Сердечно-сосудистые

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, покриті плівковою оболонкою - 1 табл. Активні речовини: амлодипін безілат 7 мг (еквівалентно 5 мг амлодипіну); ірбесартан 300 мг; Допоміжні речовини: МКЦ 50 мкм – 132 мг; кроскармелоза натрію - 24 мг; гіпромелоза 6 мПа · с - 10 мг; МКЦ 100 мкм – 17 мг; кремнію діоксид – 5 мг; магнію стеарат – 5 мг; Оболонка плівкова: Opadry жовтий (гіпромелоза – 57,75%, титану діоксид (Е171) – 29,08%, макрогол 400 – 9,08%, макрогол 8000 – 3,3%, барвник заліза оксид жовтий (Е172) – 0, 79%) - 20 мг. Таблетки, 5 + 300 мг: овальні двоопуклі, покриті плівковою оболонкою жовтого кольору, з гравіюванням «300/5» на одній стороні.Опис лікарської формиТаблетки 5 мг + 300 мг: овальні двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою жовтого кольору, з гравіюванням 300/5 на одній стороні.Фармакотерапевтична групаКомбінований гіпотензивний засіб (блокатор "повільних" кальцієвих каналів + ангіотензину II антагоніст рецепторів).ФармакокінетикаІрбесартан Ірбесартан є препаратом, активним при прийомі внутрішньо, який не потребує біотрансформації для прояву своєї активності. Після прийому внутрішньо ірбесартан швидко та повністю всмоктується. C max ірбесартану в плазмі досягається через 1,5-2 години після його прийому внутрішньо. Абсолютна біодоступність ірбесартану при вживанні становить 60-80%. Їда не впливає на біодоступність ірбесартану. Ірбесартан приблизно на 96% зв'язується з білками плазми крові та практично не зв'язується з форменими елементами крові. V d ірбесартану становить 53-93 л/кг. Після прийому внутрішньо або внутрішньовенного введення 14 °С ірбесартану на частку незміненого ірбесартану в плазмі крові припадає 80-85% радіоактивності, що циркулює в системному кровотоку. Ірбесартан метаболізується в печінці шляхом кон'югації з глюкуроновою кислотою та окиснення. Головним метаболітом, що знаходиться в системному кровотоку, є ірбесартану глюкуронід (приблизно 6%). Ірбесартан піддається окисленню, головним чином за допомогою ізоферменту цитохрому Р450 - CYP2C9; Ізофермент CYP3A4 відіграє незначну роль у метаболізмі ірбесартану. Ірбесартан не метаболізується за допомогою більшості ізоферментів, які зазвичай беруть участь у метаболізмі ЛЗ, таких як ізоферменти CYP1A1, CYP1A2, CYP2A6, CYP2B6, CYP2D6 або CYP2E1, і достовірно не індукує або інгібує. Ірбесартан не інгібує ізоферменту CYP3A4. Ірбесартан та його метаболіти виводяться як печінкою (з жовчю), так і нирками. Після прийому внутрішньо або внутрішньовенного введення 14 °С ірбесартану близько 20% радіоактивності виявляється в сечі з невеликою залишковою кількістю в калі. Менш ніж 2% дози виводиться нирками у вигляді незміненого ірбесартану. T 1/2 ірбесартану становить 11-15 год. Загальний кліренс при внутрішньовенному введенні ірбесартану становить 157-176 мл/хв, з яких 3-3,5 мл/хв припадає на нирковий кліренс. Ірбесартан при застосуванні в терапевтичному діапазоні доз має лінійну фармакокінетику. Css досягається третій день після початку прийому препарату 1 раз на добу. Спостерігається обмежене накопичення ірбесартану у плазмі (<20%) на фоні курсового прийому препарату 1 раз на добу. У жінок з артеріальною гіпертензією, у порівнянні з чоловіками з артеріальною гіпертензією, спостерігалися вищі (на 11–44%) плазмові концентрації ірбесартану після його одноразового прийому, проте на тлі курсового прийому ірбесартану у жінок та чоловіків не спостерігалися відмінності у накопиченні ірбесартану або його T 1/2 . Не спостерігалися пов'язані з статтю відмінності у клінічній ефективності ірбесартану. У пацієнтів похилого віку без артеріальної гіпертензії (чоловіки та жінки 65–80 років) з клінічно нормальною функцією нирок та печінки AUC та C max у плазмі крові були приблизно на 20–50% вищими, ніж у пацієнтів молодшого віку (18–40 років ) ), однак T 1/2 у пацієнтів молодого та літнього віку були порівнянними. Чи не спостерігалися значні, пов'язані з віком, відмінності в клінічній ефективності ірбесартану. У пацієнтів негроїдної раси з нормальними цифрами АТ, AUC і T 1/2 ірбесартану були приблизно на 20–25% вищими, ніж у пацієнтів європеоїдної раси з нормальними цифрами АТ, проте C max ірбесартану у них була практично однаковою. У пацієнтів з нирковою недостатністю (незалежно від її ступеня тяжкості) та у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, фармакокінетика ірбесартану суттєво не змінюється. Ірбесартан не видаляється з крові за допомогою гемодіалізу. У пацієнтів із печінковою недостатністю внаслідок цирозу печінки легкого або середнього ступеня тяжкості фармакокінетика ірбесартану значно не змінюється. Дослідження ефективності та безпеки застосування ірбесартану у дітей не проводилися. Амлодипін Після прийому внутрішньо в терапевтичних дозах амлодипін добре абсорбується з досягненням max в крові - між 6 і 12 год після його прийому. Абсолютна біодоступність становить 64-90%. Їда не порушує абсорбцію амлодипіну. V d амлодипіну становить приблизно 21 л/кг. У дослідженнях in vitro було показано, що приблизно 97,5% амлодипіну, що знаходиться в системному кровотоку, зв'язується з білками плазми крові. Амлодипін інтенсивно метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Через нирки виводиться 10% незміненого амлодипіну та 60% його метаболітів; T 1/2 із плазми становить приблизно 35-50 годин при дозуванні 1 раз на добу. У людей похилого та молодшого віку C max амлодипіну в крові є однаковим. У пацієнтів похилого віку кліренс амлодипіну має тенденцію до зменшення, внаслідок чого збільшується AUC та T 1/2 . У дітей 6–12 років та підлітків 13–17 років кліренс амлодипіну при прийомі препарату внутрішньо становив 22,5 та 27,4 л/год відповідно у хлопчиків та 16,4 та 21,3 л/год відповідно у дівчаток. Спостерігалася велика варіабельність системної експозиції амлодипіну у різних дітей та підлітків. Дані, отримані після застосування препарату у дітей віком до 6 років, є обмеженими. Як і в інших БМКК, при печінковій недостатності можливе збільшення T1 /2 амлодипіну. У пацієнтів з ХСН (у всіх вікових групах) спостерігалося збільшення AUC та T 1/2 . Фармакокінетика при застосуванні комбінації амлодипін/ірбесартан у дорослих Одночасний прийом ірбесартану та амлодипіну у вигляді фіксованих комбінацій у таблетках або у вигляді вільних комбінацій не впливав на фармакокінетику кожної з активних речовин цієї комбінації. Три фіксовані комбінації доз амлодипіну та ірбесартану (10/150 мг, 5/300 мг та 10/300 мг) є біоеквівалентними вільним комбінаціям доз (10/150 мг, 5/300 мг та 10/300 мг), як щодо швидкості, так і щодо ступеня абсорбції. При прийомі окремо або одночасно в дозах 10 та 300 мг час до досягнення медіан C max амлодипіну та ірбесартану у плазмі крові залишається незміненим, тобто. 5 та 0,75-1 година після прийому відповідно. Аналогічно C max та AUC амлодипіну та ірбесартану при прийомі окремо або одночасно в дозах 10 та 300 мг перебувають у однакових діапазонах, внаслідок чого при спільному прийомі відносна біодоступність амлодипіну становить 98%, а ірбесартану – 95%. Середнє значення T 1/2для амлодипіну та ірбесартану, прийнятих окремо або в комбінації, є практично однаковим: 58,5 проти 52,1 год для амлодипіну та 17,6 проти 17,7 год для ірбесартану. Виведення амлодипіну та ірбесартану не змінюється при їх прийомі окремо або спільно. Фармакокінетика амлодипіну та ірбесартану була лінійною при застосуванні амлодипіну у дозах від 5 до 10 мг та ірбесартану у дозах від 150 до 300 мг. Фармакокінетика при застосуванні комбінації амлодипін/ірбесартан у дітей Відсутня будь-яка інформація щодо прийому фіксованої комбінації амлодипіну та ірбесартану дітьми.ФармакодинамікаФармакодинамічні властивості кожної з активних речовин, що входять до складу препарату Апроваск ® , ірбесартану та амлодипіну, сприяють їх адитивній антигіпертензивній дії при застосуванні в комбінації порівняно з таким при застосуванні кожного з цих препаратів окремо. Як антагоністи рецепторів ангіотензину II (АРАII), так і блокатори повільних кальцієвих каналів (БМКК), знижують АТ за рахунок зниження периферичного опору судин, але блокада надходження кальцію в клітину та зменшення обумовленого впливом ангіотензину II судинозвужувальної дії є механізмом. Ірбесартан Ірбесартан є селективним сильно діючим АРАІІ (підтип-AT 1 ). Ангіотензин II є важливим компонентом РААС, який бере участь у патофізіології розвитку артеріальної гіпертензії та гомеостазі іонів натрію. Для прояву своєї дії ірбесартан не потребує метаболічної активації. Ірбесартан блокує сильну судинозвужувальну та альдостероносекретуючу дію ангіотензину II за рахунок селективного антагонізму до рецепторів ангіотензину II (підтипу-AT 1 ), що знаходяться в клітинах гладкої мускулатури судин та кори надниркових залоз. Ірбесартан не має агоністичної активності по відношенню до AT 1 -рецепторів. Його афінність до AT 1 -рецепторів у 8500 разів більша, ніж до АТ 2 -рецепторів (рецептори, у яких не була показана зв'язок з підтриманням рівноваги (гомеостазу) ССС). Ірбесартан не пригнічує ферменти РААС (такі як ренін, АПФ), а також не впливає на інші гормональні рецептори або іонні канали в ССС, що беруть участь у регуляції АТ та гомеостазу іонів натрію. Блокада ірбесартаном AT 1-рецепторів розриває петлю зворотного зв'язку в ренін-ангіотензинової системі, збільшуючи плазмові концентрації реніну та ангіотензину II. При застосуванні ірбесартану знижується плазмова концентрація альдостерону, проте при застосуванні препарату у рекомендованих дозах не відбуваються суттєві зміни вмісту калію у сироватці крові (середнє збільшення вмісту калію у сироватці крові становить менше 0,1 мекв/л). Ірбесартан не має значного впливу на концентрації тригліцеридів, холестерину або глюкози у сироватці крові. Ірбесартан не впливає на сироваткові концентрації сечової кислоти або виведення сечової кислоти нирками. Антигіпертензивний ефект ірбесартану розвивається після прийому першої дози і стає значущим протягом 1-2 тижнів лікування з максимальним ефектом, що настає через 4-6 тижнів. У довгострокових спостережних дослідженнях ефект ірбесартану зберігався понад 1 рік. Одноразовий прийом ірбесартану в дозах до 900 мг на добу викликав дозозалежне зниження артеріального тиску. Одноразовий прийом ірбесартану в дозах 150–300 мг/добу призводив до більшого зниження сАД/дАД (через 24 години після прийому дози) у положенні лежачи або сидячи (в середньому на 8–13/5–8 мм рт. ст.), ніж прийому плацебо. Ефект препарату через 24 години після прийому дози становив 60-70% від відповідного максимального зниження дАТ та сАД. Оптимальна ефективність щодо зниження артеріального тиску протягом 24 годин досягається при одноразовому прийомі препарату на добу. АТ знижується приблизно однаково в положенні стоячи і лежачи. Ортостатичний ефект виникає рідко, і, як і при застосуванні інгібіторів АПФ, його виникнення може очікуватися у пацієнтів із гіпонатріємією або гіповолемією. Антигіпертензивна дія ірбесартану та тіазидних діуретиків є адитивною. У пацієнтів, у яких не вдається досягти цільових значень АТ при монотерапії ірбесартаном, додавання до прийому ірбесартану 1 раз на добу невеликих доз гідрохлоротіазиду (12,5 мг) призводить до додаткового (порівняно з ефектом додавання плацебо) зниження сАД/дАТ, що визначаються через 24 години після їх прийому, на 7–10/3–6 мм рт. ст. відповідно. Вік та стать не впливають на ефективність ірбесартану. Як і в разі лікування іншими лікарськими препаратами, що впливають на РААС, у пацієнтів негроїдної раси спостерігається слабкіша антигіпертензивна дія при монотерапії ірбесартаном. Коли ірбесартан приймається з малими дозами гідрохлортіазиду (наприклад 12,5 мг на добу), антигіпертензивна дія у пацієнтів негроїдної раси наближається до пацієнтів європеоїдної раси. Після відміни ірбесартану АТ поступово повертається до вихідного рівня. Синдром відміни під час припинення прийому ірбесартану не спостерігався. Амлодипін Амлодипін є БМКК з групи похідних дигідропіридину, який інгібує трансмембранний вхід іонів кальцію всередину клітин міокарда та гладкої мускулатури судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну пов'язаний із прямою розслаблюючою дією на гладку мускулатуру судин. Точний механізм, за допомогою якого амлодипін зменшує частоту та вираженість нападів стенокардії, до кінця не встановлений, але амлодипін зменшує ішемію міокарда за рахунок зазначених нижче двох ефектів. Амлодипін розширює периферичні артеріоли і завдяки цьому зменшує ОПСС, т.зв. постнавантаження. Так як ЧСС при прийомі амлодипіну практично не збільшується, це зменшення навантаження на серцевий м'яз зменшує енерговитрати міокарда та його потребу в кисні. Механізм антиангінальної дії амлодипіну також, мабуть, пов'язаний із розширенням головних коронарних артерій та коронарних артеріол, як у зонах міокарда з нормальним кровотоком, так і в ішемізованих зонах міокарда. Це розширення коронарних судин збільшує доставку кисню до міокарда у пацієнтів зі спазмом коронарних артерій (при стенокардії Принцметалу або варіантної стенокардії). У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну один раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску в положенні лежачи і стоячи протягом 24 годин. Внаслідок повільного початку своєї дії амлодипін не призначений для усунення гіпертонічних кризів. У пацієнтів зі стенокардія однократний протягом доби прийом амлодипіну при виконанні проби з фізичним навантаженням збільшує загальний час виконання фізичного навантаження, час до початку нападу стенокардії та час до появи депресії сегмента ST на ЕКГ на 1 мм. Крім цього, прийом препарату зменшує добову кількість нападів стенокардії та добову потребу у прийомі таблеток нітрогліцерину. При прийомі амлодипіну не спостерігалися жодних небажаних метаболічних ефектів або змін концентрацій ліпідів у крові. Амлодипін можна приймати пацієнтам з бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Клінічні докази ефективності комбінації ірбесартану та амлодипіну з фіксованими дозами були отримані у двох багатоцентрових, проспективних, відкритих дослідженнях паралельних груп зі сліпою оцінкою показників ефективності: дослідження I-ADD та I-COMBINE. Результати обох досліджень продемонстрували достовірно більшу ефективність комбінацій з фіксованими дозами ірбесартану та амлодипіну порівняно з монотерапією амлодипіном або монотерапією ірбесартаном. Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (при неефективності монотерапії ірбесартаном чи амлодипіном).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до ірбесартану, амлодипіну та інших похідних дигідропіридину, а також допоміжних речовин препарату; кардіогенний шок; клінічно значущий аортальний стеноз; нестабільна стенокардія (за винятком стенокардії Принцметалу); одночасне застосування з лікарськими препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом або з помірно вираженою та тяжкою нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) <60 мл/хв/1,73 м 2 поверхні тіла); одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією; вагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю: гіповолемія та гіпонатріємія, що виникають, наприклад, при інтенсивному лікуванні діуретиками, гемодіалізі, дотриманні дієти з обмеженням споживання кухонної солі, діареї, блювоті (небезпека надмірного зниження АТ; пацієнти, у яких функція нирок залежить від активності РААС (в т. з артеріальною гіпертензією зі стенозом ниркової артерії однієї або обох нирок, хронічною серцевою недостатністю III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA), лікування лікарськими препаратами, що впливають на РААС, асоціювалося з розвитком олігурії та/або прогресуючої азотемії та рідко - гострою /або смертю, ризик розвитку яких не можна виключити і прийому АРАII, включаючи ирбесартан);хронічна серцева недостатність II–IV функціонального класу за класифікацією NYHA неішемічної етіології (через вміст у складі препарату амлодипіну, застосування якого у таких пацієнтів асоціювалось зі збільшенням повідомлень про розвиток набряку легень у порівнянні з прийомом плацебо, незважаючи на відсутність відмінностей у частоті прогресування серцевої недостатності); печінкова недостатність (ризик збільшення T1/2 амлодипіну; ниркова недостатність та після трансплантації нирки (через вміст у складі препарату ірбесартану, рекомендується контроль вмісту калію та концентрації креатиніну в крові); після нещодавньої трансплантації нирки (відсутність досвіду клінічного застосування ірбесартану); стеноз аортального або мітрального клапана або гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; ішемічна хвороба серця та/або клінічно значущий атеросклероз судин головного мозку (при надмірному зниженні АТ є ризик посилення ішемічних розладів, аж до розвитку гострого інфаркту міокарда та інсульту); синдром слабкості синусового вузла (через вміст у складі препарату амлодипіну).Вагітність та лактаціяПри прийомі ірбесартану в дозах ≥50 мг/кг/добу (що при перерахуванні на 1 кг маси тіла приблизно еквівалентно максимальній рекомендованій дозі ірбесартану у людини (МРДИЧ), що становить 300 мг/добу) вагітними щурами з 0-го по 20-й день гестації у плодів щурів спостерігалися минущі ефекти (незначне або помірне розширення ниркових балій, гідроуретер та/або відсутність ниркових сосочків). При прийомі ірбесартану в дозах ≥180 мг/кг/добу (приблизно еквівалентні 4×МРДИЧ при перерахунку на 1 кг маси тіла) вагітними щурами з 0-го по 20-й день гестації у плодів щурів спостерігався розвиток підшкірного набряку. Так як ці аномалії розвитку не спостерігалися при обмеженні прийому ірбесартану внутрішньо в дозах 50, 150 і 450 мг/кг/сутбеременными пацюками з 6-го по 15-й день гестації, то вони, мабуть,є пізніми гестаційними ефектами ірбесартану. У кроликів застосування ірбесартану в дозі 30 мг/кг/сут асоціювалося з материнською смертністю та абортуванням. Самки, що вижили цю дозу, еквівалентну 1,5×МРДИЧ при перерахунку на кг маси тіла, мали незначне збільшення резорбції плодів і, відповідно, зменшення кількості живих плодів у посліді. Було встановлено, що ірбесартан проникає через плацентарний бар'єр у щурів та кролів.що ірбесартан проникає через плацентарний бар'єр у щурів та кролів.що ірбесартан проникає через плацентарний бар'єр у щурів та кролів. У щурів та кролів не було виявлено тератогенну дію амлодипіну. Відсутні достатні за обсягом та добре контрольовані дослідження застосування препарату Апроваск у вагітних жінок. Вплив на плід інгібіторів АПФ, які приймалися вагітними жінками у другому та третьому триместрах вагітності, призводило до пошкодження та смерті плода, що розвивається. Як і будь-які інші ЛЗ, які безпосередньо впливають на РААС, препарат Апроваск протипоказаний під час вагітності. Препарат Апроваск не повинен застосовуватися у жінок з дітородним потенціалом, якщо вони не застосовують ефективні засоби контрацепції. У разі виявлення вагітності під час лікування препаратом Апроваск, слід якнайшвидше припинити його прийом⁠Побічна діяЧастота небажаних явищ/реакцій (НЯ/НР), про які повідомлялося в клінічних дослідженнях щодо застосування комбінації з фіксованими дозами ірбесартану та амлодипіну (клінічні дослідження I-ADD, I-COMBINE та I-COMBO), у клінічних дослідженнях із застосування ірбесартану та при його постмаркетингове застосування, а також у клінічних дослідженнях щодо застосування амлодипіну, визначалася за класифікацією ВООЗ наступним чином: дуже часто (≥10%); часто (≥1 та <10%); нечасто (≥0,1 та <1%); рідко (≥0,01 та <0,1%); дуже рідко (<0,01%), частота невідома - за наявними даними не можна оцінити частоту народження НЯ/НР. Частота HP, про які повідомлялося під час постмаркетингового застосування препарату, визначалася як частота невідома т.к. відомості про ці HP надходили зі спонтанних повідомлень, без зазначення кількості пацієнтів, які приймали препарат. У клінічних дослідженнях порівняно комбінацій з фіксованими дозами амлодипін + ірбесартан з монотерапією ірбесартаном або амлодипіном види та частота виникаючих під час лікування НЯ, можливо пов'язаних з досліджуваним лікуванням, були подібними до таких, які спостерігалися у проведених раніше клінічних дослідженнях або у постмаркетингових повідомленнях. та амлодипіном. Найпоширенішим небажаним явищем були периферичні набряки, головним чином пов'язані з амлодипіном.Взаємодія з лікарськими засобамиКомбінація ірбесартану та амлодипіну На підставі фармакокінетичних досліджень, у яких ірбесартан та амлодипін приймалися окремо та в комбінації, були відсутні ФКВ між ірбесартаном та амлодипіном. Не проводилися дослідження з лікарської взаємодії препарату Апроваск з іншими ЛЗ. Ірбесартан На підставі даних досліджень in vitro не повинно очікуватися виникнення жодних взаємодій з препаратами, метаболізм яких здійснюється за допомогою наступних ізоферментів цитохрому Р450: CYP1A1, CYP1A2, CYP2A6, CYP2B6, CYP2D6, CYP2E1 або CYP3A4. Ірбесартан переважно метаболізується за допомогою ізоферменту CYP2C9, проте під час клінічних досліджень щодо взаємодії, коли ірбесартан приймався одночасно з варфарином, який метаболізується за допомогою ізоферменту CYP2C9, жодних значних ФКВ не спостерігалося. Фармакокінетичні показники ірбесартану не порушуються при його одночасному застосуванні з ніфедипіном та гідрохлортіазидом. Ірбесартан не змінює фармакокінетику симвастатину, який метаболізується за допомогою ізоферменту CYP3A4 або дигоксину (субстрат Р-глікопротеїну). Комбінація препарату Апроваск з препаратами, що містять аліскірен, протипоказана у пацієнтів з цукровим діабетом або помірно вираженою та тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м 2 поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Інгібітори АПФ (іАПФ) Застосування препарату Апроваск у поєднанні з іАПФ протипоказане пацієнтам з діабетичною нефропатією та не рекомендоване іншим пацієнтам. На підставі досвіду застосування інших препаратів, що впливають на РААС, одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію або солі, що містить калій, може збільшити сироваткову концентрацію калію, що потребує ретельного спостереження за показниками калію плазми у пацієнтів під час лікування. У пацієнтів похилого віку, пацієнтів з гіповолемією (внаслідок прийому діуретиків) або порушенням функції нирок одночасне застосування НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2 разом з АРАІІ, включаючи ірбесартан, може призводити до погіршення функції нирок, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності. Ці ефекти зазвичай є оборотними. Слід періодично контролювати функцію нирок у пацієнтів, які одночасно приймають АРАII та НПЗЗ, у т.ч. селективні інгібітори ЦОГ-2 Літій. На тлі спільного застосування ірбесартану з препаратами літію було описано підвищення концентрацій літію у плазмі та токсичну дію літію. У пацієнтів, які приймають ірбесартан разом із препаратами літію, слід контролювати концентрації літію у плазмі крові. Амлодипін Амлодипін безпечно поєднувався з тіазидними діуретиками, бета-адреноблокаторами, альфа-адреноблокаторами, інгібіторами АПФ, нітратами тривалої дії, нітрогліцерином для під'язикового застосування, НПЗЗ, антибіотиками та гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо. Дані in vitro досліджень з плазмою крові показали, що амлодипін не впливає на зв'язування з білком дигоксину, фенітоїну, варфарину або індометацину. Циметидин. Одночасний прийом амлодипіну та циметидину не порушував фармакокінетику амлодипіну. Грейпфрутовий сік. Одночасний прийом 240 мг грейпфрутового соку з однією дозою амлодипіну 10 мг у 20 здорових добровольців не чинив достовірного впливу на фармакокінетику амлодипіну. Сілденафіл. При поєднаному прийомі амлодипіну та силденафілу кожен із препаратів незалежно виявляв свою знижуючу АТ дію. Аторвастатин. Одночасний курсовий прийом амлодипіну в дозі 10 мг та аторвастатину в дозі 80 мг призводив до недостовірних змін фармакокінетичних показників аторвастатину у стані досягнення Css . Дігоксин. Одночасний прийом амлодипіну з дигоксином не змінював концентрацію дигоксину у сироватці крові або нирковий кліренс дигоксину у здорових добровольців. Варфарін. Одночасний прийом амлодипіну не змінював ПВ прийому варфарину. Циклоспорин. Фармакокінетичні дослідження з циклоспорином продемонстрували, що амлодипін не справляв достовірний вплив на фармакокінетику циклоспорину. Такролімус. При одночасному застосуванні такролімусу та амлодипіну можливе збільшення концентрації такролімусу у плазмі крові. Необхідно контролювати концентрацію такролімусу в плазмі крові та за необхідності проводити корекцію його дози. Симвастатин. одночасне застосування амлодипіну з симвастатином може збільшувати експозицію симвастатину порівняно з монотерапією симвастатином. При одночасному застосуванні симвастатину та амлодипіну необхідно обмежити добову дозу симвастатину до 20 мг.Спосіб застосування та дозиВсередину. Таблетку ковтають, запиваючи водою. Препарат Апроваск може прийматися як одночасно з прийомом їжі, так і натще (тобто незалежно від часу їди). Дорослі. Зазвичай початкова та підтримуюча доза препарату Апроваск – 1 табл./добу. Препарат Апроваск слід застосовувати у пацієнтів, у яких не вдається досягти цільових значень АТ при монотерапії ірбесартаном або монотерапії амлодипіном, або для продовження лікування пацієнтів, які вже приймають ірбесартан та амлодипін у вигляді окремих таблеток. Дози повинні підбиратися індивідуально, спочатку із застосуванням окремих препаратів ірбесартану та амлодипіну. Дози підбираються залежно від реакції АТ на терапію, що проводиться, і цільового значення АТ. Максимальна рекомендована доза препарату Апроваск становить 10 + 150 або 10 + 300 мг на добу (у зв'язку з тим, що максимальна добова доза амлодипіну становить 10 мг).ПередозуванняСимптоми: при прийомі дорослими ірбесартану в дозах до 900 мг на добу встановлено відсутність токсичності. Наявні дані для амлодипіну припускають, що сильне передозування може призвести до вираженої периферичної вазодилатації та, можливо, розвитку рефлекторної тахікардії. Повідомлялося про розвиток вираженого та тривалого надмірного зниження артеріального тиску, аж до розвитку шоку зі смертельним результатом. Лікування: пацієнт повинен перебувати під ретельним медичним наглядом. Лікування має бути симптоматичним і підтримує основні життєво важливі функції організму. Відсутня спеціальна інформація щодо лікування передозування ірбесартану. Пропоновані заходи передозування препарату Апроваск включають промивання шлунка. Прийом активованого вугілля здоровими добровольцями відразу після або через 2 години після прийому внутрішньо 10 мг амлодипіну показав незначне зменшення абсорбції амлодипіну. У зв'язку з тим, що амлодипін має високий зв'язок з білками крові, а ірбесартан не виводиться з організму за допомогою гемодіалізу, малоймовірно, що при передозуванні може бути корисним гемодіаліз. Якщо відбулося дуже велике передозування, слід розпочати активний моніторинг серцевої діяльності та дихання. Необхідний частий вимір АТ.Клінічно значуще зниження артеріального тиску внаслідок передозування амлодипіну вимагає активної підтримки серцево-судинної діяльності, включаючи надання підвищеного становища кінцівкам. Слід слідкувати за ОЦК та виділенням сечі. Може знадобитися введення судинозвужувальних препаратів для відновлення судинного тонусу та АТ (за умови відсутності протипоказань до їх введення). В/в введення глюконату кальцію може бути корисним у ліквідації наслідків блокади кальцієвих каналів.В/в введення глюконату кальцію може бути корисним у ліквідації наслідків блокади кальцієвих каналів.В/в введення глюконату кальцію може бути корисним у ліквідації наслідків блокади кальцієвих каналів.Запобіжні заходи та особливі вказівкиАмлодипін Пацієнти з хронічною серцевою недостатністю У довгостроковому плацебо-контрольованому дослідженні (PRAISE-2) амлодипіну у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю III-IV функціонального класу (за класифікацією NYHA) неішемічної етіології відзначалося підвищення частоти розвитку набряку легенів, незважаючи на відсутність достовірної відмінності у частоті прогресування серцевої недостатності порівняно з плаце. . Печінкова недостатність Як і при прийомі інших блокаторів "повільних" кальцієвих каналів, Т1/2 амлодипіну збільшується у пацієнтів з порушеннями функції печінки, а рекомендації щодо режиму його дозування при порушенні функції печінки не встановлені. У зв'язку з цим препарат комбінації ірбесартанамлодипіну слід застосовувати з обережністю у таких пацієнтів. Гіпертонічний криз Безпека та ефективність застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не встановлено. Синдром "скасування" Незважаючи на відсутність у БМКК синдрому "скасування", припинення лікування амлодипіном бажано проводити, поступово зменшуючи дозу препарату. Периферичні набряки Незначно або помірно виражені периферичні набряки були найчастішим небажаним явищем амлодипіну у клінічних дослідженнях. Частота виникнення периферичних набряків зростає зі збільшенням дози (при застосуванні амлодипіну у дозі 2,5 мг, 5 мг, 10 мг на добу набряки виникали відповідно у 1,8 %, 3 % та 10,8 % пацієнтів). Слід ретельно диференціювати периферичні набряки, пов'язані із застосуванням амлодипіну, від симптомів прогресування лівшлуночкової серцевої недостатності. Інше Необхідна підтримка гігієни зубів та спостереження у стоматолога (для запобігання болючості, кровоточивості та гіперплазії ясен). Ірбесартан Надмірне зниження АТ: пацієнти з гіповолемією та гіпонатріємією Ірбесартан рідко викликав надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з артеріальною гіпертензією без іншої супутньої патології. Як і при прийомі інгібіторів АПФ, може очікуватися надмірне зниження артеріального тиску з відповідною симптоматикою у пацієнтів з гіповолемією та гіпонатріємією, до яких відносяться пацієнти, яким проводиться інтенсивна діуретична терапія, та/або пацієнти з обмеженнями у споживанні кухонної солі або пацієнти, Гіпонатріємія та гіповолемія повинні бути скориговані перед початком лікування препаратом ірбесартану та амлодипіну або слід розглянути питання щодо застосування нижчих початкових доз. Вплив на функцію нирок Внаслідок інгібування РААС очікується змін у функції нирок у схильних до цього пацієнтів. У пацієнтів з функцією нирок, яка залежить від активності РААС (пацієнти з артеріальною гіпертензією з двостороннім або одностороннім стенозом ниркових артерій або пацієнти з хронічною серцевою недостатністю III-IV функціонального класу [за класифікацією NYHA]), лікування іншими препаратами, що впливають на РААС, асоціювалось. з розвитком олігурії та/або прогресуючої азотемії та рідко з гострою нирковою недостатністю та/або смертю. Не можна виключити можливості такого ефекту при застосуванні АРАП, включаючи ірбесартан. Трансплантація нирки Немає клінічних даних щодо застосування препарату Апроваск у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки. Гіперкаліємія Як і при застосуванні інших лікарських препаратів, що впливають на РААС, при лікуванні препаратом Апроваск може розвиватися гіперкаліємія, особливо при наявності ниркової недостатності та/або захворювань серця. У таких пацієнтів рекомендується контролювати вміст калію у сироватці крові. Стеноз аортального або мітрального клапана, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Як і при застосуванні інших вазодилататорів, при прийомі препарату Апроваск® пацієнтами з аортальним або мітральним стенозом або з гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією необхідно бути обережними. Первинний гіперальдостеронізм Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом зазвичай не реагують на гіпотензивні препарати, що діють через інгібування РААС, тому застосування препарату Апроваск у таких випадках є недоцільним. Пацієнти з ішемічною хворобою серця та/або клінічно значущим атеросклерозом судин головного мозку Як і при застосуванні інших гіпотензивних препаратів, значне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною хворобою серця та/або вираженим атеросклерозом судин головного мозку може призвести до розвитку інфаркту міокарда або інсульту. Лікування таких пацієнтів має здійснюватися під суворим контролем артеріального тиску. Подвійна блокада РААС при одночасному застосуванні ірбесартану з інгібіторами АПФ або аліскіреном. Подвійна блокада РААС при застосуванні комбінації ірбесартану з інгібіторами АПФ або аліскіреном не рекомендується, оскільки є підвищений ризик розвитку різкого зниження артеріального тиску. гіперкаліємії та порушення функції нирок. Одночасне застосування АРА II, зокрема. ірбесартану, що входить до складу препарату Апроваск®, з препаратами, що містять аліскіреї, протипоказано у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірною або тяжкою нирковою недостатністю (з СКФ Одночасне застосування АРА II, зокрема. ірбесартану, що входить до складу препарату Апроваск®, з інгібіторами АПФ протипоказано у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Псоріаз У пацієнтів з псоріазом (в т.ч. в анамнезі) рішення про застосування препарату має прийматися тільки після ретельної оцінки співвідношення ризик/користування через можливе загострення перебігу псоріазу. Застосування у пацієнтів похилого віку (65 років та старше) У пацієнтів, які приймали ірбесартан у клінічних дослідженнях, не спостерігалося жодної різниці в ефективності чи безпеці ірбесартану у пацієнтів похилого віку (65 років і старше) порівняно з пацієнтами молодшого віку. Застосування у дітей та підлітків молодше 18 років Безпека та ефективність у дітей та підлітків віком до 18 років на даний момент не встановлені. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Вплив препарату на здатність керувати транспортними засобами або займатися іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної уваги, не вивчався. Проте, виходячи з його фармакодинамічних властивостей, вплив препарату Апроваск на цю здатність малоймовірний. У разі виникнення запаморочення, вертиго, слабкості необхідно утриматися від керування транспортними засобами, механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, покриті плівковою оболонкою - 1 табл. Активна речовина: ірбесартан – 150 мг/300 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат – 51/102 мг; МКЦ - 27/54 мг; натрію кроскармелозу – 12/24 мг; магнію стеарат – 2,5/5 мг; кремнію діоксид колоїдний – 2,5/5 мг; гіпромелоза - 5/10 мг; Оболонка плівкова: Opadry білий (лактози моногідрат – 36%, гіпромелоза – 28%, макрогол-3000 – 10%, титану діоксид (Е171) – 26%) – 10/20 мг; віск карнаубський Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 150 мг, 300 мг. 14 шт. у блістері з ПВХ/ПВДХ/алюмінієвої фольги; у картонній пачці 1, 2 або 4 бл.Опис лікарської формиТаблетки 150 мг: двоопуклі, овальні пігулки білого або майже білого кольору з гравіюванням зображення серця на одному боці та числа «2772» - на іншій.Фармакотерапевтична групаАнгіотензин II рецепторів антагоніст.ФармакокінетикаВсмоктування. Після прийому внутрішньо ірбесартан швидко і повністю всмоктується, його абсолютна біодоступність становить приблизно 60-80%. Одночасний прийом їжі суттєво не впливає на біодоступність ірбесартану. Після прийому внутрішньо плазмова Cmax ірбесартану досягається через 1,5-2 год. Розподіл. Зв'язок із білками плазми становить приблизно 96%. Зв'язування із клітинними компонентами крові незначне. Vd складає 53-93 л. Метаболізм. Після прийому внутрішньо або внутрішньовенного введення 14С-ірбесартану 80-85% радіоактивності, що циркулює в плазмі крові, припадає на незмінений ірбесартан. Ірбесартан метаболізується печінкою шляхом окислення та кон'югації з глюкуроновою кислотою. Основним метаболітом, що знаходиться в системному кровотоку, є ірбесартану глюкуронід (приблизно 6%). Окислення ірбесартану здійснюється головним чином за допомогою ізоферменту цитохрому Р450 CYP2C9, участь ізоферменту CYP3A4 у метаболізмі ірбесартану є незначною. Ірбесартан не метаболізується за допомогою більшості ізоферментів, які зазвичай беруть участь у метаболізмі лікарських засобів (ізоферменти CYP1A1, CYP1A2, CYP2A6, CYP2B6, CYP2D6 або СYP2E1), і не викликає їх інгібування або інду. Ірбесартан не індукує та не інгібує ізофермент CYP3A4. Выведение. Ирбесартан и его метаболиты выводятся из организма, как через кишечник (с желчью), так и почками. После приема внутрь или в/в введения 14С-ирбесартана около 20% радиоактивности обнаруживается в моче, а остальная часть — в кале. Менее 2% введенной дозы выделяется почками в виде неизмененного ирбесартана. Конечный T1/2 ирбесартана составляет 11–15 ч. Общий клиренс в/в введенного ирбесартана составляет 157–176 мл/мин, а его почечный клиренс составляет 3–3,5 мл/мин. При ежедневном однократном в течение суток приеме ирбесартана плазменная Css достигается через 3 дня, при этом наблюдается его ограниченное накопление в плазме крови (менее +20%). Особые группы пациентов Пол. У женщин (по сравнению с мужчинами) отмечались несколько более высокие плазменные концентрации ирбесартана. Однако связанных с полом различий в T1/2 и накоплении ирбесартана не выявлялось. Коррекция дозы ирбесартана у женщин не требуется. Не наблюдалось связанных с половой принадлежностью различий в эффектах ирбесартана. Пожилой возраст. Значения АUС и Cmax ирбесартана у пациентов пожилого возраста (65–80 лет) с клинически нормальной функцией почек и печени были приблизительно на 20–50% выше, чем у пациентов более молодого возраста (18–40 лет). Конечные T1/2 у них были сопоставимыми. Не наблюдались связанные с возрастом различия в эффектах ирбесартана. Нарушение функции печени. У пациентов с легкой (функциональный класс А или 5–6 баллов по шкале Чайлд-Пью) и умеренно выраженной (функциональный класс В или 7–9 баллов по шкале Чайлд-Пью) печеночной недостаточностью вследствие цирроза печени, фармакокинетические параметры ирбесартана существенно не изменяются. Нарушение функции почек. У пациентов с нарушением функции почек или пациентов, которым проводится гемодиализ, показатели фармакокинетики ирбесартана существенным образом не изменяются. Ирбесартан не выводится из организма с помощью гемодиализа. Расовая принадлежность. У добровольцев без артериальной гипертензии AUC и T1/2 ирбесартана у представителей негроидной расы были примерно на 20–25% выше, чем у представителей европеоидной расы, а Cmax ирбесартана у них была практически одинаковой.ФармакодинамикаИрбесартан является селективным антагонистом рецепторов ангиотензина II (типа AT1). Ирбесартан не требует метаболической активации для приобретения фармакологической активности. Ангиотензин II является важным компонентом РААС и вовлечен в патогенез развития артериальной гипертензии, а также гомеостаз натрия. Блокирует все физиологически значимые эффекты ангиотензина II, независимо от источника или пути его синтеза, в т.ч. его сильно выраженные сосудосуживающий и альдостероносекретирующий эффекты, реализующиеся через рецепторы типа AT1, расположенные на поверхности гладкомышечных клеток сосудов и в коре надпочечников. Он не обладает агонистической активностью к AT1-рецепторам и имеет гораздо большее (более чем в 8500 раз) сродство к AT1-рецепторам, чем к AT2-рецепторами (рецепторы, не связанные с регуляцией работы ССС). Ірбесартан не пригнічує ферменти РААС (такі як ренін, АПФ) і не впливає на рецептори інших гормонів або іонні канали, що беруть участь у регуляції АТ та гомеостазу натрію. Блокування ірбесартаном AT1-рецепторів перериває ланцюг зворотного зв'язку в системі ренін-ангіотензин, що призводить до збільшення плазмових концентрацій реніну та ангіотензину II. Після прийому ірбесартану в дозах, що рекомендуються, плазмова концентрація альдостерону знижується, не надаючи при цьому істотного впливу на вміст калію в сироватці крові (середнє значення його збільшення становить Антигіпертензивний ефект ірбесартану виявляється вже після прийому його першої дози і стає значущим протягом 1-2 тижнів прийому, його максимальний антигіпертензивний ефект досягається до 4-6 тижнів лікування. У довгострокових клінічних дослідженнях спостерігалося збереження антигіпертензивного ефекту ірбесартану протягом більше одного року. Антигіпертензивний ефект при одноразовому протягом доби прийомі внутрішньо ірбесартану в дозах до 900 мг носить дозозалежний характер. Ірбесартан при одноразовому протягом доби прийомі в дозах 150-300 мг знижує АТ, що вимірюється в положенні лежачи або сидячи в кінці міждозового інтервалу (через 24 години після прийому дози ірбесартану, тобто перед прийомом чергової дози), в середньому на 8 - 13/5-8 мм рт.ст. (САД/ДАТ) порівняно з плацебо. Антигіпертензивний ефект ірбесартану перед прийомом чергової дози становить 60-70% від максимальних значень зниження дАТ та сАД. Оптимальне зниження артеріального тиску протягом 24 годин досягається при прийомі ірбесартану 1 раз на добу. Ірбесартан приблизно однаковою мірою знижує АТ у положенні стоячи та в положенні лежачи. Ортостатичні ефекти спостерігаються рідко, однак, як і при прийомі інгібіторів АПФ, у пацієнтів з гіпонатріємією та/або гіповолемією можливе надмірне зниження артеріального тиску з клінічними проявами. Антигіпертензивна дія ірбесартану та тіазидних діуретиків має адитивний характер. У пацієнтів з недостатнім зниженням АТ при монотерапії ірбесартаном додавання до його прийому низьких доз гідрохлортіазиду (12,5 мг) 1 раз на добу призводить до додаткового зниження сАД/дАТ на 7–10/3–6 мм рт.ст. проти додаванням плацебо. Ефективність ірбесартану не залежить від віку чи статі. Як і при застосуванні інших ЛЗ, що впливають на РААС, антигіпертензивна дія ірбесартану у пацієнтів негроїдної раси помітно менш виражена. Однак при застосуванні ірбесартану одночасно з низькими дозами гідрохлортіазиду (наприклад, 12,5 мг на добу) антигіпертензивна відповідь у пацієнтів негроїдної раси наближається за ефективністю до пацієнтів європеоїдної раси. Після відміни ірбесартану АТ повертається до початкового рівня поступово. Синдром відміни не спостерігається. У багатоцентровому рандомізованому контрольованому активним речовиною (амлодипін) і плацебо, подвійному сліпому клінічному дослідженні IDNT, проведеному у 1715 пацієнтів з артеріальною гіпертензією та з цукровим діабетом типу 2 (протеїнурія ≥900 мг/добу та сироваткова концентрація креатиніну ), було показано 20% (p=0,024) зниження (порівняно з плацебо) та 23% (p=0,006) зниження (порівняно з амлодипіном) відносного ризику першого виникнення будь-якого з наступних станів: подвоєння сироваткової концентрації креатиніну, розвиток термінальної стадії ниркової недостатності або смерті від будь-якої з причин (при досягненні порівняльного зниження артеріального тиску при застосуванні ірбесартану та амлодипіну). У багатоцентровому рандомізованому плацебо-контрольованому подвійному сліпому клінічному дослідженні з вивчення ефектів ірбесартану на мікроальбумінурію у хворих з артеріальною гіпертензією та цукровим діабетом типу 2 (IRMA 2), проведеному у 590 пацієнтів з артеріальною гіпертензією та цукровим діабетом0 мкг/хв, 30–300 мг/добу та нормальну функцію нирок (сироваткова концентрація креатиніну).Показання до застосуванняартеріальна гіпертензія (монотерапія та у поєднанні з іншими гіпотензивними препаратами, наприклад, тіазидними діуретиками, β-адреноблокаторами, БКК); нефропатія при артеріальній гіпертензії та цукровому діабеті типу 2 (у складі комбінованої гіпотензивної терапії).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до будь-якого компонента препарату; одночасне застосування з лікарськими препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом або помірно вираженою та тяжкою нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ)). одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією; спадкова непереносимість галактози, недостатність лактази або глюкозо-галактозна мальабсорбція; тяжка печінкова недостатність (функціональний клас С або більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) (відсутність досвіду клінічного застосування); вагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю при таких станах, як: стеноз аортального або мітрального клапана або гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; гіповолемія, гіпонатріємія, що виникають при лікуванні діуретиками, гемодіалізу; дотримання дієти з обмеженням споживання кухонної солі, діарея, блювання (небезпека надмірного зниження артеріального тиску); пацієнти з нирковою функцією, що залежать від активності РААС (в т.ч. пацієнти з артеріальною гіпертензією з двостороннім або одностороннім стенозом ниркових артерій або хронічною серцевою недостатністю III–IV функціонального класу (за класифікацією NYHA); ішемічна хвороба серця та/або клінічно значущий атеросклероз судин головного мозку (при надмірному зниженні АТ є ризик посилення ішемічних порушень, аж до розвитку гострого інфаркту міокарда та інсульту); ниркова недостатність (потрібний контроль вмісту калію та концентрації креатиніну в крові), недавня трансплантація нирки (відсутність досвіду клінічного застосування); одночасне застосування НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2 (підвищення ризику порушень функції нирок, включаючи можливість розвитку гострої ниркової недостатності та збільшення вмісту калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів похилого віку, пацієнтів з гіповолемією, включаючи приймаючих діуретики, або з порушенням функції нирок; застосування у поєднанні з інгібіторами АПФ або аліскіреном, т.к. (порівняно з монотерапією при подвійній блокаді РААС) є підвищений ризик розвитку надмірного зниження АТ, гіперкаліємії та порушення функції нирок.Вагітність та лактаціяДосвід застосування препарату Апровель® при вагітності відсутній. З урахуванням того, що при прийомі інгібіторів АПФ у II та III триместрах вагітності спостерігалися пошкодження та загибель плоду, що розвивається, ірбесартан, як і будь-який інший препарат, який впливає безпосередньо на РААС, не можна застосовувати під час вагітності (I, II, III триместри). При діагностуванні вагітності під час лікування препаратом Апровель слід якнайшвидше припинити його прийом. Невідомо, чи екскретується ірбесартан чи його метаболіти у грудне молоко. Під час грудного вигодовування прийом препарату Апровель протипоказаний. Тому після оцінки співвідношення ймовірної користі від прийому препарату для матері та потенційного ризику для дитини слід припинити або грудне вигодовування, або прийом препарату Апровель.Побічна діяНаведені нижче небажані явища представлені у відповідності з наступними градаціями частоти їх виникнення (за класифікацією ВООЗ: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, Безпека препарату Апровель® вивчалась у клінічних дослідженнях приблизно у 5000 пацієнтів, включаючи 1300 пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які приймали препарат протягом понад 6 місяців, та 400 пацієнтів, які приймали препарат протягом одного року та більше. Небажані явища у пацієнтів, які приймали Апровель®, зазвичай були помірно вираженими і минущими, і їх частота не була пов'язана з величиною дози, що приймалася, і не залежала від статі, віку та расової приналежності. У плацебо-контрольованих дослідженнях, в яких 1965 пацієнтів приймали ірбесартан (в середньому протягом 1-3 місяців), припинення лікування через розвиток будь-яких клінічних або лабораторних небажаних явищ знадобилося у 3,3% пацієнтів, які приймали препарат Апровель®, та у 4,5% пацієнтів, які приймали плацебо (відмінності були статистично достовірні). Небажані явища, що спостерігалися в плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях при застосуванні препарату Апровель при артеріальній гіпертензії, ймовірно або можливо пов'язані з його прийомом, або без встановленого зв'язку з прийомом препарату. Частота виникнення перелічених нижче небажаних явищ при прийомі ірбесартану статистично достовірно не відрізнялася від такої прийому плацебо. З боку нервової системи: часто – запаморочення, біль голови; нечасто - ортостатичне запаморочення. Серце: нечасто — набряки, тахікардія. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель. З боку шлунково-кишкового тракту: часто - нудота/блювота; нечасто - діарея, диспепсія / печія. З боку статевих органів та молочної залози: нечасто – статева дисфункція. Загальні порушення: часто - підвищена стомлюваність; нечасто – біль у грудній клітці. Лабораторні та інструментальні дані: під час проведення контрольованих клінічних досліджень у пацієнтів з артеріальною гіпертензією не спостерігалися клінічно значущих змін у лабораторних показниках. Не потрібний спеціальний моніторинг лабораторних показників для пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які приймають препарат Апровель. Небажані явища, що спостерігалися у контрольованих клінічних дослідженнях, при застосуванні препарату Апровель у пацієнтів з нефропатією при артеріальній гіпертензії та цукровому діабеті типу 2 (клінічні дослідження IDNT та IRMA 2). Небажані явища були подібні до таких у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, за винятком ортостатичних симптомів (запаморочення (10,2%) (при прийомі плацебо 6%), ортостатичне запаморочення (5,4%) (при прийомі плацебо 2,7%) та ортостатична гіпотензія (5,4%) (при прийомі плацебо 3,2%). Відсоток припинення лікування через ортостатичні симптоми при прийомі препарату Апровель®, порівняно з плацебо, становив для запаморочення 0,3 проти 0,5%, для ортостатичного запаморочення 0,2 проти 0,0% та для ортостатичної гіпотензії 0,0 проти 0,0% відповідно. З боку лабораторних показників: гіперкаліємія. У клінічному дослідженні IDNT відсоток пацієнтів з гіперкаліємією (>6 мЕкв/л) становив 18,6% у групі препарату Апровель у порівнянні з 6% у групі плацебо. У клінічному дослідженні IRMA 2% пацієнтів з гіперкаліємією ( У клінічному дослідженні IDNT частота припинення лікування через розвиток гіперкаліємії при застосуванні препарату Апровель® та плацебо становила 2,1 та 0,36% відповідно. У клінічному дослідженні IRMA частота припинення лікування через розвиток гіперкаліємії при прийомі препарату Апровель® та плацебо становила 0,5 та 0% відповідно. Небажані явища, що спостерігалися під час постмаркетингового застосування препарату Апровель®. З боку імунної системи: дуже рідко - як і у всіх антагоністів рецепторів ангіотензину II, спостерігалися дуже рідкісні випадки алергічних реакцій, такі як кропив'янка, ангіоневротичний набряк. Наведені нижче небажані явища були виявлені при застосуванні ірбесартану з моменту виходу на ринок препарату Апровель. З боку обміну речовин та харчування: невідома частота – гіперкаліємія. З боку нервової системи: невідома частота – вертиго. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: невідома частота – підвищення активності печінкових ферментів та концентрації білірубіну в крові, гепатит, жовтяниця. З боку органу слуху: невідома частота – дзвін у вухах. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: невідома частота – міалгія. З боку нирок та сечовивідних шляхів: невідома частота – порушення функції нирок, у т.ч. випадки розвитку ниркової недостатності пацієнтів групи ризику. Загальні порушення: невідома частота – астенія.Взаємодія з лікарськими засобамиВиходячи з даних досліджень in vitro, не очікується взаємодія ірбесартану з ЛЗ, що метаболізуються за допомогою ізоферментів CYP1A1, CYP1A2, CYP2A6, CYP2B6, CYP2E1 або CYP3A4. Ірбесартан в основному метаболізується за допомогою ізоферменту CYР2С9 і меншою мірою піддається глюкуронуванню. Не спостерігалися значні фармакокінетичні та фармакодинамічні взаємодії при сумісному застосуванні ірбесартану з варфарином, ЛЗ, що метаболізується за допомогою ізоферменту CYP2C9. Ірбесартан не змінює фармакокінетику дигоксину та симвастатину. При сумісному застосуванні ірбесартану з гідрохлортіазидом або ніфедипіном фармакокінетика ірбесартану не змінюється. З лікарськими препаратами, що містять аліскірен. Комбінація препарату Апровель з лікарськими препаратами, що містять аліскірен, протипоказана пацієнтам з цукровим діабетом або помірною та тяжкою нирковою недостатністю (СКФ З інгібіторами АПФ. Застосування препарату Апровель у поєднанні з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. З препаратами калію та калійзберігаючими діуретиками, гепарином. На основі досвіду, отриманого при застосуванні інших ЛЗ, що впливають на РААС, при одночасному застосуванні препаратів калію; замінників солі, що містять калій; калійзберігаючих діуретиків або інших, здатних підвищувати вміст калію в крові ЛЗ (гепарин), можливе підвищення вмісту калію в сироватці крові. З НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2. При одночасному застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II та НПЗЗ (включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2), можливе послаблення антигіпертензивного ефекту ірбесартану. У пацієнтів похилого віку, пацієнтів з гіповолемією або з порушеною нирковою функцією застосування НПЗЗ, включаючи інгібітори ЦОГ-2, одночасно з антагоністами рецепторів ангіотензину II, включаючи ірбесартан, може призвести до погіршення функції нирок, включаючи можливий розвиток гострої ниркової недостатності. Ці ефекти зазвичай є оборотними. Слід періодично контролювати функцію нирок у пацієнтів, які одночасно приймають ірбесартан та НПЗЗ, включаючи інгібітори ЦОГ-2. З препаратами літію. Повідомлялося про збільшення сироваткових концентрацій літію та збільшення його токсичності при одночасному застосуванні солей літію та ірбесартану. З діуретиками та іншими гіпотензивними засобами. При одночасному застосуванні ірбесартану та інших гіпотензивних засобів можливе посилення антигіпертензивної дії. Ірбесартан без будь-яких проблем застосовували одночасно з іншими гіпотензивними засобами, такими як β-адреноблокатори, БКК тривалої дії та тіазидні діуретики. Попереднє лікування діуретиками у високих дозах може призводити до гіповолемії та підвищення ризику надмірного зниження артеріального тиску на початку лікування препаратом Апровель®.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди, таблетку проковтують повністю, запиваючи водою. Зазвичай початкова доза становить 150 мг один раз на добу. Пацієнти, у яких для досягнення цільових значень АТ потрібне його додаткове зниження, доза може бути збільшена до 300 мг один раз на добу. У разі недостатнього зниження АТ при монотерапії препаратом Апровель до лікування можуть бути додані діуретики (наприклад гідрохлортіазид 12,5 мг на добу) або інші гіпотензивні засоби (наприклад β-адреноблокатори або БКК тривалої дії). У пацієнтів з нефропатією при артеріальній гіпертензії та цукровому діабеті типу 2 переважною підтримуючою є доза 300 мг 1 раз на добу. Окремі групи пацієнтів Діти та підлітки. На даний момент безпека та ефективність препарату у пацієнтів дитячого та підліткового віку не встановлена. Пацієнти похилого віку. Зазвичай, у пацієнтів похилого віку зниження дози не потрібне. У пацієнтів, які приймали препарат Апровель у клінічних дослідженнях, в цілому не спостерігалися відмінності ефективності та безпеки між пацієнтами у віці 65 років та старшого та молодшого віку. Пацієнти із печінковою недостатністю. Зазвичай у пацієнтів з порушенням функції печінки (легкого та помірного ступеня тяжкості) зниження дози не потрібне. Досвід застосування препарату у пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю відсутній. Пацієнти з нирковою недостатністю. Зазвичай, у пацієнтів нирковою недостатністю (незалежно від її ступеня тяжкості) зниження дози не потрібне. Пацієнти із гіповолемією. У пацієнтів з вираженою гіповолемією та/або гіпонатріємією, таких як пацієнти, які отримують інтенсивну діуретичну терапію або перебувають на гемодіалізі, гіповолемія та гіпонатріємія повинні бути скориговані до початку застосування препарату Апровель.ПередозуванняДосвід застосування препарату у дорослих у дозах до 900 мг на добу протягом 8 тижнів не виявив будь-якої токсичності. Лікування: відсутня специфічна інформація щодо лікування передозування препарату Апровель®. За хворим слід встановити ретельне спостереження, лікування має мати симптоматичний і підтримуючий характер; індукція блювоти та/або промивання шлунка. Ірбесартан не видаляється з організму при гемодіалізі.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНадмірне зниження артеріального тиску – пацієнти з гіповолемією. Застосування препарату Апровель донині рідко супроводжувалося надмірним зниженням АТ у пацієнтів з артеріальною гіпертензією без супутніх захворювань. Як і при застосуванні інгібіторів АПФ, надмірне зниження артеріального тиску, що супроводжується клінічною симптоматикою, може розвинутись у пацієнтів з гіпонатріємією/гіповолемією (наприклад у результаті інтенсивної діуретичної терапії, діареї або блювання, дотримання дієти з обмеженням споживання кухонної солі), а також у пацієнтів, на гемодіалізі. Перед початком застосування препарату Апровель® необхідно скоригувати гіповолемію та/або гіпонатріємію. Пацієнти з функцією нирок, що залежить від активності РААС. Як наслідок інгібування РААС, очікується погіршення функції нирок у схильних до цього пацієнтів. У пацієнтів з функцією нирок, яка залежить від активності РААС (з артеріальною гіпертензією та стенозом ниркової артерії однієї або обох нирок; з ХСН III та IV функціонального класу за класифікацією NYHA), лікування лікарськими препаратами, що впливають на РААС, асоціювалося з олігурією та/або прогресуючою азотемією та рідко - з гострою нирковою недостатністю та/або смертю. Не можна виключити можливість подібного ефекту при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II, включаючи ірбесартан. Ниркова недостатність та пересадка нирки. При застосуванні препарату Апровель у пацієнтів з нирковою недостатністю рекомендовано періодичний контроль вмісту калію та концентрацію креатиніну в сироватці крові. Немає клінічних даних щодо застосування препарату Апровель у пацієнтів, які недавно перенесли пересадку нирки. Пацієнти з артеріальною гіпертензією та цукровим діабетом типу 2 з порушеннями функції нирок. Сприятлива дія препарату Апровель щодо уповільнення прогресування ниркових та серцево-судинних порушень мала різний ступінь вираженості у різних груп пацієнтів, менш виражена вона була у жінок та пацієнтів, що не належать до європеоїдної раси. У клінічному дослідженні IDNT у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та цукровим діабетом типу 2 з протеїнурією (≥900 мг/добу) у підгрупі пацієнтів з високим ризиком стенозу ниркових артерій у жодного пацієнта, який приймав препарат Апровель®, не спостерігалося гостре раннє підвищення концентрації креатиніну в сироватці крові, пов'язане із стенозом ниркових артерій. Подвійна блокада РААС при поєднанні препарату Апровель з інгібіторами АПФ або аліскіреном. Подвійна блокада РААС при застосуванні комбінації препарату Апровель з інгібіторами АПФ або аліскіреном не рекомендується, оскільки порівняно з монотерапією є підвищений ризик різкого зниження АТ, розвитку гіперкаліємії та порушення функції нирок. Застосування препарату Апровель у комбінації з аліскіреном протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом або нирковою недостатністю з СКФ. Застосування препарату Апровель у поєднанні з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Гіперкаліємія. Як і при застосуванні інших лікарських препаратів, що впливають на РААС, при лікуванні препаратом Апровель може розвиватися гіперкаліємія, особливо при наявності ниркової недостатності та/або захворювань серця. У таких пацієнтів рекомендується контролювати вміст калію у сироватці крові. Стеноз аортального чи мітрального клапана, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія. Як і при застосуванні інших вазодилататорів, при прийомі препарату Апровель® пацієнтами з аортальним або мітральним стенозом або з гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією необхідно бути обережними. Первинний гіперальдостеронізм. Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом зазвичай не реагують на гіпотензивні препарати, що діють через інгібування РААС. Тому застосування препарату Апровель у таких випадках недоцільне. Пацієнти з ІХС та/або клінічно значущим атеросклерозом судин головного мозку. Як і при застосуванні інших гіпотензивних препаратів, значне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ІХС та/або вираженим атеросклерозом судин головного мозку може призвести до розвитку інфаркту міокарда або інсульту. Лікування таких пацієнтів має здійснюватися під суворим контролем артеріального тиску. Вплив на здатність керувати автомобілем або займатися іншими потенційно небезпечними видами діяльності. Вплив препарату Апровель на здатність керувати транспортними засобами або займатися іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної уваги та високої швидкості психомоторних реакцій, не вивчався. Проте, виходячи з його фармакодинамічних властивостей, препарат Апровель® не повинен впливати на здатність керувати транспортними засобами та займатися іншими потенційно небезпечними видами діяльності (робота на висоті, робота авіадиспетчера, робота з механізмами тощо). Але у разі виникнення запаморочення та слабкості можливе зниження уваги та уповільнення психомоторних реакцій. У пацієнтів, які мають такі небажані реакції,рішення про можливість заняття будь-якими потенційно небезпечними видами діяльності має прийматись лікарем індивідуально.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, покриті плівковою оболонкою - 1 табл. Активна речовина: ірбесартан – 150 мг/300 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат – 51/102 мг; МКЦ - 27/54 мг; натрію кроскармелозу – 12/24 мг; магнію стеарат – 2,5/5 мг; кремнію діоксид колоїдний – 2,5/5 мг; гіпромелоза - 5/10 мг; Оболонка плівкова: Opadry білий (лактози моногідрат – 36%, гіпромелоза – 28%, макрогол-3000 – 10%, титану діоксид (Е171) – 26%) – 10/20 мг; віск карнаубський Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 150 мг, 300 мг. 14 шт. у блістері з ПВХ/ПВДХ/алюмінієвої фольги; у картонній пачці 1, 2 або 4 бл.Опис лікарської формиТаблетки 300 мг: двоопуклі, овальні пігулки білого або майже білого кольору з гравіюванням зображення серця на одному боці та числа «2773» - на іншій.Фармакотерапевтична групаАнгіотензин II рецепторів антагоніст.ФармакокінетикаВсмоктування. Після прийому внутрішньо ірбесартан швидко і повністю всмоктується, його абсолютна біодоступність становить приблизно 60-80%. Одночасний прийом їжі суттєво не впливає на біодоступність ірбесартану. Після прийому внутрішньо плазмова Cmax ірбесартану досягається через 1,5-2 год. Розподіл. Зв'язок із білками плазми становить приблизно 96%. Зв'язування із клітинними компонентами крові незначне. Vd складає 53-93 л. Метаболізм. Після прийому внутрішньо або внутрішньовенного введення 14С-ірбесартану 80-85% радіоактивності, що циркулює в плазмі крові, припадає на незмінений ірбесартан. Ірбесартан метаболізується печінкою шляхом окислення та кон'югації з глюкуроновою кислотою. Основним метаболітом, що знаходиться в системному кровотоку, є ірбесартану глюкуронід (приблизно 6%). Окислення ірбесартану здійснюється головним чином за допомогою ізоферменту цитохрому Р450 CYP2C9, участь ізоферменту CYP3A4 у метаболізмі ірбесартану є незначною. Ірбесартан не метаболізується за допомогою більшості ізоферментів, які зазвичай беруть участь у метаболізмі лікарських засобів (ізоферменти CYP1A1, CYP1A2, CYP2A6, CYP2B6, CYP2D6 або СYP2E1), і не викликає їх інгібування або інду. Ірбесартан не індукує та не інгібує ізофермент CYP3A4. Виведення. Ірбесартан та його метаболіти виводяться з організму як через кишечник (з жовчю), так і нирками. Після прийому внутрішньо або внутрішньовенного введення 14С-ірбесартану близько 20% радіоактивності виявляється в сечі, а решта - у калі. Менш ніж 2% введеної дози виділяється нирками у вигляді незміненого ірбесартану. Кінцевий T1/2 ірбесартану становить 11-15 год. Загальний кліренс внутрішньовенного введеного ірбесартану становить 157-176 мл/хв, а його нирковий кліренс становить 3-3,5 мл/хв. При щоденному одноразовому протягом доби прийомі ірбесартану плазмова Css досягається через 3 дні, при цьому спостерігається його обмежене накопичення у плазмі (менше +20%). Особливі групи пацієнтів Підлога. У жінок (порівняно з чоловіками) відзначалися дещо вищі плазмові концентрації ірбесартану. Однак пов'язаних із статтю відмінностей у T1/2 та накопиченні ірбесартану не виявлялося. Корекція дози ірбесартану у жінок не потрібна. Не спостерігалося пов'язаних із статевою приналежністю відмінностей у ефектах ірбесартану. Літній вік. Значення АUS та Cmax ірбесартану у пацієнтів похилого віку (65–80 років) з клінічно нормальною функцією нирок та печінки були приблизно на 20–50% вищими, ніж у пацієнтів молодшого віку (18–40 років). Кінцеві T1/2 вони були порівнянними. Чи не спостерігалися пов'язані з віком відмінності в ефектах ірбесартану. Порушення функції печінки. У пацієнтів з легкою (функціональний клас А або 5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та помірно вираженою (функціональний клас В або 7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) печінковою недостатністю внаслідок цирозу печінки, фармакокінетичні параметри ірбесартану істотно не змінюються. Порушення функції нирок. У пацієнтів з порушенням функції нирок або пацієнтів, яким проводиться гемодіаліз, показники фармакокінетики ірбесартану істотно не змінюються. Ірбесартан не виводиться з організму за допомогою гемодіалізу. Расова приналежність. У добровольців без артеріальної гіпертензії AUC та T1/2 ірбесартану у представників негроїдної раси були приблизно на 20–25% вищими, ніж у представників європеоїдної раси, а Cmax ірбесартану у них була практично однаковою.ФармакодинамікаІрбесартан є селективним антагоністом рецепторів ангіотензину ІІ (типу AT1). Ірбесартан не вимагає метаболічної активації для набуття фармакологічної активності. Ангіотензин II є важливим компонентом РААС та залучений до патогенезу розвитку артеріальної гіпертензії, а також гомеостаз натрію. Блокує всі фізіологічно значущі ефекти ангіотензину II незалежно від джерела або шляхи його синтезу, в т.ч. його сильно виражені судинозвужувальний та альдостероносекретуючий ефекти, що реалізуються через рецептори типу AT1, розташовані на поверхні гладком'язових клітин судин та в корі надниркових залоз. Він не має агоністичної активності до AT1-рецепторів і має набагато більшу (більш ніж у 8500 разів) спорідненість до AT1-рецепторів, ніж до AT2-рецепторів (рецептори, не пов'язані з регуляцією роботи ССС). Ірбесартан не пригнічує ферменти РААС (такі як ренін, АПФ) і не впливає на рецептори інших гормонів або іонні канали, що беруть участь у регуляції АТ та гомеостазу натрію. Блокування ірбесартаном AT1-рецепторів перериває ланцюг зворотного зв'язку в системі ренін-ангіотензин, що призводить до збільшення плазмових концентрацій реніну та ангіотензину II. Після прийому ірбесартану в дозах, що рекомендуються, плазмова концентрація альдостерону знижується, не надаючи при цьому істотного впливу на вміст калію в сироватці крові (середнє значення його збільшення становить Антигіпертензивний ефект ірбесартану виявляється вже після прийому його першої дози і стає значущим протягом 1-2 тижнів прийому, його максимальний антигіпертензивний ефект досягається до 4-6 тижнів лікування. У довгострокових клінічних дослідженнях спостерігалося збереження антигіпертензивного ефекту ірбесартану протягом більше одного року. Антигіпертензивний ефект при одноразовому протягом доби прийомі внутрішньо ірбесартану в дозах до 900 мг носить дозозалежний характер. Ірбесартан при одноразовому протягом доби прийомі в дозах 150-300 мг знижує АТ, що вимірюється в положенні лежачи або сидячи в кінці міждозового інтервалу (через 24 години після прийому дози ірбесартану, тобто перед прийомом чергової дози), в середньому на 8 - 13/5-8 мм рт.ст. (САД/ДАТ) порівняно з плацебо. Антигіпертензивний ефект ірбесартану перед прийомом чергової дози становить 60-70% від максимальних значень зниження дАТ та сАД. Оптимальне зниження артеріального тиску протягом 24 годин досягається при прийомі ірбесартану 1 раз на добу. Ірбесартан приблизно однаковою мірою знижує АТ у положенні стоячи та в положенні лежачи. Ортостатичні ефекти спостерігаються рідко, однак, як і при прийомі інгібіторів АПФ, у пацієнтів з гіпонатріємією та/або гіповолемією можливе надмірне зниження артеріального тиску з клінічними проявами. Антигіпертензивна дія ірбесартану та тіазидних діуретиків має адитивний характер. У пацієнтів з недостатнім зниженням АТ при монотерапії ірбесартаном додавання до його прийому низьких доз гідрохлортіазиду (12,5 мг) 1 раз на добу призводить до додаткового зниження сАД/дАТ на 7–10/3–6 мм рт.ст. проти додаванням плацебо. Ефективність ірбесартану не залежить від віку чи статі. Як і при застосуванні інших ЛЗ, що впливають на РААС, антигіпертензивна дія ірбесартану у пацієнтів негроїдної раси помітно менш виражена. Однак при застосуванні ірбесартану одночасно з низькими дозами гідрохлортіазиду (наприклад, 12,5 мг на добу) антигіпертензивна відповідь у пацієнтів негроїдної раси наближається за ефективністю до пацієнтів європеоїдної раси. Після відміни ірбесартану АТ повертається до початкового рівня поступово. Синдром відміни не спостерігається. У багатоцентровому рандомізованому контрольованому активним речовиною (амлодипін) і плацебо, подвійному сліпому клінічному дослідженні IDNT, проведеному у 1715 пацієнтів з артеріальною гіпертензією та з цукровим діабетом типу 2 (протеїнурія ≥900 мг/добу та сироваткова концентрація креатиніну ), було показано 20% (p=0,024) зниження (порівняно з плацебо) та 23% (p=0,006) зниження (порівняно з амлодипіном) відносного ризику першого виникнення будь-якого з наступних станів: подвоєння сироваткової концентрації креатиніну, розвиток термінальної стадії ниркової недостатності або смерті від будь-якої з причин (при досягненні порівняльного зниження артеріального тиску при застосуванні ірбесартану та амлодипіну). У багатоцентровому рандомізованому плацебо-контрольованому подвійному сліпому клінічному дослідженні з вивчення ефектів ірбесартану на мікроальбумінурію у хворих з артеріальною гіпертензією та цукровим діабетом типу 2 (IRMA 2), проведеному у 590 пацієнтів з артеріальною гіпертензією та цукровим діабетом0 мкг/хв, 30–300 мг/добу та нормальну функцію нирок (сироваткова концентрація креатиніну).Показання до застосуванняартеріальна гіпертензія (монотерапія та у поєднанні з іншими гіпотензивними препаратами, наприклад, тіазидними діуретиками, β-адреноблокаторами, БКК); нефропатія при артеріальній гіпертензії та цукровому діабеті типу 2 (у складі комбінованої гіпотензивної терапії).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до будь-якого компонента препарату; одночасне застосування з лікарськими препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом або помірно вираженою та тяжкою нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ)). одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією; спадкова непереносимість галактози, недостатність лактази або глюкозо-галактозна мальабсорбція; тяжка печінкова недостатність (функціональний клас С або більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) (відсутність досвіду клінічного застосування); вагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю при таких станах, як: стеноз аортального або мітрального клапана або гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; гіповолемія, гіпонатріємія, що виникають при лікуванні діуретиками, гемодіалізу; дотримання дієти з обмеженням споживання кухонної солі, діарея, блювання (небезпека надмірного зниження артеріального тиску); пацієнти з нирковою функцією, що залежать від активності РААС (в т.ч. пацієнти з артеріальною гіпертензією з двостороннім або одностороннім стенозом ниркових артерій або хронічною серцевою недостатністю III–IV функціонального класу (за класифікацією NYHA); ішемічна хвороба серця та/або клінічно значущий атеросклероз судин головного мозку (при надмірному зниженні АТ є ризик посилення ішемічних порушень, аж до розвитку гострого інфаркту міокарда та інсульту); ниркова недостатність (потрібний контроль вмісту калію та концентрації креатиніну в крові), недавня трансплантація нирки (відсутність досвіду клінічного застосування); одночасне застосування НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2 (підвищення ризику порушень функції нирок, включаючи можливість розвитку гострої ниркової недостатності та збільшення вмісту калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів похилого віку, пацієнтів з гіповолемією, включаючи приймаючих діуретики, або з порушенням функції нирок; застосування у поєднанні з інгібіторами АПФ або аліскіреном, т.к. (порівняно з монотерапією при подвійній блокаді РААС) є підвищений ризик розвитку надмірного зниження АТ, гіперкаліємії та порушення функції нирок.Вагітність та лактаціяДосвід застосування препарату Апровель® при вагітності відсутній. З урахуванням того, що при прийомі інгібіторів АПФ у II та III триместрах вагітності спостерігалися пошкодження та загибель плоду, що розвивається, ірбесартан, як і будь-який інший препарат, який впливає безпосередньо на РААС, не можна застосовувати під час вагітності (I, II, III триместри). При діагностуванні вагітності під час лікування препаратом Апровель слід якнайшвидше припинити його прийом. Невідомо, чи екскретується ірбесартан чи його метаболіти у грудне молоко. Під час грудного вигодовування прийом препарату Апровель протипоказаний. Тому після оцінки співвідношення ймовірної користі від прийому препарату для матері та потенційного ризику для дитини слід припинити або грудне вигодовування, або прийом препарату Апровель.Побічна діяНаведені нижче небажані явища представлені у відповідності з наступними градаціями частоти їх виникнення (за класифікацією ВООЗ: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, Безпека препарату Апровель® вивчалась у клінічних дослідженнях приблизно у 5000 пацієнтів, включаючи 1300 пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які приймали препарат протягом понад 6 місяців, та 400 пацієнтів, які приймали препарат протягом одного року та більше. Небажані явища у пацієнтів, які приймали Апровель®, зазвичай були помірно вираженими і минущими, і їх частота не була пов'язана з величиною дози, що приймалася, і не залежала від статі, віку та расової приналежності. У плацебо-контрольованих дослідженнях, в яких 1965 пацієнтів приймали ірбесартан (в середньому протягом 1-3 місяців), припинення лікування через розвиток будь-яких клінічних або лабораторних небажаних явищ знадобилося у 3,3% пацієнтів, які приймали препарат Апровель®, та у 4,5% пацієнтів, які приймали плацебо (відмінності були статистично достовірні). Небажані явища, що спостерігалися в плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях при застосуванні препарату Апровель при артеріальній гіпертензії, ймовірно або можливо пов'язані з його прийомом, або без встановленого зв'язку з прийомом препарату. Частота виникнення перелічених нижче небажаних явищ при прийомі ірбесартану статистично достовірно не відрізнялася від такої прийому плацебо. З боку нервової системи: часто – запаморочення, біль голови; нечасто - ортостатичне запаморочення. Серце: нечасто — набряки, тахікардія. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель. З боку шлунково-кишкового тракту: часто - нудота/блювота; нечасто - діарея, диспепсія / печія. З боку статевих органів та молочної залози: нечасто – статева дисфункція. Загальні порушення: часто - підвищена стомлюваність; нечасто – біль у грудній клітці. Лабораторні та інструментальні дані: під час проведення контрольованих клінічних досліджень у пацієнтів з артеріальною гіпертензією не спостерігалися клінічно значущих змін у лабораторних показниках. Не потрібний спеціальний моніторинг лабораторних показників для пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які приймають препарат Апровель. Небажані явища, що спостерігалися у контрольованих клінічних дослідженнях, при застосуванні препарату Апровель у пацієнтів з нефропатією при артеріальній гіпертензії та цукровому діабеті типу 2 (клінічні дослідження IDNT та IRMA 2). Небажані явища були подібні до таких у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, за винятком ортостатичних симптомів (запаморочення (10,2%) (при прийомі плацебо 6%), ортостатичне запаморочення (5,4%) (при прийомі плацебо 2,7%) та ортостатична гіпотензія (5,4%) (при прийомі плацебо 3,2%). Відсоток припинення лікування через ортостатичні симптоми при прийомі препарату Апровель®, порівняно з плацебо, становив для запаморочення 0,3 проти 0,5%, для ортостатичного запаморочення 0,2 проти 0,0% та для ортостатичної гіпотензії 0,0 проти 0,0% відповідно. З боку лабораторних показників: гіперкаліємія. У клінічному дослідженні IDNT відсоток пацієнтів з гіперкаліємією (>6 мЕкв/л) становив 18,6% у групі препарату Апровель у порівнянні з 6% у групі плацебо. У клінічному дослідженні IRMA 2% пацієнтів з гіперкаліємією ( У клінічному дослідженні IDNT частота припинення лікування через розвиток гіперкаліємії при застосуванні препарату Апровель® та плацебо становила 2,1 та 0,36% відповідно. У клінічному дослідженні IRMA частота припинення лікування через розвиток гіперкаліємії при прийомі препарату Апровель® та плацебо становила 0,5 та 0% відповідно. Небажані явища, що спостерігалися під час постмаркетингового застосування препарату Апровель®. З боку імунної системи: дуже рідко - як і у всіх антагоністів рецепторів ангіотензину II, спостерігалися дуже рідкісні випадки алергічних реакцій, такі як кропив'янка, ангіоневротичний набряк. Наведені нижче небажані явища були виявлені при застосуванні ірбесартану з моменту виходу на ринок препарату Апровель. З боку обміну речовин та харчування: невідома частота – гіперкаліємія. З боку нервової системи: невідома частота – вертиго. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: невідома частота – підвищення активності печінкових ферментів та концентрації білірубіну в крові, гепатит, жовтяниця. З боку органу слуху: невідома частота – дзвін у вухах. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: невідома частота – міалгія. З боку нирок та сечовивідних шляхів: невідома частота – порушення функції нирок, у т.ч. випадки розвитку ниркової недостатності пацієнтів групи ризику. Загальні порушення: невідома частота – астенія.Взаємодія з лікарськими засобамиВиходячи з даних досліджень in vitro, не очікується взаємодія ірбесартану з ЛЗ, що метаболізуються за допомогою ізоферментів CYP1A1, CYP1A2, CYP2A6, CYP2B6, CYP2E1 або CYP3A4. Ірбесартан в основному метаболізується за допомогою ізоферменту CYР2С9 і меншою мірою піддається глюкуронуванню. Не спостерігалися значні фармакокінетичні та фармакодинамічні взаємодії при сумісному застосуванні ірбесартану з варфарином, ЛЗ, що метаболізується за допомогою ізоферменту CYP2C9. Ірбесартан не змінює фармакокінетику дигоксину та симвастатину. При сумісному застосуванні ірбесартану з гідрохлортіазидом або ніфедипіном фармакокінетика ірбесартану не змінюється. З лікарськими препаратами, що містять аліскірен. Комбінація препарату Апровель з лікарськими препаратами, що містять аліскірен, протипоказана пацієнтам з цукровим діабетом або помірною та тяжкою нирковою недостатністю (СКФ З інгібіторами АПФ. Застосування препарату Апровель у поєднанні з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. З препаратами калію та калійзберігаючими діуретиками, гепарином. На основі досвіду, отриманого при застосуванні інших ЛЗ, що впливають на РААС, при одночасному застосуванні препаратів калію; замінників солі, що містять калій; калійзберігаючих діуретиків або інших, здатних підвищувати вміст калію в крові ЛЗ (гепарин), можливе підвищення вмісту калію в сироватці крові. З НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2. При одночасному застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II та НПЗЗ (включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2), можливе послаблення антигіпертензивного ефекту ірбесартану. У пацієнтів похилого віку, пацієнтів з гіповолемією або з порушеною нирковою функцією застосування НПЗЗ, включаючи інгібітори ЦОГ-2, одночасно з антагоністами рецепторів ангіотензину II, включаючи ірбесартан, може призвести до погіршення функції нирок, включаючи можливий розвиток гострої ниркової недостатності. Ці ефекти зазвичай є оборотними. Слід періодично контролювати функцію нирок у пацієнтів, які одночасно приймають ірбесартан та НПЗЗ, включаючи інгібітори ЦОГ-2. З препаратами літію. Повідомлялося про збільшення сироваткових концентрацій літію та збільшення його токсичності при одночасному застосуванні солей літію та ірбесартану. З діуретиками та іншими гіпотензивними засобами. При одночасному застосуванні ірбесартану та інших гіпотензивних засобів можливе посилення антигіпертензивної дії. Ірбесартан без будь-яких проблем застосовували одночасно з іншими гіпотензивними засобами, такими як β-адреноблокатори, БКК тривалої дії та тіазидні діуретики. Попереднє лікування діуретиками у високих дозах може призводити до гіповолемії та підвищення ризику надмірного зниження артеріального тиску на початку лікування препаратом Апровель®.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди, таблетку проковтують повністю, запиваючи водою. Зазвичай початкова доза становить 150 мг один раз на добу. Пацієнти, у яких для досягнення цільових значень АТ потрібне його додаткове зниження, доза може бути збільшена до 300 мг один раз на добу. У разі недостатнього зниження АТ при монотерапії препаратом Апровель до лікування можуть бути додані діуретики (наприклад гідрохлортіазид 12,5 мг на добу) або інші гіпотензивні засоби (наприклад β-адреноблокатори або БКК тривалої дії). У пацієнтів з нефропатією при артеріальній гіпертензії та цукровому діабеті типу 2 переважною підтримуючою є доза 300 мг 1 раз на добу. Окремі групи пацієнтів Діти та підлітки. На даний момент безпека та ефективність препарату у пацієнтів дитячого та підліткового віку не встановлена. Пацієнти похилого віку. Зазвичай, у пацієнтів похилого віку зниження дози не потрібне. У пацієнтів, які приймали препарат Апровель у клінічних дослідженнях, в цілому не спостерігалися відмінності ефективності та безпеки між пацієнтами у віці 65 років та старшого та молодшого віку. Пацієнти із печінковою недостатністю. Зазвичай у пацієнтів з порушенням функції печінки (легкого та помірного ступеня тяжкості) зниження дози не потрібне. Досвід застосування препарату у пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю відсутній. Пацієнти з нирковою недостатністю. Зазвичай, у пацієнтів нирковою недостатністю (незалежно від її ступеня тяжкості) зниження дози не потрібне. Пацієнти із гіповолемією. У пацієнтів з вираженою гіповолемією та/або гіпонатріємією, таких як пацієнти, які отримують інтенсивну діуретичну терапію або перебувають на гемодіалізі, гіповолемія та гіпонатріємія повинні бути скориговані до початку застосування препарату Апровель.ПередозуванняДосвід застосування препарату у дорослих у дозах до 900 мг на добу протягом 8 тижнів не виявив будь-якої токсичності. Лікування: відсутня специфічна інформація щодо лікування передозування препарату Апровель®. За хворим слід встановити ретельне спостереження, лікування має мати симптоматичний і підтримуючий характер; індукція блювоти та/або промивання шлунка. Ірбесартан не видаляється з організму при гемодіалізі.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНадмірне зниження артеріального тиску – пацієнти з гіповолемією. Застосування препарату Апровель донині рідко супроводжувалося надмірним зниженням АТ у пацієнтів з артеріальною гіпертензією без супутніх захворювань. Як і при застосуванні інгібіторів АПФ, надмірне зниження артеріального тиску, що супроводжується клінічною симптоматикою, може розвинутись у пацієнтів з гіпонатріємією/гіповолемією (наприклад у результаті інтенсивної діуретичної терапії, діареї або блювання, дотримання дієти з обмеженням споживання кухонної солі), а також у пацієнтів, на гемодіалізі. Перед початком застосування препарату Апровель® необхідно скоригувати гіповолемію та/або гіпонатріємію. Пацієнти з функцією нирок, що залежить від активності РААС. Як наслідок інгібування РААС, очікується погіршення функції нирок у схильних до цього пацієнтів. У пацієнтів з функцією нирок, яка залежить від активності РААС (з артеріальною гіпертензією та стенозом ниркової артерії однієї або обох нирок; з ХСН III та IV функціонального класу за класифікацією NYHA), лікування лікарськими препаратами, що впливають на РААС, асоціювалося з олігурією та/або прогресуючою азотемією та рідко - з гострою нирковою недостатністю та/або смертю. Не можна виключити можливість подібного ефекту при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II, включаючи ірбесартан. Ниркова недостатність та пересадка нирки. При застосуванні препарату Апровель у пацієнтів з нирковою недостатністю рекомендовано періодичний контроль вмісту калію та концентрацію креатиніну в сироватці крові. Немає клінічних даних щодо застосування препарату Апровель у пацієнтів, які недавно перенесли пересадку нирки. Пацієнти з артеріальною гіпертензією та цукровим діабетом типу 2 з порушеннями функції нирок. Сприятлива дія препарату Апровель щодо уповільнення прогресування ниркових та серцево-судинних порушень мала різний ступінь вираженості у різних груп пацієнтів, менш виражена вона була у жінок та пацієнтів, що не належать до європеоїдної раси. У клінічному дослідженні IDNT у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та цукровим діабетом типу 2 з протеїнурією (≥900 мг/добу) у підгрупі пацієнтів з високим ризиком стенозу ниркових артерій у жодного пацієнта, який приймав препарат Апровель®, не спостерігалося гостре раннє підвищення концентрації креатиніну в сироватці крові, пов'язане із стенозом ниркових артерій. Подвійна блокада РААС при поєднанні препарату Апровель з інгібіторами АПФ або аліскіреном. Подвійна блокада РААС при застосуванні комбінації препарату Апровель з інгібіторами АПФ або аліскіреном не рекомендується, оскільки порівняно з монотерапією є підвищений ризик різкого зниження АТ, розвитку гіперкаліємії та порушення функції нирок. Застосування препарату Апровель у комбінації з аліскіреном протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом або нирковою недостатністю з СКФ. Застосування препарату Апровель у поєднанні з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Гіперкаліємія. Як і при застосуванні інших лікарських препаратів, що впливають на РААС, при лікуванні препаратом Апровель може розвиватися гіперкаліємія, особливо при наявності ниркової недостатності та/або захворювань серця. У таких пацієнтів рекомендується контролювати вміст калію у сироватці крові. Стеноз аортального чи мітрального клапана, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія. Як і при застосуванні інших вазодилататорів, при прийомі препарату Апровель® пацієнтами з аортальним або мітральним стенозом або з гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією необхідно бути обережними. Первинний гіперальдостеронізм. Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом зазвичай не реагують на гіпотензивні препарати, що діють через інгібування РААС. Тому застосування препарату Апровель у таких випадках недоцільне. Пацієнти з ІХС та/або клінічно значущим атеросклерозом судин головного мозку. Як і при застосуванні інших гіпотензивних препаратів, значне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ІХС та/або вираженим атеросклерозом судин головного мозку може призвести до розвитку інфаркту міокарда або інсульту. Лікування таких пацієнтів має здійснюватися під суворим контролем артеріального тиску. Вплив на здатність керувати автомобілем або займатися іншими потенційно небезпечними видами діяльності. Вплив препарату Апровель на здатність керувати транспортними засобами або займатися іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної уваги та високої швидкості психомоторних реакцій, не вивчався. Проте, виходячи з його фармакодинамічних властивостей, препарат Апровель® не повинен впливати на здатність керувати транспортними засобами та займатися іншими потенційно небезпечними видами діяльності (робота на висоті, робота авіадиспетчера, робота з механізмами тощо). Але у разі виникнення запаморочення та слабкості можливе зниження уваги та уповільнення психомоторних реакцій. У пацієнтів, які мають такі небажані реакції,рішення про можливість заняття будь-якими потенційно небезпечними видами діяльності має прийматись лікарем індивідуально.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діючі речовини: амлодипін безілат 13,870 мг, що відповідає 10,000 мг амлодипіну, та індапамід 1,500 мг; Допоміжні речовини: гіпромеллоза-4 тис. 84,000 мг, лактози моногідрат 104,500 мг, магнію стеарат 2,050 мг, повідон К-30 8,600 мг, кремнію діоксид колоїдний 0,820 мг, 00,00 крохмаль кукурудзяний прежелатинізований 6300 мг; Оболонка плівкова: гліцерол 0,61992 мг, гіпромелоза-6 тис. 10,30445 мг, макрогол-6000 0,65797 мг, магнію стеарат 0,61992 мг, титану діоксид (Е171) 1,75162 мг, фарб ) 0,23213 мг. По 14 або 15 таблеток у блістер (ПВХ/Ал). По 2 блістери з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки рожевого кольору, з гравіюванням логотипу компанії на одній стороні.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний засіб комбінований (БМКК + діуретик).ФармакокінетикаОдночасне застосування амлодипіну та індапаміду не змінює їх фармакокінетичних властивостей порівняно з роздільним застосуванням цих засобів. Амлодипін: Амлодипін представлений у препараті Арифам у формі з негайним вивільненням. Абсорбція, розподіл, зв'язування з білками плазми Амлодипін добре всмоктується при прийомі внутрішньо в терапевтичних дозах, при цьому максимальна концентрація в плазмі досягається через 6-12 годин після прийому препарату внутрішньо. Абсолютна біодоступність становить від 64 до 80%. Об'єм розподілу становить близько 21 л/кг. Дослідження in vitro показали, що приблизно 97,5% циркулюючого амлодипіну зв'язується з білками плазми. Одночасний прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну. Метаболізм та виведення Термінальний період напіввиведення амлодипіну з плазми становить приблизно 35-50 годин, що узгоджується з прийомом препарату один раз на добу. Амлодипін активно метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів, при цьому 10% вихідної сполуки у незмінному вигляді та 60% метаболітів виводяться із сечею. Застосування при тяжкому порушенні функції печінки. Є дуже обмежені клінічні дані щодо застосування амлодипіну у пацієнтів із тяжким порушенням функції печінки. У пацієнтів з печінковою недостатністю кліренс амлодипіну зменшується, що призводить до збільшення періоду напіввиведення та збільшення площі під кривою "концентрація-час" (AUC) приблизно на 40-60%. Застосування у людей похилого віку. Час досягнення максимальних концентрацій амлодипіну в плазмі крові не відрізняється у літніх та молодих людей. Кліренс амлодипіну у літніх пацієнтів має тенденцію до зменшення, внаслідок чого збільшуються AUC та період напіввиведення. Збільшення AUC та періоду напіввиведення у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю відповідали очікуваним величинам для цих вікових груп пацієнтів. Індапамід: Індапамід 1,5 мг у препараті Арифам® модифікованого вивільнення, розподілений у спеціальному матриксі-носії, що дозволяє поступово вивільняти індапамід. Всмоктування Частка індапаміду, що вивільнилася, швидко і повністю всмоктується в шлунково-кишковому тракті. Прийом їжі трохи підвищує швидкість всмоктування, але не впливає на повноту всмоктування. Максимальна концентрація препарату в плазмі досягається приблизно через 12 годин після перорального прийому одноразової дози; при повторних прийомах коливання концентрації препарату в плазмі в проміжок між двома прийомами препарату згладжуються. Спостерігається індивідуальна варіабельність показників всмоктування препарату. Розподіл Зв'язування індапаміду з білками плазми становить 79%. Період напіввиведення становить (Т1/2) 14-24 години (загалом 18 годин). Рівноважна концентрація досягається через 7 днів. Повторний прийом не призводить до накопичення. Виведення Виведення препарату відбувається в основному із сечею (70% дози) та з калом (22%) у формі неактивних метаболітів. Пацієнти, що належать до групи високого ризику У пацієнтів із нирковою недостатністю фармакокінетичні показники не змінюються.ФармакодинамікаМеханізм дії Амлодипін є інгібітором припливу іонів кальцію, похідне дигідропіридину (блокатор повільних кальцієвих каналів, або антагоніст іонів кальцію), який інгібує трансмембранний приплив іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судинної стінки. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну обумовлений прямою розслаблюючою дією на гладкі м'язи судин. Індапамід – це похідне сульфонаміду з індольним кільцем, що відноситься до фармакологічної групи тіазидоподібних діуретиків, що діє шляхом зменшення реабсорбції натрію у кортикальному сегменті петлі нефрону. Індапамід підвищує екскрецію натрію та хлоридів із сечею і, меншою мірою, екскрецію калію та магнію, тим самим підвищуючи діурез та надаючи антигіпертензивну дію. Фармакодинамічні ефекти У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну один раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску у положенні лежачи та стоячи протягом 24 годин. У зв'язку з повільним розвитком ефекту амлодипін звичайно викликає гостру гіпотензію. Амлодипін не має небажаного впливу на ліпідний обмін і не викликає зміни ліпідного профілю плазми, тому він підходить для застосування у пацієнтів з бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Антигіпертензивна активність індапаміду пов'язана з покращенням еластичних властивостей артерій та зниженням артеріолярного та загального периферичного судинного опору. У клінічних дослідженнях ІІ та ІІІ фаз при використанні індапаміду в режимі монотерапії в дозах, що не чинили вираженого діуретичного ефекту, був продемонстрований 24-годинний гіпотензивний ефект. Індапамід зменшує гіпертрофію лівого шлуночка серця. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики після певної дози досягають плато терапевтичного ефекту, тоді як частота побічних ефектів продовжує збільшуватись при подальшому підвищенні дози препарату. Якщо терапія не призводить до бажаного терапевтичного ефекту, дозу препарату не слід збільшувати. Було також показано, що при короткочасному, середній тривалості та тривалому застосуванні у пацієнтів з артеріальною гіпертензією індапамід: не впливає на показники ліпідного обміну, у тому числі на рівень тригліцеридів, холестерину, ліпопротеїнів низької щільності та ліпопротеїнів високої щільності; не впливає на показники обміну вуглеводів, у тому числі у пацієнтів із цукровим діабетом.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія у пацієнтів, яким потрібна терапія амлодипіном та індапамідом.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до діючих речовин, інших сульфонамідів, похідних дигідропіридину або будь-якої з допоміжних речовин; тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну тяжка печінкова недостатність або печінкова енцефалопатія; гіпокаліємія; період годування груддю; виражена гіпотензія; шок (включаючи кардіогенний шок); обструкція виносить тракту лівого шлуночка (наприклад, аортальний стеноз високого ступеня); серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда із нестабільною гемодинамікою; непереносимість галактози, дефіцит лактази або глюкозо-галактозна мальабсорбція (бо препарат містить лактозу); дитячий вік до 18 років. З обережністю: знижений об'єм циркулюючої крові (ОЦК) (прийом діуретиків, дієта без солі, блювання, діарея), літній вік, пацієнти з легкими та помірними порушеннями функції печінки, пацієнти з периферичними набряками та асцитом, ішемічна хвороба серця, хронічна серцева недостатність з подовженим інтервалом QT, брадикардія, хронічна серцева недостатність III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA, цукровий діабет, стеноз ниркової артерії (у тому числі двосторонній), єдина нирка, ниркова недостатність, подагра.Вагітність та лактаціяВраховуючи ефект окремих компонентів даної комбінації при вагітності та годуванні груддю: Препарат Арифам не рекомендується застосовувати під час вагітності. Препарат Арифам протипоказаний для застосування під час годування груддю. Вагітність Амлодипін: Безпека застосування амлодипіну у вагітних жінок не встановлена. В експериментальних дослідженнях на тваринах токсична дія щодо репродуктивної системи встановлена ​​при використанні препарату у високих дозах. Індапамід: На даний момент немає достатньої кількості даних щодо застосування індапаміду під час вагітності (описано менше 300 випадків). Тривалий вплив тіазидів під час третього триместру вагітності може спричинити гіповолемію у матері, а також зменшити матково-плацентарний кровотік, що може призвести до фетоплацентарної ішемії та затримки розвитку плода. Крім того, були зареєстровані рідкісні випадки гіпоглікемії та тромбоцитопенії у новонароджених на фоні прийому діуретиків незадовго до пологів. Дослідження на тваринах не виявили прямого або непрямого токсичного впливу на репродуктивну функцію. Період грудного вигодовування Амлодипін: Амлодипін виводиться із грудним молоком. Частка материнської дози, отримана немовлям, оцінювалася міжквартильним діапазоном від 3 до 7%, з максимумом до 15%. Вплив амлодипіну на немовлят невідомий. Індапамід: Невідомо, чи виділяється індапамід чи його метаболіти із грудним молоком. У новонародженого при цьому може розвинутись підвищена чутливість до похідних сульфонаміду та гіпокаліємії. Ризик для новонародженої дитини не може бути виключений. Прийом тіазидних діуретиків спричинює зменшення кількості грудного молока або пригнічення лактації. Фертильність Амлодипін: У деяких пацієнтів, які отримували блокатори повільних кальцієвих каналів, спостерігалися оборотні біохімічні зміни головок сперматозоїдів. Немає достатньо клінічних даних, що стосуються потенційного ефекту амлодипіну на репродуктивну функцію. У дослідженні на щурах було виявлено небажані впливи на фертильність у самців. Індапамід: Дослідження репродуктивної токсичності не показали впливу на репродуктивну функцію у щурів обох статей. Можна припустити відсутність впливу фертильність в людини.Побічна діяНайчастіше спостерігаються небажані реакції під час лікування амлодипіном та індапамідом включають гіпокаліємію, сонливість, запаморочення, головний біль, порушення зору, диплопію, серцебиття, почервоніння обличчя, задишку, біль у животі, нудоту, диспепсію, діарею, зміну ритму дефекації, висип, набряки гомілки, спазми м'язів, набряки, стомлюваність та астенію. Під час лікування амлодипіном та індапамідом спостерігалися нижченаведені небажані реакції. Частота класифікується так: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, MedDRA Класи та системи органів Небажані реакції Частота Індапамід Амлодипін Інфекційні та паразитарні захворювання Риніт Не часто Порушення з боку крові та лімфатичної системи Лейкопенія Дуже рідко Дуже рідко Тромбоцитопенія Дуже рідко Дуже рідко Агранулоцитоз Дуже рідко - Апластична анемія Дуже рідко - Гемолітична анемія Дуже рідко - Порушення з боку імунної системи Реакції гіперчутливості - Дуже рідко Порушення з боку обміну речовин та харчування Гіпокаліємія Часто - У ході клінічних досліджень гіпокаліємія (рівень калію у плазмі <3,4 ммоль/л) відзначалася у 10% пацієнтів, а рівні <3,2 ммоль/л – у 4% пацієнтів після 4-6 тижнів лікування. Після 12 тижнів лікування середнє зниження рівня калію у плазмі становило 0,23 ммоль/л. Гіперглікемія Дуже рідко Гіперкальціємія Дуже рідко Г Гіпонатріємія з гіповолемією1 Частота невідома Порушення психіки Безсоння - Не часто Лабільність настрою (включаючи тривожність) Не часто Депресія - Не часто Сплутаність свідомості Рідко Порушення з боку нервової системи Сонливість Часто (особливо на початку лікування) Запаморочення Часто (особливо на початку лікування) Головний біль Рідко Часто (особливо на початку лікування) Тремор - Не часто Зміни смаку - Не часто Непритомність Частота невідома Не часто Зниження чутливості - Не часто Парестезії Рідко Не часто Гіпертонус - Дуже рідко Периферична нейропатія Дуже рідко Екстрапірамідний розлад (екстрапірамідний синдром) - Частота невідома Можливий розвиток печінкової енцефу лопатії у разі печінкової недостатності Частота невідома - Порушення з боку органу зору Порушення зору Частота невідома Часто Диплопія - Часто Міопія Частота невідома Нечіткий зір Частота невідома - Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Дзвін у вухах - Не часто Вертіго Рідко - Порушення з боку серця Серцебиття - Часто Інфаркт міокарда - Дуже рідко Аритмія (у тому числі брадикардія, шлуночкова тахікардія та фібриляція передсердь) Дуже рідко Не часто Тахікардія типу "пірует" (потенційно з летальним кінцем) Частота невідома Порушення з боку судин Припливи крові до шкіри обличчя - Часто Артеріальна гіпотензія Дуже рідко Не часто Васкуліт - Дуже рідко Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Задишка - Часто Кашель - Не часто Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Біль в животі - Часто Нудота Рідко Часто Блювота Не часто Не часто Диспепсія - Часто Зміна ритму дефекації - Часто Сухість в роті Рідко Не часто Панкреатит Дуже рідко Дуже рідко Гастрит - Дуже рідко Гіперплазія ясен - Дуже рідко Діарея - Часто Запор Рідко Часто Порушення зі строни печінки та жовчовивідних шляхів Гепатит Частота невідома Дуже рідко Жовтяниця - Дуже рідко Порушення функції печінки Дуже рідко Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Макулопапульозний висип Часто Пурпура Не часто Не часто Алопеція - Не часто Зміна кольору шкіри - Не часто Гіпергідроз - Не часто Сверблячка - Не часто Висипання на шкірі - Не часто Екзантема - Не часто Ангіоневротичний набряк Дуже рідко Дуже рідко Кропивниця Дуже рідко Не часто Токсичний епідермальний некроліз Дуже рідко Частота невідома Синдром Стівенса-Джонсона Дуже рідко Дуже рідко Мультиморфна еритема - Дуже рідко Ексфоліативний дерматит - Дуже рідко Набряк Квінке - Дуже рідко Фоточутливість Описано випадки реакцій фоточутливості Дуже рідко Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Набряк гомілок - Часто Артралгія - Не часто Міалгія - Не часто Спазми м'язів - Часто Біль у спині - Не часто Можливе загострення вже наявного системного червоного вовчаку Частота невідома - Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Порушення сечовипускання - Не часто Ніктурія - Не часто Поллакіурія - Не часто Ниркова недостатність Дуже рідко - Порушення з боку статевих органів та молочної залози еректильна дисфункція - Не часто Гінекомастія - Не часто Загальні розлади та симптоми Набряк Дуже часто Підвищена стомлюваність Рідко Часто Біль у грудній клітці - Не часто Астенія - Часто Біль - Не часто нездужання - Не часто Лабораторні та інструментальні дані Збільшення маси тіла - Не часто Зниження маси тіла - Не часто Подовження інтервалу QT на електрокардіограмі (ЕКГ) Частота невідома Підвищення концентрації глюкози у плазмі крові під час лікування Частота невідома - Доцільність призначення цих діуретиків пацієнтам з подагрою або цукровим діабетом слід ретельно оцінювати. Підвищення концентрації сечової кислоти у плазмі крові Частота невідома - Доцільність призначення цих діуретиків пацієнтам з подагрою або цукровим діабетом слід ретельно оцінювати. Підвищення концентрації печінкових ферментів Частота невідома Дуже редко2 1- призводить до дегідратації та ортостатичної гіпотензії. Супутня втрата іонів хлору може призводити до вторинного компенсаторного метаболічного алкалозу: частота та рівень виразності цього ефекту незначні. 2 найбільш часто у поєднанні з холестазом.Взаємодія з лікарськими засобамиАмлодипін: Дантролен (в/в введення): у тварин спостерігалася фібриляція шлуночків та серцево-судинний колапс із летальним результатом на фоні гіперкаліємії після прийому верапамілу та внутрішньовенного введення дантролену. У зв'язку з ризиком гіперкаліємії рекомендується уникати спільного застосування блокаторів повільних кальцієвих каналів, таких як амлодипін, у пацієнтів зі схильністю до злоякісної гіпертермії, а також при лікуванні злоякісної гіпертермії. Прийом амлодипіну з грейпфрутом або грейпфрутовим соком не рекомендується, оскільки у деяких пацієнтів може збільшуватись біодоступність амлодипіну, що призводить до посилення ефектів зниження артеріального тиску. Інгібітори цитохрому CYP3A4: Одночасне застосування амлодипіну з сильними або помірними інгібіторами CYP3A4 (інгібітори протеази, протигрибкові препарати із групи азолів, макроліди, такі як еритроміцин або кларитроміцин, приверпаміл або дилтіа). Клінічні прояви даних фармакокінетичних відхилень можуть бути більш вираженими у пацієнтів похилого віку. Може знадобитися моніторинг клінічного стану та корекція дози. Зважаючи на підвищення ризику розвитку гіпотонії при сумісному застосуванні кларитроміцину та амлодипіну рекомендується ретельне спостереження за пацієнтом. Індуктори CYP3A4: При сумісному застосуванні відомих індукторів ізоферменту CYP3A4 концентрація амлодипіну в плазмі може варіюватися. Тому необхідно контролювати АТ та коригувати дозу препарату як під час лікування, так і після спільного застосування (зокрема, при спільному застосуванні із сильними індукторами ізоферменту CYP3A4, такими як рифампіцин. Звіробій продірявлений). Вплив амлодипіну на інші лікарські препарати Амлодипін надає додатково гіпотензивну дію при одночасному прийомі з іншими препаратами, які мають антигіпертензивну дію. У клінічних дослідженнях лікарських взаємодій амлодипін не впливав на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину та варфарину. Такролімус: Існує ризик збільшення концентрації такролімусу в крові при одночасному застосуванні з амлодипіном. Для того, щоб уникнути токсичних ефектів такролімусу, у пацієнтів, які одночасно приймають амлодипін, необхідні контроль концентрації такролімусу в плазмі крові, та корекція його дози за необхідності. Інгібітори mTOR (Мета рапаміцину в клітинах ссавців): Інгібітори mTOR. такі як сиролімус, темсіролімус та еверолімус є субстратами CYP3A. Амлодипін є слабким інгібітором CYP3A. При одночасному застосуванні з інгібіторами mTOR амлодипін може збільшити їхню експозицію. Циклоспорин: Досліджень лікарської взаємодії циклоспорину та амлодипіну у здорових добровольців або інших популяціях не проводилося, за винятком пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, у яких відзначалася варіабельність підвищення найменших концентрацій циклоспорину (в середньому від 0 до 40 %). У пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки та застосовують амлодипін, необхідний контроль концентрації циклоспорину в плазмі крові та зниження дози циклоспорину при необхідності. Симвастатин: Одночасне застосування багаторазових доз амлодипіну 10 мг та симвастатину 80 мг призводило до 77% збільшення концентрації симвастатину в порівнянні з монотерапією симвастатином. У пацієнтів, які отримують амлодипін, доза симвастатину не повинна перевищувати 20 мг на добу. Індапамід: Комбінації лікарських засобів, застосування яких не рекомендується. Препарати літію: При одночасному застосуванні індапаміду та препаратів літію може спостерігатися підвищення рівня літію в плазмі крові з ознаками передозування, як при дієті без солі (знижена екскреція літію з сечею). Однак якщо застосування діуретиків є необхідним, потрібний ретельний моніторинг літію у плазмі та корекція дозування. Комбінації, при застосуванні яких потрібне дотримання запобіжних заходів. Препарати, що викликають тахікардію типу "пірует": антиаритмічні препарати 1а класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід), антиаритмічні засоби ІІІ класу (аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід); деякі антипсихотичні препарати: фенотіазини (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифторперазин); бензаміди (амісульприд, сульпірид, сультоприд, тіаприд); бутірофенони (дроперидол, галоперидол); інші: беприділ, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для внутрішньовенного введення, галофантрин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, моксифлоксацин. вінкаміцин для внутрішньовенного введення. Підвищений ризик шлуночкових аритмій, особливо тахікардії типу "пірует" (гіпокаліємія як фактор ризику). На фоні прийому препарату Арифам слід провести дослідження з метою виявлення гіпокаліємії та провести корекцію при необхідності. Потрібен моніторинг клінічного стану, електролітів плазми та ЕКГ. За наявності гіпокаліємії слід застосовувати препарати, що не викликають тахікардію типу "пірует". Нестероїдні протизапальні препарати (системне застосування), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2, високі дози ацетилсаліцилової кислоти (≥3 г/добу): Можливе зниження антигіпертензивного ефекту індапаміду. Ризик розвитку гострої ниркової недостатності у пацієнтів із дегідратацією (зниженою клубочковою фільтрацією). На початку лікування слід проводити гідратацію та моніторинг функції нирок. Інгібітори ангіотензин-перетворюючого ферменту (АПФ): Ризик раптової гіпотензії та/або гострої ниркової недостатності на початку лікування інгібітором АПФ на фоні зниження рівня натрію (особливо у пацієнтів зі стенозом ниркової артерії). При артеріальній гіпертензії, якщо попереднє лікування діуретиками могло спричинити зменшення рівня натрію, необхідно за 3 дні до початку лікування інгібітором АПФ припинити прийом діуретиків. Надалі, за потреби, прийом діуретиків можна відновити. Або призначити інгібітор АПФ у низькій початковій дозі та поступово підвищувати дозу. При хронічній серцевій недостатності лікування інгібіторами АПФ слід розпочинати з низьких доз із можливим попереднім зниженням доз діуретиків. У всіх випадках слід проводити моніторинг функції нирок (рівня креатиніну в плазмі) протягом перших тижнів лікування інгібітором АПФ. Інші препарати, що викликають гіпокаліємію: амфотерицин В (в/в), глюко- та мінералокортикоїди (системне призначення), тетра-козактид, проносні, що стимулюють моторику кишечника: Підвищений ризик розвитку гіпокаліємії (адитивний ефект). Слід проводити моніторинг концентрації калію в плазмі та, при необхідності, її корекцію. Це особливо актуально при супутньому лікуванні серцевими глікозидами. Слід використовувати проносні засоби, що не стимулюють моторику кишечника. Серцеві глікозиди: Гіпокаліємія посилює токсичні ефекти серцевих глікозидів. Слід проводити моніторинг концентрації калію у плазмі крові та показників ЕКГ, а також корекцію лікування за потреби. Баклофен: Посилення антигіпертензивного ефекту. На початку лікування слід проводити гідратацію та моніторинг функції нирок. Алопуринол: Одночасне застосування з індапамідом може збільшувати ризик виникнення реакцій підвищеної чутливості до алопуринолу. Комбінації препаратів, які потребують уваги. Калійзберігаючі діуретики (амілорид, спіронолактон, тріамтерен): Хоча в деяких пацієнтів застосування комбінацій є доцільним, може виникати гіпокаліємія або гіперкаліємія (особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю та цукровим діабетом). Слід спостерігати за концентрацією калію у плазмі крові та показниками ЕКГ, і, якщо необхідно, переглядати лікування. Метформін: Функціональна ниркова недостатність, яка може виникати на тлі діуретиків, особливо петльових, при одночасному призначенні метформіну підвищує ризик розвитку молочнокислого ацидозу. Не слід застосовувати метформін, якщо рівень креатиніну у плазмі крові перевищує 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків та 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок. Йодмісткі контрастні речовини: При дегідратації, викликаної діуретиками, є підвищений ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при використанні високих доз контрастних речовин, що містять йод. Перед введенням препарату, що містить йод, слід компенсувати втрату рідини. Трициклічні антидепресанти, нейролептики: Спостерігається підвищений ризик ортостатичної гіпотензії та посилення антигіпертензивного ефекту (адитивний ефект). Солі кальцію: Внаслідок зниження виведення кальцію із сечею є ризик гіперкальціємії. Циклоспорин, такролімус: Спостерігається ризик підвищення рівня креатиніну в плазмі без будь-яких змін концентрації циркулюючого циклоспорину, навіть за відсутності втрати води/натрію. Кортикостероїди, тетракозактид (системне застосування): Зниження антигіпертензивного ефекту (затримка води/натрію внаслідок прийому кортикостероїдів).Спосіб застосування та дозиВсередину по 1 таблетці 1 раз на добу переважно вранці. Таблетку необхідно ковтати, не розжовуючи та запиваючи водою. Особливі групи пацієнтів Пацієнти з порушенням функції нирок При тяжкому ураженні нирок (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв) прийом препарату протипоказаний. Корекція дози препарату у пацієнтів з порушенням функції нирок легкого та помірного ступеня не потрібна. Застосування у пацієнтів похилого віку Препарат Арифам® може призначатися пацієнтам похилого віку з урахуванням функції нирок. Пацієнти з порушенням функції печінки При тяжкому ураженні печінки терапія препаратом Арифам протипоказана. Рекомендації щодо дозування амлодипіну не встановлені для пацієнтів з легким та помірним порушенням функції печінки, тому дозу слід підбирати з обережністю, і лікування слід розпочинати з найменшої дози. Діти та підлітки В даний час немає даних щодо безпеки та ефективності застосування препарату Арифам® у дітей та підлітків.ПередозуванняІнформація про передозування препарату Арифам відсутня. Амлодипін: Інформація про навмисне передозування у людини обмежена. Наявні дані демонструють, що значне передозування може призвести до надмірної периферичної вазодилатації та, можливо, до рефлекторної тахікардії. Спостерігалися випадки вираженої та ймовірно тривалої системної гіпотензії до розвитку шоку зі смертельним результатом. При клінічно значущій гіпотензії внаслідок передозування амлодипіну необхідна активна підтримка функціонування серцево-судинної системи, включаючи частий моніторинг серцевої та дихальної функцій, підйом кінцівок та контроль об'єму циркулюючої крові та діурезу. Для відновлення тонусу судин та артеріального тиску може бути ефективним застосування судинозвужувальних засобів за відсутності протипоказань до їх застосування. Внутрішньовенне введення глюконату кальцію може сприяти ліквідації блокади кальцієвих каналів. У деяких випадках може бути доцільним промивання шлунка. У здорових добровольців застосування активованого вугілля протягом періоду до 2 годин після прийому 10 мг амлодипіну призводило до зниження швидкості абсорбції амлодипіну. Оскільки амлодипін високою мірою зв'язується з білками, діаліз навряд чи буде ефективним. Індапамід: Індапамід не виявляв токсичності при застосуванні доз до 40 мг, тобто. у 27 разів вища за терапевтичну дозу. Ознаками гострого отруєння є головним чином водно-електролітні порушення (гіпонатріємія, гіпокаліємія). У клінічній картині можуть спостерігатися нудота, блювання, гіпотензія, спазми м'язів, вертиго, сонливість, сплутаність свідомості, поліурія або олігурія, можливо, аж до анурії (внаслідок гіповолемії). Початкові заходи невідкладної допомоги включають швидке виведення прийнятих речовин(а) за допомогою промивання шлунка та призначення активованого вугілля з подальшим відновленням водно-електролітного балансу до норми в спеціалізованому відділенні.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПечінкова енцефалопатія: При порушенні функції печінки тіазидоподібні діуретики можуть спричинити печінкову енцефалопатію, особливо у разі електролітного дисбалансу. У зв'язку з наявністю індапаміду, при розвитку цього явища застосування препарату Арифам слід негайно припинити. Фоточутливість: Описано випадки реакцій фоточутливості при прийомі тіазидних та тіазидоподібних діуретиків. Якщо реакція фоточутливості виникла під час лікування, рекомендується припинити лікування. Якщо повторне призначення діуретика вважається за необхідне, рекомендується захищати відкриті частини тіла від впливу сонця або штучних ультрафіолетових променів. Гіпертонічний криз Безпека та ефективність застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не встановлено. Водно-електролітний баланс: Вміст іонів натрію у плазмі крові: До початку лікування необхідно визначити вміст іонів натрію у плазмі крові. З огляду на прийом препарату слід регулярно контролювати цей показник. Гіпонатріємія на початковому етапі може не супроводжуватись клінічними симптомами, тому необхідний регулярний лабораторний контроль. Більш чатий контроль вмісту іонів натрію показаний пацієнтам похилого віку та пацієнтам з цирозом печінки (див. розділи "Побічна дія" та "Передозування"). Терапія будь-якими діуретичними засобами може спричинити гіпонатріємію, яка іноді призводить до серйозних ускладнень. Гіпонатріємія у поєднанні з гіповолемією може викликати дегідратацію та ортостаїчну гіпотензію. У разі супутньої втрати іонів натрію, може розвинутись вторинний компенсаторний метаболічний алкалоз: частота та виразність даного ефекту незначні. Вміст іонів калію в плазмі крові: Виснаження запасів калію з розвитком гіпокаліємії є основним ризиком, пов'язаним з прийомом тіазидних та тіазидоподібних діуретиків. Необхідно запобігати розвитку гіпокаліємії ( Особи з подовженим інтервалом QT також відносяться до групи ризику, незалежно від походження цього порушення – вродженого або ятрогенного. Гіпокаліємія, а також брадикардія, є факторами, що сприяють виникненню тяжкої аритмії, зокрема потенційно фатальної тахікардії типу "пірует". У всіх вищевказаних ситуаціях необхідно частіше вимірювати концентрацію калію в плазмі. Перший вимір рівня іонів калію в плазмі слід провести протягом першого тижня від початку лікування. З появою гіпокаліємії має бути призначене відповідне лікування. Вміст кальцію в плазмі: Тіазидні та тіазидоподібні діуретики можуть знижувати екскрецію кальцію з сечею та викликати незначне та тимчасове підвищення рівня кальцію у плазмі крові. Справжня гіперкальціємія може бути пов'язана з раніше не діагностованим гіперпаратиреозом. До дослідження функції паращитовидної залози лікування слід припинити. Вміст глюкози у плазмі крові: У зв'язку з наявністю індапаміду необхідно контролювати рівень глюкози в крові у пацієнтів з цукровим діабетом, особливо за наявності гіпокаліємії. Серцева недостатність: У пацієнтів із серцевою недостатністю лікування слід проводити з обережністю. У довгостроковому плацебо-контрольованому дослідженні у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю (класи III та IV за класифікацією NYHA) частота розвитку набряку легень була вищою у групі, що отримувала амлодипін, ніж у групі плацебо. Блокатори кальцієвих каналів, у тому числі амлодипін, слід з обережністю застосовувати у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю, оскільки вони можуть збільшувати ризик серцево-судинних подій та смертельного результату. Функція нирок: Тіазидні та тіазидоподібні діуретики повною мірою ефективні лише при нормальній або незначно порушеній функції нирок (рівень креатиніну в плазмі нижче 25 мг/л, тобто 220 мкмоль/л у дорослих пацієнтів). У пацієнтів похилого віку нормальний рівень креатиніну в плазмі слід розраховувати залежно від віку, маси тіла та статі. На початку лікування у пацієнтів може спостерігатись зниження швидкості клубочкової фільтрації, зумовлене гіповолемією, яка, у свою чергу, спричинена втратою води та іонів натрію на фоні прийому діуретичних препаратів. Це може призвести до підвищення концентрації сечовини та креатиніну у плазмі крові. Така функціональна транзиторна ниркова недостатність не має клінічного значення при нормальній функції нирок, проте може посилити вже існуючу ниркову недостатність. У пацієнтів із нирковою недостатністю амлодипін можна застосовувати у звичайних дозах. Зміни концентрації амлодипіну в плазмі не корелюють зі ступенем порушення функції нирок. Амлодипін не виводиться з організму за допомогою діалізу. Ефекти комбінованого препарату Арифам при порушенні функції нирок не вивчалися. При порушенні функції нирок дозу препарату слід вибирати з урахуванням вмісту окремих компонентів. Сечова кислота: У зв'язку з наявністю індапаміду, у пацієнтів з гіперурикемією може збільшитись ризик розвитку нападів подагри. Функція печінки: У пацієнтів з порушенням функції печінки Т1/2 та AUC амлодипіну збільшуються. Рекомендації щодо дозування для таких пацієнтів не встановлені. Прийом амлодипіну необхідно почати з найнижчих доз і дотримуватися запобіжних заходів, як на початку лікування, так і при збільшенні дози. Ефекти комбінованого прийому амлодипіну + індапаміду у разі порушення функції печінки не вивчалися. Зважаючи на ефекти роздільного застосування індапаміду та амлодипіну, препарат Арифам® протипоказаний для застосування у пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки, і слід бути обережним при лікуванні пацієнтів з легким та помірним порушенням функції печінки. Пацієнти похилого віку Пацієнти похилого віку можуть приймати препарат Арифам з урахуванням функції нирок. Допоміжні речовини: Арифам® не слід застосовувати для лікування пацієнтів з рідкісними спадковими захворюваннями, пов'язаними з непереносимістю галактози, повною лактазною недостатністю та глюкозогалактозною мальабсорбцією. Зміст натрію Лікарський препарат Арифам містить менше ніж 1 ммоль натрію (23 мг) у таблетці, тобто практично його не містить. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Арифам® надає невеликий, або помірний вплив на здатність керувати автотранспортом та працювати з механізмами. Амлодипін надає незначний або помірний вплив на здатність до керування транспортними засобами та роботи з механізмами. Якщо у пацієнтів, які отримують амлодипін, спостерігається запаморочення, біль голови, стомлюваність або нудота, здатність до реагування може бути порушена. Рекомендується бути обережним, особливо на початку лікування. Індапамід не впливає на увагу, але в окремих випадках можуть виникати різні реакції, пов'язані зі зниженням артеріального тиску, особливо на початку лікування або при додаванні іншого антигіпертензивного препарату. В результаті може порушуватися здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діючі речовини: амлодипін безілат 6,935 мг, що відповідає 5,000 мг амлодипіну, та індапамід 1,500 мг; Допоміжні речовини: гіпромеллоза-4 тис. 84,000 мг, лактози моногідрат 104,500 мг, магнію стеарат 2,050 мг, повідон К-30 8,600 мг, кремнію діоксид колоїдний 0,820 мг, 0,00,5 крохмаль кукурудзяний прежелатинізований 6300 мг; Оболонка плівкова: гліцерол 0,61992 мг, гіпромелоза-6 тис. 10,30445 мг, макрогол-6000 0,65797 мг, магнію стеарат 0,61992 мг, титану діоксид (Е171) 1,98375. По 14 або 15 таблеток у блістер (ПВХ/Ал). По 2 блістери з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки білого кольору, з гравіюванням логотипу компанії на одній стороні.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний засіб комбінований (БМКК + діуретик).ФармакокінетикаОдночасне застосування амлодипіну та індапаміду не змінює їх фармакокінетичних властивостей порівняно з роздільним застосуванням цих засобів. Амлодипін: Амлодипін представлений у препараті Арифам у формі з негайним вивільненням. Абсорбція, розподіл, зв'язування з білками плазми Амлодипін добре всмоктується при прийомі внутрішньо в терапевтичних дозах, при цьому максимальна концентрація в плазмі досягається через 6-12 годин після прийому препарату внутрішньо. Абсолютна біодоступність становить від 64 до 80%. Об'єм розподілу становить близько 21 л/кг. Дослідження in vitro показали, що приблизно 97,5% циркулюючого амлодипіну зв'язується з білками плазми. Одночасний прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну. Метаболізм та виведення Термінальний період напіввиведення амлодипіну з плазми становить приблизно 35-50 годин, що узгоджується з прийомом препарату один раз на добу. Амлодипін активно метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів, при цьому 10% вихідної сполуки у незмінному вигляді та 60% метаболітів виводяться із сечею. Застосування при тяжкому порушенні функції печінки. Є дуже обмежені клінічні дані щодо застосування амлодипіну у пацієнтів із тяжким порушенням функції печінки. У пацієнтів з печінковою недостатністю кліренс амлодипіну зменшується, що призводить до збільшення періоду напіввиведення та збільшення площі під кривою "концентрація-час" (AUC) приблизно на 40-60%. Застосування у людей похилого віку. Час досягнення максимальних концентрацій амлодипіну в плазмі крові не відрізняється у літніх та молодих людей. Кліренс амлодипіну у літніх пацієнтів має тенденцію до зменшення, внаслідок чого збільшуються AUC та період напіввиведення. Збільшення AUC та періоду напіввиведення у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю відповідали очікуваним величинам для цих вікових груп пацієнтів. Індапамід: Індапамід 1,5 мг у препараті Арифам® модифікованого вивільнення, розподілений у спеціальному матриксі-носії, що дозволяє поступово вивільняти індапамід. Всмоктування Частка індапаміду, що вивільнилася, швидко і повністю всмоктується в шлунково-кишковому тракті. Прийом їжі трохи підвищує швидкість всмоктування, але не впливає на повноту всмоктування. Максимальна концентрація препарату в плазмі досягається приблизно через 12 годин після перорального прийому одноразової дози; при повторних прийомах коливання концентрації препарату в плазмі в проміжок між двома прийомами препарату згладжуються. Спостерігається індивідуальна варіабельність показників всмоктування препарату. Розподіл Зв'язування індапаміду з білками плазми становить 79%. Період напіввиведення становить (Т1/2) 14-24 години (загалом 18 годин). Рівноважна концентрація досягається через 7 днів. Повторний прийом не призводить до накопичення. Виведення Виведення препарату відбувається в основному із сечею (70% дози) та з калом (22%) у формі неактивних метаболітів. Пацієнти, що належать до групи високого ризику У пацієнтів із нирковою недостатністю фармакокінетичні показники не змінюються.ФармакодинамікаМеханізм дії Амлодипін є інгібітором припливу іонів кальцію, похідне дигідропіридину (блокатор повільних кальцієвих каналів, або антагоніст іонів кальцію), який інгібує трансмембранний приплив іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судинної стінки. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну обумовлений прямою розслаблюючою дією на гладкі м'язи судин. Індапамід – це похідне сульфонаміду з індольним кільцем, що відноситься до фармакологічної групи тіазидоподібних діуретиків, що діє шляхом зменшення реабсорбції натрію у кортикальному сегменті петлі нефрону. Індапамід підвищує екскрецію натрію та хлоридів із сечею і, меншою мірою, екскрецію калію та магнію, тим самим підвищуючи діурез та надаючи антигіпертензивну дію. Фармакодинамічні ефекти У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну один раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску у положенні лежачи та стоячи протягом 24 годин. У зв'язку з повільним розвитком ефекту амлодипін звичайно викликає гостру гіпотензію. Амлодипін не має небажаного впливу на ліпідний обмін і не викликає зміни ліпідного профілю плазми, тому він підходить для застосування у пацієнтів з бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Антигіпертензивна активність індапаміду пов'язана з покращенням еластичних властивостей артерій та зниженням артеріолярного та загального периферичного судинного опору. У клінічних дослідженнях ІІ та ІІІ фаз при використанні індапаміду в режимі монотерапії в дозах, що не чинили вираженого діуретичного ефекту, був продемонстрований 24-годинний гіпотензивний ефект. Індапамід зменшує гіпертрофію лівого шлуночка серця. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики після певної дози досягають плато терапевтичного ефекту, тоді як частота побічних ефектів продовжує збільшуватись при подальшому підвищенні дози препарату. Якщо терапія не призводить до бажаного терапевтичного ефекту, дозу препарату не слід збільшувати. Було також показано, що при короткочасному, середній тривалості та тривалому застосуванні у пацієнтів з артеріальною гіпертензією індапамід: не впливає на показники ліпідного обміну, у тому числі на рівень тригліцеридів, холестерину, ліпопротеїнів низької щільності та ліпопротеїнів високої щільності; не впливає на показники обміну вуглеводів, у тому числі у пацієнтів із цукровим діабетом.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія у пацієнтів, яким потрібна терапія амлодипіном та індапамідом.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до діючих речовин, інших сульфонамідів, похідних дигідропіридину або будь-якої з допоміжних речовин; тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну тяжка печінкова недостатність або печінкова енцефалопатія; гіпокаліємія; період годування груддю; виражена гіпотензія; шок (включаючи кардіогенний шок); обструкція виносить тракту лівого шлуночка (наприклад, аортальний стеноз високого ступеня); серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда із нестабільною гемодинамікою; непереносимість галактози, дефіцит лактази або глюкозо-галактозна мальабсорбція (бо препарат містить лактозу); дитячий вік до 18 років. З обережністю: знижений об'єм циркулюючої крові (ОЦК) (прийом діуретиків, дієта без солі, блювання, діарея), літній вік, пацієнти з легкими та помірними порушеннями функції печінки, пацієнти з периферичними набряками та асцитом, ішемічна хвороба серця, хронічна серцева недостатність з подовженим інтервалом QT, брадикардія, хронічна серцева недостатність III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA, цукровий діабет, стеноз ниркової артерії (у тому числі двосторонній), єдина нирка, ниркова недостатність, подагра.Вагітність та лактаціяВраховуючи ефект окремих компонентів даної комбінації при вагітності та годуванні груддю: Препарат Арифам не рекомендується застосовувати під час вагітності. Препарат Арифам протипоказаний для застосування під час годування груддю. Вагітність Амлодипін: Безпека застосування амлодипіну у вагітних жінок не встановлена. В експериментальних дослідженнях на тваринах токсична дія щодо репродуктивної системи встановлена ​​при використанні препарату у високих дозах. Індапамід: На даний момент немає достатньої кількості даних щодо застосування індапаміду під час вагітності (описано менше 300 випадків). Тривалий вплив тіазидів під час третього триместру вагітності може спричинити гіповолемію у матері, а також зменшити матково-плацентарний кровотік, що може призвести до фетоплацентарної ішемії та затримки розвитку плода. Крім того, були зареєстровані рідкісні випадки гіпоглікемії та тромбоцитопенії у новонароджених на фоні прийому діуретиків незадовго до пологів. Дослідження на тваринах не виявили прямого або непрямого токсичного впливу на репродуктивну функцію. Період грудного вигодовування Амлодипін: Амлодипін виводиться із грудним молоком. Частка материнської дози, отримана немовлям, оцінювалася міжквартильним діапазоном від 3 до 7%, з максимумом до 15%. Вплив амлодипіну на немовлят невідомий. Індапамід: Невідомо, чи виділяється індапамід чи його метаболіти із грудним молоком. У новонародженого при цьому може розвинутись підвищена чутливість до похідних сульфонаміду та гіпокаліємії. Ризик для новонародженої дитини не може бути виключений. Прийом тіазидних діуретиків спричинює зменшення кількості грудного молока або пригнічення лактації. Фертильність Амлодипін: У деяких пацієнтів, які отримували блокатори повільних кальцієвих каналів, спостерігалися оборотні біохімічні зміни головок сперматозоїдів. Немає достатньо клінічних даних, що стосуються потенційного ефекту амлодипіну на репродуктивну функцію. У дослідженні на щурах було виявлено небажані впливи на фертильність у самців. Індапамід: Дослідження репродуктивної токсичності не показали впливу на репродуктивну функцію у щурів обох статей. Можна припустити відсутність впливу фертильність в людини.Побічна діяНайчастіше спостерігаються небажані реакції під час лікування амлодипіном та індапамідом включають гіпокаліємію, сонливість, запаморочення, головний біль, порушення зору, диплопію, серцебиття, почервоніння обличчя, задишку, біль у животі, нудоту, диспепсію, діарею, зміну ритму дефекації, висип, набряки гомілки, спазми м'язів, набряки, стомлюваність та астенію. Під час лікування амлодипіном та індапамідом спостерігалися нижченаведені небажані реакції. Частота класифікується так: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, MedDRA Класи та системи органів Небажані реакції Частота Індапамід Амлодипін Інфекційні та паразитарні захворювання Риніт Не часто Порушення з боку крові та лімфатичної системи Лейкопенія Дуже рідко Дуже рідко Тромбоцитопенія Дуже рідко Дуже рідко Агранулоцитоз Дуже рідко - Апластична анемія Дуже рідко - Гемолітична анемія Дуже рідко - Порушення з боку імунної системи Реакції гіперчутливості - Дуже рідко Порушення з боку обміну речовин та харчування Гіпокаліємія Часто - У ході клінічних досліджень гіпокаліємія (рівень калію у плазмі <3,4 ммоль/л) відзначалася у 10% пацієнтів, а рівні <3,2 ммоль/л – у 4% пацієнтів після 4-6 тижнів лікування. Після 12 тижнів лікування середнє зниження рівня калію у плазмі становило 0,23 ммоль/л. Гіперглікемія Дуже рідко Гіперкальціємія Дуже рідко Г Гіпонатріємія з гіповолемією1 Частота невідома Порушення психіки Безсоння - Не часто Лабільність настрою (включаючи тривожність) Не часто Депресія - Не часто Сплутаність свідомості Рідко Порушення з боку нервової системи Сонливість Часто (особливо на початку лікування) Запаморочення Часто (особливо на початку лікування) Головний біль Рідко Часто (особливо на початку лікування) Тремор - Не часто Зміни смаку - Не часто Непритомність Частота невідома Не часто Зниження чутливості - Не часто Парестезії Рідко Не часто Гіпертонус - Дуже рідко Периферична нейропатія Дуже рідко Екстрапірамідний розлад (екстрапірамідний синдром) - Частота невідома Можливий розвиток печінкової енцефу лопатії у разі печінкової недостатності Частота невідома - Порушення з боку органу зору Порушення зору Частота невідома Часто Диплопія - Часто Міопія Частота невідома Нечіткий зір Частота невідома - Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Дзвін у вухах - Не часто Вертіго Рідко - Порушення з боку серця Серцебиття - Часто Інфаркт міокарда - Дуже рідко Аритмія (у тому числі брадикардія, шлуночкова тахікардія та фібриляція передсердь) Дуже рідко Не часто Тахікардія типу "пірует" (потенційно з летальним кінцем) Частота невідома Порушення з боку судин Припливи крові до шкіри обличчя - Часто Артеріальна гіпотензія Дуже рідко Не часто Васкуліт - Дуже рідко Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Задишка - Часто Кашель - Не часто Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Біль в животі - Часто Нудота Рідко Часто Блювота Не часто Не часто Диспепсія - Часто Зміна ритму дефекації - Часто Сухість в роті Рідко Не часто Панкреатит Дуже рідко Дуже рідко Гастрит - Дуже рідко Гіперплазія ясен - Дуже рідко Діарея - Часто Запор Рідко Часто Порушення зі строни печінки та жовчовивідних шляхів Гепатит Частота невідома Дуже рідко Жовтяниця - Дуже рідко Порушення функції печінки Дуже рідко Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Макулопапульозний висип Часто Пурпура Не часто Не часто Алопеція - Не часто Зміна кольору шкіри - Не часто Гіпергідроз - Не часто Сверблячка - Не часто Висипання на шкірі - Не часто Екзантема - Не часто Ангіоневротичний набряк Дуже рідко Дуже рідко Кропивниця Дуже рідко Не часто Токсичний епідермальний некроліз Дуже рідко Частота невідома Синдром Стівенса-Джонсона Дуже рідко Дуже рідко Мультиморфна еритема - Дуже рідко Ексфоліативний дерматит - Дуже рідко Набряк Квінке - Дуже рідко Фоточутливість Описано випадки реакцій фоточутливості Дуже рідко Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Набряк гомілок - Часто Артралгія - Не часто Міалгія - Не часто Спазми м'язів - Часто Біль у спині - Не часто Можливе загострення вже наявного системного червоного вовчаку Частота невідома - Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Порушення сечовипускання - Не часто Ніктурія - Не часто Поллакіурія - Не часто Ниркова недостатність Дуже рідко - Порушення з боку статевих органів та молочної залози еректильна дисфункція - Не часто Гінекомастія - Не часто Загальні розлади та симптоми Набряк Дуже часто Підвищена стомлюваність Рідко Часто Біль у грудній клітці - Не часто Астенія - Часто Біль - Не часто нездужання - Не часто Лабораторні та інструментальні дані Збільшення маси тіла - Не часто Зниження маси тіла - Не часто Подовження інтервалу QT на електрокардіограмі (ЕКГ) Частота невідома Підвищення концентрації глюкози у плазмі крові під час лікування Частота невідома - Доцільність призначення цих діуретиків пацієнтам з подагрою або цукровим діабетом слід ретельно оцінювати. Підвищення концентрації сечової кислоти у плазмі крові Частота невідома - Доцільність призначення цих діуретиків пацієнтам з подагрою або цукровим діабетом слід ретельно оцінювати. Підвищення концентрації печінкових ферментів Частота невідома Дуже редко2 1- призводить до дегідратації та ортостатичної гіпотензії. Супутня втрата іонів хлору може призводити до вторинного компенсаторного метаболічного алкалозу: частота та рівень виразності цього ефекту незначні. 2 найбільш часто у поєднанні з холестазом.Взаємодія з лікарськими засобамиАмлодипін: Дантролен (в/в введення): у тварин спостерігалася фібриляція шлуночків та серцево-судинний колапс із летальним результатом на фоні гіперкаліємії після прийому верапамілу та внутрішньовенного введення дантролену. У зв'язку з ризиком гіперкаліємії рекомендується уникати спільного застосування блокаторів повільних кальцієвих каналів, таких як амлодипін, у пацієнтів зі схильністю до злоякісної гіпертермії, а також при лікуванні злоякісної гіпертермії. Прийом амлодипіну з грейпфрутом або грейпфрутовим соком не рекомендується, оскільки у деяких пацієнтів може збільшуватись біодоступність амлодипіну, що призводить до посилення ефектів зниження артеріального тиску. Інгібітори цитохрому CYP3A4: Одночасне застосування амлодипіну з сильними або помірними інгібіторами CYP3A4 (інгібітори протеази, протигрибкові препарати із групи азолів, макроліди, такі як еритроміцин або кларитроміцин, приверпаміл або дилтіа). Клінічні прояви даних фармакокінетичних відхилень можуть бути більш вираженими у пацієнтів похилого віку. Може знадобитися моніторинг клінічного стану та корекція дози. Зважаючи на підвищення ризику розвитку гіпотонії при сумісному застосуванні кларитроміцину та амлодипіну рекомендується ретельне спостереження за пацієнтом. Індуктори CYP3A4: При сумісному застосуванні відомих індукторів ізоферменту CYP3A4 концентрація амлодипіну в плазмі може варіюватися. Тому необхідно контролювати АТ та коригувати дозу препарату як під час лікування, так і після спільного застосування (зокрема, при спільному застосуванні із сильними індукторами ізоферменту CYP3A4, такими як рифампіцин. Звіробій продірявлений). Вплив амлодипіну на інші лікарські препарати Амлодипін надає додатково гіпотензивну дію при одночасному прийомі з іншими препаратами, які мають антигіпертензивну дію. У клінічних дослідженнях лікарських взаємодій амлодипін не впливав на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину та варфарину. Такролімус: Існує ризик збільшення концентрації такролімусу в крові при одночасному застосуванні з амлодипіном. Для того, щоб уникнути токсичних ефектів такролімусу, у пацієнтів, які одночасно приймають амлодипін, необхідні контроль концентрації такролімусу в плазмі крові, та корекція його дози за необхідності. Інгібітори mTOR (Мета рапаміцину в клітинах ссавців): Інгібітори mTOR. такі як сиролімус, темсіролімус та еверолімус є субстратами CYP3A. Амлодипін є слабким інгібітором CYP3A. При одночасному застосуванні з інгібіторами mTOR амлодипін може збільшити їхню експозицію. Циклоспорин: Досліджень лікарської взаємодії циклоспорину та амлодипіну у здорових добровольців або інших популяціях не проводилося, за винятком пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, у яких відзначалася варіабельність підвищення найменших концентрацій циклоспорину (в середньому від 0 до 40 %). У пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки та застосовують амлодипін, необхідний контроль концентрації циклоспорину в плазмі крові та зниження дози циклоспорину при необхідності. Симвастатин: Одночасне застосування багаторазових доз амлодипіну 10 мг та симвастатину 80 мг призводило до 77% збільшення концентрації симвастатину в порівнянні з монотерапією симвастатином. У пацієнтів, які отримують амлодипін, доза симвастатину не повинна перевищувати 20 мг на добу. Індапамід: Комбінації лікарських засобів, застосування яких не рекомендується. Препарати літію: При одночасному застосуванні індапаміду та препаратів літію може спостерігатися підвищення рівня літію в плазмі крові з ознаками передозування, як при дієті без солі (знижена екскреція літію з сечею). Однак якщо застосування діуретиків є необхідним, потрібний ретельний моніторинг літію у плазмі та корекція дозування. Комбінації, при застосуванні яких потрібне дотримання запобіжних заходів. Препарати, що викликають тахікардію типу "пірует": антиаритмічні препарати 1а класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід), антиаритмічні засоби ІІІ класу (аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід); деякі антипсихотичні препарати: фенотіазини (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифторперазин); бензаміди (амісульприд, сульпірид, сультоприд, тіаприд); бутірофенони (дроперидол, галоперидол); інші: беприділ, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для внутрішньовенного введення, галофантрин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, моксифлоксацин. вінкаміцин для внутрішньовенного введення. Підвищений ризик шлуночкових аритмій, особливо тахікардії типу "пірует" (гіпокаліємія як фактор ризику). На фоні прийому препарату Арифам слід провести дослідження з метою виявлення гіпокаліємії та провести корекцію при необхідності. Потрібен моніторинг клінічного стану, електролітів плазми та ЕКГ. За наявності гіпокаліємії слід застосовувати препарати, що не викликають тахікардію типу "пірует". Нестероїдні протизапальні препарати (системне застосування), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2, високі дози ацетилсаліцилової кислоти (≥3 г/добу): Можливе зниження антигіпертензивного ефекту індапаміду. Ризик розвитку гострої ниркової недостатності у пацієнтів із дегідратацією (зниженою клубочковою фільтрацією). На початку лікування слід проводити гідратацію та моніторинг функції нирок. Інгібітори ангіотензин-перетворюючого ферменту (АПФ): Ризик раптової гіпотензії та/або гострої ниркової недостатності на початку лікування інгібітором АПФ на фоні зниження рівня натрію (особливо у пацієнтів зі стенозом ниркової артерії). При артеріальній гіпертензії, якщо попереднє лікування діуретиками могло спричинити зменшення рівня натрію, необхідно за 3 дні до початку лікування інгібітором АПФ припинити прийом діуретиків. Надалі, за потреби, прийом діуретиків можна відновити. Або призначити інгібітор АПФ у низькій початковій дозі та поступово підвищувати дозу. При хронічній серцевій недостатності лікування інгібіторами АПФ слід розпочинати з низьких доз із можливим попереднім зниженням доз діуретиків. У всіх випадках слід проводити моніторинг функції нирок (рівня креатиніну в плазмі) протягом перших тижнів лікування інгібітором АПФ. Інші препарати, що викликають гіпокаліємію: амфотерицин В (в/в), глюко- та мінералокортикоїди (системне призначення), тетра-козактид, проносні, що стимулюють моторику кишечника: Підвищений ризик розвитку гіпокаліємії (адитивний ефект). Слід проводити моніторинг концентрації калію в плазмі та, при необхідності, її корекцію. Це особливо актуально при супутньому лікуванні серцевими глікозидами. Слід використовувати проносні засоби, що не стимулюють моторику кишечника. Серцеві глікозиди: Гіпокаліємія посилює токсичні ефекти серцевих глікозидів. Слід проводити моніторинг концентрації калію у плазмі крові та показників ЕКГ, а також корекцію лікування за потреби. Баклофен: Посилення антигіпертензивного ефекту. На початку лікування слід проводити гідратацію та моніторинг функції нирок. Алопуринол: Одночасне застосування з індапамідом може збільшувати ризик виникнення реакцій підвищеної чутливості до алопуринолу. Комбінації препаратів, які потребують уваги. Калійзберігаючі діуретики (амілорид, спіронолактон, тріамтерен): Хоча в деяких пацієнтів застосування комбінацій є доцільним, може виникати гіпокаліємія або гіперкаліємія (особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю та цукровим діабетом). Слід спостерігати за концентрацією калію у плазмі крові та показниками ЕКГ, і, якщо необхідно, переглядати лікування. Метформін: Функціональна ниркова недостатність, яка може виникати на тлі діуретиків, особливо петльових, при одночасному призначенні метформіну підвищує ризик розвитку молочнокислого ацидозу. Не слід застосовувати метформін, якщо рівень креатиніну у плазмі крові перевищує 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків та 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок. Йодмісткі контрастні речовини: При дегідратації, викликаної діуретиками, є підвищений ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при використанні високих доз контрастних речовин, що містять йод. Перед введенням препарату, що містить йод, слід компенсувати втрату рідини. Трициклічні антидепресанти, нейролептики: Спостерігається підвищений ризик ортостатичної гіпотензії та посилення антигіпертензивного ефекту (адитивний ефект). Солі кальцію: Внаслідок зниження виведення кальцію із сечею є ризик гіперкальціємії. Циклоспорин, такролімус: Спостерігається ризик підвищення рівня креатиніну в плазмі без будь-яких змін концентрації циркулюючого циклоспорину, навіть за відсутності втрати води/натрію. Кортикостероїди, тетракозактид (системне застосування): Зниження антигіпертензивного ефекту (затримка води/натрію внаслідок прийому кортикостероїдів).Спосіб застосування та дозиВсередину по 1 таблетці 1 раз на добу переважно вранці. Таблетку необхідно ковтати, не розжовуючи та запиваючи водою. Особливі групи пацієнтів Пацієнти з порушенням функції нирок При тяжкому ураженні нирок (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв) прийом препарату протипоказаний. Корекція дози препарату у пацієнтів з порушенням функції нирок легкого та помірного ступеня не потрібна. Застосування у пацієнтів похилого віку Препарат Арифам® може призначатися пацієнтам похилого віку з урахуванням функції нирок. Пацієнти з порушенням функції печінки При тяжкому ураженні печінки терапія препаратом Арифам протипоказана. Рекомендації щодо дозування амлодипіну не встановлені для пацієнтів з легким та помірним порушенням функції печінки, тому дозу слід підбирати з обережністю, і лікування слід розпочинати з найменшої дози. Діти та підлітки В даний час немає даних щодо безпеки та ефективності застосування препарату Арифам® у дітей та підлітків.ПередозуванняІнформація про передозування препарату Арифам відсутня. Амлодипін: Інформація про навмисне передозування у людини обмежена. Наявні дані демонструють, що значне передозування може призвести до надмірної периферичної вазодилатації та, можливо, до рефлекторної тахікардії. Спостерігалися випадки вираженої та ймовірно тривалої системної гіпотензії до розвитку шоку зі смертельним результатом. При клінічно значущій гіпотензії внаслідок передозування амлодипіну необхідна активна підтримка функціонування серцево-судинної системи, включаючи частий моніторинг серцевої та дихальної функцій, підйом кінцівок та контроль об'єму циркулюючої крові та діурезу. Для відновлення тонусу судин та артеріального тиску може бути ефективним застосування судинозвужувальних засобів за відсутності протипоказань до їх застосування. Внутрішньовенне введення глюконату кальцію може сприяти ліквідації блокади кальцієвих каналів. У деяких випадках може бути доцільним промивання шлунка. У здорових добровольців застосування активованого вугілля протягом періоду до 2 годин після прийому 10 мг амлодипіну призводило до зниження швидкості абсорбції амлодипіну. Оскільки амлодипін високою мірою зв'язується з білками, діаліз навряд чи буде ефективним. Індапамід: Індапамід не виявляв токсичності при застосуванні доз до 40 мг, тобто. у 27 разів вища за терапевтичну дозу. Ознаками гострого отруєння є головним чином водно-електролітні порушення (гіпонатріємія, гіпокаліємія). У клінічній картині можуть спостерігатися нудота, блювання, гіпотензія, спазми м'язів, вертиго, сонливість, сплутаність свідомості, поліурія або олігурія, можливо, аж до анурії (внаслідок гіповолемії). Початкові заходи невідкладної допомоги включають швидке виведення прийнятих речовин(а) за допомогою промивання шлунка та призначення активованого вугілля з подальшим відновленням водно-електролітного балансу до норми в спеціалізованому відділенні.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПечінкова енцефалопатія: При порушенні функції печінки тіазидоподібні діуретики можуть спричинити печінкову енцефалопатію, особливо у разі електролітного дисбалансу. У зв'язку з наявністю індапаміду, при розвитку цього явища застосування препарату Арифам слід негайно припинити. Фоточутливість: Описано випадки реакцій фоточутливості при прийомі тіазидних та тіазидоподібних діуретиків. Якщо реакція фоточутливості виникла під час лікування, рекомендується припинити лікування. Якщо повторне призначення діуретика вважається за необхідне, рекомендується захищати відкриті частини тіла від впливу сонця або штучних ультрафіолетових променів. Гіпертонічний криз Безпека та ефективність застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не встановлено. Водно-електролітний баланс: Вміст іонів натрію у плазмі крові: До початку лікування необхідно визначити вміст іонів натрію у плазмі крові. З огляду на прийом препарату слід регулярно контролювати цей показник. Гіпонатріємія на початковому етапі може не супроводжуватись клінічними симптомами, тому необхідний регулярний лабораторний контроль. Більш чатий контроль вмісту іонів натрію показаний пацієнтам похилого віку та пацієнтам з цирозом печінки (див. розділи "Побічна дія" та "Передозування"). Терапія будь-якими діуретичними засобами може спричинити гіпонатріємію, яка іноді призводить до серйозних ускладнень. Гіпонатріємія у поєднанні з гіповолемією може викликати дегідратацію та ортостаїчну гіпотензію. У разі супутньої втрати іонів натрію, може розвинутись вторинний компенсаторний метаболічний алкалоз: частота та виразність даного ефекту незначні. Вміст іонів калію в плазмі крові: Виснаження запасів калію з розвитком гіпокаліємії є основним ризиком, пов'язаним з прийомом тіазидних та тіазидоподібних діуретиків. Необхідно запобігати розвитку гіпокаліємії ( Особи з подовженим інтервалом QT також відносяться до групи ризику, незалежно від походження цього порушення – вродженого або ятрогенного. Гіпокаліємія, а також брадикардія, є факторами, що сприяють виникненню тяжкої аритмії, зокрема потенційно фатальної тахікардії типу "пірует". У всіх вищевказаних ситуаціях необхідно частіше вимірювати концентрацію калію в плазмі. Перший вимір рівня іонів калію в плазмі слід провести протягом першого тижня від початку лікування. З появою гіпокаліємії має бути призначене відповідне лікування. Вміст кальцію в плазмі: Тіазидні та тіазидоподібні діуретики можуть знижувати екскрецію кальцію з сечею та викликати незначне та тимчасове підвищення рівня кальцію у плазмі крові. Справжня гіперкальціємія може бути пов'язана з раніше не діагностованим гіперпаратиреозом. До дослідження функції паращитовидної залози лікування слід припинити. Вміст глюкози у плазмі крові: У зв'язку з наявністю індапаміду необхідно контролювати рівень глюкози в крові у пацієнтів з цукровим діабетом, особливо за наявності гіпокаліємії. Серцева недостатність: У пацієнтів із серцевою недостатністю лікування слід проводити з обережністю. У довгостроковому плацебо-контрольованому дослідженні у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю (класи III та IV за класифікацією NYHA) частота розвитку набряку легень була вищою у групі, що отримувала амлодипін, ніж у групі плацебо. Блокатори кальцієвих каналів, у тому числі амлодипін, слід з обережністю застосовувати у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю, оскільки вони можуть збільшувати ризик серцево-судинних подій та смертельного результату. Функція нирок: Тіазидні та тіазидоподібні діуретики повною мірою ефективні лише при нормальній або незначно порушеній функції нирок (рівень креатиніну в плазмі нижче 25 мг/л, тобто 220 мкмоль/л у дорослих пацієнтів). У пацієнтів похилого віку нормальний рівень креатиніну в плазмі слід розраховувати залежно від віку, маси тіла та статі. На початку лікування у пацієнтів може спостерігатись зниження швидкості клубочкової фільтрації, зумовлене гіповолемією, яка, у свою чергу, спричинена втратою води та іонів натрію на фоні прийому діуретичних препаратів. Це може призвести до підвищення концентрації сечовини та креатиніну у плазмі крові. Така функціональна транзиторна ниркова недостатність не має клінічного значення при нормальній функції нирок, проте може посилити вже існуючу ниркову недостатність. У пацієнтів із нирковою недостатністю амлодипін можна застосовувати у звичайних дозах. Зміни концентрації амлодипіну в плазмі не корелюють зі ступенем порушення функції нирок. Амлодипін не виводиться з організму за допомогою діалізу. Ефекти комбінованого препарату Арифам при порушенні функції нирок не вивчалися. При порушенні функції нирок дозу препарату слід вибирати з урахуванням вмісту окремих компонентів. Сечова кислота: У зв'язку з наявністю індапаміду, у пацієнтів з гіперурикемією може збільшитись ризик розвитку нападів подагри. Функція печінки: У пацієнтів з порушенням функції печінки Т1/2 та AUC амлодипіну збільшуються. Рекомендації щодо дозування для таких пацієнтів не встановлені. Прийом амлодипіну необхідно почати з найнижчих доз і дотримуватися запобіжних заходів, як на початку лікування, так і при збільшенні дози. Ефекти комбінованого прийому амлодипіну + індапаміду у разі порушення функції печінки не вивчалися. Зважаючи на ефекти роздільного застосування індапаміду та амлодипіну, препарат Арифам® протипоказаний для застосування у пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки, і слід бути обережним при лікуванні пацієнтів з легким та помірним порушенням функції печінки. Пацієнти похилого віку Пацієнти похилого віку можуть приймати препарат Арифам з урахуванням функції нирок. Допоміжні речовини: Арифам® не слід застосовувати для лікування пацієнтів з рідкісними спадковими захворюваннями, пов'язаними з непереносимістю галактози, повною лактазною недостатністю та глюкозогалактозною мальабсорбцією. Зміст натрію Лікарський препарат Арифам містить менше ніж 1 ммоль натрію (23 мг) у таблетці, тобто практично його не містить. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Арифам® надає невеликий, або помірний вплив на здатність керувати автотранспортом та працювати з механізмами. Амлодипін надає незначний або помірний вплив на здатність до керування транспортними засобами та роботи з механізмами. Якщо у пацієнтів, які отримують амлодипін, спостерігається запаморочення, біль голови, стомлюваність або нудота, здатність до реагування може бути порушена. Рекомендується бути обережним, особливо на початку лікування. Індапамід не впливає на увагу, але в окремих випадках можуть виникати різні реакції, пов'язані зі зниженням артеріального тиску, особливо на початку лікування або при додаванні іншого антигіпертензивного препарату. В результаті може порушуватися здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки з контрольованим вивільненням, покриті плівковою оболонкою - 1 табл. активна речовина: індапамід – 1,5 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат – 124,5 мг; гіпромелоза - 64 мг; магнію стеарат – 1 мг; повідон - 8,6 мг; кремнію діоксид колоїдний безводний – 0,4 мг; оболонка плівкова: гліцерол – 0,219 мг; гіпромелоза - 3,642 мг; макрогол 6000 - 0,219 мг; магнію стеарат – 0,219 мг; титану діоксид – 0,701 мг. Пігулки з контрольованим вивільненням, покриті плівковою оболонкою, 1,5 мг. За 30 табл. у блістері (ПВХ/Ал). По 1 блістеру разом з інструкцією із застосування в картонну пачку. При розфасовці (упаковці)/ виробництві на ТОВ «Сердікс»: Пігулки з контрольованим вивільненням, покриті плівковою оболонкою, 1,5 мг. По 30 таблеток у блістері (ПВХ/Ал). По 1 блістеру разом з інструкцією із застосування в картонну пачку. Упаковка для стаціонарів За 30 табл. у блістері (ПВХ/Ал). По 3 блістери разом з інструкцією із застосування в картонну пачку. За 30 табл. у блістері (ПВХ/Ал). По 10 блістерів у пачку картонну (пачку не маркують). По 3 пачки картонні з інструкціями з медичного застосування в картонну коробку.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, білого кольору.Фармакотерапевтична групаДіуретичне, гіпотензивне.ФармакокінетикаУ таблетках Аріфон® ретард активна речовина знаходиться у спеціальному матриксі-носії, що забезпечує поступове контрольоване вивільнення індапаміду у шлунково-кишковому тракті. Всмоктування Індапамід, що вивільнився, швидко і повністю всмоктується в ШКТ. Їда трохи збільшує час всмоктування препарату, не впливаючи при цьому на повноту абсорбції. Cmax у плазмі крові досягається через 12 годин після прийому внутрішньо одноразової дози. При повторних прийомах коливання концентрації препарату у плазмі у проміжок між прийомами препарату згладжуються. Існує індивідуальна варіабельність показників всмоктування. Розподіл Близько 79% препарату пов'язують із білками плазми. T1/2 - 14-24 год (в середньому 18 год). Css досягається через 7 днів прийому препарату. При повторному прийомі препарату немає його кумуляції. Метаболізм Індапамід виводиться у вигляді неактивних метаболітів, переважно нирками (70% від введеної дози) та через кишечник (22%). Хворі, що належать до групи високого ризику У хворих з нирковою недостатністю фармакокінетика препарату Аріфон ретард не змінюється.ФармакодинамікаІндапамід відноситься до похідних сульфонаміду з індольним кільцем і за фармакологічними властивостями близький до тіазидних діуретиків, які пригнічують реабсорбцію іонів натрію в кортикальному сегменті петлі нефрону. При цьому збільшується виділення нирками іонів натрію, хлору та меншою мірою іонів калію та магнію, що супроводжується збільшенням діурезу та гіпотензивним ефектом. У клінічних дослідженнях ІІ та ІІІ фаз при використанні індапаміду в режимі монотерапії в дозах, що не чинили вираженого діуретичного ефекту, було продемонстровано 24-годинний гіпотензивний ефект. Антигіпертензивна активність індапаміду пов'язана з покращенням еластичних властивостей великих артерій, зменшенням артеріолярного та загального периферичного судинного опору. Індапамід зменшує гіпертрофію лівого шлуночка. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики при певній дозі досягають плато терапевтичного ефекту, тоді як частота побічних ефектів продовжує збільшуватись при подальшому підвищенні дози препарату. Тому не слід збільшувати дозу препарату, якщо при прийомі рекомендованої дози не досягнуто терапевтичного ефекту. У коротких, середньої тривалості та довгострокових дослідженнях за участю хворих на артеріальну гіпертензію було показано, що індапамід: не впливає показники ліпідного обміну, зокрема. на рівень тригліцеридів, холестерину, ЛПНГ та ЛПВЩ; не впливає показники обміну вуглеводів, зокрема. у хворих на цукровий діабет.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до індапаміду, інших похідних сульфонаміду або будь-якої з допоміжних речовин; тяжка форма ниркової недостатності (Cl креатиніну печінкова енцефалопатія або тяжкі порушення функції печінки; гіпокаліємія. У зв'язку з тим, що до складу препарату входить лактоза, Арифон ретард не рекомендується хворим з непереносимістю лактози, галактоземією, глюкозо-галактозною мальабсорбцією. З обережністю: порушення функції печінки та нирок, порушення водно-електролітного балансу, ослаблені хворі або пацієнти, які отримують поєднану терапію з іншими антиаритмічними препаратами, цукровий діабет, підвищений рівень сечової кислоти, пацієнти з подовженим інтервалом QT, гіперпаратиреоз. Через відсутність достатньої кількості клінічних даних препарат не рекомендується застосовувати у дітей віком до 18 років.Вагітність та лактаціяВагітність Як правило, під час вагітності не слід призначати діуретичні препарати. Не можна використовувати ці препарати на лікування фізіологічних набряків при вагітності. Діуретичні препарати можуть викликати фетоплацентарну ішемію та призводити до порушення розвитку плода. Період годування груддю Не рекомендується призначати Арифон® ретард матерям-годувальницям (індапамід виділяється з грудним молоком).Побічна діяБільшість побічних реакцій (лабораторні та клінічні показники) мають дозозалежний характер. Частота побічних реакцій, які можуть бути викликані тіазидоподібними діуретиками, включаючи індапамід, наведена у вигляді наступної градації: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, З боку кровоносної та лімфатичної системи: дуже рідко – тромбоцитопенія, лейкопенія, агранулоцитоз, апластична анемія, гемолітична анемія. З боку центральної нервової системи: рідко – астенія, головний біль, парестезії, вертиго; неуточненої частоти - непритомність. З боку ССС: дуже рідко – аритмія, виражене зниження артеріального тиску; неуточненої частоти - аритмія типу "пірует" (можливо зі смертельним результатом). З боку травної системи: нечасто блювання; рідко – нудота, запор, сухість слизової оболонки ротової порожнини; дуже рідко – панкреатит. З боку сечовидільної системи: дуже рідко ниркова недостатність. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – порушення функції печінки; неуточненої частоти – можливість розвитку печінкової енцефалопатії у разі печінкової недостатності, гепатит. З боку шкірних покривів та підшкірно-жирової клітковини: реакції підвищеної чутливості, в основному дерматологічні, у пацієнтів зі схильністю до алергічних та астматичних реакцій: часто – макулопапульозний висип; нечасто - геморагічний васкуліт; дуже рідко – ангіоневротичний набряк та/або кропив'янка, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона; неуточненої частоти - у пацієнтів з гострою формою системного червоного вовчаку можливе погіршення перебігу захворювання. Описано випадки реакцій фоточутливості. Лабораторні показники: неуточненої частоти збільшення QT інтервалу на ЕКГ (див. «Особливі вказівки»); підвищення концентрації сечової кислоти та глюкози в крові: тіазидні та тіазидоподібні діуретики слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з подагрою та цукровим діабетом; підвищення активності печінкових трансаміназ. У клінічних дослідженнях гіпокаліємія (вміст калію в плазмі крові менше 3,4 ммоль/л) спостерігалася у 10% пацієнтів та менше 3,2 ммоль/л – у 4% пацієнтів після 4–6 тижнів лікування. Після 12 тижнів терапії вміст калію в плазмі знизився в середньому на 0,23 ммоль/л. Дуже рідко – гіперкальціємія; неуточненої частоти - зниження вмісту калію та розвиток гіпокаліємії, особливо значуще для пацієнтів, що належать до групи ризику (див. «Особливі вказівки»); гіпонатріємія, що супроводжується гіповолемією, дегідратацією та ортостатичною гіпотензією. Одночасна гіпохлоремія може призвести до метаболічного алкалозу компенсаторного характеру (ймовірність та тяжкість даного ефекту низька).Взаємодія з лікарськими засобамиНебажане поєднання лікарських речовин Препарати літію. При одночасному застосуванні індапаміду та препаратів літію може спостерігатись підвищення концентрації літію у плазмі крові внаслідок зниження його екскреції, що супроводжується появою ознак передозування. При необхідності діуретичні препарати можуть бути використані у поєднанні з препаратами літію, при цьому слід ретельно підбирати дозу препаратів, постійно контролюючи вміст літію у плазмі. Поєднання препаратів, що потребує особливої ​​уваги Препарати, здатні викликати аритмію типу «пірует»: антиаритмічні препарати ІА класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід); антиаритмічні препарати ІІІ класу (аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід); деякі нейролептики: фенотіазини (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифторперазин), бензаміди (амісульприд, сульпірид, сультоприд, тіаприд), бутирофенони (дроперидол, галоперидол); інші: беприділ, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин (в/в), галофантрин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, моксифлоксацин, астемізол, вінкамін (в/в). Збільшення ризику шлуночкових аритмій, особливо аритмії типу «пірует» (фактор ризику – гіпокаліємія). Слід визначити рівень калію в плазмі крові та, при необхідності, коригувати його до початку комбінованої терапії індапамідом та зазначеними вище препаратами. Необхідний контроль клінічного стану пацієнта, контроль рівня електролітів плазми, показників ЕКГ. У пацієнтів із гіпокаліємією необхідно використовувати препарати, що не викликають аритмію типу «пірует». Нестероїдні протизапальні засоби (при системному призначенні), включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, високі дози саліцилатів (≥3 г/добу). Можливе зниження антигіпертензивного ефекту індапаміду. При значній втраті рідини може розвинутись гостра ниркова недостатність (внаслідок зниження клубочкової фільтрації). Хворим необхідно компенсувати втрату рідини та на початку лікування ретельно контролювати функцію нирок. Інгібітори АПФ. Призначення інгібіторів АПФ пацієнтам зі зниженою концентрацією іонів натрію в крові (особливо пацієнтам зі стенозом ниркової артерії) супроводжується ризиком раптової гіпотензії та/або гострої ниркової недостатності. Пацієнтам з артеріальною гіпертензією та можливо зниженим внаслідок прийому діуретиків вмістом іонів натрію у плазмі крові необхідно: за 3 дні до початку лікування інгібітором АПФ припинити прийом діуретиків. Надалі, за необхідності, прийом діуретиків можна відновити; або починати терапію інгібітором АПФ з низьких доз, з подальшим поступовим збільшенням дози у разі потреби. При хронічній серцевій недостатності лікування інгібіторами АПФ слід розпочинати з низьких доз із можливим попереднім зниженням доз діуретиків. У всіх випадках на перший тиждень прийому інгібіторів АПФ у хворих необхідно контролювати функцію нирок (вміст креатиніну в плазмі крові). Інші препарати, здатні викликати гіпокаліємію: амфотерицин В (в/в), кортикостероїди та мінералокортикостероїди (при системному призначенні), тетракозактид, проносні засоби, що стимулюють моторику кишечника. Збільшення ризику розвитку гіпокаліємії (адитивний ефект). Необхідний постійний контроль рівня калію в плазмі крові, за необхідності його корекція. Особливу увагу слід приділяти хворим, які одночасно отримують серцеві глікозиди. Рекомендується використовувати проносні засоби, що не стимулюють моторику кишечника. Баклофен. Зазначається посилення гіпотензивного ефекту. Хворим необхідно компенсувати втрату рідини та на початку лікування ретельно контролювати функцію нирок. Серцеві глікозиди. Гіпокаліємія посилює токсичну дію серцевих глікозидів. При одночасному застосуванні індапаміду та серцевих глікозидів слід контролювати рівень калію в плазмі крові, показники ЕКГ та, за необхідності, коригувати терапію. Поєднання препаратів, що потребує уваги Калійзберігаючі діуретики (амілорид, спіронолактон, тріамтерен). Комбінована терапія індапамідом та калійзберігаючими діуретиками доцільна у деяких пацієнтів, проте при цьому не виключається можливість розвитку гіпокаліємії (особливо у хворих на цукровий діабет та пацієнтів з нирковою недостатністю) або гіперкаліємії. Необхідно контролювати рівень калію в плазмі, показники ЕКГ і, за необхідності, коригувати терапію. Метформін. Функціональна ниркова недостатність, яка може виникати на тлі діуретиків, особливо петльових, при одночасному призначенні метформіну підвищує ризик розвитку молочнокислого ацидозу. Не слід використовувати метформін, якщо рівень креатиніну перевищує 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків та 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок. Йодмісткі контрастні речовини. Зневоднення організму на фоні прийому діуретичних препаратів збільшує ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при використанні високих доз йодовмісних контрастних речовин. Перед застосуванням йодовмісних контрастних речовин хворим необхідно компенсувати втрату рідини. Трициклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби (нейролептики). Препарати цих класів посилюють антигіпертензивну дію індапаміду та збільшують ризик ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект). Солі кальцію. При одночасному призначенні можливий розвиток гіперкальціємії внаслідок зниження виведення іонів кальцію нирками. Циклоспорин, такролімус. Можливе збільшення вмісту креатиніну в плазмі без зміни концентрації циркулюючого циклоспорину, навіть при нормальному вмісті рідини та іонів натрію. Кортикостероїдні препарати, тетракозактіди (при системному призначенні). Зниження гіпотензивної дії (затримка рідини та іонів натрію внаслідок дії кортикостероїдів).Спосіб застосування та дозиВсередину, проковтуючи, не розжовуючи, запиваючи водою, по 1 табл. за добу, бажано вранці. При лікуванні хворих на артеріальну гіпертензію збільшення дози препарату не призводить до збільшення антигіпертензивної дії, але посилює діуретичний ефект. Літні пацієнти У пацієнтів похилого віку слід контролювати плазмовий рівень креатиніну з урахуванням віку, маси тіла та статі. Арифон® ретард у дозі 1,5 мг на добу (1 табл.) можна призначати літнім пацієнтам з нормальною або незначною мірою порушеною функцією нирок.ПередозуванняІндапамід навіть у дуже високих дозах (до 40 мг, тобто в 27 разів більше терапевтичної дози) не чинить токсичної дії. Ознаки гострого отруєння препаратом насамперед пов'язані з порушенням водно-електролітного балансу (гіпонатріємія, гіпокаліємія). З клінічних симптомів передозування можуть спостерігатися нудота, блювання, зниження артеріального тиску, судоми, запаморочення, сонливість, сплутаність свідомості, поліурія або олігурія, що призводить до анурії (внаслідок гіповолемії). Заходи невідкладної допомоги зводяться до виведення препарату з організму: промивання шлунка та призначення активованого вугілля з подальшим відновленням водно-електролітного балансу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПорушення функції печінки При призначенні тіазидних та тіазидоподібних діуретиків у хворих з порушеннями функції печінки можливий розвиток печінкової енцефалопатії, особливо у разі порушення електролітного балансу. У цьому випадку прийом діуретиків слід негайно припинити. Фоточутливість На тлі прийому тіазидних та тіазидоподібних діуретиків повідомлялося про випадки розвитку реакцій фоточутливості. У разі розвитку реакцій фоточутливості на фоні прийому препарату слід припинити лікування. При необхідності продовження терапії діуретиками рекомендується захищати шкірні покриви від дії сонячних променів або штучних УФ-променів. Водно-електролітний баланс: Вміст іонів натрію у плазмі крові. До початку лікування необхідно визначити вміст іонів натрію у плазмі крові. З огляду на прийом препарату слід регулярно контролювати цей показник. Усі діуретичні препарати можуть спричиняти гіпонатріємію, що призводить іноді до тяжких наслідків. Потрібен постійний контроль вмісту іонів натрію, т.к. Спочатку зниження концентрації натрію в плазмі може і не супроводжуватися появою патологічних симптомів. Найбільш ретельний контроль вмісту іонів натрію показаний хворим з цирозом печінки та особам похилого віку. Вміст іонів калію у плазмі крові. При терапії тіазидними та тіазидоподібними діуретиками основний ризик полягає у різкому зниженні рівня калію в плазмі крові та розвитку гіпокаліємії. Необхідно уникати ризику розвитку гіпокаліємії. Крім того, до групи підвищеного ризику відносяться хворі зі збільшеним інтервалом QT, при цьому не має значення, викликане це збільшення вродженими причинами або дією ЛЗ. Гіпокаліємія, як і брадикардія, є станом, що сприяє розвитку важких аритмій і особливо аритмій типу «пірует», які можуть призводити до летального результату. У всіх описаних вище випадках необхідно регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Перший вимір концентрації іонів калію в крові необхідно провести протягом першого тижня з початку лікування. З появою гіпокаліємії має бути призначене відповідне лікування. Вміст кальцію у плазмі крові. Слід мати на увазі, що тіазидні та тіазидоподібні діуретики можуть зменшувати виведення іонів кальцію нирками, призводячи до незначного та тимчасового підвищення концентрації кальцію у плазмі крові. Виражена гіперкальціємія може бути наслідком раніше не діагностованого гіперпаратиреозу. Слід відмінити прийом діуретичних препаратів перед дослідженням функції паращитовидних залоз. Вміст глюкози у плазмі крові. Необхідно контролювати рівень глюкози в крові у пацієнтів із цукровим діабетом, особливо за наявності гіпокаліємії. Сечова кислота. У хворих на подагру може збільшуватися частота виникнення нападів або загострюватися перебіг подагри. Діуретичні препарати та функція нирок. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики ефективні повною мірою тільки у хворих з нормальною або незначною мірою порушеною функцією нирок (вміст креатиніну в плазмі крові у дорослих осіб нижче 25 мг/л або 220 мкмоль/л). У пацієнтів похилого віку нормальний рівень креатиніну в плазмі розраховують з урахуванням віку, маси тіла та статі. Слід враховувати, що на початку лікування у хворих може спостерігатись зниження швидкості клубочкової фільтрації, зумовлене гіповолемією, яка у свою чергу спричинена втратою рідини та іонів натрію на фоні прийому діуретичних препаратів. Як наслідок, у плазмі може збільшуватися концентрація сечовини та креатиніну. Якщо функція нирок не порушена, така тимчасова функціональна ниркова недостатність, як правило, проходить без наслідків, проте при наявній нирковій недостатності стан хворого може погіршитися. Спортсмени Активна речовина, що входить до складу препарату Аріфон ретард, може давати позитивний результат при проведенні допінг-контролю у спортсменів. Вплив на здатність керувати автомобілем та виконання робіт, що вимагають підвищеної швидкості фізичної та психічної реакцій Дія речовин, що входять до складу препарату Аріфон ретард, не призводить до порушення психомоторних реакцій. Однак у деяких людей у ​​відповідь на зниження АТ можуть розвинутись різні індивідуальні реакції, особливо на початку терапії або при додаванні до терапії інших гіпотензивних засобів. В цьому випадку здатність керувати автомобілем або іншими механізмами може бути зниженою.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаЛактоза, носій целюлоза мікрокристалічна, коензим Q10, носій ефір сахарози та жирних кислот, вітамін В6 (піридоксину гідрохлорид).ХарактеристикаРегулює артеріальний тиск, відновлює та підтримує енергетичний обмін у серцевому м'язі та стінці коронарних судин, профілактика розвитку інфаркту міокарда, знижує рівень цукру в крові. Комплекс також містить складні ефіри жирних кислот та вітамін B6. Вітамін B6 знижує ризик розвитку ішемічної хвороби серця, атеросклерозу та інших патологій серця та судин.РекомендуєтьсяЯк біологічно активну добавку до їжі – джерела коензиму Q10, додаткового джерела вітаміну В6, для регулювання артеріального тиску, відновлення та підтримки енергетичного обміну в серцевому м'язі та стінці коронарних судин, зниження рівня цукру в крові, попередження розвитку інфаркту міокарда.Протипоказання до застосуванняІндивідуальна непереносимість компонентів препарату, вагітність, годування груддю.Спосіб застосування та дозиПриймати дорослим по 1 таблетці 2 десь у день під час їжі, запиваючи водою. Тривалість прийому – 15 днів. За потреби прийом БАД можна повторити.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред застосуванням рекомендується проконсультуватися з лікарем.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Дозування: 100 мг Фасування: N30 Форма випуску таб. Виробник: Медісорб Завод-производитель: Медисорб(Россия) Действующее вещество: Ацетилсалициловая кислота. .

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діюча речовина: ацетилсаліцилова кислота 100 мг; допоміжні речовини: ядро: лактози моногідрат (цукор молочний) 15.87 мг; повідон (полівінілпіролідон) 0,16 мг; крохмаль картопляний 3,57 мг; тальк 0,2мг; стеаринова кислота 0,2 мг; оболонка: метакрилової кислоти та етакрилату сополімер [1:1] (колікоат МАЕ 100) 4,186 мг; макрогол-6000 (поліетиленгліколь високомолекулярний) 0,558 мг; тальк 1117 мг; титану діоксид 0,139 мг. Таблетки кишковорозчинні, покриті плівковою оболонкою, 100 мг По 7, 10 або 14 таблеток у контурне осередкове пакування з плівки полівінілхлоридної та фольги алюмінієвої друкованої лакованої По 30, 50, 60 або 100 таблеток у банки полімерні Кожну банку або 1, 2, 3, 5, 6, 10 контурних осередкових упаковок з інструкцією із застосування поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою білого кольору. На поперечному розрізі ядро ​​білого кольору.Фармакотерапевтична групаАнтиагрегантний засіб.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо АСК швидко і повністю всмоктується із шлунково-кишкового тракту (ШКТ). АСК частково метаболізується під час абсорбції. Під час і після всмоктування АСК перетворюється на головний метаболіт - саліцилову кислоту, яка метаболізується, головним чином, у печінці під впливом ферментів з утворенням таких метаболітів, як фенілсаліцилат, глюкуроніду саліцилат і саліцилурова кислота, що виявляються в багатьох тканинах У жінок процес метаболізму проходить повільніше (менша активність ферментів у сироватці) Максимальна концентрація АСК у плазмі досягається через 10-20 хвилин після прийому внутрішньо, саліцилової кислоти - через 0,3-2 години Внаслідок того, що таблетки покриті кислотостійкою оболонкою, АСК вивільняється не в шлунку (оболонка ефективно блокує розчинення препарату в шлунку), а в лужному середовищі дванадцятипалої кишки. Таким чином, абсорбція АСК у лікарській формі таблетки кишковорозчинні, покриті плівковою оболонкою, уповільнена на 3-6 годин порівняно із звичайними (без такої оболонки) таблетками АСК та саліцилова кислота сильно зв'язуються з білками плазми крові (від 66% до 98% залежно від дози) та швидко розподіляються в організмі. Саліцилова кислота проникає через плаценту та секретується з грудним молоком Виведення саліцилової кислоти є дозозалежним, оскільки її метаболізм обмежений можливостями ферментативної системи Період напіввиведення становить від 2-3 годин при застосуванні АСК у низьких дозах і до 15 годин при застосуванні препарату у високих дозах (звичайні дози ацетилсаліцилової кислоти як аналгетичний засіб). На відміну від інших саліцилатів, при багаторазовому прийомі препарату негідролізована АСК не накопичується у сироватці крові. Саліцилова кислота та її метаболіти виводяться нирками. У пацієнтів із нормальною функцією нирок 80-100% разової дози препарату виводиться нирками протягом 24-72 год.ФармакодинамікаАцетилсаліцилова кислота (АСК) є складним ефіром саліцилової кислоти, відноситься до групи нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) Механізм дії заснований на незворотній інактивації ферменту циклооксигенази (ЦОГ-1), внаслідок чого блокується синтез простагландинів, простациклінів та тромбоксану. Зменшує агрегацію, адгезію тромбоцитів та тромбоутворення за рахунок придушення синтезу тромбоксану А2 у тромбоцитах. Підвищує фібринолітичну активність плазми крові та знижує концентрацію вітамін К-залежних факторів згортання (II, VII, IX, X) Антиагрегантний ефект розвивається після застосування малих доз препарату та зберігається протягом 7 діб після одноразового прийому Ці властивості АСК використовуються у профілактиці та лікуванні інфаркту міокарда, ішемічної хвороби серця, ускладнень варикозної хвороби. АСК у високих дозах (більше 300 мг) має протизапальну, жарознижувальну та аналгетичну дію.Показання до застосуванняНестабільна стенокардія; стабільна стенокардія; первинна профілактика гострого інфаркту міокарда за наявності факторів ризику (наприклад, цукровий діабет, гіперліпідемія, артеріальна гіпертензія, ожиріння, куріння, літній вік) та повторного інфаркту міокарда; профілактика ішемічного інсульту (у тому числі у пацієнтів з тимчасовим порушенням мозкового кровообігу); профілактика минучих порушень мозкового кровообігу; профілактика тромбоемболії після операцій та інвазивних втручань на судинах (наприклад, аортокоронарне шунтування, ендартеректомія сонних артерій, артеріовенозна шунтування, ангіопластика сонних артерій); профілактика тромбозу глибоких вен та тромбоемболії легеневих артерій та її гілок (наприклад, при тривалій іммобілізації внаслідок великого хірургічного втручання).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до ацетилсаліцилової кислоти (АСК), допоміжних речовин препарату та інших нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗЗ); ерозивно-виразкові ураження шлунково-кишкового тракту на стадії загострення; шлунково-кишкова кровотеча; бронхіальна астма, індукована прийомом саліцилатів та НПЗЗ; повне або неповне поєднання бронхіальної астми, рецидивуючого поліпозу носа та приносових пазух та непереносимості АСК або інших нестероїдних протизапальних засобів, у тому числі в анамнезі; геморагічні діатези (гемофілія, хвороба Віллебранда, телеангіектазія, гіпопротеїнемія, тромбоцитопенія, тромбоцитопенічна пурпура); поєднане застосування з метотрексатом у дозі 15 мг на тиждень та більше; вагітність (I та III триместр) та період грудного вигодовування; вік до 18 років; тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну (КК) менше 30 мл/хв); тяжка печінкова недостатність (клас В і вище за класифікацією Чайлд-П'ю); хронічна серцева недостатність ІІІ-ІV функціонального класу за класифікацією NYHA; непереносимість лактози, дефіцит лактази та глюкозо-галактозна мальабсорбція. З обережністю призначають: пацієнтам із подагрою, гіперурикемією; за наявності в анамнезі виразкових уражень шлунково-кишкового тракту або шлунково-кишкових кровотеч; ниркової недостатності (КК понад 30 мл/хв); печінкової недостатності (нижче за клас В за класифікацією Чайлд-Пью); бронхіальної астми, хронічних захворювань органів дихання, сінної лихоманки, поліпозу носа, лікарської алергії, у тому числі групи нестероїдних протизапальних засобів (анальгетики, протизапальні, протиревматичні засоби); у II триместрі вагітності; дефіцит вітаміну К; при тяжких формах дефіциту глюкозо-6-фосфатдегідрогенази; при передбачуваному хірургічному втручанні (включаючи незначні, наприклад, екстракція зуба); при одночасному застосуванні з наступними лікарськими засобами (з метотрексатом у дозі менше 15 мг на тиждень, з антикоагулянтними,тромболітичними або антиагрегантними засобами; з НПЗП, ібупрофеном, похідними саліцилової кислоти у великих дозах, з дигоксином; з гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо (похідні сульфонілсечовини) та інсуліном, з вальпроєвою кислотою, з алкоголем, з селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну), з урикозуричними препаратами, інгібіторами АПФ, діуретиками, глюко.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату протипоказане при вагітності (I та III триместри) та в період грудного вигодовування. Застосування великих доз саліцилатів у перші 3 місяці вагітності асоціюється із підвищеною частотою дефектів розвитку плода (розщеплене небо, вади серця). У II триместрі вагітності саліцилати можна призначати лише з урахуванням суворої оцінки ризику та користі. В останньому триместрі вагітності саліцилати у високій дозі (більше 300 мг/добу) викликають ослаблення пологової діяльності, передчасне закриття артеріальної протоки у плода, підвищену кровоточивість у матері та плода, а призначення безпосередньо перед пологами може спричинити внутрішньочерепний крововилив, особливо у недоношених дітей. Призначення саліцилатів в останньому триместрі протипоказано Саліцилати та їх метаболіти у невеликих кількостях проникають у грудне молоко. Випадковий прийом саліцилатів у період грудного вигодовування не супроводжується розвитком побічних реакцій у дитини та не вимагає припинення грудного вигодовування. Однак при тривалому застосуванні препарату або призначенні його у високій дозі годування груддю слід негайно припинити.Побічна діяПорушення з боку шлунково-кишкового тракту: найчастіше відзначаються нудота, печія, блювання, больові відчуття в ділянці живота; рідко – виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, у тому числі перфоративні, шлунково-кишкові кровотечі; минущі порушення функції печінки з підвищенням активності "печінкових" трансаміназ Порушення з боку серця в окремих випадках - посилення симптомів хронічної серцевої недостатності Порушення з боку судин: у поодиноких випадках - набряки нижніх кінцівок Порушення з боку крові та лімфатичної системи підвищена частота периопераційних (інтра- та постопераційних) кровотеч, гематом, носових кровотеч, кровоточивості ясен, кровотеч із сечостатевих шляхів. Є повідомлення про серйозні випадки кровотеч, до яких належать шлунково-кишкові кровотечі та крововиливи в мозок (особливо у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які не досягли цільових показників артеріального тиску (АТ) та/або отримували супутню терапію антикоагулянтними засобами), які в окремих випадках можуть носити загрозливий для життя характер. Кровотечі можуть призводити до розвитку гострої або хронічної постгеморагічної/залізодефіцитної анемії (наприклад, внаслідок прихованої кровотечі) з відповідними клініко-лабораторними симптомами (астенія, блідість, гіпоперфузія) Є повідомлення про випадки гемолізу та гемолітичної анемії у пацієнтів з тяжкими формами дефіциту глюкозо-6-фосфатдегідрогенази Порушення з боку сечовидільної системи: є повідомлення про випадки розвитку порушення функції нирок та гостру ниркову недостатність Порушення нервової системи: запаморочення, зниження слуху, шум у вухах, що може бути ознакою передозування препарату (див. розділ Передозування) Порушення з боку імунної системи: реакції підвищеної чутливості з відповідними лабораторними та клінічними проявами, такими як астматичний синдром (бронхоспазм), реакції легкої та середньої тяжкості з боку шкірних покривів, дихальних шляхів, шлунково-кишкового тракту та серцево-судинної системи. як шкірний висип, свербіж шкіри, кропив'янка, набряк Квінке, риніт, набряк слизової оболонки порожнини носа, кардіо-респіраторний дистрес-синдром, а також важкі реакції, включаючи анафілактичний шок.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні АСК посилює дію наступних лікарських засобів; за необхідності одночасного застосування АСК з переліченими засобами слід розглянути питання необхідності зменшення дози лікарських засобів: метотрексату, за рахунок зниження ниркового кліренсу та витіснення його із зв'язку з білками; при одночасному застосуванні з антикоагулянтами, тромболітичними та антиагрегантними засобами (тиклопідин, клопідогрел) відзначається збільшення ризику кровотеч у результаті синергізму основних терапевтичних ефектів застосовуваних засобів; при одночасному застосуванні з препаратами, що мають антикоагулянтну, тромболітичну або антиагрегантну дію, відзначається посилення ушкоджуючої дії на слизову оболонку шлунково-кишкового тракту; селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну, що може призвести до підвищення ризику кровотечі із верхніх відділів шлунково-кишкового тракту (синергізм з АСК); дигоксину, внаслідок зниження його ниркової екскреції, що може призвести до передозування; гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо (похідних сульфонілсечовини) та інсуліну за рахунок гіпоглікемічних властивостей самої АСК у високих дозах та витіснення похідних сульфонілсечовини у зв'язку з білками плазми крові; при одночасному застосуванні з вальпроєвою кислотою збільшується її токсичність за рахунок витіснення зв'язку з білками плазми крові; НПЗП та похідних саліцилової кислоти у високих дозах (підвищення ризику ульцерогенного ефекту та кровотечі зі шлунково-кишкового тракту внаслідок синергізму дії); при одночасному застосуванні з ібупрофеном відзначається антагонізм щодо незворотного пригнічення тромбоцитів, зумовленого дією АСК, що призводить до зниження кардіопротективних ефектів АСК; етанолу (підвищений ризик пошкодження слизової оболонки шлунково-кишкового тракту та подовження часу кровотечі внаслідок взаємного посилення ефектів АСК та етанолу); При одночасному застосуванні ацетилсаліцилової кислоти (як антиагрегантний засіб) та блокаторів "повільних" кальцієвих каналів підвищується ризик розвитку кровотеч; При одночасному застосуванні препарату золота ацетилсаліцилова кислота може індукувати пошкодження печінки. При одночасному застосуванні АСК у високих дозах послаблює дію наведених нижче лікарських засобів; за необхідності одночасного призначення АСК з переліченими лікарськими засобами слід розглянути питання необхідності корекції дози перерахованих коштів: будь-які діуретики (при сумісному застосуванні з АСК у високих дозах відзначається зниження швидкості клубочкової фільтрації (СКФ) внаслідок зниження синтезу простагландинів у нирках); інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) (відзначається дозозалежне зниження СКФ в результаті інгібування простагландинів, що володіють судиннорозширювальною дією, відповідно, ослаблення гіпотензивної дії. Клінічне зниження СКФ відзначається при добовій дозі АСК більше 160 мг. пацієнтам для терапії хронічної серцевої недостатності, який також проявляється при застосуванні спільно з АСК у великих дозах); препарати з урикозуричною дією – бензбромарон, пробенецид (зниження урикозуричного ефекту внаслідок конкурентного пригнічення ниркової канальцевої екскреції сечової кислоти); при одночасному застосуванні із системними глюкокортикостероїдами (за винятком гідрокортизону, що використовується для замісної терапії хвороби Аддісона) відзначається посилення виведення саліцилатів і відповідно ослаблення їхньої дії. Антациди, що містять магній та/або алюміній, уповільнюють та погіршують всмоктування ацетилсаліцилової кислоти.Спосіб застосування та дозиАСК-кардіо слід приймати внутрішньо, бажано перед їдою, не розжовуючи, запиваючи великою кількістю води АСК-Кардіо призначений для тривалого застосування. Тривалість терапії визначається лікарем. За відсутності інших призначень рекомендується дотримуватися наступного режиму дозування: Нестабільна стенокардія (при підозрі на гострий інфаркт міокарда) початкова доза 100-300 мг (першу таблетку необхідно розжувати для швидшого всмоктування) повинна бути прийнята пацієнтом якнайшвидше, після того, як виникла підозра на розвиток гострого інфаркту міокарда. У наступні 30 днів після розвитку інфаркту міокарда має підтримуватись доза 200-300 мг на день Первинна профілактика гострого інфаркту міокарда за наявності факторів ризику 100 мг на добу або 300 мг через день Профілактика повторного інфаркту міокарда. Нестабільна та стабільна стенокардія. Профілактика ішемічного інсульту та минущого порушення мозкового кровообігу. Профілактика тромбоемболії після операцій та інвазивних втручань на судинах 100-300 мг на добу. Профілактика тромбозу глибоких вен та тромбоемболії легеневої артерії та її гілок 100-200 мг на добу або 300 мг через день.ПередозуванняМоже мати тяжкі наслідки, насамперед у літніх пацієнтів та у дітей. Синдром саліцилізму розвивається при прийомі АСК у дозі більше 100 мг/кг/добу протягом більше 2 діб внаслідок вживання токсичних доз препарату в рамках неправильного терапевтичного застосування (хронічне отруєння) або одноразового випадкового або навмисного прийому токсичної дози препарату дорослим або дитиною (гостре отруєння) . Симптоми передозування: При легкому та середньому ступені тяжкості (одноразова доза менше 150 мг/кг): Запаморочення, шум у вухах, зниження слуху, підвищене потовиділення, нудота та блювання, головний біль, сплутаність свідомості, тахіпное, гіпервентиляція, респіраторний алкалоз Лікування: промивання шлунка, багаторазовий прийом активованого вугілля, форсований лужний діурез, відновлення водно-електролітного балансу та кислотнолужного стану При середньому та тяжкому ступені тяжкості (одноразова доза 150 мг/кг-300 мг/кг – середній ступінь тяжкості, більше 300 мг/кг – тяжкий ступінь отруєння): Респіраторний алкалоз із компенсаторним метаболічним ацидозом, гіперпірексія, гіпервентиляція, некардіогенний набряк легень, пригнічення дихання, асфіксія; з боку серцево-судинної системи: порушення ритму серця, виражене зниження артеріального тиску, пригнічення серцевої діяльності; з боку водно-електролітного балансу: дегідратація, порушення функції нирок від олігурії аж до розвитку ниркової недостатності, що характеризується гіпокаліємією, гіпернатріємією, гіпонатріємією; порушення метаболізму глюкози: гіперглікемія, гіпоглікемія (особливо у дітей), кетоацидоз; шум у вухах, глухота; шлунково-кишкові кровотечі; гематологічні порушення: від пригнічення агрегації тромбоцитів до коагулопатії, подовження протромбінового часу, гіпопротромбінемія; неврологічні порушення:токсична енцефалопатія та пригнічення функції центральної нервової системи (сонливість, сплутаність свідомості, кома, судоми) Лікування: негайна госпіталізація до спеціалізованих відділень для проведення екстреної терапії - промивання шлунка, багаторазовий прийом активованого вугілля, форсований лужний діурез, гемодіаліз, відновлення водно-електролітного балансу та кислотно-основного стану, симптоматична терапія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат слід застосовувати після призначення лікаря АСК може провокувати бронхоспазм, а також викликати напади бронхіальної астми та інші реакції підвищеної чутливості. Факторами ризику є наявність бронхіальної астми в анамнезі, сінної лихоманки, поліпозу носа, хронічних захворювань дихальної системи, а також алергічних реакцій на інші препарати (наприклад, шкірні реакції, свербіж, кропив'янка) АСК може викликати кровотечі різного ступеня вираженості під час та після хірургічних втручань, тому за необхідності абсолютного виключення кровоточивості в ході оперативного втручання необхідно, по можливості, повністю відмовитися від застосування АСК у передопераційному періоді Поєднання АСК з антикоагулянтами, тромболітиками та антиагрегантними препаратами супроводжується підвищеним ризиком розвитку кровотеч АСК у низьких дозах може спровокувати розвиток подагри у схильних осіб (мають знижену екскрецію сечової кислоти) Поєднання АСК із метотрексатом супроводжується підвищеною частотою розвитку побічних ефектів з боку органів кровотворення Високі дози АСК мають гіпоглікемічний ефект, що необхідно мати на увазі при призначенні її пацієнтам з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні препарати для прийому внутрішньо та інсулін. При поєднанні глюкокортикостероїдів (ГКС) та саліцилатів слід пам'ятати, що під час лікування рівень саліцилатів у крові знижений, а після відміни глюкокортикостероїдів можливе передозування саліцилатів. Не рекомендується поєднання АСК з ібупрофеном у пацієнтів із підвищеним ризиком серцево-судинних захворювань, оскільки останній знижує позитивний вплив АСК на тривалість життя (знижує кардіопротективний ефект АСК). Перевищення дози АСК пов'язане із ризиком шлунково-кишкової кровотечі. Передозування особливо небезпечне у пацієнтів похилого віку При поєднанні АСК з алкоголем підвищений ризик пошкодження слизової оболонки шлунково-кишкового тракту та подовження часу кровотечі. У період лікування необхідно дотримуватися обережності при виконанні потенційно небезпечних видів діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій (водіння автотранспорту, робота з рухомими механізмами, робота диспетчера та оператора тощо), оскільки можливий розвиток запаморочення АСК з обережністю призначають пацієнтам із подагрою, гіперурикемією; за наявності в анамнезі виразкових уражень шлунково-кишкового тракту або шлунково-кишкових кровотеч; ниркової недостатності (КК понад 30 мл/хв); печінкової недостатності (нижче за клас В за класифікацією Чайлд-Пью); бронхіальної астми, хронічних захворювань органів дихання, сінної лихоманки, поліпозу носа, лікарської алергії, у тому числі групи нестероїдних протизапальних засобів (анальгетики, протизапальні, протиревматичні засоби); у II триместрі вагітності; дефіцит вітаміну К; при тяжких формах дефіциту глюкозо-6-фосфатдегідрогенази; при передбачуваному хірургічному втручанні (включаючи незначні, наприклад, екстракція зуба); при одночасному застосуванні з наступними лікарськими засобами (з метотрексатом у дозі менше 15 мг на тиждень, з антикоагулянтними,тромболітичними або антиагрегантними засобами; з НПЗП. ібупрофеном, похідними саліцилової кислоти у великих дозах, з дигоксином; з гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо (похідні сульфонілсечовини) та інсуліном, з вальпроєвою кислотою, з алкоголем, з селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну), з урикозуричними препаратами, інгібіторами АПФ, діуретиками, глюко Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування необхідно дотримуватися обережності при виконанні потенційно небезпечних видів діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій (водіння автотранспорту, робота з рухомими механізмами, робота диспетчера та оператора тощо), оскільки можливий розвиток запаморочення.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Фасування: N10 Форма випуску: р-р д/ін'єкцій Упаковка: амп. Діюча речовина: Калію та магнію аспарагінат. .

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин – 1 л: калію аспарагінат 45.2 г*, екв. калію 10.33 г, магнію аспарагінат 40 г*, екв. магнію 3.37 г. * - отримані за прописом: аспарагінова кислота 74 г, магнію оксид 5.59 г, калію гідроксид 14.82 г в 1 л розчину. 5 мл – ампули (5) – упаковки контурні пластикові (2) – пачки картонні.Фармакотерапевтична групаДжерело іонів калію та магнію. Попереджає чи усуває гіпокаліємію. Покращує обмін речовин у міокарді. Покращує переносимість серцевих глікозидів. Має антиаритмічну активність. Аспарагінат переносить іони калію та магнію та сприяє їх проникненню у внутрішньоклітинний простір. Надходячи в клітини, аспарагінат входить у процеси метаболізму. Іон магнію відіграє важливу роль у підтримці гомеостазу калію та кальцію, має властивості блокатора кальцієвих каналів, бере участь у багатьох ферментативних реакціях, метаболізмі білків та вуглеводів.ФармакокінетикаКлінічні дані з фармакокінетики калію та магнію аспартату обмежені. Після прийому внутрішньо добре абсорбується із ШКТ. Виводиться нирками.Клінічна фармакологіяПрепарат, що заповнює дефіцит калію та магнію в організмі.Показання до застосуванняГіпокаліємія. Як допоміжна терапія при стенокардії, інфаркті міокарда, серцевій недостатності, порушеннях серцевого ритму (в т.ч. при аритміях, викликаних передозуванням серцевих глікозидів).Протипоказання до застосуванняГостра та хронічна ниркова недостатність, гіперкаліємія, гіпермагніємія, дегідратація, метаболічний ацидоз, AV-блокада, тяжка міастенія; підвищена чутливість до калію та магнію аспарагінату.Вагітність та лактаціяМожливе застосування при вагітності та в період лактації за показаннями та з обережністю (особливо у І триместрі).Побічна діяЗ боку травної системи: нудота, блювання, діарея, біль у животі, метеоризм, сухість у роті. З боку серцево-судинної системи: порушення провідності міокарда; у поодиноких випадках при внутрішньовенному введенні - парадоксальна реакція у вигляді збільшення кількості екстрасистол, зниження артеріального тиску. Інші: м'язова слабкість, почуття втоми; при внутрішньовенному введенні - флебіт, тромбоз вен.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з антиаритмічними засобами посилюється негативна дромо- та батмотропна дія антиаритміків. При одночасному застосуванні бета-адреноблокатори, циклоспорин, інгібітори АПФ, НПЗЗ, калійзберігаючі діуретики, замінники кухонної солі, що містять калій, підвищують ризик розвитку гіперкаліємії. При одночасному застосуванні з в'яжучими та обволікаючими засобами зменшується абсорбція із ШКТ; із засобами наркозу - можливе посилення депримирующего на ЦНС; з атракурію безілатом, суксаметонія хлоридом - можливе посилення нервово-м'язової блокади.Спосіб застосування та дозиДля прийому внутрішньо разова доза становить 500 мг. В/в струменево повільно або внутрішньовенно краплинно вводять 1-2 рази/сут, дозу встановлюють індивідуально.Запобіжні заходи та особливі вказівкиРазом з аспарагінатом калію та магнію у разі потреби можна вводити строфантин або препарати наперстянки. При швидкому внутрішньовенному введенні можлива гіперкаліємія та гіпермагніємія. У складі поляризуючої суміші (у поєднанні з декстрозою та інсуліном) нормалізують ритм серцевої діяльності при інфаркті міокарда, ектопічних аритміях та передозуванні серцевих глікозидів.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діючих речовин: калію аспарагінату гемігідрату – 0,175 г; магнію аспарагінату тетрагідрату – 0,175 г; допоміжних речовин: крохмаль картопляний, повідон (полівінілпіролідон), тальк, кальцію стеарату моногідрат (кальцію стеарат 1-водний). По 10 таблеток у контурне безячейкове пакування з паперу з полімерним покриттям. По 10 таблеток контурне осередкове пакування з плівки полівінілхлоридної та фольги алюмінієвої друкованої лакованої або паперу з полімерним покриттям. По 10, 20, 25, 30, 40, 50, 60 таблеток у банки полімерні. Банки полімерні, або контурні упаковки без комірки, або контурні коміркові упаковки з рівною кількістю інструкцій по застосуванню поміщають в пакет з поліетиленової плівки або коробку з картону. Кожну банку або 1, 2, 3, 5 контурних осередкових упаковок разом з інструкцією по застосуванню поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиПігулки білого кольору, плоскоциліндричної форми з ризиком та фаскою.Фармакотерапевтична групаКалію та магнію препарат.ФармакокінетикаЛегко всмоктується при вживання і відносно швидко виводиться нирками.ФармакодинамікаАспаркам-УБФ є джерелом іонів калію та магнію, що регулює метаболічні процеси. Механізм дії імовірно пов'язаний з роллю аспарагінату як переносника іонів магнію та калію у внутрішньоклітинному просторі та участю аспарагінату в метаболічних процесах. Таким чином, Аспаркам-УБФ усуває дисбаланс електролітів, знижує збудливість та провідність міокарда (помірний антиаритмічний ефект).Показання до застосуванняАспаркам-УБФ застосовується в комплексній терапії хронічної серцевої недостатності, ішемічної хвороби серця, гіпокаліємії, порушення серцевого ритму (у тому числі при інфаркті міокарда, передозуванні серцевих глікозидів).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до препарату, порушення обміну амінокислот, артеріальна гіпотензія, гостра та хронічна ниркова недостатність, гіперкаліємія, гіпермагніємія, порушення атріовентрикулярної провідності (AV блокада І-ІІІ ст.), тяжка міастенія, гемоліз, недостатність кори надниркових залоз, вік.Вагітність та лактаціяЗ обережністю призначають при вагітності та в період лактації.Побічна діяМожливі нудота, блювота, діарея, неприємні відчуття або печіння в епігастральній ділянці, (у хворих на анацидний гастрит або холецистит), атріовентрикулярна блокада, парадоксальна реакція (збільшення числа екстрасистол), гіперкаліємія (нудота, блювота, блювота) особи, відчуття спраги, зниження артеріального тиску, м'язова слабкість, підвищена втома, парез, кома, арефлексія, пригнічення дихання, судоми). Якщо будь-які вказані в інструкції побічні ефекти посилюються, або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не вказані в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиФармакодинамічний: спільне застосування з калійзберігаючими діуретиками (тріамтерен, спіронолактон), бета-адреноблокаторами, циклоспорином, гепарином, інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту, нестероїдними протизапальними препаратами підвищує ризик розвитку гіперкаліємії. Застосування препаратів калію разом із глюкокортикостероїдами усуває гіпокаліємію, що викликається останніми. За рахунок вмісту іонів калію зменшуються небажані ефекти серцевих глікозидів. За рахунок вмісту іонів магнію знижує ефект неоміцину, поліміксину, тетрацикліну і стрептоміцину. Може посилювати нервово-м'язову блокаду, спричинену деполяризуючими міорелаксантами (атракурія безілатом, декаметонія бромідом, суксаметонія (хлоридом, бромідом, йодидом)). Кальцитріол підвищує концентрацію іонів магнію у плазмі крові, препарати кальцію знижують ефект магнію. Фармакокінетичне: в'яжучі та обволікаючі засоби зменшують всмоктування препарату в шлунково-кишковому тракті (необхідно дотримуватися 3-годинного інтервалу між їх прийомом).Спосіб застосування та дозиАспаркам-УБФ призначають внутрішньо після їди. Призначають дорослим по 1-2 таблетки 3 десь у день. Курс лікування –3-4 тижні. За необхідності курс повторюють.ПередозуванняМожливі нудота, блювота, діарея, неприємні відчуття або печіння в епігастральній ділянці, (у хворих на анацидний гастрит або холецистит), атріовентрикулярна блокада, парадоксальна реакція (збільшення числа екстрасистол), гіперкаліємія (нудота, блювота, блювота) особи, відчуття спраги, зниження артеріального тиску, м'язова слабкість, підвищена втома, парез, кома, арефлексія, пригнічення дихання, судоми). Якщо будь-які вказані в інструкції побічні ефекти посилюються, або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не вказані в інструкції, повідомте про це лікаря.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНеобхідний контроль вмісту іонів калію у плазмі крові. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Клінічних досліджень щодо оцінки впливу препарату на здатність керувати автомобілем та виконувати роботи, що вимагають підвищеної уваги, не проводилося.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: магнію аспарагінату тетрагідрат – 175 мг, калію аспарагінату гемігідрат – 175 мг; допоміжні речовини: крохмаль картопляний – 14 мг, крохмаль кукурудзяний – 127 мг, тальк – 5 мг, кальцію стеарат – 4 мг. Пігулки - 1 таб. Активні речовини: Аспаркам - 490 мг, у вигляді напівфабрикату [аспарагінова кислота (D,L-аспарагінова кислота), калію гідроксид (калію гідроксид), магнію оксид (магнію окис), вода очищена, крохмаль картопляний, крохмаль кукурудзяний], що відповідає активним речовин: магнію аспарагінат – 175 мг, калію аспарагінат – 175 мг; допоміжні речовини: крохмаль картопляний – 1 мг, тальк – 5 мг, кальцію стеарат – 4мг.Опис лікарської формиТаблетки білого або майже білого кольору, плоскоциліндричної форми, з фаскою та ризиком.ХарактеристикаАспаркам – це джерело іонів калію та магнію. Аспаркам регулює метаболічні процеси, усуває дисбаланс електролітів, знижує збудливість та провідність міокарда (помірний антиаритмічний ефект). Легко всмоктується при вживання і відносно швидко виводиться нирками. Препарат застосовують у комплексній терапії при серцевій недостатності, ішемічній хворобі серця, гіпокаліємії, порушеннях серцевого ритму (у т. ч. при інфаркті міокарда, передозуванні серцевих глікозидів). Випускається у формі пігулок по 10, 20 або 50 пігулок у контурну коміркову упаковку: по 30, 50 або 100 пігулок у банки полімерні. Відпускається без рецепта.Фармакотерапевтична групаКалію та магнію препаратФармакокінетикаЛегко всмоктується при вживання і відносно швидко виводиться нирками.ФармакодинамікаАспаркам является источником ионов калия и магния, регулирует метаболические процессы. Механизм действия предположительно связан с ролью аспарагината как переносчика ионов магния и калия во внутриклеточное пространство и участием аспарагината в метаболических процессах. Таким образом, аспаркам устраняет дисбаланс электролитов, понижает возбудимость и проводимость миокарда (умеренный антиаритмический эффект).Показания к применениюАспаркам применяют в комплексной терапии при сердечной недостаточности, ишемической болезни сердца, гипокалиемии, нарушениях сердечного ритма (в т. ч. при инфаркте миокарда, передозировке сердечных гликозидов).Противопоказания к применениюПідвищена чутливість до препарату, порушення обміну амінокислот, гіпотензія. Гостра та хронічна ниркова недостатність, гіперкаліємія, гіпермагніємія, порушення атріовентрикулярної провідності (АV блокада І-ІІІ ст.), тяжка міастенія, гострий метаболічний ацидоз, зневоднення (ексікоз), гемоліз, хвороба Аддісона, олігурія, анурія. З обережністю: при вагітності та в період лактації, за наявності гіпофосфатемії, сечокам'яного діатезу (пов'язаного з порушенням обміну Са2+, Мg2+ та амонію фосфату).Вагітність та лактаціяПід час вагітності та в період лактації препарат слід приймати з обережністюПобічна діяМожливі нудота, блювота, діарея, біль в епігастральній ділянці (у пацієнтів з анацидним гастритом або холециститом), атріовентрикулярна блокада, парадоксальна реакція (збільшення кількості екстрасистол), гіперкаліємія (нудота, блювання, діарея, парестія , брадикардія, зниження артеріального тиску, м'язова слабкість, втома, парез, кома, арефлексія, пригнічення дихання, судоми).Взаємодія з лікарськими засобамиФармакодинамічний: спільне застосування з калійзберігаючими діуретиками (тріамтерен, спіронолактон), бета-адреноблокаторами, циклоспорином, гепарином, інгібіторами АПФ, нестероїдними протизапальними препаратами підвищує ризик розвитку гіперкаліємії аж до розвитку аритмі. Застосування препаратів калію спільно з глюкокортикостероїдами усуває гіпокаліємію, що викликається останніми. Під впливом калію зменшуються небажані ефекти серцевих глікозидів. Магній знижує ефект неоміцину, поліміксину В, тетрацикліну та стрептоміцину. Анестетики збільшують пригнічуючу дію препаратів магнію на центральну нервову систему; при одночасному застосуванні з атракурію безілатом, декаметонія бромідом та суксаметонієм можливе посилення нервово-м'язової блокади; кальцитріол підвищує вміст магнію в плазмі,препарати кальцію знижують ефект препаратів магнію Підсилює негативну дромо- та батмотропну дію антиаритмічних засобів. Фармакокінетичне: в'яжучі та обволікаючі засоби зменшують всмоктування препарату у шлунково-кишковому тракті.Спосіб застосування та дозиАспаркам призначають внутрішньо після їди. Призначають зазвичай дорослим по 1-2 таблетки 3 десь у день. Курс лікування – 3-4 тижні. За необхідності курс повторюють.ПередозуванняСимптоми: гіперкаліємія та гіпермагніємія. Лікування: внутрішньовенно кальцію хлорид; при необхідності – гемодіаліз та перитонеальний діаліз.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: Аспаркам-500 мг; магнію аспарагінат тетрагідрат – 177 мг; калію аспарагінат гемігідрат-177 мг; Допоміжні речовини: крохмаль картопляний – 131 мг; тальк-10 мг; кальцію стеарат – 5 мг По 8, 10 таблеток у контурне осередкове пакування з плівки полівінілхлоридної та фольги алюмінієвої. 2, 5, 10 контурних осередкових упаковок по 10 таблеток або 3, 7 контурних осередкових упаковок по 8 таблеток з гравіюванням «R» або без гравірування «R» з інструкцією по застосуванню поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиКруглі плоскоциліндричні пігулки білого кольору, з фаскою, з ризиком на одній стороні та гравіюванням "R" або без неї - на іншій.ФармакокінетикаЛегко всмоктується при прийомі внутрішньо та відносно швидко виводиться із сечею.ФармакодинамікаАспаркам є джерелом іонів калію та магнію, регулює метаболічні процеси, сприяє відновленню електролітного балансу, має антиаритмічну дію. Іон калію бере участь як у проведенні імпульсів з нервових волокон, так і в синаптичній передачі, здійсненні м'язових скорочень, підтримці нормальної серцевої діяльності. Порушення обміну іонів калію призводить до зміни збудливості нервів та м'язів. Активний іонний транспорт підтримує високий градієнт іонів калію через мембрану плазми. У малих дозах іон калію розширює коронарні артерії, великих дозах – звужує. Має негативну хроно- та батмотропну дію, у високих дозах – негативну іно- та дромотропну, а також помірну діуретичну дію. Іон магнію є кофактором 300 ферментних реакцій. Незамінний елемент у процесах, що забезпечують надходження та витрачання енергії. Бере участь у балансі електролітів, транспорті іонів, проникності мембран, нервово-м'язової збудливості. Входить до структури (пентозофосфатної) дезоксирибонуклеїнової кислоти. Бере участь у синтезі рибонуклеїнової кислоти, апараті спадковості, клітинному зростанні, у процесі розподілу клітин. Обмежує та попереджає надмірне вивільнення катехоламіну при стресі, можливі ліполіз та вивільнення вільних жирних кислот. Є "фізіологічним" блокатором повільних кальцієвих каналів. Сприяє проникненню іона калію у клітини. Аспарагінат сприяє проникненню іона калію та магнію у внутрішньоклітинний простір, стимулює міжклітинний синтез фосфатів.Показання до застосуванняАспаркам застосовується у комплексній терапії при серцевій недостатності, ішемічній хворобі серця, гіпокаліємії, порушеннях серцевого ритму (у тому числі при інфаркті міокарда, передозуванні серцевих глікозидів).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до препарату, порушення обміну амінокислот, артеріальна гіпотензія, гостра та хронічна ниркова недостатність, гіперкаліємія, гіпермагніємія, порушення атріовентрикулярної провідності (атріовентрикулярна блокада І-ІІІ ступеня), тяжка міастенія, гемоліз, недостатність кори; безпеку не встановлено). З обережністю призначають при вагітності та в період грудного вигодовування, лактації.Вагітність та лактаціяЗастосування можливе, якщо потенційна користь для матері перевищує можливий ризик для плода або дитини.Побічна діяМожливі нудота, блювання, діарея, неприємні відчуття або печіння в епігастральній ділянці (у хворих на анацидний гастрит або холецистит), гіперкаліємія (нудота, блювання, діарея, парастезії), гіпермагніємія (почервоніння обличчя, почуття спраги, зниження артеріального) , парез, кома, арефлексія, пригнічення дихання, судоми).Взаємодія з лікарськими засобамиФармакодинамічний: спільне застосування з калійзберігаючими діуретиками (тріамтерен, спіронолактон), бета-адреноблокаторами, циклоспорином, гепарином, інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту, нестероїдними протизапальними препаратами підвищує ризик розвитку гіперкаліємії. Застосування препаратів калію разом із глюкокортикостероїдами усуває гіпокаліємію, що викликається останніми. За рахунок вмісту іонів калію зменшуються небажані ефекти серцевих глікозидів. За рахунок вмісту іонів магнію знижує ефект неоміцину, поліміксину В, тетрацикліну та стрептоміцину. При одночасному застосуванні препарат може посилювати нервово-м'язову блокаду, спричинену деполяризуючими міорелаксантами (атракурія безілатом, декаметонія бромідом, суксаметонія (хлоридом, бромідом, йодидом)). Кальцитріол підвищує вміст іонів магнію у плазмі крові; препарати кальцію знижують ефект препаратів магнію Фармакокінетичне: в'яжучі та обволікаючі засоби знижують всмоктування препарату у шлунково-кишковому тракті.Спосіб застосування та дозиАспаркам приймають внутрішньо після їди по 1-2 таблетки 3 рази на день. Курс лікування – 3-4 тижні. За необхідності курс повторюють.ПередозуванняСимптоми: порушення провідності (особливо за попередньої патології провідної системи серця). Лікування: внутрішньовенне введення кальцію хлориду; при необхідності – гемодіаліз та перитонеальний діаліз.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки – 1 таб.: калію аспарагінат 175 мг, магнію аспарагінат 175 мг. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (5) - пачки картонні.Опис лікарської формиПігулки білого кольору з гладкою поверхнею, плоскоциліндричні, з ризиком.Фармакотерапевтична групаФармакологічна дія - що заповнює дефіцит магнію та калію, антиаритмічну. Є джерелом іонів калію та магнію, сприяє їх проникненню у внутрішньоклітинний простір. Регулює метаболічні процеси. Нормалізує електролітний баланс. Знижує збудливість та провідність міокарда, має антиаритмічну дію. Легко всмоктується при вживання, виводиться нирками.Клінічна фармакологіяПрепарат, що заповнює дефіцит калію та магнію в організмі.Показання до застосуванняГіпокаліємія, у т.ч. при застосуванні петльових діуретиків; у складі комплексної терапії при серцевій недостатності, ІХС; порушення серцевого ритму (в т.ч. при інфаркті міокарда, інтоксикації серцевими глікозидами).Протипоказання до застосуванняГіперчутливість, гіперкаліємія, гіпермагніємія, гостра та хронічна ниркова недостатність, недостатність кори надниркових залоз, AV блокада, порушення обміну амінокислот, гемоліз, тяжка міастенія, виражена артеріальна гіпотензія (сАД <90 мм рт.ст.), зневоднення, гострий.Побічна діяЗ боку органів шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, діарея, сухість у роті, біль або печіння в епігастральній ділянці (у пацієнтів з анацидним гастритом або холециститом), метеоризм, виразка слизової оболонки ШКТ. Інші: гіперкаліємія (нудота, блювання, діарея, парестезія), гіпермагніємія (почервоніння обличчя, спрага, зниження артеріального тиску, гіпорефлексія, пригнічення дихання, судоми), AV блокада, парадоксальна реакція (збільшення числа екстрасистол), диспе; при внутрішньовенному введенні - запаморочення, флебіт.Взаємодія з лікарськими засобамиПри призначенні з калійзберігаючими діуретиками (тріамтерен, спіронолактон), інгібіторами АПФ, бета-адреноблокаторами, циклоспорином, гепарином, НПЗЗ підвищується ризик гіперкаліємії, аж до розвитку аритмії та асистолії. Спільне застосування препаратів калію з дизопірамідом або хінідином посилює небажану дію останніх на серцево-судинну систему. Усуває гіпокаліємію, спричинену ГК. Загальні анестетики посилюють пригнічуючу дію іонів Mg на ЦНС. Кальцитріол підвищує вміст магнію у плазмі. Під впливом препаратів калію зменшуються небажані ефекти серцевих глікозидів. В'яжучі та обволікаючі засоби зменшують всмоктування з шлунково-кишкового тракту (необхідно дотримуватися інтервалу 3 год при прийомі інших ЛЗ).Спосіб застосування та дозиВсередину, дорослим – 1-2 табл. 3 рази на добу протягом 3-4 тижнів або довше.ПередозуванняСимптоми: порушення провідності (особливо за попередньої патології провідної системи серця). Лікування: відміна препарату, симптоматична терапія (в/в введення кальцію хлориду), при необхідності – гемодіаліз та перитонеальний діаліз.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри порушеннях ритму у поєднанні з AV-блокадою призначати препарат не рекомендується. Спільне застосування Аспаркаму та калійзберігаючих діуретиків підвищує ризик розвитку гіперкаліємії.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки – 1 таб.: калію аспарагінат 175 мг, магнію аспарагінат 175 мг. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (5) - пачки картонні.Опис лікарської формиПігулки білого кольору з гладкою поверхнею, плоскоциліндричні, з ризиком.Фармакотерапевтична групаФармакологічна дія - що заповнює дефіцит магнію та калію, антиаритмічну. Є джерелом іонів калію та магнію, сприяє їх проникненню у внутрішньоклітинний простір. Регулює метаболічні процеси. Нормалізує електролітний баланс. Знижує збудливість та провідність міокарда, має антиаритмічну дію. Легко всмоктується при вживання, виводиться нирками.Клінічна фармакологіяПрепарат, що заповнює дефіцит калію та магнію в організмі.Показання до застосуванняГіпокаліємія, у т.ч. при застосуванні петльових діуретиків; у складі комплексної терапії при серцевій недостатності, ІХС; порушення серцевого ритму (в т.ч. при інфаркті міокарда, інтоксикації серцевими глікозидами).Протипоказання до застосуванняГіперчутливість, гіперкаліємія, гіпермагніємія, гостра та хронічна ниркова недостатність, недостатність кори надниркових залоз, AV блокада, порушення обміну амінокислот, гемоліз, тяжка міастенія, виражена артеріальна гіпотензія (сАД <90 мм рт.ст.), зневоднення, гострий.Побічна діяЗ боку органів шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, діарея, сухість у роті, біль або печіння в епігастральній ділянці (у пацієнтів з анацидним гастритом або холециститом), метеоризм, виразка слизової оболонки ШКТ. Інші: гіперкаліємія (нудота, блювання, діарея, парестезія), гіпермагніємія (почервоніння обличчя, спрага, зниження артеріального тиску, гіпорефлексія, пригнічення дихання, судоми), AV блокада, парадоксальна реакція (збільшення числа екстрасистол), диспе; при внутрішньовенному введенні - запаморочення, флебіт.Взаємодія з лікарськими засобамиПри призначенні з калійзберігаючими діуретиками (тріамтерен, спіронолактон), інгібіторами АПФ, бета-адреноблокаторами, циклоспорином, гепарином, НПЗЗ підвищується ризик гіперкаліємії, аж до розвитку аритмії та асистолії. Спільне застосування препаратів калію з дизопірамідом або хінідином посилює небажану дію останніх на серцево-судинну систему. Усуває гіпокаліємію, спричинену ГК. Загальні анестетики посилюють пригнічуючу дію іонів Mg на ЦНС. Кальцитріол підвищує вміст магнію у плазмі. Під впливом препаратів калію зменшуються небажані ефекти серцевих глікозидів. В'яжучі та обволікаючі засоби зменшують всмоктування з шлунково-кишкового тракту (необхідно дотримуватися інтервалу 3 год при прийомі інших ЛЗ).Спосіб застосування та дозиВсередину, дорослим – 1-2 табл. 3 рази на добу протягом 3-4 тижнів або довше.ПередозуванняСимптоми: порушення провідності (особливо за попередньої патології провідної системи серця). Лікування: відміна препарату, симптоматична терапія (в/в введення кальцію хлориду), при необхідності – гемодіаліз та перитонеальний діаліз.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри порушеннях ритму у поєднанні з AV-блокадою призначати препарат не рекомендується. Спільне застосування Аспаркаму та калійзберігаючих діуретиків підвищує ризик розвитку гіперкаліємії.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Фасування: N56 Форма випуску таб. Упаковка: уп. контурні.

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: Аспаркам-500 мг; магнію аспарагінат тетрагідрат – 177 мг; калію аспарагінат гемігідрат-177 мг; Допоміжні речовини: крохмаль картопляний – 131 мг; тальк-10 мг; кальцію стеарат – 5 мг По 8, 10 таблеток у контурне осередкове пакування з плівки полівінілхлоридної та фольги алюмінієвої. 2, 5, 10 контурних осередкових упаковок по 10 таблеток або 3, 7 контурних осередкових упаковок по 8 таблеток з гравіюванням «R» або без гравірування «R» з інструкцією по застосуванню поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиКруглі плоскоциліндричні пігулки білого кольору, з фаскою, з ризиком на одній стороні та гравіюванням "R" або без неї - на іншій.ФармакокінетикаЛегко всмоктується при прийомі внутрішньо та відносно швидко виводиться із сечею.ФармакодинамікаАспаркам є джерелом іонів калію та магнію, регулює метаболічні процеси, сприяє відновленню електролітного балансу, має антиаритмічну дію. Іон калію бере участь як у проведенні імпульсів з нервових волокон, так і в синаптичній передачі, здійсненні м'язових скорочень, підтримці нормальної серцевої діяльності. Порушення обміну іонів калію призводить до зміни збудливості нервів та м'язів. Активний іонний транспорт підтримує високий градієнт іонів калію через мембрану плазми. У малих дозах іон калію розширює коронарні артерії, великих дозах – звужує. Має негативну хроно- та батмотропну дію, у високих дозах – негативну іно- та дромотропну, а також помірну діуретичну дію. Іон магнію є кофактором 300 ферментних реакцій. Незамінний елемент у процесах, що забезпечують надходження та витрачання енергії. Бере участь у балансі електролітів, транспорті іонів, проникності мембран, нервово-м'язової збудливості. Входить до структури (пентозофосфатної) дезоксирибонуклеїнової кислоти. Бере участь у синтезі рибонуклеїнової кислоти, апараті спадковості, клітинному зростанні, у процесі розподілу клітин. Обмежує та попереджає надмірне вивільнення катехоламіну при стресі, можливі ліполіз та вивільнення вільних жирних кислот. Є "фізіологічним" блокатором повільних кальцієвих каналів. Сприяє проникненню іона калію у клітини. Аспарагінат сприяє проникненню іона калію та магнію у внутрішньоклітинний простір, стимулює міжклітинний синтез фосфатів.Показання до застосуванняАспаркам застосовується у комплексній терапії при серцевій недостатності, ішемічній хворобі серця, гіпокаліємії, порушеннях серцевого ритму (у тому числі при інфаркті міокарда, передозуванні серцевих глікозидів).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до препарату, порушення обміну амінокислот, артеріальна гіпотензія, гостра та хронічна ниркова недостатність, гіперкаліємія, гіпермагніємія, порушення атріовентрикулярної провідності (атріовентрикулярна блокада I-III ступеня), тяжка міастенія, гемоліз, недостатність кори надпо8 безпеку не встановлено). З обережністю призначають при вагітності та в період грудного вигодовування, лактації.Вагітність та лактаціяЗастосування можливе, якщо потенційна користь для матері перевищує можливий ризик для плода або дитини.Побічна діяМожливі нудота, блювання, діарея, неприємні відчуття або печіння в епігастральній ділянці (у хворих на анацидний гастрит або холецистит), гіперкаліємія (нудота, блювання, діарея, парастезії), гіпермагніємія (почервоніння обличчя, почуття спраги, зниження артеріального) , парез, кома, арефлексія, пригнічення дихання, судоми).Взаємодія з лікарськими засобамиФармакодинамічний: спільне застосування з калійзберігаючими діуретиками (тріамтерен, спіронолактон), бета-адреноблокаторами, циклоспорином, гепарином, інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту, нестероїдними протизапальними препаратами підвищує ризик розвитку гіперкаліємії. Застосування препаратів калію разом із глюкокортикостероїдами усуває гіпокаліємію, що викликається останніми. За рахунок вмісту іонів калію зменшуються небажані ефекти серцевих глікозидів. За рахунок вмісту іонів магнію знижує ефект неоміцину, поліміксину В, тетрацикліну та стрептоміцину. При одночасному застосуванні препарат може посилювати нервово-м'язову блокаду, спричинену деполяризуючими міорелаксантами (атракурія безілатом, декаметонія бромідом, суксаметонія (хлоридом, бромідом, йодидом)). Кальцитріол підвищує вміст іонів магнію у плазмі крові; препарати кальцію знижують ефект препаратів магнію Фармакокінетичне: в'яжучі та обволікаючі засоби знижують всмоктування препарату у шлунково-кишковому тракті.Спосіб застосування та дозиАспаркам приймають внутрішньо після їди по 1-2 таблетки 3 рази на день. Курс лікування – 3-4 тижні. За необхідності курс повторюють.ПередозуванняСимптоми: порушення провідності (особливо за попередньої патології провідної системи серця). Лікування: внутрішньовенне введення кальцію хлориду; при необхідності – гемодіаліз та перитонеальний діаліз.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діючі речовини: калію аспарагінату гемігідрат – 175 мг; магнію аспарагінату тетрагідрат - 175 мг; допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний – 135 мг; тальк – 10 мг; кальцію стеарат – 5 мг. По 8, 10, 20, 25 таблеток у контурне осередкове пакування (блістер) з плівки полівінілхлоридної та фольги алюмінієвої. По 10 таблеток у контурне безячейкове впакування з пакувального паперу з поліетиленовим покриттям. По 50, 100 таблеток у банки поліетиленові. На банки поліетиленові наклеюють етикетки з паперу етикеточного або письмового або етикетки з паперу самоклеючою. По 1, 2, 3, 4, 5, 6 або 10 контурних упаковок або по 1 банку поліетиленової разом з інструкцією з медичного застосування поміщають у пачку з коробкового картону. Допускається по 500, 700 або 1000 контурних упаковок разом з рівною кількістю інструкцій з медичного застосування упаковувати в коробки з гофрованого картону (для стаціонарів).Опис лікарської формиКруглі, плоскоциліндричні таблетки білого кольору, з ризиком та фаскою.Фармакотерапевтична групаКалію та магнію препарат.ФармакокінетикаКалію та магнію аспарагінати інтенсивно всмоктуються в кишечнику, переважно у тонкій кишці. Виводяться нирками.ФармакодинамікаНайважливіші внутрішньоклітинні катіони калію (К+) та магнію (Mg2+) відіграють ключову роль у функціонуванні численних ензимів, утворенні зв'язків між макромолекулами та внутрішньоклітинними структурами та у механізмі м'язової скоротливості. Внутрішньо- та позаклітинне співвідношення іонів калію, кальцію, натрію та магнію впливає на скоротливість міокарда. Ендогенний аспарагінат діє як провідник іонів: має високу спорідненість до клітин, завдяки незначній дисоціації його солей, іони у вигляді комплексних сполук проникають усередину клітини. Магнію аспарагінат та калію аспарагінат покращують метаболізм міокарда. Нестача магнію/калію сприяє розвитку артеріальної гіпертензії, атеросклерозу коронарних артерій, аритмій та метаболічних змін у міокарді.Показання до застосуванняДля усунення дефіциту калію та магнію у складі комбінованої терапії при різних проявах ішемічної хвороби серця (включаючи гострий інфаркт міокарда); хронічної серцевої недостатності; порушення ритму серця (включаючи аритмії, спричинені передозуванням серцевих глікозидів).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до якогось із складових компонентів препарату, гостра та хронічна ниркова недостатність, гіперкаліємія, гіпермагніємія, хвороба Аддісона, атріовентрикулярна блокада І-ІІ ступеня, шок (включаючи кардіогенний) (артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст), порушення обміну , тяжка міастенія, гемоліз, гострий метаболічний ацидоз, стан дегідратації, вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю: вагітність (особливо в І триместрі вагітності) та період грудного вигодовування.Вагітність та лактаціяЗастосування можливе, якщо потенційна користь матері перевищує можливий ризик для плода. Калію та магнію аспарагінат проникає у грудне молоко. При необхідності прийому препарату у період годування груддю грудне вигодовування необхідно припинити.Побічна діяМожливі нудота, блювота, діарея, неприємні відчуття або печіння в області епігастрію (у пацієнтів з анацидним гастритом або холециститом), атріовентрикулярна блокада, парадоксальна реакція (збільшення числа екстрасистол), гіперкаліємія (нудота, блювота, блювання, , відчуття спраги, зниження артеріального тиску, гіпорефлексія, пригнічення дихання, судоми)Взаємодія з лікарськими засобамиФармакодинамічні взаємодії. При сумісному застосуванні з калію зберігаючими діуретиками (тріамтерен, спіронолактон), бета-адреноблокаторами, циклоспорином, гепарином, інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), нестероїдними протизапальними препаратами підвищується ризик розвитку гіперкаліємії. Одночасне застосування препаратів калію з глюкокортикостероїдами усуває гіпокаліємію, що викликається останніми. Калій зменшує небажані ефекти серцевих глікозидів. Аспаркам посилює негативну дромо- та батмотропну дію антиаритмічних лікарських препаратів. Магній знижує ефекти неоміцину, поліміксину В, тетрацикліну та стрептоміцину. Анестетики збільшують пригнічуючу дію препаратів магнію на центральну нервову систему, при одночасному застосуванні з атракуронієм, декаметонієм, сукцинілхлоридом та суксаметонієм можливе посилення нервово-м'язової блокади. Кальцитріол підвищує вміст магнію в плазмі, препарати кальцію знижують ефекти препаратів магнію. Фармакокінетична взаємодія Лікарські препарати, що мають в'яжучу та обволікаючу дію, зменшують всмоктування магнію та калію аспарагінату в шлунково-кишковому тракті, тому необхідно дотримуватися тригодинного інтервалу між прийомом внутрішньо препарату Аспаркам із зазначеними вище лікарськими препаратами.Спосіб застосування та дозиПеред застосуванням слід проконсультуватися з лікарем. Всередину, не розжовуючи та запиваючи достатньою кількістю води. Аспаркам слід приймати після їди, т.к. кисле середовище шлунка знижує його ефективність. Призначають дорослим по 1-2 таблетки 3 десь у день. Курс лікування – 3-4 тижні. За необхідності курс повторюють.ПередозуванняЗростає ризик виникнення симптомів гіперкаліємії та гіпермагніємії. Симптоми гіперкаліємії: підвищена стомлюваність, міастенія, парестезія, сплутаність свідомості, порушення серцевого ритму (брадикардія, атріовентрикулярна блокада, аритмії, зупинка серця). Симптоми гіпермагніємії: зниження нервово-м'язової збудливості, нудота, блювання, летаргія, зниження артеріального тиску. При різкому підвищенні вмісту іонів магнію в крові: пригнічення глибоких сухожильних рефлексів, параліч дихання, кома. Лікування: симптоматична терапія – внутрішньовенне введення кальцію хлориду у дозі 100 мг/хв, при необхідності – гемодіаліз.Запобіжні заходи та особливі вказівкиОсобливої ​​уваги вимагають пацієнти із захворюваннями, що супроводжуються гіперкаліємією: необхідний регулярний контроль вмісту калію в плазмі. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Дослідження не проводились. Не очікується впливу здатність керувати транспортними засобами і працювати з механізмами, потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки – 1 таб.: калію аспарагінат 175 мг, магнію аспарагінат 175 мг. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (6) - пачки картонні.Опис лікарської формиПігулки білого кольору з гладкою поверхнею, плоскоциліндричні, з ризиком.Фармакотерапевтична групаФармакологічна дія - що заповнює дефіцит магнію та калію, антиаритмічну. Є джерелом іонів калію та магнію, сприяє їх проникненню у внутрішньоклітинний простір. Регулює метаболічні процеси. Нормалізує електролітний баланс. Знижує збудливість та провідність міокарда, має антиаритмічну дію. Легко всмоктується при вживання, виводиться нирками.Клінічна фармакологіяПрепарат, що заповнює дефіцит калію та магнію в організмі.Показання до застосуванняАспаркам застосовується у комплексній терапії при серцевій недостатності, ішемічній хворобі серця, гіпокаліємії, порушеннях серцевого ритму (у тому числі при інфаркті міокарда, передозуванні серцевих глікозидів) як додаткове джерело калію та магнію.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до Аспарка, порушення обміну амінокислот, артеріальна гіпотензія, гостра та хронічна ниркова недостатність, гіперкаліємія, гіпермагніємія, порушення атріовентрикулярної провідності (AV I – III ступеня), тяжка міастенія, гострий метаболічний ацидоз, зневоднення (ексік) олігурія, анурія. З обережністю: вагітність (особливо 1 триместр), період лактації, гіпофосфатемія, сечокам'яний діатез (пов'язаний із порушенням обміну кальцію, магнію та амонію фосфату).Побічна діяМожливі нудота, блювання, діарея, неприємні відчуття або печіння в епігастральній ділянці (у хворих на анацидний гастрит або холецистит), виразка слизової оболонки ШКТ, кровотеча з органів ШКТ, метеоризм, сухість у роті; брадикардія, свербіж шкіри, запаморочення; міастенія, астенія, підвищене потовиділення; атріовентрикулярна блокада, парадоксальна реакція (збільшення числа екстрасистол), гіперкаліємія (нудота, блювання, діарея, парастезії), гіпермагніємія (почервоніння обличчя, почуття спраги, зниження артеріального тиску, гіпорефлексія, пригнічення дихання, судоми).Взаємодія з лікарськими засобамиПри призначенні з калійзберігаючими діуретиками (тріамтерен, спіронолактон), інгібіторами АПФ, бета-адреноблокаторами, циклоспорином, гепарином, НПЗЗ підвищується ризик гіперкаліємії, аж до розвитку аритмії та асистолії. Спільне застосування препаратів калію з дизопірамідом або хінідином посилює небажану дію останніх на серцево-судинну систему. Усуває гіпокаліємію, спричинену ГК. Загальні анестетики посилюють пригнічуючу дію іонів Mg на ЦНС. Кальцитріол підвищує вміст магнію у плазмі. Під впливом препаратів калію зменшуються небажані ефекти серцевих глікозидів. В'яжучі та обволікаючі засоби зменшують всмоктування з шлунково-кишкового тракту (необхідно дотримуватися інтервалу 3 год при прийомі інших ЛЗ).Спосіб застосування та дозиВсередину, дорослим – 1-2 табл. 3 рази на добу протягом 3-4 тижнів або довше.ПередозуванняСимптоми: порушення провідності (особливо за попередньої патології провідної системи серця). Лікування: відміна препарату, симптоматична терапія (в/в введення кальцію хлориду), при необхідності – гемодіаліз та перитонеальний діаліз.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри порушеннях ритму у поєднанні з AV-блокадою призначати препарат не рекомендується. Спільне застосування Аспаркаму та калійзберігаючих діуретиків підвищує ризик розвитку гіперкаліємії.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: Ацетилсаліцилова кислота у перерахунку 100% – 150,0 мг; допоміжні речовини: крохмаль 1500, крохмаль кукурудзяний частково прежелатинізований – 60,0 мг; целюлоза мікрокристалічна - 8875~мг; стеаринова кислота – 1,5 мг; Склад оболонки: опадрай безбарвний (Гіпромелоза – 84,10 %; тріацетин – 8,40 %; тальк – 7,50 %.) – 6,0 мг; Акрил-з рожевий (Метакрилової кислоти та етилакрилату сополімер (1: 1); тальк; триетилцитрат; кремнію діоксид колоїдний безводний; натрію карбонат; натрію лаурилсульфат; фарбуючий пігмент: титану діоксид; заліза оксид жовтий; заліза оксид червоний (1:3)) – 22,0 мг. По 10 таблеток у контурне осередкове впакування. По 2, 3 або 5 контурних осередкових упаковок разом з інструкцією по застосуванню поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиТаблетки кишковорозчинні, покриті плівковою оболонкою, рожевого кольору, круглі, двоопуклі.Фармакотерапевтична групаАнтиагрегантний засіб.ФармакокінетикаПри прийомі внутрішньо абсорбується з проксимального відділу тонкої кишки. Максимальна концентрація (Сmах) у сироватці крові досягається приблизно через 3 години і становить у середньому 12,7 мкг/мл для таблеток по 150 мг та 6,72 мкг/мл для таблеток по 75 мг. Наявність їжі у травному тракті уповільнює абсорбцію препарату. AUC (площа під кривою "концентрація-час") становить 56,42 мкгхч/мл для таблеток по 75 мг та 108,08 мкг*ч/мл для таблеток по 150 мг. Під час абсорбції піддається пресистемної елімінації у стінці кишечника та в печінці (деацетилюється). Резорбована частина швидко гідролізується спеціальними ферментами, тому Т1/2 (період напіввиведення) становить не більше 15-20 хв. Ацетилсаліцилова кислота (АСК) циркулює в організмі (на 75 - 90% у зв'язку з альбуміном) у вигляді аніону, який швидко розподіляється у більшості тканин та рідин організму. Відносний обсяг розподілу становить приблизно 0,15-0,2 л/кг маси тіла та збільшується з підвищенням концентрації у сироватці крові. Ступінь зв'язування препарату із білками залежить від концентрації альбуміну; у здорових добровольців вона знижується із зниженням концентрації останнього. Швидко проникає через плаценту, у невеликих кількостях виводиться із грудним молоком. При нирковій недостатності, при вагітності та у дітей зв'язування ацетилсаліцилової кислоти з білками сироватки крові знижується внаслідок гіпоальбумінемії та витіснення препарату через зв'язок з білком ендогенними факторами. Метаболізується переважно в печінці з утворенням 4 метаболітів (саліцилова кислота, гліцинкон'югат саліцилової кислоти, гентизинова кислота та її гліцинкон'югат), що виявляються у багатьох тканинах та сечі. Екскреція здійснюється переважно шляхом активної секреції у канальцях нирок у незміненій формі (60%) та у вигляді метаболітів. Виведення незміненого саліцилату залежить від рН сечі (при підлужуванні сечі зростає іонізація саліцилатів, погіршується їх реабсорбція та значно збільшується екскреція). Швидкість екскреції залежить від дози - при прийомі доз 150-300 мг Т1/2 саліцилат-іона становить 2-3 год. У новонароджених елімінація саліцилатів здійснюється значно повільніше, ніж у дорослих.ФармакодинамікаНестероїдний протизапальний препарат (НПЗЗ); має протизапальну, аналгетичну та жарознижувальну дію, пов'язану з невиборчим гальмуванням активності циклооксигенази-1 (ЦОГ1) та ЦОГ2, що регулюють синтез простагландину (Pg). В результаті не утворюються Pg, що забезпечують формування набряку та гіперальгезії. Зниження вмісту Pg (переважно Е1) у центрі терморегуляції призводить до зниження температури тіла внаслідок розширення судин шкіри та зростання потовиділення. Знеболюючий ефект зумовлений як центральною, так і периферичною дією. Зменшує агрегацію, адгезію тромбоцитів та тромбоутворення за рахунок придушення синтезу тромбоксану А2 у тромбоцитах. Антиагрегантний ефект зберігається протягом 7 діб після одноразового прийому (більше виражений у чоловіків, ніж у жінок). Знижує летальність та ризик розвитку інфаркту міокарда при нестабільній стенокардії. Ефективний при первинній профілактиці захворювань серцево-судинної системи (ССС), особливо інфаркту міокарда у чоловіків старше 40 років, та при вторинній профілактиці інфаркту міокарда. У добовій дозі 6 г і більше пригнічує синтез протромбіну часу та збільшує протромбіновий час. Підвищує фібринолітичну активність плазми та знижує концентрацію вітамін К-залежних факторів згортання (II, VII, IX, X). Стимулює виведення сечової кислоти (порушує її реабсорбцію у ниркових канальцях), але у високих дозах. Блокада ЦОГ1 у слизовій оболонці шлунка призводить до гальмування гастропротекторних Pg, що може обумовити виразку слизової оболонки та подальшу кровотечу. Найменшою дратівливою дією на слизову оболонку шлунково-кишкового тракту (ЖКТ) мають лікарські форми, що містять буферні речовини, кишковорозчинну оболонку, а також спеціальні "шипучі" форми таблеток.Показання до застосуванняПервинна профілактика гострого інфаркту міокарда за наявності факторів ризику (наприклад, цукровий діабет, гіперліпідемія, артеріальна гіпертензія, ожиріння, куріння, літній вік) та повторного інфаркту міокарда; нестабільна стенокардія (включаючи підозру на розвиток гострого інфаркту міокарда) та стабільна стенокардія; профілактика інсульту (у тому числі у пацієнтів з тимчасовим порушенням мозкового кровообігу); профілактика минущого порушення мозкового кровообігу; профілактика тромбоемболії після операцій та інвазивних втручань на судинах (наприклад, аорто-коронарне шунтування, ендартеректомія сонних артерій, артеріовенозне шунтування, ангіопластика та стентування коронарних артерій, ангіопластика сонних; профілактика тромбозу глибоких вен та тромбоемболії легеневої артерії та її гілок (у тому числі при тривалій іммобілізації внаслідок великого хірургічного втручання).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до ацетилсаліцилової кислоти, допоміжних речовин у складі препарату та інших нестероїдних протизапальних засобів; бронхіальна астма, індукована прийомом саліцилатів та інших нестероїдних протизапальних засобів; поєднання бронхіальної астми, рецидивуючого поліпозу носа та приносових пазух та непереносимості АСК; ерозивно-виразкові ураження шлунково-кишкового тракту (на стадії загострення); шлунково-кишкова кровотеча; геморагічний діатез; поєднане застосування з метотрексатом у дозі 15 мг на тиждень та більше; вагітність (I та III триместр) та період лактації; дитячий та підлітковий вік (до 18 років); тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну (КК) менше 30 мл/хв); тяжка печінкова недостатність (клас В і вище за шкалою Чайлд-П'ю); хронічна серцева недостатність ІІІ-ІV функціонального класу за класифікацією NYHA. З обережністю: При подагрі, гіперурикемії, т.к. АСК у низьких дозах знижує екскрецію сечової кислоти; за наявності в анамнезі виразкових уражень шлунково-кишкового тракту або шлунково-кишкових кровотеч; при порушенні функції печінки (нижче за клас В за шкалою Чайлд-П'ю); при порушенні функції нирок (КК понад 30 мл/хв); при бронхіальній астмі, хронічних захворюваннях органів дихання, сінної лихоманки, поліпозі носа, лікарської алергії, у тому числі групи нестероїдних протизапальних засобів (анальгетики, протизапальні, протиревматичні засоби); у II триместрі вагітності; при передбачуваному хірургічному втручанні (включаючи незначні, наприклад, екстракція зуба), оскільки АСК може викликати схильність до кровотеч протягом декількох днів після прийому препарату; при одночасному застосуванні з наступними лікарськими засобами: з метотрексатом у дозі менше 15 мг на тиждень; з антикоагулянтними, тромболітичними або антитромбоцитарними засобами; з НПЗП та похідними саліцилової кислоти у великих дозах; з дигоксином; з гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо (похідні сульфонілсечовини) та інсуліном; з вальпроєвою кислотою; з алкоголем (алкогольні напої, зокрема); з селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну; з ібупрофеном.Вагітність та лактаціяІнгібування синтезу простагландинів може негативно впливати на вагітність і розвиток ембріона або плода. Застосування великих доз саліцилатів у першому триместрі вагітності асоціюється з підвищеною частотою дефектів розвитку плода (розщеплення верхнього неба, вади серця). Призначення саліцилатів у І триместрі вагітності протипоказане. У II триместрі вагітності саліцилати можна призначати тільки з урахуванням суворої оцінки ризику та користі, переважно у дозах не вище 150 мг/добу та нетривале. В останньому триместрі вагітності саліцилати у високій дозі (більше 300 мг/добу) можуть викликати гальмування пологової діяльності, передчасне закриття артеріальної протоки у плода, підвищену кровоточивість у матері та плода, а призначення безпосередньо перед пологами може викликати внутрішньочерепні крововиливи, особливо у недоношених. Призначення саліцилатів в останньому триместрі вагітності протипоказане. Застосування в період грудного вигодовування Саліцилати та їх метаболіти у невеликих кількостях виділяються у грудне молоко. Випадковий прийом саліцилатів у період лактації не супроводжується розвитком побічних реакцій у дитини та не вимагає припинення грудного вигодовування. Однак при тривалому застосуванні препарату або призначенні його у високій дозі годування груддю слід негайно припинити.Побічна діяЗ боку травної системи: найчастіше відзначаються нудота, печія, блювання, біль у животі; рідко – виразки слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки; дуже рідко – перфоративні виразки слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки, шлунково-кишкові кровотечі (з відповідними клінічними симптомами та лабораторними змінами), минущі порушення функції печінки з підвищенням активності “печінкових” трансаміназ. З боку системи кровотворення: призначення АСК супроводжується підвищеним ризиком кровотеч унаслідок інгібуючої дії АСК на агрегацію тромбоцитів. Зареєстровано підвищення частоти постопераційних кровотеч, гематом (синців), носових кровотеч, кровоточивості ясен, кровотеч із сечостатевих шляхів. Є повідомлення про серйозні випадки кровотеч, до яких належать шлунково-кишкові кровотечі та крововиливи в мозок (особливо у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які не досягли цільових цифр артеріального тиску та/або отримують супутню терапію антикоагулянтними засобами), які в окремих випадках можуть мати загрозливий для життя характер (див. розділ "Запобіжні заходи при застосуванні"). Кровотечі можуть призводити до розвитку гострої або хронічної постгеморагічної/залізодефіцитної анемії (наприклад, внаслідок прихованої кровотечі) з відповідними клініко-лабораторними ознаками та симптомами (астенія, блідість, гіпоперфузія). Алергічні реакції: реакції підвищеної чутливості з відповідними лабораторними та клінічними проявами, такі як астматичний синдром (бронхоспазм), реакції легкої та середньої тяжкості з боку шкірних покривів, дихальних шляхів, шлунково-кишкового тракту та ССС, включаючи такі симптоми як шкірний висип. , кропив'янка, набряк Квінке, риніт, набряк слизової оболонки носа, риніт, кардіо-респіраторний дистрес-синдром, а також тяжкі реакції, включаючи анафілактичний шок. З боку центральної нервової системи (ЦНС): є повідомлення про випадки появи запаморочення, зниження слуху, головного болю, шуму у вухах, що може бути ознакою передозування препарату.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні АСК посилює дію наведених нижче лікарських засобів; за необхідності одночасного призначення АСК з перерахованими засобами слід розглянути питання необхідності зменшення дози зазначених препаратів: метотрексату за рахунок зниження ниркового кліренсу та витіснення його із зв'язку з білками; застосування препарату спільно з метотрексатом протипоказане, якщо доза останнього перевищує 15 мг на тиждень (див. розділ "Протипоказання") і можливо з обережністю - при дозі метотрексату менше 15 мг на тиждень; гепарину та непрямих антикоагулянтів за рахунок порушення функції тромбоцитів та витіснення непрямих антикоагулянтів із зв'язку з білками; при одночасному застосуванні з антикоагулянтами, тромболітичними та антиагрегантними засобами (тиклопідин) відзначається збільшення ризику кровотеч у результаті синергізму дії; при одночасному застосуванні з препаратами, що мають антикоагулянтну, тромболітичну або антиагрегантну дію, відзначається посилення ушкоджуючої дії на слизову оболонку шлунково-кишкового тракту; селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну, що може призвести до підвищення ризику кровотечі із верхніх відділів шлунково-кишкового тракту (синергізм з АСК); дигоксину внаслідок зниження його ниркової екскреції, що може призвести до його передозування; гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо (похідних сульфонілсечовини) та інсуліну за рахунок гіпоглікемічних властивостей самої АСК у високих дозах та витіснення похідних сульфонілсечовини у зв'язку з білками плазми крові; при одночасному застосуванні з вальпроєвою кислотою збільшується її токсичність за рахунок витіснення із зв'язку з білками плазми; НПЗП та похідних саліцилової кислоти у високих дозах (підвищення ризику ульцерогенного ефекту та кровотечі зі шлунково-кишкового тракту внаслідок синергізму дії); етанолу (підвищений ризик пошкодження слизової оболонки шлунково-кишкового тракту та подовження часу кровотечі внаслідок взаємного посилення ефектів АСК та етанолу). Одночасне призначення АСК у високих дозах може послаблювати дію наведених нижче лікарських засобів. При необхідності одночасного призначення АСК з переліченими препаратами слід розглянути питання необхідності корекції дози перерахованих нижче засобів: діуретики (при сумісному застосуванні з АСК у високих дозах відзначається зниження швидкості клубочкової фільтрації внаслідок зниження синтезу простагландинів у нирках); інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) (відзначається дозозалежне зниження швидкості клубочкової фільтрації (СКФ) в результаті інгібування простагландинів, що володіють судиннорозширювальною дією, відповідно, ослаблення гіпотензивної дії. Клінічно значуще зниження СКФ відзначається при добовій дозі кардіопротективної дії інгібіторів АПФ, призначених пацієнтам для лікування хронічної серцевої недостатності, що також проявляється при застосуванні спільно з АСК у великих дозах; препарати з урикозуричною дією – бензбромарон, пробенецид (зниження урикозуричного ефекту внаслідок конкурентного придушення ниркової канальцевої екскреції сечової кислоти). При одночасному застосуванні з ібупрофеном відзначається антагонізм щодо необоротного пригнічення тромбоцитів, обумовленого дією АСК, що призводить до зниження кардіопротективних ефектів АСК. При одночасному застосуванні з глюкокортикостероїдами (за винятком гідрокортизону, що використовується для замісної терапії хвороби Адісона) відзначається посилення елімінації саліцилатів і відповідно ослаблення їх дії. Слід повідомити лікаря про всі препарати, які ви приймаєте. Аспікард можна застосовувати з іншими лікарськими засобами лише в тому випадку, якщо це рекомендовано лікарем.Спосіб застосування та дозиТаблетки бажано приймати перед їжею, запиваючи великою кількістю рідини. Таблетки приймаються 1 раз на день. Препарат призначений для тривалого застосування. Тривалість терапії визначається лікарем. Первинна профілактика гострого інфаркту міокарда за наявності факторів ризику: 75-100 мг/день. Профілактика повторного інфаркту, стабільна та нестабільна стенокардія: 75-100 мг/день. Нестабільна стенокардія (при підозрі на розвиток гострого інфаркту міокарда): початкова доза 75-100 мг (першу таблетку необхідно розжувати для швидшого всмоктування) повинна бути прийнята пацієнтом якнайшвидше після того, як виникла підозра на розвиток гострого інфаркту міокарда. У наступні 30 днів після розвитку інфаркту міокарда має підтримуватись доза 200-300 мг/день. Через 30 днів слід призначити відповідну терапію для профілактики повторного інфаркту міокарда. Профілактика інсульту та минущого порушення мозкового кровообігу: 75-100 мг/день. Профілактика тромбоемболії після операцій та інвазивних втручань на судинах: 75-100 мг/день. Профілактика тромбозу глибоких вен та тромбоемболії легеневої артерії та її гілок: 75-100 мг/день.ПередозуванняСаліцилатна інтоксикація (розвивається при прийомі АСК у дозі більше 100 мг/кг/добу протягом більш ніж 2 діб) може стати результатом тривалого вживання токсичних доз препарату в рамках неправильного терапевтичного застосування препарату (хронічна інтоксикація) або одноразового випадкового або навмисного прийому токсичної дози. дорослим або дитиною (гостра інтоксикація). Симптоми хронічної інтоксикації похідними саліцилової кислоти неспецифічні і часто важко діагностуються. Інтоксикація легкого ступеня тяжкості зазвичай розвивається тільки після неодноразового використання великих доз препарату і проявляється запамороченням, шумом у вухах, зниженням слуху, підвищеним потовиділенням, нудотою та блюванням, головним болем та сплутаністю свідомості. Зазначена симптоматика зникає після зменшення дози. Шум у вухах може з'являтися при концентрації АСК у плазмі від 150 до 300 мкг/мл. Більш тяжкі симптоми виявляються при концентрації АСК у плазмі вище 300 мкг/мл. Основним проявом гострої інтоксикації є тяжке порушення кислотно-основного стану, прояви якого можуть змінюватись в залежності від віку хворого та ступеня тяжкості інтоксикації. Діти найбільш типовим є розвиток метаболічного ацидозу. Лікування інтоксикації проводиться відповідно до прийнятих стандартів і залежить від ступеня тяжкості інтоксикації та клінічної картини і має бути спрямоване головним чином на прискорення виведення препарату та відновлення водно-електролітного балансу та кислотно-основного стану. Симптоми передозування від легкого до середнього ступеня тяжкості: запаморочення, шум у вухах, погіршення слуху, підвищене потовиділення, нудота, блювання, біль голови, сплутаність свідомості, профузне підвищене потовиділення, тахіпное, гіпервентиляція, респіраторний алкалоз. Лікування: шлунковий лаваж, багаторазовий прийом активованого вугілля, форсований лужний діурез, відновлення водно-електролітного балансу та кислотно-основного стану. Симптоми передозування від середнього до тяжкого ступеня тяжкості: респіраторний алкалоз із компенсаторним метаболічним ацидозом; гіперпірексія (вкрай висока температура тіла); порушення дихання: гіпервентиляція, некардіогенний набряк легень, пригнічення дихання, асфіксія; порушення з боку серцево-судинної системи: порушення ритму серця, гіпотензія, пригнічення серцевої діяльності; порушення водно-електролітного балансу: дегідратація, порушення функції нирок від олігурії аж до розвитку ниркової недостатності, що характеризується гіпокаліємією, гіпернатріємією, гіпонатріємією; порушення метаболізму глюкози: гіперглікемія, гіпоглікемія (особливо у дітей), кетоацидоз; шум у вухах, глухота; шлунково-кишкові кровотечі; гематологічні порушення: від пригнічення агрегації тромбоцитів до коагулопатії, подовження протромбінового часу, гіпопротромбінемія; неврологічні порушення: токсична енцефалопатія та пригнічення функції центральної нервової системи (сонливість, сплутаність свідомості, кома, судоми). Лікування: негайна госпіталізація до спеціалізованих відділень для проведення екстреної терапії - шлунковий лаваж, багаторазовий прийом активованого вугілля, форсований лужний діурез, гемодіаліз, відновлення водно-електролітного балансу та кислотно-основного стану, симптоматична терапія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат слід застосовувати за призначенням лікаря. АСК може провокувати бронхоспазм, а також викликати напади бронхіальної астми та інші реакції підвищеної чутливості. Факторами ризику є наявність бронхіальної астми в анамнезі, сінної лихоманки, поліпозу носа, хронічних захворювань дихальної системи, а також алергічних реакцій на інші препарати (наприклад, реакція шкіри, свербіж, кропив'янка). Інгібуюча дія АСК на агрегацію тромбоцитів зберігається протягом декількох днів після прийому, у зв'язку з чим можливе підвищення ризику кровотеч під час оперативного втручання або післяопераційного періоду. За необхідності абсолютного виключення кровоточивості в ході оперативного втручання необхідно якомога повністю відмовитися від застосування АСК у передопераційному періоді. Поєднання АСК з антикоагулянтами, тромболітиками та антитромбоцитарними препаратами супроводжується підвищеним ризиком розвитку кровотеч. АСК у низьких дозах може спровокувати розвиток подагри у схильних пацієнтів (що мають знижену екскрецію сечової кислоти). Поєднання АСК із метотрексатом супроводжується підвищеною частотою розвитку побічних ефектів з боку органів кровотворення. Високі дози АСК мають гіпоглікемічний ефект, що необхідно мати на увазі при призначенні її пацієнтам з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо (похідні сульфонілсечовини) та інсулін. При поєднаному призначенні системних глюкокортикостероїдів (ГКС) та саліцилатів слід пам'ятати, що під час лікування рівень саліцилатів у крові знижений, а після відміни глюкокортикостероїдів можливе передозування саліцилатів. Не рекомендується поєднання АСК з ібупрофеном у пацієнтів з підвищеним ризиком серцево-судинних захворювань, оскільки останній знижує позитивний вплив АСК на тривалість життя (знижує кардіопротективний ефект АСК). При поєднанні АСК з етанолом (алкогольні напої) підвищений ризик пошкодження слизової оболонки шлунково-кишкового тракту та подовження часу кровотечі. Перевищення дози АСК пов'язане із ризиком шлунково-кишкової кровотечі. Передозування особливо небезпечне у пацієнтів похилого віку. Якщо будь-які вказані в інструкції побічні ефекти посилюються, або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не вказані в інструкції, повідомте про це лікаря. Особливості дії лікарського препарату при першому прийомі або при його скасуванні Жодних особливих дій при першому прийомі препарату не потрібно. Відміну препарату після тривалого лікування слід проводити по можливості поступово. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Прийом препарату не впливає на здатність керувати автотранспортом / механізмами, що рухаються.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему.

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему.

Склад, форма випуску та упаковка1 таблетка препарату АСПІРІН КАРДІО містить: Активна речовина: ацетилсаліцилову кислоту 100 мг або 300 мг; допоміжні речовини: целюлоза, порошок 10 мг або 30 мг, крохмаль кукурудзяний 10 мг або 30 мг; Кишково-розчинна оболонка: метакрилової кислоти та етилакрилату сополімер (1:1) 7,857 мг або 21,709 мг, полісорбат 80 0,186 мг або 0,514 мг, натрію лаурилсульфат 0,057 мг або 0,157 мг, 0,3 0,2 . У упаковці 28 штук.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки білого кольору; на поперечному розрізі однорідна маса білого кольору оточена оболонкою білого кольору.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо АСК швидко і повністю всмоктується із шлунково-кишкового тракту (ШКТ). АСК частково метаболізується під час абсорбції. Під час і після всмоктування АСК перетворюється на головний метаболіт – саліцилову кислоту, яка метаболізується, головним чином, у печінці під впливом ферментів з утворенням таких метаболітів, як фенілсаліцилат, глюкуроніду саліцилат та саліцилурова кислота, що виявляються у багатьох тканинах та моче. У жінок процес метаболізму проходить повільніше (менша активність ферментів у сироватці). Максимальна концентрація АСК у плазмі досягається через 10-20 хвилин після прийому внутрішньо,саліцилової кислоти – через 0,3-2 години. Внаслідок того, що таблетки покриті кислотостійкою оболонкою, АСК вивільняється не в шлунку (оболонка ефективно блокує розчинення препарату в шлунку), а в лужному середовищі дванадцятипалої кишки. Таким чином, абсорбція АСК у формі пігулок покритих кишковорозчинною оболонкою сповільнена на 3-6 годин порівняно із звичайними (без такої оболонки) пігулками. АСК та саліцилова кислота сильно зв'язуються з білками плазми крові (від 66% до 98% залежно від дози) та швидко розподіляються в організмі. Саліцилова кислота проникає через плаценту та виділяється з грудним молоком.Виведення саліцилової кислоти є дозозалежним, оскільки метаболізм обмежений можливостями ферментативної системи. Період напіввиведення становить від 2-3 годин при застосуванні АСК у низьких дозах і до 15 годин при застосуванні препарату у високих дозах (звичайні дози ацетилсаліцилової кислоти як аналгетичний засіб). На відміну від інших саліцилатів, при багаторазовому прийомі препарату негідролізована АСК не накопичується у сироватці крові. Саліцилова кислота та її метаболіти виводяться нирками. У пацієнтів із нормальною функцією нирок 80-100% разової дози препарату виводиться нирками протягом 24-72 год.ФармакодинамікаВ основі механізму антиагрегантної дії ацетилсаліцилової кислоти (АСК) лежить незворотне інгібування циклооксигенази (ЦОГ-1), внаслідок чого блокується синтез тромбоксану А2 та пригнічується агрегація тромбоцитів. Антиагрегантний ефект найбільше виражений у тромбоцитах, оскільки вони не здатні повторно синтезувати циклооксигеназу. Вважається, що АСК має інші механізми придушення агрегації тромбоцитів, що розширює область її застосування при різних судинних захворюваннях. АСК має також протизапальну, аналгетичну та жарознижувальну дію.Показання до застосуванняПервинна профілактика гострого інфаркту міокарда за наявності факторів ризику (наприклад, цукровий діабет, гіперліпідемія, артеріальна гіпертензія, ожиріння, куріння, літній вік) та повторного інфаркту міокарда; Нестабільна стенокардія (включаючи підозру на розвиток гострого інфаркту міокарда) та стабільна стенокардія; Профілактика інсульту (у тому числі у пацієнтів з тимчасовим порушенням мозкового кровообігу); Профілактика минущого порушення мозкового кровообігу; Профілактика тромбоемболії після операцій та інвазивних втручань на судинах (наприклад, аортокоронарне шунтування, ендартеректомія сонних артерій, артеріовенозне шунтування, ангіопластика та стентування коронарних артерій, ангіопластика сонних артерій) Профілактика тромбозу глибоких вен та тромбоемболії легеневої артерії та її гілок (у тому числі при тривалій іммобілізації внаслідок великого хірургічного втручання).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до ацетилсаліцилової кислоти, допоміжних речовин у складі препарату та інших нестероїдних протизапальних засобів Бронхіальна астма, індукована прийомом саліцилатів та інших нестероїдних протизапальних засобів; поєднання бронхіальної астми, рецидивуючого поліпозу носа та приносових пазух та непереносимості АСК Ерозивно-виразкові ураження шлунково-кишкового тракту (на стадії загострення) Шлунково-кишкова кровотеча Геморагічний діатез Сполучене застосування з метотрексатом у дозі 15 мг на тиждень і більше Вагітність (I та III триместр) та період лактації Дитячий та підлітковий вік (до 18 років) Виражена ниркова недостатність (кліренс креатиніну (КК) менше 30 мл/хв.) Виражена печінкова недостатність (клас В і вище за шкалою Чайлд-П'ю) Хронічна серцева недостатність ІІІ-ІV функціонального класу за класифікацією NYHA З обережністю: При подагрі, гіперурикемії, т.к. АСК у низьких дозах знижує екскрецію сечової кислоти; слід мати на увазі, що АСК у низьких дозах може спровокувати розвиток подагри у схильних пацієнтів (мають знижену екскрецію сечової кислоти) За наявності в анамнезі виразкових уражень шлунково-кишкового тракту або шлунково-кишкових кровотеч При порушенні функції печінки (нижче за клас В за шкалою Чайлд-П'ю) При порушенні функції нирок (КК понад 30 мл/хв), а також при порушеннях кровообігу, що виникають внаслідок атеросклерозу ниркових артерій, застійної серцевої недостатності, гіповолемії, великого хірургічного втручання, сепсису, випадків масивної кровотечі, оскільки в усіх випадках АСК може збільшуватись. розвитку гострої ниркової недостатності та порушення функції нирок. При бронхіальній астмі, хронічних захворюваннях органів дихання, сінній лихоманці, поліпозі носа, лікарської алергії, у тому числі групи нестероїдних протизапальних засобів (анальгетики, протизапальні, протиревматичні засоби). У ІІ триместрі вагітності При передбачуваному хірургічному втручанні (включаючи незначні, наприклад, екстракція зуба), оскільки АСК може викликати схильність до кровотеч протягом декількох днів після прийому препарату При одночасному застосуванні з наступними лікарськими засобами: з метотрексатом у дозі менше 15 мг на тиждень; з антикоагулянтними, тромболітичними або іншими антиагрегантними засобами; з НПЗП та похідними саліцилової кислоти у великих дозах; з дигоксином; з гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо (похідні сульфонілсечовини) та інсуліном; з вальпроєвою кислотою; з алкоголем (алкогольні напої, зокрема); з селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну; з ібупрофеном.Вагітність та лактаціяІнгібування синтезу простагландинів може негативно впливати на вагітність і розвиток ембріона або плода. Застосування великих доз саліцилатів (більше 300 мг/добу; йдеться про звичайні дози АСК від 500 мг як знеболюючий засіб) в I триместрі вагітності асоціюється з підвищеною частотою дефектів розвитку плода (розщеплення верхнього піднебіння, вади серця). Призначення саліцилатів у І триместрі вагітності протипоказане.У III триместрі вагітності саліцилати у високій дозі (більше 300 мг/добу; йдеться про звичайні дози АСК від 500 мг як знеболюючий засіб) можуть викликати гальмування пологової діяльності, передчасне закриття артеріальної протоки у плода, підвищену кровоточивість у матері та плода, а призначення безпосередньо перед пологами може спричинити внутрішньочерепні крововиливи, особливо у недоношених дітей. Призначення саліцилатів у III триместрі вагітності протипоказане. У II триместрі вагітності саліцилати можна призначати тільки з урахуванням суворої оцінки ризику та користі для матері та плода, переважно у дозах не вище 150 мг/добу та нетривале. Застосування у період лактаціїСаліцилати та їх метаболіти у невеликих кількостях проникають у грудне молоко. Випадковий прийом саліцилатів у період лактації не супроводжується розвитком побічних реакцій у дитини та не вимагає припинення грудного вигодовування. Однак при тривалому застосуванні препарату або призначенні його у високій дозі годування груддю слід негайно припинити.Побічна діяЗ боку травної системи: найчастіше відзначаються нудота, печія, блювання, біль у животі; рідко – виразки слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки; дуже рідко – перфоративні виразки слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки, шлунково-кишкові кровотечі (з відповідними клінічними симптомами та лабораторними змінами), минущі порушення функції печінки з підвищенням активності «печінкових» трансаміназ.З боку системи кровотворення: призначення АСК супроводжується підвищеним ризиком кровотеч унаслідок інгібуючої дії АСК на агрегацію тромбоцитів. Зареєстровано підвищення частоти періопераційних (інтра- та постопераційних) кровотеч, гематом (синців), носових кровотеч, кровоточивості ясен, кровотеч із сечостатевих шляхів. Є повідомлення про серйозні випадки кровотеч, до яких належать шлунково-кишкові кровотечі та крововиливи в мозок (особливо у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які не досягли цільових цифр артеріального тиску (АТ) та/або отримують супутню терапію антикоагулянтними засобами), які в окремих випадках можуть носити загрозливий для життя характер (див. розділ «Особливі вказівки»).Кровотечі можуть призводити до розвитку гострої або хронічної постгеморагічної/залізодефіцитної анемії (наприклад, внаслідок прихованої кровотечі) з відповідними клініко-лабораторними ознаками та симптомами (астенія, блідість, гіпоперфузія). Є повідомлення про випадки гемолізу та гемолітичної анемії у пацієнтів з тяжкими формами дефіциту глюкозо-6-фосфату дегідрогенази.Алергічні реакції: реакції підвищеної чутливості з відповідними лабораторними та клінічними проявами, такі як астматичний синдром (бронхоспазм), реакції легкої та середньої тяжкості з боку шкірних покривів, дихальних шляхів, шлунково-кишкового тракту та серцево-судинної системи, включаючи такі симптоми. , свербіж шкіри, кропив'янка, набряк Квінке, риніт, набряк слизової оболонки носа, кардіо-респіраторний дистрес-синдром, а також важкі реакції, включаючи анафілактичний шок. З боку центральної нервової системи: є повідомлення про випадки появи запаморочення, зниження слуху, головного болю, шуму у вухах, що може бути ознакою передозування препарату (див. розділ «Передозування»). З боку сечовивідної системи: є повідомлення про випадки розвитку порушення функції нирок та гостру ниркову недостатність.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні АСК посилює дію наведених нижче лікарських засобів; за необхідності одночасного призначення АСК з перерахованими засобами слід розглянути питання необхідності зменшення дози зазначених препаратів: метотрексату за рахунок зниження ниркового кліренсу та витіснення його із зв'язку з білками; поєднання АСК із метотрексатом супроводжується підвищеною частотою розвитку побічних ефектів з боку органів кровотворення; застосування препарату Аспірин Кардіо разом з метотрексатом протипоказане, якщо доза останнього перевищує 15 мг на тиждень і можливо з обережністю – при дозі метотрексату менше 15 мг на тиждень; гепарину та непрямих антикоагулянтів за рахунок порушення функції тромбоцитів та витіснення непрямих антикоагулянтів із зв'язку з білками; при одночасному застосуванні з антикоагулянтами, тромболітичними та антиагрегантними засобами (тиклопідин) відзначається збільшення ризику кровотеч у результаті синергізму основних терапевтичних ефектів препаратів, що застосовуються; при одночасному застосуванні з препаратами, що мають антикоагулянтну, тромболітичну або антиагрегантну дію, відзначається посилення ушкоджуючої дії на слизову оболонку шлунково-кишкового тракту; селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну, що може призвести до підвищення ризику кровотечі із верхніх відділів шлунково-кишкового тракту (синергізм з АСК) дигоксину внаслідок зниження його ниркової екскреції, що може призвести до його передозування гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо (похідних сульфонілсечовини) та інсуліну за рахунок гіпоглікемічних властивостей самої АСК у високих дозах та витіснення похідних сульфонілсечовини у зв'язку з білками плазми крові; це необхідно мати на увазі при призначенні АСК пацієнтам з цукровим діабетом, які отримують перелічені лікарські засоби при одночасному застосуванні з вальпроєвою кислотою збільшується її токсичність за рахунок витіснення із зв'язку з білками плазми; НПЗП та похідних саліцилової кислоти у високих дозах (підвищення ризику ульцерогенного ефекту та кровотечі зі шлунково-кишкового тракту внаслідок синергізму дії); Етанолу (алкогольні напої) (підвищений ризик пошкодження слизової оболонки шлунково-кишкового тракту та подовження часу кровотечі внаслідок взаємного посилення ефектів АСК та етанолу). Одночасне призначення АСК у високих дозах може послаблювати дію наведених нижче лікарських засобів. При необхідності одночасного призначення АСК з переліченими препаратами слід розглянути питання необхідності корекції дози перерахованих нижче засобів: будь-які діуретики (при сумісному застосуванні з АСК у високих дозах відзначається зниження швидкості клубочкової фільтрації внаслідок зниження синтезу простагландинів у нирках); інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) (відзначається дозозалежне зниження швидкості клубочкової фільтрації (СКФ) в результаті інгібування простагландинів, що володіють судиннорозширювальною дією, відповідно послаблення гіпотензивної дії. дії інгібіторів АПФ, призначених пацієнтам для лікування хронічної серцевої недостатності. препарати з урикозуричною дією – бензбромарон, пробенецид (зниження урикозуричного ефекту внаслідок конкурентного придушення ниркової канальцевої екскреції сечової кислоти). При одночасному застосуванні з ібупрофеном відзначається антагонізм щодо необоротного пригнічення тромбоцитів, обумовленого дією АСК, що призводить до зниження кардіопротективних ефектів АСК. Тому не рекомендується поєднання АСК з ібупрофеном у пацієнтів із підвищеним ризиком серцево-судинних захворювань. При одночасному застосуванні з системними глюкокортикостероїдами (глюкокортикостероїдами) (за винятком гідрокортизону або іншого кортикостероїду, що використовується для замісної терапії хвороби Аддісона) відзначається посилення елімінації саліцилатів і відповідно ослаблення їх дії. При сумісному застосуванні глюкокортикостероїдів та саліцилатів слід пам'ятати, що під час лікування рівень саліцилатів у крові знижений, а після відміни глюкокортикостероїдів можливе передозування саліцилатів.Спосіб застосування та дозиТаблетки препарату АСПІРІН КАРДІО бажано приймати перед їдою, запиваючи великою кількістю рідини. Таблетки АСПІРІН КАРДІО приймаються 1 раз на добу. АСПІРІН КАРДІО призначений для тривалого застосування. Тривалість терапії визначається лікарем. Первинна профілактика гострого інфаркту міокарда за наявності факторів ризику: 100 мг на день або 300 мг через день. Профілактика повторного інфаркту, стабільна та нестабільна стенокардія: 100-300 мг/день.Нестабільна стенокардія (при підозрі на розвиток гострого інфаркту міокарда): початкова доза 100-300 мг (першу таблетку необхідно розжувати для швидшого всмоктування) повинна бути прийнята пацієнтом якнайшвидше після того, як виникла підозра на розвиток гострого інфаркту міокарда. У наступні 30 днів після розвитку інфаркту міокарда має підтримуватись доза 200-300 мг/день. Через 30 днів слід призначити відповідну терапію для профілактики повторного інфаркту міокарда. Профілактика інсульту та минущого порушення мозкового кровообігу: 100-300 мг/день. Профілактика тромбоемболії після операцій та інвазивних втручань на судинах: 100-300 мг/день. Профілактика тромбозу глибоких вен та тромбоемболії легеневої артерії та її гілок: 100-200 мг/день або 300 мг через день.Дії при пропущенні прийому однієї або декількох доз лікарського препарату. Прийміть пропущену таблетку відразу, як тільки згадайте про це і далі продовжуйте прийом у звичайному режимі. Щоб уникнути подвоєння дози, не приймайте пропущену таблетку, якщо наближається час прийому наступної таблетки. Особливостей дії препарату при першому прийомі та його відміні не спостерігалося.ПередозуванняСаліцилатна інтоксикація (розвивається при прийомі АСК у дозі більше 100 мг/кг/добу протягом більш ніж 2 діб) може стати результатом тривалого вживання токсичних доз препарату в рамках неправильного терапевтичного застосування препарату (хронічна інтоксикація) або одноразового випадкового або навмисного прийому токсичної дози. дорослим або дитиною (гостра інтоксикація).Симптоми хронічної інтоксикації похідними саліцилової кислоти неспецифічні і часто важко діагностуються. Інтоксикація легкого ступеня тяжкості зазвичай розвивається тільки після неодноразового використання великих доз препарату і проявляється запамороченням, шумом у вухах, зниженням слуху, підвищеним потовиділенням, нудотою та блюванням, головним болем та сплутаністю свідомості. Зазначена симптоматика зникає після зменшення дози. Шум у вухах може з'являтися при концентрації АСК у плазмі від 150 до 300 мкг/мл. Більш тяжкі симптоми виявляються при концентрації АСК у плазмі вище 300 мкг/мл.Основним проявом гострої інтоксикації є тяжке порушення кислотно-основного стану, прояви якого можуть змінюватись в залежності від віку хворого та ступеня тяжкості інтоксикації. Діти найбільш типовим є розвиток метаболічного ацидозу. Лікування інтоксикації проводиться відповідно до прийнятих стандартів і залежить від ступеня тяжкості інтоксикації та клінічної картини і має бути спрямоване головним чином на прискорення виведення препарату та відновлення водно-електролітного балансу та кислотно-основного стану. Симптоми передозування від легкого до середнього ступеня тяжкості: Запаморочення, шум у вухах, погіршення слуху, підвищене потовиділення, нудота, блювання, головний біль, сплутаність свідомості, профузне потовиділення, тахіпное, гіпервентиляція, респіраторний алкалоз. Лікування: шлунковий лаваж, багаторазовий прийом активованого вугілля, форсований лужний діурез, відновлення водно-електролітного балансу та кислотно-основного стану. Симптоми передозування від середнього до тяжкого ступеня: респіраторний алкалоз із компенсаторним метаболічним ацидозом; гіперпірексія (вкрай висока температура тіла); порушення дихання: гіпервентиляція, некардіогенний набряк легень, пригнічення дихання, асфіксія; порушення з боку серцево-судинної системи: порушення ритму серця, гіпотензія, пригнічення серцевої діяльності; порушення водно-електролітного балансу: дегідратація, порушення функції нирок від олігурії аж до розвитку ниркової недостатності, що характеризується гіпокаліємією, гіпернатріємією, гіпонатріємією; порушення метаболізму глюкози: гіперглікемія, гіпоглікемія (особливо у дітей), кетоацидоз; шум у вухах, глухота; шлунково-кишкові кровотечі; гематологічні порушення: від пригнічення агрегації тромбоцитів до коагулопатії, подовження протромбінового часу, гіпопротромбінемія; неврологічні порушення: токсична енцефалопатія та пригнічення функції ЦНС (сонливість, сплутаність свідомості, кома, судоми). Лікування: негайна госпіталізація до спеціалізованих відділень для проведення екстреної терапії - шлунковий лаваж, багаторазовий прийом активованого вугілля, форсований лужний діурез, гемодіаліз, відновлення водно-електролітного балансу та кислотно-основного стану, симптоматична терапія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат слід застосовувати за призначенням лікаря. АСК може провокувати бронхоспазм, а також викликати напади бронхіальної астми та інші реакції підвищеної чутливості. Факторами ризику є наявність бронхіальної астми в анамнезі, сінної лихоманки, поліпозу носа, хронічних захворювань дихальної системи, а також алергічних реакцій на інші препарати (наприклад, реакція шкіри, свербіж, кропив'янка). Інгібуюча дія АСК на агрегацію тромбоцитів зберігається протягом декількох днів після прийому, у зв'язку з чим можливе підвищення ризику кровотеч під час оперативного втручання або післяопераційного періоду. За необхідності абсолютного виключення кровоточивості в ході оперативного втручання необхідно якомога повністю відмовитися від застосування АСК у передопераційному періоді. Перевищення дози АСК пов'язане із ризиком шлунково-кишкової кровотечі. Передозування особливо небезпечне у пацієнтів похилого віку. При тяжких формах дефіциту глюкозо-6-фосфат-дегідрогенази АСК може викликати гемоліз та гемолітичну анемію. Факторами, які можуть підвищувати ризик розвитку гемолізу, є пропасниця, гострі інфекції та високі дози препарату. Вплив на здатність керувати автомобілем/ механізмами, що рухаються Прийом препарату Аспірин® Кардіо не впливає на здатність керувати автомобілем/ рухомими механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему