Сердечно-сосудистые МСД

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, вкриті плівковою оболонкою – 1 табл. Активні речовини: лозартан калію – 100 мг, гідрохлортіазид – 12,5 мг; Допоміжні речовини: МКЦ (Avicel PH 102) – 148,4 мг; лактози моногідрат – 88,4 мг; крохмаль кукурудзяний прежелатинізований 1500 - 47,86 мг; магнію стеарат – 2,8 мг; Оболонка плівкова: гіпоролоза – 4,8 мг; гіпромелоза - 4,8 мг; титану діоксид (Е171) - 2,4 мг; віск карнаубський - 0,04 мг. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 100 мг+12,5 мг. По 10 чи 14 табл. в блістері із ПВХ/алюмінієвої фольги. По 2 блістери по 14 табл. або 5 блістерів за 10 табл. поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиОвальні пігулки, покриті плівковою оболонкою, білого кольору з гравіюванням "745" на одній стороні.Фармакотерапевтична групаАнтигіпертензивний.ФармакокінетикаВсмоктування Лозартан. При прийомі внутрішньо лозартан добре всмоктується і піддається метаболізму при першому проходженні через печінку з утворенням активного карбоксильованого метаболіту та неактивних метаболітів. Системна біодоступність лозартану у таблетованій формі становить приблизно 33%. Середні Cmax лозартану та його активного метаболіту досягаються через 1 годину та через 3-4 години відповідно. При прийомі лозартану з їжею клінічно значущий вплив на профіль концентрації лозартану в плазмі виявлено не було. Розподіл Лозартан та його активний метаболіт пов'язуються з білками плазми (переважно з альбумінами) більш ніж на 99%. Vd лозартану складає 34 л. Дослідження на щурах показали, що лозартан практично не проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Гідрохлортіазид. Гідрохлортіазид проникає через плацентарний (але не гематоенцефалічний бар'єр) бар'єр і виділяється з грудним молоком. Метаболізм Лозартан. Приблизно 14% дози лозартану, введеного внутрішньовенно або внутрішньо, перетворюється на його активний метаболіт. Після прийому внутрішньо та внутрішньовенного введення лозартану, міченого 14С, радіоактивність циркулюючої плазми крові насамперед обумовлена ​​наявністю в ній лозартану та його активного метаболіту. Низька ефективність перетворення лозартану на його активний метаболіт спостерігалася приблизно у 1% пацієнтів у дослідженні. Крім активного метаболіту, внаслідок гідроксилювання бутилового бічного ланцюга утворюються біологічно неактивні метаболіти, у т.ч. два основні метаболіти і один другорядний - N-2-тетразол-глюкуронід. Виведення Лозартан. Плазмовий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить близько 600 та 50 мл/хв відповідно. Нирковий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить приблизно 74 та 26 мл/хв відповідно. При прийомі лозартану внутрішньо близько 4% дози виводиться нирками у незміненому вигляді, а близько 6% дози у вигляді активного метаболіту. При прийомі лозартану внутрішньо близько 4% дози виводиться нирками у незміненому вигляді та близько 6% у вигляді активного метаболіту. Лозартан та його активний метаболіт мають лінійну фармакокінетику при прийомі внутрішньо лозартану у дозах до 200 мг. Після прийому внутрішньо плазмові концентрації лозартану та його активного метаболіту знижуються поліекспоненційно з кінцевим T1/2 приблизно 2 та 6-9 годин відповідно.При режимі дозування препарату 100 мг 1 раз на добу немає значного накопичення в плазмі крові ні лозартану, ні його активного метаболіту. Виведення лозартану та його метаболітів відбувається нирками та через кишечник, з жовчю. Після прийому внутрішньо лозартану, міченого 14С, близько 35% радіоактивності виявляється у сечі та 58% – у калі. Після внутрішньовенного введення лозартану, міченого 14С, приблизно 43% радіоактивності виявляється у сечі та 50% – у калі. Гідрохлортіазид не піддається метаболізму та швидко виводиться нирками. При контролі рівня препарату в плазмі крові протягом як мінімум 24 годин T1/2 варіював від 5,6 до 14,8 годин. Не менше 61% прийнятої внутрішньо дози виводиться у незміненому вигляді протягом 24 годин. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів. Лозартан - гідрохлортіазид Літні пацієнти. Концентрації лозартану та його активного метаболіту в плазмі крові та швидкість всмоктування гідрохлортіазиду у літніх пацієнтів з артеріальною гіпертензією значно не відрізняються від цих показників у молодих пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Лозартан Підлога. Концентрації лозартану в плазмі крові були в 2 рази вищими у жінок з артеріальною гіпертензією порівняно з чоловіками, які страждають на артеріальну гіпертензію. Концентрації активного метаболіту у чоловіків та жінок не відрізнялися. Це явна фармакокінетична відмінність, що не має клінічного значення. Порушення функції печінки. При прийомі внутрішньо пацієнтами з легким та помірним алкогольним цирозом печінки концентрації лозартану та його активного метаболіту у плазмі крові виявилися відповідно у 5–1,7 рази більше, ніж у молодих добровольців чоловічої статі. Порушення функції нирок. Концентрації лозартану в плазмі у пацієнтів з Cl креатиніну вище 10 мл/хв не відрізнялися від таких у осіб із збереженою функцією нирок. AUC лозартану у хворих, які перебувають на гемодіалізі, виявилася приблизно в 2 рази більшою порівняно з AUC у пацієнтів з нормальною нирковою функцією. Концентрації активного метаболіту в плазмі не змінювалися у пацієнтів з порушенням функції нирок або пацієнтів, які перебували на гемодіалізі. Лозартан та його активний метаболіт не виводяться за допомогою процедури гемодіалізу.ФармакодинамікаМеханізм дії Препарат Гізаар Форте Компоненти препарату Гізаар Форте мають адитивну антигіпертензивну дію, знижуючи рівень АТ більшою мірою, ніж кожен із компонентів окремо. Вважається, що цей ефект зумовлений взаємодоповнювальною дією обох компонентів. Внаслідок діуретичного ефекту гідрохлортіазид підвищує активність реніну плазми крові (АРП), стимулює секрецію альдостерону, збільшує концентрацію ангіотензину II та знижує вміст калію у сироватці крові. Прийом лозартану блокує всі фізіологічні ефекти ангіотензину II і внаслідок придушення ефектів альдостерону може сприяти зниженню втрати калію, пов'язаного з прийомом діуретика. Лозартан має помірний і минущий урикозуричний ефект. Гідрохлортіазид викликає невелике підвищення концентрації сечової кислоти у крові.Комбінація лозартану та гідрохлортіазиду сприяє зменшенню вираженості гіперурикемії, спричиненої діуретиком. Лозартан Ангіотензин II є потужним вазоконстриктором, головним активним гормоном РААС, а також вирішальною ланкою при розвитку артеріальної гіпертензії. Ангіотензин II зв'язується з АТ1-рецепторами, що знаходяться в багатьох тканинах (у гладком'язових тканинах судин, надниркових залозах, нирках і серці), і виконує кілька важливих біологічних функцій, включаючи вазоконстрикцію і вивільнення альдостерону. Крім цього, ангіотензин II стимулює розростання гладких клітин. АТ2-рецептори - другий тип рецепторів, з якими зв'язується ангіотензин II, але його роль у регуляції функції ССС невідома. Лозартан - селективний антагоніст АТ1-рецепторів ангіотензину II високоефективний при пероральному прийомі. Лозартан та його фармакологічно активний карбоксильований метаболіт (Е-3174) як in vitro, так і in vivo блокують усі фізіологічні ефекти ангіотензину II незалежно від його джерела чи шляху синтезу. На відміну від деяких пептидних антагоністів ангіотензину II лозартан не має властивостей агоніста. Лозартан вибірково зв'язується з АТ1-рецепторами і не зв'язується і не блокує рецептори інших гормонів та іонних каналів, що відіграють важливу роль у регуляції функції ССС. Крім того, лозартан не пригнічує АПФ (кініназа II), який відповідає за руйнування брадикініну. Отже, ефекти, які безпосередньо не пов'язані з блокадою АТ1-рецепторів, такі як посилення брадикінінопосередніх ефектів або розвиток набряків (лозартан — 1,7%, плацебо — 1,9%), не мають відношення до дії лозартану. Гідрохлоротіазид Механізм антигіпертензивної дії тіазид невідомий. Тіазиди зазвичай не впливають на нормальний рівень артеріального тиску. Гідрохлортіазид є діуретиком та антигіпертензивним засобом. Він впливає на реабсорбцію електролітів у дистальних канальцях нирок. Гідрохлортіазид приблизно однаково збільшує екскрецію іонів натрію і хлору. Натрійурез може супроводжуватися невеликою втратою іонів калію та бікарбонату. При внутрішньому прийомі діуретичний ефект розвивається протягом 2 год, досягає максимуму в середньому через 4 год і триває від 6 до 12 год. Фармакодинаміка Препарат Гізаар Форте є комбінованим препаратом лозартану та гідрохлортіазиду. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та гіпертрофією лівого шлуночка лозартан, у т.ч. у комбінації з гідрохлортіазидом, зменшує ризик серцево-судинної захворюваності та смертності, що було доведено за допомогою оцінки комбінованої частоти розвитку інсульту та інфаркту міокарда, а також показника серцево-судинної смертності у даної категорії хворих. Лозартан Лозартан пригнічує підвищення САД та ДАТ при інфузії ангіотензину II. У момент Cmax лозартану в плазмі крові після прийому лозартану в дозі 100 мг вищезазначений ефект пригнічується приблизно на 85%, а через 24 години після одноразового та багаторазового прийомів – на 26–39%. У період прийому лозартану усунення негативного зворотного зв'язку, що полягає у придушенні ангіотензином II секреції реніну, веде до збільшення АРП. Збільшення АРП призводить до збільшення концентрації ангіотензину ІІ у плазмі крові. При тривалому (6-тижневому) лікуванні пацієнтів з артеріальною гіпертензією лозартаном у дозі 100 мг на добу спостерігалося 2-3-кратне збільшення концентрації ангіотензину II у плазмі крові в момент досягнення Cmax лозартану. У деяких пацієнтів спостерігалося ще більше збільшення концентрації ангіотензину II, особливо при невеликій тривалості лікування (2 тижні). Незважаючи на це, у процесі лікування антигіпертензивна активність та зниження концентрації альдостерону у плазмі крові виявлялися через 2 та 6 тижнів терапії, що вказує на ефективну блокаду рецепторів ангіотензину II. Після відміни лозартану АРП та концентрація ангіотензину II знижувалися протягом 3 діб до вихідних значень, що спостерігалися до початку прийому лозартану. Вплив препарату Гізаар Форте на АРП та концентрацію ангіотензину II був подібним до спостережуваного при прийомі лозартану в дозі 50 мг. Оскільки лозартан є специфічним антагоністом АТ1-рецепторів ангіотензину II, він не пригнічує АПФ (кініназу II) — фермент, який інактивує брадикінін. Дослідження, в якому порівнювалися ефекти лозартану в дозах 20 та 100 мг з ефектами інгібітору АПФ за впливом на ангіотензин I, ангіотензин II та брадикінін, показало, що лозартан блокує ефекти ангіотензину I та ангіотензину II, не впливаючи на ефект. Це зумовлено специфічним механізмом дії лозартану. Інгібітор АПФ блокував реакції на ангіотензин I і підвищував вираженість ефектів, зумовлених дією брадикініну, не впливаючи на вираженість відповіді на ангіотензин II, що демонструє фармакодинамічну різницю між лозартаном та інгібіторами АПФ. Концентрації лозартану та його активного метаболіту у плазмі крові, а також антигіпертензивний ефект лозартану зростають із збільшенням дози препарату. Оскільки лозартан та його активний метаболіт є антагоністами рецепторів ангіотензину II (АРА II), вони обидва роблять внесок у антигіпертензивний ефект. У дослідженні з одноразовим прийомом лозартану в дозі 100 мг, до якого включалися здорові добровольці (чоловіки), прийом препарату внутрішньо в умовах високо- та малосольової дієти не впливав на швидкість клубочкової фільтрації (СКФ), ефективний нирковий плазмоток та фільтраційну фракцію. Лозартан мав натрійуретіческій ефект, який був більш виражений при малосольової дієті і, мабуть, не був пов'язаний з придушенням ранньої реабсорбції натрію в проксимальних ниркових канальцях. Лозартан також викликав минуще збільшення виділення сечової кислоти нирками. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, протеїнурією (не менше 2 г/24 год), без цукрового діабету та приймаючих лозартан протягом 8 тижнів у дозі 50 мг з поступовим збільшенням до 100 мг, спостерігалося достовірне зниження протеїнурії (на 42%), фракційної екскреції. альбуміну та імуноглобулінів (IgG). У цих пацієнтів лозартан стабілізував ШКФ та зменшував фільтраційну фракцію. У жінок у постменопаузному періоді з артеріальною гіпертензією, які приймали лозартан у дозі 50 мг протягом 4 тижнів, не було виявлено впливу терапії на нирковий та системний рівень ПГ. Лозартан не впливає на вегетативні рефлекси і не має тривалого ефекту щодо концентрації норадреналіну в плазмі крові. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією лозартан у дозах до 150 мг на добу не викликав клінічно значущих змін концентрації тригліцеридів натще, загального холестерину та холестерину ЛПВЩ. У тих же дозах лозартан не впливав на концентрацію глюкози в крові натще. Загалом лозартан викликав зниження концентрації сечової кислоти в сироватці крові (зазвичай менше 0,4 мг/дл), що зберігалося при тривалому лікуванні. У контрольованих клінічних дослідженнях за участю пацієнтів з артеріальною гіпертензією випадків відміни препарату через збільшення концентрації креатиніну або вмісту калію в сироватці крові не зареєстровано. У 12-тижневому паралельному дослідженні, яке включали пацієнтів з лівошлуночковою недостатністю (II–IV функціонального класу за класифікацією NYHA), більшість з яких приймали діуретики та/або серцеві глікозиди, порівнювали ефекти лозартану в дозах 2,5, 10, 25 та 5 мг/добу з плацебо. У дозах 25 та 50 мг на добу препарат проявляв позитивні гемодинамічні та нейрогормональні ефекти, які зберігалися протягом усього дослідження. Гемодинамічні ефекти включали збільшення серцевого індексу та зниження тиску заклинювання в легеневих капілярах, а також зниження ОПСС, середнього системного АТ та ЧСС. Частота виникнення гіпотензії у цих пацієнтів залежала від дози препарату. Нейрогормональні ефекти включали зниження концентрації альдостерону та норадреналіну в крові.Показання до застосуванняартеріальна гіпертензія (пацієнти, яким показана комбінована терапія); зниження ризику асоційованої серцево-судинної захворюваності та смертності у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та гіпертрофією лівого шлуночка, що виявляється сукупним зниженням частоти серцево-судинної смертності, частоти інсульту та інфаркту міокарда.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до будь-якого компонента препарату; підвищена чутливість до похідних сульфонамідів; анурія; виражені порушення функції нирок (Cl креатиніну менше 30 мл/хв); виражені порушення функції печінки; одночасне застосування з аліскіреном у пацієнтів із сазхарним діабетом; вагітність та період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека застосування не встановлені); спадкова непереносимість лактози, дефіцит лактази; синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. З обережністю: пацієнти з порушенням водно-електролітного балансу крові, наприклад, на тлі діареї або блювання (гіпонатріємія, гіпохлоремічний алкалоз, гіпомагніємія, гіпокаліємія); пацієнти з нирковою недостатністю (Cl креатиніну 30-50 мл/хв), двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки; пацієнти з цукровим діабетом, гіперкальціємією, гіперурикемією та/або подагрою; обтяжені алергологічним анамнезом та бронхіальною астмою; а також при системних захворюваннях сполучної тканини (в т.ч. системний червоний вовчак); гіповолемія (у т.ч. на фоні високих доз діуретиків); а також при одночасному призначенні з НПЗЗ, у т.ч. інгібіторами ЦОГ-2.Вагітність та лактаціяЗастосування у II та III триместрах вагітності препаратів, що впливають безпосередньо на РААС, може стати причиною серйозних пошкоджень і навіть загибелі плода, тому при діагностуванні вагітності препарат Гізаар Форте повинен бути одразу відмінений. Хоча немає досвіду застосування препарату Гізаар Форте у вагітних жінок, доклінічні дослідження на тваринах показали, що прийом препарату Гізаар Форте призводить до розвитку серйозних ембріональних та неонатальних ушкоджень та смерті плода або новонародженого. Вважається, що механізм даних явищ обумовлений впливом на РААС. Ниркова перфузія у плода, що залежить від розвитку РААС, з'являється у II триместрі, тому ризик для плода зростає, якщо препарат Гізаар Форте застосовується у II або III триместрі вагітності. Тіазиди проникають через плацентарний бар'єр та визначаються в крові пуповини. Рутинне застосування діуретиків у здорових вагітних жінок не рекомендується, оскільки наражає мати і плід непотрібної небезпеки, а саме розвитку ембріональної жовтяниці та жовтяниці новонароджених, тромбоцитопенії та можливих інших небажаних реакцій, що спостерігалися у дорослих пацієнтів. Невідомо, чи виділяється лозартан із грудним молоком. Тіазиди виділяються із грудним молоком. Оскільки багато ЛЗ виділяються з грудним молоком, і існує ризик розвитку потенційних несприятливих ефектів у дитини, яка перебуває на грудному вигодовуванні, слід прийняти рішення про припинення грудного вигодовування або про відміну препарату з урахуванням необхідності прийому препарату для матері.Побічна діяУ клінічних дослідженнях з лозартаном - гідрохлортіазидом не спостерігалося небажаних реакцій, специфічних для цього комбінованого препарату. Небажані реакції обмежувалися тими, про які вже повідомлялося при застосуванні лозартану та/або гідрохлортіазиду окремо. Сумарна частота небажаних реакцій, про які повідомлялося при застосуванні цієї комбінації, була порівнянна з такою при використанні плацебо. Частота скасування терапії була також порівнянна з такою у пацієнтів, які приймали плацебо. Загалом лікування лозартаном – гідрохлортіазидом переносилося добре. Найчастіше небажані реакції були легкими, носили минущий характер і вимагали скасування терапії. У контрольованих клінічних дослідженнях при лікуванні артеріальної гіпертензії запаморочення було єдиною пов'язаною з прийомом препарату небажаною реакцією, частота якої перевищувала при прийомі плацебо більше ніж на 1%. Як було показано в контрольованих клінічних дослідженнях, лозартан у комбінації з гідрохлортіазидом, загалом добре переноситься у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та гіпертрофією лівого шлуночка. Найчастішими небажаними реакціями були системне та несистемне запаморочення, слабкість/стомлюваність. У ході післяреєстраційного застосування препарату, проведених клінічних досліджень та/або післяреєстраційного застосування окремих активних компонентів препарату повідомлялося про наступні додаткові побічні реакції. З боку крові та лімфатичної системи: тромбоцитопенія, анемія, апластична анемія, гемолітична анемія, лейкопенія, агранулоцитоз. З боку імунної системи: анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк, у т.ч. набряк гортані та голосових складок з розвитком обструкції дихальних шляхів та/або набряк особи, губ, глотки та/або язика спостерігалися рідко (≥0,01% та >0,1% випадків) у пацієнтів, які приймали лозартан; деякі з цих пацієнтів мали вказівки на розвиток ангіоневротичного набряку в анамнезі при застосуванні інших ЛЗ, у т.ч. інгібіторів АПФ. З боку обміну речовин та харчування: анорексія, гіперглікемія, гіперурикемія, порушення балансу електролітів крові, у т.ч. гіпонатріємія та гіпокаліємія. Порушення психіки: безсоння, занепокоєння. З боку нервової системи: дисгевзія, біль голови, мігрень, парестезії. З боку органу зору: ксантопсія, минуще порушення фокусування зору. Порушення з боку серця: відчуття серцебиття, тахікардія. З боку судин: дозозалежні ортостатичні ефекти, некротичний ангіїт (васкуліт), шкірний васкуліт. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: кашель, закладеність носа, фарингіт, порушення з боку носових пазух (синусит), інфекції верхніх дихальних шляхів, респіраторний дистрес-синдром дорослих (включаючи пневмоніт та набряк легень). З боку шлунково-кишкового тракту: диспепсія, біль у животі, езофагеальний рефлюкс, шлунково-кишкові коліки, діарея, запор, нудота, блювання, панкреатит, сіаладеніт. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: гепатит, жовтяниця (внутрішньопечінкова холестатична). З боку шкіри та підшкірних тканин: висипання, свербіж шкіри, пурпура (в т.ч. пурпура Шенлейна-Геноха), токсичний епідермальний некроліз, кропив'янка, еритродермія, фотосенсибілізація, вовчаковоподібний синдром. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: біль у спині, м'язові судоми, м'язові спазми, міалгія, артралгія. З боку нирок та сечовивідних шляхів: глюкозурія, порушення функції нирок, інтерстиціальний нефрит, ниркова недостатність. З боку статевих органів та молочної залози: еректильна дисфункція/імпотенція. Загальні розлади та порушення у місці введення: біль у грудях, набряки, нездужання, лихоманка, слабкість. Лабораторні та інструментальні дані: порушення функції печінки (рідко – підвищення активності АЛТ). Лабораторні показники У контрольованих клінічних дослідженнях і натомість прийому препарату Гізаар Форте рідко відзначалися клінічно значущі зміни стандартних лабораторних показників. Гіперкаліємія (калій сироватки крові>5,5 мекв/л) спостерігалася у 0,7% пацієнтів, однак у цих дослідженнях не було необхідності відміни препарату Гізаар Форте через виникнення гіперкаліємії. Підвищення активності АЛТ відзначалося рідко і зазвичай відбувалося після відміни терапії.Взаємодія з лікарськими засобамиЛозартан У клінічних дослідженнях з вивчення фармакокінетичних взаємодій лікарських препаратів не було виявлено клінічно значимих взаємодій лозартану з гідрохлортіазидом, дигоксином, варфарином, циметидином, фенобарбіталом та еритроміцином. Рифампіцин, як індуктор метаболізму лікарських препаратів, знижує концентрацію активного метаболіту лозартану в крові. Клінічне значення цієї взаємодії не встановлено. У клінічних дослідженнях було вивчено застосування двох інгібіторів ізоферменту Р450 3А4: кетоконазолу та еритроміцину. Кетоконазол не впливав на метаболізм лозартану до активного метаболіту після внутрішньовенного введення лозартану. Еритроміцин не мав клінічно значущого ефекту при прийомі лозартану всередину. Флуконазол, інгібітор ізоферменту Р450 2С9, знижує концентрацію активного метаболіту лозартану, проте фармакодинамічна значущість одночасного застосування лозартану та інгібіторів ізоферменту Р450 2С9 не вивчена. Показано, що у пацієнтів, які не метаболізують лозартан в активний метаболіт, є дуже рідкісний та специфічний дефект ізоферменту Р450 2С9. Ці дані дозволяють припускати, що метаболізм лозартану до активного метаболіту здійснюється ізоферментом Р450 2С9, а не ізоферментом Р450 3А4. Одночасне застосування лозартану, як і інших ЛЗ, що блокують ангіотензин II або його ефекти, з калійзберігаючими діуретиками (наприклад спіронолактоном, тріамтереном, амілоридом), добавками, що містять калій або солями калію, може призводити до збільшення вмісту калію в сироватці крові. Як і при застосуванні інших ЛЗ, що впливають виведення натрію, лозартан може знижувати виведення літію. Тому при одночасному застосуванні препаратів літію та АРА II необхідно ретельно моніторувати концентрацію літію у сироватці крові. НПЗП, зокрема. селективні інгібітори ЦОГ-2 можуть знижувати ефект діуретиків та інших гіпотензивних засобів. Тому антигіпертензивний ефект АРА II або інгібіторів АПФ може бути ослаблений при одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними засобами, у т.ч. із селективними інгібіторами ЦОГ-2. У деяких пацієнтів з порушеною функцією нирок (наприклад у пацієнтів похилого віку або пацієнтів з зневодненням, у т.ч. приймаючих діуретики), які отримують терапію НПЗЗ, у т.ч. селективними інгібіторами ЦОГ-2, одночасне застосування АРА II або інгібіторів АПФ може спричинити подальше погіршення функції нирок, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності. Ці ефекти зазвичай оборотні. Тому одночасне застосування цих препаратів має проводитися обережно у пацієнтів з порушеною функцією нирок. Подвійна блокада РААС із застосуванням АРА II, інгібіторів АПФ або аліскірену (інгібітор реніну) асоційована з підвищеним ризиком розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та порушенням функції нирок (в т.ч. розвитком гострої ниркової недостатності) порівняно з монотерапією. Необхідний уважний контроль АТ, функції нирок та вмісту електролітів у крові у пацієнтів, які приймають одночасно препарат ГізаарФорте та інші ЛЗ, що впливають на РААС. Препарат ГізаарФорте не повинен застосовуватись одночасно з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом. Слід уникати одночасного застосування препарату ГізаарФорте та аліскірену у пацієнтів з нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв). Гідрохлоротіазид При одночасному застосуванні з гідрохлортіазидом, перерахованих далі, ЛЗ описані наступні ефекти. Етанол, барбітурати та наркотичні аналгетики можуть потенціювати ризик розвитку ортостатичної гіпотензії. Гіпоглікемічні засоби (для прийому внутрішньо та інсулін) - може знадобитися корекція дози гіпоглікемічних засобів. Інші гіпотензивні засоби – адитивний ефект. Колестирамін і колестипол - у присутності аніонних обмінних смол всмоктування гідрохлортіазиду порушується. Колестирамін і колестипол в разовій дозі пов'язують гідрохлортіазид і зменшують його всмоктування в шлунково-кишковому тракті на 8 і 43% відповідно. Кортикостероїди, кортикотропін або гліциризинова кислота (міститься в корені солодки) - виражене зниження електролітів, зокрема ризик розвитку гіпокаліємії. Пресорні аміни (наприклад епінефрін) - можливе зниження вираженості відповіді на введення амінів пресорних, але не виключає можливість їх одночасного застосування. Міорелаксанти недеполяризуючого типу дії (наприклад, тубокурарин) — можливе посилення ефекту міорелаксантів. Літій – діуретики знижують нирковий кліренс літію та підвищують ризик розвитку токсичної дії літію. Не рекомендується їх одночасне застосування. До призначення препаратів літію слід звернутися до інструкції щодо їх застосування. Нестероїдні протизапальні засоби (включаючи інгібітори ЦОГ-2) – у деяких пацієнтів нестероїдні протизапальні засоби, в т.ч. селективні інгібітори ЦОГ-2 можуть знижувати діуретичний, натрійуретичний та антигіпертензивний ефект діуретиків. У деяких пацієнтів з порушеною функцією нирок (наприклад, у літніх пацієнтів або пацієнтів з зневодненням, у т.ч. приймаючих діуретики), які отримували терапію НПЗП, включаючи інгібітори ЦОГ-2, лікування АРА II або інгібіторами АПФ, може спричинити подальше погіршення функції нирок. розвиток гострої ниркової недостатності. Ці ефекти зазвичай оборотні. Тому одночасне застосування препаратів має проводитися з обережністю у пацієнтів із порушеною функцією нирок. Вплив препарату на результати лабораторних досліджень. У зв'язку з впливом тіазидних діуретиків на метаболізм кальцію, їх прийом може спотворювати результати дослідження функції паращитовидних залоз.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди. Артеріальна гіпертензія – 1 табл. препарату Гізаар ® Форте 1 раз на добу. Гізаар® Форте призначають пацієнтам без адекватної терапевтичної відповіді на прийом 1 табл. препарату Гізаар (містить 50 мг лозартану/12,5 мг гідрохлортіазиду) 1 раз на добу протягом 2-4 тижнів. Як правило, антигіпертензивний ефект досягається протягом 3 тижнів після початку терапії. За відсутності терапевтичного ефекту доза препарату Гізаар 50/12,5 мг може бути збільшена до 2 табл. 1 раз на день. Максимальна доза – 2 табл. препарату Гізаар 50/12,5 мг 1 раз на добу або 1 табл. препарату Гізаар® Форте (100/12,5 мг). Зниження ризику серцево-судинної захворюваності та смертності у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та гіпертрофією лівого шлуночка – 1 табл. препарату Гізаар ® Форте 1 раз на добу. Препарат Гізаар® Форте призначають пацієнтам, у яких не вдається досягти цільових значень рівня АТ на фоні прийому 1 табл. препарату Гізаар (містить 50 мг лозартану + 12,5 мг гідрохлортіазиду). У разі потреби потрібно збільшити дозу до 2 табл. препарату Гізаар (50 мг + 12,5 мг) (всього – 100 мг лозартану та 25 мг гідрохлортіазиду) 1 раз на добу. Препарат Гізаар® Форте може призначатися у поєднанні з іншими антигіпертензивними засобами. Препарат Гізаар® Форте (100 мг + 12,5 мг) не повинен застосовуватися для початкової терапії у пацієнтів похилого віку.ПередозуванняПрепарат Гізаар Форте Лікування: немає даних про специфічне лікування передозування препаратом Гізаар Форте. Лікування є симптоматичним та підтримуючим. Прийом препарату ГізаарФорте має бути припинено, а пацієнт підлягає спостереженню. Якщо препарат прийнятий нещодавно, рекомендується індукція блювоти, а також усунення зневоднення, електролітних порушень, печінкової коми та зниження АТ стандартними методами. Лозартан Симптоми: інформація про передозування обмежена. Найімовірніший прояв передозування – артеріальна гіпотензія та тахікардія; брадикардія може виникнути внаслідок парасимпатичної (вагусної) стимуляції. Лікування: у разі симптоматичної артеріальної гіпотензії показана підтримуюча терапія. Лозартан та його активний метаболіт не виводяться за допомогою гемодіалізу. Гідрохлоротіазид Симптоми: найчастіші симптоми передозування є наслідком дефіциту електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія) та дегідратації внаслідок надмірного діурезу. При одночасному прийомі серцевих глікозидів гіпокаліємія може посилювати перебіг аритмій. Лікування: не встановлено, як гідрохлортіазид може бути видалений з організму за допомогою гемодіалізу.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. речовини: гідрохлортіазид 12,50 мг, лозартан калію 50,00 мг; допоміжні речовини: мікрокристалічна целюлоза 87,70 мг, лактози моногідрат 63,13 мг, крохмаль кукурудзяний прежелатинізований 34,92 мг, магнію стеарат 1,75 мг; Плівкова оболонка: гіпролоза (з По 7 або 14 таблеток у блістер із плівки ПВХ/ПЕ/ПВДХ та алюмінієвої фольги. По 1 або 2 блістери разом з інструкцією із застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиОвальні пігулки, покриті плівковою оболонкою, жовтого кольору, з гравіюванням "717" на одній стороні та ризиком на іншій.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний комбінований засіб (діуретик + ангіотензину II рецепторів антагоніст).ФармакокінетикаГідрохлоротіазид Гідрохлортіазид не піддається метаболізму, але швидко виводиться нирками. При підтримці концентрації гідрохлортіазиду в плазмі крові протягом як мінімум 24 годин період напіввиведення варіював від 5,6 до 14,8 годин. Не менше 61% прийнятої внутрішньо дози виводиться у незміненому вигляді протягом 24 годин. проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Лозартан Всмоктування При прийомі внутрішньо лозартан добре всмоктується та піддається метаболізму при "первинному проходженні" через печінку з утворенням активного карбоксильованого метаболіту та неактивних метаболітів. Системна біодоступність лозартану у таблетованій формі становить приблизно 33%. Середні Смах лозартану та його активного метаболіту досягаються через 1 годину і через 3-4 години відповідно. При прийомі лозартану в процесі звичайного їди клінічно значущого впливу на профіль концентрації лозартану в плазмі виявлено не було. Розподіл Лозартан та його активний метаболіт пов'язуються з білками плазми крові (переважно з альбуміном) не менше ніж на 99%. Об'єм розподілу лозартану становить 34 л. Дослідження на щурах показали, що лозартан практично не проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Метаболізм Приблизно 14% дози лозартану при внутрішньовенному введенні або прийомі внутрішньо перетворюється на його активний метаболіт. Після прийому внутрішньо або внутрішньовенного введення міченого радіоактивним вуглецем лозартану (14С лозартану) радіоактивність циркулюючої плазми крові насамперед обумовлена ​​наявністю в ній лозартану та його активного метаболіту. Низька ефективність перетворення лозартану на його активний метаболіт спостерігалася приблизно у 1% пацієнтів, які брали участь у дослідженні. Крім активного метаболіту утворюються біологічно неактивні метаболіти, у тому числі два основних метаболіти, що утворюються в результаті гідроксилювання бічного бутилового ланцюга, і один другорядний - N-2-тетразол-глюкуронід. Виведення Плазмовий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить близько 600 мл/хв та 50 мл/хв відповідно. Нирковий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить приблизно 74 мл/хв та 26 мл/хв відповідно. При прийомі лозартану внутрішньо приблизно 4% дози виводиться нирками у незміненому вигляді та близько 6% дози виводиться нирками у вигляді активного метаболіту. Лозартан та його активний метаболіт мають лінійну фармакокінетику при прийомі внутрішньо лозартану у дозах до 200 мг. Після прийому внутрішньо плазмові концентрації лозартану та його активного метаболіту знижуються поліекспоненційно з кінцевим періодом напіввиведення приблизно 2 та 6-9 годин відповідно. При режимі дозування препарату 100 мг 1 раз на добу немає значного накопичення в плазмі крові ні лозартану, ні його активного метаболіту. Виведення лозартану та його метаболітів здійснюється нирками та через кишечник з жовчю. Після прийому внутрішньо 14С лозартану у чоловіків близько 35% радіоактивності виявляється у сечі та 58% у калі. Після внутрішньовенного введення 14С лозартану у чоловіків приблизно 43% радіоактивності виявляється у сечі та 50% у калі. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Лозартан - гідрохлортіазид Літні пацієнти Концентрації лозартану та його активного метаболіту в плазмі крові та швидкість всмоктування гідрохлортіазиду у літніх пацієнтів з артеріальною гіпертензією значуще не відрізняються від цих показників у молодих пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Лозартан Підлога Значення концентрації лозартану в плазмі крові у жінок з артеріальною гіпертензією в 2 рази перевищували відповідні значення у чоловіків з гіпертензією. Концентрації активного метаболіту у чоловіків та жінок не відрізнялися. Ця явна фармакокінетична відмінність, проте, не має клінічного значення. Пацієнти з порушенням функції печінки При прийомі лозартану внутрішньо пацієнтами з легким та помірним алкогольним цирозом печінки концентрації лозартану та його активного метаболіту у плазмі крові виявилися відповідно у 5 та 1,7 рази вищими, ніж у молодих здорових добровольців чоловічої статі. Пагщенти з порушенням функції нирок Концентрації лозартану в плазмі у пацієнтів з кліренсом креатиніну (КК) вище 10 мл/хв не відрізнялися від таких у пацієнтів з незміненою функцією нирок. Площа під кривою "концентрація-час" (AUC) лозартану у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, була приблизно в 2 рази більша в порівнянні з AUC лозартану у пацієнтів з нормальною нирковою функцією. Концентрації активного метаболіту в плазмі не змінювалися у пацієнтів з порушенням функції нирок або пацієнтів, які перебували на гемодіалізі. Лозартан та його активний метаболіт не виводяться за допомогою процедури гемодіалізу.ФармакодинамікаМеханізм дії Гідрохлоротіазид Механізм антигіпертензивної дії тіазид невідомий. Тіазиди зазвичай не впливають на нормальний рівень артеріального тиску. Гідрохлортіазид є діуретиком та гіпотензивним засобом. Він впливає на реабсорбцію електролітів у дистальних канальцях нирок. Гідрохлортіазид приблизно однаково збільшує екскрецію іонів натрію і хлору. Натрійурез може супроводжуватися невеликою втратою іонів калію та бікарбонату. При внутрішньому прийомі діуретичний ефект розвивається протягом 2 годин, досягає максимуму в середньому через 4 години і триває від 6 до 12 годин. Лозартан Ангіотензин II є потужним вазоконстриктором, головним активним гормоном ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), а також вирішальною ланкою при розвитку артеріальної гіпертензії (АГ). Ангіотензин II зв'язується з AT1-рецепторами, що знаходяться в багатьох тканинах (у гладком'язових тканинах судин, надниркових залозах, нирках і серці), і виконує кілька важливих біологічних функцій, включаючи вазоконстрикцію та вивільнення альдостерону. Крім цього, ангіотензин II стимулює розростання гладких клітин. АТ2-рецептори – другий тип рецепторів, з якими зв'язується ангіотензин II, але його роль у регуляції функції серцево-судинної системи невідома. Лозартан - селективний антагоніст AT1-рецепторів ангіотензину II, високоефективний при внутрішньому прийомі. Лозартан та його фармакологічно активний карбоксильований метаболіт (Е-3174) як in vitro, так і in vivo блокують усі фізіологічні ефекти ангіотензину II незалежно від його джерела чи шляху синтезу. На відміну від деяких пептидних антагоністів ангіотензину II лозартан не має властивостей агоніста. Лозартан вибірково зв'язується з AT1-рецепторами і не зв'язується і не блокує рецептори інших гормонів та іонних каналів, що відіграють важливу роль у регуляції функції серцево-судинної системи. Крім того, лозартан не інгібує ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ, кініназа II), що відповідає за руйнування брадикініну. Отже, ефекти, які безпосередньо не пов'язані з блокадою AT1-рецепторів, такі як посилення брадикінін-опосередкованих ефектів або розвиток набряків (лозартан 1,7%, плацебо 1,9%), не мають відношення до дії лозартану. Препарат Гізаар® Компоненти препарату Гізаар® мають адитивну антигіпертензивну дію, знижуючи рівень артеріального тиску (АТ) більшою мірою, ніж кожен із компонентів окремо. Вважається, що цей ефект зумовлений взаємодоповнювальною дією обох компонентів. Внаслідок діуретичного ефекту гідрохлортіазид підвищує активність реніну плазми крові (АРП), стимулює секрецію альдостерону, збільшує концентрацію ангіотензину II та знижує вміст калію у сироватці крові. Прийом лозартану блокує всі фізіологічні ефекти ангіотензину II і внаслідок придушення ефектів альдостерону може сприяти зниженню втрати калію, пов'язаного з прийомом діуретика. Лозартан має помірний і минущий урикозуричний ефект. Гідрохлортіазид викликає невелике підвищення концентрації сечової кислоти у крові. Комбінація лозартану та гідрохлортіазиду сприяє зменшенню вираженості гіперурикемії, спричиненої діуретиком. Фармакодинаміка Препарат Гізаар є комбінованим препаратом лозартану та гідрохлортіазиду. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та гіпертрофією лівого шлуночка лозартан, у тому числі в комбінації з гідрохлоротіазидом, зменшує ризик серцево-судинної захворюваності та смертності, що було доведено за допомогою оцінки комбінованої частоти розвитку інсульту та інфаркту міокарда, а також показника серцевості. цієї категорії хворих. Гідрохлоротіазид Механізм антигіпертензивної дії тіазид невідомий. Зазвичай, тіазиди не впливають на нормальні значення АТ. Гідрохлортіазид є діуретичним та гіпотензивним засобом. Він впливає на механізм реабсорбції електролітів у дистальних звивистих ниркових канальцях. Гідрохлортіазид збільшує екскрецію натрію та хлориду приблизно в еквівалентних кількостях. Натрійурез може супроводжуватися деякою втратою іонів калію та бікарбонату. Після прийому внутрішньо діурез починається протягом 2 год, досягає максимуму протягом приблизно 4 год і триває приблизно 6-12 год. Лозартан Лозартан пригнічує підвищення систолічного та діастолічного артеріального тиску (АТ) при інфузії ангіотензину ІІ. У момент досягнення максимальної концентрації лозартану в плазмі крові (Сmах) після прийому лозартану в дозі 100 мг вищевказаний ефект ангіотензину II пригнічується приблизно на 85%, а через 24 години після одноразового та багаторазового прийому – на 26-39%. У період прийому лозартану усунення негативного зворотного зв'язку, що полягає у придушенні ангіотензином II секреції реніну, веде до збільшення АРП. Збільшення АРП призводить до збільшення концентрації ангіотензину ІІ у плазмі крові. При тривалому (6-тижневому) лікуванні пацієнтів з артеріальною гіпертензією лозартаном у дозі 100 мг на добу спостерігалося 2-3-кратне збільшення концентрації ангіотензину II у плазмі крові в момент досягнення Смах лозартану. У деяких пацієнтів спостерігалося ще більше збільшення концентрації ангіотензину II, особливо при невеликій тривалості лікування (2 тижні). Незважаючи на це, у процесі лікування антигіпертензивний ефект та зниження концентрації альдостерону у плазмі крові виявлялися через 2 та 6 тижнів терапії, що вказує на ефективну блокаду рецепторів ангіотензину ІІ.Після відміни лозартану АРП та концентрації ангіотензину II знижувалися протягом 3 діб до значень, що спостерігалися до початку прийому лозартану. Вплив препарату Гізаар на АРП та концентрацію ангіотензину II був подібним до спостеріганих ефектів при прийомі лозартану в дозі 50 мг. Оскільки лозартан є специфічним антагоністом AT1-рецепторів ангіотензину II, він не інгібує АПФ (кініназу II) – фермент, який інактивує брадикінін. Дослідження, в якому порівнювалися ефекти лозартану в дозах 20 мг та 100 мг з ефектами інгібітору АПФ за впливом на ангіотензин I, ангіотензин II та брадикінін, показало, що лозартан блокує ефекти ангіотензину I та ангіотензину II, не впливаючи на ефект. Це зумовлено специфічним механізмом дії лозартану. Інгібітор АПФ блокував реакції на ангіотензин I і підвищував вираженість ефектів, зумовлених дією брадикініну, не впливаючи на вираженість відповіді на ангіотензин II, що демонструє фармакодинамічну різницю між лозартаном та інгібіторами АПФ. Концентрації лозартану та його активного метаболіту у плазмі крові,а також антигіпертензивний ефект лозартану зростає зі збільшенням дози препарату. Оскільки лозартан та його активний метаболіт є антагоністами рецепторів ангіотензину II (АРА II), вони обидва роблять внесок у антигіпертензивний ефект. У дослідженні з одноразовим прийомом лозартану в дозі 100 мг, до якого включалися здорові добровольці (чоловіки), прийом препарату внутрішньо в умовах високо- та малосольової дієти не впливав на швидкість клубочкової фільтрації (СКФ), ефективний нирковий плазмоток та фільтраційну фракцію. Лозартан мав натрійуретіческій ефект, який був більш виражений при малосольової дієті і, мабуть, не був пов'язаний з придушенням ранньої реабсорбції натрію в проксимальних ниркових канальцях. Лозартан також викликав минуще збільшення виділення сечової кислоти нирками. У пацієнтів з АГ, протеїнурією (не менше 2 г/24 год), без цукрового діабету та приймаючих лозартан протягом 8 тижнів у дозі 50 мг з поступовим збільшенням до 100 мг, спостерігалося достовірне зниження протеїнурії (на 42%), фракційної екскреції альбуміну. та імуноглобулінів (IgG) У цих пацієнтів лозартан стабілізував СКФ та зменшував фільтраційну фракцію. У жінок у постменопаузальному періоді з АГ, які приймали лозартан у дозі 50 мг протягом 4 тижнів, не було виявлено впливу терапії на нирковий та системний рівень простагландинів. Лозартан не впливає на вегетативні рефлекси і не має тривалого ефекту щодо концентрації норадреналіну в плазмі крові. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією лозартан у дозах до 150 мг на добу не викликав клінічно значущих змін концентрації тригліцеридів натще, загального холестерину та холестерину ліпопротеїнів високої щільності. У тих же дозах лозартан не впливав на концентрацію глюкози в крові натще. Загалом лозартан викликав зниження концентрації сечової кислоти в сироватці крові (зазвичай менше 0,4 мг/дл), що зберігалося при тривалому лікуванні. У контрольованих клінічних дослідженнях за участю пацієнтів з артеріальною гіпертензією випадків відміни препарату у зв'язку зі збільшенням концентрації креатиніну або вмісту калію в сироватці крові не зареєстровано. У 12-тижневому паралельному дослідженні, яке включали пацієнтів з лівошлуночковою недостатністю (II-IV функціонального класу за класифікацією NYHA), більшість з яких приймали діуретики та/або серцеві глікозиди, порівнювали ефекти лозартану в дозах 2,5, 10, 25 і 5 мг/добу з плацебо. У дозах 25 та 50 мг на добу препарат виявляв позитивні гемодинамічні та нейрогормональні ефекти, які зберігалися протягом усього дослідження. Гемодинамічні ефекти включали збільшення серцевого індексу та зниження тиску заклинювання у легеневих капілярах, а також зниження загального периферичного судинного опору, середнього системного АТ та частоти серцевих скорочень. Частота виникнення гіпотензії у цих пацієнтів залежала від дози препарату.Нейрогормональні ефекти включали зниження концентрації альдостерону та норадреналіну в крові.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (пацієнтам, яким показано комбіновану терапію). Зниження ризику асоційованої серцево-судинної захворюваності та смертності у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та гіпертрофією лівого шлуночка, що проявляється сукупним зниженням частоти серцево-судинної смертності, частоти інсульту та інфаркту міокарда.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до будь-якого з компонентів препарату. Підвищена чутливість до інших похідних сульфонаміду. Анурія. Тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв). Тяжкі порушення функції печінки. Вагітність та період грудного вигодовування. Вік до 18 років (ефективність та безпека застосування не встановлені). Одночасне застосування з аліскіреном або аліскіренсодержащими препаратами у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) Одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Спадкова непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. Рефрактерна гіпокаліємія. Рефрактерна гіпонатріємія. Рефрактерна гіперкальціємія. Обережно: двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки; гіперкаліємія; стани після трансплантації нирки (відсутня досвід застосування); аортальний чи мітральний стеноз; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; хронічна серцева недостатність із супутнім тяжким порушенням функції нирок; тяжка серцева недостатність (IV функціонального класу за класифікацією NYHA); хронічна серцева недостатність з загрозливими для життя аритміями; ішемічна хвороба серця; цереброваскулярні захворювання; первинний гіперальдостеронізм; ангіоневротичний набряк в анамнезі; артеріальна гіпотензія; порушення функції печінки; порушення функції нирок; порушення водно-електролітного балансу; пацієнтам зі зниженим обсягом циркулюючої крові (наприклад,які отримують лікування великими дозами діуретиків) у зв'язку з можливістю виникнення симптоматичної артеріальної гіпотензії; гіпокаліємія; гіпонатріємія; гіперкальціємія; одночасне застосування лікарських засобів, які можуть викликати поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу "пірует" або збільшувати тривалість інтервалу QT на ЕКГ; одночасне застосування лікарських засобів, здатних викликати гіпокаліємію, серцевих глікозидів; алергічні реакції на пеніцилін анамнезі; гіперпаратиреоз; гіперурикемія; подагра, немеланомний рак шкіри в анамнезіабо збільшувати тривалість інтервалу QT на ЕКГ; одночасне застосування лікарських засобів, здатних викликати гіпокаліємію, серцевих глікозидів; алергічні реакції на пеніцилін анамнезі; гіперпаратиреоз; гіперурикемія; подагра, немеланомний рак шкіри в анамнезіабо збільшувати тривалість інтервалу QT на ЕКГ; одночасне застосування лікарських засобів, здатних викликати гіпокаліємію, серцевих глікозидів; алергічні реакції на пеніцилін анамнезі; гіперпаратиреоз; гіперурикемія; подагра, немеланомний рак шкіри в анамнезіВагітність та лактаціяЗастосування препарату Гізаар під час вагітності протипоказане. Лікарські препарати, що впливають безпосередньо на РААС, можуть стати причиною серйозних пошкоджень і загибелі плода, тому при діагностуванні вагітності препарат Гізаар повинен бути відразу відмінений. Хоча немає досвіду застосування препарату Гізаар у вагітних, доклінічні дослідження на тваринах показали, що прийом лозартану призводить до розвитку серйозних ембріональних та неонатальних ушкоджень та загибелі плода чи потомства. Вважається, що механізм даних явищ обумовлений впливом на РААС. Ниркова перфузія у плода, що залежить від розвитку РААС, з'являється у другому триместрі, тому ризик для плода зростає, якщо препарат Гізаар застосовується у другому або третьому триместрі вагітності. Застосування лікарських засобів, що впливають на РААС, у другому та третьому триместрі вагітності знижує функцію нирок плода та збільшує захворюваність та смертність плода та новонароджених. Розвиток олігогідрамніону може бути асоційований з гіпоплазією легких плода та деформаціями скелета. Можливі небажані явища у новонароджених включають гіпоплазію кісток черепа, анурію, артеріальну гіпотензію, ниркову недостатність та летальний кінець. Зазначені вище небажані наслідки зазвичай обумовлені застосуванням лікарських засобів, що впливають на РААС, у другому та третьому триместрі вагітності. Більшість епідеміологічних досліджень з вивчення розвитку аномалій плода після застосування гіпотензивних лікарських засобів у першому триместрі вагітності не виявили відмінностей між лікарськими засобами, що впливають на РААС та іншими гіпотензивними засобами. При призначенні гіпотензивної терапії вагітним важливо оптимізувати можливі наслідки для матері та плода. Якщо неможливо підібрати альтернативну терапію замість терапії лікарськими засобами, що впливають на РААС, необхідно проінформувати пацієнтку про можливий ризик терапії для плода. Необхідне проведення періодичних ультразвукових досліджень з метою оцінки інтраамніотичного простору. При виявленні олігогідрамніону необхідно припинити прийом препарату Гізаар, якщо він не є життєво необхідним для матері. Залежно від тижня вагітності потрібне проведення відповідних тестів плода. Пацієнтки та лікарі повинні знати, що олігогідрамніон може не виявлятися до появи незворотних ушкоджень плода. Необхідно ретельне спостереження за новонародженими, чиї матері приймали препарат Гізаар® під час вагітності, з метою контролю за артеріальною гіпотензією, олігурією та гіперкаліємією. Тіазиди проникають через плацентарний бар'єр та визначаються в крові пуповини. Рутинне застосування діуретиків у здорових вагітних не рекомендується, оскільки наражає мати і плід непотрібної небезпеки, а саме розвитку ембріональної жовтяниці та жовтяниці новонароджених, тромбоцитопенії та інших можливих небажаних реакцій, що спостерігалися у дорослих пацієнтів. Діуретики не попереджають розвиток токсикозу вагітних і немає достовірних доказів, що вони ефективні при лікуванні токсикозу вагітних. Грудне годування Застосування препарату Гізаар у період грудного вигодовування протипоказане. Невідомо, чи виділяється лозартан із грудним молоком. Тіазиди виділяються із грудним молоком. Так як багато лікарських засобів виділяються з грудним молоком і існує ризик розвитку можливих несприятливих ефектів у дитини, яка перебуває на грудному вигодовуванні, слід прийняти рішення про припинення грудного вигодовування або про відміну препарату з урахуванням необхідності його прийому для матері.Побічна діяУ клінічних дослідженнях з лозартаном-гідрохлоротіазидом не спостерігалося небажаних реакцій, специфічних для цього комбінованого препарату. Небажані реакції обмежувалися тими, про які вже повідомлялося при застосуванні лозартану та/або гідрохлортіазиду окремо. Сумарна частота небажаних реакцій, про які повідомлялося при застосуванні цієї комбінації, була порівнянна з такою при застосуванні плацебо. Частота скасування терапії була також порівнянна з такою у пацієнтів, які приймали плацебо. Загалом лікування лозартаном-гідрохлортіазидом переносилося добре. Найчастіше небажані реакції були легкими, носили минущий характер і вимагали скасування терапії. У контрольованих клінічних дослідженнях при лікуванні артеріальної гіпертензії запаморочення було єдиною пов'язаною з прийомом препарату небажаною реакцією, частота якої перевищувала таку при прийомі плацебо більше ніж на 1%. Як було показано в контрольованих клінічних дослідженнях, лозартан у комбінації з гідрохлортіазидом загалом добре переноситься у пацієнтів з гіпертензією та гіпертрофією лівого шлуночка. Найчастішими небажаними реакціями були системне та несистемне запаморочення, слабкість/підвищена стомлюваність. У ході післяреєстраційного застосування препарату, проведених клінічних досліджень та/або післяреєстраційного застосування окремих активних компонентів препарату повідомлялося про наступні додаткові побічні реакції. При застосуванні препарату Гізаар® спостерігалися такі небажані явища (дуже часті: ≥10%, часті: ≥1% та Гідрохлортіазид: Доброякісні, злоякісні та неуточнені новоутворення (включаючи кісти та поліпи) немеланомний рак шкіри (базальноклітинна карцинома та плоскоклітинна крцинома) частота невідома Порушення з боку крові та лімфатичної системи: Апластична анемія, гемолітична анемія, лейкопенія, агранулоцитоз не часто Порушення з боку імунної системи: Анафілактичні реакції рідко Порушення з боку обміну речовин та харчування: анорексія, гіперглікемія, гіперурикемія, порушення балансу електролітів крові, у тому числі гіпонатріємія та гіпокаліємія не часто Порушення психіки: безсоння не часто Порушення з боку органу зору: ксантопсія, минуще порушення фокусування зору не часто Порушення з боку судин: некротичний ангіїт (васкуліт), шкірний васкуліт не часто Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: респіраторний дистрес-синдром дорослих (включаючи пневмоніт та набряк легень) не часто Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: сіаладеніт, нудота, блювання, діарея, запор не часто Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: токсичний епідермальний некроліз, фотосенсибілізація не часто вовчаковоподібний синдром частота невідома Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: м'язові судоми не часто Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: глюкозурія, порушення функції нирок, інтерстиціальний нефрит, ниркова недостатність не часто Загальні розлади та порушення у місці введення: лихоманка часто Лозартан: Порушення з боку крові та лімфатичної системи: анемія не часто тромбоцитопенія частота невідома Порушення з боку імунної системи: анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк, у тому числі набряк гортані та голосових складок з розвитком обструкції дихальних шляхів та/або набряк особи, губ, глотки та/або язика у пацієнтів, які приймали лозартан, спостерігалися рідко (≥0,01% та <0, 1% випадків); деякі з цих пацієнтів мали вказівки на розвиток ангіоневротичного набряку в анамнезі при застосуванні інших лікарських засобів, у тому числі інгібіторів АПФ. рідко Порушення з боку обміну речовин та харчування: анорексія не часто Порушення психіки: безсоння часто занепокоєння частота невідома Порушення з боку нервової системи: головний біль часто мігрень, парестезія не часто дисгевзія частота невідома Порушення з боку органу зору: минуще порушення фокусування зору не часто Порушення з боку серця: відчуття серцебиття, тахікардія не часто Порушення з боку судин: дозозалежні ортостатичні ефекти частота невідома Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: кашель, закладеність носа, порушення з боку носових пазух (синусит), інфекції верхніх дихальних шляхів часто фарингіт не часто Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: диспепсія, біль у животі, діарея, нудота часто запор, блювання не часто панкреатит, езофагеальний рефлюкс, шлунково-кишкова колька частота невідома Порушення з боку печінки та жовчовиведення їх шляхів: гепатит, жовтяниця (внутрішньопечінкова холестатична жовтяниця) частота невідома Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: висипання, свербіж шкіри, пурпура (у тому числі пурпура Шенлейн-Геноха), кропив'янка, еритродермія, фотосенсибілізація не часто Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: біль у спині, м'язові судоми, міалгія часто артралгія не часто м'язові спазми частота невідома Порушення з боку статевих органів та молочної залози: еректильна дисфункція/імпотенція не часто Загальні розлади та порушення у місці введення: біль у грудях, слабкість часто набряки, лихоманка не часто нездужання частота невідома Лабораторні та інструментальні дані: порушення функції печінки (рідко підвищення активності аланінамінотрансферази) частота невідома Лабораторні показники У контрольованих клінічних дослідженнях на фоні прийому Гізаару рідко спостерігалися клінічно значущі зміни стандартних лабораторних показників. Гіперкаліємія (калій сироватки крові >5,5 мекв/л) спостерігалася у 0,7% пацієнтів, однак у цих дослідженнях не було необхідності відміни препарату Гізаар через виникнення гіперкаліємії. Підвищення активності аланінамінотрансферази спостерігалося рідко і зазвичай поверталося до норми після відміни терапії.Взаємодія з лікарськими засобамиГідрохлоротіазид При одночасному застосуванні з гідрохлортіазидом, перерахованих далі лікарських засобів, описані наступні ефекти: Етанол, барбітурати та наркотичні анальгетики можуть потенціювати ризик розвитку ортостатичної гіпотензії. Гіпоглікемічні засоби (для прийому внутрішньо та інсулін) - може знадобитися корекція дози гіпоглікемічних засобів. Інші гіпотензивні засоби – адитивний ефект. Колестирамін та колестипол - у присутності аніонних обмінних смол всмоктування гідрохлортіазиду порушується. Колестирамін і колестипол у разовій дозі пов'язують гідрохлортіазид і зменшують його всмоктування у шлунково-кишковому тракті на 85% та 43% відповідно. Кортикостероїди, адренокортикотропний гормон (кортикотропін) або гліциризинова кислота (міститься в корені солодки) – виражене зниження електролітів, зокрема ризик розвитку гіпокаліємії. Пресорні аміни (наприклад, епінефрін) - можливе зниження вираженості відповіді на введення амінів пресорних, але не виключає можливість їх одночасного застосування. Міорелаксанти недеполяризуючого типу дії (наприклад, тубокурарин) – можливе посилення ефекту міорелаксантів. Літій – діуретики знижують нирковий кліренс літію та підвищують ризик розвитку токсичної дії літію. Не рекомендується їх одночасне застосування. До призначення препаратів літію зверніться до інструкції щодо їх застосування. Нестероїдні протизапальні засоби (включаючи інгібітори ЦОГ-2) - у деяких пацієнтів нестероїдні протизапальні засоби, у тому числі селективні інгібітори ЦОГ-2, можуть знижувати діуретичний, натрійуретичний та антигіпертензивний ефект діуретиків. У деяких пацієнтів з порушеною функцією нирок (наприклад, у літніх пацієнтів або пацієнтів з зневодненням, у тому числі тих, що приймають діуретики), які отримували терапію НПЗЗ, включаючи інгібітори ЦОГ-2, лікування АРА II або інгібіторами АПФ може спричинити подальше погіршення функції нирок, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності. Ці ефекти зазвичай оборотні. Тому одночасне застосування цих лікарських засобів має проводитися обережно у пацієнтів з порушеною функцією нирок. Збільшення інтервалу ВІД (наприклад, хінідин, прокаїнамід, аміодарон, соталол) – підвищення ризику розвитку піруетної шлуночкової тахікардії. Лікарські препарати, що застосовуються для лікування подагри (пробенецид, сул'фінпіразон, алопуринол) Може знадобитися корекція доз урикозуричних лікарських препаратів, оскільки гідрохлортіазид може підвищувати концентрацію сечової кислоти у сироватці крові. Може знадобитися збільшення дози пробенециду або сульфінпіразону. Спільне застосування тіазидного діуретика може збільшити частоту розвитку реакцій гіперчутливості на аллопуринол. Антихолінергічні препарати (наприклад, атропін, біпериден) Збільшення біодоступності тіазидних діуретиків за рахунок зниження моторики шлунково-кишкового тракту та швидкості спорожнення шлунка. Метилдопа Описано випадки гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та метилдопи. Циклоспорин При одночасному застосуванні тіазидних діуретиків та циклоспорину збільшується ризик розвитку гіперурикемії та загострення подагри. Карбамазепін Ризик розвитку симптоматичної гіпонатріємії. Необхідне спостереження за станом пацієнта та клінічними показниками крові пацієнта. Препарати кальцію Тіазидні діуретики можуть збільшувати вміст кальцію в крові внаслідок зниження виведення іонів кальцію нирками. Якщо необхідне одночасне призначення кальцієвмісних лікарських засобів, слід контролювати вміст кальцію в плазмі крові і коригувати дозу препаратів кальцію відповідним чином. Йодмісткі контрастні речовини Зневоднення організму на фоні прийому тіазидних діуретиків збільшує ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при застосуванні високих доз йодовмісних речовин. Перед застосуванням йодовмісних речовин необхідно компенсувати втрату рідини. Серцеві глікозиди – гіпокаліємія може підвищувати чутливість або збільшувати реакцію з боку серця на токсичну дію серцевих глікозидів (наприклад, збільшення шлуночкової збудливості). Передозування "петлевими" діуретиками (наприклад, фуросемідом), карбеноксолоном, проносними засобами - гідрохлортіазид може збільшити втрату калію та/або магнію. Цитостатики (наприклад, циклофосфамід, метотрексат) – тіазиди можуть знижувати екскрецію нирками цитотоксичних препаратів та посилювати їх мієлосупресивні ефекти. Вплив препарату на результати лабораторних досліджень У зв'язку з впливом тіазидних діуретиків на метаболізм кальцію, їх прийом може спотворювати результати дослідження функції паращитовидних залоз. Лозартан У клінічних дослідженнях з вивчення фармакокінетичних взаємодій лікарських засобів не було виявлено клінічно значимих взаємодій лозартану з гідрохлортіазидом, дигоксином, варфарином, циметидином та фенобарбіталом. Рифампіцин, будучи індуктором метаболізму лікарських засобів, знижує концентрацію активного метаболіту лозартану в крові. У клінічних дослідженнях було вивчено застосування двох інгібіторів ізоферменту Р450 ЗА4: кетоконазолу та еритроміцину. Кетоконазол не впливав на метаболізм лозартану до активного метаболіту після внутрішньовенного введення лозартану. Еритроміцин не мав клінічно значущого ефекту при прийомі лозартану всередину. Флуконазол, інгібітор ізоферменту Р450 2С9, знижує концентрацію активного метаболіту лозартану,однак фармакодинамічна значимість одночасного застосування лозартану та інгібіторів ізоферменту Р450 2С9 не вивчена. Показано, що у пацієнтів, які не метаболізують лозартан в активний метаболіт, є дуже рідкісний та специфічний дефект ізоферменту Р450 2С9. Ці дані дозволяють припускати, що метаболізм лозартану до активного метаболіту здійснюється ізоферментом Р450 2С9, а не ізоферментом Р450 ЗА4. Одночасне застосування лозартану, як і інших лікарських засобів, що блокують ангіотензин II або його ефекти, з калійзберігаючими діуретиками (наприклад, спіронолактоном, триамтереном, амілоридом), добавками калію, солями калію або іншими препаратами, які можуть збільшити концентрацію калію в сироватці. препарати, що містять триметоприм), може призводити до збільшення вмісту калію у сироватці крові. Як і при застосуванні інших лікарських засобів, що впливають виведення натрію, лозартан може знижувати виведення літію. Тому при одночасному застосуванні препаратів літію та АРА II необхідно ретельно моніторувати концентрацію літію у сироватці крові. Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), у тому числі селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) можуть знижувати ефект діуретиків та інших гіпотензивних засобів. Внаслідок цього антигіпертензивний ефект АРА II або інгібіторів АПФ може бути ослаблений при одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними засобами, у тому числі з селективними інгібіторами ЦОГ-2. У деяких пацієнтів з порушеною функцією нирок (наприклад, у літніх пацієнтів або пацієнтів з зневодненням, у тому числі приймають діуретики), які отримують терапію НПЗП, у тому числі селективними інгібіторами ЦОГ-2, одночасне застосування АРА II або інгібіторів АПФ може спричинити подальше погіршення. нирок, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності. Дані ефекти зазвичай оборотні, тому одночасне застосування цих лікарських засобів має проводитися обережно у пацієнтів з порушеною функцією нирок. Подвійна блокада РААС із застосуванням АРА II, інгібіторів АПФ або аліскірену (інгібітор реніну) асоційована з підвищеним ризиком розвитку артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та порушень функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності) порівняно з монотерапією. Необхідний регулярний контроль АТ,функції нирок та вмісту електролітів у крові у пацієнтів, які одночасно приймають препарат Гізаар® та інші лікарські засоби, що впливають на РААС. Препарат Гізаар не повинен застосовуватися одночасно з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом. Одночасне застосування АРА II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла). Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією/Препарат Гізаар не повинен застосовуватися одночасно з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом. Одночасне застосування АРА II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла). Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією/Препарат Гізаар не повинен застосовуватися одночасно з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом. Одночасне застосування АРА II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла). Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією/Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією/Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією/Спосіб застосування та дозиПрепарат Гізаар приймається внутрішньо незалежно від їди. Препарат Гізаар можна приймати у комбінації з іншими гіпотензивними засобами. Артеріальна гіпертензія Зазвичай початкова та підтримуюча доза – 1 таблетка препарату Гізаар® 1 раз на добу. У пацієнтів без адекватної терапевтичної відповіді на прийом 1 таблетки препарату Гізаар® (містить 50 мг лозартану + 12,5 мг гідрохлортіазиду) 1 раз на добу протягом 2-4 тижнів, доза препарату може бути збільшена до 2 таблеток препарату Гізаар® 1 раз на добу. Максимальна доза – 2 таблетки препарату Гізаар (50 мг + 12,5 мг) 1 раз на добу. Як правило, антигіпертензивний ефект досягається протягом трьох тижнів після початку терапії. Зниження ризику серцево-судинної захворюваності та смертності у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та гіпертрофією лівого шлуночка Зазвичай початкова доза 50 мг лозартану 1 раз на добу. Пацієнтам, у яких не вдається досягти цільових значень рівня АТ на фоні прийому лозартану 50 мг на добу, потрібен підбір терапії шляхом комбінації лозартану з низькими дозами гідрохлортіазиду (12,5 мг). У разі потреби потрібно збільшити дозу лозартану до 100 мг на добу у поєднанні з гідрохлортіазидом у дозі 12,5 мг на добу (1 таблетка препарату Гізаар® Форте 1 раз на добу), надалі – збільшити дозу до 2 таблеток препарату Гізаар® (50 мг + 12,5 мг) (всього 100 мг лозартану та 25 мг гідрохлортіазиду) 1 раз на добу. Застосування у пацієнтів з порушенням функції нирок або у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі Не потрібно підбирати початкову дозу препарату Гізаар для пацієнтів з порушенням функції нирок середнього ступеня тяжкості (КК 30-50 мл/хв). Препарат Гізаар не рекомендується призначати пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі. Препарат Гізаар не повинен застосовуватися у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок (КК менше 30 мл/хв) (див. Протипоказання). Застосування у пацієнтів із зниженим обсягом циркулюючої крові Перед початком терапії препаратом Гізаар необхідно відновити об'єм циркулюючої крові та/або вмісту натрію в крові. Застосування у пацієнтів із порушенням функції печінки Препарат Гізаар протипоказаний пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки. Застосування у пацієнтів похилого віку Не потрібно підбирати початкову дозу препарату Гізаар для літніх пацієнтів.ПередозуванняНемає даних про специфічне лікування передозування препаратом Гізаар. Лікування є симптоматичним та підтримуючим. Прийом препарату Гізаар повинен бути припинений, а пацієнт підлягає спостереженню. Якщо препарат прийнятий нещодавно, рекомендується провокація блювоти, а також усунення зневоднення, водно-електролітних порушень, печінкової коми та зниження АТ стандартними методами. Гідрохлоротіазид Найчастіші симптоми передозування є наслідком дефіциту електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія) та дегідратації внаслідок надмірного діурезу. При одночасному прийомі серцевих глікозидів гіпокаліємія може посилювати перебіг аритмій. Не встановлено, як гідрохлортіазид може бути видалений з організму за допомогою гемодіалізу. Лозартан Відомості про передозування обмежені. Найбільш ймовірне прояв передозування - виражене зниження артеріального тиску та тахікардія; брадикардія може виникнути внаслідок парасимпатичної (вагусної) стимуляції. У разі розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії показано підтримуючу терапію. Лікування: симптоматична терапія. Лозартан та його активний метаболіт не виводяться за допомогою гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиГідрохлоротіазид Артеріальна гіпотензія та порушення водно-електролітного балансу При застосуванні гіпотензивних засобів у деяких пацієнтів може розвинутись симптоматична артеріальна гіпотензія. Пацієнти повинні спостерігатися з метою своєчасного виявлення клінічних ознак порушення водно-електролітного балансу, наприклад, зневоднення, гіпонатріємії, гіпохлоремічного алкалозу, гіпомагніємії або гіпокаліємії, які можуть розвинутись на тлі супутньої діареї або блювання. У таких пацієнтів потрібний регулярний контроль вмісту електролітів сироватки крові. У пацієнтів з набряками може спостерігатися дилюційна гіпонатріємія у спеку. Метаболічні та ендокринні ефекти Терапія тіазидами може порушувати толерантність до глюкози. У ряді випадків може знадобитися корекція дози гіпоглікемічних засобів, у тому числі інсуліну (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами). Тіазиди можуть знижувати виведення кальцію нирками та викликати короткочасне та незначне підвищення вмісту кальцію сироватки крові. Виражена гіперкальціємія може свідчити про прихований гіперпаратиреоз. У зв'язку з впливом тіазидів на метаболізм кальцію їх прийом може спотворювати результати дослідження функції паращитовидних залоз, тому перед дослідженням функції паращитовидних залоз тіазидний діуретик повинен бути скасований. Підвищення концентрації холестерину та тригліцеридів у крові також може бути пов'язане з терапією тіазидними діуретиками. У деяких пацієнтів прийом тіазидних діуретиків може призводити до гіперурикемії та/або розвитку подагри. Оскільки лозартан зменшує концентрацію сечової кислоти, його одночасне застосування з гідрохлортіазидом знижує вираженість гіперурикемії, спричиненої діуретиком. Порушення функції печінки Тіазиди слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з порушеннями функції печінки або прогресуючим захворюванням печінки, оскільки це може призвести до розвитку внутрішньопечінкового холестазу, а незначні зміни водно-електролітного балансу можуть спровокувати розвиток печінкової коми. Препарат Гізаар протипоказаний пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки. Гостра міопія та вторинна закритокутова глаукома Гідрохлортіазид, похідний сульфонаміду, може викликати ідіосинкратичну реакцію у вигляді гострої транзиторної міопії та гострої закритокутової глаукоми. Симптомами цих порушень є несподіване зниження гостроти зору або біль в очах, які в типових випадках виникають протягом декількох годин до декількох тижнів після початку застосування препарату. Якщо не проводиться терапія, гостра глаукома може призвести до втрати зору. Основне лікування полягає в якнайшвидшому відміні гідрохлортіазиду. Необхідно мати на увазі, що якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, може знадобитися невідкладне консервативне або хірургічне лікування. До факторів ризику розвитку гострої глаукоми можна віднести відомості про алергію до сульфонамідів або пеніциліну в анамнезі. Немеланомний рак шкіри (НМРК) В епідеміологічних дослідженнях спостерігався підвищений ризик раку шкіри (базальноклітинної карциноми і плоскоклітинної карциноми) у зв'язку зі збільшенням сумарної (накопиченої) дози гідрохлортіазиду. Можливим механізмом розвитку НМРК є фотосенсибілізуюча дія гідрохлортіазиду. Пацієнти, які приймають гідрохлортіазид, повинні бути обізнані про ризик розвитку НМРК. Таким пацієнтам слід рекомендувати дотримуватись профілактичних заходів, таких як обмеження впливу сонячного світла та штучних UVA променів. Пацієнти повинні регулярно оглядати свої шкірні покриви з метою виявлення будь-яких нових підозрілих поразок та негайно повідомляти про них лікаря. У пацієнтів із НМРК в анамнезі рекомендується переглянути доцільність застосування гідрохлортіазиду. Інші ефекти У пацієнтів, які приймають тіазидні діуретики, реакції гіперчутливості можуть виникати навіть за відсутності в анамнезі алергічних реакцій або бронхіальної астми. Повідомлялося про рецидиви або посилення тяжкості перебігу системного червоного вовчаку у пацієнтів, які приймали тіазидні діуретики. Особливі групи пацієнтів Раса Аналіз даних всієї популяції пацієнтів, включених у дослідження LIFE щодо вивчення впливу лозартану на зниження частоти розвитку первинної кінцевої точки у пацієнтів з АГ та гіпертрофією лівого шлуночка (n = 9193), показав, що здатність лозартану порівняно з атенололом знижувати на 13,0% ризик розвитку серцево-судинних ускладнень (р = 0,021) не поширюється на пацієнтів негроїдної раси, хоча обидва режими терапії ефективно знижували рівень АТ у цих пацієнтів. Однак у цьому дослідженні пацієнти негроїдної раси, які отримували атенолол, мали менший ризик розвитку первинної кінцевої точки (серцево-судинна смертність, інсульт та інфаркт міокарда) порівняно з пацієнтами тієї ж раси, які приймали лозартан (p = 0,03). Діти та підлітки Ефективність та безпека застосування препарату Гізаар у дітей та підлітків до 18 років не встановлені. Якщо у новонароджених, чиї матері приймали препарат Гізаар® під час вагітності, спостерігається розвиток олігурії або артеріальної гіпотензії, необхідно проведення симптоматичної терапії, спрямованої на підтримання артеріального тиску та ниркової перфузії. Може знадобитися переливання крові або проведення діалізу для запобігання розвитку артеріальної гіпотензії та/або підтримання функції нирок. Пацієнти похилого віку Клінічні дослідження не виявили жодних особливостей щодо безпеки та ефективності препарату Гізаар у пацієнтів похилого віку (старше 65 років). Лозартан Артеріальна гіпотензія та зниження об'єму циркулюючої крові (ОЦС) У пацієнтів зі зниженим ОЦК або вмістом натрію в крові, що розвинулися через інтенсивну терапію діуретиками, дієти з обмеженням кухонної солі, діареї або блювання, може розвиватися симптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після прийому першої дози Гізаару. Корекцію таких станів необхідно проводити до призначення препарату Гізаар. Порушення водно-електролітного балансу Порушення водно-електролітного балансу характерне для пацієнтів з нирковою недостатністю з цукровим діабетом або без цукрового діабету, тому необхідно ретельне спостереження за даними пацієнтами. Необхідний ретельний контроль вмісту калію в крові або КК, особливо у пацієнтів із серцевою недостатністю та КК 30-50 мл/хв. Під час лікування препаратом Гізаар® не рекомендується приймати калійзберігаючі діуретики, препарати калію або замінники харчової солі, що містять калій. Аортальний або мітральний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Як і всі лікарські засоби, що мають вазодилатуючу дію, АРА II повинні призначатися з обережністю пацієнтам з аортальним або мітральним стенозом або гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією. Ішемічна хвороба серця та цереброваскулярні захворювання Як і всі лікарські засоби, що мають вазодилатуючу дію, АРА II повинні призначатися з обережністю пацієнтам з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, оскільки надмірне зниження артеріального тиску у цієї групи пацієнтів може призвести до розвитку інфаркту міокарда або інсульту. Хронічна серцева недостатність (ХСП) Як і при застосуванні інших лікарських засобів, що впливають на РААС, у пацієнтів з ХСН та з або без порушення функції нирок існує ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії або гострої ниркової недостатності. Первинний гіперальдостеронізм Оскільки у пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом, як правило, не спостерігається позитивної відповіді на терапію гіпотензивними засобами, які діють шляхом інгібування РААС, застосування препарату Гізаар не рекомендується у даної групи пацієнтів. Порушення функції печінки Дані фармакокінетичних досліджень вказують на те, що концентрація лозартану в плазмі крові у пацієнтів з цирозом печінки значно збільшується, тому пацієнтам з легким або помірним порушенням функції печінки в анамнезі препарат Гізаар слід призначати з обережністю. Відсутній досвід застосування лозартану у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю), тому препарат Гізаар не повинен застосовуватись у цієї групи пацієнтів. Порушення функції нирок Внаслідок інгібування РААС у деяких схильних пацієнтів спостерігалися зміни функції нирок, включаючи розвиток ниркової недостатності. Ці зміни ниркової функції можуть повертатися до норми після припинення лікування. Деякі лікарські засоби, що впливають на РААС, можуть збільшувати концентрацію сечовини у крові та сироваткового креатиніну у пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної нирки. Повідомлялося про виникнення подібних ефектів прийому лозартану. Подібні порушення функції нирок можуть бути оборотними після відміни терапії. Лозартан повинен застосовуватися обережно у пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної нирки. Збільшення концентрації катю у сироватці крові Одночасне застосування інших препаратів, які здатні збільшувати вміст калію в сироватці, може призвести до розвитку гіперкаліємії. Лозартан-гідрохлортіазид Реакції гіперчутливості У пацієнтів з ангіоневротичним набряком в анамнезі (набряк обличчя, губ, глотки/гортані та/або язика) необхідний контроль застосування препарату. Порушення функції нирок та печінки Препарат Гізаар протипоказаний для застосування у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки та тяжкими порушеннями функції нирок (КК не більше 30 мл/хв). Ембріотоксичність Застосування лікарських засобів, що впливають на РААС, у другому та третьому триместрі вагітності знижує функцію нирок плода та збільшує захворюваність та смертність плода та новонароджених. Розвиток олігогідрамніону може бути асоційований з гіпоплазією легких плода та деформаціями скелета. Можливі небажані явища у новонароджених включають гіпоплазію кісток черепа, анурію, артеріальну гіпотензію, ниркову недостатність та летальний кінець. При діагностуванні вагітності препарат Гізаар повинен бути одразу відмінений. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Не проводилося досліджень для оцінки впливу на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. При керуванні транспортними засобами або роботі з механізмами слід бути обережними через можливість розвитку запаморочення або слабкості.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: 100 мг лозартану калію. Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна – 105 мг, лактози моногідрат – 51 мг, крохмаль прежелатинізований – 41.9 мг, магнію стеарат – 2.1 мг. Склад оболонки: ;гіпролоза (з 0.3% кремнію діоксиду) - 3.6 мг, гіпромелоза - 3.6 мг, титану діоксид - 1.8 мг, віск карнауби - 0.05 мг. 14 шт. - блістери (2) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою; білого кольору, краплевидної форми, з гравіюванням "960" на одному боці і гладкі з іншого боку.Фармакотерапевтична групаАнтигіпертензивний засіб. Є непептидним блокатором рецепторів ангіотензину ІІ. Має високу селективність і афінітет до рецепторів типу AT1 (за участю яких реалізуються основні ефекти ангіотензину II). Блокуючи зазначені рецептори, лозартан попереджає та усуває судинозвужувальну дію ангіотензину II, його стимулюючий вплив на секрецію альдостерону наднирниками та деякі інші ефекти ангіотензину II. Характеризується тривалим дією (24 год і більше), що з утворенням його активного метаболіту.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо лозартан швидко абсорбується із ШКТ. Біодоступність становить близько 33%. Метаболізується при "першому проходженні" через печінку з утворенням карбоксильного метаболіту, який має більш виражену фармакологічну активність, ніж лозартан, та ряд неактивних метаболітів. C max ;в плазмі крові лозартану та активного метаболіту досягається через 1 год і 3-4 год відповідно. Зв'язування з білками плазми лозартану та активного метаболіту високе – понад 98%. T1/2 ;лозартану та активного метаболіту в кінцевій фазі становить близько 1.5-2.5 год та 3-9 год, відповідно. Лозартан виводиться із сечею та з калом (з жовчю) у незміненому вигляді та у вигляді метаболітів. Близько 35% виводиться із сечею і близько 60% – з калом.Клінічна фармакологіяАнтагоніст рецепторів ангіотензину ІІ.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія. Зниження ризику асоційованої серцево-судинної захворюваності та смертності у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та гіпертрофією лівого шлуночка, що проявляється зниженням сукупності частоти серцево-судинної смертності, частоти інсульту та інфаркту міокарда. Захист нирок у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу з протеїнурією - уповільнення прогресування ниркової недостатності, що виявляється зниженням частоти гіперкреатинінемії, частоти розвитку термінальної стадії ХНН, що потребує проведення гемодіалізу або трансплантації нирок, показників смертності, а також зниження протеїнурії. Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії, при непереносимості чи неефективності терапії інгібіторами АПФ).Протипоказання до застосуванняВагітність, лактація, дитячий та підлітковий вік до 18 років, підвищена чутливість до лозартану.Вагітність та лактаціяПротипоказаний до застосування при вагітності та в період лактації. Застосування у дітей Безпека та ефективність застосування лозартану у дітей не встановлені.Побічна діяЗ боку серцево-судинної системи: запаморочення, ортостатична гіпотензія. З боку обміну речовин: гіперкаліємія. Алергічні реакції: ангіоневротичний набряк (включаючи набряки обличчя, губ, глотки та/або язика), кропив'янка. З боку травної системи: діарея, підвищення активності АЛТ. З боку ЦНС: головний біль. Дерматологічні реакції:; свербіж. Інші: порушення функції нирок, міалгії.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з діуретиками у високих дозах можлива гіпотензія. При одночасному застосуванні з препаратами калію, калійзберігаючими діуретиками підвищується ризик гіперкаліємії. При одночасному застосуванні з індометацином можливе зменшення ефективності лозартану. Є повідомлення розвитку інтоксикації літієм при одночасному застосуванні з літію карбонатом. При одночасному застосуванні з орлістатом зменшується антигіпертензивна дія лозартану, що може призвести до значного підвищення артеріального тиску, розвитку гіпертонічного кризу. При одночасному застосуванні з рифампіцином підвищується кліренс лозартану та зменшується його ефективність.Спосіб застосування та дозиСередня доза для внутрішнього прийому - 50 мг 1 раз на добу. При необхідності доза може бути зменшена до 25 мг на добу або збільшена до 100 мг на добу, в останньому випадку можливе застосування 2 рази на добу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю слід застосовувати при артеріальній гіпотензії, зниженні ОЦК, порушеннях водно-електролітного балансу, двосторонньому стенозі ниркових артерій або стенозі артерії єдиної нирки, при нирковій/печінковій недостатності. Пацієнтам, які мають дефіцит рідини та/або натрію, перед початком лікування необхідно провести корекцію водно-електролітних порушень або застосовувати нижчу початкову дозу. У пацієнтів з дегідратацією (наприклад, які отримують лікування діуретиками у високих дозах) на початку лікування лозартаном може виникати симптоматична гіпотензія. При порушеннях функції нирок може знадобитися зменшення дози лозартану. У пацієнтів із вказівками в анамнезі на захворювання печінки лозартан слід застосовувати у низьких дозах. При цирозі печінки концентрація лозартану у плазмі значно збільшується. У період лікування слід регулярно контролювати рівень калію в крові, особливо у пацієнтів похилого віку, у разі порушення функції нирок. Слід уникати одночасного застосування лозартану з калійзберігаючими діуретиками. Безпека та ефективність застосування лозартану у дітей не встановлені.Умови відпустки з аптекЗа рецептом

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: 50 мг лозартан калію. Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, моногідрат лактози, крохмаль прежелатинізований, магнію стеарат. Склад оболонки: ;гіпролоза (з 0.3% кремнію діоксиду), гіпромелоза, титану діоксид, віск карнауби. 14 шт. - блістери (1) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою; білого кольору, краплевидної форми, з гравіюванням "960" на одному боці і гладкі з іншого боку.Фармакотерапевтична групаАнтигіпертензивний засіб. Є непептидним блокатором рецепторів ангіотензину ІІ. Має високу селективність і афінітет до рецепторів типу AT1 (за участю яких реалізуються основні ефекти ангіотензину II). Блокуючи зазначені рецептори, лозартан попереджає та усуває судинозвужувальну дію ангіотензину II, його стимулюючий вплив на секрецію альдостерону наднирниками та деякі інші ефекти ангіотензину II. Характеризується тривалим дією (24 год і більше), що з утворенням його активного метаболіту.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо лозартан швидко абсорбується із ШКТ. Біодоступність становить близько 33%. Метаболізується при "першому проходженні" через печінку з утворенням карбоксильного метаболіту, який має більш виражену фармакологічну активність, ніж лозартан, та ряд неактивних метаболітів. C max ;в плазмі крові лозартану та активного метаболіту досягається через 1 год і 3-4 год відповідно. Зв'язування з білками плазми лозартану та активного метаболіту високе – понад 98%. T1/2 ;лозартану та активного метаболіту в кінцевій фазі становить близько 1.5-2.5 год та 3-9 год, відповідно. Лозартан виводиться із сечею та з калом (з жовчю) у незміненому вигляді та у вигляді метаболітів. Близько 35% виводиться із сечею і близько 60% – з калом.Клінічна фармакологіяАнтагоніст рецепторів ангіотензину ІІ.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія. Зниження ризику асоційованої серцево-судинної захворюваності та смертності у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та гіпертрофією лівого шлуночка, що проявляється зниженням сукупності частоти серцево-судинної смертності, частоти інсульту та інфаркту міокарда. Захист нирок у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу з протеїнурією - уповільнення прогресування ниркової недостатності, що виявляється зниженням частоти гіперкреатинінемії, частоти розвитку термінальної стадії ХНН, що потребує проведення гемодіалізу або трансплантації нирок, показників смертності, а також зниження протеїнурії. Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії, при непереносимості чи неефективності терапії інгібіторами АПФ).Протипоказання до застосуванняВагітність, лактація, дитячий та підлітковий вік до 18 років, підвищена чутливість до лозартану.Вагітність та лактаціяПротипоказаний до застосування при вагітності та в період лактації. Застосування у дітей Безпека та ефективність застосування лозартану у дітей не встановлені.Побічна діяЗ боку серцево-судинної системи: запаморочення, ортостатична гіпотензія. З боку обміну речовин: гіперкаліємія. Алергічні реакції: ангіоневротичний набряк (включаючи набряки обличчя, губ, глотки та/або язика), кропив'янка. З боку травної системи: діарея, підвищення активності АЛТ. З боку ЦНС: головний біль. Дерматологічні реакції:; свербіж. Інші: порушення функції нирок, міалгії.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з діуретиками у високих дозах можлива гіпотензія. При одночасному застосуванні з препаратами калію, калійзберігаючими діуретиками підвищується ризик гіперкаліємії. При одночасному застосуванні з індометацином можливе зменшення ефективності лозартану. Є повідомлення розвитку інтоксикації літієм при одночасному застосуванні з літію карбонатом. При одночасному застосуванні з орлістатом зменшується антигіпертензивна дія лозартану, що може призвести до значного підвищення артеріального тиску, розвитку гіпертонічного кризу. При одночасному застосуванні з рифампіцином підвищується кліренс лозартану та зменшується його ефективність.Спосіб застосування та дозиСередня доза для внутрішнього прийому - 50 мг 1 раз на добу. При необхідності доза може бути зменшена до 25 мг на добу або збільшена до 100 мг на добу, в останньому випадку можливе застосування 2 рази на добу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю слід застосовувати при артеріальній гіпотензії, зниженні ОЦК, порушеннях водно-електролітного балансу, двосторонньому стенозі ниркових артерій або стенозі артерії єдиної нирки, при нирковій/печінковій недостатності. Пацієнтам, які мають дефіцит рідини та/або натрію, перед початком лікування необхідно провести корекцію водно-електролітних порушень або застосовувати нижчу початкову дозу. У пацієнтів з дегідратацією (наприклад, які отримують лікування діуретиками у високих дозах) на початку лікування лозартаном може виникати симптоматична гіпотензія. При порушеннях функції нирок може знадобитися зменшення дози лозартану. У пацієнтів із вказівками в анамнезі на захворювання печінки лозартан слід застосовувати у низьких дозах. При цирозі печінки концентрація лозартану у плазмі значно збільшується. У період лікування слід регулярно контролювати рівень калію в крові, особливо у пацієнтів похилого віку, у разі порушення функції нирок. Слід уникати одночасного застосування лозартану з калійзберігаючими діуретиками. Безпека та ефективність застосування лозартану у дітей не встановлені.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему