Лекарства и БАД
1 253,00 грн
1 203,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діючі речовини: ситагліптину фосфату моногідрат 64,25 мг (еквівалентно 50 мг ситагліптину) та метформіну гідрохлорид 1000 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна 112,3 мг, повідон К29/32 91,00 мг, стеарилфумарат натрію 26,00 мг, натрію лаурилсульфат 6,500 мг; Оболонка таблетки Опадрай ® II червоний, 85F15464 (32,50 мг) містить: полівініловий спирт 48,300%, титану діоксид (E 171) 6,000%, макрогол 3350 (поліетиленгліколь) 24,380%, 10 %, заліза оксид червоний (E172) 3,300%. По 14 таблеток у блістер із плівки ПВХ/ПЕ/ПВДХ та алюмінієвої фольги. По 4 блістери поміщають у картонну пачку разом із інструкцією із застосування.Інформація від виробникаТермін придатності 2 роки. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиОвальні двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, червонувато-коричневого кольору з гравіюванням «577» на одній стороні таблетки.Фармакотерапевтична групаГіпоглікемічний засіб для перорального застосування комбінований (дипептидилпептидази4-інгібітор + бігуанід).ФармакокінетикаСітагліптин Всмоктування Абсолютна біодоступність ситагліптину становить приблизно 87%. Прийом ситагліптину одночасно з жирною їжею не впливає на фармакокінетику препарату. Розподіл Середній обсяг розподілу в рівноважному стані після одноразового внутрішньовенного введення 100 мг ситагліптину у здорових добровольців становить приблизно 198 л. Фракція оборотно ситагліптину, що зв'язується з білками плазми, відносно невелика (38%). Метаболізм Приблизно 79% ситагліптину виводиться у незміненому вигляді нирками, метаболічна трансформація препарату мінімальна. Після введення 14 поміченого ситагліптину внутрішньо приблизно 16% введеної радіоактивності екскретувалося у вигляді метаболітів ситагліптину. Були виявлені слідові концентрації 6 метаболітів ситагліптину, що не вносять будь-якого вкладу в плазмову ДПП4інгібуючу активність ситагліптину. У дослідженнях in vitro ізоферменти системи цитохрому CYP3A4 та CYP2C8 визначені як основні ферменти, що беруть участь в обмеженому метаболізмі ситагліптину. Виведення Після прийому 14 поміченого ситагліптину внутрішньо здоровими добровольцями практично вся введена радіоактивність була виведена з організму протягом тижня, у тому числі 13% через кишечник і 87% нирками. Середній період напіввиведення (Т1/2) ситагліптину при пероральному прийомі 100 мг становить приблизно 12,4 години, нирковий кліренс – приблизно 350 мл/хв. Виведення ситагліптину здійснюється переважно шляхом ниркової екскреції за механізмом активної канальцевої секреції. Ситагліптин є субстратом транспортера органічних аніонів людини третього типу (hOAT3), що бере участь у процесі елімінації ситагліптину нирками. Клінічна значущість участі hOAT3 у транспорті ситагліптину не встановлена. Можлива участь Рглікопротеїну в нирковій елімінації ситагліптину (як субстрат), проте інгібітор Рглікопротеїну циклоспорин не зменшує нирковий кліренс ситагліптину. Дані досліджень in vitro показали, що ситагліптин не є інгібітором ізоферментів системи цитохрому Р450 (CYP3A4, CYP2C8, CYP2C9 та CYP2D6). Метформін Всмоктування Після прийому внутрішньо метформін абсорбується із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ) досить повно. Абсолютна біодоступність метформіну у здорових добровольців становить 50-60%. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі крові (ТСmax) після перорального прийому становить 2,5 години. Після внутрішнього прийому 20-30% неабсорбованої фракції метформіну виводиться через кишечник. Процес всмоктування метформіну характеризується насичуваністю. Передбачається, що фармакокінетика його всмоктування є нелінійною. При застосуванні в рекомендованих дозах рівноважна концентрація метформіну в плазмі досягається протягом 24-48 годин і, як правило, не перевищує 1 мкг/мл. При одночасному прийомі їжі абсорбція метформіну знижується та затримується. Розподіл Метформін швидко розподіляється у тканині, зв'язування метформіну з білками плазми незначне. Метформін розподіляється в еритроцитах, ймовірно, еритроцити є вторинним компартментом розподілу метформіну. Середнє значення Сmax метформіну в цільній крові нижче, ніж Сmax у плазмі, і досягається через такий самий час. Середній обсяг розподілу (Vd) коливається у діапазоні 63-276 л. Метаболізм Метаболіти метформіну у людини не ідентифіковані. Виведення Метформін виводиться нирками у незмінному вигляді. Нирковий кліренс метформіну становить >400 мл/хв, що вказує на те, що виведення метформіну здійснюється за рахунок клубочкової фільтрації та канальцевої секреції. Після перорального прийому період напіввиведення (Т1/2) становить 6,5 год. При порушенні функції нирок кліренс метформіну знижується пропорційно кліренсу креатиніну, збільшуючи Т1/2, що може призводити до збільшення концентрації метформіну в плазмі. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Пацієнти з цукровим діабетом 2 типи Сітагліптин Фармакокінетика ситагліптину у пацієнтів із ЦД2 загалом подібна до фармакокінетики у здорових добровольців. Метформін При збереженні функції нирок фармакокінетичні параметри після одноразового та повторних прийомів метформіну у пацієнтів із ЦД2 та здорових добровольців однакові, кумуляції метформіну при прийомі терапевтичних доз не відбувається. Пацієнти з порушенням функції нирок Сітагліптин У пацієнтів з порушенням функції нирок середнього ступеня тяжкості з розрахунковою швидкістю клубочкової фільтрації (рСКФ) від 30 до <45 мл/хв/1,73 м2 відзначали приблизно 2-кратне збільшення плазмової AUC ситагліптину, а у пацієнтів з тяжкою та термінальною стадією (на гемодіалізі) збільшення значення AUC було 4-кратним порівняно з контрольними значеннями у добровольців з нормальною функцією нирок. Метформін У пацієнтів із зниженою нирковою функцією Т1/2 метформіну подовжується, а нирковий кліренс знижується. Пацієнти з печінковою недостатністю Сітагліптин У пацієнтів із печінковою недостатністю середнього ступеня тяжкості (7–9 балів за шкалою Чайлд–П'ю) середні значення AUC та Cmax ситагліптину після одноразового прийому 100 мг збільшуються приблизно на 21% та 13% відповідно у порівнянні зі здоровими добровольцями. Подібна різниця не є клінічно значущою. Немає клінічних даних про застосування ситагліптину у пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю). Однак, враховуючи переважно нирковий шлях виведення препарату, значних змін фармакокінетики ситагліптину у пацієнтів з печінковою недостатністю важко прогнозувати. Метформін Дослідження фармакокінетичних параметрів метформіну у пацієнтів із печінковою недостатністю не проводились. Підлога Сітагліптин За даними аналізу фармакокінетичних даних клінічних досліджень І та ІІ фази статева приналежність не впливала на клінічно значущий вплив на фармакокінетичні параметри ситагліптину. Метформін Фармакокінетичні параметри метформіну не відрізнялися суттєво у здорових добровольців та пацієнтів із ЦД2 виходячи із статевої приналежності. За даними контрольованих клінічних досліджень, гіпоглікемічні ефекти метформіну у чоловіків і жінок були аналогічними. Літні пацієнти Сітагліптин За даними популяційного фармакокінетичного аналізу даних клінічних досліджень І та ІІ фази вік пацієнтів не надавав клінічно значущого впливу на фармакокінетичні параметри ситагліптину. Концентрація ситагліптину у літніх пацієнтів (65–80 років) була приблизно на 19% вищою, ніж у молодших пацієнтів. Метформін Обмежені дані з контрольованих фармакокінетичних досліджень метформіну у здорових літніх добровольців дозволяють зробити висновок, що загальний плазмовий кліренс препарату у них знижується, Т1/2 подовжується, а значення Cmax збільшується порівняно з молодими здоровими добровольцями. Ці дані означають, що вікові зміни фармакокінетики обумовлені зниженням видільної функції нирок. Діти Досліджень фармакокінетики комбінації метформін + ситагліптин у дітей та підлітків віком до 18 років не проводилося. Расова приналежність Сітагліптин За даними аналізу фармакокінетичних даних клінічних досліджень І та ІІ фази расова приналежність не впливала на клінічно значний вплив на фармакокінетичні параметри ситагліптину, у тому числі у представників європеоїдної та монголоїдної рас, представників латиноамериканських країн та інших етнічних та расових груп. Метформін Досліджень щодо потенційного впливу расової належності на фармакокінетичні параметри метформіну не проводили. За даними контрольованих досліджень метформіну у пацієнтів з ЦД2 гіпоглікемічна дія препарату була порівнянною у представників європеоїдної, негроїдної рас та латиноамериканських країн. Індекс маси тіла (ІМТ) Сітагліптин За даними складного та популяційного аналізів фармакокінетичних параметрів із клінічних досліджень І та ІІ фази ІМТ не надавав клінічно значущого впливу на фармакокінетичні параметри ситагліптину.ФармакодинамікаПрепарат Велметія® являє собою комбінацію двох гіпоглікемічних препаратів із взаємодоповнюючим (комплементарним) механізмом дії, призначену для поліпшення контролю глікемії у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу (СД2): ситагліптину, інгібітору ферменту дипептидилпептидази4 (ДПП4), і представника. Ситагліптин є активним при пероральному прийомі високоселективним інгібітором ДПП4, призначеним для лікування СД2. Фармакологічна дія класу препаратівінгібіторів ДПП4 обумовлена активацією інкретинів. Інгібуючи ДПП4, ситагліптин підвищує концентрацію двох відомих активних гормонів сімейства інкретинів: глюкагоноподібного пептиду 1 (ГПП1) та глюкозозалежного інсулінотропного поліпептиду (ГІП). Інкретини є частиною внутрішньої фізіологічної системи регулювання гомеостазу глюкози. При нормальній або підвищеній концентрації глюкози крові ГПП1 та ГІП сприяють збільшенню синтезу та секреції інсуліну бетаклетками підшлункової залози. ГПП1 також пригнічує секрецію глюкагону альфаклетки підшлункової залози, знижуючи т.ч. синтез глюкози у печінці.Цей механізм дії відрізняється від механізму дії похідних сульфонілсечовини, які стимулюють вивільнення інсуліну і при низьких концентраціях глюкози крові, що загрожує розвитком сульфоніл-індукованої гіпоглікемії не тільки у пацієнтів з ЦД2, а й у здорових людей. Будучи високоселективним та ефективним інгібітором ферменту ДПП4, ситагліптин у терапевтичних концентраціях не пригнічує активності родинних ферментів ДПП8 чи ДПП9. Ситагліптин відрізняється за хімічною структурою та фармакологічною дією від аналогів ГПП1, інсуліну, похідних сульфонілсечовини або меглітінідів, бігуанідів, агоністів гаммарецепторів, що активуються проліфератором пероксисом (PPARg), інгібіторів альфаглікозиду.що загрожує розвитком сульфоніл-індукованої гіпоглікемії не тільки у пацієнтів з ЦД2, але й у здорових людей. Будучи високоселективним та ефективним інгібітором ферменту ДПП4, ситагліптин у терапевтичних концентраціях не пригнічує активності родинних ферментів ДПП8 чи ДПП9. Ситагліптин відрізняється за хімічною структурою та фармакологічною дією від аналогів ГПП1, інсуліну, похідних сульфонілсечовини або меглітінідів, бігуанідів, агоністів гаммарецепторів, що активуються проліфератором пероксисом (PPARg), інгібіторів альфаглікозиду.що загрожує розвитком сульфоніл-індукованої гіпоглікемії не тільки у пацієнтів з ЦД2, але й у здорових людей. Будучи високоселективним та ефективним інгібітором ферменту ДПП4, ситагліптин у терапевтичних концентраціях не пригнічує активності родинних ферментів ДПП8 чи ДПП9. Ситагліптин відрізняється за хімічною структурою та фармакологічною дією від аналогів ГПП1, інсуліну, похідних сульфонілсечовини або меглітінідів, бігуанідів, агоністів гаммарецепторів, що активуються проліфератором пероксисом (PPARg), інгібіторів альфаглікозиду.Ситагліптин відрізняється за хімічною структурою та фармакологічною дією від аналогів ГПП1, інсуліну, похідних сульфонілсечовини або меглітінідів, бігуанідів, агоністів гаммарецепторів, що активуються проліфератором пероксисом (PPARg), інгібіторів альфаглікозиду.Ситагліптин відрізняється за хімічною структурою та фармакологічною дією від аналогів ГПП1, інсуліну, похідних сульфонілсечовини або меглітінідів, бігуанідів, агоністів гаммарецепторів, що активуються проліфератором пероксисом (PPARg), інгібіторів альфаглікозиду. Метформін Метформін є гіпоглікемічним препаратом, що підвищує толерантність до глюкози у пацієнтів з ЦД2, знижуючи базальну та постпрандіальну концентрацію глюкози в крові. Його фармакологічні механізми дії відрізняються від механізмів дії пероральних гіпоглікемічних препаратів інших класів. Метформін знижує синтез глюкози в печінці та всмоктування глюкози в кишечнику та підвищує чутливість до інсуліну шляхом посилення периферичного захоплення та утилізації глюкози. На відміну від похідних сульфонілсечовини метформін не викликає гіпоглікемії ні у пацієнтів з ЦД2, ні у здорових людей і не викликає гіперінсулінемії. Під час прийому метформіну секреція інсуліну не змінюється, при цьому концентрація інсуліну натще та добове значення плазмової концентрації інсуліну можуть знизитися. Пероральний прийом однієї дози ситагліптину пацієнтами з ЦД2 призводить до пригнічення активності ферменту ДПП4 на 24 год, що супроводжується 23кратним збільшенням концентрації циркулюючих активних ГПП1 та ГІП, збільшенням плазмової концентрації інсуліну та Спептиду, зниженням концентрації глюкагону та плазмової концентрації. глікемії після глюкозного чи харчового навантаження. Прийом ситагліптину в добовій дозі 100 мг протягом 4-6 місяців значно покращував функцію бетаклітин підшлункової залози у пацієнтів з ЦД2, про що свідчили відповідні зміни таких маркерів, як HOMAβ (оцінка гомеостазу в моделіβ), співвідношення проінсулін/ін залози за даними панелі повторних тестів на толерантність до їжі. За даними клінічних досліджень ІІ та ІІІ фази ефективність глікемічного контролю ситагліптину в режимі 50 мг × 2 рази на добу (р/добу) була порівнянною з ефективністю режиму 100 мг 1 р/добу. У дослідженні у здорових добровольців вивчали вплив ситагліптину в комбінації з метформіном, або лише ситагліптину, або тільки метформіну, або плацебо на зміну плазмових концентрацій активного та загального ГПП1 та глюкози після їди. Середньозважені значення концентрації активного ГПП1 через 4 години після прийому їжі збільшувалися приблизно в 2 рази після прийому тільки ситагліптину або тільки метформіну порівняно з плацебо. Поєднаний прийом ситагліптину та метформіну забезпечував підсумовування ефекту з 4-кратним збільшенням концентрації активного ГПП1 порівняно з динамікою у групі плацебо. Прийом тільки ситагліптину супроводжувався збільшенням концентрації активного ГПП1 внаслідок інгібування ферменту ДПП4, в той час як прийом тільки метформіну супроводжувався симетричним збільшенням концентрації загального і активного ГПП1.Отримані дані відображають різні механізми, що лежать в основі збільшення концентрації активного ГПП1 після цих двох препаратів. Результати дослідження також продемонстрували, що саме сітагліптин, а не метформін забезпечує приріст концентрації активного ГПП1. У дослідженнях у здорових добровольців прийом ситагліптину не супроводжувався зниженням концентрації глюкози і не викликав гіпоглікемії, що підтверджує глюкозозалежний характер інсулінотропної дії та пригнічення синтезу глюкагону. Вплив на артеріальний тиск У дослідженні за участю пацієнтів з артеріальною гіпертензією поєднаний прийом гіпотензивних препаратів (одного або більше зі списку: інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, блокатори «повільних» кальцієвих каналів, бетаадреноблокатори, діуретики). У цій категорії пацієнтів ситагліптин продемонстрував незначну гіпотензивну дію: у добовій дозі 100 мг ситагліптин знижував середньодобове амбулаторне значення систолічного артеріального тиску (АТ) на 2 мм ртутного стовпа порівняно з групою плацебо. У пацієнтів із нормальним АТ не спостерігали гіпотензивного ефекту. Вплив на електрофізіологію серця У дослідженні у здорових добровольців ситагліптин приймався одноразово в дозі 100 мг або 800 мг (8-кратне перевищення рекомендованої дози) або плацебо. Після прийому рекомендованої терапевтичної дози будь-якого впливу препарату на тривалість інтервалу QT як у момент максимальної плазмової концентрації, так і в інших точках перевірки протягом усього дослідження не спостерігали. Після прийому 800 мг максимальне збільшення скоригованого по плацебо середньої зміни тривалості інтервалу QT порівняно з вихідним значенням через 3 години після прийому препарату склало 8,0 мсек. Подібне незначне збільшення оцінили як клінічно незначне. Після прийому 800 мг дози значення максимальної плазмової концентрації ситагліптину приблизно в 11 разів перевищувало відповідне значення після прийому терапевтичної дози 100 мг. Дослідження з оцінки серцево-судинної безпеки ситагліптину (TECOS) У дослідженні з оцінки серцево-судинної безпеки ситагліптину (TECOS) пацієнти приймали препарат ситагліптин або плацебо, які додавалися до стандартної терапії згідно з існуючими національними стандартами щодо визначення цільових рівнів та контролю серцево-судинних факторів ризику. По закінченні середнього періоду спостереження, що становив 3 роки, у пацієнтів з ЦД2 прийом препарату ситагліптин на додаток до стандартного лікування не збільшив ризик серйозних небажаних реакцій (НР) з боку серцево-судинної системи або ризик госпіталізації через серцеву недостатність порівняно зі стандартним лікуванням без додаткового прийому препарату сітагліптин.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу у дорослих пацієнтів віком від 18 років і старше для покращення глікемічного контролю на додаток до дієтотерапії та фізичних навантажень: при неадекватному глікемічному контролі на тлі монотерапії максимальною переносимою дозою метформіну; у пацієнтів, які раніше отримували комбіновану терапію ситагліптином та метформіном у вигляді монопрепаратів; у комбінації з похідним сульфонілсечовини (потрійна комбінована терапія: метформін + ситагліптин + похідне сульфонілсечовини) у пацієнтів, які раніше одержують терапію похідними сульфонілсечовини та метформіном без досягнення адекватного глікемічного контролю; у комбінації з тіазолідиндіонами (потрійна комбінована терапія: метформін + ситагліптин + тіазолідиндіон (агоніст PPARγрецепторів, активованих проліфератом пероксисом)) у пацієнтів, які раніше отримували терапію тіазолідиндіонами та метформіном без досягнення адекватного глікему; у комбінації з інсуліном (потрійна комбінована терапія: метформін + сітагліптин + інсулін) у пацієнтів, які раніше отримували терапію стабільними дозами інсуліну та метформіну без досягнення адекватного глікемічного контролю.Протипоказання до застосуванняВідома підвищена чутливість до ситагліптину, метформіну або будь-якої з допоміжних речовин препарату Велметія. Цукровий діабет 1 типу. Ниркова недостатність або порушення функції нирок (РСКФ менше 45 мл/хв/1,73 м2). Гострі стани, що протікають з ризиком розвитку порушень функції нирок: дегідратація (повторне блювання, діарея), лихоманка, важкі інфекційні захворювання, стан гіпоксії (шок, сепсис, інфекції нирок, бронхо-легеневі захворювання). Діабетичний кетоацидоз; діабетична прекома, кома. Клінічно виражені прояви гострих та хронічних захворювань, які можуть призводити до розвитку тканинної гіпоксії (зокрема, гостра та хронічна серцева недостатність із нестабільними показниками гемодинаміки, дихальна недостатність, гострий інфаркт міокарда). Великі хірургічні операції та травми, коли показано проведення інсулінотерапії (див. розділ «Особливі вказівки»). Печінкова недостатність, порушення функції печінки. Хронічний алкоголізм, гостре отруєння алкоголем. Вагітність, період грудного вигодовування. Лактоацидоз (зокрема в анамнезі). Застосування протягом не менше 48 годин до та протягом 48 годин після проведення радіоізотопних або рентгенологічних досліджень з введенням йодовмісної контрастної речовини (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Дотримання гіпокалорійної дієти (менше 1000 ккал/добу). Вік до 18 років (у зв'язку з відсутністю даних щодо ефективності та безпеки застосування препарату у цій віковій категорії). З обережністю: у пацієнтів похилого віку (див. розділ «Особливі вказівки»); у пацієнтів з наявністю панкреатиту в анамнезі (див. розділ «Особливі вказівки»); при одночасному застосуванні з дигоксином (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами").Вагітність та лактаціяКлінічних даних про застосування комбінації метформіну та ситагліптину в період вагітності немає. Дослідження на тваринах при застосуванні ситагліптину у високих дозах показали його ембріо- та фетотоксичну дію. Застосування препарату Велметія у період вагітності протипоказане. У разі планування або настання вагітності прийом препарату слід припинити, пацієнтка має бути переведена на інсулінотерапію. Дані про проникнення в грудне молоко тварин комбінації метформіну та ситагліптину відсутні. Дослідження на тваринах при введенні монопрепаратів показали, що метформін і ситагліптин (у значній кількості) проникають у молоко щурів. Немає даних про проникнення ситагліптину в грудне молоко людини, метформін проникає у невеликих кількостях, ризик виникнення НР у дитини не можна виключити. Застосування препарату Велметія у період грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяТаблиця небажаних реакцій Небажані реакції перераховані нижче (Таблиця 1) за системно-органними класами MedDRA та частотою. Частоти визначені як: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100 - <1/10); нечасто (≥1/1000 - <1/100); рідко (≥1/10000 – <1/1000); дуже рідко (<1/10000) і частота не встановлена (не може бути встановлена на підставі доступних даних). Таблиця 1. Частота НР, виявлених у плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях монотерапії ситагліптину та метформіну та при постреєстраційному спостереженні. Небажана реакція Частота НР Порушення з боку крові та лімфатичної системи тромбоцитопенія Рідко Порушення з боку імунної системи реакції гіперчутливості, у тому числі анафілаксія *,† Частота не встановлена Порушення з боку обміну речовин та харчування гіпоглікемія † Часто Порушення з боку нервової системи сонливість Не часто Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. інтерстиціальне захворювання легень * Частота не встановлена Порушення з боку шлунково-кишкового тракту діарея Не часто нудота Часто метеоризм Часто запор Не часто біль у верхній частині живота Не часто блювота Частота гострий панкреатит *,†,‡ Частота не встановлена фатальний та нефатальний геморагічний та некротичний панкреатит *,† Частота не встановлена Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин свербіння * Не часто ангіоневротичний набряк *,† Частота не встановлена висип *,† Частота не встановлена кропив'янка *,† Частота не встановлена шкірний васкуліт *,† Частота не встановлена ексфоліативні захворювання шкіри, включаючи синдром Стівенса-Джонсона *,† Частота не встановлена бульозний пемфігоїд * Частота не встановлена Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини артралгія * Частота не встановлена міалгія * Частота не встановлена біль у кінцівках * Частота не встановлена біль у спині * Частота не встановлена артропатія * Частота не встановлена Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів порушення функції нирок * Частота не встановлена гостра ниркова недостатність * Частота не встановлена *Небажані реакції були виявлені під час реєстраційного спостереження. † Див. розділ «Особливі вказівки». ‡ Див. інформацію щодо дослідження серцево-судинної безпеки TECOS нижче. Опис окремих небажаних реакцій Деякі НР спостерігалися найчастіше у дослідженнях з комбінованим прийомом метформіну та ситагліптину з іншими цукрознижувальними препаратами, ніж у дослідженнях монотерапії ситагліптином та метформіном. Вони включали гіпоглікемію (частота: дуже часто в комбінації з похідними сульфонілсечовини та інсуліном), запор (часто при застосуванні у поєднанні з похідними сульфонілсечовини), периферичний набряк (часто при застосуванні у поєднанні з піоглітазоном), головний біль та сухість у роті (не комбінації з інсуліном). Сітагліптин У дослідженнях монотерапії ситагліптином у дозі 100 мг 1 р/добу у порівнянні з плацебо повідомлялися такі НР, як головний біль, гіпоглікемія, запор та запаморочення. У таких пацієнтів НР повідомлялися незалежно від наявності причинно-наслідкового зв'язку з препаратом, якщо вони розвивалися щонайменше у 5% пацієнтів, у тому числі інфекції верхніх дихальних шляхів та назофарингіт. Крім того, повідомлялося про остеоартрит і болі в кінцівках з частотою «нечасто» (на >0,5% вище в групі ситагліптину в порівнянні з контрольною групою). Метформін У клінічних та післяреєстраційних дослідженнях метформіну дуже часто повідомлялося про шлунково-кишкові симптоми. Такі шлунково-кишкові симптоми, як нудота, блювання, діарея, біль у животі та втрата апетиту з'являються найчастіше під час початку терапії та спонтанно вирішуються у більшості випадків. Додаткові НР, пов'язані з метформіном, включають металевий присмак у роті (часто); лактоацидоз, порушення функції печінки, гепатит, кропив'янка, еритема та свербіж (дуже рідко). Зменшення абсорбції вітаміну B12, пов'язане із тривалим застосуванням метформіну, у свою чергу може дуже рідко призводити до клінічно значущого дефіциту вітаміну B12 (наприклад, до мегалобластної анемії). Дослідження з оцінки серцево-судинної безпеки ситагліптину (TECOS) До дослідження за оцінкою серцево-судинної безпеки ситагліптину (TECOS) було включено 7332 пацієнти, які приймали ситагліптин 100 мг 1 р/добу (або 50 мг 1 р/добу, якщо вихідний показник рСКФ був ≥30 та <50 мл/хв/1 ,73 м2), та 7339 пацієнтів, які приймали плацебо, у загальній популяції пацієнтів, яким було призначено лікування (“intention-to-treat”). Досліджуваний препарат (ситагліптин або плацебо) додавався до стандартної терапії відповідно до існуючих національних стандартів щодо вибору цільового рівня HbA1C та контролю серцево-судинних факторів ризику. Загальна частота виникнення серйозних НР у пацієнтів, які приймали ситагліптин, була такою самою, як у пацієнтів, які приймали плацебо. У популяції пацієнтів, яким було призначено лікування (“intention-to-treat”), серед тих, хто початково отримував інсулінотерапію та/або препарати сульфонілсечовини, частота виникнення епізодів тяжкої гіпоглікемії склала 2,7% у пацієнтів, які приймали ситагліптин, та 2, 5% у пацієнтів, які приймали плацебо. Серед пацієнтів, які спочатку не отримували інсулін та/або препарати сульфонілсечовини, частота виникнення епізодів тяжкої гіпоглікемії склала 1,0% у пацієнтів, які приймали ситагліптин, та 0,7% у пацієнтів, які приймали плацебо. Частота виникнення підтверджених експертизою випадків панкреатиту склала 0,3% у пацієнтів, які приймали ситагліптин, та 0,2% у пацієнтів, які приймали плацебо.Взаємодія з лікарськими засобамиСитагліптин та метформін Одночасний прийом багаторазових доз ситагліптину (по 50 мг 2 р/добу) та метформіну (по 1000 мг 2 р/добу) не супроводжувався значними змінами фармакокінетичних параметрів ситагліптину або метформіну у пацієнтів ЦД2. Досліджень міжлікарського впливу на фармакокінетичні параметри препарату Велметія® не проводили, проте проведено достатню кількість подібних досліджень щодо кожної з діючих речовин препарату, ситагліптину та метформіну. Сітагліптин У дослідженнях із взаємодії з іншими лікарськими засобами ситагліптин не надавав клінічно значущого впливу на фармакокінетику таких препаратів: метформіну, росиглітазону, глібенкламіду, симвастатину, варфарину, пероральних контрацептивів. Грунтуючись на цих даних, ситагліптин не пригнічує ізоферменти системи цитохрому Р 450 (CYP) CYP3А4, 2С8 або 2С9. Дані in vitro свідчать, що сітагліптин також не пригнічує ізоферменти CYP2D6, 1А2, 2С19 та 2В6 і не індукує СYP3А4. За даними популяційного фармакокінетичного аналізу пацієнтів з ЦД2 супутня терапія не мала клінічно значущого впливу на фармакокінетику ситагліптину. У дослідженні оцінювали ряд препаратів, що найчастіше використовуються пацієнтами з ЦД2, у тому числі гіпохолестеринемічні препарати (статини, фібрати, езетимиб), антиагреганти (клопідогрел), гіпотензивні препарати (інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II, бетаадреноблокатори, , гідрохлортіазид), анальгетики та нестероїдні протизапальні препарати (напроксен, диклофенак, целекоксиб), антидепресанти (бупропіон, флуоксетин, сертралін), антигістамінні (цетиризин), інгібітори протонної помпи (омепразол, лансопрафун) Відзначали збільшення AUC (11%), а також середнього Cmax (18%) дигоксину при сумісному застосуванні з ситагліптином. Це збільшення не вважається клінічно значущим, проте при одночасному прийомі дигоксину рекомендується спостерігати за пацієнтом. Відзначали збільшення AUC та Cmax ситагліптину на 29% та 68% відповідно при спільному одноразовому пероральному прийомі ситагліптину у дозі 100 мг та циклоспорину (потужного інгібітору Pглікопротеїну) у дозі 600 мг. Зазначені зміни фармакокінетичних параметрів ситагліптину не є клінічно значущими. Метформін Глібенкламід: у дослідженні міжлікарської взаємодії одноразових доз метформіну та глибенкламіду у пацієнтів із ЦД2 не спостерігали жодних змін фармакокінетичних та фармакодинамічних параметрів метформіну. Зміни значень AUC і Cmax глибенкламіду були високоваріабельними. Недостатня інформація (одноразовий прийом) і невідповідність плазмової концентрації глибенкламіду фармакодинамическим ефектам ставлять під питання клінічну значимість цієї взаємодії. Фуросемід: у дослідженні міжлікарської взаємодії одноразових доз метформіну та фуросеміду у здорових добровольців спостерігали зміну фармакокінетичних параметрів обох препаратів. Фуросемід збільшував значення концентрації Cmax метформіну в плазмі та цільної крові на 22%, значення AUC метформіну у цільній крові на 15%, не змінюючи нирковий кліренс препарату. Значення Cmax та AUC фуросеміду, у свою чергу, знизилися на 31% та 12% відповідно, а Т1/2 знизився на 32% без істотних змін ниркового кліренсу фуросеміду. Інформації про міжлікову взаємодію двох препаратів при тривалому спільному застосуванні немає. Ніфедипін: при дослідженні міжлікарської взаємодії ніфедипіну та метформіну після одноразового прийому препаратів здоровими добровольцями виявили збільшення плазмових Cmax та AUC метформіну на 20% та 9%, відповідно, а також збільшення кількості метформіну, що виділяється нирками. Tmax та Т1/2 метформіну не змінилися. В основі – збільшення абсорбції метформіну у присутності ніфедипіну. Вплив метформіну на фармакокінетику ніфедипіну мінімальний. Катіонні препарати: катіонні препарати (тобто амілорид, дигоксин, морфін, прокаїнамід, хінідин, хінін, ранітидин, тріамтерен, триметоприм або ванкоміцин), що виділяються шляхом канальцевої секреції, теоретично можуть вступити у взаємодію з метформіном. транспортну систему. Подібну конкуренцію спостерігали при одночасному прийомі метформіну та циметидину здоровими добровольцями у дослідженнях одноразових та багаторазових доз, з 60% збільшенням концентрації Cmax метформіну у плазмі та цільній крові та 40% збільшенням значення AUC метформіну у плазмі та цільної крові. У дослідженні одноразових доз період напіввиведення метформіну не змінювався. Метформін не впливав на фармакокінетику циметидину.І хоча зазначені міжлікарські взаємодії мають в основному теоретичне значення (за винятком циметидину), рекомендується ретельне спостереження за пацієнтом та корекція дози препарату Велметія® та/або вищевказаних катіонних препаратів, екскретованих проксимальними відділами ниркових канальців у випадках їх одночасного прийому. Одночасне застосування з циметидином знижує швидкість виведення метформіну, що може призводити до розвитку лактоацидозу. Метформін може знижувати дію антикоагулянтів непрямої дії. Субстрати транспортера органічних катіонів 1 та 2 (ОСТ1 та ОСТ2): метформін є субстратом органічних катіонів ОСТ1 та ОСТ2 та транспортерів інгібіторів виведення лікарських препаратів та токсинів (MATE). При сумісному застосуванні з метформіном: інгібітори ОСТ1 (такі як верапаміл) можуть знизити гіпоглікемічний вплив метформіну. індуктори ОСТ1 (такі як рифампіцин) можуть збільшити всмоктування метформіну у шлунково-кишковому тракті та посилити його гіпоглікемічну дію. інгібітори ОСТ2 або МАТЕ (такі як циметидин, долутегравір, ранолазин, триметоприм, вандетаніб, ізавуконазол) можуть знизити виведення метформіну нирками та призвести до збільшення його концентрації у плазмі крові. інгібітори ОСТ1 та ОСТ2 (такі як кризотиніб, олапариб) можуть знизити гіпоглікемічний вплив метформіну. Інші: деякі препарати мають гіперглікемічний потенціал і можуть знижувати глікемічний контроль. Гіпоглікемічну дію метформіну можуть знижувати: глюкагон, тіазидні та інші діуретики, глюкокортикостероїди, фенотіазини, препарати щитовидної залози, естрогени, пероральні контрацептиви, фенітоїн, нікотинова кислота, симпатоміметоніцини, блокатор. При призначенні перелічених препаратів пацієнту, який отримує препарат Велметія®, рекомендується ретельне спостереження за параметрами глікемічного контролю. При одночасному прийомі здоровими добровольцями метформіну та пропранололу або метформіну та ібупрофену не спостерігали зміни фармакокінетичних параметрів цих препаратів. Лише незначна частина метформіну зв'язується з білками плазми, отже, міжлікарські взаємодії метформіну з препаратами, що активно зв'язуються з білками плазми (саліцилатами, сульфаніламідами, хлорамфеніколом і пробенецидом), малоймовірні, на відміну від активних сульфон.Спосіб застосування та дозиПриймають усередину. Загальна інформація Режим дозування препарату Велметія® повинен підбиратися індивідуально, виходячи з поточної терапії, ефективності та переносимості, але не перевищуючи максимальну добову дозу сітагліптину 100 мг і метформіну 2000 мг. Препарат Велметія® слід приймати 2 р/добу під час їди, з поступовим збільшенням дози метформіну при необхідності з метою мінімізації можливих НР з боку шлунково-кишкового тракту (ЖКТ), характерних для метформіну. Рекомендації щодо дозування Початкова доза препарату Велметія залежить від поточної гіпоглікемічної терапії. Препарат Велметія слід приймати 2 р/добу під час їжі, повністю, не розжовуючи. Для пацієнтів, які не досягли адекватного контролю на монотерапії метформіном Початкова доза препарату Велметія®, що рекомендується, для пацієнтів, які не досягли адекватного контролю на монотерапії метформіном, повинна забезпечити рекомендовану терапевтичну добову дозу ситагліптину 100 мг, тобто. по 50 мг ситагліптину 2 р/добу плюс поточна доза метформіну. Для пацієнтів, які приймають комбінацію препаратів ситагліптин та метформін При переході від комбінованої терапії метформіном та ситагліптином у вигляді монопрепаратів доза препарату Велметія® повинна відповідати прийнятим дозам монопрепаратів метформіну та ситагліптину. Для пацієнтів, які приймають два з перерахованих трьох гіпоглікемічних препаратів – ситагліптин, метформін або похідні сульфонілсечовини Початкова доза препарату Велметія повинна забезпечити рекомендовану терапевтичну добову дозу ситагліптину 100 мг, тобто. по 50 мг ситагліптину 2 р/добу. Початкову дозу метформіну визначають виходячи з рівня глікемічного контролю та поточної (якщо пацієнт приймає цей препарат) дози метформіну. Збільшення дози метформіну має бути поступовим для мінімізації пов'язаних з ним НР з боку шлунково-кишкового тракту. Пацієнтам, які приймають похідну сульфонілсечовини, буде раціональним знизити поточну дозу для зниження ризику сульфоніліндукованої гіпоглікемії (див. розділ «Особливі вказівки»). Для пацієнтів, які приймають два з перерахованих трьох гіпоглікемічних препаратів – ситагліптин, метформін або агоністи PPARγрецепторів (тіазолідиндіони) Початкова доза препарату Велметія повинна відповідати добовій дозі ситагліптину 100 мг, тобто. по 50 мг ситагліптину 2 р/добу і раніше прийнятій дозі метформіну. У разі необхідності збільшення дози метформіну рекомендовано поступову титрацію препарату з метою мінімізації НР з боку шлунково-кишкового тракту. Для пацієнтів, які приймають два з перерахованих трьох гіпоглікемічних препаратів – ситагліптин, метформін або інсулін Початкова доза препарату Велметія повинна відповідати добовій дозі ситагліптину 100 мг, тобто. по 50 мг ситагліптину 2 р/добу і раніше прийнятій дозі метформіну. У разі необхідності збільшення дози метформіну рекомендовано поступову титрацію препарату з метою мінімізації НР з боку шлунково-кишкового тракту. Пацієнтам може знадобитися зниження дози інсуліну для запобігання ризику гіпоглікемії (див. розділ «Особливі вказівки»). Спеціальних досліджень щодо оцінки безпеки та ефективності переходу з лікування іншими гіпоглікемічними препаратами на лікування комбінованим препаратом Велметія® не проводилося. Будь-які зміни у лікуванні ЦД2 повинні проводитись з обережністю та під контролем відповідних параметрів з урахуванням можливих змін глікемічного контролю. Усі пацієнти повинні продовжувати рекомендовану дієту з адекватним розподілом вуглеводів протягом дня. Застосування у пацієнтів у спеціальних клінічних групах У пацієнтів із порушенням функції нирок Необхідно проводити оцінку функції нирок до початку застосування препарату Велметія® і на фоні терапії (не рідше 1 разу на рік); у пацієнтів з високим ризиком прогресування ниркової недостатності та у пацієнтів похилого віку функцію нирок слід оцінювати частіше – кожні 3-6 місяців. Корекція дози препарату у пацієнтів з порушенням функції нирок легкого ступеня (рСКФ 60-89 мл/хв/1,73 м2) не потрібна. Застосування препарату у пацієнтів з порушенням функції нирок середнього та тяжкого ступеня тяжкості (з рСКФ менше 45 мл/хв/1,73 м2) застосування препарату протипоказане, оскільки таким пацієнтам потрібна нижча доза ситагліптину та метформіну – не більше 50 мг та 1000 мг на добу відповідно. У пацієнтів із печінковою недостатністю Застосування препарату Велметія® у пацієнтів із печінковою недостатністю протипоказане. У пацієнтів похилого віку Оскільки основним шляхом виведення ситагліптину та метформіну є нирки, ризик розвитку пов'язаного з метформіном лактоацидозу з віком збільшується. У дітей та підлітків віком до 18 років Досліджень ефективності та безпеки застосування комбінації ситагліптину та метформіну в даній віковій категорії не проводилося. Припинення прийому препарату при процедурах введення йодовмісних контрастних препаратів Прийом препарату Велметія® необхідно припинити пацієнтам з РСКФ ≥30 мл/хв/1,73 м2 та <60 мл/хв/1,73 м2, з наявністю в анамнезі захворювань печінки, алкоголізмом або серцевою недостатністю або у пацієнтів, яким йодовмісний контраст буде вводитись внутрішньоартеріально, до або під час дослідження. Слід повторно оцінити РСКФ через 48 годин після процедури. Відновлення прийому препарату Велметія® можливе при підтвердженні стабільної функції нирок (див. розділ «Особливі вказівки»).ПередозуванняСітагліптин Під час клінічних досліджень у здорових добровольців одноразовий прийом ситагліптину в дозі до 800 мг загалом добре переносився. Мінімальні зміни інтервалу QT, які не вважаються клінічно значущими, відзначалися в одному з досліджень ситагліптину в добовій дозі 800 мг (див. розділ «Фармакодинаміка. Вплив на електрофізіологію серця»). Доза понад 800 мг на добу у людей не вивчалась. У клінічних дослідженнях багаторазового прийому препарату (I фази) будь-яких пов'язаних із лікуванням ситагліптином НР при прийомі препарату у добовій дозі до 400 мг протягом 28 днів не відзначали. У разі передозування доцільним є проведення стандартних допоміжних заходів (видалення препарату з шлунково-кишкового тракту, що ще невсмоктався, моніторування показників життєдіяльності, включаючи ЕКГ), а також призначення симптоматичної терапії при необхідності. Ситагліптин помірно діалізується: за даними клінічних досліджень, протягом 3-4 годинного сеансу діалізу виводилося лише 13,5% дози. У разі клінічної потреби призначають пролонгований гемодіаліз. Даних щодо ефективності перитонеального діалізу ситагліптину немає. Метформін Розвиток лактоацидозу спостерігався приблизно у 32% усіх випадків передозування метформіну. Найефективніший метод видалення лактату та метформіну – гемодіаліз. Велике передозування метформіну може призвести до лактоацидозу, який є невідкладною ситуацією і потребує екстреної госпіталізації до стаціонару.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат Велметія® не повинен застосовуватися у пацієнтів з цукровим діабетом 1 типу та діабетичним кетоацидозом. Дослідження на тваринах показали відсутність впливу терапії монопрепаратами ситагліптину та метформіну на фертильність. Дослідження комбінації ситагліптину та метформіну на тваринах не проводилося. Застосування у пацієнтів похилого віку Велметія® Оскільки основним шляхом виведення ситагліптину та метформіну є нирки і оскільки з віком функція виділення нирок знижується, запобіжні заходи при призначенні препарату Велметія® наростають пропорційно віку. Літнім пацієнтам проводять ретельний підбір дози та регулярний контроль функції нирок (див. розділ «Особливі вказівки. Моніторинг функції нирок»). Сітагліптин За даними клінічних досліджень ефективність та безпека ситагліптину у літніх пацієнтів (>65 років) була порівнянна з ефективністю та безпекою у молодших пацієнтів (<65 років). Метформін Кількість пацієнтів похилого віку серед учасників контрольованих досліджень метформіну була недостатньою для винесення формального висновку про вікові відмінності в ефективності та безпеці препарату, хоча за наявними даними таких відмінностей не спостерігали. Гострий панкреатит Ризик розвитку гострого панкреатиту пов'язаний із застосуванням інгібіторів ДПП4. Пацієнти повинні бути поінформовані про характерні симптоми гострого панкреатиту: стійкі, сильні болі у животі. Клінічні прояви панкреатиту зникали після припинення прийому ситагліптину (з або без підтримуючого лікування), але дуже рідко повідомлялися випадки некротизуючого або геморагічного панкреатиту та/або смерті. У разі підозри на панкреатит необхідно припинити прийом препарату Велметія® та інших потенційно небезпечних лікарських засобів, якщо гострий панкреатит підтвердився, прийом препарату Велметія® не слід відновлювати. Слід виявляти обережність у пацієнтів із панкреатитом в анамнезі. Лактоацидоз Лактоацидоз - рідкісне, але серйозне метаболічне ускладнення, що розвивається найчастіше при гострому порушенні функції нирок або серцево-легеневої хвороби або сепсисі. При гострому порушенні функції нирок відбувається накопичення метформіну, що збільшує ризик розвитку лактоацидозу. У разі дегідратації (сильне блювання, діарея, лихоманка або знижене споживання рідини) метформін повинен бути негайно скасований і слід звернутися до лікаря. Препарати, які можуть різко погіршувати функцію нирок (такі як антигіпертензивні засоби, діуретики та НПЗЗ), слід призначати з обережністю у пацієнтів, які отримували метформін. Іншими факторами ризику розвитку лактоацидозу є надмірне вживання алкоголю, печінкова недостатність, що не досяг адекватного контролю діабет, кетоз, тривале голодування та будь-які стани, пов'язані з гіпоксією, а також супутнє застосування лікарських препаратів, які можуть викликати лактоацидоз (див. розділи «Протипоказання» "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"). Лікар та пацієнт повинні бути обізнані про ризик лактоацидозу. Лактоацидоз характеризується ацидотичною задишкою, болем у животі, м'язовими судомами, астеніями та гіпотермією з наступною комою. У разі передбачуваних симптомів пацієнт повинен припинити прийом метформіну та негайно звернутися до лікаря. Діагностичними лабораторними показниками є знижене значення pH крові (<7,35), збільшений вміст лактату в плазмі крові (>5 ммоль/л), збільшені аніонні різниця та співвідношення лактат/піруват. Моніторинг функції нирок Переважний шлях виведення метформіну та ситагліптину – ниркова екскреція. Ризик накопичення метформіну та розвитку лактоацидозу наростає пропорційно до ступеня порушення функції нирок. Препарат Велметія® протипоказаний при порушенні функції нирок тяжкого ступеня тяжкості, пацієнтам з РСКФ <45мл/хв/1,73 м2 (див. розділ "Спосіб застосування та дози", "Протипоказання", "Особливі вказівки. Метформін, Лактоацидоз") і повинен бути тимчасово скасовано при станах, які потенційно знижують функцію нирок (див. розділ «Протипоказання»). Перед початком лікування метформіном + сітагліптином, а також не рідше одного разу на рік після початку лікування за допомогою належних аналізів необхідно оцінити функцію нирок. При підвищеній ймовірності розвитку ниркової дисфункції контроль функції нирок проводять частіше, а при виявленні препарату Велметія відміняють. Гіпоглікемія Пацієнти, які отримують препарат Велметія в комбінації з похідними сульфонілсечовини або інсуліном, можуть наражатися на ризик розвитку гіпоглікемії. Тому може бути необхідним зниження дози похідних сульфонілсечовини або інсуліну. Реакції гіперчутливості У постреєстраційних дослідженнях повідомлялося про серйозні реакції гіперчутливості у пацієнтів, які отримували ситагліптин. Дані реакції включали анафілаксію, ангіоневротичний набряк, ексфоліативні захворювання шкіри, включаючи синдром Стівенса-Джонсона. Дані реакції виникали протягом перших 3 місяців після початку лікування сітагліптином, деякі спостерігалися після прийому першої дози препарату. Якщо підозрюється розвиток реакції гіперчутливості, необхідно припинити прийом препарату Велметія, оцінити інші можливі причини розвитку НР та призначити іншу гіпоглікемічну терапію (див. розділ «Побічна дія»). Бульозний пемфігоїд У пацієнтів, які приймали ДПП-4 інгібітори, включаючи ситагліптин, повідомлялися післяреєстраційні випадки виникнення бульозного пемфігоїду. У разі підозри на бульозний пемфігоїд необхідно припинити прийом препарату Велметія. Хірургічні втручання Застосування препарату Велметія слід припинити на час проведення хірургічного втручання під загальною, спинальною або епідуральною анастезією. Терапія може бути відновлена не раніше, ніж через 48 годин після операції або відновлення перорального прийому та за умови, що ниркова функція була повторно оцінена та визнана стабільною. Введення йодовмісних контрастних препаратів Внутрішньосудинне введення йодовмісних контрастних препаратів може призводити до контрастно-індукованої нефропатії, яка в свою чергу призводить до накопичення метформіну та підвищеного ризику розвитку лактоацидозу. Слід припинити прийом препарату Велметія до або під час дослідження та не відновлювати лікування протягом принаймні 48 годин після дослідження за умови, що ниркова функція була повторно оцінена та визнана стабільною (див. розділ «Протипоказання» та «Взаємодія з іншими») лікарськими засобами»). Зміна клінічного статусу пацієнтів із адекватно контрольованим цукровим діабетом 2 типу При появі лабораторних відхилень або клінічних симптомів захворювання (особливо будь-якого не піддається чіткої ідентифікації стану) у пацієнта з адекватно контрольованим ЦД2 на фоні лікування препаратом Велметія® в першу чергу слід негайно виключити кетоацидоз або лактоацидоз. Оцінка стану пацієнта повинна включати аналізи крові на електроліти та кетони, концентрацію глюкози в крові, а також (за показаннями) рН крові, плазмові концентрації лактату, пірувату та метформіну. При розвитку ацидозу будь-якої етіології слід негайно відмінити прийом препарату Велметія® та вжити інших відповідних коригуючих заходів. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Не проводилося досліджень щодо вивчення впливу препарату Велметія® на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. Тим не менш, слід враховувати випадки запаморочення та сонливості, що спостерігалися при прийомі ситагліптину. Крім цього, пацієнти повинні знати про ризик виникнення гіпоглікемії при одночасному застосуванні препарату Велметія з похідними сульфонілсечовини або інсуліном. Умови зберігання Зберігати при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці!Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
1 229,00 грн
1 180,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діючі речовини: ситагліптину фосфату моногідрат 64,25 мг (еквівалентно 50 мг ситагліптину) та метформіну гідрохлорид 850 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна 96,64 мг, повідон К29/32 78,19 мг, стеарилфумарат натрію 22,34 мг, натрію лаурилсульфат 5,585 мг; оболонка таблетки Опадрай® II рожевий, 85F94182 (27,93 мг) містить: полівініловий спирт 49,950%, титану діоксид (E 171) 6,000%, макрогол 3350 (поліетиленгліколь) 20 %, заліза оксид червоний (E172) 0,350%. По 14 таблеток у блістер із плівки ПВХ/ПЕ/ПВДХ та алюмінієвої фольги. По 4 блістери поміщають у картонну пачку разом із інструкцією із застосування.Інформація від виробникаТермін придатності 2 роки. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиОвальні двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, рожевого кольору з гравіюванням «515» на одній стороні таблетки.Фармакотерапевтична групаГіпоглікемічний засіб для перорального застосування комбінований (дипептидилпептидази4-інгібітор + бігуанід).ФармакокінетикаСітагліптин Всмоктування Абсолютна біодоступність ситагліптину становить приблизно 87%. Прийом ситагліптину одночасно з жирною їжею не впливає на фармакокінетику препарату. Розподіл Середній обсяг розподілу в рівноважному стані після одноразового внутрішньовенного введення 100 мг ситагліптину у здорових добровольців становить приблизно 198 л. Фракція оборотно ситагліптину, що зв'язується з білками плазми, відносно невелика (38%). Метаболізм Приблизно 79% ситагліптину виводиться у незміненому вигляді нирками, метаболічна трансформація препарату мінімальна. Після введення 14 поміченого ситагліптину внутрішньо приблизно 16% введеної радіоактивності екскретувалося у вигляді метаболітів ситагліптину. Були виявлені слідові концентрації 6 метаболітів ситагліптину, що не вносять будь-якого вкладу в плазмову ДПП4інгібуючу активність ситагліптину. У дослідженнях in vitro ізоферменти системи цитохрому CYP3A4 та CYP2C8 визначені як основні ферменти, що беруть участь в обмеженому метаболізмі ситагліптину. Виведення Після прийому 14 поміченого ситагліптину внутрішньо здоровими добровольцями практично вся введена радіоактивність була виведена з організму протягом тижня, у тому числі 13% через кишечник і 87% нирками. Середній період напіввиведення (Т1/2) ситагліптину при пероральному прийомі 100 мг становить приблизно 12,4 години, нирковий кліренс – приблизно 350 мл/хв. Виведення ситагліптину здійснюється переважно шляхом ниркової екскреції за механізмом активної канальцевої секреції. Ситагліптин є субстратом транспортера органічних аніонів людини третього типу (hOAT3), що бере участь у процесі елімінації ситагліптину нирками. Клінічна значущість участі hOAT3 у транспорті ситагліптину не встановлена. Можлива участь Рглікопротеїну в нирковій елімінації ситагліптину (як субстрат), проте інгібітор Рглікопротеїну циклоспорин не зменшує нирковий кліренс ситагліптину. Дані досліджень in vitro показали, що ситагліптин не є інгібітором ізоферментів системи цитохрому Р450 (CYP3A4, CYP2C8, CYP2C9 та CYP2D6). Метформін Всмоктування Після прийому внутрішньо метформін абсорбується із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ) досить повно. Абсолютна біодоступність метформіну у здорових добровольців становить 50-60%. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі крові (ТСmax) після перорального прийому становить 2,5 години. Після внутрішнього прийому 20-30% неабсорбованої фракції метформіну виводиться через кишечник. Процес всмоктування метформіну характеризується насичуваністю. Передбачається, що фармакокінетика його всмоктування є нелінійною. При застосуванні в рекомендованих дозах рівноважна концентрація метформіну в плазмі досягається протягом 24-48 годин і, як правило, не перевищує 1 мкг/мл. При одночасному прийомі їжі абсорбція метформіну знижується та затримується. Розподіл Метформін швидко розподіляється у тканині, зв'язування метформіну з білками плазми незначне. Метформін розподіляється в еритроцитах, ймовірно, еритроцити є вторинним компартментом розподілу метформіну. Середнє значення Сmax метформіну в цільній крові нижче, ніж Сmax у плазмі, і досягається через такий самий час. Середній обсяг розподілу (Vd) коливається у діапазоні 63-276 л. Метаболізм Метаболіти метформіну у людини не ідентифіковані. Виведення Метформін виводиться нирками у незмінному вигляді. Нирковий кліренс метформіну становить >400 мл/хв, що вказує на те, що виведення метформіну здійснюється за рахунок клубочкової фільтрації та канальцевої секреції. Після перорального прийому період напіввиведення (Т1/2) становить 6,5 год. При порушенні функції нирок кліренс метформіну знижується пропорційно кліренсу креатиніну, збільшуючи Т1/2, що може призводити до збільшення концентрації метформіну в плазмі. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Пацієнти з цукровим діабетом 2 типи Сітагліптин Фармакокінетика ситагліптину у пацієнтів із ЦД2 загалом подібна до фармакокінетики у здорових добровольців. Метформін При збереженні функції нирок фармакокінетичні параметри після одноразового та повторних прийомів метформіну у пацієнтів із ЦД2 та здорових добровольців однакові, кумуляції метформіну при прийомі терапевтичних доз не відбувається. Пацієнти з порушенням функції нирок Сітагліптин У пацієнтів з порушенням функції нирок середнього ступеня тяжкості з розрахунковою швидкістю клубочкової фільтрації (рСКФ) від 30 до <45 мл/хв/1,73 м2 відзначали приблизно 2-кратне збільшення плазмової AUC ситагліптину, а у пацієнтів з тяжкою та термінальною стадією (на гемодіалізі) збільшення значення AUC було 4-кратним порівняно з контрольними значеннями у добровольців з нормальною функцією нирок. Метформін У пацієнтів із зниженою нирковою функцією Т1/2 метформіну подовжується, а нирковий кліренс знижується. Пацієнти з печінковою недостатністю Сітагліптин У пацієнтів із печінковою недостатністю середнього ступеня тяжкості (7–9 балів за шкалою Чайлд–П'ю) середні значення AUC та Cmax ситагліптину після одноразового прийому 100 мг збільшуються приблизно на 21% та 13% відповідно у порівнянні зі здоровими добровольцями. Подібна різниця не є клінічно значущою. Немає клінічних даних про застосування ситагліптину у пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю). Однак, враховуючи переважно нирковий шлях виведення препарату, значних змін фармакокінетики ситагліптину у пацієнтів з печінковою недостатністю важко прогнозувати. Метформін Дослідження фармакокінетичних параметрів метформіну у пацієнтів із печінковою недостатністю не проводились. Підлога Сітагліптин За даними аналізу фармакокінетичних даних клінічних досліджень І та ІІ фази статева приналежність не впливала на клінічно значущий вплив на фармакокінетичні параметри ситагліптину. Метформін Фармакокінетичні параметри метформіну не відрізнялися суттєво у здорових добровольців та пацієнтів із ЦД2 виходячи із статевої приналежності. За даними контрольованих клінічних досліджень, гіпоглікемічні ефекти метформіну у чоловіків і жінок були аналогічними. Літні пацієнти Сітагліптин За даними популяційного фармакокінетичного аналізу даних клінічних досліджень І та ІІ фази вік пацієнтів не надавав клінічно значущого впливу на фармакокінетичні параметри ситагліптину. Концентрація ситагліптину у літніх пацієнтів (65–80 років) була приблизно на 19% вищою, ніж у молодших пацієнтів. Метформін Обмежені дані з контрольованих фармакокінетичних досліджень метформіну у здорових літніх добровольців дозволяють зробити висновок, що загальний плазмовий кліренс препарату у них знижується, Т1/2 подовжується, а значення Cmax збільшується порівняно з молодими здоровими добровольцями. Ці дані означають, що вікові зміни фармакокінетики обумовлені зниженням видільної функції нирок. Діти Досліджень фармакокінетики комбінації метформін + ситагліптин у дітей та підлітків віком до 18 років не проводилося. Расова приналежність Сітагліптин За даними аналізу фармакокінетичних даних клінічних досліджень І та ІІ фази расова приналежність не впливала на клінічно значний вплив на фармакокінетичні параметри ситагліптину, у тому числі у представників європеоїдної та монголоїдної рас, представників латиноамериканських країн та інших етнічних та расових груп. Метформін Досліджень щодо потенційного впливу расової належності на фармакокінетичні параметри метформіну не проводили. За даними контрольованих досліджень метформіну у пацієнтів з ЦД2 гіпоглікемічна дія препарату була порівнянною у представників європеоїдної, негроїдної рас та латиноамериканських країн. Індекс маси тіла (ІМТ) Сітагліптин За даними складного та популяційного аналізів фармакокінетичних параметрів із клінічних досліджень І та ІІ фази ІМТ не надавав клінічно значущого впливу на фармакокінетичні параметри ситагліптину.ФармакодинамікаПрепарат Велметія® являє собою комбінацію двох гіпоглікемічних препаратів із взаємодоповнюючим (комплементарним) механізмом дії, призначену для поліпшення контролю глікемії у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу (СД2): ситагліптину, інгібітору ферменту дипептидилпептидази4 (ДПП4), і представника. Ситагліптин є активним при пероральному прийомі високоселективним інгібітором ДПП4, призначеним для лікування СД2. Фармакологічна дія класу препаратівінгібіторів ДПП4 обумовлена активацією інкретинів. Інгібуючи ДПП4, ситагліптин підвищує концентрацію двох відомих активних гормонів сімейства інкретинів: глюкагоноподібного пептиду 1 (ГПП1) та глюкозозалежного інсулінотропного поліпептиду (ГІП). Інкретини є частиною внутрішньої фізіологічної системи регулювання гомеостазу глюкози. При нормальній або підвищеній концентрації глюкози крові ГПП1 та ГІП сприяють збільшенню синтезу та секреції інсуліну бетаклетками підшлункової залози. ГПП1 також пригнічує секрецію глюкагону альфаклетки підшлункової залози, знижуючи т.ч. синтез глюкози у печінці.Цей механізм дії відрізняється від механізму дії похідних сульфонілсечовини, які стимулюють вивільнення інсуліну і при низьких концентраціях глюкози крові, що загрожує розвитком сульфоніл-індукованої гіпоглікемії не тільки у пацієнтів з ЦД2, а й у здорових людей. Будучи високоселективним та ефективним інгібітором ферменту ДПП4, ситагліптин у терапевтичних концентраціях не пригнічує активності родинних ферментів ДПП8 чи ДПП9. Ситагліптин відрізняється за хімічною структурою та фармакологічною дією від аналогів ГПП1, інсуліну, похідних сульфонілсечовини або меглітінідів, бігуанідів, агоністів гаммарецепторів, що активуються проліфератором пероксисом (PPARg), інгібіторів альфаглікозиду.що загрожує розвитком сульфоніл-індукованої гіпоглікемії не тільки у пацієнтів з ЦД2, але й у здорових людей. Будучи високоселективним та ефективним інгібітором ферменту ДПП4, ситагліптин у терапевтичних концентраціях не пригнічує активності родинних ферментів ДПП8 чи ДПП9. Ситагліптин відрізняється за хімічною структурою та фармакологічною дією від аналогів ГПП1, інсуліну, похідних сульфонілсечовини або меглітінідів, бігуанідів, агоністів гаммарецепторів, що активуються проліфератором пероксисом (PPARg), інгібіторів альфаглікозиду.що загрожує розвитком сульфоніл-індукованої гіпоглікемії не тільки у пацієнтів з ЦД2, але й у здорових людей. Будучи високоселективним та ефективним інгібітором ферменту ДПП4, ситагліптин у терапевтичних концентраціях не пригнічує активності родинних ферментів ДПП8 чи ДПП9. Ситагліптин відрізняється за хімічною структурою та фармакологічною дією від аналогів ГПП1, інсуліну, похідних сульфонілсечовини або меглітінідів, бігуанідів, агоністів гаммарецепторів, що активуються проліфератором пероксисом (PPARg), інгібіторів альфаглікозиду.Ситагліптин відрізняється за хімічною структурою та фармакологічною дією від аналогів ГПП1, інсуліну, похідних сульфонілсечовини або меглітінідів, бігуанідів, агоністів гаммарецепторів, що активуються проліфератором пероксисом (PPARg), інгібіторів альфаглікозиду.Ситагліптин відрізняється за хімічною структурою та фармакологічною дією від аналогів ГПП1, інсуліну, похідних сульфонілсечовини або меглітінідів, бігуанідів, агоністів гаммарецепторів, що активуються проліфератором пероксисом (PPARg), інгібіторів альфаглікозиду. Метформін Метформін є гіпоглікемічним препаратом, що підвищує толерантність до глюкози у пацієнтів з ЦД2, знижуючи базальну та постпрандіальну концентрацію глюкози в крові. Його фармакологічні механізми дії відрізняються від механізмів дії пероральних гіпоглікемічних препаратів інших класів. Метформін знижує синтез глюкози в печінці та всмоктування глюкози в кишечнику та підвищує чутливість до інсуліну шляхом посилення периферичного захоплення та утилізації глюкози. На відміну від похідних сульфонілсечовини метформін не викликає гіпоглікемії ні у пацієнтів з ЦД2, ні у здорових людей і не викликає гіперінсулінемії. Під час прийому метформіну секреція інсуліну не змінюється, при цьому концентрація інсуліну натще та добове значення плазмової концентрації інсуліну можуть знизитися. Пероральний прийом однієї дози ситагліптину пацієнтами з ЦД2 призводить до пригнічення активності ферменту ДПП4 на 24 год, що супроводжується 23кратним збільшенням концентрації циркулюючих активних ГПП1 та ГІП, збільшенням плазмової концентрації інсуліну та Спептиду, зниженням концентрації глюкагону та плазмової концентрації. глікемії після глюкозного чи харчового навантаження. Прийом ситагліптину в добовій дозі 100 мг протягом 4-6 місяців значно покращував функцію бетаклітин підшлункової залози у пацієнтів з ЦД2, про що свідчили відповідні зміни таких маркерів, як HOMAβ (оцінка гомеостазу в моделіβ), співвідношення проінсулін/ін залози за даними панелі повторних тестів на толерантність до їжі. За даними клінічних досліджень ІІ та ІІІ фази ефективність глікемічного контролю ситагліптину в режимі 50 мг × 2 рази на добу (р/добу) була порівнянною з ефективністю режиму 100 мг 1 р/добу. У дослідженні у здорових добровольців вивчали вплив ситагліптину в комбінації з метформіном, або лише ситагліптину, або тільки метформіну, або плацебо на зміну плазмових концентрацій активного та загального ГПП1 та глюкози після їди. Середньозважені значення концентрації активного ГПП1 через 4 години після прийому їжі збільшувалися приблизно в 2 рази після прийому тільки ситагліптину або тільки метформіну порівняно з плацебо. Поєднаний прийом ситагліптину та метформіну забезпечував підсумовування ефекту з 4-кратним збільшенням концентрації активного ГПП1 порівняно з динамікою у групі плацебо. Прийом тільки ситагліптину супроводжувався збільшенням концентрації активного ГПП1 внаслідок інгібування ферменту ДПП4, в той час як прийом тільки метформіну супроводжувався симетричним збільшенням концентрації загального і активного ГПП1.Отримані дані відображають різні механізми, що лежать в основі збільшення концентрації активного ГПП1 після цих двох препаратів. Результати дослідження також продемонстрували, що саме сітагліптин, а не метформін забезпечує приріст концентрації активного ГПП1. У дослідженнях у здорових добровольців прийом ситагліптину не супроводжувався зниженням концентрації глюкози і не викликав гіпоглікемії, що підтверджує глюкозозалежний характер інсулінотропної дії та пригнічення синтезу глюкагону. Вплив на артеріальний тиск У дослідженні за участю пацієнтів з артеріальною гіпертензією поєднаний прийом гіпотензивних препаратів (одного або більше зі списку: інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, блокатори «повільних» кальцієвих каналів, бетаадреноблокатори, діуретики). У цій категорії пацієнтів ситагліптин продемонстрував незначну гіпотензивну дію: у добовій дозі 100 мг ситагліптин знижував середньодобове амбулаторне значення систолічного артеріального тиску (АТ) на 2 мм ртутного стовпа порівняно з групою плацебо. У пацієнтів із нормальним АТ не спостерігали гіпотензивного ефекту. Вплив на електрофізіологію серця У дослідженні у здорових добровольців ситагліптин приймався одноразово в дозі 100 мг або 800 мг (8-кратне перевищення рекомендованої дози) або плацебо. Після прийому рекомендованої терапевтичної дози будь-якого впливу препарату на тривалість інтервалу QT як у момент максимальної плазмової концентрації, так і в інших точках перевірки протягом усього дослідження не спостерігали. Після прийому 800 мг максимальне збільшення скоригованого по плацебо середньої зміни тривалості інтервалу QT порівняно з вихідним значенням через 3 години після прийому препарату склало 8,0 мсек. Подібне незначне збільшення оцінили як клінічно незначне. Після прийому 800 мг дози значення максимальної плазмової концентрації ситагліптину приблизно в 11 разів перевищувало відповідне значення після прийому терапевтичної дози 100 мг. Дослідження з оцінки серцево-судинної безпеки ситагліптину (TECOS) У дослідженні з оцінки серцево-судинної безпеки ситагліптину (TECOS) пацієнти приймали препарат ситагліптин або плацебо, які додавалися до стандартної терапії згідно з існуючими національними стандартами щодо визначення цільових рівнів та контролю серцево-судинних факторів ризику. По закінченні середнього періоду спостереження, що становив 3 роки, у пацієнтів з ЦД2 прийом препарату ситагліптин на додаток до стандартного лікування не збільшив ризик серйозних небажаних реакцій (НР) з боку серцево-судинної системи або ризик госпіталізації через серцеву недостатність порівняно зі стандартним лікуванням без додаткового прийому препарату сітагліптин.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу у дорослих пацієнтів віком від 18 років і старше для покращення глікемічного контролю на додаток до дієтотерапії та фізичних навантажень: при неадекватному глікемічному контролі на тлі монотерапії максимальною переносимою дозою метформіну; у пацієнтів, які раніше отримували комбіновану терапію ситагліптином та метформіном у вигляді монопрепаратів; у комбінації з похідним сульфонілсечовини (потрійна комбінована терапія: метформін + ситагліптин + похідне сульфонілсечовини) у пацієнтів, які раніше одержують терапію похідними сульфонілсечовини та метформіном без досягнення адекватного глікемічного контролю; у комбінації з тіазолідиндіонами (потрійна комбінована терапія: метформін + ситагліптин + тіазолідиндіон (агоніст PPARγрецепторів, активованих проліфератом пероксисом)) у пацієнтів, які раніше отримували терапію тіазолідиндіонами та метформіном без досягнення адекватного глікему; у комбінації з інсуліном (потрійна комбінована терапія: метформін + сітагліптин + інсулін) у пацієнтів, які раніше отримували терапію стабільними дозами інсуліну та метформіну без досягнення адекватного глікемічного контролю.Протипоказання до застосуванняВідома підвищена чутливість до ситагліптину, метформіну або будь-якої з допоміжних речовин препарату Велметія. Цукровий діабет 1 типу. Ниркова недостатність або порушення функції нирок (РСКФ менше 45 мл/хв/1,73 м2). Гострі стани, що протікають з ризиком розвитку порушень функції нирок: дегідратація (повторне блювання, діарея), лихоманка, важкі інфекційні захворювання, стан гіпоксії (шок, сепсис, інфекції нирок, бронхо-легеневі захворювання). Діабетичний кетоацидоз; діабетична прекома, кома. Клінічно виражені прояви гострих та хронічних захворювань, які можуть призводити до розвитку тканинної гіпоксії (зокрема, гостра та хронічна серцева недостатність із нестабільними показниками гемодинаміки, дихальна недостатність, гострий інфаркт міокарда). Великі хірургічні операції та травми, коли показано проведення інсулінотерапії (див. розділ «Особливі вказівки»). Печінкова недостатність, порушення функції печінки. Хронічний алкоголізм, гостре отруєння алкоголем. Вагітність, період грудного вигодовування. Лактоацидоз (зокрема в анамнезі). Застосування протягом не менше 48 годин до та протягом 48 годин після проведення радіоізотопних або рентгенологічних досліджень з введенням йодовмісної контрастної речовини (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Дотримання гіпокалорійної дієти (менше 1000 ккал/добу). Вік до 18 років (у зв'язку з відсутністю даних щодо ефективності та безпеки застосування препарату у цій віковій категорії). З обережністю: у пацієнтів похилого віку (див. розділ «Особливі вказівки»); у пацієнтів з наявністю панкреатиту в анамнезі (див. розділ «Особливі вказівки»); при одночасному застосуванні з дигоксином (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами").Вагітність та лактаціяКлінічних даних про застосування комбінації метформіну та ситагліптину в період вагітності немає. Дослідження на тваринах при застосуванні ситагліптину у високих дозах показали його ембріо- та фетотоксичну дію. Застосування препарату Велметія у період вагітності протипоказане. У разі планування або настання вагітності прийом препарату слід припинити, пацієнтка має бути переведена на інсулінотерапію. Дані про проникнення в грудне молоко тварин комбінації метформіну та ситагліптину відсутні. Дослідження на тваринах при введенні монопрепаратів показали, що метформін і ситагліптин (у значній кількості) проникають у молоко щурів. Немає даних про проникнення ситагліптину в грудне молоко людини, метформін проникає у невеликих кількостях, ризик виникнення НР у дитини не можна виключити. Застосування препарату Велметія у період грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяТаблиця небажаних реакцій Небажані реакції перераховані нижче (Таблиця 1) за системно-органними класами MedDRA та частотою. Частоти визначені як: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100 - <1/10); нечасто (≥1/1000 - <1/100); рідко (≥1/10000 – <1/1000); дуже рідко (<1/10000) і частота не встановлена (не може бути встановлена на підставі доступних даних). Таблиця 1. Частота НР, виявлених у плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях монотерапії ситагліптину та метформіну та при постреєстраційному спостереженні. Небажана реакція Частота НР Порушення з боку крові та лімфатичної системи тромбоцитопенія Рідко Порушення з боку імунної системи реакції гіперчутливості, у тому числі анафілаксія *,† Частота не встановлена Порушення з боку обміну речовин та харчування гіпоглікемія † Часто Порушення з боку нервової системи сонливість Не часто Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. інтерстиціальне захворювання легень * Частота не встановлена Порушення з боку шлунково-кишкового тракту діарея Не часто нудота Часто метеоризм Часто запор Не часто біль у верхній частині живота Не часто блювота Частота гострий панкреатит *,†,‡ Частота не встановлена фатальний та нефатальний геморагічний та некротичний панкреатит *,† Частота не встановлена Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин свербіння * Не часто ангіоневротичний набряк *,† Частота не встановлена висип *,† Частота не встановлена кропив'янка *,† Частота не встановлена шкірний васкуліт *,† Частота не встановлена ексфоліативні захворювання шкіри, включаючи синдром Стівенса-Джонсона *,† Частота не встановлена бульозний пемфігоїд * Частота не встановлена Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини артралгія * Частота не встановлена міалгія * Частота не встановлена біль у кінцівках * Частота не встановлена біль у спині * Частота не встановлена артропатія * Частота не встановлена Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів порушення функції нирок * Частота не встановлена гостра ниркова недостатність * Частота не встановлена *Небажані реакції були виявлені під час реєстраційного спостереження. † Див. розділ «Особливі вказівки». ‡ Див. інформацію щодо дослідження серцево-судинної безпеки TECOS нижче. Опис окремих небажаних реакцій Деякі НР спостерігалися найчастіше у дослідженнях з комбінованим прийомом метформіну та ситагліптину з іншими цукрознижувальними препаратами, ніж у дослідженнях монотерапії ситагліптином та метформіном. Вони включали гіпоглікемію (частота: дуже часто в комбінації з похідними сульфонілсечовини та інсуліном), запор (часто при застосуванні у поєднанні з похідними сульфонілсечовини), периферичний набряк (часто при застосуванні у поєднанні з піоглітазоном), головний біль та сухість у роті (не комбінації з інсуліном). Сітагліптин У дослідженнях монотерапії ситагліптином у дозі 100 мг 1 р/добу у порівнянні з плацебо повідомлялися такі НР, як головний біль, гіпоглікемія, запор та запаморочення. У таких пацієнтів НР повідомлялися незалежно від наявності причинно-наслідкового зв'язку з препаратом, якщо вони розвивалися щонайменше у 5% пацієнтів, у тому числі інфекції верхніх дихальних шляхів та назофарингіт. Крім того, повідомлялося про остеоартрит і болі в кінцівках з частотою «нечасто» (на >0,5% вище в групі ситагліптину в порівнянні з контрольною групою). Метформін У клінічних та післяреєстраційних дослідженнях метформіну дуже часто повідомлялося про шлунково-кишкові симптоми. Такі шлунково-кишкові симптоми, як нудота, блювання, діарея, біль у животі та втрата апетиту з'являються найчастіше під час початку терапії та спонтанно вирішуються у більшості випадків. Додаткові НР, пов'язані з метформіном, включають металевий присмак у роті (часто); лактоацидоз, порушення функції печінки, гепатит, кропив'янка, еритема та свербіж (дуже рідко). Зменшення абсорбції вітаміну B12, пов'язане із тривалим застосуванням метформіну, у свою чергу може дуже рідко призводити до клінічно значущого дефіциту вітаміну B12 (наприклад, до мегалобластної анемії). Дослідження з оцінки серцево-судинної безпеки ситагліптину (TECOS) До дослідження за оцінкою серцево-судинної безпеки ситагліптину (TECOS) було включено 7332 пацієнти, які приймали ситагліптин 100 мг 1 р/добу (або 50 мг 1 р/добу, якщо вихідний показник рСКФ був ≥30 та <50 мл/хв/1 ,73 м2), та 7339 пацієнтів, які приймали плацебо, у загальній популяції пацієнтів, яким було призначено лікування (“intention-to-treat”). Досліджуваний препарат (ситагліптин або плацебо) додавався до стандартної терапії відповідно до існуючих національних стандартів щодо вибору цільового рівня HbA1C та контролю серцево-судинних факторів ризику. Загальна частота виникнення серйозних НР у пацієнтів, які приймали ситагліптин, була такою самою, як у пацієнтів, які приймали плацебо. У популяції пацієнтів, яким було призначено лікування (“intention-to-treat”), серед тих, хто початково отримував інсулінотерапію та/або препарати сульфонілсечовини, частота виникнення епізодів тяжкої гіпоглікемії склала 2,7% у пацієнтів, які приймали ситагліптин, та 2, 5% у пацієнтів, які приймали плацебо. Серед пацієнтів, які спочатку не отримували інсулін та/або препарати сульфонілсечовини, частота виникнення епізодів тяжкої гіпоглікемії склала 1,0% у пацієнтів, які приймали ситагліптин, та 0,7% у пацієнтів, які приймали плацебо. Частота виникнення підтверджених експертизою випадків панкреатиту склала 0,3% у пацієнтів, які приймали ситагліптин, та 0,2% у пацієнтів, які приймали плацебо.Взаємодія з лікарськими засобамиСитагліптин та метформін Одночасний прийом багаторазових доз ситагліптину (по 50 мг 2 р/добу) та метформіну (по 1000 мг 2 р/добу) не супроводжувався значними змінами фармакокінетичних параметрів ситагліптину або метформіну у пацієнтів ЦД2. Досліджень міжлікарського впливу на фармакокінетичні параметри препарату Велметія® не проводили, проте проведено достатню кількість подібних досліджень щодо кожної з діючих речовин препарату, ситагліптину та метформіну. Сітагліптин У дослідженнях із взаємодії з іншими лікарськими засобами ситагліптин не надавав клінічно значущого впливу на фармакокінетику таких препаратів: метформіну, росиглітазону, глібенкламіду, симвастатину, варфарину, пероральних контрацептивів. Грунтуючись на цих даних, ситагліптин не пригнічує ізоферменти системи цитохрому Р 450 (CYP) CYP3А4, 2С8 або 2С9. Дані in vitro свідчать, що сітагліптин також не пригнічує ізоферменти CYP2D6, 1А2, 2С19 та 2В6 і не індукує СYP3А4. За даними популяційного фармакокінетичного аналізу пацієнтів з ЦД2 супутня терапія не мала клінічно значущого впливу на фармакокінетику ситагліптину. У дослідженні оцінювали ряд препаратів, що найчастіше використовуються пацієнтами з ЦД2, у тому числі гіпохолестеринемічні препарати (статини, фібрати, езетимиб), антиагреганти (клопідогрел), гіпотензивні препарати (інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II, бетаадреноблокатори, , гідрохлортіазид), анальгетики та нестероїдні протизапальні препарати (напроксен, диклофенак, целекоксиб), антидепресанти (бупропіон, флуоксетин, сертралін), антигістамінні (цетиризин), інгібітори протонної помпи (омепразол, лансопрафун) Відзначали збільшення AUC (11%), а також середнього Cmax (18%) дигоксину при сумісному застосуванні з ситагліптином. Це збільшення не вважається клінічно значущим, проте при одночасному прийомі дигоксину рекомендується спостерігати за пацієнтом. Відзначали збільшення AUC та Cmax ситагліптину на 29% та 68% відповідно при спільному одноразовому пероральному прийомі ситагліптину у дозі 100 мг та циклоспорину (потужного інгібітору Pглікопротеїну) у дозі 600 мг. Зазначені зміни фармакокінетичних параметрів ситагліптину не є клінічно значущими. Метформін Глібенкламід: у дослідженні міжлікарської взаємодії одноразових доз метформіну та глибенкламіду у пацієнтів із ЦД2 не спостерігали жодних змін фармакокінетичних та фармакодинамічних параметрів метформіну. Зміни значень AUC і Cmax глибенкламіду були високоваріабельними. Недостатня інформація (одноразовий прийом) і невідповідність плазмової концентрації глибенкламіду фармакодинамическим ефектам ставлять під питання клінічну значимість цієї взаємодії. Фуросемід: у дослідженні міжлікарської взаємодії одноразових доз метформіну та фуросеміду у здорових добровольців спостерігали зміну фармакокінетичних параметрів обох препаратів. Фуросемід збільшував значення концентрації Cmax метформіну в плазмі та цільної крові на 22%, значення AUC метформіну у цільній крові на 15%, не змінюючи нирковий кліренс препарату. Значення Cmax та AUC фуросеміду, у свою чергу, знизилися на 31% та 12% відповідно, а Т1/2 знизився на 32% без істотних змін ниркового кліренсу фуросеміду. Інформації про міжлікову взаємодію двох препаратів при тривалому спільному застосуванні немає. Ніфедипін: при дослідженні міжлікарської взаємодії ніфедипіну та метформіну після одноразового прийому препаратів здоровими добровольцями виявили збільшення плазмових Cmax та AUC метформіну на 20% та 9%, відповідно, а також збільшення кількості метформіну, що виділяється нирками. Tmax та Т1/2 метформіну не змінилися. В основі – збільшення абсорбції метформіну у присутності ніфедипіну. Вплив метформіну на фармакокінетику ніфедипіну мінімальний. Катіонні препарати: катіонні препарати (тобто амілорид, дигоксин, морфін, прокаїнамід, хінідин, хінін, ранітидин, тріамтерен, триметоприм або ванкоміцин), що виділяються шляхом канальцевої секреції, теоретично можуть вступити у взаємодію з метформіном. транспортну систему. Подібну конкуренцію спостерігали при одночасному прийомі метформіну та циметидину здоровими добровольцями у дослідженнях одноразових та багаторазових доз, з 60% збільшенням концентрації Cmax метформіну у плазмі та цільній крові та 40% збільшенням значення AUC метформіну у плазмі та цільної крові. У дослідженні одноразових доз період напіввиведення метформіну не змінювався. Метформін не впливав на фармакокінетику циметидину.І хоча зазначені міжлікарські взаємодії мають в основному теоретичне значення (за винятком циметидину), рекомендується ретельне спостереження за пацієнтом та корекція дози препарату Велметія® та/або вищевказаних катіонних препаратів, екскретованих проксимальними відділами ниркових канальців у випадках їх одночасного прийому. Одночасне застосування з циметидином знижує швидкість виведення метформіну, що може призводити до розвитку лактоацидозу. Метформін може знижувати дію антикоагулянтів непрямої дії. Субстрати транспортера органічних катіонів 1 та 2 (ОСТ1 та ОСТ2): метформін є субстратом органічних катіонів ОСТ1 та ОСТ2 та транспортерів інгібіторів виведення лікарських препаратів та токсинів (MATE). При сумісному застосуванні з метформіном: інгібітори ОСТ1 (такі як верапаміл) можуть знизити гіпоглікемічний вплив метформіну. індуктори ОСТ1 (такі як рифампіцин) можуть збільшити всмоктування метформіну у шлунково-кишковому тракті та посилити його гіпоглікемічну дію. інгібітори ОСТ2 або МАТЕ (такі як циметидин, долутегравір, ранолазин, триметоприм, вандетаніб, ізавуконазол) можуть знизити виведення метформіну нирками та призвести до збільшення його концентрації у плазмі крові. інгібітори ОСТ1 та ОСТ2 (такі як кризотиніб, олапариб) можуть знизити гіпоглікемічний вплив метформіну. Інші: деякі препарати мають гіперглікемічний потенціал і можуть знижувати глікемічний контроль. Гіпоглікемічну дію метформіну можуть знижувати: глюкагон, тіазидні та інші діуретики, глюкокортикостероїди, фенотіазини, препарати щитовидної залози, естрогени, пероральні контрацептиви, фенітоїн, нікотинова кислота, симпатоміметоніцини, блокатор. При призначенні перелічених препаратів пацієнту, який отримує препарат Велметія®, рекомендується ретельне спостереження за параметрами глікемічного контролю. При одночасному прийомі здоровими добровольцями метформіну та пропранололу або метформіну та ібупрофену не спостерігали зміни фармакокінетичних параметрів цих препаратів. Лише незначна частина метформіну зв'язується з білками плазми, отже, міжлікарські взаємодії метформіну з препаратами, що активно зв'язуються з білками плазми (саліцилатами, сульфаніламідами, хлорамфеніколом і пробенецидом), малоймовірні, на відміну від активних сульфон.Спосіб застосування та дозиПриймають усередину. Загальна інформація Режим дозування препарату Велметія® повинен підбиратися індивідуально, виходячи з поточної терапії, ефективності та переносимості, але не перевищуючи максимальну добову дозу сітагліптину 100 мг і метформіну 2000 мг. Препарат Велметія® слід приймати 2 р/добу під час їди, з поступовим збільшенням дози метформіну при необхідності з метою мінімізації можливих НР з боку шлунково-кишкового тракту (ЖКТ), характерних для метформіну. Рекомендації щодо дозування Початкова доза препарату Велметія залежить від поточної гіпоглікемічної терапії. Препарат Велметія слід приймати 2 р/добу під час їжі, повністю, не розжовуючи. Для пацієнтів, які не досягли адекватного контролю на монотерапії метформіном Початкова доза препарату Велметія®, що рекомендується, для пацієнтів, які не досягли адекватного контролю на монотерапії метформіном, повинна забезпечити рекомендовану терапевтичну добову дозу ситагліптину 100 мг, тобто. по 50 мг ситагліптину 2 р/добу плюс поточна доза метформіну. Для пацієнтів, які приймають комбінацію препаратів ситагліптин та метформін При переході від комбінованої терапії метформіном та ситагліптином у вигляді монопрепаратів доза препарату Велметія® повинна відповідати прийнятим дозам монопрепаратів метформіну та ситагліптину. Для пацієнтів, які приймають два з перерахованих трьох гіпоглікемічних препаратів – ситагліптин, метформін або похідні сульфонілсечовини Початкова доза препарату Велметія повинна забезпечити рекомендовану терапевтичну добову дозу ситагліптину 100 мг, тобто. по 50 мг ситагліптину 2 р/добу. Початкову дозу метформіну визначають виходячи з рівня глікемічного контролю та поточної (якщо пацієнт приймає цей препарат) дози метформіну. Збільшення дози метформіну має бути поступовим для мінімізації пов'язаних з ним НР з боку шлунково-кишкового тракту. Пацієнтам, які приймають похідну сульфонілсечовини, буде раціональним знизити поточну дозу для зниження ризику сульфоніліндукованої гіпоглікемії (див. розділ «Особливі вказівки»). Для пацієнтів, які приймають два з перерахованих трьох гіпоглікемічних препаратів – ситагліптин, метформін або агоністи PPARγрецепторів (тіазолідиндіони) Початкова доза препарату Велметія повинна відповідати добовій дозі ситагліптину 100 мг, тобто. по 50 мг ситагліптину 2 р/добу і раніше прийнятій дозі метформіну. У разі необхідності збільшення дози метформіну рекомендовано поступову титрацію препарату з метою мінімізації НР з боку шлунково-кишкового тракту. Для пацієнтів, які приймають два з перерахованих трьох гіпоглікемічних препаратів – ситагліптин, метформін або інсулін Початкова доза препарату Велметія повинна відповідати добовій дозі ситагліптину 100 мг, тобто. по 50 мг ситагліптину 2 р/добу і раніше прийнятій дозі метформіну. У разі необхідності збільшення дози метформіну рекомендовано поступову титрацію препарату з метою мінімізації НР з боку шлунково-кишкового тракту. Пацієнтам може знадобитися зниження дози інсуліну для запобігання ризику гіпоглікемії (див. розділ «Особливі вказівки»). Спеціальних досліджень щодо оцінки безпеки та ефективності переходу з лікування іншими гіпоглікемічними препаратами на лікування комбінованим препаратом Велметія® не проводилося. Будь-які зміни у лікуванні ЦД2 повинні проводитись з обережністю та під контролем відповідних параметрів з урахуванням можливих змін глікемічного контролю. Усі пацієнти повинні продовжувати рекомендовану дієту з адекватним розподілом вуглеводів протягом дня. Застосування у пацієнтів у спеціальних клінічних групах У пацієнтів із порушенням функції нирок Необхідно проводити оцінку функції нирок до початку застосування препарату Велметія® і на фоні терапії (не рідше 1 разу на рік); у пацієнтів з високим ризиком прогресування ниркової недостатності та у пацієнтів похилого віку функцію нирок слід оцінювати частіше – кожні 3-6 місяців. Корекція дози препарату у пацієнтів з порушенням функції нирок легкого ступеня (рСКФ 60-89 мл/хв/1,73 м2) не потрібна. Застосування препарату у пацієнтів з порушенням функції нирок середнього та тяжкого ступеня тяжкості (з рСКФ менше 45 мл/хв/1,73 м2) застосування препарату протипоказане, оскільки таким пацієнтам потрібна нижча доза ситагліптину та метформіну – не більше 50 мг та 1000 мг на добу відповідно. У пацієнтів із печінковою недостатністю Застосування препарату Велметія® у пацієнтів із печінковою недостатністю протипоказане. У пацієнтів похилого віку Оскільки основним шляхом виведення ситагліптину та метформіну є нирки, ризик розвитку пов'язаного з метформіном лактоацидозу з віком збільшується. У дітей та підлітків віком до 18 років Досліджень ефективності та безпеки застосування комбінації ситагліптину та метформіну в даній віковій категорії не проводилося. Припинення прийому препарату при процедурах введення йодовмісних контрастних препаратів Прийом препарату Велметія® необхідно припинити пацієнтам з РСКФ ≥30 мл/хв/1,73 м2 та <60 мл/хв/1,73 м2, з наявністю в анамнезі захворювань печінки, алкоголізмом або серцевою недостатністю або у пацієнтів, яким йодовмісний контраст буде вводитись внутрішньоартеріально, до або під час дослідження. Слід повторно оцінити РСКФ через 48 годин після процедури. Відновлення прийому препарату Велметія® можливе при підтвердженні стабільної функції нирок (див. розділ «Особливі вказівки»).ПередозуванняСітагліптин Під час клінічних досліджень у здорових добровольців одноразовий прийом ситагліптину в дозі до 800 мг загалом добре переносився. Мінімальні зміни інтервалу QT, які не вважаються клінічно значущими, відзначалися в одному з досліджень ситагліптину в добовій дозі 800 мг (див. розділ «Фармакодинаміка. Вплив на електрофізіологію серця»). Доза понад 800 мг на добу у людей не вивчалась. У клінічних дослідженнях багаторазового прийому препарату (I фази) будь-яких пов'язаних із лікуванням ситагліптином НР при прийомі препарату у добовій дозі до 400 мг протягом 28 днів не відзначали. У разі передозування доцільним є проведення стандартних допоміжних заходів (видалення препарату з шлунково-кишкового тракту, що ще невсмоктався, моніторування показників життєдіяльності, включаючи ЕКГ), а також призначення симптоматичної терапії при необхідності. Ситагліптин помірно діалізується: за даними клінічних досліджень, протягом 3-4 годинного сеансу діалізу виводилося лише 13,5% дози. У разі клінічної потреби призначають пролонгований гемодіаліз. Даних щодо ефективності перитонеального діалізу ситагліптину немає. Метформін Розвиток лактоацидозу спостерігався приблизно у 32% усіх випадків передозування метформіну. Найефективніший метод видалення лактату та метформіну – гемодіаліз. Велике передозування метформіну може призвести до лактоацидозу, який є невідкладною ситуацією і потребує екстреної госпіталізації до стаціонару.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат Велметія® не повинен застосовуватися у пацієнтів з цукровим діабетом 1 типу та діабетичним кетоацидозом. Дослідження на тваринах показали відсутність впливу терапії монопрепаратами ситагліптину та метформіну на фертильність. Дослідження комбінації ситагліптину та метформіну на тваринах не проводилося. Застосування у пацієнтів похилого віку Велметія® Оскільки основним шляхом виведення ситагліптину та метформіну є нирки і оскільки з віком функція виділення нирок знижується, запобіжні заходи при призначенні препарату Велметія® наростають пропорційно віку. Літнім пацієнтам проводять ретельний підбір дози та регулярний контроль функції нирок (див. розділ «Особливі вказівки. Моніторинг функції нирок»). Сітагліптин За даними клінічних досліджень ефективність та безпека ситагліптину у літніх пацієнтів (>65 років) була порівнянна з ефективністю та безпекою у молодших пацієнтів (<65 років). Метформін Кількість пацієнтів похилого віку серед учасників контрольованих досліджень метформіну була недостатньою для винесення формального висновку про вікові відмінності в ефективності та безпеці препарату, хоча за наявними даними таких відмінностей не спостерігали. Гострий панкреатит Ризик розвитку гострого панкреатиту пов'язаний із застосуванням інгібіторів ДПП4. Пацієнти повинні бути поінформовані про характерні симптоми гострого панкреатиту: стійкі, сильні болі у животі. Клінічні прояви панкреатиту зникали після припинення прийому ситагліптину (з або без підтримуючого лікування), але дуже рідко повідомлялися випадки некротизуючого або геморагічного панкреатиту та/або смерті. У разі підозри на панкреатит необхідно припинити прийом препарату Велметія® та інших потенційно небезпечних лікарських засобів, якщо гострий панкреатит підтвердився, прийом препарату Велметія® не слід відновлювати. Слід виявляти обережність у пацієнтів із панкреатитом в анамнезі. Лактоацидоз Лактоацидоз - рідкісне, але серйозне метаболічне ускладнення, що розвивається найчастіше при гострому порушенні функції нирок або серцево-легеневої хвороби або сепсисі. При гострому порушенні функції нирок відбувається накопичення метформіну, що збільшує ризик розвитку лактоацидозу. У разі дегідратації (сильне блювання, діарея, лихоманка або знижене споживання рідини) метформін повинен бути негайно скасований і слід звернутися до лікаря. Препарати, які можуть різко погіршувати функцію нирок (такі як антигіпертензивні засоби, діуретики та НПЗЗ), слід призначати з обережністю у пацієнтів, які отримували метформін. Іншими факторами ризику розвитку лактоацидозу є надмірне вживання алкоголю, печінкова недостатність, що не досяг адекватного контролю діабет, кетоз, тривале голодування та будь-які стани, пов'язані з гіпоксією, а також супутнє застосування лікарських препаратів, які можуть викликати лактоацидоз (див. розділи «Протипоказання» "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"). Лікар та пацієнт повинні бути обізнані про ризик лактоацидозу. Лактоацидоз характеризується ацидотичною задишкою, болем у животі, м'язовими судомами, астеніями та гіпотермією з наступною комою. У разі передбачуваних симптомів пацієнт повинен припинити прийом метформіну та негайно звернутися до лікаря. Діагностичними лабораторними показниками є знижене значення pH крові (<7,35), збільшений вміст лактату в плазмі крові (>5 ммоль/л), збільшені аніонні різниця та співвідношення лактат/піруват. Моніторинг функції нирок Переважний шлях виведення метформіну та ситагліптину – ниркова екскреція. Ризик накопичення метформіну та розвитку лактоацидозу наростає пропорційно до ступеня порушення функції нирок. Препарат Велметія® протипоказаний при порушенні функції нирок тяжкого ступеня тяжкості, пацієнтам з РСКФ <45мл/хв/1,73 м2 (див. розділ "Спосіб застосування та дози", "Протипоказання", "Особливі вказівки. Метформін, Лактоацидоз") і повинен бути тимчасово скасовано при станах, які потенційно знижують функцію нирок (див. розділ «Протипоказання»). Перед початком лікування метформіном + сітагліптином, а також не рідше одного разу на рік після початку лікування за допомогою належних аналізів необхідно оцінити функцію нирок. При підвищеній ймовірності розвитку ниркової дисфункції контроль функції нирок проводять частіше, а при виявленні препарату Велметія відміняють. Гіпоглікемія Пацієнти, які отримують препарат Велметія в комбінації з похідними сульфонілсечовини або інсуліном, можуть наражатися на ризик розвитку гіпоглікемії. Тому може бути необхідним зниження дози похідних сульфонілсечовини або інсуліну. Реакції гіперчутливості У постреєстраційних дослідженнях повідомлялося про серйозні реакції гіперчутливості у пацієнтів, які отримували ситагліптин. Дані реакції включали анафілаксію, ангіоневротичний набряк, ексфоліативні захворювання шкіри, включаючи синдром Стівенса-Джонсона. Дані реакції виникали протягом перших 3 місяців після початку лікування сітагліптином, деякі спостерігалися після прийому першої дози препарату. Якщо підозрюється розвиток реакції гіперчутливості, необхідно припинити прийом препарату Велметія, оцінити інші можливі причини розвитку НР та призначити іншу гіпоглікемічну терапію (див. розділ «Побічна дія»). Бульозний пемфігоїд У пацієнтів, які приймали ДПП-4 інгібітори, включаючи ситагліптин, повідомлялися післяреєстраційні випадки виникнення бульозного пемфігоїду. У разі підозри на бульозний пемфігоїд необхідно припинити прийом препарату Велметія. Хірургічні втручання Застосування препарату Велметія слід припинити на час проведення хірургічного втручання під загальною, спинальною або епідуральною анастезією. Терапія може бути відновлена не раніше, ніж через 48 годин після операції або відновлення перорального прийому та за умови, що ниркова функція була повторно оцінена та визнана стабільною. Введення йодовмісних контрастних препаратів Внутрішньосудинне введення йодовмісних контрастних препаратів може призводити до контрастно-індукованої нефропатії, яка в свою чергу призводить до накопичення метформіну та підвищеного ризику розвитку лактоацидозу. Слід припинити прийом препарату Велметія до або під час дослідження та не відновлювати лікування протягом принаймні 48 годин після дослідження за умови, що ниркова функція була повторно оцінена та визнана стабільною (див. розділ «Протипоказання» та «Взаємодія з іншими») лікарськими засобами»). Зміна клінічного статусу пацієнтів із адекватно контрольованим цукровим діабетом 2 типу При появі лабораторних відхилень або клінічних симптомів захворювання (особливо будь-якого не піддається чіткої ідентифікації стану) у пацієнта з адекватно контрольованим ЦД2 на фоні лікування препаратом Велметія® в першу чергу слід негайно виключити кетоацидоз або лактоацидоз. Оцінка стану пацієнта повинна включати аналізи крові на електроліти та кетони, концентрацію глюкози в крові, а також (за показаннями) рН крові, плазмові концентрації лактату, пірувату та метформіну. При розвитку ацидозу будь-якої етіології слід негайно відмінити прийом препарату Велметія® та вжити інших відповідних коригуючих заходів. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Не проводилося досліджень щодо вивчення впливу препарату Велметія® на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. Тим не менш, слід враховувати випадки запаморочення та сонливості, що спостерігалися при прийомі ситагліптину. Крім цього, пацієнти повинні знати про ризик виникнення гіпоглікемії при одночасному застосуванні препарату Велметія з похідними сульфонілсечовини або інсуліном. Умови зберігання Зберігати при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці!Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
424,00 грн
381,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаПорошок: Діюча речовина: Меропенема тригідрат – 1140 мг (у перерахунку на меропенем – 1000 мг); Натрію карбонат безводний - 262 мг. По 500 мг меропенему у флакон місткістю 10 мл або 20 мл прозорого скла 1-2 гідролітичного класу, по 1000 мг меропенему у флакон місткістю 30 мл прозорого скла 1-2 гідролітичного класу. 1, 5 або 10 флаконів з інструкцією із застосування поміщають у пачку з картону. 50 флаконів з рівною кількістю інструкцій із застосування поміщають у коробку з картону для стаціонару.Опис лікарської формиБілий чи блідо-жовтий порошок.Фармакотерапевтична групаАнтибіотик-карбапенем.ФармакокінетикаВнутрішньовенне введення протягом 30 хв меропенему здоровим добровольцям призводить до максимальної концентрації в плазмі, що дорівнює приблизно 11 мкг/мл для дози 250 мг, 23 мкг/мл для дози 500 мг та 49 мкг/мл для дози 1 г. Однак щодо максимальної концентрації (Сmах) та площі під фармакокінетичною кривою "концентрація-час" (AUC) немає абсолютної фармакокінетичної пропорційної залежності від введеної дози. Відзначено зменшення плазмового кліренсу з 287 до 205 мл/хв для доз від 250 мг до 2 г. Внутрішньовенна болюсна ін'єкція меропенему здоровим добровольцям протягом 5 хв призводить до максимальної концентрації у плазмі, що дорівнює приблизно 52 мкг/мл для дози 500 мг та 112 мкг/мл – для дози 1 г. Через 6 годин після внутрішньовенного введення 500 мг концентрація меропенему в плазмі знижується до значень 1 мкг/мл і нижче. Продовжена (до 3-х годин) інфузія карбапенемів може призвести до оптимізації їх фармакокінетичних та фармакодинамічних параметрів. При стандартній 30-хвилинній інфузії у здорових добровольців двох доз 500 і 2000 мг кожні 8 годин значення %Т>МІК (співвідношення між періодом часу, коли концентрація меропенему перевищує МІК, та інтервалом дозування; МІК=4 мкг/мл) склало відповідно та 58%. При введенні добровольцям тих же доз методом 3-годинної інфузії кожні 8 годин показник %Т>МІК збільшився до 43% та 73%, відповідно для 500 та 2000 мг. Середня плазмова концентрація у здорових добровольців після внутрішньовенного болюсного введення протягом 10 хв 1000 мг перевищувала МІК 4 мкг/мл для 42% інтервалу дозування порівняно з 59% при 3-годинній інфузії 1000 мг. Меропенем добре проникає у більшість тканин і рідин організму, у тому числі в цереброспінальну рідину пацієнтів з бактеріальним менінгітом, досягаючи концентрацій, що перевищують необхідні для придушення більшості бактерій. При багаторазовому введенні меропенему з інтервалом о 8 годині пацієнтам з нормальною функцією нирок кумуляції меропенему не спостерігається. У пацієнтів із нормальною функцією нирок період напіввиведення становить приблизно 1 годину. Зв'язування з білками плазми – приблизно 2%. Близько 70% внутрішньовенної дози меропенему виводиться нирками у незміненому вигляді протягом 12 годин, після чого визначається незначна ниркова екскреція. Концентрації меропенему у сечі, що перевищують 10 мкг/мл, підтримуються протягом 5 годин після введення дози 500 мг. При режимах введення 500 мг кожні 8 годин або 1 г кожні 6 годин не спостерігалося кумуляції меропенему в плазмі крові та сечі у добровольців з нормальною функцією печінки. Єдиний метаболіт меропенему мікробіологічно неактивний. Дослідження у дітей показали, що фармакокінетика меропенему у дітей та у дорослих подібна. Період напіввиведення меропенему у дітей віком до 2 років - приблизно 1,5-2,3 години, у діапазоні доз 10-40 мг/кг спостерігається лінійна залежність. Ниркова недостатність Дослідження фармакокінетики у пацієнтів з нирковою недостатністю показали, що кліренс меропенему корелює з кліренсом креатиніну. У таких пацієнтів потрібна корекція дози. Вивчення фармакокінетики у осіб похилого віку виявило зниження кліренсу меропенему, яке корелювало з віковим зниженням кліренсу креатиніну. Меропенем виводиться при гемодіалізі з кліренсом, що орієнтовно в 4 рази перевищує кліренс меропенему у пацієнтів з анурією. Печінкова недостатність Дослідження фармакокінетики у пацієнтів із захворюваннями печінки показали, що дані патологічні зміни не впливають на фармакокінетику меропенему.ФармакодинамікаМеропенем - антибіотик класу карбапенемів, призначений для парентерального застосування, відносно стійкий до дегідропептидази-1 (ДГП-1) людини, що не вимагає додаткового введення інгібітору ДГП-1. Меропенем має бактерицидну дію за рахунок впливу на синтез клітинної стінки бактерій. Висока бактерицидна активність меропенему щодо широкого спектру аеробних та анаеробних бактерій пояснюється високою здатністю меропенему проникати через клітинну стінку бактерій, високим рівнем стабільності до більшості бета-лактамаз та значною афінністю до різних пеніцилінзв'язуючих білків (ПСБ). Мінімальні бактерицидні концентрації (МБК) зазвичай такі самі, як і мінімальні інгібуючі концентрації (МІК). Для 76% протестованих видів бактерій співвідношення МБК/МІК було 2 або менше. Тести in vitro показують, що меропенем діє синергічно з різними антибіотиками. У тестах in vitro та in vivo показано, що меропенем має постантибіотичний ефект. Мікроорганізми можуть мати один або кілька перерахованих механізмів резистентності до меропенему: порушення проникності клітинної стінки грамнегативних бактерій через порушення синтезу поринів; зменшення спорідненості з цільовим ПСБ; активація механізмів еффлюксу; продукція бета-лактамаз, під впливом яких відбувається гідроліз карбапенемів. Єдині рекомендовані критерії чутливості до меропенему ґрунтуються на фармакокінетиці препарату та на кореляції клінічних та мікробіологічних даних – діаметр зони та МІК, що визначаються для відповідних збудників. Категорія збудника Діаметр зони (мм) Чутливий ≥ 14 Проміжний від 12 до 13 Резистентний ≤11 У наступній таблиці наведено прийняті в Європейському союзі (ЄС) порогові значення МІК меропенему щодо різних бактеріальних патогенів у клінічних умовах: Патогени Чутливість (мг/л) Резистентність (мг/л) Enterobacteriaceae ≤ 2 >8 Pseudomonas ≤ 2 >8 Acinetobacter ≤ 2 >8 Streptococcus груп А, В, С, G ≤ 2 >2 Streptococcus pneumoniae1 ≤ 2 >2 Інші стрептококи ≤ 2 2 Enterococcus5 - - Staphylococcus2 Залежить від наявності чутливості до метициліну Haemophilus influenzae1, Moraxella catarrhalis ≤ 2 >2 Neisseria meningitidis2,3 ≤ 0,25 >0,25 Грампозитивні анаероби ≤ 2 >8 Грамнегативні анаероби ≤ 2 >8 Неспецифічні порогові значення4 ≤ 2 >8 1 Порог чутливості для Streptococcus pneumoniae та Haemophilus influenzae при менінгіті – 0,25 мг/л. 2 Штами, для яких МІК вище за поріг чутливості, рідкісні або не виявляються в даний час. При виявленні такого штаму тест на МІК проводиться повторно, при підтвердженні результату штам відправляють до лабораторії, а штам вважається резистентним до отримання підтвердженого клінічного ефекту щодо нього. 3 Значення, які використовуються лише при менінгіті. 4 Для всіх інших збудників, відповідно до фармакокінетичних та фармакодинамічних даних, без урахування специфіки розподілу МІК конкретних патогенів. 5 Тест чутливості не рекомендований, оскільки цей збудник не є оптимальною метою для меропенему. Чутливість до меропенему має визначатися за допомогою стандартних методів. Інтерпретація результатів повинна виконуватись відповідно до локальних посібників. Ефективність препарату щодо патогенів, перерахованих нижче, підтверджена досвідом клінічного застосування та посібниками з антибактеріальної терапії: Патогени, чутливі до меропенему: Грампозитивні аероби: Enterococcus faecalis]; Staphylococcus aureus (метицилін-чутливий)2; Рід Staphylococcus (метицилін-чутливий), включаючи Staphylococcus epidermidis; Streptococcus agalactiae групи В; Група Streptococcus milleri (S. anginosus, S. constellatus, S. intermedius); Streptococcus pneumoniae; Streptococcus pyogenes групи A. Грамнегативні аероби: Citrobacter freundii; Citrobacter koseri; Enterobacter aerogenes; Enterobacter cloacae; Escherichia coli; Haemophilus influenzae; Klebsiella oxytoca; Klebsiella pneumoniae; Morganella morganii; Neisseria meningitidis; Proteus mirabilis; Proteus vulgaris; Serratia marcescens. Грампозитивні анаероби: Clostridium perfringens; Peptoniphilus asaccharolyticus; Рід Peptostreptococcus (включаючи Р. micros, Р. anaerobius, Р. magnus). Грамнегативні анаероби: Васterоides сассае; Bacteroides fragilis; Prevotella bivia; Prevotella disiens. Патогени, для яких актуальною є проблема набутої резистентності: Грампозитивні аероби: Enterococcus faecium1. Грамнегативні аероби: Рід Acinetobacter; Burkholderia cepacia; Pseudomonas aeruginosa. Патогени, що мають природну резистентність: Грамнегативні аероби: Stenotrophomonas maltophilia; Legionella spp. Інші збудники: Chlamydophila pneumoniae; Chlamydophila psittaci; Coxiella burnetii; Mycoplasma pneumoniae. 1 Збудники, які мають проміжну чутливість. 2 Всі метицилін-резистентні стафілококи резистентні до меропенему. Показання до застосуванняМеропенем показаний для лікування у дітей (старше 3 місяців) та дорослих наступних інфекційно-запальних захворювань, спричинених одним або декількома чутливими до меропенему збудниками: пневмонії, включаючи нозокоміальні пневмонії; інфекції сечовивідної системи; інфекції черевної порожнини; інфекційно-запальні захворювання органів малого тазу, такі як ендометрит; інфекції шкіри та її структур; менінгіт; септицемія. Емпірична терапія дорослих пацієнтів з передбачуваною інфекцією із симптомами фебрильної нейтропенії в режимі монотерапії або у комбінації з противірусними чи протигрибковими препаратами. Ефективність меропенему доведена як у режимі монотерапії, так і в комбінації з іншими антимікробними засобами під час лікування полімікробних інфекцій.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до меропенему, до допоміжних речовин або інших препаратів групи карбапенемів в анамнезі, виражена гіперчутливість (анафілактичні реакції, важкі шкірні реакції) до інших бета-лактамних антибіотиків (тобто пеніцилінів або цефалоспоринів), дитячий вік (молодше 3 ). . З обережністю: Одночасне застосування з потенційно нефротоксичними препаратами. Пацієнтам зі скаргами з боку шлунково-кишкового тракту (діарея), що особливо страждають на коліти.Вагітність та лактаціяВагітність Безпека застосування препарату у жінок під час вагітності не вивчалась. Дослідження на тваринах не показали якихось несприятливих ефектів на плід, що розвивається. Велпенем не повинен застосовуватися під час вагітності, за винятком випадків, коли потенційна перевага матері від його застосування перевищує можливий ризик для плода. У кожному випадку препарат повинен застосовуватись під суворим наглядом лікаря. Період грудного вигодовування Отримано дані про виділення меропенему із грудним молоком. Велпенем не повинен застосовуватися в період грудного вигодовування, за винятком тих випадків, коли потенційна перевага для матері від застосування препарату перевищує можливий ризик для дитини. Оцінивши перевагу для матері, слід прийняти рішення про припинення грудного вигодовування або скасування препарату.Побічна діяЗагалом меропенем характеризується гарною переносимістю. У поодиноких випадках побічні ефекти призводили до скасування терапії. Серйозні несприятливі реакції рідкісні. Частота прояву побічних реакцій наведена відповідно до класифікації ВООЗ: дуже часто -1/10, часто -1/100 і Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто – нудота, блювання, діарея; нечасто – запор*, холестатичний гепатит*; рідко – кандидоз слизової оболонки порожнини рота; дуже рідко – псевдомембранозний коліт. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – порушення функції нирок (гіперкреатинінемія, підвищення концентрації сечовини у плазмі). Порушення з боку імунної системи: нечасто - свербіж шкіри, висипання на шкірі, кропив'янка; дуже рідко – мультиформна ексудативна еритема, злоякісна ексудативна еритема (синдром Стівенса-Джонсона), токсичний епідермальний некроліз, ангіоневротичний набряк, анафілактичний шок. Порушення з боку нервової системи: нечасто – головний біль, парестезії, непритомність*, галюцинації*, депресія*, тривожність*, підвищена збудливість*, безсоння*; рідко – судоми. Лабораторні та інструментальні дані: часто - тромбоцитоз, гіпербілірубінемія, підвищення активності аланінамінотрансферази (АЛТ), аспартатамінотрансферази (ACT), лужної фосфатази (ЩФ), лактатдегідрогенази (ЛДГ); нечасто – еозинофілія, тромбоцитопенія; рідко – лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз; дуже рідко – гемолітична анемія; частота невідома - хибнопозитивна пряма чи непряма проби Кумбса, зниження часткового тромбопластинового часу. Порушення з боку серця: нечасто – серцева недостатність, зупинка серця, тахікардія, брадикардія, інфаркт міокарда. Порушення з боку судин: нечасто – зниження або підвищення артеріального тиску, тромбоемболія легеневої артерії. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – задишка*. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: рідко – вагінальний кандидоз. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – запалення, тромбофлебіт, біль у місці введення. * Причинно-наслідковий зв'язок з прийомом меропенему не встановлено.Взаємодія з лікарськими засобамиПробенецид конкурує з меропенемом за активну канальцеву секрецію, інгібуючи ниркову екскрецію та спричиняючи збільшення періоду напіввиведення та концентрації меропенему у плазмі крові. Оскільки ефективність та тривалість дії меропенему, що вводиться без пробенециду, є адекватними, спільне введення пробенециду з меропенемом не рекомендується. Можлива дія меропенему на рівень зв'язку інших препаратів з білками плазми або метаболізм не вивчалася. Зв'язок меропенему з білками плазми низький (близько 2%), тому взаємодії з іншими препаратами, заснованого на механізмі витіснення із зв'язку з білками плазми, не передбачається. Спільний прийом карбапенемів та препаратів вальпроєвої кислоти спричиняв зниження концентрації вальпроєвої кислоти в плазмі крові на 60-100 % через 2 дні терапії. У зв'язку зі швидким та значним зниженням концентрації вальпроєвої кислоти не рекомендується спільний прийом меропенему та препаратів вальпроєвої кислоти. Застосування меропенему під час прийому інших препаратів не супроводжувалося розвитком несприятливих фармакологічних взаємодій. Дослідження щодо вивчення взаємодії меропенему з іншими препаратами (за винятком пробенециду) не проводилися. Неодноразово повідомлялося про випадки посилення антикоагулянтного ефекту при сумісному прийомі непрямих антикоагулянтів (наприклад, варфарину) та антибактеріальних препаратів. Ризик посилення антикоагулянтного ефекту може залежати від характеру інфекції, віку та загального стану пацієнта, тому оцінити вплив антибактеріального препарату на збільшення міжнародного нормалізованого відношення (МНО) складно. Під час сумісного прийому антибактеріального препарату та непрямого антикоагулянту та деякий час після його припинення рекомендується частий моніторинг МНО.Спосіб застосування та дозиДорослі Доза та тривалість терапії повинні встановлюватися залежно від типу та тяжкості інфекції та стану пацієнта. Рекомендуються наступні добові дози: 500 мг внутрішньовенно кожні 8 годин при лікуванні пневмонії, інфекцій сечовивідних шляхів, гінекологічних інфекцій, таких як ендометрит, інфекцій шкіри та структур шкіри; 1 г внутрішньовенно кожні 8 годин при лікуванні нозокоміальної пневмонії, перитоніту, підозрі на бактеріальну інфекцію у пацієнтів із симптомами нейтропенії, а також септицемії. При лікуванні менінгіту рекомендована доза становить 2 г кожні 8 годин. При лікуванні деяких інфекцій, зокрема, викликаних менш чутливими збудниками (наприклад, Enterobacteriaceae, Pseudomonas aeruginosa, Acinetobacter spp.), або при дуже важких інфекціях, рекомендована доза становить до 2 г кожні 8 годин. Безпека введення дози 2 г у вигляді болюсної ін'єкції недостатньо вивчена. Доза для дорослих пацієнтів у разі порушення функції нирок У пацієнтів з кліренсом креатиніну менше 51 мл/хв доза повинна бути зменшена таким чином: Кліренс креатиніну (мл/хв) Доза (на основі одиниці дози 500 мг, 1 г, 2 г) Частота введення 26-50 одна одиниця дози кожні 12 годин 10-25 0,5 одиниці дози кожні 12 годин < 10 0,5 одиниці дози кожні 24 години Меропенем виводиться при гемодіалізі та гемофільтрації. Якщо потрібне тривале лікування препаратом Велпенем, рекомендується, щоб препарат (залежно від типу та тяжкості інфекції) вводився після завершення процедури гемодіалізу, щоб відновити ефективну концентрацію у плазмі крові. В даний час немає даних про досвід застосування меропенему для введення пацієнтам, які перебувають на перитонеальному діалізі. Дозування у дорослих пацієнтів із порушеннями функції печінки У пацієнтів із печінковою недостатністю немає необхідності корекції дози. Літні пацієнти У літніх пацієнтів з нормальною функцією нирок або кліренсом креатиніну більше 50 мл/хв не потрібна корекція дози. Діти Для дітей віком від 3 місяців до 12 років рекомендована доза для внутрішньовенного введення становить 10-20 мг/кг кожні 8 годин залежно від типу та тяжкості інфекції, чутливості патогенного мікроорганізму та стану пацієнта. У дітей із масою тіла понад 50 кг слід використовувати дози для дорослих. При менінгіті рекомендована доза становить 40 мг/кг кожні 8 годин. При лікуванні деяких інфекцій, зокрема, викликаних менш чутливими збудниками (наприклад, Enterobacteriaceae, Pseudomonas aeruginosa, Acinetobacter spp.), або при дуже важких інфекціях, рекомендована доза становить до 40 мг/кг кожні 8 годин. Безпека введення дози 40 мг/кг як болюсної ін'єкції недостатньо вивчена. Немає досвіду застосування меропенему у дітей із порушеннями функції печінки та нирок. Метод введення Меропенем для внутрішньовенного застосування може вводитись у вигляді внутрішньовенної болюсної ін'єкції протягом не менше 5 хв, або у вигляді внутрішньовенної інфузії протягом 15-30 хв; для розведення слід використовувати відповідні інфузійні рідини. Можливість застосування препарату Велпенем у режимі продовженої інфузії (до 3-х годин) базується на фармакокінетичних та фармакодинамічних параметрах. До теперішнього часу клінічні дані та дані щодо безпеки, що підтверджують цей режим, обмежені. Для приготування розчину для внутрішньовенних болюсних ін'єкцій препарат Велпенем слід розчинити стерильною водою для ін'єкцій (5мл на 250мг меропенему), при цьому концентрація розчину становить 50мг/мл. Отриманий розчин зберігає стабільність протягом 3 год. при температурі до 25 °С і протягом 16 годин при зберіганні в холодильнику (2-8 °С). Для приготування розчину для внутрішньовенних інфузій препарат Велпенем слід розчинити 0,9% розчином хлориду натрію для інфузій або 5% розчином декстрози (глюкози) для інфузій, при цьому концентрація розчину повинна становити від 1 до 20 мг/мл. Отриманий розчин зберігає стабільність протягом 3 год. при температурі до 25 °С і протягом 24 годин при зберіганні в холодильнику (2-8 °С), якщо для його приготування був використаний 0,9% розчин натрію хлориду. Розчин, приготований з використанням 5% розчину глюкози, має бути використаний негайно. Розчин препарату Велпенем не повинен заморожуватись. Приготовлений розчин рекомендується вводити відразу після приготування (з мікробіологічної точки зору), якщо умови приготування розчину не виключають можливості мікробіологічної контамінації.ПередозуванняМожливе випадкове передозування під час лікування, особливо у пацієнтів із порушенням функції нирок. Лікування у разі передозування має бути симптоматичним. У нормі відбувається швидка елімінація препарату через нирки. У пацієнтів з порушеннями функції нирок гемодіаліз ефективно видаляє меропенем та його метаболіт.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЄ клінічні та лабораторні ознаки перехресних алергічних реакцій між карбапенемами та бета-лактамними антибіотиками, пеніцилінами та цефалоспоринами. Пацієнти, які мають в анамнезі гіперчутливість до карбапенемів, пеніцилінів, цефалоспоринів або інших бета-лактамних антибіотиків, можуть проявляти гіперчутливість до меропенему. Перед початком лікування необхідно ретельно опитати пацієнта щодо наявності алергічних реакцій в анамнезі. При виникненні алергічної реакції на меропенем необхідно припинити введення меропенему та вжити відповідних заходів. Не рекомендується спільний прийом меропенему та препаратів вальпроєвої кислоти через можливе зниження концентрації вальпроєвої кислоти у плазмі крові. У деяких пацієнтів може бути досягнута концентрація нижче за терапевтичну. При монотерапії встановленої або підозрюваної інфекції нижніх дихальних шляхів тяжкого перебігу, що викликається Pseudomonas aeruginosa, рекомендується регулярне визначення чутливості збудника. При застосуванні меропенему може спостерігатися розвиток псевдомембранозного коліту (токсин, який продукується Clostridium difficile, є однією з основних причин колітів, пов'язаних з антибіотиками), який може варіювати за тяжкістю від легких до загрозливих для життя форм. Важливо пам'ятати про можливість розвитку псевдомембранозного коліту при виникненні діареї на фоні лікування. При розвитку псевдомембранозного коліту слід відмінити меропенем. Пацієнтам з псевдомембранозним колітом, що розвинувся, протипоказано застосування препаратів, що гальмують перистальтику кишечника. Лікування пацієнтів із захворюваннями печінки має проводитися під ретельним контролем активності "печінкових" трансаміназ та концентрації білірубіну. У процесі лікування можливий розвиток стійкості збудників, у зв'язку із чим тривале лікування проводять під постійним контролем розповсюдження резистентних штамів. Не рекомендується застосування меропенему при інфекціях, спричинених метицилінрезистентними штамами Staphylococcus spp. На фоні застосування карбапенемів, у тому числі меропенему, повідомлялося про виникнення судом. Слід бути обережними при застосуванні меропенему у пацієнтів зі зниженим порогом судомної готовності. Поширеність набутої антибіотикорезистентності різних збудників може змінюватися залежно від регіону та з часом, бажано наявність актуальної інформації про резистентність поширених збудників у конкретному регіоні, особливо при лікуванні важких інфекцій. Якщо резистентність така, що ефективність меропенему щодо хоча б деяких інфекцій стає сумнівною, слід проконсультуватися у експерта. Досвіду застосування меропенему у педіатричній практиці у пацієнтів з нейтропенією або з первинним або з вторинним імунодефіцитом немає. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Не проводилося дослідження впливу меропенему на здатність керувати автомобілем та іншою технікою. Проте слід брати до уваги, що при прийомі препарату Велпенем можуть спостерігатися головний біль, парестезія та судоми.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаСироп - 100 мл: Валеріани лікарської кореневища – 2,8 г; Пустирника серцевої трави - 2,8 г; Гліду плоди - 2,8 г; М'яти перцевого листя – 2,8 г; Синюхи блакитної трави або кореневища - 2,8 г; Магнію аспарагінат – 3,0 г; Допоміжні речовини: ксиліт (Е967), аскорбінова кислота (Е300), флавоцен, бензоат натрію (Е211), сорбат калію (Е202), олія м'ятна, вода очищена. Харчова цінність: білки – 3,75 г, жири – 14,89 г, вуглеводи – 0,94 г. Енергетична цінність: 194,4 ккал/810 кДж. Сироп на ксиліті 100 мл у флакони із темного скла. Упаковка з кожним флаконом містить мірну ложку.ХарактеристикаЗаспокійливий засіб рослинного походження. Сироп на ксиліті з валеріаною, собачою кропивою, синюхою, глодом, м'ятою і магнієм.Фармакотерапевтична групаСедативне.Властивості компонентівВалеріана лікарська (Valeriana officinalis). Діючі речовини валеріани знижують процеси збудження ЦНС, сприяють природному засипанню, мають деякі спазмолітичні властивості. Дія валеріани розвивається повільно, тому вона ефективніша у складі комбінованих рецептур. Пустирник серцевий (Leonurus cardiaca). Відомий як добрий заспокійливий засіб при розладах ЦНС та сприяє зниженню АТ, нормалізації серцевого ритму. Синюха блакитна (Polemonium coeruleum). За своїми властивостями синюха блакитна перевершує дію валеріани лікарської у 8-10 разів і потенціює дію інших заспокійливих компонентів. Глід криваво-червоний (Crataegus sanguinea). Має сприятливий вплив на ССС, сприяє нормалізації серцевого ритму та регуляції процесів збудливості у серцевому м'язі. М'ята перцева (Mentha piperita). Застосовується при нервових розладах, порушення сну, головних болях різного походження. Ефірні олії м'яти є ефективним засобом для усунення втоми та зниження емоційної напруги. Магнію аспарагінат (Magnii asparaginas). Служить природним антистресовим фактором, гальмує розвиток процесів збудження у ЦНС та полегшує симптоми занепокоєння та дратівливості.ФармакодинамікаСприяє нормалізації емоційного фону, усуненню дратівливості, занепокоєння та тривоги. Зменшує негативні наслідки стресу та підвищує стресостійкість. Нормалізує сон, покращує процес засинання, сприяє усуненню нічних пробуджень. Сприяє зниженню підвищеного артеріального тиску та нормалізації серцевого ритму. Не викликає денної сонливості та зниження працездатності.РекомендуєтьсяЯк заспокійливий засіб.Протипоказання до застосуванняіндивідуальна нестерпність компонентів; вагітність; період лактації; дитячий вік до 14 років.Побічна діяСироп містить підсолоджувач. При надмірному вживанні може мати проносну дію.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні Валемідин Плюс з препаратами, що пригнічують діяльність центральної нервової системи (седативні, снодійні засоби, транквілізатори, нейролептики), можливе взаємне посилення ефектів. З іншими препаратами взаємодія Валемідін Плюс не встановлена.Спосіб застосування та дозиВсередину під час їжі по 2-4 мл протягом 10-15 днів. Добова доза – 8 мл (16% – від адекватного рівня добового споживання флавоноїдів та 12% – від середньої добової потреби в магнії). Перед вживанням збовтувати. Перед застосуванням рекомендується проконсультуватися з лікарем.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред застосуванням проконсультуйтеся зі спеціалістом.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: мелатонін – 3 мг; допоміжні речовини: кальцію гідрофосфат дигідрат - 64,67 мг, целюлоза мікрокристалічна - 25,00 мг, повідон К 25 - 3,33 мг, кроскармелоза натрію - 2,00 мг, тальк - 1,00 мг, кремнію діоксид колоїдний 50 мг, кальцію стеарат – 0,50 мг; Склад оболонки: опадрай білий (03А280002) – 3,00 мг [гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза) – 40%, целюлоза мікрокристалічна – 32%, титану діоксид – 20%, макрогол (поліетиленгліколь) – 8%]. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 3 мг. По 10 таблеток у контурне осередкове пакування з плівки полівінілхлоридної та фольги алюмінієвої друкованої лакованої. По 3, 6 або 9 контурних осередкових упаковок разом з інструкцією із застосування в пачці з картону.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою білого кольору; на поперечному розрізі ядро від білого до майже білого кольору із коричневим відтінком.Фармакотерапевтична групаАдаптогенний засіб.ФармакокінетикаАбсорбція Мелатонін після прийому внутрішньо швидко всмоктується у шлунково-кишковому тракті. У пацієнтів похилого віку швидкість всмоктування може знижуватися на 50%. Кінетика мелатоніну у діапазоні 2-8 мг лінійна. При прийомі внутрішньо в дозі 3 мг максимальна концентрація (Сmах) у плазмі крові та слині досягається відповідно через 20 хв та 60 хв. Час досягнення максимальної концентрації (Тсmах) у сироватці крові - 60 хв (нормальний діапазон 20-90 хв). Після прийому 3-6 мг мелатоніну Сmах у сироватці крові, як правило, у 10 разів більше ендогенного мелатоніну у сироватці крові вночі. Супутній прийом їжі затримує абсорбцію мелатоніну. Біодоступність Біодоступність мелатоніну при пероральному прийомі коливається від 9 до 33% (приблизно становить 15%). Розподіл У дослідженнях in vitro зв'язок мелатоніну із білками плазми становить 60%. В основному мелатонін зв'язується з альбуміном, α1-кислим глікопротеїном та ліпопротеїном високої щільності. Об'єм розподілу близько 35 л. Швидко розподіляється у слину і проходить через гематоенцефалічний бар'єр, визначається у плаценті. Концентрація у спинномозковій рідині у 2,5 рази нижча, ніж у плазмі. Біотрансформація Мелатонін метаболізується переважно у печінці. Після прийому внутрішньо мелатонін піддається суттєвому перетворенню при первинному проходженні через печінку, де відбувається його гідроксилювання та кон'югація з сульфатом та глюкуронідом з утворенням 6-сульфатоксимелатоніну; рівень пресистемного метаболізму може досягати 85%. Експериментальні дослідження дозволяють припустити, що у процесі метаболізму мелатоніну беруть участь ізоферменти CYP1A1, CYP1A2 та, можливо, CYP2C19 системи цитохрому Р450. Основний метаболіт мелатоніну – 6-сульфатоксимелатонін, неактивний. Виділення Мелатонін виділяється з організму нирками. Середній період напіввиведення (Т1/2) мелатоніну становить 45 хв. Виведення здійснюється із сечею, близько 90% у вигляді сульфатного та глюкуронового кон'югатів 6-гідроксимелатоніну, а близько 2-10% виводився у незміненому вигляді. На фармакокінетичні показники впливають вік, кофеїн, паління, прийом оральних контрацептивів. У критично хворих спостерігається прискорена абсорбція та порушена елімінація. Пацієнти похилого віку Метаболізм мелатоніну, як відомо, уповільнюється із віком. При різних дозах мелатоніну більш високі значення показників площі під кривою "концентрація-час" (AUC) та Сmах отримані у пацієнтів похилого віку, що відображає знижений метаболізм мелатоніну у цієї групи пацієнтів. Пацієнти з порушенням функції нирок При тривалому лікуванні кумуляції мелатоніну не відмічено. Ці дані узгоджуються з коротким Т1/2 мелатоніну у людини. Пацієнти з порушенням функції печінки Печінка є основним органом, який бере участь у метаболізмі мелатоніну, тому захворювання печінки призводять до підвищення концентрації ендогенного мелатоніну. У пацієнтів з цирозом печінки плазмова концентрація мелатоніну вдень значно збільшувалася.ФармакодинамікаСинтетичний аналог гормону шишковидного тіла (епіфіза); має адаптогенну, седативну, снодійну дію. Нормалізує циркадні ритми. Збільшує концентрацію гамма-аміномасляної кислоти (ГАМК) та серотоніну в середньому мозку та гіпоталамусі, змінює активність піридоксалькінази, що бере участь у синтезі ГАМК, дофаміну та серотоніну. Регулює цикл сон-неспання, добові зміни локомоторної активності та температури тіла, позитивно впливає на інтелектуально-мнестичні функції мозку, на емоційно-особистісну сферу. Сприяє організації біологічного ритму та нормалізації нічного сну. Покращує якість сну, прискорює засинання, регулює нейроендокринні функції. Адаптує організм метеочутливих людей змін погодних умов.Показання до застосуванняПри розладі сну, зокрема. обумовлених порушенням ритму "сон-неспання", таких як десинхроноз (різка зміна часових поясів).Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до компонентів препарату; аутоімунні захворювання; печінкова недостатність; тяжка ниркова недостатність; вагітність та період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека препарату не встановлена). Препарат Велсон® слід застосовувати з обережністю пацієнтам з різним ступенем ниркової недостатності.Вагітність та лактаціяПрепарат Велсон протипоказаний до застосування при вагітності та в період грудного вигодовування.Побічна діяКласифікація побічних реакцій по органам та системам із зазначенням частоти їх виникнення: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, Інфекційні та паразитарні захворювання: рідко – оперізуючий герпес. Порушення з боку крові та лімфатичної системи: рідко – лейкопенія, тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи: частота невідома – реакції гіперчутливості. Порушення з боку обміну речовин та харчування: рідко – гіпертригліцеридемія, гіпокаліємія, гіпонатріємія. Порушення психіки: нечасто – дратівливість, нервозність, занепокоєння, безсоння, незвичайні сновидіння, нічні кошмари, тривога; рідко – зміни настрою, агресія, ажитація, плаксивість, симптоми стресу, дезорієнтація, раннє ранкове пробудження, підвищення лібідо, знижений настрій, депресія. Порушення з боку нервової системи: нечасто – мігрень, біль голови, млявість, психомоторна гіперактивність, запаморочення, сонливість; рідко - непритомність, порушення пам'яті, порушення концентрації уваги, делірій, синдром "неспокійних ніг", погана якість сну, парестезії. Порушення з боку органу зору: рідко – зниження гостроти зору, нечіткість зору, підвищена сльозотеча. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: рідко – вертиго, позиційне вертиго. Порушення з боку серця: рідко – стенокардія напруги, відчуття серцебиття. Порушення з боку судин: нечасто – артеріальна гіпертензія; рідко – "припливи". Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – абдомінальний біль, абдомінальний біль у верхній частині живота, диспепсія, виразковий стоматит, сухість у роті, нудота; рідко - гастроезофагеальна хвороба, шлунково-кишкове порушення або розлад, бульозний стоматит, виразковий глосит, блювання, посилення перистальтики, здуття живота, гіперсекреція слини, неприємний запах з рота, абдомінальний дискомфорт, дискінезія шлунка, Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: нечасто – гіпербілірубінемія. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто - дерматит, пітливість ночами, свербіж та генералізоване свербіння, висипання, сухість шкіри; рідко - екзема, еритема, дерматит рук, псоріаз, генералізований висип, сверблячий висип, ураження нігтів; частота невідома - набряк Квінке, набряк слизової оболонки порожнини рота, набряк язика. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – біль у кінцівках; рідко – артрит, м'язовий спазм, біль у шиї, нічні судоми. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – глюкозурія, протеїнурія; рідко – поліурія, гематурія, ніктурія. Порушення з боку статевих органів та молочних залоз: нечасто – менопаузальні симптоми; рідко – пріапізм, простатит; частота невідома – галакторея. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – астенія, біль у грудях; рідко – стомлюваність, біль, спрага. Вплив на результати лабораторних та інструментальних досліджень: нечасто – відхилення від норми лабораторних показників функції печінки, збільшення маси тіла; рідко – підвищення активності “печінкових” трансаміназ, відхилення від норми вмісту електролітів у крові, відхилення від норми результатів лабораторних тестів. Якщо будь-які вказані в інструкції побічні ефекти посилюються, або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не вказані в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиФармакокінетична взаємодія Відомо, що в концентраціях, які значно перевищують терапевтичні, мелатонін індукує ізофермент CYP3A in vitro. Клінічне значення цього явища остаточно не з'ясовано. У разі розвитку ознак індукції слід розглянути питання зниження дози одночасно застосовуваних лікарських засобів. У концентраціях, які значно перевищують терапевтичні, мелатонін не індукує ізоферменти групи CYP1A in vitro. Отже, взаємодія мелатоніну з іншими лікарськими засобами через вплив мелатоніну на ізоферменти групи CYP1A, мабуть, незначна. Метаболізм мелатоніну головним чином опосередкований ізоферментами CYP1A. Отже, можлива взаємодія мелатоніну з іншими лікарськими засобами через вплив мелатоніну на ізоферменти групи CYP1А. Слід дотримуватись обережності щодо пацієнтів, які приймають флувоксамін, який підвищує концентрацію мелатоніну (збільшення AUC у 17 разів та Сmах у 12 разів) за рахунок інгібування його метаболізму ізоферментами цитохрому Р450 (CYP): CYP1А2 та CYP2C1. Слід уникати такої комбінації. Слід бути обережними щодо пацієнтів, які приймають 5- та 8-метоксипсорален, який підвищує концентрацію мелатоніну внаслідок інгібування його метаболізму. Слід бути обережними щодо пацієнтів, які приймають циметидин (інгібітор ізоферментів CYP2D), оскільки він підвищує вміст мелатоніну в плазмі за рахунок інгібування останнього. Куріння здатне знизити концентрацію мелатоніну за рахунок індукції ізоферменту CYP1A2. Слід бути обережними щодо пацієнтів, які приймають естрогени (наприклад, контрацептиви або замісну гормональну терапію), які збільшують концентрацію мелатоніну шляхом інгібування їх метаболізму ізоферментами CYP1A1 та CYP1A2. Інгібітори ізоферментів CYPA2, наприклад хінолони, здатні підвищувати експозицію мелатоніну. Індуктори ізоферменту CYP1A2, такі як карбамазепін та рифампіцин, здатні знижувати плазмову концентрацію мелатоніну. У сучасній літературі є безліч даних щодо впливу агоністів/антагоністів адренергічних та опіоїдних рецепторів, антидепресантів, інгібіторів простагландинів, бензодіазепінів, триптофану та алкоголю на секрецію ендогенного мелатоніну. Дослідження взаємного впливу цих препаратів на динаміку чи кінетику мелатоніну не проводилося. Фармакодинамічна взаємодія Під час прийому мелатоніну не слід вживати алкоголь, оскільки він знижує ефективність препарату. Мелатонін потенціює седативну дію бензодіазепінових та небензодіазепінових снодійних засобів, таких як заліплений, золпідем та зопіклон. У ході клінічного дослідження спостерігалися чіткі ознаки транзиторної фармакодинамічної взаємодії між мелатоніном та золпідемом через годину після їхнього прийому. Комбіноване застосування може призводити до прогресуючого розладу уваги, пам'яті та координації порівняно з монотерапією золпідемом. У ході досліджень мелатонін призначався спільно з тіоридазином та іміпраміном, препаратами, що впливають на центральну нервову систему. У жодному випадку не було виявлено клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії. Тим не менш, одночасне застосування з мелатоніном призводило до підвищення відчуття спокою та утруднень у виконанні певних завдань у порівнянні з монотерапією іміпраміном, а також посилення почуття "помутніння в голові", в порівнянні з монотерапією тіоридазином.Спосіб застосування та дозиВсередину запиваючи достатньою кількістю рідини. При порушенні сну: 3 мг 1 десь у день 30-40 хв до сну. При десинхронозі як адаптоген при зміні часових поясів: за 1 день до перельоту та в наступні 2-5 днів по 3 мг за 30-40 хв до сну. Максимальна добова доза – 6 мг. Пацієнти похилого віку З віком відбувається зниження метаболізму мелатоніну, що необхідно враховувати під час вибору режиму дозування для пацієнтів похилого віку. З огляду на це у пацієнтів похилого віку можливий прийом препарату за 60-90 хв до сну. Пацієнти з порушенням функції нирок Вплив різного ступеня ниркової недостатності на фармакокінетику мелатоніну не вивчений, тому мелатонін слід обережно приймати таким пацієнтам. Пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю застосування препарату не рекомендується.ПередозуванняЗа наявними літературними даними застосування мелатоніну в добовій дозі до 300 мг не викликало клінічно значущих небажаних реакцій. Спостерігалися гіперемія, спазми у черевній порожнині, діарея, головний біль та худоба при застосуванні мелатоніну у дозах 3000-6600 мг протягом кількох тижнів. При застосуванні високих доз мелатоніну (до 1 г) спостерігалася мимовільна втрата свідомості. Симптоми: при передозуванні можливий розвиток сонливості. Лікування: промивання шлунка, активоване вугілля, симптоматична терапія. Кліренс активної речовини передбачається в межах 12 годин після вживання.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ період застосування препарату Велсон® рекомендується уникати перебування на яскравому світлі. Необхідно проінформувати жінок, які бажають завагітніти, про наявність у препарату слабкої контрацептивної дії. Відсутні клінічні дані про застосування мелатоніну у пацієнтів з аутоімунними захворюваннями, у зв'язку з чим застосування цієї категорії пацієнтів не рекомендується. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Препарат Велсон® викликає сонливість, у зв'язку з цим у період лікування слід утриматися від керування автотранспортом та заняттями потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Виробник: Делівер Завод-виробник: Делівер(Росія). . .
Фасування: N10 Форма випуску таб. шипучі Пакування: туб. Виробник: Вітабіотікс ТОВ Завод-виробник: Vitabiotics(Велика Британія).
Форма випуску: капс. Производитель: Витабиотикс ООО Завод-производитель: Vitabiotics(Великобритания). .
Склад, форма випуску та упаковкаСироп - 100 мл: Валеріани лікарської кореневища – 2,8 г; Пустирника серцевої трави - 2,8 г; Гліду плоди - 2,8 г; М'яти перцевого листя – 2,8 г; Синюхи блакитної трави або кореневища - 2,8 г; Магнію аспарагінат – 3,0 г; Допоміжні речовини: ксиліт (Е967), аскорбінова кислота (Е300), флавоцен, бензоат натрію (Е211), сорбат калію (Е202), олія м'ятна, вода очищена. Харчова цінність: білки – 3,75 г, жири – 14,89 г, вуглеводи – 0,94 г. Енергетична цінність: 194,4 ккал/810 кДж. Сироп на ксиліті 100 мл у флакони із темного скла. Упаковка з кожним флаконом містить мірну ложку.ХарактеристикаЗаспокійливий засіб рослинного походження. Сироп на ксиліті з валеріаною, собачою кропивою, синюхою, глодом, м'ятою і магнієм.Фармакотерапевтична групаСедативне.Властивості компонентівВалеріана лікарська (Valeriana officinalis). Діючі речовини валеріани знижують процеси збудження ЦНС, сприяють природному засипанню, мають деякі спазмолітичні властивості. Дія валеріани розвивається повільно, тому вона ефективніша у складі комбінованих рецептур. Пустирник серцевий (Leonurus cardiaca). Відомий як добрий заспокійливий засіб при розладах ЦНС та сприяє зниженню АТ, нормалізації серцевого ритму. Синюха блакитна (Polemonium coeruleum). За своїми властивостями синюха блакитна перевершує дію валеріани лікарської у 8-10 разів і потенціює дію інших заспокійливих компонентів. Глід криваво-червоний (Crataegus sanguinea). Має сприятливий вплив на ССС, сприяє нормалізації серцевого ритму та регуляції процесів збудливості у серцевому м'язі. М'ята перцева (Mentha piperita). Застосовується при нервових розладах, порушення сну, головних болях різного походження. Ефірні олії м'яти є ефективним засобом для усунення втоми та зниження емоційної напруги. Магнію аспарагінат (Magnii asparaginas). Служить природним антистресовим фактором, гальмує розвиток процесів збудження у ЦНС та полегшує симптоми занепокоєння та дратівливості.ФармакодинамікаСприяє нормалізації емоційного фону, усуненню дратівливості, занепокоєння та тривоги. Зменшує негативні наслідки стресу та підвищує стресостійкість. Нормалізує сон, покращує процес засинання, сприяє усуненню нічних пробуджень. Сприяє зниженню підвищеного артеріального тиску та нормалізації серцевого ритму. Не викликає денної сонливості та зниження працездатності.РекомендуєтьсяЯк заспокійливий засіб.Протипоказання до застосуванняіндивідуальна нестерпність компонентів; вагітність; період лактації; дитячий вік до 14 років.Побічна діяСироп містить підсолоджувач. При надмірному вживанні може мати проносну дію.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні Валемідин Плюс з препаратами, що пригнічують діяльність центральної нервової системи (седативні, снодійні засоби, транквілізатори, нейролептики), можливе взаємне посилення ефектів. З іншими препаратами взаємодія Валемідін Плюс не встановлена.Спосіб застосування та дозиВсередину під час їжі по 2-4 мл протягом 10-15 днів. Добова доза – 8 мл (16% – від адекватного рівня добового споживання флавоноїдів та 12% – від середньої добової потреби в магнії). Перед вживанням збовтувати. Перед застосуванням рекомендується проконсультуватися з лікарем.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред застосуванням проконсультуйтеся зі спеціалістом.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Фасування: N28 Упаковка: блістер Виробник: Вітабіотікс ТОВ Завод-виробник: Vitabiotics(Велика Британія). . .
Фасування: N30 Форма випуску таб. Упаковка: блистер Производитель: Витабиотикс ООО Завод-производитель: Vitabiotics(Великобритания). .
Фасування: N60 Форма випуску: капс. Упакування: упак. Виробник: Вітабіотікс ТОВ Завод-производитель: Vitabiotics(Великобритания).
Склад, форма випуску та упаковкаВода, вазелін, олія вазелінова, гліцерин, цетеариловий спирт, лаурилсульфат натрію, ПЕГ-2 стеарат, віск бджолиний, ланолін, ізогексадекан, жовч суха (очищена), живиця кедра, скипидар живичний, камфора, мумие, , бріонії, буркуну, лопуха, каприлік/каприк тригліцериди, екстракт коміфори, олія ефірна чайного дерева, феноксиетанол, етілгексілгліцерин, поліакрилат натрію.ХарактеристикаБальзам для стоп є мазевою композицією, яка містить у своєму складі тільки натуральні компоненти, має протизапальні та розсмоктують кістковий шип властивостями. Розчин медичної жовчі, що входить до складу, має такий вплив на п'яту із запаленою фасцією: зменшує запалення завдяки активним ферментам, які синтезує печінку тварин; знімає набряклість; сприяє розсмоктування кістково-сольового шипа; зігріває та активізує обмінні процеси; покращує кровообіг; посилює регенерацію сполучних тканин; пом'якшує ороговілу шкіру. Препарати на основі смоли гуггул показали протизапальну та антиартртину активність. Також екстракт смоли містить протигрибковий флавон мусканон. Екстракт смоли гуггул показаний при захворюваннях суглобів: артрити та артрози; болі у спині; запальні процеси;травми та поранення.ІнструкціяБальзам наносити попередньо очищену шкіру області п'яти 2-3 рази на день круговими рухами. Попередньо рекомендується розпарити п'яти у сольовому розчині протягом 10-15 хвилин.РекомендуєтьсяБальзам пом'якшує і зволожує шкіру ступнів, сухі мозолі і натоптиші. Полегшує видалення потовщеного рогового шару шкіри та сухих мозолів, запобігає їх появі.Протипоказання до застосуванняІндивідуальна нестерпність компонентів.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаЦелюлоза мікрокристалічна, глюкоза, валеріана лікарська, крохмаль. 5 блістерів по 10 пігулок в упаковці.Опис лікарської формиПігулки жовтого кольору.Фармакотерапевтична групаВалеріана-екстра надає уповільнюючий вплив на системи довгастого та середнього мозку, підвищує функціональну рухливість кіркових процесів. Крім цього, валеріана регулює діяльність серця, діючи через центральну нервову систему і прямо на м'яз і провідну систему серця, покращує коронарний кровообіг, посилює секрецію залізистого апарату шлунково-кишкового тракту, посилює жовчовиділення. Застосовується за підвищеної нервової збудливості.РекомендуєтьсяРекомендується як біологічно активна добавка до їжі - джерела валеріанової кислоти.Протипоказання до застосуванняІндивідуальна нестерпність компонентів.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред застосуванням рекомендується проконсультуватися з лікарем.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
4 337,00 грн
912,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діюча речовина: тенофовіру алафенаміду фумарат 28,04 мг (у перерахунку на тенофовіру алафенамід 25 мг); допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, магнію стеарат; Оболонка таблетки: Опадрай II жовтий 85F120028: полівініловий спирт, титану діоксид, макрогол, тальк, барвник заліза оксид жовтий (Е172). По 30 таблеток у флакон білого кольору місткістю 60 мл із поліетилену високої щільності (ПЕВП), запаяний алюмінієвою фольгою, закупорений поліпропіленовою кришкою із системою захисту від розтину дітьми. Всередину флакона поміщають поглинач вологи (силікагель) 1 грам. Вільний простір у флаконі заповнюють ватою з поліестеру. По 1 флакону разом з інструкцією із застосування в картонній пачці. При вторинному впакуванні препарату на ВАТ "Фармстандарт-Лікзасоби" По 30 таблеток у флакон білого кольору місткістю 60 мл із поліетилену високої щільності (ПЕВП). запаяний алюмінієвою фольгою, закупорений поліпропіленовою кришкою із системою захисту від розтину дітьми. Всередину флакона поміщають поглинач вологи (силікагель) 1 грам. Вільний простір у флаконі заповнюють ватою з поліестеру. По 1 флакону разом з інструкцією із застосування в пачці з картону з контролем першого розтину.Опис лікарської формиКруглі таблетки, покриті плівковою оболонкою жовтого кольору, з гравіюванням "GSI" на одній стороні та "25" на іншій.Фармакотерапевтична групаПротивірусний засіб.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо Вемліді натщесерце дорослими пацієнтами з хронічним гепатитом У максимальні концентрації тенофовіру алафенаміду в плазмі крові спостерігалися приблизно через 0,48 години після прийому дози. На підставі популяційного фармакокінетичного аналізу досліджень Фази 3 за участю пацієнтів з хронічним гепатитом В, середні значення площі під фармакокінетичною кривою протягом 24 годин (AUC0-24) у стані рівноваги для тенофовіру алафенаміду та тенофовіру склали 0,22мк і 0,22мкг 32 мкг * год / мл відповідно. Показники максимальної концентрації (Сmах) у стані рівноваги для тенофовіру алафенаміду і тенофовіру склали 0,18 мкг/мл і 0,02 мкг/мл відповідно. В порівнянні з прийомом натще,прийом одноразової дози препарату Вемліді® одночасно з їжею з високим вмістом жирів призвів до збільшення експозиції тенофовіру алафенаміду на 65%. Розподіл Зв'язування тенофовіру алафенаміду з білками плазми крові склало приблизно 80%. Зв'язування тенофовіру з білками плазми крові людини становить менше 0,7% і не залежить від концентрації в діапазоні від 0,01 до 25 мкг/мл. Метаболізм Для людини метаболізм є основним способом виведення тенофовіру алафенаміду, на його частку припадає >80% дози для вживання. Дослідження in vitro показали, що тенофовіру алафенамід метаболізується в тенофовір (основний метаболіт) під впливом карбоксілестерази-1 у гепатоцитах та під впливом катепсину А в мононуклеарних клітинах периферичної крові та макрофагах. In vivo тенофовіру алафенамід гідролізується всередині клітин з утворенням тенофовіру (основний метаболіт), який фосфорилюється в тенофовіру дифосфат (активний метаболіт). In vitro тенофовіру алафенамід не метаболізується під впливом цитохромів (СУР) CYP1A2, CYP2C8. CYP2C9, CYP2C19 або CYP2D6. Мінімальний вплив на метаболізм тенофовіру алафенаміду має CYP3A4. Виведення Ниркова екскреція тенофовіру алафенаміду в незміненому вигляді є допоміжним шляхом виведення, при якому виводиться менше 1% дози. Тенофовіру алафенамід виводиться головним чином після перетворення на тенофовір у процесі метаболізму. Середні періоди напіввиведення тенофовіру алафенаміду та тенофовіру з плазми крові становлять 0,51 та 32,37 години відповідно. Тенофовір виводиться з організму через нирки, у цьому задіяні два механізми – клубочкова фільтрація та активна канальцева секреція. Лінійність/нелінійність Показники фармакокінетики тенофовіру алафенаміду пропорційно змінюються у діапазоні доз від 8 до 125 мг. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Вік, стать і раса Не виявлено клінічно значущих відмінностей у фармакокінетиці залежно від віку або расової приналежності. Відмінності у фармакокінетиці залежно від статі не вважалися клінічно значущими. Пацієнти з порушенням функції печінки У пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю загальні концентрації тенофовіру алафенаміду та тенофовіру у плазмі крові нижчі, ніж у пацієнтів з нормальною функцією печінки. Після поправки на зв'язування з білками концентрації незв'язаного (вільного) тенофовіру алафенаміду в плазмі крові при тяжкій печінковій недостатності та нормальній функції печінки не відрізнялися. Пацієнти з порушенням функції нирок У дослідженнях тенофовіру алафенаміду не спостерігалися клінічно значущі відмінності у фармакокінетиці тенофовіру алафенаміду або тенофовіру між здоровими добровольцями та пацієнтами з тяжкою нирковою недостатністю (розрахунковий кліренс креатиніну (КК) > 15, але Діти Оцінку фармакокінетики тенофовіру алафенаміду та тенофовіру проводили у ВІЛ-1-інфікованих раніше не проходили лікування підлітків, які отримували тенофовіру алафенамід (10 мг) спільно з елвітегравіром, кобіцистатом та емтрицитабіном у вигляді комбінованого препарату. Елвітегравір + Емтріцітабін). Клінічно значущі відмінності у фармакокінетиці тенофовіру алафенаміду або тенофовіру між підлітками та дорослими, інфікованими ВІЛ-1, не спостерігалися.ФармакодинамікаМеханізм дії Тенофовіру алафенамід є фосфоноамідатним проліком тенофовіру (аналог 2,-дезоксиаденозинмонофосфата). Тенофовіру алафенамід проникає у первинні гепатоцити шляхом пасивної дифузії та переноситься транспортерами печінкового захоплення – транспортними поліпептидами органічних аніонів (ОАТР1В1 та ОАТР1ВЗ). У первинних гепатоцитах тенофовіру алафенамід в першу чергу гідролізується за допомогою карбоксилестерази-1 з утворенням тенофовіру. Внутрішньоклітинний тенофовір згодом фосфорилюється до фармакологічно активного метаболіту тенофовіру дифосфату. Тенофовір дифосфат інгібує реплікацію вірусу гепатиту В (ВГВ) шляхом впровадження у вірусну дезоксирибонуклеїнову кислоту (ДНК) за допомогою зворотної транскриптази ВГВ, що призводить до обриву ланцюга ДНК. Тенофовір має специфічну активність по відношенню до ВГВ та вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ-1 та ВІЛ-2). Тенофовіру дифосфат є слабким інгібітором ДНК-полімераз ссавців, які включають мітохондріальну ДНК-полімеразу, а виходячи з декількох проведених досліджень, у тому числі досліджень мітохондріальної ДНК, мітохондріальна токсичність in vitro не доведена. Противірусна активність Противірусну активність тенофовіру алафенаміду оцінювали у клітинах гепатоцелюлярної карциноми (HepG2) за допомогою набору клінічних штамів ВГВ, генотипів А-Н. Значення ЕС50 (50% ефективна концентрація) для тенофовіру алафенаміду варіювали від 34,7 до 134,4нМ. за загального середнього значення ЄС50 86,6 нМ. Значення СС50 (50% цитотоксична концентрація) у клітинах HepG2 становило >44400 нМ. Резистентність В рамках об'єднаного аналізу пацієнтів, які отримують препарат Вемліді®, для пацієнтів, у яких відбувся вірусологічний прорив (2 візити поспіль із ДНК ВГВ ≥69 МО/мл після зниження Перехресна резистентність Противірусна активність тенофовіру алафенаміду оцінювалася на підставі набору штамів, що містять мутації нуклеозидних/нуклеотидних інгібіторів зворотної транскриптази у клітинах HepG2. Штами ВГВ. експресуючі заміни rtV173L, rtL180M та rtM204V/I, пов'язані з резистентністю до ламівудину, залишалися чутливими до тенофовіру алафенаміду (Показання до застосуванняЛікування хронічного гепатиту В у дорослих та підлітків (у віці від 12 років з масою тіла не менше 35 кг).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якого іншого компонента препарату. Дитячий вік до 12 років та маса тіла Період грудного вигодовування (безпека не встановлена). Пацієнтам із термінальною нирковою недостатністю (КК Одночасний прийом з іншими препаратами, що містять тенофовіру алафенамід, тенофовіру дизопроксилу фумарат або адефовіру дипівоксил. Пацієнтам з спадковими порушеннями, що рідко зустрічаються, пов'язаними з непереносимістю лактози, дефіцитом лактази, глюкозо-галактозною мальабсорбцією. З обережністю: Пацієнти з поєднаною інфекцією ВІЛ та ВГВ або інфіковані ВГВ та вірусом гепатиту С або D. Пацієнти, інфіковані ВГВ, з декомпенсованим захворюванням печінки та ступенем тяжкості цирозу > 9 балів за класифікацією Чайлд-П'ю (клас С) (ефективність та безпека не встановлена в даній популяції). У пацієнтів, які приймають інші лікарські препарати, спільне застосування з препаратом Вемліді® не рекомендується, включаючи: лікарські препарати – індуктори Р-глікопротеїну (P-gp) (наприклад, рифампіцин, рифабутин, карбамазепін, фенобарбітал або звіробій продірявлений [Hypericum perforatum]); лікарські засоби, що є сильними інгібіторами P-gp; протисудомні препарати: карбамазепін, окскарбазепін, фенобарбітал, фенітоїн; протигрибкові препарати: ітраконазол, кетоконазол; антимікобактеріальні препарати, такі як рифампіцин, рифапентин, рифабутин; лікарські препарати для лікування ВІЛ-інфекції – інгібітори протеази, такі як атазанавір/кобіцистат; атазанавір/ритоїавір; дарунавір/кобіцистат; дарунавір/ритонавір; лопінавір/ритонавір; типраіавір/ритонавір.Вагітність та лактаціяВагітність Дані щодо застосування тенофовіру алафенаміду у вагітних жінок обмежені (менше 300 результатів вагітності) або відсутні. Разом з тим, велика кількість даних про вагітних жінок, які отримували тенофовіру дизопроксилу фумарат (більше 1000 спостережень), вказує на відсутність вад розвитку або ембріональної/неонатальної токсичності, пов'язаних з тенофовіру дизопроксилу фумаратом. Дослідження на тваринах не показали прямого або непрямого несприятливого впливу, зумовленого репродуктивною токсичністю. Таким чином, при необхідності може бути розглянута можливість використання препарату Вемліді® під час вагітності. Період грудного вигодовування Відомості про те, чи виділяється тенофовіру алафенамід у грудне молоко, відсутні. Однак дослідження на тваринах показали, що тенофовір виділяється в молоко. Інформації про вплив тенофовіру на новонароджених/немовлят недостатньо. Неможливо виключити ризик для новонароджених/немовлят. які знаходяться на грудному вигодовуванні, тому препарат Вемліді протипоказаний до застосування в період грудного вигодовування. Фертильність Дані про вплив препарату Вемліді на фертильність людини відсутні. Дослідження на тваринах не показали несприятливого впливу тенофовіру алафенаміду на фертильність.Побічна діяКороткий опис профілю безпеки Опенька небажаних реакцій заснована на об'єднаних даних з безпеки, отриманих в ході двох досліджень 3 фази, в яких 866 пацієнтів, інфікованих ВГВ, отримували тенофовіру алафенамід у дозі 25 мг один раз на добу в подвійному сліпому режимі аж до 96 тижня (при середній тривалості впливу препарату 104 тижні під час сліпого дослідження), та у постреєстраційному періоді. Найпоширенішими небажаними реакціями були біль голови (12%), нудота (6%) і слабкість (6%). Після 96-го тижня пацієнти або продовжували вихідну схему лікування у сліпому режимі, або приймали препарат Вемліді у відкритому режимі. Не було виявлено жодних додаткових небажаних реакцій на препарат Вемлідій® з 96 по 120 тиждень ні в рамках подвійної сліпої фази, ні у підгрупі пацієнтів, які отримували препарат Вемліді® у відкритому режимі. Зведена таблиця небажаних реакцій При застосуванні тенофовіру алафенаміду у пацієнтів з хронічним гепатитом В були відмічені наступні небажані лікарські реакції (Таблиця 1). Нижче наведені небажані реакції з розподілом за класом систем органів та частотою витривалості на підставі аналізу протягом 96 тижнів. Частота небажаних реакцій визначається так: дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100). Порушення з боку нервової системи: Дуже часто – головний біль; Часто - Запаморочення. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: Часто – діарея, блювання, нудота, біль у животі, здуття живота, метеоризм. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: Часто – підвищення активності АЛТ. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: Часто – Висип, свербіж; Нечасто – ангіоневротичний набряк1, кропив'янка1. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: Часто – Артралгія. Загальні розлади та порушення в місці введення: Часто – слабкість. 1 Небажані реакції, виявлені в післяреєстраційному періоді, при прийомі препаратів, що містять тенофовіру алафенамід.Взаємодія з лікарськими засобамиДослідження взаємодії проводили лише у дорослих. Протипоказано одночасне застосування препарату Вемліді з препаратами, що містять тенофовіру дизопроксилу фумарат, тенофовіру алафенамід або адефовіру дипівоксил. Лікарські препарати, які можуть негативно впливати на тенофовіру алафенамід Транспортування тенофовіру алафенаміду здійснюють P-gp та білок резистентності раку молочної залози (BCRP). Передбачається, що лікарські препарати, що є індукторами P-gp (наприклад, рифампіцин, рифабутин, карбамазепін, фенобарбітал або звіробій продірявлений), знижують концентрацію тенофовіру алафенаміду в плазмі крові, що може призводити до втрати терапевтичного ефекту препарату. Призначати такі лікарські препарати разом із препаратом Вемліді® не рекомендується. Одночасний прийом препарату Вемліді з лікарськими препаратами, що інгібують P-gp та BCRP, може підвищувати концентрацію тенофовіру алафенаміду в плазмі крові. Не рекомендується призначати препарат Вемліді разом із сильними інгібіторами P-gp. Тенофовіру алафенамід є субстратом ОАТР1В1 та ОАТР1ВЗ in vitro. Активність ОАТР1В1 та/або ОАТР1ВЗ може негативно впливати на розподіл тенофовіру алафенаміду в організмі. Вплив тенофовіру алафенаміду на інші лікарські препарати Тенофовіру алафенамід не є інгібітором ізоферментів CYP1A2, CYP2B6, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19 або CYP2D6 in vitro. Він також не є інгібітором, ні індуктором ізоферменту CYP3A in vivo. Тенофовіру алафенамід не є інгібітором уридиндифосфату глюкуронозилтрансферази (УДФ-ГТ) 1А1 in vitro. Невідомо, чи є тенофовіру алафенамід інгібітором інших ферментів УДФ-ГТ. Інформація про взаємодію препарату Вемліді® з можливими супутніми лікарськими препаратами представлена нижче в Таблиці 2 (збільшення показано як "↑" зменшення - "↑", відсутність змін - "↔" двічі на добу - "2 p/сут."; разова доза - "РД"; один раз на добу - "1 р/сут." і внутрішньовенно - "ВВ"). Описані лікарські взаємодії засновані на проведених дослідженнях тенофовіру алафенаміду або є очікуваними при застосуванні препарату Вемліді. Таблиця 2. Взаємодія препарату Вемліді® та інших лікарських препаратів Лікарський препарат (за терапевтичними групами) Вплив на концентрації лікарських засобів, b Середній коефіцієнт зміни AUC, Сmах, Cmin (90% довірчий інтервал) Рекомендації щодо спільного призначення з препаратом Вемліді® ПРОТИСУМАРНІ ПРЕПАРАТИ Карбамазепін (300 мг внутрішньо, 2 р/добу) Тенофовіру алафенамідс (25 мг внутрішньо, РД) Тенофовіру алафенамід ↓ Сmах 0,43 (0,36, 0,51) ↓ AUC 0,45 (0,40, 0,51) Тенофовір ↓ Сmах 0,70 (0,65, 0,74) ↔AUC 0,77 (0,74, 0,81) Одночасний прийом не рекомендується. Окскарбазепін Фенобарбітал Взаємодія не вивчена. Імовірно: ↓ Тенофовіру алафенамід Одночасний прийом не рекомендується. Фенітоїн Взаємодія не вивчена. Імовірно: ↓ Тенофовіру алафенамід Одночасний прийом не рекомендується. Мідазоламd (2,5 мг внутрішньо, РД) Тенофовіру алафенамід (25 мг внутрішньо, 1 р/сут.) Мідазолам ↔ Сmах 1,02 (0,92, 1,13) ↔ AUC 1,13 (1,04, 1,23) Корекція дози мідазоламу (всередину або ВР) не потрібна. Мідазоламd (1 мг ВР, РД) Тенофовіру алафенамід (25 мг всередину, 1 р/добу) Мідазолам ↔ Сmах 0,99 (0,89, 1,11) ↔ AUC 1,08 (1,04, 1,14) АНТИДЕПРЕСАНТИ Сертралін (50 мг внутрішньо, РД) Тенофовіру алафенамідс (10 мг внутрішньо, 1 р/добу) Тенофовіру алафенамід ↔ Сmах 1,00 (0,86, 1,16) ↔ AUC 0,96(0,89, 1,03) Тенофовір ↔ Сmах 1,10(1,00, 1,21) ↔ AUC 1,02 (1,00, 1,04) ↔ Cmin 1,01 (0,99, 1,03) Корекція дози препарату Вемліді або сертраліну не потрібна. Сертралін (50 мг внутрішньо, РД) Тенофовіру алафенамід (10 мг внутрішньо, 1 р/сут.) Сертралін ↔ Сmах 1,14 (0,94, 1,38) ↔ AUC 0,93 (0,77, 1,13) ПРОТИГРИБКОВІ ПРЕПАРАТИ Ітраконазол Кетоконазол Взаємодія не вивчена. Імовірно: ↑ Тенофовіру алафенамід Одночасний прийом не рекомендується. АНТИМІКОБАКТЕРІАЛЬНІ ЗАСОБИ ріфампіцин ріфапентін Взаємодія не вивчена. Імовірно: ↓ Тенофовіру алафенамід Одночасний прийом не рекомендується. Рифабутін Взаємодія не вивчена. Імовірно: ↓ Тенофовіру алафенамід Одночасний прийом не рекомендується. ПРОТИВІРУСНІ ПРЕПАРАТИ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ВІРУСНОГО ГЕПАТИТУ З Софосбувір (400 мг внутрішньо, 1 р/добу) Взаємодія не вивчена. Імовірно: ↔ Софозбувір ↔ GS-331007 Корекція дози препарату Вемліді або софозбувіру не потрібна. Ледіпасвір/софосбувір (90 мг/400 мг внутрішньо, 1 р/добу) Тенофовіру алафенамід (25 мг внутрішньо, 1 р/добу) Ледіпасвір ? _ _ _ _ 0,89, 1,04) ↔ AUC 1,05 (1,01, 1,09) GS-331007g ↔ Сmах 1,08 (1,05, 1,11) ↔ AUC 1,08 (1,06, 1 ,10) ↔ Cmin 1,10(1,07, 1,12) Корекція дози препарату Вемліді або ледіпасвіру/софозбувіру не потрібна. Тенофовіру алафенамід ↔Сmах 1,03 (0,94, 1,14) ↔ AUC 1,32 (1,25, 1,40) Тенофовір ↑ Сmах 1,62 (1,56, 1,68) ↑ AUC 1,75 (1,69, 1,81) ↑ Cmin 1,85 (1,78, 1,92) Софосбувір/велпатасвір (400 мг/100 мг внутрішньо, 1 р/добу) Взаємодія не вивчена. Імовірно: ↔ Софозбувір ↔ GS-331007 ↔ Велпатасвір ↑ Тенофовіру алафенамід Корекція дози препарату Вемліді або софосбувіру/велпатасвіру не потрібна. Софосбувір/велпатасвір /воксилапревір (400 мг/100 мг/100 мг + 100 мг внутрішньо, 1 р/сут.) Тенофовіру алафенамідf(25 мг внутрішньо, 1 р/сут) Софозбувір ↔ Сmах 0,95 (0,86, 1,05) ↔ AUC 1,01 (0,97, 1,06) GS-331007g ↔ Сmах 1,02 (0,98, 1,06) ↔AUC 1, 04(1,01, 1,06) Велпатасвір ↔ Сmах 1,05 (0,96, 1,16) ↔ AUC 1,01 (0,94, 1,07) ↔ Cmin 1,01 (0,95, 1 ,09) Воксилапревір ↔ Сmах 0,96 (0,84, 1,11) ↔ AUC 0,94(0,84, 1,05) ↔Cmin 1,02 (0,92, 1,12) Тенофовіра алафенамід ↑ Сmах 1,32 (1,17, 1,48) ↑ AUC 1,52 (1,43, 1,61) Корекція дози препарату Вемліді або софозбувіру/велпатасвіру/воксилапревіру не потрібна. АНТИРЕТРОВІРУСНІ ПРЕПАРАТИ ПРОТИ ВІЛ - ІНГІБІТОРИ ПРОТЕАЗИ Атазанавір/кобіцистат (300 мг/150 мг внутрішньо, 1 р/добу) Тенофовіру алафенамідс (10 мг внутрішньо, 1 р/добу) Тенофовіру алафенамід ↑ Сmах 1.80 (1,48,2,18) ↑ AUC 1,75 (1,55, 1,98) Тенофовір ↑ Сmах 3,16 (3,00, 3,33) ↑ AUC 3,47 (3 ,29, 3,67) ↑ Cmin 3,73 (3,54, 3,93) Атазанавір ↔ Сmах 0,98 (0,94, 1,02 ↔ AUC 1,06(1,01, 1,11) ↔ Cmin 1,18(1,06, 1,31) Кобіцистат ↔ Сmах 0,96 (0,92, 1,00) ↔ AUC 1,05 (1,00, 1,09) ↑ Cmin 1,35(1, 21, 1,51) Одночасний прийом не рекомендується. Атазанавір/ритонавір (300 мг/100 мг внутрішньо, 1 р/сут.) Тенофовіра алафенамідс (10 мг внутрішньо, РД) Тенофовіра алафенамід ↑ Сmах 1,77 (1,28,2,44) ↑ AUC 1,91 (1,55,2,35) Одночасний прийом не рекомендується. Тенофовір ↑ Сmах 2,12 (1,86, 2,43) ↑ AUC 2,62 (2,14,3,20) Атазанавір ↔ Сmах 0,98 (0,89, 1,07) ↔ AUC 0,99 (0,96, 1,01) ↔ Cmin 1,00 (0,96, 1,04) Дарунавір/кобіцистат (800 мг/150 мг внутрішньо, 1 р/добу) Тенофовіру алафенамід (25 мг внутрішньо, 1 р/добу) Тенофовіру алафенамід ↔ Сmах 0,93 (0,72, 1,21) ↔ AUC 0,98 (0,80, 1,19) Тенофовір ↑ Сmах 3,16 (3,00, 3,33) ↑ AUC 3,24 (3,02, 3,47) ↑ Cmin 3,21 (2,90,3,54) Дарунавір ↔ Сmах 1,02 (0,96, 1,09) ↔ AUC 0,99 (0,92, 1, 07 ↔ Cmin 0,97 (0,82, 1,15) Кобіцистат ↔ Сmах 1,06 (1,00, 1,12) ↔ AUC 1,09 (1,03, 1,15) ↔ Сmin 1,11 ( 0,98, 1,25) Одночасний прийом не рекомендується. Дарунавір/ритонавір (800 мг/100 мг внутрішньо, 1 р/добу) Тенофовіру алафенамід ↑ Сmах 1,42 (0,96, 2,09) ↔ AUC 1,06 (0,84, 1,35) Одночасний прийом не рекомендується. Тенофовіру алафенамідс (10 мг внутрішньо, РД) Тенофовір ↑Сmах 2,42 (1,98,2,95) ↑ AUC 2,05 (1,54, 2,72) Дарунавір ↔ Сmах 0,99 (0,91, 1,08) ↔ AUC 1,01 (0,96, 1,06) ↔ Cmin 1,13 (0,95, 1,34) Лопінавір/ритонавір (800 мг/200 мг внутрішньо, 1 р/сут.) Тенофовіру алафенамід (10 мг внутрішньо, РД) Тенофовіру алафенамід ↑ Cmax 2,19 (1,72, 2,79) ↑ AUC 1,47 (1,17, 1,85) Тенофовір ↑ Сmах 3,75 (3,19, 4,39) ↑ AUC 4,16 (3,50, 4,96) Лопінавір ↔ Сmах 1,00 (0,95, 1,06) ↔ AUC 1,00(0,92, 1,09) ↔ Cmin 0,98 (0,85, 1, 12) Одночасний прийом не рекомендується. Типранавір/ритонавір Взаємодія не вивчена. Імовірно: ↓Тенофовира алафенамід Одночасний прийом не рекомендується. АНТИРЕТРОВІРУСНІ ПРЕПАРАТИ ПРОТИ ВІЛ-ІНГІБІТОРИ ІНТЕГРАЗИ Долутегравір (50 мг внутрішньо, 1 р/добу) Тенофовіру алафенамід (10 мг внутрішньо, РД) Тенофовіру алафенамід ↑ Сmах 1,24 (0,88, 1,74) ↑ AUC 1,19 (0,96, 1,48) Тенофовір ↔ Сmах 1,10 (0,96, 1,25) ↑ AUC 1,25 (1,06, 1,47) Долутегравір ↔ Сmах 1,15 (1,04, 1,27) ↔ AUC 1,02 (0,97, 1,08) ↔ Cmin 1,05 (0,97, 1, 13) Корекція дози препарату Вемліді або долутегравіру не потрібна. Ралтегравір Взаємодія не вивчена. Імовірно: ↔ Тенофовіру алафенамід ↔ Ралтегравір Корекція дози препарату Вемліді або ралтегравіру не потрібна. АНТИРЕТРОВІРУСНІ ПРЕПАРАТИ ПРОТИ ВІЛ - НЕНУКЛЕОЗИДНІ ІНГІБІТОРИ ЗВОРОТНОЇ ТРАНСКРИПТАЗИ Ефавіренз (600 мг внутрішньо, 1 р/добу) Тенофовіру алафенамідh (40 мг внутрішньо. 1 р/добу) Тенофовіру алафенамід ↓ Сmах 0,78 (0,58, 1,05) ↔ AUC 0,86 (0,72, 1,02) Тенофовір ↓ Сmах 0,75 (0,67, 0,86) ↔ AUC 0,80 (0,73, 0,87) ↔ Cmin 0,82 (0,75, 0,89) Імовірно: ↔ Ефавіренз Корекція дози препарату Вемліді або ефавіренза не потрібна. Невірапін Взаємодія не вивчена. Імовірно: ↔Тенофовіру алафенамід ↔Невірапін Корекція дози препарату Вемліді або невірапіну не потрібна. Рілпівірін (25 мг внутрішньо, 1 р/добу) Тенофовіру алафенамід (25 мг внутрішньо, 1 р/добу) Тенофовіру алафенамід ↔ Сmах 1,01 (0,84, 1,22) ↔ AUC 1,01 (0,94, 1,09) Тенофовір ↔ Сmах 1,13 (1,02, 1,23) ↔ AUC 1,11 (1,07, 1,14) ↔ Cmin 1,18(1,13, 1,23) Рілпівірін ↔ Сmах 0,93 (0,87, 0,99) ↔ AUC 1,01 (0,96, 1, 06) ↔ Cmin 1,13 (1,04, 1,23) Корекція дози препарату Вемліді або рилпівірину не потрібна. АНТИРЕТРОВІРУСНІ ПРЕПАРАТИ ПРОТИ ВІЛ - АНТАГОНІСТ РЕЦЕПТОРІВ CCR5 Маравірок Взаємодія не вивчена. Імовірно: ↔ Тенофовіру алафенамід ↔ Маравірок Корекція дози препарату Вемліді або маравіроку не потрібна. ХАРЧОВІ ДОБАВКИ РОСЛИННОГО ПОХОДЖЕННЯ Звіробій продірявлений (Hypericum perforatum) Взаємодія не вивчена. Імовірно: ↓Тенофовира алафенамід Одночасний прийом не рекомендується. ГОРМОНАЛЬНІ КОНТРАЦЕПТИВИ Норгестимат (0,180 мг/0,215 мг/0,250 мг внутрішньо, 1 р / добу ) . Норелгестромін ↔ Сmах 1,17 (1,07, 1,26) ↔ AUC 1,12(1,07, 1,17) ↔ Cmin 1.16 (1,08, 1,24) Норгестрел ↔ Сmах 1,10(1, 02, 1,18) ↔ AUC 1,09(1,01, 1,18) ↔ Cmin 1,11 (1,03, 1,20) Етинілестрадіол ↔ Сmах 1,22 (1,15, 1,29) ↔ AUC 1,11 (1,07, 1,16) ↔ Cmin 1,02 (0,93, 1,12) Корекція дози препарату Вемліді або норгестимату/етинілестрадіолу не потрібна. a. Усі дослідження взаємодій проводилися на здорових добровольцях. b. Усі межі відсутності впливу – 70% – 143%. с. Дослідження із застосуванням емтрицитабіну/тенофовіру алафенаміду у вигляді комбінованого препарату з фіксованим дозуванням в одній таблетці. d. Чутливий субстрат ізоферменту CYP3A4. e. Дослідження із застосуванням елвітегравіру/кобіцистату/емтрицитабіну/тенофовіру алафенаміду у вигляді комбінованого препарату з фіксованим дозуванням в одній таблетці. f. Дослідження із застосуванням емтрицитабіну/рілпівірину/тенофовіру алафенаміду у вигляді комбінованого препарату з фіксованим дозуванням в одній таблетці. g. Основний циркулюючий нуклеозидний метаболіт софосбувіру. h. Дослідження із застосуванням тенофовіру алафенаміду 40 мг та емтрицитабіну 200 мг. i. Дослідження проведено з додаванням 100 мг воксилапревіру для досягнення експозиції воксилапревіру, очікуваної у пацієнтів, інфікованих ВГС.Спосіб застосування та дозиДля прийому всередину. Лікування має починатися та контролюватись лікарем, який має досвід лікування хронічного гепатиту В. Дорослі та підлітки (віком 12 років і старше з масою тіла не менше 35 кг): 1 таблетка 1 раз на добу з їжею. Таблетку необхідно ковтати повністю, запиваючи водою. Таблетки не рекомендується розжовувати. Припинення лікування Питання про припинення лікування може розглядатися так: У пацієнтів з виявляється е-антигеном вірусу гепатиту В (HBeAg-позитивних) без цирозу печінки лікування слід продовжувати, принаймні, протягом 6-12 місяців після підтвердження сероконверсії по НВе (зникнення HBeAg і зникнення ДНК вірусу гепатиту В НВе) або до сероконверсії по HBs або до моменту втрати ефективності лікування. Після припинення лікування рекомендується регулярно обстежувати пацієнта для виявлення рецидиву віремії. У HBeAg-від'ємних пацієнтів без цирозу печінки лікування слід продовжувати, як мінімум, до сероконверсії по HBs або до появи ознак неефективності лікування. При тривалому лікуванні протягом більше 2 років рекомендується регулярно обстежувати пацієнта з метою підтвердження того, що обране для конкретного пацієнта лікування залишається оптимальним. Пропущена доза Якщо, у разі пропуску дози, з моменту звичайного прийому пройшло не більше 18 годин, пацієнту слід прийняти пропущену дозу препарату Вемліді якнайшвидше, а потім продовжити прийом у звичайному режимі. Якщо з моменту звичайного прийому пройшло більше 18 годин, пацієнту не слід приймати пропущену дозу, а просто продовжити прийом у звичайному режимі. Якщо протягом години після прийому препарату Вемліді у пацієнта виникає блювота, йому слід прийняти ще одну таблетку. Якщо блювання виникає більше, ніж через годину після прийому препарату Вемліді, ще одну таблетку приймати не потрібно. Особливі групи пацієнтів Пацієнти похилого віку Для пацієнтів віком 65 років та старших корекція дози препарату Вемліді® не потрібна. Порушення функції нирок Для дорослих або підлітків (віком 12 років і старше з масою тіла не менше 35 кг) з розрахунковим КК≥15 мл/хв або для пацієнтів з КК У дні гемодіалізу препарат Вемліді слід приймати після закінчення сеансу гемодіалізу. Прийом препарату Вемліді протипоказаний пацієнтам з КК Порушення функції печінки Для пацієнтів з порушенням функції печінки корекція дози препарату Вемліді не потрібна. Діти Безпека та ефективність препарату Вемліді® у дітей віком до 12 років або з масою тілаПередозуванняУ разі передозування пацієнт повинен перебувати під наглядом на предмет появи ознак токсичності. Лікування передозування препаратом Вемліді® включає загальні підтримуючі заходи, у тому числі контроль показників життєво важливих функцій та спостереження за клінічним станом пацієнта. Тенофовір ефективно виводиться шляхом гемодіалізу з коефіцієнтом екстракції приблизно 54%. Невідомо, чи тенофовір виводиться за допомогою перитонеального діалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПередача ВГВ Пацієнти мають бути попереджені про те. що препарат Вемліді не запобігає ризику передачі ВГВ іншим особам статевим шляхом або через кров. Слід продовжувати дотримуватися відповідних запобіжних заходів. Пацієнти з декомпенсованим захворюванням печінки Дані з безпеки та ефективності препарату Вемліді у інфікованих ВГВ пацієнтів з декомпенсованим захворюванням печінки та ступенем тяжкості цирозу > 9 балів за класифікацією Чайлд-П'ю (клас С) відсутні. Такі пацієнти можуть бути схильні до підвищеного ризику виникнення серйозних небажаних реакцій з боку печінки або нирок. Отже, у цієї категорії пацієнтів потрібно ретельніше контролювати функцію печінки та нирок. Загострення гепатиту Загострення під час лікування Спонтанні загострення хронічного гепатиту В трапляються відносно часто і характеризуються тимчасовим підвищенням активності аланінамінотрансферази (АЛТ) у сироватці крові. Після початку противірусного лікування у деяких пацієнтів активність АЛТ у сироватці може підвищитися. У пацієнтів із компенсованою печінковою недостатністю ці підвищення активності АЛТ у сироватці крові зазвичай не супроводжуються підвищенням концентрації білірубіну у сироватці або декомпенсацією функції печінки. Після загострення гепатиту у пацієнтів з цирозом може підвищитись ризик розвитку декомпенсації функції печінки, тому вони потребують ретельного спостереження під час лікування. Загострення після припинення лікування Повідомлялося про випадки загострення гепатиту у пацієнтів, які припинили лікування гепатиту В, що, як правило, пов'язано з підвищенням рівня ДНК ВГВ у плазмі. У більшості таких випадків пацієнти не потребують лікування, але також після припинення лікування гепатиту можуть розвиватися і важкі загострення, аж до летального результату. Після припинення лікування гепатиту В потрібне подальше клінічне та лабораторне спостереження протягом не менше 6 місяців, слід з певною періодичністю контролювати показники функції печінки. За потреби слід відновити лікування гепатиту В. У пацієнтів з прогресуючим захворюванням печінки або цирозом не рекомендується переривати лікування, оскільки загострення гепатиту після припинення лікування може призвести до розвитку печінкової недостатності. У пацієнтів з декомпенсованим захворюванням печінки загострення гепатиту особливо небезпечні і в деяких випадках можуть призвести до смерті. Порушення функції нирок Пацієнти з кліренсом креатиніну Рекомендації щодо застосування препарату Вемліді® один раз на добу у пацієнтів з КК ≥ 15 мл/хв, але Препарат Вемліді протипоказаний до застосування у пацієнтів з КК. Нефротоксичність Не можна виключати потенційний ризик нефротоксичності внаслідок тривалого впливу низьких рівнів тенофовіру внаслідок прийому тенофовіру алафенаміду. Пацієнти, ко-інфіковані ВГВ та вірусом гепатиту С або D Дані щодо безпеки та ефективності препарату Вемліді® у пацієнтів, інфікованих одночасно ВГВ та вірусом гепатиту С або D. відсутні. Для лікування гепатиту С необхідно слідувати рекомендаціям щодо комбінованого призначення лікарських препаратів. Ко-інфікування ВГВ та ВІЛ До початку терапії із застосуванням препарату Вемліді® усім ВГВ-інфікованим пацієнтам з невідомим статусом ВІЛ-1 слід пропонувати скласти тест на наявність антитіл до ВІЛ. У пацієнтів із поєднаною інфекцією ВГВ та ВІЛ препарат Вемліді® слід приймати у поєднанні з іншими антиретровірусними препаратами, які забезпечують належне лікування ВІЛ-інфекції. Спільне призначення з іншими лікарськими засобами Протипоказано одночасне застосування препарату Вемліді з лікарськими препаратами, що містять тенофовіру алафенамід, тенофовіру дизопроксилу фумарат або адефовіру дипівоксил. Не рекомендується призначати препарат Вемліді разом з певними протисудомними препаратами (наприклад, карбамазепін, окскарбазепін, фенобарбітал і фенітоїн), ангімікобактеріальними засобами (наприклад, рифампіцин, рифабутин і рифапентин) або звіробоєм продир у плазмі крові. Спільне призначення препарату Вемліді з сильними інгібіторами P-gp (наприклад, ітраконазол та кетоконазол) може призвести до збільшення концентрації тенофовіру алафенаміду в плазмі крові. Одночасний прийом не рекомендується. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Препарат Вемліді® не має або незначно впливає на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. Слід попередити пацієнтів, що повідомлялося про випадки запаморочення під час лікування препаратом Вемліді.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Форма випуску: гель д/ног Упаковка: туба Виробник: Віс Завод-виробник: ВІС ТОВ(Росія). . .
Форма випуску: крем д/ног Упаковка: туба Виробник: Віс Завод-виробник: ВІС ТОВ(Росія). . .
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки, покриті плівковою оболонкою 1000 - 1 таб. активні речовини: гесперидин – 100 мг (у перерахунку на 100% речовину); діосмін – 900 мг (у перерахунку на 100% речовину); допоміжні речовини: МКЦ – 124 мг; карбоксиметилкрохмаль натрію (натрію крохмалю гліколят) - 54 мг; желатин – 62 мг; тальк – 12 мг; магнію стеарат – 8 мг; оболонка плівкова: гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза) - 41,4 мг; макрогол 6000 (поліетиленгліколь 6000) - 6,76 мг; натрію лаурилсульфат – 0,2 мг; магнію стеарат – 2,48 мг; титану діоксид – 7,88 мг; заліза оксид червоний – 0,6 мг; заліза оксид жовтий – 0,68 мг. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 1000 мг. По 9, 10 чи 15 табл. у контурній комірковій упаковці з плівки ПВХ та фольги алюмінієвої друкованої лакованої. По 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 контурних осередкових упаковки поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою оранжево-рожевого кольору, двоопуклі, довгастої форми, із округленими кінцями, з ризиком. На поперечному розрізі - ядро від сірувато-жовтого до коричнево-сірого кольору.Фармакотерапевтична групаАнгіопротективне, венотонізуюче.ФармакокінетикаОсновне виведення препарату відбувається через кишківник. Через нирки в середньому виводиться близько 14% від прийнятої кількості препарату. T1/2 становить 11 год. Препарат Венарус® піддається активному метаболізму, що підтверджується присутністю фенолових кислот у сечі.ФармакодинамікаВенарус® має ангіопротекторну та венотонізуючу дію. Зменшує розтяжність вен, підвищує їх тонус та зменшує венозний застій; знижує проникність, ламкість капілярів та збільшує їх резистентність; покращує мікроциркуляцію та лімфовідтік. При систематичному застосуванні зменшує вираженість клінічних проявів хронічної венозної недостатності нижніх кінцівок органічної та функціональної природи. Оптимальне співвідношення доза ефект спостерігається при прийомі 1000 мг на день.Показання до застосуванняВенарус® показаний для терапії симптомів хронічних захворювань вен (усунення та полегшення симптомів). Терапія симптомів венозно-лімфатичної недостатності: судоми нижніх кінцівок; відчуття тяжкості та розпирання в ногах; біль; втома ніг. Терапія проявів венозно-лімфатичної недостатності: набряки нижніх кінцівок; трофічні зміни шкіри та підшкірної клітковини; венозні трофічні виразки. Симптоматична терапія гострого та хронічного геморою.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до активних компонентів або допоміжних речовин, що входять до складу препарату. Не рекомендується у період грудного вигодовування.Вагітність та лактаціяЕксперименти на тваринах не виявили тератогенних ефектів. До цього часу не було повідомлень про будь-які побічні ефекти при застосуванні препарату вагітними жінками. Через відсутність даних щодо виведення препарату з грудним молоком не рекомендується прийом препарату в період грудного вигодовування. Дослідження репродуктивної токсичності не показали впливу на репродуктивну функцію у щурів обох статей.Побічна діяЧастота розвитку небажаних реакцій представлена так: дуже часто (≥1/10 випадків); часто (≥1/100 та З боку ЦНС: рідко – запаморочення, біль голови, загальне нездужання. З боку шлунково-кишкового тракту: часто – діарея, диспепсія, нудота, блювання; нечасто - коліт; частота невідома – біль у животі. З боку шкірних покривів: рідко – висипання, свербіж, кропив'янка; частота невідома – ізольований набряк особи, губ, повік, у виняткових випадках – ангіоневротичний набряк. Якщо будь-які із зазначених в описі небажаних реакцій посилюються або з'являються інші небажані реакції, не зазначені в описі, слід повідомити про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиНе наголошувалося. Слід інформувати лікаря про всі прийняті лікарські препарати.Спосіб застосування та дозиВсередину, переважно вранці, під час їди. Рекомендована доза при венозно-лімфатичній недостатності – 1 табл./добу. Ризик на таблетці призначений виключно для поділу з метою полегшення проковтування. Тривалість курсу лікування може становити кілька місяців (до 12 місяців). У разі повторного виникнення симптомів за рекомендацією лікаря курс лікування може бути повторений. Рекомендована доза при гострому геморої – 3 табл./добу (по 1 табл. вранці, вдень та ввечері) протягом 4 днів, потім по 2 табл./добу (по 1 табл. вранці та ввечері) протягом наступних 3 днів. Рекомендована доза при хронічному геморої – 1 табл./добу.ПередозуванняВипадків передозування не описано. Лікування: слід негайно звернутися за медичною допомогою.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред тим, як почати приймати препарат Венарус®, рекомендується проконсультуватися з лікарем. При загостренні геморою призначення Венарус® не замінює специфічного лікування інших анальних порушень. Тривалість лікування не повинна перевищувати термінів, зазначених у розділі «Спосіб застосування та дози». У разі, якщо симптоми не зникають після рекомендованого курсу терапії, слід пройти огляд у проктолога, який підбере подальшу терапію. За наявності порушень венозного кровообігу максимальний ефект лікування забезпечується поєднанням терапії зі здоровим (збалансованим) способом життя: бажано уникати тривалого перебування на сонці, тривалого перебування на ногах, а також рекомендується зниження надлишкової маси тіла. Піші прогулянки і, у деяких випадках, носіння спеціальних панчох, сприяє поліпшенню циркуляції крові. Негайно зверніться до лікаря, якщо в процесі лікування ваш стан погіршився або поліпшення не настало. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. Не впливає.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
1 132,00 грн
739,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, покриті плівковою оболонкою 1000 - 1 табл. активні речовини: гесперидин – 100 мг (у перерахунку на 100% речовину); діосмін – 900 мг (у перерахунку на 100% речовину); допоміжні речовини: МКЦ – 124 мг; карбоксиметилкрохмаль натрію (натрію крохмалю гліколят) - 54 мг; желатин – 62 мг; тальк – 12 мг; магнію стеарат – 8 мг; оболонка плівкова: гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза) - 41,4 мг; макрогол 6000 (поліетиленгліколь 6000) - 6,76 мг; натрію лаурилсульфат – 0,2 мг; магнію стеарат – 2,48 мг; титану діоксид – 7,88 мг; заліза оксид червоний – 0,6 мг; заліза оксид жовтий – 0,68 мг. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 1000 мг. По 9, 10 чи 15 табл. у контурній комірковій упаковці з плівки ПВХ та фольги алюмінієвої друкованої лакованої. По 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 контурних осередкових упаковки поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою оранжево-рожевого кольору, двоопуклі, довгастої форми, із округленими кінцями, з ризиком. На поперечному розрізі - ядро від сірувато-жовтого до коричнево-сірого кольору.Фармакотерапевтична групаАнгіопротективне, венотонізуюче.ФармакокінетикаОсновне виведення препарату відбувається через кишківник. Через нирки в середньому виводиться близько 14% від прийнятої кількості препарату. T1/2 становить 11 год. Препарат Венарус® піддається активному метаболізму, що підтверджується присутністю фенолових кислот у сечі.ФармакодинамікаВенарус® має ангіопротекторну та венотонізуючу дію. Зменшує розтяжність вен, підвищує їх тонус та зменшує венозний застій; знижує проникність, ламкість капілярів та збільшує їх резистентність; покращує мікроциркуляцію та лімфовідтік. При систематичному застосуванні зменшує вираженість клінічних проявів хронічної венозної недостатності нижніх кінцівок органічної та функціональної природи. Оптимальне співвідношення доза ефект спостерігається при прийомі 1000 мг на день.Показання до застосуванняВенарус® показаний для терапії симптомів хронічних захворювань вен (усунення та полегшення симптомів). Терапія симптомів венозно-лімфатичної недостатності: судоми нижніх кінцівок; відчуття тяжкості та розпирання в ногах; біль; втома ніг. Терапія проявів венозно-лімфатичної недостатності: набряки нижніх кінцівок; трофічні зміни шкіри та підшкірної клітковини; венозні трофічні виразки. Симптоматична терапія гострого та хронічного геморою.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до активних компонентів або допоміжних речовин, що входять до складу препарату. Не рекомендується у період грудного вигодовування.Вагітність та лактаціяЕксперименти на тваринах не виявили тератогенних ефектів. До цього часу не було повідомлень про будь-які побічні ефекти при застосуванні препарату вагітними жінками. Через відсутність даних щодо виведення препарату з грудним молоком не рекомендується прийом препарату в період грудного вигодовування. Дослідження репродуктивної токсичності не показали впливу на репродуктивну функцію у щурів обох статей.Побічна діяЧастота розвитку небажаних реакцій представлена так: дуже часто (≥1/10 випадків); часто (≥1/100 та З боку ЦНС: рідко – запаморочення, біль голови, загальне нездужання. З боку шлунково-кишкового тракту: часто – діарея, диспепсія, нудота, блювання; нечасто - коліт; частота невідома – біль у животі. З боку шкірних покривів: рідко – висипання, свербіж, кропив'янка; частота невідома – ізольований набряк особи, губ, повік, у виняткових випадках – ангіоневротичний набряк. Якщо будь-які із зазначених в описі небажаних реакцій посилюються або з'являються інші небажані реакції, не зазначені в описі, слід повідомити про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиНе наголошувалося. Слід інформувати лікаря про всі лікарські препарати, що приймаються.Спосіб застосування та дозиВсередину, переважно вранці, під час їди. Рекомендована доза при венозно-лімфатичній недостатності – 1 табл./добу. Ризик на таблетці призначений виключно для поділу з метою полегшення проковтування. Тривалість курсу лікування може становити кілька місяців (до 12 місяців). У разі повторного виникнення симптомів за рекомендацією лікаря курс лікування може бути повторений. Рекомендована доза при гострому геморої – 3 табл./добу (по 1 табл. вранці, вдень та ввечері) протягом 4 днів, потім по 2 табл./добу (по 1 табл. вранці та ввечері) протягом наступних 3 днів. Рекомендована доза при хронічному геморої – 1 табл./добу.ПередозуванняВипадків передозування не описано. Лікування: слід негайно звернутися за медичною допомогою.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред тим, як почати приймати препарат Венарус®, рекомендується проконсультуватися з лікарем. При загостренні геморою призначення Венарус® не замінює специфічного лікування інших анальних порушень. Тривалість лікування не повинна перевищувати термінів, зазначених у розділі «Спосіб застосування та дози». У разі, якщо симптоми не зникають після рекомендованого курсу терапії, слід пройти огляд у проктолога, який підбере подальшу терапію. За наявності порушень венозного кровообігу максимальний ефект лікування забезпечується поєднанням терапії зі здоровим (збалансованим) способом життя: бажано уникати тривалого перебування на сонці, тривалого перебування на ногах, а також рекомендується зниження надлишкової маси тіла. Піші прогулянки і, у деяких випадках, носіння спеціальних панчох, сприяє поліпшенню циркуляції крові. Негайно зверніться до лікаря, якщо в процесі лікування ваш стан погіршився або поліпшення не настало. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. Не впливає.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковка1 таблетка містить: діючі речовини: гесперидин – 50 мг, діосмін – 450 мг; допоміжні речовини: мікрокристалічна целюлоза 62,0 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію (натрію крохмалю гліколят) 27,0 мг, желатин 31,0 мг, тальк 6,0 мг, магнію стеарат 4,0 мг; оболонка: гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза 20,7 мг, макрогол 6000 (поліетиленгліколь 6000) 3,38 мг, натрію лаурилсульфат 0,1 мг, магнію стеарат 1,24 мг, титану діоксид 3,94 мг, 0,3 заліза оксид жовтий 0,34мг. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 500 мг. По 10 або 15 таблеток, покритих плівковою оболонкою, в контурне осередкове впакування. По 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9 контурних осередкових упаковки разом з інструкцією із застосування поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиТаблетки, вкриті плівковою оболонкою оранжево-рожевого кольору, двоопуклі, довгастої форми із округленими кінцями, з ризиком. На поперечному розрізі ядро від сірувато-жовтого до коричнево-сірого кольору.Фармакотерапевтична групаВенотонізуючий та венопротекторний засіб.ФармакокінетикаОсновне виділення препарату відбувається з фекаліями. Із сечею в середньому виводиться близько 14% прийнятої кількості препарату. Період напіввиведення становить 11 годин. Препарат піддається активному метаболізму, що підтверджується присутністю фенолових кислот у сечі.ФармакодинамікаМає ангіопротекторну та венотонізуючу дію. Зменшує розтяжність вен, підвищує їх тонус та зменшує венозний застій; знижує проникність, ламкість капілярів та збільшує їх резистентність; покращує мікроциркуляцію та лімфовідтік. При систематичному застосуванні зменшує вираженість клінічних проявів хронічної венозної недостатності нижніх кінцівок органічної та функціональної природи.Показання до застосуванняТерапія симптомів венозно-лімфатичної недостатності: біль, судоми нижніх кінцівок, відчуття тяжкості та розпирання в ногах, «втома» ніг. Терапія проявів венозно-лімфатичної недостатності: набряки нижніх кінцівок, трофічні зміни шкіри та підшкірної клітковини, венозні трофічні виразки. Симптоматична терапія гострого та хронічного геморою.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до активних компонентів або допоміжних речовин, що входять до складу препарату. Не рекомендується прийом препарату жінкам, що годують.Вагітність та лактаціяВагітність Експерименти на тваринах не виявили тератогенних ефектів. До цього часу не було повідомлень про будь-які побічні ефекти при застосуванні препарату вагітними жінками. Період грудного вигодовування Через відсутність даних щодо екскреції препарату в грудне молоко, жінкам, що годують, не рекомендується прийом препарату.Побічна діяЧастота розвитку небажаних реакцій представлена таким чином: дуже часто (≥1/10 випадків), часто (≥1/100 та Небажані реакції, частоту розвитку яких неможливо оцінити за доступними даними, мають позначення «частота невідома». З боку центральної нервової системи: рідко – запаморочення, біль голови, загальне нездужання; частота невідома - судоми. З боку шлунково-кишкового тракту: часто – діарея, диспепсія, нудота, блювання; нечасто - коліт; частота невідома – біль у животі. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: частота невідома – першіння у горлі, біль у грудях. З боку шкірних покривів: рідко – висипання, свербіж, кропив'янка; частота невідома - дерматит алергічний, гіперемія, ізольований набряк обличчя, губ, повік, у виняткових випадках - ангіоневротичний набряк. Якщо будь-які з вказаних в інструкції небажаних реакцій посилюються, або Ви помітили інші небажані реакції, не вказані в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиНе наголошувалося. Слід інформувати лікаря про всі лікарські препарати, що приймаються.Спосіб застосування та дозиВсередину. Рекомендована доза при венозно-лімфатичній недостатності — 2 таблетки на добу (за один або два прийоми): вранці, вдень та/або ввечері під час їди. Тривалість курсу лікування може становити кілька місяців (до 12 місяців). У разі повторного виникнення симптомів за рекомендацією лікаря курс лікування може бути повторений. Рекомендована доза при гострому геморої – 6 таблеток на добу: по 3 таблетки вранці та по 3 таблетки ввечері протягом 4 днів, потім по 4 таблетки на добу: по 2 таблетки вранці та по 2 таблетки увечері протягом наступних 3 днів. Рекомендована доза при хронічному геморої – 2 таблетки на добу з їдою.ПередозуванняВипадків передозування не описано. При передозуванні препарату негайно зверніться за медичною допомогою.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри загостренні геморою призначення препарату не замінює специфічного лікування інших анальних порушень. Тривалість лікування не повинна перевищувати термінів, зазначених у розділі «Спосіб застосування та дози». У разі, якщо симптоми не зникають після рекомендованого курсу терапії, слід провести проктологічне обстеження і переглянути терапію. За наявності порушень венозного кровообігу максимальний ефект лікування забезпечується поєднанням терапії зі здоровим (збалансованим) способом життя: бажано уникати тривалого перебування на сонці, тривалого перебування на ногах, а також зниження надлишкової маси тіла. Піші прогулянки і, у деяких випадках, носіння спеціальних панчох, сприяє поліпшенню циркуляції крові. Вплив на здатність керувати транспортними засобами, механізмами та займатися іншими видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги: не впливає.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
213,00 грн
184,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаВода, спирт цетеариловий, гліцерин, олія вазелінова, цетеарет-20, пропіленгліколь, цетилфосфат калію, гліцерил стеарат, ізогексадекан, диметикон, капсаїцин, водні екстракти адамова кореня, шабельника, живокоста, форума, золотого уса, поліпептиди скорпіону, глюкозамін гідрохлорид, жир ведмежий, біостимулюючий комплекс протизапальний (олія соняшникова, ПЕГ-40 гідрогенізована касторова олія, пропіленгліколевий екстракт прополісу, масляний екстракт ромашки, вітамін Е, алантоїн, бісаболол, вітамін групи В (вода, Д-пантенол (про-вітамін В5), рибофлавін (вітамін В2), піридоксину гідрохлорид (вітамін В6)), метилнікотинат, ксантанова камедь, олія ефірна евкаліпта, барвник вугілля рослинне/CI 77266, феноксиетанол,етилгексілгліцерин, лимонен.ХарактеристикаЕфективний засіб для місцевого застосування в області м'язів та суглобів, розроблений академіком Валентином Івановичем Дікулем, спеціалістом із хвороб опорно-рухового апарату, на численні прохання пацієнтів. Дія натуральних компонентів бальзаму спрямована на активізацію кровообігу та метаболізму в проблемній ділянці, розслаблення м'язів, стимуляцію локального імунітету та підвищення рівня антиоксидантного захисту. Отрута скорпіону має виражений протизапальний і знеболюючий ефект. Бальзам на основі отрути скорпіону сприяє швидкому відновленню при ревматизмі, артриті, остеохондрозі, радикуліті, запаленні сідничного нерва, ниючих болях у суглобах, м'язових судомах, вивихах та розтяганнях м'язів.Бальзам активізує механізми регенерації хрящової тканини та сприяє комплексному оздоровленню опорно-рухового апарату. Золотий вус – потужний біогенний стимулятор із широким спектром лікувальної дії. Завдяки рідкісному поєднанню біологічно активних речовин, допомагає при багатьох захворюваннях; особливо ефективний при лікуванні хвороб суглобів та хребта. Має виражену знеболювальну, протизапальну, антисептичну, відновлюючу дію, покращує кровотік у місцях впливу. Шабельник болотний – лікарська рослина з вираженою біостимулюючою, антибактеріальною, знеболювальною, протизапальною, солевивідною, протиревматичною та регенеруючою дією. Визнаний народний засіб для боротьби із захворюваннями суглобів; сприяє зняттю набряклості, підвищує рухливість суглобів та хребта.Живокіст – одна з найпопулярніших у народній та офіційній медицині лікарських рослин. Стимулює відновлення кісткової та хрящової тканини при захворюваннях суглобів, покращує якість синовіальної рідини, загоює суглобові мікротравми, прискорює зрощування кісток при переломах. Лопух - має антимікробну, солевивідну, протизапальну дію. Зовнішньо застосовується при подагрі, ревматизмі, загостренні суглобових захворювань під час переохолодження. Стимулює обмін речовин та регенерацію тканин.протизапальну дію. Зовнішньо застосовується при подагрі, ревматизмі, загостренні суглобових захворювань під час переохолодження. Стимулює обмін речовин та регенерацію тканин.протизапальну дію. Зовнішньо застосовується при подагрі, ревматизмі, загостренні суглобових захворювань під час переохолодження. Стимулює обмін речовин та регенерацію тканин.ІнструкціяБальзам наносити на тіло легкими круговими рухами протягом 3-5 хвилин до всмоктування 2-3 рази на день. Бальзам призначений для повсякденного використання. Тривалість прийому 6-8 тижнів. Для закріплення результату курс рекомендується повторити через 3 місяці та за необхідності.Протипоказання до застосуванняІндивідуальна нестерпність компонентів.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
1 284,00 грн
1 167,00 грн
Склад, форма випуску та упаковка1 таблетка містить: діючі речовини: гесперидин – 50 мг, діосмін – 450 мг; допоміжні речовини: мікрокристалічна целюлоза 62,0 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію (натрію крохмалю гліколят) 27,0 мг, желатин 31,0 мг, тальк 6,0 мг, магнію стеарат 4,0 мг; оболонка: гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза 20,7 мг, макрогол 6000 (поліетиленгліколь 6000) 3,38 мг, натрію лаурилсульфат 0,1 мг, магнію стеарат 1,24 мг, титану діоксид 3,94 мг, 0,3 заліза оксид жовтий 0,34мг. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 500 мг. По 10 або 15 таблеток, покритих плівковою оболонкою, в контурне осередкове впакування. По 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9 контурних осередкових упаковки разом з інструкцією із застосування поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиТаблетки, вкриті плівковою оболонкою оранжево-рожевого кольору, двоопуклі, довгастої форми із округленими кінцями, з ризиком. На поперечному розрізі ядро від сірувато-жовтого до коричнево-сірого кольору.Фармакотерапевтична групаВенотонізуючий та венопротекторний засіб.ФармакокінетикаОсновне виділення препарату відбувається з фекаліями. Із сечею в середньому виводиться близько 14% прийнятої кількості препарату. Період напіввиведення становить 11 годин. Препарат піддається активному метаболізму, що підтверджується присутністю фенолових кислот у сечі.ФармакодинамікаМає ангіопротекторну та венотонізуючу дію. Зменшує розтяжність вен, підвищує їх тонус та зменшує венозний застій; знижує проникність, ламкість капілярів та збільшує їх резистентність; покращує мікроциркуляцію та лімфовідтік. При систематичному застосуванні зменшує вираженість клінічних проявів хронічної венозної недостатності нижніх кінцівок органічної та функціональної природи.Показання до застосуванняТерапія симптомів венозно-лімфатичної недостатності: біль, судоми нижніх кінцівок, відчуття тяжкості та розпирання в ногах, «втома» ніг. Терапія проявів венозно-лімфатичної недостатності: набряки нижніх кінцівок, трофічні зміни шкіри та підшкірної клітковини, венозні трофічні виразки. Симптоматична терапія гострого та хронічного геморою.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до активних компонентів або допоміжних речовин, що входять до складу препарату. Не рекомендується прийом препарату жінкам, що годують.Вагітність та лактаціяВагітність Експерименти на тваринах не виявили тератогенних ефектів. До цього часу не було повідомлень про будь-які побічні ефекти при застосуванні препарату вагітними жінками. Період грудного вигодовування Через відсутність даних щодо екскреції препарату в грудне молоко, жінкам, що годують, не рекомендується прийом препарату.Побічна діяЧастота розвитку небажаних реакцій представлена таким чином: дуже часто (≥1/10 випадків), часто (≥1/100 та Небажані реакції, частоту розвитку яких неможливо оцінити за доступними даними, мають позначення «частота невідома». З боку центральної нервової системи: рідко – запаморочення, біль голови, загальне нездужання; частота невідома - судоми. З боку шлунково-кишкового тракту: часто – діарея, диспепсія, нудота, блювання; нечасто - коліт; частота невідома – біль у животі. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: частота невідома – першіння у горлі, біль у грудях. З боку шкірних покривів: рідко – висипання, свербіж, кропив'янка; частота невідома - дерматит алергічний, гіперемія, ізольований набряк обличчя, губ, повік, у виняткових випадках - ангіоневротичний набряк. Якщо будь-які з вказаних в інструкції небажаних реакцій посилюються, або Ви помітили інші небажані реакції, не вказані в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиНе наголошувалося. Слід інформувати лікаря про всі лікарські препарати, що приймаються.Спосіб застосування та дозиВсередину. Рекомендована доза при венозно-лімфатичній недостатності — 2 таблетки на добу (за один або два прийоми): вранці, вдень та/або ввечері під час їди. Тривалість курсу лікування може становити кілька місяців (до 12 місяців). У разі повторного виникнення симптомів за рекомендацією лікаря курс лікування може бути повторений. Рекомендована доза при гострому геморої – 6 таблеток на добу: по 3 таблетки вранці та по 3 таблетки ввечері протягом 4 днів, потім по 4 таблетки на добу: по 2 таблетки вранці та по 2 таблетки увечері протягом наступних 3 днів. Рекомендована доза при хронічному геморої – 2 таблетки на добу з їдою.ПередозуванняВипадків передозування не описано. При передозуванні препарату негайно зверніться за медичною допомогою.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри загостренні геморою призначення препарату не замінює специфічного лікування інших анальних порушень. Тривалість лікування не повинна перевищувати термінів, зазначених у розділі «Спосіб застосування та дози». У разі, якщо симптоми не зникають після рекомендованого курсу терапії, слід провести проктологічне обстеження і переглянути терапію. За наявності порушень венозного кровообігу максимальний ефект лікування забезпечується поєднанням терапії зі здоровим (збалансованим) способом життя: бажано уникати тривалого перебування на сонці, тривалого перебування на ногах, а також зниження надлишкової маси тіла. Піші прогулянки і, у деяких випадках, носіння спеціальних панчох, сприяє поліпшенню циркуляції крові. Вплив на здатність керувати транспортними засобами, механізмами та займатися іншими видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги: не впливає.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: венлафаксину гідрохлорид 42,42 мг, що відповідає 37,5 мг; Допоміжні речовини; целюлоза мікрокристалічна 67,31 мг, крохмаль прежелатинізований 49,50 мг, кремнію діоксид колоїдний (аеросил) 0,82 мг, тальк 3,30 мг, магнію стеарат – 1,65 мг. У упаковці 30 штук.Опис лікарської формиПігулки плоскоциліндричної форми з фаскою та ризиком, білого або білого з жовтуватим відтінком кольору. Допускається легка мармуровість.ФармакокінетикаАбсорбція: Всмоктування із шлунково-кишкового тракту хороше, близько 92% для одноразової дози, кількісно не залежить від їди. Розподіл: Загальна біодоступність – 40-45%, що пов'язано з інтенсивним пресистемним метаболізмом у печінці. Венлафаксин та ОДВ зв'язуються з білками плазми людини на 27 та 30% відповідно; вони обоє проникають у грудне молоко. У діапазоні добових доз венлафаксину 75-450 мг сам венлафаксин та ОДВ мають лінійну кінетику. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі крові (TCmax) венлафаксину та ОДВ – 2 та 3 години, відповідно, після прийому таблеток Венлафаксину внутрішньо. У разі прийому пролонгованих форм венлафаксину показники TCmax 5,5 та 9 год відповідно. Період напіввиведення (T1/2) становив 5 ± 2 год та 11 ± 2 год, для венлафаксину та ОДВ відповідно. Рівноважна концентрація у плазмі (Css) для венлафаксину та ОДВ досягається після 3-х днів багаторазового прийому терапевтичних доз. Метаболізм: Метаболізується переважно у печінці за участю ізоферменту CYP2D6 до єдиного фармакологічно активного метаболіту (ОДВ), а також до неактивного метаболіту N-десметилвенлафаксину. Венлафаксин є слабким інгібітором ізоферменту CYP2D6, який не інгібує CYP1A2, CYP2C9 або CYP3A4. Виведення: Виводиться переважно нирками: приблизно 87% прийнятої одиничної дози виводиться із сечею протягом 48 годин (5% у незміненому вигляді, 29% у вигляді некон'югованого ОДВ, 26% у вигляді кон'югованого ОДВ, 27% у вигляді інших неактивних метаболітів); год нирками виводиться 92% препарату. Середнє значення ± стандартне відхилення для плазмового кліренсу венлафаксину та ОДВ становить 1.3±0.6 та 0.4±0.2 л/год/кг відповідно; період напіввиведення, що здається, 5 ± 2 і 11 ± 2 годин, відповідно; здається (у рівноважному стані) обсяг розподілу 7.5±3.7 та 5.7±1.8 л/кг, відповідно. Спеціальні групи. Стать і вік пацієнта не суттєво впливають на фармакокінетичні параметри венлафаксину та ОДВ. Для пацієнтів похилого віку спеціального коригування дози в залежності від віку не потрібно. У пацієнтів з низькою активністю ізоферменту CYP2D6 немає потреби у підборі індивідуальних доз. Незважаючи на різноспрямовану зміну концентрацій, взятих окремо, а саме венлафаксину (підвищується) та ОДВ (знижується), сума площ під фармакокінетичними кривими цих двох активних речовин фактично не змінюється через зниження активності ізоферменту CYP2D6, відповідно до коригування дози не потрібно. У пацієнтів з печінковою та нирковою недостатністю від середнього до тяжкого ступеня метаболізм венлафаксину та виведення ОДВ знижується, підвищується Cmax венлафаксину та ОДВ, подовжується T1/2. Зниження загального кліренсу венлафаксину найбільш виражене у хворих при кліренсі креатиніну (КК) нирками нижче 30 мл/хв, а також у пацієнтів, які перебувають на нирковому діалізі (T1/2 збільшується на 180% для венлафаксину і на 142% для ОДВ, а кліренс активних речовин знижується приблизно 57%). Для таких пацієнтів, особливо на гемодіалізі, необхідний індивідуальний підбір дози венлафаксину та контроль кінетики з урахуванням тривалості лікування цим препаратом. Хоча дані для пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня за шкалою Чайлд-Пью обмежені, слід враховувати, що індивідуальні варіації фармакокінетики, зокрема кліренсу препарату та його T1/2, мають досить різноманітний характер, який слід враховувати при призначенні венлафаксину таким пацієнтам. У пацієнтів з класом A по Чайлд-П'ю (легкі порушення функції печінки) та з класом B по Чайлд-Пью (середні порушення) T1/2 венлафаксину та ОДВ подовжений приблизно у 2 рази порівняно зі здоровими пацієнтами, а кліренс знижений більш ніж наполовину .ФармакодинамікаВенлафаксин - антидепресант, що хімічно не відноситься до жодного класу антидепресантів (трициклічні, тетрациклічні або інші), є рацематом двох активних енантіомерів. Венлафаксин та його основний метаболіт, О-десметилвенлафаксин (ОДВ), є потужними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну (у скороченому вигляді: ІОЗСН або СІОЗСіН) та слабкими інгібіторами зворотного захоплення дофаміну. Механізм антидепресивної дії пов'язаний із здатністю препарату посилювати активність нейромедіаторів під час передачі нервових імпульсів у центральній нервовій системі (ЦНС). Венлафаксин та ОДВ однаково ефективно впливають на зворотне захоплення вищеназваних нейромедіаторів, при цьому вони не мають спорідненості (вивчалося in vitro) з холінергічними (мускариновими), гістаміновими (Н1), альфа1-адренергічними,опіоїдними та бензодіазепіновими рецепторами, що не пригнічують активність моноаміноксидази (МАО). По інгібуванню зворотного захоплення серотоніну венлафаксин поступається селективним інгібіторам зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС).Показання до застосуванняДепресія. Профілактика та лікування.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до венлафаксину або будь-якої з допоміжних речовин, одночасне застосування з інгібіторами МАО, тяжкі порушення функції нирок та/або печінки (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 10 мл/хв).Вагітність та лактаціяПрийом препарату протипоказаний у віці до 18 років, при вагітності та в період лактації.Побічна діяЗагальні симптоми: часто – слабкість, підвищена стомлюваність, озноб; нечасто – набряк Квінке, реакції фотосенсибілізації; частота не встановлена – анафілактичні реакції. З боку нервової системи: дуже часто – сухість у роті, головний біль; часто – незвичайні сновидіння, зниження лібідо, запаморочення, безсоння, підвищена збудливість, парестезії, ступор, сплутаність свідомості, деперсоналізація, підвищення м'язового тонусу, тремор; нечасто – апатія, ажитація, галюцинації, міоклонус, порушення координації рухів та рівноваги; рідко – акатизія, психомоторне збудження, епілептичні напади, маніакальні реакції; частота не встановлена - запаморочення, злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС), серотоніновий синдром, марення, екстрапірамідні реакції (у тому числі дистонії та дискінезія), пізня дискінезія, суїцидальні думки та поведінка, агресія. З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – нудота; часто – зниження апетиту (анорексія), запор, блювання; нечасто – бруксизм, діарея; рідко – гепатит; частота не встановлена – панкреатит. З боку органів дихання: часто – позіхання, бронхіт, задишка; рідко: інтерстиціальні захворювання легень (ІЗЛ) та еозинофільна пневмонія, біль у грудях. З боку серцево-судинної системи: часто – артеріальна гіпертензія, гіперемія шкірних покривів; нечасто – постуральна гіпотензія, тахікардія, непритомність; частота не встановлена – гіпотонія, подовження інтервалу QT, фібриляція шлуночків, шлуночкова тахікардія (включаючи двонаправлену тахікардію). З боку системи кровотворення: нечасто – крововилив у шкіру (екхімози), шлунково-кишкові кровотечі; частота не встановлена – крововиливи у слизові оболонки, подовження часу кровотечі, тромбоцитопенія, патологічні зміни крові (включаючи агранулоцитоз, апластична анемія, нейтропенія та панцитопенія). З боку обміну речовин: часто – підвищення рівня холестерину у сироватці крові, зниження маси тіла; нечасто – збільшення маси тіла; дуже рідко – збільшення вмісту пролактину; частота не встановлена – зміна лабораторних проб функції печінки, гепатит, гіпонатріємія, синдром недостатньої секреції антидіуретичного гормону. З боку сечостатевої системи: часто - порушення еякуляції/оргазму (у чоловіків), еректильна дисфункція (імпотенція), аноргазмія, дизуричні розлади (в основному - труднощі на початку сечовипускання), поллакіурія, порушення менструацій, пов'язані зі збільшеною кровотечею або кровотечею. менорагія, метрорагія); нечасто – порушення оргазму (у жінок), затримка сечі; рідко – нетримання сечі. З боку органів чуття: часто – порушення акомодації, мідріаз, порушення зору; нечасто - порушення смакових відчуттів, шум чи дзвін у вухах; частота не встановлена – закритокутова глаукома. З боку шкірних покривів: дуже часто – пітливість; нечасто - алопеція, що швидко проходить висип; частота не встановлена – багатоформна еритема, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, свербіж, кропив'янка. З боку опорно-рухового апарату: частота не встановлена – рабдоміоліз. При припиненні прийому венлафаксину, різкій відміні або при зниженні дози можуть спостерігатися симптоми, що належать до так званого синдрому відміни: підвищена стомлюваність, астенія, головний біль, запаморочення, порушення сну (сонливість або безсоння, утруднення засинання, поява незвичайних сновидінь), гіпо тривожність, ажитація (підвищена нервова збудливість і дратівливість), сплутаність свідомості, парестезії (спонтанно виникає неприємне відчуття оніміння, поколювання, печіння, повзання мурашок і т.п.), підвищене потовиділення, сухість у роті, зниження апет (Більшість з цих реакцій виражені незначно і не вимагають лікування).Взаємодія з лікарськими засобамиВенлафаксин, сам не володіючи підвищеним зв'язком з білками плазми крові, практично не підвищує концентрацію лікарських засобів, що одночасно приймаються, для яких характерний високий зв'язок з білками плазми. Клінічно значущої взаємодії з антигіпертензивними (багатьох фармакологічних груп, у тому числі бета-блокаторами, інгібіторами ангіотензин-перетворюючого ферменту та діуретиками) та протидіабетичними препаратами не виявлено. Слід бути обережним при одночасному призначенні з іншими препаратами, що впливають на центральну нервову систему (ЦНС), оскільки комбінації венлафаксину з усіма такими препаратами не вивчені. Інгібітори моноамінооксидази (МАО). Протипоказано одночасне застосування венлафаксину з інгібіторами МАО, а також протягом 14 днів після їх відміни (імовірний ризик розвитку тяжких побічних ефектів аж до летального результату). Терапію інгібіторами МАО можна призначати не менш як через 7 днів після відміни препарату Венлафаксин. Прийом препарату Венфлаксин повинен бути припинений, принаймні, за 7 днів до початку прийому оборотних селективних інгібіторів МАО (моклобемід). Слабо оборотний та неселективний інгібітор МАО лінезолід (протимікробна ЛЗ) та метиленовий синій (внутрішньовенна лікарська форма) також не рекомендуються для одночасного застосування з венлафаксином. Серотонінергічні засоби. Слід з обережністю ставитися до одночасного застосування лікарських засобів, що впливають на серотонінову систему медіаторів, таких як триптани (суматриптан, золмітриптан та ін.), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІОЗС) та ІОЗСН (відзначалися тривалі судоми). сибутрамін або фентаніл (і його аналоги декстрометорфан, трамадол та ін), а також надлишку джерел триптофану через посилення потенційного ризику виникнення серотонінового синдрому. Алкоголь. Під час лікування венлафаксином слід виключити алкоголь. Алкоголь посилює порушення психомоторних функцій, які можуть викликати венлафаксин. Літій. Препарати літію не мають значного впливу на фармакокінетику венлафаксину. Діазепам. Не виявлено впливу перорально призначеного діазепаму на фармакокінетику венлафаксину та ОДВ, і, навпаки, венлафаксин не змінював фармакокінетику діазепаму та його метаболіту десметилдіазепаму. Крім того, призначення обох цих препаратів не погіршує психомоторних та психометричних ефектів, спричинених діазепамом. Циметидин. Одночасне призначення циметидину та венлафаксину виявилося у затримці метаболізму при "першому проходженні" венлафаксину. Кліренс венлафаксину при внутрішньому прийомі знизився на 43%, а площа під фармакокінетичною кривою (AUC) і максимальна концентрація (Cmax) даного препарату збільшилися на 60%. Проте, такого впливу не виявилося щодо ОДВ. Оскільки загальна активність венлафаксину та ОДВ, як очікується, підвищиться при цьому лише малою мірою, то коригування дози для більшості звичайних пацієнтів не потрібно. Однак пацієнтам з наявною (виявленою) гіпертензією, літнім пацієнтам і тим, у кого є порушення функції печінки або нирок, можливе коригування дози венлафаксину. Галоперідол. У дослідженні, де венлафаксин призначався на стадії рівноважної концентрації при дозі 150 мг/день, спостерігалося зниження загального кліренсу перорального галоперидолу на 42% після дози 2 мг внутрішньо; при цьому площа під фармакокінетичною кривою (AUC) зросла на 70%, а Cmax зросла на 88%, при цьому період напіввиведення галоперидолу (T1/2) не змінився. Це слід враховувати для вибору дози галоперидолу. Іміпрамін. Венлафаксин не погіршує фармакокінетику іміпраміну та 2-гідроксиіміпраміну. Однак AUC, Cmax та Cmin десипраміну (активного метаболіту іміпраміну) зросли приблизно на 35% при одночасному прийомі венлафаксину. Зростає також від 2,5 до 4,5 разів (залежно від дози венлафаксину: 37,5 мг на 12 годин або 75 мг на 12 годин) концентрація 2-гідроксідесіпраміну, але клінічне значення цього факту не відоме. Метопролол. При одночасному застосуванні метопрололу та венлафаксину слід бути обережним, оскільки внаслідок фармакокінетичної взаємодії концентрація метопрололу в плазмі крові збільшується приблизно на 30-40%, без зміни концентрації його активного метаболіту α-гідроксиметопрололу. Клінічна значимість цієї взаємодії не вивчена. Метопролол не впливає на AUC венлафаксину та ОДВ. Рисперидон. При одночасному застосуванні з рисперидоном (попри збільшення AUC рисперидону) фармакокінетика пари активних молекул (рисперидону та 9-гідроксирисперидону) істотно не змінюється при комбінації з венлафаксином. Клозапін. У ході постмаркетингового вивчення венлафаксину з'ясовано, що при одночасному застосуванні з клозапіном його концентрація у плазмі збільшується. Це виявлялося посиленням побічних ефектів клозапіну, особливо щодо частоти судом. Індинавір. При одночасному застосуванні змінюється фармакокінетика індинавіру (AUC знижується на 28%, а Cmax зменшується на 36%). У венлафаксину зміни фармакокінетики немає. Клінічне значення цього факту невідоме. Кетоконазол. Дослідження фармакокінетики при поєднанні з кетоконазолом показало підвищення плазмових концентрацій венлафаксину та ОДВ у суб'єктів, у яких початковий метаболізм за участю ізоферменту CYP2D6 є як добрим (Х-Мет), так і поганим (П-Мет). Зокрема, Cmax венлафаксину зросла на 26% у Х-Мет та на 48% у П-Мет. Значення Cmax ОДВ зросли на 14% та 29% у суб'єктів Х-Мет та П-Мет відповідно. AUC венлафаксину зросла на 21% у Х-Мет та на 70% у П-Мет. Значення AUC ОДВ збільшилися на 23% та 33% у суб'єктів Х-Мет та П-Мет відповідно. Засоби, що впливають на згортання крові та функцію тромбоцитів (НПЗЗ, препарати ацетилсаліцилової кислоти та інші антикоагулянти). Серотонін, що виділяється тромбоцитами, відіграє важливу роль у гемостазі (зупинки кровотечі). Епідеміологічні дослідження демонструють взаємозв'язок між прийомом психотропних препаратів, які втручаються у зворотне захоплення серотоніну, та частотою кровотеч у верхніх відділах шлунково-кишкового тракту. Цей взаємозв'язок посилюється, якщо одночасно застосовуються нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), препарати з вмістом ацетилсаліцилової кислоти або інші антикоагулянти. Доведено підвищується ризик кровотеч при призначенні СІОЗС та ІОЗСН (включно з венлафаксином) одночасно з варфарином. Пацієнти, яким призначений варфарин, повинні перебувати під ретельним контролем протромбінового часу та/або часткового тромбопластинового часу, особливо коли починається або закінчується спільне застосування з венлафаксином. Взаємодія з іншими лікарськими засобами на рівні вивченого метаболізму із ізоферментами цитохрому P450. Основні шляхи метаболізму венлафаксину включають ізоферменти CYP2D6 і CYP3A4: перший з них перетворює венлафаксин на його активний метаболіт ОДВ, а другий є менш важливим у метаболізмі венлафаксину порівняно з CYP2D6 і утворює продукт N-десметилвенлафаксин з маленькою. Доклінічні дослідження показали, а потім було підтверджено клінічно, що венлафаксин є відносно слабким інгібітором CYP2D6. Тому навіть при призначенні з помірно пригнічуючими активність цього ферменту лікарськими засобами або у випадку пацієнтів з генетично обумовленим зниженням функції CYP2D6 корекції дози венлафаксину не потрібне, оскільки сумарна концентрація активної речовини та активного метаболіту (венлафаксину та ОДВ) при цьому істотно не змінюється.Це позитивно характеризує венлафаксин порівняно з іншими антидепресантами. Слід виявляти обережність при одночасному призначенні з такими інгібіторами CYP2D6, як хінідин, пароксетин, флуоксетин, галоперидол, перфеназин, левомепромазин, тому що в цьому випадку венлафаксин може потенційно підвищувати плазмову концентрацію цих субстратів CYP2D. У поєднанні з ліками, що пригнічують обидва ферменти (CYP2D6 і CYP3A4), потрібно дотримуватися особливої обережності. Такі лікарські взаємодії поки що недостатньо досліджені, і в цьому випадку таке поєднання ліків не рекомендується.оскільки в цьому випадку венлафаксин може потенційно підвищувати концентрацію плазми цих субстратів CYP2D6. У поєднанні з ліками, що пригнічують обидва ферменти (CYP2D6 і CYP3A4), потрібно дотримуватися особливої обережності. Такі лікарські взаємодії поки що недостатньо досліджені, і в цьому випадку таке поєднання ліків не рекомендується.оскільки в цьому випадку венлафаксин може потенційно підвищувати концентрацію плазми цих субстратів CYP2D6. У поєднанні з ліками, що пригнічують обидва ферменти (CYP2D6 і CYP3A4), потрібно дотримуватися особливої обережності. Такі лікарські взаємодії поки що недостатньо досліджені, і в цьому випадку таке поєднання ліків не рекомендується. До того ж венлафаксин не пригнічує активність ферментів CYP3A4, CYP1A2 та CYP2C9, тому з такими ліками як алпразолам, кофеїн, карбамазепін, діазепам, толбутамід, терфенадин значної взаємодії не спостерігається. Взаємодія з кетоконазолом описана вище. Аналогічний вплив можуть мати такі інгібітори CYP3A3/4, як ітраконазол, ритонавір. Інші взаємодії з різними супутніми терапевтичними факторами та їжею. На фоні застосування венлафаксину слід дотримуватись особливої обережності при електросудомній терапії, оскільки досвід застосування венлафаксину в цих умовах відсутній. Значного впливу різних видів їжі на всмоктування венлафаксину та його подальше перетворення на ОДВ не виявлено. Їжа (як правило, з високим вмістом білка, наприклад: тверді сири, ікра риб, індичка), а також харчові добавки та фітнес-раціони, що є підвищеним джерелом триптофану, потенційно сприяє більшому виробленню в організмі серотоніну, що може посилювати побічні серотонінергічні ефекти венла . Небажана фармакодинамічна взаємодія може мати місце при прийомі Венлафаксину одночасно з лікарською рослиною звіробій продірявлений (травою або різними препаратами з нього), таке поєднання не рекомендується. Є повідомлення про хибнопозитивні результати імунохроматографічного експрес-тесту сечі (тест-смужки) на фенциклідин та амфетаміни у пацієнтів, які приймають венлафаксин, причому навіть через кілька днів після відміни венлафаксину. Це можна пояснити недостатньою специфічністю цього тесту. Розрізнити венлафаксин від фенциклідину та амфетамінів може лише підтверджуючий тест у спеціалізованій антидопінговій лабораторії. За наявними на сьогоднішній день даними, венлафаксин не виявив себе як препарат, що викликає лікарське зловживання або пристрасть (як при доклінічному дослідженні афінітету до рецепторів, так і в клінічній практиці).Спосіб застосування та дозиРекомендована початкова доза становить 75 мг на два прийоми щодня (по 37.5 мг 2 рази на день). Залежно від переносимості та ефективності доза може бути поступово збільшена до 150 мг на добу. При необхідності дозу збільшують до 225 мг на добу. Збільшення дози на 75 мг на добу може бути зроблено з інтервалом у 2 тижні і більше, у разі клінічної необхідності, у зв'язку з тяжкістю симптомів можливе збільшення дози в більш короткі терміни, але не менше 4 днів. Вищі дози (до максимальної добової дози 375 мг на добу в 2-3 прийоми) вимагають стаціонарного спостереження пацієнтів. Після досягнення необхідного терапевтичного ефекту добова доза може поступово знижуватися до мінімального ефективного рівня. Підтримуюча терапія та профілактика рецидивів: підтримуюче лікування може тривати 6 місяців і більше. Призначаються мінімальні ефективні дози, що застосовувалися під час лікування депресивного епізоду. Ниркова недостатність: при легкій нирковій недостатності (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) більше 30 мл/хв) корекція режиму дозування не потрібна. При помірній нирковій недостатності (ШКФ 10-30 мл/хв) дозу слід зменшити на 25-50%. У зв'язку з подовженням періоду напіввиведення венлафаксину та його активного метаболіту (ОДВ) таким пацієнтам слід приймати всю дозу один раз на день. Не рекомендується застосовувати венлафаксин при тяжкій нирковій недостатності (ШКФ менше 10 мл/хв), оскільки достовірних даних про таку терапію немає. При гемодіалізі добова доза повинна бути знижена на 50%, приймати препарат слід після закінчення гемодіалізу. Печінкова недостатність: при легкій печінковій недостатності (протромбіновий час (ПВ) менше 14 с) корекція режиму дозування не потрібна. При помірній печінковій недостатності (ПВ від 14 до 18 с) добова доза повинна бути знижена на 50% або більше. Не рекомендується застосовувати венлафаксин при тяжкій печінковій недостатності, оскільки достовірні дані про таку терапію відсутні. Літні пацієнти: літній вік пацієнта за відсутності будь-яких гострих та хронічних захворювань не потребує зміни дози, проте (як і при призначенні інших лікарських засобів) при лікуванні пацієнтів похилого віку потрібна обережність. Літнім пацієнтам слід застосовувати найменшу ефективну дозу. При підвищенні дози пацієнт повинен перебувати під ретельним медичним наглядом. Скасування препарату. Припинення прийому препарату слід проводити поступово, щоб мінімізувати ризик, пов'язаний зі скасуванням препарату. При курсі лікування протягом 6 тижнів і більше період поступового відміни препарату повинен бути не менше 2 тижнів і залежить від дози, тривалості терапії та індивідуальних особливостей пацієнта. Приймати внутрішньо. Препарат Венлафаксин приймають під час їжі, бажано одночасно, не розжовуючи і запиваючи рідиною.ПередозуванняСимптоми передозування: порушення свідомості (від сонливості до коми), ажитація, можливе блювання, діарея; тремор, зниження або (слабке) підвищення артеріального тиску, запаморочення, мідріаз, судомні стани, синусова або шлуночкова тахікардія чи брадикардія; зміни на ЕКГ (подовження інтервалу QT, блокада ніжок пучка Гіса, розширення комплексу QRS). Постмаркетинговий досвід застосування вказує, що найчастіше передозування венлафаксину відбувалося при одночасному прийомі алкоголю та/або з іншими психотропними препаратами. Є неодноразові повідомлення про смертельні наслідки. Опубліковані літературні джерела з ретроспективних досліджень передозувань венлафаксину повідомляють, що такий підвищений ризик фатальних результатів може бути властивий саме венлафаксину при порівнянні його з антидепресантами групи СІОЗС, що є в медичному обігу, однак цей ризик нижчий, ніж ризик, властивий трициклічним антидепресантам. Епідеміологічні дослідження показали, що ті пацієнти, яких лікують венлафаксином, мають велику обтяженість щодо ризику суїциду в порівнянні з тими пацієнтами, кого лікують СІОЗС (відмінними від венлафаксину). Однак досі залишилося нез'ясованим, наскільки такі високі відсотки смертельних випадків (через передозування венлафаксину) зумовлені токсичними властивостями самого препарату або особливими характеристиками тієї групи пацієнтів, яких лікують венлафаксином.Відповідно до клінічного досвіду, рекомендується в рецептах на венлафаксин виписувати мінімально можливу кількість препарату, достатнього лише до наступного візиту хворого з метою зниження ризику навмисного передозування. Лікування: проводиться симптоматична та підтримуюча терапія. Специфічні антидоти невідомі. Рекомендується безперервний контроль життєво важливих функцій (дихання, кровообігу та ритму серця). При передозуванні рекомендується негайне промивання шлунка, прийом активованого вугілля зниження всмоктування препарату. Не рекомендується викликати блювання при ризик аспірації блювотних мас. Форсований діурез, діаліз, переливання крові є неефективними.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНещодавно перенесений інфаркт міокарда, нестабільна стенокардія, артеріальна гіпертензія, аритмії (особливо тахікардія), судомний синдром в анамнезі, підвищення внутрішньоочного тиску, закритокутова глаукома, маніакальні стани в анамнезі, суїцидальні тенденції, схильність до кровотечі маса тіла, гіпонатріємія, зневоднення, одночасно з діуретиками або з лікарськими засобами (ЛЗ), що застосовуються для лікування ожиріння.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: венлафаксин (у формі гідрохлориду) 75 мг. допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна 134.62 мг, крохмаль прежелатинізований 99.00 мг, кремнію діоксид колоїдний (аеросил) 1.64 мг, тальк 6.60 мг, магнію стеарат 3.30 мг. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (3) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки; плоскоциліндричної форми з фаскою та ризиком, білого або білого з жовтуватим відтінком кольору; допускається легка мармуровість.Фармакотерапевтична групаВенлафаксин – антидепресант, що хімічно не відноситься до жодного класу антидепресантів (трициклічні, тетрациклічні або інші), є рацематом двох активних енантіомерів. Венлафаксин та його основний метаболіт, O-десметилвенлафаксин (ОДВ), є потужними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну (у скороченому вигляді: ІОЗСН або СІОЗСіН) та слабкими інгібіторами зворотного захоплення дофаміну. Механізм антидепресивної дії пов'язаний із здатністю препарату посилювати активність нейромедіаторів під час передачі нервових імпульсів у центральній нервовій системі (ЦНС). Венлафаксин і ОДВ однаково ефективно впливають на зворотне захоплення вищезгаданих нейромедіаторів, при цьому вони не мають спорідненості (вивчалося in vitro) з холінергічними (мускариновими), гістаміновими (H1), альфа1-адренергічними, опіоїдними та бензодіазином. . По інгібуванню зворотного захоплення серотоніну венлафаксин поступається селективним інгібіторам зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС).ФармакокінетикаАбсорбція Всмоктування із ШКТ хороше, близько 92% для одноразової дози, кількісно не залежить від їди. Розподіл Загальна біодоступність – 40-45%, що пов'язане з інтенсивним пресистемним метаболізмом у печінці. Венлафаксин та ОДВ зв'язуються з білками плазми людини на 27 та 30% відповідно; вони обоє проникають у грудне молоко. У діапазоні добових доз венлафаксину 75-450 мг сам венлафаксин та ОДВ мають лінійну кінетику. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі крові (TCmax) венлафаксину та ОДВ – 2 та 3 години відповідно (після прийому таблеток Венлафаксину внутрішньо). У разі прийому пролонгованих форм венлафаксину показники TCmax; 5.5 та 9 год відповідно. T1/2 ;становив 5±2 год і 11±2 год, для венлафаксину та ОДВ відповідно. Css; у плазмі для венлафаксину та ОДВ досягається після 3-х днів багаторазового прийому терапевтичних доз. Метаболізм Метаболізується переважно у печінці за участю ізоферменту CYP2D6 до єдиного фармакологічно активного метаболіту (ОДВ), а також до неактивного метаболіту N-десметилвенлафаксину. Венлафаксин є слабким інгібітором ізоферменту CYP2D6, який не інгібує CYP1A2, CYP2C9 або CYP3A4. Виведення Виводиться переважно нирками: приблизно 87% прийнятої одиничної дози виводиться із сечею протягом 48 годин (5% у незміненому вигляді, 29% у вигляді некон'югованого ОДВ, 26% у вигляді кон'югованого ОДВ, 27% у вигляді інших неактивних метаболітів); год нирками виводиться 92% препарату. Середнє значення ± стандартне відхилення для плазмового кліренсу венлафаксину та ОДВ становить 1.3±0.6 та 0.4±0.2 л/год/кг відповідно; період напіввиведення, що здається, 5±2 і 11±2 год відповідно; здається (у рівноважному стані) Vd ;7.5±3.7 та 5.7±1.8 л/кг відповідно. Особливі групи Стать і вік пацієнта не суттєво впливають на фармакокінетичні параметри венлафаксину та ОДВ. Для пацієнтів похилого віку спеціального коригування дози в залежності від віку не потрібно. У пацієнтів з низькою активністю ізоферменту CYP2D6 немає потреби у підборі індивідуальних доз. Незважаючи на різноспрямовану зміну концентрацій, взятих окремо, а саме венлафаксину (підвищується) та ОДВ (знижується), сума площ під фармакокінетичними кривими цих двох активних речовин фактично не змінюється через зниження активності ізоферменту CYP2D6, відповідно до коригування дози не потрібно. У пацієнтів з печінковою та нирковою недостатністю від середнього до тяжкого ступеня метаболізм венлафаксину та виведення ОДВ знижується, підвищується Cmaxвенлафаксину та ОДВ, подовжується T1/2. Зниження загального кліренсу венлафаксину найбільш виражене у хворих при кліренсі креатиніну (КК) нирками нижче 30 мл/хв, а також у пацієнтів, які перебувають на нирковому діалізі (T1/2; збільшується на 180% для венлафаксину і на 142% для ОДС, а обох активних речовин знижується приблизно на 57%. Для таких пацієнтів, особливо на гемодіалізі, необхідний індивідуальний підбір дози венлафаксину та контроль кінетики з урахуванням тривалості лікування цим препаратом. Хоча дані для пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня за шкалою Чайлд-Пью обмежені, слід враховувати, що індивідуальні варіації фармакокінетики, зокрема кліренсу препарату та його T1/2, мають досить різноманітний характер, який слід враховувати при призначенні венлафаксину таким пацієнтам. У пацієнтів з класом А по Чайлд-П'ю (легкі порушення функції печінки) і з класом B по Чайлд-П'ю (порушення середньої тяжкості) T1/2; ніж наполовину.Клінічна фармакологіяАнтидепресант.Показання до застосуванняДепресія: профілактика та лікування.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до венлафаксину або будь-якої з допоміжних речовин; одночасне застосування з інгібіторами МАО; тяжкі порушення функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) менше 10 мл/хв); тяжкі порушення функції печінки; прийом препарату віком до 18 років; при вагітності та в період лактації. З обережністю: ;нещодавно перенесений інфаркт міокарда, нестабільна стенокардія, артеріальна гіпертензія, аритмії (особливо тахікардія), судомний синдром в анамнезі, підвищення внутрішньоочного тиску, закритокутова глаукома, маніакальні стани в анамнезі, суїцидальні тенденції оболонок, вихідно знижена маса тіла, гіпонатріємія, зневоднення, одночасно з діуретиками або з лікарськими засобами, що застосовуються для лікування ожиріння.Вагітність та лактаціяНе слід призначати венлафаксин вагітним і жінкам, що годують груддю, т.к. Безпека препарату в період вагітності та лактації у жінки не встановлена достатньою мірою, зважаючи на те, що відсутні адекватно проведені контрольовані клінічні дослідження на досить великій вибірці таких пацієнток. Це стосується здоров'я, як матері, так і переважно плода/дитини. Жінки дітородного віку мають бути попереджені про це до початку лікування, слід негайно звернутися до лікаря у разі настання вагітності або планування вагітності під час лікування препаратом. Венлафаксин та його метаболіт (ОДВ) виділяються у грудне молоко. При необхідності прийому препарату в період лактації необхідно припинення грудного вигодовування. На практиці трапляються випадки призначення венлафаксину матерям під час вагітності та незадовго до пологів, коли у конкретній ситуації очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. У цих випадках у новонароджених часто спостерігалися ускладнення, які вимагали збільшення термінів госпіталізації, підтримки дихання і годування через зонд. Дані ускладнення можуть розвиватися відразу після пологів і характерні також у разі прийому інших антидепресантів групи ІОЗСН або СІОЗС (що не містять венлафаксину). У подібних випадках повідомлялося про наступні клінічні симптоми у новонароджених: розлади зовнішнього дихання, ціаноз, апное, судоми, нестабільність температури, труднощі годівлі, блювання, гіпоглікемія, м'язова гіпертонія або гіпотонія, гіперрефлексія, тремор, тремтіння, дратівливість,сонливість чи безсоння. Подібні порушення можуть свідчити про серотонінергічні ефекти препарату Венлафаксин. Якщо венлафаксин застосовувався під час вагітності і лікування матері було завершено незадовго до пологів, у новонародженого може виникнути синдром відміни. У такого новонародженого слід виключити наявність серотонінового синдрому або злоякісного нейролептичного синдрому. Епідеміологічні дані свідчать про те, що застосування СІЗЗЗ під час вагітності, особливо на пізніх термінах вагітності, може збільшити ризик персистуючої легеневої гіпертензії новонароджених.Побічна діяЧастота побічних ефектів: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 до <1/10), нечасто (≥1/1000 до <1/100), рідко (≥1/10 000 до <1/ 1000), дуже рідко (<1/10 000), частота не встановлена (нині дані про поширеність побічних реакцій відсутні). Загальні симптоми: часто - слабкість, підвищена стомлюваність, озноб; нечасто – набряк Квінке, реакції фотосенсибілізації; частота не встановлена – анафілактичні реакції. З боку нервової системи: дуже часто - сухість у роті, головний біль; часто – незвичайні сновидіння, зниження лібідо, запаморочення, безсоння, підвищена збудливість, парестезії, ступор, сплутаність свідомості, деперсоналізація, підвищення м'язового тонусу, тремор; нечасто – апатія, ажитація, галюцинації, міоклонус, порушення координації рухів та рівноваги; рідко – акатизія, психомоторне збудження, епілептичні напади, маніакальні реакції; частота не встановлена – запаморочення, злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС), серотоніновий синдром, марення, екстрапірамідні реакції (в т.ч. дистонії та дискінезія), пізня дискінезія, суїцидальні думки та поведінка, агресія. З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто - нудота; часто – зниження апетиту (анорексія), запор, блювання; нечасто – бруксизм, діарея; рідко – гепатит; частота не встановлена – панкреатит. З боку органів дихання: часто - позіхання, бронхіт, задишка; рідко – інтерстиціальні захворювання легень та еозинофільна пневмонія, біль у грудях. З боку серцево-судинної системи: часто - артеріальна гіпертензія, гіперемія шкірних покривів; нечасто – постуральна гіпотензія, тахікардія, непритомність; частота не встановлена – гіпотонія, подовження інтервалу QT, фібриляція шлуночків, шлуночкова тахікардія (включаючи двонаправлену тахікардію). З боку системи кровотворення: ; нечасто – крововиливу в шкіру (екхімози), шлунково-кишкові кровотечі; частота не встановлена – крововиливи у слизові оболонки, подовження часу кровотечі, тромбоцитопенія, патологічні зміни крові (включаючи агранулоцитоз, апластична анемія, нейтропенія та панцитопенія). З боку обміну речовин: часто - підвищення рівня холестерину в сироватці крові, зниження маси тіла; нечасто – збільшення маси тіла; дуже рідко – збільшення вмісту пролактину; частота не встановлена – зміна лабораторних проб функції печінки, гепатит, гіпонатріємія, синдром недостатньої секреції антидіуретичного гормону. З боку сечостатевої системи: часто - порушення еякуляції/оргазму (у чоловіків), еректильна дисфункція (імпотенція), аноргазмія, дизуричні розлади (в основному - труднощі на початку сечовипускання), поллакіурія, порушення менструацій, пов'язані зі збільшеною кровотечею або збільшеною кровотечею (Менорагія, метрорагія); нечасто – порушення оргазму (у жінок), затримка сечі; рідко – нетримання сечі. З боку органів чуття: часто - порушення акомодації, мідріаз, порушення зору; нечасто - порушення смакових відчуттів, шум чи дзвін у вухах; частота не встановлена – закритокутова глаукома. З боку шкірних покривів: дуже часто - пітливість; нечасто - алопеція, що швидко проходить висип; частота не встановлена – багатоформна еритема, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, свербіж, кропив'янка. З боку опорно-рухового апарату: частота не встановлена - рабдоміоліз. При припиненні прийому венлафаксину, різкій відміні або при зниженні дози можуть спостерігатися симптоми, що належать до так званого синдрому відміни: підвищена стомлюваність, астенія, головний біль, запаморочення, порушення сну (сонливість або безсоння, утруднення засинання, поява незвичайних сновидінь), гіпо тривожність, ажитація (підвищена нервова збудливість і дратівливість), сплутаність свідомості, парестезії (спонтанно виникає неприємне відчуття оніміння, поколювання, печіння, повзання мурашок і т.п.), підвищене потовиділення, сухість у роті, зниження апет (Більшість з цих реакцій виражені незначно і не вимагають лікування).Взаємодія з лікарськими засобамиВенлафаксин, сам не володіючи підвищеним зв'язком з білками плазми крові, практично не підвищує концентрацію лікарських засобів, що одночасно приймаються, для яких характерний високий зв'язок з білками плазми. Клінічно значущої взаємодії з антигіпертензивними (багатьох фармакологічних груп, у т.ч. бета-блокаторами, інгібіторами АПФ та діуретиками) та протидіабетичними препаратами не виявлено. Слід бути обережним при одночасному призначенні з іншими препаратами, що впливають на ЦНС, оскільки комбінації венлафаксину з усіма такими препаратами не вивчені. Інгібітори МАО Протипоказано одночасне застосування венлафаксину з інгібіторами МАО, а також протягом 14 днів після їх відміни (імовірний ризик розвитку тяжких побічних ефектів аж до летального результату). Терапію інгібіторами МАО можна призначати не менш як через 7 днів після відміни препарату Венлафаксин. Прийом препарату Венлафаксин повинен бути припинений, принаймні, за 7 днів до початку прийому оборотних селективних інгібіторів МАО (моклобемід). Слабо оборотний та неселективний інгібітор МАО лінезолід (протимікробний лікарський засіб) та метиленовий синій (в/в лікарська форма) також не рекомендуються для одночасного застосування з венлафаксином. Серотонінергічні засоби Слід з обережністю ставитися до одночасного застосування лікарських засобів, що впливають на серотонінову систему медіаторів, таких як триптани (суматриптан, золмітриптан та ін.), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІОЗС) та ІОЗСН (відзначалися тривалі судоми). сибутрамін або фентаніл (і його аналоги декстрометорфан, трамадол та ін), а також надлишку джерел триптофану через посилення потенційного ризику виникнення серотонінового синдрому. Алкоголь Під час лікування венлафаксином слід виключити алкоголь (етанол). Алкоголь посилює порушення психомоторних функцій, які можуть викликати венлафаксин. Літій Препарати літію не мають значного впливу на фармакокінетику венлафаксину. Діазепам Не виявлено впливу перорально призначеного діазепаму на фармакокінетику венлафаксину та ОДВ, і, навпаки, венлафаксин не змінював фармакокінетику діазепаму та його метаболіту десметилдіазепаму. Крім того, призначення обох цих препаратів не погіршує психомоторних та психометричних ефектів, спричинених діазепамом. Ціметідин Одночасне призначення циметидину та венлафаксину виявилося у затримці метаболізму при "першому проходженні" венлафаксину. Кліренс венлафаксину при внутрішньому прийомі знизився на 43%, а площа під фармакокінетичною кривою (AUC) і Cmax; для даного препарату збільшилися на 60%. Проте, такого впливу не виявилося щодо ОДВ. Оскільки загальна активність венлафаксину та ОДВ, як очікується, підвищиться при цьому лише малою мірою, то коригування дози для більшості звичайних пацієнтів не потрібно. Однак пацієнтам з наявною (виявленою) гіпертензією, літнім пацієнтам і тим, у кого є порушення функції печінки або нирок, можливе коригування дози венлафаксину. Галоперидол У дослідженні, де венлафаксин призначався на стадії рівноважної концентрації при дозі 150 мг/день, спостерігалося зниження загального кліренсу перорального галоперидолу на 42% після дози 2 мг внутрішньо; при цьому AUC зросла на 70%, а Cmax ;зросла на 88%, при цьому T1/2 ;галоперидолу не змінився. Це слід враховувати для вибору дози галоперидолу. Іміпрамін Венлафаксин не погіршує фармакокінетику іміпраміну та 2-гідроксиіміпраміну. Однак AUC, Cmax ;і Cmin ;десипраміну (активного метаболіту іміпраміну) зросли приблизно на 35% при одночасному прийомі венлафаксину. Зростає також від 2.5 до 4.5 разів (залежно від дози венлафаксину: 37.5 мг на 12 год або 75 мг на 12 год) концентрація 2-гідроксідесіпраміну, але клінічне значення цього факту не відоме. Метопролол При одночасному застосуванні метопрололу та венлафаксину слід бути обережним, оскільки внаслідок фармакокінетичної взаємодії концентрація метопрололу в плазмі крові збільшується приблизно на 30-40%, без зміни концентрації його активного метаболіту α-гідроксиметопрололу. Клінічна значимість цієї взаємодії не вивчена. Метопролол не впливає на AUC венлафаксину та ОДВ. Рисперидон При одночасному застосуванні з рисперидоном (попри збільшення AUC рисперидону) фармакокінетика пари активних молекул (рисперидону та 9-гідроксирисперидону) істотно не змінюється при комбінації з венлафаксином. Клозапін У ході постмаркетингового вивчення венлафаксину з'ясовано, що при одночасному застосуванні з клозапіном його концентрація у плазмі збільшується. Це виявлялося посиленням побічних ефектів клозапіну, особливо щодо частоти судом. Індинавір При одночасному застосуванні змінюється фармакокінетика індинавіру (AUC знижується на 28%, а Cmax; зменшується на 36%). У венлафаксину зміни фармакокінетики немає. Клінічне значення цього факту невідоме. Кетоконазол Дослідження фармакокінетики при поєднанні з кетоконазолом показало підвищення плазмових концентрацій венлафаксину та ОДВ у суб'єктів, у яких початковий метаболізм за участю ізоферменту CYP2D6 є як добрим (Х-Мет), так і поганим (П-Мет). Зокрема, Cmax; венлафаксину зросла на 26% у Х-Мет і на 48% у П-Мет. Значення Cmax; ОДВ зросли на 14% і 29% у суб'єктів Х-Мет і П-Мет відповідно. AUC венлафаксину зросла на 21% у Х-Мет та на 70% у П-Мет. Значення AUC ОДВ збільшилися на 23% та 33% у суб'єктів Х-Мет та П-Мет відповідно. Засоби, що впливають на згортання крові та функцію тромбоцитів (НПЗП, препарати ацетилсаліцилової кислоти та інші антикоагулянти) Серотонін, що виділяється тромбоцитами, відіграє важливу роль у гемостазі (зупинки кровотечі). Епідеміологічні дослідження демонструють взаємозв'язок між прийомом психотропних препаратів, які втручаються у зворотне захоплення серотоніну, та частотою кровотеч у верхніх відділах ШКТ. Цей взаємозв'язок посилюється, якщо одночасно застосовуються нестероїдні протизапальні засоби, препарати з вмістом ацетилсаліцилової кислоти або інші антикоагулянти. Доведено підвищується ризик кровотеч при призначенні СІОЗС та ІОЗСН (включаючи венлафаксин) одночасно з варфарином. Пацієнти, яким призначений варфарин, повинні перебувати під ретельним контролем протромбінового часу та/або часткового тромбопластинового часу, особливо коли починається або закінчується спільне застосування з венлафаксином. Взаємодія з іншими лікарськими засобами на рівні вивченого метаболізму із ізоферментами цитохрому P450 Основні шляхи метаболізму венлафаксину включають ізоферменти CYP2D6 і CYP3A4: перший з них перетворює венлафаксин на його активний метаболіт ОДВ, а другий є менш важливим у метаболізмі венлафаксину порівняно з CYP2D6 і утворює продукт N-десметилвенлафаксин з маленькою. Доклінічні дослідження показали, а потім було підтверджено клінічно, що венлафаксин є відносно слабким інгібітором CYP2D6. Тому навіть при призначенні з помірно пригнічуючими активність цього ферменту лікарськими засобами (див. вище приклад з іміпраміном), або у випадку пацієнтів з генетично обумовленим зниженням функції CYP2D6, корекції дози венлафаксину не потрібне, оскільки сумарна концентрація активної речовини та активного метаболіту (венлафаксину та ОДВ) при цьому суттєво не змінюється.Це позитивно характеризує венлафаксин порівняно з іншими антидепресантами. Слід виявляти обережність при одночасному призначенні з такими інгібіторами CYP2D6, як хінідин, пароксетин, флуоксетин, галоперидол, перфеназин, левомепромазин, тому що в цьому випадку венлафаксин може потенційно підвищувати плазмову концентрацію цих субстратів CYP2D. У поєднанні з ліками, що пригнічують обидва ферменти (CYP2D6 і CYP3A4), потрібно дотримуватися особливої обережності. Такі лікарські взаємодії поки що недостатньо досліджені, і в цьому випадку таке поєднання ліків не рекомендується. До того ж венлафаксин не пригнічує активність ферментів CYP3A4, CYP1A2 та CYP2C9, тому з такими ліками як алпрозолам, кофеїн, карбамазепін, діазепам, толбутамід, терфенадин значної взаємодії не спостерігається. Взаємодія з; кетоконазолом; описано вище. Аналогічний вплив можуть мати такі інгібітори CYP3A3/4, як ітраконазол, ритонавір. Інші взаємодії з різними супутніми терапевтичними факторами та їжею На фоні застосування венлафаксину слід дотримуватись особливої обережності при електросудомній терапії, оскільки досвід застосування венлафаксину в цих умовах відсутній. Значного впливу різних видів їжі на всмоктування венлафаксину та його подальше перетворення на ОДВ не виявлено. Їжа (як правило, з високим вмістом білка, наприклад: тверді сири, ікра риб, індичка), а також харчові добавки та фітнес-раціони, що є підвищеним джерелом триптофану, потенційно сприяє більшому виробленню в організмі серотоніну, що може посилювати побічні серотонінергічні ефекти. . Небажана фармакодинамічна взаємодія може мати місце при прийомі Венлафаксину одночасно з лікарською рослиною звіробій продірявлений (травою або різними препаратами з нього), таке поєднання не рекомендується. Є повідомлення про хибнопозитивні результати імунохроматографічного експрес-тесту сечі (тест-смужки) на фенциклідин та амфетаміни у пацієнтів, які приймають венлафаксин, причому навіть через кілька днів після відміни венлафаксину. Це можна пояснити недостатньою специфічністю цього тесту. Розрізнити венлафаксин від фенциклідину та амфетамінів може лише підтверджуючий тест у спеціалізованій антидопінговій лабораторії. За наявними на сьогоднішній день даними, венлафаксин не виявив себе як препарат, що викликає лікарське зловживання або пристрасть (як при доклінічному дослідженні афінітету до рецепторів, так і в клінічній практиці).Спосіб застосування та дозиВсередину. Препарат Венлафаксин приймають під час їжі, бажано одночасно, не розжовуючи і запиваючи рідиною. Рекомендована початкова доза становить 75 мг на два прийоми щодня (по 37.5 мг 2 рази на день). Залежно від переносимості та ефективності доза може бути поступово збільшена до 150 мг на добу. При необхідності дозу збільшують до 225 мг на добу. Збільшення дози на 75 мг на добу може бути зроблено з інтервалом у 2 тижні і більше, у разі клінічної необхідності, у зв'язку з тяжкістю симптомів можливе збільшення дози в більш короткі терміни, але не менше 4 днів. Вищі дози (до максимальної добової дози 375 мг на добу в 2-3 прийоми) вимагають стаціонарного спостереження пацієнтів. Після досягнення необхідного терапевтичного ефекту добова доза може поступово знижуватися до мінімального ефективного рівня. Підтримуюча терапія та профілактика рецидивів: підтримуюче лікування може тривати 6 місяців і більше. Призначаються мінімальні ефективні дози, що застосовувалися під час лікування депресивного епізоду. Ниркова недостатність: ;при ;легкої ниркової недостатності (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) більше 30 мл/хв) ;корекція режиму дозування не потрібна. При помірній нирковій недостатності (СКФ 10-30 мл/хв) дозу слід знизити на 25-50%. У зв'язку з подовженням T1/2; венлафаксину та його активного метаболіту (ОДВ), таким пацієнтам слід приймати всю дозу один раз на день. Не рекомендується застосовувати венлафаксин при тяжкій нирковій недостатності (ШКФ менше 10 мл/хв), оскільки достовірні дані про таку терапію відсутні. При гемодіалізі добова доза повинна бути знижена на 50%, приймати препарат слід після закінчення сеансу гемодіалізу. Печінкова недостатність: ;при ;легкої печінкової недостатності ;(протромбіновий час (ПВ) менше 14 с) корекція режиму дозування не потрібна. При помірній печінковій недостатності (ПВ від 14 до 18 сек) добова доза повинна бути знижена на 50% або більше. Не рекомендується застосовувати венлафаксин при важкій печінковій недостатності, оскільки достовірні дані про таку терапію відсутні. Літні пацієнти: літній вік пацієнта за відсутності будь-яких гострих і хронічних захворювань не вимагає зміни дози, проте (як і при призначенні інших лікарських препаратів) при лікуванні пацієнтів похилого віку потрібна обережність. Літнім пацієнтам слід застосовувати найменшу ефективну дозу. При підвищенні дози пацієнт повинен перебувати під ретельним медичним наглядом. Скасування препарату Припинення прийому препарату слід проводити поступово, щоб мінімізувати ризик, пов'язаний зі скасуванням препарату. При курсі лікування протягом 6 тижнів і більше період поступового відміни препарату повинен бути не менше 2 тижнів і залежить від дози, тривалості терапії та індивідуальних особливостей пацієнта.ПередозуванняСимптоми передозування: порушення свідомості (від сонливості до коми), ажитація, можлива блювота, діарея; тремор, зниження або (слабке) підвищення артеріального тиску, запаморочення, мідріаз, судомні стани, синусова або шлуночкова тахікардія або брадикардія; зміни на ЕКГ (подовження інтервалу QT, блокада ніжок пучка Гіса, розширення комплексу QRS). Постмаркетинговий досвід застосування вказує на те, що найчастіше передозування венлафаксину відбувалося при одночасному прийомі алкоголю та/або з іншими психотропними препаратами. Є неодноразові повідомлення про смертельні наслідки. Опубліковані літературні джерела з ретроспективних досліджень передозувань венлафаксину повідомляють, що такий підвищений ризик фатальних результатів може бути властивий саме венлафаксину при порівнянні його з антидепресантами групи СІОЗС, що є в медичному обігу, однак цей ризик нижчий, ніж ризик, властивий трициклічним антидепресантам. Епідеміологічні дослідження показали, що ті пацієнти, яких лікують венлафаксином, мають велику обтяженість щодо ризику суїциду в порівнянні з тими пацієнтами, кого лікують СІОЗС (відмінними від венлафаксину). Проте досі залишилося нез'ясованим,наскільки такі високі відсотки смертельних випадків (через передозування венлафаксину) обумовлені токсичними властивостями самого препарату або особливими характеристиками тієї групи пацієнтів, яких лікують венлафаксином. Відповідно до клінічного досвіду, рекомендується в рецептах на венлафаксин виписувати мінімально можливу кількість препарату, достатнього лише до наступного візиту хворого з метою зниження ризику навмисного передозування.з метою зниження ризику навмисного передозування.з метою зниження ризику навмисного передозування. Лікування: ; проводиться симптоматична та підтримуюча терапія. Специфічні антидоти невідомі. Рекомендується безперервний контроль життєво важливих функцій (дихання, кровообігу та ритму серця). При передозуванні рекомендується негайне промивання шлунка, прийом активованого вугілля зниження всмоктування препарату. Не рекомендується викликати блювання при ризик аспірації блювотних мас. Форсований діурез, діаліз, переливання крові є неефективними.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСуїцид та суїцидальна поведінка Депресія пов'язана з підвищеним ризиком виникнення суїцидальних думок, завдання собі тілесних ушкоджень і суїциду (суїцидальна поведінка). Цей ризик зберігається до настання вираженої ремісії. Оскільки протягом перших кількох тижнів терапії або навіть більшого проміжку часу поліпшення може не спостерігатися, до такого поліпшення необхідно здійснювати ретельне спостереження за пацієнтами. Відповідно до накопиченого клінічного досвіду, ризик суїциду може збільшуватися на ранніх етапах одужання. Пацієнти з суїцидальними спробами в анамнезі або з високим рівнем роздумів на суїцидальні теми до початку лікування більш схильні до ризику суїцидальних думок або спроб суїциду, за такими пацієнтами необхідно здійснювати ретельне спостереження. Мета-аналіз плацебо-контрольованих клінічних досліджень антидепресантів за участю дорослих пацієнтів із психічними порушеннями показав, що при прийомі антидепресантів у порівнянні з прийомом плацебо у пацієнтів молодше 25 років підвищений ризик суїцидальної поведінки. Медикаментозне лікування цих пацієнтів і, зокрема, пацієнтів з високим ступенем ризику суїциду, має супроводжуватися ретельним наглядом, особливо на ранньому етапі терапії та корекції дози. Пацієнтів (та осіб,доглядають за такими пацієнтами) слід попередити про необхідність контролювати будь-які прояви клінічного погіршення, суїцидальної поведінки або думок, а також незвичайних змін у поведінці, і негайно звертатися за медичною допомогою з появою цих симптомів. У невеликої кількості пацієнтів, які приймають антидепресанти, зокрема. венлафаксин, під час початку лікування, зміни дози або припинення лікування, може спостерігатися агресія. Проведені досі клінічні дослідження не виявили толерантності до венлафаксину або залежності від нього. Незважаючи на це, як і при лікуванні іншими препаратами, що діють на ЦНС, лікар повинен встановити ретельне спостереження за пацієнтами для виявлення ознак зловживання препаратом, а також пацієнтів, які мають в анамнезі такі симптоми. Особливі групи пацієнтів Венлафаксин не дозволяється до застосування у дітей. У пацієнтів з агресією, що спостерігалася раніше, венлафаксин слід застосовувати з обережністю. У хворих на афективні розлади, біполярні розлади при лікуванні антидепресантами, в т.ч. венлафаксином, можуть виникати гіпоманіакальні та маніакальні стани. Як і інші антидепресанти, венлафаксин повинен призначатися обережно хворим з манією в анамнезі. Такі пацієнти потребують медичного спостереження. При терапії венлафаксином можуть виникнути судомні розлади. Як і всі антидепресанти, венлафаксин слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із судомними розладами в анамнезі, за такими пацієнтами необхідно встановити ретельний контроль. Лікування має бути припинено у разі розвитку судом. Акатізія Застосування венлафаксину було пов'язане з розвитком акатизії, яка характеризується неприємним для пацієнта почуттям внутрішнього рухового занепокоєння і виявляється в нездатності хворого довго сидіти спокійно в одній позі або довго залишатися без руху. Цей стан може спостерігатися на початку лікування та протягом перших тижнів лікування. У пацієнтів, які виникли такі симптоми, збільшення дози не рекомендується. Біполярний розлад До початку лікування необхідно визначити тих пацієнтів, які перебувають у групі ризику біполярного розладу. Така перевірка має включати докладне вивчення анамнезу, зокрема. сімейного, виявлення випадків самогубства, біполярного розлади. Слід зазначити, що венлафаксин не рекомендований для лікування біполярної депресії. Застосування у пацієнтів із супутніми захворюваннями Клінічний досвід застосування венлафаксину у хворих із супутніми захворюваннями обмежений. Слід з обережністю застосовувати у пацієнтів із тими захворюваннями, які мають вплив венлафаксину на гемодинамічні показники та/або метаболізм. Пацієнтів слід попередити про негайне звернення до лікаря з появою висипу, уртикарних елементів або інших алергічних реакцій. У деяких хворих під час прийому венлафаксину відмічено дозозалежне підвищення артеріального тиску та/або підвищення ЧСС, тому рекомендується регулярний контроль артеріального тиску та ЕКГ, особливо в період уточнення або підвищення дозування венлафаксину. У досвіді постмаркетингового застосування венлафаксину (при передозуванні) було зареєстровано летальні серцеві аритмії. Перед призначенням венлафаксину пацієнтам з високим ризиком серйозних порушень серцевого ритму слід оцінити співвідношення ймовірної користі до можливого ризику при застосуванні. Пацієнти, особливо літні, мають бути попереджені про можливість виникнення запаморочення та порушення почуття рівноваги з метою профілактики травматизму. Під час прийому венлафаксину, особливо в умовах дегідратації або зниження ОЦК (в т.ч. у літніх пацієнтів та хворих, які приймають діуретики), може спостерігатися гіпонатріємія та/або синдром недостатньої секреції антидіуретичного гормону. Венлафаксин не досліджений на пацієнтах, які перенесли недавно інфаркт міокарда і страждають на декомпенсовану серцеву недостатність. Таким пацієнтам слід призначати з обережністю. Прийом СІОЗС або венлафаксину пацієнтами з цукровим діабетом може спричинити зміну рівня глюкози у плазмі крові. Можлива корекція дози інсуліну та/або протидіабетичних лікарських засобів. Під час лікування рекомендується утримуватися від прийому будь-яких алкогольних напоїв. Безпека та ефективність застосування венлафаксину у поєднанні з лікарськими засобами, що знижують вагу тіла (включаючи фентермін), встановлені не були. Не рекомендується одночасний прийом венлафаксину та лікарських засобів, що знижують вагу тіла. Жінки дітородного віку повинні застосовувати відповідні методи контрацепції під час прийому венлафаксину. Роз'яснення особливих симптомів та станів, виникнення яких можливе при лікуванні препаратом Сухість у роті відзначається у 10% пацієнтів, які отримували венлафаксин. Це може збільшити ризик розвитку карієсу. Пацієнти повинні ретельно дотримуватись гігієни порожнини рота. Застосування венлафаксину може спричинити розвиток акатизії, що характеризується суб'єктивними неприємними відчуттями або руховим занепокоєнням та необхідністю часто рухатися, що часто супроводжується нездатністю сидіти або стояти на місці. Здебільшого це відбувається протягом перших кількох тижнів лікування. Підвищення дози у пацієнтів, у яких розвиваються ці симптоми, може спричинити небажані наслідки. У плацебо-контрольованих клінічних випробуваннях у 5.3% пацієнтів було зареєстровано клінічно значуще збільшення вмісту холестерину у сироватці крові. Необхідний контроль рівня холестерину при тривалому лікуванні. Синдром відміни Під час припинення лікування поширений синдром відміни, особливо якщо це різке припинення. Ризик синдрому відміни може залежати від кількох факторів, включаючи тривалість лікування, величину терапевтичних доз та швидкість їх зниження. Дуже рідко повідомляється про ці симптоми у пацієнтів, які випадково пропустили прийом препарату. Симптоми синдрому відміни зазвичай наступають протягом перших днів після припинення лікування. Зазвичай ці симптоми проходять протягом 2 тижнів, хоча деякі люди можуть бути 2-3 місяці і більше. Рекомендується поступово знижувати дозу венлафаксину при припиненні прийому препарату протягом декількох тижнів або місяців, залежно від вираженості клінічних симптомів захворювання. Серотоніновий синдром Прийом венлафаксину, як і інших серотонінергічних препаратів, може викликати серотоніновий синдром, потенційно небезпечний для життя стан, особливо при одночасному застосуванні інших лікарських засобів, які можуть вплинути на серотонінергічні нейромедіаторні системи, такі як інгібітори МАО. Симптоми серотонінового синдрому можуть включати зміни психічного статусу (збудження, галюцинації, кома), вегетативну нестійкість (тахікардія, лабільність АТ, гіпертермія), нервово-м'язові розлади (гіперрефлексія, порушення координації) та/або шлунково- , діарея). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування слід дотримуватися обережності при виконанні потенційно небезпечних видів робіт, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторної реакції (в т.ч. керування автомобілями та управління механізмами).Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему