Нейролептики КРКА д.д., Ново место

Склад, форма випуску та упаковкакветіапін таблетки, вкриті плівковою оболонкою 1 таблетка, покрита плівковою оболонкою, 25 мг містить: Ядро Діюча речовина: Кветіапіну фумарат (кветіапіну геміфумарат) 28,78 мг (еквівалентно кветіапіну 25 мг) допоміжні речовини: лактози моногідрат, кальцію гідрофосфат дигідрат, целюлоза мікрокристалічна, тип 101, целюлоза мікрокристалічна, тип 102, повідон К-25, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), магнію стеарат Оболонка плівкова Гіпромелоза, титану діоксид (Е171), макрогол-4000, барвник заліза оксид жовтий (Е172), барвник заліза оксид червоний (Е172) 1 таблетка, покрита плівковою оболонкою, містить 100 мг: Ядро Діюча речовина: Кветіапіну фумарат (кветіапіну геміфумарат) 115,13 мг (еквівалентно кветіапіну 100 мг) допоміжні речовини: лактози моногідрат, кальцію гідрофосфат дигідрат, целюлоза мікрокристалічна, тип 101, целюлоза мікрокристалічна, тип 102, повідон К-25, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), магнію стеарат Оболонка плівкова Гіпромелоза, титану діоксид (Е171), макрогол-4000, барвник заліза оксид жовтий (Е172) 1 таблетка, покрита плівковою оболонкою, 200 мг/300 мг містить: Ядро Діюча речовина: Кветіапіну фумарат (кветіапіну геміфумарат) 230,26 мг (еквівалентно кветіапіну 200 мг)/Кветіапіну фумарат (кветіапіну геміфумарат) 345,39 мг (еквівалентно кветіапіну 300 мг) допоміжні речовини: лактози моногідрат, кальцію гідрофосфат дигідрат, целюлоза мікрокристалічна, тип 101, целюлоза мікрокристалічна, тип 102, повідон К-25, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), магнію стеарат Оболонка плівкова Гіпромелоза, титану діоксид (Е171), макрогол-4000Опис лікарської формиПігулки 25 мг Круглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою коричнево-червоного кольору, з фаскою. Вид на зламі: шорстка маса білого кольору з плівковою оболонкою коричнево-червоного кольору. Пігулки 100 мг Круглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою світло-жовтого кольору. Вид на зламі: шорстка маса білого кольору з плівковою оболонкою світло-жовтого кольору. Таблетки 200 мг Круглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою білого кольору. Вид на зламі: шорстка маса білого кольору з плівковою оболонкою білого кольору. Пігулки 300 мг Овальні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою білого кольору. Вид на зламі: шорстка маса білого кольору з плівковою оболонкою білого кольору.Фармакотерапевтична групаантипсихотичний засіб (нейролептик)ФармакокінетикаВсмоктування Кветіапін добре всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Їда істотно не впливає на біодоступність. Рівноважна молярна концентрація активного метаболіту N-дезалкілкветіапіну становить 35% від такої кветіапіну. Фармакокінетика кветіапін має лінійний характер. Розподіл Приблизно 83% кветіапіну пов'язують із білками плазми. Метаболізм Дослідження in vitro показали, що ізофермент CYP3A4 є ключовим ізоферментом метаболізму кветіапіну, опосередкованого системою цитохрому Р450. N-дезалкілкветіапін утворюється та виводиться за участю ізоферменту CYP3A4. Кветіапін і деякі його метаболіти (включаючи N-дезалкілкветіапін) володіють слабкою інгібуючою активністю по відношенню до ізоферментів системи цитохрому Р450 1А2, 2С9, 2С19, 2D6 і 3А4, але тільки при концентрації, в 5- дозі 300-800 мг/добу. На основі результатів досліджень in vitro не слід очікувати, що одночасне застосування кветіапіну з іншими препаратами призведе до клінічно вираженого інгібування метаболізму інших лікарських засобів, опосередкованого системою цитохрому Р450. Виведення Період напіввиведення кветіапіну та N-дезалкілкветіапіну становить близько 7 та 12 годин, відповідно. Приблизно 73% кветіапіну виводиться нирками та 21% – через кишечник. Кветіапін активно метаболізується в печінці, менше 5% кветіапіну не піддається метаболізму і виводиться у незміненому вигляді нирками або через кишечник. Фармакокінетика у різних груп пацієнтів Підлога Відмінностей фармакокінетичних показників у чоловіків та жінок не спостерігається. Пацієнти похилого віку Середній кліренс кветіапіну у пацієнтів похилого віку на 30-50% менше, ніж у пацієнтів віком від 18 до 65 років. Порушення функції нирок Середній плазмовий кліренс кветіапіну знижується приблизно на 25% у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв/1,73м(2)), але індивідуальні показники кліренсу знаходяться в межах значень, виявлених у здорових добровольців. Порушення функції печінки У пацієнтів із печінковою недостатністю (компенсований алкогольний цироз) середній плазмовий кліренс кветіапіну знижений приблизно на 25%. Оскільки кветіапін інтенсивно метаболізується у печінці, у пацієнтів із печінковою недостатністю можливе підвищення плазмової концентрації кветіапіну, що потребує корекції дози.ФармакодинамікаМеханізм дії Кветіапін є атиповим антипсихотичним препаратом. Кветіапін та його активний метаболіт N-дезалкілкветіапін (норкветіапін) взаємодіють із широким спектром нейтротрансмітерних рецепторів головного мозку. Кветіапін та N-дезалкілкветіапін виявляють високу спорідненість до 5НТ(2)-серотонінових рецепторів та  D(1)-, D(2)-дофамінові рецептори головного мозку. Антагонізм до зазначених рецепторів у поєднанні з більш високою селективністю до 5НТ(2)-серотонінових рецепторів, ніж до D(2)-дофамінових рецепторів, зумовлює основні клінічні антипсихотичні властивості кветіапіну та низьку частоту розвитку екстрапірамідних небажаних реакцій. Кветіапін та норкветіапін не виявляють помітної спорідненості до бензодіазепінових рецепторів, але мають високу спорідненість до гістамінових та α(1)-адренорецепторів та помірну спорідненість по відношенню до α(2)-адренорецепторів. Крім того, кветіапін не має або має низьку спорідненість до мускаринових рецепторів, у той час як норкветіапін виявляє помірну або високу спорідненість до кількох підтипів мускаринових рецепторів, що пояснює антихолінергічні (мускаринові) ефекти препарату.Інгібування переносника норадреналіну та частковий агонізм щодо 5НТ(1А)-серотонінових рецепторів, що виявляються N-дезалкілкветіапіном, можуть зумовлювати антидепресивну дію препарату. Фармакодинамічні ефекти Кветіапін виявляє активність у випробуваннях на антипсихотичну діяльність, таку як умовно-рефлекторне уникнення. Також блокує дію агоністів дофаміну, що оцінюється або у поведінкових або електрофізіологічних дослідженнях, і підвищує концентрації метаболіту дофаміну, нейрохімічного показника блокади D(2)-рецепторів. Результати вивчення екстрапірамідних симптомів (ЕПС) у доклінічних дослідженнях показали, що кветіапін відрізняється від стандартних антипсихотичних засобів та має атиповий профіль. Кветіапін не викликає підвищеної чутливості дофамінових D(2)-рецепторів при тривалому застосуванні. Кветіапін викликає слабку каталепсію в дозах, які ефективно блокують D(2)-рецептори. Кветіапін вибірково діє на лімбічну систему, викликаючи деполяризаційну блокаду мезолімбічних,але не нігростріатних дофамінергічних нейронів. При короткому і тривалому введенні кветіапін мав мінімальну здатність викликати дистонію у мавп-капуцинів, сенсибілізованих галоперидолом або не отримували медикаментозного лікування. Клінічна ефективність Кветіапін ефективний як щодо позитивних, так і негативних симптомів шизофренії. Кветіапін ефективний як монотерапія при маніакальних епізодах від помірного до вираженого ступеня тяжкості. Дані про тривале застосування кветіапіну для профілактики подальших маніакальних та депресивних епізодів відсутні. Дані щодо застосування кветіапіну в комбінації з вальпроатом семінару або препаратами літію при маніакальних епізодах від помірного до вираженого ступеня тяжкості обмежені, проте комбінована терапія, в цілому, добре переносилася. Крім того, кветіапін у дозі 300 мг та 600 мг ефективний у пацієнтів з біполярним розладом І та ІІ типу від помірного до вираженого ступеня тяжкості. При цьому ефективність кветіапіну при прийомі в дозі 300 мг та 600 мг на добу можна порівняти. Кветіапін ефективний у пацієнтів з шизофренією та манією при прийомі препарату 2 рази на добу, незважаючи на те,що період напіввиведення кветіапіну становить близько 7 годин. Вплив кветіапіну на 5НТ(2)- та D(2)-рецептори триває до 12 годин після прийому препарату. При прийомі кветіапіну з титруванням дози при шизофренії частота ЕПС та супутнього застосування м-холіноблокаторів була порівнянна з такою при прийомі плацебо. При призначенні кветіапіну у фіксованих дозах від 75 до 750 мг/добу пацієнтам із шизофренією частота виникнення ЕПС та необхідність супутнього застосування м-холіноблокаторів не збільшувалися. При застосуванні кветіапіну в дозах до 800 мг/добу для лікування маніакальних епізодів від помірного до вираженого ступеня тяжкості як у вигляді монотерапії, так і в комбінації з препаратами літію або вальпроатом семінатрію, частота ЕПС та супутнього застосування м-холіноблокаторів була при порівнянні плацебо.Показання до застосуванняДля лікування шизофренії. Для лікування маніакальних епізодів у структурі біполярного розладу. Для лікування депресивних епізодів від середнього до вираженого ступеня тяжкості у структурі біполярного розладу. Препарат не показаний для профілактики маніакальних та депресивних епізодів.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до будь-якого компонента препарату. Непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. Одночасне застосування з інгібіторами цитохрому Р450, такими як протигрибкові препарати групи азолів, еритроміцин, кларитроміцин та нефазодон, а також з інгібіторами протеаз (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Період грудного вигодовування Незважаючи на те, що ефективність та безпека кветіапіну у дітей та підлітків у віці 10-17 років вивчалися у клінічних дослідженнях, застосування препарату Квентіакс® у пацієнтів віком до 18 років не показано. Застосування у пацієнтів із серцево-судинними та цереброваскулярними захворюваннями або іншими станами, що призводять до артеріальної гіпотензії, застосування у пацієнтів похилого віку, печінкова недостатність, судомні напади в анамнезі, ризик розвитку інсульту та аспіраційної пневмонії.Вагітність та лактаціяВагітність Опубліковані дані про застосування під час вагітності (300-1000 результатів вагітності), включаючи окремі повідомлення та дані спостережних досліджень, не показали підвищеного ризику виникнення вад розвитку на фоні лікування. Проте, на підставі наявних даних неможливо зробити певний висновок. Дослідження на тваринах виявили наявність репродуктивної токсичності. У зв'язку з цим під час вагітності кветіапін можна застосовувати тільки в тому випадку, якщо очікувана користь для матері виправдовує потенційний ризик для плода. При застосуванні антипсихотичних препаратів, у тому числі кветіапіну, у третьому триместрі вагітності у новонароджених з'являється ризик розвитку небажаних реакцій різного ступеня вираженості та тривалості, включаючи ЕПС та/або синдром відміни. Повідомлялося про порушення, гіпертонію, гіпотонію, тремор, сонливість, респіраторний дистрес-синдром або порушення годівлі. У зв'язку із цим слід ретельно спостерігати за станом новонароджених. Період грудного вигодовування Опубліковано повідомлення про екскрецію кветіапіну з грудним молоком, проте ступінь екскреції не встановлено. Внаслідок відсутності достовірних даних необхідно вирішити питання про припинення грудного вигодовування або скасування препарату Квентіакс®. Незважаючи на те, що ефективність та безпека кветіапіну у дітей та підлітків у віці 10-17 років вивчалися у клінічних дослідженнях, застосування препарату Квентіакс® у пацієнтів віком до 18 років не показано.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів, рекомендована Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ): дуже часто ≥ 1/10 часто від ≥ 1/100 до < 1/10 нечасто від ≥ 1/1000 до < 1/100 рідко від ≥ 1/10000 до < 1/1000 дуже рідко <1/10000 частота невідома може бути оцінена з урахуванням наявних даних. Клас системи органів Небажана лікарська реакція Порушення з боку крові та лімфатичної системи Дуже часто зниження гемоглобіну 22 Часто лейкопенія 1,28 зниження кількості нейтрофілів підвищення кількості еозинофілів 27 Не часто тромбоцитопенія, анемія, зниження кількості тромбоцитів 13 , нейтропенія 1 Рідко агранулоцитоз 26 Порушення з боку імунної системи Не часто реакції гіперчутливості (включаючи алергічні шкірні реакції) Дуже рідко анафілактичні реакції 5 Порушення з боку ендокринної системи Часто гіперпролактинемія 15 , зниження концентрації загального та вільного тироксину (T4) 24 , зниження концентрації загального трийодтироніну (T3) 24 , підвищення концентрації тиреотропного гормону (ТТГ) 24 у плазмі крові Не часто зниження концентрації вільного T3 24 , гіпотиреоз 21 Дуже рідко синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону Порушення з боку обміну речовин та харчування Дуже часто підвищення концентрації тригліцеридів (ТГ) у сироватці крові 10,30 , загального холестерину (головним чином, холестерину ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНГ)) 11,30 , зниження концентрації холестерину ліпопротеїдів високої щільності (ЛПВЩ ) 8 Часто підвищення апетиту, підвищення концентрації глюкози в крові до гіперглікемії 6,30 Не часто гіпонатріємія 19 , цукровий діабет 1,5 , загострення вже існуючого цукрового діабету Рідко метаболічний синдром 29 Порушення психіки Часто незвичайні та кошмарні сновидіння, суїцидальні думки та поведінка 20 Рідко сомнамбулізм та схожі явища, наприклад, розмови уві сні та порушення харчової поведінки, пов'язані зі сном Порушення з боку нервової системи Дуже часто запаморочення 4,16 , головний біль, сонливість 2,16 , екстрапірамідні симптоми 1,21 Часто дизартрія Не часто судоми 1 , синдром «неспокійних ніг», пізня дискінезія 1,5 , непритомність 4,16 Порушення з боку органу зору Часто нечіткість зору Порушення з боку серця Часто тахікардія 4 відчуття серцебиття 23 Не часто подовження інтервалу QT 1,12,18 , брадикардія 32 Порушення з боку судин Часто ортостатична гіпотензія 4,16 Рідко венозна тромбоемболія 1 Частота невідома інсульт 33 Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Часто задишка 23 Не часто риніт Порушення з боку травної системи Дуже часто сухість слизової оболонки порожнини рота Часто диспепсія, запор, блювання 25 Не часто дисфагія 7 Рідко панкреатит 1 , кишкова непрохідність/ілеус Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Часто підвищення активності трансаміназ у плазмі крові, аланінамінотрансферази (АЛТ) 3 , підвищення активності гамма-глутамілтранспептидази (ГГТ) 3 Не часто підвищення активності аспартатамінотрансферази (АСТ) 3 Рідко жовтяниця 5 , гепатит Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Дуже рідко ангіоневротичний набряк 5 , синдром Стівенса-Джонсона 5 Частота невідома токсичний епідермальний некроліз, мультиформна еритема, лікарська реакція з еозинофілією та системними проявами (DRESS-синдром) Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Дуже рідко рабдоміоліз Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Не часто затримка сечі Вагітність, післяпологові та перинатальні стани Частота невідома синдром «скасування» у новонароджених 31 Порушення з боку статевих органів та молочної залози Не часто сексуальна дисфункція Рідко приапізм, галакторея, припухлість молочних залоз, розлади менструального циклу Загальні розлади та порушення у місці введення Дуже часто синдром «скасування» 1,9 Часто незначно виражена астенія, периферичні набряки, дратівливість, лихоманка Рідко злоякісний нейролептичний синдром 1 , гіпотермія Лабораторні та інструментальні дані Рідко підвищення активності креатинфосфокінази у плазмі крові 14 розділ «Особливі вказівки». Сонливість зазвичай виникає протягом перших 2-х тижнів після початку терапії і, як правило, дозволяється на фоні прийому кветіапіну. Можливе безсимптомне підвищення (≥ 3 рази від верхньої межі норми при визначенні у будь-який час) активності ACT, АЛТ та ГГТ у сироватці крові, як правило, оборотне на фоні прийому кветіапіну. Як і інші антипсихотичні препарати з α 1 -адреноблокуючою дією, кветіапін часто спричиняє ортостатичну гіпотензію, що супроводжується запамороченням, тахікардією, у деяких випадках – непритомністю, особливо на початку терапії (див. розділ «Особливі вказівки»). Оцінка частоти цієї небажаної реакції проводилася на підставі результатів післяреєстраційного спостереження застосування кветіапіну. Підвищення концентрації глюкози в плазмі крові натще ≥ 126 мг/дл (≥ 7,0 ммоль/л) або концентрації глюкози в плазмі після прийому їжі ≥ 200 мг/дл (≥ 11,1 ммоль/л) хоча б при одноразовому визначенні. Більш висока частота дисфагії на тлі кветіапіну порівняно з плацебо була відзначена лише у пацієнтів із депресією у структурі біполярного розладу. Підвищення вихідної маси тіла на 7% і більше. В основному виникає на початку терапії у дорослих. При вивченні синдрому «скасування» у короткострокових плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях кветіапіну в режимі монотерапії були відзначені такі симптоми: безсоння, нудота, головний біль, діарея, блювання, запаморочення та дратівливість. Частота синдрому «скасування» суттєво знижувалася через 1 тиждень після припинення прийому кветіапіну. Підвищення концентрації ТГ ≥ 200 мг/дл (≥ 2258 ммоль/л) у пацієнтів ≥ 18 років або ≥ 150 мг/дл (≥ 1694 ммоль/л) у пацієнтів < 18 років, хоча б при одноразовому визначенні. Підвищення концентрації загального холестерину ≥ 240 мг/дл (≥ 6,2064 ммоль/л) у пацієнтів ≥ 18 років або ≥ 200 мг/дл (≥ 5,172 ммоль/л) у пацієнтів < 18 років, хоча б за одноразового визначення. Найчастіше відмічено підвищення холестерину ЛПНГ ≥ 30 мг/дл (≥ 0,769 ммоль/л), у середньому – 41,7 мг/дл (≥ 1,07 ммоль/л). Див. далі текст інструкції. Зниження кількості тромбоцитів ≤ 100 х 10 9 /л хоча б при одноразовому визначенні. Без зв'язку із злоякісним нейролептичним синдромом. За даними клінічних досліджень. Підвищення концентрації пролактину у пацієнтів ≥ 18 років: > 20 мкг/л (≥ 869,56 пмоль/л) у чоловіків > 30 мкг/л (≥ 1304,34 пмоль/л) у жінок. Може спричинити падіння. Зниження концентрації холестерину ЛПВЩ < 40 мг/дл (< 1,03 ммоль/л) у чоловіків та < 50 мг/дл (< 1,29 ммоль/л) у жінок. Частота зміни інтервалу QTc від < 450 мсек до ≥ 450 мсек із збільшенням на ≥ 30 мсек. У плацебо-контрольованих дослідженнях кількість пацієнтів, у яких відзначено клінічно значуще збільшення інтервалу QTc, була вихідною у групах кветіапіну та плацебо. Зміна концентрації від > 132 ммоль/л до ≤ 132 ммоль/л хоча б за одноразового визначення. Випадки суїцидальної поведінки та суїцидальні думки відзначалися під час терапії кветіапіном або незабаром після припинення терапії. розділ «Фармакологічні властивості», підрозділ «Фармакодинаміка». Зниження гемоглобіну ≤ 13 г/дл у чоловіків та ≤ 12 г/дл у жінок, хоча б при одноразовому визначенні, відзначалося у 11 % пацієнтів на фоні прийому кветіапіну у всіх клінічних дослідженнях, включаючи тривалу терапію. Середнє максимальне зниження гемоглобіну становило 1,50 г/дл щодо будь-який час. Дані явища часто відзначали на фоні тахікардії, запаморочення, ортостатичної гіпотензії та/або супутньої патології серцево-судинної або дихальної системи. На підставі потенційно клінічно значимих відхилень від вихідного рівня, зазначених у всіх клінічних дослідженнях. Зміни концентрації загального Т4, вільного Т4, загального Т3, вільного Т3 до значень < 80% від нижньої межі норми (пмоль/л) щодо будь-коли. Зміна концентрації ТТГ > 5 мМЕд/л при визначенні будь-коли. На підставі підвищеної частоти виникнення блювання у пацієнтів похилого віку (≥65 років). На підставі оцінки частоти у пацієнтів, які брали участь у всіх клінічних дослідженнях кветіапіну, у яких відзначалася тяжка нейтропенія (< 0,5 х 10 9 /л) у поєднанні з інфекціями (див. розділ «Особливі вказівки»). На підставі потенційно клінічно значущих відхилень від нормального рівня, відзначених у всіх клінічних дослідженнях. Підвищення кількості еозинофілів ≥ 1 х 109 /л при визначенні у будь-який час. На підставі потенційно клінічно значущих відхилень від нормального рівня, відзначених у всіх клінічних дослідженнях. Зниження кількості лейкоцитів ≤ 3 х 109 /л при визначенні у будь-який час. Оцінка частоти даної небажаної реакції проводилася на підставі повідомлень про розвиток метаболічного синдрому у всіх клінічних дослідженнях із застосуванням кветіапіну. У деяких пацієнтів у клінічних дослідженнях спостерігалося погіршення більш ніж одного метаболічного фактора: маси тіла, концентрації глюкози, ліпідів у плазмі (див. розділ «Особливі вказівки»). розділ «Застосування при вагітності та в період грудного вигодовування». Може розвинутись у момент або невдовзі після початку терапії та супроводжуватися артеріальною гіпотензією та/або непритомністю. Частота встановлена ​​на підставі повідомлень про розвиток брадикардії та пов'язаних небажаних явищ у всіх клінічних дослідженнях кветіапіну. На основі результатів одного ретроспективного нерандомізованого епідеміологічного дослідження. Подовження інтервалу QT, шлуночкова аритмія, раптова смерть, зупинка серця та двонаправлена ​​шлуночкова тахікардія вважаються небажаними реакціями, властивими нейролептикам. При застосуванні кветіапіну повідомлялося про тяжкі шкірні небажані реакції, включаючи синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, DRESS-синдром. Діти та підлітки (віком від 10 до 17 років) У дітей та підлітків можливий розвиток тих самих небажаних лікарських реакцій (НЛР), що й у дорослих пацієнтів. У таблиці наведено НЛР, які не були відзначені у дорослих пацієнтів, або ж найчастіше відзначалися у дітей та підлітків (віком 10-17 років) порівняно з дорослими пацієнтами. Частота небажаних реакцій наведена як наступна градація: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100, < 1/10); нечасто (≥ 1/1000, < 1/100); рідко (≥1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000); частота невідома (не може бути оцінена на основі наявних даних). Порушення з боку ендокринної системи Дуже часто підвищення концентрації пролактину 1 Порушення з боку обміну речовин та харчування Дуже часто підвищення апетиту Порушення з боку нервової системи Дуже часто екстрапірамідні симптоми 3 Часто непритомність Порушення з боку судин Дуже часто підвищення артеріального тиску 2 Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Часто риніт Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Дуже часто блювота Загальні розлади та порушення у місці введення Часто дратівливість 3 Підвищення концентрації пролактину у пацієнтів < 18 років: > 20 мкг/л (≥ 869,56 пмоль/л) у пацієнтів чоловічої статі > 26 мкг/л (≥ 1130,43 пмоль/л) у пацієнтів жіночої статі. Менш ніж у 1% пацієнтів спостерігалося підвищення концентрації пролактину > 100 мкг/л (4347,8 пмоль/л). Підвищення артеріального тиску вище за клінічно значущий поріг (адаптовано за критеріями Національного Інституту Здоров'я, США – National Health Institute) або підвищення більш ніж на 20 мм рт. ст. для систолічного або більш ніж на 10 мм рт. ст. для діастолічного тиску за даними двох короткострокових (3-6 тижнів) плацебо-контрольованих досліджень у дітей та підлітків. Відповідає частоті, яка спостерігається у дорослих пацієнтів, але може бути пов'язана з різними клінічними проявами у дітей та підлітків на відміну від дорослих пацієнтів.Взаємодія з лікарськими засобамиСлід бути обережними при одночасному застосуванні препарату Квентіакс з іншими препаратами, що впливають на ЦНС, а також з алкоголем. Слід бути обережними у пацієнтів, які приймають інші антагоністи холінергічних (мускаринових) рецепторів. Ізофермент системи цитохрому Р450 3А4 є основним ізоферментом, який відповідає за метаболізм кветіапіну, що здійснюється через систему цитохрому Р450. У здорових добровольців одночасне застосування кветіапіну (у дозі 25 мг) з кетоконазолом, інгібітором ізоферменту CYP3A4 призводило до збільшення площі під кривою «концентрація-час» (AUC) кветіапіну в 5-8 разів. Тому одночасне застосування кветіапіну та інгібіторів ізоферменту CYP3A4 протипоказане. При терапії кветіапіном не рекомендується вживати грейпфрутовий сік. У фармакокінетичному дослідженні застосування кветіапіну в різній дозі до або одночасно з прийомом карбамазепіну призводило до значного підвищення кліренсу кветіапіну і, відповідно, зменшення AUC, в середньому, на 13%, порівняно з прийомом кветіапіну без карбамазепіну. У деяких пацієнтів зниження AUC було ще більш вираженим. Така взаємодія супроводжується зниженням концентрації кветіапіну в плазмі та може знижувати ефективність терапії кветіапіном. Одночасне застосування кветіапіну з фенітоїном, іншим індуктором мікросомальних ферментів печінки супроводжувалося ще більш вираженим (приблизно на 450%) підвищенням кліренсу кветіапіну. Застосування кветіапіну пацієнтами, які отримують індуктори мікросомальних ферментів печінки, можливе лише в тому випадку, якщо очікувана користь від терапії кветіапіном перевершує ризик,пов'язаний зі скасуванням препарату-індуктора мікросомальних ферментів печінки. Зміна дози препаратів-індукторів мікросомальних ферментів печінки має бути поступовим. При необхідності можливе їх заміщення препаратами, які не індукують мікросомальні ферменти печінки (наприклад, препаратами вальпроєвої кислоти). Фармакокінетика кветіапіну істотно не змінювалася при одночасному застосуванні антидепресанту іміпраміну (інгібітор ізоферменту CYP2D6) або флуоксетину (інгібітор ізоферментів CYP3A4 та CYP2D6). Фармакокінетика кветіапіну суттєво не змінюється при одночасному застосуванні з антипсихотичними лікарськими засобами рисперидоном або галоперидолом. Однак одночасний прийом кветіапіну та тіоридазину призводив до підвищення кліренсу кветіапіну приблизно на 70%. Фармакокінетика кветіапіну суттєво не змінюється при одночасному застосуванні циметидину. Фармакокінетика препаратів літію не змінюється при одночасному застосуванні кветіапіну. При одночасному застосуванні кветіапіну з препаратами літію у дорослих пацієнтів з гострим маніакальним епізодом відзначено більш високу частоту небажаних реакцій, пов'язаних з ЕПС (особливо, тремору), сонливості та збільшення маси тіла порівняно з пацієнтами, які приймали кветіапін з плацебо ран. дослідженні. Не відзначено клінічно значущих змін фармакокінетики вальпроєвої кислоти та кветіапіну при одночасному застосуванні вальпроату семінатрію та кветіапіну. Ретроспективне дослідження за участю дітей та підлітків, які отримували вальпроат натрію та кветіапін окремо або обидва препарати одночасно, виявило вищу частоту лейкопенії та нейтропенії у групі комбінованої терапії порівняно з групою монотерапії. Фармакокінетичні дослідження з вивчення взаємодії препарату Квентіакс з препаратами, що застосовуються при серцево-судинних захворюваннях, не проводилися. Слід бути обережними при одночасному застосуванні кветіапіну та препаратів, здатних викликати порушення електролітного балансу та подовження інтервалу QT(c). У пацієнтів, які приймали кветіапін, були відзначені хибнопозитивні результати скринінг-тестів на виявлення метадону та трициклічних антидепресантів методом імуноферментного аналізу. Для підтвердження результатів скринінгу рекомендується проведення хроматографічного дослідження. При одноразовому прийомі 2 мг лоразепаму на фоні прийому кветіапіну у дозі 250 мг 2 рази на добу кліренс лоразепаму знижується приблизно на 20 %. Кветіапін не викликав індукції мікросомальних ферментів печінки, що беруть участь у метаболізмі феназону.Спосіб застосування та дозиВсередину, 2 рази на добу незалежно від часу їди. Дорослі Лікування шизофренії Добова доза для перших 4 діб терапії становить: 1 добу – 50 мг, 2 доба – 100 мг, 3 доба – 200 мг, 4 доба – 300 мг. Починаючи з 4 діб, доза повинна підбиратися до ефективної, зазвичай, в межах 300-450 мг/добу. Залежно від клінічного ефекту та індивідуальної переносимості препарату доза може варіювати від 150 мг/добу до 750 мг/добу. Максимальна рекомендована добова доза становить 750 мг. Лікування маніакальних епізодів у структурі біполярного розладу Препарат Квентіакс® рекомендується як монотерапія або в комбінації з препаратами, що мають нормотимічну дію. Добова доза для перших 4 діб терапії становить: 1 добу – 100 мг, 2 доба – 200 мг, 3 доба – 300 мг, 4 доба – 400 мг. Надалі до 6-го дня терапії добова доза препарату може бути збільшена до 800 мг. Збільшення добової дози не повинно перевищувати 200 мг на добу. Залежно від клінічного ефекту та індивідуальної переносимості препарату доза може варіювати від 200 мг/добу до 800 мг/добу. Зазвичай ефективна доза становить від 400 мг/добу до 800 мг/добу. Максимальна рекомендована добова доза становить 800 мг. Лікування депресивних епізодів у структурі біполярного розладу Препарат Квентіакс призначається 1 раз на добу на ніч. Добова доза для перших 4 діб терапії становить: 1 добу – 50 мг, 2 доба – 100 мг, 3 доба – 200 мг, 4 доба – 300 мг. Рекомендована добова доза становить 300 мг. Максимальна рекомендована добова доза препарату Квентіакс становить 600 мг. Антидепресивний ефект кветіапіну був підтверджений при застосуванні у дозі 300 та 600 мг/добу. Прийом доз, що перевищують 300 мг, має бути розпочато під контролем лікаря, який має досвід у терапії біполярних розладів. У окремих пацієнтів, при підозрі на погану переносимість препарату, за результатами клінічних досліджень, можливе зниження дози до мінімальної – 200 мг/добу. Пацієнти похилого віку Препарат Квентіакс®, як і інші нейролептики, слід застосовувати з обережністю у пацієнтів похилого віку, особливо на початку терапії. Дозу слід титрувати повільніше, добова терапевтична доза повинна бути нижчою, ніж у молодших пацієнтів, залежно від клінічної відповіді та індивідуальної переносимості. Середній кліренс кветіапіну був знижений на 30-50% у пацієнтів похилого віку порівняно з молодшими пацієнтами. Ефективність та безпека не були вивчені у пацієнтів старше 65 років із депресивними епізодами у структурі біполярного розладу. Пацієнти з нирковою недостатністю Корекція дози не потрібна. Пацієнти з печінковою недостатністю Кветіапін інтенсивно метаболізується у печінці. Тому слід дотримуватися обережності при застосуванні препарату Квентіакс у пацієнтів з печінковою недостатністю, особливо на початку терапії. Рекомендується починати терапію з дози 25 мг/добу та збільшувати дозу щодня на 25-50 мг до досягнення ефективної дози.ПередозуванняСимптоми Симптоми, зазначені при передозуванні, в основному були наслідком посилення відомих фармакологічних ефектів кветіапіну, таких як сонливість та седація, тахікардія, зниження артеріального тиску та антихолінергічні ефекти. Передозування може призводити до подовження інтервалу QT, судомних нападів, епілептичного статусу, рабдоміолізу, пригнічення дихання, затримки сечі, сплутаності свідомості, делірію та/або ажитації, комі та смерті. У пацієнтів з тяжкими серцево-судинними захворюваннями в анамнезі ризик розвитку побічних ефектів при передозуванні може збільшуватись (див. розділ «Особливі вказівки»). Лікування Специфічних антидотів до кветіапіну немає. У випадках тяжкої інтоксикації слід пам'ятати про можливість передозування кількома лікарськими засобами. Рекомендується проводити заходи, спрямовані на підтримку функції дихання та серцево-судинної системи, забезпечення адекватної оксигенації та вентиляції. Опубліковано повідомлення про вирішення тяжких небажаних ефектів з боку центральної нервової системи (ЦНС), у тому числі коми та делірію, після внутрішньовенного введення фізостигміну (у дозі 1-2 мг) під постійним контролем електрокардіограми (ЕКГ). Таке лікування не рекомендується як стандартний через потенційний негативний вплив фізостигміну на серцеву провідність. Застосування фізостигміну можливе лише за відсутності відхилень у показниках ЕКГ.Не слід застосовувати фізостигмін у разі порушення серцевого ритму, блокади будь-якого ступеня або розширення комплексу QRS. У разі виникнення рефрактерної артеріальної гіпотензії при передозуванні кветіапіну лікування слід здійснювати шляхом внутрішньовенного введення рідини та/або симпатоміметичних препаратів (не слід призначати епінефрин та допамін, оскільки стимуляція β-адренорецепторів може викликати посилення зниження артеріального тиску на фоні блокади α-). Промивання шлунка (після інтубації, якщо пацієнт непритомний) та застосування активованого вугілля та проносних засобів може сприяти виведенню неабсорбованого кветіапіну, проте ефективність цих заходів не вивчена. Пильне медичне спостереження має продовжуватись до поліпшення стану пацієнта.Запобіжні заходи та особливі вказівкиОскільки препарат Квентіакс має кілька показань до застосування, профіль його безпеки визначається залежно від діагнозу пацієнта та дози препарату. Діти та підлітки (віком від 10 до 17 років) Препарат Квентіакс® не показаний для застосування у дітей та підлітків віком до 18 років у зв'язку з недостатністю даних щодо застосування у цій віковій групі. За результатами клінічних досліджень деякі небажані реакції (підвищення апетиту, підвищення концентрації пролактину в сироватці крові, блювання, риніт та непритомність) у дітей та підлітків спостерігалися з більшою частотою, ніж у дорослих пацієнтів, або мали інші клінічні прояви (ЕПС та дратівливість). Також відмічено підвищення артеріального тиску, яке не спостерігалося у дорослих пацієнтів. У дітей та підлітків також спостерігали зміну функції щитовидної залози. Вплив на зростання, статевий дозрівання, розумовий розвиток та поведінкові реакції при тривалому застосуванні (більше 26 тижнів) кветіапіну не вивчалося. У плацебо-контрольованих дослідженнях у дітей та підлітків з шизофренією та манією у структурі біполярного розладу частота розвитку ЕПС була вищою при застосуванні кветіапіну порівняно з плацебо. Суїцид/суїцидальні думки або клінічне погіршення Депресія при біполярному розладі пов'язана з підвищеним ризиком виникнення суїцидальних думок, самоушкодження та суїциду (подій, пов'язаних із суїцидом). Цей ризик зберігається до настання вираженої ремісії. Зважаючи на те, що до поліпшення стану пацієнта з початку лікування може пройти кілька тижнів або більше, пацієнти повинні перебувати під пильним медичним наглядом до настання поліпшення. За даними загальноприйнятого клінічного досвіду, ризик суїциду може підвищитись на ранніх стадіях ремісії. Слід попереджати пацієнтів (особливо що належать до групи підвищеного ризику суїциду) та їхніх піклувальників про необхідність контролю клінічного погіршення, суїцидальної поведінки або думок, незвичайної зміни у поведінці та необхідності негайно звернутися до лікаря у разі їх появи. За даними короткострокових плацебо-контрольованих клінічних досліджень у пацієнтів з депресією при біполярному розладі ризик розвитку подій, пов'язаних із суїцидом, склав 3,0 % (7/233) для кветіапіну та 0 % (0/120) для плацебо у пацієнтів віком 18 -24 роки, 1,8% (19/1616) для кветіапіну та 1,8% (11/622) для плацебо у пацієнтів віком від 25 років. Популяційне ретроспективне дослідження застосування кветіапіну у пацієнтів з великим депресивним розладом виявило підвищений ризик самоушкоджень та суїцидальних спроб у пацієнтів віком від 25 до 64 років без самоушкоджень в анамнезі, які приймають кветіапін з іншими антидепресантами. Інші психічні розлади, для лікування яких застосовується кветіапін, також пов'язані з підвищеним ризиком подій, пов'язаних із суїцидом. Крім того, такі стани можуть бути коморбідними з депресивним епізодом. Таким чином, запобіжні заходи, що застосовуються при терапії пацієнтів з депресивним епізодом, повинні вживатися і при лікуванні пацієнтів з іншими психічними розладами. При різкому припиненні терапії кветіапін слід брати до уваги потенційний ризик розвитку подій, пов'язаних із суїцидом. Пацієнти з суїцидальними подіями в анамнезі, а також пацієнти, які виразно висловлюють суїцидальні думки перед початком терапії, відносяться до групи підвищеного ризику суїцидальних намірів та суїцидальних спроб і повинні ретельно спостерігатися в процесі лікування. Проведений FDA (Адміністрацією з контролю за харчовими продуктами та лікарськими засобами, США) метааналіз плацебо-контрольованих досліджень антидепресантів, що узагальнює дані приблизно 4400 дітей та підлітків та 7700 дорослих пацієнтів з психічними розладами, виявив підвищений ризик суїцидальної поведінки на фоні антидепресантів дітей, підлітків та дорослих пацієнтів віком до 25 років. Цей метааналіз не включає дослідження, де застосовувався кветіапін (див. підрозділ «Фармакодинаміка»). За даними короткочасних плацебо-контрольованих досліджень за всіма показаннями та у всіх вікових групах частота подій, пов'язаних із суїцидом, склала 0,8 % як для кветіапіну (76/9327), так і для плацебо (37/4845). У цих дослідженнях у пацієнтів з шизофренією ризик розвитку подій, пов'язаних із суїцидом, становив 1,4 % (3/212) для кветіапіну та 1,6 % (1/62) для плацебо у пацієнтів віком 18-24 роки. 8% (13/1663) для кветіапіну та 1,1% (5/463) для плацебо у пацієнтів старше 25 років, 1,4% (2/147) для кветіапіну та 1,3% (1/75) для плацебо у пацієнтів віком до 18 років. У пацієнтів з манією при біполярному розладі ризик розвитку подій, пов'язаних із суїцидом, склав 0 % (0/60) для кветіапіну та 0 % (0/58) для плацебо у пацієнтів віком 18-24 роки, 1,2 % (6 /496) для кветіапіну та 1,2 % (6/503) для плацебо у пацієнтів віком від 25 років, 1,0 % (2/193) для кветіапіну та 0 % (0/90) для плацебо у пацієнтів віком до 18 років. Метаболічні порушення З огляду на ризик погіршення метаболічного профілю, включаючи зміни маси тіла, концентрації глюкози та ліпідів у плазмі крові, що відзначалися під час клінічних досліджень, метаболічні показники пацієнтів слід оцінювати на початку терапії та необхідно регулярно контролювати під час терапії. При погіршенні даних показників слід здійснити відповідне лікування. Екстрапірамідні симптоми Відзначено збільшення частоти виникнення ЕПС при прийомі кветіапіну у дорослих пацієнтів із великим депресивним епізодом у структурі біполярного розладу або великого депресивного розладу порівняно з плацебо (див. розділ «Побічна дія»). Застосування кветіапіну асоціювалося з розвитком акатизії, що характеризувалася суб'єктивно неприємним занепокоєнням чи тривожністю, і нерідко супроводжувалася нездатністю нерухомо сидіти чи стояти. Такі явища найчастіше спостерігаються у перші кілька тижнів лікування. Підвищення дози пацієнтам, які мають такі симптоми, може мати негативний вплив. Пізня дискінезія У разі розвитку симптомів пізньої дискінезії рекомендується зменшити дозу препарату або поступово його відмінити. Симптоми пізньої дискінезії можуть посилюватись або навіть виникати після припинення прийому препарату (див. розділ «Побічна дія»). Сонливість та запаморочення Під час терапії кветіапіном може спостерігатися сонливість та пов'язані з нею симптоми, наприклад, седація (див. розділ «Побічна дія»). У клінічних дослідженнях за участю пацієнтів з депресією у структурі біполярного розладу та з депресивним епізодом, сонливість, як правило, розвивалася протягом перших трьох днів терапії. Виразність цієї небажаної реакції, переважно, була незначною чи помірною. При розвитку вираженої сонливості пацієнтам з депресією у структурі біполярного розладу та пацієнтам з депресивним епізодом можуть знадобитися частіші візити до лікаря протягом 2-х тижнів з моменту виникнення сонливості або до зменшення симптомів. У деяких випадках може бути потрібне припинення терапії кветіапіном. На тлі терапії кветіапіном може виникати ортостатична гіпотензія та запаморочення (див. розділ «Побічна дія») зазвичай під час добору дози на початку терапії. Пацієнти, особливо літнього віку, повинні бути обережними, щоб уникнути випадкових травм (падінь). Пацієнти із серцево-судинними захворюваннями Слід дотримуватися обережності при застосуванні кветіапіну у пацієнтів із серцево-судинними, цереброваскулярними захворюваннями та іншими станами, що спричиняють артеріальну гіпотензію. У таких пацієнтів добір дози слід здійснювати повільніше. На тлі терапії кветіапіном може виникати ортостатична гіпотензія, особливо під час добору дози на початку терапії. При виникненні ортостатичної гіпотензії може знадобитися зниження дози або більш поступовий її вибір. Синдром апное уві сні У пацієнтів, які приймали кветіапін, відзначався синдром апное уві сні. У пацієнтів, які одночасно приймають препарати, що пригнічують ЦНС, або які мали випадки апное уві сні в анамнезі (наприклад, у пацієнтів із надмірною масою тіла/ожирінням, пацієнтів чоловічої статі), кветіапін слід застосовувати з обережністю. Судомні напади Не виявлено відмінностей у частоті розвитку судом у пацієнтів, які приймали кветіапін чи плацебо. Однак як і при терапії іншими антипсихотичними лікарськими засобами, рекомендується бути обережним при лікуванні пацієнтів з наявністю судомних нападів в анамнезі (див. розділ «Побічна дія»). Злоякісний нейролептичний синдром На тлі прийому антипсихотичних препаратів, у тому числі кветіапіну, може розвиватися злоякісний нейролептичний синдром (див. розділ «Побічна дія»). Клінічні прояви синдрому включають гіпертермію, змінений ментальний статус, м'язову ригідність, лабільність вегетативної нервової системи, збільшення активності креатинфосфокінази. У таких випадках необхідно відмінити прийом кветіапіну та провести відповідне лікування. Тяжка нейтропенія та агранулоцитоз У короткострокових плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях монотерапії кветіапіном нечасто відзначалися випадки тяжкої нейтропенії (кількість нейтрофілів < 0,5 х 10(9)/л) без інфекції. Повідомлялося про розвиток агранулоцитозу (важкої нейтропенії, що асоціювалася з інфекціями) у пацієнтів, які отримували кветіапін у рамках клінічних досліджень (рідко), а також при постреєстраційному застосуванні (у тому числі з летальним результатом). Більшість випадків важкої нейтропенії виникало протягом 2 місяців після початку терапії кветіапіном. Не виявлено дозозалежного ефекту. Лейкопенія та/або нейтропенія дозволялася після припинення терапії кветіапіном. Можливим фактором ризику для виникнення нейтропенії є попередня знижена кількість лейкоцитів та випадки лікарсько індукованої нейтропенії в анамнезі.Розвиток агранулоцитозу спостерігався і у пацієнтів без факторів ризику. Необхідно враховувати можливість розвитку нейтропенії у пацієнтів з інфекцією, особливо у разі відсутності очевидних факторів, або у пацієнтів з незрозумілою лихоманкою, ці випадки повинні вестися відповідно до клінічних рекомендацій. У пацієнтів з кількістю нейтрофілів < 1,0 х 10(9)/л прийом кветіапіну слід припинити. Пацієнта необхідно спостерігати для виявлення можливих симптомів інфекції та контролювати кількість нейтрофілів (до підвищення їх кількості до 1,5 х 10(9)/л). Пацієнти повинні бути поінформовані і негайно повідомляти про появу ознак/симптомів агранулоцитозу або інфекції (наприклад, гарячка, слабкість, млявість, біль у горлі) протягом терапії препаратом Квентіакс®. Антихолінергічні (мускаринові) ефекти Норкветіапін, активний метаболіт кветіапіну, виявляє помірну або високу спорідненість з кількома підтипами мускаринових рецепторів, що пояснює розвиток НЛР внаслідок антихолінергічної дії при застосуванні кветіапіну в рекомендованих дозах, при одночасному застосуванні інших антихолінергічних препаратів, а також при передозі. Слід бути обережним при застосуванні кветіапіну у пацієнтів, які приймають антагоністи холінергічних (мускаринових) рецепторів, а також у пацієнтів із затримкою сечі, в т. ч. в анамнезі, клінічно значущою гіпертрофією передміхурової залози, кишковою непрохідністю або пов'язаних з нею стану тиску або закритокутовій глаукомі. Взаємодія з іншими лікарськими засобами Також див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами». Одночасне застосування кветіапіну з потужними індукторами мікросомальних ферментів печінки, такими як карбамазепін та фенітоїн, сприяє зниженню концентрації кветіапіну в плазмі крові та може зменшувати ефективність терапії препаратом Квентіакс®. Застосування препарату Квентіакс у пацієнтів, які отримують індуктори мікросомальних ферментів печінки, можливе лише в тому випадку, якщо очікувана користь від терапії препаратом перевершує ризик, пов'язаний зі скасуванням індукторів мікросомальних ферментів печінки. Зміна дози препаратів індукторів мікросомальних ферментів печінки має бути поступовим. При необхідності можливе їх заміщення препаратами, які не індукують мікросомальні ферменти печінки (наприклад, препарати вальпроєвої кислоти). Маса тіла На фоні прийому кветіапіну відмічено збільшення маси тіла. Рекомендується клінічне спостереження пацієнтів відповідно до прийнятих стандартів терапії (див. розділ «Побічна дія»). Гіперглікемія На тлі прийому кветіапіну можливий розвиток гіперглікемії та/або розвиток та загострення цукрового діабету, що іноді супроводжується розвитком кетоацидозу або коми, в т. ч. з летальним результатом. У деяких випадках відзначалося попереднє збільшення маси тіла, що може бути сприятливим фактором. Рекомендується регулярний контроль маси тіла та симптомів гіперглікемії, таких як полідипсія, поліурія, поліфагія та слабкість у пацієнтів, які приймають нейролептики, у тому числі кветіапін. Рекомендується клінічне спостереження за пацієнтами з цукровим діабетом, пацієнтами з факторами ризику розвитку цукрового діабету (див. розділ «Побічна дія»). Концентрація ліпідів На тлі прийому кветіапіну можливе підвищення концентрації тригліцеридів, загального холестерину та холестерину ЛПНГ, а також зниження концентрації ЛПВЩ у плазмі крові (див. розділ «Побічна дія»). Зазначені зміни слід коригувати відповідно до чинних рекомендацій. Подовження інтервалу QT Не виявлено взаємозв'язку між прийомом кветіапіну та стійким підвищенням абсолютної величини інтервалу QT. Однак подовження інтервалу QT відзначалося при застосуванні кветіапіну в терапевтичних дозах та передозуванні кветіапіну (див. розділ «Передозування»). Слід бути обережними при застосуванні кветіапіну, як і інших антипсихотичних препаратів, пацієнтам із серцево-судинними захворюваннями та з подовженням інтервалу QT в анамнезі. Також необхідно бути обережними при застосуванні кветіапіну одночасно з препаратами, що подовжують інтервал QT(c), іншими нейролептиками, особливо у осіб похилого віку, у пацієнтів з синдромом вродженого подовження інтервалу QT, хронічною серцевою недостатністю, гіпертрофією міокарда, гіпокаліємією або гіпомагнією. "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"). Кардіоміопатія та міокардит Під час клінічних досліджень та післяреєстраційного застосування були відмічені випадки розвитку кардіоміопатії та міокардиту, проте причинний зв'язок із прийомом препарату не встановлений. Слід оцінити доцільність терапії кветіапіном у пацієнтів із підозрою на кардіоміопатію чи міокардит. Гострі реакції, пов'язані зі скасуванням препарату При різкій відміні кветіапіну можуть спостерігатися наступні гострі реакції (синдром «скасування») – нудота, блювання, безсоння, біль голови, запаморочення і дратівливість. Тому відміну препарату Квентіакс® рекомендується проводити поступово протягом, як мінімум, одного або двох тижнів. Пацієнти похилого віку з деменцією Препарат Квентіакс не показаний для лікування психозів, пов'язаних з деменцією. Деякі атипові нейролептики у рандомізованих плацебо-контрольованих дослідженнях приблизно втричі збільшували ризик розвитку цереброваскулярних ускладнень у пацієнтів із деменцією. Механізм цього збільшення ризику не вивчений. Аналогічний ризик збільшення частоти цереброваскулярних ускладнень може бути виключений інших антипсихотичних лікарських засобів чи інших груп пацієнтів. Препарат Квентіакс® повинен застосовуватися з обережністю у пацієнтів із ризиком розвитку інсульту. Аналіз застосування атипових нейролептиків для лікування психозів, пов'язаних з деменцією у пацієнтів похилого віку, виявив підвищення рівня смертності у групі пацієнтів, які отримували препарати цієї групи порівняно з групою плацебо. Два 10-тижневі плацебо-контрольовані дослідження кветіапіну у аналогічної групи пацієнтів (n=710, середній вік: 83 роки, віковий діапазон: 56-99 років) показали, що смертність у групі пацієнтів, які приймали кветіапін, склала 5,5 %, та 3,2% у групі плацебо. Причини летальних наслідків, зазначених у цих пацієнтів, відповідали очікуваним даної популяції. Не виявлено причинно-наслідкового зв'язку між лікуванням кветіапіном та ризиком підвищення смертності у пацієнтів похилого віку з деменцією. Пацієнти похилого віку з хворобою Паркінсона/паркінсонізмом Популяційне ретроспективне дослідження застосування кветіапіну у пацієнтів із великим депресивним розладом виявило підвищення ризику смертельного результату у пацієнтів віком > 65 років. Підвищений ризик не визначався при виключенні з аналізу пацієнтів із хворобою Паркінсона. Слід виявляти обережність при призначенні кветіапіну пацієнтам похилого віку із хворобою Паркінсона. Дисфагія Дисфагія (див. розділ «Побічна дія») та аспірація спостерігалися при терапії кветіапіном. Причинно-наслідковий зв'язок виникнення аспіраційної пневмонії з прийомом кветіапіну не встановлено. Однак слід бути обережним при застосуванні препарату Квентіакс® у пацієнтів з ризиком виникнення аспіраційної пневмонії. Запор та непрохідність кишечника Запор є фактором ризику непрохідності кишківника. На фоні застосування кветіапіну відзначали розвиток запору та непрохідності кишечника (див. розділ «Побічна дія»), включаючи випадки з летальним результатом у пацієнтів групи високого ризику непрохідності кишечника, у тому числі одержують множинні супутні препарати, які знижують моторику кишечника, навіть за відсутності скарг на запор. Пацієнти з кишковою непрохідністю/ілеусом потребують проведення невідкладних заходів та ретельного спостереження. Венозна тромбоемболія На фоні прийому нейролептиків відмічені випадки виникнення венозної тромбоемболії. До початку та під час терапії антипсихотичними препаратами, у тому числі кветіапіном, слід оцінити фактори ризику та вжити профілактичних заходів. Панкреатит Під час клінічних досліджень та післяреєстраційного застосування були відмічені випадки розвитку панкреатиту, проте причинний зв'язок із прийомом препарату не встановлений. У постреєстраційних повідомленнях зазначено, що у багатьох пацієнтів були фактори ризику розвитку панкреатиту, такі як підвищення концентрації тригліцеридів (див. підрозділ «Концентрація ліпідів»), холелітіаз та вживання алкоголю. Порушення з боку печінки У разі розвитку жовтяниці прийом кветіапіну слід припинити. додаткова інформація Дані про одночасне застосування кветіапіну з дивальпроатом або літієм на тлі гострих помірних або важких маніакальних епізодів обмежені. Відзначено хорошу переносимість цієї комбінованої терапії та адитивний ефект на 3 тижні лікування. Неправильне застосування та зловживання Повідомлялося про випадки неправильного застосування та зловживання. Слід бути обережними при призначенні кветіапіну пацієнтам зі зловживанням алкоголем або наркотиками в анамнезі. Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин Препарат Квентіакс містить лактозу, тому не слід застосовувати при наступних станах: непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. Застосування при хронічних захворюваннях: Пацієнти похилого віку Препарат Квентіакс®, як і інші нейролептики, слід застосовувати з обережністю у пацієнтів похилого віку, особливо на початку терапії. Дозу слід титрувати повільніше, добова терапевтична доза повинна бути нижчою, ніж у молодших пацієнтів, залежно від клінічної відповіді та індивідуальної переносимості. Середній кліренс кветіапіну був знижений на 30-50% у пацієнтів похилого віку порівняно з молодшими пацієнтами. Ефективність та безпека не були вивчені у пацієнтів старше 65 років із депресивними епізодами у структурі біполярного розладу. Пацієнти з нирковою недостатністю Корекція дози не потрібна. Пацієнти з печінковою недостатністю Кветіапін інтенсивно метаболізується у печінці. Тому слід дотримуватися обережності при застосуванні препарату Квентіакс у пацієнтів з печінковою недостатністю, особливо на початку терапії. Рекомендується починати терапію з дози 25 мг/добу та збільшувати дозу щодня на 25-50 мг до досягнення ефективної дози. Вплив на керування транспортними засобами: Препарат Квентіакс може викликати сонливість, тому в період лікування пацієнтам не рекомендується працювати з механізмами, що вимагають підвищеної концентрації уваги, у тому числі не рекомендується керування транспортними засобами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкакветіапін таблетки, вкриті плівковою оболонкою 1 таблетка, покрита плівковою оболонкою, 25 мг містить: Ядро Діюча речовина: Кветіапіну фумарат (кветіапіну геміфумарат) 28,78 мг (еквівалентно кветіапіну 25 мг) допоміжні речовини: лактози моногідрат, кальцію гідрофосфат дигідрат, целюлоза мікрокристалічна, тип 101, целюлоза мікрокристалічна, тип 102, повідон К-25, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), магнію стеарат Оболонка плівкова Гіпромелоза, титану діоксид (Е171), макрогол-4000, барвник заліза оксид жовтий (Е172), барвник заліза оксид червоний (Е172) 1 таблетка, покрита плівковою оболонкою, містить 100 мг: Ядро Діюча речовина: Кветіапіну фумарат (кветіапіну геміфумарат) 115,13 мг (еквівалентно кветіапіну 100 мг) допоміжні речовини: лактози моногідрат, кальцію гідрофосфат дигідрат, целюлоза мікрокристалічна, тип 101, целюлоза мікрокристалічна, тип 102, повідон К-25, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), магнію стеарат Оболонка плівкова Гіпромелоза, титану діоксид (Е171), макрогол-4000, барвник заліза оксид жовтий (Е172) 1 таблетка, покрита плівковою оболонкою, 200 мг/300 мг містить: Ядро Діюча речовина: Кветіапіну фумарат (кветіапіну геміфумарат) 230,26 мг (еквівалентно кветіапіну 200 мг)/Кветіапіну фумарат (кветіапіну геміфумарат) 345,39 мг (еквівалентно кветіапіну 300 мг) допоміжні речовини: лактози моногідрат, кальцію гідрофосфат дигідрат, целюлоза мікрокристалічна, тип 101, целюлоза мікрокристалічна, тип 102, повідон К-25, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), магнію стеарат Оболонка плівкова Гіпромелоза, титану діоксид (Е171), макрогол-4000Опис лікарської формиПігулки 25 мг Круглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою коричнево-червоного кольору, з фаскою. Вид на зламі: шорстка маса білого кольору з плівковою оболонкою коричнево-червоного кольору. Пігулки 100 мг Круглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою світло-жовтого кольору. Вид на зламі: шорстка маса білого кольору з плівковою оболонкою світло-жовтого кольору. Таблетки 200 мг Круглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою білого кольору. Вид на зламі: шорстка маса білого кольору з плівковою оболонкою білого кольору. Пігулки 300 мг Овальні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою білого кольору. Вид на зламі: шорстка маса білого кольору з плівковою оболонкою білого кольору.Фармакотерапевтична групаантипсихотичний засіб (нейролептик)ФармакокінетикаВсмоктування Кветіапін добре всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Їда істотно не впливає на біодоступність. Рівноважна молярна концентрація активного метаболіту N-дезалкілкветіапіну становить 35% від такої кветіапіну. Фармакокінетика кветіапін має лінійний характер. Розподіл Приблизно 83% кветіапіну пов'язують із білками плазми. Метаболізм Дослідження in vitro показали, що ізофермент CYP3A4 є ключовим ізоферментом метаболізму кветіапіну, опосередкованого системою цитохрому Р450. N-дезалкілкветіапін утворюється та виводиться за участю ізоферменту CYP3A4. Кветіапін і деякі його метаболіти (включаючи N-дезалкілкветіапін) володіють слабкою інгібуючою активністю по відношенню до ізоферментів системи цитохрому Р450 1А2, 2С9, 2С19, 2D6 і 3А4, але тільки при концентрації, в 5- дозі 300-800 мг/добу. На основі результатів досліджень in vitro не слід очікувати, що одночасне застосування кветіапіну з іншими препаратами призведе до клінічно вираженого інгібування метаболізму інших лікарських засобів, опосередкованого системою цитохрому Р450. Виведення Період напіввиведення кветіапіну та N-дезалкілкветіапіну становить близько 7 та 12 годин, відповідно. Приблизно 73% кветіапіну виводиться нирками та 21% – через кишечник. Кветіапін активно метаболізується в печінці, менше 5% кветіапіну не піддається метаболізму і виводиться у незміненому вигляді нирками або через кишечник. Фармакокінетика у різних груп пацієнтів Підлога Відмінностей фармакокінетичних показників у чоловіків та жінок не спостерігається. Пацієнти похилого віку Середній кліренс кветіапіну у пацієнтів похилого віку на 30-50% менше, ніж у пацієнтів віком від 18 до 65 років. Порушення функції нирок Середній плазмовий кліренс кветіапіну знижується приблизно на 25% у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв/1,73м(2)), але індивідуальні показники кліренсу знаходяться в межах значень, виявлених у здорових добровольців. Порушення функції печінки У пацієнтів із печінковою недостатністю (компенсований алкогольний цироз) середній плазмовий кліренс кветіапіну знижений приблизно на 25%. Оскільки кветіапін інтенсивно метаболізується у печінці, у пацієнтів із печінковою недостатністю можливе підвищення плазмової концентрації кветіапіну, що потребує корекції дози.ФармакодинамікаМеханізм дії Кветіапін є атиповим антипсихотичним препаратом. Кветіапін та його активний метаболіт N-дезалкілкветіапін (норкветіапін) взаємодіють із широким спектром нейтротрансмітерних рецепторів головного мозку. Кветіапін та N-дезалкілкветіапін виявляють високу спорідненість до 5НТ(2)-серотонінових рецепторів та  D(1)-, D(2)-дофамінові рецептори головного мозку. Антагонізм до зазначених рецепторів у поєднанні з більш високою селективністю до 5НТ(2)-серотонінових рецепторів, ніж до D(2)-дофамінових рецепторів, зумовлює основні клінічні антипсихотичні властивості кветіапіну та низьку частоту розвитку екстрапірамідних небажаних реакцій. Кветіапін та норкветіапін не виявляють помітної спорідненості до бензодіазепінових рецепторів, але мають високу спорідненість до гістамінових та α(1)-адренорецепторів та помірну спорідненість по відношенню до α(2)-адренорецепторів. Крім того, кветіапін не має або має низьку спорідненість до мускаринових рецепторів, у той час як норкветіапін виявляє помірну або високу спорідненість до кількох підтипів мускаринових рецепторів, що пояснює антихолінергічні (мускаринові) ефекти препарату.Інгібування переносника норадреналіну та частковий агонізм щодо 5НТ(1А)-серотонінових рецепторів, що виявляються N-дезалкілкветіапіном, можуть зумовлювати антидепресивну дію препарату. Фармакодинамічні ефекти Кветіапін виявляє активність у випробуваннях на антипсихотичну діяльність, таку як умовно-рефлекторне уникнення. Також блокує дію агоністів дофаміну, що оцінюється або у поведінкових або електрофізіологічних дослідженнях, і підвищує концентрації метаболіту дофаміну, нейрохімічного показника блокади D(2)-рецепторів. Результати вивчення екстрапірамідних симптомів (ЕПС) у доклінічних дослідженнях показали, що кветіапін відрізняється від стандартних антипсихотичних засобів та має атиповий профіль. Кветіапін не викликає підвищеної чутливості дофамінових D(2)-рецепторів при тривалому застосуванні. Кветіапін викликає слабку каталепсію в дозах, які ефективно блокують D(2)-рецептори. Кветіапін вибірково діє на лімбічну систему, викликаючи деполяризаційну блокаду мезолімбічних,але не нігростріатних дофамінергічних нейронів. При короткому і тривалому введенні кветіапін мав мінімальну здатність викликати дистонію у мавп-капуцинів, сенсибілізованих галоперидолом або не отримували медикаментозного лікування. Клінічна ефективність Кветіапін ефективний як щодо позитивних, так і негативних симптомів шизофренії. Кветіапін ефективний як монотерапія при маніакальних епізодах від помірного до вираженого ступеня тяжкості. Дані про тривале застосування кветіапіну для профілактики подальших маніакальних та депресивних епізодів відсутні. Дані щодо застосування кветіапіну в комбінації з вальпроатом семінару або препаратами літію при маніакальних епізодах від помірного до вираженого ступеня тяжкості обмежені, проте комбінована терапія, в цілому, добре переносилася. Крім того, кветіапін у дозі 300 мг та 600 мг ефективний у пацієнтів з біполярним розладом І та ІІ типу від помірного до вираженого ступеня тяжкості. При цьому ефективність кветіапіну при прийомі в дозі 300 мг та 600 мг на добу можна порівняти. Кветіапін ефективний у пацієнтів з шизофренією та манією при прийомі препарату 2 рази на добу, незважаючи на те,що період напіввиведення кветіапіну становить близько 7 годин. Вплив кветіапіну на 5НТ(2)- та D(2)-рецептори триває до 12 годин після прийому препарату. При прийомі кветіапіну з титруванням дози при шизофренії частота ЕПС та супутнього застосування м-холіноблокаторів була порівнянна з такою при прийомі плацебо. При призначенні кветіапіну у фіксованих дозах від 75 до 750 мг/добу пацієнтам із шизофренією частота виникнення ЕПС та необхідність супутнього застосування м-холіноблокаторів не збільшувалися. При застосуванні кветіапіну в дозах до 800 мг/добу для лікування маніакальних епізодів від помірного до вираженого ступеня тяжкості як у вигляді монотерапії, так і в комбінації з препаратами літію або вальпроатом семінатрію, частота ЕПС та супутнього застосування м-холіноблокаторів була при порівнянні плацебо.Показання до застосуванняДля лікування шизофренії. Для лікування маніакальних епізодів у структурі біполярного розладу. Для лікування депресивних епізодів від середнього до вираженого ступеня тяжкості у структурі біполярного розладу. Препарат не показаний для профілактики маніакальних та депресивних епізодів.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до будь-якого компонента препарату. Непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. Одночасне застосування з інгібіторами цитохрому Р450, такими як протигрибкові препарати групи азолів, еритроміцин, кларитроміцин та нефазодон, а також з інгібіторами протеаз (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Період грудного вигодовування Незважаючи на те, що ефективність та безпека кветіапіну у дітей та підлітків у віці 10-17 років вивчалися у клінічних дослідженнях, застосування препарату Квентіакс® у пацієнтів віком до 18 років не показано. Застосування у пацієнтів із серцево-судинними та цереброваскулярними захворюваннями або іншими станами, що призводять до артеріальної гіпотензії, застосування у пацієнтів похилого віку, печінкова недостатність, судомні напади в анамнезі, ризик розвитку інсульту та аспіраційної пневмонії.Вагітність та лактаціяВагітність Опубліковані дані про застосування під час вагітності (300-1000 результатів вагітності), включаючи окремі повідомлення та дані спостережних досліджень, не показали підвищеного ризику виникнення вад розвитку на фоні лікування. Проте, на підставі наявних даних неможливо зробити певний висновок. Дослідження на тваринах виявили наявність репродуктивної токсичності. У зв'язку з цим під час вагітності кветіапін можна застосовувати тільки в тому випадку, якщо очікувана користь для матері виправдовує потенційний ризик для плода. При застосуванні антипсихотичних препаратів, у тому числі кветіапіну, у третьому триместрі вагітності у новонароджених з'являється ризик розвитку небажаних реакцій різного ступеня вираженості та тривалості, включаючи ЕПС та/або синдром відміни. Повідомлялося про порушення, гіпертонію, гіпотонію, тремор, сонливість, респіраторний дистрес-синдром або порушення годівлі. У зв'язку із цим слід ретельно спостерігати за станом новонароджених. Період грудного вигодовування Опубліковано повідомлення про екскрецію кветіапіну з грудним молоком, проте ступінь екскреції не встановлено. Внаслідок відсутності достовірних даних необхідно вирішити питання про припинення грудного вигодовування або скасування препарату Квентіакс®. Незважаючи на те, що ефективність та безпека кветіапіну у дітей та підлітків у віці 10-17 років вивчалися у клінічних дослідженнях, застосування препарату Квентіакс® у пацієнтів віком до 18 років не показано.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів, рекомендована Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ): дуже часто ≥ 1/10 часто від ≥ 1/100 до < 1/10 нечасто від ≥ 1/1000 до < 1/100 рідко від ≥ 1/10000 до < 1/1000 дуже рідко <1/10000 частота невідома може бути оцінена з урахуванням наявних даних. Клас системи органів Небажана лікарська реакція Порушення з боку крові та лімфатичної системи Дуже часто зниження гемоглобіну 22 Часто лейкопенія 1,28 зниження кількості нейтрофілів підвищення кількості еозинофілів 27 Не часто тромбоцитопенія, анемія, зниження кількості тромбоцитів 13 , нейтропенія 1 Рідко агранулоцитоз 26 Порушення з боку імунної системи Не часто реакції гіперчутливості (включаючи алергічні шкірні реакції) Дуже рідко анафілактичні реакції 5 Порушення з боку ендокринної системи Часто гіперпролактинемія 15 , зниження концентрації загального та вільного тироксину (T4) 24 , зниження концентрації загального трийодтироніну (T3) 24 , підвищення концентрації тиреотропного гормону (ТТГ) 24 у плазмі крові Не часто зниження концентрації вільного T3 24 , гіпотиреоз 21 Дуже рідко синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону Порушення з боку обміну речовин та харчування Дуже часто підвищення концентрації тригліцеридів (ТГ) у сироватці крові 10,30 , загального холестерину (головним чином, холестерину ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНГ)) 11,30 , зниження концентрації холестерину ліпопротеїдів високої щільності (ЛПВЩ ) 8 Часто підвищення апетиту, підвищення концентрації глюкози в крові до гіперглікемії 6,30 Не часто гіпонатріємія 19 , цукровий діабет 1,5 , загострення вже існуючого цукрового діабету Рідко метаболічний синдром 29 Порушення психіки Часто незвичайні та кошмарні сновидіння, суїцидальні думки та поведінка 20 Рідко сомнамбулізм та схожі явища, наприклад, розмови уві сні та порушення харчової поведінки, пов'язані зі сном Порушення з боку нервової системи Дуже часто запаморочення 4,16 , головний біль, сонливість 2,16 , екстрапірамідні симптоми 1,21 Часто дизартрія Не часто судоми 1 , синдром «неспокійних ніг», пізня дискінезія 1,5 , непритомність 4,16 Порушення з боку органу зору Часто нечіткість зору Порушення з боку серця Часто тахікардія 4 відчуття серцебиття 23 Не часто подовження інтервалу QT 1,12,18 , брадикардія 32 Порушення з боку судин Часто ортостатична гіпотензія 4,16 Рідко венозна тромбоемболія 1 Частота невідома інсульт 33 Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Часто задишка 23 Не часто риніт Порушення з боку травної системи Дуже часто сухість слизової оболонки порожнини рота Часто диспепсія, запор, блювання 25 Не часто дисфагія 7 Рідко панкреатит 1 , кишкова непрохідність/ілеус Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Часто підвищення активності трансаміназ у плазмі крові, аланінамінотрансферази (АЛТ) 3 , підвищення активності гамма-глутамілтранспептидази (ГГТ) 3 Не часто підвищення активності аспартатамінотрансферази (АСТ) 3 Рідко жовтяниця 5 , гепатит Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Дуже рідко ангіоневротичний набряк 5 , синдром Стівенса-Джонсона 5 Частота невідома токсичний епідермальний некроліз, мультиформна еритема, лікарська реакція з еозинофілією та системними проявами (DRESS-синдром) Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Дуже рідко рабдоміоліз Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Не часто затримка сечі Вагітність, післяпологові та перинатальні стани Частота невідома синдром «скасування» у новонароджених 31 Порушення з боку статевих органів та молочної залози Не часто сексуальна дисфункція Рідко приапізм, галакторея, припухлість молочних залоз, розлади менструального циклу Загальні розлади та порушення у місці введення Дуже часто синдром «скасування» 1,9 Часто незначно виражена астенія, периферичні набряки, дратівливість, лихоманка Рідко злоякісний нейролептичний синдром 1 , гіпотермія Лабораторні та інструментальні дані Рідко підвищення активності креатинфосфокінази у плазмі крові 14 розділ «Особливі вказівки». Сонливість зазвичай виникає протягом перших 2-х тижнів після початку терапії і, як правило, дозволяється на фоні прийому кветіапіну. Можливе безсимптомне підвищення (≥ 3 рази від верхньої межі норми при визначенні у будь-який час) активності ACT, АЛТ та ГГТ у сироватці крові, як правило, оборотне на фоні прийому кветіапіну. Як і інші антипсихотичні препарати з α 1 -адреноблокуючою дією, кветіапін часто спричиняє ортостатичну гіпотензію, що супроводжується запамороченням, тахікардією, у деяких випадках – непритомністю, особливо на початку терапії (див. розділ «Особливі вказівки»). Оцінка частоти цієї небажаної реакції проводилася на підставі результатів післяреєстраційного спостереження застосування кветіапіну. Підвищення концентрації глюкози в плазмі крові натще ≥ 126 мг/дл (≥ 7,0 ммоль/л) або концентрації глюкози в плазмі після прийому їжі ≥ 200 мг/дл (≥ 11,1 ммоль/л) хоча б при одноразовому визначенні. Більш висока частота дисфагії на тлі кветіапіну порівняно з плацебо була відзначена лише у пацієнтів із депресією у структурі біполярного розладу. Підвищення вихідної маси тіла на 7% і більше. В основному виникає на початку терапії у дорослих. При вивченні синдрому «скасування» у короткострокових плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях кветіапіну в режимі монотерапії були відзначені такі симптоми: безсоння, нудота, головний біль, діарея, блювання, запаморочення та дратівливість. Частота синдрому «скасування» суттєво знижувалася через 1 тиждень після припинення прийому кветіапіну. Підвищення концентрації ТГ ≥ 200 мг/дл (≥ 2258 ммоль/л) у пацієнтів ≥ 18 років або ≥ 150 мг/дл (≥ 1694 ммоль/л) у пацієнтів < 18 років, хоча б при одноразовому визначенні. Підвищення концентрації загального холестерину ≥ 240 мг/дл (≥ 6,2064 ммоль/л) у пацієнтів ≥ 18 років або ≥ 200 мг/дл (≥ 5,172 ммоль/л) у пацієнтів < 18 років, хоча б за одноразового визначення. Найчастіше відмічено підвищення холестерину ЛПНГ ≥ 30 мг/дл (≥ 0,769 ммоль/л), у середньому – 41,7 мг/дл (≥ 1,07 ммоль/л). Див. далі текст інструкції. Зниження кількості тромбоцитів ≤ 100 х 10 9 /л хоча б при одноразовому визначенні. Без зв'язку із злоякісним нейролептичним синдромом. За даними клінічних досліджень. Підвищення концентрації пролактину у пацієнтів ≥ 18 років: > 20 мкг/л (≥ 869,56 пмоль/л) у чоловіків > 30 мкг/л (≥ 1304,34 пмоль/л) у жінок. Може спричинити падіння. Зниження концентрації холестерину ЛПВЩ < 40 мг/дл (< 1,03 ммоль/л) у чоловіків та < 50 мг/дл (< 1,29 ммоль/л) у жінок. Частота зміни інтервалу QTc від < 450 мсек до ≥ 450 мсек із збільшенням на ≥ 30 мсек. У плацебо-контрольованих дослідженнях кількість пацієнтів, у яких відзначено клінічно значуще збільшення інтервалу QTc, була вихідною у групах кветіапіну та плацебо. Зміна концентрації від > 132 ммоль/л до ≤ 132 ммоль/л хоча б за одноразового визначення. Випадки суїцидальної поведінки та суїцидальні думки відзначалися під час терапії кветіапіном або незабаром після припинення терапії. розділ «Фармакологічні властивості», підрозділ «Фармакодинаміка». Зниження гемоглобіну ≤ 13 г/дл у чоловіків та ≤ 12 г/дл у жінок, хоча б при одноразовому визначенні, відзначалося у 11 % пацієнтів на фоні прийому кветіапіну у всіх клінічних дослідженнях, включаючи тривалу терапію. Середнє максимальне зниження гемоглобіну становило 1,50 г/дл щодо будь-який час. Дані явища часто відзначали на фоні тахікардії, запаморочення, ортостатичної гіпотензії та/або супутньої патології серцево-судинної або дихальної системи. На підставі потенційно клінічно значимих відхилень від вихідного рівня, зазначених у всіх клінічних дослідженнях. Зміни концентрації загального Т4, вільного Т4, загального Т3, вільного Т3 до значень < 80% від нижньої межі норми (пмоль/л) щодо будь-коли. Зміна концентрації ТТГ > 5 мМЕд/л при визначенні будь-коли. На підставі підвищеної частоти виникнення блювання у пацієнтів похилого віку (≥65 років). На підставі оцінки частоти у пацієнтів, які брали участь у всіх клінічних дослідженнях кветіапіну, у яких відзначалася тяжка нейтропенія (< 0,5 х 10 9 /л) у поєднанні з інфекціями (див. розділ «Особливі вказівки»). На підставі потенційно клінічно значущих відхилень від нормального рівня, відзначених у всіх клінічних дослідженнях. Підвищення кількості еозинофілів ≥ 1 х 109 /л при визначенні у будь-який час. На підставі потенційно клінічно значущих відхилень від нормального рівня, відзначених у всіх клінічних дослідженнях. Зниження кількості лейкоцитів ≤ 3 х 109 /л при визначенні у будь-який час. Оцінка частоти даної небажаної реакції проводилася на підставі повідомлень про розвиток метаболічного синдрому у всіх клінічних дослідженнях із застосуванням кветіапіну. У деяких пацієнтів у клінічних дослідженнях спостерігалося погіршення більш ніж одного метаболічного фактора: маси тіла, концентрації глюкози, ліпідів у плазмі (див. розділ «Особливі вказівки»). розділ «Застосування при вагітності та в період грудного вигодовування». Може розвинутись у момент або невдовзі після початку терапії та супроводжуватися артеріальною гіпотензією та/або непритомністю. Частота встановлена ​​на підставі повідомлень про розвиток брадикардії та пов'язаних небажаних явищ у всіх клінічних дослідженнях кветіапіну. На основі результатів одного ретроспективного нерандомізованого епідеміологічного дослідження. Подовження інтервалу QT, шлуночкова аритмія, раптова смерть, зупинка серця та двонаправлена ​​шлуночкова тахікардія вважаються небажаними реакціями, властивими нейролептикам. При застосуванні кветіапіну повідомлялося про тяжкі шкірні небажані реакції, включаючи синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, DRESS-синдром. Діти та підлітки (віком від 10 до 17 років) У дітей та підлітків можливий розвиток тих самих небажаних лікарських реакцій (НЛР), що й у дорослих пацієнтів. У таблиці наведено НЛР, які не були відзначені у дорослих пацієнтів, або ж найчастіше відзначалися у дітей та підлітків (віком 10-17 років) порівняно з дорослими пацієнтами. Частота небажаних реакцій наведена як наступна градація: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100, < 1/10); нечасто (≥ 1/1000, < 1/100); рідко (≥1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000); частота невідома (не може бути оцінена на основі наявних даних). Порушення з боку ендокринної системи Дуже часто підвищення концентрації пролактину 1 Порушення з боку обміну речовин та харчування Дуже часто підвищення апетиту Порушення з боку нервової системи Дуже часто екстрапірамідні симптоми 3 Часто непритомність Порушення з боку судин Дуже часто підвищення артеріального тиску 2 Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Часто риніт Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Дуже часто блювота Загальні розлади та порушення у місці введення Часто дратівливість 3 Підвищення концентрації пролактину у пацієнтів < 18 років: > 20 мкг/л (≥ 869,56 пмоль/л) у пацієнтів чоловічої статі > 26 мкг/л (≥ 1130,43 пмоль/л) у пацієнтів жіночої статі. Менш ніж у 1% пацієнтів спостерігалося підвищення концентрації пролактину > 100 мкг/л (4347,8 пмоль/л). Підвищення артеріального тиску вище за клінічно значущий поріг (адаптовано за критеріями Національного Інституту Здоров'я, США – National Health Institute) або підвищення більш ніж на 20 мм рт. ст. для систолічного або більш ніж на 10 мм рт. ст. для діастолічного тиску за даними двох короткострокових (3-6 тижнів) плацебо-контрольованих досліджень у дітей та підлітків. Відповідає частоті, яка спостерігається у дорослих пацієнтів, але може бути пов'язана з різними клінічними проявами у дітей та підлітків на відміну від дорослих пацієнтів.Взаємодія з лікарськими засобамиСлід бути обережними при одночасному застосуванні препарату Квентіакс з іншими препаратами, що впливають на ЦНС, а також з алкоголем. Слід бути обережними у пацієнтів, які приймають інші антагоністи холінергічних (мускаринових) рецепторів. Ізофермент системи цитохрому Р450 3А4 є основним ізоферментом, який відповідає за метаболізм кветіапіну, що здійснюється через систему цитохрому Р450. У здорових добровольців одночасне застосування кветіапіну (у дозі 25 мг) з кетоконазолом, інгібітором ізоферменту CYP3A4 призводило до збільшення площі під кривою «концентрація-час» (AUC) кветіапіну в 5-8 разів. Тому одночасне застосування кветіапіну та інгібіторів ізоферменту CYP3A4 протипоказане. При терапії кветіапіном не рекомендується вживати грейпфрутовий сік. У фармакокінетичному дослідженні застосування кветіапіну в різній дозі до або одночасно з прийомом карбамазепіну призводило до значного підвищення кліренсу кветіапіну і, відповідно, зменшення AUC, в середньому, на 13%, порівняно з прийомом кветіапіну без карбамазепіну. У деяких пацієнтів зниження AUC було ще більш вираженим. Така взаємодія супроводжується зниженням концентрації кветіапіну в плазмі та може знижувати ефективність терапії кветіапіном. Одночасне застосування кветіапіну з фенітоїном, іншим індуктором мікросомальних ферментів печінки супроводжувалося ще більш вираженим (приблизно на 450%) підвищенням кліренсу кветіапіну. Застосування кветіапіну пацієнтами, які отримують індуктори мікросомальних ферментів печінки, можливе лише в тому випадку, якщо очікувана користь від терапії кветіапіном перевершує ризик,пов'язаний зі скасуванням препарату-індуктора мікросомальних ферментів печінки. Зміна дози препаратів-індукторів мікросомальних ферментів печінки має бути поступовим. При необхідності можливе їх заміщення препаратами, які не індукують мікросомальні ферменти печінки (наприклад, препаратами вальпроєвої кислоти). Фармакокінетика кветіапіну істотно не змінювалася при одночасному застосуванні антидепресанту іміпраміну (інгібітор ізоферменту CYP2D6) або флуоксетину (інгібітор ізоферментів CYP3A4 та CYP2D6). Фармакокінетика кветіапіну суттєво не змінюється при одночасному застосуванні з антипсихотичними лікарськими засобами рисперидоном або галоперидолом. Однак одночасний прийом кветіапіну та тіоридазину призводив до підвищення кліренсу кветіапіну приблизно на 70%. Фармакокінетика кветіапіну суттєво не змінюється при одночасному застосуванні циметидину. Фармакокінетика препаратів літію не змінюється при одночасному застосуванні кветіапіну. При одночасному застосуванні кветіапіну з препаратами літію у дорослих пацієнтів з гострим маніакальним епізодом відзначено більш високу частоту небажаних реакцій, пов'язаних з ЕПС (особливо, тремору), сонливості та збільшення маси тіла порівняно з пацієнтами, які приймали кветіапін з плацебо ран. дослідженні. Не відзначено клінічно значущих змін фармакокінетики вальпроєвої кислоти та кветіапіну при одночасному застосуванні вальпроату семінатрію та кветіапіну. Ретроспективне дослідження за участю дітей та підлітків, які отримували вальпроат натрію та кветіапін окремо або обидва препарати одночасно, виявило вищу частоту лейкопенії та нейтропенії у групі комбінованої терапії порівняно з групою монотерапії. Фармакокінетичні дослідження з вивчення взаємодії препарату Квентіакс з препаратами, що застосовуються при серцево-судинних захворюваннях, не проводилися. Слід бути обережними при одночасному застосуванні кветіапіну та препаратів, здатних викликати порушення електролітного балансу та подовження інтервалу QT(c). У пацієнтів, які приймали кветіапін, були відзначені хибнопозитивні результати скринінг-тестів на виявлення метадону та трициклічних антидепресантів методом імуноферментного аналізу. Для підтвердження результатів скринінгу рекомендується проведення хроматографічного дослідження. При одноразовому прийомі 2 мг лоразепаму на фоні прийому кветіапіну у дозі 250 мг 2 рази на добу кліренс лоразепаму знижується приблизно на 20 %. Кветіапін не викликав індукції мікросомальних ферментів печінки, що беруть участь у метаболізмі феназону.Спосіб застосування та дозиВсередину, 2 рази на добу незалежно від часу їди. Дорослі Лікування шизофренії Добова доза для перших 4 діб терапії становить: 1 добу – 50 мг, 2 доба – 100 мг, 3 доба – 200 мг, 4 доба – 300 мг. Починаючи з 4 діб, доза повинна підбиратися до ефективної, зазвичай, в межах 300-450 мг/добу. Залежно від клінічного ефекту та індивідуальної переносимості препарату доза може варіювати від 150 мг/добу до 750 мг/добу. Максимальна рекомендована добова доза становить 750 мг. Лікування маніакальних епізодів у структурі біполярного розладу Препарат Квентіакс® рекомендується як монотерапія або в комбінації з препаратами, що мають нормотимічну дію. Добова доза для перших 4 діб терапії становить: 1 добу – 100 мг, 2 доба – 200 мг, 3 доба – 300 мг, 4 доба – 400 мг. Надалі до 6-го дня терапії добова доза препарату може бути збільшена до 800 мг. Збільшення добової дози не повинно перевищувати 200 мг на добу. Залежно від клінічного ефекту та індивідуальної переносимості препарату доза може варіювати від 200 мг/добу до 800 мг/добу. Зазвичай ефективна доза становить від 400 мг/добу до 800 мг/добу. Максимальна рекомендована добова доза становить 800 мг. Лікування депресивних епізодів у структурі біполярного розладу Препарат Квентіакс призначається 1 раз на добу на ніч. Добова доза для перших 4 діб терапії становить: 1 добу – 50 мг, 2 доба – 100 мг, 3 доба – 200 мг, 4 доба – 300 мг. Рекомендована добова доза становить 300 мг. Максимальна рекомендована добова доза препарату Квентіакс становить 600 мг. Антидепресивний ефект кветіапіну був підтверджений при застосуванні у дозі 300 та 600 мг/добу. Прийом доз, що перевищують 300 мг, має бути розпочато під контролем лікаря, який має досвід у терапії біполярних розладів. У окремих пацієнтів, при підозрі на погану переносимість препарату, за результатами клінічних досліджень, можливе зниження дози до мінімальної – 200 мг/добу. Пацієнти похилого віку Препарат Квентіакс®, як і інші нейролептики, слід застосовувати з обережністю у пацієнтів похилого віку, особливо на початку терапії. Дозу слід титрувати повільніше, добова терапевтична доза повинна бути нижчою, ніж у молодших пацієнтів, залежно від клінічної відповіді та індивідуальної переносимості. Середній кліренс кветіапіну був знижений на 30-50% у пацієнтів похилого віку порівняно з молодшими пацієнтами. Ефективність та безпека не були вивчені у пацієнтів старше 65 років із депресивними епізодами у структурі біполярного розладу. Пацієнти з нирковою недостатністю Корекція дози не потрібна. Пацієнти з печінковою недостатністю Кветіапін інтенсивно метаболізується у печінці. Тому слід дотримуватися обережності при застосуванні препарату Квентіакс у пацієнтів з печінковою недостатністю, особливо на початку терапії. Рекомендується починати терапію з дози 25 мг/добу та збільшувати дозу щодня на 25-50 мг до досягнення ефективної дози.ПередозуванняСимптоми Симптоми, зазначені при передозуванні, в основному були наслідком посилення відомих фармакологічних ефектів кветіапіну, таких як сонливість та седація, тахікардія, зниження артеріального тиску та антихолінергічні ефекти. Передозування може призводити до подовження інтервалу QT, судомних нападів, епілептичного статусу, рабдоміолізу, пригнічення дихання, затримки сечі, сплутаності свідомості, делірію та/або ажитації, комі та смерті. У пацієнтів з тяжкими серцево-судинними захворюваннями в анамнезі ризик розвитку побічних ефектів при передозуванні може збільшуватись (див. розділ «Особливі вказівки»). Лікування Специфічних антидотів до кветіапіну немає. У випадках тяжкої інтоксикації слід пам'ятати про можливість передозування кількома лікарськими засобами. Рекомендується проводити заходи, спрямовані на підтримку функції дихання та серцево-судинної системи, забезпечення адекватної оксигенації та вентиляції. Опубліковано повідомлення про вирішення тяжких небажаних ефектів з боку центральної нервової системи (ЦНС), у тому числі коми та делірію, після внутрішньовенного введення фізостигміну (у дозі 1-2 мг) під постійним контролем електрокардіограми (ЕКГ). Таке лікування не рекомендується як стандартний через потенційний негативний вплив фізостигміну на серцеву провідність. Застосування фізостигміну можливе лише за відсутності відхилень у показниках ЕКГ.Не слід застосовувати фізостигмін у разі порушення серцевого ритму, блокади будь-якого ступеня або розширення комплексу QRS. У разі виникнення рефрактерної артеріальної гіпотензії при передозуванні кветіапіну лікування слід здійснювати шляхом внутрішньовенного введення рідини та/або симпатоміметичних препаратів (не слід призначати епінефрин та допамін, оскільки стимуляція β-адренорецепторів може викликати посилення зниження артеріального тиску на фоні блокади α-). Промивання шлунка (після інтубації, якщо пацієнт непритомний) та застосування активованого вугілля та проносних засобів може сприяти виведенню неабсорбованого кветіапіну, проте ефективність цих заходів не вивчена. Пильне медичне спостереження має продовжуватись до поліпшення стану пацієнта.Запобіжні заходи та особливі вказівкиОскільки препарат Квентіакс має кілька показань до застосування, профіль його безпеки визначається залежно від діагнозу пацієнта та дози препарату. Діти та підлітки (віком від 10 до 17 років) Препарат Квентіакс® не показаний для застосування у дітей та підлітків віком до 18 років у зв'язку з недостатністю даних щодо застосування у цій віковій групі. За результатами клінічних досліджень деякі небажані реакції (підвищення апетиту, підвищення концентрації пролактину в сироватці крові, блювання, риніт та непритомність) у дітей та підлітків спостерігалися з більшою частотою, ніж у дорослих пацієнтів, або мали інші клінічні прояви (ЕПС та дратівливість). Також відмічено підвищення артеріального тиску, яке не спостерігалося у дорослих пацієнтів. У дітей та підлітків також спостерігали зміну функції щитовидної залози. Вплив на зростання, статевий дозрівання, розумовий розвиток та поведінкові реакції при тривалому застосуванні (більше 26 тижнів) кветіапіну не вивчалося. У плацебо-контрольованих дослідженнях у дітей та підлітків з шизофренією та манією у структурі біполярного розладу частота розвитку ЕПС була вищою при застосуванні кветіапіну порівняно з плацебо. Суїцид/суїцидальні думки або клінічне погіршення Депресія при біполярному розладі пов'язана з підвищеним ризиком виникнення суїцидальних думок, самоушкодження та суїциду (подій, пов'язаних із суїцидом). Цей ризик зберігається до настання вираженої ремісії. Зважаючи на те, що до поліпшення стану пацієнта з початку лікування може пройти кілька тижнів або більше, пацієнти повинні перебувати під пильним медичним наглядом до настання поліпшення. За даними загальноприйнятого клінічного досвіду, ризик суїциду може підвищитись на ранніх стадіях ремісії. Слід попереджати пацієнтів (особливо що належать до групи підвищеного ризику суїциду) та їхніх піклувальників про необхідність контролю клінічного погіршення, суїцидальної поведінки або думок, незвичайної зміни у поведінці та необхідності негайно звернутися до лікаря у разі їх появи. За даними короткострокових плацебо-контрольованих клінічних досліджень у пацієнтів з депресією при біполярному розладі ризик розвитку подій, пов'язаних із суїцидом, склав 3,0 % (7/233) для кветіапіну та 0 % (0/120) для плацебо у пацієнтів віком 18 -24 роки, 1,8% (19/1616) для кветіапіну та 1,8% (11/622) для плацебо у пацієнтів віком від 25 років. Популяційне ретроспективне дослідження застосування кветіапіну у пацієнтів з великим депресивним розладом виявило підвищений ризик самоушкоджень та суїцидальних спроб у пацієнтів віком від 25 до 64 років без самоушкоджень в анамнезі, які приймають кветіапін з іншими антидепресантами. Інші психічні розлади, для лікування яких застосовується кветіапін, також пов'язані з підвищеним ризиком подій, пов'язаних із суїцидом. Крім того, такі стани можуть бути коморбідними з депресивним епізодом. Таким чином, запобіжні заходи, що застосовуються при терапії пацієнтів з депресивним епізодом, повинні вживатися і при лікуванні пацієнтів з іншими психічними розладами. При різкому припиненні терапії кветіапін слід брати до уваги потенційний ризик розвитку подій, пов'язаних із суїцидом. Пацієнти з суїцидальними подіями в анамнезі, а також пацієнти, які виразно висловлюють суїцидальні думки перед початком терапії, відносяться до групи підвищеного ризику суїцидальних намірів та суїцидальних спроб і повинні ретельно спостерігатися в процесі лікування. Проведений FDA (Адміністрацією з контролю за харчовими продуктами та лікарськими засобами, США) метааналіз плацебо-контрольованих досліджень антидепресантів, що узагальнює дані приблизно 4400 дітей та підлітків та 7700 дорослих пацієнтів з психічними розладами, виявив підвищений ризик суїцидальної поведінки на фоні антидепресантів дітей, підлітків та дорослих пацієнтів віком до 25 років. Цей метааналіз не включає дослідження, де застосовувався кветіапін (див. підрозділ «Фармакодинаміка»). За даними короткочасних плацебо-контрольованих досліджень за всіма показаннями та у всіх вікових групах частота подій, пов'язаних із суїцидом, склала 0,8 % як для кветіапіну (76/9327), так і для плацебо (37/4845). У цих дослідженнях у пацієнтів з шизофренією ризик розвитку подій, пов'язаних із суїцидом, становив 1,4 % (3/212) для кветіапіну та 1,6 % (1/62) для плацебо у пацієнтів віком 18-24 роки. 8% (13/1663) для кветіапіну та 1,1% (5/463) для плацебо у пацієнтів старше 25 років, 1,4% (2/147) для кветіапіну та 1,3% (1/75) для плацебо у пацієнтів віком до 18 років. У пацієнтів з манією при біполярному розладі ризик розвитку подій, пов'язаних із суїцидом, склав 0 % (0/60) для кветіапіну та 0 % (0/58) для плацебо у пацієнтів віком 18-24 роки, 1,2 % (6 /496) для кветіапіну та 1,2 % (6/503) для плацебо у пацієнтів віком від 25 років, 1,0 % (2/193) для кветіапіну та 0 % (0/90) для плацебо у пацієнтів віком до 18 років. Метаболічні порушення З огляду на ризик погіршення метаболічного профілю, включаючи зміни маси тіла, концентрації глюкози та ліпідів у плазмі крові, що відзначалися під час клінічних досліджень, метаболічні показники пацієнтів слід оцінювати на початку терапії та необхідно регулярно контролювати під час терапії. При погіршенні даних показників слід здійснити відповідне лікування. Екстрапірамідні симптоми Відзначено збільшення частоти виникнення ЕПС при прийомі кветіапіну у дорослих пацієнтів із великим депресивним епізодом у структурі біполярного розладу або великого депресивного розладу порівняно з плацебо (див. розділ «Побічна дія»). Застосування кветіапіну асоціювалося з розвитком акатизії, що характеризувалася суб'єктивно неприємним занепокоєнням чи тривожністю, і нерідко супроводжувалася нездатністю нерухомо сидіти чи стояти. Такі явища найчастіше спостерігаються у перші кілька тижнів лікування. Підвищення дози пацієнтам, які мають такі симптоми, може мати негативний вплив. Пізня дискінезія У разі розвитку симптомів пізньої дискінезії рекомендується зменшити дозу препарату або поступово його відмінити. Симптоми пізньої дискінезії можуть посилюватись або навіть виникати після припинення прийому препарату (див. розділ «Побічна дія»). Сонливість та запаморочення Під час терапії кветіапіном може спостерігатися сонливість та пов'язані з нею симптоми, наприклад, седація (див. розділ «Побічна дія»). У клінічних дослідженнях за участю пацієнтів з депресією у структурі біполярного розладу та з депресивним епізодом, сонливість, як правило, розвивалася протягом перших трьох днів терапії. Виразність цієї небажаної реакції, переважно, була незначною чи помірною. При розвитку вираженої сонливості пацієнтам з депресією у структурі біполярного розладу та пацієнтам з депресивним епізодом можуть знадобитися частіші візити до лікаря протягом 2-х тижнів з моменту виникнення сонливості або до зменшення симптомів. У деяких випадках може бути потрібне припинення терапії кветіапіном. На тлі терапії кветіапіном може виникати ортостатична гіпотензія та запаморочення (див. розділ «Побічна дія») зазвичай під час добору дози на початку терапії. Пацієнти, особливо літнього віку, повинні бути обережними, щоб уникнути випадкових травм (падінь). Пацієнти із серцево-судинними захворюваннями Слід дотримуватися обережності при застосуванні кветіапіну у пацієнтів із серцево-судинними, цереброваскулярними захворюваннями та іншими станами, що спричиняють артеріальну гіпотензію. У таких пацієнтів добір дози слід здійснювати повільніше. На тлі терапії кветіапіном може виникати ортостатична гіпотензія, особливо під час добору дози на початку терапії. При виникненні ортостатичної гіпотензії може знадобитися зниження дози або більш поступовий її вибір. Синдром апное уві сні У пацієнтів, які приймали кветіапін, відзначався синдром апное уві сні. У пацієнтів, які одночасно приймають препарати, що пригнічують ЦНС, або які мали випадки апное уві сні в анамнезі (наприклад, у пацієнтів із надмірною масою тіла/ожирінням, пацієнтів чоловічої статі), кветіапін слід застосовувати з обережністю. Судомні напади Не виявлено відмінностей у частоті розвитку судом у пацієнтів, які приймали кветіапін чи плацебо. Однак як і при терапії іншими антипсихотичними лікарськими засобами, рекомендується бути обережним при лікуванні пацієнтів з наявністю судомних нападів в анамнезі (див. розділ «Побічна дія»). Злоякісний нейролептичний синдром На тлі прийому антипсихотичних препаратів, у тому числі кветіапіну, може розвиватися злоякісний нейролептичний синдром (див. розділ «Побічна дія»). Клінічні прояви синдрому включають гіпертермію, змінений ментальний статус, м'язову ригідність, лабільність вегетативної нервової системи, збільшення активності креатинфосфокінази. У таких випадках необхідно відмінити прийом кветіапіну та провести відповідне лікування. Тяжка нейтропенія та агранулоцитоз У короткострокових плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях монотерапії кветіапіном нечасто відзначалися випадки тяжкої нейтропенії (кількість нейтрофілів < 0,5 х 10(9)/л) без інфекції. Повідомлялося про розвиток агранулоцитозу (важкої нейтропенії, що асоціювалася з інфекціями) у пацієнтів, які отримували кветіапін у рамках клінічних досліджень (рідко), а також при постреєстраційному застосуванні (у тому числі з летальним результатом). Більшість випадків важкої нейтропенії виникало протягом 2 місяців після початку терапії кветіапіном. Не виявлено дозозалежного ефекту. Лейкопенія та/або нейтропенія дозволялася після припинення терапії кветіапіном. Можливим фактором ризику для виникнення нейтропенії є попередня знижена кількість лейкоцитів та випадки лікарсько індукованої нейтропенії в анамнезі.Розвиток агранулоцитозу спостерігався і у пацієнтів без факторів ризику. Необхідно враховувати можливість розвитку нейтропенії у пацієнтів з інфекцією, особливо у разі відсутності очевидних факторів, або у пацієнтів з незрозумілою лихоманкою, ці випадки повинні вестися відповідно до клінічних рекомендацій. У пацієнтів з кількістю нейтрофілів < 1,0 х 10(9)/л прийом кветіапіну слід припинити. Пацієнта необхідно спостерігати для виявлення можливих симптомів інфекції та контролювати кількість нейтрофілів (до підвищення їх кількості до 1,5 х 10(9)/л). Пацієнти повинні бути поінформовані і негайно повідомляти про появу ознак/симптомів агранулоцитозу або інфекції (наприклад, гарячка, слабкість, млявість, біль у горлі) протягом терапії препаратом Квентіакс®. Антихолінергічні (мускаринові) ефекти Норкветіапін, активний метаболіт кветіапіну, виявляє помірну або високу спорідненість з кількома підтипами мускаринових рецепторів, що пояснює розвиток НЛР внаслідок антихолінергічної дії при застосуванні кветіапіну в рекомендованих дозах, при одночасному застосуванні інших антихолінергічних препаратів, а також при передозі. Слід бути обережним при застосуванні кветіапіну у пацієнтів, які приймають антагоністи холінергічних (мускаринових) рецепторів, а також у пацієнтів із затримкою сечі, в т. ч. в анамнезі, клінічно значущою гіпертрофією передміхурової залози, кишковою непрохідністю або пов'язаних з нею стану тиску або закритокутовій глаукомі. Взаємодія з іншими лікарськими засобами Також див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами». Одночасне застосування кветіапіну з потужними індукторами мікросомальних ферментів печінки, такими як карбамазепін та фенітоїн, сприяє зниженню концентрації кветіапіну в плазмі крові та може зменшувати ефективність терапії препаратом Квентіакс®. Застосування препарату Квентіакс у пацієнтів, які отримують індуктори мікросомальних ферментів печінки, можливе лише в тому випадку, якщо очікувана користь від терапії препаратом перевершує ризик, пов'язаний зі скасуванням індукторів мікросомальних ферментів печінки. Зміна дози препаратів індукторів мікросомальних ферментів печінки має бути поступовим. При необхідності можливе їх заміщення препаратами, які не індукують мікросомальні ферменти печінки (наприклад, препарати вальпроєвої кислоти). Маса тіла На фоні прийому кветіапіну відмічено збільшення маси тіла. Рекомендується клінічне спостереження пацієнтів відповідно до прийнятих стандартів терапії (див. розділ «Побічна дія»). Гіперглікемія На тлі прийому кветіапіну можливий розвиток гіперглікемії та/або розвиток та загострення цукрового діабету, що іноді супроводжується розвитком кетоацидозу або коми, в т. ч. з летальним результатом. У деяких випадках відзначалося попереднє збільшення маси тіла, що може бути сприятливим фактором. Рекомендується регулярний контроль маси тіла та симптомів гіперглікемії, таких як полідипсія, поліурія, поліфагія та слабкість у пацієнтів, які приймають нейролептики, у тому числі кветіапін. Рекомендується клінічне спостереження за пацієнтами з цукровим діабетом, пацієнтами з факторами ризику розвитку цукрового діабету (див. розділ «Побічна дія»). Концентрація ліпідів На тлі прийому кветіапіну можливе підвищення концентрації тригліцеридів, загального холестерину та холестерину ЛПНГ, а також зниження концентрації ЛПВЩ у плазмі крові (див. розділ «Побічна дія»). Зазначені зміни слід коригувати відповідно до чинних рекомендацій. Подовження інтервалу QT Не виявлено взаємозв'язку між прийомом кветіапіну та стійким підвищенням абсолютної величини інтервалу QT. Однак подовження інтервалу QT відзначалося при застосуванні кветіапіну в терапевтичних дозах та передозуванні кветіапіну (див. розділ «Передозування»). Слід бути обережними при застосуванні кветіапіну, як і інших антипсихотичних препаратів, пацієнтам із серцево-судинними захворюваннями та з подовженням інтервалу QT в анамнезі. Також необхідно бути обережними при застосуванні кветіапіну одночасно з препаратами, що подовжують інтервал QT(c), іншими нейролептиками, особливо у осіб похилого віку, у пацієнтів з синдромом вродженого подовження інтервалу QT, хронічною серцевою недостатністю, гіпертрофією міокарда, гіпокаліємією або гіпомагнією. "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"). Кардіоміопатія та міокардит Під час клінічних досліджень та післяреєстраційного застосування були відмічені випадки розвитку кардіоміопатії та міокардиту, проте причинний зв'язок із прийомом препарату не встановлений. Слід оцінити доцільність терапії кветіапіном у пацієнтів із підозрою на кардіоміопатію чи міокардит. Гострі реакції, пов'язані зі скасуванням препарату При різкій відміні кветіапіну можуть спостерігатися наступні гострі реакції (синдром «скасування») – нудота, блювання, безсоння, біль голови, запаморочення і дратівливість. Тому відміну препарату Квентіакс® рекомендується проводити поступово протягом, як мінімум, одного або двох тижнів. Пацієнти похилого віку з деменцією Препарат Квентіакс не показаний для лікування психозів, пов'язаних з деменцією. Деякі атипові нейролептики у рандомізованих плацебо-контрольованих дослідженнях приблизно втричі збільшували ризик розвитку цереброваскулярних ускладнень у пацієнтів із деменцією. Механізм цього збільшення ризику не вивчений. Аналогічний ризик збільшення частоти цереброваскулярних ускладнень може бути виключений інших антипсихотичних лікарських засобів чи інших груп пацієнтів. Препарат Квентіакс® повинен застосовуватися з обережністю у пацієнтів із ризиком розвитку інсульту. Аналіз застосування атипових нейролептиків для лікування психозів, пов'язаних з деменцією у пацієнтів похилого віку, виявив підвищення рівня смертності у групі пацієнтів, які отримували препарати цієї групи порівняно з групою плацебо. Два 10-тижневі плацебо-контрольовані дослідження кветіапіну у аналогічної групи пацієнтів (n=710, середній вік: 83 роки, віковий діапазон: 56-99 років) показали, що смертність у групі пацієнтів, які приймали кветіапін, склала 5,5 %, та 3,2% у групі плацебо. Причини летальних наслідків, зазначених у цих пацієнтів, відповідали очікуваним даної популяції. Не виявлено причинно-наслідкового зв'язку між лікуванням кветіапіном та ризиком підвищення смертності у пацієнтів похилого віку з деменцією. Пацієнти похилого віку з хворобою Паркінсона/паркінсонізмом Популяційне ретроспективне дослідження застосування кветіапіну у пацієнтів із великим депресивним розладом виявило підвищення ризику смертельного результату у пацієнтів віком > 65 років. Підвищений ризик не визначався при виключенні з аналізу пацієнтів із хворобою Паркінсона. Слід виявляти обережність при призначенні кветіапіну пацієнтам похилого віку із хворобою Паркінсона. Дисфагія Дисфагія (див. розділ «Побічна дія») та аспірація спостерігалися при терапії кветіапіном. Причинно-наслідковий зв'язок виникнення аспіраційної пневмонії з прийомом кветіапіну не встановлено. Однак слід бути обережним при застосуванні препарату Квентіакс® у пацієнтів з ризиком виникнення аспіраційної пневмонії. Запор та непрохідність кишечника Запор є фактором ризику непрохідності кишківника. На фоні застосування кветіапіну відзначали розвиток запору та непрохідності кишечника (див. розділ «Побічна дія»), включаючи випадки з летальним результатом у пацієнтів групи високого ризику непрохідності кишечника, у тому числі одержують множинні супутні препарати, які знижують моторику кишечника, навіть за відсутності скарг на запор. Пацієнти з кишковою непрохідністю/ілеусом потребують проведення невідкладних заходів та ретельного спостереження. Венозна тромбоемболія На фоні прийому нейролептиків відмічені випадки виникнення венозної тромбоемболії. До початку та під час терапії антипсихотичними препаратами, у тому числі кветіапіном, слід оцінити фактори ризику та вжити профілактичних заходів. Панкреатит Під час клінічних досліджень та післяреєстраційного застосування були відмічені випадки розвитку панкреатиту, проте причинний зв'язок із прийомом препарату не встановлений. У постреєстраційних повідомленнях зазначено, що у багатьох пацієнтів були фактори ризику розвитку панкреатиту, такі як підвищення концентрації тригліцеридів (див. підрозділ «Концентрація ліпідів»), холелітіаз та вживання алкоголю. Порушення з боку печінки У разі розвитку жовтяниці прийом кветіапіну слід припинити. додаткова інформація Дані про одночасне застосування кветіапіну з дивальпроатом або літієм на тлі гострих помірних або важких маніакальних епізодів обмежені. Відзначено хорошу переносимість цієї комбінованої терапії та адитивний ефект на 3 тижні лікування. Неправильне застосування та зловживання Повідомлялося про випадки неправильного застосування та зловживання. Слід бути обережними при призначенні кветіапіну пацієнтам зі зловживанням алкоголем або наркотиками в анамнезі. Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин Препарат Квентіакс містить лактозу, тому не слід застосовувати при наступних станах: непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. Застосування при хронічних захворюваннях: Пацієнти похилого віку Препарат Квентіакс®, як і інші нейролептики, слід застосовувати з обережністю у пацієнтів похилого віку, особливо на початку терапії. Дозу слід титрувати повільніше, добова терапевтична доза повинна бути нижчою, ніж у молодших пацієнтів, залежно від клінічної відповіді та індивідуальної переносимості. Середній кліренс кветіапіну був знижений на 30-50% у пацієнтів похилого віку порівняно з молодшими пацієнтами. Ефективність та безпека не були вивчені у пацієнтів старше 65 років із депресивними епізодами у структурі біполярного розладу. Пацієнти з нирковою недостатністю Корекція дози не потрібна. Пацієнти з печінковою недостатністю Кветіапін інтенсивно метаболізується у печінці. Тому слід дотримуватися обережності при застосуванні препарату Квентіакс у пацієнтів з печінковою недостатністю, особливо на початку терапії. Рекомендується починати терапію з дози 25 мг/добу та збільшувати дозу щодня на 25-50 мг до досягнення ефективної дози. Вплив на керування транспортними засобами: Препарат Квентіакс може викликати сонливість, тому в період лікування пацієнтам не рекомендується працювати з механізмами, що вимагають підвищеної концентрації уваги, у тому числі не рекомендується керування транспортними засобами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкакветіапін таблетки, вкриті плівковою оболонкою 1 таблетка, покрита плівковою оболонкою, 25 мг містить: Ядро Діюча речовина: Кветіапіну фумарат (кветіапіну геміфумарат) 28,78 мг (еквівалентно кветіапіну 25 мг) допоміжні речовини: лактози моногідрат, кальцію гідрофосфат дигідрат, целюлоза мікрокристалічна, тип 101, целюлоза мікрокристалічна, тип 102, повідон К-25, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), магнію стеарат Оболонка плівкова Гіпромелоза, титану діоксид (Е171), макрогол-4000, барвник заліза оксид жовтий (Е172), барвник заліза оксид червоний (Е172) 1 таблетка, покрита плівковою оболонкою, містить 100 мг: Ядро Діюча речовина: Кветіапіну фумарат (кветіапіну геміфумарат) 115,13 мг (еквівалентно кветіапіну 100 мг) допоміжні речовини: лактози моногідрат, кальцію гідрофосфат дигідрат, целюлоза мікрокристалічна, тип 101, целюлоза мікрокристалічна, тип 102, повідон К-25, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), магнію стеарат Оболонка плівкова Гіпромелоза, титану діоксид (Е171), макрогол-4000, барвник заліза оксид жовтий (Е172) 1 таблетка, покрита плівковою оболонкою, 200 мг/300 мг містить: Ядро Діюча речовина: Кветіапіну фумарат (кветіапіну геміфумарат) 230,26 мг (еквівалентно кветіапіну 200 мг)/Кветіапіну фумарат (кветіапіну геміфумарат) 345,39 мг (еквівалентно кветіапіну 300 мг) допоміжні речовини: лактози моногідрат, кальцію гідрофосфат дигідрат, целюлоза мікрокристалічна, тип 101, целюлоза мікрокристалічна, тип 102, повідон К-25, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), магнію стеарат Оболонка плівкова Гіпромелоза, титану діоксид (Е171), макрогол-4000Опис лікарської формиПігулки 25 мг Круглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою коричнево-червоного кольору, з фаскою. Вид на зламі: шорстка маса білого кольору з плівковою оболонкою коричнево-червоного кольору. Пігулки 100 мг Круглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою світло-жовтого кольору. Вид на зламі: шорстка маса білого кольору з плівковою оболонкою світло-жовтого кольору. Таблетки 200 мг Круглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою білого кольору. Вид на зламі: шорстка маса білого кольору з плівковою оболонкою білого кольору. Пігулки 300 мг Овальні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою білого кольору. Вид на зламі: шорстка маса білого кольору з плівковою оболонкою білого кольору.Фармакотерапевтична групаантипсихотичний засіб (нейролептик)ФармакокінетикаВсмоктування Кветіапін добре всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Їда істотно не впливає на біодоступність. Рівноважна молярна концентрація активного метаболіту N-дезалкілкветіапіну становить 35% від такої кветіапіну. Фармакокінетика кветіапін має лінійний характер. Розподіл Приблизно 83% кветіапіну пов'язують із білками плазми. Метаболізм Дослідження in vitro показали, що ізофермент CYP3A4 є ключовим ізоферментом метаболізму кветіапіну, опосередкованого системою цитохрому Р450. N-дезалкілкветіапін утворюється та виводиться за участю ізоферменту CYP3A4. Кветіапін і деякі його метаболіти (включаючи N-дезалкілкветіапін) володіють слабкою інгібуючою активністю по відношенню до ізоферментів системи цитохрому Р450 1А2, 2С9, 2С19, 2D6 і 3А4, але тільки при концентрації, в 5- дозі 300-800 мг/добу. На основі результатів досліджень in vitro не слід очікувати, що одночасне застосування кветіапіну з іншими препаратами призведе до клінічно вираженого інгібування метаболізму інших лікарських засобів, опосередкованого системою цитохрому Р450. Виведення Період напіввиведення кветіапіну та N-дезалкілкветіапіну становить близько 7 та 12 годин, відповідно. Приблизно 73% кветіапіну виводиться нирками та 21% – через кишечник. Кветіапін активно метаболізується в печінці, менше 5% кветіапіну не піддається метаболізму і виводиться у незміненому вигляді нирками або через кишечник. Фармакокінетика у різних груп пацієнтів Підлога Відмінностей фармакокінетичних показників у чоловіків та жінок не спостерігається. Пацієнти похилого віку Середній кліренс кветіапіну у пацієнтів похилого віку на 30-50% менше, ніж у пацієнтів віком від 18 до 65 років. Порушення функції нирок Середній плазмовий кліренс кветіапіну знижується приблизно на 25% у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв/1,73м(2)), але індивідуальні показники кліренсу знаходяться в межах значень, виявлених у здорових добровольців. Порушення функції печінки У пацієнтів із печінковою недостатністю (компенсований алкогольний цироз) середній плазмовий кліренс кветіапіну знижений приблизно на 25%. Оскільки кветіапін інтенсивно метаболізується у печінці, у пацієнтів із печінковою недостатністю можливе підвищення плазмової концентрації кветіапіну, що потребує корекції дози.ФармакодинамікаМеханізм дії Кветіапін є атиповим антипсихотичним препаратом. Кветіапін та його активний метаболіт N-дезалкілкветіапін (норкветіапін) взаємодіють із широким спектром нейтротрансмітерних рецепторів головного мозку. Кветіапін та N-дезалкілкветіапін виявляють високу спорідненість до 5НТ(2)-серотонінових рецепторів та  D(1)-, D(2)-дофамінові рецептори головного мозку. Антагонізм до зазначених рецепторів у поєднанні з більш високою селективністю до 5НТ(2)-серотонінових рецепторів, ніж до D(2)-дофамінових рецепторів, зумовлює основні клінічні антипсихотичні властивості кветіапіну та низьку частоту розвитку екстрапірамідних небажаних реакцій. Кветіапін та норкветіапін не виявляють помітної спорідненості до бензодіазепінових рецепторів, але мають високу спорідненість до гістамінових та α(1)-адренорецепторів та помірну спорідненість по відношенню до α(2)-адренорецепторів. Крім того, кветіапін не має або має низьку спорідненість до мускаринових рецепторів, у той час як норкветіапін виявляє помірну або високу спорідненість до кількох підтипів мускаринових рецепторів, що пояснює антихолінергічні (мускаринові) ефекти препарату.Інгібування переносника норадреналіну та частковий агонізм щодо 5НТ(1А)-серотонінових рецепторів, що виявляються N-дезалкілкветіапіном, можуть зумовлювати антидепресивну дію препарату. Фармакодинамічні ефекти Кветіапін виявляє активність у випробуваннях на антипсихотичну діяльність, таку як умовно-рефлекторне уникнення. Також блокує дію агоністів дофаміну, що оцінюється або у поведінкових або електрофізіологічних дослідженнях, і підвищує концентрації метаболіту дофаміну, нейрохімічного показника блокади D(2)-рецепторів. Результати вивчення екстрапірамідних симптомів (ЕПС) у доклінічних дослідженнях показали, що кветіапін відрізняється від стандартних антипсихотичних засобів та має атиповий профіль. Кветіапін не викликає підвищеної чутливості дофамінових D(2)-рецепторів при тривалому застосуванні. Кветіапін викликає слабку каталепсію в дозах, які ефективно блокують D(2)-рецептори. Кветіапін вибірково діє на лімбічну систему, викликаючи деполяризаційну блокаду мезолімбічних,але не нігростріатних дофамінергічних нейронів. При короткому і тривалому введенні кветіапін мав мінімальну здатність викликати дистонію у мавп-капуцинів, сенсибілізованих галоперидолом або не отримували медикаментозного лікування. Клінічна ефективність Кветіапін ефективний як щодо позитивних, так і негативних симптомів шизофренії. Кветіапін ефективний як монотерапія при маніакальних епізодах від помірного до вираженого ступеня тяжкості. Дані про тривале застосування кветіапіну для профілактики подальших маніакальних та депресивних епізодів відсутні. Дані щодо застосування кветіапіну в комбінації з вальпроатом семінару або препаратами літію при маніакальних епізодах від помірного до вираженого ступеня тяжкості обмежені, проте комбінована терапія, в цілому, добре переносилася. Крім того, кветіапін у дозі 300 мг та 600 мг ефективний у пацієнтів з біполярним розладом І та ІІ типу від помірного до вираженого ступеня тяжкості. При цьому ефективність кветіапіну при прийомі в дозі 300 мг та 600 мг на добу можна порівняти. Кветіапін ефективний у пацієнтів з шизофренією та манією при прийомі препарату 2 рази на добу, незважаючи на те,що період напіввиведення кветіапіну становить близько 7 годин. Вплив кветіапіну на 5НТ(2)- та D(2)-рецептори триває до 12 годин після прийому препарату. При прийомі кветіапіну з титруванням дози при шизофренії частота ЕПС та супутнього застосування м-холіноблокаторів була порівнянна з такою при прийомі плацебо. При призначенні кветіапіну у фіксованих дозах від 75 до 750 мг/добу пацієнтам із шизофренією частота виникнення ЕПС та необхідність супутнього застосування м-холіноблокаторів не збільшувалися. При застосуванні кветіапіну в дозах до 800 мг/добу для лікування маніакальних епізодів від помірного до вираженого ступеня тяжкості як у вигляді монотерапії, так і в комбінації з препаратами літію або вальпроатом семінатрію, частота ЕПС та супутнього застосування м-холіноблокаторів була при порівнянні плацебо.Показання до застосуванняДля лікування шизофренії. Для лікування маніакальних епізодів у структурі біполярного розладу. Для лікування депресивних епізодів від середнього до вираженого ступеня тяжкості у структурі біполярного розладу. Препарат не показаний для профілактики маніакальних та депресивних епізодів.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до будь-якого компонента препарату. Непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. Одночасне застосування з інгібіторами цитохрому Р450, такими як протигрибкові препарати групи азолів, еритроміцин, кларитроміцин та нефазодон, а також з інгібіторами протеаз (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Період грудного вигодовування Незважаючи на те, що ефективність та безпека кветіапіну у дітей та підлітків у віці 10-17 років вивчалися у клінічних дослідженнях, застосування препарату Квентіакс® у пацієнтів віком до 18 років не показано. Застосування у пацієнтів із серцево-судинними та цереброваскулярними захворюваннями або іншими станами, що призводять до артеріальної гіпотензії, застосування у пацієнтів похилого віку, печінкова недостатність, судомні напади в анамнезі, ризик розвитку інсульту та аспіраційної пневмонії.Вагітність та лактаціяВагітність Опубліковані дані про застосування під час вагітності (300-1000 результатів вагітності), включаючи окремі повідомлення та дані спостережних досліджень, не показали підвищеного ризику виникнення вад розвитку на фоні лікування. Проте, на підставі наявних даних неможливо зробити певний висновок. Дослідження на тваринах виявили наявність репродуктивної токсичності. У зв'язку з цим під час вагітності кветіапін можна застосовувати тільки в тому випадку, якщо очікувана користь для матері виправдовує потенційний ризик для плода. При застосуванні антипсихотичних препаратів, у тому числі кветіапіну, у третьому триместрі вагітності у новонароджених з'являється ризик розвитку небажаних реакцій різного ступеня вираженості та тривалості, включаючи ЕПС та/або синдром відміни. Повідомлялося про порушення, гіпертонію, гіпотонію, тремор, сонливість, респіраторний дистрес-синдром або порушення годівлі. У зв'язку із цим слід ретельно спостерігати за станом новонароджених. Період грудного вигодовування Опубліковано повідомлення про екскрецію кветіапіну з грудним молоком, проте ступінь екскреції не встановлено. Внаслідок відсутності достовірних даних необхідно вирішити питання про припинення грудного вигодовування або скасування препарату Квентіакс®. Незважаючи на те, що ефективність та безпека кветіапіну у дітей та підлітків у віці 10-17 років вивчалися у клінічних дослідженнях, застосування препарату Квентіакс® у пацієнтів віком до 18 років не показано.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів, рекомендована Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ): дуже часто ≥ 1/10 часто від ≥ 1/100 до < 1/10 нечасто від ≥ 1/1000 до < 1/100 рідко від ≥ 1/10000 до < 1/1000 дуже рідко <1/10000 частота невідома може бути оцінена з урахуванням наявних даних. Клас системи органів Небажана лікарська реакція Порушення з боку крові та лімфатичної системи Дуже часто зниження гемоглобіну 22 Часто лейкопенія 1,28 зниження кількості нейтрофілів підвищення кількості еозинофілів 27 Не часто тромбоцитопенія, анемія, зниження кількості тромбоцитів 13 , нейтропенія 1 Рідко агранулоцитоз 26 Порушення з боку імунної системи Не часто реакції гіперчутливості (включаючи алергічні шкірні реакції) Дуже рідко анафілактичні реакції 5 Порушення з боку ендокринної системи Часто гіперпролактинемія 15 , зниження концентрації загального та вільного тироксину (T4) 24 , зниження концентрації загального трийодтироніну (T3) 24 , підвищення концентрації тиреотропного гормону (ТТГ) 24 у плазмі крові Не часто зниження концентрації вільного T3 24 , гіпотиреоз 21 Дуже рідко синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону Порушення з боку обміну речовин та харчування Дуже часто підвищення концентрації тригліцеридів (ТГ) у сироватці крові 10,30 , загального холестерину (головним чином, холестерину ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНГ)) 11,30 , зниження концентрації холестерину ліпопротеїдів високої щільності (ЛПВЩ ) 8 Часто підвищення апетиту, підвищення концентрації глюкози в крові до гіперглікемії 6,30 Не часто гіпонатріємія 19 , цукровий діабет 1,5 , загострення вже існуючого цукрового діабету Рідко метаболічний синдром 29 Порушення психіки Часто незвичайні та кошмарні сновидіння, суїцидальні думки та поведінка 20 Рідко сомнамбулізм та схожі явища, наприклад, розмови уві сні та порушення харчової поведінки, пов'язані зі сном Порушення з боку нервової системи Дуже часто запаморочення 4,16 , головний біль, сонливість 2,16 , екстрапірамідні симптоми 1,21 Часто дизартрія Не часто судоми 1 , синдром «неспокійних ніг», пізня дискінезія 1,5 , непритомність 4,16 Порушення з боку органу зору Часто нечіткість зору Порушення з боку серця Часто тахікардія 4 відчуття серцебиття 23 Не часто подовження інтервалу QT 1,12,18 , брадикардія 32 Порушення з боку судин Часто ортостатична гіпотензія 4,16 Рідко венозна тромбоемболія 1 Частота невідома інсульт 33 Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Часто задишка 23 Не часто риніт Порушення з боку травної системи Дуже часто сухість слизової оболонки порожнини рота Часто диспепсія, запор, блювання 25 Не часто дисфагія 7 Рідко панкреатит 1 , кишкова непрохідність/ілеус Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Часто підвищення активності трансаміназ у плазмі крові, аланінамінотрансферази (АЛТ) 3 , підвищення активності гамма-глутамілтранспептидази (ГГТ) 3 Не часто підвищення активності аспартатамінотрансферази (АСТ) 3 Рідко жовтяниця 5 , гепатит Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Дуже рідко ангіоневротичний набряк 5 , синдром Стівенса-Джонсона 5 Частота невідома токсичний епідермальний некроліз, мультиформна еритема, лікарська реакція з еозинофілією та системними проявами (DRESS-синдром) Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Дуже рідко рабдоміоліз Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Не часто затримка сечі Вагітність, післяпологові та перинатальні стани Частота невідома синдром «скасування» у новонароджених 31 Порушення з боку статевих органів та молочної залози Не часто сексуальна дисфункція Рідко приапізм, галакторея, припухлість молочних залоз, розлади менструального циклу Загальні розлади та порушення у місці введення Дуже часто синдром «скасування» 1,9 Часто незначно виражена астенія, периферичні набряки, дратівливість, лихоманка Рідко злоякісний нейролептичний синдром 1 , гіпотермія Лабораторні та інструментальні дані Рідко підвищення активності креатинфосфокінази у плазмі крові 14 розділ «Особливі вказівки». Сонливість зазвичай виникає протягом перших 2-х тижнів після початку терапії і, як правило, дозволяється на фоні прийому кветіапіну. Можливе безсимптомне підвищення (≥ 3 рази від верхньої межі норми при визначенні у будь-який час) активності ACT, АЛТ та ГГТ у сироватці крові, як правило, оборотне на фоні прийому кветіапіну. Як і інші антипсихотичні препарати з α 1 -адреноблокуючою дією, кветіапін часто спричиняє ортостатичну гіпотензію, що супроводжується запамороченням, тахікардією, у деяких випадках – непритомністю, особливо на початку терапії (див. розділ «Особливі вказівки»). Оцінка частоти цієї небажаної реакції проводилася на підставі результатів післяреєстраційного спостереження застосування кветіапіну. Підвищення концентрації глюкози в плазмі крові натще ≥ 126 мг/дл (≥ 7,0 ммоль/л) або концентрації глюкози в плазмі після прийому їжі ≥ 200 мг/дл (≥ 11,1 ммоль/л) хоча б при одноразовому визначенні. Більш висока частота дисфагії на тлі кветіапіну порівняно з плацебо була відзначена лише у пацієнтів із депресією у структурі біполярного розладу. Підвищення вихідної маси тіла на 7% і більше. В основному виникає на початку терапії у дорослих. При вивченні синдрому «скасування» у короткострокових плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях кветіапіну в режимі монотерапії були відзначені такі симптоми: безсоння, нудота, головний біль, діарея, блювання, запаморочення та дратівливість. Частота синдрому «скасування» суттєво знижувалася через 1 тиждень після припинення прийому кветіапіну. Підвищення концентрації ТГ ≥ 200 мг/дл (≥ 2258 ммоль/л) у пацієнтів ≥ 18 років або ≥ 150 мг/дл (≥ 1694 ммоль/л) у пацієнтів < 18 років, хоча б при одноразовому визначенні. Підвищення концентрації загального холестерину ≥ 240 мг/дл (≥ 6,2064 ммоль/л) у пацієнтів ≥ 18 років або ≥ 200 мг/дл (≥ 5,172 ммоль/л) у пацієнтів < 18 років, хоча б за одноразового визначення. Найчастіше відмічено підвищення холестерину ЛПНГ ≥ 30 мг/дл (≥ 0,769 ммоль/л), у середньому – 41,7 мг/дл (≥ 1,07 ммоль/л). Див. далі текст інструкції. Зниження кількості тромбоцитів ≤ 100 х 10 9 /л хоча б при одноразовому визначенні. Без зв'язку із злоякісним нейролептичним синдромом. За даними клінічних досліджень. Підвищення концентрації пролактину у пацієнтів ≥ 18 років: > 20 мкг/л (≥ 869,56 пмоль/л) у чоловіків > 30 мкг/л (≥ 1304,34 пмоль/л) у жінок. Може спричинити падіння. Зниження концентрації холестерину ЛПВЩ < 40 мг/дл (< 1,03 ммоль/л) у чоловіків та < 50 мг/дл (< 1,29 ммоль/л) у жінок. Частота зміни інтервалу QTc від < 450 мсек до ≥ 450 мсек із збільшенням на ≥ 30 мсек. У плацебо-контрольованих дослідженнях кількість пацієнтів, у яких відзначено клінічно значуще збільшення інтервалу QTc, була вихідною у групах кветіапіну та плацебо. Зміна концентрації від > 132 ммоль/л до ≤ 132 ммоль/л хоча б за одноразового визначення. Випадки суїцидальної поведінки та суїцидальні думки відзначалися під час терапії кветіапіном або незабаром після припинення терапії. розділ «Фармакологічні властивості», підрозділ «Фармакодинаміка». Зниження гемоглобіну ≤ 13 г/дл у чоловіків та ≤ 12 г/дл у жінок, хоча б при одноразовому визначенні, відзначалося у 11 % пацієнтів на фоні прийому кветіапіну у всіх клінічних дослідженнях, включаючи тривалу терапію. Середнє максимальне зниження гемоглобіну становило 1,50 г/дл щодо будь-який час. Дані явища часто відзначали на фоні тахікардії, запаморочення, ортостатичної гіпотензії та/або супутньої патології серцево-судинної або дихальної системи. На підставі потенційно клінічно значимих відхилень від вихідного рівня, зазначених у всіх клінічних дослідженнях. Зміни концентрації загального Т4, вільного Т4, загального Т3, вільного Т3 до значень < 80% від нижньої межі норми (пмоль/л) щодо будь-коли. Зміна концентрації ТТГ > 5 мМЕд/л при визначенні будь-коли. На підставі підвищеної частоти виникнення блювання у пацієнтів похилого віку (≥65 років). На підставі оцінки частоти у пацієнтів, які брали участь у всіх клінічних дослідженнях кветіапіну, у яких відзначалася тяжка нейтропенія (< 0,5 х 10 9 /л) у поєднанні з інфекціями (див. розділ «Особливі вказівки»). На підставі потенційно клінічно значущих відхилень від нормального рівня, відзначених у всіх клінічних дослідженнях. Підвищення кількості еозинофілів ≥ 1 х 109 /л при визначенні у будь-який час. На підставі потенційно клінічно значущих відхилень від нормального рівня, відзначених у всіх клінічних дослідженнях. Зниження кількості лейкоцитів ≤ 3 х 109 /л при визначенні у будь-який час. Оцінка частоти даної небажаної реакції проводилася на підставі повідомлень про розвиток метаболічного синдрому у всіх клінічних дослідженнях із застосуванням кветіапіну. У деяких пацієнтів у клінічних дослідженнях спостерігалося погіршення більш ніж одного метаболічного фактора: маси тіла, концентрації глюкози, ліпідів у плазмі (див. розділ «Особливі вказівки»). розділ «Застосування при вагітності та в період грудного вигодовування». Може розвинутись у момент або невдовзі після початку терапії та супроводжуватися артеріальною гіпотензією та/або непритомністю. Частота встановлена ​​на підставі повідомлень про розвиток брадикардії та пов'язаних небажаних явищ у всіх клінічних дослідженнях кветіапіну. На основі результатів одного ретроспективного нерандомізованого епідеміологічного дослідження. Подовження інтервалу QT, шлуночкова аритмія, раптова смерть, зупинка серця та двонаправлена ​​шлуночкова тахікардія вважаються небажаними реакціями, властивими нейролептикам. При застосуванні кветіапіну повідомлялося про тяжкі шкірні небажані реакції, включаючи синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, DRESS-синдром. Діти та підлітки (віком від 10 до 17 років) У дітей та підлітків можливий розвиток тих самих небажаних лікарських реакцій (НЛР), що й у дорослих пацієнтів. У таблиці наведено НЛР, які не були відзначені у дорослих пацієнтів, або ж найчастіше відзначалися у дітей та підлітків (віком 10-17 років) порівняно з дорослими пацієнтами. Частота небажаних реакцій наведена як наступна градація: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100, < 1/10); нечасто (≥ 1/1000, < 1/100); рідко (≥1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000); частота невідома (не може бути оцінена на основі наявних даних). Порушення з боку ендокринної системи Дуже часто підвищення концентрації пролактину 1 Порушення з боку обміну речовин та харчування Дуже часто підвищення апетиту Порушення з боку нервової системи Дуже часто екстрапірамідні симптоми 3 Часто непритомність Порушення з боку судин Дуже часто підвищення артеріального тиску 2 Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Часто риніт Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Дуже часто блювота Загальні розлади та порушення у місці введення Часто дратівливість 3 Підвищення концентрації пролактину у пацієнтів < 18 років: > 20 мкг/л (≥ 869,56 пмоль/л) у пацієнтів чоловічої статі > 26 мкг/л (≥ 1130,43 пмоль/л) у пацієнтів жіночої статі. Менш ніж у 1% пацієнтів спостерігалося підвищення концентрації пролактину > 100 мкг/л (4347,8 пмоль/л). Підвищення артеріального тиску вище за клінічно значущий поріг (адаптовано за критеріями Національного Інституту Здоров'я, США – National Health Institute) або підвищення більш ніж на 20 мм рт. ст. для систолічного або більш ніж на 10 мм рт. ст. для діастолічного тиску за даними двох короткострокових (3-6 тижнів) плацебо-контрольованих досліджень у дітей та підлітків. Відповідає частоті, яка спостерігається у дорослих пацієнтів, але може бути пов'язана з різними клінічними проявами у дітей та підлітків на відміну від дорослих пацієнтів.Взаємодія з лікарськими засобамиСлід бути обережними при одночасному застосуванні препарату Квентіакс з іншими препаратами, що впливають на ЦНС, а також з алкоголем. Слід бути обережними у пацієнтів, які приймають інші антагоністи холінергічних (мускаринових) рецепторів. Ізофермент системи цитохрому Р450 3А4 є основним ізоферментом, який відповідає за метаболізм кветіапіну, що здійснюється через систему цитохрому Р450. У здорових добровольців одночасне застосування кветіапіну (у дозі 25 мг) з кетоконазолом, інгібітором ізоферменту CYP3A4 призводило до збільшення площі під кривою «концентрація-час» (AUC) кветіапіну в 5-8 разів. Тому одночасне застосування кветіапіну та інгібіторів ізоферменту CYP3A4 протипоказане. При терапії кветіапіном не рекомендується вживати грейпфрутовий сік. У фармакокінетичному дослідженні застосування кветіапіну в різній дозі до або одночасно з прийомом карбамазепіну призводило до значного підвищення кліренсу кветіапіну і, відповідно, зменшення AUC, в середньому, на 13%, порівняно з прийомом кветіапіну без карбамазепіну. У деяких пацієнтів зниження AUC було ще більш вираженим. Така взаємодія супроводжується зниженням концентрації кветіапіну в плазмі та може знижувати ефективність терапії кветіапіном. Одночасне застосування кветіапіну з фенітоїном, іншим індуктором мікросомальних ферментів печінки супроводжувалося ще більш вираженим (приблизно на 450%) підвищенням кліренсу кветіапіну. Застосування кветіапіну пацієнтами, які отримують індуктори мікросомальних ферментів печінки, можливе лише в тому випадку, якщо очікувана користь від терапії кветіапіном перевершує ризик,пов'язаний зі скасуванням препарату-індуктора мікросомальних ферментів печінки. Зміна дози препаратів-індукторів мікросомальних ферментів печінки має бути поступовим. При необхідності можливе їх заміщення препаратами, які не індукують мікросомальні ферменти печінки (наприклад, препаратами вальпроєвої кислоти). Фармакокінетика кветіапіну істотно не змінювалася при одночасному застосуванні антидепресанту іміпраміну (інгібітор ізоферменту CYP2D6) або флуоксетину (інгібітор ізоферментів CYP3A4 та CYP2D6). Фармакокінетика кветіапіну суттєво не змінюється при одночасному застосуванні з антипсихотичними лікарськими засобами рисперидоном або галоперидолом. Однак одночасний прийом кветіапіну та тіоридазину призводив до підвищення кліренсу кветіапіну приблизно на 70%. Фармакокінетика кветіапіну суттєво не змінюється при одночасному застосуванні циметидину. Фармакокінетика препаратів літію не змінюється при одночасному застосуванні кветіапіну. При одночасному застосуванні кветіапіну з препаратами літію у дорослих пацієнтів з гострим маніакальним епізодом відзначено більш високу частоту небажаних реакцій, пов'язаних з ЕПС (особливо, тремору), сонливості та збільшення маси тіла порівняно з пацієнтами, які приймали кветіапін з плацебо ран. дослідженні. Не відзначено клінічно значущих змін фармакокінетики вальпроєвої кислоти та кветіапіну при одночасному застосуванні вальпроату семінатрію та кветіапіну. Ретроспективне дослідження за участю дітей та підлітків, які отримували вальпроат натрію та кветіапін окремо або обидва препарати одночасно, виявило вищу частоту лейкопенії та нейтропенії у групі комбінованої терапії порівняно з групою монотерапії. Фармакокінетичні дослідження з вивчення взаємодії препарату Квентіакс з препаратами, що застосовуються при серцево-судинних захворюваннях, не проводилися. Слід бути обережними при одночасному застосуванні кветіапіну та препаратів, здатних викликати порушення електролітного балансу та подовження інтервалу QT(c). У пацієнтів, які приймали кветіапін, були відзначені хибнопозитивні результати скринінг-тестів на виявлення метадону та трициклічних антидепресантів методом імуноферментного аналізу. Для підтвердження результатів скринінгу рекомендується проведення хроматографічного дослідження. При одноразовому прийомі 2 мг лоразепаму на фоні прийому кветіапіну у дозі 250 мг 2 рази на добу кліренс лоразепаму знижується приблизно на 20 %. Кветіапін не викликав індукції мікросомальних ферментів печінки, що беруть участь у метаболізмі феназону.Спосіб застосування та дозиВсередину, 2 рази на добу незалежно від часу їди. Дорослі Лікування шизофренії Добова доза для перших 4 діб терапії становить: 1 добу – 50 мг, 2 доба – 100 мг, 3 доба – 200 мг, 4 доба – 300 мг. Починаючи з 4 діб, доза повинна підбиратися до ефективної, зазвичай, в межах 300-450 мг/добу. Залежно від клінічного ефекту та індивідуальної переносимості препарату доза може варіювати від 150 мг/добу до 750 мг/добу. Максимальна рекомендована добова доза становить 750 мг. Лікування маніакальних епізодів у структурі біполярного розладу Препарат Квентіакс® рекомендується як монотерапія або в комбінації з препаратами, що мають нормотимічну дію. Добова доза для перших 4 діб терапії становить: 1 добу – 100 мг, 2 доба – 200 мг, 3 доба – 300 мг, 4 доба – 400 мг. Надалі до 6-го дня терапії добова доза препарату може бути збільшена до 800 мг. Збільшення добової дози не повинно перевищувати 200 мг на добу. Залежно від клінічного ефекту та індивідуальної переносимості препарату доза може варіювати від 200 мг/добу до 800 мг/добу. Зазвичай ефективна доза становить від 400 мг/добу до 800 мг/добу. Максимальна рекомендована добова доза становить 800 мг. Лікування депресивних епізодів у структурі біполярного розладу Препарат Квентіакс призначається 1 раз на добу на ніч. Добова доза для перших 4 діб терапії становить: 1 добу – 50 мг, 2 доба – 100 мг, 3 доба – 200 мг, 4 доба – 300 мг. Рекомендована добова доза становить 300 мг. Максимальна рекомендована добова доза препарату Квентіакс становить 600 мг. Антидепресивний ефект кветіапіну був підтверджений при застосуванні у дозі 300 та 600 мг/добу. Прийом доз, що перевищують 300 мг, має бути розпочато під контролем лікаря, який має досвід у терапії біполярних розладів. У окремих пацієнтів, при підозрі на погану переносимість препарату, за результатами клінічних досліджень, можливе зниження дози до мінімальної – 200 мг/добу. Пацієнти похилого віку Препарат Квентіакс®, як і інші нейролептики, слід застосовувати з обережністю у пацієнтів похилого віку, особливо на початку терапії. Дозу слід титрувати повільніше, добова терапевтична доза повинна бути нижчою, ніж у молодших пацієнтів, залежно від клінічної відповіді та індивідуальної переносимості. Середній кліренс кветіапіну був знижений на 30-50% у пацієнтів похилого віку порівняно з молодшими пацієнтами. Ефективність та безпека не були вивчені у пацієнтів старше 65 років із депресивними епізодами у структурі біполярного розладу. Пацієнти з нирковою недостатністю Корекція дози не потрібна. Пацієнти з печінковою недостатністю Кветіапін інтенсивно метаболізується у печінці. Тому слід дотримуватися обережності при застосуванні препарату Квентіакс у пацієнтів з печінковою недостатністю, особливо на початку терапії. Рекомендується починати терапію з дози 25 мг/добу та збільшувати дозу щодня на 25-50 мг до досягнення ефективної дози.ПередозуванняСимптоми Симптоми, зазначені при передозуванні, в основному були наслідком посилення відомих фармакологічних ефектів кветіапіну, таких як сонливість та седація, тахікардія, зниження артеріального тиску та антихолінергічні ефекти. Передозування може призводити до подовження інтервалу QT, судомних нападів, епілептичного статусу, рабдоміолізу, пригнічення дихання, затримки сечі, сплутаності свідомості, делірію та/або ажитації, комі та смерті. У пацієнтів з тяжкими серцево-судинними захворюваннями в анамнезі ризик розвитку побічних ефектів при передозуванні може збільшуватись (див. розділ «Особливі вказівки»). Лікування Специфічних антидотів до кветіапіну немає. У випадках тяжкої інтоксикації слід пам'ятати про можливість передозування кількома лікарськими засобами. Рекомендується проводити заходи, спрямовані на підтримку функції дихання та серцево-судинної системи, забезпечення адекватної оксигенації та вентиляції. Опубліковано повідомлення про вирішення тяжких небажаних ефектів з боку центральної нервової системи (ЦНС), у тому числі коми та делірію, після внутрішньовенного введення фізостигміну (у дозі 1-2 мг) під постійним контролем електрокардіограми (ЕКГ). Таке лікування не рекомендується як стандартний через потенційний негативний вплив фізостигміну на серцеву провідність. Застосування фізостигміну можливе лише за відсутності відхилень у показниках ЕКГ.Не слід застосовувати фізостигмін у разі порушення серцевого ритму, блокади будь-якого ступеня або розширення комплексу QRS. У разі виникнення рефрактерної артеріальної гіпотензії при передозуванні кветіапіну лікування слід здійснювати шляхом внутрішньовенного введення рідини та/або симпатоміметичних препаратів (не слід призначати епінефрин та допамін, оскільки стимуляція β-адренорецепторів може викликати посилення зниження артеріального тиску на фоні блокади α-). Промивання шлунка (після інтубації, якщо пацієнт непритомний) та застосування активованого вугілля та проносних засобів може сприяти виведенню неабсорбованого кветіапіну, проте ефективність цих заходів не вивчена. Пильне медичне спостереження має продовжуватись до поліпшення стану пацієнта.Запобіжні заходи та особливі вказівкиОскільки препарат Квентіакс має кілька показань до застосування, профіль його безпеки визначається залежно від діагнозу пацієнта та дози препарату. Діти та підлітки (віком від 10 до 17 років) Препарат Квентіакс® не показаний для застосування у дітей та підлітків віком до 18 років у зв'язку з недостатністю даних щодо застосування у цій віковій групі. За результатами клінічних досліджень деякі небажані реакції (підвищення апетиту, підвищення концентрації пролактину в сироватці крові, блювання, риніт та непритомність) у дітей та підлітків спостерігалися з більшою частотою, ніж у дорослих пацієнтів, або мали інші клінічні прояви (ЕПС та дратівливість). Також відмічено підвищення артеріального тиску, яке не спостерігалося у дорослих пацієнтів. У дітей та підлітків також спостерігали зміну функції щитовидної залози. Вплив на зростання, статевий дозрівання, розумовий розвиток та поведінкові реакції при тривалому застосуванні (більше 26 тижнів) кветіапіну не вивчалося. У плацебо-контрольованих дослідженнях у дітей та підлітків з шизофренією та манією у структурі біполярного розладу частота розвитку ЕПС була вищою при застосуванні кветіапіну порівняно з плацебо. Суїцид/суїцидальні думки або клінічне погіршення Депресія при біполярному розладі пов'язана з підвищеним ризиком виникнення суїцидальних думок, самоушкодження та суїциду (подій, пов'язаних із суїцидом). Цей ризик зберігається до настання вираженої ремісії. Зважаючи на те, що до поліпшення стану пацієнта з початку лікування може пройти кілька тижнів або більше, пацієнти повинні перебувати під пильним медичним наглядом до настання поліпшення. За даними загальноприйнятого клінічного досвіду, ризик суїциду може підвищитись на ранніх стадіях ремісії. Слід попереджати пацієнтів (особливо що належать до групи підвищеного ризику суїциду) та їхніх піклувальників про необхідність контролю клінічного погіршення, суїцидальної поведінки або думок, незвичайної зміни у поведінці та необхідності негайно звернутися до лікаря у разі їх появи. За даними короткострокових плацебо-контрольованих клінічних досліджень у пацієнтів з депресією при біполярному розладі ризик розвитку подій, пов'язаних із суїцидом, склав 3,0 % (7/233) для кветіапіну та 0 % (0/120) для плацебо у пацієнтів віком 18 -24 роки, 1,8% (19/1616) для кветіапіну та 1,8% (11/622) для плацебо у пацієнтів віком від 25 років. Популяційне ретроспективне дослідження застосування кветіапіну у пацієнтів з великим депресивним розладом виявило підвищений ризик самоушкоджень та суїцидальних спроб у пацієнтів віком від 25 до 64 років без самоушкоджень в анамнезі, які приймають кветіапін з іншими антидепресантами. Інші психічні розлади, для лікування яких застосовується кветіапін, також пов'язані з підвищеним ризиком подій, пов'язаних із суїцидом. Крім того, такі стани можуть бути коморбідними з депресивним епізодом. Таким чином, запобіжні заходи, що застосовуються при терапії пацієнтів з депресивним епізодом, повинні вживатися і при лікуванні пацієнтів з іншими психічними розладами. При різкому припиненні терапії кветіапін слід брати до уваги потенційний ризик розвитку подій, пов'язаних із суїцидом. Пацієнти з суїцидальними подіями в анамнезі, а також пацієнти, які виразно висловлюють суїцидальні думки перед початком терапії, відносяться до групи підвищеного ризику суїцидальних намірів та суїцидальних спроб і повинні ретельно спостерігатися в процесі лікування. Проведений FDA (Адміністрацією з контролю за харчовими продуктами та лікарськими засобами, США) метааналіз плацебо-контрольованих досліджень антидепресантів, що узагальнює дані приблизно 4400 дітей та підлітків та 7700 дорослих пацієнтів з психічними розладами, виявив підвищений ризик суїцидальної поведінки на фоні антидепресантів дітей, підлітків та дорослих пацієнтів віком до 25 років. Цей метааналіз не включає дослідження, де застосовувався кветіапін (див. підрозділ «Фармакодинаміка»). За даними короткочасних плацебо-контрольованих досліджень за всіма показаннями та у всіх вікових групах частота подій, пов'язаних із суїцидом, склала 0,8 % як для кветіапіну (76/9327), так і для плацебо (37/4845). У цих дослідженнях у пацієнтів з шизофренією ризик розвитку подій, пов'язаних із суїцидом, становив 1,4 % (3/212) для кветіапіну та 1,6 % (1/62) для плацебо у пацієнтів віком 18-24 роки. 8% (13/1663) для кветіапіну та 1,1% (5/463) для плацебо у пацієнтів старше 25 років, 1,4% (2/147) для кветіапіну та 1,3% (1/75) для плацебо у пацієнтів віком до 18 років. У пацієнтів з манією при біполярному розладі ризик розвитку подій, пов'язаних із суїцидом, склав 0 % (0/60) для кветіапіну та 0 % (0/58) для плацебо у пацієнтів віком 18-24 роки, 1,2 % (6 /496) для кветіапіну та 1,2 % (6/503) для плацебо у пацієнтів віком від 25 років, 1,0 % (2/193) для кветіапіну та 0 % (0/90) для плацебо у пацієнтів віком до 18 років. Метаболічні порушення З огляду на ризик погіршення метаболічного профілю, включаючи зміни маси тіла, концентрації глюкози та ліпідів у плазмі крові, що відзначалися під час клінічних досліджень, метаболічні показники пацієнтів слід оцінювати на початку терапії та необхідно регулярно контролювати під час терапії. При погіршенні даних показників слід здійснити відповідне лікування. Екстрапірамідні симптоми Відзначено збільшення частоти виникнення ЕПС при прийомі кветіапіну у дорослих пацієнтів із великим депресивним епізодом у структурі біполярного розладу або великого депресивного розладу порівняно з плацебо (див. розділ «Побічна дія»). Застосування кветіапіну асоціювалося з розвитком акатизії, що характеризувалася суб'єктивно неприємним занепокоєнням чи тривожністю, і нерідко супроводжувалася нездатністю нерухомо сидіти чи стояти. Такі явища найчастіше спостерігаються у перші кілька тижнів лікування. Підвищення дози пацієнтам, які мають такі симптоми, може мати негативний вплив. Пізня дискінезія У разі розвитку симптомів пізньої дискінезії рекомендується зменшити дозу препарату або поступово його відмінити. Симптоми пізньої дискінезії можуть посилюватись або навіть виникати після припинення прийому препарату (див. розділ «Побічна дія»). Сонливість та запаморочення Під час терапії кветіапіном може спостерігатися сонливість та пов'язані з нею симптоми, наприклад, седація (див. розділ «Побічна дія»). У клінічних дослідженнях за участю пацієнтів з депресією у структурі біполярного розладу та з депресивним епізодом, сонливість, як правило, розвивалася протягом перших трьох днів терапії. Виразність цієї небажаної реакції, переважно, була незначною чи помірною. При розвитку вираженої сонливості пацієнтам з депресією у структурі біполярного розладу та пацієнтам з депресивним епізодом можуть знадобитися частіші візити до лікаря протягом 2-х тижнів з моменту виникнення сонливості або до зменшення симптомів. У деяких випадках може бути потрібне припинення терапії кветіапіном. На тлі терапії кветіапіном може виникати ортостатична гіпотензія та запаморочення (див. розділ «Побічна дія») зазвичай під час добору дози на початку терапії. Пацієнти, особливо літнього віку, повинні бути обережними, щоб уникнути випадкових травм (падінь). Пацієнти із серцево-судинними захворюваннями Слід дотримуватися обережності при застосуванні кветіапіну у пацієнтів із серцево-судинними, цереброваскулярними захворюваннями та іншими станами, що спричиняють артеріальну гіпотензію. У таких пацієнтів добір дози слід здійснювати повільніше. На тлі терапії кветіапіном може виникати ортостатична гіпотензія, особливо під час добору дози на початку терапії. При виникненні ортостатичної гіпотензії може знадобитися зниження дози або більш поступовий її вибір. Синдром апное уві сні У пацієнтів, які приймали кветіапін, відзначався синдром апное уві сні. У пацієнтів, які одночасно приймають препарати, що пригнічують ЦНС, або які мали випадки апное уві сні в анамнезі (наприклад, у пацієнтів із надмірною масою тіла/ожирінням, пацієнтів чоловічої статі), кветіапін слід застосовувати з обережністю. Судомні напади Не виявлено відмінностей у частоті розвитку судом у пацієнтів, які приймали кветіапін чи плацебо. Однак як і при терапії іншими антипсихотичними лікарськими засобами, рекомендується бути обережним при лікуванні пацієнтів з наявністю судомних нападів в анамнезі (див. розділ «Побічна дія»). Злоякісний нейролептичний синдром На тлі прийому антипсихотичних препаратів, у тому числі кветіапіну, може розвиватися злоякісний нейролептичний синдром (див. розділ «Побічна дія»). Клінічні прояви синдрому включають гіпертермію, змінений ментальний статус, м'язову ригідність, лабільність вегетативної нервової системи, збільшення активності креатинфосфокінази. У таких випадках необхідно відмінити прийом кветіапіну та провести відповідне лікування. Тяжка нейтропенія та агранулоцитоз У короткострокових плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях монотерапії кветіапіном нечасто відзначалися випадки тяжкої нейтропенії (кількість нейтрофілів < 0,5 х 10(9)/л) без інфекції. Повідомлялося про розвиток агранулоцитозу (важкої нейтропенії, що асоціювалася з інфекціями) у пацієнтів, які отримували кветіапін у рамках клінічних досліджень (рідко), а також при постреєстраційному застосуванні (у тому числі з летальним результатом). Більшість випадків важкої нейтропенії виникало протягом 2 місяців після початку терапії кветіапіном. Не виявлено дозозалежного ефекту. Лейкопенія та/або нейтропенія дозволялася після припинення терапії кветіапіном. Можливим фактором ризику для виникнення нейтропенії є попередня знижена кількість лейкоцитів та випадки лікарсько індукованої нейтропенії в анамнезі.Розвиток агранулоцитозу спостерігався і у пацієнтів без факторів ризику. Необхідно враховувати можливість розвитку нейтропенії у пацієнтів з інфекцією, особливо у разі відсутності очевидних факторів, або у пацієнтів з незрозумілою лихоманкою, ці випадки повинні вестися відповідно до клінічних рекомендацій. У пацієнтів з кількістю нейтрофілів < 1,0 х 10(9)/л прийом кветіапіну слід припинити. Пацієнта необхідно спостерігати для виявлення можливих симптомів інфекції та контролювати кількість нейтрофілів (до підвищення їх кількості до 1,5 х 10(9)/л). Пацієнти повинні бути поінформовані і негайно повідомляти про появу ознак/симптомів агранулоцитозу або інфекції (наприклад, гарячка, слабкість, млявість, біль у горлі) протягом терапії препаратом Квентіакс®. Антихолінергічні (мускаринові) ефекти Норкветіапін, активний метаболіт кветіапіну, виявляє помірну або високу спорідненість з кількома підтипами мускаринових рецепторів, що пояснює розвиток НЛР внаслідок антихолінергічної дії при застосуванні кветіапіну в рекомендованих дозах, при одночасному застосуванні інших антихолінергічних препаратів, а також при передозі. Слід бути обережним при застосуванні кветіапіну у пацієнтів, які приймають антагоністи холінергічних (мускаринових) рецепторів, а також у пацієнтів із затримкою сечі, в т. ч. в анамнезі, клінічно значущою гіпертрофією передміхурової залози, кишковою непрохідністю або пов'язаних з нею стану тиску або закритокутовій глаукомі. Взаємодія з іншими лікарськими засобами Також див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами». Одночасне застосування кветіапіну з потужними індукторами мікросомальних ферментів печінки, такими як карбамазепін та фенітоїн, сприяє зниженню концентрації кветіапіну в плазмі крові та може зменшувати ефективність терапії препаратом Квентіакс®. Застосування препарату Квентіакс у пацієнтів, які отримують індуктори мікросомальних ферментів печінки, можливе лише в тому випадку, якщо очікувана користь від терапії препаратом перевершує ризик, пов'язаний зі скасуванням індукторів мікросомальних ферментів печінки. Зміна дози препаратів індукторів мікросомальних ферментів печінки має бути поступовим. При необхідності можливе їх заміщення препаратами, які не індукують мікросомальні ферменти печінки (наприклад, препарати вальпроєвої кислоти). Маса тіла На фоні прийому кветіапіну відмічено збільшення маси тіла. Рекомендується клінічне спостереження пацієнтів відповідно до прийнятих стандартів терапії (див. розділ «Побічна дія»). Гіперглікемія На тлі прийому кветіапіну можливий розвиток гіперглікемії та/або розвиток та загострення цукрового діабету, що іноді супроводжується розвитком кетоацидозу або коми, в т. ч. з летальним результатом. У деяких випадках відзначалося попереднє збільшення маси тіла, що може бути сприятливим фактором. Рекомендується регулярний контроль маси тіла та симптомів гіперглікемії, таких як полідипсія, поліурія, поліфагія та слабкість у пацієнтів, які приймають нейролептики, у тому числі кветіапін. Рекомендується клінічне спостереження за пацієнтами з цукровим діабетом, пацієнтами з факторами ризику розвитку цукрового діабету (див. розділ «Побічна дія»). Концентрація ліпідів На фоні прийому кветіапіну можливе підвищення концентрації тригліцеридів, загального холестерину та холестерину ЛПНГ, а також зниження концентрації ЛПВЩ у плазмі крові (див. розділ «Побічна дія»). Зазначені зміни слід коригувати відповідно до чинних рекомендацій. Подовження інтервалу QT Не виявлено взаємозв'язку між прийомом кветіапіну та стійким підвищенням абсолютної величини інтервалу QT. Однак подовження інтервалу QT відзначалося при застосуванні кветіапіну в терапевтичних дозах та передозуванні кветіапіну (див. розділ «Передозування»). Слід бути обережними при застосуванні кветіапіну, як і інших антипсихотичних препаратів, пацієнтам із серцево-судинними захворюваннями та з подовженням інтервалу QT в анамнезі. Також необхідно бути обережними при застосуванні кветіапіну одночасно з препаратами, що подовжують інтервал QT(c), іншими нейролептиками, особливо у осіб похилого віку, у пацієнтів з синдромом вродженого подовження інтервалу QT, хронічною серцевою недостатністю, гіпертрофією міокарда, гіпокаліємією або гіпомагнією. "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"). Кардіоміопатія та міокардит Під час клінічних досліджень та післяреєстраційного застосування були відмічені випадки розвитку кардіоміопатії та міокардиту, проте причинний зв'язок із прийомом препарату не встановлений. Слід оцінити доцільність терапії кветіапіном у пацієнтів із підозрою на кардіоміопатію чи міокардит. Гострі реакції, пов'язані зі скасуванням препарату При різкій відміні кветіапіну можуть спостерігатися наступні гострі реакції (синдром «скасування») – нудота, блювання, безсоння, біль голови, запаморочення і дратівливість. Тому відміну препарату Квентіакс® рекомендується проводити поступово протягом, як мінімум, одного або двох тижнів. Пацієнти похилого віку з деменцією Препарат Квентіакс не показаний для лікування психозів, пов'язаних з деменцією. Деякі атипові нейролептики у рандомізованих плацебо-контрольованих дослідженнях приблизно втричі збільшували ризик розвитку цереброваскулярних ускладнень у пацієнтів із деменцією. Механізм цього збільшення ризику не вивчений. Аналогічний ризик збільшення частоти цереброваскулярних ускладнень може бути виключений інших антипсихотичних лікарських засобів чи інших груп пацієнтів. Препарат Квентіакс® повинен застосовуватися з обережністю у пацієнтів із ризиком розвитку інсульту. Аналіз застосування атипових нейролептиків для лікування психозів, пов'язаних з деменцією у пацієнтів похилого віку, виявив підвищення рівня смертності у групі пацієнтів, які отримували препарати цієї групи порівняно з групою плацебо. Два 10-тижневі плацебо-контрольовані дослідження кветіапіну у аналогічної групи пацієнтів (n=710, середній вік: 83 роки, віковий діапазон: 56-99 років) показали, що смертність у групі пацієнтів, які приймали кветіапін, склала 5,5 %, та 3,2% у групі плацебо. Причини летальних наслідків, зазначених у цих пацієнтів, відповідали очікуваним даної популяції. Не виявлено причинно-наслідкового зв'язку між лікуванням кветіапіном та ризиком підвищення смертності у пацієнтів похилого віку з деменцією. Пацієнти похилого віку з хворобою Паркінсона/паркінсонізмом Популяційне ретроспективне дослідження застосування кветіапіну у пацієнтів із великим депресивним розладом виявило підвищення ризику смертельного результату у пацієнтів віком > 65 років. Підвищений ризик не визначався при виключенні з аналізу пацієнтів із хворобою Паркінсона. Слід виявляти обережність при призначенні кветіапіну пацієнтам похилого віку із хворобою Паркінсона. Дисфагія Дисфагія (див. розділ «Побічна дія») та аспірація спостерігалися при терапії кветіапіном. Причинно-наслідковий зв'язок виникнення аспіраційної пневмонії з прийомом кветіапіну не встановлено. Однак слід бути обережним при застосуванні препарату Квентіакс® у пацієнтів з ризиком виникнення аспіраційної пневмонії. Запор та непрохідність кишечника Запор є фактором ризику непрохідності кишківника. На фоні застосування кветіапіну відзначали розвиток запору та непрохідності кишечника (див. розділ «Побічна дія»), включаючи випадки з летальним результатом у пацієнтів групи високого ризику непрохідності кишечника, у тому числі одержують множинні супутні препарати, які знижують моторику кишечника, навіть за відсутності скарг на запор. Пацієнти з кишковою непрохідністю/ілеусом потребують проведення невідкладних заходів та ретельного спостереження. Венозна тромбоемболія На фоні прийому нейролептиків відмічені випадки виникнення венозної тромбоемболії. До початку та під час терапії антипсихотичними препаратами, у тому числі кветіапіном, слід оцінити фактори ризику та вжити профілактичних заходів. Панкреатит Під час клінічних досліджень та післяреєстраційного застосування були відмічені випадки розвитку панкреатиту, проте причинний зв'язок із прийомом препарату не встановлений. У постреєстраційних повідомленнях зазначено, що у багатьох пацієнтів були фактори ризику розвитку панкреатиту, такі як підвищення концентрації тригліцеридів (див. підрозділ «Концентрація ліпідів»), холелітіаз та вживання алкоголю. Порушення з боку печінки У разі розвитку жовтяниці прийом кветіапіну слід припинити. додаткова інформація Дані про одночасне застосування кветіапіну з дивальпроатом або літієм на тлі гострих помірних або важких маніакальних епізодів обмежені. Відзначено хорошу переносимість цієї комбінованої терапії та адитивний ефект на 3 тижні лікування. Неправильне застосування та зловживання Повідомлялося про випадки неправильного застосування та зловживання. Слід бути обережними при призначенні кветіапіну пацієнтам зі зловживанням алкоголем або наркотиками в анамнезі. Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин Препарат Квентіакс містить лактозу, тому не слід застосовувати при наступних станах: непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. Застосування при хронічних захворюваннях: Пацієнти похилого віку Препарат Квентіакс®, як і інші нейролептики, слід застосовувати з обережністю у пацієнтів похилого віку, особливо на початку терапії. Дозу слід титрувати повільніше, добова терапевтична доза повинна бути нижчою, ніж у молодших пацієнтів, залежно від клінічної відповіді та індивідуальної переносимості. Середній кліренс кветіапіну був знижений на 30-50% у пацієнтів похилого віку порівняно з молодшими пацієнтами. Ефективність та безпека не були вивчені у пацієнтів старше 65 років із депресивними епізодами у структурі біполярного розладу. Пацієнти з нирковою недостатністю Корекція дози не потрібна. Пацієнти з печінковою недостатністю Кветіапін інтенсивно метаболізується у печінці. Тому слід дотримуватися обережності при застосуванні препарату Квентіакс у пацієнтів з печінковою недостатністю, особливо на початку терапії. Рекомендується починати терапію з дози 25 мг/добу та збільшувати дозу щодня на 25-50 мг до досягнення ефективної дози. Вплив на керування транспортними засобами: Препарат Квентіакс може викликати сонливість, тому в період лікування пацієнтам не рекомендується працювати з механізмами, що вимагають підвищеної концентрації уваги, у тому числі не рекомендується керування транспортними засобами.Умови відпустки з аптекЗа рецептом

Склад, форма випуску та упаковкакветіапін таблетки з пролонгованим вивільненням, покриті плівковою оболонкою 1 таблетка з пролонгованим вивільненням, покрита плівковою оболонкою, містить 150 мг: Ядро Діюча речовина: Кветіапін геміфумарат 172,70 мг, еквівалентно кветіапіну 150,00 мг Допоміжні речовини: гіпромелоза 4000 mPas, гіпромелоза 100 mPas, лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, натрію гідрофосфату дигідрат, магнію стеарат Оболонка плівкова Опадрай II НР білий, барвник заліза оксид червоний (Е172), барвник заліза оксид жовтий (Е172) Опадрай II НР білий містить: полівініловий спирт частково гідролізований, діоксид титану (Е171), макрогол/ПЕГ 3000, тальк 1 таблетка з пролонгованим вивільненням, покрита плівковою оболонкою, 200 мг/300 мг містить: Ядро Діюча речовина: Кветіапін геміфумарат 230,27 мг/345,40 мг, еквівалентно кветіапіну 200,00 мг/300,00 мг Допоміжні речовини: гіпромелоза 4000 mPas, гіпромелоза 100 mPas, лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, натрію гідрофосфату дигідрат, магнію стеарат Оболонка плівкова Опадрай II НР білий, барвник заліза оксид жовтий (Е172) Опадрай II НР білий містить: полівініловий спирт частково гідролізований, діоксид титану (Е171), макрогол/ПЕГ 3000, талькОпис лікарської формиПігулки 150 мг Круглі двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою оранжево-рожевого кольору. Таблетки 200 мг Овальні двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору. Пігулки 300 мг Капсулоподібні двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою світло-жовтого кольору.Фармакотерапевтична групаантипсихотичний засіб (нейролептик)ФармакокінетикаВсмоктування Кветіапін добре всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Максимальна концентрація (C(max)) кветіапіну та N-дезалкілкветіапіну в плазмі крові досягається приблизно через 6 годин після прийому кветіапіну з пролонгованим вивільненням. Рівноважна молярна концентрація активного метаболіту N-дезалкілкветіапіну становить 35% від такої кветіапіну. Фармакокінетика кветіапіну та N-дезалкілкветіапіну лінійна та носить дозозалежний характер при прийомі кветіапіну з пролонгованим вивільненням у дозі до 800 мг 1 раз на добу. При прийомі кветіапіну з пролонгованим вивільненням 1 раз на добу в дозі, еквівалентної добової дози кветіапіну з швидким вивільненням, що приймається за 2 прийоми, спостерігали подібні площі під кривою залежності концентрації від часу (AUC), але C(max) була на 13% менше. Величина AUC метаболіту N-дезалкілкветіапіну була на 18% меншою. Дослідження впливу прийому їжі на біодоступність кветіапіну показали, що прийом їжі з високим вмістом жирів призводить до статистично значущого збільшення C(max) та AUC для кветіапіну з пролонгованим вивільненням – приблизно на 50 % та 20 % відповідно. Прийом їжі з низьким вмістом жирів не надавав значного впливу на C(max) та AUC кветіапіну. Рекомендується приймати препарат Квентіакс® СР 1 раз на добу окремо від їди. Розподіл Приблизно 83% кветіапіну пов'язують із білками плазми. Метаболізм Встановлено, що ізофермент CYP3A4 є ключовим ізоферментом метаболізму кветіапіну, опосередкованого системою цитохрому Р450. N-дезалкілкветіапін утворюється за участю ізоферменту CYP3A4. Кветіапін і деякі його метаболіти (включаючи N-дезалкілкветіапін) володіють слабкою інгібуючою активністю по відношенню до ізоферментів системи цитохрому Р450 1А2, 2С9, 2С19, 2D6 і 3А4, але тільки при концентрації, в 5- дозі 300-800 мг/добу. На основі результатів досліджень in vitro не слід очікувати, що одночасне застосування кветіапіну з іншими препаратами призведе до клінічно вираженого інгібування метаболізму інших лікарських засобів, опосередкованого системою цитохрому Р450. Виведення Період напіввиведення кветіапіну та N-дезалкілкветіапіну становить близько 7 та 12 годин, відповідно. В середньому менше 5% молярної дози фракції вільного кветіапіну та N-дезалкілкветіапіну плазми виводяться нирками. Приблизно 73% кветіапіну виводиться нирками та 21% – через кишечник. Кветіапін активно метаболізується в печінці, менше 5% кветіапіну не піддається метаболізму і виводиться у незміненому вигляді нирками або через кишечник. Фармакокінетика у різних груп пацієнтів Підлога Відмінностей фармакокінетичних показників у чоловіків та жінок не спостерігається. Пацієнти похилого віку Середній кліренс кветіапіну у пацієнтів похилого віку на 30-50% менше, ніж у пацієнтів віком від 18 до 65 років. Порушення функції нирок Середній плазмовий кліренс кветіапіну знижується приблизно на 25% у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв/1,73м(2)), але індивідуальні показники кліренсу знаходяться в межах значень, виявлених у здорових добровольців. Порушення функції печінки У пацієнтів із печінковою недостатністю (компенсований алкогольний цироз) середній плазмовий кліренс кветіапіну знижений приблизно на 25%. Оскільки кветіапін інтенсивно метаболізується у печінці, у пацієнтів із печінковою недостатністю можливе підвищення плазмової концентрації кветіапіну, що потребує корекції дози.ФармакодинамікаМеханізм дії Кветіапін є атиповим антипсихотичним препаратом. Кветіапін та його активний метаболіт N-дезалкілкветіапін (норкветіапін) взаємодіють із широким спектром нейротрансмітерних рецепторів головного мозку. Кветіапін та N-дезалкілкветіапін виявляють високу спорідненість до 5НТ(2)-серотонінових рецепторів та  D(1)-, D(2)-дофамінові рецептори головного мозку. Антагонізм до зазначених рецепторів у поєднанні з більш високою селективністю до 5НТ(2)-серотонінових рецепторів, ніж до D(2)-дофамінових рецепторів, зумовлює основні клінічні антипсихотичні властивості кветіапіну та низьку частоту розвитку екстрапірамідних небажаних реакцій. Кветіапін не має спорідненості до переносника норадреналіну і має низьку спорідненість до 5НТ(1А)-серотонінових рецепторів, у той час як N-дезалкілкветіапін виявляє до них високу спорідненість. Інгібування переносника норадреналіну та частковий агонізм щодо 5НТ(1А)-серотонінових рецепторів, що виявляються N-дезалкілкветіапіном, можуть обумовлювати антидепресивну дію препарату Квентіакс® СР.Кветіапін і N-дезалкілкветіапін мають високу спорідненість до гістамінових та α(1)-адренорецепторів та помірну спорідненість по відношенню до α(2)-адренорецепторів. Крім того, кветіапін не має або має низьку спорідненість до мускаринових рецепторів, у той час як N-дезалкілкветіапін виявляє помірну або високу спорідненість до кількох підтипів мускаринових рецепторів, з якими можуть бути пов'язані антихолінергічні (мускариноподібні) ефекти. У стандартних тестах у тварин кветіапін виявляє антипсихотичну активність. Питомий внесок метаболіту N-дезалкілкветіапіну у фармакологічну активність кветіапіну не встановлено. Результати вивчення екстрапірамідних симптомів (ЕПС) у тварин виявили, що кветіапін викликає слабку каталепсію в дозах, що ефективно блокують D(2)-рецептори. Кветіапін викликає селективне зменшення активності мезолімбічних A10-дофамінергічних нейронів у порівнянні з А9-нігростріатними нейронами, залученими до моторної функції. У короткостроковому (9-тижневому) дослідженні у пацієнтів без деменції у віці від 66 до 89 років (19% пацієнтів були старші 75 років) з великим депресивним розладом прийом кветіапіну з пролонгованим вивільненням у дозах від 50 мг до 300 мг на добу (дозу під дозу з урахуванням переносимості та клінічної відповіді, середня добова доза препарату склала 160 мг) зменшував вираженість симптомів депресії за шкалою MADRS (Montgomery-Asberg Depression Rating Scale, шкала оцінки депресії Монтгомері-Асберга) (середньоквадратична зміна – з 7,54 бал . За винятком частоти ЕПС, переносимість кветіапіну з пролонгованим вивільненням при прийомі 1 раз на добу у пацієнтів похилого віку була порівнянна з переносимістю у пацієнтів віком 18-65 років. Частота ЕПС та збільшення маси тіла у стабільних пацієнтів із шизофренією не зростає при тривалій терапії кветіапіном із пролонгованим вивільненням. У дослідженнях великого депресивного розладу за критеріями DSM-IV (Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders (4th ed.) – Довідник з діагностики та статистики психічних розладів, 4-те видання) не спостерігали підвищення ризику суїцидальної поведінки та суїцидального мислення при прийомі квітів. пролонгованим вивільненням у порівнянні з плацебо. У двох короткострокових (6-ти тижневих) дослідженнях комбінованої терапії депресивного епізоду кветіапіном з пролонгованим вивільненням у дозі 150 мг/добу та 300 мг/добу з амітриптиліном, бупропіоном, циталопрамом, дулоксетином, есцитом. субоптимальною відповіддю на монотерапію антидепресантом показано покращення симптомів депресії за шкалою MADRS (середньоквадратична зміна 2-3,3 бали) порівняно з монотерапією антидепресантом.Показання до застосуванняДля лікування шизофренії Для лікування маніакальних епізодів у структурі біполярного розладу. Для лікування депресивних епізодів від середнього до вираженого ступеня тяжкості у структурі біполярного розладу. Препарат не показаний для профілактики маніакальних та депресивних епізодів.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до будь-якого компонента препарату. Непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. Одночасне застосування з інгібіторами цитохрому Р450, такими як протигрибкові препарати групи азолів, еритроміцин, кларитроміцин та нефазодон, а також з інгібіторами протеаз (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Незважаючи на те, що ефективність та безпека кветіапіну у дітей та підлітків у віці 10-17 років вивчалися у клінічних дослідженнях, застосування препарату Квентіакс® СР у пацієнтів віком до 18 років не показано. Застосування у пацієнтів із серцево-судинними та цереброваскулярними захворюваннями або іншими станами, що призводять до артеріальної гіпотензії, застосування у пацієнтів похилого віку, печінкова недостатність, судомні напади в анамнезі, ризик розвитку інсульту та аспіраційної пневмонії.Вагітність та лактаціяВагітність Опубліковані дані про застосування під час вагітності (300-1000 результатів вагітності), включаючи окремі повідомлення та дані спостережних досліджень, не показали підвищеного ризику виникнення вад розвитку на фоні лікування. Проте, на підставі наявних даних неможливо зробити певний висновок. Дослідження на тваринах виявили наявність репродуктивної токсичності. Внаслідок цього під час вагітності препарат Квентіакс® СР можна застосовувати лише в тому випадку, якщо очікувана користь для матері виправдовує потенційний ризик для плода. При застосуванні антипсихотичних препаратів, у тому числі кветіапіну, у третьому триместрі вагітності у новонароджених з'являється ризик розвитку небажаних реакцій різного ступеня вираженості та тривалості, включаючи ЕПС та/або синдром відміни. Повідомлялося про порушення, гіпертонію, гіпотонію, тремор, сонливість, респіраторний дистрес-синдром або порушення годівлі. У зв'язку із цим слід ретельно спостерігати за станом новонароджених. Період грудного вигодовування Опубліковано повідомлення про екскрецію кветіапіну з грудним молоком, проте ступінь екскреції не встановлено. Жінкам необхідно рекомендувати уникати годування груддю під час прийому кветіапіну. Препарат Квентіакс® СР не показаний для застосування у дітей та підлітків віком до 18 років у зв'язку з недостатністю даних щодо застосування у цій віковій групі.Побічна діяЗастосування кветіапіну, як і інших антипсихотичних препаратів, може супроводжуватися збільшенням маси тіла, непритомністю, розвитком злоякісного нейролептичного синдрому, лейкопенії, нейтропенії та периферичних набряків. Найчастіші небажані реакції кветіапіну (≥ 10 %) – сонливість, запаморочення, головний біль, сухість слизової оболонки порожнини рота, синдром «скасування», підвищення концентрації тригліцеридів (ТГ), підвищення концентрації загального холестерину (головним чином, холестерину ліпопротеїдів )), зниження концентрації холестерину ліпопротеїдів високої щільності (ЛПЗЩ), збільшення маси тіла, зниження гемоглобіну та ЕПС. Частота небажаних реакцій наведена як наступна градація: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100, < 1/10); нечасто (≥ 1/1000, < 1/100); рідко (≥1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000); частота невідома (не може бути оцінена на основі наявних даних). Клас системи органів Небажана лікарська реакція Порушення з боку крові та лімфатичної системи Дуже часто зниження гемоглобіну 22 Часто лейкопенія 1,28 зниження кількості нейтрофілів підвищення кількості еозинофілів 27 Не часто тромбоцитопенія, анемія, зниження кількості тромбоцитів 13 , нейтропенія 1 Рідко агранулоцитоз 26 Порушення з боку імунної системи Не часто реакції гіперчутливості (включаючи алергічні шкірні реакції) Дуже рідко анафілактичні реакції 5 Порушення з боку ендокринної системи Часто гіперпролактинемія 15 , зниження концентрації загального та вільного тироксину (T4) 24 , зниження концентрації загального трийодтироніну (T3) 24 , підвищення концентрації тиреотропного гормону (ТТГ) 24 у плазмі крові Не часто зниження концентрації вільного T3 24 , гіпотиреоз 21 Дуже рідко синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону Порушення з боку обміну речовин та харчування Дуже часто підвищення концентрації тригліцеридів у сироватці крові 10,30 , загального холестерину (головним чином, холестерину ЛПНЩ) 11,30 , зниження концентрації холестерину ЛПВЩ 17,30 , збільшення маси тіла 8,30 Часто підвищення апетиту, підвищення концентрації глюкози в крові до гіперглікемії 6,30 Не часто гіпонатріємія 19 , цукровий діабет 1,5 , загострення вже існуючого цукрового діабету Рідко метаболічний синдром 29 Порушення психіки Часто незвичайні та кошмарні сновидіння, суїцидальні думки та поведінка 20 Рідко сомнамбулізм та схожі явища, наприклад, розмови уві сні та порушення харчової поведінки, пов'язані зі сном Порушення з боку нервової системи Дуже часто запаморочення 4,16 , головний біль, сонливість 2,16 , екстрапірамідні симптоми 1,21 Часто дизартрія Не часто судоми 1 , синдром «неспокійних ніг», пізня дискінезія 1,5 , непритомність 4,16 Порушення з боку серця Часто тахікардія 4 відчуття серцебиття 23 Не часто подовження інтервалу QT 1,12,18 , брадикардія 32 Порушення з боку органу зору Часто нечіткість зору Порушення з боку судин Часто ортостатична гіпотензія 4,16 Рідко венозна тромбоемболія 1 Частота невідома інсульт 33 Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Часто задишка 23 Не часто риніт Порушення з боку травної системи Дуже часто сухість слизової оболонки порожнини рота Часто диспепсія, запор, блювання 25 Не часто дисфагія 7 Рідко панкреатит 1 , кишкова непрохідність/ілеус Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Часто підвищення активності трансаміназ у плазмі крові, аланінамінотрансферази (АЛТ) 3 , підвищення активності гамма-глутамілтранспептидази (ГГТ) 3 Не часто підвищення активності аспартатамінотрансферази (АСТ) 3 Рідко жовтяниця 5 , гепатит Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Дуже рідко ангіоневротичний набряк 5 , синдром Стівенса-Джонсона 5 Частота невідома токсичний епідермальний некроліз, мультиформна еритема, лікарська реакція з еозинофілією та системними проявами (DRESS-синдром) Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Дуже рідко рабдоміоліз Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Не часто затримка сечі Вагітність, післяпологові та перинатальні стани Частота невідома синдром «скасування» у новонароджених 31 Порушення з боку статевих органів та молочної залози Не часто сексуальна дисфункція Рідко приапізм, галакторея, припухлість молочних залоз, розлади менструального циклу Загальні розлади та порушення у місці введення Дуже часто синдром «скасування» 1,9 Часто незначно виражена астенія, периферичні набряки, дратівливість, лихоманка Рідко злоякісний нейролептичний синдром 1 , гіпотермія Лабораторні та інструментальні дані Рідко підвищення активності креатинфосфокінази у плазмі крові 14 розділ «Особливі вказівки». Сонливість зазвичай виникає протягом перших 2-х тижнів після початку терапії і, як правило, дозволяється на фоні прийому кветіапіну. Можливе безсимптомне підвищення (≥ 3 рази від верхньої межі норми при визначенні у будь-який час) активності ACT, АЛТ та ГГТ у сироватці крові, як правило, оборотне на фоні прийому кветіапіну. Як і інші антипсихотичні препарати з α 1 -адреноблокуючою дією, кветіапін часто спричиняє ортостатичну гіпотензію, що супроводжується запамороченням, тахікардією, у деяких випадках – непритомністю, особливо на початку терапії (див. розділ «Особливі вказівки»). Оцінка частоти цієї небажаної реакції проводилася на підставі результатів післяреєстраційного спостереження застосування кветіапіну. Підвищення концентрації глюкози в плазмі крові натще ≥ 126 мг/дл (≥ 7,0 ммоль/л) або концентрації глюкози в плазмі після прийому їжі ≥ 200 мг/дл (≥ 11,1 ммоль/л) хоча б при одноразовому визначенні. Більш висока частота дисфагії на тлі кветіапіну порівняно з плацебо була відзначена лише у пацієнтів із депресією у структурі біполярного розладу. Підвищення вихідної маси тіла на 7% і більше. В основному виникає на початку терапії у дорослих. При вивченні синдрому «скасування» у короткострокових плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях кветіапіну в режимі монотерапії були відзначені такі симптоми: безсоння, нудота, головний біль, діарея, блювання, запаморочення та дратівливість. Частота синдрому «скасування» суттєво знижувалася через 1 тиждень після припинення прийому кветіапіну. Підвищення концентрації ТГ ≥ 200 мг/дл (≥ 2258 ммоль/л) у пацієнтів ≥ 18 років або ≥ 150 мг/дл (≥ 1694 ммоль/л) у пацієнтів < 18 років, хоча б при одноразовому визначенні. Підвищення концентрації загального холестерину ≥ 240 мг/дл (≥ 6,2064 ммоль/л) у пацієнтів ≥ 18 років або ≥ 200 мг/дл (≥ 5,172 ммоль/л) у пацієнтів < 18 років, хоча б за одноразового визначення. Найчастіше відмічено підвищення холестерину ЛПНГ ≥ 30 мг/дл (≥ 0,769 ммоль/л), у середньому – 41,7 мг/дл (≥ 1,07 ммоль/л). Див. далі текст інструкції. Зниження кількості тромбоцитів ≤ 100 х 10 9 /л хоча б при одноразовому визначенні. Без зв'язку із злоякісним нейролептичним синдромом. За даними клінічних досліджень. Підвищення концентрації пролактину у пацієнтів ≥ 18 років: > 20 мкг/л (≥ 869,56 пмоль/л) у чоловіків > 30 мкг/л (≥ 1304,34 пмоль/л) у жінок. Може спричинити падіння. Зниження концентрації холестерину ЛПВЩ < 40 мг/дл (< 1,03 ммоль/л) у чоловіків та < 50 мг/дл (< 1,29 ммоль/л) у жінок. Частота зміни інтервалу QTc від < 450 мсек до ≥ 450 мсек із збільшенням на ≥ 30 мсек. У плацебо-контрольованих дослідженнях кількість пацієнтів, у яких відзначено клінічно значуще збільшення інтервалу QTc, була вихідною у групах кветіапіну та плацебо. Зміна концентрації від > 132 ммоль/л до ≤ 132 ммоль/л хоча б за одноразового визначення. Випадки суїцидальної поведінки та суїцидальні думки відзначалися під час терапії кветіапіном або незабаром після припинення терапії. розділ «Фармакологічні властивості», підрозділ «Фармакодинаміка». Зниження гемоглобіну ≤ 13 г/дл у чоловіків та ≤ 12 г/дл у жінок, хоча б при одноразовому визначенні, відзначалося у 11 % пацієнтів на фоні прийому кветіапіну у всіх клінічних дослідженнях, включаючи тривалу терапію. Середнє максимальне зниження гемоглобіну становило 1,50 г/дл щодо будь-який час. Дані явища часто відзначали на фоні тахікардії, запаморочення, ортостатичної гіпотензії та/або супутньої патології серцево-судинної або дихальної системи. На підставі потенційно клінічно значимих відхилень від вихідного рівня, зазначених у всіх клінічних дослідженнях. Зміни концентрації загального Т4, вільного Т4, загального Т3, вільного Т3 до значень < 80% від нижньої межі норми (пмоль/л) щодо будь-коли. Зміна концентрації ТТГ > 5 мМЕд/л при визначенні будь-коли. На підставі підвищеної частоти виникнення блювання у пацієнтів похилого віку (≥65 років). На підставі оцінки частоти у пацієнтів, які брали участь у всіх клінічних дослідженнях кветіапіну, у яких відзначалася тяжка нейтропенія (< 0,5 х 10 9 /л) у поєднанні з інфекціями (див. розділ «Особливі вказівки»). На підставі потенційно клінічно значущих відхилень від нормального рівня, відзначених у всіх клінічних дослідженнях. Підвищення кількості еозинофілів ≥ 1 х 109 /л при визначенні у будь-який час. На підставі потенційно клінічно значущих відхилень від нормального рівня, відзначених у всіх клінічних дослідженнях. Зниження кількості лейкоцитів ≤ 3 х 109 /л при визначенні у будь-який час. Оцінка частоти даної небажаної реакції проводилася на підставі повідомлень про розвиток метаболічного синдрому у всіх клінічних дослідженнях із застосуванням кветіапіну. У деяких пацієнтів у клінічних дослідженнях спостерігалося погіршення більш ніж одного метаболічного фактора: маси тіла, концентрації глюкози, ліпідів у плазмі (див. розділ «Особливі вказівки»). розділ «Застосування при вагітності та в період грудного вигодовування». Може розвинутись у момент або невдовзі після початку терапії та супроводжуватися артеріальною гіпотензією та/або непритомністю. Частота встановлена ​​на підставі повідомлень про розвиток брадикардії та пов'язаних небажаних явищ у всіх клінічних дослідженнях кветіапіну. На основі результатів одного ретроспективного нерандомізованого епідеміологічного дослідження. Подовження інтервалу QT, шлуночкова аритмія, раптова смерть, зупинка серця та двонаправлена ​​шлуночкова тахікардія вважаються небажаними реакціями, властивими нейролептикам. При застосуванні кветіапіну повідомлялося про тяжкі шкірні небажані реакції, включаючи синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, DRESS-синдром. Діти та підлітки (віком від 10 до 17 років) У дітей та підлітків можливий розвиток тих самих небажаних лікарських реакцій (НЛР), що й у дорослих пацієнтів. У таблиці наведено небажані реакції, які не були відзначені у дорослих пацієнтів, або ж найчастіше відзначалися у дітей та підлітків (віком 10-17 років) порівняно з дорослими пацієнтами. Частота небажаних реакцій наведена як наступна градація: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100, < 1/10); нечасто (≥ 1/1000, < 1/100); рідко (≥1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000); частота невідома (не може бути оцінена на основі наявних даних). Порушення з боку ендокринної системи Дуже часто підвищення концентрації пролактину 1 Порушення з боку обміну речовин та харчування Дуже часто підвищення апетиту Порушення з боку нервової системи Дуже часто екстрапірамідні симптоми 3,4 Часто непритомність Порушення з боку судин Дуже часто підвищення артеріального тиску 2 Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Часто риніт Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Дуже часто блювота Загальні розлади та порушення у місці введення Часто дратівливість 3 Підвищення концентрації пролактину у пацієнтів < 18 років: > 20 мкг/л (≥ 869,56 пмоль/л) у пацієнтів чоловічої статі > 26 мкг/л (≥ 1130,43 пмоль/л) у пацієнтів жіночої статі. Менш ніж у 1% пацієнтів спостерігалося підвищення концентрації пролактину > 100 мкг/л (4347,8 пмоль/л). Підвищення артеріального тиску вище за клінічно значущий поріг (адаптовано за критеріями Національного Інституту Здоров'я, США – National Health Institute) або підвищення більш ніж на 20 мм рт. ст. для систолічного або більш ніж на 10 мм рт. ст. для діастолічного тиску за даними двох короткострокових (3-6 тижнів) плацебо-контрольованих досліджень у дітей та підлітків. Відповідає частоті, яка спостерігається у дорослих пацієнтів, але може бути пов'язана з різними клінічними проявами у дітей та підлітків на відміну від дорослих пацієнтів.Взаємодія з лікарськими засобамиСлід бути обережними при одночасному застосуванні препарату Квентіакс® СР з іншими препаратами, що впливають на центральну нервову систему, а також з алкоголем. Слід бути обережними при одночасному застосуванні кветіапіну з іншими препаратами, що мають антихолінергічні (мускариноподібні) ефекти (див. розділ «Особливі вказівки»). Ізофермент системи цитохрому Р450 (CYP) 3А4 є основним ізоферментом, який відповідає за метаболізм кветіапіну, що здійснюється через систему цитохрому Р450. У здорових добровольців одночасне застосування кветіапіну (у дозі 25 мг) з кетоконазолом, інгібітором ізоферменту CYP3A4, призводило до збільшення AUC кветіапіну в 5-8 разів. Тому одночасне застосування кветіапіну та інгібіторів ізоферменту CYP3A4 протипоказане. При терапії кветіапіном не рекомендується вживати грейпфрутовий сік. У фармакокінетичному дослідженні застосування кветіапіну в різній дозі до або одночасно з прийомом карбамазепіну призводило до значного підвищення кліренсу кветіапіну і, відповідно, зменшення AUC в середньому на 13% порівняно з прийомом кветіапіну без карбамазепіну. У деяких пацієнтів зниження AUC було ще більш вираженим. Така взаємодія супроводжується зниженням концентрації кветіапіну в плазмі і може знижувати ефективність терапії кветіапіном. Одночасне застосування кветіапіну з фенітоїном, іншим індуктором мікросомальних ферментів печінки супроводжувалося ще більш вираженим (приблизно на 450%) підвищенням кліренсу кветіапіну. Застосування кветіапіну пацієнтами, які отримують індуктори мікросомальних ферментів печінки, можливе лише в тому випадку, якщо очікувана користь від терапії кветіапіном перевершує ризик,пов'язаний зі скасуванням препарату-індуктора мікросомальних ферментів печінки. Зміна дози препаратів-індукторів мікросомальних ферментів печінки має бути поступовим. При необхідності можливе їх заміщення препаратами, які не індукують мікросомальні ферменти печінки (наприклад, препаратами вальпроєвої кислоти). Фармакокінетика кветіапіну істотно не змінювалася при одночасному застосуванні антидепресанту іміпраміну (інгібітор ізоферменту CYP2D6) або флуоксетину (інгібітор ізоферментів CYP3A4 та CYP2D6). Фармакокінетика кветіапіну суттєво не змінюється при одночасному застосуванні з антипсихотичними лікарськими засобами рисперидоном або галоперидолом. Однак одночасний прийом кветіапіну та тіоридазину призводив до підвищення кліренсу кветіапіну приблизно на 70%. Фармакокінетика кветіапіну суттєво не змінюється при одночасному застосуванні циметидину. При одноразовому прийомі 2 мг лоразепаму на фоні прийому кветіапіну у дозі 250 мг 2 рази на добу кліренс лоразепаму знижується приблизно на 20 %. Фармакокінетика препаратів літію не змінюється при одночасному застосуванні кветіапіну. Не відзначено клінічно значущих змін фармакокінетики вальпроєвої кислоти та кветіапіну при одночасному застосуванні вальпроату семінатрію та кветіапіну. При одночасному застосуванні кветіапіну з препаратами літію у дорослих пацієнтів з гострим маніакальним епізодом відзначено більш високу частоту небажаних реакцій, пов'язаних з ЕПС (особливо, тремору), сонливості та збільшення маси тіла порівняно з пацієнтами, які приймали кветіапін з плацебо ран. дослідженні. Фармакокінетичні дослідження щодо вивчення взаємодії препарату Квентіакс® СР з препаратами, що застосовуються при серцево-судинних захворюваннях, не проводились. Слід бути обережними при одночасному застосуванні кветіапіну та препаратів, здатних викликати порушення електролітного балансу та подовження інтервалу QTc. Кветіапін не викликав індукції мікросомальних ферментів печінки, що беруть участь у метаболізмі феназону. У пацієнтів, які приймали кветіапін, були відзначені хибнопозитивні результати скринінг-тестів на виявлення метадону та трициклічних антидепресантів методом імуноферментного аналізу. Для підтвердження результатів скринінгу рекомендується проведення хроматографічного дослідження.Спосіб застосування та дозиВсередину, 1 раз на добу, натще (не менше ніж за 1 годину до їди). Таблетки необхідно ковтати повністю, не ділити, не розжовувати і не розламувати. Дорослі Лікування шизофренії, помірних та важких маніакальних епізодів у структурі біполярного розладу Препарат Квентіакс® СР слід приймати не менше ніж за 1 годину до їди. Добова доза для першої 2-ї доби терапії становить: 1 добу – 300 мг, 2 доба – 600 мг. Рекомендована добова доза становить 600 мг, проте при необхідності може бути збільшена до 800 мг на добу. Залежно від клінічного ефекту та індивідуальної переносимості пацієнтом доза може змінюватись в межах від 400 до 800 мг/добу. Для підтримуючої терапії при шизофренії не потрібна корекція дози після усунення загострення. Лікування епізодів депресії у структурі біполярного розладу Препарат Квентіакс® СР слід приймати перед сном. Добова доза для перших 4-х діб терапії становить: 1 добу – 50 мг, 2 доба – 100 мг, 3 доба – 200 мг, 4 доба – 300 мг. Рекомендована добова доза становить 300 мг. Залежно від клінічного ефекту та індивідуальної переносимості пацієнтом доза може бути збільшена до 600 мг. Переваги застосування препарату Квентіакс® СР у добовій дозі 600 мг порівняно з 300 мг не виявлено. Препарат Квентіакс СР у дозі, що перевищує 300 мг, повинен призначатися лікарем, який має досвід терапії біполярних розладів. Профілактика рецидивів біполярних розладів у пацієнтів із попередньою ефективною терапією кветіапіном маніакальних або депресивних епізодів у структурі біполярного розладу Для профілактики рецидивів маніакальних, депресивних та змішаних епізодів при біполярних розладах пацієнтам з позитивною відповіддю на лікування препаратом Квентіакс® СР слід продовжувати терапію у такій же добовій дозі, як і на початку терапії. Препарат Квентіакс® СР слід приймати перед сном. Залежно від клінічного ефекту та індивідуальної переносимості пацієнтом доза може змінюватись в межах від 300 до 800 мг/добу. Для підтримуючої терапії рекомендується застосовувати мінімальну ефективну дозу препарату Квентіакс СР. Комбінована терапія депресивного епізоду при субоптимальній відповіді на монотерапію антидепресантом Препарат Квентіакс® СР слід приймати перед сном. Слід застосовувати мінімальну ефективну дозу, починаючи з 50 мг/добу. Добова доза становить: 1-а та 2-а доба – 50 мг, 3-я та 4-а доба – 150 мг. Збільшення дози з 150 мг/добу до 300 мг/добу має ґрунтуватися на індивідуальній оцінці стану пацієнта. При застосуванні високих доз препарату збільшується ризик виникнення побічних явищ. Переведення з прийому кветіапіну у формі таблеток зі швидким вивільненням на прийом препарату Квентіакс® СР Для зручності прийому пацієнти, які зараз отримують дробову терапію кветіапіном у формі таблеток швидкого вивільнення, можуть бути переведені на прийом препарату Квентіакс® СР 1 раз на добу в дозі, еквівалентній дозі загальної добової кветіапіну у формі таблеток швидкого вивільнення. В окремих випадках може знадобитися корекція дози. Пацієнти похилого віку Як і інші нейролептичні засоби, препарат Квентіакс® СР слід застосовувати з обережністю у пацієнтів похилого віку, особливо на початку терапії. Підбір ефективної дози препарату Квентіакс® СР у пацієнтів похилого віку може бути повільнішим, а добова терапевтична доза нижча, ніж у пацієнтів молодого віку. Середній плазмовий кліренс кветіапіну у пацієнтів похилого віку на 30-50% нижчий, ніж у пацієнтів молодого віку. У пацієнтів похилого віку початкова доза препарату Квентіакс ® становить 50 мг на добу. Дозу можна збільшувати на 50 мг/добу до досягнення ефективної дози, яка залежить від клінічної відповіді та переносимості препарату окремим пацієнтом. У пацієнтів похилого віку з депресивним епізодом добова доза для першої 3-ї доби терапії становить 50 мг/добу зі збільшенням до 100 мг/добу на 4 добу та до 150 мг/добу на 8 добу. Слід застосовувати мінімальну ефективну дозу препарату, починаючи з 50 мг/добу. У разі потреби дозу препарату можна збільшити до 300 мг на добу, але не раніше 22 днів терапії. Ефективність та безпека не були вивчені у пацієнтів старше 65 років із депресивними епізодами у структурі біполярного розладу. Порушення функції нирок Для пацієнтів з нирковою недостатністю корекція дози не потрібна. Порушення функції печінки Кветіапін інтенсивно метаболізується у печінці. Внаслідок цього слід бути обережним при застосуванні препарату Квентіакс® СР у пацієнтів з печінковою недостатністю, особливо на початку терапії. Рекомендується розпочинати терапію препаратом Квентіакс® СР з дози 50 мг/добу та збільшувати дозу щодня на 50 мг до досягнення ефективної дози.ПередозуванняСимптоми Повідомлялося про смерть при прийомі 13,6 г кветіапіну у пацієнта, який брав участь у клінічному дослідженні, а також про смерть після прийому 6 г кветіапіну при постреєстраційному вивченні препарату. У той же час описаний випадок прийому кветіапіну в дозі, що перевищує 30 г без летального результату. Є повідомлення про вкрай поодинокі випадки передозування кветіапіну, що призводили до подовження інтервалу QTc, смерті або коми. У пацієнтів з тяжкими серцево-судинними захворюваннями в анамнезі ризик розвитку побічних ефектів при передозуванні може збільшуватись (див. розділ «Особливі вказівки»). Симптоми, зазначені при передозуванні, в основному були наслідком посилення відомих фармакологічних ефектів кветіапіну, таких як сонливість та седація, тахікардія, зниження артеріального тиску та антихолінергічні ефекти. Також є повідомлення про поодинокі випадки передозування кветіапіну, що призводили до рабдоміолізу, пригнічення дихання, затримки сечі, сплутаності свідомості, марення та ажитації. Передозування кветіапіном з пролонгованим вивільненням викликає відстрочені максимальний седативний ефект та досягнення пікового значення пульсу та більш тривале відновлення порівняно з передозуванням кветіапіном із швидким вивільненням. Лікування Специфічних антидотів до кветіапіну немає. У випадках тяжкої інтоксикації слід пам'ятати про можливість передозування кількома лікарськими засобами. Рекомендується проводити заходи, спрямовані на підтримку функції дихання та серцево-судинної системи, забезпечення адекватної оксигенації та вентиляції. Опубліковано повідомлення про вирішення тяжких небажаних ефектів з боку центральної нервової системи (ЦНС), у тому числі коми та делірію, після внутрішньовенного введення фізостигміну (у дозі 1-2 мг) під постійним контролем електрокардіограми (ЕКГ). Таке лікування не рекомендується як стандартний через потенційний негативний вплив фізостигміну на серцеву провідність. Застосування фізостигміну можливе лише за відсутності відхилень у показниках ЕКГ. Не слід застосовувати фізостигмін у разі порушення серцевого ритму, блокади будь-якого ступеня або розширення комплексу QRS. У разі виникнення рефрактерної артеріальної гіпотензії при передозуванні кветіапіну лікування слід здійснювати шляхом внутрішньовенного введення рідини та/або симпатоміметичних препаратів (не слід призначати епінефрин та допамін, оскільки стимуляція β-адренорецепторів може викликати посилення зниження артеріального тиску на фоні блокади α-). Промивання шлунка (після інтубації, якщо пацієнт непритомний) та застосування активованого вугілля та проносних засобів може сприяти виведенню неабсорбованого кветіапіну, проте ефективність цих заходів не вивчена. Пильне медичне спостереження має продовжуватись до поліпшення стану пацієнта.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДіти та підлітки (віком від 10 до 17 років) Препарат Квентіакс® СР не показаний для застосування у дітей та підлітків віком до 18 років у зв'язку з недостатністю даних щодо застосування у цій віковій групі. За результатами клінічних досліджень деякі небажані реакції (підвищення апетиту, підвищення концентрації пролактину в сироватці крові, блювання, риніт та непритомність) у дітей та підлітків спостерігалися з більшою частотою, ніж у дорослих пацієнтів, або мали інші клінічні прояви (ЕПС та дратівливість). Також відмічено підвищення артеріального тиску, яке не спостерігалося у дорослих пацієнтів. У дітей та підлітків також спостерігали зміну функції щитовидної залози. Вплив на зростання, статевий дозрівання, розумовий розвиток та поведінкові реакції при тривалому застосуванні (більше 26 тижнів) кветіапіну не вивчалося. У плацебо-контрольованих дослідженнях у дітей та підлітків з шизофренією та манією у структурі біполярного розладу частота розвитку ЕПС була вищою при застосуванні кветіапіну порівняно з плацебо. Суїцид/суїцидальні думки або клінічне погіршення Депресія пов'язана з підвищеним ризиком виникнення суїцидальних думок, самоушкодження та суїциду (подій, пов'язаних із суїцидом). Цей ризик зберігається до настання вираженої ремісії. Зважаючи на те, що до поліпшення стану пацієнта з початку лікування може пройти кілька тижнів або більше, пацієнти повинні перебувати під пильним медичним наглядом до настання поліпшення. За даними загальноприйнятого клінічного досвіду, ризик суїциду може підвищитися на ранніх стадіях настання ремісії. За даними короткострокових плацебо-контрольованих клінічних досліджень у пацієнтів з депресією при біполярному розладі ризик розвитку подій, пов'язаних із суїцидом, склав 3,0 % (7/233) для кветіапіну та 0 % (0/120) для плацебо у пацієнтів віком 18 -24 роки, 1,8% (19/1616) для кветіапіну та 1,8% (11/622) для плацебо у пацієнтів віком ≥ 25 років. Популяційне ретроспективне дослідження застосування кветіапіну у пацієнтів з великим депресивним розладом виявило підвищений ризик самоушкоджень та суїцидальних спроб у пацієнтів віком від 25 до 64 років без самоушкоджень в анамнезі, які приймають кветіапін з іншими антидепресантами. Інші психічні розлади, для лікування яких застосовується кветіапін, також пов'язані з підвищеним ризиком подій, пов'язаних із суїцидом. Крім того, такі стани можуть бути коморбідними з депресивним епізодом. Таким чином, запобіжні заходи, що застосовуються при терапії пацієнтів з депресивним епізодом, повинні вживатися і при лікуванні пацієнтів з іншими психічними розладами. При різкому припиненні терапії кветіапін слід брати до уваги потенційний ризик розвитку подій, пов'язаних із суїцидом. Пацієнти з суїцидальними подіями в анамнезі, а також пацієнти, які чітко висловлюють суїцидальні думки перед початком терапії, відносяться до групи підвищеного ризику суїцидальних намірів та суїцидальних спроб і повинні ретельно спостерігатися в процесі лікування. У пацієнтів з манією при біполярному розладі ризик розвитку подій, пов'язаних із суїцидом, склав 0% (0/60) для кветіапіну та 0% (0/58) для плацебо у пацієнтів віком 18-24 роки, 1,2% (6 /496) для кветіапіну та 1,2 % (6/503) для плацебо у пацієнтів віком ≥ 25 років, 1,0 % (2/193) для кветіапіну та 0 % (0/90) для плацебо у пацієнтів у віці до 18 років. У пацієнтів з шизофренією ризик розвитку подій, пов'язаних із суїцидом, склав 1,4 % (3/212) для кветіапіну та 1,6 % (1/62) для плацебо у пацієнтів віком 18-24 роки, 0,8 % ( 13/1663) для кветіапіну та 1,1 % (5/463) для плацебо у пацієнтів віком ≥ 25 років, 1,4 % (2/147) для кветіапіну та 1,3 % (1/75) для плацебо у пацієнтів віком до 18 років. У пацієнтів з депресивним епізодом ризик розвитку подій, пов'язаних із суїцидом, склав 2,1 % (3/144) для кветіапіну та 1,3 % (1/75) для плацебо у пацієнтів віком 18-24 роки, 0,6 % (11/1798) для кветіапіну та 0,7 % (7/1054) для плацебо у пацієнтів віком ≥ 25 років. Пацієнти у віці до 18 років у дослідженнях за цим показанням не брали участі. Загалом, за даними короткочасних плацебо-контрольованих досліджень за всіма показаннями та у всіх вікових групах частота подій, пов'язаних із суїцидом, склала 0,8 % як для кветіапіну (76/9327), так і для плацебо (37/4845). Проведений FDA (Адміністрацією з контролю за харчовими продуктами та лікарськими засобами, США) метааналіз плацебо-контрольованих досліджень антидепресантів, що узагальнює дані приблизно 4400 дітей та підлітків та 7700 дорослих пацієнтів з психічними розладами, виявив підвищений ризик суїцидальної поведінки на фоні антидепресантів дітей, підлітків та дорослих пацієнтів віком до 25 років. Цей метааналіз не включає дослідження, де застосовувався кветіапін (див. розділ «Фармакодинаміка»). Екстрапірамідні симптоми Відзначено збільшення частоти виникнення ЕПС при прийомі кветіапіну у дорослих пацієнтів із великим депресивним епізодом у структурі біполярного розладу або великого депресивного розладу порівняно з плацебо (див. розділ «Побічна дія»). Однак при терапії кветіапіном у пацієнтів із шизофренією та манією у структурі біполярного розладу не виявлено збільшення частоти виникнення ЕПС порівняно з плацебо. Пізня дискінезія На тлі прийому нейролептиків, у тому числі кветіапіну, може виникати пізня дискінезія, яка проявляється насильницькими мимовільними рухами та може мати необоротний характер. У разі розвитку симптомів пізньої дискінезії рекомендується зменшити дозу препарату або поступово його відмінити. Симптоми пізньої дискінезії можуть посилюватись або навіть виникати після припинення прийому препарату (див. розділ «Побічна дія»). На фоні прийому кветіапіну може виникати акатизія, яка характеризується неприємним почуттям рухового занепокоєння та потребою рухатися та проявляється нездатністю пацієнта сидіти або стояти без руху. У разі подібних симптомів не слід збільшувати дозу кветіапіну. Сонливість та запаморочення Під час терапії кветіапіном може спостерігатися сонливість та пов'язані з нею симптоми, наприклад, седація (див. розділ «Побічна дія»). У клінічних дослідженнях за участю пацієнтів з депресією у структурі біполярного розладу та з депресивним епізодом, сонливість, як правило, розвивалася протягом перших трьох днів терапії. Виразність цієї небажаної реакції, переважно, була незначною чи помірною. При розвитку вираженої сонливості пацієнтам з депресією у структурі біполярного розладу та пацієнтам з депресивним епізодом можуть знадобитися частіші візити до лікаря протягом 2-х тижнів з моменту виникнення сонливості або до зменшення симптомів. У деяких випадках може бути потрібне припинення терапії кветіапіном. На тлі терапії кветіапіном може виникати ортостатична гіпотензія та запаморочення (див. розділ «Побічна дія») зазвичай під час добору дози на початку терапії. Пацієнти, особливо літнього віку, повинні бути обережними, щоб уникнути випадкових травм (падінь). Пацієнти із серцево-судинними захворюваннями Слід дотримуватися обережності при застосуванні кветіапіну у пацієнтів із серцево-судинними, цереброваскулярними захворюваннями та іншими станами, що спричиняють артеріальну гіпотензію. У таких пацієнтів добір дози слід здійснювати повільніше. На тлі терапії кветіапіном може виникати ортостатична гіпотензія, особливо під час добору дози на початку терапії. При виникненні ортостатичної гіпотензії може знадобитися зниження дози або більш поступовий її вибір. Синдром апное уві сні У пацієнтів, які приймали кветіапін, відзначався синдром апное уві сні. Слід дотримуватися обережності при призначенні кветіапіну пацієнтам, які отримують препарати, що мають пригнічуючу дію на ЦНС, а також пацієнтам з факторами ризику апное уві сні (наприклад, надмірна маса тіла/ожиріння, чоловіча стать) або з апное уві сні в анамнезі. Судомні напади Не виявлено відмінностей у частоті розвитку судом у пацієнтів, які приймали кветіапін чи плацебо. Однак, як і при терапії іншими антипсихотичними лікарськими засобами, рекомендується бути обережним при лікуванні пацієнтів з наявністю судомних нападів в анамнезі (див. розділ «Побічна дія»). Злоякісний нейролептичний синдром На тлі прийому антипсихотичних препаратів, у тому числі кветіапіну, може розвиватися злоякісний нейролептичний синдром (див. розділ «Побічна дія»). Клінічні прояви синдрому включають гіпертермію, змінений ментальний статус, м'язову ригідність, лабільність вегетативної нервової системи, збільшення активності креатинфосфокінази. У таких випадках необхідно відмінити прийом кветіапіну та провести відповідне лікування. Тяжка нейтропенія та агранулоцитоз У короткострокових плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях монотерапії кветіапіном нечасто відзначалися випадки тяжкої нейтропенії (кількість нейтрофілів < 0,5 х 10(9)/л) без інфекції. Повідомлялося про розвиток агранулоцитозу (важкої нейтропенії, що асоціювалася з інфекціями) у пацієнтів, які отримували кветіапін у рамках клінічних досліджень (рідко), а також при постреєстраційному застосуванні (у тому числі з летальним результатом). Більшість цих випадків тяжкої нейтропенії виникало через кілька місяців після початку терапії кветіапіном. Не виявлено дозозалежного ефекту. Лейкопенія та/або нейтропенія дозволялася після припинення терапії кветіапіном. Можливим фактором ризику для виникнення нейтропенії є попередня знижена кількість лейкоцитів та випадки лікарсько індукованої нейтропенії в анамнезі.Розвиток агранулоцитозу спостерігався і у пацієнтів без факторів ризику. Необхідно враховувати можливість розвитку нейтропенії у пацієнтів з інфекцією, особливо у разі відсутності очевидних факторів, або у пацієнтів з незрозумілою лихоманкою, ці випадки повинні вестися відповідно до клінічних рекомендацій. У пацієнтів з кількістю нейтрофілів < 1,0 х 10(9)/л прийом кветіапіну слід припинити. Пацієнта необхідно спостерігати для виявлення можливих симптомів інфекції та контролювати кількість нейтрофілів (до підвищення їх кількості до 1,5 х 10(9)/л). Антихолінергічні (мускариноподібні) ефекти Норкветіапін, активний метаболіт кветіапіну, має спорідненість (від помірного ступеня до вираженої) до кількох підтипів мускаринових рецепторів. З цим пов'язані НЛР, зумовлені антихолінергічною дією кветіапіну при його застосуванні у рекомендованих дозах або при одночасному застосуванні з іншими препаратами, які мають антихолінергічні ефекти, а також при передозуванні. Слід бути обережними при застосуванні кветіапіну одночасно з лікарськими засобами, що надають антихолінергічні (мускариноподібні) ефекти. Слід бути обережними при призначенні пацієнтам із затримкою сечі або із затримкою сечі в анамнезі, клінічно значущою гіперплазією передміхурової залози, кишковою непрохідністю або спорідненими станами, при підвищенні внутрішньоочного тиску або закритокутовій глаукомі (див.розділи «Фармакодинаміка», «Побічна дія», «Передозування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Взаємодія з іншими лікарськими засобами Також див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами». Одночасне застосування кветіапіну з потужними індукторами мікросомальних ферментів печінки, такими як карбамазепін та фенітоїн, сприяє зниженню концентрації кветіапіну в плазмі крові та може зменшувати ефективність терапії препаратом Квентіакс® СР. Застосування препарату Квентіакс® СР у пацієнтів, які отримують індуктори мікросомальних ферментів печінки, можливе лише в тому випадку, якщо очікувана користь від терапії препаратом Квентіакс® СР перевищує ризик, пов'язаний зі скасуванням індукторів мікросомальних ферментів печінки. Зміна дози препаратів-індукторів мікросомальних ферментів печінки має бути поступовим. При необхідності можливе їх заміщення препаратами, які не індукують мікросомальні ферменти печінки (наприклад, препарати вальпроєвої кислоти). Маса тіла На фоні прийому кветіапіну відмічено збільшення маси тіла. Рекомендується клінічне спостереження пацієнтів відповідно до прийнятих стандартів терапії (див. розділ «Побічна дія»). Гіперглікемія На тлі прийому кветіапіну можливий розвиток гіперглікемії та/або розвиток та загострення цукрового діабету, що іноді супроводжується кетоацидозом або комою. Рекомендується регулярний контроль маси тіла та симптомів гіперглікемії, таких як полідипсія, поліурія, поліфагія та слабкість у пацієнтів, які приймають нейролептики, у тому числі кветіапін. Рекомендується клінічне спостереження за пацієнтами з цукровим діабетом, пацієнтами з факторами ризику розвитку цукрового діабету (див. розділ «Побічна дія»). Концентрація ліпідів На тлі прийому кветіапіну можливе підвищення концентрації тригліцеридів, загального холестерину та холестерину ЛПНГ, а також зниження концентрації ЛПВЩ у плазмі крові (див. розділ «Побічна дія»). Зазначені зміни слід коригувати відповідно до чинних рекомендацій. Метаболічні порушення Збільшення маси тіла, підвищення концентрації глюкози та ліпідів у плазмі крові у деяких пацієнтів може призвести до погіршення метаболічного профілю, що потребує відповідного спостереження. Подовження інтервалу QT Не виявлено взаємозв'язку між прийомом кветіапіну та стійким підвищенням абсолютної величини інтервалу QT. Однак подовження інтервалу QT відзначалося при застосуванні кветіапіну в терапевтичних дозах та передозуванні кветіапіну (див. розділ «Передозування»). Слід бути обережними при застосуванні кветіапіну, як і інших антипсихотичних препаратів, пацієнтам із серцево-судинними захворюваннями та з подовженням інтервалу QT в анамнезі. Також необхідно бути обережними при застосуванні кветіапіну одночасно з препаратами, що подовжують інтервал QTc, іншими нейролептиками, особливо у осіб похилого віку, у пацієнтів з синдромом вродженого подовження інтервалу QT, хронічною серцевою недостатністю, гіпертрофією міокарда, гіпокаліємією або гіпомагніємією (див. іншими лікарськими засобами»). Гострі реакції, пов'язані зі скасуванням препарату При різкій відміні кветіапіну можуть спостерігатися наступні гострі реакції (синдром «скасування») – нудота, блювання, безсоння, біль голови, запаморочення і дратівливість. Тому відміну препарату Квентіакс® СР рекомендується проводити поступово протягом, як мінімум, одного або двох тижнів. Неправильне застосування та зловживання Були відмічені випадки неправильного застосування та зловживання препаратом. Слід бути обережними при призначенні кветіапіну пацієнтам за наявності в анамнезі зловживання алкоголем або лікарськими препаратами. Пацієнти похилого віку з деменцією Препарат Квентіакс СР не показаний для лікування психозів, пов'язаних з деменцією. Деякі атипові нейролептики у рандомізованих плацебо-контрольованих дослідженнях приблизно втричі збільшували ризик розвитку цереброваскулярних ускладнень у пацієнтів із деменцією. Механізм цього збільшення ризику не вивчений. Аналогічний ризик збільшення частоти цереброваскулярних ускладнень може бути виключений інших антипсихотичних лікарських засобів чи інших груп пацієнтів. Препарат Квентіакс® СР повинен застосовуватися з обережністю у пацієнтів із ризиком розвитку інсульту. Аналіз застосування атипових нейролептиків для лікування психозів, пов'язаних з деменцією у пацієнтів похилого віку, виявив підвищення рівня смертності у групі пацієнтів, які отримували препарати цієї групи порівняно з групою плацебо. Два 10-тижневі плацебо-контрольовані дослідження кветіапіну у аналогічної групи пацієнтів (n=710, середній вік: 83 роки, віковий діапазон: 56-99 років) показали, що смертність у групі пацієнтів, які приймали кветіапін, склала 5,5 %, та 3,2% у групі плацебо. Причини летальних наслідків, зазначених у цих пацієнтів, відповідали очікуваним даної популяції. Не виявлено причинно-наслідкового зв'язку між лікуванням кветіапіном та ризиком підвищення смертності у пацієнтів похилого віку з деменцією. Пацієнти похилого віку з хворобою Паркінсона/паркінсонізмом Популяційне ретроспективне дослідження застосування кветіапіну у пацієнтів із великим депресивним розладом виявило підвищення ризику смертельного результату у пацієнтів віком > 65 років. Підвищений ризик не визначався при виключенні з аналізу пацієнтів із хворобою Паркінсона. Слід виявляти обережність при призначенні кветіапіну пацієнтам похилого віку із хворобою Паркінсона. Порушення з боку печінки У разі розвитку жовтяниці прийом кветіапіну слід припинити. Дисфагія Дисфагія (див. розділ «Побічна дія») та аспірація спостерігалися при терапії кветіапіном. Причинно-наслідковий зв'язок виникнення аспіраційної пневмонії з прийомом кветіапіну не встановлено. Однак слід бути обережним при застосуванні препарату Квентіакс® СР у пацієнтів з ризиком виникнення аспіраційної пневмонії. Венозна тромбоемболія На фоні прийому нейролептиків відмічені випадки виникнення венозної тромбоемболії. До початку та під час терапії антипсихотичними препаратами, у тому числі кветіапіном, слід оцінити фактори ризику та вжити профілактичних заходів. Панкреатит Під час клінічних досліджень та післяреєстраційного застосування були відмічені випадки розвитку панкреатиту, проте причинний зв'язок із прийомом препарату не встановлений. У постреєстраційних повідомленнях зазначено, що у багатьох пацієнтів були фактори ризику розвитку панкреатиту, такі як підвищення концентрації тригліцеридів (див. підрозділ «Концентрація ліпідів»), холелітіаз та вживання алкоголю. Запор та непрохідність кишечника Запор є фактором ризику непрохідності кишківника. На фоні застосування кветіапіну відзначали розвиток запору та непрохідності кишечника (див. розділ «Побічна дія»), включаючи випадки з летальним результатом у пацієнтів групи високого ризику непрохідності кишечника, у тому числі одержують множинні супутні препарати, які знижують моторику кишечника, навіть за відсутності скарг на запор. Пацієнти з кишковою непрохідністю/ілеусом потребують проведення невідкладних заходів та ретельного спостереження. Кардіоміопатія та міокардит Під час клінічних досліджень та післяреєстраційного застосування були відмічені випадки розвитку кардіоміопатії та міокардиту, проте причинний зв'язок із прийомом препарату не встановлений. Слід оцінити доцільність терапії кветіапіном у пацієнтів із підозрою на кардіоміопатію чи міокардит. додаткова інформація Довгострокова безпека та ефективність препарату Квентіакс® СР як додаткова терапія при лікуванні великого депресивного розладу не вивчалась, проте профіль безпеки та ефективності вивчений при монотерапії. Дані про одночасне застосування кветіапіну з дивальпроатом або літієм на тлі гострих помірних або важких маніакальних епізодів обмежені. Відзначено хорошу переносимість цієї комбінованої терапії та адитивний ефект на 3 тижні лікування. Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин Препарат Квентіакс® СР містить лактозу, тому не слід застосовувати при таких станах: непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. Застосування при хронічних захворюваннях: Пацієнти похилого віку Як і інші нейролептичні засоби, препарат Квентіакс® СР слід застосовувати з обережністю у пацієнтів похилого віку, особливо на початку терапії. Підбір ефективної дози препарату Квентіакс® СР у пацієнтів похилого віку може бути повільнішим, а добова терапевтична доза нижча, ніж у пацієнтів молодого віку. Середній плазмовий кліренс кветіапіну у пацієнтів похилого віку на 30-50% нижчий, ніж у пацієнтів молодого віку. У пацієнтів похилого віку початкова доза препарату Квентіакс ® становить 50 мг на добу. Дозу можна збільшувати на 50 мг/добу до досягнення ефективної дози, яка залежить від клінічної відповіді та переносимості препарату окремим пацієнтом. У пацієнтів похилого віку з депресивним епізодом добова доза для першої 3-ї доби терапії становить 50 мг/добу зі збільшенням до 100 мг/добу на 4 добу та до 150 мг/добу на 8 добу. Слід застосовувати мінімальну ефективну дозу препарату, починаючи з 50 мг/добу. У разі потреби дозу препарату можна збільшити до 300 мг на добу, але не раніше 22 днів терапії. Ефективність та безпека не були вивчені у пацієнтів старше 65 років із депресивними епізодами у структурі біполярного розладу. Порушення функції нирок Для пацієнтів з нирковою недостатністю корекція дози не потрібна. Порушення функції печінки Кветіапін інтенсивно метаболізується у печінці. Внаслідок цього слід бути обережним при застосуванні препарату Квентіакс® СР у пацієнтів з печінковою недостатністю, особливо на початку терапії. Рекомендується розпочинати терапію препаратом Квентіакс® СР з дози 50 мг/добу та збільшувати дозу щодня на 50 мг до досягнення ефективної дози. Вплив на керування транспортними засобами: Препарат Квентіакс® СР може спричиняти сонливість, тому в період лікування пацієнтам не рекомендується працювати з механізмами, що потребують підвищеної концентрації уваги, у тому числі не рекомендується керувати транспортними засобами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкакветіапін таблетки з пролонгованим вивільненням, покриті плівковою оболонкою 1 таблетка з пролонгованим вивільненням, покрита плівковою оболонкою, містить 150 мг: Ядро Діюча речовина: Кветіапін геміфумарат 172,70 мг, еквівалентно кветіапіну 150,00 мг Допоміжні речовини: гіпромелоза 4000 mPas, гіпромелоза 100 mPas, лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, натрію гідрофосфату дигідрат, магнію стеарат Оболонка плівкова Опадрай II НР білий, барвник заліза оксид червоний (Е172), барвник заліза оксид жовтий (Е172) Опадрай II НР білий містить: полівініловий спирт частково гідролізований, діоксид титану (Е171), макрогол/ПЕГ 3000, тальк 1 таблетка з пролонгованим вивільненням, покрита плівковою оболонкою, 200 мг/300 мг містить: Ядро Діюча речовина: Кветіапін геміфумарат 230,27 мг/345,40 мг, еквівалентно кветіапіну 200,00 мг/300,00 мг Допоміжні речовини: гіпромелоза 4000 mPas, гіпромелоза 100 mPas, лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, натрію гідрофосфату дигідрат, магнію стеарат Оболонка плівкова Опадрай II НР білий, барвник заліза оксид жовтий (Е172) Опадрай II НР білий містить: полівініловий спирт частково гідролізований, діоксид титану (Е171), макрогол/ПЕГ 3000, талькОпис лікарської формиПігулки 150 мг Круглі двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою оранжево-рожевого кольору. Таблетки 200 мг Овальні двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору. Пігулки 300 мг Капсулоподібні двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою світло-жовтого кольору.Фармакотерапевтична групаантипсихотичний засіб (нейролептик)ФармакокінетикаВсмоктування Кветіапін добре всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Максимальна концентрація (C(max)) кветіапіну та N-дезалкілкветіапіну в плазмі крові досягається приблизно через 6 годин після прийому кветіапіну з пролонгованим вивільненням. Рівноважна молярна концентрація активного метаболіту N-дезалкілкветіапіну становить 35% від такої кветіапіну. Фармакокінетика кветіапіну та N-дезалкілкветіапіну лінійна та носить дозозалежний характер при прийомі кветіапіну з пролонгованим вивільненням у дозі до 800 мг 1 раз на добу. При прийомі кветіапіну з пролонгованим вивільненням 1 раз на добу в дозі, еквівалентної добової дози кветіапіну з швидким вивільненням, що приймається за 2 прийоми, спостерігали подібні площі під кривою залежності концентрації від часу (AUC), але C(max) була на 13% менше. Величина AUC метаболіту N-дезалкілкветіапіну була на 18% меншою. Дослідження впливу прийому їжі на біодоступність кветіапіну показали, що прийом їжі з високим вмістом жирів призводить до статистично значущого збільшення C(max) та AUC для кветіапіну з пролонгованим вивільненням – приблизно на 50 % та 20 % відповідно. Прийом їжі з низьким вмістом жирів не надавав значного впливу на C(max) та AUC кветіапіну. Рекомендується приймати препарат Квентіакс® СР 1 раз на добу окремо від їди. Розподіл Приблизно 83% кветіапіну пов'язують із білками плазми. Метаболізм Встановлено, що ізофермент CYP3A4 є ключовим ізоферментом метаболізму кветіапіну, опосередкованого системою цитохрому Р450. N-дезалкілкветіапін утворюється за участю ізоферменту CYP3A4. Кветіапін і деякі його метаболіти (включаючи N-дезалкілкветіапін) володіють слабкою інгібуючою активністю по відношенню до ізоферментів системи цитохрому Р450 1А2, 2С9, 2С19, 2D6 і 3А4, але тільки при концентрації, в 5- дозі 300-800 мг/добу. На основі результатів досліджень in vitro не слід очікувати, що одночасне застосування кветіапіну з іншими препаратами призведе до клінічно вираженого інгібування метаболізму інших лікарських засобів, опосередкованого системою цитохрому Р450. Виведення Період напіввиведення кветіапіну та N-дезалкілкветіапіну становить близько 7 та 12 годин, відповідно. В середньому менше 5% молярної дози фракції вільного кветіапіну та N-дезалкілкветіапіну плазми виводяться нирками. Приблизно 73% кветіапіну виводиться нирками та 21% – через кишечник. Кветіапін активно метаболізується в печінці, менше 5% кветіапіну не піддається метаболізму і виводиться у незміненому вигляді нирками або через кишечник. Фармакокінетика у різних груп пацієнтів Підлога Відмінностей фармакокінетичних показників у чоловіків та жінок не спостерігається. Пацієнти похилого віку Середній кліренс кветіапіну у пацієнтів похилого віку на 30-50% менше, ніж у пацієнтів віком від 18 до 65 років. Порушення функції нирок Середній плазмовий кліренс кветіапіну знижується приблизно на 25% у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв/1,73м(2)), але індивідуальні показники кліренсу знаходяться в межах значень, виявлених у здорових добровольців. Порушення функції печінки У пацієнтів із печінковою недостатністю (компенсований алкогольний цироз) середній плазмовий кліренс кветіапіну знижений приблизно на 25%. Оскільки кветіапін інтенсивно метаболізується у печінці, у пацієнтів із печінковою недостатністю можливе підвищення плазмової концентрації кветіапіну, що потребує корекції дози.ФармакодинамікаМеханізм дії Кветіапін є атиповим антипсихотичним препаратом. Кветіапін та його активний метаболіт N-дезалкілкветіапін (норкветіапін) взаємодіють із широким спектром нейротрансмітерних рецепторів головного мозку. Кветіапін та N-дезалкілкветіапін виявляють високу спорідненість до 5НТ(2)-серотонінових рецепторів та  D(1)-, D(2)-дофамінові рецептори головного мозку. Антагонізм до зазначених рецепторів у поєднанні з більш високою селективністю до 5НТ(2)-серотонінових рецепторів, ніж до D(2)-дофамінових рецепторів, зумовлює основні клінічні антипсихотичні властивості кветіапіну та низьку частоту розвитку екстрапірамідних небажаних реакцій. Кветіапін не має спорідненості до переносника норадреналіну і має низьку спорідненість до 5НТ(1А)-серотонінових рецепторів, у той час як N-дезалкілкветіапін виявляє до них високу спорідненість. Інгібування переносника норадреналіну та частковий агонізм щодо 5НТ(1А)-серотонінових рецепторів, що виявляються N-дезалкілкветіапіном, можуть обумовлювати антидепресивну дію препарату Квентіакс® СР.Кветіапін і N-дезалкілкветіапін мають високу спорідненість до гістамінових та α(1)-адренорецепторів та помірну спорідненість по відношенню до α(2)-адренорецепторів. Крім того, кветіапін не має або має низьку спорідненість до мускаринових рецепторів, у той час як N-дезалкілкветіапін виявляє помірну або високу спорідненість до кількох підтипів мускаринових рецепторів, з якими можуть бути пов'язані антихолінергічні (мускариноподібні) ефекти. У стандартних тестах у тварин кветіапін виявляє антипсихотичну активність. Питомий внесок метаболіту N-дезалкілкветіапіну у фармакологічну активність кветіапіну не встановлено. Результати вивчення екстрапірамідних симптомів (ЕПС) у тварин виявили, що кветіапін викликає слабку каталепсію в дозах, що ефективно блокують D(2)-рецептори. Кветіапін викликає селективне зменшення активності мезолімбічних A10-дофамінергічних нейронів у порівнянні з А9-нігростріатними нейронами, залученими до моторної функції. У короткостроковому (9-тижневому) дослідженні у пацієнтів без деменції у віці від 66 до 89 років (19% пацієнтів були старші 75 років) з великим депресивним розладом прийом кветіапіну з пролонгованим вивільненням у дозах від 50 мг до 300 мг на добу (дозу під дозу з урахуванням переносимості та клінічної відповіді, середня добова доза препарату склала 160 мг) зменшував вираженість симптомів депресії за шкалою MADRS (Montgomery-Asberg Depression Rating Scale, шкала оцінки депресії Монтгомері-Асберга) (середньоквадратична зміна – з 7,54 бал . За винятком частоти ЕПС, переносимість кветіапіну з пролонгованим вивільненням при прийомі 1 раз на добу у пацієнтів похилого віку була порівнянна з переносимістю у пацієнтів віком 18-65 років. Частота ЕПС та збільшення маси тіла у стабільних пацієнтів із шизофренією не зростає при тривалій терапії кветіапіном із пролонгованим вивільненням. У дослідженнях великого депресивного розладу за критеріями DSM-IV (Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders (4th ed.) – Довідник з діагностики та статистики психічних розладів, 4-те видання) не спостерігали підвищення ризику суїцидальної поведінки та суїцидального мислення при прийомі квітів. пролонгованим вивільненням у порівнянні з плацебо. У двох короткострокових (6-ти тижневих) дослідженнях комбінованої терапії депресивного епізоду кветіапіном з пролонгованим вивільненням у дозі 150 мг/добу та 300 мг/добу з амітриптиліном, бупропіоном, циталопрамом, дулоксетином, есцитом. субоптимальною відповіддю на монотерапію антидепресантом показано покращення симптомів депресії за шкалою MADRS (середньоквадратична зміна 2-3,3 бали) порівняно з монотерапією антидепресантом.Показання до застосуванняДля лікування шизофренії Для лікування маніакальних епізодів у структурі біполярного розладу. Для лікування депресивних епізодів від середнього до вираженого ступеня тяжкості у структурі біполярного розладу. Препарат не показаний для профілактики маніакальних та депресивних епізодів.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до будь-якого компонента препарату. Непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. Одночасне застосування з інгібіторами цитохрому Р450, такими як протигрибкові препарати групи азолів, еритроміцин, кларитроміцин та нефазодон, а також з інгібіторами протеаз (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Незважаючи на те, що ефективність та безпека кветіапіну у дітей та підлітків у віці 10-17 років вивчалися у клінічних дослідженнях, застосування препарату Квентіакс® СР у пацієнтів віком до 18 років не показано. Застосування у пацієнтів із серцево-судинними та цереброваскулярними захворюваннями або іншими станами, що призводять до артеріальної гіпотензії, застосування у пацієнтів похилого віку, печінкова недостатність, судомні напади в анамнезі, ризик розвитку інсульту та аспіраційної пневмонії.Вагітність та лактаціяВагітність Опубліковані дані про застосування під час вагітності (300-1000 результатів вагітності), включаючи окремі повідомлення та дані спостережних досліджень, не показали підвищеного ризику виникнення вад розвитку на фоні лікування. Проте, на підставі наявних даних неможливо зробити певний висновок. Дослідження на тваринах виявили наявність репродуктивної токсичності. Внаслідок цього під час вагітності препарат Квентіакс® СР можна застосовувати лише в тому випадку, якщо очікувана користь для матері виправдовує потенційний ризик для плода. При застосуванні антипсихотичних препаратів, у тому числі кветіапіну, у третьому триместрі вагітності у новонароджених з'являється ризик розвитку небажаних реакцій різного ступеня вираженості та тривалості, включаючи ЕПС та/або синдром відміни. Повідомлялося про порушення, гіпертонію, гіпотонію, тремор, сонливість, респіраторний дистрес-синдром або порушення годівлі. У зв'язку із цим слід ретельно спостерігати за станом новонароджених. Період грудного вигодовування Опубліковано повідомлення про екскрецію кветіапіну з грудним молоком, проте ступінь екскреції не встановлено. Жінкам необхідно рекомендувати уникати годування груддю під час прийому кветіапіну. Препарат Квентіакс® СР не показаний для застосування у дітей та підлітків віком до 18 років у зв'язку з недостатністю даних щодо застосування у цій віковій групі.Побічна діяЗастосування кветіапіну, як і інших антипсихотичних препаратів, може супроводжуватися збільшенням маси тіла, непритомністю, розвитком злоякісного нейролептичного синдрому, лейкопенії, нейтропенії та периферичних набряків. Найчастіші небажані реакції кветіапіну (≥ 10 %) – сонливість, запаморочення, головний біль, сухість слизової оболонки порожнини рота, синдром «скасування», підвищення концентрації тригліцеридів (ТГ), підвищення концентрації загального холестерину (головним чином, холестерину ліпопротеїдів )), зниження концентрації холестерину ліпопротеїдів високої щільності (ЛПЗЩ), збільшення маси тіла, зниження гемоглобіну та ЕПС. Частота небажаних реакцій наведена як наступна градація: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100, < 1/10); нечасто (≥ 1/1000, < 1/100); рідко (≥1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000); частота невідома (не може бути оцінена на основі наявних даних). Клас системи органів Небажана лікарська реакція Порушення з боку крові та лімфатичної системи Дуже часто зниження гемоглобіну 22 Часто лейкопенія 1,28 зниження кількості нейтрофілів підвищення кількості еозинофілів 27 Не часто тромбоцитопенія, анемія, зниження кількості тромбоцитів 13 , нейтропенія 1 Рідко агранулоцитоз 26 Порушення з боку імунної системи Не часто реакції гіперчутливості (включаючи алергічні шкірні реакції) Дуже рідко анафілактичні реакції 5 Порушення з боку ендокринної системи Часто гіперпролактинемія 15 , зниження концентрації загального та вільного тироксину (T4) 24 , зниження концентрації загального трийодтироніну (T3) 24 , підвищення концентрації тиреотропного гормону (ТТГ) 24 у плазмі крові Не часто зниження концентрації вільного T3 24 , гіпотиреоз 21 Дуже рідко синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону Порушення з боку обміну речовин та харчування Дуже часто підвищення концентрації тригліцеридів у сироватці крові 10,30 , загального холестерину (головним чином, холестерину ЛПНЩ) 11,30 , зниження концентрації холестерину ЛПВЩ 17,30 , збільшення маси тіла 8,30 Часто підвищення апетиту, підвищення концентрації глюкози в крові до гіперглікемії 6,30 Не часто гіпонатріємія 19 , цукровий діабет 1,5 , загострення вже існуючого цукрового діабету Рідко метаболічний синдром 29 Порушення психіки Часто незвичайні та кошмарні сновидіння, суїцидальні думки та поведінка 20 Рідко сомнамбулізм та схожі явища, наприклад, розмови уві сні та порушення харчової поведінки, пов'язані зі сном Порушення з боку нервової системи Дуже часто запаморочення 4,16 , головний біль, сонливість 2,16 , екстрапірамідні симптоми 1,21 Часто дизартрія Не часто судоми 1 , синдром «неспокійних ніг», пізня дискінезія 1,5 , непритомність 4,16 Порушення з боку серця Часто тахікардія 4 відчуття серцебиття 23 Не часто подовження інтервалу QT 1,12,18 , брадикардія 32 Порушення з боку органу зору Часто нечіткість зору Порушення з боку судин Часто ортостатична гіпотензія 4,16 Рідко венозна тромбоемболія 1 Частота невідома інсульт 33 Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Часто задишка 23 Не часто риніт Порушення з боку травної системи Дуже часто сухість слизової оболонки порожнини рота Часто диспепсія, запор, блювання 25 Не часто дисфагія 7 Рідко панкреатит 1 , кишкова непрохідність/ілеус Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Часто підвищення активності трансаміназ у плазмі крові, аланінамінотрансферази (АЛТ) 3 , підвищення активності гамма-глутамілтранспептидази (ГГТ) 3 Не часто підвищення активності аспартатамінотрансферази (АСТ) 3 Рідко жовтяниця 5 , гепатит Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Дуже рідко ангіоневротичний набряк 5 , синдром Стівенса-Джонсона 5 Частота невідома токсичний епідермальний некроліз, мультиформна еритема, лікарська реакція з еозинофілією та системними проявами (DRESS-синдром) Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Дуже рідко рабдоміоліз Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Не часто затримка сечі Вагітність, післяпологові та перинатальні стани Частота невідома синдром «скасування» у новонароджених 31 Порушення з боку статевих органів та молочної залози Не часто сексуальна дисфункція Рідко приапізм, галакторея, припухлість молочних залоз, розлади менструального циклу Загальні розлади та порушення у місці введення Дуже часто синдром «скасування» 1,9 Часто незначно виражена астенія, периферичні набряки, дратівливість, лихоманка Рідко злоякісний нейролептичний синдром 1 , гіпотермія Лабораторні та інструментальні дані Рідко підвищення активності креатинфосфокінази у плазмі крові 14 розділ «Особливі вказівки». Сонливість зазвичай виникає протягом перших 2-х тижнів після початку терапії і, як правило, дозволяється на фоні прийому кветіапіну. Можливе безсимптомне підвищення (≥ 3 рази від верхньої межі норми при визначенні у будь-який час) активності ACT, АЛТ та ГГТ у сироватці крові, як правило, оборотне на фоні прийому кветіапіну. Як і інші антипсихотичні препарати з α 1 -адреноблокуючою дією, кветіапін часто спричиняє ортостатичну гіпотензію, що супроводжується запамороченням, тахікардією, у деяких випадках – непритомністю, особливо на початку терапії (див. розділ «Особливі вказівки»). Оцінка частоти цієї небажаної реакції проводилася на підставі результатів післяреєстраційного спостереження застосування кветіапіну. Підвищення концентрації глюкози в плазмі крові натще ≥ 126 мг/дл (≥ 7,0 ммоль/л) або концентрації глюкози в плазмі після прийому їжі ≥ 200 мг/дл (≥ 11,1 ммоль/л) хоча б при одноразовому визначенні. Більш висока частота дисфагії на тлі кветіапіну порівняно з плацебо була відзначена лише у пацієнтів із депресією у структурі біполярного розладу. Підвищення вихідної маси тіла на 7% і більше. В основному виникає на початку терапії у дорослих. При вивченні синдрому «скасування» у короткострокових плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях кветіапіну в режимі монотерапії були відзначені такі симптоми: безсоння, нудота, головний біль, діарея, блювання, запаморочення та дратівливість. Частота синдрому «скасування» суттєво знижувалася через 1 тиждень після припинення прийому кветіапіну. Підвищення концентрації ТГ ≥ 200 мг/дл (≥ 2258 ммоль/л) у пацієнтів ≥ 18 років або ≥ 150 мг/дл (≥ 1694 ммоль/л) у пацієнтів < 18 років, хоча б при одноразовому визначенні. Підвищення концентрації загального холестерину ≥ 240 мг/дл (≥ 6,2064 ммоль/л) у пацієнтів ≥ 18 років або ≥ 200 мг/дл (≥ 5,172 ммоль/л) у пацієнтів < 18 років, хоча б за одноразового визначення. Найчастіше відмічено підвищення холестерину ЛПНГ ≥ 30 мг/дл (≥ 0,769 ммоль/л), у середньому – 41,7 мг/дл (≥ 1,07 ммоль/л). Див. далі текст інструкції. Зниження кількості тромбоцитів ≤ 100 х 10 9 /л хоча б при одноразовому визначенні. Без зв'язку із злоякісним нейролептичним синдромом. За даними клінічних досліджень. Підвищення концентрації пролактину у пацієнтів ≥ 18 років: > 20 мкг/л (≥ 869,56 пмоль/л) у чоловіків > 30 мкг/л (≥ 1304,34 пмоль/л) у жінок. Може спричинити падіння. Зниження концентрації холестерину ЛПВЩ < 40 мг/дл (< 1,03 ммоль/л) у чоловіків та < 50 мг/дл (< 1,29 ммоль/л) у жінок. Частота зміни інтервалу QTc від < 450 мсек до ≥ 450 мсек із збільшенням на ≥ 30 мсек. У плацебо-контрольованих дослідженнях кількість пацієнтів, у яких відзначено клінічно значуще збільшення інтервалу QTc, була вихідною у групах кветіапіну та плацебо. Зміна концентрації від > 132 ммоль/л до ≤ 132 ммоль/л хоча б за одноразового визначення. Випадки суїцидальної поведінки та суїцидальні думки відзначалися під час терапії кветіапіном або незабаром після припинення терапії. розділ «Фармакологічні властивості», підрозділ «Фармакодинаміка». Зниження гемоглобіну ≤ 13 г/дл у чоловіків та ≤ 12 г/дл у жінок, хоча б при одноразовому визначенні, відзначалося у 11 % пацієнтів на фоні прийому кветіапіну у всіх клінічних дослідженнях, включаючи тривалу терапію. Середнє максимальне зниження гемоглобіну становило 1,50 г/дл щодо будь-який час. Дані явища часто відзначали на фоні тахікардії, запаморочення, ортостатичної гіпотензії та/або супутньої патології серцево-судинної або дихальної системи. На підставі потенційно клінічно значимих відхилень від вихідного рівня, зазначених у всіх клінічних дослідженнях. Зміни концентрації загального Т4, вільного Т4, загального Т3, вільного Т3 до значень < 80% від нижньої межі норми (пмоль/л) щодо будь-коли. Зміна концентрації ТТГ > 5 мМЕд/л при визначенні будь-коли. На підставі підвищеної частоти виникнення блювання у пацієнтів похилого віку (≥65 років). На підставі оцінки частоти у пацієнтів, які брали участь у всіх клінічних дослідженнях кветіапіну, у яких відзначалася тяжка нейтропенія (< 0,5 х 10 9 /л) у поєднанні з інфекціями (див. розділ «Особливі вказівки»). На підставі потенційно клінічно значущих відхилень від нормального рівня, відзначених у всіх клінічних дослідженнях. Підвищення кількості еозинофілів ≥ 1 х 109 /л при визначенні у будь-який час. На підставі потенційно клінічно значущих відхилень від нормального рівня, відзначених у всіх клінічних дослідженнях. Зниження кількості лейкоцитів ≤ 3 х 109 /л при визначенні у будь-який час. Оцінка частоти даної небажаної реакції проводилася на підставі повідомлень про розвиток метаболічного синдрому у всіх клінічних дослідженнях із застосуванням кветіапіну. У деяких пацієнтів у клінічних дослідженнях спостерігалося погіршення більш ніж одного метаболічного фактора: маси тіла, концентрації глюкози, ліпідів у плазмі (див. розділ «Особливі вказівки»). розділ «Застосування при вагітності та в період грудного вигодовування». Може розвинутись у момент або невдовзі після початку терапії та супроводжуватися артеріальною гіпотензією та/або непритомністю. Частота встановлена ​​на підставі повідомлень про розвиток брадикардії та пов'язаних небажаних явищ у всіх клінічних дослідженнях кветіапіну. На основі результатів одного ретроспективного нерандомізованого епідеміологічного дослідження. Подовження інтервалу QT, шлуночкова аритмія, раптова смерть, зупинка серця та двонаправлена ​​шлуночкова тахікардія вважаються небажаними реакціями, властивими нейролептикам. При застосуванні кветіапіну повідомлялося про тяжкі шкірні небажані реакції, включаючи синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, DRESS-синдром. Діти та підлітки (віком від 10 до 17 років) У дітей та підлітків можливий розвиток тих самих небажаних лікарських реакцій (НЛР), що й у дорослих пацієнтів. У таблиці наведено небажані реакції, які не були відзначені у дорослих пацієнтів, або ж найчастіше відзначалися у дітей та підлітків (віком 10-17 років) порівняно з дорослими пацієнтами. Частота небажаних реакцій наведена як наступна градація: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100, < 1/10); нечасто (≥ 1/1000, < 1/100); рідко (≥1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000); частота невідома (не може бути оцінена на основі наявних даних). Порушення з боку ендокринної системи Дуже часто підвищення концентрації пролактину 1 Порушення з боку обміну речовин та харчування Дуже часто підвищення апетиту Порушення з боку нервової системи Дуже часто екстрапірамідні симптоми 3,4 Часто непритомність Порушення з боку судин Дуже часто підвищення артеріального тиску 2 Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Часто риніт Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Дуже часто блювота Загальні розлади та порушення у місці введення Часто дратівливість 3 Підвищення концентрації пролактину у пацієнтів < 18 років: > 20 мкг/л (≥ 869,56 пмоль/л) у пацієнтів чоловічої статі > 26 мкг/л (≥ 1130,43 пмоль/л) у пацієнтів жіночої статі. Менш ніж у 1% пацієнтів спостерігалося підвищення концентрації пролактину > 100 мкг/л (4347,8 пмоль/л). Підвищення артеріального тиску вище за клінічно значущий поріг (адаптовано за критеріями Національного Інституту Здоров'я, США – National Health Institute) або підвищення більш ніж на 20 мм рт. ст. для систолічного або більш ніж на 10 мм рт. ст. для діастолічного тиску за даними двох короткострокових (3-6 тижнів) плацебо-контрольованих досліджень у дітей та підлітків. Відповідає частоті, яка спостерігається у дорослих пацієнтів, але може бути пов'язана з різними клінічними проявами у дітей та підлітків на відміну від дорослих пацієнтів.Взаємодія з лікарськими засобамиСлід бути обережними при одночасному застосуванні препарату Квентіакс® СР з іншими препаратами, що впливають на центральну нервову систему, а також з алкоголем. Слід бути обережними при одночасному застосуванні кветіапіну з іншими препаратами, що мають антихолінергічні (мускариноподібні) ефекти (див. розділ «Особливі вказівки»). Ізофермент системи цитохрому Р450 (CYP) 3А4 є основним ізоферментом, який відповідає за метаболізм кветіапіну, що здійснюється через систему цитохрому Р450. У здорових добровольців одночасне застосування кветіапіну (у дозі 25 мг) з кетоконазолом, інгібітором ізоферменту CYP3A4, призводило до збільшення AUC кветіапіну в 5-8 разів. Тому одночасне застосування кветіапіну та інгібіторів ізоферменту CYP3A4 протипоказане. При терапії кветіапіном не рекомендується вживати грейпфрутовий сік. У фармакокінетичному дослідженні застосування кветіапіну в різній дозі до або одночасно з прийомом карбамазепіну призводило до значного підвищення кліренсу кветіапіну і, відповідно, зменшення AUC в середньому на 13% порівняно з прийомом кветіапіну без карбамазепіну. У деяких пацієнтів зниження AUC було ще більш вираженим. Така взаємодія супроводжується зниженням концентрації кветіапіну в плазмі і може знижувати ефективність терапії кветіапіном. Одночасне застосування кветіапіну з фенітоїном, іншим індуктором мікросомальних ферментів печінки супроводжувалося ще більш вираженим (приблизно на 450%) підвищенням кліренсу кветіапіну. Застосування кветіапіну пацієнтами, які отримують індуктори мікросомальних ферментів печінки, можливе лише в тому випадку, якщо очікувана користь від терапії кветіапіном перевершує ризик,пов'язаний зі скасуванням препарату-індуктора мікросомальних ферментів печінки. Зміна дози препаратів-індукторів мікросомальних ферментів печінки має бути поступовим. При необхідності можливе їх заміщення препаратами, які не індукують мікросомальні ферменти печінки (наприклад, препаратами вальпроєвої кислоти). Фармакокінетика кветіапіну істотно не змінювалася при одночасному застосуванні антидепресанту іміпраміну (інгібітор ізоферменту CYP2D6) або флуоксетину (інгібітор ізоферментів CYP3A4 та CYP2D6). Фармакокінетика кветіапіну суттєво не змінюється при одночасному застосуванні з антипсихотичними лікарськими засобами рисперидоном або галоперидолом. Однак одночасний прийом кветіапіну та тіоридазину призводив до підвищення кліренсу кветіапіну приблизно на 70%. Фармакокінетика кветіапіну суттєво не змінюється при одночасному застосуванні циметидину. При одноразовому прийомі 2 мг лоразепаму на фоні прийому кветіапіну у дозі 250 мг 2 рази на добу кліренс лоразепаму знижується приблизно на 20 %. Фармакокінетика препаратів літію не змінюється при одночасному застосуванні кветіапіну. Не відзначено клінічно значущих змін фармакокінетики вальпроєвої кислоти та кветіапіну при одночасному застосуванні вальпроату семінатрію та кветіапіну. При одночасному застосуванні кветіапіну з препаратами літію у дорослих пацієнтів з гострим маніакальним епізодом відзначено більш високу частоту небажаних реакцій, пов'язаних з ЕПС (особливо, тремору), сонливості та збільшення маси тіла порівняно з пацієнтами, які приймали кветіапін з плацебо ран. дослідженні. Фармакокінетичні дослідження щодо вивчення взаємодії препарату Квентіакс® СР з препаратами, що застосовуються при серцево-судинних захворюваннях, не проводились. Слід бути обережними при одночасному застосуванні кветіапіну та препаратів, здатних викликати порушення електролітного балансу та подовження інтервалу QTc. Кветіапін не викликав індукції мікросомальних ферментів печінки, що беруть участь у метаболізмі феназону. У пацієнтів, які приймали кветіапін, були відзначені хибнопозитивні результати скринінг-тестів на виявлення метадону та трициклічних антидепресантів методом імуноферментного аналізу. Для підтвердження результатів скринінгу рекомендується проведення хроматографічного дослідження.Спосіб застосування та дозиВсередину, 1 раз на добу, натще (не менше ніж за 1 годину до їди). Таблетки необхідно ковтати повністю, не ділити, не розжовувати і не розламувати. Дорослі Лікування шизофренії, помірних та важких маніакальних епізодів у структурі біполярного розладу Препарат Квентіакс® СР слід приймати не менше ніж за 1 годину до їди. Добова доза для першої 2-ї доби терапії становить: 1 добу – 300 мг, 2 доба – 600 мг. Рекомендована добова доза становить 600 мг, проте при необхідності може бути збільшена до 800 мг на добу. Залежно від клінічного ефекту та індивідуальної переносимості пацієнтом доза може змінюватись в межах від 400 до 800 мг/добу. Для підтримуючої терапії при шизофренії не потрібна корекція дози після усунення загострення. Лікування епізодів депресії у структурі біполярного розладу Препарат Квентіакс® СР слід приймати перед сном. Добова доза для перших 4-х діб терапії становить: 1 добу – 50 мг, 2 доба – 100 мг, 3 доба – 200 мг, 4 доба – 300 мг. Рекомендована добова доза становить 300 мг. Залежно від клінічного ефекту та індивідуальної переносимості пацієнтом доза може бути збільшена до 600 мг. Переваги застосування препарату Квентіакс® СР у добовій дозі 600 мг порівняно з 300 мг не виявлено. Препарат Квентіакс СР у дозі, що перевищує 300 мг, повинен призначатися лікарем, який має досвід терапії біполярних розладів. Профілактика рецидивів біполярних розладів у пацієнтів із попередньою ефективною терапією кветіапіном маніакальних або депресивних епізодів у структурі біполярного розладу Для профілактики рецидивів маніакальних, депресивних та змішаних епізодів при біполярних розладах пацієнтам з позитивною відповіддю на лікування препаратом Квентіакс® СР слід продовжувати терапію у такій же добовій дозі, як і на початку терапії. Препарат Квентіакс® СР слід приймати перед сном. Залежно від клінічного ефекту та індивідуальної переносимості пацієнтом доза може змінюватись в межах від 300 до 800 мг/добу. Для підтримуючої терапії рекомендується застосовувати мінімальну ефективну дозу препарату Квентіакс СР. Комбінована терапія депресивного епізоду при субоптимальній відповіді на монотерапію антидепресантом Препарат Квентіакс® СР слід приймати перед сном. Слід застосовувати мінімальну ефективну дозу, починаючи з 50 мг/добу. Добова доза становить: 1-а та 2-а доба – 50 мг, 3-я та 4-а доба – 150 мг. Збільшення дози з 150 мг/добу до 300 мг/добу має ґрунтуватися на індивідуальній оцінці стану пацієнта. При застосуванні високих доз препарату збільшується ризик виникнення побічних явищ. Переведення з прийому кветіапіну у формі таблеток зі швидким вивільненням на прийом препарату Квентіакс® СР Для зручності прийому пацієнти, які зараз отримують дробову терапію кветіапіном у формі таблеток швидкого вивільнення, можуть бути переведені на прийом препарату Квентіакс® СР 1 раз на добу в дозі, еквівалентній дозі загальної добової кветіапіну у формі таблеток швидкого вивільнення. В окремих випадках може знадобитися корекція дози. Пацієнти похилого віку Як і інші нейролептичні засоби, препарат Квентіакс® СР слід застосовувати з обережністю у пацієнтів похилого віку, особливо на початку терапії. Підбір ефективної дози препарату Квентіакс® СР у пацієнтів похилого віку може бути повільнішим, а добова терапевтична доза нижча, ніж у пацієнтів молодого віку. Середній плазмовий кліренс кветіапіну у пацієнтів похилого віку на 30-50% нижчий, ніж у пацієнтів молодого віку. У пацієнтів похилого віку початкова доза препарату Квентіакс ® становить 50 мг на добу. Дозу можна збільшувати на 50 мг/добу до досягнення ефективної дози, яка залежить від клінічної відповіді та переносимості препарату окремим пацієнтом. У пацієнтів похилого віку з депресивним епізодом добова доза для першої 3-ї доби терапії становить 50 мг/добу зі збільшенням до 100 мг/добу на 4 добу та до 150 мг/добу на 8 добу. Слід застосовувати мінімальну ефективну дозу препарату, починаючи з 50 мг/добу. У разі потреби дозу препарату можна збільшити до 300 мг на добу, але не раніше 22 днів терапії. Ефективність та безпека не були вивчені у пацієнтів старше 65 років із депресивними епізодами у структурі біполярного розладу. Порушення функції нирок Для пацієнтів з нирковою недостатністю корекція дози не потрібна. Порушення функції печінки Кветіапін інтенсивно метаболізується у печінці. Внаслідок цього слід бути обережним при застосуванні препарату Квентіакс® СР у пацієнтів з печінковою недостатністю, особливо на початку терапії. Рекомендується розпочинати терапію препаратом Квентіакс® СР з дози 50 мг/добу та збільшувати дозу щодня на 50 мг до досягнення ефективної дози.ПередозуванняСимптоми Повідомлялося про смерть при прийомі 13,6 г кветіапіну у пацієнта, який брав участь у клінічному дослідженні, а також про смерть після прийому 6 г кветіапіну при постреєстраційному вивченні препарату. У той же час описаний випадок прийому кветіапіну в дозі, що перевищує 30 г без летального результату. Є повідомлення про вкрай поодинокі випадки передозування кветіапіну, що призводили до подовження інтервалу QTc, смерті або коми. У пацієнтів з тяжкими серцево-судинними захворюваннями в анамнезі ризик розвитку побічних ефектів при передозуванні може збільшуватись (див. розділ «Особливі вказівки»). Симптоми, зазначені при передозуванні, в основному були наслідком посилення відомих фармакологічних ефектів кветіапіну, таких як сонливість та седація, тахікардія, зниження артеріального тиску та антихолінергічні ефекти. Також є повідомлення про поодинокі випадки передозування кветіапіну, що призводили до рабдоміолізу, пригнічення дихання, затримки сечі, сплутаності свідомості, марення та ажитації. Передозування кветіапіном з пролонгованим вивільненням викликає відстрочені максимальний седативний ефект та досягнення пікового значення пульсу та більш тривале відновлення порівняно з передозуванням кветіапіном із швидким вивільненням. Лікування Специфічних антидотів до кветіапіну немає. У випадках тяжкої інтоксикації слід пам'ятати про можливість передозування кількома лікарськими засобами. Рекомендується проводити заходи, спрямовані на підтримку функції дихання та серцево-судинної системи, забезпечення адекватної оксигенації та вентиляції. Опубліковано повідомлення про вирішення тяжких небажаних ефектів з боку центральної нервової системи (ЦНС), у тому числі коми та делірію, після внутрішньовенного введення фізостигміну (у дозі 1-2 мг) під постійним контролем електрокардіограми (ЕКГ). Таке лікування не рекомендується як стандартний через потенційний негативний вплив фізостигміну на серцеву провідність. Застосування фізостигміну можливе лише за відсутності відхилень у показниках ЕКГ. Не слід застосовувати фізостигмін у разі порушення серцевого ритму, блокади будь-якого ступеня або розширення комплексу QRS. У разі виникнення рефрактерної артеріальної гіпотензії при передозуванні кветіапіну лікування слід здійснювати шляхом внутрішньовенного введення рідини та/або симпатоміметичних препаратів (не слід призначати епінефрин та допамін, оскільки стимуляція β-адренорецепторів може викликати посилення зниження артеріального тиску на фоні блокади α-). Промивання шлунка (після інтубації, якщо пацієнт непритомний) та застосування активованого вугілля та проносних засобів може сприяти виведенню неабсорбованого кветіапіну, проте ефективність цих заходів не вивчена. Пильне медичне спостереження має продовжуватись до поліпшення стану пацієнта.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДіти та підлітки (віком від 10 до 17 років) Препарат Квентіакс® СР не показаний для застосування у дітей та підлітків віком до 18 років у зв'язку з недостатністю даних щодо застосування у цій віковій групі. За результатами клінічних досліджень деякі небажані реакції (підвищення апетиту, підвищення концентрації пролактину в сироватці крові, блювання, риніт та непритомність) у дітей та підлітків спостерігалися з більшою частотою, ніж у дорослих пацієнтів, або мали інші клінічні прояви (ЕПС та дратівливість). Також відмічено підвищення артеріального тиску, яке не спостерігалося у дорослих пацієнтів. У дітей та підлітків також спостерігали зміну функції щитовидної залози. Вплив на зростання, статевий дозрівання, розумовий розвиток та поведінкові реакції при тривалому застосуванні (більше 26 тижнів) кветіапіну не вивчалося. У плацебо-контрольованих дослідженнях у дітей та підлітків з шизофренією та манією у структурі біполярного розладу частота розвитку ЕПС була вищою при застосуванні кветіапіну порівняно з плацебо. Суїцид/суїцидальні думки або клінічне погіршення Депресія пов'язана з підвищеним ризиком виникнення суїцидальних думок, самоушкодження та суїциду (подій, пов'язаних із суїцидом). Цей ризик зберігається до настання вираженої ремісії. Зважаючи на те, що до поліпшення стану пацієнта з початку лікування може пройти кілька тижнів або більше, пацієнти повинні перебувати під пильним медичним наглядом до настання поліпшення. За даними загальноприйнятого клінічного досвіду, ризик суїциду може підвищитися на ранніх стадіях настання ремісії. За даними короткострокових плацебо-контрольованих клінічних досліджень у пацієнтів з депресією при біполярному розладі ризик розвитку подій, пов'язаних із суїцидом, склав 3,0 % (7/233) для кветіапіну та 0 % (0/120) для плацебо у пацієнтів віком 18 -24 роки, 1,8% (19/1616) для кветіапіну та 1,8% (11/622) для плацебо у пацієнтів віком ≥ 25 років. Популяційне ретроспективне дослідження застосування кветіапіну у пацієнтів з великим депресивним розладом виявило підвищений ризик самоушкоджень та суїцидальних спроб у пацієнтів віком від 25 до 64 років без самоушкоджень в анамнезі, які приймають кветіапін з іншими антидепресантами. Інші психічні розлади, для лікування яких застосовується кветіапін, також пов'язані з підвищеним ризиком подій, пов'язаних із суїцидом. Крім того, такі стани можуть бути коморбідними з депресивним епізодом. Таким чином, запобіжні заходи, що застосовуються при терапії пацієнтів з депресивним епізодом, повинні вживатися і при лікуванні пацієнтів з іншими психічними розладами. При різкому припиненні терапії кветіапін слід брати до уваги потенційний ризик розвитку подій, пов'язаних із суїцидом. Пацієнти з суїцидальними подіями в анамнезі, а також пацієнти, які чітко висловлюють суїцидальні думки перед початком терапії, відносяться до групи підвищеного ризику суїцидальних намірів та суїцидальних спроб і повинні ретельно спостерігатися в процесі лікування. У пацієнтів з манією при біполярному розладі ризик розвитку подій, пов'язаних із суїцидом, склав 0% (0/60) для кветіапіну та 0% (0/58) для плацебо у пацієнтів віком 18-24 роки, 1,2% (6 /496) для кветіапіну та 1,2 % (6/503) для плацебо у пацієнтів віком ≥ 25 років, 1,0 % (2/193) для кветіапіну та 0 % (0/90) для плацебо у пацієнтів у віці до 18 років. У пацієнтів з шизофренією ризик розвитку подій, пов'язаних із суїцидом, склав 1,4 % (3/212) для кветіапіну та 1,6 % (1/62) для плацебо у пацієнтів віком 18-24 роки, 0,8 % ( 13/1663) для кветіапіну та 1,1 % (5/463) для плацебо у пацієнтів віком ≥ 25 років, 1,4 % (2/147) для кветіапіну та 1,3 % (1/75) для плацебо у пацієнтів віком до 18 років. У пацієнтів з депресивним епізодом ризик розвитку подій, пов'язаних із суїцидом, склав 2,1 % (3/144) для кветіапіну та 1,3 % (1/75) для плацебо у пацієнтів віком 18-24 роки, 0,6 % (11/1798) для кветіапіну та 0,7 % (7/1054) для плацебо у пацієнтів віком ≥ 25 років. Пацієнти у віці до 18 років у дослідженнях за цим показанням не брали участі. Загалом, за даними короткочасних плацебо-контрольованих досліджень за всіма показаннями та у всіх вікових групах частота подій, пов'язаних із суїцидом, склала 0,8 % як для кветіапіну (76/9327), так і для плацебо (37/4845). Проведений FDA (Адміністрацією з контролю за харчовими продуктами та лікарськими засобами, США) метааналіз плацебо-контрольованих досліджень антидепресантів, що узагальнює дані приблизно 4400 дітей та підлітків та 7700 дорослих пацієнтів з психічними розладами, виявив підвищений ризик суїцидальної поведінки на фоні антидепресантів дітей, підлітків та дорослих пацієнтів віком до 25 років. Цей метааналіз не включає дослідження, де застосовувався кветіапін (див. розділ «Фармакодинаміка»). Екстрапірамідні симптоми Відзначено збільшення частоти виникнення ЕПС при прийомі кветіапіну у дорослих пацієнтів із великим депресивним епізодом у структурі біполярного розладу або великого депресивного розладу порівняно з плацебо (див. розділ «Побічна дія»). Однак при терапії кветіапіном у пацієнтів із шизофренією та манією у структурі біполярного розладу не виявлено збільшення частоти виникнення ЕПС порівняно з плацебо. Пізня дискінезія На тлі прийому нейролептиків, у тому числі кветіапіну, може виникати пізня дискінезія, яка проявляється насильницькими мимовільними рухами та може мати необоротний характер. У разі розвитку симптомів пізньої дискінезії рекомендується зменшити дозу препарату або поступово його відмінити. Симптоми пізньої дискінезії можуть посилюватись або навіть виникати після припинення прийому препарату (див. розділ «Побічна дія»). На фоні прийому кветіапіну може виникати акатизія, яка характеризується неприємним почуттям рухового занепокоєння та потребою рухатися та проявляється нездатністю пацієнта сидіти або стояти без руху. У разі подібних симптомів не слід збільшувати дозу кветіапіну. Сонливість та запаморочення Під час терапії кветіапіном може спостерігатися сонливість та пов'язані з нею симптоми, наприклад, седація (див. розділ «Побічна дія»). У клінічних дослідженнях за участю пацієнтів з депресією у структурі біполярного розладу та з депресивним епізодом, сонливість, як правило, розвивалася протягом перших трьох днів терапії. Виразність цієї небажаної реакції, переважно, була незначною чи помірною. При розвитку вираженої сонливості пацієнтам з депресією у структурі біполярного розладу та пацієнтам з депресивним епізодом можуть знадобитися частіші візити до лікаря протягом 2-х тижнів з моменту виникнення сонливості або до зменшення симптомів. У деяких випадках може бути потрібне припинення терапії кветіапіном. На тлі терапії кветіапіном може виникати ортостатична гіпотензія та запаморочення (див. розділ «Побічна дія») зазвичай під час добору дози на початку терапії. Пацієнти, особливо літнього віку, повинні бути обережними, щоб уникнути випадкових травм (падінь). Пацієнти із серцево-судинними захворюваннями Слід дотримуватися обережності при застосуванні кветіапіну у пацієнтів із серцево-судинними, цереброваскулярними захворюваннями та іншими станами, що спричиняють артеріальну гіпотензію. У таких пацієнтів добір дози слід здійснювати повільніше. На тлі терапії кветіапіном може виникати ортостатична гіпотензія, особливо під час добору дози на початку терапії. При виникненні ортостатичної гіпотензії може знадобитися зниження дози або більш поступовий її вибір. Синдром апное уві сні У пацієнтів, які приймали кветіапін, відзначався синдром апное уві сні. Слід дотримуватися обережності при призначенні кветіапіну пацієнтам, які отримують препарати, що мають пригнічуючу дію на ЦНС, а також пацієнтам з факторами ризику апное уві сні (наприклад, надмірна маса тіла/ожиріння, чоловіча стать) або з апное уві сні в анамнезі. Судомні напади Не виявлено відмінностей у частоті розвитку судом у пацієнтів, які приймали кветіапін чи плацебо. Однак, як і при терапії іншими антипсихотичними лікарськими засобами, рекомендується бути обережним при лікуванні пацієнтів з наявністю судомних нападів в анамнезі (див. розділ «Побічна дія»). Злоякісний нейролептичний синдром На тлі прийому антипсихотичних препаратів, у тому числі кветіапіну, може розвиватися злоякісний нейролептичний синдром (див. розділ «Побічна дія»). Клінічні прояви синдрому включають гіпертермію, змінений ментальний статус, м'язову ригідність, лабільність вегетативної нервової системи, збільшення активності креатинфосфокінази. У таких випадках необхідно відмінити прийом кветіапіну та провести відповідне лікування. Тяжка нейтропенія та агранулоцитоз У короткострокових плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях монотерапії кветіапіном нечасто відзначалися випадки тяжкої нейтропенії (кількість нейтрофілів < 0,5 х 10(9)/л) без інфекції. Повідомлялося про розвиток агранулоцитозу (важкої нейтропенії, що асоціювалася з інфекціями) у пацієнтів, які отримували кветіапін у рамках клінічних досліджень (рідко), а також при постреєстраційному застосуванні (у тому числі з летальним результатом). Більшість цих випадків тяжкої нейтропенії виникало через кілька місяців після початку терапії кветіапіном. Не виявлено дозозалежного ефекту. Лейкопенія та/або нейтропенія дозволялася після припинення терапії кветіапіном. Можливим фактором ризику для виникнення нейтропенії є попередня знижена кількість лейкоцитів та випадки лікарсько індукованої нейтропенії в анамнезі.Розвиток агранулоцитозу спостерігався і у пацієнтів без факторів ризику. Необхідно враховувати можливість розвитку нейтропенії у пацієнтів з інфекцією, особливо у разі відсутності очевидних факторів, або у пацієнтів з незрозумілою лихоманкою, ці випадки повинні вестися відповідно до клінічних рекомендацій. У пацієнтів з кількістю нейтрофілів < 1,0 х 10(9)/л прийом кветіапіну слід припинити. Пацієнта необхідно спостерігати для виявлення можливих симптомів інфекції та контролювати кількість нейтрофілів (до підвищення їх кількості до 1,5 х 10(9)/л). Антихолінергічні (мускариноподібні) ефекти Норкветіапін, активний метаболіт кветіапіну, має спорідненість (від помірного ступеня до вираженої) до кількох підтипів мускаринових рецепторів. З цим пов'язані НЛР, зумовлені антихолінергічною дією кветіапіну при його застосуванні у рекомендованих дозах або при одночасному застосуванні з іншими препаратами, які мають антихолінергічні ефекти, а також при передозуванні. Слід бути обережними при застосуванні кветіапіну одночасно з лікарськими засобами, що надають антихолінергічні (мускариноподібні) ефекти. Слід бути обережними при призначенні пацієнтам із затримкою сечі або із затримкою сечі в анамнезі, клінічно значущою гіперплазією передміхурової залози, кишковою непрохідністю або спорідненими станами, при підвищенні внутрішньоочного тиску або закритокутовій глаукомі (див.розділи «Фармакодинаміка», «Побічна дія», «Передозування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Взаємодія з іншими лікарськими засобами Також див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами». Одночасне застосування кветіапіну з потужними індукторами мікросомальних ферментів печінки, такими як карбамазепін та фенітоїн, сприяє зниженню концентрації кветіапіну в плазмі крові та може зменшувати ефективність терапії препаратом Квентіакс® СР. Застосування препарату Квентіакс® СР у пацієнтів, які отримують індуктори мікросомальних ферментів печінки, можливе лише в тому випадку, якщо очікувана користь від терапії препаратом Квентіакс® СР перевищує ризик, пов'язаний зі скасуванням індукторів мікросомальних ферментів печінки. Зміна дози препаратів-індукторів мікросомальних ферментів печінки має бути поступовим. При необхідності можливе їх заміщення препаратами, які не індукують мікросомальні ферменти печінки (наприклад, препарати вальпроєвої кислоти). Маса тіла На фоні прийому кветіапіну відмічено збільшення маси тіла. Рекомендується клінічне спостереження пацієнтів відповідно до прийнятих стандартів терапії (див. розділ «Побічна дія»). Гіперглікемія На тлі прийому кветіапіну можливий розвиток гіперглікемії та/або розвиток та загострення цукрового діабету, що іноді супроводжується кетоацидозом або комою. Рекомендується регулярний контроль маси тіла та симптомів гіперглікемії, таких як полідипсія, поліурія, поліфагія та слабкість у пацієнтів, які приймають нейролептики, у тому числі кветіапін. Рекомендується клінічне спостереження за пацієнтами з цукровим діабетом, пацієнтами з факторами ризику розвитку цукрового діабету (див. розділ «Побічна дія»). Концентрація ліпідів На тлі прийому кветіапіну можливе підвищення концентрації тригліцеридів, загального холестерину та холестерину ЛПНГ, а також зниження концентрації ЛПВЩ у плазмі крові (див. розділ «Побічна дія»). Зазначені зміни слід коригувати відповідно до чинних рекомендацій. Метаболічні порушення Збільшення маси тіла, підвищення концентрації глюкози та ліпідів у плазмі крові у деяких пацієнтів може призвести до погіршення метаболічного профілю, що потребує відповідного спостереження. Подовження інтервалу QT Не виявлено взаємозв'язку між прийомом кветіапіну та стійким підвищенням абсолютної величини інтервалу QT. Однак подовження інтервалу QT відзначалося при застосуванні кветіапіну в терапевтичних дозах та передозуванні кветіапіну (див. розділ «Передозування»). Слід бути обережними при застосуванні кветіапіну, як і інших антипсихотичних препаратів, пацієнтам із серцево-судинними захворюваннями та з подовженням інтервалу QT в анамнезі. Також необхідно бути обережними при застосуванні кветіапіну одночасно з препаратами, що подовжують інтервал QTc, іншими нейролептиками, особливо у осіб похилого віку, у пацієнтів з синдромом вродженого подовження інтервалу QT, хронічною серцевою недостатністю, гіпертрофією міокарда, гіпокаліємією або гіпомагніємією (див. іншими лікарськими засобами»). Гострі реакції, пов'язані зі скасуванням препарату При різкій відміні кветіапіну можуть спостерігатися наступні гострі реакції (синдром «скасування») – нудота, блювання, безсоння, біль голови, запаморочення і дратівливість. Тому відміну препарату Квентіакс® СР рекомендується проводити поступово протягом, як мінімум, одного або двох тижнів. Неправильне застосування та зловживання Були відмічені випадки неправильного застосування та зловживання препаратом. Слід бути обережними при призначенні кветіапіну пацієнтам за наявності в анамнезі зловживання алкоголем або лікарськими препаратами. Пацієнти похилого віку з деменцією Препарат Квентіакс СР не показаний для лікування психозів, пов'язаних з деменцією. Деякі атипові нейролептики у рандомізованих плацебо-контрольованих дослідженнях приблизно втричі збільшували ризик розвитку цереброваскулярних ускладнень у пацієнтів із деменцією. Механізм цього збільшення ризику не вивчений. Аналогічний ризик збільшення частоти цереброваскулярних ускладнень може бути виключений інших антипсихотичних лікарських засобів чи інших груп пацієнтів. Препарат Квентіакс® СР повинен застосовуватися з обережністю у пацієнтів із ризиком розвитку інсульту. Аналіз застосування атипових нейролептиків для лікування психозів, пов'язаних з деменцією у пацієнтів похилого віку, виявив підвищення рівня смертності у групі пацієнтів, які отримували препарати цієї групи порівняно з групою плацебо. Два 10-тижневі плацебо-контрольовані дослідження кветіапіну у аналогічної групи пацієнтів (n=710, середній вік: 83 роки, віковий діапазон: 56-99 років) показали, що смертність у групі пацієнтів, які приймали кветіапін, склала 5,5 %, та 3,2% у групі плацебо. Причини летальних наслідків, зазначених у цих пацієнтів, відповідали очікуваним даної популяції. Не виявлено причинно-наслідкового зв'язку між лікуванням кветіапіном та ризиком підвищення смертності у пацієнтів похилого віку з деменцією. Пацієнти похилого віку з хворобою Паркінсона/паркінсонізмом Популяційне ретроспективне дослідження застосування кветіапіну у пацієнтів із великим депресивним розладом виявило підвищення ризику смертельного результату у пацієнтів віком > 65 років. Підвищений ризик не визначався при виключенні з аналізу пацієнтів із хворобою Паркінсона. Слід виявляти обережність при призначенні кветіапіну пацієнтам похилого віку із хворобою Паркінсона. Порушення з боку печінки У разі розвитку жовтяниці прийом кветіапіну слід припинити. Дисфагія Дисфагія (див. розділ «Побічна дія») та аспірація спостерігалися при терапії кветіапіном. Причинно-наслідковий зв'язок виникнення аспіраційної пневмонії з прийомом кветіапіну не встановлено. Однак слід бути обережним при застосуванні препарату Квентіакс® СР у пацієнтів з ризиком виникнення аспіраційної пневмонії. Венозна тромбоемболія На фоні прийому нейролептиків відмічені випадки виникнення венозної тромбоемболії. До початку та під час терапії антипсихотичними препаратами, у тому числі кветіапіном, слід оцінити фактори ризику та вжити профілактичних заходів. Панкреатит Під час клінічних досліджень та післяреєстраційного застосування були відмічені випадки розвитку панкреатиту, проте причинний зв'язок із прийомом препарату не встановлений. У постреєстраційних повідомленнях зазначено, що у багатьох пацієнтів були фактори ризику розвитку панкреатиту, такі як підвищення концентрації тригліцеридів (див. підрозділ «Концентрація ліпідів»), холелітіаз та вживання алкоголю. Запор та непрохідність кишечника Запор є фактором ризику непрохідності кишківника. На фоні застосування кветіапіну відзначали розвиток запору та непрохідності кишечника (див. розділ «Побічна дія»), включаючи випадки з летальним результатом у пацієнтів групи високого ризику непрохідності кишечника, у тому числі одержують множинні супутні препарати, які знижують моторику кишечника, навіть за відсутності скарг на запор. Пацієнти з кишковою непрохідністю/ілеусом потребують проведення невідкладних заходів та ретельного спостереження. Кардіоміопатія та міокардит Під час клінічних досліджень та післяреєстраційного застосування були відмічені випадки розвитку кардіоміопатії та міокардиту, проте причинний зв'язок із прийомом препарату не встановлений. Слід оцінити доцільність терапії кветіапіном у пацієнтів із підозрою на кардіоміопатію чи міокардит. додаткова інформація Довгострокова безпека та ефективність препарату Квентіакс® СР як додаткова терапія при лікуванні великого депресивного розладу не вивчалась, проте профіль безпеки та ефективності вивчений при монотерапії. Дані про одночасне застосування кветіапіну з дивальпроатом або літієм на тлі гострих помірних або важких маніакальних епізодів обмежені. Відзначено хорошу переносимість цієї комбінованої терапії та адитивний ефект на 3 тижні лікування. Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин Препарат Квентіакс® СР містить лактозу, тому не слід застосовувати при таких станах: непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. Застосування при хронічних захворюваннях: Пацієнти похилого віку Як і інші нейролептичні засоби, препарат Квентіакс® СР слід застосовувати з обережністю у пацієнтів похилого віку, особливо на початку терапії. Підбір ефективної дози препарату Квентіакс® СР у пацієнтів похилого віку може бути повільнішим, а добова терапевтична доза нижча, ніж у пацієнтів молодого віку. Середній плазмовий кліренс кветіапіну у пацієнтів похилого віку на 30-50% нижчий, ніж у пацієнтів молодого віку. У пацієнтів похилого віку початкова доза препарату Квентіакс ® становить 50 мг на добу. Дозу можна збільшувати на 50 мг/добу до досягнення ефективної дози, яка залежить від клінічної відповіді та переносимості препарату окремим пацієнтом. У пацієнтів похилого віку з депресивним епізодом добова доза для першої 3-ї доби терапії становить 50 мг/добу зі збільшенням до 100 мг/добу на 4 добу та до 150 мг/добу на 8 добу. Слід застосовувати мінімальну ефективну дозу препарату, починаючи з 50 мг/добу. У разі потреби дозу препарату можна збільшити до 300 мг на добу, але не раніше 22 днів терапії. Ефективність та безпека не були вивчені у пацієнтів старше 65 років із депресивними епізодами у структурі біполярного розладу. Порушення функції нирок Для пацієнтів з нирковою недостатністю корекція дози не потрібна. Порушення функції печінки Кветіапін інтенсивно метаболізується у печінці. Внаслідок цього слід бути обережним при застосуванні препарату Квентіакс® СР у пацієнтів з печінковою недостатністю, особливо на початку терапії. Рекомендується розпочинати терапію препаратом Квентіакс® СР з дози 50 мг/добу та збільшувати дозу щодня на 50 мг до досягнення ефективної дози. Вплив на керування транспортними засобами: Препарат Квентіакс® СР може спричиняти сонливість, тому в період лікування пацієнтам не рекомендується працювати з механізмами, що потребують підвищеної концентрації уваги, у тому числі не рекомендується керувати транспортними засобами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Дозування: 25 мг/мл Фасування: N5 Форма випуску: р-р для внутрішньом. Упаковка: амп. Виробник: КРКА д.

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Рісперидон - 1,00 мг; Допоміжні речовини: целактоза (висушена розпиленням з'єднання, що складається з 75% альфа-лактози моногідрату та 25% порошку целюлози, суха речовина) - 155,20 мг, целюлоза мікрокристалічна - 41,00 мг, кроскармеллоза на4 колоїдний – 0,70 мг, натрію лаурилсульфат – 2,10 мг, магнію стеарат – 1,60 мг; Оболонка плівкова: Опадрай 03Н28758 білий (гіпромелоза 72%, титану діоксид (Е171) 16%, тальк 7%, пропіленгліколь 5%) - 7,00 мг. По 10 таблеток у блістері (контурному осередковому впакуванні) з комбінованого матеріалу ПВХ/ПЕ/ПВДХ - алюмінієвої фольги. По 2, 3 або 6 блістерів (контурних осередкових упаковок) разом з інструкцією по застосуванню поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиОвальні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою білого або майже білого кольору, з ризиком на одному боці. Вид таблетки на поперечному розрізі: біла шорстка маса з плівковою оболонкою білого або майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаАнтипсихотичне засіб (нейролептик).ФармакокінетикаВсмоктування Рисперидон після перорального прийому повністю абсорбується, досягаючи максимальних концентрацій у плазмі крові через 1-2 години. Абсолютна біодоступність рисперидону після прийому внутрішньо становить 70%. Відносна біодоступність після прийому внутрішньо рисперидону у формі таблеток становить 94% порівняно з рисперидоном у формі розчину. Їда не впливає на абсорбцію препарату, тому рисперидон можна застосовувати незалежно від часу прийому пиши. Рівноважна концентрація рисперидону в організмі у більшості пацієнтів досягається протягом 1 дня. Рівноважна концентрація 9-гідроксирієперидону досягається протягом 4-5 днів. Розподіл Рисперидон швидко розподіляється в організмі. Об'єм розподілу становить 1-2 л/кг. У плазмі крові рисперидон зв'язується з альбуміном та альфа1-кислим глікопротеїном. Рисперидон на 90% зв'язується білками плазми, 9-гідроксирисперидон - на 77%. Метаболізм та виведення Рисперидон метаболізується у печінці за участю ізоферменту CYP2D6. Основний метаболіт - 9-гідроксирисперидон, який має подібну фармакологічну активність з рисперидоном. Рисперидон та 9-гідроксирисперидон складають активну антипсихотичну фракцію. Ізофермент CYP2D6 схильний до генетичного поліморфізму. У пацієнтів з інтенсивним метаболізмом за ізоферментом CYP2D6 рисперидон швидко перетворюється на 9-гідроксирисперидон, тоді як у пацієнтів із слабким метаболізмом за ізоферментом CYP2D6 цей процес відбувається значно повільніше. Хоча у пацієнтів з інтенсивним метаболізмом концентрація рисперидону нижча, а концентрація 9-гідроксирисперидону вища, ніж у пацієнтів зі слабким метаболізмом, фармакокінетика активної антипсихотичної фракції після прийому однієї або кількох доз подібна у двох групах пацієнтів. Іншим шляхом метаболізму рисперидону є N-дезалкіліровас. Дослідження in vitro на мікросомах печінки людини показали, що рисперидон у клінічно значущих концентраціях суттєво не інгібує метаболізм лікарських препаратів, що біотрансформуються під дією ізоферментів системи цитохрому Р450, у тому числі CYP1A2, CYP2A6, CYP2C8/C/Y . Через тиждень після початку прийому рисперидону 70% дози виводиться нирками (при цьому виведення рисперидону і 9-гідроксирисперидону нирками становить 35-45% від прийнятої дози, частина, що залишилася, - неактивні метаболіти) і 14% - через кишечник. Після прийому внутрішньо у пацієнтів з психозами період напіввиведення (Т1/2) рисперидону становить близько 3-х годин, Т1/2 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції – 24 години. Лінійність Концентрація рисперидону в плазмі прямо пропорційна прийнятій дозі в терапевтичному діапазоні доз. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Пацієнти похилого віку, пацієнти з порушенням функції печінки та нирок Після одноразового прийому рисперидону у пацієнтів похилого віку концентрація активної антипсихотичної фракції в плазмі збільшилася в середньому на 43%, Т1/2 – на 38%, а кліренс – знизився на 30%. У пацієнтів з нирковою недостатністю спостерігалося підвищення плазмової концентрації та зниження кліренсу активної антипсихотичної фракції в середньому на 60%. У пацієнтів з печінковою недостатністю концентрації рисперидону в плазмі не змінювалися, проте середня концентрація вільної фракції рисперидону збільшувалася на 35%. Діти Фармакокінетика рисперидону, 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції у дітей співставна з такою у дорослих пацієнтів. Підлога, расова приналежність, куріння Популяційний фармакокінетичний аналіз не виявив очевидного впливу статі, раси чи куріння на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції.ФармакодинамікаРисперидон - селективний моноамінергічний антагоніст, має високий афінітет до серотонінових 5-НТ2і дофамінових D2-рецепторів. Рисперидон також зв'язується з α1-адренорецепторами і, меншою мірою, з Н1-гістаміновими та α2-адренорецепторами. Рисперидон не має тропності до холінорецепторів. Рисперидон зменшує продуктивну симптоматику шизофренії, викликає менше пригнічення моторної активності та меншою мірою індукує каталепсію, ніж класичні нейролептики. Збалансований центральний антагонізм до серотоніну та дофаміну знижує ймовірність розвитку екстрапірамідних порушень та розширює терапевтичну дію препарату з охопленням негативних та афективних симптомів шизофренії.Показання до застосуванняЛікування шизофренії у дорослих та дітей віком від 13 років. Лікування маніакальних епізодів, пов'язаних з біполярним розладом, середнього та тяжкого ступеня у дорослих та дітей віком від 10 років. Короткострокове (до 6 тижнів) лікування агресії, що припиняється, у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня, що не піддається нефармакологічним методам корекції, та за наявності ризику заподіяння шкоди пацієнтам самому собі або іншим особам. Короткострокове (до 6 тижнів) симптоматичне лікування безперервної агресії у структурі розладу поведінки у дітей віком від 13 років з розумовою відсталістю, діагностованою відповідно до критеріїв DSM-IV, при якій через тяжкість агресії або іншої деструктивної поведінки потрібне медикаментозне лікування. Фармакотерапія має бути частиною комплексної програми лікування, у тому числі психологічних та освітніх заходів. Рисперидон повинен призначатися фахівцем у галузі дитячої неврології та дитячої психіатрії або лікарем, добре знайомим із лікуванням розладів поведінки у дітей та підлітків.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до рисперидону або інших компонентів препарату, непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції, дитячий вік до 13 років при лікуванні шизофренії, дитячий вік до 13 років (або маса тіла менше 50 кг). поведінки, дитячий вік до 10 років під час лікування маніакальних епізодів, що з біполярним розладом. З обережністю: захворювання серцево-судинної системи (хронічна серцева недостатність, перенесений інфаркт міокарда, порушення провідності серцевого м'яза); зневоднення та гіповолемія; порушення мозкового кровообігу; хвороба Паркінсона; судоми (у тому числі в анамнезі); тяжка ниркова або печінкова недостатність; зловживання лікарськими засобами чи лікарська залежність; стани, що призводять до розвитку тахікардії типу "пірует" (брадикардія, порушення електролітного балансу, одночасний прийом лікарських засобів, що подовжують інтервал QT); пухлина мозку, кишкова непрохідність, випадки гострого передозування ліків, синдром Рейє (протиблювотний ефект рисперидону може маскувати симптоми цих станів); фактори ризику розвитку тромбоемболії венозних судин; хвороба дифузних тілець Леві; застосування у пацієнтів похилого віку із цереброваскулярною деменцією; вагітність.Вагітність та лактаціяВагітність Контрольованих досліджень застосування рисперидону у вагітних жінок не проводилося. У дослідженнях на тваринах рисперидон не мав тератогенної дії, проте спостерігалися інші види токсичної дії на репродуктивну систему. Потенційний ризик застосування рисперидону у людини не відомий. При застосуванні антипсихотичних засобів (у тому числі рисперидону) протягом третього триместру вагітності у новонародженого виникали оборотні екстрапірамідні симптоми та/або синдром "скасування", які варіювалися за ступенем тяжкості та тривалості. Повідомлялося про випадки ажитації, гіпертонії, гіпотонії, тремору, сонливості, розлади дихання та порушення харчування. Тому новонароджені мають перебувати під ретельним наглядом. Застосування препарату Торендо® під час вагітності можливе лише у випадку, якщо очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. При необхідності припинення терапії під час вагітності слід скасувати препарат поступово. Період грудного вигодовування У дослідженнях на тваринах рисперидон та 9-гідроксирисперидон проникали у грудне молоко. Було також продемонстровано, що рисперидон та 9-гідроксирисперидон у невеликих кількостях проникають у грудне молоко людини. Немає даних про побічні ефекти у немовлят при грудному вигодовуванні. Тому питання про грудне вигодовування має вирішуватися з урахуванням можливого ризику для дитини. Фертильність Як і інші препарати, які є антагоністами дофамінових D2-рецепторів, рисперидон збільшує рівень пролактину. Гіперпролактинемія може пригнічувати секрецію гіпоталамічного гонадотропін-рилізинг-гормону, що призводить до зниження секреції гіпофізарного гонадотропіну. Це, у свою чергу, може викликати пригнічення репродуктивної функції за рахунок порушення стероїдогенезу у статевих залозах у пацієнтів чоловічої та жіночої статі. У доклінічних дослідженнях значних ефектів немає.Побічна діяНайпоширенішими небажаними реакціями (частота виникнення ≥ 10 %) були: паркінсонізм, седація/сонливість, головний біль і безсоння. Паркінсонізм та акатизія є дозозалежними небажаними реакціями. Небажані реакції рисперидону в терапевтичних дозах наведені з розподілом за частотою та системами органів. Частоту небажаних реакцій класифікували так: дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100), рідко (від ≥ 1/ 10000 до <1/1000 випадків), дуже рідко (<1/10000), частота невідома (нс може бути оцінена на основі наявних даних). У кожній групі небажані реакції представлені як зменшення їх серйозності. Лабораторні та інструментальні дані – часто: підвищення концентрації пролактину1 у сироватці крові, збільшення маси тіла; нечасто: подовження інтервалу QT на електрокардіограмі (ЕКГ), порушення ЕКГ, зниження маси тіла, підвищення активності ферментів печінки, зменшення кількості лейкоцитів у крові, підвищення температури тіла, збільшення кількості еозинофілів у крові, зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, збільшення активності креатинфос концентрації холестерину у плазмі крові; рідко: зниження температури тіла, підвищення концентрації тригліцеридів у плазмі крові. Порушення з боку серця – часто: тахікардія; нечасто: атріовентрикулярна блокада, блокада ніжок пучка Гіса, фібриляція передсердь, синусова брадикардія, відчуття серцебиття, порушення провідності; рідко: синусова аритмія. Порушення з боку судин – часто: підвищення артеріального тиску; нечасто: артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, "припливи" крові до шкіри обличчя; рідко: легенева емболія, венозний тромбоз. Порушення з боку крові та лімфатичної системи – нечасто: нейтропенія, анемія, тромбоцитопенія; рідко: гранулоцитопенія, агранулоцитоз4. Порушення з боку нервової системи дуже часто: седація/сонливість, паркінсонізм2, головний біль; часто: акатизія2, запаморочення2, тремор2, дистонія2, летаргія, дискінезія2; нечасто: відсутність реакції на подразники, втрата свідомості, непритомність, пригнічений рівень свідомості, інсульт, минуща ішемічна атака, дизартрія, порушення уваги, гіперсомнія, постуральне запаморочення, порушення рівноваги, пізня дискінезія, порушення мови, порушення координації, гіпостезія. церебральна ішемія, порушення рухів, судоми2, психомоторна гіперактивність, дисгевзія, парестезія; рідко: злоякісний нейролептичний синдром, діабетична кома, цереброваскулярні порушення, тремор голови. Порушення з боку органу зору – часто: нечіткий зір, кон'юнктивіт; нечасто: окулярна гіперемія, порушення зору, виділення з очей, набряк області навколо очей, сухість очей, сльозотеча, світлобоязнь; рідко: зниження гостроти зору, мимовільні обертання очних яблук, глаукома, інтраопераційний синдром в'ялої радужки4, руховий розлад очей. Порушення з боку слуху та лабіринтні порушення – нечасто: біль у вусі, шум у вухах. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння – часто: задишка, носова кровотеча, кашель, закладеність носа, біль у ділянці гортані та глотки; нечасто: свистяче дихання, аспіраційна пневмонія, застій у легенях, порушення дихання, вологі хрипи, порушення прохідності дихальних шляхів, дисфонія; рідко: синдром апное уві сні, гіпервентиляція. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту – часто: блювання, діарея, запор, нудота, біль у ділянці живота, диспепсія, сухість слизової оболонки порожнини рота, дискомфорт у шлунку, зубний біль; нечасто: дисфагія, гастрит, нетримання калу, гіперсалівація, фекалома, гастроентерит, метеоризм; рідко: непрохідність кишечника, панкреатит, набряк губ, набряк язика, хейліт. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів – часто: енурез; нечасто: затримка сечовиділення, дизурія, нетримання сечі, поллакіурія. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин – часто: шкірний висип, еритема; нечасто: кропив'янка, екзема, ураження шкіри, порушення шкірних покривів, свербіж шкіри, акне, порушення забарвлення шкіри, алопеція, себорейний дерматит, сухість шкіри, гіперкератоз; рідко: токсикодермія, лупа; дуже рідко: набряк Квінке. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини – часто: артралгія, біль у спині, біль у кінцівках, скелетно-м'язовий біль, м'язові спазми; нечасто: м'язова слабкість, біль у шиї, набрякання суглобів, порушення пози, скутість у суглобах; рідко: рабдоміоліз. Порушення з боку ендокринної системи – рідко: порушення вироблення антидіуретичного гормону, глюкозурія. Порушення з боку обміну речовин та харчування – часто: підвищення апетиту, зниження апетиту; нечасто: цукровий діабет3, анорексія, полідипсія, гіперглікемія; рідко: гіпоглікемія, водна інтоксикація4, гіперінсулінемія4; дуже рідко: діабетичний кетоацидоз. Інфекційні та паразитарні захворювання – часто: пневмонія, грип, бронхіт, інфекції верхніх дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів, синусит, інфекції вуха; нечасто: вірусні інфекції, тонзиліт, запалення підшкірної жирової клітковини, середній отит, інфекції очей, локалізовані інфекції, акародерматит, інфекції дихальних шляхів, цистит, оніхомікоз; рідко: хронічний середній отит. Загальні розлади та порушення у місці введення – часто: пірексія, втома, генералізований набряк, периферичний набряк, астенія, біль у ділянці грудної клітки; нечасто: набряк особи, порушення ходи, погане самопочуття, повільність, грипоподібний стан, спрага, дискомфорт у ділянці грудної клітки, озноб; рідко: гіпотермія, синдром "скасування", похолодання кінцівок. Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій – часто: падіння. Порушення з боку імунної системи – нечасто: гіперчутливість; рідко: анафілактична реакція4. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів – рідко: жовтяниця. Порушення з боку статевих органів та молочної залози – нечасто: аменорея, сексуальна дисфункція, еректильна дисфункція, порушення еякуляції, галакторея, гінекомастія, порушення менструації2, виділення з піхви, дискомфорт та біль у грудях; рідко: приапізм4, затримка менструації, нагрубання молочних залоз, збільшення молочних залоз, виділення з молочних залоз. Вагітність післяпологові та перинатальні стани - рідко: синдром "скасування" у новонароджених4. Порушення психіки – дуже часто: безсоння2; часто: депресія, неспокій, збудження, порушення сну; нечасто: сплутаність свідомості, манії, зниження лібідо, млявість, нервозність, кошмарні сновидіння; рідко: аноргазмія, сплощення афекту. 1Гіперпролактинемія в деяких випадках може призводити до гінекомастії, порушень менструального циклу, аменореї та галактореї. 2Екстрапірамідні розлади можуть виявлятися як: паркінсонізм (гіперсалівація, кістково-м'язова скутість, паркінсонізм, слинотеча, ригідність за типом "зубчастого колеса", брадикінезія, гіпокінезія, маскоподібне обличчя, напруженість м'язів, акінезія, глабеллярного рефлексу), акатизія (акатизія, неспокій, гіперкінезія та синдром "неспокійних" ніг), тремор, дискінезія (дискінезія, посмикування м'язів, хореоатетоз, атетоз та міоклонус), дистонія. Дистонія включає дистонію, м'язові спазми, м'язову гіпертонію, кривошею, мимовільні м'язові скорочення, м'язову контрактуру, блефароспазм, рухи очного яблука, параліч язика, лицьовий спазм, ларингоспазм, міотонію, опістотонус, орофарингепаз. Тремор включає тремор та паркінсонічний тремор спокою. Також слід зазначити, що існує ширший ряд симптомів, які не завжди мають екстрапірамідне походження. Безсоння включає розлад засинання, інтрасомнічне розлад. Судоми включають великий епілептичний напад. Менструальні розлади включають нерегулярні менструації, олігоменорею. Набряк включає генералізований набряк, периферичний набряк, м'який набряк. 3У плацебо-контрольних дослідженнях цукровий діабет спостерігався у 0,18 % пацієнтів, які приймали рисперидон у порівнянні з 0,11 % пацієнтів у групі плацебо. У всіх клінічних дослідженнях в цілому частота розвитку цукрового діабету у пацієнтів, які приймали рисперидон, становила 0,43%. 4Не спостерігалися у клінічних дослідженнях рисперидону, але спостерігалися при постреєстраційному застосуванні рисперидону. Клас ефекти Як і при застосуванні інших антипсихотичних препаратів, було відзначено дуже рідкісні випадки подовження інтервалу QT у постмаркетинговому періоді спостереження. Інші класові ефекти з боку серцево-судинної системи, що спостерігаються при застосуванні антипсихотичних препаратів, що подовжують інтервал QT: шлуночкові аритмії, фібриляція шлуночків, шлуночкова тахікардія, раптова смерть, зупинка серця та поліморфна шлуночкова тахікардія на кшталт "пірует". Венозна тромбоемболія Випадки венозної тромбоемболії, включаючи легеневу емболію та випадки тромбозу глибоких вен, спостерігалися при застосуванні антипсихотичних препаратів (частота невідома). Збільшення маси тіла У ході плацебо-контрольованих досліджень у пацієнтів з шизофренією збільшення маси тіла не менше 7% через 6-8 тижнів спостерігалося у 18% пацієнтів, які приймають рисперидон, і у 9% пацієнтів, які приймають плацебо. У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з маніакальними епізодами число випадків збільшення маси тіла на 7% і більше після 3-х тижнів лікування було порівняно у групі, яка приймає рисперидон (2,5%), та у групі, що приймає плацебо (2, 4 %), а групі активного контролю було трохи більше (3,5 %). У дітей із розладами поведінки під час довготривалих клінічних досліджень маса тіла збільшувалася в середньому на 7,3 кг після 12 місяців терапії. Очікуване збільшення маси тіла у дітей 5-12 років з нормальним розвитком становить 3-5 кг на рік, з 12-16 років – 3-5 кг на рік для дівчаток та близько 5 кг на рік для хлопчиків. Особливі групи пацієнтів Пацієнти похилого віку з деменцією Транзиторні ішемічні атаки та інсульт спостерігалися під час клінічних досліджень із частотою 1,4 % та 1,5 %, відповідно, у пацієнтів похилого віку з деменцією. Крім того, наступні побічні дії відзначалися у пацієнтів похилого віку з деменцією з частотою ≥ 5 % і з частотою, що принаймні вдвічі перевищує таку в інших популяціях пацієнтів: інфекції сечовивідних шляхів, периферичний набряк, летаргія та кашель. Діти Наступні побічні дії відзначалися у дітей (від 5 до 17 років) з частотою ≥ 5 % і з частотою, що принаймні вдвічі перевищує таку в інших популяціях пацієнтів у ході клінічних досліджень: сонливість/седація, втома, головний біль, підвищення апетиту, блювання, інфекції верхніх дихальних шляхів, закладеність носа, біль у животі, запаморочення, кашель, пірексія, тремор, діарея, енурез.Взаємодія з лікарськими засобамиРисперидон, як і будь-який інший антипсихотичний засіб, слід застосовувати з обережністю одночасно з лікарськими препаратами, що подовжують інтервал QT, наприклад, з антиаритмічними засобами ІА класу (хінідин, дизопірамід, прокаїнамід та ін.), ІІІ класу (аміодарон, соталол та ін.) , трициклічними антидепресантами (амітриптілін та ін.), тетрациклічними антидепресантами (мапротилін та ін.), деякими антигістамінними препаратами, іншими антипсихотичними засобами, деякими протималярійними препаратами (хінін, мефлохін та ін.), препаратами, що викликають брадикардію, а також інгібуючим метаболізмом рисперидону в печінці. Цей перелік не є вичерпним. Вплив застосування рисперидону на інші лікарські препарати Враховуючи підвищений ризик розвитку седативного ефекту, рисперидон слід застосовувати з обережністю одночасно з іншими лікарськими засобами центральної дії, включаючи етанол, опіати, антигістамінні препарати та бензодіазепіпи. Рисперидон може знижувати ефективність леводопи та інших агоністів дофаміну. При необхідності застосування такої комбінації, особливо на термінальній стадії хвороби Паркінсона, слід застосовувати мінімальну ефективну дозу кожного препарату. При застосуванні рисперидону одночасно з аітігіпертензивними препаратами в постмаркетинговому періоді спостерігалася клінічно значуща гіпотензія. Рисперидон не має клінічно значущої дії на фармакокінетику літію, вальпроату, дигоксину або топірамату. Вплив застосування інших лікарських засобів на рисперидон. При застосуванні карбамазепіну спостерігалося зниження концентрації активної антипсихотичної фракції рисперидону у плазмі. Аналогічні ефекти можуть спостерігатися при застосуванні інших індукторів ізоферменту CYP3A4 та Р-глікопротеїну (наприклад, рифампіцин, фенітоїн, фенобарбітал). При одночасному застосуванні та після відміни карбамазепіну або інших індукторів ізоферменту CYP3A4 та Р-глікопротеїну слід скоригувати дозу рисперидону. Флуоксетин і пароксетин, що інгібують ізофермент CYP2D6, можуть підвищити концентрацію рисперидону в плазмі крові та, меншою мірою, концентрацію активної антипсихотичної фракції. Передбачається, що інші інгібітори ізоферменту CYP2D6 (наприклад, хінідин) впливають на концентрацію рисперидону в плазмі так само. При одночасному застосуванні та після відміни флуоксетину або пароксетину слід скоригувати дозу рисперидону. Верапаміл, що інгібує ізофермент CYP3A4 та Р-глікопротеїн, збільшує концентрацію рисперидону в плазмі крові. Галантамін та донепезил не мають клінічно значущого впливу на фармакокінетику рисперидону та його активної антипсихотичної фракції. Фенотіазини, трициклічні антидепресанти та деякі β-адреноблокатори можуть збільшити концентрацію рисперидону у плазмі крові, однак це не впливає на концентрацію активної антипсихотичної фракції. Амітриптилін не впливає на фармакокінетику рисперидону та його активної антипсихотичної фракції. Циметидин і ранітидин збільшують біодоступність рисперидону, але мінімально впливають на концентрацію активної антипсихотичної фракції. Еритроміцин, що інгібує ізофермент CYP3A4, не впливає на фармакокінетику рисперидону та його активної антипсихотичної фракції. Одночасне застосування рисперидону з психостимуляторами (наприклад, метилфенідат) у дітей не супроводжувалося зміною фармакокінетичних параметрів та ефективності рисперидону. Одночасний прийом рисперидону з паліперидоном не рекомендується, оскільки паліперидон є активним метаболітом рисперидону, а комбінована терапія може призвести до збільшення концентрації активної антипсихотичної фракції.Спосіб застосування та дозиШизофренія Дорослі Препарат Торендо® може застосовуватись 1 або 2 рази на добу. Початкова доза становить 2 мг на добу. На другий день дозу можна збільшити до 4 мг на добу. З цього моменту дозу можна зберегти на колишньому рівні, або індивідуально коригувати при необхідності. Зазвичай оптимальною дозою є 4-6 мг на добу. У ряді випадків може бути виправдано більш повільне збільшення дози та нижчі початкова та підтримуюча дози. Дози вище 10 мг на добу нс показали більш високу ефективність порівняно з меншими дозами і можуть викликати появу екстрапірамідних симптомів. У зв'язку з тим, що безпека доз вище 16 мг на добу не вивчалася, дози вище за цей рівень застосовувати не рекомендується. Пацієнти похилого віку Рекомендована початкова доза – 0,5 мг 2 рази на добу. Дозу можна збільшувати індивідуально на 0,5 мг 2 рази на добу до 1-2 мг 2 рази на добу. Діти віком від 13 років Рекомендована початкова доза 0,5 мг на прийом 1 раз на добу вранці або ввечері. При необхідності дозування можна збільшити не менше ніж через 24 години на 0,5-1 мг на день до рекомендованої дози 3 мг на добу при добрій переносимості. Незважаючи на ефективність, продемонстровану при лікуванні шизофренії у підлітків дозами 1-6 мг на добу, не спостерігалося додаткової ефективності при дозах вище 3 мг на добу, а більші дози викликали більше побічних ефектів. Застосування доз вище 6 мг на добу не вивчалось. Пацієнтам, які мають стійку сонливість, рекомендується приймати половину добової дози 2 рази на добу. Маніакальні епізоди, пов'язані з біполярним розладом, середнього та тяжкого ступеня Дорослі Початкова доза препарату Торендо - 2 мг 1 раз на добу. При необхідності ця доза може бути збільшена не менше ніж через 24 години на 1 мг на добу. Для більшості пацієнтів оптимальною дозою є 1-6 мг на добу. Застосування доз вище 6 мг на добу у пацієнтів із маніакальними епізодами не вивчалось. Як і для будь-якої іншої симптоматичної терапії, доцільність продовження лікування препаратом Торендо® повинна регулярно оцінюватись та підтверджуватись. Пацієнти похилого віку Рекомендована початкова доза – 0,5 мг 2 рази на добу. Дозу можна збільшувати індивідуально на 0,5 мг 2 рази на добу до 1-2 мг 2 рази на добу. Досвід застосування у пацієнтів похилого віку обмежений, слід бути обережним. Діти від 10 років Рекомендована початкова доза 0,5 мг на прийом 1 раз на добу вранці або ввечері. При необхідності дозування можна збільшити не менше ніж через 24 години на 0,5 мг-1мг на добу до рекомендованої дози 1-2,5 мг на добу при добрій переносимості. Незважаючи на ефективність, продемонстровану при лікуванні маніакальних епізодів, пов'язаних з біполярним розладом у дітей дозами 0,5-6 мг на добу, не спостерігалося додаткової ефективності при дозах вище 2,5 мг на добу, а більші дози викликали більше побічних ефектів. Застосування доз вище 6 мг на добу не вивчалось. Пацієнтам, які мають стійку сонливість, рекомендується приймати половину добової дози 2 рази на добу. Неперервна агресія у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня Початкова доза, що рекомендується, становить 0,25 мг 2 рази на добу. При необхідності можливе збільшення дози по 0,25 мг 2 рази на добу з інтервалом не менше ніж 1 день. Оптимальна доза становить 0,5 мг 2 рази на день. У деяких пацієнтів ефективна доза може становити по 1 мг 2 рази на добу. Препарат Торендо не повинен застосовуватися більше 6 тижнів у пацієнтів з постійною агресією при деменції Альцгеймера. Під час лікування препаратом Торендо® необхідна часта та регулярна оцінка стану пацієнта для вирішення питання необхідності продовження терапії. На початку дозування, а також при необхідності збільшення дози слід застосовувати адекватні лікарські форми рисперидону з можливістю дозування по 0,25 мг. Безперервна агресія у структурі розладу поведінки Діти віком від 13 років (або з масою тіла 50 кг і більше) Рекомендована початкова доза препарату Торендо – 0,5 мг 1 раз на добу. При необхідності ця доза може бути збільшена на 0,5 мг 1 раз на добу не менш як через 24 години. Оптимальна доза становить 1 мг один раз на добу. Однак для деяких пацієнтів краще прийом по 0,5 мг на добу, тоді як деяким потрібне збільшення дози до 1,5 мг на добу. Тривале застосування препарату Торендо® у дітей та підлітків має проводитись під постійним контролем лікаря. Особливі групи пацієнтів Порушення функції нирок та печінки У пацієнтів з порушенням функції нирок знижено здатність виведення активної антипсихотичної фракції порівняно з іншими групами пацієнтів. У пацієнтів з порушенням функції печінки спостерігається підвищена концентрація вільної фракції рисперидону в плазмі крові. Початкова та підтримуюча доза відповідно до показань повинна бути зменшена в 2 рази, збільшення дози у пацієнтів з порушенням функції печінки та нирок має проводитися повільніше. Препарат Торендо® слід застосовувати з обережністю у цієї категорії пацієнтів. Спосіб застосування Всередину, незалежно від часу їди. Препарат Торендо слід скасовувати поступово. При різкому припиненні прийому антипсихотичних препаратів у високих дозах, у тому числі рисперидону, в дуже рідкісних випадках спостерігали розвиток синдрому "скасування" (нудота, блювота, підвищене потовиділення і безсоння), можливі рецидиви психотичних симптомів і поява мимовільних рухів (таких як та дискінезія). Перехід від терапії іншими антипсихотичними препаратами Після початку застосування препарату Торендо рекомендується поступове зниження дози іншого антипсихотичного препарату. У разі попередньої терапії депо-формами антипсихотичних препаратів терапію препаратом Торендо® рекомендується розпочинати замість наступної запланованої ін'єкції. Періодично слід оцінювати необхідність продовження застосування антипаркінсонічних лікарських засобів.ПередозуванняСимптоми: сонливість, седація, тахікардія, артеріальна гіпотензія, екстрапірамідні розлади, у поодиноких випадках подовження інтервалу QT та судоми. При передозуванні у пацієнтів, які одночасно приймають рисперидон н пароксетин, описано розвиток поліморфної шлуночкової тахікардії на кшталт "пірует". У разі гострого передозування необхідно враховувати можливість передозування від прийому кількох лікарських засобів. Лікування: забезпечити прохідність дихальних шляхів для адекватної оксигенації та вентиляції. Промивання шлунка (після інтубації, якщо пацієнт непритомний) та прийом активованого вугілля та проносних засобів слід проводити лише в тому випадку, якщо рисперидон був прийнятий не більше 1 години тому. Для своєчасного діагностування можливого порушення ритму серця необхідно якнайшвидше розпочати моніторування ЕКГ. Специфічний антидот відсутній, має проводитися відповідна симптоматична терапія. При зниженні артеріального тиску та судинному колапсі рекомендовано внутрішньовенне введення інфузійних розчинів та/або симпатоміметичних препаратів. У разі розвитку тяжких екстрапірамідних симптомів – антихолінергічні засоби.Ретельне медичне спостереження та моніторування ЕКГ проводять до повного зникнення симптомів інтоксикації.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПацієнти похилого віку з деменцією Підвищення смертності у пацієнтів похилого віку з деменцією За результатами мета-аналізу клінічних досліджень у пацієнтів похилого віку з деменцією, які застосовували атипові антипсихотичні препарати, виявлено збільшення смертності порівняно з групою плацебо. Смертність у пацієнтів, які отримували рисперидон або плацебо, склала 4,0% та 3,1% відповідно. Середній вік померлих пацієнтів становить 86 років (діапазон 67-100 років). За даними двох великих спостережних досліджень, у пацієнтів похилого віку з деменцією при лікуванні типовими антипсихотичними препаратами відзначається невелике збільшення ризику смерті порівняно з таким у пацієнтів, які не отримують лікування. На даний момент зібрано недостатньо даних для точної оцінки вказаного ризику. Невідома причина підвищення даного ризику. Також не визначено ступінь,в якій підвищення смертності можна застосовувати до антипсихотичних препаратів, а не до особливостей цієї групи пацієнтів. Одночасне застосування з фуросемідом При одночасному прийомі фуросеміду та рисперидону внутрішньо у пацієнтів похилого віку з деменцією спостерігалася підвищена смертність (7,3 %, середній вік 89 років, діапазон 75-97 років) порівняно з групою, яка приймала лише рисперидон (3,1 %, середній вік 84). року, діапазон 70-96 років) та групою, яка приймала тільки фуросемід (4,1%, середній вік 80 років, діапазон 67-90 років). Збільшення смертності при застосуванні фуросеміду одночасно з рисперидоном відзначалося у 2-х із 4-х клінічних досліджень. Одночасне застосування рисперидону з іншими діуретиками (переважно з тіазидними діуретиками в малих дозах) не супроводжувалося підвищенням смертності. Не встановлено патофізіологічних механізмів, що пояснюють це спостереження. Проте, слід дотримуватися особливої ​​обережності при застосуванні препарату в таких випадках. Перед застосуванням необхідно ретельно оцінювати співвідношення ризик/корисність. Не виявлено збільшення смертності у пацієнтів, які одночасно приймають інші діуретики одночасно з рисперидоном. Незалежно від терапії, дегідратація є загальним фактором ризику смертності і має ретельно контролюватись у пацієнтів похилого віку з деменцією. Цереброваскулярні небажані явища У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з деменцією, які приймають деякі атипові антипсихотичні препарати, спостерігалося підвищення ризику побічних ефектів цереброваскулярних приблизно в 3 рази. Зведені дані 6-ти плацебо-контрольованих досліджень, що включали переважно пацієнтів похилого віку з деменцією (вік понад 65 років) демонструють, що цереброваскулярні побічні ефекти (серйозні та несерйозні) виникали у 3,3 % (33/1009) пацієнтів, які приймали рисперидон і у 1,2% (8/712) пацієнтів, які приймали плацебо. Співвідношення ризиків складало 2,96 (1,34, 7,50) при довірчому інтервалі 95%. Механізм підвищення ризику невідомий. Не можна виключити збільшення ризику при застосуванні інших антипсихотичних препаратів або інших популяціях пацієнтів.Препарат Торендо® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із факторами ризику розвитку інсульту. Ризик розвитку цереброваскулярних небажаних явищ у пацієнтів з деменцією змішаного або судинного типу був значно вищим, ніж у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера. Отже, рисперидон не слід застосовувати у пацієнтів з деменцією будь-якого типу, крім деменції, що зумовлена ​​хворобою Альцгеймера. Необхідно оцінити співвідношення ризик/корисність перед застосуванням препарату Торендо® у пацієнтів похилого віку з деменцією з огляду на фактори ризику розвитку інсульту у конкретного пацієнта. Пацієнтів та осіб, які доглядають їх, слід інформувати про негайне повідомлення лікаря про можливі прояви цереброваскулярних порушень (таких як раптова слабкість або нерухомість/нечутливість в області особи, ніг, рук, а також утруднення мови та порушення зору). Слід негайно вжити необхідних лікувальних заходів, включаючи скасування прийому рисперидону. Препарат Торендо® може застосовуватися тільки для короткочасної терапії безперервної агресії у пацієнтів з деменцією, обумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня, як доповнення до нефармакологічних методів корекції, у разі їх неефективності або обмеженої ефективності, і коли є ризик заподіяння шкоди пацієнтом або іншим особам. Необхідно постійно оцінювати стан пацієнта та необхідність продовження терапії рисперидоном. Ортостатична гіпотензія У зв'язку з α-адреноблокуючою дією рисперидону у деяких пацієнтів можливий розвиток ортостатичної гіпотензії, особливо в період початкового підбору дози. Описано випадки клінічно значущої артеріальної гіпотензії при одночасному застосуванні рисперидону з антигіпертензивними препаратами у постмаркетинговому періоді. Препарат Торендо® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями (наприклад, хронічна серцева недостатність, інфаркт міокарда, порушення провідності серцевого м'яза, дегідратація, гіповолемія або цереброваскулярні захворювання). Також потрібна відповідна корекція дози. Рекомендується оцінити можливість зниження дози у разі розвитку артеріальної гіпотензії. Лейкопенія, нейтропепія та агранулоцитоз Випадки лейкопенії, нейтропенії та агранулоцитозу були описані при застосуванні антипсихотичних засобів, у тому числі при застосуванні препарату Торендо®. Агранулоцитоз відзначався дуже рідко. Пацієнти з клінічно значущою нейтропенією повинні перебувати під ретельним наглядом щодо підвищення температури або інших симптомів інфекції, і негайно розпочинати лікування при виникненні таких симптомів. Пацієнти з тяжкою формою нейтропенії (абсолютна кількість нейтрофілів Пізня дискінезія/екстрапірамідні симптоми Терапія антагоністами дофамінових рецепторів може викликати пізню дискінезію, яка характеризується ритмічними мимовільними рухами, переважно язика та/або мімічної мускулатури. Виникнення екстрапірамідних симптомів є фактором ризику пізньої дискінезії. При виникненні у пацієнта об'єктивних або суб'єктивних симптомів, що вказують на пізню дискінезію, слід розглянути доцільність відміни всіх антипсихотичних препаратів, включаючи препарат Торендо®. Злоякісний нейролептичний синдром (ЗНЗ) При терапії антипсихотичними препаратами можливий розвиток ЗНС, що характеризується гіпертермією, ригідністю м'язів, нестабільністю функції вегетативної нервової системи, пригніченням свідомості та підвищенням концентрації креатинфосфокінази в плазмі крові, а також міоглобінурією (рабдоміоліз) та гострою нирковою недостатністю. При виникненні у пацієнта об'єктивних або суб'єктивних симптомів ЗНС необхідно негайно відмінити всі антипсихотичні препарати, включаючи препарат Торендо®. Хвороба Паркінсона та деменція з тільцями Леві Застосування антипсихотичних препаратів, включаючи препарат Торендо®, у пацієнтів з хворобою Паркінсона або деменцією з тільцями Леві має проводитися з обережністю, оскільки у обох груп пацієнтів підвищений ризик розвитку ЗНС та збільшена чутливість до антипсихотичних препаратів (включаючи притуплення больової чутливості, сплутаність свідомості) нестабільність з частими падіннями та екстрапірамідні симптоми). При прийомі рисперидону можливе погіршення перебігу хвороби Паркінсону. Гіперглікемія та цукровий діабет Описано випадки розвитку гіперглікемії, цукрового діабету та посилення перебігу цукрового діабету. У деяких випадках відмічено попереднє терапії збільшення маси тіла, яке можна розцінювати як сприятливий фактор. У дуже поодиноких випадках спостерігали розвиток кетоацидозу та рідко – діабетичної коми. Як при прийомі будь-яких антипсихотичних засобів пацієнти повинні перебувати під наглядом лікаря, слід контролювати симптоми гіперглікемії (такі як полідипсія, поліурія, поліфагія та слабкість). У пацієнтів із цукровим діабетом слід регулярно контролювати концентрацію глюкози у сироватці крові. Збільшення маси тіла Спостерігається значне збільшення маси тіла. Необхідно проводити регулярний контроль за масою тіла пацієнтів. Гіперпролактинемія На підставі результатів досліджень in vitro зроблено припущення, що ріст пухлинних клітин молочних залоз може стимулюватися пролактином. Незважаючи на те, що в клінічних та епідеміологічних дослідженнях не виявлено чіткого зв'язку гіперпролактинемії з прийомом антипсихотичних препаратів, слід бути обережним при застосуванні рисперидону пацієнтам з обтяженим анамнезом. Препарат Торендо® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з існуючою гіперпролактинемією та у пацієнтів з можливими пролактин-залежними пухлинами. Подовження інтервалу QT У дуже поодиноких випадках відзначено подовження інтервалу QT у постмаркетинговому періоді. Як і при застосуванні інших антипсихотичних засобів, слід бути обережним при застосуванні препарату Торендо® у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями, подовженням інтервалу QT у сімейному анамнезі, брадикардією, порушеннями електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпомагніємія), оскільки це може підвищити ризик аритмогенного або при одночасному застосуванні з препаратами, що подовжують інтервал QT. Судоми Препарат Торендо® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із судомами в анамнезі або при станах, що супроводжуються зниженням порога судомної активності. Пріапізм Оскільки рисперидон має α-адреноблокуючий ефект, при застосуванні можливий розвиток приапізму. Порушення регуляції температури тіла При застосуванні антипсихотичних препаратів описується такий небажаний ефект, як порушення терморегуляції. Необхідно дотримуватись обережності при застосуванні препарату Торендо® у пацієнтів, які можуть зазнавати впливу факторів, що викликають підвищення температури тіла, таких як інтенсивне фізичне навантаження, дегідратація, висока температура навколишнього середовища, одночасне застосування з препаратами, що мають антихолінергічну активність. Протиблювотний ефект У доклінічних дослідженнях застосування рисперидону спостерігався протиблювотний ефект. Даний ефект при виникненні у людей може маскувати ознаки та симптоми передозування деяких препаратів або таких захворювань, як кишкова непрохідність, синдром Рейє та пухлина мозку. Порушення функції нирок та печінки У пацієнтів із порушенням функції нирок здатність до виведення активної антипсихотичної фракції нижча, ніж у дорослих пацієнтів із нормальною функцією нирок. У пацієнтів з порушенням функції печінки підвищується концентрація вільної фракції рисперидону у плазмі. Венозна тромбоемболія При застосуванні атипсихотичних препаратів описані випадки венозної тромбоемболії. Необхідно виявляти всі можливі фактори ризику розвитку тромбоемболічних ускладнень до початку та під час терапії препаратом Торендо® та вживати профілактичних заходів. Інтраопераційний синдром в'ялої райдужної оболонки Інтраопераційний синдром в'ялої райдужної оболонки (ІСДР) відзначався під час операції з приводу катаракти у пацієнтів, які отримували препарати, що мають антагонізм до альфа1-адренорецепторів, включаючи препарат Торендо®. ІСДР може підвищувати ризик ускладнень з боку органу зору під час та після проведення операції. Необхідно заздалегідь поінформувати хірурга-офтальмолога про застосування препаратів, що мають антагонізм до альфа1-адренорецепторів в даний час або в минулому. Потенційна користь відміни терапії препаратами, що мають антагонізм до альфаг1-адренорецепторів до операції з приводу катаракти не встановлено. Необхідно оцінити співвідношення користі та ризику відміни терапії антипсихотичним засобом. Діти та підлітки Перед застосуванням препарату Торендо® у дітей або підлітків з розумовою відсталістю необхідно провести ретельну оцінку їх стану щодо наявності фізичних або соціальних причин агресивної поведінки, таких як біль або неадекватні вимоги соціального середовища. Седативний ефект рисперидону повинен ретельно відстежуватися в даній популяції через можливий вплив на здатність до навчання. Зміна часу прийому рисперидону може знизити вплив седації на увагу підлітків та дітей. Застосування рисперидону було пов'язане із збільшенням середніх показників маси тіла та індексу маси тіла. Зміни зростання під час довгострокових досліджень перебували у межах очікуваних вікових норм. Вплив тривалого прийому рисперидону на статевий розвиток та зростання повністю не вивчений. У зв'язку з можливим впливом тривалої гіперпролактинемії на ріст та статевий розвиток у дітей та підлітків, повинна проводитися регулярна клінічна оцінка гормонального статусу, у тому числі вимірювання росту, маси тіла, спостереження за статевим розвитком, менструальним циклом та іншими можливими пролактин-залежними ефектами. Під час терапії рисперидоном має проводитися регулярне обстеження з метою виявлення екстрапірамідних симптомів та інших рухових розладів. Спеціальна інформація про допоміжні речовини До складу препарату Торендо входить лактоза, у зв'язку з чим його не слід застосовувати пацієнтам з непереносимістю лактози, дефіцитом лактази, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Препарат Торендо® може в невеликій або помірній мірі впливати на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. Пацієнтам слід рекомендувати відмовитися від керування автомобілем та від роботи з механізмами до з'ясування їх індивідуальної чутливості до препарату.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Рісперидон - 2,00 мг; Допоміжні речовини: целактоза (висушена розпиленням сполука, що складається з 75% альфа-лактози моногідрату та 25% порошку целюлози, суха речовина) - 154,20 мг, целюлоза мікрокристалічна - 41,00 мг, кроскармелоза на 4 колоїдний – 0,70 мг, натрію лаурилсульфат – 2,10 мг, магнію стеарат – 1,60 мг; Оболонка плівкова: Опадрай 03Н28758 білий (гіпромелоза 72 %, титану діоксид (Е171) 16 %, тальк 7 %, пропіленгліколь 5 %) - 6,92 мг, барвник заліза оксид жовтий (Е172) - 0,06 мг (Е172) – 0,02 мг. По 10 таблеток у блістері (контурному осередковому впакуванні) з комбінованого матеріалу ПВХ/ПЕ/ПВДХ - алюмінієвої фольги. По 2, 3 або 6 блістерів (контурних осередкових упаковок) разом з інструкцією по застосуванню поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиОвальні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою світло-жовтогарячого кольору, з ризиком на одній стороні. Вид таблетки на поперечному розрізі: біла шорстка маса з плівковою оболонкою світло-жовтогарячого кольору.Фармакотерапевтична групаАнтипсихотичне засіб (нейролептик).ФармакокінетикаВсмоктування Рисперидон після перорального прийому повністю абсорбується, досягаючи максимальних концентрацій у плазмі крові через 1-2 години. Абсолютна біодоступність рисперидону після прийому внутрішньо становить 70%. Відносна біодоступність після прийому внутрішньо рисперидону у формі таблеток становить 94% порівняно з рисперидоном у формі розчину. Їда не впливає на абсорбцію препарату, тому рисперидон можна застосовувати незалежно від часу прийому пиши. Рівноважна концентрація рисперидону в організмі у більшості пацієнтів досягається протягом 1 дня. Рівноважна концентрація 9-гідроксирієперидону досягається протягом 4-5 днів. Розподіл Рисперидон швидко розподіляється в організмі. Об'єм розподілу становить 1-2 л/кг. У плазмі крові рисперидон зв'язується з альбуміном та альфа1-кислим глікопротеїном. Рисперидон на 90% зв'язується білками плазми, 9-гідроксирисперидон - на 77%. Метаболізм та виведення Рисперидон метаболізується у печінці за участю ізоферменту CYP2D6. Основний метаболіт - 9-гідроксирисперидон, який має подібну фармакологічну активність з рисперидоном. Рисперидон та 9-гідроксирисперидон складають активну антипсихотичну фракцію. Ізофермент CYP2D6 схильний до генетичного поліморфізму. У пацієнтів з інтенсивним метаболізмом за ізоферментом CYP2D6 рисперидон швидко перетворюється на 9-гідроксирисперидон, тоді як у пацієнтів із слабким метаболізмом за ізоферментом CYP2D6 цей процес відбувається значно повільніше. Хоча у пацієнтів з інтенсивним метаболізмом концентрація рисперидону нижча, а концентрація 9-гідроксирисперидону вища, ніж у пацієнтів зі слабким метаболізмом, фармакокінетика активної антипсихотичної фракції після прийому однієї або кількох доз подібна у двох групах пацієнтів. Іншим шляхом метаболізму рисперидону є N-дезалкіліровас. Дослідження in vitro на мікросомах печінки людини показали, що рисперидон у клінічно значущих концентраціях суттєво не інгібує метаболізм лікарських препаратів, що біотрансформуються під дією ізоферментів системи цитохрому Р450, у тому числі CYP1A2, CYP2A6, CYP2C8/C/Y . Через тиждень після початку прийому рисперидону 70% дози виводиться нирками (при цьому виведення рисперидону і 9-гідроксирисперидону нирками становить 35-45% від прийнятої дози, частина, що залишилася, - неактивні метаболіти) і 14% - через кишечник. Після прийому внутрішньо у пацієнтів з психозами період напіввиведення (Т1/2) рисперидону становить близько 3-х годин, Т1/2 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції – 24 години. Лінійність Концентрація рисперидону в плазмі прямо пропорційна прийнятій дозі в терапевтичному діапазоні доз. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Пацієнти похилого віку, пацієнти з порушенням функції печінки та нирок Після одноразового прийому рисперидону у пацієнтів похилого віку концентрація активної антипсихотичної фракції в плазмі збільшилася в середньому на 43%, Т1/2 – на 38%, а кліренс – знизився на 30%. У пацієнтів з нирковою недостатністю спостерігалося підвищення плазмової концентрації та зниження кліренсу активної антипсихотичної фракції в середньому на 60%. У пацієнтів з печінковою недостатністю концентрації рисперидону в плазмі не змінювалися, проте середня концентрація вільної фракції рисперидону збільшувалася на 35%. Діти Фармакокінетика рисперидону, 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції у дітей співставна з такою у дорослих пацієнтів. Підлога, расова приналежність, куріння Популяційний фармакокінетичний аналіз не виявив очевидного впливу статі, раси чи куріння на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції.ФармакодинамікаРисперидон - селективний моноамінергічний антагоніст, має високий афінітет до серотонінових 5-НТ2і дофамінових D2-рецепторів. Рисперидон також зв'язується з α1-адренорецепторами і, меншою мірою, з Н1-гістаміновими та α2-адренорецепторами. Рисперидон не має тропності до холінорецепторів. Рисперидон зменшує продуктивну симптоматику шизофренії, викликає менше пригнічення моторної активності та меншою мірою індукує каталепсію, ніж класичні нейролептики. Збалансований центральний антагонізм до серотоніну та дофаміну знижує ймовірність розвитку екстрапірамідних порушень та розширює терапевтичну дію препарату з охопленням негативних та афективних симптомів шизофренії.Показання до застосуванняЛікування шизофренії у дорослих та дітей віком від 13 років. Лікування маніакальних епізодів, пов'язаних з біполярним розладом, середнього та тяжкого ступеня у дорослих та дітей віком від 10 років. Короткострокове (до 6 тижнів) лікування агресії, що припиняється, у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня, що не піддається нефармакологічним методам корекції, та за наявності ризику заподіяння шкоди пацієнтам самому собі або іншим особам. Короткострокове (до 6 тижнів) симптоматичне лікування безперервної агресії у структурі розладу поведінки у дітей віком від 13 років з розумовою відсталістю, діагностованою відповідно до критеріїв DSM-IV, при якій через тяжкість агресії або іншої деструктивної поведінки потрібне медикаментозне лікування. Фармакотерапія має бути частиною комплексної програми лікування, у тому числі психологічних та освітніх заходів. Рисперидон повинен призначатися фахівцем у галузі дитячої неврології та дитячої психіатрії або лікарем, добре знайомим із лікуванням розладів поведінки у дітей та підлітків.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до рисперидону або інших компонентів препарату, непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції, дитячий вік до 13 років при лікуванні шизофренії, дитячий вік до 13 років (або маса тіла менше 50 кг). поведінки, дитячий вік до 10 років під час лікування маніакальних епізодів, що з біполярним розладом. З обережністю: захворювання серцево-судинної системи (хронічна серцева недостатність, перенесений інфаркт міокарда, порушення провідності серцевого м'яза); зневоднення та гіповолемія; порушення мозкового кровообігу; хвороба Паркінсона; судоми (у тому числі в анамнезі); тяжка ниркова або печінкова недостатність; зловживання лікарськими засобами чи лікарська залежність; стани, що призводять до розвитку тахікардії типу "пірует" (брадикардія, порушення електролітного балансу, одночасний прийом лікарських засобів, що подовжують інтервал QT); пухлина мозку, кишкова непрохідність, випадки гострого передозування ліків, синдром Рейє (протиблювотний ефект рисперидону може маскувати симптоми цих станів); фактори ризику розвитку тромбоемболії венозних судин; хвороба дифузних тілець Леві; застосування у пацієнтів похилого віку із цереброваскулярною деменцією; вагітність.Вагітність та лактаціяВагітність Контрольованих досліджень застосування рисперидону у вагітних жінок не проводилося. У дослідженнях на тваринах рисперидон не мав тератогенної дії, проте спостерігалися інші види токсичної дії на репродуктивну систему. Потенційний ризик застосування рисперидону у людини не відомий. При застосуванні антипсихотичних засобів (у тому числі рисперидону) протягом третього триместру вагітності у новонародженого виникали оборотні екстрапірамідні симптоми та/або синдром "скасування", які варіювалися за ступенем тяжкості та тривалості. Повідомлялося про випадки ажитації, гіпертонії, гіпотонії, тремору, сонливості, розлади дихання та порушення харчування. Тому новонароджені мають перебувати під ретельним наглядом. Застосування препарату Торендо® під час вагітності можливе лише у випадку, якщо очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. При необхідності припинення терапії під час вагітності слід скасувати препарат поступово. Період грудного вигодовування У дослідженнях на тваринах рисперидон та 9-гідроксирисперидон проникали у грудне молоко. Було також продемонстровано, що рисперидон та 9-гідроксирисперидон у невеликих кількостях проникають у грудне молоко людини. Немає даних про побічні ефекти у немовлят при грудному вигодовуванні. Тому питання про грудне вигодовування має вирішуватися з урахуванням можливого ризику для дитини. Фертильність Як і інші препарати, які є антагоністами дофамінових D2-рецепторів, рисперидон збільшує рівень пролактину. Гіперпролактинемія може пригнічувати секрецію гіпоталамічного гонадотропін-рилізинг-гормону, що призводить до зниження секреції гіпофізарного гонадотропіну. Це, у свою чергу, може викликати пригнічення репродуктивної функції за рахунок порушення стероїдогенезу у статевих залозах у пацієнтів чоловічої та жіночої статі. У доклінічних дослідженнях значних ефектів немає.Побічна діяНайпоширенішими небажаними реакціями (частота виникнення ≥ 10 %) були: паркінсонізм, седація/сонливість, головний біль і безсоння. Паркінсонізм та акатизія є дозозалежними небажаними реакціями. Небажані реакції рисперидону в терапевтичних дозах наведені з розподілом за частотою та системами органів. Частоту небажаних реакцій класифікували так: дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100), рідко (від ≥ 1/ 10000 до <1/1000 випадків), дуже рідко (<1/10000), частота невідома (нс може бути оцінена на основі наявних даних). У кожній групі небажані реакції представлені як зменшення їх серйозності. Лабораторні та інструментальні дані – часто: підвищення концентрації пролактину1 у сироватці крові, збільшення маси тіла; нечасто: подовження інтервалу QT на електрокардіограмі (ЕКГ), порушення ЕКГ, зниження маси тіла, підвищення активності ферментів печінки, зменшення кількості лейкоцитів у крові, підвищення температури тіла, збільшення кількості еозинофілів у крові, зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, збільшення активності креатинфос концентрації холестерину у плазмі крові; рідко: зниження температури тіла, підвищення концентрації тригліцеридів у плазмі крові. Порушення з боку серця – часто: тахікардія; нечасто: атріовентрикулярна блокада, блокада ніжок пучка Гіса, фібриляція передсердь, синусова брадикардія, відчуття серцебиття, порушення провідності; рідко: синусова аритмія. Порушення з боку судин – часто: підвищення артеріального тиску; нечасто: артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, "припливи" крові до шкіри обличчя; рідко: легенева емболія, венозний тромбоз. Порушення з боку крові та лімфатичної системи – нечасто: нейтропенія, анемія, тромбоцитопенія; рідко: гранулоцитопенія, агранулоцитоз4. Порушення з боку нервової системи дуже часто: седація/сонливість, паркінсонізм2, головний біль; часто: акатизія2, запаморочення2, тремор2, дистонія2, летаргія, дискінезія2; нечасто: відсутність реакції на подразники, втрата свідомості, непритомність, пригнічений рівень свідомості, інсульт, минуща ішемічна атака, дизартрія, порушення уваги, гіперсомнія, постуральне запаморочення, порушення рівноваги, пізня дискінезія, порушення мови, порушення координації, гіпостезія. церебральна ішемія, порушення рухів, судоми2, психомоторна гіперактивність, дисгевзія, парестезія; рідко: злоякісний нейролептичний синдром, діабетична кома, цереброваскулярні порушення, тремор голови. Порушення з боку органу зору – часто: нечіткий зір, кон'юнктивіт; нечасто: окулярна гіперемія, порушення зору, виділення з очей, набряк області навколо очей, сухість очей, сльозотеча, світлобоязнь; рідко: зниження гостроти зору, мимовільні обертання очних яблук, глаукома, інтраопераційний синдром в'ялої радужки4, руховий розлад очей. Порушення з боку слуху та лабіринтні порушення – нечасто: біль у вусі, шум у вухах. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння – часто: задишка, носова кровотеча, кашель, закладеність носа, біль у ділянці гортані та глотки; нечасто: свистяче дихання, аспіраційна пневмонія, застій у легенях, порушення дихання, вологі хрипи, порушення прохідності дихальних шляхів, дисфонія; рідко: синдром апное уві сні, гіпервентиляція. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту – часто: блювання, діарея, запор, нудота, біль у ділянці живота, диспепсія, сухість слизової оболонки порожнини рота, дискомфорт у шлунку, зубний біль; нечасто: дисфагія, гастрит, нетримання калу, гіперсалівація, фекалома, гастроентерит, метеоризм; рідко: непрохідність кишечника, панкреатит, набряк губ, набряк язика, хейліт. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів – часто: енурез; нечасто: затримка сечовиділення, дизурія, нетримання сечі, поллакіурія. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин – часто: шкірний висип, еритема; нечасто: кропив'янка, екзема, ураження шкіри, порушення шкірних покривів, свербіж шкіри, акне, порушення забарвлення шкіри, алопеція, себорейний дерматит, сухість шкіри, гіперкератоз; рідко: токсикодермія, лупа; дуже рідко: набряк Квінке. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини – часто: артралгія, біль у спині, біль у кінцівках, скелетно-м'язовий біль, м'язові спазми; нечасто: м'язова слабкість, біль у шиї, набрякання суглобів, порушення пози, скутість у суглобах; рідко: рабдоміоліз. Порушення з боку ендокринної системи – рідко: порушення вироблення антидіуретичного гормону, глюкозурія. Порушення з боку обміну речовин та харчування – часто: підвищення апетиту, зниження апетиту; нечасто: цукровий діабет3, анорексія, полідипсія, гіперглікемія; рідко: гіпоглікемія, водна інтоксикація4, гіперінсулінемія4; дуже рідко: діабетичний кетоацидоз. Інфекційні та паразитарні захворювання – часто: пневмонія, грип, бронхіт, інфекції верхніх дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів, синусит, інфекції вуха; нечасто: вірусні інфекції, тонзиліт, запалення підшкірної жирової клітковини, середній отит, інфекції очей, локалізовані інфекції, акародерматит, інфекції дихальних шляхів, цистит, оніхомікоз; рідко: хронічний середній отит. Загальні розлади та порушення у місці введення – часто: пірексія, втома, генералізований набряк, периферичний набряк, астенія, біль у ділянці грудної клітки; нечасто: набряк особи, порушення ходи, погане самопочуття, повільність, грипоподібний стан, спрага, дискомфорт у ділянці грудної клітки, озноб; рідко: гіпотермія, синдром "скасування", похолодання кінцівок. Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій – часто: падіння. Порушення з боку імунної системи – нечасто: гіперчутливість; рідко: анафілактична реакція4. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів – рідко: жовтяниця. Порушення з боку статевих органів та молочної залози – нечасто: аменорея, сексуальна дисфункція, еректильна дисфункція, порушення еякуляції, галакторея, гінекомастія, порушення менструації2, виділення з піхви, дискомфорт та біль у грудях; рідко: приапізм4, затримка менструації, нагрубання молочних залоз, збільшення молочних залоз, виділення з молочних залоз. Вагітність післяпологові та перинатальні стани - рідко: синдром "скасування" у новонароджених4. Порушення психіки – дуже часто: безсоння2; часто: депресія, неспокій, збудження, порушення сну; нечасто: сплутаність свідомості, манії, зниження лібідо, млявість, нервозність, кошмарні сновидіння; рідко: аноргазмія, сплощення афекту. 1Гіперпролактинемія в деяких випадках може призводити до гінекомастії, порушень менструального циклу, аменореї та галактореї. 2Екстрапірамідні розлади можуть виявлятися як: паркінсонізм (гіперсалівація, кістково-м'язова скутість, паркінсонізм, слинотеча, ригідність за типом "зубчастого колеса", брадикінезія, гіпокінезія, маскоподібне обличчя, напруженість м'язів, акінезія, глабеллярного рефлексу), акатизія (акатизія, неспокій, гіперкінезія та синдром "неспокійних" ніг), тремор, дискінезія (дискінезія, посмикування м'язів, хореоатетоз, атетоз та міоклонус), дистонія. Дистонія включає дистонію, м'язові спазми, м'язову гіпертонію, кривошею, мимовільні м'язові скорочення, м'язову контрактуру, блефароспазм, рухи очного яблука, параліч язика, лицьовий спазм, ларингоспазм, міотонію, опістотонус, орофарингепаз. Тремор включає тремор та паркінсонічний тремор спокою. Також слід зазначити, що існує ширший ряд симптомів, які не завжди мають екстрапірамідне походження. Безсоння включає розлад засинання, інтрасомнічне розлад. Судоми включають великий епілептичний напад. Менструальні розлади включають нерегулярні менструації, олігоменорею. Набряк включає генералізований набряк, периферичний набряк, м'який набряк. 3У плацебо-контрольних дослідженнях цукровий діабет спостерігався у 0,18 % пацієнтів, які приймали рисперидон у порівнянні з 0,11 % пацієнтів у групі плацебо. У всіх клінічних дослідженнях в цілому частота розвитку цукрового діабету у пацієнтів, які приймали рисперидон, становила 0,43%. 4Не спостерігалися у клінічних дослідженнях рисперидону, але спостерігалися при постреєстраційному застосуванні рисперидону. Клас ефекти Як і при застосуванні інших антипсихотичних препаратів, було відзначено дуже рідкісні випадки подовження інтервалу QT у постмаркетинговому періоді спостереження. Інші класові ефекти з боку серцево-судинної системи, що спостерігаються при застосуванні антипсихотичних препаратів, що подовжують інтервал QT: шлуночкові аритмії, фібриляція шлуночків, шлуночкова тахікардія, раптова смерть, зупинка серця та поліморфна шлуночкова тахікардія на кшталт "пірует". Венозна тромбоемболія Випадки венозної тромбоемболії, включаючи легеневу емболію та випадки тромбозу глибоких вен, спостерігалися при застосуванні антипсихотичних препаратів (частота невідома). Збільшення маси тіла У ході плацебо-контрольованих досліджень у пацієнтів з шизофренією збільшення маси тіла не менше 7% через 6-8 тижнів спостерігалося у 18% пацієнтів, які приймають рисперидон, і у 9% пацієнтів, які приймають плацебо. У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з маніакальними епізодами число випадків збільшення маси тіла на 7% і більше після 3-х тижнів лікування було порівняно у групі, яка приймає рисперидон (2,5%), та у групі, що приймає плацебо (2, 4 %), а групі активного контролю було трохи більше (3,5 %). У дітей із розладами поведінки під час довготривалих клінічних досліджень маса тіла збільшувалася в середньому на 7,3 кг після 12 місяців терапії. Очікуване збільшення маси тіла у дітей 5-12 років з нормальним розвитком становить 3-5 кг на рік, з 12-16 років – 3-5 кг на рік для дівчаток та близько 5 кг на рік для хлопчиків. Особливі групи пацієнтів Пацієнти похилого віку з деменцією Транзиторні ішемічні атаки та інсульт спостерігалися під час клінічних досліджень із частотою 1,4 % та 1,5 %, відповідно, у пацієнтів похилого віку з деменцією. Крім того, наступні побічні дії відзначалися у пацієнтів похилого віку з деменцією з частотою ≥ 5 % і з частотою, що принаймні вдвічі перевищує таку в інших популяціях пацієнтів: інфекції сечовивідних шляхів, периферичний набряк, летаргія та кашель. Діти Наступні побічні дії відзначалися у дітей (від 5 до 17 років) з частотою ≥ 5 % і з частотою, що принаймні вдвічі перевищує таку в інших популяціях пацієнтів у ході клінічних досліджень: сонливість/седація, втома, головний біль, підвищення апетиту, блювання, інфекції верхніх дихальних шляхів, закладеність носа, біль у животі, запаморочення, кашель, пірексія, тремор, діарея, енурез.Взаємодія з лікарськими засобамиРисперидон, як і будь-який інший антипсихотичний засіб, слід застосовувати з обережністю одночасно з лікарськими препаратами, що подовжують інтервал QT, наприклад, з антиаритмічними засобами ІА класу (хінідин, дизопірамід, прокаїнамід та ін.), ІІІ класу (аміодарон, соталол та ін.) , трициклічними антидепресантами (амітриптілін та ін.), тетрациклічними антидепресантами (мапротилін та ін.), деякими антигістамінними препаратами, іншими антипсихотичними засобами, деякими протималярійними препаратами (хінін, мефлохін та ін.), препаратами, що викликають брадикардію, а також інгібуючим метаболізмом рисперидону в печінці. Цей перелік не є вичерпним. Вплив застосування рисперидону на інші лікарські препарати Враховуючи підвищений ризик розвитку седативного ефекту, рисперидон слід застосовувати з обережністю одночасно з іншими лікарськими засобами центральної дії, включаючи етанол, опіати, антигістамінні препарати та бензодіазепіпи. Рисперидон може знижувати ефективність леводопи та інших агоністів дофаміну. При необхідності застосування такої комбінації, особливо на термінальній стадії хвороби Паркінсона, слід застосовувати мінімальну ефективну дозу кожного препарату. При застосуванні рисперидону одночасно з аітігіпертензивними препаратами в постмаркетинговому періоді спостерігалася клінічно значуща гіпотензія. Рисперидон не має клінічно значущої дії на фармакокінетику літію, вальпроату, дигоксину або топірамату. Вплив застосування інших лікарських засобів на рисперидон. При застосуванні карбамазепіну спостерігалося зниження концентрації активної антипсихотичної фракції рисперидону у плазмі. Аналогічні ефекти можуть спостерігатися при застосуванні інших індукторів ізоферменту CYP3A4 та Р-глікопротеїну (наприклад, рифампіцин, фенітоїн, фенобарбітал). При одночасному застосуванні та після відміни карбамазепіну або інших індукторів ізоферменту CYP3A4 та Р-глікопротеїну слід скоригувати дозу рисперидону. Флуоксетин і пароксетин, що інгібують ізофермент CYP2D6, можуть підвищити концентрацію рисперидону в плазмі крові та, меншою мірою, концентрацію активної антипсихотичної фракції. Передбачається, що інші інгібітори ізоферменту CYP2D6 (наприклад, хінідин) впливають на концентрацію рисперидону в плазмі так само. При одночасному застосуванні та після відміни флуоксетину або пароксетину слід скоригувати дозу рисперидону. Верапаміл, що інгібує ізофермент CYP3A4 та Р-глікопротеїн, збільшує концентрацію рисперидону в плазмі крові. Галантамін та донепезил не мають клінічно значущого впливу на фармакокінетику рисперидону та його активної антипсихотичної фракції. Фенотіазини, трициклічні антидепресанти та деякі β-адреноблокатори можуть збільшити концентрацію рисперидону у плазмі крові, однак це не впливає на концентрацію активної антипсихотичної фракції. Амітриптилін не впливає на фармакокінетику рисперидону та його активної антипсихотичної фракції. Циметидин і ранітидин збільшують біодоступність рисперидону, але мінімально впливають на концентрацію активної антипсихотичної фракції. Еритроміцин, що інгібує ізофермент CYP3A4, не впливає на фармакокінетику рисперидону та його активної антипсихотичної фракції. Одночасне застосування рисперидону з психостимуляторами (наприклад, метилфенідат) у дітей не супроводжувалося зміною фармакокінетичних параметрів та ефективності рисперидону. Одночасний прийом рисперидону з паліперидоном не рекомендується, оскільки паліперидон є активним метаболітом рисперидону, а комбінована терапія може призвести до збільшення концентрації активної антипсихотичної фракції.Спосіб застосування та дозиШизофренія Дорослі Препарат Торендо® може застосовуватись 1 або 2 рази на добу. Початкова доза становить 2 мг на добу. На другий день дозу можна збільшити до 4 мг на добу. З цього моменту дозу можна зберегти на колишньому рівні, або індивідуально коригувати при необхідності. Зазвичай оптимальною дозою є 4-6 мг на добу. У ряді випадків може бути виправдано більш повільне збільшення дози та нижчі початкова та підтримуюча дози. Дози вище 10 мг на добу нс показали більш високу ефективність порівняно з меншими дозами і можуть викликати появу екстрапірамідних симптомів. У зв'язку з тим, що безпека доз вище 16 мг на добу не вивчалася, дози вище за цей рівень застосовувати не рекомендується. Пацієнти похилого віку Рекомендована початкова доза – 0,5 мг 2 рази на добу. Дозу можна збільшувати індивідуально на 0,5 мг 2 рази на добу до 1-2 мг 2 рази на добу. Діти віком від 13 років Рекомендована початкова доза 0,5 мг на прийом 1 раз на добу вранці або ввечері. При необхідності дозування можна збільшити не менше ніж через 24 години на 0,5-1 мг на день до рекомендованої дози 3 мг на добу при добрій переносимості. Незважаючи на ефективність, продемонстровану при лікуванні шизофренії у підлітків дозами 1-6 мг на добу, не спостерігалося додаткової ефективності при дозах вище 3 мг на добу, а більші дози викликали більше побічних ефектів. Застосування доз вище 6 мг на добу не вивчалось. Пацієнтам, які мають стійку сонливість, рекомендується приймати половину добової дози 2 рази на добу. Маніакальні епізоди, пов'язані з біполярним розладом, середнього та тяжкого ступеня Дорослі Початкова доза препарату Торендо - 2 мг 1 раз на добу. При необхідності ця доза може бути збільшена не менше ніж через 24 години на 1 мг на добу. Для більшості пацієнтів оптимальною дозою є 1-6 мг на добу. Застосування доз вище 6 мг на добу у пацієнтів із маніакальними епізодами не вивчалось. Як і для будь-якої іншої симптоматичної терапії, доцільність продовження лікування препаратом Торендо® повинна регулярно оцінюватись та підтверджуватись. Пацієнти похилого віку Рекомендована початкова доза – 0,5 мг 2 рази на добу. Дозу можна збільшувати індивідуально на 0,5 мг 2 рази на добу до 1-2 мг 2 рази на добу. Досвід застосування у пацієнтів похилого віку обмежений, слід бути обережним. Діти від 10 років Рекомендована початкова доза 0,5 мг на прийом 1 раз на добу вранці або ввечері. При необхідності дозування можна збільшити не менше ніж через 24 години на 0,5 мг-1мг на добу до рекомендованої дози 1-2,5 мг на добу при добрій переносимості. Незважаючи на ефективність, продемонстровану при лікуванні маніакальних епізодів, пов'язаних з біполярним розладом у дітей дозами 0,5-6 мг на добу, не спостерігалося додаткової ефективності при дозах вище 2,5 мг на добу, а більші дози викликали більше побічних ефектів. Застосування доз вище 6 мг на добу не вивчалось. Пацієнтам, які мають стійку сонливість, рекомендується приймати половину добової дози 2 рази на добу. Неперервна агресія у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня Початкова доза, що рекомендується, становить 0,25 мг 2 рази на добу. При необхідності можливе збільшення дози по 0,25 мг 2 рази на добу з інтервалом не менше ніж 1 день. Оптимальна доза становить 0,5 мг 2 рази на день. У деяких пацієнтів ефективна доза може становити по 1 мг 2 рази на добу. Препарат Торендо не повинен застосовуватися більше 6 тижнів у пацієнтів з постійною агресією при деменції Альцгеймера. Під час лікування препаратом Торендо® необхідна часта та регулярна оцінка стану пацієнта для вирішення питання необхідності продовження терапії. На початку дозування, а також при необхідності збільшення дози слід застосовувати адекватні лікарські форми рисперидону з можливістю дозування по 0,25 мг. Безперервна агресія у структурі розладу поведінки Діти віком від 13 років (або з масою тіла 50 кг і більше) Рекомендована початкова доза препарату Торендо – 0,5 мг 1 раз на добу. При необхідності ця доза може бути збільшена на 0,5 мг 1 раз на добу не менш як через 24 години. Оптимальна доза становить 1 мг один раз на добу. Однак для деяких пацієнтів краще прийом по 0,5 мг на добу, тоді як деяким потрібне збільшення дози до 1,5 мг на добу. Тривале застосування препарату Торендо® у дітей та підлітків має проводитись під постійним контролем лікаря. Особливі групи пацієнтів Порушення функції нирок та печінки У пацієнтів з порушенням функції нирок знижено здатність виведення активної антипсихотичної фракції порівняно з іншими групами пацієнтів. У пацієнтів з порушенням функції печінки спостерігається підвищена концентрація вільної фракції рисперидону в плазмі крові. Початкова та підтримуюча доза відповідно до показань повинна бути зменшена в 2 рази, збільшення дози у пацієнтів з порушенням функції печінки та нирок має проводитися повільніше. Препарат Торендо® слід застосовувати з обережністю у цієї категорії пацієнтів. Спосіб застосування Всередину, незалежно від часу їди. Препарат Торендо слід скасовувати поступово. При різкому припиненні прийому антипсихотичних препаратів у високих дозах, у тому числі рисперидону, в дуже рідкісних випадках спостерігали розвиток синдрому "скасування" (нудота, блювота, підвищене потовиділення і безсоння), можливі рецидиви психотичних симптомів і поява мимовільних рухів (таких як та дискінезія). Перехід від терапії іншими антипсихотичними препаратами Після початку застосування препарату Торендо рекомендується поступове зниження дози іншого антипсихотичного препарату. У разі попередньої терапії депо-формами антипсихотичних препаратів терапію препаратом Торендо® рекомендується розпочинати замість наступної запланованої ін'єкції. Періодично слід оцінювати необхідність продовження застосування антипаркінсонічних лікарських засобів.ПередозуванняСимптоми: сонливість, седація, тахікардія, артеріальна гіпотензія, екстрапірамідні розлади, у поодиноких випадках подовження інтервалу QT та судоми. При передозуванні у пацієнтів, які одночасно приймають рисперидон н пароксетин, описано розвиток поліморфної шлуночкової тахікардії на кшталт "пірует". У разі гострого передозування необхідно враховувати можливість передозування від прийому кількох лікарських засобів. Лікування: забезпечити прохідність дихальних шляхів для адекватної оксигенації та вентиляції. Промивання шлунка (після інтубації, якщо пацієнт непритомний) та прийом активованого вугілля та проносних засобів слід проводити лише в тому випадку, якщо рисперидон був прийнятий не більше 1 години тому. Для своєчасного діагностування можливого порушення ритму серця необхідно якнайшвидше розпочати моніторування ЕКГ. Специфічний антидот відсутній, має проводитися відповідна симптоматична терапія. При зниженні артеріального тиску та судинному колапсі рекомендовано внутрішньовенне введення інфузійних розчинів та/або симпатоміметичних препаратів. У разі розвитку тяжких екстрапірамідних симптомів – антихолінергічні засоби.Ретельне медичне спостереження та моніторування ЕКГ проводять до повного зникнення симптомів інтоксикації.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПацієнти похилого віку з деменцією Підвищення смертності у пацієнтів похилого віку з деменцією За результатами мета-аналізу клінічних досліджень у пацієнтів похилого віку з деменцією, які застосовували атипові антипсихотичні препарати, виявлено збільшення смертності порівняно з групою плацебо. Смертність у пацієнтів, які отримували рисперидон або плацебо, склала 4,0% та 3,1% відповідно. Середній вік померлих пацієнтів становить 86 років (діапазон 67-100 років). За даними двох великих спостережних досліджень, у пацієнтів похилого віку з деменцією при лікуванні типовими антипсихотичними препаратами відзначається невелике збільшення ризику смерті порівняно з таким у пацієнтів, які не отримують лікування. На даний момент зібрано недостатньо даних для точної оцінки вказаного ризику. Невідома причина підвищення даного ризику. Також не визначено ступінь,в якій підвищення смертності можна застосовувати до антипсихотичних препаратів, а не до особливостей цієї групи пацієнтів. Одночасне застосування з фуросемідом При одночасному прийомі фуросеміду та рисперидону внутрішньо у пацієнтів похилого віку з деменцією спостерігалася підвищена смертність (7,3 %, середній вік 89 років, діапазон 75-97 років) порівняно з групою, яка приймала лише рисперидон (3,1 %, середній вік 84). року, діапазон 70-96 років) та групою, яка приймала тільки фуросемід (4,1%, середній вік 80 років, діапазон 67-90 років). Збільшення смертності при застосуванні фуросеміду одночасно з рисперидоном відзначалося у 2-х із 4-х клінічних досліджень. Одночасне застосування рисперидону з іншими діуретиками (переважно з тіазидними діуретиками в малих дозах) не супроводжувалося підвищенням смертності. Не встановлено патофізіологічних механізмів, що пояснюють це спостереження. Проте, слід дотримуватися особливої ​​обережності при застосуванні препарату в таких випадках. Перед застосуванням необхідно ретельно оцінювати співвідношення ризик/корисність. Не виявлено збільшення смертності у пацієнтів, які одночасно приймають інші діуретики одночасно з рисперидоном. Незалежно від терапії, дегідратація є загальним фактором ризику смертності і має ретельно контролюватись у пацієнтів похилого віку з деменцією. Цереброваскулярні небажані явища У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з деменцією, які приймають деякі атипові антипсихотичні препарати, спостерігалося підвищення ризику побічних ефектів цереброваскулярних приблизно в 3 рази. Зведені дані 6-ти плацебо-контрольованих досліджень, що включали переважно пацієнтів похилого віку з деменцією (вік понад 65 років) демонструють, що цереброваскулярні побічні ефекти (серйозні та несерйозні) виникали у 3,3 % (33/1009) пацієнтів, які приймали рисперидон і у 1,2% (8/712) пацієнтів, які приймали плацебо. Співвідношення ризиків складало 2,96 (1,34, 7,50) при довірчому інтервалі 95%. Механізм підвищення ризику невідомий. Не можна виключити збільшення ризику при застосуванні інших антипсихотичних препаратів або інших популяціях пацієнтів.Препарат Торендо® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із факторами ризику розвитку інсульту. Ризик розвитку цереброваскулярних небажаних явищ у пацієнтів з деменцією змішаного або судинного типу був значно вищим, ніж у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера. Отже, рисперидон не слід застосовувати у пацієнтів з деменцією будь-якого типу, крім деменції, що зумовлена ​​хворобою Альцгеймера. Необхідно оцінити співвідношення ризик/корисність перед застосуванням препарату Торендо® у пацієнтів похилого віку з деменцією з огляду на фактори ризику розвитку інсульту у конкретного пацієнта. Пацієнтів та осіб, які доглядають їх, слід інформувати про негайне повідомлення лікаря про можливі прояви цереброваскулярних порушень (таких як раптова слабкість або нерухомість/нечутливість в області особи, ніг, рук, а також утруднення мови та порушення зору). Слід негайно вжити необхідних лікувальних заходів, включаючи скасування прийому рисперидону. Препарат Торендо® може застосовуватися тільки для короткочасної терапії безперервної агресії у пацієнтів з деменцією, обумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня, як доповнення до нефармакологічних методів корекції, у разі їх неефективності або обмеженої ефективності, і коли є ризик заподіяння шкоди пацієнтом або іншим особам. Необхідно постійно оцінювати стан пацієнта та необхідність продовження терапії рисперидоном. Ортостатична гіпотензія У зв'язку з α-адреноблокуючою дією рисперидону у деяких пацієнтів можливий розвиток ортостатичної гіпотензії, особливо в період початкового підбору дози. Описано випадки клінічно значущої артеріальної гіпотензії при одночасному застосуванні рисперидону з антигіпертензивними препаратами у постмаркетинговому періоді. Препарат Торендо® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями (наприклад, хронічна серцева недостатність, інфаркт міокарда, порушення провідності серцевого м'яза, дегідратація, гіповолемія або цереброваскулярні захворювання). Також потрібна відповідна корекція дози. Рекомендується оцінити можливість зниження дози у разі розвитку артеріальної гіпотензії. Лейкопенія, нейтропепія та агранулоцитоз Випадки лейкопенії, нейтропенії та агранулоцитозу були описані при застосуванні антипсихотичних засобів, у тому числі при застосуванні препарату Торендо®. Агранулоцитоз відзначався дуже рідко. Пацієнти з клінічно значущою нейтропенією повинні перебувати під ретельним наглядом щодо підвищення температури або інших симптомів інфекції, і негайно розпочинати лікування при виникненні таких симптомів. Пацієнти з тяжкою формою нейтропенії (абсолютна кількість нейтрофілів Пізня дискінезія/екстрапірамідні симптоми Терапія антагоністами дофамінових рецепторів може викликати пізню дискінезію, яка характеризується ритмічними мимовільними рухами, переважно язика та/або мімічної мускулатури. Виникнення екстрапірамідних симптомів є фактором ризику пізньої дискінезії. При виникненні у пацієнта об'єктивних або суб'єктивних симптомів, що вказують на пізню дискінезію, слід розглянути доцільність відміни всіх антипсихотичних препаратів, включаючи препарат Торендо®. Злоякісний нейролептичний синдром (ЗНЗ) При терапії антипсихотичними препаратами можливий розвиток ЗНС, що характеризується гіпертермією, ригідністю м'язів, нестабільністю функції вегетативної нервової системи, пригніченням свідомості та підвищенням концентрації креатинфосфокінази в плазмі крові, а також міоглобінурією (рабдоміоліз) та гострою нирковою недостатністю. При виникненні у пацієнта об'єктивних або суб'єктивних симптомів ЗНС необхідно негайно відмінити всі антипсихотичні препарати, включаючи препарат Торендо®. Хвороба Паркінсона та деменція з тільцями Леві Застосування антипсихотичних препаратів, включаючи препарат Торендо®, у пацієнтів з хворобою Паркінсона або деменцією з тільцями Леві має проводитися з обережністю, оскільки у обох груп пацієнтів підвищений ризик розвитку ЗНС та збільшена чутливість до антипсихотичних препаратів (включаючи притуплення больової чутливості, сплутаність свідомості) нестабільність з частими падіннями та екстрапірамідні симптоми). При прийомі рисперидону можливе погіршення перебігу хвороби Паркінсону. Гіперглікемія та цукровий діабет Описано випадки розвитку гіперглікемії, цукрового діабету та посилення перебігу цукрового діабету. У деяких випадках відмічено попереднє терапії збільшення маси тіла, яке можна розцінювати як сприятливий фактор. У дуже поодиноких випадках спостерігали розвиток кетоацидозу та рідко – діабетичної коми. Як при прийомі будь-яких антипсихотичних засобів пацієнти повинні перебувати під наглядом лікаря, слід контролювати симптоми гіперглікемії (такі як полідипсія, поліурія, поліфагія та слабкість). У пацієнтів із цукровим діабетом слід регулярно контролювати концентрацію глюкози у сироватці крові. Збільшення маси тіла Спостерігається значне збільшення маси тіла. Необхідно проводити регулярний контроль за масою тіла пацієнтів. Гіперпролактинемія На підставі результатів досліджень in vitro зроблено припущення, що ріст пухлинних клітин молочних залоз може стимулюватися пролактином. Незважаючи на те, що в клінічних та епідеміологічних дослідженнях не виявлено чіткого зв'язку гіперпролактинемії з прийомом антипсихотичних препаратів, слід бути обережним при застосуванні рисперидону пацієнтам з обтяженим анамнезом. Препарат Торендо® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з існуючою гіперпролактинемією та у пацієнтів з можливими пролактин-залежними пухлинами. Подовження інтервалу QT У дуже поодиноких випадках відзначено подовження інтервалу QT у постмаркетинговому періоді. Як і при застосуванні інших антипсихотичних засобів, слід бути обережним при застосуванні препарату Торендо® у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями, подовженням інтервалу QT у сімейному анамнезі, брадикардією, порушеннями електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпомагніємія), оскільки це може підвищити ризик аритмогенного або при одночасному застосуванні з препаратами, що подовжують інтервал QT. Судоми Препарат Торендо® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із судомами в анамнезі або при станах, що супроводжуються зниженням порога судомної активності. Пріапізм Оскільки рисперидон має α-адреноблокуючий ефект, при застосуванні можливий розвиток приапізму. Порушення регуляції температури тіла При застосуванні антипсихотичних препаратів описується такий небажаний ефект, як порушення терморегуляції. Необхідно дотримуватись обережності при застосуванні препарату Торендо® у пацієнтів, які можуть зазнавати впливу факторів, що викликають підвищення температури тіла, таких як інтенсивне фізичне навантаження, дегідратація, висока температура навколишнього середовища, одночасне застосування з препаратами, що мають антихолінергічну активність. Протиблювотний ефект У доклінічних дослідженнях застосування рисперидону спостерігався протиблювотний ефект. Даний ефект при виникненні у людей може маскувати ознаки та симптоми передозування деяких препаратів або таких захворювань, як кишкова непрохідність, синдром Рейє та пухлина мозку. Порушення функції нирок та печінки У пацієнтів із порушенням функції нирок здатність до виведення активної антипсихотичної фракції нижча, ніж у дорослих пацієнтів із нормальною функцією нирок. У пацієнтів з порушенням функції печінки підвищується концентрація вільної фракції рисперидону у плазмі. Венозна тромбоемболія При застосуванні атипсихотичних препаратів описані випадки венозної тромбоемболії. Необхідно виявляти всі можливі фактори ризику розвитку тромбоемболічних ускладнень до початку та під час терапії препаратом Торендо® та вживати профілактичних заходів. Інтраопераційний синдром в'ялої райдужної оболонки Інтраопераційний синдром в'ялої райдужної оболонки (ІСДР) відзначався під час операції з приводу катаракти у пацієнтів, які отримували препарати, що мають антагонізм до альфа1-адренорецепторів, включаючи препарат Торендо®. ІСДР може підвищувати ризик ускладнень з боку органу зору під час та після проведення операції. Необхідно заздалегідь поінформувати хірурга-офтальмолога про застосування препаратів, що мають антагонізм до альфа1-адренорецепторів в даний час або в минулому. Потенційна користь відміни терапії препаратами, що мають антагонізм до альфаг1-адренорецепторів до операції з приводу катаракти не встановлено. Необхідно оцінити співвідношення користі та ризику відміни терапії антипсихотичним засобом. Діти та підлітки Перед застосуванням препарату Торендо® у дітей або підлітків з розумовою відсталістю необхідно провести ретельну оцінку їх стану щодо наявності фізичних або соціальних причин агресивної поведінки, таких як біль або неадекватні вимоги соціального середовища. Седативний ефект рисперидону повинен ретельно відстежуватися в даній популяції через можливий вплив на здатність до навчання. Зміна часу прийому рисперидону може знизити вплив седації на увагу підлітків та дітей. Застосування рисперидону було пов'язане із збільшенням середніх показників маси тіла та індексу маси тіла. Зміни зростання під час довгострокових досліджень перебували у межах очікуваних вікових норм. Вплив тривалого прийому рисперидону на статевий розвиток та зростання повністю не вивчений. У зв'язку з можливим впливом тривалої гіперпролактинемії на ріст та статевий розвиток у дітей та підлітків, повинна проводитися регулярна клінічна оцінка гормонального статусу, у тому числі вимірювання росту, маси тіла, спостереження за статевим розвитком, менструальним циклом та іншими можливими пролактин-залежними ефектами. Під час терапії рисперидоном має проводитися регулярне обстеження з метою виявлення екстрапірамідних симптомів та інших рухових розладів. Спеціальна інформація про допоміжні речовини До складу препарату Торендо входить лактоза, у зв'язку з чим його не слід застосовувати пацієнтам з непереносимістю лактози, дефіцитом лактази, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Препарат Торендо® може в невеликій або помірній мірі впливати на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. Пацієнтам слід рекомендувати відмовитися від керування автомобілем та від роботи з механізмами до з'ясування їх індивідуальної чутливості до препарату.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Рісперидон - 3,00 мг; Допоміжні речовини: целактоза (висушена розпиленням з'єднання, що складається з 75% альфа-лактози моногідрату і 25% порошку целюлози, суха речовина) - 153,20 мг, целюлоза мікрокристалічна - 41,00 мг, кроскармеллоза на4 колоїдний – 0,70 мг, натрію лаурилсульфат – 2,10 мг, магнію стеарат – 1,60 мг; Оболонка плівкова: Опадрай 03Н28758 білий (гіпромелоза 72%, титану діоксид (Е171) 16%, тальк 7%, пропіленгліколь 5%) - 6,98 мг, барвник хіноліновий жовтий (Е104) - 0,02 мг. По 10 таблеток у блістері (контурному осередковому впакуванні) з комбінованого матеріалу ПВХ/ПЕ/ПВДХ - алюмінієвої фольги. По 2, 3 або 6 блістерів (контурних осередкових упаковок) разом з інструкцією по застосуванню поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиОвальні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою жовтого кольору, з ризиком на одному боці. Вид таблетки на поперечному розрізі: біла шорстка маса з плівковою оболонкою жовтого кольору.Фармакотерапевтична групаАнтипсихотичне засіб (нейролептик).ФармакокінетикаВсмоктування Рисперидон після перорального прийому повністю абсорбується, досягаючи максимальних концентрацій у плазмі крові через 1-2 години. Абсолютна біодоступність рисперидону після прийому внутрішньо становить 70%. Відносна біодоступність після прийому внутрішньо рисперидону у формі таблеток становить 94% порівняно з рисперидоном у формі розчину. Їда не впливає на абсорбцію препарату, тому рисперидон можна застосовувати незалежно від часу прийому пиши. Рівноважна концентрація рисперидону в організмі у більшості пацієнтів досягається протягом 1 дня. Рівноважна концентрація 9-гідроксирієперидону досягається протягом 4-5 днів. Розподіл Рисперидон швидко розподіляється в організмі. Об'єм розподілу становить 1-2 л/кг. У плазмі крові рисперидон зв'язується з альбуміном та альфа1-кислим глікопротеїном. Рисперидон на 90% зв'язується білками плазми, 9-гідроксирисперидон - на 77%. Метаболізм та виведення Рисперидон метаболізується у печінці за участю ізоферменту CYP2D6. Основний метаболіт - 9-гідроксирисперидон, який має подібну фармакологічну активність з рисперидоном. Рисперидон та 9-гідроксирисперидон складають активну антипсихотичну фракцію. Ізофермент CYP2D6 схильний до генетичного поліморфізму. У пацієнтів з інтенсивним метаболізмом за ізоферментом CYP2D6 рисперидон швидко перетворюється на 9-гідроксирисперидон, тоді як у пацієнтів із слабким метаболізмом за ізоферментом CYP2D6 цей процес відбувається значно повільніше. Хоча у пацієнтів з інтенсивним метаболізмом концентрація рисперидону нижча, а концентрація 9-гідроксирисперидону вища, ніж у пацієнтів зі слабким метаболізмом, фармакокінетика активної антипсихотичної фракції після прийому однієї або кількох доз подібна у двох групах пацієнтів. Іншим шляхом метаболізму рисперидону є N-дезалкіліровас. Дослідження in vitro на мікросомах печінки людини показали, що рисперидон у клінічно значущих концентраціях суттєво не інгібує метаболізм лікарських препаратів, що біотрансформуються під дією ізоферментів системи цитохрому Р450, у тому числі CYP1A2, CYP2A6, CYP2C8/C/Y . Через тиждень після початку прийому рисперидону 70% дози виводиться нирками (при цьому виведення рисперидону і 9-гідроксирисперидону нирками становить 35-45% від прийнятої дози, частина, що залишилася, - неактивні метаболіти) і 14% - через кишечник. Після прийому внутрішньо у пацієнтів з психозами період напіввиведення (Т1/2) рисперидону становить близько 3-х годин, Т1/2 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції – 24 години. Лінійність Концентрація рисперидону в плазмі прямо пропорційна прийнятій дозі в терапевтичному діапазоні доз. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Пацієнти похилого віку, пацієнти з порушенням функції печінки та нирок Після одноразового прийому рисперидону у пацієнтів похилого віку концентрація активної антипсихотичної фракції в плазмі збільшилася в середньому на 43%, Т1/2 – на 38%, а кліренс – знизився на 30%. У пацієнтів з нирковою недостатністю спостерігалося підвищення плазмової концентрації та зниження кліренсу активної антипсихотичної фракції в середньому на 60%. У пацієнтів з печінковою недостатністю концентрації рисперидону в плазмі не змінювалися, проте середня концентрація вільної фракції рисперидону збільшувалася на 35%. Діти Фармакокінетика рисперидону, 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції у дітей співставна з такою у дорослих пацієнтів. Підлога, расова приналежність, куріння Популяційний фармакокінетичний аналіз не виявив очевидного впливу статі, раси чи куріння на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції.ФармакодинамікаРисперидон - селективний моноамінергічний антагоніст, має високий афінітет до серотонінових 5-НТ2і дофамінових D2-рецепторів. Рисперидон також зв'язується з α1-адренорецепторами і, меншою мірою, з Н1-гістаміновими та α2-адренорецепторами. Рисперидон не має тропності до холінорецепторів. Рисперидон зменшує продуктивну симптоматику шизофренії, викликає менше пригнічення моторної активності та меншою мірою індукує каталепсію, ніж класичні нейролептики. Збалансований центральний антагонізм до серотоніну та дофаміну знижує ймовірність розвитку екстрапірамідних порушень та розширює терапевтичну дію препарату з охопленням негативних та афективних симптомів шизофренії.Показання до застосуванняЛікування шизофренії у дорослих та дітей віком від 13 років. Лікування маніакальних епізодів, пов'язаних з біполярним розладом, середнього та тяжкого ступеня у дорослих та дітей віком від 10 років. Короткострокове (до 6 тижнів) лікування агресії, що припиняється, у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня, що не піддається нефармакологічним методам корекції, та за наявності ризику заподіяння шкоди пацієнтам самому собі або іншим особам. Короткострокове (до 6 тижнів) симптоматичне лікування безперервної агресії у структурі розладу поведінки у дітей віком від 13 років з розумовою відсталістю, діагностованою відповідно до критеріїв DSM-IV, при якій через тяжкість агресії або іншої деструктивної поведінки потрібне медикаментозне лікування. Фармакотерапія має бути частиною комплексної програми лікування, у тому числі психологічних та освітніх заходів. Рисперидон повинен призначатися фахівцем у галузі дитячої неврології та дитячої психіатрії або лікарем, добре знайомим із лікуванням розладів поведінки у дітей та підлітків.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до рисперидону або інших компонентів препарату, непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції, дитячий вік до 13 років при лікуванні шизофренії, дитячий вік до 13 років (або маса тіла менше 50 кг). поведінки, дитячий вік до 10 років під час лікування маніакальних епізодів, що з біполярним розладом. З обережністю: захворювання серцево-судинної системи (хронічна серцева недостатність, перенесений інфаркт міокарда, порушення провідності серцевого м'яза); зневоднення та гіповолемія; порушення мозкового кровообігу; хвороба Паркінсона; судоми (у тому числі в анамнезі); тяжка ниркова або печінкова недостатність; зловживання лікарськими засобами чи лікарська залежність; стани, що призводять до розвитку тахікардії типу "пірует" (брадикардія, порушення електролітного балансу, одночасний прийом лікарських засобів, що подовжують інтервал QT); пухлина мозку, кишкова непрохідність, випадки гострого передозування ліків, синдром Рейє (протиблювотний ефект рисперидону може маскувати симптоми цих станів); фактори ризику розвитку тромбоемболії венозних судин; хвороба дифузних тілець Леві; застосування у пацієнтів похилого віку із цереброваскулярною деменцією; вагітність.Вагітність та лактаціяВагітність Контрольованих досліджень застосування рисперидону у вагітних жінок не проводилося. У дослідженнях на тваринах рисперидон не мав тератогенної дії, проте спостерігалися інші види токсичної дії на репродуктивну систему. Потенційний ризик застосування рисперидону у людини не відомий. При застосуванні антипсихотичних засобів (у тому числі рисперидону) протягом третього триместру вагітності у новонародженого виникали оборотні екстрапірамідні симптоми та/або синдром "скасування", які варіювалися за ступенем тяжкості та тривалості. Повідомлялося про випадки ажитації, гіпертонії, гіпотонії, тремору, сонливості, розлади дихання та порушення харчування. Тому новонароджені мають перебувати під ретельним наглядом. Застосування препарату Торендо® під час вагітності можливе лише у випадку, якщо очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. При необхідності припинення терапії під час вагітності слід скасувати препарат поступово. Період грудного вигодовування У дослідженнях на тваринах рисперидон та 9-гідроксирисперидон проникали у грудне молоко. Було також продемонстровано, що рисперидон та 9-гідроксирисперидон у невеликих кількостях проникають у грудне молоко людини. Немає даних про побічні ефекти у немовлят при грудному вигодовуванні. Тому питання про грудне вигодовування має вирішуватися з урахуванням можливого ризику для дитини. Фертильність Як і інші препарати, які є антагоністами дофамінових D2-рецепторів, рисперидон збільшує рівень пролактину. Гіперпролактинемія може пригнічувати секрецію гіпоталамічного гонадотропін-рилізинг-гормону, що призводить до зниження секреції гіпофізарного гонадотропіну. Це, у свою чергу, може викликати пригнічення репродуктивної функції за рахунок порушення стероїдогенезу у статевих залозах у пацієнтів чоловічої та жіночої статі. У доклінічних дослідженнях значних ефектів немає.Побічна діяНайпоширенішими небажаними реакціями (частота виникнення ≥ 10 %) були: паркінсонізм, седація/сонливість, головний біль і безсоння. Паркінсонізм та акатизія є дозозалежними небажаними реакціями. Небажані реакції рисперидону в терапевтичних дозах наведені з розподілом за частотою та системами органів. Частоту небажаних реакцій класифікували так: дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100), рідко (від ≥ 1/ 10000 до <1/1000 випадків), дуже рідко (<1/10000), частота невідома (нс може бути оцінена на основі наявних даних). У кожній групі небажані реакції представлені як зменшення їх серйозності. Лабораторні та інструментальні дані – часто: підвищення концентрації пролактину1 у сироватці крові, збільшення маси тіла; нечасто: подовження інтервалу QT на електрокардіограмі (ЕКГ), порушення ЕКГ, зниження маси тіла, підвищення активності ферментів печінки, зменшення кількості лейкоцитів у крові, підвищення температури тіла, збільшення кількості еозинофілів у крові, зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, збільшення активності креатинфос концентрації холестерину у плазмі крові; рідко: зниження температури тіла, підвищення концентрації тригліцеридів у плазмі крові. Порушення з боку серця – часто: тахікардія; нечасто: атріовентрикулярна блокада, блокада ніжок пучка Гіса, фібриляція передсердь, синусова брадикардія, відчуття серцебиття, порушення провідності; рідко: синусова аритмія. Порушення з боку судин – часто: підвищення артеріального тиску; нечасто: артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, "припливи" крові до шкіри обличчя; рідко: легенева емболія, венозний тромбоз. Порушення з боку крові та лімфатичної системи – нечасто: нейтропенія, анемія, тромбоцитопенія; рідко: гранулоцитопенія, агранулоцитоз4. Порушення з боку нервової системи дуже часто: седація/сонливість, паркінсонізм2, головний біль; часто: акатизія2, запаморочення2, тремор2, дистонія2, летаргія, дискінезія2; нечасто: відсутність реакції на подразники, втрата свідомості, непритомність, пригнічений рівень свідомості, інсульт, минуща ішемічна атака, дизартрія, порушення уваги, гіперсомнія, постуральне запаморочення, порушення рівноваги, пізня дискінезія, порушення мови, порушення координації, гіпостезія. церебральна ішемія, порушення рухів, судоми2, психомоторна гіперактивність, дисгевзія, парестезія; рідко: злоякісний нейролептичний синдром, діабетична кома, цереброваскулярні порушення, тремор голови. Порушення з боку органу зору – часто: нечіткий зір, кон'юнктивіт; нечасто: окулярна гіперемія, порушення зору, виділення з очей, набряк області навколо очей, сухість очей, сльозотеча, світлобоязнь; рідко: зниження гостроти зору, мимовільні обертання очних яблук, глаукома, інтраопераційний синдром в'ялої радужки4, руховий розлад очей. Порушення з боку слуху та лабіринтні порушення – нечасто: біль у вусі, шум у вухах. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння – часто: задишка, носова кровотеча, кашель, закладеність носа, біль у ділянці гортані та глотки; нечасто: свистяче дихання, аспіраційна пневмонія, застій у легенях, порушення дихання, вологі хрипи, порушення прохідності дихальних шляхів, дисфонія; рідко: синдром апное уві сні, гіпервентиляція. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту – часто: блювання, діарея, запор, нудота, біль у ділянці живота, диспепсія, сухість слизової оболонки порожнини рота, дискомфорт у шлунку, зубний біль; нечасто: дисфагія, гастрит, нетримання калу, гіперсалівація, фекалома, гастроентерит, метеоризм; рідко: непрохідність кишечника, панкреатит, набряк губ, набряк язика, хейліт. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів – часто: енурез; нечасто: затримка сечовиділення, дизурія, нетримання сечі, поллакіурія. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин – часто: шкірний висип, еритема; нечасто: кропив'янка, екзема, ураження шкіри, порушення шкірних покривів, свербіж шкіри, акне, порушення забарвлення шкіри, алопеція, себорейний дерматит, сухість шкіри, гіперкератоз; рідко: токсикодермія, лупа; дуже рідко: набряк Квінке. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини – часто: артралгія, біль у спині, біль у кінцівках, скелетно-м'язовий біль, м'язові спазми; нечасто: м'язова слабкість, біль у шиї, набрякання суглобів, порушення пози, скутість у суглобах; рідко: рабдоміоліз. Порушення з боку ендокринної системи – рідко: порушення вироблення антидіуретичного гормону, глюкозурія. Порушення з боку обміну речовин та харчування – часто: підвищення апетиту, зниження апетиту; нечасто: цукровий діабет3, анорексія, полідипсія, гіперглікемія; рідко: гіпоглікемія, водна інтоксикація4, гіперінсулінемія4; дуже рідко: діабетичний кетоацидоз. Інфекційні та паразитарні захворювання – часто: пневмонія, грип, бронхіт, інфекції верхніх дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів, синусит, інфекції вуха; нечасто: вірусні інфекції, тонзиліт, запалення підшкірної жирової клітковини, середній отит, інфекції очей, локалізовані інфекції, акародерматит, інфекції дихальних шляхів, цистит, оніхомікоз; рідко: хронічний середній отит. Загальні розлади та порушення у місці введення – часто: пірексія, втома, генералізований набряк, периферичний набряк, астенія, біль у ділянці грудної клітки; нечасто: набряк особи, порушення ходи, погане самопочуття, повільність, грипоподібний стан, спрага, дискомфорт у ділянці грудної клітки, озноб; рідко: гіпотермія, синдром "скасування", похолодання кінцівок. Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій – часто: падіння. Порушення з боку імунної системи – нечасто: гіперчутливість; рідко: анафілактична реакція4. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів – рідко: жовтяниця. Порушення з боку статевих органів та молочної залози – нечасто: аменорея, сексуальна дисфункція, еректильна дисфункція, порушення еякуляції, галакторея, гінекомастія, порушення менструації2, виділення з піхви, дискомфорт та біль у грудях; рідко: приапізм4, затримка менструації, нагрубання молочних залоз, збільшення молочних залоз, виділення з молочних залоз. Вагітність післяпологові та перинатальні стани - рідко: синдром "скасування" у новонароджених4. Порушення психіки – дуже часто: безсоння2; часто: депресія, неспокій, збудження, порушення сну; нечасто: сплутаність свідомості, манії, зниження лібідо, млявість, нервозність, кошмарні сновидіння; рідко: аноргазмія, сплощення афекту. 1Гіперпролактинемія в деяких випадках може призводити до гінекомастії, порушень менструального циклу, аменореї та галактореї. 2Екстрапірамідні розлади можуть виявлятися як: паркінсонізм (гіперсалівація, кістково-м'язова скутість, паркінсонізм, слинотеча, ригідність за типом "зубчастого колеса", брадикінезія, гіпокінезія, маскоподібне обличчя, напруженість м'язів, акінезія, глабеллярного рефлексу), акатизія (акатизія, неспокій, гіперкінезія та синдром "неспокійних" ніг), тремор, дискінезія (дискінезія, посмикування м'язів, хореоатетоз, атетоз та міоклонус), дистонія. Дистонія включає дистонію, м'язові спазми, м'язову гіпертонію, кривошею, мимовільні м'язові скорочення, м'язову контрактуру, блефароспазм, рухи очного яблука, параліч язика, лицьовий спазм, ларингоспазм, міотонію, опістотонус, орофарингепаз. Тремор включає тремор та паркінсонічний тремор спокою. Також слід зазначити, що існує ширший ряд симптомів, які не завжди мають екстрапірамідне походження. Безсоння включає розлад засинання, інтрасомнічне розлад. Судоми включають великий епілептичний напад. Менструальні розлади включають нерегулярні менструації, олігоменорею. Набряк включає генералізований набряк, периферичний набряк, м'який набряк. 3У плацебо-контрольних дослідженнях цукровий діабет спостерігався у 0,18 % пацієнтів, які приймали рисперидон у порівнянні з 0,11 % пацієнтів у групі плацебо. У всіх клінічних дослідженнях, загалом, частота розвитку цукрового діабету у пацієнтів, які приймали рисперидон, становила 0,43%. 4Не спостерігалися у клінічних дослідженнях рисперидону, але спостерігалися при постреєстраційному застосуванні рисперидону. Клас ефекти Як і при застосуванні інших антипсихотичних препаратів, було відзначено дуже рідкісні випадки подовження інтервалу QT у постмаркетинговому періоді спостереження. Інші класові ефекти з боку серцево-судинної системи, що спостерігаються при застосуванні антипсихотичних препаратів, що подовжують інтервал QT: шлуночкові аритмії, фібриляція шлуночків, шлуночкова тахікардія, раптова смерть, зупинка серця та поліморфна шлуночкова тахікардія на кшталт "пірует". Венозна тромбоемболія Випадки венозної тромбоемболії, включаючи легеневу емболію та випадки тромбозу глибоких вен, спостерігалися при застосуванні антипсихотичних препаратів (частота невідома). Збільшення маси тіла У ході плацебо-контрольованих досліджень у пацієнтів з шизофренією збільшення маси тіла не менше 7% через 6-8 тижнів спостерігалося у 18% пацієнтів, які приймають рисперидон, і у 9% пацієнтів, які приймають плацебо. У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з маніакальними епізодами число випадків збільшення маси тіла на 7% і більше після 3-х тижнів лікування було порівняно у групі, яка приймає рисперидон (2,5%), та у групі, що приймає плацебо (2, 4 %), а групі активного контролю було трохи більше (3,5 %). У дітей із розладами поведінки під час довготривалих клінічних досліджень маса тіла збільшувалася в середньому на 7,3 кг після 12 місяців терапії. Очікуване збільшення маси тіла у дітей 5-12 років з нормальним розвитком становить 3-5 кг на рік, з 12-16 років – 3-5 кг на рік для дівчаток та близько 5 кг на рік для хлопчиків. Особливі групи пацієнтів Пацієнти похилого віку з деменцією Транзиторні ішемічні атаки та інсульт спостерігалися під час клінічних досліджень із частотою 1,4 % та 1,5 %, відповідно, у пацієнтів похилого віку з деменцією. Крім того, наступні побічні дії відзначалися у пацієнтів похилого віку з деменцією з частотою ≥ 5 % і з частотою, що принаймні вдвічі перевищує таку в інших популяціях пацієнтів: інфекції сечовивідних шляхів, периферичний набряк, летаргія та кашель. Діти Наступні побічні дії відзначалися у дітей (від 5 до 17 років) з частотою ≥ 5 % і з частотою, що принаймні вдвічі перевищує таку в інших популяціях пацієнтів у ході клінічних досліджень: сонливість/седація, втома, головний біль, підвищення апетиту, блювання, інфекції верхніх дихальних шляхів, закладеність носа, біль у животі, запаморочення, кашель, пірексія, тремор, діарея, енурез.Взаємодія з лікарськими засобамиРисперидон, як і будь-який інший антипсихотичний засіб, слід застосовувати з обережністю одночасно з лікарськими препаратами, що подовжують інтервал QT, наприклад, з антиаритмічними засобами ІА класу (хінідин, дизопірамід, прокаїнамід та ін.), ІІІ класу (аміодарон, соталол та ін.) , трициклічними антидепресантами (амітриптілін та ін.), тетрациклічними антидепресантами (мапротилін та ін.), деякими антигістамінними препаратами, іншими антипсихотичними засобами, деякими протималярійними препаратами (хінін, мефлохін та ін.), препаратами, що викликають брадикардію, а також інгібуючим метаболізмом рисперидону в печінці. Цей перелік не є вичерпним. Вплив застосування рисперидону на інші лікарські препарати Враховуючи підвищений ризик розвитку седативного ефекту, рисперидон слід застосовувати з обережністю одночасно з іншими лікарськими засобами центральної дії, включаючи етанол, опіати, антигістамінні препарати та бензодіазепіпи. Рисперидон може знижувати ефективність леводопи та інших агоністів дофаміну. При необхідності застосування такої комбінації, особливо на термінальній стадії хвороби Паркінсона, слід застосовувати мінімальну ефективну дозу кожного препарату. При застосуванні рисперидону одночасно з аітігіпертензивними препаратами в постмаркетинговому періоді спостерігалася клінічно значуща гіпотензія. Рисперидон не має клінічно значущої дії на фармакокінетику літію, вальпроату, дигоксину або топірамату. Вплив застосування інших лікарських засобів на рисперидон. При застосуванні карбамазепіну спостерігалося зниження концентрації активної антипсихотичної фракції рисперидону у плазмі. Аналогічні ефекти можуть спостерігатися при застосуванні інших індукторів ізоферменту CYP3A4 та Р-глікопротеїну (наприклад, рифампіцин, фенітоїн, фенобарбітал). При одночасному застосуванні та після відміни карбамазепіну або інших індукторів ізоферменту CYP3A4 та Р-глікопротеїну слід скоригувати дозу рисперидону. Флуоксетин і пароксетин, що інгібують ізофермент CYP2D6, можуть підвищити концентрацію рисперидону в плазмі крові та, меншою мірою, концентрацію активної антипсихотичної фракції. Передбачається, що інші інгібітори ізоферменту CYP2D6 (наприклад, хінідин) впливають на концентрацію рисперидону в плазмі так само. При одночасному застосуванні та після відміни флуоксетину або пароксетину слід скоригувати дозу рисперидону. Верапаміл, що інгібує ізофермент CYP3A4 та Р-глікопротеїн, збільшує концентрацію рисперидону в плазмі крові. Галантамін та донепезил не мають клінічно значущого впливу на фармакокінетику рисперидону та його активної антипсихотичної фракції. Фенотіазини, трициклічні антидепресанти та деякі β-адреноблокатори можуть збільшити концентрацію рисперидону у плазмі крові, однак це не впливає на концентрацію активної антипсихотичної фракції. Амітриптилін не впливає на фармакокінетику рисперидону та його активної антипсихотичної фракції. Циметидин і ранітидин збільшують біодоступність рисперидону, але мінімально впливають на концентрацію активної антипсихотичної фракції. Еритроміцин, що інгібує ізофермент CYP3A4, не впливає на фармакокінетику рисперидону та його активної антипсихотичної фракції. Одночасне застосування рисперидону з психостимуляторами (наприклад, метилфенідат) у дітей не супроводжувалося зміною фармакокінетичних параметрів та ефективності рисперидону. Одночасний прийом рисперидону з паліперидоном не рекомендується, оскільки паліперидон є активним метаболітом рисперидону, а комбінована терапія може призвести до збільшення концентрації активної антипсихотичної фракції.Спосіб застосування та дозиШизофренія Дорослі Препарат Торендо® може застосовуватись 1 або 2 рази на добу. Початкова доза становить 2 мг на добу. На другий день дозу можна збільшити до 4 мг на добу. З цього моменту дозу можна зберегти на колишньому рівні, або індивідуально коригувати при необхідності. Зазвичай оптимальною дозою є 4-6 мг на добу. У ряді випадків може бути виправдано більш повільне збільшення дози та нижчі початкова та підтримуюча дози. Дози вище 10 мг на добу нс показали більш високу ефективність порівняно з меншими дозами і можуть викликати появу екстрапірамідних симптомів. У зв'язку з тим, що безпека доз вище 16 мг на добу не вивчалася, дози вище за цей рівень застосовувати не рекомендується. Пацієнти похилого віку Рекомендована початкова доза – 0,5 мг 2 рази на добу. Дозу можна збільшувати індивідуально на 0,5 мг 2 рази на добу до 1-2 мг 2 рази на добу. Діти віком від 13 років Рекомендована початкова доза 0,5 мг на прийом 1 раз на добу вранці або ввечері. При необхідності дозування можна збільшити не менше ніж через 24 години на 0,5-1 мг на день до рекомендованої дози 3 мг на добу при добрій переносимості. Незважаючи на ефективність, продемонстровану при лікуванні шизофренії у підлітків дозами 1-6 мг на добу, не спостерігалося додаткової ефективності при дозах вище 3 мг на добу, а більші дози викликали більше побічних ефектів. Застосування доз вище 6 мг на добу не вивчалось. Пацієнтам, які мають стійку сонливість, рекомендується приймати половину добової дози 2 рази на добу. Маніакальні епізоди, пов'язані з біполярним розладом, середнього та тяжкого ступеня Дорослі Початкова доза препарату Торендо - 2 мг 1 раз на добу. При необхідності ця доза може бути збільшена не менше ніж через 24 години на 1 мг на добу. Для більшості пацієнтів оптимальною дозою є 1-6 мг на добу. Застосування доз вище 6 мг на добу у пацієнтів із маніакальними епізодами не вивчалось. Як і для будь-якої іншої симптоматичної терапії, доцільність продовження лікування препаратом Торендо® повинна регулярно оцінюватись та підтверджуватись. Пацієнти похилого віку Рекомендована початкова доза – 0,5 мг 2 рази на добу. Дозу можна збільшувати індивідуально на 0,5 мг 2 рази на добу до 1-2 мг 2 рази на добу. Досвід застосування у пацієнтів похилого віку обмежений, слід бути обережним. Діти від 10 років Рекомендована початкова доза 0,5 мг на прийом 1 раз на добу вранці або ввечері. При необхідності дозування можна збільшити не менше ніж через 24 години на 0,5 мг-1мг на добу до рекомендованої дози 1-2,5 мг на добу при добрій переносимості. Незважаючи на ефективність, продемонстровану при лікуванні маніакальних епізодів, пов'язаних з біполярним розладом у дітей дозами 0,5-6 мг на добу, не спостерігалося додаткової ефективності при дозах вище 2,5 мг на добу, а більші дози викликали більше побічних ефектів. Застосування доз вище 6 мг на добу не вивчалось. Пацієнтам, які мають стійку сонливість, рекомендується приймати половину добової дози 2 рази на добу. Неперервна агресія у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня Початкова доза, що рекомендується, становить 0,25 мг 2 рази на добу. При необхідності можливе збільшення дози по 0,25 мг 2 рази на добу з інтервалом не менше ніж 1 день. Оптимальна доза становить 0,5 мг 2 рази на день. У деяких пацієнтів ефективна доза може становити по 1 мг 2 рази на добу. Препарат Торендо не повинен застосовуватися більше 6 тижнів у пацієнтів з постійною агресією при деменції Альцгеймера. Під час лікування препаратом Торендо® необхідна часта та регулярна оцінка стану пацієнта для вирішення питання необхідності продовження терапії. На початку дозування, а також при необхідності збільшення дози слід застосовувати адекватні лікарські форми рисперидону з можливістю дозування по 0,25 мг. Безперервна агресія у структурі розладу поведінки Діти віком від 13 років (або з масою тіла 50 кг і більше) Рекомендована початкова доза препарату Торендо – 0,5 мг 1 раз на добу. При необхідності ця доза може бути збільшена на 0,5 мг 1 раз на добу не менш як через 24 години. Оптимальна доза становить 1 мг один раз на добу. Однак для деяких пацієнтів краще прийом по 0,5 мг на добу, тоді як деяким потрібне збільшення дози до 1,5 мг на добу. Тривале застосування препарату Торендо® у дітей та підлітків має проводитись під постійним контролем лікаря. Особливі групи пацієнтів Порушення функції нирок та печінки У пацієнтів з порушенням функції нирок знижено здатність виведення активної антипсихотичної фракції порівняно з іншими групами пацієнтів. У пацієнтів з порушенням функції печінки спостерігається підвищена концентрація вільної фракції рисперидону в плазмі крові. Початкова та підтримуюча доза відповідно до показань повинна бути зменшена в 2 рази, збільшення дози у пацієнтів з порушенням функції печінки та нирок має проводитися повільніше. Препарат Торендо® слід застосовувати з обережністю у цієї категорії пацієнтів. Спосіб застосування Всередину, незалежно від часу їди. Препарат Торендо слід скасовувати поступово. При різкому припиненні прийому антипсихотичних препаратів у високих дозах, у тому числі рисперидону, в дуже рідкісних випадках спостерігали розвиток синдрому "скасування" (нудота, блювота, підвищене потовиділення і безсоння), можливі рецидиви психотичних симптомів і поява мимовільних рухів (таких як та дискінезія). Перехід від терапії іншими антипсихотичними препаратами Після початку застосування препарату Торендо рекомендується поступове зниження дози іншого антипсихотичного препарату. У разі попередньої терапії депо-формами антипсихотичних препаратів терапію препаратом Торендо® рекомендується розпочинати замість наступної запланованої ін'єкції. Періодично слід оцінювати необхідність продовження застосування антипаркінсонічних лікарських засобів.ПередозуванняСимптоми: сонливість, седація, тахікардія, артеріальна гіпотензія, екстрапірамідні розлади, у поодиноких випадках подовження інтервалу QT та судоми. При передозуванні у пацієнтів, які одночасно приймають рисперидон н пароксетин, описано розвиток поліморфної шлуночкової тахікардії на кшталт "пірует". У разі гострого передозування необхідно враховувати можливість передозування від прийому кількох лікарських засобів. Лікування: забезпечити прохідність дихальних шляхів для адекватної оксигенації та вентиляції. Промивання шлунка (після інтубації, якщо пацієнт непритомний) та прийом активованого вугілля та проносних засобів слід проводити лише в тому випадку, якщо рисперидон був прийнятий не більше 1 години тому. Для своєчасного діагностування можливого порушення ритму серця необхідно якнайшвидше розпочати моніторування ЕКГ. Специфічний антидот відсутній, має проводитися відповідна симптоматична терапія. При зниженні артеріального тиску та судинному колапсі рекомендовано внутрішньовенне введення інфузійних розчинів та/або симпатоміметичних препаратів. У разі розвитку тяжких екстрапірамідних симптомів – антихолінергічні засоби.Ретельне медичне спостереження та моніторування ЕКГ проводять до повного зникнення симптомів інтоксикації.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПацієнти похилого віку з деменцією Підвищення смертності у пацієнтів похилого віку з деменцією За результатами мета-аналізу клінічних досліджень у пацієнтів похилого віку з деменцією, які застосовували атипові антипсихотичні препарати, виявлено збільшення смертності порівняно з групою плацебо. Смертність у пацієнтів, які отримували рисперидон або плацебо, склала 4,0% та 3,1% відповідно. Середній вік померлих пацієнтів становить 86 років (діапазон 67-100 років). За даними двох великих спостережних досліджень, у пацієнтів похилого віку з деменцією при лікуванні типовими антипсихотичними препаратами відзначається невелике збільшення ризику смерті порівняно з таким у пацієнтів, які не отримують лікування. На даний момент зібрано недостатньо даних для точної оцінки вказаного ризику. Невідома причина підвищення даного ризику. Також не визначено ступінь,в якій підвищення смертності можна застосовувати до антипсихотичних препаратів, а не до особливостей цієї групи пацієнтів. Одночасне застосування з фуросемідом При одночасному прийомі фуросеміду та рисперидону внутрішньо у пацієнтів похилого віку з деменцією спостерігалася підвищена смертність (7,3 %, середній вік 89 років, діапазон 75-97 років) порівняно з групою, яка приймала лише рисперидон (3,1 %, середній вік 84). року, діапазон 70-96 років) та групою, яка приймала тільки фуросемід (4,1%, середній вік 80 років, діапазон 67-90 років). Збільшення смертності при застосуванні фуросеміду одночасно з рисперидоном відзначалося у 2-х із 4-х клінічних досліджень. Одночасне застосування рисперидону з іншими діуретиками (переважно з тіазидними діуретиками в малих дозах) не супроводжувалося підвищенням смертності. Не встановлено патофізіологічних механізмів, що пояснюють це спостереження. Проте, слід дотримуватися особливої ​​обережності при застосуванні препарату в таких випадках. Перед застосуванням необхідно ретельно оцінювати співвідношення ризик/корисність. Не виявлено збільшення смертності у пацієнтів, які одночасно приймають інші діуретики одночасно з рисперидоном. Незалежно від терапії, дегідратація є загальним фактором ризику смертності і має ретельно контролюватись у пацієнтів похилого віку з деменцією. Цереброваскулярні небажані явища У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з деменцією, які приймають деякі атипові антипсихотичні препарати, спостерігалося підвищення ризику побічних ефектів цереброваскулярних приблизно в 3 рази. Зведені дані 6-ти плацебо-контрольованих досліджень, що включали переважно пацієнтів похилого віку з деменцією (вік понад 65 років) демонструють, що цереброваскулярні побічні ефекти (серйозні та несерйозні) виникали у 3,3 % (33/1009) пацієнтів, які приймали рисперидон і у 1,2% (8/712) пацієнтів, які приймали плацебо. Співвідношення ризиків складало 2,96 (1,34, 7,50) при довірчому інтервалі 95%. Механізм підвищення ризику невідомий. Не можна виключити збільшення ризику при застосуванні інших антипсихотичних препаратів або інших популяціях пацієнтів.Препарат Торендо® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із факторами ризику розвитку інсульту. Ризик розвитку цереброваскулярних небажаних явищ у пацієнтів з деменцією змішаного або судинного типу був значно вищим, ніж у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера. Отже, рисперидон не слід застосовувати у пацієнтів з деменцією будь-якого типу, крім деменції, що зумовлена ​​хворобою Альцгеймера. Необхідно оцінити співвідношення ризик/корисність перед застосуванням препарату Торендо® у пацієнтів похилого віку з деменцією з огляду на фактори ризику розвитку інсульту у конкретного пацієнта. Пацієнтів та осіб, які доглядають їх, слід інформувати про негайне повідомлення лікаря про можливі прояви цереброваскулярних порушень (таких як раптова слабкість або нерухомість/нечутливість в області особи, ніг, рук, а також утруднення мови та порушення зору). Слід негайно вжити необхідних лікувальних заходів, включаючи скасування прийому рисперидону. Препарат Торендо® може застосовуватися тільки для короткочасної терапії безперервної агресії у пацієнтів з деменцією, обумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня, як доповнення до нефармакологічних методів корекції, у разі їх неефективності або обмеженої ефективності, і коли є ризик заподіяння шкоди пацієнтом або іншим особам. Необхідно постійно оцінювати стан пацієнта та необхідність продовження терапії рисперидоном. Ортостатична гіпотензія У зв'язку з α-адреноблокуючою дією рисперидону у деяких пацієнтів можливий розвиток ортостатичної гіпотензії, особливо в період початкового підбору дози. Описано випадки клінічно значущої артеріальної гіпотензії при одночасному застосуванні рисперидону з антигіпертензивними препаратами у постмаркетинговому періоді. Препарат Торендо® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями (наприклад, хронічна серцева недостатність, інфаркт міокарда, порушення провідності серцевого м'яза, дегідратація, гіповолемія або цереброваскулярні захворювання). Також потрібна відповідна корекція дози. Рекомендується оцінити можливість зниження дози у разі розвитку артеріальної гіпотензії. Лейкопенія, нейтропепія та агранулоцитоз Випадки лейкопенії, нейтропенії та агранулоцитозу були описані при застосуванні антипсихотичних засобів, у тому числі при застосуванні препарату Торендо®. Агранулоцитоз відзначався дуже рідко. Пацієнти з клінічно значущою нейтропенією повинні перебувати під ретельним наглядом щодо підвищення температури або інших симптомів інфекції, і негайно розпочинати лікування при виникненні таких симптомів. Пацієнти з тяжкою формою нейтропенії (абсолютна кількість нейтрофілів Пізня дискінезія/екстрапірамідні симптоми Терапія антагоністами дофамінових рецепторів може викликати пізню дискінезію, яка характеризується ритмічними мимовільними рухами, переважно язика та/або мімічної мускулатури. Виникнення екстрапірамідних симптомів є фактором ризику пізньої дискінезії. При виникненні у пацієнта об'єктивних або суб'єктивних симптомів, що вказують на пізню дискінезію, слід розглянути доцільність відміни всіх антипсихотичних препаратів, включаючи препарат Торендо®. Злоякісний нейролептичний синдром (ЗНЗ) При терапії антипсихотичними препаратами можливий розвиток ЗНС, що характеризується гіпертермією, ригідністю м'язів, нестабільністю функції вегетативної нервової системи, пригніченням свідомості та підвищенням концентрації креатинфосфокінази в плазмі крові, а також міоглобінурією (рабдоміоліз) та гострою нирковою недостатністю. При виникненні у пацієнта об'єктивних або суб'єктивних симптомів ЗНС необхідно негайно відмінити всі антипсихотичні препарати, включаючи препарат Торендо®. Хвороба Паркінсона та деменція з тільцями Леві Застосування антипсихотичних препаратів, включаючи препарат Торендо®, у пацієнтів з хворобою Паркінсона або деменцією з тільцями Леві має проводитися з обережністю, оскільки у обох груп пацієнтів підвищений ризик розвитку ЗНС та збільшена чутливість до антипсихотичних препаратів (включаючи притуплення больової чутливості, сплутаність свідомості) нестабільність з частими падіннями та екстрапірамідні симптоми). При прийомі рисперидону можливе погіршення перебігу хвороби Паркінсону. Гіперглікемія та цукровий діабет Описано випадки розвитку гіперглікемії, цукрового діабету та посилення перебігу цукрового діабету. У деяких випадках відмічено попереднє терапії збільшення маси тіла, яке можна розцінювати як сприятливий фактор. У дуже поодиноких випадках спостерігали розвиток кетоацидозу та рідко – діабетичної коми. Як при прийомі будь-яких антипсихотичних засобів пацієнти повинні перебувати під наглядом лікаря, слід контролювати симптоми гіперглікемії (такі як полідипсія, поліурія, поліфагія та слабкість). У пацієнтів із цукровим діабетом слід регулярно контролювати концентрацію глюкози у сироватці крові. Збільшення маси тіла Спостерігається значне збільшення маси тіла. Необхідно проводити регулярний контроль за масою тіла пацієнтів. Гіперпролактинемія На підставі результатів досліджень in vitro зроблено припущення, що ріст пухлинних клітин молочних залоз може стимулюватися пролактином. Незважаючи на те, що в клінічних та епідеміологічних дослідженнях не виявлено чіткого зв'язку гіперпролактинемії з прийомом антипсихотичних препаратів, слід бути обережним при застосуванні рисперидону пацієнтам з обтяженим анамнезом. Препарат Торендо® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з існуючою гіперпролактинемією та у пацієнтів з можливими пролактин-залежними пухлинами. Подовження інтервалу QT У дуже поодиноких випадках відзначено подовження інтервалу QT у постмаркетинговому періоді. Як і при застосуванні інших антипсихотичних засобів, слід бути обережним при застосуванні препарату Торендо® у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями, подовженням інтервалу QT у сімейному анамнезі, брадикардією, порушеннями електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпомагніємія), оскільки це може підвищити ризик аритмогенного або при одночасному застосуванні з препаратами, що подовжують інтервал QT. Судоми Препарат Торендо® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із судомами в анамнезі або при станах, що супроводжуються зниженням порога судомної активності. Пріапізм Оскільки рисперидон має α-адреноблокуючий ефект, при застосуванні можливий розвиток приапізму. Порушення регуляції температури тіла При застосуванні антипсихотичних препаратів описується такий небажаний ефект, як порушення терморегуляції. Необхідно дотримуватись обережності при застосуванні препарату Торендо® у пацієнтів, які можуть зазнавати впливу факторів, що викликають підвищення температури тіла, таких як інтенсивне фізичне навантаження, дегідратація, висока температура навколишнього середовища, одночасне застосування з препаратами, що мають антихолінергічну активність. Протиблювотний ефект У доклінічних дослідженнях застосування рисперидону спостерігався протиблювотний ефект. Даний ефект при виникненні у людей може маскувати ознаки та симптоми передозування деяких препаратів або таких захворювань, як кишкова непрохідність, синдром Рейє та пухлина мозку. Порушення функції нирок та печінки У пацієнтів із порушенням функції нирок здатність до виведення активної антипсихотичної фракції нижча, ніж у дорослих пацієнтів із нормальною функцією нирок. У пацієнтів з порушенням функції печінки підвищується концентрація вільної фракції рисперидону у плазмі. Венозна тромбоемболія При застосуванні атипсихотичних препаратів описані випадки венозної тромбоемболії. Необхідно виявляти всі можливі фактори ризику розвитку тромбоемболічних ускладнень до початку та під час терапії препаратом Торендо® та вживати профілактичних заходів. Інтраопераційний синдром в'ялої райдужної оболонки Інтраопераційний синдром в'ялої райдужної оболонки (ІСДР) відзначався під час операції з приводу катаракти у пацієнтів, які отримували препарати, що мають антагонізм до альфа1-адренорецепторів, включаючи препарат Торендо®. ІСДР може підвищувати ризик ускладнень з боку органу зору під час та після проведення операції. Необхідно заздалегідь поінформувати хірурга-офтальмолога про застосування препаратів, що мають антагонізм до альфа1-адренорецепторів в даний час або в минулому. Потенційна користь відміни терапії препаратами, що мають антагонізм до альфаг1-адренорецепторів до операції з приводу катаракти не встановлено. Необхідно оцінити співвідношення користі та ризику відміни терапії антипсихотичним засобом. Діти та підлітки Перед застосуванням препарату Торендо® у дітей або підлітків з розумовою відсталістю необхідно провести ретельну оцінку їх стану щодо наявності фізичних або соціальних причин агресивної поведінки, таких як біль або неадекватні вимоги соціального середовища. Седативний ефект рисперидону повинен ретельно відстежуватися в даній популяції через можливий вплив на здатність до навчання. Зміна часу прийому рисперидону може знизити вплив седації на увагу підлітків та дітей. Застосування рисперидону було пов'язане із збільшенням середніх показників маси тіла та індексу маси тіла. Зміни зростання під час довгострокових досліджень перебували у межах очікуваних вікових норм. Вплив тривалого прийому рисперидону на статевий розвиток та зростання повністю не вивчений. У зв'язку з можливим впливом тривалої гіперпролактинемії на ріст та статевий розвиток у дітей та підлітків, повинна проводитися регулярна клінічна оцінка гормонального статусу, у тому числі вимірювання росту, маси тіла, спостереження за статевим розвитком, менструальним циклом та іншими можливими пролактин-залежними ефектами. Під час терапії рисперидоном має проводитися регулярне обстеження з метою виявлення екстрапірамідних симптомів та інших рухових розладів. Спеціальна інформація про допоміжні речовини До складу препарату Торендо входить лактоза, у зв'язку з чим його не слід застосовувати пацієнтам з непереносимістю лактози, дефіцитом лактази, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Препарат Торендо® може в невеликій або помірній мірі впливати на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. Пацієнтам слід рекомендувати відмовитися від керування автомобілем та від роботи з механізмами до з'ясування їх індивідуальної чутливості до препарату.Умови відпустки з аптекЗа рецептом

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: Рисперидон - 4,00 мг; Допоміжні речовини: целактоза (висушена розпиленням сполука, що складається з 75% альфа-лактози моногідрату та 25% порошку целюлози, суха речовина) - 152,20 мг, целюлоза мікрокри кроскармелоза натрію – 8,40 мг, кремнію діоксид колоїдний – 0,70 мг, натрію лаурилсульфат – 2,10 мг, магнію стеарат – 1,60 мг; Оболонка плівкова: Опадрай 03Н28758 білий (гіпромелоза 72%, титану діоксид (Е171) 16%, тальк 7%, пропіленгліколь 5%) - 6,99 мг, барвник хіноліновий жовтий (Е104) - 0,008 . По 10 таблеток у блістері (контурному осередковому впакуванні) з комбінованого матеріалу ПВХ/ПЕ/ПВДХ - алюмінієвої фольги. По 2, 3 або 6 блістерів (контурних осередкових упаковок) разом з інструкцією по застосуванню поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиОвальні, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою світло-зеленого кольору, з ризиком на одному боці. Вид таблетки на поперечному розрізі: біла шорстка маса з плівковою оболонкою світло-зеленого кольору.Фармакотерапевтична групаАнтипсихотичне засіб (нейролептик).ФармакокінетикаВсмоктування Рисперидон після перорального прийому повністю абсорбується, досягаючи максимальних концентрацій у плазмі крові через 1-2 години. Абсолютна біодоступність рисперидону після прийому внутрішньо становить 70%. Відносна біодоступність після прийому внутрішньо рисперидону у формі таблеток становить 94% порівняно з рисперидоном у формі розчину. Їда не впливає на абсорбцію препарату, тому рисперидон можна застосовувати незалежно від часу прийому пиши. Рівноважна концентрація рисперидону в організмі у більшості пацієнтів досягається протягом 1 дня. Рівноважна концентрація 9-гідроксирієперидону досягається протягом 4-5 днів. Розподіл Рисперидон швидко розподіляється в організмі. Об'єм розподілу становить 1-2 л/кг. У плазмі крові рисперидон зв'язується з альбуміном та альфа1-кислим глікопротеїном. Рисперидон на 90% зв'язується білками плазми, 9-гідроксирисперидон - на 77%. Метаболізм та виведення Рисперидон метаболізується у печінці за участю ізоферменту CYP2D6. Основний метаболіт - 9-гідроксирисперидон, який має подібну фармакологічну активність з рисперидоном. Рисперидон та 9-гідроксирисперидон складають активну антипсихотичну фракцію. Ізофермент CYP2D6 схильний до генетичного поліморфізму. У пацієнтів з інтенсивним метаболізмом за ізоферментом CYP2D6 рисперидон швидко перетворюється на 9-гідроксирисперидон, тоді як у пацієнтів із слабким метаболізмом за ізоферментом CYP2D6 цей процес відбувається значно повільніше. Хоча у пацієнтів з інтенсивним метаболізмом концентрація рисперидону нижча, а концентрація 9-гідроксирисперидону вища, ніж у пацієнтів зі слабким метаболізмом, фармакокінетика активної антипсихотичної фракції після прийому однієї або кількох доз подібна у двох групах пацієнтів. Іншим шляхом метаболізму рисперидону є N-дезалкіліровас. Дослідження in vitro на мікросомах печінки людини показали, що рисперидон у клінічно значущих концентраціях суттєво не інгібує метаболізм лікарських препаратів, що біотрансформуються під дією ізоферментів системи цитохрому Р450, у тому числі CYP1A2, CYP2A6, CYP2C8/C/Y . Через тиждень після початку прийому рисперидону 70% дози виводиться нирками (при цьому виведення рисперидону і 9-гідроксирисперидону нирками становить 35-45% від прийнятої дози, частина, що залишилася, - неактивні метаболіти) і 14% - через кишечник. Після прийому внутрішньо у пацієнтів з психозами період напіввиведення (Т1/2) рисперидону становить близько 3-х годин, Т1/2 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції – 24 години. Лінійність Концентрація рисперидону в плазмі прямо пропорційна прийнятій дозі в терапевтичному діапазоні доз. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Пацієнти похилого віку, пацієнти з порушенням функції печінки та нирок Після одноразового прийому рисперидону у пацієнтів похилого віку концентрація активної антипсихотичної фракції в плазмі збільшилася в середньому на 43%, Т1/2 – на 38%, а кліренс – знизився на 30%. У пацієнтів з нирковою недостатністю спостерігалося підвищення плазмової концентрації та зниження кліренсу активної антипсихотичної фракції в середньому на 60%. У пацієнтів з печінковою недостатністю концентрації рисперидону в плазмі не змінювалися, проте середня концентрація вільної фракції рисперидону збільшувалася на 35%. Діти Фармакокінетика рисперидону, 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції у дітей співставна з такою у дорослих пацієнтів. Підлога, расова приналежність, куріння Популяційний фармакокінетичний аналіз не виявив очевидного впливу статі, раси чи куріння на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції.ФармакодинамікаРисперидон - селективний моноамінергічний антагоніст, має високий афінітет до серотонінових 5-НТ2і дофамінових D2-рецепторів. Рисперидон також зв'язується з α1-адренорецепторами і, меншою мірою, з Н1-гістаміновими та α2-адренорецепторами. Рисперидон не має тропності до холінорецепторів. Рисперидон зменшує продуктивну симптоматику шизофренії, викликає менше пригнічення моторної активності та меншою мірою індукує каталепсію, ніж класичні нейролептики. Збалансований центральний антагонізм до серотоніну та дофаміну знижує ймовірність розвитку екстрапірамідних порушень та розширює терапевтичну дію препарату з охопленням негативних та афективних симптомів шизофренії.Показання до застосуванняЛікування шизофренії у дорослих та дітей віком від 13 років. Лікування маніакальних епізодів, пов'язаних з біполярним розладом, середнього та тяжкого ступеня у дорослих та дітей віком від 10 років. Короткострокове (до 6 тижнів) лікування агресії, що припиняється, у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня, що не піддається нефармакологічним методам корекції, та за наявності ризику заподіяння шкоди пацієнтам самому собі або іншим особам. Короткострокове (до 6 тижнів) симптоматичне лікування безперервної агресії у структурі розладу поведінки у дітей віком від 13 років з розумовою відсталістю, діагностованою відповідно до критеріїв DSM-IV, при якій через тяжкість агресії або іншої деструктивної поведінки потрібне медикаментозне лікування. Фармакотерапія має бути частиною комплексної програми лікування, у тому числі психологічних та освітніх заходів. Рисперидон повинен призначатися фахівцем у галузі дитячої неврології та дитячої психіатрії або лікарем, добре знайомим із лікуванням розладів поведінки у дітей та підлітків.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до рисперидону або інших компонентів препарату, непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції, дитячий вік до 13 років при лікуванні шизофренії, дитячий вік до 13 років (або маса тіла менше 50 кг). поведінки, дитячий вік до 10 років під час лікування маніакальних епізодів, що з біполярним розладом. З обережністю: захворювання серцево-судинної системи (хронічна серцева недостатність, перенесений інфаркт міокарда, порушення провідності серцевого м'яза); зневоднення та гіповолемія; порушення мозкового кровообігу; хвороба Паркінсона; судоми (у тому числі в анамнезі); тяжка ниркова або печінкова недостатність; зловживання лікарськими засобами чи лікарська залежність; стани, що призводять до розвитку тахікардії типу "пірует" (брадикардія, порушення електролітного балансу, одночасний прийом лікарських засобів, що подовжують інтервал QT); пухлина мозку, кишкова непрохідність, випадки гострого передозування ліків, синдром Рейє (протиблювотний ефект рисперидону може маскувати симптоми цих станів); фактори ризику розвитку тромбоемболії венозних судин; хвороба дифузних тілець Леві; застосування у пацієнтів похилого віку із цереброваскулярною деменцією; вагітність.Вагітність та лактаціяВагітність Контрольованих досліджень застосування рисперидону у вагітних жінок не проводилося. У дослідженнях на тваринах рисперидон не мав тератогенної дії, проте спостерігалися інші види токсичної дії на репродуктивну систему. Потенційний ризик застосування рисперидону у людини не відомий. При застосуванні антипсихотичних засобів (у тому числі рисперидону) протягом третього триместру вагітності у новонародженого виникали оборотні екстрапірамідні симптоми та/або синдром "скасування", які варіювалися за ступенем тяжкості та тривалості. Повідомлялося про випадки ажитації, гіпертонії, гіпотонії, тремору, сонливості, розлади дихання та порушення харчування. Тому новонароджені мають перебувати під ретельним наглядом. Застосування препарату Торендо® під час вагітності можливе лише у випадку, якщо очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. При необхідності припинення терапії під час вагітності слід скасувати препарат поступово. Період грудного вигодовування У дослідженнях на тваринах рисперидон та 9-гідроксирисперидон проникали у грудне молоко. Було також продемонстровано, що рисперидон та 9-гідроксирисперидон у невеликих кількостях проникають у грудне молоко людини. Немає даних про побічні ефекти у немовлят при грудному вигодовуванні. Тому питання про грудне вигодовування має вирішуватися з урахуванням можливого ризику для дитини. Фертильність Як і інші препарати, які є антагоністами дофамінових D2-рецепторів, рисперидон збільшує рівень пролактину. Гіперпролактинемія може пригнічувати секрецію гіпоталамічного гонадотропін-рилізинг-гормону, що призводить до зниження секреції гіпофізарного гонадотропіну. Це, у свою чергу, може викликати пригнічення репродуктивної функції за рахунок порушення стероїдогенезу у статевих залозах у пацієнтів чоловічої та жіночої статі. У доклінічних дослідженнях значних ефектів немає.Побічна діяНайпоширенішими небажаними реакціями (частота виникнення ≥ 10 %) були: паркінсонізм, седація/сонливість, головний біль і безсоння. Паркінсонізм та акатизія є дозозалежними небажаними реакціями. Небажані реакції рисперидону в терапевтичних дозах наведені з розподілом за частотою та системами органів. Частоту небажаних реакцій класифікували так: дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100), рідко (від ≥ 1/ 10000 до <1/1000 випадків), дуже рідко (<1/10000), частота невідома (нс може бути оцінена на основі наявних даних). У кожній групі небажані реакції представлені як зменшення їх серйозності. Лабораторні та інструментальні дані – часто: підвищення концентрації пролактину1 у сироватці крові, збільшення маси тіла; нечасто: подовження інтервалу QT на електрокардіограмі (ЕКГ), порушення ЕКГ, зниження маси тіла, підвищення активності ферментів печінки, зменшення кількості лейкоцитів у крові, підвищення температури тіла, збільшення кількості еозинофілів у крові, зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, збільшення активності креатинфос концентрації холестерину у плазмі крові; рідко: зниження температури тіла, підвищення концентрації тригліцеридів у плазмі крові. Порушення з боку серця – часто: тахікардія; нечасто: атріовентрикулярна блокада, блокада ніжок пучка Гіса, фібриляція передсердь, синусова брадикардія, відчуття серцебиття, порушення провідності; рідко: синусова аритмія. Порушення з боку судин – часто: підвищення артеріального тиску; нечасто: артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, "припливи" крові до шкіри обличчя; рідко: легенева емболія, венозний тромбоз. Порушення з боку крові та лімфатичної системи – нечасто: нейтропенія, анемія, тромбоцитопенія; рідко: гранулоцитопенія, агранулоцитоз4. Порушення з боку нервової системи дуже часто: седація/сонливість, паркінсонізм2, головний біль; часто: акатизія2, запаморочення2, тремор2, дистонія2, летаргія, дискінезія2; нечасто: відсутність реакції на подразники, втрата свідомості, непритомність, пригнічений рівень свідомості, інсульт, минуща ішемічна атака, дизартрія, порушення уваги, гіперсомнія, постуральне запаморочення, порушення рівноваги, пізня дискінезія, порушення мови, порушення координації, гіпостезія. церебральна ішемія, порушення рухів, судоми2, психомоторна гіперактивність, дисгевзія, парестезія; рідко: злоякісний нейролептичний синдром, діабетична кома, цереброваскулярні порушення, тремор голови. Порушення з боку органу зору – часто: нечіткий зір, кон'юнктивіт; нечасто: окулярна гіперемія, порушення зору, виділення з очей, набряк області навколо очей, сухість очей, сльозотеча, світлобоязнь; рідко: зниження гостроти зору, мимовільні обертання очних яблук, глаукома, інтраопераційний синдром в'ялої радужки4, руховий розлад очей. Порушення з боку слуху та лабіринтні порушення – нечасто: біль у вусі, шум у вухах. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння – часто: задишка, носова кровотеча, кашель, закладеність носа, біль у ділянці гортані та глотки; нечасто: свистяче дихання, аспіраційна пневмонія, застій у легенях, порушення дихання, вологі хрипи, порушення прохідності дихальних шляхів, дисфонія; рідко: синдром апное уві сні, гіпервентиляція. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту – часто: блювання, діарея, запор, нудота, біль у ділянці живота, диспепсія, сухість слизової оболонки порожнини рота, дискомфорт у шлунку, зубний біль; нечасто: дисфагія, гастрит, нетримання калу, гіперсалівація, фекалома, гастроентерит, метеоризм; рідко: непрохідність кишечника, панкреатит, набряк губ, набряк язика, хейліт. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів – часто: енурез; нечасто: затримка сечовиділення, дизурія, нетримання сечі, поллакіурія. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин – часто: шкірний висип, еритема; нечасто: кропив'янка, екзема, ураження шкіри, порушення шкірних покривів, свербіж шкіри, акне, порушення забарвлення шкіри, алопеція, себорейний дерматит, сухість шкіри, гіперкератоз; рідко: токсикодермія, лупа; дуже рідко: набряк Квінке. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини – часто: артралгія, біль у спині, біль у кінцівках, скелетно-м'язовий біль, м'язові спазми; нечасто: м'язова слабкість, біль у шиї, набрякання суглобів, порушення пози, скутість у суглобах; рідко: рабдоміоліз. Порушення з боку ендокринної системи – рідко: порушення вироблення антидіуретичного гормону, глюкозурія. Порушення з боку обміну речовин та харчування – часто: підвищення апетиту, зниження апетиту; нечасто: цукровий діабет3, анорексія, полідипсія, гіперглікемія; рідко: гіпоглікемія, водна інтоксикація4, гіперінсулінемія4; дуже рідко: діабетичний кетоацидоз. Інфекційні та паразитарні захворювання – часто: пневмонія, грип, бронхіт, інфекції верхніх дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів, синусит, інфекції вуха; нечасто: вірусні інфекції, тонзиліт, запалення підшкірної жирової клітковини, середній отит, інфекції очей, локалізовані інфекції, акародерматит, інфекції дихальних шляхів, цистит, оніхомікоз; рідко: хронічний середній отит. Загальні розлади та порушення у місці введення – часто: пірексія, втома, генералізований набряк, периферичний набряк, астенія, біль у ділянці грудної клітки; нечасто: набряк особи, порушення ходи, погане самопочуття, повільність, грипоподібний стан, спрага, дискомфорт у ділянці грудної клітки, озноб; рідко: гіпотермія, синдром "скасування", похолодання кінцівок. Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій – часто: падіння. Порушення з боку імунної системи – нечасто: гіперчутливість; рідко: анафілактична реакція4. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів – рідко: жовтяниця. Порушення з боку статевих органів та молочної залози – нечасто: аменорея, сексуальна дисфункція, еректильна дисфункція, порушення еякуляції, галакторея, гінекомастія, порушення менструації2, виділення з піхви, дискомфорт та біль у грудях; рідко: приапізм4, затримка менструації, нагрубання молочних залоз, збільшення молочних залоз, виділення з молочних залоз. Вагітність післяпологові та перинатальні стани - рідко: синдром "скасування" у новонароджених4. Порушення психіки – дуже часто: безсоння2; часто: депресія, неспокій, збудження, порушення сну; нечасто: сплутаність свідомості, манії, зниження лібідо, млявість, нервозність, кошмарні сновидіння; рідко: аноргазмія, сплощення афекту. 1Гіперпролактинемія в деяких випадках може призводити до гінекомастії, порушень менструального циклу, аменореї та галактореї. 2Екстрапірамідні розлади можуть виявлятися як: паркінсонізм (гіперсалівація, кістково-м'язова скутість, паркінсонізм, слинотеча, ригідність за типом "зубчастого колеса", брадикінезія, гіпокінезія, маскоподібне обличчя, напруженість м'язів, акінезія, глабеллярного рефлексу), акатизія (акатизія, неспокій, гіперкінезія та синдром "неспокійних" ніг), тремор, дискінезія (дискінезія, посмикування м'язів, хореоатетоз, атетоз та міоклонус), дистонія. Дистонія включає дистонію, м'язові спазми, м'язову гіпертонію, кривошею, мимовільні м'язові скорочення, м'язову контрактуру, блефароспазм, рухи очного яблука, параліч язика, лицьовий спазм, ларингоспазм, міотонію, опістотонус, орофарингепаз. Тремор включає тремор та паркінсонічний тремор спокою. Також слід зазначити, що існує ширший ряд симптомів, які не завжди мають екстрапірамідне походження. Безсоння включає розлад засинання, інтрасомнічне розлад. Судоми включають великий епілептичний напад. Менструальні розлади включають нерегулярні менструації, олігоменорею. Набряк включає генералізований набряк, периферичний набряк, м'який набряк. 3У плацебо-контрольних дослідженнях цукровий діабет спостерігався у 0,18 % пацієнтів, які приймали рисперидон у порівнянні з 0,11 % пацієнтів у групі плацебо. У всіх клінічних дослідженнях в цілому частота розвитку цукрового діабету у пацієнтів, які приймали рисперидон, становила 0,43%. 4Не спостерігалися у клінічних дослідженнях рисперидону, але спостерігалися при постреєстраційному застосуванні рисперидону. Клас ефекти Як і при застосуванні інших антипсихотичних препаратів, було відзначено дуже рідкісні випадки подовження інтервалу QT у постмаркетинговому періоді спостереження. Інші класові ефекти з боку серцево-судинної системи, що спостерігаються при застосуванні антипсихотичних препаратів, що подовжують інтервал QT: шлуночкові аритмії, фібриляція шлуночків, шлуночкова тахікардія, раптова смерть, зупинка серця та поліморфна шлуночкова тахікардія на кшталт "пірует". Венозна тромбоемболія Випадки венозної тромбоемболії, включаючи легеневу емболію та випадки тромбозу глибоких вен, спостерігалися при застосуванні антипсихотичних препаратів (частота невідома). Збільшення маси тіла У ході плацебо-контрольованих досліджень у пацієнтів з шизофренією збільшення маси тіла не менше 7% через 6-8 тижнів спостерігалося у 18% пацієнтів, які приймають рисперидон, і у 9% пацієнтів, які приймають плацебо. У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з маніакальними епізодами число випадків збільшення маси тіла на 7% і більше після 3-х тижнів лікування було порівняно у групі, яка приймає рисперидон (2,5%), та у групі, що приймає плацебо (2, 4 %), а групі активного контролю було трохи більше (3,5 %). У дітей із розладами поведінки під час довготривалих клінічних досліджень маса тіла збільшувалася в середньому на 7,3 кг після 12 місяців терапії. Очікуване збільшення маси тіла у дітей 5-12 років з нормальним розвитком становить 3-5 кг на рік, з 12-16 років – 3-5 кг на рік для дівчаток та близько 5 кг на рік для хлопчиків. Особливі групи пацієнтів Пацієнти похилого віку з деменцією Транзиторні ішемічні атаки та інсульт спостерігалися під час клінічних досліджень із частотою 1,4 % та 1,5 %, відповідно, у пацієнтів похилого віку з деменцією. Крім того, наступні побічні дії відзначалися у пацієнтів похилого віку з деменцією з частотою ≥ 5 % і з частотою, що принаймні вдвічі перевищує таку в інших популяціях пацієнтів: інфекції сечовивідних шляхів, периферичний набряк, летаргія та кашель. Діти Наступні побічні дії відзначалися у дітей (від 5 до 17 років) з частотою ≥ 5 % і з частотою, що принаймні вдвічі перевищує таку в інших популяціях пацієнтів у ході клінічних досліджень: сонливість/седація, втома, головний біль, підвищення апетиту, блювання, інфекції верхніх дихальних шляхів, закладеність носа, біль у животі, запаморочення, кашель, пірексія, тремор, діарея, енурез.Взаємодія з лікарськими засобамиРисперидон, як і будь-який інший антипсихотичний засіб, слід застосовувати з обережністю одночасно з лікарськими препаратами, що подовжують інтервал QT, наприклад, з антиаритмічними засобами ІА класу (хінідин, дизопірамід, прокаїнамід та ін.), ІІІ класу (аміодарон, соталол та ін.) , трициклічними антидепресантами (амітриптілін та ін.), тетрациклічними антидепресантами (мапротилін та ін.), деякими антигістамінними препаратами, іншими антипсихотичними засобами, деякими протималярійними препаратами (хінін, мефлохін та ін.), препаратами, що викликають брадикардію, а також інгібуючим метаболізмом рисперидону в печінці. Цей перелік не є вичерпним. Вплив застосування рисперидону на інші лікарські препарати Враховуючи підвищений ризик розвитку седативного ефекту, рисперидон слід застосовувати з обережністю одночасно з іншими лікарськими засобами центральної дії, включаючи етанол, опіати, антигістамінні препарати та бензодіазепіпи. Рисперидон може знижувати ефективність леводопи та інших агоністів дофаміну. При необхідності застосування такої комбінації, особливо на термінальній стадії хвороби Паркінсона, слід застосовувати мінімальну ефективну дозу кожного препарату. При застосуванні рисперидону одночасно з аітігіпертензивними препаратами в постмаркетинговому періоді спостерігалася клінічно значуща гіпотензія. Рисперидон не має клінічно значущої дії на фармакокінетику літію, вальпроату, дигоксину або топірамату. Вплив застосування інших лікарських засобів на рисперидон. При застосуванні карбамазепіну спостерігалося зниження концентрації активної антипсихотичної фракції рисперидону у плазмі. Аналогічні ефекти можуть спостерігатися при застосуванні інших індукторів ізоферменту CYP3A4 та Р-глікопротеїну (наприклад, рифампіцин, фенітоїн, фенобарбітал). При одночасному застосуванні та після відміни карбамазепіну або інших індукторів ізоферменту CYP3A4 та Р-глікопротеїну слід скоригувати дозу рисперидону. Флуоксетин і пароксетин, що інгібують ізофермент CYP2D6, можуть підвищити концентрацію рисперидону в плазмі крові та, меншою мірою, концентрацію активної антипсихотичної фракції. Передбачається, що інші інгібітори ізоферменту CYP2D6 (наприклад, хінідин) впливають на концентрацію рисперидону в плазмі так само. При одночасному застосуванні та після відміни флуоксетину або пароксетину слід скоригувати дозу рисперидону. Верапаміл, що інгібує ізофермент CYP3A4 та Р-глікопротеїн, збільшує концентрацію рисперидону в плазмі крові. Галантамін та донепезил не мають клінічно значущого впливу на фармакокінетику рисперидону та його активної антипсихотичної фракції. Фенотіазини, трициклічні антидепресанти та деякі β-адреноблокатори можуть збільшити концентрацію рисперидону у плазмі крові, однак це не впливає на концентрацію активної антипсихотичної фракції. Амітриптилін не впливає на фармакокінетику рисперидону та його активної антипсихотичної фракції. Циметидин і ранітидин збільшують біодоступність рисперидону, але мінімально впливають на концентрацію активної антипсихотичної фракції. Еритроміцин, що інгібує ізофермент CYP3A4, не впливає на фармакокінетику рисперидону та його активної антипсихотичної фракції. Одночасне застосування рисперидону з психостимуляторами (наприклад, метилфенідат) у дітей не супроводжувалося зміною фармакокінетичних параметрів та ефективності рисперидону. Одночасний прийом рисперидону з паліперидоном не рекомендується, оскільки паліперидон є активним метаболітом рисперидону, а комбінована терапія може призвести до збільшення концентрації активної антипсихотичної фракції.Спосіб застосування та дозиШизофренія Дорослі Препарат Торендо® може застосовуватись 1 або 2 рази на добу. Початкова доза становить 2 мг на добу. На другий день дозу можна збільшити до 4 мг на добу. З цього моменту дозу можна зберегти на колишньому рівні, або індивідуально коригувати при необхідності. Зазвичай оптимальною дозою є 4-6 мг на добу. У ряді випадків може бути виправдано більш повільне збільшення дози та нижчі початкова та підтримуюча дози. Дози вище 10 мг на добу нс показали більш високу ефективність порівняно з меншими дозами і можуть викликати появу екстрапірамідних симптомів. У зв'язку з тим, що безпека доз вище 16 мг на добу не вивчалася, дози вище за цей рівень застосовувати не рекомендується. Пацієнти похилого віку Рекомендована початкова доза – 0,5 мг 2 рази на добу. Дозу можна збільшувати індивідуально на 0,5 мг 2 рази на добу до 1-2 мг 2 рази на добу. Діти віком від 13 років Рекомендована початкова доза 0,5 мг на прийом 1 раз на добу вранці або ввечері. При необхідності дозування можна збільшити не менше ніж через 24 години на 0,5-1 мг на день до рекомендованої дози 3 мг на добу при добрій переносимості. Незважаючи на ефективність, продемонстровану при лікуванні шизофренії у підлітків дозами 1-6 мг на добу, не спостерігалося додаткової ефективності при дозах вище 3 мг на добу, а більші дози викликали більше побічних ефектів. Застосування доз вище 6 мг на добу не вивчалось. Пацієнтам, які мають стійку сонливість, рекомендується приймати половину добової дози 2 рази на добу. Маніакальні епізоди, пов'язані з біполярним розладом, середнього та тяжкого ступеня Дорослі Початкова доза препарату Торендо - 2 мг 1 раз на добу. При необхідності ця доза може бути збільшена не менше ніж через 24 години на 1 мг на добу. Для більшості пацієнтів оптимальною дозою є 1-6 мг на добу. Застосування доз вище 6 мг на добу у пацієнтів із маніакальними епізодами не вивчалось. Як і для будь-якої іншої симптоматичної терапії, доцільність продовження лікування препаратом Торендо® повинна регулярно оцінюватись та підтверджуватись. Пацієнти похилого віку Рекомендована початкова доза – 0,5 мг 2 рази на добу. Дозу можна збільшувати індивідуально на 0,5 мг 2 рази на добу до 1-2 мг 2 рази на добу. Досвід застосування у пацієнтів похилого віку обмежений, слід бути обережним. Діти від 10 років Рекомендована початкова доза 0,5 мг на прийом 1 раз на добу вранці або ввечері. При необхідності дозування можна збільшити не менше ніж через 24 години на 0,5 мг-1мг на добу до рекомендованої дози 1-2,5 мг на добу при добрій переносимості. Незважаючи на ефективність, продемонстровану при лікуванні маніакальних епізодів, пов'язаних з біполярним розладом у дітей дозами 0,5-6 мг на добу, не спостерігалося додаткової ефективності при дозах вище 2,5 мг на добу, а більші дози викликали більше побічних ефектів. Застосування доз вище 6 мг на добу не вивчалось. Пацієнтам, які мають стійку сонливість, рекомендується приймати половину добової дози 2 рази на добу. Неперервна агресія у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня Початкова доза, що рекомендується, становить 0,25 мг 2 рази на добу. При необхідності можливе збільшення дози по 0,25 мг 2 рази на добу з інтервалом не менше ніж 1 день. Оптимальна доза становить 0,5 мг 2 рази на день. У деяких пацієнтів ефективна доза може становити по 1 мг 2 рази на добу. Препарат Торендо не повинен застосовуватися більше 6 тижнів у пацієнтів з постійною агресією при деменції Альцгеймера. Під час лікування препаратом Торендо® необхідна часта та регулярна оцінка стану пацієнта для вирішення питання необхідності продовження терапії. На початку дозування, а також при необхідності збільшення дози слід застосовувати адекватні лікарські форми рисперидону з можливістю дозування по 0,25 мг. Безперервна агресія у структурі розладу поведінки Діти віком від 13 років (або з масою тіла 50 кг і більше) Рекомендована початкова доза препарату Торендо – 0,5 мг 1 раз на добу. При необхідності ця доза може бути збільшена на 0,5 мг 1 раз на добу не менш як через 24 години. Оптимальна доза становить 1 мг один раз на добу. Однак для деяких пацієнтів краще прийом по 0,5 мг на добу, тоді як деяким потрібне збільшення дози до 1,5 мг на добу. Тривале застосування препарату Торендо® у дітей та підлітків має проводитись під постійним контролем лікаря. Особливі групи пацієнтів Порушення функції нирок та печінки У пацієнтів з порушенням функції нирок знижено здатність виведення активної антипсихотичної фракції порівняно з іншими групами пацієнтів. У пацієнтів з порушенням функції печінки спостерігається підвищена концентрація вільної фракції рисперидону в плазмі крові. Початкова та підтримуюча доза відповідно до показань повинна бути зменшена в 2 рази, збільшення дози у пацієнтів з порушенням функції печінки та нирок має проводитися повільніше. Препарат Торендо® слід застосовувати з обережністю у цієї категорії пацієнтів. Спосіб застосування Всередину, незалежно від часу їди. Препарат Торендо слід скасовувати поступово. При різкому припиненні прийому антипсихотичних препаратів у високих дозах, у тому числі рисперидону, в дуже рідкісних випадках спостерігали розвиток синдрому "скасування" (нудота, блювота, підвищене потовиділення і безсоння), можливі рецидиви психотичних симптомів і поява мимовільних рухів (таких як та дискінезія). Перехід від терапії іншими антипсихотичними препаратами Після початку застосування препарату Торендо рекомендується поступове зниження дози іншого антипсихотичного препарату. У разі попередньої терапії депо-формами антипсихотичних препаратів терапію препаратом Торендо® рекомендується розпочинати замість наступної запланованої ін'єкції. Періодично слід оцінювати необхідність продовження застосування антипаркінсонічних лікарських засобів.ПередозуванняСимптоми: сонливість, седація, тахікардія, артеріальна гіпотензія, екстрапірамідні розлади, у поодиноких випадках подовження інтервалу QT та судоми. При передозуванні у пацієнтів, які одночасно приймають рисперидон н пароксетин, описано розвиток поліморфної шлуночкової тахікардії на кшталт "пірует". У разі гострого передозування необхідно враховувати можливість передозування від прийому кількох лікарських засобів. Лікування: забезпечити прохідність дихальних шляхів для адекватної оксигенації та вентиляції. Промивання шлунка (після інтубації, якщо пацієнт непритомний) та прийом активованого вугілля та проносних засобів слід проводити лише в тому випадку, якщо рисперидон був прийнятий не більше 1 години тому. Для своєчасного діагностування можливого порушення ритму серця необхідно якнайшвидше розпочати моніторування ЕКГ. Специфічний антидот відсутній, має проводитися відповідна симптоматична терапія. При зниженні артеріального тиску та судинному колапсі рекомендовано внутрішньовенне введення інфузійних розчинів та/або симпатоміметичних препаратів. У разі розвитку тяжких екстрапірамідних симптомів – антихолінергічні засоби.Ретельне медичне спостереження та моніторування ЕКГ проводять до повного зникнення симптомів інтоксикації.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПацієнти похилого віку з деменцією Підвищення смертності у пацієнтів похилого віку із деменцією За результатами мета-аналізу клінічних досліджень у пацієнтів похилого віку з деменцією, які застосовували атипові антипсихотичні препарати, виявлено збільшення смертності порівняно з групою плацебо. Смертність у пацієнтів, які отримували рисперидон або плацебо, склала 4,0% та 3,1% відповідно. Середній вік померлих пацієнтів становить 86 років (діапазон 67-100 років). За даними двох великих спостережних досліджень, у пацієнтів похилого віку з деменцією при лікуванні типовими антипсихотичними препаратами відзначається невелике збільшення ризику смерті порівняно з таким у пацієнтів, які не отримують лікування. На даний момент зібрано недостатньо даних для точної оцінки вказаного ризику. Невідома причина підвищення даного ризику. Також не визначено ступінь,в якій підвищення смертності можна застосовувати до антипсихотичних препаратів, а не до особливостей цієї групи пацієнтів. Одночасне застосування з фуросемідом При одночасному прийомі фуросеміду та рисперидону внутрішньо у пацієнтів похилого віку з деменцією спостерігалася підвищена смертність (7,3 %, середній вік 89 років, діапазон 75-97 років) порівняно з групою, яка приймала лише рисперидон (3,1 %, середній вік 84). року, діапазон 70-96 років) та групою, яка приймала тільки фуросемід (4,1%, середній вік 80 років, діапазон 67-90 років). Збільшення смертності при застосуванні фуросеміду одночасно з рисперидоном відзначалося у 2-х із 4-х клінічних досліджень. Одночасне застосування рисперидону з іншими діуретиками (переважно з тіазидними діуретиками в малих дозах) не супроводжувалося підвищенням смертності. Не встановлено патофізіологічних механізмів, що пояснюють це спостереження. Проте, слід дотримуватися особливої ​​обережності при застосуванні препарату в таких випадках. Перед застосуванням необхідно ретельно оцінювати співвідношення ризик/корисність. Не виявлено збільшення смертності у пацієнтів, які одночасно приймають інші діуретики одночасно з рисперидоном. Незалежно від терапії, дегідратація є загальним фактором ризику смертності і має ретельно контролюватись у пацієнтів похилого віку з деменцією. Цереброваскулярні небажані явища У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з деменцією, які приймають деякі атипові антипсихотичні препарати, спостерігалося підвищення ризику побічних ефектів цереброваскулярних приблизно в 3 рази. Зведені дані 6-ти плацебо-контрольованих досліджень, що включали переважно пацієнтів похилого віку з деменцією (вік понад 65 років) демонструють, що цереброваскулярні побічні ефекти (серйозні та несерйозні) виникали у 3,3 % (33/1009) пацієнтів, які приймали рисперидон і у 1,2% (8/712) пацієнтів, які приймали плацебо. Співвідношення ризиків складало 2,96 (1,34, 7,50) при довірчому інтервалі 95%. Механізм підвищення ризику невідомий. Не можна виключити збільшення ризику при застосуванні інших антипсихотичних препаратів або інших популяціях пацієнтів.Препарат Торендо® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із факторами ризику розвитку інсульту. Ризик розвитку цереброваскулярних небажаних явищ у пацієнтів з деменцією змішаного або судинного типу був значно вищим, ніж у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера. Отже, рисперидон не слід застосовувати у пацієнтів з деменцією будь-якого типу, крім деменції, що зумовлена ​​хворобою Альцгеймера. Необхідно оцінити співвідношення ризик/корисність перед застосуванням препарату Торендо® у пацієнтів похилого віку з деменцією з огляду на фактори ризику розвитку інсульту у конкретного пацієнта. Пацієнтів та осіб, які доглядають їх, слід інформувати про негайне повідомлення лікаря про можливі прояви цереброваскулярних порушень (таких як раптова слабкість або нерухомість/нечутливість в області особи, ніг, рук, а також утруднення мови та порушення зору). Слід негайно вжити необхідних лікувальних заходів, включаючи скасування прийому рисперидону. Препарат Торендо® може застосовуватися тільки для короткочасної терапії безперервної агресії у пацієнтів з деменцією, обумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня, як доповнення до нефармакологічних методів корекції, у разі їх неефективності або обмеженої ефективності, і коли є ризик заподіяння шкоди пацієнтом або іншим особам. Необхідно постійно оцінювати стан пацієнта та необхідність продовження терапії рисперидоном. Ортостатична гіпотензія У зв'язку з α-адреноблокуючою дією рисперидону у деяких пацієнтів можливий розвиток ортостатичної гіпотензії, особливо в період початкового підбору дози. Описано випадки клінічно значущої артеріальної гіпотензії при одночасному застосуванні рисперидону з антигіпертензивними препаратами у постмаркетинговому періоді. Препарат Торендо® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями (наприклад, хронічна серцева недостатність, інфаркт міокарда, порушення провідності серцевого м'яза, дегідратація, гіповолемія або цереброваскулярні захворювання). Також потрібна відповідна корекція дози. Рекомендується оцінити можливість зниження дози у разі розвитку артеріальної гіпотензії. Лейкопенія, нейтропепія та агранулоцитоз Випадки лейкопенії, нейтропенії та агранулоцитозу були описані при застосуванні антипсихотичних засобів, у тому числі при застосуванні препарату Торендо®. Агранулоцитоз відзначався дуже рідко. Пацієнти з клінічно значущою нейтропенією повинні перебувати під ретельним наглядом щодо підвищення температури або інших симптомів інфекції, і негайно розпочинати лікування при виникненні таких симптомів. Пацієнти з тяжкою формою нейтропенії (абсолютна кількість нейтрофілів Пізня дискінезія/екстрапірамідні симптоми Терапія антагоністами дофамінових рецепторів може викликати пізню дискінезію, яка характеризується ритмічними мимовільними рухами, переважно язика та/або мімічної мускулатури. Виникнення екстрапірамідних симптомів є фактором ризику пізньої дискінезії. При виникненні у пацієнта об'єктивних або суб'єктивних симптомів, що вказують на пізню дискінезію, слід розглянути доцільність відміни всіх антипсихотичних препаратів, включаючи препарат Торендо®. Злоякісний нейролептичний синдром (ЗНЗ) При терапії антипсихотичними препаратами можливий розвиток ЗНС, що характеризується гіпертермією, ригідністю м'язів, нестабільністю функції вегетативної нервової системи, пригніченням свідомості та підвищенням концентрації креатинфосфокінази в плазмі крові, а також міоглобінурією (рабдоміоліз) та гострою нирковою недостатністю. При виникненні у пацієнта об'єктивних або суб'єктивних симптомів ЗНС необхідно негайно відмінити всі антипсихотичні препарати, включаючи препарат Торендо®. Хвороба Паркінсона та деменція з тільцями Леві Застосування антипсихотичних препаратів, включаючи препарат Торендо®, у пацієнтів з хворобою Паркінсона або деменцією з тільцями Леві має проводитися з обережністю, оскільки у обох груп пацієнтів підвищений ризик розвитку ЗНС та збільшена чутливість до антипсихотичних препаратів (включаючи притуплення больової чутливості, сплутаність свідомості) нестабільність з частими падіннями та екстрапірамідні симптоми). При прийомі рисперидону можливе погіршення перебігу хвороби Паркінсону. Гіперглікемія та цукровий діабет Описано випадки розвитку гіперглікемії, цукрового діабету та посилення перебігу цукрового діабету. У деяких випадках відмічено попереднє терапії збільшення маси тіла, яке можна розцінювати як сприятливий фактор. У дуже поодиноких випадках спостерігали розвиток кетоацидозу та рідко – діабетичної коми. Як при прийомі будь-яких антипсихотичних засобів пацієнти повинні перебувати під наглядом лікаря, слід контролювати симптоми гіперглікемії (такі як полідипсія, поліурія, поліфагія та слабкість). У пацієнтів із цукровим діабетом слід регулярно контролювати концентрацію глюкози у сироватці крові. Збільшення маси тіла Спостерігається значне збільшення маси тіла. Необхідно проводити регулярний контроль за масою тіла пацієнтів. Гіперпролактинемія На підставі результатів досліджень in vitro зроблено припущення, що ріст пухлинних клітин молочних залоз може стимулюватися пролактином. Незважаючи на те, що в клінічних та епідеміологічних дослідженнях не виявлено чіткого зв'язку гіперпролактинемії з прийомом антипсихотичних препаратів, слід бути обережним при застосуванні рисперидону пацієнтам з обтяженим анамнезом. Препарат Торендо® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з існуючою гіперпролактинемією та у пацієнтів з можливими пролактин-залежними пухлинами. Подовження інтервалу QT У дуже поодиноких випадках відзначено подовження інтервалу QT у постмаркетинговому періоді. Як і при застосуванні інших антипсихотичних засобів, слід бути обережним при застосуванні препарату Торендо® у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями, подовженням інтервалу QT у сімейному анамнезі, брадикардією, порушеннями електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпомагніємія), оскільки це може підвищити ризик аритмогенного або при одночасному застосуванні з препаратами, що подовжують інтервал QT. Судоми Препарат Торендо® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із судомами в анамнезі або при станах, що супроводжуються зниженням порога судомної активності. Пріапізм Оскільки рисперидон має α-адреноблокуючий ефект, при застосуванні можливий розвиток приапізму. Порушення регуляції температури тіла При застосуванні антипсихотичних препаратів описується такий небажаний ефект, як порушення терморегуляції. Необхідно дотримуватись обережності при застосуванні препарату Торендо® у пацієнтів, які можуть зазнавати впливу факторів, що викликають підвищення температури тіла, таких як інтенсивне фізичне навантаження, дегідратація, висока температура навколишнього середовища, одночасне застосування з препаратами, що мають антихолінергічну активність. Протиблювотний ефект У доклінічних дослідженнях застосування рисперидону спостерігався протиблювотний ефект. Даний ефект при виникненні у людей може маскувати ознаки та симптоми передозування деяких препаратів або таких захворювань, як кишкова непрохідність, синдром Рейє та пухлина мозку. Порушення функції нирок та печінки У пацієнтів із порушенням функції нирок здатність до виведення активної антипсихотичної фракції нижча, ніж у дорослих пацієнтів із нормальною функцією нирок. У пацієнтів з порушенням функції печінки підвищується концентрація вільної фракції рисперидону у плазмі. Венозна тромбоемболія При застосуванні атипсихотичних препаратів описані випадки венозної тромбоемболії. Необхідно виявляти всі можливі фактори ризику розвитку тромбоемболічних ускладнень до початку та під час терапії препаратом Торендо® та вживати профілактичних заходів. Інтраопераційний синдром в'ялої райдужної оболонки Інтраопераційний синдром в'ялої райдужної оболонки (ІСДР) відзначався під час операції з приводу катаракти у пацієнтів, які отримували препарати, що мають антагонізм до альфа1-адренорецепторів, включаючи препарат Торендо®. ІСДР може підвищувати ризик ускладнень з боку органу зору під час та після проведення операції. Необхідно заздалегідь поінформувати хірурга-офтальмолога про застосування препаратів, що мають антагонізм до альфа1-адренорецепторів в даний час або в минулому. Потенційна користь відміни терапії препаратами, що мають антагонізм до альфаг1-адренорецепторів до операції з приводу катаракти не встановлено. Необхідно оцінити співвідношення користі та ризику відміни терапії антипсихотичним засобом. Діти та підлітки Перед застосуванням препарату Торендо® у дітей або підлітків з розумовою відсталістю необхідно провести ретельну оцінку їх стану щодо наявності фізичних або соціальних причин агресивної поведінки, таких як біль або неадекватні вимоги соціального середовища. Седативний ефект рисперидону повинен ретельно відстежуватися в даній популяції через можливий вплив на здатність до навчання. Зміна часу прийому рисперидону може знизити вплив седації на увагу підлітків та дітей. Застосування рисперидону було пов'язане із збільшенням середніх показників маси тіла та індексу маси тіла. Зміни зростання під час довгострокових досліджень перебували у межах очікуваних вікових норм. Вплив тривалого прийому рисперидону на статевий розвиток та зростання повністю не вивчений. У зв'язку з можливим впливом тривалої гіперпролактинемії на ріст та статевий розвиток у дітей та підлітків, повинна проводитися регулярна клінічна оцінка гормонального статусу, у тому числі вимірювання росту, маси тіла, спостереження за статевим розвитком, менструальним циклом та іншими можливими пролактин-залежними ефектами. Під час терапії рисперидоном має проводитися регулярне обстеження з метою виявлення екстрапірамідних симптомів та інших рухових розладів. Спеціальна інформація про допоміжні речовини До складу препарату Торендо входить лактоза, у зв'язку з чим його не слід застосовувати пацієнтам з непереносимістю лактози, дефіцитом лактази, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Препарат Торендо® може в невеликій або помірній мірі впливати на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. Пацієнтам слід рекомендувати відмовитися від керування автомобілем та від роботи з механізмами до з'ясування їх індивідуальної чутливості до препарату.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Рісперидон - 0,50 мг/1,00 мг/2,00 мг; Допоміжні речовини: манітол, бутилметакрилату, диметиламіноетилметакрилату та метилметакрилату сополімер [1:2:1], повідон-К25, целюлоза мікрокристалічна, гіпоролоза низькозаміщена, аспартам, кросповідон, барвник заліза оксид червоний (Е17 сорбітол, м'яти польова олія, левоментол), ароматизатор ментоловий (мальтодекстрин кукурудзяний, ароматичні компоненти), кальцію силікат, магнію стеарат. По 10 таблеток у блістер із комбінованого матеріалу ОПА/Ал/ПВХ, ПЕТ/Ал фольги (OPA/Al/PVC, РЕТ/Аl peel off foil). По 3 блістери в пачку картонну разом з інструкцією із застосування.Опис лікарської формиКруглі, злегка двоопуклі таблетки світло-рожевого кольору з видимими вкрапленнями.Фармакотерапевтична групаАнтипсихотичне засіб (нейролептик).ФармакокінетикаВсмоктування Рисперидон після перорального прийому повністю абсорбується, досягаючи максимальних концентрацій у плазмі крові через 1-2 години. Абсолютна біодоступність рисперидону після внутрішнього прийому становить 70%. Відносна біодоступність після прийому внутрішньо рисперидону у формі таблеток становить 94% порівняно з рисперидоном у формі розчину. Прийом їжі не впливає на абсорбцію препарату, тому рисперидон можна застосовувати незалежно від часу їди. Рівноважна концентрація рисперидону в організмі у більшості пацієнтів досягається протягом 1 дня. Рівноважна концентрація 9-гідроксирисперидону досягається протягом 4-5 днів. Розподіл Рисперидон швидко розподіляється в організмі. Об'єм розподілу становить 1-2 л/кг. У плазмі крові рисперидон зв'язується з альбуміном та альфа1-кислим глікопротеїном. Рисперидон на 90% зв'язується білками плазми крові, 9-гідроксирисперидон – на 77%. Метаболізм та виведення Рисперидон метаболізується у печінці за участю ізоферменту CYP2D6. Основний метаболіт - 9-гідроксирисперидон, який має подібну фармакологічну активність з рисперидоном. Рисперидон та 9-гідроксирисперидон складають активну антипсихотичну фракцію. Ізофермент CYP2D6 схильний до генетичного поліморфізму. У пацієнтів з інтенсивним метаболізмом за ізоферментом CYP2D6 рисперидон швидко перетворюється на 9-гідроксирисперидон, тоді як у пацієнтів із слабким метаболізмом за ізоферментом CYP2D6 цей процес відбувається значно повільніше. Хоча у пацієнтів з інтенсивним метаболізмом концентрація риснеридону нижча, а концентрація 9-гідроксирисперидону вища, ніж у пацієнтів із слабким метаболізмом, фармакокінетика активної антипсихотичної фракції після прийому однієї або кількох доз подібна до двох груп пацієнтів. Іншим шляхом метаболізму рисперидону є N-дезалкілювання. Дослідження в умовах in vitro на мікросомах печінки людини показали, що рисперидон у клінічно значущих концентраціях суттєво не інгібує метаболізм лікарських препаратів, що біотрансформуються під дією ізоферментів системи цитохрому Р450, у тому числі CYP1A2, CYP2A6, CYP2C8/Y та CYP3A5. Через тиждень після початку прийому риснеридону 70% дози виводиться нирками (при цьому виведення рисперидону і 9-гідроксириснеридону нирками становить 35-45% від прийнятої дози, частина, що залишилася, - неактивні метаболіти) і 14% - через кишечник. Після прийому внутрішньо у пацієнтів з психозами період напіввиведення (Т1/2) рисперидону становить близько 3-х годин, Т1/2 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції – 24 години. Лінійність Концентрація рисперидону в плазмі прямо пропорційна прийнятій дозі в терапевтичному діапазоні доз. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Пацієнти похилого віку, пацієнти з порушенням функції печінки та нирок Після одноразового прийому рисперидону у пацієнтів похилого віку концентрація активної антипсихотичної фракції у плазмі збільшилася в середньому на 43%, Т1/2 – на 38%, а кліренс – знизився на 30%. У пацієнтів з нирковою недостатністю спостерігалося підвищення плазмової концентрації та зниження кліренсу активної антипсихотичної фракції в середньому на 60%. У пацієнтів з печінковою недостатністю концентрації рисперидону в плазмі не змінювалися, однак середня концентрація вільної фракції рисперидону збільшувалася на 35%. Діти Фармакокінетика рисперидону, 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції у дітей співставна з такою у дорослих пацієнтів. Підлога, расова приналежність, куріння Популяційний фармакокінетичний аналіз не виявив очевидного впливу статі, раси чи куріння на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції.ФармакодинамікаРисперидон - селективний моноамінергічний антагоніст, має високу спорідненість до серотонінових 5-НТ2 і дофамінових D2-рецепторів. Рисперидон також зв'язується з альфа1-адренорецепторами та меншою мірою з H1-гістаміновими та альфа2-адренорецепторами. Має слабко виражену афінність до 5-НТ1A-, 5-НТ1C-, 5-НТ1D-серотонінергічних, D1-дофамінергічних рецепторів і галоперидолчутливих ділянок зв'язування сигма-рецепторів, незначною афінністю до 5-НТ1B- і 5-НТ3. Не має здатності взаємодіяти з м-холінергічними та бета1-, бета2-адренергічними рецепторами. Рисперидон зменшує продуктивну симптоматику шизофренії, викликає менше пригнічення моторної активності та меншою мірою індукує каталепсію, ніж класичні нейролептики. Збалансований центральний антагонізм до серотоніну та дофаміну знижує ймовірність розвитку екстрапірамідних порушень та розширює терапевтичну дію препарату з охопленням негативних та афективних симптомів шизофренії.Показання до застосуванняЛікування шизофренії у дорослих та дітей віком від 13 років. Лікування маніакальних епізодів, пов'язаних з біполярним розладом, середнього та тяжкого ступеня у дорослих та дітей віком від 10 років. Короткострокове (до 6 тижнів) лікування безперервної агресії у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня, що не піддається нефармакологічним методам корекції, та за наявності ризику заподіяння шкоди пацієнтом самому собі або іншим особам. Короткострокове (до 6 тижнів) симптоматичне лікування безперервної агресії у структурі розладу поведінки у дітей віком від 5 років та старше з розумовою відсталістю, діагностованою відповідно до критеріїв DSM-IV, при якій через тяжкість агресії або іншої деструктивної поведінки потрібне медикаментозне лікування. Фармакотерапія має бути частиною комплексної програми лікування, у тому числі психологічних та освітніх заходів. Рисперидон повинен призначатися фахівцем у галузі дитячої неврології та дитячої психіатрії або лікарем, добре знайомим із лікуванням розладів поведінки у дітей та підлітків.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до рисперидону або до будь-яких інших компонентів препарату. Фенілкетонурія. Вроджена нестерпність фруктози. З обережністю: Захворювання серцево-судинної системи (хронічна серцева недостатність, перенесений інфаркт міокарда, порушення провідності серцевого м'яза); гіпотензія (необхідна корекція дози препарату); зневоднення та гіповолемія; порушення мозкового кровообігу; хвороба Паркінсона; судоми (у тому числі в анамнезі); тяжка ниркова та/або печінкова недостатність; зловживання лікарськими засобами чи лікарська залежність; стани, що призводять до розвитку тахікардії типу "пірует" (брадикардія, порушення електролітного балансу, одночасне застосування лікарських засобів, що подовжують інтервал QT); порушення метаболізму, включаючи гіперглікемію, дисліпідемію (потрібний контроль ваги пацієнта); гіперпролактинемія; лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз; пухлина мозку, кишкова непрохідність, випадки гострого передозування ліків, синдром Рейс (протиблювотний ефект рисперидону може маскувати симптоми цих станів); фактори ризику розвитку тромбоемболії венозних судин; хвороба дифузних тілець Леві; застосування у пацієнтів похилого віку із цереброваскулярною деменцією; вагітність; одночасне застосування з фуросемідом.Вагітність та лактаціяВагітність Контрольованих досліджень застосування рисперидону у вагітних жінок не проводилося. У дослідженнях на тваринах рисперидон не мав тератогенної дії, проте спостерігалися інші види токсичної дії на репродуктивну систему. Потенційний ризик застосування рисперидону у людини не відомий. При застосуванні антипсихотичних засобів (у тому числі рисперидону) протягом третього триместру вагітності у новонародженого розвивалися оборотні екстрапірамідні симптоми та/або синдром "скасування", які варіювалися за ступенем тяжкості та тривалості. Повідомлялося про випадки ажитації, гіпертонії, гіпотонії, тремору, сонливості, розлади дихання та порушення харчування. Тому новонароджені повинні перебувати під пильним наглядом. Застосування препарату Торендо Кутаб під час вагітності можливе лише в тому випадку, якщо очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. При необхідності припинення терапії під час вагітності слід відміну препарату поступово. Період грудного вигодовування У дослідженнях на тваринах рисперидон та 9-гідроксирисперидон проникали у грудне молоко. Було також продемонстровано, що рисперидон та 9-гідроксирисперидон у невеликих кількостях проникають у грудне молоко людини. Немає даних про розвиток побічних ефектів у немовлят при грудному вигодовуванні. Тому питання про грудне вигодовування має вирішуватися з урахуванням можливого ризику для дитини. Фертильність Як і інші препарати, які є антагоністами дофамінових D2-рецепторів, рисперидон збільшує концентрацію пролактину в плазмі. Гіперпролактинемія може пригнічувати секрецію гіпоталамічного гонадотропін-рилізинг-гормону, що призводить до зниження секреції гіпофізарного гонадотропіну. Це, у свою чергу, може викликати пригнічення репродуктивної функції за рахунок порушення стероїдогенезу у статевих залозах у пацієнтів чоловічої та жіночої статі. У доклінічних дослідженнях значних ефектів немає.Побічна діяНайпоширенішими побічними реакціями (частота виникнення ≥ 5%) були безсоння, неспокій, головний біль, інфекції верхніх дихальних шляхів, паркінсонізм. Дозозалежними побічними реакціями є паркінсонізм та акатізія. Побічні ефекти рисперидону, зазначені в клінічних дослідженнях рисперидону в лікарських формах для внутрішнього прийому та в ін'єкційній формі пролонгованої дії, а також отримані в ході постреєстраційного спостереження, наведені з розподілом за частотами та системами органів. Частоту побічних ефектів класифікували так: дуже часто (≥ 1/10 випадків), часто (від ≥ 1/100 до Інфекційні та паразитарні захворювання – часто: пневмонія, грип, бронхіт, інфекції верхніх дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів, синусит, інфекції вуха; нечасто: вірусні інфекції, тонзиліт, запалення підшкірної жирової клітковини, середній отит, інфекції очей, локалізовані інфекції, акародерматит, інфекції дихальних шляхів, цистит, оніхомікоз; рідко: інфекції нижніх дихальних шляхів, середній хронічний отит, інфекції, підшкірний абсцес. Порушення з боку органів крові та лімфатичної системи – нечасто: нейтропенія, зниження кількості лейкоцитів, анемія, тромбоцитопенія, зниження гематокриту, зниження кількості еозинофілів, зниження гемоглобіну; рідко: гранулоцитопенія, агранулоцитоз. Порушення з боку імунної системи – нечасті: реакції гіперчутливості до компонентів препарату; рідко: лікарська гіперчутливість, анафілактична реакція. Порушення з боку ендокринної системи – часто: підвищення рівня пролактину1; рідко: порушення вироблення антидіуретичного гормону, глюкозурія. Порушення з боку обміну речовин та харчування – часто: збільшення маси тіла, підвищення апетиту, зниження апетиту; нечасто: зменшення маси тіла, цукровий діабет3, анорексія, полідипсія, гіперглікемія, підвищення концентрації холестерину у плазмі; рідко: гіпоглікемія, водна інтоксикація, підвищення інсуліну, підвищення концентрації тригліцеридів у плазмі; дуже рідко: діабетичний кетоацидоз. Порушення психіки – дуже часто: безсоння; часто: занепокоєння, порушення, сну, тривога, депресія; нечасто: сплутаність свідомості, манії, зниження лібідо, млявість, нервозність, кошмари; рідко: аноргазмія, сплощення афекту. Порушення з боку нервової системи – дуже часто: паркінсонізм2, головний біль, сонливість, седація; часто: акатизія2, запаморочення2, тремор2, дистонія2, летаргія, дискінезія2; нечасто: відсутність реакції на подразники, втрата свідомості, знижений рівень свідомості, непритомність, порушення свідомості, інсульт, транзиторна ішемічна атака, дизартрія, порушення уваги, гінерсомнія, постуральне запаморочення, порушення рівноваги, пізня дискінезія, порушення мови, порушення координації, смакових відчуттів, спотворення смаку, судоми, церебральна ішемія, порушення рухів, психомоторне збудження, парестезія; рідко: злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС), діабетична кома, цереброваскулярні порушення, тремор голови; частота невідома: заїкуватість. Порушення з боку органу зору – часто: нечіткий зір, кон'юнктивіт; нечасто: гіперемія кон'юнктиви, порушення зору, виділення з очей, періорбітальний набряк, сухість очей, посилена сльозотеча, світлобоязнь; рідко: зниження гостроти зору, порушення руху очей, мимовільні обертання очних яблук, утворення кірок на краю століття, глаукома, інтраопераційний синдром "в'ялої" райдужної оболонки (ІСДР), оклюзія артерії сітківки. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення – нечасто: вертиго, біль у вусі, шум у вухах. Порушення з боку серця – часто: тахікардія; нечасто: атріовентрикулярна блокада, блокада правої або лівої ніжок пучка Гіса, фібриляція передсердь, відчуття серцебиття, порушення провідності серця, подовження інтервалу QT на ЕКГ, брадикардія, відхилення на ЕКГ; рідко: синусова аритмія; синусова брадикардія; частота невідома: атріовентрикулярна блокада І ступеня. Порушення з боку судин – часто: артеріальна гіпертензія; нечасто: гіпотензія, ортостатична гіпотензія, припливи; рідко: легенева емболія, тромбоз глибоких вен. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння – часто: задишка, носова кровотеча, кашель, закладеність носа, біль у ділянці гортані та глотки; нечасто: свистяче дихання, аспіраційна пневмонія, застій у легенях, порушення дихання, вологі хрипи, порушення прохідності дихальних шляхів, дисфонія; рідко: синдром апное уві сні, гіпервентиляція. Порушення з боку травної системи – часто: блювання, діарея, запор, нудота, біль у ділянці живота, диспепсія, сухість слизової оболонки порожнини рота, дискомфорт у ділянці живота, гіперсалівація, зубний біль; нечасто: дисфагія, гастрит, нетримання калу, фекалому, гастроентерит, метеоризм; рідко: непрохідність кишечника, панкреатит, набряк губ, набряк язика, хейліт; дуже рідко: ілеус. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів – нечасто: підвищення активності трансаміназ, гамма-глутамілтрансферази, “печінкових” ферментів (зокрема, підвищення рівня активності аланінамінотрансферази) у плазмі крові; рідко: жовтяниця. Порушення з боку колії та підшкірних тканин – часто: шкірний висип, еритема; нечасто: кропив'янка, ураження шкіри, порушення цілісності шкірних покривів, свербіж шкіри, акне, вугровий висип, зміна кольору шкіри, алопеція, себорейний дерматит, сухість шкіри, гіперкератоз, екзема; рідко: лікарський висип, лупа; дуже рідко: набряк Квінке. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини – часто: м'язові спазми, скелетно-м'язові болі, артралгія, біль у спині, біль у кінцівках, біль у сідницях; нечасто: підвищення активності креатинфосфокінази в плазмі крові, м'язова слабкість, міалгія, біль у шиї, набрякання суглобів, порушення постави, скутість у суглобах, м'язові болі у грудях; рідко: рабдоміоліз. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів – часто: енурез, нетримання сечі; нечасто: затримка сечовиділення, дизурія, поллакіурія. Вагітність, післяпологові та перинатальні стани - рідко: синдром "скасування" у новонароджених. Порушення з боку статевих органів та молочної залози - нечасто: аменорея, сексуальна дисфункція, еректильна дисфункція, порушення еякуляції, галакторея, гінекомастія, розлад менструального циклу, виділення з піхви, біль у ділянці молочної залози, дискомфорт у ділянці молочної залози; рідко: пріапізм, затримка менструації, нагрубання молочних залоз, збільшення молочних залоз, виділення з молочних залоз. Загальні розлади та порушення у місці введення – часто: набряк, пірексія, втома, периферичний набряк, генералізований набряк, астенія, біль у ділянці грудної клітки, біль; нечасто: набряк особи, порушення ходи, погане самопочуття, повільність, грипоподібний стан, нездужання, спрага, дискомфорт у ділянці грудної клітки, озноб, підвищення температури тіла, дискомфорт; рідко: гіпотермія, зниження температури тіла, синдром "скасування", похолодання кінцівок, індурація. Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій – часто: падіння; Нечасто: біль під час процедур. 1 - гіперпролактинемія в деяких випадках може призводити до гінекомастії, порушень менструального циклу, аменореї та галактореї. 2 - екстрапірамідні розлади можуть проявлятися як паркінсонізм (гіперсалівація, кістково-м'язова скутість, паркінсонізм, слинотеча, ригідність нотину "зубчастого колеса", брадикінезія, гіпокінезія, маскоподібне обличчя, напруженість м'язів, акінезія, порушення глабеллярного рефлексу, паркінсонічний тремор спокою), акатизія (акатизія, занепокоєння, гіперкінезія та синдром "неспокійних" ніг), тремор, дискінезія (дискінезія, посмикування м'язів, хореоатетоз, атетоз та міоклонус), дистонія. Термін "дистонія" включає дистонію, м'язові спазми, м'язову гіпертонію, кривошею, мимовільні м'язові скорочення, м'язову контрактуру, блефароспазм, рухи очного яблука, параліч язика, лицьовий спазм, ларингоспазм. міотонію, опистотонус, орофарингеальний спазм, плеврототонус, спазм язика та тризм. Тремор включає тремор та паркінсонічний тремор спокою. Також слід зазначити, що існує ширший ряд симптомів, які не завжди мають екстрапірамідне походження. Безсоння включає розлад засипання, і нтрасом ні чесное розлад. Судоми включають великий судомний напад. Менструальні розлади включають нерегулярні менструації, олігоменорею. Набряк включає генералізований набряк, периферичний набряк, м'який набряк. 3 - у плацебо-контрольованих дослідженнях цукровий діабет спостерігався у 0,18% пацієнтів, які приймали рисперидон, порівняно з 0,11% пацієнтів у групі плацебо. У всіх клінічних дослідженнях, загалом, частота розвитку цукрового діабету у пацієнтів, які приймали рисперидон, становила 0,43%. Небажані ефекти при застосуванні паліперидону Паліперидон є активним метаболітом рисперидону, тому профілі побічних реакцій рисперидону та паліперидону взаємопов'язані. На додаток до перерахованих вище, при застосуванні паліперидону були відзначені наступні побічні реакції, які можуть виникнути і при застосуванні рисперидону: Серцево-судинна система: синдром постуральної ортостатичної тахікардії. Клас-ефекти Як і при застосуванні інших антипсихотичних препаратів, було відзначено дуже рідкісні випадки подовження інтервалу QT у постмаркетинговому періоді спостереження. Інші клас-ефекти з боку серцево-судинної системи, що спостерігаються при застосуванні антипсихотичних препаратів, що подовжують інтервал QT: шлуночкові аритмії, фібриляція шлуночків, шлуночкова тахікардія, раптова смерть, зупинка серця та поліморфна шлуночкова тахікардія типу "пірет". Венозна тромбоемболія Випадки венозної тромбоемболії, включаючи легеневу емболію та випадки тромбозу глибоких вен, спостерігалися при застосуванні антипсихотичних препаратів (частота невідома). Збільшення маси тіла У ході плацебо-контрольованих досліджень у пацієнтів з шизофренією збільшення маси тіла не менше 7% через 6-8 тижнів спостерігалося у 18% пацієнтів, які приймають рисперидон, і у 9% пацієнтів, які приймають плацебо. У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з маніакальними епізодами число випадків збільшення маси тіла на 7% і більше після 3-х тижнів лікування було порівняно у групі, яка приймає рисперидон (2,5%), та у групі, що приймає плацебо (2, 4%), а групі активного контролю було трохи більше (3,5%). У дітей із розладами поведінки під час довготривалих клінічних досліджень маса тіла збільшувалася в середньому на 7,3 кг після 12 місяців терапії. Очікуване збільшення маси тіла у дітей 5-12 років з нормальним розвитком становить 3-5 кг на рік, з 12-16 ліг – 3-5 кг на рік для дівчаток та близько 5 кг на рік для хлопчиків. Особливі групи пацієнтів Побічні ефекти, що відзначалися з більшою частотою у пацієнтів похилого віку з деменцією та у дітей, ніж у дорослих пацієнтів, описані нижче. Пацієнти похилого віку з деменцією Транзиторні ішемічні атаки та інсульт спостерігалися в ході клінічних досліджень із частотою 1,4% та 1,5%, відповідно, у пацієнтів похилого віку з деменцією. Крім того, наступні побічні дії відзначалися у пацієнтів похилого віку з деменцією з частотою ≥ 5% і з частотою, що принаймні вдвічі перевищує таку в інших популяціях пацієнтів: інфекції сечовивідних шляхів, периферичний набряк, летаргія та кашель. Діти Наступні побічні дії відзначалися у дітей (від 5 до 17 ліг) з частотою ≥ 5% і з частотою, що принаймні вдвічі перевищує таку в інших популяціях пацієнтів у ході клінічних досліджень: сонливість/седація, втома, головний біль, підвищення апетиту, блювання, інфекції верхніх дихальних шляхів, закладеність носа, біль у животі, запаморочення, кашель, пірексія, тремор, діарея, енурез.Взаємодія з лікарськими засобамиВзаємодії, пов'язані з фармакодинамікою препарату Препарати, що подовжують інтервал QT Як і у випадку з іншими антипсихотичними препаратами, слід дотримуватись обережності при одночасному застосуванні препарату Торендо® Ку-таб® з препаратами, що подовжують інтервал QT, наприклад, з антиаритмічними засобами (хінідин, дизопірамід, прокаїнамід, пропафенон, аміодарон, сотало та ін.). , трициклічними антидепресантами (амітриптілін та ін.), тетрациклічними антидепресантами (мапротилін та ін.), деякими антигістамінними препаратами, іншими антипсихотичними засобами, деякими протималярійними препаратами (хінін, мефлохін та ін.), препаратами, дис брадикардію або інгібуючі печінковий метаболізм рисперидону. Цей перелік не є вичерпним. Препарати центральної дії та алкоголь Препарат Торендо® Ку-таб® слід застосовувати з обережністю у поєднанні з іншими препаратами та речовинами центральної дії, особливо з алкоголем, опіатами, антигістамінними препаратами та бензодіазепінами через підвищений ризик седації. Леводопа та агоністи дофамінових рецепторів Препарат Торендо® Ку-таб® може знижувати ефективність леводопи та інших агоністів дофамінових рецепторів. Якщо необхідний прийом цієї комбінації, особливо на термінальній стадії хвороби Паркінсона, слід призначати найменшу ефективну дозу кожного з препаратів. Гіпотензивні препарати При застосуванні рисперидону одночасно з гіпотензивними препаратами у постреєстраційному періоді спостерігалася клінічно значуща гіпотензія. Паліперидон Не рекомендується одночасно застосовувати препарат Торендо® Ку-таб® та паліперидон, оскільки паліперидон є активним метаболітом рисперидону. Одночасне застосування комбінації рисперидону та паліперидону може призводити до підвищення концентрації активної антипсихотичної фракції. Взаємодії, пов'язані з фармакокінетикою препарату Прийом їжі не впливає на абсорбцію рисперидону. Рисперидон в основному метаболізується ізоферментом CYP2D6 та меншою мірою ізоферментом CYP3A4. Рисперидон та його активний метаболіт 9-гідроксирисперидон є субстратами Р-глікопротеїну (P-gp). Препарати, що впливають на активність ізоферменту CYP2D6, та препарати, що значно інгібують або індукують активність ізоферменту CYP3A4 та/або Р-gp, можуть впливати на фармакокінетику активної антипсихотичної фракції рисперидону. Потужні інгібітори ізоферменту CYP2D6 При одночасному застосуванні рисперидону та потужних інгібіторів ізоферменту CYP2D6 може підвищуватися плазмова концентрація рисперидону та меншою мірою активної антипсихотичної фракції. Вищі дози потужного інгібітору ізоферменту CYP2D6 можуть збільшувати концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону (наприклад, пароксетин, див. нижче). Очікується, що інші інгібітори ізоферменту CYP2D6, такі як хінідин, можуть впливати на концентрацію рисперидону в плазмі крові. При ініціації або відміні терапії комбінацією рисперидону та пароксетину, хінідину або іншого потужного інгібітору ізоферменту CYP2D6, особливо у вищих дозах, слід скоригувати дозу препарату Торендо® Ку-таб®. Інгібітори ізоферменту CYP3A4 та/або Р-gP Одночасне застосування препарату Торендо® Ку-таб® та потужних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 та/або P-gp може суттєво підвищити концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону у плазмі крові. При ініціації або відміні терапії комбінацією рисперидону та ітраконазолу або іншого потужного інгібітору ізоферменту CYP3A4 та/або P-gp слід скоригувати дозу препарату Торендо® Ку-таб®. Індуктори ізоферменту CYP3A4 та/або Р-gр Одночасне застосування препарату Торендо® Ку-таб® із потужним індуктором ізоферменту CYP3A4 та/або P-gp може знизити концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону у плазмі крові. При ініціації або відміні терапії комбінацією рисперидону та карбамазепіну або іншого потужного індуктора ізоферменту CYP3A4 та/або P-gp слід скоригувати дозу препарату Торендо® Ку-таб®. Дія індукторів ізоферменту CYP3A4 проявляється з часом, тому може знадобитися до 2 тижнів до досягнення максимального ефекту після початку прийому. Відповідно, при відміні індуктора ізоферменту CYP3A4 може знадобитися до 2 тижнів до зникнення ефекту. Препарати, що міцно зв'язуються з білками плазми При одночасному застосуванні препарату Торендо® Ку-таб® з препаратами, що мають високий зв'язок з білками плазми, не спостерігається клінічно значущого витіснення препарату з комплексу з білками плазми. При застосуванні супутнього лікування слід звернутися до інструкції щодо застосування відповідного лікарського препарату та при необхідності скоригувати дози препаратів, що приймаються. Психостимулятори При одночасному застосуванні психостимуляторів (наприклад, метилфенідату) та рисперидону зміна порядку прийому одного або обох препаратів може призвести до появи екстрапірамідних симптомів. Діти Дослідження лікарських взаємодій проводились лише у дорослих пацієнтів. Релевантність результатів цих досліджень у дітей невідома. Одночасне застосування психостимуляторів (наприклад, метилфенідату) та препарату Торендо® Ку-таб® у дітей не змінює фармакокінетичних параметрів та ефективності рисперидону. Вплив інших препаратів на фармакокінетику рисперидону Антибактеріальні препарати Еритроміцин, помірний інгібітор ізоферменту CYP3A4 та P-gp, не впливає на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції. Рифампіцин, потужний індуктор ізоферменту CYP3A4 та P-gp, спричиняє зниження концентрації активної антипсихотичної фракції у плазмі крові. Антихолінестеразні препарати Донепезил і галантамін, що є субстратами ізоферментів CYP2D6 та CYP3A4, не мають клінічно значущого впливу на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції. Протиепілептичні препарати Карбамазепін, потужний індуктор ізоферменту CYP3A4 та P-gp, знижує концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону у плазмі крові. Подібні ефекти спостерігалися при застосуванні фенітоїну та фенобарбіталу, які також є індукторами ізоферменту CYP3A4 та P-gp. Топірамат помірно зменшує біодоступність рисперидону, але не активної антипсихотичної фракції. Ця взаємодія не вважається клінічно значущою. Протигрибкові препарати Ітраконазол, потужний інгібітор ізоферменту CYP3A4 та P-gp, у дозі 200 мг/добу збільшує концентрацію активної антипсихотичної фракції у плазмі приблизно на 70% при застосуванні рисперидону у дозі від 2 до 8 мг/добу. Кетоконазол, потужний інгібітор ізоферменту CYP3A4 та P-gp, у дозі 200 мг/добу збільшує концентрацію рисперидону у плазмі крові та знижує концентрацію 9-гідроксирисперидону у плазмі крові. Нейролептики Фенотіазини можуть збільшувати концентрацію рисперидону в плазмі, але не активної антипсихотичної фракції. Противірусні препарати Інгібітори протеази: дані офіційних досліджень відсутні. Оскільки ритонавір є потужним інгібітором ізоферменту CYP3A4 та слабким інгібітором ізоферменту CYP2D6, ритонавір та інгібітори протеази, посилені ритонавіром, можуть призвести до підвищення концентрації активної антипсихотичної фракції рисперидону. Бета-адреноблокатори Деякі бета-адреноблокатори можуть збільшувати концентрацію рисперидону в плазмі, але не активної антипсихотичної фракції. Блокатори кальцієвих каналів Верапаміл, помірний інгібітор ізоферменту CYP3A4 та P-gp, збільшує концентрацію рисперидону та активної антипсихотичної фракції у плазмі крові. Препарати для лікування захворювань шлунково-кишкового тракту Антагоністи Н2-рецепторів: циметидин і ранітидин, які є слабкими інгібіторами ізоферментів CYP2D6 та CYP3A4, збільшують біодоступність рисперидону, але мінімально впливають на концентрацію активної антипсихотичної фракції в плазмі крові. Інгібітори зворотного захоплення серотоніну та трициклічні антидепресанти Флуоксетин, потужний інгібітор ізоферменту CYP2D6, підвищує концентрацію рисперидону в плазмі, але меншою мірою впливає на концентрацію активної антипсихотичної фракції. Пароксетин, потужний інгібітор ізоферменту CYP2D6, збільшує концентрацію рисперидону в плазмі, але в дозах до 20 мг/добу меншою мірою впливає на концентрацію активної антипсихотичної фракції. Однак більш високі дози пароксетину можуть збільшувати концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону. Трициклічні антидепресанти можуть збільшувати концентрацію рисперидону в плазмі, але не впливають на концентрацію активної антипсихотичної фракції. Амітриптилін не впливає на фармакокінетику рисперидону або активної антипсихотичної фракції. Сертралін є слабким інгібітором ізоферменту CYP2D6, а флувоксамін – слабким інгібітором ізоферменту CYP3A4. У дозах до 100 мг/добу сертралін та флувоксамін не мають клінічно значущого впливу на концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону. Однак застосування сертраліну або флувоксаміну в дозах вище 100 мг на добу може призводити до підвищення концентрації активної антипсихотичної фракції рисперидону. Вплив рисперидону на фармакокінетику інших препаратів Протиепілептичні препарати Рисперидон не має клінічно значущої дії на фармакокінетику вальпроєвої кислоти або топірамату. Нейролептики Арипіпразол, субстрат ізоферментів CYP2D6 та CYP3A4: рисперидон не впливає на фармакокінетику арипіпразолу та його активного метаболіту, дегідроарипіпразолу. Серцеві глікозиди Рисперидон не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику дигоксину. Застосування терапевтичних доз дигоксину в комбінації з рисперидоном у дозі 0,25 мг 2 рази на день не призводило до зміни експозиції та не вимагало коригування дозування. Препарати літію Рисперидон не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику препаратів літію. Одночасне застосування з фуросемідом Див. інформацію про підвищену смертність у пацієнтів похилого віку з деменцією, які одночасно приймають фуросемід.Спосіб застосування та дозиПрепарат Торендо® Ку-таб® може застосовуватися як альтернатива препарату Торендо® у пацієнтів, які мають труднощі при проковтуванні таблетки. У зв'язку з тим, що пігулки крихкі, їх не слід вичавлювати через фольгу упаковки, тому що вони можуть зламатися. Не слід брати таблетку мокрими руками, тому що таблетка може розтанути. Витягти таблетку слід так: 1. Взяти блістер, зігнути по лінії розриву та відірвати його. 2. Розкрити блістер, обережно потягнувши край фольги. 3. Обережно витрусити пігулку на долоню. 4. Потім її слід негайно покласти на язик. Таблетку слід тримати в роті протягом декількох секунд до повного розчинення (для полегшення ковтання), потім можна запитати рідиною. Не слід змішувати таблетку у роті з їжею. Ви також можете помістити таблетку в повну склянку води та одразу випити. Шизофренія Дорослі Препарат Торендо® Ку-таб® може застосовуватись 1 або 2 рази на добу. Початкова доза препарату Торендо® Ку-таб® становить 2 мг на добу. На другий день дозу можна збільшити до 4 мг на добу. З цього моменту дозу можна зберегти на колишньому рівні, або індивідуально скоригувати при необхідності. Зазвичай оптимальною дозою є 4-6 мг на добу. У ряді випадків може бути виправдано більш повільне збільшення дози та нижчі початкова та підтримуюча дози. Дози вище 10 мг на добу не показали більш високої ефективності порівняно з меншими дозами та можуть спричиняти появу екстрапірамідних симптомів. У зв'язку з тим, що безпека доз вище 16 мг на добу не вивчалася, дози вище за цей рівень застосовувати не рекомендується. Пацієнти похилого віку Рекомендована початкова доза – 0,5 мг на прийом 2 рази на добу. Дозу можна збільшувати індивідуально на 0,5 мг 2 рази на добу до 1-2 мг 2 рази на добу. Діти віком від 13 років Рекомендована початкова доза 0,5 мг на прийом 1 раз на добу вранці або ввечері. При необхідності дозування можна збільшити не менше ніж через 24 години на 0,5-1 мг на добу до рекомендованої дози 3 мг на добу при добрій переносимості. Незважаючи на ефективність, продемонстровану при лікуванні шизофренії у підлітків дозами 1-6 мг на добу, не спостерігалося додаткової ефективності при дозах вище 3 мг на добу, а більші дози викликали більше побічних ефектів. Застосування доз вище 6 мг на добу не вивчалось. Пацієнтам, які мають стійку сонливість, рекомендується приймати половину добової дози 2 рази на добу. Маніакальні епізоди, пов'язані з біполярним розладом, середнього та тяжкого ступеня Дорослі Рекомендована початкова доза препарату Торендо Кутаб - 2 мг 1 раз на добу. При необхідності ця доза може бути збільшена не менше ніж через 24 години на 1 мг на добу. Для більшості пацієнтів оптимальною дозою є 1-6 мг на добу. Застосування доз вище 6 мг на добу у пацієнтів із маніакальними епізодами не вивчалось. Як і для будь-якої іншої симптоматичної терапії, доцільність продовження лікування препаратом Торендо® Кутаб® повинна регулярно оцінюватись та підтверджуватись. Пацієнти похилого віку Рекомендована початкова доза – 0,5 мг на прийом 2 рази на добу. Дозу можна збільшувати індивідуально на 0,5 мг 2 рази на добу до 1-2 мг 2 рази на добу. Досвід застосування у пацієнтів похилого віку обмежений, слід бути обережним. Діти від 10 років Рекомендована початкова доза 0,5 мг на прийом 1 раз на добу вранці або ввечері. При необхідності дозування можна збільшити не менше ніж через 24 години на 0,5-1 мг на добу до рекомендованої дози 1-2,5 мг на добу за хорошої переносимості. Незважаючи на ефективність, продемонстровану при лікуванні маніакальних епізодів, пов'язаних з біполярним розладом, у дітей дозами 0,5-6 мг на добу, не спостерігалося додаткової ефективності при дозах вище 2,5 мг на добу, а більші дози викликали більше побічних ефектів. Застосування доз вище 6 мг на добу не вивчалось. Пацієнтам, які мають стійку сонливість, рекомендується приймати половину добової дози 2 рази на добу. Неперервна агресія у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня Початкова доза, що рекомендується, становить 0,25 мг на прийом 2 рази на добу. При необхідності можливе індивідуальне збільшення дози по 0,25 мг 2 рази на добу з інтервалом не менше ніж 1 день. Для більшості пацієнтів оптимальна доза становить 0,5 мг 2 рази на день. У деяких пацієнтів ефективна доза може становити по 1 мг 2 рази на добу. Препарат Торендо® Ку-таб® не повинен застосовуватися більше 6 тижнів при безперервній агресії у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера. Під час лікування препаратом Торендо Кутаб необхідна часта і регулярна оцінка стану пацієнта для вирішення питання про необхідність продовження терапії. Безперервна агресія у структурі розладу поведінки у дітей від 5 років з розумовою відсталістю Діти від 5 до 18 років Для пацієнтів з масою тіла 50 кг і більше рекомендована початкова доза препарату Торендо Кутаб 0,5 мг 1 раз на добу. При необхідності ця доза може бути збільшена на 0,5 мг 1 раз на добу не менш як через 24 години. Для більшості пацієнтів оптимальна доза становить 1 мг один раз на добу. Однак для деяких пацієнтів краще прийом по 0,5 мг на добу, тоді як деяким потрібне збільшення дози до 1,5 мг на добу. Для пацієнтів з масою тіла менше 50 кг рекомендовано початкову дозу препарату 0,25 мг 1 раз на добу. При необхідності ця доза може бути збільшена на 0,25 мг 1 раз на добу нс через 24 години. Для більшості пацієнтів оптимальна доза становить 0,5 мг один раз на добу. Однак для деяких пацієнтів краще прийом по 0,25 мг на добу, тоді як деяким потрібне збільшення дози до 0,75 мг на добу. Як і для будь-якої іншої симптоматичної терапії, доцільність продовження лікування препаратом Торендо® Ку-таб® має регулярно оцінюватись та підтверджуватись. Застосування у дітей віком до 5 років не рекомендується через відсутність даних. Особливі групи пацієнтів Порушення функції нирок та печінки У пацієнтів з порушенням функції нирок знижено здатність виведення активної антипсихотичної фракції порівняно з іншими групами пацієнтів. У пацієнтів з порушенням функції печінки спостерігається підвищена концентрація вільної фракції рисперидону у плазмі. Початкова та підтримуюча доза відповідно до показань повинна бути зменшена в 2 рази, збільшення дози у пацієнтів з порушенням функції печінки та нирок має проводитися повільніше. Препарат Торендо® Ку-таб® слід застосовувати з обережністю цієї категорії пацієнтів. Спосіб застосування Всередину, незалежно від часу їди. На початку дозування та при збільшенні дози, а також при необхідності прийому дозування рисперидону 0,25 мг слід застосовувати адекватні лікарські форми рисперидону з можливістю дозування та 0,25 мг. Препарат Торендо® Ку-таб® слід скасовувати поступово. При різкому припиненні прийому антипсихотичних препаратів у високих дозах, у тому числі рисперидону, в дуже рідкісних випадках спостерігали розвиток синдрому "скасування" (нудота, блювота, підвищене потовиділення і безсоння), можливі рецидиви психотичних симптомів і поява мимовільних рухів (таких як та дискінезія). Перехід від терапії іншими антипсихотичними препаратами На початку застосування препарату Торендо Кутаб рекомендується поступово скасовувати попередню терапію, якщо це клінічно виправдано. У разі попередньої терапії депо-формами антипсихотичних препаратів терапію препаратом Торендо® Ку-таб® рекомендується розпочинати замість наступної запланованої ін'єкції. Періодично слід оцінювати необхідність продовження поточної терапії антипаркінсонічними препаратами.ПередозуванняСимптоми: сонливість, седація, пригнічення свідомості, тахікардія, артеріальна гіпотензія, екстрапірамідні розлади, у поодиноких випадках подовження інтервалу QT та судоми. При передозуванні у пацієнтів, які одночасно приймають рисперидон та пароксетин, описано розвиток поліморфної шлуночкової тахікардії типу "пірует". У разі гострого передозування необхідно враховувати можливість передозування від прийому кількох лікарських засобів. Лікування: забезпечити вільну прохідність дихальних шляхів для адекватної оксигенації та вентиляції. Проводити промивання шлунка (після інтубації, якщо пацієнт непритомний), а також застосовувати активоване вугілля та проносні засоби слід тільки в тому випадку, якщо рисперидон був прийнятий не більше 1 години тому. Для своєчасного діагностування можливого порушення ритму серця необхідно якнайшвидше розпочати моніторування ЕКГ. Специфічний антидот відсутній, має проводитися відповідна симптоматична терапія. При зниженні артеріального тиску та судинному колапсі рекомендовано внутрішньовенне введення інфузійних розчинів та/або симпатоміметичних препаратів. У разі розвитку гострих екстрапірамідних симптомів слід призначити антихолінергічні засоби. Ретельне медичне спостереження та моніторування ЕКГ проводять до повного зникнення симптомів інтоксикації.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗастосування у пацієнтів похилого віку з деменцією Підвищення смертності у пацієнтів похилого віку з деменцією За результатами мета-аналізу клінічних досліджень у пацієнтів похилого віку з деменцією, які застосовували атипові антипсихотичні препарати, виявлено збільшення смертності порівняно з групою плацебо. Смертність у пацієнтів, які отримували рисперидон або плацебо, склала 4,0% та 3,1% відповідно. Середній вік померлих пацієнтів становить 86 років (діапазон 67-100 років). За даними двох великих спостережних досліджень, у пацієнтів похилого віку з деменцією при лікуванні типовими антипсихотичними препаратами відзначається невелике збільшення ризику смерті порівняно з таким у пацієнтів, які не отримують лікування. На даний момент зібрано недостатньо даних для точної оцінки вказаного ризику. Невідома причина підвищення даного ризику. Також не визначено ступінь, в якому підвищення смертності може бути застосовним до антипсихотичних препаратів, а не до особливостей цієї групи пацієнтів. Одночасне застосування з фуросемідом При одночасному прийомі фуросеміду та рисперидону внутрішньо у пацієнтів похилого віку з деменцією спостерігалася підвищена смертність (7,3%, середній вік 89 років, діапазон 75-97 років) порівняно з групою, яка приймала лише рисперидон (3,1%, середній вік 84). року, діапазон 70-96 років) та групою, яка приймала тільки фуросемід (4,1%, середній вік 80 років, діапазон 67-90 років). Збільшення смертності при застосуванні фуросеміду одночасно з рисперидоном відзначалося у 2-х із 4-х клінічних досліджень. Одночасне застосування рисперидону з іншими діуретиками (переважно з тіазидними діуретиками в малих дозах) не супроводжувалося підвищенням смертності. Не встановлено патофізіологічних механізмів, що пояснюють це спостереження. Проте слід дотримуватися особливої ​​обережності при застосуванні препарату в таких випадках. Перед застосуванням необхідно ретельно оцінювати співвідношення ризик/корисність. Не виявлено збільшення смертності у пацієнтів, які одночасно приймають інші діуретики одночасно з рисперидоном. Незалежно від терапії, дегідратація є загальним фактором ризику смертності і має ретельно контролюватись у пацієнтів похилого віку з деменцією. При застосуванні рисперидону порівняно з плацебо у пацієнтів похилого віку з деменцією спостерігалося збільшення побічних ефектів з боку цереброваскулярної системи (гострі та минущі порушення мозкового кровообігу), у тому числі смертельні випадки (середній вік 85 років, діапазон 73-97 років). Тому рисперидон слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із ризиком розвитку інсульту. Цереброваскулярні небажані явища У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з деменцією, які приймають деякі атипові антипсихотичні препарати, спостерігалося підвищення ризику побічних ефектів цереброваскулярних приблизно в 3 рази. Зведені дані 6-ти плацебо-контрольованих досліджень, що включали переважно пацієнтів похилого віку з деменцією (вік понад 65 років) демонструють, що цереброваскулярні побічні ефекти (серйозні та несерйозні) виникали у 3,3% (33/1009) пацієнтів, які приймали рисперидон і у 1,2% (8/712) пацієнтів, які приймали плацебо. Співвідношення ризиків складало 2,96 (1,34; 7,50) при довірчому інтервалі 95%. Механізм підвищення ризику невідомий. Не можна виключити збільшення ризику при застосуванні інших антипсихотичних препаратів або інших популяціях пацієнтів. Препарат Торендо® Ку-таб® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із факторами ризику розвитку інсульту. Ризик розвитку цереброваскулярних небажаних явищ у пацієнтів з деменцією змішаного або судинного типу був значно вищим, ніж у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера. Отже, рисперидон не слід застосовувати у пацієнтів з деменцією будь-якого типу, крім деменції, що зумовлена ​​хворобою Альцгеймера. Необхідно оцінити співвідношення ризик/корисність перед застосуванням препарату Торендо® Ку-таб® у пацієнтів похилого віку з деменцією з огляду на фактори ризику розвитку інсульту у конкретного пацієнта. Пацієнтів та осіб, які доглядають їх, слід інформувати про негайне повідомлення лікаря про можливі прояви цереброваскулярних порушень (таких як раптова слабкість або нерухомість/нечутливість в області обличчя, ніг, рук, а також утруднення мови та порушення зору). Слід негайно вжити необхідних лікувальних заходів, включаючи скасування прийому рисперидону. Препарат Торендо® Ку-таб® може застосовуватися тільки для короткочасної терапії безперервної агресії у пацієнтів з деменцією, обумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня, як доповнення до нефармакологічних методів корекції, у разі їх неефективності чи обмеженої ефективності, і коли є ризик причин шкоди пацієнтом собі чи іншим особам. Необхідно постійно оцінювати стан пацієнта та необхідність продовження терапії рисперидоном. Ортостатична гіпотензія У зв'язку з α-адреноблокуючою дією рисперидону у деяких пацієнтів можливий розвиток ортостатичної гіпотензії, особливо в період початкового підбору дози. Описано випадки клінічно значущої артеріальної гіпотензії при одночасному застосуванні рисперидону з гіпотензивними препаратами у постмаркетинговому періоді. Препарат Торендо® Ку-таб® необхідно застосовувати з обережністю у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями (наприклад, хронічна серцева недостатність, інфаркт міокарда, порушення провідності серцевого м'яза, дегідратація, гіповолемія чи цереброваскулярні захворювання). Також потрібна відповідна корекція дози. Рекомендується оцінити можливість зниження дози у разі розвитку артеріальної гіпотензії. Лейкопенія, нейтропенія та агранулоцитоз Випадки лейкопенії, нейтропенії та агранулоцитозу були описані при застосуванні антипсихотичних засобів, у тому числі при застосуванні препарату рисперидону. Агранулоцитоз відзначався дуже рідко. Пацієнти з клінічно значущим зниженням кількості лейкоцитів або лікарсько-індукованою лейкопенією/нейтропенією в анамнезі повинні перебувати під наглядом у перші кілька місяців після початку терапії, а при появі перших ознак клінічно значущого зниження кількості лейкоцитів, за відсутності інших причинних факторів, лікування необхідно прекратити. Пацієнти з клінічно значущою нейтропенією повинні перебувати під ретельним наглядом щодо підвищення температури або інших симптомів інфекції, і негайно розпочинати лікування при виникненні таких симптомів. Пацієнти з тяжкою формою нейтропенії (абсолютна кількість нейтрофілів Пізня дискінезія/екстрапірамідні симптоми Терапія антагоністами дофамінових рецепторів може викликати пізню дискінезію, яка характеризується ритмічними мимовільними рухами, переважно язика та/або мімічної мускулатури. Виникнення екстрапірамідних симптомів є фактором ризику пізньої дискінезії. При виникненні у пацієнта об'єктивних або суб'єктивних симптомів, що вказують на пізню дискінезію, слід розглянути доцільність відміни всіх антипсихотичних препаратів, включаючи препарат Торендо Кутаб. Слід бути обережними у пацієнтів, які одночасно приймають психостимулятори (наприклад, метилфенідат) та рисперидон, у зв'язку з можливістю виникнення екстрапірамідних симптомів. У цих випадках рекомендується поступове скасування психостимуляторів. Злоякісний нейролептичний синдром (ЗНЗ) При терапії антипсихотичними препаратами можливий розвиток ЗНС, що характеризується гіпертермією, ригідністю м'язів, нестабільністю функції вегетативної нервової системи, пригніченням свідомості та підвищенням активності креатинфосфокінази в плазмі крові, а також міоглобінурією (рабдоміоліз) та гострою нирковою недостатністю. У разі виникнення у пацієнта об'єктивних або суб'єктивних симптомів ЗНС необхідно негайно відмінити всі антипсихотичні препарати, включаючи рисперидон. Хвороба Паркінсона та деменція з тільцями Леві Застосування антипсихотичних препаратів, включаючи препарат Торендо® Ку-таб®, у пацієнтів із хворобою Паркінсона або деменцією з тільцями Леві має проводитися з обережністю, оскільки у обох груп пацієнтів підвищений ризик розвитку ЗНС та збільшена чутливість до антипсихотичних препаратів (включаючи притуплення больової чутливості, сплутаність свідомості, постуральну нестабільність з частими падіннями та екстрапірамідні симптоми). При прийомі рисперидону можливе погіршення перебігу хвороби Паркінсону. Гіперглікемія та цукровий діабет Описано випадки розвитку гіперглікемії, цукрового діабету та посилення перебігу цукрового діабету. У деяких випадках відмічено попереднє терапії збільшення маси тіла, яке можна розцінювати як сприятливий фактор. У дуже поодиноких випадках спостерігали розвиток кетоацидозу та рідко – діабетичної коми. Як при прийомі будь-яких антипсихотичних засобів пацієнти повинні перебувати під наглядом лікаря, слід контролювати симптоми гіперглікемії (такі як полідипсія, поліурія, поліфагія та слабкість). У пацієнтів із цукровим діабетом слід регулярно контролювати концентрацію глюкози у крові. Збільшення маси тіла Спостерігається значне збільшення маси тіла. Необхідно проводити регулярний контроль за масою тіла пацієнтів. Гіперпролактинемія На підставі результатів досліджень in vitro зроблено припущення, що ріст пухлинних клітин молочних залоз може стимулюватися пролактином. Незважаючи на те, що в клінічних та епідеміологічних дослідженнях не виявлено чіткого зв'язку гіперпролактинемії з прийомом антипсихотичних препаратів, слід бути обережним при застосуванні рисперидону у пацієнтів з обтяженим анамнезом. Препарат Торендо® Ку-таб® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з існуючою гіперпролактинемією та у пацієнтів з можливими пролактин-залежними пухлинами. Подовження інтервалу QT У дуже поодиноких випадках відзначено подовження інтервалу QT у постмаркетинговому періоді. Як і при застосуванні інших антипсихотичних засобів, слід бути обережним при застосуванні препарату Торендо® Ку-таб® у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями, подовженням інтервалу QT у сімейному анамнезі, брадикардією, порушеннями електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпомагніємія), оскільки це може підвищити ризик аритмогенної дії або при одночасному застосуванні з препаратами, що подовжують інтервал QT. Судоми Препарат Торендо Кутаб слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з судомами в анамнезі або при станах, що супроводжуються зниженням порога судомної активності. Пріапізм Оскільки рисперидон має α-адреноблокуючий ефект, при застосуванні можливий розвиток приапізму. Порушення регуляції температури тіла При застосуванні антипсихотичних препаратів описується такий небажаний ефект, як порушення терморегуляції. Необхідно дотримуватися обережності при застосуванні препарату Торендо® Ку-таб® у пацієнтів, які можуть зазнавати впливу факторів, що викликають підвищення температури тіла, таких як інтенсивне фізичне навантаження, дегідратація, висока температура навколишнього середовища, одночасне застосування з препаратами, що мають антихолінергічну активність. Протиблювотний ефект У доклінічних дослідженнях застосування рисперидону спостерігався протиблювотний ефект. Даний ефект при виникненні у людей може маскувати ознаки та симптоми передозування деяких препаратів або таких захворювань, як кишкова непрохідність, синдром Рейє та пухлина мозку. Порушення функції нирок та печінки У пацієнтів із порушенням функції нирок здатність до виведення активної антипсихотичної фракції нижча, ніж у дорослих пацієнтів із нормальною функцією нирок. У пацієнтів з порушенням функції печінки підвищується концентрація вільної фракції рисперидону у плазмі. Венозна тромбоемболія При застосуванні антипсихотичних препаратів описані випадки венозної тромбоемболії. Необхідно виявляти всі можливі фактори ризику розвитку тромбоемболічних ускладнень до початку та під час терапії препаратом Торендо® Ку-таб® та вживати профілактичних заходів. Інтраопераційний синдром "в'ялої" райдужної оболонки (ІСДР) ІСДР відзначався під час операції з приводу катаракти у пацієнтів, які отримували препарати, що мають антагонізм до альфа1-адренорецепторів, включаючи препарат Торендо® Ку-таб®. ІСДР може підвищувати ризик ускладнень з боку органу зору під час та після проведення операції. Необхідно заздалегідь поінформувати хірурга-офтальмолога про застосування препаратів, що мають антагонізм до альфа1-адренорецепторів в даний час або в минулому. Потенційна користь відміни терапії препаратами, що мають антагонізм до альфа1-адренорецепторів до операції з приводу катаракти не встановлено. Необхідно оцінити співвідношення користі/ризику відміни терапії антипсихотичним засобом. Діти та підлітки Перед застосуванням препарату Торендо Кутаб у дітей або підлітків з розумовою відсталістю необхідно провести ретельну оцінку їх стану на предмет наявності фізичних або соціальних причин агресивної поведінки, таких як біль або неадекватні вимоги соціального середовища. Седативний ефект рисперидону повинен ретельно відстежуватися в даній популяції через можливий вплив на здатність до навчання. Зміна часу прийому рисперидону може знизити вплив седації на увагу підлітків та дітей. Застосування рисперидону було пов'язане із збільшенням середніх показників маси тіла та індексу маси тіла. Зміни зростання під час довгострокових досліджень перебували у межах очікуваних вікових норм. Вплив тривалого прийому рисперидону на статевий розвиток та зростання повністю не вивчений. У зв'язку з можливим впливом тривалої гіперпролактинемії на ріст та статевий розвиток у дітей та підлітків, повинна проводитися регулярна клінічна оцінка гормонального статусу, у тому числі вимірювання росту, маси тіла, спостереження за статевим розвитком, менструальним циклом та іншими можливими пролактин-залежними ефектами. Під час терапії рисперидоном має проводитися регулярне обстеження з метою виявлення екстрапірамідних симптомів та інших рухових розладів. Спеціальна інформація про допоміжні речовини До складу препарату Торендо Кутаб входить аспартам, у зв'язку з чим його застосування протипоказане пацієнтам з фенілкетонурією, та сорбітол, у зв'язку з чим його застосування протипоказано пацієнтам з вродженою непереносимістю фруктози. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Препарат Торендо® Ку-таб® може в невеликій або помірній мірі впливати на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. Пацієнтам слід рекомендувати відмовитися від керування автомобілем та від роботи з механізмами до з'ясування їх індивідуальної чутливості до препарату.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Рісперидон - 0,50 мг/1,00 мг/2,00 мг; Допоміжні речовини: манітол, бутилметакрилату, диметиламіноетилметакрилату та метилметакрилату сополімер [1:2:1], повідон-К25, целюлоза мікрокристалічна, гіпоролоза низькозаміщена, аспартам, кросповідон, барвник заліза оксид червоний (Е17 сорбітол, м'яти польова олія, левоментол), ароматизатор ментоловий (мальтодекстрин кукурудзяний, ароматичні компоненти), кальцію силікат, магнію стеарат. По 10 таблеток у блістер із комбінованого матеріалу ОПА/Ал/ПВХ, ПЕТ/Ал фольги (OPA/Al/PVC, РЕТ/Аl peel off foil). По 3 блістери в пачку картонну разом з інструкцією із застосування.Опис лікарської формиКруглі, злегка двоопуклі таблетки світло-рожевого кольору з видимими вкрапленнями.Фармакотерапевтична групаАнтипсихотичне засіб (нейролептик).ФармакокінетикаВсмоктування Рисперидон після перорального прийому повністю абсорбується, досягаючи максимальних концентрацій у плазмі крові через 1-2 години. Абсолютна біодоступність рисперидону після внутрішнього прийому становить 70%. Відносна біодоступність після прийому внутрішньо рисперидону у формі таблеток становить 94% порівняно з рисперидоном у формі розчину. Прийом їжі не впливає на абсорбцію препарату, тому рисперидон можна застосовувати незалежно від часу їди. Рівноважна концентрація рисперидону в організмі у більшості пацієнтів досягається протягом 1 дня. Рівноважна концентрація 9-гідроксирисперидону досягається протягом 4-5 днів. Розподіл Рисперидон швидко розподіляється в організмі. Об'єм розподілу становить 1-2 л/кг. У плазмі крові рисперидон зв'язується з альбуміном та альфа1-кислим глікопротеїном. Рисперидон на 90% зв'язується білками плазми крові, 9-гідроксирисперидон – на 77%. Метаболізм та виведення Рисперидон метаболізується у печінці за участю ізоферменту CYP2D6. Основний метаболіт - 9-гідроксирисперидон, який має подібну фармакологічну активність з рисперидоном. Рисперидон та 9-гідроксирисперидон складають активну антипсихотичну фракцію. Ізофермент CYP2D6 схильний до генетичного поліморфізму. У пацієнтів з інтенсивним метаболізмом за ізоферментом CYP2D6 рисперидон швидко перетворюється на 9-гідроксирисперидон, тоді як у пацієнтів із слабким метаболізмом за ізоферментом CYP2D6 цей процес відбувається значно повільніше. Хоча у пацієнтів з інтенсивним метаболізмом концентрація риснеридону нижча, а концентрація 9-гідроксирисперидону вища, ніж у пацієнтів із слабким метаболізмом, фармакокінетика активної антипсихотичної фракції після прийому однієї або кількох доз подібна до двох груп пацієнтів. Іншим шляхом метаболізму рисперидону є N-дезалкілювання. Дослідження в умовах in vitro на мікросомах печінки людини показали, що рисперидон у клінічно значущих концентраціях суттєво не інгібує метаболізм лікарських препаратів, що біотрансформуються під дією ізоферментів системи цитохрому Р450, у тому числі CYP1A2, CYP2A6, CYP2C8/Y та CYP3A5. Через тиждень після початку прийому риснеридону 70% дози виводиться нирками (при цьому виведення рисперидону і 9-гідроксириснеридону нирками становить 35-45% від прийнятої дози, частина, що залишилася, - неактивні метаболіти) і 14% - через кишечник. Після прийому внутрішньо у пацієнтів з психозами період напіввиведення (Т1/2) рисперидону становить близько 3-х годин, Т1/2 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції – 24 години. Лінійність Концентрація рисперидону в плазмі прямо пропорційна прийнятій дозі в терапевтичному діапазоні доз. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Пацієнти похилого віку, пацієнти з порушенням функції печінки та нирок Після одноразового прийому рисперидону у пацієнтів похилого віку концентрація активної антипсихотичної фракції у плазмі збільшилася в середньому на 43%, Т1/2 – на 38%, а кліренс – знизився на 30%. У пацієнтів з нирковою недостатністю спостерігалося підвищення плазмової концентрації та зниження кліренсу активної антипсихотичної фракції в середньому на 60%. У пацієнтів з печінковою недостатністю концентрації рисперидону в плазмі не змінювалися, однак середня концентрація вільної фракції рисперидону збільшувалася на 35%. Діти Фармакокінетика рисперидону, 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції у дітей співставна з такою у дорослих пацієнтів. Підлога, расова приналежність, куріння Популяційний фармакокінетичний аналіз не виявив очевидного впливу статі, раси чи куріння на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції.ФармакодинамікаРисперидон - селективний моноамінергічний антагоніст, має високу спорідненість до серотонінових 5-НТ2 і дофамінових D2-рецепторів. Рисперидон також зв'язується з альфа1-адренорецепторами та меншою мірою з H1-гістаміновими та альфа2-адренорецепторами. Має слабко виражену афінність до 5-НТ1A-, 5-НТ1C-, 5-НТ1D-серотонінергічних, D1-дофамінергічних рецепторів і галоперидолчутливих ділянок зв'язування сигма-рецепторів, незначною афінністю до 5-НТ1B- і 5-НТ3. Не має здатності взаємодіяти з м-холінергічними та бета1-, бета2-адренергічними рецепторами. Рисперидон зменшує продуктивну симптоматику шизофренії, викликає менше пригнічення моторної активності та меншою мірою індукує каталепсію, ніж класичні нейролептики. Збалансований центральний антагонізм до серотоніну та дофаміну знижує ймовірність розвитку екстрапірамідних порушень та розширює терапевтичну дію препарату з охопленням негативних та афективних симптомів шизофренії.Показання до застосуванняЛікування шизофренії у дорослих та дітей віком від 13 років. Лікування маніакальних епізодів, пов'язаних з біполярним розладом, середнього та тяжкого ступеня у дорослих та дітей віком від 10 років. Короткострокове (до 6 тижнів) лікування безперервної агресії у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня, що не піддається нефармакологічним методам корекції, та за наявності ризику заподіяння шкоди пацієнтом самому собі або іншим особам. Короткострокове (до 6 тижнів) симптоматичне лікування безперервної агресії у структурі розладу поведінки у дітей віком від 5 років та старше з розумовою відсталістю, діагностованою відповідно до критеріїв DSM-IV, при якій через тяжкість агресії або іншої деструктивної поведінки потрібне медикаментозне лікування. Фармакотерапія має бути частиною комплексної програми лікування, у тому числі психологічних та освітніх заходів. Рисперидон повинен призначатися фахівцем у галузі дитячої неврології та дитячої психіатрії або лікарем, добре знайомим із лікуванням розладів поведінки у дітей та підлітків.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до рисперидону або до будь-яких інших компонентів препарату. Фенілкетонурія. Вроджена нестерпність фруктози. З обережністю: Захворювання серцево-судинної системи (хронічна серцева недостатність, перенесений інфаркт міокарда, порушення провідності серцевого м'яза); гіпотензія (необхідна корекція дози препарату); зневоднення та гіповолемія; порушення мозкового кровообігу; хвороба Паркінсона; судоми (у тому числі в анамнезі); тяжка ниркова та/або печінкова недостатність; зловживання лікарськими засобами чи лікарська залежність; стани, що призводять до розвитку тахікардії типу "пірует" (брадикардія, порушення електролітного балансу, одночасне застосування лікарських засобів, що подовжують інтервал QT); порушення метаболізму, включаючи гіперглікемію, дисліпідемію (потрібний контроль ваги пацієнта); гіперпролактинемія; лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз; пухлина мозку, кишкова непрохідність, випадки гострого передозування ліків, синдром Рейс (протиблювотний ефект рисперидону може маскувати симптоми цих станів); фактори ризику розвитку тромбоемболії венозних судин; хвороба дифузних тілець Леві; застосування у пацієнтів похилого віку із цереброваскулярною деменцією; вагітність; одночасне застосування з фуросемідом.Вагітність та лактаціяВагітність Контрольованих досліджень застосування рисперидону у вагітних жінок не проводилося. У дослідженнях на тваринах рисперидон не мав тератогенної дії, проте спостерігалися інші види токсичної дії на репродуктивну систему. Потенційний ризик застосування рисперидону у людини не відомий. При застосуванні антипсихотичних засобів (у тому числі рисперидону) протягом третього триместру вагітності у новонародженого розвивалися оборотні екстрапірамідні симптоми та/або синдром "скасування", які варіювалися за ступенем тяжкості та тривалості. Повідомлялося про випадки ажитації, гіпертонії, гіпотонії, тремору, сонливості, розлади дихання та порушення харчування. Тому новонароджені повинні перебувати під пильним наглядом. Застосування препарату Торендо Кутаб під час вагітності можливе лише в тому випадку, якщо очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. При необхідності припинення терапії під час вагітності слід відміну препарату поступово. Період грудного вигодовування У дослідженнях на тваринах рисперидон та 9-гідроксирисперидон проникали у грудне молоко. Було також продемонстровано, що рисперидон та 9-гідроксирисперидон у невеликих кількостях проникають у грудне молоко людини. Немає даних про розвиток побічних ефектів у немовлят при грудному вигодовуванні. Тому питання про грудне вигодовування має вирішуватися з урахуванням можливого ризику для дитини. Фертильність Як і інші препарати, які є антагоністами дофамінових D2-рецепторів, рисперидон збільшує концентрацію пролактину в плазмі. Гіперпролактинемія може пригнічувати секрецію гіпоталамічного гонадотропін-рилізинг-гормону, що призводить до зниження секреції гіпофізарного гонадотропіну. Це, у свою чергу, може викликати пригнічення репродуктивної функції за рахунок порушення стероїдогенезу у статевих залозах у пацієнтів чоловічої та жіночої статі. У доклінічних дослідженнях значних ефектів немає.Побічна діяНайпоширенішими побічними реакціями (частота виникнення ≥ 5%) були безсоння, неспокій, головний біль, інфекції верхніх дихальних шляхів, паркінсонізм. Дозозалежними побічними реакціями є паркінсонізм та акатізія. Побічні ефекти рисперидону, зазначені в клінічних дослідженнях рисперидону в лікарських формах для внутрішнього прийому та в ін'єкційній формі пролонгованої дії, а також отримані в ході постреєстраційного спостереження, наведені з розподілом за частотами та системами органів. Частоту побічних ефектів класифікували так: дуже часто (≥ 1/10 випадків), часто (від ≥ 1/100 до Інфекційні та паразитарні захворювання – часто: пневмонія, грип, бронхіт, інфекції верхніх дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів, синусит, інфекції вуха; нечасто: вірусні інфекції, тонзиліт, запалення підшкірної жирової клітковини, середній отит, інфекції очей, локалізовані інфекції, акародерматит, інфекції дихальних шляхів, цистит, оніхомікоз; рідко: інфекції нижніх дихальних шляхів, середній хронічний отит, інфекції, підшкірний абсцес. Порушення з боку органів крові та лімфатичної системи – нечасто: нейтропенія, зниження кількості лейкоцитів, анемія, тромбоцитопенія, зниження гематокриту, зниження кількості еозинофілів, зниження гемоглобіну; рідко: гранулоцитопенія, агранулоцитоз. Порушення з боку імунної системи – нечасті: реакції гіперчутливості до компонентів препарату; рідко: лікарська гіперчутливість, анафілактична реакція. Порушення з боку ендокринної системи – часто: підвищення рівня пролактину1; рідко: порушення вироблення антидіуретичного гормону, глюкозурія. Порушення з боку обміну речовин та харчування – часто: збільшення маси тіла, підвищення апетиту, зниження апетиту; нечасто: зменшення маси тіла, цукровий діабет3, анорексія, полідипсія, гіперглікемія, підвищення концентрації холестерину у плазмі; рідко: гіпоглікемія, водна інтоксикація, підвищення інсуліну, підвищення концентрації тригліцеридів у плазмі; дуже рідко: діабетичний кетоацидоз. Порушення психіки – дуже часто: безсоння; часто: занепокоєння, порушення, сну, тривога, депресія; нечасто: сплутаність свідомості, манії, зниження лібідо, млявість, нервозність, кошмари; рідко: аноргазмія, сплощення афекту. Порушення з боку нервової системи – дуже часто: паркінсонізм2, головний біль, сонливість, седація; часто: акатизія2, запаморочення2, тремор2, дистонія2, летаргія, дискінезія2; нечасто: відсутність реакції на подразники, втрата свідомості, знижений рівень свідомості, непритомність, порушення свідомості, інсульт, транзиторна ішемічна атака, дизартрія, порушення уваги, гінерсомнія, постуральне запаморочення, порушення рівноваги, пізня дискінезія, порушення мови, порушення координації, смакових відчуттів, спотворення смаку, судоми, церебральна ішемія, порушення рухів, психомоторне збудження, парестезія; рідко: злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС), діабетична кома, цереброваскулярні порушення, тремор голови; частота невідома: заїкуватість. Порушення з боку органу зору – часто: нечіткий зір, кон'юнктивіт; нечасто: гіперемія кон'юнктиви, порушення зору, виділення з очей, періорбітальний набряк, сухість очей, посилена сльозотеча, світлобоязнь; рідко: зниження гостроти зору, порушення руху очей, мимовільні обертання очних яблук, утворення кірок на краю століття, глаукома, інтраопераційний синдром "в'ялої" райдужної оболонки (ІСДР), оклюзія артерії сітківки. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення – нечасто: вертиго, біль у вусі, шум у вухах. Порушення з боку серця – часто: тахікардія; нечасто: атріовентрикулярна блокада, блокада правої або лівої ніжок пучка Гіса, фібриляція передсердь, відчуття серцебиття, порушення провідності серця, подовження інтервалу QT на ЕКГ, брадикардія, відхилення на ЕКГ; рідко: синусова аритмія; синусова брадикардія; частота невідома: атріовентрикулярна блокада І ступеня. Порушення з боку судин – часто: артеріальна гіпертензія; нечасто: гіпотензія, ортостатична гіпотензія, припливи; рідко: легенева емболія, тромбоз глибоких вен. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння – часто: задишка, носова кровотеча, кашель, закладеність носа, біль у ділянці гортані та глотки; нечасто: свистяче дихання, аспіраційна пневмонія, застій у легенях, порушення дихання, вологі хрипи, порушення прохідності дихальних шляхів, дисфонія; рідко: синдром апное уві сні, гіпервентиляція. Порушення з боку травної системи – часто: блювання, діарея, запор, нудота, біль у ділянці живота, диспепсія, сухість слизової оболонки порожнини рота, дискомфорт у ділянці живота, гіперсалівація, зубний біль; нечасто: дисфагія, гастрит, нетримання калу, фекалому, гастроентерит, метеоризм; рідко: непрохідність кишечника, панкреатит, набряк губ, набряк язика, хейліт; дуже рідко: ілеус. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів – нечасто: підвищення активності трансаміназ, гамма-глутамілтрансферази, “печінкових” ферментів (зокрема, підвищення рівня активності аланінамінотрансферази) у плазмі крові; рідко: жовтяниця. Порушення з боку колії та підшкірних тканин – часто: шкірний висип, еритема; нечасто: кропив'янка, ураження шкіри, порушення цілісності шкірних покривів, свербіж шкіри, акне, вугровий висип, зміна кольору шкіри, алопеція, себорейний дерматит, сухість шкіри, гіперкератоз, екзема; рідко: лікарський висип, лупа; дуже рідко: набряк Квінке. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини – часто: м'язові спазми, скелетно-м'язові болі, артралгія, біль у спині, біль у кінцівках, біль у сідницях; нечасто: підвищення активності креатинфосфокінази в плазмі крові, м'язова слабкість, міалгія, біль у шиї, набрякання суглобів, порушення постави, скутість у суглобах, м'язові болі у грудях; рідко: рабдоміоліз. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів – часто: енурез, нетримання сечі; нечасто: затримка сечовиділення, дизурія, поллакіурія. Вагітність, післяпологові та перинатальні стани - рідко: синдром "скасування" у новонароджених. Порушення з боку статевих органів та молочної залози - нечасто: аменорея, сексуальна дисфункція, еректильна дисфункція, порушення еякуляції, галакторея, гінекомастія, розлад менструального циклу, виділення з піхви, біль у ділянці молочної залози, дискомфорт у ділянці молочної залози; рідко: пріапізм, затримка менструації, нагрубання молочних залоз, збільшення молочних залоз, виділення з молочних залоз. Загальні розлади та порушення у місці введення – часто: набряк, пірексія, втома, периферичний набряк, генералізований набряк, астенія, біль у ділянці грудної клітки, біль; нечасто: набряк особи, порушення ходи, погане самопочуття, повільність, грипоподібний стан, нездужання, спрага, дискомфорт у ділянці грудної клітки, озноб, підвищення температури тіла, дискомфорт; рідко: гіпотермія, зниження температури тіла, синдром "скасування", похолодання кінцівок, індурація. Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій – часто: падіння; Нечасто: біль під час процедур. 1 - гіперпролактинемія в деяких випадках може призводити до гінекомастії, порушень менструального циклу, аменореї та галактореї. 2 - екстрапірамідні розлади можуть проявлятися як паркінсонізм (гіперсалівація, кістково-м'язова скутість, паркінсонізм, слинотеча, ригідність нотину "зубчастого колеса", брадикінезія, гіпокінезія, маскоподібне обличчя, напруженість м'язів, акінезія, порушення глабеллярного рефлексу, паркінсонічний тремор спокою), акатизія (акатизія, занепокоєння, гіперкінезія та синдром "неспокійних" ніг), тремор, дискінезія (дискінезія, посмикування м'язів, хореоатетоз, атетоз та міоклонус), дистонія. Термін "дистонія" включає дистонію, м'язові спазми, м'язову гіпертонію, кривошею, мимовільні м'язові скорочення, м'язову контрактуру, блефароспазм, рухи очного яблука, параліч язика, лицьовий спазм, ларингоспазм. міотонію, опистотонус, орофарингеальний спазм, плеврототонус, спазм язика та тризм. Тремор включає тремор та паркінсонічний тремор спокою. Також слід зазначити, що існує ширший ряд симптомів, які не завжди мають екстрапірамідне походження. Безсоння включає розлад засипання, і нтрасом ні чесное розлад. Судоми включають великий судомний напад. Менструальні розлади включають нерегулярні менструації, олігоменорею. Набряк включає генералізований набряк, периферичний набряк, м'який набряк. 3 - у плацебо-контрольованих дослідженнях цукровий діабет спостерігався у 0,18% пацієнтів, які приймали рисперидон, порівняно з 0,11% пацієнтів у групі плацебо. У всіх клінічних дослідженнях, загалом, частота розвитку цукрового діабету у пацієнтів, які приймали рисперидон, становила 0,43%. Небажані ефекти при застосуванні паліперидону Паліперидон є активним метаболітом рисперидону, тому профілі побічних реакцій рисперидону та паліперидону взаємопов'язані. На додаток до перерахованих вище, при застосуванні паліперидону були відзначені наступні побічні реакції, які можуть виникнути і при застосуванні рисперидону: Серцево-судинна система: синдром постуральної ортостатичної тахікардії. Клас-ефекти Як і при застосуванні інших антипсихотичних препаратів, було відзначено дуже рідкісні випадки подовження інтервалу QT у постмаркетинговому періоді спостереження. Інші клас-ефекти з боку серцево-судинної системи, що спостерігаються при застосуванні антипсихотичних препаратів, що подовжують інтервал QT: шлуночкові аритмії, фібриляція шлуночків, шлуночкова тахікардія, раптова смерть, зупинка серця та поліморфна шлуночкова тахікардія типу "пірет". Венозна тромбоемболія Випадки венозної тромбоемболії, включаючи легеневу емболію та випадки тромбозу глибоких вен, спостерігалися при застосуванні антипсихотичних препаратів (частота невідома). Збільшення маси тіла У ході плацебо-контрольованих досліджень у пацієнтів з шизофренією збільшення маси тіла не менше 7% через 6-8 тижнів спостерігалося у 18% пацієнтів, які приймають рисперидон, і у 9% пацієнтів, які приймають плацебо. У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з маніакальними епізодами число випадків збільшення маси тіла на 7% і більше після 3-х тижнів лікування було порівняно у групі, яка приймає рисперидон (2,5%), та у групі, що приймає плацебо (2, 4%), а групі активного контролю було трохи більше (3,5%). У дітей із розладами поведінки під час довготривалих клінічних досліджень маса тіла збільшувалася в середньому на 7,3 кг після 12 місяців терапії. Очікуване збільшення маси тіла у дітей 5-12 років з нормальним розвитком становить 3-5 кг на рік, з 12-16 ліг – 3-5 кг на рік для дівчаток та близько 5 кг на рік для хлопчиків. Особливі групи пацієнтів Побічні ефекти, що відзначалися з більшою частотою у пацієнтів похилого віку з деменцією та у дітей, ніж у дорослих пацієнтів, описані нижче. Пацієнти похилого віку з деменцією Транзиторні ішемічні атаки та інсульт спостерігалися в ході клінічних досліджень із частотою 1,4% та 1,5%, відповідно, у пацієнтів похилого віку з деменцією. Крім того, наступні побічні дії відзначалися у пацієнтів похилого віку з деменцією з частотою ≥ 5% і з частотою, що принаймні вдвічі перевищує таку в інших популяціях пацієнтів: інфекції сечовивідних шляхів, периферичний набряк, летаргія та кашель. Діти Наступні побічні дії відзначалися у дітей (від 5 до 17 ліг) з частотою ≥ 5% і з частотою, що принаймні вдвічі перевищує таку в інших популяціях пацієнтів у ході клінічних досліджень: сонливість/седація, втома, головний біль, підвищення апетиту, блювання, інфекції верхніх дихальних шляхів, закладеність носа, біль у животі, запаморочення, кашель, пірексія, тремор, діарея, енурез.Взаємодія з лікарськими засобамиВзаємодії, пов'язані з фармакодинамікою препарату Препарати, що подовжують інтервал QT Як і у випадку з іншими антипсихотичними препаратами, слід дотримуватись обережності при одночасному застосуванні препарату Торендо® Ку-таб® з препаратами, що подовжують інтервал QT, наприклад, з антиаритмічними засобами (хінідин, дизопірамід, прокаїнамід, пропафенон, аміодарон, сотало та ін.). , трициклічними антидепресантами (амітриптілін та ін.), тетрациклічними антидепресантами (мапротилін та ін.), деякими антигістамінними препаратами, іншими антипсихотичними засобами, деякими протималярійними препаратами (хінін, мефлохін та ін.), препаратами, дис брадикардію або інгібуючі печінковий метаболізм рисперидону. Цей перелік не є вичерпним. Препарати центральної дії та алкоголь Препарат Торендо® Ку-таб® слід застосовувати з обережністю у поєднанні з іншими препаратами та речовинами центральної дії, особливо з алкоголем, опіатами, антигістамінними препаратами та бензодіазепінами через підвищений ризик седації. Леводопа та агоністи дофамінових рецепторів Препарат Торендо® Ку-таб® може знижувати ефективність леводопи та інших агоністів дофамінових рецепторів. Якщо необхідний прийом цієї комбінації, особливо на термінальній стадії хвороби Паркінсона, слід призначати найменшу ефективну дозу кожного з препаратів. Гіпотензивні препарати При застосуванні рисперидону одночасно з гіпотензивними препаратами у постреєстраційному періоді спостерігалася клінічно значуща гіпотензія. Паліперидон Не рекомендується одночасно застосовувати препарат Торендо® Ку-таб® та паліперидон, оскільки паліперидон є активним метаболітом рисперидону. Одночасне застосування комбінації рисперидону та паліперидону може призводити до підвищення концентрації активної антипсихотичної фракції. Взаємодії, пов'язані з фармакокінетикою препарату Прийом їжі не впливає на абсорбцію рисперидону. Рисперидон в основному метаболізується ізоферментом CYP2D6 та меншою мірою ізоферментом CYP3A4. Рисперидон та його активний метаболіт 9-гідроксирисперидон є субстратами Р-глікопротеїну (P-gp). Препарати, що впливають на активність ізоферменту CYP2D6, та препарати, що значно інгібують або індукують активність ізоферменту CYP3A4 та/або Р-gp, можуть впливати на фармакокінетику активної антипсихотичної фракції рисперидону. Потужні інгібітори ізоферменту CYP2D6 При одночасному застосуванні рисперидону та потужних інгібіторів ізоферменту CYP2D6 може підвищуватися плазмова концентрація рисперидону та меншою мірою активної антипсихотичної фракції. Вищі дози потужного інгібітору ізоферменту CYP2D6 можуть збільшувати концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону (наприклад, пароксетин, див. нижче). Очікується, що інші інгібітори ізоферменту CYP2D6, такі як хінідин, можуть впливати на концентрацію рисперидону в плазмі крові. При ініціації або відміні терапії комбінацією рисперидону та пароксетину, хінідину або іншого потужного інгібітору ізоферменту CYP2D6, особливо у вищих дозах, слід скоригувати дозу препарату Торендо® Ку-таб®. Інгібітори ізоферменту CYP3A4 та/або Р-gP Одночасне застосування препарату Торендо® Ку-таб® та потужних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 та/або P-gp може суттєво підвищити концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону у плазмі крові. При ініціації або відміні терапії комбінацією рисперидону та ітраконазолу або іншого потужного інгібітору ізоферменту CYP3A4 та/або P-gp слід скоригувати дозу препарату Торендо® Ку-таб®. Індуктори ізоферменту CYP3A4 та/або Р-gр Одночасне застосування препарату Торендо® Ку-таб® із потужним індуктором ізоферменту CYP3A4 та/або P-gp може знизити концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону у плазмі крові. При ініціації або відміні терапії комбінацією рисперидону та карбамазепіну або іншого потужного індуктора ізоферменту CYP3A4 та/або P-gp слід скоригувати дозу препарату Торендо® Ку-таб®. Дія індукторів ізоферменту CYP3A4 проявляється з часом, тому може знадобитися до 2 тижнів до досягнення максимального ефекту після початку прийому. Відповідно, при відміні індуктора ізоферменту CYP3A4 може знадобитися до 2 тижнів до зникнення ефекту. Препарати, що міцно зв'язуються з білками плазми При одночасному застосуванні препарату Торендо® Ку-таб® з препаратами, що мають високий зв'язок з білками плазми, не спостерігається клінічно значущого витіснення препарату з комплексу з білками плазми. При застосуванні супутнього лікування слід звернутися до інструкції щодо застосування відповідного лікарського препарату та при необхідності скоригувати дози препаратів, що приймаються. Психостимулятори При одночасному застосуванні психостимуляторів (наприклад, метилфенідату) та рисперидону зміна порядку прийому одного або обох препаратів може призвести до появи екстрапірамідних симптомів. Діти Дослідження лікарських взаємодій проводились лише у дорослих пацієнтів. Релевантність результатів цих досліджень у дітей невідома. Одночасне застосування психостимуляторів (наприклад, метилфенідату) та препарату Торендо® Ку-таб® у дітей не змінює фармакокінетичних параметрів та ефективності рисперидону. Вплив інших препаратів на фармакокінетику рисперидону Антибактеріальні препарати Еритроміцин, помірний інгібітор ізоферменту CYP3A4 та P-gp, не впливає на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції. Рифампіцин, потужний індуктор ізоферменту CYP3A4 та P-gp, спричиняє зниження концентрації активної антипсихотичної фракції у плазмі крові. Антихолінестеразні препарати Донепезил і галантамін, що є субстратами ізоферментів CYP2D6 та CYP3A4, не мають клінічно значущого впливу на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції. Протиепілептичні препарати Карбамазепін, потужний індуктор ізоферменту CYP3A4 та P-gp, знижує концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону у плазмі крові. Подібні ефекти спостерігалися при застосуванні фенітоїну та фенобарбіталу, які також є індукторами ізоферменту CYP3A4 та P-gp. Топірамат помірно зменшує біодоступність рисперидону, але не активної антипсихотичної фракції. Ця взаємодія не вважається клінічно значущою. Протигрибкові препарати Ітраконазол, потужний інгібітор ізоферменту CYP3A4 та P-gp, у дозі 200 мг/добу збільшує концентрацію активної антипсихотичної фракції у плазмі приблизно на 70% при застосуванні рисперидону у дозі від 2 до 8 мг/добу. Кетоконазол, потужний інгібітор ізоферменту CYP3A4 та P-gp, у дозі 200 мг/добу збільшує концентрацію рисперидону у плазмі крові та знижує концентрацію 9-гідроксирисперидону у плазмі крові. Нейролептики Фенотіазини можуть збільшувати концентрацію рисперидону в плазмі, але не активної антипсихотичної фракції. Противірусні препарати Інгібітори протеази: дані офіційних досліджень відсутні. Оскільки ритонавір є потужним інгібітором ізоферменту CYP3A4 та слабким інгібітором ізоферменту CYP2D6, ритонавір та інгібітори протеази, посилені ритонавіром, можуть призвести до підвищення концентрації активної антипсихотичної фракції рисперидону. Бета-адреноблокатори Деякі бета-адреноблокатори можуть збільшувати концентрацію рисперидону в плазмі, але не активної антипсихотичної фракції. Блокатори кальцієвих каналів Верапаміл, помірний інгібітор ізоферменту CYP3A4 та P-gp, збільшує концентрацію рисперидону та активної антипсихотичної фракції у плазмі крові. Препарати для лікування захворювань шлунково-кишкового тракту Антагоністи Н2-рецепторів: циметидин і ранітидин, які є слабкими інгібіторами ізоферментів CYP2D6 та CYP3A4, збільшують біодоступність рисперидону, але мінімально впливають на концентрацію активної антипсихотичної фракції в плазмі крові. Інгібітори зворотного захоплення серотоніну та трициклічні антидепресанти Флуоксетин, потужний інгібітор ізоферменту CYP2D6, підвищує концентрацію рисперидону в плазмі, але меншою мірою впливає на концентрацію активної антипсихотичної фракції. Пароксетин, потужний інгібітор ізоферменту CYP2D6, збільшує концентрацію рисперидону в плазмі, але в дозах до 20 мг/добу меншою мірою впливає на концентрацію активної антипсихотичної фракції. Однак більш високі дози пароксетину можуть збільшувати концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону. Трициклічні антидепресанти можуть збільшувати концентрацію рисперидону в плазмі, але не впливають на концентрацію активної антипсихотичної фракції. Амітриптилін не впливає на фармакокінетику рисперидону або активної антипсихотичної фракції. Сертралін є слабким інгібітором ізоферменту CYP2D6, а флувоксамін – слабким інгібітором ізоферменту CYP3A4. У дозах до 100 мг/добу сертралін та флувоксамін не мають клінічно значущого впливу на концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону. Однак застосування сертраліну або флувоксаміну в дозах вище 100 мг на добу може призводити до підвищення концентрації активної антипсихотичної фракції рисперидону. Вплив рисперидону на фармакокінетику інших препаратів Протиепілептичні препарати Рисперидон не має клінічно значущої дії на фармакокінетику вальпроєвої кислоти або топірамату. Нейролептики Арипіпразол, субстрат ізоферментів CYP2D6 та CYP3A4: рисперидон не впливає на фармакокінетику арипіпразолу та його активного метаболіту, дегідроарипіпразолу. Серцеві глікозиди Рисперидон не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику дигоксину. Застосування терапевтичних доз дигоксину в комбінації з рисперидоном у дозі 0,25 мг 2 рази на день не призводило до зміни експозиції та не вимагало коригування дозування. Препарати літію Рисперидон не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику препаратів літію. Одночасне застосування з фуросемідом Див. інформацію про підвищену смертність у пацієнтів похилого віку з деменцією, які одночасно приймають фуросемід.Спосіб застосування та дозиПрепарат Торендо® Ку-таб® може застосовуватися як альтернатива препарату Торендо® у пацієнтів, які мають труднощі при проковтуванні таблетки. У зв'язку з тим, що пігулки крихкі, їх не слід вичавлювати через фольгу упаковки, тому що вони можуть зламатися. Не слід брати таблетку мокрими руками, тому що таблетка може розтанути. Витягти таблетку слід так: 1. Взяти блістер, зігнути по лінії розриву та відірвати його. 2. Розкрити блістер, обережно потягнувши край фольги. 3. Обережно витрусити пігулку на долоню. 4. Потім її слід негайно покласти на язик. Таблетку слід тримати в роті протягом декількох секунд до повного розчинення (для полегшення ковтання), потім можна запитати рідиною. Не слід змішувати таблетку у роті з їжею. Ви також можете помістити таблетку в повну склянку води та одразу випити. Шизофренія Дорослі Препарат Торендо® Ку-таб® може застосовуватись 1 або 2 рази на добу. Початкова доза препарату Торендо® Ку-таб® становить 2 мг на добу. На другий день дозу можна збільшити до 4 мг на добу. З цього моменту дозу можна зберегти на колишньому рівні, або індивідуально скоригувати при необхідності. Зазвичай оптимальною дозою є 4-6 мг на добу. У ряді випадків може бути виправдано більш повільне збільшення дози та нижчі початкова та підтримуюча дози. Дози вище 10 мг на добу не показали більш високої ефективності порівняно з меншими дозами та можуть спричиняти появу екстрапірамідних симптомів. У зв'язку з тим, що безпека доз вище 16 мг на добу не вивчалася, дози вище за цей рівень застосовувати не рекомендується. Пацієнти похилого віку Рекомендована початкова доза – 0,5 мг на прийом 2 рази на добу. Дозу можна збільшувати індивідуально на 0,5 мг 2 рази на добу до 1-2 мг 2 рази на добу. Діти віком від 13 років Рекомендована початкова доза 0,5 мг на прийом 1 раз на добу вранці або ввечері. При необхідності дозування можна збільшити не менше ніж через 24 години на 0,5-1 мг на добу до рекомендованої дози 3 мг на добу при добрій переносимості. Незважаючи на ефективність, продемонстровану при лікуванні шизофренії у підлітків дозами 1-6 мг на добу, не спостерігалося додаткової ефективності при дозах вище 3 мг на добу, а більші дози викликали більше побічних ефектів. Застосування доз вище 6 мг на добу не вивчалось. Пацієнтам, які мають стійку сонливість, рекомендується приймати половину добової дози 2 рази на добу. Маніакальні епізоди, пов'язані з біполярним розладом, середнього та тяжкого ступеня Дорослі Рекомендована початкова доза препарату Торендо Кутаб - 2 мг 1 раз на добу. При необхідності ця доза може бути збільшена не менше ніж через 24 години на 1 мг на добу. Для більшості пацієнтів оптимальною дозою є 1-6 мг на добу. Застосування доз вище 6 мг на добу у пацієнтів із маніакальними епізодами не вивчалось. Як і для будь-якої іншої симптоматичної терапії, доцільність продовження лікування препаратом Торендо® Кутаб® повинна регулярно оцінюватись та підтверджуватись. Пацієнти похилого віку Рекомендована початкова доза – 0,5 мг на прийом 2 рази на добу. Дозу можна збільшувати індивідуально на 0,5 мг 2 рази на добу до 1-2 мг 2 рази на добу. Досвід застосування у пацієнтів похилого віку обмежений, слід бути обережним. Діти від 10 років Рекомендована початкова доза 0,5 мг на прийом 1 раз на добу вранці або ввечері. При необхідності дозування можна збільшити не менше ніж через 24 години на 0,5-1 мг на добу до рекомендованої дози 1-2,5 мг на добу за хорошої переносимості. Незважаючи на ефективність, продемонстровану при лікуванні маніакальних епізодів, пов'язаних з біполярним розладом, у дітей дозами 0,5-6 мг на добу, не спостерігалося додаткової ефективності при дозах вище 2,5 мг на добу, а більші дози викликали більше побічних ефектів. Застосування доз вище 6 мг на добу не вивчалось. Пацієнтам, які мають стійку сонливість, рекомендується приймати половину добової дози 2 рази на добу. Неперервна агресія у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня Початкова доза, що рекомендується, становить 0,25 мг на прийом 2 рази на добу. При необхідності можливе індивідуальне збільшення дози по 0,25 мг 2 рази на добу з інтервалом не менше ніж 1 день. Для більшості пацієнтів оптимальна доза становить 0,5 мг 2 рази на день. У деяких пацієнтів ефективна доза може становити по 1 мг 2 рази на добу. Препарат Торендо® Ку-таб® не повинен застосовуватися більше 6 тижнів при безперервній агресії у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера. Під час лікування препаратом Торендо Кутаб необхідна часта і регулярна оцінка стану пацієнта для вирішення питання про необхідність продовження терапії. Безперервна агресія у структурі розладу поведінки у дітей від 5 років з розумовою відсталістю Діти від 5 до 18 років Для пацієнтів з масою тіла 50 кг і більше рекомендована початкова доза препарату Торендо Кутаб 0,5 мг 1 раз на добу. При необхідності ця доза може бути збільшена на 0,5 мг 1 раз на добу не менш як через 24 години. Для більшості пацієнтів оптимальна доза становить 1 мг один раз на добу. Однак для деяких пацієнтів краще прийом по 0,5 мг на добу, тоді як деяким потрібне збільшення дози до 1,5 мг на добу. Для пацієнтів з масою тіла менше 50 кг рекомендовано початкову дозу препарату 0,25 мг 1 раз на добу. При необхідності ця доза може бути збільшена на 0,25 мг 1 раз на добу нс через 24 години. Для більшості пацієнтів оптимальна доза становить 0,5 мг один раз на добу. Однак для деяких пацієнтів краще прийом по 0,25 мг на добу, тоді як деяким потрібне збільшення дози до 0,75 мг на добу. Як і для будь-якої іншої симптоматичної терапії, доцільність продовження лікування препаратом Торендо® Ку-таб® має регулярно оцінюватись та підтверджуватись. Застосування у дітей віком до 5 років не рекомендується через відсутність даних. Особливі групи пацієнтів Порушення функції нирок та печінки У пацієнтів з порушенням функції нирок знижено здатність виведення активної антипсихотичної фракції порівняно з іншими групами пацієнтів. У пацієнтів з порушенням функції печінки спостерігається підвищена концентрація вільної фракції рисперидону у плазмі. Початкова та підтримуюча доза відповідно до показань повинна бути зменшена в 2 рази, збільшення дози у пацієнтів з порушенням функції печінки та нирок має проводитися повільніше. Препарат Торендо® Ку-таб® слід застосовувати з обережністю цієї категорії пацієнтів. Спосіб застосування Всередину, незалежно від часу їди. На початку дозування та при збільшенні дози, а також при необхідності прийому дозування рисперидону 0,25 мг слід застосовувати адекватні лікарські форми рисперидону з можливістю дозування та 0,25 мг. Препарат Торендо® Ку-таб® слід скасовувати поступово. При різкому припиненні прийому антипсихотичних препаратів у високих дозах, у тому числі рисперидону, в дуже рідкісних випадках спостерігали розвиток синдрому "скасування" (нудота, блювота, підвищене потовиділення і безсоння), можливі рецидиви психотичних симптомів і поява мимовільних рухів (таких як та дискінезія). Перехід від терапії іншими антипсихотичними препаратами На початку застосування препарату Торендо Кутаб рекомендується поступово скасовувати попередню терапію, якщо це клінічно виправдано. У разі попередньої терапії депо-формами антипсихотичних препаратів терапію препаратом Торендо® Ку-таб® рекомендується розпочинати замість наступної запланованої ін'єкції. Періодично слід оцінювати необхідність продовження поточної терапії антипаркінсонічними препаратами.ПередозуванняСимптоми: сонливість, седація, пригнічення свідомості, тахікардія, артеріальна гіпотензія, екстрапірамідні розлади, у поодиноких випадках подовження інтервалу QT та судоми. При передозуванні у пацієнтів, які одночасно приймають рисперидон та пароксетин, описано розвиток поліморфної шлуночкової тахікардії типу "пірует". У разі гострого передозування необхідно враховувати можливість передозування від прийому кількох лікарських засобів. Лікування: забезпечити вільну прохідність дихальних шляхів для адекватної оксигенації та вентиляції. Проводити промивання шлунка (після інтубації, якщо пацієнт непритомний), а також застосовувати активоване вугілля та проносні засоби слід тільки в тому випадку, якщо рисперидон був прийнятий не більше 1 години тому. Для своєчасного діагностування можливого порушення ритму серця необхідно якнайшвидше розпочати моніторування ЕКГ. Специфічний антидот відсутній, має проводитися відповідна симптоматична терапія. При зниженні артеріального тиску та судинному колапсі рекомендовано внутрішньовенне введення інфузійних розчинів та/або симпатоміметичних препаратів. У разі розвитку гострих екстрапірамідних симптомів слід призначити антихолінергічні засоби. Ретельне медичне спостереження та моніторування ЕКГ проводять до повного зникнення симптомів інтоксикації.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗастосування у пацієнтів похилого віку з деменцією Підвищення смертності у пацієнтів похилого віку з деменцією За результатами мета-аналізу клінічних досліджень у пацієнтів похилого віку з деменцією, які застосовували атипові антипсихотичні препарати, виявлено збільшення смертності порівняно з групою плацебо. Смертність у пацієнтів, які отримували рисперидон або плацебо, склала 4,0% та 3,1% відповідно. Середній вік померлих пацієнтів становить 86 років (діапазон 67-100 років). За даними двох великих спостережних досліджень, у пацієнтів похилого віку з деменцією при лікуванні типовими антипсихотичними препаратами відзначається невелике збільшення ризику смерті порівняно з таким у пацієнтів, які не отримують лікування. На даний момент зібрано недостатньо даних для точної оцінки вказаного ризику. Невідома причина підвищення даного ризику. Також не визначено ступінь, в якому підвищення смертності може бути застосовним до антипсихотичних препаратів, а не до особливостей цієї групи пацієнтів. Одночасне застосування з фуросемідом При одночасному прийомі фуросеміду та рисперидону внутрішньо у пацієнтів похилого віку з деменцією спостерігалася підвищена смертність (7,3%, середній вік 89 років, діапазон 75-97 років) порівняно з групою, яка приймала лише рисперидон (3,1%, середній вік 84). року, діапазон 70-96 років) та групою, яка приймала тільки фуросемід (4,1%, середній вік 80 років, діапазон 67-90 років). Збільшення смертності при застосуванні фуросеміду одночасно з рисперидоном відзначалося у 2-х із 4-х клінічних досліджень. Одночасне застосування рисперидону з іншими діуретиками (переважно з тіазидними діуретиками в малих дозах) не супроводжувалося підвищенням смертності. Не встановлено патофізіологічних механізмів, що пояснюють це спостереження. Проте слід дотримуватися особливої ​​обережності при застосуванні препарату в таких випадках. Перед застосуванням необхідно ретельно оцінювати співвідношення ризик/корисність. Не виявлено збільшення смертності у пацієнтів, які одночасно приймають інші діуретики одночасно з рисперидоном. Незалежно від терапії, дегідратація є загальним фактором ризику смертності і має ретельно контролюватись у пацієнтів похилого віку з деменцією. При застосуванні рисперидону порівняно з плацебо у пацієнтів похилого віку з деменцією спостерігалося збільшення побічних ефектів з боку цереброваскулярної системи (гострі та минущі порушення мозкового кровообігу), у тому числі смертельні випадки (середній вік 85 років, діапазон 73-97 років). Тому рисперидон слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із ризиком розвитку інсульту. Цереброваскулярні небажані явища У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з деменцією, які приймають деякі атипові антипсихотичні препарати, спостерігалося підвищення ризику побічних ефектів цереброваскулярних приблизно в 3 рази. Зведені дані 6-ти плацебо-контрольованих досліджень, що включали переважно пацієнтів похилого віку з деменцією (вік понад 65 років) демонструють, що цереброваскулярні побічні ефекти (серйозні та несерйозні) виникали у 3,3% (33/1009) пацієнтів, які приймали рисперидон і у 1,2% (8/712) пацієнтів, які приймали плацебо. Співвідношення ризиків складало 2,96 (1,34; 7,50) при довірчому інтервалі 95%. Механізм підвищення ризику невідомий. Не можна виключити збільшення ризику при застосуванні інших антипсихотичних препаратів або інших популяціях пацієнтів. Препарат Торендо® Ку-таб® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із факторами ризику розвитку інсульту. Ризик розвитку цереброваскулярних небажаних явищ у пацієнтів з деменцією змішаного або судинного типу був значно вищим, ніж у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера. Отже, рисперидон не слід застосовувати у пацієнтів з деменцією будь-якого типу, крім деменції, що зумовлена ​​хворобою Альцгеймера. Необхідно оцінити співвідношення ризик/корисність перед застосуванням препарату Торендо® Ку-таб® у пацієнтів похилого віку з деменцією з огляду на фактори ризику розвитку інсульту у конкретного пацієнта. Пацієнтів та осіб, які доглядають їх, слід інформувати про негайне повідомлення лікаря про можливі прояви цереброваскулярних порушень (таких як раптова слабкість або нерухомість/нечутливість в області обличчя, ніг, рук, а також утруднення мови та порушення зору). Слід негайно вжити необхідних лікувальних заходів, включаючи скасування прийому рисперидону. Препарат Торендо® Ку-таб® може застосовуватися тільки для короткочасної терапії безперервної агресії у пацієнтів з деменцією, обумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня, як доповнення до нефармакологічних методів корекції, у разі їх неефективності чи обмеженої ефективності, і коли є ризик причин шкоди пацієнтом собі чи іншим особам. Необхідно постійно оцінювати стан пацієнта та необхідність продовження терапії рисперидоном. Ортостатична гіпотензія У зв'язку з α-адреноблокуючою дією рисперидону у деяких пацієнтів можливий розвиток ортостатичної гіпотензії, особливо в період початкового підбору дози. Описано випадки клінічно значущої артеріальної гіпотензії при одночасному застосуванні рисперидону з гіпотензивними препаратами у постмаркетинговому періоді. Препарат Торендо® Ку-таб® необхідно застосовувати з обережністю у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями (наприклад, хронічна серцева недостатність, інфаркт міокарда, порушення провідності серцевого м'яза, дегідратація, гіповолемія чи цереброваскулярні захворювання). Також потрібна відповідна корекція дози. Рекомендується оцінити можливість зниження дози у разі розвитку артеріальної гіпотензії. Лейкопенія, нейтропенія та агранулоцитоз Випадки лейкопенії, нейтропенії та агранулоцитозу були описані при застосуванні антипсихотичних засобів, у тому числі при застосуванні препарату рисперидону. Агранулоцитоз відзначався дуже рідко. Пацієнти з клінічно значущим зниженням кількості лейкоцитів або лікарсько-індукованою лейкопенією/нейтропенією в анамнезі повинні перебувати під наглядом у перші кілька місяців після початку терапії, а при появі перших ознак клінічно значущого зниження кількості лейкоцитів, за відсутності інших причинних факторів, лікування необхідно прекратити. Пацієнти з клінічно значущою нейтропенією повинні перебувати під ретельним наглядом щодо підвищення температури або інших симптомів інфекції, і негайно розпочинати лікування при виникненні таких симптомів. Пацієнти з тяжкою формою нейтропенії (абсолютна кількість нейтрофілів Пізня дискінезія/екстрапірамідні симптоми Терапія антагоністами дофамінових рецепторів може викликати пізню дискінезію, яка характеризується ритмічними мимовільними рухами, переважно язика та/або мімічної мускулатури. Виникнення екстрапірамідних симптомів є фактором ризику пізньої дискінезії. При виникненні у пацієнта об'єктивних або суб'єктивних симптомів, що вказують на пізню дискінезію, слід розглянути доцільність відміни всіх антипсихотичних препаратів, включаючи препарат Торендо Кутаб. Слід бути обережними у пацієнтів, які одночасно приймають психостимулятори (наприклад, метилфенідат) та рисперидон, у зв'язку з можливістю виникнення екстрапірамідних симптомів. У цих випадках рекомендується поступове скасування психостимуляторів. Злоякісний нейролептичний синдром (ЗНЗ) При терапії антипсихотичними препаратами можливий розвиток ЗНС, що характеризується гіпертермією, ригідністю м'язів, нестабільністю функції вегетативної нервової системи, пригніченням свідомості та підвищенням активності креатинфосфокінази в плазмі крові, а також міоглобінурією (рабдоміоліз) та гострою нирковою недостатністю. У разі виникнення у пацієнта об'єктивних або суб'єктивних симптомів ЗНС необхідно негайно відмінити всі антипсихотичні препарати, включаючи рисперидон. Хвороба Паркінсона та деменція з тільцями Леві Застосування антипсихотичних препаратів, включаючи препарат Торендо® Ку-таб®, у пацієнтів із хворобою Паркінсона або деменцією з тільцями Леві має проводитися з обережністю, оскільки у обох груп пацієнтів підвищений ризик розвитку ЗНС та збільшена чутливість до антипсихотичних препаратів (включаючи притуплення больової чутливості, сплутаність свідомості, постуральну нестабільність з частими падіннями та екстрапірамідні симптоми). При прийомі рисперидону можливе погіршення перебігу хвороби Паркінсону. Гіперглікемія та цукровий діабет Описано випадки розвитку гіперглікемії, цукрового діабету та посилення перебігу цукрового діабету. У деяких випадках відмічено попереднє терапії збільшення маси тіла, яке можна розцінювати як сприятливий фактор. У дуже поодиноких випадках спостерігали розвиток кетоацидозу та рідко – діабетичної коми. Як при прийомі будь-яких антипсихотичних засобів пацієнти повинні перебувати під наглядом лікаря, слід контролювати симптоми гіперглікемії (такі як полідипсія, поліурія, поліфагія та слабкість). У пацієнтів із цукровим діабетом слід регулярно контролювати концентрацію глюкози у крові. Збільшення маси тіла Спостерігається значне збільшення маси тіла. Необхідно проводити регулярний контроль за масою тіла пацієнтів. Гіперпролактинемія На підставі результатів досліджень in vitro зроблено припущення, що ріст пухлинних клітин молочних залоз може стимулюватися пролактином. Незважаючи на те, що в клінічних та епідеміологічних дослідженнях не виявлено чіткого зв'язку гіперпролактинемії з прийомом антипсихотичних препаратів, слід бути обережним при застосуванні рисперидону у пацієнтів з обтяженим анамнезом. Препарат Торендо® Ку-таб® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з існуючою гіперпролактинемією та у пацієнтів з можливими пролактин-залежними пухлинами. Подовження інтервалу QT У дуже поодиноких випадках відзначено подовження інтервалу QT у постмаркетинговому періоді. Як і при застосуванні інших антипсихотичних засобів, слід бути обережним при застосуванні препарату Торендо® Ку-таб® у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями, подовженням інтервалу QT у сімейному анамнезі, брадикардією, порушеннями електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпомагніємія), оскільки це може підвищити ризик аритмогенної дії або при одночасному застосуванні з препаратами, що подовжують інтервал QT. Судоми Препарат Торендо Кутаб слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з судомами в анамнезі або при станах, що супроводжуються зниженням порога судомної активності. Пріапізм Оскільки рисперидон має α-адреноблокуючий ефект, при застосуванні можливий розвиток приапізму. Порушення регуляції температури тіла При застосуванні антипсихотичних препаратів описується такий небажаний ефект, як порушення терморегуляції. Необхідно дотримуватися обережності при застосуванні препарату Торендо® Ку-таб® у пацієнтів, які можуть зазнавати впливу факторів, що викликають підвищення температури тіла, таких як інтенсивне фізичне навантаження, дегідратація, висока температура навколишнього середовища, одночасне застосування з препаратами, що мають антихолінергічну активність. Протиблювотний ефект У доклінічних дослідженнях застосування рисперидону спостерігався протиблювотний ефект. Даний ефект при виникненні у людей може маскувати ознаки та симптоми передозування деяких препаратів або таких захворювань, як кишкова непрохідність, синдром Рейє та пухлина мозку. Порушення функції нирок та печінки У пацієнтів із порушенням функції нирок здатність до виведення активної антипсихотичної фракції нижча, ніж у дорослих пацієнтів із нормальною функцією нирок. У пацієнтів з порушенням функції печінки підвищується концентрація вільної фракції рисперидону у плазмі. Венозна тромбоемболія При застосуванні антипсихотичних препаратів описані випадки венозної тромбоемболії. Необхідно виявляти всі можливі фактори ризику розвитку тромбоемболічних ускладнень до початку та під час терапії препаратом Торендо® Ку-таб® та вживати профілактичних заходів. Інтраопераційний синдром "в'ялої" райдужної оболонки (ІСДР) ІСДР відзначався під час операції з приводу катаракти у пацієнтів, які отримували препарати, що мають антагонізм до альфа1-адренорецепторів, включаючи препарат Торендо® Ку-таб®. ІСДР може підвищувати ризик ускладнень з боку органу зору під час та після проведення операції. Необхідно заздалегідь поінформувати хірурга-офтальмолога про застосування препаратів, що мають антагонізм до альфа1-адренорецепторів в даний час або в минулому. Потенційна користь відміни терапії препаратами, що мають антагонізм до альфа1-адренорецепторів до операції з приводу катаракти не встановлено. Необхідно оцінити співвідношення користі/ризику відміни терапії антипсихотичним засобом. Діти та підлітки Перед застосуванням препарату Торендо Кутаб у дітей або підлітків з розумовою відсталістю необхідно провести ретельну оцінку їх стану на предмет наявності фізичних або соціальних причин агресивної поведінки, таких як біль або неадекватні вимоги соціального середовища. Седативний ефект рисперидону повинен ретельно відстежуватися в даній популяції через можливий вплив на здатність до навчання. Зміна часу прийому рисперидону може знизити вплив седації на увагу підлітків та дітей. Застосування рисперидону було пов'язане із збільшенням середніх показників маси тіла та індексу маси тіла. Зміни зростання під час довгострокових досліджень перебували у межах очікуваних вікових норм. Вплив тривалого прийому рисперидону на статевий розвиток та зростання повністю не вивчений. У зв'язку з можливим впливом тривалої гіперпролактинемії на ріст та статевий розвиток у дітей та підлітків, повинна проводитися регулярна клінічна оцінка гормонального статусу, у тому числі вимірювання росту, маси тіла, спостереження за статевим розвитком, менструальним циклом та іншими можливими пролактин-залежними ефектами. Під час терапії рисперидоном має проводитися регулярне обстеження з метою виявлення екстрапірамідних симптомів та інших рухових розладів. Спеціальна інформація про допоміжні речовини До складу препарату Торендо Кутаб входить аспартам, у зв'язку з чим його застосування протипоказане пацієнтам з фенілкетонурією, та сорбітол, у зв'язку з чим його застосування протипоказано пацієнтам з вродженою непереносимістю фруктози. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Препарат Торендо® Ку-таб® може в невеликій або помірній мірі впливати на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. Пацієнтам слід рекомендувати відмовитися від керування автомобілем та від роботи з механізмами до з'ясування їх індивідуальної чутливості до препарату.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Рісперидон - 0,50 мг/1,00 мг/2,00 мг; Допоміжні речовини: манітол, бутилметакрилату, диметиламіноетилметакрилату та метилметакрилату сополімер [1:2:1], повідон-К25, целюлоза мікрокристалічна, гіпоролоза низькозаміщена, аспартам, кросповідон, барвник заліза оксид червоний (Е17 сорбітол, м'яти польова олія, левоментол), ароматизатор ментоловий (мальтодекстрин кукурудзяний, ароматичні компоненти), кальцію силікат, магнію стеарат. По 10 таблеток у блістер із комбінованого матеріалу ОПА/Ал/ПВХ, ПЕТ/Ал фольги (OPA/Al/PVC, РЕТ/Аl peel off foil). По 3 блістери в пачку картонну разом з інструкцією із застосування.Опис лікарської формиКруглі, злегка двоопуклі таблетки світло-рожевого кольору з видимими вкрапленнями.Фармакотерапевтична групаАнтипсихотичне засіб (нейролептик).ФармакокінетикаВсмоктування Рисперидон після перорального прийому повністю абсорбується, досягаючи максимальних концентрацій у плазмі крові через 1-2 години. Абсолютна біодоступність рисперидону після внутрішнього прийому становить 70%. Відносна біодоступність після прийому внутрішньо рисперидону у формі таблеток становить 94% порівняно з рисперидоном у формі розчину. Прийом їжі не впливає на абсорбцію препарату, тому рисперидон можна застосовувати незалежно від часу їди. Рівноважна концентрація рисперидону в організмі у більшості пацієнтів досягається протягом 1 дня. Рівноважна концентрація 9-гідроксирисперидону досягається протягом 4-5 днів. Розподіл Рисперидон швидко розподіляється в організмі. Об'єм розподілу становить 1-2 л/кг. У плазмі крові рисперидон зв'язується з альбуміном та альфа1-кислим глікопротеїном. Рисперидон на 90% зв'язується білками плазми крові, 9-гідроксирисперидон – на 77%. Метаболізм та виведення Рисперидон метаболізується у печінці за участю ізоферменту CYP2D6. Основний метаболіт - 9-гідроксирисперидон, який має подібну фармакологічну активність з рисперидоном. Рисперидон та 9-гідроксирисперидон складають активну антипсихотичну фракцію. Ізофермент CYP2D6 схильний до генетичного поліморфізму. У пацієнтів з інтенсивним метаболізмом за ізоферментом CYP2D6 рисперидон швидко перетворюється на 9-гідроксирисперидон, тоді як у пацієнтів із слабким метаболізмом за ізоферментом CYP2D6 цей процес відбувається значно повільніше. Хоча у пацієнтів з інтенсивним метаболізмом концентрація риснеридону нижча, а концентрація 9-гідроксирисперидону вища, ніж у пацієнтів із слабким метаболізмом, фармакокінетика активної антипсихотичної фракції після прийому однієї або кількох доз подібна до двох груп пацієнтів. Іншим шляхом метаболізму рисперидону є N-дезалкілювання. Дослідження в умовах in vitro на мікросомах печінки людини показали, що рисперидон у клінічно значущих концентраціях суттєво не інгібує метаболізм лікарських препаратів, що біотрансформуються під дією ізоферментів системи цитохрому Р450, у тому числі CYP1A2, CYP2A6, CYP2C8/Y та CYP3A5. Через тиждень після початку прийому риснеридону 70% дози виводиться нирками (при цьому виведення рисперидону і 9-гідроксириснеридону нирками становить 35-45% від прийнятої дози, частина, що залишилася, - неактивні метаболіти) і 14% - через кишечник. Після прийому внутрішньо у пацієнтів з психозами період напіввиведення (Т1/2) рисперидону становить близько 3-х годин, Т1/2 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції – 24 години. Лінійність Концентрація рисперидону в плазмі прямо пропорційна прийнятій дозі в терапевтичному діапазоні доз. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Пацієнти похилого віку, пацієнти з порушенням функції печінки та нирок Після одноразового прийому рисперидону у пацієнтів похилого віку концентрація активної антипсихотичної фракції у плазмі збільшилася в середньому на 43%, Т1/2 – на 38%, а кліренс – знизився на 30%. У пацієнтів з нирковою недостатністю спостерігалося підвищення плазмової концентрації та зниження кліренсу активної антипсихотичної фракції в середньому на 60%. У пацієнтів з печінковою недостатністю концентрації рисперидону в плазмі не змінювалися, однак середня концентрація вільної фракції рисперидону збільшувалася на 35%. Діти Фармакокінетика рисперидону, 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції у дітей співставна з такою у дорослих пацієнтів. Підлога, расова приналежність, куріння Популяційний фармакокінетичний аналіз не виявив очевидного впливу статі, раси чи куріння на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції.ФармакодинамікаРисперидон - селективний моноамінергічний антагоніст, має високу спорідненість до серотонінових 5-НТ2 і дофамінових D2-рецепторів. Рисперидон також зв'язується з альфа1-адренорецепторами та меншою мірою з H1-гістаміновими та альфа2-адренорецепторами. Має слабко виражену афінність до 5-НТ1A-, 5-НТ1C-, 5-НТ1D-серотонінергічних, D1-дофамінергічних рецепторів і галоперидолчутливих ділянок зв'язування сигма-рецепторів, незначною афінністю до 5-НТ1B- і 5-НТ3. Не має здатності взаємодіяти з м-холінергічними та бета1-, бета2-адренергічними рецепторами. Рисперидон зменшує продуктивну симптоматику шизофренії, викликає менше пригнічення моторної активності та меншою мірою індукує каталепсію, ніж класичні нейролептики. Збалансований центральний антагонізм до серотоніну та дофаміну знижує ймовірність розвитку екстрапірамідних порушень та розширює терапевтичну дію препарату з охопленням негативних та афективних симптомів шизофренії.Показання до застосуванняЛікування шизофренії у дорослих та дітей віком від 13 років. Лікування маніакальних епізодів, пов'язаних з біполярним розладом, середнього та тяжкого ступеня у дорослих та дітей віком від 10 років. Короткострокове (до 6 тижнів) лікування безперервної агресії у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня, що не піддається нефармакологічним методам корекції, та за наявності ризику заподіяння шкоди пацієнтом самому собі або іншим особам. Короткострокове (до 6 тижнів) симптоматичне лікування безперервної агресії у структурі розладу поведінки у дітей віком від 5 років та старше з розумовою відсталістю, діагностованою відповідно до критеріїв DSM-IV, при якій через тяжкість агресії або іншої деструктивної поведінки потрібне медикаментозне лікування. Фармакотерапія має бути частиною комплексної програми лікування, у тому числі психологічних та освітніх заходів. Рисперидон повинен призначатися фахівцем у галузі дитячої неврології та дитячої психіатрії або лікарем, добре знайомим із лікуванням розладів поведінки у дітей та підлітків.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до рисперидону або до будь-яких інших компонентів препарату. Фенілкетонурія. Вроджена нестерпність фруктози. З обережністю: Захворювання серцево-судинної системи (хронічна серцева недостатність, перенесений інфаркт міокарда, порушення провідності серцевого м'яза); гіпотензія (необхідна корекція дози препарату); зневоднення та гіповолемія; порушення мозкового кровообігу; хвороба Паркінсона; судоми (у тому числі в анамнезі); тяжка ниркова та/або печінкова недостатність; зловживання лікарськими засобами чи лікарська залежність; стани, що призводять до розвитку тахікардії типу "пірует" (брадикардія, порушення електролітного балансу, одночасне застосування лікарських засобів, що подовжують інтервал QT); порушення метаболізму, включаючи гіперглікемію, дисліпідемію (потрібний контроль ваги пацієнта); гіперпролактинемія; лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз; пухлина мозку, кишкова непрохідність, випадки гострого передозування ліків, синдром Рейс (протиблювотний ефект рисперидону може маскувати симптоми цих станів); фактори ризику розвитку тромбоемболії венозних судин; хвороба дифузних тілець Леві; застосування у пацієнтів похилого віку із цереброваскулярною деменцією; вагітність; одночасне застосування з фуросемідом.Вагітність та лактаціяВагітність Контрольованих досліджень застосування рисперидону у вагітних жінок не проводилося. У дослідженнях на тваринах рисперидон не мав тератогенної дії, проте спостерігалися інші види токсичної дії на репродуктивну систему. Потенційний ризик застосування рисперидону у людини не відомий. При застосуванні антипсихотичних засобів (у тому числі рисперидону) протягом третього триместру вагітності у новонародженого розвивалися оборотні екстрапірамідні симптоми та/або синдром "скасування", які варіювалися за ступенем тяжкості та тривалості. Повідомлялося про випадки ажитації, гіпертонії, гіпотонії, тремору, сонливості, розлади дихання та порушення харчування. Тому новонароджені повинні перебувати під пильним наглядом. Застосування препарату Торендо Кутаб під час вагітності можливе лише в тому випадку, якщо очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. При необхідності припинення терапії під час вагітності слід відміну препарату поступово. Період грудного вигодовування У дослідженнях на тваринах рисперидон та 9-гідроксирисперидон проникали у грудне молоко. Було також продемонстровано, що рисперидон та 9-гідроксирисперидон у невеликих кількостях проникають у грудне молоко людини. Немає даних про розвиток побічних ефектів у немовлят при грудному вигодовуванні. Тому питання про грудне вигодовування має вирішуватися з урахуванням можливого ризику для дитини. Фертильність Як і інші препарати, які є антагоністами дофамінових D2-рецепторів, рисперидон збільшує концентрацію пролактину в плазмі. Гіперпролактинемія може пригнічувати секрецію гіпоталамічного гонадотропін-рилізинг-гормону, що призводить до зниження секреції гіпофізарного гонадотропіну. Це, у свою чергу, може викликати пригнічення репродуктивної функції за рахунок порушення стероїдогенезу у статевих залозах у пацієнтів чоловічої та жіночої статі. У доклінічних дослідженнях значних ефектів немає.Побічна діяНайпоширенішими побічними реакціями (частота виникнення ≥ 5%) були безсоння, неспокій, головний біль, інфекції верхніх дихальних шляхів, паркінсонізм. Дозозалежними побічними реакціями є паркінсонізм та акатізія. Побічні ефекти рисперидону, зазначені в клінічних дослідженнях рисперидону в лікарських формах для внутрішнього прийому та в ін'єкційній формі пролонгованої дії, а також отримані в ході постреєстраційного спостереження, наведені з розподілом за частотами та системами органів. Частоту побічних ефектів класифікували так: дуже часто (≥ 1/10 випадків), часто (від ≥ 1/100 до Інфекційні та паразитарні захворювання – часто: пневмонія, грип, бронхіт, інфекції верхніх дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів, синусит, інфекції вуха; нечасто: вірусні інфекції, тонзиліт, запалення підшкірної жирової клітковини, середній отит, інфекції очей, локалізовані інфекції, акародерматит, інфекції дихальних шляхів, цистит, оніхомікоз; рідко: інфекції нижніх дихальних шляхів, середній хронічний отит, інфекції, підшкірний абсцес. Порушення з боку органів крові та лімфатичної системи – нечасто: нейтропенія, зниження кількості лейкоцитів, анемія, тромбоцитопенія, зниження гематокриту, зниження кількості еозинофілів, зниження гемоглобіну; рідко: гранулоцитопенія, агранулоцитоз. Порушення з боку імунної системи – нечасті: реакції гіперчутливості до компонентів препарату; рідко: лікарська гіперчутливість, анафілактична реакція. Порушення з боку ендокринної системи – часто: підвищення рівня пролактину1; рідко: порушення вироблення антидіуретичного гормону, глюкозурія. Порушення з боку обміну речовин та харчування – часто: збільшення маси тіла, підвищення апетиту, зниження апетиту; нечасто: зменшення маси тіла, цукровий діабет3, анорексія, полідипсія, гіперглікемія, підвищення концентрації холестерину у плазмі; рідко: гіпоглікемія, водна інтоксикація, підвищення інсуліну, підвищення концентрації тригліцеридів у плазмі; дуже рідко: діабетичний кетоацидоз. Порушення психіки – дуже часто: безсоння; часто: занепокоєння, порушення, сну, тривога, депресія; нечасто: сплутаність свідомості, манії, зниження лібідо, млявість, нервозність, кошмари; рідко: аноргазмія, сплощення афекту. Порушення з боку нервової системи – дуже часто: паркінсонізм2, головний біль, сонливість, седація; часто: акатизія2, запаморочення2, тремор2, дистонія2, летаргія, дискінезія2; нечасто: відсутність реакції на подразники, втрата свідомості, знижений рівень свідомості, непритомність, порушення свідомості, інсульт, транзиторна ішемічна атака, дизартрія, порушення уваги, гінерсомнія, постуральне запаморочення, порушення рівноваги, пізня дискінезія, порушення мови, порушення координації, смакових відчуттів, спотворення смаку, судоми, церебральна ішемія, порушення рухів, психомоторне збудження, парестезія; рідко: злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС), діабетична кома, цереброваскулярні порушення, тремор голови; частота невідома: заїкуватість. Порушення з боку органу зору – часто: нечіткий зір, кон'юнктивіт; нечасто: гіперемія кон'юнктиви, порушення зору, виділення з очей, періорбітальний набряк, сухість очей, посилена сльозотеча, світлобоязнь; рідко: зниження гостроти зору, порушення руху очей, мимовільні обертання очних яблук, утворення кірок на краю століття, глаукома, інтраопераційний синдром "в'ялої" райдужної оболонки (ІСДР), оклюзія артерії сітківки. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення – нечасто: вертиго, біль у вусі, шум у вухах. Порушення з боку серця – часто: тахікардія; нечасто: атріовентрикулярна блокада, блокада правої або лівої ніжок пучка Гіса, фібриляція передсердь, відчуття серцебиття, порушення провідності серця, подовження інтервалу QT на ЕКГ, брадикардія, відхилення на ЕКГ; рідко: синусова аритмія; синусова брадикардія; частота невідома: атріовентрикулярна блокада І ступеня. Порушення з боку судин – часто: артеріальна гіпертензія; нечасто: гіпотензія, ортостатична гіпотензія, припливи; рідко: легенева емболія, тромбоз глибоких вен. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння – часто: задишка, носова кровотеча, кашель, закладеність носа, біль у ділянці гортані та глотки; нечасто: свистяче дихання, аспіраційна пневмонія, застій у легенях, порушення дихання, вологі хрипи, порушення прохідності дихальних шляхів, дисфонія; рідко: синдром апное уві сні, гіпервентиляція. Порушення з боку травної системи – часто: блювання, діарея, запор, нудота, біль у ділянці живота, диспепсія, сухість слизової оболонки порожнини рота, дискомфорт у ділянці живота, гіперсалівація, зубний біль; нечасто: дисфагія, гастрит, нетримання калу, фекалому, гастроентерит, метеоризм; рідко: непрохідність кишечника, панкреатит, набряк губ, набряк язика, хейліт; дуже рідко: ілеус. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів – нечасто: підвищення активності трансаміназ, гамма-глутамілтрансферази, “печінкових” ферментів (зокрема, підвищення рівня активності аланінамінотрансферази) у плазмі крові; рідко: жовтяниця. Порушення з боку колії та підшкірних тканин – часто: шкірний висип, еритема; нечасто: кропив'янка, ураження шкіри, порушення цілісності шкірних покривів, свербіж шкіри, акне, вугровий висип, зміна кольору шкіри, алопеція, себорейний дерматит, сухість шкіри, гіперкератоз, екзема; рідко: лікарський висип, лупа; дуже рідко: набряк Квінке. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини – часто: м'язові спазми, скелетно-м'язові болі, артралгія, біль у спині, біль у кінцівках, біль у сідницях; нечасто: підвищення активності креатинфосфокінази в плазмі крові, м'язова слабкість, міалгія, біль у шиї, набрякання суглобів, порушення постави, скутість у суглобах, м'язові болі у грудях; рідко: рабдоміоліз. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів – часто: енурез, нетримання сечі; нечасто: затримка сечовиділення, дизурія, поллакіурія. Вагітність, післяпологові та перинатальні стани - рідко: синдром "скасування" у новонароджених. Порушення з боку статевих органів та молочної залози - нечасто: аменорея, сексуальна дисфункція, еректильна дисфункція, порушення еякуляції, галакторея, гінекомастія, розлад менструального циклу, виділення з піхви, біль у ділянці молочної залози, дискомфорт у ділянці молочної залози; рідко: пріапізм, затримка менструації, нагрубання молочних залоз, збільшення молочних залоз, виділення з молочних залоз. Загальні розлади та порушення у місці введення – часто: набряк, пірексія, втома, периферичний набряк, генералізований набряк, астенія, біль у ділянці грудної клітки, біль; нечасто: набряк особи, порушення ходи, погане самопочуття, повільність, грипоподібний стан, нездужання, спрага, дискомфорт у ділянці грудної клітки, озноб, підвищення температури тіла, дискомфорт; рідко: гіпотермія, зниження температури тіла, синдром "скасування", похолодання кінцівок, індурація. Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій – часто: падіння; Нечасто: біль під час процедур. 1 - гіперпролактинемія в деяких випадках може призводити до гінекомастії, порушень менструального циклу, аменореї та галактореї. 2 - екстрапірамідні розлади можуть проявлятися як паркінсонізм (гіперсалівація, кістково-м'язова скутість, паркінсонізм, слинотеча, ригідність нотину "зубчастого колеса", брадикінезія, гіпокінезія, маскоподібне обличчя, напруженість м'язів, акінезія, порушення глабеллярного рефлексу, паркінсонічний тремор спокою), акатизія (акатизія, занепокоєння, гіперкінезія та синдром "неспокійних" ніг), тремор, дискінезія (дискінезія, посмикування м'язів, хореоатетоз, атетоз та міоклонус), дистонія. Термін "дистонія" включає дистонію, м'язові спазми, м'язову гіпертонію, кривошею, мимовільні м'язові скорочення, м'язову контрактуру, блефароспазм, рухи очного яблука, параліч язика, лицьовий спазм, ларингоспазм. міотонію, опистотонус, орофарингеальний спазм, плеврототонус, спазм язика та тризм. Тремор включає тремор та паркінсонічний тремор спокою. Також слід зазначити, що існує ширший ряд симптомів, які не завжди мають екстрапірамідне походження. Безсоння включає розлад засипання, і нтрасом ні чесное розлад. Судоми включають великий судомний напад. Менструальні розлади включають нерегулярні менструації, олігоменорею. Набряк включає генералізований набряк, периферичний набряк, м'який набряк. 3 - у плацебо-контрольованих дослідженнях цукровий діабет спостерігався у 0,18% пацієнтів, які приймали рисперидон, порівняно з 0,11% пацієнтів у групі плацебо. У всіх клінічних дослідженнях, загалом, частота розвитку цукрового діабету у пацієнтів, які приймали рисперидон, становила 0,43%. Небажані ефекти при застосуванні паліперидону Паліперидон є активним метаболітом рисперидону, тому профілі побічних реакцій рисперидону та паліперидону взаємопов'язані. На додаток до перерахованих вище, при застосуванні паліперидону були відзначені наступні побічні реакції, які можуть виникнути і при застосуванні рисперидону: Серцево-судинна система: синдром постуральної ортостатичної тахікардії. Клас-ефекти Як і при застосуванні інших антипсихотичних препаратів, було відзначено дуже рідкісні випадки подовження інтервалу QT у постмаркетинговому періоді спостереження. Інші клас-ефекти з боку серцево-судинної системи, що спостерігаються при застосуванні антипсихотичних препаратів, що подовжують інтервал QT: шлуночкові аритмії, фібриляція шлуночків, шлуночкова тахікардія, раптова смерть, зупинка серця та поліморфна шлуночкова тахікардія типу "пірет". Венозна тромбоемболія Випадки венозної тромбоемболії, включаючи легеневу емболію та випадки тромбозу глибоких вен, спостерігалися при застосуванні антипсихотичних препаратів (частота невідома). Збільшення маси тіла У ході плацебо-контрольованих досліджень у пацієнтів з шизофренією збільшення маси тіла не менше 7% через 6-8 тижнів спостерігалося у 18% пацієнтів, які приймають рисперидон, і у 9% пацієнтів, які приймають плацебо. У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з маніакальними епізодами число випадків збільшення маси тіла на 7% і більше після 3-х тижнів лікування було порівняно у групі, яка приймає рисперидон (2,5%), та у групі, що приймає плацебо (2, 4%), а групі активного контролю було трохи більше (3,5%). У дітей із розладами поведінки під час довготривалих клінічних досліджень маса тіла збільшувалася в середньому на 7,3 кг після 12 місяців терапії. Очікуване збільшення маси тіла у дітей 5-12 років з нормальним розвитком становить 3-5 кг на рік, з 12-16 ліг – 3-5 кг на рік для дівчаток та близько 5 кг на рік для хлопчиків. Особливі групи пацієнтів Побічні ефекти, що відзначалися з більшою частотою у пацієнтів похилого віку з деменцією та у дітей, ніж у дорослих пацієнтів, описані нижче. Пацієнти похилого віку з деменцією Транзиторні ішемічні атаки та інсульт спостерігалися в ході клінічних досліджень із частотою 1,4% та 1,5%, відповідно, у пацієнтів похилого віку з деменцією. Крім того, наступні побічні дії відзначалися у пацієнтів похилого віку з деменцією з частотою ≥ 5% і з частотою, що принаймні вдвічі перевищує таку в інших популяціях пацієнтів: інфекції сечовивідних шляхів, периферичний набряк, летаргія та кашель. Діти Наступні побічні дії відзначалися у дітей (від 5 до 17 ліг) з частотою ≥ 5% і з частотою, що принаймні вдвічі перевищує таку в інших популяціях пацієнтів у ході клінічних досліджень: сонливість/седація, втома, головний біль, підвищення апетиту, блювання, інфекції верхніх дихальних шляхів, закладеність носа, біль у животі, запаморочення, кашель, пірексія, тремор, діарея, енурез.Взаємодія з лікарськими засобамиВзаємодії, пов'язані з фармакодинамікою препарату Препарати, що подовжують інтервал QT Як і у випадку з іншими антипсихотичними препаратами, слід дотримуватись обережності при одночасному застосуванні препарату Торендо® Ку-таб® з препаратами, що подовжують інтервал QT, наприклад, з антиаритмічними засобами (хінідин, дизопірамід, прокаїнамід, пропафенон, аміодарон, сотало та ін.). , трициклічними антидепресантами (амітриптілін та ін.), тетрациклічними антидепресантами (мапротилін та ін.), деякими антигістамінними препаратами, іншими антипсихотичними засобами, деякими протималярійними препаратами (хінін, мефлохін та ін.), препаратами, дис брадикардію або інгібуючі печінковий метаболізм рисперидону. Цей перелік не є вичерпним. Препарати центральної дії та алкоголь Препарат Торендо® Ку-таб® слід застосовувати з обережністю у поєднанні з іншими препаратами та речовинами центральної дії, особливо з алкоголем, опіатами, антигістамінними препаратами та бензодіазепінами через підвищений ризик седації. Леводопа та агоністи дофамінових рецепторів Препарат Торендо® Ку-таб® може знижувати ефективність леводопи та інших агоністів дофамінових рецепторів. Якщо необхідний прийом цієї комбінації, особливо на термінальній стадії хвороби Паркінсона, слід призначати найменшу ефективну дозу кожного з препаратів. Гіпотензивні препарати При застосуванні рисперидону одночасно з гіпотензивними препаратами у постреєстраційному періоді спостерігалася клінічно значуща гіпотензія. Паліперидон Не рекомендується одночасно застосовувати препарат Торендо® Ку-таб® та паліперидон, оскільки паліперидон є активним метаболітом рисперидону. Одночасне застосування комбінації рисперидону та паліперидону може призводити до підвищення концентрації активної антипсихотичної фракції. Взаємодії, пов'язані з фармакокінетикою препарату Прийом їжі не впливає на абсорбцію рисперидону. Рисперидон в основному метаболізується ізоферментом CYP2D6 та меншою мірою ізоферментом CYP3A4. Рисперидон та його активний метаболіт 9-гідроксирисперидон є субстратами Р-глікопротеїну (P-gp). Препарати, що впливають на активність ізоферменту CYP2D6, та препарати, що значно інгібують або індукують активність ізоферменту CYP3A4 та/або Р-gp, можуть впливати на фармакокінетику активної антипсихотичної фракції рисперидону. Потужні інгібітори ізоферменту CYP2D6 При одночасному застосуванні рисперидону та потужних інгібіторів ізоферменту CYP2D6 може підвищуватися плазмова концентрація рисперидону та меншою мірою активної антипсихотичної фракції. Вищі дози потужного інгібітору ізоферменту CYP2D6 можуть збільшувати концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону (наприклад, пароксетин, див. нижче). Очікується, що інші інгібітори ізоферменту CYP2D6, такі як хінідин, можуть впливати на концентрацію рисперидону в плазмі крові. При ініціації або відміні терапії комбінацією рисперидону та пароксетину, хінідину або іншого потужного інгібітору ізоферменту CYP2D6, особливо у вищих дозах, слід скоригувати дозу препарату Торендо® Ку-таб®. Інгібітори ізоферменту CYP3A4 та/або Р-gP Одночасне застосування препарату Торендо® Ку-таб® та потужних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 та/або P-gp може суттєво підвищити концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону у плазмі крові. При ініціації або відміні терапії комбінацією рисперидону та ітраконазолу або іншого потужного інгібітору ізоферменту CYP3A4 та/або P-gp слід скоригувати дозу препарату Торендо® Ку-таб®. Індуктори ізоферменту CYP3A4 та/або Р-gр Одночасне застосування препарату Торендо® Ку-таб® із потужним індуктором ізоферменту CYP3A4 та/або P-gp може знизити концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону у плазмі крові. При ініціації або відміні терапії комбінацією рисперидону та карбамазепіну або іншого потужного індуктора ізоферменту CYP3A4 та/або P-gp слід скоригувати дозу препарату Торендо® Ку-таб®. Дія індукторів ізоферменту CYP3A4 проявляється з часом, тому може знадобитися до 2 тижнів до досягнення максимального ефекту після початку прийому. Відповідно, при відміні індуктора ізоферменту CYP3A4 може знадобитися до 2 тижнів до зникнення ефекту. Препарати, що міцно зв'язуються з білками плазми При одночасному застосуванні препарату Торендо® Ку-таб® з препаратами, що мають високий зв'язок з білками плазми, не спостерігається клінічно значущого витіснення препарату з комплексу з білками плазми. При застосуванні супутнього лікування слід звернутися до інструкції щодо застосування відповідного лікарського препарату та при необхідності скоригувати дози препаратів, що приймаються. Психостимулятори При одночасному застосуванні психостимуляторів (наприклад, метилфенідату) та рисперидону зміна порядку прийому одного або обох препаратів може призвести до появи екстрапірамідних симптомів. Діти Дослідження лікарських взаємодій проводились лише у дорослих пацієнтів. Релевантність результатів цих досліджень у дітей невідома. Одночасне застосування психостимуляторів (наприклад, метилфенідату) та препарату Торендо® Ку-таб® у дітей не змінює фармакокінетичних параметрів та ефективності рисперидону. Вплив інших препаратів на фармакокінетику рисперидону Антибактеріальні препарати Еритроміцин, помірний інгібітор ізоферменту CYP3A4 та P-gp, не впливає на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції. Рифампіцин, потужний індуктор ізоферменту CYP3A4 та P-gp, спричиняє зниження концентрації активної антипсихотичної фракції у плазмі крові. Антихолінестеразні препарати Донепезил і галантамін, що є субстратами ізоферментів CYP2D6 та CYP3A4, не мають клінічно значущого впливу на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції. Протиепілептичні препарати Карбамазепін, потужний індуктор ізоферменту CYP3A4 та P-gp, знижує концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону у плазмі крові. Подібні ефекти спостерігалися при застосуванні фенітоїну та фенобарбіталу, які також є індукторами ізоферменту CYP3A4 та P-gp. Топірамат помірно зменшує біодоступність рисперидону, але не активної антипсихотичної фракції. Ця взаємодія не вважається клінічно значущою. Протигрибкові препарати Ітраконазол, потужний інгібітор ізоферменту CYP3A4 та P-gp, у дозі 200 мг/добу збільшує концентрацію активної антипсихотичної фракції у плазмі приблизно на 70% при застосуванні рисперидону у дозі від 2 до 8 мг/добу. Кетоконазол, потужний інгібітор ізоферменту CYP3A4 та P-gp, у дозі 200 мг/добу збільшує концентрацію рисперидону у плазмі крові та знижує концентрацію 9-гідроксирисперидону у плазмі крові. Нейролептики Фенотіазини можуть збільшувати концентрацію рисперидону в плазмі, але не активної антипсихотичної фракції. Противірусні препарати Інгібітори протеази: дані офіційних досліджень відсутні. Оскільки ритонавір є потужним інгібітором ізоферменту CYP3A4 та слабким інгібітором ізоферменту CYP2D6, ритонавір та інгібітори протеази, посилені ритонавіром, можуть призвести до підвищення концентрації активної антипсихотичної фракції рисперидону. Бета-адреноблокатори Деякі бета-адреноблокатори можуть збільшувати концентрацію рисперидону в плазмі, але не активної антипсихотичної фракції. Блокатори кальцієвих каналів Верапаміл, помірний інгібітор ізоферменту CYP3A4 та P-gp, збільшує концентрацію рисперидону та активної антипсихотичної фракції у плазмі крові. Препарати для лікування захворювань шлунково-кишкового тракту Антагоністи Н2-рецепторів: циметидин і ранітидин, які є слабкими інгібіторами ізоферментів CYP2D6 та CYP3A4, збільшують біодоступність рисперидону, але мінімально впливають на концентрацію активної антипсихотичної фракції в плазмі крові. Інгібітори зворотного захоплення серотоніну та трициклічні антидепресанти Флуоксетин, потужний інгібітор ізоферменту CYP2D6, підвищує концентрацію рисперидону в плазмі, але меншою мірою впливає на концентрацію активної антипсихотичної фракції. Пароксетин, потужний інгібітор ізоферменту CYP2D6, збільшує концентрацію рисперидону в плазмі, але в дозах до 20 мг/добу меншою мірою впливає на концентрацію активної антипсихотичної фракції. Однак більш високі дози пароксетину можуть збільшувати концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону. Трициклічні антидепресанти можуть збільшувати концентрацію рисперидону в плазмі, але не впливають на концентрацію активної антипсихотичної фракції. Амітриптилін не впливає на фармакокінетику рисперидону або активної антипсихотичної фракції. Сертралін є слабким інгібітором ізоферменту CYP2D6, а флувоксамін – слабким інгібітором ізоферменту CYP3A4. У дозах до 100 мг/добу сертралін та флувоксамін не мають клінічно значущого впливу на концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону. Однак застосування сертраліну або флувоксаміну в дозах вище 100 мг на добу може призводити до підвищення концентрації активної антипсихотичної фракції рисперидону. Вплив рисперидону на фармакокінетику інших препаратів Протиепілептичні препарати Рисперидон не має клінічно значущої дії на фармакокінетику вальпроєвої кислоти або топірамату. Нейролептики Арипіпразол, субстрат ізоферментів CYP2D6 та CYP3A4: рисперидон не впливає на фармакокінетику арипіпразолу та його активного метаболіту, дегідроарипіпразолу. Серцеві глікозиди Рисперидон не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику дигоксину. Застосування терапевтичних доз дигоксину в комбінації з рисперидоном у дозі 0,25 мг 2 рази на день не призводило до зміни експозиції та не вимагало коригування дозування. Препарати літію Рисперидон не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику препаратів літію. Одночасне застосування з фуросемідом Див. інформацію про підвищену смертність у пацієнтів похилого віку з деменцією, які одночасно приймають фуросемід.Спосіб застосування та дозиПрепарат Торендо® Ку-таб® може застосовуватися як альтернатива препарату Торендо® у пацієнтів, які мають труднощі при проковтуванні таблетки. У зв'язку з тим, що пігулки крихкі, їх не слід вичавлювати через фольгу упаковки, тому що вони можуть зламатися. Не слід брати таблетку мокрими руками, тому що таблетка може розтанути. Витягти таблетку слід так: 1. Взяти блістер, зігнути по лінії розриву та відірвати його. 2. Розкрити блістер, обережно потягнувши край фольги. 3. Обережно витрусити пігулку на долоню. 4. Потім її слід негайно покласти на язик. Таблетку слід тримати в роті протягом декількох секунд до повного розчинення (для полегшення ковтання), потім можна запитати рідиною. Не слід змішувати таблетку у роті з їжею. Ви також можете помістити таблетку в повну склянку води та одразу випити. Шизофренія Дорослі Препарат Торендо® Ку-таб® може застосовуватись 1 або 2 рази на добу. Початкова доза препарату Торендо® Ку-таб® становить 2 мг на добу. На другий день дозу можна збільшити до 4 мг на добу. З цього моменту дозу можна зберегти на колишньому рівні, або індивідуально скоригувати при необхідності. Зазвичай оптимальною дозою є 4-6 мг на добу. У ряді випадків може бути виправдано більш повільне збільшення дози та нижчі початкова та підтримуюча дози. Дози вище 10 мг на добу не показали більш високої ефективності порівняно з меншими дозами та можуть спричиняти появу екстрапірамідних симптомів. У зв'язку з тим, що безпека доз вище 16 мг на добу не вивчалася, дози вище за цей рівень застосовувати не рекомендується. Пацієнти похилого віку Рекомендована початкова доза – 0,5 мг на прийом 2 рази на добу. Дозу можна збільшувати індивідуально на 0,5 мг 2 рази на добу до 1-2 мг 2 рази на добу. Діти віком від 13 років Рекомендована початкова доза 0,5 мг на прийом 1 раз на добу вранці або ввечері. При необхідності дозування можна збільшити не менше ніж через 24 години на 0,5-1 мг на добу до рекомендованої дози 3 мг на добу при добрій переносимості. Незважаючи на ефективність, продемонстровану при лікуванні шизофренії у підлітків дозами 1-6 мг на добу, не спостерігалося додаткової ефективності при дозах вище 3 мг на добу, а більші дози викликали більше побічних ефектів. Застосування доз вище 6 мг на добу не вивчалось. Пацієнтам, які мають стійку сонливість, рекомендується приймати половину добової дози 2 рази на добу. Маніакальні епізоди, пов'язані з біполярним розладом, середнього та тяжкого ступеня Дорослі Рекомендована початкова доза препарату Торендо Кутаб - 2 мг 1 раз на добу. При необхідності ця доза може бути збільшена не менше ніж через 24 години на 1 мг на добу. Для більшості пацієнтів оптимальною дозою є 1-6 мг на добу. Застосування доз вище 6 мг на добу у пацієнтів із маніакальними епізодами не вивчалось. Як і для будь-якої іншої симптоматичної терапії, доцільність продовження лікування препаратом Торендо® Кутаб® повинна регулярно оцінюватись та підтверджуватись. Пацієнти похилого віку Рекомендована початкова доза – 0,5 мг на прийом 2 рази на добу. Дозу можна збільшувати індивідуально на 0,5 мг 2 рази на добу до 1-2 мг 2 рази на добу. Досвід застосування у пацієнтів похилого віку обмежений, слід бути обережним. Діти від 10 років Рекомендована початкова доза 0,5 мг на прийом 1 раз на добу вранці або ввечері. При необхідності дозування можна збільшити не менше ніж через 24 години на 0,5-1 мг на добу до рекомендованої дози 1-2,5 мг на добу за хорошої переносимості. Незважаючи на ефективність, продемонстровану при лікуванні маніакальних епізодів, пов'язаних з біполярним розладом, у дітей дозами 0,5-6 мг на добу, не спостерігалося додаткової ефективності при дозах вище 2,5 мг на добу, а більші дози викликали більше побічних ефектів. Застосування доз вище 6 мг на добу не вивчалось. Пацієнтам, які мають стійку сонливість, рекомендується приймати половину добової дози 2 рази на добу. Неперервна агресія у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня Початкова доза, що рекомендується, становить 0,25 мг на прийом 2 рази на добу. При необхідності можливе індивідуальне збільшення дози по 0,25 мг 2 рази на добу з інтервалом не менше ніж 1 день. Для більшості пацієнтів оптимальна доза становить 0,5 мг 2 рази на день. У деяких пацієнтів ефективна доза може становити по 1 мг 2 рази на добу. Препарат Торендо® Ку-таб® не повинен застосовуватися більше 6 тижнів при безперервній агресії у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера. Під час лікування препаратом Торендо Кутаб необхідна часта і регулярна оцінка стану пацієнта для вирішення питання про необхідність продовження терапії. Безперервна агресія у структурі розладу поведінки у дітей від 5 років з розумовою відсталістю Діти від 5 до 18 років Для пацієнтів з масою тіла 50 кг і більше рекомендована початкова доза препарату Торендо Кутаб 0,5 мг 1 раз на добу. При необхідності ця доза може бути збільшена на 0,5 мг 1 раз на добу не менш як через 24 години. Для більшості пацієнтів оптимальна доза становить 1 мг один раз на добу. Однак для деяких пацієнтів краще прийом по 0,5 мг на добу, тоді як деяким потрібне збільшення дози до 1,5 мг на добу. Для пацієнтів з масою тіла менше 50 кг рекомендовано початкову дозу препарату 0,25 мг 1 раз на добу. При необхідності ця доза може бути збільшена на 0,25 мг 1 раз на добу нс через 24 години. Для більшості пацієнтів оптимальна доза становить 0,5 мг один раз на добу. Однак для деяких пацієнтів краще прийом по 0,25 мг на добу, тоді як деяким потрібне збільшення дози до 0,75 мг на добу. Як і для будь-якої іншої симптоматичної терапії, доцільність продовження лікування препаратом Торендо® Ку-таб® має регулярно оцінюватись та підтверджуватись. Застосування у дітей віком до 5 років не рекомендується через відсутність даних. Особливі групи пацієнтів Порушення функції нирок та печінки У пацієнтів з порушенням функції нирок знижено здатність виведення активної антипсихотичної фракції порівняно з іншими групами пацієнтів. У пацієнтів з порушенням функції печінки спостерігається підвищена концентрація вільної фракції рисперидону у плазмі. Початкова та підтримуюча доза відповідно до показань повинна бути зменшена в 2 рази, збільшення дози у пацієнтів з порушенням функції печінки та нирок має проводитися повільніше. Препарат Торендо® Ку-таб® слід застосовувати з обережністю цієї категорії пацієнтів. Спосіб застосування Всередину, незалежно від часу їди. На початку дозування та при збільшенні дози, а також при необхідності прийому дозування рисперидону 0,25 мг слід застосовувати адекватні лікарські форми рисперидону з можливістю дозування та 0,25 мг. Препарат Торендо® Ку-таб® слід скасовувати поступово. При різкому припиненні прийому антипсихотичних препаратів у високих дозах, у тому числі рисперидону, в дуже рідкісних випадках спостерігали розвиток синдрому "скасування" (нудота, блювота, підвищене потовиділення і безсоння), можливі рецидиви психотичних симптомів і поява мимовільних рухів (таких як та дискінезія). Перехід від терапії іншими антипсихотичними препаратами На початку застосування препарату Торендо Кутаб рекомендується поступово скасовувати попередню терапію, якщо це клінічно виправдано. У разі попередньої терапії депо-формами антипсихотичних препаратів терапію препаратом Торендо® Ку-таб® рекомендується розпочинати замість наступної запланованої ін'єкції. Періодично слід оцінювати необхідність продовження поточної терапії антипаркінсонічними препаратами.ПередозуванняСимптоми: сонливість, седація, пригнічення свідомості, тахікардія, артеріальна гіпотензія, екстрапірамідні розлади, у поодиноких випадках подовження інтервалу QT та судоми. При передозуванні у пацієнтів, які одночасно приймають рисперидон та пароксетин, описано розвиток поліморфної шлуночкової тахікардії типу "пірует". У разі гострого передозування необхідно враховувати можливість передозування від прийому кількох лікарських засобів. Лікування: забезпечити вільну прохідність дихальних шляхів для адекватної оксигенації та вентиляції. Проводити промивання шлунка (після інтубації, якщо пацієнт непритомний), а також застосовувати активоване вугілля та проносні засоби слід тільки в тому випадку, якщо рисперидон був прийнятий не більше 1 години тому. Для своєчасного діагностування можливого порушення ритму серця необхідно якнайшвидше розпочати моніторування ЕКГ. Специфічний антидот відсутній, має проводитися відповідна симптоматична терапія. При зниженні артеріального тиску та судинному колапсі рекомендовано внутрішньовенне введення інфузійних розчинів та/або симпатоміметичних препаратів. У разі розвитку гострих екстрапірамідних симптомів слід призначити антихолінергічні засоби. Ретельне медичне спостереження та моніторування ЕКГ проводять до повного зникнення симптомів інтоксикації.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗастосування у пацієнтів похилого віку з деменцією Підвищення смертності у пацієнтів похилого віку з деменцією За результатами мета-аналізу клінічних досліджень у пацієнтів похилого віку з деменцією, які застосовували атипові антипсихотичні препарати, виявлено збільшення смертності порівняно з групою плацебо. Смертність у пацієнтів, які отримували рисперидон або плацебо, склала 4,0% та 3,1% відповідно. Середній вік померлих пацієнтів становить 86 років (діапазон 67-100 років). За даними двох великих спостережних досліджень, у пацієнтів похилого віку з деменцією при лікуванні типовими антипсихотичними препаратами відзначається невелике збільшення ризику смерті порівняно з таким у пацієнтів, які не отримують лікування. На даний момент зібрано недостатньо даних для точної оцінки вказаного ризику. Невідома причина підвищення даного ризику. Також не визначено ступінь, в якому підвищення смертності може бути застосовним до антипсихотичних препаратів, а не до особливостей цієї групи пацієнтів. Одночасне застосування з фуросемідом При одночасному прийомі фуросеміду та рисперидону внутрішньо у пацієнтів похилого віку з деменцією спостерігалася підвищена смертність (7,3%, середній вік 89 років, діапазон 75-97 років) порівняно з групою, яка приймала лише рисперидон (3,1%, середній вік 84). року, діапазон 70-96 років) та групою, яка приймала тільки фуросемід (4,1%, середній вік 80 років, діапазон 67-90 років). Збільшення смертності при застосуванні фуросеміду одночасно з рисперидоном відзначалося у 2-х із 4-х клінічних досліджень. Одночасне застосування рисперидону з іншими діуретиками (переважно з тіазидними діуретиками в малих дозах) не супроводжувалося підвищенням смертності. Не встановлено патофізіологічних механізмів, що пояснюють це спостереження. Проте слід дотримуватися особливої ​​обережності при застосуванні препарату в таких випадках. Перед застосуванням необхідно ретельно оцінювати співвідношення ризик/корисність. Не виявлено збільшення смертності у пацієнтів, які одночасно приймають інші діуретики одночасно з рисперидоном. Незалежно від терапії, дегідратація є загальним фактором ризику смертності і має ретельно контролюватись у пацієнтів похилого віку з деменцією. При застосуванні рисперидону порівняно з плацебо у пацієнтів похилого віку з деменцією спостерігалося збільшення побічних ефектів з боку цереброваскулярної системи (гострі та минущі порушення мозкового кровообігу), у тому числі смертельні випадки (середній вік 85 років, діапазон 73-97 років). Тому рисперидон слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із ризиком розвитку інсульту. Цереброваскулярні небажані явища У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з деменцією, які приймають деякі атипові антипсихотичні препарати, спостерігалося підвищення ризику побічних ефектів цереброваскулярних приблизно в 3 рази. Зведені дані 6-ти плацебо-контрольованих досліджень, що включали переважно пацієнтів похилого віку з деменцією (вік понад 65 років) демонструють, що цереброваскулярні побічні ефекти (серйозні та несерйозні) виникали у 3,3% (33/1009) пацієнтів, які приймали рисперидон і у 1,2% (8/712) пацієнтів, які приймали плацебо. Співвідношення ризиків складало 2,96 (1,34; 7,50) при довірчому інтервалі 95%. Механізм підвищення ризику невідомий. Не можна виключити збільшення ризику при застосуванні інших антипсихотичних препаратів або інших популяціях пацієнтів. Препарат Торендо® Ку-таб® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із факторами ризику розвитку інсульту. Ризик розвитку цереброваскулярних небажаних явищ у пацієнтів з деменцією змішаного або судинного типу був значно вищим, ніж у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера. Отже, рисперидон не слід застосовувати у пацієнтів з деменцією будь-якого типу, крім деменції, що зумовлена ​​хворобою Альцгеймера. Необхідно оцінити співвідношення ризик/корисність перед застосуванням препарату Торендо® Ку-таб® у пацієнтів похилого віку з деменцією з огляду на фактори ризику розвитку інсульту у конкретного пацієнта. Пацієнтів та осіб, які доглядають їх, слід інформувати про негайне повідомлення лікаря про можливі прояви цереброваскулярних порушень (таких як раптова слабкість або нерухомість/нечутливість в області обличчя, ніг, рук, а також утруднення мови та порушення зору). Слід негайно вжити необхідних лікувальних заходів, включаючи скасування прийому рисперидону. Препарат Торендо® Ку-таб® може застосовуватися тільки для короткочасної терапії безперервної агресії у пацієнтів з деменцією, обумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня, як доповнення до нефармакологічних методів корекції, у разі їх неефективності чи обмеженої ефективності, і коли є ризик причин шкоди пацієнтом собі чи іншим особам. Необхідно постійно оцінювати стан пацієнта та необхідність продовження терапії рисперидоном. Ортостатична гіпотензія У зв'язку з α-адреноблокуючою дією рисперидону у деяких пацієнтів можливий розвиток ортостатичної гіпотензії, особливо в період початкового підбору дози. Описано випадки клінічно значущої артеріальної гіпотензії при одночасному застосуванні рисперидону з гіпотензивними препаратами у постмаркетинговому періоді. Препарат Торендо® Ку-таб® необхідно застосовувати з обережністю у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями (наприклад, хронічна серцева недостатність, інфаркт міокарда, порушення провідності серцевого м'яза, дегідратація, гіповолемія чи цереброваскулярні захворювання). Також потрібна відповідна корекція дози. Рекомендується оцінити можливість зниження дози у разі розвитку артеріальної гіпотензії. Лейкопенія, нейтропенія та агранулоцитоз Випадки лейкопенії, нейтропенії та агранулоцитозу були описані при застосуванні антипсихотичних засобів, у тому числі при застосуванні препарату рисперидону. Агранулоцитоз відзначався дуже рідко. Пацієнти з клінічно значущим зниженням кількості лейкоцитів або лікарсько-індукованою лейкопенією/нейтропенією в анамнезі повинні перебувати під наглядом у перші кілька місяців після початку терапії, а при появі перших ознак клінічно значущого зниження кількості лейкоцитів, за відсутності інших причинних факторів, лікування необхідно прекратити. Пацієнти з клінічно значущою нейтропенією повинні перебувати під ретельним наглядом щодо підвищення температури або інших симптомів інфекції, і негайно розпочинати лікування при виникненні таких симптомів. Пацієнти з тяжкою формою нейтропенії (абсолютна кількість нейтрофілів Пізня дискінезія/екстрапірамідні симптоми Терапія антагоністами дофамінових рецепторів може викликати пізню дискінезію, яка характеризується ритмічними мимовільними рухами, переважно язика та/або мімічної мускулатури. Виникнення екстрапірамідних симптомів є фактором ризику пізньої дискінезії. При виникненні у пацієнта об'єктивних або суб'єктивних симптомів, що вказують на пізню дискінезію, слід розглянути доцільність відміни всіх антипсихотичних препаратів, включаючи препарат Торендо Кутаб. Слід бути обережними у пацієнтів, які одночасно приймають психостимулятори (наприклад, метилфенідат) та рисперидон, у зв'язку з можливістю виникнення екстрапірамідних симптомів. У цих випадках рекомендується поступове скасування психостимуляторів. Злоякісний нейролептичний синдром (ЗНЗ) При терапії антипсихотичними препаратами можливий розвиток ЗНС, що характеризується гіпертермією, ригідністю м'язів, нестабільністю функції вегетативної нервової системи, пригніченням свідомості та підвищенням активності креатинфосфокінази в плазмі крові, а також міоглобінурією (рабдоміоліз) та гострою нирковою недостатністю. У разі виникнення у пацієнта об'єктивних або суб'єктивних симптомів ЗНС необхідно негайно відмінити всі антипсихотичні препарати, включаючи рисперидон. Хвороба Паркінсона та деменція з тільцями Леві Застосування антипсихотичних препаратів, включаючи препарат Торендо® Ку-таб®, у пацієнтів із хворобою Паркінсона або деменцією з тільцями Леві має проводитися з обережністю, оскільки у обох груп пацієнтів підвищений ризик розвитку ЗНС та збільшена чутливість до антипсихотичних препаратів (включаючи притуплення больової чутливості, сплутаність свідомості, постуральну нестабільність з частими падіннями та екстрапірамідні симптоми). При прийомі рисперидону можливе погіршення перебігу хвороби Паркінсону. Гіперглікемія та цукровий діабет Описано випадки розвитку гіперглікемії, цукрового діабету та посилення перебігу цукрового діабету. У деяких випадках відмічено попереднє терапії збільшення маси тіла, яке можна розцінювати як сприятливий фактор. У дуже поодиноких випадках спостерігали розвиток кетоацидозу та рідко – діабетичної коми. Як при прийомі будь-яких антипсихотичних засобів пацієнти повинні перебувати під наглядом лікаря, слід контролювати симптоми гіперглікемії (такі як полідипсія, поліурія, поліфагія та слабкість). У пацієнтів із цукровим діабетом слід регулярно контролювати концентрацію глюкози у крові. Збільшення маси тіла Спостерігається значне збільшення маси тіла. Необхідно проводити регулярний контроль за масою тіла пацієнтів. Гіперпролактинемія На підставі результатів досліджень in vitro зроблено припущення, що ріст пухлинних клітин молочних залоз може стимулюватися пролактином. Незважаючи на те, що в клінічних та епідеміологічних дослідженнях не виявлено чіткого зв'язку гіперпролактинемії з прийомом антипсихотичних препаратів, слід бути обережним при застосуванні рисперидону у пацієнтів з обтяженим анамнезом. Препарат Торендо® Ку-таб® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з існуючою гіперпролактинемією та у пацієнтів з можливими пролактин-залежними пухлинами. Подовження інтервалу QT У дуже поодиноких випадках відзначено подовження інтервалу QT у постмаркетинговому періоді. Як і при застосуванні інших антипсихотичних засобів, слід бути обережним при застосуванні препарату Торендо® Ку-таб® у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями, подовженням інтервалу QT у сімейному анамнезі, брадикардією, порушеннями електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпомагніємія), оскільки це може підвищити ризик аритмогенної дії або при одночасному застосуванні з препаратами, що подовжують інтервал QT. Судоми Препарат Торендо Кутаб слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з судомами в анамнезі або при станах, що супроводжуються зниженням порога судомної активності. Пріапізм Оскільки рисперидон має α-адреноблокуючий ефект, при застосуванні можливий розвиток приапізму. Порушення регуляції температури тіла При застосуванні антипсихотичних препаратів описується такий небажаний ефект, як порушення терморегуляції. Необхідно дотримуватися обережності при застосуванні препарату Торендо® Ку-таб® у пацієнтів, які можуть зазнавати впливу факторів, що викликають підвищення температури тіла, таких як інтенсивне фізичне навантаження, дегідратація, висока температура навколишнього середовища, одночасне застосування з препаратами, що мають антихолінергічну активність. Протиблювотний ефект У доклінічних дослідженнях застосування рисперидону спостерігався протиблювотний ефект. Даний ефект при виникненні у людей може маскувати ознаки та симптоми передозування деяких препаратів або таких захворювань, як кишкова непрохідність, синдром Рейє та пухлина мозку. Порушення функції нирок та печінки У пацієнтів із порушенням функції нирок здатність до виведення активної антипсихотичної фракції нижча, ніж у дорослих пацієнтів із нормальною функцією нирок. У пацієнтів з порушенням функції печінки підвищується концентрація вільної фракції рисперидону у плазмі. Венозна тромбоемболія При застосуванні антипсихотичних препаратів описані випадки венозної тромбоемболії. Необхідно виявляти всі можливі фактори ризику розвитку тромбоемболічних ускладнень до початку та під час терапії препаратом Торендо® Ку-таб® та вживати профілактичних заходів. Інтраопераційний синдром "в'ялої" райдужної оболонки (ІСДР) ІСДР відзначався під час операції з приводу катаракти у пацієнтів, які отримували препарати, що мають антагонізм до альфа1-адренорецепторів, включаючи препарат Торендо® Ку-таб®. ІСДР може підвищувати ризик ускладнень з боку органу зору під час та після проведення операції. Необхідно заздалегідь поінформувати хірурга-офтальмолога про застосування препаратів, що мають антагонізм до альфа1-адренорецепторів в даний час або в минулому. Потенційна користь відміни терапії препаратами, що мають антагонізм до альфа1-адренорецепторів до операції з приводу катаракти не встановлено. Необхідно оцінити співвідношення користі/ризику відміни терапії антипсихотичним засобом. Діти та підлітки Перед застосуванням препарату Торендо Кутаб у дітей або підлітків з розумовою відсталістю необхідно провести ретельну оцінку їх стану на предмет наявності фізичних або соціальних причин агресивної поведінки, таких як біль або неадекватні вимоги соціального середовища. Седативний ефект рисперидону повинен ретельно відстежуватися в даній популяції через можливий вплив на здатність до навчання. Зміна часу прийому рисперидону може знизити вплив седації на увагу підлітків та дітей. Застосування рисперидону було пов'язане із збільшенням середніх показників маси тіла та індексу маси тіла. Зміни зростання під час довгострокових досліджень перебували у межах очікуваних вікових норм. Вплив тривалого прийому рисперидону на статевий розвиток та зростання повністю не вивчений. У зв'язку з можливим впливом тривалої гіперпролактинемії на ріст та статевий розвиток у дітей та підлітків, повинна проводитися регулярна клінічна оцінка гормонального статусу, у тому числі вимірювання росту, маси тіла, спостереження за статевим розвитком, менструальним циклом та іншими можливими пролактин-залежними ефектами. Під час терапії рисперидоном має проводитися регулярне обстеження з метою виявлення екстрапірамідних симптомів та інших рухових розладів. Спеціальна інформація про допоміжні речовини До складу препарату Торендо Кутаб входить аспартам, у зв'язку з чим його застосування протипоказане пацієнтам з фенілкетонурією, та сорбітол, у зв'язку з чим його застосування протипоказано пацієнтам з вродженою непереносимістю фруктози. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Препарат Торендо® Ку-таб® може в невеликій або помірній мірі впливати на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. Пацієнтам слід рекомендувати відмовитися від керування автомобілем та від роботи з механізмами до з'ясування їх індивідуальної чутливості до препарату.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаоланзапін таблетки на 1 таблетку 2,5 мг/5 мг/7,5 мг/10 мг/15 мг/20 мг: Діюча речовина: Оланзапін 2,50 мг/5,00 мг/7,50 мг/10,00 мг/15,00 мг/20,00 мг допоміжні речовини: целактоза(1) [альфа-лактози моногідрат, целюлоза], крохмаль прежелатинізований, крохмаль кукурудзяний, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат Целлактоза(1) – це висушена розпиленням з'єднання, що складається з альфа-лактози моногідрату та порошку целюлози, сухої речовини.Опис лікарської формиТаблетки 2,5 мг: Круглі злегка двоопуклі таблетки світло-жовтого кольору. Допускаються вкраплення темнішого відтінку. Таблетки 5 мг: Круглі злегка двоопуклі таблетки світло-жовтого кольору з гравіюванням 5. Допускаються вкраплення більш темного відтінку. Таблетки 7,5 мг: Круглі злегка двоопуклі таблетки світло-жовтого кольору з гравіюванням 7,5. Допускаються вкраплення темнішого відтінку. Таблетки 10 мг: Круглі злегка двоопуклі таблетки світло-жовтого кольору з гравіюванням 10. Допускаються вкраплення більш темного відтінку. Таблетки 15 мг: Круглі злегка двоопуклі таблетки світло-жовтого кольору з гравіюванням 15. Допускаються вкраплення темного відтінку. Таблетки 20 мг: Круглі злегка двоопуклі таблетки світло-жовтого кольору з гравіюванням 20. Допускаються вкраплення більш темного відтінку.Фармакотерапевтична групаантипсихотичний засіб (нейролептик)ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо оланзапін добре всмоктується, його максимальна концентрація (C(max)) у плазмі досягається через 5-8 годин. Їда не впливає на абсорбцію. Абсолютну біодоступність прийому внутрішньо у порівнянні з внутрішньовенним введенням не визначали. Розподіл Зв'язок оланзапіну з білками плазми становить 93% (в діапазоні концентрацій 7-1000 нг/мл). Оланзапін переважно зв'язується з альбуміном та з α(1)-кислим глікопротеїном. Метаболізм Оланзапін метаболізується в печінці за допомогою кон'югації та окиснення. Основним циркулюючим метаболітом є 10-N-глюкуронід, який не проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Ізоферменти CYP1A2 та CYP2D6 беруть участь в утворенні N-дезметил та 2-гідроксиметил метаболітів, у дослідженнях на тваринах обидва метаболіти мали значно менш виражену фармакологічну активність в умовах in vivo, ніж оланзапін. Основна фармакологічна активність препарату обумовлена ​​вихідною сполукою – оланзапіном. Виведення Після прийому внутрішньо середній термінальний період напіввиведення (T(1/2)) оланзапіну у здорових добровольців залежить від віку та статі. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Пацієнти похилого віку У здорових добровольців похилого віку (65 років і старше) порівняно з особами молодшого віку збільшувався середній T(1/2 )(51,8 години проти 33,8 години) і знижувався кліренс (17,5 л/год проти 18, 2 л/годину). Фармакокінетична варіабельність у добровольців похилого віку відповідала діапазону осіб молодшого віку. У 44 пацієнтів з шизофренією старше 65 років застосування оланзапіну в дозах 5-20 мг на добу не призводило до відмінностей у профілі небажаних явищ. Підлога Середній T(1/2 )у жінок порівняно з чоловіками дещо збільшений (36,7 годин проти 32,3 годин), а кліренс знижений (18,9 л/год проти 27,3 л/год). Однак профіль безпеки оланзапіну (у дозах 5-20 мг на добу) у пацієнтів жіночої статі (n=467) можна порівняти з таким у пацієнтів чоловічої статі (n=869). Ниркова недостатність У пацієнтів з нирковою недостатністю (кліренс креатиніну [КК] < 10 мл/хв) порівняно зі здоровими добровольцями значних відмінностей у середньому T(1/2) (37,7 години проти 32,4 години) або кліренсі (21,2 л) /годину проти 25,0 л/година) не відзначалося. Дослідження матеріального балансу показало, що приблизно 57% міченого радіоізотопами оланзапіну виявляється у сечі, головним чином, у вигляді метаболітів. Печінкова недостатність Невелике дослідження впливу порушення функції печінки при прийомі оланзапіну всередину (2,5-7,5 мг одноразово) у 6 пацієнтів із клінічно значущим цирозом класу А (n=5) та класу B (n=1) за класифікацією Чайлд-П'ю виявило незначне вплив на фармакокінетику: у пацієнтів з легким та помірним порушенням функції печінки відзначалося незначне збільшення системного кліренсу та скорочення T(1/2) порівняно з пацієнтами без порушення функції печінки (n=3). Серед осіб із цирозом печінки було більше курців (4/6; 67 %), ніж серед осіб без порушення функції печінки (0/3; 0 %). Куріння У курців з печінковою недостатністю легкого ступеня (клас А за класифікацією Чайлд-П'ю) збільшувався середній T(1/2) (39,3 години) і знижувався кліренс (18 л/год) аналогічно некурящим здоровим особам (48,8 години і 14,1 л/година, відповідно). У пацієнтів, які не палять, у порівнянні з курцями (чоловіки та жінки) середній T(1/2) подовжувався (38,6 години проти 30,4 години), а кліренс знижувався (18,6 л/год проти 27,7 л/год). . Плазмовий кліренс оланзапіну нижче у осіб похилого віку порівняно з молодшими, у чоловіків у порівнянні з жінками та у тих, хто не курить у порівнянні з курцями. Однак залежність кліренсу та T(1/2) оланзапіну від віку, статі та куріння порівняно із загальною міжіндивідуальною варіабельністю невелика. Расова приналежність У дослідженні за участю осіб європейського, японського та китайського походження відмінностей у фармакокінетиці оланзапіну не встановлено.ФармакодинамікаОланзапін є антипсихотичним, антиманіакальним і стабілізуючим настрій засобом, що має широкий фармакологічний спектр впливу на ряд рецепторних систем. У доклінічних дослідженнях встановлено спорідненість (K(i) < 100 нмоль/л) до різних рецепторів: 5-НТ(2А/2С)-, 5-НТ(3)-, 5-НТ(6)-серотоніновим, D(1 )-, D(2)-, D(3)-, D(4)-, D(5)-дофаміновим, М(1-5)-мускариновим холінорецепторам, α(1)-адрено- та Н(1) -гістамінових рецепторів. У дослідженнях на тваринах, в яких оцінювався вплив оланзапіну на поведінку, останній виявляв антагонізм по відношенню до серотонінових, дофамінових та м-холінорецепторів, що узгоджується з профілем зв'язування з рецепторами. В умовах in vitro та in vivo оланзапін має більш виражену спорідненість та активність до 5-НТ(2)-серотонінових, ніж до D(2)-дофамінових рецепторів. За даними електрофізіологічних досліджень оланзапін селективно знижує активність мезолімбічних (А10) дофамінергічних нейронів, і в той же час незначно впливає на стріарні нервові шляхи (А9), що беруть участь у регуляції моторних (рухових) функцій. Оланзапін знижує умовний захисний рефлекс (у тесті на антипсихотичну активність) у дозах, нижчих за ті, що викликають каталепсію (ефект, що свідчить про моторні [рухові] небажані реакції). На відміну від деяких інших антипсихотичних засобів, оланзапін підвищує відповідь в «анксіолітичному» тесті. У дослідженні у здорових добровольців з одноразовим прийомом (10 мг) з подальшим проведенням позитронно-емісійної томографії оланзапін більше зв'язувався з 5-НТ(2А)-серотоніновими, ніж D(2)-дофаміновими рецепторами. Крім того, за результатами дослідження у пацієнтів з шизофренією із застосуванням однофотонної емісійної комп'ютерної томографії встановлено, що у пацієнтів, які відповіли на оланзапін, відзначався нижчий зв'язок зі стріарними D(2)-рецепторами порівняно з пацієнтами, які відповіли на інші антипсихотичні препарати та рисперидон. , при цьому можна порівняти з пацієнтами, які відповіли на клозапін. Клінічні ефекти У двох із двох плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях та у двох із трьох порівняльних клінічних дослідженнях за участю понад 2900 пацієнтів із шизофренією, у яких відзначалася як продуктивна, так і негативна симптоматика, застосування оланзапіну призводило до статистично значущого зменшення виразності обох типів порушень. У міжнародному подвійному сліпому порівняльному дослідженні за участю 1481 пацієнта з шизофренією, шизоафективними та пов'язаними з ними розладами та асоційованими із зазначеними станами симптомами депресії (середній бал за шкалою Монтгомері-Асберга для оцінки депресії – 16,6 з оцінки настрою наприкінці дослідження порівняно з вихідними значеннями було показано статистично значуще (p=0,001) поліпшення стану пацієнтів і натомість прийому оланзапіну (-6,0) проти галоперидолом (-3,1). Застосування оланзапіну протягом 3-х тижнів у пацієнтів з маніакальним або змішаним епізодом при біполярному розладі було більш ефективним у зменшенні маніакальних проявів порівняно з плацебо та комплексом вальпроату натрію та вальпроєвої кислоти у співвідношенні 1:1. Також оланзапін показав порівнянну з галоперидолом ефективність за часткою пацієнтів, які досягли симптоматичної ремісії щодо манії та депресії на 6 та 12 тижнях застосування. Застосування оланзапіну в дозі 10 мг у складі комбінованої терапії в комбінації з препаратами літію або вальпроєвої кислоти протягом щонайменше 2-х тижнів призводило до більшого зменшення проявів манії, ніж монотерапія препаратами літію або вальпроєвої кислоти після 6 тижнів застосування останніх. У 12-місячному клінічному дослідженні з профілактики рецидивів у пацієнтів з маніакальним епізодом, які досягли ремісії на фоні прийому оланзапіну, і згодом рандомізованих у групи оланзапіну або плацебо, було показано статистично значущу перевагу оланзапіну над плацебо. Було також показано перевагу застосування оланзапіну над плацебо щодо профілактики рецидивів як маніакальних, так і депресивних епізодів. В іншому 12-місячному клінічному дослідженні з профілактики рецидивів у пацієнтів з маніакальним епізодом, які досягли ремісії на фоні прийому оланзапіну в комбінації з препаратами літію, і згодом рандомізованих у групи монотерапії оланзапіном або препаратом літію, було показано, що оланзапін літію щодо досягнення первинної кінцевої точки – рецидиву біполярного розладу (група оланзапіну – 30%, група препарату літію – 38,23%; p=0,055). У 18-місячному клінічному дослідженні комбінованої терапії оланзапіном у поєднанні з нормотимічним засобом (препаратом літію або вальпроєвою кислотою) у пацієнтів з маніакальним або змішаним епізодом не було показано статистично значущої переваги довгострокової комбінованої терапії над монотерапією. розлади, що визначається відповідно до діагностичних (синдромальних) критеріїв.Показання до застосуванняДорослі Оланзапін показаний для лікування шизофренії. Оланзапін ефективний при підтримувальній та тривалій терапії у пацієнтів із шизофренією, у яких спостерігався ефект від лікування на початковому етапі. Оланзапін показаний для лікування маніакального епізоду помірного або тяжкого ступеня тяжкості. Оланзапін показаний для запобігання рецидивам у пацієнтів з біполярним розладом, у яких він показав ефективність лікування маніакального епізоду.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до будь-якого компонента препарату. Пацієнти з ризиком розвитку глаукоми. Дитячий вік віком до 18 років. Дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції.Вагітність та лактаціяВагітність Адекватні та строго контрольовані дослідження у вагітних жінок не проводились. Пацієнток слід попередити про необхідність повідомлення лікаря про настання вагітності або планування вагітності в ході лікування оланзапіном. Проте, внаслідок обмеженості досвіду застосування у людини, оланзапін слід застосовувати під час вагітності, якщо потенційна користь матері перевершує можливий ризик для плода. Новонароджені, матері яких приймали оланзапін протягом III триместру вагітності, схильні до ризику небажаних реакцій, включаючи екстрапірамідні розлади та (або) симптоми «скасування», які можуть варіювати за ступенем тяжкості та тривалості після пологів. Повідомлялося про ажитацію, гіпертонус, гіпотонус, тремор, сонливість, респіраторний дистрес-синдром і порушення харчування. У зв'язку з цим за новонародженими слід встановити пильний нагляд. Період грудного вигодовування У дослідженні у здорових жінок, що годують, встановлено, що оланзапін проникає в грудне молоко. Середня доза, що отримується дитиною (мг/кг) у рівноважному стані, становила 1,8 % від дози оланзапіну матері (мг/кг). Пацієнткам при застосуванні оланзапіну рекомендується відмовитися від грудного вигодовування. Фертильність Відомості щодо впливу на фертильність відсутні. Протипоказаний особам віком до 18 років.Побічна діяРезюме профілю безпеки Дорослі Найбільш частими (зазначені у ≥ 1% пацієнтів) небажаними реакціями, зумовленими застосуванням оланзапіну в клінічних дослідженнях, були: сонливість, збільшення маси тіла, еозинофілія, підвищення концентрації пролактину, холестерину (ХС), глюкози та тригліцеридів (ТГ) у плазмі крові розділ «Особливі вказівки»), глюкозурія, підвищення апетиту, запаморочення, акатизія, паркінсонізм, лейкопенія, нейтропенія (див. розділ «Особливі вказівки»), дискінезія, ортостатична гіпотензія, антихолінергічні ефекти, транзиторне безсимптомне підвищення активності «транспечних» крові (див. розділ «Особливі вказівки»), висипання на шкірі, астенія, втома, лихоманка, артралгія, підвищення активності лужної фосфатази в плазмі крові, підвищення активності γ-глутамілтрансферази в плазмі крові, гіперурикемія,підвищення активності креатинфосфокінази у плазмі крові та набряки. Перелік небажаних реакцій У наведеній таблиці перераховані небажані реакції та лабораторні дані, зазначені у клінічних дослідженнях та за даними спонтанних повідомлень. У кожній категорії небажані реакції розташовані в порядку зменшення ступеня їх серйозності. Використовується така класифікація: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 – < 1/10), нечасто (≥ 1/1000 – < 1/100), рідко (≥ 1/10000 – < 1/1000) ), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома (неможливо визначити, ґрунтуючись на наявних даних). Дуже часто Часто Не часто Рідко Частота невідома Порушення з боку крові та лімфатичної системи Еозинофілія Лейкопенія 10 Нейтропенія 10 Тромбоцито-співи 11 Порушення з боку імунної системи Гіперчутливість 11 Порушення з боку обміну речовин та харчування Підвищення маси тіла Підвищення сироваткової концентрації холестерину 2,3 Підвищення концентрації глюкози 4 Підвищення сироваткової концентрації ТГ 2,5 Глюкозурія Підвищення апетиту Розвиток або загострення цукрового діабету, що іноді супроводжується кетоацидозом або комою, включаючи кілька летальних випадків 11 (див. розділ «Особливі вказівки») Гіпотермія 12 Порушення з боку нервової системи Сонливість Запаморочення Акатізія 6 Паркінсонізм 6 Дискінезія 6 Судоми у пацієнтів із судомами в анамнезі або за наявності факторів ризику судом 11 Дистонія (включаючи окулогірний криз) 11 Пізня дискінезія 11 Амнезія 9 Заїкуватість 11 Дизартрія Синдром неспокійних ніг Злоякісний нейролептичний синдром (див. розділ «Особливі вказівки») 12 Симптоми «скасування» 7,12 Порушення з боку серця Брадикардія Подовження інтервалу QT (див. розділ «Особливі вказівки») Шлуночкова тахікардія / фібриляція шлуночків, раптова смерть (див. розділ «Особливі вказівки» 11 ) Порушення з боку судин Ортостатична гіпотензія 10 Тромбоемболія (включаючи емболію легеневої артерії та тромбоз глибоких вен) (див. розділ «Особливі вказівки») Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Носова кровотеча 9 Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Легкі, минущі антихолінергічні ефекти, включаючи запор і сухість слизової оболонки ротової порожнини. Здуття живота Панкреатит Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Минуще безсимптомне підвищення сироваткової активності «печінкових» амінотрансфераз (аланінаміно-трансфераза [АЛТ], аспартат-амінотрансфераза [АСТ]), особливо в ранній період лікування (див. розділ «Особливі вказівки») Гепатит (включаючи гепатоцел-люлярний, холестатичний і змішаний) 11 Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Висипання на шкірі Реакція фоточутливості Алопеція Лікарська реакція, що супроводжується еозинофілією і системними проявами (DRESS синдром) Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Артралгія 9 Рабдоміоліз 11 Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Нетримання сечі Затримка сечі Затримка початку сечовипускання 11 Вагітність, післяпологові та перинатальні стани Синдром «скасування» у новонароджених (див. розділ «Застосування при вагітності і в період грудного вигодовування») Порушення з боку статевих органів та молочної залози еректильна дисфункція Зниження лібідо у чоловіків та жінок Аменорея Збільшення грудей Галакторея у жінок Гінекомастія/ збільшення грудей у ​​чоловіків Пріапізм Загальні розлади та порушення у місці введення Астенія Втома Набряк Лихоманка 10 Лабораторні та інструментальні дані Збільшення концентрації пролактину в плазмі крові 8 Підвищення сироваткової активності лужної фосфатази 10 Підвищення сироваткової активності креатин-фосфокінази (КФК) 11 Підвищення сироваткової активності γ-глута-мілтрансферази 10 Гіперурикемія 10 Підвищення сироваткової концентрації загального білірубіну. 1 У всіх груп пацієнтів (незалежно від початкового індексу маси тіла) спостерігалося клінічно значуще підвищення маси тіла. Після короткострокового курсу терапії (медіанна тривалість 47 днів) підвищення маси тіла ≥ 7 % від вихідного значення спостерігалося дуже часто (22,2 %), ≥ 15 % часто (4,2 %) та ≥ 25 % нечасто (0,8 %) . У пацієнтів, які отримують тривале лікування (щонайменше 48 тижнів), підвищення на ≥ 7 %, ≥ 15 % та ≥ 25 % було дуже частим (64,4 %, 31,7 % та 12,3 % відповідно). 2 Середнє підвищення сироваткової концентрації ліпідів натще (загального ХС, ліпопротеїдів низької щільності [ЛПНЩ], ТГ) було більш вираженим у пацієнтів без вихідних ознак порушення обміну ліпідів. 3 Часто спостерігалося збільшення сироваткової концентрації загального холестерину від нормальних значень натще (< 5,17 ммоль/л) до підвищених (≥ 6,2 ммоль/л). Зміна концентрації загального холестерину натщесерце від прикордонних показників (≥ 5,17-< 6,2 ммоль/л) до підвищених (≥ 6,2 ммоль/л) була дуже частою. 4 Часто спостерігалося збільшення концентрації глюкози натще від нормальних значень (< 5,56 ммоль/л) до підвищених (≥ 7 ммоль/л). Зміна концентрації глюкози натще від прикордонних показників (≥ 5,56-< 7 ммоль/л) до підвищених (≥ 7 ммоль/л) була дуже частою. 5 Часто спостерігалося збільшення сироваткової концентрації ТГ натще від нормальних значень (< 1,69 ммоль/л) до підвищених (≥ 2,26 ммоль/л). Зміна сироваткової концентрації ТГ натще від прикордонних показників (≥ 1,69-< 2,26 ммоль/л) до підвищених (≥ 2,26 ммоль/л) була дуже частою. 6 Частота паркінсонізму та дистонії у пацієнтів, які приймали оланзапін у клінічних дослідженнях, була кількісно вищою, але статистично значуще від плацебо не відрізнялася. У пацієнтів, які приймали оланзапін, паркінсонізм, акатізія, дистонія спостерігалися рідше, ніж у пацієнтів, які отримували підібрані дози галоперидолу. Зважаючи на відсутність докладної інформації про наявність у пацієнтів в анамнезі гострих та пізніх екстрапірамідних рухових порушень, нині неможливо зробити висновок про те, що оланзапін меншою мірою викликає розвиток пізньої дискінезії та (або) інших пізніх екстрапірамідних синдромів. 7 При різкій відміні оланзапіну спостерігалися такі симптоми, як пітливість, безсоння, тремор, тривога, нудота та блювання. 8 У клінічних дослідженнях тривалістю до 12 тижнів концентрація пролактину в плазмі крові перевищувала верхню межу норми приблизно у 30% пацієнтів з нормальною вихідною сироватковою концентрацією пролактину. У більшості таких пацієнтів підвищення сироваткової концентрації пролактину було легким і не перевищувало більш ніж у 2 рази верхні межі норми. 9 Небажане явище, виявлене у клінічних дослідженнях, інтегрованої бази даних оланзапіну. 10 Відповідно до значень у клінічних дослідженнях інтегрованої бази даних оланзапіну. 11 Небажане явище, виявлене під час реєстраційного спостереження. Частота встановлена ​​з використанням інтегрованої бази даних оланзапіну. 12 Небажане явище, виявлене під час реєстраційного спостереження. Частота встановлена ​​з верхнім кордоном 95% довірчого інтервалу з використанням інтегрованої бази даних оланзапіну. Тривала терапія (не менше 48 тижнів) Частка пацієнтів, у яких відзначалися небажані клінічно значущі зміни маси тіла, концентрації глюкози, загального холестерину/ЛПНЩ/ліпопротеїдів високої щільності (ЛПЗЩ) або ТГ з часом збільшувалася. У дорослих пацієнтів, які пройшли 9-12-місячний курс терапії, швидкість підвищення середньої концентрації глюкози знижувалася через 6 місяців. Додаткові відомості про особливі групи пацієнтів У клінічних дослідженнях у пацієнтів похилого віку з деменцією терапія оланзапіном у порівнянні з плацебо призводила до підвищеної частоти летальних наслідків та цереброваскулярних небажаних реакцій (див. також розділ «Особливі вказівки»). Дуже частими небажаними реакціями, зумовленими застосуванням оланзапіну у цій групі пацієнтів, були порушення ходи та падіння. Часто спостерігалися пневмонія, підвищення температури тіла, млявість, еритема, зорові галюцинації та нетримання сечі. У клінічних дослідженнях у пацієнтів з лікарським (агоністи дофамінових рецепторів) психозом, зумовленим хворобою Паркінсона, дуже часто (частіше, ніж при застосуванні плацебо) повідомлялося про погіршення паркінсонічної симптоматики та галюцинації. В одному клінічному дослідженні у пацієнтів з біполярною манією комбінована терапія вальпроєвою кислотою та оланзапіном у 4,1 % випадках призводила до нейтропенії. Можлива причина нейтропенії – висока плазмова концентрація вальпроєвої кислоти. Застосування оланзапіну з літієм або вальпроєвою кислотою призводило до збільшення частоти розвитку (≥ 10 %) тремору, сухості слизової оболонки порожнини рота, підвищеного апетиту та збільшення маси тіла. Крім того, часто повідомлялося про розлад мовлення. При комбінованій терапії оланзапіном та літієм або комплексом вальпроату натрію та вальпроєвої кислоти у співвідношенні 1:1 збільшення маси тіла ≥ 7 % від вихідної маси тіла спостерігалося у 17,4 % пацієнтів у рамках нетривалого курсу лікування (до 6 тижнів).Тривала терапія оланзапіном (до 12 місяців) з метою профілактики рецидиву у пацієнтів з біполярним розладом призводила до підвищення ≥ 7% від вихідної маси тіла у 39,9% пацієнтів.Взаємодія з лікарськими засобамиВивчення лікарських взаємодій проводилося лише у дорослих пацієнтів. Потенційні взаємодії, що впливають на фармакокінетику оланзапіну Оскільки оланзапін метаболізується ізоферментом CYP1A2, речовини, здатні вибірково індукувати або інгібувати цей ізофермент, можуть змінювати фармакокінетику оланзапіну. Індукція ізоферменту CYP1A2 Куріння та карбамазепін здатні індукувати метаболізм оланзапіну, що може призводити до зниження сироваткової концентрації останнього. Відзначалося підвищення кліренсу оланзапіну від легкого до помірного ступеня. Клінічні результати обмежені, рекомендується здійснювати клінічне спостереження з підвищенням дози за необхідності (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Інгібування ізоферменту CYP1A2 Показано, що флувоксамін, специфічний інгібітор ізоферменту CYP1A2, суттєво пригнічує метаболізм оланзапіну. Середнє підвищення C(max) оланзапіну в плазмі крові після застосування флувоксаміну становить 54% у жінок, що не палять, і 77% – у чоловіків, що палять. Середнє підвищення значення площі під кривою «концентрація-час» (AUC) становило 52 % та 108 % відповідно. Пацієнтам, які застосовують флувоксамін або інші інгібітори ізоферменту CYP1A2, такі як ципрофлоксацин, слід призначати меншу дозу оланзапіну. Пацієнтам, які отримують терапію інгібітором ізоферменту CYP1A2, слід розглянути можливість зниження дози оланзапіну. Знижена біодоступність Активоване вугілля знижує біодоступність оланзапіну, прийнятого внутрішньо, на 50-60%, тому його слід застосовувати за 2 години до або після прийому оланзапіну. Флуоксетин (інгібітор ізоферменту CYP2D6), одноразові дози антацидів (алюміній-, магнійсодержащие) і циметидин не мають значного впливу на фармакокінетику оланзапіну. Здатність оланзапіну впливати на фармакокінетику інших лікарських засобів Оланзапін може блокувати ефекти прямих та непрямих агоністів дофамінових рецепторів. Оланзапін не пригнічує основні ізоферменти системи цитохрому Р450 в умовах in vitro (наприклад, 1А2, 2D6, 2С9, 2С19, 3А4). Результатами in vivo досліджень підтверджується відсутність інгібування метаболізму наступних препаратів: трициклічних антидепресантів (метаболізованих в основному за участю ізоферменту CYP2D6), варфарину (CYP2C19), теофіліну (CYP1А2) та діазепаму (CYP3A1 і C). Оланзапін не вступає у взаємодію з літієм та біпериденом. Показники плазмової концентрації вальпроєвої кислоти показали, що одночасне застосування оланзапіну не потребує корекції дози вальпроєвої кислоти. Загальна активність центральної нервової системи (ЦНС) Слід бути обережними у пацієнтів, які споживають алкоголь або приймають лікарські препарати, що пригнічують ЦНС. Одночасне застосування оланзапіну з протипаркінсонічними лікарськими препаратами у пацієнтів із хворобою Паркінсона та деменцією не рекомендується (див. розділ «Особливі вказівки»). Інтервал QTc Слід бути обережними при одночасному застосуванні оланзапіну з лікарськими препаратами, що подовжують інтервал QTc (див. розділ «Особливі вказівки»).Спосіб застосування та дозиДорослі Шизофренія: початкова доза оланзапіну, що рекомендується, становить 10 мг 1 раз на добу. Маніакальний епізод: початкова доза становить 15 мг 1 раз на добу при монотерапії або 10 мг на добу у складі комбінованої терапії (з літієм або вальпроатом). Запобігання рецидивам біполярного розладу: початкова доза оланзапіну, що рекомендується, становить 10 мг 1 раз на добу. Пацієнтам, які отримували оланзапін для лікування маніакального епізоду, для запобігання рецидивам слід продовжувати терапію в тій же дозі. При розвитку нового маніакального, змішаного або депресивного епізоду, слід продовжувати терапію оланзапіном (з корекцією дози у разі потреби) на тлі додаткової терапії для лікування симптомів розладу настрою відповідно до клінічних показань. При лікуванні шизофренії, маніакального епізоду та запобігання рецидивам біполярного розладу добова доза може бути скоригована в діапазоні від 5 мг до 20 мг на добу. Підвищення початкової дози слід здійснювати лише після належного клінічного обстеження. Підвищення дози повинно проводитись з інтервалами не менше 24 годин. Оланзапін можна призначати незалежно від їди, оскільки вживання їжі не впливає на всмоктування препарату. При припиненні лікування оланзапіном дозу препарату слід поступово знижувати. Особливі групи пацієнтів Пацієнти похилого віку Мінімальна початкова доза (5 мг на добу) зазвичай не призначається, але її застосування має бути розглянуте у пацієнтів ³ 65 років, якщо цього потребує клінічний стан конкретного пацієнта. Пацієнти з нирковою та/або печінковою недостатністю Пацієнтам з нирковою та/або печінковою недостатністю слід розпочинати лікування з мінімальної дози (5 мг на добу). При печінковій недостатності помірного ступеня тяжкості (цироз, клас А або В за класифікацією Чайлд-П'ю) початкова доза повинна становити 5 мг, за необхідності дозу слід збільшувати з обережністю. Куріння Початкова доза та діапазон доз, як правило, не потребують змін залежно від того, чи курить пацієнт чи ні. Метаболізм оланзапіну може бути прискорений курінням. Рекомендується проводити клінічний моніторинг, у разі потреби доза оланзапіну може бути збільшена. За наявності більш одного з факторів, які можуть призвести до уповільнення метаболізму (пацієнти жіночої статі, похилого віку, які не палять), може бути рекомендовано зниження початкової дози. Підвищення дози таких пацієнтів, за наявності показань, необхідно проводити консервативно.ПередозуванняСимптоми: дуже частими симптомами (≥ 10 %) при передозуванні оланзапіну є тахікардія, ажитація/агресивність, дизартрія, різні екстрапірамідні симптоми та зниження свідомості різного ступеня тяжкості (від седації до коми). Інші клінічно значущі наслідки передозування оланзапіну включали делірій, судоми, злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС), пригнічення дихання, аспірацію, артеріальну гіпертензію або гіпотензію, аритмії (<2% випадків передозування) та зупинку серця та дихання. Мінімальна доза при гострому передозуванні зі смертельним наслідком склала 450 мг, максимальна доза при передозуванні зі сприятливим результатом (виживання) – 2 г оланзапіну. Лікування: специфічного антидоту для оланзапіну немає. Не рекомендується провокування блювання. Показані стандартні при передозуванні процедури, наприклад промивання шлунка, прийом активованого вугілля. Прийом активованого вугілля при одночасному прийомі внутрішньо оланзапіну показав зниження біодоступності оланзапіну до 50-60%. Показано симптоматичне лікування відповідно до клінічного стану та контроль життєво важливих функцій організму, включаючи корекцію артеріальної гіпотензії, порушення кровообігу та підтримання дихальної функції. Не слід застосовувати епінефрін, допамін та інші адреноміметики, які є агоністами β-адренорецепторів, оскільки стимуляція цих рецепторів може посилювати артеріальну гіпотензію. З метою виявлення можливих аритмій слід проводити моніторинг серцево-судинної діяльності. Ретельне медичне спостереження слід продовжити до одужання пацієнта.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПоліпшення клінічного стану пацієнта при антипсихотичній терапії може тривати від кількох днів до кількох тижнів, цей період потребує ретельного спостереження за пацієнтом. Ризик суїциду У пацієнтів із шизофренією та біполярним розладом 1 типу спостерігається схильність до вчинення суїциду, у зв'язку з цим на тлі проведення фармакотерапії потрібне ретельне спостереження за пацієнтами з високим ризиком суїциду. З метою зниження ризику передозування слід виписувати мінімальну кількість препарату, достатню для забезпечення належного лікувального ефекту. Психоз та (або) поведінкові порушення, зумовлені деменцією Оланзапін не рекомендований для застосування у пацієнтів з психозом та (або) поведінковими порушеннями, зумовленими деменцією, внаслідок підвищеної смертності та ризику цереброваскулярних ускладнень. У плацебо-контрольованих дослідженнях (тривалістю 6-12 тижнів) у пацієнтів похилого віку (середній вік 78 років) з психозом та (або) поведінковим порушенням, зумовленим деменцією, відзначалося дворазове підвищення частоти летальних наслідків у пацієнтів, які отримували оланзапін, порівняно з пацієнтами із групи плацебо (3,5 % проти 1,5 %, відповідно). Підвищена частота летальних випадків не залежала від дози оланзапіну (середня добова доза 4,4 мг) та тривалості лікування. Факторами ризику, які можуть спричиняти підвищену смертність серед цієї популяції пацієнтів, є вік старше 65 років, дисфагія, седативний ефект,недоїдання та дегідратація, захворювання легень (наприклад, пневмонія з або без аспірації) або одночасне застосування бензодіазепінів. Однак частота летальних випадків у пацієнтів, які отримували оланзапін, порівняно з тими, хто отримував плацебо, була вищою незалежно від цих факторів ризику. Результати тих же клінічних досліджень свідчать про цереброваскулярні небажані явища (ЦВНЯ) (наприклад, інсульт, транзиторна ішемічна атака), включаючи летальні наслідки. Відзначалося триразове збільшення частоти розвитку ЦВНЗ у пацієнтів, які отримували оланзапін, порівняно з пацієнтами, які отримували плацебо (1,3% проти 0,4% відповідно). У всіх пацієнтів, які отримували оланзапін та плацебо, у яких відзначалися цереброваскулярні явища, були фактори ризику. Факторами ризику розвитку ЦВНЯ, асоційованими з лікуванням оланзапіном, є вік старше 75 років та судинна/змішана деменція. Оланзапін не показав ефективності цих досліджень. Хвороба Паркінсона Застосування оланзапіну для лікування психозів, зумовлених застосуванням дофамінових рецепторів агоністів при хворобі Паркінсона, не рекомендується. У клінічних дослідженнях дуже часто (і з вищою частотою, ніж у групі плацебо) відзначалися погіршення перебігу паркінсонічних симптомів та галюцинації (див. розділ «Побічна дія»), ефективність оланзапіну для усунення психотичних симптомів не перевищувала плацебо. Критеріями включення до цих досліджень були: стабільна найменша ефективна доза протипаркінсонічних лікарських препаратів (агоніст дофамінових рецепторів) та застосування одних і тих самих протипаркінсонічних лікарських препаратів та доз протягом дослідження. Застосування оланзапіну починали з 2,5 мг на добу з підвищенням дози на розсуд дослідника до 15 мг на добу. Злоякісний нейролептичний синдром (ЗНЗ) ЗНС – це потенційно летальний симптомокомплекс, зумовлений антипсихотичними лікарськими препаратами. Рідкісні випадки ЗНС зареєстровані і при застосуванні оланзапіну. Клінічні прояви ЗНС: гіпертермія, м'язова ригідність, зміна психічного статусу та вегетативні порушення (нестабільний пульс або артеріальний тиск, тахікардія, підвищене потовиділення та аритмії). Додаткові ознаки можуть включати: збільшення сироваткової активності КФК, міоглобінурію (рабдоміоліз) та гостру ниркову недостатність. Якщо у пацієнта розвиваються ознаки та симптоми ЗНС або виникає незрозуміла висока лихоманка без додаткових проявів ЗНС, всі антипсихотичні препарати, включаючи оланзапін, слід відмінити. Гіперглікемія та цукровий діабет Нечасто повідомлялося про гіперглікемію та (або) розвиток або декомпенсацію цукрового діабету, який іноді супроводжувався кетоацидозом або діабетичною комою, включаючи кілька летальних випадків (див. розділ «Побічна дія»). У деяких випадках повідомлялося про попереднє збільшення маси тіла, яке може бути сприятливим фактором. Рекомендується ретельний клінічний моніторинг відповідно до діючих посібників з антипсихотичної терапії, наприклад, вимірювання вихідної концентрації глюкози крові через 12 тижнів після початку терапії оланзапіном і далі щорічно. Пацієнтів, які отримують будь-які антипсихотичні засоби, включаючи оланзапін, слід спостерігати на предмет ознак та симптомів гіперглікемії (таких як полідипсія, поліурія, поліфагія та слабкість).Пацієнтам із цукровим діабетом чи факторами ризику його розвитку слід регулярно контролювати концентрацію глюкози крові. Слід регулярно перевіряти масу тіла, наприклад, до початку через 4, 8 і 12 тижнів після початку застосування оланзапіну і далі щоквартально. Порушення обміну ліпідів У плацебо-контрольованих дослідженнях у пацієнтів, які отримували оланзапін, спостерігалися небажані зміни ліпідного профілю (див. розділ «Побічна дія»). Слід коригувати порушення обміну ліпідів, особливо у пацієнтів з дисліпідеміями та пацієнтів з факторами ризику розвитку порушень обміну ліпідів. У пацієнтів, які отримують будь-які антипсихотичні засоби, включаючи оланзапін, слід регулярно контролювати ліпідний профіль відповідно до діючих посібників з антипсихотичної терапії (наприклад, перед початком лікування через 12 тижнів від початку терапії і далі кожні 5 років). Антихолінергічна активність Незважаючи на те, що оланзапін проявляв антихолінергічну активність в умовах in vitro, при проведенні клінічних досліджень терапія оланзапіном рідко супроводжувалась антихолінергічними побічними ефектами. Однак клінічний досвід застосування оланзапіну у пацієнтів з супутніми захворюваннями обмежений, тому рекомендується бути обережним при призначенні препарату пацієнтам з гіпертрофією передміхурової залози, паралітичною кишковою непрохідністю та подібними станами. Порушення функції печінки Прийом оланзапіну часто, особливо на ранніх етапах терапії, супроводжувався транзиторним, безсимптомним збільшенням активності «печінкових» амінотрансфераз (ACT та АЛТ) у плазмі крові. У пацієнтів з підвищенням активності АЛТ та (або) ACT у плазмі крові, симптомами печінкової недостатності, станами, що викликають зниження функціонального резерву печінки, або у пацієнтів, які потенційно застосовують гепатотоксичні препарати, слід дотримуватися обережності та проводити подальше спостереження. У пацієнтів з гепатитом (включаючи печінково-клітинне, холестатичне та змішане ураження печінки) лікування оланзапіном слід відмінити. Нейтропенія Оланзапін слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з низькою кількістю лейкоцитів та (або) нейтрофілів незалежно від причини, лікарським пригніченням/токсичністю кісткового мозку в анамнезі, пригніченням кісткового мозку, обумовленим супутнім захворюванням, променевою або хіміотерапією, а також у пацієнтів з мієлопроліферативним захворюванням. Нейтропенія часто реєструвалася при одночасному застосуванні оланзапіну та вальпроєвої кислоти (див. розділ «Побічна дія»). Припинення терапії При різкій відміні оланзапіну рідко (≥ 0,01 % і < 0,1 %) реєструвалися підвищене потовиділення, безсоння, тремор, тривога, нудота та блювання. Інтервал QT У клінічних дослідженнях у пацієнтів, які отримували оланзапін, нечасто (0,1-1 %) відзначалося клінічно значуще подовження інтервалу QT (інтервал QT з корекцією по Фрідеричі [QTcF] ≥ 500 мс при вихідному показнику, рівному QTcF < 500 мс ) відмінностей із плацебо за частотою виникнення небажаних явищ із боку серця. Однак подібно до інших антипсихотичних засобів, слід дотримуватися обережності при призначенні оланзапіну одночасно з препаратами, здатними подовжувати інтервал QTc, особливо у пацієнтів похилого віку, пацієнтів з вродженим подовженням інтервалу QT, хронічною серцевою недостатністю, гіпертрофією міокарда, гіпокаліємією або гіпомагнією. Тромбоемболія На тлі терапії оланзапіном нечасто (≥ 0,1 % та < 1 %) повідомлялося про розвиток венозної тромбоемболії (ВТЕ). Причинно-наслідковий зв'язок між застосуванням оланзапіну та ВТЕ не встановлено. Проте з огляду на те, що у пацієнтів з шизофренією часто є набуті фактори ризику розвитку венозної тромбоемболії, необхідно виявити всі можливі фактори ризику ВТЕ (наприклад, іммобілізацію пацієнтів), вжити необхідних превентивних заходів. Загальна активність центральної нервової системи (ЦНС) Враховуючи основний вплив оланзапіну на ЦНС, слід бути обережним при застосуванні оланзапіну одночасно з іншими лікарськими препаратами центральної дії та етанолом. Оскільки оланзапін виявляє антагонізм щодо дофамінових рецепторів в умовах in vitro, він може блокувати ефекти прямих та непрямих агоністів дофамінових рецепторів. Судоми Оланзапін слід з обережністю застосовувати у пацієнтів із судомами в анамнезі або схильних до впливу факторів, що знижують поріг судомної готовності. При лікуванні оланзапіном не часто реєструвалися судоми. У більшості випадків повідомлялося про судоми в анамнезі або фактори ризику судом. Пізня дискінезія У порівняльних дослідженнях тривалістю рік і менше лікування оланзапіном статистично значно рідше супроводжувалося розвитком ятрогенної дискінезії. Проте ризик розвитку пізньої дискінезії зростає при тривалій терапії оланзапіном. Тому при виникненні у пацієнта, який застосовує оланзапін, ознак або симптомів пізньої дискінезії, слід розглянути можливість зниження дози або відміни оланзапіну. Після припинення терапії зазначені симптоми можуть тимчасово посилитися або навіть знову виникнути. Постуральна гіпотензія У клінічних дослідженнях оланзапіну у пацієнтів похилого віку нечасто спостерігалася постуральна гіпотензія. Подібно до інших антипсихотичних засобів, у пацієнтів старше 65 років рекомендується періодично контролювати артеріальний тиск. Раптова смерть від серцево-судинної недостатності Згідно з постреєстраційним досвідом застосування оланзапіну зареєстровані випадки раптової смерті від серцево-судинної недостатності. У ретроспективному спостережному когортному дослідженні ризик передбачуваної раптової смерті від серцево-судинної недостатності у пацієнтів, які отримували оланзапін, був приблизно вдвічі вищим, ніж у пацієнтів, які не отримували антипсихотичних засобів. Ризик застосування оланзапіну в дослідженні можна порівняти з ризиком атипових антипсихотичних засобів, включених до об'єднаного аналізу. Застосування оланзапіну у дітей Оланзапін не рекомендується застосовувати у дітей та підлітків. У дослідженнях у підлітків 13-17 років відзначалися різні небажані реакції, включаючи збільшення маси тіла, порушення обміну ліпідів та гіперпролактинемію. Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин Препарат Заласта містить лактозу, тому протипоказаний пацієнтам з дефіцитом лактази, непереносимістю лактози, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції. Застосування при хронічних захворюваннях: Пацієнти похилого віку Мінімальна початкова доза (5 мг на добу) зазвичай не призначається, але її застосування має бути розглянуте у пацієнтів ³ 65 років, якщо цього потребує клінічний стан конкретного пацієнта. Пацієнти з нирковою та/або печінковою недостатністю Пацієнтам з нирковою та/або печінковою недостатністю слід розпочинати лікування з мінімальної дози (5 мг на добу). При печінковій недостатності помірного ступеня тяжкості (цироз, клас А або В за класифікацією Чайлд-П'ю) початкова доза повинна становити 5 мг, за необхідності дозу слід збільшувати з обережністю. Вплив на керування транспортними засобами: Дослідження впливу здатність керувати транспортними засобами та іншими механізмами не проводилися. Оскільки оланзапін може викликати сонливість та запаморочення, пацієнтів слід попередити про небезпеку під час роботи з механізмами, включаючи транспортні засоби.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаоланзапін таблетки на 1 таблетку 2,5 мг/5 мг/7,5 мг/10 мг/15 мг/20 мг: Діюча речовина: Оланзапін 2,50 мг/5,00 мг/7,50 мг/10,00 мг/15,00 мг/20,00 мг допоміжні речовини: целактоза(1) [альфа-лактози моногідрат, целюлоза], крохмаль прежелатинізований, крохмаль кукурудзяний, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат Целлактоза(1) – це висушена розпиленням з'єднання, що складається з альфа-лактози моногідрату та порошку целюлози, сухої речовини.Опис лікарської формиТаблетки 2,5 мг: Круглі злегка двоопуклі таблетки світло-жовтого кольору. Допускаються вкраплення темнішого відтінку. Таблетки 5 мг: Круглі злегка двоопуклі таблетки світло-жовтого кольору з гравіюванням 5. Допускаються вкраплення більш темного відтінку. Таблетки 7,5 мг: Круглі злегка двоопуклі таблетки світло-жовтого кольору з гравіюванням 7,5. Допускаються вкраплення темнішого відтінку. Таблетки 10 мг: Круглі злегка двоопуклі таблетки світло-жовтого кольору з гравіюванням 10. Допускаються вкраплення більш темного відтінку. Таблетки 15 мг: Круглі злегка двоопуклі таблетки світло-жовтого кольору з гравіюванням 15. Допускаються вкраплення темного відтінку. Таблетки 20 мг: Круглі злегка двоопуклі таблетки світло-жовтого кольору з гравіюванням 20. Допускаються вкраплення більш темного відтінку.Фармакотерапевтична групаантипсихотичний засіб (нейролептик)ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо оланзапін добре всмоктується, його максимальна концентрація (C(max)) у плазмі досягається через 5-8 годин. Їда не впливає на абсорбцію. Абсолютну біодоступність прийому внутрішньо у порівнянні з внутрішньовенним введенням не визначали. Розподіл Зв'язок оланзапіну з білками плазми становить 93% (в діапазоні концентрацій 7-1000 нг/мл). Оланзапін переважно зв'язується з альбуміном та з α(1)-кислим глікопротеїном. Метаболізм Оланзапін метаболізується в печінці за допомогою кон'югації та окиснення. Основним циркулюючим метаболітом є 10-N-глюкуронід, який не проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Ізоферменти CYP1A2 та CYP2D6 беруть участь в утворенні N-дезметил та 2-гідроксиметил метаболітів, у дослідженнях на тваринах обидва метаболіти мали значно менш виражену фармакологічну активність в умовах in vivo, ніж оланзапін. Основна фармакологічна активність препарату обумовлена ​​вихідною сполукою – оланзапіном. Виведення Після прийому внутрішньо середній термінальний період напіввиведення (T(1/2)) оланзапіну у здорових добровольців залежить від віку та статі. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Пацієнти похилого віку У здорових добровольців похилого віку (65 років і старше) порівняно з особами молодшого віку збільшувався середній T(1/2 )(51,8 години проти 33,8 години) і знижувався кліренс (17,5 л/год проти 18, 2 л/годину). Фармакокінетична варіабельність у добровольців похилого віку відповідала діапазону осіб молодшого віку. У 44 пацієнтів з шизофренією старше 65 років застосування оланзапіну в дозах 5-20 мг на добу не призводило до відмінностей у профілі небажаних явищ. Підлога Середній T(1/2 )у жінок порівняно з чоловіками дещо збільшений (36,7 годин проти 32,3 годин), а кліренс знижений (18,9 л/год проти 27,3 л/год). Однак профіль безпеки оланзапіну (у дозах 5-20 мг на добу) у пацієнтів жіночої статі (n=467) можна порівняти з таким у пацієнтів чоловічої статі (n=869). Ниркова недостатність У пацієнтів з нирковою недостатністю (кліренс креатиніну [КК] < 10 мл/хв) порівняно зі здоровими добровольцями значних відмінностей у середньому T(1/2) (37,7 години проти 32,4 години) або кліренсі (21,2 л) /годину проти 25,0 л/година) не відзначалося. Дослідження матеріального балансу показало, що приблизно 57% міченого радіоізотопами оланзапіну виявляється у сечі, головним чином, у вигляді метаболітів. Печінкова недостатність Невелике дослідження впливу порушення функції печінки при прийомі оланзапіну всередину (2,5-7,5 мг одноразово) у 6 пацієнтів із клінічно значущим цирозом класу А (n=5) та класу B (n=1) за класифікацією Чайлд-П'ю виявило незначне вплив на фармакокінетику: у пацієнтів з легким та помірним порушенням функції печінки відзначалося незначне збільшення системного кліренсу та скорочення T(1/2) порівняно з пацієнтами без порушення функції печінки (n=3). Серед осіб із цирозом печінки було більше курців (4/6; 67 %), ніж серед осіб без порушення функції печінки (0/3; 0 %). Куріння У курців з печінковою недостатністю легкого ступеня (клас А за класифікацією Чайлд-П'ю) збільшувався середній T(1/2) (39,3 години) і знижувався кліренс (18 л/год) аналогічно некурящим здоровим особам (48,8 години і 14,1 л/година, відповідно). У пацієнтів, які не палять, у порівнянні з курцями (чоловіки та жінки) середній T(1/2) подовжувався (38,6 години проти 30,4 години), а кліренс знижувався (18,6 л/год проти 27,7 л/год). . Плазмовий кліренс оланзапіну нижче у осіб похилого віку порівняно з молодшими, у чоловіків у порівнянні з жінками та у тих, хто не курить у порівнянні з курцями. Однак залежність кліренсу та T(1/2) оланзапіну від віку, статі та куріння порівняно із загальною міжіндивідуальною варіабельністю невелика. Расова приналежність У дослідженні за участю осіб європейського, японського та китайського походження відмінностей у фармакокінетиці оланзапіну не встановлено.ФармакодинамікаОланзапін є антипсихотичним, антиманіакальним і стабілізуючим настрій засобом, що має широкий фармакологічний спектр впливу на ряд рецепторних систем. У доклінічних дослідженнях встановлено спорідненість (K(i) < 100 нмоль/л) до різних рецепторів: 5-НТ(2А/2С)-, 5-НТ(3)-, 5-НТ(6)-серотоніновим, D(1 )-, D(2)-, D(3)-, D(4)-, D(5)-дофаміновим, М(1-5)-мускариновим холінорецепторам, α(1)-адрено- та Н(1) -гістамінових рецепторів. У дослідженнях на тваринах, в яких оцінювався вплив оланзапіну на поведінку, останній виявляв антагонізм по відношенню до серотонінових, дофамінових та м-холінорецепторів, що узгоджується з профілем зв'язування з рецепторами. В умовах in vitro та in vivo оланзапін має більш виражену спорідненість та активність до 5-НТ(2)-серотонінових, ніж до D(2)-дофамінових рецепторів. За даними електрофізіологічних досліджень оланзапін селективно знижує активність мезолімбічних (А10) дофамінергічних нейронів, і в той же час незначно впливає на стріарні нервові шляхи (А9), що беруть участь у регуляції моторних (рухових) функцій. Оланзапін знижує умовний захисний рефлекс (у тесті на антипсихотичну активність) у дозах, нижчих за ті, що викликають каталепсію (ефект, що свідчить про моторні [рухові] небажані реакції). На відміну від деяких інших антипсихотичних засобів, оланзапін підвищує відповідь в «анксіолітичному» тесті. У дослідженні у здорових добровольців з одноразовим прийомом (10 мг) з подальшим проведенням позитронно-емісійної томографії оланзапін більше зв'язувався з 5-НТ(2А)-серотоніновими, ніж D(2)-дофаміновими рецепторами. Крім того, за результатами дослідження у пацієнтів з шизофренією із застосуванням однофотонної емісійної комп'ютерної томографії встановлено, що у пацієнтів, які відповіли на оланзапін, відзначався нижчий зв'язок зі стріарними D(2)-рецепторами порівняно з пацієнтами, які відповіли на інші антипсихотичні препарати та рисперидон. , при цьому можна порівняти з пацієнтами, які відповіли на клозапін. Клінічні ефекти У двох із двох плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях та у двох із трьох порівняльних клінічних дослідженнях за участю понад 2900 пацієнтів із шизофренією, у яких відзначалася як продуктивна, так і негативна симптоматика, застосування оланзапіну призводило до статистично значущого зменшення виразності обох типів порушень. У міжнародному подвійному сліпому порівняльному дослідженні за участю 1481 пацієнта з шизофренією, шизоафективними та пов'язаними з ними розладами та асоційованими із зазначеними станами симптомами депресії (середній бал за шкалою Монтгомері-Асберга для оцінки депресії – 16,6 з оцінки настрою наприкінці дослідження порівняно з вихідними значеннями було показано статистично значуще (p=0,001) поліпшення стану пацієнтів і натомість прийому оланзапіну (-6,0) проти галоперидолом (-3,1). Застосування оланзапіну протягом 3-х тижнів у пацієнтів з маніакальним або змішаним епізодом при біполярному розладі було більш ефективним у зменшенні маніакальних проявів порівняно з плацебо та комплексом вальпроату натрію та вальпроєвої кислоти у співвідношенні 1:1. Також оланзапін показав порівнянну з галоперидолом ефективність за часткою пацієнтів, які досягли симптоматичної ремісії щодо манії та депресії на 6 та 12 тижнях застосування. Застосування оланзапіну в дозі 10 мг у складі комбінованої терапії в комбінації з препаратами літію або вальпроєвої кислоти протягом щонайменше 2-х тижнів призводило до більшого зменшення проявів манії, ніж монотерапія препаратами літію або вальпроєвої кислоти після 6 тижнів застосування останніх. У 12-місячному клінічному дослідженні з профілактики рецидивів у пацієнтів з маніакальним епізодом, які досягли ремісії на фоні прийому оланзапіну, і згодом рандомізованих у групи оланзапіну або плацебо, було показано статистично значущу перевагу оланзапіну над плацебо. Було також показано перевагу застосування оланзапіну над плацебо щодо профілактики рецидивів як маніакальних, так і депресивних епізодів. В іншому 12-місячному клінічному дослідженні з профілактики рецидивів у пацієнтів з маніакальним епізодом, які досягли ремісії на фоні прийому оланзапіну в комбінації з препаратами літію, і згодом рандомізованих у групи монотерапії оланзапіном або препаратом літію, було показано, що оланзапін літію щодо досягнення первинної кінцевої точки – рецидиву біполярного розладу (група оланзапіну – 30%, група препарату літію – 38,23%; p=0,055). У 18-місячному клінічному дослідженні комбінованої терапії оланзапіном у поєднанні з нормотимічним засобом (препаратом літію або вальпроєвою кислотою) у пацієнтів з маніакальним або змішаним епізодом не було показано статистично значущої переваги довгострокової комбінованої терапії над монотерапією. розлади, що визначається відповідно до діагностичних (синдромальних) критеріїв.Показання до застосуванняДорослі Оланзапін показаний для лікування шизофренії. Оланзапін ефективний при підтримувальній та тривалій терапії у пацієнтів із шизофренією, у яких спостерігався ефект від лікування на початковому етапі. Оланзапін показаний для лікування маніакального епізоду помірного або тяжкого ступеня тяжкості. Оланзапін показаний для запобігання рецидивам у пацієнтів з біполярним розладом, у яких він показав ефективність лікування маніакального епізоду.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до будь-якого компонента препарату. Пацієнти з ризиком розвитку глаукоми. Дитячий вік віком до 18 років. Дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції.Вагітність та лактаціяВагітність Адекватні та строго контрольовані дослідження у вагітних жінок не проводились. Пацієнток слід попередити про необхідність повідомлення лікаря про настання вагітності або планування вагітності в ході лікування оланзапіном. Проте, внаслідок обмеженості досвіду застосування у людини, оланзапін слід застосовувати під час вагітності, якщо потенційна користь матері перевершує можливий ризик для плода. Новонароджені, матері яких приймали оланзапін протягом III триместру вагітності, схильні до ризику небажаних реакцій, включаючи екстрапірамідні розлади та (або) симптоми «скасування», які можуть варіювати за ступенем тяжкості та тривалості після пологів. Повідомлялося про ажитацію, гіпертонус, гіпотонус, тремор, сонливість, респіраторний дистрес-синдром і порушення харчування. У зв'язку з цим за новонародженими слід встановити пильний нагляд. Період грудного вигодовування У дослідженні у здорових жінок, що годують, встановлено, що оланзапін проникає в грудне молоко. Середня доза, що отримується дитиною (мг/кг) у рівноважному стані, становила 1,8 % від дози оланзапіну матері (мг/кг). Пацієнткам при застосуванні оланзапіну рекомендується відмовитися від грудного вигодовування. Фертильність Відомості щодо впливу на фертильність відсутні. Протипоказаний особам віком до 18 років.Побічна діяРезюме профілю безпеки Дорослі Найбільш частими (зазначені у ≥ 1% пацієнтів) небажаними реакціями, зумовленими застосуванням оланзапіну в клінічних дослідженнях, були: сонливість, збільшення маси тіла, еозинофілія, підвищення концентрації пролактину, холестерину (ХС), глюкози та тригліцеридів (ТГ) у плазмі крові розділ «Особливі вказівки»), глюкозурія, підвищення апетиту, запаморочення, акатизія, паркінсонізм, лейкопенія, нейтропенія (див. розділ «Особливі вказівки»), дискінезія, ортостатична гіпотензія, антихолінергічні ефекти, транзиторне безсимптомне підвищення активності «транспечних» крові (див. розділ «Особливі вказівки»), висипання на шкірі, астенія, втома, лихоманка, артралгія, підвищення активності лужної фосфатази в плазмі крові, підвищення активності γ-глутамілтрансферази в плазмі крові, гіперурикемія,підвищення активності креатинфосфокінази у плазмі крові та набряки. Перелік небажаних реакцій У наведеній таблиці перераховані небажані реакції та лабораторні дані, зазначені у клінічних дослідженнях та за даними спонтанних повідомлень. У кожній категорії небажані реакції розташовані в порядку зменшення ступеня їх серйозності. Використовується така класифікація: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 – < 1/10), нечасто (≥ 1/1000 – < 1/100), рідко (≥ 1/10000 – < 1/1000) ), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома (неможливо визначити, ґрунтуючись на наявних даних). Дуже часто Часто Не часто Рідко Частота невідома Порушення з боку крові та лімфатичної системи Еозинофілія Лейкопенія 10 Нейтропенія 10 Тромбоцито-співи 11 Порушення з боку імунної системи Гіперчутливість 11 Порушення з боку обміну речовин та харчування Підвищення маси тіла Підвищення сироваткової концентрації холестерину 2,3 Підвищення концентрації глюкози 4 Підвищення сироваткової концентрації ТГ 2,5 Глюкозурія Підвищення апетиту Розвиток або загострення цукрового діабету, що іноді супроводжується кетоацидозом або комою, включаючи кілька летальних випадків 11 (див. розділ «Особливі вказівки») Гіпотермія 12 Порушення з боку нервової системи Сонливість Запаморочення Акатізія 6 Паркінсонізм 6 Дискінезія 6 Судоми у пацієнтів із судомами в анамнезі або за наявності факторів ризику судом 11 Дистонія (включаючи окулогірний криз) 11 Пізня дискінезія 11 Амнезія 9 Заїкуватість 11 Дизартрія Синдром неспокійних ніг Злоякісний нейролептичний синдром (див. розділ «Особливі вказівки») 12 Симптоми «скасування» 7,12 Порушення з боку серця Брадикардія Подовження інтервалу QT (див. розділ «Особливі вказівки») Шлуночкова тахікардія / фібриляція шлуночків, раптова смерть (див. розділ «Особливі вказівки» 11 ) Порушення з боку судин Ортостатична гіпотензія 10 Тромбоемболія (включаючи емболію легеневої артерії та тромбоз глибоких вен) (див. розділ «Особливі вказівки») Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Носова кровотеча 9 Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Легкі, минущі антихолінергічні ефекти, включаючи запор і сухість слизової оболонки ротової порожнини. Здуття живота Панкреатит Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Минуще безсимптомне підвищення сироваткової активності «печінкових» амінотрансфераз (аланінаміно-трансфераза [АЛТ], аспартат-амінотрансфераза [АСТ]), особливо в ранній період лікування (див. розділ «Особливі вказівки») Гепатит (включаючи гепатоцел-люлярний, холестатичний і змішаний) 11 Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Висипання на шкірі Реакція фоточутливості Алопеція Лікарська реакція, що супроводжується еозинофілією і системними проявами (DRESS синдром) Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Артралгія 9 Рабдоміоліз 11 Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Нетримання сечі Затримка сечі Затримка початку сечовипускання 11 Вагітність, післяпологові та перинатальні стани Синдром «скасування» у новонароджених (див. розділ «Застосування при вагітності і в період грудного вигодовування») Порушення з боку статевих органів та молочної залози еректильна дисфункція Зниження лібідо у чоловіків та жінок Аменорея Збільшення грудей Галакторея у жінок Гінекомастія/ збільшення грудей у ​​чоловіків Пріапізм Загальні розлади та порушення у місці введення Астенія Втома Набряк Лихоманка 10 Лабораторні та інструментальні дані Збільшення концентрації пролактину в плазмі крові 8 Підвищення сироваткової активності лужної фосфатази 10 Підвищення сироваткової активності креатин-фосфокінази (КФК) 11 Підвищення сироваткової активності γ-глута-мілтрансферази 10 Гіперурикемія 10 Підвищення сироваткової концентрації загального білірубіну. 1 У всіх груп пацієнтів (незалежно від початкового індексу маси тіла) спостерігалося клінічно значуще підвищення маси тіла. Після короткострокового курсу терапії (медіанна тривалість 47 днів) підвищення маси тіла ≥ 7 % від вихідного значення спостерігалося дуже часто (22,2 %), ≥ 15 % часто (4,2 %) та ≥ 25 % нечасто (0,8 %) . У пацієнтів, які отримують тривале лікування (щонайменше 48 тижнів), підвищення на ≥ 7 %, ≥ 15 % та ≥ 25 % було дуже частим (64,4 %, 31,7 % та 12,3 % відповідно). 2 Середнє підвищення сироваткової концентрації ліпідів натще (загального ХС, ліпопротеїдів низької щільності [ЛПНЩ], ТГ) було більш вираженим у пацієнтів без вихідних ознак порушення обміну ліпідів. 3 Часто спостерігалося збільшення сироваткової концентрації загального холестерину від нормальних значень натще (< 5,17 ммоль/л) до підвищених (≥ 6,2 ммоль/л). Зміна концентрації загального холестерину натщесерце від прикордонних показників (≥ 5,17-< 6,2 ммоль/л) до підвищених (≥ 6,2 ммоль/л) була дуже частою. 4 Часто спостерігалося збільшення концентрації глюкози натще від нормальних значень (< 5,56 ммоль/л) до підвищених (≥ 7 ммоль/л). Зміна концентрації глюкози натще від прикордонних показників (≥ 5,56-< 7 ммоль/л) до підвищених (≥ 7 ммоль/л) була дуже частою. 5 Часто спостерігалося збільшення сироваткової концентрації ТГ натще від нормальних значень (< 1,69 ммоль/л) до підвищених (≥ 2,26 ммоль/л). Зміна сироваткової концентрації ТГ натще від прикордонних показників (≥ 1,69-< 2,26 ммоль/л) до підвищених (≥ 2,26 ммоль/л) була дуже частою. 6 Частота паркінсонізму та дистонії у пацієнтів, які приймали оланзапін у клінічних дослідженнях, була кількісно вищою, але статистично значуще від плацебо не відрізнялася. У пацієнтів, які приймали оланзапін, паркінсонізм, акатізія, дистонія спостерігалися рідше, ніж у пацієнтів, які отримували підібрані дози галоперидолу. Зважаючи на відсутність докладної інформації про наявність у пацієнтів в анамнезі гострих та пізніх екстрапірамідних рухових порушень, нині неможливо зробити висновок про те, що оланзапін меншою мірою викликає розвиток пізньої дискінезії та (або) інших пізніх екстрапірамідних синдромів. 7 При різкій відміні оланзапіну спостерігалися такі симптоми, як пітливість, безсоння, тремор, тривога, нудота та блювання. 8 У клінічних дослідженнях тривалістю до 12 тижнів концентрація пролактину в плазмі крові перевищувала верхню межу норми приблизно у 30% пацієнтів з нормальною вихідною сироватковою концентрацією пролактину. У більшості таких пацієнтів підвищення сироваткової концентрації пролактину було легким і не перевищувало більш ніж у 2 рази верхні межі норми. 9 Небажане явище, виявлене у клінічних дослідженнях, інтегрованої бази даних оланзапіну. 10 Відповідно до значень у клінічних дослідженнях інтегрованої бази даних оланзапіну. 11 Небажане явище, виявлене під час реєстраційного спостереження. Частота встановлена ​​з використанням інтегрованої бази даних оланзапіну. 12 Небажане явище, виявлене під час реєстраційного спостереження. Частота встановлена ​​з верхнім кордоном 95% довірчого інтервалу з використанням інтегрованої бази даних оланзапіну. Тривала терапія (не менше 48 тижнів) Частка пацієнтів, у яких відзначалися небажані клінічно значущі зміни маси тіла, концентрації глюкози, загального холестерину/ЛПНЩ/ліпопротеїдів високої щільності (ЛПЗЩ) або ТГ з часом збільшувалася. У дорослих пацієнтів, які пройшли 9-12-місячний курс терапії, швидкість підвищення середньої концентрації глюкози знижувалася через 6 місяців. Додаткові відомості про особливі групи пацієнтів У клінічних дослідженнях у пацієнтів похилого віку з деменцією терапія оланзапіном у порівнянні з плацебо призводила до підвищеної частоти летальних наслідків та цереброваскулярних небажаних реакцій (див. також розділ «Особливі вказівки»). Дуже частими небажаними реакціями, зумовленими застосуванням оланзапіну у цій групі пацієнтів, були порушення ходи та падіння. Часто спостерігалися пневмонія, підвищення температури тіла, млявість, еритема, зорові галюцинації та нетримання сечі. У клінічних дослідженнях у пацієнтів з лікарським (агоністи дофамінових рецепторів) психозом, зумовленим хворобою Паркінсона, дуже часто (частіше, ніж при застосуванні плацебо) повідомлялося про погіршення паркінсонічної симптоматики та галюцинації. В одному клінічному дослідженні у пацієнтів з біполярною манією комбінована терапія вальпроєвою кислотою та оланзапіном у 4,1 % випадках призводила до нейтропенії. Можлива причина нейтропенії – висока плазмова концентрація вальпроєвої кислоти. Застосування оланзапіну з літієм або вальпроєвою кислотою призводило до збільшення частоти розвитку (≥ 10 %) тремору, сухості слизової оболонки порожнини рота, підвищеного апетиту та збільшення маси тіла. Крім того, часто повідомлялося про розлад мовлення. При комбінованій терапії оланзапіном та літієм або комплексом вальпроату натрію та вальпроєвої кислоти у співвідношенні 1:1 збільшення маси тіла ≥ 7 % від вихідної маси тіла спостерігалося у 17,4 % пацієнтів у рамках нетривалого курсу лікування (до 6 тижнів).Тривала терапія оланзапіном (до 12 місяців) з метою профілактики рецидиву у пацієнтів з біполярним розладом призводила до підвищення ≥ 7% від вихідної маси тіла у 39,9% пацієнтів.Взаємодія з лікарськими засобамиВивчення лікарських взаємодій проводилося лише у дорослих пацієнтів. Потенційні взаємодії, що впливають на фармакокінетику оланзапіну Оскільки оланзапін метаболізується ізоферментом CYP1A2, речовини, здатні вибірково індукувати або інгібувати цей ізофермент, можуть змінювати фармакокінетику оланзапіну. Індукція ізоферменту CYP1A2 Куріння та карбамазепін здатні індукувати метаболізм оланзапіну, що може призводити до зниження сироваткової концентрації останнього. Відзначалося підвищення кліренсу оланзапіну від легкого до помірного ступеня. Клінічні результати обмежені, рекомендується здійснювати клінічне спостереження з підвищенням дози за необхідності (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Інгібування ізоферменту CYP1A2 Показано, що флувоксамін, специфічний інгібітор ізоферменту CYP1A2, суттєво пригнічує метаболізм оланзапіну. Середнє підвищення C(max) оланзапіну в плазмі крові після застосування флувоксаміну становить 54% у жінок, що не палять, і 77% – у чоловіків, що палять. Середнє підвищення значення площі під кривою «концентрація-час» (AUC) становило 52 % та 108 % відповідно. Пацієнтам, які застосовують флувоксамін або інші інгібітори ізоферменту CYP1A2, такі як ципрофлоксацин, слід призначати меншу дозу оланзапіну. Пацієнтам, які отримують терапію інгібітором ізоферменту CYP1A2, слід розглянути можливість зниження дози оланзапіну. Знижена біодоступність Активоване вугілля знижує біодоступність оланзапіну, прийнятого внутрішньо, на 50-60%, тому його слід застосовувати за 2 години до або після прийому оланзапіну. Флуоксетин (інгібітор ізоферменту CYP2D6), одноразові дози антацидів (алюміній-, магнійсодержащие) і циметидин не мають значного впливу на фармакокінетику оланзапіну. Здатність оланзапіну впливати на фармакокінетику інших лікарських засобів Оланзапін може блокувати ефекти прямих та непрямих агоністів дофамінових рецепторів. Оланзапін не пригнічує основні ізоферменти системи цитохрому Р450 в умовах in vitro (наприклад, 1А2, 2D6, 2С9, 2С19, 3А4). Результатами in vivo досліджень підтверджується відсутність інгібування метаболізму наступних препаратів: трициклічних антидепресантів (метаболізованих в основному за участю ізоферменту CYP2D6), варфарину (CYP2C19), теофіліну (CYP1А2) та діазепаму (CYP3A1 і C). Оланзапін не вступає у взаємодію з літієм та біпериденом. Показники плазмової концентрації вальпроєвої кислоти показали, що одночасне застосування оланзапіну не потребує корекції дози вальпроєвої кислоти. Загальна активність центральної нервової системи (ЦНС) Слід бути обережними у пацієнтів, які споживають алкоголь або приймають лікарські препарати, що пригнічують ЦНС. Одночасне застосування оланзапіну з протипаркінсонічними лікарськими препаратами у пацієнтів із хворобою Паркінсона та деменцією не рекомендується (див. розділ «Особливі вказівки»). Інтервал QTc Слід бути обережними при одночасному застосуванні оланзапіну з лікарськими препаратами, що подовжують інтервал QTc (див. розділ «Особливі вказівки»).Спосіб застосування та дозиДорослі Шизофренія: початкова доза оланзапіну, що рекомендується, становить 10 мг 1 раз на добу. Маніакальний епізод: початкова доза становить 15 мг 1 раз на добу при монотерапії або 10 мг на добу у складі комбінованої терапії (з літієм або вальпроатом). Запобігання рецидивам біполярного розладу: початкова доза оланзапіну, що рекомендується, становить 10 мг 1 раз на добу. Пацієнтам, які отримували оланзапін для лікування маніакального епізоду, для запобігання рецидивам слід продовжувати терапію в тій же дозі. При розвитку нового маніакального, змішаного або депресивного епізоду, слід продовжувати терапію оланзапіном (з корекцією дози у разі потреби) на тлі додаткової терапії для лікування симптомів розладу настрою відповідно до клінічних показань. При лікуванні шизофренії, маніакального епізоду та запобігання рецидивам біполярного розладу добова доза може бути скоригована в діапазоні від 5 мг до 20 мг на добу. Підвищення початкової дози слід здійснювати лише після належного клінічного обстеження. Підвищення дози повинно проводитись з інтервалами не менше 24 годин. Оланзапін можна призначати незалежно від їди, оскільки вживання їжі не впливає на всмоктування препарату. При припиненні лікування оланзапіном дозу препарату слід поступово знижувати. Особливі групи пацієнтів Пацієнти похилого віку Мінімальна початкова доза (5 мг на добу) зазвичай не призначається, але її застосування має бути розглянуте у пацієнтів ³ 65 років, якщо цього потребує клінічний стан конкретного пацієнта. Пацієнти з нирковою та/або печінковою недостатністю Пацієнтам з нирковою та/або печінковою недостатністю слід розпочинати лікування з мінімальної дози (5 мг на добу). При печінковій недостатності помірного ступеня тяжкості (цироз, клас А або В за класифікацією Чайлд-П'ю) початкова доза повинна становити 5 мг, за необхідності дозу слід збільшувати з обережністю. Куріння Початкова доза та діапазон доз, як правило, не потребують змін залежно від того, чи курить пацієнт чи ні. Метаболізм оланзапіну може бути прискорений курінням. Рекомендується проводити клінічний моніторинг, у разі потреби доза оланзапіну може бути збільшена. За наявності більш одного з факторів, які можуть призвести до уповільнення метаболізму (пацієнти жіночої статі, похилого віку, які не палять), може бути рекомендовано зниження початкової дози. Підвищення дози таких пацієнтів, за наявності показань, необхідно проводити консервативно.ПередозуванняСимптоми: дуже частими симптомами (≥ 10 %) при передозуванні оланзапіну є тахікардія, ажитація/агресивність, дизартрія, різні екстрапірамідні симптоми та зниження свідомості різного ступеня тяжкості (від седації до коми). Інші клінічно значущі наслідки передозування оланзапіну включали делірій, судоми, злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС), пригнічення дихання, аспірацію, артеріальну гіпертензію або гіпотензію, аритмії (<2% випадків передозування) та зупинку серця та дихання. Мінімальна доза при гострому передозуванні зі смертельним наслідком склала 450 мг, максимальна доза при передозуванні зі сприятливим результатом (виживання) – 2 г оланзапіну. Лікування: специфічного антидоту для оланзапіну немає. Не рекомендується провокування блювання. Показані стандартні при передозуванні процедури, наприклад промивання шлунка, прийом активованого вугілля. Прийом активованого вугілля при одночасному прийомі внутрішньо оланзапіну показав зниження біодоступності оланзапіну до 50-60%. Показано симптоматичне лікування відповідно до клінічного стану та контроль життєво важливих функцій організму, включаючи корекцію артеріальної гіпотензії, порушення кровообігу та підтримання дихальної функції. Не слід застосовувати епінефрін, допамін та інші адреноміметики, які є агоністами β-адренорецепторів, оскільки стимуляція цих рецепторів може посилювати артеріальну гіпотензію. З метою виявлення можливих аритмій слід проводити моніторинг серцево-судинної діяльності. Ретельне медичне спостереження слід продовжити до одужання пацієнта.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПоліпшення клінічного стану пацієнта при антипсихотичній терапії може тривати від кількох днів до кількох тижнів, цей період потребує ретельного спостереження за пацієнтом. Ризик суїциду У пацієнтів із шизофренією та біполярним розладом 1 типу спостерігається схильність до вчинення суїциду, у зв'язку з цим на тлі проведення фармакотерапії потрібне ретельне спостереження за пацієнтами з високим ризиком суїциду. З метою зниження ризику передозування слід виписувати мінімальну кількість препарату, достатню для забезпечення належного лікувального ефекту. Психоз та (або) поведінкові порушення, зумовлені деменцією Оланзапін не рекомендований для застосування у пацієнтів з психозом та (або) поведінковими порушеннями, зумовленими деменцією, внаслідок підвищеної смертності та ризику цереброваскулярних ускладнень. У плацебо-контрольованих дослідженнях (тривалістю 6-12 тижнів) у пацієнтів похилого віку (середній вік 78 років) з психозом та (або) поведінковим порушенням, зумовленим деменцією, відзначалося дворазове підвищення частоти летальних наслідків у пацієнтів, які отримували оланзапін, порівняно з пацієнтами із групи плацебо (3,5 % проти 1,5 %, відповідно). Підвищена частота летальних випадків не залежала від дози оланзапіну (середня добова доза 4,4 мг) та тривалості лікування. Факторами ризику, які можуть спричиняти підвищену смертність серед цієї популяції пацієнтів, є вік старше 65 років, дисфагія, седативний ефект,недоїдання та дегідратація, захворювання легень (наприклад, пневмонія з або без аспірації) або одночасне застосування бензодіазепінів. Однак частота летальних випадків у пацієнтів, які отримували оланзапін, порівняно з тими, хто отримував плацебо, була вищою незалежно від цих факторів ризику. Результати тих же клінічних досліджень свідчать про цереброваскулярні небажані явища (ЦВНЯ) (наприклад, інсульт, транзиторна ішемічна атака), включаючи летальні наслідки. Відзначалося триразове збільшення частоти розвитку ЦВНЗ у пацієнтів, які отримували оланзапін, порівняно з пацієнтами, які отримували плацебо (1,3% проти 0,4% відповідно). У всіх пацієнтів, які отримували оланзапін та плацебо, у яких відзначалися цереброваскулярні явища, були фактори ризику. Факторами ризику розвитку ЦВНЯ, асоційованими з лікуванням оланзапіном, є вік старше 75 років та судинна/змішана деменція. Оланзапін не показав ефективності цих досліджень. Хвороба Паркінсона Застосування оланзапіну для лікування психозів, зумовлених застосуванням дофамінових рецепторів агоністів при хворобі Паркінсона, не рекомендується. У клінічних дослідженнях дуже часто (і з вищою частотою, ніж у групі плацебо) відзначалися погіршення перебігу паркінсонічних симптомів та галюцинації (див. розділ «Побічна дія»), ефективність оланзапіну для усунення психотичних симптомів не перевищувала плацебо. Критеріями включення до цих досліджень були: стабільна найменша ефективна доза протипаркінсонічних лікарських препаратів (агоніст дофамінових рецепторів) та застосування одних і тих самих протипаркінсонічних лікарських препаратів та доз протягом дослідження. Застосування оланзапіну починали з 2,5 мг на добу з підвищенням дози на розсуд дослідника до 15 мг на добу. Злоякісний нейролептичний синдром (ЗНЗ) ЗНС – це потенційно летальний симптомокомплекс, зумовлений антипсихотичними лікарськими препаратами. Рідкісні випадки ЗНС зареєстровані і при застосуванні оланзапіну. Клінічні прояви ЗНС: гіпертермія, м'язова ригідність, зміна психічного статусу та вегетативні порушення (нестабільний пульс або артеріальний тиск, тахікардія, підвищене потовиділення та аритмії). Додаткові ознаки можуть включати: збільшення сироваткової активності КФК, міоглобінурію (рабдоміоліз) та гостру ниркову недостатність. Якщо у пацієнта розвиваються ознаки та симптоми ЗНС або виникає незрозуміла висока лихоманка без додаткових проявів ЗНС, всі антипсихотичні препарати, включаючи оланзапін, слід відмінити. Гіперглікемія та цукровий діабет Нечасто повідомлялося про гіперглікемію та (або) розвиток або декомпенсацію цукрового діабету, який іноді супроводжувався кетоацидозом або діабетичною комою, включаючи кілька летальних випадків (див. розділ «Побічна дія»). У деяких випадках повідомлялося про попереднє збільшення маси тіла, яке може бути сприятливим фактором. Рекомендується ретельний клінічний моніторинг відповідно до діючих посібників з антипсихотичної терапії, наприклад, вимірювання вихідної концентрації глюкози крові через 12 тижнів після початку терапії оланзапіном і далі щорічно. Пацієнтів, які отримують будь-які антипсихотичні засоби, включаючи оланзапін, слід спостерігати на предмет ознак та симптомів гіперглікемії (таких як полідипсія, поліурія, поліфагія та слабкість).Пацієнтам із цукровим діабетом чи факторами ризику його розвитку слід регулярно контролювати концентрацію глюкози крові. Слід регулярно перевіряти масу тіла, наприклад, до початку через 4, 8 і 12 тижнів після початку застосування оланзапіну і далі щоквартально. Порушення обміну ліпідів У плацебо-контрольованих дослідженнях у пацієнтів, які отримували оланзапін, спостерігалися небажані зміни ліпідного профілю (див. розділ «Побічна дія»). Слід коригувати порушення обміну ліпідів, особливо у пацієнтів з дисліпідеміями та пацієнтів з факторами ризику розвитку порушень обміну ліпідів. У пацієнтів, які отримують будь-які антипсихотичні засоби, включаючи оланзапін, слід регулярно контролювати ліпідний профіль відповідно до діючих посібників з антипсихотичної терапії (наприклад, перед початком лікування через 12 тижнів від початку терапії і далі кожні 5 років). Антихолінергічна активність Незважаючи на те, що оланзапін проявляв антихолінергічну активність в умовах in vitro, при проведенні клінічних досліджень терапія оланзапіном рідко супроводжувалась антихолінергічними побічними ефектами. Однак клінічний досвід застосування оланзапіну у пацієнтів з супутніми захворюваннями обмежений, тому рекомендується бути обережним при призначенні препарату пацієнтам з гіпертрофією передміхурової залози, паралітичною кишковою непрохідністю та подібними станами. Порушення функції печінки Прийом оланзапіну часто, особливо на ранніх етапах терапії, супроводжувався транзиторним, безсимптомним збільшенням активності «печінкових» амінотрансфераз (ACT та АЛТ) у плазмі крові. У пацієнтів з підвищенням активності АЛТ та (або) ACT у плазмі крові, симптомами печінкової недостатності, станами, що викликають зниження функціонального резерву печінки, або у пацієнтів, які потенційно застосовують гепатотоксичні препарати, слід дотримуватися обережності та проводити подальше спостереження. У пацієнтів з гепатитом (включаючи печінково-клітинне, холестатичне та змішане ураження печінки) лікування оланзапіном слід відмінити. Нейтропенія Оланзапін слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з низькою кількістю лейкоцитів та (або) нейтрофілів незалежно від причини, лікарським пригніченням/токсичністю кісткового мозку в анамнезі, пригніченням кісткового мозку, обумовленим супутнім захворюванням, променевою або хіміотерапією, а також у пацієнтів з мієлопроліферативним захворюванням. Нейтропенія часто реєструвалася при одночасному застосуванні оланзапіну та вальпроєвої кислоти (див. розділ «Побічна дія»). Припинення терапії При різкій відміні оланзапіну рідко (≥ 0,01 % і < 0,1 %) реєструвалися підвищене потовиділення, безсоння, тремор, тривога, нудота та блювання. Інтервал QT У клінічних дослідженнях у пацієнтів, які отримували оланзапін, нечасто (0,1-1 %) відзначалося клінічно значуще подовження інтервалу QT (інтервал QT з корекцією по Фрідеричі [QTcF] ≥ 500 мс при вихідному показнику, рівному QTcF < 500 мс ) відмінностей із плацебо за частотою виникнення небажаних явищ із боку серця. Однак подібно до інших антипсихотичних засобів, слід дотримуватися обережності при призначенні оланзапіну одночасно з препаратами, здатними подовжувати інтервал QTc, особливо у пацієнтів похилого віку, пацієнтів з вродженим подовженням інтервалу QT, хронічною серцевою недостатністю, гіпертрофією міокарда, гіпокаліємією або гіпомагнією. Тромбоемболія На тлі терапії оланзапіном нечасто (≥ 0,1 % та < 1 %) повідомлялося про розвиток венозної тромбоемболії (ВТЕ). Причинно-наслідковий зв'язок між застосуванням оланзапіну та ВТЕ не встановлено. Проте з огляду на те, що у пацієнтів з шизофренією часто є набуті фактори ризику розвитку венозної тромбоемболії, необхідно виявити всі можливі фактори ризику ВТЕ (наприклад, іммобілізацію пацієнтів), вжити необхідних превентивних заходів. Загальна активність центральної нервової системи (ЦНС) Враховуючи основний вплив оланзапіну на ЦНС, слід бути обережним при застосуванні оланзапіну одночасно з іншими лікарськими препаратами центральної дії та етанолом. Оскільки оланзапін виявляє антагонізм щодо дофамінових рецепторів в умовах in vitro, він може блокувати ефекти прямих та непрямих агоністів дофамінових рецепторів. Судоми Оланзапін слід з обережністю застосовувати у пацієнтів із судомами в анамнезі або схильних до впливу факторів, що знижують поріг судомної готовності. При лікуванні оланзапіном не часто реєструвалися судоми. У більшості випадків повідомлялося про судоми в анамнезі або фактори ризику судом. Пізня дискінезія У порівняльних дослідженнях тривалістю рік і менше лікування оланзапіном статистично значно рідше супроводжувалося розвитком ятрогенної дискінезії. Проте ризик розвитку пізньої дискінезії зростає при тривалій терапії оланзапіном. Тому при виникненні у пацієнта, який застосовує оланзапін, ознак або симптомів пізньої дискінезії, слід розглянути можливість зниження дози або відміни оланзапіну. Після припинення терапії зазначені симптоми можуть тимчасово посилитися або навіть знову виникнути. Постуральна гіпотензія У клінічних дослідженнях оланзапіну у пацієнтів похилого віку нечасто спостерігалася постуральна гіпотензія. Подібно до інших антипсихотичних засобів, у пацієнтів старше 65 років рекомендується періодично контролювати артеріальний тиск. Раптова смерть від серцево-судинної недостатності Згідно з постреєстраційним досвідом застосування оланзапіну зареєстровані випадки раптової смерті від серцево-судинної недостатності. У ретроспективному спостережному когортному дослідженні ризик передбачуваної раптової смерті від серцево-судинної недостатності у пацієнтів, які отримували оланзапін, був приблизно вдвічі вищим, ніж у пацієнтів, які не отримували антипсихотичних засобів. Ризик застосування оланзапіну в дослідженні можна порівняти з ризиком атипових антипсихотичних засобів, включених до об'єднаного аналізу. Застосування оланзапіну у дітей Оланзапін не рекомендується застосовувати у дітей та підлітків. У дослідженнях у підлітків 13-17 років відзначалися різні небажані реакції, включаючи збільшення маси тіла, порушення обміну ліпідів та гіперпролактинемію. Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин Препарат Заласта містить лактозу, тому протипоказаний пацієнтам з дефіцитом лактази, непереносимістю лактози, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції. Застосування при хронічних захворюваннях: Пацієнти похилого віку Мінімальна початкова доза (5 мг на добу) зазвичай не призначається, але її застосування має бути розглянуте у пацієнтів ³ 65 років, якщо цього потребує клінічний стан конкретного пацієнта. Пацієнти з нирковою та/або печінковою недостатністю Пацієнтам з нирковою та/або печінковою недостатністю слід розпочинати лікування з мінімальної дози (5 мг на добу). При печінковій недостатності помірного ступеня тяжкості (цироз, клас А або В за класифікацією Чайлд-П'ю) початкова доза повинна становити 5 мг, за необхідності дозу слід збільшувати з обережністю. Вплив на керування транспортними засобами: Дослідження впливу здатність керувати транспортними засобами та іншими механізмами не проводилися. Оскільки оланзапін може викликати сонливість та запаморочення, пацієнтів слід попередити про небезпеку під час роботи з механізмами, включаючи транспортні засоби.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаоланзапін таблетки, що диспергуються в порожнині рота на 1 таблетку, що диспергується в порожнині рота, 5 мг/7,5 мг/10 мг/15 мг/20 мг Діюча речовина: оланзапін 5,00 мг/7,50 мг/10,00 мг/15,00 мг/20,00 мг допоміжні речовини: манітол, целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, гіпромелоза низькозаміщена LH-21, аспартам, кальцію силікат, магнію стеаратОпис лікарської формиКруглі злегка двоопуклі таблетки жовтого кольору. Допускається наявність незначних окремих вкраплень та мармуровості.Фармакотерапевтична групаантипсихотичний засіб (нейролептик)ФармакокінетикаТаблетки оланзапіну, що диспергуються в порожнині рота, біоеквівалентні таблеткам оланзапіну і мають подібну швидкість та ступінь всмоктування. Таблетки оланзапіну, які диспергуються в порожнині рота, можуть застосовуватися замість таблеток оланзапіну. Всмоктування Після перорального прийому оланзапін добре всмоктується, і його максимальна концентрація (C(max)) у плазмі досягається через 5-8 годин. Всмоктування оланзапіну не залежить від їди. Розподіл При концентрації у плазмі від 7 до 1000 нг/мл із білками плазми зв'язується близько 93 % оланзапіну. Оланзапін зв'язується в основному з альбуміном та a(1)-кислим глікопротеїном. Метаболізм Оланзапін метаболізується в печінці внаслідок процесів кон'югації та окислення. Основним циркулюючим метаболітом є 10-N-глюкуронід, який теоретично не проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Ізоферменти CYP1A2 та CYP2D6 системи цитохрому Р450 беруть участь в утворенні N-дезметил та 2-гідроксиметил метаболітів оланзапіну. Обидва метаболіти в дослідженнях на тваринах мали значно менш виражену фармакологічну активність in vivo, ніж оланзапін. Основна фармакологічна активність препарату обумовлена ​​вихідною речовиною – оланзапіном. Виведення Після прийому внутрішньо середній період напіввиведення (T(1/2)) оланзапіну у здорових добровольців варіював залежно від віку та статі. У здорових добровольців літнього віку (65 років і старше) середній T(1/2) був уповільненим (51,8 год), а кліренс був знижений (17,5 л/год) порівняно з аналогічними показниками в осіб молодшого віку ( 33,8 год та 18,2 л/год, відповідно). У жінок порівняно з чоловіками середній T(1/2) був уповільненим (36,7 год порівняно з 32,3 год), а кліренс оланзапіну в плазмі знижений (18,9 л/год проти 27,3 л/ ч). Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок (кліренс креатиніну < 10 мл/хв) порівняно зі здоровими добровольцями були відсутні значні відмінності середнього T(1/2) (37,7 години порівняно з 32,4 години) та кліренсу (21,2 л). /год порівняно з 25,0 л/год). Близько 57% міченого радіоізотопами оланзапіну виводилося нирками, переважно як метаболітів. Пацієнти з порушенням функції печінки Невелике дослідження впливу порушення функції печінки при прийомі оланзапіну всередину (2,5-7,5 мг одноразово) у 6 пацієнтів із клінічно значущим цирозом класу А (n=5) та класу B (n=1) за класифікацією Чайлд-П'ю виявило незначне вплив на фармакокінетику: у пацієнтів з легким та помірним порушенням функції печінки відзначалося незначне збільшення системного кліренсу та укорочення T(1/2) порівняно з пацієнтами без порушення функції печінки (n=3). Серед осіб із цирозом печінки було більше курців (4/6; 67 %), ніж серед осіб без порушення функції печінки (0/3; 0 %). Пальці, що палять У пацієнтів з порушенням функції печінки легкого ступеня середній T(1/2) був коротшим (39,3 год), а кліренс був вищим (18,0 л/год) порівняно з аналогічними показниками у некурящих здорових добровольців (48,8). ч і 14,1 л/год відповідно). У некурящих пацієнтів (чоловічої та жіночої статі) середній T(1/2) оланзапіну був довшим, ніж аналогічний показник у пацієнтів, що палять (38,6 год і 30,4 год), а кліренс – нижче (18,6 л/год і 27,7 л/год). Кліренс оланзапіну в плазмі крові був нижчим у пацієнтів похилого віку порівняно з молодими пацієнтами, у жінок у порівнянні з чоловіками та у некурців у порівнянні з курцями. Однак ступінь впливу віку, статі або куріння на кліренс оланзапіну в плазмі та T(1/2) оланзапіну невеликий у порівнянні із загальною варіабельністю між пацієнтами. У дослідженні за участю осіб європейського, японського та китайського походження відмінностей у фармакокінетиці оланзапіну, пов'язаних із расовою приналежністю, не встановлено.ФармакодинамікаОланзапін є антипсихотичним засобом (нейролептиком) з широким фармакологічним спектром впливу на низку рецепторних систем. У доклінічних дослідженнях встановлено спорідненість оланзапіну до серотонінових 5НТ(2А/2С), 5НТ(3), 5НТ(6); дофаміновим D(1), D(2), D(3), D(4), D(5); мускариновим М(1-5); адренергічним α(1) та гістаміновим H(1) рецепторам. В експериментах на тваринах було виявлено наявність антагонізму оланзапіну по відношенню до 5НТ, дофамінових та холінергічних рецепторів. В умовах in vitro та in vivo оланзапін має більш виражену спорідненість та активність щодо серотонінових 5НТ(2) рецепторів порівняно з дофаміновими D(2) рецепторами. За даними електрофізіологічних досліджень оланзапін селективно знижує збудливість мезолімбічних (А10) дофамінергічних нейронів,і в той же час незначно впливає на стриарные (А9) нервові шляхи, що у регуляції моторних функцій. Оланзапін знижує умовний захисний рефлекс (тест, що характеризує антипсихотичну активність) у дозах нижчих, ніж дози, що викликають каталепсію (розлад, що відбиває побічний вплив на моторну функцію). На відміну від інших нейролептиків, оланзапін посилює протитривожний ефект при проведенні «анксіолітичного» тесту. Оланзапін забезпечує статистично достовірну редукцію як продуктивних (маячня, галюцинації та ін), так і негативних розладів.відбиває побічний вплив на моторну функцію). На відміну від інших нейролептиків, оланзапін посилює протитривожний ефект при проведенні «анксіолітичного» тесту. Оланзапін забезпечує статистично достовірну редукцію як продуктивних (маячня, галюцинації та ін), так і негативних розладів.відбиває побічний вплив на моторну функцію). На відміну від інших нейролептиків, оланзапін посилює протитривожний ефект при проведенні «анксіолітичного» тесту. Оланзапін забезпечує статистично достовірну редукцію як продуктивних (маячня, галюцинації та ін), так і негативних розладів.Показання до застосуванняДорослі Оланзапін показаний для лікування шизофренії. Оланзапін ефективний при підтримувальній та тривалій терапії у пацієнтів із шизофренією, у яких спостерігався ефект від лікування на початковому етапі. Оланзапін показаний для лікування маніакального епізоду помірного або тяжкого ступеня тяжкості. Оланзапін показаний для запобігання рецидивам у пацієнтів з біполярним розладом, у яких він показав ефективність лікування маніакального епізоду.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до будь-якого компонента препарату. Пацієнти з ризиком розвитку глаукоми. Дитячий вік віком до 18 років. Пацієнти з фенілкетонурією.Вагітність та лактаціяВагітність Дослідження застосування оланзапіну у вагітних жінок не проводилося. Пацієнтки повинні бути попереджені, що у разі настання або планування вагітності в період лікування оланзапіном, їм необхідно повідомити про це свого лікаря. Через недостатній досвід застосування оланзапіну під час вагітності препарат слід призначати під час вагітності тільки в тому випадку, якщо потенційна користь для пацієнтки значно перевищує потенційний ризик для плода. У новонароджених, чиї матері приймали нейролептики (включаючи оланзапін) у III триместрі вагітності, існує ризик розвитку небажаних реакцій, включаючи екстрапірамідні розлади та симптоми синдрому «скасування», різні за тяжкістю та тривалістю. Повідомлялося про випадки розвитку збудження, гіпертонії, гіпотонії, тремору, сонливості, респіраторного дистрес-синдрому та порушення ссання. У зв'язку з цим новонароджені, чиї матері приймали оланзапін, повинні бути під наглядом. Період грудного вигодовування У дослідженні виявлено, що оланзапін виділяється з грудним молоком. Середня доза, що отримується дитиною (мг/кг) при досягненні рівноважної концентрації у матері, становила 1,8% дози оланзапіну матері (мг/кг). Не рекомендується годування груддю під час терапії оланзапіном. Фертильність Вплив на фертильність невідомий. Протипоказаний особам віком до 18 років.Побічна діяДорослі Найчастішими небажаними реакціями (що спостерігалися у ³ 1 % пацієнтів), пов'язаними з прийомом оланзапіну під час клінічних досліджень, були сонливість, збільшення маси тіла, еозинофілія, підвищення концентрації пролактину, холестерину, глюкози та тригліцеридів, глюкозурія, підвищення апетиту, паркінсонізм, лейкопенія, нейтропенія, дискінезія, ортостатична гіпотензія, антихолінергічні ефекти, минуще безсимптомне підвищення активності амінотрансфераз печінки, висип, астенія, стомлюваність, лихоманка, артралгія, підвищення концентрації лужної фосфатази та набряк. У наступній таблиці представлені небажані реакції та лабораторні показники, виявлені у спонтанних повідомленнях та клінічних дослідженнях. У межах кожної групи частоти небажані реакції перераховані в порядку зменшення ступеня серйозності. Частоту народження визначали таким чином: дуже часто (³ 1/10), часто (³ 1/100 - <1/10), нечасто (³ 1/1000 - < 1/100), рідко (³ 1/10000 - < 1 /1000), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома (не може бути визначена на підставі наявних даних). Дуже часто Часто Не часто Рідко Частота невідома Порушення з боку крові та лімфатичної системи Еозинофілія Лейкопенія 10 Нейтропенія 10 Тромбоцитопе-нія 11 Порушення з боку імунної системи Гіперчутливість 11 Порушення з боку обміну речовин та харчування Збільшення маси тіла Підвищення концентрації холестерину 2,3 Підвищення концентрації глюкози 4 Підвищення концентрації тригліцеридів 2,5 Глюкозурія Підвищення апетиту Розвиток або декомпенсація цукрового діабету, що в деяких випадках супроводжуються кетоацидозом і діабетичною комою, у тому числі з летальним кінцем 11 Гіпотермія 12 Порушення з боку нервової системи Сонливість Запаморочення Акатізія 6 Паркінсонізм 6 Дискінезія 6 Судоми у пацієнтів із судомами в анамнезі або за наявності факторів ризику судом 11 Дистонія (включаючи окулогірний криз) 11 Пізня дискінезія 11 Амнезія 9 Заїкуватість 11 Дизартрія Синдром неспокійних ніг Злоякісний нейролептичний синдром (див. розділ «Особливі вказівки») 12 Синдром «скасування» 7,12 Порушення з боку серця Брадикардія Подовження інтервалу QTс Шлуночкова тахікардія/фібриляція шлуночків, раптова смерть 11 Порушення з боку судин Ортостатична гіпотензія 10 Тромбоемболія (включаючи емболію легеневої артерії та тромбоз глибоких вен) Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Носова кровотеча 9 Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Слабовиражені, короткочасні антихолінергічні ефекти, що включають запор і сухість слизової оболонки порожнини рота. Здуття живота 9 Панкреатит 11 Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Минуще підвищення сироваткової активності «печінкових» амінотрансфе-раз (аланінаміно-трансфераза [АЛТ], аспартатаміно-трансфераза [АСТ]), особливо в ранній період лікування Гепатит (включаючи гепатоцелюлярний, холестатичний та змішаний) 11 Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Висип Реакція фотосенсибілізації Алопеція Лікарська реакція, з еозинофілією та системними проявами (DRESS синдром) Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Артралгія 9 Рабдоміоліз 11 Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Нетримання сечі, Затримка сечовипускання Утруднений початок сечовипускання 11 Вагітність, післяпологові та перинатальні стани Синдром «скасування» у новонароджених Порушення з боку статевих органів та молочної залози Еректильна дисфункція у чоловіків Зниження лібідо у чоловіків та жінок Аменорея Збільшення молочних залоз Галакторея у жінок Гінекомастія/збільшення грудей у ​​чоловіків Пріапізм 12 Загальні розлади та порушення у місці введення Астенія Втома Набряк Лихоманка 10 Лабораторні та інструментальні дані Підвищення концентрації пролактину в плазмі 8 Підвищення сироваткової активності лужної фосфатази 10 Підвищення сироваткової активності КФК 11 Підвищення сироваткової активності гамма-глутамілтрансферази 10 Підвищення концентрації сечової кислоти 10 Підвищення сироваткової концентрації загального білірубіну. 1 Для всіх груп пацієнтів незалежно від індексу маси тіла (ІМТ) спостерігалося клінічно значуще збільшення маси тіла. Збільшення маси тіла на 7% і більше від середнього значення після проведення короткого курсу лікування (середня тривалість – 47 днів) спостерігалося дуже часто (22,2%), збільшення на 15% і більше було частим (4,2%) та збільшення на 25% і більше було нечастим (0,8%). У пацієнтів, які отримували тривале лікування (не менше 48 тижнів), підвищення на 7%, 15% і 25% було дуже частим (64,4%, 31,7%, 12,3%, відповідно). 2 Середнє підвищення концентрації ліпідів натще (холестерину, ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНГ), тригліцеридів) було більш вираженим у пацієнтів без вихідних ознак порушення ліпідного обміну. 3 Спостерігалося збільшення концентрації холестерину від нормальних значень натще (< 5,17 ммоль/л) до підвищених (³ 6,2 ммоль/л). Зміна концентрації холестерину від прикордонних показників натще (³ 5,17-< 6,2 ммоль/л) до підвищених (³ 6,2 ммоль/л) була дуже частою. 4 Спостерігалося збільшення концентрації глюкози від нормальних значень натще (< 5,56 ммоль/л) до підвищених (³ 7 ммоль/л). Зміна концентрації глюкози від прикордонних показників натще (³ 5,56-< 7 ммоль/л) до підвищених (³ 7 ммоль/л) була дуже частою. 5 Спостерігалося збільшення концентрації тригліцеридів від нормальних значень натще (< 1,69 ммоль/л) до підвищених (³ 2,26 ммоль/л). Зміна концентрації тригліцеридів від прикордонних показників натще (³ 1,69-< 2,26 ммоль/л) до підвищених (³ 2,26 ммоль/л) була дуже частою. 6 У ході клінічних досліджень, випадки паркінсонізму та дистонії у пацієнтів, які приймають оланзапін, були більш частими, але різниця з групою плацебо не була статистично значущою. У пацієнтів, які приймали оланзапін, випадки розвитку паркінсонізму, акатизії, дистонії спостерігалися рідше, ніж у пацієнтів, які отримували титровані дози галоперидолу. З огляду на відсутність докладної інформації про наявність у пацієнтів в анамнезі гострих та пізніх екстрапірамідних розладів, нині неможливо зробити висновок про те, що оланзапін меншою мірою спричиняє розвиток пізніх дискінезій або інших пізніх екстрапірамідних синдромів. 7 При різкій відміні оланзапіну спостерігалися такі симптоми, як пітливість, безсоння, тремор, тривога, нудота та блювання. 8 У клінічних дослідженнях тривалістю до 12 тижнів концентрація пролактину в плазмі перевищувала верхню межу норми приблизно у 30% пацієнтів з нормальними вихідними показниками пролактину. У більшості таких пацієнтів збільшення концентрації пролактину було помірним і менш ніж у 2 рази перевищувало верхню межу норми. 9 Небажані явища, зафіксовані під час клінічних досліджень із оланзапіном. 10 Небажані явища, зафіксовані під час клінічних досліджень з оланзапіном та оцінені за фактичним значенням. 11 Небажані явища, зафіксовані під час постмаркетингового досвіду застосування з певною частотою. 12 Небажані явища, зафіксовані під час постмаркетингового досвіду застосування з частотою, визначеною по верхній межі 95 % довірчого інтервалу. Довгострокова експозиція (не менше 48 тижнів) Кількість пацієнтів, у яких відзначалося збільшення маси тіла, підвищення концентрації глюкози, загального холестерину/ЛПНЩ/ліпопротеїнів високої щільності або тригліцеридів, з часом збільшувалося. У дорослих пацієнтів, які закінчили 9-12-місячний курс терапії, швидкість підвищення концентрації глюкози в крові сповільнювалася приблизно через 6 місяців. Небажані ефекти у спеціальних груп пацієнтів У клінічних дослідженнях у пацієнтів похилого віку з деменцією терапія оланзапіном була пов'язана з більш високою частотою летальних наслідків та цереброваскулярних небажаних реакцій, ніж при застосуванні плацебо. Дуже частими небажаними реакціями, пов'язаними із застосуванням оланзапіну у цієї групи пацієнтів, були порушення ходи та падіння. Часто спостерігалися пневмонія, підвищення температури тіла, летаргія, еритема, зорові галюцинації та нетримання сечі. У клінічних дослідженнях за участю пацієнтів із психозом, індукованим препаратами (агоністом дофаміну), на фоні хвороби Паркінсона дуже часто відзначалося посилення симптомів хвороби Паркінсона та галюцинації. Частота розвитку цих небажаних явищ була вищою на фоні застосування оланзапіну, ніж у групі плацебо. В одному з клінічних досліджень у пацієнтів з біполярною манією, комбінована терапія оланзапіну з вальпроатом у 4,1 % випадків призводила до розвитку нейтропенії, потенційним фактором якої була висока концентрація вальпроату в плазмі крові. Застосування оланзапіну в комбінації з препаратами літію або вальпроату призводило до збільшення частоти (³ 10 %) розвитку тремору, сухості слизової оболонки порожнини рота, підвищення апетиту та збільшення маси тіла. Також часто повідомлялося про розлад мовлення. Під час терапії оланзапіном у комбінації з препаратами літію або дивальпроексу збільшення вихідної маси тіла на ³ 7 % спостерігалося у 17,4 % пацієнтів у рамках короткочасного курсу лікування (до 6 тижнів).Довгостроковий курс лікування оланзапіном (до 12 місяців) для запобігання рецидивам у пацієнтів з біполярним розладом спричиняв збільшення вихідної маси тіла на ³ 7 % у 39,9 % пацієнтів.Взаємодія з лікарськими засобамиПотенційні взаємодії, що впливають на оланзапін Оскільки оланзапін метаболізується за участю ізоферменту CYP1A2, метаболізм оланзапіну може змінюватися під дією інгібіторів або індукторів ізоферментів системи цитохрому Р450, які виявляють специфічну активність щодо ізоферменту CYP1A2. Індукція ізоферменту CYP1A2 Метаболізм оланзапіну може бути індукований курінням або застосуванням карбамазепіну, що може призводити до зниження концентрації оланзапіну. Відзначалося лише невелике чи помірне збільшення кліренсу оланзапіну. Клінічні прояви скоріш за все будуть обмеженими, проте рекомендовано клінічний моніторинг і, у разі потреби, підвищення дози оланзапіну. Інгібування ізоферменту CYP1A2 Флувоксамін, специфічний інгібітор ізоферменту CYP1A2, значно пригнічує метаболізм оланзапіну. C(max) оланзапіну після застосування флувоксаміну в середньому збільшувалася на 54 % у некурящих пацієнток жіночої статі та на 77 % у пацієнтів чоловічої статі, що палять, а показник AUC (площа під кривою «концентрація-час») оланзапіну в середньому збільшувався на 52 % і 108% відповідно. Слід розглянути можливість призначення нижчої початкової дози оланзапіну у пацієнтів, які застосовують флувоксамін або інші інгібітори ізоферменту CYP1A2, наприклад, ципрофлоксацин. На початку застосування препаратів, що належать до інгібіторів ізоферменту CYP1A2, на фоні прийому оланзапіну слід розглянути можливість зниження дози останнього. Зниження біодоступності Активоване вугілля знижує біодоступність оланзапіну після прийому внутрішньо на 50-60% і має застосовуватися як мінімум за 2 години до або після застосування оланзапіну. Флуоксетин (інгібітор ізоферменту CYP2D6), одноразові дози антацидів (алюміній-, магнійсодержащие) і циметидин не мають значного впливу на фармакокінетику оланзапіну. Здатність оланзапіну впливати на фармакокінетику інших лікарських засобів Оланзапін може пригнічувати вплив прямих та непрямих агоністів дофаміну. Оланзапін не пригнічує основні ізоферменти CYP450 в умовах in vitro (наприклад, 1А2, 2D6, 2С9, 2С19, 3А4). Відповідно до результатів досліджень in vivo не очікується особливої ​​взаємодії з оланзапіном наступних препаратів: трициклічних антидепресантів (метаболізованих переважно за участю ізоферменту CYP2D6), варфарину (CYP2C19), теофіліну (CYP1А2) та діазепаму (CYP3A4). Оланзапін не вступав у взаємодію з літієм та біпериденом. Моніторинг концентрації вальпроату в плазмі не виявив необхідності корекції дози вальпроату після початку його застосування з оланзапіном. Загальна активність центральної нервової системи (ЦНС) Необхідно виявляти обережність при застосуванні оланзапіну у пацієнтів, які вживають алкоголь або отримують лікарські препарати, що спричиняють пригнічення ЦНС. Одночасне застосування оланзапіну з протипаркінсонічними лікарськими препаратами у пацієнтів із хворобою Паркінсона та деменцією не рекомендується. Інтервал QTc Слід бути обережними при одночасному застосуванні оланзапіну з лікарськими препаратами, здатними подовжувати інтервал QTc.Спосіб застосування та дозиТаблетки оланзапіну, що диспергуються в ротовій порожнині, швидко розчиняються під дією слини і легко проковтуються. Вийняти таблетку з рота нерозчиненою важко. Брати таблетку із блістера слід сухими руками. Через тендітність таблетку слід приймати відразу після вилучення з блістера. Крім того, безпосередньо перед прийомом таблетку можна розчинити у склянці води. Витягти таблетку необхідно в такий спосіб: 1. Зігнути блістер по лінії розлому. 2. Розкрити блістер, обережно потягнувши край фольги. 3. Обережно витягти таблетку. 4. Потім таблетку слід негайно покласти на язик. Оланзапін можна приймати незалежно від часу їди, тому що їжа не впливає на всмоктування оланзапіну. Таблетки оланзапіну, що диспергуються в порожнині рота, біоеквівалентні таблеткам оланзапіну і мають подібну швидкість та ступінь всмоктування. Таблетки оланзапіну, що диспергуються в порожнині рота, застосовуються в тій же кількості і з тією самою частотою, що і таблетки оланзапіну. Таблетки оланзапіну, які диспергуються в порожнині рота, можуть застосовуватися замість таблеток оланзапіну. Дорослі Шизофренія: початкова доза оланзапіну, що рекомендується, становить 10 мг 1 раз на добу. Маніакальний епізод: початкова доза становить 15 мг 1 раз на добу при монотерапії або 10 мг на добу у складі комбінованої терапії (з літієм або вальпроатом). Запобігання рецидивам біполярного розладу: початкова доза оланзапіну, що рекомендується, становить 10 мг 1 раз на добу. Пацієнтам, які отримували оланзапін для лікування маніакального епізоду, для запобігання рецидивам слід продовжувати терапію в тій же дозі. При розвитку нового маніакального, змішаного або депресивного епізоду слід продовжувати терапію оланзапіном (з корекцією дози у разі потреби) на тлі додаткової терапії для лікування симптомів розладу настрою відповідно до клінічних показань. При лікуванні шизофренії, маніакального епізоду та запобігання рецидиву біполярного розладу добова доза може бути скоригована в діапазоні від 5 мг до 20 мг на добу. Підвищення початкової дози слід здійснювати лише після належного клінічного обстеження. Підвищення дози повинно проводитись з інтервалами не менше 24 годин. Оланзапін можна призначати незалежно від часу їди, оскільки вживання їжі не впливає на всмоктування препарату. При припиненні лікування оланзапіном дозу препарату слід поступово знижувати. Особливі групи пацієнтів Пацієнти похилого віку Мінімальна початкова доза (5 мг на добу) зазвичай не призначається, але її застосування має бути розглянуте у пацієнтів ³ 65 років, якщо цього потребує клінічний стан конкретного пацієнта. Пацієнти з нирковою та/або печінковою недостатністю Пацієнтам з нирковою та/або печінковою недостатністю слід розпочинати лікування з мінімальної дози (5 мг на добу). При печінковій недостатності помірного ступеня тяжкості (цироз, клас А або В за класифікацією Чайлд-П'ю) початкова доза повинна становити 5 мг, за необхідності дозу слід збільшувати з обережністю. Куріння Початкова доза та діапазон доз, як правило, не потребують змін залежно від того, чи курить пацієнт чи ні. Метаболізм оланзапіну може бути прискорений курінням. Рекомендується проводити клінічний моніторинг, у разі потреби доза оланзапіну може бути збільшена. За наявності більш одного з факторів, які можуть призвести до уповільнення метаболізму (пацієнти жіночої статі, літнього віку, які не палять), може бути рекомендовано зниження початкової дози. Підвищення дози таких пацієнтів, за наявності показань, необхідно проводити консервативно.ПередозуванняСимптоми: дуже частими (≥ 10 %) симптомами при передозуванні оланзапіну були тахікардія, психомоторне збудження/агресивність, дизартрія, різні екстрапірамідні розлади та порушення свідомості різного ступеня тяжкості (від седативного ефекту до коми). Інші клінічно значущі наслідки передозування оланзапіну включали делірій, судоми, злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС), пригнічення дихання, аспірацію, підвищення та зниження артеріального тиску, аритмії серця (<2% випадків передозування) та зупинку серця та дихання. Мінімальна доза при гострому передозуванні зі смертельним наслідком склала 450 мг, максимальна доза при передозуванні зі сприятливим результатом (виживання) – 2 г оланзапіну. Лікування: специфічного антидоту для оланзапіну немає. Не рекомендується провокування блювання. Показані стандартні процедури передозування (промивання шлунка, прийом активованого вугілля). Спільний прийом активованого вугілля та оланзапіну показав зниження біодоступності оланзапіну при прийомі внутрішньо до 50-60%. Слід забезпечити симптоматичне лікування та контроль функцій життєво важливих органів залежно від клінічної картини, включаючи лікування артеріальної гіпотензії та судинного колапсу та підтримання дихальної функції. Не слід застосовувати епінефрін, допамін та інші симпатоміметики, які є агоністами бета-адренорецепторів, оскільки стимуляція цих рецепторів може посилювати артеріальну гіпотензію. Необхідно забезпечити контроль серцево-судинних показників виявлення можливих аритмій. Ретельне спостереження за станом пацієнта необхідне до його одужання.Запобіжні заходи та особливі вказівкиКлінічне поліпшення при лікуванні антипсихотичними засобами може наступати від кількох днів до кількох тижнів. Потрібне ретельне спостереження за пацієнтами у цей період. Психоз на фоні деменції та/або порушення поведінки Оланзапін не показаний для лікування психозу на фоні деменції та/або порушень поведінки через підвищення рівня смертності та ризик розвитку порушень мозкового кровообігу у даних пацієнтів. У плацебо-контрольованих дослідженнях (тривалістю від 6 до 12 тижнів) у пацієнтів похилого віку (середній вік 78 років) з психозом на фоні деменції та/або з порушеннями поведінки відзначалося дворазове збільшення випадків смерті в групі оланзапіну порівняно з групою плацебо (3, 5% та 1,5%, відповідно). Вищий рівень смертності не пов'язаний з дозою оланзапіну (середня доза 4,4 мг) або тривалістю лікування. Фактори ризику, які можуть впливати на схильність цієї групи пацієнтів до більш високої смертності при лікуванні оланзапіном, включають вік > 65 років, дисфагію, седацію, недостатнє харчування та зневоднення,наявність патології легень (наприклад, пневмонія з аспірацією або без неї) або поєднане застосування з бензодіазепінами. Однак частота летальних випадків була вищою у пацієнтів, які отримували терапію оланзапіном, у порівнянні з пацієнтами, які отримували плацебо, незалежно від цих факторів ризику. У тих же клінічних дослідженнях відзначалися небажані цереброваскулярні явища (наприклад, інсульт, транзиторна ішемічна атака), включаючи випадки з летальним результатом. У плацебо-контрольованих дослідженнях відзначалася втричі більша частота цереброваскулярних небажаних явищ у пацієнтів у групі оланзапіну порівняно з групою плацебо (1,3% проти 0,4%, відповідно). Усі пацієнти з цереброваскулярними порушеннями, які отримували оланзапін та плацебо, мали попередні фактори ризику розвитку небажаних цереброваскулярних явищ. Вік > 75 років і деменція судинного або змішаного типу визначалися як фактори ризику розвитку небажаних цереброваскулярних явищ на фоні лікування оланзапіном. У ході даних досліджень ефективність оланзапіну не було встановлено. Хвороба Паркінсона Не рекомендується застосування оланзапіну при лікуванні психозів, індукованих прийомом дофамінових рецепторів агоністів при хворобі Паркінсона. У клінічних дослідженнях посилення симптоматики хвороби Паркінсона та галюцинації відзначалися дуже часто і з вищою частотою, ніж у групі плацебо, а ефективність при лікуванні психотичних симптомів оланзапіном не перевищувала плацебо. У цих клінічних дослідженнях пацієнти спочатку повинні були досягти стабілізації на мінімальній ефективній дозі препаратів для лікування хвороби Паркінсона (агоністи дофаміну) та продовжувати їх прийом у тій же дозі протягом усього дослідження. Початкова доза оланзапіну становила 2,5 мг на добу та могла бути збільшена до максимальної – 15 мг на добу за рішенням дослідника. Злоякісний нейролептичний синдром (ЗНЗ) Злоякісний нейролептичний синдром – потенційно загрозливий для життя стан, що виникає на тлі застосування нейролептиків. Рідкісні випадки ЗНС також були зареєстровані і при застосуванні оланзапіну. Клінічні прояви ЗНС включають гіперпірексію, ригідність м'язів, зміну психічного статусу та вегетативні порушення (нерегулярний пульс або артеріальний тиск, тахікардія, діафорез та порушення серцевого ритму). Додаткові ознаки можуть включати підвищення активності КФК, міоглобінурію (рабдоміоліз) та гостру ниркову недостатність. Клінічні прояви ЗНС або значне незрозуміле підвищення температури тіла без інших симптомів ЗНС вимагають відміни всіх нейролептиків, включаючи оланзапін. Гіперглікемія та цукровий діабет Нечасто відзначалися випадки гіперглікемії та/або розвитку або декомпенсації цукрового діабету, які в деяких випадках супроводжуються кетоацидозом та діабетичною комою, у тому числі з летальним результатом. У деяких випадках відзначалося підвищення маси тіла, яке могло послужити сприятливим фактором. Рекомендується ретельний клінічний моніторинг пацієнтів з цукровим діабетом та пацієнтів з факторами ризику розвитку цукрового діабету відповідно до таких вказівок: вимірювання вихідної концентрації глюкози крові, через 12 тижнів після початку прийому оланзапіну та згодом щорічно. У пацієнтів, які приймають антипсихотичні препарати, у тому числі оланзапін, необхідно перевіряти наявність ознак та симптомів гіперглікемії (таких як полідипсія, поліурія, поліфагія, слабкість).Пацієнтам із цукровим діабетом або факторами ризику виникнення цукрового діабету потрібний регулярний моніторинг концентрації глюкози крові. Необхідно проводити регулярний контроль маси тіла: перед початком лікування через 4, 8 і 12 тижнів після початку прийому оланзапіну і згодом кожні 3 місяці. Зміна ліпідного профілю У ході плацебо-контрольованих досліджень у пацієнтів, які отримували оланзапін, спостерігалися небажані зміни ліпідного спектру. Зміни ліпідного профілю необхідно коригувати відповідно до клінічної необхідності, особливо у пацієнтів з дисліпідемією та у пацієнтів з факторами ризику розвитку порушень ліпідного обміну. У пацієнтів, які приймають антипсихотичні препарати, у тому числі оланзапін, необхідно регулярно перевіряти ліпідний профіль відповідно до рекомендацій: перед початком лікування через 12 тижнів після початку прийому оланзапіну та згодом кожні 5 років. Антихолінергічна активність Незважаючи на те, що оланзапін проявляв антихолінергічну активність у дослідженнях in vitro, застосування оланзапіну у клінічних дослідженнях виявило низьку частоту пов'язаних із нею ускладнень. Однак оскільки клінічний досвід застосування оланзапіну у пацієнтів з супутніми захворюваннями обмежений, слід дотримуватись обережності при призначенні оланзапіну пацієнтам з клінічно значущою гіпертрофією передміхурової залози, паралітичною кишковою непрохідністю та подібними станами. Порушення функції печінки Часто, особливо на ранніх етапах терапії, відзначалося безсимптомне транзиторне підвищення активності «печінкових» амінотрансфераз (ACT і АЛТ). Особлива обережність необхідна при збільшенні активності ACT та/або AJIT у сироватці крові у пацієнтів із симптомами порушення функції печінки, з раніше діагностованими станами, пов'язаними з обмеженням функціонального резерву печінки або у пацієнтів, які отримують лікування потенційно гепатотоксичними препаратами. При діагностуванні гепатиту (у тому числі гепатоцелюлярного, холестатичного або змішаного) застосування оланзапіну слід припинити. Нейтропенія З обережністю слід застосовувати оланзапін у пацієнтів з низьким числом лейкоцитів та/або нейтрофілів у крові; у пацієнтів, які отримують препарати, які можуть спричинити нейтропенію; у пацієнтів із лікарським пригніченням функції кісткового мозку в анамнезі; у пацієнтів з пригніченням функції кісткового мозку, зумовленим супутнім захворюванням, променевою чи хіміотерапією; а також у пацієнтів з еозинофілією або мієлопроліферативними захворюваннями. Про випадки розвитку нейтропенії часто повідомлялося при одночасному застосуванні оланзапіну та вальпроату. Припинення терапії У поодиноких випадках (≥ 0,01% та < 0,1%) при різкому припиненні застосування оланзапіну спостерігалися такі гострі симптоми: підвищене потовиділення, безсоння, тремор, тривожність, нудота або блювання. Інтервал QT У клінічних дослідженнях клінічно значуще подовження інтервалу QTc (корекція QT за формулою Фрідерика [QTcF] > 500 мс у будь-який момент часу після початку лікування при вихідному QTcF < 500 мс) зустрічалося нечасто (0,1%-1%) у пацієнтів, які отримували оланзапін. , з відсутністю значних відмінностей у супутніх ускладненнях із боку серця проти плацебо. Однак слід бути обережним при призначенні оланзапіну спільно з препаратами, що збільшують інтервал QTc, особливо у пацієнтів похилого віку з вродженим синдромом подовженого інтервалу QT, застійною серцевою недостатністю, гіпертрофією серця, гіпокаліємією та гіпомагніємією. Тромбоемболія Нечасто (³ 0,1 % та < 1 %) повідомлялося про випадки тимчасового зв'язку між розвитком венозної тромбоемболії та терапією оланзапіном. Наявність причинно-наслідкового зв'язку між прийомом оланзапіну та венозною тромбоемболією не встановлено. Проте з огляду на те, що у пацієнтів з шизофренією часто є придбані фактори ризику розвитку тромбоемболії, слід виявляти всі можливі фактори ризику цього ускладнення, у тому числі іммобілізацію пацієнтів, та вживати необхідних заходів щодо профілактики. Загальна активність щодо ЦНС З урахуванням основної дії оланзапіну на ЦНС, слід бути обережним при застосуванні оланзапіну у поєднанні з іншими лікарськими препаратами центральної дії та алкоголем. Оскільки оланзапін може виявляти антагонізм щодо дофамінових рецепторів в умовах in vitro, він може бути антагоністом ефектів прямих та непрямих агоністів дофамінових рецепторів. Судоми Оланзапін слід з обережністю застосовувати у пацієнтів із судомами в анамнезі або схильних до впливу факторів, що знижують поріг судомної готовності. Випадки судом нечасто зустрічалися у пацієнтів, які приймають оланзапін, і в більшості випадків повідомлялося про наявність судом в анамнезі або про фактори ризику судом. Пізня дискінезія У порівняльних дослідженнях тривалістю до року лікування оланзапіном достовірно рідше супроводжувалося розвитком дискінезії, що потребує медикаментозної корекції. Однак слід враховувати збільшення ризику пізньої дискінезії при тривалій терапії нейролептиками. При розвитку ознак пізньої дискінезії рекомендується зниження дози або скасування оланзапіну. Симптоми пізньої дискінезії можуть наростати чи маніфестувати після відміни препарату. Постуральна гіпотензія Постуральна гіпотензія нечасто спостерігалася у клінічних дослідженнях оланзапіну у пацієнтів похилого віку. Рекомендується періодично вимірювати артеріальний тиск у пацієнтів віком від 65 років. Раптова смерть від серцево-судинної недостатності За результатами постмаркетингових спостережень оланзапіну було зафіксовано випадок раптової смерті. У ретроспективному спостережному дослідженні ризик передбачуваної раптової смерті від серцево-судинної недостатності у пацієнтів, які отримували оланзапін, був приблизно вдвічі вищим за такий у пацієнтів, які не приймали нейролептики. У цьому дослідженні ризик при застосуванні оланзапіну можна порівняти з ризиком при застосуванні атипових нейролептиків, включених до об'єднаного аналізу. Застосування оланзапіну у дітей Оланзапін не рекомендується застосовувати у дітей та підлітків. У дослідженнях у підлітків 13-17 років відзначалися різні небажані реакції, включаючи збільшення маси тіла, порушення обміну ліпідів та гіперпролактинемію. Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин Препарат Заласта® Ку-таб® містить аспартам, який є джерелом фенілаланіну. Препарат може бути небезпечним для людей, які страждають на фенілкетонурію. Застосування при хронічних захворюваннях: Пацієнти похилого віку Мінімальна початкова доза (5 мг на добу) зазвичай не призначається, але її застосування має бути розглянуте у пацієнтів ³ 65 років, якщо цього потребує клінічний стан конкретного пацієнта. Пацієнти з нирковою та/або печінковою недостатністю Пацієнтам з нирковою та/або печінковою недостатністю слід розпочинати лікування з мінімальної дози (5 мг на добу). При печінковій недостатності помірного ступеня тяжкості (цироз, клас А або В за класифікацією Чайлд-П'ю) початкова доза повинна становити 5 мг, за необхідності дозу слід збільшувати з обережністю. Вплив на керування транспортними засобами: Досліджень впливу препарату на здатність керувати транспортними засобами та механізмами не проводилося. Пацієнтам, які приймають оланзапін, слід виявляти обережність при керуванні транспортними засобами та механізмами, оскільки оланзапін може викликати сонливість та запаморочення.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаоланзапін таблетки, що диспергуються в порожнині рота на 1 таблетку, що диспергується в порожнині рота, 5 мг/7,5 мг/10 мг/15 мг/20 мг Діюча речовина: оланзапін 5,00 мг/7,50 мг/10,00 мг/15,00 мг/20,00 мг допоміжні речовини: манітол, целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, гіпромелоза низькозаміщена LH-21, аспартам, кальцію силікат, магнію стеаратОпис лікарської формиКруглі злегка двоопуклі таблетки жовтого кольору. Допускається наявність незначних окремих вкраплень та мармуровості.Фармакотерапевтична групаантипсихотичний засіб (нейролептик)ФармакокінетикаТаблетки оланзапіну, що диспергуються в порожнині рота, біоеквівалентні таблеткам оланзапіну і мають подібну швидкість та ступінь всмоктування. Таблетки оланзапіну, які диспергуються в порожнині рота, можуть застосовуватися замість таблеток оланзапіну. Всмоктування Після перорального прийому оланзапін добре всмоктується, і його максимальна концентрація (C(max)) у плазмі досягається через 5-8 годин. Всмоктування оланзапіну не залежить від їди. Розподіл При концентрації у плазмі від 7 до 1000 нг/мл із білками плазми зв'язується близько 93 % оланзапіну. Оланзапін зв'язується в основному з альбуміном та a(1)-кислим глікопротеїном. Метаболізм Оланзапін метаболізується в печінці внаслідок процесів кон'югації та окислення. Основним циркулюючим метаболітом є 10-N-глюкуронід, який теоретично не проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Ізоферменти CYP1A2 та CYP2D6 системи цитохрому Р450 беруть участь в утворенні N-дезметил та 2-гідроксиметил метаболітів оланзапіну. Обидва метаболіти в дослідженнях на тваринах мали значно менш виражену фармакологічну активність in vivo, ніж оланзапін. Основна фармакологічна активність препарату обумовлена ​​вихідною речовиною – оланзапіном. Виведення Після прийому внутрішньо середній період напіввиведення (T(1/2)) оланзапіну у здорових добровольців варіював залежно від віку та статі. У здорових добровольців літнього віку (65 років і старше) середній T(1/2) був уповільненим (51,8 год), а кліренс був знижений (17,5 л/год) порівняно з аналогічними показниками в осіб молодшого віку ( 33,8 год та 18,2 л/год, відповідно). У жінок порівняно з чоловіками середній T(1/2) був уповільненим (36,7 год порівняно з 32,3 год), а кліренс оланзапіну в плазмі знижений (18,9 л/год проти 27,3 л/ ч). Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок (кліренс креатиніну < 10 мл/хв) порівняно зі здоровими добровольцями були відсутні значні відмінності середнього T(1/2) (37,7 години порівняно з 32,4 години) та кліренсу (21,2 л). /год порівняно з 25,0 л/год). Близько 57% міченого радіоізотопами оланзапіну виводилося нирками, переважно як метаболітів. Пацієнти з порушенням функції печінки Невелике дослідження впливу порушення функції печінки при прийомі оланзапіну всередину (2,5-7,5 мг одноразово) у 6 пацієнтів із клінічно значущим цирозом класу А (n=5) та класу B (n=1) за класифікацією Чайлд-П'ю виявило незначне вплив на фармакокінетику: у пацієнтів з легким та помірним порушенням функції печінки відзначалося незначне збільшення системного кліренсу та укорочення T(1/2) порівняно з пацієнтами без порушення функції печінки (n=3). Серед осіб із цирозом печінки було більше курців (4/6; 67 %), ніж серед осіб без порушення функції печінки (0/3; 0 %). Пальці, що палять У пацієнтів з порушенням функції печінки легкого ступеня середній T(1/2) був коротшим (39,3 год), а кліренс був вищим (18,0 л/год) порівняно з аналогічними показниками у некурящих здорових добровольців (48,8). ч і 14,1 л/год відповідно). У некурящих пацієнтів (чоловічої та жіночої статі) середній T(1/2) оланзапіну був довшим, ніж аналогічний показник у пацієнтів, що палять (38,6 год і 30,4 год), а кліренс – нижче (18,6 л/год і 27,7 л/год). Кліренс оланзапіну в плазмі крові був нижчим у пацієнтів похилого віку порівняно з молодими пацієнтами, у жінок у порівнянні з чоловіками та у некурців у порівнянні з курцями. Однак ступінь впливу віку, статі або куріння на кліренс оланзапіну в плазмі та T(1/2) оланзапіну невеликий у порівнянні із загальною варіабельністю між пацієнтами. У дослідженні за участю осіб європейського, японського та китайського походження відмінностей у фармакокінетиці оланзапіну, пов'язаних із расовою приналежністю, не встановлено.ФармакодинамікаОланзапін є антипсихотичним засобом (нейролептиком) з широким фармакологічним спектром впливу на низку рецепторних систем. У доклінічних дослідженнях встановлено спорідненість оланзапіну до серотонінових 5НТ(2А/2С), 5НТ(3), 5НТ(6); дофаміновим D(1), D(2), D(3), D(4), D(5); мускариновим М(1-5); адренергічним α(1) та гістаміновим H(1) рецепторам. В експериментах на тваринах було виявлено наявність антагонізму оланзапіну по відношенню до 5НТ, дофамінових та холінергічних рецепторів. В умовах in vitro та in vivo оланзапін має більш виражену спорідненість та активність щодо серотонінових 5НТ(2) рецепторів порівняно з дофаміновими D(2) рецепторами. За даними електрофізіологічних досліджень оланзапін селективно знижує збудливість мезолімбічних (А10) дофамінергічних нейронів,і в той же час незначно впливає на стриарные (А9) нервові шляхи, що у регуляції моторних функцій. Оланзапін знижує умовний захисний рефлекс (тест, що характеризує антипсихотичну активність) у дозах нижчих, ніж дози, що викликають каталепсію (розлад, що відбиває побічний вплив на моторну функцію). На відміну від інших нейролептиків, оланзапін посилює протитривожний ефект при проведенні «анксіолітичного» тесту. Оланзапін забезпечує статистично достовірну редукцію як продуктивних (маячня, галюцинації та ін), так і негативних розладів.відбиває побічний вплив на моторну функцію). На відміну від інших нейролептиків, оланзапін посилює протитривожний ефект при проведенні «анксіолітичного» тесту. Оланзапін забезпечує статистично достовірну редукцію як продуктивних (маячня, галюцинації та ін), так і негативних розладів.відбиває побічний вплив на моторну функцію). На відміну від інших нейролептиків, оланзапін посилює протитривожний ефект при проведенні «анксіолітичного» тесту. Оланзапін забезпечує статистично достовірну редукцію як продуктивних (маячня, галюцинації та ін), так і негативних розладів.Показання до застосуванняДорослі Оланзапін показаний для лікування шизофренії. Оланзапін ефективний при підтримувальній та тривалій терапії у пацієнтів із шизофренією, у яких спостерігався ефект від лікування на початковому етапі. Оланзапін показаний для лікування маніакального епізоду помірного або тяжкого ступеня тяжкості. Оланзапін показаний для запобігання рецидивам у пацієнтів з біполярним розладом, у яких він показав ефективність лікування маніакального епізоду.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до будь-якого компонента препарату. Пацієнти з ризиком розвитку глаукоми. Дитячий вік віком до 18 років. Пацієнти з фенілкетонурією.Вагітність та лактаціяВагітність Дослідження застосування оланзапіну у вагітних жінок не проводилося. Пацієнтки повинні бути попереджені, що у разі настання або планування вагітності в період лікування оланзапіном, їм необхідно повідомити про це свого лікаря. Через недостатній досвід застосування оланзапіну під час вагітності препарат слід призначати під час вагітності тільки в тому випадку, якщо потенційна користь для пацієнтки значно перевищує потенційний ризик для плода. У новонароджених, чиї матері приймали нейролептики (включаючи оланзапін) у III триместрі вагітності, існує ризик розвитку небажаних реакцій, включаючи екстрапірамідні розлади та симптоми синдрому «скасування», різні за тяжкістю та тривалістю. Повідомлялося про випадки розвитку збудження, гіпертонії, гіпотонії, тремору, сонливості, респіраторного дистрес-синдрому та порушення ссання. У зв'язку з цим новонароджені, чиї матері приймали оланзапін, повинні бути під наглядом. Період грудного вигодовування У дослідженні виявлено, що оланзапін виділяється з грудним молоком. Середня доза, що отримується дитиною (мг/кг) при досягненні рівноважної концентрації у матері, становила 1,8% дози оланзапіну матері (мг/кг). Не рекомендується годування груддю під час терапії оланзапіном. Фертильність Вплив на фертильність невідомий. Протипоказаний особам віком до 18 років.Побічна діяДорослі Найчастішими небажаними реакціями (що спостерігалися у ³ 1 % пацієнтів), пов'язаними з прийомом оланзапіну під час клінічних досліджень, були сонливість, збільшення маси тіла, еозинофілія, підвищення концентрації пролактину, холестерину, глюкози та тригліцеридів, глюкозурія, підвищення апетиту, паркінсонізм, лейкопенія, нейтропенія, дискінезія, ортостатична гіпотензія, антихолінергічні ефекти, минуще безсимптомне підвищення активності амінотрансфераз печінки, висип, астенія, стомлюваність, лихоманка, артралгія, підвищення концентрації лужної фосфатази та набряк. У наступній таблиці представлені небажані реакції та лабораторні показники, виявлені у спонтанних повідомленнях та клінічних дослідженнях. У межах кожної групи частоти небажані реакції перераховані в порядку зменшення ступеня серйозності. Частоту народження визначали таким чином: дуже часто (³ 1/10), часто (³ 1/100 - <1/10), нечасто (³ 1/1000 - < 1/100), рідко (³ 1/10000 - < 1 /1000), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома (не може бути визначена на підставі наявних даних). Дуже часто Часто Не часто Рідко Частота невідома Порушення з боку крові та лімфатичної системи Еозинофілія Лейкопенія 10 Нейтропенія 10 Тромбоцитопе-нія 11 Порушення з боку імунної системи Гіперчутливість 11 Порушення з боку обміну речовин та харчування Збільшення маси тіла Підвищення концентрації холестерину 2,3 Підвищення концентрації глюкози 4 Підвищення концентрації тригліцеридів 2,5 Глюкозурія Підвищення апетиту Розвиток або декомпенсація цукрового діабету, що в деяких випадках супроводжуються кетоацидозом і діабетичною комою, у тому числі з летальним кінцем 11 Гіпотермія 12 Порушення з боку нервової системи Сонливість Запаморочення Акатізія 6 Паркінсонізм 6 Дискінезія 6 Судоми у пацієнтів із судомами в анамнезі або за наявності факторів ризику судом 11 Дистонія (включаючи окулогірний криз) 11 Пізня дискінезія 11 Амнезія 9 Заїкуватість 11 Дизартрія Синдром неспокійних ніг Злоякісний нейролептичний синдром (див. розділ «Особливі вказівки») 12 Синдром «скасування» 7,12 Порушення з боку серця Брадикардія Подовження інтервалу QTс Шлуночкова тахікардія/фібриляція шлуночків, раптова смерть 11 Порушення з боку судин Ортостатична гіпотензія 10 Тромбоемболія (включаючи емболію легеневої артерії та тромбоз глибоких вен) Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Носова кровотеча 9 Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Слабовиражені, короткочасні антихолінергічні ефекти, що включають запор і сухість слизової оболонки порожнини рота. Здуття живота 9 Панкреатит 11 Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Минуще підвищення сироваткової активності «печінкових» амінотрансфе-раз (аланінаміно-трансфераза [АЛТ], аспартатаміно-трансфераза [АСТ]), особливо в ранній період лікування Гепатит (включаючи гепатоцелюлярний, холестатичний та змішаний) 11 Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Висип Реакція фотосенсибілізації Алопеція Лікарська реакція, з еозинофілією та системними проявами (DRESS синдром) Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Артралгія 9 Рабдоміоліз 11 Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Нетримання сечі, Затримка сечовипускання Утруднений початок сечовипускання 11 Вагітність, післяпологові та перинатальні стани Синдром «скасування» у новонароджених Порушення з боку статевих органів та молочної залози Еректильна дисфункція у чоловіків Зниження лібідо у чоловіків та жінок Аменорея Збільшення молочних залоз Галакторея у жінок Гінекомастія/збільшення грудей у ​​чоловіків Пріапізм 12 Загальні розлади та порушення у місці введення Астенія Втома Набряк Лихоманка 10 Лабораторні та інструментальні дані Підвищення концентрації пролактину в плазмі 8 Підвищення сироваткової активності лужної фосфатази 10 Підвищення сироваткової активності КФК 11 Підвищення сироваткової активності гамма-глутамілтрансферази 10 Підвищення концентрації сечової кислоти 10 Підвищення сироваткової концентрації загального білірубіну. 1 Для всіх груп пацієнтів незалежно від індексу маси тіла (ІМТ) спостерігалося клінічно значуще збільшення маси тіла. Збільшення маси тіла на 7% і більше від середнього значення після проведення короткого курсу лікування (середня тривалість – 47 днів) спостерігалося дуже часто (22,2%), збільшення на 15% і більше було частим (4,2%) та збільшення на 25% і більше було нечастим (0,8%). У пацієнтів, які отримували тривале лікування (не менше 48 тижнів), підвищення на 7%, 15% і 25% було дуже частим (64,4%, 31,7%, 12,3%, відповідно). 2 Середнє підвищення концентрації ліпідів натще (холестерину, ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНГ), тригліцеридів) було більш вираженим у пацієнтів без вихідних ознак порушення ліпідного обміну. 3 Спостерігалося збільшення концентрації холестерину від нормальних значень натще (< 5,17 ммоль/л) до підвищених (³ 6,2 ммоль/л). Зміна концентрації холестерину від прикордонних показників натще (³ 5,17-< 6,2 ммоль/л) до підвищених (³ 6,2 ммоль/л) була дуже частою. 4 Спостерігалося збільшення концентрації глюкози від нормальних значень натще (< 5,56 ммоль/л) до підвищених (³ 7 ммоль/л). Зміна концентрації глюкози від прикордонних показників натще (³ 5,56-< 7 ммоль/л) до підвищених (³ 7 ммоль/л) була дуже частою. 5 Спостерігалося збільшення концентрації тригліцеридів від нормальних значень натще (< 1,69 ммоль/л) до підвищених (³ 2,26 ммоль/л). Зміна концентрації тригліцеридів від прикордонних показників натще (³ 1,69-< 2,26 ммоль/л) до підвищених (³ 2,26 ммоль/л) була дуже частою. 6 У ході клінічних досліджень, випадки паркінсонізму та дистонії у пацієнтів, які приймають оланзапін, були більш частими, але різниця з групою плацебо не була статистично значущою. У пацієнтів, які приймали оланзапін, випадки розвитку паркінсонізму, акатизії, дистонії спостерігалися рідше, ніж у пацієнтів, які отримували титровані дози галоперидолу. З огляду на відсутність докладної інформації про наявність у пацієнтів в анамнезі гострих та пізніх екстрапірамідних розладів, нині неможливо зробити висновок про те, що оланзапін меншою мірою спричиняє розвиток пізніх дискінезій або інших пізніх екстрапірамідних синдромів. 7 При різкій відміні оланзапіну спостерігалися такі симптоми, як пітливість, безсоння, тремор, тривога, нудота та блювання. 8 У клінічних дослідженнях тривалістю до 12 тижнів концентрація пролактину в плазмі перевищувала верхню межу норми приблизно у 30% пацієнтів з нормальними вихідними показниками пролактину. У більшості таких пацієнтів збільшення концентрації пролактину було помірним і менш ніж у 2 рази перевищувало верхню межу норми. 9 Небажані явища, зафіксовані під час клінічних досліджень із оланзапіном. 10 Небажані явища, зафіксовані під час клінічних досліджень з оланзапіном та оцінені за фактичним значенням. 11 Небажані явища, зафіксовані під час постмаркетингового досвіду застосування з певною частотою. 12 Небажані явища, зафіксовані під час постмаркетингового досвіду застосування з частотою, визначеною по верхній межі 95 % довірчого інтервалу. Довгострокова експозиція (не менше 48 тижнів) Кількість пацієнтів, у яких відзначалося збільшення маси тіла, підвищення концентрації глюкози, загального холестерину/ЛПНЩ/ліпопротеїнів високої щільності або тригліцеридів, з часом збільшувалося. У дорослих пацієнтів, які закінчили 9-12-місячний курс терапії, швидкість підвищення концентрації глюкози в крові сповільнювалася приблизно через 6 місяців. Небажані ефекти у спеціальних груп пацієнтів У клінічних дослідженнях у пацієнтів похилого віку з деменцією терапія оланзапіном була пов'язана з більш високою частотою летальних наслідків та цереброваскулярних небажаних реакцій, ніж при застосуванні плацебо. Дуже частими небажаними реакціями, пов'язаними із застосуванням оланзапіну у цієї групи пацієнтів, були порушення ходи та падіння. Часто спостерігалися пневмонія, підвищення температури тіла, летаргія, еритема, зорові галюцинації та нетримання сечі. У клінічних дослідженнях за участю пацієнтів із психозом, індукованим препаратами (агоністом дофаміну), на фоні хвороби Паркінсона дуже часто відзначалося посилення симптомів хвороби Паркінсона та галюцинації. Частота розвитку цих небажаних явищ була вищою на фоні застосування оланзапіну, ніж у групі плацебо. В одному з клінічних досліджень у пацієнтів з біполярною манією, комбінована терапія оланзапіну з вальпроатом у 4,1 % випадків призводила до розвитку нейтропенії, потенційним фактором якої була висока концентрація вальпроату в плазмі крові. Застосування оланзапіну в комбінації з препаратами літію або вальпроату призводило до збільшення частоти (³ 10 %) розвитку тремору, сухості слизової оболонки порожнини рота, підвищення апетиту та збільшення маси тіла. Також часто повідомлялося про розлад мовлення. Під час терапії оланзапіном у комбінації з препаратами літію або дивальпроексу збільшення вихідної маси тіла на ³ 7 % спостерігалося у 17,4 % пацієнтів у рамках короткочасного курсу лікування (до 6 тижнів).Довгостроковий курс лікування оланзапіном (до 12 місяців) для запобігання рецидивам у пацієнтів з біполярним розладом спричиняв збільшення вихідної маси тіла на ³ 7 % у 39,9 % пацієнтів.Взаємодія з лікарськими засобамиПотенційні взаємодії, що впливають на оланзапін Оскільки оланзапін метаболізується за участю ізоферменту CYP1A2, метаболізм оланзапіну може змінюватися під дією інгібіторів або індукторів ізоферментів системи цитохрому Р450, які виявляють специфічну активність щодо ізоферменту CYP1A2. Індукція ізоферменту CYP1A2 Метаболізм оланзапіну може бути індукований курінням або застосуванням карбамазепіну, що може призводити до зниження концентрації оланзапіну. Відзначалося лише невелике чи помірне збільшення кліренсу оланзапіну. Клінічні прояви скоріш за все будуть обмеженими, проте рекомендовано клінічний моніторинг і, у разі потреби, підвищення дози оланзапіну. Інгібування ізоферменту CYP1A2 Флувоксамін, специфічний інгібітор ізоферменту CYP1A2, значно пригнічує метаболізм оланзапіну. C(max) оланзапіну після застосування флувоксаміну в середньому збільшувалася на 54 % у некурящих пацієнток жіночої статі та на 77 % у пацієнтів чоловічої статі, що палять, а показник AUC (площа під кривою «концентрація-час») оланзапіну в середньому збільшувався на 52 % і 108% відповідно. Слід розглянути можливість призначення нижчої початкової дози оланзапіну у пацієнтів, які застосовують флувоксамін або інші інгібітори ізоферменту CYP1A2, наприклад, ципрофлоксацин. На початку застосування препаратів, що належать до інгібіторів ізоферменту CYP1A2, на фоні прийому оланзапіну слід розглянути можливість зниження дози останнього. Зниження біодоступності Активоване вугілля знижує біодоступність оланзапіну після прийому внутрішньо на 50-60% і має застосовуватися як мінімум за 2 години до або після застосування оланзапіну. Флуоксетин (інгібітор ізоферменту CYP2D6), одноразові дози антацидів (алюміній-, магнійсодержащие) і циметидин не мають значного впливу на фармакокінетику оланзапіну. Здатність оланзапіну впливати на фармакокінетику інших лікарських засобів Оланзапін може пригнічувати вплив прямих та непрямих агоністів дофаміну. Оланзапін не пригнічує основні ізоферменти CYP450 в умовах in vitro (наприклад, 1А2, 2D6, 2С9, 2С19, 3А4). Відповідно до результатів досліджень in vivo не очікується особливої ​​взаємодії з оланзапіном наступних препаратів: трициклічних антидепресантів (метаболізованих переважно за участю ізоферменту CYP2D6), варфарину (CYP2C19), теофіліну (CYP1А2) та діазепаму (CYP3A4). Оланзапін не вступав у взаємодію з літієм та біпериденом. Моніторинг концентрації вальпроату в плазмі не виявив необхідності корекції дози вальпроату після початку його застосування з оланзапіном. Загальна активність центральної нервової системи (ЦНС) Необхідно виявляти обережність при застосуванні оланзапіну у пацієнтів, які вживають алкоголь або отримують лікарські препарати, що спричиняють пригнічення ЦНС. Одночасне застосування оланзапіну з протипаркінсонічними лікарськими препаратами у пацієнтів із хворобою Паркінсона та деменцією не рекомендується. Інтервал QTc Слід бути обережними при одночасному застосуванні оланзапіну з лікарськими препаратами, здатними подовжувати інтервал QTc.Спосіб застосування та дозиТаблетки оланзапіну, що диспергуються в ротовій порожнині, швидко розчиняються під дією слини і легко проковтуються. Вийняти таблетку з рота нерозчиненою важко. Брати таблетку із блістера слід сухими руками. Через тендітність таблетку слід приймати відразу після вилучення з блістера. Крім того, безпосередньо перед прийомом таблетку можна розчинити у склянці води. Витягти таблетку необхідно в такий спосіб: 1. Зігнути блістер по лінії розлому. 2. Розкрити блістер, обережно потягнувши край фольги. 3. Обережно витягти таблетку. 4. Потім таблетку слід негайно покласти на язик. Оланзапін можна приймати незалежно від часу їди, тому що їжа не впливає на всмоктування оланзапіну. Таблетки оланзапіну, що диспергуються в порожнині рота, біоеквівалентні таблеткам оланзапіну і мають подібну швидкість та ступінь всмоктування. Таблетки оланзапіну, що диспергуються в порожнині рота, застосовуються в тій же кількості і з тією самою частотою, що і таблетки оланзапіну. Таблетки оланзапіну, які диспергуються в порожнині рота, можуть застосовуватися замість таблеток оланзапіну. Дорослі Шизофренія: початкова доза оланзапіну, що рекомендується, становить 10 мг 1 раз на добу. Маніакальний епізод: початкова доза становить 15 мг 1 раз на добу при монотерапії або 10 мг на добу у складі комбінованої терапії (з літієм або вальпроатом). Запобігання рецидивам біполярного розладу: початкова доза оланзапіну, що рекомендується, становить 10 мг 1 раз на добу. Пацієнтам, які отримували оланзапін для лікування маніакального епізоду, для запобігання рецидивам слід продовжувати терапію в тій же дозі. При розвитку нового маніакального, змішаного або депресивного епізоду слід продовжувати терапію оланзапіном (з корекцією дози у разі потреби) на тлі додаткової терапії для лікування симптомів розладу настрою відповідно до клінічних показань. При лікуванні шизофренії, маніакального епізоду та запобігання рецидиву біполярного розладу добова доза може бути скоригована в діапазоні від 5 мг до 20 мг на добу. Підвищення початкової дози слід здійснювати лише після належного клінічного обстеження. Підвищення дози повинно проводитись з інтервалами не менше 24 годин. Оланзапін можна призначати незалежно від часу їди, оскільки вживання їжі не впливає на всмоктування препарату. При припиненні лікування оланзапіном дозу препарату слід поступово знижувати. Особливі групи пацієнтів Пацієнти похилого віку Мінімальна початкова доза (5 мг на добу) зазвичай не призначається, але її застосування має бути розглянуте у пацієнтів ³ 65 років, якщо цього потребує клінічний стан конкретного пацієнта. Пацієнти з нирковою та/або печінковою недостатністю Пацієнтам з нирковою та/або печінковою недостатністю слід розпочинати лікування з мінімальної дози (5 мг на добу). При печінковій недостатності помірного ступеня тяжкості (цироз, клас А або В за класифікацією Чайлд-П'ю) початкова доза повинна становити 5 мг, за необхідності дозу слід збільшувати з обережністю. Куріння Початкова доза та діапазон доз, як правило, не потребують змін залежно від того, чи курить пацієнт чи ні. Метаболізм оланзапіну може бути прискорений курінням. Рекомендується проводити клінічний моніторинг, у разі потреби доза оланзапіну може бути збільшена. За наявності більш одного з факторів, які можуть призвести до уповільнення метаболізму (пацієнти жіночої статі, літнього віку, які не палять), може бути рекомендовано зниження початкової дози. Підвищення дози таких пацієнтів, за наявності показань, необхідно проводити консервативно.ПередозуванняСимптоми: дуже частими (≥ 10 %) симптомами при передозуванні оланзапіну були тахікардія, психомоторне збудження/агресивність, дизартрія, різні екстрапірамідні розлади та порушення свідомості різного ступеня тяжкості (від седативного ефекту до коми). Інші клінічно значущі наслідки передозування оланзапіну включали делірій, судоми, злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС), пригнічення дихання, аспірацію, підвищення та зниження артеріального тиску, аритмії серця (<2% випадків передозування) та зупинку серця та дихання. Мінімальна доза при гострому передозуванні зі смертельним наслідком склала 450 мг, максимальна доза при передозуванні зі сприятливим результатом (виживання) – 2 г оланзапіну. Лікування: специфічного антидоту для оланзапіну немає. Не рекомендується провокування блювання. Показані стандартні процедури передозування (промивання шлунка, прийом активованого вугілля). Спільний прийом активованого вугілля та оланзапіну показав зниження біодоступності оланзапіну при прийомі внутрішньо до 50-60%. Слід забезпечити симптоматичне лікування та контроль функцій життєво важливих органів залежно від клінічної картини, включаючи лікування артеріальної гіпотензії та судинного колапсу та підтримання дихальної функції. Не слід застосовувати епінефрін, допамін та інші симпатоміметики, які є агоністами бета-адренорецепторів, оскільки стимуляція цих рецепторів може посилювати артеріальну гіпотензію. Необхідно забезпечити контроль серцево-судинних показників виявлення можливих аритмій. Ретельне спостереження за станом пацієнта необхідне до його одужання.Запобіжні заходи та особливі вказівкиКлінічне поліпшення при лікуванні антипсихотичними засобами може наступати від кількох днів до кількох тижнів. Потрібне ретельне спостереження за пацієнтами у цей період. Психоз на фоні деменції та/або порушення поведінки Оланзапін не показаний для лікування психозу на фоні деменції та/або порушень поведінки через підвищення рівня смертності та ризик розвитку порушень мозкового кровообігу у даних пацієнтів. У плацебо-контрольованих дослідженнях (тривалістю від 6 до 12 тижнів) у пацієнтів похилого віку (середній вік 78 років) з психозом на фоні деменції та/або з порушеннями поведінки відзначалося дворазове збільшення випадків смерті в групі оланзапіну порівняно з групою плацебо (3, 5% та 1,5%, відповідно). Вищий рівень смертності не пов'язаний з дозою оланзапіну (середня доза 4,4 мг) або тривалістю лікування. Фактори ризику, які можуть впливати на схильність цієї групи пацієнтів до більш високої смертності при лікуванні оланзапіном, включають вік > 65 років, дисфагію, седацію, недостатнє харчування та зневоднення,наявність патології легень (наприклад, пневмонія з аспірацією або без неї) або поєднане застосування з бензодіазепінами. Однак частота летальних випадків була вищою у пацієнтів, які отримували терапію оланзапіном, у порівнянні з пацієнтами, які отримували плацебо, незалежно від цих факторів ризику. У тих же клінічних дослідженнях відзначалися небажані цереброваскулярні явища (наприклад, інсульт, транзиторна ішемічна атака), включаючи випадки з летальним результатом. У плацебо-контрольованих дослідженнях відзначалася втричі більша частота цереброваскулярних небажаних явищ у пацієнтів у групі оланзапіну порівняно з групою плацебо (1,3% проти 0,4%, відповідно). Усі пацієнти з цереброваскулярними порушеннями, які отримували оланзапін та плацебо, мали попередні фактори ризику розвитку небажаних цереброваскулярних явищ. Вік > 75 років і деменція судинного або змішаного типу визначалися як фактори ризику розвитку небажаних цереброваскулярних явищ на фоні лікування оланзапіном. У ході даних досліджень ефективність оланзапіну не було встановлено. Хвороба Паркінсона Не рекомендується застосування оланзапіну при лікуванні психозів, індукованих прийомом дофамінових рецепторів агоністів при хворобі Паркінсона. У клінічних дослідженнях посилення симптоматики хвороби Паркінсона та галюцинації відзначалися дуже часто і з вищою частотою, ніж у групі плацебо, а ефективність при лікуванні психотичних симптомів оланзапіном не перевищувала плацебо. У цих клінічних дослідженнях пацієнти спочатку повинні були досягти стабілізації на мінімальній ефективній дозі препаратів для лікування хвороби Паркінсона (агоністи дофаміну) та продовжувати їх прийом у тій же дозі протягом усього дослідження. Початкова доза оланзапіну становила 2,5 мг на добу та могла бути збільшена до максимальної – 15 мг на добу за рішенням дослідника. Злоякісний нейролептичний синдром (ЗНЗ) Злоякісний нейролептичний синдром – потенційно загрозливий для життя стан, що виникає на тлі застосування нейролептиків. Рідкісні випадки ЗНС також були зареєстровані і при застосуванні оланзапіну. Клінічні прояви ЗНС включають гіперпірексію, ригідність м'язів, зміну психічного статусу та вегетативні порушення (нерегулярний пульс або артеріальний тиск, тахікардія, діафорез та порушення серцевого ритму). Додаткові ознаки можуть включати підвищення активності КФК, міоглобінурію (рабдоміоліз) та гостру ниркову недостатність. Клінічні прояви ЗНС або значне незрозуміле підвищення температури тіла без інших симптомів ЗНС вимагають відміни всіх нейролептиків, включаючи оланзапін. Гіперглікемія та цукровий діабет Нечасто відзначалися випадки гіперглікемії та/або розвитку або декомпенсації цукрового діабету, які в деяких випадках супроводжуються кетоацидозом та діабетичною комою, у тому числі з летальним результатом. У деяких випадках відзначалося підвищення маси тіла, яке могло послужити сприятливим фактором. Рекомендується ретельний клінічний моніторинг пацієнтів з цукровим діабетом та пацієнтів з факторами ризику розвитку цукрового діабету відповідно до таких вказівок: вимірювання вихідної концентрації глюкози крові, через 12 тижнів після початку прийому оланзапіну та згодом щорічно. У пацієнтів, які приймають антипсихотичні препарати, у тому числі оланзапін, необхідно перевіряти наявність ознак та симптомів гіперглікемії (таких як полідипсія, поліурія, поліфагія, слабкість).Пацієнтам із цукровим діабетом або факторами ризику виникнення цукрового діабету потрібний регулярний моніторинг концентрації глюкози крові. Необхідно проводити регулярний контроль маси тіла: перед початком лікування через 4, 8 і 12 тижнів після початку прийому оланзапіну і згодом кожні 3 місяці. Зміна ліпідного профілю У ході плацебо-контрольованих досліджень у пацієнтів, які отримували оланзапін, спостерігалися небажані зміни ліпідного спектру. Зміни ліпідного профілю необхідно коригувати відповідно до клінічної необхідності, особливо у пацієнтів з дисліпідемією та у пацієнтів з факторами ризику розвитку порушень ліпідного обміну. У пацієнтів, які приймають антипсихотичні препарати, у тому числі оланзапін, необхідно регулярно перевіряти ліпідний профіль відповідно до рекомендацій: перед початком лікування через 12 тижнів після початку прийому оланзапіну та згодом кожні 5 років. Антихолінергічна активність Незважаючи на те, що оланзапін проявляв антихолінергічну активність у дослідженнях in vitro, застосування оланзапіну у клінічних дослідженнях виявило низьку частоту пов'язаних із нею ускладнень. Однак оскільки клінічний досвід застосування оланзапіну у пацієнтів з супутніми захворюваннями обмежений, слід дотримуватись обережності при призначенні оланзапіну пацієнтам з клінічно значущою гіпертрофією передміхурової залози, паралітичною кишковою непрохідністю та подібними станами. Порушення функції печінки Часто, особливо на ранніх етапах терапії, відзначалося безсимптомне транзиторне підвищення активності «печінкових» амінотрансфераз (ACT і АЛТ). Особлива обережність необхідна при збільшенні активності ACT та/або AJIT у сироватці крові у пацієнтів із симптомами порушення функції печінки, з раніше діагностованими станами, пов'язаними з обмеженням функціонального резерву печінки або у пацієнтів, які отримують лікування потенційно гепатотоксичними препаратами. При діагностуванні гепатиту (у тому числі гепатоцелюлярного, холестатичного або змішаного) застосування оланзапіну слід припинити. Нейтропенія З обережністю слід застосовувати оланзапін у пацієнтів з низьким числом лейкоцитів та/або нейтрофілів у крові; у пацієнтів, які отримують препарати, які можуть спричинити нейтропенію; у пацієнтів із лікарським пригніченням функції кісткового мозку в анамнезі; у пацієнтів з пригніченням функції кісткового мозку, зумовленим супутнім захворюванням, променевою чи хіміотерапією; а також у пацієнтів з еозинофілією або мієлопроліферативними захворюваннями. Про випадки розвитку нейтропенії часто повідомлялося при одночасному застосуванні оланзапіну та вальпроату. Припинення терапії У поодиноких випадках (≥ 0,01% та < 0,1%) при різкому припиненні застосування оланзапіну спостерігалися такі гострі симптоми: підвищене потовиділення, безсоння, тремор, тривожність, нудота або блювання. Інтервал QT У клінічних дослідженнях клінічно значуще подовження інтервалу QTc (корекція QT за формулою Фрідерика [QTcF] > 500 мс у будь-який момент часу після початку лікування при вихідному QTcF < 500 мс) зустрічалося нечасто (0,1%-1%) у пацієнтів, які отримували оланзапін. , з відсутністю значних відмінностей у супутніх ускладненнях із боку серця проти плацебо. Однак слід бути обережним при призначенні оланзапіну спільно з препаратами, що збільшують інтервал QTc, особливо у пацієнтів похилого віку з вродженим синдромом подовженого інтервалу QT, застійною серцевою недостатністю, гіпертрофією серця, гіпокаліємією та гіпомагніємією. Тромбоемболія Нечасто (³ 0,1 % та < 1 %) повідомлялося про випадки тимчасового зв'язку між розвитком венозної тромбоемболії та терапією оланзапіном. Наявність причинно-наслідкового зв'язку між прийомом оланзапіну та венозною тромбоемболією не встановлено. Проте з огляду на те, що у пацієнтів з шизофренією часто є придбані фактори ризику розвитку тромбоемболії, слід виявляти всі можливі фактори ризику цього ускладнення, у тому числі іммобілізацію пацієнтів, та вживати необхідних заходів щодо профілактики. Загальна активність щодо ЦНС З урахуванням основної дії оланзапіну на ЦНС, слід бути обережним при застосуванні оланзапіну у поєднанні з іншими лікарськими препаратами центральної дії та алкоголем. Оскільки оланзапін може виявляти антагонізм щодо дофамінових рецепторів в умовах in vitro, він може бути антагоністом ефектів прямих та непрямих агоністів дофамінових рецепторів. Судоми Оланзапін слід з обережністю застосовувати у пацієнтів із судомами в анамнезі або схильних до впливу факторів, що знижують поріг судомної готовності. Випадки судом нечасто зустрічалися у пацієнтів, які приймають оланзапін, і в більшості випадків повідомлялося про наявність судом в анамнезі або про фактори ризику судом. Пізня дискінезія У порівняльних дослідженнях тривалістю до року лікування оланзапіном достовірно рідше супроводжувалося розвитком дискінезії, що потребує медикаментозної корекції. Однак слід враховувати збільшення ризику пізньої дискінезії при тривалій терапії нейролептиками. При розвитку ознак пізньої дискінезії рекомендується зниження дози або скасування оланзапіну. Симптоми пізньої дискінезії можуть наростати чи маніфестувати після відміни препарату. Постуральна гіпотензія Постуральна гіпотензія нечасто спостерігалася у клінічних дослідженнях оланзапіну у пацієнтів похилого віку. Рекомендується періодично вимірювати артеріальний тиск у пацієнтів віком від 65 років. Раптова смерть від серцево-судинної недостатності За результатами постмаркетингових спостережень оланзапін був зафіксований випадок раптової смерті. У ретроспективному спостережному дослідженні ризик передбачуваної раптової смерті від серцево-судинної недостатності у пацієнтів, які отримували оланзапін, був приблизно вдвічі вищим за такий у пацієнтів, які не приймали нейролептики. У цьому дослідженні ризик при застосуванні оланзапіну можна порівняти з ризиком при застосуванні атипових нейролептиків, включених до об'єднаного аналізу. Застосування оланзапіну у дітей Оланзапін не рекомендується застосовувати у дітей та підлітків. У дослідженнях у підлітків 13-17 років відзначалися різні небажані реакції, включаючи збільшення маси тіла, порушення обміну ліпідів та гіперпролактинемію. Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин Препарат Заласта® Ку-таб® містить аспартам, який є джерелом фенілаланіну. Препарат може бути небезпечним для людей, які страждають на фенілкетонурію. Застосування при хронічних захворюваннях: Пацієнти похилого віку Мінімальна початкова доза (5 мг на добу) зазвичай не призначається, але її застосування має бути розглянуте у пацієнтів ³ 65 років, якщо цього потребує клінічний стан конкретного пацієнта. Пацієнти з нирковою та/або печінковою недостатністю Пацієнтам з нирковою та/або печінковою недостатністю слід розпочинати лікування з мінімальної дози (5 мг на добу). При печінковій недостатності помірного ступеня тяжкості (цироз, клас А або В за класифікацією Чайлд-П'ю) початкова доза повинна становити 5 мг, за необхідності дозу слід збільшувати з обережністю. Вплив на керування транспортними засобами: Досліджень впливу препарату на здатність керувати транспортними засобами та механізмами не проводилося. Пацієнтам, які приймають оланзапін, слід виявляти обережність при керуванні транспортними засобами та механізмами, оскільки оланзапін може викликати сонливість та запаморочення.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаОдна таблетка містить: Активна речовина: арипіпразолу фумарат напівфабрикат-гранули – 148,5 мг; активна речовина напівфабрикату-гранул: арипіпразолу фумарат – 11,3 мг; відповідає арипіпразолу – 10 мг. допоміжні речовини напівфабрикату-гранул: лактози моногідрат; крохмаль кукурудзяний; МКЦ; гіпролоза; барвник заліза оксид червоний (Е172); барвник заліза оксид жовтий (Е172); допоміжні речовини: стеарат магнію.Опис лікарської формиТаблетки, 10 мг: капсулоподібні, злегка двоопуклі, світло-рожевого кольору з мармуром і темними вкрапленнями. Пігулки, 10 мг. За 14 табл. у контурній комірковій упаковці з комбінованого матеріалу (плівка ПВХ/плівка полівініліденхлоридна) та фольги алюмінієвої. 2 контурні осередкові упаковки поміщають у пачку з картону.ФармакокінетикаАктивність препарату Зілаксера обумовлена наявністю арипіпразолу. Середній T 1/2 арипіпразолу становить приблизно 75 год. C ss досягається через 14 днів. Кумуляція арипіпразолу при багаторазовому прийомі передбачувана. Показники фармакокінетики арипіпразолу у рівноважному стані пропорційні дозі. Не відмічено добових коливань розподілу арипіпразолу та його метаболіту – дегідроарипіпразолу. Встановлено, що головний метаболіт препарату в плазмі крові людини, дегідроарипіпразол, має таку ж афінність до D 2 - дофамінових рецепторів, як і арипіпразол. Всмоктування. Арипіпразол швидко всмоктується після прийому внутрішньо таблеток препарату Зілаксера , при цьому C max арипіпразолу в плазмі крові досягається через 3-5 годин. Біодоступність таблеток препарату Зілаксера при прийомі внутрішньо становить 87%. Їда не впливає на біодоступність арипіпразолу. Розподіл. Арипіпразол добре розподіляється в тканинах, причому здається V d становить 4,9 л/кг, що говорить про інтенсивний позасудинний розподіл. При терапевтичній концентрації більше 99% арипіпразолу пов'язують із білками сироватки крові, головним чином альбуміном. Метаболізм. Арипіпразол піддається пресистемному метаболізму лише мінімальною мірою. Арипіпразол метаболізується в печінці трьома способами: дегідруванням, гідроксилюванням та N-дезалкілюванням. За даними дослідження in vitro, дегідрування та гідроксилювання арипіпразолу відбувається під дією ізоферментів CYP3A4 та CYP2D6, а N-дезалкілювання каталізується ізоферментом CYP3A4. Арипіпразол є основним компонентом препарату у плазмі крові. При рівноважному стані AUC дегідроарипіпразолу, активного метаболіту, становить приблизно 40% AUCарипіпразолу у плазмі крові. Виведення. Середній T 1/2 арипіпразолу становить близько 75 годин у пацієнтів з високою активністю ізоферменту CYP2D6 та 146 годин – у пацієнтів з низькою його активністю. Після одноразового прийому внутрішньо міченого [ 14 C] арипіпразолу приблизно 27 і 60% радіоактивності визначається в сечі та калі відповідно. Менше 1% незміненого арипіпразолу визначається сечі і приблизно 18% прийнятої дози в незміненому вигляді виводиться через кишечник з жовчю. Загальний кліренс арипіпразолу становить 0,7 мл/хв/кг, головним чином завдяки виведенню печінкою. Особливі групи пацієнтів Пацієнти старшої вікової групи. Вікових відмінностей параметрів фармакокінетики арипіпразолу у дорослих пацієнтів із шизофренією, а також у здорових добровольців не виявлено. Гендерні особливості. Обумовлених статтю відмінностей параметрів фармакокінетики арипіпразолу у дорослих пацієнтів із шизофренією, а також у здорових добровольців не виявлено. Расова приналежність. Клінічно значимих відмінностей фармакокінетики арипіпразолу в залежності від расової приналежності не відзначено. Куріння. Куріння не впливає на фармакокінетику арипіпразолу. Порушення функції нирок. Параметри фармакокінетики арипіпразолу та дегідроарипіпразолу у пацієнтів з тяжкими захворюваннями нирок не відрізняються від таких у здорових добровольців. Порушення функції печінки. Після одноразового прийому арипіпразолу пацієнтами з різним ступенем тяжкості цирозу печінки не було виявлено суттєвого впливу порушення функції печінки на фармакокінетику арипіпразолу та дегідроарипіпразолу. Однак у дослідженні брали участь лише 3 пацієнти з декомпенсованим цирозом печінки (клас С за класифікацією Чайлд-П'ю), у зв'язку з чим неможливо зробити остаточні висновки щодо метаболічної активності печінки у пацієнтів з декомпенсованим цирозом печінки.ФармакодинамікаПередбачається, що терапевтична дія арипіпразолу при шизофренії та біполярному розладі І типу обумовлена ​​поєднанням часткової агоністичної активності щодо D 2 -дофамінових та 5-HT 1a -серотонінових рецепторів та антагоністичної активністю щодо 5-HT 2а -серотонінових рецепторів. Арипіпразол має високу афінність в умовах in vitro до D 2 - і D 3 -дофамінових рецепторів, 5-HT 1a - і 5-HT 2a -серотонінових рецепторів і помірної афінності до D 4 -дофамінових, 5-HT 2c - і 5-HT 7 -серотоніновим, альфа 1 -адренорецепторів і H 1-гістамінових рецепторів. Арипіпразол характеризується також помірною афінністю до ділянок зворотного захоплення серотоніну та відсутністю афінності до мускаринових холінорецепторів. Арипіпразол в експериментах на тваринах виявляв антагонізм щодо дофамінергічної гіперактивності та агонізм щодо дофамінергічної гіпоактивності. Деякі клінічні ефекти арипіпразолу можна пояснити взаємодією з іншими рецепторами, крім дофамінових та серотонінових. Застосування арипіпразолу внутрішньо в дозах від 0,5 до 30 мг один раз на добу у здорових добровольців протягом 2 тижнів призводить до дозозалежного зниження зв'язування 11 C-раклоприду, ліганду D 2 /D 3 - дофамінових рецепторів, з хвостатим ядром та огорожею. даним позитронно-емісійної томографії).Показання до застосуванняшизофренія: гострі напади та підтримуюча терапія; біполярний розлад I типу: маніакальні епізоди та підтримуюча терапія з метою запобігання рецидивам у пацієнтів з біполярним розладом I типу, які недавно перенесли маніакальний або змішаний епізод; доповнення до антидепресивної терапії при великому депресивному розладі.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до арипіпразолу або до інших компонентів препарату; дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції (оскільки у складі міститься лактоза); період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю: серцево-судинні захворювання (ішемічна хвороба серця або перенесений інфаркт міокарда, хронічна серцева недостатність або порушення провідності); цереброваскулярні захворювання; стани, що схильні до розвитку артеріальної гіпотензії (дегідратація, гіповолемія, застосування гіпотензивних ЛЗ) у зв'язку з можливістю розвитку ортостатичної гіпотензії; судомні напади або захворювання, при яких можливі судоми, підвищений ризик розвитку гіпертермії (наприклад, інтенсивні фізичні навантаження, перегрівання, застосування м-холіноблокаторів, дегідратація, тому що нейролептики здатні порушувати терморегуляцію); пацієнти з підвищеним ризиком аспіраційної пневмонії через ризик розвитку порушення моторної функції стравоходу та аспірації; ожиріння або цукровий діабет у сімейному анамнезі; пацієнти з високим ризиком суїциду (психотичні захворювання, біполярні розлади, великий депресивний розлад); особи віком 18-24 років у зв'язку з ризиком розвитку суїцидальної поведінки.Вагітність та лактаціяАдекватні та добре контрольовані дослідження у вагітних не проводилися. Невідомо, чи може застосування арипіпразолу у вагітної мати шкідливий вплив на плід або спричинити порушення репродуктивної функції. Відомо, що у новонароджених, матері яких приймали нейролептики протягом III триместру вагітності, у післяпологовому періоді існує ризик розвитку екстрапірамідних розладів та/або синдрому відміни. Вони відзначалися збудження, м'язова гіпертонія чи гіпотонія, тремор, сонливість, респіраторний дистресс-синдром, порушення під час годівлі. Дані симптоми мали різний ступінь тяжкості, іноді вони проходили без лікування, тоді як в інших випадках новонароджені потребували інтенсивної терапії та тривалої госпіталізації. При застосуванні арипіпразолу розвиток у новонароджених подібної симптоматики спостерігався дуже рідко. Слід попередити пацієнток, що вони повинні негайно повідомити лікаря про настання вагітності на фоні лікування, а також інформувати лікаря про заплановану вагітність. Препарат Зілаксера може застосовуватись під час вагітності. Препарат Зілаксера проникає у жіноче грудне молоко. Годування груддю при застосуванні препарату протипоказане.Побічна діяНайбільш поширені небажані реакції (НР), зареєстровані в ході плацебо-контрольованих досліджень, включають акатизію та нудоту, які відзначали більш ніж 3% пацієнтів, які приймали аріпіразол внутрішньо. Класифікація частоти розвитку побічних ефектів, рекомендована ВООЗ: дуже часто ≥1/10; часто від ≥1/100 до <1/10; нечасто від ≥1/1000 до <1/100; рідко від ≥1/10000 до <1/1000; дуже рідко <1/10000; частота невідома - не може бути оцінена на основі наявних даних. У межах кожної групи частоти НР перераховані в порядку зменшення серйозності. Частота НР у ході післяреєстраційного періоду спостереження не може бути визначена, оскільки інформація була отримана із спонтанних повідомлень. Тому частота народження НР класифікована як частота невідома. З боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія. З боку імунної системи: частота невідома - алергічні реакції (анафілаксія, ангіоневротичний набряк, включаючи припухлість язика, набряк обличчя, свербіж шкіри, кропив'янку). З боку ендокринної системи: нечасто – гіперпролактинемія; частота невідома – діабетична гіперосмолярна кома, діабетичний кетоацидоз, гіперглікемія. З боку обміну речовин та харчування: часто – цукровий діабет; нечасто – гіперглікемія; частота невідома – гіпонатріємія, анорексія, зниження маси тіла, збільшення маси тіла. Порушення психіки: часто - безсоння, тривога, неспокій; нечасто – депресія, гіперсексуальність; частота невідома — спроби суїциду, суїцидальні думки та завершений суїцид (див. «Особливі вказівки»), патологічний потяг до азартних ігор, агресія, збудження, нервозність. З боку нервової системи: часто – акатазія, екстрапірамідні порушення, тремор, головний біль, седація, сонливість, запаморочення; нечасто - пізня дискінезія, дистонія; частота невідома – злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС), великий епілептичний напад, серотоніновий синдром, порушення мови. З боку органу зору: часто – нечіткість зору; нечасто – диплопія. З боку серця: нечасто – тахікардія; частота невідома - раптова незрозуміла смерть, шлуночкова тахікардія типу «пірует», подовження інтервалу QT, шлуночкові аритмії, раптова зупинка серця, брадикардія. З боку судин: нечасто – ортостатична гіпотензія; частота невідома - венозна тромбоемболія (включаючи емболію легеневої артерії та тромбоз глибоких вен), артеріальна гіпертензія, непритомність. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – гикавка; частота невідома – аспіраційна пневмонія, ларингоспазм, спазм ротоглотки. З боку шлунково-кишкового тракту: часто – запор, диспепсія, нудота, гіперсекреція слинних залоз, блювання; частота невідома - панкреатит, дисфагія, діарея, дискомфорт у животі та шлунку. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – печінкова недостатність, гепатит, жовтяниця, підвищення активності АЛТ, ACT, ГГТ та фосфатази у плазмі крові. З боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома – шкірний висип, реакції фоточутливості, алопеція, підвищене потовиділення. З боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: частота невідома – рабдоміоліз, міалгія, ригідність м'язів. З боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – нетримання сечі, затримка сечі. Вагітність, післяпологові та перинатальні стани: частота невідома – абсистентний наркотичний синдром новонароджених (див. «Застосування при вагітності та годуванні груддю»). З боку статевих органів та молочних залоз: частота невідома – пріапізм. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – підвищена стомлюваність; частота невідома - порушення терморегуляції (наприклад, гіпотермія, піретична реакція), біль у грудях, периферичні набряки. Лабораторні та інструментальні дані: частота невідома - підвищення концентрації глюкози в крові, підвищення рівня глікозильованого Hb, коливання концентрації глюкози крові, підвищення активності КФК. Опис окремих небажаних реакцій Екстрапірамідні симптоми (ЕПС) Шизофренія: у тривалому 52-тижневому контрольованому дослідженні у пацієнтів, які отримували арипіпразол, відзначалася в цілому низька частота ЕПС (25,8%), включаючи паркінсонізм, акатизію, дистонію і дискінезію, у порівнянні з пацієнтами, які отримували галоперидол (57,3 ). У тривалому 26-тижневому плацебо-контрольованому дослідженні частота ЕПС становила 19% у групі арипіпразолу і 13,1% у групі плацебо. В іншому тривалому 26-тижневому контрольованому дослідженні частота ЕПС становила 14,8% у групі арипіпразолу і 15,1% у групі оланзапіну. Маніакальні епізоди та біполярний розлад I типу: у 12-тижневому контрольованому дослідженні частота народження ЕПС становила 23,5% у групі арипіпразолу та 53,3% у групі галоперидолу. В іншому 12-тижневому дослідженні частота ЕПС становила 26,6% у групі арипіпразолу і 17,6% у групі літію. У 26-тижневій підтримуючій фазі тривалого плацебо-контрольованого дослідження частота ЕПС становила 18,2% у групі арипіпразолу і 15,7% у групі плацебо. Акатізія У плацебо-контрольованих дослідженнях частота народження акатизії у пацієнтів з біполярним розладом становила 12,1% у групі арипіпразолу і 3,2% у групі плацебо. У пацієнтів з шизофренією частота народження акатизії становила 6,2% у групі арипіпразолу і 3% у групі плацебо. Дістонія Клас-ефект: у перші дні лікування у чутливих пацієнтів можуть спостерігатися симптоми дистонії, тривалих патологічних скорочень груп м'язів. Симптоми дистонії включають: спазм м'язів шиї, що іноді прогресує до відчуття стиснення в горлі, утруднення ковтання, утруднення дихання та/або протрузії язика. Хоча ці симптоми можуть спостерігатися при низьких дозах, вони зустрічаються частіше і з більшим ступенем виразності при застосуванні більш високих доз високоактивних нейролептиків І покоління. Відзначається підвищений ризик розвитку гострої дистонії у чоловіків та пацієнтів молодого віку. Пролактін У клінічних дослідженнях застосування арипіпразолу за зареєстрованими показаннями та в ході постреєстраційного спостереження відзначалося підвищення та зниження концентрації сироваткового пролактину в порівнянні з вихідними значеннями. Лабораторні показники Порівняння арипіпразолу та плацебо за часткою пацієнтів з потенційно клінічно значущими змінами у стандартних лабораторних та ліпідних показниках не виявили клінічно значимих відмінностей. Підвищення активності КФК у плазмі крові, як правило, короткострокове та безсимптомне, відзначалося у 3,5% пацієнтів, які отримували арипіпразол, та у 2% пацієнтів, які отримували плацебо.Взаємодія з лікарськими засобамиМеханізм дії арипіпразолу пов'язаний із впливом на ЦНС, що необхідно враховувати при одночасному застосуванні з іншими ЛЗ, що мають центральну дію. Маючи антагоністичну дію щодо альфа 1 -адренорецепторів, арипіпразол може посилювати ефект гіпотензивних препаратів. Слід бути обережними при одночасному застосуванні арипіпразолу та лікарських препаратів, що викликають подовження інтервалу QT або порушують електролітний баланс. Арипіпразол не впливає на фармакокінетику та фармакодинаміку варфарину, він не витісняє варфарин у зв'язку з білками плазми крові. Блокатор Н 1,2 -гістамінових рецепторів - фамотидин, що викликає потужне пригнічення секреції соляної кислоти в шлунку - зменшує швидкість всмоктування арипіпразолу, проте це не впливає на клінічний ефект арипіпразолу. Відомі різні шляхи метаболізму арипіпразолу, у т.ч. за участю ізоферментів CYP2D6 та CYP3A4. У дослідженнях у здорових добровольців потужні інгібітори ізоферментів CYP2D6 (хінідин) і CYP3A4 (кетоконазол) впливали на фармакокінетику арипіпразолу, тому слід зменшити дози арипіпразолу при застосуванні його в різних поєднаннях з інгібіторами ізоС3 і С3 . При одночасному застосуванні арипіпразолу та слабких інгібіторів ізоферментів CYP3A4 (дилтіазем, есциталопрам) або CYP2D6 очікується невелике збільшення концентрації арипіпразолу в плазмі крові. У зв'язку з тим, що ізофермент CYP1A не бере участі в метаболізмі арипіпразолу, куріння не впливає на фармакокінетику та клінічний ефект арипіпразолу. При одночасному застосуванні з карбамазепіном,потужним індуктором ізоферменту CYP3A4, метаболізм арипіпразолу посилюється, тому доза арипіпразолу має бути скоригована (див. «Спосіб застосування та дози»). Очікується аналогічна дія і при одночасному застосуванні з іншими потужними індукторами ізоферментів CYP3A4 та CYP2D6. У метаболізмі арипіпразолу в умовах in vitro не беруть участь ізоферменти CYP1A1, CYP1A2, CYP2A6, CYP2B6, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19 і CYP2E1, у зв'язку з чим малоймовірно його взаємодію з препаратами і іншими. Одночасний прийом препаратів літію або вальпроєвої кислоти з 30 мг арипіпразолу не вплинув на фармакокінетику арипіпразолу. У клінічних дослідженнях арипіпразол у дозах 10-30 мг на добу не надавав значного впливу на метаболізм субстратів ізоферментів CYP2D6 (декстрометорфан), CYP2C9(варфарин), CYP2C19 (омепразол, варфарин) та CYP3A4 (.). Крім того, арипіпразол та його основний метаболіт дегідроарипіпразол не змінювали метаболізм за участю ізоферменту CYP1A2 в умовах in vitro. Малоймовірно клінічно значущий вплив арипіпразолу на препарати, що метаболізуються за участю цих ізоферментів. При одночасному застосуванні арипіпразолу (10-30 мг на добу) та ламотриджину (100-400 мг на добу) у пацієнтів з біполярним розладом не було змін фармакокінетики ламотриджину, тому корекція його дози не потрібна. Арипіпразол не впливав на фармакокінетику есциталопраму та венлафаксину у здорових добровольців, тому корекція доз цих препаратів не потрібна при одночасному застосуванні з арипіпразолом. При застосуванні у пацієнтів з великим депресивним розладом арипіпразолу одночасно з флуоксетином (20-40 мг/добу), пароксетином (37,5-50 мг/добу) або сертраліном (2-20 мг/добу) значних змін концентрації антидепресантів у плазмі крові не виявлено. Вживання етанолу під час лікування арипіпразолом може посилювати седативну дію препарату, тому його слід уникати.Спосіб застосування та дозиВсередину, 1 раз на добу, незалежно від їди. Шизофренія Рекомендована початкова доза – 10-15 мг на добу. Підтримуюча доза – зазвичай 15 мг на добу. У клінічних дослідженнях показано ефективність препарату у дозах від 10 до 30 мг на добу. Маніакальні епізоди при біполярному розладі І типу, монотерапія Рекомендована початкова доза – 15 мг на добу. При необхідності корекцію дози проводять з інтервалом щонайменше 24 год. У клінічних дослідженнях продемонстровано ефективність препарату в дозах 15-30 мг на добу при маніакальних епізодах при прийомі протягом 3-12 тижнів. Безпека дози вище 30 мг на добу у клінічних дослідженнях не оцінювалася. При спостереженні за пацієнтами з біполярним розладом І типу, які перенесли маніакальний або змішаний епізод, у яких відзначалася стабілізація симптомів на фоні прийому препарату Зілаксера (15 або 30 мг/добу при початковій дозі 30 мг/добу) протягом 6 тижнів, потім – 6 міс. і далі, протягом 17 місяців - встановлено сприятливий ефект такої підтримуючої терапії. Слід періодично обстежувати пацієнтів визначення необхідності продовження підтримуючої терапії. Додаткова терапія при великому депресивному розладі Як додаткову терапію до лікування антидепресантами рекомендується застосовувати препарат Зілаксера у початковій дозі 5 мг на добу. При необхідності та хорошій переносимості терапії добову дозу препарату Зілаксера можна щотижня збільшувати на 5 мг до максимальної – не більше 15 мг на добу. Тривалість терапії препаратом Зілаксера за всіма зазначеними вище показаннями не встановлена, необхідно регулярно проводити обстеження пацієнта щодо можливості відміни терапії. Пацієнтам із печінковою недостатністю дозу 30 мг призначають з обережністю. Режим дозування при супутній терапії При одночасному застосуванні препарату Зілаксера та потужних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 (кетоконазол, кларитроміцин) доза препарату Зілаксера повинна бути зменшена наполовину. Відповідно, при відміні інгібіторів ізоферменту CYP3A4, доза препарату Зілаксера повинна бути збільшена. При одночасному застосуванні препарату Зілаксера та потужних інгібіторів ізоферменту CYP2D6 (хінідин, флуоксетин, пароксетин) доза препарату Зілаксера повинна бути зменшена як мінімум наполовину. Відповідно, при відміні інгібіторів ізоферменту CYP2D6 доза препарату Зілаксера повинна бути збільшена. Препарат Зілаксера слід застосовувати без зміни режиму дозування, якщо він призначений як додаткова терапія пацієнтам з великим депресивним розладом. При одночасному застосуванні препарату Зілаксера та потужних інгібіторів ізоферментів CYP2D6 (хінідин, флуоксетин, пароксетин) та CYP3А4 (кетоконазол, кларитроміцин) доза препарату Зілаксера повинна бути зменшена на 3/4 (тобто до 25% звичайної дози). Відповідно, при відміні інгібіторів ізоферментів CYP2D6 та/або СYP3A4 доза препарату Зілаксера повинна бути збільшена. При одночасному застосуванні препарату Зілаксера та потужних, помірних та слабких інгібіторів ізоферментів CYP2D6 та/або СYP3A4 доза препарату Зілаксера може бути спочатку зменшена на 3/4 (тобто до 25% звичайної дози), а потім збільшена для досягнення оптимального клінічного результату. Для пацієнтів з низькою активністю ізоферменту CYP2D6 доза препарату Зілаксера спочатку повинна бути зменшена наполовину, а потім збільшена для досягнення оптимального клінічного результату. При одночасному застосуванні препарату Зілаксера та потужного інгібітору ізоферменту СYP3A4 у пацієнтів з низькою активністю ізоферменту CYP2D6 доза препарату Зілаксера повинна бути зменшена на 3/4 (тобто до 25% звичайної дози). При одночасному застосуванні препарату Зілаксера та потенційних індукторів ізоферменту CYP3A4 (карбамазепін) доза препарату Зілаксера повинна бути збільшена у 2 рази. Відповідно, при відміні індукторів ізоферменту CYP3A4, доза препарату Зілаксера повинна бути зменшена до 10-15 мг.ПередозуванняУ клінічних дослідженнях описані випадкові або навмисні передозування арипіпразолу з одноразовим прийомом до 1260 мг, які не супроводжувалися летальним кінцем. Симптоми: летаргія, підвищення артеріального тиску, сонливість, тахікардія, непритомність. У госпіталізованих пацієнтів не виявлено клінічно значущих змін основних фізіологічних показників, лабораторних параметрів та ЕКГ. Описано випадки передозування арипіпразолу у дітей (прийом до 195 мг). До потенційно небезпечних симптомів передозування відносяться екстрапірамідні розлади та минуща втрата свідомості. Лікування: контроль за життєво важливими функціями, ЕКГ (для виявлення можливої ​​аритмії), підтримуюча терапія, забезпечення прохідності дихальних шляхів, оксигенація, ефективна вентиляція легень, активоване вугілля, симптоматичне лікування, ретельне медичне спостереження до зникнення симптомів. Даних застосування гемодіалізу при передозуванні арипипразола немає, сприятливий ефект цього методу малоймовірний, т.к. арипіпразол не виводиться нирками у незміненому вигляді та значною мірою пов'язується з білками плазми крові.Умови відпустки з аптекЗа рецептом

Склад, форма випуску та упаковкаОдна таблетка містить: Активна речовина: арипіпразолу фумарат напівфабрикат-гранули – 222,75 мг; активна речовина напівфабрикату-гранул: арипіпразолу фумарат – 16,95 мг; відповідає арипіпразолу – 15 мг. допоміжні речовини напівфабрикату-гранул: лактози моногідрат; крохмаль кукурудзяний; МКЦ; гіпролоза; барвник заліза оксид червоний (Е172); барвник заліза оксид жовтий (Е172); допоміжні речовини: стеарат магнію.Опис лікарської формиТаблетки, 15 мг: круглі, злегка двоопуклі, з фаскою, світло-жовтого кольору з мармуром і можливими темними вкрапленнями. Пігулки 15 мг. За 14 табл. у контурній комірковій упаковці з комбінованого матеріалу (плівка ПВХ/плівка полівініліденхлоридна) та фольги алюмінієвої. 2 контурні осередкові упаковки поміщають у пачку з картону.ФармакокінетикаАктивність препарату Зілаксера обумовлена наявністю арипіпразолу. Середній T 1/2 арипіпразолу становить приблизно 75 год. C ss досягається через 14 днів. Кумуляція арипіпразолу при багаторазовому прийомі передбачувана. Показники фармакокінетики арипіпразолу у рівноважному стані пропорційні дозі. Не відмічено добових коливань розподілу арипіпразолу та його метаболіту – дегідроарипіпразолу. Встановлено, що головний метаболіт препарату в плазмі крові людини, дегідроарипіпразол, має таку ж афінність до D 2 - дофамінових рецепторів, як і арипіпразол. Всмоктування. Арипіпразол швидко всмоктується після прийому внутрішньо таблеток препарату Зілаксера , при цьому C max арипіпразолу в плазмі крові досягається через 3-5 годин. Біодоступність таблеток препарату Зілаксера при прийомі внутрішньо становить 87%. Їда не впливає на біодоступність арипіпразолу. Розподіл. Арипіпразол добре розподіляється в тканинах, причому здається V d становить 4,9 л/кг, що говорить про інтенсивний позасудинний розподіл. При терапевтичній концентрації більше 99% арипіпразолу пов'язують із білками сироватки крові, головним чином альбуміном. Метаболізм. Арипіпразол піддається пресистемному метаболізму лише мінімальною мірою. Арипіпразол метаболізується в печінці трьома способами: дегідруванням, гідроксилюванням та N-дезалкілюванням. За даними дослідження in vitro, дегідрування та гідроксилювання арипіпразолу відбувається під дією ізоферментів CYP3A4 та CYP2D6, а N-дезалкілювання каталізується ізоферментом CYP3A4. Арипіпразол є основним компонентом препарату у плазмі крові. При рівноважному стані AUC дегідроарипіпразолу, активного метаболіту, становить приблизно 40% AUCарипіпразолу у плазмі крові. Виведення. Середній T 1/2 арипіпразолу становить близько 75 годин у пацієнтів з високою активністю ізоферменту CYP2D6 та 146 годин – у пацієнтів з низькою його активністю. Після одноразового прийому внутрішньо міченого [ 14 C] арипіпразолу приблизно 27 і 60% радіоактивності визначається в сечі та калі відповідно. Менше 1% незміненого арипіпразолу визначається сечі і приблизно 18% прийнятої дози в незміненому вигляді виводиться через кишечник з жовчю. Загальний кліренс арипіпразолу становить 0,7 мл/хв/кг, головним чином завдяки виведенню печінкою. Особливі групи пацієнтів Пацієнти старшої вікової групи. Вікових відмінностей параметрів фармакокінетики арипіпразолу у дорослих пацієнтів із шизофренією, а також у здорових добровольців не виявлено. Гендерні особливості. Обумовлених статтю відмінностей параметрів фармакокінетики арипіпразолу у дорослих пацієнтів із шизофренією, а також у здорових добровольців не виявлено. Расова приналежність. Клінічно значимих відмінностей фармакокінетики арипіпразолу в залежності від расової приналежності не відзначено. Куріння. Куріння не впливає на фармакокінетику арипіпразолу. Порушення функції нирок. Параметри фармакокінетики арипіпразолу та дегідроарипіпразолу у пацієнтів з тяжкими захворюваннями нирок не відрізняються від таких у здорових добровольців. Порушення функції печінки. Після одноразового прийому арипіпразолу пацієнтами з різним ступенем тяжкості цирозу печінки не було виявлено суттєвого впливу порушення функції печінки на фармакокінетику арипіпразолу та дегідроарипіпразолу. Однак у дослідженні брали участь лише 3 пацієнти з декомпенсованим цирозом печінки (клас С за класифікацією Чайлд-П'ю), у зв'язку з чим неможливо зробити остаточні висновки щодо метаболічної активності печінки у пацієнтів з декомпенсованим цирозом печінки.ФармакодинамікаПередбачається, що терапевтична дія арипіпразолу при шизофренії та біполярному розладі І типу обумовлена ​​поєднанням часткової агоністичної активності щодо D 2 -дофамінових та 5-HT 1a -серотонінових рецепторів та антагоністичної активністю щодо 5-HT 2а -серотонінових рецепторів. Арипіпразол має високу афінність в умовах in vitro до D 2 - і D 3 -дофамінових рецепторів, 5-HT 1a - і 5-HT 2a -серотонінових рецепторів і помірної афінності до D 4 -дофамінових, 5-HT 2c - і 5-HT 7 -серотоніновим, альфа 1 -адренорецепторів і H 1-гістамінових рецепторів. Арипіпразол характеризується також помірною афінністю до ділянок зворотного захоплення серотоніну та відсутністю афінності до мускаринових холінорецепторів. Арипіпразол в експериментах на тваринах виявляв антагонізм щодо дофамінергічної гіперактивності та агонізм щодо дофамінергічної гіпоактивності. Деякі клінічні ефекти арипіпразолу можна пояснити взаємодією з іншими рецепторами, крім дофамінових та серотонінових. Застосування арипіпразолу внутрішньо в дозах від 0,5 до 30 мг один раз на добу у здорових добровольців протягом 2 тижнів призводить до дозозалежного зниження зв'язування 11 C-раклоприду, ліганду D 2 /D 3 - дофамінових рецепторів, з хвостатим ядром та огорожею. даним позитронно-емісійної томографії).Показання до застосуванняшизофренія: гострі напади та підтримуюча терапія; біполярний розлад I типу: маніакальні епізоди та підтримуюча терапія з метою запобігання рецидивам у пацієнтів з біполярним розладом I типу, які недавно перенесли маніакальний або змішаний епізод; доповнення до антидепресивної терапії при великому депресивному розладі.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до арипіпразолу або до інших компонентів препарату; дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції (оскільки у складі міститься лактоза); період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю: серцево-судинні захворювання (ішемічна хвороба серця або перенесений інфаркт міокарда, хронічна серцева недостатність або порушення провідності); цереброваскулярні захворювання; стани, що схильні до розвитку артеріальної гіпотензії (дегідратація, гіповолемія, застосування гіпотензивних ЛЗ) у зв'язку з можливістю розвитку ортостатичної гіпотензії; судомні напади або захворювання, при яких можливі судоми, підвищений ризик розвитку гіпертермії (наприклад, інтенсивні фізичні навантаження, перегрівання, застосування м-холіноблокаторів, дегідратація, тому що нейролептики здатні порушувати терморегуляцію); пацієнти з підвищеним ризиком аспіраційної пневмонії через ризик розвитку порушення моторної функції стравоходу та аспірації; ожиріння або цукровий діабет у сімейному анамнезі; пацієнти з високим ризиком суїциду (психотичні захворювання, біполярні розлади, великий депресивний розлад); особи віком 18-24 років у зв'язку з ризиком розвитку суїцидальної поведінки.Вагітність та лактаціяАдекватні та добре контрольовані дослідження у вагітних не проводилися. Невідомо, чи може застосування арипіпразолу у вагітної мати шкідливий вплив на плід або спричинити порушення репродуктивної функції. Відомо, що у новонароджених, матері яких приймали нейролептики протягом III триместру вагітності, у післяпологовому періоді існує ризик розвитку екстрапірамідних розладів та/або синдрому відміни. Вони відзначалися збудження, м'язова гіпертонія чи гіпотонія, тремор, сонливість, респіраторний дистресс-синдром, порушення під час годівлі. Дані симптоми мали різний ступінь тяжкості, іноді вони проходили без лікування, тоді як в інших випадках новонароджені потребували інтенсивної терапії та тривалої госпіталізації. При застосуванні арипіпразолу розвиток у новонароджених подібної симптоматики спостерігався дуже рідко. Слід попередити пацієнток, що вони повинні негайно повідомити лікаря про настання вагітності на фоні лікування, а також інформувати лікаря про заплановану вагітність. Препарат Зілаксера може застосовуватись під час вагітності. Препарат Зілаксера проникає у жіноче грудне молоко. Годування груддю при застосуванні препарату протипоказане.Побічна діяНайбільш поширені небажані реакції (НР), зареєстровані в ході плацебо-контрольованих досліджень, включають акатизію та нудоту, які відзначали більш ніж 3% пацієнтів, які приймали аріпіразол внутрішньо. Класифікація частоти розвитку побічних ефектів, рекомендована ВООЗ: дуже часто ≥1/10; часто від ≥1/100 до <1/10; нечасто від ≥1/1000 до <1/100; рідко від ≥1/10000 до <1/1000; дуже рідко <1/10000; частота невідома - не може бути оцінена на основі наявних даних. У межах кожної групи частоти НР перераховані в порядку зменшення серйозності. Частота НР у ході післяреєстраційного періоду спостереження не може бути визначена, оскільки інформація була отримана із спонтанних повідомлень. Тому частота народження НР класифікована як частота невідома. З боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія. З боку імунної системи: частота невідома - алергічні реакції (анафілаксія, ангіоневротичний набряк, включаючи припухлість язика, набряк обличчя, свербіж шкіри, кропив'янку). З боку ендокринної системи: нечасто – гіперпролактинемія; частота невідома – діабетична гіперосмолярна кома, діабетичний кетоацидоз, гіперглікемія. З боку обміну речовин та харчування: часто – цукровий діабет; нечасто – гіперглікемія; частота невідома – гіпонатріємія, анорексія, зниження маси тіла, збільшення маси тіла. Порушення психіки: часто - безсоння, тривога, неспокій; нечасто – депресія, гіперсексуальність; частота невідома — спроби суїциду, суїцидальні думки та завершений суїцид (див. «Особливі вказівки»), патологічний потяг до азартних ігор, агресія, збудження, нервозність. З боку нервової системи: часто – акатазія, екстрапірамідні порушення, тремор, головний біль, седація, сонливість, запаморочення; нечасто - пізня дискінезія, дистонія; частота невідома – злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС), великий епілептичний напад, серотоніновий синдром, порушення мови. З боку органу зору: часто – нечіткість зору; нечасто – диплопія. З боку серця: нечасто – тахікардія; частота невідома - раптова незрозуміла смерть, шлуночкова тахікардія типу «пірует», подовження інтервалу QT, шлуночкові аритмії, раптова зупинка серця, брадикардія. З боку судин: нечасто – ортостатична гіпотензія; частота невідома - венозна тромбоемболія (включаючи емболію легеневої артерії та тромбоз глибоких вен), артеріальна гіпертензія, непритомність. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – гикавка; частота невідома – аспіраційна пневмонія, ларингоспазм, спазм ротоглотки. З боку шлунково-кишкового тракту: часто – запор, диспепсія, нудота, гіперсекреція слинних залоз, блювання; частота невідома - панкреатит, дисфагія, діарея, дискомфорт у животі та шлунку. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – печінкова недостатність, гепатит, жовтяниця, підвищення активності АЛТ, ACT, ГГТ та фосфатази у плазмі крові. З боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома – шкірний висип, реакції фоточутливості, алопеція, підвищене потовиділення. З боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: частота невідома – рабдоміоліз, міалгія, ригідність м'язів. З боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – нетримання сечі, затримка сечі. Вагітність, післяпологові та перинатальні стани: частота невідома – абсистентний наркотичний синдром новонароджених (див. «Застосування при вагітності та годуванні груддю»). З боку статевих органів та молочних залоз: частота невідома – пріапізм. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – підвищена стомлюваність; частота невідома - порушення терморегуляції (наприклад, гіпотермія, піретична реакція), біль у грудях, периферичні набряки. Лабораторні та інструментальні дані: частота невідома - підвищення концентрації глюкози в крові, підвищення рівня глікозильованого Hb, коливання концентрації глюкози крові, підвищення активності КФК. Опис окремих небажаних реакцій Екстрапірамідні симптоми (ЕПС) Шизофренія: у тривалому 52-тижневому контрольованому дослідженні у пацієнтів, які отримували арипіпразол, відзначалася в цілому низька частота ЕПС (25,8%), включаючи паркінсонізм, акатизію, дистонію і дискінезію, у порівнянні з пацієнтами, які отримували галоперидол (57,3 ). У тривалому 26-тижневому плацебо-контрольованому дослідженні частота ЕПС становила 19% у групі арипіпразолу і 13,1% у групі плацебо. В іншому тривалому 26-тижневому контрольованому дослідженні частота ЕПС становила 14,8% у групі арипіпразолу і 15,1% у групі оланзапіну. Маніакальні епізоди та біполярний розлад I типу: у 12-тижневому контрольованому дослідженні частота народження ЕПС становила 23,5% у групі арипіпразолу та 53,3% у групі галоперидолу. В іншому 12-тижневому дослідженні частота ЕПС становила 26,6% у групі арипіпразолу і 17,6% у групі літію. У 26-тижневій підтримуючій фазі тривалого плацебо-контрольованого дослідження частота ЕПС становила 18,2% у групі арипіпразолу і 15,7% у групі плацебо. Акатізія У плацебо-контрольованих дослідженнях частота народження акатизії у пацієнтів з біполярним розладом становила 12,1% у групі арипіпразолу і 3,2% у групі плацебо. У пацієнтів з шизофренією частота народження акатизії становила 6,2% у групі арипіпразолу і 3% у групі плацебо. Дістонія Клас-ефект: у перші дні лікування у чутливих пацієнтів можуть спостерігатися симптоми дистонії, тривалих патологічних скорочень груп м'язів. Симптоми дистонії включають: спазм м'язів шиї, що іноді прогресує до відчуття стиснення в горлі, утруднення ковтання, утруднення дихання та/або протрузії язика. Хоча ці симптоми можуть спостерігатися при низьких дозах, вони зустрічаються частіше і з більшим ступенем виразності при застосуванні більш високих доз високоактивних нейролептиків І покоління. Відзначається підвищений ризик розвитку гострої дистонії у чоловіків та пацієнтів молодого віку. Пролактін У клінічних дослідженнях застосування арипіпразолу за зареєстрованими показаннями та в ході постреєстраційного спостереження відзначалося підвищення та зниження концентрації сироваткового пролактину в порівнянні з вихідними значеннями. Лабораторні показники Порівняння арипіпразолу та плацебо за часткою пацієнтів з потенційно клінічно значущими змінами у стандартних лабораторних та ліпідних показниках не виявили клінічно значимих відмінностей. Підвищення активності КФК у плазмі крові, як правило, короткострокове та безсимптомне, відзначалося у 3,5% пацієнтів, які отримували арипіпразол, та у 2% пацієнтів, які отримували плацебо.Взаємодія з лікарськими засобамиМеханізм дії арипіпразолу пов'язаний із впливом на ЦНС, що необхідно враховувати при одночасному застосуванні з іншими ЛЗ, що мають центральну дію. Маючи антагоністичну дію щодо альфа 1 -адренорецепторів, арипіпразол може посилювати ефект гіпотензивних препаратів. Слід бути обережними при одночасному застосуванні арипіпразолу та лікарських препаратів, що викликають подовження інтервалу QT або порушують електролітний баланс. Арипіпразол не впливає на фармакокінетику та фармакодинаміку варфарину, він не витісняє варфарин у зв'язку з білками плазми крові. Блокатор Н 1,2 -гістамінових рецепторів - фамотидин, що викликає потужне пригнічення секреції соляної кислоти в шлунку - зменшує швидкість всмоктування арипіпразолу, проте це не впливає на клінічний ефект арипіпразолу. Відомі різні шляхи метаболізму арипіпразолу, у т.ч. за участю ізоферментів CYP2D6 та CYP3A4. У дослідженнях у здорових добровольців потужні інгібітори ізоферментів CYP2D6 (хінідин) і CYP3A4 (кетоконазол) впливали на фармакокінетику арипіпразолу, тому слід зменшити дози арипіпразолу при застосуванні його в різних поєднаннях з інгібіторами ізоС3 і С3 . При одночасному застосуванні арипіпразолу та слабких інгібіторів ізоферментів CYP3A4 (дилтіазем, есциталопрам) або CYP2D6 очікується невелике збільшення концентрації арипіпразолу в плазмі крові. У зв'язку з тим, що ізофермент CYP1A не бере участі в метаболізмі арипіпразолу, куріння не впливає на фармакокінетику та клінічний ефект арипіпразолу. При одночасному застосуванні з карбамазепіном,потужним індуктором ізоферменту CYP3A4, метаболізм арипіпразолу посилюється, тому доза арипіпразолу має бути скоригована (див. «Спосіб застосування та дози»). Очікується аналогічна дія і при одночасному застосуванні з іншими потужними індукторами ізоферментів CYP3A4 та CYP2D6. У метаболізмі арипіпразолу в умовах in vitro не беруть участь ізоферменти CYP1A1, CYP1A2, CYP2A6, CYP2B6, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19 і CYP2E1, у зв'язку з чим малоймовірно його взаємодію з препаратами і іншими. Одночасний прийом препаратів літію або вальпроєвої кислоти з 30 мг арипіпразолу не вплинув на фармакокінетику арипіпразолу. У клінічних дослідженнях арипіпразол у дозах 10-30 мг на добу не надавав значного впливу на метаболізм субстратів ізоферментів CYP2D6 (декстрометорфан), CYP2C9(варфарин), CYP2C19 (омепразол, варфарин) та CYP3A4 (.). Крім того, арипіпразол та його основний метаболіт дегідроарипіпразол не змінювали метаболізм за участю ізоферменту CYP1A2 в умовах in vitro. Малоймовірно клінічно значущий вплив арипіпразолу на препарати, що метаболізуються за участю цих ізоферментів. При одночасному застосуванні арипіпразолу (10-30 мг на добу) та ламотриджину (100-400 мг на добу) у пацієнтів з біполярним розладом не було змін фармакокінетики ламотриджину, тому корекція його дози не потрібна. Арипіпразол не впливав на фармакокінетику есциталопраму та венлафаксину у здорових добровольців, тому корекція доз цих препаратів не потрібна при одночасному застосуванні з арипіпразолом. При застосуванні у пацієнтів з великим депресивним розладом арипіпразолу одночасно з флуоксетином (20-40 мг/добу), пароксетином (37,5-50 мг/добу) або сертраліном (2-20 мг/добу) значних змін концентрації антидепресантів у плазмі крові не виявлено. Вживання етанолу під час лікування арипіпразолом може посилювати седативну дію препарату, тому його слід уникати.Спосіб застосування та дозиВсередину, 1 раз на добу, незалежно від їди. Шизофренія Рекомендована початкова доза – 10-15 мг на добу. Підтримуюча доза – зазвичай 15 мг на добу. У клінічних дослідженнях показано ефективність препарату у дозах від 10 до 30 мг на добу. Маніакальні епізоди при біполярному розладі І типу, монотерапія Рекомендована початкова доза – 15 мг на добу. При необхідності корекцію дози проводять з інтервалом щонайменше 24 год. У клінічних дослідженнях продемонстровано ефективність препарату в дозах 15-30 мг на добу при маніакальних епізодах при прийомі протягом 3-12 тижнів. Безпека дози вище 30 мг на добу у клінічних дослідженнях не оцінювалася. При спостереженні за пацієнтами з біполярним розладом І типу, які перенесли маніакальний або змішаний епізод, у яких відзначалася стабілізація симптомів на фоні прийому препарату Зілаксера (15 або 30 мг/добу при початковій дозі 30 мг/добу) протягом 6 тижнів, потім – 6 міс. і далі, протягом 17 місяців - встановлено сприятливий ефект такої підтримуючої терапії. Слід періодично обстежувати пацієнтів визначення необхідності продовження підтримуючої терапії. Додаткова терапія при великому депресивному розладі Як додаткову терапію до лікування антидепресантами рекомендується застосовувати препарат Зілаксера у початковій дозі 5 мг на добу. При необхідності та хорошій переносимості терапії добову дозу препарату Зілаксера можна щотижня збільшувати на 5 мг до максимальної – не більше 15 мг на добу. Тривалість терапії препаратом Зілаксера за всіма зазначеними вище показаннями не встановлена, необхідно регулярно проводити обстеження пацієнта щодо можливості відміни терапії. Пацієнтам із печінковою недостатністю дозу 30 мг призначають з обережністю. Режим дозування при супутній терапії При одночасному застосуванні препарату Зілаксера та потужних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 (кетоконазол, кларитроміцин) доза препарату Зілаксера повинна бути зменшена наполовину. Відповідно, при відміні інгібіторів ізоферменту CYP3A4, доза препарату Зілаксера повинна бути збільшена. При одночасному застосуванні препарату Зілаксера та потужних інгібіторів ізоферменту CYP2D6 (хінідин, флуоксетин, пароксетин) доза препарату Зілаксера повинна бути зменшена як мінімум наполовину. Відповідно, при відміні інгібіторів ізоферменту CYP2D6 доза препарату Зілаксера повинна бути збільшена. Препарат Зілаксера слід застосовувати без зміни режиму дозування, якщо він призначений як додаткова терапія пацієнтам з великим депресивним розладом. При одночасному застосуванні препарату Зілаксера та потужних інгібіторів ізоферментів CYP2D6 (хінідин, флуоксетин, пароксетин) та CYP3А4 (кетоконазол, кларитроміцин) доза препарату Зілаксера повинна бути зменшена на 3/4 (тобто до 25% звичайної дози). Відповідно, при відміні інгібіторів ізоферментів CYP2D6 та/або СYP3A4 доза препарату Зілаксера повинна бути збільшена. При одночасному застосуванні препарату Зілаксера та потужних, помірних та слабких інгібіторів ізоферментів CYP2D6 та/або СYP3A4 доза препарату Зілаксера може бути спочатку зменшена на 3/4 (тобто до 25% звичайної дози), а потім збільшена для досягнення оптимального клінічного результату. Для пацієнтів з низькою активністю ізоферменту CYP2D6 доза препарату Зілаксера спочатку повинна бути зменшена наполовину, а потім збільшена для досягнення оптимального клінічного результату. При одночасному застосуванні препарату Зілаксера та потужного інгібітору ізоферменту СYP3A4 у пацієнтів з низькою активністю ізоферменту CYP2D6 доза препарату Зілаксера повинна бути зменшена на 3/4 (тобто до 25% звичайної дози). При одночасному застосуванні препарату Зілаксера та потенційних індукторів ізоферменту CYP3A4 (карбамазепін) доза препарату Зілаксера повинна бути збільшена у 2 рази. Відповідно, при відміні індукторів ізоферменту CYP3A4, доза препарату Зілаксера повинна бути зменшена до 10-15 мг.ПередозуванняУ клінічних дослідженнях описані випадкові або навмисні передозування арипіпразолу з одноразовим прийомом до 1260 мг, які не супроводжувалися летальним кінцем. Симптоми: летаргія, підвищення артеріального тиску, сонливість, тахікардія, непритомність. У госпіталізованих пацієнтів не виявлено клінічно значущих змін основних фізіологічних показників, лабораторних параметрів та ЕКГ. Описано випадки передозування арипіпразолу у дітей (прийом до 195 мг). До потенційно небезпечних симптомів передозування відносяться екстрапірамідні розлади та минуща втрата свідомості. Лікування: контроль за життєво важливими функціями, ЕКГ (для виявлення можливої ​​аритмії), підтримуюча терапія, забезпечення прохідності дихальних шляхів, оксигенація, ефективна вентиляція легень, активоване вугілля, симптоматичне лікування, ретельне медичне спостереження до зникнення симптомів. Даних застосування гемодіалізу при передозуванні арипипразола немає, сприятливий ефект цього методу малоймовірний, т.к. арипіпразол не виводиться нирками у незміненому вигляді та значною мірою пов'язується з білками плазми крові.Умови відпустки з аптекЗа рецептом

Склад, форма випуску та упаковкаОдна таблетка містить: Активна речовина: арипіпразолу фумарат напівфабрикат-гранули – 445,5 мг; активна речовина напівфабрикату-гранул: арипіпразолу фумарат – 33,90 мг; відповідає арипіпразолу – 30 мг. допоміжні речовини напівфабрикату-гранул: лактози моногідрат; крохмаль кукурудзяний; МКЦ; гіпролоза; барвник заліза оксид червоний (Е172); барвник заліза оксид жовтий (Е172); допоміжні речовини: стеарат магнію.Опис лікарської формиТаблетки, 30 мг: круглі, злегка двоопуклі, з фаскою, світло-рожевого кольору з мармуром і темними вкрапленнями. Пігулки 30 мг. За 14 табл. у контурній комірковій упаковці з комбінованого матеріалу (плівка ПВХ/плівка полівініліденхлоридна) та фольги алюмінієвої. 2 контурні осередкові упаковки поміщають у пачку з картону.ФармакокінетикаАктивність препарату Зілаксера обумовлена наявністю арипіпразолу. Середній T 1/2 арипіпразолу становить приблизно 75 год. C ss досягається через 14 днів. Кумуляція арипіпразолу при багаторазовому прийомі передбачувана. Показники фармакокінетики арипіпразолу у рівноважному стані пропорційні дозі. Не відмічено добових коливань розподілу арипіпразолу та його метаболіту – дегідроарипіпразолу. Встановлено, що головний метаболіт препарату в плазмі крові людини, дегідроарипіпразол, має таку ж афінність до D 2 - дофамінових рецепторів, як і арипіпразол. Всмоктування. Арипіпразол швидко всмоктується після прийому внутрішньо таблеток препарату Зілаксера , при цьому C max арипіпразолу в плазмі крові досягається через 3-5 годин. Біодоступність таблеток препарату Зілаксера при прийомі внутрішньо становить 87%. Їда не впливає на біодоступність арипіпразолу. Розподіл. Арипіпразол добре розподіляється в тканинах, причому здається V d становить 4,9 л/кг, що говорить про інтенсивний позасудинний розподіл. При терапевтичній концентрації більше 99% арипіпразолу пов'язують із білками сироватки крові, головним чином альбуміном. Метаболізм. Арипіпразол піддається пресистемному метаболізму лише мінімальною мірою. Арипіпразол метаболізується в печінці трьома способами: дегідруванням, гідроксилюванням та N-дезалкілюванням. За даними дослідження in vitro, дегідрування та гідроксилювання арипіпразолу відбувається під дією ізоферментів CYP3A4 та CYP2D6, а N-дезалкілювання каталізується ізоферментом CYP3A4. Арипіпразол є основним компонентом препарату у плазмі крові. При рівноважному стані AUC дегідроарипіпразолу, активного метаболіту, становить приблизно 40% AUCарипіпразолу у плазмі крові. Виведення. Середній T 1/2 арипіпразолу становить близько 75 годин у пацієнтів з високою активністю ізоферменту CYP2D6 та 146 годин – у пацієнтів з низькою його активністю. Після одноразового прийому внутрішньо міченого [ 14 C] арипіпразолу приблизно 27 і 60% радіоактивності визначається в сечі та калі відповідно. Менше 1% незміненого арипіпразолу визначається сечі і приблизно 18% прийнятої дози в незміненому вигляді виводиться через кишечник з жовчю. Загальний кліренс арипіпразолу становить 0,7 мл/хв/кг, головним чином завдяки виведенню печінкою. Особливі групи пацієнтів Пацієнти старшої вікової групи. Вікових відмінностей параметрів фармакокінетики арипіпразолу у дорослих пацієнтів із шизофренією, а також у здорових добровольців не виявлено. Гендерні особливості. Обумовлених статтю відмінностей параметрів фармакокінетики арипіпразолу у дорослих пацієнтів із шизофренією, а також у здорових добровольців не виявлено. Расова приналежність. Клінічно значимих відмінностей фармакокінетики арипіпразолу в залежності від расової приналежності не відзначено. Куріння. Куріння не впливає на фармакокінетику арипіпразолу. Порушення функції нирок. Параметри фармакокінетики арипіпразолу та дегідроарипіпразолу у пацієнтів з тяжкими захворюваннями нирок не відрізняються від таких у здорових добровольців. Порушення функції печінки. Після одноразового прийому арипіпразолу пацієнтами з різним ступенем тяжкості цирозу печінки не було виявлено суттєвого впливу порушення функції печінки на фармакокінетику арипіпразолу та дегідроарипіпразолу. Однак у дослідженні брали участь лише 3 пацієнти з декомпенсованим цирозом печінки (клас С за класифікацією Чайлд-П'ю), у зв'язку з чим неможливо зробити остаточні висновки щодо метаболічної активності печінки у пацієнтів з декомпенсованим цирозом печінки.ФармакодинамікаПередбачається, що терапевтична дія арипіпразолу при шизофренії та біполярному розладі І типу обумовлена ​​поєднанням часткової агоністичної активності щодо D 2 -дофамінових та 5-HT 1a -серотонінових рецепторів та антагоністичної активністю щодо 5-HT 2а -серотонінових рецепторів. Арипіпразол має високу афінність в умовах in vitro до D 2 - і D 3 -дофамінових рецепторів, 5-HT 1a - і 5-HT 2a -серотонінових рецепторів і помірної афінності до D 4 -дофамінових, 5-HT 2c - і 5-HT 7 -серотоніновим, альфа 1 -адренорецепторів і H 1-гістамінових рецепторів. Арипіпразол характеризується також помірною афінністю до ділянок зворотного захоплення серотоніну та відсутністю афінності до мускаринових холінорецепторів. Арипіпразол в експериментах на тваринах виявляв антагонізм щодо дофамінергічної гіперактивності та агонізм щодо дофамінергічної гіпоактивності. Деякі клінічні ефекти арипіпразолу можна пояснити взаємодією з іншими рецепторами, крім дофамінових та серотонінових. Застосування арипіпразолу внутрішньо в дозах від 0,5 до 30 мг один раз на добу у здорових добровольців протягом 2 тижнів призводить до дозозалежного зниження зв'язування 11 C-раклоприду, ліганду D 2 /D 3 - дофамінових рецепторів, з хвостатим ядром та огорожею. даним позитронно-емісійної томографії).Показання до застосуванняшизофренія: гострі напади та підтримуюча терапія; біполярний розлад I типу: маніакальні епізоди та підтримуюча терапія з метою запобігання рецидивам у пацієнтів з біполярним розладом I типу, які недавно перенесли маніакальний або змішаний епізод; доповнення до антидепресивної терапії при великому депресивному розладі.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до арипіпразолу або до інших компонентів препарату; дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції (оскільки у складі міститься лактоза); період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю: серцево-судинні захворювання (ішемічна хвороба серця або перенесений інфаркт міокарда, хронічна серцева недостатність або порушення провідності); цереброваскулярні захворювання; стани, що схильні до розвитку артеріальної гіпотензії (дегідратація, гіповолемія, застосування гіпотензивних ЛЗ) у зв'язку з можливістю розвитку ортостатичної гіпотензії; судомні напади або захворювання, при яких можливі судоми, підвищений ризик розвитку гіпертермії (наприклад, інтенсивні фізичні навантаження, перегрівання, застосування м-холіноблокаторів, дегідратація, тому що нейролептики здатні порушувати терморегуляцію); пацієнти з підвищеним ризиком аспіраційної пневмонії через ризик розвитку порушення моторної функції стравоходу та аспірації; ожиріння або цукровий діабет у сімейному анамнезі; пацієнти з високим ризиком суїциду (психотичні захворювання, біполярні розлади, великий депресивний розлад); особи віком 18-24 років у зв'язку з ризиком розвитку суїцидальної поведінки.Вагітність та лактаціяАдекватні та добре контрольовані дослідження у вагітних не проводилися. Невідомо, чи може застосування арипіпразолу у вагітної мати шкідливий вплив на плід або спричинити порушення репродуктивної функції. Відомо, що у новонароджених, матері яких приймали нейролептики протягом III триместру вагітності, у післяпологовому періоді існує ризик розвитку екстрапірамідних розладів та/або синдрому відміни. Вони відзначалися збудження, м'язова гіпертонія чи гіпотонія, тремор, сонливість, респіраторний дистресс-синдром, порушення під час годівлі. Дані симптоми мали різний ступінь тяжкості, іноді вони проходили без лікування, тоді як в інших випадках новонароджені потребували інтенсивної терапії та тривалої госпіталізації. При застосуванні арипіпразолу розвиток у новонароджених подібної симптоматики спостерігався дуже рідко. Слід попередити пацієнток, що вони повинні негайно повідомити лікаря про настання вагітності на фоні лікування, а також інформувати лікаря про заплановану вагітність. Препарат Зілаксера може застосовуватись під час вагітності. Препарат Зілаксера проникає у жіноче грудне молоко. Годування груддю при застосуванні препарату протипоказане.Побічна діяНайбільш поширені небажані реакції (НР), зареєстровані в ході плацебо-контрольованих досліджень, включають акатизію та нудоту, які відзначали більш ніж 3% пацієнтів, які приймали аріпіразол внутрішньо. Класифікація частоти розвитку побічних ефектів, рекомендована ВООЗ: дуже часто ≥1/10; часто від ≥1/100 до <1/10; нечасто від ≥1/1000 до <1/100; рідко від ≥1/10000 до <1/1000; дуже рідко <1/10000; частота невідома - не може бути оцінена на основі наявних даних. У межах кожної групи частоти НР перераховані в порядку зменшення серйозності. Частота НР у ході післяреєстраційного періоду спостереження не може бути визначена, оскільки інформація була отримана із спонтанних повідомлень. Тому частота народження НР класифікована як частота невідома. З боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія. З боку імунної системи: частота невідома - алергічні реакції (анафілаксія, ангіоневротичний набряк, включаючи припухлість язика, набряк обличчя, свербіж шкіри, кропив'янку). З боку ендокринної системи: нечасто – гіперпролактинемія; частота невідома – діабетична гіперосмолярна кома, діабетичний кетоацидоз, гіперглікемія. З боку обміну речовин та харчування: часто – цукровий діабет; нечасто – гіперглікемія; частота невідома – гіпонатріємія, анорексія, зниження маси тіла, збільшення маси тіла. Порушення психіки: часто - безсоння, тривога, неспокій; нечасто – депресія, гіперсексуальність; частота невідома — спроби суїциду, суїцидальні думки та завершений суїцид (див. «Особливі вказівки»), патологічний потяг до азартних ігор, агресія, збудження, нервозність. З боку нервової системи: часто – акатазія, екстрапірамідні порушення, тремор, головний біль, седація, сонливість, запаморочення; нечасто - пізня дискінезія, дистонія; частота невідома – злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС), великий епілептичний напад, серотоніновий синдром, порушення мови. З боку органу зору: часто – нечіткість зору; нечасто – диплопія. З боку серця: нечасто – тахікардія; частота невідома - раптова незрозуміла смерть, шлуночкова тахікардія типу «пірует», подовження інтервалу QT, шлуночкові аритмії, раптова зупинка серця, брадикардія. З боку судин: нечасто – ортостатична гіпотензія; частота невідома - венозна тромбоемболія (включаючи емболію легеневої артерії та тромбоз глибоких вен), артеріальна гіпертензія, непритомність. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – гикавка; частота невідома – аспіраційна пневмонія, ларингоспазм, спазм ротоглотки. З боку шлунково-кишкового тракту: часто – запор, диспепсія, нудота, гіперсекреція слинних залоз, блювання; частота невідома - панкреатит, дисфагія, діарея, дискомфорт у животі та шлунку. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – печінкова недостатність, гепатит, жовтяниця, підвищення активності АЛТ, ACT, ГГТ та фосфатази у плазмі крові. З боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома – шкірний висип, реакції фоточутливості, алопеція, підвищене потовиділення. З боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: частота невідома – рабдоміоліз, міалгія, ригідність м'язів. З боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – нетримання сечі, затримка сечі. Вагітність, післяпологові та перинатальні стани: частота невідома – абсистентний наркотичний синдром новонароджених (див. «Застосування при вагітності та годуванні груддю»). З боку статевих органів та молочних залоз: частота невідома – пріапізм. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – підвищена стомлюваність; частота невідома - порушення терморегуляції (наприклад, гіпотермія, піретична реакція), біль у грудях, периферичні набряки. Лабораторні та інструментальні дані: частота невідома - підвищення концентрації глюкози в крові, підвищення рівня глікозильованого Hb, коливання концентрації глюкози крові, підвищення активності КФК. Опис окремих небажаних реакцій Екстрапірамідні симптоми (ЕПС) Шизофренія: у тривалому 52-тижневому контрольованому дослідженні у пацієнтів, які отримували арипіпразол, відзначалася в цілому низька частота ЕПС (25,8%), включаючи паркінсонізм, акатизію, дистонію і дискінезію, у порівнянні з пацієнтами, які отримували галоперидол (57,3 ). У тривалому 26-тижневому плацебо-контрольованому дослідженні частота ЕПС становила 19% у групі арипіпразолу і 13,1% у групі плацебо. В іншому тривалому 26-тижневому контрольованому дослідженні частота ЕПС становила 14,8% у групі арипіпразолу і 15,1% у групі оланзапіну. Маніакальні епізоди та біполярний розлад I типу: у 12-тижневому контрольованому дослідженні частота народження ЕПС становила 23,5% у групі арипіпразолу та 53,3% у групі галоперидолу. В іншому 12-тижневому дослідженні частота ЕПС становила 26,6% у групі арипіпразолу і 17,6% у групі літію. У 26-тижневій підтримуючій фазі тривалого плацебо-контрольованого дослідження частота ЕПС становила 18,2% у групі арипіпразолу і 15,7% у групі плацебо. Акатізія У плацебо-контрольованих дослідженнях частота народження акатизії у пацієнтів з біполярним розладом становила 12,1% у групі арипіпразолу і 3,2% у групі плацебо. У пацієнтів з шизофренією частота народження акатизії становила 6,2% у групі арипіпразолу і 3% у групі плацебо. Дістонія Клас-ефект: у перші дні лікування у чутливих пацієнтів можуть спостерігатися симптоми дистонії, тривалих патологічних скорочень груп м'язів. Симптоми дистонії включають: спазм м'язів шиї, що іноді прогресує до відчуття стиснення в горлі, утруднення ковтання, утруднення дихання та/або протрузії язика. Хоча ці симптоми можуть спостерігатися при низьких дозах, вони зустрічаються частіше і з більшим ступенем виразності при застосуванні більш високих доз високоактивних нейролептиків І покоління. Відзначається підвищений ризик розвитку гострої дистонії у чоловіків та пацієнтів молодого віку. Пролактін У клінічних дослідженнях застосування арипіпразолу за зареєстрованими показаннями та в ході постреєстраційного спостереження відзначалося підвищення та зниження концентрації сироваткового пролактину в порівнянні з вихідними значеннями. Лабораторні показники Порівняння арипіпразолу та плацебо за часткою пацієнтів з потенційно клінічно значущими змінами у стандартних лабораторних та ліпідних показниках не виявили клінічно значимих відмінностей. Підвищення активності КФК у плазмі крові, як правило, короткострокове та безсимптомне, відзначалося у 3,5% пацієнтів, які отримували арипіпразол, та у 2% пацієнтів, які отримували плацебо.Взаємодія з лікарськими засобамиМеханізм дії арипіпразолу пов'язаний із впливом на ЦНС, що необхідно враховувати при одночасному застосуванні з іншими ЛЗ, що мають центральну дію. Маючи антагоністичну дію щодо альфа 1 -адренорецепторів, арипіпразол може посилювати ефект гіпотензивних препаратів. Слід бути обережними при одночасному застосуванні арипіпразолу та лікарських препаратів, що викликають подовження інтервалу QT або порушують електролітний баланс. Арипіпразол не впливає на фармакокінетику та фармакодинаміку варфарину, він не витісняє варфарин у зв'язку з білками плазми крові. Блокатор Н 1,2 -гістамінових рецепторів - фамотидин, що викликає потужне пригнічення секреції соляної кислоти в шлунку - зменшує швидкість всмоктування арипіпразолу, проте це не впливає на клінічний ефект арипіпразолу. Відомі різні шляхи метаболізму арипіпразолу, у т.ч. за участю ізоферментів CYP2D6 та CYP3A4. У дослідженнях у здорових добровольців потужні інгібітори ізоферментів CYP2D6 (хінідин) і CYP3A4 (кетоконазол) впливали на фармакокінетику арипіпразолу, тому слід зменшити дози арипіпразолу при застосуванні його в різних поєднаннях з інгібіторами ізоС3 і С3 . При одночасному застосуванні арипіпразолу та слабких інгібіторів ізоферментів CYP3A4 (дилтіазем, есциталопрам) або CYP2D6 очікується невелике збільшення концентрації арипіпразолу в плазмі крові. У зв'язку з тим, що ізофермент CYP1A не бере участі в метаболізмі арипіпразолу, куріння не впливає на фармакокінетику та клінічний ефект арипіпразолу. При одночасному застосуванні з карбамазепіном,потужним індуктором ізоферменту CYP3A4, метаболізм арипіпразолу посилюється, тому доза арипіпразолу має бути скоригована (див. «Спосіб застосування та дози»). Очікується аналогічна дія і при одночасному застосуванні з іншими потужними індукторами ізоферментів CYP3A4 та CYP2D6. У метаболізмі арипіпразолу в умовах in vitro не беруть участь ізоферменти CYP1A1, CYP1A2, CYP2A6, CYP2B6, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19 і CYP2E1, у зв'язку з чим малоймовірно його взаємодію з препаратами і іншими. Одночасний прийом препаратів літію або вальпроєвої кислоти з 30 мг арипіпразолу не вплинув на фармакокінетику арипіпразолу. У клінічних дослідженнях арипіпразол у дозах 10-30 мг на добу не надавав значного впливу на метаболізм субстратів ізоферментів CYP2D6 (декстрометорфан), CYP2C9(варфарин), CYP2C19 (омепразол, варфарин) та CYP3A4 (.). Крім того, арипіпразол та його основний метаболіт дегідроарипіпразол не змінювали метаболізм за участю ізоферменту CYP1A2 в умовах in vitro. Малоймовірно клінічно значущий вплив арипіпразолу на препарати, що метаболізуються за участю цих ізоферментів. При одночасному застосуванні арипіпразолу (10-30 мг на добу) та ламотриджину (100-400 мг на добу) у пацієнтів з біполярним розладом не було змін фармакокінетики ламотриджину, тому корекція його дози не потрібна. Арипіпразол не впливав на фармакокінетику есциталопраму та венлафаксину у здорових добровольців, тому корекція доз цих препаратів не потрібна при одночасному застосуванні з арипіпразолом. При застосуванні у пацієнтів з великим депресивним розладом арипіпразолу одночасно з флуоксетином (20-40 мг/добу), пароксетином (37,5-50 мг/добу) або сертраліном (2-20 мг/добу) значних змін концентрації антидепресантів у плазмі крові не виявлено. Вживання етанолу під час лікування арипіпразолом може посилювати седативну дію препарату, тому його слід уникати.Спосіб застосування та дозиВсередину, 1 раз на добу, незалежно від їди. Шизофренія Рекомендована початкова доза – 10-15 мг на добу. Підтримуюча доза – зазвичай 15 мг на добу. У клінічних дослідженнях показано ефективність препарату у дозах від 10 до 30 мг на добу. Маніакальні епізоди при біполярному розладі І типу, монотерапія Рекомендована початкова доза – 15 мг на добу. При необхідності корекцію дози проводять з інтервалом щонайменше 24 год. У клінічних дослідженнях продемонстровано ефективність препарату в дозах 15-30 мг на добу при маніакальних епізодах при прийомі протягом 3-12 тижнів. Безпека дози вище 30 мг на добу у клінічних дослідженнях не оцінювалася. При спостереженні за пацієнтами з біполярним розладом І типу, які перенесли маніакальний або змішаний епізод, у яких відзначалася стабілізація симптомів на фоні прийому препарату Зілаксера (15 або 30 мг/добу при початковій дозі 30 мг/добу) протягом 6 тижнів, потім – 6 міс. і далі, протягом 17 місяців - встановлено сприятливий ефект такої підтримуючої терапії. Слід періодично обстежувати пацієнтів визначення необхідності продовження підтримуючої терапії. Додаткова терапія при великому депресивному розладі Як додаткову терапію до лікування антидепресантами рекомендується застосовувати препарат Зілаксера у початковій дозі 5 мг на добу. При необхідності та хорошій переносимості терапії добову дозу препарату Зілаксера можна щотижня збільшувати на 5 мг до максимальної – не більше 15 мг на добу. Тривалість терапії препаратом Зілаксера за всіма зазначеними вище показаннями не встановлена, необхідно регулярно проводити обстеження пацієнта щодо можливості відміни терапії. Пацієнтам із печінковою недостатністю дозу 30 мг призначають з обережністю. Режим дозування при супутній терапії При одночасному застосуванні препарату Зілаксера та потужних інгібіторів ізоферменту CYP3A4 (кетоконазол, кларитроміцин) доза препарату Зілаксера повинна бути зменшена наполовину. Відповідно, при відміні інгібіторів ізоферменту CYP3A4, доза препарату Зілаксера повинна бути збільшена. При одночасному застосуванні препарату Зілаксера та потужних інгібіторів ізоферменту CYP2D6 (хінідин, флуоксетин, пароксетин) доза препарату Зілаксера повинна бути зменшена як мінімум наполовину. Відповідно, при відміні інгібіторів ізоферменту CYP2D6 доза препарату Зілаксера повинна бути збільшена. Препарат Зілаксера слід застосовувати без зміни режиму дозування, якщо він призначений як додаткова терапія пацієнтам з великим депресивним розладом. При одночасному застосуванні препарату Зілаксера та потужних інгібіторів ізоферментів CYP2D6 (хінідин, флуоксетин, пароксетин) та CYP3А4 (кетоконазол, кларитроміцин) доза препарату Зілаксера повинна бути зменшена на 3/4 (тобто до 25% звичайної дози). Відповідно, при відміні інгібіторів ізоферментів CYP2D6 та/або СYP3A4 доза препарату Зілаксера повинна бути збільшена. При одночасному застосуванні препарату Зілаксера та потужних, помірних та слабких інгібіторів ізоферментів CYP2D6 та/або СYP3A4 доза препарату Зілаксера може бути спочатку зменшена на 3/4 (тобто до 25% звичайної дози), а потім збільшена для досягнення оптимального клінічного результату. Для пацієнтів з низькою активністю ізоферменту CYP2D6 доза препарату Зілаксера спочатку повинна бути зменшена наполовину, а потім збільшена для досягнення оптимального клінічного результату. При одночасному застосуванні препарату Зілаксера та потужного інгібітору ізоферменту СYP3A4 у пацієнтів з низькою активністю ізоферменту CYP2D6 доза препарату Зілаксера повинна бути зменшена на 3/4 (тобто до 25% звичайної дози). При одночасному застосуванні препарату Зілаксера та потенційних індукторів ізоферменту CYP3A4 (карбамазепін) доза препарату Зілаксера повинна бути збільшена у 2 рази. Відповідно, при відміні індукторів ізоферменту CYP3A4, доза препарату Зілаксера повинна бути зменшена до 10-15 мг.ПередозуванняУ клінічних дослідженнях описані випадкові або навмисні передозування арипіпразолу з одноразовим прийомом до 1260 мг, які не супроводжувалися летальним кінцем. Симптоми: летаргія, підвищення артеріального тиску, сонливість, тахікардія, непритомність. У госпіталізованих пацієнтів не виявлено клінічно значущих змін основних фізіологічних показників, лабораторних параметрів та ЕКГ. Описано випадки передозування арипіпразолу у дітей (прийом до 195 мг). До потенційно небезпечних симптомів передозування відносяться екстрапірамідні розлади та минуща втрата свідомості. Лікування: контроль за життєво важливими функціями, ЕКГ (для виявлення можливої ​​аритмії), підтримуюча терапія, забезпечення прохідності дихальних шляхів, оксигенація, ефективна вентиляція легень, активоване вугілля, симптоматичне лікування, ретельне медичне спостереження до зникнення симптомів. Даних застосування гемодіалізу при передозуванні арипипразола немає, сприятливий ефект цього методу малоймовірний, т.к. арипіпразол не виводиться нирками у незміненому вигляді та значною мірою пов'язується з білками плазми крові.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему