Аритмия

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: лаппаконітіна гідробромід (у перерахунку на 100% речовину) 0,025 г; Допоміжні речовини: крохмаль прежелатинізований, лактоза моногідрат, гіпромелоза, кальцію стеарат, діоксид колоїдний кремнію (аеросил А-380) -достатня кількість до отримання таблетки масою 0,230 г (дозування 25 мг). Таблетки по 25 мг 20 штук в інд/упаковці.Опис лікарської формиТаблетки круглі, двоопуклої форми, білого або білого з сіруватим або жовтуватим відтінком кольору.ФармакокінетикаПри прийомі препарату Аллафорте внутрішньо лаппаконітину гідробромід повільно всмоктується у шлунково-кишковому тракті, досягаючи максимальної концентрації в плазмі крові в середньому через 80 хвилин, після цього концентрація залишається практично незміненою протягом 4-5 годин та поступово знижується надалі протягом 24 годин з періодом напіввиведення (T1/2) близько 7,2 годин. Біодоступність лаппаконітину гідроброміду становить 56%, що пов'язано з ефектом первинного проходження через печінку. Об'єм розподілу 690 л. Проникає крізь гематоенцефалічний бар'єр. Основним фармакологічно активним метаболітом є дезацетиллаппаконитин. При тривалому застосуванні не кумулює. При хронічній нирковій недостатності Т1/2 збільшується у 2-3 рази, при цирозі печінки – у 3-10 разів. При хронічній серцевій недостатності II-III функціонального класу за класифікацією NYHA всмоктування лаппаконітину гідроброміду сповільнене (максимальна концентрація у плазмі досягається через 2 год). Виводиться нирками у зміненому вигляді (до 28%), інше – через кишечник.ФармакодинамікаБлокує швидкі натрієві канали мембран кардіоміоцитів. Викликає уповільнення атріовентрикулярної (AV) та внутрішньошлуночкової провідності, пригнічує проведення по додаткових шляхах при синдромі Вольфа-Паркінсона-Уайта, вкорочує ефективний та функціональний рефрактерні періоди передсердь, AV вузла, пучка Гіса та волокон Пуркін. Не впливає на тривалість інтервалу QT, провідність по AV вузлу в антероградному напрямку, частоту серцевих скорочень (ЧСС) та артеріальний тиск (АТ), скоротливість міокарда (при вихідній відсутності явищ серцевої недостатності). Не пригнічує автоматизм синусового вузла, не надає негативної інотропної дії, не має антигіпертензивної та м-холінолітичної дії. Має помірну спазмолітичну, коронаророзширювальну, місцевоанестезуючу та седативну дію. При вживанні ефект розвивається через 40-60 хвилин, зберігається на досягнутому рівні 4-5 годин і поступово знижується. Загалом дія препарату після одноразового вживання внутрішньо зберігається не менше 12 годин.Клінічна фармакологіяАнтиаритмічний засіб.ІнструкціяВсередину, після їди, проковтуючи таблетку цілком і запиваючи невеликою кількістю води кімнатної температури. Таблетки категорично забороняється розламувати, подрібнювати чи розжовувати.Показання до застосуванняНадшлуночкова та шлуночкова екстрасистолія, пароксизмальна форма фібриляції та тріпотіння передсердь, пароксизмальна надшлуночкова тахікардія, у тому числі і при синдромі Вольфа-Паркінсона-Уайта, пароксизмальна шлуночкова тахікардія (при відсутності органічних змін).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до компонентів препарату, синоатріальна блокада, AV блокада II та III ступеня (без штучного водія ритму), кардіогенний шок, блокада правої ніжки пучка Гіса, що поєднується з блокадою однієї з гілок лівої ніжки, тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний АТ менш 9 .ст.), хронічна серцева недостатність III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA, виражена гіпертрофія міокарда лівого шлуночка (&le1,4 см), наявність постінфарктного кардіосклерозу, гострий коронарний синдром, синдром Бругада, аритмогенна кардіоміопатія (дисплазія) функції печінки та/або нирок, вік до 18 років, непереносимість лактози, дефіцит лактази або глюкозо-галактозна мальабсорбція, синдром подовженого або укороченого інтервалу QT, вади серця,аритмогенна дія будь-якого антиаритмічного препарату в анамнезі, вагітність, період грудного вигодовування, зловживання алкоголем, AV блокада I ступеня з подовженням інтервалу PQ більше 200 мс, дилатаційна кардіоміопатія, рестриктивна кардіоміопатія, міокардине З обережністю застосовувати при порушенні внутрішньошлуночкової провідності, блокаді однієї з ніжок пучка Гіса, синдромі слабкості синусового вузла, брадикардії, тяжких порушеннях периферичного кровообігу, закритокутовій глаукомі, доброякісної гіпертрофії передміхурової залози, порушеннях водно-електролітієм. застосування інших антиаритмічних засобів, при ішемічній хворобі серця.Вагітність та лактаціяПротипоказано.Побічна діяПорушення з боку нервової системи: запаморочення, біль голови, відчуття тяжкості в голові, атаксія. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: алергічні реакції, гіперемія шкірних покривів. Порушення органу зору: диплопія. Порушення з боку серця: порушення внутрішньошлуночкової та AV провідності; Зміни на ЕКГ: подовження інтервалу PQ, розширення комплексу QRS. Синусова тахікардія (при тривалому застосуванні), підвищення артеріального тиску. Аритмогенна дія.Взаємодія з лікарськими засобамиІндуктори мікросомальних ферментів печінки не впливають на ефективність лаппаконітину гідроброміду. Лаппаконітіна гідробромід посилює ефект недеполяризуючих міорелаксантів. При одночасному застосуванні лаппаконітину гідроброміду з іншими антиаритмічними засобами підвищується ризик розвитку побічних ефектів, пов'язаних із впливом на функцію синусового вузла та передсердно-шлуночкову провідність. Потрібний індивідуальний підбір доз кожного з цих препаратів. У клінічному дослідженні при застосуванні лаппаконітину гідроброміду на тлі стандартної гіпотензивної терапії інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту, антагоністами рецепторів до ангіотензину II, блокаторами "повільних" кальцієвих каналів похідних дигідропіридину, бета-адреноблокаторів не спостерігається.Спосіб застосування та дозиДоза препарату підбирається індивідуально. Лікування слід розпочинати з призначення таблеток по 25 мг кожні 8 годин. За відсутності або недостатності терапевтичного ефекту дозу слід збільшити – таблетки по 25 мг через кожні 6 годин або таблетки по 50 мг через кожні 12 годин. Судити про терапевтичну дію препарату при його першому застосуванні або зі збільшенням його дози слід не раніше ніж через 2-3 доби регулярного застосування препарату. Максимальна добова доза препарату становить 100 мг (25 мг 4 рази на добу або 50 мг 2 рази на добу). У дозі більше 100 мг на добу препарат приймати не рекомендується через відсутність контрольованих клінічних досліджень.ПередозуванняПодовження інтервалу PQ і QT, розширення комплексу QRS, збільшення амплітуди зубця Т, брадикардія, синоатріальна та атріовентрикулярна блокада, асистолія, пароксизми поліморфної шлуночкової тахікардії, зниження скоротливості міокарда, виражене зниження артеріального тиску, запаморочення, зату.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: лаппаконітіна гідробромід (у перерахунку на 100% речовину) 0,050 г; Допоміжні речовини: крохмаль прежелатинізований, лактоза моногідрат, гіпромелоза, кальцію стеарат, діоксид колоїдний кремнію (аеросил А-380) -достатня кількість до отримання таблетки масою 0,230 г (дозування 25 мг), або масою 0,350 Таблетки по 50 мг 10 штук в інд/упаковці.Опис лікарської формиТаблетки круглі, двоопуклої форми, білого або білого з сіруватим або жовтуватим відтінком кольору.ФармакокінетикаПри прийомі препарату Аллафорте внутрішньо лаппаконітину гідробромід повільно всмоктується у шлунково-кишковому тракті, досягаючи максимальної концентрації в плазмі крові в середньому через 80 хвилин, після цього концентрація залишається практично незміненою протягом 4-5 годин та поступово знижується надалі протягом 24 годин з періодом напіввиведення (T1/2) близько 7,2 годин. Біодоступність лаппаконітину гідроброміду становить 56%, що пов'язано з ефектом первинного проходження через печінку. Об'єм розподілу 690 л. Проникає крізь гематоенцефалічний бар'єр. Основним фармакологічно активним метаболітом є дезацетиллаппаконитин. При тривалому застосуванні не кумулює. При хронічній нирковій недостатності Т1/2 збільшується у 2-3 рази, при цирозі печінки – у 3-10 разів. При хронічній серцевій недостатності II-III функціонального класу за класифікацією NYHA всмоктування лаппаконітину гідроброміду сповільнене (максимальна концентрація у плазмі досягається через 2 год). Виводиться нирками у зміненому вигляді (до 28%), інше – через кишечник.ФармакодинамікаБлокує швидкі натрієві канали мембран кардіоміоцитів. Викликає уповільнення атріовентрикулярної (AV) та внутрішньошлуночкової провідності, пригнічує проведення по додаткових шляхах при синдромі Вольфа-Паркінсона-Уайта, вкорочує ефективний та функціональний рефрактерні періоди передсердь, AV вузла, пучка Гіса та волокон Пуркін. Не впливає на тривалість інтервалу QT, провідність по AV вузлу в антероградному напрямку, частоту серцевих скорочень (ЧСС) та артеріальний тиск (АТ), скоротливість міокарда (при вихідній відсутності явищ серцевої недостатності). Не пригнічує автоматизм синусового вузла, не надає негативної інотропної дії, не має антигіпертензивної та м-холінолітичної дії. Має помірну спазмолітичну, коронаророзширювальну, місцевоанестезуючу та седативну дію. При вживанні ефект розвивається через 40-60 хвилин, зберігається на досягнутому рівні 4-5 годин і поступово знижується. Загалом дія препарату після одноразового вживання внутрішньо зберігається не менше 12 годин.Клінічна фармакологіяАнтиаритмічний засіб.ІнструкціяВсередину, після їди, проковтуючи таблетку цілком і запиваючи невеликою кількістю води кімнатної температури. Таблетки категорично забороняється розламувати, подрібнювати чи розжовувати.Показання до застосуванняНадшлуночкова та шлуночкова екстрасистолія, пароксизмальна форма фібриляції та тріпотіння передсердь, пароксизмальна надшлуночкова тахікардія, у тому числі і при синдромі Вольфа-Паркінсона-Уайта, пароксизмальна шлуночкова тахікардія (при відсутності органічних змін).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до компонентів препарату, синоатріальна блокада, AV блокада II та III ступеня (без штучного водія ритму), кардіогенний шок, блокада правої ніжки пучка Гіса, що поєднується з блокадою однієї з гілок лівої ніжки, тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний АТ менш 9 .ст.), хронічна серцева недостатність III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA, виражена гіпертрофія міокарда лівого шлуночка (&le1,4 см), наявність постінфарктного кардіосклерозу, гострий коронарний синдром, синдром Бругада, аритмогенна кардіоміопатія (дисплазія) функції печінки та/або нирок, вік до 18 років, непереносимість лактози, дефіцит лактази або глюкозо-галактозна мальабсорбція, синдром подовженого або укороченого інтервалу QT, вади серця,аритмогенна дія будь-якого антиаритмічного препарату в анамнезі, вагітність, період грудного вигодовування, зловживання алкоголем, AV блокада I ступеня з подовженням інтервалу PQ більше 200 мс, дилатаційна кардіоміопатія, рестриктивна кардіоміопатія, міокардине З обережністю застосовувати при порушенні внутрішньошлуночкової провідності, блокаді однієї з ніжок пучка Гіса, синдромі слабкості синусового вузла, брадикардії, тяжких порушеннях периферичного кровообігу, закритокутовій глаукомі, доброякісної гіпертрофії передміхурової залози, порушеннях водно-електролітієм. застосування інших антиаритмічних засобів, при ішемічній хворобі серця.Вагітність та лактаціяПротипоказано.Побічна діяПорушення з боку нервової системи: запаморочення, біль голови, відчуття тяжкості в голові, атаксія. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: алергічні реакції, гіперемія шкірних покривів. Порушення органу зору: диплопія. Порушення з боку серця: порушення внутрішньошлуночкової та AV провідності; Зміни на ЕКГ: подовження інтервалу PQ, розширення комплексу QRS. Синусова тахікардія (при тривалому застосуванні), підвищення артеріального тиску. Аритмогенна дія.Взаємодія з лікарськими засобамиІндуктори мікросомальних ферментів печінки не впливають на ефективність лаппаконітину гідроброміду. Лаппаконітіна гідробромід посилює ефект недеполяризуючих міорелаксантів. При одночасному застосуванні лаппаконітину гідроброміду з іншими антиаритмічними засобами підвищується ризик розвитку побічних ефектів, пов'язаних із впливом на функцію синусового вузла та передсердно-шлуночкову провідність. Потрібний індивідуальний підбір доз кожного з цих препаратів. У клінічному дослідженні при застосуванні лаппаконітину гідроброміду на тлі стандартної гіпотензивної терапії інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту, антагоністами рецепторів до ангіотензину II, блокаторами "повільних" кальцієвих каналів похідних дигідропіридину, бета-адреноблокаторів не спостерігається.Спосіб застосування та дозиДоза препарату підбирається індивідуально. Лікування слід розпочинати з призначення таблеток по 25 мг кожні 8 годин. За відсутності або недостатності терапевтичного ефекту дозу слід збільшити – таблетки по 25 мг через кожні 6 годин або таблетки по 50 мг через кожні 12 годин. Судити про терапевтичну дію препарату при його першому застосуванні або зі збільшенням його дози слід не раніше ніж через 2-3 доби регулярного застосування препарату. Максимальна добова доза препарату становить 100 мг (25 мг 4 рази на добу або 50 мг 2 рази на добу). У дозі більше 100 мг на добу препарат приймати не рекомендується через відсутність контрольованих клінічних досліджень.ПередозуванняПодовження інтервалу PQ і QT, розширення комплексу QRS, збільшення амплітуди зубця Т, брадикардія, синоатріальна та атріовентрикулярна блокада, асистолія, пароксизми поліморфної шлуночкової тахікардії, зниження скоротливості міокарда, виражене зниження артеріального тиску, запаморочення, зату.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: Лаппаконітіна гідробромід із супутніми алкалоїдами (Аллапінін®) (у перерахунку на 100% речовину) – 0,025 г; Лаппаконітіна гідробромід із супутніми алкалоїдами (Лаппаконітіна гідробромід) (у перерахунку на 100% речовину) – 0,025 г; Допоміжні речовини: Сахароза (цукор), або цукор-рафінад, або цукор-пісок – 0,0655 г; Крохмаль картопляний (сорт "екстра") – 0,0075 г; Кальція стеарат – 0,001 г; Кроскармеллоза натрію – 0,001 г; Маса таблетки – 0,1 г. Пігулки, 25 мг. По 10 або 30 таблеток у контурне осередкове пакування з плівки полівінілхлоридної та фольги алюмінієвої друкованої лакованої. Одну, дві, три або п'ять контурних осередкових упаковок №10 або одну контурну осередкову упаковку № 30 разом з інструкцією з медичного застосування поміщають у пачку з картону для споживчої тари.Опис лікарської формиТаблетки круглі, двоопуклої форми, білого кольору.Фармакотерапевтична групаАнтиаритмічний засіб.ФармакокінетикаПри прийомі внутрішньо лаппаконітіна гідробромід швидко всмоктується у шлунково-кишковому тракті, максимальна концентрація у плазмі досягається в середньому через 80 хв. Біодоступність лаппаконітину гідроброміду становить 56%, що пов'язано з ефектом первинного проходження через печінку. Основним фармакологічно активним метаболітом є дезацетиллаппаконитин. Період напіввиведення (Т1/2) становить 1,2-2,4 год. При тривалому застосуванні внутрішньо можливе збільшення Т1/2. При хронічній нирковій недостатності Т1/2 збільшується у 2-3 рази, при цирозі печінки – у 3-10 разів. При хронічній серцевій недостатності ІІ-ІІІ функціонального класу за класифікацією NYHA всмоктування лаппаконітину гідроброміду уповільнено (максимальна концентрація в плазмі досягається через 2 год). Виводиться нирками у зміненому вигляді (до 28%), інше – через кишечник.ФармакодинамікаФармакологічні властивості Аллапінін® є бромистоводневою сілью алкалоїду лаппаконітину з супутніми алкалоїдами, що отримується з трави борця білоусого - Aconitum leucostomum Worosch. та кореневищ з корінням борця північного (борця високого) Aconitum septentrionale Koelle (A. excelsum Reichenb.), сем. Лютикові - Ranunculaceae. Фармакодинаміка Антиаритмічний препарат класу IC. Блокує швидкі натрієві канали мембран кардіоміоцитів. Викликає уповільнення атріовентрикулярної (AV) та внутрішньошлуночкової провідності, вкорочує ефективний, та функціональний рефрактерні періоди передсердь, АV вузла, пучка Гіса та волокон Пуркіньє, не впливає на тривалість інтервалу QT, провідність по AV вузлу в антеро артеріальний тиск (АТ), скоротливість міокарда (при вихідній відсутності явищ серцевої недостатності). Не пригнічує автоматизм синусового вузла, не надає негативної інотропної дії, не має антигіпертензивної та м-холінолітичної дії. Має помірну спазмолітичну, коронаророзширювальну, місцевоанестезуючу та седативну дію. При прийомі внутрішньо ефект розвивається через 40-60 хвилин, досягає максимуму через 4-5 годин і зберігається 8 годин і більше.Показання до застосуванняНадшлуночкова та шлуночкова екстрасистолія, пароксизми мерехтіння та тріпотіння передсердь; пароксизмальна надшлуночкова тахікардія, у тому числі при синдромі Вольфа-Паркінсона-Уайта (WPW), пароксизмальна шлуночкова тахікардія (при відсутності органічних змін міокарда).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до препарату, синоатріальна блокада, AV-блокада II та III ступеня (без штучного водія ритму), кардіогенний шок, блокада правої ніжки пучка Гіса, що поєднується з блокадою однієї з гілок лівої ніжки, важка артеріальна гіпотензія (систолічний АТ менш 90%). ст.), помірна та тяжка хронічна серцева недостатність III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA, виражена гіпертрофія міокарда лівого шлуночка (≥1,4 см), наявність постінфарктного кардіосклерозу, тяжкі порушення функції печінки та/або нирок, вік до 18 років ( ефективність та безпека не встановлені), непереносимість фруктози та синдром порушення всмоктування глюкози/галактози або дефіцит сахарази/ізомальтази (препарат містить сахарозу). З обережністю застосовувати при AV блокаді I ступеня, порушенні внутрішньошлуночкової провідності, синдромі слабкості синусового вузла (СССУ), брадикардії, виражених тяжких порушеннях периферичного кровообігу, закритокутовій глаукомі, доброякісної гіпертрофії передміхурової залози, порушенні провідності по волокнах. порушення водно-електролітного обміну (гіпокаліємія, гіперкаліємія, гіпомагніємія), одночасний прийом інших антиаритмічних засобівВагітність та лактаціяЗастосування препарату Аллапінін® при вагітності не рекомендується. Можливе застосування препарату лише за життєвих показань, якщо передбачувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода/дитини. Даних щодо виділення лаппаконітіна гідроброміду в грудне молоко немає. Застосування препарату не рекомендується у період грудного вигодовування. Якщо застосування препарату в період лактації необхідне, грудне вигодовування слід припинити.Побічна діяПри застосуванні препарату можливі запаморочення, біль голови, відчуття тяжкості в голові, гіперемія шкірних покривів, атаксія, диплопія, алергічні реакції, можливі порушення внутрішньошлуночкової та AV провідності, синусова тахікардія (при тривалому застосуванні), аритмогенна дія. Зміни на ЕКГ: подовження інтервалу PQ, розширення комплексу QRS.Взаємодія з лікарськими засобамиІндуктори мікросомальних ферментів печінки знижують ефективність, підвищують ризик розвитку токсичних ефектів гідроброміду. При одночасному застосуванні лаппаконітину гідроброміду з іншими антиаритмічними засобами підвищується ризик розвитку аритмогенної дії. Лаппаконітіна гідробромід посилює ефект недеполяризуючих міорелаксантів.Спосіб застосування та дозиВсередину, після їди, запиваючи невеликою кількістю води кімнатної температури, не подрібнювати. Приймати по 1 таблетці (25 мг) кожні 8 годин, за відсутності терапевтичного ефекту – через кожні 6 годин. Можливе збільшення разової дози до 2 таблеток (50 мг) кожні 6-8 годин. Максимальна добова доза становить 300 мг (12 таблеток). Тривалість лікування та корекція режиму дозування (збільшення дози) визначається лікарем.ПередозуванняСимптоми: має малу терапевтичну широту, тому може легко виникнути важка інтоксикація (особливо при одночасному застосуванні інших антиаритмічних засобів): подовження інтервалів PR та QT, розширення комплексу QRS, збільшення амплітуди зубців Т, брадикардії, синоатріальної та AV блокади, асистолія, асистолія тахікардії, зниження скоротливості міокарда, виражене зниження артеріального тиску; запаморочення, затуманеність зору, біль голови, шлунково-кишкові розлади. Лікування: симптоматичне; для лікування шлуночкової тахікардії не застосовувати антиаритмічні засоби IA або IC класу; натрію гідрокарбонат здатний усунути розширення комплексу QRS, брадикардію та артеріальну гіпотензію.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред початком застосування препарату Аллапінін необхідно усунути порушення водно-електролітного обміну, в період терапії необхідний контроль водно-електролітного балансу крові. У пацієнтів, які перенесли гострий інфаркт міокарда або у пацієнтів із серцевою недостатністю, а також у пацієнтів із встановленим штучним водієм ритму серця може підвищуватися поріг його стимуляції. При розвитку головного болю, запаморочення, диплопії слід зменшити дозу препарату Аллапінін. При появі синусової тахікардії на фоні тривалого застосування препарату показано застосування бета-адреноблокаторів (низькі дози). 1 таблетка препарату Аллапінін містить 0,074 г вуглеводів, що відповідає 0,01 ХЕ (хлібних одиниць). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами При застосуванні препарату слід дотримуватися обережності при виконанні потенційно небезпечних видів діяльності, що потребують особливої ​​уваги та швидких реакцій (управління транспортом, робота з механізмами, що рухаються).Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки – 1 таб.:. Діюча речовина: аміодарону гідрохлорид – 200,00 мг. 10 шт. - Упаковки осередкові контурні (1,2,3) - Пачки картонні.Фармакотерапевтична групаАнтиаритмічний препарат.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо повільно абсорбується із ШКТ, абсорбція становить 20-55%. Cmax у плазмі досягається через 3-7 год. Внаслідок інтенсивного накопичення в жировій тканині та органах з високим рівнем кровопостачання (печінка, легені, селезінка) має великий та варіабельний Vd та характеризується повільним досягненням рівноважної та терапевтичної концентрацій у плазмі крові та до тривалого виведення. Аміодарон визначається у плазмі крові до 9 місяців після припинення його застосування. Зв'язування з білками високе – 96% (62% – з альбуміном, 33.5% – з β-ліпопротеїнами). Проникає через гематоенцефалічний бар'єр і плацентарний бар'єр (10-50%), виділяється з грудним молоком (25% дози, отриманої матір'ю). Інтенсивно метаболізується у печінці з утворенням активного метаболіту десетиламіодарону, а також, мабуть, шляхом дейодування. При тривалому лікуванні концентрації йоду можуть сягати 60-80% концентрації аміодарону. Є інгібітором ізоферментів CYP2C9, CYP2D6 та CYP3A4, CYP3A5, CYP3A7 у печінці. Виведення має двофазний характер. Після прийому внутрішньо T1/2 у початковій фазі становить 4-21 день, у термінальній фазі - 25-110 днів; десетиламіодарону – у середньому 61 ​​день. Як правило, при курсовому пероральному застосуванні T1/2 аміодарону становить 14-59 днів. Після внутрішньовенного введення аміодарону T1/2 у термінальній фазі становить 4-10 днів. Виводиться головним чином із жовчю через кишечник, може спостерігатися невелика ентерогепатична рециркуляція. У дуже невеликих кількостях аміодарон та десетиламіодарон виводиться із сечею. Аміодарон та його метаболіти не виводяться при діалізі.ФармакодинамікаАнтиаритмічний засіб класу III, має антиангінальну дію. Антиаритмічний ефект пов'язаний із здатністю збільшувати тривалість потенціалу дії кардіоміоцитів та ефективного рефрактерного періоду передсердь, шлуночків серця, AV-вузла, пучка Гіса, волокон Пуркіньє. Це супроводжується зниженням автоматизму синусового вузла, уповільненням AV-провідності, зниженням збудливості кардіоміоцитів. Вважають, що механізм збільшення тривалості потенціалу дії пов'язаний із блокадою калієвих каналів (знижується виведення іонів калію з кардіоміоцитів). Блокуючи інактивовані "швидкі" натрієві канали, надає ефекти, притаманні антиаритмічних засобів І класу. Гальмує повільну (діастолічну) деполяризацію мембрани клітин синусового вузла, викликаючи брадикардію, пригнічує AV-проведення (ефект антиаритміків IV класу). Антиангінальний ефект обумовлений коронаророзширювальною та антиадренергічною дією, зменшенням потреби міокарда в кисні. Чинить вплив на α- і β-адренорецептори серцево-судинної системи (без повної їх блокади). Зменшує чутливість до гіперстимуляції симпатичної нервової системи; тонус коронарних судин; збільшує коронарний кровотік; уріжає ЧСС; підвищує енергетичні резерви міокарда (за рахунок збільшення вмісту креатинсульфату, аденозину та глікогену). Знижує ОПСС та системний АТ (при внутрішньовенному введенні). Вважають, що аміодарон може підвищувати рівень фосфоліпідів у тканинах. Містить йод. Впливає на метаболізм гормонів щитовидної залози, інгібує перетворення T3 на T4 (блокада тироксин-5-дейодинази) і блокує захоплення цих гормонів кардіоцитами та гепатоцитами, що призводить до послаблення стимулюючого впливу тиреоїдних гормонів на міокард. . При прийомі внутрішньо початок дії - від 2-3 днів до 2-3 місяців, тривалість дії також варіабельна - від декількох тижнів до декількох місяців. Після внутрішньовенного введення максимальний ефект досягається через 1-30 хв і триває 1-3 год.Показання до застосуванняЛікування та профілактика пароксизмальних порушень ритму: загрозливі для життя шлуночкові аритмії (в т.ч. шлуночкова тахікардія), профілактика фібриляції шлуночків (в т.ч. після кардіоверсії), суправентрикулярні аритмії (як правило, при неефективності або неможливості іншої терапії) синдромом WPW), зокрема. пароксизм мерехтіння та тріпотіння передсердь; передсердна та шлуночкова екстрасистолія; аритмії на тлі коронарної або хронічної серцевої недостатності, парасистолія, шлуночкові аритмії у хворих з міокардитом Шагаса; стенокардія.Протипоказання до застосуванняСинусова брадикардія, СССУ, синоатріальна блокада, AV-блокада II-III ступеня (без використання кардіостимулятора), кардіогенний шок, гіпокаліємія, колапс, артеріальна гіпотензія, гіпотиреоз, тиреотоксикоз, інтерстиціальні хвороби легень, прийом інгібіторів до аміодарону та до йоду. З обережністю застосовувати при хронічній серцевій недостатності, печінковій недостатності, бронхіальній астмі, у пацієнтів похилого віку (високий ризик розвитку тяжкої брадикардії), у віці до 18 років (ефективність та безпека застосування не встановлені).Вагітність та лактаціяПротипоказане застосування при вагітності та в період лактації. Аміодарон та десметиламіодарон проникають через плацентарний бар'єр, їх концентрації у крові плода, становлять відповідно 10% та 25% від концентрації у крові матері. Аміодарон та десметиламіодарон виділяються з грудним молоком.Побічна діяСерцево-судинна система: синусова брадикардія (рефрактерна до м-холіноблокаторів), AV-блокада, при тривалому застосуванні - прогресування ХСН, шлуночкова аритмія типу "пірует", посилення існуючої аритмії або її виникнення, при парентеральному застосуванні - зниження АТ. З боку ендокринної системи: розвиток гіпо-або гіпертиреоїдизму. З боку дихальної системи: при тривалому застосуванні – кашель, задишка, інтерстиціальна пневмонія або альвеоліт, фіброз легень, плеврит, при парентеральному застосуванні – бронхоспазм, апное (у хворих з тяжкою дихальною недостатністю). З боку травної системи: нудота, блювання, зниження апетиту, притуплення або втрата смакових відчуттів, відчуття тяжкості в епігастрії, біль у животі, запори, метеоризм, діарея; рідко – підвищення активності печінкових трансаміназ, при тривалому застосуванні – токсичний гепатит, холестаз, жовтяниця, цироз печінки. З боку нервової системи: головний біль, слабкість, запаморочення, депресія, відчуття втоми, парестезії, слухові галюцинації, при тривалому застосуванні - периферична невропатія, тремор, порушення пам'яті, сну, екстрапірамідні прояви, атаксія, неврит зорового нерва; гіпертензія. З боку органів чуття: увеїт, відкладення ліпофусцину в епітелії рогівки (якщо відкладення значні і частково заповнюють зіницю - скарги на крапки, що світяться, або пелену перед очима при яскравому світлі), мікровідшарування сітківки. З боку системи кровотворення: тромбоцитопенія, гемолітична та апластична анемія. Дерматологічні реакції: висипання на шкірі, ексфоліативний дерматит, фоточутливість, алопеція; рідко – сіро-блакитне фарбування шкірних покривів. Місцеві реакції: тромбофлебіт. Інші: епідидиміт, міопатія, зниження потенції, васкуліт, при парентеральному застосуванні – жар, підвищене потовиділення.Взаємодія з лікарськими засобамиЛікарська взаємодія аміодарону з іншими препаратами можлива навіть через кілька місяців після закінчення застосування за рахунок тривалого T1/2. При одночасному застосуванні аміодарону та антиаритмічних засобів класу І А (в т.ч. дизопіраміду) збільшується інтервал QT внаслідок адитивної дії на його величину та збільшується ризик розвитку шлуночкової тахікардії типу “пірует”. При одночасному застосуванні аміодарону зі проносними засобами, які можуть спричинити гіпокаліємію, підвищується ризик розвитку шлуночкової аритмії. Засоби, що викликають гіпокаліємію, включаючи діуретики, кортикостероїди, амфотерицин В (в/в), тетракозактид при одночасному застосуванні з аміодароном викликають збільшення інтервалу QT та підвищення ризику шлуночкової аритмії (в т.ч. типу "пірует"). При одночасному застосуванні засобів для загальної анестезії, оксигенотерапії виникає ризик розвитку брадикардії, артеріальної гіпотензії, порушень провідності, зменшення ударного об'єму серця, що, мабуть, обумовлено адитивним кардіодепресивним та вазодилатуючим ефектами. При одночасному застосуванні трициклічні антидепресанти, фенотіазини, астемізол, терфенадин викликають збільшення інтервалу QT та підвищення ризику розвитку шлуночкової аритмії, особливо типу "пірует". При одночасному застосуванні варфарину, фенпрокумону, аценокумаролу посилюється антикоагулянтна дія та підвищується ризик розвитку кровотеч. При одночасному застосуванні вінкаміну, сультоприду, еритроміцину (в/в), пентамідину (в/в, внутрішньом'язовому) підвищується ризик розвитку шлуночкової аритмії типу "пірует". При одночасному застосуванні можливе підвищення концентрації декстрометорфану в плазмі крові внаслідок зменшення швидкості його метаболізму в печінці, що зумовлено інгібуванням активності ізоферменту CYP2D6 системи цитохрому P450 під впливом аміодарону та уповільненням виведення декстрометорфану з організму. При одночасному застосуванні дигоксину значно підвищується концентрація дигоксину в плазмі крові за рахунок зниження його кліренсу та, внаслідок цього, збільшується ризик розвитку дигіталісної інтоксикації. При одночасному застосуванні дилтіазему верапамілу посилюється негативна інотропна дія, брадикардія, порушення провідності, AV-блокада. Описано випадок підвищення концентрації аміодарону в плазмі при його одночасному застосуванні з індинавіром. Вважають, що ритонавір, нелфінавір, саквінавір чинитимуть подібну дію. При одночасному застосуванні колестираміну зменшується концентрація аміодарону в плазмі крові внаслідок його зв'язування з колестираміном та зменшення абсорбції із ШКТ. Є повідомлення про підвищення концентрації лідокаїну в плазмі крові при одночасному застосуванні з аміодароном та розвитку судом, мабуть, внаслідок інгібування метаболізму лідокаїну під впливом аміодарону. Вважають, що можливий синергізм щодо гнітючої дії на синусовий вузол. При одночасному застосуванні літію карбонату можливий розвиток гіпотиреоїдизму. При одночасному застосуванні прокаїнаміду збільшується інтервал QT внаслідок адитивної дії на його величину та ризик розвитку шлуночкової тахікардії типу "пірует". Підвищення концентрації в плазмі крові прокаїнаміду та його метаболіту N-ацетилпрокаїнаміду та посилення побічних ефектів. При одночасному застосуванні пропранололу, метопрололу, соталолу можливі артеріальна гіпотензія, брадикардія, фібриляція шлуночків, асистолія. При одночасному застосуванні тразодону описано випадок розвитку аритмії типу "пірует". При одночасному застосуванні хінідину збільшується інтервал QT внаслідок адитивної дії на його величину та ризик розвитку шлуночкової тахікардії типу "пірует". Підвищення концентрації хінідину в плазмі та посилення його побічних ефектів. При одночасному застосуванні описано випадок посилення побічних ефектів клоназепаму, що, мабуть, обумовлено його кумуляцією внаслідок інгібування окисного метаболізму в печінці під впливом аміодарону. При одночасному застосуванні цизаприду значно збільшується інтервал QT внаслідок адитивної дії, ризик розвитку шлуночкової аритмії (в т.ч. типу "пірует"). При одночасному застосуванні підвищується концентрація циклоспорину в плазмі, ризик розвитку нефротоксичності. Описано випадок легеневої токсичності при одночасному застосуванні циклофосфаміду у високих дозах та аміодарону. Підвищується концентрація аміодарону в плазмі внаслідок уповільнення його метаболізму під впливом циметидину та інших інгібіторів мікросомальних ферментів печінки. Вважають, що внаслідок інгібування під впливом аміодарону ферментів печінки, за участю яких відбувається метаболізм фенітоїну, можливе підвищення концентрації останнього у плазмі крові та посилення його побічних ефектів. Внаслідок індукції мікросомальних ферментів печінки під впливом фенітоїну підвищується швидкість метаболізму аміодарону у печінці та відбувається зменшення його концентрації у плазмі крові.Спосіб застосування та дозиПри прийомі внутрішньо для дорослих початкова разова доза становить 200 мг. Дітям доза становить 2.5-10 мг/сут. Схему та тривалість лікування встановлюють індивідуально. Для внутрішньовенного введення (струминно або краплинно) разова доза становить 5 мг/кг, добова доза – до 1.2 г (15 мг/кг).Запобіжні заходи та особливі вказівкиНе слід застосовувати у пацієнтів з тяжкою дихальною недостатністю. Перед початком застосування аміодарону слід провести рентгенологічне дослідження легень та функції щитовидної залози, за необхідності провести корекцію електролітних порушень. При тривалому лікуванні необхідний регулярний контроль функції щитовидної залози, консультації окуліста та рентгенологічне дослідження легень. Парентерально можна застосовувати лише у спеціалізованих відділеннях стаціонарів під постійним контролем АТ, ЧСС та ЕКГ. Пацієнти, які отримують аміодарон, повинні уникати прямого впливу сонячного світла. При відміні аміодарону можливі рецидиви порушень серцевого ритму. Може впливати на результати тесту накопичення радіоактивного йоду у щитовидній залозі. Не слід застосовувати аміодарон одночасно з хінідином, бета-адреноблокаторами, блокаторами кальцієвих каналів, дигоксином, кумарином, доксепіном.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: аміодарону гідрохлорид (у перерахунку на 100% речовину) 200 мг Допоміжні речовини: лактози моногідрат – 160 мг, повідон К17 – 4 мг, кальцію стеарат – 2 мг, крохмаль картопляний – до 400 мг. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (3) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки білого або майже білого кольору, плоскоциліндричні, з ризиком та фаскою.Фармакотерапевтична групаАнтиаритмічний засіб класу III, має антиангінальну дію. Антиаритмічний ефект пов'язаний із здатністю збільшувати тривалість потенціалу дії кардіоміоцитів та ефективного рефрактерного періоду передсердь, шлуночків серця, AV-вузла, пучка Гіса, волокон Пуркіньє. Це супроводжується зниженням автоматизму синусового вузла, уповільненням AV-провідності, зниженням збудливості кардіоміоцитів. Вважають, що механізм збільшення тривалості потенціалу дії пов'язаний із блокадою калієвих каналів (знижується виведення іонів калію з кардіоміоцитів). Блокуючи інактивовані "швидкі" натрієві канали, надає ефекти, притаманні антиаритмічних засобів І класу. Гальмує повільну (діастолічну) деполяризацію мембрани клітин синусового вузла, викликаючи брадикардію, пригнічує AV-проведення (ефект антиаритміків IV класу). Антиангінальний ефект обумовлений коронаророзширювальною та антиадренергічною дією, зменшенням потреби міокарда в кисні. Чинить вплив на α- і β-адренорецептори серцево-судинної системи (без повної їх блокади). Зменшує чутливість до гіперстимуляції симпатичної нервової системи; тонус коронарних судин; збільшує коронарний кровотік; уріжає ЧСС; підвищує енергетичні резерви міокарда (за рахунок збільшення вмісту креатинсульфату, аденозину та глікогену). Знижує ОПСС та системний АТ (при внутрішньовенному введенні). Вважають, що аміодарон може підвищувати рівень фосфоліпідів у тканинах. Містить йод. Впливає на метаболізм гормонів щитовидної залози, інгібує перетворення T 3 на T 4 (блокада тироксин-5-дейодинази) і блокує захоплення цих гормонів кардіоцитами та гепатоцитами, що призводить до ослаблення стимулюючого впливу тиреоїдних гормонів на міокард (дефіцит T 3 та тиреотоксикозу). При прийомі внутрішньо початок дії - від 2-3 днів до 2-3 місяців, тривалість дії також варіабельна - від декількох тижнів до декількох місяців. Після внутрішньовенного введення максимальний ефект досягається через 1-30 хв і триває 1-3 год.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо повільно абсорбується із ШКТ, абсорбція становить 20-55%. Cmax у плазмі досягається через 3-7 год. Внаслідок інтенсивного накопичення в жировій тканині та органах з високим рівнем кровопостачання (печінка, легені, селезінка) має великий та варіабельний Vd та характеризується повільним досягненням рівноважної та терапевтичної концентрацій у плазмі крові та до тривалого виведення. Аміодарон визначається у плазмі крові до 9 місяців після припинення його застосування. Зв'язування з білками високе – 96% (62% – з альбуміном, 33.5% – з β-ліпопротеїнами). Проникає через гематоенцефалічний бар'єр і плацентарний бар'єр (10-50%), виділяється з грудним молоком (25% дози, отриманої матір'ю). Інтенсивно метаболізується у печінці з утворенням активного метаболіту десетиламіодарону, а також, мабуть, шляхом дейодування. При тривалому лікуванні концентрації йоду можуть сягати 60-80% концентрації аміодарону. Є інгібітором ізоферментів CYP2C9, CYP2D6 та CYP3A4, CYP3A5, CYP3A7 у печінці. Виведення має двофазний характер. Після прийому внутрішньо T1/2 у початковій фазі становить 4-21 день, у термінальній фазі - 25-110 днів; десетиламіодарону – у середньому 61 ​​день. Як правило, при курсовому пероральному застосуванні T1/2аміодарону становить 14-59 днів. Після внутрішньовенного введення аміодарону T1/2 у термінальній фазі становить 4-10 днів. Виводиться головним чином із жовчю через кишечник, може спостерігатися невелика ентерогепатична рециркуляція. У дуже невеликих кількостях аміодарон та десетиламіодарон виводиться із сечею. Аміодарон та його метаболіти не виводяться при діалізі.Клінічна фармакологіяАнтиаритмічний препарат.Показання до застосуванняЛікування та профілактика пароксизмальних порушень ритму: загрозливі для життя шлуночкові аритмії (в т.ч. шлуночкова тахікардія), профілактика фібриляції шлуночків (в т.ч. після кардіоверсії), суправентрикулярні аритмії (як правило, при неефективності або неможливості іншої терапії) синдромом WPW), зокрема. пароксизм мерехтіння та тріпотіння передсердь; передсердна та шлуночкова екстрасистолія; аритмії на тлі коронарної або хронічної серцевої недостатності, парасистолія, шлуночкові аритмії у хворих з міокардитом Шагаса; стенокардія.Протипоказання до застосуванняСинусова брадикардія, СССУ, синоатріальна блокада, AV-блокада II-III ступеня (без використання кардіостимулятора), кардіогенний шок, гіпокаліємія, колапс, артеріальна гіпотензія, гіпотиреоз, тиреотоксикоз, інтерстиціальні хвороби легень, прийом інгібіторів до аміодарону та до йоду.Вагітність та лактаціяПротипоказане застосування при вагітності та в період лактації. Аміодарон та десметиламіодарон проникають через плацентарний бар'єр, їх концентрації у крові плода, становлять відповідно 10% та 25% від концентрації у крові матері. Аміодарон та десметиламіодарон виділяються з грудним молоком. Застосування у дітей З обережністю застосовувати у віці до 18 років (ефективність та безпека застосування не встановлені).Побічна діяСерцево-судинна система: синусова брадикардія (рефрактерна до м-холіноблокаторів), AV-блокада, при тривалому застосуванні - прогресування ХСН, шлуночкова аритмія типу "пірует", посилення існуючої аритмії або її виникнення, при парентеральному застосуванні - зниження АТ. З боку ендокринної системи: розвиток гіпо-або гіпертиреоїдизму. З боку дихальної системи: при тривалому застосуванні – кашель, задишка, інтерстиціальна пневмонія або альвеоліт, фіброз легень, плеврит, при парентеральному застосуванні – бронхоспазм, апное (у хворих з тяжкою дихальною недостатністю). З боку травної системи: нудота, блювання, зниження апетиту, притуплення або втрата смакових відчуттів, відчуття тяжкості в епігастрії, біль у животі, запори, метеоризм, діарея; рідко – підвищення активності печінкових трансаміназ, при тривалому застосуванні – токсичний гепатит, холестаз, жовтяниця, цироз печінки. З боку нервової системи: головний біль, слабкість, запаморочення, депресія, відчуття втоми, парестезії, слухові галюцинації, при тривалому застосуванні - периферична невропатія, тремор, порушення пам'яті, сну, екстрапірамідні прояви, атаксія, неврит зорового нерва; гіпертензія. З боку органів чуття: увеїт, відкладення ліпофусцину в епітелії рогівки (якщо відкладення значні і частково заповнюють зіницю - скарги на крапки, що світяться, або пелену перед очима при яскравому світлі), мікровідшарування сітківки. З боку системи кровотворення: тромбоцитопенія, гемолітична та апластична анемія. Дерматологічні реакції: висипання на шкірі, ексфоліативний дерматит, фоточутливість, алопеція; рідко – сіро-блакитне фарбування шкірних покривів. Місцеві реакції: тромбофлебіт. Інші: епідидиміт, міопатія, зниження потенції, васкуліт, при парентеральному застосуванні – жар, підвищене потовиділення.Взаємодія з лікарськими засобамиЛікарська взаємодія аміодарону з іншими препаратами можлива навіть через кілька місяців після закінчення застосування за рахунок тривалого T 1/2 . При одночасному застосуванні аміодарону та антиаритмічних засобів класу І А (в т.ч. дизопіраміду) збільшується інтервал QT внаслідок адитивної дії на його величину та збільшується ризик розвитку шлуночкової тахікардії типу “пірует”. При одночасному застосуванні аміодарону зі проносними засобами, які можуть спричинити гіпокаліємію, підвищується ризик розвитку шлуночкової аритмії. Засоби, що викликають гіпокаліємію, включаючи діуретики, кортикостероїди, амфотерицин В (в/в), тетракозактид при одночасному застосуванні з аміодароном викликають збільшення інтервалу QT та підвищення ризику шлуночкової аритмії (в т.ч. типу "пірует"). При одночасному застосуванні засобів для загальної анестезії, оксигенотерапії виникає ризик розвитку брадикардії, артеріальної гіпотензії, порушень провідності, зменшення ударного об'єму серця, що, мабуть, обумовлено адитивним кардіодепресивним та вазодилатуючим ефектами. При одночасному застосуванні трициклічні антидепресанти, фенотіазини, астемізол, терфенадин викликають збільшення інтервалу QT та підвищення ризику розвитку шлуночкової аритмії, особливо типу "пірует". При одночасному застосуванні варфарину, фенпрокумону, аценокумаролу посилюється антикоагулянтна дія та підвищується ризик розвитку кровотеч. При одночасному застосуванні вінкаміну, сультоприду, еритроміцину (в/в), пентамідину (в/в, внутрішньом'язовому) підвищується ризик розвитку шлуночкової аритмії типу "пірует". При одночасному застосуванні можливе підвищення концентрації декстрометорфану в плазмі крові внаслідок зменшення швидкості його метаболізму в печінці, що зумовлено інгібуванням активності ізоферменту CYP2D6 системи цитохрому P450 під впливом аміодарону та уповільненням виведення декстрометорфану з організму. При одночасному застосуванні дигоксину значно підвищується концентрація дигоксину в плазмі крові за рахунок зниження його кліренсу та, внаслідок цього, збільшується ризик розвитку дигіталісної інтоксикації. При одночасному застосуванні дилтіазему верапамілу посилюється негативна інотропна дія, брадикардія, порушення провідності, AV-блокада. Описано випадок підвищення концентрації аміодарону в плазмі при його одночасному застосуванні з індинавіром. Вважають, що ритонавір, нелфінавір, саквінавір чинитимуть подібну дію. При одночасному застосуванні колестираміну зменшується концентрація аміодарону в плазмі крові внаслідок його зв'язування з колестираміном та зменшення абсорбції із ШКТ. Є повідомлення про підвищення концентрації лідокаїну в плазмі крові при одночасному застосуванні з аміодароном та розвитку судом, мабуть, внаслідок інгібування метаболізму лідокаїну під впливом аміодарону. Вважають, що можливий синергізм щодо гнітючої дії на синусовий вузол. При одночасному застосуванні літію карбонату можливий розвиток гіпотиреоїдизму. При одночасному застосуванні прокаїнаміду збільшується інтервал QT внаслідок адитивної дії на його величину та ризик розвитку шлуночкової тахікардії типу "пірует". Підвищення концентрації в плазмі крові прокаїнаміду та його метаболіту N-ацетилпрокаїнаміду та посилення побічних ефектів. При одночасному застосуванні пропранололу, метопрололу, соталолу можливі артеріальна гіпотензія, брадикардія, фібриляція шлуночків, асистолія. При одночасному застосуванні тразодону описано випадок розвитку аритмії типу "пірует". При одночасному застосуванні хінідину збільшується інтервал QT внаслідок адитивної дії на його величину та ризик розвитку шлуночкової тахікардії типу "пірует". Підвищення концентрації хінідину в плазмі та посилення його побічних ефектів. При одночасному застосуванні описано випадок посилення побічних ефектів клоназепаму, що, мабуть, обумовлено його кумуляцією внаслідок інгібування окисного метаболізму в печінці під впливом аміодарону. При одночасному застосуванні цизаприду значно збільшується інтервал QT внаслідок адитивної дії, ризик розвитку шлуночкової аритмії (в т.ч. типу "пірует"). При одночасному застосуванні підвищується концентрація циклоспорину в плазмі, ризик розвитку нефротоксичності. Описано випадок легеневої токсичності при одночасному застосуванні циклофосфаміду у високих дозах та аміодарону. Підвищується концентрація аміодарону в плазмі внаслідок уповільнення його метаболізму під впливом циметидину та інших інгібіторів мікросомальних ферментів печінки. Вважають, що внаслідок інгібування під впливом аміодарону ферментів печінки, за участю яких відбувається метаболізм фенітоїну, можливе підвищення концентрації останнього у плазмі крові та посилення його побічних ефектів. Внаслідок індукції мікросомальних ферментів печінки під впливом фенітоїну підвищується швидкість метаболізму аміодарону у печінці та відбувається зменшення його концентрації у плазмі крові.Спосіб застосування та дозиПри прийомі внутрішньо для дорослих початкова разова доза становить 200 мг. Дітям доза становить 2.5-10 мг/сут. Схему та тривалість лікування встановлюють індивідуально. Для внутрішньовенного введення (струминно або краплинно) разова доза становить 5 мг/кг, добова доза – до 1.2 г (15 мг/кг).Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю застосовувати при хронічній серцевій недостатності, печінковій недостатності, бронхіальній астмі, у пацієнтів похилого віку (високий ризик розвитку тяжкої брадикардії), у віці до 18 років (ефективність та безпека застосування не встановлені). Не слід застосовувати у пацієнтів з тяжкою дихальною недостатністю. Перед початком застосування аміодарону слід провести рентгенологічне дослідження легень та функції щитовидної залози, за необхідності провести корекцію електролітних порушень. При тривалому лікуванні необхідний регулярний контроль функції щитовидної залози, консультації окуліста та рентгенологічне дослідження легень. Парентерально можна застосовувати лише у спеціалізованих відділеннях стаціонарів під постійним контролем АТ, ЧСС та ЕКГ. Пацієнти, які отримують аміодарон, повинні уникати прямого впливу сонячного світла. При відміні аміодарону можливі рецидиви порушень серцевого ритму. Може впливати на результати тесту накопичення радіоактивного йоду у щитовидній залозі. Не слід застосовувати аміодарон одночасно з хінідином, бета-адреноблокаторами, блокаторами кальцієвих каналів, дигоксином, кумарином, доксепіном.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: аміодарону гідрохлорид (у перерахунку на 100% речовину) 200 мг Допоміжні речовини: лактози моногідрат – 160 мг, повідон К17 – 4 мг, кальцію стеарат – 2 мг, крохмаль картопляний – до 400 мг. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (3) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки білого або майже білого кольору, плоскоциліндричні, з ризиком та фаскою.Фармакотерапевтична групаАнтиаритмічний засіб класу III, має антиангінальну дію. Антиаритмічний ефект пов'язаний із здатністю збільшувати тривалість потенціалу дії кардіоміоцитів та ефективного рефрактерного періоду передсердь, шлуночків серця, AV-вузла, пучка Гіса, волокон Пуркіньє. Це супроводжується зниженням автоматизму синусового вузла, уповільненням AV-провідності, зниженням збудливості кардіоміоцитів. Вважають, що механізм збільшення тривалості потенціалу дії пов'язаний із блокадою калієвих каналів (знижується виведення іонів калію з кардіоміоцитів). Блокуючи інактивовані "швидкі" натрієві канали, надає ефекти, притаманні антиаритмічних засобів І класу. Гальмує повільну (діастолічну) деполяризацію мембрани клітин синусового вузла, викликаючи брадикардію, пригнічує AV-проведення (ефект антиаритміків IV класу). Антиангінальний ефект обумовлений коронаророзширювальною та антиадренергічною дією, зменшенням потреби міокарда в кисні. Чинить вплив на α- і β-адренорецептори серцево-судинної системи (без повної їх блокади). Зменшує чутливість до гіперстимуляції симпатичної нервової системи; тонус коронарних судин; збільшує коронарний кровотік; уріжає ЧСС; підвищує енергетичні резерви міокарда (за рахунок збільшення вмісту креатинсульфату, аденозину та глікогену). Знижує ОПСС та системний АТ (при внутрішньовенному введенні). Вважають, що аміодарон може підвищувати рівень фосфоліпідів у тканинах. Містить йод. Впливає на метаболізм гормонів щитовидної залози, інгібує перетворення T 3 на T 4 (блокада тироксин-5-дейодинази) і блокує захоплення цих гормонів кардіоцитами та гепатоцитами, що призводить до ослаблення стимулюючого впливу тиреоїдних гормонів на міокард (дефіцит T 3 та тиреотоксикозу). При прийомі внутрішньо початок дії - від 2-3 днів до 2-3 місяців, тривалість дії також варіабельна - від декількох тижнів до декількох місяців. Після внутрішньовенного введення максимальний ефект досягається через 1-30 хв і триває 1-3 год.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо повільно абсорбується із ШКТ, абсорбція становить 20-55%. Cmax у плазмі досягається через 3-7 год. Внаслідок інтенсивного накопичення в жировій тканині та органах з високим рівнем кровопостачання (печінка, легені, селезінка) має великий та варіабельний Vd та характеризується повільним досягненням рівноважної та терапевтичної концентрацій у плазмі крові та до тривалого виведення. Аміодарон визначається у плазмі крові до 9 місяців після припинення його застосування. Зв'язування з білками високе – 96% (62% – з альбуміном, 33.5% – з β-ліпопротеїнами). Проникає через гематоенцефалічний бар'єр і плацентарний бар'єр (10-50%), виділяється з грудним молоком (25% дози, отриманої матір'ю). Інтенсивно метаболізується у печінці з утворенням активного метаболіту десетиламіодарону, а також, мабуть, шляхом дейодування. При тривалому лікуванні концентрації йоду можуть сягати 60-80% концентрації аміодарону. Є інгібітором ізоферментів CYP2C9, CYP2D6 та CYP3A4, CYP3A5, CYP3A7 у печінці. Виведення має двофазний характер. Після прийому внутрішньо T1/2 у початковій фазі становить 4-21 день, у термінальній фазі - 25-110 днів; десетиламіодарону – у середньому 61 ​​день. Як правило, при курсовому пероральному застосуванні T1/2аміодарону становить 14-59 днів. Після внутрішньовенного введення аміодарону T1/2 у термінальній фазі становить 4-10 днів. Виводиться головним чином із жовчю через кишечник, може спостерігатися невелика ентерогепатична рециркуляція. У дуже невеликих кількостях аміодарон та десетиламіодарон виводиться із сечею. Аміодарон та його метаболіти не виводяться при діалізі.Клінічна фармакологіяАнтиаритмічний препарат.Показання до застосуванняЛікування та профілактика пароксизмальних порушень ритму: загрозливі для життя шлуночкові аритмії (в т.ч. шлуночкова тахікардія), профілактика фібриляції шлуночків (в т.ч. після кардіоверсії), суправентрикулярні аритмії (як правило, при неефективності або неможливості іншої терапії) синдромом WPW), зокрема. пароксизм мерехтіння та тріпотіння передсердь; передсердна та шлуночкова екстрасистолія; аритмії на тлі коронарної або хронічної серцевої недостатності, парасистолія, шлуночкові аритмії у хворих з міокардитом Шагаса; стенокардія.Протипоказання до застосуванняСинусова брадикардія, СССУ, синоатріальна блокада, AV-блокада II-III ступеня (без використання кардіостимулятора), кардіогенний шок, гіпокаліємія, колапс, артеріальна гіпотензія, гіпотиреоз, тиреотоксикоз, інтерстиціальні хвороби легень, прийом інгібіторів до аміодарону та до йоду.Вагітність та лактаціяПротипоказане застосування при вагітності та в період лактації. Аміодарон та десметиламіодарон проникають через плацентарний бар'єр, їх концентрації у крові плода, становлять відповідно 10% та 25% від концентрації у крові матері. Аміодарон та десметиламіодарон виділяються з грудним молоком. Застосування у дітей З обережністю застосовувати у віці до 18 років (ефективність та безпека застосування не встановлені).Побічна діяСерцево-судинна система: синусова брадикардія (рефрактерна до м-холіноблокаторів), AV-блокада, при тривалому застосуванні - прогресування ХСН, шлуночкова аритмія типу "пірует", посилення існуючої аритмії або її виникнення, при парентеральному застосуванні - зниження АТ. З боку ендокринної системи: розвиток гіпо-або гіпертиреоїдизму. З боку дихальної системи: при тривалому застосуванні – кашель, задишка, інтерстиціальна пневмонія або альвеоліт, фіброз легень, плеврит, при парентеральному застосуванні – бронхоспазм, апное (у хворих з тяжкою дихальною недостатністю). З боку травної системи: нудота, блювання, зниження апетиту, притуплення або втрата смакових відчуттів, відчуття тяжкості в епігастрії, біль у животі, запори, метеоризм, діарея; рідко – підвищення активності печінкових трансаміназ, при тривалому застосуванні – токсичний гепатит, холестаз, жовтяниця, цироз печінки. З боку нервової системи: головний біль, слабкість, запаморочення, депресія, відчуття втоми, парестезії, слухові галюцинації, при тривалому застосуванні - периферична невропатія, тремор, порушення пам'яті, сну, екстрапірамідні прояви, атаксія, неврит зорового нерва; гіпертензія. З боку органів чуття: увеїт, відкладення ліпофусцину в епітелії рогівки (якщо відкладення значні і частково заповнюють зіницю - скарги на крапки, що світяться, або пелену перед очима при яскравому світлі), мікровідшарування сітківки. З боку системи кровотворення: тромбоцитопенія, гемолітична та апластична анемія. Дерматологічні реакції: висипання на шкірі, ексфоліативний дерматит, фоточутливість, алопеція; рідко – сіро-блакитне фарбування шкірних покривів. Місцеві реакції: тромбофлебіт. Інші: епідидиміт, міопатія, зниження потенції, васкуліт, при парентеральному застосуванні – жар, підвищене потовиділення.Взаємодія з лікарськими засобамиЛікарська взаємодія аміодарону з іншими препаратами можлива навіть через кілька місяців після закінчення застосування за рахунок тривалого T 1/2 . При одночасному застосуванні аміодарону та антиаритмічних засобів класу І А (в т.ч. дизопіраміду) збільшується інтервал QT внаслідок адитивної дії на його величину та збільшується ризик розвитку шлуночкової тахікардії типу “пірует”. При одночасному застосуванні аміодарону зі проносними засобами, які можуть спричинити гіпокаліємію, підвищується ризик розвитку шлуночкової аритмії. Засоби, що викликають гіпокаліємію, включаючи діуретики, кортикостероїди, амфотерицин В (в/в), тетракозактид при одночасному застосуванні з аміодароном викликають збільшення інтервалу QT та підвищення ризику шлуночкової аритмії (в т.ч. типу "пірует"). При одночасному застосуванні засобів для загальної анестезії, оксигенотерапії виникає ризик розвитку брадикардії, артеріальної гіпотензії, порушень провідності, зменшення ударного об'єму серця, що, мабуть, обумовлено адитивним кардіодепресивним та вазодилатуючим ефектами. При одночасному застосуванні трициклічні антидепресанти, фенотіазини, астемізол, терфенадин викликають збільшення інтервалу QT та підвищення ризику розвитку шлуночкової аритмії, особливо типу "пірует". При одночасному застосуванні варфарину, фенпрокумону, аценокумаролу посилюється антикоагулянтна дія та підвищується ризик розвитку кровотеч. При одночасному застосуванні вінкаміну, сультоприду, еритроміцину (в/в), пентамідину (в/в, внутрішньом'язовому) підвищується ризик розвитку шлуночкової аритмії типу "пірует". При одночасному застосуванні можливе підвищення концентрації декстрометорфану в плазмі крові внаслідок зменшення швидкості його метаболізму в печінці, що зумовлено інгібуванням активності ізоферменту CYP2D6 системи цитохрому P450 під впливом аміодарону та уповільненням виведення декстрометорфану з організму. При одночасному застосуванні дигоксину значно підвищується концентрація дигоксину в плазмі крові за рахунок зниження його кліренсу та, внаслідок цього, збільшується ризик розвитку дигіталісної інтоксикації. При одночасному застосуванні дилтіазему верапамілу посилюється негативна інотропна дія, брадикардія, порушення провідності, AV-блокада. Описано випадок підвищення концентрації аміодарону в плазмі при його одночасному застосуванні з індинавіром. Вважають, що ритонавір, нелфінавір, саквінавір чинитимуть подібну дію. При одночасному застосуванні колестираміну зменшується концентрація аміодарону в плазмі крові внаслідок його зв'язування з колестираміном та зменшення абсорбції із ШКТ. Є повідомлення про підвищення концентрації лідокаїну в плазмі крові при одночасному застосуванні з аміодароном та розвитку судом, мабуть, внаслідок інгібування метаболізму лідокаїну під впливом аміодарону. Вважають, що можливий синергізм щодо гнітючої дії на синусовий вузол. При одночасному застосуванні літію карбонату можливий розвиток гіпотиреоїдизму. При одночасному застосуванні прокаїнаміду збільшується інтервал QT внаслідок адитивної дії на його величину та ризик розвитку шлуночкової тахікардії типу "пірует". Підвищення концентрації в плазмі крові прокаїнаміду та його метаболіту N-ацетилпрокаїнаміду та посилення побічних ефектів. При одночасному застосуванні пропранололу, метопрололу, соталолу можливі артеріальна гіпотензія, брадикардія, фібриляція шлуночків, асистолія. При одночасному застосуванні тразодону описано випадок розвитку аритмії типу "пірует". При одночасному застосуванні хінідину збільшується інтервал QT внаслідок адитивної дії на його величину та ризик розвитку шлуночкової тахікардії типу "пірует". Підвищення концентрації хінідину в плазмі та посилення його побічних ефектів. При одночасному застосуванні описано випадок посилення побічних ефектів клоназепаму, що, мабуть, обумовлено його кумуляцією внаслідок інгібування окисного метаболізму в печінці під впливом аміодарону. При одночасному застосуванні цизаприду значно збільшується інтервал QT внаслідок адитивної дії, ризик розвитку шлуночкової аритмії (в т.ч. типу "пірует"). При одночасному застосуванні підвищується концентрація циклоспорину в плазмі, ризик розвитку нефротоксичності. Описано випадок легеневої токсичності при одночасному застосуванні циклофосфаміду у високих дозах та аміодарону. Підвищується концентрація аміодарону в плазмі внаслідок уповільнення його метаболізму під впливом циметидину та інших інгібіторів мікросомальних ферментів печінки. Вважають, що внаслідок інгібування під впливом аміодарону ферментів печінки, за участю яких відбувається метаболізм фенітоїну, можливе підвищення концентрації останнього у плазмі крові та посилення його побічних ефектів. Внаслідок індукції мікросомальних ферментів печінки під впливом фенітоїну підвищується швидкість метаболізму аміодарону у печінці та відбувається зменшення його концентрації у плазмі крові.Спосіб застосування та дозиПри прийомі внутрішньо для дорослих початкова разова доза становить 200 мг. Дітям доза становить 2.5-10 мг/сут. Схему та тривалість лікування встановлюють індивідуально. Для внутрішньовенного введення (струминно або краплинно) разова доза становить 5 мг/кг, добова доза – до 1.2 г (15 мг/кг).Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю застосовувати при хронічній серцевій недостатності, печінковій недостатності, бронхіальній астмі, у пацієнтів похилого віку (високий ризик розвитку тяжкої брадикардії), у віці до 18 років (ефективність та безпека застосування не встановлені). Не слід застосовувати у пацієнтів з тяжкою дихальною недостатністю. Перед початком застосування аміодарону слід провести рентгенологічне дослідження легень та функції щитовидної залози, за необхідності провести корекцію електролітних порушень. При тривалому лікуванні необхідний регулярний контроль функції щитовидної залози, консультації окуліста та рентгенологічне дослідження легень. Парентерально можна застосовувати лише у спеціалізованих відділеннях стаціонарів під постійним контролем АТ, ЧСС та ЕКГ. Пацієнти, які отримують аміодарон, повинні уникати прямого впливу сонячного світла. При відміні аміодарону можливі рецидиви порушень серцевого ритму. Може впливати на результати тесту накопичення радіоактивного йоду у щитовидній залозі. Не слід застосовувати аміодарон одночасно з хінідином, бета-адреноблокаторами, блокаторами кальцієвих каналів, дигоксином, кумарином, доксепіном.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: аміодарону гідрохлорид (у перерахунку на 100% речовину) 200 мг Допоміжні речовини: лактози моногідрат, повідон К17, стеарат кальцію, крохмаль картопляний. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (3) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки білого або майже білого кольору, плоскоциліндричні, з ризиком та фаскою.Фармакотерапевтична групаАнтиаритмічний засіб класу III, має антиангінальну дію. Антиаритмічний ефект пов'язаний із здатністю збільшувати тривалість потенціалу дії кардіоміоцитів та ефективного рефрактерного періоду передсердь, шлуночків серця, AV-вузла, пучка Гіса, волокон Пуркіньє. Це супроводжується зниженням автоматизму синусового вузла, уповільненням AV-провідності, зниженням збудливості кардіоміоцитів. Вважають, що механізм збільшення тривалості потенціалу дії пов'язаний із блокадою калієвих каналів (знижується виведення іонів калію з кардіоміоцитів). Блокуючи інактивовані "швидкі" натрієві канали, надає ефекти, притаманні антиаритмічних засобів І класу. Гальмує повільну (діастолічну) деполяризацію мембрани клітин синусового вузла, викликаючи брадикардію, пригнічує AV-проведення (ефект антиаритміків IV класу). Антиангінальний ефект обумовлений коронаророзширювальною та антиадренергічною дією, зменшенням потреби міокарда в кисні. Чинить вплив на α- і β-адренорецептори серцево-судинної системи (без повної їх блокади). Зменшує чутливість до гіперстимуляції симпатичної нервової системи; тонус коронарних судин; збільшує коронарний кровотік; уріжає ЧСС; підвищує енергетичні резерви міокарда (за рахунок збільшення вмісту креатинсульфату, аденозину та глікогену). Знижує ОПСС та системний АТ (при внутрішньовенному введенні). Вважають, що аміодарон може підвищувати рівень фосфоліпідів у тканинах. Містить йод. Впливає на метаболізм гормонів щитовидної залози, інгібує перетворення T 3 на T 4 (блокада тироксин-5-дейодинази) і блокує захоплення цих гормонів кардіоцитами та гепатоцитами, що призводить до ослаблення стимулюючого впливу тиреоїдних гормонів на міокард (дефіцит T 3 та тиреотоксикозу). При прийомі внутрішньо початок дії - від 2-3 днів до 2-3 місяців, тривалість дії також варіабельна - від декількох тижнів до декількох місяців. Після внутрішньовенного введення максимальний ефект досягається через 1-30 хв і триває 1-3 год.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо повільно абсорбується із ШКТ, абсорбція становить 20-55%. Cmax у плазмі досягається через 3-7 год. Внаслідок інтенсивного накопичення в жировій тканині та органах з високим рівнем кровопостачання (печінка, легені, селезінка) має великий та варіабельний Vd та характеризується повільним досягненням рівноважної та терапевтичної концентрацій у плазмі крові та до тривалого виведення. Аміодарон визначається у плазмі крові до 9 місяців після припинення його застосування. Зв'язування з білками високе – 96% (62% – з альбуміном, 33.5% – з β-ліпопротеїнами). Проникає через гематоенцефалічний бар'єр і плацентарний бар'єр (10-50%), виділяється з грудним молоком (25% дози, отриманої матір'ю). Інтенсивно метаболізується у печінці з утворенням активного метаболіту десетиламіодарону, а також, мабуть, шляхом дейодування. При тривалому лікуванні концентрації йоду можуть сягати 60-80% концентрації аміодарону. Є інгібітором ізоферментів CYP2C9, CYP2D6 та CYP3A4, CYP3A5, CYP3A7 у печінці. Виведення має двофазний характер. Після прийому внутрішньо T1/2 у початковій фазі становить 4-21 день, у термінальній фазі - 25-110 днів; десетиламіодарону – у середньому 61 ​​день. Як правило, при курсовому пероральному застосуванні T1/2аміодарону становить 14-59 днів. Після внутрішньовенного введення аміодарону T1/2 у термінальній фазі становить 4-10 днів. Виводиться головним чином із жовчю через кишечник, може спостерігатися невелика ентерогепатична рециркуляція. У дуже невеликих кількостях аміодарон та десетиламіодарон виводиться із сечею. Аміодарон та його метаболіти не виводяться при діалізі.Клінічна фармакологіяАнтиаритмічний препарат.Показання до застосуванняЛікування та профілактика пароксизмальних порушень ритму: загрозливі для життя шлуночкові аритмії (в т.ч. шлуночкова тахікардія), профілактика фібриляції шлуночків (в т.ч. після кардіоверсії), суправентрикулярні аритмії (як правило, при неефективності або неможливості іншої терапії) синдромом WPW), зокрема. пароксизм мерехтіння та тріпотіння передсердь; передсердна та шлуночкова екстрасистолія; аритмії на тлі коронарної або хронічної серцевої недостатності, парасистолія, шлуночкові аритмії у хворих з міокардитом Шагаса; стенокардія.Протипоказання до застосуванняСинусова брадикардія, СССУ, синоатріальна блокада, AV-блокада II-III ступеня (без використання кардіостимулятора), кардіогенний шок, гіпокаліємія, колапс, артеріальна гіпотензія, гіпотиреоз, тиреотоксикоз, інтерстиціальні хвороби легень, прийом інгібіторів до аміодарону та до йоду.Вагітність та лактаціяПротипоказане застосування при вагітності та в період лактації. Аміодарон та десметиламіодарон проникають через плацентарний бар'єр, їх концентрації у крові плода, становлять відповідно 10% та 25% від концентрації у крові матері. Аміодарон та десметиламіодарон виділяються з грудним молоком. Застосування у дітей З обережністю застосовувати у віці до 18 років (ефективність та безпека застосування не встановлені).Побічна діяСерцево-судинна система: синусова брадикардія (рефрактерна до м-холіноблокаторів), AV-блокада, при тривалому застосуванні - прогресування ХСН, шлуночкова аритмія типу "пірует", посилення існуючої аритмії або її виникнення, при парентеральному застосуванні - зниження АТ. З боку ендокринної системи: розвиток гіпо-або гіпертиреоїдизму. З боку дихальної системи: при тривалому застосуванні – кашель, задишка, інтерстиціальна пневмонія або альвеоліт, фіброз легень, плеврит, при парентеральному застосуванні – бронхоспазм, апное (у хворих з тяжкою дихальною недостатністю). З боку травної системи: нудота, блювання, зниження апетиту, притуплення або втрата смакових відчуттів, відчуття тяжкості в епігастрії, біль у животі, запори, метеоризм, діарея; рідко – підвищення активності печінкових трансаміназ, при тривалому застосуванні – токсичний гепатит, холестаз, жовтяниця, цироз печінки. З боку нервової системи: головний біль, слабкість, запаморочення, депресія, відчуття втоми, парестезії, слухові галюцинації, при тривалому застосуванні - периферична невропатія, тремор, порушення пам'яті, сну, екстрапірамідні прояви, атаксія, неврит зорового нерва; гіпертензія. З боку органів чуття: увеїт, відкладення ліпофусцину в епітелії рогівки (якщо відкладення значні і частково заповнюють зіницю - скарги на крапки, що світяться, або пелену перед очима при яскравому світлі), мікровідшарування сітківки. З боку системи кровотворення: тромбоцитопенія, гемолітична та апластична анемія. Дерматологічні реакції: висипання на шкірі, ексфоліативний дерматит, фоточутливість, алопеція; рідко – сіро-блакитне фарбування шкірних покривів. Місцеві реакції: тромбофлебіт. Інші: епідидиміт, міопатія, зниження потенції, васкуліт, при парентеральному застосуванні – жар, підвищене потовиділення.Взаємодія з лікарськими засобамиЛікарська взаємодія аміодарону з іншими препаратами можлива навіть через кілька місяців після закінчення застосування за рахунок тривалого T 1/2 . При одночасному застосуванні аміодарону та антиаритмічних засобів класу І А (в т.ч. дизопіраміду) збільшується інтервал QT внаслідок адитивної дії на його величину та збільшується ризик розвитку шлуночкової тахікардії типу “пірует”. При одночасному застосуванні аміодарону зі проносними засобами, які можуть спричинити гіпокаліємію, підвищується ризик розвитку шлуночкової аритмії. Засоби, що викликають гіпокаліємію, включаючи діуретики, кортикостероїди, амфотерицин В (в/в), тетракозактид при одночасному застосуванні з аміодароном викликають збільшення інтервалу QT та підвищення ризику шлуночкової аритмії (в т.ч. типу "пірует"). При одночасному застосуванні засобів для загальної анестезії, оксигенотерапії виникає ризик розвитку брадикардії, артеріальної гіпотензії, порушень провідності, зменшення ударного об'єму серця, що, мабуть, обумовлено адитивним кардіодепресивним та вазодилатуючим ефектами. При одночасному застосуванні трициклічні антидепресанти, фенотіазини, астемізол, терфенадин викликають збільшення інтервалу QT та підвищення ризику розвитку шлуночкової аритмії, особливо типу "пірует". При одночасному застосуванні варфарину, фенпрокумону, аценокумаролу посилюється антикоагулянтна дія та підвищується ризик розвитку кровотеч. При одночасному застосуванні вінкаміну, сультоприду, еритроміцину (в/в), пентамідину (в/в, внутрішньом'язовому) підвищується ризик розвитку шлуночкової аритмії типу "пірует". При одночасному застосуванні можливе підвищення концентрації декстрометорфану в плазмі крові внаслідок зменшення швидкості його метаболізму в печінці, що зумовлено інгібуванням активності ізоферменту CYP2D6 системи цитохрому P450 під впливом аміодарону та уповільненням виведення декстрометорфану з організму. При одночасному застосуванні дигоксину значно підвищується концентрація дигоксину в плазмі крові за рахунок зниження його кліренсу та, внаслідок цього, збільшується ризик розвитку дигіталісної інтоксикації. При одночасному застосуванні дилтіазему верапамілу посилюється негативна інотропна дія, брадикардія, порушення провідності, AV-блокада. Описано випадок підвищення концентрації аміодарону в плазмі при його одночасному застосуванні з індинавіром. Вважають, що ритонавір, нелфінавір, саквінавір чинитимуть подібну дію. При одночасному застосуванні колестираміну зменшується концентрація аміодарону в плазмі крові внаслідок його зв'язування з колестираміном та зменшення абсорбції із ШКТ. Є повідомлення про підвищення концентрації лідокаїну в плазмі крові при одночасному застосуванні з аміодароном та розвитку судом, мабуть, внаслідок інгібування метаболізму лідокаїну під впливом аміодарону. Вважають, що можливий синергізм щодо гнітючої дії на синусовий вузол. При одночасному застосуванні літію карбонату можливий розвиток гіпотиреоїдизму. При одночасному застосуванні прокаїнаміду збільшується інтервал QT внаслідок адитивної дії на його величину та ризик розвитку шлуночкової тахікардії типу "пірует". Підвищення концентрації в плазмі крові прокаїнаміду та його метаболіту N-ацетилпрокаїнаміду та посилення побічних ефектів. При одночасному застосуванні пропранололу, метопрололу, соталолу можливі артеріальна гіпотензія, брадикардія, фібриляція шлуночків, асистолія. При одночасному застосуванні тразодону описано випадок розвитку аритмії типу "пірует". При одночасному застосуванні хінідину збільшується інтервал QT внаслідок адитивної дії на його величину та ризик розвитку шлуночкової тахікардії типу "пірует". Підвищення концентрації хінідину в плазмі та посилення його побічних ефектів. При одночасному застосуванні описано випадок посилення побічних ефектів клоназепаму, що, мабуть, обумовлено його кумуляцією внаслідок інгібування окисного метаболізму в печінці під впливом аміодарону. При одночасному застосуванні цизаприду значно збільшується інтервал QT внаслідок адитивної дії, ризик розвитку шлуночкової аритмії (в т.ч. типу "пірует"). При одночасному застосуванні підвищується концентрація циклоспорину в плазмі, ризик розвитку нефротоксичності. Описано випадок легеневої токсичності при одночасному застосуванні циклофосфаміду у високих дозах та аміодарону. Підвищується концентрація аміодарону в плазмі внаслідок уповільнення його метаболізму під впливом циметидину та інших інгібіторів мікросомальних ферментів печінки. Вважають, що внаслідок інгібування під впливом аміодарону ферментів печінки, за участю яких відбувається метаболізм фенітоїну, можливе підвищення концентрації останнього у плазмі крові та посилення його побічних ефектів. Внаслідок індукції мікросомальних ферментів печінки під впливом фенітоїну підвищується швидкість метаболізму аміодарону у печінці та відбувається зменшення його концентрації у плазмі крові.Спосіб застосування та дозиПри прийомі внутрішньо для дорослих початкова разова доза становить 200 мг. Дітям доза становить 2.5-10 мг/сут. Схему та тривалість лікування встановлюють індивідуально. Для внутрішньовенного введення (струминно або краплинно) разова доза становить 5 мг/кг, добова доза – до 1.2 г (15 мг/кг).Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю застосовувати при хронічній серцевій недостатності, печінковій недостатності, бронхіальній астмі, у пацієнтів похилого віку (високий ризик розвитку тяжкої брадикардії), у віці до 18 років (ефективність та безпека застосування не встановлені). Не слід застосовувати у пацієнтів з тяжкою дихальною недостатністю. Перед початком застосування аміодарону слід провести рентгенологічне дослідження легень та функції щитовидної залози, за необхідності провести корекцію електролітних порушень. При тривалому лікуванні необхідний регулярний контроль функції щитовидної залози, консультації окуліста та рентгенологічне дослідження легень. Парентерально можна застосовувати лише у спеціалізованих відділеннях стаціонарів під постійним контролем АТ, ЧСС та ЕКГ. Пацієнти, які отримують аміодарон, повинні уникати прямого впливу сонячного світла. При відміні аміодарону можливі рецидиви порушень серцевого ритму. Може впливати на результати тесту накопичення радіоактивного йоду у щитовидній залозі. Не слід застосовувати аміодарон одночасно з хінідином, бета-адреноблокаторами, блокаторами кальцієвих каналів, дигоксином, кумарином, доксепіном.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкасклад на 1 таблетку: активна речовина: аміодарону гідрохлорид -200,00 мг.Фармакотерапевтична групаАнтиаритимецький засіб.ФармакокінетикаБіодоступність після внутрішнього прийому у різних пацієнтів коливається від 30 до 80 % (середнє значення близько 50 %). Після одноразового прийому внутрішньо аміодарону максимальні концентрації у плазмі досягаються через 3-7 годин. Однак терапевтична дія зазвичай розвивається через тиждень від початку прийому препарату (від кількох днів до двох тижнів). Аміодарон є препаратом з повільним надходженням у тканини та високою афінністю до них. Зв'язок з білками плазми становить 95% (62% - з альбуміном, 33,5% - з бета-ліпопротеїнами). Аміодарон має великий обсяг розподілу. Протягом перших днів лікування препарат накопичується майже у всіх тканинах, особливо в жировій тканині та крім неї в печінці, легенях, селезінці та рогівці. Аміодарон метаболізується у печінці за допомогою ізоферментів CYP3A4 та CYP2C8.Його головний метаболіт – дезетиламіодарон – фармакологічно активний і може посилювати антиаритмічний ефект основної сполуки. Аміодарон та його активний метаболіт дезетиламіодарон in vitro мають здатність інгібувати ізоферменти CYP1A1, CYP1A2, CYP2C19, CYP2D6, CYP2A6, CYP2B6 та CYP2C8. Аміодарон та дезетиламіодарон також продемонстрували здатність інгібування деяких транспортерів, таких як Р-глікопротеїн (P-gp) та переносник органічних катіонів (ПОК2). In vivo спостерігалася взаємодія аміодарону із субстратами ізоферментів CYP3A4, CYP2C9, CYP2D6 та P-gp.Аміодарон та дезетиламіодарон також продемонстрували здатність інгібування деяких транспортерів, таких як Р-глікопротеїн (P-gp) та переносник органічних катіонів (ПОК2). In vivo спостерігалася взаємодія аміодарону із субстратами ізоферментів CYP3A4, CYP2C9, CYP2D6 та P-gp.Аміодарон та дезетиламіодарон також продемонстрували здатність інгібування деяких транспортерів, таких як Р-глікопротеїн (P-gp) та переносник органічних катіонів (ПОК2). In vivo спостерігалася взаємодія аміодарону із субстратами ізоферментів CYP3A4, CYP2C9, CYP2D6 та P-gp. Виведення аміодарону починається через кілька днів, а досягнення рівноваги між надходженням та виведенням препарату (досягнення рівноважного стану) настає від одного до декількох місяців, залежно від індивідуальних особливостей пацієнта. Основним шляхом виведення аміодарону є кишківник. Аміодарон та його метаболіти не виводяться за допомогою гемодіалізу. Аміодарон має тривалий період напіввиведення з великою індивідуальною варіабельністю (тому при доборі дози, наприклад, її збільшенні або зменшенні, слід пам'ятати, що необхідний принаймні 1 місяць для стабілізації нової плазмової концентрації аміодарону). Виведення прийому внутрішньо протікає на 2 фази: початковий період напіввиведення (перша фаза) - 4-21 годину, період напіввиведення у другій фазі - 25-110 днів.Після тривалого внутрішнього прийому середній період напіввиведення - 40 днів. Після відміни препарату повне виведення аміодарону з організму може тривати кілька місяців. Кожна доза аміодарону (200 мг) містить 75 мг йоду. Частина йоду вивільняється з препарату та виявляється у сечі у вигляді йодиду (6 мг за 24 години при добовій дозі аміодарону 200 мг). Більшість йоду, що залишається у складі препарату, виводиться через кишечник після проходження через печінку, проте при тривалому прийомі аміодарону, концентрації йоду можуть досягати 60-80% від концентрацій аміодарону в крові. Особливостями фармакокінетики препарату пояснюється застосування "навантажувальних" доз, яке спрямоване на швидке досягнення необхідного рівня просочування тканин, при якому проявляється його терапевтична дія. Фармакокінетика при нирковій недостатності У зв'язку з незначністю виведення препарату нирками у пацієнтів з нирковою недостатністю не потрібна корекція дози аміодарону.ФармакодинамікаАміодарон відноситься до III класу антиаритмічних препаратів (клас інгібіторів реполяризації) і має унікальний механізм антиаритмічної дії, так як крім властивостей антиаритміків III класу (блокада калієвих каналів) він володіє ефектами антиаритміків I класу (блокада натрієвих каналів), антиаритміків IV класу ) і неконкурентною бета-адреноблокуючою дією. Крім антиаритмічної дії, у нього є антиангінальний, коронаророзширювальний, альфа- та бета-адреноблокуючий ефекти. Антиаритмічні властивості: Збільшення тривалості 3-ї фази потенціалу дії кардіоміоцитів (в основному за рахунок блокування іонного струму в калієвих каналах – ефект антиаритмічного засобу ІІІ класу за класифікацією Вільямса); зменшення автоматизму синусового вузла, що призводить до зменшення частоти серцевих скорочень (ЧСС); Неконкурентна блокада альфа- та бета-адренергічних рецепторів; Уповільнення синоатріальної, передсердної та атріовентрикулярної (AV)) провідності, більш виражене при тахікардії; Відсутність змін провідності шлуночків; Збільшення тривалості рефрактерних періодів та зменшення збудливості міокарда передсердь та шлуночків, а також збільшення тривалості рефрактерного періоду AV вузла; Уповільнення швидкості проведення та збільшення тривалості рефрактерного періоду у додаткових пучках передсердно-шлуночкового проведення. Інші ефекти аміодарону: Відсутність негативної іонотропної дії при прийомі внутрішньо; Зниження споживання кисню міокардом за рахунок помірного зниження загального периферичного судинного опору (ОПСС) та ЧСС; збільшення коронарного кровотоку за рахунок прямого впливу на гладку мускулатуру коронарних артерій; Підтримка величини серцевого викиду за рахунок зниження тиску в аорті та зниження периферичного опору; Вплив на обмін тиреоїдних гормонів: інгібування перетворення Т3 на Т4 (блокада тироксин-5-дейодинази) та блокування захоплення цих гормонів кардіоцитами та гепатоцитами, що призводить до послаблення стимулюючого впливу тиреоїдних гормонів на міокард. Терапевтичні ефекти спостерігаються загалом через тиждень після початку прийому препарату (від кількох днів до двох тижнів). Після припинення його прийому аміодарон визначається у плазмі протягом 9 місяців. Слід брати до уваги можливість збереження фармакодинамічної дії аміодарону протягом 10-30 днів після його відміни.Показання до застосуванняПрофілактика рецидивів пароксизмальних порушень ритму; Загрозливих для життя шлункових аритмій, включаючи шлуночкову тахікардію та фібриляцію шлуночків (лікування має бути розпочате в стаціонарі при ретельному кардіомоніторному контролі); Надшлуночкових пароксизмальних тахікардій: документованих нападів рецидивуючої стійкої надшлуночкової пароксизмальної тахікардії у пацієнтів із органічними захворюваннями серця; документованих нападів стійкої рецидивуючої надшлуночкової пароксизмальної тахікардії у пацієнтів без органічних захворювань серця, коли антиаритмічні препарати інших класів не ефективні або є протипоказання до їх застосування; документованих нападів рецидивуючої стійкої надшлуночкової пароксизмальної тахікардії у пацієнтів із синдромом Вольфа-Паркінсона-Уайта; Миготливої ​​аритмії (фібриляції передсердь) та тріпотіння передсердь. Профілактика раптової аритмічної смерті у пацієнтів групи високого ризику: Пацієнти після нещодавно перенесеного інфаркту міокарда, що мають більше 10 шлуночкових екстрасистол на 1 годину, клінічні прояви хронічної серцевої недостатності та знижену фракцію викиду лівого шлуночка (менше 40%). Аміодарон може застосовуватися при лікуванні порушень ритму у пацієнтів з ішемічними захворюваннями серця та/або порушеннями функції лівого шлуночка.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до йоду, аміодарону або допоміжних речовин препарату; Непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; Синдром слабкості синусового вузла, синусова брадикардія, синоатріальна блокада при відсутності у пацієнта встановленого кардіостимулятора (ризик "зупинки" синусового вузла); Атріовентрикулярна блокада ІІ-ІІІ ступеня за відсутності у пацієнта кардіостимулятора; гіпокалемія, гіпомагніємія; Поєднання з препаратами здатними подовжувати інтервал QT та викликати розвиток пароксизмальних тахікардій, включаючи поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу "пірует": антиаритмічні препарати: IA класу (хандин, гідрохіндін, дизопірамід, прокаїнамід); антиаритмічні препарати ІІІ класу (дофетилід, ібутилід, бретилія тозилат); соталол; інші (не антиаритмічні) препарати, такі як беприділ; вінкамін; деякі нейролептики: фенотіазини (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин, флуфеназин), бензаміди (амісульприд, сультоприд, сульприд, тіаприд, вераліприд), бутирофенони (дроперидол, галдолі); цизаприд; трициклічні антидепресанти; макролідні антибіотики (зокрема еритроміцин при внутрішньовенному введенні, спіраміцин); азоли; протималярійні препарати (хінін, хлорохін, мефлохін, галофантрин); пентамідин при парентеральному введенні; дифеманілу метилсульфат; мізоластин; астемізол, терфенадін; фторхінололи. Вроджене або набуте подовження інтервалу QT. Дисфункція щитовидної залози (гіпотиреоз, гіпертиреоз). Інтерстиціальна хвороба легень. Вагітність. Період грудного вигодовування. Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).Вагітність та лактаціяВагітність Доступна в даний час клінічна інформація недостатня для визначення можливості або неможливості виникнення вад розвитку у ембріона при застосуванні аміодарону в першому триместрі вагітності. Оскільки щитовидна залоза плода починає пов'язувати йод лише з 14-го тижня вагітності (аменореї), то не очікується впливу на неї аміодарону у разі його раннього застосування. Надлишок йоду при застосуванні препарату після цього періоду може призвести до появи лабораторних симптомів гіпотиреозу у новонародженого або навіть формування у нього клінічно значущого зоба. Зважаючи на вплив препарату на щитовидну залозу плода, аміодарон протипоказаний у період вагітності, за винятком особливих випадків, коли очікувана користь перевищує ризики (при життєзагрозливих шлуночкових порушеннях ритму серця). Період годування груддю Аміодарон виділяється у грудне молоко у значних кількостях, тому він протипоказаний у період годування груддю. При необхідності застосування препарату в період лактації грудне вигодовування слід припинити.Побічна діяЧастота розвитку побічних ефектів наведена відповідно до класифікації Всесвітньої організації охорони здоров'я: дуже часто – не менше 10%; часто - не менше 1 та менше 10 %; нечасто - не менше 0,1% та менше 1%; рідко – не менше 0,01 % та менше 0,1 %; дуже рідко – менше 0,01%, включаючи поодинокі випадки; частота невідома - за даними частоту визначити не можна. З боку серця: Часто – брадикардія, зазвичай помірна, вираженість якої залежить від дози препарату; Нечасто - порушення провідності (синоатріальна блокада, атріовентрикулярна блокада різних ступенів), аритмогенна дія (є повідомлення про виникнення нових аритмій, або посилення існуючих, у деяких випадках - з подальшою зупинкою серця). У світлі наявних даних неможливо визначити, чи це викликано застосуванням препарату, чи пов'язано з тяжкістю серцево-судинної патології, чи є наслідком неефективності лікування. Ці ефекти спостерігаються переважно у випадках застосування препарату Аміодарон спільно з лікарськими препаратами, що подовжують період реполяризації шлуночків серця (інтервал QТc) або при порушеннях водно-електролітного балансу. Дуже рідко – виражена брадикардія або, у виняткових випадках, зупинка синусового вузла, які відзначалися у деяких пацієнтів (пацієнти з дисфункцією синусового вузла та пацієнти похилого віку). Частота невідома – прогресування хронічної серцевої недостатності (при тривалому застосуванні); шлуночкова "піруетна" тахікардія. З боку травної системи. Дуже часто - нудота, блювання, дисгевзія (притуплення або втрата смакових відчуттів), які зазвичай виникають при прийомі навантажувальної дози і проходять після зменшення дози. З боку печінки та жовчовивідних шляхів. Дуже часто – ізольоване підвищення активності трансаміназ у сироватці крові, зазвичай помірне (1,5-3 кратне перевищення нормальних значень), що спостерігається на початку лікування та знижується при зменшенні дози або навіть спонтанно. Часто - гостре ураження печінки з підвищенням активності трансаміназ та/або жовтяницею, включаючи розвиток печінкової недостатності, іноді фатальної (див. розділ "Особливі вказівки"). Дуже рідко – хронічні захворювання печінки (псевдоалкогольний гепатит, цироз) іноді фатальні. Навіть при помірному підвищенні активності трансаміназ у крові, що спостерігається після лікування, що тривало понад 6 місяців, слід підозрювати на хронічне ураження печінки. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Часто – легенева токсичність, іноді фатальна (альвеолярний/інтерстиціальний пневмоніт або фіброз, плеврит, облітеруючий бронхіоліт з пневмонією). Хоча ці зміни можуть призвести до розвитку легеневого фіброзу, вони переважно оборотні при ранній відміні аміодарону або при застосуванні глюкокортикостероїдів або без їх застосування. Клінічні прояви зазвичай зникають протягом 3-4 тижнів. Відновлення рентгенологічної картини та функції легень відбувається повільніше (через кілька місяців). Поява у пацієнта, який приймає аміодарон, вираженої задишки або сухого кашлю, що супроводжуються, так і не супроводжуються погіршенням загального стану (підвищеною стомлюваністю, зниженням маси тіла, підвищенням температури тіла) вимагає проведення рентгенографії грудної клітки і, при необхідності, відміни препарату. Дуже рідко – бронхоспазм у пацієнтів із тяжкою дихальною недостатністю, особливо у пацієнтів із бронхіальною астмою; гострий респіраторний дистрес-синдром дорослих, що іноді з летальним результатом і зазвичай розвивається безпосередньо після хірургічних втручань (передбачається можливість взаємодії з високою концентрацією кисню) (див. розділ "Особливі вказівки"). Частота невідома – легенева кровотеча. Порушення органу зору. Дуже часто - мікровідкладення в епітелії рогівки, що складаються із складних ліпідів, включаючи ліпофусцин, вони зазвичай обмежені областю зіниці і не вимагають припинення лікування та зникають після відміни препарату. Іноді вони можуть викликати порушення зору у вигляді кольорового ореолу або нечіткості контурів при яскравому освітленні. Дуже рідко були описані кілька випадків невриту зорового нерва/зорової нейропатії. Їх зв'язок з прийомом аміодарону досі не встановлено. Однак, оскільки неврит зорового нерва може спричинити сліпоту, при появі нечіткості зору або зниження гостроти зору на фоні прийому препарату Аміодарон, рекомендується провести повне офтальмологічне обстеження, включаючи фундоскопію, і у разі виявлення невриту зорового нерва припинити прийом аміодарону. Порушення ендокринної системи. Часто - гіпотиреоз з його класичними проявами: збільшенням маси тіла, мерзлякуватістю, апатією, зниженою активністю, сонливістю, надмірною порівняно з очікуваною дією аміодарону брадикардією (Діагноз підтверджується виявленням підвищеної концентрації тиреотропного гормону (ТТГ) Нормалізація функції щитовидної залози зазвичай спостерігається протягом 1-3 місяців після припинення лікування (у ситуаціях, пов'язаних з небезпекою для життя, лікування аміодароном може бути продовжено, з одночасним додатковим застосуванням L-тироксину під контролем концентрації ТТГ у сироватці крові.); гіпертиреоз, іноді фатальний, поява якого можлива під час лікування та після нього (були описані випадки гіпертиреозу, що розвинувся через кілька місяців після відміни аміодарону).Гіпертиреоз протікає більш потайно з невеликою кількістю симптомів: незначна незрозуміла втрата маси тіла, зменшення антиаритмічної та/або антиангінальної ефективності; психічні розлади у пацієнтів похилого віку чи навіть явища тиреотоксикозу. Діагноз підтверджується виявленням зниженої концентрації ТТГ сироватки крові (визначення за допомогою надчутливого аналізу ТТГ). При виявленні гіпертиреозу аміодарон має бути скасовано. Нормалізація функції щитовидної залози зазвичай відбувається протягом декількох місяців після відміни препарату. При цьому клінічна симптоматика нормалізується раніше (через 3-4 тижні), ніж відбувається нормалізація концентрації гормонів щитовидної залози. Тяжкі випадки можуть призводити до смерті, тому в таких випадках потрібне невідкладне лікарське втручання.Лікування у кожному окремому випадку підбирається індивідуально. Якщо стан пацієнта погіршується як через самий тиреотоксикоз, так і у зв'язку з небезпечним дисбалансом між потребою міокарда в кисні та його доставкою, рекомендується негайно розпочати лікування: застосування антитиреоїдних препаратів (які не завжди можуть бути ефективними в цьому випадку), лікування глюкокортикостеро (1 мг/кг), яке триває досить довго (3 місяці), застосування бета-адреноблокаторів.лікування глюкокортикостероїдами (1 мг/кг), яке триває досить довго (3 місяці), застосування бета-адреноблокаторів.лікування глюкокортикостероїдами (1 мг/кг), яке триває досить довго (3 місяці), застосування бета-адреноблокаторів. Дуже рідко – синдром порушення секреції антидіуретичного гормону. З боку шкіри та підшкірних тканин. Дуже часто – фотосенсибілізація. Часто - у разі тривалого застосування препарату у високих добових дозах може спостерігатися сірувата або блакитна пігментація шкіри; після припинення лікування ця пігментація повільно зникає. Дуже рідко – під час проведення променевої терапії можуть траплятися випадки еритеми; шкірний висип, зазвичай малоспецифічний, ексфоліативний дерматит; алопеція. Частота невідома – кропив'янка. З боку нервової системи. Часто – тремор або інші екстрапірамідні симптоми; порушення сну, у тому числі, кошмарні сновидіння. Нечасто – сенсомоторні периферичні нейропатії та/або міопатія, зазвичай оборотні протягом декількох місяців після відміни препарату, але іноді не повністю. Дуже рідко – мозочкова атаксія, доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія (псевдопухлина головного мозку), головний біль. З боку судин. Дуже рідко – васкуліт. З боку статевих органів та молочної залози. Дуже рідко – епідидиміт, імпотенції. З боку крові та лімфатичної системи. Дуже рідко – гемолітична анемія, апластична анемія, тромбоцитопенія. З боку імунної системи. Частота невідома – ангіоневротичний набряк (набряк Квінке). Лабораторні та інструментальні дані. Дуже рідко – підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові. Загальні розлади. Частота невідома – утворення гранульом, включаючи гранульому кісткового мозку.Взаємодія з лікарськими засобамиФармакодинамічна взаємодія Лікарські препарати, здатні викликати двонаправлену шлуночкову "піруетну" тахікардію або збільшувати тривалість інтервалу QТ Лікарські препарати, здатні викликати шлуночкову "піруетну" тахікардію Комбінована терапія лікарськими препаратами, які можуть викликати шлуночкову "піруетну" тахікардію протипоказана, оскільки збільшується ризик розвитку потенційно летальної шлуночкової "піруетної" тахікардії. Антиаритмічні лікарські препарати: IА класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід, прокаїнамід), соталол, беприділ. Інші (не антиаритмічні) лікарські засоби, такі як: вінкамін; деякі нейролептики: фенотіазини (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин, флуфеназин), бензаміди (амісульприд, сультоприд, сульприд, тіаприд, вераліприд), бутірофенони (дроперидол, галдол; трициклічні антидепресанти; цизаприд; макролідні антибіотики (еритроміцин при внутрішньовенному введенні, спіраміцин); азоли; протималярійні препарати (хінін, хлорохін, мефлохін, галофантрин, лумефантрін); пентамідин при парентеральному введенні; дифеманілу метилсульфат; мізоластин; астемізол; терфенадін. Лікарські препарати, здатні збільшувати тривалість інтервалу QТ Спільний прийом аміодарону з лікарськими препаратами, здатними збільшувати тривалість інтервалу QТ, повинен ґрунтуватися на ретельній оцінці для кожного пацієнта співвідношення очікуваної користі та потенційного ризику (можливість зростання ризику шлуночкової "піруетної" тахікардії), при застосуванні таких комбінацій. виявлення подовження інтервалу QТ), вміст калію та магнію в крові. У пацієнтів, які приймають аміодарон, слід уникати застосування фторхінолонів, включаючи моксифлоксацин. Лікарські препарати, що уріджують частоту серцевих скорочень (ЧСС) або викликають порушення автоматизму або провідності Комбінована терапія із цими лікарськими препаратами не рекомендується. Бета-адреноблокатори, блокатори "повільних" кальцієвих каналів, що уріджують ЧСС (верапаміл, дилтіазем), можуть викликати порушення автоматизму (розвиток надмірної брадикардії) та провідності. Лікарські препарати, здатні викликати гіпокаліємію Нерекомендовані комбінації З проносними, стимулюючими перистальтику кишечника, які можуть викликати гіпокаліємію, яка збільшує ризик розвитку шлуночкової "піруетної" тахікардії. При поєднанні з аміодароном слід застосовувати проносні інші групи. Комбінації, що вимагають обережності при застосуванні: з діуретикамії, що викликають гіпокаліємію (в монотерапії або комбінаціях з іншими лікарськими препаратами); із системними кортикостероїдами (глюкокортикостероїдами, мінералокортикостероїдами), тетраказактидом; з амфотерицином В (внутрішньовенне введення). Необхідно запобігати розвитку гіпокаліємії, а у разі її виникнення відновлювати до нормального рівня вмісту калію в крові, контролювати вміст електролітів у крові та ЕКГ (на предмет можливого подовження інтервалу QТ), а у разі виникнення шлуночкової "піруетної" тахікардії не слід застосовувати антиаритмічні лікарські препарати (має бути розпочата шлуночкова кардіостимуляція, можливе внутрішньовенне введення солей магнію). Лікарські препарати для інгаляційної анестезії Повідомлялося про можливість розвитку наступних тяжких ускладнень у пацієнтів, які приймають аміодарон, при отриманні загальної анестезії: брадикардії (резистентної до введення атропіну), артеріальної гіпотензії, порушень провідності, зниження серцевого викиду. Спостерігалися дуже рідкісні випадки тяжких ускладнень з боку дихальної системи, іноді фатальних (гострий респіраторний дистрес-синдром дорослих), що розвивався безпосередньо після хірургічного втручання, виникнення якого пов'язують із високими концентраціями кисню. Лікарські препарати, що уріджують серцевий ритм (клонідин, гуанфацин, інгібітори холінестерази (донепезил, галантамін, рівастигмін, такрин, амбенонію хлорид, піридостигміну бромід, неостигміну бромід), пілокарпін). Ризик розвитку надмірної брадикардії (кумулятивні ефекти). Вплив аміодарону на інші лікарські препарати Аміодарон та/або його метаболіт дезетиламіодарон пригнічують ізоферменти СYР1А1, СYР1А2, СYР3А4, СYР2С9, СYР2D6 та Р-gр та можуть збільшувати системну експозицію лікарських препаратів, що є їх субстратами. У зв'язку з тривалим періодом напіввиведення аміодарону ця взаємодія може спостерігатися навіть за кілька місяців після припинення його прийому. Лікарські препарати є субстратами Р-gp. Аміодарон є інгібітором Р-gр. Очікується, що його спільний прийом із лікарськими препаратами, що є субстратами Р-gр, призведе до збільшення системної експозиції останніх. Серцеві глікозиди (лікарські препарати наперстянки). Можливість виникнення порушень автоматизму (виражена брадикардія) та передсердно-шлуночкової провідності. Крім того, при комбінації дигоксину з аміодароном можливе збільшення концентрації дигоксину в плазмі (через зниження його кліренсу). Тому при поєднанні дигоксину з аміодароном необхідно визначати концентрацію дигоксину в крові та контролювати можливі клінічні та електрокардіографічні прояви дигіталісної інтоксикації. Може знадобитися зниження доз дигоксину. Дабігатран Необхідно виявляти обережність при одночасному застосуванні аміодарону з дабігатраном через ризик виникнення кровотечі. Можлива корекція дози дабігатрану відповідно до вказівок у його інструкції із застосування. Лікарські препарати є субстратами ізоферменту СYР2С9. Аміодарон підвищує концентрацію у крові препаратів, що є субстратами ізоферменту СYР2С9, таких як варфарин або фенітоїн за рахунок інгібування цитохрому Р450 2С9. Варфарін При комбінації варфарину з аміодароном можливе посилення ефектів непрямого антикоагулянту, що збільшує ризик кровотечі. Слід частіше контролювати протромбіновий час (шляхом визначення показника Міжнародного нормалізованого відношення) та проводити корекцію доз непрямих антикоагулятнів як під час лікування аміодароном, так і після припинення його прийому. Фенітоїн При поєднанні фенітоїну з аміодароном можливий розвиток передозування фенітоїну, що може призводити до появи неврологічних симптомів; необхідний клінічний моніторинг і, при перших ознаках передозування, зниження дози фенітоїну, бажано визначення концентрації фенітоїну в плазмі крові. Лікарські препарати є субстратами ізоферменту СYР206. Флекаїнід Аміодарон підвищує плазмову концентрацію флекаїніду за рахунок інгібування ізоферменту СYР2D6. У зв'язку з чим потрібна корекція доз флекаїніду. Лікарські препарати є субстратами ізоферменту СYР3А4. При поєднанні аміодарону, інгібітору ізоферменту СYР3А4, з цими препаратами можливе підвищення їх плазмових концентрацій, що може призводити до збільшення їх токсичності та/або посилення фармакодинамічних ефектів і може вимагати зниження їх доз. Нижче наведені такі препарати. Циклоспорин Поєднання циклоспорину з аміодароном може збільшити концентрації циклоспорину в плазмі, необхідна корекція дози. Фентаніл Комбінація з аміодароном може збільшити фармакодинамічні ефекти фентанілу та збільшувати ризик розвитку його токсичних ефектів. Інгібітори ГМГ-КоА-редуктази (статини) (симвастатин, аторвастатин та ловастатин). Збільшення ризику м'язової токсичності статинів при одночасному прийомі з аміодароном. рекомендується застосування статинів, що не метаболізуються за допомогою ізоферменту СYР3А4. Інші препарати, що метаболізуються за допомогою ізоферменту СYР3А4: лідокаїн (ризик розвитку синусової брадикардії та неврологічних симптомів), такролімус (ризик нефротоксичності), силденафіл (ризик збільшення його побічних ефектів), мідазолам (ризик розвитку психомоторних ефектів), тріро . Лікарський препарат, що є субстратом ізоферментів СYР2D6 та СYР3А4. Декстрометорфан Аміодарон пригнічує ізоферменти СYР2D6 та СYР3А4 і може теоретично підвищити плазмову концентрацію дектрометорфану. Клопідогрів Клопідогрел, що є неактивним тієнопіримідиновим препаратом, що метаболізується в печінці з утворенням активних метаболітів. Можлива взаємодія між клопідогрелом та аміодароном, що може призвести до зниження ефективності клопідогрелу. Вплив інших лікарських засобів на аміодарон Інгібітори ізоферментів СYР3А4 та СYР2С8 можуть мати потенціал інгібування метаболізму аміодарону та збільшення його концентрації у крові та, відповідно, його фармакодинамічних та побічних ефектів. Рекомендовано уникати прийому інгібіторів ізоферменту СYР3А4 (наприклад, грейпфрутового соку та деяких лікарських препаратів, таких як циметидин та інгібітори ВІЛ-протеази (в т. ч. індинавір)) під час терапії аміодароном. Інгібітори ВІЛ-протеази при одночасному застосуванні з аміодароном можуть збільшувати концентрацію аміодарону в крові. Індуктори ізоферменту СYР3А4 ріфампіцин Рифампіцин є потужним індуктором ізоферменту СYР3А4, при сумісному застосуванні з аміодароном він може знижувати плазмові концентрації аміодарону та дезетиламіодарону. Лікарські препарати звіробою продірявленого. Звіробій продірявлений є сильним індуктором ізоферменту СYР3А4. У зв'язку з цим теоретично можливе зниження плазмової концентрації аміодарону та зменшення його ефекту (клінічні дані відсутні).Спосіб застосування та дозиПрепарат Аміодарон застосовувати лише за призначенням лікаря! Таблетки приймають внутрішньо, до їди і запиваються достатньою кількістю води. Навантажувальна ("насичувальна") доза: можуть бути застосовані різні схеми насичення. У стаціонарі: початкова доза, розділена на кілька прийомів, становить 600-800 мг на добу (до максимальної дози 1200 мг на добу), до досягнення сумарної дози 10 г (зазвичай протягом 5-8 днів). Амбулаторно: початкова доза, розділена на кілька прийомів, становить 600-800 мг/добу до сумарної дози 10 г (зазвичай протягом 10-14 днів). Підтримуюча доза: може змінюватись у різних пацієнтів від 100 до 400 мг/добу. Слід застосовувати мінімальну ефективну дозу відповідно до індивідуального терапевтичного ефекту. Оскільки аміодарон має дуже великий період напіввиведення, його можна приймати через день або робити перерви у його прийомі 2 дні на тиждень. Середня терапевтична разова доза – 200 мг, середня терапевтична добова доза – 400 мг. максимальна доза – 400 мг, максимальна добова доза – 1200 мг.ПередозуванняПри прийомі внутрішньо дуже великих доз описано кілька випадків синусової брадикардії, зупинки серця, нападів шлуночкової тахікардії, пароксизмальної шлуночкової "піруетної" тахікардії та ураження печінки. Можливе уповільнення атріовентрикулярної провідності, посилення вже наявної серцевої недостатності. Лікування має бути симптоматичним (промивання шлунка, застосування активованого вугілля (якщо препарат прийнятий нещодавно), в інших випадках проводять симптоматичну терапію: при брадикардії - бета-адреностимулятори або встановлення кардіостимулятора, при шлуночковій "піруетній" тахікардії - внутрішньовенне введення солей магнію або карді. Ні аміодарон, ні його метаболіти не видаляються при гемодіалізі. Специфічного антидоту немає.Запобіжні заходи та особливі вказівкиОскільки побічні ефекти Аміодарону є дозозалежними, слід лікування пацієнтів мінімальними ефективними дозами, щоб мінімізувати можливість їх виникнення. Пацієнтів слід попередити про те, щоб вони під час лікування уникали впливу прямих сонячних променів або вживали захисних заходів (наприклад, застосування сонцезахисного крему, носіння відповідного одягу). Моніторинг лікування Перед початком прийому Аміодарону рекомендується провести дослідження ЕКГ та визначення вмісту калію в крові. Гіпокаліємія повинна бути скоригована на початок застосування Аміодарону. Під час лікування необхідно регулярно контролювати ЕКГ (кожні 3 місяці) та рівень трансаміназ та інші показники функції печінки. Крім цього у зв'язку з тим, що Аміодарон може викликати гіпотиреоз або гіпертиреоз, особливо у пацієнтів із захворюваннями щитовидної залози в анамнезі, перед прийомом Аміодарону слід провести клінічне та лабораторне (концентрація ТТГ у сироватці крові, визначена за допомогою ультрачутливого аналізу на ТТГ). предмет виявлення порушень функції та захворювань щитовидної залози.Під час лікування Аміодароном і протягом декількох місяців після його припинення слід регулярно обстежувати пацієнта щодо виявлення клінічних або лабораторних ознак зміни функції щитовидної залози. При підозрі на порушення функції щитовидної залози необхідно провести визначення концентрації ТТГ у сироватці крові (за допомогою ультрачутливого аналізу на ТТГ). У пацієнтів, які тривало одержували лікування з приводу порушень ритму, повідомлялося про випадки збільшення частоти дефібриляції шлуночків та/або збільшення порога спрацьовування кардіостимулятора або імплантованого дефібрилятора, що може знижувати ефективність цих пристроїв. Тому перед початком або під час лікування Аміодароном слід регулярно перевіряти правильність їхнього функціонування. Незалежно від наявності або відсутності під час лікування Аміодароном легеневої симптоматики рекомендується кожні 6 місяців проводити рентгенологічне дослідження легень та легеневі функціональні проби. Поява задишки або сухого кашлю, як ізольованих, так і у супроводі погіршення загального стану (підвищена стомлюваність, зниження маси тіла, гарячка), може вказувати на легеневу токсичність, таку як інтерстиціальний пневмоніт, підозра на розвиток якої вимагає проведення рентгенологічного дослідження легень функціональних спроб. Внаслідок подовження періоду реполяризації шлуночків серця, фармакологічна дія препарату Аміодарон спричинить певні зміни ЕКГ: подовження інтервалу QТ, QТc (корегованого), можлива поява хвиль та. Допустимо збільшення інтервалу (QТc не більше 450 мс або не більше ніж на 25% від початкової величини. Ці зміни не є проявом токсичної дії препарату, проте вимагають контролю для корекції дози та оцінки можливої ​​проаритмогенної дії лікарського препарату Аміодарон). При розвитку атріовентрикулярної блокади II та III ступеня, синоатріальної блокади або двопучкової внутрішньошлуночкової блокади лікування має бути припинено. При виникненні атріовентрикулярної блокади І ступеня слід посилити спостереження. Хоча відзначалося виникнення аритмії або обтяження наявних порушень ритму, іноді фатальних, проаритмогенний ефект аміодарону є слабовираженим, меншим, ніж у більшості антиаритмічних препаратів, і зазвичай проявляється в контексті факторів, що збільшують тривалість інтервалу QТ, таких як взаємодія з іншими лікарськими препаратами та/або порушення вмісту електролітів у крові. Незважаючи на здатність аміодарону збільшувати тривалість інтервалу QТ, він показав низьку активність щодо провокування шлуночкової "піруетної" тахікардії. При розпливчастому зорі або зниженні гостроти зору необхідно терміново провести офтальмологічне обстеження, включаючи огляд очного дна. При розвитку нейропатії або невриту зорового нерва, спричинених Аміодароном, лікарський препарат необхідно відмінити через небезпеку розвитку сліпоти. Оскільки аміодарон містить йод, його прийом може порушувати поглинання радіоактивного йоду та спотворювати результати радіоізотопного дослідження щитовидної залози, проте прийом препарату не впливає на достовірність визначення вмісту Т3, Т4 та ТТГ у плазмі крові. Аміодарон інгібує периферичне перетворення тироксину (Т4) на трийодтиронін (ТЗ) і може викликати ізольовані біохімічні зміни (збільшення концентрації вільного Т4 у сироватці крові, при слабко зниженій або навіть нормальній концентрації вільного ТЗ у сироватці крові) у клінічно еутиреоїдних пацієнтів для скасування Аміодарону. Розвиток гіпотиреозу можна запідозрити з появою наступних клінічних ознак, які зазвичай слабо виражені: збільшення маси тіла, непереносимість холоду, зниження активності, надмірна брадикардія. Перед хірургічним втручанням слід повідомити лікаря-анестезіолога про те, що пацієнт приймає Аміодарон. Тривале лікування препаратом Аміодарон може посилити гемодинамічний ризик, властивий місцевій або загальній анестезії. Особливо це відноситься до його брадикардичним та гіпотензивним ефектам, зниження серцевого викиду та порушень провідності. Крім того, у пацієнтів, які приймали Аміодарон у поодиноких випадках безпосередньо після хірургічного втручання відзначали гострий респіраторний дистрес-синдром. При штучній вентиляції легень таким хворим потрібний ретельний контроль. Рекомендується ретельний моніторинг функціональних "печінкових" тестів (контроль активності "печінкових" трансаміназ) перед початком застосування препарату Аміодарон та регулярно під час лікування препаратом. При прийомі препарату Аміодарон можливі гострі порушення функції печінки (включаючи гепатоцелюлярну недостатність або печінкову недостатність, іноді фатальні) та хронічне ураження печінки. Тому лікування препаратом Аміодарон має бути припинено при підвищенні активності "печінкових" трансаміназ, що в 3 рази перевищує верхню межу норми. Клінічні та лабораторні ознаки хронічної печінкової недостатності при прийомі Аміодарону внутрішньо можуть бути мінімально вираженими (гепатомегалія, підвищення активності трансаміназ, що в 5 разів перевищує верхню межу норми) та оборотними після відміни препарату, проте повідомлялося про випадки смертельного результату при ураженні печінки. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Виходячи з даних безпеки немає доказ того, що аміодарон порушує здатність керувати транспортними засобами або займатися іншими потенційно небезпечними видами діяльності. Однак як запобіжний засіб пацієнтам з пароксизмами тяжких порушень ритму в період лікування препаратом Аміодарон бажано утримуватися від керування транспортними засобами та занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаСклад (на 1 мл): Аміодарону гідрохлорид у перерахунку на 100% речовина - 50,0 мг; Допоміжні речовини: Полісорбат 80 (Твін 80) – 100,0 мг; Бензиловий спирт – 20,0 мг; Вода для ін'єкцій – до 1,0 мл. Концентрат приготування розчину для внутрішньовенного введення 50 мг/мл. По 3 мл ампули з нейтрального скла або скла з класом опору гідролізу HGA1 (перший гідролітичний). 5 ампул поміщають у контурну осередкову упаковку з полівінілхлоридної плівки (ПВХ) або з плівки поліетилентерефталатної (ПЕТФ). 1 або 2 контурні осередкові упаковки разом з інструкцією по застосуванню і ампульним скарифікатором поміщають в пачку з картону для споживчої тари. 5 або 10 ампул разом з інструкцією по застосуванню і ампульним скарифікатором поміщають в пачку з картону для споживчої тари з гофрованим вкладишем. При використанні ампул з точкою або кільцем зламу ампульний скарифікатор не вкладають. Упаковка для стаціонарів. 4, 5 або 10 контурних осередкових упаковок разом з інструкціями щодо застосування в кількості, що дорівнює кількості контурних осередкових упаковок, поміщають у пачку з картону для споживчої тари. 50 або 100 контурних осередкових упаковок разом з рівною кількістю інструкцій із застосування поміщають у коробку з гофрованого картону.Опис лікарської формиПрозорий із жовтуватим відтінком розчин.Фармакотерапевтична групаАнтиаритмічний засіб.ФармакокінетикаКонцентрація в крові парентерально введеного аміодарону дуже швидко знижується у зв'язку з інтенсивним розподілом препарату. Аміодарон має великий обсяг розподілу і може накопичуватися майже у всіх тканинах, а також у печінці, легенях, селезінці та рогівці. Зв'язок з білками плазми становить 95% (62% - з альбуміном, 33% - з бета-ліпопротеїнами). Аміодарон метаболізується у печінці за участю ізоферментів CYP3A4 та CYP2C8. Його головний метаболіт – дезетиламіодарон – фармакологічно активний та може посилювати антиаритмічний ефект основної сполуки. Аміодарон і дезетиламіодарон in vitro мають здатність інгібувати ізоферменти CYP1A1, CYP1A2, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP3A4, CYP2A6, CYP2B6 і CYP2C8. Аміодарон та дезетиламіодарон також здатні інгібувати деякі транспортери (Р-глікопротеїн-Р-gp) та переносник органічних катіонів (ПОК2). In vivo спостерігалася взаємодія аміодарону із субстратами ізоферментів CYP3A4, CYP2С9, CYP2D6 та P-gp. Виводиться дуже повільно, переважно з жовчю через кишечник. Аміодарон та його метаболіти визначаються у плазмі крові протягом 9 місяців після припинення лікування. Аміодарон та його метаболіти не піддаються діалізу.ФармакодинамікаАміодарон відноситься до класу III антиаритмічних засобів (клас інгібіторів реполяризації) і має унікальний механізм антиаритмічної дії, т.к. крім властивостей антиаритміків III класу (блокада калієвих каналів) він володіє ефектами антиаритміків I класу (блокада натрієвих каналів), антиаритміків IV класу (блокада кальцієвих каналів) та неконкурентною бета-адреноблокуючою дією. Крім антиаритмічної дії у нього відзначається антиангінальний, коронаророзширювальний, альфа- та бета-адреноблокуючий ефекти. Вираженість дії аміодарону досягає максимуму через 15 хвилин після внутрішньовенного введення і припиняється приблизно через 4 год. Антиаритмічні властивості обумовлені: Збільшенням тривалості 3-ї фази потенціалу дії кардіоміоцитів (переважно за рахунок блокування іонного струму в калієвих каналах – ефект антиаритмічного засобу III класу за класифікацією Вільямса); зниженням автоматизму синусового вузла, що призводить до зменшення частоти серцевих скорочень (ЧСС); Неконкурентною блокадою альфа- та бета-адренергічних рецепторів; Уповільненням внутрішньосерцевої (синоатріальної, передсердної та атріовентрикулярної – AV) провідності. Це більш виражено при тахікардії. Істотного впливу на внутрішньошлуночкову провідність аміодарон не має; Збільшенням тривалості рефрактерного періоду та зменшенням збудливості міокардіоцитів передсердь та шлуночків, а також збільшенням тривалості рефрактерного періоду АV вузла; Уповільненням швидкості проведення та збільшенням тривалості рефрактерного періоду у додаткових пучках передсердно-шлуночкового проведення. Інші ефекти аміодарону: Зниження споживання кисню міокардом за рахунок помірного зниження загального периферичного опору судин (ОПСС) та ЧСС, а також скоротливості міокарда; збільшення коронарного кровотоку за рахунок прямого впливу на тонус коронарних артерій; Збереження величини серцевого викиду, незважаючи на деяке зменшення скоротливості міокарда (за рахунок зниження ОПСС та постнавантаження); Вплив на обмін тиреоїдних гормонів: інгібування перетворення Т3 на Т4 (блокада тироксин-5-дейодинази) та блокування захоплення цих гормонів міокардіоцитами та гепатоцитами, що призводить до послаблення стимулюючого впливу тиреоїдних гормонів; Відновлення серцевої діяльності при зупинці серця, спричиненої фібриляцією шлуночків, резистентною до дефібриляції.Показання до застосуванняКупірування нападів пароксизмальної тахіаритмії: нападів шлуночкової пароксизмальної тахікардії; нападів надшлуночкової пароксизмальної тахікардії з високою частотою скорочень шлуночків, особливо на тлі синдрому Вольфа-Паркінсона-Уайта. Купірування нападів пароксизмальної та постійної форми миготливої ​​аритмії (фібриляції передсердь) та тріпотіння передсердь. Кардіореанімація при зупинці серця, спричиненої фібриляцією шлуночків, резистентною до дефібриляції.Протипоказання до застосуванняВсі нижчеперелічені протипоказання не відносяться до застосування препарату при проведенні кардіореанімації при зупинці серця, спричиненої фібриляцією шлуночків, резистентною до дефібриляції. Внутрішньовенне струменеве введення протипоказане у разі артеріальної гіпотензії, тяжкої дихальної недостатності (можливе обтяження цих станів). Підвищена чутливість до йоду, аміодарону чи допоміжних речовин препарату. Синдром слабкості синусового вузла (синусова брадикардія, синоатріальна блокада), крім випадків застосування штучного водія ритму (небезпека «зупинки» синусового вузла). АV блокада II-III ступеня без постійного штучного водія ритму. Порушення внутрішньошлуночкової провідності (дво- та трипучкові блокади) без постійного штучного водія ритму (кардіостимулятора). При таких порушеннях провідності застосування препарату Аміодарон внутрішньовенно можливе лише у спеціалізованих відділеннях під прикриттям тимчасового водія ритму (кардіостимулятора). Одночасне застосування з препаратами, здатними подовжувати інтервал QT та викликати розвиток пароксизмальних тахікардій, включаючи поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу «пірует»: антиаритмічні препарати: ІА класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід, прокаїнамід); антиаритмічні препарати ІІІ класу (дофетилід, ібутилід, бретилія тозилат); соталол; беприділ; інші (не антиаритмічні) препарати, такі як вінкамін, деякі нейролептики: фенотіазини (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин, флуфеназин), бензаміди (амісульприд, сультоприд, сульприд, тиаприд, пері, , пімозід; цизаприд; трициклічні антидепресанти; макролідні антибіотики (зокрема еритроміцин при внутрішньовенному введенні, спіраміцин); азоли; протималярійні препарати (хінін, хлорохін, мефлохін, галофантрин); пентамідин при парентеральному введенні; дифеманілу метилсульфат; мізоластин; астемізол, терфенадін; фторхінолони. Вроджене або набуте подовження інтервалу QT. Виражене зниження артеріального тиску (АТ), кардіогенний шок, колапс. Гіпокаліємія, гіпомагніємія. Дисфункція щитовидної залози (гіпотиреоз, гіпертиреоз). Вагітність, період грудного вигодовування. Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю Артеріальна гіпотензія, кардіоміопатія, тяжка декомпенсована серцева недостатність (III-IV функціональний клас за класифікацією Нью-Йоркської асоціації кардіологів (NYHA)), тяжка дихальна недостатність на тлі інтерстиціальних хвороб легень, печінкова недостатність, бронхіальна астма, літній вік. ), AV блокада I ступеня.Вагітність та лактаціяВагітність Доступна в даний час клінічна інформація недостатня для визначення можливості або неможливості виникнення вад розвитку у ембріона при застосуванні аміодарону в І триместрі вагітності. Оскільки щитовидна залоза плода починає пов'язувати йод тільки з 14-го тижня вагітності, то не очікується впливу на неї аміодарону у разі його раннього застосування. Надлишок йоду при застосуванні препарату після цього періоду може призвести до появи лабораторних симптомів гіпотиреозу у новонароджених або навіть формування у нього клінічно значущого зоба. Зважаючи на можливий вплив на щитовидну залозу плода, аміодарон протипоказаний під час вагітності, за винятком випадків, коли очікувана користь його використання вагітною жінкою перевищує ризики у плода (при життєзагрозних шлуночкових порушеннях ритму серця). Період грудного вигодовування Аміодарон виділяється з грудним молоком у значних кількостях, тому він протипоказаний у період годування груддю (препарат слід відмінити або припинити грудне вигодовування).Побічна діяЧастота побічних ефектів була визначена відповідно до класифікації Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (ВООЗ): дуже часто (>10%), часто (>1%, 0,1%, 0,01%, Порушення з боку крові та лімфатичної системи: Частота невідома – нейтропенія, агранулоцитоз. Порушення з боку серцево-судинної системи: Часто – Брадикардія, зазвичай помірна; Зниження артеріального тиску, зазвичай помірне і минуще. При передозуванні або надто швидкому введенні препарату спостерігалися випадки вираженого зниження артеріального тиску або колапсу. Дуже рідко – аритмогенна дія (виникнення нових порушень ритму, або посилення існуючих порушень ритму, у деяких випадках з подальшою зупинкою серця); Виражена брадикардія, зупинка синусового вузла, що вимагають припинення лікування аміодароном, особливо у пацієнтів з дисфункцією синусового вузла та/або літнього віку; "Припливи" крові до шкірних покривів, що супроводжуються почуттям жару. Частота невідома – поліморфна шлуночкова тахікардія типу «пірует». Порушення з боку ендокринної системи: Дуже рідко – синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНСАГ); Частота невідома – Гіпертиреоз. Порушення з боку травної системи: Дуже рідко – Нудота. Частота невідома – панкреатит/гострий панкреатит. Загальні розлади та порушення у місці введення: Часто – Реакції у місці введення, такі як біль, еритема, набряк, некроз, екстравазація, інфільтрація, запалення, ущільнення, тромбофлебіт, флебіт, целюліт, інфекція, зміни пігментації шкіри. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: Дуже рідко – ізольоване підвищення активності «печінкових» трансаміназ у сироватці крові, зазвичай помірне (перевищення верхньої межі норми від 1,5 до 3 разів), що спостерігалося на початку лікування. Активність «печінкових» трансаміназ може повернутись до нормальних значень при зменшенні дози або навіть спонтанно; Гостре ураження печінки з підвищенням активності «печінкових» трансаміназ та/або жовтяницею, включаючи розвиток печінкової недостатності, іноді з летальним кінцем. Порушення з боку імунної системи: Дуже рідко – Анафілактичний шок. Частота невідома - Ангіоневротичний набряк (набряк Квінке). Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: Частота невідома - Болі в поперековому та попереково-крижовому відділі хребта. Порушення з боку нервової системи: Дуже рідко: Доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія (псевдопухлина головного мозку), головний біль. Порушення психіки: Частота невідома - Стан сплутаності свідомості / делірій, галюцинації. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: Частота невідома – Зниження лібідо. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: Дуже рідко – інтерстиціальний пневмоніт або фіброз, іноді з летальним результатом; Тяжкі респіраторні ускладнення (гострий респіраторний дистрес-синдром дорослих), іноді з летальним результатом; Бронхоспазм та/або апное у пацієнтів з тяжкою дихальною недостатністю, особливо у пацієнтів з бронхіальною астмою. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: Дуже рідко – підвищене потовиділення. Частота невідома – Екзема, кропив'янка, важкі шкірні реакції, іноді фатальні, включаючи токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, бульозний дерматит; лікарська реакція з еозинофілією та системними симптомами. Порушення органу зору: Частота невідома - нейропатія зорового нерва/неврит, які можуть прогресувати до сліпоти.Взаємодія з лікарськими засобамиФармакодинамічна взаємодія Лікарські засоби, здатні викликати поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу «пірует» Комбінована терапія з лікарськими засобами, які можуть викликати поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу «пірует» протипоказана, оскільки збільшується ризик розвитку потенційної летальної поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует». До них відносяться: антиаритмічні препарати: IA (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід, прокаїнамід), соталол, беприділ; інші (неантіаритмічні) препарати, такі як: вінкамін; деякі нейролептики: фенотіазини (хлорпромазин, ціамемазин, левопромазин, тіоридазин, трифлуоперазин, флуфеназин), бензаміди (амісульприд, сультоприд, сульприд, тіаприд, вераліприд), бутирофенони (дроперидол, галоперидол); трициклічні антидепресанти; цизаприд; макролідні антибіотики (еритроміцин при внутрішньовенному введенні, спіраміцин); азоли; протималярійні препарати (хінін, хлорохін, мефлохін, галофантрин, лумефантрін); пентамідин при парентеральному введенні; дифеманілу метилсульфат; мізоластин; астемізол; терфенадін. Лікарські засоби, здатні збільшувати тривалість інтервалу QT Спільний прийом аміодарону з препаратами, здатними збільшувати тривалість інтервалу QT, повинен ґрунтуватися на ретельній оцінці для кожного пацієнта співвідношення очікуваної користі та потенційного ризику (можливість зростання ризику розвитку поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует»); при застосуванні таких комбінацій необхідно регулярно контролювати ЕКГ пацієнтів (для виявлення подовження інтервалу QT), а також вміст калію та магнію у крові. У пацієнтів, які приймають аміодарон, слід уникати застосування фторхінолонів, включаючи моксифлоксацин. Лікарські засоби, що уріжають серцевий ритм або викликають порушення автоматизму або провідності Комбінована терапія із цими препаратами не рекомендується. Бета-адреноблокатори, блокатори «повільних» кальцієвих каналів, що уріджують серцевий ритм (верапаміл, дилтіазем), можуть викликати порушення автоматизму (розвиток надмірної брадикардії) та провідності. Лікарські засоби, здатні викликати гіпокаліємію Нерекомендовані комбінації З проносними, стимулюючими перистальтику кишечника, які можуть викликати гіпокаліємію, збільшуючи ризик розвитку поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует». Одночасно з аміодароном слід застосовувати проносні інші фармацевтичні групи. Комбінації, що потребують обережності при застосуванні З діуретиками, що викликають гіпокаліємію (в монотерапії або комбінаціях з іншими лікарськими засобами). З системними кортикостероїдами (глюкокортикостероїдами, мінералокортико-стероїдами) та тетракозактидом. З амфотерицином В (внутрішньовенне введення). Необхідно запобігати розвитку гіпоглікемії, а у разі її виникнення, відновлювати до нормальних значень вмісту калію в крові, контролювати вміст електролітів у крові та ЕКГ (на предмет можливого подовження інтервалу QT), а у разі виникнення поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует», не слід застосовувати антиаритмічні препарати (має бути розпочато шлуночкову кардіостимуляцію; можливе внутрішньовенне введення солей магнію). Лікарські засоби для загальної анестезії Повідомлялося про можливість розвитку таких тяжких ускладнень у пацієнтів, які приймають аміодарон, при проведенні загальної анестезії: брадикардія (резистентна до введення атропіну), артеріальна гіпотензія, порушення провідності, зниження серцевого викиду. Спостерігалися дуже рідкісні випадки тяжких ускладнень з боку дихальної системи, іноді з летальним кінцем (гострий респіраторний дистресс-снндром дорослих), який розвивався безпосередньо після хірургічного втручання, виникнення якого пов'язують із взаємодією з високими концентраціями кисню. Лікарські засоби, що уріджують серцевий ритм (клонідин, гуанфацин; інгібітори холінестерази [донепезил, галантамін, рівастигмін, такрин, амбенонію хлорид, піридостигміну бромід, неостигміну бромід], пілокарпін) Ризик розвитку надмірної брадикардії (кумулятивні ефекти). Вплив аміодарону на інші лікарські засоби Аміодарон та/або його метаболіт дезетиламіодарон пригнічують ізоферменти CYP1A1, CYP1A2, CYP3А4, CYP2C9, CYP2D6 та P-gp та можуть збільшувати системну експозицію лікарських препаратів, що є їх субстратами. У зв'язку з тривалим періодом напіввиведення аміодарону ця взаємодія може спостерігатися навіть за кілька місяців після припинення його прийому. Лікарські засоби, що є субстратами Р-gp Аміодарон є інгібітором Рgp. Очікується, що його спільний прийом із препаратами, що є субстратами P-gp, призведе до збільшення системної експозиції останніх. Серцеві глікозиди (препарати наперстянки) Можливість виникнення порушень автоматизму (виражена брадикардія) та передсердно-шлуночкової провідності. Крім того, при комбінації дигоксину з аміодароном можливе збільшення концентрації дигоксину в плазмі (через зниження його кліренсу). Тому при поєднанні дигоксину з аміодароном необхідно визначати концентрацію дигоксину в крові та контролювати можливі клінічні та електрокардіографічні прояви дигіталісної інтоксикації. Може знадобитися зниження доз дигоксину. Дабігатран Необхідно виявляти обережність при одночасному застосуванні аміодарону з дабігатраном через ризик виникнення кровотечі. Можлива корекція дози дабігатрану відповідно до вказівок у його інструкції із застосування. Лікарські засоби, що є субстратами ізоферменту CYP2C9 Аміодарон підвищує концентрацію в крові препаратів, що є субстратами ізоферменту CYP2C9, таких як варфарин або фенітоїн, за рахунок інгібування ізоферменту CYP2C9. Варфарін При комбінації варфарину з аміодароном можливе посилення ефектів непрямого антикоагулянту, що збільшує ризик кровотечі. Слід частіше контролювати протромбіновий час [Міжнародне нормалізоване відношення (МНО)] та проводити корекцію доз непрямих антикоагулянтів як під час лікування аміодароном, так і після припинення його прийому. Фенітоїн При поєднанні фенітоїну з аміодароном можливий розвиток передозування фенітоїну, що може призводити до появи неврологічних симптомів; необхідний клінічний моніторинг і, при перших ознаках передозування, зниження дози фенітоїну, бажано визначення концентрації фенітоїну в плазмі крові. Лікарські засоби, що є субстратами ізоферменту CYP2D6 Флекаїнід Аміодарон підвищує плазмову концентрацію флекаїніду за рахунок інгібування ізоферменту CYP2D6, у зв'язку з чим потрібна корекція доз флекаїніду. Лікарські засоби, що є субстратами ізоферменту CYP3А4 При поєднанні аміодарону, інгібітору ізоферменту CYP3А4 з цими препаратами можливе підвищення їх плазмових концентрацій, що може призводити до збільшення їх токсичності та/або посилення фармакодинамічних ефектів і може вимагати зниження їх доз. Нижче наведені такі препарати. Циклоспорин Поєднання циклоспорину з аміодароном може збільшити концентрації циклоспорину в плазмі крові, необхідна корекція дози циклоспорину. Фентаніл Комбінація з аміодароном може збільшити фармакодинамічні ефекти фентанілу та збільшити ризик розвитку його токсичних ефектів. Інгібітори ГМГ-КоА-редуктази (статини) (симвастатин, аторвастатин та ловастатин) Збільшення ризику м'язової токсичності (рабдоміолізу) при одночасному застосуванні аміодарону та статинів, що метаболізуються за допомогою ізоферменту CYP3А4. Рекомендується застосування статинів, що не метаболізуються за допомогою ізоферменту CYP3А4. Інші лікарські засоби, що метаболізуються за допомогою ізоферменту CYP3А4: лідокаїн (ризик розвитку синусової брадикардії та неврологічних симптомів), такролімус (ризик нефротоксичності), силденафрил (ризик збільшення його побічних ефектів), мідазолам (ризик розвитку психомоторних ефектів), гідрок колхіцин. Лікарські засоби, що є субстратом ізоферментів CYP2D6 та CYP3А4 Декстрометорфан Аміодарон пригнічує ізоферменти CYP2D6 та CYP3А4 та може теоретично підвищити плазмову концентрацію декстрометорфану в крові. Клопідогрів Клопідогрел є неактивним тієнопіримідиновим лікарським засобом, що метаболізується в печінці з утворенням активних метаболітів. Можлива взаємодія між клопідогрелом та аміодароном, що може призвести до зниження ефективності клопідогрелу. Вплив інших лікарських засобів на аміодарон Інгібітори ізоферментів CYP3А4 та CYP2С8 можуть мати потенціал інгібування метаболізму аміодарону, збільшення його концентрації у крові та, відповідно, ризику збільшення його фармакодинамічних та побічних ефектів. Рекомендовано уникати прийому інгібіторів ізоферменту CYP3А4 (наприклад, грейпфрутового соку та деяких лікарських засобів, таких як циметидин та інгібітори ВІЛ-протеази (в т.ч. індинавір) під час лікування аміодароном. Інгібітори ВІЛ-протеази у крові. Індуктори ізоферменту CYP3А4 ріфампіцин Рифампіцин є потужним індуктором ізоферменту CYP3А4, при сумісному застосуванні з аміодароном він може знижувати плазмові концентрації аміодарону та дезетиламіодарону. Препарати Звіробою продірявленого Звіробій продірявлений є потужним індуктором ізоферменту CYP3А4. У зв'язку з цим теоретично можливе зниження плазмової концентрації аміодарону та зменшення його ефекту (клінічні дані відсутні). Інші лікарські взаємодії з аміодароном З софосбувіром у монотерапії або у поєднанні з іншими противірусними препаратами прямої дії проти вірусного гепатиту С, такими як даклатасвір, симепревір, ледіпасвір Не рекомендується одночасне застосування аміодарону з софосбувіром в монотерапії або в комбінації з іншими противірусними препаратами прямої дії проти вірусного гепатиту С, такими як даклатасвір, симепревір, ледіпасвір, оскільки це може призводити до розвитку тяжкої брадикардії, що протікає з клінічною симптоматикою. Механізм розвитку цієї брадикардії невідомий. Якщо не можна одночасного застосування цих препаратів, рекомендується проведення моніторингу серцевої діяльності.Спосіб застосування та дозиАміодарон (концентрат для приготування розчину для внутрішньовенного введення) призначений для застосування в тих випадках, коли потрібне швидке досягнення антиаритмічного ефекту або неможливе його призначення внутрішньо. За винятком невідкладних клінічних ситуацій препарат повинен застосовуватися лише у стаціонарі у блоці інтенсивної терапії під постійним контролем ЕКГ та АТ! Препарат застосовується лише у розведеному вигляді. Для розведення препарату Аміодарон слід застосовувати лише 5% розчин декстрози (глюкози). Не можна додавати до інфузійного розчину інші препарати! У зв'язку з особливостями лікарської форми препарату, не можна вводити інфузійний розчин із концентрацією менше 0,6 мг/мл (2 ампули у 500 мл 5 % розчину декстрози (глюкози)). Щоб уникнути місцевих реакцій, препарат Аміодарон повинен вводитися через центральний венозний катетер, за винятком випадків проведення кардіореанімації при фібриляції шлуночків, резистентної до дефібриляції, коли можливе введення препарату у великі периферичні вени – за відсутності центрального венозного доступу. Тяжкі порушення серцевого ритму, у випадках, коли неможливий прийом препарату внутрішньо (за винятком випадків кардіореанімації при зупинці серця, спричиненої фібриляцією шлуночків, резистентною до дефібриляції) Внутрішньовенне краплинне введення через центральний венозний катетер. Зазвичай навантажувальна доза становить 5 мг/кг маси тіла, вводиться по можливості із застосуванням інфузомату протягом 0,3-2 год. Внутрішньовенне краплинне введення можна повторювати 2-3 рази протягом 24 год. Терапевтична дія з'являється протягом перших хвилин введення та поступово зменшується після припинення інфузії, тому при необхідності продовження лікування препаратом Аміодарон рекомендується переходити на постійне внутрішньовенне краплинне введення препарату. Підтримуюче лікування: 10-20 мг/кг/сут маси тіла (загалом 600-800 мг/сут, максимальна доза – 1200 мг/сут) протягом днів. З першого дня інфузії слід розпочинати поступовий перехід на прийом препарату внутрішньо (3 таблетки по 200 мг на добу). Доза може бути збільшена до 4 або навіть 5 таблеток на добу. Внутрішньовенне струменеве введення Внутрішньовенне струменеве введення зазвичай не рекомендується через ризик розвитку гемодинамічних ускладнень (можливі різке зниження артеріального тиску та колапс). Внутрішньовенне струменеве введення має проводитися тільки в невідкладних випадках при неефективності інших видів лікування і лише у відділенні інтенсивної терапії під постійним моніторингом ЕКГ та АТ. Доза становить 5 мг/кг маси тіла. За винятком випадків кардіореанімації при фібриляції шлуночків, резистентної до дефібриляції, внутрішньовенне струменеве введення препарату Аміодарон має проводитися протягом не менше 3 хв. Повторне введення препарату не повинно проводитися раніше, ніж через 15 хв після першої ін'єкції, навіть якщо спочатку вводився вміст лише однієї ампули (можливість розвитку незворотного колапсу). Якщо є необхідність продовження введення препарату Аміодарон, він повинен вводитися у вигляді інфузії. Кардіореанімація при зупинці серця, спричиненої фібриляцією шлуночків, резистентною до дефібриляції Внутрішньовенне струменеве введення Рекомендується застосування центрального венозного катетера, у разі його відсутності препарат Аміодарон повинен бути введений струминно у найбільшу периферичну вену. Початкова доза становить 300 мг (5 мг/кг маси тіла) після розведення в 20 мл 5 % розчину декстрози (глюкози) до концентрації 15 мг/мл. Якщо фібриляція не усувається, можливе додаткове внутрішньовенне струменеве введення препарату Аміодарон у дозі 150 мг (або 2,5 мг/кг маси тіла) до концентрації 7,5 мг/мл. Не можна змішувати в одному шприці з іншими препаратами!ПередозуванняІнформації щодо передозування аміодарону (концентрат для приготування розчину для внутрішньовенного введення) немає. Описано кілька випадків гострого передозування аміодарону, що приймається внутрішньо, що виявлялася синусовою брадикардією, поліморфною шлуночковою тахікардією типу «пірует», зупинкою серця, порушеннями кровообігу та функції печінки, вираженим зниженням артеріального тиску. Лікування – симптоматичне (при брадикардії – застосування бета-адреноміметиків або встановлення кардіостимулятора, при поліморфній шлуночковій тахікардії типу «пірует» – внутрішньовенне введення солей магнію, проведення уріджувальної кардіостимуляції). Ні аміодарон, ні його метаболіти не видаляються під час гемодіалізу. Специфічного антидоту немає.Запобіжні заходи та особливі вказівкиВнутрішньовенне струменеве введення препарату Аміодарон зазвичай не рекомендується через гемодинамічні ризики (розвиток вираженого зниження артеріального тиску, судинного колапсу), переважним є внутрішньовенне краплинне введення препарату. Внутрішньовенне струменеве введення препарату Аміодарон має проводитися тільки в блоці інтенсивної терапії при постійному контролі ЕКГ (у зв'язку з можливістю надмірної брадикардії та аритмогенної дії) та артеріального тиску (у зв'язку з можливістю зниження артеріального тиску). Для того, щоб уникнути реакцій у місці введення, препарат Аміодарон рекомендується вводити через центральний венозний катетер. Тільки у разі кардіореанімації при зупинці серця, спричиненої фібриляцією шлуночків, резистентною до дефібриляції, за відсутності центрального венозного доступу (відсутності встановленого центрального венозного катетера) препарат Аміодарон можна вводити у велику периферичну вену з максимальним кровотоком. При необхідності продовження лікування препаратом Аміодарон після кардіореанімації препарат Аміодарон слід вводити внутрішньовенно краплинно через центральний венозний катетер під постійним контролем артеріального тиску та ЕКГ. Препарат Аміодарон не можна змішувати в одному шприці чи крапельниці з іншими лікарськими засобами. Не слід вводити інші препарати в ту саму лінію інфузійної системи, що і препарат Аміодарон. Реакції з боку серця Повідомлялося про виникнення нових порушень ритму або обтяження вже наявних порушень ритму, іноді зі смертю. Дуже важливо проводити диференціальний діагноз між недостатньою ефективністю препарату та його аритмогенною дією, що поєднуються чи ні з посиленням тяжкості серцево-судинної патології. При застосуванні препарату Аміодарон про аритмогенну дію повідомлялося значно рідше, ніж при застосуванні інших протиаритмічних препаратів і, як правило, воно спостерігалося за наявності факторів, що збільшують тривалість інтервалу QT, таких як взаємодія з іншими лікарськими засобами та/або порушення вмісту електролітів у крові. Незважаючи на здатність препарату Аміодарон збільшувати тривалість інтервалу QT,він показав низьку активність щодо провокування поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует». Виражена брадикардія. При застосуванні Аміодарону в комбінації з софосбувіром у комбінації з іншими противірусними препаратами прямої дії проти вірусного гепатиту С, такими як даклатасвір, симепревір, ледіпасвір, спостерігалися випадки розвитку вираженого, потенційно загрозливого життя, брадикардії, а також блокади серця. Тому одночасне застосування цих препаратів із препаратом Аміодарон не рекомендується. Якщо не можна уникнути одночасного застосування цих препаратів з Аміодароном, рекомендується ретельне спостереження за пацієнтами після початку прийому софосбувіру в комбінації з іншими противірусними препаратами прямої дії. Після початку одночасного застосування софозбувіру пацієнти, які належать до групи високого ризику розвитку брадіаритмії, повинні безперервно спостерігатися в умовах стаціонару протягом не менше 48 годин. Внаслідок тривалого періоду напіввиведення аміодарону також слід проводити відповідний моніторинг у пацієнтів, які припинили прийом препарату Аміодарон протягом останніх декількох місяців до початку лікування софосбувіром у комбінації з іншими противірусними препаратами прямої дії. Пацієнти, які приймають вищезгадані лікарські препарати проти вірусного гепатиту С у поєднанні з препаратом Аміодарон, як одночасно з іншими лікарськими препаратами, що уповільнюють серцевий ритм, так і без поєднання з такими лікарськими препаратами, повинні бути поінформовані про симптоми, що вказують на розвиток брадикардії та блокади серця. У разі появи вони повинні негайно звернутися за медичною допомогою. Легеневі порушення Поява задишки або сухого кашлю може бути пов'язана з легеневою токсичністю, зокрема з розвитком інтерстиціального пневмоніту. В окремих випадках розвиток інтерстиціального пневмоніту спостерігався після внутрішньовенного введення препарату Аміодарон. При підозрі на розвиток інтерстиціального пневмоніту у пацієнтів, у яких виникає сильна задишка, як ізольована, так і у поєднанні з погіршенням загального стану (підвищена стомлюваність, зниження маси тіла, гарячка) слід провести рентгенологічне дослідження легень. Слід провести переоцінку необхідності застосування препарату Аміодарон,оскільки при ранній відміні препарату інтерстиціальний пневмоніт зазвичай є оборотним (клінічні симптоми зазвичай дозволяються протягом 3-4 тижнів з подальшим повільним поліпшенням рентгенологічної картини та функції легень протягом декількох місяців). Слід розглянути питання лікування глюкокортикостероїдами. Крім того, у пацієнтів, яким вводився Аміодарон, у дуже поодиноких випадках, зазвичай безпосередньо після хірургічного втручання, спостерігалося серйозне дихальне ускладнення (гострий респіраторний дистрес-синдром дорослих), іноді з летальним кінцем; передбачається можливість зв'язку його розвитку із взаємодією із високими концентраціями кисню. Порушення з боку печінки Рекомендується ретельний моніторинг функціональних «печінкових» тестів (контроль активності «печінкових» трансаміназ) перед початком застосування препарату Аміодарон та регулярно під час лікування препаратом. Протягом перших 24 годин після внутрішньовенного введення препарату Аміодарон може розвинутись гостре ураження печінки (включаючи гепатоцелюлярну недостатність або печінкову недостатність, іноді з летальним результатом) та хронічне ураження печінки. Тому при підвищенні активності «печінкових» трансаміназ, що в 3 рази перевищує верхню межу норми, дозу препарату Аміодарон слід зменшити або припинити його прийом. Клінічні та лабораторні ознаки хронічної печінкової недостатності при застосуванні препарату Аміодарон внутрішньо можуть бути мінімально вираженими (гепатомегалія, підвищення активності трансаміназ, що в 5 разів перевищує верхню межу норми) та оборотними після відміни препарату, проте повідомлялося про випадки смертельного результату. Тяжкі бульозні реакції Лікування препаратом Аміодарон слід негайно припинити при появі симптомів і проявів, що загрожують життю або навіть фатальних реакцій у вигляді синдрому Стівенса-Джонсона, токсичного епідермального некролізу, а саме: поява прогресуючої шкірної висипки, часто з утворенням пухирів, або поява ушкоджень. Порушення з боку органу зору Якщо спостерігається ослаблення гостроти зору або виникнення нечіткості зору, необхідно негайно здійснити повне офтальмологічне обстеження, включаючи фундоскопію (огляд очного дна). Прояв нейропатії та/або невриту зорового нерва вимагає відміни аміодарону через можливий розвиток сліпоти. Лікарська взаємодія Не рекомендується одночасне застосування препарату Аміодарон з наступними лікарськими засобами: бета-адреноблокаторами, блокаторами «повільних» кальцієвих каналів, що уріджують серцевий ритм (верапаміл, дилтіазем), проносними, стимулюючими перистальтику кишечника, які можуть спричинити гіпокалію. Гіпокаліємія Гіпокаліємія повинна бути скоригована до початку застосування препарату Аміодарон. Діти У дітей безпека та ефективність препарату Аміодарон не вивчалась. В ампулах препарату Аміодарону міститься бензиловий спирт. Повідомлялося про розвиток у новонароджених різкої ядухи зі смертельним результатом після внутрішньовенного введення розчинів, що містять бензиловий спирт. Симптомами розвитку цього ускладнення є: гострий розвиток ядухи, зниження артеріального тиску, брадикардія та колапс. Загальна та місцева анестезія Перед хірургічним втручанням лікаря-анестезіолога слід повідомити про те, що пацієнту вводився препарат Аміодарон. Лікування препаратом Аміодарон може посилити гемодинамічний ризик, властивий місцевій або загальній анестезії (особливо це відноситься до ушкодження серцевого ритму, уповільнення провідності та зниження скоротливості серця.) Порушення функції щитовидної залози Препарат Аміодарон може спричинити порушення функції щитовидної залози, особливо у пацієнтів з порушеннями функції щитовидної залози у власному чи сімейному анамнезі. Тому, у разі переходу з внутрішнього введення препарату Аміодарон на прийом препарату Аміодарон внутрішньо, як під час лікування, так і протягом декількох місяців після закінчення лікування, слід проводити ретельний клінічний та лабораторний контроль функції щитовидної залози. При підозрі на дисфункцію щитовидної залози слід проводити визначення концентрації ТТГ у сироватці крові (за допомогою надчутливого аналізу на ТТГ). Аміодарон містить у своєму складі йод і тому може порушувати поглинання радіоактивного йоду, що може спотворювати результати радіоізотопного дослідження щитовидної залози, однак його застосування не впливає на достовірність визначення концентрації Т3, Т4 та ТТГ у плазмі крові. Вплив на здатність керувати транспортними засобами, механізмами Відсутні докази того, що аміодарон порушує здатність займатися діяльністю, яка потребує підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Однак, як запобіжний засіб, пацієнтам з пароксизмами тяжких порушень ритму в період лікування препаратом Аміодарон бажано утриматися від подібної діяльності.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин - 1 мл: Активна речовина: Аміодарону гідрохлорид у перерахунку на 100% речовину – 50,0 мг; Допоміжні речовини: Полісорбат 80 (Твін 80) – 100,0 мг; Бензиловий спирт – 20,0 мг; Вода для ін'єкцій – до 1,0 мл. Концентрат приготування розчину для внутрішньовенного введення 50 мг/мл. По 3 мл ампули з нейтрального скла або скла з класом опору гідролізу HGA1 (перший гідролітичний). 5 ампул поміщають у контурну осередкову упаковку з полівінілхлоридної плівки (ПВХ) або з плівки поліетилентерефталатної (ПЕТФ). 1 або 2 контурні осередкові упаковки разом з інструкцією по застосуванню і ампульним скарифікатором поміщають в пачку з картону для споживчої тари. 5 або 10 ампул разом з інструкцією по застосуванню і ампульним скарифікатором поміщають в пачку з картону для споживчої тари з гофрованим вкладишем. При використанні ампул з точкою або кільцем зламу ампульний скарифікатор не вкладають. Упаковка для стаціонарів. 4, 5 або 10 контурних осередкових упаковок разом з інструкціями щодо застосування в кількості, що дорівнює кількості контурних осередкових упаковок, поміщають у пачку з картону для споживчої тари. 50 або 100 контурних осередкових упаковок разом з рівною кількістю інструкцій із застосування поміщають у коробку з гофрованого картону.Опис лікарської формиПрозорий із жовтуватим відтінком розчин.Фармакотерапевтична групаАнтиаритмічний засіб класу III, має антиангінальну дію.ФармакокінетикаКонцентрація в крові парентерально введеного аміодарону дуже швидко знижується у зв'язку з інтенсивним розподілом препарату. Аміодарон має великий обсяг розподілу і може накопичуватися майже у всіх тканинах, а також у печінці, легенях, селезінці та рогівці. Зв'язок з білками плазми становить 95% (62% - з альбуміном, 33% - з бета-ліпопротеїнами). Аміодарон метаболізується у печінці за участю ізоферментів CYP3A4 та CYP2C8. Його головний метаболіт – дезетиламіодарон – фармакологічно активний та може посилювати антиаритмічний ефект основної сполуки. Аміодарон і дезетиламіодарон in vitro мають здатність інгібувати ізоферменти CYP1A1, CYP1A2, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP3A4, CYP2A6, CYP2B6 і CYP2C8. Аміодарон та дезетиламіодарон також здатні інгібувати деякі транспортери (Р-глікопротеїн-Р-gp) та переносник органічних катіонів (ПОК2). In vivo спостерігалася взаємодія аміодарону із субстратами ізоферментів CYP3A4, CYP2С9, CYP2D6 та P-gp. Виводиться дуже повільно, переважно з жовчю через кишечник. Аміодарон та його метаболіти визначаються у плазмі крові протягом 9 місяців після припинення лікування. Аміодарон та його метаболіти не піддаються діалізу.ФармакодинамікаАміодарон відноситься до класу III антиаритмічних засобів (клас інгібіторів реполяризації) і має унікальний механізм антиаритмічної дії, т.к. крім властивостей антиаритміків III класу (блокада калієвих каналів) він володіє ефектами антиаритміків I класу (блокада натрієвих каналів), антиаритміків IV класу (блокада кальцієвих каналів) та неконкурентною бета-адреноблокуючою дією. Крім антиаритмічної дії у нього відзначається антиангінальний, коронаророзширювальний, альфа- та бета-адреноблокуючий ефекти. Вираженість дії аміодарону досягає максимуму через 15 хвилин після внутрішньовенного введення і припиняється приблизно через 4 год. Антиаритмічні властивості обумовлені: - збільшенням тривалості 3-ї фази потенціалу дії кардіоміоцитів (переважно за рахунок блокування іонного струму в калієвих каналах – ефект антиаритмічного засобу III класу за класифікацією Вільямса); - зниженням автоматизму синусового вузла, що призводить до зменшення частоти серцевих скорочень (ЧСС); - неконкурентною блокадою альфа- та бета-адренергічних рецепторів; - Уповільненням внутрішньосерцевої (синоатріальної, передсердної та атріовентрикулярної – АV) провідності. Це більш виражено при тахікардії. Істотного впливу на внутрішньошлуночкову провідність аміодарон не має; - збільшенням тривалості рефрактерного періоду та зменшенням збудливості міокардіоцитів передсердь та шлуночків, а також збільшенням тривалості рефрактерного періоду АV вузла;- Уповільненням швидкості проведення та збільшенням тривалості рефрактерного періоду у додаткових пучках передсердно-шлуночкового проведення. Інші ефекти аміодарону: - зниження споживання кисню міокардом за рахунок помірного зниження загального периферичного опору судин (ОПСС) та ЧСС, а також скоротливості міокарда; - збільшення коронарного кровотоку за рахунок прямого впливу на тонус коронарних артерій; - збереження величини серцевого викиду, незважаючи на деяке зменшення скоротливості міокарда (за рахунок зниження ОПСС та постнавантаження); - вплив на обмін тиреоїдних гормонів: інгібування перетворення Т3 на Т4 (блокада тироксин-5-дейодинази) та блокування захоплення цих гормонів міокардіоцитами та гепатоцитами, що призводить до послаблення стимулюючого впливу тиреоїдних гормонів; - відновлення серцевої діяльності при зупинці серця, викликаної фібриляцією шлуночків, резистентної до дефібриляції.Показання до застосуванняКупірування нападів пароксизмальної тахіаритмії: - нападів шлуночкової пароксизмальної тахікардії; - нападів надшлуночкової пароксизмальної тахікардії з високою частотою скорочень шлуночків, особливо на тлі синдрому Вольфа-Паркінсона-Уайта. Купірування нападів пароксизмальної та постійної форми миготливої ​​аритмії (фібриляції передсердь) та тріпотіння передсердь. Кардіореанімація при зупинці серця, спричиненої фібриляцією шлуночків, резистентною до дефібриляції.Протипоказання до застосуванняВсі нижчеперелічені протипоказання не відносяться до застосування препарату при проведенні кардіореанімації при зупинці серця, спричиненої фібриляцією шлуночків, резистентною до дефібриляції. Внутрішньовенне струменеве введення протипоказане у разі артеріальної гіпотензії, тяжкої дихальної недостатності (можливе обтяження цих станів). Підвищена чутливість до йоду, аміодарону чи допоміжних речовин препарату. - синдром слабкості синусового вузла (синусова брадикардія, синоатріальна блокада), за винятком випадків застосування штучного водія ритму (небезпека «зупинки» синусового вузла). - АV блокада II-III ступеня без постійного штучного водія ритму. - порушення внутрішньошлуночкової провідності (дво- та трипучкові блокади) без постійного штучного водія ритму (кардіостимулятора). При таких порушеннях провідності застосування препарату Аміодарон внутрішньовенно можливе лише у спеціалізованих відділеннях під прикриттям тимчасового водія ритму (кардіостимулятора). - Одночасне застосування з препаратами, здатними подовжувати інтервал QT та викликати розвиток пароксизмальних тахікардій,включаючи поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу «пірует»: - антиаритмічні препарати: ІА класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід, прокаїнамід); антиаритмічні препарати ІІІ класу (дофетилід, ібутилід, бретилія тозилат); соталол; беприділ; - інші (не антиаритмічні) препарати, такі як вінкамін, деякі нейролептики: фенотіазини (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин, флуфеназин), бензаміди (амісульприд, сультоприд, сульприд, тиаприд, сертиндол, пімозід; цизаприд; трициклічні антидепресанти; макролідні антибіотики (зокрема еритроміцин при внутрішньовенному введенні, спіраміцин); азоли; протималярійні препарати (хінін, хлорохін, мефлохін, галофантрин); пентамідин при парентеральному введенні; дифеманілу метилсульфат; мізоластин; астемізол,терфенадін; фторхінолони. - вроджене або набуте подовження інтервалу QT. - виражене зниження артеріального тиску (АТ), кардіогенний шок, колапс. - Гіпокаліємія, гіпомагніємія. - Дисфункція щитовидної залози (гіпотиреоз, гіпертиреоз). - Вагітність, період грудного вигодовування. - Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю Артеріальна гіпотензія, кардіоміопатія, тяжка декомпенсована серцева недостатність (III-IV функціональний клас за класифікацією Нью-Йоркської асоціації кардіологів (NYHA)), тяжка дихальна недостатність на тлі інтерстиціальних хвороб легень, печінкова недостатність, бронхіальна астма, літній вік. ), AV блокада I ступеня.Вагітність та лактаціяВагітність Доступна в даний час клінічна інформація недостатня для визначення можливості або неможливості виникнення вад розвитку у ембріона при застосуванні аміодарону в І триместрі вагітності. Оскільки щитовидна залоза плода починає пов'язувати йод тільки з 14-го тижня вагітності, то не очікується впливу на неї аміодарону у разі його раннього застосування. Надлишок йоду при застосуванні препарату після цього періоду може призвести до появи лабораторних симптомів гіпотиреозу у новонароджених або навіть формування у нього клінічно значущого зоба. Зважаючи на можливий вплив на щитовидну залозу плода, аміодарон протипоказаний під час вагітності, за винятком випадків, коли очікувана користь його використання вагітною жінкою перевищує ризики у плода (при життєзагрозних шлуночкових порушеннях ритму серця). Період грудного вигодовування Аміодарон виділяється з грудним молоком у значних кількостях, тому він протипоказаний у період годування груддю (препарат слід відмінити або припинити грудне вигодовування).Побічна діяЧастота побічних ефектів була визначена відповідно до класифікації Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (ВООЗ): дуже часто (>10%), часто (>1%, 0,1%, 0,01%, Порушення з боку крові та лімфатичної системи Частота невідома – нейтропенія, агранулоцитоз. Порушення з боку серцево-судинної системи Часто – Брадикардія, зазвичай помірна. - Зниження артеріального тиску, зазвичай помірне і минуще. При передозуванні або надто швидкому введенні препарату спостерігалися випадки вираженого зниження артеріального тиску або колапсу. Дуже рідко – аритмогенна дія (виникнення нових порушень ритму, або посилення існуючих порушень ритму, у деяких випадках з подальшою зупинкою серця). - Виражена брадикардія, зупинка синусового вузла, що вимагають припинення лікування аміодароном, особливо у пацієнтів з дисфункцією синусового вузла та/або літнього віку. - "Припливи" крові до шкірних покривів, що супроводжуються почуттям жару. Частота невідома – поліморфна шлуночкова тахікардія типу «пірует». Порушення з боку ендокринної системи Дуже рідко – синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНСАГ). Частота невідома – Гіпертиреоз. Порушення з боку травної системи Дуже рідко – Нудота. Частота невідома – панкреатит/гострий панкреатит. Загальні розлади та порушення у місці введення Часто - реакції в місці введення, такі як біль, еритема, набряк, некроз, екстравазація, інфільтрація, запалення, ущільнення, тромбофлебіт, флебіт, целюліт, інфекція, зміни пігментації шкіри. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Дуже рідко – ізольоване підвищення активності «печінкових» трансаміназ у сироватці крові, зазвичай помірне (перевищення верхньої межі норми від 1,5 до 3 разів), що спостерігалося на початку лікування. Активність «печінкових» трансаміназ може повернутись до нормальних значень при зменшенні дози або навіть спонтанно. - гостре ураження печінки з підвищенням активності «печінкових» трансаміназ та/або жовтяницею, включаючи розвиток печінкової недостатності, іноді з летальним результатом. Порушення з боку імунної системи Дуже рідко – анафілактичний шок. Частота невідома - Ангіоневротичний набряк (набряк Квінке). Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Частота невідома - Болі в поперековому та попереково-крижовому відділі хребта. Порушення з боку нервової системи Дуже рідко: Доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія (псевдопухлина головного мозку), головний біль. Порушення психіки Частота невідома - Стан сплутаності свідомості / делірій, галюцинації. Порушення з боку статевих органів та молочної залози Частота невідома – Зниження лібідо. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Дуже рідко – інтерстиціальний пневмоніт або фіброз, іноді з летальним результатом. - Тяжкі респіраторні ускладнення (гострий респіраторний дистрес-синдром дорослих), іноді з летальним результатом. - Бронхоспазм та/або апное у пацієнтів з тяжкою дихальною недостатністю, особливо у пацієнтів з бронхіальною астмою. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Дуже рідко – підвищене потовиділення. Частота невідома – Екзема, кропив'янка, важкі шкірні реакції, іноді фатальні, включаючи токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, бульозний дерматит; лікарська реакція з еозинофілією та системними симптомами. Порушення з боку органу зору Частота невідома - нейропатія зорового нерва/невриту, які можуть прогресувати до сліпоти.Взаємодія з лікарськими засобамиФармакодинамічна взаємодія Лікарські засоби, здатні викликати поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу «пірует» Комбінована терапія з лікарськими засобами, які можуть викликати поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу «пірует», протипоказана, оскільки збільшується ризик розвитку потенційної летальної поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует». До них відносяться: - Антиаритмічні препарати: IA (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід, прокаїнамід), соталол, беприділ; - інші (неантіаритмічні) препарати, такі як: вінкамін; деякі нейролептики: фенотіазини (хлорпромазин, ціамемазин, левопромазин, тіоридазин, трифлуоперазин, флуфеназин), бензаміди (амісульприд, сультоприд, сульприд, тіаприд, вераліприд), бутирофенони (дроперидол, галоперидол); трициклічні антидепресанти; цизаприд; макролідні антибіотики (еритроміцин при внутрішньовенному введенні, спіраміцин); азоли; протималярійні препарати (хінін, хлорохін, мефлохін, галофантрин, лумефантрін); пентамідин при парентеральному введенні; дифеманілу метилсульфат; мізоластин; астемізол; терфенадін. Лікарські засоби, здатні збільшувати тривалість інтервалу QT Спільний прийом аміодарону з препаратами, здатними збільшувати тривалість інтервалу QT, повинен ґрунтуватися на ретельній оцінці для кожного пацієнта співвідношення очікуваної користі та потенційного ризику (можливість зростання ризику розвитку поліморфної шлуночкової); при застосуванні таких комбінацій необхідно регулярно контролювати ЕКГ пацієнтів (для виявлення подовження інтервалу QT), а також вміст калію та магнію у крові. У пацієнтів, які приймають аміодарон, слід уникати застосування фторхінолонів, включаючи моксифлоксацин. Лікарські засоби, що уріжають серцевий ритм або викликають порушення автоматизму або провідності Комбінована терапія із цими препаратами не рекомендується. Бета-адреноблокатори, блокатори «повільних» кальцієвих каналів, що уріджують серцевий ритм (верапаміл, дилтіазем), можуть викликати порушення автоматизму (розвиток надмірної брадикардії) та провідності. Лікарські засоби, здатні викликати гіпокаліємію Нерекомендовані комбінації - зі проносними, стимулюючими перистальтику кишечника, які можуть викликати гіпокаліємію, збільшуючи ризик розвитку поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует». Одночасно з аміодароном слід застосовувати проносні інші фармацевтичні групи. Комбінації, що вимагають обережності при застосуванні - З діуретиками, що викликають гіпокаліємію (у монотерапії або комбінаціях з іншими лікарськими засобами). - із системними кортикостероїдами (глюкокортикостероїдами, мінералокортико-стероїдами) та тетракозактидом. - з амфотерицином В (внутрішньовенне введення). Необхідно запобігати розвитку гіпоглікемії, а у разі її виникнення, відновлювати до нормальних значень вмісту калію в крові, контролювати вміст електролітів у крові та ЕКГ (на предмет можливого подовження інтервалу QT), а у разі виникнення поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует», не слід застосовувати антиаритмічні препарати (має бути розпочато шлуночкову кардіостимуляцію; можливе внутрішньовенне введення солей магнію). Лікарські засоби для загальної анестезії Повідомлялося про можливість розвитку таких тяжких ускладнень у пацієнтів, які приймають аміодарон, при проведенні загальної анестезії: брадикардія (резистентна до введення атропіну), артеріальна гіпотензія, порушення провідності, зниження серцевого викиду. Спостерігалися дуже рідкісні випадки тяжких ускладнень з боку дихальної системи, іноді з летальним кінцем (гострий респіраторний дистресс-снндром дорослих), який розвивався безпосередньо після хірургічного втручання, виникнення якого пов'язують із взаємодією з високими концентраціями кисню. Лікарські засоби, що уріджують серцевий ритм (клонідин, гуанфацин; інгібітори холінестерази [донепезил, галантамін, рівастигмін, такрин, амбенонія хлорид, піридостигміну бромід, неостигміну бромід], пілокарпіни) Вплив аміодарону на інші лікарські засоби Аміодарон та/або його метаболіт дезетиламіодарон пригнічують ізоферменти CYP1A1, CYP1A2, CYP3А4, CYP2C9, CYP2D6 та P-gp та можуть збільшувати системну експозицію лікарських препаратів, що є їх субстратами. У зв'язку з тривалим періодом напіввиведення аміодарону ця взаємодія може спостерігатися навіть за кілька місяців після припинення його прийому. Аміодарон є інгібітором Р-gp. Очікується, що його спільний прийом із препаратами, що є субстратами P-gp, призведе до збільшення системної експозиції останніх. Серцеві глікозиди (препарати наперстянки) Можливість виникнення порушень автоматизму (виражена брадикардія) та передсердно-шлуночкової провідності. Крім того, при комбінації дигоксину з аміодароном можливе збільшення концентрації дигоксину в плазмі (через зниження його кліренсу). Тому при поєднанні дигоксину з аміодароном необхідно визначати концентрацію дигоксину в крові та контролювати можливі клінічні та електрокардіографічні прояви дигіталісної інтоксикації. Може знадобитися зниження доз дигоксину. Дабігатран Необхідно виявляти обережність при одночасному застосуванні аміодарону з дабігатраном через ризик виникнення кровотечі. Можлива корекція дози дабігатрану відповідно до вказівок у його інструкції із застосування. Лікарські засоби, що є субстратами ізоферменту CYP2C9 Аміодарон підвищує концентрацію у крові препаратів, що є субстратами ізоферменту CYP2C9, таких як варфарин або фенітоїн, за рахунок інгібування ізоферменту CYP2C9. Варфарін При комбінації варфарину з аміодароном можливе посилення ефектів непрямого антикоагулянту, що збільшує ризик кровотечі. Слід частіше контролювати протромбіновий час [Міжнародне нормалізоване відношення (МНО)] та проводити корекцію доз непрямих антикоагулянтів як під час лікування аміодароном, так і після припинення його прийому. Фенітоїн При поєднанні фенітоїну з аміодароном можливий розвиток передозування фенітоїну, що може призводити до появи неврологічних симптомів; необхідний клінічний моніторинг і, при перших ознаках передозування, зниження дози фенітоїну, бажано визначення концентрації фенітоїну в плазмі крові. Лікарські засоби, що є субстратами ізоферменту CYP2D6 - Флекаїнід Аміодарон підвищує плазмову концентрацію флекаїніду за рахунок інгібування ізоферменту CYP2D6, у зв'язку з чим потрібна корекція доз флекаїніду. Лікарські засоби, що є субстратами ізоферменту CYP3А4 При поєднанні аміодарону, інгібітору ізоферменту CYP3А4, з цими препаратами можливе підвищення їх плазмових концентрацій, що може призводити до збільшення їх токсичності та/або посилення фармакодинамічних ефектів і може вимагати зниження. Нижче наведені такі препарати. Циклоспорин Поєднання циклоспорину з аміодароном може збільшити концентрації циклоспорину в плазмі крові, необхідна корекція дози циклоспорину. Фентаніл Комбінація з аміодароном може збільшити фармакодинамічні ефекти фентанілу та збільшити ризик розвитку його токсичних ефектів. Інгібітори ГМГ-КоА-редуктази (статини) (симвастатин, аторвастатин та ловастатин) Збільшення ризику м'язової токсичності (рабдоміолізу) при одночасному застосуванні аміодарону та статинів, що метаболізуються за допомогою ізоферменту CYP3А4. Рекомендується застосування статинів, що не метаболізуються за допомогою ізоферменту CYP3А4. Інші лікарські засоби, що метаболізуються за допомогою ізоферменту CYP3А4: лідокаїн (ризик розвитку синусової брадикардії та неврологічних симптомів), такролімус (ризик нефротоксичності), силденафрил (ризик збільшення його побічних ефектів), мідазолам (ризик розвитку психомоторних ефектів), гідрок колхіцин. Лікарський засіб, що є субстратом ізоферментів CYP2D6 і CYP3А4 - Декстрометорфан Аміодарон пригнічує ізоферменти CYP2D6 та CYP3А4 та може теоретично підвищити плазмову концентрацію декстрометорфану в крові. Клопідогрів Клопідогрел є неактивним тієнопіримідиновим лікарським засобом, що метаболізується в печінці з утворенням активних метаболітів. Можлива взаємодія між клопідогрелом та аміодароном, що може призвести до зниження ефективності клопідогрелу. Вплив інших лікарських засобів на аміодарон Інгібітори ізоферментів CYP3А4 та CYP2С8 можуть мати потенціал інгібування метаболізму аміодарону, збільшення його концентрації у крові та, відповідно, ризику збільшення його фармакодинамічних та побічних ефектів. Рекомендовано уникати прийому інгібіторів ізоферменту CYP3А4 (наприклад, грейпфрутового соку та деяких лікарських засобів, таких як циметидин та інгібітори ВІЛ-протеази (в т.ч. індинавір) під час лікування аміодароном. Інгібітори ВІЛ-протеази у крові. Індуктори ізоферменту CYP3А4 - Ріфампіцин Рифампіцин є потужним індуктором ізоферменту CYP3А4, при сумісному застосуванні з аміодароном він може знижувати плазмові концентрації аміодарону та дезетиламіодарону. Препарати Звіробою продірявленого Звіробій продірявлений є потужним індуктором ізоферменту CYP3А4. У зв'язку з цим теоретично можливе зниження плазмової концентрації аміодарону та зменшення його ефекту (клінічні дані відсутні). Інші лікарські взаємодії з аміодароном - З софосбувіром у монотерапії або у поєднанні з іншими противірусними препаратами прямої дії проти вірусного гепатиту С, такими як даклатасвір, симепревір, ледіпасвір Не рекомендується одночасне застосування аміодарону з софосбувіром в монотерапії або в комбінації з іншими противірусними препаратами прямої дії проти вірусного гепатиту С, такими як даклатасвір, симепревір, ледіпасвір, оскільки це може призводити до розвитку тяжкої брадикардії, що протікає з клінічною симптоматикою. Механізм розвитку цієї брадикардії невідомий. Якщо не можна одночасного застосування цих препаратів, рекомендується проведення моніторингу серцевої діяльності.Спосіб застосування та дозиАміодарон (концентрат для приготування розчину для внутрішньовенного введення) призначений для застосування в тих випадках, коли потрібне швидке досягнення антиаритмічного ефекту або неможливе його призначення внутрішньо. За винятком невідкладних клінічних ситуацій препарат повинен застосовуватися лише у стаціонарі у блоці інтенсивної терапії під постійним контролем ЕКГ та АТ! Препарат застосовується лише у розведеному вигляді. Для розведення препарату Аміодарон слід застосовувати лише 5% розчин декстрози (глюкози). Не можна додавати до інфузійного розчину інші препарати! У зв'язку з особливостями лікарської форми препарату, не можна вводити інфузійний розчин із концентрацією менше 0,6 мг/мл (2 ампули у 500 мл 5 % розчину декстрози (глюкози)). Щоб уникнути місцевих реакцій, препарат Аміодарон повинен вводитися через центральний венозний катетер, за винятком випадків проведення кардіореанімації при фібриляції шлуночків, резистентної до дефібриляції, коли можливе введення препарату у великі периферичні вени – за відсутності центрального венозного доступу. Тяжкі порушення серцевого ритму, у випадках, коли неможливий прийом препарату всередину (за винятком випадків кардіореанімації при зупинці серця, спричиненої фібриляцією шлуночків, резистентною до дефібриляції). Зазвичай навантажувальна доза становить 5 мг/кг маси тіла, вводиться по можливості із застосуванням інфузомату протягом 0,3-2 год. Внутрішньовенне краплинне введення можна повторювати 2-3 рази протягом 24 год. Терапевтична дія з'являється протягом перших хвилин введення та поступово зменшується після припинення інфузії, тому при необхідності продовження лікування препаратом Аміодарон рекомендується переходити на постійне внутрішньовенне краплинне введення препарату. Підтримуюче лікування: 10-20 мг/кг/сут маси тіла (загалом 600-800 мг/сут, максимальна доза – 1200 мг/сут) протягом днів. З першого дня інфузії слід розпочинати поступовий перехід на прийом препарату внутрішньо (3 таблетки по 200 мг на добу). Доза може бути збільшена до 4 або навіть 5 таблеток на добу. Внутрішньовенне струменеве введення Внутрішньовенне струменеве введення зазвичай не рекомендується через ризик розвитку гемодинамічних ускладнень (можливі різке зниження артеріального тиску та колапс). Внутрішньовенне струменеве введення має проводитися тільки в невідкладних випадках при неефективності інших видів лікування і лише у відділенні інтенсивної терапії під постійним моніторингом ЕКГ та АТ. Доза становить 5 мг/кг маси тіла. За винятком випадків кардіореанімації при фібриляції шлуночків, резистентної до дефібриляції, внутрішньовенне струменеве введення препарату Аміодарон має проводитися протягом не менше 3 хв. Повторне введення препарату не повинно проводитися раніше, ніж через 15 хв після першої ін'єкції, навіть якщо спочатку вводився вміст лише однієї ампули (можливість розвитку незворотного колапсу). Якщо є необхідність продовження введення препарату Аміодарон, він повинен вводитися у вигляді інфузії. Кардіореанімація при зупинці серця, спричиненої фібриляцією шлуночків, резистентною до дефібриляції Внутрішньовенне струменеве введення. Рекомендується застосування центрального венозного катетера, у разі його відсутності препарат Аміодарон повинен бути введений струминно у найбільшу периферичну вену. Початкова доза становить 300 мг (5 мг/кг маси тіла) після розведення в 20 мл 5 % розчину декстрози (глюкози) до концентрації 15 мг/мл. Якщо фібриляція не усувається, можливе додаткове внутрішньовенне струменеве введення препарату Аміодарон у дозі 150 мг (або 2,5 мг/кг маси тіла) до концентрації 7,5 мг/мл. Не можна змішувати в одному шприці з іншими препаратами!ПередозуванняІнформації щодо передозування аміодарону (концентрат для приготування розчину для внутрішньовенного введення) немає. Описано кілька випадків гострого передозування аміодарону, що приймається внутрішньо, що виявлялася синусовою брадикардією, поліморфною шлуночковою тахікардією типу «пірует», зупинкою серця, порушеннями кровообігу та функції печінки, вираженим зниженням артеріального тиску. Лікування – симптоматичне (при брадикардії – застосування бета-адреноміметиків або встановлення кардіостимулятора, при поліморфній шлуночковій тахікардії типу «пірует» – внутрішньовенне введення солей магнію, проведення уріджувальної кардіостимуляції). Ні аміодарон, ні його метаболіти не видаляються під час гемодіалізу. Специфічного антидоту немає.Запобіжні заходи та особливі вказівкиВнутрішньовенне струменеве введення препарату Аміодарон зазвичай не рекомендується через гемодинамічні ризики (розвиток вираженого зниження артеріального тиску, судинного колапсу), переважним є внутрішньовенне краплинне введення препарату. Внутрішньовенне струменеве введення препарату Аміодарон має проводитися тільки в блоці інтенсивної терапії при постійному контролі ЕКГ (у зв'язку з можливістю надмірної брадикардії та аритмогенної дії) та артеріального тиску (у зв'язку з можливістю зниження артеріального тиску). Для того, щоб уникнути реакцій у місці введення, препарат Аміодарон рекомендується вводити через центральний венозний катетер. Тільки у разі кардіореанімації при зупинці серця, спричиненої фібриляцією шлуночків, резистентною до дефібриляції, за відсутності центрального венозного доступу (відсутності встановленого центрального венозного катетера) препарат Аміодарон можна вводити у велику периферичну вену з максимальним кровотоком. При необхідності продовження лікування препаратом Аміодарон після кардіореанімації препарат Аміодарон слід вводити внутрішньовенно краплинно через центральний венозний катетер під постійним контролем артеріального тиску та ЕКГ. Препарат Аміодарон не можна змішувати в одному шприці чи крапельниці з іншими лікарськими засобами. Не слід вводити інші препарати в ту саму лінію інфузійної системи, що і препарат Аміодарон. Реакції з боку серця Повідомлялося про виникнення нових порушень ритму або обтяження вже наявних порушень ритму, іноді зі смертю. Дуже важливо проводити диференціальний діагноз між недостатньою ефективністю препарату та його аритмогенною дією, що поєднуються чи ні з посиленням тяжкості серцево-судинної патології. При застосуванні препарату Аміодарон про аритмогенну дію повідомлялося значно рідше, ніж при застосуванні інших протиаритмічних препаратів і, як правило, воно спостерігалося за наявності факторів, що збільшують тривалість інтервалу QT, таких як взаємодія з іншими лікарськими засобами та/або порушення вмісту електролітів у крові. Незважаючи на здатність препарату Аміодарон збільшувати тривалість інтервалу QT,він показав низьку активність щодо провокування поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует». Виражена брадикардія. При застосуванні Аміодарону в комбінації з софосбувіром у комбінації з іншими противірусними препаратами прямої дії проти вірусного гепатиту С, такими як даклатасвір, симепревір, ледіпасвір, спостерігалися випадки розвитку вираженого, потенційно загрозливого життя, брадикардії, а також блокади серця. Тому одночасне застосування цих препаратів із препаратом Аміодарон не рекомендується. Якщо не можна уникнути одночасного застосування цих препаратів з Аміодароном, рекомендується ретельне спостереження за пацієнтами після початку прийому софосбувіру в комбінації з іншими противірусними препаратами прямої дії. Після початку одночасного застосування софозбувіру пацієнти, які належать до групи високого ризику розвитку брадіаритмії, повинні безперервно спостерігатися в умовах стаціонару протягом не менше 48 годин. Внаслідок тривалого періоду напіввиведення аміодарону також слід проводити відповідний моніторинг у пацієнтів, які припинили прийом препарату Аміодарон протягом останніх декількох місяців до початку лікування софосбувіром у комбінації з іншими противірусними препаратами прямої дії. Пацієнти, які приймають вищезгадані лікарські препарати проти вірусного гепатиту С у поєднанні з препаратом Аміодарон, як одночасно з іншими лікарськими препаратами, що уповільнюють серцевий ритм, так і без поєднання з такими лікарськими препаратами, повинні бути поінформовані про симптоми, що вказують на розвиток брадикардії та блокади серця. У разі появи вони повинні негайно звернутися за медичною допомогою. Легеневі порушення Поява задишки або сухого кашлю може бути пов'язана з легеневою токсичністю, зокрема з розвитком інтерстиціального пневмоніту. В окремих випадках розвиток інтерстиціального пневмоніту спостерігався після внутрішньовенного введення препарату Аміодарон. При підозрі на розвиток інтерстиціального пневмоніту у пацієнтів, у яких виникає сильна задишка, як ізольована, так і у поєднанні з погіршенням загального стану (підвищена стомлюваність, зниження маси тіла, гарячка) слід провести рентгенологічне дослідження легень. Слід провести переоцінку необхідності застосування препарату Аміодарон,оскільки при ранній відміні препарату інтерстиціальний пневмоніт зазвичай є оборотним (клінічні симптоми зазвичай дозволяються протягом 3-4 тижнів з подальшим повільним поліпшенням рентгенологічної картини та функції легень протягом декількох місяців). Слід розглянути питання лікування глюкокортикостероїдами. Крім того, у пацієнтів, яким вводився Аміодарон, у дуже поодиноких випадках, зазвичай безпосередньо після хірургічного втручання, спостерігалося серйозне дихальне ускладнення (гострий респіраторний дистрес-синдром дорослих), іноді з летальним кінцем; передбачається можливість зв'язку його розвитку із взаємодією із високими концентраціями кисню. Порушення з боку печінки Рекомендується ретельний моніторинг функціональних «печінкових» тестів (контроль активності «печінкових» трансаміназ) перед початком застосування препарату Аміодарон та регулярно під час лікування препаратом. Протягом перших 24 годин після внутрішньовенного введення препарату Аміодарон може розвинутись гостре ураження печінки (включаючи гепатоцелюлярну недостатність або печінкову недостатність, іноді з летальним результатом) та хронічне ураження печінки. Тому при підвищенні активності «печінкових» трансаміназ, що в 3 рази перевищує верхню межу норми, дозу препарату Аміодарон слід зменшити або припинити його прийом. Клінічні та лабораторні ознаки хронічної печінкової недостатності при застосуванні препарату Аміодарон внутрішньо можуть бути мінімально вираженими (гепатомегалія, підвищення активності трансаміназ, що в 5 разів перевищує верхню межу норми) та оборотними після відміни препарату, проте повідомлялося про випадки смертельного результату. Тяжкі бульозні реакції Лікування препаратом Аміодарон слід негайно припинити при появі симптомів і проявів, що загрожують життю або навіть фатальних реакцій у вигляді синдрому Стівенса-Джонсона, токсичного епідермального некролізу, а саме: поява прогресуючої шкірної висипки, часто з утворенням пухирів, або поява ушкоджень. Порушення з боку органу зору Якщо спостерігається ослаблення гостроти зору або виникнення нечіткості зору, необхідно негайно здійснити повне офтальмологічне обстеження, включаючи фундоскопію (огляд очного дна). Прояв нейропатії та/або невриту зорового нерва вимагає відміни аміодарону через можливий розвиток сліпоти. Лікарська взаємодія Не рекомендується одночасне застосування препарату Аміодарон з наступними лікарськими засобами: бета-адреноблокаторами, блокаторами «повільних» кальцієвих каналів, що уріджують серцевий ритм (верапаміл, дилтіазем), проносними, стимулюючими перистальтику кишечника, які можуть спричинити гіпокалію. Гіпокаліємія Гіпокаліємія повинна бути скоригована до початку застосування препарату Аміодарон. Діти У дітей безпека та ефективність препарату Аміодарон не вивчалась. В ампулах препарату Аміодарону міститься бензиловий спирт. Повідомлялося про розвиток у новонароджених різкої ядухи зі смертельним результатом після внутрішньовенного введення розчинів, що містять бензиловий спирт. Симптомами розвитку цього ускладнення є: гострий розвиток ядухи, зниження артеріального тиску, брадикардія та колапс. Загальна та місцева анестезія Перед хірургічним втручанням лікаря-анестезіолога слід повідомити про те, що пацієнту вводився препарат Аміодарон. Лікування препаратом Аміодарон може посилити гемодинамічний ризик, властивий місцевій або загальній анестезії (особливо це відноситься до ушкодження серцевого ритму, уповільнення провідності та зниження скоротливості серця.) Порушення функції щитовидної залози Препарат Аміодарон може спричинити порушення функції щитовидної залози, особливо у пацієнтів з порушеннями функції щитовидної залози у власному чи сімейному анамнезі. Тому, у разі переходу з внутрішнього введення препарату Аміодарон на прийом препарату Аміодарон внутрішньо, як під час лікування, так і протягом декількох місяців після закінчення лікування, слід проводити ретельний клінічний та лабораторний контроль функції щитовидної залози. При підозрі на дисфункцію щитовидної залози слід проводити визначення концентрації ТТГ у сироватці крові (за допомогою надчутливого аналізу на ТТГ). Аміодарон містить у своєму складі йод і тому може порушувати поглинання радіоактивного йоду, що може спотворювати результати радіоізотопного дослідження щитовидної залози, однак його застосування не впливає на достовірність визначення концентрації Т3, Т4 та ТТГ у плазмі крові. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Відсутні докази того, що аміодарон порушує здатність займатися діяльністю, яка потребує підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Однак, як запобіжний засіб, пацієнтам з пароксизмами тяжких порушень ритму в період лікування препаратом Аміодарон бажано утриматися від подібної діяльності.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаСклад (на 1 мл): Аміодарону гідрохлорид у перерахунку на 100% речовина - 50,0 мг; Допоміжні речовини: Полісорбат 80 (Твін 80) – 100,0 мг; Бензиловий спирт – 20,0 мг; Вода для ін'єкцій – до 1,0 мл. Концентрат приготування розчину для внутрішньовенного введення 50 мг/мл. По 3 мл ампули з нейтрального скла або скла з класом опору гідролізу HGA1 (перший гідролітичний). 5 ампул поміщають у контурну осередкову упаковку з полівінілхлоридної плівки (ПВХ) або з плівки поліетилентерефталатної (ПЕТФ). 1 або 2 контурні осередкові упаковки разом з інструкцією по застосуванню і ампульним скарифікатором поміщають в пачку з картону для споживчої тари. 5 або 10 ампул разом з інструкцією по застосуванню і ампульним скарифікатором поміщають в пачку з картону для споживчої тари з гофрованим вкладишем. При використанні ампул з точкою або кільцем зламу ампульний скарифікатор не вкладають. Упаковка для стаціонарів. 4, 5 або 10 контурних осередкових упаковок разом з інструкціями щодо застосування в кількості, що дорівнює кількості контурних осередкових упаковок, поміщають у пачку з картону для споживчої тари. 50 або 100 контурних осередкових упаковок разом з рівною кількістю інструкцій із застосування поміщають у коробку з гофрованого картону.Опис лікарської формиПрозорий із жовтуватим відтінком розчин.Фармакотерапевтична групаАнтиаритмічний засіб.ФармакокінетикаКонцентрація в крові парентерально введеного аміодарону дуже швидко знижується у зв'язку з інтенсивним розподілом препарату. Аміодарон має великий обсяг розподілу і може накопичуватися майже у всіх тканинах, а також у печінці, легенях, селезінці та рогівці. Зв'язок з білками плазми становить 95% (62% - з альбуміном, 33% - з бета-ліпопротеїнами). Аміодарон метаболізується у печінці за участю ізоферментів CYP3A4 та CYP2C8. Його головний метаболіт – дезетиламіодарон – фармакологічно активний та може посилювати антиаритмічний ефект основної сполуки. Аміодарон і дезетиламіодарон in vitro мають здатність інгібувати ізоферменти CYP1A1, CYP1A2, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP3A4, CYP2A6, CYP2B6 і CYP2C8. Аміодарон та дезетиламіодарон також здатні інгібувати деякі транспортери (Р-глікопротеїн-Р-gp) та переносник органічних катіонів (ПОК2). In vivo спостерігалася взаємодія аміодарону із субстратами ізоферментів CYP3A4, CYP2С9, CYP2D6 та P-gp. Виводиться дуже повільно, переважно з жовчю через кишечник. Аміодарон та його метаболіти визначаються у плазмі крові протягом 9 місяців після припинення лікування. Аміодарон та його метаболіти не піддаються діалізу.ФармакодинамікаАміодарон відноситься до класу III антиаритмічних засобів (клас інгібіторів реполяризації) і має унікальний механізм антиаритмічної дії, т.к. крім властивостей антиаритміків III класу (блокада калієвих каналів) він володіє ефектами антиаритміків I класу (блокада натрієвих каналів), антиаритміків IV класу (блокада кальцієвих каналів) та неконкурентною бета-адреноблокуючою дією. Крім антиаритмічної дії у нього відзначається антиангінальний, коронаророзширювальний, альфа- та бета-адреноблокуючий ефекти. Вираженість дії аміодарону досягає максимуму через 15 хвилин після внутрішньовенного введення і припиняється приблизно через 4 год. Антиаритмічні властивості обумовлені: Збільшенням тривалості 3-ї фази потенціалу дії кардіоміоцитів (переважно за рахунок блокування іонного струму в калієвих каналах – ефект антиаритмічного засобу III класу за класифікацією Вільямса); зниженням автоматизму синусового вузла, що призводить до зменшення частоти серцевих скорочень (ЧСС); Неконкурентною блокадою альфа- та бета-адренергічних рецепторів; Уповільненням внутрішньосерцевої (синоатріальної, передсердної та атріовентрикулярної – AV) провідності. Це більш виражено при тахікардії. Істотного впливу на внутрішньошлуночкову провідність аміодарон не має; Збільшенням тривалості рефрактерного періоду та зменшенням збудливості міокардіоцитів передсердь та шлуночків, а також збільшенням тривалості рефрактерного періоду АV вузла; Уповільненням швидкості проведення та збільшенням тривалості рефрактерного періоду у додаткових пучках передсердно-шлуночкового проведення. Інші ефекти аміодарону: Зниження споживання кисню міокардом за рахунок помірного зниження загального периферичного опору судин (ОПСС) та ЧСС, а також скоротливості міокарда; збільшення коронарного кровотоку за рахунок прямого впливу на тонус коронарних артерій; Збереження величини серцевого викиду, незважаючи на деяке зменшення скоротливості міокарда (за рахунок зниження ОПСС та постнавантаження); Вплив на обмін тиреоїдних гормонів: інгібування перетворення Т3 на Т4 (блокада тироксин-5-дейодинази) та блокування захоплення цих гормонів міокардіоцитами та гепатоцитами, що призводить до послаблення стимулюючого впливу тиреоїдних гормонів; Відновлення серцевої діяльності при зупинці серця, спричиненої фібриляцією шлуночків, резистентною до дефібриляції.Показання до застосуванняКупірування нападів пароксизмальної тахіаритмії: нападів шлуночкової пароксизмальної тахікардії; нападів надшлуночкової пароксизмальної тахікардії з високою частотою скорочень шлуночків, особливо на тлі синдрому Вольфа-Паркінсона-Уайта. Купірування нападів пароксизмальної та постійної форми миготливої ​​аритмії (фібриляції передсердь) та тріпотіння передсердь. Кардіореанімація при зупинці серця, спричиненої фібриляцією шлуночків, резистентною до дефібриляції.Протипоказання до застосуванняВсі нижчеперелічені протипоказання не відносяться до застосування препарату при проведенні кардіореанімації при зупинці серця, спричиненої фібриляцією шлуночків, резистентною до дефібриляції. Внутрішньовенне струменеве введення протипоказане у разі артеріальної гіпотензії, тяжкої дихальної недостатності (можливе обтяження цих станів). Підвищена чутливість до йоду, аміодарону чи допоміжних речовин препарату. Синдром слабкості синусового вузла (синусова брадикардія, синоатріальна блокада), крім випадків застосування штучного водія ритму (небезпека «зупинки» синусового вузла). АV блокада II-III ступеня без постійного штучного водія ритму. Порушення внутрішньошлуночкової провідності (дво- та трипучкові блокади) без постійного штучного водія ритму (кардіостимулятора). При таких порушеннях провідності застосування препарату Аміодарон внутрішньовенно можливе лише у спеціалізованих відділеннях під прикриттям тимчасового водія ритму (кардіостимулятора). Одночасне застосування з препаратами, здатними подовжувати інтервал QT та викликати розвиток пароксизмальних тахікардій, включаючи поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу «пірует»: антиаритмічні препарати: ІА класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід, прокаїнамід); антиаритмічні препарати ІІІ класу (дофетилід, ібутилід, бретилія тозилат); соталол; беприділ; інші (не антиаритмічні) препарати, такі як вінкамін, деякі нейролептики: фенотіазини (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин, флуфеназин), бензаміди (амісульприд, сультоприд, сульприд, тиаприд, пері, , пімозід; цизаприд; трициклічні антидепресанти; макролідні антибіотики (зокрема еритроміцин при внутрішньовенному введенні, спіраміцин); азоли; протималярійні препарати (хінін, хлорохін, мефлохін, галофантрин); пентамідин при парентеральному введенні; дифеманілу метилсульфат; мізоластин; астемізол, терфенадін; фторхінолони. Вроджене або набуте подовження інтервалу QT. Виражене зниження артеріального тиску (АТ), кардіогенний шок, колапс. Гіпокаліємія, гіпомагніємія. Дисфункція щитовидної залози (гіпотиреоз, гіпертиреоз). Вагітність, період грудного вигодовування. Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю Артеріальна гіпотензія, кардіоміопатія, тяжка декомпенсована серцева недостатність (III-IV функціональний клас за класифікацією Нью-Йоркської асоціації кардіологів (NYHA)), тяжка дихальна недостатність на тлі інтерстиціальних хвороб легень, печінкова недостатність, бронхіальна астма, літній вік. ), AV блокада I ступеня.Вагітність та лактаціяВагітність Доступна в даний час клінічна інформація недостатня для визначення можливості або неможливості виникнення вад розвитку у ембріона при застосуванні аміодарону в І триместрі вагітності. Оскільки щитовидна залоза плода починає пов'язувати йод тільки з 14-го тижня вагітності, то не очікується впливу на неї аміодарону у разі його раннього застосування. Надлишок йоду при застосуванні препарату після цього періоду може призвести до появи лабораторних симптомів гіпотиреозу у новонароджених або навіть формування у нього клінічно значущого зоба. Зважаючи на можливий вплив на щитовидну залозу плода, аміодарон протипоказаний під час вагітності, за винятком випадків, коли очікувана користь його використання вагітною жінкою перевищує ризики у плода (при життєзагрозних шлуночкових порушеннях ритму серця). Період грудного вигодовування Аміодарон виділяється з грудним молоком у значних кількостях, тому він протипоказаний у період годування груддю (препарат слід відмінити або припинити грудне вигодовування).Побічна діяЧастота побічних ефектів була визначена відповідно до класифікації Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (ВООЗ): дуже часто (>10%), часто (>1%, 0,1%, 0,01%, Порушення з боку крові та лімфатичної системи: Частота невідома – нейтропенія, агранулоцитоз. Порушення з боку серцево-судинної системи: Часто – Брадикардія, зазвичай помірна; Зниження артеріального тиску, зазвичай помірне і минуще. При передозуванні або надто швидкому введенні препарату спостерігалися випадки вираженого зниження артеріального тиску або колапсу. Дуже рідко – аритмогенна дія (виникнення нових порушень ритму, або посилення існуючих порушень ритму, у деяких випадках з подальшою зупинкою серця); Виражена брадикардія, зупинка синусового вузла, що вимагають припинення лікування аміодароном, особливо у пацієнтів з дисфункцією синусового вузла та/або літнього віку; "Припливи" крові до шкірних покривів, що супроводжуються почуттям жару. Частота невідома – поліморфна шлуночкова тахікардія типу «пірует». Порушення з боку ендокринної системи: Дуже рідко – синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНСАГ); Частота невідома – Гіпертиреоз. Порушення з боку травної системи: Дуже рідко – Нудота. Частота невідома – панкреатит/гострий панкреатит. Загальні розлади та порушення у місці введення: Часто – Реакції у місці введення, такі як біль, еритема, набряк, некроз, екстравазація, інфільтрація, запалення, ущільнення, тромбофлебіт, флебіт, целюліт, інфекція, зміни пігментації шкіри. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: Дуже рідко – ізольоване підвищення активності «печінкових» трансаміназ у сироватці крові, зазвичай помірне (перевищення верхньої межі норми від 1,5 до 3 разів), що спостерігалося на початку лікування. Активність «печінкових» трансаміназ може повернутись до нормальних значень при зменшенні дози або навіть спонтанно; Гостре ураження печінки з підвищенням активності «печінкових» трансаміназ та/або жовтяницею, включаючи розвиток печінкової недостатності, іноді з летальним кінцем. Порушення з боку імунної системи: Дуже рідко – Анафілактичний шок. Частота невідома - Ангіоневротичний набряк (набряк Квінке). Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: Частота невідома - Болі в поперековому та попереково-крижовому відділі хребта. Порушення з боку нервової системи: Дуже рідко: Доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія (псевдопухлина головного мозку), головний біль. Порушення психіки: Частота невідома - Стан сплутаності свідомості / делірій, галюцинації. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: Частота невідома – Зниження лібідо. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: Дуже рідко – інтерстиціальний пневмоніт або фіброз, іноді з летальним результатом; Тяжкі респіраторні ускладнення (гострий респіраторний дистрес-синдром дорослих), іноді з летальним результатом; Бронхоспазм та/або апное у пацієнтів з тяжкою дихальною недостатністю, особливо у пацієнтів з бронхіальною астмою. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: Дуже рідко – підвищене потовиділення. Частота невідома – Екзема, кропив'янка, важкі шкірні реакції, іноді фатальні, включаючи токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, бульозний дерматит; лікарська реакція з еозинофілією та системними симптомами. Порушення органу зору: Частота невідома - нейропатія зорового нерва/неврит, які можуть прогресувати до сліпоти.Взаємодія з лікарськими засобамиФармакодинамічна взаємодія Лікарські засоби, здатні викликати поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу «пірует» Комбінована терапія з лікарськими засобами, які можуть викликати поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу «пірует» протипоказана, оскільки збільшується ризик розвитку потенційної летальної поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует». До них відносяться: антиаритмічні препарати: IA (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід, прокаїнамід), соталол, беприділ; інші (неантіаритмічні) препарати, такі як: вінкамін; деякі нейролептики: фенотіазини (хлорпромазин, ціамемазин, левопромазин, тіоридазин, трифлуоперазин, флуфеназин), бензаміди (амісульприд, сультоприд, сульприд, тіаприд, вераліприд), бутирофенони (дроперидол, галоперидол); трициклічні антидепресанти; цизаприд; макролідні антибіотики (еритроміцин при внутрішньовенному введенні, спіраміцин); азоли; протималярійні препарати (хінін, хлорохін, мефлохін, галофантрин, лумефантрін); пентамідин при парентеральному введенні; дифеманілу метилсульфат; мізоластин; астемізол; терфенадін. Лікарські засоби, здатні збільшувати тривалість інтервалу QT Спільний прийом аміодарону з препаратами, здатними збільшувати тривалість інтервалу QT, повинен ґрунтуватися на ретельній оцінці для кожного пацієнта співвідношення очікуваної користі та потенційного ризику (можливість зростання ризику розвитку поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует»); при застосуванні таких комбінацій необхідно регулярно контролювати ЕКГ пацієнтів (для виявлення подовження інтервалу QT), а також вміст калію та магнію у крові. У пацієнтів, які приймають аміодарон, слід уникати застосування фторхінолонів, включаючи моксифлоксацин. Лікарські засоби, що уріжають серцевий ритм або викликають порушення автоматизму або провідності Комбінована терапія із цими препаратами не рекомендується. Бета-адреноблокатори, блокатори «повільних» кальцієвих каналів, що уріджують серцевий ритм (верапаміл, дилтіазем), можуть викликати порушення автоматизму (розвиток надмірної брадикардії) та провідності. Лікарські засоби, здатні викликати гіпокаліємію Нерекомендовані комбінації З проносними, стимулюючими перистальтику кишечника, які можуть викликати гіпокаліємію, збільшуючи ризик розвитку поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует». Одночасно з аміодароном слід застосовувати проносні інші фармацевтичні групи. Комбінації, що потребують обережності при застосуванні З діуретиками, що викликають гіпокаліємію (в монотерапії або комбінаціях з іншими лікарськими засобами). З системними кортикостероїдами (глюкокортикостероїдами, мінералокортико-стероїдами) та тетракозактидом. З амфотерицином В (внутрішньовенне введення). Необхідно запобігати розвитку гіпоглікемії, а у разі її виникнення, відновлювати до нормальних значень вмісту калію в крові, контролювати вміст електролітів у крові та ЕКГ (на предмет можливого подовження інтервалу QT), а у разі виникнення поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует», не слід застосовувати антиаритмічні препарати (має бути розпочато шлуночкову кардіостимуляцію; можливе внутрішньовенне введення солей магнію). Лікарські засоби для загальної анестезії Повідомлялося про можливість розвитку таких тяжких ускладнень у пацієнтів, які приймають аміодарон, при проведенні загальної анестезії: брадикардія (резистентна до введення атропіну), артеріальна гіпотензія, порушення провідності, зниження серцевого викиду. Спостерігалися дуже рідкісні випадки тяжких ускладнень з боку дихальної системи, іноді з летальним кінцем (гострий респіраторний дистресс-снндром дорослих), який розвивався безпосередньо після хірургічного втручання, виникнення якого пов'язують із взаємодією з високими концентраціями кисню. Лікарські засоби, що уріджують серцевий ритм (клонідин, гуанфацин; інгібітори холінестерази [донепезил, галантамін, рівастигмін, такрин, амбенонію хлорид, піридостигміну бромід, неостигміну бромід], пілокарпін) Ризик розвитку надмірної брадикардії (кумулятивні ефекти). Вплив аміодарону на інші лікарські засоби Аміодарон та/або його метаболіт дезетиламіодарон пригнічують ізоферменти CYP1A1, CYP1A2, CYP3А4, CYP2C9, CYP2D6 та P-gp та можуть збільшувати системну експозицію лікарських препаратів, що є їх субстратами. У зв'язку з тривалим періодом напіввиведення аміодарону ця взаємодія може спостерігатися навіть за кілька місяців після припинення його прийому. Лікарські засоби, що є субстратами Р-gp Аміодарон є інгібітором Рgp. Очікується, що його спільний прийом із препаратами, що є субстратами P-gp, призведе до збільшення системної експозиції останніх. Серцеві глікозиди (препарати наперстянки) Можливість виникнення порушень автоматизму (виражена брадикардія) та передсердно-шлуночкової провідності. Крім того, при комбінації дигоксину з аміодароном можливе збільшення концентрації дигоксину в плазмі (через зниження його кліренсу). Тому при поєднанні дигоксину з аміодароном необхідно визначати концентрацію дигоксину в крові та контролювати можливі клінічні та електрокардіографічні прояви дигіталісної інтоксикації. Може знадобитися зниження доз дигоксину. Дабігатран Необхідно виявляти обережність при одночасному застосуванні аміодарону з дабігатраном через ризик виникнення кровотечі. Можлива корекція дози дабігатрану відповідно до вказівок у його інструкції із застосування. Лікарські засоби, що є субстратами ізоферменту CYP2C9 Аміодарон підвищує концентрацію в крові препаратів, що є субстратами ізоферменту CYP2C9, таких як варфарин або фенітоїн, за рахунок інгібування ізоферменту CYP2C9. Варфарін При комбінації варфарину з аміодароном можливе посилення ефектів непрямого антикоагулянту, що збільшує ризик кровотечі. Слід частіше контролювати протромбіновий час [Міжнародне нормалізоване відношення (МНО)] та проводити корекцію доз непрямих антикоагулянтів як під час лікування аміодароном, так і після припинення його прийому. Фенітоїн При поєднанні фенітоїну з аміодароном можливий розвиток передозування фенітоїну, що може призводити до появи неврологічних симптомів; необхідний клінічний моніторинг і, при перших ознаках передозування, зниження дози фенітоїну, бажано визначення концентрації фенітоїну в плазмі крові. Лікарські засоби, що є субстратами ізоферменту CYP2D6 Флекаїнід Аміодарон підвищує плазмову концентрацію флекаїніду за рахунок інгібування ізоферменту CYP2D6, у зв'язку з чим потрібна корекція доз флекаїніду. Лікарські засоби, що є субстратами ізоферменту CYP3А4 При поєднанні аміодарону, інгібітору ізоферменту CYP3А4 з цими препаратами можливе підвищення їх плазмових концентрацій, що може призводити до збільшення їх токсичності та/або посилення фармакодинамічних ефектів і може вимагати зниження їх доз. Нижче наведені такі препарати. Циклоспорин Поєднання циклоспорину з аміодароном може збільшити концентрації циклоспорину в плазмі крові, необхідна корекція дози циклоспорину. Фентаніл Комбінація з аміодароном може збільшити фармакодинамічні ефекти фентанілу та збільшити ризик розвитку його токсичних ефектів. Інгібітори ГМГ-КоА-редуктази (статини) (симвастатин, аторвастатин та ловастатин) Збільшення ризику м'язової токсичності (рабдоміолізу) при одночасному застосуванні аміодарону та статинів, що метаболізуються за допомогою ізоферменту CYP3А4. Рекомендується застосування статинів, що не метаболізуються за допомогою ізоферменту CYP3А4. Інші лікарські засоби, що метаболізуються за допомогою ізоферменту CYP3А4: лідокаїн (ризик розвитку синусової брадикардії та неврологічних симптомів), такролімус (ризик нефротоксичності), силденафрил (ризик збільшення його побічних ефектів), мідазолам (ризик розвитку психомоторних ефектів), гідрок колхіцин. Лікарські засоби, що є субстратом ізоферментів CYP2D6 та CYP3А4 Декстрометорфан Аміодарон пригнічує ізоферменти CYP2D6 та CYP3А4 та може теоретично підвищити плазмову концентрацію декстрометорфану в крові. Клопідогрів Клопідогрел є неактивним тієнопіримідиновим лікарським засобом, що метаболізується в печінці з утворенням активних метаболітів. Можлива взаємодія між клопідогрелом та аміодароном, що може призвести до зниження ефективності клопідогрелу. Вплив інших лікарських засобів на аміодарон Інгібітори ізоферментів CYP3А4 та CYP2С8 можуть мати потенціал інгібування метаболізму аміодарону, збільшення його концентрації у крові та, відповідно, ризику збільшення його фармакодинамічних та побічних ефектів. Рекомендовано уникати прийому інгібіторів ізоферменту CYP3А4 (наприклад, грейпфрутового соку та деяких лікарських засобів, таких як циметидин та інгібітори ВІЛ-протеази (в т.ч. індинавір) під час лікування аміодароном. Інгібітори ВІЛ-протеази у крові. Індуктори ізоферменту CYP3А4 ріфампіцин Рифампіцин є потужним індуктором ізоферменту CYP3А4, при сумісному застосуванні з аміодароном він може знижувати плазмові концентрації аміодарону та дезетиламіодарону. Препарати Звіробою продірявленого Звіробій продірявлений є потужним індуктором ізоферменту CYP3А4. У зв'язку з цим теоретично можливе зниження плазмової концентрації аміодарону та зменшення його ефекту (клінічні дані відсутні). Інші лікарські взаємодії з аміодароном З софосбувіром у монотерапії або у поєднанні з іншими противірусними препаратами прямої дії проти вірусного гепатиту С, такими як даклатасвір, симепревір, ледіпасвір Не рекомендується одночасне застосування аміодарону з софосбувіром в монотерапії або в комбінації з іншими противірусними препаратами прямої дії проти вірусного гепатиту С, такими як даклатасвір, симепревір, ледіпасвір, оскільки це може призводити до розвитку тяжкої брадикардії, що протікає з клінічною симптоматикою. Механізм розвитку цієї брадикардії невідомий. Якщо не можна одночасного застосування цих препаратів, рекомендується проведення моніторингу серцевої діяльності.Спосіб застосування та дозиАміодарон (концентрат для приготування розчину для внутрішньовенного введення) призначений для застосування в тих випадках, коли потрібне швидке досягнення антиаритмічного ефекту або неможливе його призначення внутрішньо. За винятком невідкладних клінічних ситуацій препарат повинен застосовуватися лише у стаціонарі у блоці інтенсивної терапії під постійним контролем ЕКГ та АТ! Препарат застосовується лише у розведеному вигляді. Для розведення препарату Аміодарон слід застосовувати лише 5% розчин декстрози (глюкози). Не можна додавати до інфузійного розчину інші препарати! У зв'язку з особливостями лікарської форми препарату, не можна вводити інфузійний розчин із концентрацією менше 0,6 мг/мл (2 ампули у 500 мл 5 % розчину декстрози (глюкози)). Щоб уникнути місцевих реакцій, препарат Аміодарон повинен вводитися через центральний венозний катетер, за винятком випадків проведення кардіореанімації при фібриляції шлуночків, резистентної до дефібриляції, коли можливе введення препарату у великі периферичні вени – за відсутності центрального венозного доступу. Тяжкі порушення серцевого ритму, у випадках, коли неможливий прийом препарату внутрішньо (за винятком випадків кардіореанімації при зупинці серця, спричиненої фібриляцією шлуночків, резистентною до дефібриляції) Внутрішньовенне краплинне введення через центральний венозний катетер. Зазвичай навантажувальна доза становить 5 мг/кг маси тіла, вводиться по можливості із застосуванням інфузомату протягом 0,3-2 год. Внутрішньовенне краплинне введення можна повторювати 2-3 рази протягом 24 год. Терапевтична дія з'являється протягом перших хвилин введення та поступово зменшується після припинення інфузії, тому при необхідності продовження лікування препаратом Аміодарон рекомендується переходити на постійне внутрішньовенне краплинне введення препарату. Підтримуюче лікування: 10-20 мг/кг/сут маси тіла (загалом 600-800 мг/сут, максимальна доза – 1200 мг/сут) протягом днів. З першого дня інфузії слід розпочинати поступовий перехід на прийом препарату внутрішньо (3 таблетки по 200 мг на добу). Доза може бути збільшена до 4 або навіть 5 таблеток на добу. Внутрішньовенне струменеве введення Внутрішньовенне струменеве введення зазвичай не рекомендується через ризик розвитку гемодинамічних ускладнень (можливі різке зниження артеріального тиску та колапс). Внутрішньовенне струменеве введення має проводитися тільки в невідкладних випадках при неефективності інших видів лікування і лише у відділенні інтенсивної терапії під постійним моніторингом ЕКГ та АТ. Доза становить 5 мг/кг маси тіла. За винятком випадків кардіореанімації при фібриляції шлуночків, резистентної до дефібриляції, внутрішньовенне струменеве введення препарату Аміодарон має проводитися протягом не менше 3 хв. Повторне введення препарату не повинно проводитися раніше, ніж через 15 хв після першої ін'єкції, навіть якщо спочатку вводився вміст лише однієї ампули (можливість розвитку незворотного колапсу). Якщо є необхідність продовження введення препарату Аміодарон, він повинен вводитися у вигляді інфузії. Кардіореанімація при зупинці серця, спричиненої фібриляцією шлуночків, резистентною до дефібриляції Внутрішньовенне струменеве введення Рекомендується застосування центрального венозного катетера, у разі його відсутності препарат Аміодарон повинен бути введений струминно у найбільшу периферичну вену. Початкова доза становить 300 мг (5 мг/кг маси тіла) після розведення в 20 мл 5 % розчину декстрози (глюкози) до концентрації 15 мг/мл. Якщо фібриляція не усувається, можливе додаткове внутрішньовенне струменеве введення препарату Аміодарон у дозі 150 мг (або 2,5 мг/кг маси тіла) до концентрації 7,5 мг/мл. Не можна змішувати в одному шприці з іншими препаратами!ПередозуванняІнформації щодо передозування аміодарону (концентрат для приготування розчину для внутрішньовенного введення) немає. Описано кілька випадків гострого передозування аміодарону, що приймається внутрішньо, що виявлялася синусовою брадикардією, поліморфною шлуночковою тахікардією типу «пірует», зупинкою серця, порушеннями кровообігу та функції печінки, вираженим зниженням артеріального тиску. Лікування – симптоматичне (при брадикардії – застосування бета-адреноміметиків або встановлення кардіостимулятора, при поліморфній шлуночковій тахікардії типу «пірует» – внутрішньовенне введення солей магнію, проведення уріджувальної кардіостимуляції). Ні аміодарон, ні його метаболіти не видаляються під час гемодіалізу. Специфічного антидоту немає.Запобіжні заходи та особливі вказівкиВнутрішньовенне струменеве введення препарату Аміодарон зазвичай не рекомендується через гемодинамічні ризики (розвиток вираженого зниження артеріального тиску, судинного колапсу), переважним є внутрішньовенне краплинне введення препарату. Внутрішньовенне струменеве введення препарату Аміодарон має проводитися тільки в блоці інтенсивної терапії при постійному контролі ЕКГ (у зв'язку з можливістю надмірної брадикардії та аритмогенної дії) та артеріального тиску (у зв'язку з можливістю зниження артеріального тиску). Для того, щоб уникнути реакцій у місці введення, препарат Аміодарон рекомендується вводити через центральний венозний катетер. Тільки у разі кардіореанімації при зупинці серця, спричиненої фібриляцією шлуночків, резистентною до дефібриляції, за відсутності центрального венозного доступу (відсутності встановленого центрального венозного катетера) препарат Аміодарон можна вводити у велику периферичну вену з максимальним кровотоком. При необхідності продовження лікування препаратом Аміодарон після кардіореанімації препарат Аміодарон слід вводити внутрішньовенно краплинно через центральний венозний катетер під постійним контролем артеріального тиску та ЕКГ. Препарат Аміодарон не можна змішувати в одному шприці чи крапельниці з іншими лікарськими засобами. Не слід вводити інші препарати в ту саму лінію інфузійної системи, що і препарат Аміодарон. Реакції з боку серця Повідомлялося про виникнення нових порушень ритму або обтяження вже наявних порушень ритму, іноді зі смертю. Дуже важливо проводити диференціальний діагноз між недостатньою ефективністю препарату та його аритмогенною дією, що поєднуються чи ні з посиленням тяжкості серцево-судинної патології. При застосуванні препарату Аміодарон про аритмогенну дію повідомлялося значно рідше, ніж при застосуванні інших протиаритмічних препаратів і, як правило, воно спостерігалося за наявності факторів, що збільшують тривалість інтервалу QT, таких як взаємодія з іншими лікарськими засобами та/або порушення вмісту електролітів у крові. Незважаючи на здатність препарату Аміодарон збільшувати тривалість інтервалу QT,він показав низьку активність щодо провокування поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует». Виражена брадикардія. При застосуванні Аміодарону в комбінації з софосбувіром у комбінації з іншими противірусними препаратами прямої дії проти вірусного гепатиту С, такими як даклатасвір, симепревір, ледіпасвір, спостерігалися випадки розвитку вираженого, потенційно загрозливого життя, брадикардії, а також блокади серця. Тому одночасне застосування цих препаратів із препаратом Аміодарон не рекомендується. Якщо не можна уникнути одночасного застосування цих препаратів з Аміодароном, рекомендується ретельне спостереження за пацієнтами після початку прийому софосбувіру в комбінації з іншими противірусними препаратами прямої дії. Після початку одночасного застосування софозбувіру пацієнти, які належать до групи високого ризику розвитку брадіаритмії, повинні безперервно спостерігатися в умовах стаціонару протягом не менше 48 годин. Внаслідок тривалого періоду напіввиведення аміодарону також слід проводити відповідний моніторинг у пацієнтів, які припинили прийом препарату Аміодарон протягом останніх декількох місяців до початку лікування софосбувіром у комбінації з іншими противірусними препаратами прямої дії. Пацієнти, які приймають вищезгадані лікарські препарати проти вірусного гепатиту С у поєднанні з препаратом Аміодарон, як одночасно з іншими лікарськими препаратами, що уповільнюють серцевий ритм, так і без поєднання з такими лікарськими препаратами, повинні бути поінформовані про симптоми, що вказують на розвиток брадикардії та блокади серця. У разі появи вони повинні негайно звернутися за медичною допомогою. Легеневі порушення Поява задишки або сухого кашлю може бути пов'язана з легеневою токсичністю, зокрема з розвитком інтерстиціального пневмоніту. В окремих випадках розвиток інтерстиціального пневмоніту спостерігався після внутрішньовенного введення препарату Аміодарон. При підозрі на розвиток інтерстиціального пневмоніту у пацієнтів, у яких виникає сильна задишка, як ізольована, так і у поєднанні з погіршенням загального стану (підвищена стомлюваність, зниження маси тіла, гарячка) слід провести рентгенологічне дослідження легень. Слід провести переоцінку необхідності застосування препарату Аміодарон,оскільки при ранній відміні препарату інтерстиціальний пневмоніт зазвичай є оборотним (клінічні симптоми зазвичай дозволяються протягом 3-4 тижнів з подальшим повільним поліпшенням рентгенологічної картини та функції легень протягом декількох місяців). Слід розглянути питання лікування глюкокортикостероїдами. Крім того, у пацієнтів, яким вводився Аміодарон, у дуже поодиноких випадках, зазвичай безпосередньо після хірургічного втручання, спостерігалося серйозне дихальне ускладнення (гострий респіраторний дистрес-синдром дорослих), іноді з летальним кінцем; передбачається можливість зв'язку його розвитку із взаємодією із високими концентраціями кисню. Порушення з боку печінки Рекомендується ретельний моніторинг функціональних «печінкових» тестів (контроль активності «печінкових» трансаміназ) перед початком застосування препарату Аміодарон та регулярно під час лікування препаратом. Протягом перших 24 годин після внутрішньовенного введення препарату Аміодарон може розвинутись гостре ураження печінки (включаючи гепатоцелюлярну недостатність або печінкову недостатність, іноді з летальним результатом) та хронічне ураження печінки. Тому при підвищенні активності «печінкових» трансаміназ, що в 3 рази перевищує верхню межу норми, дозу препарату Аміодарон слід зменшити або припинити його прийом. Клінічні та лабораторні ознаки хронічної печінкової недостатності при застосуванні препарату Аміодарон внутрішньо можуть бути мінімально вираженими (гепатомегалія, підвищення активності трансаміназ, що в 5 разів перевищує верхню межу норми) та оборотними після відміни препарату, проте повідомлялося про випадки смертельного результату. Тяжкі бульозні реакції Лікування препаратом Аміодарон слід негайно припинити при появі симптомів і проявів, що загрожують життю або навіть фатальних реакцій у вигляді синдрому Стівенса-Джонсона, токсичного епідермального некролізу, а саме: поява прогресуючої шкірної висипки, часто з утворенням пухирів, або поява ушкоджень. Порушення з боку органу зору Якщо спостерігається ослаблення гостроти зору або виникнення нечіткості зору, необхідно негайно здійснити повне офтальмологічне обстеження, включаючи фундоскопію (огляд очного дна). Прояв нейропатії та/або невриту зорового нерва вимагає відміни аміодарону через можливий розвиток сліпоти. Лікарська взаємодія Не рекомендується одночасне застосування препарату Аміодарон з наступними лікарськими засобами: бета-адреноблокаторами, блокаторами «повільних» кальцієвих каналів, що уріджують серцевий ритм (верапаміл, дилтіазем), проносними, стимулюючими перистальтику кишечника, які можуть спричинити гіпокалію. Гіпокаліємія Гіпокаліємія повинна бути скоригована до початку застосування препарату Аміодарон. Діти У дітей безпека та ефективність препарату Аміодарон не вивчалась. В ампулах препарату Аміодарону міститься бензиловий спирт. Повідомлялося про розвиток у новонароджених різкої ядухи зі смертельним результатом після внутрішньовенного введення розчинів, що містять бензиловий спирт. Симптомами розвитку цього ускладнення є: гострий розвиток ядухи, зниження артеріального тиску, брадикардія та колапс. Загальна та місцева анестезія Перед хірургічним втручанням лікаря-анестезіолога слід повідомити про те, що пацієнту вводився препарат Аміодарон. Лікування препаратом Аміодарон може посилити гемодинамічний ризик, властивий місцевій або загальній анестезії (особливо це відноситься до ушкодження серцевого ритму, уповільнення провідності та зниження скоротливості серця.) Порушення функції щитовидної залози Препарат Аміодарон може спричинити порушення функції щитовидної залози, особливо у пацієнтів з порушеннями функції щитовидної залози у власному чи сімейному анамнезі. Тому, у разі переходу з внутрішнього введення препарату Аміодарон на прийом препарату Аміодарон внутрішньо, як під час лікування, так і протягом декількох місяців після закінчення лікування, слід проводити ретельний клінічний та лабораторний контроль функції щитовидної залози. При підозрі на дисфункцію щитовидної залози слід проводити визначення концентрації ТТГ у сироватці крові (за допомогою надчутливого аналізу на ТТГ). Аміодарон містить у своєму складі йод і тому може порушувати поглинання радіоактивного йоду, що може спотворювати результати радіоізотопного дослідження щитовидної залози, однак його застосування не впливає на достовірність визначення концентрації Т3, Т4 та ТТГ у плазмі крові. Вплив на здатність керувати транспортними засобами, механізмами Відсутні докази того, що аміодарон порушує здатність займатися діяльністю, яка потребує підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Однак, як запобіжний засіб, пацієнтам з пароксизмами тяжких порушень ритму в період лікування препаратом Аміодарон бажано утриматися від подібної діяльності.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин - 1 мл: Активна речовина: аденозинтрифосфат динатрієвої солі (трифосаденіну) - 0,01 г; Допоміжні речовини: Натрію гідроксид 2 М розчин (до pH 7,0-7,3), вода для ін'єкцій. Розчин для внутрішньовенного введення 10 мг/мл у ампули по 1 мл. 10 ампул поміщають у пачку (коробку) з картону разом з інструкцією із застосування, ампульним ножем або ампульним скарификатором. При використанні ампул, що мають кільце зламу або точку розтину, ніж ампульний (скарифікатор) не вкладають.Опис лікарської формиБезбарвна або трохи жовтувата прозора рідина.Фармакотерапевтична групаМетаболічний засіб.ФармакодинамікаАденозинтрифосфат натрію (АТФ) — метаболічний засіб, має антиаритмічний ефект, має також гіпотензивну дію, розширює коронарні та мозкові артерії. Є природною макроергічною сполукою. Утворюється в організмі в результаті окисних реакцій та в процесі гліколітичного розщеплення вуглеводів. Міститься у багатьох органах і тканинах, але найбільше - у скелетній мускулатурі. Покращує метаболізм та енергозабезпечення тканин. Завдяки своєму розщепленню на аденозиндифосфорну кислоту та неорганічний фосфат, АТФ вивільняє велику кількість енергії, що використовується для скорочення м'язів, синтезу білка, сечовини, проміжних продуктів обміну та ін. Під впливом АТФ відбувається зниження артеріального тиску та розслаблення гладкої мускулатури,покращується проведення нервових імпульсів у вегетативних гангліях та передача збудження з блукаючого нерва на серце, підвищується скоротливість міокарда. Після парентерального введення проникає у клітини органів, де розщеплюється на аденозин та неорганічний фосфат із вивільненням енергії. Надалі продукти розщеплення включаються до ресинтезу АТФ.Показання до застосуванняКупірування пароксизмів надшлуночкових тахікардій (за винятком мерехтіння та/або тріпотіння передсердь).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість, гострий інфаркт міокарда, гіпотензія, інфекційно-запальні захворювання легень.Побічна діяМожливі алергічні реакції (свербіж, гіперемія шкіри), нудота, гіперемія шкіри обличчя, біль голови, слабкість; після усунення пароксизму тахікардії можуть спостерігатися короткочасні епізоди синусової брадикардії та/або атріовентрикулярної блокади І – ІІІ ступеня (ЕКГ-контроль).Взаємодія з лікарськими засобамиСерцеві глікозиди підвищують ризик розвитку побічних ефектів (в т.ч. аритмогенної дії). Дипіридамол посилює ефект; теофілін, кофеїн та інші метилксантини – послаблюють.Спосіб застосування та дозиПрепарат вводять внутрішньовенно швидко в центральну або велику периферичну вену 3 мг протягом 2 сек під контролем електрокардіограми та артеріального тиску; за потреби через 1–2 хв повторно вводять 6 мг препарату, через 1–2 хв — 12 мг; введення припиняють при розвитку атріовентрикулярної блокади на будь-якому етапі введення препарату.ПередозуванняДаних про передозування не виявлено.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНе можна вводити у великих дозах одночасно із серцевими глікозидами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин - 1 мл: активна речовина: трифрсаденін динатрію тригідрат (у перерахунку на аденозинтрифосфорну кислоту) 10 мг; допоміжні речовини: натрію безводний карбонат, натрію гідрокарбонат (натрію бікарбонат), динатрію едетат, пропіленгліколь, вода для ін'єкцій. Розчин внутрішньовенного введення 10 мг/мл. По 1 мл препарату в ампулу із безбарвного нейтрального скла (гідролітичний клас I), з точкою розлому. По 10 ампул в контурне осередкове пакування з ПВХ/ термолакованої плівки. По 1 контурній комірковій упаковці в картонну пачку разом з інструкцією із застосування.Опис лікарської формиПрозора безбарвна чи майже безбарвна рідина.Фармакотерапевтична групаМетаболічний засіб.ФармакодинамікаНатрію аденозинтрифосфат (АТФ) - метаболічний засіб, має антиаритмічний ефект, має також гіпотензивну дію, розширює коронарні та мозкові артерії. Є природною макроергічною сполукою. Утворюється в організмі в результаті окисних реакцій та в процесі гліколітичного розщеплення вуглеводів. Міститься у багатьох органах та тканинах, але найбільше – у скелетній мускулатурі. Покращує метаболізм та енергозабезпечення тканин. Завдяки своєму розщепленню на АДФ та неорганічний фосфат, АТФ вивільняє велику кількість енергії, що використовується для скорочення м'язів, синтезу білка, сечовини, проміжних продуктів обміну та ін. Під впливом АТФ відбувається зниження артеріального тиску та розслаблення гладкої мускулатури,покращується проведення нервових імпульсів у вегетативних гангліях та передача збудження з блукаючого нерва на серце, підвищується скоротливість міокарда. Після перентерального введення проникає у клітини органів, де розщеплюється на аденозин та неорганічний фосфат із вивільненням енергії. Надалі продукти розщеплення включаються до синтезу АТФ. Антиаритмічна дія обумовлена ​​аденозином, що утворюється при розпаді АТФ, пригнічує автоматизм синусно-передсердного вузла і волокон Пуркіньє (блокада кальцевих каналів і збільшення проникності для іонів калію).Антиаритмічна дія обумовлена ​​аденозином, що утворюється при розпаді АТФ, пригнічує автоматизм синусно-передсердного вузла і волокон Пуркіньє (блокада кальцевих каналів і збільшення проникності для іонів калію).Антиаритмічна дія обумовлена ​​аденозином, що утворюється при розпаді АТФ, пригнічує автоматизм синусно-передсердного вузла і волокон Пуркіньє (блокада кальцевих каналів і збільшення проникності для іонів калію).Показання до застосуванняКупірування пароксизмів надшлуночкових тахікардій (за винятком мерехтіння та/або тріпотіння передсердь).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість, гострий інфаркт міокарда, гіпотензія, запальні захворювання легень.Побічна діяМожливі алергічні реакції (свербіж, гіперемія шкіри); нудота, гіперемія шкіри обличчя, біль голови, слабкість. Після усунення пароксизму тахікардії можуть спостерігатися короткочасні епізоди синусової брадикардії та/або передсердно-шлуночкової блокади I-III ст. (Необхідний ЕКГ-контроль).Взаємодія з лікарськими засобамиСерцеві глікозиди підвищують ризик розвитку побічних ефектів (в т.ч. аритмогенної дії). Дипіридамол посилює ефект; теофілін, кофеїн та інші метилксантини – послаблюють.Спосіб застосування та дозиПрепарат вводять внутрішньовенно швидко в центральну або велику периферичну вену 3 мг протягом 2 сек під контролем електрокардіограми та артеріального тиску; за потреби через 1-2 хвилини повторно вводять 6 мг препарату, через 1-2 хв 12 мг; введення, що припиняють при розвитку атріовентрикулярної блокади на будь-якому з етапів введення препарату.ПередозуванняЧерез короткий період напіввиведення небажані явища швидко зникають. Конкурентними антагоністами є теофілін та інші метилксантини.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНе можна вводити у великих дозах одночасно із серцевими глікозидами.Умови зберіганняУ холодильнику +2+8 градусівУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Дозування: 50 мг Фасування: N50 Форма випуску таб. вкриті оболонкою Упаковка: блістер Виробник: Олайнфарм Завод-производитель: Олайнфарм(Латвия) Действующее вещество: Этацизин. .

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 мл розчину міститься активна речовина: калію хлорид – 40 мг. У упаковці 10 ампул по 10 мл. ФармакодинамікаПрепарат К+ відновлює водно-електролітну рівновагу.

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин - 1 мл: активна речовина: калію хлорид – 40 мг допоміжні речовини: декстрози моногідрат – 334 мг; хлористоводнева кислота (0,1 М розчин хлористоводневої кислоти) - до рН 3,0-4,0; вода для ін'єкцій – до 1 мл. Концентрат для виготовлення розчину для інфузій 40 мг/мл. По 10 мл ампули полімерні з поліетилену високого тиску або з поліетилену низького тиску, або з поліетилену для медичних цілей, або з поліетилену або поліпропілену для інфузійних розчинів та ін'єкційних препаратів.

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діюча речовина: аміодарону гідрохлорид – 200,0 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, магнію стеарат, повідон K90F, кремнію діоксид колоїдний безводний. По 10 або 15 таблеток у блістер ПВХ/Ал. По 3 блістери по 10 таблеток або 2 блістери по 15 таблеток разом з інструкцією із застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиКруглі пігулки від білого до білого з кремуватим відтінком кольору з лінією розлому з одного боку та з фаскою з двох боків. Є гравіювання: символ у вигляді серця над лінією розлому та 200 під лінією розлому, та скіс від країв до лінії розлому.Фармакотерапевтична групаАнтиаритмічний.ФармакокінетикаБіодоступність після внутрішнього прийому у різних хворих коливається від 30 до 80% (середнє значення — близько 50%). Після одноразового прийому аміодарону Cmax у плазмі крові досягається через 3-7 годин. Проте терапевтична дія зазвичай розвивається через тиждень після початку прийому препарату (від кількох днів до 2 тижнів). Аміодарон є препаратом з повільним надходженням у тканини та високою афінністю до них. Зв'язування з білками плазми становить 95% (62% - з альбуміном, 33,5% - з бета-ліпопротеїнами). Аміодарон має великий обсяг розподілу. Протягом перших днів лікування препарат накопичується майже у всіх тканинах, особливо в жировій тканині та крім неї в печінці, легенях, селезінці та рогівці. Аміодарон метаболізується в печінці за допомогою ізоферментів CYP3A4 та CYP2C8. Його головний метаболіт – дезетиламіодарон – фармакологічно активний і може посилювати антиаритмічний ефект основної сполуки. Аміодарон та його активний метаболіт дезетиламіодарон in vitro мають здатність інгібувати ізоферменти CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP3A4, CYP2A6, CYP2B6 та CYP2C8. Аміодарон та дезетиламіодарон також продемонстрували здатність інгібування деяких транспортерів, таких як P-глікопротеїн (P-gp) та переносник органічних катіонів (ПОК2). In vivo спостерігалася взаємодія аміодарону із субстратами ізоферментів CYP3A4, CYP2C9, CYP2D6 та P-gp. Виведення аміодарону починається через кілька днів, а досягнення рівноваги між надходженням та виведенням препарату (досягнення рівноважного стану) настає від одного до декількох місяців, залежно від індивідуальних особливостей хворого. Основним шляхом виведення аміодарону є кишківник. Аміодарон та його метаболіти не виводяться за допомогою гемодіалізу. Аміодарон має тривалий T1/2 з великою індивідуальною варіабельністю (тому при підборі дози, наприклад, її збільшенні або зменшенні, слід пам'ятати, що необхідний принаймні 1 міс для стабілізації нової плазмової концентрації аміодарону). Виведення прийому внутрішньо протікає в 2 фази: початковий T1/2 (перша фаза) - 4-21 год, T1/2 у 2-й фазі - 25-110 днів (20-100 днів). Після тривалого перорального прийому середній T1/2 – 40 днів.Після відміни препарату повне виведення аміодарону з організму може тривати кілька місяців. Кожна доза аміодарону (200 мг) містить 75 мг йоду. Частина йоду вивільняється з препарату та виявляється у сечі у вигляді йодиду (6 мг/добу при добовій дозі аміодарону 200 мг). Більшість йоду, що залишається у складі препарату, виводиться з каловими масами після проходження через печінку, проте при тривалому прийомі аміодарону концентрації йоду можуть досягати 60-80% від концентрацій аміодарону. Особливостями фармакокінетики препарату пояснюється застосування навантажувальних доз, яке спрямоване на швидке досягнення необхідного рівня насичення тканин, при якому проявляється його терапевтична дія. Фармакокінетика при нирковій недостатності: через незначність виведення препарату нирками у пацієнтів з нирковою недостатністю не потрібна корекція дози аміодарону. При внутрішньовенному введенні Кордарону його активність досягає максимуму через 15 хв і зникає приблизно через 4 години після введення. Після введення аміодарону його концентрація у крові швидко знижується у зв'язку з надходженням препарату до тканини. За відсутності повторних ін'єкцій препарат поступово виводиться. При відновленні внутрішньовенного введення або при призначенні препарату всередину аміодарон накопичується в тканинах. Аміодарон має великий обсяг розподілу і може накопичуватися майже у всіх тканинах, особливо в жировій тканині та крім неї в печінці, легенях, селезінці та рогівці. Аміодарон та його метаболіти не піддаються діалізу. В основному виводиться з жовчю та калом через кишечник. Виведення аміодарону дуже повільне. Аміодарон та його метаболіти визначаються у плазмі крові протягом 9 місяців після припинення лікування.ФармакодинамікаАміодарон відноситься до III класу антиаритмічних препаратів (клас інгібіторів реполяризації) і має унікальний механізм антиаритмічної дії, т.к. крім властивостей антиаритміків III класу (блокада калієвих каналів) він володіє ефектами антиаритміків I класу (блокада натрієвих каналів), антиаритміків IV класу (блокада кальцієвих каналів) та неконкурентною бета-адреноблокуючою дією. Крім антиаритмічної дії, у нього є антиангінальний, коронаророзширювальний, альфа- та бета-адреноблокуючий ефекти. Антиаритмічні властивості: збільшення тривалості 3-ї фази потенціалу дії кардіоміоцитів, переважно за рахунок блокування іонного струму в калієвих каналах (ефект антиаритміка III класу за класифікацією Вогана-Вільямса); зменшення автоматизму синусового вузла, що веде до зменшення частоти серцевих скорочень; неконкурентна блокада альфа- та бета-адренергічних рецепторів; уповільнення синоатріальної, передсердної та AV провідності, більш виражене при тахікардії; відсутність змін провідності шлуночків; збільшення рефрактерних періодів та зменшення збудливості міокарда передсердь та шлуночків, а також збільшення рефрактерного періоду AV вузла; уповільнення проведення та збільшення тривалості рефрактерного періоду у додаткових пучках передсердно-шлуночкового проведення. Інші ефекти: відсутність негативної інотропної дії при прийомі внутрішньо та парентеральному введенні; зниження споживання кисню міокардом за рахунок помірного зниження периферичного опору та ЧСС, а також скоротливості міокарда за рахунок бета-адреноблокуючої дії; збільшення коронарного кровотоку з допомогою прямого на гладку мускулатуру коронарних артерій; підтримання серцевого викиду за рахунок зниження тиску в аорті та зниження периферичного опору; вплив на обмін тиреоїдних гормонів: інгібування перетворення Т3 на Т4 (блокада тироксин-5-дейодинази) та блокування захоплення цих гормонів кардіоцитами та гепатоцитами, що призводить до послаблення стимулюючого впливу тиреоїдних гормонів на міокард. відновлення серцевої діяльності при зупинці серця, спричиненої фібриляцією шлуночків, резистентною до кардіоверсії. Терапевтичні ефекти спостерігаються загалом через тиждень після початку прийому препарату (від кількох днів до двох тижнів). Після припинення його прийому аміодарон визначається у плазмі протягом 9 міс. Слід брати до уваги можливість збереження фармакодинамічної дії аміодарону протягом 10-30 днів після його відміни.Показання до застосуванняПрофілактика рецидивів Загрозливих для життя шлуночкових аритмій, включаючи шлуночкову тахікардію та фібриляцію шлуночків (лікування має бути розпочато в стаціонарі при ретельному кардіомоніторному контролі). Надшлуночкових пароксизмальних тахікардій: документованих нападів рецидивуючої стійкої надшлуночкової пароксизмальної тахікардії у пацієнтів із органічними захворюваннями серця; документованих нападів стійкої рецидивуючої надшлуночкової пароксизмальної тахікардії у пацієнтів без органічних захворювань серця, коли антиаритмічні препарати інших класів не ефективні або є протипоказання до їх застосування; документованих нападів рецидивуючої стійкої надшлуночкової пароксизмальної тахікардії у пацієнтів із синдромом Вольфа-Паркінсона-Уайта. Фібриляції передсердь (миготливої ​​аритмії) та тріпотіння передсердь. Профілактика раптової аритмічної смерті у пацієнтів групи високого ризику Пацієнти після нещодавно перенесеного інфаркту міокарда, що мають більше 10 шлуночкових екстрасистол за 1 годину, клінічні прояви хронічної серцевої недостатності та знижену фракцію викиду лівого шлуночка (менше 40 %). Препарат Кордарон може застосовуватись при лікуванні порушень ритму у пацієнтів з ішемічною хворобою серця та/або порушеннями функції лівого шлуночка.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до йоду, аміодарону чи допоміжних речовин препарату. Непереносимість галактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції (препарат містить лактозу). Синдром слабкості синусового вузла, синусова брадикардія, синоатріальна блокада за відсутності у пацієнта встановленого електрокардіостимулятора (ризик "зупинки" синусового вузла). Атріовентрикулярна блокада ІІ-ІІІ ступеня, за відсутності у пацієнта встановленого електрокардіостимулятора. Гіпокаліємія, гіпомагніємія. Поєднання з препаратами здатними подовжувати інтервал QT та викликати розвиток пароксизмальних тахікардій, включаючи поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу "пірует": антиаритмічні препарати IA класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід, прокаїнамід); антиаритмічні препарати ІІІ класу (дофетилід, ібутилід, бретилія тозилат), дронендарон, соталол; інші (не антиаритмічні) препарати, такі як нейролептики: фенотіазини (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин, флуфеназин), бензаміди (амісульприд, сультоприд, сульприд, тіаприд), бутирофени; сертиндол, пімозід; антидепресанти: трициклічні антидепресанти, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (циталопрам, есциталопрам); антибактеріальні засоби: фторхінолони (левофлоксацин, моксифлоксацин, спарфлоксацин, ципрофлоксацин); макроліди (еритроміцин при внутрішньовенному введенні, азитроміцин, кларитроміцин, рокситроміцин, спіраміцин), ко-тримоксазол; протигрибкові засоби: азоли (воріконазол, ітраконазол, кетоконазол, флуконазол); протималярійні засоби (хінін, хлорохін, мефлохін, галофантрин, лумефантрін);протипротозойні засоби (пентамідин при парентеральному введенні); протипухлинні засоби (вандетаніб, миш'яку триоксид, оксаліплатин); протиблювотні засоби (домперидон, ондансетрон); засоби, що впливають на моторику шлунково-кишкового тракту (цизапрід); антигістамінні засоби (мізоластин, астемізол, терфенадін); інші лікарські засоби (дифеманілу метилсульфат, беприділ). Вроджене або набуте подовження інтервалу QT. Дисфункція щитовидної залози (гіпотиреоз, гіпертиреоз). Інтерстиціальна хвороба легень. Вагітність. Період грудного вигодовування. Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю: При декомпенсованій або тяжкій хронічній серцевій недостатності (III-IV функціональний клас за класифікацією NYHA). При атріовентрикулярній блокаді І ступеня. У пацієнтів похилого віку. У пацієнтів з електрокардіостимулятором/імплантованим кардіовертером-дефібрилятором. При одночасному застосуванні із препаратами, здатними подовжувати інтервал QT. При одночасному застосуванні з софосбувіром у монотерапії або у комбінації з іншими противірусними препаратами прямої дії проти вірусного гепатиту С (такими як даклатасвір, симепревір, ледіпасвір). При порушеннях функції щитовидної залози в анамнезі. При порушеннях функції печінки. При бронхіальній астмі. При тяжкій дихальній недостатності.Вагітність та лактаціяВагітність Доступна в даний час клінічна інформація недостатня для визначення можливості або неможливості виникнення вад розвитку у ембріона при застосуванні аміодарону в першому триместрі вагітності. Оскільки щитовидна залоза плода починає зв'язувати йод тільки з 14-го тижня вагітності, то не очікується впливу на неї аміодарону у разі його раннього застосування. Надлишок йоду при застосуванні препарату після цього періоду може призвести до появи лабораторних симптомів гіпотиреозу у новонародженого або навіть формування у нього клінічно значущого зоба. Зважаючи на вплив препарату на щитовидну залозу плода, аміодарон протипоказаний у період вагітності, за винятком особливих випадків, коли очікувана користь перевищує ризик (при життєзагрозливих шлуночкових порушеннях ритму серця). Період лактації Аміодарон виділяється у грудне молоко у значних кількостях, тому він протипоказаний у період годування груддю (тому у цей період препарат слід відмінити або припинити грудне вигодовування).Побічна діяЧастота побічних ефектів була визначена таким чином: дуже часто – ≥10%, часто – ≥1%, Пігулки. Серцево-судинна система: часто — помірна брадикардія, вираженість якої залежить від дози препарату. Нечасто – порушення провідності (синоатріальна блокада, AV блокада різних ступенів); аритмогенна дія (є повідомлення про виникнення нових аритмій або посилення існуючих, у деяких випадках з подальшою зупинкою серця). У світлі наявних даних неможливо визначити, чи це наслідком застосування препарату, чи пов'язані з тяжкістю ураження серця, чи є наслідком неефективності лікування. Ці ефекти спостерігаються переважно у випадках застосування Кордарону спільно з ЛЗ, що подовжують період реполяризації шлуночків серця (інтервал QTc) або при порушеннях електролітного балансу. Дуже рідко – виражена брадикардія або, у виняткових випадках, зупинка синусового вузла,які відзначалися у деяких хворих (пацієнти з дисфункцією синусового вузла та пацієнти похилого віку). Частота не відома – прогресування хронічної серцевої недостатності (при тривалому застосуванні). З боку травної системи: дуже часто – нудота, блювання, зниження апетиту, притуплення або втрата смакових відчуттів, відчуття тяжкості в епігастрії, особливо на початку лікування; проходять після зменшення дози; ізольоване підвищення активності трансаміназ у сироватці крові, зазвичай помірне (1,5-3-кратне перевищення нормальних значень) і знижується при зменшенні дози або навіть спонтанно. Часто – гостре ураження печінки з підвищенням трансаміназ та/або жовтяницею, включаючи розвиток печінкової недостатності, іноді фатальної. Дуже рідко – хронічні захворювання печінки (псевдоалкогольний гепатит, цироз) іноді фатальні. Навіть при помірному підвищенні активності трансаміназ у крові, що спостерігається після лікування, що тривало понад 6 місяців, слід підозрювати хронічне ураження печінки. З боку дихальної системи: часто повідомлялося про випадки розвитку інтерстиціального або альвеолярного пневмоніту та облітеруючого бронхіоліту з пневмонією, що іноді закінчуються летальним результатом. Відмічено кілька випадків плевриту. Ці зміни можуть призвести до розвитку легеневого фіброзу, однак вони, в основному, оборотні при ранній відміні аміодарону з призначенням кортикостероїдів або без призначення. Клінічні прояви зазвичай зникають протягом 3-4 тижнів. Відновлення рентгенологічної картини та функції легень відбувається повільніше (кілька місяців). Поява у пацієнта, що отримує аміодарон, вираженої задишки або сухого кашлю, як супроводжуються, так і не супроводжуються погіршенням загального стану (підвищеною стомлюваністю, зниженням маси тіла,підвищенням температури тіла) вимагає проведення рентгенографії грудної клітки та, при необхідності, відміни препарату. Дуже рідко – бронхоспазм у пацієнтів із тяжкою дихальною недостатністю, особливо у пацієнтів із бронхіальною астмою; гострий респіраторний дистрес-синдром, іноді з летальним кінцем і іноді безпосередньо після хірургічних втручань (передбачається можливість взаємодії з високими дозами кисню). Частота не відома - легенева кровотеча.Частота не відома - легенева кровотеча.Частота не відома - легенева кровотеча. З боку органів чуття: дуже часто – мікровідкладення в епітелії рогівки, що складаються зі складних ліпідів, включаючи ліпофусцин, вони зазвичай обмежені областю зіниці та не вимагають припинення лікування та зникають після відміни препарату. Іноді можуть викликати порушення зору як появи кольорового ореолу чи нечіткості контурів при яскравому освітленні. Дуже рідко були описані кілька випадків невриту зорового нерва/зорової нейропатії. Їхній зв'язок з аміодароном досі не встановлений. Однак, оскільки неврит зорового нерва може призводити до сліпоти, при появі нечіткості зору або зниження гостроти зору на фоні прийому Кордарону, рекомендується провести повне офтальмологічне обстеженн