Анти-ВИЧ

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Акавіра сульфат - 351,0 мг (у перерахунку на основу абакавір - 300,0 мг); Допоміжні речовини: Целюлоза мікрокристалічна – 283,9 мг; Коповідон – 35,0 мг; Карбоксиметилкрохмаль натрію – 21,0 мг; Кремнію діоксид колоїдний (Аеросил) – 2,1 мг; Магнію стеарат – 7,0 мг; Склад плівкової оболонки: Опадрай II 85F220031 жовтий 21,0 мг, [полівініловий спирт (40,0%), макрогол 4000 (20,2%), діоксид титану (20,2%), тальк (14,.8%), барвник заліза оксид жовтий (4,8%)]. По 10 таблеток у контурне осередкове пакування з плівки полівінілхлоридної та фольги алюмінієвої друкованої лакованої. По 60 таблеток у банку (флакон) полімерну (з поліетилену або поліпропілену) для лікарських засобів, закупорену кришкою полімерною (з поліетилену або поліпропілену). Вільний простір у банку (флаконі) заповнюють ватою медичною гігроскопічною або стерильною ватною кулькою. Кожну банку (флакон) або 6 контурних осередкових упаковок разом з інструкцією із застосування поміщають у пачку з картону для споживчої тари.Опис лікарської формиТаблетки круглі, двоопуклі, покриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору, на поперечному розрізі видно два шари. Ядро таблетки від майже білого до світло-жовтого або світло-коричневого кольору.Фармакотерапевтична групаПротивірусний [ВІЛ] засіб.ФармакокінетикаВсмоктування Абакавір швидко і добре всмоктується при прийомі внутрішньо. Абсолютна біодоступність абакавіру при внутрішньому прийомі у дорослих становить близько 83%. Час досягнення максимальної концентрації (Тmах) при прийомі абакавіру всередину у формі таблеток становить близько 1,5 год. 3 мкг/мл a AUC протягом 12-годинного інтервалу між прийомами доз - в середньому 6,02 мкгч/мл. Після одноразового прийому таблеток абакавіру в дозі 600 мг Сmах становить у середньому близько 4,26 мкг/мл, а AUC∞ - у середньому 11,95 мкг ч/мл. Прийом їжі уповільнює всмоктування абакавіру та зменшує Сmах, але не впливає на AUC. Тому абакавір можна приймати як з їжею, так і без неї. Прийом подрібненої пігулки з невеликою кількістю розм'якшеної їжі або рідини не впливає на фармакокінетику і, отже, на клінічну ефективність. Цей висновок заснований на фізико-хімічних та фармакокінетичних параметрах діючої речовини та розчинності у воді таблеток абакавіру, при цьому передбачається, що пацієнт подрібнить та додасть у їжу чи рідину всю таблетку та одразу прийме її всередину. Розподіл та зв'язування з білками плазми крові Дослідження за участю ВІЛ-інфікованих пацієнтів показали, що абакавір добре проникає у СМР, при цьому співвідношення AUC абакавіру у СМР до ​​AUC абакавіру у плазмі крові становить 30-44%. У фармакокінетичному дослідженні I фази було встановлено, що через 1,5 години після прийому абакавіру в дозі 300 мг 2 рази на добу його середня концентрація в СМР становила 0,14 мкг/мл. При застосуванні абакавіру в дозі 600 мг 2 рази на добу концентрація препарату в СМР наростала від 0,13 мкг/мл через 0,5-1,0 год. після прийому до 0,74 мкг/мл при її вимірюванні через 3-4 год. прийому препарату. Таким чином, навіть якщо концентрація абакавіру, що спостерігається в СМР через 4 години після прийому препарату в дозі 600 мг 2 рази на добу, не є максимально досягається при такому режимі терапії, вона вже перевищує IC50 (0,08 мкг/мл, або 0, 26 мкмоль/л) у 9 разів. У дослідженнях in vitro встановлено, що у терапевтичних дозах абакавір помірно (приблизно на 49%) пов'язують із білками плазми крові людини. Це свідчить про те, що взаємодія абакавіру з іншими препаратами шляхом їх витіснення із з'єднання з білками плазми є малоймовірною. Метаболізм Абакавір метаболізується переважно у печінці, у незміненому вигляді виділяється нирками (менше 2% прийнятої дози препарату). В організмі людини абакавір метаболізується в основному під дією алкогольдегідрогенази з утворенням 5'-карбонової кислоти та шляхом кон'югації з глюкуроновою кислотою з утворенням 5'-глюкуроніду, що становлять близько 66% від загальної кількості введеної дози препарату. Ці метаболіти екскретуються нирками. Виведення У середньому Т1/2 становить близько 1,5 год. Тривалий прийом абакавіру внутрішньо в дозі 300 мг двічі на добу не призводить до значної кумуляції препарату. Виведення абакавіру здійснюється за допомогою метаболізму в печінці з подальшою екскрецією метаболітів переважно нирками. Близько 83% введеної дози виводиться нирками у вигляді метаболітів і абакавіру в незміненому вигляді, а кількість, що залишилася, - через кишечник. Особливі групи пацієнтів Діти Абакавір добре і швидко всмоктується при вживання у дітей. Усі фармакокінетичні параметри у дітей можна порівняти з відповідними показниками у дорослих з незначною більшою варіабельністю плазмової концентрації. Фармакокінетичні дослідження у дітей показали, що прийом препарату 1 раз на добу еквівалентний за показниками AUC0-24 прийому такої самої дози препарату, поділеного на 2 рази на добу, для існуючих лікарських форм. Це забезпечить трохи вищі середні концентрації препарату у дітей у плазмі, гарантуючи, що у більшості дітей терапевтичні концентрації будуть еквівалентні режиму дозування 300 мг 2 рази на добу у дорослих. Немає достатніх даних з безпеки для того, щоб рекомендувати застосування абакавіру у дітей віком до 3 місяців. Існують обмежені дані, що показують, що доза 2 мг/кг у новонароджених віком до 30 діб забезпечує подібне або більше значення показників AUC у порівнянні з дозою 8 мг/кг у дітей старшого віку. Пацієнти похилого віку Фармакокінетика абакавіру у пацієнтів віком від 65 років не вивчалася. При лікуванні пацієнтів похилого віку необхідно враховувати більш часті порушення функції печінки, нирок і серця у цьому віці, а також супутні захворювання та лікарські препарати, що приймаються. Пацієнти з порушенням функції нирок Абакавір метаболізується переважно у печінці, менше 2% його виводиться нирками у незміненому вигляді. Фармакокінетика абакавіру при термінальній стадії ниркової недостатності приблизно така сама, як при нормальній функції нирок. Тому при порушенні функції нирок корекція дози препарату не потрібна. Пацієнти з порушенням функції печінки Абакавір метаболізується в основному в печінці. Результати дослідження фармакокінетики абакавіру у пацієнтів з порушенням функції печінки легкого ступеня (клас А за шкалою Чайлд-П'ю) свідчать про збільшення AUC у середньому у 1,89 раза та Т1/2 – у 1,58 раза. На показник AUC метаболітів абакавіру порушення функції печінки не впливає, проте швидкість їх утворення та виведення при цьому знижується. Пацієнти з порушенням функції печінки легкого ступеня з терапевтичною метою можуть приймати 200 мг абакавіру 2 рази на добу. Фармакокінетика абакавіру у пацієнтів з порушеннями функції печінки середнього та тяжкого ступеня не вивчалася, тому застосування абакавіру у цих пацієнтів не рекомендується.ФармакодинамікаМеханізм дії Абакавір - нуклеозидний аналог, що інгібує зворотну транскриптазу ВІЛ та селективно пригнічує реплікацію ВІЛ-1 та ВІЛ-2, включаючи штами ВІЛ-1, стійкі до зидовудину, ламівудину, залцитабіну, диданозину та невірапіну. Абакавір піддається внутрішньоклітинному метаболізму, перетворюючись на активну форму карбовір-5'-трифосфат (карбовір-ТФ). За даними досліджень in vitro, противірусна дія препарату обумовлена ​​пригніченням зворотної транскриптази ВІЛ, що призводить до обриву синтезу ДНК на матриці РНК та зупинки реплікації ВІЛ. Не відзначалося антагонізму в противірусній активності абакавіру в культурі клітин при комбінації з нуклеозидними інгібіторами зворотної транскриптази (НІОТ) диданозином, емтрицитабіном, ламівудіном, ставудином, тенофовіром, залцитабіном або зидовудином, . У отриманих in vitro штамів ВІЛ-1, стійких до абакавіру, були виявлені мутації у кількох кодонах гена зворотної транскриптази (ВІД) - M184V, K65R, L74V та Y115F. Стійкість ВІЛ до абакавіру in vitro та in vivo формується повільно. Для клінічно значущого збільшення 50% інгібуючої концентрації (IC50) (підвищення IC50 у 8 разів щодо "дикого" штаму вірусу) потрібні множинні мутації. Штами, стійкі до абакавіру, можуть мати знижену чутливість до ламівудину, залцитабіну та/або диданозину, але повністю зберігають чутливість до зидовудину та ставудину. Перехресна стійкість до абакавіру та ІП ВІЛ або ННІВТ малоймовірна. Неефективність режиму першої лінії, що включає абакавір, ламівудін і зидовудін, переважно пов'язана з одиничною мутацією - M184V,що зберігає можливість широкого вибору режимів лікування другої лінії. Абакавір проникає в спинномозкову рідину (СМР) та зменшує вміст у ній РНК ВІЛ-1. У поєднанні з іншими антиретровірусними препаратами він може запобігати розвитку неврологічних ускладнень ВІЛ-інфекції та уповільнювати появу стійких штамів у межах центральної нервової системи (ЦНС). За даними дослідження за участю 20 ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які приймали абакавір у дозі 300 мг 2 рази на добу та лише одну дозу (300 мг) перед 24-годинним періодом збору проб для аналізу, середнє геометричне значення термінального періоду напіввиведення (Т1/2) внутрішньоклітинного карбовіру-ТФ при рівноважному стані склало 20,6 год (аналогічний показник для концентрації абакавіру в сироватці - 2,6 год). Рівноважні фармакокінетичні показники при прийомі абакавіру в дозі 600 мг 1 раз на добу були аналогічними таким при прийомі абакавіру в дозі 300 мг 2 рази на добу в клінічному дослідженні з перехресним дизайном у 27 ВІЛ-інфікованих пацієнтів. Внутрішньоклітинний вміст карбовіру-ТФ у мононуклеарах периферичної крові був вищим при застосуванні абакавіру у дозі 600 мг 1 раз на добу порівняно з прийомом абакавіру у дозі 300 мг 2 рази на добу (збільшення площі під фармакокінетичною кривою "концентрація-час" (A стан рівноваги за 24 години (AUC24,ss) на 32%, максимальної добової концентрації у стані рівноваги (Cmax24,ss) - на 99%), що свідчить про можливість такого режиму прийому препарату ВІЛ-інфікованими пацієнтами. Ефективність та безпека абакавіру за умови одноразового прийому добової дози були показані у клінічному дослідженні (CNA30021).Показання до застосуванняЛікування ВІЛ-інфекції у дорослих та дітей старше 12 років та масою тіла понад 30 кг (у складі комбінованої антиретровірусної терапії).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до абакавіру або будь-якого іншого компонента, що входить до складу препарату; діти молодші 12 років та масою тіла менше 30 кг; печінкова недостатність середнього та тяжкого ступеня (класи В та С за шкалою Чайлд-П'ю), у зв'язку з відсутністю клінічних даних та рекомендованого режиму дозування; печінкова недостатність легкого ступеня (клас А за шкалою Чайлд-Пью) у зв'язку з неможливістю забезпечити режим дозування. Обережно: пацієнти з можливим ризиком виникнення ішемічної хвороби серця; спільне застосування абакавіру та рибавірину.Вагітність та лактаціяВагітність Дані, доступні у Національних клінічних рекомендаціях щодо застосування антиретровірусних препаратів у вагітних, не вказують на збільшення ризику розвитку основних вроджених вад розвитку, пов'язаних із застосуванням абакавіру, порівняно із частотою вад розвитку у групі порівняння. Проте належних та добре контрольованих досліджень за участю вагітних жінок відсутні, і безпека застосування абакавіру у жінок під час вагітності дотепер не встановлена. За необхідності застосування абакавіру під час вагітності слід оцінити співвідношення ймовірної користі для матері та потенційного ризику для плода. Є дані про незначне транзиторне підвищення концентрації лактату в плазмі крові новонароджених та дітей грудного віку, матері яких під час вагітності та пологів приймали НДПТ. Можливо, це пов'язано із мітохондріальними порушеннями. Клінічна значимість цього явища досі не встановлено. Крім того, є вкрай рідкісні повідомлення про затримку розвитку, епілептичні напади та інші неврологічні порушення (наприклад, збільшення тонусу м'язів) у новонароджених, хоча причинно-наслідковий зв'язок цих порушень з прийомом НДПТ матерями під час вагітності та під час пологів не встановлено. Ці дані не скасовують існуючих рекомендацій щодо застосування антиретровірусних препаратів під час вагітності для запобігання вертикальній передачі ВІЛ. Період грудного вигодовування Фахівці не рекомендують ВІЛ-інфікованим пацієнткам грудне вигодовування, щоб уникнути передачі ВІЛ-інфекції дитині. Оскільки абакавір, його метаболіти та ВІЛ проникають у грудне молоко, грудне вигодовування протипоказане.Побічна діяПрирода небажаних реакцій, відмінних від реакції гіперчутливості, але спостерігаються у пацієнтів, які приймають абакавір, до кінця не зрозуміла. Чи є ці небажані реакції наслідком застосування абакавіру або широкого спектру інших препаратів, які одночасно призначаються для лікування ВІЛ-інфекції, або вони обумовлені самим захворюванням, дотепер не встановлено. Багато з наведених нижче небажаних реакцій, пов'язаних з прийомом абакавіру (нудота, блювання, діарея, лихоманка, стомлюваність, висип) зазвичай спостерігаються при розвитку реакції гіперчутливості до абакавіру. Тому при появі будь-якого з цих симптомів показано ретельне обстеження пацієнта для підтвердження розвитку гіперчутливості. Якщо абакавір був скасований у зв'язку з появою перелічених вище симптомів і прийнято рішення відновити терапію абакавіром, то зробити це можна тільки під безпосереднім медичним наглядом. Були зареєстровані рідкісні випадки поліморфної ексудативної еритеми, синдрому Стівенса-Джонсона або токсичного епідермального некролізу, у яких не можна було виключити реакцію гіперчутливості до абакавіру. У таких випадках необхідно назавжди припинити прийом лікарських засобів, що містять абакавір. Більшість наведених нижче небажаних реакцій не обмежують лікування. Частота народження визначається наступним чином: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 і Дані клінічних досліджень Порушення з боку обміну речовин та харчування: часто – втрата апетиту. Порушення з боку нервової системи: часто – головний біль. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто – нудота, блювання, діарея. Загальні розлади: часто - лихоманка, сонливість, стомлюваність. У контрольованих клінічних дослідженнях було показано, що зміна лабораторних показників при лікуванні абакавіром спостерігається нечасто, як і контрольній групі пацієнтів, які не отримують препарат. Дані післяреєстраційного спостереження Порушення обміну речовин та харчування: часто – гіперлактатемія; рідко – лактат-ацидоз, накопичення та/або перерозподіл жирової тканини. Частота цієї небажаної реакції залежить від багатьох факторів, у тому числі від антиретровірусних препаратів, що використовуються у комбінації з абакавіром. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: рідко – панкреатит (причинно-наслідковий зв'язок із застосуванням абакавіру точно не встановлений). Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часто – висип (за відсутності системних проявів); дуже рідко – поліморфна ексудативна еритема, синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. Були зареєстровані випадки лактатацидозу, іноді зі смертельним наслідком, як правило, пов'язаного з вираженою гепатомегалією та жировою дистрофією печінки при використанні аналогів нуклеозидів. Застосування комбінованої антиретровірусної терапії було асоційовано з перерозподілом жирової тканини (ліподистрофія) у пацієнтів з ВІЛ, включаючи зменшення підшкірно-жирового шару на обличчі та кінцівках, збільшення внутрішньочеревного та вісцерального жиру, збільшення молочних залоз та дорсоцервікальне відкладення жиру ("горб буй"). Застосування комбінованої антиретровірусної терапії було асоційоване з метаболічними порушеннями, такими як гіпертригліцеридемія, гіперхолестеринемія, інсулінорезистентність, гіперглікемія та гіперлактатемія. У ВІЛ-інфікованих пацієнтів з тяжким імунодефіцитом під час початку комбінованої антиретровірусної терапії можуть виникнути запальні реакції на безсимптомні або резидуальні опортуністичні інфекції. Також були зареєстровані випадки аутоімунних захворювань (наприклад, хвороба Грейвса), що відбуваються в умовах імунної реактивації, проте представлені терміни прояву захворювання є варіабельнішими, і ці явища можуть розвинутись через багато місяців після початку терапії. Були зафіксовані випадки остеонекрозу, особливо у пацієнтів із загальновідомими факторами ризику, просунутою стадією ВІЛ-інфекції або тривалим застосуванням комбінованої антиретровірусної терапії. Частота цього явища невідома. Опис окремих небажаних реакцій Гіперчутливість Реакцію гіперчутливості до абакавіру було визначено як загальну небажану реакцію при лікуванні препаратами, що містять абакавір. Ознаки та симптоми реакції гіперчутливості наведені нижче. Дані ознаки та симптоми були виявлені під час клінічних досліджень або під час реєстраційного спостереження. Симптоми та ознаки, що зустрічаються не менше ніж у 10% пацієнтів із реакцією гіперчутливості, виділені жирним шрифтом. Практично у всіх пацієнтів з реакцією гіперчутливості розвиваються лихоманка та/або висип (зазвичай макулопапульозний або уртикарний) як частина синдрому, проте подібні реакції можуть протікати і без висипу чи лихоманки. Інші основні реакції включають симптоми з боку шлунково-кишкового тракту, дихальної системи або конституційні симптоми, такі як сонливість або нездужання. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: висип (зазвичай макулопапульозний або уртикарний). Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, діарея, біль у животі, виразка слизової оболонки порожнини рота. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: задишка, кашель, біль у горлі, респіраторний дистрес-синдром дорослих, дихальна недостатність. Порушення з боку нервової системи: біль голови, парестезія. Порушення з боку крові та лімфатичної системи: лімфопенія. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: підвищення біохімічних показників функції печінки, гепатит, печінкова недостатність. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: міалгія, міоліз, артралгія, підвищення активності креатинфосфокінази. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові, ниркова недостатність. Загальні розлади: лихоманка, стомлюваність, нездужання, набряки, лімфаденопатія, гіпотензія, кон'юнктивіт, анафілактичні реакції. Відновлення прийому Абакавір-АВС після реакції гіперчутливості до абакавіру призводить до швидкого повернення симптомів протягом декількох годин. Повторна реакція гіперчутливості зазвичай протікає важче, ніж перша, і може включати загрозливу для життя артеріальну гіпотензію та смерть. У поодиноких випадках реакції також виникають при відновленні терапії препаратом Абакавір-АВС після його відміни, викликаної появою всього одного з основних симптомів реакції гіперчутливості (див. вище), і в дуже рідкісних випадках ця реакція виникає при відновленні прийому препарату Абакавір-АВС пацієнтами, яких до відміни препарату не відзначалося жодних симптомів реакції гіперчутливості (тобто, у пацієнтів, яких раніше вважали те, що переносять терапію абакавіром).Взаємодія з лікарськими засобамиРезультати досліджень in vitro та дані про основні шляхи метаболізму абакавіру свідчать про низьку ймовірність лікарських взаємодій за участю абакавіру. Абакавір не пригнічує процеси метаболізму за участю ізоферменту CYP3A4 системи цитохрому Р450. Під час досліджень in vitro було встановлено, що абакавір не взаємодіє з препаратами, що метаболізуються ізоферментами CYP3A4, CYP2C9 або CYP2D6. У ході клінічних досліджень не виявлено посилення печінкового метаболізму під дією препарату. Отже, малоймовірна взаємодія абакавіру з інгібіторами протеази ВІЛ та іншими препаратами, що метаболізуються за участю ферментів системи цитохрому Р450. Клінічні дослідження не виявили клінічно значимих взаємодій між абакавіром, зидовудином та ламівудином. Застосування абакавіру одночасно з рифампіцином, фенобарбіталом та фетоноїном (індукторами урідін-5-дифосфат-глюкуронілтрансферази) може призвести до незначного зменшення концентрації абакавіру в плазмі. Етанол. Етанол уповільнює метаболізм абакавіру. внаслідок чого AUC абакавіру збільшується приблизно на 41%. З огляду на профіль безпеки абакавіра ці зміни можна вважати клінічно незначущими. Абакавір не впливає на метаболізм етанолу. Метадон. У фармакокінетичному дослідженні спільне призначення абакавіру в дозі 600 мг 2 рази на добу та метадону призводило до зниження Сmax абакавіру на 35% та збільшення часу її досягнення на 1 год. При цьому під кривою "концентрація в плазмі - час" не змінювалася. Вважають, що ці дані не мають клінічного значення. У цьому дослідженні абакавір збільшував середній системний кліренс метадону на 22%. Для більшості пацієнтів ці зміни не є клінічно значущими, однак іноді може знадобитися подальше збільшення дози метадону. Ретиноїди. Ретиноїди (наприклад, ізотретиноїн) інактивуються під впливом алкогольдегідрогенази. Взаємодія з абакавіром можлива, проте спеціальних досліджень не проводилося. Рибавірин. Необхідно дотримуватись особливої ​​обережності при одночасному призначенні абакавіру та рибавірину, оскільки можливе зменшення концентрації фосфорильованих метаболітів рибавірину, що у свою чергу може призвести до зниження ефективності лікування у пацієнтів, інфікованих одночасно ВІЛ та вірусом гепатиту С., які отримують терапію пегіломаном та інтер.Спосіб застосування та дозиПрепарат Абакавір-АВС приймають внутрішньо, незалежно від їди. Препарат повинен призначати лікар, який має досвід лікування ВІЛ-інфекції. Дорослі, підлітки та діти старше 12 років та масою тіла понад 30 кг Рекомендована доза препарату Абакавір-АВС – 600 мг 1 раз на добу (2 таблетки по 300 мг) або 300 мг 2 рази на добу (по 1 таблетці 300 мг). Особливі групи пацієнтів Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок корекція дози препарату Абакавір-АВС не потрібна. Пацієнти з порушенням функції печінки Застосування абакавіру протипоказано (для цієї лікарської форми, у зв'язку з відсутністю клінічних даних та рекомендованого режиму дозування).ПередозуванняУ клінічних дослідженнях пацієнти отримували одноразові дози абакавіру до 1200 мг та добові дози до 1800 мг. Повідомлень про несподівані побічні реакції не було. Дія вищих доз абакавіру невідома. Лікування: необхідний контроль стану пацієнта з метою виявлення ознак інтоксикації та при необхідності проводити симптоматичну терапію. Немає даних про можливість виведення абакавіру за допомогою гемодіалізу та перитонеального діалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат повинен призначати лікар, який має досвід лікування ВІЛ-інфекції. Гіперчутливість Застосування абакавіру пов'язане з ризиком розвитку реакції гіперчутливості, що характеризується появою лихоманки та/або висипу та іншими симптомами, що свідчать про поліорганне ураження. Реакція гіперчутливості може загрожувати життю і в окремих випадках, коли не призначено відповідне лікування, може призвести до летального результату. Ризик розвитку реакції гіперчутливості при застосуванні абакавіру значно підвищений у пацієнтів із позитивним результатом тесту на наявність алелю HLA-B*5701. Однак реакції гіперчутливості до абакавіру відзначалися з меншою частотою і у пацієнтів, які не є носіями цього алелю. Необхідно дотримуватися таких правил: - Слід провести дослідження на наявність алелю HLA-B*5701 до початку терапії абакавіром, а також до відновлення терапії абакавіром у пацієнтів з невідомим статусом щодо даного алелю, які раніше добре переносили терапію абакавіром. - Не рекомендується застосування абакавіру пацієнтам з алелем HLA-B*5701 або пацієнтам, у яких була запідозрена реакція гіперчутливості під час застосування будь-якого іншого лікарського препарату, що містить абакавір, незалежно від статусу алеля HLA-B*5701. - Кожному пацієнту слід нагадати, що необхідно ознайомитися з інструкцією із застосування, вкладеною в упаковку препарату Абакавір-АВС. - У всіх пацієнтів, які отримують терапію абакавіром, клінічний діагноз підозрюваної реакції гіперчутливості повинен залишатися основою для ухвалення рішення щодо проведення клінічного дослідження. - При підозрі на реакцію гіперчутливості терапію абакавіром слід негайно припинити навіть за відсутності алелю HLA-B*5701. Затримка припинення терапії абакавіром після виникнення реакції гіперчутливості може призвести до загрозливого життя реакції. - Пацієнтів, у яких розвинулася реакція гіперчутливості, слід проінформувати про необхідність передачі таблеток препарату Абакавір-АВС, що залишилися, лікувальному лікарю, щоб уникнути відновлення прийому абакавіру. - Відновлення застосування препаратів, що містять абакавір, після підозрюваної реакції гіперчутливості до абакавіру може призвести до швидкого повернення симптомів протягом кількох годин, які можуть включати загрозливу для життя артеріальну гіпотензію та смерть. - При розгляді питання про відновлення терапії абакавіром після припинення лікування будь-яким препаратом, що містить абакавір, з будь-якої причини повинна бути встановлена ​​причина припинення терапії незалежно від носійства пацієнтом алеля HLA-B*5701. - Якщо реакція гіперчутливості не може бути виключена, не можна відновлювати прийом абакавіру або будь-яких інших лікарських засобів, що містять абакавір. - Якщо реакція гіперчутливості виключена, можливе відновлення терапії препаратом Абакавір-АВС. У поодиноких випадках у пацієнтів, які припинили застосування абакавіру з причин, відмінних від симптомів реакції гіперчутливості, також відмічався розвиток загрозливих для життя реакцій протягом декількох годин після відновлення терапії абакавіром (див. підрозділ "Опис окремих небажаних реакцій"). Пацієнти повинні бути поінформовані про можливість розвитку реакції гіперчутливості при відновленні терапії препаратом Абакавір-АВС або іншими лікарськими препаратами, що містять абакавір, та про те, що відновлення терапії препаратом Абакавір-АВС або іншими лікарськими препаратами, що містять абакавір, має здійснюватися лише за наявності швидкого доступу до медичної допомоги. Клінічна картина реакції гіперчутливості до абакавіру Реакція гіперчутливості до абакавіру характеризується появою симптомів, що вказують на поліорганне ураження. Найчастіші симптоми – лихоманка та/або висипання – відзначаються у більшості пацієнтів. Іншими симптомами гіперчутливості до абакавіру є стомлюваність, нездужання, порушення з боку шлунково-кишкового тракту, включаючи блювоту, нудоту, діарею та біль у животі, порушення з боку дихальної системи, включаючи задишку, біль у горлі, кашель, ураження легень (в основному, у вигляді локальних інфільтративних змін, що виявляються при рентгенографії грудної клітки). Симптоми гіперчутливості можуть з'явитися будь-коли після початку лікування абакавіром, проте найчастіше вони виникають протягом перших 6 тижнів застосування. Пацієнти повинні перебувати під ретельним наглядом із консультаціями кожні 2 тижні, особливо протягом перших 2 місяців терапії препаратом Абакавір-АВС. Якщо при появі симптомів гіперчутливості лікування абакавіром продовжується, вони стають більш вираженими і можуть набувати загрозливого для життя характеру. У більшості випадків подібні симптоми зникають при припиненні прийому абакавіру. Лактатацидоз та виражена гепатомегалія зі стеатозом Є повідомлення про розвиток лактатацидозу і виражену гепатомегалію зі стеатозом, у тому числі з летальним результатом, внаслідок антиретровірусної терапії аналогами нуклеозидів, включаючи абакавір, що приймаються як окремо, так і в комбінації. Найчастіше ці ускладнення виникають у жінок. Симптоми, які можуть вказувати на розвиток лактат-ацидозу, включають загальну слабкість, відсутність апетиту, швидке схуднення неясної етіології, порушення з боку шлунково-кишкового тракту (нудота, блювання та біль у животі), порушення з боку дихальної системи (задишка та тахіпное) або неврологічні симптоми (включно з руховими). Лактатацидоз характеризується високою смертністю та може бути пов'язаний з панкреатитом, печінковою або нирковою недостатністю. Лактатацидоз, як правило, виявлявся за кілька місяців терапії. Необхідно припинити терапію аналогами нуклеозидів у разі симптоматичних проявів гіперлактатемії та метаболічного/молочнокислого ацидозу, прогресування гепатомегалії або швидкого підвищення активності амінотрансфераз. Застосування препарату Абакавір-АВС вимагає обережності для будь-яких пацієнтів (особливо жінок з надмірною масою тіла) з гепатомегалією, гепатитом або іншими відомими факторами ризику ураження печінки та стеатозом печінки (включаючи застосування деяких лікарських засобів та алкоголю). Пацієнти з комбінованим гепатитом С, які отримують терапію інтерфероном альфа та рибавірином, можуть являти собою особливу групу ризику. Пацієнти із групи підвищеного ризику потребують ретельного спостереження. При появі клінічних або лабораторних ознак лактат-ацидозу з гепатитом або без нього (може виявлятися гепатомегалією та стеатозом навіть за відсутності вираженого підвищення активності амінотрансфераз) лікування препаратом Абакавір-АВС необхідно призупинити. Мітохондріальна дисфункція Дослідження in vitro та in vivo показали, що аналоги нуклеозидів та нуклеотидів здатні викликати пошкодження мітохондрій різного ступеня. Були зафіксовані випадки мітохондріальної дисфункції у ВІЛ-негативних дітей, які отримували внутрішньоутробно та/або після народження аналоги нуклеозидів. Основними небажаними реакціями були гематологічні порушення (анемія, нейтропенія), порушення обміну речовин (гіперлактатемія, гіперліпаземія). Ці небажані реакції часто є транзиторними. Було зареєстровано деякі неврологічні розлади з пізнім початком (збільшений тонус м'язів, судоми, порушення поведінки). Чи є дані неврологічні розлади транзиторними чи постійними, нині невідомо. Будь-яка дитина, навіть ВІЛ-негативна, що підлягала внутрішньоутробному впливу аналогів нуклеозидів і нуклеотидів, повинна пройти клінічне та лабораторне обстеження з метою виключення мітохондріальної дисфункції у разі виявлення відповідних ознак або симптомів. Ці дані не впливають на поточні національні рекомендації щодо використання антиретровірусної терапії у вагітних жінок для профілактики вертикальної передачі ВІЛ-інфекції. Перерозподіл підшкірної жирової клітковини У деяких пацієнтів, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію, може спостерігатися перерозподіл та/або накопичення підшкірної жирової клітковини, включаючи ожиріння по центральному типу, дорсоцервікальне відкладення жиру ("горб буйвола"), зменшення підшкірно-жирового шару на обличчі та кінцівках, збільшення молочних залоз, підвищення концентрації ліпідів у сироватці та концентрації глюкози в крові. Хоча одну або кілька з перелічених вище небажаних реакцій, пов'язаних із загальним синдромом, який часто відносять до ліподистрофії, можуть викликати всі препарати класів ІП ВІЛ та НДПТ, дані досліджень свідчать про існування відмінностей між окремими представниками зазначених класів препаратів у здатності викликати ці небажані реакції. Слід зазначити також, що синдром ліподистрофії має багатофакторну етіологію; наприклад, стадія ВІЛ-інфекції, літній вік та тривалість антиретровірусної терапії відіграють важливу, можливо, синергічну роль. Віддалені наслідки зазначених небажаних реакцій нині невідомі. При клінічному обстеженні пацієнтів слід звертати увагу на перерозподіл підшкірної жирової клітковини. Лабораторне обстеження має включати визначення концентрації ліпідів у сироватці крові та концентрації глюкози у крові. У разі порушення ліпідного обміну призначають відповідне лікування. Панкреатит Були зафіксовані випадки розвитку панкреатиту, хоча причинно-наслідковий зв'язок із застосуванням абакавіру точно не встановлено. Терапія трьома НДПТ У пацієнтів з високим рівнем вірусного навантаження (>100 000 копій/мл) призначення потрійної комбінації, що містить абакавір, ламівудін та зидовудін, вимагає особливого розгляду. Були зафіксовані випадки високої частоти вірусологічної невдачі та виникнення резистентності на ранніх стадіях, коли як режим терапії 1 раз на добу застосовували комбінацію абакавіру з тенофовіру дизопроксилу фумаратом та ламівудином. Захворювання печінки Препарат Абакавір-АВС протипоказаний пацієнтам з порушенням функції печінки класів А, В та С за шкалою Чайлд-П'ю. Пацієнти з вже існуючою дисфункцією печінки, включаючи активний хронічний гепатит, мають підвищену частоту порушень функції печінки під час комбінованої антиретровірусної терапії та повинні перебувати під наглядом відповідно до прийнятої практики. Супутній гепатит або С Пацієнти з супутнім хронічним гепатитом або С, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію, мають підвищений ризик виникнення тяжких і потенційно летальних небажаних реакцій з боку печінки. У разі супутньої противірусної терапії гепатиту В або С слід також ознайомитись з відповідною інструкцією щодо застосування цих лікарських препаратів. Необхідно бути обережними при одночасному призначенні абакавіру і рибавірину. Захворювання нирок Препарат Абакавір-АВС не повинен призначатися пацієнтам із термінальною хронічною нирковою недостатністю. Синдром відновлення імунітету За наявності у ВІЛ-інфікованих пацієнтів з тяжким імунодефіцитом безсимптомних опортуністичних інфекцій або їх залишкових явищ на момент початку антиретровірусної терапії проведення такої терапії може призвести до посилення симптоматики опортуністичних інфекцій або інших тяжких наслідків. Зазвичай, ці реакції виникають протягом перших тижнів або місяців після початку антиретровірусної терапії. Типовими прикладами є цитомегаловірусний ретиніт, генералізована та/або осередкова інфекція, спричинена мікобактеріями, та пневмонія, спричинена Pneumocystis jirovecii (раніше Р. carinii). Поява будь-яких симптомів запалення вимагає негайного обстеження та, при необхідності, лікування. Аутоімунні захворювання (такі як хвороба Грейвса, поліміозит та синдром Гійєна-Барре) також спостерігалися на тлі відновлення імунітету, проте час первинних проявів варіював, і захворювання могло виникати через багато місяців після початку терапії та мати атипову течію. Остеонекроз Незважаючи на те, що етіологія даного захворювання є багатофакторною (включаючи прийом глюкокортикостероїдів, вживання алкоголю, тяжку імуносупресію, високий індекс маси тіла), випадки остеонекрозу найчастіше зустрічалися у пацієнтів на пізній стадії ВІЛ-інфекції та/або тривало приймають комбіновану антиретрову. Пацієнту слід звернутися до лікаря, якщо він відчуває біль і скутість у суглобах або труднощі під час руху. Оппортуністичні інфекції Застосування препарату Абакавір-АВС або інших антиретровірусних препаратів не виключає можливості розвитку опортуністичних інфекцій або інших ускладнень ВІЛ-інфекції, тому пацієнти повинні залишатися під наглядом лікаря, який має досвід лікування ВІЛ-асоційованих захворювань. Передача ВІЛ-інфекції Проведення антиретровірусної терапії, у тому числі препаратом Абакавір-АВС, не виключає можливості передачі ВІЛ статевим шляхом або при контакті з інфікованою кров'ю і тому не скасовує необхідності дотримання відповідних запобіжних заходів. Інфаркт міокарда В результаті проспективного спостережного епідеміологічного дослідження з метою вивчення частоти виникнення інфаркту міокарда у пацієнтів, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію, виявився зв'язок попереднього прийому абакавіру з підвищеним ризиком розвитку інфаркту міокарда протягом 6 місяців. За даними узагальненого аналізу клінічних досліджень, не спостерігалося підвищення ризику розвитку інфаркту міокарда, пов'язаного з прийомом абакавіру. Біологічні механізми, що пояснюють потенційно підвищений ризик, невідомі. Доступні дані, отримані із спостережних когортних та контрольованих клінічних досліджень, не дозволяють однозначно визначити зв'язок терапії абакавіром із ризиком розвитку інфаркту міокарда. Проте з обережністю слід призначати антиретровірусну терапію, включаючи препарати, що містять абакавір, пацієнтам із можливим ризиком виникнення ішемічної хвороби серця. Необхідно вжити всіх заходів для мінімізації факторів ризику (таких як артеріальна гіпертензія, дисліпідемія, цукровий діабет та куріння). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Спеціальні дослідження здатності до керування автотранспортом та управління механізмами не проводилися. Немає даних, що підтверджують вплив абакавіру на здатність займатися потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної уваги. Проте пацієнтів слід інформувати про можливий розвиток таких небажаних реакцій, як підвищена стомлюваність у процесі лікування абакавіром. Слід рекомендувати їм дотримуватися обережності при керуванні автомобілем та керуванні механізмами. У разі розвитку підвищеної втоми пацієнтам слід відмовитися від таких потенційно небезпечних занять, як керування автомобілем та механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: абакавіру сульфат – 351,38 мг, у перерахунку на абакавір – 300,00 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна – 380,12 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію – 24,00 мг, кремнію діоксид колоїдний (безводний) – 4,50 мг, магнію стеарат – 20,00 мг; Оболонка таблетки: Опадрай жовтий (13К 52177) – 20,0 мг: гіпромелоза – 11,8 мг, титану діоксид – 5,2 мг, триацетин – 1,6 мг, барвник заліза оксид жовтий – 1,2 мг, полісорбат – 0 2 мг. ПРИ ВИРОБНИЦТВІ НА ХЕТЕРО ЛАБС ЛІМІТЕД По 60 пігулок у флаконі з поліетилену високої щільності, запечатаному алюмінієвою фольгою, із пластиковою кришкою, захищеною від випадкового відкривання дітьми. Флакон разом з інструкцією з медичного застосування в картонній пачці. ПРИ ВИРОБНИЦТВІ, ПРИ РАСФАСУВАННІ ТА УПАКОВЦІ НА ТОВ "МАКІЗ-ФАРМА" 60 таблеток у банку з поліетилену низького тиску (ПЕНД), закупореною кришкою з контролем першого розкриття, або в банку імпортної з поліетилену високої щільності (HDPE), закупореною кришкою з поліетилену низької щільності (LDPE) з контролем першого розкриття, або у імпортному флаконі з поліетилену високої щільності (HDPE), запечатаному алюмінієвою фольгою, закупореним пластиковою кришкою. Вільний простір у банку/флаконі при необхідності заповнюють ватою медичною гігроскопічною або ватним імпортним джгутом. На банку/флакон наклеюють етикетку з паперу етикетковою або письмовою, або самоклеючу. 1 банка/флакон разом з інструкцією із застосування в пачці з картону.Опис лікарської формиКапсуловидні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою жовтого кольору, з одного боку гравіювання 'Н', з іншого боку гравіювання '139' та ризику, що розділяє '13' і '9'. На поперечному розрізі ядро ​​- таблетки білого або майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаПротивірусний [ВІЛ] засіб.ФармакокінетикаВсмоктування Абакавір швидко і добре всмоктується при прийомі внутрішньо. Абсолютна біодоступність абакавіру при прийомі внутрішньо у дорослих становить близько 83%. Час досягнення максимальної концентрації (Тmах) при прийомі абакавіру внутрішньо у вигляді таблеток становить близько 1,5 год. При прийомі абакавіру внутрішньо в дозі 300 мг 2 рази на добу максимальна концентрація в плазмі крові (Сmах) при досягненні рівноважного стану становить в середньому 3 мкг/мл, а площа під фармакокінетичною кривою "концентрація-час" (AUC) протягом 12-годинного періоду між прийомом доз - у середньому 6,02 мкг * год / мл (протягом доби - близько 12 мкг * год / мл). Після одноразового прийому таблеток абакавіру в дозі 600 мг Сmах становить у середньому близько 4,26 мкг/мл, а AUC - в середньому 11,95 мкг*год/мл. За даними дослідження у 20 ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які приймали абакавір у дозі 300 мг 2 рази на добу та лише одну дозу (300 мг) перед 24-годинним періодом збору проб для аналізу, середнє геометричне значення термінального періоду напіввиведення (Т1/2) внутрішньоклітинного. карбовіру-ТФ при рівноважному стані становить 20,6 год (аналогічний показник для концентрації абакавіру в сироватці - 2,6 год). Рівноважні фармакокінетичні показники при прийомі абакавіру 600 мг 1 раз на добу були однакові з такими при прийомі абакавіру 300 мг двічі на добу у клінічному дослідженні з перехресним дизайном у 27 ВІЛ-інфікованих пацієнтів. Внутрішньоклітинний вміст карбовіру-ТФ у мононуклеарах периферичної крові був вищим при застосуванні абакавіру в дозі 600 мг 1 раз на добу порівняно з прийомом абакавіру 300 мг двічі на добу (збільшення AUC у стані рівноваги за 24 години (AUC24,ss) на 3 максимальної добової концентрації у стані рівноваги (Сmах 24,ss) на 99%), що свідчить про можливість такого режиму прийому препарату ВІЛ-інфікованими пацієнтами. Прийом їжі уповільнює всмоктування абакавіру та зменшує Сmах, але не впливає на AUC. Тому абакавір можна приймати як з їжею, так і без неї. Розподіл та зв'язування з білками плазми крові Об'єм розподілу абакавіру при внутрішньовенному введенні становить близько 0,8 л/кг, що свідчить про його здатність легко проникати у тканини. У дослідженнях у ВІЛ-інфікованих пацієнтів показано, що абакавір добре проникає у спинномозкову рідину (СМР), при цьому співвідношення AUC абакавіру у СМР та AUC абакавіру у плазмі становить 30-44%. Було встановлено, що через 1,5 години після прийому абакавіру в дозі 300 мг 2 рази на добу його концентрація в СМР склала 0,14 мкг/мл. При застосуванні абакавіру в дозі 600 мг 2 рази на добу концентрація препарату в СМР наростала з 0,13 мкг/мл при її вимірюванні через 0,5-1 год до 0,74 мкг/мл при вимірі через 3-4 години після прийому абакавіру. . Таким чином, навіть якщо концентрація абакавіру, що спостерігається в СМР через 4 години після прийому препарату в дозі 600 мг 2 рази на добу, не є максимально терапією, що досягається при такому режимі, вона вже перевищує IC50 (0,08 мкг/мл або 0,26 мкмоль/л) у 9 разів. У дослідженнях in vitro встановлено, що у терапевтичних дозах абакавір помірно (приблизно на 49%) пов'язують із білками плазми крові людини. Це свідчить про те, що взаємодія абакавіру з іншими препаратами шляхом їх витіснення із з'єднання з білками плазми є малоймовірною. Метаболізм Абакавір метаболізується переважно у печінці. Менш ніж 2% прийнятої дози препарату виділяється нирками у незміненому вигляді. В організмі людини абакавір метаболізується в основному під дією алкогольдегідрогенази з утворенням 5'-карбонової кислоти та шляхом кон'югації з глюкуроновою кислотою з утворенням 5'-глюкуроніду, що становлять близько 66% від загальної кількості введеної дози препарату. Ці метаболіти екскретуються нирками. Виведення У середньому період напіввиведення абакавіру становить близько 1,5 год. Тривалий прийом абакавіру внутрішньо в дозі 300 мг 2 рази на добу не призводить до значної кумуляції препарату. Виведення абакавіру здійснюється за допомогою метаболізму в печінці з подальшою екскрецією метаболітів переважно через нирки. Близько 83% введеної дози виводиться нирками у вигляді метаболітів і абакавіру в незміненому вигляді, а кількість, що залишилася, - через кишечник. Особливі групи пацієнтів Діти Абакавір добре і швидко всмоктується при прийомі внутрішньо у дітей. Усі фармакокінетичні параметри у дітей можна порівняти з відповідними показниками у дорослих з незначною більшою варіабельністю плазмової концентрації. Фармакокінетичні дослідження у дітей показали, що прийом препарату 1 раз на добу еквівалентний за показниками AUC0-24 прийому такої самої дози препарату, поділеному на 2 рази на добу, для існуючих лікарських форм (розчин для прийому внутрішньо та таблетки, вкриті плівковою оболонкою). Немає достатніх даних з безпеки для того, щоб рекомендувати застосування абакавіру у дітей віком до 3 місяців. Особи похилого віку Фармакокінетика абакавіру у пацієнтів віком від 65 років не вивчалася. При лікуванні літніх пацієнтів необхідно враховувати частіші порушення функції печінки, нирок і серця в цьому віці, а також супутні захворювання та лікарські препарати, що приймаються. Пацієнти з порушенням функції нирок Абакавір метаболізується переважно у печінці, менше 2% його виводиться нирками у незміненому вигляді. Фармакокінетика абакавіру при термінальній стадії ниркової недостатності приблизно така сама, як при нормальній функції нирок. Тому при порушенні функції нирок корекція дози не потрібна. Пацієнти з порушенням функції печінки Абакавір метаболізується в основному в печінці. Результати дослідження фармакокінетики абакавіру у пацієнтів з порушенням функції печінки легкого ступеня (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) свідчать про збільшення AUC у середньому у 1,89 раза та періоду напіввиведення у 1,58 раза. На показник AUC метаболітів абакавіру порушення функції печінки не впливає, проте швидкість їх утворення та виведення при цьому знижується. Пацієнтам із порушенням функції печінки легкого ступеня тяжкості показано призначення препарату в іншій лікарській формі. Фармакокінетика абакавіру у пацієнтів з порушеннями функції печінки середнього та тяжкого ступеня тяжкості не вивчалася, таким чином застосування абакавіру протипоказане у цих груп пацієнтів.ФармакодинамікаМеханізм дії Абакавір - нуклеозидний аналог, що інгібує зворотну транскриптазу ВІЛ та селективно пригнічує реплікацію ВІЛ-1 та ВІЛ-2, включаючи штами ВІЛ-1, стійкі до зидовудину, ламівудину, залцитабіну, диданозину та невірапіну. Абакавір піддається внутрішньоклітинному метаболізму, перетворюючись на активну форму карбовір-5'-трифосфат (карбовір-ТФ). За даними досліджень in vitro противірусна дія препарату обумовлена ​​пригніченням зворотної транскриптази ВІЛ, що призводить до обриву синтезу ДНК на матриці вірусної РНК та зупинки реплікації ВІЛ. Не відмічалось антагонізму в противірусній активності абакавіру в культурі клітин при комбінації з нуклеозидними інгібіторами зворотної транскриптази диданозином, емтрицитабіном, ламівудином, ставудином, тенофовіром, залцитабіном або зидовудіном або ненуклеозідами. Фармакодинаміка В отриманих in vitro штамах ВІЛ, стійких до абакавіру, були виявлені мутації у кількох кодонах гена зворотної транскриптази (ВІД) - M184V, K65R, L74V та Y115F. Стійкість ВІЛ до абакавіру in vitro та in vivo формується повільно. Для клінічно значущого 8-кратного збільшення 50% інгібуючої концентрації (IC50) потрібні множинні мутації вірусного геному. Штами, стійкі до абакавіру, можуть мати знижену чутливість до ламівудину, залцитабіну та/або диданозину, але повністю зберігають чутливість до зидовудину та ставудину. Перехресна стійкість до абакавіру та інгібіторів протеази ВІЛ або ненуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази малоймовірна. Неефективність комбінації режиму першої лінії, що включає абакавір, ламівудін і зидовудін, переважно пов'язана з одиничною мутацією - M184V, що зберігає можливість широкого вибору режимів терапії другої лінії. Абакавір проникає в спинномозкову рідину (СМР) та зменшує вміст у ній РНК ВІЛ-1. У поєднанні з іншими антиретровірусними препаратами він може запобігати розвитку неврологічних ускладнень ВІЛ-інфекції та уповільнювати появу стійких штамів у межах ЦНС.Показання до застосуванняЛікування ВІЛ-інфекції у дорослих та дітей з масою тіла понад 14 кг у складі комбінованої антиретровірусної терапії.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до абакавіру або будь-якого іншого компонента, що входить до складу препарату; діти та підлітки з масою тіла менше 14 кг (для даної лікарської форми); лактація; порушення функції печінки (для даної лікарської форми) клас А, В та С за шкалою Чайлд-П'ю (у зв'язку з відсутністю клінічних даних та рекомендованого режиму дозування). З обережністю: пацієнти з можливим ризиком виникнення ішемічної хвороби серця, спільне застосування абакавіру та рибавірину.Вагітність та лактаціяВагітність Дані, доступні в Реєстрі застосування антиретровірусних препаратів під час вагітності, не вказують на збільшення ризику розвитку основних вроджених вад розвитку, пов'язаних із застосуванням абакавіру порівняно із частотою вад розвитку у групі порівняння. Проте належних та добре контрольованих досліджень за участю вагітних жінок відсутні, безпека застосування абакавіру у жінок під час вагітності дотепер не встановлена. Є дані про вплив абакавіру у репродуктивних дослідженнях на тваринах. При необхідності застосування препарату Абакавір під час вагітності слід оцінити співвідношення ймовірної користі для матері та потенційного ризику для плода. Є дані про незначне транзиторне підвищення концентрації молочної кислоти в плазмі крові новонароджених та дітей грудного віку, матері яких під час вагітності та пологів приймали нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази. Можливо, це пов'язано із мітохондріальними порушеннями. Клінічна значимість цього явища досі не встановлено. Крім того, є вкрай рідкісні повідомлення про затримку розвитку, епілептичні напади та інші неврологічні порушення у новонароджених (наприклад, збільшення тонусу м'язів). Однак причинно-наслідковий зв'язок цих порушень з прийомом нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази матерями під час вагітності та під час пологів не встановлено.Ці дані не скасовують існуючих рекомендацій щодо застосування антиретровірусних препаратів під час вагітності для запобігання вертикальній передачі ВІЛ. Лактація Фахівці не рекомендують ВІЛ-інфікованим пацієнткам грудне вигодовування, щоб уникнути передачі ВІЛ-інфекції дитині. Оскільки абакавір, його метаболіти та ВІЛ проникають у грудне молоко, грудне вигодовування протипоказане.Побічна діяГіперчутливість За даними клінічних досліджень, проведених до початку скринінгу на наявність алелю HLA-B*5701, приблизно у 5% пацієнтів, які приймали абакавір, відзначалася реакція гіперчутливості, в окремих випадках зі смертельним результатом. Гіперчутливість до абакавіру характеризується виникненням симптомів, що свідчать про поліорганне ураження. Майже у більшості пацієнтів з гіперчутливістю при розвитку цієї реакції відзначаються лихоманка та/або висип (зазвичай макуло-папульозна або уртикарна), хоча в деяких випадках ці прояви відсутні. Симптоми реакції гіперчутливості можуть з'являтися будь-коли після початку лікування абакавіром, проте найчастіше вони виникають протягом перших 6 тижнів лікування (медіана часу початку цієї реакції - 11 діб). Пацієнти повинні перебувати під ретельним наглядом із консультаціями кожні 2 тижні, особливо протягом перших 2 місяців терапії абакавіром. Прояви реакції гіперчутливості наведені нижче. Симптоми, що зустрічаються не менше ніж у 10% пацієнтів із гіперчутливістю, виділені напівжирним шрифтом. Порушення з боку шкіри та підшкірно-жирової клітковини Висипання (зазвичай макуло-папульозна або уртикарна). З боку шлунково-кишкового тракту Нудота, блювання, діарея, біль у животі, виразка слизової оболонки порожнини рота. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Задишка, кашель, біль у горлі, респіраторний дистрес-синдром дорослих, дихальна недостатність. Порушення з боку нервової системи Головний біль, парестезія. Порушення з боку кровотворної та лімфатичної системи Лімфоспенія. Порушення з боку печінки та підшлункової залози Підвищення біохімічних показників функції печінки, гепатиту, печінкової недостатності. Порушення з боку опорно-рухової системи Міалгії; рідко – міоліз, артралгії, підвищення активності креатинфосфокінази. Порушення з боку нирок та сечовидільної системи Підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові, ниркова недостатність. Інші Гарячка, відчуття втоми, нездужання, набряки, лімфаденопатія, артеріальна гіпотонія, кон'юнктивіт, анафілактичні реакції. Хворі на реакцію гіперчутливості спочатку можуть прийняти її за захворювання органів дихання (пневмонію, бронхіт, фарингіт), грипоподібний синдром, гастроентерит або за небажані реакції, пов'язані з прийомом інших препаратів. Пізня діагностика реакції гіперчутливості призводить до продовження або відновлення прийому абакавіру, що призводить до більш тяжкої реакції гіперчутливості або смерті. Тому при появі будь-яких із перелічених симптомів необхідне ретельне обстеження пацієнта для виключення реакції гіперчутливості. Якщо виключити реакцію гіперчутливості не можна, то повторне призначення препарату Абакавір або інших препаратів, які містять абакавір, суворо протипоказано. Цілком ймовірно, що переривання терапії може збільшити ризик розвитку сенсибілізації і, отже, виникнення клінічно значимих реакцій гіперчутливості. Тому пацієнти повинні бути попереджені про важливість регулярного прийому препарату Абакавір. Якщо при розвитку реакції гіперчутливості пацієнти продовжують приймати препарат Абакавір, то клінічні прояви стають більш вираженими, а при відміні препарату Абакавір вони зазвичай піддаються зворотному розвитку. Відновлення прийому препарату Абакавір пацієнтами з реакцією гіперчутливості в анамнезі призводить до розвитку повторної реакції протягом декількох годин. Повторна реакція гіперчутливості може протікати важче, ніж перша, і виявлятися загрозливому життю артеріальною гіпотензією, аж до летального результату. При розвитку реакції гіперчутливості на абакавір, незалежно від носія алелі HLA-B*5701, препарат повинен бути скасований, і його ніколи не можна призначати в подальшому, як і інші препарати, що містять абакавір.Іноді реакція гіперчутливості розвивається при відновленні терапії препаратом Абакавір після його відміни, спричиненої появою всього одного з основних симптомів цієї реакції (висипки, гарячки, нездужання, стомлюваності, порушень з боку шлунково-кишкового тракту або дихальної системи). У поодиноких випадках ця реакція виникає при відновленні прийому Абакавіру пацієнтами, у яких до відміни препарату не відзначалося жодних попередніх симптомів реакції гіперчутливості. Природа інших небажаних явищ, відмінних від реакції гіперчутливості, але спостерігаються у пацієнтів, які отримують препарат Абакавір, до кінця не зрозуміла. Чи є ці небажані явища наслідком застосування препарату Абакавір або інших препаратів, які одночасно призначаються з ним, або вони зумовлені самим захворюванням, дотепер не встановлено. Багато з наведених нижче небажаних ефектів, пов'язаних з прийомом препарату Абакавір (нудота, блювання, діарея, лихоманка, стомлюваність, висип) можуть спостерігатися і при розвитку реакції гіперчутливості. Тому при появі будь-якого з цих симптомів показано ретельне обстеження хворого на підтвердження або виключення реакції гіперчутливості. Якщо препарат Абакавір був відмінений унаслідок підозри на реакцію гіперчутливості, відновлення прийому препарату заборонено. Відновлювати терапію препаратом Абакавір після переривання у зв'язку з появою вищеперелічених симптомів можна тільки після виключення реакції гіперчутливості та під безпосереднім медичним наглядом. Були зареєстровані рідкісні випадки поліморфної ексудативної еритеми, синдрому Стівенса-Джонсона або токсичного епідермального некролізу, у яких не можна було виключити реакцію гіперчутливості до абакавіру. У таких випадках необхідно завжди припинити прийом лікарських засобів, що містять абакавір. Більшість наведених нижче небажаних реакцій не обмежує застосування препарату Абакавір. Залежно від частоти їх виявлення можна розділити на такі категорії: дуже часто (≥1/10); часто (≥ 1/100, Категорії частоти були сформовані на підставі клінічних досліджень препарату та післяреєстраційного спостереження. Дані клінічних досліджень Порушення з боку обміну речовин та харчування Часто: анорексія. Порушення з боку нервової системи Часто: біль голови. Порушення зі стогони шлунково-кишкового тракту Часто: нудота, блювання, діарея. Системні прояви та місцеві реакції Часто: лихоманка, сонливість, стомлюваність. У контрольованих клінічних дослідженнях було показано, що зміна лабораторних показників при лікуванні препаратом Абакавір спостерігається так само рідко, як і в контрольній групі пацієнтів, які не отримували препарат. Дані післяреєстраційного спостереження Порушення метаболізму та харчування Часто: гіперлактатемія, гіпертригліцеридемія, гіперхолестеринемія, резистентність до інсуліну. Рідко: лактоацидоз (можливо зі смертельним наслідком, як правило, пов'язані з тяжкою гепатомегалією та стеатозом печінки), накопичення та/або перерозподіл жирової тканини (ліподистрофія). Частота цих небажаних реакцій залежить від багатьох факторів, у тому числі від антиретровірусних препаратів, що використовуються у комбінації з абакавіром. Порушення з боку центральної нервової системи: біль голови, запаморочення, мігрень, порушення сну, депресивні розлади, нездужання, втома. Порушення серцево-судинної системи: інфаркт міокарда. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Рідко: нудота, блювання, діарея, біль у животі, гастрит, панкреатит (причинно-наслідковий зв'язок із застосуванням абакавіру точно не встановлено), гепатомегалія, жирова дистрофія печінки. Рідко: панкреатит (причинно-наслідковий зв'язок із застосуванням абакавіру точно не встановлений). Порушення дихальної системи: бронхіт. Порушення з боку шкіри Часто: висип (за відсутності системних проявів). Дуже рідко: поліморфна ексудативна еритема, включаючи синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. З боку опорно-рухового апарату: скелетно-м'язові болі. Лабораторні зміни: підвищення активності креатинфосфокінази, амілази, аланіамінотрансферази (АЛТ), аспартатамінотрансферази (ACT), гаммаглутамілтранспептидази (ГГТ), гіпертригліцеридемія, гіперхолестеринемія, нейтропенія, анемія, тром. Інші: лихоманка, млявість, озноб, опортуністичні інфекції, синдром відновлення імунітету, аутоімунні захворювання. Були зареєстровані випадки лактоацидозу, іноді зі смертельним наслідком, як правило, пов'язаного з вираженою гепатомегалією та жировою дистрофією печінки при використанні аналогів нуклеозидів. Застосування комбінованої антиретровірусної терапії було асоційовано з перерозподілом жирової тканини (ліподистрофія) у пацієнтів з ВІЛ, включаючи зменшення підшкірно-жирового шару на обличчі та кінцівках, збільшення молочних залоз та дорсоцервікальне відкладення жиру ("горб буйвола"). Застосування комбінованої антиретровірусної терапії було асоційоване з метаболічними порушеннями, такими як гіпертригліцеридемія, гіперхолестеринемія, інсулінорезистентність, гіперглікемія та гіперлактатемія. У ВІЛ-інфікованих пацієнтів з тяжким імунодефіцитом під час початку комбінованої антиретровірусної терапії можуть виникнути запальні реакції на безсимптомні або резидуальні опортуністичні інфекції. Також були зареєстровані випадки аутоімунних захворювань (наприклад, хвороба Грейвса), що відбуваються в умовах імунної реактивації, проте представлені терміни прояву захворювання є різноманітнішими і ці явища можуть відбутися через багато місяців після початку терапії. Були зареєстровані випадки остеонекрозу, особливо у пацієнтів із загальновідомими факторами ризику, просунутою стадією ВІЛ-інфекцією або тривалим застосуванням комбінованої антиретровірусної терапії. Частота цього явища невідома.Взаємодія з лікарськими засобамиДослідження in vitro та аналіз основних шляхів метаболізму абакавіру вказують на те, що його взаємодія з іншими препаратами, опосередкована цитохромом Р450, є малоймовірною. Абакавір не пригнічує метаболічні реакції за участю ізоферменту 3А4 цитохрому Р450. У дослідженнях in vitro показано, що абакавір не вступає у взаємодії з препаратами, що метаболізуються ізоферментами CYP3A4, CYP2C9 та CYP2D6. Клінічні дослідження не виявили індукції печінкового метаболізму екзогенних субстанцій під дією абакавіру. Таким чином, взаємодія абакавіру з інгібіторами протеази ВІЛ та іншими препаратами, що метаболізуються за участю основних ізоферментів цитохрому Р450, є малоймовірною. Клінічні дослідження показали відсутність клінічно значимих взаємодій між абакавіром, зидовудином та ламівудином. Потужні індуктори ізоферментів цитохрому Р450, такі як рифампіцин, фенобарбітал і фенітоїн за впливу на УДФ-глюкуронілтрансферазу можуть незначно зменшити концентрацію в плазмі абакавіру. Етанол: етанол уповільнює метаболізм абакавіру, що призводить до збільшення AUC на 41%. Проте клінічна значимість цієї зміни невелика. На метаболізм етанолу абакавір не впливає. Метадон: за даними фармакокінетичних досліджень, застосування абакавіру в дозі 600 мг 2 рази на добу в комбінації з метадоном знижує максимальну концентрацію (Сmах) абакавіру в сироватці крові на 35%, збільшує час досягнення максимальної концентрації в сироватці крові (Тmах) на 1 год, але не змінює AUC. Клінічна значимість цих змін невелика. У цьому ж дослідженні встановлено, що абакавір підвищує системний кліренс метадону на 22%. У більшості випадків ці зміни також розцінюються як клінічно незначущі, однак у певних ситуаціях може знадобитися зміна дози метадону. Ретиноїди: ретиноїди, наприклад, ізотретиноїн, елімінуються за участю алкогольдегідрогенази, тому можуть вступати у взаємодії з абакавіром, проте до цього часу спеціальних досліджень не проводилося. Рибавірин: як і у абакавіра, рибавірін має ті ж шляхи внутрішньоклітинного фосфорилювання. Взаємодія між цими препаратами може призвести до зниження концентрації внутрішньоклітинного фосфорильованих метаболітів рибавірину і, як наслідок, знизити ймовірність досягнення стійкої вірусологічної відповіді (УВО) у коінфікованих гепатитом З ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які приймали терапію пегільованим інтерфероном та Клінічні дані свідчать про те, що ВІЛ/ВГС-інфіковані пацієнти, які отримують абакавір, що містять схеми антиретровірусної терапії, можуть опинитися під загрозою нижчої відповіді на терапію ПЕГ-інтерфероном/рібавірином. Слід бути обережними при спільному застосуванні абакавіру та рибавірину.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди. Препарат повинен призначатися лікарем з досвідом лікування ВІЛ-інфекції. Дорослі, діти та підлітки з масою тіла не менше 25 кг Рекомендована доза препарату Абакавір - 600 мг/добу. Препарат призначають у дозі 300 мг (1 таблетка) 2 рази на добу або 600 мг (2 таблетки) 1 раз на добу. Особливі групи пацієнтів Діти з масою тіла від 14 до 25 кг Діти з масою тіла від 14 до 20 кг: рекомендована доза препарату Абакавір - 1/2 таблетки (розламати точно за ризиком) 2 рази на добу або 300 мг (1 таблетка) 1 раз на добу. Діти з масою тіла більше 20 кг, але менше 25 кг: рекомендована доза препарату Абакавір - 1/2 таблетки (розламати точно по ризику) вранці та 1 таблетка увечері або 11/2 таблетки 1 раз на добу. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок корекція дози препарату Абакавір не потрібна. Пацієнти з порушенням функції печінки Застосування протипоказане (для даної лікарської форми у зв'язку з відсутністю клінічних даних та рекомендованого режиму дозування).ПередозуванняСимптоми У клінічних дослідженнях не було виявлено небажаних реакцій при застосуванні препарату Абакавір у разових дозах до 1200 мг та добових до 1800 мг. Дія препарату у вищих дозах досі не вивчена. Лікування У разі передозування препарату Абакавір за пацієнтом встановлюють спостереження для виявлення симптомів отруєння та своєчасного початку лікування. За потреби проводять симптоматичне лікування. Ефективність перитонеального діалізу та гемодіалізу для видалення абакавіру невідома.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат повинен призначатися лікарем з досвідом лікування ВІЛ-інфекції. Кожен пацієнт повинен ознайомитися з інструкцією із застосування. Гіперчутливість За даними клінічних досліджень, проведених до початку скринінгу на наявність алелю HLA-B*5701, приблизно у 5% пацієнтів, які приймають абакавір, розвивається гіперчутливість до препарату, у поодиноких випадках з летальним результатом. Фактори ризику У клінічних дослідженнях було показано, що носій алеля HLA-B*5701 значно збільшує ризик розвитку реакції гіперчутливості до абакавіру. У проспективному клінічному дослідженні CNA106030 (PREDICT-1) пацієнтам з наявністю алелю HLA-B*5701 препарати, що містять абакавір, не призначалися, що дозволило суттєво знизити частоту виникнення клінічно підозрюваної реакції гіперчутливості з 7,8% (66 пацієнтів з 847) ,4 % (27 пацієнтів з 803) (р % (23 пацієнтів з 842) до 0,0% (0 пацієнтів з 802) (р HLA-B*5701 розвивається реакція гіперчутливості порівняно з 0-4% пацієнтів, у яких цей аллель відсутній. Лікарям рекомендується проводити скринінг на носій алеля HLA-B*5701 у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, яким раніше не призначалися препарати, що містять абакавір. Скринінг також рекомендується проводити перед повторним призначенням абакавіру пацієнтам з невідомим HLA-B* 5701-статусом, які раніше добре переносили терапію абакавіром. Використання препаратів, що містять абакавір, не рекомендується у пацієнтів-носіїв алелю HLA-B*5701 і повинно розглядатися тільки у виняткових випадках під ретельним медичним наглядом, коли потенційна користь перевищує ризик, пов'язаний із застосуванням препарату. Клінічний діагноз підозрюваної реакції гіперчутливості повинен залишатися основою для ухвалення рішення про використання препаратів, що містять абакавір, у всіх пацієнтів. Навіть у разі відсутності алелю HLA-B*5701 абакавір необхідно відмінити і не відновлювати його прийом у всіх випадках, коли реакцію гіперчутливості не можна виключити, керуючись клінічними даними, через потенційний ризик розвитку серйозних небажаних ефектів або навіть летального результату. клінічна картина Реакція гіперчутливості до абакавіру характеризується появою симптомів, що вказують на поліорганне ураження. Найчастіші симптоми – лихоманка та/або висипання – відзначаються у більшості пацієнтів. Іншими симптомами гіперчутливості до абакавіру є стомлюваність, нездужання, порушення з боку шлунково-кишкового тракту, включаючи блювоту, нудоту, діарею та біль у животі, порушення з боку дихальної системи, включаючи задишку, біль у горлі, кашель, ураження легень (в основному вигляді локальних інфільтративних змін, що виявляються при рентгенографії грудної клітки). Симптоми гіперчутливості можуть з'явитися будь-коли після початку лікування абакавіром, проте найчастіше вони виникають протягом перших шести тижнів застосування. Пацієнти повинні перебувати під ретельним наглядом із консультаціями кожні 2 тижні, особливо протягом перших 2 місяців терапії препаратом Абакавір. Якщо при появі симптомів гіперчутливості лікування абакавіром продовжується, вони стають більш вираженими і можуть набувати загрозливого для життя характеру. У більшості випадків подібні симптоми зникають при припиненні прийому абакавіру. Лікування При появі симптомів гіперчутливості до абакавіру пацієнт, незалежно від носія алелю HLA-B*5701, ПОВИНЕН негайно звернутися до лікаря за консультацією. Постановка діагнозу реакції гіперчутливості до абакавіру потребує негайного відміни препарату. НІКОЛИ НЕ СЛІД відновлювати лікування препаратом Абакавір або іншим препаратом, що містить абакавір, після виникнення реакції гіперчутливості. Це пов'язано з загрозою появи протягом декількох годин після відновлення прийому препарату ще більш виражених симптомів (включаючи загрозливу для життя артеріальну гіпотонію), які можуть призвести до летального результату. Для запобігання пізньому виявлення та зниження ризику розвитку життєзагрозливої ​​реакції гіперчутливості слід повністю припинити прийом препарату Абакавір при неможливості виключення гіперчутливості, навіть при потенційній наявності інших діагнозів (захворювання органів дихання, грипоподібні захворювання, гастроентерит, реакції на прийом інших лікарських препаратів). Необхідно дотримуватись особливої ​​обережності для тих пацієнтів, які одночасно почали приймати препарат Абакавір та інші лікарські препарати, відомі можливістю викликати шкірні реакції (наприклад, ненуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази – ННІОТ). Це пов'язано з тим, що в даний час важко диференціювати висипи, викликані цими препаратами, і реакцію гіперчутливості на абакавір. Не слід відновлювати лікування Абакавіром або іншим препаратом, що містить абакавір, навіть у разі появи симптомів гіперчутливості при повторному прийомі альтернативних лікарських препаратів. Особливі вказівки щодо лікування після перерви в терапії препаратом Абакавір Незалежно від носія алелю HLA-B*5701, якщо після відміни препарату Абакавір передбачається поновлення лікування цим препаратом, необхідно з'ясувати причину відміни та переконатися в тому, що у пацієнта не спостерігалося симптомів гіперчутливості. Якщо виключити реакцію гіперчутливості не можна, то відновлення лікування препаратом Абакавір або іншим препаратом, який містить абакавір, заборонено. Описано нечисленні випадки розвитку реакції гіперчутливості при відновленні лікування абакавіром після його відміни у зв'язку з появою якого-небудь одного з типових симптомів гіперчутливості (висипання, лихоманка, нездужання, стомлюваність, шлунково-кишкові порушення та порушення з боку дихальної системи). Найбільш поширеним ізольованим симптомом реакції гіперчутливості був шкірний висип. Оскільки у всіх таких випадках виключити реакцію гіперчутливості не можна і, беручи до уваги дані про більш тяжку її течію при повторному застосуванні абакавіру, відновлення терапії препаратом Абакавір або іншим препаратом, який містить у цих пацієнтів, не рекомендується. Однак, якщо в таких випадках питання про повторне призначення абакавіру вирішується позитивно, лікування їм проводять лише під безпосереднім медичним наглядом. Реакція гіперчутливості відзначається, хоча і вкрай рідко, навіть при відновленні лікування препаратом, що містить абакавір, пацієнтів, у яких симптоми цієї реакції раніше не спостерігалися і у яких перерва в прийомі препарату, що містить абакавір, був пов'язаний з іншими причинами. У такому разі відновлення прийому препарату можливе, проте потрібна наявність швидкого доступу до медичної допомоги у пацієнта або людей, що його оточують. Скринінг на носій алеля HLA-B *5701 рекомендується проводити до повторного призначення абакавіру у пацієнтів з невідомим HLA-B * 5701-статусом, які раніше добре переносили терапію абакавіром. Повторне призначення абакавіру пацієнтам-носіям алелю HLA-B*5701 не рекомендоване і може розглядатися тільки у виняткових випадках під ретельним медичним контролем, коли потенційна користь від лікування препаратом переважає всі можливі ризики. Необхідна інформація для пацієнтів Лікар, який призначає препарат, повинен ознайомити пацієнта з наступною інформацією щодо реакції гіперчутливості: пацієнт повинен бути поінформований про можливість появи загрозливих для життя симптомів гіперчутливості та ризик летального результату, а також про підвищений ризик реакції гіперчутливості у носіїв алелю HLA-В*5701; пацієнта необхідно попередити, що навіть за відсутності алелю HLA-В*5701 може розвинутись реакція гіперчутливості. Таким чином, ВСІ пацієнти при появі симптомів, які можуть бути обумовлені реакцією гіперчутливості, ПОВИННІ НЕГАЙНО звернутися до свого лікаря; пацієнти з гіперчутливістю до абакавіру повинні бути попереджені про неприпустимість відновлення застосування препарату Абакавір або інших препаратів, що містять абакавір, незалежно від HLA-B*5701-статусу; щоб уникнути повторного застосування препарату Абакавір пацієнтами, які перенесли реакцію гіперчутливості, їм рекомендується повернути таблетки препарату Абакавір лікареві; пацієнти, які з будь-якої причини перервали лікування препаратом Абакавір (особливо у зв'язку з можливими небажаними реакціями або ускладненнями лікування), перед поновленням прийому препарату повинні звернутися до лікаря. Лактоацидоз та виражена гепатомегалія зі стеатозом Є повідомлення про розвиток лактоацидозу і виражену гепатомегалію зі стеатозом, у тому числі з летальним результатом, внаслідок антиретровірусної терапії аналогами нуклеозидів, включаючи абакавір, ламівудін і зидовудін, що приймаються як окремо, так і в комбінації. Найчастіше ці ускладнення виникають у жінок. Симптоми, що вказують на розвиток лактоацидозу, включають загальну слабкість, зниження апетиту, швидке схуднення неясної етіології, порушення з боку шлунково-кишкового тракту (нудота, блювання та біль у животі), порушення з боку дихальної системи (задишка та тахіпное) або неврологічні симптоми ( включаючи рухові). Лактоацидоз має високу смертність за відсутності невідкладного лікування та може бути пов'язаний з панкреатитом, печінковою або нирковою недостатністю. Лактоацидоз, зазвичай, проявляється через кілька місяців терапії. Необхідно припинити терапію аналогами нуклеозидів у разі симптоматичних проявів гіперлактатемії та метаболічного або лактоацидозу, прогресування гепатомегалії або швидкого підвищення активності амінотрансфераз. Застосування препарату Абакавір та інших препаратів, що містять абакавір, у будь-якого пацієнта вимагає обережності для будь-яких пацієнтів (особливо жінок з надмірною масою тіла) з гепатомегалією, або гепатитом або іншими відомими факторами ризику ураження печінки і стеатозом печінки (включаючи застосування деяких лікарських препаратів і алкоголю). Пацієнти з комбінованим гепатитом С, які отримують терапію інтерфероном альфа та рибавірином можуть являти собою особливу групу ризику. Пацієнти з підвищеним ризиком потребують ретельного спостереження. При появі клінічних або лабораторних ознак лактоацидозу або гепатотоксичності (може проявлятися гепатомегалією та стеатозом, навіть за відсутності вираженого підвищення активності амінотрансфераз) лікування препаратом Абакавір необхідно припинити. Мітохондріальна дисфункція Дослідження in vitro та in vivo показали, що аналоги нуклеозидів та нуклеотидів здатні викликати різний ступінь пошкодження мітохондрій. Були зафіксовані випадки мітохондріальної дисфункції у ВІЛ-негативних дітей, які отримували внутрішньоутробно та/або після народження аналоги нуклеозидів. Основними небажаними реакціями були гематологічні порушення (анемія, нейтропенія), порушення обміну речовин (гіперлактатемія, гіперліпаземія). Ці небажані реакції часто є транзиторними. Було зареєстровано деякі неврологічні розлади з пізнім початком (збільшення тонусу м'язів, судоми, порушення поведінки). Чи є дані неврологічні розлади транзиторними чи постійними нині невідомо. Будь-яка дитина, навіть ВІЛ-негативна, що піддавалася внутрішньоутробному впливу аналогами нуклеозидів і нуклеотидів,повинен пройти клінічне та лабораторне обстеження з метою виключення мітохондріальної дисфункції у разі виявлення відповідних ознак чи симптомів. Ці дані не впливають на поточні національні рекомендації щодо використання анітретровірусної терапії у вагітних жінок для профілактики вертикальної передачі ВІЛ-інфекції. Перерозподіл підшкірно-жирової клітковини У деяких пацієнтів, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію, може спостерігатися перерозподіл та/або накопичення підшкірно-жирової клітковини, включаючи ожиріння по центральному типу, дорсоцервікальне відкладення жиру ("горб буйвола"), зменшення підшкірно-жирового шару на обличчі та кінцівках, збільшення молочних залоз , підвищення концентрації ліпідів у сироватці та концентрації глюкози в крові Хоча всі препарати з класів інгібіторів протеази та НДПТ можуть викликати одну або кілька з перелічених вище небажаних реакцій, пов'язаних із загальним синдромом, який часто називають ліподистрофією, накопичені дані свідчать про існування відмінностей між окремими представниками зазначених класів препаратів у здатності викликати ці небажані реакції. Слід зазначити також, що синдром ліподистрофії має багатофакторну етіологію: наприклад, стадія ВІЛ-інфекції, літній вік та тривалість антиретровірусної терапії відіграють важливу, можливо, синергічну роль у розвитку даного ускладнення. Віддалені наслідки цих небажаних явищ поки що невідомі. Під час клінічного обстеження слід звернути увагу на ознаки перерозподілу підшкірно-жирової клітковини. Необхідно уважно стежити за концентрацією ліпідів у сироватці та концентрацією глюкози у крові. У разі порушення ліпідного обміну призначають відповідне лікування. Панкреатит: Можливий розвиток панкреатиту. Причинно - слідчий зв'язок із застосуванням абакавіру не встановлено. Терапія трьома нуклеозидними інгібіторами зворотної транскриптази: У пацієнтів з високим вірусним навантаженням (> 100 000 копій/мл) потрійна терапія аналогами нуклеозидів (поєднання абакавіру, ламівудину та зидовудину) потребує спеціального розгляду. Були повідомлення про вірусологічну невдачу та розвиток резистентності на ранній стадії, при поєднанні абакавіру з тенофовіру дизопроксилфумаратом і ламівудином при прийомі один раз на день. Захворювання печінки: Абакавір протипоказаний пацієнтам з порушенням функції печінки ( дана лікарська форма) клас А, Б і С за шкалою Чайлд-П'ю. Пацієнти з уже існуючою дисфункцією печінки, включаючи активний хронічний гепатит, мають підвищену частоту порушень функції печінки під час комбінованої антиетровірусної терапії, і повинні перебувати під наглядом відповідно до прийнятої практики. Пацієнти з супутнім гепатитом В або С: Пацієнти з супутнім хронічним гепатитом В або С, які приймають комбіновану антиретровірусну терапію, наражаються на підвищений ризик серйозних і потенційно смертельно небезпечних побічних реакцій з боку печінки. У разі супутньої противірусної терапії гепатиту В або С також необхідно ознайомитися з відповідною інформацією для цих лікарських препаратів. Слід виявляти обережність при сумісному застосуванні абакавіру та рибавірину. Захворювання нирок: Абакавір не повинен застосовуватися у пацієнтів з термінальною стадією хронічної ниркової недостатності. Синдром відновлення імунітету За наявності у ВІЛ-інфікованих пацієнтів з тяжким імунодефіцитом безсимптомних опортуністичних інфекцій або їх залишкових явищ на момент початку антиретровірусної терапії (APT), проведення такої терапії може призвести до посилення симптоматики опортуністичних інфекцій або інших тяжких наслідків. Зазвичай, ці реакції виникають протягом перших тижнів або місяців після початку APT. Типовими прикладами є цитомегаловірусний ретиніт, генералізована та/або осередкова інфекція, спричинена мікобактеріями, та пневмонія, спричинена Pneumocystis jiroveci (P. carinii). Поява будь-яких симптомів запалення вимагає негайного обстеження та, при необхідності, лікування. Аутоімунні захворювання (наприклад, хвороба Грейвса, поліміозит та синдром Гійєна-Барре) також можуть проявитися в умовах відновлення імунної системи. Однак час появи є більш мінливим і може статися через кілька місяців після початку лікування. Остеонекроз: Незважаючи на те, що етіологія остеонекрозу вважається багатофакторною (у тому числі застосування кортикостероїдів, вживання алкоголю, важкий імунодефіцито високий індекс маси тіла), випадки остеонекрозу були зареєстровані у пацієнтів з пізніми стадіями ВІЛ-інфекції та/або при довготривалій . Пацієнтам слід рекомендувати звернутися до лікаря, якщо вони стали відчувати біль у суглобах, тугорухливість суглобів або утруднення в русі. Оппортуністичні інфекції Застосування препарату Абакавір або інших антиретровірусних препаратів не виключає можливості розвитку опортуністичних інфекцій або інших ускладнень ВІЛ-інфекції, тому пацієнти повинні залишатися під наглядом лікаря, який має досвід лікування ВІЛ-асоційованих захворювань. Передача ВІЛ-інфекції Проведення антиретровірусної терапії, у тому числі препаратом Абакавір, не виключає можливості передачі ВІЛ статевим шляхом або при контакті з інфікованою кров'ю і тому не скасовує необхідності дотримання відповідних запобіжних заходів. Інфаркт міокарда В результаті проспективного спостережного епідеміологічного дослідження з метою вивчення частоти виникнення інфаркту міокарда у пацієнтів, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію, виявився зв'язок попереднього прийому абакавіру з підвищеним ризиком розвитку інфаркту міокарда протягом 6 місяців. За даними узагальненого аналізу клінічних досліджень, не спостерігалося підвищення ризику інфаркту міокарда, пов'язаного з прийомом абакавіру. Біологічні механізми, що пояснюють потенційно підвищений ризик, невідомі. Загалом, доступні дані, отримані із спостережних когортних та контрольованих клінічних досліджень, не дозволяють однозначно визначити зв'язок терапії абакавіром із ризиком розвитку інфаркту міокарда. Проте з обережністю слід призначати антиретровірусну терапію, включаючи препарати, що містять абакавір, пацієнтам із можливим ризиком виникнення ішемічної хвороби серця. Необхідно вжити всіх заходів для мінімалізації факторів ризику (таких як артеріальна гіпертензія, дисліпідемія, цукровий діабет та куріння). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Досліджень про вплив абакавіру на здатність керувати автотранспортом та працювати з механізмами не проводилося. При оцінці здатності пацієнта керувати автотранспортом та працювати з механізмами слід враховувати його стан та весь спектр небажаних реакцій Абакавіра.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Дозування: 150 мг Фасування: N60 Форма випуску таб. покриті плівковою оболонкою Упаковка: блістер Виробник: ГлаксоСмітКляйн Трейдінг ЗАТ Завод-виробник: GlaxoSmithKline(Бельгія) Діюча речовина: Ламівудін. .

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептом. . .

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, покриті плівковою оболонкою - 1 таб. Активні речовини: ралтегравір калію – 434.4 мг, що відповідає вмісту ралтегравіру – 400 мг; Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна - 169.4 мг, лактостеатра 8а 8а 8 . - 13.03 мг; Склад плівкового покриття: барвник Опадрай II рожевий (85F94224) – 26.06 мг; Склад плівкової оболонки: полівініловий спирт – 44.75%, макрогол – 22%, тальк – 21.415%, титану діоксид – 11.32%, барвник заліза оксид червоний – 0.495%, барвник заліза оксид чорний – 0.02%. 60 шт. - флакони з поліетилену високої густини (1) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою рожевого кольору, овальні, двоопуклі, з гравіюванням "227" на одному боці і гладкі на іншій.Фармакотерапевтична групаРалтегравір пригнічує каталітичну активність ВІЛ інтегрази - ферменту, що бере участь у реплікації вірусу ВІЛ. Інгібування інтегрази запобігає ковалентному введенню (інтеграції) геному ВІЛ у геном клітини господаря на ранніх стадіях розвитку інфекції. Не включені до ДНК людини геноми ВІЛ неспроможні індукувати продукцію нових вірусних частинок, тому придушення процесу інтеграції запобігає поширенню вірусної інфекції в організмі. Інгібуюча здатність ралтегравіру щодо фосфотрансфераз людини, включаючи ДНК-полімерази α, β та γ, виражена незначно. Мікробіологія При плазмовій концентрації 31±20 нмоль/л ралтегравір забезпечував пригнічення реплікації вірусу на 95% (95% інгібуюча концентрація, ІК95) у клітинних культурах людських Т-лімфоцитів, інфікованих адаптованим до культур клітин варіантом H9IIIB культурою клітин. ІК95 досягалася в концентраціях від 6 до 50 нмоль/л у культурах людських мітоген-активованих мононуклеарів периферичної крові, інфікованих різними первинними клінічними штамами ВІЛ-1, включаючи штами 5 не-В підтипів ВІЛ-1, а також штами та інгібіторам протеази ВІЛ. При аналізі одного циклу інфекції ралтегравір пригнічував інфікування, викликане 23 штамами ВІЛ, що представляють 5 не-В підтипів і 5 циркулюючих рекомбінантних форм, з ІК50 - 5-12 нмоль/л. Ралтегравір також пригнічував реплікацію штамів ВІЛ-2 під час тестування на клітинах лінії СЕМх174 (ІК95 = 6 нмоль/л). При одночасному введенні в культуру людських Т-лімфоцитів, інфікованих варіантом H9IIIB вірусу ВІЛ-1, ралтегравіру та нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази (зидовудін, зальцитабін, ставудин, абакавір, тенофовір, диданозин і ), інгібіторів протеази ВІЛ (індинавір, саквінавір, ритонавір, ампренавір, лопінавір, нелфінавір та атазанавір) або інгібітора злиття (енфувіртид) спостерігалася антиретровірусна активність від адитивної до синергічної. Резистентність до препарату Мутації інтегрази ВІЛ-1, що сприяють появі резистентних до ралтегравіру штамів вірусу (розвивалися in vitro або у пацієнтів, які приймали ралтегравір), в основному включають заміни в положеннях 155 (N155 заміна на Н), 148 (Q148 заміна на Н) або 143 (Y143 заміна С, Н або R), у поєднанні з однією або більше додатковими мутаціями (наприклад, L74M, E92Q, Т97А, Е138А/К, G140A/S, V151I, G163R, S230R). Рекомбінантні віруси з однією первинною мутацією (Q148H, К або R або N155H) відрізнялися зниженою здатністю до реплікації та зниженою чутливістю до ралтегравіру in vitro. Побічні мутації вірусу ще більше знижували чутливість до ралтегравіру, іноді компенсуючи знижену здатність вірусу до реплікації. Мутації, асоційовані з розвитком резистентності до ралтегравіру, можуть призводити до формування резистентності до іншого інгібітора переносу ланцюга інтегразою елвітегравіру. При заміні в положенні 143 чутливість до ралтегравіру знижується більшою мірою, ніж чутливість до елвітегравіру, тоді як мутації E92Q викликають більшу резистентність до елвітегравіру, ніж до ралтегравіру. У вірусів з мутацією в положенні 148 у поєднанні з однією і більше додатковими мутаціями, що викликають резистентність до ралтегравіру, може спостерігатися клінічно значуща резистентність до долутегравиру. Вплив на електрофізіологічну активність серця або на показники ЕКГ У плацебо-контрольованому клінічному дослідженні за участю здорових добровольців одноразовий прийом 1600 мг ралтегравіру не впливав на тривалість інтервалу QTc, незважаючи на те, що Cmax ралтегравіру в плазмі крові була в 4 рази більша, ніж при одноразовому прийомі ралтегравіру в дозі 400.ФармакокінетикаУ дорослих пацієнтів Всмоктування Ралтегравір швидко всмоктується після прийому препарату натще, Cmax у плазмі визначається приблизно через 3 години. Значення AUC та Cmax ралтегравіру збільшуються пропорційно дозі у діапазоні доз від 100 до 1600 мг. Значення С12ч ралтегравіру зростають пропорційно дозі в діапазоні доз від 100 мг до 800 мг і зростають дещо меншою мірою - в діапазоні доз від 100 мг до 1600 мг. При режимі прийому препарату 2 рази на добу рівноважний стан досягається швидко, приблизно протягом 2 днів після початку лікування. Значення AUC та Cmax свідчать на користь відсутності або мінімальної кумуляції препарату, значення С12год – на користь незначної кумуляції препарату. У режимі монотерапії по 400 мг 2 рази/сут значення середнього геометричного для AUC0-12ч становило 14.3 мкмоль/л х год, значення С12ч - 142 нмоль/л. Абсолютну біодоступність ралтегравіру не встановлено. Ралтегравір можна приймати незалежно від режиму їди. Розподіл Приблизно 83% ралтегравіру зв'язується з білками плазми у діапазоні концентрацій від 2 до 10 мкмоль/л. Ралтегравір легко долав плацентарний бар'єр в експериментальних дослідженнях на щурах, але не проникав через гематоенцефалічний бар'єр у помітній мірі. У двох клінічних дослідженнях за участю пацієнтів, інфікованих ВІЛ-1, які приймали ралтегравір у дозі 400 мг 2 рази на добу, ралтегравір швидко визначався у спинномозковій рідині. У першому дослідженні середня концентрація ралтегравіру в спинномозковій рідині склала 5.8% (в діапазоні від 1 до 53.5%) від відповідної концентрації у плазмі крові, а у другому дослідженні – 3% (у діапазоні від 1 до 61%) від відповідної концентрації у плазмі крові. . Медіани отриманих значень були приблизно в 3-6 разів нижчими, ніж концентрації вільної фракції ралтегравіру в плазмі. Метаболізм та виведення Дослідження з використанням селективних інгібіторів до ізоформи ферменту уридиндифосфат-глюкуронілтрансферази (УДФ-ГТ), отриманої шляхом експресії комплементарної ДНК, показали, що УДФ-ГТ1А1 є основним ферментом, що бере участь в утворенні ралтегравір-глю. Ці дані показали, що основний шлях метаболізму ралтегравіру у людини представлений процесом глюкуронування опосередкованого УДФ-ГТ1А1. T1/2 ралтегравіру в кінцевій фазі становить близько 9 год, більша частина AUC відповідає більш короткій α-фазі уявного T1/2 ралтегравіру (становить приблизно 1 год). Після прийому внутрішньо радіоактивно міченого ралтегравіру приблизно 51% від прийнятої дози виводилося через кишечник і 32% через нирки. У калі виявлявся тільки ралтегравір, який, ймовірно, утворювався шляхом гідролізу ралтегравір-глюкуроніду, що виділився з жовчю.У сечі визначалися ралтегравір та ралтегравір-глюкуронід у кількості 9% та 23% від прийнятої дози відповідно. У плазмі крові основним циркулюючим радіоактивним компонентом був ралтегравір (приблизно 70% загальної радіоактивності), тоді як на ралтегравир-глюкуронід припадало лише 30%. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Підлога Підлога не має клінічно значущого впливу на фармакокінетичні параметри ралтегравіру. Корекція дози препарату в залежності від статі пацієнта не потрібна. Літні пацієнти У дослідженнях за участю пацієнтів віком 18 років і більше не було виявлено значної залежності фармакокінетичних параметрів ралтегравіру від віку пацієнтів, тому корекція дози препарату в залежності від віку не потрібна. Підлітки та діти Дози для підлітків та дітей старше 6 років для лікування ВІЛ-1 інфекції рекомендовані на підставі того, що фармакокінетичні параметри ралтегравіру можна порівняти з такими у дорослих пацієнтів. Фармакокінетика ралтегравіру у дітей віком до 2 років не вивчалася. Пацієнти з різних расово-етнічних груп Расово-етнічна приналежність не впливала на клінічно значущий вплив на фармакокінетичні параметри ралтегравіру. Корекція дози не потрібна. Пацієнти з різним індексом маси тіла (ІМТ) ІМТ не надавав клінічно значущого впливу на фармакокінетичні параметри ралтегравіру у дорослих пацієнтів. Корекція дози препарату в залежності від ІМТ пацієнта не потрібна. Пацієнти з печінковою недостатністю Ралтегравір виводиться переважно шляхом глюкуронування печінки. Фармакокінетика препарату була вивчена у дорослих пацієнтів із печінковою недостатністю середнього ступеня тяжкості, а також у комбінованому фармакокінетичному аналізі. Клінічно значимих відхилень фармакокінетичних параметрів у дорослих пацієнтів із печінковою недостатністю середнього ступеня тяжкості порівняно із здоровими добровольцями не виявлено. Таким чином, корекція дози препарату при печінковій недостатності легкого та середнього ступеня тяжкості не потрібна. Вплив печінкової недостатності тяжкого ступеня на фармакокінетичні параметри ралтегравіру не вивчався. Пацієнти з нирковою недостатністю На нирковий кліренс припадає незначна частка у виведенні ралтегравіру з організму. Фармакокінетика препарату була вивчена у дорослих пацієнтів із тяжким ступенем ниркової недостатності, а також у складному фармакокінетичному аналізі. Клінічно значущих відхилень фармакокінетичних параметрів у пацієнтів із тяжким ступенем ниркової недостатності порівняно зі здоровими добровольцями не виявлено. Таким чином, корекція дози препарату пацієнтам з тяжким ступенем ниркової недостатності не потрібна. Оскільки ефективність діалізу ралтегравіру невідома, приймати препарат напередодні діалізу не рекомендується. Пацієнти з поліморфізмом УДФ-ГТ1А1 Докази або будь-які дані, що свідчать, що наявність поліморфізму у ферменту УДФ-ГТ1А1 може надавати клінічно значний вплив на фармакокінетичні параметри ралтегравіру, не було отримано. За даними порівняльного дослідження за участю 30 дорослих здорових добровольців з генетично-детермінованою зниженою активністю УДФ-ГТ1А1 та 27 дорослих здорових добровольців з незміненим генотипом УДФ-ГТ1А1 відношення середніх геометричних AUC ралтегравіру склало 1.40 (9).Клінічна фармакологіяПротивірусний препарат, активний щодо ВІЛ.Показання до застосуванняЛікування ВІЛ-1 інфекції в комбінації з іншими антиретровірусними препаратами у дорослих, підлітків та дітей, починаючи з 6 років та з масою тіла не менше 25 кг, як раніше отримували, так і не отримували антиретровірусну терапію.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до ралтегравіру та інших компонентів препарату; дитячий вік до 6 років; маса тіла до 25 кг; вагітність; період лактації (грудного вигодовування); непереносимість лактози, дефіцит лактази або мальабсорбція глюкози/галактози. З обережністю: міопатія і рабдоміоліз (в т.ч. в анамнезі), наявність станів і факторів, що схильні до їх розвитку; печінкова недостатність тяжкого ступеня; одночасне застосування із сильними індукторами УДФ-ГТ1А1 (рифампіцин); одночасне застосування препарату Ісентрес з антацидами, що містять алюміній або магній; депресія, включаючи суїцидальні ідеї та поведінку (спостерігалася в основному у пацієнтів з депресією або психіатричними захворюваннями в анамнезі). Слід бути обережними при призначенні препарату Ісентрес® пацієнтам з депресією або психіатричними захворюваннями в анамнезі; літній вік (через обмежену інформацію про застосування ралтегравіру у пацієнтів віком від 65 років).Вагітність та лактаціяКонтрольованих досліджень препарату Ісентрес у вагітних не проводилося, тому Ісентрес протипоказаний до застосування під час вагітності. Відсутні дані про надходження ралтегравіру до грудного молока людини. Однак виявлено надходження ралтегравіру в молоко у щурів, що лактують: при введенні препарату в добовій дозі 600 мг/кг концентрація ралтегравіру в молоці перевищувала плазмову концентрацію приблизно в 3 рази. Грудне вигодовування не рекомендується ВІЛ-інфікованим матерям, щоб уникнути постнатальної передачі ВІЛ дітям. За необхідності застосування препарату в період лактації рекомендується припинити грудне вигодовування.Побічна діяПрофіль безпеки препарату Ісентрес® заснований на результатах узагальнених даних з безпеки, отриманих у ході клінічних досліджень за участю пацієнтів, які раніше отримували антиретровірусну терапію (АРВТ), та пацієнтів, які раніше не отримували АРВТ. В об'єднаному аналізі результатів клінічних досліджень антиретровірусної терапії у дорослих пацієнтів, які раніше отримували АРВТ, частота відміни терапії через небажані реакції склала 3.9% у групі пацієнтів, які приймали препарат Ісентрес® та оптимізовану додаткову терапію (ОДТ), та 4. плацебо та ОДТ. Частота відміни терапії через небажані реакції у дорослих пацієнтів, які раніше не отримували АРВТ, склала 5.0% у групі пацієнтів, які приймали препарат Ісентрес® одночасно з емтрицитабіном та тенофовіром, та 10.0% у групі пацієнтів, які приймали одночасно ефавіренз, емтрит. Нижче наведено дані про небажані явища, що спостерігалися в клінічних дослідженнях, з різним ступенем ймовірності пов'язаних із препаратом Ісентрес® або його комбінацією з іншою АРВТ. Небажані явища перераховані відповідно до системно-органних класів та класифікації за частотою: часто (≥1/100 і менше 1/10), нечасто (≥1/1000 і менше 1/100). Інфекційні та паразитарні захворювання: нечасті – генітальний герпес, фолікуліт, гастроентерит, простий герпес, герпетична інфекція, оперізуючий лишай, грип, абсцес лімфовузла, контагіозний молюсок, назофарингіт, інфекція верхніх дихальних. Доброякісні, злоякісні та неуточнені новоутворення (включаючи кісти та поліпи): нечасті – папіломатоз шкіри. З боку крові та лімфатичної системи: нечасті – анемія, залізодефіцитна анемія, болючість лімфовузлів, лімфаденопатія, нейтропенія, тромбоцитопенія1. З боку імунної системи: нечасті – синдром відновлення імунітету, гіперчутливість до препарату, реакції гіперчутливості. З боку обміну речовин: часті – зниження апетиту; нечасті – кахексія, цукровий діабет, дисліпідемія, гіперхолестеринемія, гіперглікемія, гіперліпідемія, гіперфагія, підвищення апетиту, полідипсія, порушення жирового обміну. Порушення психіки: часті – незвичайні сновидіння, безсоння, нічні кошмари, порушення поведінки2, депресія; нечасті - психічні розлади, суїцидальні спроби, почуття тривоги, сплутаність свідомості, пригнічений настрій, великий депресивний розлад, безсоння середини ночі, зміни настрою, панічні атаки, порушення сну, суїцидальні ідеї1, суїцидальна поведінка1 (особливо у пацієнтів з психіатрами) З боку нервової системи: часті – запаморочення, головний біль, психомоторна гіперреактивність2, нечасті – амнезія, синдром зап'ястного каналу, когнітивні розлади, порушення уваги, постуральне запаморочення, дисгевзія, гіперсомнія, гіпестезія, летаргія, розлад пам'яті, мігрень, пери, сонливість, біль напруги, тремор, зниження якості сну. З боку органу зору: нечасті – зниження гостроти зору. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: часті – вертиго; нечасті – шум у вухах. З боку серцево-судинної системи: нечасто – відчуття серцебиття, синусова брадикардія, шлуночкова екстрасистолія, припливи крові до шкіри обличчя з відчуттям жару, артеріальна гіпертензія. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасті – дисфонія, носова кровотеча, закладеність носа. З боку травної системи: часті – відчуття розпирання в животі, біль у животі, діарея, метеоризм, нудота, блювання, диспепсія; нечасті - гастрит, відчуття дискомфорту в животі, біль у верхніх відділах живота, болючість в області живота, почуття дискомфорту в області заднього проходу, запор, сухість у роті, відчуття дискомфорту в епігастральній ділянці, ерозивний дуоденіт, відрижка, гастроезофігсі , Болючість при ковтанні, гострий панкреатит, виразка, ректальні кровотечі. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: нечасті – гепатит, стеатоз печінки, алкогольний гепатит, печінкова недостатність1. З боку шкіри та підшкірних тканин: часті – шкірний висип; нечасті - акне, алопеція, вугровидний висип, сухість шкіри, еритема, ліпоатрофія обличчя, гіпергідроз, ліпоатрофія, набута ліподистрофія, ліпогіпертрофія, нічна пітливість, пруриго, свербіж (локальний та генералізований), макулярна сип , інші ураження шкіри, синдром Стівенса-Джонсона1, лікарський висип з еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдром)1. З боку кістково-м'язової системи: нечасті – артралгія, артрит, біль у спині, біль у боці, міалгія, біль у ділянці шиї, остеопенія, біль у кінцівках, остеопороз, поліартрит, тендиніт, міопатія, рабдоміоліз1. З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасті – ниркова недостатність, нефрит, нефролітіаз, ніктурія, кіста нирки, порушення функції нирок, тубулоінтерстиціальний нефрит. З боку статевих органів та молочної залози: нечасті – еректильна дисфункція, гінекомастія, симптоми менопаузи. Загальні розлади: часті – астенія, слабкість, лихоманка; нечасті – дискомфорт у грудях, озноб, набряк обличчя, збільшення обсягу жирової тканини, стан занепокоєння, нездужання, підщелепне новоутворення, периферичні набряки, біль. Лабораторні та інструментальні дані: часті – підвищення активності в плазмі АЛТ, АСТ, ліпази та амілази підшлункової залози, підвищення концентрації тригліцеридів та кількості атипових лімфоцитів; нечасті – зниження абсолютного числа нейтрофілів плазми; підвищення активності у плазмі ЛФ, КФК, зниження концентрації альбуміну; підвищення концентрації білірубіну, холестерину, креатиніну, глюкози (в т.ч. визначається натще), азоту сечовини, холестерину ЛПВЩ, холестерину ЛПНЩ; підвищення значення МНО; зниження кількості тромбоцитів та лейкоцитів у крові; наявність глюкози у сечі, наявність еритроцитів у сечі; збільшення кола талії; збільшення чи зниження маси тіла. Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій: нечасті – ненавмисне передозування. 1Небажані явища, не пов'язані із застосуванням препарату Ісентрес®, які спостерігалися у післяреєстраційному періоді та не спостерігалися під час клінічних досліджень. 2У одного пацієнта дитячого віку спостерігалися пов'язані з прийомом препарату небажані реакції: психомоторна гіперреактивність 3 ступеня та порушення поведінки; також у даного пацієнта спостерігалося безсоння. У ході клінічних досліджень у пацієнтів, які раніше отримували та не отримували АРВТ, спостерігалися випадки розвитку злоякісних новоутворень при використанні комбінації препарату Ісентрес з іншими антиретровірусними засобами. Характеристика та частота злоякісних новоутворень відповідали таким для пацієнтів із тяжким імунодефіцитом. Ризик розвитку злоякісних новоутворень у клінічних дослідженнях був однаковим як у групах пацієнтів, які приймали препарат Ісентрес®, так і у групах пацієнтів, які приймали препарати порівняння. У пацієнтів, які приймали препарат Ісентрес, спостерігалося підвищення активності КФК 2-4 ступеня. Спостерігалися випадки розвитку міопатії та рабдоміолізу. Пацієнтам з міопатією або рабдоміолізом в анамнезі, а також тим, хто має інші фактори ризику (включаючи супутню терапію), препарат слід призначати з обережністю. Повідомлялося про випадки розвитку остеонекрозу, особливо у пацієнтів із загальновизнаними факторами ризику, пізньою стадією ВІЛ-захворювання або тривалим впливом комбінованої АРВТ. Частота його розвитку невідома. У клінічних дослідженнях у пацієнтів, які раніше отримували АРВТ, шкірний висип, незалежно від етіології, частіше спостерігався при застосуванні препарату Ісентрес® одночасно з дарунавіром, ніж при застосуванні цих препаратів окремо. Тим не менш, частота розвитку шкірного висипу, пов'язаного з прийомом препаратів, була порівнянна в цих групах лікування. Шкірний висип був легким і помірним ступенем тяжкості і не впливав на продовження АРВТ. У пацієнтів, які раніше не приймали АРВТ, при лікуванні препаратом Ісентрес® у комбінації з емтрицитабіном та тенофовіром розвиток висипу спостерігався рідше, ніж при лікуванні ефавірензом у комбінації з емтрицитабіном та тенофовіром. Пацієнти з ко-інфекцією гепатиту В та/або гепатиту С В цілому профіль безпеки препарату Ісентрес® у пацієнтів, як раніше отримували, так і не отримували АРВТ, ко-інфікованих хронічним (але не гострим) активним гепатитом В та/або гепатитом С, був аналогічний профілю безпеки у пацієнтів без ко-інфекції гепатиту В та/або гепатиту С, хоча частота відхилення активності АЛТ та ACT іноді була вищою у групах з ко-інфекцією гепатиту В та/або гепатиту С. Діти За результатами клінічних досліджень щодо застосування ралтегравіру в рекомендованих дозах у комбінації з іншими антиретровірусними лікарськими засобами у ВІЛ-1 інфікованих дітей та підлітків від 2 до 18 років було встановлено, що частота, тип та виразність небажаних реакцій, пов'язаних з прийомом препарату, були співставні з такими є у дорослих пацієнтів. В одного пацієнта спостерігалися пов'язані з прийомом препарату небажані реакції: психомоторна гіперактивність 3 ступеня, порушення поведінки та безсоння. У іншого пацієнта спостерігалася серйозна небажана реакція 2 ступеня - алергічний висип. Ще в одного пацієнта спостерігалося підвищення активності ACT 4 ступеня та АЛТ 3 ступеня, яке було розцінене як серйозне.Взаємодія з лікарськими засобамиУ дослідженнях in vitro було показано, що ралтегравір не є субстратом ізоферментів системи цитохрому Р450 і не пригнічує CYP1A2, CYP2B6, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6 або CYP3A. Крім цього, in vitro ралтегравір індукує CYP3A4 і не є інгібітором Р-глікопротеїн-опосередкованого транспорту. На підставі цих даних можна зробити висновок, що Ісентрес не впливає на фармакокінетичні параметри лікарських засобів, які є субстратами зазначених ферментів або Р-глікопротеїну. Як показали дослідження in vitro та in vivo, ралтегравір виводиться переважно за допомогою метаболізму (глюкуронування) по УДФ-ГТ1А1-опосередкованому шляху. Хоча дослідження in vitro показали, що ратгегравір не є інгібітором УДФ-ГТ1А1 і 2В7, в одному клінічному дослідженні були виявлені деякі ознаки інгібування УДФ-ГТ1А1 in vivo на основі впливу на глюкуронування білірубіну. Проте малоймовірно, що цей ефект призводить до клінічно значущої лікарської взаємодії. У фармакокінетиці ралтегравіру спостерігалася значуща інтер- та інтраіндивідуальна мінливість. Наведена нижче інформація про взаємодію з лікарськими засобами ґрунтується на середніх геометричних значеннях; ефект у окремого пацієнта точно передбачити не можна. Вплив ралтегравіру на фармакокінетику інших лікарських засобів У дослідженнях з вивчення лікарської взаємодії ралтегравір не надавав клінічно значущого впливу на фармакокінетику етравірину, маравіроку, тенофовіру, гормональних контрацептивів, метадону та мідазоламу. У деяких дослідженнях при одночасному застосуванні препарату Ісентрес з даравіром спостерігалося незначне зниження концентрації даруновіру в плазмі. Механізм цього явища невідомий. Проте вплив ралтегравіру на концентрацію дарунавіру в плазмі крові не вважається клінічно значущим. Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику ралтегравіру Слід дотримуватись обережності при одночасному застосуванні препарату Ісентрес з сильними індукторами УДФ-ГТ1А1 (наприклад, рифампіцином), враховуючи, що ралтегравір метаболізується в основному за допомогою УДФ-ГТ1А1. Рифампіцин знижує концентрацію ралтегравіру в плазмі крові. Вплив на ефективність ралтегравіру невідомий. Тим не менш, якщо одночасного застосування з рифампіцином уникнути неможливо, можна подвоїти дозу препарату Ісентрес у дорослих. Дані щодо одночасного застосування препарату Ісентрес і рифампіцину у пацієнтів віком до 18 років відсутні. Вплив інших сильних індукторів ізоферментів, що метаболізують лікарські засоби, такі як фенітоїн та фенобарбітал, на систему УДФ-ГТ1А1 невідомий. Менш сильні індуктори (наприклад, ефавіренз, невірапін, етравірин, рифабутин, глюкокортикостероїд, звіробій продірявлений, піоглітазон) можуть застосовуватися одночасно з препаратом Ісентрес® у рекомендованій дозі. Одночасне застосування препарату Ісентрес з сильними інгібіторами УДФ-ГТ1А1 (наприклад, атазанавіром) може підвищити концентрацію ралтегравіру в плазмі крові. Менш сильні інгібітори УДФ-ГТ1А1 (наприклад, індинавір та саквінавір) також можуть підвищити концентрацію ралтегравіру в плазмі крові, але меншою мірою порівняно з атазанавіром. Крім того, тенофовір може підвищити концентрацію ралтегравіру в плазмі, однак механізм цього впливу невідомий. Профіль безпеки, що спостерігається у пацієнтів, які отримували атазанавір та/або тенофовір, в цілому ідентичний профілю пацієнтів, які не приймали ці препарати, тому корекція дози не потрібна. Одночасне застосування препарату Ісентрес з антацидами, що містять бівалентні іони металів, може знижувати абсорбцію ралтегравіру шляхом хелатування, що призводить до зниження концентрації ралтегравіру в плазмі. Т.к. Прийом антацидів, що містять алюміній або магній, через 6 годин після прийому препарату Ісентрес® призводить до значного зниження концентрації ралтегравіру в плазмі крові, одночасне застосування препарату Ісентрес® та антацидів, що містять алюміній чи магній, не рекомендується. Одночасне застосування препарату Ісентрес з антацидами, що містять карбонат кальцію, знижує концентрацію ралтегравіру в плазмі крові, проте ця взаємодія не розглядається як клінічно значуща. Внаслідок цього при одночасному застосуванні препарату Ісентрес з антацидами, що містять карбонат кальцію, корекція дози не потрібна. Одночасне застосування препарату Ісентрес з іншими лікарськими засобами, що підвищують значення рН шлункового соку (наприклад, омепразол або фамотидин), може підвищити швидкість абсорбції ралтегравіру та, відповідно, концентрацію ралтегравіру у плазмі крові. У клінічному дослідженні профіль безпеки в підгрупі пацієнтів, які приймали інгібітори протонного насоса або блокатори гістамінових Н2-рецепторів, можна порівняти з профілем безпеки в підгрупі пацієнтів, які не приймали ці лікарські засоби. Корекція дози препарату Ісентрес не потрібна при одночасному застосуванні з інгібіторами протонового насоса або блокаторами гістамінових Н2-рецепторів. Усі дослідження взаємодії лікарських засобів проводилися з участю дорослих пацієнтів. Таблиця 2. Дані щодо фармакокінетичної взаємодії лікарських засобів у дорослих пацієнтів. Лікарський засіб з урахуванням терапевтичної галузі застосування Взаємодія (механізм, якщо відомий) Рекомендації щодо корекції режиму дозування Антиретровірусні лікарські засоби Інгібітори протеази атазанавір/ритонавір (ралтегравір 400 мг 2 рази на добу) ралтегравір AUC↑ 41% ралтегравір C 12год ↑ 77% ралтегавір C max ↑ 24% (інгібування УДФ-ГТ1А1) Корекція дози препарату Ісентрес не потрібна. типранавір/ритонавір (ралтегравір 400 мг 2 рази на добу) ралтегравір AUC↓ 24% ралтегравір C 12ч ↓ 55% ралтегавір C max ↓ 18% (індукція УДФ-ГТ1А1) Корекція дози препарату Ісентрес не потрібна. Ненуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази (ННІОТ) ефавіренз (ралтегравір 400 мг 1 раз на добу) ралтегравір AUC↓ 36% ралтегравір C 12ч ↓ 21% ралтегавір C max ↓ 36% (індукція УДФ-ГТ1А1) Корекція дози препарату Ісентрес не потрібна. етравірин (ралтегравір 400 мг 2 рази на добу) ралтегравір AUC↓ 10% ралтегравір C 12ч ↓ 34% ралтегавір C max ↓ 11% ( індукція УДФ-ГТ1А1 ) Корекція доз препарату Ісентрес або етравірину не потрібна. Нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази (НДТ) тенофовір (ралтегравір 400 мг 2 рази на добу) ралтегравір AUC↑ 49% ралтегравір C 12ч ↑ 3% ралтегавір C max ↑ 64% (механізм взаємодії невідомий) тенофовір AUC ↓10% тенофовір C 12ч ↓ 13% тенофовір C max ↓ 23% Корекція доз препарату Ісентрес ® або тенофовіру дизопроксилу фумарату не потрібна. Антагоністи хемокінових рецепторів CCR5 маравірок (ралтегравір 400 мг 2 рази на добу) ралтегравір AUC↓ 37% ралтегравір C 12ч ↓28% ралтегавір C max ↓ 33% (механізм взаємодії невідомий) маравир AUC↓ 14% маравир C 12ч ↓ 10% маравир C max ↓ 21% Корекція доз препарату Ісентрес ® або маравірок не потрібна. Лікарські засоби проти вірусу гепатиту С Інгібітори протеази NS3/4A вірусу гепатиту С боцепревір (ралтегравір 400 мг 1 раз на добу) ралтегравір AUC↑ 4% ралтегравір C 12ч ↓ 25% ралтегавір C max ↑ 11% (механізм взаємодії невідомий) Корекція доз препарату Ісентрес або боцепревіру не потрібна. Протимікробні препарати Протитуберкульозні препарати рифампіцин (ралтегравір 400 мг 1 раз на добу) ралтегравір AUC↓ 40% ралтегравір C 12ч ↓ 61% ралтегавір C max ↓ 38% (індукція УДФ-ГТ1А1) Рифампіцин знижує концентрацію ралтегравіру у плазмі крові. Якщо комбінованої терапії з рифампіцином уникнути неможливо, необхідно розглянути можливість збільшення дози Іентресу в 2 рази. Седативні препарати мідазолам (ралтегравір 400 мг 2 рази на добу) мідазолам AUC↓ 8% мідозолам C max ↑ 3% Корекція доз препарату Ісентрес або мідазоламу не потрібна. Отримані дані вказують на те, що ралтегравір не є індуктором або інгібітором CYP3А4 і що ралтегравір не впливає на фармакокінетику лікарських засобів, що є субстратами CYP3А4. Антациди Антациди, що містять алюміній або магній (ралтегравір 400 мг 2 рази на добу) Одночасно з ралтегравіром ралтегравір AUC↓ 49% ралтегравір C 12ч ↓63% ралтегавір C max ↓ 44% За 2 год до прийому ралтегравіру ралтегравір AUC↓ 51% ралтегравір C 12ч ↓56% ралтеграв AUC↓ 30% ралтегравір C 12ч ↓57% ралтегавір C max ↓22% За 6 год до прийому ралтегравіру ралтегравір AUC↓ 13% ралтегравір C 12ч ↓50% ралтегавір C max ↓10 % ралтегравір C12ч ↓49% ралтегавір C max ↓10% (хелатування катіонами металів) Антациди, що містять алюміній або магній, знижують концентрацію ралтегравіру у плазмі крові. Одночасне застосування препарату Ісентрес і антацидів, що містять алюміній або магній, не рекомендовано. Антациди, що містять кальцію карбонат (ралтегравір 400 мг 2 рази на добу) ралтегравір AUC↓55% ралтегравір C 12ч ↓32% ралтегавір C max ↓52% (хелатування катіонами металів) Корекція дози препарату Ісентрес не потрібна. Блокатори гістамінових H 2 -рецепторів та інгібітори протонного насоса омепразол (ралтегравір 400 мг 2 рази на добу) ралтегравір AUC↑ 37% ралтегравір C 12ч ↑24% ралтегравір C max ↑51% (збільшення розчинності) Корекція дози препарату Ісентрес не потрібна. фамотидин (ралтегравір 400 мг 2 рази на добу) ралтегравір AUC↑ 44% ралтегравір C 12ч ↑6% ралтегравір C max ↑60% (збільшення розчинності) Корекція дози препарату Ісентрес не потрібна. Гормональні контрацептиви етинілестрадіол норелгестромін (ралтегравір 400 мг 2 рази на добу) етинілестрадіол AUC↓2% етинілестрадіол C max ↑6% норелгестромін AUC↑ 14% норелгестромін C max ↑29% Корекція доз препарату Ісентрес® або гормональних контрацептивів (естроген- та/або прогестагенсодержащих) не потрібна. Опіоїдні анальгетики метадон (ралтегравір 400 мг 2 рази на добу) метадон AUC ↔ метадон C max ↔ Корекція доз препарату Ісентрес або метадону не потрібна. Спосіб застосування та дозиВсередину. Таблетки препарату Ісентрес не можна жувати, кришити, розламувати. Препарат застосовується незалежно від їди. Лікування препаратом Ісентрес® повинен проводити лікар, який має достатній досвід терапії ВІЛ-інфекції. Лікування препаратом Ісентрес® проводять у комбінації з іншими антиретровірусними препаратами. Рекомендовані дози препарату Ісентрес® для лікування ВІЛ-1 інфекції: для дорослих – 400 мг 2 рази на добу; для дітей з масою тіла не менше 25 кг – 400 мг 2 рази на добу. Якщо пацієнти дитячого віку зазнають труднощів при проковтуванні пігулок, покритих плівковою оболонкою, слід розглянути можливість прийому препарату Ісентрес таблетки жувальні. У пацієнтів похилого віку корекція дози не потрібна. У пацієнтів з порушенням функції нирок корекція дози не потрібна. У пацієнтів з порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості корекція дози не потрібна.ПередозуванняСпецифічних симптомів передозування препарату Ісентрес не виявлено. Ралтегравір добре переносився здоровими добровольцями в режимі 1600 мг 1 раз на добу та 800 мг 2 рази на добу, без будь-яких проявів токсичності. Одноразовий прийом дози 1800 мг на добу у дослідженнях II/III фази не чинив токсичної дії. На підставі наявних даних можна зробити висновок, що ралтегравір добре переноситься в дозах до 800 мг двічі на добу, а також при прийомі з препаратами, що збільшують його експозицію на 50-70% (наприклад, тенофовіром і атазанавіром). Ралтегравір має широкий терапевтичний діапазон, тому потенціал токсичної дії внаслідок передозування обмежений. Лікування: у разі передозування необхідно слідувати стандартним рекомендаціям, таким як видалення невсмоктався препарату зі шлунково-кишкового тракту, спостереження за показниками життєдіяльності, включаючи ЕКГ, призначення симптоматичної терапії. Даних щодо ефективності діалізу при передозуванні препаратом Ісентрес® немає.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПацієнтів слід інформувати про те, що сучасні антиретровірусні препарати не виліковують ВІЛ-інфекцію та не запобігають передачі ВІЛ іншим людям з кров'ю або при статевих контактах. Під час лікування препаратом Ісентрес® пацієнти повинні продовжувати дотримуватись відповідних заходів безпеки. Також пацієнти повинні бути проінформовані про те, що вони все ще можуть розвинутись інфекції або інші стани, поширені серед ВІЛ-інфікованих пацієнтів (опортуністичні інфекції). Дуже важливо залишатися під наглядом лікаря під час терапії препаратом Ісентрес®. Ралтегравір має відносно низький генетичний бар'єр до розвитку резистентності, тому для підвищення ефективності лікування та зниження ризику розвитку резистентності до препарату ралтегравір необхідно призначати у комбінації з двома іншими активними антиретровірусними засобами, якщо це можливо. Важливо пояснити пацієнтам необхідність вивчити інструкцію із застосування перед початком терапії препаратом Ісентрес® і перечитувати це щоразу при отриманні чергового рецепту від лікаря. Пацієнти повинні бути поінформовані про необхідність повідомляти лікаря про появу будь-яких незвичайних симптомів, а також про збереження чи погіршення будь-якого відомого симптому. Синдром відновлення імунітету На початкових етапах комбінованої АРВТ у ВІЛ-інфікованих пацієнтів із тяжким імунодефіцитом може розвинутися так званий синдром відновлення імунітету, тобто. запальна реакція на безсимптомно поточні або залишкові опортуністичні інфекції (цитомегаловірусний ретиніт, пневмоцистна пневмонія, викликана Pneumocystis jiroveci, дисеміновані або осередкові мікобактеріальні інфекції та ін.). Це може сприяти погіршенню клінічного стану та посиленню наявних симптомів. Зазвичай, така реакція може спостерігатися в перші тижні або місяці після початку комбінованої терапії. Будь-які запальні симптоми мають бути оцінені, і за необхідності призначено лікування. При розвитку синдрому відновлення імунітету було описано такі аутоімунні розлади, як Базедова хвороба. Проте розвиток таких порушень може спостерігатися багато місяців після початку лікування. Остеонекроз Незважаючи на те, що етіологія цього ускладнення вважається багатофакторною (включаючи терапію кортикостероїдами, вживання алкоголю, важкий імунодефіцит, високий індекс маси тіла), описані випадки розвитку остеонекрозу, особливо на пізніх стадіях ВІЛ-інфекції та/або при тривалому прийомі комбінованої АРВТ. Пацієнтам, у яких з'явилися такі симптоми як біль у суглобах, скутість або обмеження рухливості, потрібна термінова консультація фахівця. Тяжкі реакції з боку шкіри та реакції гіперчутливості Отримано дані про тяжкі (потенційно життєзагрозливі) та фатальні небажані реакції з боку шкіри у пацієнтів, які приймали препарат Ісентрес® у складі комбінованої терапії з іншими лікарськими засобами, що асоціюються з цими небажаними реакціями, такими як синдром Стівенса-Джонсона та токс. Також повідомлялося про реакції гіперчутливості, які виявлялися у вигляді висипу генералізованого характеру, і іноді органної дисфункції, включаючи печінкову недостатність. Слід негайно припинити застосування препарату Ісентрес® та інших препаратів, імовірно здатних викликати такі реакції, якщо з'явилися ознаки або симптоми тяжких реакцій з боку шкіри або реакції гіперчутливості (включаючи тяжкий шкірний висип або висип, що супроводжується лихоманкою, загальне нездужання, слабкість,болі в м'язах або суглобах, поява пухирів на шкірі, пошкодження в ротовій порожнині, кон'юнктивіт, набряк обличчя, гепатит, еозинофілія, ангіоневротичний набряк, але не обмежуючись ними). У цих випадках необхідно моніторувати клінічний статус, включаючи активність печінкових амінотрансфераз, та розпочати відповідну терапію. Несвоєчасне припинення терапії препаратом Ісентрес® або іншими лікарськими засобами, що асоціюються з цими небажаними реакціями, після появи тяжкого висипу може призвести до життєзагрозливих реакцій.та розпочати відповідну терапію. Несвоєчасне припинення терапії препаратом Ісентрес® або іншими лікарськими засобами, що асоціюються з цими небажаними реакціями, після появи тяжкого висипу може призвести до життєзагрозливих реакцій.та розпочати відповідну терапію. Несвоєчасне припинення терапії препаратом Ісентрес® або іншими лікарськими засобами, що асоціюються з цими небажаними реакціями, після появи тяжкого висипу може призвести до життєзагрозливих реакцій. Міопатія та рабдоміоліз Повідомлялося про розвиток міопатії та рабдоміолізу. Слід бути обережними при призначенні препарату пацієнтам з міопатією та рабдоміолізом в анамнезі або з будь-якими факторами, що спричиняють їх розвиток, зокрема, при супутній терапії препаратами, здатними викликати ці небажані реакції. Порушення функції печінки Безпека та ефективність препарату Ісентрес у пацієнтів з тяжкими супутніми захворюваннями печінки не встановлена. Слід дотримуватись обережності при призначенні препарату Ісентрес® пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки. У пацієнтів з існуючою дисфункцією печінки, включаючи хронічний гепатит, підвищується частота порушень функції печінки на тлі комбінованої АРВТ, і вони підлягають моніторингу відповідно до стандартної практики. З появою у таких пацієнтів ознак погіршення захворювання печінки має бути розглянуте питання про переривання або припинення лікування. Пацієнти з хронічним гепатитом або С, також отримують комбіновану АРВТ, входять до групи ризику розвитку тяжких і потенційно фатальних небажаних явищ з боку печінки. Висипання на шкірі У пацієнтів, які раніше отримували АРВТ, при застосуванні препарату Ісентрес® одночасно з дарунавіром шкірний висип спостерігається частіше, ніж у пацієнтів, що застосовують препарати окремо (див. розділ "Побічна дія"). Депресія Депресія, включаючи суїцидальні ідеї та поведінку, спостерігалася переважно у пацієнтів з депресією або психіатричними захворюваннями в анамнезі. Слід бути обережними при призначенні препарату Ісентрес® пацієнтам з депресією або психіатричними захворюваннями в анамнезі. Одночасне застосування з іншими лікарськими засобами Сильні індуктори УДФ-ГТ1А1. Слід дотримуватись обережності при призначенні препарату Ісентрес® одночасно з сильними індукторами УДФ-ГT1A1, такими як рифампіцин, внаслідок зниження плазмової концентрації ралтегравіру, що викликається ними. При необхідності проведення комбінованої терапії рифампіцином та препаратом Ісентрес® доза препарату Ісентрес® повинна бути збільшена у 2 рази у дорослих пацієнтів. Немає даних для коригування доз препаратів при одночасному застосуванні препарату Ісентрес® та рифампіцину у пацієнтів віком до 18 років. Антациди. Одночасне застосування препарату Ісентрес з антацидами, що містять алюміній або магній, призводить до зниження концентрації ралтегравіру в плазмі. Одночасне застосування препарату Ісентрес з антацидами, що містять алюміній або магній, не рекомендується (див. розділ "Лікарська взаємодія"). Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Дослідження та вивчення впливу на здатність до керування транспортними засобами та використання механізмів не проводилися. Враховуючи можливість розвитку запаморочення, слабкості, сонливості та нечіткості зору на фоні лікування препаратом Ісентрес®, слід виявляти особливу обережність при керуванні автомобілем та роботі з механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: лопінавір 100 мг, ритонавір 25 мг. Допоміжні речовини: коповідон К28 – 426.9 мг, сорбітан лаурат – 41.95 мг, кремнію діоксид колоїдний – 6 мг; другий шар: натрію стеарилфумарат – 6.15 мг, кремнію діоксид колоїдний – 4 мг. Склад плівкової оболонки: ;Опадрай® ;II рожевий 85F14399 - 15 мг (полівініловий спирт - 40%, титану діоксид - 24.85%, тальк - 14.8%, макрогол 3350 - 20.2%, барвник заліза оксид червоний). 60 шт. - флакони з поліетилену високої густини (1) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою; блідо-рожевого кольору, овальні, на одній стороні нанесено гравіювання логотипу компанії Ебботт та "AC".Фармакотерапевтична групаКомбінований противірусний препарат, який містить у своєму складі лопінавір та ритонавір. Лопінавір є інгібітором протеази ВІЛ-1 та ВІЛ-2 вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) та забезпечує противірусну активність препарату Калетра® . Інгібування ВІЛ-протеаз перешкоджає синтезу білків вірусу та запобігає розщепленню поліпептиду gag-pol, що призводить до утворення незрілого та нездатного до інфікування вірусу. Ритонавір інгібує опосередкований ізоферментом CYP3A4 метаболізм лопінавіру в печінці, що призводить до підвищення концентрації лопінавіру у плазмі крові. Ритонавір також є інгібітором протеази ВІЛ. Резистентність Виділення резистентних штамів in vitro Штам ВІЛ-1 зі зниженою чутливістю до лопінавіру був виділений in vitro. ВІЛ-1 пасирований ;. На основі генотипного та фенотипного дослідження виділених під час пасажу підтипів вірусу можна припустити, що наявність ритонавіру при даних показниках концентрації не істотно впливає на виділення резистентних до лопінавіру підтипів вірусу. В цілому, вивчення ;in vitro ;характеристик фенотипічної перехресної резистентності між лопінавіром та іншими інгібіторами протеази вказує на те, що зниження чутливості до лопінавіру тісно пов'язане зі зниженням чутливості до ритонавіру та індинавіру, але не пов'язане з зниженням Дослідження резистентності у пацієнтів, які не мали антиретровірусної терапії в анамнезі У ході клінічних досліджень з обмеженою кількістю штамів, що вивчаються, не було відзначено селективної резистентності до лопінавіру у пацієнтів без значної резистентності до інгібіторів протеаз на початковому рівні. Дослідження резистентності у пацієнтів, які пройшли лікування інгібіторами протеаз Виникнення резистентності до лопінавіру у пацієнтів, які пройшли безуспішно основне лікування інгібіторами протеаз, вивчалося в ході тривалих досліджень за участю 19 пацієнтів, які отримували інгібітори протеаз, у двох дослідженнях фази II та одному дослідженні фази III. Пацієнти мали незавершену супресію вірусу або феномен вірусної віддачі, що є результатом реакції у відповідь на препарат Калетра ®;і показав наростаючу резистентність ;in vitro ;між вихідним рівнем і віддачею (визначений як виникнення нових мутацій або дворазова зміна фенотипічної чутливості до лопінавіру). Наростаюча резистентність була властива пацієнтам, що характеризувалися наявністю вихідних штамів, що зазнали кілька мутацій при лікуванні інгібіторами протеаз, при не більше ніж у 40 разів зниженою початковою чутливістю до лопінавіру. Мутації V82A, I54V та M46I виникали найчастіше. Також спостерігалися мутації L33F, I50V та V32I у поєднанні з I47V/A. У 19 штамів відмічено 3-/4-кратне підвищення концентрації 50% інгібування (IC 50 ) порівняно з вихідними штамами (з 6.2 до 43-кратної порівняно з дикими типами вірусу). Існує генотипна кореляція зниження фенотипічної чутливості до лопінавіру у вірусів, виділених після лікування іншими інгібіторами протеаз. ;In vitro ;була оцінена антивірусна активність лопінавіру проти 112 штамів, виділених у пацієнтів, які пройшли безуспішне лікування одним або декількома інгібіторами протеаз. В межах даної групи наступні мутації в протеазі ВІЛ були пов'язані зі зниженням; /T/V, V82A/F/T, I84V та L90M. Медіана ЕC 50 ;лопінавіру проти ізолятів з мутаціями 0-3, 4-5, 6-7 і 8-10 у вищевказаних амінокислотних позиціях становила відповідно 0,8, 2,7 і 13,5, що в 44 рази вище за ЕC 50; диких типів ВІЛ. Усі 16 типів вірусу, у яких відзначено підвищення чутливості в 20 разів, мали мутації в позиціях 10, 54, 63 та 82 та/або 84. Крім того, вони містили медіану 3 мутації в амінокислотних позиціях 20, 24, 46, 53, 7 і 90. Додатково до вищевказаних мутацій, мутації V32I і I47A були відзначені у штамів, що характеризуються рецидивами, зі зниженою чутливістю до лопінавіру у пацієнтів, які пройшли лікування інгібіторами протеаз і отримують лікування препаратом Калетра ® . У пацієнтів, які приймали препарат Калетра ®, були виявлені мутації I47A та L76V у рецидивуючих штамів зі зниженою чутливістю до лопінавіру. Оцінка важливості окремих мутацій або наборів мутацій може бути змінена з отриманням додаткових даних. Рекомендується завжди консультуватися щодо поточної системи оцінки результатів досліджень резистентності. Антивірусна активність лопінавіру у пацієнтів, які безуспішно пройшли лікування інгібіторами протеаз Клінічна значущість зниження чутливості до лопінавіру; in vitro досліджувалась методом оцінки вірусологічної відповіді на лікування препаратом Калетра ® , з урахуванням вихідного вірусного генотипу та фенотипу, у 56 пацієнтів, які не отримали позитивного ефекту від лікування різними інгібіторами протеаз. Значення ЕC 50 ;лопінавіру на підставі 56 вихідних штамів вірусу перевищило значення ЕC 50 ;диких типів ВІЛ у діапазоні від 0.6 до 98-кратного. Після 48 тижнів лікування препаратом Калетра®, ефавірензом та нуклеозидними інгібіторами зворотних транскриптаз рівень у плазмі РНК ВІЛ склав ≤ 400 копій/мл у 93% (25/27), 73% (11/15), та 25% (2/8) пацієнтів з менш ніж 10-кратним , 10-40-кратним та більш ніж 40-кратним зниженням чутливості до лопінавіру, відповідно, у порівнянні з вихідним рівнем. Також вірусологічна відповідь спостерігалася у 91% (21/23), 71% (15/21) та 33% (2/6) пацієнтів з 0-5, 6-7, та 8-10 мутаціями у вищевказаних мутаціях у протеазі ВІЛ, пов'язаної зі зниженням чутливості до лопінавіру; in vitro. Оскільки ці пацієнти раніше не приймали препарат Калетра ®;або ефавіренз, частково ефект може бути приписаний антивірусної активності ефавірензу, особливо для пацієнтів з високорезистентним типом вірусу. У дослідженні не залучалась контрольна група пацієнтів, які не приймали препарат Калетра ® . Перехресна резистентність Ефективність інших інгібіторів протеаз проти штамів, що виробили наростаючу резистентність до лопінавіру після лікування препаратом Калетра ® ; резистентності до лопінавіру протягом трьох досліджень II фази та одного дослідження II фази з вивчення препарату Калетра® ; у пацієнтів, які отримували інгібітори протеаз. Медіана IC 50 ;лопінавіру для зазначених 18 штамів у вихідному стані і при феномен вірусологічної віддачі виявилася вище в діапазоні від 6.9 до 63 разів відповідно, порівняно з дикими типами вірусу. Як правило, штами з вірусологічною віддачею як зберігають (при перехресній резистентності вихідно), так і розвивають істотну резистентність до індинавіру, саквінавіру, атазанавіру. Помірне зниження активності ампренавіру було відмічено при медіані кратності IC 50; від 3.7 до 8 для вихідних та рецидивуючих штамів відповідно. Штами зберегли чутливість до типранавіру з медіаною підвищення IC 50 ;на вихідному рівні та при феномені вірусологічної віддачі з кратністю 1.9 до 1.8 відповідно, порівняно з дикими типами вірусу. Для отримання додаткової інформації щодо типранавіру, включаючи генотипічні показники відповіді при лікуванні резистентної до лопінавіру ВІЛ-1 інфекції, слід звернутися до інструкції щодо застосування типранавіру. Результати клінічних досліджень Діти M98-940 було відкритим дослідженням рідкої лікарської форми препарату Калетра ® у 100 пацієнтів педіатричної популяції, які не приймали антиретровірусних препаратів (44%) і отримували антиретровірусні препарати (56%). Усі пацієнти не отримували ненуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази. Пацієнти були рандомізовані в групи 230 мг лопінавіру/57.5 мг ритонавіру на м 2 ;або 300 мг лопінавіру/75 мг ритонавіру на м 2. Раніше пацієнти, які не отримували лікування, отримували також нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази. Пацієнти, які раніше отримували лікування, отримували невірапін плюс до двох нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази. По кожному пацієнту через 3 тижні лікування було проведено оцінку профілів безпеки, ефективності та фармакокінетики за двома режимами дозування. Далі всі пацієнти продовжували прийом дози 300/75 мг на м 2 . Середній вік пацієнтів становив 5 років (діапазон від 6 місяців до 12 років), 14 пацієнтам було менше 2 років, 6 пацієнтам був один рік або менше. Середнє значення базового рівня кількості CD4 + ;T-клітин становило 838 клітин/мм 3 і середнє значення базового рівня ВІЛ-1 РНК в плазмі становило 4.7 log 10 ; копій/мол. Таблиця Результати у точці Тиждень 48: Дослідження M98-940 ; Не отримували антиретровірусної терапії (N=44) Одержували антиретровірусну терапію (N=56) РНК ВІЛ < 400 копій/мл 84% 75% Середнє значення підвищення порівняно з базовим рівнем значення кількості CD4 + ;T-клітин (клітини/мм 3 ) 404 284 KONCERT/PENTA 18 - це проспективне, багатоцентрове, рандомізоване, відкрите дослідження з оцінки фармакокінетичного профілю, ефективності та безпеки прийому 2 рази на тиждень у порівнянні з 1 разом на тиждень препарату лопінавір/ритонавір 100 мг/25 мг таблетки з підбором дози по вазі, як частина комбінації антиретровірусної терапії (кАРТ) серед дітей, інфікованих ВІЛ, з пригніченим вірусом (n=173). Діти підходили для дослідження, якщо їх вік становив <18 років, маса тіла ≥15 кг, якщо вони отримували з кАРТ, яка включала лопінавір/ритонавір, якщо концентрація РНК ВІЛ-1 становила <50 копій/мл протягом як мінімум 24 тижнів, і якщо вони були здатні ковтати пігулки. У точці тиждень 24, ефективність і безпека прийому 2 рази/сут (n=87) в педіатричної популяції,отримувала таблетки лопінавір/ритонавір 100 мг/25 мг, відповідали спостереженням з ефективності та безпеки у попередніх дослідженнях серед дорослих та дітей із застосуванням препаратів лопінавір/ритонавір 2 рази/добу. Частка пацієнтів, які досягли концентрації РНК ВІЛ-1 < 50 копій/мл у точці 24 тиждень серед пацієнтів педіатричної популяції, які отримують таблетки лопінавір/ритонавір 1 раз на добу (88,2%), була меншою, ніж у пацієнтів, які отримують дозу 2 рази /сут (96.6%, p = 0.040), переважно у зв'язку з нижчим рівнем проходження терапії групи прийому 1 раз/сут. Дані щодо ефективності на користь режиму 2 рази на добу підтримуються відмінностями по фармакокінетичних параметрах, які свідчать про користь режиму 2 рази на добу.відповідали спостереженням щодо ефективності та безпеки у попередніх дослідженнях серед дорослих та дітей із застосуванням препаратів лопінавір/ритонавір 2 рази на добу. Частка пацієнтів, які досягли концентрації РНК ВІЛ-1 < 50 копій/мл у точці 24 тиждень серед пацієнтів педіатричної популяції, які отримують таблетки лопінавір/ритонавір 1 раз на добу (88,2%), була меншою, ніж у пацієнтів, які отримують дозу 2 рази /сут (96.6%, p = 0.040), переважно у зв'язку з нижчим рівнем проходження терапії групи прийому 1 раз/сут. Дані щодо ефективності на користь режиму 2 рази на добу підтримуються відмінностями по фармакокінетичних параметрах, які свідчать про користь режиму 2 рази на добу.відповідали спостереженням щодо ефективності та безпеки у попередніх дослідженнях серед дорослих та дітей із застосуванням препаратів лопінавір/ритонавір 2 рази на добу. Частка пацієнтів, які досягли концентрації РНК ВІЛ-1 < 50 копій/мл у точці 24 тиждень серед пацієнтів педіатричної популяції, які отримують таблетки лопінавір/ритонавір 1 раз на добу (88,2%), була меншою, ніж у пацієнтів, які отримують дозу 2 рази /сут (96.6%, p = 0.040), переважно у зв'язку з нижчим рівнем проходження терапії групи прийому 1 раз/сут. Дані щодо ефективності на користь режиму 2 рази на добу підтримуються відмінностями по фармакокінетичних параметрах, які свідчать про користь режиму 2 рази на добу.50 копій/мл у точці тиждень 24 серед пацієнтів педіатричної популяції, які отримують таблетки лопінавір/ритонавір 1 раз на добу (88,2%), був меншим, ніж у пацієнтів, які отримують дозу 2 рази на добу (96.6%, p = 0.040) , переважно у зв'язку з нижчим рівнем проходження терапії групи прийому 1 раз/сут. Дані щодо ефективності на користь режиму 2 рази на добу підтримуються відмінностями по фармакокінетичних параметрах, які свідчать про користь режиму 2 рази на добу.50 копій/мл у точці тиждень 24 серед пацієнтів педіатричної популяції, які отримують таблетки лопінавір/ритонавір 1 раз на добу (88,2%), був меншим, ніж у пацієнтів, які отримують дозу 2 рази на добу (96.6%, p = 0.040) , переважно у зв'язку з нижчим рівнем проходження терапії групи прийому 1 раз/сут. Дані щодо ефективності на користь режиму 2 рази на добу підтримуються відмінностями по фармакокінетичних параметрах, які свідчать про користь режиму 2 рази на добу.що істотно свідчить на користь режиму 2 рази на добущо істотно свідчить на користь режиму 2 рази на добуФармакокінетикаФармакокінетику лопінавіру в комбінації з ритонавіром вивчали у здорових добровольців та ВІЛ-інфікованих пацієнтів; суттєвих відмінностей між двома групами не виявили. Лопінавір практично повністю метаболізується під дією ізоферментів CYP3A. Ритонавір інгібує метаболізм лопінавіру та викликає збільшення його концентрації у плазмі крові. При застосуванні лопінавіру/ритонавіру в дозі 400/100 мг 2 рази на добу середні C ss лопінавіру в плазмі у ВІЛ-інфікованих пацієнтів у 15-20 разів перевищували такі ритонавіри, а концентрація ритонавіру в плазмі становила менше 7% від концентрації. дозі 600 мг 2 рази на добу. EC 50;лопінавіру in vitro приблизно в 10 разів нижче за такий ритонавір. Таким чином, противірусна активність комбінації лопінавіру та ритонавіру визначається лопінавіром. Всмоктування У фармакокінетичному дослідженні за участю ВІЛ-позитивних пацієнтів (n=19), при прийомі 400/100 мг лопінавіру/ритонавіру 2 рази/сут під час їжі протягом 3 тижнів, середня C max ;склала 9.8±3.7 мкг/мл і досягалася приблизно через 4 години після прийому препарату. Середня рівноважна концентрація (C ss ) перед ранковою дозою становила 7.1±2.9 мкг/мл та мінімальна концентрація (C min ) у межах інтервалу дозування становила 5.5±2.7 мкг/мл. AUC лопінавіру протягом 12 годин після прийому препарату становила в середньому 92.6±36.7 мкг×год/мл. Абсолютна біодоступність лопінавіру в комбінації з ритонавіром в організмі людини не була встановлена. Вплив їжі на всмоктування прийому внутрішньо. ;Прийом одноразової дози 400/100 мг препарату Калетра ® ;у лікарській формі таблетки після їди (високої жирності, 872 ккал, 56% жиру) не призводив до істотних змін C max ;і AUC inf ;порівняно з прийомом натще. Тому препарат Калетра у лікарській формі таблетки можна приймати як з їжею, так і без неї. Розподіл У рівноважному стані приблизно 98-99% лопінавіру перебувають у зв'язку з білками плазми. Лопінавір зв'язується з альфа 1 -кислим глікопротеїном (АКГ) і альбуміном, однак, у лопінавіру більш висока спорідненість до АКГ. У рівноважному стані зв'язування лопінавіру з білками плазми залишається постійним при концентраціях, які встановлюються в крові після прийому препарату в дозі 400/100 мг 2 рази на добу та є порівнянним у здорових добровольців та ВІЛ-позитивних хворих. Метаболізм У дослідженнях in vitro показано, що лопінавір переважно піддається окисному метаболізму за участю цитохромної системи Р450 гепатоцитів переважно під впливом ізоферменту CYP3A. Ритонавір – потужний інгібітор ізоферменту CYP3A, який інгібує метаболізм лопінавіру, що забезпечує збільшення концентрації лопінавіру у плазмі крові. Після одноразового прийому 400/100 мг лопінавіру/ритонавіру (з міченим; 14С-лопінавіром), 89% радіоактивності забезпечено вихідним лікарським препаратом. В організмі людини було виявлено принаймні 13 окисних метаболітів лопінавіру. Ритонавір здатний індукувати ізоферменти цитохрому Р450, що призводить до індукції його метаболізму. У ході тривалого застосування концентрації лопіновіру перед прийомом наступної дози знижувалися з часом і стабілізувалося приблизно через 10-16 днів. Виведення Після прийому 400/100 мг; 14 С-лопінавіру/ритонавіру через 8 днів близько 10.4±2.3% та 82.6±2.5% від прийнятої дози; 14 С-лопінавіру виявляється в сечі та калі, відповідно. Причому незмінений лопінавір становить відповідно 2.2% та 19.8%. Після тривалого застосування менше 3% дози лопінавіру екскретується у незміненому вигляді нирками. Кліренс лопінавіру при внутрішньому прийомі становить 5.98±5.75 л/год. Застосування 1 раз на добу Фармакокінетика лопінавіру/ритонавіру при прийомі 1 раз на добу вивчалася у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які раніше не отримували антиретровірусну терапію. Лопінавір/ритонавір 800/200 мг застосовували в комбінації з емтрицитабіном у дозі 200 мг та тенофовіром у дозі 300 мг 1 раз на добу щодня. При тривалому застосуванні 800/200 мг лопінавіру/ритонавіру 1 раз на добу під час їжі протягом 4 тижнів C max ; Середня C ss; перед прийомом ранкової дози становила середньому 3.2±2.1 мкг/мл, а C min ; в межах інтервалу дозування – 1.7±1.6 мкг/мл. AUC лопінавіру при 24-годинному інтервалі прийому становила в середньому 154.1±61.4 мкг×год/мл. Особливі групи пацієнтів Підлога, раса, вік. Фармакокінетика лопінавіру не була вивчена у літніх пацієнтів. Ніяких фармакокінетичних відмінностей, що залежать від статі, у дорослих пацієнтів не спостерігалося. Жодних клінічно значущих фармакокінетичних відмінностей, що залежать від раси не встановлено. Діти. Фармакокінетика лопінавіру/ритонавіру для прийому внутрішньо в дозі 300/75 мг/м 2 ; 2 рази на добу і 230/57.5 мг/м 2 ; 2 рази на добу була вивчена загалом у 53 дітей віком до 12 років. Схема дозування по 230/57.5 мг/м 2 ; 2 рази на добу без невірапіну і 300/75 мг/м 2 ; 2 рази на добу (без невірапіну). Фармакокінетику лопінавіру/ритонавіру при прийомі 1 раз на добу у дітей не вивчали. У рівноважному стані AUC , C max і С min ; рази на добу без невірапіну (n=12), а після застосування препарату в дозі 300/75 мг/м 2 ; 3.6±3.5 мкг/мл відповідно. Схема прийому невірапіну становила 7 мг/кг 2 рази на добу (у пацієнтів від 6 місяців до 8 років) або 4 мг/кг 2 рази на добу (у пацієнтів віком від 8 років). Ниркова недостатність. Фармакокінетика лопінавіру у пацієнтів з нирковою недостатністю не вивчалася. Але через те, що нирковий кліренс лопінавіру незначний, не слід очікувати зменшення загального кліренсу препарату при нирковій недостатності. Печінкова недостатність. Лопінавір метаболізується і виводиться в основному печінкою. Комбіноване дозування лопінавіру/ритонавіру по 400/100 мг 2 рази на добу у пацієнтів, одночасно інфікованих ВІЛ та вірусом гепатиту С, з порушенням функції печінки середнього та легкого ступеня тяжкості призводило до 30% збільшення AUC лопінавіру та 20% збільшення ; у порівнянні з ВІЛ-інфікованими пацієнтами з нормальною функцією печінки. Зв'язування лопінавіру з білками плазми було нижчим за легкого та середнього ступеня печінкової недостатності порівняно з контрольними групами (99.09% порівняно з 99.31% відповідно). Лопінавір/ритонавір не був вивчений у пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня (див. розділ "Протипоказання"). Вагітність та післяпологовий період Фармакокінетичні дані показують, що спостерігається невелике зменшення AUC і С max ;лопінвіру у вагітних жінок у III триместрі вагітності порівняно з II триместром вагітності. Фармакокінетичні дані, отримані у ВІЛ-1-інфікованих вагітних жінок, які отримують лопінавір/ритонавір таблетки, покриті плівковою оболонкою 400/100 мг 2 рази на добу, представлені в таблиці нижче: Середні (варіаційний коефіцієнт, %) фармакокінетичні параметри лопінавіру у рівноважному стані у ВІЛ-1-інфікованих вагітних жінок Фармакокінетичний параметр II триместр n=17 1 III триместр n=23 Післяпологовий період n=17 2 AUC 0-12 ; (мкг×ч/мл) 68.7 (20.6) 61.3 (22.7) 94.3 (30.3) З max 7.9 (21.1) 7.5 (18.7) 9.8 (24.3) C predose (мкг/мл) 4.7 (25.2) 4.3 (39.0) 6.5 (40.4) C predose ; - Концентрація препарату в крові до прийому чергової дози. 1 - n = 18 для З max . 2 - n = 16 для C predose . Клінічна фармакологіяПротивірусний препарат, активний щодо ВІЛ.Показання до застосуванняЛікування ВІЛ-інфекції у дорослих та дітей віком від 3 років у складі комбінованої терапії.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до лопінавіру, ритонавіру або допоміжних компонентів препарату; тяжка печінкова недостатність; одночасне застосування препаратів, кліренс яких значно залежить від метаболізму за допомогою ізоферменту CYP3A. До таких препаратів відносяться астемізол, блонансерин, терфенадин, мідазолам (при пероральному застосуванні), триазолам, цизаприд, пімозід, салметерол, силденафіл (тільки у разі лікування легеневої гіпертензії, див. "Лікарська взаємодія"), тадалафіл (тільки у разі лікування , див. "Лікова взаємодія"), варденафіл, аванафіл, вориконазол, алкалоїди ріжків (наприклад, ерготамін і дигідроерготамін, ергометрин і метилергометрин), інгібітори ГМГ-КоА редуктази (ловастатин, симвастатзин, , лікуванні шкірних інфекцій), аміодарон, кветіапін; одночасне застосування з препаратами звіробою, боцепревіром, симепревіром; одночасне застосування з кетоконазолом та ітраконазолом у високих дозах (більше 200 мг на добу); одночасне застосування стандартної дози препарату Калетра® з рифампіцином; одночасне застосування препарату Калетра® та типранавіру з низькою дозою ритонавіру (див. розділ "Лікарська взаємодія"); дитячий вік до 3 років (дітям віком від 6 місяців до 3 років призначають препарат у лікарській формі розчин для прийому внутрішньо); застосування препарату Калетра® 1 раз на добу в комбінації з карбамазепіном, фенобарбіталом або фенітоїном; застосування препарату Калетра® 1 раз на добу в комбінації з препаратами ефавіренз, невірапін, ампренавір або нелфінавір; застосування препарату Калетра® 1 раз на добу у дітей та підлітків до 18 років; застосування лопінавіру/ритонавіру 1 раз на добу у вагітних жінок. З обережністю: вірусний гепатит В та С; цироз печінки; печінкова недостатність легкого та середнього ступеня тяжкості; підвищення активності печінкових ферментів; панкреатит; гемофілія А та В; дисліпідемія (гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія); пацієнти похилого віку віком від 65 років; пацієнти з органічними захворюваннями серця, пацієнти з розладами системи серця в анамнезі або пацієнти, які приймають препарати, що подовжують інтервал PR (такі як верапаміл або атазанавір), або препарати, що подовжують інтервал QT (фенірамін, хінідин, еритроміцин, кларитроміцин); одночасне застосування з препаратами для лікування еректильної дисфункції, а саме із силденафілом (див. "Лікарська взаємодія"), тадалафілом; одночасне застосування з фентанілом, розувастатином, бупропіоном, вдихуваними або введеними через ніс глюкокортикоїдами, наприклад, флутиказоном, будесонідом (див. "Лікарська взаємодія"); одночасне застосування з антиаритмічними препаратами, такими як беприділ, лідокаїноми та хінідин; одночасне застосування з дигоксином; одночасне застосування з ламотриджином, вальпроєвою кислотою; одночасне застосування з бедаквіліном; одночасне застосування із тразодоном.Вагітність та лактаціяВагітність Вплив лопінавіру/ритонавіру було оцінено у 3366 жінок під час вагітності. Доступні дані показують, що лопінавір/ритонавір не збільшує ризик загальних серйозних вроджених вад розвитку в порівнянні з початковою частотою виникнення природних вад розвитку. При необхідності лопінавір/ритонавір можна використовувати під час вагітності. Період грудного вигодовування Дослідження на щурах виявили, що лопінавір виділяється з молоком матері. Не відомо, чи виділяється цей лікарський препарат у молоко людини. Жінкам слід припинити грудне вигодовування. Застосування у дітей Протипоказано застосування препарату у дитячому віці до 3 років (дітям віком від 6 місяців до 3 років призначають препарат у лікарській формі розчин для прийому внутрішньо). Застосування препарату Калетра® 1 раз на добу у дітей та підлітків віком до 18 років протипоказано.Побічна діяДорослі Найбільш частими побічними ефектами, пов'язаними із застосуванням лопінавіру/ритонавіру, були діарея, нудота, блювання, гіпертригліцеридемія та гіперхолестеринемія. Діарея, нудота і блювання можуть виникати вже на початку терапії, тоді як гіпертригліцеридемія та гіперхолестеринемія можуть розвинутися пізніше. Помірно виражені та серйозні побічні ефекти наведені нижче із зазначенням частоти: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, але <1/10), нечасто (≥1/1000, але <1/100). З боку імунної системи: часто - реакції гіперчутливості, в т.ч. кропив'янка та ангіоневротичний набряк; нечасто – синдром відновлення імунітету. З боку травної системи: дуже часто - діарея, нудота; часто - блювання, біль у животі (у верхніх та нижніх відділах), гастроентерит, коліт, диспепсія, панкреатит, гастроезофагеальний рефлюкс, геморой, метеоризм, здуття живота, гепатит, гепатомегалія, холангіт, стеатоз печінки; нечасто – запор, стоматит, виразки слизової оболонки порожнини рота, дуоденіт, гастрит, шлунково-кишкова кровотеча (в т.ч. ректальна кровотеча), сухість у роті, виразки шлунка та кишечника, нетримання калу. З боку нервової системи: часто - головний біль, мігрень, безсоння, невропатія; периферична невропатія, запаморочення, тривожність; нечасто – агевзія, судоми, тремор, цереброваскулярні порушення, порушення сну, зниження лібідо. З боку серцево-судинної системи: часто - артеріальна гіпертензія; нечасто – атеросклероз, інфаркт міокарда, AV-блокада, недостатність тристулкового клапана, тромбоз глибоких вен; частота невідома – збільшення інтервалу PR. З боку шкіри та підшкірно-жирової клітковини: часто - висип (в т.ч. макуло-папульозна), дерматит, екзема, себорея, посилене потовиділення в нічний час, свербіж; нечасто – алопеція, капілярит, васкуліт; частота невідома - ліподистрофія та перерозподіл підшкірно-жирової клітковини. З боку опорно-рухового апарату: часто - скелетно-м'язовий біль (в т.ч. артралгія і біль у спині), міалгія, м'язова слабкість, спазми м'язів; нечасто – рабдоміоліз, остеонекроз. Метаболічні порушення та порушення з боку ендокринної системи: часто - гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія, зниження маси тіла, зниження апетиту, цукровий діабет; нечасто – збільшення маси тіла, лактацидоз, підвищення апетиту, чоловічий гіпогонадизм; частота невідома – інсулінорезистентність. З боку нирок і сечовивідних шляхів: часто - ниркова недостатність; нечасто – гематурія, нефрит. З боку репродуктивної системи: часто - еректильна дисфункція, аменорея, менорагія. З боку системи кровотворення: часто - анемія, лейкопенія, нейтропенія, лімфаденопатія. З боку органів чуття: нечасто - вестибулярне запаморочення, шум у вухах, порушення зору. Інфекції: дуже часто - інфекції верхніх дихальних шляхів; часто - інфекції нижніх дихальних шляхів, інфекції шкіри та підшкірної жирової клітковини, в т.ч. целюліт, фолікуліт, фурункульоз. Загальні реакції: часто - слабкість, астенія. Зміна лабораторних показників: збільшення концентрації глюкози, сечової кислоти, загального холестерину, загального білірубіну, тригліцеридів, підвищення активності АСТ, АЛТ, ГГТ, ліпази, амілази, КФК, зниження концентрації неорганічного фосфору, гемоглобіну, зниження К. Діти Профіль побічних ефектів у дітей віком від 6 місяців до 12 років був подібний до дорослих. Найчастіше спостерігалися висипання, дисгевзія, блювання, діарея. З боку лабораторних показників у дітей зареєстровані наступні зміни: збільшення вмісту загального білірубіну, загального холестерину, підвищення активності амілази, підвищення активності АСТ, АЛТ, нейтропенія, тромбоцитопенія, підвищення або зниження вмісту натрію. При застосуванні лопінавіру/ритонавіру також були зареєстровані окремі випадки гепатиту, токсичного епідермального некролізу, синдрому Стівенса-Джонсона, багатоформної ексудативної еритеми та брадіаритмії. Опис окремих побічних ефектів Синдром Кушинга був відзначений у пацієнтів, які отримують ритонавір і приймають інтраназально або інгаляційно пропіонат флутиказону. Цей ефект потенційно може мати місце і у разі застосування інших кортикостероїдів, що метаболізуються за допомогою цитохрому P450, наприклад будесонідом. Підвищення активності КФК, міалгія, міозит, а також у поодиноких випадках рабдоміоліз були зафіксовані при лікуванні інгібіторами протеаз, особливо у поєднанні з нуклеозидними інгібіторами зворотної транскриптази. У ВІЛ-інфікованих пацієнтів з тяжким імунним дефіцитом під час початку комбінованої антиретровірусної терапії (КАРТ) можуть виникнути безсимптомні або залишкові опортуністичні інфекції. Також повідомлялося про аутоімунні порушення (такі як дифузний токсичний зоб), час початку яких, проте, більш варіабельно - захворювання може початися через тривалий термін після початку лікування. Були відмічені випадки остеонекрозу, особливо у пацієнтів з факторами ризику в анамнезі, прогресуючою ВІЛ-інфекцією або після тривалого застосування антиретровірусної терапії. Частота їх виникнення невідома. Інформацію про перерозподіл підшкірно-жирової клітковини див. у розділі "Особливі вказівки". Метаболічні показники Маса тіла, а також концентрації ліпідів та глюкози в плазмі можуть підвищитися під час антиретровірусної терапії.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди. Таблетки Калетра ® слід проковтувати повністю, не розжовуючи, не розламуючи або подрібнюючи. Дорослі Рекомендована доза препарату Калетра ® ; -по 4 таблетки Калетра ® ; 100/25 мг (400/100 мг) 2 рази на добу незалежно від їди; -по 8 таблеток Калетра ® ; 100/25 мг (400/100 мг) 1 раз на добу незалежно від їди для пацієнтів, у яких виявлено менше 3 мутацій, пов'язаних з розвитком резистентності до лопінавіру. Недостатньо даних для застосування лопінавіру/ритонавіру 1 раз на добу у дорослих пацієнтів з 3 та більше мутаціями, пов'язаними з розвитком резистентності до лопінавіру. Супутня терапія Застосування препарату Калетра у поєднанні з омепразолом і ранітидином не потребує корекції дози. У пацієнтів з підозрюваною зниженою чутливістю до лопінавіру (показаної клінічно або лабораторно), які отримували раніше антиретровірусну терапію, у поєднанні з ефавірензом, невірапіном, ампренавіром або нелфінавіром необхідно збільшити дозу препарату Калетра ® 5/50/50 мг) 2 рази на добу. При одночасному застосуванні з цими препаратами препарат Калетра не слід призначати 1 раз на добу. Діти Застосування препарату Калетра® 1 раз на добу пацієнтам дитячого віку протипоказане. Доза препарату Калетра для дорослих (400/100 мг 2 рази на добу) без одночасного застосування ефавірензу, невірапіну, нелфінавіру або ампренавіру може застосовуватися у дітей з масою тіла ≥35 кг або з площею поверхні тіла (ППТ) ≥1.4 м 2 . Для визначення дози для дітей з масою тіла < 35 кг або з ППТ від 0.6 до 1.4 м 2 рекомендується використовувати наведені нижче таблиці. У дітей з ППТ менше 0.6 м 2 або дітей віком до 3 років рекомендується застосовувати препарат Калетра у вигляді розчину для прийому внутрішньо. Таблиці 1 і 2 містять посібники з дозування препарату Калетра ® 100/25 мг, засновані на ППТ. Таблиця 1. Принципи дозування для дітей, засновані на ППТ, без одночасного застосування ефавірензу, невірапіну, нелфінавіру або ампренавіру ; Площа поверхні тіла* ( м2 ) Рекомендована кількість таблеток 100/25 мг при прийомі 2 рази на добу ≥0.6 до <0.9 2 таб. (200/50 мг) ≥0.9 до <1.4 3 таб. (300/75 мг) ≥ 1.4 4 таб. (400/100 мг) * Площа поверхні тіла (ППТ) може бути розрахована за такою формулою: ППТ (м 2 ) = Квадратний корінь з (зростання в см × маса тіла в кг/3600). Таблиця 2. Принципи дозування для дітей, засновані на ППТ, при одночасному застосуванні препаратів ефавіренз, невірапін, нелфінавір або ампренавір Площа поверхні тіла* ( м2 ) Рекомендована кількість таблеток 100/25 мг при прийомі 2 рази на добу ≥0.6 до 0.8 2 таб. (200/50 мг) ≥0.8 до 1.2 3 таб. (300/75 мг) ≥ 1.2 до 1.7 4 таб. (400/100 мг) ≥ 1.7 5 таб. (500/125 мг) Таблиці 3 і 4 містять посібники з дозування препарату Калетра ® 100/25 мг по масі тіла. Таблиця 3. Принципи дозування для дітей за масою тіла без одночасного застосування препаратів ефавіренз, невірапін, нелфінавір або ампренавір Маса тіла (кг) Кількість таблеток 100/25 мг для прийому 2 рази на добу від 7 до < 15 кг Прийом таблеток не рекомендується. Слід застосовувати розчин для вживання. від 15 до 25 кг 2 > 25 до 30 кг 3 > 35 кг 4 * *Альтернативно, пацієнтам, які можуть проковтнути велику таблетку, можна застосовувати дві таблетки 200/50 мг. Таблиця 4. Принципи дозування для дітей за масою тіла при одночасному застосуванні препаратів ефавіренз, невірапін, нелфінавір або ампренавір ; Маса тіла (кг) Кількість таблеток 100/25 мг для прийому 2 рази на добу від 7 до < 15 кг Прийом таблеток не рекомендується. Слід застосовувати розчин для вживання. від 15 до 20 кг 2 > 20 до 30 кг 3 > 30 до 45 кг 4 * >45 кг 5 *Альтернативно, пацієнтам, які можуть проковтнути велику таблетку, можна застосовувати дві таблетки 200/50 мг. Застосування під час вагітності та у післяпологовому періоді За даними ряду клінічних досліджень не потрібно корекції дози препарату Калетра ® ; під час вагітності та післяпологовий період. Застосування препарату 1 раз на добу протипоказане у вагітних жінок через недостатність фармакокінетичних та клінічних даних.ПередозуванняВ даний час клінічний досвід гострого передозування лопінавіром/ритонавіром у людей обмежений. Спеціального антидоту немає. ;Лікування ;має включати загальну підтримуючу терапію, включаючи контроль основних показників життєдіяльності та спостереження за клінічним статусом пацієнта. При необхідності видаляють неабсорбований лікарський препарат за допомогою промивання шлунка та призначають активоване вугілля. Т.к. лопінавір/ритонавір високою мірою пов'язується з білками плазми крові, то застосування діалізу недоцільно.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПорушення функції печінки Лопінавір/ритонавір переважно метаболізується у печінці. Тому слід дотримуватися особливої ​​обережності при призначенні препарату Калетра® пацієнтам з порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня. Застосування лопінавіру/ритонавіру протипоказане у пацієнтів із тяжким порушенням функції печінки. Фармакокінетичні дані свідчать про те, що у ВІЛ-позитивних хворих з гепатитом С та легким або середнім ступенем тяжкості порушенням функції печінки можливе збільшення концентрації лопінавіру в плазмі крові приблизно на 30%, а також зниження його зв'язування з білками плазми. За наявності у пацієнта гепатиту або С або значного збільшення активності амінотрансфераз перед початком лікування підвищений ризик подальшого їх збільшення. У пацієнтів з вже наявними порушеннями печінки, включаючи хронічні гепатити, спостерігається підвищена частота порушень функції печінки під час комбінованої антиретровірусної терапії. У зв'язку з цим необхідно проводити ретельний моніторинг відповідно до стандартної клінічної практики. У разі погіршення стану пацієнтів терапію лопінавіром/ритонавіром слід відмінити. ВІЛ-інфіковані пацієнти з хронічним гепатитом або С, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію, знаходяться в групі підвищеного ризику розвитку серйозних і потенційно смертельних побічних ефектів. Вони зазвичай спостерігалися у хворих з прогресуючою ВІЛ-інфекцією та супутнім хронічним гепатитом або цирозом печінки, які отримували надмірну лікарську терапію. Причинно-наслідковий зв'язок таких випадків з терапією лопінавіром/ритонавіром не встановлено. Були зареєстровані випадки підвищення активності трансаміназ при одночасному підвищенні або без концентрації білірубіну протягом 7 днів після початку прийому лопінавіру/ритонавіру в поєднанні з іншими противірусними засобами. У деяких випадках порушення функції печінки були серйозними, проте причинно-наслідковий зв'язок таких випадків з терапією лопінавіром/ритонавіром не встановлено. У подібних ситуаціях доцільно частіше контролювати активність АСТ/АЛТ, особливо у перші місяці після призначення лопінавіру/ритонавіру. Порушення функції нирок Оскільки нирковий кліренс лопінавіру та ритонавіру незначний, у пацієнтів з нирковою недостатністю не очікується збільшення їх плазмової концентрації. Т.к. лопінавір і ритонавір активно зв'язуються з білками плазми крові, малоймовірно, що вони значно виводитимуться при гемодіалізі або перитонеальному діалізі. Цукровий діабет/гіперглікемія У постмаркетинговому періоді у ВІЛ-інфікованих хворих, які отримували інгібітори протеаз, були зареєстровані випадки розвитку та декомпенсації цукрового діабету та гіперглікемії. Для лікування цих станів у деяких випадках доводилося призначати інсулін або пероральні гіпоглікемічні препарати або підвищувати їх дози. У деяких випадках розвивався діабетичний кетоацидоз. У деяких хворих гіперглікемія зберігалася після відміни інгібітору протеаз. Повідомлення про ці випадки надходили в добровільному порядку, тому оцінити їх частоту та зв'язок з терапією інгібіторами протеаз не є можливим. При застосуванні лопінавіру/ритонавіру у пацієнтів із цукровим діабетом необхідно моніторувати концентрацію глюкози у крові. Панкреатит У пацієнтів, які отримували лопінавір/ритонавір, включаючи хворих, у яких спостерігалася виражена гіпертригліцеридемія, спостерігали розвиток панкреатиту. Зареєстровані випадки з летальним кінцем. Хоча зв'язок цього побічного ефекту з лопінавіром/ритонавіром не встановлений, значне підвищення концентрації тригліцеридів є фактором ризику розвитку панкреатиту. У пацієнтів з прогресуючою ВІЛ-інфекцією підвищений ризик розвитку гіпертригліцеридемії та панкреатиту, а у хворих з панкреатитом в анамнезі підвищений ризик його рецидиву під час лікування лопінавіром/ритонавіром. Пацієнтів, у яких спостерігаються нудота, блювота, біль у животі або відхилення лабораторних показників (наприклад, підвищені активності ліпази або амілаза), слід обстежити, і у разі підтвердження діагнозу панкреатит, лікування препаратом Калетра® слід припинити. Резистентність/перехресна резистентність При вивченні інгібіторів протеаз спостерігали перехресну резистентність різного ступеня. В даний час вивчається вплив лопінавіру/ритонавіру на ефективність подальшої терапії іншими інгібіторами протеаз. Гемофілія У хворих на гемофілію типу А і В при лікуванні інгібіторами протеаз описані випадки кровотеч, включаючи спонтанне утворення підшкірних гематом та розвиток гемартрозу. Деяким пацієнтам призначали додаткові дози VIII. Більш ніж у половині описаних випадків лікування інгібіторами протеаз вдалося продовжити чи відновити. Причинно-наслідковий зв'язок або механізм розвитку подібних небажаних явищ при лікуванні інгібіторами протеаз не встановлено. Подовження інтервалу PR На тлі прийому лопінавір/ритонавіру у деяких пацієнтів спостерігалося помірне безсимптомне подовження інтервалу PR. При прийомі лопінавіру/ритонавіру рідко повідомлялося про випадки AV-блокади II та III ступеня у хворих з органічним захворюванням серця та існуючими раніше розладами провідної системи серця або у хворих, які приймають препарати, що подовжують інтервал PR (такі як верапаміл або атазанавір). У таких пацієнтів лопінавір/ритонавір слід застосовувати з обережністю. Електрокардіограма Інтервал QTcF (з коригуванням Фрідериція) оцінювали у рандомізованому, плацебо-контрольованому перехресному дослідженні з активним контролем (моксифлоксацин 400 мг 1 раз на добу) за участю 39 здорових дорослих добровольців. Вироблялося 10 вимірів протягом 12 год на 3-й день дослідження. Максимальне стандартне відхилення QTcF порівняно з плацебо склало 3.6 (6.3) мс та 13.1 (15.8) мс для дозувань 400/100 мг 2 рази/добу та 800/200 мг 2 рази/добу лопінавіру/ритонавіру, відповідно. Зміни, що спостерігаються при застосуванні вищезгаданих двох схем дозування, були приблизно в 1.5 і 3 рази вище, ніж спостерігаються при прийомі лопінавіру/ритонавіру в рекомендованих дозах 1 раз на добу або 2 рази на добу в рівноважному стані. Ні в кого з пацієнтів був зареєстровано збільшення інтервалу QTcF >60 мс проти вихідним значенням;інтервал QTcF не перевищував потенційно клінічно значущий поріг 500 мс. У цьому дослідженні на 3-й день у пацієнтів, які приймали лопінавір/ритонавір, було також відзначено збільшення інтервалу PR в середньому. Максимальний інтервал PR становив 286 мс, не спостерігалося розвитку AV-блокади II або III ступеня. Перерозподіл жиру На тлі антиретровірусної терапії спостерігали перерозподіл/накопичення жирової тканини з відкладенням у центральних частинах тіла, в області спини, шиї, появою "горба буйвола", зменшенням жирових відкладень на обличчі та кінцівках, збільшенням молочних залоз та кушінгоїдом. Механізм та віддалені наслідки цих небажаних явищ не відомі. Їх зв'язок з терапією препаратом Калетра не встановлено. Високий ризик розвитку ліподистрофії пов'язаний з індивідуальними особливостями, такими як літній вік, супутня терапія (тривала антиретровірусна терапія та пов'язані з нею метаболічні порушення). Клінічне обстеження має включати оцінку як фізичних ознак перерозподілу жиру, так і лабораторних показників (вимірювання натще ліпідів у сироватці крові та концентрації глюкози в крові). Лікування порушення ліпідного обміну слід проводити відповідно до стандартної клінічної практики. Підвищення концентрації ліпідів Лікування лопінавіром/ритонавіром призводило до збільшення концентрацій загального холестерину та тригліцеридів. Перед початком лікування лопінавіром/ритонавіром та регулярно під час терапії слід контролювати концентрації тригліцеридів та холестерину. За наявності ліпідних порушень показано відповідну терапію. Особливої ​​обережності слід дотримуватись при призначенні лопінавіру/ритонавіру пацієнтам з високими вихідними концентраціями ліпідів у крові та порушеннями обміну ліпідів в анамнезі. Лікування порушень ліпідного обміну слід проводити відповідно до стандартної клінічної практики (див. розділ "Лікарська взаємодія. Інгібітори ГМГ-КоА-редуктази") Синдром відновлення імунітету У хворих, які отримували комбіновану антиретровірусну терапію, зокрема. із застосуванням лопінавіру/ритонавіру, спостерігали розвиток синдрому відновлення імунітету. На фоні відновлення імунної функції на початку комбінованої антиретровірусної терапії можливе загострення безсимптомних або залишкових опортуністичних інфекцій (викликаних такими збудниками, як Mycobacterium avium, цитомегаловірус, Pneumocystis jiroveci (Pneumocystis carinii) або My. На тлі розвитку синдрому відновлення імунітету спостерігався розвиток аутоімунних захворювань, таких як хвороба Грейвса, поліміозит та синдром Гійєна-Барре, проте термін виникнення цих явищ може значно варіювати та становити кілька місяців від початку терапії. Остеонекроз Відомо, що багато факторів відіграють роль в етіології остеонекрозу (прийом кортикостероїдів, зловживання алкоголем, високий ІМТ, виражена імуносупресія та інші). Зокрема, повідомляється про випадки розвитку остеонекрозу у хворих з прогресуючою ВІЛ-інфекцією та/або тривалим застосуванням комбінованої антиретровірусної терапії. Тому таким пацієнтам необхідно рекомендувати звернення до лікаря при появі болю, скутості у суглобах та порушенні рухової функції. Застосування у пацієнтів похилого віку Кількість хворих віком 65 років і старша була недостатньою для оцінки можливих відмінностей їхньої відповіді на лікування лопінавіром/ритонавіром порівняно з такою у пацієнтів молодшого віку. При застосуванні лопінавіру/ритонавіру у літніх пацієнтів слід дотримуватися обережності з огляду на підвищену частоту зниження функції печінки, нирок або серця, супутні захворювання та супутню терапію. Застосування у дітей Безпека та фармакокінетичний профіль лопінавіру/ритонавіру у дітей віком до 6 місяців не встановлені. У ВІЛ-інфікованих дітей віком від 6 місяців до 18 років профіль побічних ефектів у клінічному дослідженні був подібним до дорослих. Застосування лопінавіру/ритонавіру 1 раз на добу у дітей протипоказане. Взаємодія Препарати, одночасне застосування яких з лопінавіром/ритонавіром протипоказано: ;астемізол, блонансерин, терфенадин, мідазолам (для прийому внутрішньо), триазолам, цизаприд, пімозід, салметерол, силденафіл (тільки у разі його застосування для лікування легеневої гіпертензії, взаємодія"), тадалафіл (тільки у разі його застосування для лікування легеневої гіпертензії, див. розділ "Лікарська взаємодія"), варденафіл, аванафіл, вориконазол, алкалоїди ріжків (наприклад, ерготамін і дигідроерготамін, ергометрин і метилергометрин), інгібі редуктази (ловастатин, симвастатин), фосампренавір, алфузозин, фузидова кислота, аміодарон, кветіапін, препарати звіробою, боцепревір, кетоконазол та ітраконазол у високих дозах (більше 200 мг/добу), застосування стандартної дози;з рифампіцином, застосування препарату Калетра® та типранавіру з ритонавіром у низькій дозі, застосування препарату Калетра® 1 раз на добу в комбінації з карбамазепіном, фенобарбіталом або фенітоїном; застосування препарату Калетра® 1 раз на добу в комбінації з препаратами , ампренавір або нелфінавір, симепревір. Препарати, одночасне застосування яких з лопінавіром/ритонавіром не рекомендується: ;одночасне застосування лопінавіру/ритонавіру і флутиказону, а також інших глюкокортикоїдів, які метаболізуються ізоферментом CYP3A4, таких як будесонід, за винятком випадків, коли потенційна користь від такої терапії ефектів, включаючи синдром Кушинга та пригнічення функції кори надниркових залоз. Спільне застосування ривароксабану та препарату Калетра® може збільшити ризик кровотечі. Спільне застосування препарату Калетра® та колхіцину не рекомендується через потенційне збільшення нервово-м'язової токсичності колхіцину (включаючи рабдоміоліз), особливо у хворих з нирковою або печінковою недостатністю. Препарати, при одночасному застосуванні яких з лопінавіром/ритонавіром необхідно дотримуватися обережності: ;верапаміл, атазанавір, фенірамін, хінідин, еритроміцин, кларитроміцин, одночасне застосування з препаратами для лікування еректильної дисфункції, а саме - з силденафілом , бупропіоном, одночасне застосування з антиаритмічними засобами, такими як беприділ, лідокаїн та хінідин, одночасне застосування з дигоксином, ламотриджином, вальпроєвою кислотою, тразодоном. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та зайнятті іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. При розвитку побічних ефектів, які можуть впливати на зазначені здібності (наприклад, запаморочення), рекомендується утриматися від керування автотранспортом та керування механізмами. Дослідження здатності до керування автотранспортом та управління механізмами не проводилися.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: лопінавір 200 мг, ритонавір 50 мг. Допоміжні речовини: коповідон К28 – 853.8 мг, сорбітан лаурат – 83.9 мг, кремнію діоксид колоїдний – 12 мг; другий шар: натрію стеарилфумарат – 12.3 мг, кремнію діоксид колоїдний – 8 мг. Склад плівкової оболонки: барвник опадрай червоний - 22 мг (гіпромелоза 6 mPa - 58.26%, гіпромеллоза 15 mPa - 1,4 д.кв. - 0.15%, макрогол 3350 – 1.62%, барвник заліза оксид (E172) – 4.8%, полісорбат 80 – 0.15%). 120 шт. - флакони з поліетилену високої густини, пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою; блідо-рожевого кольору, овальні, на одній стороні нанесено гравіювання логотипу компанії Ебботт та "AC".Фармакотерапевтична групаКомбінований противірусний препарат, який містить у своєму складі лопінавір та ритонавір. Лопінавір є інгібітором протеази ВІЛ-1 та ВІЛ-2 вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) та забезпечує противірусну активність препарату Калетра® . Інгібування ВІЛ-протеаз перешкоджає синтезу білків вірусу та запобігає розщепленню поліпептиду gag-pol, що призводить до утворення незрілого та нездатного до інфікування вірусу. Ритонавір інгібує опосередкований ізоферментом CYP3A4 метаболізм лопінавіру в печінці, що призводить до підвищення концентрації лопінавіру у плазмі крові. Ритонавір також є інгібітором протеази ВІЛ. Резистентність Виділення резистентних штамів in vitro Штам ВІЛ-1 зі зниженою чутливістю до лопінавіру був виділений in vitro. ВІЛ-1 пасирований ;. На основі генотипного та фенотипного дослідження виділених під час пасажу підтипів вірусу можна припустити, що наявність ритонавіру при даних показниках концентрації не істотно впливає на виділення резистентних до лопінавіру підтипів вірусу. В цілому, вивчення ;in vitro ;характеристик фенотипічної перехресної резистентності між лопінавіром та іншими інгібіторами протеази вказує на те, що зниження чутливості до лопінавіру тісно пов'язане зі зниженням чутливості до ритонавіру та індинавіру, але не пов'язане з зниженням Дослідження резистентності у пацієнтів, які не мали антиретровірусної терапії в анамнезі У ході клінічних досліджень з обмеженою кількістю штамів, що вивчаються, не було відзначено селективної резистентності до лопінавіру у пацієнтів без значної резистентності до інгібіторів протеаз на початковому рівні. Дослідження резистентності у пацієнтів, які пройшли лікування інгібіторами протеаз Виникнення резистентності до лопінавіру у пацієнтів, які пройшли безуспішно основне лікування інгібіторами протеаз, вивчалося в ході тривалих досліджень за участю 19 пацієнтів, які отримували інгібітори протеаз, у двох дослідженнях фази II та одному дослідженні фази III. Пацієнти мали незавершену супресію вірусу або феномен вірусної віддачі, що є результатом реакції у відповідь на препарат Калетра ®;і показав наростаючу резистентність ;in vitro ;між вихідним рівнем і віддачею (визначений як виникнення нових мутацій або дворазова зміна фенотипічної чутливості до лопінавіру). Наростаюча резистентність була властива пацієнтам, що характеризувалися наявністю вихідних штамів, що зазнали кілька мутацій при лікуванні інгібіторами протеаз, при не більше ніж у 40 разів зниженою початковою чутливістю до лопінавіру. Мутації V82A, I54V та M46I виникали найчастіше. Також спостерігалися мутації L33F, I50V та V32I у поєднанні з I47V/A. У 19 штамів відмічено 3-/4-кратне підвищення концентрації 50% інгібування (IC 50 ) порівняно з вихідними штамами (з 6.2 до 43-кратної порівняно з дикими типами вірусу). Існує генотипна кореляція зниження фенотипічної чутливості до лопінавіру у вірусів, виділених після лікування іншими інгібіторами протеаз. ;In vitro ;була оцінена антивірусна активність лопінавіру проти 112 штамів, виділених у пацієнтів, які пройшли безуспішне лікування одним або декількома інгібіторами протеаз. В межах даної групи наступні мутації в протеазі ВІЛ були пов'язані зі зниженням; /T/V, V82A/F/T, I84V та L90M. Медіана ЕC 50 ;лопінавіру проти ізолятів з мутаціями 0-3, 4-5, 6-7 і 8-10 у вищевказаних амінокислотних позиціях становила відповідно 0,8, 2,7 і 13,5, що в 44 рази вище за ЕC 50; диких типів ВІЛ. Усі 16 типів вірусу, у яких відзначено підвищення чутливості в 20 разів, мали мутації в позиціях 10, 54, 63 та 82 та/або 84. Крім того, вони містили медіану 3 мутації в амінокислотних позиціях 20, 24, 46, 53, 7 і 90. Додатково до вищевказаних мутацій, мутації V32I і I47A були відзначені у штамів, що характеризуються рецидивами, зі зниженою чутливістю до лопінавіру у пацієнтів, які пройшли лікування інгібіторами протеаз і отримують лікування препаратом Калетра ® . У пацієнтів, які приймали препарат Калетра ®, були виявлені мутації I47A та L76V у рецидивуючих штамів зі зниженою чутливістю до лопінавіру. Оцінка важливості окремих мутацій або наборів мутацій може бути змінена з отриманням додаткових даних. Рекомендується завжди консультуватися щодо поточної системи оцінки результатів досліджень резистентності. Антивірусна активність лопінавіру у пацієнтів, які безуспішно пройшли лікування інгібіторами протеаз Клінічна значущість зниження чутливості до лопінавіру; in vitro досліджувалась методом оцінки вірусологічної відповіді на лікування препаратом Калетра ® , з урахуванням вихідного вірусного генотипу та фенотипу, у 56 пацієнтів, які не отримали позитивного ефекту від лікування різними інгібіторами протеаз. Значення ЕC 50 ;лопінавіру на підставі 56 вихідних штамів вірусу перевищило значення ЕC 50 ;диких типів ВІЛ у діапазоні від 0.6 до 98-кратного. Після 48 тижнів лікування препаратом Калетра®, ефавірензом та нуклеозидними інгібіторами зворотних транскриптаз рівень у плазмі РНК ВІЛ склав ≤ 400 копій/мл у 93% (25/27), 73% (11/15), та 25% (2/8) пацієнтів з менш ніж 10-кратним , 10-40-кратним та більш ніж 40-кратним зниженням чутливості до лопінавіру, відповідно, у порівнянні з вихідним рівнем. Також вірусологічна відповідь спостерігалася у 91% (21/23), 71% (15/21) та 33% (2/6) пацієнтів з 0-5, 6-7, та 8-10 мутаціями у вищевказаних мутаціях у протеазі ВІЛ, пов'язаної зі зниженням чутливості до лопінавіру; in vitro. Оскільки ці пацієнти раніше не приймали препарат Калетра ®;або ефавіренз, частково ефект може бути приписаний антивірусної активності ефавірензу, особливо для пацієнтів з високорезистентним типом вірусу. Дослідження не передбачає контрольної групи пацієнтів, які не приймали препарат Калетра . Перехресна резистентність Ефективність інших інгібіторів протеаз проти штамів, що виробили наростаючу резистентність до лопінавіру після лікування препаратом Калетра ® ; резистентності до лопінавіру протягом трьох досліджень II фази та одного дослідження II фази з вивчення препарату Калетра® ; у пацієнтів, які отримували інгібітори протеаз. Медіана IC 50 ;лопінавіру для зазначених 18 штамів у вихідному стані і при феномен вірусологічної віддачі виявилася вище в діапазоні від 6.9 до 63 разів відповідно, порівняно з дикими типами вірусу. Як правило, штами з вірусологічною віддачею як зберігають (при перехресній резистентності вихідно), так і розвивають істотну резистентність до індинавіру, саквінавіру, атазанавіру. Помірне зниження активності ампренавіру було відмічено при медіані кратності IC 50; від 3.7 до 8 для вихідних та рецидивуючих штамів відповідно. Штами зберегли чутливість до типранавіру з медіаною підвищення IC 50 ;на вихідному рівні та при феномені вірусологічної віддачі з кратністю 1.9 до 1.8 відповідно, порівняно з дикими типами вірусу. Для отримання додаткової інформації щодо типранавіру, включаючи генотипічні показники відповіді при лікуванні резистентної до лопінавіру ВІЛ-1 інфекції, слід звернутися до інструкції щодо застосування типранавіру. Результати клінічних досліджень Діти M98-940 було відкритим дослідженням рідкої лікарської форми препарату Калетра ® у 100 пацієнтів педіатричної популяції, які не приймали антиретровірусних препаратів (44%) і отримували антиретровірусні препарати (56%). Усі пацієнти не отримували ненуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази. Пацієнти були рандомізовані в групи 230 мг лопінавіру/57.5 мг ритонавіру на м 2 ;або 300 мг лопінавіру/75 мг ритонавіру на м 2. Раніше пацієнти, які не отримували лікування, отримували також нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази. Пацієнти, які раніше отримували лікування, отримували невірапін плюс до двох нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази. По кожному пацієнту через 3 тижні лікування було проведено оцінку профілів безпеки, ефективності та фармакокінетики за двома режимами дозування. Далі всі пацієнти продовжували прийом дози 300/75 мг на м 2 . Середній вік пацієнтів становив 5 років (діапазон від 6 місяців до 12 років), 14 пацієнтам було менше 2 років, 6 пацієнтам був один рік або менше. Середнє значення базового рівня кількості CD4 + ;T-клітин становило 838 клітин/мм 3 і середнє значення базового рівня ВІЛ-1 РНК в плазмі становило 4.7 log 10 ; копій/мол. Таблиця Результати у точці Тиждень 48: Дослідження M98-940 ; Не отримували антиретровірусної терапії (N=44) Одержували антиретровірусну терапію (N=56) РНК ВІЛ < 400 копій/мл 84% 75% Середнє значення підвищення порівняно з базовим рівнем значення кількості CD4 + ;T-клітин (клітини/мм 3 ) 404 284 KONCERT/PENTA 18 - це проспективне, багатоцентрове, рандомізоване, відкрите дослідження з оцінки фармакокінетичного профілю, ефективності та безпеки прийому 2 рази на тиждень у порівнянні з 1 разом на тиждень препарату лопінавір/ритонавір 100 мг/25 мг таблетки з підбором дози по вазі, як частина комбінації антиретровірусної терапії (кАРТ) серед дітей, інфікованих ВІЛ, з пригніченим вірусом (n=173). Діти підходили для дослідження, якщо їх вік становив <18 років, маса тіла ≥15 кг, якщо вони отримували з кАРТ, яка включала лопінавір/ритонавір, якщо концентрація РНК ВІЛ-1 становила <50 копій/мл протягом як мінімум 24 тижнів, і якщо вони були здатні ковтати пігулки. У точці тиждень 24, ефективність і безпека прийому 2 рази/сут (n=87) в педіатричної популяції,отримувала таблетки лопінавір/ритонавір 100 мг/25 мг, відповідали спостереженням з ефективності та безпеки у попередніх дослідженнях серед дорослих та дітей із застосуванням препаратів лопінавір/ритонавір 2 рази/добу. Частка пацієнтів, які досягли концентрації РНК ВІЛ-1 < 50 копій/мл у точці 24 тиждень серед пацієнтів педіатричної популяції, які отримують таблетки лопінавір/ритонавір 1 раз на добу (88,2%), була меншою, ніж у пацієнтів, які отримують дозу 2 рази /сут (96.6%, p = 0.040), переважно у зв'язку з нижчим рівнем проходження терапії групи прийому 1 раз/сут. Дані щодо ефективності на користь режиму 2 рази на добу підтримуються відмінностями по фармакокінетичних параметрах, які свідчать про користь режиму 2 рази на добу.відповідали спостереженням щодо ефективності та безпеки у попередніх дослідженнях серед дорослих та дітей із застосуванням препаратів лопінавір/ритонавір 2 рази на добу. Частка пацієнтів, які досягли концентрації РНК ВІЛ-1 < 50 копій/мл у точці 24 тиждень серед пацієнтів педіатричної популяції, які отримують таблетки лопінавір/ритонавір 1 раз на добу (88,2%), була меншою, ніж у пацієнтів, які отримують дозу 2 рази /сут (96.6%, p = 0.040), переважно у зв'язку з нижчим рівнем проходження терапії групи прийому 1 раз/сут. Дані щодо ефективності на користь режиму 2 рази на добу підтримуються відмінностями по фармакокінетичних параметрах, які свідчать про користь режиму 2 рази на добу.відповідали спостереженням щодо ефективності та безпеки у попередніх дослідженнях серед дорослих та дітей із застосуванням препаратів лопінавір/ритонавір 2 рази на добу. Частка пацієнтів, які досягли концентрації РНК ВІЛ-1 < 50 копій/мл у точці 24 тиждень серед пацієнтів педіатричної популяції, які отримують таблетки лопінавір/ритонавір 1 раз на добу (88,2%), була меншою, ніж у пацієнтів, які отримують дозу 2 рази /сут (96.6%, p = 0.040), переважно у зв'язку з нижчим рівнем проходження терапії групи прийому 1 раз/сут. Дані щодо ефективності на користь режиму 2 рази на добу підтримуються відмінностями по фармакокінетичних параметрах, які свідчать про користь режиму 2 рази на добу.50 копій/мл у точці тиждень 24 серед пацієнтів педіатричної популяції, які отримують таблетки лопінавір/ритонавір 1 раз на добу (88,2%), був меншим, ніж у пацієнтів, які отримують дозу 2 рази на добу (96.6%, p = 0.040) , переважно у зв'язку з нижчим рівнем проходження терапії групи прийому 1 раз/сут. Дані щодо ефективності на користь режиму 2 рази на добу підтримуються відмінностями по фармакокінетичних параметрах, які свідчать про користь режиму 2 рази на добу.50 копій/мл у точці тиждень 24 серед пацієнтів педіатричної популяції, які отримують таблетки лопінавір/ритонавір 1 раз на добу (88,2%), був меншим, ніж у пацієнтів, які отримують дозу 2 рази на добу (96.6%, p = 0.040) , переважно у зв'язку з нижчим рівнем проходження терапії групи прийому 1 раз/сут. Дані щодо ефективності на користь режиму 2 рази на добу підтримуються відмінностями по фармакокінетичних параметрах, які свідчать про користь режиму 2 рази на добу.що істотно свідчить на користь режиму 2 рази на добущо істотно свідчить на користь режиму 2 рази на добуФармакокінетикаФармакокінетику лопінавіру в комбінації з ритонавіром вивчали у здорових добровольців та ВІЛ-інфікованих пацієнтів; суттєвих відмінностей між двома групами не виявили. Лопінавір практично повністю метаболізується під дією ізоферментів CYP3A. Ритонавір інгібує метаболізм лопінавіру та викликає збільшення його концентрації у плазмі крові. При застосуванні лопінавіру/ритонавіру в дозі 400/100 мг 2 рази на добу середні C ss лопінавіру в плазмі у ВІЛ-інфікованих пацієнтів у 15-20 разів перевищували такі ритонавіри, а концентрація ритонавіру в плазмі становила менше 7% від концентрації. дозі 600 мг 2 рази на добу. EC 50;лопінавіру in vitro приблизно в 10 разів нижче за такий ритонавір. Таким чином, противірусна активність комбінації лопінавіру та ритонавіру визначається лопінавіром. Всмоктування У фармакокінетичному дослідженні за участю ВІЛ-позитивних пацієнтів (n=19), при прийомі 400/100 мг лопінавіру/ритонавіру 2 рази/сут під час їжі протягом 3 тижнів, середня C max ;склала 9.8±3.7 мкг/мл і досягалася приблизно через 4 години після прийому препарату. Середня рівноважна концентрація (C ss ) перед ранковою дозою становила 7.1±2.9 мкг/мл та мінімальна концентрація (C min ) у межах інтервалу дозування становила 5.5±2.7 мкг/мл. AUC лопінавіру протягом 12 годин після прийому препарату становила в середньому 92.6±36.7 мкг×год/мл. Абсолютна біодоступність лопінавіру в комбінації з ритонавіром в організмі людини не була встановлена. Вплив їжі на всмоктування прийому внутрішньо. ;Прийом одноразової дози 400/100 мг препарату Калетра ® ;у лікарській формі таблетки після їди (високої жирності, 872 ккал, 56% жиру) не призводив до істотних змін C max ;і AUC inf ;порівняно з прийомом натще. Тому препарат Калетра у лікарській формі таблетки можна приймати як з їжею, так і без неї. Розподіл У рівноважному стані приблизно 98-99% лопінавіру перебувають у зв'язку з білками плазми. Лопінавір зв'язується з альфа 1 -кислим глікопротеїном (АКГ) і альбуміном, однак, у лопінавіру більш висока спорідненість до АКГ. У рівноважному стані зв'язування лопінавіру з білками плазми залишається постійним при концентраціях, які встановлюються в крові після прийому препарату в дозі 400/100 мг 2 рази на добу та є порівнянним у здорових добровольців та ВІЛ-позитивних хворих. Метаболізм У дослідженнях in vitro показано, що лопінавір переважно піддається окисному метаболізму за участю цитохромної системи Р450 гепатоцитів переважно під впливом ізоферменту CYP3A. Ритонавір – потужний інгібітор ізоферменту CYP3A, який інгібує метаболізм лопінавіру, що забезпечує збільшення концентрації лопінавіру у плазмі крові. Після одноразового прийому 400/100 мг лопінавіру/ритонавіру (з міченим; 14С-лопінавіром), 89% радіоактивності забезпечено вихідним лікарським препаратом. В організмі людини було виявлено принаймні 13 окисних метаболітів лопінавіру. Ритонавір здатний індукувати ізоферменти цитохрому Р450, що призводить до індукції його метаболізму. У ході тривалого застосування концентрації лопіновіру перед прийомом наступної дози знижувалися з часом і стабілізувалося приблизно через 10-16 днів. Виведення Після прийому 400/100 мг; 14 С-лопінавіру/ритонавіру через 8 днів близько 10.4±2.3% та 82.6±2.5% від прийнятої дози; 14 С-лопінавіру виявляється в сечі та калі, відповідно. Причому незмінений лопінавір становить відповідно 2.2% та 19.8%. Після тривалого застосування менше 3% дози лопінавіру екскретується у незміненому вигляді нирками. Кліренс лопінавіру при внутрішньому прийомі становить 5.98±5.75 л/год. Застосування 1 раз на добу Фармакокінетика лопінавіру/ритонавіру при прийомі 1 раз на добу вивчалася у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які раніше не отримували антиретровірусну терапію. Лопінавір/ритонавір 800/200 мг застосовували в комбінації з емтрицитабіном у дозі 200 мг та тенофовіром у дозі 300 мг 1 раз на добу щодня. При тривалому застосуванні 800/200 мг лопінавіру/ритонавіру 1 раз на добу під час їжі протягом 4 тижнів C max ; Середня C ss; перед прийомом ранкової дози становила середньому 3.2±2.1 мкг/мл, а C min ; в межах інтервалу дозування – 1.7±1.6 мкг/мл. AUC лопінавіру при 24-годинному інтервалі прийому становила в середньому 154.1±61.4 мкг×год/мл. Особливі групи пацієнтів Підлога, раса, вік. Фармакокінетика лопінавіру не була вивчена у літніх пацієнтів. Ніяких фармакокінетичних відмінностей, що залежать від статі, у дорослих пацієнтів не спостерігалося. Жодних клінічно значущих фармакокінетичних відмінностей, що залежать від раси не встановлено. Діти. Фармакокінетика лопінавіру/ритонавіру для прийому внутрішньо в дозі 300/75 мг/м 2 ; 2 рази на добу і 230/57.5 мг/м 2 ; 2 рази на добу була вивчена загалом у 53 дітей віком до 12 років. Схема дозування по 230/57.5 мг/м 2 ; 2 рази на добу без невірапіну і 300/75 мг/м 2 ; 2 рази на добу (без невірапіну). Фармакокінетику лопінавіру/ритонавіру при прийомі 1 раз на добу у дітей не вивчали. У рівноважному стані AUC , C max і С min ; рази на добу без невірапіну (n=12), а після застосування препарату в дозі 300/75 мг/м 2 ; 3.6±3.5 мкг/мл відповідно. Схема прийому невірапіну становила 7 мг/кг 2 рази на добу (у пацієнтів від 6 місяців до 8 років) або 4 мг/кг 2 рази на добу (у пацієнтів віком від 8 років). Ниркова недостатність. Фармакокінетика лопінавіру у пацієнтів з нирковою недостатністю не вивчалася. Але через те, що нирковий кліренс лопінавіру незначний, не слід очікувати зменшення загального кліренсу препарату при нирковій недостатності. Печінкова недостатність. Лопінавір метаболізується і виводиться в основному печінкою. Комбинированное дозирование лопинавира/ритонавира по 400/100 мг 2 раза/сут у пациентов, одновременно инфицированных ВИЧ и вирусом гепатита С, с нарушением функции печени средней и легкой степени тяжести приводило к 30%-ому увеличению AUCлопинавира и 20%-ому увеличению C max ; у порівнянні з ВІЛ-інфікованими пацієнтами з нормальною функцією печінки. Зв'язування лопінавіру з білками плазми було нижчим за легкого та середнього ступеня печінкової недостатності порівняно з контрольними групами (99.09% порівняно з 99.31% відповідно). Лопінавір/ритонавір не був вивчений у пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня (див. розділ "Протипоказання"). Вагітність та післяпологовий період Фармакокінетичні дані показують, що спостерігається невелике зменшення AUC і С max ;лопінвіру у вагітних жінок у III триместрі вагітності порівняно з II триместром вагітності. Фармакокінетичні дані, отримані у ВІЛ-1-інфікованих вагітних жінок, які отримують лопінавір/ритонавір таблетки, покриті плівковою оболонкою 400/100 мг 2 рази на добу, представлені в таблиці нижче: Середні (варіаційний коефіцієнт, %) фармакокінетичні параметри лопінавіру у рівноважному стані у ВІЛ-1-інфікованих вагітних жінок Фармакокінетичний параметр II триместр n=17 1 III триместр n=23 Післяпологовий період n=17 2 AUC 0-12 ; (мкг×ч/мл) 68.7 (20.6) 61.3 (22.7) 94.3 (30.3) З max 7.9 (21.1) 7.5 (18.7) 9.8 (24.3) C predose (мкг/мл) 4.7 (25.2) 4.3 (39.0) 6.5 (40.4) C predose ; - Концентрація препарату в крові до прийому чергової дози. 1 - n = 18 для З max . 2 - n = 16 для C predose . Клінічна фармакологіяПротивірусний препарат, активний щодо ВІЛ.Показання до застосуванняЛікування ВІЛ-інфекції у дорослих та дітей віком від 3 років у складі комбінованої терапії.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до лопінавіру, ритонавіру або допоміжних компонентів препарату; тяжка печінкова недостатність; одночасне застосування препаратів, кліренс яких значно залежить від метаболізму за допомогою ізоферменту CYP3A. До таких препаратів відносяться астемізол, блонансерин, терфенадин, мідазолам (при пероральному застосуванні), триазолам, цизаприд, пімозід, салметерол, силденафіл (тільки у разі лікування легеневої гіпертензії, див. "Лікарська взаємодія"), тадалафіл (тільки у разі лікування , див. "Лікова взаємодія"), варденафіл, аванафіл, вориконазол, алкалоїди ріжків (наприклад, ерготамін і дигідроерготамін, ергометрин і метилергометрин), інгібітори ГМГ-КоА редуктази (ловастатин, симвастатзин, , лікуванні шкірних інфекцій), аміодарон, кветіапін; одночасне застосування з препаратами звіробою, боцепревіром, симепревіром; одночасне застосування з кетоконазолом та ітраконазолом у високих дозах (більше 200 мг на добу); одночасне застосування стандартної дози препарату Калетра® з рифампіцином; одночасне застосування препарату Калетра® та типранавіру з низькою дозою ритонавіру (див. розділ "Лікарська взаємодія"); дитячий вік до 3 років (дітям віком від 6 місяців до 3 років призначають препарат у лікарській формі розчин для прийому внутрішньо); застосування препарату Калетра® 1 раз на добу в комбінації з карбамазепіном, фенобарбіталом або фенітоїном; застосування препарату Калетра® 1 раз на добу в комбінації з препаратами ефавіренз, невірапін, ампренавір або нелфінавір; застосування препарату Калетра® 1 раз на добу у дітей та підлітків до 18 років; застосування лопінавіру/ритонавіру 1 раз на добу у вагітних жінок. З обережністю: вірусний гепатит В та С; цироз печінки; печінкова недостатність легкого та середнього ступеня тяжкості; підвищення активності печінкових ферментів; панкреатит; гемофілія А та В; дисліпідемія (гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія); пацієнти похилого віку віком від 65 років; пацієнти з органічними захворюваннями серця, пацієнти з розладами системи серця в анамнезі або пацієнти, які приймають препарати, що подовжують інтервал PR (такі як верапаміл або атазанавір), або препарати, що подовжують інтервал QT (фенірамін, хінідин, еритроміцин, кларитроміцин); одночасне застосування з препаратами для лікування еректильної дисфункції, а саме із силденафілом (див. "Лікарська взаємодія"), тадалафілом; одночасне застосування з фентанілом, розувастатином, бупропіоном, вдихуваними або введеними через ніс глюкокортикоїдами, наприклад, флутиказоном, будесонідом (див. "Лікарська взаємодія"); одночасне застосування з антиаритмічними препаратами, такими як беприділ, лідокаїноми та хінідин; одночасне застосування з дигоксином; одночасне застосування з ламотриджином, вальпроєвою кислотою; одночасне застосування з бедаквіліном; одночасне застосування із тразодоном.Вагітність та лактаціяВагітність Вплив лопінавіру/ритонавіру було оцінено у 3366 жінок під час вагітності. Доступні дані показують, що лопінавір/ритонавір не збільшує ризик загальних серйозних вроджених вад розвитку в порівнянні з початковою частотою виникнення природних вад розвитку. При необхідності лопінавір/ритонавір можна використовувати під час вагітності. Період грудного вигодовування Дослідження на щурах виявили, що лопінавір виділяється з молоком матері. Не відомо, чи виділяється цей лікарський препарат у молоко людини. Жінкам слід припинити грудне вигодовування. Застосування у дітей Протипоказано застосування препарату у дитячому віці до 3 років (дітям віком від 6 місяців до 3 років призначають препарат у лікарській формі розчин для прийому внутрішньо). Застосування препарату Калетра® 1 раз на добу у дітей та підлітків віком до 18 років протипоказано.Побічна діяДорослі Найбільш частими побічними ефектами, пов'язаними із застосуванням лопінавіру/ритонавіру, були діарея, нудота, блювання, гіпертригліцеридемія та гіперхолестеринемія. Діарея, нудота і блювання можуть виникати вже на початку терапії, тоді як гіпертригліцеридемія та гіперхолестеринемія можуть розвинутися пізніше. Помірно виражені та серйозні побічні ефекти наведені нижче із зазначенням частоти: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, але <1/10), нечасто (≥1/1000, але <1/100). З боку імунної системи: часто - реакції гіперчутливості, в т.ч. кропив'янка та ангіоневротичний набряк; нечасто – синдром відновлення імунітету. З боку травної системи: дуже часто - діарея, нудота; часто - блювання, біль у животі (у верхніх та нижніх відділах), гастроентерит, коліт, диспепсія, панкреатит, гастроезофагеальний рефлюкс, геморой, метеоризм, здуття живота, гепатит, гепатомегалія, холангіт, стеатоз печінки; нечасто – запор, стоматит, виразки слизової оболонки порожнини рота, дуоденіт, гастрит, шлунково-кишкова кровотеча (в т.ч. ректальна кровотеча), сухість у роті, виразки шлунка та кишечника, нетримання калу. З боку нервової системи: часто - головний біль, мігрень, безсоння, невропатія; периферична невропатія, запаморочення, тривожність; нечасто – агевзія, судоми, тремор, цереброваскулярні порушення, порушення сну, зниження лібідо. З боку серцево-судинної системи: часто - артеріальна гіпертензія; нечасто – атеросклероз, інфаркт міокарда, AV-блокада, недостатність тристулкового клапана, тромбоз глибоких вен; частота невідома – збільшення інтервалу PR. З боку шкіри та підшкірно-жирової клітковини: часто - висип (в т.ч. макуло-папульозна), дерматит, екзема, себорея, посилене потовиділення в нічний час, свербіж; нечасто – алопеція, капілярит, васкуліт; частота невідома - ліподистрофія та перерозподіл підшкірно-жирової клітковини. З боку опорно-рухового апарату: часто - скелетно-м'язовий біль (в т.ч. артралгія і біль у спині), міалгія, м'язова слабкість, спазми м'язів; нечасто – рабдоміоліз, остеонекроз. Метаболічні порушення та порушення з боку ендокринної системи: часто - гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія, зниження маси тіла, зниження апетиту, цукровий діабет; нечасто – збільшення маси тіла, лактацидоз, підвищення апетиту, чоловічий гіпогонадизм; частота невідома – інсулінорезистентність. З боку нирок і сечовивідних шляхів: часто - ниркова недостатність; нечасто – гематурія, нефрит. З боку репродуктивної системи: часто - еректильна дисфункція, аменорея, менорагія. З боку системи кровотворення: часто - анемія, лейкопенія, нейтропенія, лімфаденопатія. З боку органів чуття: нечасто - вестибулярне запаморочення, шум у вухах, порушення зору. Інфекції: дуже часто - інфекції верхніх дихальних шляхів; часто - інфекції нижніх дихальних шляхів, інфекції шкіри та підшкірної жирової клітковини, в т.ч. целюліт, фолікуліт, фурункульоз. Загальні реакції: часто - слабкість, астенія. Зміна лабораторних показників: збільшення концентрації глюкози, сечової кислоти, загального холестерину, загального білірубіну, тригліцеридів, підвищення активності АСТ, АЛТ, ГГТ, ліпази, амілази, КФК, зниження концентрації неорганічного фосфору, гемоглобіну, зниження К. Діти Профіль побічних ефектів у дітей віком від 6 місяців до 12 років був подібний до дорослих. Найчастіше спостерігалися висипання, дисгевзія, блювання, діарея. З боку лабораторних показників у дітей зареєстровані наступні зміни: збільшення вмісту загального білірубіну, загального холестерину, підвищення активності амілази, підвищення активності АСТ, АЛТ, нейтропенія, тромбоцитопенія, підвищення або зниження вмісту натрію. При застосуванні лопінавіру/ритонавіру також були зареєстровані окремі випадки гепатиту, токсичного епідермального некролізу, синдрому Стівенса-Джонсона, багатоформної ексудативної еритеми та брадіаритмії. Опис окремих побічних ефектів Синдром Кушинга був відзначений у пацієнтів, які отримують ритонавір і приймають інтраназально або інгаляційно пропіонат флутиказону. Цей ефект потенційно може мати місце і у разі застосування інших кортикостероїдів, що метаболізуються за допомогою цитохрому P450, наприклад будесонідом. Підвищення активності КФК, міалгія, міозит, а також у поодиноких випадках рабдоміоліз були зафіксовані при лікуванні інгібіторами протеаз, особливо у поєднанні з нуклеозидними інгібіторами зворотної транскриптази. У ВІЛ-інфікованих пацієнтів з тяжким імунним дефіцитом під час початку комбінованої антиретровірусної терапії (КАРТ) можуть виникнути безсимптомні або залишкові опортуністичні інфекції. Також повідомлялося про аутоімунні порушення (такі як дифузний токсичний зоб), час початку яких, проте, більш варіабельно - захворювання може початися через тривалий термін після початку лікування. Були відмічені випадки остеонекрозу, особливо у пацієнтів з факторами ризику в анамнезі, прогресуючою ВІЛ-інфекцією або після тривалого застосування антиретровірусної терапії. Частота їх виникнення невідома. Інформацію про перерозподіл підшкірно-жирової клітковини див. у розділі "Особливі вказівки". Метаболічні показники Маса тіла, а також концентрації ліпідів та глюкози в плазмі можуть підвищитися під час антиретровірусної терапії.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди. Таблетки Калетра ® слід проковтувати повністю, не розжовуючи, не розламуючи або подрібнюючи. Дорослі Рекомендована доза препарату Калетра ® ; -по 4 таблетки Калетра ® ; 100/25 мг (400/100 мг) 2 рази на добу незалежно від їди; -по 8 таблеток Калетра ® ; 100/25 мг (400/100 мг) 1 раз на добу незалежно від їди для пацієнтів, у яких виявлено менше 3 мутацій, пов'язаних з розвитком резистентності до лопінавіру. Недостатньо даних для застосування лопінавіру/ритонавіру 1 раз на добу у дорослих пацієнтів з 3 та більше мутаціями, пов'язаними з розвитком резистентності до лопінавіру. Супутня терапія Застосування препарату Калетра у поєднанні з омепразолом і ранітидином не потребує корекції дози. У пацієнтів з підозрюваною зниженою чутливістю до лопінавіру (показаної клінічно або лабораторно), які отримували раніше антиретровірусну терапію, у поєднанні з ефавірензом, невірапіном, ампренавіром або нелфінавіром необхідно збільшити дозу препарату Калетра ® 5/50/50 мг) 2 рази на добу. При одночасному застосуванні з цими препаратами препарат Калетра не слід призначати 1 раз на добу. Діти Застосування препарату Калетра® 1 раз на добу пацієнтам дитячого віку протипоказане. Доза препарату Калетра для дорослих (400/100 мг 2 рази на добу) без одночасного застосування ефавірензу, невірапіну, нелфінавіру або ампренавіру може застосовуватися у дітей з масою тіла ≥35 кг або з площею поверхні тіла (ППТ) ≥1.4 м 2 . Для визначення дози для дітей з масою тіла < 35 кг або з ППТ від 0.6 до 1.4 м 2 рекомендується використовувати наведені нижче таблиці. У дітей з ППТ менше 0.6 м 2 або дітей віком до 3 років рекомендується застосовувати препарат Калетра у вигляді розчину для прийому внутрішньо. Таблиці 1 і 2 містять посібники з дозування препарату Калетра ® 100/25 мг, засновані на ППТ. Таблиця 1. Принципи дозування для дітей, засновані на ППТ, без одночасного застосування ефавірензу, невірапіну, нелфінавіру або ампренавіру ; Площа поверхні тіла* ( м2 ) Рекомендована кількість таблеток 100/25 мг при прийомі 2 рази на добу ≥0.6 до <0.9 2 таб. (200/50 мг) ≥0.9 до <1.4 3 таб. (300/75 мг) ≥ 1.4 4 таб. (400/100 мг) * Площа поверхні тіла (ППТ) може бути розрахована за такою формулою: ППТ (м 2 ) = Квадратний корінь з (зростання в см × маса тіла в кг/3600). Таблиця 2. Принципи дозування для дітей, засновані на ППТ, при одночасному застосуванні препаратів ефавіренз, невірапін, нелфінавір або ампренавір Площа поверхні тіла* ( м2 ) Рекомендована кількість таблеток 100/25 мг при прийомі 2 рази на добу ≥0.6 до 0.8 2 таб. (200/50 мг) ≥0.8 до 1.2 3 таб. (300/75 мг) ≥ 1.2 до 1.7 4 таб. (400/100 мг) ≥ 1.7 5 таб. (500/125 мг) Таблиці 3 і 4 містять посібники з дозування препарату Калетра ® 100/25 мг по масі тіла. Таблиця 3. Принципи дозування для дітей за масою тіла без одночасного застосування препаратів ефавіренз, невірапін, нелфінавір або ампренавір Маса тіла (кг) Кількість таблеток 100/25 мг для прийому 2 рази на добу від 7 до < 15 кг Прийом таблеток не рекомендується. Слід застосовувати розчин для вживання. від 15 до 25 кг 2 > 25 до 30 кг 3 > 35 кг 4 * *Альтернативно, пацієнтам, які можуть проковтнути велику таблетку, можна застосовувати дві таблетки 200/50 мг. Таблиця 4. Принципи дозування для дітей за масою тіла при одночасному застосуванні препаратів ефавіренз, невірапін, нелфінавір або ампренавір ; Маса тіла (кг) Кількість таблеток 100/25 мг для прийому 2 рази на добу від 7 до < 15 кг Прийом таблеток не рекомендується. Слід застосовувати розчин для вживання. від 15 до 20 кг 2 > 20 до 30 кг 3 > 30 до 45 кг 4 * >45 кг 5 *Альтернативно, пацієнтам, які можуть проковтнути велику таблетку, можна застосовувати дві таблетки 200/50 мг. Застосування під час вагітності та у післяпологовому періоді За даними ряду клінічних досліджень не потрібно корекції дози препарату Калетра ® ; під час вагітності та післяпологовий період. Застосування препарату 1 раз на добу протипоказане у вагітних жінок через недостатність фармакокінетичних та клінічних даних.ПередозуванняВ даний час клінічний досвід гострого передозування лопінавіром/ритонавіром у людей обмежений. Спеціального антидоту немає. ;Лікування ;має включати загальну підтримуючу терапію, включаючи контроль основних показників життєдіяльності та спостереження за клінічним статусом пацієнта. При необхідності видаляють неабсорбований лікарський препарат за допомогою промивання шлунка та призначають активоване вугілля. Т.к. лопінавір/ритонавір високою мірою пов'язується з білками плазми крові, то застосування діалізу недоцільно.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПорушення функції печінки Лопінавір/ритонавір переважно метаболізується у печінці. Тому слід дотримуватися особливої ​​обережності при призначенні препарату Калетра® пацієнтам з порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня. Застосування лопінавіру/ритонавіру протипоказане у пацієнтів із тяжким порушенням функції печінки. Фармакокінетичні дані свідчать про те, що у ВІЛ-позитивних хворих з гепатитом С та легким або середнім ступенем тяжкості порушенням функції печінки можливе збільшення концентрації лопінавіру в плазмі крові приблизно на 30%, а також зниження його зв'язування з білками плазми. За наявності у пацієнта гепатиту або С або значного збільшення активності амінотрансфераз перед початком лікування підвищений ризик подальшого їх збільшення. У пацієнтів з вже наявними порушеннями печінки, включаючи хронічні гепатити, спостерігається підвищена частота порушень функції печінки під час комбінованої антиретровірусної терапії. У зв'язку з цим необхідно проводити ретельний моніторинг відповідно до стандартної клінічної практики. У разі погіршення стану пацієнтів терапію лопінавіром/ритонавіром слід відмінити. ВІЛ-інфіковані пацієнти з хронічним гепатитом або С, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію, знаходяться в групі підвищеного ризику розвитку серйозних і потенційно смертельних побічних ефектів. Вони зазвичай спостерігалися у хворих з прогресуючою ВІЛ-інфекцією та супутнім хронічним гепатитом або цирозом печінки, які отримували надмірну лікарську терапію. Причинно-наслідковий зв'язок таких випадків з терапією лопінавіром/ритонавіром не встановлено. Були зареєстровані випадки підвищення активності трансаміназ при одночасному підвищенні або без концентрації білірубіну протягом 7 днів після початку прийому лопінавіру/ритонавіру в поєднанні з іншими противірусними засобами. У деяких випадках порушення функції печінки були серйозними, проте причинно-наслідковий зв'язок таких випадків з терапією лопінавіром/ритонавіром не встановлено. У подібних ситуаціях доцільно частіше контролювати активність АСТ/АЛТ, особливо у перші місяці після призначення лопінавіру/ритонавіру. Порушення функції нирок Оскільки нирковий кліренс лопінавіру та ритонавіру незначний, у пацієнтів з нирковою недостатністю не очікується збільшення їх плазмової концентрації. Т.к. лопінавір і ритонавір активно зв'язуються з білками плазми крові, малоймовірно, що вони значно виводитимуться при гемодіалізі або перитонеальному діалізі. Цукровий діабет/гіперглікемія У постмаркетинговому періоді у ВІЛ-інфікованих хворих, які отримували інгібітори протеаз, були зареєстровані випадки розвитку та декомпенсації цукрового діабету та гіперглікемії. Для лікування цих станів у деяких випадках доводилося призначати інсулін або пероральні гіпоглікемічні препарати або підвищувати їх дози. У деяких випадках розвивався діабетичний кетоацидоз. У деяких хворих гіперглікемія зберігалася після відміни інгібітору протеаз. Повідомлення про ці випадки надходили в добровільному порядку, тому оцінити їх частоту та зв'язок з терапією інгібіторами протеаз не є можливим. При застосуванні лопінавіру/ритонавіру у пацієнтів із цукровим діабетом необхідно моніторувати концентрацію глюкози у крові. Панкреатит У пацієнтів, які отримували лопінавір/ритонавір, включаючи хворих, у яких спостерігалася виражена гіпертригліцеридемія, спостерігали розвиток панкреатиту. Зареєстровані випадки з летальним кінцем. Хоча зв'язок цього побічного ефекту з лопінавіром/ритонавіром не встановлений, значне підвищення концентрації тригліцеридів є фактором ризику розвитку панкреатиту. У пацієнтів з прогресуючою ВІЛ-інфекцією підвищений ризик розвитку гіпертригліцеридемії та панкреатиту, а у хворих з панкреатитом в анамнезі підвищений ризик його рецидиву під час лікування лопінавіром/ритонавіром. Пацієнтів, у яких спостерігаються нудота, блювота, біль у животі або відхилення лабораторних показників (наприклад, підвищені активності ліпази або амілаза), слід обстежити, і у разі підтвердження діагнозу панкреатит, лікування препаратом Калетра® слід припинити. Резистентність/перехресна резистентність При вивченні інгібіторів протеаз спостерігали перехресну резистентність різного ступеня. В даний час вивчається вплив лопінавіру/ритонавіру на ефективність подальшої терапії іншими інгібіторами протеаз. Гемофілія У хворих на гемофілію типу А і В при лікуванні інгібіторами протеаз описані випадки кровотеч, включаючи спонтанне утворення підшкірних гематом та розвиток гемартрозу. Деяким пацієнтам призначали додаткові дози VIII. Більш ніж у половині описаних випадків лікування інгібіторами протеаз вдалося продовжити чи відновити. Причинно-наслідковий зв'язок або механізм розвитку подібних небажаних явищ при лікуванні інгібіторами протеаз не встановлено. Подовження інтервалу PR На тлі прийому лопінавір/ритонавіру у деяких пацієнтів спостерігалося помірне безсимптомне подовження інтервалу PR. При прийомі лопінавіру/ритонавіру рідко повідомлялося про випадки AV-блокади II та III ступеня у хворих з органічним захворюванням серця та існуючими раніше розладами провідної системи серця або у хворих, які приймають препарати, що подовжують інтервал PR (такі як верапаміл або атазанавір). У таких пацієнтів лопінавір/ритонавір слід застосовувати з обережністю. Електрокардіограма Інтервал QTcF (з коригуванням Фрідериція) оцінювали у рандомізованому, плацебо-контрольованому перехресному дослідженні з активним контролем (моксифлоксацин 400 мг 1 раз на добу) за участю 39 здорових дорослих добровольців. Вироблялося 10 вимірів протягом 12 год на 3-й день дослідження. Максимальне стандартне відхилення QTcF порівняно з плацебо склало 3.6 (6.3) мс та 13.1 (15.8) мс для дозувань 400/100 мг 2 рази/добу та 800/200 мг 2 рази/добу лопінавіру/ритонавіру, відповідно. Зміни, що спостерігаються при застосуванні вищезгаданих двох схем дозування, були приблизно в 1.5 і 3 рази вище, ніж спостерігаються при прийомі лопінавіру/ритонавіру в рекомендованих дозах 1 раз на добу або 2 рази на добу в рівноважному стані. Ні в кого з пацієнтів був зареєстровано збільшення інтервалу QTcF >60 мс проти вихідним значенням;інтервал QTcF не перевищував потенційно клінічно значущий поріг 500 мс. У цьому дослідженні на 3-й день у пацієнтів, які приймали лопінавір/ритонавір, було також відзначено збільшення інтервалу PR в середньому. Максимальний інтервал PR становив 286 мс, не спостерігалося розвитку AV-блокади II або III ступеня. Перерозподіл жиру На тлі антиретровірусної терапії спостерігали перерозподіл/накопичення жирової тканини з відкладенням у центральних частинах тіла, в області спини, шиї, появою "горба буйвола", зменшенням жирових відкладень на обличчі та кінцівках, збільшенням молочних залоз та кушінгоїдом. Механізм та віддалені наслідки цих небажаних явищ не відомі. Їх зв'язок з терапією препаратом Калетра не встановлено. Високий ризик розвитку ліподистрофії пов'язаний з індивідуальними особливостями, такими як літній вік, супутня терапія (тривала антиретровірусна терапія та пов'язані з нею метаболічні порушення). Клінічне обстеження має включати оцінку як фізичних ознак перерозподілу жиру, так і лабораторних показників (вимірювання натще ліпідів у сироватці крові та концентрації глюкози в крові). Лікування порушення ліпідного обміну слід проводити відповідно до стандартної клінічної практики. Підвищення концентрації ліпідів Лікування лопінавіром/ритонавіром призводило до збільшення концентрацій загального холестерину та тригліцеридів. Перед початком лікування лопінавіром/ритонавіром та регулярно під час терапії слід контролювати концентрації тригліцеридів та холестерину. За наявності ліпідних порушень показано відповідну терапію. Особливої ​​обережності слід дотримуватись при призначенні лопінавіру/ритонавіру пацієнтам з високими вихідними концентраціями ліпідів у крові та порушеннями обміну ліпідів в анамнезі. Лікування порушень ліпідного обміну слід проводити відповідно до стандартної клінічної практики (див. розділ "Лікарська взаємодія. Інгібітори ГМГ-КоА-редуктази") Синдром відновлення імунітету У хворих, які отримували комбіновану антиретровірусну терапію, зокрема. із застосуванням лопінавіру/ритонавіру, спостерігали розвиток синдрому відновлення імунітету. На фоні відновлення імунної функції на початку комбінованої антиретровірусної терапії можливе загострення безсимптомних або залишкових опортуністичних інфекцій (викликаних такими збудниками, як Mycobacterium avium, цитомегаловірус, Pneumocystis jiroveci (Pneumocystis carinii) або My. На тлі розвитку синдрому відновлення імунітету спостерігався розвиток аутоімунних захворювань, таких як хвороба Грейвса, поліміозит та синдром Гійєна-Барре, проте термін виникнення цих явищ може значно варіювати та становити кілька місяців від початку терапії. Остеонекроз Відомо, що багато факторів відіграють роль в етіології остеонекрозу (прийом кортикостероїдів, зловживання алкоголем, високий ІМТ, виражена імуносупресія та інші). Зокрема, повідомляється про випадки розвитку остеонекрозу у хворих з прогресуючою ВІЛ-інфекцією та/або тривалим застосуванням комбінованої антиретровірусної терапії. Тому таким пацієнтам необхідно рекомендувати звернення до лікаря при появі болю, скутості у суглобах та порушенні рухової функції. Застосування у пацієнтів похилого віку Кількість хворих віком 65 років і старша була недостатньою для оцінки можливих відмінностей їхньої відповіді на лікування лопінавіром/ритонавіром порівняно з такою у пацієнтів молодшого віку. При застосуванні лопінавіру/ритонавіру у літніх пацієнтів слід дотримуватися обережності з огляду на підвищену частоту зниження функції печінки, нирок або серця, супутні захворювання та супутню терапію. Застосування у дітей Безпека та фармакокінетичний профіль лопінавіру/ритонавіру у дітей віком до 6 місяців не встановлені. У ВІЛ-інфікованих дітей віком від 6 місяців до 18 років профіль побічних ефектів у клінічному дослідженні був подібним до дорослих. Застосування лопінавіру/ритонавіру 1 раз на добу у дітей протипоказане. Взаємодія Препарати, одночасне застосування яких з лопінавіром/ритонавіром протипоказано: ;астемізол, блонансерин, терфенадин, мідазолам (для прийому внутрішньо), триазолам, цизаприд, пімозід, салметерол, силденафіл (тільки у разі його застосування для лікування легеневої гіпертензії, взаємодія"), тадалафіл (тільки у разі його застосування для лікування легеневої гіпертензії, див. розділ "Лікарська взаємодія"), варденафіл, аванафіл, вориконазол, алкалоїди ріжків (наприклад, ерготамін і дигідроерготамін, ергометрин і метилергометрин), інгібі редуктази (ловастатин, симвастатин), фосампренавір, алфузозин, фузидова кислота, аміодарон, кветіапін, препарати звіробою, боцепревір, кетоконазол та ітраконазол у високих дозах (більше 200 мг/добу), застосування стандартної дози;з рифампіцином, застосування препарату Калетра® та типранавіру з ритонавіром у низькій дозі, застосування препарату Калетра® 1 раз на добу в комбінації з карбамазепіном, фенобарбіталом або фенітоїном; застосування препарату Калетра® 1 раз на добу в комбінації з препаратами , ампренавір або нелфінавір, симепревір. Препарати, одночасне застосування яких з лопінавіром/ритонавіром не рекомендується: ;одночасне застосування лопінавіру/ритонавіру і флутиказону, а також інших глюкокортикоїдів, які метаболізуються ізоферментом CYP3A4, таких як будесонід, за винятком випадків, коли потенційна користь від такої терапії ефектів, включаючи синдром Кушинга та пригнічення функції кори надниркових залоз. Спільне застосування ривароксабану та препарату Калетра® може збільшити ризик кровотечі. Спільне застосування препарату Калетра® та колхіцину не рекомендується через потенційне збільшення нервово-м'язової токсичності колхіцину (включаючи рабдоміоліз), особливо у хворих з нирковою або печінковою недостатністю. Препарати, при одночасному застосуванні яких з лопінавіром/ритонавіром необхідно дотримуватися обережності: ;верапаміл, атазанавір, фенірамін, хінідин, еритроміцин, кларитроміцин, одночасне застосування з препаратами для лікування еректильної дисфункції, а саме - з силденафілом , бупропіоном, одночасне застосування з антиаритмічними засобами, такими як беприділ, лідокаїн та хінідин, одночасне застосування з дигоксином, ламотриджином, вальпроєвою кислотою, тразодоном. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та зайнятті іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. При розвитку побічних ефектів, які можуть впливати на зазначені здібності (наприклад, запаморочення), рекомендується утриматися від керування автотранспортом та керування механізмами. Дослідження здатності до керування автотранспортом та управління механізмами не проводилися.Умови відпустки з аптекЗа рецептом

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: Лопінавір 100 мг 200 мг; Ритонавір 25 мг 50 мг; Допоміжні речовини ядра: гіпролоза (гідроксипропілцелюлоза) – 20,0 мг/40,0 мг; карбоксиметилкрохмаль натрію (примогель) - 15,0 мг/30,0 мг; коповідон (колідон VA 64) - 5,5 мг/11,0 мг; кремнію діоксид колоїдний (аеросил марка А-300) - 7,0 мг/14,0 мг; кроскармелоза натрію – 10,0 мг/20,0 мг; лактози моногідрат – 70,0 мг/140,0 мг; макрогол 6000 (поліетиленгліколь 6000) – 2,5 мг/5,0 мг; натрію стеарилфумарат – 2,5 мг/5,0 мг; полісорбат 80 (твін-80) – 2,5 мг/5,0 мг; Оболонка плівкова: Готова водорозчинна плівкова оболонка - 7,0 мг/ 14,0 мг , тальк – 2,3 %, барвник заліза оксид червоний – 1,4 %, барвник заліза оксид жовтий – 4,3 %). Пігулки, покриті плівковою оболонкою 200 мг + 50 мг. Первинна упаковка лікарського засобу. По 10 таблеток у контурне осередкове пакування з плівки полівінілхлоридної та фольги алюмінієвої друкованої лакованої. По 60, 80 або 160 таблеток в полімерну банку з кришкою натягується з контролем першого розтину. Вільний простір заповнюють медичною ватою. На банки наклеюють етикетки з паперу етикеточною або письмовою, або з полімерних матеріалів самоклеючі. Вторинна упаковка лікарського засобу. По 6 або 8 контурних осередкових упаковок разом з інструкцією із застосування поміщають у пачку з картону. По 1 банку разом з інструкцією із застосування поміщають у пачку з картону. Пачки поміщають у групове впакування.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою, овальні, двоопуклі, від світло-коричневого до коричневого кольору. На зламі ядро ​​білого чи білого із жовтуватим відтінком кольору.Фармакотерапевтична групаПротивірусний [ВІЛ] засіб.ФармакокінетикаФармакокінетику лопінавіру в комбінації з ритонавіром вивчали у здорових добровольців та ВІЛ-інфікованих пацієнтів; суттєвих відмінностей між двома групами не виявили. Лопінавір практично повністю метаболізується під дією ізоферменту CYP3A. Ритонавір інгібує метаболізм лопінавіру та викликає збільшення його концентрацій у плазмі. При застосуванні лопінавіру/ритонавіру в дозі 400/100 мг двічі на день середні рівноважні концентрації лопінавіру в плазмі у ВІЛ-інфікованих хворих у 15-20 разів перевищували такі ритонавіру, а концентрація ритонавіру в плазмі становила менше 7 % від концентрації дозі 600 мг двічі на день. ЕС50 лопінавіру in vitro приблизно в 10 разів нижче за такий ритонавір. Таким чином, противірусна активність комбінації лопінавіру та ритонавіру визначається лопінавіром. Всмоктування У фармакокінетичному дослідженні за участю ВІЛ-позитивних пацієнтів (n=19), при прийомі 400/100 мг лопінавіру/ритонавіру двічі на день спільно з їжею протягом трьох тижнів, визначено середнє значення максимальної концентрації лопінавіру в плазмі (Сmах) 9,8 ±3,7 мкг/мл, що відзначається приблизно через чотири години після прийому препарату. Середня рівноважна концентрація перед ранковою дозою становила 7,1±2,9 мкг/мл та мінімальна концентрація в межах інтервалу дозування становила 5,5±2,7 мкг/мл. Площа під кривою "концентрація-час" (AUC) лопінавіру протягом 12 годин після прийому препарату становила в середньому 92,6±36,7 мкг-год/мл. Абсолютна біодоступність лопінавіру у комбінації з ритонавіром в організмі людини не встановлена. Вплив пиши на всмоктування прийому внутрішньо Прийом одноразової дози 400/100 мг лопінавіру/ритонавіру в лікарській формі таблетки після їди (високої жирності, 872 ккал, 56 % жиру) не призводив до істотних змін Сmах та AUCinf порівняно з прийомом натще. Тому препарат Калідавір у лікарській формі таблетки можна приймати як з їжею, так і без неї. Розподіл У рівноважному стані приблизно 98-99% лопінавіру перебуває у зв'язку з білками плазми. Лопінавір зв'язується з альфа-1-кислим глікопротеїном (АКГ) та з альбуміном, але має більш високу спорідненість до АКГ. У рівноважному стані зв'язування лопінавіру з білками плазми залишається постійним у діапазоні зареєстрованих концентрацій, що створюються після прийому 400/100 мг лопінавіру/ритонавіру двічі на день, і є порівнянним у здорових добровольців та ВІЛ-позитивних пацієнтів. Метаболізм У дослідженнях in vitro показано, що лопінавір переважно піддається окисному метаболізму за участю системи цитохрому Р450 гепатоцитів, переважно під впливом ізоферменту CYP3A. Ритонавір – потужний інгібітор ізоферменту CYP3A4, який інгібує метаболізм лопінавіру, що забезпечує підвищення концентрації лопінавіру у плазмі крові. Після одноразового прийому 400/100 мг лопінавіру/ритонавіру (з міченим 14С-лопінавіром), 89% радіоактивності забезпечено вихідним лікарським препаратом. В організмі людини було виявлено принаймні 13 окисних метаболітів лопінавіру. Ритонавір здатний індукувати ізоферменти цитохрому Р450, що призводить до індукції його метаболізму. У ході тривалого застосування концентрації лопінавіру перед прийомом наступної дози знижувалися з часом,стабілізуючись приблизно через 10-16 днів. Виведення Після прийому 400/100 мг 14С-лопінавіру/ритонавіру через вісім днів приблизно 10,4±2,3% та 82,6±2,5% від прийнятої дози 14С-лопінавіру виявляються у сечі та калі, відповідно. При цьому незмінений лопінавір становить відповідно 2,2% та 19,8%. Після тривалого застосування менше 3% дози лопінавіру екскретуються у незміненому вигляді через нирки. Кліренс (CL/F) лопінавіру при прийомі внутрішньо становить 5,98 +/- 5,75 л/год. Прийом один раз на день Фармакокінетика лопінавіру/ритонавіру з кратністю прийому один раз на день була оцінена у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які раніше не отримували антиретровірусну терапію. Лопінавір/ритонавір 800/200 мг застосовувався в комбінації з емтрицитабіном 200 мг та тенофовіром 300 мг один раз на день щодня. При тривалому прийомі 800/200 мг лопінавіру/ритонавіру один раз на день протягом 4 тижнів під час їди середня максимальна концентрація лопінавіру в плазмі (Сmах) склала 11,8±3,7 мкг/мл і досягалася приблизно через 6 годин після прийому . Середня рівноважна концентрація лопінавіру перед прийомом ранкової дози становила 32 ± 21 мкг/мл, мінімальна концентрація в межах інтервалу дозування становила 17 ± 16 мкг/мл. AUC лопінавіру при 24 годинному інтервалі прийому становила в середньому 154,1±61,4 мкг-год/мл. Особливі групи пацієнтів Стать, раса та вік Фармакокінетика лопінавіру не була вивчена у пацієнтів похилого віку. Ніяких фармакокінетичних відмінностей, що залежать від статі, у дорослих пацієнтів не спостерігалося. Жодних клінічно значущих фармакокінетичних відмінностей, що залежать від раси не встановлено. Діти Фармакокінетика лопінавіру/ритонавіру при прийомі 300/75 мг/м2 двічі на день та 230/57,5 мг/м2 двічі на день була вивчена загалом у 53 пацієнтів віком до 12 років. Схема дозування по 230/57,5 мг/м2 двічі на день без невірапіну та 300/75 мг/м2 двічі на день з невірапіном забезпечила концентрації лопінавіру в плазмі, подібні до отриманих у дорослих пацієнтів, які приймали по 400/100 мг двічі. на день (без невірапіну). Прийом лопінавіру/ритонавіру один раз на день у дітей не вивчався. Середні рівноважні AUC, Сmах, і Cmin лопінавіру після прийому лопінавіру/ритонавіру 230/57,5 мг/м2 двічі на день без невірапіну (n=12) становили 72,6±31,1 мкг-год/мл; 8,2±2,9 та 3,4±2,1 мкг/мл, відповідно; та 85,8 ± 36,9 мкг-год/мл, 10,0 ±3,3 та 3,6 ± 3,5 мкг/мл, відповідно, після прийому 300/75 мг/м2 двічі на день з невірапіном ( п = 12). Схема прийому невірапіну становила 7 мг/кг двічі на день (у пацієнтів від шести місяців до восьми років) або 4 мг/кг двічі на день (у пацієнтів старших восьми років). Ниркова недостатність Фармакокінетика лопінавіру не була вивчена у пацієнтів із нирковою недостатністю; однак, оскільки нирковий кліренс лопінавіру незначний, зниження загального кліренсу у пацієнтів з нирковою недостатністю не очікується. Печінкова недостатність Лопінавір переважно метаболізується та виводиться печінкою. Комбіноване дозування лопінавіру/ритонавіру по 400/100 мг двічі на день у пацієнтів, одночасно інфікованих ВІЛ та вірусом гепатиту С, з порушенням функції печінки середнього та легкого ступеня тяжкості призводило до 30% збільшення AUC лопінавіру та 20% збільшення порівняно з ВІЛ-інфікованими пацієнтами із нормальною функцією печінки. Зв'язування лопінавіру з білками плазми було нижчим за легкого та середнього ступеня печінкової недостатності порівняно з контрольними групами (99,09 % порівняно з 99,31 %, відповідно). Лопінавір/ритонавір не був вивчений у пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня Вагітність та післяпологовий період Фармакокінетичні дані показують, що спостерігається невелике зменшення AUC та Сmах лопінавіру у вагітних жінок у третьому триместрі вагітності порівняно з другим триместром вагітності. Фармакокінетичні дані, отримані у ВІЛ-1-інфікованих вагітних жінок, які отримують таблетки, покриті плівковою оболонкою, 400/100 мг лопінавір/ритонавір двічі на день, представлені в таблиці нижче: Середні (варіаційний коефіцієнт, %) фармакокінетичні параметри лопінавіру у рівноважному стані у ВІЛ-1-інфікованих вагітних жінок Фармакокінетичний параметр 2-й триместр n=171 3-й триместр n=23 Післяпологовий період n=172 AUC0-12 (мкг *год/мл) 68,7 (20,6) 61,3 (22,7) 94,3 (30,3) Сmax 7,9 (21,1) 7,5 (18,7) 9,8 (24,3) Сpredose (мкг/мл) 4,7 (25,2) 4,3 (39,0) 6,5 (40,4) Сpredose - концентрація препарату в крові до прийому чергової дози 1- n=18 для Cmax 2- n=16 для Сpredose ФармакодинамікаПрепарат Калідавір - це комбінований препарат, який містить у своєму складі лопінавір і ритонавір. Лопінавір є інгібітором протеаз ВІЛ-1 та ВІЛ-2 вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) та забезпечує противірусну активність препарату. Інгібування ВІЛ протеаз перешкоджає синтезу білків вірусу та запобігає розщепленню поліпептиду gag-pol, що призводить до утворення незрілого та нездатного до інфікування вірусу. Ритонавір інгібує опосередкований ізоферментом CYP3A метаболізм лопінавіру в печінці, що призводить до підвищення концентрації лопінавіру у плазмі крові. Ритонавір також є інгібітором протеази ВІЛ. Резистентність Виділення резистентних штамів in vitro Штам ВІЛ-1 зі зниженою чутливістю до лопінавіру був виділений in vitro. ВІЛ-1 пасивований in vitro окремо з лопінавіром та комбінацією лопінавіру з ритонавіром у концентраціях, еквівалентних концентраціям у плазмі, що спостерігаються під час лікування лопінавіром/ритонавіром. На основі генотипного та фенотипного дослідження виділених під час пасажу підтипів вірусу можна припустити, що наявність ритонавіру при даних показниках концентрації не істотно впливає на виділення резистентних до лопінавіру підтипів вірусу. В цілому, вивчення in vitro характеристик фенотипічної перехресної резистентності між лопінавіром та іншими інгібіторами протеази вказує на те, що зниження чутливості до лопінавіру тісно пов'язане зі зниженням чутливості до ритонавіру та індинавіру,але не пов'язано зі зниженням чутливості до ампренавіру, саквінавіру та нелфінавіру. Дослідження резистентності у пацієнтів, які не мали антиретровірусної терапії в анамнезі У ході клінічних досліджень з обмеженою кількістю штамів, що вивчаються, не було відзначено селективної резистентності до лопінавіру у пацієнтів без значної резистентності до інгібіторів протеаз на початковому рівні. Дослідження резистентності у пацієнтів, які пройшли лікування інгібіторами протеаз Виникнення резистентності до лопінавіру у пацієнтів, які безуспішно пройшли основне лікування інгібіторами протеаз, вивчалося в ході тривалих досліджень за участю 19 пацієнтів, які отримували інгібітори протеаз, у двох дослідженнях Фази II та одне дослідження Фази III. Пацієнти мали незавершену супресію вірусу або феномен вірусної віддачі, що є результатом реакції у відповідь на лопінавір/ритонавір і показав наростаючу резистентність in vitro між вихідним рівнем і віддачею (визначений як виникнення нових мутацій або двократна зміна фенотипової). Наростаюча резистентність була властива пацієнтам, що характеризувалися наявністю вихідних штамів, що зазнали кілька мутацій при лікуванні інгібіторами протеаз, при не більше ніж у 40 разів зниженою початковою чутливістю до лопінавіру. Мутації V82A, I54V та M46I виникали найчастіше. Також спостерігалися мутації L33F, I50V та V32I у поєднанні з I47V/A.У 19 штамів відзначено три/чотирикратне підвищення концентрації 50% інгібування (IC50) у порівнянні з вихідними штамами (з 6,2 до 43-кратної, порівняно з дикими типами вірусу). Існує генотипна кореляція зниження фенотипічної чутливості до лопінавіру у вірусів, виділених після лікування іншими інгібіторами протеаз. In vitro було оцінено антивірусну активність лопінавіру проти 112 штамів, виділених у пацієнтів, які пройшли безуспішне лікування одним або декількома інгібіторами протеаз. У межах цієї групи наступні мутації в протеазі ВІЛ були пов'язані зі зниженням in vitro чутливості до лопінавіру: L10F/I/R/V, K20M/R, L24I, M46I/L, F53L, I54L/T/V, L63P, A71I/L /T/V, V82A/F/T, I84V та L90M. Медіана ЕС50 лопінавіру проти ізолятів з мутаціями 0-3, 4-5, 6-7 і 8-10 у вищевказаних амінокислотних позиціях становила відповідно 0,8, 2,7 і 13,5, що в 44 рази вище ЕС50 диких типів ВІЛ. Усі 16 типів вірусу, у яких відзначено підвищення чутливості у 20 разів, мали мутації у позиціях 10, 54,63 та 82 та/або 84. Крім того, вони містили медіану 3 мутації в амінокислотних позиціях 20, 24, 46, 53, 71 та 90. Додатково до вищевказаних мутацій, мутації V32I і I47A були відзначені у штамів, що характеризуються рецидивами, зі зниженою чутливістю до лопінавіру у пацієнтів, які пройшли лікування інгібіторами протеаз і отримують лікування лопінавіром/ритонавіром. У пацієнтів, які приймали лопінавір/ритонавір, були виявлені мутації I47A та L76V у рецидивуючих штамів зі зниженою чутливістю до лопінавіру. Оцінка важливості окремих мутацій або наборів мутацій може бути змінена з отриманням додаткових даних. Рекомендується завжди консультуватися щодо поточної системи оцінки результатів досліджень резистентності. Антивірусна активність лопінавіру у пацієнтів, які безуспішно пройшли лікування інгібіторами протеаз Клінічна значущість зниження чутливості до лопінавіру in vitro досліджувалась методом оцінки вірусологічної відповіді на лікування лопінавіром/ритонавіром, з урахуванням вихідного вірусного генотипу та фенотипу, у 56 пацієнтів, які не отримали позитивного ефекту від лікування різними інгібіторами протеаз. Значення ЕС50 лопінавіру на підставі 56 вихідних штамів вірусу перевищило значення ЕС50 диких типів ВІЛ у діапазоні від 0,6 до 98-кратного. Після 48 тижнів лікування лопінавіром/ритонавіром, ефавірензом та нуклеозидними інгібіторами зворотних транскриптаз рівень у плазмі РНК ВІЛ склав Перехресна резистентність Ефективність інших інгібіторів протеаз проти штамів, що виробили наростаючу резистентність до лопінавіру після лікування лопінавіром/ритонавіром у пацієнтів, що приймали інгібітори протеаз: наявність перехресної резистентності до інших інгібіторів протез була проведена у 18 рецидивів. дослідження II Фази з вивчення лопінавіру/ритонавіру у пацієнтів, які отримували інгібітори протеаз. Медіана IC50 лопінавіру для зазначених 18 штамів у вихідному стані та при феномені вірусологічної віддачі виявилася вищою в діапазоні від 6,9 до 63 крат відповідно, порівняно з дикими типами вірусу. Як правило, штами з вірусологічною віддачею як зберігають (при перехресній резистентності вихідно),так і розвивають істотну резистентність до індинавіру, саквінавіру, атазанавіру. Помірне зниження активності ампренавіру було помічено при медіані кратності IC50 від 3,7 до 8 для вихідних та рецидивуючих штамів відповідно. Штами зберегли чутливість до типранавіру з медіаною підвищення IC50 на початковому рівні та при феномені вірусологічної віддачі з кратністю 1,9 до 1,8 відповідно порівняно з дикими типами вірусу. Для отримання додаткової інформації щодо типранавіру, включаючи генотипічні показники відповіді при лікуванні резистентної до лопінавіру ВІЛ-1 інфекції, слід звернутися до інструкції щодо застосування типранавіру.Штами зберегли чутливість до типранавіру з медіаною підвищення IC50 на початковому рівні та при феномені вірусологічної віддачі з кратністю 1,9 до 1,8 відповідно порівняно з дикими типами вірусу. Для отримання додаткової інформації щодо типранавіру, включаючи генотипічні показники відповіді при лікуванні резистентної до лопінавіру ВІЛ-1 інфекції, слід звернутися до інструкції щодо застосування типранавіру.Штами зберегли чутливість до типранавіру з медіаною підвищення IC50 на початковому рівні та при феномені вірусологічної віддачі з кратністю 1,9 до 1,8 відповідно порівняно з дикими типами вірусу. Для отримання додаткової інформації щодо типранавіру, включаючи генотипічні показники відповіді при лікуванні резистентної до лопінавіру ВІЛ-1 інфекції, слід звернутися до інструкції щодо застосування типранавіру.Показання до застосуванняЛікування ВІЛ-інфекції у дорослих та дітей старше 3 років у складі комбінованої терапії.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до лопінавіру, ритонавіру або допоміжних компонентів препарату. Тяжка печінкова недостатність. Одночасне застосування препаратів, кліренс яких значно залежить від метаболізму за допомогою ізоферменту CYP3A. До таких препаратів відносяться: астемізол, блонансерин, терфенадин, мідазолам (для прийому внутрішньо), триазолам, цизаприд, пімозід, салметерол, силденафіл (тільки у разі його застосування для лікування легеневої гіпертензії, див. "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"), тадалафіл (тільки у разі його застосування для лікування легеневої гіпертензії, див. "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"), варденафіл, аванафіл, вориконазол, алкалоїди ріжків (наприклад, ерготамін та дигідроерготамін, ергометрин та метилергометрин), інгібітори ГМГ-Ко , симвастатин, аторвастатин), фосампренавір, алфузозин, фузідієва кислота (при лікуванні шкірних інфекцій), аміодарон, кветіапін. Одночасне застосування з препаратами звіробою, боцепревіром, симепревіром. Одночасне застосування стандартної дози препарату Калідавір з рифампіцином. Одночасне застосування препарату Калідавір і типранавіру з низькою дозою ритонавіру. Дитячий вік до 3 років (для цієї лікарської форми). Застосування препарату Калідавір один раз на день у комбінації з карбамазепіном, фенобарбіталом або фенітоїном. Застосування препарату Калідавір® один раз на день у комбінації з препаратами ефавіренз, невірапін, ампренавір або нелфінавір. Застосування препарату Калідавір один раз на день у дітей (до 18 років). Застосування препарату Калідавір® один раз на день у комбінації з препаратами ефавіренз, невірапін, ампренавір або нелфінавір. Одночасне застосування з кетоконазолом та ітраконазолом у високих дозах (більше 200 мг на добу). Одночасне застосування з дронедарон. Одночасне застосування з колхіцином у пацієнтів з нирковою та/або печінковою недостатністю. Застосування лопінавіру/ритонавіру один раз на день у вагітних жінок. Дефіцит лактази, непереносимість лактози, глюкозо-галактозна мальабсорбція. З обережністю: Вірусний гепатит В та С. Цироз печінки. Легка та середнього ступеня тяжкості печінкова недостатність. Підвищення активності "печінкових" ферментів. панкреатит. Гемофілія А та В. Дисліпідемія (гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія). Літній вік (старше 65 років). Пацієнти з органічними захворюваннями серця та існуючими раніше розладами провідної системи серця або пацієнти, які приймають препарати, що подовжують інтервал PR (такі як верапаміл або атазанавір), або препарати, що подовжують інтервал QT (фенірамін, хінідин, еритроміцин, кларитроміцин). Одночасне застосування з препаратами для лікування еректильної дисфункції, а саме із силденафілом, тадалафілом. Одночасне застосування з фентанілом, розувастатином, бупропіоном, вдихуваними або введеними через ніс глюкокортикостероїдами, наприклад, флутиказоном, будесонідом. Одночасне застосування з антиаритмічними засобами, такими як беприділ, лідокаїн та хінідин. Одночасне застосування з дигоксином. Одночасне застосування з ламотриджином та вальпроєвою кислотою. Одночасне застосування з бедаквіліном. Одночасне застосування із тразодоном.Вагітність та лактаціяВагітність Вплив лопінавіру/ритонавіру було оцінено у 3366 жінок під час вагітності. Доступні дані показують, що лопінавір/ритонавір не збільшує ризик загальних серйозних вроджених вад розвитку в порівнянні з початковою частотою виникнення природних вад розвитку. При необхідності лопінавір/ритонавір можна використовувати під час вагітності. Період грудного вигодовування Дослідження на щурах виявили, що лопінавір виділяється з молоком матері. Не відомо, чи виділяється цей лікарський препарат у молоко людини. Жінкам слід припинити грудне вигодовування.Побічна діяДорослі Найбільш частими побічними ефектами, пов'язаними з прийомом лопінавіру/ритонавіру, були діарея, нудота, блювання, гіпертригліцеридемія та гіперхолестеринемія. Діарея, нудота і блювання можуть виникати вже на початку терапії, тоді як гіпертригліцеридемія та гіперхолестеринемія можуть розвинутися пізніше. Помірно виражені та серйозні побічні ефекти наведені нижче із зазначенням частоти (дуже часто>1/10; часто>1/100, але 1/1000, але З боку імунної системи Часто: реакції гіперчутливості, у тому числі кропив'янка та ангіоневротичний набряк. Нечасто: синдром відновлення імунітету. З боку системи травлення Дуже часто: діарея, нудота. Часто: блювання, біль у животі (верхніх та нижніх відділах), гастроентерит, коліт, диспепсія, панкреатит, гастроезофагеальний рефлюкс, геморой, метеоризм, здуття живота, гепатит, гепатомегалія, холангіт, стеатоз печінки. Нечасто: запор, стоматит, виразки слизової оболонки порожнини рота, дуоденіт, гастрит, шлунково-кишкова кровотеча, у тому числі ректальна кровотеча, сухість у роті, виразки шлунка та кишечника, нетримання калу. Частота невідома: жовтяниця. З боку нервової системи Часто: біль голови, мігрень, безсоння, нейропатія, периферична нейропатія, запаморочення, тривожність. Нечасто: агевзія, дисгевзія, судоми, тремор, цереброваскулярні порушення, порушення сну, зниження лібідо. З боку серцево-судинної системи Часто: артеріальна гіпертензія. Нечасто: атеросклероз, інфаркт міокарда, атріовентрикулярна блокада, недостатність тристулкового клапана, тромбоз глибоких вен. Частота невідома: збільшення PR-інтервалу. З боку шкіри та підшкірної жирової клітковини Часто: висип, у тому числі макулопапульозний, дерматит, екзема, себорея, посилене потовиділення в нічний час, свербіж. Нечасто: алопеція, капілярит, васкуліт. Частота невідома: ліподистрофія та перерозподіл підшкірно-жирової клітковини. З боку опорно-рухового апарату Часто: скелетно-м'язовий біль, у тому числі артралгія та біль у спині, міалгія, м'язова слабкість, спазми м'язів. Нечасто: рабдоміоліз, остеонекроз. Метаболічні порушення та порушення з боку ендокринної системи Часто: гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія, зниження маси тіла, зниження апетиту, цукровий діабет. Нечасто: підвищення маси тіла, лактатацидоз, підвищення апетиту, чоловічий гіпогонадизм. Частота невідома: інсулінорезистентність. З боку нирок та сечовивідних шляхів Часто: ниркова недостатність. Нечасто гематурія, нефрит. З боку репродуктивної системи Часто: еректильна дисфункція, аменорея, менорагія. З боку системи крові та кровотворних органів Часто: анемія, лейкопенія, нейтропенія, лімфаденопатія. З боку органів чуття Нечасто: вестибулярне запаморочення, шум у вухах, порушення зору. Інфекції Найчастіше: інфекції верхніх дихальних шляхів. Часто: інфекції нижніх дихальних шляхів, інфекції шкіри та підшкірної жирової клітковини, у тому числі целюліт, фолікуліт та фурункульоз. Загальні Часто: слабкість, астенія. Зміна лабораторних показників: збільшення концентрації глюкози, сечової кислоти, загального холестерину, загального білірубіну, тригліцеридів, підвищення активності сироваткової аспартатамінотрансферази (ACT), аланінамінотрансферази (АЛТ), гамма-глутамілтранспептидази (ГГТ, гемоглобіну, зниження кліренсу креатиніну. Діти Профіль побічних ефектів у дітей віком від 6 місяців до 12 років був подібним до дорослих. Найчастіше спостерігалися висипання, дисгевзія, блювання, діарея. З боку лабораторних показників у дітей зареєстровані такі зміни: збільшення вмісту загального білірубіну, загального холестерину, підвищення активності амілази, підвищення активності ACT, АЛТ, нейтропенія, тромбоцитопенія, підвищення або зниження вмісту натрію. При застосуванні лопінавіру/ритонавіру також були зареєстровані окремі випадки гепатиту, токсичного епідермального некролізу, синдрому Стівенса-Джонсона, мультиформної ексудативної еритеми та брадіаритмії. Опис окремих побічних ефектів Синдром Кушинга був відзначений у пацієнтів, які отримують ритонавір і приймають інтраназально або інгаляційно пропіонат флутиказону. Цей ефект потенційно може мати місце і у разі застосування інших кортикостероїдів, що метаболізуються за допомогою цитохрому Р450, наприклад будесонідом. Підвищення активності креатинфосфокінази, міалгія, міозит, а також у поодиноких випадках рабдоміоліз були зафіксовані при лікуванні інгібіторами протеаз, особливо у поєднанні з нуклеозидними інгібіторами зворотної транскриптази. У ВІЛ-інфікованих пацієнтів з тяжким імунним дефіцитом під час початку комбінованої антиретровірусної терапії (КАРТ) можуть виникнути безсимптомні або залишкові опортуністичні інфекції. Також повідомлялося про аутоімунні порушення (таких як дифузний токсичний зоб), час початку яких, проте, більш варіабельно - захворювання може початися через тривалий термін після початку лікування. Були відмічені випадки остеонекрозу, особливо у пацієнтів з факторами ризику в анамнезі, прогресуючою ВІЛ-інфекцією або після тривалого застосування антиретровірусної терапії. Частота їх виникнення невідома. Інформацію про перерозподіл підшкірно-жирової клітковини. Метаболічні показники Вага, а також концентрації ліпідів та глюкози в плазмі можуть підвищитися під час антиретровірусної терапії.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди. Таблетки препарату Калідавір слід проковтувати повністю, не розжовуючи, не розламуючи або подрібнюючи. Дорослі Пероральна доза препарату Калідавір®, що рекомендується, становить: По 400/100 мг (чотири таблетки препарату Калідавір® 100/25 мг або дві таблетки препарату Калідавір® 200/50 мг) двічі на день незалежно від їди. По 800/200 мг (вісім таблеток препарату Калідавір® 100/25 мг або чотири таблетки препарату Калідавір® 200/50 мг) один раз на день незалежно від їди для пацієнтів, у яких виявлено менше 3-х мутацій, пов'язаних з розвитком резистентності. до лопінавіру. Недостатньо даних для застосування лопінавіру/ритонавіру один раз на день у дорослих пацієнтів з трьома та більше мутаціями, пов'язаними з розвитком резистентності до лопінавіру. Супутня терапія Застосування таблеток Калідавір у поєднанні з омепразолом та ранітидином не потребує корекції дози. У пацієнтів з підозрюваною зниженою чутливістю до лопінавіру (показаної клінічно або лабораторно), які отримували раніше антиретровірусну терапію, у поєднанні з ефавірензом, невірапіном, ампренавіром або нелфінавіром необхідно збільшити дозу таблеток Калідавір® до 500/2 таблеток. два рази на день. При одночасному застосуванні з цими препаратами таблетки Калідавір® призначати один раз на день протипоказано. Діти Застосування препарату Калідавір один раз на день пацієнтами дитячого віку протипоказане. Доросла таблетка Калідавір® (400/100 мг двічі на день) без одночасного застосування ефавірензу, невірапіну, нелфінавіру або ампренавіру може застосовуватися у дітей з масою тіла 35 кг і більше або з площею поверхні тіла (ППТ) 1,4 м2 і більше. Для визначення дози для дітей з масою тіла менше 35 кг або з ППТ від 0,6 до 1,4 м2 рекомендується використовувати наведені нижче таблиці. Для дітей з ППТ менше 0,6 м2 або для дітей віком до 3 років необхідно використовувати лопінавір/ритонавір у лікарській формі - розчин для прийому внутрішньо. Таблиці 1 і 2 містять посібники з дозування таблеток Калідавір 100/25 мг, засновані на ППТ. Таблиця 1. Принципи дозування таблеток препарату Калідавір® 100/25 мг для дітей, засновані на ППТ, без одночасного застосування ефавірензу, невірапіну, нелфінавіру або ампренавіру. Площа поверхні тіла* (м2) Рекомендована кількість таблеток по 100/25 мг при прийомі двічі на день ≥ 0,6 до <0,9 2 таблетки (200/50 мг) ≥ 0,9 до < 1,4 3 таблетки (300/75 мг) ≥1,4 4 таблетки (400/100 мг) * Площа поверхні тіла може бути розрахована за такою формулою: ППТ (м2) = V [Зростання (см) х Маса тіла (кг)]/3600. Таблиця 2. Принципи дозування таблеток препарату Калідавір® 100/25 мг для дітей, засновані на ППТ, при одночасному застосуванні препаратів ефавіренз, невірапін, нелфінавір або ампренавір Площа поверхні тіла (м2) Рекомендована кількість таблеток по 100/25 мг при прийомі двічі на день ≥ 0,6 до 0,8 2 таблетки (200/50 мг) ≥ 0,8 до 1,2 3 таблетки (300/75 мг) ≥1,2 до 1,7 4 таблетки (400/100 мг) ≥1,7 5 таблеток (500/125 мг) Таблиці 3 та 4 містять посібники з дозування таблеток препарату Калідавір 100/25 мг за масою тіла. Таблиця 3. Принципи дозування таблеток препарату Калідавір® 100/25 мг для дітей по масі тіла, без одночасного застосування препаратів ефавіренз, невірапін, нелфінавір або ампренавір Маса тіла (кг) Кількість таблеток 100/25 мг для прийому двічі на день Від 7 до < 15 кг Прийом таблеток не рекомендується. Слід застосовувати розчин для прийому внутрішньо Від 15 до 25 кг 2 > 25 до 35 кг 3 >35 кг 4* * ** Альтернативно, пацієнтам, які можуть проковтнути велику таблетку, можна застосовувати дві таблетки 200/50 мг. Таблиця 4. Принципи дозування таблеток препарату Калідавір® 100/25 мг для дітей по масі тіла, при одночасному застосуванні препаратів ефавіренз, невірапін, нелфінавір або ампренавір Маса тіла (кг) Кількість таблеток 100/25 мг для прийому двічі на день Від 7 до < 15 кг Прийом таблеток не рекомендується. Слід застосовувати розчин для прийому внутрішньо Від 15 до 20 кг 2 > 20 до 30 кг 3 > 30 до 45 кг 4 * * > 45 кг 5 ** Альтернативно, пацієнтам, які можуть проковтнути велику таблетку, можна застосовувати дві таблетки 200/50 мг. Застосування під час вагітності та у післяпологовому періоді За даними низки клінічних досліджень, зміна дози лопінавіру/ритонавіру під час вагітності та післяпологовий період не потрібна. Застосування лопінавіру/ритонавіру один раз на день протипоказане у вагітних жінок через недостатність фармакокінетичних та клінічних даних.ПередозуванняВ даний час клінічний досвід гострого передозування лопінавіром/ритонавіром у людей обмежений. Спеціального антидоту немає. Лікування має включати загальну підтримуючу терапію, включаючи контроль основних показників життєдіяльності та спостереження за клінічним статусом пацієнта. При необхідності видаляють неабсорбований лікарський препарат за допомогою промивання шлунка та призначають активоване вугілля. Оскільки лопінавір/ритонавір високою мірою зв'язується з білками плазми крові, то застосування діалізу недоцільно.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПорушення функції печінки Лопінавір/ритонавір в основному метаболізується у печінці. У зв'язку з цим слід бути обережним при призначенні препарату Калідавір® пацієнтам з порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості. Застосування лопінавіру/ритонавіру протипоказане у пацієнтів із тяжким порушенням функції печінки. Фармакокінетичні дані свідчать про те, що у ВІЛ-позитивних пацієнтів з гепатитом С та порушенням функції печінки легкого або середнього ступеня тяжкості можливе збільшення концентрації лопінавіру в плазмі приблизно на 30%, а також зниження його зв'язування з білками плазми. За наявності у пацієнта гепатиту або С або значного підвищення активності амінотрансфераз перед початком лікування підвищений ризик подальшого їх збільшення. У пацієнтів з вже наявними порушеннями печінки, включаючи хронічні гепатити, спостерігається підвищена частота порушень функції печінки під час комбінованої антиретровірусної терапії. У зв'язку з цим необхідно проводити ретельний моніторинг відповідно до стандартної клінічної практики. У разі погіршення стану пацієнтів терапія лопінавіром/ритонавіром повинна бути скасована. ВІЛ-інфіковані пацієнти з хронічним гепатитом або С, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію, знаходяться в групі підвищеного ризику розвитку серйозних і потенційно смертельних побічних ефектів. Вони зазвичай спостерігалися у пацієнтів з прогресуючою ВІЛ-інфекцією та супутнім хронічним гепатитом або цирозом печінки, які отримували надмірну лікарську терапію. Причинно-наслідковий зв'язок таких випадків з терапією лопінавіром/ритонавіром не встановлено. Були зареєстровані випадки підвищення активності трансаміназ при одночасному підвищенні або без концентрації білірубіну протягом семи днів після початку прийому лопінавіру/ритонавіру в поєднанні з іншими противірусними засобами. У деяких випадках порушення функцій печінки були серйозними, проте причинно-наслідковий зв'язок таких випадків з терапією лопінавіром/ритонавіром не встановлено. У подібних ситуаціях доцільно частіше контролювати активність АСТ/АЛТ, особливо у перші місяці після призначення лопінавіру/ритонавіру. Порушення функції нирок Оскільки нирковий кліренс лопінавіру та ритонавіру незначний, у пацієнтів з нирковою недостатністю не очікується збільшення їх плазмової концентрації. Оскільки лопінавір і ритонавір активно зв'язуються з білками плазми, малоймовірно, що вони будуть значно видалятися при гемодіалізі або перитонеальному діалізі. Цукровий діабет/гіперглікемія У процесі постмаркетингових досліджень у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які отримували інгібітори протеази, були зареєстровані випадки розвитку та декомпенсації цукрового діабету та гіперглікемії. Для лікування цих станів у деяких випадках доводилося призначати інсулін або пероральні гіпоглікемічні препарати або підвищувати їх дози. У деяких випадках розвивався діабетичний кетоацидоз. У деяких пацієнтів гіперглікемія зберігалася після відміни інгібітору протеази. Повідомлення про ці випадки надходили в добровільному порядку, тому оцінити їх частоту та зв'язок з терапією інгібіторами протеази неможливо. При застосуванні лопінавіру/ритонавіру у пацієнтів із цукровим діабетом необхідно моніторувати концентрацію глюкози у крові. Панкреатит У пацієнтів, які отримували лопінавір/ритонавір, включаючи пацієнтів, у яких спостерігалася виражена гіпертригліцеридемія, спостерігали розвиток панкреатиту. Зареєстровані випадки з летальним кінцем. Хоча зв'язок цього побічного ефекту з лопінавіром/ритонавіром не встановлений, значне підвищення концентрації тригліцеридів є фактором ризику розвитку панкреатиту. У пацієнтів з прогресуючою ВІЛ-інфекцією підвищений ризик розвитку гіпертригліцеридемії та панкреатиту, а у пацієнтів з панкреатитом в анамнезі підвищений ризик його рецидиву під час лікування лопінавіром/ритонавіром. Пацієнти, у яких спостерігаються такі симптоми: нудота, блювання, біль у животі або відхилення лабораторних показників (наприклад, підвищення активності ліпази або амілази), повинні бути обстежені, і у разі підтвердження діагнозу панкреатит лікування препаратом Калідавір® має бути припинено. Резистентність/перехресна резистентність При вивченні інгібіторів протеази спостерігали перехресну резистентність різного ступеня. В даний час вивчається вплив лопінавіру/ритонавіру на ефективність подальшої терапії іншими інгібіторами протеази. Гемофілія У хворих на гемофілію типу А і В при лікуванні інгібіторами протеази описані випадки кровотеч, включаючи спонтанне утворення підшкірних гематом та розвиток гемартрозу. Деяким пацієнтам призначали додаткові дози VIII. Більш ніж у половині описаних випадків лікування інгібіторами протеази вдалося продовжити чи відновити. Причинно-наслідковий зв'язок або механізм розвитку подібних небажаних явищ при лікуванні інгібіторами протеази не встановлено. Подовження інтервалу PR На тлі прийому лопінавіру/ритонавіру у деяких пацієнтів спостерігалося помірне безсимптомне подовження інтервалу PR. Повідомлялося про рідкісні випадки атріовентрикулярної блокади II та III ступеня при прийомі лопінавіру/ритонавіру у пацієнтів з органічними захворюваннями серця та існуючими раніше розладами провідної системи серця або у пацієнтів, які приймають препарати, що подовжують інтервал PR (такі як верапаміл або атазанавір). У таких пацієнтів лопінавір/ритонавір слід застосовувати з обережністю. Електрокардіограма Інтервал QTcF (з коригуванням Фрідериція) оцінювали у рандомізованому, плацебо-контрольованому перехресному дослідженні з активним контролем (моксифлоксацин 400 мг один раз на день) за участю 39 здорових дорослих добровольців. Вироблялося 10 вимірів протягом 12 годин на 3 день дослідження. Максимальне стандартне відхилення QTcF порівняно з плацебо склало 3,6 (6,3) мс та 13,1 (15,8) мс для доз лопінавіру/ритонавіру 400/100 мг двічі на день та 800/200 мг двічі на день відповідно. Зміни, що спостерігалися при використанні вищезгаданих двох схем дозування, були приблизно в 1,5 та 3 рази вище, ніж спостерігалися при прийомі рекомендованих доз лопінавіру/ритонавіру один раз на день або двічі на день у рівноважному стані. Ні в кого з пацієнтів не було зареєстровано збільшення інтервалу QTcF>60 мс порівняно з вихідним значенням; інтервал QTcF не перевищував потенційно клінічно значущий поріг 500 мс. У цьому дослідженні на 3-й день у пацієнтів, які приймали лопінавір/ритонавір, було також відзначено помірне збільшення інтервалу PR. Максимальний інтервал PR складав 286 мс; не спостерігалося розвитку передсердно-шлуночкової блокади ІІ або ІІІ ступеня. Перерозподіл жиру На тлі антиретровірусної терапії спостерігався перерозподіл/накопичення жиру з відкладенням його в центральних частинах тіла, в області спини, шиї, появою "горба буйвола", зменшенням жирових відкладень на обличчі та кінцівках, збільшенням молочних залоз та кушінгоїдом. Механізм та віддалені наслідки цих небажаних явищ не відомі. Їхній зв'язок з терапією лопінавіром/ритонавіром не встановлений. Високий ризик розвитку ліподистрофії пов'язаний з індивідуальними особливостями, такими як літній вік, супутня терапія (тривала антиретровірусна терапія та пов'язані з нею метаболічні порушення). Клінічне обстеження має включати оцінку як фізичних ознак перерозподілу жиру, так і лабораторних показників (вимірювання натще ліпідів у сироватці крові та концентрації глюкози в крові). Лікування порушення ліпідного обміну повинно проводитись відповідно до стандартної клінічної практики. Підвищення концентрації ліпідів Лікування лопінавіром/ритонавіром призводило до збільшення концентрацій загального холестерину та тригліцеридів. Перед початком лікування лопінавіром/ритонавіром та регулярно під час терапії слід контролювати концентрації тригліцеридів та холестерину. За наявності ліпідних порушень показано відповідну терапію. Особливої ​​обережності слід дотримуватись при призначенні лопінавіру/ритонавіру пацієнтам з високими вихідними концентраціями ліпідів у крові та порушеннями обміну ліпідів в анамнезі. Лікування порушень ліпідного обміну слід проводити відповідно до стандартної клінічної практики. Синдром відновлення імунітету У пацієнтів, які отримували комбіновану антиретровірусну терапію, у тому числі з використанням лопінавіру/ритонавіру, спостерігали розвиток синдрому відновлення імунітету. На тлі відновлення імунної функції на початку комбінованої антиретровірусної терапії можливе загострення безсимптомних або залишкових опортуністичних інфекцій (таких збудників, як Mycobacterium avium, цитомегаловірус, Pneumocystis jiroved (Pneumocystis carinii) або Mycobacterium tuberculo. На тлі розвитку синдрому відновлення імунітету спостерігався розвиток аутоімунних захворювань, таких як хвороба Грейвса, поліміозит та синдром Гійєна-Барре, проте термін виникнення цих явищ може значно варіювати та становити кілька місяців від початку терапії. Остеонекроз Відомо, що багато факторів відіграють роль в етіології остеонекрозу (прийом кортикостероїдів, зловживання алкоголем, високий індекс маси тіла, виражена імуносупресія та ін.). Зокрема, повідомляється про випадки розвитку остеонекрозу у пацієнтів з прогресуючою ВІЛ-інфекцією та/або тривалим застосуванням комбінованої антиретровірусної терапії. Тому таким пацієнтам необхідно рекомендувати звернення до лікаря при появі болю, скутості у суглобах та порушенні рухової функції. Застосування у людей похилого віку Кількість пацієнтів у віці 65 років і старша була недостатньою для оцінки можливих відмінностей їхньої відповіді на лікування лопінавіром/ритонавіром порівняно з такою у пацієнтів молодшого віку. При застосуванні лопінавіру/ритонавіру у літніх людей слід дотримуватися обережності з огляду на підвищену частоту порушення функції печінки, нирок або серця, супутні захворювання та супутню терапію. Застосування у дітей Безпека та фармакокінетичний профіль лопінавіру/ритонавіру у дітей віком до 6 місяців не встановлені. У ВІЛ-інфікованих дітей віком від 6 місяців до 18 років профіль побічних ефектів у клінічному дослідженні був подібним до дорослих. Застосування лопінавіру/ритонавіру один раз на день у дітей протипоказане. Взаємодія Препарати, одночасне застосування яких з лопінавіром/ритонавіром протипоказано: астемізол, блонансерин, терфенадин, мідазолам (для прийому внутрішньо), триазолам, цизаприд, пімозид, салметерол, силденафіл (тільки у разі його застосування для лікування легеневої гіпертензії, див. лікарськими засобами"), тадалафіл (тільки у разі його застосування для лікування легеневої гіпертензії, див. "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"), варденафіл, аванафіл, вориконазол, алкалоїди ріжків (наприклад, ерготамін та дигідроерготамін, ергометрин та метилергометририн), -КоА редуктази (ловастатин, симвастатин, аторвастатин), фосампренавір, алфузозин, фузидієва кислота (при лікуванні шкірних інфекцій), аміодарон, кветіапін, препарати звіробою, боцепревір, дронедарон,застосування з кетоконазолом та ітраконазолом у високих дозах (більше 200 мг на добу), застосування стандартної дози препарату Калідавір® з рифампіцином, застосування препарату Калідавір® та типранавіру з низькою дозою ритонавіру, застосування препарату Калідавір® один раз на день у комбінації з карба або фенітоїном, застосування препарату Калідавір® один раз на день у комбінації з препаратами ефавіренз, невірапін, ампренавір або нелфінавір, симепревір.ампренавір або нелфінавір, симепревір.ампренавір або нелфінавір, симепревір. Спільне застосування препарату Калідавір з колхіцином у пацієнтів з нирковою та/або печінковою недостатністю протипоказане через можливе збільшення ризику побічних ефектів, у тому числі загрозливих для життя, пов'язаних з дією колхіцину, таких як нервово-м'язова токсичність (включаючи рабдоміоліз). Препарати, одночасне застосування яких з лопінавіром/ритонавіром не рекомендується: одночасне застосування лопінавіру/ритонавіру та флутиказону, а також інших глюкокортикоїдів, які метаболізуються ізоферментом CYP3A4, таких як будесонід, за винятком випадків, коли потенційна користь від такої терапії переважає , включаючи синдром Кушинга та пригнічення функції кори надниркових залоз. Спільне застосування ривароксабану та препарату Калідавір® може збільшити ризик кровотечі. Одночасне застосування препарату Калідавір з тілапревіром не рекомендується, оскільки може призвести до зниження рівноважної концентрації тілапревіру. Препарати, при одночасному застосуванні яких з лопінавіром/ритонавіром необхідно дотримуватися обережності: верапаміл, атазанавір, фенірамін, хінідин, еритроміцин, кларитроміцин, одночасне застосування з вдихуваними або введеними через ніс глюкокортикостероїдами, наприклад, флутика. , а саме з силденафілом, тадалафілом, одночасне застосування з фентанілом, розувастатином, бупропіоном, одночасне застосування з антиаритмічними засобами, такими як беприділ, лідокаїн та хінідин, одночасне застосування з дигоксином, ламотриджином, вальпроєвою кислотою, мідазолом , бозентаном. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та зайнятті іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. При розвитку побічних ефектів, які можуть впливати на зазначені здібності, наприклад, запаморочення, рекомендується утриматися від керування автотранспортом та керування механізмами. Дослідження здатності до керування автотранспортом та управління механізмами не проводилися.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаАбакавіру сульфат - 702 мг, що відповідає вмісту абакавіру - 600 мг, ламівудін - 300 мг. Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна – 309 мг, карбоксиметилкрохмаль натрій (тип А) – 55 мг, магнію стеарат – 9 мг. Склад оболонки: опадрай оранжевий YS-1-13065-А (гіпромелоза 26.4 мг, титану діоксид 9.2 мг, макрогол 400 3.3 мг, полісорбат 80 (Е 433) 0.4 мг, барвник закатно-жовтий алюмінієвий 15985) 1.7 мг) 41 мг. 30 таблеток у флаконі.Фармакотерапевтична групаАбакавір і ламівудін відносяться до групи нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази і є потужними селективними інгібіторами ВІЛ-1 та ВІЛ-2. Абакавір і ламівудін послідовно метаболізуються під дією внутрішньоклітинних кіназ до відповідних трифосфатів (ТФ), які виступають як активні метаболіти. Ламівудін-ТФ і карбовір-ТФ (активний трифосфат абакавіру) виступають як субстрат і є конкурентними інгібіторами зворотної транскриптази (ВІД) ВІЛ. Однак основна противірусна дія препаратів обумовлена ​​вбудовуванням монофосфату в ланцюжок ДНК, що призводить до обриву реплікації. Трифосфати абакавіру і ламівудину мають значно меншу спорідненість до ДНК-полімераз клітин господаря. Дослідження, в ході якого 20 ВІЛ-інфікованих пацієнтів приймали абакавір (300 мг 2 рази на добу щодня і 1 раз за 24 години до взяття матеріалу для проведення аналізу), показало, що середнє геометричне термінальне внутрішньоклітинне T1/2 карбовіру-ТФ при рівноважному стані становить 20.6 год. При цьому середнє геометричне T1/2 абакавіру з плазми в даному дослідженні склало 2.6 год. на 27 ВІЛ-інфікованих пацієнтів. Внутрішньоклітинний вміст карбовір-трифосфату в мононуклеарах периферичної крові був вищим при прийомі абакавіру в дозі 600 мг 1 раз на добу в порівнянні з прийомом абакавіру 300 мг 2 рази на добу (збільшення площі під кривою "концентрація-час" у рівноважному стані за 24 год (AUC24,ss) на 32% максимальної добової концентрації в стані рівноваги (Cmax 24,ss)- на 99%). У пацієнтів, які приймали ламівудін 300 мг 1 раз/сут щоденно, термінальний внутрішньоклітинний T1/2 ламівудину-ТФ збільшився з 16 до 19 год, а T1/2 ламівудину з плазми збільшився з 5 до 7 год. ламівудину 150 мг 2 рази на добу протягом 7 днів, проведене на 60 здорових добровольцях, показало, що значення AUC 24, ss і Cmax 24, ss для внутрішньоклітинної концентрації ламівудін-ТФ в мононуклеарах периферичної крові були однакові, проте мінімальні значення при прийомі 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу.у рівноважному стані за 24 год (AUC24,ss) на 32% максимальної добової концентрації у стані рівноваги (Cmax 24,ss)-на 99%). У пацієнтів, які приймали ламівудін 300 мг 1 раз на добу щодня, термінальний внутрішньоклітинний T1/2 ламівудину-ТФ збільшився з 16 до 19 год, а T1/2 ламівудину з плазми збільшився з 5 до 7 год. Дослідження показників 300 мг 1 раз на добу протягом 7 днів у порівнянні з прийомом ламівудину 150 мг 2 рази на добу протягом 7 днів, проведене на 60 здорових добровольцях, показало, що значення AUC 24, ss і Cmax 24, ss для внутрішньоклітинної концентрації ламівудін- ТФ у мононуклеарах периферичної крові були однакові, проте мінімальні значення при прийомі ламівудину 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу.у рівноважному стані за 24 год (AUC24,ss) на 32% максимальної добової концентрації у стані рівноваги (Cmax 24,ss)-на 99%). У пацієнтів, які приймали ламівудін 300 мг 1 раз на добу щодня, термінальний внутрішньоклітинний T1/2 ламівудину-ТФ збільшився з 16 до 19 год, а T1/2 ламівудину з плазми збільшився з 5 до 7 год. Дослідження показників 300 мг 1 раз на добу протягом 7 днів у порівнянні з прийомом ламівудину 150 мг 2 рази на добу протягом 7 днів, проведене на 60 здорових добровольцях, показало, що значення AUC 24, ss і Cmax 24, ss для внутрішньоклітинної концентрації ламівудін- ТФ у мононуклеарах периферичної крові були однакові, проте мінімальні значення при прийомі ламівудину 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу.ss) на 32% максимальної добової концентрації у стані рівноваги (Cmax 24,ss) - на 99%). У пацієнтів, які приймали ламівудін 300 мг 1 раз на добу щодня, термінальний внутрішньоклітинний T1/2 ламівудину-ТФ збільшився з 16 до 19 год, а T1/2 ламівудину з плазми збільшився з 5 до 7 год. Дослідження показників 300 мг 1 раз на добу протягом 7 днів у порівнянні з прийомом ламівудину 150 мг 2 рази на добу протягом 7 днів, проведене на 60 здорових добровольцях, показало, що значення AUC 24, ss і Cmax 24, ss для внутрішньоклітинної концентрації ламівудін- ТФ у мононуклеарах периферичної крові були однакові, проте мінімальні значення при прийомі ламівудину 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу.ss) на 32% максимальної добової концентрації у стані рівноваги (Cmax 24,ss) - на 99%). У пацієнтів, які приймали ламівудін 300 мг 1 раз на добу щодня, термінальний внутрішньоклітинний T1/2 ламівудину-ТФ збільшився з 16 до 19 год, а T1/2 ламівудину з плазми збільшився з 5 до 7 год. Дослідження показників 300 мг 1 раз на добу протягом 7 днів у порівнянні з прийомом ламівудину 150 мг 2 рази на добу протягом 7 днів, проведене на 60 здорових добровольцях, показало, що значення AUC 24, ss і Cmax 24, ss для внутрішньоклітинної концентрації ламівудін- ТФ у мононуклеарах периферичної крові були однакові, проте мінімальні значення при прийомі ламівудину 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу.приймали ламівудін 300 мг 1 раз/сут щодня, термінальний внутрішньоклітинний T1/2 ламівудину-ТФ збільшився з 16 до 19 год, а T1/2 ламівудину з плазми збільшився з 5 до 7 год. Дослідження показників фармакокінетики раз/сут протягом 7 днів порівняно з прийомом ламівудину 150 мг 2 рази/сут протягом 7 днів, проведене на 60 здорових добровольцях, показало, що значення AUC 24, ss і Cmax 24, ss для внутрішньоклітинної концентрації ламівудін-ТФ в мононуклеарах периферичної крові були однакові, проте мінімальні значення при прийомі ламівудину 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу.приймали ламівудін 300 мг 1 раз/сут щодня, термінальний внутрішньоклітинний T1/2 ламівудину-ТФ збільшився з 16 до 19 год, а T1/2 ламівудину з плазми збільшився з 5 до 7 год. Дослідження показників фармакокінетики раз/сут протягом 7 днів порівняно з прийомом ламівудину 150 мг 2 рази/сут протягом 7 днів, проведене на 60 здорових добровольцях, показало, що значення AUC 24, ss і Cmax 24, ss для внутрішньоклітинної концентрації ламівудін-ТФ в мононуклеарах периферичної крові були однакові, проте мінімальні значення при прийомі ламівудину 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу.Дослідження показників фармакокінетики ламівудину, що приймається в дозі 300 мг 1 раз на добу протягом 7 днів у порівнянні з прийомом ламівудину 150 мг 2 рази на добу протягом 7 днів, проведене на 60 здорових добровольцях, показало, що значення AUC 24, ss та Cmax 24, ss для внутрішньоклітинної концентрації ламівудін-ТФ в мононуклеарах периферичної крові були однакові, проте мінімальні значення при прийомі ламівудину 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу.Дослідження показників фармакокінетики ламівудину, що приймається в дозі 300 мг 1 раз на добу протягом 7 днів у порівнянні з прийомом ламівудину 150 мг 2 рази на добу протягом 7 днів, проведене на 60 здорових добровольцях, показало, що значення AUC 24, ss та Cmax 24, ss для внутрішньоклітинної концентрації ламівудін-ТФ в мононуклеарах периферичної крові були однакові, проте мінімальні значення при прийомі ламівудину 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу.однак мінімальні значення при прийомі ламівудину 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу.однак мінімальні значення при прийомі ламівудину 300 мг 1 раз на добу були нижчими, ніж при прийомі ламівудину 150 мг 2 рази на добу. Варіабельність концентрації метаболітів ламівудину всередині клітини вища, ніж у плазмі. Ці результати підтверджуються даними, отриманими при прийомі 300 мг ламівудину та 600 мг абакавіру 1 раз на добу щодня (ефективність та безпека даної комбінації при прийомі препаратів 1 раз на добу щодня була також підтверджена і під час опорного клінічного дослідження CNA 30021). Ламівудин діє синергічно із зидовудином, ефективно пригнічуючи реплікацію ВІЛ у культурі клітин. В умовах in vitro абакавір діє синергічно в комбінації з ампренавіром, невірапіном та зидовудином та адитивно з диданозином, зальцитабіном, ставудином та ламівудином. Резистентність ВІЛ-1 до ламівудину обумовлена ​​мутацією в кодоні M184V, розташованому близько до активного центру вірусної ВІД. Ця мутація спостерігається як в умовах in vitro, так і у ВІЛ-1-інфікованих пацієнтів, яким проводилася комбінована терапія, що включає ламівудін. При мутації в кодоні M184V значно знижується чутливість до ламівудину та суттєво зменшується здатність вірусу до реплікації за даними досліджень in vitro. Також у дослідженнях in vitro встановлено, що резистентні до зидовудину ізоляти вірусу можуть ставати сприйнятливими до дії препарату, якщо резистентність до ламівудину у цих ізолятів розвинеться згодом. Однак клінічне значення подібних змін досі остаточно не визначено. Абакавір-резистентні ізоляти ВІЛ-1 були отримані в умовах in vitro. Ці ізоляти характеризуються певними генотипними змінами в кодонах ВІД (кодони M184V, K65R, L74V та Y115F). Стійкість ВІЛ до абакавіру in vitro та in vivo формується повільно. Для клінічно значущого збільшення інгібуючої концентрації щодо 50% штамів IC 50 (підвищення IC 50 (інгібуюча концентрація у 50 % випадків) у 8 разів щодо “дикого” штаму вірусу) потрібні множинні мутації вірусного геному. Резистентні до абакавіру ізоляти також можуть мати знижену чутливість до ламівудину, зальцитабіну, тенофовіру, емтрицитабіну та/або диданозину, проте зберігають чутливість до зидовудину та ставудину. Розвиток перехресної резистентності між абакавіром та ламівудином та антиретровірусними препаратами інших класів (наприклад: інгібіторами протеази [ІП] та ненуклеозидними інгібіторами зворотної транскриптази [ННІОТ]) є малоймовірним. Ізоляти ВІЛ зі зниженою чутливістю до абакавіру були виділені у хворих з неконтрольованою реплікацією вірусу, у яких попереднє лікування іншими нуклеозидними інгібіторами зворотної транскриптази було неефективним. Клінічні ізоляти вірусу, що мають три або більше мутації, пов'язані з резистентністю до нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази (НДПТ), швидше за все, також стійкі до абакавіру. Перехресна резистентність, обумовлена ​​М184V мутацією ВІД, обмежена класом нуклеозидних інгібіторів ВІД. Зідовудін, ставудин, абакавір і тенофовір зберігають свою антиретровірусну активність щодо ламівудін-резистентних ізолятів ВІЛ-1, що несуть тільки M184V мутацію.Показання до застосуванняІнфекція, викликана вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), у складі комбінованої антиретровірусної терапії дорослих та підлітків віком від 12 років.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до абакавіру або ламівудину, або інших компонентів препарату. Порушення функції печінки помірного та тяжкого ступеня. Вік менше 12 років (відсутність можливості корекції дози).Вагітність та лактаціяБезпека застосування препарату Ківекса у вагітних жінок не встановлена. Були отримані дані в репродуктивних дослідженнях ламівудину та абакавіру на тваринах. У зв'язку з цим, питання призначення препарату під час вагітності має розглядатися тільки в тому випадку, якщо користь для матері перевищує можливий ризик для плода. Препарат слід застосовувати відповідно до поточних рекомендацій щодо використання антиретровірусної терапії у вагітних жінок з метою профілактики вертикальної передачі ВІЛ. Оскільки ВІЛ проникає у грудне молоко, жінкам не рекомендується годувати дитину груддю, щоб уникнути передачі вірусу дитині через грудне молоко. Ламівудин виділяється з молоком у концентрації, близькій до концентрації у сироватці крові. Очікується, що абакавір також виділятиметься з молоком, хоча це не підтверджено. Протипоказане застосування препарату дітям віком до 12 років.Побічна діяОскільки Ківекса є комбінованим препаратом, то можливий прояв побічних ефектів, характерних для абакавіру та ламівудину. Для багатьох перелічених нижче побічних ефектів залишається незрозумілим, чи пов'язана їхня поява з дією активних речовин даного препарату, одночасним використанням інших лікарських препаратів (що застосовуються для лікування ВІЛ), чи є проявом основного захворювання. Гіперчутливість до абакавіру. У клінічних дослідженнях, проведених до початку скринінгу на наявність алелю HLA-B*5701, приблизно у 5% пацієнтів, які приймали абакавір, розвивалася реакція гіперчутливості, яка в окремих випадках призводила до летального результату. Ця реакція характеризується виникненням симптомів, що свідчать про поліорганне ураження. Майже у всіх пацієнтів, у яких виникають реакції гіперчутливості, спостерігається підвищення температури тіла та/або поява висипки (зазвичай плямисто-папульозної або уртикарної), однак, відмічені випадки виникнення реакції гіперчутливості, що не супроводжувалася появою висипу та підвищенням температури тіла. Симптоми реакції гіперчутливості можуть виникати у будь-який час під час лікування абакавіром, проте зазвичай вони з'являються протягом перших шести тижнів з початку прийому препарату (середній показник становить 11 днів). Ознаки та симптоми реакції гіперчутливості перераховані нижче. Ознаки та симптоми, відзначені не менше ніж у 10% пацієнтів із реакцією гіперчутливості, виділені жирним шрифтом. З боку шкіри: висипання (зазвичай макуло-папульозна або уртикарна). З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, діарея, біль у животі, виразки в порожнині рота. З боку дихальної системи: задишка, кашель, біль у горлі, респіраторний дистрес-синдром, дихальна недостатність. З боку нервової системи: біль голови, парестезії. З боку системи крові: лімфопенія. З боку гепатобіліарної системи: підвищення показників функціональних спроб печінки, печінкова недостатність. З боку кістково-м'язової системи: міалгія, рідко – міоліз, артралгія, підвищення рівня КФК. З боку сечовидільної системи: підвищення рівня креатиніну, ниркова недостатність. Інші: підвищення температури, відчуття втоми, нездужання, набряк, лімфаденопатія, зниження артеріального тиску, кон'юнктивіт, анафілаксія. Пацієнти з реакцією гіперчутливості спочатку можуть прийняти її за захворювання органів дихання (пневмонію, бронхіт, фарингіт, респіраторну вірусну інфекцію), гастроентерит або за небажані реакції, пов'язані з прийомом інших препаратів. Продовження прийому препарату Ківекса при розвитку реакції гіперчутливості так само, як відновлення його прийому після стихання симптомів, може призвести до важких наслідків, аж до смертельного результату. Тому при появі будь-яких із перелічених симптомів необхідне ретельне обстеження пацієнта для виключення реакції гіперчутливості. Якщо виключити реакцію гіперчутливості не можна, то повторне призначення препарату Ківекса або інших препаратів, що містять абакавір, (таких як Зіаген, Тризивір), суворо протипоказано. Якщо при розвитку реакції гіперчутливості пацієнти продовжують приймати препарат Ківекса, то клінічні прояви стають більш вираженими, а при відміні препарату Ківекса вони зазвичай піддаються зворотному розвитку. Відновлення прийому Ківекса пацієнтами з реакцією гіперчутливості в анамнезі призводить до розвитку повторної реакції протягом декількох годин. Повторна реакція гіперчутливості може протікати важче, ніж перша, і виявлятися загрозливому життю артеріальною гіпотонією, аж до летального результату. При розвитку реакції гіперчутливості пацієнт, незалежно від носія алелю HLA-B*5701, повинен назавжди відмовитися від застосування препарату Ківекса та інших препаратів, що містять абакавір (таких як Зіаген, Тризивір). Іноді реакція гіперчутливості розвивається при відновленні терапії препаратом після його відміни, спричиненої появою всього одного з основних симптомів цієї реакції (висипання, лихоманка, нездужання, стомлюваність, порушення з боку шлунково-кишкового тракту або дихальної системи). У поодиноких випадках ця реакція виникає при відновленні прийому Ківексу пацієнтами, у яких до відміни препарату не відзначалося жодних симптомів гіперчутливості. Побічні ефекти абакавіру або ламівудину представлені нижче в таблицях і згруповані за системами організму та абсолютною частотою. Побічні ефекти діляться на: дуже поширені (> 1/10), поширені (> 1/100, < 1/10), непоширені (> 1/1,000, < 1/100), рідкісні (> 1/10,000, < 1 1000) та дуже рідкісні (< 1/10,000). Багато з представлених побічних ефектів (нудота, блювання, діарея, підвищення температури, апатія, висип) часто виникають у пацієнтів з гіперчутливістю до абакавіру. Тому пацієнтів із будь-яким із цих симптомів слід ретельно обстежити з метою виключення реакції гіперчутливості. Якщо прийом препарату Ківекса був припинений у зв'язку з виникненням одного з цих симптомів, і потім було прийнято рішення про відновлення прийому абакавіру, його слід починати тільки під безпосереднім наглядом лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиСпектр взаємодій препарату Ківекса обумовлений характером взаємодій абакавіру та ламівудину, серед яких, на сьогоднішній день, не виявлено клінічно значущих. Абакавір і ламівудін незначно метаболізуються ферментами системи цитохрому P450 (наприклад: CYP3А4, CYP2С9 або CYP2D6) і не надають інгібуючої або індукуючої дії на цю ферментну систему. Тому ймовірність взаємодії препарату з антиретровірусними інгібіторами ненуклеозидними протеаз та іншими лікарськими засобами, метаболізм яких відбувається за участю основних ферментів системи цитохрому Р450, мала. Імовірність метаболічних взаємодій з ламівудином низька, оскільки він мало метаболізується, погано зв'язується з білками плазми та виводиться майже виключно нирками. Ламівудин виводиться головним чином за допомогою активної органічної катіонної секреції. Слід враховувати можливість взаємодії з іншими лікарськими засобами, особливо у випадках, коли нирки є основним шляхом виведення препаратів. Лікарські взаємодії, зумовлені наявністю абакавіру. Етанол: метаболізм абакавіру порушується при одночасному прийомі з етанолом, що призводить до збільшення АУС абакавіру приблизно на 41%. З огляду на профіль безпеки абакавіра ці дані не розцінюються як клінічно значущі. Абакавір не впливає на метаболізм етанолу. Метадон: у дослідженні фармакокінетики препаратів при одночасному прийомі абакавіру (у дозі 600 мг 2 рази на добу) та метадону відзначалося зменшення Сmaxабакавіру на 35% та зменшення часу досягнення Сmax на 1 год, проте AUC залишилася незмінною. Зміни фармакокінетики абакавіра були визнані клінічно значущими. У цьому дослідженні абакавір підвищував середній загальний кліренс метадону на 22%. Ця зміна не була визнана клінічно значущою у більшості пацієнтів, однак іноді може виникати потреба у корекції дози метадону. Лікарські взаємодії, зумовлені наявністю ламівудину. Триметоприм: прийом триметоприму/сульфаметаксозолу 160 мг/800 мг (ко-тримоксазол) спричиняє підвищення експозиції ламівудину на 40%, що обумовлено наявністю триметоприму. Однак, за винятком пацієнтів з нирковою недостатністю, корекція дози ламівудину не потрібна. Ламівудин не впливає на фармакокінетику триметоприму та сульфаметаксозолу. Спільне застосування ламівудину з вищими дозами ко-тримоксазолу, що використовується для лікування пневмонії (викликаної Pneumocystis carinii) та токсоплазмозу, не вивчено. Зал'цитабін: ламівудин може пригнічувати внутрішньоклітинне фосфорилювання зальцитабіну при одночасному прийомі цих препаратів. У зв'язку з цим не рекомендується приймати препарат Ківекса у поєднанні із зальцитабіном.Спосіб застосування та дозиДорослим та дітям 12 років та старше препарат призначають по 1 таб. 1 раз на добу щодня.ПередозуванняСимптоми: симптоми гострого передозування абакавіру та ламівудину відповідають симптомам побічних ефектів препарату. Лікування: у разі передозування пацієнт повинен перебувати під наглядом лікаря (з метою виявлення ознак токсичної дії препарату). При необхідності проводять стандартну підтримуючу терапію. У зв'язку з тим, що ламівудін може бути виведений з організму шляхом діалізу, лікування передозування має включати безперервний гемодіаліз (хоча досліджень з вивчення можливостей гемодіалізу при передозуванні препарату не проводилося). В даний час не відомо, чи сприяють перитонеальний діаліз та гемодіаліз виведенню з організму абакавіру.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗа даними клінічних досліджень, проведених до початку скринінгу на наявність алелю HLA-B*5701, приблизно у 5% пацієнтів, які приймають абакавір, розвивається гіперчутливість до препарату, у поодиноких випадках з летальним результатом. У клінічних дослідженнях було показано, що носій алеля HLA-B*5701 значно збільшує ризик розвитку реакції гіперчутливості до абакавіру. У проспективному клінічному дослідженні CNA106030 (PREDICT-1) пацієнтам з наявністю алелю HLA-B*5701 препарати абакавіру не призначалися, що дозволило суттєво знизити частоту виникнення клінічно підозрюваних реакцій гіперчутливості з 7.8% (66 пацієнтів з 847 до 3). 803) (p. Клініцистам рекомендується проводити скринінг на носій алеля HLA-B*5701 у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, яким раніше не призначалися препарати, що містять абакавір. Скринінг на носій алеля HLA-B*5701 рекомендується проводити перед повторним призначенням препарату, що містить абакавір, у пацієнтів з невідомим HLA-B*5701-статусом, який раніше добре переносив терапію препаратом, що містить абакавір. Використання препаратів абакавіру не рекомендується у таких пацієнтів і має розглядатися лише у виняткових випадках при ретельному медичному спостереженні, коли потенційна користь перевищує ризик застосування препарату. Клінічний діагноз підозрюваної реакції гіперчутливості повинен залишатися основою для прийняття рішення про використання препаратів, що містять абакавір, у всіх пацієнтів. Навіть у разі відсутності алелю HLA-B*5701 абакавір необхідно скасовувати і не відновлювати його прийом у всіх випадках, коли реакцію гіперчутливості не можна виключити, керуючись клінічними даними, через потенційний ризик розвитку серйозних небажаних ефектів або навіть летального результату. За наявності у ВІЛ-інфікованих пацієнтів з тяжким імунодефіцитом безсимптомних або малосимптомних опортуністичних інфекцій на момент початку антиретровірусної терапії (АРТ), проведення такої терапії може призвести до посилення симптоматики опортуністичних інфекцій або інших тяжких наслідків. Зазвичай, ці реакції виникають протягом перших тижнів або місяців після початку АРТ. Типовими прикладами є цитомегаловірусний ретиніт, генералізована або осередкова інфекція, спричинена мікобактеріями, та пневмонія, спричинена Pneumocystis jiroveci (P. carinii). Поява будь-яких симптомів запалення вимагає негайного обстеження та, при необхідності, лікування. В результаті проспективного, спостережливого, епідеміологічного дослідження з метою вивчення частоти виникнення інфаркту міокарда у пацієнтів, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію, виявився зв'язок попереднього прийому абакавіру з підвищеним ризиком розвитку інфаркту міокарда протягом 6 місяців. За даними узагальненого аналізу клінічних досліджень, які спонсорували компанія ГлаксоСмітКляйн, не спостерігалося підвищення ризику інфаркту міокарда, пов'язаного з прийомом абакавіру. Біологічні механізми, що пояснюють потенційно підвищений ризик, невідомі. Загалом, доступні дані, отримані зі спостереження когорт та контрольованих клінічних досліджень, не дозволяють однозначно визначити зв'язок терапії абакавіром та ризиком інфаркту міокарда. Проте з обережністю слід призначати антиретровірусну терапію, включаючи препарати, що містять абакавір, пацієнтам з можливим ризиком виникнення ІХС. Необхідно вжити всіх заходів для мінімалізації факторів ризику (таких як артеріальна гіпертонія, дисліпідемія, цукровий діабет та куріння). Спеціальних досліджень впливу ламівудину на здатність концентрації уваги при керуванні автотранспортом/механізмами не проводилося. Малоймовірно, що препарат негативно впливатиме на здатність виконувати завдання, що вимагають концентрації уваги, моторних чи когнітивних навичок. Проте, оцінюючи здатність пацієнта концентрувати увагу, слід враховувати його загальний стан, а також характер побічних ефектів, які можуть з'явитися на тлі прийому препарату Ківекса.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, покриті плівковою оболонкою - 1 таб. Активна речовина: долутегравір натрію – 52. 6 мг, що відповідає вмісту долутегравіру – 50 мг; допоміжні речовини: манітол - qs до 145.

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: тенофовір 300 мг, емтрицитабін 200 мг. Допоміжні речовини: кроскармеллозу натрію 60 мг, лактози моногідрат 80 мг, магнію стеарат 10 мг, целюлоза мікрокристалічна 300 мг, крохмаль прежелатинізований 50 мг. Склад оболонки: ;опадрай II синій Y-30-10701 40 мг (алюмінієвий лак на основі індигокарміну 2.152 мг, гіпромелоза 11.2 мг, лактози моногідрат 16 мг, титану діоксид 7.448 мг, тріацетин 3). 30 шт. - флакони з поліетилену високої густини (1) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою; світло-синього кольору, капсулоподібної форми, на одній стороні вигравірувано "GILEAD", на іншій стороні - "701"; на зламі таблетки білого кольору.Фармакотерапевтична групаТрувада – це комбінований препарат з фіксованою дозою емтрицитабіну та тенофовіру дизонроксилу фумарату. Препарат Трувада має специфічну активність по відношенню до вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ-1 та ВІЛ-2) та вірусу гепатиту В. Механізм дії Емтрицитабін є нуклеозидним аналогом цитидину. Тенофовіру дизонроксилу фумарат in vivo перетворюється на тенофовір, аналог нуклеозидмонофосфату (нуклеотиду) аденозину .монофосфату. І емтрицитабін, і тенофовір мають специфічну активність по відношенню до вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ-1 і ВІЛ-2), і вірусу гепатиту В. Емтрицитабін та тенофовір фосфорилуються під дією внутрішньоклітинних ферментів з утворенням змтрицитабіну трифосфату та тенофовіру дифосфату, відповідно. У дослідженнях in vitro було показано, що і емтрицитабін, і тенофовір за їх одночасної присутності в клітинах можуть бути повністю фосфорильовані. Змфіцитабіну трифосфат і тенофовіру дифосфат інгібують зворотну транскриптазу ВІЛ-1 за конкурентним механізмом, результатом чого є термінація синтезу ланцюга ДНК. І емтрицитабіну трифосфат, і тенофовіру дифосфат є слабкими інгібіторами ДНК-полімераз ссавців, не спостерігалося ознак токсичності по відношенню до мітохондрій in vitro та in vivo. Противірусна активність При використанні комбінованого препарату Трувада (емтрицитабіну та тенофовіру дизонроксилу фумарату) in vitro відзначався синергізм противірусної активності. У дослідженнях комбінованого застосування препарату з інгібіторами протеаз ВІЛ та з нуклеозидними та ненуклеозидними аналогами інгібіторів зворотної транскриптази ВІЛ-1 відзначалися адитивні або синергічні ефекти. Емтрицитабін Противірусна активність емтрицитабіну щодо лабораторних та клінічних ізолятів штамів ВІЛ-1 оцінювалася на лініях лімфобластоїдних клітин (клітинна лінія MAGI-CCR5) та мононуклеарних клітин периферичної крові. Концентрація емтрицитабіну ЕС50; (ЕС50; - концентрація препарату, необхідна для придушення 50% вірусів), знаходилася в діапазоні від 0.0013 до 0.64 мкмоль. У культурі клітин емтрицитабін виявив противірусну активність щодо ВІЛ-1 підтипів А, В, С, D, Е, F, G (EC50; склала 0.007-0.075 мкмоль), а також пригнічуючу дію на деякі штами ВІЛ-2 (ЕС50; склала 0.007-1.5 мкмоль). Тенофовіру дизопроксилу фумарат Противірусна активність тенофовіру щодо лабораторних та клінічних ізолятів ВІЛ-1 оцінювалася на лініях лімфобластоїдних клітин, первинних моноцитах/макрофагах та лімфоцитах периферичної крові. ЕС50; склала 0.04-8.5 мкмоль. У культурі клітин тенофовир виявив противірусну активність щодо ВІЛ-1 підтипів А, В, С, D, Е, F, G (ЕС50; знаходилася в діапазоні 0.5-2.2 мкмоль), а також пригнічуюча дія на деякі штами ВІЛ-2 (ЕС50 була в діапазоні 1.6-4.9 мкмоль). Резистентність У дослідженнях in vitro та у деяких хворих, інфікованих ВІЛ-1, спостерігалася резистентність до емтрицитабіну та тенофовіру, виникнення якої було обумовлено мутаціями (за типом заміни) M184V/1 та K65R відповідно. Інших механізмів появи резистентності до емтрицитабіну або тенофовіру виявлено не було.ФармакокінетикаОдна таблетка препарату Трувада біоеквівалентна одній капсулі емтрицитабіну (200 мг) плюс одній таблетці тенофовіру дизопроксилу фумарату (300 мг). Після прийому одноразової дози комбінованого препарату Трувада натще і з їжею C max ;тенофовіру дизопроксилу фумарату та емтрицитабіну в сироватці спостерігалися в інтервалі від 0.5 до 3 годин та від 0.5 до 4.1 години, відповідно. В результаті прийому таблеток препарату Трувада з їжею збільшувалася його біодоступність, при цьому площа під кривою «концентрація-час» та Cmax тенофовіру зростали приблизно на 35% та 15%, відповідно, а вміст емтрицитабіну не змінювався. Емтрицитабін Після перорального прийому відзначається швидка та значна абсорбція емтрицитабіну; C max ;у плазмі досягається через 1-2 години після прийому. Після багаторазового перорального прийому емтрицитабіну у 20 ВІЛ-інфікованих хворих C max ; препарату становить 10,0±3,1 год×мкг/мл. Середні значення мінімальних концентрацій препарату в плазмі через 24 години після прийому в рівноважному стані становлять або перевищують середнє значення IC90; - концентрації, необхідної для придушення реплікації 90% вірусів in vitro. Значення середньої абсолютної біодоступності емтрицитабіну в капсулах по 200 мг при прийомі натще становить 93%. Вміст емтрицитабіну в крові не змінюється при одночасному прийомі емтрицитабіну з їжею. In vitro зв'язування емтрицитабіну з білками плазми становить менше 4% і не залежить від концентрації в діапазоні від 0.02 до 200 мкг/мл. Дані досліджень in vitro вказують на те, що емтрицитабін не має інгібуючого впливу на ізоферменти цитохрому Р450 людини. Емтрицитабін в основному виводиться нирками (приблизно 86%) та через кишечник (приблизно 14%). 13% від введеної лози емтрицитабіну було виявлено у сечі у вигляді трьох передбачуваних метаболітів. Системний кліренс емтрицитабіну в середньому дорівнює 307 мл/хв. Метаболіти емтрицитабіну включають 3'-сульфоксид діастереомери (приблизно 9% від дози) та їх кон'югат з глюкуроновою кислотою у формі 2-0-глюкуроніду (приблизно 4% від дози). Після одноразового перорального прийому дози T1/2 емтрицитабіну становить приблизно 10 годин. При подальшому дозуванні в курсовому режимі значення внутрішньоклітинного T1/2; емтрицитабіну - 5-трифосфату (активна частина емтрицитабіну) в мононуклеарних клітинах периферичної крові становить 39 годин. Емтрицитабін виводиться шляхом клубочкової фільтрації та активної канальцевої секреції. При багаторазовому прийомі препарату, що містить емтрицитабін у дозах від 25 до 200 мг, параметри його фармакокінстики знаходяться в пропорційній залежності від дози. Тенофовіру дизопроксилу фумарат Після перорального прийому у ВІЛ-інфікованих хворих тенофовіру дизопроксилу фумарат швидко всмоктується та перетворюється на тенофовір. C max тенофовіру в сироватці досягається через 1 годину після прийому натще і через 2 години після прийому з нішою. Біодоступність тенофовіру та тенофовіру дизопроксилу фумарату після прийому внутрішньо натще становить приблизно 25%. Зв'язування тенофовіру дизопроксилу фумарату з білками плазми людини in vitro не перевищує 0.7% і не залежить від концентрації в межах 0.01-25 мкг/мл. В in vitro дослідженнях було доведено, що ні тенофовіру дизопроксилу фумарат, ні тенофовіру не пригнічують ферменти цитохрому Р450 людини. Більше того, при концентраціях значно вище терапевтичних (більше 300 разів) тенофовіру не впливає на метаболічні процеси за участю інших ізоферментів цитохрому Р450 (цитохром Р3А4, Р2Д6, Р2С9, Р2Е1 та ін.). Тенофовір дизопроксилу фумарат не впливає на ізоферменти цитохрому Р450 за винятком Р1А1/2, коли спостерігалися невеликі, але статистично значущі зміни (6%). Виведення тенофовіру головним чином відбувається через нирки за допомогою клубочкової фільтрації та активної канальцевої секреції. Після одноразового перорального прийому дози препарату T1/2; тенофовіру становить приблизно 17 годин. Дослідження показують, що фармакокінетика тенофовіру не залежить від дози тенофовіру дизопроксилу фумарату (при режимі дозування від 75 до 600 мг), так само як і у випадках багаторазового прийому препарату при різному режимі дозування. Доклінічні дані щодо безпеки Тенофовіру дизопроксилу фумарат Тенофовір дизпроксилу фумарат не показав значної канцерогенної активності в тривалих дослідженнях на щурах при пероральному прийомі. У мишей була відзначена низька частота виникнення пухлин дванадцятипалої кишки, які були розцінені як ймовірно пов'язані з високими концентраціями тенофовіру дизопроксилу фумарату у шлунково-кишковому тракті при введенні препарату у досить високій дозі 600 мг/кг. Механізм утворення пухлини у мишей і потенційне значення цього ефекту стосовно людей остаточно не зрозумілі. Тест на клітинах лімфоми миші in vitro тенофовіру дизопроксилу фумарату показав мутагенну дію, але при вивченні мутагенної дії in vitro у бактеріальному тесті (тест Еймса) було отримано негативні результати.У мікроядерному тесті у мишей in vivo при введенні тенофовіру дизопроксилу фумарату самцям у дозуванні аж до 2000 мг/кг результат був також негативним. Емтрицитабін Мутагенність: емтрицитабін не показав мутагенної або кластерної дії у стандартних тестах генетичної токсичності. Канцерогенність: у дослідженнях канцерогенності емтрицитабіну при введенні щурам та мишам протягом тривалого часу не виявлено жодної канцерогенної дії препарату.Клінічна фармакологіяПротивірусний препарат, активний щодо ВІЛ.Показання до застосуванняЛікування ВІЛ-1 та ВІЛ-2 інфекції у дорослих у комплексній терапії з іншими антиретровірусними препаратами.Протипоказання до застосуванняПацієнтам з кліренсом креатиніну <30 мл/хв, а також пацієнтам, яким необхідний гемодіаліз; період лактації; дитячий вік до 18 років; підвищена чутливість до будь-якого компонента препарату. З обережністю літній вік; ниркова недостатність з кліренсом креатиніну більше 30 мл/хв та менше 50 мл/хв; одночасний прийом із диданозином. Не рекомендується приймати пацієнтам з дефіцитом лактази, непереносимістю лактози, глюкозо-галактозною маль-абсорбцією, оскільки препарат містить лактозу.Вагітність та лактаціяПрепарат Трувада слід застосовувати під час вагітності лише у випадку, якщо очікувана користь від лікування для матері перевищує потенційний ризик для плода. Не рекомендується годувати грудьми ВІЛ-інфікованим матерям, які отримували терапію препаратом Трувада з метою запобігання ризику постнатальної передачі ВІЛ. Застосування у дітей Протипоказане застосування у дітей віком до 18 роківПобічна діяТак як Трувада містить емтрицитабін і тенофовіру дизопроксил фумарат, то при його прийомі можливе виникнення побічних реакцій, за характером та ступенем тяжкості подібних до тих, які виникають при прийомі цих антиретровірусних препаратів. З боку системи крові та кровотворних органів: ; нейтропенія, анемія. З боку імунної системи: алергічні реакції, у тому числі ангіоневротичний набряк. З боку обміну речовин: гіпофосфатемія, гіперглікемія, лактат-ацидоз, гіпергригліцеридемія, гіпокаліємія. З боку нервової системи: запаморочення, головний біль, безсоння, депресія. З боку дихальної системи: задишка. З боку шлунково-кишкового тракту: діарея, блювання, нудота, метеоризм, підвищення активності амілази, біль у животі, здуття, панкреатит, диспепсія, підвищення активності ліпази. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: гіпербілірубінемія, гепатит, жирова дистрофія печінки, підвищення активності печінкових трансаміназ (найчастіше аспартатамінотранферази, аланінамінотрансферази, гамма-глутамілтранспептидази). З боку шкіри та підшкірно-жирової клітковини: ;шкірні висипання, що іноді супроводжуються свербінням (макуло-папульозний висип, кропив'янка, везикулярно-бульозний, пустульозний висип), зміна кольору шкіри (в основному на долонях і/або підошвах стоп). З боку опорно-рухового апарату: підвищення рівня креатинкінази, рабдоміоліз, остеомаляція (виявляється болем у кістках, зрідка призводить до переломів), м'язова слабкість, міопатія. З боку сечовидільної системи: порушення функції нирок, у тому числі гострі, ниркова недостатність, гострий некроз канальців нирок, синдром Фанконі, ниркова тубулопатія проксимального типу, інтрегіціальний нефрит, нефрогенний нецукровий діабет, підвищення концентрації креатиніну, протеїну. Інші: ;астенія, стомлюваність.Взаємодія з лікарськими засобамиСлід обережно призначати препарат Трувада з диданозином. Спільне застосування тенофовіру та диданозину в дозі 400 мг на добу призводить до посилення дії диданозину. Внаслідок збільшення вмісту препарату в організмі, за хворими, які одночасно одержують терапію тенофовіром та диданозином, слід вести ретельне спостереження побічних ефектів, пов'язаних з диданозином (панкреатит, лактатцидоз). У пацієнтів, які отримували тенофовір та диданозин у дозі 400 мг на добу, спостерігалося зменшення кількості CD4+ лімфоцитів. Дорослим пацієнтам з масою тіла понад 60 кг дозу диданозину слід зменшити до 250 мг на добу. Пацієнтам, у яких з'явилися побічні явища, пов'язані з диданозином, слід припинити прийом диданозину. Атазанавір та лопінавір/ритонавір здатні підвищувати концентрацію тенофовіру, тому необхідно ретельне спостереження за станом пацієнтів, які приймають препарат Трувада одночасно з цими препаратами. При сумісному призначенні рекомендується приймати атазанавір, у комбінації з ритонавіром (атазанавір 300 мг/ритонавір 100 мг). Не слід приймати одночасно атазанавір та препарат Трувада без ритонавіру. У дослідженнях, проведених на здорових добровольцях, не спостерігалося клінічно значущих лікарських взаємодій між емтрицитабіном та індинавіром, або ставудином, фамцикловіром та зидовудином. Також не спостерігалося клінічно значущих лікарських взаємодій між тенофовіру дизопроксилу фумаратом та абакавіром, або ефавіренцем, емтрицитабіном, індинавіром, лопінавіром/ритонавіром. метадоном, нсльфінавіром, пероральними контрацептивами, рибавірином, саквінавіром/ритонавіром. Тенофовір в основному виводиться з організму через нирки, спільне застосування тенофовіру з препаратами, що впливають на функцію нирок або зменшують/припиняють активну канальцеву секрецію, може збільшити концентрацію тенофовіру в сироватці крові та/або збільшити концентрацію спільно застосовуваних препаратів, що виводяться через нирки.Спосіб застосування та дозиДорослим по 1 таблетці внутрішньо, під час їди або натще. Літнім людям З обережністю підбирати дозу для пацієнтів похилого віку, враховуючи велику частоту порушень функції печінки, нирок або серця, а також супутні захворювання або прийом інших лікарських засобів. Пацієнтам із порушенням функції нирок Для пацієнтів з легкими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну 50-80 мл/хв) прийом препарату Трувада 1 раз на день є безпечним та ефективним, тому немає потреби коригувати дозу, у цих пацієнтів необхідно проводити постійний контроль кліренсу креатиніну та концентрації фосфатів у сироватці крові. . У пацієнтів з кліренсом креатиніну від 30 до 49 мл/хв інтервал між прийомами доз препарату слід коригувати відповідно до рекомендацій, наведених у таблиці 2. Таблиця 2. Корекція дози у пацієнтів із зміненим кліренсом креатиніну ; Кліренс креатиніну (мл/хв) 1 >50 30-49 Інтервал між прийомами, що рекомендується Кожні 24 години Кожні 48 годин 1 ;при підрахунках використовували ідеальну масу тіла Антиретровірусна терапія показана, як правило, протягом усього життя. Тривалість терапії препаратом Трувада визначається лікарем, що індивідуально лікує.ПередозуванняКлінічні дані щодо застосування препарату Трувада у дозах, що перевищують терапевтичні дози, відсутні. У разі передозування пацієнт повинен бути під наглядом лікаря для виявлення ознак токсичності. При необхідності - проводити стандартну підтримуючу терапію. Гемодіалізом виводиться до 30% дози емтрицитабіну та приблизно 10% дози тенофовіру дизопроксилу фумарату.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗагальні Трувада є комбінованим препаратом з фіксованою дозою емтрицитабіну та тенофовіру. Тому цей лікарський засіб не слід застосовувати одночасно з препаратами, які містять тенофовір. емтрицитабін або з препаратами, які містять ламівудін або адефовір (через їх схожість з емтрицитабіном). Це такі препарати, як Віреад (тенофовір), Емтріва (емтріцитабін), Атрипла (ефавіренц/емтрицитабін/тенофовір), Комбівір (ламівудин/зидовудін), Епівір (ламівудин), Епівір-HBV (ламівудін), Епзікомабак Тризивір (абакавір/ламівудін/зидовудін), Гепсера (адефовір). Пацієнтів слід інформувати про те, що лікування антиретровірусними препаратами не запобігає ризику передачі ВІЛ іншим людям. При статевих контактах слід дотримуватися відповідних запобіжних заходів. Лактатацидоз, гепатомегалія зі стеатозом При застосуванні аналогів нуклеозидів у вигляді монотерапії або спільно з іншими антиретровірусними препаратами були повідомлення про лактатацидоз та виражене збільшення печінки зі стеатозом, включаючи летальні випадки. Більшість таких випадків спостерігалося у жінок. Ожиріння та застосування нуклеозидів тривалої дії можуть бути факторами ризику. При появі у пацієнта ознак лактатацидозу, клінічних (з боку травної системи – нудота, блювання, біль у животі; загальне нездужання, втрата апетиту, втрата ваги; порушення дихання; неврологічні симптоми – порушення рухових функцій, м'язова слабкість) або лабораторних (вміст молочної кислоти) у сироватці крові вище 5 ммоль/л), або вираженої гепатотоксичності (які можуть включати збільшення печінки та стеатоз, навіть за відсутності вираженого підвищення активності трансаміназ),лікування препаратом слід припинити. Пацієнти, інфіковані одночасно ВІЛ та вірусом гепатиту В Усім ВІЛ-інфікованим пацієнтам перед початком антиретровірусної терапії рекомендується провести аналіз на наявність хронічного гепатиту В. Препарат Трувада не слід застосовувати для лікування хронічної інфекції вірусу гепатиту В. та лабораторне щонайменше протягом декількох місяців після припинення терапії препаратом Трувада. У ряді випадків може знадобитися відновлення терапії вірусного гепатиту В. У хворих з тяжким захворюванням печінки не рекомендується припиняти лікування, оскільки загострення гепатиту, що виникає після відміни терапії, може призвести до декомпенсації функції печінки. Пацієнти з порушенням функції нирок Емтрицитабін і тенофовір виводяться, в основному, нирками. Спостерігалися порушення з боку нирок, включаючи випадки ниркової недостатності, гострої ниркової недостатності, підвищення рівня креатинкінази та синдром Фанконі (ураження нирок з тяжкою гіпофосфатемією), які асоціюються із застосуванням тенофовіру. Всім пацієнтам рекомендується визначати кліренс креатиніну до початку терапії, а також під час терапії препаратом Трувада та за клінічними показаннями. У хворих із загрозою ниркової недостатності слід проводити регулярний моніторинг кліренсу креатиніну та фосфору у сироватці крові. Тому потенційну користь від прийому препарату Трувада слід оцінювати порівняно з потенційним ризиком токсичного впливу на нирки. Не рекомендується застосовувати препарат Трувада у хворих з кліренсом креатиніну <30 мл/хв, а також у хворих, яким необхідний гемодіаліз. Слід уникати прийому препарату одночасно з нефротоксичними препаратами або після недавнього застосування таких препаратів. Вплив на кісткову систему У клінічному дослідженні спостерігалося зменшення мінеральної щільності кісткової тканини в кістках поперекового відділу та стегнових кістках під час лікування препаратом Трувада. Більшість випадків зниження мінеральної щільності кісткової тканини спостерігалося протягом перших 24-48 тижнів та зберігалося протягом 144 тижнів дослідження. Слід спостерігати за станом кісткової тканини ВІЛ-інфікованих пацієнтів із патологічними переломами кісток в анамнезі та ризиком остеопенії. При підозрі на аномалію із боку кісткової системи необхідно провести відповідне обстеження. Ліподистрофія У пацієнтів, які отримували антирстровірусну терапію, спостерігався перерозподіл/накопичення жирової клітковини, включаючи центральне ожиріння, збільшення відкладення жирової клітковини в дорсоцервікальній області («горб буйвола»), зменшення обсягу периферичної жирової тканини (зменшення жирової клітковини в області кінцівок), зменшення області обличчя, може бути гіпертрофія молочних залоз і «кушінгоідний зовнішній вигляд». Механізм та віддалені наслідки цих ефектів нині невідомі. Причинно-наслідковий зв'язок встановлено не був. Рання вірусологічна неефективність У клінічних дослідженнях за участю ВІЛ-інфікованих хворих було показано, що ряд терапевтичних режимів, що передбачають використання тільки трьох нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази, в цілому менш ефективні, ніж потрійні режими, що передбачають використання двох нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази в поєднанні або з ненукліном. , або з інгібітором протеази ВІЛ-1 Зокрема, повідомлялося про ранню вірусологічну неефективність та високу частоту появи мутацій (за типом заміни), що зумовлюють розвиток резистентності. Виходячи з цього режими, що передбачають застосування трьох нуклеозидних інгібіторів, слід використовувати з обережністю. За хворими, режим терапії яких передбачає використання лише трьох нуклеозидних інгібіторів, слід проводити ретельне спостереження;у разі також рекомендується розглянути можливість зміни схеми лікування. Синдром відновлення імунітету У ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію, спостерігався розвиток синдрому відновлення імунітету. На фоні відновлення імунної функції на початку комбінованої антиретровірусної терапії можливе загострення безсимптомних або залишкових опортуністичних інфекцій (інфекція, викликана Mycobacterium avium та/або Pneumocystis jirovecii, цитомегаловірусна інфекція, пневмонія, або туберкульоз). Такі реакції спостерігаються, як правило, у перші кілька тижнів або місяців застосування антиретровірусної терапії, пацієнти при цьому повинні перебувати під ретельним клінічним наглядом фахівців, які мають досвід лікування пацієнтів із ВІЛ захворюваннями. Вплив на здатність до керування автомобілем та роботи з механізмами Не проводилися дослідження щодо вивчення впливу препарату на здатність до керування автотранспортом або іншими механізмами. Пацієнтів слід проінформувати про можливе запаморочення під час лікування цим препаратом. Пацієнтам, які приймають препарат Трувада, необхідно дотримуватися запобіжних заходів, або уникати керування транспортними засобами та занять іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій з урахуванням профілю побічних ефектів.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діюча речовина: тенофовіру алафенаміду фумарат 28,04 мг (у перерахунку на тенофовіру алафенамід 25 мг); допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, магнію стеарат; Оболонка таблетки: Опадрай II жовтий 85F120028: полівініловий спирт, титану діоксид, макрогол, тальк, барвник заліза оксид жовтий (Е172). По 30 таблеток у флакон білого кольору місткістю 60 мл із поліетилену високої щільності (ПЕВП), запаяний алюмінієвою фольгою, закупорений поліпропіленовою кришкою із системою захисту від розтину дітьми. Всередину флакона поміщають поглинач вологи (силікагель) 1 грам. Вільний простір у флаконі заповнюють ватою з поліестеру. По 1 флакону разом з інструкцією із застосування в картонній пачці. При вторинному впакуванні препарату на ВАТ "Фармстандарт-Лікзасоби" По 30 таблеток у флакон білого кольору місткістю 60 мл із поліетилену високої щільності (ПЕВП). запаяний алюмінієвою фольгою, закупорений поліпропіленовою кришкою із системою захисту від розтину дітьми. Всередину флакона поміщають поглинач вологи (силікагель) 1 грам. Вільний простір у флаконі заповнюють ватою з поліестеру. По 1 флакону разом з інструкцією із застосування в пачці з картону з контролем першого розтину.Опис лікарської формиКруглі таблетки, покриті плівковою оболонкою жовтого кольору, з гравіюванням "GSI" на одній стороні та "25" на іншій.Фармакотерапевтична групаПротивірусний засіб.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо Вемліді натщесерце дорослими пацієнтами з хронічним гепатитом У максимальні концентрації тенофовіру алафенаміду в плазмі крові спостерігалися приблизно через 0,48 години після прийому дози. На підставі популяційного фармакокінетичного аналізу досліджень Фази 3 за участю пацієнтів з хронічним гепатитом В, середні значення площі під фармакокінетичною кривою протягом 24 годин (AUC0-24) у стані рівноваги для тенофовіру алафенаміду та тенофовіру склали 0,22мк і 0,22мкг 32 мкг * год / мл відповідно. Показники максимальної концентрації (Сmах) у стані рівноваги для тенофовіру алафенаміду і тенофовіру склали 0,18 мкг/мл і 0,02 мкг/мл відповідно. В порівнянні з прийомом натще,прийом одноразової дози препарату Вемліді® одночасно з їжею з високим вмістом жирів призвів до збільшення експозиції тенофовіру алафенаміду на 65%. Розподіл Зв'язування тенофовіру алафенаміду з білками плазми крові склало приблизно 80%. Зв'язування тенофовіру з білками плазми крові людини становить менше 0,7% і не залежить від концентрації в діапазоні від 0,01 до 25 мкг/мл. Метаболізм Для людини метаболізм є основним способом виведення тенофовіру алафенаміду, на його частку припадає >80% дози для вживання. Дослідження in vitro показали, що тенофовіру алафенамід метаболізується в тенофовір (основний метаболіт) під впливом карбоксілестерази-1 у гепатоцитах та під впливом катепсину А в мононуклеарних клітинах периферичної крові та макрофагах. In vivo тенофовіру алафенамід гідролізується всередині клітин з утворенням тенофовіру (основний метаболіт), який фосфорилюється в тенофовіру дифосфат (активний метаболіт). In vitro тенофовіру алафенамід не метаболізується під впливом цитохромів (СУР) CYP1A2, CYP2C8. CYP2C9, CYP2C19 або CYP2D6. Мінімальний вплив на метаболізм тенофовіру алафенаміду має CYP3A4. Виведення Ниркова екскреція тенофовіру алафенаміду в незміненому вигляді є допоміжним шляхом виведення, при якому виводиться менше 1% дози. Тенофовіру алафенамід виводиться головним чином після перетворення на тенофовір у процесі метаболізму. Середні періоди напіввиведення тенофовіру алафенаміду та тенофовіру з плазми крові становлять 0,51 та 32,37 години відповідно. Тенофовір виводиться з організму через нирки, у цьому задіяні два механізми – клубочкова фільтрація та активна канальцева секреція. Лінійність/нелінійність Показники фармакокінетики тенофовіру алафенаміду пропорційно змінюються у діапазоні доз від 8 до 125 мг. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Вік, стать і раса Не виявлено клінічно значущих відмінностей у фармакокінетиці залежно від віку або расової приналежності. Відмінності у фармакокінетиці залежно від статі не вважалися клінічно значущими. Пацієнти з порушенням функції печінки У пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю загальні концентрації тенофовіру алафенаміду та тенофовіру у плазмі крові нижчі, ніж у пацієнтів з нормальною функцією печінки. Після поправки на зв'язування з білками концентрації незв'язаного (вільного) тенофовіру алафенаміду в плазмі крові при тяжкій печінковій недостатності та нормальній функції печінки не відрізнялися. Пацієнти з порушенням функції нирок У дослідженнях тенофовіру алафенаміду не спостерігалися клінічно значущі відмінності у фармакокінетиці тенофовіру алафенаміду або тенофовіру між здоровими добровольцями та пацієнтами з тяжкою нирковою недостатністю (розрахунковий кліренс креатиніну (КК) > 15, але Діти Оцінку фармакокінетики тенофовіру алафенаміду та тенофовіру проводили у ВІЛ-1-інфікованих раніше не проходили лікування підлітків, які отримували тенофовіру алафенамід (10 мг) спільно з елвітегравіром, кобіцистатом та емтрицитабіном у вигляді комбінованого препарату. Елвітегравір + Емтріцітабін). Клінічно значущі відмінності у фармакокінетиці тенофовіру алафенаміду або тенофовіру між підлітками та дорослими, інфікованими ВІЛ-1, не спостерігалися.ФармакодинамікаМеханізм дії Тенофовіру алафенамід є фосфоноамідатним проліком тенофовіру (аналог 2,-дезоксиаденозинмонофосфата). Тенофовіру алафенамід проникає у первинні гепатоцити шляхом пасивної дифузії та переноситься транспортерами печінкового захоплення – транспортними поліпептидами органічних аніонів (ОАТР1В1 та ОАТР1ВЗ). У первинних гепатоцитах тенофовіру алафенамід в першу чергу гідролізується за допомогою карбоксилестерази-1 з утворенням тенофовіру. Внутрішньоклітинний тенофовір згодом фосфорилюється до фармакологічно активного метаболіту тенофовіру дифосфату. Тенофовір дифосфат інгібує реплікацію вірусу гепатиту В (ВГВ) шляхом впровадження у вірусну дезоксирибонуклеїнову кислоту (ДНК) за допомогою зворотної транскриптази ВГВ, що призводить до обриву ланцюга ДНК. Тенофовір має специфічну активність по відношенню до ВГВ та вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ-1 та ВІЛ-2). Тенофовіру дифосфат є слабким інгібітором ДНК-полімераз ссавців, які включають мітохондріальну ДНК-полімеразу, а виходячи з декількох проведених досліджень, у тому числі досліджень мітохондріальної ДНК, мітохондріальна токсичність in vitro не доведена. Противірусна активність Противірусну активність тенофовіру алафенаміду оцінювали у клітинах гепатоцелюлярної карциноми (HepG2) за допомогою набору клінічних штамів ВГВ, генотипів А-Н. Значення ЕС50 (50% ефективна концентрація) для тенофовіру алафенаміду варіювали від 34,7 до 134,4нМ. за загального середнього значення ЄС50 86,6 нМ. Значення СС50 (50% цитотоксична концентрація) у клітинах HepG2 становило >44400 нМ. Резистентність В рамках об'єднаного аналізу пацієнтів, які отримують препарат Вемліді®, для пацієнтів, у яких відбувся вірусологічний прорив (2 візити поспіль із ДНК ВГВ ≥69 МО/мл після зниження Перехресна резистентність Противірусна активність тенофовіру алафенаміду оцінювалася на підставі набору штамів, що містять мутації нуклеозидних/нуклеотидних інгібіторів зворотної транскриптази у клітинах HepG2. Штами ВГВ. експресуючі заміни rtV173L, rtL180M та rtM204V/I, пов'язані з резистентністю до ламівудину, залишалися чутливими до тенофовіру алафенаміду (Показання до застосуванняЛікування хронічного гепатиту В у дорослих та підлітків (у віці від 12 років з масою тіла не менше 35 кг).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якого іншого компонента препарату. Дитячий вік до 12 років та маса тіла Період грудного вигодовування (безпека не встановлена). Пацієнтам із термінальною нирковою недостатністю (КК Одночасний прийом з іншими препаратами, що містять тенофовіру алафенамід, тенофовіру дизопроксилу фумарат або адефовіру дипівоксил. Пацієнтам з спадковими порушеннями, що рідко зустрічаються, пов'язаними з непереносимістю лактози, дефіцитом лактази, глюкозо-галактозною мальабсорбцією. З обережністю: Пацієнти з поєднаною інфекцією ВІЛ та ВГВ або інфіковані ВГВ та вірусом гепатиту С або D. Пацієнти, інфіковані ВГВ, з декомпенсованим захворюванням печінки та ступенем тяжкості цирозу > 9 балів за класифікацією Чайлд-П'ю (клас С) (ефективність та безпека не встановлена ​​в даній популяції). У пацієнтів, які приймають інші лікарські препарати, спільне застосування з препаратом Вемліді® не рекомендується, включаючи: лікарські препарати – індуктори Р-глікопротеїну (P-gp) (наприклад, рифампіцин, рифабутин, карбамазепін, фенобарбітал або звіробій продірявлений [Hypericum perforatum]); лікарські засоби, що є сильними інгібіторами P-gp; протисудомні препарати: карбамазепін, окскарбазепін, фенобарбітал, фенітоїн; протигрибкові препарати: ітраконазол, кетоконазол; антимікобактеріальні препарати, такі як рифампіцин, рифапентин, рифабутин; лікарські препарати для лікування ВІЛ-інфекції – інгібітори протеази, такі як атазанавір/кобіцистат; атазанавір/ритоїавір; дарунавір/кобіцистат; дарунавір/ритонавір; лопінавір/ритонавір; типраіавір/ритонавір.Вагітність та лактаціяВагітність Дані щодо застосування тенофовіру алафенаміду у вагітних жінок обмежені (менше 300 результатів вагітності) або відсутні. Разом з тим, велика кількість даних про вагітних жінок, які отримували тенофовіру дизопроксилу фумарат (більше 1000 спостережень), вказує на відсутність вад розвитку або ембріональної/неонатальної токсичності, пов'язаних з тенофовіру дизопроксилу фумаратом. Дослідження на тваринах не показали прямого або непрямого несприятливого впливу, зумовленого репродуктивною токсичністю. Таким чином, при необхідності може бути розглянута можливість використання препарату Вемліді® під час вагітності. Період грудного вигодовування Відомості про те, чи виділяється тенофовіру алафенамід у грудне молоко, відсутні. Однак дослідження на тваринах показали, що тенофовір виділяється в молоко. Інформації про вплив тенофовіру на новонароджених/немовлят недостатньо. Неможливо виключити ризик для новонароджених/немовлят. які знаходяться на грудному вигодовуванні, тому препарат Вемліді протипоказаний до застосування в період грудного вигодовування. Фертильність Дані про вплив препарату Вемліді на фертильність людини відсутні. Дослідження на тваринах не показали несприятливого впливу тенофовіру алафенаміду на фертильність.Побічна діяКороткий опис профілю безпеки Опенька небажаних реакцій заснована на об'єднаних даних з безпеки, отриманих в ході двох досліджень 3 фази, в яких 866 пацієнтів, інфікованих ВГВ, отримували тенофовіру алафенамід у дозі 25 мг один раз на добу в подвійному сліпому режимі аж до 96 тижня (при середній тривалості впливу препарату 104 тижні під час сліпого дослідження), та у постреєстраційному періоді. Найпоширенішими небажаними реакціями були біль голови (12%), нудота (6%) і слабкість (6%). Після 96-го тижня пацієнти або продовжували вихідну схему лікування у сліпому режимі, або приймали препарат Вемліді у відкритому режимі. Не було виявлено жодних додаткових небажаних реакцій на препарат Вемлідій® з 96 по 120 тиждень ні в рамках подвійної сліпої фази, ні у підгрупі пацієнтів, які отримували препарат Вемліді® у відкритому режимі. Зведена таблиця небажаних реакцій При застосуванні тенофовіру алафенаміду у пацієнтів з хронічним гепатитом В були відмічені наступні небажані лікарські реакції (Таблиця 1). Нижче наведені небажані реакції з розподілом за класом систем органів та частотою витривалості на підставі аналізу протягом 96 тижнів. Частота небажаних реакцій визначається так: дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100). Порушення з боку нервової системи: Дуже часто – головний біль; Часто - Запаморочення. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: Часто – діарея, блювання, нудота, біль у животі, здуття живота, метеоризм. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: Часто – підвищення активності АЛТ. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: Часто – Висип, свербіж; Нечасто – ангіоневротичний набряк1, кропив'янка1. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: Часто – Артралгія. Загальні розлади та порушення в місці введення: Часто – слабкість. 1 Небажані реакції, виявлені в післяреєстраційному періоді, при прийомі препаратів, що містять тенофовіру алафенамід.Взаємодія з лікарськими засобамиДослідження взаємодії проводили лише у дорослих. Протипоказано одночасне застосування препарату Вемліді з препаратами, що містять тенофовіру дизопроксилу фумарат, тенофовіру алафенамід або адефовіру дипівоксил. Лікарські препарати, які можуть негативно впливати на тенофовіру алафенамід Транспортування тенофовіру алафенаміду здійснюють P-gp та білок резистентності раку молочної залози (BCRP). Передбачається, що лікарські препарати, що є індукторами P-gp (наприклад, рифампіцин, рифабутин, карбамазепін, фенобарбітал або звіробій продірявлений), знижують концентрацію тенофовіру алафенаміду в плазмі крові, що може призводити до втрати терапевтичного ефекту препарату. Призначати такі лікарські препарати разом із препаратом Вемліді® не рекомендується. Одночасний прийом препарату Вемліді з лікарськими препаратами, що інгібують P-gp та BCRP, може підвищувати концентрацію тенофовіру алафенаміду в плазмі крові. Не рекомендується призначати препарат Вемліді разом із сильними інгібіторами P-gp. Тенофовіру алафенамід є субстратом ОАТР1В1 та ОАТР1ВЗ in vitro. Активність ОАТР1В1 та/або ОАТР1ВЗ може негативно впливати на розподіл тенофовіру алафенаміду в організмі. Вплив тенофовіру алафенаміду на інші лікарські препарати Тенофовіру алафенамід не є інгібітором ізоферментів CYP1A2, CYP2B6, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19 або CYP2D6 in vitro. Він також не є інгібітором, ні індуктором ізоферменту CYP3A in vivo. Тенофовіру алафенамід не є інгібітором уридиндифосфату глюкуронозилтрансферази (УДФ-ГТ) 1А1 in vitro. Невідомо, чи є тенофовіру алафенамід інгібітором інших ферментів УДФ-ГТ. Інформація про взаємодію препарату Вемліді® з можливими супутніми лікарськими препаратами представлена ​​нижче в Таблиці 2 (збільшення показано як "↑" зменшення - "↑", відсутність змін - "↔" двічі на добу - "2 p/сут."; разова доза - "РД"; один раз на добу - "1 р/сут." і внутрішньовенно - "ВВ"). Описані лікарські взаємодії засновані на проведених дослідженнях тенофовіру алафенаміду або є очікуваними при застосуванні препарату Вемліді. Таблиця 2. Взаємодія препарату Вемліді® та інших лікарських препаратів Лікарський препарат (за терапевтичними групами) Вплив на концентрації лікарських засобів, b Середній коефіцієнт зміни AUC, Сmах, Cmin (90% довірчий інтервал) Рекомендації щодо спільного призначення з препаратом Вемліді® ПРОТИСУМАРНІ ПРЕПАРАТИ Карбамазепін (300 мг внутрішньо, 2 р/добу) Тенофовіру алафенамідс (25 мг внутрішньо, РД) Тенофовіру алафенамід ↓ Сmах 0,43 (0,36, 0,51) ↓ AUC 0,45 (0,40, 0,51) Тенофовір ↓ Сmах 0,70 (0,65, 0,74) ↔AUC 0,77 (0,74, 0,81) Одночасний прийом не рекомендується. Окскарбазепін Фенобарбітал Взаємодія не вивчена. Імовірно: ↓ Тенофовіру алафенамід Одночасний прийом не рекомендується. Фенітоїн Взаємодія не вивчена. Імовірно: ↓ Тенофовіру алафенамід Одночасний прийом не рекомендується. Мідазоламd (2,5 мг внутрішньо, РД) Тенофовіру алафенамід (25 мг внутрішньо, 1 р/сут.) Мідазолам ↔ Сmах 1,02 (0,92, 1,13) ↔ AUC 1,13 (1,04, 1,23) Корекція дози мідазоламу (всередину або ВР) не потрібна. Мідазоламd (1 мг ВР, РД) Тенофовіру алафенамід (25 мг всередину, 1 р/добу) Мідазолам ↔ Сmах 0,99 (0,89, 1,11) ↔ AUC 1,08 (1,04, 1,14) АНТИДЕПРЕСАНТИ Сертралін (50 мг внутрішньо, РД) Тенофовіру алафенамідс (10 мг внутрішньо, 1 р/добу) Тенофовіру алафенамід ↔ Сmах 1,00 (0,86, 1,16) ↔ AUC 0,96(0,89, 1,03) Тенофовір ↔ Сmах 1,10(1,00, 1,21) ↔ AUC 1,02 (1,00, 1,04) ↔ Cmin 1,01 (0,99, 1,03) Корекція дози препарату Вемліді або сертраліну не потрібна. Сертралін (50 мг внутрішньо, РД) Тенофовіру алафенамід (10 мг внутрішньо, 1 р/сут.) Сертралін ↔ Сmах 1,14 (0,94, 1,38) ↔ AUC 0,93 (0,77, 1,13) ПРОТИГРИБКОВІ ПРЕПАРАТИ Ітраконазол Кетоконазол Взаємодія не вивчена. Імовірно: ↑ Тенофовіру алафенамід Одночасний прийом не рекомендується. АНТИМІКОБАКТЕРІАЛЬНІ ЗАСОБИ ріфампіцин ріфапентін Взаємодія не вивчена. Імовірно: ↓ Тенофовіру алафенамід Одночасний прийом не рекомендується. Рифабутін Взаємодія не вивчена. Імовірно: ↓ Тенофовіру алафенамід Одночасний прийом не рекомендується. ПРОТИВІРУСНІ ПРЕПАРАТИ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ВІРУСНОГО ГЕПАТИТУ З Софосбувір (400 мг внутрішньо, 1 р/добу) Взаємодія не вивчена. Імовірно: ↔ Софозбувір ↔ GS-331007 Корекція дози препарату Вемліді або софозбувіру не потрібна. Ледіпасвір/софосбувір (90 мг/400 мг внутрішньо, 1 р/добу) Тенофовіру алафенамід (25 мг внутрішньо, 1 р/добу) Ледіпасвір ? _ _ _ _ 0,89, 1,04) ↔ AUC 1,05 (1,01, 1,09) GS-331007g ↔ Сmах 1,08 (1,05, 1,11) ↔ AUC 1,08 (1,06, 1 ,10) ↔ Cmin 1,10(1,07, 1,12) Корекція дози препарату Вемліді або ледіпасвіру/софозбувіру не потрібна. Тенофовіру алафенамід ↔Сmах 1,03 (0,94, 1,14) ↔ AUC 1,32 (1,25, 1,40) Тенофовір ↑ Сmах 1,62 (1,56, 1,68) ↑ AUC 1,75 (1,69, 1,81) ↑ Cmin 1,85 (1,78, 1,92) Софосбувір/велпатасвір (400 мг/100 мг внутрішньо, 1 р/добу) Взаємодія не вивчена. Імовірно: ↔ Софозбувір ↔ GS-331007 ↔ Велпатасвір ↑ Тенофовіру алафенамід Корекція дози препарату Вемліді або софосбувіру/велпатасвіру не потрібна. Софосбувір/велпатасвір /воксилапревір (400 мг/100 мг/100 мг + 100 мг внутрішньо, 1 р/сут.) Тенофовіру алафенамідf(25 мг внутрішньо, 1 р/сут) Софозбувір ↔ Сmах 0,95 (0,86, 1,05) ↔ AUC 1,01 (0,97, 1,06) GS-331007g ↔ Сmах 1,02 (0,98, 1,06) ↔AUC 1, 04(1,01, 1,06) Велпатасвір ↔ Сmах 1,05 (0,96, 1,16) ↔ AUC 1,01 (0,94, 1,07) ↔ Cmin 1,01 (0,95, 1 ,09) Воксилапревір ↔ Сmах 0,96 (0,84, 1,11) ↔ AUC 0,94(0,84, 1,05) ↔Cmin 1,02 (0,92, 1,12) Тенофовіра алафенамід ↑ Сmах 1,32 (1,17, 1,48) ↑ AUC 1,52 (1,43, 1,61) Корекція дози препарату Вемліді або софозбувіру/велпатасвіру/воксилапревіру не потрібна. АНТИРЕТРОВІРУСНІ ПРЕПАРАТИ ПРОТИ ВІЛ - ІНГІБІТОРИ ПРОТЕАЗИ Атазанавір/кобіцистат (300 мг/150 мг внутрішньо, 1 р/добу) Тенофовіру алафенамідс (10 мг внутрішньо, 1 р/добу) Тенофовіру алафенамід ↑ Сmах 1.80 (1,48,2,18) ↑ AUC 1,75 (1,55, 1,98) Тенофовір ↑ Сmах 3,16 (3,00, 3,33) ↑ AUC 3,47 (3 ,29, 3,67) ↑ Cmin 3,73 (3,54, 3,93) Атазанавір ↔ Сmах 0,98 (0,94, 1,02 ↔ AUC 1,06(1,01, 1,11) ↔ Cmin 1,18(1,06, 1,31) Кобіцистат ↔ Сmах 0,96 (0,92, 1,00) ↔ AUC 1,05 (1,00, 1,09) ↑ Cmin 1,35(1, 21, 1,51) Одночасний прийом не рекомендується. Атазанавір/ритонавір (300 мг/100 мг внутрішньо, 1 р/сут.) Тенофовіра алафенамідс (10 мг внутрішньо, РД) Тенофовіра алафенамід ↑ Сmах 1,77 (1,28,2,44) ↑ AUC 1,91 (1,55,2,35) Одночасний прийом не рекомендується. Тенофовір ↑ Сmах 2,12 (1,86, 2,43) ↑ AUC 2,62 (2,14,3,20) Атазанавір ↔ Сmах 0,98 (0,89, 1,07) ↔ AUC 0,99 (0,96, 1,01) ↔ Cmin 1,00 (0,96, 1,04) Дарунавір/кобіцистат (800 мг/150 мг внутрішньо, 1 р/добу) Тенофовіру алафенамід (25 мг внутрішньо, 1 р/добу) Тенофовіру алафенамід ↔ Сmах 0,93 (0,72, 1,21) ↔ AUC 0,98 (0,80, 1,19) Тенофовір ↑ Сmах 3,16 (3,00, 3,33) ↑ AUC 3,24 (3,02, 3,47) ↑ Cmin 3,21 (2,90,3,54) Дарунавір ↔ Сmах 1,02 (0,96, 1,09) ↔ AUC 0,99 (0,92, 1, 07 ↔ Cmin 0,97 (0,82, 1,15) Кобіцистат ↔ Сmах 1,06 (1,00, 1,12) ↔ AUC 1,09 (1,03, 1,15) ↔ Сmin 1,11 ( 0,98, 1,25) Одночасний прийом не рекомендується. Дарунавір/ритонавір (800 мг/100 мг внутрішньо, 1 р/добу) Тенофовіру алафенамід ↑ Сmах 1,42 (0,96, 2,09) ↔ AUC 1,06 (0,84, 1,35) Одночасний прийом не рекомендується. Тенофовіру алафенамідс (10 мг внутрішньо, РД) Тенофовір ↑Сmах 2,42 (1,98,2,95) ↑ AUC 2,05 (1,54, 2,72) Дарунавір ↔ Сmах 0,99 (0,91, 1,08) ↔ AUC 1,01 (0,96, 1,06) ↔ Cmin 1,13 (0,95, 1,34) Лопінавір/ритонавір (800 мг/200 мг внутрішньо, 1 р/сут.) Тенофовіру алафенамід (10 мг внутрішньо, РД) Тенофовіру алафенамід ↑ Cmax 2,19 (1,72, 2,79) ↑ AUC 1,47 (1,17, 1,85) Тенофовір ↑ Сmах 3,75 (3,19, 4,39) ↑ AUC 4,16 (3,50, 4,96) Лопінавір ↔ Сmах 1,00 (0,95, 1,06) ↔ AUC 1,00(0,92, 1,09) ↔ Cmin 0,98 (0,85, 1, 12) Одночасний прийом не рекомендується. Типранавір/ритонавір Взаємодія не вивчена. Імовірно: ↓Тенофовира алафенамід Одночасний прийом не рекомендується. АНТИРЕТРОВІРУСНІ ПРЕПАРАТИ ПРОТИ ВІЛ-ІНГІБІТОРИ ІНТЕГРАЗИ Долутегравір (50 мг внутрішньо, 1 р/добу) Тенофовіру алафенамід (10 мг внутрішньо, РД) Тенофовіру алафенамід ↑ Сmах 1,24 (0,88, 1,74) ↑ AUC 1,19 (0,96, 1,48) Тенофовір ↔ Сmах 1,10 (0,96, 1,25) ↑ AUC 1,25 (1,06, 1,47) Долутегравір ↔ Сmах 1,15 (1,04, 1,27) ↔ AUC 1,02 (0,97, 1,08) ↔ Cmin 1,05 (0,97, 1, 13) Корекція дози препарату Вемліді або долутегравіру не потрібна. Ралтегравір Взаємодія не вивчена. Імовірно: ↔ Тенофовіру алафенамід ↔ Ралтегравір Корекція дози препарату Вемліді або ралтегравіру не потрібна. АНТИРЕТРОВІРУСНІ ПРЕПАРАТИ ПРОТИ ВІЛ - НЕНУКЛЕОЗИДНІ ІНГІБІТОРИ ЗВОРОТНОЇ ТРАНСКРИПТАЗИ Ефавіренз (600 мг внутрішньо, 1 р/добу) Тенофовіру алафенамідh (40 мг внутрішньо. 1 р/добу) Тенофовіру алафенамід ↓ Сmах 0,78 (0,58, 1,05) ↔ AUC 0,86 (0,72, 1,02) Тенофовір ↓ Сmах 0,75 (0,67, 0,86) ↔ AUC 0,80 (0,73, 0,87) ↔ Cmin 0,82 (0,75, 0,89) Імовірно: ↔ Ефавіренз Корекція дози препарату Вемліді або ефавіренза не потрібна. Невірапін Взаємодія не вивчена. Імовірно: ↔Тенофовіру алафенамід ↔Невірапін Корекція дози препарату Вемліді або невірапіну не потрібна. Рілпівірін (25 мг внутрішньо, 1 р/добу) Тенофовіру алафенамід (25 мг внутрішньо, 1 р/добу) Тенофовіру алафенамід ↔ Сmах 1,01 (0,84, 1,22) ↔ AUC 1,01 (0,94, 1,09) Тенофовір ↔ Сmах 1,13 (1,02, 1,23) ↔ AUC 1,11 (1,07, 1,14) ↔ Cmin 1,18(1,13, 1,23) Рілпівірін ↔ Сmах 0,93 (0,87, 0,99) ↔ AUC 1,01 (0,96, 1, 06) ↔ Cmin 1,13 (1,04, 1,23) Корекція дози препарату Вемліді або рилпівірину не потрібна. АНТИРЕТРОВІРУСНІ ПРЕПАРАТИ ПРОТИ ВІЛ - АНТАГОНІСТ РЕЦЕПТОРІВ CCR5 Маравірок Взаємодія не вивчена. Імовірно: ↔ Тенофовіру алафенамід ↔ Маравірок Корекція дози препарату Вемліді або маравіроку не потрібна. ХАРЧОВІ ДОБАВКИ РОСЛИННОГО ПОХОДЖЕННЯ Звіробій продірявлений (Hypericum perforatum) Взаємодія не вивчена. Імовірно: ↓Тенофовира алафенамід Одночасний прийом не рекомендується. ГОРМОНАЛЬНІ КОНТРАЦЕПТИВИ Норгестимат (0,180 мг/0,215 мг/0,250 мг внутрішньо, 1 р / добу ) . Норелгестромін ↔ Сmах 1,17 (1,07, 1,26) ↔ AUC 1,12(1,07, 1,17) ↔ Cmin 1.16 (1,08, 1,24) Норгестрел ↔ Сmах 1,10(1, 02, 1,18) ↔ AUC 1,09(1,01, 1,18) ↔ Cmin 1,11 (1,03, 1,20) Етинілестрадіол ↔ Сmах 1,22 (1,15, 1,29) ↔ AUC 1,11 (1,07, 1,16) ↔ Cmin 1,02 (0,93, 1,12) Корекція дози препарату Вемліді або норгестимату/етинілестрадіолу не потрібна. a. Усі дослідження взаємодій проводилися на здорових добровольцях. b. Усі межі відсутності впливу – 70% – 143%. с. Дослідження із застосуванням емтрицитабіну/тенофовіру алафенаміду у вигляді комбінованого препарату з фіксованим дозуванням в одній таблетці. d. Чутливий субстрат ізоферменту CYP3A4. e. Дослідження із застосуванням елвітегравіру/кобіцистату/емтрицитабіну/тенофовіру алафенаміду у вигляді комбінованого препарату з фіксованим дозуванням в одній таблетці. f. Дослідження із застосуванням емтрицитабіну/рілпівірину/тенофовіру алафенаміду у вигляді комбінованого препарату з фіксованим дозуванням в одній таблетці. g. Основний циркулюючий нуклеозидний метаболіт софосбувіру. h. Дослідження із застосуванням тенофовіру алафенаміду 40 мг та емтрицитабіну 200 мг. i. Дослідження проведено з додаванням 100 мг воксилапревіру для досягнення експозиції воксилапревіру, очікуваної у пацієнтів, інфікованих ВГС.Спосіб застосування та дозиДля прийому всередину. Лікування має починатися та контролюватись лікарем, який має досвід лікування хронічного гепатиту В. Дорослі та підлітки (віком 12 років і старше з масою тіла не менше 35 кг): 1 таблетка 1 раз на добу з їжею. Таблетку необхідно ковтати повністю, запиваючи водою. Таблетки не рекомендується розжовувати. Припинення лікування Питання про припинення лікування може розглядатися так: У пацієнтів з виявляється е-антигеном вірусу гепатиту В (HBeAg-позитивних) без цирозу печінки лікування слід продовжувати, принаймні, протягом 6-12 місяців після підтвердження сероконверсії по НВе (зникнення HBeAg і зникнення ДНК вірусу гепатиту В НВе) або до сероконверсії по HBs або до моменту втрати ефективності лікування. Після припинення лікування рекомендується регулярно обстежувати пацієнта для виявлення рецидиву віремії. У HBeAg-від'ємних пацієнтів без цирозу печінки лікування слід продовжувати, як мінімум, до сероконверсії по HBs або до появи ознак неефективності лікування. При тривалому лікуванні протягом більше 2 років рекомендується регулярно обстежувати пацієнта з метою підтвердження того, що обране для конкретного пацієнта лікування залишається оптимальним. Пропущена доза Якщо, у разі пропуску дози, з моменту звичайного прийому пройшло не більше 18 годин, пацієнту слід прийняти пропущену дозу препарату Вемліді якнайшвидше, а потім продовжити прийом у звичайному режимі. Якщо з моменту звичайного прийому пройшло більше 18 годин, пацієнту не слід приймати пропущену дозу, а просто продовжити прийом у звичайному режимі. Якщо протягом години після прийому препарату Вемліді у пацієнта виникає блювота, йому слід прийняти ще одну таблетку. Якщо блювання виникає більше, ніж через годину після прийому препарату Вемліді, ще одну таблетку приймати не потрібно. Особливі групи пацієнтів Пацієнти похилого віку Для пацієнтів віком 65 років та старших корекція дози препарату Вемліді® не потрібна. Порушення функції нирок Для дорослих або підлітків (віком 12 років і старше з масою тіла не менше 35 кг) з розрахунковим КК≥15 мл/хв або для пацієнтів з КК У дні гемодіалізу препарат Вемліді слід приймати після закінчення сеансу гемодіалізу. Прийом препарату Вемліді протипоказаний пацієнтам з КК Порушення функції печінки Для пацієнтів з порушенням функції печінки корекція дози препарату Вемліді не потрібна. Діти Безпека та ефективність препарату Вемліді® у дітей віком до 12 років або з масою тілаПередозуванняУ разі передозування пацієнт повинен перебувати під наглядом на предмет появи ознак токсичності. Лікування передозування препаратом Вемліді® включає загальні підтримуючі заходи, у тому числі контроль показників життєво важливих функцій та спостереження за клінічним станом пацієнта. Тенофовір ефективно виводиться шляхом гемодіалізу з коефіцієнтом екстракції приблизно 54%. Невідомо, чи тенофовір виводиться за допомогою перитонеального діалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПередача ВГВ Пацієнти мають бути попереджені про те. що препарат Вемліді не запобігає ризику передачі ВГВ іншим особам статевим шляхом або через кров. Слід продовжувати дотримуватися відповідних запобіжних заходів. Пацієнти з декомпенсованим захворюванням печінки Дані з безпеки та ефективності препарату Вемліді у інфікованих ВГВ пацієнтів з декомпенсованим захворюванням печінки та ступенем тяжкості цирозу > 9 балів за класифікацією Чайлд-П'ю (клас С) відсутні. Такі пацієнти можуть бути схильні до підвищеного ризику виникнення серйозних небажаних реакцій з боку печінки або нирок. Отже, у цієї категорії пацієнтів потрібно ретельніше контролювати функцію печінки та нирок. Загострення гепатиту Загострення під час лікування Спонтанні загострення хронічного гепатиту В трапляються відносно часто і характеризуються тимчасовим підвищенням активності аланінамінотрансферази (АЛТ) у сироватці крові. Після початку противірусного лікування у деяких пацієнтів активність АЛТ у сироватці може підвищитися. У пацієнтів із компенсованою печінковою недостатністю ці підвищення активності АЛТ у сироватці крові зазвичай не супроводжуються підвищенням концентрації білірубіну у сироватці або декомпенсацією функції печінки. Після загострення гепатиту у пацієнтів з цирозом може підвищитись ризик розвитку декомпенсації функції печінки, тому вони потребують ретельного спостереження під час лікування. Загострення після припинення лікування Повідомлялося про випадки загострення гепатиту у пацієнтів, які припинили лікування гепатиту В, що, як правило, пов'язано з підвищенням рівня ДНК ВГВ у плазмі. У більшості таких випадків пацієнти не потребують лікування, але також після припинення лікування гепатиту можуть розвиватися і важкі загострення, аж до летального результату. Після припинення лікування гепатиту В потрібне подальше клінічне та лабораторне спостереження протягом не менше 6 місяців, слід з певною періодичністю контролювати показники функції печінки. За потреби слід відновити лікування гепатиту В. У пацієнтів з прогресуючим захворюванням печінки або цирозом не рекомендується переривати лікування, оскільки загострення гепатиту після припинення лікування може призвести до розвитку печінкової недостатності. У пацієнтів з декомпенсованим захворюванням печінки загострення гепатиту особливо небезпечні і в деяких випадках можуть призвести до смерті. Порушення функції нирок Пацієнти з кліренсом креатиніну Рекомендації щодо застосування препарату Вемліді® один раз на добу у пацієнтів з КК ≥ 15 мл/хв, але Препарат Вемліді протипоказаний до застосування у пацієнтів з КК. Нефротоксичність Не можна виключати потенційний ризик нефротоксичності внаслідок тривалого впливу низьких рівнів тенофовіру внаслідок прийому тенофовіру алафенаміду. Пацієнти, ко-інфіковані ВГВ та вірусом гепатиту С або D Дані щодо безпеки та ефективності препарату Вемліді® у пацієнтів, інфікованих одночасно ВГВ та вірусом гепатиту С або D. відсутні. Для лікування гепатиту С необхідно слідувати рекомендаціям щодо комбінованого призначення лікарських препаратів. Ко-інфікування ВГВ та ВІЛ До початку терапії із застосуванням препарату Вемліді® усім ВГВ-інфікованим пацієнтам з невідомим статусом ВІЛ-1 слід пропонувати скласти тест на наявність антитіл до ВІЛ. У пацієнтів із поєднаною інфекцією ВГВ та ВІЛ препарат Вемліді® слід приймати у поєднанні з іншими антиретровірусними препаратами, які забезпечують належне лікування ВІЛ-інфекції. Спільне призначення з іншими лікарськими засобами Протипоказано одночасне застосування препарату Вемліді з лікарськими препаратами, що містять тенофовіру алафенамід, тенофовіру дизопроксилу фумарат або адефовіру дипівоксил. Не рекомендується призначати препарат Вемліді разом з певними протисудомними препаратами (наприклад, карбамазепін, окскарбазепін, фенобарбітал і фенітоїн), ангімікобактеріальними засобами (наприклад, рифампіцин, рифабутин і рифапентин) або звіробоєм продир у плазмі крові. Спільне призначення препарату Вемліді з сильними інгібіторами P-gp (наприклад, ітраконазол та кетоконазол) може призвести до збільшення концентрації тенофовіру алафенаміду в плазмі крові. Одночасний прийом не рекомендується. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Препарат Вемліді® не має або незначно впливає на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. Слід попередити пацієнтів, що повідомлялося про випадки запаморочення під час лікування препаратом Вемліді.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему