Сердечно-сосудистые Гексал АГ

Дозування: 10 мг Фасування: N20 Форма випуску таб. Упаковка: уп. контурні.

Дозування: 10 мг Фасування: N50 Форма випуску таб. Упаковка: уп. контурні.

Дозування: 20 мг Фасування: N20 Форма випуску таб. Упаковка: уп. контурні.

Дозування: 20 мг Фасування: N50 Форма випуску таб. Упаковка: уп. контурні.

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина Карведилол 6.5 мг. Допоміжні речовини: заліза оксид червоний, заліза оксид жовтий, лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, повідон К30, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат. 10 шт. - блістери (3) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки рожево-бежевого кольору, круглі, двоопуклі, з ризиком з двох сторін і на боках і з написом "C3" на одній стороні.Фармакотерапевтична групаБета1-, бета2-адреноблокатор. Альфа1-адреноблокатор. Чинить вазодилатуючу, антиангінальну та антиаритмічну дію. Карведилол являє собою рацемічну суміш R(+) і S(-) стереоізомерів, кожен з яких має однакові альфа-адреноблокуючі властивості. Бета-адреноблокуюча дія карведилолу носить неселективний характер і зумовлена ​​лівообертальним S(-) стереоізомером. Препарат не має власної симпатоміметичної активності, має мембраностабілізуючі властивості. Вазодилатуючий ефект пов'язаний головним чином з блокадою α1-адренорецепторів. Завдяки вазодилатації знижує ОПСС. Ефективність У пацієнтів з артеріальною гіпертензією зниження артеріального тиску не супроводжується збільшенням ОПСС, не знижується периферичний кровотік (на відміну від бета-адреноблокаторів). Карведилол пригнічує РААС за допомогою блокади β-адренорецепторів нирок, спричиняючи зниження активності реніну плазми. ЧСС знижується незначною мірою. У пацієнтів з ІХС має антиангінальну дію. Зменшує перед- та постнавантаження на серце. Не надає вираженого впливу на ліпідний обмін та вміст іонів калію, натрію та магнію у плазмі крові. При застосуванні препарату співвідношення ЛПВЩ/ЛНЩ залишається нормальним. У пацієнтів з порушеннями функції лівого шлуночка та/або серцевою недостатністю сприятливо впливає на гемодинамічні показники та покращує фракцію викиду та розміри лівого шлуночка. Карведилол знижує показник смертності та зменшує частоту госпіталізацій, зменшує симптоматику та покращує функцію лівого шлуночка у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю ішемічного та неішемічного генезу. Ефекти карведилолу є дозозалежними.ФармакокінетикаВсмоктування Карведилол швидко всмоктується із ШКТ. Має високу ліпофільність. C max у плазмі крові досягається приблизно через 1 год. Біодоступність препарату – 25%. Їда не впливає на біодоступність. Розподіл Карведилол має високу ліпофільність. Зв'язується з білками плазми на 98-99%. Vd становить близько 2 л/кг і збільшується у пацієнтів із цирозом печінки. Була продемонстрована ентерогепатична циркуляція вихідної речовини у тварин. Метаболізм Карведилол піддається біотрансформації в печінці шляхом окислення та кон'югації з утворенням низки метаболітів. 60-75% абсорбованого препарату метаболізується при "першому проходженні" через печінку. Показано існування кишково-печінкової циркуляції вихідної речовини. Метаболізм карведилолу внаслідок окиснення є стереоселективним. R-стереоізомер метаболізується в основному за допомогою CYP2D6 та CYP1А2, а S-стереоізомер – в основному за допомогою CYP2D9 та меншою мірою за допомогою CYP2D6. До інших ізоферментів Р450, що беруть участь у метаболізмі карведилолу, відносяться CYP3A4, CYP2E1 та CYP2C19. Cmax R  -стереоізомеру в плазмі приблизно в 2 рази перевищує таку для S-стереоізомеру. R-стереоізомер метаболізується головним чином шляхом гідроксилювання. У повільних метаболізаторів CYP2D6 можливе збільшення плазмової концентрації карведилолу, насамперед R-стереоізомеру, що виявляється у збільшенні альфа-адреноблокуючої активності карведилолу. В результаті деметилювання та гідроксилювання фенольного кільця утворюються 3 метаболіту (їх концентрації в 10 разів нижче, ніж концентрація карведилолу) з бета-адреноблокуючою активністю (у 4'-гідроксифенольного метаболіту вона приблизно в 13 разів сильніша, ніж у самого карведилолу). 3 активних метаболіту мають менш виражені вазодилатуючими властивостями, ніж карведилол. 2 гідроксикарбазольні метаболіти карведилолу є надзвичайно потужними антиоксидантами, причому їх активність у цьому відношенні в 30-80 разів перевищує таку у карведилолу. Виведення Т1/2 карведилолу становить близько 6 годин, плазмовий кліренс – близько 500-700 мл/хв. Виведення відбувається головним чином через кишківник, основний шлях виведення – з жовчю. Невелика частина дози виводиться нирками як різних метаболітів. Карведилол проникає крізь плацентарний бар'єр. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів При тривалій терапії карведилолом інтенсивність ниркового кровотоку зберігається, швидкість клубочкової фільтрації не змінюється. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та помірною (КК 20-30 мл/хв) або тяжкою (КК <20 мл/хв) нирковою недостатністю концентрація карведилолу в плазмі крові була приблизно на 40-55% вищою, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Однак отримані дані відрізняються значною варіабельністю. Зважаючи на те, що виведення карведилолу відбувається головним чином через кишечник, значне збільшення його концентрації у плазмі крові пацієнтів із порушенням функції нирок мало ймовірне. Існуючі дані з фармакокінетики у пацієнтів з різним ступенем порушення функції нирок дозволяють вважати, що пацієнтам з помірним та тяжким ступенем ниркової недостатності корекції дози карведилолу не потрібно. У пацієнтів з цирозом печінки системна біодоступність препарату збільшується на 80% через зменшення вираженості метаболізму при "першому проходженні" через печінку. Отже, карведилол протипоказаний пацієнтам із клінічно маніфестним порушенням функції печінки. У дослідженні у 24 пацієнтів, які страждають на серцеву недостатність, кліренс R і S стереоізомерів карведилолу був значно нижчим порівняно з кліренсом, що раніше спостерігався, у здорових добровольців. Дані результати свідчать, що фармакокінетика R та S стереоізомерів карведилолу при серцевій недостатності значно змінюється. Вік не має статистично значущого впливу на фармакокінетику карведилолу у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Згідно з даними клінічних досліджень, переносимість карведилолу у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або ІХС похилого та старечого віку не відрізняється від такої у пацієнтів молодшого віку. У пацієнтів, які страждають на цукровий діабет 2 типу та артеріальною гіпертензією, карведилол не впливає на концентрацію глюкози в крові натще та після їжі, вміст глікозильованого гемоглобіну (HbA1) у крові або дозу гіпоглікемічних засобів. У клінічних дослідженнях було показано, що у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу карведилол не спричиняє зниження толерантності до глюкози. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які мали інсулінорезистентність (синдром X), але без супутнього цукрового діабету, карведилол покращує чутливість до інсуліну. Аналогічні результати були отримані у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та цукровим діабетом 2 типу.Клінічна фармакологіяБета1-,бета2-адреноблокатор. Альфа1-адреноблокатор.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія; ІХС: стабільна стенокардія; хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії).Протипоказання до застосуванняГостра та хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації (IV функціональний клас за класифікацією NYHA), що потребує внутрішньовенного введення інотропних засобів; клінічно суттєві порушення функції печінки; АV-блокада II-III ступеня (за винятком пацієнтів із штучним водієм ритму серця); виражена брадикардія (ЧСС <50 уд/хв); СССУ (включаючи синоатріальну блокаду); виражена артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск <85 мм рт. ст.); кардіогенний шок; бронхоспазм та бронхіальна астма (в анамнезі); вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); вагітність; непереносимість фруктози, лактози, дефіцит лактази, сахарази/ізомальтази, глюкозо-галактозна мальабсорбція (препарат містить лактозу та сахарозу); підвищена чутливість до карведилолу або до інших компонентів препарату. З обережністю слід призначати препарат при ХОЗЛ, стенокардії Принцметалу, тиреотоксикозі, оклюзійних захворюваннях периферичних судин, феохромоцитомі, псоріазі, нирковій недостатності, АV-блокаді I ступеня, великих хірургічних втручаннях та загальній анесті.Вагітність та лактаціяДані, отримані в дослідженнях на тваринах, є недостатніми для визначення впливу на вагітність, розвиток ембріона/плода, пологи або постнатальний розвиток. Потенційний ризик для людини не відомий. Бета-адреноблокатори зменшують плацентарний кровотік, що може призводити до внутрішньоутробної загибелі плода та передчасних пологів. Крім того, у плода та новонародженого можуть виникати небажані реакції (зокрема, гіпоглікемія та брадикардія, ускладнення з боку серця та легень). Достатнього досвіду застосування препарату Карведилол Зентіва у вагітних немає. Препарат протипоказаний для застосування при вагітності, за винятком випадків, коли передбачувана користь для матері перевершує потенційний ризик для плода. Дані про виділення карведилолу з грудним молоком відсутні, тому якщо застосування препарату Карведилол Зентіва необхідно в період лактації, то грудне вигодовування необхідно припинити. Застосування у дітей Протипоказано застосування препарату у дітей та підлітків віком до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяУ цьому розділі представлені побічні реакції, зареєстровані при застосуванні карведилолу, з поділом на групи відповідно до термінології MedDRA та наступними категоріями частоти згідно з класифікацією ВООЗ: дуже часті (більше 1/10), часті (від >1/100 до <1/ 10), нечасті (від >1/1000 до <1/100), рідкісні від >1/10 000 до <1/1000), дуже рідкісні (від <1/10 000, включаючи окремі повідомлення). З боку імунної системи: дуже рідкі – гіперчутливість. З боку системи кровотворення: часті – анемія; рідкісні – тромбоцитопенія; дуже рідкісні – лейкопенія. З боку нервової системи: дуже часті – запаморочення, біль голови; нечасті - переднепритомний стан, непритомність, парестезії. З боку органу зору: часті – порушення зору, зменшення сльозовиділення (сухість очей), подразнення очей. Серцево-судинна система: дуже часті – серцева недостатність у період збільшення дози, виражене зниження АТ; часті – брадикардія, набряки, гіперволемія, затримка рідини, ортостатична гіпотензія, порушення периферичного кровообігу (похолодання кінцівок, захворювання периферичних судин, загострення синдрому хромоти, що перемежується, та синдрому Рейно); нечасті – AV-блокада ІІ-ІІІ ступеня, стенокардія. З боку дихальної системи: часті – задишка, набряк легенів, астма у схильних до пацієнтів, бронхіт, пневмонія, інфекції верхніх дихальних шляхів; рідкісні – закладеність носа. З боку травної системи: часті – нудота, діарея, блювання, диспепсія, біль у животі; нечасті – запор, сухість у роті. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідкісні – підвищення активності АЛТ, АСТ та ГГТ. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасті – шкірні реакції (наприклад, алергічна екзантема, дерматит, кропив'янка, свербіж шкіри, псоріазоподібні та лишаєподібні ураження шкіри, алопеція); дуже рідкісні – багатоформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. З боку кістково-м'язової системи: часті – біль у кінцівках. З боку сечовивідної системи: часті – інфекції сечовивідних шляхів, порушення сечовипускання, ниркова недостатність та порушення функції нирок у пацієнтів з дифузним васкулітом та/або порушенням функції нирок; дуже рідко - нетримання сечі у жінок (оборотне після відміни препарату). З боку статевих органів та молочної залози: нечасті – еректильна дисфункція. З боку обміну речовин та харчування: часті – гіперхолестеринемія, гіперглікемія або гіпоглікемія у пацієнтів із цукровим діабетом. Загальні розлади: дуже часті – астенія, підвищена стомлюваність; часті – збільшення маси тіла. Запаморочення, непритомність, біль голови і астенія зазвичай легкого ступеня частіше виникають на початку терапії препаратом Карведилол Зентива. При застосуванні препарату у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю та низьким АТ (систолічний АТ <100 мм рт. ст.), ІХС та дифузними змінами судин та/або нирковою недостатністю відзначалося оборотне порушення функції нирок. Наявність у препарату бета-адреноблокуючих властивостей не виключає можливість маніфестації цукрового діабету, що латентно протікає, декомпенсації вже наявного цукрового діабету або пригнічення контрінсулярної системи.Взаємодія з лікарськими засобамиФармакокінетична взаємодія Оскільки карведилол є субстратом, так і інгібітором глікопротеїну Р, при його одночасному застосуванні з препаратами, що транспортуються глікопротеїном Р, біодоступність останніх може збільшуватися. Крім того, біодоступність карведилолу може змінюватись під дією індукторів або інгібіторів глікопротеїну Р. Інгібітори та індуктори CYP2D6 та CYP2C9 можуть стереоселективно змінювати системний та/або пресистемний метаболізм карведилолу, призводячи до збільшення або зниження концентрацій R та S стереоізомерів карведилолу у плазмі крові. Деякі приклади подібних взаємодій, що спостерігалися у пацієнтів або у здорових добровольців, наведені нижче, однак цей список не є повним. При одночасному застосуванні карведилолу та дигоксину концентрації дигоксину підвищуються приблизно на 15%. На початку терапії карведилолом, під час підбору його дози або відміни препарату, рекомендується регулярний контроль концентрації дигоксину в плазмі. У двох дослідженнях при застосуванні карведилолу у пацієнтів, які перенесли пересадку нирки і серця і отримували перорально циклоспорин, відзначалося підвищення концентрації циклоспорину в плазмі крові. Виявилося, що внаслідок інгібування активності глікопротеїну Р у кишечнику карведилол збільшує всмоктування циклоспорину при його пероральному прийомі. Щоб підтримувати концентрації циклоспорину в терапевтичному діапазоні, знадобилося зменшення дози циклоспорину в середньому на 10-20%. У зв'язку з вираженими індивідуальними коливаннями концентрації циклоспорину рекомендується ретельний моніторинг його концентрації після початку терапії карведилолом та, при необхідності, відповідна корекція добової дози циклоспорину. При внутрішньовенному введенні циклоспорину будь-якої взаємодії з карведилолом не очікується. У дослідженні за участю 12 здорових добровольців рифампіцин знижував плазмові концентрації карведилолу, найімовірніше, шляхом індукції глікопротеїну Р, призводячи до зниження всмоктування карведилолу в кишечнику та зниження його антигіпертензивної дії. У пацієнтів із серцевою недостатністю аміодарон знижував кліренс S стереоізомеру карведилолу, пригнічуючи CYP2C9. Середня концентрація R стереоізомеру карведилолу не змінювалася. Отже, у зв'язку з підвищенням концентрації S стереоізомеру карведилолу можливий ризик збільшення бета-адреноблокуючої дії. У рандомізованому дослідженні з перехресним дизайном у 10 пацієнтів із серцевою недостатністю одночасне застосування флуоксетину (інгібітору CYP2D6) призводило до стереоселективного пригнічення метаболізму карведилолу – до підвищення середнього показника AUC для R(+) на 77%. Однак, різниці у побічних діях, величині АТ або ЧСС між двома групами не відзначалося. Фармакодинамічна взаємодія Препарати з бета-адреноблокуючими властивостями можуть посилювати гіпоглікемічний вплив інсуліну або гіпоглікемічних препаратів для прийому внутрішньо. Симптоми гіпоглікемії, особливо тахікардія, можуть маскуватися або слабшати. Пацієнтам, які отримують інсулін або гіпоглікемічні засоби для внутрішнього прийому, рекомендується регулярний контроль вмісту глюкози в крові. Пацієнти, які приймають одночасно препарати з бета-адреноблокуючими властивостями та препарати, що знижують вміст катехоламінів (наприклад, резерпін та інгібітори МАО), повинні перебувати під ретельним наглядом у зв'язку з ризиком розвитку артеріальної гіпотензії та/або вираженої брадикардії. Комбінована терапія бета-адреноблокаторами та дигоксином може призводити до додаткового уповільнення AV-провідності. Застосування верапамілу, дилтіазему, аміодарону або інших антиаритмічних засобів одночасно з карведилолом може підвищити ризик порушення AV-провідності. Одночасне застосування клонідину з бета-адреноблокаторами може потенціювати гіпотензивний та брадикардичний ефект. Якщо планується припинити комбіновану терапію препаратом бета-адреноблокатором та клонідином, першим слід відмінити бета-адреноблокатор, а через кілька днів можна відмінити клонідин, поступово зменшуючи його дозу. При одночасному застосуванні карведилолу та дилтіазему відзначалися окремі випадки порушень серцевої провідності (рідко – з порушеннями показників гемодинаміки). Застосування карведилолу разом із блокаторами повільних кальціїв каналів (наприклад, верапаміл або дилтіазем) рекомендується проводити під контролем ЕКГ та АТ. Як і інші препарати з бета-адреноблокуючою активністю, карведилол може посилювати дію інших гіпотензивних засобів, що одночасно приймаються (наприклад, альфа-адреноблокаторів) або препаратів, які викликають артеріальну гіпотензію в якості побічної дії. Слід проводити ретельне спостереження за основними показниками життєдіяльності організму під час проведення загальної анестезії у зв'язку з можливістю синергічної негативної інотропної дії карведилолу та засобів для загальної анестезії. Одночасне застосування НПЗЗ та бета-адреноблокаторів може призводити до артеріальної гіпертензії та зниження контролю АТ. Оскільки некардіоселективні бета-адреноблокатори перешкоджають бронхолітичному ефекту бронходилататорів, які є стимуляторами β-адренорецепторів, необхідно ретельне спостереження за пацієнтами, які отримують ці препарати.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо, незалежно від їди, запиваючи достатньою кількістю рідини. Артеріальна гіпертензія Початкова доза становить 12.5 мг 1 раз на добу в перші 2 дні лікування. Потім – по 25 мг 1 раз на добу. Можливе поступове збільшення дози з інтервалом щонайменше 2 тижнів. При недостатності гіпотензивного ефекту через 2 тижні терапії доза може бути збільшена вдвічі. Максимальна рекомендована добова доза препарату становить 50 мг 1 раз на добу (можна розділити дозу на 2 прийоми). ІХС: стабільна стенокардія Початкова доза становить 12.5 мг 2 рази на добу в перші 2 дні лікування. Потім – по 25 мг 2 рази на добу. При недостатності антиангінального ефекту через 2 тижні терапії доза може бути збільшена вдвічі. Максимальна рекомендована добова доза препарату становить 100 мг на добу, розділена на 2 прийоми. У пацієнтів похилого віку початкова доза, що рекомендується, протягом перших 2 днів лікування становить 12.5 мг 2 рази на добу. Потім лікування продовжують у максимальній рекомендованій добовій дозі по 25 мг 2 рази на добу. Безпека та ефективність застосування у дітей та підлітків віком до 18 років не встановлені. Хронічна серцева недостатність Дозу слід підбирати індивідуально, під ретельним медичним контролем. Карведилол можна застосовувати як доповнення до стандартної терапії, однак він також може застосовуватися у пацієнтів з непереносимістю інгібіторів АПФ або у пацієнтів, які не отримують препарати наперстянки, гідралазину або нітрату. Дози дигоксину, діуретиків та інгібіторів АПФ слід підбирати до початку лікування карведилолом. Рекомендована початкова доза становить 3.125 мг (1/2 таб. препарату Карведилол Зенітиву 6.25 мг із ризиком) 2 рази на добу протягом 2 тижнів. При хорошій переносимості дозу збільшують з інтервалом не менше 2 тижнів до 6.25 мг 2 рази на добу, потім до 12.5 мг 2 рази на добу, далі – до 25 мг 2 рази на добу. Дозу слід збільшувати до максимальної, яка добре переноситься пацієнтом. Максимальна доза, що рекомендується, становить 25 мг 2 рази на добу для всіх пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю тяжкого ступеня, а також для пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю легким і середнім ступенем тяжкості з масою тіла <85 кг. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю легким та середнім ступенем тяжкості з масою тіла >85 кг рекомендована максимальна доза становить 50 мг 2 рази на добу. На початку лікування або при підвищенні дози можливе тимчасове посилення симптомів серцевої недостатності, особливо у пацієнтів з тяжкою хронічною серцевою недостатністю та/або діуретиків, які отримують великі дози. Як правило, скасовувати лікування не потрібно, проте дозу препарату не слід збільшувати. Після початку застосування або підвищення дози карведилолу за станом пацієнта слід спостерігати лікар/кардіолог. Перед кожним збільшенням дози слід провести обстеження для виявлення можливого посилення симптомів серцевої недостатності або надмірної вазодилатації (включаючи визначення показників функції нирок, маси тіла, артеріального тиску, частоти та ритму серцевих скорочень). У разі прогресування симптомів серцевої недостатності або затримки рідини слід збільшити дозу діуретиків; у такій ситуації дозу карведилолу не слід збільшувати доти,доки стан пацієнта не стабілізується. При виникненні брадикардії або у разі подовження часу AV-проведення, насамперед необхідно контролювати дозу дигоксину. У деяких випадках може знадобитися зменшення дози карведилолу або тимчасова відміна лікування. Однак навіть у таких випадках часто можна успішно продовжити титрування дози карведилолу. Під час титрування дози слід проводити регулярний моніторинг ниркової функції, показників кількості тромбоцитів та глікемії (за наявності цукрового діабету 1 або 2 типи). Після проведення титрування дози можна зменшити частоту моніторингу. Пацієнти похилого віку можуть бути більш чутливими до дії карведилолу, тому їх стан слід спостерігати особливо ретельно. Безпека та ефективність застосування у дітей та підлітків віком до 18 років не встановлені. Карведилол не слід застосовувати у пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки. У пацієнтів із печінковою недостатністю середнього ступеня тяжкості може знадобитися корекція дози. У пацієнтів з нирковою недостатністю дозу карведилолу слід підбирати індивідуально, однак, виходячи з фармакокінетичних параметрів, корекція дози, як правило, не потрібна. Припинення лікування Лікування карведилолом не слід припиняти раптово, особливо у пацієнтів, які страждають на ІХС. Лікування слід припиняти поступово протягом 7-10 днів, наприклад, зменшуючи добову дозу препарату вдвічі кожні 3 дні.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску (що супроводжується запамороченням або непритомністю), брадикардія, задишка (внаслідок бронхоспазму), блювота. У тяжких випадках можливі порушення дихання, сплутаність свідомості, генералізовані судоми, серцева недостатність, порушення серцевої провідності, кардіогенний шок, зупинка серця. Лікування: проведення симптоматичної терапії. Необхідно проводити моніторинг та підтримання життєво важливих функцій організму, за необхідності – у відділенні інтенсивної терапії. При вираженій брадикардії доцільно внутрішньовенне застосування м-холіноблокаторів (атропін по 0.5-2 мг) для підтримки серцево-судинної діяльності; глюкагон по 1-10 мг внутрішньовенно струминно, потім по 2-5 мг на годину у вигляді тривалої інфузії. Якщо в клінічній картині передозування переважає виражене зниження АТ, вводять симпатоміметики (норепінефрін (норадреналін), епінефрін (адреналін), добутамін) у різних дозах, залежно від маси тіла та відповіді на терапію, що проводиться, в умовах безперервного контролю показників кровообігу. При резистентності до брадикардії показано застосування штучного водія ритму.При бронхоспазму вводять бета-адреноміметики у вигляді аерозолю (при неефективності – внутрішньовенно) або амінофілін внутрішньовенно. При судомах внутрішньовенно повільно вводять діазепам або клоназепам. Оскільки при тяжкому передозуванні із симптоматикою шоку можливе подовження Т1/2 карведилолу та виведення препарату з депо, необхідно продовжувати підтримуючу терапію досить тривалий час.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю під час добору дози препарату Карведилол Зентіва може спостерігатися наростання симптомів хронічної серцевої недостатності або затримка рідини. При виникненні таких симптомів необхідно збільшити дозу діуретиків та не підвищувати дозу препарату Карведилол Зентіва до стабілізації показників гемодинаміки. Іноді буває необхідно зменшити дозу препарату Карведилол Зентіва або, в окремих випадках, тимчасово відмінити препарат. Подібні епізоди не заважають подальшому правильному підбору дози препарату. Карведилол Зенітва з обережністю використовують у комбінації із серцевими глікозидами (можливе надмірне уповільнення AV-провідності). При застосуванні препарату Карведилол Зентіва у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю та низьким АТ (систолічний АТ <100 мм рт. ст.), ІХС та дифузними змінами судин та/або нирковою недостатністю відзначалося оборотне погіршення функції нирок. Дозу препарату підбирають залежно від функціонального стану нирок. Пацієнтам з ХОЗЛ (в т.ч. з бронхоспастичним синдромом), які не отримують пероральних або інгаляційних протиастматичних засобів, препарат Карведилол Зенітва слід призначати тільки в тому випадку, якщо можливі переваги його застосування перевищують потенційний ризик. За наявності схильності до бронхоспастичного синдрому при прийомі препарату Карведилол Зентіва внаслідок підвищення опору дихальних шляхів може розвинутись задишка. На початку прийому та зі збільшенням дози препарату Карведилол Зентіва необхідно ретельно спостерігати за станом таких пацієнтів, знижуючи дозу препарату при появі початкових ознак бронхоспазму. З обережністю Карведилол Зентіва призначають пацієнтам із цукровим діабетом, оскільки препарат може маскувати або послаблювати симптоми гіпоглікемії (особливо тахікардію). У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю та цукровим діабетом застосування препарату може супроводжуватись коливаннями глікемії. Необхідно бути обережними при застосуванні препарату Карведилол Зенітва у пацієнтів із захворюваннями периферичних судин (в т.ч. із синдромом Рейно), оскільки бета-адреноблокатори можуть посилювати симптоми артеріальної недостатності. Як і інші бета-адреноблокатори, препарат Карведилол Зентіва може зменшувати симптоми тиреотоксикозу. З обережністю слід призначати препарат пацієнтам, яким проводиться хірургічне втручання під загальною анестезією, через можливість посилення негативних ефектів препарату Карведилол Зентіва та засобів для загальної анестезії. Препарат Карведилол Зентіва може викликати брадикардію, при ЧСС < 55 уд/хв. дозу препарату слід зменшити. Необхідно бути обережним при застосуванні препарату Карведилол Зентіва у пацієнтів з тяжкими реакціями підвищеної чутливості в анамнезі або проходять курс десенсибілізації, оскільки бета-адреноблокатори можуть підвищити чутливість до алергенів та ступінь тяжкості анафілактичних реакцій. Пацієнтам із вказівками в анамнезі на виникнення або загострення псоріазу при застосуванні бета-адреноблокаторів Карведилол Зентіва слід призначати лише після ретельної оцінки співвідношення можливої ​​користі та ризику. У пацієнтів, які одночасно приймають блокатори повільних кальцієвих каналів (наприклад, верапаміл або дилтіазем), а також інші антиаритмічні засоби, необхідно регулярно проводити моніторинг ЕКГ та АТ. Пацієнтам з феохромоцитомою до початку застосування будь-якого бета-адреноблокатора необхідно призначити альфа-адреноблокатор. Хоча препарат Карведилол Зентіва має як бета-, так і альфа адреноблокуючі властивості, досвіду його застосування у таких пацієнтів немає, тому препарат з обережністю слід призначати пацієнтам з підозрою на феохромоцитому. Неселективні бета-адреноблокатори можуть провокувати появу болю у пацієнтів із стенокардією Принцметалу. Досвіду застосування препарату Карведилол Зентів у таких пацієнтів немає. Незважаючи на те, що альфа-адреноблокуючі властивості препарату Карведилол Зентіва можуть запобігти подібній симптоматиці, призначати препарат у таких випадках слід з обережністю. Пацієнтам, які використовують контактні лінзи, слід пам'ятати про можливість зменшення кількості слізної рідини. Лікування препаратом Карведилол Зентіва проводиться тривало. Терапію слід припиняти різко, необхідно поступово зменшувати дозу препарату з тижневими інтервалами. Це особливо важливо у пацієнтів з ІХС. При необхідності проведення хірургічного втручання з використанням загальної анестезії слід попередити лікаря-анестезіолога про попередню терапію препаратом Карведилол Зентіва. У період лікування слід виключити вживання алкоголю. Слід з обережністю застосовувати препарат у пацієнтів з депресією, метаболічним ацидозом та злоякісною міастенією (myasthenia gravis). Карведилол Зентіва містить сахарозу. Пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями, пов'язаними з непереносимістю галактози, синдромом мальабсорбції глюкози-галактози та недостатністю сахарази-ізомальтази не слід приймати препарат. Карведилол Зентіва містить лактозу. Пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями, пов'язаними з непереносимістю галактози, недостатністю лактази lapp або порушенням всмоктування глюкози-галактози, не слід приймати препарат. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Спеціальних досліджень впливу препарату на здатність до керування транспортними засобами та роботи з механізмами не проводилося. У зв'язку з можливістю розвитку таких побічних реакцій, як запаморочення та стомлюваність, здатність до керування транспортними засобами та роботи з механізмами може бути порушена. Особливо це слід враховувати на початку лікування після збільшення дози, при зміні препаратів, а також при вживанні алкоголю.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: 25 мг карведилолу. Допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, повідон К30, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат. 10 шт. - блістери (3) - пачки картонні.Опис лікарської формиПігулки білого або практично білого кольору, круглі, двоопуклі, з ризиком з двох сторін і на боках і з написом "C4" на одній стороні.Фармакотерапевтична групаБета1-, бета2-адреноблокатор. Альфа1-адреноблокатор. Чинить вазодилатуючу, антиангінальну та антиаритмічну дію. Карведилол являє собою рацемічну суміш R(+) і S(-) стереоізомерів, кожен з яких має однакові альфа-адреноблокуючі властивості. Бета-адреноблокуюча дія карведилолу носить неселективний характер і зумовлена ​​лівообертальним S(-) стереоізомером. Препарат не має власної симпатоміметичної активності, має мембраностабілізуючі властивості. Вазодилатуючий ефект пов'язаний головним чином з блокадою α1-адренорецепторів. Завдяки вазодилатації знижує ОПСС. Ефективність У пацієнтів з артеріальною гіпертензією зниження артеріального тиску не супроводжується збільшенням ОПСС, не знижується периферичний кровотік (на відміну від бета-адреноблокаторів). Карведилол пригнічує РААС за допомогою блокади β-адренорецепторів нирок, спричиняючи зниження активності реніну плазми. ЧСС знижується незначною мірою. У пацієнтів з ІХС має антиангінальну дію. Зменшує перед- та постнавантаження на серце. Не надає вираженого впливу на ліпідний обмін та вміст іонів калію, натрію та магнію у плазмі крові. При застосуванні препарату співвідношення ЛПВЩ/ЛНЩ залишається нормальним. У пацієнтів з порушеннями функції лівого шлуночка та/або серцевою недостатністю сприятливо впливає на гемодинамічні показники та покращує фракцію викиду та розміри лівого шлуночка. Карведилол знижує показник смертності та зменшує частоту госпіталізацій, зменшує симптоматику та покращує функцію лівого шлуночка у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю ішемічного та неішемічного генезу. Ефекти карведилолу є дозозалежними.ФармакокінетикаВсмоктування Карведилол швидко всмоктується із ШКТ. Має високу ліпофільність. C max у плазмі крові досягається приблизно через 1 год. Біодоступність препарату – 25%. Їда не впливає на біодоступність. Розподіл Карведилол має високу ліпофільність. Зв'язується з білками плазми на 98-99%. Vd становить близько 2 л/кг і збільшується у пацієнтів із цирозом печінки. Була продемонстрована ентерогепатична циркуляція вихідної речовини у тварин. Метаболізм Карведилол піддається біотрансформації в печінці шляхом окислення та кон'югації з утворенням низки метаболітів. 60-75% абсорбованого препарату метаболізується при "першому проходженні" через печінку. Показано існування кишково-печінкової циркуляції вихідної речовини. Метаболізм карведилолу внаслідок окиснення є стереоселективним. R-стереоізомер метаболізується в основному за допомогою CYP2D6 та CYP1А2, а S-стереоізомер – в основному за допомогою CYP2D9 та меншою мірою за допомогою CYP2D6. До інших ізоферментів Р450, що беруть участь у метаболізмі карведилолу, відносяться CYP3A4, CYP2E1 та CYP2C19. Cmax R  -стереоізомеру в плазмі приблизно в 2 рази перевищує таку для S-стереоізомеру. R-стереоізомер метаболізується головним чином шляхом гідроксилювання. У повільних метаболізаторів CYP2D6 можливе збільшення плазмової концентрації карведилолу, насамперед R-стереоізомеру, що виявляється у збільшенні альфа-адреноблокуючої активності карведилолу. В результаті деметилювання та гідроксилювання фенольного кільця утворюються 3 метаболіту (їх концентрації в 10 разів нижче, ніж концентрація карведилолу) з бета-адреноблокуючою активністю (у 4'-гідроксифенольного метаболіту вона приблизно в 13 разів сильніша, ніж у самого карведилолу). 3 активних метаболіту мають менш виражені вазодилатуючими властивостями, ніж карведилол. 2 гідроксикарбазольні метаболіти карведилолу є надзвичайно потужними антиоксидантами, причому їх активність у цьому відношенні в 30-80 разів перевищує таку у карведилолу. Виведення Т1/2 карведилолу становить близько 6 годин, плазмовий кліренс – близько 500-700 мл/хв. Виведення відбувається головним чином через кишківник, основний шлях виведення – з жовчю. Невелика частина дози виводиться нирками як різних метаболітів. Карведилол проникає крізь плацентарний бар'єр. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів При тривалій терапії карведилолом інтенсивність ниркового кровотоку зберігається, швидкість клубочкової фільтрації не змінюється. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та помірною (КК 20-30 мл/хв) або тяжкою (КК <20 мл/хв) нирковою недостатністю концентрація карведилолу в плазмі крові була приблизно на 40-55% вищою, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Однак отримані дані відрізняються значною варіабельністю. Зважаючи на те, що виведення карведилолу відбувається головним чином через кишечник, значне збільшення його концентрації у плазмі крові пацієнтів із порушенням функції нирок мало ймовірне. Існуючі дані з фармакокінетики у пацієнтів з різним ступенем порушення функції нирок дозволяють вважати, що пацієнтам з помірним та тяжким ступенем ниркової недостатності корекції дози карведилолу не потрібно. У пацієнтів з цирозом печінки системна біодоступність препарату збільшується на 80% через зменшення вираженості метаболізму при "першому проходженні" через печінку. Отже, карведилол протипоказаний пацієнтам із клінічно маніфестним порушенням функції печінки. У дослідженні у 24 пацієнтів, які страждають на серцеву недостатність, кліренс R і S стереоізомерів карведилолу був значно нижчим порівняно з кліренсом, що раніше спостерігався, у здорових добровольців. Дані результати свідчать, що фармакокінетика R та S стереоізомерів карведилолу при серцевій недостатності значно змінюється. Вік не має статистично значущого впливу на фармакокінетику карведилолу у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Згідно з даними клінічних досліджень, переносимість карведилолу у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або ІХС похилого та старечого віку не відрізняється від такої у пацієнтів молодшого віку. У пацієнтів, які страждають на цукровий діабет 2 типу та артеріальною гіпертензією, карведилол не впливає на концентрацію глюкози в крові натще та після їжі, вміст глікозильованого гемоглобіну (HbA1) у крові або дозу гіпоглікемічних засобів. У клінічних дослідженнях було показано, що у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу карведилол не спричиняє зниження толерантності до глюкози. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які мали інсулінорезистентність (синдром X), але без супутнього цукрового діабету, карведилол покращує чутливість до інсуліну. Аналогічні результати були отримані у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та цукровим діабетом 2 типу.Клінічна фармакологіяБета1-,бета2-адреноблокатор. Альфа1-адреноблокатор.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія; ІХС: стабільна стенокардія; хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії).Протипоказання до застосуванняГостра та хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації (IV функціональний клас за класифікацією NYHA), що потребує внутрішньовенного введення інотропних засобів; клінічно суттєві порушення функції печінки; АV-блокада II-III ступеня (за винятком пацієнтів із штучним водієм ритму серця); виражена брадикардія (ЧСС <50 уд/хв); СССУ (включаючи синоатріальну блокаду); виражена артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск <85 мм рт. ст.); кардіогенний шок; бронхоспазм та бронхіальна астма (в анамнезі); вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); вагітність; непереносимість фруктози, лактози, дефіцит лактази, сахарази/ізомальтази, глюкозо-галактозна мальабсорбція (препарат містить лактозу та сахарозу); підвищена чутливість до карведилолу або до інших компонентів препарату. З обережністю слід призначати препарат при ХОЗЛ, стенокардії Принцметалу, тиреотоксикозі, оклюзійних захворюваннях периферичних судин, феохромоцитомі, псоріазі, нирковій недостатності, АV-блокаді I ступеня, великих хірургічних втручаннях та загальній анесті.Вагітність та лактаціяДані, отримані в дослідженнях на тваринах, є недостатніми для визначення впливу на вагітність, розвиток ембріона/плода, пологи або постнатальний розвиток. Потенційний ризик для людини не відомий. Бета-адреноблокатори зменшують плацентарний кровотік, що може призводити до внутрішньоутробної загибелі плода та передчасних пологів. Крім того, у плода та новонародженого можуть виникати небажані реакції (зокрема, гіпоглікемія та брадикардія, ускладнення з боку серця та легень). Достатнього досвіду застосування препарату Карведилол Зентіва у вагітних немає. Препарат протипоказаний для застосування при вагітності, за винятком випадків, коли передбачувана користь для матері перевершує потенційний ризик для плода. Дані про виділення карведилолу з грудним молоком відсутні, тому якщо застосування препарату Карведилол Зентіва необхідно в період лактації, то грудне вигодовування необхідно припинити. Застосування у дітей Протипоказано застосування препарату у дітей та підлітків віком до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяУ цьому розділі представлені побічні реакції, зареєстровані при застосуванні карведилолу, з поділом на групи відповідно до термінології MedDRA та наступними категоріями частоти згідно з класифікацією ВООЗ: дуже часті (більше 1/10), часті (від >1/100 до <1/ 10), нечасті (від >1/1000 до <1/100), рідкісні від >1/10 000 до <1/1000), дуже рідкісні (від <1/10 000, включаючи окремі повідомлення). З боку імунної системи: дуже рідкі – гіперчутливість. З боку системи кровотворення: часті – анемія; рідкісні – тромбоцитопенія; дуже рідкісні – лейкопенія. З боку нервової системи: дуже часті – запаморочення, біль голови; нечасті - переднепритомний стан, непритомність, парестезії. З боку органу зору: часті – порушення зору, зменшення сльозовиділення (сухість очей), подразнення очей. Серцево-судинна система: дуже часті – серцева недостатність у період збільшення дози, виражене зниження АТ; часті – брадикардія, набряки, гіперволемія, затримка рідини, ортостатична гіпотензія, порушення периферичного кровообігу (похолодання кінцівок, захворювання периферичних судин, загострення синдрому хромоти, що перемежується, та синдрому Рейно); нечасті – AV-блокада ІІ-ІІІ ступеня, стенокардія. З боку дихальної системи: часті – задишка, набряк легенів, астма у схильних до пацієнтів, бронхіт, пневмонія, інфекції верхніх дихальних шляхів; рідкісні – закладеність носа. З боку травної системи: часті – нудота, діарея, блювання, диспепсія, біль у животі; нечасті – запор, сухість у роті. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідкісні – підвищення активності АЛТ, АСТ та ГГТ. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасті – шкірні реакції (наприклад, алергічна екзантема, дерматит, кропив'янка, свербіж шкіри, псоріазоподібні та лишаєподібні ураження шкіри, алопеція); дуже рідкісні – багатоформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. З боку кістково-м'язової системи: часті – біль у кінцівках. З боку сечовивідної системи: часті – інфекції сечовивідних шляхів, порушення сечовипускання, ниркова недостатність та порушення функції нирок у пацієнтів з дифузним васкулітом та/або порушенням функції нирок; дуже рідко - нетримання сечі у жінок (оборотне після відміни препарату). З боку статевих органів та молочної залози: нечасті – еректильна дисфункція. З боку обміну речовин та харчування: часті – гіперхолестеринемія, гіперглікемія або гіпоглікемія у пацієнтів із цукровим діабетом. Загальні розлади: дуже часті – астенія, підвищена стомлюваність; часті – збільшення маси тіла. Запаморочення, непритомність, біль голови і астенія зазвичай легкого ступеня частіше виникають на початку терапії препаратом Карведилол Зентива. При застосуванні препарату у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю та низьким АТ (систолічний АТ <100 мм рт. ст.), ІХС та дифузними змінами судин та/або нирковою недостатністю відзначалося оборотне порушення функції нирок. Наявність у препарату бета-адреноблокуючих властивостей не виключає можливість маніфестації цукрового діабету, що латентно протікає, декомпенсації вже наявного цукрового діабету або пригнічення контрінсулярної системи.Взаємодія з лікарськими засобамиФармакокінетична взаємодія Оскільки карведилол є субстратом, так і інгібітором глікопротеїну Р, при його одночасному застосуванні з препаратами, що транспортуються глікопротеїном Р, біодоступність останніх може збільшуватися. Крім того, біодоступність карведилолу може змінюватись під дією індукторів або інгібіторів глікопротеїну Р. Інгібітори та індуктори CYP2D6 та CYP2C9 можуть стереоселективно змінювати системний та/або пресистемний метаболізм карведилолу, призводячи до збільшення або зниження концентрацій R та S стереоізомерів карведилолу у плазмі крові. Деякі приклади подібних взаємодій, що спостерігалися у пацієнтів або у здорових добровольців, наведені нижче, однак цей список не є повним. При одночасному застосуванні карведилолу та дигоксину концентрації дигоксину підвищуються приблизно на 15%. На початку терапії карведилолом, під час підбору його дози або відміни препарату, рекомендується регулярний контроль концентрації дигоксину в плазмі. У двох дослідженнях при застосуванні карведилолу у пацієнтів, які перенесли пересадку нирки і серця і отримували перорально циклоспорин, відзначалося підвищення концентрації циклоспорину в плазмі крові. Виявилося, що внаслідок інгібування активності глікопротеїну Р у кишечнику карведилол збільшує всмоктування циклоспорину при його пероральному прийомі. Щоб підтримувати концентрації циклоспорину в терапевтичному діапазоні, знадобилося зменшення дози циклоспорину в середньому на 10-20%. У зв'язку з вираженими індивідуальними коливаннями концентрації циклоспорину рекомендується ретельний моніторинг його концентрації після початку терапії карведилолом та, при необхідності, відповідна корекція добової дози циклоспорину. При внутрішньовенному введенні циклоспорину будь-якої взаємодії з карведилолом не очікується. У дослідженні за участю 12 здорових добровольців рифампіцин знижував плазмові концентрації карведилолу, найімовірніше, шляхом індукції глікопротеїну Р, призводячи до зниження всмоктування карведилолу в кишечнику та зниження його антигіпертензивної дії. У пацієнтів із серцевою недостатністю аміодарон знижував кліренс S стереоізомеру карведилолу, пригнічуючи CYP2C9. Середня концентрація R стереоізомеру карведилолу не змінювалася. Отже, у зв'язку з підвищенням концентрації S стереоізомеру карведилолу можливий ризик збільшення бета-адреноблокуючої дії. У рандомізованому дослідженні з перехресним дизайном у 10 пацієнтів із серцевою недостатністю одночасне застосування флуоксетину (інгібітору CYP2D6) призводило до стереоселективного пригнічення метаболізму карведилолу – до підвищення середнього показника AUC для R(+) на 77%. Однак, різниці у побічних діях, величині АТ або ЧСС між двома групами не відзначалося. Фармакодинамічна взаємодія Препарати з бета-адреноблокуючими властивостями можуть посилювати гіпоглікемічний вплив інсуліну або гіпоглікемічних препаратів для прийому внутрішньо. Симптоми гіпоглікемії, особливо тахікардія, можуть маскуватися або слабшати. Пацієнтам, які отримують інсулін або гіпоглікемічні засоби для внутрішнього прийому, рекомендується регулярний контроль вмісту глюкози в крові. Пацієнти, які приймають одночасно препарати з бета-адреноблокуючими властивостями та препарати, що знижують вміст катехоламінів (наприклад, резерпін та інгібітори МАО), повинні перебувати під ретельним наглядом у зв'язку з ризиком розвитку артеріальної гіпотензії та/або вираженої брадикардії. Комбінована терапія бета-адреноблокаторами та дигоксином може призводити до додаткового уповільнення AV-провідності. Застосування верапамілу, дилтіазему, аміодарону або інших антиаритмічних засобів одночасно з карведилолом може підвищити ризик порушення AV-провідності. Одночасне застосування клонідину з бета-адреноблокаторами може потенціювати гіпотензивний та брадикардичний ефект. Якщо планується припинити комбіновану терапію препаратом бета-адреноблокатором та клонідином, першим слід відмінити бета-адреноблокатор, а через кілька днів можна відмінити клонідин, поступово зменшуючи його дозу. При одночасному застосуванні карведилолу та дилтіазему відзначалися окремі випадки порушень серцевої провідності (рідко – з порушеннями показників гемодинаміки). Застосування карведилолу разом із блокаторами повільних кальціїв каналів (наприклад, верапаміл або дилтіазем) рекомендується проводити під контролем ЕКГ та АТ. Як і інші препарати з бета-адреноблокуючою активністю, карведилол може посилювати дію інших гіпотензивних засобів, що одночасно приймаються (наприклад, альфа-адреноблокаторів) або препаратів, які викликають артеріальну гіпотензію в якості побічної дії. Слід проводити ретельне спостереження за основними показниками життєдіяльності організму під час проведення загальної анестезії у зв'язку з можливістю синергічної негативної інотропної дії карведилолу та засобів для загальної анестезії. Одночасне застосування НПЗЗ та бета-адреноблокаторів може призводити до артеріальної гіпертензії та зниження контролю АТ. Оскільки некардіоселективні бета-адреноблокатори перешкоджають бронхолітичному ефекту бронходилататорів, які є стимуляторами β-адренорецепторів, необхідно ретельне спостереження за пацієнтами, які отримують ці препарати.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо, незалежно від їди, запиваючи достатньою кількістю рідини. Артеріальна гіпертензія Початкова доза становить 12.5 мг 1 раз на добу в перші 2 дні лікування. Потім – по 25 мг 1 раз на добу. Можливе поступове збільшення дози з інтервалом щонайменше 2 тижнів. При недостатності гіпотензивного ефекту через 2 тижні терапії доза може бути збільшена вдвічі. Максимальна рекомендована добова доза препарату становить 50 мг 1 раз на добу (можна розділити дозу на 2 прийоми). ІХС: стабільна стенокардія Початкова доза становить 12.5 мг 2 рази на добу в перші 2 дні лікування. Потім – по 25 мг 2 рази на добу. При недостатності антиангінального ефекту через 2 тижні терапії доза може бути збільшена вдвічі. Максимальна рекомендована добова доза препарату становить 100 мг на добу, розділена на 2 прийоми. У пацієнтів похилого віку початкова доза, що рекомендується, протягом перших 2 днів лікування становить 12.5 мг 2 рази на добу. Потім лікування продовжують у максимальній рекомендованій добовій дозі по 25 мг 2 рази на добу. Безпека та ефективність застосування у дітей та підлітків віком до 18 років не встановлені. Хронічна серцева недостатність Дозу слід підбирати індивідуально, під ретельним медичним контролем. Карведилол можна застосовувати як доповнення до стандартної терапії, однак він також може застосовуватися у пацієнтів з непереносимістю інгібіторів АПФ або у пацієнтів, які не отримують препарати наперстянки, гідралазину або нітрату. Дози дигоксину, діуретиків та інгібіторів АПФ слід підбирати до початку лікування карведилолом. Рекомендована початкова доза становить 3.125 мг (1/2 таб. препарату Карведилол Зенітиву 6.25 мг із ризиком) 2 рази на добу протягом 2 тижнів. При хорошій переносимості дозу збільшують з інтервалом не менше 2 тижнів до 6.25 мг 2 рази на добу, потім до 12.5 мг 2 рази на добу, далі – до 25 мг 2 рази на добу. Дозу слід збільшувати до максимальної, яка добре переноситься пацієнтом. Максимальна доза, що рекомендується, становить 25 мг 2 рази на добу для всіх пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю тяжкого ступеня, а також для пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю легким і середнім ступенем тяжкості з масою тіла <85 кг. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю легким та середнім ступенем тяжкості з масою тіла >85 кг рекомендована максимальна доза становить 50 мг 2 рази на добу. На початку лікування або при підвищенні дози можливе тимчасове посилення симптомів серцевої недостатності, особливо у пацієнтів з тяжкою хронічною серцевою недостатністю та/або діуретиків, які отримують великі дози. Як правило, скасовувати лікування не потрібно, проте дозу препарату не слід збільшувати. Після початку застосування або підвищення дози карведилолу за станом пацієнта слід спостерігати лікар/кардіолог. Перед кожним збільшенням дози слід провести обстеження для виявлення можливого посилення симптомів серцевої недостатності або надмірної вазодилатації (включаючи визначення показників функції нирок, маси тіла, артеріального тиску, частоти та ритму серцевих скорочень). У разі прогресування симптомів серцевої недостатності або затримки рідини слід збільшити дозу діуретиків; у такій ситуації дозу карведилолу не слід збільшувати доти,доки стан пацієнта не стабілізується. При виникненні брадикардії або у разі подовження часу AV-проведення, насамперед необхідно контролювати дозу дигоксину. У деяких випадках може знадобитися зменшення дози карведилолу або тимчасова відміна лікування. Однак навіть у таких випадках часто можна успішно продовжити титрування дози карведилолу. Під час титрування дози слід проводити регулярний моніторинг ниркової функції, показників кількості тромбоцитів та глікемії (за наявності цукрового діабету 1 або 2 типи). Після проведення титрування дози можна зменшити частоту моніторингу. Пацієнти похилого віку можуть бути більш чутливими до дії карведилолу, тому їх стан слід спостерігати особливо ретельно. Безпека та ефективність застосування у дітей та підлітків віком до 18 років не встановлені. Карведилол не слід застосовувати у пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки. У пацієнтів із печінковою недостатністю середнього ступеня тяжкості може знадобитися корекція дози. У пацієнтів з нирковою недостатністю дозу карведилолу слід підбирати індивідуально, однак, виходячи з фармакокінетичних параметрів, корекція дози, як правило, не потрібна. Припинення лікування Лікування карведилолом не слід припиняти раптово, особливо у пацієнтів, які страждають на ІХС. Лікування слід припиняти поступово протягом 7-10 днів, наприклад, зменшуючи добову дозу препарату вдвічі кожні 3 дні.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску (що супроводжується запамороченням або непритомністю), брадикардія, задишка (внаслідок бронхоспазму), блювота. У тяжких випадках можливі порушення дихання, сплутаність свідомості, генералізовані судоми, серцева недостатність, порушення серцевої провідності, кардіогенний шок, зупинка серця. Лікування: проведення симптоматичної терапії. Необхідно проводити моніторинг та підтримання життєво важливих функцій організму, за необхідності – у відділенні інтенсивної терапії. При вираженій брадикардії доцільно внутрішньовенне застосування м-холіноблокаторів (атропін по 0.5-2 мг) для підтримки серцево-судинної діяльності; глюкагон по 1-10 мг внутрішньовенно струминно, потім по 2-5 мг на годину у вигляді тривалої інфузії. Якщо в клінічній картині передозування переважає виражене зниження АТ, вводять симпатоміметики (норепінефрін (норадреналін), епінефрін (адреналін), добутамін) у різних дозах, залежно від маси тіла та відповіді на терапію, що проводиться, в умовах безперервного контролю показників кровообігу. При резистентності до брадикардії показано застосування штучного водія ритму.При бронхоспазму вводять бета-адреноміметики у вигляді аерозолю (при неефективності – внутрішньовенно) або амінофілін внутрішньовенно. При судомах внутрішньовенно повільно вводять діазепам або клоназепам. Оскільки при тяжкому передозуванні із симптоматикою шоку можливе подовження Т1/2 карведилолу та виведення препарату з депо, необхідно продовжувати підтримуючу терапію досить тривалий час.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю під час добору дози препарату Карведилол Зентіва може спостерігатися наростання симптомів хронічної серцевої недостатності або затримка рідини. При виникненні таких симптомів необхідно збільшити дозу діуретиків та не підвищувати дозу препарату Карведилол Зентіва до стабілізації показників гемодинаміки. Іноді буває необхідно зменшити дозу препарату Карведилол Зентіва або, в окремих випадках, тимчасово відмінити препарат. Подібні епізоди не заважають подальшому правильному підбору дози препарату. Карведилол Зенітва з обережністю використовують у комбінації із серцевими глікозидами (можливе надмірне уповільнення AV-провідності). При застосуванні препарату Карведилол Зентіва у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю та низьким АТ (систолічний АТ <100 мм рт. ст.), ІХС та дифузними змінами судин та/або нирковою недостатністю відзначалося оборотне погіршення функції нирок. Дозу препарату підбирають залежно від функціонального стану нирок. Пацієнтам з ХОЗЛ (в т.ч. з бронхоспастичним синдромом), які не отримують пероральних або інгаляційних протиастматичних засобів, препарат Карведилол Зенітва слід призначати тільки в тому випадку, якщо можливі переваги його застосування перевищують потенційний ризик. За наявності схильності до бронхоспастичного синдрому при прийомі препарату Карведилол Зентіва внаслідок підвищення опору дихальних шляхів може розвинутись задишка. На початку прийому та зі збільшенням дози препарату Карведилол Зентіва необхідно ретельно спостерігати за станом таких пацієнтів, знижуючи дозу препарату при появі початкових ознак бронхоспазму. З обережністю Карведилол Зентіва призначають пацієнтам із цукровим діабетом, оскільки препарат може маскувати або послаблювати симптоми гіпоглікемії (особливо тахікардію). У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю та цукровим діабетом застосування препарату може супроводжуватись коливаннями глікемії. Необхідно бути обережними при застосуванні препарату Карведилол Зенітва у пацієнтів із захворюваннями периферичних судин (в т.ч. із синдромом Рейно), оскільки бета-адреноблокатори можуть посилювати симптоми артеріальної недостатності. Як і інші бета-адреноблокатори, препарат Карведилол Зентіва може зменшувати симптоми тиреотоксикозу. З обережністю слід призначати препарат пацієнтам, яким проводиться хірургічне втручання під загальною анестезією, через можливість посилення негативних ефектів препарату Карведилол Зентіва та засобів для загальної анестезії. Препарат Карведилол Зентіва може викликати брадикардію, при ЧСС < 55 уд/хв. дозу препарату слід зменшити. Необхідно бути обережним при застосуванні препарату Карведилол Зентіва у пацієнтів з тяжкими реакціями підвищеної чутливості в анамнезі або проходять курс десенсибілізації, оскільки бета-адреноблокатори можуть підвищити чутливість до алергенів та ступінь тяжкості анафілактичних реакцій. Пацієнтам із вказівками в анамнезі на виникнення або загострення псоріазу при застосуванні бета-адреноблокаторів Карведилол Зентіва слід призначати лише після ретельної оцінки співвідношення можливої ​​користі та ризику. У пацієнтів, які одночасно приймають блокатори повільних кальцієвих каналів (наприклад, верапаміл або дилтіазем), а також інші антиаритмічні засоби, необхідно регулярно проводити моніторинг ЕКГ та АТ. Пацієнтам з феохромоцитомою до початку застосування будь-якого бета-адреноблокатора необхідно призначити альфа-адреноблокатор. Хоча препарат Карведилол Зентіва має як бета-, так і альфа адреноблокуючі властивості, досвіду його застосування у таких пацієнтів немає, тому препарат з обережністю слід призначати пацієнтам з підозрою на феохромоцитому. Неселективні бета-адреноблокатори можуть провокувати появу болю у пацієнтів із стенокардією Принцметалу. Досвіду застосування препарату Карведилол Зентів у таких пацієнтів немає. Незважаючи на те, що альфа-адреноблокуючі властивості препарату Карведилол Зентіва можуть запобігти подібній симптоматиці, призначати препарат у таких випадках слід з обережністю. Пацієнтам, які використовують контактні лінзи, слід пам'ятати про можливість зменшення кількості слізної рідини. Лікування препаратом Карведилол Зентіва проводиться тривало. Терапію слід припиняти різко, необхідно поступово зменшувати дозу препарату з тижневими інтервалами. Це особливо важливо у пацієнтів з ІХС. При необхідності проведення хірургічного втручання з використанням загальної анестезії слід попередити лікаря-анестезіолога про попередню терапію препаратом Карведилол Зентіва. У період лікування слід виключити вживання алкоголю. Слід з обережністю застосовувати препарат у пацієнтів з депресією, метаболічним ацидозом та злоякісною міастенією (myasthenia gravis). Карведилол Зентіва містить сахарозу. Пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями, пов'язаними з непереносимістю галактози, синдромом мальабсорбції глюкози-галактози та недостатністю сахарази-ізомальтази не слід приймати препарат. Карведилол Зентіва містить лактозу. Пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями, пов'язаними з непереносимістю галактози, недостатністю лактази lapp або порушенням всмоктування глюкози-галактози, не слід приймати препарат. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Спеціальних досліджень впливу препарату на здатність до керування транспортними засобами та роботи з механізмами не проводилося. У зв'язку з можливістю розвитку таких побічних реакцій, як запаморочення та стомлюваність, здатність до керування транспортними засобами та роботи з механізмами може бути порушена. Особливо це слід враховувати на початку лікування після збільшення дози, при зміні препаратів, а також при вживанні алкоголю.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: 25 мг карведилолу. Допоміжні речовини: заліза оксид жовтий, лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, повідон К30, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат. 10 шт. - блістери (3) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки жовтого кольору, круглі, двоопуклі, з ризиком з двох сторін і на боках і з написом "C2" на одній стороні.Фармакотерапевтична групаБета1-, бета2-адреноблокатор. Альфа1-адреноблокатор. Чинить вазодилатуючу, антиангінальну та антиаритмічну дію. Карведилол являє собою рацемічну суміш R(+) і S(-) стереоізомерів, кожен з яких має однакові альфа-адреноблокуючі властивості. Бета-адреноблокуюча дія карведилолу носить неселективний характер і зумовлена ​​лівообертальним S(-) стереоізомером. Препарат не має власної симпатоміметичної активності, має мембраностабілізуючі властивості. Вазодилатуючий ефект пов'язаний головним чином з блокадою α1-адренорецепторів. Завдяки вазодилатації знижує ОПСС. Ефективність У пацієнтів з артеріальною гіпертензією зниження артеріального тиску не супроводжується збільшенням ОПСС, не знижується периферичний кровотік (на відміну від бета-адреноблокаторів). Карведилол пригнічує РААС за допомогою блокади β-адренорецепторів нирок, спричиняючи зниження активності реніну плазми. ЧСС знижується незначною мірою. У пацієнтів з ІХС має антиангінальну дію. Зменшує перед- та постнавантаження на серце. Не надає вираженого впливу на ліпідний обмін та вміст іонів калію, натрію та магнію у плазмі крові. При застосуванні препарату співвідношення ЛПВЩ/ЛНЩ залишається нормальним. У пацієнтів з порушеннями функції лівого шлуночка та/або серцевою недостатністю сприятливо впливає на гемодинамічні показники та покращує фракцію викиду та розміри лівого шлуночка. Карведилол знижує показник смертності та зменшує частоту госпіталізацій, зменшує симптоматику та покращує функцію лівого шлуночка у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю ішемічного та неішемічного генезу. Ефекти карведилолу є дозозалежними.ФармакокінетикаВсмоктування Карведилол швидко всмоктується із ШКТ. Має високу ліпофільність. C max у плазмі крові досягається приблизно через 1 год. Біодоступність препарату – 25%. Їда не впливає на біодоступність. Розподіл Карведилол має високу ліпофільність. Зв'язується з білками плазми на 98-99%. Vd становить близько 2 л/кг і збільшується у пацієнтів із цирозом печінки. Була продемонстрована ентерогепатична циркуляція вихідної речовини у тварин. Метаболізм Карведилол піддається біотрансформації в печінці шляхом окислення та кон'югації з утворенням низки метаболітів. 60-75% абсорбованого препарату метаболізується при "першому проходженні" через печінку. Показано існування кишково-печінкової циркуляції вихідної речовини. Метаболізм карведилолу внаслідок окиснення є стереоселективним. R-стереоізомер метаболізується в основному за допомогою CYP2D6 та CYP1А2, а S-стереоізомер – в основному за допомогою CYP2D9 та меншою мірою за допомогою CYP2D6. До інших ізоферментів Р450, що беруть участь у метаболізмі карведилолу, відносяться CYP3A4, CYP2E1 та CYP2C19. Cmax R  -стереоізомеру в плазмі приблизно в 2 рази перевищує таку для S-стереоізомеру. R-стереоізомер метаболізується головним чином шляхом гідроксилювання. У повільних метаболізаторів CYP2D6 можливе збільшення плазмової концентрації карведилолу, насамперед R-стереоізомеру, що виявляється у збільшенні альфа-адреноблокуючої активності карведилолу. В результаті деметилювання та гідроксилювання фенольного кільця утворюються 3 метаболіту (їх концентрації в 10 разів нижче, ніж концентрація карведилолу) з бета-адреноблокуючою активністю (у 4'-гідроксифенольного метаболіту вона приблизно в 13 разів сильніша, ніж у самого карведилолу). 3 активних метаболіту мають менш виражені вазодилатуючими властивостями, ніж карведилол. 2 гідроксикарбазольні метаболіти карведилолу є надзвичайно потужними антиоксидантами, причому їх активність у цьому відношенні в 30-80 разів перевищує таку у карведилолу. Виведення Т1/2 карведилолу становить близько 6 годин, плазмовий кліренс – близько 500-700 мл/хв. Виведення відбувається головним чином через кишківник, основний шлях виведення – з жовчю. Невелика частина дози виводиться нирками як різних метаболітів. Карведилол проникає крізь плацентарний бар'єр. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів При тривалій терапії карведилолом інтенсивність ниркового кровотоку зберігається, швидкість клубочкової фільтрації не змінюється. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та помірною (КК 20-30 мл/хв) або тяжкою (КК <20 мл/хв) нирковою недостатністю концентрація карведилолу в плазмі крові була приблизно на 40-55% вищою, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Однак отримані дані відрізняються значною варіабельністю. Зважаючи на те, що виведення карведилолу відбувається головним чином через кишечник, значне збільшення його концентрації у плазмі крові пацієнтів із порушенням функції нирок мало ймовірне. Існуючі дані з фармакокінетики у пацієнтів з різним ступенем порушення функції нирок дозволяють вважати, що пацієнтам з помірним та тяжким ступенем ниркової недостатності корекції дози карведилолу не потрібно. У пацієнтів з цирозом печінки системна біодоступність препарату збільшується на 80% через зменшення вираженості метаболізму при "першому проходженні" через печінку. Отже, карведилол протипоказаний пацієнтам із клінічно маніфестним порушенням функції печінки. У дослідженні у 24 пацієнтів, які страждають на серцеву недостатність, кліренс R і S стереоізомерів карведилолу був значно нижчим порівняно з кліренсом, що раніше спостерігався, у здорових добровольців. Дані результати свідчать, що фармакокінетика R та S стереоізомерів карведилолу при серцевій недостатності значно змінюється. Вік не має статистично значущого впливу на фармакокінетику карведилолу у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Згідно з даними клінічних досліджень, переносимість карведилолу у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або ІХС похилого та старечого віку не відрізняється від такої у пацієнтів молодшого віку. У пацієнтів, які страждають на цукровий діабет 2 типу та артеріальною гіпертензією, карведилол не впливає на концентрацію глюкози в крові натще та після їжі, вміст глікозильованого гемоглобіну (HbA1) у крові або дозу гіпоглікемічних засобів. У клінічних дослідженнях було показано, що у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу карведилол не спричиняє зниження толерантності до глюкози. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які мали інсулінорезистентність (синдром X), але без супутнього цукрового діабету, карведилол покращує чутливість до інсуліну. Аналогічні результати були отримані у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та цукровим діабетом 2 типу.Клінічна фармакологіяБета1-,бета2-адреноблокатор. Альфа1-адреноблокатор.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія; ІХС: стабільна стенокардія; хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії).Протипоказання до застосуванняГостра та хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації (IV функціональний клас за класифікацією NYHA), що потребує внутрішньовенного введення інотропних засобів; клінічно суттєві порушення функції печінки; АV-блокада II-III ступеня (за винятком пацієнтів із штучним водієм ритму серця); виражена брадикардія (ЧСС <50 уд/хв); СССУ (включаючи синоатріальну блокаду); виражена артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск <85 мм рт. ст.); кардіогенний шок; бронхоспазм та бронхіальна астма (в анамнезі); вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); вагітність; непереносимість фруктози, лактози, дефіцит лактази, сахарази/ізомальтази, глюкозо-галактозна мальабсорбція (препарат містить лактозу та сахарозу); підвищена чутливість до карведилолу або до інших компонентів препарату. З обережністю слід призначати препарат при ХОЗЛ, стенокардії Принцметалу, тиреотоксикозі, оклюзійних захворюваннях периферичних судин, феохромоцитомі, псоріазі, нирковій недостатності, АV-блокаді I ступеня, великих хірургічних втручаннях та загальній анесті.Вагітність та лактаціяДані, отримані в дослідженнях на тваринах, є недостатніми для визначення впливу на вагітність, розвиток ембріона/плода, пологи або постнатальний розвиток. Потенційний ризик для людини не відомий. Бета-адреноблокатори зменшують плацентарний кровотік, що може призводити до внутрішньоутробної загибелі плода та передчасних пологів. Крім того, у плода та новонародженого можуть виникати небажані реакції (зокрема, гіпоглікемія та брадикардія, ускладнення з боку серця та легень). Достатнього досвіду застосування препарату Карведилол Зентіва у вагітних немає. Препарат протипоказаний для застосування при вагітності, за винятком випадків, коли передбачувана користь для матері перевершує потенційний ризик для плода. Дані про виділення карведилолу з грудним молоком відсутні, тому якщо застосування препарату Карведилол Зентіва необхідно в період лактації, то грудне вигодовування необхідно припинити. Застосування у дітей Протипоказано застосування препарату у дітей та підлітків віком до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Побічна діяУ цьому розділі представлені побічні реакції, зареєстровані при застосуванні карведилолу, з поділом на групи відповідно до термінології MedDRA та наступними категоріями частоти згідно з класифікацією ВООЗ: дуже часті (більше 1/10), часті (від >1/100 до <1/ 10), нечасті (від >1/1000 до <1/100), рідкісні від >1/10 000 до <1/1000), дуже рідкісні (від <1/10 000, включаючи окремі повідомлення). З боку імунної системи: дуже рідкі – гіперчутливість. З боку системи кровотворення: часті – анемія; рідкісні – тромбоцитопенія; дуже рідкісні – лейкопенія. З боку нервової системи: дуже часті – запаморочення, біль голови; нечасті - переднепритомний стан, непритомність, парестезії. З боку органу зору: часті – порушення зору, зменшення сльозовиділення (сухість очей), подразнення очей. Серцево-судинна система: дуже часті – серцева недостатність у період збільшення дози, виражене зниження АТ; часті – брадикардія, набряки, гіперволемія, затримка рідини, ортостатична гіпотензія, порушення периферичного кровообігу (похолодання кінцівок, захворювання периферичних судин, загострення синдрому хромоти, що перемежується, та синдрому Рейно); нечасті – AV-блокада ІІ-ІІІ ступеня, стенокардія. З боку дихальної системи: часті – задишка, набряк легенів, астма у схильних до пацієнтів, бронхіт, пневмонія, інфекції верхніх дихальних шляхів; рідкісні – закладеність носа. З боку травної системи: часті – нудота, діарея, блювання, диспепсія, біль у животі; нечасті – запор, сухість у роті. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідкісні – підвищення активності АЛТ, АСТ та ГГТ. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасті – шкірні реакції (наприклад, алергічна екзантема, дерматит, кропив'янка, свербіж шкіри, псоріазоподібні та лишаєподібні ураження шкіри, алопеція); дуже рідкісні – багатоформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. З боку кістково-м'язової системи: часті – біль у кінцівках. З боку сечовивідної системи: часті – інфекції сечовивідних шляхів, порушення сечовипускання, ниркова недостатність та порушення функції нирок у пацієнтів з дифузним васкулітом та/або порушенням функції нирок; дуже рідко - нетримання сечі у жінок (оборотне після відміни препарату). З боку статевих органів та молочної залози: нечасті – еректильна дисфункція. З боку обміну речовин та харчування: часті – гіперхолестеринемія, гіперглікемія або гіпоглікемія у пацієнтів із цукровим діабетом. Загальні розлади: дуже часті – астенія, підвищена стомлюваність; часті – збільшення маси тіла. Запаморочення, непритомність, біль голови і астенія зазвичай легкого ступеня частіше виникають на початку терапії препаратом Карведилол Зентива. При застосуванні препарату у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю та низьким АТ (систолічний АТ <100 мм рт. ст.), ІХС та дифузними змінами судин та/або нирковою недостатністю відзначалося оборотне порушення функції нирок. Наявність у препарату бета-адреноблокуючих властивостей не виключає можливість маніфестації цукрового діабету, що латентно протікає, декомпенсації вже наявного цукрового діабету або пригнічення контрінсулярної системи.Взаємодія з лікарськими засобамиФармакокінетична взаємодія Оскільки карведилол є субстратом, так і інгібітором глікопротеїну Р, при його одночасному застосуванні з препаратами, що транспортуються глікопротеїном Р, біодоступність останніх може збільшуватися. Крім того, біодоступність карведилолу може змінюватись під дією індукторів або інгібіторів глікопротеїну Р. Інгібітори та індуктори CYP2D6 та CYP2C9 можуть стереоселективно змінювати системний та/або пресистемний метаболізм карведилолу, призводячи до збільшення або зниження концентрацій R та S стереоізомерів карведилолу у плазмі крові. Деякі приклади подібних взаємодій, що спостерігалися у пацієнтів або у здорових добровольців, наведені нижче, однак цей список не є повним. При одночасному застосуванні карведилолу та дигоксину концентрації дигоксину підвищуються приблизно на 15%. На початку терапії карведилолом, під час підбору його дози або відміни препарату, рекомендується регулярний контроль концентрації дигоксину в плазмі. У двох дослідженнях при застосуванні карведилолу у пацієнтів, які перенесли пересадку нирки і серця і отримували перорально циклоспорин, відзначалося підвищення концентрації циклоспорину в плазмі крові. Виявилося, що внаслідок інгібування активності глікопротеїну Р у кишечнику карведилол збільшує всмоктування циклоспорину при його пероральному прийомі. Щоб підтримувати концентрації циклоспорину в терапевтичному діапазоні, знадобилося зменшення дози циклоспорину в середньому на 10-20%. У зв'язку з вираженими індивідуальними коливаннями концентрації циклоспорину рекомендується ретельний моніторинг його концентрації після початку терапії карведилолом та, при необхідності, відповідна корекція добової дози циклоспорину. При внутрішньовенному введенні циклоспорину будь-якої взаємодії з карведилолом не очікується. У дослідженні за участю 12 здорових добровольців рифампіцин знижував плазмові концентрації карведилолу, найімовірніше, шляхом індукції глікопротеїну Р, призводячи до зниження всмоктування карведилолу в кишечнику та зниження його антигіпертензивної дії. У пацієнтів із серцевою недостатністю аміодарон знижував кліренс S стереоізомеру карведилолу, пригнічуючи CYP2C9. Середня концентрація R стереоізомеру карведилолу не змінювалася. Отже, у зв'язку з підвищенням концентрації S стереоізомеру карведилолу можливий ризик збільшення бета-адреноблокуючої дії. У рандомізованому дослідженні з перехресним дизайном у 10 пацієнтів із серцевою недостатністю одночасне застосування флуоксетину (інгібітору CYP2D6) призводило до стереоселективного пригнічення метаболізму карведилолу – до підвищення середнього показника AUC для R(+) на 77%. Однак, різниці у побічних діях, величині АТ або ЧСС між двома групами не відзначалося. Фармакодинамічна взаємодія Препарати з бета-адреноблокуючими властивостями можуть посилювати гіпоглікемічний вплив інсуліну або гіпоглікемічних препаратів для прийому внутрішньо. Симптоми гіпоглікемії, особливо тахікардія, можуть маскуватися або слабшати. Пацієнтам, які отримують інсулін або гіпоглікемічні засоби для внутрішнього прийому, рекомендується регулярний контроль вмісту глюкози в крові. Пацієнти, які приймають одночасно препарати з бета-адреноблокуючими властивостями та препарати, що знижують вміст катехоламінів (наприклад, резерпін та інгібітори МАО), повинні перебувати під ретельним наглядом у зв'язку з ризиком розвитку артеріальної гіпотензії та/або вираженої брадикардії. Комбінована терапія бета-адреноблокаторами та дигоксином може призводити до додаткового уповільнення AV-провідності. Застосування верапамілу, дилтіазему, аміодарону або інших антиаритмічних засобів одночасно з карведилолом може підвищити ризик порушення AV-провідності. Одночасне застосування клонідину з бета-адреноблокаторами може потенціювати гіпотензивний та брадикардичний ефект. Якщо планується припинити комбіновану терапію препаратом бета-адреноблокатором та клонідином, першим слід відмінити бета-адреноблокатор, а через кілька днів можна відмінити клонідин, поступово зменшуючи його дозу. При одночасному застосуванні карведилолу та дилтіазему відзначалися окремі випадки порушень серцевої провідності (рідко – з порушеннями показників гемодинаміки). Застосування карведилолу разом із блокаторами повільних кальціїв каналів (наприклад, верапаміл або дилтіазем) рекомендується проводити під контролем ЕКГ та АТ. Як і інші препарати з бета-адреноблокуючою активністю, карведилол може посилювати дію інших гіпотензивних засобів, що одночасно приймаються (наприклад, альфа-адреноблокаторів) або препаратів, які викликають артеріальну гіпотензію в якості побічної дії. Слід проводити ретельне спостереження за основними показниками життєдіяльності організму під час проведення загальної анестезії у зв'язку з можливістю синергічної негативної інотропної дії карведилолу та засобів для загальної анестезії. Одночасне застосування НПЗЗ та бета-адреноблокаторів може призводити до артеріальної гіпертензії та зниження контролю АТ. Оскільки некардіоселективні бета-адреноблокатори перешкоджають бронхолітичному ефекту бронходилататорів, які є стимуляторами β-адренорецепторів, необхідно ретельне спостереження за пацієнтами, які отримують ці препарати.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо, незалежно від їди, запиваючи достатньою кількістю рідини. Артеріальна гіпертензія Початкова доза становить 12.5 мг 1 раз на добу в перші 2 дні лікування. Потім – по 25 мг 1 раз на добу. Можливе поступове збільшення дози з інтервалом щонайменше 2 тижнів. При недостатності гіпотензивного ефекту через 2 тижні терапії доза може бути збільшена вдвічі. Максимальна рекомендована добова доза препарату становить 50 мг 1 раз на добу (можна розділити дозу на 2 прийоми). ІХС: стабільна стенокардія Початкова доза становить 12.5 мг 2 рази на добу в перші 2 дні лікування. Потім – по 25 мг 2 рази на добу. При недостатності антиангінального ефекту через 2 тижні терапії доза може бути збільшена вдвічі. Максимальна рекомендована добова доза препарату становить 100 мг на добу, розділена на 2 прийоми. У пацієнтів похилого віку початкова доза, що рекомендується, протягом перших 2 днів лікування становить 12.5 мг 2 рази на добу. Потім лікування продовжують у максимальній рекомендованій добовій дозі по 25 мг 2 рази на добу. Безпека та ефективність застосування у дітей та підлітків віком до 18 років не встановлені. Хронічна серцева недостатність Дозу слід підбирати індивідуально, під ретельним медичним контролем. Карведилол можна застосовувати як доповнення до стандартної терапії, однак він також може застосовуватися у пацієнтів з непереносимістю інгібіторів АПФ або у пацієнтів, які не отримують препарати наперстянки, гідралазину або нітрату. Дози дигоксину, діуретиків та інгібіторів АПФ слід підбирати до початку лікування карведилолом. Рекомендована початкова доза становить 3.125 мг (1/2 таб. препарату Карведилол Зенітиву 6.25 мг із ризиком) 2 рази на добу протягом 2 тижнів. При хорошій переносимості дозу збільшують з інтервалом не менше 2 тижнів до 6.25 мг 2 рази на добу, потім до 12.5 мг 2 рази на добу, далі – до 25 мг 2 рази на добу. Дозу слід збільшувати до максимальної, яка добре переноситься пацієнтом. Максимальна доза, що рекомендується, становить 25 мг 2 рази на добу для всіх пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю тяжкого ступеня, а також для пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю легким і середнім ступенем тяжкості з масою тіла <85 кг. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю легким та середнім ступенем тяжкості з масою тіла >85 кг рекомендована максимальна доза становить 50 мг 2 рази на добу. На початку лікування або при підвищенні дози можливе тимчасове посилення симптомів серцевої недостатності, особливо у пацієнтів з тяжкою хронічною серцевою недостатністю та/або діуретиків, які отримують великі дози. Як правило, скасовувати лікування не потрібно, проте дозу препарату не слід збільшувати. Після початку застосування або підвищення дози карведилолу за станом пацієнта слід спостерігати лікар/кардіолог. Перед кожним збільшенням дози слід провести обстеження для виявлення можливого посилення симптомів серцевої недостатності або надмірної вазодилатації (включаючи визначення показників функції нирок, маси тіла, артеріального тиску, частоти та ритму серцевих скорочень). У разі прогресування симптомів серцевої недостатності або затримки рідини слід збільшити дозу діуретиків; у такій ситуації дозу карведилолу не слід збільшувати доти,доки стан пацієнта не стабілізується. При виникненні брадикардії або у разі подовження часу AV-проведення, насамперед необхідно контролювати дозу дигоксину. У деяких випадках може знадобитися зменшення дози карведилолу або тимчасова відміна лікування. Однак навіть у таких випадках часто можна успішно продовжити титрування дози карведилолу. Під час титрування дози слід проводити регулярний моніторинг ниркової функції, показників кількості тромбоцитів та глікемії (за наявності цукрового діабету 1 або 2 типи). Після проведення титрування дози можна зменшити частоту моніторингу. Пацієнти похилого віку можуть бути більш чутливими до дії карведилолу, тому їх стан слід спостерігати особливо ретельно. Безпека та ефективність застосування у дітей та підлітків віком до 18 років не встановлені. Карведилол не слід застосовувати у пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки. У пацієнтів із печінковою недостатністю середнього ступеня тяжкості може знадобитися корекція дози. У пацієнтів з нирковою недостатністю дозу карведилолу слід підбирати індивідуально, однак, виходячи з фармакокінетичних параметрів, корекція дози, як правило, не потрібна. Припинення лікування Лікування карведилолом не слід припиняти раптово, особливо у пацієнтів, які страждають на ІХС. Лікування слід припиняти поступово протягом 7-10 днів, наприклад, зменшуючи добову дозу препарату вдвічі кожні 3 дні.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску (що супроводжується запамороченням або непритомністю), брадикардія, задишка (внаслідок бронхоспазму), блювота. У тяжких випадках можливі порушення дихання, сплутаність свідомості, генералізовані судоми, серцева недостатність, порушення серцевої провідності, кардіогенний шок, зупинка серця. Лікування: проведення симптоматичної терапії. Необхідно проводити моніторинг та підтримання життєво важливих функцій організму, за необхідності – у відділенні інтенсивної терапії. При вираженій брадикардії доцільно внутрішньовенне застосування м-холіноблокаторів (атропін по 0.5-2 мг) для підтримки серцево-судинної діяльності; глюкагон по 1-10 мг внутрішньовенно струминно, потім по 2-5 мг на годину у вигляді тривалої інфузії. Якщо в клінічній картині передозування переважає виражене зниження АТ, вводять симпатоміметики (норепінефрін (норадреналін), епінефрін (адреналін), добутамін) у різних дозах, залежно від маси тіла та відповіді на терапію, що проводиться, в умовах безперервного контролю показників кровообігу. При резистентності до брадикардії показано застосування штучного водія ритму.При бронхоспазму вводять бета-адреноміметики у вигляді аерозолю (при неефективності – внутрішньовенно) або амінофілін внутрішньовенно. При судомах внутрішньовенно повільно вводять діазепам або клоназепам. Оскільки при тяжкому передозуванні із симптоматикою шоку можливе подовження Т1/2 карведилолу та виведення препарату з депо, необхідно продовжувати підтримуючу терапію досить тривалий час.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю під час добору дози препарату Карведилол Зентіва може спостерігатися наростання симптомів хронічної серцевої недостатності або затримка рідини. При виникненні таких симптомів необхідно збільшити дозу діуретиків та не підвищувати дозу препарату Карведилол Зентіва до стабілізації показників гемодинаміки. Іноді буває необхідно зменшити дозу препарату Карведилол Зентіва або, в окремих випадках, тимчасово відмінити препарат. Подібні епізоди не заважають подальшому правильному підбору дози препарату. Карведилол Зенітва з обережністю використовують у комбінації із серцевими глікозидами (можливе надмірне уповільнення AV-провідності). При застосуванні препарату Карведилол Зентіва у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю та низьким АТ (систолічний АТ <100 мм рт. ст.), ІХС та дифузними змінами судин та/або нирковою недостатністю відзначалося оборотне погіршення функції нирок. Дозу препарату підбирають залежно від функціонального стану нирок. Пацієнтам з ХОЗЛ (в т.ч. з бронхоспастичним синдромом), які не отримують пероральних або інгаляційних протиастматичних засобів, препарат Карведилол Зенітва слід призначати тільки в тому випадку, якщо можливі переваги його застосування перевищують потенційний ризик. За наявності схильності до бронхоспастичного синдрому при прийомі препарату Карведилол Зентіва внаслідок підвищення опору дихальних шляхів може розвинутись задишка. На початку прийому та зі збільшенням дози препарату Карведилол Зентіва необхідно ретельно спостерігати за станом таких пацієнтів, знижуючи дозу препарату при появі початкових ознак бронхоспазму. З обережністю Карведилол Зентіва призначають пацієнтам із цукровим діабетом, оскільки препарат може маскувати або послаблювати симптоми гіпоглікемії (особливо тахікардію). У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю та цукровим діабетом застосування препарату може супроводжуватись коливаннями глікемії. Необхідно бути обережними при застосуванні препарату Карведилол Зенітва у пацієнтів із захворюваннями периферичних судин (в т.ч. із синдромом Рейно), оскільки бета-адреноблокатори можуть посилювати симптоми артеріальної недостатності. Як і інші бета-адреноблокатори, препарат Карведилол Зентіва може зменшувати симптоми тиреотоксикозу. З обережністю слід призначати препарат пацієнтам, яким проводиться хірургічне втручання під загальною анестезією, через можливість посилення негативних ефектів препарату Карведилол Зентіва та засобів для загальної анестезії. Препарат Карведилол Зентіва може викликати брадикардію, при ЧСС < 55 уд/хв. дозу препарату слід зменшити. Необхідно бути обережним при застосуванні препарату Карведилол Зентіва у пацієнтів з тяжкими реакціями підвищеної чутливості в анамнезі або проходять курс десенсибілізації, оскільки бета-адреноблокатори можуть підвищити чутливість до алергенів та ступінь тяжкості анафілактичних реакцій. Пацієнтам із вказівками в анамнезі на виникнення або загострення псоріазу при застосуванні бета-адреноблокаторів Карведилол Зентіва слід призначати лише після ретельної оцінки співвідношення можливої ​​користі та ризику. У пацієнтів, які одночасно приймають блокатори повільних кальцієвих каналів (наприклад, верапаміл або дилтіазем), а також інші антиаритмічні засоби, необхідно регулярно проводити моніторинг ЕКГ та АТ. Пацієнтам з феохромоцитомою до початку застосування будь-якого бета-адреноблокатора необхідно призначити альфа-адреноблокатор. Хоча препарат Карведилол Зентіва має як бета-, так і альфа адреноблокуючі властивості, досвіду його застосування у таких пацієнтів немає, тому препарат з обережністю слід призначати пацієнтам з підозрою на феохромоцитому. Неселективні бета-адреноблокатори можуть провокувати появу болю у пацієнтів із стенокардією Принцметалу. Досвіду застосування препарату Карведилол Зентів у таких пацієнтів немає. Незважаючи на те, що альфа-адреноблокуючі властивості препарату Карведилол Зентіва можуть запобігти подібній симптоматиці, призначати препарат у таких випадках слід з обережністю. Пацієнтам, які використовують контактні лінзи, слід пам'ятати про можливість зменшення кількості слізної рідини. Лікування препаратом Карведилол Зентіва проводиться тривало. Терапію слід припиняти різко, необхідно поступово зменшувати дозу препарату з тижневими інтервалами. Це особливо важливо у пацієнтів з ІХС. При необхідності проведення хірургічного втручання з використанням загальної анестезії слід попередити лікаря-анестезіолога про попередню терапію препаратом Карведилол Зентіва. У період лікування слід виключити вживання алкоголю. Слід з обережністю застосовувати препарат у пацієнтів з депресією, метаболічним ацидозом та злоякісною міастенією (myasthenia gravis). Карведилол Зентіва містить сахарозу. Пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями, пов'язаними з непереносимістю галактози, синдромом мальабсорбції глюкози-галактози та недостатністю сахарази-ізомальтази не слід приймати препарат. Карведилол Зентіва містить лактозу. Пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями, пов'язаними з непереносимістю галактози, недостатністю лактази lapp або порушенням всмоктування глюкози-галактози, не слід приймати препарат. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Спеціальних досліджень впливу препарату на здатність до керування транспортними засобами та роботи з механізмами не проводилося. У зв'язку з можливістю розвитку таких побічних реакцій, як запаморочення та стомлюваність, здатність до керування транспортними засобами та роботи з механізмами може бути порушена. Особливо це слід враховувати на початку лікування після збільшення дози, при зміні препаратів, а також при вживанні алкоголю.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активна речовина: 80 мг/160 мг соталолу гідрохлориду; допоміжні речовини: лактози моногідрат 26,75 мг/53,5 мг; крохмаль кукурудзяний 10 мг/20 мг; гіпролоза 1,5 мг/3 мг; карбоксиметилкрохмаль натрію 5 мг/10 мг; кремнію діоксид колоїдний 0,5 мг/1 мг; стеарат магнію 1,25 мг/2,5 мг. По 10 таблеток у блістер із поліпропілену та алюмінієвої фольги. По 1, 2, 3, 5 або 10 блістерів у картонну пачку з інструкцією із застосування.Опис лікарської формиБілі або майже білі, круглі, двоопуклі таблетки, з ризиком на одній стороні та гравіюванням "SOT" на іншій.Фармакотерапевтична групаБета-адреноблокатор.ФармакокінетикаБіодоступність прийому внутрішньо є практично повною (більше 90%). Максимальна концентрація в плазмі досягається через 2,5-4 години після прийому внутрішньо, а рівноважна концентрація в межах 2-3 днів. Всмоктування препарату знижується приблизно на 20% при їді в порівнянні з прийомом натще. У дозовому інтервалі від 40 до 640 мг/день концентрація соталолу в плазмі пропорційна прийнятій дозі. Розподіл відбувається у плазма, а також у периферичні органи та тканини, причому період напіввиведення становить 10-20 годин. Соталол не зв'язується з білками плазми і не піддається метаболізму. Фармакокінетика d- та 1-енантіомерів соталолу є практично однаковою. Погано проникає через гематоенцефалічний бар'єр, причому його концентрація у спинномозковій рідині становить лише 10% від концентрації у плазмі крові. Основним шляхом виведення з організму є виділення через нирки. Від 80 до 90% введеної дози виділяється у незміненому вигляді із сечею, а решта з калом. Хворим із порушеною функцією нирок слід призначати менші дози препарату. З віком фармакокінетика змінюється незначно, хоча порушення функції нирок у хворих похилого віку знижує швидкість виділення, що призводить до підвищеного накопичення препарату в організмі.ФармакодинамікаСоталол є неселективним блокатором р-адренергічних рецепторів, що діє як на b1-, так і на b2-рецептори і не має власної симпатоміметичної активності (СМА) і мембраностабілізуючої активності (MCA). Подібно до інших бета-адреноблокаторів, соталол пригнічує секрецію реніну, причому цей ефект носить виражений характер як у стані спокою, так і при навантаженні. Р-адреноблокуюча дія препарату спричиняє зниження частоти серцевих скорочень (негативна хронотропна дія) та обмежене зниження сили серцевих скорочень (негативна інотропна дія). Ці зміни функції серця знижують потребу міокарда у кисні та обсяг навантаження на серце. Антиаритмічні властивості соталолу пов'язані як із здатністю до блокади бета-адренергічних рецепторів, так і зі здатністю до пролонгування потенціалу дії міокарда. Основний ефект соталолу полягає у збільшенні тривалості ефективних рефрактерних періодів у передсердних, шлуночкових та додаткових шляхах проведення імпульсу.Показання до застосуванняШлуночкова аритмія: попередження рецидивів життєзагрозливої ​​шлуночкової тахіаритмії; лікування симптоматичної нестійкої шлуночкової тахіаритмії Надшлуночкова аритмія: профілактика розвитку пароксизмальної передсердної тахікардії та парокардизму Підтримка нормального синусового ритму після конверсії фібриляції. Передсердь або тремтіння передсердь.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до соталолу, до інших компонентів препарату та сульфонамідів. Ознаки синдрому слабкості синусного вузла, включаючи синоаурикулярну блокаду, крім випадків наявності функціонуючого штучного водія серцевого ритму. Атріовентрикулярна блокада II та III ступеня. Природжений або набутий синдром подовженого інтервалу QT або застосування лікарських препаратів, які можуть подовжувати інтервал QT. Двонаправлена ​​веретеноподібна шлуночкова тахікардія або застосування лікарських препаратів, пов'язаних із цим порушенням. Симптоматична синусова брадикардія (частота серцевих скорочень Неконтрольована застійна серцева недостатність (ЗСН), включаючи ЗСН правого шлуночка внаслідок легеневої гіпертензії. Кардіогенний шок. Анестезія, що викликає пригнічення функції міокарда. Артеріальна гіпотензія), крім випадків, зумовлених аритмією. Феномен Рейно та тяжкі порушення периферичного кровообігу. Бронхіальна астма або хронічна обструктивна хвороба легень (ХОЗЛ) в анамнезі. Метаболічний ацидоз. Ниркова недостатність (кліренс креатиніну Феохромоцитома без одночасного застосування альфа-адреноблокаторів. Період лактації. Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю: Слід бути обережним при призначенні Сотагексала пацієнтам, які недавно перенесли інфаркт міокарда, при цукровому діабеті, псоріазі, порушенні функції нирок, атріовентрикулярній блокаді І ступеня, при порушенні водно-електролітного балансу: гіпомагніємія, гіпокаліємія; при тиреотоксикозі, депресії (у тому числі і в анамнезі), при подовженні інтервалу QT, у похилому віці. З особливою обережністю застосовують при вказівках в анамнезі на алергічні реакції, і навіть на тлі проведення десенсибілізуючої терапії, т.к. соталол пригнічує чутливість до алергенів.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Сотагексал під час вагітності, особливо у першому триместрі, можливе лише за життєвими показаннями та при ретельному співвідношенні всіх факторів ризику. У дослідженнях тварин застосування сотатола не викликало тератогенних чи інших ушкоджуючих ефектів на плід. Контрольованих досліджень застосування соталолу у вагітних не проводилося. Соталол проникає крізь гематоплацентарний бар'єр. Бета-адреноблокатори знижують плацентарний кровотік, що може стати причиною внутрішньоутробної загибелі плода, передчасних пологів, народження незрілого плода. У разі проведення терапії при вагітності застосування препарату слід відмінити за 48-72 год до передбачуваного терміну пологів через можливість розвитку гіпоглікемії, брадикардії, артеріальної гіпотензії, гіпокаліємії та пригнічення дихання у новонароджених. Соталол проникає в грудне молоко і досягає ефективних концентрацій. При необхідності застосування препарату в період лактації грудне вигодовування слід припинити.Побічна діяЗа даними всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) небажані реакції класифіковані відповідно до їх частоти розвитку наступним чином: дуже часто (>1/10), часто (>1/100, 1/1000, 1/10000, Порушення психіки - часто: почуття тривоги, порушення сну (сонливість чи безсоння), стомлюваність, зміни настрою, депресія, стан пригніченості. З боку нервової системи – часто: головний біль, запаморочення, світлові галюцинації, астенія, парестезії у кінцівках, синкопальний стан; частота невідома: підвищена стомлюваність, тремор. З боку органів чуття – часто: порушення зору, порушення слуху, зміна смакових відчуттів; дуже рідко: зменшення сльозовиділення; частота невідома: запалення рогівки та кон'юнктиви (слід враховувати при носінні контактних лінз). З боку серцево-судинної системи часто: брадикардія, серцебиття, порушення ритму серця, задишка, загрудинний біль, AV блокада, посилення симптомів серцевої недостатності, проаритмія, аритмія за типом "пірует", зниження артеріального тиску, набряки; частота невідома: непритомність, посилення нападів стенокардії, хворобливе похолодання кінцівок, хвороба Рейно, короткочасне загострення кульгавості. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння – нечасто: бронхоспазм (особливо при порушенні легеневої вентиляції). З боку травної системи – часто: диспепсія (нудота, блювання), діарея, запор, сухість слизової оболонки порожнини рота, біль у животі, метеоризм. З боку шкіри та підшкірних тканин – частота невідома: шкірний висип, свербіж, почервоніння, псоріазоформний дерматоз, алопеція, кропив'янка. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини часто: м'язова слабкість, судоми. З боку сечостатевої системи часто: зниження потенції. Загальні розлади та порушення у місці введення – часто: підвищена стомлюваність, астенія, лихоманка. Інші: похолодання кінцівок, м'язова слабкість, судоми, гарячка. Лабораторні та інструментальні дані частота невідома: утворення антинуклеарних антитіл, гіпоглікемія (найбільш ймовірно у пацієнтів з цукровим діабетом, або при строгому дотриманні дієт), можуть спостерігатися підвищені результати при фотометичному аналізі сечі на метанефрін (О-метиладреналін).Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному прийомі блокаторів "повільних" кальцієвих каналів типу верапамілу та дилтіазему можливе зниження величини АТ внаслідок погіршення скоротливості. Слід уникати внутрішньовенного введення цих препаратів на фоні застосування соталолу (за винятком випадків невідкладної медицини). Комбіноване застосування антиаритмічних засобів класу ІА (особливо хінілінового типу: дизопірамід, хінідин, прокаїнамід), або класу ІІІ (наприклад, аміодарон) може спричинити виражене подовження інтервалу QT. Препарати, що збільшують тривалість інтервалу: слід застосовувати з обережністю з препаратами. Подовжують інтервал QT, такими як антиаритмічні засоби I класу, фенотіазини, трициклічні антидепресанти, терфенадин і астемізол, а також деякі антибіотики хінолонового ряду. При одночасному прийомі ніфедипіну та інших похідних 1,4-дигідропіридину можливе зниження величини АТ. Одночасне призначення норадреналіну або інгібіторів МАО, а також різке скасування клонідину можуть спричинити артеріальну гіпертензію. У цьому випадку скасування клонідину слід проводити поступово і лише через кілька днів після закінчення прийому Сотагексалу. Трициклічні антидепресанти, барбітурати, фенотіазини. наркотичні та антигіпертензивні засоби, діуретики та вазодилататори можуть спричинити різке зниження АТ. Застосування засобів для інгаляційного наркозу, у т. ч. тубокурарину на фоні прийому Сотагексалу підвищує ризик пригнічення функції міокарда та розвитку гіпотензії. При одночасному застосуванні Сотагексалу з резерпіном, клонідином. альфа-метилдопою. гуанфацином та серцевими глікозидами можливий розвиток вираженої брадикардії та уповільнення проведення збудження у серці. Бета-адреноблокатори можуть потенціювати артеріальну гіпертензію відміни після припинення прийому клонідину; тому бета-адреноблокатори слід скасовувати поступово, за кілька днів до поступового припинення прийому клонідину. Призначення інсуліну або інших пероральних гіпоглікемічних засобів, особливо при фізичному навантаженні, може призвести до посилення гіпоглікемії та прояву її симптомів (підвищена пітливість, прискорений пульс, тремор). При цукровому діабеті необхідна корекція доз інсуліну та/або гіпоглікемізуючих препаратів. Калійвивільнення діуретики Гнапр., фуросемід. гідрохлортіазид) можуть спровокувати виникнення аритмії, спричиненої гіпокаліємією. Стимулятори бета2-рецепторів. При одночасному застосуванні з Сотагексалом може знадобитися застосування більш високих доз бета-агоністів, таких як сальбутамол, тербуталін та ізопреналін.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо за 1-2 години до їди, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини. Одночасний прийом їжі (особливо молоко та молочні продукти) зменшує всмоктування препарату. Дозу препарату підбирають індивідуально залежно від тяжкості захворювання та реакції пацієнта на лікування. Початкова доза становить 80 мг (1 таблетка препарату Сотагексал) на добу. При недостатній вираженості терапевтичного ефекту доза може бути поступово збільшена до 240-320 мг на добу, розділеної на 2-3 прийоми. Більшість пацієнтів терапевтичний ефект досягається загальної добової дозі 160-320 мг, розділеної на 2 прийоми. Деяким пацієнтам з загрозливим життям рефрактерною шлуночковою аритмією можливе збільшення дози максимально до 6-8 таблеток препарату Сотагексал (480-640 мг соталолу), розділених на 2 або 3 окремі прийоми. Однак такі дози можна застосовувати лише у випадках, коли потенційна користь переважує ризик розвитку побічних ефектів, особливо проаритмогенної дії. У пацієнтів з порушенням функції нирок є ризик розвитку кумуляції, тому їм необхідно контролювати величину кліренсу креатиніну та астоту серцевих скорочень (не нижче 50 ударів на хвилину). Оскільки соталол виділяється з організму головним чином нирками і період його напіввиведення збільшується за наявності порушення функції нирок, дозу препарату слід знижувати, керуючись такими рекомендаціями: Кліренс креатиніну більше 60 мл/хв – Звичайна доза. Кліренс креатиніну 30-60 мл/хв – 1/2 звичайної дози. Кліренс креатиніну 10-30 мл/хв – 1/4 звичайної дози. Кліренс креатиніну менше 10 мл/хв – протипоказано. Кліренс креатиніну для чоловіків розраховується за формулою: ((140-вік) х вага(кг))/(72 х концентрація креатиніну у сироватці крові (мг/дл)); для жінок отриманий результат множать на 0,85. Якщо лабораторний аналізатор видає результат концентрації креатиніну в сироватці крові в одиницях мкмоль/л, необхідно розділити отриманий результат на 88,4 (1 мг/дл = 88,4 мкмоль/л). При порушенні функції нирок тяжкого ступеня тяжкості необхідно проводити регулярний контроль ЕКГ та концентрації препарату у сироватці крові. Тривалість терапії визначається лікарем. У випадку, якщо Ви забули вчасно прийняти таблетку, наступного разу не слід приймати додаткову кількість препарату, слід прийняти лише призначену дозу препарату Сотагексал.ПередозуванняСимптоми: зниження артеріального тиску, брадикардія, бронхоспазм, гіпоглікемія, втрата свідомості, генералізовані судомні напади, подовження інтервалу QT, шлуночкова тахікардія (в т.ч. за типом "бенкетує"); у важких випадках - симптоми кардіогенного шоку, асистолія, іноді з летальним кінцем. Лікування: промивання шлунка, гемодіаліз, застосування активованого вугілля. Симптоматична терапія. Брадикардія: атропін – 1-2 рази внутрішньовенно струминно; глюкагон - спочатку у вигляді короткої внутрішньовенної інфузії в дозі 0,2 мг/кг маси тіла, потім у дозі 0,5 мг/кг маси тіла внутрішньовенно інфузія протягом 12 год. Атріовентрикулярна блокада 2 - 3 ступеня: можлива постановка тимчасового штучного водія ритму . Виражене зниження артеріального тиску: ефективний епінефрін. Бронхоспазм: амінофілін або симпатоміметики бета-2-адренорецепторів (інгаляційно). Тахікардія за типом "пірует": кардіоверсія, постановка тимчасового штучного водія ритму (при необхідності), епінефрін та/або сульфат магнію.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПідвищена чутливість до катехоламінів спостерігається у пацієнтів після відміни бета-адреноблокаторів. Після різкого припинення терапії зареєстровані окремі випадки загострення стенокардії, виникнення аритмії, та у деяких випадках розвиток інфаркту міокарда. Тому рекомендується ретельне спостереження за пацієнтом, особливо з ішемічною хворобою серця, при необхідності різкої відміни тривалої терапії препаратом Сотагексал. Якщо можливо, дозу слід поступово знижувати протягом одного або двох тижнів. При необхідності рекомендується ініціювати замісну терапію. Різке припинення застосування препарату може спровокувати "приховану" коронарну недостатність, а також розвиток гіпертензії. Проаритмія Найбільш небезпечним побічним ефектом антиаритмічних препаратів є загострення існуючих аритмій або провокація нових аритмій. Препарати, які подовжують інтервал QT, можуть спровокувати тахікардію типу "пірует", поліморфну ​​шлуночкову тахікардію. Виникнення подібних аритмій пов'язане з подовженням інтервалу QT, зниженням частоти серцевих скорочень, зниженням вмісту сироваткового калію та магнію, з високою плазмовою концентрацією соталолу, а також одночасним застосуванням інших препаратів, що подовжують інтервал QT. У жінок ці ускладнення виникають найчастіше. Тахікардія типу "пірует" виникає зазвичай у ранні терміни після початку терапії або при збільшенні дози, і спонтанно припиняється у більшості пацієнтів. При цьому титрування дози знижує ризик проаритмії. Рідко тахікардія типу "пірует" може спрогресувати до фібриляції шлуночків. До інших факторів ризику виникнення тахікардії типу "пірует" відноситься значне подовження інтервалу QT з кардіомегалією або застійною серцевою недостатністю. Пацієнти із стійкою шлуночковою тахікардією та застійною серцевою недостатністю мають найвищий ризик виникнення серйозних проаритмій (7 %). Препарат Сотагексал слід застосовувати з особливою обережністю при інтервалі QT тривалістю більше 480 мсекунд або необхідно зменшити дозу препарату; необхідно припинити терапію, коли інтервал QT перевищує 550 мсекунд. Електролітні наругієнія Препарат Сотагексал не слід застосовувати у пацієнтів з некоррегованою гіпокаліємією або гіпомагніємією, т.к. можливе подовження інтервалу QT, а також збільшення потенціалу виникнення тахікардії типу "пірует". Особлива увага повинна бути приділена водноелектролітному співвідношенню та кислотно-лужній рівновазі у пацієнтів із тривалою діареєю або пацієнтів, які отримують магній та/або препарати, що виводять калії з організму (діуретики). Застійна серцева недостатність Блокада бета-адренорецепторів може додатково знижувати скоротливість міокарда та викликати прогресування симптомів серцевої недостатності. Слід з обережністю і з низькою дози починати терапію препаратом Сотагексал у пацієнтів з порушенням скорочувальної здатності міокарда лівого шлуночка, контрольованої терапією інгібіторами АПФ, діуретиками, серцевими глікозидами та ін. Інфаркт міокарда функції лівого шлуночка не доведено. Ретельний контроль за пацієнтом та титрування дози мають вирішальне значення під час початку та продовження терапії. Соталол не слід застосовувати у пацієнтів із фракцією викиду лівого шлуночка. Зміни на ЕКГ Надмірне подовження інтервалу QT, понад 550 м секунд, може бути ознакою токсичності препарату. Анафшактоїдні реакції У пацієнтів при застосуванні бета-адреноблокаторів з анафілактичними реакціями в анамнезі на різні алергени, при повторенні контакту з антигеном можуть виникнути серйозніші алергічні реакції. Такі пацієнти можуть не реагувати на звичайні дози епінефрину, які застосовуються для терапії алергічної реакції. Цукровий діабет Препарат Сотагексал слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з цукровим діабетом або з епізодами спонтанної гіпоглікемії в анамнезі, оскільки при застосуванні бета-адреноблокаторів можуть маскуватися ознаки початку гострої гіпоглікемії, наприклад, тахікардія. Тиреотоксикоз Застосування бета-адреноблокаторів може приховувати деякі клінічні ознаки гіпертиреозу (наприклад, тахікардію). Пацієнтів з підозрою на тиреотоксикоз слід ретельно контролювати, щоб уникнути відміни препарату розвитку іреотоксикозу, у тому числі "тироїдної бурі". Порушення функції нирок Оскільки соталол здебільшого виводиться нирками, у пацієнтів з порушенням функції нирок потрібна корекція дози. Псоріаз При застосуванні бета-адреноблокаторів можуть посилитися симптоми псоріазу.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активна речовина: 80 мг/160 мг соталолу гідрохлориду; допоміжні речовини: лактози моногідрат 26,75 мг/53,5 мг; крохмаль кукурудзяний 10 мг/20 мг; гіпролоза 1,5 мг/3 мг; карбоксиметилкрохмаль натрію 5 мг/10 мг; кремнію діоксид колоїдний 0,5 мг/1 мг; стеарат магнію 1,25 мг/2,5 мг. По 10 таблеток у блістер із поліпропілену та алюмінієвої фольги. По 1, 2, 3, 5 або 10 блістерів у картонну пачку з інструкцією із застосування.Опис лікарської формиБілі або майже білі круглі таблетки, з одного боку, опуклі з гравіюванням "SOT"; з іншого боку ризику, поверхня таблеток скошена до ризику.Фармакотерапевтична групаБета-адреноблокатор.ФармакокінетикаБіодоступність прийому внутрішньо є практично повною (більше 90%). Максимальна концентрація в плазмі досягається через 2,5-4 години після прийому внутрішньо, а рівноважна концентрація в межах 2-3 днів. Всмоктування препарату знижується приблизно на 20% при їді в порівнянні з прийомом натще. У дозовому інтервалі від 40 до 640 мг/день концентрація соталолу в плазмі пропорційна прийнятій дозі. Розподіл відбувається у плазма, а також у периферичні органи та тканини, причому період напіввиведення становить 10-20 годин. Соталол не зв'язується з білками плазми і не піддається метаболізму. Фармакокінетика d- та 1-енантіомерів соталолу є практично однаковою. Погано проникає через гематоенцефалічний бар'єр, причому його концентрація у спинномозковій рідині становить лише 10% від концентрації у плазмі крові. Основним шляхом виведення з організму є виділення через нирки. Від 80 до 90% введеної дози виділяється у незміненому вигляді із сечею, а решта з калом. Хворим із порушеною функцією нирок слід призначати менші дози препарату. З віком фармакокінетика змінюється незначно, хоча порушення функції нирок у хворих похилого віку знижує швидкість виділення, що призводить до підвищеного накопичення препарату в організмі.ФармакодинамікаСоталол є неселективним блокатором р-адренергічних рецепторів, що діє як на b1-, так і на b2-рецептори і не має власної симпатоміметичної активності (СМА) і мембраностабілізуючої активності (MCA). Подібно до інших бета-адреноблокаторів, соталол пригнічує секрецію реніну, причому цей ефект носить виражений характер як у стані спокою, так і при навантаженні. Р-адреноблокуюча дія препарату спричиняє зниження частоти серцевих скорочень (негативна хронотропна дія) та обмежене зниження сили серцевих скорочень (негативна інотропна дія). Ці зміни функції серця знижують потребу міокарда у кисні та обсяг навантаження на серце. Антиаритмічні властивості соталолу пов'язані як із здатністю до блокади бета-адренергічних рецепторів, так і зі здатністю до пролонгування потенціалу дії міокарда. Основний ефект соталолу полягає у збільшенні тривалості ефективних рефрактерних періодів у передсердних, шлуночкових та додаткових шляхах проведення імпульсу.Показання до застосуванняШлуночкова аритмія: попередження рецидивів життєзагрозливої ​​шлуночкової тахіаритмії; лікування симптоматичної нестійкої шлуночкової тахіаритмії Надшлуночкова аритмія: профілактика розвитку пароксизмальної передсердної тахікардії та парокардизму Підтримка нормального синусового ритму після конверсії фібриляції. Передсердь або тремтіння передсердь.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до соталолу, до інших компонентів препарату та сульфонамідів. Ознаки синдрому слабкості синусного вузла, включаючи синоаурикулярну блокаду, крім випадків наявності функціонуючого штучного водія серцевого ритму. Атріовентрикулярна блокада II та III ступеня. Природжений або набутий синдром подовженого інтервалу QT або застосування лікарських препаратів, які можуть подовжувати інтервал QT. Двонаправлена ​​веретеноподібна шлуночкова тахікардія або застосування лікарських препаратів, пов'язаних із цим порушенням. Симптоматична синусова брадикардія (частота серцевих скорочень Неконтрольована застійна серцева недостатність (ЗСН), включаючи ЗСН правого шлуночка внаслідок легеневої гіпертензії. Кардіогенний шок. Анестезія, що викликає пригнічення функції міокарда. Артеріальна гіпотензія), крім випадків, зумовлених аритмією. Феномен Рейно та тяжкі порушення периферичного кровообігу. Бронхіальна астма або хронічна обструктивна хвороба легень (ХОЗЛ) в анамнезі. Метаболічний ацидоз. Ниркова недостатність (кліренс креатиніну Феохромоцитома без одночасного застосування альфа-адреноблокаторів. Період лактації. Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю: Слід бути обережним при призначенні Сотагексала пацієнтам, які недавно перенесли інфаркт міокарда, при цукровому діабеті, псоріазі, порушенні функції нирок, атріовентрикулярній блокаді І ступеня, при порушенні водно-електролітного балансу: гіпомагніємія, гіпокаліємія; при тиреотоксикозі, депресії (у тому числі і в анамнезі), при подовженні інтервалу QT, у похилому віці. З особливою обережністю застосовують при вказівках в анамнезі на алергічні реакції, і навіть на тлі проведення десенсибілізуючої терапії, т.к. соталол пригнічує чутливість до алергенів.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Сотагексал під час вагітності, особливо у першому триместрі, можливе лише за життєвими показаннями та при ретельному співвідношенні всіх факторів ризику. У дослідженнях тварин застосування сотатола не викликало тератогенних чи інших ушкоджуючих ефектів на плід. Контрольованих досліджень застосування соталолу у вагітних не проводилося. Соталол проникає крізь гематоплацентарний бар'єр. Бета-адреноблокатори знижують плацентарний кровотік, що може стати причиною внутрішньоутробної загибелі плода, передчасних пологів, народження незрілого плода. У разі проведення терапії при вагітності застосування препарату слід відмінити за 48-72 год до передбачуваного терміну пологів через можливість розвитку гіпоглікемії, брадикардії, артеріальної гіпотензії, гіпокаліємії та пригнічення дихання у новонароджених. Соталол проникає в грудне молоко і досягає ефективних концентрацій. При необхідності застосування препарату в період лактації грудне вигодовування слід припинити.Побічна діяЗа даними всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) небажані реакції класифіковані відповідно до їх частоти розвитку наступним чином: дуже часто (>1/10), часто (>1/100, 1/1000, 1/10000, Порушення психіки - часто: почуття тривоги, порушення сну (сонливість чи безсоння), стомлюваність, зміни настрою, депресія, стан пригніченості. З боку нервової системи – часто: головний біль, запаморочення, світлові галюцинації, астенія, парестезії у кінцівках, синкопальний стан; частота невідома: підвищена стомлюваність, тремор. З боку органів чуття – часто: порушення зору, порушення слуху, зміна смакових відчуттів; дуже рідко: зменшення сльозовиділення; частота невідома: запалення рогівки та кон'юнктиви (слід враховувати при носінні контактних лінз). З боку серцево-судинної системи часто: брадикардія, серцебиття, порушення ритму серця, задишка, загрудинний біль, AV блокада, посилення симптомів серцевої недостатності, проаритмія, аритмія за типом "пірует", зниження артеріального тиску, набряки; частота невідома: непритомність, посилення нападів стенокардії, хворобливе похолодання кінцівок, хвороба Рейно, короткочасне загострення кульгавості. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння – нечасто: бронхоспазм (особливо при порушенні легеневої вентиляції). З боку травної системи – часто: диспепсія (нудота, блювання), діарея, запор, сухість слизової оболонки порожнини рота, біль у животі, метеоризм. З боку шкіри та підшкірних тканин – частота невідома: шкірний висип, свербіж, почервоніння, псоріазоформний дерматоз, алопеція, кропив'янка. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини часто: м'язова слабкість, судоми. З боку сечостатевої системи часто: зниження потенції. Загальні розлади та порушення у місці введення – часто: підвищена стомлюваність, астенія, лихоманка. Інші: похолодання кінцівок, м'язова слабкість, судоми, гарячка. Лабораторні та інструментальні дані частота невідома: утворення антинуклеарних антитіл, гіпоглікемія (найбільш ймовірно у пацієнтів з цукровим діабетом, або при строгому дотриманні дієт), можуть спостерігатися підвищені результати при фотометичному аналізі сечі на метанефрін (О-метиладреналін).Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному прийомі блокаторів "повільних" кальцієвих каналів типу верапамілу та дилтіазему можливе зниження величини АТ внаслідок погіршення скоротливості. Слід уникати внутрішньовенного введення цих препаратів на фоні застосування соталолу (за винятком випадків невідкладної медицини). Комбіноване застосування антиаритмічних засобів класу ІА (особливо хінілінового типу: дизопірамід, хінідин, прокаїнамід), або класу ІІІ (наприклад, аміодарон) може спричинити виражене подовження інтервалу QT. Препарати, що збільшують тривалість інтервалу: слід застосовувати з обережністю з препаратами. Подовжують інтервал QT, такими як антиаритмічні засоби I класу, фенотіазини, трициклічні антидепресанти, терфенадин і астемізол, а також деякі антибіотики хінолонового ряду. При одночасному прийомі ніфедипіну та інших похідних 1,4-дигідропіридину можливе зниження величини АТ. Одночасне призначення норадреналіну або інгібіторів МАО, а також різке скасування клонідину можуть спричинити артеріальну гіпертензію. У цьому випадку скасування клонідину слід проводити поступово і лише через кілька днів після закінчення прийому Сотагексалу. Трициклічні антидепресанти, барбітурати, фенотіазини. наркотичні та антигіпертензивні засоби, діуретики та вазодилататори можуть спричинити різке зниження АТ. Застосування засобів для інгаляційного наркозу, у т. ч. тубокурарину на фоні прийому Сотагексалу підвищує ризик пригнічення функції міокарда та розвитку гіпотензії. При одночасному застосуванні Сотагексалу з резерпіном, клонідином. альфа-метилдопою. гуанфацином та серцевими глікозидами можливий розвиток вираженої брадикардії та уповільнення проведення збудження у серці. Бета-адреноблокатори можуть потенціювати артеріальну гіпертензію відміни після припинення прийому клонідину; тому бета-адреноблокатори слід скасовувати поступово, за кілька днів до поступового припинення прийому клонідину. Призначення інсуліну або інших пероральних гіпоглікемічних засобів, особливо при фізичному навантаженні, може призвести до посилення гіпоглікемії та прояву її симптомів (підвищена пітливість, прискорений пульс, тремор). При цукровому діабеті необхідна корекція доз інсуліну та/або гіпоглікемізуючих препаратів. Калійвивільнення діуретики Гнапр., фуросемід. гідрохлортіазид) можуть спровокувати виникнення аритмії, спричиненої гіпокаліємією. Стимулятори бета2-рецепторів. При одночасному застосуванні з Сотагексалом може знадобитися застосування більш високих доз бета-агоністів, таких як сальбутамол, тербуталін та ізопреналін.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо за 1-2 години до їди, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини. Одночасний прийом їжі (особливо молоко та молочні продукти) зменшує всмоктування препарату. Дозу препарату підбирають індивідуально залежно від тяжкості захворювання та реакції пацієнта на лікування. Початкова доза становить 80 мг (1 таблетка препарату Сотагексал) на добу. При недостатній вираженості терапевтичного ефекту доза може бути поступово збільшена до 240-320 мг на добу, розділеної на 2-3 прийоми. Більшість пацієнтів терапевтичний ефект досягається загальної добової дозі 160-320 мг, розділеної на 2 прийоми. Деяким пацієнтам з загрозливим життям рефрактерною шлуночковою аритмією можливе збільшення дози максимально до 6-8 таблеток препарату Сотагексал (480-640 мг соталолу), розділених на 2 або 3 окремі прийоми. Однак такі дози можна застосовувати лише у випадках, коли потенційна користь переважує ризик розвитку побічних ефектів, особливо проаритмогенної дії. У пацієнтів з порушенням функції нирок є ризик розвитку кумуляції, тому їм необхідно контролювати величину кліренсу креатиніну та астоту серцевих скорочень (не нижче 50 ударів на хвилину). Оскільки соталол виділяється з організму головним чином нирками і період його напіввиведення збільшується за наявності порушення функції нирок, дозу препарату слід знижувати, керуючись такими рекомендаціями: Кліренс креатиніну більше 60 мл/хв – Звичайна доза. Кліренс креатиніну 30-60 мл/хв – 1/2 звичайної дози. Кліренс креатиніну 10-30 мл/хв – 1/4 звичайної дози. Кліренс креатиніну менше 10 мл/хв – протипоказано. Кліренс креатиніну для чоловіків розраховується за формулою: ((140-вік) х вага(кг))/(72 х концентрація креатиніну у сироватці крові (мг/дл)); для жінок отриманий результат множать на 0,85. Якщо лабораторний аналізатор видає результат концентрації креатиніну в сироватці крові в одиницях мкмоль/л, необхідно розділити отриманий результат на 88,4 (1 мг/дл = 88,4 мкмоль/л). При порушенні функції нирок тяжкого ступеня тяжкості необхідно проводити регулярний контроль ЕКГ та концентрації препарату у сироватці крові. Тривалість терапії визначається лікарем. У випадку, якщо Ви забули вчасно прийняти таблетку, наступного разу не слід приймати додаткову кількість препарату, слід прийняти лише призначену дозу препарату Сотагексал.ПередозуванняСимптоми: зниження артеріального тиску, брадикардія, бронхоспазм, гіпоглікемія, втрата свідомості, генералізовані судомні напади, подовження інтервалу QT, шлуночкова тахікардія (в т.ч. за типом "бенкетує"); у важких випадках - симптоми кардіогенного шоку, асистолія, іноді з летальним кінцем. Лікування: промивання шлунка, гемодіаліз, застосування активованого вугілля. Симптоматична терапія. Брадикардія: атропін – 1-2 рази внутрішньовенно струминно; глюкагон - спочатку у вигляді короткої внутрішньовенної інфузії в дозі 0,2 мг/кг маси тіла, потім у дозі 0,5 мг/кг маси тіла внутрішньовенно інфузія протягом 12 год. Атріовентрикулярна блокада 2 - 3 ступеня: можлива постановка тимчасового штучного водія ритму . Виражене зниження артеріального тиску: ефективний епінефрін. Бронхоспазм: амінофілін або симпатоміметики бета-2-адренорецепторів (інгаляційно). Тахікардія за типом "пірует": кардіоверсія, постановка тимчасового штучного водія ритму (при необхідності), епінефрін та/або сульфат магнію.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПідвищена чутливість до катехоламінів спостерігається у пацієнтів після відміни бета-адреноблокаторів. Після різкого припинення терапії зареєстровані окремі випадки загострення стенокардії, виникнення аритмії, та у деяких випадках розвиток інфаркту міокарда. Тому рекомендується ретельне спостереження за пацієнтом, особливо з ішемічною хворобою серця, при необхідності різкої відміни тривалої терапії препаратом Сотагексал. Якщо можливо, дозу слід поступово знижувати протягом одного або двох тижнів. При необхідності рекомендується ініціювати замісну терапію. Різке припинення застосування препарату може спровокувати "приховану" коронарну недостатність, а також розвиток гіпертензії. Проаритмія Найбільш небезпечним побічним ефектом антиаритмічних препаратів є загострення існуючих аритмій або провокація нових аритмій. Препарати, які подовжують інтервал QT, можуть спровокувати тахікардію типу "пірует", поліморфну ​​шлуночкову тахікардію. Виникнення подібних аритмій пов'язане з подовженням інтервалу QT, зниженням частоти серцевих скорочень, зниженням вмісту сироваткового калію та магнію, з високою плазмовою концентрацією соталолу, а також одночасним застосуванням інших препаратів, що подовжують інтервал QT. У жінок ці ускладнення виникають найчастіше. Тахікардія типу "пірует" виникає зазвичай у ранні терміни після початку терапії або при збільшенні дози, і спонтанно припиняється у більшості пацієнтів. При цьому титрування дози знижує ризик проаритмії. Рідко тахікардія типу "пірует" може спрогресувати до фібриляції шлуночків. До інших факторів ризику виникнення тахікардії типу "пірует" відноситься значне подовження інтервалу QT з кардіомегалією або застійною серцевою недостатністю. Пацієнти із стійкою шлуночковою тахікардією та застійною серцевою недостатністю мають найвищий ризик виникнення серйозних проаритмій (7 %). Препарат Сотагексал слід застосовувати з особливою обережністю при інтервалі QT тривалістю більше 480 мсекунд або необхідно зменшити дозу препарату; необхідно припинити терапію, коли інтервал QT перевищує 550 мсекунд. Електролітні наругієнія Препарат Сотагексал не слід застосовувати у пацієнтів з некоррегованою гіпокаліємією або гіпомагніємією, т.к. можливе подовження інтервалу QT, а також збільшення потенціалу виникнення тахікардії типу "пірует". Особлива увага повинна бути приділена водноелектролітному співвідношенню та кислотно-лужній рівновазі у пацієнтів із тривалою діареєю або пацієнтів, які отримують магній та/або препарати, що виводять калії з організму (діуретики). Застійна серцева недостатність Блокада бета-адренорецепторів може додатково знижувати скоротливість міокарда та викликати прогресування симптомів серцевої недостатності. Слід з обережністю і з низькою дози починати терапію препаратом Сотагексал у пацієнтів з порушенням скорочувальної здатності міокарда лівого шлуночка, контрольованої терапією інгібіторами АПФ, діуретиками, серцевими глікозидами та ін. Інфаркт міокарда функції лівого шлуночка не доведено. Ретельний контроль за пацієнтом та титрування дози мають вирішальне значення під час початку та продовження терапії. Соталол не слід застосовувати у пацієнтів із фракцією викиду лівого шлуночка. Зміни на ЕКГ Надмірне подовження інтервалу QT, понад 550 м секунд, може бути ознакою токсичності препарату. Анафшактоїдні реакції У пацієнтів при застосуванні бета-адреноблокаторів з анафілактичними реакціями в анамнезі на різні алергени, при повторенні контакту з антигеном можуть виникнути серйозніші алергічні реакції. Такі пацієнти можуть не реагувати на звичайні дози епінефрину, які застосовуються для терапії алергічної реакції. Цукровий діабет Препарат Сотагексал слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з цукровим діабетом або з епізодами спонтанної гіпоглікемії в анамнезі, оскільки при застосуванні бета-адреноблокаторів можуть маскуватися ознаки початку гострої гіпоглікемії, наприклад, тахікардія. Тиреотоксикоз Застосування бета-адреноблокаторів може приховувати деякі клінічні ознаки гіпертиреозу (наприклад, тахікардію). Пацієнтів з підозрою на тиреотоксикоз слід ретельно контролювати, щоб уникнути відміни препарату розвитку іреотоксикозу, у тому числі "тироїдної бурі". Порушення функції нирок Оскільки соталол здебільшого виводиться нирками, у пацієнтів з порушенням функції нирок потрібна корекція дози. Псоріаз При застосуванні бета-адреноблокаторів можуть посилитися симптоми псоріазу.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему