КРКА д.д., Ново место

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Івабрадину гідробромід 5,864 мг, що відповідає івабрадину 5 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат 64,636 мг, целюлоза мікрокристалічна 20,000 мг, повідон 6,000 мг, кроскармелоза натрію 2,000 мг, кремнію діоксид колоїдний 0,500 мг, магнію стеарат 1,00 Оболонка плівкова: Опадрай помаранчевий 03Н32599 3,000 мг (гіпромелоза 71,714 %, титану діоксид (Е171) 15,936 %, тальк 6,972 %, пропіленгліколь 4,980 %, фарба заліза 0 ). По 14 або 15 таблеток у контурне осередкове впакування з комбінованого матеріалу ПВХ/ПЕ/ПВДХ та фольги алюмінієвої. 1, 2, 4, 6, 7 контурних осередкових упаковок (14 таблеток) або 2, 4, 6 контурних осередкових упаковок (15 таблеток) разом з інструкцією по застосуванню поміщають в пачку з картону.Опис лікарської формиТаблетки 5 мг: овальні, двоопуклі, покриті плівковою оболонкою блідо-оранжевого кольору, з ризиком на одному боці. Таблетки 7,5 мг: круглі, злегка двоопуклі, покриті плівковою оболонкою блідо-оранжевого кольору, з фаскою. Вид на зламі: біла шорстка маса з плівковою оболонкою блідо-жовтогарячого кольору.Фармакотерапевтична групаАнтиаритмічний, антиангінальний.ФармакокінетикаІвабрадин є S-енантіомером, який не демонструє біологічного перетворення в дослідженнях in vivo. N-десметилована похідна івабрадину є основним активним метаболітом. Всмоктування та біодоступність. Івабрадин швидко і майже повністю всмоктується у шлунково-кишковому тракті після прийому внутрішньо натще з досягненням Cmax у плазмі крові приблизно через 1 год. Абсолютна біодоступність становить близько 40% та обумовлена ​​ефектом первинного проходження через печінку. Прийом їжі збільшує час абсорбції івабрадину приблизно на 1 годину та підвищує концентрацію в плазмі крові з 20 до 30%. Рекомендується приймати таблетки під час їди з метою зниження варіабельності концентрації. Розподіл. Івабрадин зв'язується з білками плазми приблизно на 70%, Vd у пацієнтів у рівноважному стані становить близько 100 л. Cmax івабрадину в плазмі крові після тривалого застосування внутрішньо дози 5 мг двічі на добу становить 22 нг/мл (коефіцієнт варіації (КВ) – 29%). Середня Css у плазмі становить 10 нг/мл (КВ - 38%). Метаболізм. Івабрадин значною мірою піддається метаболізму в печінці та кишечнику шляхом окислення за допомогою цитохрому Р450 (ізофермент CYP3A4). Основним активним метаболітом є N-десметилированное похідне (S18982) з концентрацією близько 40% по відношенню до концентрації вихідної речовини. Метаболізм цього активного метаболіту також відбувається за участю ізоферменту CYP3A4. Івабрадин має низький ступінь спорідненості до ізоферменту CYP3A4, не демонструє клінічно значущої індукції або інгібування ізоферменту CYP3A4, тому зміна метаболізму або концентрації субстратів ізоферменту CYP3A4 у плазмі крові під дією івабрадину є малоймовірною. Навпаки, потужні інгібітори та індуктори цитохрому Р450 можуть впливати на концентрацію івабрадину в плазмі крові. Виведення. T1/2 івабрадину становить у середньому 2 години (70-75% по відношенню до AUC у плазмі крові), ефективний T1/2 – 11 год. Загальний кліренс становить близько 400 мл/хв, нирковий кліренс – близько 70 мл/хв. Виведення метаболітів відбувається однаково через кишечник і нирками. Близько 4% прийнятої внутрішньо дози виводиться у незміненому вигляді нирками. Лінійність/нелінійність. Фармакокінетика івабрадину є лінійною у діапазоні доз 0,5–24 мг. Особливі групи пацієнтів Літній та старечий вік. Фармакокінетичні показники (AUC та Cmax) суттєво не відрізняються у пацієнтів 65 років і старше, 75 років та старше та загальної популяції пацієнтів. Порушення функції нирок. Зміна кінетики івабрадину у пацієнтів з нирковою недостатністю (Cl креатиніну 15-60 мл/хв) мінімальна, оскільки лише близько 20% івабрадину та його активного метаболіту S18982 виводиться нирками. Порушення функції печінки. У пацієнтів з легким ступенем печінкової недостатності (до 7 балів за шкалою Чайлд-П'ю) AUC івабрадину та його метаболіту на 20% більше, ніж у пацієнтів із нормальною функцією печінки. Дані про застосування івабрадину у пацієнтів з помірною печінковою недостатністю (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) обмежені та не дозволяють зробити висновок про особливості фармакокінетики івабрадину у даної групи пацієнтів, а у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю (більше 9 балів за шкалою Чайлд. -П'ю) відсутні. Взаємозв'язок між фармакокінетичними та фармакодинамічними властивостями. Ушкодження ЧСС має пряму пропорційну залежність від збільшення в плазмі концентрацій івабрадину та активного метаболіту S18982 при прийомі в дозах 15–20 мг 2 рази на добу. При більш високих дозах препарату ушкодження серцевого ритму не має пропорційної залежності від концентрації івабрадину в плазмі та характеризується тенденцією до досягнення ефекту плато. Високі концентрації івабрадину в плазмі крові, яких можна досягти при одночасному застосуванні івабрадину з потужними інгібіторами ізоферменту CYP3A4, можуть призводити до вираженого ушкодження ЧСС, однак цей ризик знижується при одночасному застосуванні з помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4.ФармакодинамікаІвабрадин – препарат, що уповільнює ритм серця, механізм дії якого полягає у селективному та специфічному інгібуванні If-каналів синусного вузла, що контролюють спонтанну діастолічну деполяризацію в синусному вузлі та регулюють ЧСС. Івабрадин надає селективний вплив на синусний вузол, не впливаючи на час проведення імпульсів по внутрішньопередсердних, передсердно-шлуночкових і внутрішньошлуночкових шляхах, а також на скорочувальну здатність міокарда і реполяризацію шлуночків. Івабрадін також може взаємодіяти з Ih-каналами сітківки ока, подібними до If-каналів серця, що беруть участь у виникненні тимчасової зміни системи зорового сприйняття за рахунок зміни реакції сітківки ока на яскраві світлові стимули. За провокаційних обставин (наприклад, швидка зміна яскравості в області зорового поля) часткове інгібування Ih-каналів івабрадином викликає феномен зміни світлосприйняття (фотопсія). Для фотопсії характерна минуща зміна яскравості в обмеженій області зорового поля. Основною фармакологічною особливістю івабрадину є здатність дозозалежного ушкодження ЧСС. Аналіз залежності величини урідження ЧСС від дози івабрадину проводився при поступовому збільшенні дози до 20 мг двічі на добу та виявив тенденцію до досягнення ефекту плато (відсутність наростання терапевтичного ефекту при подальшому збільшенні дози), що знижує ризик розвитку вираженої брадикардії (ЧСС <40 уд.). /хв). При призначенні івабрадину в дозах, що рекомендуються, ступінь урідження ЧСС залежить від її вихідної величини і становить приблизно 10-15 уд./хв у спокої і при фізичному навантаженні. В результаті знижується робота серця та зменшується потреба міокарда в кисні. Івабрадин не впливає на внутрішньосерцеву провідність, скорочувальну здатність міокарда (не викликає негативний інотропний ефект) та процес реполяризації шлуночків серця. У клінічних електрофізіологічних дослідженнях івабрадин не впливав на час проведення імпульсів по передсердношлуночкових або внутрішньошлуночкових провідних шляхах, а також на скоригований інтервал QT. У дослідженнях за участю пацієнтів з дисфункцією лівого шлуночка (ФВЛШ 30-45%) було показано, що івабрадин не впливає на скорочувальну здатність міокарда. Встановлено, що івабрадин у дозі 5 мг 2 рази на добу покращував показники проб навантаження вже через 3-4 тижні терапії. Ефективність була підтверджена для дози 7,5 мг 2 рази на добу. Зокрема, додатковий ефект при збільшенні дози з 5 до 7,5 мг 2 рази на добу було встановлено у порівняльному дослідженні з атенололом. Час виконання фізичного навантаження збільшився приблизно на 1 хв через 1 міс. 25 с. Антиангінальна та антиішемічна активність івабрадину підтверджувалася і для пацієнтів віком 65 років та старших. Ефективність івабрадину при застосуванні в дозах 5 та 7,5 мг 2 рази на добу відзначалася щодо всіх показників навантажувальних проб (загальна тривалість фізичного навантаження, час до лімітуючого нападу стенокардії, час до початку розвитку нападу стенокардії та час до розвитку депресії сегмента ST на 1 мм), а також супроводжувалася зменшенням частоти розвитку нападів стенокардії приблизно 70%. Застосування івабрадину 2 рази на добу забезпечувало постійну терапевтичну ефективність протягом 24 год. У пацієнтів, які приймали івабрадин, показана додаткова ефективність івабрадину щодо всіх показників проб навантаження при додаванні до максимальної дози атенололу (50 мг) на спаді терапевтичної активності (через 12 годин після прийому внутрішньо). Не показано поліпшення показників ефективності івабрадину при додаванні до максимальної дози амлодипіну на спаді терапевтичної активності (через 12 годин після прийому внутрішньо), тоді як на максимумі активності (через 3-4 години після прийому внутрішньо) додаткову ефективність івабрадину було доведено. У дослідженнях клінічної ефективності препарату ефекти івабрадину повністю зберігалися протягом 3- та 4-місячних періодів лікування. Під час лікування ознак розвитку толерантності (зниження ефективності) були відсутні, а після припинення лікування синдрому відміни не відзначалося. Антиангінальні та антиішемічні ефекти івабрадину були пов'язані з дозозалежним урізанням ЧСС, а також із значним зменшенням робочого твору (ЧСС × сАД), причому як у спокої, так і при фізичному навантаженні.Вплив на показники АТ та ОПСС був незначним та клінічно незначущим. Стійке ушкодження ЧСС було відзначено у пацієнтів, які приймають івабрадин як мінімум протягом 1 року. Впливу на вуглеводний обмін та ліпідний профіль при цьому не спостерігалося. У пацієнтів з цукровим діабетом показники ефективності та безпеки івабрадину були подібними до таких у загальній популяції пацієнтів. У дослідженні у пацієнтів з ІХС без клінічних проявів серцевої недостатності (ФВЛШ більше 40%) на фоні підтримуючої терапії, застосування івабрадину в дозах, вищих за рекомендовані (початкова доза 7,5 мг 2 рази на день (5 мг 2 рази на день при віці старше) 75 років), яка потім титрувалася до 10 мг 2 рази на день) не мала істотного впливу на первинну комбіновану кінцеву точку (смерть внаслідок серцево-судинної причини або розвиток нефатального інфаркту міокарда). Частота розвитку брадикардії у групі пацієнтів, які отримували івабрадин, становила 17,9%; 7,1% пацієнтів у ході дослідження приймали верапаміл, дилтіазем або потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4. У пацієнтів зі стенокардією II класу або вище за класифікацією Канадського кардіологічного товариства було виявлено невелике статистично значуще збільшення кількості випадків настання первинної комбінованої кінцевої точки при застосуванні івабрадину, чого не спостерігалося у підгрупі всіх пацієнтів зі стенокардією (I клас та вище). У дослідженні за участю пацієнтів зі стабільною стенокардією та дисфункцією, лівого шлуночка (ФВЛШ менше 40%), 86,9% яких отримували бета-адреноблокатори, не виявлено відмінностей між групами пацієнтів, які приймали івабрадин на тлі стандартної терапії, та плацебо за сумарною частотою летальних результатів від серцево-судинних захворювань, госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда, госпіталізації щодо виникнення нових випадків серцевої недостатності або посилення симптомів перебігу ХСН. У пацієнтів із симптоматичною стенокардією не було виявлено значних відмінностей щодо частоти виникнення смерті внаслідок серцево-судинної причини або госпіталізації внаслідок розвитку нефатального інфаркту міокарда або серцевої недостатності (частота виникнення – 12% у групі івабрадину та 15,5% у групі плацебо відповідно).На фоні застосування івабрадину у пацієнтів з ЧСС не менше 70 уд/хв показано зниження частоти госпіталізацій з приводу фатального та нефатального інфаркту міокарда на 36% та частоти реваскуляризації на 30%. У пацієнтів зі стенокардією напруги на фоні прийому івабрадину відмічено зниження відносного ризику настання ускладнень (частота летальних наслідків від серцево-судинних захворювань, госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда, госпіталізації з приводу виникнення нових випадків серцевої недостатності або посилення симптомів перебігу 2СН). Зазначена терапевтична перевага досягається насамперед за рахунок зниження частоти госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда на 42%./хв показано зниження частоти госпіталізацій з приводу фатального та нефатального інфаркту міокарда на 36% та частоти реваскуляризації на 30%. У пацієнтів зі стенокардією напруги на фоні прийому івабрадину відмічено зниження відносного ризику настання ускладнень (частота летальних наслідків від серцево-судинних захворювань, госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда, госпіталізації з приводу виникнення нових випадків серцевої недостатності або посилення симптомів перебігу 2СН). Зазначена терапевтична перевага досягається насамперед за рахунок зниження частоти госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда на 42%./хв показано зниження частоти госпіталізацій з приводу фатального та нефатального інфаркту міокарда на 36% та частоти реваскуляризації на 30%. У пацієнтів зі стенокардією напруги на фоні прийому івабрадину відмічено зниження відносного ризику настання ускладнень (частота летальних наслідків від серцево-судинних захворювань, госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда, госпіталізації з приводу виникнення нових випадків серцевої недостатності або посилення симптомів перебігу 2СН). Зазначена терапевтична перевага досягається насамперед за рахунок зниження частоти госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда на 42%.У пацієнтів зі стенокардією напруги на фоні прийому івабрадину відмічено зниження відносного ризику настання ускладнень (частота летальних наслідків від серцево-судинних захворювань, госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда, госпіталізації з приводу виникнення нових випадків серцевої недостатності або посилення симптомів перебігу 2СН). Зазначена терапевтична перевага досягається насамперед за рахунок зниження частоти госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда на 42%.У пацієнтів зі стенокардією напруги на фоні прийому івабрадину відмічено зниження відносного ризику настання ускладнень (частота летальних наслідків від серцево-судинних захворювань, госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда, госпіталізації з приводу виникнення нових випадків серцевої недостатності або посилення симптомів перебігу 2СН). Зазначена терапевтична перевага досягається насамперед за рахунок зниження частоти госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда на 42%.Зазначена терапевтична перевага досягається насамперед за рахунок зниження частоти госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда на 42%.Зазначена терапевтична перевага досягається насамперед за рахунок зниження частоти госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда на 42%. Зниження частоти госпіталізації з приводу фатального та нефатального інфаркту міокарда у пацієнтів з ЧСС понад 70 уд/хв ще більш значуще і досягає 73%. Загалом відзначено хорошу переносимість та безпеку препарату. На фоні застосування івабрадину у пацієнтів з ХСН II–IV функціонального класу за класифікацією NYHA з ФВЛШ менше 35% показано клінічно та статистично значуще зниження відносного ризику настання ускладнень (частоти летальних наслідків від серцево-судинних захворювань та зниження кількості госпіталізацій у зв'язку з посиленням симптомів перебігу ХСП) на 18%. Абсолютне зниження ризику становило 4,2%. Виражений терапевтичний ефект спостерігався через 3 місяці від початку терапії. Зниження смертності від серцево-судинних захворювань та зниження кількості госпіталізацій у зв'язку з посиленням симптомів перебігу ХСН спостерігалося незалежно від віку, статі, функціонального класу ХСН, застосування бета-адреноблокаторів, ішемічної або неішемічної етіології ХСН, наявності цукрового діабету або артеріальної гіпертензії. Пацієнти з симптомами ХСН із синусовим ритмом та ЧСС не менше 70 уд./хв отримували стандартну терапію, що включає застосування бета-адреноблокаторів (89%), інгібіторів АПФ та/або АРА II (91%), діуретиків (83%), антагоністів альдостерону. (60%). Показано, що застосування івабрадину протягом 1 року може запобігти одному летальному исходу або одній госпіталізації у зв'язку з серцево-судинним захворюванням на кожні 26 пацієнтів, які приймають препарат. На фоні застосування івабрадину показано покращення функціонального класу ХСН за класифікацією NYHA. У пацієнтів з ЧСС 80 уд/хв відмічено зниження ЧСС в середньому на 15 уд/хв.Показання до застосуванняСимптоматична терапія стабільної стенокардії при ішемічній хворобі серця у дорослих пацієнтів з нормальним синусовим ритмом та ЧСС не менше 70 уд/хв: при непереносимості чи наявності протипоказань до застосування бета-адреноблокаторів; у комбінації з бета-адреноблокаторами при неадекватному контролі стабільної стенокардії на тлі оптимальної дози бета-адреноблокатора. Терапія хронічної серцевої недостатності II–IV функціонального класу за класифікацією NYHA із систолічною дисфункцією у пацієнтів із синусовим ритмом та ЧСС не менше 70 уд/хв: у комбінації зі стандартною терапією, що включає терапію бета-адреноблокаторами; при непереносимості чи наявності протипоказань до застосування бета-адреноблокаторів.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до івабрадину або до будь-якого з допоміжних компонентів препарату; брадикардія (ЧСС у спокої менше 70 уд./хв (до початку лікування); кардіогенний шок; гострий інфаркт міокарда; тяжка артеріальна гіпотензія (сАД менше 90 мм рт.ст. та дАД менше 50 мм рт.ст.); тяжка печінкова недостатність (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); синдром слабкості синусного вузла; синоатріальна блокада; нестабільна чи гостра серцева недостатність; наявність штучного водія ритму, що працює у режимі постійної стимуляції; нестабільна стенокардія; AV-блокада ІІІ ступеня; одночасне застосування з сильними інгібіторами ізоферментів системи цитохрому P450 3А4, такими як протигрибкові засоби групи азолів (кетоконазол, ітраконазол), антибіотики з групи макролідів (кларитроміцин, еритроміцин для внутрішнього прийому, джозаміцин, телімі нефазодон; дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; застосування у жінок репродуктивного віку, які не дотримуються надійних заходів контрацепції; вагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека препарату в цій віковій групі не вивчалася). З обережністю: помірно виражена печінкова недостатність (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю), тяжка ниркова недостатність (Cl креатиніну менше 15 мл/хв), вроджене подовження інтервалу QT; одночасне застосування грейпфрутового соку; нещодавно перенесений інсульт; пігментна дегенерація сітківки ока (retinitis pigmentosa); артеріальна гіпотензія; ХСН IV функціонального класу за класифікацією NYHA; одночасне застосування з калійнесберігаючі діуретиками.Вагітність та лактаціяДослідження на тваринах продемонстрували присутність репродуктивної токсичності, ембріотоксичності та тератогенної дії. Препарат Бравадин протипоказаний для застосування при вагітності у зв'язку з недостатньою кількістю даних з безпеки. Застосування препарату Бравадин у період грудного вигодовування протипоказане. Невідомо, чи проникає івабрадин у грудне молоко. При необхідності застосування препарату Бравадин у період лактації грудне вигодовування слід припинити.Побічна діяЗастосування івабрадину вивчалося у клінічних дослідженнях за участю майже 45 000 пацієнтів. Найбільш часті побічні ефекти івабрадину, зміна світлосприйняття (фотопсія) та брадикардія носили дозозалежний характер і були пов'язані з механізмом дії івабрадину. Частота побічних реакцій, зазначених у клінічних дослідженнях, наведена у вигляді наступної градації: дуже часто – ≥1/10; часто – від ≥1/100 до <1/10; нечасто – від ≥1/1000 до <1/100; рідко – від ≥1/10000 до <1/1000; дуже рідко – від <1/10000; частота невідома - не може бути оцінена на основі наявних даних. З боку органу зору: дуже часто – зміна світлосприйняття (фотопсія)*; часто - нечіткість зору; нечасто – диплопія, порушення зору. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. З боку серця та судин: часто – брадикардія**, AV-блокада І ступеня (подовжений інтервал PQ на ЕКГ), шлуночкова екстрасистолія, неконтрольована зміна АТ, фібриляція передсердь***; нечасто - відчуття серцебиття, надшлуночкова екстрасистолія, виражене зниження артеріального тиску, можливо пов'язане з брадикардією; дуже рідко – AV-блокада II та III ступеня, синдром слабкості синусного вузла. З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – нудота, запор, діарея, біль у животі. З боку нервової системи: часто - головний біль (особливо в 1-й місяці терапії), запаморочення, можливо пов'язане з брадикардією; нечасто - непритомність, можливо пов'язана з брадикардією. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – задишка. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – шкірний висип, ангіоневротичний набряк; рідко - еритема, свербіж шкіри, кропив'янка. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – спазми м'язів. Лабораторні та інструментальні дані: нечасто гіперурикемія, еозинофілія, підвищення концентрації креатиніну в плазмі крові, подовження інтервалу QT на ЕКГ. Загальні розлади та порушення в місці введення: нечасто – астенія, підвищена стомлюваність, можливо пов'язані з брадикардією; рідко – нездужання, можливо пов'язане з брадикардією. * Зміна світлосприйняття (фотопсія) відзначалося у 14,5% пацієнтів і описувалося як минуща зміна яскравості в обмеженій зоні зорового поля. Як правило, подібні явища провокувалися різкою зміною інтенсивності висвітлення. Також можуть виникати фотопсії, які можуть мати вигляд ореолу, розпадання зорової картинки на окремі частини (стробоскопічний та калейдоскопічний ефекти), виявлятися у вигляді яскравих кольорових спалахів або множинних зображень (персистенція сітківки). В основному фотопсія з'являлася в перші 2 місяці лікування, але в подальшому могла виникати повторно. Вираженість фотопсії, як правило, була слабкою або помірною. Поява фотопсії припинялася на тлі продовження терапії (77,5% випадків) або після завершення терапії.Менш ніж у 1% пацієнтів поява фотопсії стала причиною зміни їхнього способу життя або відмови від терапії. ** Брадикардія відзначалася у 3,3% пацієнтів, особливо у перші 2-3 місяці терапії, у >0,5% пацієнтів розвивалася виражена брадикардія з ЧСС не більше 40 уд./хв. *** Фібриляція передсердь спостерігалася у 5,3% пацієнтів, які отримували івабрадин, порівняно з 3,8% пацієнтів, які отримували плацебо. Відповідно до аналізу об'єднаних даних клінічних досліджень з періодом спостереження не менше 3 місяців, виникнення фібриляції передсердь спостерігалося у 4,86% пацієнтів, які приймали івабрадин, порівняно з 4,08% у контрольних групах.Взаємодія з лікарськими засобамиФармакодинамічна взаємодія Одночасне застосування не рекомендується ЛЗ, що подовжують інтервал QT: антиаритмічні засоби, що подовжують інтервал QT (наприклад, хінідин, дизопірамід, беприділ, соталол, ібутилід, аміодарон); ЛЗ, що подовжують інтервал QT, що не відносяться до антиаритмічних засобів (наприклад пімозід, зіпрасідон, сертиндол, мефлохін, галофантрин, пентамідин, цизаприд, еритроміцин для внутрішньовенного введення). Одночасне застосування івабрадину та ЛЗ, що подовжують інтервал QT, не рекомендується, оскільки ушкодження ЧСС може спричинити додаткове подовження інтервалу QT. За потреби одночасного застосування потрібен ретельний контроль ЕКГ. Одночасне застосування, що вимагає обережності Калійнесберігаючі діуретики (тіазидні та петльові). Гіпокаліємія може збільшити ризик розвитку аритмії. Оскільки застосування івабрадину може викликати брадикардію, поєднання гіпокаліємії та брадикардії є сприятливим фактором для розвитку тяжкої форми аритмії, особливо у пацієнтів із синдромом подовженого інтервалу QT як вродженим, так і викликаним застосуванням ЛЗ. Фармакокінетична взаємодія Цитохром P450 (ізофермент CYP3A4). Івабрадин піддається метаболізму в печінці за участю тільки ізоферменту CYP3A4 і є дуже слабким інгібітором цього цитохрому. Не впливає на метаболізм та концентрацію в плазмі інших субстратів (сильні, помірні та слабкі інгібітори) ізоферменту CYP3A4. Інгібітори та індуктори ізоферменту CYP3A4 можуть вступати у взаємодію з івабрадином та надавати клінічно значний вплив на його метаболізм та фармакокінетичні властивості. Інгібітори ізоферменту CYP3A4 підвищують, а індуктори ізоферменту CYP3A4 знижують концентрацію івабрадину у плазмі. Підвищення концентрації івабрадину в плазмі може викликати ризик розвитку тяжкої брадикардії. Одночасне застосування протипоказане Одночасне застосування з сильними інгібіторами ізоферменту CYP3A4, такими як протигрибкові засоби групи азолів (кетоконазол, ітраконазол), антибіотики з групи макролідів (кларитроміцин, еритроміцин для внутрішнього прийому, джозаміцин, телітроміцин), інгібінофіноз Сильні інгібітори ізоферменту CYP3A4 - кетоконазол (200 мг 1 раз на добу) або джозаміцин (1 г 2 рази на добу) - підвищують середню концентрацію івабрадину в плазмі у 7-8 разів. Помірні інгібітори ізоферменту CYP3A4. Одночасне застосування івабрадину та дилтіазему або верапамілу (ЛЗ, що уріжають серцевий ритм) у здорових добровольців та пацієнтів супроводжувалося збільшенням AUC у 2-3 рази та додатковим ушкодженням ЧСС на 5 уд/хв. Одночасне застосування не рекомендується Грейпфрутовий сік. При одночасному застосуванні з грейпфрутовим соком спостерігалося підвищення концентрації івабрадину в плазмі в 2 рази. Під час застосування івабрадину вживання грейпфрутового соку не рекомендується. Одночасне застосування, що вимагає обережності Помірні інгібітори ізоферменту CYP3A4. Одночасне застосування івабрадину з іншими помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, флуконазол) можливе, якщо ЧСС у спокої становить понад 70 уд/хв. Рекомендована початкова доза івабрадину 2,5 мг 2 рази на день. Необхідний контроль ЧСС. Індуктори ізоферменту CYP3A4. Індуктори ізоферменту CYP3A4 (наприклад рифампіцин, барбітурати, фенітоїн та ЛЗ, що містять звіробій продірявлений) можуть знижувати концентрацію в плазмі крові та активність івабрадину та вимагати підбір більш високої дози. Одночасне застосування івабрадину в дозі 10 мг 2 рази на добу та ЛЗ, що містять звіробій продірявлений, знижує AUC івабрадину в 2 рази. Одночасне застосування ЛЗ, що містять звіробій продірявлений, та івабрадину не рекомендується. Одночасне застосування з іншими ЛЗ Відсутній клінічно значущий вплив на фармакодинаміку та фармакокінетику івабрадину при одночасному застосуванні з інгібіторами протонної помпи (омепразол, лансопразол), інгібіторами ФДЕ-5 (силденафіл), інгібіторами ГМГ-КоА-редуктазині . Івабрадин не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику симвастатину, амлодипіну, лацидипіну, фармакокінетику та фармакодинаміку дигоксину, варфарину та фармакодинаміку ацетилсаліцилової кислоти. Одночасне застосування івабрадину та інгібіторів АПФ, АРА II, бета-адреноблокаторів, діуретиків, антагоністів альдостерону, нітратів короткої та пролонгованої дії, інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, фібратів, інгібіторів протонної помпи, аґтицети не супроводжувалося зміною профілю безпеки терапії, що проводиться.Спосіб застосування та дозиВсередину, 2 рази на добу (вранці та ввечері) під час їди. Стабільна стенокардія. Початкова доза, що рекомендується, становить 10 мг/добу (по 1 табл. 5 мг 2 рази на добу). Через 3-4 тижні терапії доза може бути збільшена до 15 мг на добу (по 1 табл. 7,5 мг 2 рази на добу) залежно від терапевтичного ефекту. Якщо під час застосування препарату Бравадин ЧСС у спокої уріджується менше 50 уд./хв або у пацієнта виникають симптоми, пов'язані з брадикардією (запаморочення, підвищена стомлюваність або виражене зниження АТ), дозу препарату Бравадин необхідно зменшити до 2,5 мг (по 1/2 таблетки 5 мг) 2 рази на добу. Терапію препаратом Бравадин слід припинити, якщо при зниженні дози препарату Бравадин ЧСС залишається менше 50 уд./хв або зберігаються симптоми вираженої брадикардії. ХСН. Початкова доза, що рекомендується, становить 10 мг/добу (по 1 табл. 5 мг 2 рази на добу). Через 2 тижні терапії доза може бути збільшена до 15 мг/добу (по 1 табл. 7,5 мг 2 рази на добу), якщо ЧСС у спокої стабільно більше 60 уд./хв або зменшена до 2,5 мг (по 1/ 2 таблетки 5 мг) 2 рази на добу, якщо ЧСС стабільно менше 50 уд/хв або у пацієнта виникають симптоми, пов'язані з брадикардією (запаморочення, підвищена стомлюваність або виражене зниження артеріального тиску). Якщо значення ЧСС знаходиться в діапазоні 50-60 уд/хв, рекомендується застосовувати препарат Бравадин у дозі 5 мг 2 рази на добу. Якщо під час застосування препарату Бравадин ЧСС у спокої уріжається менше 50 уд./хв або виникають симптоми, пов'язані з брадикардією, для пацієнтів, які отримують Бравадин у дозі 5 мг 2 рази на добу або 7,5 мг 2 рази на добу, доза препарату має бути знижена. Якщо у пацієнтів, які отримують препарат Бравадин у дозі 2,5 мг (по 1/2 табл. 5 мг) 2 рази на добу або 5 мг 2 рази на добу, ЧСС у спокої стабільно більше 60 уд/хв, доза препарату Бравадин ® може бути збільшена. Якщо ЧСС залишається менше 50 уд./хв або у пацієнта зберігаються симптоми, пов'язані з брадикардією, терапію Бравадін слід припинити. Пацієнти старші 75 років. Пацієнтам у віці 75 років та старше лікування слід починати з нижчої дози. Початкова доза, що рекомендується, становить 2,5 мг (по 1/2 табл. 5 мг) 2 рази на добу. Надалі доза може бути збільшена. Порушення функції нирок. Пацієнтам з порушенням функції нирок (Cl креатиніну більше 15 мл/хв) корекція дози не потрібна. Початкова доза, що рекомендується, — 10 мг/добу (по 1 табл. 5 мг 2 рази на добу). Через 3-4 тижні терапії доза може бути збільшена до 15 мг на добу (по 1 табл. 7,5 мг 2 рази на добу). У зв'язку з недостатністю клінічних даних препарат Бравадин слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з Cl креатиніну менше 15 мл/хв. Порушення функції печінки. Корекція дози не потрібна у пацієнтів з легким ступенем печінкової недостатності (до 7 балів за шкалою Чайлд-П'ю). Слід бути обережними при застосуванні препарату Бравадин у пацієнтів з помірною печінковою недостатністю (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю). Пацієнти з тяжкою печінковою недостатністю (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) – застосування препарату Бравадин протипоказано. Діти та підлітки. Безпека та ефективність івабрадину у дітей та підлітків віком до 18 років не встановлені.ПередозуванняОвальні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою блідо-оранжевого кольору, з ризиком на одному боці. Вид на зламі: біла шорстка маса з плівковою оболонкою блідо-жовтогарячого кольору.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПорушення серцевого ритму. Препарат Бравадин неефективний при лікуванні або для профілактики аритмії, його ефективність знижується при виникненні тахіаритмії (наприклад, шлуночкова або надшлуночкова тахікардія). Застосування препарату Бравадин не рекомендується у пацієнтів з фібриляцією передсердь (миготлива аритмія) або іншими видами аритмій, пов'язаних із функцією синусного вузла. При застосуванні препарату Бравадин® рекомендується проводити клінічне спостереження за пацієнтами щодо виявлення фібриляції передсердь (пароксизмальна або постійна форма), що включає дослідження ЕКГ за наявності клінічних показань (наприклад, погіршення перебігу стенокардії, поява відчуття серцебиття, нерегулярність серцевого ритму). Ризик розвитку фібриляції передсердь може підвищуватися у пацієнтів із ХСН, які приймають препарат Бравадин. Фібриляція передсердь частіше зустрічалася у пацієнтів, які одночасно приймали івабрадин з аміодароном або антиаритмічними препаратами І класу. Пацієнти з ХСН та порушеннями внутрішньошлуночкової провідності (блокада лівої або правої ніжки пучка Гіса) та шлуночковою диссинхронією повинні перебувати під ретельним наглядом. Застосування у пацієнтів із брадикардією. Застосування препарату Бравадин протипоказане у пацієнтів з ЧСС менше 70 уд/хв у стані спокою до початку терапії. Якщо при застосуванні препарату Бравадин ЧСС у спокої уріджується менше 50 уд./хв або у пацієнта спостерігаються симптоми, пов'язані з брадикардією (запаморочення, підвищена стомлюваність або виражене зниження артеріального тиску), дозу препарату необхідно зменшити. Якщо при зниженні дози препарату Бравадин ЧСС залишається менше 50 уд./хв або зберігаються симптоми, пов'язані з брадикардією, терапію препаратом Бравадин слід припинити. Комбіноване застосування у складі антиангінальної терапії. Одночасне застосування препарату Бравадин з БКК, що уріжають пульс (верапаміл, дилтіазем), не рекомендується. При одночасному застосуванні з нітратами або БКК, похідними дигідропіридину (амлодипін), зміна профілю безпеки терапії не відзначалося. Не встановлено, що одночасне застосування з БКК, похідними дигідропіридину, підвищує ефективність івабрадину. ХСН. Можливість застосування препарату Бравадин розглядається тільки у пацієнтів із стабільним перебігом ХСН. При застосуванні препарату Бравадин у пацієнтів з ХСН IV функціонального класу за класифікацією NYHA слід бути обережними у зв'язку з обмеженою кількістю даних щодо застосування у цієї групи пацієнтів. Інсульт. Не рекомендується застосування препарату Бравадин відразу після перенесеного інсульту через відсутність даних щодо ефективності та безпеки в даний період. Зорові функції. Препарат Бравадин впливає на функцію сітківки ока. В даний час не був виявлений токсичний вплив на сітківку ока, проте вплив препарату Бравадин на сітківку ока при тривалому застосуванні (понад 1 рік) на даний момент невідомий. У разі виникнення будь-яких порушень зорового сприйняття, не зазначених у цьому описі, застосування препарату Бравадин слід припинити. При застосуванні препарату Бравадин у пацієнтів з пігментною дегенерацією сітківки слід бути обережним. Артеріальна гіпотензія. Препарат Бравадин слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з артеріальною гіпотензією (недостатня кількість клінічних даних). Застосування препарату Бравадин протипоказане у пацієнтів з тяжкою артеріальною гіпотензією (сАД менше 90 мм рт.ст. і дАД менше 50 мм рт.ст.). Фібриляція передсердь (миготлива аритмія) - порушення серцевого ритму. Не доведено збільшення ризику розвитку тяжкої брадикардії на фоні застосування препарату Бравадин при відновленні синусового ритму під час фармакологічної кардіоверсії. Проте, через відсутність достатньої кількості даних, при можливості відстрочити планову електричну кардіоверсію, застосування препарату Бравадин слід припинити за 24 години до її проведення. Застосування у пацієнтів з уродженим синдромом подовженого інтервалу QT або приймаючих ЛЗ, що подовжують інтервал QT. Препарат Бравадин не застосовується у пацієнтів з вродженим синдромом подовженого інтервалу QT, а також приймаючих ЛЗ, що подовжують інтервал QT. За потреби одночасного застосування потрібен суворий контроль ЕКГ. Ушкодження ЧСС внаслідок застосування препарату Бравадин може посилити подовження інтервалу QT та спровокувати розвиток важкої форми аритмії, зокрема поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует». Пацієнти з артеріальною гіпертензією, які потребують зміни гіпотензивної терапії. У клінічному дослідженні випадки підвищення артеріального тиску зустрічалися частіше у групі пацієнтів, які приймали івабрадин (7,1%), у порівнянні з групою плацебо (6,1%). Такі випадки траплялися особливо часто безпосередньо після зміни гіпотензивної терапії, мали тимчасовий характер і не впливали на ефективність терапії івабрадином. При зміні гіпотензивної терапії у пацієнтів з ХСН, які приймають препарат Бравадин®, слід контролювати артеріальний тиск через певні інтервали часу. Помірна печінкова недостатність. Слід бути обережними при застосуванні препарату Бравадин у пацієнтів з помірною печінковою недостатністю (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю). Тяжка ниркова недостатність. Слід бути обережними при застосуванні препарату Бравадин у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (Cl креатиніну менше 15 мл/хв). Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин. Препарат Бравадин містить лактозу, тому препарат протипоказаний пацієнтам з дефіцитом лактази, непереносимістю лактози, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції. Вплив на здатність керувати автомобілем, механізмами. Було проведено дослідження за участю здорових добровольців з метою оцінити можливий вплив івабрадину на здатність керувати автомобілем, за результатами якого здатність керувати автомобілем не змінювалася. Однак у постмаркетинговому періоді повідомлялося про випадки погіршення здатності керувати автотранспортом унаслідок симптомів, пов'язаних із порушенням зору. Препарат Бравадин може викликати тимчасову зміну світлосприйняття (переважно у вигляді фотопсії), що має братися до уваги при керуванні автотранспортом або іншими механізмами при різкій зміні інтенсивності світла, особливо в нічний час.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Івабрадину гідробромід 5,864 мг, що відповідає івабрадину 5 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат 64,636 мг, целюлоза мікрокристалічна 20,000 мг, повідон 6,000 мг, кроскармелоза натрію 2,000 мг, кремнію діоксид колоїдний 0,500 мг, магнію стеарат 1,00 Оболонка плівкова: Опадрай помаранчевий 03Н32599 3,000 мг (гіпромелоза 71,714 %, титану діоксид (Е171) 15,936 %, тальк 6,972 %, пропіленгліколь 4,980 %, фарба заліза 0 ). По 14 або 15 таблеток у контурне осередкове впакування з комбінованого матеріалу ПВХ/ПЕ/ПВДХ та фольги алюмінієвої. 1, 2, 4, 6, 7 контурних осередкових упаковок (14 таблеток) або 2, 4, 6 контурних осередкових упаковок (15 таблеток) разом з інструкцією по застосуванню поміщають в пачку з картону.Опис лікарської формиТаблетки 5 мг: овальні, двоопуклі, покриті плівковою оболонкою блідо-оранжевого кольору, з ризиком на одному боці. Таблетки 7,5 мг: круглі, злегка двоопуклі, покриті плівковою оболонкою блідо-оранжевого кольору, з фаскою. Вид на зламі: біла шорстка маса з плівковою оболонкою блідо-жовтогарячого кольору.Фармакотерапевтична групаАнтиаритмічний, антиангінальний.ФармакокінетикаІвабрадин є S-енантіомером, який не демонструє біологічного перетворення в дослідженнях in vivo. N-десметилована похідна івабрадину є основним активним метаболітом. Всмоктування та біодоступність. Івабрадин швидко і майже повністю всмоктується у шлунково-кишковому тракті після прийому внутрішньо натще з досягненням Cmax у плазмі крові приблизно через 1 год. Абсолютна біодоступність становить близько 40% та обумовлена ​​ефектом первинного проходження через печінку. Прийом їжі збільшує час абсорбції івабрадину приблизно на 1 годину та підвищує концентрацію в плазмі крові з 20 до 30%. Рекомендується приймати таблетки під час їди з метою зниження варіабельності концентрації. Розподіл. Івабрадин зв'язується з білками плазми приблизно на 70%, Vd у пацієнтів у рівноважному стані становить близько 100 л. Cmax івабрадину в плазмі крові після тривалого застосування внутрішньо дози 5 мг двічі на добу становить 22 нг/мл (коефіцієнт варіації (КВ) – 29%). Середня Css у плазмі становить 10 нг/мл (КВ - 38%). Метаболізм. Івабрадин значною мірою піддається метаболізму в печінці та кишечнику шляхом окислення за допомогою цитохрому Р450 (ізофермент CYP3A4). Основним активним метаболітом є N-десметилированное похідне (S18982) з концентрацією близько 40% по відношенню до концентрації вихідної речовини. Метаболізм цього активного метаболіту також відбувається за участю ізоферменту CYP3A4. Івабрадин має низький ступінь спорідненості до ізоферменту CYP3A4, не демонструє клінічно значущої індукції або інгібування ізоферменту CYP3A4, тому зміна метаболізму або концентрації субстратів ізоферменту CYP3A4 у плазмі крові під дією івабрадину є малоймовірною. Навпаки, потужні інгібітори та індуктори цитохрому Р450 можуть впливати на концентрацію івабрадину в плазмі крові. Виведення. T1/2 івабрадину становить у середньому 2 години (70-75% по відношенню до AUC у плазмі крові), ефективний T1/2 – 11 год. Загальний кліренс становить близько 400 мл/хв, нирковий кліренс – близько 70 мл/хв. Виведення метаболітів відбувається однаково через кишечник і нирками. Близько 4% прийнятої внутрішньо дози виводиться у незміненому вигляді нирками. Лінійність/нелінійність. Фармакокінетика івабрадину є лінійною у діапазоні доз 0,5–24 мг. Особливі групи пацієнтів Літній та старечий вік. Фармакокінетичні показники (AUC та Cmax) суттєво не відрізняються у пацієнтів 65 років і старше, 75 років та старше та загальної популяції пацієнтів. Порушення функції нирок. Зміна кінетики івабрадину у пацієнтів з нирковою недостатністю (Cl креатиніну 15-60 мл/хв) мінімальна, оскільки лише близько 20% івабрадину та його активного метаболіту S18982 виводиться нирками. Порушення функції печінки. У пацієнтів з легким ступенем печінкової недостатності (до 7 балів за шкалою Чайлд-П'ю) AUC івабрадину та його метаболіту на 20% більше, ніж у пацієнтів із нормальною функцією печінки. Дані про застосування івабрадину у пацієнтів з помірною печінковою недостатністю (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) обмежені та не дозволяють зробити висновок про особливості фармакокінетики івабрадину у даної групи пацієнтів, а у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю (більше 9 балів за шкалою Чайлд. -П'ю) відсутні. Взаємозв'язок між фармакокінетичними та фармакодинамічними властивостями. Ушкодження ЧСС має пряму пропорційну залежність від збільшення в плазмі концентрацій івабрадину та активного метаболіту S18982 при прийомі в дозах 15–20 мг 2 рази на добу. При більш високих дозах препарату ушкодження серцевого ритму не має пропорційної залежності від концентрації івабрадину в плазмі та характеризується тенденцією до досягнення ефекту плато. Високі концентрації івабрадину в плазмі крові, яких можна досягти при одночасному застосуванні івабрадину з потужними інгібіторами ізоферменту CYP3A4, можуть призводити до вираженого ушкодження ЧСС, однак цей ризик знижується при одночасному застосуванні з помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4.ФармакодинамікаІвабрадин – препарат, що уповільнює ритм серця, механізм дії якого полягає у селективному та специфічному інгібуванні If-каналів синусного вузла, що контролюють спонтанну діастолічну деполяризацію в синусному вузлі та регулюють ЧСС. Івабрадин надає селективний вплив на синусний вузол, не впливаючи на час проведення імпульсів по внутрішньопередсердних, передсердно-шлуночкових і внутрішньошлуночкових шляхах, а також на скорочувальну здатність міокарда і реполяризацію шлуночків. Івабрадін також може взаємодіяти з Ih-каналами сітківки ока, подібними до If-каналів серця, що беруть участь у виникненні тимчасової зміни системи зорового сприйняття за рахунок зміни реакції сітківки ока на яскраві світлові стимули. За провокаційних обставин (наприклад, швидка зміна яскравості в області зорового поля) часткове інгібування Ih-каналів івабрадином викликає феномен зміни світлосприйняття (фотопсія). Для фотопсії характерна минуща зміна яскравості в обмеженій області зорового поля. Основною фармакологічною особливістю івабрадину є здатність дозозалежного ушкодження ЧСС. Аналіз залежності величини урідження ЧСС від дози івабрадину проводився при поступовому збільшенні дози до 20 мг двічі на добу та виявив тенденцію до досягнення ефекту плато (відсутність наростання терапевтичного ефекту при подальшому збільшенні дози), що знижує ризик розвитку вираженої брадикардії (ЧСС <40 уд.). /хв). При призначенні івабрадину в дозах, що рекомендуються, ступінь урідження ЧСС залежить від її вихідної величини і становить приблизно 10-15 уд./хв у спокої і при фізичному навантаженні. В результаті знижується робота серця та зменшується потреба міокарда в кисні. Івабрадин не впливає на внутрішньосерцеву провідність, скорочувальну здатність міокарда (не викликає негативний інотропний ефект) та процес реполяризації шлуночків серця. У клінічних електрофізіологічних дослідженнях івабрадин не впливав на час проведення імпульсів по передсердношлуночкових або внутрішньошлуночкових провідних шляхах, а також на скоригований інтервал QT. У дослідженнях за участю пацієнтів з дисфункцією лівого шлуночка (ФВЛШ 30-45%) було показано, що івабрадин не впливає на скорочувальну здатність міокарда. Встановлено, що івабрадин у дозі 5 мг 2 рази на добу покращував показники проб навантаження вже через 3-4 тижні терапії. Ефективність була підтверджена для дози 7,5 мг 2 рази на добу. Зокрема, додатковий ефект при збільшенні дози з 5 до 7,5 мг 2 рази на добу було встановлено у порівняльному дослідженні з атенололом. Час виконання фізичного навантаження збільшився приблизно на 1 хв через 1 міс. 25 с. Антиангінальна та антиішемічна активність івабрадину підтверджувалася і для пацієнтів віком 65 років та старших. Ефективність івабрадину при застосуванні в дозах 5 та 7,5 мг 2 рази на добу відзначалася щодо всіх показників навантажувальних проб (загальна тривалість фізичного навантаження, час до лімітуючого нападу стенокардії, час до початку розвитку нападу стенокардії та час до розвитку депресії сегмента ST на 1 мм), а також супроводжувалася зменшенням частоти розвитку нападів стенокардії приблизно 70%. Застосування івабрадину 2 рази на добу забезпечувало постійну терапевтичну ефективність протягом 24 год. У пацієнтів, які приймали івабрадин, показана додаткова ефективність івабрадину щодо всіх показників проб навантаження при додаванні до максимальної дози атенололу (50 мг) на спаді терапевтичної активності (через 12 годин після прийому внутрішньо). Не показано поліпшення показників ефективності івабрадину при додаванні до максимальної дози амлодипіну на спаді терапевтичної активності (через 12 годин після прийому внутрішньо), тоді як на максимумі активності (через 3-4 години після прийому внутрішньо) додаткову ефективність івабрадину було доведено. У дослідженнях клінічної ефективності препарату ефекти івабрадину повністю зберігалися протягом 3- та 4-місячних періодів лікування. Під час лікування ознак розвитку толерантності (зниження ефективності) були відсутні, а після припинення лікування синдрому відміни не відзначалося. Антиангінальні та антиішемічні ефекти івабрадину були пов'язані з дозозалежним урізанням ЧСС, а також із значним зменшенням робочого твору (ЧСС × сАД), причому як у спокої, так і при фізичному навантаженні.Вплив на показники АТ та ОПСС був незначним та клінічно незначущим. Стійке ушкодження ЧСС було відзначено у пацієнтів, які приймають івабрадин як мінімум протягом 1 року. Впливу на вуглеводний обмін та ліпідний профіль при цьому не спостерігалося. У пацієнтів з цукровим діабетом показники ефективності та безпеки івабрадину були подібними до таких у загальній популяції пацієнтів. У дослідженні у пацієнтів з ІХС без клінічних проявів серцевої недостатності (ФВЛШ більше 40%) на фоні підтримуючої терапії, застосування івабрадину в дозах, вищих за рекомендовані (початкова доза 7,5 мг 2 рази на день (5 мг 2 рази на день при віці старше) 75 років), яка потім титрувалася до 10 мг 2 рази на день) не мала істотного впливу на первинну комбіновану кінцеву точку (смерть внаслідок серцево-судинної причини або розвиток нефатального інфаркту міокарда). Частота розвитку брадикардії у групі пацієнтів, які отримували івабрадин, становила 17,9%; 7,1% пацієнтів у ході дослідження приймали верапаміл, дилтіазем або потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4. У пацієнтів зі стенокардією II класу або вище за класифікацією Канадського кардіологічного товариства було виявлено невелике статистично значуще збільшення кількості випадків настання первинної комбінованої кінцевої точки при застосуванні івабрадину, чого не спостерігалося у підгрупі всіх пацієнтів зі стенокардією (I клас та вище). У дослідженні за участю пацієнтів зі стабільною стенокардією та дисфункцією, лівого шлуночка (ФВЛШ менше 40%), 86,9% яких отримували бета-адреноблокатори, не виявлено відмінностей між групами пацієнтів, які приймали івабрадин на тлі стандартної терапії, та плацебо за сумарною частотою летальних результатів від серцево-судинних захворювань, госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда, госпіталізації щодо виникнення нових випадків серцевої недостатності або посилення симптомів перебігу ХСН. У пацієнтів із симптоматичною стенокардією не було виявлено значних відмінностей щодо частоти виникнення смерті внаслідок серцево-судинної причини або госпіталізації внаслідок розвитку нефатального інфаркту міокарда або серцевої недостатності (частота виникнення – 12% у групі івабрадину та 15,5% у групі плацебо відповідно).На фоні застосування івабрадину у пацієнтів з ЧСС не менше 70 уд/хв показано зниження частоти госпіталізацій з приводу фатального та нефатального інфаркту міокарда на 36% та частоти реваскуляризації на 30%. У пацієнтів зі стенокардією напруги на фоні прийому івабрадину відмічено зниження відносного ризику настання ускладнень (частота летальних наслідків від серцево-судинних захворювань, госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда, госпіталізації з приводу виникнення нових випадків серцевої недостатності або посилення симптомів перебігу 2СН). Зазначена терапевтична перевага досягається насамперед за рахунок зниження частоти госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда на 42%./хв показано зниження частоти госпіталізацій з приводу фатального та нефатального інфаркту міокарда на 36% та частоти реваскуляризації на 30%. У пацієнтів зі стенокардією напруги на фоні прийому івабрадину відмічено зниження відносного ризику настання ускладнень (частота летальних наслідків від серцево-судинних захворювань, госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда, госпіталізації з приводу виникнення нових випадків серцевої недостатності або посилення симптомів перебігу 2СН). Зазначена терапевтична перевага досягається насамперед за рахунок зниження частоти госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда на 42%./хв показано зниження частоти госпіталізацій з приводу фатального та нефатального інфаркту міокарда на 36% та частоти реваскуляризації на 30%. У пацієнтів зі стенокардією напруги на фоні прийому івабрадину відмічено зниження відносного ризику настання ускладнень (частота летальних наслідків від серцево-судинних захворювань, госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда, госпіталізації з приводу виникнення нових випадків серцевої недостатності або посилення симптомів перебігу 2СН). Зазначена терапевтична перевага досягається насамперед за рахунок зниження частоти госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда на 42%.У пацієнтів зі стенокардією напруги на фоні прийому івабрадину відмічено зниження відносного ризику настання ускладнень (частота летальних наслідків від серцево-судинних захворювань, госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда, госпіталізації з приводу виникнення нових випадків серцевої недостатності або посилення симптомів перебігу 2СН). Зазначена терапевтична перевага досягається насамперед за рахунок зниження частоти госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда на 42%.У пацієнтів зі стенокардією напруги на фоні прийому івабрадину відмічено зниження відносного ризику настання ускладнень (частота летальних наслідків від серцево-судинних захворювань, госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда, госпіталізації з приводу виникнення нових випадків серцевої недостатності або посилення симптомів перебігу 2СН). Зазначена терапевтична перевага досягається насамперед за рахунок зниження частоти госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда на 42%.Зазначена терапевтична перевага досягається насамперед за рахунок зниження частоти госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда на 42%.Зазначена терапевтична перевага досягається насамперед за рахунок зниження частоти госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда на 42%. Зниження частоти госпіталізації з приводу фатального та нефатального інфаркту міокарда у пацієнтів з ЧСС понад 70 уд/хв ще більш значуще і досягає 73%. Загалом відзначено хорошу переносимість та безпеку препарату. На фоні застосування івабрадину у пацієнтів з ХСН II–IV функціонального класу за класифікацією NYHA з ФВЛШ менше 35% показано клінічно та статистично значуще зниження відносного ризику настання ускладнень (частоти летальних наслідків від серцево-судинних захворювань та зниження кількості госпіталізацій у зв'язку з посиленням симптомів перебігу ХСП) на 18%. Абсолютне зниження ризику становило 4,2%. Виражений терапевтичний ефект спостерігався через 3 місяці від початку терапії. Зниження смертності від серцево-судинних захворювань та зниження кількості госпіталізацій у зв'язку з посиленням симптомів перебігу ХСН спостерігалося незалежно від віку, статі, функціонального класу ХСН, застосування бета-адреноблокаторів, ішемічної або неішемічної етіології ХСН, наявності цукрового діабету або артеріальної гіпертензії. Пацієнти з симптомами ХСН із синусовим ритмом та ЧСС не менше 70 уд./хв отримували стандартну терапію, що включає застосування бета-адреноблокаторів (89%), інгібіторів АПФ та/або АРА II (91%), діуретиків (83%), антагоністів альдостерону. (60%). Показано, що застосування івабрадину протягом 1 року може запобігти одному летальному исходу або одній госпіталізації у зв'язку з серцево-судинним захворюванням на кожні 26 пацієнтів, які приймають препарат. На фоні застосування івабрадину показано покращення функціонального класу ХСН за класифікацією NYHA. У пацієнтів з ЧСС 80 уд/хв відмічено зниження ЧСС в середньому на 15 уд/хв.Показання до застосуванняСимптоматична терапія стабільної стенокардії при ішемічній хворобі серця у дорослих пацієнтів з нормальним синусовим ритмом та ЧСС не менше 70 уд/хв: при непереносимості чи наявності протипоказань до застосування бета-адреноблокаторів; у комбінації з бета-адреноблокаторами при неадекватному контролі стабільної стенокардії на тлі оптимальної дози бета-адреноблокатора. Терапія хронічної серцевої недостатності II–IV функціонального класу за класифікацією NYHA із систолічною дисфункцією у пацієнтів із синусовим ритмом та ЧСС не менше 70 уд/хв: у комбінації зі стандартною терапією, що включає терапію бета-адреноблокаторами; при непереносимості чи наявності протипоказань до застосування бета-адреноблокаторів.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до івабрадину або до будь-якого з допоміжних компонентів препарату; брадикардія (ЧСС у спокої менше 70 уд./хв (до початку лікування); кардіогенний шок; гострий інфаркт міокарда; тяжка артеріальна гіпотензія (сАД менше 90 мм рт.ст. та дАД менше 50 мм рт.ст.); тяжка печінкова недостатність (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); синдром слабкості синусного вузла; синоатріальна блокада; нестабільна чи гостра серцева недостатність; наявність штучного водія ритму, що працює у режимі постійної стимуляції; нестабільна стенокардія; AV-блокада ІІІ ступеня; одночасне застосування з сильними інгібіторами ізоферментів системи цитохрому P450 3А4, такими як протигрибкові засоби групи азолів (кетоконазол, ітраконазол), антибіотики з групи макролідів (кларитроміцин, еритроміцин для внутрішнього прийому, джозаміцин, телімі нефазодон; дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; застосування у жінок репродуктивного віку, які не дотримуються надійних заходів контрацепції; вагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека препарату в цій віковій групі не вивчалася). З обережністю: помірно виражена печінкова недостатність (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю), тяжка ниркова недостатність (Cl креатиніну менше 15 мл/хв), вроджене подовження інтервалу QT; одночасне застосування грейпфрутового соку; нещодавно перенесений інсульт; пігментна дегенерація сітківки ока (retinitis pigmentosa); артеріальна гіпотензія; ХСН IV функціонального класу за класифікацією NYHA; одночасне застосування з калійнесберігаючі діуретиками.Вагітність та лактаціяДослідження на тваринах продемонстрували присутність репродуктивної токсичності, ембріотоксичності та тератогенної дії. Препарат Бравадин протипоказаний для застосування при вагітності у зв'язку з недостатньою кількістю даних з безпеки. Застосування препарату Бравадин у період грудного вигодовування протипоказане. Невідомо, чи проникає івабрадин у грудне молоко. При необхідності застосування препарату Бравадин у період лактації грудне вигодовування слід припинити.Побічна діяЗастосування івабрадину вивчалося у клінічних дослідженнях за участю майже 45 000 пацієнтів. Найбільш часті побічні ефекти івабрадину, зміна світлосприйняття (фотопсія) та брадикардія носили дозозалежний характер і були пов'язані з механізмом дії івабрадину. Частота побічних реакцій, зазначених у клінічних дослідженнях, наведена у вигляді наступної градації: дуже часто – ≥1/10; часто – від ≥1/100 до <1/10; нечасто – від ≥1/1000 до <1/100; рідко – від ≥1/10000 до <1/1000; дуже рідко – від <1/10000; частота невідома - не може бути оцінена на основі наявних даних. З боку органу зору: дуже часто – зміна світлосприйняття (фотопсія)*; часто - нечіткість зору; нечасто – диплопія, порушення зору. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. З боку серця та судин: часто – брадикардія**, AV-блокада І ступеня (подовжений інтервал PQ на ЕКГ), шлуночкова екстрасистолія, неконтрольована зміна АТ, фібриляція передсердь***; нечасто - відчуття серцебиття, надшлуночкова екстрасистолія, виражене зниження артеріального тиску, можливо пов'язане з брадикардією; дуже рідко – AV-блокада II та III ступеня, синдром слабкості синусного вузла. З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – нудота, запор, діарея, біль у животі. З боку нервової системи: часто - головний біль (особливо в 1-й місяці терапії), запаморочення, можливо пов'язане з брадикардією; нечасто - непритомність, можливо пов'язана з брадикардією. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – задишка. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – шкірний висип, ангіоневротичний набряк; рідко - еритема, свербіж шкіри, кропив'янка. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – спазми м'язів. Лабораторні та інструментальні дані: нечасто гіперурикемія, еозинофілія, підвищення концентрації креатиніну в плазмі крові, подовження інтервалу QT на ЕКГ. Загальні розлади та порушення в місці введення: нечасто – астенія, підвищена стомлюваність, можливо пов'язані з брадикардією; рідко – нездужання, можливо пов'язане з брадикардією. * Зміна світлосприйняття (фотопсія) відзначалося у 14,5% пацієнтів і описувалося як минуща зміна яскравості в обмеженій зоні зорового поля. Як правило, подібні явища провокувалися різкою зміною інтенсивності висвітлення. Також можуть виникати фотопсії, які можуть мати вигляд ореолу, розпадання зорової картинки на окремі частини (стробоскопічний та калейдоскопічний ефекти), виявлятися у вигляді яскравих кольорових спалахів або множинних зображень (персистенція сітківки). В основному фотопсія з'являлася в перші 2 місяці лікування, але в подальшому могла виникати повторно. Вираженість фотопсії, як правило, була слабкою або помірною. Поява фотопсії припинялася на тлі продовження терапії (77,5% випадків) або після завершення терапії.Менш ніж у 1% пацієнтів поява фотопсії стала причиною зміни їхнього способу життя або відмови від терапії. ** Брадикардія відзначалася у 3,3% пацієнтів, особливо у перші 2-3 місяці терапії, у >0,5% пацієнтів розвивалася виражена брадикардія з ЧСС не більше 40 уд./хв. *** Фібриляція передсердь спостерігалася у 5,3% пацієнтів, які отримували івабрадин, порівняно з 3,8% пацієнтів, які отримували плацебо. Відповідно до аналізу об'єднаних даних клінічних досліджень з періодом спостереження не менше 3 місяців, виникнення фібриляції передсердь спостерігалося у 4,86% пацієнтів, які приймали івабрадин, порівняно з 4,08% у контрольних групах.Взаємодія з лікарськими засобамиФармакодинамічна взаємодія Одночасне застосування не рекомендується ЛЗ, що подовжують інтервал QT: антиаритмічні засоби, що подовжують інтервал QT (наприклад, хінідин, дизопірамід, беприділ, соталол, ібутилід, аміодарон); ЛЗ, що подовжують інтервал QT, що не відносяться до антиаритмічних засобів (наприклад пімозід, зіпрасідон, сертиндол, мефлохін, галофантрин, пентамідин, цизаприд, еритроміцин для внутрішньовенного введення). Одночасне застосування івабрадину та ЛЗ, що подовжують інтервал QT, не рекомендується, оскільки ушкодження ЧСС може спричинити додаткове подовження інтервалу QT. За потреби одночасного застосування потрібен ретельний контроль ЕКГ. Одночасне застосування, що вимагає обережності Калійнесберігаючі діуретики (тіазидні та петльові). Гіпокаліємія може збільшити ризик розвитку аритмії. Оскільки застосування івабрадину може викликати брадикардію, поєднання гіпокаліємії та брадикардії є сприятливим фактором для розвитку тяжкої форми аритмії, особливо у пацієнтів із синдромом подовженого інтервалу QT як вродженим, так і викликаним застосуванням ЛЗ. Фармакокінетична взаємодія Цитохром P450 (ізофермент CYP3A4). Івабрадин піддається метаболізму в печінці за участю тільки ізоферменту CYP3A4 і є дуже слабким інгібітором цього цитохрому. Не впливає на метаболізм та концентрацію в плазмі інших субстратів (сильні, помірні та слабкі інгібітори) ізоферменту CYP3A4. Інгібітори та індуктори ізоферменту CYP3A4 можуть вступати у взаємодію з івабрадином та надавати клінічно значний вплив на його метаболізм та фармакокінетичні властивості. Інгібітори ізоферменту CYP3A4 підвищують, а індуктори ізоферменту CYP3A4 знижують концентрацію івабрадину у плазмі. Підвищення концентрації івабрадину в плазмі може викликати ризик розвитку тяжкої брадикардії. Одночасне застосування протипоказане Одночасне застосування з сильними інгібіторами ізоферменту CYP3A4, такими як протигрибкові засоби групи азолів (кетоконазол, ітраконазол), антибіотики з групи макролідів (кларитроміцин, еритроміцин для внутрішнього прийому, джозаміцин, телітроміцин), інгібінофіноз Сильні інгібітори ізоферменту CYP3A4 - кетоконазол (200 мг 1 раз на добу) або джозаміцин (1 г 2 рази на добу) - підвищують середню концентрацію івабрадину в плазмі у 7-8 разів. Помірні інгібітори ізоферменту CYP3A4. Одночасне застосування івабрадину та дилтіазему або верапамілу (ЛЗ, що уріжають серцевий ритм) у здорових добровольців та пацієнтів супроводжувалося збільшенням AUC у 2-3 рази та додатковим ушкодженням ЧСС на 5 уд/хв. Одночасне застосування не рекомендується Грейпфрутовий сік. При одночасному застосуванні з грейпфрутовим соком спостерігалося підвищення концентрації івабрадину в плазмі в 2 рази. Під час застосування івабрадину вживання грейпфрутового соку не рекомендується. Одночасне застосування, що вимагає обережності Помірні інгібітори ізоферменту CYP3A4. Одночасне застосування івабрадину з іншими помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, флуконазол) можливе, якщо ЧСС у спокої становить понад 70 уд/хв. Рекомендована початкова доза івабрадину 2,5 мг 2 рази на день. Необхідний контроль ЧСС. Індуктори ізоферменту CYP3A4. Індуктори ізоферменту CYP3A4 (наприклад рифампіцин, барбітурати, фенітоїн та ЛЗ, що містять звіробій продірявлений) можуть знижувати концентрацію в плазмі крові та активність івабрадину та вимагати підбір більш високої дози. Одночасне застосування івабрадину в дозі 10 мг 2 рази на добу та ЛЗ, що містять звіробій продірявлений, знижує AUC івабрадину в 2 рази. Одночасне застосування ЛЗ, що містять звіробій продірявлений, та івабрадину не рекомендується. Одночасне застосування з іншими ЛЗ Відсутній клінічно значущий вплив на фармакодинаміку та фармакокінетику івабрадину при одночасному застосуванні з інгібіторами протонної помпи (омепразол, лансопразол), інгібіторами ФДЕ-5 (силденафіл), інгібіторами ГМГ-КоА-редуктазині . Івабрадин не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику симвастатину, амлодипіну, лацидипіну, фармакокінетику та фармакодинаміку дигоксину, варфарину та фармакодинаміку ацетилсаліцилової кислоти. Одночасне застосування івабрадину та інгібіторів АПФ, АРА II, бета-адреноблокаторів, діуретиків, антагоністів альдостерону, нітратів короткої та пролонгованої дії, інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, фібратів, інгібіторів протонної помпи, аґтицети не супроводжувалося зміною профілю безпеки терапії, що проводиться.Спосіб застосування та дозиВсередину, 2 рази на добу (вранці та ввечері) під час їди. Стабільна стенокардія. Початкова доза, що рекомендується, становить 10 мг/добу (по 1 табл. 5 мг 2 рази на добу). Через 3-4 тижні терапії доза може бути збільшена до 15 мг на добу (по 1 табл. 7,5 мг 2 рази на добу) залежно від терапевтичного ефекту. Якщо під час застосування препарату Бравадин ЧСС у спокої уріджується менше 50 уд./хв або у пацієнта виникають симптоми, пов'язані з брадикардією (запаморочення, підвищена стомлюваність або виражене зниження АТ), дозу препарату Бравадин необхідно зменшити до 2,5 мг (по 1/2 таблетки 5 мг) 2 рази на добу. Терапію препаратом Бравадин слід припинити, якщо при зниженні дози препарату Бравадин ЧСС залишається менше 50 уд./хв або зберігаються симптоми вираженої брадикардії. ХСН. Початкова доза, що рекомендується, становить 10 мг/добу (по 1 табл. 5 мг 2 рази на добу). Через 2 тижні терапії доза може бути збільшена до 15 мг/добу (по 1 табл. 7,5 мг 2 рази на добу), якщо ЧСС у спокої стабільно більше 60 уд./хв або зменшена до 2,5 мг (по 1/ 2 таблетки 5 мг) 2 рази на добу, якщо ЧСС стабільно менше 50 уд/хв або у пацієнта виникають симптоми, пов'язані з брадикардією (запаморочення, підвищена стомлюваність або виражене зниження артеріального тиску). Якщо значення ЧСС знаходиться в діапазоні 50-60 уд/хв, рекомендується застосовувати препарат Бравадин у дозі 5 мг 2 рази на добу. Якщо під час застосування препарату Бравадин ЧСС у спокої уріжається менше 50 уд./хв або виникають симптоми, пов'язані з брадикардією, для пацієнтів, які отримують Бравадин у дозі 5 мг 2 рази на добу або 7,5 мг 2 рази на добу, доза препарату має бути знижена. Якщо у пацієнтів, які отримують препарат Бравадин у дозі 2,5 мг (по 1/2 табл. 5 мг) 2 рази на добу або 5 мг 2 рази на добу, ЧСС у спокої стабільно більше 60 уд/хв, доза препарату Бравадин ® може бути збільшена. Якщо ЧСС залишається менше 50 уд./хв або у пацієнта зберігаються симптоми, пов'язані з брадикардією, терапію Бравадін слід припинити. Пацієнти старші 75 років. Пацієнтам у віці 75 років та старше лікування слід починати з нижчої дози. Початкова доза, що рекомендується, становить 2,5 мг (по 1/2 табл. 5 мг) 2 рази на добу. Надалі доза може бути збільшена. Порушення функції нирок. Пацієнтам з порушенням функції нирок (Cl креатиніну більше 15 мл/хв) корекція дози не потрібна. Початкова доза, що рекомендується, — 10 мг/добу (по 1 табл. 5 мг 2 рази на добу). Через 3-4 тижні терапії доза може бути збільшена до 15 мг на добу (по 1 табл. 7,5 мг 2 рази на добу). У зв'язку з недостатністю клінічних даних препарат Бравадин слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з Cl креатиніну менше 15 мл/хв. Порушення функції печінки. Корекція дози не потрібна у пацієнтів з легким ступенем печінкової недостатності (до 7 балів за шкалою Чайлд-П'ю). Слід бути обережними при застосуванні препарату Бравадин у пацієнтів з помірною печінковою недостатністю (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю). Пацієнти з тяжкою печінковою недостатністю (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) – застосування препарату Бравадин протипоказано. Діти та підлітки. Безпека та ефективність івабрадину у дітей та підлітків віком до 18 років не встановлені.ПередозуванняОвальні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою блідо-оранжевого кольору, з ризиком на одному боці. Вид на зламі: біла шорстка маса з плівковою оболонкою блідо-жовтогарячого кольору.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПорушення серцевого ритму. Препарат Бравадин неефективний при лікуванні або для профілактики аритмії, його ефективність знижується при виникненні тахіаритмії (наприклад, шлуночкова або надшлуночкова тахікардія). Застосування препарату Бравадин не рекомендується у пацієнтів з фібриляцією передсердь (миготлива аритмія) або іншими видами аритмій, пов'язаних із функцією синусного вузла. При застосуванні препарату Бравадин® рекомендується проводити клінічне спостереження за пацієнтами щодо виявлення фібриляції передсердь (пароксизмальна або постійна форма), що включає дослідження ЕКГ за наявності клінічних показань (наприклад, погіршення перебігу стенокардії, поява відчуття серцебиття, нерегулярність серцевого ритму). Ризик розвитку фібриляції передсердь може підвищуватися у пацієнтів із ХСН, які приймають препарат Бравадин. Фібриляція передсердь частіше зустрічалася у пацієнтів, які одночасно приймали івабрадин з аміодароном або антиаритмічними препаратами І класу. Пацієнти з ХСН та порушеннями внутрішньошлуночкової провідності (блокада лівої або правої ніжки пучка Гіса) та шлуночковою диссинхронією повинні перебувати під ретельним наглядом. Застосування у пацієнтів із брадикардією. Застосування препарату Бравадин протипоказане у пацієнтів з ЧСС менше 70 уд/хв у стані спокою до початку терапії. Якщо при застосуванні препарату Бравадин ЧСС у спокої уріджується менше 50 уд./хв або у пацієнта спостерігаються симптоми, пов'язані з брадикардією (запаморочення, підвищена стомлюваність або виражене зниження артеріального тиску), дозу препарату необхідно зменшити. Якщо при зниженні дози препарату Бравадин ЧСС залишається менше 50 уд./хв або зберігаються симптоми, пов'язані з брадикардією, терапію препаратом Бравадин слід припинити. Комбіноване застосування у складі антиангінальної терапії. Одночасне застосування препарату Бравадин з БКК, що уріжають пульс (верапаміл, дилтіазем), не рекомендується. При одночасному застосуванні з нітратами або БКК, похідними дигідропіридину (амлодипін), зміна профілю безпеки терапії не відзначалося. Не встановлено, що одночасне застосування з БКК, похідними дигідропіридину, підвищує ефективність івабрадину. ХСН. Можливість застосування препарату Бравадин розглядається тільки у пацієнтів із стабільним перебігом ХСН. При застосуванні препарату Бравадин у пацієнтів з ХСН IV функціонального класу за класифікацією NYHA слід бути обережними у зв'язку з обмеженою кількістю даних щодо застосування у цієї групи пацієнтів. Інсульт. Не рекомендується застосування препарату Бравадин відразу після перенесеного інсульту через відсутність даних щодо ефективності та безпеки в даний період. Зорові функції. Препарат Бравадин впливає на функцію сітківки ока. В даний час не був виявлений токсичний вплив на сітківку ока, проте вплив препарату Бравадин на сітківку ока при тривалому застосуванні (понад 1 рік) на даний момент невідомий. У разі виникнення будь-яких порушень зорового сприйняття, не зазначених у цьому описі, застосування препарату Бравадин слід припинити. При застосуванні препарату Бравадин у пацієнтів з пігментною дегенерацією сітківки слід бути обережним. Артеріальна гіпотензія. Препарат Бравадин слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з артеріальною гіпотензією (недостатня кількість клінічних даних). Застосування препарату Бравадин протипоказане у пацієнтів з тяжкою артеріальною гіпотензією (сАД менше 90 мм рт.ст. і дАД менше 50 мм рт.ст.). Фібриляція передсердь (миготлива аритмія) - порушення серцевого ритму. Не доведено збільшення ризику розвитку тяжкої брадикардії на фоні застосування препарату Бравадин при відновленні синусового ритму під час фармакологічної кардіоверсії. Проте, через відсутність достатньої кількості даних, при можливості відстрочити планову електричну кардіоверсію, застосування препарату Бравадин слід припинити за 24 години до її проведення. Застосування у пацієнтів з уродженим синдромом подовженого інтервалу QT або приймаючих ЛЗ, що подовжують інтервал QT. Препарат Бравадин не застосовується у пацієнтів з вродженим синдромом подовженого інтервалу QT, а також приймаючих ЛЗ, що подовжують інтервал QT. За потреби одночасного застосування потрібен суворий контроль ЕКГ. Ушкодження ЧСС внаслідок застосування препарату Бравадин може посилити подовження інтервалу QT та спровокувати розвиток важкої форми аритмії, зокрема поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует». Пацієнти з артеріальною гіпертензією, які потребують зміни гіпотензивної терапії. У клінічному дослідженні випадки підвищення артеріального тиску зустрічалися частіше у групі пацієнтів, які приймали івабрадин (7,1%), у порівнянні з групою плацебо (6,1%). Такі випадки траплялися особливо часто безпосередньо після зміни гіпотензивної терапії, мали тимчасовий характер і не впливали на ефективність терапії івабрадином. При зміні гіпотензивної терапії у пацієнтів з ХСН, які приймають препарат Бравадин®, слід контролювати артеріальний тиск через певні інтервали часу. Помірна печінкова недостатність. Слід бути обережними при застосуванні препарату Бравадин у пацієнтів з помірною печінковою недостатністю (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю). Тяжка ниркова недостатність. Слід бути обережними при застосуванні препарату Бравадин у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (Cl креатиніну менше 15 мл/хв). Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин. Препарат Бравадин містить лактозу, тому препарат протипоказаний пацієнтам з дефіцитом лактази, непереносимістю лактози, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції. Вплив на здатність керувати автомобілем, механізмами. Було проведено дослідження за участю здорових добровольців з метою оцінити можливий вплив івабрадину на здатність керувати автомобілем, за результатами якого здатність керувати автомобілем не змінювалася. Однак у постмаркетинговому періоді повідомлялося про випадки погіршення здатності керувати автотранспортом унаслідок симптомів, пов'язаних із порушенням зору. Препарат Бравадин може викликати тимчасову зміну світлосприйняття (переважно у вигляді фотопсії), що має братися до уваги при керуванні автотранспортом або іншими механізмами при різкій зміні інтенсивності світла, особливо в нічний час.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Івабрадину гідробромід 8,796 мг, що відповідає івабрадину 7,5 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат 96,954 мг, целюлоза мікрокристалічна 30,000 мг, повідон 9,000 мг, кроскармелоза натрію 3,000 мг, кремнію діоксид колоїдний 0,750 мг, стеарат магнію 1,50; Оболонка плівкова: Опадрай помаранчевий 03Н325991 4,500 мг (гіпромелоза 71,714 %, титану діоксид (Е171) 15,936 %, тальк 6,972 %, пропіленгліколь 4,980 %, ). По 14 або 15 таблеток у контурне осередкове впакування з комбінованого матеріалу ПВХ/ПЕ/ПВДХ та фольги алюмінієвої. 1, 2, 4, 6, 7 контурних осередкових упаковок (14 таблеток) або 2, 4, 6 контурних осередкових упаковок (15 таблеток) разом з інструкцією по застосуванню поміщають в пачку з картону.Опис лікарської формиТаблетки 5 мг: овальні, двоопуклі, покриті плівковою оболонкою блідо-оранжевого кольору, з ризиком на одному боці. Таблетки 7,5 мг: круглі, злегка двоопуклі, покриті плівковою оболонкою блідо-оранжевого кольору, з фаскою. Вид на зламі: біла шорстка маса з плівковою оболонкою блідо-жовтогарячого кольору.Фармакотерапевтична групаАнтиаритмічний, антиангінальний.ФармакокінетикаІвабрадин є S-енантіомером, який не демонструє біологічного перетворення в дослідженнях in vivo. N-десметилована похідна івабрадину є основним активним метаболітом. Всмоктування та біодоступність. Івабрадин швидко і майже повністю всмоктується у шлунково-кишковому тракті після прийому внутрішньо натще з досягненням Cmax у плазмі крові приблизно через 1 год. Абсолютна біодоступність становить близько 40% та обумовлена ​​ефектом первинного проходження через печінку. Прийом їжі збільшує час абсорбції івабрадину приблизно на 1 годину та підвищує концентрацію в плазмі крові з 20 до 30%. Рекомендується приймати таблетки під час їди з метою зниження варіабельності концентрації. Розподіл. Івабрадин зв'язується з білками плазми приблизно на 70%, Vd у пацієнтів у рівноважному стані становить близько 100 л. Cmax івабрадину в плазмі крові після тривалого застосування внутрішньо дози 5 мг двічі на добу становить 22 нг/мл (коефіцієнт варіації (КВ) – 29%). Середня Css у плазмі становить 10 нг/мл (КВ - 38%). Метаболізм. Івабрадин значною мірою піддається метаболізму в печінці та кишечнику шляхом окислення за допомогою цитохрому Р450 (ізофермент CYP3A4). Основним активним метаболітом є N-десметилированное похідне (S18982) з концентрацією близько 40% по відношенню до концентрації вихідної речовини. Метаболізм цього активного метаболіту також відбувається за участю ізоферменту CYP3A4. Івабрадин має низький ступінь спорідненості до ізоферменту CYP3A4, не демонструє клінічно значущої індукції або інгібування ізоферменту CYP3A4, тому зміна метаболізму або концентрації субстратів ізоферменту CYP3A4 у плазмі крові під дією івабрадину є малоймовірною. Навпаки, потужні інгібітори та індуктори цитохрому Р450 можуть впливати на концентрацію івабрадину в плазмі крові. Виведення. T1/2 івабрадину становить у середньому 2 години (70-75% по відношенню до AUC у плазмі крові), ефективний T1/2 – 11 год. Загальний кліренс становить близько 400 мл/хв, нирковий кліренс – близько 70 мл/хв. Виведення метаболітів відбувається однаково через кишечник і нирками. Близько 4% прийнятої внутрішньо дози виводиться у незміненому вигляді нирками. Лінійність/нелінійність. Фармакокінетика івабрадину є лінійною у діапазоні доз 0,5–24 мг. Особливі групи пацієнтів Літній та старечий вік. Фармакокінетичні показники (AUC та Cmax) суттєво не відрізняються у пацієнтів 65 років і старше, 75 років та старше та загальної популяції пацієнтів. Порушення функції нирок. Зміна кінетики івабрадину у пацієнтів з нирковою недостатністю (Cl креатиніну 15-60 мл/хв) мінімальна, оскільки лише близько 20% івабрадину та його активного метаболіту S18982 виводиться нирками. Порушення функції печінки. У пацієнтів з легким ступенем печінкової недостатності (до 7 балів за шкалою Чайлд-П'ю) AUC івабрадину та його метаболіту на 20% більше, ніж у пацієнтів із нормальною функцією печінки. Дані про застосування івабрадину у пацієнтів з помірною печінковою недостатністю (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) обмежені та не дозволяють зробити висновок про особливості фармакокінетики івабрадину у даної групи пацієнтів, а у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю (більше 9 балів за шкалою Чайлд. -П'ю) відсутні. Взаємозв'язок між фармакокінетичними та фармакодинамічними властивостями. Ушкодження ЧСС має пряму пропорційну залежність від збільшення в плазмі концентрацій івабрадину та активного метаболіту S18982 при прийомі в дозах 15–20 мг 2 рази на добу. При більш високих дозах препарату ушкодження серцевого ритму не має пропорційної залежності від концентрації івабрадину в плазмі та характеризується тенденцією до досягнення ефекту плато. Високі концентрації івабрадину в плазмі крові, яких можна досягти при одночасному застосуванні івабрадину з потужними інгібіторами ізоферменту CYP3A4, можуть призводити до вираженого ушкодження ЧСС, однак цей ризик знижується при одночасному застосуванні з помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4.ФармакодинамікаІвабрадин – препарат, що уповільнює ритм серця, механізм дії якого полягає у селективному та специфічному інгібуванні If-каналів синусного вузла, що контролюють спонтанну діастолічну деполяризацію в синусному вузлі та регулюють ЧСС. Івабрадин надає селективний вплив на синусний вузол, не впливаючи на час проведення імпульсів по внутрішньопередсердних, передсердно-шлуночкових і внутрішньошлуночкових шляхах, а також на скорочувальну здатність міокарда і реполяризацію шлуночків. Івабрадін також може взаємодіяти з Ih-каналами сітківки ока, подібними до If-каналів серця, що беруть участь у виникненні тимчасової зміни системи зорового сприйняття за рахунок зміни реакції сітківки ока на яскраві світлові стимули. За провокаційних обставин (наприклад, швидка зміна яскравості в області зорового поля) часткове інгібування Ih-каналів івабрадином викликає феномен зміни світлосприйняття (фотопсія). Для фотопсії характерна минуща зміна яскравості в обмеженій області зорового поля. Основною фармакологічною особливістю івабрадину є здатність дозозалежного ушкодження ЧСС. Аналіз залежності величини урідження ЧСС від дози івабрадину проводився при поступовому збільшенні дози до 20 мг двічі на добу та виявив тенденцію до досягнення ефекту плато (відсутність наростання терапевтичного ефекту при подальшому збільшенні дози), що знижує ризик розвитку вираженої брадикардії (ЧСС <40 уд.). /хв). При призначенні івабрадину в дозах, що рекомендуються, ступінь урідження ЧСС залежить від її вихідної величини і становить приблизно 10-15 уд./хв у спокої і при фізичному навантаженні. В результаті знижується робота серця та зменшується потреба міокарда в кисні. Івабрадин не впливає на внутрішньосерцеву провідність, скорочувальну здатність міокарда (не викликає негативний інотропний ефект) та процес реполяризації шлуночків серця. У клінічних електрофізіологічних дослідженнях івабрадин не впливав на час проведення імпульсів по передсердношлуночкових або внутрішньошлуночкових провідних шляхах, а також на скоригований інтервал QT. У дослідженнях за участю пацієнтів з дисфункцією лівого шлуночка (ФВЛШ 30-45%) було показано, що івабрадин не впливає на скорочувальну здатність міокарда. Встановлено, що івабрадин у дозі 5 мг 2 рази на добу покращував показники проб навантаження вже через 3-4 тижні терапії. Ефективність була підтверджена для дози 7,5 мг 2 рази на добу. Зокрема, додатковий ефект при збільшенні дози з 5 до 7,5 мг 2 рази на добу було встановлено у порівняльному дослідженні з атенололом. Час виконання фізичного навантаження збільшився приблизно на 1 хв через 1 міс. 25 с. Антиангінальна та антиішемічна активність івабрадину підтверджувалася і для пацієнтів віком 65 років та старших. Ефективність івабрадину при застосуванні в дозах 5 та 7,5 мг 2 рази на добу відзначалася щодо всіх показників навантажувальних проб (загальна тривалість фізичного навантаження, час до лімітуючого нападу стенокардії, час до початку розвитку нападу стенокардії та час до розвитку депресії сегмента ST на 1 мм), а також супроводжувалася зменшенням частоти розвитку нападів стенокардії приблизно 70%. Застосування івабрадину 2 рази на добу забезпечувало постійну терапевтичну ефективність протягом 24 год. У пацієнтів, які приймали івабрадин, показана додаткова ефективність івабрадину щодо всіх показників проб навантаження при додаванні до максимальної дози атенололу (50 мг) на спаді терапевтичної активності (через 12 годин після прийому внутрішньо). Не показано поліпшення показників ефективності івабрадину при додаванні до максимальної дози амлодипіну на спаді терапевтичної активності (через 12 годин після прийому внутрішньо), тоді як на максимумі активності (через 3-4 години після прийому внутрішньо) додаткову ефективність івабрадину було доведено. У дослідженнях клінічної ефективності препарату ефекти івабрадину повністю зберігалися протягом 3- та 4-місячних періодів лікування. Під час лікування ознак розвитку толерантності (зниження ефективності) були відсутні, а після припинення лікування синдрому відміни не відзначалося. Антиангінальні та антиішемічні ефекти івабрадину були пов'язані з дозозалежним урізанням ЧСС, а також із значним зменшенням робочого твору (ЧСС × сАД), причому як у спокої, так і при фізичному навантаженні.Вплив на показники АТ та ОПСС був незначним та клінічно незначущим. Стійке ушкодження ЧСС було відзначено у пацієнтів, які приймають івабрадин як мінімум протягом 1 року. Впливу на вуглеводний обмін та ліпідний профіль при цьому не спостерігалося. У пацієнтів з цукровим діабетом показники ефективності та безпеки івабрадину були подібними до таких у загальній популяції пацієнтів. У дослідженні у пацієнтів з ІХС без клінічних проявів серцевої недостатності (ФВЛШ більше 40%) на фоні підтримуючої терапії, застосування івабрадину в дозах, вищих за рекомендовані (початкова доза 7,5 мг 2 рази на день (5 мг 2 рази на день при віці старше) 75 років), яка потім титрувалася до 10 мг 2 рази на день) не мала істотного впливу на первинну комбіновану кінцеву точку (смерть внаслідок серцево-судинної причини або розвиток нефатального інфаркту міокарда). Частота розвитку брадикардії у групі пацієнтів, які отримували івабрадин, становила 17,9%; 7,1% пацієнтів у ході дослідження приймали верапаміл, дилтіазем або потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4. У пацієнтів зі стенокардією II класу або вище за класифікацією Канадського кардіологічного товариства було виявлено невелике статистично значуще збільшення кількості випадків настання первинної комбінованої кінцевої точки при застосуванні івабрадину, чого не спостерігалося у підгрупі всіх пацієнтів зі стенокардією (I клас та вище). У дослідженні за участю пацієнтів зі стабільною стенокардією та дисфункцією, лівого шлуночка (ФВЛШ менше 40%), 86,9% яких отримували бета-адреноблокатори, не виявлено відмінностей між групами пацієнтів, які приймали івабрадин на тлі стандартної терапії, та плацебо за сумарною частотою летальних результатів від серцево-судинних захворювань, госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда, госпіталізації щодо виникнення нових випадків серцевої недостатності або посилення симптомів перебігу ХСН. У пацієнтів із симптоматичною стенокардією не було виявлено значних відмінностей щодо частоти виникнення смерті внаслідок серцево-судинної причини або госпіталізації внаслідок розвитку нефатального інфаркту міокарда або серцевої недостатності (частота виникнення – 12% у групі івабрадину та 15,5% у групі плацебо відповідно).На фоні застосування івабрадину у пацієнтів з ЧСС не менше 70 уд/хв показано зниження частоти госпіталізацій з приводу фатального та нефатального інфаркту міокарда на 36% та частоти реваскуляризації на 30%. У пацієнтів зі стенокардією напруги на фоні прийому івабрадину відмічено зниження відносного ризику настання ускладнень (частота летальних наслідків від серцево-судинних захворювань, госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда, госпіталізації з приводу виникнення нових випадків серцевої недостатності або посилення симптомів перебігу 2СН). Зазначена терапевтична перевага досягається насамперед за рахунок зниження частоти госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда на 42%./хв показано зниження частоти госпіталізацій з приводу фатального та нефатального інфаркту міокарда на 36% та частоти реваскуляризації на 30%. У пацієнтів зі стенокардією напруги на фоні прийому івабрадину відмічено зниження відносного ризику настання ускладнень (частота летальних наслідків від серцево-судинних захворювань, госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда, госпіталізації з приводу виникнення нових випадків серцевої недостатності або посилення симптомів перебігу 2СН). Зазначена терапевтична перевага досягається насамперед за рахунок зниження частоти госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда на 42%./хв показано зниження частоти госпіталізацій з приводу фатального та нефатального інфаркту міокарда на 36% та частоти реваскуляризації на 30%. У пацієнтів зі стенокардією напруги на фоні прийому івабрадину відмічено зниження відносного ризику настання ускладнень (частота летальних наслідків від серцево-судинних захворювань, госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда, госпіталізації з приводу виникнення нових випадків серцевої недостатності або посилення симптомів перебігу 2СН). Зазначена терапевтична перевага досягається насамперед за рахунок зниження частоти госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда на 42%.У пацієнтів зі стенокардією напруги на фоні прийому івабрадину відмічено зниження відносного ризику настання ускладнень (частота летальних наслідків від серцево-судинних захворювань, госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда, госпіталізації з приводу виникнення нових випадків серцевої недостатності або посилення симптомів перебігу 2СН). Зазначена терапевтична перевага досягається насамперед за рахунок зниження частоти госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда на 42%.У пацієнтів зі стенокардією напруги на фоні прийому івабрадину відмічено зниження відносного ризику настання ускладнень (частота летальних наслідків від серцево-судинних захворювань, госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда, госпіталізації з приводу виникнення нових випадків серцевої недостатності або посилення симптомів перебігу 2СН). Зазначена терапевтична перевага досягається насамперед за рахунок зниження частоти госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда на 42%.Зазначена терапевтична перевага досягається насамперед за рахунок зниження частоти госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда на 42%.Зазначена терапевтична перевага досягається насамперед за рахунок зниження частоти госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда на 42%. Зниження частоти госпіталізації з приводу фатального та нефатального інфаркту міокарда у пацієнтів з ЧСС понад 70 уд/хв ще більш значуще і досягає 73%. Загалом відзначено хорошу переносимість та безпеку препарату. На фоні застосування івабрадину у пацієнтів з ХСН II–IV функціонального класу за класифікацією NYHA з ФВЛШ менше 35% показано клінічно та статистично значуще зниження відносного ризику настання ускладнень (частоти летальних наслідків від серцево-судинних захворювань та зниження кількості госпіталізацій у зв'язку з посиленням симптомів перебігу ХСП) на 18%. Абсолютне зниження ризику становило 4,2%. Виражений терапевтичний ефект спостерігався через 3 місяці від початку терапії. Зниження смертності від серцево-судинних захворювань та зниження кількості госпіталізацій у зв'язку з посиленням симптомів перебігу ХСН спостерігалося незалежно від віку, статі, функціонального класу ХСН, застосування бета-адреноблокаторів, ішемічної або неішемічної етіології ХСН, наявності цукрового діабету або артеріальної гіпертензії. Пацієнти з симптомами ХСН із синусовим ритмом та ЧСС не менше 70 уд./хв отримували стандартну терапію, що включає застосування бета-адреноблокаторів (89%), інгібіторів АПФ та/або АРА II (91%), діуретиків (83%), антагоністів альдостерону. (60%). Показано, що застосування івабрадину протягом 1 року може запобігти одному летальному исходу або одній госпіталізації у зв'язку з серцево-судинним захворюванням на кожні 26 пацієнтів, які приймають препарат. На фоні застосування івабрадину показано покращення функціонального класу ХСН за класифікацією NYHA. У пацієнтів з ЧСС 80 уд/хв відмічено зниження ЧСС в середньому на 15 уд/хв.Показання до застосуванняСимптоматична терапія стабільної стенокардії при ішемічній хворобі серця у дорослих пацієнтів з нормальним синусовим ритмом та ЧСС не менше 70 уд/хв: при непереносимості чи наявності протипоказань до застосування бета-адреноблокаторів; у комбінації з бета-адреноблокаторами при неадекватному контролі стабільної стенокардії на тлі оптимальної дози бета-адреноблокатора. Терапія хронічної серцевої недостатності II–IV функціонального класу за класифікацією NYHA із систолічною дисфункцією у пацієнтів із синусовим ритмом та ЧСС не менше 70 уд/хв: у комбінації зі стандартною терапією, що включає терапію бета-адреноблокаторами; при непереносимості чи наявності протипоказань до застосування бета-адреноблокаторів.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до івабрадину або до будь-якого з допоміжних компонентів препарату; брадикардія (ЧСС у спокої менше 70 уд./хв (до початку лікування); кардіогенний шок; гострий інфаркт міокарда; тяжка артеріальна гіпотензія (сАД менше 90 мм рт.ст. та дАД менше 50 мм рт.ст.); тяжка печінкова недостатність (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); синдром слабкості синусного вузла; синоатріальна блокада; нестабільна чи гостра серцева недостатність; наявність штучного водія ритму, що працює у режимі постійної стимуляції; нестабільна стенокардія; AV-блокада ІІІ ступеня; одночасне застосування з сильними інгібіторами ізоферментів системи цитохрому P450 3А4, такими як протигрибкові засоби групи азолів (кетоконазол, ітраконазол), антибіотики з групи макролідів (кларитроміцин, еритроміцин для внутрішнього прийому, джозаміцин, телімі нефазодон; дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; застосування у жінок репродуктивного віку, які не дотримуються надійних заходів контрацепції; вагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека препарату в цій віковій групі не вивчалася). З обережністю: помірно виражена печінкова недостатність (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю), тяжка ниркова недостатність (Cl креатиніну менше 15 мл/хв), вроджене подовження інтервалу QT; одночасне застосування грейпфрутового соку; нещодавно перенесений інсульт; пігментна дегенерація сітківки ока (retinitis pigmentosa); артеріальна гіпотензія; ХСН IV функціонального класу за класифікацією NYHA; одночасне застосування з калійнесберігаючі діуретиками.Вагітність та лактаціяДослідження на тваринах продемонстрували присутність репродуктивної токсичності, ембріотоксичності та тератогенної дії. Препарат Бравадин протипоказаний для застосування при вагітності у зв'язку з недостатньою кількістю даних з безпеки. Застосування препарату Бравадин у період грудного вигодовування протипоказане. Невідомо, чи проникає івабрадин у грудне молоко. При необхідності застосування препарату Бравадин у період лактації грудне вигодовування слід припинити.Побічна діяЗастосування івабрадину вивчалося у клінічних дослідженнях за участю майже 45 000 пацієнтів. Найбільш часті побічні ефекти івабрадину, зміна світлосприйняття (фотопсія) та брадикардія носили дозозалежний характер і були пов'язані з механізмом дії івабрадину. Частота побічних реакцій, зазначених у клінічних дослідженнях, наведена у вигляді наступної градації: дуже часто – ≥1/10; часто – від ≥1/100 до <1/10; нечасто – від ≥1/1000 до <1/100; рідко – від ≥1/10000 до <1/1000; дуже рідко – від <1/10000; частота невідома - не може бути оцінена на основі наявних даних. З боку органу зору: дуже часто – зміна світлосприйняття (фотопсія)*; часто - нечіткість зору; нечасто – диплопія, порушення зору. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. З боку серця та судин: часто – брадикардія**, AV-блокада І ступеня (подовжений інтервал PQ на ЕКГ), шлуночкова екстрасистолія, неконтрольована зміна АТ, фібриляція передсердь***; нечасто - відчуття серцебиття, надшлуночкова екстрасистолія, виражене зниження артеріального тиску, можливо пов'язане з брадикардією; дуже рідко – AV-блокада II та III ступеня, синдром слабкості синусного вузла. З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – нудота, запор, діарея, біль у животі. З боку нервової системи: часто - головний біль (особливо в 1-й місяці терапії), запаморочення, можливо пов'язане з брадикардією; нечасто - непритомність, можливо пов'язана з брадикардією. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – задишка. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – шкірний висип, ангіоневротичний набряк; рідко - еритема, свербіж шкіри, кропив'янка. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – спазми м'язів. Лабораторні та інструментальні дані: нечасто гіперурикемія, еозинофілія, підвищення концентрації креатиніну в плазмі крові, подовження інтервалу QT на ЕКГ. Загальні розлади та порушення в місці введення: нечасто – астенія, підвищена стомлюваність, можливо пов'язані з брадикардією; рідко – нездужання, можливо пов'язане з брадикардією. * Зміна світлосприйняття (фотопсія) відзначалося у 14,5% пацієнтів і описувалося як минуща зміна яскравості в обмеженій зоні зорового поля. Як правило, подібні явища провокувалися різкою зміною інтенсивності висвітлення. Також можуть виникати фотопсії, які можуть мати вигляд ореолу, розпадання зорової картинки на окремі частини (стробоскопічний та калейдоскопічний ефекти), виявлятися у вигляді яскравих кольорових спалахів або множинних зображень (персистенція сітківки). В основному фотопсія з'являлася в перші 2 місяці лікування, але в подальшому могла виникати повторно. Вираженість фотопсії, як правило, була слабкою або помірною. Поява фотопсії припинялася на тлі продовження терапії (77,5% випадків) або після завершення терапії.Менш ніж у 1% пацієнтів поява фотопсії стала причиною зміни їхнього способу життя або відмови від терапії. ** Брадикардія відзначалася у 3,3% пацієнтів, особливо у перші 2-3 місяці терапії, у >0,5% пацієнтів розвивалася виражена брадикардія з ЧСС не більше 40 уд./хв. *** Фібриляція передсердь спостерігалася у 5,3% пацієнтів, які отримували івабрадин, порівняно з 3,8% пацієнтів, які отримували плацебо. Відповідно до аналізу об'єднаних даних клінічних досліджень з періодом спостереження не менше 3 місяців, виникнення фібриляції передсердь спостерігалося у 4,86% пацієнтів, які приймали івабрадин, порівняно з 4,08% у контрольних групах.Взаємодія з лікарськими засобамиФармакодинамічна взаємодія Одночасне застосування не рекомендується ЛЗ, що подовжують інтервал QT: антиаритмічні засоби, що подовжують інтервал QT (наприклад, хінідин, дизопірамід, беприділ, соталол, ібутилід, аміодарон); ЛЗ, що подовжують інтервал QT, що не відносяться до антиаритмічних засобів (наприклад пімозід, зіпрасідон, сертиндол, мефлохін, галофантрин, пентамідин, цизаприд, еритроміцин для внутрішньовенного введення). Одночасне застосування івабрадину та ЛЗ, що подовжують інтервал QT, не рекомендується, оскільки ушкодження ЧСС може спричинити додаткове подовження інтервалу QT. За потреби одночасного застосування потрібен ретельний контроль ЕКГ. Одночасне застосування, що вимагає обережності Калійнесберігаючі діуретики (тіазидні та петльові). Гіпокаліємія може збільшити ризик розвитку аритмії. Оскільки застосування івабрадину може викликати брадикардію, поєднання гіпокаліємії та брадикардії є сприятливим фактором для розвитку тяжкої форми аритмії, особливо у пацієнтів із синдромом подовженого інтервалу QT як вродженим, так і викликаним застосуванням ЛЗ. Фармакокінетична взаємодія Цитохром P450 (ізофермент CYP3A4). Івабрадин піддається метаболізму в печінці за участю тільки ізоферменту CYP3A4 і є дуже слабким інгібітором цього цитохрому. Не впливає на метаболізм та концентрацію в плазмі інших субстратів (сильні, помірні та слабкі інгібітори) ізоферменту CYP3A4. Інгібітори та індуктори ізоферменту CYP3A4 можуть вступати у взаємодію з івабрадином та надавати клінічно значний вплив на його метаболізм та фармакокінетичні властивості. Інгібітори ізоферменту CYP3A4 підвищують, а індуктори ізоферменту CYP3A4 знижують концентрацію івабрадину у плазмі. Підвищення концентрації івабрадину в плазмі може викликати ризик розвитку тяжкої брадикардії. Одночасне застосування протипоказане Одночасне застосування з сильними інгібіторами ізоферменту CYP3A4, такими як протигрибкові засоби групи азолів (кетоконазол, ітраконазол), антибіотики з групи макролідів (кларитроміцин, еритроміцин для внутрішнього прийому, джозаміцин, телітроміцин), інгібінофіноз Сильні інгібітори ізоферменту CYP3A4 - кетоконазол (200 мг 1 раз на добу) або джозаміцин (1 г 2 рази на добу) - підвищують середню концентрацію івабрадину в плазмі у 7-8 разів. Помірні інгібітори ізоферменту CYP3A4. Одночасне застосування івабрадину та дилтіазему або верапамілу (ЛЗ, що уріжають серцевий ритм) у здорових добровольців та пацієнтів супроводжувалося збільшенням AUC у 2-3 рази та додатковим ушкодженням ЧСС на 5 уд/хв. Одночасне застосування не рекомендується Грейпфрутовий сік. При одночасному застосуванні з грейпфрутовим соком спостерігалося підвищення концентрації івабрадину в плазмі в 2 рази. Під час застосування івабрадину вживання грейпфрутового соку не рекомендується. Одночасне застосування, що вимагає обережності Помірні інгібітори ізоферменту CYP3A4. Одночасне застосування івабрадину з іншими помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, флуконазол) можливе, якщо ЧСС у спокої становить понад 70 уд/хв. Рекомендована початкова доза івабрадину 2,5 мг 2 рази на день. Необхідний контроль ЧСС. Індуктори ізоферменту CYP3A4. Індуктори ізоферменту CYP3A4 (наприклад рифампіцин, барбітурати, фенітоїн та ЛЗ, що містять звіробій продірявлений) можуть знижувати концентрацію в плазмі крові та активність івабрадину та вимагати підбір більш високої дози. Одночасне застосування івабрадину в дозі 10 мг 2 рази на добу та ЛЗ, що містять звіробій продірявлений, знижує AUC івабрадину в 2 рази. Одночасне застосування ЛЗ, що містять звіробій продірявлений, та івабрадину не рекомендується. Одночасне застосування з іншими ЛЗ Відсутній клінічно значущий вплив на фармакодинаміку та фармакокінетику івабрадину при одночасному застосуванні з інгібіторами протонної помпи (омепразол, лансопразол), інгібіторами ФДЕ-5 (силденафіл), інгібіторами ГМГ-КоА-редуктазині . Івабрадин не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику симвастатину, амлодипіну, лацидипіну, фармакокінетику та фармакодинаміку дигоксину, варфарину та фармакодинаміку ацетилсаліцилової кислоти. Одночасне застосування івабрадину та інгібіторів АПФ, АРА II, бета-адреноблокаторів, діуретиків, антагоністів альдостерону, нітратів короткої та пролонгованої дії, інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, фібратів, інгібіторів протонної помпи, аґтицети не супроводжувалося зміною профілю безпеки терапії, що проводиться.Спосіб застосування та дозиВсередину, 2 рази на добу (вранці та ввечері) під час їди. Стабільна стенокардія. Початкова доза, що рекомендується, становить 10 мг/добу (по 1 табл. 5 мг 2 рази на добу). Через 3-4 тижні терапії доза може бути збільшена до 15 мг на добу (по 1 табл. 7,5 мг 2 рази на добу) залежно від терапевтичного ефекту. Якщо під час застосування препарату Бравадин ЧСС у спокої уріджується менше 50 уд./хв або у пацієнта виникають симптоми, пов'язані з брадикардією (запаморочення, підвищена стомлюваність або виражене зниження АТ), дозу препарату Бравадин необхідно зменшити до 2,5 мг (по 1/2 таблетки 5 мг) 2 рази на добу. Терапію препаратом Бравадин слід припинити, якщо при зниженні дози препарату Бравадин ЧСС залишається менше 50 уд./хв або зберігаються симптоми вираженої брадикардії. ХСН. Початкова доза, що рекомендується, становить 10 мг/добу (по 1 табл. 5 мг 2 рази на добу). Через 2 тижні терапії доза може бути збільшена до 15 мг/добу (по 1 табл. 7,5 мг 2 рази на добу), якщо ЧСС у спокої стабільно більше 60 уд./хв або зменшена до 2,5 мг (по 1/ 2 таблетки 5 мг) 2 рази на добу, якщо ЧСС стабільно менше 50 уд/хв або у пацієнта виникають симптоми, пов'язані з брадикардією (запаморочення, підвищена стомлюваність або виражене зниження артеріального тиску). Якщо значення ЧСС знаходиться в діапазоні 50-60 уд/хв, рекомендується застосовувати препарат Бравадин у дозі 5 мг 2 рази на добу. Якщо під час застосування препарату Бравадин ЧСС у спокої уріжається менше 50 уд./хв або виникають симптоми, пов'язані з брадикардією, для пацієнтів, які отримують Бравадин у дозі 5 мг 2 рази на добу або 7,5 мг 2 рази на добу, доза препарату має бути знижена. Якщо у пацієнтів, які отримують препарат Бравадин у дозі 2,5 мг (по 1/2 табл. 5 мг) 2 рази на добу або 5 мг 2 рази на добу, ЧСС у спокої стабільно більше 60 уд/хв, доза препарату Бравадин ® може бути збільшена. Якщо ЧСС залишається менше 50 уд./хв або у пацієнта зберігаються симптоми, пов'язані з брадикардією, терапію Бравадін слід припинити. Пацієнти старші 75 років. Пацієнтам у віці 75 років та старше лікування слід починати з нижчої дози. Початкова доза, що рекомендується, становить 2,5 мг (по 1/2 табл. 5 мг) 2 рази на добу. Надалі доза може бути збільшена. Порушення функції нирок. Пацієнтам з порушенням функції нирок (Cl креатиніну більше 15 мл/хв) корекція дози не потрібна. Початкова доза, що рекомендується, — 10 мг/добу (по 1 табл. 5 мг 2 рази на добу). Через 3-4 тижні терапії доза може бути збільшена до 15 мг на добу (по 1 табл. 7,5 мг 2 рази на добу). У зв'язку з недостатністю клінічних даних препарат Бравадин слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з Cl креатиніну менше 15 мл/хв. Порушення функції печінки. Корекція дози не потрібна у пацієнтів з легким ступенем печінкової недостатності (до 7 балів за шкалою Чайлд-П'ю). Слід бути обережними при застосуванні препарату Бравадин у пацієнтів з помірною печінковою недостатністю (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю). Пацієнти з тяжкою печінковою недостатністю (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) – застосування препарату Бравадин протипоказано. Діти та підлітки. Безпека та ефективність івабрадину у дітей та підлітків віком до 18 років не встановлені.ПередозуванняКруглі, злегка двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою блідо-оранжевого кольору, з фаскою. Вид на зламі: біла шорстка маса з плівковою оболонкою блідо-жовтогарячого кольору.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПорушення серцевого ритму. Препарат Бравадин неефективний при лікуванні або для профілактики аритмії, його ефективність знижується при виникненні тахіаритмії (наприклад, шлуночкова або надшлуночкова тахікардія). Застосування препарату Бравадин не рекомендується у пацієнтів з фібриляцією передсердь (миготлива аритмія) або іншими видами аритмій, пов'язаних із функцією синусного вузла. При застосуванні препарату Бравадин® рекомендується проводити клінічне спостереження за пацієнтами щодо виявлення фібриляції передсердь (пароксизмальна або постійна форма), що включає дослідження ЕКГ за наявності клінічних показань (наприклад, погіршення перебігу стенокардії, поява відчуття серцебиття, нерегулярність серцевого ритму). Ризик розвитку фібриляції передсердь може підвищуватися у пацієнтів із ХСН, які приймають препарат Бравадин. Фібриляція передсердь частіше зустрічалася у пацієнтів, які одночасно приймали івабрадин з аміодароном або антиаритмічними препаратами І класу. Пацієнти з ХСН та порушеннями внутрішньошлуночкової провідності (блокада лівої або правої ніжки пучка Гіса) та шлуночковою диссинхронією повинні перебувати під ретельним наглядом. Застосування у пацієнтів із брадикардією. Застосування препарату Бравадин протипоказане у пацієнтів з ЧСС менше 70 уд/хв у стані спокою до початку терапії. Якщо при застосуванні препарату Бравадин ЧСС у спокої уріджується менше 50 уд./хв або у пацієнта спостерігаються симптоми, пов'язані з брадикардією (запаморочення, підвищена стомлюваність або виражене зниження артеріального тиску), дозу препарату необхідно зменшити. Якщо при зниженні дози препарату Бравадин ЧСС залишається менше 50 уд./хв або зберігаються симптоми, пов'язані з брадикардією, терапію препаратом Бравадин слід припинити. Комбіноване застосування у складі антиангінальної терапії. Одночасне застосування препарату Бравадин з БКК, що уріжають пульс (верапаміл, дилтіазем), не рекомендується. При одночасному застосуванні з нітратами або БКК, похідними дигідропіридину (амлодипін), зміна профілю безпеки терапії не відзначалося. Не встановлено, що одночасне застосування з БКК, похідними дигідропіридину, підвищує ефективність івабрадину. ХСН. Можливість застосування препарату Бравадин розглядається тільки у пацієнтів із стабільним перебігом ХСН. При застосуванні препарату Бравадин у пацієнтів з ХСН IV функціонального класу за класифікацією NYHA слід бути обережними у зв'язку з обмеженою кількістю даних щодо застосування у цієї групи пацієнтів. Інсульт. Не рекомендується застосування препарату Бравадин відразу після перенесеного інсульту через відсутність даних щодо ефективності та безпеки в даний період. Зорові функції. Препарат Бравадин впливає на функцію сітківки ока. В даний час не був виявлений токсичний вплив на сітківку ока, проте вплив препарату Бравадин на сітківку ока при тривалому застосуванні (понад 1 рік) на даний момент невідомий. У разі виникнення будь-яких порушень зорового сприйняття, не зазначених у цьому описі, застосування препарату Бравадин слід припинити. При застосуванні препарату Бравадин у пацієнтів з пігментною дегенерацією сітківки слід бути обережним. Артеріальна гіпотензія. Препарат Бравадин слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з артеріальною гіпотензією (недостатня кількість клінічних даних). Застосування препарату Бравадин протипоказане у пацієнтів з тяжкою артеріальною гіпотензією (сАД менше 90 мм рт.ст. і дАД менше 50 мм рт.ст.). Фібриляція передсердь (миготлива аритмія) - порушення серцевого ритму. Не доведено збільшення ризику розвитку тяжкої брадикардії на фоні застосування препарату Бравадин при відновленні синусового ритму під час фармакологічної кардіоверсії. Проте, через відсутність достатньої кількості даних, при можливості відстрочити планову електричну кардіоверсію, застосування препарату Бравадин слід припинити за 24 години до її проведення. Застосування у пацієнтів з уродженим синдромом подовженого інтервалу QT або приймаючих ЛЗ, що подовжують інтервал QT. Препарат Бравадин не застосовується у пацієнтів з вродженим синдромом подовженого інтервалу QT, а також приймаючих ЛЗ, що подовжують інтервал QT. За потреби одночасного застосування потрібен суворий контроль ЕКГ. Ушкодження ЧСС внаслідок застосування препарату Бравадин може посилити подовження інтервалу QT та спровокувати розвиток важкої форми аритмії, зокрема поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует». Пацієнти з артеріальною гіпертензією, які потребують зміни гіпотензивної терапії. У клінічному дослідженні випадки підвищення артеріального тиску зустрічалися частіше у групі пацієнтів, які приймали івабрадин (7,1%), у порівнянні з групою плацебо (6,1%). Такі випадки траплялися особливо часто безпосередньо після зміни гіпотензивної терапії, мали тимчасовий характер і не впливали на ефективність терапії івабрадином. При зміні гіпотензивної терапії у пацієнтів з ХСН, які приймають препарат Бравадин®, слід контролювати артеріальний тиск через певні інтервали часу. Помірна печінкова недостатність. Слід бути обережними при застосуванні препарату Бравадин у пацієнтів з помірною печінковою недостатністю (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю). Тяжка ниркова недостатність. Слід бути обережними при застосуванні препарату Бравадин у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (Cl креатиніну менше 15 мл/хв). Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин. Препарат Бравадин містить лактозу, тому препарат протипоказаний пацієнтам з дефіцитом лактази, непереносимістю лактози, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції. Вплив на здатність керувати автомобілем, механізмами. Було проведено дослідження за участю здорових добровольців з метою оцінити можливий вплив івабрадину на здатність керувати автомобілем, за результатами якого здатність керувати автомобілем не змінювалася. Однак у постмаркетинговому періоді повідомлялося про випадки погіршення здатності керувати автотранспортом унаслідок симптомів, пов'язаних із порушенням зору. Препарат Бравадин може викликати тимчасову зміну світлосприйняття (переважно у вигляді фотопсії), що має братися до уваги при керуванні автотранспортом або іншими механізмами при різкій зміні інтенсивності світла, особливо в нічний час.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Івабрадину гідробромід 8,796 мг, що відповідає івабрадину 7,5 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат 96,954 мг, целюлоза мікрокристалічна 30,000 мг, повідон 9,000 мг, кроскармелоза натрію 3,000 мг, кремнію діоксид колоїдний 0,750 мг, стеарат магнію 1,50; Оболонка плівкова: Опадрай помаранчевий 03Н325991 4,500 мг (гіпромелоза 71,714 %, титану діоксид (Е171) 15,936 %, тальк 6,972 %, пропіленгліколь 4,980 %, ). По 14 або 15 таблеток у контурне осередкове пакування з комбінованого матеріалу ПВХ/ПЕ/ПВДХ та фольги алюмінієвої. 1, 2, 4, 6, 7 контурних осередкових упаковок (14 таблеток) або 2, 4, 6 контурних осередкових упаковок (15 таблеток) разом з інструкцією по застосуванню поміщають в пачку з картону.Опис лікарської формиТаблетки 5 мг: овальні, двоопуклі, покриті плівковою оболонкою блідо-оранжевого кольору, з ризиком на одному боці. Таблетки 7,5 мг: круглі, злегка двоопуклі, покриті плівковою оболонкою блідо-оранжевого кольору, з фаскою. Вид на зламі: біла шорстка маса з плівковою оболонкою блідо-жовтогарячого кольору.Фармакотерапевтична групаАнтиаритмічний, антиангінальний.ФармакокінетикаІвабрадин є S-енантіомером, який не демонструє біологічного перетворення в дослідженнях in vivo. N-десметилована похідна івабрадину є основним активним метаболітом. Всмоктування та біодоступність. Івабрадин швидко і майже повністю всмоктується у шлунково-кишковому тракті після прийому внутрішньо натще з досягненням Cmax у плазмі крові приблизно через 1 год. Абсолютна біодоступність становить близько 40% та обумовлена ​​ефектом первинного проходження через печінку. Прийом їжі збільшує час абсорбції івабрадину приблизно на 1 годину та підвищує концентрацію в плазмі крові з 20 до 30%. Рекомендується приймати таблетки під час їди з метою зниження варіабельності концентрації. Розподіл. Івабрадин зв'язується з білками плазми приблизно на 70%, Vd у пацієнтів у рівноважному стані становить близько 100 л. Cmax івабрадину в плазмі крові після тривалого застосування внутрішньо дози 5 мг двічі на добу становить 22 нг/мл (коефіцієнт варіації (КВ) – 29%). Середня Css у плазмі становить 10 нг/мл (КВ - 38%). Метаболізм. Івабрадин значною мірою піддається метаболізму в печінці та кишечнику шляхом окислення за допомогою цитохрому Р450 (ізофермент CYP3A4). Основним активним метаболітом є N-десметилированное похідне (S18982) з концентрацією близько 40% по відношенню до концентрації вихідної речовини. Метаболізм цього активного метаболіту також відбувається за участю ізоферменту CYP3A4. Івабрадин має низький ступінь спорідненості до ізоферменту CYP3A4, не демонструє клінічно значущої індукції або інгібування ізоферменту CYP3A4, тому зміна метаболізму або концентрації субстратів ізоферменту CYP3A4 у плазмі крові під дією івабрадину є малоймовірною. Навпаки, потужні інгібітори та індуктори цитохрому Р450 можуть впливати на концентрацію івабрадину в плазмі крові. Виведення. T1/2 івабрадину становить у середньому 2 години (70-75% по відношенню до AUC у плазмі крові), ефективний T1/2 – 11 год. Загальний кліренс становить близько 400 мл/хв, нирковий кліренс – близько 70 мл/хв. Виведення метаболітів відбувається однаково через кишечник і нирками. Близько 4% прийнятої внутрішньо дози виводиться у незміненому вигляді нирками. Лінійність/нелінійність. Фармакокінетика івабрадину є лінійною у діапазоні доз 0,5–24 мг. Особливі групи пацієнтів Літній та старечий вік. Фармакокінетичні показники (AUC та Cmax) суттєво не відрізняються у пацієнтів 65 років і старше, 75 років та старше та загальної популяції пацієнтів. Порушення функції нирок. Зміна кінетики івабрадину у пацієнтів з нирковою недостатністю (Cl креатиніну 15-60 мл/хв) мінімальна, оскільки лише близько 20% івабрадину та його активного метаболіту S18982 виводиться нирками. Порушення функції печінки. У пацієнтів з легким ступенем печінкової недостатності (до 7 балів за шкалою Чайлд-П'ю) AUC івабрадину та його метаболіту на 20% більше, ніж у пацієнтів із нормальною функцією печінки. Дані про застосування івабрадину у пацієнтів з помірною печінковою недостатністю (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) обмежені та не дозволяють зробити висновок про особливості фармакокінетики івабрадину у даної групи пацієнтів, а у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю (більше 9 балів за шкалою Чайлд. -П'ю) відсутні. Взаємозв'язок між фармакокінетичними та фармакодинамічними властивостями. Ушкодження ЧСС має пряму пропорційну залежність від збільшення в плазмі концентрацій івабрадину та активного метаболіту S18982 при прийомі в дозах 15–20 мг 2 рази на добу. При більш високих дозах препарату ушкодження серцевого ритму не має пропорційної залежності від концентрації івабрадину в плазмі та характеризується тенденцією до досягнення ефекту плато. Високі концентрації івабрадину в плазмі крові, яких можна досягти при одночасному застосуванні івабрадину з потужними інгібіторами ізоферменту CYP3A4, можуть призводити до вираженого ушкодження ЧСС, однак цей ризик знижується при одночасному застосуванні з помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4.ФармакодинамікаІвабрадин – препарат, що уповільнює ритм серця, механізм дії якого полягає у селективному та специфічному інгібуванні If-каналів синусного вузла, що контролюють спонтанну діастолічну деполяризацію в синусному вузлі та регулюють ЧСС. Івабрадин надає селективний вплив на синусний вузол, не впливаючи на час проведення імпульсів по внутрішньопередсердних, передсердно-шлуночкових і внутрішньошлуночкових шляхах, а також на скорочувальну здатність міокарда і реполяризацію шлуночків. Івабрадін також може взаємодіяти з Ih-каналами сітківки ока, подібними до If-каналів серця, що беруть участь у виникненні тимчасової зміни системи зорового сприйняття за рахунок зміни реакції сітківки ока на яскраві світлові стимули. За провокаційних обставин (наприклад, швидка зміна яскравості в області зорового поля) часткове інгібування Ih-каналів івабрадином викликає феномен зміни світлосприйняття (фотопсія). Для фотопсії характерна минуща зміна яскравості в обмеженій області зорового поля. Основною фармакологічною особливістю івабрадину є здатність дозозалежного ушкодження ЧСС. Аналіз залежності величини урідження ЧСС від дози івабрадину проводився при поступовому збільшенні дози до 20 мг двічі на добу та виявив тенденцію до досягнення ефекту плато (відсутність наростання терапевтичного ефекту при подальшому збільшенні дози), що знижує ризик розвитку вираженої брадикардії (ЧСС <40 уд.). /хв). При призначенні івабрадину в дозах, що рекомендуються, ступінь урідження ЧСС залежить від її вихідної величини і становить приблизно 10-15 уд./хв у спокої і при фізичному навантаженні. В результаті знижується робота серця та зменшується потреба міокарда в кисні. Івабрадин не впливає на внутрішньосерцеву провідність, скорочувальну здатність міокарда (не викликає негативний інотропний ефект) та процес реполяризації шлуночків серця. У клінічних електрофізіологічних дослідженнях івабрадин не впливав на час проведення імпульсів по передсердношлуночкових або внутрішньошлуночкових провідних шляхах, а також на скоригований інтервал QT. У дослідженнях за участю пацієнтів з дисфункцією лівого шлуночка (ФВЛШ 30-45%) було показано, що івабрадин не впливає на скорочувальну здатність міокарда. Встановлено, що івабрадин у дозі 5 мг 2 рази на добу покращував показники проб навантаження вже через 3-4 тижні терапії. Ефективність була підтверджена для дози 7,5 мг 2 рази на добу. Зокрема, додатковий ефект при збільшенні дози з 5 до 7,5 мг 2 рази на добу було встановлено у порівняльному дослідженні з атенололом. Час виконання фізичного навантаження збільшився приблизно на 1 хв через 1 міс. 25 с. Антиангінальна та антиішемічна активність івабрадину підтверджувалася і для пацієнтів віком 65 років та старших. Ефективність івабрадину при застосуванні в дозах 5 та 7,5 мг 2 рази на добу відзначалася щодо всіх показників навантажувальних проб (загальна тривалість фізичного навантаження, час до лімітуючого нападу стенокардії, час до початку розвитку нападу стенокардії та час до розвитку депресії сегмента ST на 1 мм), а також супроводжувалася зменшенням частоти розвитку нападів стенокардії приблизно 70%. Застосування івабрадину 2 рази на добу забезпечувало постійну терапевтичну ефективність протягом 24 год. У пацієнтів, які приймали івабрадин, показана додаткова ефективність івабрадину щодо всіх показників проб навантаження при додаванні до максимальної дози атенололу (50 мг) на спаді терапевтичної активності (через 12 годин після прийому внутрішньо). Не показано поліпшення показників ефективності івабрадину при додаванні до максимальної дози амлодипіну на спаді терапевтичної активності (через 12 годин після прийому внутрішньо), тоді як на максимумі активності (через 3-4 години після прийому внутрішньо) додаткову ефективність івабрадину було доведено. У дослідженнях клінічної ефективності препарату ефекти івабрадину повністю зберігалися протягом 3- та 4-місячних періодів лікування. Під час лікування ознак розвитку толерантності (зниження ефективності) були відсутні, а після припинення лікування синдрому відміни не відзначалося. Антиангінальні та антиішемічні ефекти івабрадину були пов'язані з дозозалежним урізанням ЧСС, а також із значним зменшенням робочого твору (ЧСС × сАД), причому як у спокої, так і при фізичному навантаженні.Вплив на показники АТ та ОПСС був незначним та клінічно незначущим. Стійке ушкодження ЧСС було відзначено у пацієнтів, які приймають івабрадин як мінімум протягом 1 року. Впливу на вуглеводний обмін та ліпідний профіль при цьому не спостерігалося. У пацієнтів з цукровим діабетом показники ефективності та безпеки івабрадину були подібними до таких у загальній популяції пацієнтів. У дослідженні у пацієнтів з ІХС без клінічних проявів серцевої недостатності (ФВЛШ більше 40%) на фоні підтримуючої терапії, застосування івабрадину в дозах, вищих за рекомендовані (початкова доза 7,5 мг 2 рази на день (5 мг 2 рази на день при віці старше) 75 років), яка потім титрувалася до 10 мг 2 рази на день) не мала істотного впливу на первинну комбіновану кінцеву точку (смерть внаслідок серцево-судинної причини або розвиток нефатального інфаркту міокарда). Частота розвитку брадикардії у групі пацієнтів, які отримували івабрадин, становила 17,9%; 7,1% пацієнтів у ході дослідження приймали верапаміл, дилтіазем або потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4. У пацієнтів зі стенокардією II класу або вище за класифікацією Канадського кардіологічного товариства було виявлено невелике статистично значуще збільшення кількості випадків настання первинної комбінованої кінцевої точки при застосуванні івабрадину, чого не спостерігалося у підгрупі всіх пацієнтів зі стенокардією (I клас та вище). У дослідженні за участю пацієнтів зі стабільною стенокардією та дисфункцією, лівого шлуночка (ФВЛШ менше 40%), 86,9% яких отримували бета-адреноблокатори, не виявлено відмінностей між групами пацієнтів, які приймали івабрадин на тлі стандартної терапії, та плацебо за сумарною частотою летальних результатів від серцево-судинних захворювань, госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда, госпіталізації щодо виникнення нових випадків серцевої недостатності або посилення симптомів перебігу ХСН. У пацієнтів із симптоматичною стенокардією не було виявлено значних відмінностей щодо частоти виникнення смерті внаслідок серцево-судинної причини або госпіталізації внаслідок розвитку нефатального інфаркту міокарда або серцевої недостатності (частота виникнення – 12% у групі івабрадину та 15,5% у групі плацебо відповідно).На фоні застосування івабрадину у пацієнтів з ЧСС не менше 70 уд/хв показано зниження частоти госпіталізацій з приводу фатального та нефатального інфаркту міокарда на 36% та частоти реваскуляризації на 30%. У пацієнтів зі стенокардією напруги на фоні прийому івабрадину відмічено зниження відносного ризику настання ускладнень (частота летальних наслідків від серцево-судинних захворювань, госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда, госпіталізації з приводу виникнення нових випадків серцевої недостатності або посилення симптомів перебігу 2СН). Зазначена терапевтична перевага досягається насамперед за рахунок зниження частоти госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда на 42%./хв показано зниження частоти госпіталізацій з приводу фатального та нефатального інфаркту міокарда на 36% та частоти реваскуляризації на 30%. У пацієнтів зі стенокардією напруги на фоні прийому івабрадину відмічено зниження відносного ризику настання ускладнень (частота летальних наслідків від серцево-судинних захворювань, госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда, госпіталізації з приводу виникнення нових випадків серцевої недостатності або посилення симптомів перебігу 2СН). Зазначена терапевтична перевага досягається насамперед за рахунок зниження частоти госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда на 42%./хв показано зниження частоти госпіталізацій з приводу фатального та нефатального інфаркту міокарда на 36% та частоти реваскуляризації на 30%. У пацієнтів зі стенокардією напруги на фоні прийому івабрадину відмічено зниження відносного ризику настання ускладнень (частота летальних наслідків від серцево-судинних захворювань, госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда, госпіталізації з приводу виникнення нових випадків серцевої недостатності або посилення симптомів перебігу 2СН). Зазначена терапевтична перевага досягається насамперед за рахунок зниження частоти госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда на 42%.У пацієнтів зі стенокардією напруги на фоні прийому івабрадину відмічено зниження відносного ризику настання ускладнень (частота летальних наслідків від серцево-судинних захворювань, госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда, госпіталізації з приводу виникнення нових випадків серцевої недостатності або посилення симптомів перебігу 2СН). Зазначена терапевтична перевага досягається насамперед за рахунок зниження частоти госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда на 42%.У пацієнтів зі стенокардією напруги на фоні прийому івабрадину відмічено зниження відносного ризику настання ускладнень (частота летальних наслідків від серцево-судинних захворювань, госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда, госпіталізації з приводу виникнення нових випадків серцевої недостатності або посилення симптомів перебігу 2СН). Зазначена терапевтична перевага досягається насамперед за рахунок зниження частоти госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда на 42%.Зазначена терапевтична перевага досягається насамперед за рахунок зниження частоти госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда на 42%.Зазначена терапевтична перевага досягається насамперед за рахунок зниження частоти госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда на 42%. Снижение частоты госпитализации по поводу фатального и нефатального инфаркта миокарда у пациентов с ЧСС более 70 уд./мин еще более значимо и достигает 73%. В целом отмечена хорошая переносимость и безопасность препарата. На фоне применения ивабрадина у пациентов с ХСН II–IV функционального класса по классификации NYHA с ФВЛЖ менее 35% показано клинически и статистически значимое снижение относительного риска наступления осложнений (частоты летальных исходов от сердечно-сосудистых заболеваний и снижение числа госпитализаций в связи с усилением симптомов течения ХСН) на 18%. Абсолютное снижение риска составило 4,2%. Выраженный терапевтический эффект наблюдался через 3 мес от начала терапии. Зниження смертності від серцево-судинних захворювань та зниження кількості госпіталізацій у зв'язку з посиленням симптомів перебігу ХСН спостерігалося незалежно від віку, статі, функціонального класу ХСН, застосування бета-адреноблокаторів, ішемічної або неішемічної етіології ХСН, наявності цукрового діабету або артеріальної гіпертензії. Пацієнти з симптомами ХСН із синусовим ритмом та ЧСС не менше 70 уд./хв отримували стандартну терапію, що включає застосування бета-адреноблокаторів (89%), інгібіторів АПФ та/або АРА II (91%), діуретиків (83%), антагоністів альдостерону. (60%). Показано, що застосування івабрадину протягом 1 року може запобігти одному летальному исходу або одній госпіталізації у зв'язку з серцево-судинним захворюванням на кожні 26 пацієнтів, які приймають препарат. На фоні застосування івабрадину показано покращення функціонального класу ХСН за класифікацією NYHA. У пацієнтів з ЧСС 80 уд/хв відмічено зниження ЧСС в середньому на 15 уд/хв.Показання до застосуванняСимптоматична терапія стабільної стенокардії при ішемічній хворобі серця у дорослих пацієнтів з нормальним синусовим ритмом та ЧСС не менше 70 уд/хв: при непереносимості чи наявності протипоказань до застосування бета-адреноблокаторів; у комбінації з бета-адреноблокаторами при неадекватному контролі стабільної стенокардії на тлі оптимальної дози бета-адреноблокатора. Терапія хронічної серцевої недостатності II–IV функціонального класу за класифікацією NYHA із систолічною дисфункцією у пацієнтів із синусовим ритмом та ЧСС не менше 70 уд/хв: у комбінації зі стандартною терапією, що включає терапію бета-адреноблокаторами; при непереносимості чи наявності протипоказань до застосування бета-адреноблокаторів.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до івабрадину або до будь-якого з допоміжних компонентів препарату; брадикардія (ЧСС у спокої менше 70 уд./хв (до початку лікування); кардіогенний шок; гострий інфаркт міокарда; тяжка артеріальна гіпотензія (сАД менше 90 мм рт.ст. та дАД менше 50 мм рт.ст.); тяжка печінкова недостатність (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); синдром слабкості синусного вузла; синоатріальна блокада; нестабільна чи гостра серцева недостатність; наявність штучного водія ритму, що працює у режимі постійної стимуляції; нестабільна стенокардія; AV-блокада ІІІ ступеня; одночасне застосування з сильними інгібіторами ізоферментів системи цитохрому P450 3А4, такими як протигрибкові засоби групи азолів (кетоконазол, ітраконазол), антибіотики з групи макролідів (кларитроміцин, еритроміцин для внутрішнього прийому, джозаміцин, телімі нефазодон; дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; застосування у жінок репродуктивного віку, які не дотримуються надійних заходів контрацепції; вагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека препарату в цій віковій групі не вивчалася). З обережністю: помірно виражена печінкова недостатність (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю), тяжка ниркова недостатність (Cl креатиніну менше 15 мл/хв), вроджене подовження інтервалу QT; одночасне застосування грейпфрутового соку; нещодавно перенесений інсульт; пігментна дегенерація сітківки ока (retinitis pigmentosa); артеріальна гіпотензія; ХСН IV функціонального класу за класифікацією NYHA; одночасне застосування з калійнесберігаючі діуретиками.Вагітність та лактаціяДослідження на тваринах продемонстрували присутність репродуктивної токсичності, ембріотоксичності та тератогенної дії. Препарат Бравадин протипоказаний для застосування при вагітності у зв'язку з недостатньою кількістю даних з безпеки. Застосування препарату Бравадин у період грудного вигодовування протипоказане. Невідомо, чи проникає івабрадин у грудне молоко. При необхідності застосування препарату Бравадин у період лактації грудне вигодовування слід припинити.Побічна діяЗастосування івабрадину вивчалося у клінічних дослідженнях за участю майже 45 000 пацієнтів. Найбільш часті побічні ефекти івабрадину, зміна світлосприйняття (фотопсія) та брадикардія носили дозозалежний характер і були пов'язані з механізмом дії івабрадину. Частота побічних реакцій, зазначених у клінічних дослідженнях, наведена у вигляді наступної градації: дуже часто – ≥1/10; часто – від ≥1/100 до <1/10; нечасто – від ≥1/1000 до <1/100; рідко – від ≥1/10000 до <1/1000; дуже рідко – від <1/10000; частота невідома - не може бути оцінена на основі наявних даних. З боку органу зору: дуже часто – зміна світлосприйняття (фотопсія)*; часто - нечіткість зору; нечасто – диплопія, порушення зору. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. З боку серця та судин: часто – брадикардія**, AV-блокада І ступеня (подовжений інтервал PQ на ЕКГ), шлуночкова екстрасистолія, неконтрольована зміна АТ, фібриляція передсердь***; нечасто - відчуття серцебиття, надшлуночкова екстрасистолія, виражене зниження артеріального тиску, можливо пов'язане з брадикардією; дуже рідко – AV-блокада II та III ступеня, синдром слабкості синусного вузла. З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – нудота, запор, діарея, біль у животі. З боку нервової системи: часто - головний біль (особливо в 1-й місяці терапії), запаморочення, можливо пов'язане з брадикардією; нечасто - непритомність, можливо пов'язана з брадикардією. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – задишка. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – шкірний висип, ангіоневротичний набряк; рідко - еритема, свербіж шкіри, кропив'янка. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – спазми м'язів. Лабораторні та інструментальні дані: нечасто гіперурикемія, еозинофілія, підвищення концентрації креатиніну в плазмі крові, подовження інтервалу QT на ЕКГ. Загальні розлади та порушення в місці введення: нечасто – астенія, підвищена стомлюваність, можливо пов'язані з брадикардією; рідко – нездужання, можливо пов'язане з брадикардією. * Зміна світлосприйняття (фотопсія) відзначалося у 14,5% пацієнтів і описувалося як минуща зміна яскравості в обмеженій зоні зорового поля. Як правило, подібні явища провокувалися різкою зміною інтенсивності висвітлення. Також можуть виникати фотопсії, які можуть мати вигляд ореолу, розпадання зорової картинки на окремі частини (стробоскопічний та калейдоскопічний ефекти), виявлятися у вигляді яскравих кольорових спалахів або множинних зображень (персистенція сітківки). В основному фотопсія з'являлася в перші 2 місяці лікування, але в подальшому могла виникати повторно. Вираженість фотопсії, як правило, була слабкою або помірною. Поява фотопсії припинялася на тлі продовження терапії (77,5% випадків) або після завершення терапії.Менш ніж у 1% пацієнтів поява фотопсії стала причиною зміни їхнього способу життя або відмови від терапії. ** Брадикардія відзначалася у 3,3% пацієнтів, особливо у перші 2-3 місяці терапії, у >0,5% пацієнтів розвивалася виражена брадикардія з ЧСС не більше 40 уд./хв. *** Фібриляція передсердь спостерігалася у 5,3% пацієнтів, які отримували івабрадин, порівняно з 3,8% пацієнтів, які отримували плацебо. Відповідно до аналізу об'єднаних даних клінічних досліджень з періодом спостереження не менше 3 місяців, виникнення фібриляції передсердь спостерігалося у 4,86% пацієнтів, які приймали івабрадин, порівняно з 4,08% у контрольних групах.Взаємодія з лікарськими засобамиФармакодинамічна взаємодія Одночасне застосування не рекомендується ЛЗ, що подовжують інтервал QT: антиаритмічні засоби, що подовжують інтервал QT (наприклад, хінідин, дизопірамід, беприділ, соталол, ібутилід, аміодарон); ЛЗ, що подовжують інтервал QT, що не відносяться до антиаритмічних засобів (наприклад пімозід, зіпрасідон, сертиндол, мефлохін, галофантрин, пентамідин, цизаприд, еритроміцин для внутрішньовенного введення). Одночасне застосування івабрадину та ЛЗ, що подовжують інтервал QT, не рекомендується, оскільки ушкодження ЧСС може спричинити додаткове подовження інтервалу QT. За потреби одночасного застосування потрібен ретельний контроль ЕКГ. Одночасне застосування, що вимагає обережності Калійнесберігаючі діуретики (тіазидні та петльові). Гіпокаліємія може збільшити ризик розвитку аритмії. Оскільки застосування івабрадину може викликати брадикардію, поєднання гіпокаліємії та брадикардії є сприятливим фактором для розвитку тяжкої форми аритмії, особливо у пацієнтів із синдромом подовженого інтервалу QT як вродженим, так і викликаним застосуванням ЛЗ. Фармакокінетична взаємодія Цитохром P450 (ізофермент CYP3A4). Івабрадин піддається метаболізму в печінці за участю тільки ізоферменту CYP3A4 і є дуже слабким інгібітором цього цитохрому. Не впливає на метаболізм та концентрацію в плазмі інших субстратів (сильні, помірні та слабкі інгібітори) ізоферменту CYP3A4. Інгібітори та індуктори ізоферменту CYP3A4 можуть вступати у взаємодію з івабрадином та надавати клінічно значний вплив на його метаболізм та фармакокінетичні властивості. Інгібітори ізоферменту CYP3A4 підвищують, а індуктори ізоферменту CYP3A4 знижують концентрацію івабрадину у плазмі. Підвищення концентрації івабрадину в плазмі може викликати ризик розвитку тяжкої брадикардії. Одночасне застосування протипоказане Одночасне застосування з сильними інгібіторами ізоферменту CYP3A4, такими як протигрибкові засоби групи азолів (кетоконазол, ітраконазол), антибіотики з групи макролідів (кларитроміцин, еритроміцин для внутрішнього прийому, джозаміцин, телітроміцин), інгібінофіноз Сильні інгібітори ізоферменту CYP3A4 - кетоконазол (200 мг 1 раз на добу) або джозаміцин (1 г 2 рази на добу) - підвищують середню концентрацію івабрадину в плазмі у 7-8 разів. Помірні інгібітори ізоферменту CYP3A4. Одночасне застосування івабрадину та дилтіазему або верапамілу (ЛЗ, що уріжають серцевий ритм) у здорових добровольців та пацієнтів супроводжувалося збільшенням AUC у 2-3 рази та додатковим ушкодженням ЧСС на 5 уд/хв. Одночасне застосування не рекомендується Грейпфрутовий сік. При одночасному застосуванні з грейпфрутовим соком спостерігалося підвищення концентрації івабрадину в плазмі в 2 рази. Під час застосування івабрадину вживання грейпфрутового соку не рекомендується. Одночасне застосування, що вимагає обережності Помірні інгібітори ізоферменту CYP3A4. Одночасне застосування івабрадину з іншими помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, флуконазол) можливе, якщо ЧСС у спокої становить понад 70 уд/хв. Рекомендована початкова доза івабрадину 2,5 мг 2 рази на день. Необхідний контроль ЧСС. Індуктори ізоферменту CYP3A4. Індуктори ізоферменту CYP3A4 (наприклад рифампіцин, барбітурати, фенітоїн та ЛЗ, що містять звіробій продірявлений) можуть знижувати концентрацію в плазмі крові та активність івабрадину та вимагати підбір більш високої дози. Одночасне застосування івабрадину в дозі 10 мг 2 рази на добу та ЛЗ, що містять звіробій продірявлений, знижує AUC івабрадину в 2 рази. Одночасне застосування ЛЗ, що містять звіробій продірявлений, та івабрадину не рекомендується. Одночасне застосування з іншими ЛЗ Відсутній клінічно значущий вплив на фармакодинаміку та фармакокінетику івабрадину при одночасному застосуванні з інгібіторами протонної помпи (омепразол, лансопразол), інгібіторами ФДЕ-5 (силденафіл), інгібіторами ГМГ-КоА-редуктазині . Івабрадин не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику симвастатину, амлодипіну, лацидипіну, фармакокінетику та фармакодинаміку дигоксину, варфарину та фармакодинаміку ацетилсаліцилової кислоти. Одночасне застосування івабрадину та інгібіторів АПФ, АРА II, бета-адреноблокаторів, діуретиків, антагоністів альдостерону, нітратів короткої та пролонгованої дії, інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, фібратів, інгібіторів протонної помпи, аґтицети не супроводжувалося зміною профілю безпеки терапії, що проводиться.Спосіб застосування та дозиВсередину, 2 рази на добу (вранці та ввечері) під час їди. Стабільна стенокардія. Початкова доза, що рекомендується, становить 10 мг/добу (по 1 табл. 5 мг 2 рази на добу). Через 3-4 тижні терапії доза може бути збільшена до 15 мг на добу (по 1 табл. 7,5 мг 2 рази на добу) залежно від терапевтичного ефекту. Якщо під час застосування препарату Бравадин ЧСС у спокої уріджується менше 50 уд./хв або у пацієнта виникають симптоми, пов'язані з брадикардією (запаморочення, підвищена стомлюваність або виражене зниження АТ), дозу препарату Бравадин необхідно зменшити до 2,5 мг (по 1/2 таблетки 5 мг) 2 рази на добу. Терапію препаратом Бравадин слід припинити, якщо при зниженні дози препарату Бравадин ЧСС залишається менше 50 уд./хв або зберігаються симптоми вираженої брадикардії. ХСН. Початкова доза, що рекомендується, становить 10 мг/добу (по 1 табл. 5 мг 2 рази на добу). Через 2 тижні терапії доза може бути збільшена до 15 мг/добу (по 1 табл. 7,5 мг 2 рази на добу), якщо ЧСС у спокої стабільно більше 60 уд./хв або зменшена до 2,5 мг (по 1/ 2 таблетки 5 мг) 2 рази на добу, якщо ЧСС стабільно менше 50 уд/хв або у пацієнта виникають симптоми, пов'язані з брадикардією (запаморочення, підвищена стомлюваність або виражене зниження артеріального тиску). Якщо значення ЧСС знаходиться в діапазоні 50-60 уд/хв, рекомендується застосовувати препарат Бравадин у дозі 5 мг 2 рази на добу. Якщо під час застосування препарату Бравадин ЧСС у спокої уріжається менше 50 уд./хв або виникають симптоми, пов'язані з брадикардією, для пацієнтів, які отримують Бравадин у дозі 5 мг 2 рази на добу або 7,5 мг 2 рази на добу, доза препарату має бути знижена. Якщо у пацієнтів, які отримують препарат Бравадин у дозі 2,5 мг (по 1/2 табл. 5 мг) 2 рази на добу або 5 мг 2 рази на добу, ЧСС у спокої стабільно більше 60 уд/хв, доза препарату Бравадин ® може бути збільшена. Якщо ЧСС залишається менше 50 уд./хв або у пацієнта зберігаються симптоми, пов'язані з брадикардією, терапію Бравадін слід припинити. Пацієнти старші 75 років. Пацієнтам у віці 75 років та старше лікування слід починати з нижчої дози. Початкова доза, що рекомендується, становить 2,5 мг (по 1/2 табл. 5 мг) 2 рази на добу. Надалі доза може бути збільшена. Порушення функції нирок. Пацієнтам з порушенням функції нирок (Cl креатиніну більше 15 мл/хв) корекція дози не потрібна. Початкова доза, що рекомендується, — 10 мг/добу (по 1 табл. 5 мг 2 рази на добу). Через 3-4 тижні терапії доза може бути збільшена до 15 мг на добу (по 1 табл. 7,5 мг 2 рази на добу). У зв'язку з недостатністю клінічних даних препарат Бравадин слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з Cl креатиніну менше 15 мл/хв. Порушення функції печінки. Корекція дози не потрібна у пацієнтів з легким ступенем печінкової недостатності (до 7 балів за шкалою Чайлд-П'ю). Слід бути обережними при застосуванні препарату Бравадин у пацієнтів з помірною печінковою недостатністю (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю). Пацієнти з тяжкою печінковою недостатністю (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) – застосування препарату Бравадин протипоказано. Діти та підлітки. Безпека та ефективність івабрадину у дітей та підлітків віком до 18 років не встановлені.ПередозуванняКруглі, злегка двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою блідо-оранжевого кольору, з фаскою. Вид на зламі: біла шорстка маса з плівковою оболонкою блідо-жовтогарячого кольору.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПорушення серцевого ритму. Препарат Бравадин неефективний при лікуванні або для профілактики аритмії, його ефективність знижується при виникненні тахіаритмії (наприклад, шлуночкова або надшлуночкова тахікардія). Застосування препарату Бравадин не рекомендується у пацієнтів з фібриляцією передсердь (миготлива аритмія) або іншими видами аритмій, пов'язаних із функцією синусного вузла. При застосуванні препарату Бравадин® рекомендується проводити клінічне спостереження за пацієнтами щодо виявлення фібриляції передсердь (пароксизмальна або постійна форма), що включає дослідження ЕКГ за наявності клінічних показань (наприклад, погіршення перебігу стенокардії, поява відчуття серцебиття, нерегулярність серцевого ритму). Ризик розвитку фібриляції передсердь може підвищуватися у пацієнтів із ХСН, які приймають препарат Бравадин. Фібриляція передсердь частіше зустрічалася у пацієнтів, які одночасно приймали івабрадин з аміодароном або антиаритмічними препаратами І класу. Пацієнти з ХСН та порушеннями внутрішньошлуночкової провідності (блокада лівої або правої ніжки пучка Гіса) та шлуночковою диссинхронією повинні перебувати під ретельним наглядом. Застосування у пацієнтів із брадикардією. Застосування препарату Бравадин протипоказане у пацієнтів з ЧСС менше 70 уд/хв у стані спокою до початку терапії. Якщо при застосуванні препарату Бравадин ЧСС у спокої уріджується менше 50 уд./хв або у пацієнта спостерігаються симптоми, пов'язані з брадикардією (запаморочення, підвищена стомлюваність або виражене зниження артеріального тиску), дозу препарату необхідно зменшити. Якщо при зниженні дози препарату Бравадин ЧСС залишається менше 50 уд./хв або зберігаються симптоми, пов'язані з брадикардією, терапію препаратом Бравадин слід припинити. Комбіноване застосування у складі антиангінальної терапії. Одночасне застосування препарату Бравадин з БКК, що уріжають пульс (верапаміл, дилтіазем), не рекомендується. При одночасному застосуванні з нітратами або БКК, похідними дигідропіридину (амлодипін), зміна профілю безпеки терапії не відзначалося. Не встановлено, що одночасне застосування з БКК, похідними дигідропіридину, підвищує ефективність івабрадину. ХСН. Можливість застосування препарату Бравадин розглядається тільки у пацієнтів із стабільним перебігом ХСН. При застосуванні препарату Бравадин у пацієнтів з ХСН IV функціонального класу за класифікацією NYHA слід бути обережними у зв'язку з обмеженою кількістю даних щодо застосування у цієї групи пацієнтів. Інсульт. Не рекомендується застосування препарату Бравадин відразу після перенесеного інсульту через відсутність даних щодо ефективності та безпеки в даний період. Зорові функції. Препарат Бравадин впливає на функцію сітківки ока. В даний час не був виявлений токсичний вплив на сітківку ока, проте вплив препарату Бравадин на сітківку ока при тривалому застосуванні (понад 1 рік) на даний момент невідомий. У разі виникнення будь-яких порушень зорового сприйняття, не зазначених у цьому описі, застосування препарату Бравадин слід припинити. При застосуванні препарату Бравадин у пацієнтів з пігментною дегенерацією сітківки слід бути обережним. Артеріальна гіпотензія. Препарат Бравадин слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з артеріальною гіпотензією (недостатня кількість клінічних даних). Застосування препарату Бравадин протипоказане у пацієнтів з тяжкою артеріальною гіпотензією (сАД менше 90 мм рт.ст. і дАД менше 50 мм рт.ст.). Фібриляція передсердь (миготлива аритмія) - порушення серцевого ритму. Не доведено збільшення ризику розвитку тяжкої брадикардії на фоні застосування препарату Бравадин при відновленні синусового ритму під час фармакологічної кардіоверсії. Проте, через відсутність достатньої кількості даних, при можливості відстрочити планову електричну кардіоверсію, застосування препарату Бравадин слід припинити за 24 години до її проведення. Застосування у пацієнтів з уродженим синдромом подовженого інтервалу QT або приймаючих ЛЗ, що подовжують інтервал QT. Препарат Бравадин не застосовується у пацієнтів з вродженим синдромом подовженого інтервалу QT, а також приймаючих ЛЗ, що подовжують інтервал QT. За потреби одночасного застосування потрібен суворий контроль ЕКГ. Ушкодження ЧСС внаслідок застосування препарату Бравадин може посилити подовження інтервалу QT та спровокувати розвиток важкої форми аритмії, зокрема поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует». Пацієнти з артеріальною гіпертензією, які потребують зміни гіпотензивної терапії. У клінічному дослідженні випадки підвищення артеріального тиску зустрічалися частіше у групі пацієнтів, які приймали івабрадин (7,1%), у порівнянні з групою плацебо (6,1%). Такі випадки траплялися особливо часто безпосередньо після зміни гіпотензивної терапії, мали тимчасовий характер і не впливали на ефективність терапії івабрадином. При зміні гіпотензивної терапії у пацієнтів з ХСН, які приймають препарат Бравадин®, слід контролювати артеріальний тиск через певні інтервали часу. Помірна печінкова недостатність. Слід бути обережними при застосуванні препарату Бравадин у пацієнтів з помірною печінковою недостатністю (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю). Тяжка ниркова недостатність. Слід бути обережними при застосуванні препарату Бравадин у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (Cl креатиніну менше 15 мл/хв). Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин. Препарат Бравадин містить лактозу, тому препарат протипоказаний пацієнтам з дефіцитом лактази, непереносимістю лактози, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції. Вплив на здатність керувати автомобілем, механізмами. Було проведено дослідження за участю здорових добровольців з метою оцінити можливий вплив івабрадину на здатність керувати автомобілем, за результатами якого здатність керувати автомобілем не змінювалася. Однак у постмаркетинговому періоді повідомлялося про випадки погіршення здатності керувати автотранспортом унаслідок симптомів, пов'язаних із порушенням зору. Препарат Бравадин може викликати тимчасову зміну світлосприйняття (переважно у вигляді фотопсії), що має братися до уваги при керуванні автотранспортом або іншими механізмами при різкій зміні інтенсивності світла, особливо в нічний час.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаамлодипін + периндоприл таблетки на 1 таблетку 5 мг + 4 мг/10 мг + 4 мг/5 мг + 8 мг/10 мг + 8 мг речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 6,935 мг/13,870 мг/6,935 мг/13,870 мг, еквівалентно амлодипіну 5 мг/10 мг/5 мг/10 мг Периндоприлу ербумін А субстанція – гранули 21,000 мг/21,000 мг/42,000 мг/42,000 мг, містить периндоприлу ербуміну 4 мг/4 мг/8 мг/8 мг Допоміжні речовини: Целюлоза мікрокристалічна, крохмаль прежелатинізований, карбоксиметилкрохмаль натрію, гідрокарбонат натрію, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеаратОпис лікарської формиТаблетки 5 мг + 4 мг: Круглі, злегка двоопуклі таблетки з фаскою, від білого до майже білого кольору. Таблетки 10 мг + 4 мг: Капсулоподібні, двоопуклі таблетки з ризиком на одній стороні, від білого до майже білого кольору. Таблетки 5 мг + 8 мг: Круглі, двоопуклі таблетки з фаскою, від білого до майже білого кольору. Таблетки 10 мг + 8 мг: Круглі, двоопуклі таблетки з фаскою, з ризиком на одній стороні, від білого майже білого кольору.Фармакотерапевтична групагіпотензивний комбінований засіб (інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту [АПФ] + блокатор «повільних» кальцієвих каналів [БМКК])ФармакокінетикаВеличина абсорбції амлодипіну та периндоприлу при застосуванні комбінованого лікарського препарату Дальнева® суттєво не відрізняється від такої при застосуванні їх як монопрепарати. Амлодипін Після прийому внутрішньо амлодипін повільно абсорбується із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ). Прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну. Максимальна концентрація (Сmax) амлодипіну в плазмі досягається через 6-12 годин після прийому препарату внутрішньо. Абсолютна біодоступність становить 64-80%. Об'єм розподілу – приблизно 21 л/кг. У дослідженнях in vitro було показано, що близько 97,5% циркулюючого амлодипіну пов'язано з білками плазми. Кінцевий період напіввиведення (Т½) із плазми становить 35-50 годин, що дозволяє приймати препарат 1 раз на добу. Амлодипін метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів, при цьому 10% прийнятої дози амлодипіну виводиться у незміненому вигляді та 60% нирками – у вигляді метаболітів. Амлодипін не виводиться з організму за допомогою діалізу. Час досягнення Сmax(ТСmax) амлодипіну в плазмі крові не відрізняється у пацієнтів похилого віку та молодшого віку. У пацієнтів похилого віку відзначається уповільнення кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення площі під кривою «концентрація-час» (AUC). Збільшення AUC та Т½ у пацієнтів з ХСН відповідає передбачуваній величині для цієї вікової групи. У пацієнтів з порушенням функції нирок зміни концентрації амлодипіну в плазмі не корелюють зі ступенем ниркової недостатності. Можливе незначне подовження Т½. Дані щодо застосування амлодипіну пацієнтами з печінковою недостатністю обмежені. У пацієнтів з печінковою недостатністю спостерігається зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до подовження Т½ та збільшення AUC приблизно на 40-60%. Периндоприл Після прийому периндоприл швидко всмоктується і досягає Сmaxв плазмі протягом 1 години. Т½ периндоприлу з плазми становить приблизно 1 годину. Периндоприл не має фармакологічної активності, є проліками. Приблизно 27% від загальної кількості, прийнятої внутрішньо периндоприлу, потрапляє в кровообіг у вигляді активного метаболіту – периндоприлату. Крім периндоприлату утворюються ще 5 метаболітів, які не мають фармакологічної активності. Сmax у плазмі крові досягається через 3-4 години після прийому внутрішньо. Прийом їжі зменшує біодоступність периндоприлу, тому препарат слід приймати 1 раз на добу, вранці, перед їдою. Існує лінійна залежність концентрації периндоприлу в плазмі від величини прийнятої всередину дози. Об'єм розподілу вільного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Зв'язок периндоприлату з білками плазми (переважно з АПФ) становить 20% і залежить від його концентрації. Периндоприлат виводиться нирками, Т½ незв'язаної фракції становить приблизно 17 годин, тому рівноважний стан досягається протягом 4-х діб після прийому внутрішньо. Виведення периндоприлату сповільнене у пацієнтів похилого віку, а також у пацієнтів із серцевою та нирковою недостатністю (див. розділ «Спосіб застосування та дози»), тому спостереження за такими пацієнтами повинно включати регулярний контроль концентрації креатиніну та вмісту калію в плазмі крові. Діалізний кліренс периндоприлату становить 70 мл/хв. Фармакокінетика периндоприлу порушена у пацієнтів із цирозом печінки: його печінковий кліренс зменшується у 2 рази. Тим не менш, кількість периндоприлату, що утворюється, не зменшується, тому не потрібно корекції дози (див. розділи «Спосіб застосування та дози» та «Особливі вказівки»).ФармакодинамікаАмлодипін Амлодипін – БМКК, похідне дигідропіридину. Амлодипін пригнічує трансмембранний перехід іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судинної стінки. Антигіпертензивна дія амлодипіну обумовлена ​​прямим розслаблюючим впливом на гладком'язові клітини судинної стінки. Детальний механізм, за допомогою якого амлодипін здійснює антиангінальну дію, не цілком встановлений, але відомо, що амлодипін зменшує загальне ішемічне навантаження за допомогою двох дій: викликає розширення периферичних артеріол, зменшуючи загальний периферичний судинний опір (ОПСС) (постнавантаження). Оскільки частота серцевих скорочень (ЧСС) у своїй не змінюється, потреба міокарда в кисні знижується; викликає розширення коронарних артерій та артеріол як у ішемізованій, так і в інтактній зонах. Їх дилатація збільшує надходження кисню до міокарда у пацієнтів з вазоспастичною стенокардією (стенокардія Принцметала або варіантна стенокардія). У пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ) прийом амлодипіну 1 раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску (АТ) у положенні стоячи і лежачи протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія розвивається повільно, у зв'язку з чим розвиток гострої гіпотензії нехарактерний. У пацієнтів зі стенокардією прийом амлодипіну 1 раз на добу збільшує загальний час фізичного навантаження, збільшує час до розвитку нападу стенокардії та до появи депресії сегмента ST на 1 мм, а також знижує частоту нападів стенокардії та споживання нітрогліцерину під язик. Амлодипін не чинить несприятливих метаболічних ефектів і не впливає на концентрацію ліпідів плазми. Препарат може застосовуватися у пацієнтів із супутньою бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Ішемічна хвороба серця (ІХС) Результати оцінки ефективності свідчать про те, що прийом амлодипіну характеризується меншою кількістю випадків госпіталізації щодо стенокардії та проведення процедур реваскуляризації у пацієнтів з ІХС. Периндоприл Периндоприл – інгібітор ферменту, що перетворює ангіотензин I на ангіотензин II. АПФ, або кініназа II, є екзопептидазою, яка здійснює як перетворення ангіотензину I на судинозвужувальну речовину ангіотензин II, так і розпад брадикініну, що має судинорозширювальну дію, до неактивного гептапептиду. Оскільки АПФ інактивує брадикінін, пригнічення АПФ супроводжується підвищенням активності як циркулюючої, так і тканинної калікреїн-кінінової системи, при цьому також активується система простагландинів. Периндоприл має терапевтичну дію завдяки активному метаболіту, периндоприлату. Інші метаболіти не мають інгібуючої дії на АПФ в умовах in vitro. Артеріальна гіпертензія Периндоприл є препаратом для лікування артеріальної гіпертензії будь-якого ступеня тяжкості. На тлі його застосування відзначається зниження як систолічного, так і діастолічного АТ у положенні «лежачи» та «стоячи». Периндоприл зменшує ОПСС, що призводить до зниження артеріального тиску та поліпшення периферичного кровотоку без зміни ЧСС. Як правило, прийом периндоприлу збільшує нирковий кровообіг, швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) при цьому не змінюється. Антигіпертензивна дія препарату досягає максимуму через 4-6 годин після одноразового прийому внутрішньо та зберігається протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія через 24 години після одноразового застосування внутрішньо становить близько 87-100% від максимального антигіпертензивного ефекту. Зниження АТ досягається досить швидко. Терапевтичний ефект настає через 1 місяць від початку терапії і не супроводжується тахіфілаксією. Припинення лікування не викликає ефекту "рикошету". Периндоприл має судинорозширювальну дію, сприяє відновленню еластичності великих артерій та структури судинної стінки дрібних артерій, а також зменшує гіпертрофію лівого шлуночка. Стабільна ІХС Ефективність застосування периндоприлу у пацієнтів (12218 пацієнтів віком від 18 років) зі стабільною ІХС без клінічних симптомів хронічної серцевої недостатності (ХСН) вивчалась у ході 4-річного дослідження. 90% учасників дослідження раніше перенесли гострий інфаркт міокарда та/або процедуру реваскуляризації. Більшість пацієнтів отримували крім досліджуваного препарату стандартну терапію, включаючи антиагреганти, гіполіпідемічні засоби та бета-адреноблокатори. Як основний критерій ефективності була обрана комбінована кінцева точка, що включає серцево-судинну смертність, нефатальний інфаркт міокарда та/або зупинку серця з успішною реанімацією. Терапія периндоприлом третбутиламіном у дозі 8 мг/добу 1 раз на день (еквівалентно 10 мг периндоприлу аргініну) призводила до суттєвого зниження абсолютного ризику щодо комбінованої кінцевої точки на 1,9 % у пацієнтів, які раніше перенесли інфаркт міокарда та/або процедуру реваскуляру. абсолютного ризику становило 2,2% порівняно з групою плацебо. Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) Є дані клінічних досліджень комбінованої терапії із застосуванням інгібітору АПФ та антагоніста рецептора ангіотензину II (АРА II). Протипоказано застосування інгібіторів АПФ у поєднанні з АРА II у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Є дані клінічного дослідження з вивчення позитивного впливу від додавання аліскірену до стандартної терапії інгібітором АПФ або АРА II у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та/або хронічним захворюванням нирок, або кардіоваскулярним захворюванням, які мають поєднання цих захворювань. Дослідження було припинено достроково у зв'язку з зростанням ризику виникнення несприятливих результатів. Кардіоваскулярна смерть та інсульт відзначалися частіше у групі пацієнтів, які отримують аліскірен, порівняно з групою плацебо; також небажані явища та серйозні небажані явища особливого інтересу (гіперкаліємія, артеріальна гіпотензія та порушення функції нирок) реєструвалися частіше у групі аліскірену, ніж у групі плацебо. Амлодипін + периндоприл Ефективність при тривалому застосуванні амлодипіну в комбінації з периндоприлом і атенололу в комбінації з бендрофлуметіазидом у пацієнтів віком від 40 до 79 років з АГ та, щонайменше, з трьома з перелічених додаткових факторів ризику: гіпертрофія лівого шлуночка діабет 2 типу, атеросклероз периферичних артерій, раніше перенесений інсульт або транзиторна ішемічна атака, чоловіча стать, вік 55 років і старше, мікроальбумінурія або протеїнурія, куріння, загальний холестерин/холестерин ліпопротеїдів високої щільності ≥ 6, ранній розвиток ASCOT-BPLA. Основний критерій оцінки ефективності – комбінований показник частоти нефатального інфаркту міокарда (у тому числі безболевого) та летальних наслідків ІХС. Частота ускладнень, передбачених основним критерієм оцінки, у групі амлодипін/периндоприл була на 10% нижчою, ніж у групі атенолол/бендрофлуметіазид, проте ця відмінність не була статистично достовірною. У групі амлодипін/периндоприл відзначалося достовірне зниження частоти ускладнень, передбачених додатковими критеріями ефективності (крім фатальної та нефатальної серцевої недостатності).Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія та/або ішемічна хвороба серця: стабільна стенокардія напруги у пацієнтів, яким потрібна терапія периндоприлом та амлодипіном.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до периндоприлу або інших інгібіторів АПФ, амлодипіну та інших похідних дигідропіридину, а також допоміжних речовин, що входять до складу препарату. Ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) в анамнезі (у тому числі на фоні прийому інших інгібіторів АПФ). Спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк. Одночасне застосування з аліскіреном та лікарськими препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами) засобами" і "Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка"). Одночасне застосування з АРА II у пацієнтів з діабетичною нефропатією (див. розділ «Особливі вказівки»). Одночасне застосування з інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад, з препаратами, що містять сакубітрил) через високий ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Екстракорпоральна терапія, що веде до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"). Виражений двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки, що функціонує (див. розділ «Особливі вказівки»). Тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст.). Шок (включно з кардіогенним). Обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (наприклад, клінічно суттєвий стеноз аорти). Гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда. Ниркова недостатність (кліренс креатиніну менше 60 мл/хв). Вагітність та період грудного вигодовування. Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Стеноз ниркової артерії (у тому числі двосторонній), єдина функціонуюча нирка, печінкова недостатність, ниркова недостатність, системні захворювання сполучної тканини (у тому числі системний червоний вовчак, склеродермія), терапія імунодепресантами, алопуринолом, прокаїнамоз об'єм циркулюючої крові (ОЦК) (прийом діуретиків, безсольова дієта, блювання, діарея), атеросклероз, цереброваскулярні захворювання, ІХС з тяжким обструктивним ураженням коронарних артерій, гострий інфаркт міокарда (і період протягом 1 місяця після нього), нестабільна синусового вузла (виражена тахікардія, брадикардія), реноваскулярна гіпертензія, цукровий діабет, первинний гіперальдостеронізм, ХСН, одночасне застосування інгібіторів або індукторів ізоферменту CYP3A4,дантролену, естрамустину, калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, калійвмісних замінників харчової солі, препаратів літію, кларитроміцину, такролімусу, циклоспорину, гіперкаліємії, хірургічного втручання/загальна анестезія, пацієнтів похилого віку. гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®), десенсибілізуюча терапія, аферез ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ), аортальний стеноз/мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГОКМП), застосування у пацієнтів негроїдної раси NYHA класифікації.калійвмісних замінників харчової солі, препаратів літію, кларитроміцину, такролімусу, циклоспорину, гіперкаліємію, хірургічне втручання/загальна анестезія, пацієнти похилого віку, пригнічення кістковомозкового кровотворення, обтяжений алергологічний анамнез або ангіо ), десенсибілізуюча терапія, аферез ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНГ), аортальний стеноз/мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП), застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІVфункціонального класу за клас.калійвмісних замінників харчової солі, препаратів літію, кларитроміцину, такролімусу, циклоспорину, гіперкаліємію, хірургічне втручання/загальна анестезія, пацієнти похилого віку, пригнічення кістковомозкового кровотворення, обтяжений алергологічний анамнез або ангіо ), десенсибілізуюча терапія, аферез ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНГ), аортальний стеноз/мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП), застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІVфункціонального класу за клас.пригнічення кістковомозкового кровотворення, обтяжений алергологічний анамнез або ангіоневротичний набряк в анамнезі, проведення гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®), десенсибілізуюча терапія, аферез ліпопротеїнів низькій щільності (ЛПНДПіП) застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІVфункціонального класу за класифікацією NYHA.пригнічення кістковомозкового кровотворення, обтяжений алергологічний анамнез або ангіоневротичний набряк в анамнезі, проведення гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®), десенсибілізуюча терапія, аферез ліпопротеїнів низькій щільності (ЛПНДПіП) застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІVфункціонального класу за класифікацією NYHA.застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІVфункціонального класу за класифікацією NYHA.застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІVфункціонального класу за класифікацією NYHA.Вагітність та лактаціяПрепарат Дальнєва протипоказаний при вагітності. Препарат Дальнєва® не рекомендований для застосування у період грудного вигодовування. Необхідно оцінити значущість терапії для матері, щоб прийняти рішення про припинення грудного вигодовування або скасування препарату. Вагітність Амлодипін Безпека застосування амлодипіну при вагітності не встановлена. В експериментальних дослідженнях на тваринах фетотоксична та ембріотоксична дія препарату встановлена ​​при застосуванні його у високих дозах. Застосування при вагітності можливе лише у разі відсутності безпечнішої альтернативи, і коли захворювання несе більший ризик для матері та плода. Периндоприл Застосування інгібіторів АПФ не рекомендовано до застосування у І триместрі вагітності (див. розділ «Особливі вказівки»). Застосування інгібіторів АПФ протипоказане у II та III триместрах вагітності (див. розділи «Протипоказання» та «Особливі вказівки»). На даний момент немає незаперечних епідеміологічних даних про тератогенний ризик при прийомі інгібіторів АПФ у І триместрі вагітності. Проте невелике збільшення ризику виникнення порушень розвитку плода виключити не можна. При плануванні вагітності слід відмінити препарат Дальнєва® та призначити інші гіпотензивні засоби, дозволені для застосування при вагітності. При встановленні вагітності слід негайно припинити терапію інгібіторами АПФ та, за необхідності, призначити іншу терапію. Відомо, що вплив інгібіторів АПФ на плід у ІІ та ІІІ триместрах вагітності може призводити до порушення його розвитку (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) та розвитку ускладнень у новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо пацієнтка отримувала інгібітори АПФ у II або III триместрі вагітності, рекомендується провести ультразвукове дослідження для оцінки стану кісток черепа та функції нирок плода/дитини. Новонароджені, матері яких отримували інгібітори АПФ під час вагітності, повинні перебувати під ретельним медичним контролем через ризик розвитку артеріальної гіпотензії (див. розділи «Протипоказання» та «Особливі вказівки»). Період грудного вигодовування Амлодипін Амлодипін виділяється із грудним молоком. Частка материнської дози, отриманої немовлям, оцінили з міжквартильним діапазоном 3-7 %, але з більше 15 %. Про вплив амлодипіну на немовлят невідомо. Рішення про продовження/припинення терапії або грудного вигодовування слід приймати з огляду на користь від годування груддю для дитини та користь від прийому амлодипіну для матері. Периндоприл Внаслідок відсутності інформації, що стосується застосування периндоприлу в період годування груддю, прийом периндоприлу не рекомендований, краще дотримуватися в період годування груддю альтернативного лікування з більш вивченим профілем безпеки, особливо при вигодовуванні новонароджених або недоношених дітей. Лікарський препарат Дальнєва® не слід призначати дітям та підліткам віком до 18 років, оскільки відсутні дані про ефективність та безпеку застосування периндоприлу та амлодипіну у цих груп пацієнтів як у монотерапії, так і у складі комбінованої терапії.Побічна діяа. Резюме профілю безпеки Найчастіші небажані реакції при прийомі периндоприлу та амлодипіну у вигляді монотерапії: набряк, сонливість, запаморочення, головний біль (особливо на початку лікування), дисгевзія (перекручення смаку), парестезія, порушення зору (включаючи диплопію), дзвін у вухах, вертиго, відчуття серцебиття, «припливи» крові до шкіри обличчя, артеріальна гіпотензія (і симптоми, пов'язані з цим), задишка, кашель, біль у животі, нудота, блювання, диспепсія, зміна частоти та характеру стільця, діарея, запор, свербіж шкіри, висипання на шкірі , екзантема, припухлість у ділянці суглобів (припухлість у ділянці кісточок), спазми м'язів, підвищена стомлюваність, астенія. б. Перелік небажаних реакцій Наведені нижче небажані реакції, зазначені при проведенні клінічних досліджень та/або післяреєстраційному застосуванні в монотерапії периндоприлом та амлодипіном, наведені у вигляді наступної градації: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100, < 1/10); нечасто (≥ 1/1000, < 1/100); рідко (≥1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000); частота невідома (не може бути оцінена на основі наявних даних). Небажані реакції представлені у вигляді таблиці MedDRA Класи та системи органів Небажані реакції Частота Амлодипін Периндоприл Інфекційні та паразитарні захворювання Риніт Не часто Дуже рідко Порушення з боку крові та лімфатичної системи Еозинофілія - Не часто* Лейкопенія/нейтропенія (див. розділ «Особливі вказівки») Дуже рідко Дуже рідко Агранулоцитоз/панцитопенія (див. розділ «Особливі вказівки») - Дуже рідко Тромбоцитопенія (див. розділ «Особливі вказівки») Дуже рідко Дуже рідко Гемолітична анемія у пацієнтів з вродженою недостатністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази (див. розділ «Особливі вказівки») - Дуже рідко Порушення з боку імунної системи Гіперчутливість Дуже рідко Не часто Порушення з боку обміну речовин та харчування Гіперкаліємія, оборотна після відміни препарату (див. розділ «Особливі вказівки») - Не часто* Гіперглікемія Дуже рідко - Гіпонатріємія - Не часто* Гіпоглікемія (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами» та «Особливі вказівки») - Не часто* Порушення психіки Лабільність настрою (включаючи тривогу) Не часто Не часто Безсоння Не часто - Депресія Не часто - Порушення сну - Не часто Порушення з боку нервової системи Запаморочення (особливо на початку лікування) Часто Часто Головний біль (особливо на початку лікування) Часто Часто Сонливість (особливо на початку лікування) Часто Не часто* Дисгезія (перекручення смаку) Не часто Часто Парестезія Не часто Часто Непритомні стани Не часто Не часто* Сплутаність свідомості Рідко Дуже рідко Гіпестезія Не часто - Тремор Не часто - Гіпертонус Дуже рідко - Периферична нейропатія Дуже рідко - Інсульт, можливо, внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів із групи високого ризику (див. розділ «Особливі вказівки») - Дуже рідко Екстрапірамідні порушення (екстрапірамідний синдром) Частота невідома - Порушення з боку органу зору Порушення зору Часто Часто Диплопія Часто - Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Дзвін у вухах Не часто Часто Вертіго - Часто Порушення з боку серця Відчуття серцебиття Часто Не часто* Тахікардія - Не часто* Стенокардія (див. розділ «Особливі вказівки») - Дуже рідко Інфаркт міокарда, можливий внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів із групи високого ризику (див. розділ «Особливі вказівки») Дуже рідко Дуже рідко Аритмія (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь) Не часто Дуже рідко Порушення з боку судин «Припливи» крові до шкіри обличчя Часто - Артеріальна гіпотензія (і симптоми, пов'язані з артеріальною гіпотензією) Не часто Часто Васкуліт Дуже рідко Не часто* Синдром Рейно - Частота невідома Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Кашель Не часто Часто Задишка Часто Часто Бронхоспазм - Не часто Еозинофільна пневмонія - Дуже рідко Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Біль в животі Часто Часто Нудота Часто Часто Блювота Не часто Часто Диспепсія Часто Часто Діарея Часто Часто Запор Часто Часто Зміна частоти та характеру стільця Часто - Сухість слизової оболонки ротової порожнини Не часто Не часто Гіперплазія ясен Дуже рідко - Панкреатит Дуже рідко Дуже рідко Гастрит Дуже рідко - Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Гепатит, жовтяниця Дуже рідко - Цитолітичний або холестатичний гепатит (див. розділ «Особливі вказівки») - Дуже рідко Підвищення активності «печінкових» ферментів у плазмі крові Дуже рідко (найчастіше у поєднанні з холестазом) Рідко Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Екзантема Не часто Часто Висипання на шкірі Не часто Часто Кожний зуд Не часто Часто Гіпергідроз Не часто Не часто Алопеція Не часто - Пурпура Не часто - Зміна кольору шкіри Не часто - Пухирчатка - Не часто* Ангіоневротичний набряк особи, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосових складок та/або гортані (див. розділ «Особливі вказівки») Дуже рідко Не часто Кропивниця (див. розділ «Особливі вказівки») Не часто Не часто Реакції фоточутливості Дуже рідко Не часто* Мультиформна еритема Дуже рідко Дуже рідко Набряк Квінке (ангіоневротичний набряк) Дуже рідко - Синдром Стівенса-Джонсона Дуже рідко - Ексфоліативний дерматит Дуже рідко - Загострення псоріазу - Рідко Токсичний епідермальний некроліз Частота невідома - Підвищене потовиділення Не часто Не часто Порушення з боку скелетном'язової та сполучної тканини Біль у спині Не часто - Припухлість у ділянці суглобів (припухлість у ділянці кісточок) Часто - М'язові спазми Часто Часто Артралгія Не часто Не часто* Міалгія Не часто Не часто* Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Порушення сечовипускання, ніктурія, поллакіурія Не часто - Гостра ниркова недостатність - Дуже рідко Ниркова недостатність - Не часто Порушення з боку статевих органів та молочної залози еректильна дисфункція Не часто Не часто Гінекомастія Не часто - Загальні розлади та порушення у місці введення Набряки Дуже часто - Периферичні набряки - Не часто* Підвищена стомлюваність Часто - Астенія Часто Часто Біль у грудній клітці Не часто Не часто* нездужання Не часто Не часто* Біль Не часто - Лихоманка - Не часто* Лабораторні та інструментальні дані Збільшення маси тіла, зниження маси тіла Не часто - Підвищення концентрації сечовини у плазмі крові - Не часто* Підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові - Не часто* Підвищення концентрації білірубіну у плазмі крові - Рідко Зниження гемоглобіну та гематокриту - Дуже рідко Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій Падіння - Не часто* *Оцінку частоти небажаних реакцій, виявлених за спонтанними повідомленнями, проведено на підставі даних результатів клінічних досліджень. Повідомлялося про розвиток синдрому неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНСАДГ) при одночасному застосуванні з іншими інгібіторами АПФ. СНСАДГ можна вважати дуже рідкісним можливим ускладненням, пов'язаним із лікуванням інгібіторами АПФ, у тому числі з периндоприлом.Взаємодія з лікарськими засобамиАмлодипін Нерекомендовані поєднання лікарських засобів Дантролен (внутрішньовенне введення) У лабораторних тварин були відзначені випадки фібриляції шлуночків із летальним кінцем та колапсом на фоні застосування верапамілу та внутрішньовенного введення дантролену, що супроводжувалися гіперкаліємією. Внаслідок ризику розвитку гіперкаліємії слід виключити одночасний прийом БМКК, у тому числі амлодипіну, у пацієнтів, що схильні до злоякісної гіпертермії, а також при лікуванні злоякісної гіпертермії. Поєднання лікарських засобів, що потребують особливої ​​уваги Індуктори ізоферменту CYP3A4: при одночасному застосуванні з індукторами ізоферменту CYP3A4 концентрація амлодипіну в плазмі може змінюватися. Тому необхідно контролювати АТ та коригувати дозу як під час, так і після їх одночасного застосування, особливо у разі застосування з потужними індукторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцин, препарати Звіробою продірявленого). Інгібітори ізоферменту CYP3A4: одночасний прийом амлодипіну та потужних, або помірних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 (інгібітори протеази, протигрибкові препарати групи азолів, макроліди, наприклад, еритроміцин або кларитроміцин, при верапаміл або ди. Клінічні прояви зазначених фармакокінетичних відхилень можуть бути більш вираженими у пацієнтів похилого віку. У зв'язку з чим може знадобитися моніторинг клінічного стану та корекція дози. У пацієнтів, які приймають амлодипін одночасно з кларитроміцином, підвищений ризик розвитку гіпотензії. Слід проводити ретельне спостереження за станом пацієнтів, які приймають периндоприл одночасно з кларитроміцином. Поєднання лікарських засобів, що потребують уваги Амлодипін посилює антигіпертензивну дію гіпотензивних препаратів. Такролімус: існує ризик збільшення сироваткової концентрації такролімусу при одночасному застосуванні з амлодипіном. Щоб уникнути розвитку токсичних ефектів такролімусу при одночасному застосуванні цих препаратів потрібен моніторинг сироваткової концентрації такролімусу та корекція його дози за потреби. Циклоспорин: дослідження щодо вивчення взаємодії циклоспорину з амлодипіном у здорових добровольців або інших груп населення не проводилися, за винятком пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, у яких відзначалася варіабельність підвищення найменших концентрацій циклоспорину в плазмі (в середньому від 0% до 40%). Слід розглянути можливість контролю сироваткової концентрації циклоспорину у пацієнтів після трансплантації нирки при одночасному застосуванні з амлодипіном. При необхідності доза циклоспорину має бути знижена. Симвастатин: при одночасному застосуванні кількох доз амлодипіну по 10 мг та симвастатину 80 мг було відзначено збільшення експозиції симвастатину на 77 % порівняно з ізольованим прийомом симвастатину. У пацієнтів, які приймають препарат Дальнєва у дозі 10 мг + 4 мг або 10 мг + 8 мг, слід обмежити прийом симвастатину до 20 мг на добу. Одночасний прийом амлодипіну та вживання грейпфрутів або грейпфрутового соку не рекомендується у зв'язку з можливим підвищенням біодоступності амлодипіну у деяких пацієнтів, що, в свою чергу, може призвести до посилення ефектів зниження АТ. Інгібітори тTOR(mammalianTargetofRapamycin – мета рапамицина ссавців): інгібітори mTOR, такі як сиролімус, темсіролімус і еверолімус, є субстрати ізоферменту CYP3A. Амлодипін є слабким інгібітором ізоферменту CYP3A. При одночасному застосуванні з інгібіторами mTOR амлодипін може підвищувати їхню експозицію. Кларитроміцин: Кларитроміцин є інгібітором ізоферменту CYP3A4. Існує підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії у пацієнтів, які одночасно застосовують кларитроміцин з амлодипіном. Ретельне спостереження за пацієнтами рекомендується при одночасному застосуванні амлодипіну з кларитроміцином. Одночасне застосування бета-адреноблокаторів (бісопролол, метопролол) та альфа- та бета-адреноблокатора карведилолу при ХСН: підвищує ризик розвитку артеріальної гіпотензії та погіршення перебігу ХСН у пацієнтів з неконтрольованою або латентнопротікаючою ХСН (підсилення). Крім цього, бета-адреноблокатори можуть зменшити надмірну рефлекторну симпатичну серцеву активацію на тлі супутньої ХСН. При одночасному застосуванні амлодипін може підвищувати системну експозицію тасонерміну у плазмі. У таких випадках необхідний регулярний контроль концентрації тасонерміну в плазмі та корекція дози при необхідності. Інші комбінації лікарських засобів Препарати кальцію можуть зменшити ефект БМКК. При одночасному застосуванні БМКК з препаратами літію (для амлодипіну дані відсутні) можливе посилення прояву їхньої нейротоксичності (нудота, блювання, діарея, атаксія, тремор, шум у вухах). У ході клінічних досліджень лікарських взаємодій амлодипін не впливав на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину, варфарину. Одноразовий прийом 100 мг силденафілу у пацієнтів з есенціальною гіпертензією не впливає на параметри фармакокінетики амлодипіну. Периндоприл Дані клінічних досліджень показують, що подвійна блокада РААС внаслідок одночасного застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену призводить до збільшення частоти виникнення таких небажаних явищ, як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з ситуаціями, коли застосовується лише один препарат, що впливає на РААС (див. розділи "Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка", "Протипоказання", "Особливі вказівки"). Лікарські засоби, що викликають гіперкаліємію Деякі препарати можуть збільшувати ризик розвитку гіперкаліємії: аліскірен, солі калію, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, АРА II, нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), гепарин, імунодепресанти, такі як циклоспорин або такролімус, триметоприм, ко-тримоксазол). Поєднання цих препаратів збільшує ризик розвитку гіперкаліємії. Циклоспорин: при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з циклоспорином можливий розвиток гіперкаліємії. Рекомендується контролювати вміст калію у сироватці крові. Гепарин: можливе підвищення вмісту калію у сироватці крові. Рекомендується контролювати вміст калію у сироватці крові. Одночасне застосування протипоказане Аліскірен та лікарські препарати, що містять аліскірен Одночасне застосування інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірним або тяжким порушенням функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. (Див. розділ «Протипоказання»). Зростає ризик розвитку гіперкаліємії, погіршення функції нирок, серцево-судинної захворюваності та смертності. Екстракорпоральна терапія Екстракорпоральні методи лікування, що ведуть до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями, такі як діаліз або гемофільтрація з використанням деяких високопроточних мембран (наприклад, поліакрилонітрилових), або аферез ЛПНГ з використанням декстрану сульфату, протипоказані через збільшення ризику розвитку тяжких анафілактоїд. розділ "Протипоказання"). Якщо пацієнту потрібна екстракорпоральна терапія, слід розглянути можливість використання іншого типу діалізної мембрани чи іншого класу гіпотензивних препаратів. Інгібітори нейтральної ендопептидази При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять сакубітрил (інгібітор неприлізину), зростає ризик розвитку ангіоневротичного набряку, через що одночасне застосування зазначених препаратів протипоказане. Інгібітори АПФ слід призначати не раніше ніж через 36 годин після відміни препаратів, що містять сакубітрил. Протипоказано призначення препаратів, що містять сакубітрил, пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, а також протягом 36 годин після відміни інгібіторів АПФ. Нерекомендовані поєднання лікарських засобів Аліскірен та лікарські препарати, що містять аліскірен У пацієнтів, які не мають цукрового діабету або порушення функції нирок, можливе підвищення ризику гіперкаліємії, погіршення функції нирок та підвищення частоти серцево-судинної захворюваності та смертності. Одночасне призначення інгібіторів АПФ та АРА II За наявними літературними даними, у пацієнтів із встановленим діагнозом атеросклерозу, серцевою недостатністю або цукровим діабетом з ураженням органів-мішеней одночасний прийом інгібіторів АПФ та АРА II призводить до збільшення частоти розвитку артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та погіршення функції нирок. порівняно із ситуаціями, коли застосовується лише один препарат, що впливає на РААС. Застосування подвійної блокади РААС (наприклад, одночасний прийом інгібіторів АПФ та АРА II) повинно бути обмежене поодинокими випадками із суворим контролем функції нирок, вмісту калію у плазмі крові та АТ (див. розділ «Особливі вказівки»). Естрамустін Одночасне застосування естрамустину з інгібіторами АПФ супроводжується підвищеним ризиком розвитку ангіоневротичного набряку. Ко-тримоксазол (триметоприм + сульфаметоксазол) При одночасному застосуванні з котримоксазолом (триметоприм + сульфаметоксазол) може підвищуватися ризик розвитку гіперкаліємії (див. розділ «Особливі вказівки»). Калійзберігаючі діуретики (наприклад, тріамтерен, амілорид) та солі калію Зазвичай вміст калію в плазмі залишається в межах норми, при цьому у деяких пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, може розвинутись гіперкаліємія. Застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактону, тріамтерену, еплеренону або амілориду), калійвмісних замінників кухонної солі, інших препаратів, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі може призвести до значного збільшення вмісту калію в сироватці крові. Слід також бути обережними при одночасному призначенні периндоприлу з іншими препаратами, здатними збільшувати вміст калію в сироватці крові, такими як триметоприм і ко-тримоксазол (триметоприм + сульфаметоксазол), так як відомо, що триметоприм діє як калійзберігаючий діуретик, такий якТому одночасне застосування периндоприлу з вищезазначеними препаратами не рекомендується. Якщо, однак, одночасне застосування показано, слід застосовувати з дотриманням запобіжних заходів та регулярним контролем вмісту калію в сироватці крові. Препарати літію При одночасному застосуванні препаратів літію та інгібіторів АПФ може виникати оборотне підвищення вмісту літію у плазмі крові та пов'язані з цим токсичні ефекти (важкі нейротоксичні ефекти). Одночасне застосування периндоприлу та препаратів літію не рекомендується. За необхідності проведення такої терапії необхідний регулярний контроль вмісту літію в плазмі (див. розділ «Особливі вказівки»). Поєднання лікарських засобів, що потребують особливої ​​уваги Гіпоглікемічні засоби (інсулін, похідні сульфонілсечовини) Згідно з даними, отриманими в епідеміологічних дослідженнях, інгібітори АПФ можуть посилювати гіпоглікемічний ефект інсуліну та похідних сульфонілсечовини з ризиком розвитку гіпоглікемії. Даний ефект найімовірніше можна спостерігати у перші тижні одночасного застосування та у пацієнтів з порушенням функції нирок. Калійнесберігаючі діуретики У пацієнтів, які отримують діуретики, особливо у пацієнтів з гіповолемією та/або зниженою концентрацією солей, на початку терапії периндоприлом може спостерігатися виражене зниження АТ, ризик розвитку якого можна зменшити шляхом відміни діуретичного засобу, заповненням втрати рідини або солей перед початком терапії периндоприлом, а також призначенням периндоприлу у низькій дозі з подальшим поступовим її збільшенням. При АГ у пацієнтів з гіповолемією або зниженим вмістом солей на фоні терапії діуретиками діуретики повинні бути або скасовані до початку застосування інгібітору АПФ (при цьому калійнесберігаючий діуретик може бути пізніше знову призначений), або інгібітор АПФ повинен бути призначений у низькій дозі з подальшим поступовим її збільшенням. . При застосуванні діуретиків у разі ХСН інгібітор АПФ повинен бути призначений у дуже низькій дозі, можливо, після зменшення дози одночасного калійнесберігаючого діуретика. У всіх випадках функція нирок (концентрація креатиніну в плазмі крові) повинна контролюватись у перші тижні застосування інгібіторів АПФ. Калійзберігаючі діуретики (застосування еплеренону, спіронолактону в дозах від 12,5 мг до 50 мг на добу та низьких доз інгібіторів АПФ) При лікуванні ХСН II-IV функціонального класу за класифікацією NYHA з фракцією викиду лівого шлуночка < 40 % у пацієнтів, які раніше отримували інгібітори АПФ та «петлеві» діуретики, існує ризик розвитку гіперкаліємії (з можливим летальним наслідком), особливо у разі недотримання рекомендацій щодо цієї комбінації. препаратів. Перед початком застосування цієї комбінації лікарських препаратів необхідно переконатися у відсутності гіперкаліємії та порушення функції нирок. Рекомендується регулярно контролювати концентрацію креатиніну та вміст калію в плазмі крові: щотижня у перший місяць лікування та щомісяця у подальшому. Рацекадотрил Повідомлялося про підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та рацекадотрилу (інгібітор енкефалінази). Тканинні активатори плазміногену В обсерваційних дослідженнях виявлено підвищену частоту розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ після застосування алтеплази для тромболітичної терапії ішемічного інсульту. Інгібітори mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсіролімус) У пацієнтів, які одночасно отримують терапію інгібіторами mTOR, підвищується ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Особливі вказівки»). НПЗЗ, включаючи високі дози ацетилсаліцилової кислоти (≥ 3 г/добу) Одночасне застосування інгібіторів АПФ з нестероїдними протизапальними засобами (ацетилсаліцилова кислота в дозі, що має протизапальну дію, інгібітори циклооксигенази-2 [ЦОГ-2] і неселективні нестероїдні протизапальні засоби), може призвести до зниження антигіпертензивної дії інгібіторів АПФ. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та НПЗЗ може призводити до погіршення функції нирок, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності, та збільшення вмісту калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів зі зниженою функцією нирок. Слід бути обережними при призначенні даної комбінації, особливо у пацієнтів похилого віку. Пацієнтам необхідно компенсувати втрату рідини та ретельно контролювати функцію нирок як на початку лікування, так і в процесі лікування. Поєднання лікарських засобів, що потребують уваги Інгібітори дипептидилпептидази IV (ДПП-IV) (гліптини), наприклад, лінагліптин, саксагліптин, сітагліптин, віллдагліптин Одночасне застосування з інгібіторами АПФ може збільшувати ризик розвитку ангіоневротичного набряку внаслідок пригнічення активності ДПП-IVгліптином. Симпатоміметики Можуть послаблювати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. Препарати золота При застосуванні інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, у пацієнтів, які отримують внутрішньовенно препарат золота (натрію ауротіомалат), були описані нітритоїдні реакції, з частотою виникнення «рідко» (симптомокомплекс, що включає гіперемію шкіри обличчя, нудоту, блювання, артеріальну гіпотензію). Алопуринол, імуносупресивні засоби, кортикостероїди (при системному застосуванні) та прокаїнамід Одночасне застосування з інгібіторами AПФ може супроводжуватися підвищеним ризиком розвитку лейкопенії, особливо у пацієнтів із наявними порушеннями функції нирок. Засоби для загальної анестезії Одночасне застосування інгібіторів АПФ та засобів для загальної анестезії може призводити до антигіпертензивного ефекту. Поєднання лікарських засобів, що потребують особливої ​​уваги Баклофен Можливе посилення антигіпертензивної дії. Слід контролювати АТ та функцію нирок, за необхідності провести корекцію дози амлодипіну. Поєднання препаратів, що потребує уваги Гіпотензивні засоби (наприклад, бета-адреноблокатори) та вазодилататори Можливе посилення антигіпертензивного ефекту периндоприлу та амлодипіну. Слід бути обережними при одночасному застосуванні з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами, оскільки при цьому можливе додаткове зниження АТ. Кортикостероїди (мінерало- та глюкокортикостероїди), тетракозактид Зниження антигіпертензивної дії (затримка рідини та іонів натрію внаслідок дії кортикостероїдів). Альфа-адреноблокатори (празозин, альфузозин, доксазозин, тамсулозин, теразозин) Посилення антигіпертензивної дії та підвищення ризику розвитку ортостатичної гіпотензії. Аміфостін Можливе посилення антигіпертензивного ефекту амлодипіну. Трициклічні антидепресанти/нейролептики/засоби для загальної анестезії Посилення антигіпертензивної дії та підвищення ризику розвитку ортостатичної гіпотензії.Спосіб застосування та дозиВсередину, по одній таблетці 1 раз на день, переважно вранці перед їдою. Доза лікарського препарату Дальнева® підбирається після раніше проведеного підбору доз окремих компонентів препарату: периндоприлу та амлодипіну у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та стабільною стенокардією. При терапевтичній необхідності доза лікарського препарату Дальнева® може бути змінена на підставі індивідуального підбору доз окремих компонентів: амлодипін 5 мг + периндоприл 4 мг або амлодипін 10 мг + периндоприл 4 мг, або амлодипін 5 мг + периндоприл 8 мг, або амлодипін 10 мг . Максимальна добова доза: амлодипін – 10 мг + периндоприл – 8 мг.ПередозуванняІнформація про передозування препаратом Дальнева відсутня. Амлодипін Інформація про передозування амлодипіном обмежена. Симптоми: виражене зниження АТ з можливим розвитком рефлекторної тахікардії та надмірної периферичної вазодилатації (ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у т.ч. з розвитком шоку та летального результату). Лікування: промивання шлунка, призначення активованого вугілля (особливо в перші 2 години після передозування), підтримання функції серцево-судинної системи, підвищене положення нижніх кінцівок, контроль ОЦК та діурезу, симптоматична та підтримуюча терапія. Для відновлення тонусу судин – застосування судинозвужувальних засобів (за відсутності протипоказань до їх застосування), для усунення наслідків блокади кальцієвих каналів – внутрішньовенне введення розчину глюконату. Гемодіаліз неефективний. Периндоприл Дані передозування периндоприлом обмежені. Симптоми: виражене зниження артеріального тиску, шок, порушення водно-електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція легень, тахікардія, відчуття серцебиття, брадикардія, запаморочення, неспокій та кашель. Лікування: заходи невідкладної допомоги зводяться до виведення препарату з організму: промивання шлунка та/або призначення активованого вугілля з подальшим відновленням ОЦК. При вираженому зниженні артеріального тиску слід перевести пацієнта в положення «лежачи» на спині з піднятими ногами, за необхідності провести заходи для відновлення ОЦК (наприклад, внутрішньовенна інфузія 0,9 % розчину натрію хлориду). Також можливе внутрішньовенне введення катехоламінів. За допомогою гемодіалізу можна видалити периндоприл із системного кровотоку. При брадикардії, резистентної до терапії, може знадобитися імплантація електрокардіостимулятора. Необхідний динамічний контроль загального стану, концентрації креатиніну та вмісту електролітів у плазмі крові.Запобіжні заходи та особливі вказівкиОсобливі вказівки, що стосуються периндоприлу та амлодипіну, застосовні і до лікарського препарату Дальнєва®. Амлодипін Ефективність та безпека застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не встановлено. Серцева недостатність Лікування пацієнтів із серцевою недостатністю слід проводити з обережністю. При застосуванні амлодипіну у пацієнтів з ХСН III та IV функціонального класу за класифікацією NYHA можливий розвиток набряку легень. БМКК, включаючи амлодипін, необхідно з обережністю застосовувати у пацієнтів з ХСН у зв'язку з можливим збільшенням ризику розвитку небажаних явищ з боку серцево-судинної системи та смертності. Печінкова недостатність У пацієнтів з порушенням функції печінки Т(½) та AUCамлодипіну збільшуються. Рекомендації щодо дозування препарату не встановлені. Прийом амлодипіну необхідно почати з найнижчих доз і дотримуватися запобіжних заходів як на початку лікування, так і при збільшенні дози. Пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю підвищувати дозу слід поступово, забезпечуючи ретельний моніторинг клінічного стану. Пацієнти похилого віку У пацієнтів похилого віку збільшення дози слід проводити з обережністю (див. розділ «Спосіб застосування та дози» та «Фармакологічні властивості. Фармакокінетика»). Ниркова недостатність Пацієнти з нирковою недостатністю можуть приймати амлодипін у стандартних дозах. Зміни плазмових концентрацій амлодипіну не корелюють зі ступенем ниркової недостатності. Амлодипін не виводиться з організму за допомогою діалізу. Мітральний стеноз/аортальний стеноз/ГЗКМП Амлодипін протипоказаний пацієнтам із обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка. Синдром «скасування» Незважаючи на відсутність у БМКК синдрому «скасування», припинення лікування препаратом Дальнєва бажано проводити поступово, зменшуючи дозу препарату. Амлодипін не запобігає розвитку синдрому «скасування» при різкому припиненні прийому бета-адреноблокаторів. Периферичні набряки Незначно або помірно виражені периферичні набряки були найчастішим небажаним явищем амлодипіну у клінічних дослідженнях. Частота виникнення периферичних набряків зростає зі збільшенням дози (при застосуванні амлодипіну у дозі 2,5 мг, 5 мг та 10 мг на добу набряки виникали відповідно у 1,8 %, 3 % та 10 % пацієнтів). Слід ретельно диференціювати периферичні набряки, пов'язані із застосуванням амлодипіну, від симптомів прогресування лівшлуночкової серцевої недостатності. Інше Необхідна підтримка гігієни зубів та спостереження у стоматолога (для запобігання болючості, кровоточивості та гіперплазії ясен). Периндоприл Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) При застосуванні інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, в окремих випадках може спостерігатися розвиток ангіоневротичного набряку особи, губ, язика, голосових складок та/або гортані. Це може статися у будь-який період. При появі цих симптомів застосування препарату Дальнева® повинно бути негайно припинено, пацієнт повинен спостерігатися доти, доки ознаки набряку не зникнуть повністю. препарати. Ангіоневротичний набряк, що супроводжується набряком язика або гортані, може призвести до обструкції дихальних шляхів та летального результату.5 мл) та/або забезпечити прохідність дихальних шляхів. Пацієнт повинен перебувати під медичним наглядом до повного та стійкого зникнення симптомів. У пацієнтів, в анамнезі яких відзначався набряк Квінке, не пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ, може бути підвищений ризик його розвитку на фоні застосування препаратів цієї групи (див. розділ "Протипоказання"). У поодиноких випадках на тлі терапії інгібіторами АПФ розвивається інтестинальний ангіоневротичний набряк (ангіоневротичний набряк кишечника). При цьому у пацієнтів відзначається біль у животі як ізольований симптом або у поєднанні з нудотою та блюванням, у деяких випадках без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальній сироватковій концентрації С1-естерази. Діагноз встановлюється за допомогою комп'ютерної томографії черевної порожнини, ультразвукового дослідження або на момент хірургічного втручання. Симптоми зникають після припинення інгібіторів АПФ. Тому у пацієнтів з болем у животі, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні диференціального діагнозу необхідно враховувати можливість розвитку інтестинального ангіоневротичного набряку (див. розділ «Побічна дія»). При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад, темсиролімусом, еверолімусом, сиролімусом) або ДПП-IV (гліптинами, включаючи віллдагліптин) підвищується ризик розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад, набряк верхніх дихальних шляхів). ) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Слід виявляти обережність на початку терапії рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад, тимсиролімусом, еверолімусом, сиролімусом) або гліптинами, включаючи віллдагліптин, при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ. Анафілактоїдні реакції при проведенні процедур десенсибілізації Є окремі повідомлення про розвиток тривалих, що загрожують життю анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої терапії отрутою перетинчастокрилих комах. У цих пацієнтів анафілактоїдної реакції вдавалося уникнути шляхом тимчасової відміни інгібіторів АПФ, а при випадковому прийомі препарату анафілактоїдна реакція виникала знову. Анафілактоїдні реакції при проведенні аферезу ЛПНЩ за допомогою декстрану сульфату У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні аферезу ЛПНЩ з використанням декстрану сульфату можуть розвиватися анафілактоїдні реакції, що загрожують життю. Для запобігання анафілактоїдної реакції слід тимчасово припинити терапію інгібітором АПФ перед кожною процедурою аферезу ЛПНЩ з використанням декстрану сульфату. Нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія та анемія У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, можливі випадки розвитку нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів з нормальною функцією нирок без інших обтяжливих факторів нейтропенія розвивається рідко. Особливою обережністю периндоприл слід застосовувати у пацієнтів із системними захворюваннями сполучної тканини, на фоні прийому імунодепресантів, алопуринолу або прокаїнаміду, особливо у пацієнтів з порушеною функцією нирок. У деяких пацієнтів виникали важкі інфекції, у ряді випадків стійкі до інтенсивної антибіотикотерапії. При призначенні периндоприлу таким пацієнтам рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів у крові. Пацієнти повинні повідомляти лікаря про будь-які ознаки інфекційних захворювань (наприклад, біль у горлі, гарячка). Реноваскулярна гіпертензія У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки на фоні терапії інгібіторами АПФ зростає ризик розвитку артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Прийом діуретиків може бути додатковим фактором ризику. Погіршення функції нирок може спостерігатися вже при незначній зміні концентрації креатиніну у сироватці, навіть у пацієнтів з одностороннім стенозом ниркової артерії. Подвійна блокада РААС Є дані, що свідчать про те, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену підвищує ризик розвитку гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Одночасне застосування інгібіторів АПФ з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Якщо терапія за допомогою подвійної блокади РААС визнана абсолютно необхідною, її слід проводити лише під суворим медичним контролем та при регулярному контролі функції нирок, вмісту електролітів у плазмі крові та АТ.Протипоказане застосування інгібіторів АПФ одночасно з АРА II у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів (див. розділ "Протипоказання"). Первинний гіперальдостеронізм Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом, як правило, не сприйнятливі до гіпотензивних препаратів, дія яких ґрунтується на інгібуванні РААС. Тому прийом препарату не рекомендовано. Артеріальна гіпотензія Інгібітори АПФ можуть викликати різке зниження артеріального тиску. Симптоматична гіпотензія рідко розвивається у пацієнтів без супутніх захворювань. Ризик вираженого зниження АТ підвищений у пацієнтів зі зниженим ОЦК, що може відзначатися на фоні терапії діуретиками, при дотриманні суворої дієти без солі, гемодіалізі, діареї та блюванні, а також у пацієнтів з тяжким ступенем АГ з високою активністю реніну (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами» та «Побічна дія»). У пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії необхідно ретельно контролювати АТ, функцію нирок та вміст калію у сироватці крові під час терапії лікарським препаратом Дальнєва®. Подібний підхід застосовується і у пацієнтів зі стенокардією та цереброваскулярними захворюваннями, у яких виражена артеріальна гіпотензія може призвести до інфаркту міокарда або порушення мозкового кровообігу. У разі розвитку артеріальної гіпотензії пацієнт повинен бути переведений у положення «лежачи» на спині з піднятими ногами. При необхідності слід заповнити ОЦК за допомогою внутрішньовенного введення 0,9% натрію розчину хлориду. Минуща артеріальна гіпотензія не є перешкодою для подальшого прийому препарату. Після відновлення ОЦК та АТ лікування може бути продовжено. Мітральний стеноз/аортальний стеноз/ГЗКМП Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, повинен обережно призначатися у пацієнтів з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка (аортальний стеноз, ГОКМП), а також у пацієнтів з мітральним стенозом. Амлодипін протипоказаний пацієнтам із обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка. Порушення функції нирок Пацієнтам з нирковою недостатністю (КК менше 60 мл/хв) рекомендується індивідуальний підбір доз периндоприлу та амлодипіну (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Таким пацієнтам необхідний регулярний контроль вмісту калію та концентрації креатиніну у сироватці крові (див. розділ «Побічна дія»). У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки на фоні терапії інгібіторами АПФ можливе підвищення концентрацій сечовини та креатиніну у сироватці крові, що зазвичай відбувається при відміні терапії. Найчастіше цей ефект відзначається у пацієнтів із нирковою недостатністю. Додаткова наявність реноваскулярної гіпертензії зумовлює підвищений ризик розвитку тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності у таких пацієнтів. У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без ознак ураження судин нирок можливе підвищення концентрацій сечовини та креатиніну в сироватці крові, особливо при одночасному призначенні периндоприлу з діуретиком, зазвичай незначне та минуще. Найчастіше цей ефект відзначається у пацієнтів із попереднім порушенням функції нирок. Порушення функції печінки У поодиноких випадках на фоні прийому інгібіторів АПФ виникає холестатична жовтяниця. При прогресуванні цього синдрому розвивається фульмінантний некроз печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому незрозумілий. У разі появи жовтяниці або значного підвищення активності «печінкових» ферментів у плазмі крові на фоні прийому інгібіторів АПФ слід припинити прийом препарату (див. розділ «Побічна дія») та звернутися до лікаря. Етнічні відмінності У пацієнтів негроїдної раси частіше, ніж у інших рас, на фоні застосування інгібіторів АПФ розвивається ангіоневротичний набряк. Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, може мати менш виражену антигіпертензивну дію у пацієнтів негроїдної раси порівняно з представниками інших рас. Можливо, ця відмінність зумовлена ​​тим, що у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією частіше відзначається низька активність реніну плазми крові. Кашель На тлі терапії інгібітором АПФ може виникати сухий кашель. Кашель тривалий час зберігається на фоні прийому препаратів цієї групи і зникає після їх відміни. Це слід враховувати під час проведення диференціальної діагностики кашлю. Хірургічні втручання/загальна анестезія У пацієнтів, яким планується проведення великого оперативного втручання та/або застосування засобів для загальної анестезії, що викликають гіпотензію, застосування периндоприлу може блокувати утворення ангіотензину II на тлі компенсаторного вивільнення реніну. Лікування слід припинити за добу до хірургічного втручання. При розвитку артеріальної гіпотензії за вказаним механізмом слід підтримувати артеріальний тиск шляхом заповнення ОЦК. Гіперкаліємія Інгібітори АПФ можуть викликати гіперкаліємію, оскільки вони пригнічують вивільнення альдостерону. Цей ефект зазвичай незначний у пацієнтів із нормальною функцією нирок. Однак у пацієнтів з порушенням функції нирок та/або у пацієнтів, які одночасно приймають препарати, що містять калій (включаючи калійвмісні замінники кухонної солі), калійзберігаючі діуретики, триметоприм або ко-тримоксазол (фіксована комбінація триметоприму і сульфаметоксазолу), і особливо антагон можливий розвиток гіперкаліємії. Факторами ризику гіперкаліємії є ниркова недостатність, порушення функції нирок, вік старше 70 років, цукровий діабет, інтеркурентні стани (зокрема, дегідратація, гостра декомпенсація ХСН, метаболічний ацидоз), одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад,спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид), препаратів калію або замінників калію кухонної солі або одночасне застосування інших препаратів, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі крові (наприклад, гепарин, ко-тримоксазол). Гіперкаліємія може призвести до серйозних порушень серцевого ритму, іноді з летальним кінцем. Калійзберігаючі діуретики та АРА II слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, та регулярно контролювати вміст калію у сироватці крові та функцію нирок (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»).ко-тримоксазол). Гіперкаліємія може призвести до серйозних порушень серцевого ритму, іноді з летальним кінцем. Калійзберігаючі діуретики та АРА II слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, та регулярно контролювати вміст калію у сироватці крові та функцію нирок (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»).ко-тримоксазол). Гіперкаліємія може призвести до серйозних порушень серцевого ритму, іноді з летальним кінцем. Калійзберігаючі діуретики та АРА II слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, та регулярно контролювати вміст калію у сироватці крові та функцію нирок (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Пацієнти з цукровим діабетом При призначенні препарату пацієнтам з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсуліну, протягом першого місяця терапії необхідно ретельно контролювати концентрацію глюкози в крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами») Застосування препарату Дальнева у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда не рекомендується через недостатній досвід клінічного застосування. Застосування при хронічних захворюваннях: Пацієнти з порушенням функції нирок Лікарський препарат Дальнєва може застосовуватися у пацієнтів з КК рівним або більше 60 мл/хв. Лікарський препарат Дальнєва протипоказаний до застосування у пацієнтів з КК менше 60 мл/хв. Таким пацієнтам рекомендується індивідуальний підбір доз периндоприлу та амлодипіну. Зміна концентрації амлодипіну в плазмі не корелює зі ступенем вираженості ниркової недостатності. Пацієнти похилого віку та пацієнти з порушенням функції печінки Необхідно зменшити початкову дозу препарату Дальнєва до найменшої дози амлодипіну (тобто до 1 таблетки амлодипін 5 мг + периндоприл 4 мг або амлодипін 5 мг + периндоприл 8 мг). Вплив на керування транспортними засобами: У зв'язку з можливістю виникнення запаморочення, сонливості та інших побічних ефектів на фоні застосування препарату Дальнева® необхідно дотримуватись обережності при керуванні транспортними засобами та роботі з іншими технічними пристроями, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, особливо на початку лікування та збільшення дози.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаамлодипін + периндоприл таблетки на 1 таблетку 5 мг + 4 мг/10 мг + 4 мг/5 мг + 8 мг/10 мг + 8 мг речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 6,935 мг/13,870 мг/6,935 мг/13,870 мг, еквівалентно амлодипіну 5 мг/10 мг/5 мг/10 мг Периндоприлу ербумін А субстанція – гранули 21,000 мг/21,000 мг/42,000 мг/42,000 мг, містить периндоприлу ербуміну 4 мг/4 мг/8 мг/8 мг Допоміжні речовини: Целюлоза мікрокристалічна, крохмаль прежелатинізований, карбоксиметилкрохмаль натрію, гідрокарбонат натрію, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеаратОпис лікарської формиТаблетки 5 мг + 4 мг: Круглі, злегка двоопуклі таблетки з фаскою, від білого до майже білого кольору. Таблетки 10 мг + 4 мг: Капсулоподібні, двоопуклі таблетки з ризиком на одній стороні, від білого до майже білого кольору. Таблетки 5 мг + 8 мг: Круглі, двоопуклі таблетки з фаскою, від білого до майже білого кольору. Таблетки 10 мг + 8 мг: Круглі, двоопуклі таблетки з фаскою, з ризиком на одній стороні, від білого майже білого кольору.Фармакотерапевтична групагіпотензивний комбінований засіб (інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту [АПФ] + блокатор «повільних» кальцієвих каналів [БМКК])ФармакокінетикаВеличина абсорбції амлодипіну та периндоприлу при застосуванні комбінованого лікарського препарату Дальнева® суттєво не відрізняється від такої при застосуванні їх як монопрепарати. Амлодипін Після прийому внутрішньо амлодипін повільно абсорбується із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ). Прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну. Максимальна концентрація (Сmax) амлодипіну в плазмі досягається через 6-12 годин після прийому препарату внутрішньо. Абсолютна біодоступність становить 64-80%. Об'єм розподілу – приблизно 21 л/кг. У дослідженнях in vitro було показано, що близько 97,5% циркулюючого амлодипіну пов'язано з білками плазми. Кінцевий період напіввиведення (Т½) із плазми становить 35-50 годин, що дозволяє приймати препарат 1 раз на добу. Амлодипін метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів, при цьому 10% прийнятої дози амлодипіну виводиться у незміненому вигляді та 60% нирками – у вигляді метаболітів. Амлодипін не виводиться з організму за допомогою діалізу. Час досягнення Сmax(ТСmax) амлодипіну в плазмі крові не відрізняється у пацієнтів похилого віку та молодшого віку. У пацієнтів похилого віку відзначається уповільнення кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення площі під кривою «концентрація-час» (AUC). Збільшення AUC та Т½ у пацієнтів з ХСН відповідає передбачуваній величині для цієї вікової групи. У пацієнтів з порушенням функції нирок зміни концентрації амлодипіну в плазмі не корелюють зі ступенем ниркової недостатності. Можливе незначне подовження Т½. Дані щодо застосування амлодипіну пацієнтами з печінковою недостатністю обмежені. У пацієнтів з печінковою недостатністю спостерігається зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до подовження Т½ та збільшення AUC приблизно на 40-60%. Периндоприл Після прийому периндоприл швидко всмоктується і досягає Сmaxв плазмі протягом 1 години. Т½ периндоприлу з плазми становить приблизно 1 годину. Периндоприл не має фармакологічної активності, є проліками. Приблизно 27% від загальної кількості, прийнятої внутрішньо периндоприлу, потрапляє в кровообіг у вигляді активного метаболіту – периндоприлату. Крім периндоприлату утворюються ще 5 метаболітів, які не мають фармакологічної активності. Сmax у плазмі крові досягається через 3-4 години після прийому внутрішньо. Прийом їжі зменшує біодоступність периндоприлу, тому препарат слід приймати 1 раз на добу, вранці, перед їдою. Існує лінійна залежність концентрації периндоприлу в плазмі від величини прийнятої всередину дози. Об'єм розподілу вільного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Зв'язок периндоприлату з білками плазми (переважно з АПФ) становить 20% і залежить від його концентрації. Периндоприлат виводиться нирками, Т½ незв'язаної фракції становить приблизно 17 годин, тому рівноважний стан досягається протягом 4-х діб після прийому внутрішньо. Виведення периндоприлату сповільнене у пацієнтів похилого віку, а також у пацієнтів із серцевою та нирковою недостатністю (див. розділ «Спосіб застосування та дози»), тому спостереження за такими пацієнтами повинно включати регулярний контроль концентрації креатиніну та вмісту калію в плазмі крові. Діалізний кліренс периндоприлату становить 70 мл/хв. Фармакокінетика периндоприлу порушена у пацієнтів із цирозом печінки: його печінковий кліренс зменшується у 2 рази. Тим не менш, кількість периндоприлату, що утворюється, не зменшується, тому не потрібно корекції дози (див. розділи «Спосіб застосування та дози» та «Особливі вказівки»).ФармакодинамікаАмлодипін Амлодипін – БМКК, похідне дигідропіридину. Амлодипін пригнічує трансмембранний перехід іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судинної стінки. Антигіпертензивна дія амлодипіну обумовлена ​​прямим розслаблюючим впливом на гладком'язові клітини судинної стінки. Детальний механізм, за допомогою якого амлодипін здійснює антиангінальну дію, не цілком встановлений, але відомо, що амлодипін зменшує загальне ішемічне навантаження за допомогою двох дій: викликає розширення периферичних артеріол, зменшуючи загальний периферичний судинний опір (ОПСС) (постнавантаження). Оскільки частота серцевих скорочень (ЧСС) у своїй не змінюється, потреба міокарда в кисні знижується; викликає розширення коронарних артерій та артеріол як у ішемізованій, так і в інтактній зонах. Їх дилатація збільшує надходження кисню до міокарда у пацієнтів з вазоспастичною стенокардією (стенокардія Принцметала або варіантна стенокардія). У пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ) прийом амлодипіну 1 раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску (АТ) у положенні стоячи і лежачи протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія розвивається повільно, у зв'язку з чим розвиток гострої гіпотензії нехарактерний. У пацієнтів зі стенокардією прийом амлодипіну 1 раз на добу збільшує загальний час фізичного навантаження, збільшує час до розвитку нападу стенокардії та до появи депресії сегмента ST на 1 мм, а також знижує частоту нападів стенокардії та споживання нітрогліцерину під язик. Амлодипін не чинить несприятливих метаболічних ефектів і не впливає на концентрацію ліпідів плазми. Препарат може застосовуватися у пацієнтів із супутньою бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Ішемічна хвороба серця (ІХС) Результати оцінки ефективності свідчать про те, що прийом амлодипіну характеризується меншою кількістю випадків госпіталізації щодо стенокардії та проведення процедур реваскуляризації у пацієнтів з ІХС. Периндоприл Периндоприл – інгібітор ферменту, що перетворює ангіотензин I на ангіотензин II. АПФ, або кініназа II, є екзопептидазою, яка здійснює як перетворення ангіотензину I на судинозвужувальну речовину ангіотензин II, так і розпад брадикініну, що має судинорозширювальну дію, до неактивного гептапептиду. Оскільки АПФ інактивує брадикінін, пригнічення АПФ супроводжується підвищенням активності як циркулюючої, так і тканинної калікреїн-кінінової системи, при цьому також активується система простагландинів. Периндоприл має терапевтичну дію завдяки активному метаболіту, периндоприлату. Інші метаболіти не мають інгібуючої дії на АПФ в умовах in vitro. Артеріальна гіпертензія Периндоприл є препаратом для лікування артеріальної гіпертензії будь-якого ступеня тяжкості. На тлі його застосування відзначається зниження як систолічного, так і діастолічного АТ у положенні «лежачи» та «стоячи». Периндоприл зменшує ОПСС, що призводить до зниження артеріального тиску та поліпшення периферичного кровотоку без зміни ЧСС. Як правило, прийом периндоприлу збільшує нирковий кровообіг, швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) при цьому не змінюється. Антигіпертензивна дія препарату досягає максимуму через 4-6 годин після одноразового прийому внутрішньо та зберігається протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія через 24 години після одноразового застосування внутрішньо становить близько 87-100% від максимального антигіпертензивного ефекту. Зниження АТ досягається досить швидко. Терапевтичний ефект настає через 1 місяць від початку терапії і не супроводжується тахіфілаксією. Припинення лікування не викликає ефекту "рикошету". Периндоприл має судинорозширювальну дію, сприяє відновленню еластичності великих артерій та структури судинної стінки дрібних артерій, а також зменшує гіпертрофію лівого шлуночка. Стабільна ІХС Ефективність застосування периндоприлу у пацієнтів (12218 пацієнтів віком від 18 років) зі стабільною ІХС без клінічних симптомів хронічної серцевої недостатності (ХСН) вивчалась у ході 4-річного дослідження. 90% учасників дослідження раніше перенесли гострий інфаркт міокарда та/або процедуру реваскуляризації. Більшість пацієнтів отримували крім досліджуваного препарату стандартну терапію, включаючи антиагреганти, гіполіпідемічні засоби та бета-адреноблокатори. Як основний критерій ефективності була обрана комбінована кінцева точка, що включає серцево-судинну смертність, нефатальний інфаркт міокарда та/або зупинку серця з успішною реанімацією. Терапія периндоприлом третбутиламіном у дозі 8 мг/добу 1 раз на день (еквівалентно 10 мг периндоприлу аргініну) призводила до суттєвого зниження абсолютного ризику щодо комбінованої кінцевої точки на 1,9 % у пацієнтів, які раніше перенесли інфаркт міокарда та/або процедуру реваскуляру. абсолютного ризику становило 2,2% порівняно з групою плацебо. Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) Є дані клінічних досліджень комбінованої терапії із застосуванням інгібітору АПФ та антагоніста рецептора ангіотензину II (АРА II). Протипоказано застосування інгібіторів АПФ у поєднанні з АРА II у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Є дані клінічного дослідження з вивчення позитивного впливу від додавання аліскірену до стандартної терапії інгібітором АПФ або АРА II у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та/або хронічним захворюванням нирок, або кардіоваскулярним захворюванням, які мають поєднання цих захворювань. Дослідження було припинено достроково у зв'язку з зростанням ризику виникнення несприятливих результатів. Кардіоваскулярна смерть та інсульт відзначалися частіше у групі пацієнтів, які отримують аліскірен, порівняно з групою плацебо; також небажані явища та серйозні небажані явища особливого інтересу (гіперкаліємія, артеріальна гіпотензія та порушення функції нирок) реєструвалися частіше у групі аліскірену, ніж у групі плацебо. Амлодипін + периндоприл Ефективність при тривалому застосуванні амлодипіну в комбінації з периндоприлом і атенололу в комбінації з бендрофлуметіазидом у пацієнтів віком від 40 до 79 років з АГ та, щонайменше, з трьома з перелічених додаткових факторів ризику: гіпертрофія лівого шлуночка діабет 2 типу, атеросклероз периферичних артерій, раніше перенесений інсульт або транзиторна ішемічна атака, чоловіча стать, вік 55 років і старше, мікроальбумінурія або протеїнурія, куріння, загальний холестерин/холестерин ліпопротеїдів високої щільності ≥ 6, ранній розвиток ASCOT-BPLA. Основний критерій оцінки ефективності – комбінований показник частоти нефатального інфаркту міокарда (у тому числі безболевого) та летальних наслідків ІХС. Частота ускладнень, передбачених основним критерієм оцінки, у групі амлодипін/периндоприл була на 10% нижчою, ніж у групі атенолол/бендрофлуметіазид, проте ця відмінність не була статистично достовірною. У групі амлодипін/периндоприл відзначалося достовірне зниження частоти ускладнень, передбачених додатковими критеріями ефективності (крім фатальної та нефатальної серцевої недостатності).Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія та/або ішемічна хвороба серця: стабільна стенокардія напруги у пацієнтів, яким потрібна терапія периндоприлом та амлодипіном.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до периндоприлу або інших інгібіторів АПФ, амлодипіну та інших похідних дигідропіридину, а також допоміжних речовин, що входять до складу препарату. Ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) в анамнезі (у тому числі на фоні прийому інших інгібіторів АПФ). Спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк. Одночасне застосування з аліскіреном та лікарськими препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами) засобами" і "Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка"). Одночасне застосування з АРА II у пацієнтів з діабетичною нефропатією (див. розділ «Особливі вказівки»). Одночасне застосування з інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад, з препаратами, що містять сакубітрил) через високий ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Екстракорпоральна терапія, що веде до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"). Виражений двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки, що функціонує (див. розділ «Особливі вказівки»). Тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст.). Шок (включно з кардіогенним). Обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (наприклад, клінічно суттєвий стеноз аорти). Гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда. Ниркова недостатність (кліренс креатиніну менше 60 мл/хв). Вагітність та період грудного вигодовування. Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Стеноз ниркової артерії (у тому числі двосторонній), єдина функціонуюча нирка, печінкова недостатність, ниркова недостатність, системні захворювання сполучної тканини (у тому числі системний червоний вовчак, склеродермія), терапія імунодепресантами, алопуринолом, прокаїнамоз об'єм циркулюючої крові (ОЦК) (прийом діуретиків, безсольова дієта, блювання, діарея), атеросклероз, цереброваскулярні захворювання, ІХС з тяжким обструктивним ураженням коронарних артерій, гострий інфаркт міокарда (і період протягом 1 місяця після нього), нестабільна синусового вузла (виражена тахікардія, брадикардія), реноваскулярна гіпертензія, цукровий діабет, первинний гіперальдостеронізм, ХСН, одночасне застосування інгібіторів або індукторів ізоферменту CYP3A4,дантролену, естрамустину, калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, калійвмісних замінників харчової солі, препаратів літію, кларитроміцину, такролімусу, циклоспорину, гіперкаліємії, хірургічного втручання/загальна анестезія, пацієнтів похилого віку. гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®), десенсибілізуюча терапія, аферез ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ), аортальний стеноз/мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГОКМП), застосування у пацієнтів негроїдної раси NYHA класифікації.калійвмісних замінників харчової солі, препаратів літію, кларитроміцину, такролімусу, циклоспорину, гіперкаліємію, хірургічне втручання/загальна анестезія, пацієнти похилого віку, пригнічення кістковомозкового кровотворення, обтяжений алергологічний анамнез або ангіо ), десенсибілізуюча терапія, аферез ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНГ), аортальний стеноз/мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП), застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІVфункціонального класу за клас.калійвмісних замінників харчової солі, препаратів літію, кларитроміцину, такролімусу, циклоспорину, гіперкаліємію, хірургічне втручання/загальна анестезія, пацієнти похилого віку, пригнічення кістковомозкового кровотворення, обтяжений алергологічний анамнез або ангіо ), десенсибілізуюча терапія, аферез ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНГ), аортальний стеноз/мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП), застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІVфункціонального класу за клас.пригнічення кістковомозкового кровотворення, обтяжений алергологічний анамнез або ангіоневротичний набряк в анамнезі, проведення гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®), десенсибілізуюча терапія, аферез ліпопротеїнів низькій щільності (ЛПНДПіП) застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІVфункціонального класу за класифікацією NYHA.пригнічення кістковомозкового кровотворення, обтяжений алергологічний анамнез або ангіоневротичний набряк в анамнезі, проведення гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®), десенсибілізуюча терапія, аферез ліпопротеїнів низькій щільності (ЛПНДПіП) застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІVфункціонального класу за класифікацією NYHA.застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІVфункціонального класу за класифікацією NYHA.застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІVфункціонального класу за класифікацією NYHA.Вагітність та лактаціяПрепарат Дальнєва протипоказаний при вагітності. Препарат Дальнєва® не рекомендований для застосування у період грудного вигодовування. Необхідно оцінити значущість терапії для матері, щоб прийняти рішення про припинення грудного вигодовування або скасування препарату. Вагітність Амлодипін Безпека застосування амлодипіну при вагітності не встановлена. В експериментальних дослідженнях на тваринах фетотоксична та ембріотоксична дія препарату встановлена ​​при застосуванні його у високих дозах. Застосування при вагітності можливе лише у разі відсутності безпечнішої альтернативи, і коли захворювання несе більший ризик для матері та плода. Периндоприл Застосування інгібіторів АПФ не рекомендовано до застосування у І триместрі вагітності (див. розділ «Особливі вказівки»). Застосування інгібіторів АПФ протипоказане у II та III триместрах вагітності (див. розділи «Протипоказання» та «Особливі вказівки»). На даний момент немає незаперечних епідеміологічних даних про тератогенний ризик при прийомі інгібіторів АПФ у І триместрі вагітності. Проте невелике збільшення ризику виникнення порушень розвитку плода виключити не можна. При плануванні вагітності слід відмінити препарат Дальнєва® та призначити інші гіпотензивні засоби, дозволені для застосування при вагітності. При встановленні вагітності слід негайно припинити терапію інгібіторами АПФ та, за необхідності, призначити іншу терапію. Відомо, що вплив інгібіторів АПФ на плід у ІІ та ІІІ триместрах вагітності може призводити до порушення його розвитку (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) та розвитку ускладнень у новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо пацієнтка отримувала інгібітори АПФ у II або III триместрі вагітності, рекомендується провести ультразвукове дослідження для оцінки стану кісток черепа та функції нирок плода/дитини. Новонароджені, матері яких отримували інгібітори АПФ під час вагітності, повинні перебувати під ретельним медичним контролем через ризик розвитку артеріальної гіпотензії (див. розділи «Протипоказання» та «Особливі вказівки»). Період грудного вигодовування Амлодипін Амлодипін виділяється із грудним молоком. Частка материнської дози, отриманої немовлям, оцінили з міжквартильним діапазоном 3-7 %, але з більше 15 %. Про вплив амлодипіну на немовлят невідомо. Рішення про продовження/припинення терапії або грудного вигодовування слід приймати з огляду на користь від годування груддю для дитини та користь від прийому амлодипіну для матері. Периндоприл Внаслідок відсутності інформації, що стосується застосування периндоприлу в період годування груддю, прийом периндоприлу не рекомендований, краще дотримуватися в період годування груддю альтернативного лікування з більш вивченим профілем безпеки, особливо при вигодовуванні новонароджених або недоношених дітей. Лікарський препарат Дальнєва® не слід призначати дітям та підліткам віком до 18 років, оскільки відсутні дані про ефективність та безпеку застосування периндоприлу та амлодипіну у цих груп пацієнтів як у монотерапії, так і у складі комбінованої терапії.Побічна діяа. Резюме профілю безпеки Найчастіші небажані реакції при прийомі периндоприлу та амлодипіну у вигляді монотерапії: набряк, сонливість, запаморочення, головний біль (особливо на початку лікування), дисгевзія (перекручення смаку), парестезія, порушення зору (включаючи диплопію), дзвін у вухах, вертиго, відчуття серцебиття, «припливи» крові до шкіри обличчя, артеріальна гіпотензія (і симптоми, пов'язані з цим), задишка, кашель, біль у животі, нудота, блювання, диспепсія, зміна частоти та характеру стільця, діарея, запор, свербіж шкіри, висипання на шкірі , екзантема, припухлість у ділянці суглобів (припухлість у ділянці кісточок), спазми м'язів, підвищена стомлюваність, астенія. б. Перелік небажаних реакцій Наведені нижче небажані реакції, зазначені при проведенні клінічних досліджень та/або післяреєстраційному застосуванні в монотерапії периндоприлом та амлодипіном, наведені у вигляді наступної градації: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100, < 1/10); нечасто (≥ 1/1000, < 1/100); рідко (≥1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000); частота невідома (не може бути оцінена на основі наявних даних). Небажані реакції представлені у вигляді таблиці MedDRA Класи та системи органів Небажані реакції Частота Амлодипін Периндоприл Інфекційні та паразитарні захворювання Риніт Не часто Дуже рідко Порушення з боку крові та лімфатичної системи Еозинофілія - Не часто* Лейкопенія/нейтропенія (див. розділ «Особливі вказівки») Дуже рідко Дуже рідко Агранулоцитоз/панцитопенія (див. розділ «Особливі вказівки») - Дуже рідко Тромбоцитопенія (див. розділ «Особливі вказівки») Дуже рідко Дуже рідко Гемолітична анемія у пацієнтів з вродженою недостатністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази (див. розділ «Особливі вказівки») - Дуже рідко Порушення з боку імунної системи Гіперчутливість Дуже рідко Не часто Порушення з боку обміну речовин та харчування Гіперкаліємія, оборотна після відміни препарату (див. розділ «Особливі вказівки») - Не часто* Гіперглікемія Дуже рідко - Гіпонатріємія - Не часто* Гіпоглікемія (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами» та «Особливі вказівки») - Не часто* Порушення психіки Лабільність настрою (включаючи тривогу) Не часто Не часто Безсоння Не часто - Депресія Не часто - Порушення сну - Не часто Порушення з боку нервової системи Запаморочення (особливо на початку лікування) Часто Часто Головний біль (особливо на початку лікування) Часто Часто Сонливість (особливо на початку лікування) Часто Не часто* Дисгезія (перекручення смаку) Не часто Часто Парестезія Не часто Часто Непритомні стани Не часто Не часто* Сплутаність свідомості Рідко Дуже рідко Гіпестезія Не часто - Тремор Не часто - Гіпертонус Дуже рідко - Периферична нейропатія Дуже рідко - Інсульт, можливо, внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів із групи високого ризику (див. розділ «Особливі вказівки») - Дуже рідко Екстрапірамідні порушення (екстрапірамідний синдром) Частота невідома - Порушення з боку органу зору Порушення зору Часто Часто Диплопія Часто - Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Дзвін у вухах Не часто Часто Вертіго - Часто Порушення з боку серця Відчуття серцебиття Часто Не часто* Тахікардія - Не часто* Стенокардія (див. розділ «Особливі вказівки») - Дуже рідко Інфаркт міокарда, можливий внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів із групи високого ризику (див. розділ «Особливі вказівки») Дуже рідко Дуже рідко Аритмія (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь) Не часто Дуже рідко Порушення з боку судин «Припливи» крові до шкіри обличчя Часто - Артеріальна гіпотензія (і симптоми, пов'язані з артеріальною гіпотензією) Не часто Часто Васкуліт Дуже рідко Не часто* Синдром Рейно - Частота невідома Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Кашель Не часто Часто Задишка Часто Часто Бронхоспазм - Не часто Еозинофільна пневмонія - Дуже рідко Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Біль в животі Часто Часто Нудота Часто Часто Блювота Не часто Часто Диспепсія Часто Часто Діарея Часто Часто Запор Часто Часто Зміна частоти та характеру стільця Часто - Сухість слизової оболонки ротової порожнини Не часто Не часто Гіперплазія ясен Дуже рідко - Панкреатит Дуже рідко Дуже рідко Гастрит Дуже рідко - Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Гепатит, жовтяниця Дуже рідко - Цитолітичний або холестатичний гепатит (див. розділ «Особливі вказівки») - Дуже рідко Підвищення активності «печінкових» ферментів у плазмі крові Дуже рідко (найчастіше у поєднанні з холестазом) Рідко Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Екзантема Не часто Часто Висипання на шкірі Не часто Часто Кожний зуд Не часто Часто Гіпергідроз Не часто Не часто Алопеція Не часто - Пурпура Не часто - Зміна кольору шкіри Не часто - Пухирчатка - Не часто* Ангіоневротичний набряк особи, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосових складок та/або гортані (див. розділ «Особливі вказівки») Дуже рідко Не часто Кропивниця (див. розділ «Особливі вказівки») Не часто Не часто Реакції фоточутливості Дуже рідко Не часто* Мультиформна еритема Дуже рідко Дуже рідко Набряк Квінке (ангіоневротичний набряк) Дуже рідко - Синдром Стівенса-Джонсона Дуже рідко - Ексфоліативний дерматит Дуже рідко - Загострення псоріазу - Рідко Токсичний епідермальний некроліз Частота невідома - Підвищене потовиділення Не часто Не часто Порушення з боку скелетном'язової та сполучної тканини Біль у спині Не часто - Припухлість у ділянці суглобів (припухлість у ділянці кісточок) Часто - М'язові спазми Часто Часто Артралгія Не часто Не часто* Міалгія Не часто Не часто* Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Порушення сечовипускання, ніктурія, поллакіурія Не часто - Гостра ниркова недостатність - Дуже рідко Ниркова недостатність - Не часто Порушення з боку статевих органів та молочної залози еректильна дисфункція Не часто Не часто Гінекомастія Не часто - Загальні розлади та порушення у місці введення Набряки Дуже часто - Периферичні набряки - Не часто* Підвищена стомлюваність Часто - Астенія Часто Часто Біль у грудній клітці Не часто Не часто* нездужання Не часто Не часто* Біль Не часто - Лихоманка - Не часто* Лабораторні та інструментальні дані Збільшення маси тіла, зниження маси тіла Не часто - Підвищення концентрації сечовини у плазмі крові - Не часто* Підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові - Не часто* Підвищення концентрації білірубіну у плазмі крові - Рідко Зниження гемоглобіну та гематокриту - Дуже рідко Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій Падіння - Не часто* *Оцінку частоти небажаних реакцій, виявлених за спонтанними повідомленнями, проведено на підставі даних результатів клінічних досліджень. Повідомлялося про розвиток синдрому неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНСАДГ) при одночасному застосуванні з іншими інгібіторами АПФ. СНСАДГ можна вважати дуже рідкісним можливим ускладненням, пов'язаним із лікуванням інгібіторами АПФ, у тому числі з периндоприлом.Взаємодія з лікарськими засобамиАмлодипін Нерекомендовані поєднання лікарських засобів Дантролен (внутрішньовенне введення) У лабораторних тварин були відзначені випадки фібриляції шлуночків із летальним кінцем та колапсом на фоні застосування верапамілу та внутрішньовенного введення дантролену, що супроводжувалися гіперкаліємією. Внаслідок ризику розвитку гіперкаліємії слід виключити одночасний прийом БМКК, у тому числі амлодипіну, у пацієнтів, що схильні до злоякісної гіпертермії, а також при лікуванні злоякісної гіпертермії. Поєднання лікарських засобів, що потребують особливої ​​уваги Індуктори ізоферменту CYP3A4: при одночасному застосуванні з індукторами ізоферменту CYP3A4 концентрація амлодипіну в плазмі може змінюватися. Тому необхідно контролювати АТ та коригувати дозу як під час, так і після їх одночасного застосування, особливо у разі застосування з потужними індукторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцин, препарати Звіробою продірявленого). Інгібітори ізоферменту CYP3A4: одночасний прийом амлодипіну та потужних, або помірних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 (інгібітори протеази, протигрибкові препарати групи азолів, макроліди, наприклад, еритроміцин або кларитроміцин, при верапаміл або ди. Клінічні прояви зазначених фармакокінетичних відхилень можуть бути більш вираженими у пацієнтів похилого віку. У зв'язку з чим може знадобитися моніторинг клінічного стану та корекція дози. У пацієнтів, які приймають амлодипін одночасно з кларитроміцином, підвищений ризик розвитку гіпотензії. Слід проводити ретельне спостереження за станом пацієнтів, які приймають периндоприл одночасно з кларитроміцином. Поєднання лікарських засобів, що потребують уваги Амлодипін посилює антигіпертензивну дію гіпотензивних препаратів. Такролімус: існує ризик збільшення сироваткової концентрації такролімусу при одночасному застосуванні з амлодипіном. Щоб уникнути розвитку токсичних ефектів такролімусу при одночасному застосуванні цих препаратів потрібен моніторинг сироваткової концентрації такролімусу та корекція його дози за потреби. Циклоспорин: дослідження щодо вивчення взаємодії циклоспорину з амлодипіном у здорових добровольців або інших груп населення не проводилися, за винятком пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, у яких відзначалася варіабельність підвищення найменших концентрацій циклоспорину в плазмі (в середньому від 0% до 40%). Слід розглянути можливість контролю сироваткової концентрації циклоспорину у пацієнтів після трансплантації нирки при одночасному застосуванні з амлодипіном. При необхідності доза циклоспорину має бути знижена. Симвастатин: при одночасному застосуванні кількох доз амлодипіну по 10 мг та симвастатину 80 мг було відзначено збільшення експозиції симвастатину на 77 % порівняно з ізольованим прийомом симвастатину. У пацієнтів, які приймають препарат Дальнєва у дозі 10 мг + 4 мг або 10 мг + 8 мг, слід обмежити прийом симвастатину до 20 мг на добу. Одночасний прийом амлодипіну та вживання грейпфрутів або грейпфрутового соку не рекомендується у зв'язку з можливим підвищенням біодоступності амлодипіну у деяких пацієнтів, що, в свою чергу, може призвести до посилення ефектів зниження АТ. Інгібітори тTOR(mammalianTargetofRapamycin – мета рапамицина ссавців): інгібітори mTOR, такі як сиролімус, темсіролімус і еверолімус, є субстрати ізоферменту CYP3A. Амлодипін є слабким інгібітором ізоферменту CYP3A. При одночасному застосуванні з інгібіторами mTOR амлодипін може підвищувати їхню експозицію. Кларитроміцин: Кларитроміцин є інгібітором ізоферменту CYP3A4. Існує підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії у пацієнтів, які одночасно застосовують кларитроміцин з амлодипіном. Ретельне спостереження за пацієнтами рекомендується при одночасному застосуванні амлодипіну з кларитроміцином. Одночасне застосування бета-адреноблокаторів (бісопролол, метопролол) та альфа- та бета-адреноблокатора карведилолу при ХСН: підвищує ризик розвитку артеріальної гіпотензії та погіршення перебігу ХСН у пацієнтів з неконтрольованою або латентнопротікаючою ХСН (підсилення). Крім цього, бета-адреноблокатори можуть зменшити надмірну рефлекторну симпатичну серцеву активацію на тлі супутньої ХСН. При одночасному застосуванні амлодипін може підвищувати системну експозицію тасонерміну у плазмі. У таких випадках необхідний регулярний контроль концентрації тасонерміну в плазмі та корекція дози при необхідності. Інші комбінації лікарських засобів Препарати кальцію можуть зменшити ефект БМКК. При одночасному застосуванні БМКК з препаратами літію (для амлодипіну дані відсутні) можливе посилення прояву їхньої нейротоксичності (нудота, блювання, діарея, атаксія, тремор, шум у вухах). У ході клінічних досліджень лікарських взаємодій амлодипін не впливав на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину, варфарину. Одноразовий прийом 100 мг силденафілу у пацієнтів з есенціальною гіпертензією не впливає на параметри фармакокінетики амлодипіну. Периндоприл Дані клінічних досліджень показують, що подвійна блокада РААС внаслідок одночасного застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену призводить до збільшення частоти виникнення таких небажаних явищ, як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з ситуаціями, коли застосовується лише один препарат, що впливає на РААС (див. розділи "Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка", "Протипоказання", "Особливі вказівки"). Лікарські засоби, що викликають гіперкаліємію Деякі препарати можуть збільшувати ризик розвитку гіперкаліємії: аліскірен, солі калію, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, АРА II, нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), гепарин, імунодепресанти, такі як циклоспорин або такролімус, триметоприм, ко-тримоксазол). Поєднання цих препаратів збільшує ризик розвитку гіперкаліємії. Циклоспорин: при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з циклоспорином можливий розвиток гіперкаліємії. Рекомендується контролювати вміст калію у сироватці крові. Гепарин: можливе підвищення вмісту калію у сироватці крові. Рекомендується контролювати вміст калію у сироватці крові. Одночасне застосування протипоказане Аліскірен та лікарські препарати, що містять аліскірен Одночасне застосування інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірним або тяжким порушенням функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. (Див. розділ «Протипоказання»). Зростає ризик розвитку гіперкаліємії, погіршення функції нирок, серцево-судинної захворюваності та смертності. Екстракорпоральна терапія Екстракорпоральні методи лікування, що ведуть до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями, такі як діаліз або гемофільтрація з використанням деяких високопроточних мембран (наприклад, поліакрилонітрилових), або аферез ЛПНГ з використанням декстрану сульфату, протипоказані через збільшення ризику розвитку тяжких анафілактоїд. розділ "Протипоказання"). Якщо пацієнту потрібна екстракорпоральна терапія, слід розглянути можливість використання іншого типу діалізної мембрани чи іншого класу гіпотензивних препаратів. Інгібітори нейтральної ендопептидази При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять сакубітрил (інгібітор неприлізину), зростає ризик розвитку ангіоневротичного набряку, через що одночасне застосування зазначених препаратів протипоказане. Інгібітори АПФ слід призначати не раніше ніж через 36 годин після відміни препаратів, що містять сакубітрил. Протипоказано призначення препаратів, що містять сакубітрил, пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, а також протягом 36 годин після відміни інгібіторів АПФ. Нерекомендовані поєднання лікарських засобів Аліскірен та лікарські препарати, що містять аліскірен У пацієнтів, які не мають цукрового діабету або порушення функції нирок, можливе підвищення ризику гіперкаліємії, погіршення функції нирок та підвищення частоти серцево-судинної захворюваності та смертності. Одночасне призначення інгібіторів АПФ та АРА II За наявними літературними даними, у пацієнтів із встановленим діагнозом атеросклерозу, серцевою недостатністю або цукровим діабетом з ураженням органів-мішеней одночасний прийом інгібіторів АПФ та АРА II призводить до збільшення частоти розвитку артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та погіршення функції нирок. порівняно із ситуаціями, коли застосовується лише один препарат, що впливає на РААС. Застосування подвійної блокади РААС (наприклад, одночасний прийом інгібіторів АПФ та АРА II) повинно бути обмежене поодинокими випадками із суворим контролем функції нирок, вмісту калію у плазмі крові та АТ (див. розділ «Особливі вказівки»). Естрамустін Одночасне застосування естрамустину з інгібіторами АПФ супроводжується підвищеним ризиком розвитку ангіоневротичного набряку. Ко-тримоксазол (триметоприм + сульфаметоксазол) При одночасному застосуванні з котримоксазолом (триметоприм + сульфаметоксазол) може підвищуватися ризик розвитку гіперкаліємії (див. розділ «Особливі вказівки»). Калійзберігаючі діуретики (наприклад, тріамтерен, амілорид) та солі калію Зазвичай вміст калію в плазмі залишається в межах норми, при цьому у деяких пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, може розвинутись гіперкаліємія. Застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактону, тріамтерену, еплеренону або амілориду), калійвмісних замінників кухонної солі, інших препаратів, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі може призвести до значного збільшення вмісту калію в сироватці крові. Слід також бути обережними при одночасному призначенні периндоприлу з іншими препаратами, здатними збільшувати вміст калію в сироватці крові, такими як триметоприм і ко-тримоксазол (триметоприм + сульфаметоксазол), так як відомо, що триметоприм діє як калійзберігаючий діуретик, такий якТому одночасне застосування периндоприлу з вищезазначеними препаратами не рекомендується. Якщо, однак, одночасне застосування показано, слід застосовувати з дотриманням запобіжних заходів та регулярним контролем вмісту калію в сироватці крові. Препарати літію При одночасному застосуванні препаратів літію та інгібіторів АПФ може виникати оборотне підвищення вмісту літію у плазмі крові та пов'язані з цим токсичні ефекти (важкі нейротоксичні ефекти). Одночасне застосування периндоприлу та препаратів літію не рекомендується. За необхідності проведення такої терапії необхідний регулярний контроль вмісту літію в плазмі (див. розділ «Особливі вказівки»). Поєднання лікарських засобів, що потребують особливої ​​уваги Гіпоглікемічні засоби (інсулін, похідні сульфонілсечовини) Згідно з даними, отриманими в епідеміологічних дослідженнях, інгібітори АПФ можуть посилювати гіпоглікемічний ефект інсуліну та похідних сульфонілсечовини з ризиком розвитку гіпоглікемії. Даний ефект найімовірніше можна спостерігати у перші тижні одночасного застосування та у пацієнтів з порушенням функції нирок. Калійнесберігаючі діуретики У пацієнтів, які отримують діуретики, особливо у пацієнтів з гіповолемією та/або зниженою концентрацією солей, на початку терапії периндоприлом може спостерігатися виражене зниження АТ, ризик розвитку якого можна зменшити шляхом відміни діуретичного засобу, заповненням втрати рідини або солей перед початком терапії периндоприлом, а також призначенням периндоприлу у низькій дозі з подальшим поступовим її збільшенням. При АГ у пацієнтів з гіповолемією або зниженим вмістом солей на фоні терапії діуретиками діуретики повинні бути або скасовані до початку застосування інгібітору АПФ (при цьому калійнесберігаючий діуретик може бути пізніше знову призначений), або інгібітор АПФ повинен бути призначений у низькій дозі з подальшим поступовим її збільшенням. . При застосуванні діуретиків у разі ХСН інгібітор АПФ повинен бути призначений у дуже низькій дозі, можливо, після зменшення дози одночасного калійнесберігаючого діуретика. У всіх випадках функція нирок (концентрація креатиніну в плазмі крові) повинна контролюватись у перші тижні застосування інгібіторів АПФ. Калійзберігаючі діуретики (застосування еплеренону, спіронолактону в дозах від 12,5 мг до 50 мг на добу та низьких доз інгібіторів АПФ) При лікуванні ХСН II-IV функціонального класу за класифікацією NYHA з фракцією викиду лівого шлуночка < 40 % у пацієнтів, які раніше отримували інгібітори АПФ та «петлеві» діуретики, існує ризик розвитку гіперкаліємії (з можливим летальним наслідком), особливо у разі недотримання рекомендацій щодо цієї комбінації. препаратів. Перед початком застосування цієї комбінації лікарських препаратів необхідно переконатися у відсутності гіперкаліємії та порушення функції нирок. Рекомендується регулярно контролювати концентрацію креатиніну та вміст калію в плазмі крові: щотижня у перший місяць лікування та щомісяця у подальшому. Рацекадотрил Повідомлялося про підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та рацекадотрилу (інгібітор енкефалінази). Тканинні активатори плазміногену В обсерваційних дослідженнях виявлено підвищену частоту розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ після застосування алтеплази для тромболітичної терапії ішемічного інсульту. Інгібітори mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсіролімус) У пацієнтів, які одночасно отримують терапію інгібіторами mTOR, підвищується ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Особливі вказівки»). НПЗЗ, включаючи високі дози ацетилсаліцилової кислоти (≥ 3 г/добу) Одночасне застосування інгібіторів АПФ з нестероїдними протизапальними засобами (ацетилсаліцилова кислота в дозі, що має протизапальну дію, інгібітори циклооксигенази-2 [ЦОГ-2] і неселективні нестероїдні протизапальні засоби), може призвести до зниження антигіпертензивної дії інгібіторів АПФ. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та НПЗЗ може призводити до погіршення функції нирок, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності, та збільшення вмісту калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів зі зниженою функцією нирок. Слід бути обережними при призначенні даної комбінації, особливо у пацієнтів похилого віку. Пацієнтам необхідно компенсувати втрату рідини та ретельно контролювати функцію нирок як на початку лікування, так і в процесі лікування. Поєднання лікарських засобів, що потребують уваги Інгібітори дипептидилпептидази IV (ДПП-IV) (гліптини), наприклад, лінагліптин, саксагліптин, сітагліптин, віллдагліптин Одночасне застосування з інгібіторами АПФ може збільшувати ризик розвитку ангіоневротичного набряку внаслідок пригнічення активності ДПП-IVгліптином. Симпатоміметики Можуть послаблювати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. Препарати золота При застосуванні інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, у пацієнтів, які отримують внутрішньовенно препарат золота (натрію ауротіомалат), були описані нітритоїдні реакції, з частотою виникнення «рідко» (симптомокомплекс, що включає гіперемію шкіри обличчя, нудоту, блювання, артеріальну гіпотензію). Алопуринол, імуносупресивні засоби, кортикостероїди (при системному застосуванні) та прокаїнамід Одночасне застосування з інгібіторами AПФ може супроводжуватися підвищеним ризиком розвитку лейкопенії, особливо у пацієнтів із наявними порушеннями функції нирок. Засоби для загальної анестезії Одночасне застосування інгібіторів АПФ та засобів для загальної анестезії може призводити до антигіпертензивного ефекту. Поєднання лікарських засобів, що потребують особливої ​​уваги Баклофен Можливе посилення антигіпертензивної дії. Слід контролювати АТ та функцію нирок, за необхідності провести корекцію дози амлодипіну. Поєднання препаратів, що потребує уваги Гіпотензивні засоби (наприклад, бета-адреноблокатори) та вазодилататори Можливе посилення антигіпертензивного ефекту периндоприлу та амлодипіну. Слід бути обережними при одночасному застосуванні з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами, оскільки при цьому можливе додаткове зниження АТ. Кортикостероїди (мінерало- та глюкокортикостероїди), тетракозактид Зниження антигіпертензивної дії (затримка рідини та іонів натрію внаслідок дії кортикостероїдів). Альфа-адреноблокатори (празозин, альфузозин, доксазозин, тамсулозин, теразозин) Посилення антигіпертензивної дії та підвищення ризику розвитку ортостатичної гіпотензії. Аміфостін Можливе посилення антигіпертензивного ефекту амлодипіну. Трициклічні антидепресанти/нейролептики/засоби для загальної анестезії Посилення антигіпертензивної дії та підвищення ризику розвитку ортостатичної гіпотензії.Спосіб застосування та дозиВсередину, по одній таблетці 1 раз на день, переважно вранці перед їдою. Доза лікарського препарату Дальнева® підбирається після раніше проведеного підбору доз окремих компонентів препарату: периндоприлу та амлодипіну у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та стабільною стенокардією. При терапевтичній необхідності доза лікарського препарату Дальнева® може бути змінена на підставі індивідуального підбору доз окремих компонентів: амлодипін 5 мг + периндоприл 4 мг або амлодипін 10 мг + периндоприл 4 мг, або амлодипін 5 мг + периндоприл 8 мг, або амлодипін 10 мг . Максимальна добова доза: амлодипін – 10 мг + периндоприл – 8 мг.ПередозуванняІнформація про передозування препаратом Дальнева відсутня. Амлодипін Інформація про передозування амлодипіном обмежена. Симптоми: виражене зниження АТ з можливим розвитком рефлекторної тахікардії та надмірної периферичної вазодилатації (ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у т.ч. з розвитком шоку та летального результату). Лікування: промивання шлунка, призначення активованого вугілля (особливо в перші 2 години після передозування), підтримання функції серцево-судинної системи, підвищене положення нижніх кінцівок, контроль ОЦК та діурезу, симптоматична та підтримуюча терапія. Для відновлення тонусу судин – застосування судинозвужувальних засобів (за відсутності протипоказань до їх застосування), для усунення наслідків блокади кальцієвих каналів – внутрішньовенне введення розчину глюконату. Гемодіаліз неефективний. Периндоприл Дані передозування периндоприлом обмежені. Симптоми: виражене зниження артеріального тиску, шок, порушення водно-електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція легень, тахікардія, відчуття серцебиття, брадикардія, запаморочення, неспокій та кашель. Лікування: заходи невідкладної допомоги зводяться до виведення препарату з організму: промивання шлунка та/або призначення активованого вугілля з подальшим відновленням ОЦК. При вираженому зниженні артеріального тиску слід перевести пацієнта в положення «лежачи» на спині з піднятими ногами, за необхідності провести заходи для відновлення ОЦК (наприклад, внутрішньовенна інфузія 0,9 % розчину натрію хлориду). Також можливе внутрішньовенне введення катехоламінів. За допомогою гемодіалізу можна видалити периндоприл із системного кровотоку. При брадикардії, резистентної до терапії, може знадобитися імплантація електрокардіостимулятора. Необхідний динамічний контроль загального стану, концентрації креатиніну та вмісту електролітів у плазмі крові.Запобіжні заходи та особливі вказівкиОсобливі вказівки, що стосуються периндоприлу та амлодипіну, застосовні і до лікарського препарату Дальнєва®. Амлодипін Ефективність та безпека застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не встановлено. Серцева недостатність Лікування пацієнтів із серцевою недостатністю слід проводити з обережністю. При застосуванні амлодипіну у пацієнтів з ХСН III та IV функціонального класу за класифікацією NYHA можливий розвиток набряку легень. БМКК, включаючи амлодипін, необхідно з обережністю застосовувати у пацієнтів з ХСН у зв'язку з можливим збільшенням ризику розвитку небажаних явищ з боку серцево-судинної системи та смертності. Печінкова недостатність У пацієнтів з порушенням функції печінки Т(½) та AUCамлодипіну збільшуються. Рекомендації щодо дозування препарату не встановлені. Прийом амлодипіну необхідно почати з найнижчих доз і дотримуватися запобіжних заходів як на початку лікування, так і при збільшенні дози. Пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю підвищувати дозу слід поступово, забезпечуючи ретельний моніторинг клінічного стану. Пацієнти похилого віку У пацієнтів похилого віку збільшення дози слід проводити з обережністю (див. розділ «Спосіб застосування та дози» та «Фармакологічні властивості. Фармакокінетика»). Ниркова недостатність Пацієнти з нирковою недостатністю можуть приймати амлодипін у стандартних дозах. Зміни плазмових концентрацій амлодипіну не корелюють зі ступенем ниркової недостатності. Амлодипін не виводиться з організму за допомогою діалізу. Мітральний стеноз/аортальний стеноз/ГЗКМП Амлодипін протипоказаний пацієнтам із обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка. Синдром «скасування» Незважаючи на відсутність у БМКК синдрому «скасування», припинення лікування препаратом Дальнєва бажано проводити поступово, зменшуючи дозу препарату. Амлодипін не запобігає розвитку синдрому «скасування» при різкому припиненні прийому бета-адреноблокаторів. Периферичні набряки Незначно або помірно виражені периферичні набряки були найчастішим небажаним явищем амлодипіну у клінічних дослідженнях. Частота виникнення периферичних набряків зростає зі збільшенням дози (при застосуванні амлодипіну у дозі 2,5 мг, 5 мг та 10 мг на добу набряки виникали відповідно у 1,8 %, 3 % та 10 % пацієнтів). Слід ретельно диференціювати периферичні набряки, пов'язані із застосуванням амлодипіну, від симптомів прогресування лівшлуночкової серцевої недостатності. Інше Необхідна підтримка гігієни зубів та спостереження у стоматолога (для запобігання болючості, кровоточивості та гіперплазії ясен). Периндоприл Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) При застосуванні інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, в окремих випадках може спостерігатися розвиток ангіоневротичного набряку особи, губ, язика, голосових складок та/або гортані. Це може статися у будь-який період. При появі цих симптомів застосування препарату Дальнева® повинно бути негайно припинено, пацієнт повинен спостерігатися доти, доки ознаки набряку не зникнуть повністю. препарати. Ангіоневротичний набряк, що супроводжується набряком язика або гортані, може призвести до обструкції дихальних шляхів та летального результату.5 мл) та/або забезпечити прохідність дихальних шляхів. Пацієнт повинен перебувати під медичним наглядом до повного та стійкого зникнення симптомів. У пацієнтів, в анамнезі яких відзначався набряк Квінке, не пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ, може бути підвищений ризик його розвитку на фоні застосування препаратів цієї групи (див. розділ "Протипоказання"). У поодиноких випадках на тлі терапії інгібіторами АПФ розвивається інтестинальний ангіоневротичний набряк (ангіоневротичний набряк кишечника). При цьому у пацієнтів відзначається біль у животі як ізольований симптом або у поєднанні з нудотою та блюванням, у деяких випадках без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальній сироватковій концентрації С1-естерази. Діагноз встановлюється за допомогою комп'ютерної томографії черевної порожнини, ультразвукового дослідження або на момент хірургічного втручання. Симптоми зникають після припинення інгібіторів АПФ. Тому у пацієнтів з болем у животі, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні диференціального діагнозу необхідно враховувати можливість розвитку інтестинального ангіоневротичного набряку (див. розділ «Побічна дія»). При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад, темсиролімусом, еверолімусом, сиролімусом) або ДПП-IV (гліптинами, включаючи віллдагліптин) підвищується ризик розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад, набряк верхніх дихальних шляхів). ) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Слід виявляти обережність на початку терапії рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад, тимсиролімусом, еверолімусом, сиролімусом) або гліптинами, включаючи віллдагліптин, при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ. Анафілактоїдні реакції при проведенні процедур десенсибілізації Є окремі повідомлення про розвиток тривалих, що загрожують життю анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої терапії отрутою перетинчастокрилих комах. У цих пацієнтів анафілактоїдної реакції вдавалося уникнути шляхом тимчасової відміни інгібіторів АПФ, а при випадковому прийомі препарату анафілактоїдна реакція виникала знову. Анафілактоїдні реакції при проведенні аферезу ЛПНЩ за допомогою декстрану сульфату У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні аферезу ЛПНЩ з використанням декстрану сульфату можуть розвиватися анафілактоїдні реакції, що загрожують життю. Для запобігання анафілактоїдної реакції слід тимчасово припинити терапію інгібітором АПФ перед кожною процедурою аферезу ЛПНЩ з використанням декстрану сульфату. Нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія та анемія У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, можливі випадки розвитку нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів з нормальною функцією нирок без інших обтяжливих факторів нейтропенія розвивається рідко. Особливою обережністю периндоприл слід застосовувати у пацієнтів із системними захворюваннями сполучної тканини, на фоні прийому імунодепресантів, алопуринолу або прокаїнаміду, особливо у пацієнтів з порушеною функцією нирок. У деяких пацієнтів виникали важкі інфекції, у ряді випадків стійкі до інтенсивної антибіотикотерапії. При призначенні периндоприлу таким пацієнтам рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів у крові. Пацієнти повинні повідомляти лікаря про будь-які ознаки інфекційних захворювань (наприклад, біль у горлі, гарячка). Реноваскулярна гіпертензія У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки на фоні терапії інгібіторами АПФ зростає ризик розвитку артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Прийом діуретиків може бути додатковим фактором ризику. Погіршення функції нирок може спостерігатися вже при незначній зміні концентрації креатиніну у сироватці, навіть у пацієнтів з одностороннім стенозом ниркової артерії. Подвійна блокада РААС Є дані, що свідчать про те, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену підвищує ризик розвитку гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Одночасне застосування інгібіторів АПФ з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Якщо терапія за допомогою подвійної блокади РААС визнана абсолютно необхідною, її слід проводити лише під суворим медичним контролем та при регулярному контролі функції нирок, вмісту електролітів у плазмі крові та АТ.Протипоказане застосування інгібіторів АПФ одночасно з АРА II у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів (див. розділ "Протипоказання"). Первинний гіперальдостеронізм Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом, як правило, не сприйнятливі до гіпотензивних препаратів, дія яких ґрунтується на інгібуванні РААС. Тому прийом препарату не рекомендовано. Артеріальна гіпотензія Інгібітори АПФ можуть викликати різке зниження артеріального тиску. Симптоматична гіпотензія рідко розвивається у пацієнтів без супутніх захворювань. Ризик вираженого зниження АТ підвищений у пацієнтів зі зниженим ОЦК, що може відзначатися на фоні терапії діуретиками, при дотриманні суворої дієти без солі, гемодіалізі, діареї та блюванні, а також у пацієнтів з тяжким ступенем АГ з високою активністю реніну (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами» та «Побічна дія»). У пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії необхідно ретельно контролювати АТ, функцію нирок та вміст калію у сироватці крові під час терапії лікарським препаратом Дальнєва®. Подібний підхід застосовується і у пацієнтів зі стенокардією та цереброваскулярними захворюваннями, у яких виражена артеріальна гіпотензія може призвести до інфаркту міокарда або порушення мозкового кровообігу. У разі розвитку артеріальної гіпотензії пацієнт повинен бути переведений у положення «лежачи» на спині з піднятими ногами. При необхідності слід заповнити ОЦК за допомогою внутрішньовенного введення 0,9% натрію розчину хлориду. Минуща артеріальна гіпотензія не є перешкодою для подальшого прийому препарату. Після відновлення ОЦК та АТ лікування може бути продовжено. Мітральний стеноз/аортальний стеноз/ГЗКМП Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, повинен обережно призначатися у пацієнтів з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка (аортальний стеноз, ГОКМП), а також у пацієнтів з мітральним стенозом. Амлодипін протипоказаний пацієнтам із обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка. Порушення функції нирок Пацієнтам з нирковою недостатністю (КК менше 60 мл/хв) рекомендується індивідуальний підбір доз периндоприлу та амлодипіну (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Таким пацієнтам необхідний регулярний контроль вмісту калію та концентрації креатиніну у сироватці крові (див. розділ «Побічна дія»). У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки на фоні терапії інгібіторами АПФ можливе підвищення концентрацій сечовини та креатиніну у сироватці крові, що зазвичай відбувається при відміні терапії. Найчастіше цей ефект відзначається у пацієнтів із нирковою недостатністю. Додаткова наявність реноваскулярної гіпертензії зумовлює підвищений ризик розвитку тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності у таких пацієнтів. У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без ознак ураження судин нирок можливе підвищення концентрацій сечовини та креатиніну в сироватці крові, особливо при одночасному призначенні периндоприлу з діуретиком, зазвичай незначне та минуще. Найчастіше цей ефект відзначається у пацієнтів із попереднім порушенням функції нирок. Порушення функції печінки У поодиноких випадках на фоні прийому інгібіторів АПФ виникає холестатична жовтяниця. При прогресуванні цього синдрому розвивається фульмінантний некроз печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому незрозумілий. У разі появи жовтяниці або значного підвищення активності «печінкових» ферментів у плазмі крові на фоні прийому інгібіторів АПФ слід припинити прийом препарату (див. розділ «Побічна дія») та звернутися до лікаря. Етнічні відмінності У пацієнтів негроїдної раси частіше, ніж у інших рас, на фоні застосування інгібіторів АПФ розвивається ангіоневротичний набряк. Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, може мати менш виражену антигіпертензивну дію у пацієнтів негроїдної раси порівняно з представниками інших рас. Можливо, ця відмінність зумовлена ​​тим, що у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією частіше відзначається низька активність реніну плазми крові. Кашель На тлі терапії інгібітором АПФ може виникати сухий кашель. Кашель тривалий час зберігається на фоні прийому препаратів цієї групи і зникає після їх відміни. Це слід враховувати під час проведення диференціальної діагностики кашлю. Хірургічні втручання/загальна анестезія У пацієнтів, яким планується проведення великого оперативного втручання та/або застосування засобів для загальної анестезії, що викликають гіпотензію, застосування периндоприлу може блокувати утворення ангіотензину II на тлі компенсаторного вивільнення реніну. Лікування слід припинити за добу до хірургічного втручання. При розвитку артеріальної гіпотензії за вказаним механізмом слід підтримувати артеріальний тиск шляхом заповнення ОЦК. Гіперкаліємія Інгібітори АПФ можуть викликати гіперкаліємію, оскільки вони пригнічують вивільнення альдостерону. Цей ефект зазвичай незначний у пацієнтів із нормальною функцією нирок. Однак у пацієнтів з порушенням функції нирок та/або у пацієнтів, які одночасно приймають препарати, що містять калій (включаючи калійвмісні замінники кухонної солі), калійзберігаючі діуретики, триметоприм або ко-тримоксазол (фіксована комбінація триметоприму і сульфаметоксазолу), і особливо антагон можливий розвиток гіперкаліємії. Факторами ризику гіперкаліємії є ниркова недостатність, порушення функції нирок, вік старше 70 років, цукровий діабет, інтеркурентні стани (зокрема, дегідратація, гостра декомпенсація ХСН, метаболічний ацидоз), одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад,спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид), препаратів калію або замінників калію кухонної солі або одночасне застосування інших препаратів, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі крові (наприклад, гепарин, ко-тримоксазол). Гіперкаліємія може призвести до серйозних порушень серцевого ритму, іноді з летальним кінцем. Калійзберігаючі діуретики та АРА II слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, та регулярно контролювати вміст калію у сироватці крові та функцію нирок (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»).ко-тримоксазол). Гіперкаліємія може призвести до серйозних порушень серцевого ритму, іноді з летальним кінцем. Калійзберігаючі діуретики та АРА II слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, та регулярно контролювати вміст калію у сироватці крові та функцію нирок (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»).ко-тримоксазол). Гіперкаліємія може призвести до серйозних порушень серцевого ритму, іноді з летальним кінцем. Калійзберігаючі діуретики та АРА II слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, та регулярно контролювати вміст калію у сироватці крові та функцію нирок (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Пацієнти з цукровим діабетом При призначенні препарату пацієнтам з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсуліну, протягом першого місяця терапії необхідно ретельно контролювати концентрацію глюкози в крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами») Застосування препарату Дальнева у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда не рекомендується через недостатній досвід клінічного застосування. Застосування при хронічних захворюваннях: Пацієнти з порушенням функції нирок Лікарський препарат Дальнєва може застосовуватися у пацієнтів з КК рівним або більше 60 мл/хв. Лікарський препарат Дальнєва протипоказаний до застосування у пацієнтів з КК менше 60 мл/хв. Таким пацієнтам рекомендується індивідуальний підбір доз периндоприлу та амлодипіну. Зміна концентрації амлодипіну в плазмі не корелює зі ступенем вираженості ниркової недостатності. Пацієнти похилого віку та пацієнти з порушенням функції печінки Необхідно зменшити початкову дозу препарату Дальнєва до найменшої дози амлодипіну (тобто до 1 таблетки амлодипін 5 мг + периндоприл 4 мг або амлодипін 5 мг + периндоприл 8 мг). Вплив на керування транспортними засобами: У зв'язку з можливістю виникнення запаморочення, сонливості та інших побічних ефектів на фоні застосування препарату Дальнева® необхідно дотримуватись обережності при керуванні транспортними засобами та роботі з іншими технічними пристроями, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, особливо на початку лікування та збільшення дози.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаамлодипін + периндоприл таблетки на 1 таблетку 5 мг + 4 мг/10 мг + 4 мг/5 мг + 8 мг/10 мг + 8 мг речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 6,935 мг/13,870 мг/6,935 мг/13,870 мг, еквівалентно амлодипіну 5 мг/10 мг/5 мг/10 мг Периндоприлу ербумін А субстанція – гранули 21,000 мг/21,000 мг/42,000 мг/42,000 мг, містить периндоприлу ербуміну 4 мг/4 мг/8 мг/8 мг Допоміжні речовини: Целюлоза мікрокристалічна, крохмаль прежелатинізований, карбоксиметилкрохмаль натрію, гідрокарбонат натрію, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеаратОпис лікарської формиТаблетки 5 мг + 4 мг: Круглі, злегка двоопуклі таблетки з фаскою, від білого до майже білого кольору. Таблетки 10 мг + 4 мг: Капсулоподібні, двоопуклі таблетки з ризиком на одній стороні, від білого до майже білого кольору. Таблетки 5 мг + 8 мг: Круглі, двоопуклі таблетки з фаскою, від білого до майже білого кольору. Таблетки 10 мг + 8 мг: Круглі, двоопуклі таблетки з фаскою, з ризиком на одній стороні, від білого майже білого кольору.Фармакотерапевтична групагіпотензивний комбінований засіб (інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту [АПФ] + блокатор «повільних» кальцієвих каналів [БМКК])ФармакокінетикаВеличина абсорбції амлодипіну та периндоприлу при застосуванні комбінованого лікарського препарату Дальнева® суттєво не відрізняється від такої при застосуванні їх як монопрепарати. Амлодипін Після прийому внутрішньо амлодипін повільно абсорбується із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ). Прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну. Максимальна концентрація (Сmax) амлодипіну в плазмі досягається через 6-12 годин після прийому препарату внутрішньо. Абсолютна біодоступність становить 64-80%. Об'єм розподілу – приблизно 21 л/кг. У дослідженнях in vitro було показано, що близько 97,5% циркулюючого амлодипіну пов'язано з білками плазми. Кінцевий період напіввиведення (Т½) із плазми становить 35-50 годин, що дозволяє приймати препарат 1 раз на добу. Амлодипін метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів, при цьому 10% прийнятої дози амлодипіну виводиться у незміненому вигляді та 60% нирками – у вигляді метаболітів. Амлодипін не виводиться з організму за допомогою діалізу. Час досягнення Сmax(ТСmax) амлодипіну в плазмі крові не відрізняється у пацієнтів похилого віку та молодшого віку. У пацієнтів похилого віку відзначається уповільнення кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення площі під кривою «концентрація-час» (AUC). Збільшення AUC та Т½ у пацієнтів з ХСН відповідає передбачуваній величині для цієї вікової групи. У пацієнтів з порушенням функції нирок зміни концентрації амлодипіну в плазмі не корелюють зі ступенем ниркової недостатності. Можливе незначне подовження Т½. Дані щодо застосування амлодипіну пацієнтами з печінковою недостатністю обмежені. У пацієнтів з печінковою недостатністю спостерігається зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до подовження Т½ та збільшення AUC приблизно на 40-60%. Периндоприл Після прийому периндоприл швидко всмоктується і досягає Сmaxв плазмі протягом 1 години. Т½ периндоприлу з плазми становить приблизно 1 годину. Периндоприл не має фармакологічної активності, є проліками. Приблизно 27% від загальної кількості, прийнятої внутрішньо периндоприлу, потрапляє в кровообіг у вигляді активного метаболіту – периндоприлату. Крім периндоприлату утворюються ще 5 метаболітів, які не мають фармакологічної активності. Сmax у плазмі крові досягається через 3-4 години після прийому внутрішньо. Прийом їжі зменшує біодоступність периндоприлу, тому препарат слід приймати 1 раз на добу, вранці, перед їдою. Існує лінійна залежність концентрації периндоприлу в плазмі від величини прийнятої всередину дози. Об'єм розподілу вільного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Зв'язок периндоприлату з білками плазми (переважно з АПФ) становить 20% і залежить від його концентрації. Периндоприлат виводиться нирками, Т½ незв'язаної фракції становить приблизно 17 годин, тому рівноважний стан досягається протягом 4-х діб після прийому внутрішньо. Виведення периндоприлату сповільнене у пацієнтів похилого віку, а також у пацієнтів із серцевою та нирковою недостатністю (див. розділ «Спосіб застосування та дози»), тому спостереження за такими пацієнтами повинно включати регулярний контроль концентрації креатиніну та вмісту калію в плазмі крові. Діалізний кліренс периндоприлату становить 70 мл/хв. Фармакокінетика периндоприлу порушена у пацієнтів із цирозом печінки: його печінковий кліренс зменшується у 2 рази. Тим не менш, кількість периндоприлату, що утворюється, не зменшується, тому не потрібно корекції дози (див. розділи «Спосіб застосування та дози» та «Особливі вказівки»).ФармакодинамікаАмлодипін Амлодипін – БМКК, похідне дигідропіридину. Амлодипін пригнічує трансмембранний перехід іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судинної стінки. Антигіпертензивна дія амлодипіну обумовлена ​​прямим розслаблюючим впливом на гладком'язові клітини судинної стінки. Детальний механізм, за допомогою якого амлодипін здійснює антиангінальну дію, не цілком встановлений, але відомо, що амлодипін зменшує загальне ішемічне навантаження за допомогою двох дій: викликає розширення периферичних артеріол, зменшуючи загальний периферичний судинний опір (ОПСС) (постнавантаження). Оскільки частота серцевих скорочень (ЧСС) у своїй не змінюється, потреба міокарда в кисні знижується; викликає розширення коронарних артерій та артеріол як у ішемізованій, так і в інтактній зонах. Їх дилатація збільшує надходження кисню до міокарда у пацієнтів з вазоспастичною стенокардією (стенокардія Принцметала або варіантна стенокардія). У пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ) прийом амлодипіну 1 раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску (АТ) у положенні стоячи і лежачи протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія розвивається повільно, у зв'язку з чим розвиток гострої гіпотензії нехарактерний. У пацієнтів зі стенокардією прийом амлодипіну 1 раз на добу збільшує загальний час фізичного навантаження, збільшує час до розвитку нападу стенокардії та до появи депресії сегмента ST на 1 мм, а також знижує частоту нападів стенокардії та споживання нітрогліцерину під язик. Амлодипін не чинить несприятливих метаболічних ефектів і не впливає на концентрацію ліпідів плазми. Препарат може застосовуватися у пацієнтів із супутньою бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Ішемічна хвороба серця (ІХС) Результати оцінки ефективності свідчать про те, що прийом амлодипіну характеризується меншою кількістю випадків госпіталізації щодо стенокардії та проведення процедур реваскуляризації у пацієнтів з ІХС. Периндоприл Периндоприл – інгібітор ферменту, що перетворює ангіотензин I на ангіотензин II. АПФ, або кініназа II, є екзопептидазою, яка здійснює як перетворення ангіотензину I на судинозвужувальну речовину ангіотензин II, так і розпад брадикініну, що має судинорозширювальну дію, до неактивного гептапептиду. Оскільки АПФ інактивує брадикінін, пригнічення АПФ супроводжується підвищенням активності як циркулюючої, так і тканинної калікреїн-кінінової системи, при цьому також активується система простагландинів. Периндоприл має терапевтичну дію завдяки активному метаболіту, периндоприлату. Інші метаболіти не мають інгібуючої дії на АПФ в умовах in vitro. Артеріальна гіпертензія Периндоприл є препаратом для лікування артеріальної гіпертензії будь-якого ступеня тяжкості. На тлі його застосування відзначається зниження як систолічного, так і діастолічного АТ у положенні «лежачи» та «стоячи». Периндоприл зменшує ОПСС, що призводить до зниження артеріального тиску та поліпшення периферичного кровотоку без зміни ЧСС. Як правило, прийом периндоприлу збільшує нирковий кровообіг, швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) при цьому не змінюється. Антигіпертензивна дія препарату досягає максимуму через 4-6 годин після одноразового прийому внутрішньо та зберігається протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія через 24 години після одноразового застосування внутрішньо становить близько 87-100% від максимального антигіпертензивного ефекту. Зниження АТ досягається досить швидко. Терапевтичний ефект настає через 1 місяць від початку терапії і не супроводжується тахіфілаксією. Припинення лікування не викликає ефекту "рикошету". Периндоприл має судинорозширювальну дію, сприяє відновленню еластичності великих артерій та структури судинної стінки дрібних артерій, а також зменшує гіпертрофію лівого шлуночка. Стабільна ІХС Ефективність застосування периндоприлу у пацієнтів (12218 пацієнтів віком від 18 років) зі стабільною ІХС без клінічних симптомів хронічної серцевої недостатності (ХСН) вивчалась у ході 4-річного дослідження. 90% учасників дослідження раніше перенесли гострий інфаркт міокарда та/або процедуру реваскуляризації. Більшість пацієнтів отримували крім досліджуваного препарату стандартну терапію, включаючи антиагреганти, гіполіпідемічні засоби та бета-адреноблокатори. Як основний критерій ефективності була обрана комбінована кінцева точка, що включає серцево-судинну смертність, нефатальний інфаркт міокарда та/або зупинку серця з успішною реанімацією. Терапія периндоприлом третбутиламіном у дозі 8 мг/добу 1 раз на день (еквівалентно 10 мг периндоприлу аргініну) призводила до суттєвого зниження абсолютного ризику щодо комбінованої кінцевої точки на 1,9 % у пацієнтів, які раніше перенесли інфаркт міокарда та/або процедуру реваскуляру. абсолютного ризику становило 2,2% порівняно з групою плацебо. Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) Є дані клінічних досліджень комбінованої терапії із застосуванням інгібітору АПФ та антагоніста рецептора ангіотензину II (АРА II). Протипоказано застосування інгібіторів АПФ у поєднанні з АРА II у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Є дані клінічного дослідження з вивчення позитивного впливу від додавання аліскірену до стандартної терапії інгібітором АПФ або АРА II у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та/або хронічним захворюванням нирок, або кардіоваскулярним захворюванням, які мають поєднання цих захворювань. Дослідження було припинено достроково у зв'язку з зростанням ризику виникнення несприятливих результатів. Кардіоваскулярна смерть та інсульт відзначалися частіше у групі пацієнтів, які отримують аліскірен, порівняно з групою плацебо; також небажані явища та серйозні небажані явища особливого інтересу (гіперкаліємія, артеріальна гіпотензія та порушення функції нирок) реєструвалися частіше у групі аліскірену, ніж у групі плацебо. Амлодипін + периндоприл Ефективність при тривалому застосуванні амлодипіну в комбінації з периндоприлом і атенололу в комбінації з бендрофлуметіазидом у пацієнтів віком від 40 до 79 років з АГ та, щонайменше, з трьома з перелічених додаткових факторів ризику: гіпертрофія лівого шлуночка діабет 2 типу, атеросклероз периферичних артерій, раніше перенесений інсульт або транзиторна ішемічна атака, чоловіча стать, вік 55 років і старше, мікроальбумінурія або протеїнурія, куріння, загальний холестерин/холестерин ліпопротеїдів високої щільності ≥ 6, ранній розвиток ASCOT-BPLA. Основний критерій оцінки ефективності – комбінований показник частоти нефатального інфаркту міокарда (у тому числі безболевого) та летальних наслідків ІХС. Частота ускладнень, передбачених основним критерієм оцінки, у групі амлодипін/периндоприл була на 10% нижчою, ніж у групі атенолол/бендрофлуметіазид, проте ця відмінність не була статистично достовірною. У групі амлодипін/периндоприл відзначалося достовірне зниження частоти ускладнень, передбачених додатковими критеріями ефективності (крім фатальної та нефатальної серцевої недостатності).Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія та/або ішемічна хвороба серця: стабільна стенокардія напруги у пацієнтів, яким потрібна терапія периндоприлом та амлодипіном.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до периндоприлу або інших інгібіторів АПФ, амлодипіну та інших похідних дигідропіридину, а також допоміжних речовин, що входять до складу препарату. Ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) в анамнезі (у тому числі на фоні прийому інших інгібіторів АПФ). Спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк. Одночасне застосування з аліскіреном та лікарськими препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами) засобами" і "Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка"). Одночасне застосування з АРА II у пацієнтів з діабетичною нефропатією (див. розділ «Особливі вказівки»). Одночасне застосування з інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад, з препаратами, що містять сакубітрил) через високий ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Екстракорпоральна терапія, що веде до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"). Виражений двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки, що функціонує (див. розділ «Особливі вказівки»). Тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст.). Шок (включно з кардіогенним). Обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (наприклад, клінічно суттєвий стеноз аорти). Гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда. Ниркова недостатність (кліренс креатиніну менше 60 мл/хв). Вагітність та період грудного вигодовування. Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Стеноз ниркової артерії (у тому числі двосторонній), єдина функціонуюча нирка, печінкова недостатність, ниркова недостатність, системні захворювання сполучної тканини (у тому числі системний червоний вовчак, склеродермія), терапія імунодепресантами, алопуринолом, прокаїнамоз об'єм циркулюючої крові (ОЦК) (прийом діуретиків, безсольова дієта, блювання, діарея), атеросклероз, цереброваскулярні захворювання, ІХС з тяжким обструктивним ураженням коронарних артерій, гострий інфаркт міокарда (і період протягом 1 місяця після нього), нестабільна синусового вузла (виражена тахікардія, брадикардія), реноваскулярна гіпертензія, цукровий діабет, первинний гіперальдостеронізм, ХСН, одночасне застосування інгібіторів або індукторів ізоферменту CYP3A4,дантролену, естрамустину, калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, калійвмісних замінників харчової солі, препаратів літію, кларитроміцину, такролімусу, циклоспорину, гіперкаліємії, хірургічного втручання/загальна анестезія, пацієнтів похилого віку. гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®), десенсибілізуюча терапія, аферез ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ), аортальний стеноз/мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГОКМП), застосування у пацієнтів негроїдної раси NYHA класифікації.калійвмісних замінників харчової солі, препаратів літію, кларитроміцину, такролімусу, циклоспорину, гіперкаліємію, хірургічне втручання/загальна анестезія, пацієнти похилого віку, пригнічення кістковомозкового кровотворення, обтяжений алергологічний анамнез або ангіо ), десенсибілізуюча терапія, аферез ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНГ), аортальний стеноз/мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП), застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІVфункціонального класу за клас.калійвмісних замінників харчової солі, препаратів літію, кларитроміцину, такролімусу, циклоспорину, гіперкаліємію, хірургічне втручання/загальна анестезія, пацієнти похилого віку, пригнічення кістковомозкового кровотворення, обтяжений алергологічний анамнез або ангіо ), десенсибілізуюча терапія, аферез ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНГ), аортальний стеноз/мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП), застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІVфункціонального класу за клас.пригнічення кістковомозкового кровотворення, обтяжений алергологічний анамнез або ангіоневротичний набряк в анамнезі, проведення гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®), десенсибілізуюча терапія, аферез ліпопротеїнів низькій щільності (ЛПНДПіП) застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІVфункціонального класу за класифікацією NYHA.пригнічення кістковомозкового кровотворення, обтяжений алергологічний анамнез або ангіоневротичний набряк в анамнезі, проведення гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®), десенсибілізуюча терапія, аферез ліпопротеїнів низькій щільності (ЛПНДПіП) застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІVфункціонального класу за класифікацією NYHA.застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІVфункціонального класу за класифікацією NYHA.застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІVфункціонального класу за класифікацією NYHA.Вагітність та лактаціяПрепарат Дальнєва протипоказаний при вагітності. Препарат Дальнєва® не рекомендований для застосування у період грудного вигодовування. Необхідно оцінити значущість терапії для матері, щоб прийняти рішення про припинення грудного вигодовування або скасування препарату. Вагітність Амлодипін Безпека застосування амлодипіну при вагітності не встановлена. В експериментальних дослідженнях на тваринах фетотоксична та ембріотоксична дія препарату встановлена ​​при застосуванні його у високих дозах. Застосування при вагітності можливе лише у разі відсутності безпечнішої альтернативи, і коли захворювання несе більший ризик для матері та плода. Периндоприл Застосування інгібіторів АПФ не рекомендовано до застосування у І триместрі вагітності (див. розділ «Особливі вказівки»). Застосування інгібіторів АПФ протипоказане у II та III триместрах вагітності (див. розділи «Протипоказання» та «Особливі вказівки»). На даний момент немає незаперечних епідеміологічних даних про тератогенний ризик при прийомі інгібіторів АПФ у І триместрі вагітності. Проте невелике збільшення ризику виникнення порушень розвитку плода виключити не можна. При плануванні вагітності слід відмінити препарат Дальнєва® та призначити інші гіпотензивні засоби, дозволені для застосування при вагітності. При встановленні вагітності слід негайно припинити терапію інгібіторами АПФ та, за необхідності, призначити іншу терапію. Відомо, що вплив інгібіторів АПФ на плід у ІІ та ІІІ триместрах вагітності може призводити до порушення його розвитку (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) та розвитку ускладнень у новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо пацієнтка отримувала інгібітори АПФ у II або III триместрі вагітності, рекомендується провести ультразвукове дослідження для оцінки стану кісток черепа та функції нирок плода/дитини. Новонароджені, матері яких отримували інгібітори АПФ під час вагітності, повинні перебувати під ретельним медичним контролем через ризик розвитку артеріальної гіпотензії (див. розділи «Протипоказання» та «Особливі вказівки»). Період грудного вигодовування Амлодипін Амлодипін виділяється із грудним молоком. Частка материнської дози, отриманої немовлям, оцінили з міжквартильним діапазоном 3-7 %, але з більше 15 %. Про вплив амлодипіну на немовлят невідомо. Рішення про продовження/припинення терапії або грудного вигодовування слід приймати з огляду на користь від годування груддю для дитини та користь від прийому амлодипіну для матері. Периндоприл Внаслідок відсутності інформації, що стосується застосування периндоприлу в період годування груддю, прийом периндоприлу не рекомендований, краще дотримуватися в період годування груддю альтернативного лікування з більш вивченим профілем безпеки, особливо при вигодовуванні новонароджених або недоношених дітей. Лікарський препарат Дальнєва® не слід призначати дітям та підліткам віком до 18 років, оскільки відсутні дані про ефективність та безпеку застосування периндоприлу та амлодипіну у цих груп пацієнтів як у монотерапії, так і у складі комбінованої терапії.Побічна діяа. Резюме профілю безпеки Найчастіші небажані реакції при прийомі периндоприлу та амлодипіну у вигляді монотерапії: набряк, сонливість, запаморочення, головний біль (особливо на початку лікування), дисгевзія (перекручення смаку), парестезія, порушення зору (включаючи диплопію), дзвін у вухах, вертиго, відчуття серцебиття, «припливи» крові до шкіри обличчя, артеріальна гіпотензія (і симптоми, пов'язані з цим), задишка, кашель, біль у животі, нудота, блювання, диспепсія, зміна частоти та характеру стільця, діарея, запор, свербіж шкіри, висипання на шкірі , екзантема, припухлість у ділянці суглобів (припухлість у ділянці кісточок), спазми м'язів, підвищена стомлюваність, астенія. б. Перелік небажаних реакцій Наведені нижче небажані реакції, зазначені при проведенні клінічних досліджень та/або післяреєстраційному застосуванні в монотерапії периндоприлом та амлодипіном, наведені у вигляді наступної градації: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100, < 1/10); нечасто (≥ 1/1000, < 1/100); рідко (≥1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000); частота невідома (не може бути оцінена на основі наявних даних). Небажані реакції представлені у вигляді таблиці MedDRA Класи та системи органів Небажані реакції Частота Амлодипін Периндоприл Інфекційні та паразитарні захворювання Риніт Не часто Дуже рідко Порушення з боку крові та лімфатичної системи Еозинофілія - Не часто* Лейкопенія/нейтропенія (див. розділ «Особливі вказівки») Дуже рідко Дуже рідко Агранулоцитоз/панцитопенія (див. розділ «Особливі вказівки») - Дуже рідко Тромбоцитопенія (див. розділ «Особливі вказівки») Дуже рідко Дуже рідко Гемолітична анемія у пацієнтів з вродженою недостатністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази (див. розділ «Особливі вказівки») - Дуже рідко Порушення з боку імунної системи Гіперчутливість Дуже рідко Не часто Порушення з боку обміну речовин та харчування Гіперкаліємія, оборотна після відміни препарату (див. розділ «Особливі вказівки») - Не часто* Гіперглікемія Дуже рідко - Гіпонатріємія - Не часто* Гіпоглікемія (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами» та «Особливі вказівки») - Не часто* Порушення психіки Лабільність настрою (включаючи тривогу) Не часто Не часто Безсоння Не часто - Депресія Не часто - Порушення сну - Не часто Порушення з боку нервової системи Запаморочення (особливо на початку лікування) Часто Часто Головний біль (особливо на початку лікування) Часто Часто Сонливість (особливо на початку лікування) Часто Не часто* Дисгезія (перекручення смаку) Не часто Часто Парестезія Не часто Часто Непритомні стани Не часто Не часто* Сплутаність свідомості Рідко Дуже рідко Гіпестезія Не часто - Тремор Не часто - Гіпертонус Дуже рідко - Периферична нейропатія Дуже рідко - Інсульт, можливо, внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів із групи високого ризику (див. розділ «Особливі вказівки») - Дуже рідко Екстрапірамідні порушення (екстрапірамідний синдром) Частота невідома - Порушення з боку органу зору Порушення зору Часто Часто Диплопія Часто - Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Дзвін у вухах Не часто Часто Вертіго - Часто Порушення з боку серця Відчуття серцебиття Часто Не часто* Тахікардія - Не часто* Стенокардія (див. розділ «Особливі вказівки») - Дуже рідко Інфаркт міокарда, можливий внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів із групи високого ризику (див. розділ «Особливі вказівки») Дуже рідко Дуже рідко Аритмія (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь) Не часто Дуже рідко Порушення з боку судин «Припливи» крові до шкіри обличчя Часто - Артеріальна гіпотензія (і симптоми, пов'язані з артеріальною гіпотензією) Не часто Часто Васкуліт Дуже рідко Не часто* Синдром Рейно - Частота невідома Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Кашель Не часто Часто Задишка Часто Часто Бронхоспазм - Не часто Еозинофільна пневмонія - Дуже рідко Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Біль в животі Часто Часто Нудота Часто Часто Блювота Не часто Часто Диспепсія Часто Часто Діарея Часто Часто Запор Часто Часто Зміна частоти та характеру стільця Часто - Сухість слизової оболонки ротової порожнини Не часто Не часто Гіперплазія ясен Дуже рідко - Панкреатит Дуже рідко Дуже рідко Гастрит Дуже рідко - Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Гепатит, жовтяниця Дуже рідко - Цитолітичний або холестатичний гепатит (див. розділ «Особливі вказівки») - Дуже рідко Підвищення активності «печінкових» ферментів у плазмі крові Дуже рідко (найчастіше у поєднанні з холестазом) Рідко Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Екзантема Не часто Часто Висипання на шкірі Не часто Часто Кожний зуд Не часто Часто Гіпергідроз Не часто Не часто Алопеція Не часто - Пурпура Не часто - Зміна кольору шкіри Не часто - Пухирчатка - Не часто* Ангіоневротичний набряк особи, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосових складок та/або гортані (див. розділ «Особливі вказівки») Дуже рідко Не часто Кропивниця (див. розділ «Особливі вказівки») Не часто Не часто Реакції фоточутливості Дуже рідко Не часто* Мультиформна еритема Дуже рідко Дуже рідко Набряк Квінке (ангіоневротичний набряк) Дуже рідко - Синдром Стівенса-Джонсона Дуже рідко - Ексфоліативний дерматит Дуже рідко - Загострення псоріазу - Рідко Токсичний епідермальний некроліз Частота невідома - Підвищене потовиділення Не часто Не часто Порушення з боку скелетном'язової та сполучної тканини Біль у спині Не часто - Припухлість у ділянці суглобів (припухлість у ділянці кісточок) Часто - М'язові спазми Часто Часто Артралгія Не часто Не часто* Міалгія Не часто Не часто* Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Порушення сечовипускання, ніктурія, поллакіурія Не часто - Гостра ниркова недостатність - Дуже рідко Ниркова недостатність - Не часто Порушення з боку статевих органів та молочної залози еректильна дисфункція Не часто Не часто Гінекомастія Не часто - Загальні розлади та порушення у місці введення Набряки Дуже часто - Периферичні набряки - Не часто* Підвищена стомлюваність Часто - Астенія Часто Часто Біль у грудній клітці Не часто Не часто* нездужання Не часто Не часто* Біль Не часто - Лихоманка - Не часто* Лабораторні та інструментальні дані Збільшення маси тіла, зниження маси тіла Не часто - Підвищення концентрації сечовини у плазмі крові - Не часто* Підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові - Не часто* Підвищення концентрації білірубіну у плазмі крові - Рідко Зниження гемоглобіну та гематокриту - Дуже рідко Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій Падіння - Не часто* *Оцінку частоти небажаних реакцій, виявлених за спонтанними повідомленнями, проведено на підставі даних результатів клінічних досліджень. Повідомлялося про розвиток синдрому неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНСАДГ) при одночасному застосуванні з іншими інгібіторами АПФ. СНСАДГ можна вважати дуже рідкісним можливим ускладненням, пов'язаним із лікуванням інгібіторами АПФ, у тому числі з периндоприлом.Взаємодія з лікарськими засобамиАмлодипін Нерекомендовані поєднання лікарських засобів Дантролен (внутрішньовенне введення) У лабораторних тварин були відзначені випадки фібриляції шлуночків із летальним кінцем та колапсом на фоні застосування верапамілу та внутрішньовенного введення дантролену, що супроводжувалися гіперкаліємією. Внаслідок ризику розвитку гіперкаліємії слід виключити одночасний прийом БМКК, у тому числі амлодипіну, у пацієнтів, що схильні до злоякісної гіпертермії, а також при лікуванні злоякісної гіпертермії. Поєднання лікарських засобів, що потребують особливої ​​уваги Індуктори ізоферменту CYP3A4: при одночасному застосуванні з індукторами ізоферменту CYP3A4 концентрація амлодипіну в плазмі може змінюватися. Тому необхідно контролювати АТ та коригувати дозу як під час, так і після їх одночасного застосування, особливо у разі застосування з потужними індукторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцин, препарати Звіробою продірявленого). Інгібітори ізоферменту CYP3A4: одночасний прийом амлодипіну та потужних, або помірних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 (інгібітори протеази, протигрибкові препарати групи азолів, макроліди, наприклад, еритроміцин або кларитроміцин, при верапаміл або ди. Клінічні прояви зазначених фармакокінетичних відхилень можуть бути більш вираженими у пацієнтів похилого віку. У зв'язку з чим може знадобитися моніторинг клінічного стану та корекція дози. У пацієнтів, які приймають амлодипін одночасно з кларитроміцином, підвищений ризик розвитку гіпотензії. Слід проводити ретельне спостереження за станом пацієнтів, які приймають периндоприл одночасно з кларитроміцином. Поєднання лікарських засобів, що потребують уваги Амлодипін посилює антигіпертензивну дію гіпотензивних препаратів. Такролімус: існує ризик збільшення сироваткової концентрації такролімусу при одночасному застосуванні з амлодипіном. Щоб уникнути розвитку токсичних ефектів такролімусу при одночасному застосуванні цих препаратів потрібен моніторинг сироваткової концентрації такролімусу та корекція його дози за потреби. Циклоспорин: дослідження щодо вивчення взаємодії циклоспорину з амлодипіном у здорових добровольців або інших груп населення не проводилися, за винятком пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, у яких відзначалася варіабельність підвищення найменших концентрацій циклоспорину в плазмі (в середньому від 0% до 40%). Слід розглянути можливість контролю сироваткової концентрації циклоспорину у пацієнтів після трансплантації нирки при одночасному застосуванні з амлодипіном. При необхідності доза циклоспорину має бути знижена. Симвастатин: при одночасному застосуванні кількох доз амлодипіну по 10 мг та симвастатину 80 мг було відзначено збільшення експозиції симвастатину на 77 % порівняно з ізольованим прийомом симвастатину. У пацієнтів, які приймають препарат Дальнєва у дозі 10 мг + 4 мг або 10 мг + 8 мг, слід обмежити прийом симвастатину до 20 мг на добу. Одночасний прийом амлодипіну та вживання грейпфрутів або грейпфрутового соку не рекомендується у зв'язку з можливим підвищенням біодоступності амлодипіну у деяких пацієнтів, що, в свою чергу, може призвести до посилення ефектів зниження АТ. Інгібітори тTOR(mammalianTargetofRapamycin – мета рапамицина ссавців): інгібітори mTOR, такі як сиролімус, темсіролімус і еверолімус, є субстрати ізоферменту CYP3A. Амлодипін є слабким інгібітором ізоферменту CYP3A. При одночасному застосуванні з інгібіторами mTOR амлодипін може підвищувати їхню експозицію. Кларитроміцин: Кларитроміцин є інгібітором ізоферменту CYP3A4. Існує підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії у пацієнтів, які одночасно застосовують кларитроміцин з амлодипіном. Ретельне спостереження за пацієнтами рекомендується при одночасному застосуванні амлодипіну з кларитроміцином. Одночасне застосування бета-адреноблокаторів (бісопролол, метопролол) та альфа- та бета-адреноблокатора карведилолу при ХСН: підвищує ризик розвитку артеріальної гіпотензії та погіршення перебігу ХСН у пацієнтів з неконтрольованою або латентнопротікаючою ХСН (підсилення). Крім цього, бета-адреноблокатори можуть зменшити надмірну рефлекторну симпатичну серцеву активацію на тлі супутньої ХСН. При одночасному застосуванні амлодипін може підвищувати системну експозицію тасонерміну у плазмі. У таких випадках необхідний регулярний контроль концентрації тасонерміну в плазмі та корекція дози при необхідності. Інші комбінації лікарських засобів Препарати кальцію можуть зменшити ефект БМКК. При одночасному застосуванні БМКК з препаратами літію (для амлодипіну дані відсутні) можливе посилення прояву їхньої нейротоксичності (нудота, блювання, діарея, атаксія, тремор, шум у вухах). У ході клінічних досліджень лікарських взаємодій амлодипін не впливав на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину, варфарину. Одноразовий прийом 100 мг силденафілу у пацієнтів з есенціальною гіпертензією не впливає на параметри фармакокінетики амлодипіну. Периндоприл Дані клінічних досліджень показують, що подвійна блокада РААС внаслідок одночасного застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену призводить до збільшення частоти виникнення таких небажаних явищ, як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з ситуаціями, коли застосовується лише один препарат, що впливає на РААС (див. розділи "Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка", "Протипоказання", "Особливі вказівки"). Лікарські засоби, що викликають гіперкаліємію Деякі препарати можуть збільшувати ризик розвитку гіперкаліємії: аліскірен, солі калію, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, АРА II, нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), гепарин, імунодепресанти, такі як циклоспорин або такролімус, триметоприм, ко-тримоксазол). Поєднання цих препаратів збільшує ризик розвитку гіперкаліємії. Циклоспорин: при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з циклоспорином можливий розвиток гіперкаліємії. Рекомендується контролювати вміст калію у сироватці крові. Гепарин: можливе підвищення вмісту калію у сироватці крові. Рекомендується контролювати вміст калію у сироватці крові. Одночасне застосування протипоказане Аліскірен та лікарські препарати, що містять аліскірен Одночасне застосування інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірним або тяжким порушенням функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. (Див. розділ «Протипоказання»). Зростає ризик розвитку гіперкаліємії, погіршення функції нирок, серцево-судинної захворюваності та смертності. Екстракорпоральна терапія Екстракорпоральні методи лікування, що ведуть до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями, такі як діаліз або гемофільтрація з використанням деяких високопроточних мембран (наприклад, поліакрилонітрилових), або аферез ЛПНГ з використанням декстрану сульфату, протипоказані через збільшення ризику розвитку тяжких анафілактоїд. розділ "Протипоказання"). Якщо пацієнту потрібна екстракорпоральна терапія, слід розглянути можливість використання іншого типу діалізної мембрани чи іншого класу гіпотензивних препаратів. Інгібітори нейтральної ендопептидази При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять сакубітрил (інгібітор неприлізину), зростає ризик розвитку ангіоневротичного набряку, через що одночасне застосування зазначених препаратів протипоказане. Інгібітори АПФ слід призначати не раніше ніж через 36 годин після відміни препаратів, що містять сакубітрил. Протипоказано призначення препаратів, що містять сакубітрил, пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, а також протягом 36 годин після відміни інгібіторів АПФ. Нерекомендовані поєднання лікарських засобів Аліскірен та лікарські препарати, що містять аліскірен У пацієнтів, які не мають цукрового діабету або порушення функції нирок, можливе підвищення ризику гіперкаліємії, погіршення функції нирок та підвищення частоти серцево-судинної захворюваності та смертності. Одночасне призначення інгібіторів АПФ та АРА II За наявними літературними даними, у пацієнтів із встановленим діагнозом атеросклерозу, серцевою недостатністю або цукровим діабетом з ураженням органів-мішеней одночасний прийом інгібіторів АПФ та АРА II призводить до збільшення частоти розвитку артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та погіршення функції нирок. порівняно із ситуаціями, коли застосовується лише один препарат, що впливає на РААС. Застосування подвійної блокади РААС (наприклад, одночасний прийом інгібіторів АПФ та АРА II) повинно бути обмежене поодинокими випадками із суворим контролем функції нирок, вмісту калію у плазмі крові та АТ (див. розділ «Особливі вказівки»). Естрамустін Одночасне застосування естрамустину з інгібіторами АПФ супроводжується підвищеним ризиком розвитку ангіоневротичного набряку. Ко-тримоксазол (триметоприм + сульфаметоксазол) При одночасному застосуванні з котримоксазолом (триметоприм + сульфаметоксазол) може підвищуватися ризик розвитку гіперкаліємії (див. розділ «Особливі вказівки»). Калійзберігаючі діуретики (наприклад, тріамтерен, амілорид) та солі калію Зазвичай вміст калію в плазмі залишається в межах норми, при цьому у деяких пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, може розвинутись гіперкаліємія. Застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактону, тріамтерену, еплеренону або амілориду), калійвмісних замінників кухонної солі, інших препаратів, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі може призвести до значного збільшення вмісту калію в сироватці крові. Слід також бути обережними при одночасному призначенні периндоприлу з іншими препаратами, здатними збільшувати вміст калію в сироватці крові, такими як триметоприм і ко-тримоксазол (триметоприм + сульфаметоксазол), так як відомо, що триметоприм діє як калійзберігаючий діуретик, такий якТому одночасне застосування периндоприлу з вищезазначеними препаратами не рекомендується. Якщо, однак, одночасне застосування показано, слід застосовувати з дотриманням запобіжних заходів та регулярним контролем вмісту калію в сироватці крові. Препарати літію При одночасному застосуванні препаратів літію та інгібіторів АПФ може виникати оборотне підвищення вмісту літію у плазмі крові та пов'язані з цим токсичні ефекти (важкі нейротоксичні ефекти). Одночасне застосування периндоприлу та препаратів літію не рекомендується. За необхідності проведення такої терапії необхідний регулярний контроль вмісту літію в плазмі (див. розділ «Особливі вказівки»). Поєднання лікарських засобів, що потребують особливої ​​уваги Гіпоглікемічні засоби (інсулін, похідні сульфонілсечовини) Згідно з даними, отриманими в епідеміологічних дослідженнях, інгібітори АПФ можуть посилювати гіпоглікемічний ефект інсуліну та похідних сульфонілсечовини з ризиком розвитку гіпоглікемії. Даний ефект найімовірніше можна спостерігати у перші тижні одночасного застосування та у пацієнтів з порушенням функції нирок. Калійнесберігаючі діуретики У пацієнтів, які отримують діуретики, особливо у пацієнтів з гіповолемією та/або зниженою концентрацією солей, на початку терапії периндоприлом може спостерігатися виражене зниження АТ, ризик розвитку якого можна зменшити шляхом відміни діуретичного засобу, заповненням втрати рідини або солей перед початком терапії периндоприлом, а також призначенням периндоприлу у низькій дозі з подальшим поступовим її збільшенням. При АГ у пацієнтів з гіповолемією або зниженим вмістом солей на фоні терапії діуретиками діуретики повинні бути або скасовані до початку застосування інгібітору АПФ (при цьому калійнесберігаючий діуретик може бути пізніше знову призначений), або інгібітор АПФ повинен бути призначений у низькій дозі з подальшим поступовим її збільшенням. . При застосуванні діуретиків у разі ХСН інгібітор АПФ повинен бути призначений у дуже низькій дозі, можливо, після зменшення дози одночасного калійнесберігаючого діуретика. У всіх випадках функція нирок (концентрація креатиніну в плазмі крові) повинна контролюватись у перші тижні застосування інгібіторів АПФ. Калійзберігаючі діуретики (застосування еплеренону, спіронолактону в дозах від 12,5 мг до 50 мг на добу та низьких доз інгібіторів АПФ) При лікуванні ХСН II-IV функціонального класу за класифікацією NYHA з фракцією викиду лівого шлуночка < 40 % у пацієнтів, які раніше отримували інгібітори АПФ та «петлеві» діуретики, існує ризик розвитку гіперкаліємії (з можливим летальним наслідком), особливо у разі недотримання рекомендацій щодо цієї комбінації. препаратів. Перед початком застосування цієї комбінації лікарських препаратів необхідно переконатися у відсутності гіперкаліємії та порушення функції нирок. Рекомендується регулярно контролювати концентрацію креатиніну та вміст калію в плазмі крові: щотижня у перший місяць лікування та щомісяця у подальшому. Рацекадотрил Повідомлялося про підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та рацекадотрилу (інгібітор енкефалінази). Тканинні активатори плазміногену В обсерваційних дослідженнях виявлено підвищену частоту розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ після застосування алтеплази для тромболітичної терапії ішемічного інсульту. Інгібітори mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсіролімус) У пацієнтів, які одночасно отримують терапію інгібіторами mTOR, підвищується ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Особливі вказівки»). НПЗЗ, включаючи високі дози ацетилсаліцилової кислоти (≥ 3 г/добу) Одночасне застосування інгібіторів АПФ з нестероїдними протизапальними засобами (ацетилсаліцилова кислота в дозі, що має протизапальну дію, інгібітори циклооксигенази-2 [ЦОГ-2] і неселективні нестероїдні протизапальні засоби), може призвести до зниження антигіпертензивної дії інгібіторів АПФ. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та НПЗЗ може призводити до погіршення функції нирок, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності, та збільшення вмісту калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів зі зниженою функцією нирок. Слід бути обережними при призначенні даної комбінації, особливо у пацієнтів похилого віку. Пацієнтам необхідно компенсувати втрату рідини та ретельно контролювати функцію нирок як на початку лікування, так і в процесі лікування. Поєднання лікарських засобів, що потребують уваги Інгібітори дипептидилпептидази IV (ДПП-IV) (гліптини), наприклад, лінагліптин, саксагліптин, сітагліптин, віллдагліптин Одночасне застосування з інгібіторами АПФ може збільшувати ризик розвитку ангіоневротичного набряку внаслідок пригнічення активності ДПП-IVгліптином. Симпатоміметики Можуть послаблювати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. Препарати золота При застосуванні інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, у пацієнтів, які отримують внутрішньовенно препарат золота (натрію ауротіомалат), були описані нітритоїдні реакції, з частотою виникнення «рідко» (симптомокомплекс, що включає гіперемію шкіри обличчя, нудоту, блювання, артеріальну гіпотензію). Алопуринол, імуносупресивні засоби, кортикостероїди (при системному застосуванні) та прокаїнамід Одночасне застосування з інгібіторами AПФ може супроводжуватися підвищеним ризиком розвитку лейкопенії, особливо у пацієнтів із наявними порушеннями функції нирок. Засоби для загальної анестезії Одночасне застосування інгібіторів АПФ та засобів для загальної анестезії може призводити до антигіпертензивного ефекту. Поєднання лікарських засобів, що потребують особливої ​​уваги Баклофен Можливе посилення антигіпертензивної дії. Слід контролювати АТ та функцію нирок, за необхідності провести корекцію дози амлодипіну. Поєднання препаратів, що потребує уваги Гіпотензивні засоби (наприклад, бета-адреноблокатори) та вазодилататори Можливе посилення антигіпертензивного ефекту периндоприлу та амлодипіну. Слід бути обережними при одночасному застосуванні з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами, оскільки при цьому можливе додаткове зниження АТ. Кортикостероїди (мінерало- та глюкокортикостероїди), тетракозактид Зниження антигіпертензивної дії (затримка рідини та іонів натрію внаслідок дії кортикостероїдів). Альфа-адреноблокатори (празозин, альфузозин, доксазозин, тамсулозин, теразозин) Посилення антигіпертензивної дії та підвищення ризику розвитку ортостатичної гіпотензії. Аміфостін Можливе посилення антигіпертензивного ефекту амлодипіну. Трициклічні антидепресанти/нейролептики/засоби для загальної анестезії Посилення антигіпертензивної дії та підвищення ризику розвитку ортостатичної гіпотензії.Спосіб застосування та дозиВсередину, по одній таблетці 1 раз на день, переважно вранці перед їдою. Доза лікарського препарату Дальнева® підбирається після раніше проведеного підбору доз окремих компонентів препарату: периндоприлу та амлодипіну у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та стабільною стенокардією. При терапевтичній необхідності доза лікарського препарату Дальнева® може бути змінена на підставі індивідуального підбору доз окремих компонентів: амлодипін 5 мг + периндоприл 4 мг або амлодипін 10 мг + периндоприл 4 мг, або амлодипін 5 мг + периндоприл 8 мг, або амлодипін 10 мг . Максимальна добова доза: амлодипін – 10 мг + периндоприл – 8 мг.ПередозуванняІнформація про передозування препаратом Дальнева відсутня. Амлодипін Інформація про передозування амлодипіном обмежена. Симптоми: виражене зниження АТ з можливим розвитком рефлекторної тахікардії та надмірної периферичної вазодилатації (ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у т.ч. з розвитком шоку та летального результату). Лікування: промивання шлунка, призначення активованого вугілля (особливо в перші 2 години після передозування), підтримання функції серцево-судинної системи, підвищене положення нижніх кінцівок, контроль ОЦК та діурезу, симптоматична та підтримуюча терапія. Для відновлення тонусу судин – застосування судинозвужувальних засобів (за відсутності протипоказань до їх застосування), для усунення наслідків блокади кальцієвих каналів – внутрішньовенне введення розчину глюконату. Гемодіаліз неефективний. Периндоприл Дані передозування периндоприлом обмежені. Симптоми: виражене зниження артеріального тиску, шок, порушення водно-електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція легень, тахікардія, відчуття серцебиття, брадикардія, запаморочення, неспокій та кашель. Лікування: заходи невідкладної допомоги зводяться до виведення препарату з організму: промивання шлунка та/або призначення активованого вугілля з подальшим відновленням ОЦК. При вираженому зниженні артеріального тиску слід перевести пацієнта в положення «лежачи» на спині з піднятими ногами, за необхідності провести заходи для відновлення ОЦК (наприклад, внутрішньовенна інфузія 0,9 % розчину натрію хлориду). Також можливе внутрішньовенне введення катехоламінів. За допомогою гемодіалізу можна видалити периндоприл із системного кровотоку. При брадикардії, резистентної до терапії, може знадобитися імплантація електрокардіостимулятора. Необхідний динамічний контроль загального стану, концентрації креатиніну та вмісту електролітів у плазмі крові.Запобіжні заходи та особливі вказівкиОсобливі вказівки, що стосуються периндоприлу та амлодипіну, застосовні і до лікарського препарату Дальнєва®. Амлодипін Ефективність та безпека застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не встановлено. Серцева недостатність Лікування пацієнтів із серцевою недостатністю слід проводити з обережністю. При застосуванні амлодипіну у пацієнтів з ХСН III та IV функціонального класу за класифікацією NYHA можливий розвиток набряку легень. БМКК, включаючи амлодипін, необхідно з обережністю застосовувати у пацієнтів з ХСН у зв'язку з можливим збільшенням ризику розвитку небажаних явищ з боку серцево-судинної системи та смертності. Печінкова недостатність У пацієнтів з порушенням функції печінки Т(½) та AUCамлодипіну збільшуються. Рекомендації щодо дозування препарату не встановлені. Прийом амлодипіну необхідно почати з найнижчих доз і дотримуватися запобіжних заходів як на початку лікування, так і при збільшенні дози. Пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю підвищувати дозу слід поступово, забезпечуючи ретельний моніторинг клінічного стану. Пацієнти похилого віку У пацієнтів похилого віку збільшення дози слід проводити з обережністю (див. розділ «Спосіб застосування та дози» та «Фармакологічні властивості. Фармакокінетика»). Ниркова недостатність Пацієнти з нирковою недостатністю можуть приймати амлодипін у стандартних дозах. Зміни плазмових концентрацій амлодипіну не корелюють зі ступенем ниркової недостатності. Амлодипін не виводиться з організму за допомогою діалізу. Мітральний стеноз/аортальний стеноз/ГЗКМП Амлодипін протипоказаний пацієнтам із обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка. Синдром «скасування» Незважаючи на відсутність у БМКК синдрому «скасування», припинення лікування препаратом Дальнєва бажано проводити поступово, зменшуючи дозу препарату. Амлодипін не запобігає розвитку синдрому «скасування» при різкому припиненні прийому бета-адреноблокаторів. Периферичні набряки Незначно або помірно виражені периферичні набряки були найчастішим небажаним явищем амлодипіну у клінічних дослідженнях. Частота виникнення периферичних набряків зростає зі збільшенням дози (при застосуванні амлодипіну у дозі 2,5 мг, 5 мг та 10 мг на добу набряки виникали відповідно у 1,8 %, 3 % та 10 % пацієнтів). Слід ретельно диференціювати периферичні набряки, пов'язані із застосуванням амлодипіну, від симптомів прогресування лівшлуночкової серцевої недостатності. Інше Необхідна підтримка гігієни зубів та спостереження у стоматолога (для запобігання болючості, кровоточивості та гіперплазії ясен). Периндоприл Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) При застосуванні інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, в окремих випадках може спостерігатися розвиток ангіоневротичного набряку особи, губ, язика, голосових складок та/або гортані. Це може статися у будь-який період. При появі цих симптомів застосування препарату Дальнева® повинно бути негайно припинено, пацієнт повинен спостерігатися доти, доки ознаки набряку не зникнуть повністю. препарати. Ангіоневротичний набряк, що супроводжується набряком язика або гортані, може призвести до обструкції дихальних шляхів та летального результату.5 мл) та/або забезпечити прохідність дихальних шляхів. Пацієнт повинен перебувати під медичним наглядом до повного та стійкого зникнення симптомів. У пацієнтів, в анамнезі яких відзначався набряк Квінке, не пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ, може бути підвищений ризик його розвитку на фоні застосування препаратів цієї групи (див. розділ "Протипоказання"). У поодиноких випадках на тлі терапії інгібіторами АПФ розвивається інтестинальний ангіоневротичний набряк (ангіоневротичний набряк кишечника). При цьому у пацієнтів відзначається біль у животі як ізольований симптом або у поєднанні з нудотою та блюванням, у деяких випадках без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальній сироватковій концентрації С1-естерази. Діагноз встановлюється за допомогою комп'ютерної томографії черевної порожнини, ультразвукового дослідження або на момент хірургічного втручання. Симптоми зникають після припинення інгібіторів АПФ. Тому у пацієнтів з болем у животі, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні диференціального діагнозу необхідно враховувати можливість розвитку інтестинального ангіоневротичного набряку (див. розділ «Побічна дія»). При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад, темсиролімусом, еверолімусом, сиролімусом) або ДПП-IV (гліптинами, включаючи віллдагліптин) підвищується ризик розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад, набряк верхніх дихальних шляхів). ) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Слід виявляти обережність на початку терапії рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад, тимсиролімусом, еверолімусом, сиролімусом) або гліптинами, включаючи віллдагліптин, при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ. Анафілактоїдні реакції при проведенні процедур десенсибілізації Є окремі повідомлення про розвиток тривалих, що загрожують життю анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої терапії отрутою перетинчастокрилих комах. У цих пацієнтів анафілактоїдної реакції вдавалося уникнути шляхом тимчасової відміни інгібіторів АПФ, а при випадковому прийомі препарату анафілактоїдна реакція виникала знову. Анафілактоїдні реакції при проведенні аферезу ЛПНЩ за допомогою декстрану сульфату У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні аферезу ЛПНЩ з використанням декстрану сульфату можуть розвиватися анафілактоїдні реакції, що загрожують життю. Для запобігання анафілактоїдної реакції слід тимчасово припинити терапію інгібітором АПФ перед кожною процедурою аферезу ЛПНЩ з використанням декстрану сульфату. Нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія та анемія У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, можливі випадки розвитку нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів з нормальною функцією нирок без інших обтяжливих факторів нейтропенія розвивається рідко. Особливою обережністю периндоприл слід застосовувати у пацієнтів із системними захворюваннями сполучної тканини, на фоні прийому імунодепресантів, алопуринолу або прокаїнаміду, особливо у пацієнтів з порушеною функцією нирок. У деяких пацієнтів виникали важкі інфекції, у ряді випадків стійкі до інтенсивної антибіотикотерапії. При призначенні периндоприлу таким пацієнтам рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів у крові. Пацієнти повинні повідомляти лікаря про будь-які ознаки інфекційних захворювань (наприклад, біль у горлі, гарячка). Реноваскулярна гіпертензія У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки на фоні терапії інгібіторами АПФ зростає ризик розвитку артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Прийом діуретиків може бути додатковим фактором ризику. Погіршення функції нирок може спостерігатися вже при незначній зміні концентрації креатиніну у сироватці, навіть у пацієнтів з одностороннім стенозом ниркової артерії. Подвійна блокада РААС Є дані, що свідчать про те, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену підвищує ризик розвитку гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Одночасне застосування інгібіторів АПФ з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Якщо терапія за допомогою подвійної блокади РААС визнана абсолютно необхідною, її слід проводити лише під суворим медичним контролем та при регулярному контролі функції нирок, вмісту електролітів у плазмі крові та АТ.Протипоказане застосування інгібіторів АПФ одночасно з АРА II у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів (див. розділ "Протипоказання"). Первинний гіперальдостеронізм Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом, як правило, не сприйнятливі до гіпотензивних препаратів, дія яких ґрунтується на інгібуванні РААС. Тому прийом препарату не рекомендовано. Артеріальна гіпотензія Інгібітори АПФ можуть викликати різке зниження артеріального тиску. Симптоматична гіпотензія рідко розвивається у пацієнтів без супутніх захворювань. Ризик вираженого зниження АТ підвищений у пацієнтів зі зниженим ОЦК, що може відзначатися на фоні терапії діуретиками, при дотриманні суворої дієти без солі, гемодіалізі, діареї та блюванні, а також у пацієнтів з тяжким ступенем АГ з високою активністю реніну (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами» та «Побічна дія»). У пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії необхідно ретельно контролювати АТ, функцію нирок та вміст калію у сироватці крові під час терапії лікарським препаратом Дальнєва®. Подібний підхід застосовується і у пацієнтів зі стенокардією та цереброваскулярними захворюваннями, у яких виражена артеріальна гіпотензія може призвести до інфаркту міокарда або порушення мозкового кровообігу. У разі розвитку артеріальної гіпотензії пацієнт повинен бути переведений у положення «лежачи» на спині з піднятими ногами. При необхідності слід заповнити ОЦК за допомогою внутрішньовенного введення 0,9% натрію розчину хлориду. Минуща артеріальна гіпотензія не є перешкодою для подальшого прийому препарату. Після відновлення ОЦК та АТ лікування може бути продовжено. Мітральний стеноз/аортальний стеноз/ГЗКМП Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, повинен обережно призначатися у пацієнтів з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка (аортальний стеноз, ГОКМП), а також у пацієнтів з мітральним стенозом. Амлодипін протипоказаний пацієнтам із обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка. Порушення функції нирок Пацієнтам з нирковою недостатністю (КК менше 60 мл/хв) рекомендується індивідуальний підбір доз периндоприлу та амлодипіну (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Таким пацієнтам необхідний регулярний контроль вмісту калію та концентрації креатиніну у сироватці крові (див. розділ «Побічна дія»). У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки на фоні терапії інгібіторами АПФ можливе підвищення концентрацій сечовини та креатиніну у сироватці крові, що зазвичай відбувається при відміні терапії. Найчастіше цей ефект відзначається у пацієнтів із нирковою недостатністю. Додаткова наявність реноваскулярної гіпертензії зумовлює підвищений ризик розвитку тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності у таких пацієнтів. У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без ознак ураження судин нирок можливе підвищення концентрацій сечовини та креатиніну в сироватці крові, особливо при одночасному призначенні периндоприлу з діуретиком, зазвичай незначне та минуще. Найчастіше цей ефект відзначається у пацієнтів із попереднім порушенням функції нирок. Порушення функції печінки У поодиноких випадках на фоні прийому інгібіторів АПФ виникає холестатична жовтяниця. При прогресуванні цього синдрому розвивається фульмінантний некроз печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому незрозумілий. У разі появи жовтяниці або значного підвищення активності «печінкових» ферментів у плазмі крові на фоні прийому інгібіторів АПФ слід припинити прийом препарату (див. розділ «Побічна дія») та звернутися до лікаря. Етнічні відмінності У пацієнтів негроїдної раси частіше, ніж у інших рас, на фоні застосування інгібіторів АПФ розвивається ангіоневротичний набряк. Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, може мати менш виражену антигіпертензивну дію у пацієнтів негроїдної раси порівняно з представниками інших рас. Можливо, ця відмінність зумовлена ​​тим, що у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією частіше відзначається низька активність реніну плазми крові. Кашель На тлі терапії інгібітором АПФ може виникати сухий кашель. Кашель тривалий час зберігається на фоні прийому препаратів цієї групи і зникає після їх відміни. Це слід враховувати під час проведення диференціальної діагностики кашлю. Хірургічні втручання/загальна анестезія У пацієнтів, яким планується проведення великого оперативного втручання та/або застосування засобів для загальної анестезії, що викликають гіпотензію, застосування периндоприлу може блокувати утворення ангіотензину II на тлі компенсаторного вивільнення реніну. Лікування слід припинити за добу до хірургічного втручання. При розвитку артеріальної гіпотензії за вказаним механізмом слід підтримувати артеріальний тиск шляхом заповнення ОЦК. Гіперкаліємія Інгібітори АПФ можуть викликати гіперкаліємію, оскільки вони пригнічують вивільнення альдостерону. Цей ефект зазвичай незначний у пацієнтів із нормальною функцією нирок. Однак у пацієнтів з порушенням функції нирок та/або у пацієнтів, які одночасно приймають препарати, що містять калій (включаючи калійвмісні замінники кухонної солі), калійзберігаючі діуретики, триметоприм або ко-тримоксазол (фіксована комбінація триметоприму і сульфаметоксазолу), і особливо антагон можливий розвиток гіперкаліємії. Факторами ризику гіперкаліємії є ниркова недостатність, порушення функції нирок, вік старше 70 років, цукровий діабет, інтеркурентні стани (зокрема, дегідратація, гостра декомпенсація ХСН, метаболічний ацидоз), одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад,спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид), препаратів калію або замінників калію кухонної солі або одночасне застосування інших препаратів, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі крові (наприклад, гепарин, ко-тримоксазол). Гіперкаліємія може призвести до серйозних порушень серцевого ритму, іноді з летальним кінцем. Калійзберігаючі діуретики та АРА II слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, та регулярно контролювати вміст калію у сироватці крові та функцію нирок (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»).ко-тримоксазол). Гіперкаліємія може призвести до серйозних порушень серцевого ритму, іноді з летальним кінцем. Калійзберігаючі діуретики та АРА II слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, та регулярно контролювати вміст калію у сироватці крові та функцію нирок (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»).ко-тримоксазол). Гіперкаліємія може призвести до серйозних порушень серцевого ритму, іноді з летальним кінцем. Калійзберігаючі діуретики та АРА II слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, та регулярно контролювати вміст калію у сироватці крові та функцію нирок (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Пацієнти з цукровим діабетом При призначенні препарату пацієнтам з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсуліну, протягом першого місяця терапії необхідно ретельно контролювати концентрацію глюкози в крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами») Застосування препарату Дальнева у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда не рекомендується через недостатній досвід клінічного застосування. Застосування при хронічних захворюваннях: Пацієнти з порушенням функції нирок Лікарський препарат Дальнєва може застосовуватися у пацієнтів з КК рівним або більше 60 мл/хв. Лікарський препарат Дальнєва протипоказаний до застосування у пацієнтів з КК менше 60 мл/хв. Таким пацієнтам рекомендується індивідуальний підбір доз периндоприлу та амлодипіну. Зміна концентрації амлодипіну в плазмі не корелює зі ступенем вираженості ниркової недостатності. Пацієнти похилого віку та пацієнти з порушенням функції печінки Необхідно зменшити початкову дозу препарату Дальнєва до найменшої дози амлодипіну (тобто до 1 таблетки амлодипін 5 мг + периндоприл 4 мг або амлодипін 5 мг + периндоприл 8 мг). Вплив на керування транспортними засобами: У зв'язку з можливістю виникнення запаморочення, сонливості та інших побічних ефектів на фоні застосування препарату Дальнева® необхідно дотримуватись обережності при керуванні транспортними засобами та роботі з іншими технічними пристроями, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, особливо на початку лікування та збільшення дози.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаамлодипін + периндоприл таблетки на 1 таблетку 5 мг + 4 мг/10 мг + 4 мг/5 мг + 8 мг/10 мг + 8 мг речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 6,935 мг/13,870 мг/6,935 мг/13,870 мг, еквівалентно амлодипіну 5 мг/10 мг/5 мг/10 мг Периндоприлу ербумін А субстанція – гранули 21,000 мг/21,000 мг/42,000 мг/42,000 мг, містить периндоприлу ербуміну 4 мг/4 мг/8 мг/8 мг Допоміжні речовини: Целюлоза мікрокристалічна, крохмаль прежелатинізований, карбоксиметилкрохмаль натрію, гідрокарбонат натрію, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеаратОпис лікарської формиТаблетки 5 мг + 4 мг: Круглі, злегка двоопуклі таблетки з фаскою, від білого до майже білого кольору. Таблетки 10 мг + 4 мг: Капсулоподібні, двоопуклі таблетки з ризиком на одній стороні, від білого до майже білого кольору. Таблетки 5 мг + 8 мг: Круглі, двоопуклі таблетки з фаскою, від білого до майже білого кольору. Таблетки 10 мг + 8 мг: Круглі, двоопуклі таблетки з фаскою, з ризиком на одній стороні, від білого майже білого кольору.Фармакотерапевтична групагіпотензивний комбінований засіб (інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту [АПФ] + блокатор «повільних» кальцієвих каналів [БМКК])ФармакокінетикаВеличина абсорбції амлодипіну та периндоприлу при застосуванні комбінованого лікарського препарату Дальнева® суттєво не відрізняється від такої при застосуванні їх як монопрепарати. Амлодипін Після прийому внутрішньо амлодипін повільно абсорбується із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ). Прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну. Максимальна концентрація (Сmax) амлодипіну в плазмі досягається через 6-12 годин після прийому препарату внутрішньо. Абсолютна біодоступність становить 64-80%. Об'єм розподілу – приблизно 21 л/кг. У дослідженнях in vitro було показано, що близько 97,5% циркулюючого амлодипіну пов'язано з білками плазми. Кінцевий період напіввиведення (Т½) із плазми становить 35-50 годин, що дозволяє приймати препарат 1 раз на добу. Амлодипін метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів, при цьому 10% прийнятої дози амлодипіну виводиться у незміненому вигляді та 60% нирками – у вигляді метаболітів. Амлодипін не виводиться з організму за допомогою діалізу. Час досягнення Сmax(ТСmax) амлодипіну в плазмі крові не відрізняється у пацієнтів похилого віку та молодшого віку. У пацієнтів похилого віку відзначається уповільнення кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення площі під кривою «концентрація-час» (AUC). Збільшення AUC та Т½ у пацієнтів з ХСН відповідає передбачуваній величині для цієї вікової групи. У пацієнтів з порушенням функції нирок зміни концентрації амлодипіну в плазмі не корелюють зі ступенем ниркової недостатності. Можливе незначне подовження Т½. Дані щодо застосування амлодипіну пацієнтами з печінковою недостатністю обмежені. У пацієнтів з печінковою недостатністю спостерігається зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до подовження Т½ та збільшення AUC приблизно на 40-60%. Периндоприл Після прийому периндоприл швидко всмоктується і досягає Сmaxв плазмі протягом 1 години. Т½ периндоприлу з плазми становить приблизно 1 годину. Периндоприл не має фармакологічної активності, є проліками. Приблизно 27% від загальної кількості, прийнятої внутрішньо периндоприлу, потрапляє в кровообіг у вигляді активного метаболіту – периндоприлату. Крім периндоприлату утворюються ще 5 метаболітів, які не мають фармакологічної активності. Сmax у плазмі крові досягається через 3-4 години після прийому внутрішньо. Прийом їжі зменшує біодоступність периндоприлу, тому препарат слід приймати 1 раз на добу, вранці, перед їдою. Існує лінійна залежність концентрації периндоприлу в плазмі від величини прийнятої всередину дози. Об'єм розподілу вільного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Зв'язок периндоприлату з білками плазми (переважно з АПФ) становить 20% і залежить від його концентрації. Периндоприлат виводиться нирками, Т½ незв'язаної фракції становить приблизно 17 годин, тому рівноважний стан досягається протягом 4-х діб після прийому внутрішньо. Виведення периндоприлату сповільнене у пацієнтів похилого віку, а також у пацієнтів із серцевою та нирковою недостатністю (див. розділ «Спосіб застосування та дози»), тому спостереження за такими пацієнтами повинно включати регулярний контроль концентрації креатиніну та вмісту калію в плазмі крові. Діалізний кліренс периндоприлату становить 70 мл/хв. Фармакокінетика периндоприлу порушена у пацієнтів із цирозом печінки: його печінковий кліренс зменшується у 2 рази. Тим не менш, кількість периндоприлату, що утворюється, не зменшується, тому не потрібно корекції дози (див. розділи «Спосіб застосування та дози» та «Особливі вказівки»).ФармакодинамікаАмлодипін Амлодипін – БМКК, похідне дигідропіридину. Амлодипін пригнічує трансмембранний перехід іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судинної стінки. Антигіпертензивна дія амлодипіну обумовлена ​​прямим розслаблюючим впливом на гладком'язові клітини судинної стінки. Детальний механізм, за допомогою якого амлодипін здійснює антиангінальну дію, не цілком встановлений, але відомо, що амлодипін зменшує загальне ішемічне навантаження за допомогою двох дій: викликає розширення периферичних артеріол, зменшуючи загальний периферичний судинний опір (ОПСС) (постнавантаження). Оскільки частота серцевих скорочень (ЧСС) у своїй не змінюється, потреба міокарда в кисні знижується; викликає розширення коронарних артерій та артеріол як у ішемізованій, так і в інтактній зонах. Їх дилатація збільшує надходження кисню до міокарда у пацієнтів з вазоспастичною стенокардією (стенокардія Принцметала або варіантна стенокардія). У пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ) прийом амлодипіну 1 раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску (АТ) у положенні стоячи і лежачи протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія розвивається повільно, у зв'язку з чим розвиток гострої гіпотензії нехарактерний. У пацієнтів зі стенокардією прийом амлодипіну 1 раз на добу збільшує загальний час фізичного навантаження, збільшує час до розвитку нападу стенокардії та до появи депресії сегмента ST на 1 мм, а також знижує частоту нападів стенокардії та споживання нітрогліцерину під язик. Амлодипін не чинить несприятливих метаболічних ефектів і не впливає на концентрацію ліпідів плазми. Препарат може застосовуватися у пацієнтів із супутньою бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Ішемічна хвороба серця (ІХС) Результати оцінки ефективності свідчать про те, що прийом амлодипіну характеризується меншою кількістю випадків госпіталізації щодо стенокардії та проведення процедур реваскуляризації у пацієнтів з ІХС. Периндоприл Периндоприл – інгібітор ферменту, що перетворює ангіотензин I на ангіотензин II. АПФ, або кініназа II, є екзопептидазою, яка здійснює як перетворення ангіотензину I на судинозвужувальну речовину ангіотензин II, так і розпад брадикініну, що має судинорозширювальну дію, до неактивного гептапептиду. Оскільки АПФ інактивує брадикінін, пригнічення АПФ супроводжується підвищенням активності як циркулюючої, так і тканинної калікреїн-кінінової системи, при цьому також активується система простагландинів. Периндоприл має терапевтичну дію завдяки активному метаболіту, периндоприлату. Інші метаболіти не мають інгібуючої дії на АПФ в умовах in vitro. Артеріальна гіпертензія Периндоприл є препаратом для лікування артеріальної гіпертензії будь-якого ступеня тяжкості. На тлі його застосування відзначається зниження як систолічного, так і діастолічного АТ у положенні «лежачи» та «стоячи». Периндоприл зменшує ОПСС, що призводить до зниження артеріального тиску та поліпшення периферичного кровотоку без зміни ЧСС. Як правило, прийом периндоприлу збільшує нирковий кровообіг, швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) при цьому не змінюється. Антигіпертензивна дія препарату досягає максимуму через 4-6 годин після одноразового прийому внутрішньо та зберігається протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія через 24 години після одноразового застосування внутрішньо становить близько 87-100% від максимального антигіпертензивного ефекту. Зниження АТ досягається досить швидко. Терапевтичний ефект настає через 1 місяць від початку терапії і не супроводжується тахіфілаксією. Припинення лікування не викликає ефекту "рикошету". Периндоприл має судинорозширювальну дію, сприяє відновленню еластичності великих артерій та структури судинної стінки дрібних артерій, а також зменшує гіпертрофію лівого шлуночка. Стабільна ІХС Ефективність застосування периндоприлу у пацієнтів (12218 пацієнтів віком від 18 років) зі стабільною ІХС без клінічних симптомів хронічної серцевої недостатності (ХСН) вивчалась у ході 4-річного дослідження. 90% учасників дослідження раніше перенесли гострий інфаркт міокарда та/або процедуру реваскуляризації. Більшість пацієнтів отримували крім досліджуваного препарату стандартну терапію, включаючи антиагреганти, гіполіпідемічні засоби та бета-адреноблокатори. Як основний критерій ефективності була обрана комбінована кінцева точка, що включає серцево-судинну смертність, нефатальний інфаркт міокарда та/або зупинку серця з успішною реанімацією. Терапія периндоприлом третбутиламіном у дозі 8 мг/добу 1 раз на день (еквівалентно 10 мг периндоприлу аргініну) призводила до суттєвого зниження абсолютного ризику щодо комбінованої кінцевої точки на 1,9 % у пацієнтів, які раніше перенесли інфаркт міокарда та/або процедуру реваскуляру. абсолютного ризику становило 2,2% порівняно з групою плацебо. Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) Є дані клінічних досліджень комбінованої терапії із застосуванням інгібітору АПФ та антагоніста рецептора ангіотензину II (АРА II). Протипоказано застосування інгібіторів АПФ у поєднанні з АРА II у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Є дані клінічного дослідження з вивчення позитивного впливу від додавання аліскірену до стандартної терапії інгібітором АПФ або АРА II у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та/або хронічним захворюванням нирок, або кардіоваскулярним захворюванням, які мають поєднання цих захворювань. Дослідження було припинено достроково у зв'язку з зростанням ризику виникнення несприятливих результатів. Кардіоваскулярна смерть та інсульт відзначалися частіше у групі пацієнтів, які отримують аліскірен, порівняно з групою плацебо; також небажані явища та серйозні небажані явища особливого інтересу (гіперкаліємія, артеріальна гіпотензія та порушення функції нирок) реєструвалися частіше у групі аліскірену, ніж у групі плацебо. Амлодипін + периндоприл Ефективність при тривалому застосуванні амлодипіну в комбінації з периндоприлом і атенололу в комбінації з бендрофлуметіазидом у пацієнтів віком від 40 до 79 років з АГ та, щонайменше, з трьома з перелічених додаткових факторів ризику: гіпертрофія лівого шлуночка діабет 2 типу, атеросклероз периферичних артерій, раніше перенесений інсульт або транзиторна ішемічна атака, чоловіча стать, вік 55 років і старше, мікроальбумінурія або протеїнурія, куріння, загальний холестерин/холестерин ліпопротеїдів високої щільності ≥ 6, ранній розвиток ASCOT-BPLA. Основний критерій оцінки ефективності – комбінований показник частоти нефатального інфаркту міокарда (у тому числі безболевого) та летальних наслідків ІХС. Частота ускладнень, передбачених основним критерієм оцінки, у групі амлодипін/периндоприл була на 10% нижчою, ніж у групі атенолол/бендрофлуметіазид, проте ця відмінність не була статистично достовірною. У групі амлодипін/периндоприл відзначалося достовірне зниження частоти ускладнень, передбачених додатковими критеріями ефективності (крім фатальної та нефатальної серцевої недостатності).Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія та/або ішемічна хвороба серця: стабільна стенокардія напруги у пацієнтів, яким потрібна терапія периндоприлом та амлодипіном.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до периндоприлу або інших інгібіторів АПФ, амлодипіну та інших похідних дигідропіридину, а також допоміжних речовин, що входять до складу препарату. Ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) в анамнезі (у тому числі на фоні прийому інших інгібіторів АПФ). Спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк. Одночасне застосування з аліскіреном та лікарськими препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами) засобами" і "Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка"). Одночасне застосування з АРА II у пацієнтів з діабетичною нефропатією (див. розділ «Особливі вказівки»). Одночасне застосування з інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад, з препаратами, що містять сакубітрил) через високий ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Екстракорпоральна терапія, що веде до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"). Виражений двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки, що функціонує (див. розділ «Особливі вказівки»). Тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст.). Шок (включно з кардіогенним). Обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (наприклад, клінічно суттєвий стеноз аорти). Гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда. Ниркова недостатність (кліренс креатиніну менше 60 мл/хв). Вагітність та період грудного вигодовування. Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Стеноз ниркової артерії (у тому числі двосторонній), єдина функціонуюча нирка, печінкова недостатність, ниркова недостатність, системні захворювання сполучної тканини (у тому числі системний червоний вовчак, склеродермія), терапія імунодепресантами, алопуринолом, прокаїнамоз об'єм циркулюючої крові (ОЦК) (прийом діуретиків, безсольова дієта, блювання, діарея), атеросклероз, цереброваскулярні захворювання, ІХС з тяжким обструктивним ураженням коронарних артерій, гострий інфаркт міокарда (і період протягом 1 місяця після нього), нестабільна синусового вузла (виражена тахікардія, брадикардія), реноваскулярна гіпертензія, цукровий діабет, первинний гіперальдостеронізм, ХСН, одночасне застосування інгібіторів або індукторів ізоферменту CYP3A4,дантролену, естрамустину, калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, калійвмісних замінників харчової солі, препаратів літію, кларитроміцину, такролімусу, циклоспорину, гіперкаліємії, хірургічного втручання/загальна анестезія, пацієнтів похилого віку. гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®), десенсибілізуюча терапія, аферез ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ), аортальний стеноз/мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГОКМП), застосування у пацієнтів негроїдної раси NYHA класифікації.калійвмісних замінників харчової солі, препаратів літію, кларитроміцину, такролімусу, циклоспорину, гіперкаліємію, хірургічне втручання/загальна анестезія, пацієнти похилого віку, пригнічення кістковомозкового кровотворення, обтяжений алергологічний анамнез або ангіо ), десенсибілізуюча терапія, аферез ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНГ), аортальний стеноз/мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП), застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІVфункціонального класу за клас.калійвмісних замінників харчової солі, препаратів літію, кларитроміцину, такролімусу, циклоспорину, гіперкаліємію, хірургічне втручання/загальна анестезія, пацієнти похилого віку, пригнічення кістковомозкового кровотворення, обтяжений алергологічний анамнез або ангіо ), десенсибілізуюча терапія, аферез ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНГ), аортальний стеноз/мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП), застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІVфункціонального класу за клас.пригнічення кістковомозкового кровотворення, обтяжений алергологічний анамнез або ангіоневротичний набряк в анамнезі, проведення гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®), десенсибілізуюча терапія, аферез ліпопротеїнів низькій щільності (ЛПНДПіП) застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІVфункціонального класу за класифікацією NYHA.пригнічення кістковомозкового кровотворення, обтяжений алергологічний анамнез або ангіоневротичний набряк в анамнезі, проведення гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®), десенсибілізуюча терапія, аферез ліпопротеїнів низькій щільності (ЛПНДПіП) застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІVфункціонального класу за класифікацією NYHA.застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІVфункціонального класу за класифікацією NYHA.застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІVфункціонального класу за класифікацією NYHA.Вагітність та лактаціяПрепарат Дальнєва протипоказаний при вагітності. Препарат Дальнєва® не рекомендований для застосування у період грудного вигодовування. Необхідно оцінити значущість терапії для матері, щоб прийняти рішення про припинення грудного вигодовування або скасування препарату. Вагітність Амлодипін Безпека застосування амлодипіну при вагітності не встановлена. В експериментальних дослідженнях на тваринах фетотоксична та ембріотоксична дія препарату встановлена ​​при застосуванні його у високих дозах. Застосування при вагітності можливе лише у разі відсутності безпечнішої альтернативи, і коли захворювання несе більший ризик для матері та плода. Периндоприл Застосування інгібіторів АПФ не рекомендовано до застосування у І триместрі вагітності (див. розділ «Особливі вказівки»). Застосування інгібіторів АПФ протипоказане у II та III триместрах вагітності (див. розділи «Протипоказання» та «Особливі вказівки»). На даний момент немає незаперечних епідеміологічних даних про тератогенний ризик при прийомі інгібіторів АПФ у І триместрі вагітності. Проте невелике збільшення ризику виникнення порушень розвитку плода виключити не можна. При плануванні вагітності слід відмінити препарат Дальнєва® та призначити інші гіпотензивні засоби, дозволені для застосування при вагітності. При встановленні вагітності слід негайно припинити терапію інгібіторами АПФ та, за необхідності, призначити іншу терапію. Відомо, що вплив інгібіторів АПФ на плід у ІІ та ІІІ триместрах вагітності може призводити до порушення його розвитку (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) та розвитку ускладнень у новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо пацієнтка отримувала інгібітори АПФ у II або III триместрі вагітності, рекомендується провести ультразвукове дослідження для оцінки стану кісток черепа та функції нирок плода/дитини. Новонароджені, матері яких отримували інгібітори АПФ під час вагітності, повинні перебувати під ретельним медичним контролем через ризик розвитку артеріальної гіпотензії (див. розділи «Протипоказання» та «Особливі вказівки»). Період грудного вигодовування Амлодипін Амлодипін виділяється із грудним молоком. Частка материнської дози, отриманої немовлям, оцінили з міжквартильним діапазоном 3-7 %, але з більше 15 %. Про вплив амлодипіну на немовлят невідомо. Рішення про продовження/припинення терапії або грудного вигодовування слід приймати з огляду на користь від годування груддю для дитини та користь від прийому амлодипіну для матері. Периндоприл Внаслідок відсутності інформації, що стосується застосування периндоприлу в період годування груддю, прийом периндоприлу не рекомендований, краще дотримуватися в період годування груддю альтернативного лікування з більш вивченим профілем безпеки, особливо при вигодовуванні новонароджених або недоношених дітей. Лікарський препарат Дальнєва® не слід призначати дітям та підліткам віком до 18 років, оскільки відсутні дані про ефективність та безпеку застосування периндоприлу та амлодипіну у цих груп пацієнтів як у монотерапії, так і у складі комбінованої терапії.Побічна діяа. Резюме профілю безпеки Найчастіші небажані реакції при прийомі периндоприлу та амлодипіну у вигляді монотерапії: набряк, сонливість, запаморочення, головний біль (особливо на початку лікування), дисгевзія (перекручення смаку), парестезія, порушення зору (включаючи диплопію), дзвін у вухах, вертиго, відчуття серцебиття, «припливи» крові до шкіри обличчя, артеріальна гіпотензія (і симптоми, пов'язані з цим), задишка, кашель, біль у животі, нудота, блювання, диспепсія, зміна частоти та характеру стільця, діарея, запор, свербіж шкіри, висипання на шкірі , екзантема, припухлість у ділянці суглобів (припухлість у ділянці кісточок), спазми м'язів, підвищена стомлюваність, астенія. б. Перелік небажаних реакцій Наведені нижче небажані реакції, зазначені при проведенні клінічних досліджень та/або післяреєстраційному застосуванні в монотерапії периндоприлом та амлодипіном, наведені у вигляді наступної градації: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100, < 1/10); нечасто (≥ 1/1000, < 1/100); рідко (≥1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000); частота невідома (не може бути оцінена на основі наявних даних). Небажані реакції представлені у вигляді таблиці MedDRA Класи та системи органів Небажані реакції Частота Амлодипін Периндоприл Інфекційні та паразитарні захворювання Риніт Не часто Дуже рідко Порушення з боку крові та лімфатичної системи Еозинофілія - Не часто* Лейкопенія/нейтропенія (див. розділ «Особливі вказівки») Дуже рідко Дуже рідко Агранулоцитоз/панцитопенія (див. розділ «Особливі вказівки») - Дуже рідко Тромбоцитопенія (див. розділ «Особливі вказівки») Дуже рідко Дуже рідко Гемолітична анемія у пацієнтів з вродженою недостатністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази (див. розділ «Особливі вказівки») - Дуже рідко Порушення з боку імунної системи Гіперчутливість Дуже рідко Не часто Порушення з боку обміну речовин та харчування Гіперкаліємія, оборотна після відміни препарату (див. розділ «Особливі вказівки») - Не часто* Гіперглікемія Дуже рідко - Гіпонатріємія - Не часто* Гіпоглікемія (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами» та «Особливі вказівки») - Не часто* Порушення психіки Лабільність настрою (включаючи тривогу) Не часто Не часто Безсоння Не часто - Депресія Не часто - Порушення сну - Не часто Порушення з боку нервової системи Запаморочення (особливо на початку лікування) Часто Часто Головний біль (особливо на початку лікування) Часто Часто Сонливість (особливо на початку лікування) Часто Не часто* Дисгезія (перекручення смаку) Не часто Часто Парестезія Не часто Часто Непритомні стани Не часто Не часто* Сплутаність свідомості Рідко Дуже рідко Гіпестезія Не часто - Тремор Не часто - Гіпертонус Дуже рідко - Периферична нейропатія Дуже рідко - Інсульт, можливо, внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів із групи високого ризику (див. розділ «Особливі вказівки») - Дуже рідко Екстрапірамідні порушення (екстрапірамідний синдром) Частота невідома - Порушення з боку органу зору Порушення зору Часто Часто Диплопія Часто - Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Дзвін у вухах Не часто Часто Вертіго - Часто Порушення з боку серця Відчуття серцебиття Часто Не часто* Тахікардія - Не часто* Стенокардія (див. розділ «Особливі вказівки») - Дуже рідко Інфаркт міокарда, можливий внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів із групи високого ризику (див. розділ «Особливі вказівки») Дуже рідко Дуже рідко Аритмія (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь) Не часто Дуже рідко Порушення з боку судин «Припливи» крові до шкіри обличчя Часто - Артеріальна гіпотензія (і симптоми, пов'язані з артеріальною гіпотензією) Не часто Часто Васкуліт Дуже рідко Не часто* Синдром Рейно - Частота невідома Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Кашель Не часто Часто Задишка Часто Часто Бронхоспазм - Не часто Еозинофільна пневмонія - Дуже рідко Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Біль в животі Часто Часто Нудота Часто Часто Блювота Не часто Часто Диспепсія Часто Часто Діарея Часто Часто Запор Часто Часто Зміна частоти та характеру стільця Часто - Сухість слизової оболонки ротової порожнини Не часто Не часто Гіперплазія ясен Дуже рідко - Панкреатит Дуже рідко Дуже рідко Гастрит Дуже рідко - Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Гепатит, жовтяниця Дуже рідко - Цитолітичний або холестатичний гепатит (див. розділ «Особливі вказівки») - Дуже рідко Підвищення активності «печінкових» ферментів у плазмі крові Дуже рідко (найчастіше у поєднанні з холестазом) Рідко Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Екзантема Не часто Часто Висипання на шкірі Не часто Часто Кожний зуд Не часто Часто Гіпергідроз Не часто Не часто Алопеція Не часто - Пурпура Не часто - Зміна кольору шкіри Не часто - Пухирчатка - Не часто* Ангіоневротичний набряк особи, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосових складок та/або гортані (див. розділ «Особливі вказівки») Дуже рідко Не часто Кропивниця (див. розділ «Особливі вказівки») Не часто Не часто Реакції фоточутливості Дуже рідко Не часто* Мультиформна еритема Дуже рідко Дуже рідко Набряк Квінке (ангіоневротичний набряк) Дуже рідко - Синдром Стівенса-Джонсона Дуже рідко - Ексфоліативний дерматит Дуже рідко - Загострення псоріазу - Рідко Токсичний епідермальний некроліз Частота невідома - Підвищене потовиділення Не часто Не часто Порушення з боку скелетном'язової та сполучної тканини Біль у спині Не часто - Припухлість у ділянці суглобів (припухлість у ділянці кісточок) Часто - М'язові спазми Часто Часто Артралгія Не часто Не часто* Міалгія Не часто Не часто* Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Порушення сечовипускання, ніктурія, поллакіурія Не часто - Гостра ниркова недостатність - Дуже рідко Ниркова недостатність - Не часто Порушення з боку статевих органів та молочної залози еректильна дисфункція Не часто Не часто Гінекомастія Не часто - Загальні розлади та порушення у місці введення Набряки Дуже часто - Периферичні набряки - Не часто* Підвищена стомлюваність Часто - Астенія Часто Часто Біль у грудній клітці Не часто Не часто* нездужання Не часто Не часто* Біль Не часто - Лихоманка - Не часто* Лабораторні та інструментальні дані Збільшення маси тіла, зниження маси тіла Не часто - Підвищення концентрації сечовини у плазмі крові - Не часто* Підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові - Не часто* Підвищення концентрації білірубіну у плазмі крові - Рідко Зниження гемоглобіну та гематокриту - Дуже рідко Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій Падіння - Не часто* *Оцінку частоти небажаних реакцій, виявлених за спонтанними повідомленнями, проведено на підставі даних результатів клінічних досліджень. Повідомлялося про розвиток синдрому неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНСАДГ) при одночасному застосуванні з іншими інгібіторами АПФ. СНСАДГ можна вважати дуже рідкісним можливим ускладненням, пов'язаним із лікуванням інгібіторами АПФ, у тому числі з периндоприлом.Взаємодія з лікарськими засобамиАмлодипін Нерекомендовані поєднання лікарських засобів Дантролен (внутрішньовенне введення) У лабораторних тварин були відзначені випадки фібриляції шлуночків із летальним кінцем та колапсом на фоні застосування верапамілу та внутрішньовенного введення дантролену, що супроводжувалися гіперкаліємією. Внаслідок ризику розвитку гіперкаліємії слід виключити одночасний прийом БМКК, у тому числі амлодипіну, у пацієнтів, що схильні до злоякісної гіпертермії, а також при лікуванні злоякісної гіпертермії. Поєднання лікарських засобів, що потребують особливої ​​уваги Індуктори ізоферменту CYP3A4: при одночасному застосуванні з індукторами ізоферменту CYP3A4 концентрація амлодипіну в плазмі може змінюватися. Тому необхідно контролювати АТ та коригувати дозу як під час, так і після їх одночасного застосування, особливо у разі застосування з потужними індукторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцин, препарати Звіробою продірявленого). Інгібітори ізоферменту CYP3A4: одночасний прийом амлодипіну та потужних, або помірних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 (інгібітори протеази, протигрибкові препарати групи азолів, макроліди, наприклад, еритроміцин або кларитроміцин, при верапаміл або ди. Клінічні прояви зазначених фармакокінетичних відхилень можуть бути більш вираженими у пацієнтів похилого віку. У зв'язку з чим може знадобитися моніторинг клінічного стану та корекція дози. У пацієнтів, які приймають амлодипін одночасно з кларитроміцином, підвищений ризик розвитку гіпотензії. Слід проводити ретельне спостереження за станом пацієнтів, які приймають периндоприл одночасно з кларитроміцином. Поєднання лікарських засобів, що потребують уваги Амлодипін посилює антигіпертензивну дію гіпотензивних препаратів. Такролімус: існує ризик збільшення сироваткової концентрації такролімусу при одночасному застосуванні з амлодипіном. Щоб уникнути розвитку токсичних ефектів такролімусу при одночасному застосуванні цих препаратів потрібен моніторинг сироваткової концентрації такролімусу та корекція його дози за потреби. Циклоспорин: дослідження щодо вивчення взаємодії циклоспорину з амлодипіном у здорових добровольців або інших груп населення не проводилися, за винятком пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, у яких відзначалася варіабельність підвищення найменших концентрацій циклоспорину в плазмі (в середньому від 0% до 40%). Слід розглянути можливість контролю сироваткової концентрації циклоспорину у пацієнтів після трансплантації нирки при одночасному застосуванні з амлодипіном. При необхідності доза циклоспорину має бути знижена. Симвастатин: при одночасному застосуванні кількох доз амлодипіну по 10 мг та симвастатину 80 мг було відзначено збільшення експозиції симвастатину на 77 % порівняно з ізольованим прийомом симвастатину. У пацієнтів, які приймають препарат Дальнєва у дозі 10 мг + 4 мг або 10 мг + 8 мг, слід обмежити прийом симвастатину до 20 мг на добу. Одночасний прийом амлодипіну та вживання грейпфрутів або грейпфрутового соку не рекомендується у зв'язку з можливим підвищенням біодоступності амлодипіну у деяких пацієнтів, що, в свою чергу, може призвести до посилення ефектів зниження АТ. Інгібітори тTOR(mammalianTargetofRapamycin – мета рапамицина ссавців): інгібітори mTOR, такі як сиролімус, темсіролімус і еверолімус, є субстрати ізоферменту CYP3A. Амлодипін є слабким інгібітором ізоферменту CYP3A. При одночасному застосуванні з інгібіторами mTOR амлодипін може підвищувати їхню експозицію. Кларитроміцин: Кларитроміцин є інгібітором ізоферменту CYP3A4. Існує підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії у пацієнтів, які одночасно застосовують кларитроміцин з амлодипіном. Ретельне спостереження за пацієнтами рекомендується при одночасному застосуванні амлодипіну з кларитроміцином. Одночасне застосування бета-адреноблокаторів (бісопролол, метопролол) та альфа- та бета-адреноблокатора карведилолу при ХСН: підвищує ризик розвитку артеріальної гіпотензії та погіршення перебігу ХСН у пацієнтів з неконтрольованою або латентнопротікаючою ХСН (підсилення). Крім цього, бета-адреноблокатори можуть зменшити надмірну рефлекторну симпатичну серцеву активацію на тлі супутньої ХСН. При одночасному застосуванні амлодипін може підвищувати системну експозицію тасонерміну у плазмі. У таких випадках необхідний регулярний контроль концентрації тасонерміну в плазмі та корекція дози при необхідності. Інші комбінації лікарських засобів Препарати кальцію можуть зменшити ефект БМКК. При одночасному застосуванні БМКК з препаратами літію (для амлодипіну дані відсутні) можливе посилення прояву їхньої нейротоксичності (нудота, блювання, діарея, атаксія, тремор, шум у вухах). У ході клінічних досліджень лікарських взаємодій амлодипін не впливав на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину, варфарину. Одноразовий прийом 100 мг силденафілу у пацієнтів з есенціальною гіпертензією не впливає на параметри фармакокінетики амлодипіну. Периндоприл Дані клінічних досліджень показують, що подвійна блокада РААС внаслідок одночасного застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену призводить до збільшення частоти виникнення таких небажаних явищ, як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з ситуаціями, коли застосовується лише один препарат, що впливає на РААС (див. розділи "Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка", "Протипоказання", "Особливі вказівки"). Лікарські засоби, що викликають гіперкаліємію Деякі препарати можуть збільшувати ризик розвитку гіперкаліємії: аліскірен, солі калію, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, АРА II, нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), гепарин, імунодепресанти, такі як циклоспорин або такролімус, триметоприм, ко-тримоксазол). Поєднання цих препаратів збільшує ризик розвитку гіперкаліємії. Циклоспорин: при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з циклоспорином можливий розвиток гіперкаліємії. Рекомендується контролювати вміст калію у сироватці крові. Гепарин: можливе підвищення вмісту калію у сироватці крові. Рекомендується контролювати вміст калію у сироватці крові. Одночасне застосування протипоказане Аліскірен та лікарські препарати, що містять аліскірен Одночасне застосування інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірним або тяжким порушенням функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. (Див. розділ «Протипоказання»). Зростає ризик розвитку гіперкаліємії, погіршення функції нирок, серцево-судинної захворюваності та смертності. Екстракорпоральна терапія Екстракорпоральні методи лікування, що ведуть до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями, такі як діаліз або гемофільтрація з використанням деяких високопроточних мембран (наприклад, поліакрилонітрилових), або аферез ЛПНГ з використанням декстрану сульфату, протипоказані через збільшення ризику розвитку тяжких анафілактоїд. розділ "Протипоказання"). Якщо пацієнту потрібна екстракорпоральна терапія, слід розглянути можливість використання іншого типу діалізної мембрани чи іншого класу гіпотензивних препаратів. Інгібітори нейтральної ендопептидази При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять сакубітрил (інгібітор неприлізину), зростає ризик розвитку ангіоневротичного набряку, через що одночасне застосування зазначених препаратів протипоказане. Інгібітори АПФ слід призначати не раніше ніж через 36 годин після відміни препаратів, що містять сакубітрил. Протипоказано призначення препаратів, що містять сакубітрил, пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, а також протягом 36 годин після відміни інгібіторів АПФ. Нерекомендовані поєднання лікарських засобів Аліскірен та лікарські препарати, що містять аліскірен У пацієнтів, які не мають цукрового діабету або порушення функції нирок, можливе підвищення ризику гіперкаліємії, погіршення функції нирок та підвищення частоти серцево-судинної захворюваності та смертності. Одночасне призначення інгібіторів АПФ та АРА II За наявними літературними даними, у пацієнтів із встановленим діагнозом атеросклерозу, серцевою недостатністю або цукровим діабетом з ураженням органів-мішеней одночасний прийом інгібіторів АПФ та АРА II призводить до збільшення частоти розвитку артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та погіршення функції нирок. порівняно із ситуаціями, коли застосовується лише один препарат, що впливає на РААС. Застосування подвійної блокади РААС (наприклад, одночасний прийом інгібіторів АПФ та АРА II) повинно бути обмежене поодинокими випадками із суворим контролем функції нирок, вмісту калію у плазмі крові та АТ (див. розділ «Особливі вказівки»). Естрамустін Одночасне застосування естрамустину з інгібіторами АПФ супроводжується підвищеним ризиком розвитку ангіоневротичного набряку. Ко-тримоксазол (триметоприм + сульфаметоксазол) При одночасному застосуванні з котримоксазолом (триметоприм + сульфаметоксазол) може підвищуватися ризик розвитку гіперкаліємії (див. розділ «Особливі вказівки»). Калійзберігаючі діуретики (наприклад, тріамтерен, амілорид) та солі калію Зазвичай вміст калію в плазмі залишається в межах норми, при цьому у деяких пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, може розвинутись гіперкаліємія. Застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактону, тріамтерену, еплеренону або амілориду), калійвмісних замінників кухонної солі, інших препаратів, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі може призвести до значного збільшення вмісту калію в сироватці крові. Слід також бути обережними при одночасному призначенні периндоприлу з іншими препаратами, здатними збільшувати вміст калію в сироватці крові, такими як триметоприм і ко-тримоксазол (триметоприм + сульфаметоксазол), так як відомо, що триметоприм діє як калійзберігаючий діуретик, такий якТому одночасне застосування периндоприлу з вищезазначеними препаратами не рекомендується. Якщо, однак, одночасне застосування показано, слід застосовувати з дотриманням запобіжних заходів та регулярним контролем вмісту калію в сироватці крові. Препарати літію При одночасному застосуванні препаратів літію та інгібіторів АПФ може виникати оборотне підвищення вмісту літію у плазмі крові та пов'язані з цим токсичні ефекти (важкі нейротоксичні ефекти). Одночасне застосування периндоприлу та препаратів літію не рекомендується. За необхідності проведення такої терапії необхідний регулярний контроль вмісту літію в плазмі (див. розділ «Особливі вказівки»). Поєднання лікарських засобів, що потребують особливої ​​уваги Гіпоглікемічні засоби (інсулін, похідні сульфонілсечовини) Згідно з даними, отриманими в епідеміологічних дослідженнях, інгібітори АПФ можуть посилювати гіпоглікемічний ефект інсуліну та похідних сульфонілсечовини з ризиком розвитку гіпоглікемії. Даний ефект найімовірніше можна спостерігати у перші тижні одночасного застосування та у пацієнтів з порушенням функції нирок. Калійнесберігаючі діуретики У пацієнтів, які отримують діуретики, особливо у пацієнтів з гіповолемією та/або зниженою концентрацією солей, на початку терапії периндоприлом може спостерігатися виражене зниження АТ, ризик розвитку якого можна зменшити шляхом відміни діуретичного засобу, заповненням втрати рідини або солей перед початком терапії периндоприлом, а також призначенням периндоприлу у низькій дозі з подальшим поступовим її збільшенням. При АГ у пацієнтів з гіповолемією або зниженим вмістом солей на фоні терапії діуретиками діуретики повинні бути або скасовані до початку застосування інгібітору АПФ (при цьому калійнесберігаючий діуретик може бути пізніше знову призначений), або інгібітор АПФ повинен бути призначений у низькій дозі з подальшим поступовим її збільшенням. . При застосуванні діуретиків у разі ХСН інгібітор АПФ повинен бути призначений у дуже низькій дозі, можливо, після зменшення дози одночасного калійнесберігаючого діуретика. У всіх випадках функція нирок (концентрація креатиніну в плазмі крові) повинна контролюватись у перші тижні застосування інгібіторів АПФ. Калійзберігаючі діуретики (застосування еплеренону, спіронолактону в дозах від 12,5 мг до 50 мг на добу та низьких доз інгібіторів АПФ) При лікуванні ХСН II-IV функціонального класу за класифікацією NYHA з фракцією викиду лівого шлуночка < 40 % у пацієнтів, які раніше отримували інгібітори АПФ та «петлеві» діуретики, існує ризик розвитку гіперкаліємії (з можливим летальним наслідком), особливо у разі недотримання рекомендацій щодо цієї комбінації. препаратів. Перед початком застосування цієї комбінації лікарських препаратів необхідно переконатися у відсутності гіперкаліємії та порушення функції нирок. Рекомендується регулярно контролювати концентрацію креатиніну та вміст калію в плазмі крові: щотижня у перший місяць лікування та щомісяця у подальшому. Рацекадотрил Повідомлялося про підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та рацекадотрилу (інгібітор енкефалінази). Тканинні активатори плазміногену В обсерваційних дослідженнях виявлено підвищену частоту розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ після застосування алтеплази для тромболітичної терапії ішемічного інсульту. Інгібітори mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсіролімус) У пацієнтів, які одночасно отримують терапію інгібіторами mTOR, підвищується ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Особливі вказівки»). НПЗЗ, включаючи високі дози ацетилсаліцилової кислоти (≥ 3 г/добу) Одночасне застосування інгібіторів АПФ з нестероїдними протизапальними засобами (ацетилсаліцилова кислота в дозі, що має протизапальну дію, інгібітори циклооксигенази-2 [ЦОГ-2] і неселективні нестероїдні протизапальні засоби), може призвести до зниження антигіпертензивної дії інгібіторів АПФ. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та НПЗЗ може призводити до погіршення функції нирок, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності, та збільшення вмісту калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів зі зниженою функцією нирок. Слід бути обережними при призначенні даної комбінації, особливо у пацієнтів похилого віку. Пацієнтам необхідно компенсувати втрату рідини та ретельно контролювати функцію нирок як на початку лікування, так і в процесі лікування. Поєднання лікарських засобів, що потребують уваги Інгібітори дипептидилпептидази IV (ДПП-IV) (гліптини), наприклад, лінагліптин, саксагліптин, сітагліптин, віллдагліптин Одночасне застосування з інгібіторами АПФ може збільшувати ризик розвитку ангіоневротичного набряку внаслідок пригнічення активності ДПП-IVгліптином. Симпатоміметики Можуть послаблювати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. Препарати золота При застосуванні інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, у пацієнтів, які отримують внутрішньовенно препарат золота (натрію ауротіомалат), були описані нітритоїдні реакції, з частотою виникнення «рідко» (симптомокомплекс, що включає гіперемію шкіри обличчя, нудоту, блювання, артеріальну гіпотензію). Алопуринол, імуносупресивні засоби, кортикостероїди (при системному застосуванні) та прокаїнамід Одночасне застосування з інгібіторами AПФ може супроводжуватися підвищеним ризиком розвитку лейкопенії, особливо у пацієнтів із наявними порушеннями функції нирок. Засоби для загальної анестезії Одночасне застосування інгібіторів АПФ та засобів для загальної анестезії може призводити до антигіпертензивного ефекту. Поєднання лікарських засобів, що потребують особливої ​​уваги Баклофен Можливе посилення антигіпертензивної дії. Слід контролювати АТ та функцію нирок, за необхідності провести корекцію дози амлодипіну. Поєднання препаратів, що потребує уваги Гіпотензивні засоби (наприклад, бета-адреноблокатори) та вазодилататори Можливе посилення антигіпертензивного ефекту периндоприлу та амлодипіну. Слід бути обережними при одночасному застосуванні з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами, оскільки при цьому можливе додаткове зниження АТ. Кортикостероїди (мінерало- та глюкокортикостероїди), тетракозактид Зниження антигіпертензивної дії (затримка рідини та іонів натрію внаслідок дії кортикостероїдів). Альфа-адреноблокатори (празозин, альфузозин, доксазозин, тамсулозин, теразозин) Посилення антигіпертензивної дії та підвищення ризику розвитку ортостатичної гіпотензії. Аміфостін Можливе посилення антигіпертензивного ефекту амлодипіну. Трициклічні антидепресанти/нейролептики/засоби для загальної анестезії Посилення антигіпертензивної дії та підвищення ризику розвитку ортостатичної гіпотензії.Спосіб застосування та дозиВсередину, по одній таблетці 1 раз на день, переважно вранці перед їдою. Доза лікарського препарату Дальнева® підбирається після раніше проведеного підбору доз окремих компонентів препарату: периндоприлу та амлодипіну у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та стабільною стенокардією. При терапевтичній необхідності доза лікарського препарату Дальнева® може бути змінена на підставі індивідуального підбору доз окремих компонентів: амлодипін 5 мг + периндоприл 4 мг або амлодипін 10 мг + периндоприл 4 мг, або амлодипін 5 мг + периндоприл 8 мг, або амлодипін 10 мг . Максимальна добова доза: амлодипін – 10 мг + периндоприл – 8 мг.ПередозуванняІнформація про передозування препаратом Дальнева відсутня. Амлодипін Інформація про передозування амлодипіном обмежена. Симптоми: виражене зниження АТ з можливим розвитком рефлекторної тахікардії та надмірної периферичної вазодилатації (ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у т.ч. з розвитком шоку та летального результату). Лікування: промивання шлунка, призначення активованого вугілля (особливо в перші 2 години після передозування), підтримання функції серцево-судинної системи, підвищене положення нижніх кінцівок, контроль ОЦК та діурезу, симптоматична та підтримуюча терапія. Для відновлення тонусу судин – застосування судинозвужувальних засобів (за відсутності протипоказань до їх застосування), для усунення наслідків блокади кальцієвих каналів – внутрішньовенне введення розчину глюконату. Гемодіаліз неефективний. Периндоприл Дані передозування периндоприлом обмежені. Симптоми: виражене зниження артеріального тиску, шок, порушення водно-електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція легень, тахікардія, відчуття серцебиття, брадикардія, запаморочення, неспокій та кашель. Лікування: заходи невідкладної допомоги зводяться до виведення препарату з організму: промивання шлунка та/або призначення активованого вугілля з подальшим відновленням ОЦК. При вираженому зниженні артеріального тиску слід перевести пацієнта в положення «лежачи» на спині з піднятими ногами, за необхідності провести заходи для відновлення ОЦК (наприклад, внутрішньовенна інфузія 0,9 % розчину натрію хлориду). Також можливе внутрішньовенне введення катехоламінів. За допомогою гемодіалізу можна видалити периндоприл із системного кровотоку. При брадикардії, резистентної до терапії, може знадобитися імплантація електрокардіостимулятора. Необхідний динамічний контроль загального стану, концентрації креатиніну та вмісту електролітів у плазмі крові.Запобіжні заходи та особливі вказівкиОсобливі вказівки, що стосуються периндоприлу та амлодипіну, застосовні і до лікарського препарату Дальнєва®. Амлодипін Ефективність та безпека застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не встановлено. Серцева недостатність Лікування пацієнтів із серцевою недостатністю слід проводити з обережністю. При застосуванні амлодипіну у пацієнтів з ХСН III та IV функціонального класу за класифікацією NYHA можливий розвиток набряку легень. БМКК, включаючи амлодипін, необхідно з обережністю застосовувати у пацієнтів з ХСН у зв'язку з можливим збільшенням ризику розвитку небажаних явищ з боку серцево-судинної системи та смертності. Печінкова недостатність У пацієнтів з порушенням функції печінки Т(½) та AUCамлодипіну збільшуються. Рекомендації щодо дозування препарату не встановлені. Прийом амлодипіну необхідно почати з найнижчих доз і дотримуватися запобіжних заходів як на початку лікування, так і при збільшенні дози. Пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю підвищувати дозу слід поступово, забезпечуючи ретельний моніторинг клінічного стану. Пацієнти похилого віку У пацієнтів похилого віку збільшення дози слід проводити з обережністю (див. розділ «Спосіб застосування та дози» та «Фармакологічні властивості. Фармакокінетика»). Ниркова недостатність Пацієнти з нирковою недостатністю можуть приймати амлодипін у стандартних дозах. Зміни плазмових концентрацій амлодипіну не корелюють зі ступенем ниркової недостатності. Амлодипін не виводиться з організму за допомогою діалізу. Мітральний стеноз/аортальний стеноз/ГЗКМП Амлодипін протипоказаний пацієнтам із обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка. Синдром «скасування» Незважаючи на відсутність у БМКК синдрому «скасування», припинення лікування препаратом Дальнєва бажано проводити поступово, зменшуючи дозу препарату. Амлодипін не запобігає розвитку синдрому «скасування» при різкому припиненні прийому бета-адреноблокаторів. Периферичні набряки Незначно або помірно виражені периферичні набряки були найчастішим небажаним явищем амлодипіну у клінічних дослідженнях. Частота виникнення периферичних набряків зростає зі збільшенням дози (при застосуванні амлодипіну у дозі 2,5 мг, 5 мг та 10 мг на добу набряки виникали відповідно у 1,8 %, 3 % та 10 % пацієнтів). Слід ретельно диференціювати периферичні набряки, пов'язані із застосуванням амлодипіну, від симптомів прогресування лівшлуночкової серцевої недостатності. Інше Необхідна підтримка гігієни зубів та спостереження у стоматолога (для запобігання болючості, кровоточивості та гіперплазії ясен). Периндоприл Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) При застосуванні інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, в окремих випадках може спостерігатися розвиток ангіоневротичного набряку особи, губ, язика, голосових складок та/або гортані. Це може статися у будь-який період. При появі цих симптомів застосування препарату Дальнева® повинно бути негайно припинено, пацієнт повинен спостерігатися доти, доки ознаки набряку не зникнуть повністю. препарати. Ангіоневротичний набряк, що супроводжується набряком язика або гортані, може призвести до обструкції дихальних шляхів та летального результату.5 мл) та/або забезпечити прохідність дихальних шляхів. Пацієнт повинен перебувати під медичним наглядом до повного та стійкого зникнення симптомів. У пацієнтів, в анамнезі яких відзначався набряк Квінке, не пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ, може бути підвищений ризик його розвитку на фоні застосування препаратів цієї групи (див. розділ "Протипоказання"). У поодиноких випадках на тлі терапії інгібіторами АПФ розвивається інтестинальний ангіоневротичний набряк (ангіоневротичний набряк кишечника). При цьому у пацієнтів відзначається біль у животі як ізольований симптом або у поєднанні з нудотою та блюванням, у деяких випадках без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальній сироватковій концентрації С1-естерази. Діагноз встановлюється за допомогою комп'ютерної томографії черевної порожнини, ультразвукового дослідження або на момент хірургічного втручання. Симптоми зникають після припинення інгібіторів АПФ. Тому у пацієнтів з болем у животі, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні диференціального діагнозу необхідно враховувати можливість розвитку інтестинального ангіоневротичного набряку (див. розділ «Побічна дія»). При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад, темсиролімусом, еверолімусом, сиролімусом) або ДПП-IV (гліптинами, включаючи віллдагліптин) підвищується ризик розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад, набряк верхніх дихальних шляхів). ) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Слід виявляти обережність на початку терапії рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад, тимсиролімусом, еверолімусом, сиролімусом) або гліптинами, включаючи віллдагліптин, при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ. Анафілактоїдні реакції при проведенні процедур десенсибілізації Є окремі повідомлення про розвиток тривалих, що загрожують життю анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої терапії отрутою перетинчастокрилих комах. У цих пацієнтів анафілактоїдної реакції вдавалося уникнути шляхом тимчасової відміни інгібіторів АПФ, а при випадковому прийомі препарату анафілактоїдна реакція виникала знову. Анафілактоїдні реакції при проведенні аферезу ЛПНЩ за допомогою декстрану сульфату У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні аферезу ЛПНЩ з використанням декстрану сульфату можуть розвиватися анафілактоїдні реакції, що загрожують життю. Для запобігання анафілактоїдної реакції слід тимчасово припинити терапію інгібітором АПФ перед кожною процедурою аферезу ЛПНЩ з використанням декстрану сульфату. Нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія та анемія У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, можливі випадки розвитку нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів з нормальною функцією нирок без інших обтяжливих факторів нейтропенія розвивається рідко. Особливою обережністю периндоприл слід застосовувати у пацієнтів із системними захворюваннями сполучної тканини, на фоні прийому імунодепресантів, алопуринолу або прокаїнаміду, особливо у пацієнтів з порушеною функцією нирок. У деяких пацієнтів виникали важкі інфекції, у ряді випадків стійкі до інтенсивної антибіотикотерапії. При призначенні периндоприлу таким пацієнтам рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів у крові. Пацієнти повинні повідомляти лікаря про будь-які ознаки інфекційних захворювань (наприклад, біль у горлі, гарячка). Реноваскулярна гіпертензія У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки на фоні терапії інгібіторами АПФ зростає ризик розвитку артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Прийом діуретиків може бути додатковим фактором ризику. Погіршення функції нирок може спостерігатися вже при незначній зміні концентрації креатиніну у сироватці, навіть у пацієнтів з одностороннім стенозом ниркової артерії. Подвійна блокада РААС Є дані, що свідчать про те, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену підвищує ризик розвитку гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Одночасне застосування інгібіторів АПФ з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Якщо терапія за допомогою подвійної блокади РААС визнана абсолютно необхідною, її слід проводити лише під суворим медичним контролем та при регулярному контролі функції нирок, вмісту електролітів у плазмі крові та АТ.Протипоказане застосування інгібіторів АПФ одночасно з АРА II у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів (див. розділ "Протипоказання"). Первинний гіперальдостеронізм Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом, як правило, не сприйнятливі до гіпотензивних препаратів, дія яких ґрунтується на інгібуванні РААС. Тому прийом препарату не рекомендовано. Артеріальна гіпотензія Інгібітори АПФ можуть викликати різке зниження артеріального тиску. Симптоматична гіпотензія рідко розвивається у пацієнтів без супутніх захворювань. Ризик вираженого зниження АТ підвищений у пацієнтів зі зниженим ОЦК, що може відзначатися на фоні терапії діуретиками, при дотриманні суворої дієти без солі, гемодіалізі, діареї та блюванні, а також у пацієнтів з тяжким ступенем АГ з високою активністю реніну (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами» та «Побічна дія»). У пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії необхідно ретельно контролювати АТ, функцію нирок та вміст калію у сироватці крові під час терапії лікарським препаратом Дальнєва®. Подібний підхід застосовується і у пацієнтів зі стенокардією та цереброваскулярними захворюваннями, у яких виражена артеріальна гіпотензія може призвести до інфаркту міокарда або порушення мозкового кровообігу. У разі розвитку артеріальної гіпотензії пацієнт повинен бути переведений у положення «лежачи» на спині з піднятими ногами. При необхідності слід заповнити ОЦК за допомогою внутрішньовенного введення 0,9% натрію розчину хлориду. Минуща артеріальна гіпотензія не є перешкодою для подальшого прийому препарату. Після відновлення ОЦК та АТ лікування може бути продовжено. Мітральний стеноз/аортальний стеноз/ГЗКМП Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, повинен обережно призначатися у пацієнтів з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка (аортальний стеноз, ГОКМП), а також у пацієнтів з мітральним стенозом. Амлодипін протипоказаний пацієнтам із обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка. Порушення функції нирок Пацієнтам з нирковою недостатністю (КК менше 60 мл/хв) рекомендується індивідуальний підбір доз периндоприлу та амлодипіну (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Таким пацієнтам необхідний регулярний контроль вмісту калію та концентрації креатиніну у сироватці крові (див. розділ «Побічна дія»). У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки на фоні терапії інгібіторами АПФ можливе підвищення концентрацій сечовини та креатиніну у сироватці крові, що зазвичай відбувається при відміні терапії. Найчастіше цей ефект відзначається у пацієнтів із нирковою недостатністю. Додаткова наявність реноваскулярної гіпертензії зумовлює підвищений ризик розвитку тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності у таких пацієнтів. У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без ознак ураження судин нирок можливе підвищення концентрацій сечовини та креатиніну в сироватці крові, особливо при одночасному призначенні периндоприлу з діуретиком, зазвичай незначне та минуще. Найчастіше цей ефект відзначається у пацієнтів із попереднім порушенням функції нирок. Порушення функції печінки У поодиноких випадках на фоні прийому інгібіторів АПФ виникає холестатична жовтяниця. При прогресуванні цього синдрому розвивається фульмінантний некроз печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому незрозумілий. У разі появи жовтяниці або значного підвищення активності «печінкових» ферментів у плазмі крові на фоні прийому інгібіторів АПФ слід припинити прийом препарату (див. розділ «Побічна дія») та звернутися до лікаря. Етнічні відмінності У пацієнтів негроїдної раси частіше, ніж у інших рас, на фоні застосування інгібіторів АПФ розвивається ангіоневротичний набряк. Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, може мати менш виражену антигіпертензивну дію у пацієнтів негроїдної раси порівняно з представниками інших рас. Можливо, ця відмінність зумовлена ​​тим, що у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією частіше відзначається низька активність реніну плазми крові. Кашель На тлі терапії інгібітором АПФ може виникати сухий кашель. Кашель тривалий час зберігається на фоні прийому препаратів цієї групи і зникає після їх відміни. Це слід враховувати під час проведення диференціальної діагностики кашлю. Хірургічні втручання/загальна анестезія У пацієнтів, яким планується проведення великого оперативного втручання та/або застосування засобів для загальної анестезії, що викликають гіпотензію, застосування периндоприлу може блокувати утворення ангіотензину II на тлі компенсаторного вивільнення реніну. Лікування слід припинити за добу до хірургічного втручання. При розвитку артеріальної гіпотензії за вказаним механізмом слід підтримувати артеріальний тиск шляхом заповнення ОЦК. Гіперкаліємія Інгібітори АПФ можуть викликати гіперкаліємію, оскільки вони пригнічують вивільнення альдостерону. Цей ефект зазвичай незначний у пацієнтів із нормальною функцією нирок. Однак у пацієнтів з порушенням функції нирок та/або у пацієнтів, які одночасно приймають препарати, що містять калій (включаючи калійвмісні замінники кухонної солі), калійзберігаючі діуретики, триметоприм або ко-тримоксазол (фіксована комбінація триметоприму і сульфаметоксазолу), і особливо антагон можливий розвиток гіперкаліємії. Факторами ризику гіперкаліємії є ниркова недостатність, порушення функції нирок, вік старше 70 років, цукровий діабет, інтеркурентні стани (зокрема, дегідратація, гостра декомпенсація ХСН, метаболічний ацидоз), одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад,спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид), препаратів калію або замінників калію кухонної солі або одночасне застосування інших препаратів, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі крові (наприклад, гепарин, ко-тримоксазол). Гіперкаліємія може призвести до серйозних порушень серцевого ритму, іноді з летальним кінцем. Калійзберігаючі діуретики та АРА II слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, та регулярно контролювати вміст калію у сироватці крові та функцію нирок (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»).ко-тримоксазол). Гіперкаліємія може призвести до серйозних порушень серцевого ритму, іноді з летальним кінцем. Калійзберігаючі діуретики та АРА II слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, та регулярно контролювати вміст калію у сироватці крові та функцію нирок (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»).ко-тримоксазол). Гіперкаліємія може призвести до серйозних порушень серцевого ритму, іноді з летальним кінцем. Калійзберігаючі діуретики та АРА II слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, та регулярно контролювати вміст калію у сироватці крові та функцію нирок (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Пацієнти з цукровим діабетом При призначенні препарату пацієнтам з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсуліну, протягом першого місяця терапії необхідно ретельно контролювати концентрацію глюкози в крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами») Застосування препарату Дальнева у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда не рекомендується через недостатній досвід клінічного застосування. Застосування при хронічних захворюваннях: Пацієнти з порушенням функції нирок Лікарський препарат Дальнєва може застосовуватися у пацієнтів з КК рівним або більше 60 мл/хв. Лікарський препарат Дальнєва протипоказаний до застосування у пацієнтів з КК менше 60 мл/хв. Таким пацієнтам рекомендується індивідуальний підбір доз периндоприлу та амлодипіну. Зміна концентрації амлодипіну в плазмі не корелює зі ступенем вираженості ниркової недостатності. Пацієнти похилого віку та пацієнти з порушенням функції печінки Необхідно зменшити початкову дозу препарату Дальнєва до найменшої дози амлодипіну (тобто до 1 таблетки амлодипін 5 мг + периндоприл 4 мг або амлодипін 5 мг + периндоприл 8 мг). Вплив на керування транспортними засобами: У зв'язку з можливістю виникнення запаморочення, сонливості та інших побічних ефектів на фоні застосування препарату Дальнева® необхідно дотримуватись обережності при керуванні транспортними засобами та роботі з іншими технічними пристроями, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, особливо на початку лікування та збільшення дози.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаамлодипін + периндоприл таблетки на 1 таблетку 5 мг + 4 мг/10 мг + 4 мг/5 мг + 8 мг/10 мг + 8 мг речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 6,935 мг/13,870 мг/6,935 мг/13,870 мг, еквівалентно амлодипіну 5 мг/10 мг/5 мг/10 мг Периндоприлу ербумін А субстанція – гранули 21,000 мг/21,000 мг/42,000 мг/42,000 мг, містить периндоприлу ербуміну 4 мг/4 мг/8 мг/8 мг Допоміжні речовини: Целюлоза мікрокристалічна, крохмаль прежелатинізований, карбоксиметилкрохмаль натрію, гідрокарбонат натрію, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеаратОпис лікарської формиТаблетки 5 мг + 4 мг: Круглі, злегка двоопуклі таблетки з фаскою, від білого до майже білого кольору. Таблетки 10 мг + 4 мг: Капсулоподібні, двоопуклі таблетки з ризиком на одній стороні, від білого до майже білого кольору. Таблетки 5 мг + 8 мг: Круглі, двоопуклі таблетки з фаскою, від білого до майже білого кольору. Таблетки 10 мг + 8 мг: Круглі, двоопуклі таблетки з фаскою, з ризиком на одній стороні, від білого майже білого кольору.Фармакотерапевтична групагіпотензивний комбінований засіб (інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту [АПФ] + блокатор «повільних» кальцієвих каналів [БМКК])ФармакокінетикаВеличина абсорбції амлодипіну та периндоприлу при застосуванні комбінованого лікарського препарату Дальнева® суттєво не відрізняється від такої при застосуванні їх як монопрепарати. Амлодипін Після прийому внутрішньо амлодипін повільно абсорбується із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ). Прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну. Максимальна концентрація (Сmax) амлодипіну в плазмі досягається через 6-12 годин після прийому препарату внутрішньо. Абсолютна біодоступність становить 64-80%. Об'єм розподілу – приблизно 21 л/кг. У дослідженнях in vitro було показано, що близько 97,5% циркулюючого амлодипіну пов'язано з білками плазми. Кінцевий період напіввиведення (Т½) із плазми становить 35-50 годин, що дозволяє приймати препарат 1 раз на добу. Амлодипін метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів, при цьому 10% прийнятої дози амлодипіну виводиться у незміненому вигляді та 60% нирками – у вигляді метаболітів. Амлодипін не виводиться з організму за допомогою діалізу. Час досягнення Сmax(ТСmax) амлодипіну в плазмі крові не відрізняється у пацієнтів похилого віку та молодшого віку. У пацієнтів похилого віку відзначається уповільнення кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення площі під кривою «концентрація-час» (AUC). Збільшення AUC та Т½ у пацієнтів з ХСН відповідає передбачуваній величині для цієї вікової групи. У пацієнтів з порушенням функції нирок зміни концентрації амлодипіну в плазмі не корелюють зі ступенем ниркової недостатності. Можливе незначне подовження Т½. Дані щодо застосування амлодипіну пацієнтами з печінковою недостатністю обмежені. У пацієнтів з печінковою недостатністю спостерігається зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до подовження Т½ та збільшення AUC приблизно на 40-60%. Периндоприл Після прийому периндоприл швидко всмоктується і досягає Сmaxв плазмі протягом 1 години. Т½ периндоприлу з плазми становить приблизно 1 годину. Периндоприл не має фармакологічної активності, є проліками. Приблизно 27% від загальної кількості, прийнятої внутрішньо периндоприлу, потрапляє в кровообіг у вигляді активного метаболіту – периндоприлату. Крім периндоприлату утворюються ще 5 метаболітів, які не мають фармакологічної активності. Сmax у плазмі крові досягається через 3-4 години після прийому внутрішньо. Прийом їжі зменшує біодоступність периндоприлу, тому препарат слід приймати 1 раз на добу, вранці, перед їдою. Існує лінійна залежність концентрації периндоприлу в плазмі від величини прийнятої всередину дози. Об'єм розподілу вільного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Зв'язок периндоприлату з білками плазми (переважно з АПФ) становить 20% і залежить від його концентрації. Периндоприлат виводиться нирками, Т½ незв'язаної фракції становить приблизно 17 годин, тому рівноважний стан досягається протягом 4-х діб після прийому внутрішньо. Виведення периндоприлату сповільнене у пацієнтів похилого віку, а також у пацієнтів із серцевою та нирковою недостатністю (див. розділ «Спосіб застосування та дози»), тому спостереження за такими пацієнтами повинно включати регулярний контроль концентрації креатиніну та вмісту калію в плазмі крові. Діалізний кліренс периндоприлату становить 70 мл/хв. Фармакокінетика периндоприлу порушена у пацієнтів із цирозом печінки: його печінковий кліренс зменшується у 2 рази. Тим не менш, кількість периндоприлату, що утворюється, не зменшується, тому не потрібно корекції дози (див. розділи «Спосіб застосування та дози» та «Особливі вказівки»).ФармакодинамікаАмлодипін Амлодипін – БМКК, похідне дигідропіридину. Амлодипін пригнічує трансмембранний перехід іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судинної стінки. Антигіпертензивна дія амлодипіну обумовлена ​​прямим розслаблюючим впливом на гладком'язові клітини судинної стінки. Детальний механізм, за допомогою якого амлодипін здійснює антиангінальну дію, не цілком встановлений, але відомо, що амлодипін зменшує загальне ішемічне навантаження за допомогою двох дій: викликає розширення периферичних артеріол, зменшуючи загальний периферичний судинний опір (ОПСС) (постнавантаження). Оскільки частота серцевих скорочень (ЧСС) у своїй не змінюється, потреба міокарда в кисні знижується; викликає розширення коронарних артерій та артеріол як у ішемізованій, так і в інтактній зонах. Їх дилатація збільшує надходження кисню до міокарда у пацієнтів з вазоспастичною стенокардією (стенокардія Принцметала або варіантна стенокардія). У пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ) прийом амлодипіну 1 раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску (АТ) у положенні стоячи і лежачи протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія розвивається повільно, у зв'язку з чим розвиток гострої гіпотензії нехарактерний. У пацієнтів зі стенокардією прийом амлодипіну 1 раз на добу збільшує загальний час фізичного навантаження, збільшує час до розвитку нападу стенокардії та до появи депресії сегмента ST на 1 мм, а також знижує частоту нападів стенокардії та споживання нітрогліцерину під язик. Амлодипін не чинить несприятливих метаболічних ефектів і не впливає на концентрацію ліпідів плазми. Препарат може застосовуватися у пацієнтів із супутньою бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Ішемічна хвороба серця (ІХС) Результати оцінки ефективності свідчать про те, що прийом амлодипіну характеризується меншою кількістю випадків госпіталізації щодо стенокардії та проведення процедур реваскуляризації у пацієнтів з ІХС. Периндоприл Периндоприл – інгібітор ферменту, що перетворює ангіотензин I на ангіотензин II. АПФ, або кініназа II, є екзопептидазою, яка здійснює як перетворення ангіотензину I на судинозвужувальну речовину ангіотензин II, так і розпад брадикініну, що має судинорозширювальну дію, до неактивного гептапептиду. Оскільки АПФ інактивує брадикінін, пригнічення АПФ супроводжується підвищенням активності як циркулюючої, так і тканинної калікреїн-кінінової системи, при цьому також активується система простагландинів. Периндоприл має терапевтичну дію завдяки активному метаболіту, периндоприлату. Інші метаболіти не мають інгібуючої дії на АПФ в умовах in vitro. Артеріальна гіпертензія Периндоприл є препаратом для лікування артеріальної гіпертензії будь-якого ступеня тяжкості. На тлі його застосування відзначається зниження як систолічного, так і діастолічного АТ у положенні «лежачи» та «стоячи». Периндоприл зменшує ОПСС, що призводить до зниження артеріального тиску та поліпшення периферичного кровотоку без зміни ЧСС. Як правило, прийом периндоприлу збільшує нирковий кровообіг, швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) при цьому не змінюється. Антигіпертензивна дія препарату досягає максимуму через 4-6 годин після одноразового прийому внутрішньо та зберігається протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія через 24 години після одноразового застосування внутрішньо становить близько 87-100% від максимального антигіпертензивного ефекту. Зниження АТ досягається досить швидко. Терапевтичний ефект настає через 1 місяць від початку терапії і не супроводжується тахіфілаксією. Припинення лікування не викликає ефекту "рикошету". Периндоприл має судинорозширювальну дію, сприяє відновленню еластичності великих артерій та структури судинної стінки дрібних артерій, а також зменшує гіпертрофію лівого шлуночка. Стабільна ІХС Ефективність застосування периндоприлу у пацієнтів (12218 пацієнтів віком від 18 років) зі стабільною ІХС без клінічних симптомів хронічної серцевої недостатності (ХСН) вивчалась у ході 4-річного дослідження. 90% учасників дослідження раніше перенесли гострий інфаркт міокарда та/або процедуру реваскуляризації. Більшість пацієнтів отримували крім досліджуваного препарату стандартну терапію, включаючи антиагреганти, гіполіпідемічні засоби та бета-адреноблокатори. Як основний критерій ефективності була обрана комбінована кінцева точка, що включає серцево-судинну смертність, нефатальний інфаркт міокарда та/або зупинку серця з успішною реанімацією. Терапія периндоприлом третбутиламіном у дозі 8 мг/добу 1 раз на день (еквівалентно 10 мг периндоприлу аргініну) призводила до суттєвого зниження абсолютного ризику щодо комбінованої кінцевої точки на 1,9 % у пацієнтів, які раніше перенесли інфаркт міокарда та/або процедуру реваскуляру. абсолютного ризику становило 2,2% порівняно з групою плацебо. Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) Є дані клінічних досліджень комбінованої терапії із застосуванням інгібітору АПФ та антагоніста рецептора ангіотензину II (АРА II). Протипоказано застосування інгібіторів АПФ у поєднанні з АРА II у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Є дані клінічного дослідження з вивчення позитивного впливу від додавання аліскірену до стандартної терапії інгібітором АПФ або АРА II у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та/або хронічним захворюванням нирок, або кардіоваскулярним захворюванням, які мають поєднання цих захворювань. Дослідження було припинено достроково у зв'язку з зростанням ризику виникнення несприятливих результатів. Кардіоваскулярна смерть та інсульт відзначалися частіше у групі пацієнтів, які отримують аліскірен, порівняно з групою плацебо; також небажані явища та серйозні небажані явища особливого інтересу (гіперкаліємія, артеріальна гіпотензія та порушення функції нирок) реєструвалися частіше у групі аліскірену, ніж у групі плацебо. Амлодипін + периндоприл Ефективність при тривалому застосуванні амлодипіну в комбінації з периндоприлом і атенололу в комбінації з бендрофлуметіазидом у пацієнтів віком від 40 до 79 років з АГ та, щонайменше, з трьома з перелічених додаткових факторів ризику: гіпертрофія лівого шлуночка діабет 2 типу, атеросклероз периферичних артерій, раніше перенесений інсульт або транзиторна ішемічна атака, чоловіча стать, вік 55 років і старше, мікроальбумінурія або протеїнурія, куріння, загальний холестерин/холестерин ліпопротеїдів високої щільності ≥ 6, ранній розвиток ASCOT-BPLA. Основний критерій оцінки ефективності – комбінований показник частоти нефатального інфаркту міокарда (у тому числі безболевого) та летальних наслідків ІХС. Частота ускладнень, передбачених основним критерієм оцінки, у групі амлодипін/периндоприл була на 10% нижчою, ніж у групі атенолол/бендрофлуметіазид, проте ця відмінність не була статистично достовірною. У групі амлодипін/периндоприл відзначалося достовірне зниження частоти ускладнень, передбачених додатковими критеріями ефективності (крім фатальної та нефатальної серцевої недостатності).Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія та/або ішемічна хвороба серця: стабільна стенокардія напруги у пацієнтів, яким потрібна терапія периндоприлом та амлодипіном.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до периндоприлу або інших інгібіторів АПФ, амлодипіну та інших похідних дигідропіридину, а також допоміжних речовин, що входять до складу препарату. Ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) в анамнезі (у тому числі на фоні прийому інших інгібіторів АПФ). Спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк. Одночасне застосування з аліскіреном та лікарськими препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами) засобами" і "Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка"). Одночасне застосування з АРА II у пацієнтів з діабетичною нефропатією (див. розділ «Особливі вказівки»). Одночасне застосування з інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад, з препаратами, що містять сакубітрил) через високий ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Екстракорпоральна терапія, що веде до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"). Виражений двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки, що функціонує (див. розділ «Особливі вказівки»). Тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст.). Шок (включно з кардіогенним). Обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (наприклад, клінічно суттєвий стеноз аорти). Гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда. Ниркова недостатність (кліренс креатиніну менше 60 мл/хв). Вагітність та період грудного вигодовування. Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Стеноз ниркової артерії (у тому числі двосторонній), єдина функціонуюча нирка, печінкова недостатність, ниркова недостатність, системні захворювання сполучної тканини (у тому числі системний червоний вовчак, склеродермія), терапія імунодепресантами, алопуринолом, прокаїнамоз об'єм циркулюючої крові (ОЦК) (прийом діуретиків, безсольова дієта, блювання, діарея), атеросклероз, цереброваскулярні захворювання, ІХС з тяжким обструктивним ураженням коронарних артерій, гострий інфаркт міокарда (і період протягом 1 місяця після нього), нестабільна синусового вузла (виражена тахікардія, брадикардія), реноваскулярна гіпертензія, цукровий діабет, первинний гіперальдостеронізм, ХСН, одночасне застосування інгібіторів або індукторів ізоферменту CYP3A4,дантролену, естрамустину, калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, калійвмісних замінників харчової солі, препаратів літію, кларитроміцину, такролімусу, циклоспорину, гіперкаліємії, хірургічного втручання/загальна анестезія, пацієнтів похилого віку. гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®), десенсибілізуюча терапія, аферез ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ), аортальний стеноз/мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГОКМП), застосування у пацієнтів негроїдної раси NYHA класифікації.калійвмісних замінників харчової солі, препаратів літію, кларитроміцину, такролімусу, циклоспорину, гіперкаліємію, хірургічне втручання/загальна анестезія, пацієнти похилого віку, пригнічення кістковомозкового кровотворення, обтяжений алергологічний анамнез або ангіо ), десенсибілізуюча терапія, аферез ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНГ), аортальний стеноз/мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП), застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІVфункціонального класу за клас.калійвмісних замінників харчової солі, препаратів літію, кларитроміцину, такролімусу, циклоспорину, гіперкаліємію, хірургічне втручання/загальна анестезія, пацієнти похилого віку, пригнічення кістковомозкового кровотворення, обтяжений алергологічний анамнез або ангіо ), десенсибілізуюча терапія, аферез ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНГ), аортальний стеноз/мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП), застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІVфункціонального класу за клас.пригнічення кістковомозкового кровотворення, обтяжений алергологічний анамнез або ангіоневротичний набряк в анамнезі, проведення гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®), десенсибілізуюча терапія, аферез ліпопротеїнів низькій щільності (ЛПНДПіП) застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІVфункціонального класу за класифікацією NYHA.пригнічення кістковомозкового кровотворення, обтяжений алергологічний анамнез або ангіоневротичний набряк в анамнезі, проведення гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®), десенсибілізуюча терапія, аферез ліпопротеїнів низькій щільності (ЛПНДПіП) застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІVфункціонального класу за класифікацією NYHA.застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІVфункціонального класу за класифікацією NYHA.застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІVфункціонального класу за класифікацією NYHA.Вагітність та лактаціяПрепарат Дальнєва протипоказаний при вагітності. Препарат Дальнєва® не рекомендований для застосування у період грудного вигодовування. Необхідно оцінити значущість терапії для матері, щоб прийняти рішення про припинення грудного вигодовування або скасування препарату. Вагітність Амлодипін Безпека застосування амлодипіну при вагітності не встановлена. В експериментальних дослідженнях на тваринах фетотоксична та ембріотоксична дія препарату встановлена ​​при застосуванні його у високих дозах. Застосування при вагітності можливе лише у разі відсутності безпечнішої альтернативи, і коли захворювання несе більший ризик для матері та плода. Периндоприл Застосування інгібіторів АПФ не рекомендовано до застосування у І триместрі вагітності (див. розділ «Особливі вказівки»). Застосування інгібіторів АПФ протипоказане у II та III триместрах вагітності (див. розділи «Протипоказання» та «Особливі вказівки»). На даний момент немає незаперечних епідеміологічних даних про тератогенний ризик при прийомі інгібіторів АПФ у І триместрі вагітності. Проте невелике збільшення ризику виникнення порушень розвитку плода виключити не можна. При плануванні вагітності слід відмінити препарат Дальнєва® та призначити інші гіпотензивні засоби, дозволені для застосування при вагітності. При встановленні вагітності слід негайно припинити терапію інгібіторами АПФ та, за необхідності, призначити іншу терапію. Відомо, що вплив інгібіторів АПФ на плід у ІІ та ІІІ триместрах вагітності може призводити до порушення його розвитку (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) та розвитку ускладнень у новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо пацієнтка отримувала інгібітори АПФ у II або III триместрі вагітності, рекомендується провести ультразвукове дослідження для оцінки стану кісток черепа та функції нирок плода/дитини. Новонароджені, матері яких отримували інгібітори АПФ під час вагітності, повинні перебувати під ретельним медичним контролем через ризик розвитку артеріальної гіпотензії (див. розділи «Протипоказання» та «Особливі вказівки»). Період грудного вигодовування Амлодипін Амлодипін виділяється із грудним молоком. Частка материнської дози, отриманої немовлям, оцінили з міжквартильним діапазоном 3-7 %, але з більше 15 %. Про вплив амлодипіну на немовлят невідомо. Рішення про продовження/припинення терапії або грудного вигодовування слід приймати з огляду на користь від годування груддю для дитини та користь від прийому амлодипіну для матері. Периндоприл Внаслідок відсутності інформації, що стосується застосування периндоприлу в період годування груддю, прийом периндоприлу не рекомендований, краще дотримуватися в період годування груддю альтернативного лікування з більш вивченим профілем безпеки, особливо при вигодовуванні новонароджених або недоношених дітей. Лікарський препарат Дальнєва® не слід призначати дітям та підліткам віком до 18 років, оскільки відсутні дані про ефективність та безпеку застосування периндоприлу та амлодипіну у цих груп пацієнтів як у монотерапії, так і у складі комбінованої терапії.Побічна діяа. Резюме профілю безпеки Найчастіші небажані реакції при прийомі периндоприлу та амлодипіну у вигляді монотерапії: набряк, сонливість, запаморочення, головний біль (особливо на початку лікування), дисгевзія (перекручення смаку), парестезія, порушення зору (включаючи диплопію), дзвін у вухах, вертиго, відчуття серцебиття, «припливи» крові до шкіри обличчя, артеріальна гіпотензія (і симптоми, пов'язані з цим), задишка, кашель, біль у животі, нудота, блювання, диспепсія, зміна частоти та характеру стільця, діарея, запор, свербіж шкіри, висипання на шкірі , екзантема, припухлість у ділянці суглобів (припухлість у ділянці кісточок), спазми м'язів, підвищена стомлюваність, астенія. б. Перелік небажаних реакцій Наведені нижче небажані реакції, зазначені при проведенні клінічних досліджень та/або післяреєстраційному застосуванні в монотерапії периндоприлом та амлодипіном, наведені у вигляді наступної градації: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100, < 1/10); нечасто (≥ 1/1000, < 1/100); рідко (≥1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000); частота невідома (не може бути оцінена на основі наявних даних). Небажані реакції представлені у вигляді таблиці MedDRA Класи та системи органів Небажані реакції Частота Амлодипін Периндоприл Інфекційні та паразитарні захворювання Риніт Не часто Дуже рідко Порушення з боку крові та лімфатичної системи Еозинофілія - Не часто* Лейкопенія/нейтропенія (див. розділ «Особливі вказівки») Дуже рідко Дуже рідко Агранулоцитоз/панцитопенія (див. розділ «Особливі вказівки») - Дуже рідко Тромбоцитопенія (див. розділ «Особливі вказівки») Дуже рідко Дуже рідко Гемолітична анемія у пацієнтів з вродженою недостатністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази (див. розділ «Особливі вказівки») - Дуже рідко Порушення з боку імунної системи Гіперчутливість Дуже рідко Не часто Порушення з боку обміну речовин та харчування Гіперкаліємія, оборотна після відміни препарату (див. розділ «Особливі вказівки») - Не часто* Гіперглікемія Дуже рідко - Гіпонатріємія - Не часто* Гіпоглікемія (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами» та «Особливі вказівки») - Не часто* Порушення психіки Лабільність настрою (включаючи тривогу) Не часто Не часто Безсоння Не часто - Депресія Не часто - Порушення сну - Не часто Порушення з боку нервової системи Запаморочення (особливо на початку лікування) Часто Часто Головний біль (особливо на початку лікування) Часто Часто Сонливість (особливо на початку лікування) Часто Не часто* Дисгезія (перекручення смаку) Не часто Часто Парестезія Не часто Часто Непритомні стани Не часто Не часто* Сплутаність свідомості Рідко Дуже рідко Гіпестезія Не часто - Тремор Не часто - Гіпертонус Дуже рідко - Периферична нейропатія Дуже рідко - Інсульт, можливо, внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів із групи високого ризику (див. розділ «Особливі вказівки») - Дуже рідко Екстрапірамідні порушення (екстрапірамідний синдром) Частота невідома - Порушення з боку органу зору Порушення зору Часто Часто Диплопія Часто - Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Дзвін у вухах Не часто Часто Вертіго - Часто Порушення з боку серця Відчуття серцебиття Часто Не часто* Тахікардія - Не часто* Стенокардія (див. розділ «Особливі вказівки») - Дуже рідко Інфаркт міокарда, можливий внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів із групи високого ризику (див. розділ «Особливі вказівки») Дуже рідко Дуже рідко Аритмія (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь) Не часто Дуже рідко Порушення з боку судин «Припливи» крові до шкіри обличчя Часто - Артеріальна гіпотензія (і симптоми, пов'язані з артеріальною гіпотензією) Не часто Часто Васкуліт Дуже рідко Не часто* Синдром Рейно - Частота невідома Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Кашель Не часто Часто Задишка Часто Часто Бронхоспазм - Не часто Еозинофільна пневмонія - Дуже рідко Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Біль в животі Часто Часто Нудота Часто Часто Блювота Не часто Часто Диспепсія Часто Часто Діарея Часто Часто Запор Часто Часто Зміна частоти та характеру стільця Часто - Сухість слизової оболонки ротової порожнини Не часто Не часто Гіперплазія ясен Дуже рідко - Панкреатит Дуже рідко Дуже рідко Гастрит Дуже рідко - Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Гепатит, жовтяниця Дуже рідко - Цитолітичний або холестатичний гепатит (див. розділ «Особливі вказівки») - Дуже рідко Підвищення активності «печінкових» ферментів у плазмі крові Дуже рідко (найчастіше у поєднанні з холестазом) Рідко Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Екзантема Не часто Часто Висипання на шкірі Не часто Часто Кожний зуд Не часто Часто Гіпергідроз Не часто Не часто Алопеція Не часто - Пурпура Не часто - Зміна кольору шкіри Не часто - Пухирчатка - Не часто* Ангіоневротичний набряк особи, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосових складок та/або гортані (див. розділ «Особливі вказівки») Дуже рідко Не часто Кропивниця (див. розділ «Особливі вказівки») Не часто Не часто Реакції фоточутливості Дуже рідко Не часто* Мультиформна еритема Дуже рідко Дуже рідко Набряк Квінке (ангіоневротичний набряк) Дуже рідко - Синдром Стівенса-Джонсона Дуже рідко - Ексфоліативний дерматит Дуже рідко - Загострення псоріазу - Рідко Токсичний епідермальний некроліз Частота невідома - Підвищене потовиділення Не часто Не часто Порушення з боку скелетном'язової та сполучної тканини Біль у спині Не часто - Припухлість у ділянці суглобів (припухлість у ділянці кісточок) Часто - М'язові спазми Часто Часто Артралгія Не часто Не часто* Міалгія Не часто Не часто* Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Порушення сечовипускання, ніктурія, поллакіурія Не часто - Гостра ниркова недостатність - Дуже рідко Ниркова недостатність - Не часто Порушення з боку статевих органів та молочної залози еректильна дисфункція Не часто Не часто Гінекомастія Не часто - Загальні розлади та порушення у місці введення Набряки Дуже часто - Периферичні набряки - Не часто* Підвищена стомлюваність Часто - Астенія Часто Часто Біль у грудній клітці Не часто Не часто* нездужання Не часто Не часто* Біль Не часто - Лихоманка - Не часто* Лабораторні та інструментальні дані Збільшення маси тіла, зниження маси тіла Не часто - Підвищення концентрації сечовини у плазмі крові - Не часто* Підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові - Не часто* Підвищення концентрації білірубіну у плазмі крові - Рідко Зниження гемоглобіну та гематокриту - Дуже рідко Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій Падіння - Не часто* *Оцінку частоти небажаних реакцій, виявлених за спонтанними повідомленнями, проведено на підставі даних результатів клінічних досліджень. Повідомлялося про розвиток синдрому неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНСАДГ) при одночасному застосуванні з іншими інгібіторами АПФ. СНСАДГ можна вважати дуже рідкісним можливим ускладненням, пов'язаним із лікуванням інгібіторами АПФ, у тому числі з периндоприлом.Взаємодія з лікарськими засобамиАмлодипін Нерекомендовані поєднання лікарських засобів Дантролен (внутрішньовенне введення) У лабораторних тварин були відзначені випадки фібриляції шлуночків із летальним кінцем та колапсом на фоні застосування верапамілу та внутрішньовенного введення дантролену, що супроводжувалися гіперкаліємією. Внаслідок ризику розвитку гіперкаліємії слід виключити одночасний прийом БМКК, у тому числі амлодипіну, у пацієнтів, що схильні до злоякісної гіпертермії, а також при лікуванні злоякісної гіпертермії. Поєднання лікарських засобів, що потребують особливої ​​уваги Індуктори ізоферменту CYP3A4: при одночасному застосуванні з індукторами ізоферменту CYP3A4 концентрація амлодипіну в плазмі може змінюватися. Тому необхідно контролювати АТ та коригувати дозу як під час, так і після їх одночасного застосування, особливо у разі застосування з потужними індукторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцин, препарати Звіробою продірявленого). Інгібітори ізоферменту CYP3A4: одночасний прийом амлодипіну та потужних, або помірних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 (інгібітори протеази, протигрибкові препарати групи азолів, макроліди, наприклад, еритроміцин або кларитроміцин, при верапаміл або ди. Клінічні прояви зазначених фармакокінетичних відхилень можуть бути більш вираженими у пацієнтів похилого віку. У зв'язку з чим може знадобитися моніторинг клінічного стану та корекція дози. У пацієнтів, які приймають амлодипін одночасно з кларитроміцином, підвищений ризик розвитку гіпотензії. Слід проводити ретельне спостереження за станом пацієнтів, які приймають периндоприл одночасно з кларитроміцином. Поєднання лікарських засобів, що потребують уваги Амлодипін посилює антигіпертензивну дію гіпотензивних препаратів. Такролімус: існує ризик збільшення сироваткової концентрації такролімусу при одночасному застосуванні з амлодипіном. Щоб уникнути розвитку токсичних ефектів такролімусу при одночасному застосуванні цих препаратів потрібен моніторинг сироваткової концентрації такролімусу та корекція його дози за потреби. Циклоспорин: дослідження щодо вивчення взаємодії циклоспорину з амлодипіном у здорових добровольців або інших груп населення не проводилися, за винятком пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, у яких відзначалася варіабельність підвищення найменших концентрацій циклоспорину в плазмі (в середньому від 0% до 40%). Слід розглянути можливість контролю сироваткової концентрації циклоспорину у пацієнтів після трансплантації нирки при одночасному застосуванні з амлодипіном. При необхідності доза циклоспорину має бути знижена. Симвастатин: при одночасному застосуванні кількох доз амлодипіну по 10 мг та симвастатину 80 мг було відзначено збільшення експозиції симвастатину на 77 % порівняно з ізольованим прийомом симвастатину. У пацієнтів, які приймають препарат Дальнєва у дозі 10 мг + 4 мг або 10 мг + 8 мг, слід обмежити прийом симвастатину до 20 мг на добу. Одночасний прийом амлодипіну та вживання грейпфрутів або грейпфрутового соку не рекомендується у зв'язку з можливим підвищенням біодоступності амлодипіну у деяких пацієнтів, що, в свою чергу, може призвести до посилення ефектів зниження АТ. Інгібітори тTOR(mammalianTargetofRapamycin – мета рапамицина ссавців): інгібітори mTOR, такі як сиролімус, темсіролімус і еверолімус, є субстрати ізоферменту CYP3A. Амлодипін є слабким інгібітором ізоферменту CYP3A. При одночасному застосуванні з інгібіторами mTOR амлодипін може підвищувати їхню експозицію. Кларитроміцин: Кларитроміцин є інгібітором ізоферменту CYP3A4. Існує підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії у пацієнтів, які одночасно застосовують кларитроміцин з амлодипіном. Ретельне спостереження за пацієнтами рекомендується при одночасному застосуванні амлодипіну з кларитроміцином. Одночасне застосування бета-адреноблокаторів (бісопролол, метопролол) та альфа- та бета-адреноблокатора карведилолу при ХСН: підвищує ризик розвитку артеріальної гіпотензії та погіршення перебігу ХСН у пацієнтів з неконтрольованою або латентнопротікаючою ХСН (підсилення). Крім цього, бета-адреноблокатори можуть зменшити надмірну рефлекторну симпатичну серцеву активацію на тлі супутньої ХСН. При одночасному застосуванні амлодипін може підвищувати системну експозицію тасонерміну у плазмі. У таких випадках необхідний регулярний контроль концентрації тасонерміну в плазмі та корекція дози при необхідності. Інші комбінації лікарських засобів Препарати кальцію можуть зменшити ефект БМКК. При одночасному застосуванні БМКК з препаратами літію (для амлодипіну дані відсутні) можливе посилення прояву їхньої нейротоксичності (нудота, блювання, діарея, атаксія, тремор, шум у вухах). У ході клінічних досліджень лікарських взаємодій амлодипін не впливав на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину, варфарину. Одноразовий прийом 100 мг силденафілу у пацієнтів з есенціальною гіпертензією не впливає на параметри фармакокінетики амлодипіну. Периндоприл Дані клінічних досліджень показують, що подвійна блокада РААС внаслідок одночасного застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену призводить до збільшення частоти виникнення таких небажаних явищ, як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з ситуаціями, коли застосовується лише один препарат, що впливає на РААС (див. розділи "Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка", "Протипоказання", "Особливі вказівки"). Лікарські засоби, що викликають гіперкаліємію Деякі препарати можуть збільшувати ризик розвитку гіперкаліємії: аліскірен, солі калію, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, АРА II, нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), гепарин, імунодепресанти, такі як циклоспорин або такролімус, триметоприм, ко-тримоксазол). Поєднання цих препаратів збільшує ризик розвитку гіперкаліємії. Циклоспорин: при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з циклоспорином можливий розвиток гіперкаліємії. Рекомендується контролювати вміст калію у сироватці крові. Гепарин: можливе підвищення вмісту калію у сироватці крові. Рекомендується контролювати вміст калію у сироватці крові. Одночасне застосування протипоказане Аліскірен та лікарські препарати, що містять аліскірен Одночасне застосування інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірним або тяжким порушенням функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. (Див. розділ «Протипоказання»). Зростає ризик розвитку гіперкаліємії, погіршення функції нирок, серцево-судинної захворюваності та смертності. Екстракорпоральна терапія Екстракорпоральні методи лікування, що ведуть до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями, такі як діаліз або гемофільтрація з використанням деяких високопроточних мембран (наприклад, поліакрилонітрилових), або аферез ЛПНГ з використанням декстрану сульфату, протипоказані через збільшення ризику розвитку тяжких анафілактоїд. розділ "Протипоказання"). Якщо пацієнту потрібна екстракорпоральна терапія, слід розглянути можливість використання іншого типу діалізної мембрани чи іншого класу гіпотензивних препаратів. Інгібітори нейтральної ендопептидази При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять сакубітрил (інгібітор неприлізину), зростає ризик розвитку ангіоневротичного набряку, через що одночасне застосування зазначених препаратів протипоказане. Інгібітори АПФ слід призначати не раніше ніж через 36 годин після відміни препаратів, що містять сакубітрил. Протипоказано призначення препаратів, що містять сакубітрил, пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, а також протягом 36 годин після відміни інгібіторів АПФ. Нерекомендовані поєднання лікарських засобів Аліскірен та лікарські препарати, що містять аліскірен У пацієнтів, які не мають цукрового діабету або порушення функції нирок, можливе підвищення ризику гіперкаліємії, погіршення функції нирок та підвищення частоти серцево-судинної захворюваності та смертності. Одночасне призначення інгібіторів АПФ та АРА II За наявними літературними даними, у пацієнтів із встановленим діагнозом атеросклерозу, серцевою недостатністю або цукровим діабетом з ураженням органів-мішеней одночасний прийом інгібіторів АПФ та АРА II призводить до збільшення частоти розвитку артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та погіршення функції нирок. порівняно із ситуаціями, коли застосовується лише один препарат, що впливає на РААС. Застосування подвійної блокади РААС (наприклад, одночасний прийом інгібіторів АПФ та АРА II) повинно бути обмежене поодинокими випадками із суворим контролем функції нирок, вмісту калію у плазмі крові та АТ (див. розділ «Особливі вказівки»). Естрамустін Одночасне застосування естрамустину з інгібіторами АПФ супроводжується підвищеним ризиком розвитку ангіоневротичного набряку. Ко-тримоксазол (триметоприм + сульфаметоксазол) При одночасному застосуванні з котримоксазолом (триметоприм + сульфаметоксазол) може підвищуватися ризик розвитку гіперкаліємії (див. розділ «Особливі вказівки»). Калійзберігаючі діуретики (наприклад, тріамтерен, амілорид) та солі калію Зазвичай вміст калію в плазмі залишається в межах норми, при цьому у деяких пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, може розвинутись гіперкаліємія. Застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактону, тріамтерену, еплеренону або амілориду), калійвмісних замінників кухонної солі, інших препаратів, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі може призвести до значного збільшення вмісту калію в сироватці крові. Слід також бути обережними при одночасному призначенні периндоприлу з іншими препаратами, здатними збільшувати вміст калію в сироватці крові, такими як триметоприм і ко-тримоксазол (триметоприм + сульфаметоксазол), так як відомо, що триметоприм діє як калійзберігаючий діуретик, такий якТому одночасне застосування периндоприлу з вищезазначеними препаратами не рекомендується. Якщо, однак, одночасне застосування показано, слід застосовувати з дотриманням запобіжних заходів та регулярним контролем вмісту калію в сироватці крові. Препарати літію При одночасному застосуванні препаратів літію та інгібіторів АПФ може виникати оборотне підвищення вмісту літію у плазмі крові та пов'язані з цим токсичні ефекти (важкі нейротоксичні ефекти). Одночасне застосування периндоприлу та препаратів літію не рекомендується. За необхідності проведення такої терапії необхідний регулярний контроль вмісту літію в плазмі (див. розділ «Особливі вказівки»). Поєднання лікарських засобів, що потребують особливої ​​уваги Гіпоглікемічні засоби (інсулін, похідні сульфонілсечовини) Згідно з даними, отриманими в епідеміологічних дослідженнях, інгібітори АПФ можуть посилювати гіпоглікемічний ефект інсуліну та похідних сульфонілсечовини з ризиком розвитку гіпоглікемії. Даний ефект найімовірніше можна спостерігати у перші тижні одночасного застосування та у пацієнтів з порушенням функції нирок. Калійнесберігаючі діуретики У пацієнтів, які отримують діуретики, особливо у пацієнтів з гіповолемією та/або зниженою концентрацією солей, на початку терапії периндоприлом може спостерігатися виражене зниження АТ, ризик розвитку якого можна зменшити шляхом відміни діуретичного засобу, заповненням втрати рідини або солей перед початком терапії периндоприлом, а також призначенням периндоприлу у низькій дозі з подальшим поступовим її збільшенням. При АГ у пацієнтів з гіповолемією або зниженим вмістом солей на фоні терапії діуретиками діуретики повинні бути або скасовані до початку застосування інгібітору АПФ (при цьому калійнесберігаючий діуретик може бути пізніше знову призначений), або інгібітор АПФ повинен бути призначений у низькій дозі з подальшим поступовим її збільшенням. . При застосуванні діуретиків у разі ХСН інгібітор АПФ повинен бути призначений у дуже низькій дозі, можливо, після зменшення дози одночасного калійнесберігаючого діуретика. У всіх випадках функція нирок (концентрація креатиніну в плазмі крові) повинна контролюватись у перші тижні застосування інгібіторів АПФ. Калійзберігаючі діуретики (застосування еплеренону, спіронолактону в дозах від 12,5 мг до 50 мг на добу та низьких доз інгібіторів АПФ) При лікуванні ХСН II-IV функціонального класу за класифікацією NYHA з фракцією викиду лівого шлуночка < 40 % у пацієнтів, які раніше отримували інгібітори АПФ та «петлеві» діуретики, існує ризик розвитку гіперкаліємії (з можливим летальним наслідком), особливо у разі недотримання рекомендацій щодо цієї комбінації. препаратів. Перед початком застосування цієї комбінації лікарських препаратів необхідно переконатися у відсутності гіперкаліємії та порушення функції нирок. Рекомендується регулярно контролювати концентрацію креатиніну та вміст калію в плазмі крові: щотижня у перший місяць лікування та щомісяця у подальшому. Рацекадотрил Повідомлялося про підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та рацекадотрилу (інгібітор енкефалінази). Тканинні активатори плазміногену В обсерваційних дослідженнях виявлено підвищену частоту розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ після застосування алтеплази для тромболітичної терапії ішемічного інсульту. Інгібітори mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсіролімус) У пацієнтів, які одночасно отримують терапію інгібіторами mTOR, підвищується ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Особливі вказівки»). НПЗЗ, включаючи високі дози ацетилсаліцилової кислоти (≥ 3 г/добу) Одночасне застосування інгібіторів АПФ з нестероїдними протизапальними засобами (ацетилсаліцилова кислота в дозі, що має протизапальну дію, інгібітори циклооксигенази-2 [ЦОГ-2] і неселективні нестероїдні протизапальні засоби), може призвести до зниження антигіпертензивної дії інгібіторів АПФ. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та НПЗЗ може призводити до погіршення функції нирок, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності, та збільшення вмісту калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів зі зниженою функцією нирок. Слід бути обережними при призначенні даної комбінації, особливо у пацієнтів похилого віку. Пацієнтам необхідно компенсувати втрату рідини та ретельно контролювати функцію нирок як на початку лікування, так і в процесі лікування. Поєднання лікарських засобів, що потребують уваги Інгібітори дипептидилпептидази IV (ДПП-IV) (гліптини), наприклад, лінагліптин, саксагліптин, сітагліптин, віллдагліптин Одночасне застосування з інгібіторами АПФ може збільшувати ризик розвитку ангіоневротичного набряку внаслідок пригнічення активності ДПП-IVгліптином. Симпатоміметики Можуть послаблювати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. Препарати золота При застосуванні інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, у пацієнтів, які отримують внутрішньовенно препарат золота (натрію ауротіомалат), були описані нітритоїдні реакції, з частотою виникнення «рідко» (симптомокомплекс, що включає гіперемію шкіри обличчя, нудоту, блювання, артеріальну гіпотензію). Алопуринол, імуносупресивні засоби, кортикостероїди (при системному застосуванні) та прокаїнамід Одночасне застосування з інгібіторами AПФ може супроводжуватися підвищеним ризиком розвитку лейкопенії, особливо у пацієнтів із наявними порушеннями функції нирок. Засоби для загальної анестезії Одночасне застосування інгібіторів АПФ та засобів для загальної анестезії може призводити до антигіпертензивного ефекту. Поєднання лікарських засобів, що потребують особливої ​​уваги Баклофен Можливе посилення антигіпертензивної дії. Слід контролювати АТ та функцію нирок, за необхідності провести корекцію дози амлодипіну. Поєднання препаратів, що потребує уваги Гіпотензивні засоби (наприклад, бета-адреноблокатори) та вазодилататори Можливе посилення антигіпертензивного ефекту периндоприлу та амлодипіну. Слід бути обережними при одночасному застосуванні з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами, оскільки при цьому можливе додаткове зниження АТ. Кортикостероїди (мінерало- та глюкокортикостероїди), тетракозактид Зниження антигіпертензивної дії (затримка рідини та іонів натрію внаслідок дії кортикостероїдів). Альфа-адреноблокатори (празозин, альфузозин, доксазозин, тамсулозин, теразозин) Посилення антигіпертензивної дії та підвищення ризику розвитку ортостатичної гіпотензії. Аміфостін Можливе посилення антигіпертензивного ефекту амлодипіну. Трициклічні антидепресанти/нейролептики/засоби для загальної анестезії Посилення антигіпертензивної дії та підвищення ризику розвитку ортостатичної гіпотензії.Спосіб застосування та дозиВсередину, по одній таблетці 1 раз на день, переважно вранці перед їдою. Доза лікарського препарату Дальнева® підбирається після раніше проведеного підбору доз окремих компонентів препарату: периндоприлу та амлодипіну у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та стабільною стенокардією. При терапевтичній необхідності доза лікарського препарату Дальнева® може бути змінена на підставі індивідуального підбору доз окремих компонентів: амлодипін 5 мг + периндоприл 4 мг або амлодипін 10 мг + периндоприл 4 мг, або амлодипін 5 мг + периндоприл 8 мг, або амлодипін 10 мг . Максимальна добова доза: амлодипін – 10 мг + периндоприл – 8 мг.ПередозуванняІнформація про передозування препаратом Дальнева відсутня. Амлодипін Інформація про передозування амлодипіном обмежена. Симптоми: виражене зниження АТ з можливим розвитком рефлекторної тахікардії та надмірної периферичної вазодилатації (ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у т.ч. з розвитком шоку та летального результату). Лікування: промивання шлунка, призначення активованого вугілля (особливо в перші 2 години після передозування), підтримання функції серцево-судинної системи, підвищене положення нижніх кінцівок, контроль ОЦК та діурезу, симптоматична та підтримуюча терапія. Для відновлення тонусу судин – застосування судинозвужувальних засобів (за відсутності протипоказань до їх застосування), для усунення наслідків блокади кальцієвих каналів – внутрішньовенне введення розчину глюконату. Гемодіаліз неефективний. Периндоприл Дані передозування периндоприлом обмежені. Симптоми: виражене зниження артеріального тиску, шок, порушення водно-електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція легень, тахікардія, відчуття серцебиття, брадикардія, запаморочення, неспокій та кашель. Лікування: заходи невідкладної допомоги зводяться до виведення препарату з організму: промивання шлунка та/або призначення активованого вугілля з подальшим відновленням ОЦК. При вираженому зниженні артеріального тиску слід перевести пацієнта у положення «лежачи» на спині з піднятими ногами, за необхідності провести заходи щодо відновлення ОЦК (наприклад, внутрішньовенна інфузія 0,9 % розчину натрію хлориду). Також можливе внутрішньовенне введення катехоламінів. За допомогою гемодіалізу можна видалити периндоприл із системного кровотоку. При брадикардії, резистентної до терапії, може знадобитися імплантація електрокардіостимулятора. Необхідний динамічний контроль загального стану, концентрації креатиніну та вмісту електролітів у плазмі крові.Запобіжні заходи та особливі вказівкиОсобливі вказівки, що стосуються периндоприлу та амлодипіну, застосовні і до лікарського препарату Дальнєва®. Амлодипін Ефективність та безпека застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не встановлено. Серцева недостатність Лікування пацієнтів із серцевою недостатністю слід проводити з обережністю. При застосуванні амлодипіну у пацієнтів з ХСН III та IV функціонального класу за класифікацією NYHA можливий розвиток набряку легень. БМКК, включаючи амлодипін, необхідно з обережністю застосовувати у пацієнтів з ХСН у зв'язку з можливим збільшенням ризику розвитку небажаних явищ з боку серцево-судинної системи та смертності. Печінкова недостатність У пацієнтів з порушенням функції печінки Т(½) та AUCамлодипіну збільшуються. Рекомендації щодо дозування препарату не встановлені. Прийом амлодипіну необхідно почати з найнижчих доз і дотримуватися запобіжних заходів як на початку лікування, так і при збільшенні дози. Пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю підвищувати дозу слід поступово, забезпечуючи ретельний моніторинг клінічного стану. Пацієнти похилого віку У пацієнтів похилого віку збільшення дози слід проводити з обережністю (див. розділ «Спосіб застосування та дози» та «Фармакологічні властивості. Фармакокінетика»). Ниркова недостатність Пацієнти з нирковою недостатністю можуть приймати амлодипін у стандартних дозах. Зміни плазмових концентрацій амлодипіну не корелюють зі ступенем ниркової недостатності. Амлодипін не виводиться з організму за допомогою діалізу. Мітральний стеноз/аортальний стеноз/ГЗКМП Амлодипін протипоказаний пацієнтам із обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка. Синдром «скасування» Незважаючи на відсутність у БМКК синдрому «скасування», припинення лікування препаратом Дальнєва бажано проводити поступово, зменшуючи дозу препарату. Амлодипін не запобігає розвитку синдрому «скасування» при різкому припиненні прийому бета-адреноблокаторів. Периферичні набряки Незначно або помірно виражені периферичні набряки були найчастішим небажаним явищем амлодипіну у клінічних дослідженнях. Частота виникнення периферичних набряків зростає зі збільшенням дози (при застосуванні амлодипіну у дозі 2,5 мг, 5 мг та 10 мг на добу набряки виникали відповідно у 1,8 %, 3 % та 10 % пацієнтів). Слід ретельно диференціювати периферичні набряки, пов'язані із застосуванням амлодипіну, від симптомів прогресування лівшлуночкової серцевої недостатності. Інше Необхідна підтримка гігієни зубів та спостереження у стоматолога (для запобігання болючості, кровоточивості та гіперплазії ясен). Периндоприл Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) При застосуванні інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, в окремих випадках може спостерігатися розвиток ангіоневротичного набряку обличчя, губ, язика, голосових складок та/або гортані. Це може статися у будь-який період. При появі цих симптомів застосування препарату Дальнева® повинно бути негайно припинено, пацієнт повинен спостерігатися доти, доки ознаки набряку не зникнуть повністю. препарати. Ангіоневротичний набряк, що супроводжується набряком язика або гортані, може призвести до обструкції дихальних шляхів та летального результату.5 мл) та/або забезпечити прохідність дихальних шляхів. Пацієнт повинен перебувати під медичним наглядом до повного та стійкого зникнення симптомів. У пацієнтів, в анамнезі яких відзначався набряк Квінке, не пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ, може бути підвищений ризик його розвитку на фоні застосування препаратів цієї групи (див. розділ "Протипоказання"). У поодиноких випадках на тлі терапії інгібіторами АПФ розвивається інтестинальний ангіоневротичний набряк (ангіоневротичний набряк кишечника). При цьому у пацієнтів відзначається біль у животі як ізольований симптом або у поєднанні з нудотою та блюванням, у деяких випадках без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальній сироватковій концентрації С1-естерази. Діагноз встановлюється за допомогою комп'ютерної томографії черевної порожнини, ультразвукового дослідження або на момент хірургічного втручання. Симптоми зникають після припинення інгібіторів АПФ. Тому у пацієнтів з болем у животі, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні диференціального діагнозу необхідно враховувати можливість розвитку інтестинального ангіоневротичного набряку (див. розділ «Побічна дія»). При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад, темсиролімусом, еверолімусом, сиролімусом) або ДПП-IV (гліптинами, включаючи віллдагліптин) підвищується ризик розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад, набряк верхніх дихальних шляхів). ) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Слід виявляти обережність на початку терапії рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад, тимсиролімусом, еверолімусом, сиролімусом) або гліптинами, включаючи віллдагліптин, при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ. Анафілактоїдні реакції при проведенні процедур десенсибілізації Є окремі повідомлення про розвиток тривалих, що загрожують життю анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої терапії отрутою перетинчастокрилих комах. У цих пацієнтів анафілактоїдної реакції вдавалося уникнути шляхом тимчасової відміни інгібіторів АПФ, а при випадковому прийомі препарату анафілактоїдна реакція виникала знову. Анафілактоїдні реакції при проведенні аферезу ЛПНЩ за допомогою декстрану сульфату У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні аферезу ЛПНЩ з використанням декстрану сульфату можуть розвиватися анафілактоїдні реакції, що загрожують життю. Для запобігання анафілактоїдної реакції слід тимчасово припинити терапію інгібітором АПФ перед кожною процедурою аферезу ЛПНЩ з використанням декстрану сульфату. Нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія та анемія У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, можливі випадки розвитку нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів з нормальною функцією нирок без інших обтяжливих факторів нейтропенія розвивається рідко. Особливою обережністю периндоприл слід застосовувати у пацієнтів із системними захворюваннями сполучної тканини, на фоні прийому імунодепресантів, алопуринолу або прокаїнаміду, особливо у пацієнтів з порушеною функцією нирок. У деяких пацієнтів виникали важкі інфекції, у ряді випадків стійкі до інтенсивної антибіотикотерапії. При призначенні периндоприлу таким пацієнтам рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів у крові. Пацієнти повинні повідомляти лікаря про будь-які ознаки інфекційних захворювань (наприклад, біль у горлі, гарячка). Реноваскулярна гіпертензія У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки на фоні терапії інгібіторами АПФ зростає ризик розвитку артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Прийом діуретиків може бути додатковим фактором ризику. Погіршення функції нирок може спостерігатися вже при незначній зміні концентрації креатиніну у сироватці, навіть у пацієнтів з одностороннім стенозом ниркової артерії. Подвійна блокада РААС Є дані, що свідчать про те, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену підвищує ризик розвитку гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Одночасне застосування інгібіторів АПФ з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Якщо терапія за допомогою подвійної блокади РААС визнана абсолютно необхідною, її слід проводити лише під суворим медичним контролем та при регулярному контролі функції нирок, вмісту електролітів у плазмі крові та АТ.Протипоказане застосування інгібіторів АПФ одночасно з АРА II у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів (див. розділ "Протипоказання"). Первинний гіперальдостеронізм Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом, як правило, не сприйнятливі до гіпотензивних препаратів, дія яких ґрунтується на інгібуванні РААС. Тому прийом препарату не рекомендовано. Артеріальна гіпотензія Інгібітори АПФ можуть викликати різке зниження артеріального тиску. Симптоматична гіпотензія рідко розвивається у пацієнтів без супутніх захворювань. Ризик вираженого зниження АТ підвищений у пацієнтів зі зниженим ОЦК, що може відзначатися на фоні терапії діуретиками, при дотриманні суворої дієти без солі, гемодіалізі, діареї та блюванні, а також у пацієнтів з тяжким ступенем АГ з високою активністю реніну (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами» та «Побічна дія»). У пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії необхідно ретельно контролювати АТ, функцію нирок та вміст калію у сироватці крові під час терапії лікарським препаратом Дальнєва®. Подібний підхід застосовується і у пацієнтів зі стенокардією та цереброваскулярними захворюваннями, у яких виражена артеріальна гіпотензія може призвести до інфаркту міокарда або порушення мозкового кровообігу. У разі розвитку артеріальної гіпотензії пацієнт повинен бути переведений у положення «лежачи» на спині з піднятими ногами. При необхідності слід заповнити ОЦК за допомогою внутрішньовенного введення 0,9% натрію розчину хлориду. Минуща артеріальна гіпотензія не є перешкодою для подальшого прийому препарату. Після відновлення ОЦК та АТ лікування може бути продовжено. Мітральний стеноз/аортальний стеноз/ГЗКМП Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, повинен обережно призначатися у пацієнтів з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка (аортальний стеноз, ГОКМП), а також у пацієнтів з мітральним стенозом. Амлодипін протипоказаний пацієнтам із обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка. Порушення функції нирок Пацієнтам з нирковою недостатністю (КК менше 60 мл/хв) рекомендується індивідуальний підбір доз периндоприлу та амлодипіну (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Таким пацієнтам необхідний регулярний контроль вмісту калію та концентрації креатиніну у сироватці крові (див. розділ «Побічна дія»). У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки на фоні терапії інгібіторами АПФ можливе підвищення концентрацій сечовини та креатиніну у сироватці крові, що зазвичай відбувається при відміні терапії. Найчастіше цей ефект відзначається у пацієнтів із нирковою недостатністю. Додаткова наявність реноваскулярної гіпертензії зумовлює підвищений ризик розвитку тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності у таких пацієнтів. У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без ознак ураження судин нирок можливе підвищення концентрацій сечовини та креатиніну в сироватці крові, особливо при одночасному призначенні периндоприлу з діуретиком, зазвичай незначне та минуще. Найчастіше цей ефект відзначається у пацієнтів із попереднім порушенням функції нирок. Порушення функції печінки У поодиноких випадках на фоні прийому інгібіторів АПФ виникає холестатична жовтяниця. При прогресуванні цього синдрому розвивається фульмінантний некроз печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому незрозумілий. У разі появи жовтяниці або значного підвищення активності «печінкових» ферментів у плазмі крові на фоні прийому інгібіторів АПФ слід припинити прийом препарату (див. розділ «Побічна дія») та звернутися до лікаря. Етнічні відмінності У пацієнтів негроїдної раси частіше, ніж у інших рас, на фоні застосування інгібіторів АПФ розвивається ангіоневротичний набряк. Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, може мати менш виражену антигіпертензивну дію у пацієнтів негроїдної раси порівняно з представниками інших рас. Можливо, ця відмінність зумовлена ​​тим, що у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією частіше відзначається низька активність реніну плазми крові. Кашель На тлі терапії інгібітором АПФ може виникати сухий кашель. Кашель тривалий час зберігається на фоні прийому препаратів цієї групи і зникає після їх відміни. Це слід враховувати під час проведення диференціальної діагностики кашлю. Хірургічні втручання/загальна анестезія У пацієнтів, яким планується проведення великого оперативного втручання та/або застосування засобів для загальної анестезії, що викликають гіпотензію, застосування периндоприлу може блокувати утворення ангіотензину II на тлі компенсаторного вивільнення реніну. Лікування слід припинити за добу до хірургічного втручання. При розвитку артеріальної гіпотензії за вказаним механізмом слід підтримувати артеріальний тиск шляхом заповнення ОЦК. Гіперкаліємія Інгібітори АПФ можуть викликати гіперкаліємію, оскільки вони пригнічують вивільнення альдостерону. Цей ефект зазвичай незначний у пацієнтів із нормальною функцією нирок. Однак у пацієнтів з порушенням функції нирок та/або у пацієнтів, які одночасно приймають препарати, що містять калій (включаючи калійвмісні замінники кухонної солі), калійзберігаючі діуретики, триметоприм або ко-тримоксазол (фіксована комбінація триметоприму і сульфаметоксазолу), і особливо антагон можливий розвиток гіперкаліємії. Факторами ризику гіперкаліємії є ниркова недостатність, порушення функції нирок, вік старше 70 років, цукровий діабет, інтеркурентні стани (зокрема, дегідратація, гостра декомпенсація ХСН, метаболічний ацидоз), одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад,спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид), препаратів калію або замінників калію кухонної солі або одночасне застосування інших препаратів, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі крові (наприклад, гепарин, ко-тримоксазол). Гіперкаліємія може призвести до серйозних порушень серцевого ритму, іноді з летальним кінцем. Калійзберігаючі діуретики та АРА II слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, та регулярно контролювати вміст калію у сироватці крові та функцію нирок (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»).ко-тримоксазол). Гіперкаліємія може призвести до серйозних порушень серцевого ритму, іноді з летальним кінцем. Калійзберігаючі діуретики та АРА II слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, та регулярно контролювати вміст калію у сироватці крові та функцію нирок (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»).ко-тримоксазол). Гіперкаліємія може призвести до серйозних порушень серцевого ритму, іноді з летальним кінцем. Калійзберігаючі діуретики та АРА II слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, та регулярно контролювати вміст калію у сироватці крові та функцію нирок (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Пацієнти з цукровим діабетом При призначенні препарату пацієнтам з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсуліну, протягом першого місяця терапії необхідно ретельно контролювати концентрацію глюкози в крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами») Застосування препарату Дальнева у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда не рекомендується через недостатній досвід клінічного застосування. Застосування при хронічних захворюваннях: Пацієнти з порушенням функції нирок Лікарський препарат Дальнєва може застосовуватися у пацієнтів з КК рівним або більше 60 мл/хв. Лікарський препарат Дальнєва протипоказаний до застосування у пацієнтів з КК менше 60 мл/хв. Таким пацієнтам рекомендується індивідуальний підбір доз периндоприлу та амлодипіну. Зміна концентрації амлодипіну в плазмі не корелює зі ступенем вираженості ниркової недостатності. Пацієнти похилого віку та пацієнти з порушенням функції печінки Необхідно зменшити початкову дозу препарату Дальнєва до найменшої дози амлодипіну (тобто до 1 таблетки амлодипін 5 мг + периндоприл 4 мг або амлодипін 5 мг + периндоприл 8 мг). Вплив на керування транспортними засобами: У зв'язку з можливістю виникнення запаморочення, сонливості та інших побічних ефектів на фоні застосування препарату Дальнева® необхідно дотримуватись обережності при керуванні транспортними засобами та роботі з іншими технічними пристроями, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, особливо на початку лікування та збільшення дози.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаамлодипін + периндоприл таблетки на 1 таблетку 5 мг + 4 мг/10 мг + 4 мг/5 мг + 8 мг/10 мг + 8 мг речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 6,935 мг/13,870 мг/6,935 мг/13,870 мг, еквівалентно амлодипіну 5 мг/10 мг/5 мг/10 мг Периндоприлу ербумін А субстанція – гранули 21,000 мг/21,000 мг/42,000 мг/42,000 мг, містить периндоприлу ербуміну 4 мг/4 мг/8 мг/8 мг Допоміжні речовини: Целюлоза мікрокристалічна, крохмаль прежелатинізований, карбоксиметилкрохмаль натрію, гідрокарбонат натрію, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеаратОпис лікарської формиТаблетки 5 мг + 4 мг: Круглі, злегка двоопуклі таблетки з фаскою, від білого до майже білого кольору. Таблетки 10 мг + 4 мг: Капсулоподібні, двоопуклі таблетки з ризиком на одній стороні, від білого до майже білого кольору. Таблетки 5 мг + 8 мг: Круглі, двоопуклі таблетки з фаскою, від білого до майже білого кольору. Таблетки 10 мг + 8 мг: Круглі, двоопуклі таблетки з фаскою, з ризиком на одній стороні, від білого майже білого кольору.Фармакотерапевтична групагіпотензивний комбінований засіб (інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту [АПФ] + блокатор «повільних» кальцієвих каналів [БМКК])ФармакокінетикаВеличина абсорбції амлодипіну та периндоприлу при застосуванні комбінованого лікарського препарату Дальнева® суттєво не відрізняється від такої при застосуванні їх як монопрепарати. Амлодипін Після прийому внутрішньо амлодипін повільно абсорбується із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ). Прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну. Максимальна концентрація (Сmax) амлодипіну в плазмі досягається через 6-12 годин після прийому препарату внутрішньо. Абсолютна біодоступність становить 64-80%. Об'єм розподілу – приблизно 21 л/кг. У дослідженнях in vitro було показано, що близько 97,5% циркулюючого амлодипіну пов'язано з білками плазми. Кінцевий період напіввиведення (Т½) із плазми становить 35-50 годин, що дозволяє приймати препарат 1 раз на добу. Амлодипін метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів, при цьому 10% прийнятої дози амлодипіну виводиться у незміненому вигляді та 60% нирками – у вигляді метаболітів. Амлодипін не виводиться з організму за допомогою діалізу. Час досягнення Сmax(ТСmax) амлодипіну в плазмі крові не відрізняється у пацієнтів похилого віку та молодшого віку. У пацієнтів похилого віку відзначається уповільнення кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення площі під кривою «концентрація-час» (AUC). Збільшення AUC та Т½ у пацієнтів з ХСН відповідає передбачуваній величині для цієї вікової групи. У пацієнтів з порушенням функції нирок зміни концентрації амлодипіну в плазмі не корелюють зі ступенем ниркової недостатності. Можливе незначне подовження Т½. Дані щодо застосування амлодипіну пацієнтами з печінковою недостатністю обмежені. У пацієнтів з печінковою недостатністю спостерігається зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до подовження Т½ та збільшення AUC приблизно на 40-60%. Периндоприл Після прийому периндоприл швидко всмоктується і досягає Сmaxв плазмі протягом 1 години. Т½ периндоприлу з плазми становить приблизно 1 годину. Периндоприл не має фармакологічної активності, є проліками. Приблизно 27% від загальної кількості, прийнятої внутрішньо периндоприлу, потрапляє в кровообіг у вигляді активного метаболіту – периндоприлату. Крім периндоприлату утворюються ще 5 метаболітів, які не мають фармакологічної активності. Сmax у плазмі крові досягається через 3-4 години після прийому внутрішньо. Прийом їжі зменшує біодоступність периндоприлу, тому препарат слід приймати 1 раз на добу, вранці, перед їдою. Існує лінійна залежність концентрації периндоприлу в плазмі від величини прийнятої всередину дози. Об'єм розподілу вільного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Зв'язок периндоприлату з білками плазми (переважно з АПФ) становить 20% і залежить від його концентрації. Периндоприлат виводиться нирками, Т½ незв'язаної фракції становить приблизно 17 годин, тому рівноважний стан досягається протягом 4-х діб після прийому внутрішньо. Виведення периндоприлату сповільнене у пацієнтів похилого віку, а також у пацієнтів із серцевою та нирковою недостатністю (див. розділ «Спосіб застосування та дози»), тому спостереження за такими пацієнтами повинно включати регулярний контроль концентрації креатиніну та вмісту калію в плазмі крові. Діалізний кліренс периндоприлату становить 70 мл/хв. Фармакокінетика периндоприлу порушена у пацієнтів із цирозом печінки: його печінковий кліренс зменшується у 2 рази. Тим не менш, кількість периндоприлату, що утворюється, не зменшується, тому не потрібно корекції дози (див. розділи «Спосіб застосування та дози» та «Особливі вказівки»).ФармакодинамікаАмлодипін Амлодипін – БМКК, похідне дигідропіридину. Амлодипін пригнічує трансмембранний перехід іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судинної стінки. Антигіпертензивна дія амлодипіну обумовлена ​​прямим розслаблюючим впливом на гладком'язові клітини судинної стінки. Детальний механізм, за допомогою якого амлодипін здійснює антиангінальну дію, не цілком встановлений, але відомо, що амлодипін зменшує загальне ішемічне навантаження за допомогою двох дій: викликає розширення периферичних артеріол, зменшуючи загальний периферичний судинний опір (ОПСС) (постнавантаження). Оскільки частота серцевих скорочень (ЧСС) у своїй не змінюється, потреба міокарда в кисні знижується; викликає розширення коронарних артерій та артеріол як у ішемізованій, так і в інтактній зонах. Їх дилатація збільшує надходження кисню до міокарда у пацієнтів з вазоспастичною стенокардією (стенокардія Принцметала або варіантна стенокардія). У пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ) прийом амлодипіну 1 раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску (АТ) у положенні стоячи і лежачи протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія розвивається повільно, у зв'язку з чим розвиток гострої гіпотензії нехарактерний. У пацієнтів зі стенокардією прийом амлодипіну 1 раз на добу збільшує загальний час фізичного навантаження, збільшує час до розвитку нападу стенокардії та до появи депресії сегмента ST на 1 мм, а також знижує частоту нападів стенокардії та споживання нітрогліцерину під язик. Амлодипін не чинить несприятливих метаболічних ефектів і не впливає на концентрацію ліпідів плазми. Препарат може застосовуватися у пацієнтів із супутньою бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Ішемічна хвороба серця (ІХС) Результати оцінки ефективності свідчать про те, що прийом амлодипіну характеризується меншою кількістю випадків госпіталізації щодо стенокардії та проведення процедур реваскуляризації у пацієнтів з ІХС. Периндоприл Периндоприл – інгібітор ферменту, що перетворює ангіотензин I на ангіотензин II. АПФ, або кініназа II, є екзопептидазою, яка здійснює як перетворення ангіотензину I на судинозвужувальну речовину ангіотензин II, так і розпад брадикініну, що має судинорозширювальну дію, до неактивного гептапептиду. Оскільки АПФ інактивує брадикінін, пригнічення АПФ супроводжується підвищенням активності як циркулюючої, так і тканинної калікреїн-кінінової системи, при цьому також активується система простагландинів. Периндоприл має терапевтичну дію завдяки активному метаболіту, периндоприлату. Інші метаболіти не мають інгібуючої дії на АПФ в умовах in vitro. Артеріальна гіпертензія Периндоприл є препаратом для лікування артеріальної гіпертензії будь-якого ступеня тяжкості. На тлі його застосування відзначається зниження як систолічного, так і діастолічного АТ у положенні «лежачи» та «стоячи». Периндоприл зменшує ОПСС, що призводить до зниження артеріального тиску та поліпшення периферичного кровотоку без зміни ЧСС. Як правило, прийом периндоприлу збільшує нирковий кровообіг, швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) при цьому не змінюється. Антигіпертензивна дія препарату досягає максимуму через 4-6 годин після одноразового прийому внутрішньо та зберігається протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія через 24 години після одноразового застосування внутрішньо становить близько 87-100% від максимального антигіпертензивного ефекту. Зниження АТ досягається досить швидко. Терапевтичний ефект настає через 1 місяць від початку терапії і не супроводжується тахіфілаксією. Припинення лікування не викликає ефекту "рикошету". Периндоприл має судинорозширювальну дію, сприяє відновленню еластичності великих артерій та структури судинної стінки дрібних артерій, а також зменшує гіпертрофію лівого шлуночка. Стабільна ІХС Ефективність застосування периндоприлу у пацієнтів (12218 пацієнтів віком від 18 років) зі стабільною ІХС без клінічних симптомів хронічної серцевої недостатності (ХСН) вивчалась у ході 4-річного дослідження. 90% учасників дослідження раніше перенесли гострий інфаркт міокарда та/або процедуру реваскуляризації. Більшість пацієнтів отримували крім досліджуваного препарату стандартну терапію, включаючи антиагреганти, гіполіпідемічні засоби та бета-адреноблокатори. Як основний критерій ефективності була обрана комбінована кінцева точка, що включає серцево-судинну смертність, нефатальний інфаркт міокарда та/або зупинку серця з успішною реанімацією. Терапія периндоприлом третбутиламіном у дозі 8 мг/добу 1 раз на день (еквівалентно 10 мг периндоприлу аргініну) призводила до суттєвого зниження абсолютного ризику щодо комбінованої кінцевої точки на 1,9 % у пацієнтів, які раніше перенесли інфаркт міокарда та/або процедуру реваскуляру. абсолютного ризику становило 2,2% порівняно з групою плацебо. Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) Є дані клінічних досліджень комбінованої терапії із застосуванням інгібітору АПФ та антагоніста рецептора ангіотензину II (АРА II). Протипоказано застосування інгібіторів АПФ у поєднанні з АРА II у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Є дані клінічного дослідження з вивчення позитивного впливу від додавання аліскірену до стандартної терапії інгібітором АПФ або АРА II у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та/або хронічним захворюванням нирок, або кардіоваскулярним захворюванням, які мають поєднання цих захворювань. Дослідження було припинено достроково у зв'язку з зростанням ризику виникнення несприятливих результатів. Кардіоваскулярна смерть та інсульт відзначалися частіше у групі пацієнтів, які отримують аліскірен, порівняно з групою плацебо; також небажані явища та серйозні небажані явища особливого інтересу (гіперкаліємія, артеріальна гіпотензія та порушення функції нирок) реєструвалися частіше у групі аліскірену, ніж у групі плацебо. Амлодипін + периндоприл Ефективність при тривалому застосуванні амлодипіну в комбінації з периндоприлом і атенололу в комбінації з бендрофлуметіазидом у пацієнтів віком від 40 до 79 років з АГ та, щонайменше, з трьома з перелічених додаткових факторів ризику: гіпертрофія лівого шлуночка діабет 2 типу, атеросклероз периферичних артерій, раніше перенесений інсульт або транзиторна ішемічна атака, чоловіча стать, вік 55 років і старше, мікроальбумінурія або протеїнурія, куріння, загальний холестерин/холестерин ліпопротеїдів високої щільності ≥ 6, ранній розвиток ASCOT-BPLA. Основний критерій оцінки ефективності – комбінований показник частоти нефатального інфаркту міокарда (у тому числі безболевого) та летальних наслідків ІХС. Частота ускладнень, передбачених основним критерієм оцінки, у групі амлодипін/периндоприл була на 10% нижчою, ніж у групі атенолол/бендрофлуметіазид, проте ця відмінність не була статистично достовірною. У групі амлодипін/периндоприл відзначалося достовірне зниження частоти ускладнень, передбачених додатковими критеріями ефективності (крім фатальної та нефатальної серцевої недостатності).Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія та/або ішемічна хвороба серця: стабільна стенокардія напруги у пацієнтів, яким потрібна терапія периндоприлом та амлодипіном.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до периндоприлу або інших інгібіторів АПФ, амлодипіну та інших похідних дигідропіридину, а також допоміжних речовин, що входять до складу препарату. Ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) в анамнезі (у тому числі на фоні прийому інших інгібіторів АПФ). Спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк. Одночасне застосування з аліскіреном та лікарськими препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами) засобами" і "Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка"). Одночасне застосування з АРА II у пацієнтів з діабетичною нефропатією (див. розділ «Особливі вказівки»). Одночасне застосування з інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад, з препаратами, що містять сакубітрил) через високий ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Екстракорпоральна терапія, що веде до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"). Виражений двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки, що функціонує (див. розділ «Особливі вказівки»). Тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст.). Шок (включно з кардіогенним). Обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (наприклад, клінічно суттєвий стеноз аорти). Гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда. Ниркова недостатність (кліренс креатиніну менше 60 мл/хв). Вагітність та період грудного вигодовування. Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Стеноз ниркової артерії (у тому числі двосторонній), єдина функціонуюча нирка, печінкова недостатність, ниркова недостатність, системні захворювання сполучної тканини (у тому числі системний червоний вовчак, склеродермія), терапія імунодепресантами, алопуринолом, прокаїнамоз об'єм циркулюючої крові (ОЦК) (прийом діуретиків, безсольова дієта, блювання, діарея), атеросклероз, цереброваскулярні захворювання, ІХС з тяжким обструктивним ураженням коронарних артерій, гострий інфаркт міокарда (і період протягом 1 місяця після нього), нестабільна синусового вузла (виражена тахікардія, брадикардія), реноваскулярна гіпертензія, цукровий діабет, первинний гіперальдостеронізм, ХСН, одночасне застосування інгібіторів або індукторів ізоферменту CYP3A4,дантролену, естрамустину, калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, калійвмісних замінників харчової солі, препаратів літію, кларитроміцину, такролімусу, циклоспорину, гіперкаліємії, хірургічного втручання/загальна анестезія, пацієнтів похилого віку. гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®), десенсибілізуюча терапія, аферез ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ), аортальний стеноз/мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГОКМП), застосування у пацієнтів негроїдної раси NYHA класифікації.калійвмісних замінників харчової солі, препаратів літію, кларитроміцину, такролімусу, циклоспорину, гіперкаліємію, хірургічне втручання/загальна анестезія, пацієнти похилого віку, пригнічення кістковомозкового кровотворення, обтяжений алергологічний анамнез або ангіо ), десенсибілізуюча терапія, аферез ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНГ), аортальний стеноз/мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП), застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІVфункціонального класу за клас.калійвмісних замінників харчової солі, препаратів літію, кларитроміцину, такролімусу, циклоспорину, гіперкаліємію, хірургічне втручання/загальна анестезія, пацієнти похилого віку, пригнічення кістковомозкового кровотворення, обтяжений алергологічний анамнез або ангіо ), десенсибілізуюча терапія, аферез ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНГ), аортальний стеноз/мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП), застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІVфункціонального класу за клас.пригнічення кістковомозкового кровотворення, обтяжений алергологічний анамнез або ангіоневротичний набряк в анамнезі, проведення гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®), десенсибілізуюча терапія, аферез ліпопротеїнів низькій щільності (ЛПНДПіП) застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІVфункціонального класу за класифікацією NYHA.пригнічення кістковомозкового кровотворення, обтяжений алергологічний анамнез або ангіоневротичний набряк в анамнезі, проведення гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®), десенсибілізуюча терапія, аферез ліпопротеїнів низькій щільності (ЛПНДПіП) застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІVфункціонального класу за класифікацією NYHA.застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІVфункціонального класу за класифікацією NYHA.застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІVфункціонального класу за класифікацією NYHA.Вагітність та лактаціяПрепарат Дальнєва протипоказаний при вагітності. Препарат Дальнєва® не рекомендований для застосування у період грудного вигодовування. Необхідно оцінити значущість терапії для матері, щоб прийняти рішення про припинення грудного вигодовування або скасування препарату. Вагітність Амлодипін Безпека застосування амлодипіну при вагітності не встановлена. В експериментальних дослідженнях на тваринах фетотоксична та ембріотоксична дія препарату встановлена ​​при застосуванні його у високих дозах. Застосування при вагітності можливе лише у разі відсутності безпечнішої альтернативи, і коли захворювання несе більший ризик для матері та плода. Периндоприл Застосування інгібіторів АПФ не рекомендовано до застосування у І триместрі вагітності (див. розділ «Особливі вказівки»). Застосування інгібіторів АПФ протипоказане у II та III триместрах вагітності (див. розділи «Протипоказання» та «Особливі вказівки»). На даний момент немає незаперечних епідеміологічних даних про тератогенний ризик при прийомі інгібіторів АПФ у І триместрі вагітності. Проте невелике збільшення ризику виникнення порушень розвитку плода виключити не можна. При плануванні вагітності слід відмінити препарат Дальнєва® та призначити інші гіпотензивні засоби, дозволені для застосування при вагітності. При встановленні вагітності слід негайно припинити терапію інгібіторами АПФ та, за необхідності, призначити іншу терапію. Відомо, що вплив інгібіторів АПФ на плід у ІІ та ІІІ триместрах вагітності може призводити до порушення його розвитку (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) та розвитку ускладнень у новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо пацієнтка отримувала інгібітори АПФ у II або III триместрі вагітності, рекомендується провести ультразвукове дослідження для оцінки стану кісток черепа та функції нирок плода/дитини. Новонароджені, матері яких отримували інгібітори АПФ під час вагітності, повинні перебувати під ретельним медичним контролем через ризик розвитку артеріальної гіпотензії (див. розділи «Протипоказання» та «Особливі вказівки»). Період грудного вигодовування Амлодипін Амлодипін виділяється із грудним молоком. Частка материнської дози, отриманої немовлям, оцінили з міжквартильним діапазоном 3-7 %, але з більше 15 %. Про вплив амлодипіну на немовлят невідомо. Рішення про продовження/припинення терапії або грудного вигодовування слід приймати з огляду на користь від годування груддю для дитини та користь від прийому амлодипіну для матері. Периндоприл Внаслідок відсутності інформації, що стосується застосування периндоприлу в період годування груддю, прийом периндоприлу не рекомендований, краще дотримуватися в період годування груддю альтернативного лікування з більш вивченим профілем безпеки, особливо при вигодовуванні новонароджених або недоношених дітей. Лікарський препарат Дальнєва® не слід призначати дітям та підліткам віком до 18 років, оскільки відсутні дані про ефективність та безпеку застосування периндоприлу та амлодипіну у цих груп пацієнтів як у монотерапії, так і у складі комбінованої терапії.Побічна діяа. Резюме профілю безпеки Найчастіші небажані реакції при прийомі периндоприлу та амлодипіну у вигляді монотерапії: набряк, сонливість, запаморочення, головний біль (особливо на початку лікування), дисгевзія (перекручення смаку), парестезія, порушення зору (включаючи диплопію), дзвін у вухах, вертиго, відчуття серцебиття, «припливи» крові до шкіри обличчя, артеріальна гіпотензія (і симптоми, пов'язані з цим), задишка, кашель, біль у животі, нудота, блювання, диспепсія, зміна частоти та характеру стільця, діарея, запор, свербіж шкіри, висипання на шкірі , екзантема, припухлість у ділянці суглобів (припухлість у ділянці кісточок), спазми м'язів, підвищена стомлюваність, астенія. б. Перелік небажаних реакцій Наведені нижче небажані реакції, зазначені при проведенні клінічних досліджень та/або післяреєстраційному застосуванні в монотерапії периндоприлом та амлодипіном, наведені у вигляді наступної градації: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100, < 1/10); нечасто (≥ 1/1000, < 1/100); рідко (≥1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000); частота невідома (не може бути оцінена на основі наявних даних). Небажані реакції представлені у вигляді таблиці MedDRA Класи та системи органів Небажані реакції Частота Амлодипін Периндоприл Інфекційні та паразитарні захворювання Риніт Не часто Дуже рідко Порушення з боку крові та лімфатичної системи Еозинофілія - Не часто* Лейкопенія/нейтропенія (див. розділ «Особливі вказівки») Дуже рідко Дуже рідко Агранулоцитоз/панцитопенія (див. розділ «Особливі вказівки») - Дуже рідко Тромбоцитопенія (див. розділ «Особливі вказівки») Дуже рідко Дуже рідко Гемолітична анемія у пацієнтів з вродженою недостатністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази (див. розділ «Особливі вказівки») - Дуже рідко Порушення з боку імунної системи Гіперчутливість Дуже рідко Не часто Порушення з боку обміну речовин та харчування Гіперкаліємія, оборотна після відміни препарату (див. розділ «Особливі вказівки») - Не часто* Гіперглікемія Дуже рідко - Гіпонатріємія - Не часто* Гіпоглікемія (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами» та «Особливі вказівки») - Не часто* Порушення психіки Лабільність настрою (включаючи тривогу) Не часто Не часто Безсоння Не часто - Депресія Не часто - Порушення сну - Не часто Порушення з боку нервової системи Запаморочення (особливо на початку лікування) Часто Часто Головний біль (особливо на початку лікування) Часто Часто Сонливість (особливо на початку лікування) Часто Не часто* Дисгезія (перекручення смаку) Не часто Часто Парестезія Не часто Часто Непритомні стани Не часто Не часто* Сплутаність свідомості Рідко Дуже рідко Гіпестезія Не часто - Тремор Не часто - Гіпертонус Дуже рідко - Периферична нейропатія Дуже рідко - Інсульт, можливо, внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів із групи високого ризику (див. розділ «Особливі вказівки») - Дуже рідко Екстрапірамідні порушення (екстрапірамідний синдром) Частота невідома - Порушення з боку органу зору Порушення зору Часто Часто Диплопія Часто - Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Дзвін у вухах Не часто Часто Вертіго - Часто Порушення з боку серця Відчуття серцебиття Часто Не часто* Тахікардія - Не часто* Стенокардія (див. розділ «Особливі вказівки») - Дуже рідко Інфаркт міокарда, можливий внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів із групи високого ризику (див. розділ «Особливі вказівки») Дуже рідко Дуже рідко Аритмія (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь) Не часто Дуже рідко Порушення з боку судин «Припливи» крові до шкіри обличчя Часто - Артеріальна гіпотензія (і симптоми, пов'язані з артеріальною гіпотензією) Не часто Часто Васкуліт Дуже рідко Не часто* Синдром Рейно - Частота невідома Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Кашель Не часто Часто Задишка Часто Часто Бронхоспазм - Не часто Еозинофільна пневмонія - Дуже рідко Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Біль в животі Часто Часто Нудота Часто Часто Блювота Не часто Часто Диспепсія Часто Часто Діарея Часто Часто Запор Часто Часто Зміна частоти та характеру стільця Часто - Сухість слизової оболонки ротової порожнини Не часто Не часто Гіперплазія ясен Дуже рідко - Панкреатит Дуже рідко Дуже рідко Гастрит Дуже рідко - Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Гепатит, жовтяниця Дуже рідко - Цитолітичний або холестатичний гепатит (див. розділ «Особливі вказівки») - Дуже рідко Підвищення активності «печінкових» ферментів у плазмі крові Дуже рідко (найчастіше у поєднанні з холестазом) Рідко Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Екзантема Не часто Часто Висипання на шкірі Не часто Часто Кожний зуд Не часто Часто Гіпергідроз Не часто Не часто Алопеція Не часто - Пурпура Не часто - Зміна кольору шкіри Не часто - Пухирчатка - Не часто* Ангіоневротичний набряк особи, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосових складок та/або гортані (див. розділ «Особливі вказівки») Дуже рідко Не часто Кропивниця (див. розділ «Особливі вказівки») Не часто Не часто Реакції фоточутливості Дуже рідко Не часто* Мультиформна еритема Дуже рідко Дуже рідко Набряк Квінке (ангіоневротичний набряк) Дуже рідко - Синдром Стівенса-Джонсона Дуже рідко - Ексфоліативний дерматит Дуже рідко - Загострення псоріазу - Рідко Токсичний епідермальний некроліз Частота невідома - Підвищене потовиділення Не часто Не часто Порушення з боку скелетном'язової та сполучної тканини Біль у спині Не часто - Припухлість у ділянці суглобів (припухлість у ділянці кісточок) Часто - М'язові спазми Часто Часто Артралгія Не часто Не часто* Міалгія Не часто Не часто* Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Порушення сечовипускання, ніктурія, поллакіурія Не часто - Гостра ниркова недостатність - Дуже рідко Ниркова недостатність - Не часто Порушення з боку статевих органів та молочної залози еректильна дисфункція Не часто Не часто Гінекомастія Не часто - Загальні розлади та порушення у місці введення Набряки Дуже часто - Периферичні набряки - Не часто* Підвищена стомлюваність Часто - Астенія Часто Часто Біль у грудній клітці Не часто Не часто* нездужання Не часто Не часто* Біль Не часто - Лихоманка - Не часто* Лабораторні та інструментальні дані Збільшення маси тіла, зниження маси тіла Не часто - Підвищення концентрації сечовини у плазмі крові - Не часто* Підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові - Не часто* Підвищення концентрації білірубіну у плазмі крові - Рідко Зниження гемоглобіну та гематокриту - Дуже рідко Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій Падіння - Не часто* *Оцінку частоти небажаних реакцій, виявлених за спонтанними повідомленнями, проведено на підставі даних результатів клінічних досліджень. Повідомлялося про розвиток синдрому неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНСАДГ) при одночасному застосуванні з іншими інгібіторами АПФ. СНСАДГ можна вважати дуже рідкісним можливим ускладненням, пов'язаним із лікуванням інгібіторами АПФ, у тому числі з периндоприлом.Взаємодія з лікарськими засобамиАмлодипін Нерекомендовані поєднання лікарських засобів Дантролен (внутрішньовенне введення) У лабораторних тварин були відзначені випадки фібриляції шлуночків із летальним кінцем та колапсом на фоні застосування верапамілу та внутрішньовенного введення дантролену, що супроводжувалися гіперкаліємією. Внаслідок ризику розвитку гіперкаліємії слід виключити одночасний прийом БМКК, у тому числі амлодипіну, у пацієнтів, що схильні до злоякісної гіпертермії, а також при лікуванні злоякісної гіпертермії. Поєднання лікарських засобів, що потребують особливої ​​уваги Індуктори ізоферменту CYP3A4: при одночасному застосуванні з індукторами ізоферменту CYP3A4 концентрація амлодипіну в плазмі може змінюватися. Тому необхідно контролювати АТ та коригувати дозу як під час, так і після їх одночасного застосування, особливо у разі застосування з потужними індукторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцин, препарати Звіробою продірявленого). Інгібітори ізоферменту CYP3A4: одночасний прийом амлодипіну та потужних, або помірних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 (інгібітори протеази, протигрибкові препарати групи азолів, макроліди, наприклад, еритроміцин або кларитроміцин, при верапаміл або ди. Клінічні прояви зазначених фармакокінетичних відхилень можуть бути більш вираженими у пацієнтів похилого віку. У зв'язку з чим може знадобитися моніторинг клінічного стану та корекція дози. У пацієнтів, які приймають амлодипін одночасно з кларитроміцином, підвищений ризик розвитку гіпотензії. Слід проводити ретельне спостереження за станом пацієнтів, які приймають периндоприл одночасно з кларитроміцином. Поєднання лікарських засобів, що потребують уваги Амлодипін посилює антигіпертензивну дію гіпотензивних препаратів. Такролімус: існує ризик збільшення сироваткової концентрації такролімусу при одночасному застосуванні з амлодипіном. Щоб уникнути розвитку токсичних ефектів такролімусу при одночасному застосуванні цих препаратів потрібен моніторинг сироваткової концентрації такролімусу та корекція його дози за потреби. Циклоспорин: дослідження щодо вивчення взаємодії циклоспорину з амлодипіном у здорових добровольців або інших груп населення не проводилися, за винятком пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, у яких відзначалася варіабельність підвищення найменших концентрацій циклоспорину в плазмі (в середньому від 0% до 40%). Слід розглянути можливість контролю сироваткової концентрації циклоспорину у пацієнтів після трансплантації нирки при одночасному застосуванні з амлодипіном. При необхідності доза циклоспорину має бути знижена. Симвастатин: при одночасному застосуванні кількох доз амлодипіну по 10 мг та симвастатину 80 мг було відзначено збільшення експозиції симвастатину на 77 % порівняно з ізольованим прийомом симвастатину. У пацієнтів, які приймають препарат Дальнєва у дозі 10 мг + 4 мг або 10 мг + 8 мг, слід обмежити прийом симвастатину до 20 мг на добу. Одночасний прийом амлодипіну та вживання грейпфрутів або грейпфрутового соку не рекомендується у зв'язку з можливим підвищенням біодоступності амлодипіну у деяких пацієнтів, що, в свою чергу, може призвести до посилення ефектів зниження АТ. Інгібітори тTOR(mammalianTargetofRapamycin – мета рапамицина ссавців): інгібітори mTOR, такі як сиролімус, темсіролімус і еверолімус, є субстрати ізоферменту CYP3A. Амлодипін є слабким інгібітором ізоферменту CYP3A. При одночасному застосуванні з інгібіторами mTOR амлодипін може підвищувати їхню експозицію. Кларитроміцин: Кларитроміцин є інгібітором ізоферменту CYP3A4. Існує підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії у пацієнтів, які одночасно застосовують кларитроміцин з амлодипіном. Ретельне спостереження за пацієнтами рекомендується при одночасному застосуванні амлодипіну з кларитроміцином. Одночасне застосування бета-адреноблокаторів (бісопролол, метопролол) та альфа- та бета-адреноблокатора карведилолу при ХСН: підвищує ризик розвитку артеріальної гіпотензії та погіршення перебігу ХСН у пацієнтів з неконтрольованою або латентнопротікаючою ХСН (підсилення). Крім цього, бета-адреноблокатори можуть зменшити надмірну рефлекторну симпатичну серцеву активацію на тлі супутньої ХСН. При одночасному застосуванні амлодипін може підвищувати системну експозицію тасонерміну у плазмі. У таких випадках необхідний регулярний контроль концентрації тасонерміну в плазмі та корекція дози при необхідності. Інші комбінації лікарських засобів Препарати кальцію можуть зменшити ефект БМКК. При одночасному застосуванні БМКК з препаратами літію (для амлодипіну дані відсутні) можливе посилення прояву їхньої нейротоксичності (нудота, блювання, діарея, атаксія, тремор, шум у вухах). У ході клінічних досліджень лікарських взаємодій амлодипін не впливав на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину, варфарину. Одноразовий прийом 100 мг силденафілу у пацієнтів з есенціальною гіпертензією не впливає на параметри фармакокінетики амлодипіну. Периндоприл Дані клінічних досліджень показують, що подвійна блокада РААС внаслідок одночасного застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену призводить до збільшення частоти виникнення таких небажаних явищ, як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з ситуаціями, коли застосовується лише один препарат, що впливає на РААС (див. розділи "Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка", "Протипоказання", "Особливі вказівки"). Лікарські засоби, що викликають гіперкаліємію Деякі препарати можуть збільшувати ризик розвитку гіперкаліємії: аліскірен, солі калію, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, АРА II, нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), гепарин, імунодепресанти, такі як циклоспорин або такролімус, триметоприм, ко-тримоксазол). Поєднання цих препаратів збільшує ризик розвитку гіперкаліємії. Циклоспорин: при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з циклоспорином можливий розвиток гіперкаліємії. Рекомендується контролювати вміст калію у сироватці крові. Гепарин: можливе підвищення вмісту калію у сироватці крові. Рекомендується контролювати вміст калію у сироватці крові. Одночасне застосування протипоказане Аліскірен та лікарські препарати, що містять аліскірен Одночасне застосування інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірним або тяжким порушенням функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. (Див. розділ «Протипоказання»). Зростає ризик розвитку гіперкаліємії, погіршення функції нирок, серцево-судинної захворюваності та смертності. Екстракорпоральна терапія Екстракорпоральні методи лікування, що ведуть до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями, такі як діаліз або гемофільтрація з використанням деяких високопроточних мембран (наприклад, поліакрилонітрилових), або аферез ЛПНГ з використанням декстрану сульфату, протипоказані через збільшення ризику розвитку тяжких анафілактоїд. розділ "Протипоказання"). Якщо пацієнту потрібна екстракорпоральна терапія, слід розглянути можливість використання іншого типу діалізної мембрани чи іншого класу гіпотензивних препаратів. Інгібітори нейтральної ендопептидази При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять сакубітрил (інгібітор неприлізину), зростає ризик розвитку ангіоневротичного набряку, через що одночасне застосування зазначених препаратів протипоказане. Інгібітори АПФ слід призначати не раніше ніж через 36 годин після відміни препаратів, що містять сакубітрил. Протипоказано призначення препаратів, що містять сакубітрил, пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, а також протягом 36 годин після відміни інгібіторів АПФ. Нерекомендовані поєднання лікарських засобів Аліскірен та лікарські препарати, що містять аліскірен У пацієнтів, які не мають цукрового діабету або порушення функції нирок, можливе підвищення ризику гіперкаліємії, погіршення функції нирок та підвищення частоти серцево-судинної захворюваності та смертності. Одночасне призначення інгібіторів АПФ та АРА II За наявними літературними даними, у пацієнтів із встановленим діагнозом атеросклерозу, серцевою недостатністю або цукровим діабетом з ураженням органів-мішеней одночасний прийом інгібіторів АПФ та АРА II призводить до збільшення частоти розвитку артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та погіршення функції нирок. порівняно із ситуаціями, коли застосовується лише один препарат, що впливає на РААС. Застосування подвійної блокади РААС (наприклад, одночасний прийом інгібіторів АПФ та АРА II) повинно бути обмежене поодинокими випадками із суворим контролем функції нирок, вмісту калію у плазмі крові та АТ (див. розділ «Особливі вказівки»). Естрамустін Одночасне застосування естрамустину з інгібіторами АПФ супроводжується підвищеним ризиком розвитку ангіоневротичного набряку. Ко-тримоксазол (триметоприм + сульфаметоксазол) При одночасному застосуванні з котримоксазолом (триметоприм + сульфаметоксазол) може підвищуватися ризик розвитку гіперкаліємії (див. розділ «Особливі вказівки»). Калійзберігаючі діуретики (наприклад, тріамтерен, амілорид) та солі калію Зазвичай вміст калію в плазмі залишається в межах норми, при цьому у деяких пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, може розвинутись гіперкаліємія. Застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактону, тріамтерену, еплеренону або амілориду), калійвмісних замінників кухонної солі, інших препаратів, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі може призвести до значного збільшення вмісту калію в сироватці крові. Слід також бути обережними при одночасному призначенні периндоприлу з іншими препаратами, здатними збільшувати вміст калію в сироватці крові, такими як триметоприм і ко-тримоксазол (триметоприм + сульфаметоксазол), так як відомо, що триметоприм діє як калійзберігаючий діуретик, такий якТому одночасне застосування периндоприлу з вищезазначеними препаратами не рекомендується. Якщо, однак, одночасне застосування показано, слід застосовувати з дотриманням запобіжних заходів та регулярним контролем вмісту калію в сироватці крові. Препарати літію При одночасному застосуванні препаратів літію та інгібіторів АПФ може виникати оборотне підвищення вмісту літію у плазмі крові та пов'язані з цим токсичні ефекти (важкі нейротоксичні ефекти). Одночасне застосування периндоприлу та препаратів літію не рекомендується. За необхідності проведення такої терапії необхідний регулярний контроль вмісту літію в плазмі (див. розділ «Особливі вказівки»). Поєднання лікарських засобів, що потребують особливої ​​уваги Гіпоглікемічні засоби (інсулін, похідні сульфонілсечовини) Згідно з даними, отриманими в епідеміологічних дослідженнях, інгібітори АПФ можуть посилювати гіпоглікемічний ефект інсуліну та похідних сульфонілсечовини з ризиком розвитку гіпоглікемії. Даний ефект найімовірніше можна спостерігати у перші тижні одночасного застосування та у пацієнтів з порушенням функції нирок. Калійнесберігаючі діуретики У пацієнтів, які отримують діуретики, особливо у пацієнтів з гіповолемією та/або зниженою концентрацією солей, на початку терапії периндоприлом може спостерігатися виражене зниження АТ, ризик розвитку якого можна зменшити шляхом відміни діуретичного засобу, заповненням втрати рідини або солей перед початком терапії периндоприлом, а також призначенням периндоприлу у низькій дозі з подальшим поступовим її збільшенням. При АГ у пацієнтів з гіповолемією або зниженим вмістом солей на фоні терапії діуретиками діуретики повинні бути або скасовані до початку застосування інгібітору АПФ (при цьому калійнесберігаючий діуретик може бути пізніше знову призначений), або інгібітор АПФ повинен бути призначений у низькій дозі з подальшим поступовим її збільшенням. . При застосуванні діуретиків у разі ХСН інгібітор АПФ повинен бути призначений у дуже низькій дозі, можливо, після зменшення дози одночасного калійнесберігаючого діуретика. У всіх випадках функція нирок (концентрація креатиніну в плазмі крові) повинна контролюватись у перші тижні застосування інгібіторів АПФ. Калійзберігаючі діуретики (застосування еплеренону, спіронолактону в дозах від 12,5 мг до 50 мг на добу та низьких доз інгібіторів АПФ) При лікуванні ХСН II-IV функціонального класу за класифікацією NYHA з фракцією викиду лівого шлуночка < 40 % у пацієнтів, які раніше отримували інгібітори АПФ та «петлеві» діуретики, існує ризик розвитку гіперкаліємії (з можливим летальним наслідком), особливо у разі недотримання рекомендацій щодо цієї комбінації. препаратів. Перед початком застосування цієї комбінації лікарських препаратів необхідно переконатися у відсутності гіперкаліємії та порушення функції нирок. Рекомендується регулярно контролювати концентрацію креатиніну та вміст калію в плазмі крові: щотижня у перший місяць лікування та щомісяця у подальшому. Рацекадотрил Повідомлялося про підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та рацекадотрилу (інгібітор енкефалінази). Тканинні активатори плазміногену В обсерваційних дослідженнях виявлено підвищену частоту розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ після застосування алтеплази для тромболітичної терапії ішемічного інсульту. Інгібітори mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсіролімус) У пацієнтів, які одночасно отримують терапію інгібіторами mTOR, підвищується ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Особливі вказівки»). НПЗЗ, включаючи високі дози ацетилсаліцилової кислоти (≥ 3 г/добу) Одночасне застосування інгібіторів АПФ з нестероїдними протизапальними засобами (ацетилсаліцилова кислота в дозі, що має протизапальну дію, інгібітори циклооксигенази-2 [ЦОГ-2] і неселективні нестероїдні протизапальні засоби), може призвести до зниження антигіпертензивної дії інгібіторів АПФ. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та НПЗЗ може призводити до погіршення функції нирок, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності, та збільшення вмісту калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів зі зниженою функцією нирок. Слід бути обережними при призначенні даної комбінації, особливо у пацієнтів похилого віку. Пацієнтам необхідно компенсувати втрату рідини та ретельно контролювати функцію нирок як на початку лікування, так і в процесі лікування. Поєднання лікарських засобів, що потребують уваги Інгібітори дипептидилпептидази IV (ДПП-IV) (гліптини), наприклад, лінагліптин, саксагліптин, сітагліптин, віллдагліптин Одночасне застосування з інгібіторами АПФ може збільшувати ризик розвитку ангіоневротичного набряку внаслідок пригнічення активності ДПП-IVгліптином. Симпатоміметики Можуть послаблювати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. Препарати золота При застосуванні інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, у пацієнтів, які отримують внутрішньовенно препарат золота (натрію ауротіомалат), були описані нітритоїдні реакції, з частотою виникнення «рідко» (симптомокомплекс, що включає гіперемію шкіри обличчя, нудоту, блювання, артеріальну гіпотензію). Алопуринол, імуносупресивні засоби, кортикостероїди (при системному застосуванні) та прокаїнамід Одночасне застосування з інгібіторами AПФ може супроводжуватися підвищеним ризиком розвитку лейкопенії, особливо у пацієнтів із наявними порушеннями функції нирок. Засоби для загальної анестезії Одночасне застосування інгібіторів АПФ та засобів для загальної анестезії може призводити до антигіпертензивного ефекту. Поєднання лікарських засобів, що потребують особливої ​​уваги Баклофен Можливе посилення антигіпертензивної дії. Слід контролювати АТ та функцію нирок, за необхідності провести корекцію дози амлодипіну. Поєднання препаратів, що потребує уваги Гіпотензивні засоби (наприклад, бета-адреноблокатори) та вазодилататори Можливе посилення антигіпертензивного ефекту периндоприлу та амлодипіну. Слід бути обережними при одночасному застосуванні з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами, оскільки при цьому можливе додаткове зниження АТ. Кортикостероїди (мінерало- та глюкокортикостероїди), тетракозактид Зниження антигіпертензивної дії (затримка рідини та іонів натрію внаслідок дії кортикостероїдів). Альфа-адреноблокатори (празозин, альфузозин, доксазозин, тамсулозин, теразозин) Посилення антигіпертензивної дії та підвищення ризику розвитку ортостатичної гіпотензії. Аміфостін Можливе посилення антигіпертензивного ефекту амлодипіну. Трициклічні антидепресанти/нейролептики/засоби для загальної анестезії Посилення антигіпертензивної дії та підвищення ризику розвитку ортостатичної гіпотензії.Спосіб застосування та дозиВсередину, по одній таблетці 1 раз на день, переважно вранці перед їдою. Доза лікарського препарату Дальнева® підбирається після раніше проведеного підбору доз окремих компонентів препарату: периндоприлу та амлодипіну у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та стабільною стенокардією. При терапевтичній необхідності доза лікарського препарату Дальнева® може бути змінена на підставі індивідуального підбору доз окремих компонентів: амлодипін 5 мг + периндоприл 4 мг або амлодипін 10 мг + периндоприл 4 мг, або амлодипін 5 мг + периндоприл 8 мг, або амлодипін 10 мг . Максимальна добова доза: амлодипін – 10 мг + периндоприл – 8 мг.ПередозуванняІнформація про передозування препаратом Дальнева відсутня. Амлодипін Інформація про передозування амлодипіном обмежена. Симптоми: виражене зниження АТ з можливим розвитком рефлекторної тахікардії та надмірної периферичної вазодилатації (ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у т.ч. з розвитком шоку та летального результату). Лікування: промивання шлунка, призначення активованого вугілля (особливо в перші 2 години після передозування), підтримання функції серцево-судинної системи, підвищене положення нижніх кінцівок, контроль ОЦК та діурезу, симптоматична та підтримуюча терапія. Для відновлення тонусу судин – застосування судинозвужувальних засобів (за відсутності протипоказань до їх застосування), для усунення наслідків блокади кальцієвих каналів – внутрішньовенне введення розчину глюконату. Гемодіаліз неефективний. Периндоприл Дані передозування периндоприлом обмежені. Симптоми: виражене зниження артеріального тиску, шок, порушення водно-електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція легень, тахікардія, відчуття серцебиття, брадикардія, запаморочення, неспокій та кашель. Лікування: заходи невідкладної допомоги зводяться до виведення препарату з організму: промивання шлунка та/або призначення активованого вугілля з подальшим відновленням ОЦК. При вираженому зниженні артеріального тиску слід перевести пацієнта в положення «лежачи» на спині з піднятими ногами, за необхідності провести заходи для відновлення ОЦК (наприклад, внутрішньовенна інфузія 0,9 % розчину натрію хлориду). Також можливе внутрішньовенне введення катехоламінів. За допомогою гемодіалізу можна видалити периндоприл із системного кровотоку. При брадикардії, резистентної до терапії, може знадобитися імплантація електрокардіостимулятора. Необхідний динамічний контроль загального стану, концентрації креатиніну та вмісту електролітів у плазмі крові.Запобіжні заходи та особливі вказівкиОсобливі вказівки, що стосуються периндоприлу та амлодипіну, застосовні і до лікарського препарату Дальнєва®. Амлодипін Ефективність та безпека застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не встановлено. Серцева недостатність Лікування пацієнтів із серцевою недостатністю слід проводити з обережністю. При застосуванні амлодипіну у пацієнтів з ХСН III та IV функціонального класу за класифікацією NYHA можливий розвиток набряку легень. БМКК, включаючи амлодипін, необхідно з обережністю застосовувати у пацієнтів з ХСН у зв'язку з можливим збільшенням ризику розвитку небажаних явищ з боку серцево-судинної системи та смертності. Печінкова недостатність У пацієнтів з порушенням функції печінки Т(½) та AUCамлодипіну збільшуються. Рекомендації щодо дозування препарату не встановлені. Прийом амлодипіну необхідно почати з найнижчих доз і дотримуватися запобіжних заходів як на початку лікування, так і при збільшенні дози. Пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю підвищувати дозу слід поступово, забезпечуючи ретельний моніторинг клінічного стану. Пацієнти похилого віку У пацієнтів похилого віку збільшення дози слід проводити з обережністю (див. розділ «Спосіб застосування та дози» та «Фармакологічні властивості. Фармакокінетика»). Ниркова недостатність Пацієнти з нирковою недостатністю можуть приймати амлодипін у стандартних дозах. Зміни плазмових концентрацій амлодипіну не корелюють зі ступенем ниркової недостатності. Амлодипін не виводиться з організму за допомогою діалізу. Мітральний стеноз/аортальний стеноз/ГЗКМП Амлодипін протипоказаний пацієнтам із обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка. Синдром «скасування» Незважаючи на відсутність у БМКК синдрому «скасування», припинення лікування препаратом Дальнєва бажано проводити поступово, зменшуючи дозу препарату. Амлодипін не запобігає розвитку синдрому «скасування» при різкому припиненні прийому бета-адреноблокаторів. Периферичні набряки Незначно або помірно виражені периферичні набряки були найчастішим небажаним явищем амлодипіну у клінічних дослідженнях. Частота виникнення периферичних набряків зростає зі збільшенням дози (при застосуванні амлодипіну у дозі 2,5 мг, 5 мг та 10 мг на добу набряки виникали відповідно у 1,8 %, 3 % та 10 % пацієнтів). Слід ретельно диференціювати периферичні набряки, пов'язані із застосуванням амлодипіну, від симптомів прогресування лівшлуночкової серцевої недостатності. Інше Необхідна підтримка гігієни зубів та спостереження у стоматолога (для запобігання болючості, кровоточивості та гіперплазії ясен). Периндоприл Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) При застосуванні інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, в окремих випадках може спостерігатися розвиток ангіоневротичного набряку особи, губ, язика, голосових складок та/або гортані. Це може статися у будь-який період. При появі цих симптомів застосування препарату Дальнева® повинно бути негайно припинено, пацієнт повинен спостерігатися доти, доки ознаки набряку не зникнуть повністю. препарати. Ангіоневротичний набряк, що супроводжується набряком язика або гортані, може призвести до обструкції дихальних шляхів та летального результату.5 мл) та/або забезпечити прохідність дихальних шляхів. Пацієнт повинен перебувати під медичним наглядом до повного та стійкого зникнення симптомів. У пацієнтів, в анамнезі яких відзначався набряк Квінке, не пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ, може бути підвищений ризик його розвитку на фоні застосування препаратів цієї групи (див. розділ "Протипоказання"). У поодиноких випадках на тлі терапії інгібіторами АПФ розвивається інтестинальний ангіоневротичний набряк (ангіоневротичний набряк кишечника). При цьому у пацієнтів відзначається біль у животі як ізольований симптом або у поєднанні з нудотою та блюванням, у деяких випадках без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальній сироватковій концентрації С1-естерази. Діагноз встановлюється за допомогою комп'ютерної томографії черевної порожнини, ультразвукового дослідження або на момент хірургічного втручання. Симптоми зникають після припинення інгібіторів АПФ. Тому у пацієнтів з болем у животі, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні диференціального діагнозу необхідно враховувати можливість розвитку інтестинального ангіоневротичного набряку (див. розділ «Побічна дія»). При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад, темсиролімусом, еверолімусом, сиролімусом) або ДПП-IV (гліптинами, включаючи віллдагліптин) підвищується ризик розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад, набряк верхніх дихальних шляхів). ) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Слід виявляти обережність на початку терапії рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад, тимсиролімусом, еверолімусом, сиролімусом) або гліптинами, включаючи віллдагліптин, при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ. Анафілактоїдні реакції при проведенні процедур десенсибілізації Є окремі повідомлення про розвиток тривалих, що загрожують життю анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої терапії отрутою перетинчастокрилих комах. У цих пацієнтів анафілактоїдної реакції вдавалося уникнути шляхом тимчасової відміни інгібіторів АПФ, а при випадковому прийомі препарату анафілактоїдна реакція виникала знову. Анафілактоїдні реакції при проведенні аферезу ЛПНЩ за допомогою декстрану сульфату У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні аферезу ЛПНЩ з використанням декстрану сульфату можуть розвиватися анафілактоїдні реакції, що загрожують життю. Для запобігання анафілактоїдної реакції слід тимчасово припинити терапію інгібітором АПФ перед кожною процедурою аферезу ЛПНЩ з використанням декстрану сульфату. Нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія та анемія У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, можливі випадки розвитку нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів з нормальною функцією нирок без інших обтяжливих факторів нейтропенія розвивається рідко. Особливою обережністю периндоприл слід застосовувати у пацієнтів із системними захворюваннями сполучної тканини, на фоні прийому імунодепресантів, алопуринолу або прокаїнаміду, особливо у пацієнтів з порушеною функцією нирок. У деяких пацієнтів виникали важкі інфекції, у ряді випадків стійкі до інтенсивної антибіотикотерапії. При призначенні периндоприлу таким пацієнтам рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів у крові. Пацієнти повинні повідомляти лікаря про будь-які ознаки інфекційних захворювань (наприклад, біль у горлі, гарячка). Реноваскулярна гіпертензія У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки на фоні терапії інгібіторами АПФ зростає ризик розвитку артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Прийом діуретиків може бути додатковим фактором ризику. Погіршення функції нирок може спостерігатися вже при незначній зміні концентрації креатиніну у сироватці, навіть у пацієнтів з одностороннім стенозом ниркової артерії. Подвійна блокада РААС Є дані, що свідчать про те, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену підвищує ризик розвитку гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Одночасне застосування інгібіторів АПФ з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Якщо терапія за допомогою подвійної блокади РААС визнана абсолютно необхідною, її слід проводити лише під суворим медичним контролем та при регулярному контролі функції нирок, вмісту електролітів у плазмі крові та АТ.Протипоказане застосування інгібіторів АПФ одночасно з АРА II у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів (див. розділ "Протипоказання"). Первинний гіперальдостеронізм Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом, як правило, не сприйнятливі до гіпотензивних препаратів, дія яких ґрунтується на інгібуванні РААС. Тому прийом препарату не рекомендовано. Артеріальна гіпотензія Інгібітори АПФ можуть викликати різке зниження артеріального тиску. Симптоматична гіпотензія рідко розвивається у пацієнтів без супутніх захворювань. Ризик вираженого зниження АТ підвищений у пацієнтів зі зниженим ОЦК, що може відзначатися на фоні терапії діуретиками, при дотриманні суворої дієти без солі, гемодіалізі, діареї та блюванні, а також у пацієнтів з тяжким ступенем АГ з високою активністю реніну (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами» та «Побічна дія»). У пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії необхідно ретельно контролювати АТ, функцію нирок та вміст калію у сироватці крові під час терапії лікарським препаратом Дальнєва®. Подібний підхід застосовується і у пацієнтів зі стенокардією та цереброваскулярними захворюваннями, у яких виражена артеріальна гіпотензія може призвести до інфаркту міокарда або порушення мозкового кровообігу. У разі розвитку артеріальної гіпотензії пацієнт повинен бути переведений у положення «лежачи» на спині з піднятими ногами. При необхідності слід заповнити ОЦК за допомогою внутрішньовенного введення 0,9% натрію розчину хлориду. Минуща артеріальна гіпотензія не є перешкодою для подальшого прийому препарату. Після відновлення ОЦК та АТ лікування може бути продовжено. Мітральний стеноз/аортальний стеноз/ГЗКМП Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, повинен обережно призначатися у пацієнтів з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка (аортальний стеноз, ГОКМП), а також у пацієнтів з мітральним стенозом. Амлодипін протипоказаний пацієнтам із обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка. Порушення функції нирок Пацієнтам з нирковою недостатністю (КК менше 60 мл/хв) рекомендується індивідуальний підбір доз периндоприлу та амлодипіну (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Таким пацієнтам необхідний регулярний контроль вмісту калію та концентрації креатиніну у сироватці крові (див. розділ «Побічна дія»). У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки на фоні терапії інгібіторами АПФ можливе підвищення концентрацій сечовини та креатиніну у сироватці крові, що зазвичай відбувається при відміні терапії. Найчастіше цей ефект відзначається у пацієнтів із нирковою недостатністю. Додаткова наявність реноваскулярної гіпертензії зумовлює підвищений ризик розвитку тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності у таких пацієнтів. У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без ознак ураження судин нирок можливе підвищення концентрацій сечовини та креатиніну в сироватці крові, особливо при одночасному призначенні периндоприлу з діуретиком, зазвичай незначне та минуще. Найчастіше цей ефект відзначається у пацієнтів із попереднім порушенням функції нирок. Порушення функції печінки У поодиноких випадках на фоні прийому інгібіторів АПФ виникає холестатична жовтяниця. При прогресуванні цього синдрому розвивається фульмінантний некроз печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому незрозумілий. У разі появи жовтяниці або значного підвищення активності «печінкових» ферментів у плазмі крові на фоні прийому інгібіторів АПФ слід припинити прийом препарату (див. розділ «Побічна дія») та звернутися до лікаря. Етнічні відмінності У пацієнтів негроїдної раси частіше, ніж у інших рас, на фоні застосування інгібіторів АПФ розвивається ангіоневротичний набряк. Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, може мати менш виражену антигіпертензивну дію у пацієнтів негроїдної раси порівняно з представниками інших рас. Можливо, ця відмінність зумовлена ​​тим, що у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією частіше відзначається низька активність реніну плазми крові. Кашель На тлі терапії інгібітором АПФ може виникати сухий кашель. Кашель тривалий час зберігається на фоні прийому препаратів цієї групи і зникає після їх відміни. Це слід враховувати під час проведення диференціальної діагностики кашлю. Хірургічні втручання/загальна анестезія У пацієнтів, яким планується проведення великого оперативного втручання та/або застосування засобів для загальної анестезії, що викликають гіпотензію, застосування периндоприлу може блокувати утворення ангіотензину II на тлі компенсаторного вивільнення реніну. Лікування слід припинити за добу до хірургічного втручання. При розвитку артеріальної гіпотензії за вказаним механізмом слід підтримувати артеріальний тиск шляхом заповнення ОЦК. Гіперкаліємія Інгібітори АПФ можуть викликати гіперкаліємію, оскільки вони пригнічують вивільнення альдостерону. Цей ефект зазвичай незначний у пацієнтів із нормальною функцією нирок. Однак у пацієнтів з порушенням функції нирок та/або у пацієнтів, які одночасно приймають препарати, що містять калій (включаючи калійвмісні замінники кухонної солі), калійзберігаючі діуретики, триметоприм або ко-тримоксазол (фіксована комбінація триметоприму і сульфаметоксазолу), і особливо антагон можливий розвиток гіперкаліємії. Факторами ризику гіперкаліємії є ниркова недостатність, порушення функції нирок, вік старше 70 років, цукровий діабет, інтеркурентні стани (зокрема, дегідратація, гостра декомпенсація ХСН, метаболічний ацидоз), одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад,спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид), препаратів калію або замінників калію кухонної солі або одночасне застосування інших препаратів, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі крові (наприклад, гепарин, ко-тримоксазол). Гіперкаліємія може призвести до серйозних порушень серцевого ритму, іноді з летальним кінцем. Калійзберігаючі діуретики та АРА II слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, та регулярно контролювати вміст калію у сироватці крові та функцію нирок (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»).ко-тримоксазол). Гіперкаліємія може призвести до серйозних порушень серцевого ритму, іноді з летальним кінцем. Калійзберігаючі діуретики та АРА II слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, та регулярно контролювати вміст калію у сироватці крові та функцію нирок (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»).ко-тримоксазол). Гіперкаліємія може призвести до серйозних порушень серцевого ритму, іноді з летальним кінцем. Калійзберігаючі діуретики та АРА II слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, та регулярно контролювати вміст калію у сироватці крові та функцію нирок (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Пацієнти з цукровим діабетом При призначенні препарату пацієнтам з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсуліну, протягом першого місяця терапії необхідно ретельно контролювати концентрацію глюкози в крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами») Застосування препарату Дальнева у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда не рекомендується через недостатній досвід клінічного застосування. Застосування при хронічних захворюваннях: Пацієнти з порушенням функції нирок Лікарський препарат Дальнєва може застосовуватися у пацієнтів з КК рівним або більше 60 мл/хв. Лікарський препарат Дальнєва протипоказаний до застосування у пацієнтів з КК менше 60 мл/хв. Таким пацієнтам рекомендується індивідуальний підбір доз периндоприлу та амлодипіну. Зміна концентрації амлодипіну в плазмі не корелює зі ступенем вираженості ниркової недостатності. Пацієнти похилого віку та пацієнти з порушенням функції печінки Необхідно зменшити початкову дозу препарату Дальнєва до найменшої дози амлодипіну (тобто до 1 таблетки амлодипін 5 мг + периндоприл 4 мг або амлодипін 5 мг + периндоприл 8 мг). Вплив на керування транспортними засобами: У зв'язку з можливістю виникнення запаморочення, сонливості та інших побічних ефектів на фоні застосування препарату Дальнева® необхідно дотримуватись обережності при керуванні транспортними засобами та роботі з іншими технічними пристроями, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, особливо на початку лікування та збільшення дози.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаамлодипін + периндоприл таблетки на 1 таблетку 5 мг + 4 мг/10 мг + 4 мг/5 мг + 8 мг/10 мг + 8 мг речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 6,935 мг/13,870 мг/6,935 мг/13,870 мг, еквівалентно амлодипіну 5 мг/10 мг/5 мг/10 мг Периндоприлу ербумін А субстанція – гранули 21,000 мг/21,000 мг/42,000 мг/42,000 мг, містить периндоприлу ербуміну 4 мг/4 мг/8 мг/8 мг Допоміжні речовини: Целюлоза мікрокристалічна, крохмаль прежелатинізований, карбоксиметилкрохмаль натрію, гідрокарбонат натрію, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеаратОпис лікарської формиТаблетки 5 мг + 4 мг: Круглі, злегка двоопуклі таблетки з фаскою, від білого до майже білого кольору. Таблетки 10 мг + 4 мг: Капсулоподібні, двоопуклі таблетки з ризиком на одній стороні, від білого до майже білого кольору. Таблетки 5 мг + 8 мг: Круглі, двоопуклі таблетки з фаскою, від білого до майже білого кольору. Таблетки 10 мг + 8 мг: Круглі, двоопуклі таблетки з фаскою, з ризиком на одній стороні, від білого майже білого кольору.Фармакотерапевтична групагіпотензивний комбінований засіб (інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту [АПФ] + блокатор «повільних» кальцієвих каналів [БМКК])ФармакокінетикаВеличина абсорбції амлодипіну та периндоприлу при застосуванні комбінованого лікарського препарату Дальнева® суттєво не відрізняється від такої при застосуванні їх як монопрепарати. Амлодипін Після прийому внутрішньо амлодипін повільно абсорбується із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ). Прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну. Максимальна концентрація (Сmax) амлодипіну в плазмі досягається через 6-12 годин після прийому препарату внутрішньо. Абсолютна біодоступність становить 64-80%. Об'єм розподілу – приблизно 21 л/кг. У дослідженнях in vitro було показано, що близько 97,5% циркулюючого амлодипіну пов'язано з білками плазми. Кінцевий період напіввиведення (Т½) із плазми становить 35-50 годин, що дозволяє приймати препарат 1 раз на добу. Амлодипін метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів, при цьому 10% прийнятої дози амлодипіну виводиться у незміненому вигляді та 60% нирками – у вигляді метаболітів. Амлодипін не виводиться з організму за допомогою діалізу. Час досягнення Сmax(ТСmax) амлодипіну в плазмі крові не відрізняється у пацієнтів похилого віку та молодшого віку. У пацієнтів похилого віку відзначається уповільнення кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення площі під кривою «концентрація-час» (AUC). Збільшення AUC та Т½ у пацієнтів з ХСН відповідає передбачуваній величині для цієї вікової групи. У пацієнтів з порушенням функції нирок зміни концентрації амлодипіну в плазмі не корелюють зі ступенем ниркової недостатності. Можливе незначне подовження Т½. Дані щодо застосування амлодипіну пацієнтами з печінковою недостатністю обмежені. У пацієнтів з печінковою недостатністю спостерігається зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до подовження Т½ та збільшення AUC приблизно на 40-60%. Периндоприл Після прийому периндоприл швидко всмоктується і досягає Сmaxв плазмі протягом 1 години. Т½ периндоприлу з плазми становить приблизно 1 годину. Периндоприл не має фармакологічної активності, є проліками. Приблизно 27% від загальної кількості, прийнятої внутрішньо периндоприлу, потрапляє в кровообіг у вигляді активного метаболіту – периндоприлату. Крім периндоприлату утворюються ще 5 метаболітів, які не мають фармакологічної активності. Сmax у плазмі крові досягається через 3-4 години після прийому внутрішньо. Прийом їжі зменшує біодоступність периндоприлу, тому препарат слід приймати 1 раз на добу, вранці, перед їдою. Існує лінійна залежність концентрації периндоприлу в плазмі від величини прийнятої всередину дози. Об'єм розподілу вільного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Зв'язок периндоприлату з білками плазми (переважно з АПФ) становить 20% і залежить від його концентрації. Периндоприлат виводиться нирками, Т½ незв'язаної фракції становить приблизно 17 годин, тому рівноважний стан досягається протягом 4-х діб після прийому внутрішньо. Виведення периндоприлату сповільнене у пацієнтів похилого віку, а також у пацієнтів із серцевою та нирковою недостатністю (див. розділ «Спосіб застосування та дози»), тому спостереження за такими пацієнтами повинно включати регулярний контроль концентрації креатиніну та вмісту калію в плазмі крові. Діалізний кліренс периндоприлату становить 70 мл/хв. Фармакокінетика периндоприлу порушена у пацієнтів із цирозом печінки: його печінковий кліренс зменшується у 2 рази. Тим не менш, кількість периндоприлату, що утворюється, не зменшується, тому не потрібно корекції дози (див. розділи «Спосіб застосування та дози» та «Особливі вказівки»).ФармакодинамікаАмлодипін Амлодипін – БМКК, похідне дигідропіридину. Амлодипін пригнічує трансмембранний перехід іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судинної стінки. Антигіпертензивна дія амлодипіну обумовлена ​​прямим розслаблюючим впливом на гладком'язові клітини судинної стінки. Детальний механізм, за допомогою якого амлодипін здійснює антиангінальну дію, не цілком встановлений, але відомо, що амлодипін зменшує загальне ішемічне навантаження за допомогою двох дій: викликає розширення периферичних артеріол, зменшуючи загальний периферичний судинний опір (ОПСС) (постнавантаження). Оскільки частота серцевих скорочень (ЧСС) у своїй не змінюється, потреба міокарда в кисні знижується; викликає розширення коронарних артерій та артеріол як у ішемізованій, так і в інтактній зонах. Їх дилатація збільшує надходження кисню до міокарда у пацієнтів з вазоспастичною стенокардією (стенокардія Принцметала або варіантна стенокардія). У пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ) прийом амлодипіну 1 раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску (АТ) у положенні стоячи і лежачи протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія розвивається повільно, у зв'язку з чим розвиток гострої гіпотензії нехарактерний. У пацієнтів зі стенокардією прийом амлодипіну 1 раз на добу збільшує загальний час фізичного навантаження, збільшує час до розвитку нападу стенокардії та до появи депресії сегмента ST на 1 мм, а також знижує частоту нападів стенокардії та споживання нітрогліцерину під язик. Амлодипін не чинить несприятливих метаболічних ефектів і не впливає на концентрацію ліпідів плазми. Препарат може застосовуватися у пацієнтів із супутньою бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Ішемічна хвороба серця (ІХС) Результати оцінки ефективності свідчать про те, що прийом амлодипіну характеризується меншою кількістю випадків госпіталізації щодо стенокардії та проведення процедур реваскуляризації у пацієнтів з ІХС. Периндоприл Периндоприл – інгібітор ферменту, що перетворює ангіотензин I на ангіотензин II. АПФ, або кініназа II, є екзопептидазою, яка здійснює як перетворення ангіотензину I на судинозвужувальну речовину ангіотензин II, так і розпад брадикініну, що має судинорозширювальну дію, до неактивного гептапептиду. Оскільки АПФ інактивує брадикінін, пригнічення АПФ супроводжується підвищенням активності як циркулюючої, так і тканинної калікреїн-кінінової системи, при цьому також активується система простагландинів. Периндоприл має терапевтичну дію завдяки активному метаболіту, периндоприлату. Інші метаболіти не мають інгібуючої дії на АПФ в умовах in vitro. Артеріальна гіпертензія Периндоприл є препаратом для лікування артеріальної гіпертензії будь-якого ступеня тяжкості. На тлі його застосування відзначається зниження як систолічного, так і діастолічного АТ у положенні «лежачи» та «стоячи». Периндоприл зменшує ОПСС, що призводить до зниження артеріального тиску та поліпшення периферичного кровотоку без зміни ЧСС. Як правило, прийом периндоприлу збільшує нирковий кровообіг, швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) при цьому не змінюється. Антигіпертензивна дія препарату досягає максимуму через 4-6 годин після одноразового прийому внутрішньо та зберігається протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія через 24 години після одноразового застосування внутрішньо становить близько 87-100% від максимального антигіпертензивного ефекту. Зниження АТ досягається досить швидко. Терапевтичний ефект настає через 1 місяць від початку терапії і не супроводжується тахіфілаксією. Припинення лікування не викликає ефекту "рикошету". Периндоприл має судинорозширювальну дію, сприяє відновленню еластичності великих артерій та структури судинної стінки дрібних артерій, а також зменшує гіпертрофію лівого шлуночка. Стабільна ІХС Ефективність застосування периндоприлу у пацієнтів (12218 пацієнтів віком від 18 років) зі стабільною ІХС без клінічних симптомів хронічної серцевої недостатності (ХСН) вивчалась у ході 4-річного дослідження. 90% учасників дослідження раніше перенесли гострий інфаркт міокарда та/або процедуру реваскуляризації. Більшість пацієнтів отримували крім досліджуваного препарату стандартну терапію, включаючи антиагреганти, гіполіпідемічні засоби та бета-адреноблокатори. Як основний критерій ефективності була обрана комбінована кінцева точка, що включає серцево-судинну смертність, нефатальний інфаркт міокарда та/або зупинку серця з успішною реанімацією. Терапія периндоприлом третбутиламіном у дозі 8 мг/добу 1 раз на день (еквівалентно 10 мг периндоприлу аргініну) призводила до суттєвого зниження абсолютного ризику щодо комбінованої кінцевої точки на 1,9 % у пацієнтів, які раніше перенесли інфаркт міокарда та/або процедуру реваскуляру. абсолютного ризику становило 2,2% порівняно з групою плацебо. Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) Є дані клінічних досліджень комбінованої терапії із застосуванням інгібітору АПФ та антагоніста рецептора ангіотензину II (АРА II). Протипоказано застосування інгібіторів АПФ у поєднанні з АРА II у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Є дані клінічного дослідження з вивчення позитивного впливу від додавання аліскірену до стандартної терапії інгібітором АПФ або АРА II у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та/або хронічним захворюванням нирок, або кардіоваскулярним захворюванням, які мають поєднання цих захворювань. Дослідження було припинено достроково у зв'язку з зростанням ризику виникнення несприятливих результатів. Кардіоваскулярна смерть та інсульт відзначалися частіше у групі пацієнтів, які отримують аліскірен, порівняно з групою плацебо; також небажані явища та серйозні небажані явища особливого інтересу (гіперкаліємія, артеріальна гіпотензія та порушення функції нирок) реєструвалися частіше у групі аліскірену, ніж у групі плацебо. Амлодипін + периндоприл Ефективність при тривалому застосуванні амлодипіну в комбінації з периндоприлом і атенололу в комбінації з бендрофлуметіазидом у пацієнтів віком від 40 до 79 років з АГ та, щонайменше, з трьома з перелічених додаткових факторів ризику: гіпертрофія лівого шлуночка діабет 2 типу, атеросклероз периферичних артерій, раніше перенесений інсульт або транзиторна ішемічна атака, чоловіча стать, вік 55 років і старше, мікроальбумінурія або протеїнурія, куріння, загальний холестерин/холестерин ліпопротеїдів високої щільності ≥ 6, ранній розвиток ASCOT-BPLA. Основний критерій оцінки ефективності – комбінований показник частоти нефатального інфаркту міокарда (у тому числі безболевого) та летальних наслідків ІХС. Частота ускладнень, передбачених основним критерієм оцінки, у групі амлодипін/периндоприл була на 10% нижчою, ніж у групі атенолол/бендрофлуметіазид, проте ця відмінність не була статистично достовірною. У групі амлодипін/периндоприл відзначалося достовірне зниження частоти ускладнень, передбачених додатковими критеріями ефективності (крім фатальної та нефатальної серцевої недостатності).Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія та/або ішемічна хвороба серця: стабільна стенокардія напруги у пацієнтів, яким потрібна терапія периндоприлом та амлодипіном.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до периндоприлу або інших інгібіторів АПФ, амлодипіну та інших похідних дигідропіридину, а також допоміжних речовин, що входять до складу препарату. Ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) в анамнезі (у тому числі на фоні прийому інших інгібіторів АПФ). Спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк. Одночасне застосування з аліскіреном та лікарськими препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами) засобами" і "Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка"). Одночасне застосування з АРА II у пацієнтів з діабетичною нефропатією (див. розділ «Особливі вказівки»). Одночасне застосування з інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад, з препаратами, що містять сакубітрил) через високий ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Екстракорпоральна терапія, що веде до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"). Виражений двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки, що функціонує (див. розділ «Особливі вказівки»). Тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст.). Шок (включно з кардіогенним). Обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (наприклад, клінічно суттєвий стеноз аорти). Гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда. Ниркова недостатність (кліренс креатиніну менше 60 мл/хв). Вагітність та період грудного вигодовування. Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Стеноз ниркової артерії (у тому числі двосторонній), єдина функціонуюча нирка, печінкова недостатність, ниркова недостатність, системні захворювання сполучної тканини (у тому числі системний червоний вовчак, склеродермія), терапія імунодепресантами, алопуринолом, прокаїнамоз об'єм циркулюючої крові (ОЦК) (прийом діуретиків, безсольова дієта, блювання, діарея), атеросклероз, цереброваскулярні захворювання, ІХС з тяжким обструктивним ураженням коронарних артерій, гострий інфаркт міокарда (і період протягом 1 місяця після нього), нестабільна синусового вузла (виражена тахікардія, брадикардія), реноваскулярна гіпертензія, цукровий діабет, первинний гіперальдостеронізм, ХСН, одночасне застосування інгібіторів або індукторів ізоферменту CYP3A4,дантролену, естрамустину, калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, калійвмісних замінників харчової солі, препаратів літію, кларитроміцину, такролімусу, циклоспорину, гіперкаліємії, хірургічного втручання/загальна анестезія, пацієнтів похилого віку. гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®), десенсибілізуюча терапія, аферез ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ), аортальний стеноз/мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГОКМП), застосування у пацієнтів негроїдної раси NYHA класифікації.калійвмісних замінників харчової солі, препаратів літію, кларитроміцину, такролімусу, циклоспорину, гіперкаліємію, хірургічне втручання/загальна анестезія, пацієнти похилого віку, пригнічення кістковомозкового кровотворення, обтяжений алергологічний анамнез або ангіо ), десенсибілізуюча терапія, аферез ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНГ), аортальний стеноз/мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП), застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІVфункціонального класу за клас.калійвмісних замінників харчової солі, препаратів літію, кларитроміцину, такролімусу, циклоспорину, гіперкаліємію, хірургічне втручання/загальна анестезія, пацієнти похилого віку, пригнічення кістковомозкового кровотворення, обтяжений алергологічний анамнез або ангіо ), десенсибілізуюча терапія, аферез ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНГ), аортальний стеноз/мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП), застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІVфункціонального класу за клас.пригнічення кістковомозкового кровотворення, обтяжений алергологічний анамнез або ангіоневротичний набряк в анамнезі, проведення гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®), десенсибілізуюча терапія, аферез ліпопротеїнів низькій щільності (ЛПНДПіП) застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІVфункціонального класу за класифікацією NYHA.пригнічення кістковомозкового кровотворення, обтяжений алергологічний анамнез або ангіоневротичний набряк в анамнезі, проведення гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®), десенсибілізуюча терапія, аферез ліпопротеїнів низькій щільності (ЛПНДПіП) застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІVфункціонального класу за класифікацією NYHA.застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІVфункціонального класу за класифікацією NYHA.застосування у пацієнтів негроїдної раси, ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІVфункціонального класу за класифікацією NYHA.Вагітність та лактаціяПрепарат Дальнєва протипоказаний при вагітності. Препарат Дальнєва® не рекомендований для застосування у період грудного вигодовування. Необхідно оцінити значущість терапії для матері, щоб прийняти рішення про припинення грудного вигодовування або скасування препарату. Вагітність Амлодипін Безпека застосування амлодипіну при вагітності не встановлена. В експериментальних дослідженнях на тваринах фетотоксична та ембріотоксична дія препарату встановлена ​​при застосуванні його у високих дозах. Застосування при вагітності можливе лише у разі відсутності безпечнішої альтернативи, і коли захворювання несе більший ризик для матері та плода. Периндоприл Застосування інгібіторів АПФ не рекомендовано до застосування у І триместрі вагітності (див. розділ «Особливі вказівки»). Застосування інгібіторів АПФ протипоказане у II та III триместрах вагітності (див. розділи «Протипоказання» та «Особливі вказівки»). На даний момент немає незаперечних епідеміологічних даних про тератогенний ризик при прийомі інгібіторів АПФ у І триместрі вагітності. Проте невелике збільшення ризику виникнення порушень розвитку плода виключити не можна. При плануванні вагітності слід відмінити препарат Дальнєва® та призначити інші гіпотензивні засоби, дозволені для застосування при вагітності. При встановленні вагітності слід негайно припинити терапію інгібіторами АПФ та, за необхідності, призначити іншу терапію. Відомо, що вплив інгібіторів АПФ на плід у ІІ та ІІІ триместрах вагітності може призводити до порушення його розвитку (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) та розвитку ускладнень у новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо пацієнтка отримувала інгібітори АПФ у II або III триместрі вагітності, рекомендується провести ультразвукове дослідження для оцінки стану кісток черепа та функції нирок плода/дитини. Новонароджені, матері яких отримували інгібітори АПФ під час вагітності, повинні перебувати під ретельним медичним контролем через ризик розвитку артеріальної гіпотензії (див. розділи «Протипоказання» та «Особливі вказівки»). Період грудного вигодовування Амлодипін Амлодипін виділяється із грудним молоком. Частка материнської дози, отриманої немовлям, оцінили з міжквартильним діапазоном 3-7 %, але з більше 15 %. Про вплив амлодипіну на немовлят невідомо. Рішення про продовження/припинення терапії або грудного вигодовування слід приймати з огляду на користь від годування груддю для дитини та користь від прийому амлодипіну для матері. Периндоприл Внаслідок відсутності інформації, що стосується застосування периндоприлу в період годування груддю, прийом периндоприлу не рекомендований, краще дотримуватися в період годування груддю альтернативного лікування з більш вивченим профілем безпеки, особливо при вигодовуванні новонароджених або недоношених дітей. Лікарський препарат Дальнєва® не слід призначати дітям та підліткам віком до 18 років, оскільки відсутні дані про ефективність та безпеку застосування периндоприлу та амлодипіну у цих груп пацієнтів як у монотерапії, так і у складі комбінованої терапії.Побічна діяа. Резюме профілю безпеки Найчастіші небажані реакції при прийомі периндоприлу та амлодипіну у вигляді монотерапії: набряк, сонливість, запаморочення, головний біль (особливо на початку лікування), дисгевзія (перекручення смаку), парестезія, порушення зору (включаючи диплопію), дзвін у вухах, вертиго, відчуття серцебиття, «припливи» крові до шкіри обличчя, артеріальна гіпотензія (і симптоми, пов'язані з цим), задишка, кашель, біль у животі, нудота, блювання, диспепсія, зміна частоти та характеру стільця, діарея, запор, свербіж шкіри, висипання на шкірі , екзантема, припухлість у ділянці суглобів (припухлість у ділянці кісточок), спазми м'язів, підвищена стомлюваність, астенія. б. Перелік небажаних реакцій Наведені нижче небажані реакції, зазначені при проведенні клінічних досліджень та/або післяреєстраційному застосуванні в монотерапії периндоприлом та амлодипіном, наведені у вигляді наступної градації: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100, < 1/10); нечасто (≥ 1/1000, < 1/100); рідко (≥1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000); частота невідома (не може бути оцінена на основі наявних даних). Небажані реакції представлені у вигляді таблиці MedDRA Класи та системи органів Небажані реакції Частота Амлодипін Периндоприл Інфекційні та паразитарні захворювання Риніт Не часто Дуже рідко Порушення з боку крові та лімфатичної системи Еозинофілія - Не часто* Лейкопенія/нейтропенія (див. розділ «Особливі вказівки») Дуже рідко Дуже рідко Агранулоцитоз/панцитопенія (див. розділ «Особливі вказівки») - Дуже рідко Тромбоцитопенія (див. розділ «Особливі вказівки») Дуже рідко Дуже рідко Гемолітична анемія у пацієнтів з вродженою недостатністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази (див. розділ «Особливі вказівки») - Дуже рідко Порушення з боку імунної системи Гіперчутливість Дуже рідко Не часто Порушення з боку обміну речовин та харчування Гіперкаліємія, оборотна після відміни препарату (див. розділ «Особливі вказівки») - Не часто* Гіперглікемія Дуже рідко - Гіпонатріємія - Не часто* Гіпоглікемія (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами» та «Особливі вказівки») - Не часто* Порушення психіки Лабільність настрою (включаючи тривогу) Не часто Не часто Безсоння Не часто - Депресія Не часто - Порушення сну - Не часто Порушення з боку нервової системи Запаморочення (особливо на початку лікування) Часто Часто Головний біль (особливо на початку лікування) Часто Часто Сонливість (особливо на початку лікування) Часто Не часто* Дисгезія (перекручення смаку) Не часто Часто Парестезія Не часто Часто Непритомні стани Не часто Не часто* Сплутаність свідомості Рідко Дуже рідко Гіпестезія Не часто - Тремор Не часто - Гіпертонус Дуже рідко - Периферична нейропатія Дуже рідко - Інсульт, можливо, внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів із групи високого ризику (див. розділ «Особливі вказівки») - Дуже рідко Екстрапірамідні порушення (екстрапірамідний синдром) Частота невідома - Порушення з боку органу зору Порушення зору Часто Часто Диплопія Часто - Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Дзвін у вухах Не часто Часто Вертіго - Часто Порушення з боку серця Відчуття серцебиття Часто Не часто* Тахікардія - Не часто* Стенокардія (див. розділ «Особливі вказівки») - Дуже рідко Інфаркт міокарда, можливий внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів із групи високого ризику (див. розділ «Особливі вказівки») Дуже рідко Дуже рідко Аритмія (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь) Не часто Дуже рідко Порушення з боку судин «Припливи» крові до шкіри обличчя Часто - Артеріальна гіпотензія (і симптоми, пов'язані з артеріальною гіпотензією) Не часто Часто Васкуліт Дуже рідко Не часто* Синдром Рейно - Частота невідома Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Кашель Не часто Часто Задишка Часто Часто Бронхоспазм - Не часто Еозинофільна пневмонія - Дуже рідко Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Біль в животі Часто Часто Нудота Часто Часто Блювота Не часто Часто Диспепсія Часто Часто Діарея Часто Часто Запор Часто Часто Зміна частоти та характеру стільця Часто - Сухість слизової оболонки ротової порожнини Не часто Не часто Гіперплазія ясен Дуже рідко - Панкреатит Дуже рідко Дуже рідко Гастрит Дуже рідко - Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Гепатит, жовтяниця Дуже рідко - Цитолітичний або холестатичний гепатит (див. розділ «Особливі вказівки») - Дуже рідко Підвищення активності «печінкових» ферментів у плазмі крові Дуже рідко (найчастіше у поєднанні з холестазом) Рідко Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Екзантема Не часто Часто Висипання на шкірі Не часто Часто Кожний зуд Не часто Часто Гіпергідроз Не часто Не часто Алопеція Не часто - Пурпура Не часто - Зміна кольору шкіри Не часто - Пухирчатка - Не часто* Ангіоневротичний набряк особи, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосових складок та/або гортані (див. розділ «Особливі вказівки») Дуже рідко Не часто Кропивниця (див. розділ «Особливі вказівки») Не часто Не часто Реакції фоточутливості Дуже рідко Не часто* Мультиформна еритема Дуже рідко Дуже рідко Набряк Квінке (ангіоневротичний набряк) Дуже рідко - Синдром Стівенса-Джонсона Дуже рідко - Ексфоліативний дерматит Дуже рідко - Загострення псоріазу - Рідко Токсичний епідермальний некроліз Частота невідома - Підвищене потовиділення Не часто Не часто Порушення з боку скелетном'язової та сполучної тканини Біль у спині Не часто - Припухлість у ділянці суглобів (припухлість у ділянці кісточок) Часто - М'язові спазми Часто Часто Артралгія Не часто Не часто* Міалгія Не часто Не часто* Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Порушення сечовипускання, ніктурія, поллакіурія Не часто - Гостра ниркова недостатність - Дуже рідко Ниркова недостатність - Не часто Порушення з боку статевих органів та молочної залози еректильна дисфункція Не часто Не часто Гінекомастія Не часто - Загальні розлади та порушення у місці введення Набряки Дуже часто - Периферичні набряки - Не часто* Підвищена стомлюваність Часто - Астенія Часто Часто Біль у грудній клітці Не часто Не часто* нездужання Не часто Не часто* Біль Не часто - Лихоманка - Не часто* Лабораторні та інструментальні дані Збільшення маси тіла, зниження маси тіла Не часто - Підвищення концентрації сечовини у плазмі крові - Не часто* Підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові - Не часто* Підвищення концентрації білірубіну у плазмі крові - Рідко Зниження гемоглобіну та гематокриту - Дуже рідко Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій Падіння - Не часто* *Оцінку частоти небажаних реакцій, виявлених за спонтанними повідомленнями, проведено на підставі даних результатів клінічних досліджень. Повідомлялося про розвиток синдрому неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНСАДГ) при одночасному застосуванні з іншими інгібіторами АПФ. СНСАДГ можна вважати дуже рідкісним можливим ускладненням, пов'язаним із лікуванням інгібіторами АПФ, у тому числі з периндоприлом.Взаємодія з лікарськими засобамиАмлодипін Нерекомендовані поєднання лікарських засобів Дантролен (внутрішньовенне введення) У лабораторних тварин були відзначені випадки фібриляції шлуночків із летальним кінцем та колапсом на фоні застосування верапамілу та внутрішньовенного введення дантролену, що супроводжувалися гіперкаліємією. Внаслідок ризику розвитку гіперкаліємії слід виключити одночасний прийом БМКК, у тому числі амлодипіну, у пацієнтів, що схильні до злоякісної гіпертермії, а також при лікуванні злоякісної гіпертермії. Поєднання лікарських засобів, що потребують особливої ​​уваги Індуктори ізоферменту CYP3A4: при одночасному застосуванні з індукторами ізоферменту CYP3A4 концентрація амлодипіну в плазмі може змінюватися. Тому необхідно контролювати АТ та коригувати дозу як під час, так і після їх одночасного застосування, особливо у разі застосування з потужними індукторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцин, препарати Звіробою продірявленого). Інгібітори ізоферменту CYP3A4: одночасний прийом амлодипіну та потужних, або помірних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 (інгібітори протеази, протигрибкові препарати групи азолів, макроліди, наприклад, еритроміцин або кларитроміцин, при верапаміл або ди. Клінічні прояви зазначених фармакокінетичних відхилень можуть бути більш вираженими у пацієнтів похилого віку. У зв'язку з чим може знадобитися моніторинг клінічного стану та корекція дози. У пацієнтів, які приймають амлодипін одночасно з кларитроміцином, підвищений ризик розвитку гіпотензії. Слід проводити ретельне спостереження за станом пацієнтів, які приймають периндоприл одночасно з кларитроміцином. Поєднання лікарських засобів, що потребують уваги Амлодипін посилює антигіпертензивну дію гіпотензивних препаратів. Такролімус: існує ризик збільшення сироваткової концентрації такролімусу при одночасному застосуванні з амлодипіном. Щоб уникнути розвитку токсичних ефектів такролімусу при одночасному застосуванні цих препаратів потрібен моніторинг сироваткової концентрації такролімусу та корекція його дози за необхідності. Циклоспорин: дослідження щодо вивчення взаємодії циклоспорину з амлодипіном у здорових добровольців або інших груп населення не проводилися, за винятком пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, у яких відзначалася варіабельність підвищення найменших концентрацій циклоспорину в плазмі (в середньому від 0% до 40%). Слід розглянути можливість контролю сироваткової концентрації циклоспорину у пацієнтів після трансплантації нирки при одночасному застосуванні з амлодипіном. При необхідності доза циклоспорину має бути знижена. Симвастатин: при одночасному застосуванні кількох доз амлодипіну по 10 мг та симвастатину 80 мг було відзначено збільшення експозиції симвастатину на 77 % порівняно з ізольованим прийомом симвастатину. У пацієнтів, які приймають препарат Дальнєва у дозі 10 мг + 4 мг або 10 мг + 8 мг, слід обмежити прийом симвастатину до 20 мг на добу. Одночасний прийом амлодипіну та вживання грейпфрутів або грейпфрутового соку не рекомендується у зв'язку з можливим підвищенням біодоступності амлодипіну у деяких пацієнтів, що, в свою чергу, може призвести до посилення ефектів зниження АТ. Інгібітори тTOR(mammalianTargetofRapamycin – мета рапамицина ссавців): інгібітори mTOR, такі як сиролімус, темсіролімус і еверолімус, є субстрати ізоферменту CYP3A. Амлодипін є слабким інгібітором ізоферменту CYP3A. При одночасному застосуванні з інгібіторами mTOR амлодипін може підвищувати їхню експозицію. Кларитроміцин: Кларитроміцин є інгібітором ізоферменту CYP3A4. Існує підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії у пацієнтів, які одночасно застосовують кларитроміцин з амлодипіном. Ретельне спостереження за пацієнтами рекомендується при одночасному застосуванні амлодипіну з кларитроміцином. Одночасне застосування бета-адреноблокаторів (бісопролол, метопролол) та альфа- та бета-адреноблокатора карведилолу при ХСН: підвищує ризик розвитку артеріальної гіпотензії та погіршення перебігу ХСН у пацієнтів з неконтрольованою або латентнопротікаючою ХСН (підсилення). Крім цього, бета-адреноблокатори можуть зменшити надмірну рефлекторну симпатичну серцеву активацію на тлі супутньої ХСН. При одночасному застосуванні амлодипін може підвищувати системну експозицію тасонерміну у плазмі. У таких випадках необхідний регулярний контроль концентрації тасонерміну в плазмі та корекція дози при необхідності. Інші комбінації лікарських засобів Препарати кальцію можуть зменшити ефект БМКК. При одночасному застосуванні БМКК з препаратами літію (для амлодипіну дані відсутні) можливе посилення прояву їхньої нейротоксичності (нудота, блювання, діарея, атаксія, тремор, шум у вухах). У ході клінічних досліджень лікарських взаємодій амлодипін не впливав на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину, варфарину. Одноразовий прийом 100 мг силденафілу у пацієнтів з есенціальною гіпертензією не впливає на параметри фармакокінетики амлодипіну. Периндоприл Дані клінічних досліджень показують, що подвійна блокада РААС внаслідок одночасного застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену призводить до збільшення частоти виникнення таких небажаних явищ, як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з ситуаціями, коли застосовується лише один препарат, що впливає на РААС (див. розділи "Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка", "Протипоказання", "Особливі вказівки"). Лікарські засоби, що викликають гіперкаліємію Деякі препарати можуть збільшувати ризик розвитку гіперкаліємії: аліскірен, солі калію, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, АРА II, нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), гепарин, імунодепресанти, такі як циклоспорин або такролімус, триметоприм, ко-тримоксазол). Поєднання цих препаратів збільшує ризик розвитку гіперкаліємії. Циклоспорин: при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з циклоспорином можливий розвиток гіперкаліємії. Рекомендується контролювати вміст калію у сироватці крові. Гепарин: можливе підвищення вмісту калію у сироватці крові. Рекомендується контролювати вміст калію у сироватці крові. Одночасне застосування протипоказане Аліскірен та лікарські препарати, що містять аліскірен Одночасне застосування інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірним або тяжким порушенням функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. (Див. розділ «Протипоказання»). Зростає ризик розвитку гіперкаліємії, погіршення функції нирок, серцево-судинної захворюваності та смертності. Екстракорпоральна терапія Екстракорпоральні методи лікування, що ведуть до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями, такі як діаліз або гемофільтрація з використанням деяких високопроточних мембран (наприклад, поліакрилонітрилових), або аферез ЛПНГ з використанням декстрану сульфату, протипоказані через збільшення ризику розвитку тяжких анафілактоїд. розділ "Протипоказання"). Якщо пацієнту потрібна екстракорпоральна терапія, слід розглянути можливість використання іншого типу діалізної мембрани чи іншого класу гіпотензивних препаратів. Інгібітори нейтральної ендопептидази При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять сакубітрил (інгібітор неприлізину), зростає ризик розвитку ангіоневротичного набряку, через що одночасне застосування зазначених препаратів протипоказане. Інгібітори АПФ слід призначати не раніше ніж через 36 годин після відміни препаратів, що містять сакубітрил. Протипоказано призначення препаратів, що містять сакубітрил, пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, а також протягом 36 годин після відміни інгібіторів АПФ. Нерекомендовані поєднання лікарських засобів Аліскірен та лікарські препарати, що містять аліскірен У пацієнтів, які не мають цукрового діабету або порушення функції нирок, можливе підвищення ризику гіперкаліємії, погіршення функції нирок та підвищення частоти серцево-судинної захворюваності та смертності. Одночасне призначення інгібіторів АПФ та АРА II За наявними літературними даними, у пацієнтів із встановленим діагнозом атеросклерозу, серцевою недостатністю або цукровим діабетом з ураженням органів-мішеней одночасний прийом інгібіторів АПФ та АРА II призводить до збільшення частоти розвитку артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та погіршення функції нирок. порівняно із ситуаціями, коли застосовується лише один препарат, що впливає на РААС. Застосування подвійної блокади РААС (наприклад, одночасний прийом інгібіторів АПФ та АРА II) повинно бути обмежене поодинокими випадками із суворим контролем функції нирок, вмісту калію у плазмі крові та АТ (див. розділ «Особливі вказівки»). Естрамустін Одночасне застосування естрамустину з інгібіторами АПФ супроводжується підвищеним ризиком розвитку ангіоневротичного набряку. Ко-тримоксазол (триметоприм + сульфаметоксазол) При одночасному застосуванні з котримоксазолом (триметоприм + сульфаметоксазол) може підвищуватися ризик розвитку гіперкаліємії (див. розділ «Особливі вказівки»). Калійзберігаючі діуретики (наприклад, тріамтерен, амілорид) та солі калію Зазвичай вміст калію в плазмі залишається в межах норми, при цьому у деяких пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, може розвинутись гіперкаліємія. Застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактону, тріамтерену, еплеренону або амілориду), калійвмісних замінників кухонної солі, інших препаратів, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі може призвести до значного збільшення вмісту калію в сироватці крові. Слід також бути обережними при одночасному призначенні периндоприлу з іншими препаратами, здатними збільшувати вміст калію в сироватці крові, такими як триметоприм і ко-тримоксазол (триметоприм + сульфаметоксазол), так як відомо, що триметоприм діє як калійзберігаючий діуретик, такий якТому одночасне застосування периндоприлу з вищезазначеними препаратами не рекомендується. Якщо, однак, одночасне застосування показано, слід застосовувати з дотриманням запобіжних заходів та регулярним контролем вмісту калію в сироватці крові. Препарати літію При одночасному застосуванні препаратів літію та інгібіторів АПФ може виникати оборотне підвищення вмісту літію у плазмі крові та пов'язані з цим токсичні ефекти (важкі нейротоксичні ефекти). Одночасне застосування периндоприлу та препаратів літію не рекомендується. За необхідності проведення такої терапії необхідний регулярний контроль вмісту літію в плазмі (див. розділ «Особливі вказівки»). Поєднання лікарських засобів, що потребують особливої ​​уваги Гіпоглікемічні засоби (інсулін, похідні сульфонілсечовини) Згідно з даними, отриманими в епідеміологічних дослідженнях, інгібітори АПФ можуть посилювати гіпоглікемічний ефект інсуліну та похідних сульфонілсечовини з ризиком розвитку гіпоглікемії. Даний ефект найімовірніше можна спостерігати у перші тижні одночасного застосування та у пацієнтів з порушенням функції нирок. Калійнесберігаючі діуретики У пацієнтів, які отримують діуретики, особливо у пацієнтів з гіповолемією та/або зниженою концентрацією солей, на початку терапії периндоприлом може спостерігатися виражене зниження АТ, ризик розвитку якого можна зменшити шляхом відміни діуретичного засобу, заповненням втрати рідини або солей перед початком терапії периндоприлом, а також призначенням периндоприлу у низькій дозі з подальшим поступовим її збільшенням. При АГ у пацієнтів з гіповолемією або зниженим вмістом солей на фоні терапії діуретиками діуретики повинні бути або скасовані до початку застосування інгібітору АПФ (при цьому калійнесберігаючий діуретик може бути пізніше знову призначений), або інгібітор АПФ повинен бути призначений у низькій дозі з подальшим поступовим її збільшенням. . При застосуванні діуретиків у разі ХСН інгібітор АПФ повинен бути призначений у дуже низькій дозі, можливо, після зменшення дози одночасного калійнесберігаючого діуретика. У всіх випадках функція нирок (концентрація креатиніну в плазмі крові) повинна контролюватись у перші тижні застосування інгібіторів АПФ. Калійзберігаючі діуретики (застосування еплеренону, спіронолактону в дозах від 12,5 мг до 50 мг на добу та низьких доз інгібіторів АПФ) При лікуванні ХСН II-IV функціонального класу за класифікацією NYHA з фракцією викиду лівого шлуночка < 40 % у пацієнтів, які раніше отримували інгібітори АПФ та «петлеві» діуретики, існує ризик розвитку гіперкаліємії (з можливим летальним наслідком), особливо у разі недотримання рекомендацій щодо цієї комбінації. препаратів. Перед початком застосування цієї комбінації лікарських препаратів необхідно переконатися у відсутності гіперкаліємії та порушення функції нирок. Рекомендується регулярно контролювати концентрацію креатиніну та вміст калію в плазмі крові: щотижня у перший місяць лікування та щомісяця у подальшому. Рацекадотрил Повідомлялося про підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та рацекадотрилу (інгібітор енкефалінази). Тканинні активатори плазміногену В обсерваційних дослідженнях виявлено підвищену частоту розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ після застосування алтеплази для тромболітичної терапії ішемічного інсульту. Інгібітори mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсіролімус) У пацієнтів, які одночасно отримують терапію інгібіторами mTOR, підвищується ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Особливі вказівки»). НПЗЗ, включаючи високі дози ацетилсаліцилової кислоти (≥ 3 г/добу) Одночасне застосування інгібіторів АПФ з нестероїдними протизапальними засобами (ацетилсаліцилова кислота в дозі, що має протизапальну дію, інгібітори циклооксигенази-2 [ЦОГ-2] і неселективні нестероїдні протизапальні засоби), може призвести до зниження антигіпертензивної дії інгібіторів АПФ. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та НПЗЗ може призводити до погіршення функції нирок, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності, та збільшення вмісту калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів зі зниженою функцією нирок. Слід бути обережними при призначенні даної комбінації, особливо у пацієнтів похилого віку. Пацієнтам необхідно компенсувати втрату рідини та ретельно контролювати функцію нирок як на початку лікування, так і в процесі лікування. Поєднання лікарських засобів, що потребують уваги Інгібітори дипептидилпептидази IV (ДПП-IV) (гліптини), наприклад, лінагліптин, саксагліптин, сітагліптин, віллдагліптин Одночасне застосування з інгібіторами АПФ може збільшувати ризик розвитку ангіоневротичного набряку внаслідок пригнічення активності ДПП-IVгліптином. Симпатоміметики Можуть послаблювати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. Препарати золота При застосуванні інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, у пацієнтів, які отримують внутрішньовенно препарат золота (натрію ауротіомалат), були описані нітритоїдні реакції, з частотою виникнення «рідко» (симптомокомплекс, що включає гіперемію шкіри обличчя, нудоту, блювання, артеріальну гіпотензію). Алопуринол, імуносупресивні засоби, кортикостероїди (при системному застосуванні) та прокаїнамід Одночасне застосування з інгібіторами AПФ може супроводжуватися підвищеним ризиком розвитку лейкопенії, особливо у пацієнтів із наявними порушеннями функції нирок. Засоби для загальної анестезії Одночасне застосування інгібіторів АПФ та засобів для загальної анестезії може призводити до антигіпертензивного ефекту. Поєднання лікарських засобів, що потребують особливої ​​уваги Баклофен Можливе посилення антигіпертензивної дії. Слід контролювати АТ та функцію нирок, за необхідності провести корекцію дози амлодипіну. Поєднання препаратів, що потребує уваги Гіпотензивні засоби (наприклад, бета-адреноблокатори) та вазодилататори Можливе посилення антигіпертензивного ефекту периндоприлу та амлодипіну. Слід бути обережними при одночасному застосуванні з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами, оскільки при цьому можливе додаткове зниження АТ. Кортикостероїди (мінерало- та глюкокортикостероїди), тетракозактид Зниження антигіпертензивної дії (затримка рідини та іонів натрію внаслідок дії кортикостероїдів). Альфа-адреноблокатори (празозин, альфузозин, доксазозин, тамсулозин, теразозин) Посилення антигіпертензивної дії та підвищення ризику розвитку ортостатичної гіпотензії. Аміфостін Можливе посилення антигіпертензивного ефекту амлодипіну. Трициклічні антидепресанти/нейролептики/засоби для загальної анестезії Посилення антигіпертензивної дії та підвищення ризику розвитку ортостатичної гіпотензії.Спосіб застосування та дозиВсередину, по одній таблетці 1 раз на день, переважно вранці перед їдою. Доза лікарського препарату Дальнева® підбирається після раніше проведеного підбору доз окремих компонентів препарату: периндоприлу та амлодипіну у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та стабільною стенокардією. При терапевтичній необхідності доза лікарського препарату Дальнева® може бути змінена на підставі індивідуального підбору доз окремих компонентів: амлодипін 5 мг + периндоприл 4 мг або амлодипін 10 мг + периндоприл 4 мг, або амлодипін 5 мг + периндоприл 8 мг, або амлодипін 10 мг . Максимальна добова доза: амлодипін – 10 мг + периндоприл – 8 мг.ПередозуванняІнформація про передозування препаратом Дальнева відсутня. Амлодипін Інформація про передозування амлодипіном обмежена. Симптоми: виражене зниження АТ з можливим розвитком рефлекторної тахікардії та надмірної периферичної вазодилатації (ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у т.ч. з розвитком шоку та летального результату). Лікування: промивання шлунка, призначення активованого вугілля (особливо в перші 2 години після передозування), підтримання функції серцево-судинної системи, підвищене положення нижніх кінцівок, контроль ОЦК та діурезу, симптоматична та підтримуюча терапія. Для відновлення тонусу судин – застосування судинозвужувальних засобів (за відсутності протипоказань до їх застосування), для усунення наслідків блокади кальцієвих каналів – внутрішньовенне введення розчину глюконату. Гемодіаліз неефективний. Периндоприл Дані передозування периндоприлом обмежені. Симптоми: виражене зниження артеріального тиску, шок, порушення водно-електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція легень, тахікардія, відчуття серцебиття, брадикардія, запаморочення, неспокій та кашель. Лікування: заходи невідкладної допомоги зводяться до виведення препарату з організму: промивання шлунка та/або призначення активованого вугілля з подальшим відновленням ОЦК. При вираженому зниженні артеріального тиску слід перевести пацієнта в положення «лежачи» на спині з піднятими ногами, за необхідності провести заходи для відновлення ОЦК (наприклад, внутрішньовенна інфузія 0,9 % розчину натрію хлориду). Також можливе внутрішньовенне введення катехоламінів. За допомогою гемодіалізу можна видалити периндоприл із системного кровотоку. При брадикардії, резистентної до терапії, може знадобитися імплантація електрокардіостимулятора. Необхідний динамічний контроль загального стану, концентрації креатиніну та вмісту електролітів у плазмі крові.Запобіжні заходи та особливі вказівкиОсобливі вказівки, що стосуються периндоприлу та амлодипіну, застосовні і до лікарського препарату Дальнєва®. Амлодипін Ефективність та безпека застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не встановлено. Серцева недостатність Лікування пацієнтів із серцевою недостатністю слід проводити з обережністю. При застосуванні амлодипіну у пацієнтів з ХСН III та IV функціонального класу за класифікацією NYHA можливий розвиток набряку легень. БМКК, включаючи амлодипін, необхідно з обережністю застосовувати у пацієнтів з ХСН у зв'язку з можливим збільшенням ризику розвитку небажаних явищ з боку серцево-судинної системи та смертності. Печінкова недостатність У пацієнтів з порушенням функції печінки Т(½) та AUCамлодипіну збільшуються. Рекомендації щодо дозування препарату не встановлені. Прийом амлодипіну необхідно почати з найнижчих доз і дотримуватися запобіжних заходів як на початку лікування, так і при збільшенні дози. Пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю підвищувати дозу слід поступово, забезпечуючи ретельний моніторинг клінічного стану. Пацієнти похилого віку У пацієнтів похилого віку збільшення дози слід проводити з обережністю (див. розділ «Спосіб застосування та дози» та «Фармакологічні властивості. Фармакокінетика»). Ниркова недостатність Пацієнти з нирковою недостатністю можуть приймати амлодипін у стандартних дозах. Зміни плазмових концентрацій амлодипіну не корелюють зі ступенем ниркової недостатності. Амлодипін не виводиться з організму за допомогою діалізу. Мітральний стеноз/аортальний стеноз/ГЗКМП Амлодипін протипоказаний пацієнтам із обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка. Синдром «скасування» Незважаючи на відсутність у БМКК синдрому «скасування», припинення лікування препаратом Дальнєва бажано проводити поступово, зменшуючи дозу препарату. Амлодипін не запобігає розвитку синдрому «скасування» при різкому припиненні прийому бета-адреноблокаторів. Периферичні набряки Незначно або помірно виражені периферичні набряки були найчастішим небажаним явищем амлодипіну у клінічних дослідженнях. Частота виникнення периферичних набряків зростає зі збільшенням дози (при застосуванні амлодипіну у дозі 2,5 мг, 5 мг та 10 мг на добу набряки виникали відповідно у 1,8 %, 3 % та 10 % пацієнтів). Слід ретельно диференціювати периферичні набряки, пов'язані із застосуванням амлодипіну, від симптомів прогресування лівшлуночкової серцевої недостатності. Інше Необхідна підтримка гігієни зубів та спостереження у стоматолога (для запобігання болючості, кровоточивості та гіперплазії ясен). Периндоприл Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) При застосуванні інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, в окремих випадках може спостерігатися розвиток ангіоневротичного набряку особи, губ, язика, голосових складок та/або гортані. Це може статися у будь-який період. При появі цих симптомів застосування препарату Дальнева® повинно бути негайно припинено, пацієнт повинен спостерігатися доти, доки ознаки набряку не зникнуть повністю. препарати. Ангіоневротичний набряк, що супроводжується набряком язика або гортані, може призвести до обструкції дихальних шляхів та летального результату.5 мл) та/або забезпечити прохідність дихальних шляхів. Пацієнт повинен перебувати під медичним наглядом до повного та стійкого зникнення симптомів. У пацієнтів, в анамнезі яких відзначався набряк Квінке, не пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ, може бути підвищений ризик його розвитку на фоні застосування препаратів цієї групи (див. розділ "Протипоказання"). У поодиноких випадках на тлі терапії інгібіторами АПФ розвивається інтестинальний ангіоневротичний набряк (ангіоневротичний набряк кишечника). При цьому у пацієнтів відзначається біль у животі як ізольований симптом або у поєднанні з нудотою та блюванням, у деяких випадках без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальній сироватковій концентрації С1-естерази. Діагноз встановлюється за допомогою комп'ютерної томографії черевної порожнини, ультразвукового дослідження або на момент хірургічного втручання. Симптоми зникають після припинення інгібіторів АПФ. Тому у пацієнтів з болем у животі, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні диференціального діагнозу необхідно враховувати можливість розвитку інтестинального ангіоневротичного набряку (див. розділ «Побічна дія»). При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад, темсиролімусом, еверолімусом, сиролімусом) або ДПП-IV (гліптинами, включаючи віллдагліптин) підвищується ризик розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад, набряк верхніх дихальних шляхів). ) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Слід виявляти обережність на початку терапії рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад, тимсиролімусом, еверолімусом, сиролімусом) або гліптинами, включаючи віллдагліптин, при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ. Анафілактоїдні реакції при проведенні процедур десенсибілізації Є окремі повідомлення про розвиток тривалих, що загрожують життю анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої терапії отрутою перетинчастокрилих комах. У цих пацієнтів анафілактоїдної реакції вдавалося уникнути шляхом тимчасової відміни інгібіторів АПФ, а при випадковому прийомі препарату анафілактоїдна реакція виникала знову. Анафілактоїдні реакції при проведенні аферезу ЛПНЩ за допомогою декстрану сульфату У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні аферезу ЛПНЩ з використанням декстрану сульфату можуть розвиватися анафілактоїдні реакції, що загрожують життю. Для запобігання анафілактоїдної реакції слід тимчасово припинити терапію інгібітором АПФ перед кожною процедурою аферезу ЛПНЩ з використанням декстрану сульфату. Нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія та анемія У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, можливі випадки розвитку нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів з нормальною функцією нирок без інших обтяжливих факторів нейтропенія розвивається рідко. Особливою обережністю периндоприл слід застосовувати у пацієнтів із системними захворюваннями сполучної тканини, на фоні прийому імунодепресантів, алопуринолу або прокаїнаміду, особливо у пацієнтів з порушеною функцією нирок. У деяких пацієнтів виникали важкі інфекції, у ряді випадків стійкі до інтенсивної антибіотикотерапії. При призначенні периндоприлу таким пацієнтам рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів у крові. Пацієнти повинні повідомляти лікаря про будь-які ознаки інфекційних захворювань (наприклад, біль у горлі, гарячка). Реноваскулярна гіпертензія У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки на фоні терапії інгібіторами АПФ зростає ризик розвитку артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Прийом діуретиків може бути додатковим фактором ризику. Погіршення функції нирок може спостерігатися вже при незначній зміні концентрації креатиніну у сироватці, навіть у пацієнтів з одностороннім стенозом ниркової артерії. Подвійна блокада РААС Є дані, що свідчать про те, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену підвищує ризик розвитку гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Одночасне застосування інгібіторів АПФ з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Якщо терапія за допомогою подвійної блокади РААС визнана абсолютно необхідною, її слід проводити лише під суворим медичним контролем та при регулярному контролі функції нирок, вмісту електролітів у плазмі крові та АТ.Протипоказане застосування інгібіторів АПФ одночасно з АРА II у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів (див. розділ "Протипоказання"). Первинний гіперальдостеронізм Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом, як правило, не сприйнятливі до гіпотензивних препаратів, дія яких ґрунтується на інгібуванні РААС. Тому прийом препарату не рекомендовано. Артеріальна гіпотензія Інгібітори АПФ можуть викликати різке зниження артеріального тиску. Симптоматична гіпотензія рідко розвивається у пацієнтів без супутніх захворювань. Ризик вираженого зниження АТ підвищений у пацієнтів зі зниженим ОЦК, що може відзначатися на фоні терапії діуретиками, при дотриманні суворої дієти без солі, гемодіалізі, діареї та блюванні, а також у пацієнтів з тяжким ступенем АГ з високою активністю реніну (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами» та «Побічна дія»). У пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії необхідно ретельно контролювати АТ, функцію нирок та вміст калію у сироватці крові під час терапії лікарським препаратом Дальнєва®. Подібний підхід застосовується і у пацієнтів зі стенокардією та цереброваскулярними захворюваннями, у яких виражена артеріальна гіпотензія може призвести до інфаркту міокарда або порушення мозкового кровообігу. У разі розвитку артеріальної гіпотензії пацієнт повинен бути переведений у положення «лежачи» на спині з піднятими ногами. При необхідності слід заповнити ОЦК за допомогою внутрішньовенного введення 0,9% натрію розчину хлориду. Минуща артеріальна гіпотензія не є перешкодою для подальшого прийому препарату. Після відновлення ОЦК та АТ лікування може бути продовжено. Мітральний стеноз/аортальний стеноз/ГЗКМП Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, повинен обережно призначатися у пацієнтів з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка (аортальний стеноз, ГОКМП), а також у пацієнтів з мітральним стенозом. Амлодипін протипоказаний пацієнтам із обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка. Порушення функції нирок Пацієнтам з нирковою недостатністю (КК менше 60 мл/хв) рекомендується індивідуальний підбір доз периндоприлу та амлодипіну (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Таким пацієнтам необхідний регулярний контроль вмісту калію та концентрації креатиніну у сироватці крові (див. розділ «Побічна дія»). У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки на фоні терапії інгібіторами АПФ можливе підвищення концентрацій сечовини та креатиніну у сироватці крові, що зазвичай відбувається при відміні терапії. Найчастіше цей ефект відзначається у пацієнтів із нирковою недостатністю. Додаткова наявність реноваскулярної гіпертензії зумовлює підвищений ризик розвитку тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності у таких пацієнтів. У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без ознак ураження судин нирок можливе підвищення концентрацій сечовини та креатиніну в сироватці крові, особливо при одночасному призначенні периндоприлу з діуретиком, зазвичай незначне та минуще. Найчастіше цей ефект відзначається у пацієнтів із попереднім порушенням функції нирок. Порушення функції печінки У поодиноких випадках на фоні прийому інгібіторів АПФ виникає холестатична жовтяниця. При прогресуванні цього синдрому розвивається фульмінантний некроз печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому незрозумілий. У разі появи жовтяниці або значного підвищення активності «печінкових» ферментів у плазмі крові на фоні прийому інгібіторів АПФ слід припинити прийом препарату (див. розділ «Побічна дія») та звернутися до лікаря. Етнічні відмінності У пацієнтів негроїдної раси частіше, ніж у інших рас, на фоні застосування інгібіторів АПФ розвивається ангіоневротичний набряк. Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, може мати менш виражену антигіпертензивну дію у пацієнтів негроїдної раси порівняно з представниками інших рас. Можливо, ця відмінність зумовлена ​​тим, що у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією частіше відзначається низька активність реніну плазми крові. Кашель На тлі терапії інгібітором АПФ може виникати сухий кашель. Кашель тривалий час зберігається на фоні прийому препаратів цієї групи і зникає після їх відміни. Це слід враховувати під час проведення диференціальної діагностики кашлю. Хірургічні втручання/загальна анестезія У пацієнтів, яким планується проведення великого оперативного втручання та/або застосування засобів для загальної анестезії, що викликають гіпотензію, застосування периндоприлу може блокувати утворення ангіотензину II на тлі компенсаторного вивільнення реніну. Лікування слід припинити за добу до хірургічного втручання. При розвитку артеріальної гіпотензії за вказаним механізмом слід підтримувати артеріальний тиск шляхом заповнення ОЦК. Гіперкаліємія Інгібітори АПФ можуть викликати гіперкаліємію, оскільки вони пригнічують вивільнення альдостерону. Цей ефект зазвичай незначний у пацієнтів із нормальною функцією нирок. Однак у пацієнтів з порушенням функції нирок та/або у пацієнтів, які одночасно приймають препарати, що містять калій (включаючи калійвмісні замінники кухонної солі), калійзберігаючі діуретики, триметоприм або ко-тримоксазол (фіксована комбінація триметоприму і сульфаметоксазолу), і особливо антагон можливий розвиток гіперкаліємії. Факторами ризику гіперкаліємії є ниркова недостатність, порушення функції нирок, вік старше 70 років, цукровий діабет, інтеркурентні стани (зокрема, дегідратація, гостра декомпенсація ХСН, метаболічний ацидоз), одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад,спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид), препаратів калію або замінників калію кухонної солі або одночасне застосування інших препаратів, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі крові (наприклад, гепарин, ко-тримоксазол). Гіперкаліємія може призвести до серйозних порушень серцевого ритму, іноді з летальним кінцем. Калійзберігаючі діуретики та АРА II слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, та регулярно контролювати вміст калію у сироватці крові та функцію нирок (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»).ко-тримоксазол). Гіперкаліємія може призвести до серйозних порушень серцевого ритму, іноді з летальним кінцем. Калійзберігаючі діуретики та АРА II слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, та регулярно контролювати вміст калію у сироватці крові та функцію нирок (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»).ко-тримоксазол). Гіперкаліємія може призвести до серйозних порушень серцевого ритму, іноді з летальним кінцем. Калійзберігаючі діуретики та АРА II слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, та регулярно контролювати вміст калію у сироватці крові та функцію нирок (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Пациенты с сахарным диабетом При назначении препарата пациентам с сахарным диабетом, получающим гипогликемические средства для приема внутрь или инсулин, в течение первого месяца терапии необходимо тщательно контролировать концентрацию глюкозы в крови (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами») Применение препарата Дальнева® у пациентов с острым инфарктом миокарда не рекомендуется в связи с недостаточным опытом клинического применения. Применения при хронических заболеваниях: Пациенты с нарушением функции почек Лекарственный препарат Дальнева® может применяться у пациентов с КК равным или более 60 мл/мин. Лекарственный препарат Дальнева® противопоказан к применению у пациентов с КК менее 60 мл/мин. Таким пациентам рекомендуется индивидуальный подбор доз периндоприла и амлодипина. Изменение концентрации амлодипина в плазме крови не коррелирует со степенью выраженности почечной недостаточности. Пациенты пожилого возраста и пациенты с нарушением функции печени Необходимо уменьшить начальную дозу препарата Дальнева® до содержащей наименьшую дозу амлодипина (т. е. до 1 таблетки амлодипин 5 мг + периндоприл 4 мг или амлодипин 5 мг + периндоприл 8 мг). Влияние на управление транспортными средствами: В связи с возможностью возникновения головокружения, сонливости и других побочных эффектов на фоне применения препарата Дальнева® необходимо соблюдать осторожность при управлении транспортными средствами и работе с другими техническими устройствами, требующими повышенной концентрации внимания и быстроты психомоторных реакций, особенно в начале лечения и при увеличении дозы.Условия отпуска из аптекПо рецептуВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкадексаметазон таблетки на 1 таблетку Діюча речовина: Дексаметазон 0,50 мг допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль прежелатинізований, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеаратОпис лікарської формиКруглі плоскі таблетки білого або майже білого кольору з фаскою.Фармакотерапевтична групаглюкокортикостероїдФармакокінетикаВсмоктування Після внутрішнього застосування дексаметазон швидко і повністю всмоктується, максимальна концентрація (С(max)) дексаметазону в плазмі крові досягається через 1-2 години. Розподіл У плазмі крові приблизно 60-70% дексаметазону пов'язують із специфічним білком-переносником – транскортином. Легко проникає через гістогематичні бар'єри (у тому числі через гематоенцефалічний та плацентарний). Метаболізм Метаболізується у печінці (в основному шляхом кон'югації з глюкуроновою та сірчаною кислотами) до неактивних метаболітів. Виведення Виводиться нирками (невелика кількість дексаметазону проникає у грудне молоко). Т(½) – 3-5 годин.ФармакодинамікаДексаметазон – синтетичний глюкокортикостероїд (ГКС), метильоване похідне фторпреднізолону, гальмує вивільнення інтерлейкіну-1 та інтерлейкіну-2, інтерферону гама з лімфоцитів та макрофагів. Чинить протизапальну, протиалергічну, десенсибілізуючу, протишокову, антитоксичну та імунодепресивну дію. Пригнічує вивільнення гіпофізом адренокортикотропного гормону (АКТГ) та бета-ліпотропіну, але не знижує вміст бета-ендорфіну. Пригнічує секрецію тиреотропного гормону (ТТГ) та фолікулостимулюючого гормону (ФСГ). Підвищує збудливість центральної нервової системи (ЦНС), знижує кількість лімфоцитів та еозинофілів, збільшує кількість еритроцитів (стимулює вироблення еритропоетинів). Взаємодіє зі специфічними цитоплазматичними рецепторами, утворює комплекс,проникає у ядро ​​клітини, стимулює синтез матричної рибонуклеїнової кислоти (мРНК), що індукує утворення білків, зокрема. ліпокортину, які опосередковують клітинні ефекти Ліпокортин пригнічує фосфоліпазу А2, пригнічує вивільнення арахідонової кислоти та пригнічує синтез ендоперекисів, простагландинів (Pg), лейкотрієнів, що сприяють процесам запалення, алергії та ін. Вплив на білковий обмін: зменшує кількість білка в плазмі крові (за рахунок глобулінів) з підвищенням коефіцієнта альбумін/глобулін, підвищує синтез альбумінів у печінці та нирках, посилює катаболізм білка у м'язовій тканині. Вплив на ліпідний обмін: підвищує синтез вищих жирних кислот та тригліцеридів (ТГ), перерозподіляє жир (накопичення жиру переважно в області плечового пояса, особи, живота), призводить до розвитку гіперхолестеринемії. Вплив на вуглеводний обмін: збільшує абсорбцію вуглеводів із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ), підвищує активність глюкозо-6-фосфатази, що призводить до підвищення надходження глюкози з печінки в кров, підвищує активність фосфоенолпіруваткарбоксилази та синтез амінотрансфеза. Вплив на водно-електролітний обмін: затримує іони натрію (Na(+)) та воду в організмі, стимулює виведення іонів калію (K(+)) (мінералокортикостероїдна (МКС) активність), знижує абсорбцію іонів кальцію (Ca(2+)) із ШКТ, «вимиває» Ca(2+) з кісток, підвищує виведення Ca(2+) нирками. Протизапальна дія пов'язана з пригніченням вивільнення еозинофілами медіаторів запалення, індукуванням утворення ліпокортину та зменшенням кількості опасистих клітин, що виробляють гіалуронову кислоту, зі зменшенням проникності капілярів, стабілізацією клітинних мембран та мембран органел (особливо лізосом). Протиалергічна дія розвивається в результаті придушення синтезу та секреції медіаторів алергії, гальмування вивільнення з сенсибілізованих опасистих клітин та базофілів гістаміну та інших біологічно активних речовин, зменшення кількості циркулюючих базофілів, придушення розвитку лімфоїдної та сполучної тканини, зниження кількості , зниження чутливості ефекторних клітин до медіаторів алергії, пригнічення антитілоутворення, зміни імунної відповіді організму При хронічній обструктивній хворобі легенів (ХОЗЛ) дія дексаметазону ґрунтується головним чином на гальмуванні запальних процесів, пригніченні розвитку або попередженні набряку слизових оболонок, гальмуванні еозинофільної інфільтрації підслизового шару епітелію бронхів, відкладенні в оболонки. Дексаметазон підвищує чутливість бета-адренорецепторів бронхів дрібного та середнього калібру до ендогенних катехоламінів та екзогенних симпатоміметиків, знижує в'язкість секрету бронхів за рахунок пригнічення або скорочення його продукції. Протишокова та антитоксична дія дексаметазону пов'язана з підвищенням артеріального тиску (АТ) (за рахунок збільшення концентрації циркулюючих катехоламінів та відновлення чутливості до них адренорецепторів, а також вазоконстрикції), зниженням проникності судинної стінки, мембранопротекторними властивостями, активацією ферментів печінки. ксенобіотиків. Імунодепресивна дія обумовлена ​​гальмуванням вивільнення цитокінів (інтерлейкіну-1, інтерлейкіну-2, інтерферону гама) з лімфоцитів та макрофагів. Пригнічує синтез та секрецію АКТГ, і вдруге – синтез ендогенних кортикостероїдів. Дексаметазон гальмує сполучнотканинні реакції в ході запального процесу і знижує можливість утворення рубцевої тканини. Особливість дії дексаметазону – значне пригнічення функції гіпофізу та практично повна відсутність МКС активності. Дози 1-1,5 мг/добу пригнічують кору надниркових залоз, біологічний період напіввиведення (T(½)) – 32-72 години (тривалість пригнічення системи «гіпоталамус-гіпофіз-кора надниркових залоз»). За силою глюкокортикостероїдної активності 0,5 мг дексаметазону відповідає приблизно 3,5 мг преднізону (або преднізолону), 15 мг гідрокортизону або 17,5 мг кортизону.Показання до застосуванняСистемні захворювання сполучної тканини (системний червоний вовчак, склеродермія, вузликовий періартеріїт, дерматоміозит, ревматоїдний артрит). Гострі та хронічні запальні захворювання суглобів: подагричний та псоріатичний артрит, остеоартроз (у тому числі посттравматичний), поліартрит, плечолопатковий періартрит, анкілозуючий спондиліт (хвороба Бехтерева), ювенільний артрит, синдром Стілла у дорослих, бурсит, бурсит, бурсит, Ревматична гарячка, гострий ревмокардит. Гострі та хронічні алергічні захворювання: алергічні реакції на лікарські засоби та харчові продукти, сироваткова хвороба, кропив'янка, алергічний риніт, ангіоневротичний набряк, лікарська екзантема, поліноз. Захворювання шкіри: пухирчатка, псоріаз, екзема, атопічний дерматит, дифузний нейродерміт, контактний дерматит (з поразкою великої поверхні шкіри), токсидермія, себорейний дерматит, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлласин Стівенса-Джонсона). Набряк головного мозку (тільки після підтвердження симптомів підвищення внутрішньочерепного тиску результатами магнітно-резонансної або комп'ютерної томографії), обумовлений пухлиною головного мозку та/або пов'язаний з хірургічним втручанням, або променевим ураженням. Алергічні захворювання очей: алергічні виразки рогівки, алергічні форми кон'юнктивіту. Запальні захворювання очей: симпатична офтальмія, важкі уповільнені передні та задні увеїти, неврит зорового нерва. Первинна або вторинна недостатність надниркових залоз (у тому числі стан після видалення надниркових залоз). Вроджена гіперплазія надниркових залоз. Захворювання нирок аутоімунного генезу (зокрема гострий гломерулонефрит), нефротичний синдром. Підгострий тиреоїдит. Захворювання органів кровотворення: агранулоцитоз, панмієлопатія, аутоімунна гемолітична анемія, гострі лімфо- та мієлоїдний лейкози, лімфогранулематоз, тромбоцитопенічна пурпура, вторинна тромбоцитопенія (доросла, еринемія) Захворювання легень: гострий альвеоліт, фіброз легень, саркоїдоз ІІ-ІІІ стадії. Бронхіальна астма (при бронхіальній астмі препарат призначається лише при тяжкому перебігу, неефективності або неможливості приймати інгаляційні кортикостероїди). Туберкульозний менінгіт, туберкульоз легень, аспіраційна пневмонія (у поєднанні зі специфічною хіміотерапією). Бериліоз, синдром Леффлера (що не піддається іншій терапії). Рак легені (у комбінації з цитостатиками). Розсіяний склероз. Захворювання шлунково-кишкового тракту: виразковий коліт, хвороба Крона, локальний ентерит. Гепатит. Профілактика реакції відторгнення трансплантату у складі комплексної терапії. Гіперкальціємія на фоні онкологічних захворювань, нудота та блювання при проведенні цитостатичної терапії. Мієломна хвороба. Проведення проби при диференціальній діагностиці гіперплазії (гіперфункції) та пухлин кори надниркових залоз.Протипоказання до застосуванняДля короткочасного застосування за «життєвими» показаннями єдиним протипоказанням є підвищена чутливість до дексаметазону або допоміжних компонентів препарату; системний мікоз; період грудного вигодовування; застосування живих та ослаблених вакцин з імуносупресивними дозами препарату. Препарат Дексаметазон – КРКА протипоказаний пацієнтам з непереносимістю лактози, дефіцитом лактази, синдромом глюкозогалактозної мальабсорбції, т.к. до складу препарату Дексаметазон – КРКА входить лактоза. Паразитарні та інфекційні захворювання вірусної, грибкової або бактеріальної природи (нині або нещодавно перенесені, включаючи недавній контакт з хворим): простий герпес, оперізуючий герпес (віремічна фаза), вітряна віспа, кір, амебіаз, стронгілоїдоз (встановлений або підозний) та латентний туберкульоз. Застосування препарату при тяжких інфекційних захворюваннях можливе лише на тлі специфічної протимікробної терапії. Пре- та поствакцинальний періоди (8 тижнів до та 2 тижні після вакцинації), лімфаденіт після щеплення туберкульозною вакциною (БЦЖ), імунодефіцитні стани (в т.ч. синдром набутого імунодефіциту (СНІД) або інфікування вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ)). Захворювання ШКТ: виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, езофагіт, гастрит, гостра або латентна пептична виразка, нещодавно створений анастомоз кишечника, виразковий коліт із загрозою перфорації або абсцедування, дивертикуліт. Захворювання серцево-судинної системи, зокрема. нещодавно перенесений інфаркт міокарда (у пацієнтів з гострим та підгострим інфарктом міокарда можливе поширення вогнища некрозу, уповільнення формування рубцевої тканини та внаслідок цього – розрив серцевого м'яза), декомпенсована хронічна серцева недостатність (ХСН), артеріальна гіпертензія, гіперліпідемія. Ендокринні захворювання: цукровий діабет (в т.ч. порушення толерантності до вуглеводів), тиреотоксикоз, гіпотиреоз, хвороба Іценко-Кушинга. Тяжка хронічна ниркова та/або печінкова недостатність, нефроуролітіаз, гіпоальбумінемія та стани, що призводять до її виникнення, системний остеопороз, міастенія gravis, гострий психоз, тяжкі афективні розлади (в тому числі і в анамнезі), ожиріння (III-IV ступеня) (за винятком форми бульбарного енцефаліту), відкритокутова та закритокутова глаукома, застосування препарату у пацієнтів похилого віку (у зв'язку з високим ризиком розвитку остеопорозу та артеріальної гіпертензії), інфекція очей, зумовлена ​​вірусом простого герпесу (ризик перфорації рогівки), вагітність. У дітей у період зростання кортикостероїдів повинні застосовуватися тільки за абсолютними показаннями і під особливо ретельним наглядом лікаря.Вагітність та лактаціяДексаметазон проникає через плаценту (може досягати високих концентрацій в організмі плода) та у грудне молоко. При вагітності, особливо в І триместрі, або у жінок, які планують вагітність, застосування препарату Дексаметазон – КРКА показано лише в тому випадку, якщо очікуваний лікувальний ефект перевищує ризик негативного впливу на організм матері чи плода. ГКС слід призначати при вагітності лише за абсолютними показаннями. При тривалій терапії під час вагітності не виключено можливості порушення росту плода. У разі застосування у III триместрі вагітності існує небезпека виникнення атрофії кори надниркових залоз у плода, що може вимагати проведення замісної терапії у новонародженого. Застосування кортикостероїдів при вагітності у тварин може викликати аномалії розвитку плода, включаючи розщеплення піднебіння, затримку внутрішньоутробного росту, вплив на ріст та розвиток головного мозку. Доказів того, що застосування кортикостероїдів призводить до збільшення частоти вроджених аномалій у людини, таких як розщеплення неба/губи, немає. Якщо необхідно проводити лікування препаратом під час грудного вигодовування, годування груддю слід припинити. У дітей у період зростання кортикостероїдів повинні застосовуватися тільки за абсолютними показаннями і під особливо ретельним наглядом лікаря.Побічна діяЧастота розвитку та вираженість побічних ефектів залежать від тривалості застосування, величини використовуваної дози та можливості дотримання циркадного ритму призначення. Зазвичай дексаметазон добре переноситься. Він має низьку МКС активність, тобто його вплив на водно-електролітний обмін невеликий. Як правило, низькі та середні дози дексаметазону не викликають затримки Na(+) та води в організмі, підвищеної екскреції K(+). Інфекційні та паразитарні захворювання: розвиток або загострення інфекцій (появі цього побічного ефекту сприяють одночасно застосовувані імунодепресанти та вакцинація), маскування інфекцій. Порушення з боку крові та лімфатичної системи: помірний лейкоцитоз, лейкоцитурія, лімфопенія, еозинопенія, поліцитемія. Порушення з боку імунної системи: генералізовані (шкірні висипання, свербіж шкіри, анафілактичний шок), місцеві алергічні реакції. Порушення з боку ендокринної системи: зниження толерантності до глюкози, «стероїдний» цукровий діабет або маніфестація латентного цукрового діабету, пригнічення функції надниркових залоз, синдром Іценко-Кушинга (місяцеподібна особа, ожиріння гіпофізарного типу, гірсутизм, підвищення артеріального тиску ), затримка статевого розвитку в дітей віком. Порушення з боку обміну речовин та харчування: гіперхолестеринемія, підвищений виведення Ca(2+), гіпокальціємія, підвищення маси тіла, негативний азотистий баланс (підвищений розпад білків), підвищене потовиділення, епідуральний ліпоматоз. Зумовлені МКС активністю – затримка рідини та Na(+) (периферичні набряки), гіпернатріємія, гіпокаліємічний синдром (гіпокаліємія, аритмія, міалгія або спазм м'язів, незвичайна слабкість та стомлюваність). Порушення психіки: нервозність чи занепокоєння, безсоння, емоційна лабільність, делірій, дезорієнтація, ейфорія, галюцинації, маніакально-депресивний психоз, депресія, параноя, схильність до суїциду. Порушення з боку нервової системи: підвищення внутрішньочерепного тиску, псевдопухлина мозочка, головний біль, судоми. Порушення з боку органу зору: нечіткість зору, задня субкапсулярна катаракта, підвищення внутрішньоочного тиску з можливим пошкодженням зорового нерва, схильність до розвитку вторинних бактеріальних, грибкових або вірусних інфекцій очей, трофічні зміни рогівки, екзофтальм, перфорація рогівки, центральна серозна хорорі. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: запаморочення, вертиго. Порушення з боку серця: аритмії, брадикардія (аж до зупинки серця), розвиток (у схильних пацієнтів) або прогрес ХСН, електрокардіографічні зміни, характерні для гіпокаліємії. У пацієнтів з гострим та підгострим інфарктом міокарда – поширення вогнища некрозу, уповільнення формування рубцевої тканини, що може призвести до розриву серцевого м'яза. Порушення з боку судин: підвищення артеріального тиску, гіперкоагуляція, тромбози та тромбоемболії, васкуліт, збільшення ламкості капілярів. Порушення з боку травної системи: нудота, блювання, біль у животі, почуття дискомфорту в епігастральній ділянці, панкреатит, «стероїдна» виразка шлунка та дванадцятипалої кишки, ерозивний езофагіт, кровотечі та перфорація стінки шлунка та кишечника, підвищення або зниження апетиту, . У поодиноких випадках – підвищення активності «печінкових» трансаміназ та лужної фосфатази у плазмі крові. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: уповільнення росту та процесів окостеніння у дітей (передчасне закриття епіфізарних зон росту), остеопороз (дуже рідко – патологічні переломи кісток, асептичний некроз головки плечової та стегнової кістки), «розрив сухожилків» міопатія, зниження м'язової маси (атрофія). Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: уповільнене загоєння ран, петехії, екхімози, витончення шкіри, атрофія шкіри та підшкірної клітковини, гіпер- або гіпопігментація, «стероїдні» вугри, стрії, схильність до розвитку піодермії та кандидозів, порушення піг або гіперпігментація), телеангіоектазії. Загальні розлади та порушення у місці введення: синдром «скасування».Взаємодія з лікарськими засобамиДексаметазон підвищує токсичність серцевих глікозидів (через гіпокаліємію, що виникає, підвищується ризик розвитку аритмій). Прискорює виведення ацетилсаліцилової кислоти, знижує її плазмову концентрацію (при відміні дексаметазону концентрація саліцилатів у плазмі збільшується і зростає ризик розвитку побічних явищ). При одночасному застосуванні з живими противірусними вакцинами та на фоні інших видів імунізації збільшує ризик активації вірусів та розвитку інфекцій. Збільшує метаболізм ізоніазиду, мексилетину (особливо у «швидких ацетиляторів»), що призводить до зниження їх плазмових концентрацій. Збільшує ризик розвитку гепатотоксичної дії парацетамолу (індукція «печінкових» ферментів та утворення токсичного метаболіту парацетамолу). Підвищує (при тривалій терапії) вміст фолієвої кислоти. Гіпокаліємія, що викликається кортикостероїдами, може збільшувати вираженість і тривалість м'язової блокади на фоні застосування міорелаксантів. У високих дозах знижує ефект соматропіну. Антациди знижують всмоктування кортикостероїдів. Дексаметазон знижує дію гіпоглікемічних лікарських засобів, посилює антикоагулянтну дію похідних кумарину. Послаблює вплив вітаміну D на всмоктування Ca(2+) у просвіті кишківника. Ергокальциферол і паратгормон перешкоджають розвитку остеопатії, що викликається кортикостероїдами. Зменшує концентрацію празиквантелу у плазмі крові. Циклоспорин (пригнічує метаболізм) та кетоконазол (знижує кліренс) збільшують токсичність. Тіазидні діуретики, інгібітори карбоангідрази, інші глюкокортикостероїди та амфотерицин В підвищують ризик розвитку гіпокаліємії, натрієвмісні лікарські засоби – набряків та підвищення артеріального тиску. Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) та етанол підвищують небезпеку розвитку виразки слизової оболонки ШКТ, кровотечі; у комбінації з НПЗЗ для лікування артриту можливе зниження дози кортикостероїдів через сумацію терапевтичного ефекту. Індометацин, витісняючи дексаметазон через альбуміни, збільшує ризик розвитку його побічних ефектів. Амфотерицин В та інгібітори карбоангідрази збільшують ризик розвитку остеопорозу. Терапевтична дія кортикостероїдів знижується під впливом фенітоїну, барбітуратів, ефедрину, теофіліну, рифампіцину та інших індукторів «печінкових» мікросомальних ферментів (збільшення швидкості метаболізму). Мітотан та інші інгібітори функції кори надниркових залоз можуть обумовлювати необхідність підвищення дози кортикостероїдів. Кліренс кортикостероїдів підвищується на тлі гормонів щитовидної залози. Імунодепресанти підвищують ризик розвитку інфекцій та лімфоми або інших лімфопроліферативних порушень, пов'язаних із вірусом Епштейна-Барр. Естрогени (включаючи пероральні естрогеновмісні контрацептиви) знижують кліренс кортикостероїдів, подовжують Т(½) та їх терапевтичні та токсичні ефекти. Появі гірсутизму та вугрів сприяє одночасне застосування інших гормональних стероїдних лікарських засобів – андрогенів, естрогенів, анаболічних стероїдів, пероральних контрацептивів. Трициклічні антидепресанти можуть посилювати вираженість депресії, спричиненої прийомом дексаметазону (не показані для лікування побічних ефектів). Ризик розвитку катаракти підвищується при застосуванні на тлі інших кортикостероїдів, антипсихотичних лікарських засобів (нейролептиків), карбутаміду та азатіоприну. Одночасне застосування з м-холіноблокаторами (включаючи антигістамінні лікарські засоби, трициклічні антидепресанти), нітратами сприяє розвитку підвищення внутрішньоочного тиску. При одночасному застосуванні з фторхінолонами підвищується ризик виникнення тендопатії (переважно ахіллового сухожилля) у пацієнтів похилого віку та у пацієнтів із захворюваннями сухожиль. Протималярійні засоби (хлорохін, гідроксихлорохін, мефлохін) у поєднанні з дексаметазоном можуть підвищувати ризик розвитку міопатії, кардіоміопатії. Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) при одночасному застосуванні з дексаметазоном можуть змінювати склад периферичної крові. Одночасне застосування інгібіторів ізоферменту СYР3А, включаючи препарати, що містять кобіцистат, може призвести до збільшення ризику системних побічних ефектів. Слід уникати одночасного застосування за винятком випадків, коли користь застосування перевищує ризик розвитку системних побічних ефектів кортикостероїдів, у цьому випадку пацієнти повинні перебувати під наглядом на предмет розвитку системних побічних ефектів кортикостероїдів.Спосіб застосування та дозиВсередину, в дозах, що індивідуально підбираються, величина яких визначається видом захворювання, ступенем його активності і характером відповіді пацієнта. Середня добова доза – 0,75-9 мг. У тяжких випадках можуть застосовуватись і великі дози, розділені на 3-4 прийоми. Максимальна добова доза зазвичай становить 15 мг. Після досягнення терапевтичного ефекту дозу поступово зменшують (зазвичай на 0,5 мг на 3 дні) до підтримуючої – 2-4,5 мг на добу. Мінімально ефективна доза – 0,5-1 мг на добу. Дітям (залежно від віку) призначають 83,3-333,3 мкг/кг або 2,5-10 мг/м(2)/добу на 3-4 прийоми. Тривалість застосування дексаметазону залежить від характеру патологічного процесу та ефективності лікування та становить від кількох днів до кількох місяців і більше. Лікування припиняють поступово (наприкінці призначають кілька ін'єкцій кортикотропіну). При бронхіальній астмі, ревматоїдному артриті, виразковому коліті – 1,5-3 мг на добу; при системному червоному вовчаку – 2-4,5 мг/добу; при онкогематологічних захворюваннях – 75-10 мг. Для лікування гострих алергічних захворювань доцільно комбінувати парентеральне та пероральне введення: 1-й день – парентерально 4-8 мг; 2-й день – внутрішньо 4 мг 3 рази на добу; 3-й, 4-й день – внутрішньо 4 мг 2 рази на день; 5-й, 6-й день – внутрішньо 4 мг/добу; 7-й день – відміна препарату. Проба з дексаметазоном (проба Ліддла) проводиться у вигляді малого та великого тестів. При малому тесті дексаметазон дають пацієнту по 0,5 мг кожні 6 годин протягом доби (тобто о 8 годині ранку, о 14 годині, о 20 годині та о 2 годині ночі). Сечу для визначення 17-оксикортикостероїдів (17-ОКС) або вільного кортизолу збирають з 8 години ранку до 8 години ранку 2 дні до призначення дексаметазону і також 2 дні в ті ж часові проміжки після прийому зазначених доз дексаметазону. Ці дози дексаметазону пригнічують утворення кортикостероїдів у майже практично здорових осіб. Через 6 годин після останньої дози дексаметазону вміст кортизолу у плазмі нижче 135-138 нмоль/л (менше 4,5-5 мкг/100 мл). Зниження виведення 17-ОКС нижче 3 мг/добу, а вільного кортизолу нижче 54-55 нмоль/добу (нижче 19-20 мкг/добу) виключає гіперфункцію кори надниркових залоз. В осіб,які страждають на хворобу або синдром Іценка-Кушинга, при проведенні малого тесту зміни секреції кортикостероїдів не відзначається. При проведенні великого тесту дексаметазон призначають по 2 мг кожних 6 годин протягом 2 діб (тобто 8 мг дексаметазону на добу). Також проводять збирання сечі для визначення 17-ОКС або вільного кортизолу (при необхідності визначають вільний кортизол у плазмі). При хворобі Іценко-Кушинга відзначається зниження виведення 17-ОКС або вільного кортизолу на 50 % і більше, у той час як при пухлинах надниркових залоз або адренокортикотропно-ектопованому (або кортиколіберін-ектопованому) синдромі виведення кортикостероїдів не змінюється. У деяких пацієнтів з адренокортикотропно-ектопованим синдромом зниження виведення кортикостероїдів не виявляється навіть після прийому дексаметазону у дозі 32 мг на добу.ПередозуванняМожливе посилення дозозалежних побічних явищ, крім алергічних реакцій. Необхідно зменшити дозу дексаметазону. Лікування: симптоматичне.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПризначаючи дексаметазон при інтеркурентних інфекціях, септичних станах і туберкульозі, необхідно одночасно проводити специфічну антибактеріальну терапію (при застосуванні препарату у пацієнтів з латентним туберкульозом, лімфаденітом після вакцинації БЦЖ, поліомієлітом, з гострими та хронічними інфекціями. хворобою шлунка та/або кишечника, остеопорозом). При щоденному застосуванні до 5-го місяця лікування розвивається атрофія кори надниркових залоз. Може маскувати деякі симптоми інфекцій, під час лікування марно проводити імунізацію. При раптовій відміні кортикостероїдів, особливо у разі попереднього застосування високих доз, розвивається синдром «скасування» кортикостероїдів (не обумовлений гіпокортицизмом): зниження апетиту, нудота, загальмованість, генералізовані м'язово-скелетні болі, астенія, а також можливе виникнення і гострої надниркової недостатності ( АТ, аритмія, підвищене потовиділення, слабкість, олігоанурія, блювання, біль у животі, пронос, галюцинації, непритомність, кома). Після відміни протягом кількох місяців зберігається відносна недостатність кори надниркових залоз. У разі виникнення в цей період стресових ситуацій тимчасово (за показаннями) призначають глюкокортикостероїди, якщо необхідно, то в поєднанні з мінералокортикостероїдами. Дозу дексаметазону слід тимчасово збільшувати при стресових ситуаціях під час терапії (оперативне втручання, травма). Тимчасове підвищення дози препарату при стресових ситуаціях потрібне як до, так і після стресу. У дітей під час тривалого лікування необхідне ретельне спостереження за динамікою зростання та розвитку. Дітям, які в період лікування перебували в контакті з хворими на кір або вітряною віспою, профілактично призначають специфічні імуноглобуліни. Під час лікування дексаметазоном (особливо тривалого) необхідне спостереження окуліста, контроль артеріального тиску та водно-електролітного балансу, а також картини периферичної крові та концентрації глюкози в крові. З метою зменшення побічних явищ можна призначати анаболічні стероїди, антациди, а також збільшити надходження K(+) в організм (прийом їжі, багатої калієм та кальцієм, або прийом препаратів калію, кальцію, та вітаміну D). Їжа має бути багатою білками, вітамінами, з вмістом невеликої кількості жирів, вуглеводів та солі. У дітей у період зростання кортикостероїдів повинні застосовуватися тільки за абсолютними показаннями і під особливо ретельним наглядом лікаря. При застосуванні дексаметазону існує ризик розвитку тяжких анафілактичних реакцій, брадикардії. На тлі терапії дексаметазоном підвищується ризик активації стронгілоїдозу. Під час терапії дексаметазоном необхідний ретельний контроль за станом пацієнтів із ХСН, неконтрольованою артеріальною гіпертензією, травмами та виразковими ураженнями рогівки, глаукомою. Можливе погіршення перебігу міастенії. На фоні застосування глюкокортикостероїдів можлива зміна рухливості сперматозоїдів. Прийом дексаметазону може маскувати симптоми подразнення очеревини у пацієнтів з перфорацією стінки шлунка або кишечника. Дія дексаметазону посилюється у пацієнтів із цирозом печінки. Необхідно враховувати, що у пацієнтів із гіпотиреозом кліренс дексаметазону знижується, а у пацієнтів із тиреотоксикозом – підвищується. У пацієнтів з цукровим діабетом слід контролювати концентрацію глюкози в крові та за необхідності коригувати дози гіпоглікемічних препаратів. Можлива поява порушення зору при системному та місцевому застосуванні кортикостероїдів. При появі нечіткості або інших порушень зору слід розглянути можливість консультації лікаря-офтальмолога, щоб унеможливити такі причини, як катаракта, глаукома або рідкісні захворювання очей, наприклад, центральна серозна хоріоретинопатія, про які повідомлялося після системного та місцевого застосування кортикостероїдів. При постреєстраційному спостереженні повідомлялося про синдром лізису пухлини (СЛО) у пацієнтів з онкогематологічними захворюваннями після застосування дексаметазону в монотерапії або комбінації з хіміотерапевтичними засобами. У пацієнтів з високим ризиком СЛО (пацієнти з високою проліферативною активністю пухлинних клітин, високим пухлинним навантаженням та високою чутливістю до цитотоксичних засобів) необхідний ретельний контроль та дотримання відповідних запобіжних заходів. Недоношені діти Наявні дані свідчать про віддалені неврологічні небажані явища після початку терапії (< 96 годин) стартовими дозами дексаметазону 0,25 мг/кг 2 рази на добу у недоношених дітей із хронічними захворюваннями легень. Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин Препарат Дексаметазон – КРКА містить лактозу, тому протипоказаний пацієнтам з непереносимістю лактози, дефіцитом лактази, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції. Застосування при хронічних захворюваннях: Препарат Дексаметазон – КРКА протипоказаний пацієнтам з непереносимістю лактози, дефіцитом лактази та синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції, тому що до складу препарату Дексаметазон – КРКА входить лактоза. Застосовувати з обережністю при тяжкій хронічній нирковій та/або печінковій недостатності, нефроуролітіаз, гіпоальбумінемію, ожиріння (III-IV ступеня), пацієнтам похилого віку (у зв'язку з високим ризиком розвитку остеопорозу та артеріальної гіпертензії). Вплив на керування транспортними засобами: Враховуючи можливі побічні ефекти в період терапії препаратом Дексаметазон - КРКА, необхідно дотримуватись обережності при керуванні транспортними засобами та роботі з механізмами, зайнятті іншими видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин – 1 мл: дексаметазону фосфат 4 мг. 1 мл - ампули темного скла (5) - упаковки коміркові контурні (5) - пачки картонні. 1 мл - ампули темного скла (5) - упаковки (5) коміркові контурні - пачки картонні.Фармакотерапевтична групаГКС. Пригнічує функції лейкоцитів та тканинних макрофагів. Обмежує міграцію лейкоцитів у область запалення. Порушує здатність макрофагів до фагоцитозу, а також до утворення інтерлейкіну-1. Сприяє стабілізації лізосомальних мембран, знижуючи цим концентрацію протеолітичних ферментів у сфері запалення. Зменшує проникність капілярів, зумовлену вивільненням гістаміну. Пригнічує активність фібробластів та утворення колагену. Інгібує активність фосфоліпази А2, що призводить до придушення синтезу простагландинів та лейкотрієнів. Пригнічує вивільнення ЦОГ (головним чином ЦОГ-2), що також сприяє зменшенню вироблення простагландинів. Зменшує кількість циркулюючих лімфоцитів (T- та B-клітин), моноцитів, еозинофілів та базофілів внаслідок їх переміщення з судинного русла в лімфоїдну тканину; пригнічує утворення антитіл. Дексаметазон пригнічує вивільнення гіпофізом АКТГ та β-ліпотропіну, але не знижує рівень циркулюючого β-ендорфіну. Пригнічує секрецію ТТГ та ФСГ. При безпосередньої аплікації на судини має вазоконстрикторний ефект. Дексаметазон має виражену дозозалежну дію на метаболізм вуглеводів, білків і жирів. Стимулює глюконеогенез, сприяє захопленню амінокислот печінкою та нирками, підвищує активність ферментів глюконеогенезу. У печінці дексаметазон посилює депонування глікогену, стимулюючи активність глікогенсинтетази та синтез глюкози із продуктів білкового обміну. Підвищення вмісту глюкози у крові активізує виділення інсуліну. Дексаметазон пригнічує захоплення глюкози жировими клітинами, що призводить до активації ліполізу. Однак унаслідок збільшення секреції інсуліну відбувається стимуляція ліпогенезу, що призводить до накопичення жиру. Має катаболічну дію в лімфоїдній та сполучній тканинах, м'язах, жировій тканині, шкірі, кістковій тканині. Остеопороз та синдром Іценко-Кушинга є головними факторами, що обмежують тривалу терапію кортикостероїдами. Внаслідок катаболічної дії можливе пригнічення зростання у дітей. У високих дозах дексаметазон може підвищувати збудливість тканин мозку та сприяє зниженню порога судомної готовності. Стимулює надмірну продукцію хлористоводневої кислоти та пепсину в шлунку, що сприяє розвитку пептичної виразки. При системному застосуванні терапевтична активність дексаметазону обумовлена ​​протизапальною, протиалергічною, імунодепресивною та антипроліферативною дією. При зовнішньому та місцевому застосуванні терапевтична активність дексаметазону обумовлена ​​протизапальною, протиалергічною та антиексудативною (завдяки вазоконстрикторному ефекту) дією. За протизапальною активністю перевищує гідрокортизон у 30 разів, не має мінералокортикоїдної активності.ФармакокінетикаЗв'язування з білками плазми – 60-70%. Проникає крізь гістогематичні бар'єри. У невеликій кількості виділяється із грудним молоком. Метаболізується у печінці. T1/2 становить 2-3 год. Виводиться нирками. При місцевому застосуванні в офтальмології всмоктується через рогівку з інтактним епітелієм на вологу передньої камери ока. При запаленні тканин ока або пошкодженні слизової оболонки та рогівки швидкість всмоктування дексаметазону достовірно збільшується.Клінічна фармакологіяГКС для ін'єкцій.Показання до застосуванняДля прийому внутрішньо: хвороба Аддісона-Бірмера; гострий та підгострий тиреоїдит, гіпотиреоз, прогресуюча офтальмопатія, пов'язана з тиреотоксикозом; бронхіальна астма; ревматоїдний артрит у фазі загострення; НЯК; захворювання сполучної тканини; аутоімунні гемолітичні анемії, тромбоцитопенія, аплазія та гіпоплазія кровотворення, агранулоцитоз, сироваткова хвороба; гостра еритродермія, пемфігус (звичайний), гостра екзема (на початку лікування); злоякісні пухлини (як паліативна терапія); уроджений адреногенітальний синдром; набряк головного мозку (зазвичай після попереднього парентерального застосування кортикостероїдів). Для парентерального введення: шок різного генезу; набряк головного мозку (при пухлини головного мозку, черепно-мозковій травмі, нейрохірургічному втручанні, крововиливі в мозок, енцефаліті, менінгіті, променевому ураженні); астматичний статус; тяжкі алергічні реакції (набряк Квінке, бронхоспазм, дерматоз, гостра анафілактична реакція на лікарські препарати, переливання сироватки, пірогенні реакції); гострі гемолітичні анемії, тромбоцитопенія, гостра лімфобластна лейкемія, агранулоцитоз; тяжкі інфекційні захворювання (у поєднанні з антибіотиками); гостра недостатність кори надниркових залоз; гострий круп; захворювання суглобів (плечолопатковий періартрит, епікондиліт, стилоїдит, бурсит, тендовагініт, компресійна невропатія, остеохондроз, артрити різної етіології, остеоартроз). Для застосування в офтальмологічній практиці: негнійний та алергічний кон'юнктивіт, кератит, кератокон'юнктивіт без пошкодження епітелію, ірит, іридоцикліт, блефарокон'юнктивіт, блефарит, епісклерит, склерит, запальний процес після травм ока та оперативних втручань. Для місцевого застосування в ЛОР-практиці (склад комбінованих препаратів): зовнішній отит без пошкодження барабанної перетинки, інфікована екзема зовнішнього слухового проходу; запальні та інфекційні захворювання носової порожнини, глотки, придаткових пазух носа.Протипоказання до застосуванняДля короткочасного застосування за життєвими показаннями – підвищена чутливість до дексаметазону. Для внутрішньосуглобового введення та введення безпосередньо в осередок ураження: попередня артропластика, патологічна кровоточивість (ендогенна або викликана застосуванням антикоагулянтів), внутрішньосуглобовий перелом кістки, інфекційний (септичний) запальний процес у суглобі та періартикулярні інфекції (в т.ч. в анамнез) загальне інфекційне захворювання, виражений навколосуглобовий остеопороз, відсутність ознак запалення в суглобі ("сухий" суглоб, наприклад, при остеоартрозі без синовіту), виражена кісткова деструкція та деформація суглоба (різке звуження суглобової щілини, анкілоз), нестабільність суглоба як результат формують суглоб епіфізів кісток. Для зовнішнього застосування: бактеріальні, вірусні, грибкові шкірні захворювання, туберкульоз шкіри, шкірні прояви сифілісу, пухлини шкіри, поствакцинальний період, порушення цілісності шкірних покровів (виразки, рани), дитячий вік (до 2 років, при свербіння в області ануса – до 12 років), розацеа, вульгарні вугри, періоральний дерматит. Для застосування в офтальмології: бактеріальні, вірусні, грибкові захворювання очей, туберкульозне ураження очей, порушення цілісності очного епітелію, гостра форма гнійної очної інфекції за відсутності специфічної терапії, захворювання рогівки, що поєднуються з дефектами епітелію, трахому, глаукоми.Вагітність та лактаціяПри вагітності (особливо у І триместрі), а також у період лактації дексаметазон застосовують з урахуванням очікуваного лікувального ефекту та негативного впливу на плід. При тривалій терапії при вагітності не виключено можливості порушень росту плода. У разі застосування наприкінці вагітності існує небезпека виникнення атрофії кори надниркових залоз у плода, що може вимагати проведення замісної терапії у новонародженого. Застосування у дітей Протипоказання для зовнішнього застосування: дитячий вік до 2 років, при свербіння в області ануса – до 12 років.Побічна діяЗ боку ендокринної системи: зниження толерантності до глюкози, стероїдний цукровий діабет або маніфестація латентного цукрового діабету, пригнічення функції надниркових залоз, синдром Іценко-Кушинга (в т.ч. луноподібна особа, ожиріння гіпофізарного типу, гірсутизм, підвищення АД , стрії), затримка статевого розвитку у дітей З боку обміну речовин: підвищене виведення іонів кальцію, гіпокальціємія, підвищення маси тіла, негативний баланс азоту (підвищений розпад білків), підвищене потовиділення, гіпернатріємія, гіпокаліємія. З боку ЦНС: делірій, дезорієнтація, ейфорія, галюцинації, маніакально-депресивний психоз, депресія, параноя, підвищення внутрішньочерепного тиску, нервозність або занепокоєння, безсоння, запаморочення, вертиго, псевдопухлина мозочка, головний біль, судоми. З боку серцево-судинної системи: аритмії, брадикардія (аж до зупинки серця); розвиток (у схильних пацієнтів) або посилення вираженості хронічної серцевої недостатності, зміни на ЕКГ, характерні для гіпокаліємії, підвищення артеріального тиску, гіперкоагуляція, тромбози. У хворих з гострим та підгострим інфарктом міокарда – поширення вогнища некрозу, уповільнення формування рубцевої тканини, що може призвести до розриву серцевого м'яза; при інтракраніальному введенні – носова кровотеча. З боку травної системи: нудота, блювання, панкреатит, стероїдна виразка шлунка та дванадцятипалої кишки, ерозивний езофагіт, кровотечі та перфорація ШКТ, підвищення або зниження апетиту, метеоризм, гикавка; рідко – підвищення активності печінкових трансаміназ та ЛФ. З боку органів чуття: задня субкапсулярна катаракта, підвищення внутрішньоочного тиску з можливим ушкодженням зорового нерва, схильність до розвитку вторинних бактеріальних, грибкових чи вірусних інфекцій очей, трофічні зміни рогівки, екзофтальм. З боку кістково-м'язової системи: уповільнення росту та процесів окостеніння у дітей (передчасне закриття епіфізарних зон росту), остеопороз (дуже рідко – патологічні переломи кісток, асептичний некроз головки плечової та стегнової кістки), розрив сухожиль м'язів, стероїдна міопати (Атрофія). Дерматологічні реакції: уповільнене загоєння ран, петехії, екхімози, витончення шкіри, гіпер- або гіпопігментація, стероїдні вугри, стрії, схильність до розвитку піодермії та кандидозів. Алергічні реакції: генералізовані (в т.ч. висипання на шкірі, свербіж шкіри, анафілактичний шок) і при місцевому застосуванні. Ефекти, пов'язані з імунодепресивною дією: розвиток або загострення інфекцій (появі цього побічного ефекту сприяють спільно застосовувані імунодепресанти та вакцинація). Місцеві реакції: при парентеральному введенні – некроз тканин. При зовнішньому застосуванні: рідко – свербіж, гіперемія, печіння, сухість, фолікуліт, вугровий висип, гіпопігментація, періоральний дерматит, алергічний дерматит, мацерація шкіри, вторинна інфекція, атрофія шкіри, стрії, пітниця. При тривалому застосуванні або нанесенні на великі ділянки шкіри можливий розвиток системних побічних ефектів, характерних для кортикостероїдів.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з антипсихотичними засобами, букарбаном, азатіоприном виникає ризик розвитку катаракти; із засобами, що надають антихолінергічну дію – ризик розвитку глаукоми. При одночасному застосуванні з дексаметазоном знижується ефективність інсуліну та пероральних гіпоглікемічних препаратів. При одночасному застосуванні з гормональними контрацептивами, андрогенами, естрогенами, анаболическими стероїдами можливі гірсутизм, вугровий висип. При одночасному застосуванні з діуретиками можливе посилення виведення калію; з НПЗЗ (в т.ч. з ацетилсаліцилової кислотою) - підвищується частота виникнення ерозивно-виразкових уражень та кровотеч із ШКТ. При одночасному застосуванні з пероральними антикоагулянтами можливе ослаблення антикоагулянтного ефекту. При одночасному застосуванні із серцевими глікозидами можливе погіршення переносимості серцевих глікозидів через дефіцит калію. При одночасному застосуванні з аміноглутетимідом можливе зменшення або пригнічення ефектів дексаметазону; з карбамазепіном – можливе зменшення дії дексаметазону; з ефедрином – підвищення виведення дексаметазону з організму; з іматинібом - можливе зменшення концентрації іматинібу в плазмі крові внаслідок індукції його метаболізму та підвищення виведення з організму. При одночасному застосуванні з ітраконазолом посилюються ефекти дексаметазону; з метотрексатом – можливе посилення гепатотоксичності; з празиквантелом - можливе зменшення концентрації празіквантелу у крові. При одночасному застосуванні з рифампіцином, фенітоїном, барбітуратами можливе ослаблення ефектів дексаметазону через підвищення його виведення з організму.Спосіб застосування та дозиІндивідуальний. При тяжких захворюваннях на початку лікування призначають до 10-15 мг на добу, підтримуюча доза може становити 2-4.5 мг і більше на добу. Добову дозу ділять на 2-3 прийоми. У невеликих дозах приймають 1 раз на добу вранці. При парентеральному застосуванні вводять внутрішньовенно повільно струминно або краплинно (при гострих та невідкладних станах); в/м; можливе також періартикулярне та внутрішньосуглобове введення. Протягом доби можна вводити від 4 мг до 20 мг дексаметазону 3-4 рази. Тривалість парентерального застосування зазвичай становить 3-4 дні, потім переходять на підтримуючу терапію пероральною формою. У гострому періоді при різних захворюваннях та на початку лікування дексаметазон застосовують у більш високих дозах. При досягненні ефекту дозу знижують з інтервалом у кілька днів до досягнення підтримуючої дози або припинення лікування. При застосуванні в офтальмології при гострих станах закопують кон'юнктивальний мішок по 1-2 кап. кожні 1-2 години, потім, при зменшенні запалення, через кожні 4-6 годин. Тривалість лікування від 1-2 днів до декількох тижнів залежно від клінічного перебігу захворювання. У ЛОР-практиці місцево застосовують відповідно до рекомендованого режиму дозування використовуваного препарату.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю слід застосовувати при паразитарних та інфекційних захворюваннях вірусної, грибкової або бактеріальної природи (нині або нещодавно перенесені, включаючи недавній контакт з хворим) - простий герпес, оперізуючий герпес (віремічна фаза), вітряна віспа, кір, амебіоз, стронг або підозрюваний), системний мікоз; активний та латентний туберкульоз. Застосування при тяжких інфекційних захворюваннях припустимо лише тлі специфічної терапії. З обережністю слід застосовувати протягом 8 тижнів до 2 тижнів після вакцинації, при лімфаденіті після щеплення БЦЖ, при імунодефіцитних станах (в т.ч. СНІД або ВІЛ-інфекція). З обережністю слід застосовувати при захворюваннях ШКТ: виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки, езофагіті, гастриті, гострій або латентній пептичній виразці, нещодавно створеному анастомозі кишечнику, неспецифічному виразковому коліті з загрозою перфорації або абсцедування, дивертикул. З обережністю слід застосовувати при захворюваннях серцево-судинної системи, у т.ч. після нещодавно перенесеного інфаркту міокарда (у хворих з гострим та підгострим інфарктом міокарда можливе поширення вогнища некрозу, уповільнення формування рубцевої тканини і внаслідок цього розрив серцевого м'яза), при декомпенсованій хронічній серцевій недостатності, артеріальній гіпертензії, гіперліпідемії), при ендокринних захворюваннях. у тому числі порушенні толерантності до вуглеводів), тиреотоксикозі, гіпотиреозі, хворобі Іценко-Кушинга, при тяжкій хронічній нирковій та/або печінковій недостатності, нефроуролітіазі, при гіпоальбумінемії та станах, що привертають до її виникнення, при системному , ожирінні (III-IV ступеня), при поліомієліті (за винятком форми бульбарного енцефаліту),відкрито- та закритокутової глаукоми. При необхідності внутрішньосуглобового введення з обережністю слід застосовувати у пацієнтів із загальним тяжким станом, неефективності (або короткочасності) дії 2 попередніх введень (з урахуванням індивідуальних властивостей ГКС, що застосовувалися). До початку та під час проведення терапії кортикостероїдами необхідно контролювати загальний аналіз крові, рівень глікемії та вміст електролітів у плазмі. При інтеркурентних інфекціях, септичних станах та туберкульозі необхідно одночасне проведення антибіотикотерапії. Викликана дексаметазоном відносна недостатність надниркових залоз може зберігатися протягом декількох місяців після його відміни. Враховуючи це, при стресових ситуаціях, що виникають у зазначений період, гормональну терапію відновлюють з одночасним призначенням солей та/або мінералокортикоїдів. При застосуванні дексаметазону у пацієнтів із герпесом рогівки слід мати на увазі можливість її перфорації. У ході лікування необхідно контролювати внутрішньоочний тиск та стан рогівки. При раптовій відміні дексаметазону, особливо у разі попереднього застосування у високих дозах, виникає так званий синдром відміни (не обумовлений гіпокортицизмом), що виявляється анорексією, нудотою, загальмованістю, генералізованими м'язово-скелетними болями, загальною слабкістю. Після відміни дексаметазону протягом декількох місяців може зберігатись відносна недостатність кори надниркових залоз. Якщо в цей період виникають стресові ситуації, призначають (за показаннями) на час кортикостероїдів, при необхідності у поєднанні з мінералокортикоїдами. У період лікування потрібен контроль артеріального тиску, водно-електролітного балансу, картини периферичної крові та рівня глікемії, а також спостереження окуліста. У дітей під час тривалого лікування необхідне ретельне спостереження за динамікою зростання та розвитку. Дітям, які в період лікування перебували в контакті з хворими на кір або вітряною віспою, профілактично призначають специфічні імуноглобуліни.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Активна речовина Флуконазол 150мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, кремнію діоксид колоїдний безводний, лаурилсульфат натрію, магнію стеарат.ХарактеристикаПротигрибковий засіб, похідний тріазол. Є селективним інгібітором синтезу стеролів у клітині грибів. Флуконазол має високу специфічність щодо грибкових ферментів, залежних від цитохрому P450. При прийомі внутрішньо та при внутрішньовенному введенні флуконазол проявляв активність на різних моделях грибкових інфекцій у тварин. Флуконазол активний при опортуністичних мікозах, у т.ч. викликаних Candida spp., включаючи генералізований кандидоз у тварин зі зниженим імунітетом; Cryptococcus neoformans, включаючи внутрішньочерепні інфекції; Microsporum spp. та Trychoptyton spp. Активний на моделях ендемічних мікозів у тварин, включаючи інфекції, спричинені Blastomyces dermatitidis, Coccidioides immitis, включаючи внутрішньочерепні інфекції, та Histoplasma capsulatum у тварин із нормальним та зі зниженим імунітетом.Показання до застосуванняКриптококоз, включаючи криптококовий менінгіт та інфекції іншої локалізації (наприклад, легенів, шкіри), в т.ч. у хворих з нормальною імунною відповіддю та у хворих на СНІД, реципієнтів пересаджених органів та хворих з іншими формами імунодефіциту; підтримуюча терапія з метою профілактики рецидивів криптококкозу у хворих на СНІД. Генералізований кандидоз, включаючи кандидемію, дисемінований кандидоз та інші форми інвазивної кандидозної інфекції, такі як інфекції очеревини, ендокарда, очей, дихальних та сечових шляхів, у т.ч. у хворих зі злоякісними пухлинами, які перебувають у ВІТ та отримують цитотоксичні або імуносупресивні засоби, а також у хворих з іншими факторами, що спричиняють розвиток кандидозу. Кандидоз слизових оболонок, включаючи слизові оболонки порожнини рота та глотки, стравоходу, неінвазивні бронхолегеневі інфекції, кандидурія, шкірно-слизовий та хронічний атрофічний кандидоз порожнини рота (пов'язаний із носінням зубних протезів), у т.ч. у хворих з нормальною та пригніченою імунною функцією; профілактика рецидиву орофарингеального кандидозу у хворих на СНІД. генітальний кандидоз; гострий або рецидивний вагінальний кандидоз; профілактика з метою зменшення частоти рецидивів вагінального кандидозу (3 та більше епізодів на рік); кандидозний баланіт. Мікози шкіри, включаючи мікози стоп, тіла, пахвинної області, високій лишай, оніхомікози та шкірні кандидозні інфекції. Глибокі ендемічні мікози у хворих з нормальним імунітетом, кокцидіоідомікоз, паракокцидіоідомікоз, споротрихоз та гістоплазмоз. Профілактика грибкових інфекцій у хворих із злоякісними пухлинами, схильними до розвитку таких інфекцій внаслідок цитотоксичної хіміотерапії або променевої терапії.Протипоказання до застосуванняОдночасне застосування терфенадину під час багаторазового застосування флуконазолу у дозі 400 мг на добу та більше; одночасне застосування цизаприду; підвищена чутливість до флуконазолу; підвищена чутливість до похідних азолу зі схожою з флуконазолом структурою.Спосіб застосування та дозиСпосіб застосування та режим дозування конкретного препарату залежать від форми випуску та інших факторів. Оптимальний режим дозування визначає лікар. Слід суворо дотримуватися відповідності лікарської форми конкретного препарату, що використовується, показанням до застосування і режиму дозування. Призначений для вживання. Для дорослих, залежно від показань, схеми лікування та клінічної ситуації, добова доза становить 50-400 мг, кратність застосування – 1 раз на добу. Для дітей доза становить 3-12 мг/кг/добу, кратність застосування – 1 раз на добу. У пацієнтів із порушенням функції нирок дозу флуконазолу зменшують залежно від КК. Тривалість лікування залежить від клінічного та мікологічного ефекту.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Дозування: 100 мг Фасування: N10 Форма випуску: капс. Упакування: упак. Виробник: КРКА д.

Дозування: 200 мг Фасування: N10 Форма випуску: капс. Упакування: упак. Виробник: КРКА д.

Дозування: 200 мг Фасування: N30 Форма випуску: капс. Упакування: упак. Виробник: КРКА д.

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептом. . .

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Біологічно активні компоненти: аскорбінова кислота (вітамін С) 60 мг, тіамін (вітамін B1) 1,5 мг, рибофлавін (вітамін B2) 1,7 мг, ніацин (вітамін B3) 20 мг, пантотенова кислота (вітамін B5) 6,4 мг, піридоксин (вітамін B6) 2 мг, кобаламін (вітамін B12) 6 мкг, ретинол (вітамін А) 1000 мкг, кальциферол (вітамін D) 5 мкг, α-токоферол (вітамін Е) 30 мг, біотин (вітамін Н) 30 мкг, фолієва кислота (вітамін B9) 200 мкг, залізо 10 мг, йод 150 мкг, магній 100 мг, марганець 3,5 мг, мідь 2 мг, цинк 15 мг. Склад: вітаміни – Е, В12, D3, фолієва кислота, пантотенат кальцію, В1, В6, нікотинамід, А, В2, С, біотин; Мінеральні речовини - цинк, залізо, мідь, йод, марганець, магній, мкц, целактоза, лактоза моногідрат, целюлоза, кальцію карбонат, полівінілполіпірралідон, магнію стеарату, стеаринова кислота, гідроксипропілметилцелюлоза, полідекстронді, , титану діоксид. 60 шт. - флакони полімерні (1) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, вкриті оболонкою, вагою 1030 мг.Фармакотерапевтична групаЗбалансований комплекс Дуовіт для чоловіків містить вітаміни та мінерали, що сприяють захисту клітин організму від шкідливого впливу зовнішнього середовища та сприяють зниженню ризику серцево-судинних захворювань. Фармакологічна дія - що заповнює дефіцит вітамінів та мінеральних речовин. Не містить глютен. Не містить цукру. Біологічно активна добавка до їжі. Чи не є лікарським засобом.Клінічна фармакологіяПолівітаміни.Показання до застосуванняБіологічно активна добавка до їжі для чоловіків. Додаткове джерело вітамінів та мінеральних речовин.Протипоказання до застосуванняІндивідуальна нестерпність компонентів БАД.Спосіб застосування та дозиДорослим: 1 таблетка на день під час їжі з їжею. Тривалість прийому – 1 місяць.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред застосуванням рекомендується проконсультуватися з лікарем.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаАскорбінова кислота – 50мг; Тіамін – 1,4мг; Рибофлавін – 2,0мг; Ніацин – 18мг; Пантотенова кислота – 5,0мг; Піридоксин – 1,4мг; Кобаламін – 1мкг; Ретинол – 800мкг; Кальциферол – 5мкг; α-токоферол – 10мг; Біотин – 30мкг; Фолієва кислота - 200мкг; Залізо – 14мг; Йод – 150мкг; Кальцій – 450мг; Магній – 50мг; Цинк – 15мг. Таблетки, покриті оболонкою, по 30 і 60 шт. у флаконі з полімерного матеріалу. 1 флакон поміщений у пачку картонну.ХарактеристикаДуовіт для жінок - джерело вітамінів та мінеральних речовин для жінок. Вітаміни групи В, вітамін А, біотин, залізо та цинк - оптимальне поєднання вітамінів та мінералів для краси та здоров'я шкіри, волосся та нігтів. Вітаміни-антиоксиданти (А, С і Е) захищають клітини людського організму від шкідливих окисних процесів і передчасного старіння. Залізо та вітаміни групи В відіграють важливу роль у формуванні еритроцитів та необхідні для профілактики та лікування анемії.РекомендуєтьсяДуовіт для жінок – застосовується як додаткове джерело вітамінів та мінеральних речовин для жінок.Протипоказання до застосуванняІндивідуальна нестерпність компонентів БАД.Спосіб застосування та дозиДорослим рекомендується вживати по 1 таблетці на день під час їжі з їжею. Тривалість прийому 1 місяць.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему.

Форма випуску: капс. Виробник: КРКА д. д.

Дозування: 10 мг Фасовка: N28 Форма выпуска: таб. покрытые пленочной оболочкой Упаковка: блистер Производитель: КРКА д. д.