Сахарный диабет

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діючі речовини: вілдагліптин 50,00 мг та метформіну гідрохлорид 500,00 мг, 850,00 мг або 1000,00 мг; допоміжні речовини: гіпролоза, магнію стеарат, гіпромелоза (Е464), титану діоксид (Е171), макрогол 4000, тальк, заліза оксид жовтий (Е172). Таблетки, покриті плівковою оболонкою, 50 мг+500 мг, додатково містять заліза оксид червоний (Е172). По 6 або 10 таблеток у блістер Ал/Ал. По 1, 3, 5, 6, 12, 18 або 36 блістерів разом з інструкцією із застосування в пачку. Допускається наявність контролю первинного розтину на картонній пачці.Опис лікарської формиОвальні таблетки зі скошеними краями, покриті плівковою оболонкою темно-жовтого із сіруватим відтінком кольору. З одного боку таблетки маркування "NVR", з іншого боку - "FLO".Фармакотерапевтична групаГіпоглікемічний засіб для перорального застосування комбінований (дипептидилпептидази-4-інгібітор+бігуанід).ФармакокінетикаВілдагліптин+метформін У дослідженнях показана біоеквівалентність за показниками площі під фармакокінетичною кривою (AUC) та максимальною концентрацією в плазмі крові (Сmах) препарату Галвус Мет® у трьох різних дозах (50 мг+500 мг, 50 мг+850 мг та 50 мг+1000 мг) та віллдагліптину та метформіну, прийнятих у відповідних дозах у вигляді окремих таблеток. Прийом їжі не впливає на ступінь та швидкість всмоктування віллдагліптину у складі препарату Галвус Мет®. Значення Сmах та AUC метформіну у складі препарату Галвус Мет® при одночасному прийомі з їжею знижувалися на 26% та 7% відповідно. Крім того, на тлі прийому їжі сповільнювалося всмоктування метформіну, що призводило до збільшення часу досягнення максимальної концентрації (Тmах, від 2,0 до 4,0 год). Подібна зміна Сmах та AUC на фоні прийому їжі відзначалося і у разі застосування метформіну окремо, проте в останньому випадку зміни були менш значними. Вплив їжі на фармакокінетику віллдагліптину та метформіну у складі препарату Галвус Мет® не відрізнявся від такого при прийомі обох препаратів окремо. Вілдагліптин Всмоктування При прийомі внутрішньо натще вілдагліптин швидко всмоктується, а його Сmах досягається через 1,75 години після прийому. При одночасному прийомі з їжею швидкість абсорбції віллдагліптину знижується незначно: відзначається зменшення Сmах на 19% і збільшення часу її досягнення до 2,5 годин. Однак прийом їжі не впливає на ступінь всмоктування та AUC. Вілдагліптин швидко всмоктується, а його абсолютна біодоступність після прийому внутрішньо становить 85%. Смах і AUC в терапевтичному діапазоні доз збільшуються приблизно пропорційно дозі. Розподіл Ступінь зв'язування вілдагліптину з білками плазми низький (9,3%). Препарат розподіляється рівномірно між плазмою та еритроцитами. Розподіл віллдагліптину відбувається приблизно екстраваскулярно, обсяг розподілу в рівноважному стані після внутрішньовенного введення (Vss) становить 71 л. Метаболізм Біотрансформація є основним шляхом виведення віллдагліптину. В організмі людини перетворюється 69% дози препарату. Основний метаболіт, LAY151 (57% дози), є фармакологічно неактивним і є продуктом гідролізу ціано-компонента. Близько 4% дози препарату зазнають амідного гідролізу. У дослідженнях in vivo у тварин із дефіцитом ДПП-4 відзначається частковий позитивний вплив даного ферменту на гідроліз вилдагліптину. Вілдагліптин не метаболізується за участю ізоферментів системи цитохрому Р450. За даними досліджень in vitro вілдагліптин не інгібує та не індукує ізоферменти системи цитохрому CYP450 Виведення Після прийому внутрішньо міченого радіоактивною міткою вілдагліптину близько 85% дози виводиться нирками та 15% через кишечник, ниркова екскреція незміненого вілдагліптину становить 23%. При внутрішньовенному введенні у здорових добровольців середній період напіввиведення досягає 2 годин, загальний плазмовий кліренс та нирковий кліренс віллдагліптину становлять 41 л/год та 13 л/год відповідно. Період напіввиведення (Т1/2) після внутрішнього прийому становить близько 3 годин незалежно від дози. Лінійність Вілдагліптин швидко всмоктується, абсолютна біодоступність після внутрішнього прийому становить 85%. Сmах та AUC вілдагліптину збільшуються приблизно пропорційно дозі при застосуванні в діапазоні терапевтичних доз. Фармакокінетика в особливих випадках Підлога У пацієнтів жіночої та чоловічої статі різного віку та з різним індексом маси тіла (ІМТ) не відзначено змін фармакокінетики вілдагліптину. Ступінь інгібування активності ДПП-4 вілдагліптин не змінюється в залежності від статі. Ожиріння Не зазначено впливу ІМТ на фармакокінетичні параметри віллдагліптину. Ступінь інгібування активності ДПП-4 вілдагліптин не змінюється в залежності від величини ІМТ. Етнічна приналежність Етнічна приналежність не впливає на фармакокінетику віллдагліптину. Пацієнти з порушенням функції печінки У пацієнтів з порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості (6-10 балів за шкалою Чайлд-П'ю) після одноразового прийому вілдагліптину внутрішньо в дозі 100 мг відзначається зниження біодоступності вілдагліптину на 8% та 20% відповідно. У пацієнтів з порушенням функції печінки тяжкого ступеня (12 балів за шкалою Чайлд-П'ю) біодоступність віллдагліптину підвищується на 22%. Максимальна зміна біодоступності вілдагліптину (збільшення або зменшення), в середньому до 30%, не є клінічно значущою. Кореляції між ступенем тяжкості порушень функції печінки та біодоступністю препарату не виявлено. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого, середнього або тяжкого ступеня AUC вілдагліптину збільшувався порівняно зі здоровими добровольцями в 1,4, 1,7 та 2 рази відповідно. AUC метаболіту LAY151 збільшувалася у 1,6, 3,2 та 7,3 разів, а метаболіту BQS867 – у 1,4, 2,7 та 7,3 рази у пацієнтів з порушенням функції нирок легкого, середнього та тяжкого ступеня відповідно. Обмежені дані у пацієнтів з термінальною стадією хронічної хвороби нирок (ХХН) вказують на те, що показники цієї групи схожі з такими у пацієнтів з порушенням функції нирок тяжкого ступеня. Концентрація метаболіту LAY151 у пацієнтів з термінальною стадією ХХН збільшувалась у 2-3 рази порівняно з концентрацією у пацієнтів з порушенням функції нирок тяжкого ступеня.Виведення віллдагліптину при гемодіалізі обмежене (3% при проведенні процедури тривалістю більше 31 годин через 4 години після одноразового прийому препарату). У пацієнтів віком ≥65 років Максимальне збільшення біодоступності на 32% (збільшення Сmах на 18%), відмічене у пацієнтів старше 70 років без соматичної патології при прийомі віллдагліптину в дозі 100 мг на добу, не є клінічно значущим і не впливає на інгібування ДПП-4. Фармакокінетичні особливості віллдагліптину у дітей та підлітків молодше 18 років не встановлені. Метформін Всмоктування Абсолютна біодоступність метформіну при прийомі внутрішньо в дозі 500 мг натще становила 50-60%. Схах досягається через 2,5 години після прийому. При збільшенні одноразової дози препарату від 500 мг до 1500 мг та від 850 мг до 2250 мг внутрішньо, відзначалася відсутність залежності фармакокінетичних параметрів від дози. Цей ефект зумовлений не так зміною виведення препарату, як уповільненням його всмоктування. На тлі їди ступінь і швидкість всмоктування метформіну також дещо знижувалися. Так, при одноразовому прийомі препарату в дозі 850 мг разом з їжею, відзначалося зниження Сmах приблизно на 40%, AUC на 25% і збільшення Тmах на 35 хвилин. Клінічне значення цих фактів встановлено. Розподіл При одноразовому прийомі внутрішньо в дозі 850 мг обсяг розподілу метформіну становить 654±358 л. Метформін практично не зв'язується з білками плазми, у той час як похідні сульфонілсечовини зв'язуються з ними більш ніж на 90%. Метформін проникає в еритроцити (можливе посилення цього процесу з часом). При застосуванні метформіну за стандартною схемою (стандартні доза та частота прийому) рівноважна концентрація в плазмі досягається протягом 24-48 годин і, як правило, не перевищує 1 мкг/мл. У ході контрольованих клінічних досліджень Сmах метформіну в плазмі крові не перевищувала 5 мкг/мл (навіть при прийомі в максимальних дозах). Метаболізм При одноразовому внутрішньовенному введенні метформіну здоровим добровольцям він виводиться нирками у незміненому вигляді. При цьому препарат не метаболізується у печінці (у людини не виявлено жодних метаболітів) та не виводиться з жовчю. Виведення Оскільки нирковий кліренс метформіну приблизно в 3,5 рази перевищує кліренс креатиніну (КК), основним шляхом виведення препарату є канальцева секреція. При прийомі внутрішньо приблизно 90% дози, що всмокталася, виводиться нирками протягом перших 24 год; при цьому Т1/2 з крові становить близько 6,2 годин. Т1/2, метформіну із цільної крові становить близько 17,6 годин, що вказує на накопичення значної частини препарату в еритроцитах. Фармакокінетика в особливих випадках Підлога У пацієнтів чоловічої та жіночої статі з ЦД 2 типу не відзначено значних відмінностей фармакокінетичних властивостей метформіну. Аналогічним чином у клінічних дослідженнях не відзначено зміни гіпоглікемічного ефекту метформіну у чоловіків та жінок із ЦД 2 типу. Пацієнти з порушенням функції печінки У пацієнтів із порушенням функції печінки вивчення фармакокінетичних особливостей метформіну не проводилось. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок (оцінюється за КК) Т1/2, метформіну з плазми та цільної крові збільшується, а його нирковий кліренс знижується пропорційно до зниження КК. У пацієнтів віком ≥65 років За обмеженими даними фармакокінетичних досліджень у здорових добровольців у віці ≥65 років відзначалося зниження сумарного плазмового кліренсу метформіну та збільшення Т1/2, та Сmах порівняно з молодшими добровольцями. Ці особливості фармакокінетики метформіну в осіб старше 65 років, ймовірно, перш за все, пов'язані зі зміною функції нирок, у зв'язку з чим у пацієнтів старше 80 років застосування препарату Галвус Мет® можливе лише за нормального КК. Фармакокінетика метформіну у дітей віком не менше 10 років не вивчалася. Фармакокінетичні особливості метформіну у дітей та підлітків молодше 18 років не встановлені. Застосування у пацієнтів різної етнічної приналежності Немає доказів впливу етнічної належності пацієнтів на фармакокінетичні особливості метформіну. У контрольованих клінічних дослідженнях метформіну у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу різної етнічної приналежності гіпоглікемічна дія препарату виявлялася однаковою мірою.ФармакодинамікаМеханізм дії До складу препарату Галвус Мет® входять два гіпоглікемічні засоби з різними механізмами дії: віллдагліптин, що відноситься до класу інгібіторів дипептидилпептидази-4 (ДПП-4), та метформін (у формі гідрохлориду), представник класу бігуанідів. Комбінація цих компонентів дозволяє більш ефективно контролювати концентрацію глюкози крові у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу (ЦД 2 типу) протягом 24 годин. Вілдагліптин, представник класу стимуляторів острівкового апарату підшлункової залози, селективно інгібує фермент ДПП-4, покращуючи глікемічний контроль. Інгібування активності ДПП-4 спричинює збільшення як базального, так і постпрандіального ендогенного рівня інкретинових гормонів: глюкагоноподібного пептиду 1 типу (ГПП-1) та глюкозозалежного інсулінотропного поліпептиду (ГІП). Метформін знижує продукцію глюкози печінкою, зменшує всмоктування глюкози в кишечнику та знижує інсулінорезистентність за рахунок посилення захоплення та утилізації глюкози периферичними тканинами. Метформін індукує внутрішньоклітинний синтез глікогену, діючи на глікогенсинтетазу, і посилює транспорт глюкози деякими мембранними білками-переносниками глюкози (GLUT-1 та GLUT-4). Фармакодинаміка Вілдагліптин+метформін Безпека та ефективність окремих компонентів препарату, а також одночасне їх застосування були вивчені раніше у клінічних дослідженнях, де встановлено додатковий позитивний ефект додавання вилдагліптину до терапії метформіном у пацієнтів з неадекватно контрольованим ЦД 2 типу. У клінічних дослідженнях віллдагліптин не впливав на масу тіла при додаванні до метформіну. Вілдагліптин Застосування віллдагліптину у пацієнтів з ЦД 2 типу призводить до швидкого та повного інгібування активності ДПП-4, яке спостерігається протягом 24 годин. Підвищуючи концентрацію ГПП-1 та ГІП, віллдагліптин спричиняє збільшення чутливості β-клітин підшлункової залози до глюкози, що призводить до покращення глюкозозалежної секреції інсуліну. Застосування вілдагліптину в дозах 50 мг та 100 мг на добу у пацієнтів з ЦД 2 типу викликало значне покращення показників функції β-клітин. Ступінь покращення функції β-клітин залежить від ступеня їх вихідного пошкодження, тому у людей без ЦД (з нормальною концентрацією глюкози в плазмі крові) віллдагліптин не стимулює секрецію інсуліну і не знижує концентрацію глюкози. Підвищуючи концентрацію ендогенного ГПП-1, віллдагліптин збільшує чутливість α-клітин до глюкози, що призводить до покращення глюкозозалежної регуляції секреції глюкагону. Зниження підвищеної концентрації глюкагону після їжі, своєю чергою, викликає зниження інсулінорезистентності. Збільшення співвідношення інсулін/глюкагон на тлі гіперглікемії, обумовлене підвищенням концентрації інкретинових гормонів, спричиняє зменшення продукції глюкози печінкою як під час, так і після їди, що призводить до зниження концентрації глюкози в плазмі крові. Крім того, на фоні застосування віллдагліптину відзначалося зниження концентрації ліпідів у плазмі крові після прийому їжі, даний ефект не пов'язаний з поліпшенням функції острівцевих клітин підшлункової залози та опосередкованим впливом віллдагліптину на активність інкретинових гормонів. Відомо, що підвищення концентрації ГПП-1 може призводити до уповільнення випорожнення шлунка, проте на фоні застосування такого віллдагліптину ефекту не спостерігається. Метформін Метформін покращує толерантність до глюкози у пацієнтів із ЦД 2 типу, знижуючи концентрацію глюкози у плазмі крові як до, так і після їжі. На відміну від похідних сульфонілсечовини, метформін не викликає гіпоглікемії ні у пацієнтів із ЦД 2 типу, ні у здорових людей (за винятком особливих випадків). Терапія препаратом не призводить до розвитку гіперінсулінемії. При застосуванні метформіну секреція інсуліну не змінюється, тоді як концентрація інсуліну в плазмі натще і протягом дня може знижуватися. При застосуванні метформіну в терапевтичних дозах у клінічних дослідженнях середньої тривалості, а також у тривалих клінічних дослідженнях відзначено сприятливий вплив на метаболізм ліпопротеїдів незалежно від його впливу на глікемію: зниження концентрації загального холестерину, холестерину ліпопротеїдів низької щільності та тригліцеридів.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу (у поєднанні з дієтотерапією та фізичними вправами): при недостатній ефективності монотерапії віллдагліптином або метформіном; у пацієнтів, які раніше отримували комбіновану терапію вілдагліптином та метформіном у вигляді монопрепаратів; у комбінації з похідними сульфонілсечовини (потрійна комбінована терапія) у пацієнтів, які раніше отримували терапію похідним сульфонілсечовини та метформіном без досягнення адекватного контролю глікемії; у потрійній комбінованій терапії з інсуліном у пацієнтів, які раніше отримували інсулінотерапію у стабільній дозі та метформін без досягнення адекватного контролю глікемії; як початкова терапія у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу при недостатній ефективності дієтотерапії, фізичних вправ і при необхідності поліпшення контролю глікемії.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до вілдагліптину або метформіну та/або до будь-якої з допоміжних речовин у складі препарату. Ниркова недостатність або порушення функції нирок тяжкого ступеня при швидкості клубочкової фільтрації (СКФ) Гострі стани з ризиком розвитку порушення функції нирок: дегідратація (повторне блювання, діарея), лихоманка, тяжкі інфекційні захворювання, стан гіпоксії (шок, сепсис, інфекції нирок, бронхо-легеневі захворювання). Клінічно виражені прояви гострих або хронічних захворювань, які можуть призводити до розвитку тканинної гіпоксії (зокрема, гостра серцева недостатність, хронічна серцева недостатність із нестабільними показниками гемодинаміки, дихальна недостатність, гострий інфаркт міокарда). Порушення функції печінки, включаючи пацієнтів з підвищеною активністю "печінкових" ферментів (аланінамінотрансферази (АЛТ) або аспартатамінотрансферази (ACT) у 3 і більше разів вище верхньої межі норми (3хВГН). Оскільки у пацієнтів з порушенням функції печінки в ряді випадків спостерігався лактоацидоз, , що є однією з небажаних реакцій (HP) при застосуванні метформіну, препарат Галвус Мет не слід застосовувати у пацієнтів із захворюваннями печінки або порушеннями біохімічних показників функції печінки. Діабетичний кетоацитоз; діабетична прекома, кома. Діабетичний кетоацидоз слід коригувати інсулінотерапією. Лактоацидоз, зокрема в анамнезі. Прийом препарату протягом 48 годин до і не менше 48 годин після проведення радіоізотопних або рентгенологічних досліджень із внутрішньосудинним введенням йодовмісної контрастної речовини. Великі хірургічні операції та травми, коли показано проведення інсулінотерапії. Вагітність та період грудного вигодовування. Цукровий діабет 1 типу. Хронічний алкоголізм, гостра алкогольна інтоксикація. Дотримання низькокалорійної дієти (менше 1000 ккал/добу). Вік до 18 років (у зв'язку з відсутністю даних щодо ефективності та безпеки застосування препарату у дітей та підлітків до 18 років). Дотримання запобіжних заходів при застосуванні препарату Галвус Мет® потрібно: у пацієнтів із наявністю панкреатиту в анамнезі; у пацієнтів старше 60 років, які виконують важку фізичну роботу, у зв'язку з підвищеним ризиком розвитку у них лактоацидозу; у пацієнтів з нирковою недостатністю із СКФ 30-59 мл/хв/1,73 м2.Вагітність та лактаціяВагітність Достатніх даних щодо застосування препарату Галвус Мет у вагітних немає, у зв'язку з чим препарат протипоказаний під час вагітності. У дослідженнях віллдагліптину на тваринах при введенні високих доз була виявлена ​​репродуктивна токсичність. Дослідження метформіну на тваринах показали відсутність репродуктивної токсичності. Потенційний ризик для людини невідомий. Грудне годування Доклінічні захворювання показали, що віллдагліптин і метформін проникає в молоко лактуючих тварин. Немає даних про проникнення віллдагліптину в грудне молоко людини, метформін проникає в невеликих кількостях. У зв'язку з неможливістю виключення ризику виникнення HP у дитини застосування препарату Галвус Мет® в період грудного вигодовування протипоказано.Побічна діяВілдагліптин+метформін Подані нижче дані відносяться до застосування вилдагліптину та метформіну в монотерапії та в комбінації. Відмічені рідкісні випадки розвитку ангіоневротичного набряку на фоні терапії препаратом зі схожою частотою у контрольній групі. Найчастіше випадки ангіоневротичного набряку відзначалися при застосуванні препарату в комбінації з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (і-АПФ). Найчастіше ангіоневротичний набряк був легкого ступеня і дозволявся самостійно під час продовження терапії вилдаглиптином. На тлі терапії віллдагліптин рідко відзначалися порушення функції печінки (включаючи гепатит) безсимптомного перебігу. У більшості випадків дані порушення та відхилення показників функції печінки від норми дозволялися самостійно без ускладнень після припинення терапії препаратом. При застосуванні віллдагліптину в дозі 50 мг 1 або 2 рази на добу частота підвищення активності "печінкових" ферментів (аланінамінотрансферази (АЛТ) або аспартатамінотрансферази (ACT) у 3 рази вище верхньої межі норми (ВГН)) становила 0,2% або 0,3 % відповідно (порівняно з 0,2% у контрольній групі). Підвищення активності "печінкових" ферментів у більшості випадків було безсимптомним, не прогресувало та не супроводжувалося холестазом або жовтяницею. Вілдагліптин не впливав на масу тіла при додаванні до метформіну. HP з боку шлунково-кишкового тракту при застосуванні метформіну реєструються дуже часто. Частота HP з боку шлунково-кишкового тракту, на тлі комбінованої терапії віллдагліптином і метформіну гідрохлоридом становила 13,2% (при застосуванні 50 мг один раз на день або двічі на день). При застосуванні монотерапії метформіну – 18,1%. Нижче наведені HP, можливі як при застосуванні комбінованої терапії віллдагліптин і метформіном, так і монопрепаратів віллдагліптин і метформіну. HP розподілені за системно-органними класами відповідно до словника для регуляторної діяльності MedDRA, із зазначенням частоти їх виникнення згідно з рекомендаціями ВООЗ: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, HP, можливі при застосуванні комбінації вилдагліптину та метформіну Порушення з боку обміну речовин та харчування: часто – гіпоглікемія. Порушення з боку нервової системи: часто – тремор, головний біль, запаморочення; нечасто – підвищена стомлюваність. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто – нудота. Довгострокові клінічні дослідження тривалістю до 2 років не виявили жодних змін профілю безпеки або непередбачених ризиків при застосуванні вілдагліптину в комбінації з метформіном. Вивчення застосування комбінації вілдагліптину та метформіну як стартової терапії при цукровому діабеті 2 типу не виявило відхилень профілю безпеки або непередбачених ризиків. У комбінації з інсуліном У контрольованих клінічних дослідженнях при застосуванні віллдагліптину в дозі 50 мг 2 рази на день у комбінації з інсуліном у поєднанні з метформіном або без нього, частота відміни терапії у зв'язку з розвитком побічних реакцій склала 0,3% у групі віллдагліптину, при цьому в групі плаце випадків скасування терапії був. Частота гіпоглікемії була порівнянна в обох групах (14,0% у групі віллдагліптину і 16,4% у групі плацебо). У групі віллдагліптину відмічені випадки гіпоглікемії тяжкого ступеня у двох пацієнтів, у групі плацебо – у 6 пацієнтів. На момент завершення дослідження віллдагліптин не впливав на середню масу тіла (маса тіла збільшена на +0,6 кг порівняно з вихідною у групі віллдагліптину, у групі плацебо змін не відзначено). HP у пацієнтів, які отримували віллдагліптин 50 мг 2 рази на день у комбінації з інсуліном (з метформіном або без нього), представлені нижче. Порушення з боку нервової системи: часто – головний біль. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто - нудота, гастроезофагеальний рефлюкс; нечасто – діарея, метеоризм. Лабораторні та інструментальні дані: часто – зниження концентрації глюкози у крові. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – озноб. У комбінації з препаратами сульфонілсечовини Випадків відміни препарату, пов'язаних з розвитком HP у групі комбінованої терапії віллдагліптином, метформіном та глімепіридом, зазначено не було. У групі комбінованої терапії плацебо, метформіном та глімепіридом частота HP склала 0,6%. Гіпоглікемія відзначалася часто в обох групах (5,1% у групі комбінованої терапії вілдагліптином, метформіном та глімепіридом та 1,9% у групі комбінованої терапії плацебо, метформіном та глімепіридом). У групі віллдагліптину відмічено один епізод гіпоглікемії важкого ступеня. На момент завершення дослідження значного впливу на масу тіла виявлено не було (+0,6 кг у групі віллдагліптину і -0,1 кг у групі плацебо). HP у пацієнтів, які отримували вілдагліптин 50 мг 2 рази на день у комбінації з метформіном та препаратами сульфонілсечовини, представлені нижче. Порушення з боку нервової системи: часто – запаморочення, тремор. Порушення з боку обміну речовин та харчування: часто – гіпоглікемія. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часто – гіпергідроз. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – астенія. Вілдагліптин у монотерапії Інфекційні та паразитарні захворювання: дуже рідко – інфекції верхніх дихальних шляхів, назофарингіт. Порушення з боку обміну речовин та харчування: нечасто – гіпоглікемія. Порушення з боку нервової системи: часто – запаморочення; нечасто – головний біль. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – запор. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – артралгія. Порушення з боку судин: нечасто – периферичні набряки. При застосуванні комбінованої терапії віллдагліптин та метформін не відзначалося клінічно значущого підвищення частоти вищевказаних HP, що відзначалися при прийомі віллдагліптину. На тлі монотерапії віллдагліптин 50 мг 1 раз на день частота відміни терапії через HP склала 0,2%, 50 мг 2 рази на день 0,1%, а в групі плацебо - 0,6%, у групі препарату порівняння - 0, 5%. У дослідженні монотерапії віллдагліптин частота розвитку гіпоглікемії становила 0,5% серед пацієнтів, які отримували віллдагліптин 50 мг 1 раз на день і 0,3% - 50 мг 2 рази на день, порівняно з 0,2% у групах плацебо та препарату порівняння. Серйозних та важких HP не було виявлено. Монотерапія віллдагліптин не впливала на масу тіла. Довгострокові клінічні дослідження тривалістю до 2 років не виявили жодних додаткових відхилень профілю безпеки або непередбачених ризиків при застосуванні вілдагліптину в монотерапії. Післяреєстраційні дослідження Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: частота невідома – панкреатит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома - гепатит (що вирішився самостійно після відміни лікарського препарату), підвищення активності "печінкових" ферментів (що вирішилося самостійно після відміни лікарського препарату). Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: частота невідома – міалгія, артралгія, у поодиноких випадках виражена. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома – кропив'янка, ексфоліативне та бульозне ураження шкіри, включаючи бульозний пемфігоїд. Метформін у монотерапії Порушення з боку обміну речовин та харчування: дуже часто – зниження апетиту; дуже рідко – лактоацидоз. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – метеоризм, нудота, блювання, діарея, біль у животі; часто – дисгевзія. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – гепатит. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: дуже рідко – шкірні реакції (зокрема, еритема, свербіж, кропив'янка). Лабораторні та інструментальні дані: дуже рідко – зменшення всмоктування вітаміну В12, зміна показників функції печінки. Зменшення всмоктування вітаміну В12 та зниження його концентрації у сироватці крові на фоні застосування метформіну відзначалося дуже рідко у пацієнтів, які отримували препарат протягом тривалого часу, і, як правило, не становило клінічного значення. Слід враховувати можливість зменшення всмоктування вітаміну В12 у пацієнтів із мегалобластною анемією. Окремі випадки відхилення лабораторних показників функції печінки від норми або випадки гепатиту, що спостерігалися на фоні застосування метформіну, вирішувалися після його відміни. Якщо ви помітили погіршення клінічного перебігу будь-якого з вказаних в інструкції побічних ефектів або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не вказані в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиВілдагліптин та метформін При одночасному застосуванні віллдагліптину (100 мг 1 раз на добу) та метформіну (1000 мг 1 раз на добу) клінічно значущих фармакокінетичних взаємодій між ними не було. Лікарські взаємодії кожного компонента препарату добре вивчені. Ні в ході клінічних досліджень, ні в ході широкого клінічного застосування препарату Галвус Мет у пацієнтів, які одночасно отримували інші препарати та речовини, непередбачених взаємодій виявлено не було. Нижче представлена ​​інформація про взаємодію для кожної діючої речовини. Вілдагліптин Вілдагліптин має низький потенціал лікарської взаємодії. Оскільки віллагліптин не є субстратом ферментів системи цитохрому Р450 (CYP), а також не інгібує та не індукує ці ізоферменти, його взаємодія з лікарськими препаратами, які є субстратами, інгібіторами або індукторами Р450 (CYP), є малоймовірною. При одночасному застосуванні вілдагліптин не впливає на швидкість метаболізму препаратів, що є субстратами ферментів: CYP1A2, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP2E1 та CYP3A4/5. Клінічно значущої взаємодії вілдагліптину з пероральними препаратами, що найчастіше застосовуються при лікуванні ЦД 2 типу (глибенкламідом, піоглітазоном, метформіном) або володіють вузьким терапевтичним діапазоном (амлодипіном, дигоксином, раміприлом, симвастатином, вал. Метформін Фуросемід збільшує Сmах та AUC метформіну, але не впливає на його нирковий кліренс. Метформін знижує Сmах та AUC фуросеміду і також не впливає на його нирковий кліренс. Ніфедипін збільшує всмоктування, Сmах та AUC метформіну; крім того, він збільшує виведення його нирками. Метформін практично не впливає на фармакокінетичні параметри ніфедипіну. Глібенкламід не впливає на фармакокінетичні/фармакодинамічні параметри метформіну. Метформін, в цілому, знижує Сmах і AUC глибенкламіду, проте величина ефекту сильно варіює. Тому клінічне значення подібної взаємодії залишається незрозумілим. Йодвмісні рентгенконтрастні засоби Прийом метформінвмісних препаратів (таких як препарат Галвус Мет®) слід тимчасово відмінити до процедури або на час проведення процедури; відновлювати прийом слід не раніше 48 годин після проведення процедури після отримання лабораторного підтвердження стабілізації функції нирок. Субстрати транспортера органічних катіонів 1 та 2 (ОСТ1 та ОСТ2) Метформін є субстратом органічних катіонів ОСТ1 та ОСТ2. При сумісному застосуванні з метформіном: інгібітори ОСТ1 (такі як верапаміл) можуть знизити гіпоглікемічний вплив метформіну; індуктори ОСТ1 (такі як рифампіцин) можуть збільшити всмоктування метформіну в шлунково-кишковому тракті та посилити його гіпоглікемічну дію; інгібітори ОСТ2 (такі як циметидин, долутегравір, ранолазин, триметоприм, вандетаніб, ізавуконазол) можуть знизити виведення метформіну нирками та призвести до збільшення його концентрації у плазмі крові; інгібітори ОСТ1 та ОСТ2 (такі як кризотиніб, олапариб) можуть знизити гіпоглікемічний вплив метформіну. Органічні катіони, наприклад, амілорид, дигоксин, морфін, прокаїнамід, хінідин, хінін, ранітидин, тріамтерен, триметоприм, ванкоміцин та ін., що виводяться нирками шляхом канальцевої секреції, теоретично можуть взаємодіяти з метформіном за рахунок конкур. Так, циметидин збільшує концентрацію метформіну в плазмі крові, так і його AUC на 60% і 40% відповідно. Одночасне застосування з циметидином знижує швидкість виведення метформіну, що може призводити до розвитку лактоацидозу. Метформін не впливає на фармакокінетичні параметри циметидину. Слід бути обережними при застосуванні препарату комбінації віллдагліптин+метформін разом з препаратами, що впливають на функцію нирок або розподіл метформіну в організмі. Інші препарати Деякі препарати можуть надавати несприятливий вплив на функцію нирок, збільшуючи таким чином ризик розвитку лактоацидозу, наприклад нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), в тому числі селективні інгібітори циклооксигенази-2 (інгібітори ЦОГ-2), інгібітори ангіотензинпревращающего особливо "петлеві". У пацієнтів, які отримують терапію метформінвмісними препаратами (наприклад, Галвус Мет®) на початку, а також на тлі одночасного застосування вищезазначених засобів слід ретельно контролювати функцію нирок. У здорових добровольців при одночасному застосуванні метформіну та пропранололу, а також при застосуванні метформіну та ібупрофену не спостерігалося зміни їх фармакокінетичних показників. Деякі препарати можуть викликати гіперглікемію та сприяють зниженню ефективності гіпоглікемічних засобів. До подібних препаратів відносяться тіазиди та інші діуретики, глюкокортикостероїди, фенотіазини, глюкагон, препарати гормонів щитовидної залози, в тому числі левотироксин натрію, естрогени, пероральні контрацептиви, фенітоїн, нікотинова кислота, симпатоміни. При одночасному застосуванні подібних препаратів або, навпаки, у разі їх відміни рекомендується ретельно оцінювати ефективність контролю глікемії, а також коригувати дозу метформіну. Не рекомендується одночасний прийом даназолу, щоб уникнути гіперглікемічної дії останнього. При необхідності лікування даназолом та після припинення прийому останнього потрібна корекція дози метформіну під контролем концентрації глюкози крові. Хлорпромазин при застосуванні великих дозах (100 мг на день) підвищує глікемію, знижуючи вивільнення інсуліну. При лікуванні нейролептиками та після припинення прийому останніх потрібна корекція дози комбінації вілдагліптин+метформін під контролем концентрації глюкози крові. Ін'єкційні β-2-симпатоміметики: підвищують глікемію внаслідок стимуляції β-2-адренорецепторів. І тут необхідний контроль глікемії. За необхідності рекомендується застосування інсуліну. При одночасному застосуванні метформіну з похідними сульфонілсечовини, інсуліном, акарбозою, саліцилатами можливе посилення гіпоглікемічної дії. Оскільки при застосуванні метформіну у пацієнтів з гострою алкогольною інтоксикацією підвищується ризик розвитку лактоацидозу (особливо при голодуванні, виснаженні або порушенні функції печінки), при прийомі комбінації вілдагліптин+метформін слід утримуватись від вживання алкоголю та лікарських засобів, що містять етиловий спирт. Метформін може знижувати дію антикоагулянтів непрямої дії.Спосіб застосування та дозиЗастосовують внутрішньо. Режим дозування препарату Галвус Мет® слід підбирати індивідуально залежно від ефективності та переносимості терапії. При застосуванні препарату Галвус Мет не слід перевищувати рекомендовану максимальну добову дозу вілдагліптину (100 мг). Рекомендовану початкову дозу препарату Галвус Мет® слід підбирати, враховуючи тривалість перебігу ЦД та показники глікемії, стан пацієнта та вже застосовувані у пацієнта схеми лікування віллдагліптином та/або метформіном. Для зменшення виразності HP з боку органів шлунково-кишкового тракту (ЖКТ), характерних для метформіну, препарат Галвус Мет приймають під час їжі. У разі пропуску прийому препарату слід прийняти пропущену дозу якнайшвидше. Не рекомендується приймати подвійну дозу препарату протягом 1 доби. Початкова доза препарату Галвус Мет® при неефективності монотерапії вілдагліптином Терапію препаратом Галвус Мет можна починати з однієї таблетки дозуванням 50 мг +500 мг 2 рази на добу; після оцінки терапевтичного ефекту дозу можна поступово збільшувати. Початкова доза препарату Галвус Мет® при неефективності монотерапії метформіном Залежно від дози вже прийнятого метформіну, терапію препаратом Галвус Мет® можна розпочинати з однієї таблетки дозуванням 50 мг+500 мг, 50 мг+850 мг або 50 мг+1000 мг двічі на добу. Початкова доза препарату Галвус Мет® у пацієнтів, які раніше отримували комбіновану терапію вілдагліптином та метформіном у вигляді окремих таблеток. Залежно від доз вже прийнятих віллдагліптину або метформіну, терапію препаратом Галвус Мет® слід починати з таблетки, максимально близької за дозуванням до існуючого лікування, 50 мг+500 мг, 50 мг+850 мг або 50 мг+1000 мг і коригувати дозу залежно від ефективності. Стартова доза препарату Галвус Мет® як початкова терапія у пацієнтів з ЦД 2 типу при недостатній ефективності дієтотерапії та фізичних вправ Як стартова терапія препарат Галвус Мет® слід застосовувати у початковій дозі 50 мг+500 мг одноразово на добу та після оцінки терапевтичного ефекту поступово збільшувати дозу до 50 мг+1000 мг 2 рази на добу. Комбінована терапія препаратом Галвус Мет® та похідним сульфонілсечовини або інсуліном Доза препарату Галвус Мет® розраховується виходячи з дози віллдагліптину 50 мг 2 рази на день (100 мг на день) та метформіну в дозі, що дорівнює прийнятій раніше у вигляді монопрепарату. Пацієнти з порушенням функції нирок Перед початком терапії метформінсодержащими препаратами (такими як Галвус Мет®) слід визначити ШКФ, далі слід контролювати цей показник не рідше 1 разу на рік. У пацієнтів з ризиком погіршення вже існуючого порушення функції нирок, а також у пацієнтів похилого віку, функцію нирок слід контролювати частіше, наприклад, кожні 3-6 місяців. У пацієнтів з нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості (з СКФ 30-44 мл/хв/1,73 м2) препарат слід приймати по 1 таблетці в дозі 50 мг+500 мг 1 раз на добу; з СКФ 45-59 мл/хв/1,73 м2 початкова доза препарату Галвус Мет® - по 1 таблетці в дозі 50 мг+500 мг або 50 мг+850 мг, добова доза препарату не повинна перевищувати 50 мг+1000 мг - 1 раз на день. У пацієнтів із СКФ Залежно від поточного стану функції нирок слід дотримуватись наступних рекомендацій щодо дозування діючих речовин препарату: СКФ, мл/хв Метформін Вілдагліптин 60-89 Максимальна добова доза становить 3000 мг. У разі погіршення функції нирок на фоні застосування слід розглянути можливість зменшення дози. Максимальна добова доза становить 100 мг. 45-59 Початкова доза повинна перевищувати 1000 мг, максимальна добова доза становить 2000 мг. Максимальна добова доза становить 50 мг. 30-44 Початкова доза повинна перевищувати 500 мг, максимальна добова доза становить 1000 мг. <30 Застосування протипоказане Якщо необхідна доза для однієї з 2-х діючих речовин не доступна при застосуванні препарату Галвус Мет®, замість комбінованого препарату слід використовувати два окремі монопрепарати вилдагліптину та метформіну. Пацієнти з порушенням функції печінки Застосування препарату Галвус Мет не рекомендовано пацієнтам з клінічними або лабораторними ознаками порушення функції печінки, включаючи пацієнтів з підвищенням АЛТ або ACT >3х ВГН до початку лікування. У пацієнтів віком ≥65 років Метформін виводиться нирками. Оскільки у пацієнтів старше 65 років часто відзначається порушення функції нирок, дозу препарату Галвус Мет у цих пацієнтів слід коригувати, ґрунтуючись на показниках функції нирок. При застосуванні препарату у пацієнтів віком від 65 років необхідно регулярно контролювати функцію нирок. Фармакокінетика метформіну у дітей віком не менше 10 років не вивчалася Оскільки безпека та ефективність препарату Галвус Мет® у дітей та підлітків віком до 18 років не вивчена, застосування препарату протипоказано у даної категорії пацієнтів.ПередозуванняВілдагліптин У клінічних дослідженнях при прийомі препарату в дозі 400 мг на добу спостерігалися болі в м'язах, рідко – легкі транзиторні парестезії, лихоманка, набряки та транзиторне підвищення активності ліпази (вище за ВГН у 2 рази). При застосуванні дози віллдагліптину до 600 мг на добу можливий розвиток набряків кінцівок, що супроводжуються парестезією та підвищенням концентрації креатинінфосфокінази, С-реактивного білка та міоглобіну, активності ACT. Усі симптоми передозування та зміни лабораторних показників зникають після припинення застосування препарату. Виведення препарату з організму за допомогою діалізу є малоймовірним. Однак основний гідролізний метаболіт вілдагліптину (LAY151) може бути видалений з організму шляхом гемодіалізу. Метформін Найбільш ефективний метод видалення лактату та метформіну – гемодіаліз. У разі передозування необхідно проводити відповідне симптоматичне лікування, ґрунтуючись на стані пацієнта та клінічних проявах.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ пацієнтів, які отримують лікування інсуліном, препарат Галвус Мет не може замінити інсулінотерапію. Препарат Галвус Мет не слід застосовувати для лікування ЦД 1 типу або діабетичного кетоацидозу. Вілдагліптин Порушення функції печінки Застосування препарату комбінації вілдагліптин+метформін не рекомендовано пацієнтам з клінічними або лабораторними ознаками порушення функції печінки, включаючи пацієнтів з підвищенням АЛТ або ACT >3х ВГН до початку лікування. При застосуванні віллдагліптину зареєстровані рідкісні випадки порушення функції печінки (включаючи гепатит). Ці випадки, як правило, були безсимптомними, без клінічних наслідків, а після відміни терапії показники функції печінки поверталися до норми. Слід провести обстеження функції печінки перед початком терапії препаратом комбінації віллдагліптин+метформін, потім контролювати 1 раз на 3 місяці протягом першого року застосування препарату, а далі періодично. При виявленні підвищення активності амінотрансфераз слід провести повторне обстеження з метою підтвердження результату, а потім регулярно проводити визначення біохімічних показників функції печінки до нормалізації. Якщо перевищення активності ACT або АЛТ у 3 або більше разів вище за ВГН підтверджено при повторному обстеженні, застосування препарату має бути припинено.При розвитку жовтяниці або інших ознак порушення функції печінки на фоні застосування препарату комбінації вілдагліптин+метформін терапію слід негайно припинити. Після нормалізації показників функції печінки лікування препаратом відновлювати не можна. Метформін Лактоацидоз Лактоацидоз є дуже рідким, але тяжким метаболічним ускладненням, що найчастіше виникає при різкому погіршенні функції нирок, а також при кардіореспіраторних синдромах, сепсисі. При різкому погіршенні функції нирок відбувається накопичення метформіну в організмі, що сприяє збільшенню ризику розвитку лактоацидозу. У разі дегідратації (наприклад, пов'язаної з тяжкою діареєю або блюванням, лихоманкою або при зменшенні споживання рідини) пацієнту, який приймає метформінвмісні препарати (наприклад, Галвус Мет®), слід негайно припинити прийом вищезгаданих препаратів та звернутися за медичною допомогою. У пацієнтів, які приймають препарати, що містять метформін (наприклад, Галвус Мет®), слід обережно розпочинати терапію препаратами, здатними різко погіршувати функцію нирок (наприклад, гіпотензивні препарати, діуретики, НПЗП). До інших факторів ризику відносяться: зловживання алкоголем, порушення функції печінки, цукровий діабет, що неадекватно контролюється, кетоацидоз, тривале голодування, стани, асоційовані з гіпоксією, а також одночасне застосування лікарських засобів, здатних викликати лактоацидоз. Діагностика лактоацидозу Слід поінформувати пацієнта та/або осіб, які здійснюють догляд за пацієнтом, про ризик розвитку лактоацидозу. Лактоацидоз характеризується ацидозною задишкою, болем у животі, м'язовими спазмами, астенією та гіпотермією з наступною комою. При розвитку симптомів, що дозволяють запідозрити розвиток лактоацидозу, пацієнту слід припинити прийом метформінвмісних препаратів (наприклад, препарат Галвус Мет®) та негайно звернутися за медичною допомогою. Дані лабораторного та інструментального обстеження: зниження pH крові (5 ммоль/л, а також збільшений аніонний інтервал і збільшення співвідношення лактат/піруват). Контроль функції нирок Перед початком терапії слід визначити ШКФ, а також контролювати цей показник періодично на тлі терапії препаратом. Застосування метформінвмісних препаратів (таких як препарат Галвус Мет®) протипоказане у пацієнтів із ШКФ Оскільки метформін значною мірою виводиться нирками, ризик його накопичення та розвитку лактоацидозу зростає зі збільшенням тяжкості порушення функції нирок. Оскільки літній вік може супроводжуватися погіршенням функції нирок, у пацієнтів цієї категорії слід ретельно коригувати дозу метформінвмісних препаратів (таких як препарат Галвус Мет®) для вибору мінімальної дози, що забезпечує адекватний глікемічний ефект, з регулярним контролем функції нирок. Взаємодія Одночасне застосування медикаментозних засобів, що впливають на функцію нирок або розподіл метформіну. Слід бути обережними при одночасному застосуванні з препаратами, здатними впливати на функцію нирок, що мають значні гемодинамічні ефекти або впливають на розподіл метформіну в організмі, такими як органічні катіони, що виводяться нирками шляхом канальцевої секреції. Застосування йодовмісних рентгенконтрастних засобів для внутрішньосудинного введення Внутрішньовенне введення рентгенконтрастних йодовмісних засобів може провокувати розвиток контраст-індукованої нефропатії, призводячи до акумуляції метформіну в організмі та збільшення ризику розвитку лактоацидозу. Прийом метформінвмісних препаратів (таких як препарат Галвус Мет®) слід тимчасово припинити перед процедурою або на час проведення процедури; відновлювати прийом слід не раніше 48 годин після проведення процедури після отримання лабораторного підтвердження стабілізації функції нирок. Вживання алкоголю Встановлено, що етанол посилює вплив метформіну на метаболізм лактату. Пацієнта слід попередити про неприпустимість зловживання алкоголем на фоні застосування метформінвмісних препаратів (таких як препарат Галвус Мет®). Алкогольна інтоксикація асоційована зі збільшенням ризику лактоацидозу, особливо при тривалому голодуванні, недостатньому харчуванні та порушенні функції печінки. Вміст вітаміну В12 Встановлено, що метформін приблизно у 7% випадків спричинює безсимптомне зниження концентрації вітаміну В12 у сироватці крові. Подібне зниження в дуже поодиноких випадках призводить до розвитку анемії. Після відміни метформіну та/або замісної терапії вітаміном В12 сироваткова концентрація вітаміну В12 швидко нормалізується. У пацієнтів, які отримують метформінвмісні препарати (такі як препарат Галвус Мет®), не рідше 1 разу на рік слід контролювати показники загальноклінічного аналізу крові. При виявленні відхилень гематологічних показників від норми слід уточнити етіологію таких порушень та здійснити відповідне лікування. У деяких пацієнтів (наприклад, пацієнтів з недостатнім споживанням або порушеннями всмоктування вітаміну В12 або кальцію) існує схильність до зниження концентрації вітаміну В12 у сироватці крові.У таких пацієнтів визначення концентрації вітаміну В12 у сироватці крові не рідше 1 разу на 2-3 роки може мати діагностичну цінність. Гіпоксія Серцево-судинний колапс (шок), гостра серцева недостатність, гострий інфаркт міокарда та інші стани, для яких характерна гіпоксемія, асоційовані з лактоацидозом, а також можуть сприяти преренальній азотемії. При виникненні вищезазначених станів застосування метформінвмісних препаратів (таких як Галвус Мет®) слід негайно припинити. Хірургічні втручання На час хірургічних втручань із загальною, спинальною або епідуральною анестезією (за винятком малих операцій, не пов'язаних з обмеженням споживання їжі та рідини) застосування метформінвмісних препаратів (таких як препарат Галвус Мет®) слід відмінити. Відновлення прийому препарату можливе не раніше ніж через 48 годин після втручання або після відновлення перорального прийому їжі після отримання лабораторного підтвердження стабілізації функції нирок. Пацієнти з порушенням функції печінки Оскільки у пацієнтів з порушенням функції печінки у ряді випадків відзначався лактоацидоз, що є однією з HP при застосуванні метформіну, препарат комбінації вилдагліптин+метформін не слід застосовувати у пацієнтів із захворюваннями печінки або порушеннями біохімічних показників функції печінки. Погіршення стану пацієнтів із ЦД 2 типу, які раніше відповідали на терапію При виявленні відхилення лабораторних показників від норми або при появі клінічних симптомів погіршення загального стану (особливо при нечітко вираженій та змащеній симптоматиці) у пацієнтів із попередньою адекватною відповіддю на терапію слід негайно провести лабораторну діагностику для виявлення кетоацидозу та/або лакто. При виявленні ацидозу слід негайно припинити застосування препарату та вжити необхідних заходів корекції стану пацієнта. Гіпоглікемія Як правило, гіпоглікемія не відзначається у пацієнтів, які отримують терапію тільки препаратом комбінації віллдагліптин+метформін, проте вона може виникати на тлі низькокалорійної дієти (коли інтенсивне фізичне навантаження не компенсується калорійністю їжі), або на тлі вживання алкоголю. Розвиток гіпоглікемії найбільш ймовірний у літніх, ослаблених або виснажених пацієнтів, а також на тлі гіпопітуїтаризму, надниркової недостатності або алкогольної інтоксикації. У пацієнтів похилого віку та в осіб, які отримують бета-адреноблокатори, діагностика гіпоглікемії може бути ускладнена. Зниження ефективності гіпоглікемічних засобів При стресі (лихоманці, травмі, інфекції, хірургічному втручанні тощо), що розвивається у пацієнтів, які отримують гіпоглікемічні засоби за стандартною схемою, можливе різке зниження ефективності останніх на деякий час. В даному випадку може виникнути необхідність тимчасового припинення терапії комбінацією вілдагліптин+метформін та переведення на інсулінотерапію. Відновлення лікування препаратом Галвус Мет® можливе після закінчення гострого періоду. Фертильність Досліджень впливу препарату комбінації віллдагліптин+метформін на фертильність у людини не проводилося. У дослідженнях у тварин застосування віллдагліптину в дозах, що у 200 разів перевищують рекомендовані, не викликало порушень фертильності. Не було відзначено негативного впливу на фертильність у самців та самок при застосуванні метформіну у дозах 600 мг/кг на добу, що приблизно в 3 рази перевищує рекомендовану дозу для людини (при перерахунку на площу поверхні тіла). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Вплив препарату Галвус Мет на здатність керувати транспортними засобами та механізмами не вивчався. При розвитку запаморочення на фоні застосування препарату слід утримуватись від керування транспортними засобами та механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діючі речовини: вілдагліптин 50,00 мг та метформіну гідрохлорид 500,00 мг, 850,00 мг або 1000,00 мг; допоміжні речовини: гіпролоза, магнію стеарат, гіпромелоза (Е464), титану діоксид (Е171), макрогол 4000, тальк, заліза оксид жовтий (Е172). Таблетки, покриті плівковою оболонкою, 50 мг+500 мг, додатково містять заліза оксид червоний (Е172). По 6 або 10 таблеток у блістер Ал/Ал. По 1, 3, 5, 6, 12, 18 або 36 блістерів разом з інструкцією із застосування в пачку. Допускається наявність контролю первинного розтину на картонній пачці.Опис лікарської формиОвальні пігулки зі скошеними краями, покриті плівковою оболонкою світло-жовтого зі слабким рожевим відтінком кольору. З одного боку таблетки маркування "NVR", з іншого боку - "LLO".Фармакотерапевтична групаГіпоглікемічний засіб для перорального застосування комбінований (дипептидилпептидази-4-інгібітор+бігуанід).ФармакокінетикаВілдагліптин+метформін У дослідженнях показана біоеквівалентність за показниками площі під фармакокінетичною кривою (AUC) та максимальною концентрацією в плазмі крові (Сmах) препарату Галвус Мет® у трьох різних дозах (50 мг+500 мг, 50 мг+850 мг та 50 мг+1000 мг) та віллдагліптину та метформіну, прийнятих у відповідних дозах у вигляді окремих таблеток. Прийом їжі не впливає на ступінь та швидкість всмоктування віллдагліптину у складі препарату Галвус Мет®. Значення Сmах та AUC метформіну у складі препарату Галвус Мет® при одночасному прийомі з їжею знижувалися на 26% та 7% відповідно. Крім того, на тлі прийому їжі сповільнювалося всмоктування метформіну, що призводило до збільшення часу досягнення максимальної концентрації (Тmах, від 2,0 до 4,0 год). Подібна зміна Сmах та AUC на фоні прийому їжі відзначалося і у разі застосування метформіну окремо, проте в останньому випадку зміни були менш значними. Вплив їжі на фармакокінетику віллдагліптину та метформіну у складі препарату Галвус Мет® не відрізнявся від такого при прийомі обох препаратів окремо. Вілдагліптин Всмоктування При прийомі внутрішньо натще вілдагліптин швидко всмоктується, а його Сmах досягається через 1,75 години після прийому. При одночасному прийомі з їжею швидкість абсорбції віллдагліптину знижується незначно: відзначається зменшення Сmах на 19% і збільшення часу її досягнення до 2,5 годин. Однак прийом їжі не впливає на ступінь всмоктування та AUC. Вілдагліптин швидко всмоктується, а його абсолютна біодоступність після прийому внутрішньо становить 85%. Смах і AUC в терапевтичному діапазоні доз збільшуються приблизно пропорційно дозі. Розподіл Ступінь зв'язування вілдагліптину з білками плазми низький (9,3%). Препарат розподіляється рівномірно між плазмою та еритроцитами. Розподіл віллдагліптину відбувається приблизно екстраваскулярно, обсяг розподілу в рівноважному стані після внутрішньовенного введення (Vss) становить 71 л. Метаболізм Біотрансформація є основним шляхом виведення віллдагліптину. В організмі людини перетворюється 69% дози препарату. Основний метаболіт, LAY151 (57% дози), є фармакологічно неактивним і є продуктом гідролізу ціано-компонента. Близько 4% дози препарату зазнають амідного гідролізу. У дослідженнях in vivo у тварин із дефіцитом ДПП-4 відзначається частковий позитивний вплив даного ферменту на гідроліз вилдагліптину. Вілдагліптин не метаболізується за участю ізоферментів системи цитохрому Р450. За даними досліджень in vitro вілдагліптин не інгібує та не індукує ізоферменти системи цитохрому CYP450 Виведення Після прийому внутрішньо міченого радіоактивною міткою вілдагліптину близько 85% дози виводиться нирками та 15% через кишечник, ниркова екскреція незміненого вілдагліптину становить 23%. При внутрішньовенному введенні у здорових добровольців середній період напіввиведення досягає 2 годин, загальний плазмовий кліренс та нирковий кліренс віллдагліптину становлять 41 л/год та 13 л/год відповідно. Період напіввиведення (Т1/2) після внутрішнього прийому становить близько 3 годин незалежно від дози. Лінійність Вілдагліптин швидко всмоктується, абсолютна біодоступність після внутрішнього прийому становить 85%. Сmах та AUC вілдагліптину збільшуються приблизно пропорційно дозі при застосуванні в діапазоні терапевтичних доз. Фармакокінетика в особливих випадках Підлога У пацієнтів жіночої та чоловічої статі різного віку та з різним індексом маси тіла (ІМТ) не відзначено змін фармакокінетики вілдагліптину. Ступінь інгібування активності ДПП-4 вілдагліптин не змінюється в залежності від статі. Ожиріння Не зазначено впливу ІМТ на фармакокінетичні параметри віллдагліптину. Ступінь інгібування активності ДПП-4 вілдагліптин не змінюється в залежності від величини ІМТ. Етнічна приналежність Етнічна приналежність не впливає на фармакокінетику віллдагліптину. Пацієнти з порушенням функції печінки У пацієнтів з порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості (6-10 балів за шкалою Чайлд-П'ю) після одноразового прийому вілдагліптину внутрішньо в дозі 100 мг відзначається зниження біодоступності вілдагліптину на 8% та 20% відповідно. У пацієнтів з порушенням функції печінки тяжкого ступеня (12 балів за шкалою Чайлд-П'ю) біодоступність віллдагліптину підвищується на 22%. Максимальна зміна біодоступності вілдагліптину (збільшення або зменшення), в середньому до 30%, не є клінічно значущою. Кореляції між ступенем тяжкості порушень функції печінки та біодоступністю препарату не виявлено. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого, середнього або тяжкого ступеня AUC вілдагліптину збільшувався порівняно зі здоровими добровольцями в 1,4, 1,7 та 2 рази відповідно. AUC метаболіту LAY151 збільшувалася у 1,6, 3,2 та 7,3 разів, а метаболіту BQS867 – у 1,4, 2,7 та 7,3 рази у пацієнтів з порушенням функції нирок легкого, середнього та тяжкого ступеня відповідно. Обмежені дані у пацієнтів з термінальною стадією хронічної хвороби нирок (ХХН) вказують на те, що показники цієї групи схожі з такими у пацієнтів з порушенням функції нирок тяжкого ступеня. Концентрація метаболіту LAY151 у пацієнтів з термінальною стадією ХХН збільшувалась у 2-3 рази порівняно з концентрацією у пацієнтів з порушенням функції нирок тяжкого ступеня.Виведення віллдагліптину при гемодіалізі обмежене (3% при проведенні процедури тривалістю більше 31 годин через 4 години після одноразового прийому препарату). У пацієнтів віком ≥65 років Максимальне збільшення біодоступності на 32% (збільшення Сmах на 18%), відмічене у пацієнтів старше 70 років без соматичної патології при прийомі віллдагліптину в дозі 100 мг на добу, не є клінічно значущим і не впливає на інгібування ДПП-4. Фармакокінетичні особливості віллдагліптину у дітей та підлітків молодше 18 років не встановлені. Метформін Всмоктування Абсолютна біодоступність метформіну при прийомі внутрішньо в дозі 500 мг натще становила 50-60%. Схах досягається через 2,5 години після прийому. При збільшенні одноразової дози препарату від 500 мг до 1500 мг та від 850 мг до 2250 мг внутрішньо, відзначалася відсутність залежності фармакокінетичних параметрів від дози. Цей ефект зумовлений не так зміною виведення препарату, як уповільненням його всмоктування. На тлі їди ступінь і швидкість всмоктування метформіну також дещо знижувалися. Так, при одноразовому прийомі препарату в дозі 850 мг разом з їжею, відзначалося зниження Сmах приблизно на 40%, AUC на 25% і збільшення Тmах на 35 хвилин. Клінічне значення цих фактів встановлено. Розподіл При одноразовому прийомі внутрішньо в дозі 850 мг обсяг розподілу метформіну становить 654±358 л. Метформін практично не зв'язується з білками плазми, у той час як похідні сульфонілсечовини зв'язуються з ними більш ніж на 90%. Метформін проникає в еритроцити (можливе посилення цього процесу з часом). При застосуванні метформіну за стандартною схемою (стандартні доза та частота прийому) рівноважна концентрація в плазмі досягається протягом 24-48 годин і, як правило, не перевищує 1 мкг/мл. У ході контрольованих клінічних досліджень Сmах метформіну в плазмі крові не перевищувала 5 мкг/мл (навіть при прийомі в максимальних дозах). Метаболізм При одноразовому внутрішньовенному введенні метформіну здоровим добровольцям він виводиться нирками у незміненому вигляді. При цьому препарат не метаболізується у печінці (у людини не виявлено жодних метаболітів) та не виводиться з жовчю. Виведення Оскільки нирковий кліренс метформіну приблизно в 3,5 рази перевищує кліренс креатиніну (КК), основним шляхом виведення препарату є канальцева секреція. При прийомі внутрішньо приблизно 90% дози, що всмокталася, виводиться нирками протягом перших 24 год; при цьому Т1/2 з крові становить близько 6,2 годин. Т1/2, метформіну із цільної крові становить близько 17,6 годин, що вказує на накопичення значної частини препарату в еритроцитах. Фармакокінетика в особливих випадках Підлога У пацієнтів чоловічої та жіночої статі з ЦД 2 типу не відзначено значних відмінностей фармакокінетичних властивостей метформіну. Аналогічним чином у клінічних дослідженнях не відзначено зміни гіпоглікемічного ефекту метформіну у чоловіків та жінок із ЦД 2 типу. Пацієнти з порушенням функції печінки У пацієнтів із порушенням функції печінки вивчення фармакокінетичних особливостей метформіну не проводилось. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок (оцінюється за КК) Т1/2, метформіну з плазми та цільної крові збільшується, а його нирковий кліренс знижується пропорційно до зниження КК. У пацієнтів віком ≥65 років За обмеженими даними фармакокінетичних досліджень у здорових добровольців у віці ≥65 років відзначалося зниження сумарного плазмового кліренсу метформіну та збільшення Т1/2, та Сmах порівняно з молодшими добровольцями. Ці особливості фармакокінетики метформіну в осіб старше 65 років, ймовірно, перш за все, пов'язані зі зміною функції нирок, у зв'язку з чим у пацієнтів старше 80 років застосування препарату Галвус Мет® можливе лише за нормального КК. Фармакокінетика метформіну у дітей віком не менше 10 років не вивчалася. Фармакокінетичні особливості метформіну у дітей та підлітків молодше 18 років не встановлені. Застосування у пацієнтів різної етнічної приналежності Немає доказів впливу етнічної належності пацієнтів на фармакокінетичні особливості метформіну. У контрольованих клінічних дослідженнях метформіну у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу різної етнічної приналежності гіпоглікемічна дія препарату виявлялася однаковою мірою.ФармакодинамікаМеханізм дії До складу препарату Галвус Мет® входять два гіпоглікемічні засоби з різними механізмами дії: віллдагліптин, що відноситься до класу інгібіторів дипептидилпептидази-4 (ДПП-4), та метформін (у формі гідрохлориду), представник класу бігуанідів. Комбінація цих компонентів дозволяє більш ефективно контролювати концентрацію глюкози крові у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу (ЦД 2 типу) протягом 24 годин. Вілдагліптин, представник класу стимуляторів острівкового апарату підшлункової залози, селективно інгібує фермент ДПП-4, покращуючи глікемічний контроль. Інгібування активності ДПП-4 спричинює збільшення як базального, так і постпрандіального ендогенного рівня інкретинових гормонів: глюкагоноподібного пептиду 1 типу (ГПП-1) та глюкозозалежного інсулінотропного поліпептиду (ГІП). Метформін знижує продукцію глюкози печінкою, зменшує всмоктування глюкози в кишечнику та знижує інсулінорезистентність за рахунок посилення захоплення та утилізації глюкози периферичними тканинами. Метформін індукує внутрішньоклітинний синтез глікогену, діючи на глікогенсинтетазу, і посилює транспорт глюкози деякими мембранними білками-переносниками глюкози (GLUT-1 та GLUT-4). Фармакодинаміка Вілдагліптин+метформін Безпека та ефективність окремих компонентів препарату, а також одночасне їх застосування були вивчені раніше у клінічних дослідженнях, де встановлено додатковий позитивний ефект додавання вилдагліптину до терапії метформіном у пацієнтів з неадекватно контрольованим ЦД 2 типу. У клінічних дослідженнях віллдагліптин не впливав на масу тіла при додаванні до метформіну. Вілдагліптин Застосування віллдагліптину у пацієнтів з ЦД 2 типу призводить до швидкого та повного інгібування активності ДПП-4, яке спостерігається протягом 24 годин. Підвищуючи концентрацію ГПП-1 та ГІП, віллдагліптин спричиняє збільшення чутливості β-клітин підшлункової залози до глюкози, що призводить до покращення глюкозозалежної секреції інсуліну. Застосування вілдагліптину в дозах 50 мг та 100 мг на добу у пацієнтів з ЦД 2 типу викликало значне покращення показників функції β-клітин. Ступінь покращення функції β-клітин залежить від ступеня їх вихідного пошкодження, тому у людей без ЦД (з нормальною концентрацією глюкози в плазмі крові) віллдагліптин не стимулює секрецію інсуліну і не знижує концентрацію глюкози. Підвищуючи концентрацію ендогенного ГПП-1, віллдагліптин збільшує чутливість α-клітин до глюкози, що призводить до покращення глюкозозалежної регуляції секреції глюкагону. Зниження підвищеної концентрації глюкагону після їжі, своєю чергою, викликає зниження інсулінорезистентності. Збільшення співвідношення інсулін/глюкагон на тлі гіперглікемії, обумовлене підвищенням концентрації інкретинових гормонів, спричиняє зменшення продукції глюкози печінкою як під час, так і після їди, що призводить до зниження концентрації глюкози в плазмі крові. Крім того, на фоні застосування віллдагліптину відзначалося зниження концентрації ліпідів у плазмі крові після прийому їжі, даний ефект не пов'язаний з поліпшенням функції острівцевих клітин підшлункової залози та опосередкованим впливом віллдагліптину на активність інкретинових гормонів. Відомо, що підвищення концентрації ГПП-1 може призводити до уповільнення випорожнення шлунка, проте на фоні застосування такого віллдагліптину ефекту не спостерігається. Метформін Метформін покращує толерантність до глюкози у пацієнтів із ЦД 2 типу, знижуючи концентрацію глюкози у плазмі крові як до, так і після їжі. На відміну від похідних сульфонілсечовини, метформін не викликає гіпоглікемії ні у пацієнтів із ЦД 2 типу, ні у здорових людей (за винятком особливих випадків). Терапія препаратом не призводить до розвитку гіперінсулінемії. При застосуванні метформіну секреція інсуліну не змінюється, тоді як концентрація інсуліну в плазмі натще і протягом дня може знижуватися. При застосуванні метформіну в терапевтичних дозах у клінічних дослідженнях середньої тривалості, а також у тривалих клінічних дослідженнях відзначено сприятливий вплив на метаболізм ліпопротеїдів незалежно від його впливу на глікемію: зниження концентрації загального холестерину, холестерину ліпопротеїдів низької щільності та тригліцеридів.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу (у поєднанні з дієтотерапією та фізичними вправами): при недостатній ефективності монотерапії віллдагліптином або метформіном; у пацієнтів, які раніше отримували комбіновану терапію вілдагліптином та метформіном у вигляді монопрепаратів; у комбінації з похідними сульфонілсечовини (потрійна комбінована терапія) у пацієнтів, які раніше отримували терапію похідним сульфонілсечовини та метформіном без досягнення адекватного контролю глікемії; у потрійній комбінованій терапії з інсуліном у пацієнтів, які раніше отримували інсулінотерапію у стабільній дозі та метформін без досягнення адекватного контролю глікемії; як початкова терапія у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу при недостатній ефективності дієтотерапії, фізичних вправ і при необхідності поліпшення контролю глікемії.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до вілдагліптину або метформіну та/або до будь-якої з допоміжних речовин у складі препарату. Ниркова недостатність або порушення функції нирок тяжкого ступеня при швидкості клубочкової фільтрації (СКФ) Гострі стани з ризиком розвитку порушення функції нирок: дегідратація (повторне блювання, діарея), лихоманка, тяжкі інфекційні захворювання, стан гіпоксії (шок, сепсис, інфекції нирок, бронхо-легеневі захворювання). Клінічно виражені прояви гострих або хронічних захворювань, які можуть призводити до розвитку тканинної гіпоксії (зокрема, гостра серцева недостатність, хронічна серцева недостатність із нестабільними показниками гемодинаміки, дихальна недостатність, гострий інфаркт міокарда). Порушення функції печінки, включаючи пацієнтів з підвищеною активністю "печінкових" ферментів (аланінамінотрансферази (АЛТ) або аспартатамінотрансферази (ACT) у 3 і більше разів вище верхньої межі норми (3хВГН). Оскільки у пацієнтів з порушенням функції печінки в ряді випадків спостерігався лактоацидоз, , що є однією з небажаних реакцій (HP) при застосуванні метформіну, препарат Галвус Мет не слід застосовувати у пацієнтів із захворюваннями печінки або порушеннями біохімічних показників функції печінки. Діабетичний кетоацитоз; діабетична прекома, кома. Діабетичний кетоацидоз слід коригувати інсулінотерапією. Лактоацидоз, зокрема в анамнезі. Прийом препарату протягом 48 годин до і не менше 48 годин після проведення радіоізотопних або рентгенологічних досліджень із внутрішньосудинним введенням йодовмісної контрастної речовини. Великі хірургічні операції та травми, коли показано проведення інсулінотерапії. Вагітність та період грудного вигодовування. Цукровий діабет 1 типу. Хронічний алкоголізм, гостра алкогольна інтоксикація. Дотримання низькокалорійної дієти (менше 1000 ккал/добу). Вік до 18 років (у зв'язку з відсутністю даних щодо ефективності та безпеки застосування препарату у дітей та підлітків до 18 років). Дотримання запобіжних заходів при застосуванні препарату Галвус Мет® потрібно: у пацієнтів із наявністю панкреатиту в анамнезі; у пацієнтів старше 60 років, які виконують важку фізичну роботу, у зв'язку з підвищеним ризиком розвитку у них лактоацидозу; у пацієнтів з нирковою недостатністю із СКФ 30-59 мл/хв/1,73 м2.Вагітність та лактаціяВагітність Достатніх даних щодо застосування препарату Галвус Мет у вагітних немає, у зв'язку з чим препарат протипоказаний під час вагітності. У дослідженнях віллдагліптину на тваринах при введенні високих доз була виявлена ​​репродуктивна токсичність. Дослідження метформіну на тваринах показали відсутність репродуктивної токсичності. Потенційний ризик для людини невідомий. Грудне годування Доклінічні захворювання показали, що віллдагліптин і метформін проникає в молоко лактуючих тварин. Немає даних про проникнення віллдагліптину в грудне молоко людини, метформін проникає в невеликих кількостях. У зв'язку з неможливістю виключення ризику виникнення HP у дитини застосування препарату Галвус Мет® в період грудного вигодовування протипоказано.Побічна діяВілдагліптин+метформін Подані нижче дані відносяться до застосування вилдагліптину та метформіну в монотерапії та в комбінації. Відмічені рідкісні випадки розвитку ангіоневротичного набряку на фоні терапії препаратом зі схожою частотою у контрольній групі. Найчастіше випадки ангіоневротичного набряку відзначалися при застосуванні препарату в комбінації з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (і-АПФ). Найчастіше ангіоневротичний набряк був легкого ступеня і дозволявся самостійно під час продовження терапії вилдаглиптином. На тлі терапії віллдагліптин рідко відзначалися порушення функції печінки (включаючи гепатит) безсимптомного перебігу. У більшості випадків дані порушення та відхилення показників функції печінки від норми дозволялися самостійно без ускладнень після припинення терапії препаратом. При застосуванні віллдагліптину в дозі 50 мг 1 або 2 рази на добу частота підвищення активності "печінкових" ферментів (аланінамінотрансферази (АЛТ) або аспартатамінотрансферази (ACT) у 3 рази вище верхньої межі норми (ВГН)) становила 0,2% або 0,3 % відповідно (порівняно з 0,2% у контрольній групі). Підвищення активності "печінкових" ферментів у більшості випадків було безсимптомним, не прогресувало та не супроводжувалося холестазом або жовтяницею. Вілдагліптин не впливав на масу тіла при додаванні до метформіну. HP з боку шлунково-кишкового тракту при застосуванні метформіну реєструються дуже часто. Частота HP з боку шлунково-кишкового тракту, на тлі комбінованої терапії віллдагліптином і метформіну гідрохлоридом становила 13,2% (при застосуванні 50 мг один раз на день або двічі на день). При застосуванні монотерапії метформіну – 18,1%. Нижче наведені HP, можливі як при застосуванні комбінованої терапії віллдагліптин і метформіном, так і монопрепаратів віллдагліптин і метформіну. HP розподілені за системно-органними класами відповідно до словника для регуляторної діяльності MedDRA, із зазначенням частоти їх виникнення згідно з рекомендаціями ВООЗ: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, HP, можливі при застосуванні комбінації вилдагліптину та метформіну Порушення з боку обміну речовин та харчування: часто – гіпоглікемія. Порушення з боку нервової системи: часто – тремор, головний біль, запаморочення; нечасто – підвищена стомлюваність. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто – нудота. Довгострокові клінічні дослідження тривалістю до 2 років не виявили жодних змін профілю безпеки або непередбачених ризиків при застосуванні вілдагліптину в комбінації з метформіном. Вивчення застосування комбінації вілдагліптину та метформіну як стартової терапії при цукровому діабеті 2 типу не виявило відхилень профілю безпеки або непередбачених ризиків. У комбінації з інсуліном У контрольованих клінічних дослідженнях при застосуванні віллдагліптину в дозі 50 мг 2 рази на день у комбінації з інсуліном у поєднанні з метформіном або без нього, частота відміни терапії у зв'язку з розвитком побічних реакцій склала 0,3% у групі віллдагліптину, при цьому в групі плаце випадків скасування терапії був. Частота гіпоглікемії була порівнянна в обох групах (14,0% у групі віллдагліптину і 16,4% у групі плацебо). У групі віллдагліптину відмічені випадки гіпоглікемії тяжкого ступеня у двох пацієнтів, у групі плацебо – у 6 пацієнтів. На момент завершення дослідження віллдагліптин не впливав на середню масу тіла (маса тіла збільшена на +0,6 кг порівняно з вихідною у групі віллдагліптину, у групі плацебо змін не відзначено). HP у пацієнтів, які отримували віллдагліптин 50 мг 2 рази на день у комбінації з інсуліном (з метформіном або без нього), представлені нижче. Порушення з боку нервової системи: часто – головний біль. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто - нудота, гастроезофагеальний рефлюкс; нечасто – діарея, метеоризм. Лабораторні та інструментальні дані: часто – зниження концентрації глюкози у крові. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – озноб. У комбінації з препаратами сульфонілсечовини Випадків відміни препарату, пов'язаних з розвитком HP у групі комбінованої терапії віллдагліптином, метформіном та глімепіридом, зазначено не було. У групі комбінованої терапії плацебо, метформіном та глімепіридом частота HP склала 0,6%. Гіпоглікемія відзначалася часто в обох групах (5,1% у групі комбінованої терапії вілдагліптином, метформіном та глімепіридом та 1,9% у групі комбінованої терапії плацебо, метформіном та глімепіридом). У групі віллдагліптину відмічено один епізод гіпоглікемії важкого ступеня. На момент завершення дослідження значного впливу на масу тіла виявлено не було (+0,6 кг у групі віллдагліптину і -0,1 кг у групі плацебо). HP у пацієнтів, які отримували вілдагліптин 50 мг 2 рази на день у комбінації з метформіном та препаратами сульфонілсечовини, представлені нижче. Порушення з боку нервової системи: часто – запаморочення, тремор. Порушення з боку обміну речовин та харчування: часто – гіпоглікемія. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часто – гіпергідроз. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – астенія. Вілдагліптин у монотерапії Інфекційні та паразитарні захворювання: дуже рідко – інфекції верхніх дихальних шляхів, назофарингіт. Порушення з боку обміну речовин та харчування: нечасто – гіпоглікемія. Порушення з боку нервової системи: часто – запаморочення; нечасто – головний біль. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – запор. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – артралгія. Порушення з боку судин: нечасто – периферичні набряки. При застосуванні комбінованої терапії віллдагліптин та метформін не відзначалося клінічно значущого підвищення частоти вищевказаних HP, що відзначалися при прийомі віллдагліптину. На тлі монотерапії віллдагліптин 50 мг 1 раз на день частота відміни терапії через HP склала 0,2%, 50 мг 2 рази на день 0,1%, а в групі плацебо - 0,6%, у групі препарату порівняння - 0, 5%. У дослідженні монотерапії віллдагліптин частота розвитку гіпоглікемії становила 0,5% серед пацієнтів, які отримували віллдагліптин 50 мг 1 раз на день і 0,3% - 50 мг 2 рази на день, порівняно з 0,2% у групах плацебо та препарату порівняння. Серйозних та важких HP не було виявлено. Монотерапія віллдагліптин не впливала на масу тіла. Довгострокові клінічні дослідження тривалістю до 2 років не виявили жодних додаткових відхилень профілю безпеки або непередбачених ризиків при застосуванні вілдагліптину в монотерапії. Післяреєстраційні дослідження Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: частота невідома – панкреатит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома - гепатит (що вирішився самостійно після відміни лікарського препарату), підвищення активності "печінкових" ферментів (що вирішилося самостійно після відміни лікарського препарату). Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: частота невідома – міалгія, артралгія, у поодиноких випадках виражена. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома – кропив'янка, ексфоліативне та бульозне ураження шкіри, включаючи бульозний пемфігоїд. Метформін у монотерапії Порушення з боку обміну речовин та харчування: дуже часто – зниження апетиту; дуже рідко – лактоацидоз. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – метеоризм, нудота, блювання, діарея, біль у животі; часто – дисгевзія. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – гепатит. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: дуже рідко – шкірні реакції (зокрема, еритема, свербіж, кропив'янка). Лабораторні та інструментальні дані: дуже рідко – зменшення всмоктування вітаміну В12, зміна показників функції печінки. Зменшення всмоктування вітаміну В12 та зниження його концентрації у сироватці крові на фоні застосування метформіну відзначалося дуже рідко у пацієнтів, які отримували препарат протягом тривалого часу, і, як правило, не становило клінічного значення. Слід враховувати можливість зменшення всмоктування вітаміну В12 у пацієнтів із мегалобластною анемією. Окремі випадки відхилення лабораторних показників функції печінки від норми або випадки гепатиту, що спостерігалися на фоні застосування метформіну, вирішувалися після його відміни. Якщо ви помітили погіршення клінічного перебігу будь-якого з вказаних в інструкції побічних ефектів або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не вказані в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиВілдагліптин та метформін При одночасному застосуванні віллдагліптину (100 мг 1 раз на добу) та метформіну (1000 мг 1 раз на добу) клінічно значущих фармакокінетичних взаємодій між ними не було. Лікарські взаємодії кожного компонента препарату добре вивчені. Ні в ході клінічних досліджень, ні в ході широкого клінічного застосування препарату Галвус Мет у пацієнтів, які одночасно отримували інші препарати та речовини, непередбачених взаємодій виявлено не було. Нижче представлена ​​інформація про взаємодію для кожної діючої речовини. Вілдагліптин Вілдагліптин має низький потенціал лікарської взаємодії. Оскільки віллагліптин не є субстратом ферментів системи цитохрому Р450 (CYP), а також не інгібує та не індукує ці ізоферменти, його взаємодія з лікарськими препаратами, які є субстратами, інгібіторами або індукторами Р450 (CYP), є малоймовірною. При одночасному застосуванні вілдагліптин не впливає на швидкість метаболізму препаратів, що є субстратами ферментів: CYP1A2, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP2E1 та CYP3A4/5. Клінічно значущої взаємодії вілдагліптину з пероральними препаратами, що найчастіше застосовуються при лікуванні ЦД 2 типу (глибенкламідом, піоглітазоном, метформіном) або володіють вузьким терапевтичним діапазоном (амлодипіном, дигоксином, раміприлом, симвастатином, вал. Метформін Фуросемід збільшує Сmах та AUC метформіну, але не впливає на його нирковий кліренс. Метформін знижує Сmах та AUC фуросеміду і також не впливає на його нирковий кліренс. Ніфедипін збільшує всмоктування, Сmах та AUC метформіну; крім того, він збільшує виведення його нирками. Метформін практично не впливає на фармакокінетичні параметри ніфедипіну. Глібенкламід не впливає на фармакокінетичні/фармакодинамічні параметри метформіну. Метформін, в цілому, знижує Сmах і AUC глибенкламіду, проте величина ефекту сильно варіює. Тому клінічне значення подібної взаємодії залишається незрозумілим. Йодвмісні рентгенконтрастні засоби Прийом метформінвмісних препаратів (таких як препарат Галвус Мет®) слід тимчасово відмінити до процедури або на час проведення процедури; відновлювати прийом слід не раніше 48 годин після проведення процедури після отримання лабораторного підтвердження стабілізації функції нирок. Субстрати транспортера органічних катіонів 1 та 2 (ОСТ1 та ОСТ2) Метформін є субстратом органічних катіонів ОСТ1 та ОСТ2. При сумісному застосуванні з метформіном: інгібітори ОСТ1 (такі як верапаміл) можуть знизити гіпоглікемічний вплив метформіну; індуктори ОСТ1 (такі як рифампіцин) можуть збільшити всмоктування метформіну в шлунково-кишковому тракті та посилити його гіпоглікемічну дію; інгібітори ОСТ2 (такі як циметидин, долутегравір, ранолазин, триметоприм, вандетаніб, ізавуконазол) можуть знизити виведення метформіну нирками та призвести до збільшення його концентрації у плазмі крові; інгібітори ОСТ1 та ОСТ2 (такі як кризотиніб, олапариб) можуть знизити гіпоглікемічний вплив метформіну. Органічні катіони, наприклад, амілорид, дигоксин, морфін, прокаїнамід, хінідин, хінін, ранітидин, тріамтерен, триметоприм, ванкоміцин та ін., що виводяться нирками шляхом канальцевої секреції, теоретично можуть взаємодіяти з метформіном за рахунок конкур. Так, циметидин збільшує концентрацію метформіну в плазмі крові, так і його AUC на 60% і 40% відповідно. Одночасне застосування з циметидином знижує швидкість виведення метформіну, що може призводити до розвитку лактоацидозу. Метформін не впливає на фармакокінетичні параметри циметидину. Слід бути обережними при застосуванні препарату комбінації віллдагліптин+метформін разом з препаратами, що впливають на функцію нирок або розподіл метформіну в організмі. Інші препарати Деякі препарати можуть надавати несприятливий вплив на функцію нирок, збільшуючи таким чином ризик розвитку лактоацидозу, наприклад нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), в тому числі селективні інгібітори циклооксигенази-2 (інгібітори ЦОГ-2), інгібітори ангіотензинпревращающего особливо "петлеві". У пацієнтів, які отримують терапію метформінвмісними препаратами (наприклад, Галвус Мет®) на початку, а також на тлі одночасного застосування вищезазначених засобів слід ретельно контролювати функцію нирок. У здорових добровольців при одночасному застосуванні метформіну та пропранололу, а також при застосуванні метформіну та ібупрофену не спостерігалося зміни їх фармакокінетичних показників. Деякі препарати можуть викликати гіперглікемію та сприяють зниженню ефективності гіпоглікемічних засобів. До подібних препаратів відносяться тіазиди та інші діуретики, глюкокортикостероїди, фенотіазини, глюкагон, препарати гормонів щитовидної залози, в тому числі левотироксин натрію, естрогени, пероральні контрацептиви, фенітоїн, нікотинова кислота, симпатоміни. При одночасному застосуванні подібних препаратів або, навпаки, у разі їх відміни рекомендується ретельно оцінювати ефективність контролю глікемії, а також коригувати дозу метформіну. Не рекомендується одночасний прийом даназолу, щоб уникнути гіперглікемічної дії останнього. При необхідності лікування даназолом та після припинення прийому останнього потрібна корекція дози метформіну під контролем концентрації глюкози крові. Хлорпромазин при застосуванні великих дозах (100 мг на день) підвищує глікемію, знижуючи вивільнення інсуліну. При лікуванні нейролептиками та після припинення прийому останніх потрібна корекція дози комбінації вілдагліптин+метформін під контролем концентрації глюкози крові. Ін'єкційні β-2-симпатоміметики: підвищують глікемію внаслідок стимуляції β-2-адренорецепторів. І тут необхідний контроль глікемії. За необхідності рекомендується застосування інсуліну. При одночасному застосуванні метформіну з похідними сульфонілсечовини, інсуліном, акарбозою, саліцилатами можливе посилення гіпоглікемічної дії. Оскільки при застосуванні метформіну у пацієнтів з гострою алкогольною інтоксикацією підвищується ризик розвитку лактоацидозу (особливо при голодуванні, виснаженні або порушенні функції печінки), при прийомі комбінації вілдагліптин+метформін слід утримуватись від вживання алкоголю та лікарських засобів, що містять етиловий спирт. Метформін може знижувати дію антикоагулянтів непрямої дії.Спосіб застосування та дозиЗастосовують внутрішньо. Режим дозування препарату Галвус Мет® слід підбирати індивідуально залежно від ефективності та переносимості терапії. При застосуванні препарату Галвус Мет не слід перевищувати рекомендовану максимальну добову дозу вілдагліптину (100 мг). Рекомендовану початкову дозу препарату Галвус Мет® слід підбирати, враховуючи тривалість перебігу ЦД та показники глікемії, стан пацієнта та вже застосовувані у пацієнта схеми лікування віллдагліптином та/або метформіном. Для зменшення виразності HP з боку органів шлунково-кишкового тракту (ЖКТ), характерних для метформіну, препарат Галвус Мет приймають під час їжі. У разі пропуску прийому препарату слід прийняти пропущену дозу якнайшвидше. Не рекомендується приймати подвійну дозу препарату протягом 1 доби. Початкова доза препарату Галвус Мет® при неефективності монотерапії вілдагліптином Терапію препаратом Галвус Мет можна починати з однієї таблетки дозуванням 50 мг +500 мг 2 рази на добу; після оцінки терапевтичного ефекту дозу можна поступово збільшувати. Початкова доза препарату Галвус Мет® при неефективності монотерапії метформіном Залежно від дози вже прийнятого метформіну, терапію препаратом Галвус Мет® можна розпочинати з однієї таблетки дозуванням 50 мг+500 мг, 50 мг+850 мг або 50 мг+1000 мг двічі на добу. Початкова доза препарату Галвус Мет® у пацієнтів, які раніше отримували комбіновану терапію вілдагліптином та метформіном у вигляді окремих таблеток. Залежно від доз вже прийнятих віллдагліптину або метформіну, терапію препаратом Галвус Мет® слід починати з таблетки, максимально близької за дозуванням до існуючого лікування, 50 мг+500 мг, 50 мг+850 мг або 50 мг+1000 мг і коригувати дозу залежно від ефективності. Стартова доза препарату Галвус Мет® як початкова терапія у пацієнтів з ЦД 2 типу при недостатній ефективності дієтотерапії та фізичних вправ Як стартова терапія препарат Галвус Мет® слід застосовувати у початковій дозі 50 мг+500 мг одноразово на добу та після оцінки терапевтичного ефекту поступово збільшувати дозу до 50 мг+1000 мг 2 рази на добу. Комбінована терапія препаратом Галвус Мет® та похідним сульфонілсечовини або інсуліном Доза препарату Галвус Мет® розраховується виходячи з дози віллдагліптину 50 мг 2 рази на день (100 мг на день) та метформіну в дозі, що дорівнює прийнятій раніше у вигляді монопрепарату. Пацієнти з порушенням функції нирок Перед початком терапії метформінсодержащими препаратами (такими як Галвус Мет®) слід визначити ШКФ, далі слід контролювати цей показник не рідше 1 разу на рік. У пацієнтів з ризиком погіршення вже існуючого порушення функції нирок, а також у пацієнтів похилого віку, функцію нирок слід контролювати частіше, наприклад, кожні 3-6 місяців. У пацієнтів з нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості (з СКФ 30-44 мл/хв/1,73 м2) препарат слід приймати по 1 таблетці в дозі 50 мг+500 мг 1 раз на добу; з СКФ 45-59 мл/хв/1,73 м2 початкова доза препарату Галвус Мет® - по 1 таблетці в дозі 50 мг+500 мг або 50 мг+850 мг, добова доза препарату не повинна перевищувати 50 мг+1000 мг - 1 раз на день. У пацієнтів із СКФ Залежно від поточного стану функції нирок слід дотримуватись наступних рекомендацій щодо дозування діючих речовин препарату: СКФ, мл/хв Метформін Вілдагліптин 60-89 Максимальна добова доза становить 3000 мг. У разі погіршення функції нирок на фоні застосування слід розглянути можливість зменшення дози. Максимальна добова доза становить 100 мг. 45-59 Початкова доза повинна перевищувати 1000 мг, максимальна добова доза становить 2000 мг. Максимальна добова доза становить 50 мг. 30-44 Початкова доза повинна перевищувати 500 мг, максимальна добова доза становить 1000 мг. <30 Застосування протипоказане Якщо необхідна доза для однієї з 2-х діючих речовин не доступна при застосуванні препарату Галвус Мет®, замість комбінованого препарату слід використовувати два окремі монопрепарати вилдагліптину та метформіну. Пацієнти з порушенням функції печінки Застосування препарату Галвус Мет не рекомендовано пацієнтам з клінічними або лабораторними ознаками порушення функції печінки, включаючи пацієнтів з підвищенням АЛТ або ACT >3х ВГН до початку лікування. У пацієнтів віком ≥65 років Метформін виводиться нирками. Оскільки у пацієнтів старше 65 років часто відзначається порушення функції нирок, дозу препарату Галвус Мет у цих пацієнтів слід коригувати, ґрунтуючись на показниках функції нирок. При застосуванні препарату у пацієнтів віком від 65 років необхідно регулярно контролювати функцію нирок. Фармакокінетика метформіну у дітей віком не менше 10 років не вивчалася Оскільки безпека та ефективність препарату Галвус Мет® у дітей та підлітків віком до 18 років не вивчена, застосування препарату протипоказано у даної категорії пацієнтів.ПередозуванняВілдагліптин У клінічних дослідженнях при прийомі препарату в дозі 400 мг на добу спостерігалися болі в м'язах, рідко – легкі транзиторні парестезії, лихоманка, набряки та транзиторне підвищення активності ліпази (вище за ВГН у 2 рази). При застосуванні дози віллдагліптину до 600 мг на добу можливий розвиток набряків кінцівок, що супроводжуються парестезією та підвищенням концентрації креатинінфосфокінази, С-реактивного білка та міоглобіну, активності ACT. Усі симптоми передозування та зміни лабораторних показників зникають після припинення застосування препарату. Виведення препарату з організму за допомогою діалізу є малоймовірним. Однак основний гідролізний метаболіт вілдагліптину (LAY151) може бути видалений з організму шляхом гемодіалізу. Метформін Найбільш ефективний метод видалення лактату та метформіну – гемодіаліз. У разі передозування необхідно проводити відповідне симптоматичне лікування, ґрунтуючись на стані пацієнта та клінічних проявах.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ пацієнтів, які отримують лікування інсуліном, препарат Галвус Мет не може замінити інсулінотерапію. Препарат Галвус Мет не слід застосовувати для лікування ЦД 1 типу або діабетичного кетоацидозу. Вілдагліптин Порушення функції печінки Застосування препарату комбінації вілдагліптин+метформін не рекомендовано пацієнтам з клінічними або лабораторними ознаками порушення функції печінки, включаючи пацієнтів з підвищенням АЛТ або ACT >3х ВГН до початку лікування. При застосуванні віллдагліптину зареєстровані рідкісні випадки порушення функції печінки (включаючи гепатит). Ці випадки, як правило, були безсимптомними, без клінічних наслідків, а після відміни терапії показники функції печінки поверталися до норми. Слід провести обстеження функції печінки перед початком терапії препаратом комбінації віллдагліптин+метформін, потім контролювати 1 раз на 3 місяці протягом першого року застосування препарату, а далі періодично. При виявленні підвищення активності амінотрансфераз слід провести повторне обстеження з метою підтвердження результату, а потім регулярно проводити визначення біохімічних показників функції печінки до нормалізації. Якщо перевищення активності ACT або АЛТ у 3 або більше разів вище за ВГН підтверджено при повторному обстеженні, застосування препарату має бути припинено.При розвитку жовтяниці або інших ознак порушення функції печінки на фоні застосування препарату комбінації вілдагліптин+метформін терапію слід негайно припинити. Після нормалізації показників функції печінки лікування препаратом відновлювати не можна. Метформін Лактоацидоз Лактоацидоз є дуже рідким, але тяжким метаболічним ускладненням, що найчастіше виникає при різкому погіршенні функції нирок, а також при кардіореспіраторних синдромах, сепсисі. При різкому погіршенні функції нирок відбувається накопичення метформіну в організмі, що сприяє збільшенню ризику розвитку лактоацидозу. У разі дегідратації (наприклад, пов'язаної з тяжкою діареєю або блюванням, лихоманкою або при зменшенні споживання рідини) пацієнту, який приймає метформінвмісні препарати (наприклад, Галвус Мет®), слід негайно припинити прийом вищезгаданих препаратів та звернутися за медичною допомогою. У пацієнтів, які приймають препарати, що містять метформін (наприклад, Галвус Мет®), слід обережно розпочинати терапію препаратами, здатними різко погіршувати функцію нирок (наприклад, гіпотензивні препарати, діуретики, НПЗП). До інших факторів ризику відносяться: зловживання алкоголем, порушення функції печінки, цукровий діабет, що неадекватно контролюється, кетоацидоз, тривале голодування, стани, асоційовані з гіпоксією, а також одночасне застосування лікарських засобів, здатних викликати лактоацидоз. Діагностика лактоацидозу Слід поінформувати пацієнта та/або осіб, які здійснюють догляд за пацієнтом, про ризик розвитку лактоацидозу. Лактоацидоз характеризується ацидозною задишкою, болем у животі, м'язовими спазмами, астенією та гіпотермією з наступною комою. При розвитку симптомів, що дозволяють запідозрити розвиток лактоацидозу, пацієнту слід припинити прийом метформінвмісних препаратів (наприклад, препарат Галвус Мет®) та негайно звернутися за медичною допомогою. Дані лабораторного та інструментального обстеження: зниження pH крові (5 ммоль/л, а також збільшений аніонний інтервал і збільшення співвідношення лактат/піруват). Контроль функції нирок Перед початком терапії слід визначити ШКФ, а також контролювати цей показник періодично на тлі терапії препаратом. Застосування метформінвмісних препаратів (таких як препарат Галвус Мет®) протипоказане у пацієнтів із ШКФ Оскільки метформін значною мірою виводиться нирками, ризик його накопичення та розвитку лактоацидозу зростає зі збільшенням тяжкості порушення функції нирок. Оскільки літній вік може супроводжуватися погіршенням функції нирок, у пацієнтів цієї категорії слід ретельно коригувати дозу метформінвмісних препаратів (таких як препарат Галвус Мет®) для вибору мінімальної дози, що забезпечує адекватний глікемічний ефект, з регулярним контролем функції нирок. Взаємодія Одночасне застосування медикаментозних засобів, що впливають на функцію нирок або розподіл метформіну. Слід бути обережними при одночасному застосуванні з препаратами, здатними впливати на функцію нирок, що мають значні гемодинамічні ефекти або впливають на розподіл метформіну в організмі, такими як органічні катіони, що виводяться нирками шляхом канальцевої секреції. Застосування йодовмісних рентгенконтрастних засобів для внутрішньосудинного введення Внутрішньовенне введення рентгенконтрастних йодовмісних засобів може провокувати розвиток контраст-індукованої нефропатії, призводячи до акумуляції метформіну в організмі та збільшення ризику розвитку лактоацидозу. Прийом метформінвмісних препаратів (таких як препарат Галвус Мет®) слід тимчасово припинити перед процедурою або на час проведення процедури; відновлювати прийом слід не раніше 48 годин після проведення процедури після отримання лабораторного підтвердження стабілізації функції нирок. Вживання алкоголю Встановлено, що етанол посилює вплив метформіну на метаболізм лактату. Пацієнта слід попередити про неприпустимість зловживання алкоголем на фоні застосування метформінвмісних препаратів (таких як препарат Галвус Мет®). Алкогольна інтоксикація асоційована зі збільшенням ризику лактоацидозу, особливо при тривалому голодуванні, недостатньому харчуванні та порушенні функції печінки. Вміст вітаміну В12 Встановлено, що метформін приблизно у 7% випадків спричинює безсимптомне зниження концентрації вітаміну В12 у сироватці крові. Подібне зниження в дуже поодиноких випадках призводить до розвитку анемії. Після відміни метформіну та/або замісної терапії вітаміном В12 сироваткова концентрація вітаміну В12 швидко нормалізується. У пацієнтів, які отримують метформінвмісні препарати (такі як препарат Галвус Мет®), не рідше 1 разу на рік слід контролювати показники загальноклінічного аналізу крові. При виявленні відхилень гематологічних показників від норми слід уточнити етіологію таких порушень та здійснити відповідне лікування. У деяких пацієнтів (наприклад, пацієнтів з недостатнім споживанням або порушеннями всмоктування вітаміну В12 або кальцію) існує схильність до зниження концентрації вітаміну В12 у сироватці крові.У таких пацієнтів визначення концентрації вітаміну В12 у сироватці крові не рідше 1 разу на 2-3 роки може мати діагностичну цінність. Гіпоксія Серцево-судинний колапс (шок), гостра серцева недостатність, гострий інфаркт міокарда та інші стани, для яких характерна гіпоксемія, асоційовані з лактоацидозом, а також можуть сприяти преренальній азотемії. При виникненні вищезазначених станів застосування метформінвмісних препаратів (таких як Галвус Мет®) слід негайно припинити. Хірургічні втручання На час хірургічних втручань із загальною, спинальною або епідуральною анестезією (за винятком малих операцій, не пов'язаних з обмеженням споживання їжі та рідини) застосування метформінвмісних препаратів (таких як препарат Галвус Мет®) слід відмінити. Відновлення прийому препарату можливе не раніше ніж через 48 годин після втручання або після відновлення перорального прийому їжі після отримання лабораторного підтвердження стабілізації функції нирок. Пацієнти з порушенням функції печінки Оскільки у пацієнтів з порушенням функції печінки у ряді випадків відзначався лактоацидоз, що є однією з HP при застосуванні метформіну, препарат комбінації вилдагліптин+метформін не слід застосовувати у пацієнтів із захворюваннями печінки або порушеннями біохімічних показників функції печінки. Погіршення стану пацієнтів із ЦД 2 типу, які раніше відповідали на терапію При виявленні відхилення лабораторних показників від норми або при появі клінічних симптомів погіршення загального стану (особливо при нечітко вираженій та змащеній симптоматиці) у пацієнтів із попередньою адекватною відповіддю на терапію слід негайно провести лабораторну діагностику для виявлення кетоацидозу та/або лакто. При виявленні ацидозу слід негайно припинити застосування препарату та вжити необхідних заходів корекції стану пацієнта. Гіпоглікемія Як правило, гіпоглікемія не відзначається у пацієнтів, які отримують терапію тільки препаратом комбінації віллдагліптин+метформін, проте вона може виникати на тлі низькокалорійної дієти (коли інтенсивне фізичне навантаження не компенсується калорійністю їжі), або на тлі вживання алкоголю. Розвиток гіпоглікемії найбільш ймовірний у літніх, ослаблених або виснажених пацієнтів, а також на тлі гіпопітуїтаризму, надниркової недостатності або алкогольної інтоксикації. У пацієнтів похилого віку та в осіб, які отримують бета-адреноблокатори, діагностика гіпоглікемії може бути ускладнена. Зниження ефективності гіпоглікемічних засобів При стресі (лихоманці, травмі, інфекції, хірургічному втручанні тощо), що розвивається у пацієнтів, які отримують гіпоглікемічні засоби за стандартною схемою, можливе різке зниження ефективності останніх на деякий час. В даному випадку може виникнути необхідність тимчасового припинення терапії комбінацією вілдагліптин+метформін та переведення на інсулінотерапію. Відновлення лікування препаратом Галвус Мет® можливе після закінчення гострого періоду. Фертильність Досліджень впливу препарату комбінації віллдагліптин+метформін на фертильність у людини не проводилося. У дослідженнях у тварин застосування віллдагліптину в дозах, що у 200 разів перевищують рекомендовані, не викликало порушень фертильності. Не було відзначено негативного впливу на фертильність у самців та самок при застосуванні метформіну у дозах 600 мг/кг на добу, що приблизно в 3 рази перевищує рекомендовану дозу для людини (при перерахунку на площу поверхні тіла). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Вплив препарату Галвус Мет на здатність керувати транспортними засобами та механізмами не вивчався. При розвитку запаморочення на фоні застосування препарату слід утримуватись від керування транспортними засобами та механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діючі речовини: вілдагліптин 50,00 мг та метформіну гідрохлорид 500,00 мг, 850,00 мг або 1000,00 мг; допоміжні речовини: гіпролоза, магнію стеарат, гіпромелоза (Е464), титану діоксид (Е171), макрогол 4000, тальк, заліза оксид жовтий (Е172). Таблетки, покриті плівковою оболонкою, 50 мг+500 мг, додатково містять заліза оксид червоний (Е172). По 6 або 10 таблеток у блістер Ал/Ал. По 1, 3, 5, 6, 12, 18 або 36 блістерів разом з інструкцією із застосування в пачку. Допускається наявність контролю первинного розтину на картонній пачці.Опис лікарської формиОвальні пігулки зі скошеними краями, покриті плівковою оболонкою жовтого зі слабким сіруватим відтінком кольору. З одного боку таблетки маркування "NVR", з іншого боку - "SEH".Фармакотерапевтична групаГіпоглікемічний засіб для перорального застосування комбінований (дипептидилпептидази-4-інгібітор+бігуанід).ФармакокінетикаВілдагліптин+метформін У дослідженнях показана біоеквівалентність за показниками площі під фармакокінетичною кривою (AUC) та максимальною концентрацією в плазмі крові (Сmах) препарату Галвус Мет® у трьох різних дозах (50 мг+500 мг, 50 мг+850 мг та 50 мг+1000 мг) та віллдагліптину та метформіну, прийнятих у відповідних дозах у вигляді окремих таблеток. Прийом їжі не впливає на ступінь та швидкість всмоктування віллдагліптину у складі препарату Галвус Мет®. Значення Сmах та AUC метформіну у складі препарату Галвус Мет® при одночасному прийомі з їжею знижувалися на 26% та 7% відповідно. Крім того, на тлі прийому їжі сповільнювалося всмоктування метформіну, що призводило до збільшення часу досягнення максимальної концентрації (Тmах, від 2,0 до 4,0 год). Подібна зміна Сmах та AUC на фоні прийому їжі відзначалося і у разі застосування метформіну окремо, проте в останньому випадку зміни були менш значними. Вплив їжі на фармакокінетику віллдагліптину та метформіну у складі препарату Галвус Мет® не відрізнявся від такого при прийомі обох препаратів окремо. Вілдагліптин Всмоктування При прийомі внутрішньо натще вілдагліптин швидко всмоктується, а його Сmах досягається через 1,75 години після прийому. При одночасному прийомі з їжею швидкість абсорбції віллдагліптину знижується незначно: відзначається зменшення Сmах на 19% і збільшення часу її досягнення до 2,5 годин. Однак прийом їжі не впливає на ступінь всмоктування та AUC. Вілдагліптин швидко всмоктується, а його абсолютна біодоступність після прийому внутрішньо становить 85%. Смах і AUC в терапевтичному діапазоні доз збільшуються приблизно пропорційно дозі. Розподіл Ступінь зв'язування вілдагліптину з білками плазми низький (9,3%). Препарат розподіляється рівномірно між плазмою та еритроцитами. Розподіл віллдагліптину відбувається приблизно екстраваскулярно, обсяг розподілу в рівноважному стані після внутрішньовенного введення (Vss) становить 71 л. Метаболізм Біотрансформація є основним шляхом виведення віллдагліптину. В організмі людини перетворюється 69% дози препарату. Основний метаболіт, LAY151 (57% дози), є фармакологічно неактивним і є продуктом гідролізу ціано-компонента. Близько 4% дози препарату зазнають амідного гідролізу. У дослідженнях in vivo у тварин із дефіцитом ДПП-4 відзначається частковий позитивний вплив даного ферменту на гідроліз вилдагліптину. Вілдагліптин не метаболізується за участю ізоферментів системи цитохрому Р450. За даними досліджень in vitro вілдагліптин не інгібує та не індукує ізоферменти системи цитохрому CYP450 Виведення Після прийому внутрішньо міченого радіоактивною міткою вілдагліптину близько 85% дози виводиться нирками та 15% через кишечник, ниркова екскреція незміненого вілдагліптину становить 23%. При внутрішньовенному введенні у здорових добровольців середній період напіввиведення досягає 2 годин, загальний плазмовий кліренс та нирковий кліренс віллдагліптину становлять 41 л/год та 13 л/год відповідно. Період напіввиведення (Т1/2) після внутрішнього прийому становить близько 3 годин незалежно від дози. Лінійність Вілдагліптин швидко всмоктується, абсолютна біодоступність після внутрішнього прийому становить 85%. Сmах та AUC вілдагліптину збільшуються приблизно пропорційно дозі при застосуванні в діапазоні терапевтичних доз. Фармакокінетика в особливих випадках Підлога У пацієнтів жіночої та чоловічої статі різного віку та з різним індексом маси тіла (ІМТ) не відзначено змін фармакокінетики вілдагліптину. Ступінь інгібування активності ДПП-4 вілдагліптин не змінюється в залежності від статі. Ожиріння Не зазначено впливу ІМТ на фармакокінетичні параметри віллдагліптину. Ступінь інгібування активності ДПП-4 вілдагліптин не змінюється в залежності від величини ІМТ. Етнічна приналежність Етнічна приналежність не впливає на фармакокінетику віллдагліптину. Пацієнти з порушенням функції печінки У пацієнтів з порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості (6-10 балів за шкалою Чайлд-П'ю) після одноразового прийому вілдагліптину внутрішньо в дозі 100 мг відзначається зниження біодоступності вілдагліптину на 8% та 20% відповідно. У пацієнтів з порушенням функції печінки тяжкого ступеня (12 балів за шкалою Чайлд-П'ю) біодоступність віллдагліптину підвищується на 22%. Максимальна зміна біодоступності вілдагліптину (збільшення або зменшення), в середньому до 30%, не є клінічно значущою. Кореляції між ступенем тяжкості порушень функції печінки та біодоступністю препарату не виявлено. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого, середнього або тяжкого ступеня AUC вілдагліптину збільшувався порівняно зі здоровими добровольцями в 1,4, 1,7 та 2 рази відповідно. AUC метаболіту LAY151 збільшувалася у 1,6, 3,2 та 7,3 разів, а метаболіту BQS867 – у 1,4, 2,7 та 7,3 рази у пацієнтів з порушенням функції нирок легкого, середнього та тяжкого ступеня відповідно. Обмежені дані у пацієнтів з термінальною стадією хронічної хвороби нирок (ХХН) вказують на те, що показники цієї групи схожі з такими у пацієнтів з порушенням функції нирок тяжкого ступеня. Концентрація метаболіту LAY151 у пацієнтів з термінальною стадією ХХН збільшувалась у 2-3 рази порівняно з концентрацією у пацієнтів з порушенням функції нирок тяжкого ступеня.Виведення віллдагліптину при гемодіалізі обмежене (3% при проведенні процедури тривалістю більше 31 годин через 4 години після одноразового прийому препарату). У пацієнтів віком ≥65 років Максимальне збільшення біодоступності на 32% (збільшення Сmах на 18%), відмічене у пацієнтів старше 70 років без соматичної патології при прийомі віллдагліптину в дозі 100 мг на добу, не є клінічно значущим і не впливає на інгібування ДПП-4. Фармакокінетичні особливості віллдагліптину у дітей та підлітків молодше 18 років не встановлені. Метформін Всмоктування Абсолютна біодоступність метформіну при прийомі внутрішньо в дозі 500 мг натще становила 50-60%. Схах досягається через 2,5 години після прийому. При збільшенні одноразової дози препарату від 500 мг до 1500 мг та від 850 мг до 2250 мг внутрішньо, відзначалася відсутність залежності фармакокінетичних параметрів від дози. Цей ефект зумовлений не так зміною виведення препарату, як уповільненням його всмоктування. На тлі їди ступінь і швидкість всмоктування метформіну також дещо знижувалися. Так, при одноразовому прийомі препарату в дозі 850 мг разом з їжею, відзначалося зниження Сmах приблизно на 40%, AUC на 25% і збільшення Тmах на 35 хвилин. Клінічне значення цих фактів встановлено. Розподіл При одноразовому прийомі внутрішньо в дозі 850 мг обсяг розподілу метформіну становить 654±358 л. Метформін практично не зв'язується з білками плазми, у той час як похідні сульфонілсечовини зв'язуються з ними більш ніж на 90%. Метформін проникає в еритроцити (можливе посилення цього процесу з часом). При застосуванні метформіну за стандартною схемою (стандартні доза та частота прийому) рівноважна концентрація в плазмі досягається протягом 24-48 годин і, як правило, не перевищує 1 мкг/мл. У ході контрольованих клінічних досліджень Сmах метформіну в плазмі крові не перевищувала 5 мкг/мл (навіть при прийомі в максимальних дозах). Метаболізм При одноразовому внутрішньовенному введенні метформіну здоровим добровольцям він виводиться нирками у незміненому вигляді. При цьому препарат не метаболізується у печінці (у людини не виявлено жодних метаболітів) та не виводиться з жовчю. Виведення Оскільки нирковий кліренс метформіну приблизно в 3,5 рази перевищує кліренс креатиніну (КК), основним шляхом виведення препарату є канальцева секреція. При прийомі внутрішньо приблизно 90% дози, що всмокталася, виводиться нирками протягом перших 24 год; при цьому Т1/2 з крові становить близько 6,2 годин. Т1/2, метформіну із цільної крові становить близько 17,6 годин, що вказує на накопичення значної частини препарату в еритроцитах. Фармакокінетика в особливих випадках Підлога У пацієнтів чоловічої та жіночої статі з ЦД 2 типу не відзначено значних відмінностей фармакокінетичних властивостей метформіну. Аналогічним чином у клінічних дослідженнях не відзначено зміни гіпоглікемічного ефекту метформіну у чоловіків та жінок із ЦД 2 типу. Пацієнти з порушенням функції печінки У пацієнтів із порушенням функції печінки вивчення фармакокінетичних особливостей метформіну не проводилось. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок (оцінюється за КК) Т1/2, метформіну з плазми та цільної крові збільшується, а його нирковий кліренс знижується пропорційно до зниження КК. У пацієнтів віком ≥65 років За обмеженими даними фармакокінетичних досліджень у здорових добровольців у віці ≥65 років відзначалося зниження сумарного плазмового кліренсу метформіну та збільшення Т1/2, та Сmах порівняно з молодшими добровольцями. Ці особливості фармакокінетики метформіну в осіб старше 65 років, ймовірно, перш за все, пов'язані зі зміною функції нирок, у зв'язку з чим у пацієнтів старше 80 років застосування препарату Галвус Мет® можливе лише за нормального КК. Фармакокінетика метформіну у дітей віком не менше 10 років не вивчалася. Фармакокінетичні особливості метформіну у дітей та підлітків молодше 18 років не встановлені. Застосування у пацієнтів різної етнічної приналежності Немає доказів впливу етнічної належності пацієнтів на фармакокінетичні особливості метформіну. У контрольованих клінічних дослідженнях метформіну у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу різної етнічної приналежності гіпоглікемічна дія препарату виявлялася однаковою мірою.ФармакодинамікаМеханізм дії До складу препарату Галвус Мет® входять два гіпоглікемічні засоби з різними механізмами дії: віллдагліптин, що відноситься до класу інгібіторів дипептидилпептидази-4 (ДПП-4), та метформін (у формі гідрохлориду), представник класу бігуанідів. Комбінація цих компонентів дозволяє більш ефективно контролювати концентрацію глюкози крові у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу (ЦД 2 типу) протягом 24 годин. Вілдагліптин, представник класу стимуляторів острівкового апарату підшлункової залози, селективно інгібує фермент ДПП-4, покращуючи глікемічний контроль. Інгібування активності ДПП-4 спричинює збільшення як базального, так і постпрандіального ендогенного рівня інкретинових гормонів: глюкагоноподібного пептиду 1 типу (ГПП-1) та глюкозозалежного інсулінотропного поліпептиду (ГІП). Метформін знижує продукцію глюкози печінкою, зменшує всмоктування глюкози в кишечнику та знижує інсулінорезистентність за рахунок посилення захоплення та утилізації глюкози периферичними тканинами. Метформін індукує внутрішньоклітинний синтез глікогену, діючи на глікогенсинтетазу, і посилює транспорт глюкози деякими мембранними білками-переносниками глюкози (GLUT-1 та GLUT-4). Фармакодинаміка Вілдагліптин+метформін Безпека та ефективність окремих компонентів препарату, а також одночасне їх застосування були вивчені раніше у клінічних дослідженнях, де встановлено додатковий позитивний ефект додавання вилдагліптину до терапії метформіном у пацієнтів з неадекватно контрольованим ЦД 2 типу. У клінічних дослідженнях віллдагліптин не впливав на масу тіла при додаванні до метформіну. Вілдагліптин Застосування віллдагліптину у пацієнтів з ЦД 2 типу призводить до швидкого та повного інгібування активності ДПП-4, яке спостерігається протягом 24 годин. Підвищуючи концентрацію ГПП-1 та ГІП, віллдагліптин спричиняє збільшення чутливості β-клітин підшлункової залози до глюкози, що призводить до покращення глюкозозалежної секреції інсуліну. Застосування вілдагліптину в дозах 50 мг та 100 мг на добу у пацієнтів з ЦД 2 типу викликало значне покращення показників функції β-клітин. Ступінь покращення функції β-клітин залежить від ступеня їх вихідного пошкодження, тому у людей без ЦД (з нормальною концентрацією глюкози в плазмі крові) віллдагліптин не стимулює секрецію інсуліну і не знижує концентрацію глюкози. Підвищуючи концентрацію ендогенного ГПП-1, віллдагліптин збільшує чутливість α-клітин до глюкози, що призводить до покращення глюкозозалежної регуляції секреції глюкагону. Зниження підвищеної концентрації глюкагону після їжі, своєю чергою, викликає зниження інсулінорезистентності. Збільшення співвідношення інсулін/глюкагон на тлі гіперглікемії, обумовлене підвищенням концентрації інкретинових гормонів, спричиняє зменшення продукції глюкози печінкою як під час, так і після їди, що призводить до зниження концентрації глюкози в плазмі крові. Крім того, на фоні застосування віллдагліптину відзначалося зниження концентрації ліпідів у плазмі крові після прийому їжі, даний ефект не пов'язаний з поліпшенням функції острівцевих клітин підшлункової залози та опосередкованим впливом віллдагліптину на активність інкретинових гормонів. Відомо, що підвищення концентрації ГПП-1 може призводити до уповільнення випорожнення шлунка, проте на фоні застосування такого віллдагліптину ефекту не спостерігається. Метформін Метформін покращує толерантність до глюкози у пацієнтів із ЦД 2 типу, знижуючи концентрацію глюкози у плазмі крові як до, так і після їжі. На відміну від похідних сульфонілсечовини, метформін не викликає гіпоглікемії ні у пацієнтів із ЦД 2 типу, ні у здорових людей (за винятком особливих випадків). Терапія препаратом не призводить до розвитку гіперінсулінемії. При застосуванні метформіну секреція інсуліну не змінюється, тоді як концентрація інсуліну в плазмі натще і протягом дня може знижуватися. При застосуванні метформіну в терапевтичних дозах у клінічних дослідженнях середньої тривалості, а також у тривалих клінічних дослідженнях відзначено сприятливий вплив на метаболізм ліпопротеїдів незалежно від його впливу на глікемію: зниження концентрації загального холестерину, холестерину ліпопротеїдів низької щільності та тригліцеридів.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу (у поєднанні з дієтотерапією та фізичними вправами): при недостатній ефективності монотерапії віллдагліптином або метформіном; у пацієнтів, які раніше отримували комбіновану терапію вілдагліптином та метформіном у вигляді монопрепаратів; у комбінації з похідними сульфонілсечовини (потрійна комбінована терапія) у пацієнтів, які раніше отримували терапію похідним сульфонілсечовини та метформіном без досягнення адекватного контролю глікемії; у потрійній комбінованій терапії з інсуліном у пацієнтів, які раніше отримували інсулінотерапію у стабільній дозі та метформін без досягнення адекватного контролю глікемії; як початкова терапія у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу при недостатній ефективності дієтотерапії, фізичних вправ і при необхідності поліпшення контролю глікемії.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до вілдагліптину або метформіну та/або до будь-якої з допоміжних речовин у складі препарату. Ниркова недостатність або порушення функції нирок тяжкого ступеня при швидкості клубочкової фільтрації (СКФ) Гострі стани з ризиком розвитку порушення функції нирок: дегідратація (повторне блювання, діарея), лихоманка, тяжкі інфекційні захворювання, стан гіпоксії (шок, сепсис, інфекції нирок, бронхо-легеневі захворювання). Клінічно виражені прояви гострих або хронічних захворювань, які можуть призводити до розвитку тканинної гіпоксії (зокрема, гостра серцева недостатність, хронічна серцева недостатність із нестабільними показниками гемодинаміки, дихальна недостатність, гострий інфаркт міокарда). Порушення функції печінки, включаючи пацієнтів з підвищеною активністю "печінкових" ферментів (аланінамінотрансферази (АЛТ) або аспартатамінотрансферази (ACT) у 3 і більше разів вище верхньої межі норми (3хВГН). Оскільки у пацієнтів з порушенням функції печінки в ряді випадків спостерігався лактоацидоз, , що є однією з небажаних реакцій (HP) при застосуванні метформіну, препарат Галвус Мет не слід застосовувати у пацієнтів із захворюваннями печінки або порушеннями біохімічних показників функції печінки. Діабетичний кетоацитоз; діабетична прекома, кома. Діабетичний кетоацидоз слід коригувати інсулінотерапією. Лактоацидоз, зокрема в анамнезі. Прийом препарату протягом 48 годин до і не менше 48 годин після проведення радіоізотопних або рентгенологічних досліджень із внутрішньосудинним введенням йодовмісної контрастної речовини. Великі хірургічні операції та травми, коли показано проведення інсулінотерапії. Вагітність та період грудного вигодовування. Цукровий діабет 1 типу. Хронічний алкоголізм, гостра алкогольна інтоксикація. Дотримання низькокалорійної дієти (менше 1000 ккал/добу). Вік до 18 років (у зв'язку з відсутністю даних щодо ефективності та безпеки застосування препарату у дітей та підлітків до 18 років). Дотримання запобіжних заходів при застосуванні препарату Галвус Мет® потрібно: у пацієнтів із наявністю панкреатиту в анамнезі; у пацієнтів старше 60 років, які виконують важку фізичну роботу, у зв'язку з підвищеним ризиком розвитку у них лактоацидозу; у пацієнтів з нирковою недостатністю із СКФ 30-59 мл/хв/1,73 м2.Вагітність та лактаціяВагітність Достатніх даних щодо застосування препарату Галвус Мет у вагітних немає, у зв'язку з чим препарат протипоказаний під час вагітності. У дослідженнях віллдагліптину на тваринах при введенні високих доз була виявлена ​​репродуктивна токсичність. Дослідження метформіну на тваринах показали відсутність репродуктивної токсичності. Потенційний ризик для людини невідомий. Грудне годування Доклінічні захворювання показали, що віллдагліптин і метформін проникає в молоко лактуючих тварин. Немає даних про проникнення віллдагліптину в грудне молоко людини, метформін проникає в невеликих кількостях. У зв'язку з неможливістю виключення ризику виникнення HP у дитини застосування препарату Галвус Мет® в період грудного вигодовування протипоказано.Побічна діяВілдагліптин+метформін Подані нижче дані відносяться до застосування вилдагліптину та метформіну в монотерапії та в комбінації. Відмічені рідкісні випадки розвитку ангіоневротичного набряку на фоні терапії препаратом зі схожою частотою у контрольній групі. Найчастіше випадки ангіоневротичного набряку відзначалися при застосуванні препарату в комбінації з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (і-АПФ). Найчастіше ангіоневротичний набряк був легкого ступеня і дозволявся самостійно під час продовження терапії вилдаглиптином. На тлі терапії віллдагліптин рідко відзначалися порушення функції печінки (включаючи гепатит) безсимптомного перебігу. У більшості випадків дані порушення та відхилення показників функції печінки від норми дозволялися самостійно без ускладнень після припинення терапії препаратом. При застосуванні віллдагліптину в дозі 50 мг 1 або 2 рази на добу частота підвищення активності "печінкових" ферментів (аланінамінотрансферази (АЛТ) або аспартатамінотрансферази (ACT) у 3 рази вище верхньої межі норми (ВГН)) становила 0,2% або 0,3 % відповідно (порівняно з 0,2% у контрольній групі). Підвищення активності "печінкових" ферментів у більшості випадків було безсимптомним, не прогресувало та не супроводжувалося холестазом або жовтяницею. Вілдагліптин не впливав на масу тіла при додаванні до метформіну. HP з боку шлунково-кишкового тракту при застосуванні метформіну реєструються дуже часто. Частота HP з боку шлунково-кишкового тракту, на тлі комбінованої терапії віллдагліптином і метформіну гідрохлоридом становила 13,2% (при застосуванні 50 мг один раз на день або двічі на день). При застосуванні монотерапії метформіну – 18,1%. Нижче наведені HP, можливі як при застосуванні комбінованої терапії віллдагліптин і метформіном, так і монопрепаратів віллдагліптин і метформіну. HP розподілені за системно-органними класами відповідно до словника для регуляторної діяльності MedDRA, із зазначенням частоти їх виникнення згідно з рекомендаціями ВООЗ: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, HP, можливі при застосуванні комбінації вилдагліптину та метформіну Порушення з боку обміну речовин та харчування: часто – гіпоглікемія. Порушення з боку нервової системи: часто – тремор, головний біль, запаморочення; нечасто – підвищена стомлюваність. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто – нудота. Довгострокові клінічні дослідження тривалістю до 2 років не виявили жодних змін профілю безпеки або непередбачених ризиків при застосуванні вілдагліптину в комбінації з метформіном. Вивчення застосування комбінації вілдагліптину та метформіну як стартової терапії при цукровому діабеті 2 типу не виявило відхилень профілю безпеки або непередбачених ризиків. У комбінації з інсуліном У контрольованих клінічних дослідженнях при застосуванні віллдагліптину в дозі 50 мг 2 рази на день у комбінації з інсуліном у поєднанні з метформіном або без нього, частота відміни терапії у зв'язку з розвитком побічних реакцій склала 0,3% у групі віллдагліптину, при цьому в групі плаце випадків скасування терапії був. Частота гіпоглікемії була порівнянна в обох групах (14,0% у групі віллдагліптину і 16,4% у групі плацебо). У групі віллдагліптину відмічені випадки гіпоглікемії тяжкого ступеня у двох пацієнтів, у групі плацебо – у 6 пацієнтів. На момент завершення дослідження віллдагліптин не впливав на середню масу тіла (маса тіла збільшена на +0,6 кг порівняно з вихідною у групі віллдагліптину, у групі плацебо змін не відзначено). HP у пацієнтів, які отримували віллдагліптин 50 мг 2 рази на день у комбінації з інсуліном (з метформіном або без нього), представлені нижче. Порушення з боку нервової системи: часто – головний біль. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто - нудота, гастроезофагеальний рефлюкс; нечасто – діарея, метеоризм. Лабораторні та інструментальні дані: часто – зниження концентрації глюкози у крові. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – озноб. У комбінації з препаратами сульфонілсечовини Випадків відміни препарату, пов'язаних з розвитком HP у групі комбінованої терапії віллдагліптином, метформіном та глімепіридом, зазначено не було. У групі комбінованої терапії плацебо, метформіном та глімепіридом частота HP склала 0,6%. Гіпоглікемія відзначалася часто в обох групах (5,1% у групі комбінованої терапії вілдагліптином, метформіном та глімепіридом та 1,9% у групі комбінованої терапії плацебо, метформіном та глімепіридом). У групі віллдагліптину відмічено один епізод гіпоглікемії важкого ступеня. На момент завершення дослідження значного впливу на масу тіла виявлено не було (+0,6 кг у групі віллдагліптину і -0,1 кг у групі плацебо). HP у пацієнтів, які отримували вілдагліптин 50 мг 2 рази на день у комбінації з метформіном та препаратами сульфонілсечовини, представлені нижче. Порушення з боку нервової системи: часто – запаморочення, тремор. Порушення з боку обміну речовин та харчування: часто – гіпоглікемія. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часто – гіпергідроз. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – астенія. Вілдагліптин у монотерапії Інфекційні та паразитарні захворювання: дуже рідко – інфекції верхніх дихальних шляхів, назофарингіт. Порушення з боку обміну речовин та харчування: нечасто – гіпоглікемія. Порушення з боку нервової системи: часто – запаморочення; нечасто – головний біль. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – запор. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – артралгія. Порушення з боку судин: нечасто – периферичні набряки. При застосуванні комбінованої терапії віллдагліптин та метформін не відзначалося клінічно значущого підвищення частоти вищевказаних HP, що відзначалися при прийомі віллдагліптину. На тлі монотерапії віллдагліптин 50 мг 1 раз на день частота відміни терапії через HP склала 0,2%, 50 мг 2 рази на день 0,1%, а в групі плацебо - 0,6%, у групі препарату порівняння - 0, 5%. У дослідженні монотерапії віллдагліптин частота розвитку гіпоглікемії становила 0,5% серед пацієнтів, які отримували віллдагліптин 50 мг 1 раз на день і 0,3% - 50 мг 2 рази на день, порівняно з 0,2% у групах плацебо та препарату порівняння. Серйозних та важких HP не було виявлено. Монотерапія віллдагліптин не впливала на масу тіла. Довгострокові клінічні дослідження тривалістю до 2 років не виявили жодних додаткових відхилень профілю безпеки або непередбачених ризиків при застосуванні вілдагліптину в монотерапії. Післяреєстраційні дослідження Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: частота невідома – панкреатит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома - гепатит (що вирішився самостійно після відміни лікарського препарату), підвищення активності "печінкових" ферментів (що вирішилося самостійно після відміни лікарського препарату). Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: частота невідома – міалгія, артралгія, у поодиноких випадках виражена. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома – кропив'янка, ексфоліативне та бульозне ураження шкіри, включаючи бульозний пемфігоїд. Метформін у монотерапії Порушення з боку обміну речовин та харчування: дуже часто – зниження апетиту; дуже рідко – лактоацидоз. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – метеоризм, нудота, блювання, діарея, біль у животі; часто – дисгевзія. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – гепатит. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: дуже рідко – шкірні реакції (зокрема, еритема, свербіж, кропив'янка). Лабораторні та інструментальні дані: дуже рідко – зменшення всмоктування вітаміну В12, зміна показників функції печінки. Зменшення всмоктування вітаміну В12 та зниження його концентрації у сироватці крові на фоні застосування метформіну відзначалося дуже рідко у пацієнтів, які отримували препарат протягом тривалого часу, і, як правило, не становило клінічного значення. Слід враховувати можливість зменшення всмоктування вітаміну В12 у пацієнтів із мегалобластною анемією. Окремі випадки відхилення лабораторних показників функції печінки від норми або випадки гепатиту, що спостерігалися на фоні застосування метформіну, вирішувалися після його відміни. Якщо ви помітили погіршення клінічного перебігу будь-якого з вказаних в інструкції побічних ефектів або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не вказані в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиВілдагліптин та метформін При одночасному застосуванні віллдагліптину (100 мг 1 раз на добу) та метформіну (1000 мг 1 раз на добу) клінічно значущих фармакокінетичних взаємодій між ними не було. Лікарські взаємодії кожного компонента препарату добре вивчені. Ні в ході клінічних досліджень, ні в ході широкого клінічного застосування препарату Галвус Мет у пацієнтів, які одночасно отримували інші препарати та речовини, непередбачених взаємодій виявлено не було. Нижче представлена ​​інформація про взаємодію для кожної діючої речовини. Вілдагліптин Вілдагліптин має низький потенціал лікарської взаємодії. Оскільки віллагліптин не є субстратом ферментів системи цитохрому Р450 (CYP), а також не інгібує та не індукує ці ізоферменти, його взаємодія з лікарськими препаратами, які є субстратами, інгібіторами або індукторами Р450 (CYP), є малоймовірною. При одночасному застосуванні вілдагліптин не впливає на швидкість метаболізму препаратів, що є субстратами ферментів: CYP1A2, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP2E1 та CYP3A4/5. Клінічно значущої взаємодії вілдагліптину з пероральними препаратами, що найчастіше застосовуються при лікуванні ЦД 2 типу (глибенкламідом, піоглітазоном, метформіном) або володіють вузьким терапевтичним діапазоном (амлодипіном, дигоксином, раміприлом, симвастатином, вал. Метформін Фуросемід збільшує Сmах та AUC метформіну, але не впливає на його нирковий кліренс. Метформін знижує Сmах та AUC фуросеміду і також не впливає на його нирковий кліренс. Ніфедипін збільшує всмоктування, Сmах та AUC метформіну; крім того, він збільшує виведення його нирками. Метформін практично не впливає на фармакокінетичні параметри ніфедипіну. Глібенкламід не впливає на фармакокінетичні/фармакодинамічні параметри метформіну. Метформін, в цілому, знижує Сmах і AUC глибенкламіду, проте величина ефекту сильно варіює. Тому клінічне значення подібної взаємодії залишається незрозумілим. Йодвмісні рентгенконтрастні засоби Прийом метформінвмісних препаратів (таких як препарат Галвус Мет®) слід тимчасово відмінити до процедури або на час проведення процедури; відновлювати прийом слід не раніше 48 годин після проведення процедури після отримання лабораторного підтвердження стабілізації функції нирок. Субстрати транспортера органічних катіонів 1 та 2 (ОСТ1 та ОСТ2) Метформін є субстратом органічних катіонів ОСТ1 та ОСТ2. При сумісному застосуванні з метформіном: інгібітори ОСТ1 (такі як верапаміл) можуть знизити гіпоглікемічний вплив метформіну; індуктори ОСТ1 (такі як рифампіцин) можуть збільшити всмоктування метформіну в шлунково-кишковому тракті та посилити його гіпоглікемічну дію; інгібітори ОСТ2 (такі як циметидин, долутегравір, ранолазин, триметоприм, вандетаніб, ізавуконазол) можуть знизити виведення метформіну нирками та призвести до збільшення його концентрації у плазмі крові; інгібітори ОСТ1 та ОСТ2 (такі як кризотиніб, олапариб) можуть знизити гіпоглікемічний вплив метформіну. Органічні катіони, наприклад, амілорид, дигоксин, морфін, прокаїнамід, хінідин, хінін, ранітидин, тріамтерен, триметоприм, ванкоміцин та ін., що виводяться нирками шляхом канальцевої секреції, теоретично можуть взаємодіяти з метформіном за рахунок конкур. Так, циметидин збільшує концентрацію метформіну в плазмі крові, так і його AUC на 60% і 40% відповідно. Одночасне застосування з циметидином знижує швидкість виведення метформіну, що може призводити до розвитку лактоацидозу. Метформін не впливає на фармакокінетичні параметри циметидину. Слід бути обережними при застосуванні препарату комбінації віллдагліптин+метформін разом з препаратами, що впливають на функцію нирок або розподіл метформіну в організмі. Інші препарати Деякі препарати можуть надавати несприятливий вплив на функцію нирок, збільшуючи таким чином ризик розвитку лактоацидозу, наприклад нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), в тому числі селективні інгібітори циклооксигенази-2 (інгібітори ЦОГ-2), інгібітори ангіотензинпревращающего особливо "петлеві". У пацієнтів, які отримують терапію метформінвмісними препаратами (наприклад, Галвус Мет®) на початку, а також на тлі одночасного застосування вищезазначених засобів слід ретельно контролювати функцію нирок. У здорових добровольців при одночасному застосуванні метформіну та пропранололу, а також при застосуванні метформіну та ібупрофену не спостерігалося зміни їх фармакокінетичних показників. Деякі препарати можуть викликати гіперглікемію та сприяють зниженню ефективності гіпоглікемічних засобів. До подібних препаратів відносяться тіазиди та інші діуретики, глюкокортикостероїди, фенотіазини, глюкагон, препарати гормонів щитовидної залози, в тому числі левотироксин натрію, естрогени, пероральні контрацептиви, фенітоїн, нікотинова кислота, симпатоміни. При одночасному застосуванні подібних препаратів або, навпаки, у разі їх відміни рекомендується ретельно оцінювати ефективність контролю глікемії, а також коригувати дозу метформіну. Не рекомендується одночасний прийом даназолу, щоб уникнути гіперглікемічної дії останнього. При необхідності лікування даназолом та після припинення прийому останнього потрібна корекція дози метформіну під контролем концентрації глюкози крові. Хлорпромазин при застосуванні великих дозах (100 мг на день) підвищує глікемію, знижуючи вивільнення інсуліну. При лікуванні нейролептиками та після припинення прийому останніх потрібна корекція дози комбінації вілдагліптин+метформін під контролем концентрації глюкози крові. Ін'єкційні β-2-симпатоміметики: підвищують глікемію внаслідок стимуляції β-2-адренорецепторів. І тут необхідний контроль глікемії. За необхідності рекомендується застосування інсуліну. При одночасному застосуванні метформіну з похідними сульфонілсечовини, інсуліном, акарбозою, саліцилатами можливе посилення гіпоглікемічної дії. Оскільки при застосуванні метформіну у пацієнтів з гострою алкогольною інтоксикацією підвищується ризик розвитку лактоацидозу (особливо при голодуванні, виснаженні або порушенні функції печінки), при прийомі комбінації вілдагліптин+метформін слід утримуватись від вживання алкоголю та лікарських засобів, що містять етиловий спирт. Метформін може знижувати дію антикоагулянтів непрямої дії.Спосіб застосування та дозиЗастосовують внутрішньо. Режим дозування препарату Галвус Мет® слід підбирати індивідуально залежно від ефективності та переносимості терапії. При застосуванні препарату Галвус Мет не слід перевищувати рекомендовану максимальну добову дозу вілдагліптину (100 мг). Рекомендовану початкову дозу препарату Галвус Мет® слід підбирати, враховуючи тривалість перебігу ЦД та показники глікемії, стан пацієнта та вже застосовувані у пацієнта схеми лікування віллдагліптином та/або метформіном. Для зменшення виразності HP з боку органів шлунково-кишкового тракту (ЖКТ), характерних для метформіну, препарат Галвус Мет приймають під час їжі. У разі пропуску прийому препарату слід прийняти пропущену дозу якнайшвидше. Не рекомендується приймати подвійну дозу препарату протягом 1 доби. Початкова доза препарату Галвус Мет® при неефективності монотерапії вілдагліптином Терапію препаратом Галвус Мет можна починати з однієї таблетки дозуванням 50 мг +500 мг 2 рази на добу; після оцінки терапевтичного ефекту дозу можна поступово збільшувати. Початкова доза препарату Галвус Мет® при неефективності монотерапії метформіном Залежно від дози вже прийнятого метформіну, терапію препаратом Галвус Мет® можна розпочинати з однієї таблетки дозуванням 50 мг+500 мг, 50 мг+850 мг або 50 мг+1000 мг двічі на добу. Початкова доза препарату Галвус Мет® у пацієнтів, які раніше отримували комбіновану терапію вілдагліптином та метформіном у вигляді окремих таблеток. Залежно від доз вже прийнятих віллдагліптину або метформіну, терапію препаратом Галвус Мет® слід починати з таблетки, максимально близької за дозуванням до існуючого лікування, 50 мг+500 мг, 50 мг+850 мг або 50 мг+1000 мг і коригувати дозу залежно від ефективності. Стартова доза препарату Галвус Мет® як початкова терапія у пацієнтів з ЦД 2 типу при недостатній ефективності дієтотерапії та фізичних вправ Як стартова терапія препарат Галвус Мет® слід застосовувати у початковій дозі 50 мг+500 мг одноразово на добу та після оцінки терапевтичного ефекту поступово збільшувати дозу до 50 мг+1000 мг 2 рази на добу. Комбінована терапія препаратом Галвус Мет® та похідним сульфонілсечовини або інсуліном Доза препарату Галвус Мет® розраховується виходячи з дози віллдагліптину 50 мг 2 рази на день (100 мг на день) та метформіну в дозі, що дорівнює прийнятій раніше у вигляді монопрепарату. Пацієнти з порушенням функції нирок Перед початком терапії метформінсодержащими препаратами (такими як Галвус Мет®) слід визначити ШКФ, далі слід контролювати цей показник не рідше 1 разу на рік. У пацієнтів з ризиком погіршення вже існуючого порушення функції нирок, а також у пацієнтів похилого віку, функцію нирок слід контролювати частіше, наприклад, кожні 3-6 місяців. У пацієнтів з нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості (з СКФ 30-44 мл/хв/1,73 м2) препарат слід приймати по 1 таблетці в дозі 50 мг+500 мг 1 раз на добу; з СКФ 45-59 мл/хв/1,73 м2 початкова доза препарату Галвус Мет® - по 1 таблетці в дозі 50 мг+500 мг або 50 мг+850 мг, добова доза препарату не повинна перевищувати 50 мг+1000 мг - 1 раз на день. У пацієнтів із СКФ Залежно від поточного стану функції нирок слід дотримуватись наступних рекомендацій щодо дозування діючих речовин препарату: СКФ, мл/хв Метформін Вілдагліптин 60-89 Максимальна добова доза становить 3000 мг. У разі погіршення функції нирок на фоні застосування слід розглянути можливість зменшення дози. Максимальна добова доза становить 100 мг. 45-59 Початкова доза повинна перевищувати 1000 мг, максимальна добова доза становить 2000 мг. Максимальна добова доза становить 50 мг. 30-44 Початкова доза повинна перевищувати 500 мг, максимальна добова доза становить 1000 мг. <30 Застосування протипоказане Якщо необхідна доза для однієї з 2-х діючих речовин не доступна при застосуванні препарату Галвус Мет®, замість комбінованого препарату слід використовувати два окремі монопрепарати вилдагліптину та метформіну. Пацієнти з порушенням функції печінки Застосування препарату Галвус Мет не рекомендовано пацієнтам з клінічними або лабораторними ознаками порушення функції печінки, включаючи пацієнтів з підвищенням АЛТ або ACT >3х ВГН до початку лікування. У пацієнтів віком ≥65 років Метформін виводиться нирками. Оскільки у пацієнтів старше 65 років часто відзначається порушення функції нирок, дозу препарату Галвус Мет у цих пацієнтів слід коригувати, ґрунтуючись на показниках функції нирок. При застосуванні препарату у пацієнтів віком від 65 років необхідно регулярно контролювати функцію нирок. Фармакокінетика метформіну у дітей віком не менше 10 років не вивчалася Оскільки безпека та ефективність препарату Галвус Мет® у дітей та підлітків віком до 18 років не вивчена, застосування препарату протипоказано у даної категорії пацієнтів.ПередозуванняВілдагліптин У клінічних дослідженнях при прийомі препарату в дозі 400 мг на добу спостерігалися болі в м'язах, рідко – легкі транзиторні парестезії, лихоманка, набряки та транзиторне підвищення активності ліпази (вище за ВГН у 2 рази). При застосуванні дози віллдагліптину до 600 мг на добу можливий розвиток набряків кінцівок, що супроводжуються парестезією та підвищенням концентрації креатинінфосфокінази, С-реактивного білка та міоглобіну, активності ACT. Усі симптоми передозування та зміни лабораторних показників зникають після припинення застосування препарату. Виведення препарату з організму за допомогою діалізу є малоймовірним. Однак основний гідролізний метаболіт вілдагліптину (LAY151) може бути видалений з організму шляхом гемодіалізу. Метформін Найбільш ефективний метод видалення лактату та метформіну – гемодіаліз. У разі передозування необхідно проводити відповідне симптоматичне лікування, ґрунтуючись на стані пацієнта та клінічних проявах.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ пацієнтів, які отримують лікування інсуліном, препарат Галвус Мет не може замінити інсулінотерапію. Препарат Галвус Мет не слід застосовувати для лікування ЦД 1 типу або діабетичного кетоацидозу. Вілдагліптин Порушення функції печінки Застосування препарату комбінації вілдагліптин+метформін не рекомендовано пацієнтам з клінічними або лабораторними ознаками порушення функції печінки, включаючи пацієнтів з підвищенням АЛТ або ACT >3х ВГН до початку лікування. При застосуванні віллдагліптину зареєстровані рідкісні випадки порушення функції печінки (включаючи гепатит). Ці випадки, як правило, були безсимптомними, без клінічних наслідків, а після відміни терапії показники функції печінки поверталися до норми. Слід провести обстеження функції печінки перед початком терапії препаратом комбінації віллдагліптин+метформін, потім контролювати 1 раз на 3 місяці протягом першого року застосування препарату, а далі періодично. При виявленні підвищення активності амінотрансфераз слід провести повторне обстеження з метою підтвердження результату, а потім регулярно проводити визначення біохімічних показників функції печінки до нормалізації. Якщо перевищення активності ACT або АЛТ у 3 або більше разів вище за ВГН підтверджено при повторному обстеженні, застосування препарату має бути припинено.При розвитку жовтяниці або інших ознак порушення функції печінки на фоні застосування препарату комбінації вілдагліптин+метформін терапію слід негайно припинити. Після нормалізації показників функції печінки лікування препаратом відновлювати не можна. Метформін Лактоацидоз Лактоацидоз є дуже рідким, але тяжким метаболічним ускладненням, що найчастіше виникає при різкому погіршенні функції нирок, а також при кардіореспіраторних синдромах, сепсисі. При різкому погіршенні функції нирок відбувається накопичення метформіну в організмі, що сприяє збільшенню ризику розвитку лактоацидозу. У разі дегідратації (наприклад, пов'язаної з тяжкою діареєю або блюванням, лихоманкою або при зменшенні споживання рідини) пацієнту, який приймає метформінвмісні препарати (наприклад, Галвус Мет®), слід негайно припинити прийом вищезгаданих препаратів та звернутися за медичною допомогою. У пацієнтів, які приймають препарати, що містять метформін (наприклад, Галвус Мет®), слід обережно розпочинати терапію препаратами, здатними різко погіршувати функцію нирок (наприклад, гіпотензивні препарати, діуретики, НПЗП). До інших факторів ризику відносяться: зловживання алкоголем, порушення функції печінки, цукровий діабет, що неадекватно контролюється, кетоацидоз, тривале голодування, стани, асоційовані з гіпоксією, а також одночасне застосування лікарських засобів, здатних викликати лактоацидоз. Діагностика лактоацидозу Слід поінформувати пацієнта та/або осіб, які здійснюють догляд за пацієнтом, про ризик розвитку лактоацидозу. Лактоацидоз характеризується ацидозною задишкою, болем у животі, м'язовими спазмами, астенією та гіпотермією з наступною комою. При розвитку симптомів, що дозволяють запідозрити розвиток лактоацидозу, пацієнту слід припинити прийом метформінвмісних препаратів (наприклад, препарат Галвус Мет®) та негайно звернутися за медичною допомогою. Дані лабораторного та інструментального обстеження: зниження pH крові (5 ммоль/л, а також збільшений аніонний інтервал і збільшення співвідношення лактат/піруват). Контроль функції нирок Перед початком терапії слід визначити ШКФ, а також контролювати цей показник періодично на тлі терапії препаратом. Застосування метформінвмісних препаратів (таких як препарат Галвус Мет®) протипоказане у пацієнтів із ШКФ Оскільки метформін значною мірою виводиться нирками, ризик його накопичення та розвитку лактоацидозу зростає зі збільшенням тяжкості порушення функції нирок. Оскільки літній вік може супроводжуватися погіршенням функції нирок, у пацієнтів цієї категорії слід ретельно коригувати дозу метформінвмісних препаратів (таких як препарат Галвус Мет®) для вибору мінімальної дози, що забезпечує адекватний глікемічний ефект, з регулярним контролем функції нирок. Взаємодія Одночасне застосування медикаментозних засобів, що впливають на функцію нирок або розподіл метформіну. Слід бути обережними при одночасному застосуванні з препаратами, здатними впливати на функцію нирок, що мають значні гемодинамічні ефекти або впливають на розподіл метформіну в організмі, такими як органічні катіони, що виводяться нирками шляхом канальцевої секреції. Застосування йодовмісних рентгенконтрастних засобів для внутрішньосудинного введення Внутрішньовенне введення рентгенконтрастних йодовмісних засобів може провокувати розвиток контраст-індукованої нефропатії, призводячи до акумуляції метформіну в організмі та збільшення ризику розвитку лактоацидозу. Прийом метформінвмісних препаратів (таких як препарат Галвус Мет®) слід тимчасово припинити перед процедурою або на час проведення процедури; відновлювати прийом слід не раніше 48 годин після проведення процедури після отримання лабораторного підтвердження стабілізації функції нирок. Вживання алкоголю Встановлено, що етанол посилює вплив метформіну на метаболізм лактату. Пацієнта слід попередити про неприпустимість зловживання алкоголем на фоні застосування метформінвмісних препаратів (таких як препарат Галвус Мет®). Алкогольна інтоксикація асоційована зі збільшенням ризику лактоацидозу, особливо при тривалому голодуванні, недостатньому харчуванні та порушенні функції печінки. Вміст вітаміну В12 Встановлено, що метформін приблизно у 7% випадків спричинює безсимптомне зниження концентрації вітаміну В12 у сироватці крові. Подібне зниження в дуже поодиноких випадках призводить до розвитку анемії. Після відміни метформіну та/або замісної терапії вітаміном В12 сироваткова концентрація вітаміну В12 швидко нормалізується. У пацієнтів, які отримують метформінвмісні препарати (такі як препарат Галвус Мет®), не рідше 1 разу на рік слід контролювати показники загальноклінічного аналізу крові. При виявленні відхилень гематологічних показників від норми слід уточнити етіологію таких порушень та здійснити відповідне лікування. У деяких пацієнтів (наприклад, пацієнтів з недостатнім споживанням або порушеннями всмоктування вітаміну В12 або кальцію) існує схильність до зниження концентрації вітаміну В12 у сироватці крові.У таких пацієнтів визначення концентрації вітаміну В12 у сироватці крові не рідше 1 разу на 2-3 роки може мати діагностичну цінність. Гіпоксія Серцево-судинний колапс (шок), гостра серцева недостатність, гострий інфаркт міокарда та інші стани, для яких характерна гіпоксемія, асоційовані з лактоацидозом, а також можуть сприяти преренальній азотемії. При виникненні вищезазначених станів застосування метформінвмісних препаратів (таких як Галвус Мет®) слід негайно припинити. Хірургічні втручання На час хірургічних втручань із загальною, спинальною або епідуральною анестезією (за винятком малих операцій, не пов'язаних з обмеженням споживання їжі та рідини) застосування метформінвмісних препаратів (таких як препарат Галвус Мет®) слід відмінити. Відновлення прийому препарату можливе не раніше ніж через 48 годин після втручання або після відновлення перорального прийому їжі після отримання лабораторного підтвердження стабілізації функції нирок. Пацієнти з порушенням функції печінки Оскільки у пацієнтів з порушенням функції печінки у ряді випадків відзначався лактоацидоз, що є однією з HP при застосуванні метформіну, препарат комбінації вилдагліптин+метформін не слід застосовувати у пацієнтів із захворюваннями печінки або порушеннями біохімічних показників функції печінки. Погіршення стану пацієнтів із ЦД 2 типу, які раніше відповідали на терапію При виявленні відхилення лабораторних показників від норми або при появі клінічних симптомів погіршення загального стану (особливо при нечітко вираженій та змащеній симптоматиці) у пацієнтів із попередньою адекватною відповіддю на терапію слід негайно провести лабораторну діагностику для виявлення кетоацидозу та/або лакто. При виявленні ацидозу слід негайно припинити застосування препарату та вжити необхідних заходів корекції стану пацієнта. Гіпоглікемія Як правило, гіпоглікемія не відзначається у пацієнтів, які отримують терапію тільки препаратом комбінації віллдагліптин+метформін, проте вона може виникати на тлі низькокалорійної дієти (коли інтенсивне фізичне навантаження не компенсується калорійністю їжі), або на тлі вживання алкоголю. Розвиток гіпоглікемії найбільш ймовірний у літніх, ослаблених або виснажених пацієнтів, а також на тлі гіпопітуїтаризму, надниркової недостатності або алкогольної інтоксикації. У пацієнтів похилого віку та в осіб, які отримують бета-адреноблокатори, діагностика гіпоглікемії може бути ускладнена. Зниження ефективності гіпоглікемічних засобів При стресі (лихоманці, травмі, інфекції, хірургічному втручанні тощо), що розвивається у пацієнтів, які отримують гіпоглікемічні засоби за стандартною схемою, можливе різке зниження ефективності останніх на деякий час. В даному випадку може виникнути необхідність тимчасового припинення терапії комбінацією вілдагліптин+метформін та переведення на інсулінотерапію. Відновлення лікування препаратом Галвус Мет® можливе після закінчення гострого періоду. Фертильність Досліджень впливу препарату комбінації віллдагліптин+метформін на фертильність у людини не проводилося. У дослідженнях у тварин застосування віллдагліптину в дозах, що у 200 разів перевищують рекомендовані, не викликало порушень фертильності. Не було відзначено негативного впливу на фертильність у самців та самок при застосуванні метформіну у дозах 600 мг/кг на добу, що приблизно в 3 рази перевищує рекомендовану дозу для людини (при перерахунку на площу поверхні тіла). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Вплив препарату Галвус Мет на здатність керувати транспортними засобами та механізмами не вивчався. При розвитку запаморочення на фоні застосування препарату слід утримуватись від керування транспортними засобами та механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 таблетці міститься діюча речовина: глібенкламід – 1,75 мг. У упаковці 120 штук.Опис лікарської формиПігулки білого або майже білого кольору, круглі плоскоциліндричні з ризиком з одного та фасками з двох сторін.ФармакокінетикаАбсорбція. При прийомі внутрішньо абсорбція із шлунково-кишкового тракту становить 48-84%. Час досягнення максимальної концентрації в крові (Tmax) – 1-2 год. Біодоступність глибенкламіду становить 100%. Одночасний прийом їжі не надає значного впливу на всмоктування глібенкламіду. Розподіл. Об'єм розподілу (Vd) 9-10 л. Зв'язок із білками плазми становить 95-99%. Плацентарний бар'єр проходить погано. Метаболізм. Глібенкламід майже повністю метаболізується у печінці з утворенням двох неактивних метаболітів. Виведення. Один з неактивних метаболітів виводиться нирками, інший через кишечник приблизно в рівних пропорціях. Період напіввиведення (Т1/2) – від 3 до 10-16 год. Фармакокінетика у пацієнтів із порушенням функції печінки. У пацієнтів з порушенням функції печінки виведення діючої речовини із плазми уповільнене. Фармакокінетика при нирковій недостатності. У пацієнтів із нирковою недостатністю компенсаторно зростає виведення метаболітів через кишечник. При кліренсі креатиніну 30 мл/хв сумарне виведення залишається без змін, при тяжкій нирковій недостатності можлива кумуляція.ФармакодинамікаГлібенкламід має панкреатичним та позапанкреатичним ефектами. Стимулює секрецію інсуліну шляхом зниження порога подразнення глюкозою бета-клітин підшлункової залози, підвищує чутливість до інсуліну і ступінь його зв'язування з клітинами-мішенями, збільшує вивільнення інсуліну, посилює вплив інсуліну на поглинання глюкози м'язами та печінкою. . Діє у другій стадії секреції інсуліну. Чинить гіполіпідемічну дію, знижує тромбогенні властивості крові. Гіпоглікемічний ефект розвивається через 2 години, досягає максимуму через 7-8 годин і триває 12 годин. Препарат забезпечує плавне наростання концентрації інсуліну та плавне зниження концентрації глюкози в плазмі крові, що зменшує ризик виникнення гіпоглікемічних станів. Активність глибенкламіду проявляється при збереженій ендокринній функції підшлункової залози.ІнструкціяПриймати внутрішньо. Препарат слід приймати до їди, не розжовуючи та запиваючи достатньою кількістю рідини. Препарат слід приймати в один і той же час доби. Доза препарату підбирається індивідуально залежно від віку, тяжкості перебігу цукрового діабету, концентрації глюкози крові натще і через 2 години після їди.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу як монотерапія або у складі комбінованої терапії з іншими пероральними гіпоглікемічними препаратами, крім похідних сульфонілсечовини та глинідів.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до глібенкламіду та/або будь-якої допоміжної речовини препарату; підвищена чутливість до інших похідних сульфонілсечовини; сульфаніламідам; діуретичним засобам, що містять у молекулі сульфонамідну групу; пробенециду, тому що можуть виникати перехресні реакції; цукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома та кома; стан після резекції підшлункової залози; тяжкі порушення функції печінки; тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну; тяжка недостатність кори надниркових залоз; декомпенсація вуглеводного обміну при інфекційних захворюваннях, опіках, травмах чи після великих хірургічних операцій, коли показано проведення інсулінотерапії; лейкопенія; кишкова непрохідність, парез шлунка; спадкова непереносимість лактози, дефіцит лактази або синдром мальабсорбції глюкози та лактози; порфірія; недостатність глюкозо-6-фосфатдегідрогенази.Вагітність та лактаціяПротипоказаний до 18 років, при вагітності та годуванні груддю.Побічна діяПорушення з боку крові та лімфатичної системи: рідко: тромбоцитопенія, тромбоцитопенічна пурпура, лейкоцитопенія; дуже рідко: лейкопенія, агранулоцитоз, еритропенія, гемолітична анемія або панцитопенія, апластична анемія, аплазія кісткового мозку, еозинофілія та порушення згортання крові. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто: нудота, печія, анорексія, відрижка, блювання, "металевий" смак у роті, відчуття тяжкості та повноти у шлунку, біль у животі та діарея; рідко – панкреатит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко: підвищення активності "печінкових" ферментів (ACT, AЛT), холестаз, холестатичний гепатит, гранулематозний гепатит та білірубінемія. В окремих випадках, гепатит, підвищення активності "печінкових" ферментів та/або холестаз та жовтяниця можуть призвести до небезпечної для життя печінкової недостатності, але можуть регресувати після припинення прийому глибенкламіду. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: дуже рідко: посилення діурезу, минуща протеїнурія. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: рідко: свербіж шкіри; кропив'янка; вузлова еритема; еритематозний, макулопапульозний або бульозний висип; псоріазоподібні шкірні реакції. Порушення з боку імунної системи: дуже рідко реакції у вигляді кропив'янки можуть стати початком розвитку важких станів, що супроводжуються задишкою та зниженням артеріального тиску аж до настання шоку, що загрожує життю. Описані окремі випадки важких генералізованих алергічних реакцій зі шкірним висипом, болями в суглобах, лихоманкою, появою білка в сечі та жовтяницею. З появою симптомів кропив'янки слід негайно звернутися до лікаря. Можлива перехресна алергія з іншими похідними сульфонілсечовини, сульфаніламідами. В окремих випадках можливий розвиток алергічного васкуліту, у деяких випадках – життєзагрозливого. До інших побічних дій, що спостерігаються в поодиноких випадках, відносяться фотосенсибілізація; гіпонатріємія; пізня шкірна порфірія; пеллагроподібні симптоми. Можливий розвиток гострої реакції непереносимості алкоголю після його вживання, що виражається ускладненнями з боку органів кровообігу та дихання (дисульфірамоподібна реакція: блювання, відчуття жару в особі та у верхній частині тулуба, тахікардія, запаморочення, головний біль).Взаємодія з лікарськими засобамиУ разі передозування можливий розвиток гіпоглікемії. Цей стан може приймати затяжний характер і сприяти розвитку важких станів аж до коматозного, загрозливого життя пацієнта або смертельного. При діабетичній полінейропатії або при супутньому лікуванні симпатолітичними засобами типові провісники гіпоглікемії можуть бути слабовираженими або відсутніми зовсім. Симптоми гіпоглікемії: сильне почуття голоду, раптове рясне потовиділення, відчуття серцебиття, блідість і зниження температури шкірних покривів, парестезії слизової оболонки порожнини рота, тремтіння, загальний занепокоєння, головний біль, патологічна сонливість, розлади сну, почуття розлади (наприклад, розлади зору та мови, прояви парезів та паралічів або змінені сприйняття відчуттів). При прогресуванні гіпоглікемії можлива втрата самоконтролю та свідомості, розвивається схильність до судом. Лікування: При гіпоглікемії легкої або середньої тяжкості необхідно прийняти внутрішньо декстрозу (глюкозу) або розчин цукру. У разі важкої гіпоглікемії, що супроводжується втратою свідомості, внутрішньовенно вводять 40% розчин декстрози або глюкагон внутрішньовенно, внутрішньом'язово, підшкірно. Після відновлення свідомості пацієнту необхідно дати їжу, багату на вуглеводи, щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії.Спосіб застосування та дозиПочаткова доза становить 1/2-1 таблетку 1 раз на добу. Середня добова доза – 3,5 мг (1 таблетка). При необхідності дозу поступово підвищують до компенсації вуглеводного обміну. Максимальна добова доза становить 10,5 мг (3 таблетки). Добові дози препарату до 2 таблеток зазвичай приймають 1 раз на день – вранці. Вищі дози ділять на 2 прийоми - ранковий та вечірній прийоми у співвідношенні 2:1. При пропусканні одного прийому препарату, наступну дозу слід приймати у звичайний час, при цьому не дозволяється приймати більш високу дозу. Перехід з інших гіпоглікемічних препаратів. При переході з інших гіпоглікемічних засобів зі подібним типом дії препарат Глібенкламід призначають за наведеною вище схемою, а попередній препарат відразу скасовують. Застосування у складі комбінованої терапії з іншими гіпоглікемічними препаратами. Препарат Глібенкламід може застосовуватися у складі комбінованої терапії з метформіном та іншими пероральними гіпоглікемічними препаратами, що не стимулюють секрецію інсуліну бета-клітинами підшлункової залози. Застосування у літніх, ослаблених пацієнтів та пацієнтів зі зниженим харчуванням. У літніх, ослаблених пацієнтів або пацієнтів зі зниженим харчуванням початкову та підтримуючу дози необхідно знизити через небезпеку розвитку гіпоглікемії. Застосування у пацієнтів із порушенням функції нирок та печінки. Застосування препарату Глібенкламід у пацієнтів із тяжким порушенням функції нирок та печінки протипоказано. У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну >30 мл/хв) та порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості початкову та підтримуючу дози необхідно знизити через небезпеку розвитку гіпоглікемії.ПередозуванняУ разі передозування можливий розвиток гіпоглікемії. Цей стан може приймати затяжний характер і сприяти розвитку важких станів аж до коматозного, загрозливого життя пацієнта або смертельного. При діабетичній полінейропатії або при супутньому лікуванні симпатолітичними засобами типові провісники гіпоглікемії можуть бути слабовираженими або відсутніми зовсім. Симптоми гіпоглікемії: сильне почуття голоду, раптове рясне потовиділення, відчуття серцебиття, блідість і зниження температури шкірних покривів, парестезії слизової оболонки порожнини рота, тремтіння, загальний занепокоєння, головний біль, патологічна сонливість, розлади сну, почуття розлади (наприклад, розлади зору та мови, прояви парезів та паралічів або змінені сприйняття відчуттів). При прогресуванні гіпоглікемії можлива втрата самоконтролю та свідомості, розвивається схильність до судом. Лікування: При гіпоглікемії легкої або середньої тяжкості необхідно прийняти внутрішньо декстрозу (глюкозу) або розчин цукру. У разі важкої гіпоглікемії, що супроводжується втратою свідомості, внутрішньовенно вводять 40% розчин декстрози або глюкагон внутрішньовенно, внутрішньом'язово, підшкірно. Після відновлення свідомості пацієнту необхідно дати їжу, багату на вуглеводи, щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат слід приймати регулярно і, по можливості, одночасно. Необхідно ретельно дотримуватися режиму прийому препарату та режиму харчування. Лікар повинен ретельно розглянути питання призначення глибенкламіду пацієнтам з порушенням функції печінки та нирок, а також при гіпофункції щитовидної залози, передній долі гіпофіза або кори надниркових залоз. Необхідна корекція дози глибенкламіду при фізичному та емоційному перенапрузі, зміні режиму живлення. До факторів, що сприяють ризику розвитку гіпоглікемії, відносяться: Небажання або нездатність пацієнта (частіше спостерігається у пацієнтів похилого віку) до співпраці з лікарем; недоїдання, нерегулярний прийом їжі або пропуски прийому їжі; дисбаланс між фізичними навантаженнями та споживанням вуглеводів; зміна дієти; вживання алкоголю, особливо у поєднанні з пропусками їди; тяжкі порушення функції нирок; тяжкі порушення функції печінки; передозування глибенкламіду; діарея, блювання; деякі декомпенсовані ендокринні розлади, що порушують вуглеводний обмін або адренергічну контррегуляцію у відповідь на гіпоглікемію (наприклад, деякі порушення функції щитовидної залози та переднього відділу гіпофізу, недостатність кори надниркових залоз); Одночасний прийом деяких лікарських засобів. Великі хірургічні втручання та травми, великі опіки, інфекційні захворювання з гарячковим синдромом можуть вимагати відміни пероральних гіпоглікемічних лікарських засобів та призначення інсуліну. Під час лікування не рекомендується довго перебувати на сонці. Застосування похідних сульфонілсечовини, до яких належить глібенкламід, у пацієнтів з недостатністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази може призвести до розвитку гемолітичної анемії, тому слід застосовувати гіпоглікемічні засоби, що не є похідними сульфонілсечовини. Одночасний прийом лікарських препаратів, що мають дію на центральну нервову систему, що знижують артеріальний тиск (в т.ч. бета-адреноблокаторів), а також автономна нейропатія можуть маскувати симптоми гіпоглікемії. У літніх пацієнтів ризик розвитку гіпоглікемії дещо вищий, тому необхідний ретельніший підбір дози препарату та регулярний контроль концентрації глюкози в крові натще і після їди, особливо на початку лікування. Алкоголь може провокувати розвиток гіпоглікемії, а також розвиток дисульфірамоподібної реакції (нудота, блювання, біль у животі, відчуття жару шкіри обличчя та верхньої частини тулуба, тахікардія, запаморочення, головний біль), тому слід утримуватися від прийому алкоголю під час лікування препаратом Глібенкламід. При кожній зміні лікаря (наприклад, при госпіталізації до лікарні, при захворюванні у відпустці) пацієнт обов'язково повинен повідомити лікаря про те, що хворий на цукровий діабет. Фертильність. Дані про вплив глибенкламіду на фертильність відсутні.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: глибенкламід – 3,50 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат (цукор молочний) – 153,00 мг, крохмаль кукурудзяний – 30,00 мг, повідон-К25 – 6,00 мг, магнію стеарат – 1,50 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А) – 6,00 мг. У упаковці 120 штук.Опис лікарської формиПігулки білого або майже білого кольору, круглі плоскоциліндричні з ризиком з одного та фасками з двох сторін.ФармакокінетикаАбсорбція. При прийомі внутрішньо абсорбція із шлунково-кишкового тракту становить 48-84%. Час досягнення максимальної концентрації в крові (Tmax) – 1-2 год. Біодоступність глибенкламіду становить 100%. Одночасний прийом їжі не надає значного впливу на всмоктування глібенкламіду. Розподіл. Об'єм розподілу (Vd) 9-10 л. Зв'язок із білками плазми становить 95-99%. Плацентарний бар'єр проходить погано. Метаболізм. Глібенкламід майже повністю метаболізується у печінці з утворенням двох неактивних метаболітів. Виведення. Один з неактивних метаболітів виводиться нирками, інший через кишечник приблизно в рівних пропорціях. Період напіввиведення (Т1/2) – від 3 до 10-16 год. Фармакокінетика у пацієнтів із порушенням функції печінки. У пацієнтів з порушенням функції печінки виведення діючої речовини із плазми уповільнене. Фармакокінетика при нирковій недостатності. У пацієнтів із нирковою недостатністю компенсаторно зростає виведення метаболітів через кишечник. При кліренсі креатиніну 30 мл/хв сумарне виведення залишається без змін, при тяжкій нирковій недостатності можлива кумуляція.ФармакодинамікаГлібенкламід має панкреатичним та позапанкреатичним ефектами. Стимулює секрецію інсуліну шляхом зниження порога подразнення глюкозою бета-клітин підшлункової залози, підвищує чутливість до інсуліну і ступінь його зв'язування з клітинами-мішенями, збільшує вивільнення інсуліну, посилює вплив інсуліну на поглинання глюкози м'язами та печінкою. . Діє у другій стадії секреції інсуліну. Чинить гіполіпідемічну дію, знижує тромбогенні властивості крові. Гіпоглікемічний ефект розвивається через 2 години, досягає максимуму через 7-8 годин і триває 12 годин. Препарат забезпечує плавне наростання концентрації інсуліну та плавне зниження концентрації глюкози в плазмі крові, що зменшує ризик виникнення гіпоглікемічних станів. Активність глибенкламіду проявляється при збереженій ендокринній функції підшлункової залози.ІнструкціяПриймати внутрішньо. Препарат слід приймати до їди, не розжовуючи та запиваючи достатньою кількістю рідини. Препарат слід приймати в один і той же час доби. Доза препарату підбирається індивідуально залежно від віку, тяжкості перебігу цукрового діабету, концентрації глюкози крові натще і через 2 години після їди.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу як монотерапія або у складі комбінованої терапії з іншими пероральними гіпоглікемічними препаратами, крім похідних сульфонілсечовини та глинідів.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до глібенкламіду та/або будь-якої допоміжної речовини препарату; підвищена чутливість до інших похідних сульфонілсечовини; сульфаніламідам; діуретичним засобам, що містять у молекулі сульфонамідну групу; пробенециду, тому що можуть виникати перехресні реакції; цукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома та кома; стан після резекції підшлункової залози; тяжкі порушення функції печінки; тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну; тяжка недостатність кори надниркових залоз; декомпенсація вуглеводного обміну при інфекційних захворюваннях, опіках, травмах чи після великих хірургічних операцій, коли показано проведення інсулінотерапії; лейкопенія; кишкова непрохідність, парез шлунка; спадкова непереносимість лактози, дефіцит лактази або синдром мальабсорбції глюкози та лактози; порфірія; недостатність глюкозо-6-фосфатдегідрогенази.Вагітність та лактаціяПротипоказаний до 18 років, при вагітності та годуванні груддю.Побічна діяПорушення з боку крові та лімфатичної системи: рідко: тромбоцитопенія, тромбоцитопенічна пурпура, лейкоцитопенія; дуже рідко: лейкопенія, агранулоцитоз, еритропенія, гемолітична анемія або панцитопенія, апластична анемія, аплазія кісткового мозку, еозинофілія та порушення згортання крові. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто: нудота, печія, анорексія, відрижка, блювання, "металевий" смак у роті, відчуття тяжкості та повноти у шлунку, біль у животі та діарея; рідко – панкреатит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко: підвищення активності "печінкових" ферментів (ACT, AЛT), холестаз, холестатичний гепатит, гранулематозний гепатит та білірубінемія. В окремих випадках, гепатит, підвищення активності "печінкових" ферментів та/або холестаз та жовтяниця можуть призвести до небезпечної для життя печінкової недостатності, але можуть регресувати після припинення прийому глибенкламіду. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: дуже рідко: посилення діурезу, минуща протеїнурія. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: рідко: свербіж шкіри; кропив'янка; вузлова еритема; еритематозний, макулопапульозний або бульозний висип; псоріазоподібні шкірні реакції. Порушення з боку імунної системи: дуже рідко реакції у вигляді кропив'янки можуть стати початком розвитку важких станів, що супроводжуються задишкою та зниженням артеріального тиску аж до настання шоку, що загрожує життю. Описані окремі випадки важких генералізованих алергічних реакцій зі шкірним висипом, болями в суглобах, лихоманкою, появою білка в сечі та жовтяницею. З появою симптомів кропив'янки слід негайно звернутися до лікаря. Можлива перехресна алергія з іншими похідними сульфонілсечовини, сульфаніламідами. В окремих випадках можливий розвиток алергічного васкуліту, у деяких випадках – життєзагрозливого. До інших побічних дій, що спостерігаються в поодиноких випадках, відносяться фотосенсибілізація; гіпонатріємія; пізня шкірна порфірія; пеллагроподібні симптоми. Можливий розвиток гострої реакції непереносимості алкоголю після його вживання, що виражається ускладненнями з боку органів кровообігу та дихання (дисульфірамоподібна реакція: блювання, відчуття жару в особі та у верхній частині тулуба, тахікардія, запаморочення, головний біль).Взаємодія з лікарськими засобамиУ разі передозування можливий розвиток гіпоглікемії. Цей стан може приймати затяжний характер і сприяти розвитку важких станів аж до коматозного, загрозливого життя пацієнта або смертельного. При діабетичній полінейропатії або при супутньому лікуванні симпатолітичними засобами типові провісники гіпоглікемії можуть бути слабовираженими або відсутніми зовсім. Симптоми гіпоглікемії: сильне почуття голоду, раптове рясне потовиділення, відчуття серцебиття, блідість і зниження температури шкірних покривів, парестезії слизової оболонки порожнини рота, тремтіння, загальний занепокоєння, головний біль, патологічна сонливість, розлади сну, почуття розлади (наприклад, розлади зору та мови, прояви парезів та паралічів або змінені сприйняття відчуттів). При прогресуванні гіпоглікемії можлива втрата самоконтролю та свідомості, розвивається схильність до судом. Лікування: При гіпоглікемії легкої або середньої тяжкості необхідно прийняти внутрішньо декстрозу (глюкозу) або розчин цукру. У разі важкої гіпоглікемії, що супроводжується втратою свідомості, внутрішньовенно вводять 40% розчин декстрози або глюкагон внутрішньовенно, внутрішньом'язово, підшкірно. Після відновлення свідомості пацієнту необхідно дати їжу, багату на вуглеводи, щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії.Спосіб застосування та дозиПочаткова доза становить 1/2-1 таблетку 1 раз на добу. Середня добова доза – 3,5 мг (1 таблетка). При необхідності дозу поступово підвищують до компенсації вуглеводного обміну. Максимальна добова доза становить 10,5 мг (3 таблетки). Добові дози препарату до 2 таблеток зазвичай приймають 1 раз на день – вранці. Вищі дози ділять на 2 прийоми - ранковий та вечірній прийоми у співвідношенні 2:1. При пропусканні одного прийому препарату, наступну дозу слід приймати у звичайний час, при цьому не дозволяється приймати більш високу дозу. Перехід з інших гіпоглікемічних препаратів. При переході з інших гіпоглікемічних засобів зі подібним типом дії препарат Глібенкламід призначають за наведеною вище схемою, а попередній препарат відразу скасовують. Застосування у складі комбінованої терапії з іншими гіпоглікемічними препаратами. Препарат Глібенкламід може застосовуватися у складі комбінованої терапії з метформіном та іншими пероральними гіпоглікемічними препаратами, що не стимулюють секрецію інсуліну бета-клітинами підшлункової залози. Застосування у літніх, ослаблених пацієнтів та пацієнтів зі зниженим харчуванням. У літніх, ослаблених пацієнтів або пацієнтів зі зниженим харчуванням початкову та підтримуючу дози необхідно знизити через небезпеку розвитку гіпоглікемії. Застосування у пацієнтів із порушенням функції нирок та печінки. Застосування препарату Глібенкламід у пацієнтів із тяжким порушенням функції нирок та печінки протипоказано. У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну >30 мл/хв) та порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості початкову та підтримуючу дози необхідно знизити через небезпеку розвитку гіпоглікемії.ПередозуванняУ разі передозування можливий розвиток гіпоглікемії. Цей стан може приймати затяжний характер і сприяти розвитку важких станів аж до коматозного, загрозливого життя пацієнта або смертельного. При діабетичній полінейропатії або при супутньому лікуванні симпатолітичними засобами типові провісники гіпоглікемії можуть бути слабовираженими або відсутніми зовсім. Симптоми гіпоглікемії: сильне почуття голоду, раптове рясне потовиділення, відчуття серцебиття, блідість і зниження температури шкірних покривів, парестезії слизової оболонки порожнини рота, тремтіння, загальний занепокоєння, головний біль, патологічна сонливість, розлади сну, почуття розлади (наприклад, розлади зору та мови, прояви парезів та паралічів або змінені сприйняття відчуттів). При прогресуванні гіпоглікемії можлива втрата самоконтролю та свідомості, розвивається схильність до судом. Лікування: При гіпоглікемії легкої або середньої тяжкості необхідно прийняти внутрішньо декстрозу (глюкозу) або розчин цукру. У разі важкої гіпоглікемії, що супроводжується втратою свідомості, внутрішньовенно вводять 40% розчин декстрози або глюкагон внутрішньовенно, внутрішньом'язово, підшкірно. Після відновлення свідомості пацієнту необхідно дати їжу, багату на вуглеводи, щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат слід приймати регулярно і, по можливості, одночасно. Необхідно ретельно дотримуватися режиму прийому препарату та режиму харчування. Лікар повинен ретельно розглянути питання призначення глибенкламіду пацієнтам з порушенням функції печінки та нирок, а також при гіпофункції щитовидної залози, передній долі гіпофіза або кори надниркових залоз. Необхідна корекція дози глибенкламіду при фізичному та емоційному перенапрузі, зміні режиму живлення. До факторів, що сприяють ризику розвитку гіпоглікемії, відносяться: Небажання або нездатність пацієнта (частіше спостерігається у пацієнтів похилого віку) до співпраці з лікарем; недоїдання, нерегулярний прийом їжі або пропуски прийому їжі; дисбаланс між фізичними навантаженнями та споживанням вуглеводів; зміна дієти; вживання алкоголю, особливо у поєднанні з пропусками їди; тяжкі порушення функції нирок; тяжкі порушення функції печінки; передозування глибенкламіду; діарея, блювання; деякі декомпенсовані ендокринні розлади, що порушують вуглеводний обмін або адренергічну контррегуляцію у відповідь на гіпоглікемію (наприклад, деякі порушення функції щитовидної залози та переднього відділу гіпофізу, недостатність кори надниркових залоз); Одночасний прийом деяких лікарських засобів. Великі хірургічні втручання та травми, великі опіки, інфекційні захворювання з гарячковим синдромом можуть вимагати відміни пероральних гіпоглікемічних лікарських засобів та призначення інсуліну. Під час лікування не рекомендується довго перебувати на сонці. Застосування похідних сульфонілсечовини, до яких належить глібенкламід, у пацієнтів з недостатністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази може призвести до розвитку гемолітичної анемії, тому слід застосовувати гіпоглікемічні засоби, що не є похідними сульфонілсечовини. Одночасний прийом лікарських препаратів, що мають дію на центральну нервову систему, що знижують артеріальний тиск (в т.ч. бета-адреноблокаторів), а також автономна нейропатія можуть маскувати симптоми гіпоглікемії. У літніх пацієнтів ризик розвитку гіпоглікемії дещо вищий, тому необхідний ретельніший підбір дози препарату та регулярний контроль концентрації глюкози в крові натще і після їди, особливо на початку лікування. Алкоголь може провокувати розвиток гіпоглікемії, а також розвиток дисульфірамоподібної реакції (нудота, блювання, біль у животі, відчуття жару шкіри обличчя та верхньої частини тулуба, тахікардія, запаморочення, головний біль), тому слід утримуватися від прийому алкоголю під час лікування препаратом Глібенкламід. При кожній зміні лікаря (наприклад, при госпіталізації до лікарні, при захворюванні у відпустці) пацієнт обов'язково повинен повідомити лікаря про те, що хворий на цукровий діабет. Фертильність. Дані про вплив глибенкламіду на фертильність відсутні.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: глібенкламід - 5 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат (цукор молочний) – 151.5 мг, крохмаль кукурудзяний – 30 мг, повідон К25 – 6 мг, магнію стеарат – 1.5 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А) – 6 мг. У упаковці 120 штук.Опис лікарської формиПігулки білого або майже білого кольору, круглі плоскоциліндричні з ризиком з одного та фасками з двох сторін.ФармакокінетикаАбсорбція. При прийомі внутрішньо абсорбція із шлунково-кишкового тракту становить 48-84%. Час досягнення максимальної концентрації в крові (Tmax) – 1-2 год. Біодоступність глибенкламіду становить 100%. Одночасний прийом їжі не надає значного впливу на всмоктування глібенкламіду. Розподіл. Об'єм розподілу (Vd) 9-10 л. Зв'язок із білками плазми становить 95-99%. Плацентарний бар'єр проходить погано. Метаболізм. Глібенкламід майже повністю метаболізується у печінці з утворенням двох неактивних метаболітів. Виведення. Один з неактивних метаболітів виводиться нирками, інший через кишечник приблизно в рівних пропорціях. Період напіввиведення (Т1/2) – від 3 до 10-16 год. Фармакокінетика у пацієнтів із порушенням функції печінки. У пацієнтів з порушенням функції печінки виведення діючої речовини із плазми уповільнене. Фармакокінетика при нирковій недостатності. У пацієнтів із нирковою недостатністю компенсаторно зростає виведення метаболітів через кишечник. При кліренсі креатиніну 30 мл/хв сумарне виведення залишається без змін, при тяжкій нирковій недостатності можлива кумуляція.ФармакодинамікаГлібенкламід має панкреатичним та позапанкреатичним ефектами. Стимулює секрецію інсуліну шляхом зниження порога подразнення глюкозою бета-клітин підшлункової залози, підвищує чутливість до інсуліну і ступінь його зв'язування з клітинами-мішенями, збільшує вивільнення інсуліну, посилює вплив інсуліну на поглинання глюкози м'язами та печінкою. . Діє у другій стадії секреції інсуліну. Чинить гіполіпідемічну дію, знижує тромбогенні властивості крові. Гіпоглікемічний ефект розвивається через 2 години, досягає максимуму через 7-8 годин і триває 12 годин. Препарат забезпечує плавне наростання концентрації інсуліну та плавне зниження концентрації глюкози в плазмі крові, що зменшує ризик виникнення гіпоглікемічних станів. Активність глибенкламіду проявляється при збереженій ендокринній функції підшлункової залози.ІнструкціяПриймати внутрішньо. Препарат слід приймати до їди, не розжовуючи та запиваючи достатньою кількістю рідини. Препарат слід приймати в один і той же час доби. Доза препарату підбирається індивідуально залежно від віку, тяжкості перебігу цукрового діабету, концентрації глюкози крові натще і через 2 години після їди.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу як монотерапія або у складі комбінованої терапії з іншими пероральними гіпоглікемічними препаратами, крім похідних сульфонілсечовини та глинідів.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до глібенкламіду та/або будь-якої допоміжної речовини препарату; підвищена чутливість до інших похідних сульфонілсечовини; сульфаніламідам; діуретичним засобам, що містять у молекулі сульфонамідну групу; пробенециду, тому що можуть виникати перехресні реакції; цукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома та кома; стан після резекції підшлункової залози; тяжкі порушення функції печінки; тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну; тяжка недостатність кори надниркових залоз; декомпенсація вуглеводного обміну при інфекційних захворюваннях, опіках, травмах чи після великих хірургічних операцій, коли показано проведення інсулінотерапії; лейкопенія; кишкова непрохідність, парез шлунка; спадкова непереносимість лактози, дефіцит лактази або синдром мальабсорбції глюкози та лактози; порфірія; недостатність глюкозо-6-фосфатдегідрогенази.Вагітність та лактаціяПротипоказаний до 18 років, при вагітності та годуванні груддю.Побічна діяПорушення з боку крові та лімфатичної системи: рідко: тромбоцитопенія, тромбоцитопенічна пурпура, лейкоцитопенія; дуже рідко: лейкопенія, агранулоцитоз, еритропенія, гемолітична анемія або панцитопенія, апластична анемія, аплазія кісткового мозку, еозинофілія та порушення згортання крові. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто: нудота, печія, анорексія, відрижка, блювання, "металевий" смак у роті, відчуття тяжкості та повноти у шлунку, біль у животі та діарея; рідко – панкреатит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко: підвищення активності "печінкових" ферментів (ACT, AЛT), холестаз, холестатичний гепатит, гранулематозний гепатит та білірубінемія. В окремих випадках, гепатит, підвищення активності "печінкових" ферментів та/або холестаз та жовтяниця можуть призвести до небезпечної для життя печінкової недостатності, але можуть регресувати після припинення прийому глибенкламіду. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: дуже рідко: посилення діурезу, минуща протеїнурія. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: рідко: свербіж шкіри; кропив'янка; вузлова еритема; еритематозний, макулопапульозний або бульозний висип; псоріазоподібні шкірні реакції. Порушення з боку імунної системи: дуже рідко реакції у вигляді кропив'янки можуть стати початком розвитку важких станів, що супроводжуються задишкою та зниженням артеріального тиску аж до настання шоку, що загрожує життю. Описані окремі випадки важких генералізованих алергічних реакцій зі шкірним висипом, болями в суглобах, лихоманкою, появою білка в сечі та жовтяницею. З появою симптомів кропив'янки слід негайно звернутися до лікаря. Можлива перехресна алергія з іншими похідними сульфонілсечовини, сульфаніламідами. В окремих випадках можливий розвиток алергічного васкуліту, у деяких випадках – життєзагрозливого. До інших побічних дій, що спостерігаються в поодиноких випадках, відносяться фотосенсибілізація; гіпонатріємія; пізня шкірна порфірія; пеллагроподібні симптоми. Можливий розвиток гострої реакції непереносимості алкоголю після його вживання, що виражається ускладненнями з боку органів кровообігу та дихання (дисульфірамоподібна реакція: блювання, відчуття жару в особі та у верхній частині тулуба, тахікардія, запаморочення, головний біль).Взаємодія з лікарськими засобамиУ разі передозування можливий розвиток гіпоглікемії. Цей стан може приймати затяжний характер і сприяти розвитку важких станів аж до коматозного, загрозливого життя пацієнта або смертельного. При діабетичній полінейропатії або при супутньому лікуванні симпатолітичними засобами типові провісники гіпоглікемії можуть бути слабовираженими або відсутніми зовсім. Симптоми гіпоглікемії: сильне почуття голоду, раптове рясне потовиділення, відчуття серцебиття, блідість і зниження температури шкірних покривів, парестезії слизової оболонки порожнини рота, тремтіння, загальний занепокоєння, головний біль, патологічна сонливість, розлади сну, почуття розлади (наприклад, розлади зору та мови, прояви парезів та паралічів або змінені сприйняття відчуттів). При прогресуванні гіпоглікемії можлива втрата самоконтролю та свідомості, розвивається схильність до судом. Лікування: При гіпоглікемії легкої або середньої тяжкості необхідно прийняти внутрішньо декстрозу (глюкозу) або розчин цукру. У разі важкої гіпоглікемії, що супроводжується втратою свідомості, внутрішньовенно вводять 40% розчин декстрози або глюкагон внутрішньовенно, внутрішньом'язово, підшкірно. Після відновлення свідомості пацієнту необхідно дати їжу, багату на вуглеводи, щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії.Спосіб застосування та дозиПочаткова доза становить 1/2-1 таблетку 1 раз на добу. Середня добова доза – 3,5 мг (1 таблетка). При необхідності дозу поступово підвищують до компенсації вуглеводного обміну. Максимальна добова доза становить 10,5 мг (3 таблетки). Добові дози препарату до 2 таблеток зазвичай приймають 1 раз на день – вранці. Вищі дози ділять на 2 прийоми - ранковий та вечірній прийоми у співвідношенні 2:1. При пропусканні одного прийому препарату, наступну дозу слід приймати у звичайний час, при цьому не дозволяється приймати більш високу дозу. Перехід з інших гіпоглікемічних препаратів. При переході з інших гіпоглікемічних засобів зі подібним типом дії препарат Глібенкламід призначають за наведеною вище схемою, а попередній препарат відразу скасовують. Застосування у складі комбінованої терапії з іншими гіпоглікемічними препаратами. Препарат Глібенкламід може застосовуватися у складі комбінованої терапії з метформіном та іншими пероральними гіпоглікемічними препаратами, що не стимулюють секрецію інсуліну бета-клітинами підшлункової залози. Застосування у літніх, ослаблених пацієнтів та пацієнтів зі зниженим харчуванням. У літніх, ослаблених пацієнтів або пацієнтів зі зниженим харчуванням початкову та підтримуючу дози необхідно знизити через небезпеку розвитку гіпоглікемії. Застосування у пацієнтів із порушенням функції нирок та печінки. Застосування препарату Глібенкламід у пацієнтів із тяжким порушенням функції нирок та печінки протипоказано. У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну >30 мл/хв) та порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості початкову та підтримуючу дози необхідно знизити через небезпеку розвитку гіпоглікемії.ПередозуванняУ разі передозування можливий розвиток гіпоглікемії. Цей стан може приймати затяжний характер і сприяти розвитку важких станів аж до коматозного, загрозливого життя пацієнта або смертельного. При діабетичній полінейропатії або при супутньому лікуванні симпатолітичними засобами типові провісники гіпоглікемії можуть бути слабовираженими або відсутніми зовсім. Симптоми гіпоглікемії: сильне почуття голоду, раптове рясне потовиділення, відчуття серцебиття, блідість і зниження температури шкірних покривів, парестезії слизової оболонки порожнини рота, тремтіння, загальний занепокоєння, головний біль, патологічна сонливість, розлади сну, почуття розлади (наприклад, розлади зору та мови, прояви парезів та паралічів або змінені сприйняття відчуттів). При прогресуванні гіпоглікемії можлива втрата самоконтролю та свідомості, розвивається схильність до судом. Лікування: При гіпоглікемії легкої або середньої тяжкості необхідно прийняти внутрішньо декстрозу (глюкозу) або розчин цукру. У разі важкої гіпоглікемії, що супроводжується втратою свідомості, внутрішньовенно вводять 40% розчин декстрози або глюкагон внутрішньовенно, внутрішньом'язово, підшкірно. Після відновлення свідомості пацієнту необхідно дати їжу, багату на вуглеводи, щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат слід приймати регулярно і, по можливості, одночасно. Необхідно ретельно дотримуватися режиму прийому препарату та режиму харчування. Лікар повинен ретельно розглянути питання призначення глибенкламіду пацієнтам з порушенням функції печінки та нирок, а також при гіпофункції щитовидної залози, передній долі гіпофіза або кори надниркових залоз. Необхідна корекція дози глибенкламіду при фізичному та емоційному перенапрузі, зміні режиму живлення. До факторів, що сприяють ризику розвитку гіпоглікемії, відносяться: Небажання або нездатність пацієнта (частіше спостерігається у пацієнтів похилого віку) до співпраці з лікарем; недоїдання, нерегулярний прийом їжі або пропуски прийому їжі; дисбаланс між фізичними навантаженнями та споживанням вуглеводів; зміна дієти; вживання алкоголю, особливо у поєднанні з пропусками їди; тяжкі порушення функції нирок; тяжкі порушення функції печінки; передозування глибенкламіду; діарея, блювання; деякі декомпенсовані ендокринні розлади, що порушують вуглеводний обмін або адренергічну контррегуляцію у відповідь на гіпоглікемію (наприклад, деякі порушення функції щитовидної залози та переднього відділу гіпофізу, недостатність кори надниркових залоз); Одночасний прийом деяких лікарських засобів. Великі хірургічні втручання та травми, великі опіки, інфекційні захворювання з гарячковим синдромом можуть вимагати відміни пероральних гіпоглікемічних лікарських засобів та призначення інсуліну. Під час лікування не рекомендується довго перебувати на сонці. Застосування похідних сульфонілсечовини, до яких належить глібенкламід, у пацієнтів з недостатністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази може призвести до розвитку гемолітичної анемії, тому слід застосовувати гіпоглікемічні засоби, що не є похідними сульфонілсечовини. Одночасний прийом лікарських препаратів, що мають дію на центральну нервову систему, що знижують артеріальний тиск (в т.ч. бета-адреноблокаторів), а також автономна нейропатія можуть маскувати симптоми гіпоглікемії. У літніх пацієнтів ризик розвитку гіпоглікемії дещо вищий, тому необхідний ретельніший підбір дози препарату та регулярний контроль концентрації глюкози в крові натще і після їди, особливо на початку лікування. Алкоголь може провокувати розвиток гіпоглікемії, а також розвиток дисульфірамоподібної реакції (нудота, блювання, біль у животі, відчуття жару шкіри обличчя та верхньої частини тулуба, тахікардія, запаморочення, головний біль), тому слід утримуватися від прийому алкоголю під час лікування препаратом Глібенкламід. При кожній зміні лікаря (наприклад, при госпіталізації до лікарні, при захворюванні у відпустці) пацієнт обов'язково повинен повідомити лікаря про те, що хворий на цукровий діабет. Фертильність. Дані про вплив глибенкламіду на фертильність відсутні.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: глибенкламід – 2.5 мг; метформіну гідрохлорид – 500 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна – 80 мг, кроскармеллозу натрію – 30 мг, повідон К25 – 54 мг, магнію стеарат – 3.5 мг; Склад оболонки: гіпромелоза – 8.4 мг, макрогол 4000 – 2.1 мг, титану діоксид – 4.3 мг, барвник заліза оксид жовтий – 0.2 мг. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 2,5 мг + 500 мг, 5 мг + 500 мг. По 5, 10, 25 таблеток у контурне осередкове пакування з плівки полівінілхлоридної та фольги алюмінієвої друкованої лакованої. По 10, 20, 30, 40, 50, 60, 70, 80, 90, 100 або 120 таблеток у банки з поліетилентерефталату або поліпропіленові для лікарських засобів, закупорені кришками з поліетилену високого тиску з контролем першого розкриття. -повернути» або кришками з поліетилену низького тиску з контролем першого розтину. Одну банку або 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 або 12 контурних осередкових упаковок разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну упаковку (пачку).Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою світло-жовтого або світло-жовтого з коричневим відтінком кольору, круглі, двоопуклі; на поперечному розрізі видно два шари: ядро ​​майже білого кольору та плівкова оболонка.Фармакотерапевтична групаГіпоглікемічний засіб для перорального застосування (похідне сульфонілсечовини ІІ покоління + бігуанід).ФармакокінетикаГлібенкламід Абсорбція При прийомі внутрішньо абсорбція із шлунково-кишкового тракту становить більше 95%. Максимальна концентрація (Сmax) у плазмі досягається приблизно за 4 год. Розподіл Зв'язок із білками плазми становить 99%. Об'єм розподілу – близько 10 л. Метаболізм та виведення Майже повністю метаболізується у печінці з утворенням двох неактивних метаболітів, які виводяться нирками (40%) та через кишечник (60%). Період напіввиведення (Т1/2) – від 4 до 11 год. Метформін Абсорбція Після прийому внутрішньо метформін абсорбується із ШКТ досить повно, Сmax у плазмі крові досягається протягом 2,5 год. Абсолютна біодоступність становить від 50 до 60%. Розподіл Метформін швидко розподіляється у тканинах, практично не зв'язується з білками плазми. Метаболізм Піддається метаболізму дуже слабкою мірою і виводиться нирками. Приблизно 20-30% метформіну виводиться через кишечник у незміненому вигляді. Т1/2 становить у середньому 6,5 год. При порушенні ниркової функції кліренс знижується, так само як і кліренс креатиніну, при цьому Т1/2 збільшується, що призводить до збільшення концентрації метформіну в плазмі крові. Поєднання метформіну і глібенкламіду в одній таблетці має ту ж біодоступність, що і при одночасному прийомі пігулок, що містять метформін або глібенкламід окремо. На біодоступність метформіну у поєднанні з глібенкламідом не впливає прийом їжі, так само, як і на біодоступність глібенкламіду. Однак швидкість абсорбції глібенкламіду зростає при прийомі їжі.ФармакодинамікаПрепарат являє собою фіксовану комбінацію двох пероральних гіпоглікемічних засобів різних фармакологічних груп: метформіну та глибенкламіду. Метформін належить до групи бігуанідів та знижує вміст як базальної, так і постпрандіальної глюкози у плазмі крові. Метформін не стимулює секрецію інсуліну і через це не викликає гіпоглікемії. Має 3 механізми дії: знижує вироблення глюкози печінкою за рахунок інгібування глюконеогенезу та глікогенолізу; підвищує чутливість периферичних рецепторів до інсуліну, споживання та утилізацію глюкози клітинами у м'язах; затримує всмоктування глюкози у шлунково-кишковому тракті (ЖКТ). Метформін також сприятливо впливає на ліпідний склад крові, знижуючи концентрацію загального холестерину, ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНГ) та тригліцеридів. Глібенкламід відноситься до групи похідних сульфонілсечовини II покоління. Вміст глюкози при прийомі глібенкламіду знижується внаслідок стимуляції секреції інсуліну β-клітинами підшлункової залози. Метформін та глібенкламід мають різні механізми дії, але взаємно доповнюють гіпоглікемічну активність один одного. Комбінація двох гіпоглікемічних засобів має синергічний ефект щодо зниження вмісту глюкози у крові.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу у дорослих: при неефективності дієтотерапії, фізичних вправ та попередньої монотерапії метформіном або похідними сульфонілсечовини; для заміщення попередньої терапії двома препаратами (метформіном та похідним сульфонілсечовини) у пацієнтів зі стабільним та добре контрольованим рівнем глікемії.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до метформіну, глібенкламіду або інших похідних сульфонілсечовини, а також до допоміжних речовин; цукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома, діабетична кома; ниркова недостатність або порушення функції нирок (кліренс креатиніну менше 60 мл/хв); лейкопенія; тяжка недостатність кори надниркових залоз; гострі стани, що можуть призводити до зміни функції нирок: дегідратація, тяжка інфекція, шок; застосування протягом менше 48 годин до та протягом 48 годин після проведення радіоізотопних або рентгенологічних досліджень з введенням йодовмісної контрастної речовини; гострі чи хронічні захворювання, що супроводжуються гіпоксією тканин: серцева чи дихальна недостатність, недавно перенесений інфаркт міокарда, шок; печінкова недостатність; порфірія; вагітність, період грудного вигодовування; дитячий вік до 18 років; одночасний прийом міконазолу; великі хірургічні операції та травми, коли показано проведення інсулінотерапії; порушення всмоктування їжі та лікарських препаратів у шлунково-кишковому тракті (у тому числі, кишкова непрохідність, парез кишечника); хронічний алкоголізм; гостра алкогольна інтоксикація; лактоацидоз (в т.ч. в анамнезі); дотримання гіпокалорійної дієти (менше 1000 ккал/добу); одночасне застосування з бозентаном. З обережністю В осіб старше 60 років, які виконують важку фізичну роботу, що пов'язано з підвищеним ризиком розвитку у них лактоацидозу; при пропасному синдромі, захворюваннях щитовидної залози (з порушенням функції), недостатності функції передньої частки гіпофіза або кори надниркових залоз; у пацієнтів похилого віку через небезпеку розвитку гіпоглікемії; при недостатності глюкозо-6-фосфатдегідрогенази; у перші тижні лікування (підвищений ризик розвитку гіпоглікемії); за наявності факторів ризику розвитку гіпоглікемії.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату протипоказане під час вагітності. Пацієнтка повинна бути попереджена про те, що в період лікування препаратом Глібенкламід + Метформін необхідно інформувати лікаря про заплановану вагітність та настання вагітності. При плануванні вагітності, а також у разі настання вагітності в період прийому препарату Глібенкламід + Метформін, препарат повинен бути відмінений, та призначена інсулінотерапія. Препарат Глібенкламід + Метформін протипоказаний при грудному вигодовуванні, оскільки відсутні дані про здатність глибенкламіду проникати у грудне молоко.Побічна діяЧастота побічних ефектів препарату розцінюється так: Дуже часті: > 1/10; Часті: > 1/100, 1/1000, 1/10 000, Порушення з боку крові та лімфатичної системи: рідко: лейкопенія та тромбоцитопенія; дуже рідко: агранулоцитоз, гемолітична анемія, аплазія кісткового мозку та панцитопенія (дані небажані явища зникають після відміни препарату). Порушення імунної системи: дуже рідко: анафілактичний шок; реакції перехресної гіперчутливості до сульфонамідів та їх похідних Порушення з боку обміну речовин та харчування: часто: гіпоглікемія (симптоми: головний біль, почуття голоду, нудота, блювання, виражена втома, розлади сну, збуджений стан, агресія, порушення концентрації уваги та психомоторних реакцій, депресія, сплутаність свідомості, порушення мови, порушення зору, тремор, параліч та парестезія, запаморочення, делірій, судоми, сомноленція, несвідомий стан, поверхневе дихання та брадикардія). Через компенсаторні реакції, спричинені гіпоглікемією, може виникати підвищене потовиділення, почуття страху, тахікардія, артеріальна гіпертензія, відчуття серцебиття, стенокардія та аритмія. Останні симптоми можуть бути відсутні, якщо гіпоглікемія розвивається повільно, у разі вегетативної нейропатії або при одночасному прийомі бета-адреноблокаторів, клонідину, резерпіну, гуанетидину або симпатоміметиків. Рідко: печінкова чи шкірна порфірія; дуже рідко: лактоацидоз; зниження всмоктування вітаміну В12 при тривалому застосуванні метформіну, що супроводжується зниженням його концентрації у сироватці крові (при виявленні мегалобластної анемії необхідно враховувати можливість такої етіології); дисульфірамоподібна реакція при вживанні алкоголю (блювання, відчуття «спека» в особі та у верхній частині тулуба, тахікардія, запаморочення, головний біль). Порушення з боку нервової системи: часто: порушення смаку («металевий» присмак у роті). Порушення з боку органу зору: на початку лікування може виникнути тимчасове порушення зору через зниження вмісту глюкози у крові. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто: нудота, блювання, діарея, біль у животі та відсутність апетиту. Дані симптоми частіше трапляються на початку лікування і здебільшого проходять самостійно. Для профілактики розвитку зазначених симптомів рекомендується приймати препарат у 2 або 3 прийоми; повільне підвищення дози препарату також покращує його переносимість. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко: порушення активності «печінкових» ферментів, холестаз або гепатит, які потребують припинення лікування. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: рідко: шкірні реакції такі, як свербіж, кропив'янка, макулопапульозний висип; дуже рідко: шкірний або системний алергічний васкуліт, поліморфна еритема, ексфоліативний дерматит, фотосенсибілізація. Лабораторні та інструментальні дані: нечасто: збільшення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові; дуже рідко: гіпонатріємія.Взаємодія з лікарськими засобамиПротипоказані комбінації Пов'язані із застосуванням глибенкламіду Міконазол може провокувати розвиток гіпоглікемії (до розвитку коми). Пов'язані із застосуванням метформіну Йодвмісні контрастні засоби: залежно від функції нирок прийом препарату слід припинити за 48 годин до та протягом 48 годин після внутрішньовенного введення йодовмісних контрастних засобів. Нерекомендовані комбінації Пов'язані із застосуванням похідних сульфонілсечовини Алкоголь: дуже рідко спостерігається дисульфірамоподібна реакція (непереносимість алкоголю) при одночасному прийомі алкоголю та глибенкламіду. Прийом алкоголю може збільшувати гіпоглікемічний вплив (за допомогою інгібування компенсаторних реакцій або затримки його метаболічної інактивації), що може сприяти розвитку гіпоглікемічної коми. У період лікування препаратом слід уникати прийому алкоголю та лікарських засобів, що містять етанол. Фенілбутазон підвищує гіпоглікемічний ефект похідних сульфонілсечовини (заміщаючи похідні сульфонілсечовини у місцях зв'язування з білком та/або зменшуючи їх виведення). Переважно застосовувати інші протизапальні засоби, що виявляють менші взаємодії, або попереджати пацієнта про необхідність самостійного контролю рівня глікемії; при необхідності слід скоригувати дозу при спільному застосуванні протизапального засобу та після його припинення. Пов'язані із застосуванням глибенкламіду Бозентан у комбінації з глібенкламідом підвищує ризик гепатотоксичної дії. Також може знижуватися гіпоглікемічний ефект глібенкламіду. Не рекомендується одночасне застосування цих препаратів. Пов'язані із застосуванням метформіну Алкоголь: ризик розвитку лактоацидозу посилюється при гострій алкогольній інтоксикації, особливо у разі голодування, недостатнього харчування або печінкової недостатності. У період лікування препаратом слід уникати прийому алкоголю та лікарських засобів, що містять етанол. Комбінації, які потребують обережності Пов'язані із застосуванням усіх гіпоглікемічних засобів Хлорпромазин: у високих дозах (100 мг на добу) спричинює підвищення рівня глікемії (знижуючи секрецію інсуліну). Запобіжні заходи: слід попередити пацієнта про необхідність самостійного контролю вмісту глюкози в крові; при необхідності слід скоригувати дозу препарату при одночасному застосуванні з нейролептиками та після припинення їх застосування. Глюкокортикостероїди (ГКС) та тетракозактид: збільшення в крові вмісту глюкози, що іноді супроводжується кетозом (ГКС викликають зниження толерантності до глюкози). Запобіжні заходи: слід попередити пацієнта про необхідність самостійного контролю вмісту глюкози в крові; при необхідності слід скоригувати дозу препарату при одночасному застосуванні з кортикостероїдами та після припинення їх застосування. Даназол має гіперглікемічну дію. При необхідності лікування даназолом та при припиненні прийому останнього потрібна корекція дози препарату під контролем рівня глікемії. Бета2-адреноміметики: за рахунок стимуляції бета2-адренорецепторів підвищують концентрацію глюкози в крові. Запобіжні заходи: необхідно попередити пацієнта про необхідність самостійного контролю вмісту глюкози в крові; можливий переведення на інсулінотерапію. Діуретики: збільшення вмісту глюкози у крові. Запобіжні заходи: слід попередити пацієнта про необхідність самостійного контролю вмісту глюкози в крові; може бути потрібна корекція дози препарату при одночасному застосуванні з діуретиками та після припинення їх застосування. Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) (каптоприл, еналаприл): застосування інгібіторів АПФ сприяє зниженню вмісту глюкози в крові. При необхідності слід скоригувати дозу препарату при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ та після припинення їх застосування. Пов'язані із застосуванням метформіну Діуретики: лактоацидоз, що виникає при прийомі метформіну на фоні функціональної ниркової недостатності, викликаної прийомом діуретиків, особливо «петльових». Пов'язані із застосуванням глибенкламіду Бета-адреноблокатори, клонідин, резерпін, гуанетидин та симпатоміметики маскують деякі симптоми гіпоглікемії: відчуття серцебиття та тахікардію; більшість неселективних бета-адреноблокаторів підвищують частоту розвитку та тяжкість гіпоглікемії. Слід попередити пацієнта про необхідність самостійного контролю вмісту глюкози у крові, особливо на початку лікування. Флуконазол: збільшення Т1/2 глібенкламіду з можливим розвитком гіпоглікемії. Потрібно попередити пацієнта про необхідність самостійного контролю вмісту глюкози в крові; може бути потрібна корекція дози препарату в ході одночасного застосування з флуконазолом і після припинення його застосування. Інші взаємодії: комбінації, які слід взяти до уваги: Пов'язані із застосуванням глибенкламіду Десмопресин: Глібенкламід + метформін може знижувати антидіуретичний ефект десмопресину. Антибактеріальні лікарські засоби (ЛЗ) з групи сульфаніламідів, фторхінолони, антикоагулянти (похідні кумарину), інгібітори моноаміноксидази, хлорамфенікол, пентоксифілін, гіполіпідемічні ЛЗ з групи фібратів, дизопірамід – ризик розвитку гіпоглікемії на фоні застосування глиб.Спосіб застосування та дозиДозу препарату визначає лікар індивідуально для кожного пацієнта, залежно від рівня глікемії. Початкова доза становить 1 таблетку (2.5 мг + 500 мг або 5 мг + 500 мг) препарату Глібенкламід + Метформін 1 раз на добу. Щоб уникнути гіпоглікемії, початкова доза не повинна перевищувати добову дозу глибенкламіду (або еквівалентну дозу іншого раніше прийнятого препарату сульфонілсечовини) або метформіну, якщо вони застосовувалися як терапія першої лінії. Рекомендується збільшувати дозу не більше ніж на 5 мг глібенкламіду + 500 мг метформіну на добу кожні 2 або більше тижнів для досягнення адекватного глікемічного контролю. Заміщення попередньої комбінованої терапії метформіном та глібенкламідом: початкова доза не повинна перевищувати денну дозу глібенкламіду (або еквівалентну дозу іншого препарату сульфонілсечовини) та метформіну, що приймалися раніше. Кожні 2 або більше тижнів від початку лікування дозу препарату коригують залежно від рівня глікемії. Максимальна добова доза становить 4 таблетки препарату Глібенкламід + Метформін у дозі 5 мг + 500 мг або 6 таблеток у дозі 2.5 мг + 500 мг. Режим дозування залежить від індивідуального призначення Для дозувань 2.5 мг + 500 мг та 5 мг + 500 мг: Один раз на день, вранці, під час сніданку, при застосуванні 1 таблетки на день. Двічі на день, вранці та ввечері, при застосуванні 2 або 4 таблеток на день. Для дозування 2.5 мг + 500 мг: Три рази на день, вранці, вдень та ввечері, при застосуванні 3, 5 або 6 таблеток на день. Для дозування 5 мг+500 мг: Три рази на день, вранці, вдень та ввечері, при застосуванні 3 таблеток на день. Пігулки слід приймати під час їжі. Кожен прийом препарату повинен супроводжуватися прийомом їжі з досить високим вмістом вуглеводів для запобігання виникненню гіпоглікемії. Застосування у літніх пацієнтів. Доза препарату підбирається з стану функції нирок. Початкова доза не повинна перевищувати 1 таблетки Глібенкламіду + Метформіну (2.5 мг + 500 мг). Необхідно проводити регулярну оцінку функції нирок. Застосування у дітей Застосування препарату Глібенкламід+Метформін протипоказане у дітей.ПередозуванняПри передозуванні можливий розвиток гіпоглікемії через наявність глібенкламіду у складі препарату. Легкі та помірні симптоми гіпоглікемії без втрати свідомості та неврологічних проявів можуть бути скориговані негайним вживанням цукру. Необхідно виконати коригування дози та/або змінити режим живлення. Виникнення тяжких гіпоглікемічних реакцій у пацієнтів з цукровим діабетом, що супроводжуються комою, судомами або іншими неврологічними розладами, потребує надання невідкладної медичної допомоги. Необхідно внутрішньовенне введення розчину декстрози відразу після встановлення діагнозу або виникнення підозри на гіпоглікемію до госпіталізації пацієнта. Після відновлення свідомості необхідно дати пацієнтові їжу, багату на легкозасвоювані вуглеводи (щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії). Тривале передозування або наявність сполучених факторів ризику можуть спровокувати розвиток лактоацидозу, оскільки до складу препарату входить метформін. Лактоацидоз є станом, який потребує невідкладної медичної допомоги; Лікування лактоацидозу повинно проводитись у клініці. Найбільш ефективним методом, що дозволяє виводити лактат та метформін, є гемодіаліз. Кліренс глибенкламіду в плазмі може збільшуватися у пацієнтів із захворюваннями печінки. Оскільки глибенкламід активно зв'язується з білками крові, він не виводиться при діалізі.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНа фоні застосування препарату Глібенкламід + Метформін необхідно регулярно контролювати рівень глікемії натще і після їди. Лактоацидоз Лактоацидоз є вкрай рідкісним, але серйозним (висока смертність за відсутності невідкладного лікування) ускладненням, яке може виникнути через кумуляцію метформіну. Випадки лактоацидозу у пацієнтів, які отримували метформін, виникали в основному у пацієнтів з цукровим діабетом з вираженою нирковою недостатністю. Слід враховувати й інші фактори ризику, такі як погано контрольований діабет, кетоз, тривале голодування, надмірне споживання алкоголю, печінкова недостатність і будь-який стан, пов'язаний з вираженою гіпоксією. Слід враховувати ризик розвитку лактоацидозу при появі неспецифічних ознак, таких як м'язові судоми, що супроводжуються диспепсичними розладами, болем у животі та сильним нездужанням. У тяжких випадках може спостерігатися ацидотична задишка, гіпоксія, гіпотермія та кома. Діагностичними лабораторними показниками є низький показник pH крові, концентрація лактату в плазмі вище 5 ммоль/л, підвищений аніонний інтервал та співвідношення лактат/піруват. Гіпоглікемія Оскільки препарат Глібенкламід + Метформін містить глібенкламід, то прийом препарату супроводжується ризиком виникнення гіпоглікемії у пацієнта. Поступове підвищення дози препарату після початку лікування може запобігти виникненню гіпоглікемії. Цей препарат може бути призначений лише пацієнтам, які дотримуються режиму регулярного прийому їжі (включаючи сніданок). Важливо, щоб споживання вуглеводів було регулярним, оскільки ризик розвитку гіпоглікемії збільшується при пізньому прийомі їжі, недостатньому або незбалансованому вживання вуглеводів. Розвиток гіпоглікемії найбільш ймовірний при гіпокалорійній дієті, після інтенсивного або тривалого фізичного навантаження, при вживанні алкоголю або при прийомі комбінації гіпоглікемічних засобів. Обережне застосування препарату, добір дози та належні інструкції для пацієнта є важливими для зниження ризику розвитку гіпоглікемії. Якщо у пацієнта повторюються епізоди гіпоглікемії, які або важкі, або пов'язані з незнанням симптомів, слід розглянути можливість лікування іншими гіпоглікемічними засобами. Чинники, що сприяють розвитку гіпоглікемії: одночасне вживання алкоголю, особливо при голодуванні; відмова або (особливо стосується пацієнтів похилого віку) нездатність пацієнта взаємодіяти з лікарем і дотримуватися рекомендацій, викладених в інструкції із застосування; недостатнє харчування, нерегулярний прийом їжі, голодування чи зміни у дієті; дисбаланс між фізичним навантаженням та прийомом вуглеводів; ниркова недостатність; тяжка печінкова недостатність; передозування препарату Глібенкламід+Метформін; окремі ендокринні порушення: недостатність функції щитовидної залози, гіпофізу чи надниркових залоз; одночасний прийом окремих ЛЗ. Ниркова та печінкова недостатність Фармакокінетика та/або фармакодинаміка препарату можуть змінюватися у пацієнтів з печінковою недостатністю або тяжкою нирковою недостатністю. Виникає у таких пацієнтів гіпоглікемія може бути тривалою, у цьому випадку має бути розпочато відповідне лікування. Нестабільність вмісту глюкози у крові У разі хірургічного втручання або іншої причини декомпенсації цукрового діабету рекомендується передбачити тимчасовий перехід на інсулінотерапію. Симптомами гіперглікемії є прискорене сечовипускання, виражена спрага, сухість шкіри. За 48 годин до планового хірургічного втручання або внутрішньовенного введення йодовмісного рентгеноконтрастного засобу прийом препарату Глібенкламід + Метформін слід припинити. Лікування рекомендується відновити через 48 год, і лише після того, як функція нирок була оцінена та визнана нормальною. Функція нирок Оскільки метформін виводиться нирками, перед початком лікування, і регулярно надалі, необхідно визначати кліренс креатиніну та/або вміст креатиніну в сироватці крові: не рідше одного разу на рік у пацієнтів з нормальною функцією нирок, і 2-4 рази на рік у літніх пацієнтів, а також у пацієнтів із кліренсом креатиніну на верхній межі норми. Рекомендується дотримуватись особливої ​​обережності у випадках, коли функція нирок може бути порушена, наприклад, у літніх пацієнтів, або у разі початку гіпотензивної терапії, прийому діуретиків або нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗЗ). Інші запобіжні заходи Пацієнт повинен повідомити лікаря про появу бронхолегеневої інфекції або інфекційного захворювання сечостатевих органів. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами Пацієнти повинні бути поінформовані про ризик виникнення гіпоглікемії і повинні дотримуватися запобіжних заходів при керуванні транспортними засобами та роботі з механізмами, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: лібенкламід – 5 мг; метформіну гідрохлорид – 500 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна – 77.5 мг, кроскармеллозу натрію – 30 мг, повідон К25 – 54 мг, магнію стеарат – 3.5 мг; Склад оболонки: гіпромелоза – 8.4 мг, макрогол 4000 – 2.1 мг, титану діоксид – 4.5 мг. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 2,5 мг + 500 мг, 5 мг + 500 мг. По 5, 10, 25 таблеток у контурне осередкове пакування з плівки полівінілхлоридної та фольги алюмінієвої друкованої лакованої. По 10, 20, 30, 40, 50, 60, 70, 80, 90, 100 або 120 таблеток у банки з поліетилентерефталату або поліпропіленові для лікарських засобів, закупорені кришками з поліетилену високого тиску з контролем першого розкриття. -повернути» або кришками з поліетилену низького тиску з контролем першого розтину. Одну банку або 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 або 12 контурних осередкових упаковок разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну упаковку (пачку).Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою білого або майже білого кольору, круглі, двоопуклі, з ризиком з одного боку; на поперечному розрізі видно два шари: ядро ​​майже білого кольору та плівкова оболонка.Фармакотерапевтична групаГіпоглікемічний засіб для перорального застосування (похідне сульфонілсечовини ІІ покоління + бігуанід).ФармакокінетикаГлібенкламід Абсорбція При прийомі внутрішньо абсорбція із шлунково-кишкового тракту становить більше 95%. Максимальна концентрація (Сmax) у плазмі досягається приблизно за 4 год. Розподіл Зв'язок із білками плазми становить 99%. Об'єм розподілу – близько 10 л. Метаболізм та виведення Майже повністю метаболізується у печінці з утворенням двох неактивних метаболітів, які виводяться нирками (40%) та через кишечник (60%). Період напіввиведення (Т1/2) – від 4 до 11 год. Метформін Абсорбція Після прийому внутрішньо метформін абсорбується із ШКТ досить повно, Сmax у плазмі крові досягається протягом 2,5 год. Абсолютна біодоступність становить від 50 до 60%. Розподіл Метформін швидко розподіляється у тканинах, практично не зв'язується з білками плазми. Метаболізм Піддається метаболізму дуже слабкою мірою і виводиться нирками. Приблизно 20-30% метформіну виводиться через кишечник у незміненому вигляді. Т1/2 становить у середньому 6,5 год. При порушенні ниркової функції кліренс знижується, так само як і кліренс креатиніну, при цьому Т1/2 збільшується, що призводить до збільшення концентрації метформіну в плазмі крові. Поєднання метформіну і глібенкламіду в одній таблетці має ту ж біодоступність, що і при одночасному прийомі пігулок, що містять метформін або глібенкламід окремо. На біодоступність метформіну у поєднанні з глібенкламідом не впливає прийом їжі, так само, як і на біодоступність глібенкламіду. Однак швидкість абсорбції глібенкламіду зростає при прийомі їжі.ФармакодинамікаПрепарат являє собою фіксовану комбінацію двох пероральних гіпоглікемічних засобів різних фармакологічних груп: метформіну та глибенкламіду. Метформін належить до групи бігуанідів та знижує вміст як базальної, так і постпрандіальної глюкози у плазмі крові. Метформін не стимулює секрецію інсуліну і через це не викликає гіпоглікемії. Має 3 механізми дії: знижує вироблення глюкози печінкою за рахунок інгібування глюконеогенезу та глікогенолізу; підвищує чутливість периферичних рецепторів до інсуліну, споживання та утилізацію глюкози клітинами у м'язах; затримує всмоктування глюкози у шлунково-кишковому тракті (ЖКТ). Метформін також сприятливо впливає на ліпідний склад крові, знижуючи концентрацію загального холестерину, ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНГ) та тригліцеридів. Глібенкламід відноситься до групи похідних сульфонілсечовини II покоління. Вміст глюкози при прийомі глібенкламіду знижується внаслідок стимуляції секреції інсуліну β-клітинами підшлункової залози. Метформін та глібенкламід мають різні механізми дії, але взаємно доповнюють гіпоглікемічну активність один одного. Комбінація двох гіпоглікемічних засобів має синергічний ефект щодо зниження вмісту глюкози у крові.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу у дорослих: при неефективності дієтотерапії, фізичних вправ та попередньої монотерапії метформіном або похідними сульфонілсечовини; для заміщення попередньої терапії двома препаратами (метформіном та похідним сульфонілсечовини) у пацієнтів зі стабільним та добре контрольованим рівнем глікемії.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до метформіну, глібенкламіду або інших похідних сульфонілсечовини, а також до допоміжних речовин; цукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома, діабетична кома; ниркова недостатність або порушення функції нирок (кліренс креатиніну менше 60 мл/хв); лейкопенія; тяжка недостатність кори надниркових залоз; гострі стани, що можуть призводити до зміни функції нирок: дегідратація, тяжка інфекція, шок; застосування протягом менше 48 годин до та протягом 48 годин після проведення радіоізотопних або рентгенологічних досліджень з введенням йодовмісної контрастної речовини; гострі чи хронічні захворювання, що супроводжуються гіпоксією тканин: серцева чи дихальна недостатність, недавно перенесений інфаркт міокарда, шок; печінкова недостатність; порфірія; вагітність, період грудного вигодовування; дитячий вік до 18 років; одночасний прийом міконазолу; великі хірургічні операції та травми, коли показано проведення інсулінотерапії; порушення всмоктування їжі та лікарських препаратів у шлунково-кишковому тракті (у тому числі, кишкова непрохідність, парез кишечника); хронічний алкоголізм; гостра алкогольна інтоксикація; лактоацидоз (в т.ч. в анамнезі); дотримання гіпокалорійної дієти (менше 1000 ккал/добу); одночасне застосування з бозентаном. З обережністю В осіб старше 60 років, які виконують важку фізичну роботу, що пов'язано з підвищеним ризиком розвитку у них лактоацидозу; при пропасному синдромі, захворюваннях щитовидної залози (з порушенням функції), недостатності функції передньої частки гіпофіза або кори надниркових залоз; у пацієнтів похилого віку через небезпеку розвитку гіпоглікемії; при недостатності глюкозо-6-фосфатдегідрогенази; у перші тижні лікування (підвищений ризик розвитку гіпоглікемії); за наявності факторів ризику розвитку гіпоглікемії.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату протипоказане під час вагітності. Пацієнтка повинна бути попереджена про те, що в період лікування препаратом Глібенкламід + Метформін необхідно інформувати лікаря про заплановану вагітність та настання вагітності. При плануванні вагітності, а також у разі настання вагітності в період прийому препарату Глібенкламід + Метформін, препарат повинен бути відмінений, та призначена інсулінотерапія. Препарат Глібенкламід + Метформін протипоказаний при грудному вигодовуванні, оскільки відсутні дані про здатність глибенкламіду проникати у грудне молоко.Побічна діяЧастота побічних ефектів препарату розцінюється так: Дуже часті: > 1/10; Часті: > 1/100, 1/1000, 1/10 000, Порушення з боку крові та лімфатичної системи: рідко: лейкопенія та тромбоцитопенія; дуже рідко: агранулоцитоз, гемолітична анемія, аплазія кісткового мозку та панцитопенія (дані небажані явища зникають після відміни препарату). Порушення імунної системи: дуже рідко: анафілактичний шок; реакції перехресної гіперчутливості до сульфонамідів та їх похідних Порушення з боку обміну речовин та харчування: часто: гіпоглікемія (симптоми: головний біль, почуття голоду, нудота, блювання, виражена втома, розлади сну, збуджений стан, агресія, порушення концентрації уваги та психомоторних реакцій, депресія, сплутаність свідомості, порушення мови, порушення зору, тремор, параліч та парестезія, запаморочення, делірій, судоми, сомноленція, несвідомий стан, поверхневе дихання та брадикардія). Через компенсаторні реакції, спричинені гіпоглікемією, може виникати підвищене потовиділення, почуття страху, тахікардія, артеріальна гіпертензія, відчуття серцебиття, стенокардія та аритмія. Останні симптоми можуть бути відсутні, якщо гіпоглікемія розвивається повільно, у разі вегетативної нейропатії або при одночасному прийомі бета-адреноблокаторів, клонідину, резерпіну, гуанетидину або симпатоміметиків. Рідко: печінкова чи шкірна порфірія; дуже рідко: лактоацидоз; зниження всмоктування вітаміну В12 при тривалому застосуванні метформіну, що супроводжується зниженням його концентрації у сироватці крові (при виявленні мегалобластної анемії необхідно враховувати можливість такої етіології); дисульфірамоподібна реакція при вживанні алкоголю (блювання, відчуття «спека» в особі та у верхній частині тулуба, тахікардія, запаморочення, головний біль). Порушення з боку нервової системи: часто: порушення смаку («металевий» присмак у роті). Порушення з боку органу зору: на початку лікування може виникнути тимчасове порушення зору через зниження вмісту глюкози у крові. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто: нудота, блювання, діарея, біль у животі та відсутність апетиту. Дані симптоми частіше трапляються на початку лікування і здебільшого проходять самостійно. Для профілактики розвитку зазначених симптомів рекомендується приймати препарат у 2 або 3 прийоми; повільне підвищення дози препарату також покращує його переносимість. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко: порушення активності «печінкових» ферментів, холестаз або гепатит, які потребують припинення лікування. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: рідко: шкірні реакції такі, як свербіж, кропив'янка, макулопапульозний висип; дуже рідко: шкірний або системний алергічний васкуліт, поліморфна еритема, ексфоліативний дерматит, фотосенсибілізація. Лабораторні та інструментальні дані: нечасто: збільшення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові; дуже рідко: гіпонатріємія.Взаємодія з лікарськими засобамиПротипоказані комбінації Пов'язані із застосуванням глибенкламіду Міконазол може провокувати розвиток гіпоглікемії (до розвитку коми). Пов'язані із застосуванням метформіну Йодвмісні контрастні засоби: залежно від функції нирок прийом препарату слід припинити за 48 годин до та протягом 48 годин після внутрішньовенного введення йодовмісних контрастних засобів. Нерекомендовані комбінації Пов'язані із застосуванням похідних сульфонілсечовини Алкоголь: дуже рідко спостерігається дисульфірамоподібна реакція (непереносимість алкоголю) при одночасному прийомі алкоголю та глибенкламіду. Прийом алкоголю може збільшувати гіпоглікемічний вплив (за допомогою інгібування компенсаторних реакцій або затримки його метаболічної інактивації), що може сприяти розвитку гіпоглікемічної коми. У період лікування препаратом слід уникати прийому алкоголю та лікарських засобів, що містять етанол. Фенілбутазон підвищує гіпоглікемічний ефект похідних сульфонілсечовини (заміщаючи похідні сульфонілсечовини у місцях зв'язування з білком та/або зменшуючи їх виведення). Переважно застосовувати інші протизапальні засоби, що виявляють менші взаємодії, або попереджати пацієнта про необхідність самостійного контролю рівня глікемії; при необхідності слід скоригувати дозу при спільному застосуванні протизапального засобу та після його припинення. Пов'язані із застосуванням глибенкламіду Бозентан у комбінації з глібенкламідом підвищує ризик гепатотоксичної дії. Також може знижуватися гіпоглікемічний ефект глібенкламіду. Не рекомендується одночасне застосування цих препаратів. Пов'язані із застосуванням метформіну Алкоголь: ризик розвитку лактоацидозу посилюється при гострій алкогольній інтоксикації, особливо у разі голодування, недостатнього харчування або печінкової недостатності. У період лікування препаратом слід уникати прийому алкоголю та лікарських засобів, що містять етанол. Комбінації, які потребують обережності Пов'язані із застосуванням усіх гіпоглікемічних засобів Хлорпромазин: у високих дозах (100 мг на добу) спричинює підвищення рівня глікемії (знижуючи секрецію інсуліну). Запобіжні заходи: слід попередити пацієнта про необхідність самостійного контролю вмісту глюкози в крові; при необхідності слід скоригувати дозу препарату при одночасному застосуванні з нейролептиками та після припинення їх застосування. Глюкокортикостероїди (ГКС) та тетракозактид: збільшення в крові вмісту глюкози, що іноді супроводжується кетозом (ГКС викликають зниження толерантності до глюкози). Запобіжні заходи: слід попередити пацієнта про необхідність самостійного контролю вмісту глюкози в крові; при необхідності слід скоригувати дозу препарату при одночасному застосуванні з кортикостероїдами та після припинення їх застосування. Даназол має гіперглікемічну дію. При необхідності лікування даназолом та при припиненні прийому останнього потрібна корекція дози препарату під контролем рівня глікемії. Бета2-адреноміметики: за рахунок стимуляції бета2-адренорецепторів підвищують концентрацію глюкози в крові. Запобіжні заходи: необхідно попередити пацієнта про необхідність самостійного контролю вмісту глюкози в крові; можливий переведення на інсулінотерапію. Діуретики: збільшення вмісту глюкози у крові. Запобіжні заходи: слід попередити пацієнта про необхідність самостійного контролю вмісту глюкози в крові; може бути потрібна корекція дози препарату при одночасному застосуванні з діуретиками та після припинення їх застосування. Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) (каптоприл, еналаприл): застосування інгібіторів АПФ сприяє зниженню вмісту глюкози в крові. При необхідності слід скоригувати дозу препарату при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ та після припинення їх застосування. Пов'язані із застосуванням метформіну Діуретики: лактоацидоз, що виникає при прийомі метформіну на фоні функціональної ниркової недостатності, викликаної прийомом діуретиків, особливо «петльових». Пов'язані із застосуванням глибенкламіду Бета-адреноблокатори, клонідин, резерпін, гуанетидин та симпатоміметики маскують деякі симптоми гіпоглікемії: відчуття серцебиття та тахікардію; більшість неселективних бета-адреноблокаторів підвищують частоту розвитку та тяжкість гіпоглікемії. Слід попередити пацієнта про необхідність самостійного контролю вмісту глюкози у крові, особливо на початку лікування. Флуконазол: збільшення Т1/2 глібенкламіду з можливим розвитком гіпоглікемії. Потрібно попередити пацієнта про необхідність самостійного контролю вмісту глюкози в крові; може бути потрібна корекція дози препарату в ході одночасного застосування з флуконазолом і після припинення його застосування. Інші взаємодії: комбінації, які слід взяти до уваги: Пов'язані із застосуванням глибенкламіду Десмопресин: Глібенкламід + метформін може знижувати антидіуретичний ефект десмопресину. Антибактеріальні лікарські засоби (ЛЗ) з групи сульфаніламідів, фторхінолони, антикоагулянти (похідні кумарину), інгібітори моноаміноксидази, хлорамфенікол, пентоксифілін, гіполіпідемічні ЛЗ з групи фібратів, дизопірамід – ризик розвитку гіпоглікемії на фоні застосування глиб.Спосіб застосування та дозиДозу препарату визначає лікар індивідуально для кожного пацієнта, залежно від рівня глікемії. Початкова доза становить 1 таблетку (2.5 мг + 500 мг або 5 мг + 500 мг) препарату Глібенкламід + Метформін 1 раз на добу. Щоб уникнути гіпоглікемії, початкова доза не повинна перевищувати добову дозу глибенкламіду (або еквівалентну дозу іншого раніше прийнятого препарату сульфонілсечовини) або метформіну, якщо вони застосовувалися як терапія першої лінії. Рекомендується збільшувати дозу не більше ніж на 5 мг глібенкламіду + 500 мг метформіну на добу кожні 2 або більше тижнів для досягнення адекватного глікемічного контролю. Заміщення попередньої комбінованої терапії метформіном та глібенкламідом: початкова доза не повинна перевищувати денну дозу глібенкламіду (або еквівалентну дозу іншого препарату сульфонілсечовини) та метформіну, що приймалися раніше. Кожні 2 або більше тижнів від початку лікування дозу препарату коригують залежно від рівня глікемії. Максимальна добова доза становить 4 таблетки препарату Глібенкламід + Метформін у дозі 5 мг + 500 мг або 6 таблеток у дозі 2.5 мг + 500 мг. Режим дозування залежить від індивідуального призначення Для дозувань 2.5 мг + 500 мг та 5 мг + 500 мг: Один раз на день, вранці, під час сніданку, при застосуванні 1 таблетки на день. Двічі на день, вранці та ввечері, при застосуванні 2 або 4 таблеток на день. Для дозування 2.5 мг + 500 мг: Три рази на день, вранці, вдень та ввечері, при застосуванні 3, 5 або 6 таблеток на день. Для дозування 5 мг+500 мг: Три рази на день, вранці, вдень та ввечері, при застосуванні 3 таблеток на день. Пігулки слід приймати під час їжі. Кожен прийом препарату повинен супроводжуватися прийомом їжі з досить високим вмістом вуглеводів для запобігання виникненню гіпоглікемії. Застосування у літніх пацієнтів. Доза препарату підбирається з стану функції нирок. Початкова доза не повинна перевищувати 1 таблетки Глібенкламіду + Метформіну (2.5 мг + 500 мг). Необхідно проводити регулярну оцінку функції нирок. Застосування у дітей Застосування препарату Глібенкламід+Метформін протипоказане у дітей.ПередозуванняПри передозуванні можливий розвиток гіпоглікемії через наявність глібенкламіду у складі препарату. Легкі та помірні симптоми гіпоглікемії без втрати свідомості та неврологічних проявів можуть бути скориговані негайним вживанням цукру. Необхідно виконати коригування дози та/або змінити режим живлення. Виникнення тяжких гіпоглікемічних реакцій у пацієнтів з цукровим діабетом, що супроводжуються комою, судомами або іншими неврологічними розладами, потребує надання невідкладної медичної допомоги. Необхідно внутрішньовенне введення розчину декстрози відразу після встановлення діагнозу або виникнення підозри на гіпоглікемію до госпіталізації пацієнта. Після відновлення свідомості необхідно дати пацієнтові їжу, багату на легкозасвоювані вуглеводи (щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії). Тривале передозування або наявність сполучених факторів ризику можуть спровокувати розвиток лактоацидозу, оскільки до складу препарату входить метформін. Лактоацидоз є станом, який потребує невідкладної медичної допомоги; Лікування лактоацидозу повинно проводитись у клініці. Найбільш ефективним методом, що дозволяє виводити лактат та метформін, є гемодіаліз. Кліренс глибенкламіду в плазмі може збільшуватися у пацієнтів із захворюваннями печінки. Оскільки глибенкламід активно зв'язується з білками крові, він не виводиться при діалізі.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНа фоні застосування препарату Глібенкламід + Метформін необхідно регулярно контролювати рівень глікемії натще і після їди. Лактоацидоз Лактоацидоз є вкрай рідкісним, але серйозним (висока смертність за відсутності невідкладного лікування) ускладненням, яке може виникнути через кумуляцію метформіну. Випадки лактоацидозу у пацієнтів, які отримували метформін, виникали переважно у пацієнтів з цукровим діабетом з вираженою нирковою недостатністю. Слід враховувати й інші фактори ризику, такі як погано контрольований діабет, кетоз, тривале голодування, надмірне споживання алкоголю, печінкова недостатність і будь-який стан, пов'язаний з вираженою гіпоксією. Слід враховувати ризик розвитку лактоацидозу при появі неспецифічних ознак, таких як м'язові судоми, що супроводжуються диспепсичними розладами, болем у животі та сильним нездужанням. У тяжких випадках може спостерігатися ацидотична задишка, гіпоксія, гіпотермія та кома. Діагностичними лабораторними показниками є низький показник pH крові, концентрація лактату в плазмі вище 5 ммоль/л, підвищений аніонний інтервал та співвідношення лактат/піруват. Гіпоглікемія Оскільки препарат Глібенкламід + Метформін містить глібенкламід, то прийом препарату супроводжується ризиком виникнення гіпоглікемії у пацієнта. Поступове підвищення дози препарату після початку лікування може запобігти виникненню гіпоглікемії. Цей препарат може бути призначений лише пацієнтам, які дотримуються режиму регулярного прийому їжі (включаючи сніданок). Важливо, щоб споживання вуглеводів було регулярним, оскільки ризик розвитку гіпоглікемії збільшується при пізньому прийомі їжі, недостатньому або незбалансованому вживання вуглеводів. Розвиток гіпоглікемії найбільш ймовірний при гіпокалорійній дієті, після інтенсивного або тривалого фізичного навантаження, при вживанні алкоголю або при прийомі комбінації гіпоглікемічних засобів. Обережне застосування препарату, добір дози та належні інструкції для пацієнта є важливими для зниження ризику розвитку гіпоглікемії. Якщо у пацієнта повторюються епізоди гіпоглікемії, які або важкі, або пов'язані з незнанням симптомів, слід розглянути можливість лікування іншими гіпоглікемічними засобами. Чинники, що сприяють розвитку гіпоглікемії: одночасне вживання алкоголю, особливо при голодуванні; відмова або (особливо стосується пацієнтів похилого віку) нездатність пацієнта взаємодіяти з лікарем і дотримуватися рекомендацій, викладених в інструкції із застосування; недостатнє харчування, нерегулярний прийом їжі, голодування чи зміни у дієті; дисбаланс між фізичним навантаженням та прийомом вуглеводів; ниркова недостатність; тяжка печінкова недостатність; передозування препарату Глібенкламід+Метформін; окремі ендокринні порушення: недостатність функції щитовидної залози, гіпофізу чи надниркових залоз; одночасний прийом окремих ЛЗ. Ниркова та печінкова недостатність Фармакокінетика та/або фармакодинаміка препарату можуть змінюватися у пацієнтів з печінковою недостатністю або тяжкою нирковою недостатністю. Виникає у таких пацієнтів гіпоглікемія може бути тривалою, у цьому випадку має бути розпочато відповідне лікування. Нестабільність вмісту глюкози у крові У разі хірургічного втручання або іншої причини декомпенсації цукрового діабету рекомендується передбачити тимчасовий перехід на інсулінотерапію. Симптомами гіперглікемії є прискорене сечовипускання, виражена спрага, сухість шкіри. За 48 годин до планового хірургічного втручання або внутрішньовенного введення йодовмісного рентгеноконтрастного засобу прийом препарату Глібенкламід + Метформін слід припинити. Лікування рекомендується відновити через 48 год, і лише після того, як функція нирок була оцінена та визнана нормальною. Функція нирок Оскільки метформін виводиться нирками, перед початком лікування, і регулярно надалі, необхідно визначати кліренс креатиніну та/або вміст креатиніну в сироватці крові: не рідше одного разу на рік у пацієнтів з нормальною функцією нирок, і 2-4 рази на рік у літніх пацієнтів, а також у пацієнтів із кліренсом креатиніну на верхній межі норми. Рекомендується дотримуватись особливої ​​обережності у випадках, коли функція нирок може бути порушена, наприклад, у літніх пацієнтів, або у разі початку гіпотензивної терапії, прийому діуретиків або нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗЗ). Інші запобіжні заходи Пацієнт повинен повідомити лікаря про появу бронхолегеневої інфекції або інфекційного захворювання сечостатевих органів. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами Пацієнти повинні бути поінформовані про ризик виникнення гіпоглікемії і повинні дотримуватися запобіжних заходів при керуванні транспортними засобами та роботі з механізмами, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. метформіну гідрохлорид - 400,0 мг, глібенкламід - 2,5 мг. допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, кремнію діоксид колоїдний безводний, макрогол 6000, повідон К 25, гліцеролу дибегенат, магнію стеарат. Плівкова оболонка: Опадрай® білий 02F28306, що складається з: гіпромелози, титану діоксиду, тальку, макроголу 6000. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 2,5 мг + 400 мг. По 20 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) з ПВХ/ПЕ/ПВДХ/фольги алюмінієвої. По 2, 3 або 5 блістерів з інструкцією із застосування у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, білого або майже білого кольору з гравіюванням «2,5» на одній стороні та ризиком між гравіюваннями «В» та «1» на іншій стороні.ФармакокінетикаГлібенкламід Абсорбція При прийомі внутрішньо абсорбція глібенкламіду із шлунково-кишкового тракту (ШКТ) становить більше 95%. Максимальна концентрація у плазмі (Cmax) досягається приблизно за 4 год. Розподіл Об'єм розподілу – близько 10 л. Зв'язок із білками плазми становить 99%. Метаболізм та виведення Глібенкламід майже повністю метаболізується в печінці ізоферментом CYP2C9 системи цитохрому Р450 (CYP3A4 стінки тонкої кишки відіграє допоміжну роль) з утворенням двох неактивних метаболітів, що виводяться нирками (40%) та через кишечник (60%). Період напіввиведення глибенкламіду – від 4 до 11 год. Метформін Абсорбція Після прийому внутрішньо метформін абсорбується із ШКТ досить повно. Частка несформованого метформіну, виявленого в калі, становить 20-30%. Процес всмоктування метформіну характеризується насичуваністю. Передбачається, що фармакокінетика його всмоктування є нелінійною. Сmax (приблизно 2 мкг/мл або 15 мкмоль/мл) у плазмі крові досягається через 2,5 години. /мл. Абсолютна біодоступність метформіну у здорових добровольців становить 50-60%. При одночасному прийомі їжі абсорбція метформіну знижується та затримується. Розподіл Метформін швидко розподіляється у тканині, практично не зв'язується з білками плазми. Сmax у крові нижче Сmax у плазмі крові та досягається приблизно за той же час. Метформін проникає у еритроцити. Ймовірно, еритроцити є вторинним компартментом розподілу метформіну. Середній обсяг розподілу становить 63-276 л. Метаболізм та виведення Піддається метаболізму дуже слабкою мірою, метаболітів в організмі не виявлено. Виводиться переважно нирками у незміненому вигляді. Кліренс метформіну у здорових добровольців становить понад 400 мл/хв (у 4 рази більше, ніж кліренс креатиніну), що свідчить про наявність активної канальцієвої секреції. Період напіввиведення становить приблизно 6,5 год. Порушення функції нирок При порушенні функції нирок кліренс метформіну зменшується пропорційно кліренсу креатиніну, відповідно період напіввиведення збільшується, концентрація метформіну в плазмі крові підвищується, підвищується ризик його кумуляції. Поєднання глібенкламіду і метформіну в одній таблетці має ту ж біодоступність, що і при одночасному прийомі пігулок, що містять глібенкламід або метформін окремо. На біодоступність метформіну у поєднанні з глібенкламідом не впливає прийом їжі, так само як і на біодоступність глібенкламіду. Однак швидкість абсорбції глібенкламіду зростає при прийомі їжі.ФармакодинамікаПрепарат Глібомет® є фіксованою комбінацією двох пероральних гіпоглікемічних засобів різних фармакологічних груп: метформіну та глибенкламіду. Метформін належить до групи бігуанідів та знижує вміст як базальної, так і поспрандіальної глюкози у плазмі крові. Метформін не стимулює секрецію інсуліну і через це не викликає гіпоглікемії. Має 3 механізми дії: знижує вироблення глюкози печінкою за рахунок інгібування глюконеогенезу та глікогенолізу; підвищує чутливість периферичних рецепторів до інсуліну, споживання та утилізацію глюкози клітинами у м'язах; затримує всмоктування глюкози у шлунково-кишковому тракті. Препарат також сприятливо впливає на ліпідний склад крові, знижуючи рівень загального холестерину, ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНГ) та тригліцеридів. Глібенкламід відноситься до групи похідних сульфонілсечовини II покоління. Вміст глюкози при прийомі глібенкламіду знижується внаслідок стимуляції секреції інсуліну β-клітинами підшлункової залози. Метформін та глібенкламід мають різні механізми дії, але взаємно доповнюють гіпоглікемічну активність один одного. Комбінація двох гіпоглікемічних засобів має синергічний ефект у зниженні вмісту глюкози.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу у дорослих: при неефективності дієтотерапії, фізичних вправ та попередньої терапії метформіном або похідними сульфонілсечовини; для заміщення попередньої терапії двома препаратами (метформіном та похідними сульфонілсечовини) у пацієнтів зі стабільним та адекватним глікемічним контролем.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до метформіну, глібенкламіду або інших похідних сульфонілсечовини та/або будь-якої допоміжної речовини у складі препарату; цукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома, діабетична кома; лактоацидоз (у тому числі в анамнезі); клінічно виражені прояви гострих або хронічних захворювань, які можуть призводити до тканинної гіпоксії (зокрема, гостра серцева недостатність, хронічна серцева недостатність з нестабільними показниками гемодинаміки, дихальна недостатність, гострий інфаркт міокарда); ниркова недостатність тяжкого ступеня (кліренс креатиніну (КК) менше 30 мл/хв); гострі стани, що протікають із ризиком розвитку порушення функції нирок: дегідратація (при гострій або хронічній діареї, багаторазових нападах блювання), тяжкі інфекційні захворювання, шок; печінкова недостатність; гостра алкогольна інтоксикація; алкоголізм; порфірія; вагітність та період грудного вигодовування; вік до 18 років (у зв'язку з відсутністю даних щодо ефективності та безпеки застосування у даній популяції пацієнтів); одночасний прийом міконазолу; одночасне застосування з бозентаном; великі хірургічні операції та травми, коли показано проведення інсулінотерапії; застосування протягом менше 48 годин до та протягом 48 годин після проведення радіоізотопних або рентгенологічних досліджень з введенням йодовмісної контрастної речовини (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"). З обережністю у пацієнтів віком 60 років, які виконують тяжку фізичну роботу, що пов'язано з підвищеним ризиком розвитку лактоацидозу; у пацієнтів віком від 65 років; у пацієнтів із нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості; у пацієнтів з дефіцитом 6-фосфатдегідрогенази.Вагітність та лактаціяВагітність Застосування препарату Глібомет при вагітності протипоказане. Пацієнтка має бути попереджена про те, що в період застосування препарату необхідно інформувати лікаря про заплановану вагітність. При плануванні вагітності або діагностуванні вагітності застосування препарату Глібомет ® має бути скасовано, пацієнтка повинна бути переведена на інсулінотерапію. Грудне годування Препарат протипоказаний при грудному вигодовуванні, оскільки відсутні дані про здатність глибенкламіду проникати у грудне молоко.Побічна діяПід час лікування препаратом Глібомет можуть спостерігатися такі побічні ефекти. Частота побічних ефектів препарату оцінюється так: Дуже часті: ≥1/10; Часті: ≥1/100, <1/10; Нечасті: ≥1/1000, <1/100; Рідкісні: ≥1/10 000, < 1/1000; Дуже рідкісні: <1/10 000; Одиничні: не можуть оцінюватися за наявними даними. Порушення обміну речовин: Гіпоглікемія (див. розділи "Передозування", "Особливі вказівки"). Рідко: напади печінкової порфірії та шкірної порфірії. Дуже рідко: лактоацидоз (див. розділ "Особливі вказівки"). Зниження всмоктування вітаміну В12, що супроводжувалося зниженням його концентрації у сироватці крові при тривалому застосуванні метформіну. При виявленні мегалобластної анемії необхідно враховувати можливість етіології. Дисульфірамподібна реакція при вживанні алкоголю. Лабораторні показники Нечасто: збільшення концентрацій сечовини та креатиніну у сироватці крові від середнього до помірного ступеня. Дуже рідко: гіпонатріємія. Кровоносна та лімфатичні системи Ці небажані явища зникають після відміни препарату. Рідко: лейкопенія та тромбоцитопенія. Дуже рідко: агранулоцитоз, гемолітична анемія, аплазія кісткового мозку та панцитопенія. Нервова система Часто: порушення смаку (металевий присмак у роті). Зір На початку лікування може виникнути тимчасове порушення зору через зниження вмісту глюкози у крові. Шлунково-кишкові порушення Дуже часто: нудота, блювання, діарея, біль у животі та відсутність апетиту. Дані симптоми частіше трапляються на початку лікування і здебільшого проходять самостійно. Для профілактики розвитку зазначених симптомів рекомендується приймати препарат у 2 або 3 прийоми; повільне підвищення дози препарату також покращує його переносимість. Шкіра та підшкірна клітковина Рідко: шкірні реакції - свербіж, кропив'янка, макулопапульозний висип. Дуже рідко: шкірний або вісцеральний алергічний васкуліт, поліморфна еритема, ексфоліативний дерматит, фотосенсибілізація. Імунологічні реакції Дуже рідко: анафілактичний шок. Можуть зустрічатися реакції перехресної гіперчутливості до сульфонамідів та їх похідних. Гепатобіліарні розлади Дуже рідко: порушення показників функції печінки або гепатит, які потребують припинення лікування.Взаємодія з лікарськими засобамиПротипоказані комбінації Пов'язані із застосуванням глибенкламіду Міконазол підвищує гіпоглікемічний ефект, може провокувати розвиток гіпоглікемії, аж до розвитку коми. Бозентан у комбінації з глібенкламідом підвищує ризик гепатотоксичності та зменшує гіпоглікемічну дію глібенкламіду. Одночасний прийом бозентану та глибенкламіду не рекомендується. Пов'язані із застосуванням метформіну Йодвмісні контрастні засоби: прийом препарату слід припинити за 48 годин до внутрішньовенного введення йодовмісних контрастних засобів і можна відновити не раніше ніж через 48 годин після введення за відсутності погіршення функції нирок при повторному обстеженні. Нерекомендовані комбінації Пов'язані із застосуванням похідних сульфонілсечовини Алкоголь: дуже рідко спостерігаються дисульфірамоподібні реакції (непереносимість алкоголю) при одночасному прийомі алкоголю та глибенкламіду. Прийом алкоголю може збільшувати гіпоглікемічний вплив (за допомогою інгібування компенсаторних реакцій або затримки його метаболічної інактивації), що може сприяти розвитку гіпоглікепмічної коми. У період застосування комбінації глібенкламіду та метформіну слід уникати прийому алкоголю та лікарських засобів, що містять етанол. Фенілбутазон (при системному способі введення) підвищує гіпоглікемічний ефект похідних сульфонілсечовини (заміщаючи похідні сульфонілсечовини у місцях зв'язування з білком та/або зменшуючи їх елімінацію). Переважно застосовувати інші протизапальні засоби, що виявляють менші взаємодії, або попереджати пацієнта про необхідність самостійного контролю за показниками глікемії; при необхідності слід скоригувати дозу при сумісному застосуванні протизапального засобу та після його припинення. Пов'язані із застосуванням метформіну Алкоголь: ризик розвитку лактоацидозу посилюється при гострій алкогольній інтоксикації, особливо у разі голодування, або поганого харчування, або печінкової недостатності. У період застосування комбінації глібенкламіду та метформіну слід уникати прийому алкоголю та лікарських засобів, що містять етанол. Комбінації, що вимагають дотримання запобіжних заходів при застосуванні Пов'язані із застосуванням метформіну Йодвмісні контрастні засоби: прийом препарату слід припинити за 48 годин до внутрішньовенного введення йодовмісних контрастних засобів і можна відновити не раніше ніж через 48 годин після введення за відсутності погіршення функції нирок при повторному обстеженні. Нерекомендовані комбінації Пов'язані із застосуванням похідних сульфонілсечовини Алкоголь: дуже рідко спостерігаються дисульфірамоподібні реакції (непереносимість алкоголю) при одночасному прийомі алкоголю та глибенкламіду. Прийом алкоголю може збільшувати гіпоглікемічний вплив (за допомогою інгібування компенсаторних реакцій або затримки його метаболічної інактивації), що може сприяти розвитку гіпоглікемічної коми. У період застосування комбінації глібенкламіду та метформіну слід уникати прийому алкоголю та лікарських засобів, що містять етанол. Фенілбутазон (при системному способі введення) підвищує гіпоглікемічний ефект похідних сульфонілсечовини (заміщаючи похідні сульфонілсечовини у місцях зв'язування з білком та/або зменшуючи їх елімінацію). Переважно застосовувати інші протизапальні засоби, що виявляють менші взаємодії, або попереджати пацієнта про необхідність самостійного контролю показників глікемії; при необхідності слід скоригувати дозу при сумісному застосуванні протизапального засобу та після його припинення. Пов'язані із застосуванням метформіну Алкоголь: ризик розвитку лактоацидозу посилюється при гострій алкогольній інтоксикації, особливо у разі голодування, або поганого харчування, або печінкової недостатності. У період застосування комбінації глібенкламіду та метформіну слід уникати прийому алкоголю та лікарських засобів, що містять етанол. Комбінації, що вимагають дотримання запобіжних заходів при застосуванні Пов'язані із застосуванням метформіну Даназол: не рекомендується одночасний прийом даназолу, щоб уникнути гіперглікемічної дії останнього. При необхідності лікування даназолом та після припинення його прийому потрібна корекція дози препарату Глібомет® під контролем концентрації глюкози у крові. Хлорпромазин: при прийомі великих дозах (100 мг на добу) підвищує концентрацію глюкози в крові, знижуючи вивільнення інсуліну. При лікуванні нейролептиками та після припинення прийому останніх потрібна корекція дози препарату під контролем концентрації глюкози у крові. Глюкокортикостероїди (ГКС) системної та місцевої дії знижують толерантність до глюкози, підвищують концентрацію глюкози в крові, іноді викликають кетоз. При проведенні терапії кортикостероїдами та після її припинення потрібна корекція дози препарату Глібомет® під контролем концентрації глюкози в крові. Діуретики: деякі лікарські засоби можуть негативно впливати на функцію нирок, що може збільшити ризик лактоацидозу, наприклад, нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази (ЦОГ) II, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту та ін особливо "петльові" діуретики. На початку прийому або застосування таких препаратів у поєднанні з метформіном необхідний ретельний моніторинг ниркової функції. Призначаються як ін'єкції бета2-адреноміметики: підвищують концентрацію глюкози в крові внаслідок стимуляції бета2-адренорецепторів. І тут необхідний контроль концентрації глюкози у крові. За потреби рекомендується призначення інсуліну. При одночасному застосуванні перелічених вище лікарських засобів може знадобитися більш частий контроль концентрації глюкози в крові, особливо на початку лікування. При необхідності доза метформіну може бути скоригована у процесі лікування та після його припинення. Гіпотензивні лікарські засоби, за винятком інгібіторів АПФ, можуть знижувати концентрацію глюкози у крові. За необхідності слід скоригувати дозу метформіну. При одночасному застосуванні препарату Глібомет з похідними сульфонілсечовини, інсуліном, акарбозою, саліцилатами можливий розвиток гіпоглікемії. Ніфедипін підвищує абсорбцію та Cmax метформіну. Катіонні лікарські засоби (амілорид, дигоксин, морфін, прокаїнамід, хінідин, хінін, ранітидин, тріамтерен, триметоприм і ванкоміцин), що секретуються в ниркових канальцях, конкурують з метформіном за канальцеві транспортні системи і можуть призводити до збільшення його Cmax. Транспортери органічних катіонів (ОСТ) Метформін є субстратом обох транспортерів ОСТ1 та ОСТ2. Одночасне застосування метформіну з: інгібіторами ОСТ1 (верапаміл) може зменшувати ефективність метформіну; індукторами ОСТ1 (рифампіцин) може збільшувати абсорбцію метформіну в ШКТ та його ефективність; інгібіторами ОСТ2 (циметидин, долутегравір, ранолазин, триметоприм, кризотиніб, олапариб, даклатасвір, вандетаніб) може зменшувати ниркову елімінацію метформіну і таким чином призводити до збільшення плазмової концентрації метформіну. У зв'язку з цим рекомендується бути обережним, особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю, коли ці лікарські препарати приймаються одночасно з метформіном, оскільки можливе підвищення плазмової концентрації метформіну. При необхідності може бути розглянуто питання корекції дози метформіну, так як інгібітори/індуктори ОСТ можуть змінювати ефективність метформіну. Деякі лікарські засоби здатні надавати гіперглікемічну дію та призводити до погіршення глікемічного контролю. До таких лікарських засобів відносяться фенотіазиди, глюкагон, естрогени, пероральні контрацептиви, фенітоїн, симпатоміметики, нікотинова кислота, ізоніазид, блокатори "повільних" кальцієвих каналів, гормони щитовидної залози. При одночасному застосуванні вищезгаданих лікарських засобів у пацієнтів, які отримують метформін, можливе зниження гіпоглікемічної дії. Пов'язані із застосуванням глибенкламіду β-адреноблокатори маскують деякі симптоми гіпоглікемії: відчуття серцебиття та тахікардію; більшість неселективних бета-адреноблокаторів підвищують частоту розвитку та тяжкість гіпоглікемії. Потрібно попередити пацієнта про необхідність самостійного контролю концентрації глюкози в крові, особливо на початку лікування. Клонідин, резерпін, гуанетидин та симпатоміметики маскують провісники гіпоглікемії. Потрібно попередити пацієнта про необхідність самостійного контролю концентрації глюкози в крові, особливо на початку лікування. Флуконазол: збільшення періоду напіввиведення глібенкламіду з можливим виникненням проявів гіпоглікемії. Потрібно попередити пацієнта про необхідність самостійного контролю концентрації глюкози в крові; може знадобитися коригування дози гіпоглікемічних препаратів у ході одночасного лікування флуконазолом та після припинення його застосування. Десмопресин: при сумісному застосуванні комбінації глібенкламід+метформін знижується антидіуретичний ефект десмопресину. Колесевелам: одночасне застосування з препаратом Глібомет® зменшує концентрацію глібенкламіду в плазмі, що може призвести до зниження гіпоглікемічного ефекту. Цей ефект не спостерігався, якщо глібенкламід приймали окремо до прийому колесевелама. Слід приймати препарат Глібомет щонайменше за 4 години до прийому колесевеламу. Інгібітори АПФ (каптоприл, еналаприл): застосування інгібіторів АПФ сприяє зниженню концентрації глюкозв у крові. При необхідності слід скоригувати дозу препарату Глібомет у ході одночасного застосування з інгібіторами АПФ та після припинення їх застосування.Спосіб застосування та дозиВсередину. Доза та режим прийому Глібомету, а також тривалість лікування встановлюються лікарем, насамперед, відповідно до стану вуглеводного обміну пацієнта, залежно від концентрації глюкози в плазмі крові. Як правило, початкова доза становить 1-3 таблетки на добу під час їди. Поступовий добір рекомендується до досягнення стійкої нормалізації концентрації глюкози в плазмі крові. Максимальна добова доза – 6 таблеток препарату Глібомет®. Застосування в спеціальних групах пацієнтів Пацієнти похилого віку У пацієнтів похилого віку доза препарату Глібомет® повинна бути встановлена ​​відповідно до ниркової функції (на початку терапії 1 таблетка препарату Глібомет®). ниркова функція повинна перевірятись регулярно (див. розділ "Особливі вказівки"). Пацієнти віком 65 років та старші: початкова та підтримуюча дози препарату Глібомет® повинні бути ретельно скориговані з метою зниження ризику гіпоглікемії. Лікування слід починати з найменшої можливої ​​дози, і при необхідності поступово її підвищувати (див. розділ "Особливі вказівки"). Пацієнти з ослабленим загальним станом і не одержують збалансованого харчування У ослаблених пацієнтів та пацієнтів з незбалансованим харчуванням початкова та підтримуюча дози препарату Глібомет® повинні бути знижені через ризик виникнення гіпоглікемії. Діти та підлітки до 18 років Препарат Глібомет® не рекомендується призначати дітям та підліткам віком до 18 років у зв'язку з відсутністю даних про ефективність та безпеку. Ниркова недостатність Перед початком лікування та не рідше одного разу на рік після початку лікування препаратами, що містять метформін, необхідно визначати кліренс креатиніну (КК). У пацієнтів з підвищеним ризиком подальшого збільшення ниркової недостатності, а також у пацієнтів похилого віку функцію нирок необхідно перевіряти частіше, а саме, кожні 3-6 місяців. Загальну максимальну добову дозу метформіну переважно розділити на 2-3 прийоми на добу. Перед початком лікування метформіном пацієнтів із КК Якщо не вдається підібрати адекватну дозу препарату Глібомет®, необхідно використовувати окремі компоненти замість препарату з фіксованим вмістом діючих речовин. Кліренс креатиніну КК 60-89 мл/хв. Метформін – максимальна добова доза становить 3000 мг. Слід розглянути можливість зменшення дози метформіну через погіршення ниркової функції. Глібенкламід – Зниження дози не потрібне. Кліренс креатиніну КК 45-59 мл/хв. Метформін – максимальна добова доза становить 2000 мг. Початкова доза повинна бути не більше половини максимальної добової дози. Перед початком терапії метформіном слід вивчити фактори, що збільшують ризик розвитку лактоацидозу (див. розділ «З обережністю»). Глібенкламід – Максимальна добова доза становить 10,5 мг. Кліренс креатиніну КК 30-44 мл/хв. Метформін – максимальна добова доза становить 1000 мг. Початкова доза повинна бути не більше половини максимальної добової дози. Глібенкламід. Максимальна добова доза становить 105 мг. Не рекомендується розпочинати терапію через ризик гіпоглікемії. Кліренс креатиніну КК У пацієнтів з КК≥60 та У пацієнтів з КК≥45 таПередозуванняГіпоглікемія легкої та середньої тяжкості без втрати свідомості та неврологічних проявів може бути купована негайним вживанням цукру або легкозасвоюваних вуглеводів (солодкий сік або чай, варення, мед та ін.) Необхідно виконати коригування дози та/або змінити режим харчування. Виникнення тяжких гіпоглікемічних реакцій у пацієнтів з цукровим діабетом, які супроводжуються комою, судомами або іншими неврологічними розладами, потребує надання невідкладної медичної допомоги. Необхідно внутрішньовенне введення розчину декстрози відразу після встановлення діагнозу або виникнення підозри на гіпоглікемію до госпіталізації пацієнта. Після відновлення свідомості пацієнту необхідно дати їжу, багату на легкозасвоювані вуглеводи (щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії). Лактоацидоз є серйозним станом, який потребує невідкладної медичної допомоги; Лікування лактоацидозу повинно проводитись у клініці. Найбільш ефективним методом лікування, що дозволяє виводити лактат та метформін, є гемодіаліз. Кліренс глибенкламіду в плазмі може збільшуватися у пацієнтів із захворюваннями печінки. Оскільки глибенкламід активно зв'язується з білками крові, препарат не виводиться при діалізі.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЛактоацидоз Лактоацидоз є вкрай рідкісним, але серйозним (висока смертність за відсутності невідкладного лікування) ускладненням, яке може виникнути через кумуляцію метформіну. Випадки лактоацидозу у пацієнтів, які отримували метформін, виникали в основному у пацієнтів із цукровим діабетом із вираженою нирковою недостатністю. Слід враховувати й інші поєднані фактори ризику, такі як: погано контрольований діабет, кетоз, тривале голодування, надмірне споживання алкоголю, печінкова недостатність, тяжке інфекційне захворювання, будь-який стан, пов'язаний із вираженою гіпоксією, спільне застосування з іншими лікарськими засобами (див. розділ "Підсумки"). Взаємодія коїться з іншими лікарськими засобами"). Слід враховувати ризик розвитку лактоацидозу при появі неспецифічних ознак, таких як м'язові судоми, що супроводжуються диспепсичними розладами, болем у животі та сильним нездужанням. У тяжких випадках може спостерігатися ацидотична задишка, гіпоксія, гіпотермія та кома. Діагностичними лабораторними показниками є зниження рН крові (менше 7,35), концентрація лактату в плазмі вище 5 ммоль/л, підвищений аніонний інтервал і співвідношення лактат/піруват. Гіпоглікемія Оскільки до складу препарату входить глібенкламід, існує ризик розвитку гіпоглікемії у пацієнта. Поступове титрування дози після початку лікування може запобігти виникненню гіпоглікемії. Це лікування може бути призначене лише пацієнту, який дотримується режиму регулярного прийому їжі (включаючи сніданок). Важливо, щоб споживання вуглеводів було регулярним, оскільки ризик розвитку гіпоглікемії збільшується при пізньому прийомі їжі, недостатньому або незбалансованому споживанні вуглеводів. Розвиток гіпоглікемії найбільш ймовірний при гіпокалорійній дієті, після інтенсивного або тривалого фізичного навантаження, при вживанні алкоголю або при прийомі комбінації гіпоглікемічних засобів. Через компенсаторні реакції, спричинені гіпоглікемією, може виникати пітливість, страх, тахікардія, артеріальна гіпертензія, серцебиття, стенокардія та аритмія. Останні симптоми можуть бути відсутні, якщо гіпоглікемія розвивається повільно, у разі вегетативної нейропатії або при одночасному прийомі бета-адреноблокаторів, клонідину, резерпіну, гуанетидину або симпатоміметиків. Симптомами гіпоглікемії є головний біль, голод, нудота, блювання, виражена втома, розлади сну, збуджений стан, агресія, порушення концентрації уваги та психомоторних реакцій, депресія, сплутаність свідомості, порушення мови, порушення зору, тремтіння, параліч та парестезія, головокруж , судоми, сомноленція, несвідомий стан, поверхневе дихання та брадикардія Обережне призначення препарату, добір дози та належні інструкції для пацієнта є важливими для зниження ризику розвитку гіпоглікемії. Якщо у пацієнта повторюються напади гіпоглікемії, які або важкі, або пов'язані з незнанням симптомів, слід розглянути можливість лікування іншими гіпоглікемічними засобами. Чинники, що сприяють розвитку гіпоглікемії: одночасне вживання алкоголю, особливо при голодуванні; відмова або (особливо стосується пацієнтів похилого віку) нездатність пацієнта взаємодіяти з лікарем і дотримуватися рекомендацій, викладених в інструкції із застосування; погане харчування, нерегулярний прийом їжі, голодування чи зміни у дієті; дисбаланс між фізичним навантаженням та прийомом вуглеводів; ниркова недостатність; печінкова недостатність тяжкого ступеня; передозування препарату Глібомет®; окремі ендокринні порушення: недостатність функції щитовидної залози, гіпофізу та надниркових залоз; одночасний прийом окремих лікарських засобів. Ниркова та печінкова недостатність Фармакокінетика та/або фармакодинаміка може змінюватися у пацієнтів з печінковою недостатністю або нирковою недостатністю тяжкого ступеня. Виникає у таких пацієнтів гіпоглікемія може бути тривалою, у цьому випадку має бути розпочато відповідне лікування. Нестабільність концентрації глюкози у крові У разі хірургічного втручання або іншої причини декомпенсації цукрового діабету рекомендується передбачити тимчасовий перехід на інсулінотерапію. Симптомами гіперглікемії є прискорене сечовипускання, виражена спрага, сухість шкіри. Функція нирок Оскільки метформін виводиться нирками, перед початком лікування і регулярно надалі необхідно визначати кліренс креатиніну в сироватці крові: не рідше одного разу на рік у пацієнтів з КК більше 60 мл/хв, кожні 3-6 місяців у пацієнтів з КК 45-59 мл/ хв, кожні 3 місяці у пацієнтів із КК 30-44 мл/хв. Якщо КК менше 45 мл/хв, не рекомендовано починати терапію препаратом. Якщо КК менше 30 мл/хв, застосування препарату протипоказане. Зниження функції нирок у пацієнтів похилого віку, як правило, протікає часто і безсимптомно. Необхідно дотримуватись особливої ​​обережності у випадках, коли функція нирок може бути різко порушена: у літніх пацієнтів, при дегідратації (хронічна або важка діарея, багаторазові напади блювання) або у разі початку терапії препаратами, які можуть призводити до гострого порушення функції нирок (наприклад, гіпотензивні) препарати, діуретики або НПЗП). При гострих порушеннях, перерахованих вище, прийом препарату Глібомет® має бути негайно припинено. Рекомендується перевіряти функцію нирок перед початком лікування препаратом Глібомет®. Серцева недостатність Пацієнти із серцевою недостатністю мають більш високий ризик розвитку гіпоксії та ниркової недостатності. Пацієнтам із хронічною серцевою недостатністю слід регулярно проводити моніторинг серцевої функції та функції нирок під час прийому метформіну. Прийом препарату Глібомет® пацієнтам із гострою серцевою недостатністю та хронічною серцевою недостатністю з нестабільними показниками гемодинаміки протипоказаний. Хірургічні втручання Прийом препарату Глібомет слід припинити під час операції під загальним, спинальним або епідуральним наркозом. Терапія може бути відновлена ​​не раніше, ніж через 48 годин після операції або поновлення перорального харчування, за умови, що функцію нирок було повторно оцінено та визнано стабільною. Літні пацієнти У літніх пацієнтів віком 65 років і старше прийом похідних сульфонілсечовини було визначено як фактор ризику розвитку гіпоглікемії. Гіпоглікемія може бути важко розпізнавана у літніх пацієнтів, слід ретельно підбирати початкову та підтримуючу дози глибенкламіду, щоб зменшити ризик гіпоглікемії. Інші запобіжні заходи Пацієнтам рекомендується продовжувати дотримуватись дієти з рівномірним споживанням вуглеводів протягом дня. Пацієнтам з надмірною масою тіла рекомендується продовжувати дотримуватися гіпокалорійної дієти. Також пацієнтам слід регулярно виконувати фізичні вправи. Рекомендується регулярно проводити стандартні лабораторні аналізи контролю цукрового діабету. -Терапія препаратами сульфонілсечовини у пацієнтів з дефіцитом глюкозо-6-фосфат-дегідрогенази може призвести до гемолітичної анемії. Оскільки глібенкламід відноситься до хімічного класу препаратів сульфонілсечовини, рекомендується дотримуватися запобіжних заходів при застосуванні пацієнтами з дефіцитом глюкозо-6-фосфат-дегідрогенази та розглянути можливість альтернативної терапії препаратом іншого класу. Вплив препарату на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Пацієнти повинні бути попереджені про симптоми гіпоглікемії та про необхідність звертати особливу увагу на прояв цих симптомів під час керування транспортними засобами та управління механізмами. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 30 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: гліклазид у перерахунку на 100% речовину – 80 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат 23,44 мг, целюлоза мікрокристалічна 32 мг, крохмаль картопляний. 13,43 мг, гіпромелоза 2,33 мг, магнію стеарат 1,6 мг, тальк 0,8 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію 6,4 мг. По 10 таблеток у контурній комірковій упаковці. 6 контурних осередкових упаковок разом з інструкцією із застосування в пачці з картону.Опис лікарської формиТаблетки білого або білого з жовтуватим або кремуватим відтінком кольору, плоскоциліндричні, з фаскою.Фармакотерапевтична групаГіпоглікемічний засіб для перорального застосування групи сульфонілсечовини ІІ покоління.ФармакокінетикаАбсорбція – висока. Після перорального прийому 80 мг період досягнення максимальної концентрації – 4 години, максимальна концентрація у плазмі крові – 2,2-8 мкг/мл. Зв'язок із білками плазми – 85-97 %, об'єм розподілу – 0,35 л/кг. Рівноважна концентрація у плазмі досягається через 2 доби. Період напіввиведення – 8-20 год. Метаболізується в печінці, при цьому утворюється 8 метаболітів. Кількість основного метаболіту, що зустрічається в крові - 2-3% від усієї кількості прийнятого препарату, він не має гіпоглікемічних властивостей, проте має вплив на мікроциркуляцію. Виводиться нирками – 70% у вигляді метаболітів, менше 1% у незміненому вигляді, кишечником – 12% у вигляді метаболітів.ФармакодинамікаПероральний гіпоглікемічний засіб, похідний сульфонілсечовини II покоління. Стимулює секрецію інсуліну підшлунковою залозою, підвищує інсуліносекреторну дію глюкози та чутливість периферичних тканин до інсуліну. Стимулює активність внутрішньоклітинних ферментів м'язової глікогенсинтази. Скорочує проміжок часу від моменту їди до початку секреції інсуліну. Відновлює ранній пік секреції інсуліну (на відміну від інших похідних сульфонілсечовини, наприклад, глибенкламіду, які впливають головним чином у ході другої стадії секреції). Крім впливу на вуглеводний обмін, впливає на мікроциркуляцію. Знижує постпрандіальну гіперглікемію, зменшує адгезію та агрегацію тромбоцитів, затримує розвиток пристінкового тромбозу,нормалізує проникність судин та перешкоджає розвитку мікротромбозу та атеросклерозу, відновлює процес фізіологічного пристінкового фібринолізу, протидіє підвищеній реакції на епінефрин судин при мікроангіопатіях. Уповільнює розвиток діабетичної ретинопатії на непроліферативній стадії; при діабетичній нефропатії на фоні тривалого застосування відзначається достовірне зниження протеїнурії. Не призводить до збільшення маси тіла, оскільки надає переважну дію на ранній пік інсуліносекреції та не викликає гіперінсулінемії; сприяє зниженню маси тіла у опасистих пацієнтів при дотриманні відповідної дієти. Має антиатерогенні властивості, знижує концентрацію в крові загального холестерину.протидіє підвищеної реакції на епінефрин судин при мікроангіопатіях. Уповільнює розвиток діабетичної ретинопатії на непроліферативній стадії; при діабетичній нефропатії на фоні тривалого застосування відзначається достовірне зниження протеїнурії. Не призводить до збільшення маси тіла, оскільки надає переважну дію на ранній пік інсуліносекреції та не викликає гіперінсулінемії; сприяє зниженню маси тіла у опасистих пацієнтів при дотриманні відповідної дієти. Має антиатерогенні властивості, знижує концентрацію в крові загального холестерину.протидіє підвищеної реакції на епінефрин судин при мікроангіопатіях. Уповільнює розвиток діабетичної ретинопатії на непроліферативній стадії; при діабетичній нефропатії на фоні тривалого застосування відзначається достовірне зниження протеїнурії. Не призводить до збільшення маси тіла, оскільки надає переважну дію на ранній пік інсуліносекреції та не викликає гіперінсулінемії; сприяє зниженню маси тіла у опасистих пацієнтів при дотриманні відповідної дієти. Має антиатерогенні властивості, знижує концентрацію в крові загального холестерину.оскільки надає переважний вплив на ранній пік інсуліносекреції та не викликає гіперінсулінемії; сприяє зниженню маси тіла у опасистих пацієнтів при дотриманні відповідної дієти. Має антиатерогенні властивості, знижує концентрацію в крові загального холестерину.оскільки надає переважний вплив на ранній пік інсуліносекреції та не викликає гіперінсулінемії; сприяє зниженню маси тіла у опасистих пацієнтів при дотриманні відповідної дієти. Має антиатерогенні властивості, знижує концентрацію в крові загального холестерину.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу у дорослих (при неефективності дієти та фізичних навантажень).Протипоказання до застосуванняГіперчутливість, цукровий діабет 1 типу, діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома та кома, тяжка печінкова та/або ниркова недостатність, супутня терапія міконазолом, вагітність, період лактації, вік до 18 років, дефіцит лактази, непереносимість лактоза, З обережністю: літній вік, нерегулярне та/або незбалансоване харчування, тяжкі захворювання серцево-судинної системи (в т.ч. ішемічна хвороба серця, атеросклероз), гіпотиреоз, надниркова або гіпофізарна недостатність, гіпопітуїтаризм, ниркова та/або печінкова недостатність глюкокортикостероїдами, алкоголізм, недостатність глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, супутня терапія фенілбутазоном та даназолом.Побічна діяГіпоглікемія (при порушенні режиму дозування та неадекватній дієті): головний біль, підвищена стомлюваність, відчуття голоду, підвищене потовиділення, різка слабкість, серцебиття, аритмія, підвищення артеріального тиску, сонливість, безсоння, ажитація, агресивність, тривожність, подразнення неможливість зосередитися та уповільнена реакція, депресія, порушення зору, афазія, тремор, парези, сенсорні розлади, запаморочення, почуття безпорадності, втрата самоконтролю, делірій, судоми, поверхневе дихання, брадикардія, втрата свідомості, кома. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: диспепсія (нудота, блювання, діарея, біль у животі, запор) вираженість знижується прийому під час їжі; рідко – порушення функції печінки (гепатит, холестатична жовтяниця); вимагає відміни препарату, підвищення активності "печінкових" трансаміназ, лужної фосфатази). Порушення з боку крові та лімфатичної системи: пригнічення кістковомозкового кровотворення (анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, гранулоцитопенія). Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: свербіж шкіри, кропив'янка, макулопапульозний висип, бульозні реакції (такі як синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз), ангіоневротичний набряк (набряк Квінке), еритема. Порушення з боку органу зору: тимчасові порушення зору, спричинені зміною концентрації глюкози в крові, особливо на початку терапії. Загальні побічні ефекти похідних сульфонілсечовини: еритропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, панцитопенія, алергічний васкуліт; життєзагрозлива печінкова недостатність.Взаємодія з лікарськими засобамиПідсилює дію антикоагулянтів (варфарин), може знадобитися корекція дози антикоагулянту. Міконазол (при системному введенні та при використанні гелю на слизовій оболонці порожнини рота) посилює гіпоглікемічну дію препарату (можливий розвиток гіпоглікемії аж до стану коми). Фенілбутазон (системне введення) посилює гіпоглікемічний ефект препарату (витісняє із зв'язку з білками плазми та/або уповільнює виведення з організму), необхідний контроль глюкози крові та корекція дози гліклазиду, як під час прийому фенілбутазону, так і після його відміни. Етанол і етанолвмісні лікарські засоби, що посилюють гіпоглікемію, інгібуючи компенсаторні реакції, можуть сприяти розвитку гіпоглікемічної коми. При одночасному прийомі з іншими гіпоглікемічними лікарськими засобами (інсулін, акарбоза, бігуаніди), бета-адреноблокаторами, флуконазолом, інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) (каптоприл, еналаприл), блокаторами Н2-гістамінових рецепторів, та нестероїдними протизапальними препаратами – посилення гіпоглікемічного ефекту та ризик гіпоглікемії. Даназол – діабетогенний ефект. Необхідний контроль глюкози крові та корекція дози гліклазиду як під час прийому даназолу, так і після його відміни. Хлорпромазин у високих дозах (більше 100 мг на добу) збільшує вміст глюкози у крові, знижуючи секрецію інсуліну. Необхідний контроль глюкози крові та корекція дози гліклазиду як під час прийому хлорпромазину, так і після його відміни. Глюкокортикостероїди (системне, внутрішньосуглобове, зовнішнє/ректальне застосування) – підвищують вміст глюкози крові з можливим розвитком кетоацидозу (зниження – толерантності до вуглеводів). Необхідний контроль глюкози крові та корекція дози гліклазиду як під час прийому глюкокортикостероїдів, так і після їх відміни. Ритодрін, сальбутамол, тербуталін (в/в введення) – підвищують вміст глюкози крові, Рекомендується контроль глюкози крові та за необхідності – переведення пацієнта на терапію інсуліном.Спосіб застосування та дозиВсередину, під час їжі, початкова добова доза – 80 мг, середня добова доза – 160 – 320 мг (за 2 прийоми – вранці та ввечері). Величина дози залежить від віку, тяжкості перебігу діабету, концентрації глюкози крові натще і через 2 години після їди. Пацієнтам похилого віку або при хронічній нирковій недостатності легкої та середньої виразності (кліренс креатиніну – 15-80 мл/хв) препарат призначають у тих самих дозах.ПередозуванняСимптоми: гіпоглікемія, порушення свідомості, гіпоглікемічна кома. Лікування: якщо пацієнт свідомий, внутрішньо прийняти цукор; при розладі свідомості - внутрішньовенне введення 40% розчину декстрози, потім внутрішньовенно краплинно 5% розчин декстрози до досягнення концентрації глюкози в крові 5,55 моль/л, 1-2 мг глюкагону внутрішньом'язово, контроль концентрації глюкози крові через кожні 15 хв, а також визначення pH, сечовини, креатиніну та електролітів у крові. Після відновлення свідомості необхідно дати хворому їжу, багату на легкозасвоювані вуглеводи (щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії). При набряку мозку – манітол та дексаметазон. Діаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПід час прийому препарату необхідне регулярне визначення глюкози крові натще та глікозильованого гемоглобіну. Великі хірургічні втручання та травми, великі опіки, інфекційні захворювання з гарячковим синдромом можуть вимагати відміни пероральних гіпоглікемічних лікарських засобів та призначення інсуліну. Слід попередити пацієнтів про підвищений ризик виникнення гіпоглікемії у випадках прийому етанолу та етанолвмісних лікарських засобів (в т.ч. можливий розвиток дисульфірамоподібних реакцій: біль у животі, нудота, блювання, головний біль), нестероїдних протизапальних препаратів, при голодуванні. Необхідна корекція дози при фізичному та емоційному перенапрузі, зміні режиму живлення. Як правило, симптоми гіпоглікемії проходять після прийому їжі, багатої вуглеводами (наприклад, цукром), прийом цукрозамінників не сприяє усуненню гіпоглікемічних симптомів. Гіпоглікемія може рецидивувати, незважаючи на ефективне початкове усунення. Якщо гіпоглікемічні симптоми мають виражений характер або є тривалими, навіть у разі тимчасового поліпшення стану після прийому їжі, багатої на вуглеводи, необхідно надання швидкої медичної допомоги, аж до госпіталізації. Особливо чутливі до дії гіпоглікемічних, лікарських засобів особи похилого віку, пацієнти, які не отримують збалансованого харчування, із загальним ослабленим станом, хворі, які страждають на гіпофізарно-наднирникову недостатність. Клінічні прояви гіпоглікемії можуть маскуватися при прийомі бета-адреноблокаторів, клонідину, резерпіну, гуанетидину. Можливий розвиток вторинної лікарської резистентності (необхідно відрізнятись від первинної; при якій лікарський засіб вже при першому призначенні не дає очікуваного клінічного ефекту). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування необхідно дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом та зайнятті іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Дозування: 30 мг Фасування: N30 Форма випуску таб. модифікованого вивільнення Упаковка: уп. контурні.

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: гліклазид 30 мг Допоміжні речовини: гіпромелоза – 44 мг, целюлоза мікрокристалічна – 123 мг, кремнію діоксид колоїдний – 1 мг, магнію стеарат – 2 мг. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (6) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки з модифікованим вивільненням білого або білого з кремуватим відтінком кольору, плоскоциліндричні, з фаскою; допускається наявність мармуровості.Фармакотерапевтична групаПероральний гіпоглікемічний препарат, похідне сульфонілсечовини ІІ покоління. Стимулює секрецію інсуліну β-клітинами підшлункової залози, посилює інсуліносекреторну дію глюкози, підвищує чутливість периферичних тканин до інсуліну. Стимулює активність внутрішньоклітинних ферментів – м'язової глікогенсинтетази. Зменшує інтервал від моменту їди до початку секреції інсуліну. Відновлює ранній пік секреції інсуліну (на відміну від інших похідних сульфонілсечовини, які впливають, головним чином, під час другої стадії секреції). Зменшує постпрандіальне підвищення рівня глюкози. Крім впливу на вуглеводний обмін, покращує мікроциркуляцію: зменшує адгезію та агрегацію тромбоцитів, нормалізує проникність судин, перешкоджає розвитку мікротромбозів та атеросклерозу, відновлює процес фізіологічного пристінкового фібринолізу. Зменшує чутливість рецепторів судин до адреналіну. Уповільнює розвиток діабетичної ретинопатії на непроліферативній стадії. При діабетичній нефропатії на фоні тривалого застосування спричиняє достовірне зниження вираженості протеїнурії. Глідіаб® МВ не призводить до збільшення маси тіла, оскільки має переважну дію на ранній пік секреції інсуліну та не викликає гіперінсулінемії; сприяє зниженню маси тіла у пацієнтів з ожирінням за дотримання відповідної дієти.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо практично повністю всмоктується із ШКТ. Концентрація діючої речовини у плазмі зростає поступово, досягаючи максимуму через 6-12 годин після прийому препарату. Прийом їжі не впливає на всмоктування. Завдяки особливостям лікарської форми щоденний прийом одноразової дози препарату забезпечує ефективну терапевтичну концентрацію гліклазиду в плазмі протягом 24 годин. Розподіл Зв'язування з білками плазми становить приблизно 95%. Метаболізм Метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Виведення T1/2 становить приблизно 16 год. Виводиться переважно нирками у вигляді метаболітів і близько 1% препарату виводиться із сечею у незмінному вигляді. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках У пацієнтів похилого віку не спостерігається жодних суттєвих клінічних змін фармакокінетики.Клінічна фармакологіяПероральний гіпоглікемічний препарат.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу у поєднанні з дієтотерапією та помірним фізичним навантаженням при неефективності останніх.Протипоказання до застосуванняЦукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз; діабетична прекома, діабетична кома; гіперосмолярна кома; тяжка печінкова та/або ниркова недостатність; великі хірургічні втручання, великі опіки, травми та інші стани, які вимагають проведення інсулінотерапії; кишкова непрохідність; парез шлунка; стани, що супроводжуються порушенням всмоктування їжі, розвитком гіпоглікемії (інфекційні захворювання); лейкопенія; вагітність; період лактації (грудного вигодовування); - підвищена чутливість до компонентів препарату. З обережністю слід застосовувати препарат (необхідність більш ретельного спостереження та підбору дози) у пацієнтів із гарячковим синдромом, захворюваннями щитовидної залози (з порушенням її функції), при алкоголізмі.Вагітність та лактаціяПрепарат протипоказаний до застосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування).Побічна діяЗ боку ендокринної системи: гуноглюкемія (при порушенні режиму дозування та неадекватній дієті) - головний біль, відчуття втоми, почуття голоду, пітливість, різка слабкість, агресивність, тривожність, дратівливість, неуважність, неможливість зосередитися, уповільнення, , тремор, почуття безпорадності, сенсорні розлади, запаморочення, втрата самоконтролю, делірій, судоми, гіперсомнія, непритомність, поверхневе дихання, брадикардія. З боку травної системи: диспепсія (нудота, діарея, почуття тяжкості в епігастрії); анорексія - вираженість знижується прийому під час їжі; порушення функції печінки (холестатична жовтяниця, підвищення активності печінкових трансаміназ). З боку системи кровотворення: анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія. Алергічні реакції: свербіж, кропив'янка, макуло-папульозний висип.Взаємодія з лікарськими засобамиГіпоглікемічна дія препарату Глідіаб® МВ посилюється при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ, блокаторами гістамінових Н2-рецепторів (циметидин), протигрибковими препаратами (міконазол, флуконазол), НПЗЗ (фенілбутазон, індометацин, диклофенак), этионамид), салицилатами, непрямыми антикоагулянтами кумаринового ряда, анаболическими стероидами, бета-адреноблокаторами, циклофосфамидом, хлорамфениколом, ингибиторами МАО, сульфаниламидами пролонгированного действия, с фенфлурамином, флуоксетином, пентоксифиллином, гуанетидином, теофиллином, с препаратами, блокирующими канальцевую секрецию, с резерпином, бромокриптином , дизопірамідом, піридоксином, алопуринолом, етанолом та етанолвмісними препаратами, а також інші гіпоглікемічні препарати (акарбоза, бігуаніди,інсулін). Гіпоглікемічна дія препарату Глідіаб® МВ зменшується при одночасному застосуванні з барбітуратами, кортикостероїдами, симпатоміметиками (епінефрин, клонідин, ритодрин, сальбутамол, тербуталін), з фенітоїном, блокаторами повільних кальцієвих каналів, інгібітодіозами, інгібіторідами, , аспарагіназою, баклофеном, даназолом, діазоксидом, ізоніазидом, морфіном, глюкагоном, рифампіцином, з гормонами щитовидної залози, з препаратами літію, з нікотиновою кислотою у високих дозах, з хлорпромазином, естрогенами та вмістом. При взаємодії з етанолом можливий розвиток дисульфірамоподібної реакції. Гліклазид збільшує ризик появи шлуночкової екстрасистолії на фоні прийому серцевих глікозидів. Бета-адреноблокатори, клонідин, резерпін, гуанетидин здатні маскувати клінічні прояви гіпоглікемії.Спосіб застосування та дозиДозу препарату слід підбирати індивідуально залежно від клінічних проявів захворювання, рівня глюкози натще та через 2 години після їди. Початкова добова доза (в т.ч. для пацієнтів похилого віку старше 65 років) становить 30 мг (1 таб.). Надалі при необхідності дозу препарату збільшують з інтервалом не менше 2 тижнів. Максимальна добова доза – 120 мг (4 таб.). Препарат приймають внутрішньо 1 раз на добу вранці під час сніданку. Препаратом Глідіаб® МВ можна замінювати Глідіаб® дозах від 1 до 4 таб./добу. Глідіаб® МВ можна застосовувати у поєднанні з іншими гіпоглікемічними засобами: бігуанідами, інгібіторами альфа-глюкозидаз або інсуліном. Пацієнтам з порушенням функції нирок від слабкого до помірного ступеня (КК від 15 до 80 мл/хв) препарат призначають у тих самих дозах.ПередозуванняСимптоми: можлива гіпоглікемія, аж до розвитку гіпоглікемічної коми. Лікування: якщо пацієнт у свідомості - внутрішньо прийняти легкозасвоювані вуглеводи (цукор), при втраті свідомості - внутрішньовенно ввести 40% розчин декстрози (глюкози), внутрішньом'язово ввести 1-2 мг глюкагону. Після відновлення свідомості хворому необхідно дати їжу, багату на легкозасвоювані вуглеводи, щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЛікування проводять у поєднанні з низькокалорійною дієтою з малим вмістом вуглеводів. Під час лікування слід регулярно контролювати рівень глікемії натще і після їди. У разі хірургічних втручань або декомпенсації цукрового діабету необхідно враховувати можливість застосування препаратів інсуліну. Необхідно попередити пацієнтів про підвищений ризик виникнення гіпоглікемії у разі прийому етанолу, НПЗЗ та голодування. У разі прийому етанолу можливий також розвиток дисульфірамоподібного синдрому (болі у животі, нудота, блювання, головний біль). Необхідна корекція дози препарату при фізичному чи емоційному перенапрузі, зміні режиму харчування. Особливо чутливі до дії гіпоглікемічних препаратів особи похилого віку; пацієнти, які не отримують збалансованого харчування; ослаблені хворі; пацієнти, які страждають на гіпофізарно-наднирникову недостатність. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами На початку лікування, під час добору дози пацієнтам, схильним до розвитку гіпоглікемії, не рекомендується займатися діяльністю, яка потребує підвищеної уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діюча речовина: гліклазид – 60 мг; допоміжні речовини: кальцію гідрофосфату дигідрат – 53,5 мг; мальтодекстрин – 15,0 мг; гіпромелоза 4 К М (гідроксипропілметилцелюлоза) - 4,3 мг; гіпромелоза К 100 LV (гідроксипропілметилцелюлоза) - 25,7 мг; кремнію діоксид колоїдний безводний (аеросил безводний) – 0,5 мг; магнію стеарат – 1,0 мг. По 10 або 30 таблеток у контурній комірковій упаковці. По 30 таблеток у банку полімерному або у полімерному флаконі. Кожна банка, флакон або 3, 6 контурних осередкових упаковок по 10 таблеток або 1, 2, 3 контурні осередкові упаковки по 30 таблеток разом з інструкцією із застосування в картонній пачці.Опис лікарської формиПігулки білого або майже білого кольору, круглі, плоскоциліндричні з фаскою та ризиком з одного боку.Фармакотерапевтична групаГіпоглікемічний засіб для перорального застосування групи сульфонілсечовини ІІ покоління.ФармакокінетикаВсмоктування Після внутрішнього застосування гліклазид повністю абсорбується. Концентрація гліклазиду в плазмі зростає поступово протягом перших 6 годин, рівень плато підтримується від 6 до 12 годин. Індивідуальна варіабельність низька. Прийом їжі не впливає на швидкість або рівень абсорбції гліклазиду. Розподіл З білками плазми зв'язується приблизно 95% гліклазиду. Об'єм розподілу – близько 30 л. Прийом препарату Гліклазид-СЗ у дозі 60 мг один раз на добу забезпечує підтримання ефективної концентрації гліклазиду у плазмі більше 24 годин. Метаболізм Гліклазид метаболізується переважно у печінці. Активні метаболіти у плазмі відсутні. Виведення Гліклазид виводиться головним чином нирками: виведення здійснюється у вигляді метаболітів, менше 1% виводиться нирками у незміненому вигляді. Період напіввиведення гликлазида становить середньому від 12 до 20 годин. Лінійність Взаємозв'язок між прийнятою дозою (до 120 мг) та площею під фармакокінетичною кривою "концентрація - час" є лінійним. Особливі популяції Люди похилого віку У осіб похилого віку немає істотних змін фармакокінетичних параметрів.ФармакодинамікаГліклазид є похідним сульфонілсечовини, гіпоглікемічним препаратом для внутрішнього прийому, який відрізняється від аналогічних препаратів наявністю N- містить гетероциклічного кільця з ендоциклічним зв'язком. Гліклазид знижує концентрацію глюкози крові, стимулюючи секрецію інсуліну β-клітинами острівців Лангерганса. Підвищення концентрації постпрандіального інсуліну та С-пептиду зберігається після 2 років терапії. Крім впливу на вуглеводний обмін гликлазид має гемоваскулярні ефекти. Вплив на секрецію інсуліну При цукровому діабеті 2 типу препарат відновлює ранній пік секреції інсуліну у відповідь надходження глюкози і посилює другу фазу секреції інсуліну. Значне підвищення секреції інсуліну спостерігається у відповідь на стимуляцію, зумовлену їдою або введенням глюкози. Гемоваскулярні ефекти Гліклазид знижує ризик тромбозів дрібних судин, впливаючи на механізми, які можуть зумовлювати розвиток ускладнень при цукровому діабеті: часткове інгібування агрегації та адгезії тромбоцитів і зниження концентрації факторів активації тромбоцитів (бета-тромбоглобуліну, тромбоксана підвищення активності тканинного активатора плазміногену Інтенсивний глікемічний контроль, заснований на застосуванні гліклазиду з пролонгованим вивільненням, достовірно знижує мікро- та макросудинні ускладнення цукрового діабету 2 типу порівняно зі стандартним глікемічним контролем.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу при недостатній ефективності дієтотерапії, фізичних навантажень та зниження маси тіла. Профілактика ускладнень цукрового діабету: зниження ризику мікросудинних (нефропатія, ретинопатія) та макросудинних ускладнень (інфаркт міокарда, інсульт) у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу шляхом інтенсивного глікемічного контролю.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до гліклазиду, інших похідних сульфонілсечовини, сульфаніламідів або допоміжних речовин, що входять до складу препарату; цукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома, діабетична кома; тяжка ниркова або печінкова недостатність (у цих випадках рекомендується застосовувати інсулін); прийом міконазолу; вагітність та період грудного вигодовування; вік до 18 років. Не рекомендується застосовувати у комбінації з фенілбутазоном чи даназолом. З обережністю: Літній вік, нерегулярне та/або незбалансоване харчування, недостатність глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, тяжкі захворювання серцево-судинної системи, гіпотиреоз, наднирникова або гіпофізарна недостатність, ниркова та/або печінкова недостатність, тривала терапія глюкокортико.Вагітність та лактаціяВагітність Досвіду застосування гліклазиду під час вагітності немає. Дані щодо застосування інших похідних сульфонілсечовини під час вагітності обмежені. У дослідженнях на лабораторних тваринах тератогенні ефекти гліклазиду виявлено не були. Для зниження ризику розвитку вроджених вад необхідний оптимальний контроль (проведення відповідної терапії) цукрового діабету. Пероральні гіпоглікемічні препарати під час вагітності не застосовуються. Інсулін є препаратом для лікування цукрового діабету у вагітних. Рекомендується замінити прийом пероральних гіпоглікемічних препаратів інсулінотерапією як у випадку планованої вагітності, так і в тому випадку, якщо вагітність настала на тлі прийому препарату. Період грудного вигодовування Зважаючи на відсутність даних про надходження гліклазиду в грудне молоко та ризик розвитку неонатальної гіпоглікемії, під час терапії препаратом годування груддю протипоказане.Побічна діяЗ огляду на досвід застосування гліклазиду слід пам'ятати про можливість розвитку наступних побічних ефектів. Гіпоглікемія Як і інші препарати групи сульфонілсечовини, препарат Гліклазид-СЗ може викликати гіпоглікемію у разі нерегулярного прийому їжі і особливо, якщо прийом їжі пропущений. Можливі симптоми гіпоглікемії: головний біль, сильне почуття голоду, нудота, блювання, підвищена стомлюваність, порушення сну, дратівливість, збудження, зниження концентрації уваги, уповільнена реакція, депресія, сплутаність свідомості, порушення зору та мови, афазія, тремор, па , відчуття безпорадності, порушення сприйняття, запаморочення, слабкість, судоми, брадикардія, марення, поверхневе дихання, сонливість, втрата свідомості з можливим розвитком коми, аж до смерті. Також можуть відзначатися адренергічні реакції: підвищене потовиділення, липка шкіра, неспокій, тахікардія, підвищення артеріального тиску, відчуття серцебиття, аритмія та стенокардія. Як правило, симптоми гіпоглікемії усуваються прийомом вуглеводів (цукору). Прийом цукрозамінників неефективний. На тлі інших похідних сульфонілсечовини відзначалися рецидиви гіпоглікемії після її успішного купірування. При тяжкій або тривалій гіпоглікемії показана невідкладна медична допомога, можливо з госпіталізацією, навіть за наявності ефекту від прийому вуглеводів. Інші побічні ефекти З боку шлунково-кишкового тракту: біль у животі, нудота, блювання, діарея, запори. Прийом препарату під час сніданку дозволяє уникнути цих симптомів або мінімізувати їх. Рідше відзначаються такі побічні ефекти: З боку шкіри та підшкірної клітковини: висипання, свербіж, кропив'янка, набряк Квінке, еритема, макулопапульозний висип, бульозні реакції (такі як, синдром Стівенса-Джонса та токсичний епідермальний некроліз). З боку органів кровотворення та лімфатичної системи: гематологічні порушення (анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, гранулоцитопенія) розвиваються рідко. Як правило, ці явища оборотні у разі припинення терапії. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: підвищення активності "печінкових" ферментів (аспартатамінотрансфераза (ACT), аланінамінотрансфераза (АЛТ), лужна фосфатаза), гепатит (поодинокі випадки). З появою холестатичної жовтяниці необхідно припинити терапію. Ці явища зазвичай оборотні у разі припинення терапії. З боку органу зору: можуть виникати минущі зорові розлади, спричинені зміною концентрації глюкози крові, особливо на початку терапії. Побічні ефекти, властиві похідним сульфонілсечовини: як і на фоні прийому інших похідних сульфонілсечовини відзначалися такі побічні ефекти: еритроцитопенію, агранулоцитоз, гемолітичну анемію, панцитопенію, алергічний васкуліт, гіпонатріємію. Зазначалося підвищення активності "печінкових" ферментів, порушення функції печінки (наприклад, з розвитком холестазу та жовтяниці) та гепатит; прояви зменшувалися з часом після відміни препаратів сульфонілсечовини, але в окремих випадках призводили до життєзагрозливої ​​печінкової недостатності.Взаємодія з лікарськими засобамиПрепарати та речовини, що сприяють збільшенню ризику розвитку гіпоглікемії: (що підсилюють дію гліклазиду) Протипоказані поєднання Міконазол (при системному введенні та при застосуванні гелю на слизовій оболонці порожнини рота): посилює гіпоглікемічну дію гліклазиду (можливий розвиток гіпоглікемії аж до стану коми). Нерекомендовані поєднання Фенілбутазон (системне введення): посилює гіпоглікемічний ефект похідних сульфонілсечовини (витісняє їх із зв'язку з білками плазми та/або уповільнює їх виведення з організму). Переважно застосовувати інший протизапальний препарат. Якщо прийом фенілбутазону необхідний, пацієнт повинен бути попереджений необхідність глікемічного контролю. При необхідності дозу препарату Гліклазид-СЗ слід коригувати під час прийому фенілбутазону та після його закінчення Етанол: посилює гіпоглікемію, інгібуючи компенсаторні реакції, може сприяти розвитку гіпоглікемічної коми. Необхідно відмовитися від прийому лікарських засобів, до складу яких входить етанол та вживання алкоголю. Поєднання, що вимагають обережності Прийом гліклазиду у комбінації з деякими лікарськими засобами: іншими гіпоглікемічними засобами (інсуліном, акарбозою, метформіном, тіазолідиндіонами, інгібіторами дипептидилпептидази-4, агоністами ГПП-1); бета-адреноблокаторами, флуконазолом; інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту - каптоприлом, еналаприлом; блокаторами Н2-гістамінових рецепторів; інгібіторами моноамінооксидази; сульфаніламідами; кларитроміцином та нестероїдними протизапальними препаратами) супроводжується посиленням гіпоглікемічного ефекту та ризиком гіпоглікемії. Препарати, що сприяють збільшенню вмісту глюкози в крові: (що послаблюють дію гліклазиду) Нерекомендовані поєднання Даназол: має діабетогенний ефект. У разі, якщо прийом препарату необхідний, пацієнту рекомендується ретельний контроль глюкози крові. За необхідності спільного прийому препаратів рекомендується підбір дози гіпоглікемічного засобу як під час прийому даназолу, так і після його відміни. Поєднання, що вимагають обережності Хлорпромазин (нейролептик): у високих дозах (понад 100 мг на добу) збільшує концентрацію глюкози крові, знижуючи секрецію інсуліну. Рекомендується ретельний контроль глікемії. При необхідності спільного прийому препаратів рекомендується підбір дози гіпоглікемічного засобу як під час прийому нейролептика, так і після його відміни. ГКС (системне та місцеве застосування: внутрішньосуглобове, шкірне, ректальне введення) та тетракозактид: підвищують концентрацію глюкози крові з можливим розвитком кетоацидозу (зниження толерантності до вуглеводів). Рекомендується ретельний глікемічний контроль, особливо на початку лікування. При необхідності спільного прийому препаратів, може знадобитися корекція дози гіпоглікемічного засобу як під час прийому кортикостероїдів, так і після їх відміни. Ритодрін, сальбутамол, тербуталін (внутрішньовенне введення): бета-2 адреноміметики сприяють підвищенню концентрації глюкози крові. Необхідно приділяти особливу увагу важливості самостійного контролю глікемії. При необхідності рекомендується перевести пацієнта на інсулінотерапію. Поєднання, які мають бути прийняті до уваги Антикоагулянти (наприклад, варфарин) Похідні сульфонілсечовини можуть посилювати дію антикоагулянтів при сумісному прийомі. Може знадобитися корекція дози антикоагулянту.Спосіб застосування та дозиПРЕПАРАТ ПРИЗНАЧЕНИЙ ТІЛЬКИ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ Дорослих. Рекомендовану дозу слід приймати внутрішньо, 1 раз на добу, переважно під час сніданку. Добова доза може становити 30-120 мг (1/2-2 таблетки) в один прийом. Рекомендується проковтнути таблетку або половину таблетки, не розжовуючи і не подрібнюючи. При пропусканні одного або більше прийомів препарату не можна приймати більш високу дозу наступного прийому, пропущену дозу слід прийняти наступного дня. Як і щодо інших гіпоглікемічних лікарських засобів, дозу препарату в кожному випадку необхідно підбирати індивідуально, залежно від концентрації глюкози крові та глікованого гемоглобіну (HbAlc). Початкова доза Початкова рекомендована доза (у тому числі для пацієнтів похилого віку, ≥ 65 років) – 30 мг на добу (1/2 таблетки). У разі адекватного контролю препарат у цій дозі може використовуватись для підтримуючої терапії. При неадекватному глікемічному контролі добова доза може бути послідовно збільшена до 60, 90 або 120 мг. Підвищення дози можливе не раніше ніж через 1 місяць терапії препаратом у раніше призначеній дозі. Виняток становлять пацієнти, у яких концентрація глюкози крові не знизилася після 2 тижнів терапії. У таких випадках дозу препарату можна збільшити через 2 тижні після початку прийому. Максимальна добова доза препарату, що рекомендується, становить 120 мг. Наявність ризику на таблетках 60 мг дозволяє ділити таблетку та приймати добову дозу як 30 мг (1/2 таблетки 60 мг), так і за необхідності 90 мг (1 таблетка 60 мг та 7г таблетки 60 мг). Перехід з прийому іншого гіпоглікемічного лікарського засобу на препарат Гліклазид-СЗ, таблетки з пролонгованим вивільненням 60 мг Препарат Гліклазид-СЗ, таблетки з пролонгованим вивільненням 60 мг може застосовуватись замість іншого перорального гіпоглікемічного лікарського засобу. При переведенні на препарат Гліклазид-СЗ пацієнтів, які отримують інші пероральні гіпоглікемічні препарати, слід враховувати їхню дозу та період напіввиведення. Як правило, перехідного періоду при цьому не потрібне. Початкова доза повинна становити 30 мг і потім титруватися в залежності від концентрації глюкози крові. При заміні препаратом Гліклазид-СЗ похідних сульфонілсечовини з тривалим періодом напіввиведення для запобігання гіпоглікемії, спричиненої адитивним ефектом двох гіпоглікемічних засобів, можна припинити їх прийом на кілька днів. Початкова доза препарату Гліклазид СЗ при цьому також становить 30 мг (7г таблетки 60 мг) і при необхідності може бути підвищена надалі, як описано вище. Комбінований прийом з іншим гіпоглікемічним лікарським засобом Препарат Гліклазід-СЗ може застосовуватися у поєднанні з бігуанідинами, інгібіторами альфа-глюкозидази або інсуліном. При неадекватному глікемічному контролі слід додатково призначити інсулінотерапію з проведенням ретельного медичного контролю. Профілактика ускладнень цукрового діабету Для досягнення інтенсивного глікемічного контролю можна поступово збільшувати дозу препарату Гліклазид-СЗ до 120 мг/добу на додачу до дієти та фізичних вправ до досягнення цільового рівня HbAlc. Слід пам'ятати про ризик розвитку гіпоглікемії. Крім того, до терапії можна додати інші гіпоглікемічні лікарські засоби, наприклад, метформін, інгібітор альфа-альфаглюкозідази, похідне тіазолідиндіону або інсулін. Пацієнти похилого віку Корекція дози препарату для пацієнтів старше 65 років не потрібна. Пацієнти з нирковою недостатністю Корекція дози препарату у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та помірного ступеня вираженості не потрібна. Рекомендується проведення ретельного медичного контролю. Пацієнти з ризиком розвитку гіпоглікемії У пацієнтів, які відносяться до групи ризику розвитку гіпоглікемії (недостатнє або незбалансоване харчування; тяжкі або погано компенсовані ендокринні розлади - гіпофізарна та надниркова недостатність, гіпотиреоз; відміна глюкокортикостероїдів (ГКС) після їх тривалого прийому та/або застосування; судинної системи – тяжка ішемічна хвороба серця, тяжкий атеросклероз сонних артерій, поширений атеросклероз) рекомендується застосовувати мінімальну дозу (30 мг) препарату Гліклазид-СЗ. Діти та підлітки віком до 18 років. Дані щодо ефективності та безпеки застосування препарату у дітей та підлітків віком до 18 років відсутні.ПередозуванняПри передозуванні похідними сульфонілсечовини може розвинутись гіпоглікемія. У разі помірних симптомів гіпоглікемії без порушення свідомості або неврологічних симптомів слід збільшити прийом вуглеводів з їжею, зменшити дозу препарату та/або змінити дієту. Пильне медичне спостереження за станом пацієнта має продовжуватись доти, доки не буде впевненості в тому, що його здоров'ю ніщо не загрожує. Можливий розвиток тяжких гіпоглікемічних станів, що супроводжуються комою, судомами або іншими неврологічними порушеннями. З появою таких симптомів необхідно надання швидкої медичної допомоги та негайна госпіталізація. У разі гіпоглікемічної коми або при підозрі на неї пацієнтові внутрішньовенно струминно вводять 50 мл 20-40% розчину декстрози (глюкози). Потім внутрішньовенно краплинно вводять 5-10% розчин декстрози для підтримки концентрації глюкози у крові вище 1 г/л. Ретельний контроль рівня глюкози крові та спостереження за пацієнтом необхідно проводити як мінімум протягом 48 наступних годин. Після цього періоду часу залежно від стану пацієнта лікар вирішує питання необхідності подальшого спостереження. Діаліз неефективний через виражене зв'язування гліклазиду з білками плазми.Запобіжні заходи та особливі вказівкиГіпоглікемія При прийомі похідних сульфонілсечовини, у тому числі і гліклазиду, може розвиватися гіпоглікемія, у деяких випадках – у тяжкій та тривалій формі, що потребує госпіталізації та внутрішньовенного введення розчину декстрози протягом декількох днів. Препарат може бути призначений тільки пацієнтам, харчування яких регулярно і включає сніданок. Дуже важливо підтримувати достатнє надходження вуглеводів з їжею, оскільки ризик розвитку гіпоглікемії зростає при нерегулярному або недостатньому харчуванні, а також при споживанні їжі, бідної на вуглеводи. Гіпоглікемія частіше розвивається при низькокалорійній дієті, після тривалих або енергійних фізичних вправ, після вживання алкоголю або прийому декількох гіпоглікемічних лікарських засобів одночасно. Як правило, симптоми гіпоглікемії проходять після їди, багатої вуглеводами (наприклад, цукром). Слід мати на увазі, що прийом цукрозамінників не сприяє усуненню гіпоглікемічних симптомів. Досвід застосування інших похідних сульфонілсечовини свідчить про те, що гіпоглікемія може рецидивувати, незважаючи на ефективне початкове усунення цього стану. У випадку якщо гіпоглікемічні симптоми мають яскраво виражений характер або є тривалими, навіть у разі тимчасового поліпшення стану після їди, багатої на вуглеводи, необхідно надання швидкої медичної допомоги, аж до госпіталізації. Щоб уникнути розвитку гіпоглікемії необхідний ретельний індивідуальний підбір препаратів і режиму дозування, а також надання пацієнту повної інформації про лікування. Підвищений ризик розвитку гіпоглікемії може спостерігатися у таких випадках: відмова або нездатність пацієнта (особливо похилого віку) слідувати призначенням лікаря та контролювати свій стан; недостатнє та нерегулярне харчування, пропуск прийомів їжі, голодування та зміна раціону; дисбаланс між фізичним навантаженням та кількістю прийнятих вуглеводів; ниркова недостатність; тяжка печінкова недостатність; передозування препарату Гліклазід-СЗ; деякі ендокринні розлади: захворювання щитовидної залози, гіпофізарна та наднирникова недостатність; Одночасний прийом деяких лікарських засобів. Ниркова та печінкова недостатність У пацієнтів з печінковою та/або тяжкою нирковою недостатністю можуть змінюватися фармакокінетичні та/або фармакодинамічні властивості гліклазиду. Стан гіпоглікемії, що розвивається у таких пацієнтів, може бути досить тривалим, у таких випадках потрібне негайне проведення відповідної терапії. Недостатній глікемічний контроль Глікемічний контроль у пацієнтів, які отримують терапію гіпоглікемічними засобами, може бути ослаблений у таких випадках: лихоманка, травми, інфекційні захворювання або великі хірургічні втручання. При цих станах може виникнути необхідність припинити терапію препаратом Гліклазід-СЗ та призначити інсулінотерапію. У багатьох пацієнтів ефективність пероральних гіпоглікемічних засобів, у тому числі гліклазиду, має тенденцію знижуватись після тривалого періоду лікування. Цей ефект може бути обумовлений як прогресуванням захворювання, так і зниженням терапевтичної відповіді на препарат. Цей феномен відомий як вторинна лікарська резистентність, яку необхідно відрізняти від первинної, за якої лікарський препарат вже при першому призначенні не дає очікуваного клінічного ефекту. Перш ніж діагностувати у хворого вторинну лікарську резистентність, необхідно оцінити адекватність добору дози та дотримання хворим на запропоновану дієту. Лабораторні випробування Для оцінки глікемічного контролю рекомендується регулярне визначення концентрації глюкози крові натще та глікованого гемоглобіну HbAlc. З іншого боку, доцільно регулярно проводити самоконтроль концентрації глюкози крові. Похідні сульфонілсечовини можуть спричинити гемолітичну анемію у пацієнтів з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази. Оскільки гліклазид є похідним сульфонілсечовини, необхідно бути обережним при його призначенні пацієнтам з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази. Потрібно оцінити можливість призначення гіпоглікемічного препарату іншої групи. Інформація для пацієнтів Необхідно проінформувати пацієнта, а також членів його сім'ї про ризик розвитку гіпоглікемії, її симптоми та умови, що сприяють її розвитку. Пацієнта необхідно інформувати про потенційний ризик та переваги запропонованого лікування. Пацієнту необхідно роз'яснити важливість дотримання дієти, необхідність регулярних фізичних вправ та контролю за концентрацією глюкози крові. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У зв'язку з можливим розвитком гіпоглікемії при застосуванні препарату Гліклазид-СЗ, пацієнти повинні бути поінформовані про симптоми гіпоглікемії та повинні бути обережними під час керування транспортними засобами або виконання роботи, що вимагає високої швидкості фізичних та психічних реакцій, особливо на початку терапії.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: гліклазид 30 мг; Допоміжні речовини: гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза) 50 мг, кремнію діоксид колоїдний 3,5 мг, манітол 10 мг, магнію стеарат 1,8 мг, олія рослинна гідрогенізована 3,6 мг, целюлоза мікрокристалічна 81,1 мг. У упаковці 30 штук.Опис лікарської формиТаблетки круглі, двоопуклі (дозування 30 мг); білого або майже білого кольору. Допускається незначна мармуровість.ФармакокінетикаВсмоктування. Після внутрішнього застосування гліклазид повністю абсорбується. Їда не впливає на ступінь абсорбції. Концентрація гліклазиду в плазмі зростає поступово, досягаючи максимальної та виходячи на плато через 6-12 годин. Індивідуальна зміна відносно низька. Взаємозв'язок між прийнятою дозою та кривою концентрації препарату в плазмі є лінійною залежністю від часу. Розподіл. З білками плазми зв'язується приблизно 95% препарату. Гліклазид метаболізується переважно у печінці та виводиться, головним чином, нирками. Об'єм розподілу становить близько 30 л. Прийом препарату в дозі 30 мг один раз на добу забезпечує підтримання ефективної концентрації гліклазиду у плазмі більше 24 годин. Метаболізм. Гліклазид метаболізується переважно у печінці. Активні метаболіти у плазмі відсутні. Виведення. Виведення здійснюється в основному нирками у вигляді метаболітів, менше 1% виводиться у незміненому вигляді. Період напіввиведення гликлазида становить середньому 16 годин (від 12 до 20). Особливі популяції. В осіб похилого віку клінічно значимих змін фармакокінетичних параметрів немає.ФармакодинамікаГліклазид є похідним сульфонілсечовини, гіпоглікемічним препаратом для прийому внутрішньо, який відрізняється від аналогічних препаратів наявністю N-гетероциклічного кільця з ендоциклічним зв'язком. Гліклазид знижує концентрацію глюкози крові, стимулюючи секрецію інсуліну бета-клітинами острівців Лангерганса. Підвищення концентрації постірандіального інсуліну та С-пептиду зберігається після 2 років терапії. Крім впливу на вуглеводний обмін гликлазид має гемоваскулярні ефекти. Вплив на секрецію інсуліну. При цукровому діабеті 2 типу гликлазид відновлює ранній пік секреції інсуліну у відповідь надходження глюкози і посилює другу фазу секреції інсуліну. Значне підвищення секреції інсуліну спостерігається у відповідь на стимуляцію, зумовлену їдою або введенням глюкози. Гемоваскулярні ефекти. Гліклазид знижує ризик тромбозів дрібних судин, впливаючи на механізми, які можуть зумовлювати розвиток ускладнень при цукровому діабеті: часткове інгібування агрегації та адгезії тромбоцитів і зниження концентрації факторів активації тромбоцитів (бета-тромбоглобуліну, тромбоксана підвищення активності тканинного активатора плазміногену Інтенсивний глікемічний контроль заснований на застосуванні гліклазиду з пролонгованим вивільненням (цільовий показник глікозильованого гемоглобіну (HbAlc)< 6,5%) достовірно знижує ризик мікро- та макросудинних ускладнень цукрового діабету 2 типу, порівняно зі стандартним глікемічним контролем.ІнструкціяПрепарат призначений лише для дорослих. Рекомендовану дозу препарату слід приймати внутрішньо, 1 раз на добу, переважно під час сніданку.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу при недостатній ефективності дієтотерапії, фізичних навантажень та зниження маси тіла. Профілактика ускладнень цукрового діабету: зниження ризику мікросудинних (нефропатія, ретинопатія) та макросудинних ускладнень (інфаркт міокарда, інсульт) у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу шляхом інтенсивного глікемічного контролю.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до гліклазиду або будь-якої з допоміжних речовин препарату, інших похідних сульфонілсечовини, сульфаніламідів; цукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома, діабетична кома; тяжка ниркова або печінкова недостатність; прийом міконазолу.Вагітність та лактаціяПротипоказаний до 18 років, при вагітності та годуванні груддю.Побічна діяГіпоглікемія у разі нерегулярного прийому їжі і особливо, якщо прийом їжі пропущений, може супроводжуватися наступними симптомами: головний біль, сильне почуття голоду, нудота, блювання, підвищена стомлюваність, порушення сну, дратівливість, збудження, зниження концентрації уваги, уповільнена реакція, депресія свідомості, порушення зору та мови, афазія, тремор, парези, порушення сприйняття, запаморочення, слабкість, судоми, брадикардія, марення, порушення дихання, сонливість, втрата свідомості з можливим розвитком коми, аж до летального результату. Також можуть відзначатися адренергічні реакції: підвищене потовиділення, липка шкіра, неспокій, тахікардія, підвищення артеріального тиску, відчуття серцебиття, аритмія та стенокардія. Інші побічні ефекти. З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, діарея, біль у животі, запор (виразність цих симптомів знижується під час прийому під час їжі). З боку шкіри та підшкірної клітковини: висипання, свербіж, кропив'янка, еритема, макулопапульозний висип, бульозні реакції (такі, як синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз). З боку кровоносної та лімфатичної системи: анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, гранулоцитопенія. Як правило, ці явища оборотні у разі припинення терапії. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: підвищення активності "печінкових" ферментів (аспартатамінотрансфераза (ACT), аланінамінотрансфераза (АЛТ), лужної фосфатази), гепатит (поодинокі випадки). З появою холестатичної жовтяниці необхідно припинити терапію. З боку органу зору: можуть виникати тимчасові порушення зору, спричинені зміною концентрації глюкози крові, особливо на початку терапії. Загальні побічні ефекти похідних сульфонілсечовини: еритропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, панцитопенія, алергічний васкуліт, гіпонатріємія. Також на фоні прийому інших похідних сульфонілсечовини відзначалося підвищення активності "печінкових" ферментів, порушення функції печінки (наприклад, з розвитком холестазу та жовтяниці) та гепатит. Ці прояви зменшувалися з часом після відміни препаратів сульфонілсечовини, але в окремих випадках призводили до життєзагрозливої ​​печінкової недостатності.Взаємодія з лікарськими засобамиПрепарати, що посилюють дію гліклазиду (підвищення ризику розвитку гіпоглікемії): Протипоказані поєднання. Міконазол (системне введення або застосування гелю на слизовій оболонці порожнини рота): посилює гіпоглікемічну дію гліклазиду (можливий розвиток гіпоглікемії аж до стану коми). Нерекомендовані поєднання. Фенілбутазон (системне введення) посилює гіпоглікемічний ефект похідних сульфонілсечовини (витісняє їх із зв'язку з білками плазми та/або уповільнює їх виведення з організму). Переважно застосовувати інший протизапальний препарат. Якщо прийом фенілбутазону необхідний, пацієнт повинен бути попереджений про необхідність контролю за концентрацією глюкози крові. При необхідності дозу гліклазиду слід коригувати під час прийому фенілбутазону та після його закінчення. Етанол: посилює гіпоглікемію, інгібуючи компенсаторні реакції, може сприяти розвитку гіпоглікемічної коми. Необхідно відмовитися від прийому лікарських препаратів, до складу яких входить етанол, та вживання алкоголю. Поєднання, що вимагають пересторог. Прийом гліклазиду у комбінації з деякими лікарськими засобами, наприклад, іншими гіпоглікемічними засобами – інсуліном, акарбозою, бігуанідами; бета-адреноблокаторами, інгібіторами дипептидил пептидази-4, агоністами рецепторів глюкагонподобного пептиду-1, флуконазолом; інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту - каптоприлом, еналаприлом; блокаторами Н2-гістамінових рецепторів; інгібіторами моноамінооксидази; сульфаніламідами, кларитроміцином та нестероїдними протизапальними препаратами, супроводжується посиленням гіпоглікемічного ефекту та ризиком гіпоглікемії. Препарати, що послаблюють дію гліклазиду: Нерекомендовані поєднання. Даназол: має діабетогенний ефект. У разі, якщо прийом препарату необхідний, пацієнту рекомендується ретельно контролювати концентрацію глюкози крові. За необхідності спільного прийому препаратів рекомендується підбір дози гліклазиду як під час прийому даназолу, так і після його відміни. Поєднання, що вимагають пересторог. Хлорпромазин: у високих дозах (більше 100 мг на добу) збільшує концентрацію глюкози у крові, знижуючи секрецію інсуліну. Рекомендується ретельно контролювати концентрацію глюкози у крові. За необхідності спільного прийому препаратів рекомендується підбір дози гліклазиду як під час прийому хлорпромазину, так і після його відміни. ГКС (системне та місцеве застосування: внутрішньосуглобове, зовнішнє та ректальне введення): підвищують концентрацію глюкози в крові з можливим розвитком кетоацидозу (зниження толерантності до вуглеводів). Рекомендується ретельно контролювати концентрацію глюкози крові, особливо на початку лікування. При необхідності спільного прийому препаратів, може знадобитися корекція дози гіпоглікемічного засобу як під час прийому кортикостероїдів, так і після їх відміни. Ритодрін, сальбутамол, тербуталін (внутрішньовенне введення): Бета-2-адреноміметики сприяють підвищенню концентрації глюкози крові. Потрібно приділяти особливу увагу важливості самоконтролю концентрації глюкози крові. За необхідності рекомендується перевести пацієнта на інсулінотерапію. Поєднання, які мають бути прийняті до уваги. Антикоагулянти (наприклад, варфарин): похідні сульфонілсечовини можуть посилювати дію антикоагулянтів при сумісному прийомі. Може знадобитися корекція дози антикоагулянту.Спосіб застосування та дозиДобова доза становить 30-120 мг (1-4 таблетки) на 1 прийом. Рекомендується проковтнути таблетку повністю, не розжовуючи та не подрібнюючи. При пропусканні одного або більше прийомів препарату не можна приймати більш високу дозу наступного прийому, пропущену дозу слід прийняти наступного дня. Як і щодо інших гіпоглікемічних лікарських засобів, дозу препарату в кожному випадку необхідно підбирати індивідуально, залежно від концентрації глюкози крові та глікозильованого гемоглобіну (HbAlc). Початкова доза. Початкова рекомендована доза у дорослих, які раніше не отримували лікування (в т.ч. у осіб похилого віку 65 років) - 30 мг/добу (1 таблетка), потім доза підбирається індивідуально до досягнення необхідного результату. При заміні препаратом Гліклазід Канон іншого гіпоглікемічного засобу не потрібний будь-який перехідний період часу. Необхідно спочатку припинити прийом даного препарату і потім приймати препарат Гліклазид Канон. Добір дози. Підвищення дози можливе не раніше ніж через 1 місяць терапії препаратом у раніше призначеній дозі. Підбір дози необхідно проводити відповідно до показника концентрації глюкози в крові після початку лікування. Кожна наступна зміна дози може бути здійснена після, як мінімум, двотижневого періоду. Підтримуюча терапія. Підтримуюча добова доза становить від 30 до 90-120 мг (від 1 до 3-4 таблеток) і не повинна перевищувати 120 мг. Гліклазід Канон може застосовуватися у поєднанні з бігуанідинами, інгібіторами альфа-глюкозидази або інсуліном. Пацієнти похилого віку. Дози препарату, що рекомендуються особам похилого віку, ідентичні таким щодо дорослих до 65 років. Ниркова недостатність. Рекомендовані дози препарату при нирковій недостатності легкого та помірного ступеня тяжкості ідентичні таким для осіб із нормальною функцією нирок. Рекомендується проведення ретельного медичного нагляду за пацієнтами. Пацієнти із ризиком розвитку гіпоглікемії. У пацієнтів, які відносяться до групи ризику розвитку гіпоглікемії (недостатнє або незбалансоване харчування; важкі або погано компенсовані ендокринні розлади - гіпофізарна та надниркова недостатність, гіпотиреоз; відміна глюкокортикостероїдів після їх тривалого прийому та/або прийому у високих дозах; тяжкі захворювання серцево тяжка ішемічна хвороба серця, тяжкий атеросклероз сонних артерій, поширений атеросклероз) рекомендується застосовувати мінімальну дозу (30 мг) препарату. Профілактика ускладнень цукрового діабету. Для досягнення інтенсивного глікемічного контролю можна поступово збільшувати дозу препарату Гліклазід Канон 120 мг/добу на додаток до дієти та фізичних вправ до досягнення цільового рівня HbAlc. Слід пам'ятати про ризик розвитку гіпоглікемії. Крім того, до терапії можна додати інші гіпоглікемічні лікарські засоби, наприклад, метформін, інгібітор альфа-глюкозидази, похідне тіазолідиндіону або інсулін.ПередозуванняПередозування похідних сульфонілсечовини, включаючи гліклазид, може призвести до розвитку гіпоглікемії, аж до гіпоглікемічної коми. Помірні симптоми гіпоглікемії без порушення свідомості або неврологічних симптомів коригують прийомом вуглеводів, добором дози та/або зміною дієти. Ретельне спостереження за станом пацієнта має продовжуватись доти, доки не буде впевненості в тому, що здоров'ю хворого ніщо не загрожує. Можливий розвиток тяжких гіпоглікемічних станів, що супроводжуються комою, судомами або іншими неврологічними порушеннями. З появою таких симптомів необхідно надання швидкої медичної допомоги та негайна госпіталізація. При підозрі чи діагностиці гіпоглікемічної коми, хворому внутрішньовенно струминно вводять 50 мл 40% розчину декстрози (глюкози). Потім внутрішньовенно краплинно 5% розчин декстрози для підтримки необхідної концентрації глюкози у крові близько 1 г/л. Ретельний контроль концентрації глюкози в крові та спостереження за пацієнтом необхідно проводити як мінімум протягом 48 наступних годин. Надалі, залежно від стану хворого, слід вирішити питання необхідності подальшого контролю життєвих функцій пацієнта. Діаліз неефективний через виражене зв'язування гліклазиду з білками плазми.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри прийомі похідних сульфонілсечовини, у тому числі і гліклазиду, може розвиватися гіпоглікемія, причому в деяких випадках – у тяжкій та тривалій формі, що потребує госпіталізації та внутрішньовенного введення розчину декстрози протягом декількох днів. Препарат Гліклазід Канон може бути призначений тільки тим пацієнтам, харчування яких регулярно та включає сніданок. Дуже важливо підтримувати достатнє надходження вуглеводів із їжею, т.к. ризик розвитку гіпоглікемії зростає при нерегулярному або недостатньому харчуванні, а також при споживанні їжі, бідної на вуглеводи. Гіпоглікемія частіше розвивається при низькокалорійній дієті, після тривалих або енергійних фізичних вправ, після вживання алкоголю або прийому декількох гіпоглікемічних лікарських засобів одночасно. Як правило, симптоми гіпоглікемії проходять після їди, багатої вуглеводами (наприклад, цукром). Слід мати на увазі, що прийом цукрозамінників не сприяє усуненню гіпоглікемічних симптомів. Досвід застосування інших похідних сульфонілсечовини свідчить про те, що гіпоглікемія може рецидивувати, незважаючи на ефективне початкове усунення цього стану. У випадку, якщо гіпоглікемічні симптоми мають яскраво виражений характер або є тривалими, навіть у разі тимчасового поліпшення стану після прийому їжі, багатої на вуглеводи, необхідно надання швидкої медичної допомоги, аж до госпіталізації. Щоб уникнути розвитку гіпоглікемії необхідний ретельний індивідуальний підбір препаратів та режиму дозування, а також надання пацієнту повної інформації про запропоноване лікування. Підвищений ризик розвитку гіпоглікемії може спостерігатися у таких випадках: Відмова або нездатність пацієнта (особливо похилого віку) слідувати призначенням лікаря та контролювати свій стан; недостатнє та нерегулярне харчування, пропуск прийомів їжі, голодування та зміна раціону; дисбаланс між фізичним навантаженням та кількістю прийнятих вуглеводів; ниркова недостатність; тяжка печінкова недостатність; передозування препарату Гліклазід Канон; деякі ендокринні розлади (захворювання щитовидної залози, гіпофізарна та наднирникова недостатність). Похідні сульфонілсечовини можуть спричинити гемолітичну анемію у пацієнтів з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази. Оскільки гліклазид є похідним сульфонілсечовини, необхідно бути обережним при його призначенні пацієнтам з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази. Потрібно оцінити можливість призначення гіпоглікемічного препарату іншої групи. Печінкова/ниркова недостатність. У пацієнтів з печінковою та/або нирковою недостатністю тяжкого ступеня можлива зміна фармакокінетичних та/або фармакодинамічних властивостей гліклазиду. Гіпоглікемія, що розвивається у цих пацієнтів, може бути досить тривалою, у таких випадках потрібне негайне проведення відповідної терапії. Інформація для пацієнтів. Необхідно проінформувати пацієнта та членів його сім'ї про ризик розвитку гіпоглікемії, її симптоми та умови, що сприяють її розвитку. Пацієнта необхідно проінформувати про потенційний ризик та переваги запропонованого лікування. Пацієнту необхідно роз'яснити важливість дотримання дієти, необхідність регулярних фізичних вправ та регулярного моніторингу концентрації глюкози у крові. Недостатній контроль глікемії. Глікемічний контроль у пацієнтів, які отримують терапію гіпоглікемічними засобами, може бути ослаблений у таких випадках: лихоманка, травми, інфекційні захворювання або великі хірургічні втручання. При цих станах може виникнути необхідність припинити терапію препаратом Гліклазід Канон та призначити інсулінотерапію. У багатьох пацієнтів ефективність пероральних гіпоглікемічних засобів, зокрема. гліклазиду має тенденцію знижуватися після тривалого періоду лікування. Цей ефект може бути обумовлений як прогресуванням захворювання, так і зниженням терапевтичної відповіді на препарат. Цей феномен відомий як вторинна лікарська резистентність, яку необхідно відрізняти від первинної, за якої лікарський препарат вже при першому призначенні не дає очікуваного клінічного ефекту.Перш ніж діагностувати у пацієнта вторинну лікарську резистентність, необхідно оцінити адекватність добору дози та дотримання їм запропонованої дієти. Контролює лабораторні показники. Для оцінки глікемічного контролю рекомендується регулярне визначення концентрації глюкози крові натще та глікозильованого гемоглобіну. З іншого боку, доцільно регулярно проводити самоконтроль концентрації глюкози крові.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: гліклазид 30 мг; Допоміжні речовини: гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза) 50 мг, кремнію діоксид колоїдний 3,5 мг, манітол 10 мг, магнію стеарат 1,8 мг, олія рослинна гідрогенізована 3,6 мг, целюлоза мікрокристалічна 81,1 мг. У упаковці 60 штук.Опис лікарської формиТаблетки круглі, двоопуклі (дозування 30 мг); білого або майже білого кольору. Допускається незначна мармуровість.ФармакокінетикаВсмоктування. Після внутрішнього застосування гліклазид повністю абсорбується. Їда не впливає на ступінь абсорбції. Концентрація гліклазиду в плазмі зростає поступово, досягаючи максимальної та виходячи на плато через 6-12 годин. Індивідуальна зміна відносно низька. Взаємозв'язок між прийнятою дозою та кривою концентрації препарату в плазмі є лінійною залежністю від часу. Розподіл. З білками плазми зв'язується приблизно 95% препарату. Гліклазид метаболізується переважно у печінці та виводиться, головним чином, нирками. Об'єм розподілу становить близько 30 л. Прийом препарату в дозі 30 мг один раз на добу забезпечує підтримання ефективної концентрації гліклазиду у плазмі більше 24 годин. Метаболізм. Гліклазид метаболізується переважно у печінці. Активні метаболіти у плазмі відсутні. Виведення. Виведення здійснюється в основному нирками у вигляді метаболітів, менше 1% виводиться у незміненому вигляді. Період напіввиведення гликлазида становить середньому 16 годин (від 12 до 20). Особливі популяції. В осіб похилого віку клінічно значимих змін фармакокінетичних параметрів немає.ФармакодинамікаГліклазид є похідним сульфонілсечовини, гіпоглікемічним препаратом для прийому внутрішньо, який відрізняється від аналогічних препаратів наявністю N-гетероциклічного кільця з ендоциклічним зв'язком. Гліклазид знижує концентрацію глюкози крові, стимулюючи секрецію інсуліну бета-клітинами острівців Лангерганса. Підвищення концентрації постірандіального інсуліну та С-пептиду зберігається після 2 років терапії. Крім впливу на вуглеводний обмін гликлазид має гемоваскулярні ефекти. Вплив на секрецію інсуліну. При цукровому діабеті 2 типу гликлазид відновлює ранній пік секреції інсуліну у відповідь надходження глюкози і посилює другу фазу секреції інсуліну. Значне підвищення секреції інсуліну спостерігається у відповідь на стимуляцію, зумовлену їдою або введенням глюкози. Гемоваскулярні ефекти. Гліклазид знижує ризик тромбозів дрібних судин, впливаючи на механізми, які можуть зумовлювати розвиток ускладнень при цукровому діабеті: часткове інгібування агрегації та адгезії тромбоцитів і зниження концентрації факторів активації тромбоцитів (бета-тромбоглобуліну, тромбоксана підвищення активності тканинного активатора плазміногену Інтенсивний глікемічний контроль заснований на застосуванні гліклазиду з пролонгованим вивільненням (цільовий показник глікозильованого гемоглобіну (HbAlc)< 6,5%) достовірно знижує ризик мікро- та макросудинних ускладнень цукрового діабету 2 типу, порівняно зі стандартним глікемічним контролем.ІнструкціяПрепарат призначений лише для дорослих. Рекомендовану дозу препарату слід приймати внутрішньо, 1 раз на добу, переважно під час сніданку.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу при недостатній ефективності дієтотерапії, фізичних навантажень та зниження маси тіла. Профілактика ускладнень цукрового діабету: зниження ризику мікросудинних (нефропатія, ретинопатія) та макросудинних ускладнень (інфаркт міокарда, інсульт) у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу шляхом інтенсивного глікемічного контролю.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до гліклазиду або будь-якої з допоміжних речовин препарату, інших похідних сульфонілсечовини, сульфаніламідів; цукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома, діабетична кома; тяжка ниркова або печінкова недостатність; прийом міконазолу.Вагітність та лактаціяПротипоказаний до 18 років, при вагітності та годуванні груддю.Побічна діяГіпоглікемія у разі нерегулярного прийому їжі і особливо, якщо прийом їжі пропущений, може супроводжуватися наступними симптомами: головний біль, сильне почуття голоду, нудота, блювання, підвищена стомлюваність, порушення сну, дратівливість, збудження, зниження концентрації уваги, уповільнена реакція, депресія свідомості, порушення зору та мови, афазія, тремор, парези, порушення сприйняття, запаморочення, слабкість, судоми, брадикардія, марення, порушення дихання, сонливість, втрата свідомості з можливим розвитком коми, аж до летального результату. Також можуть відзначатися адренергічні реакції: підвищене потовиділення, липка шкіра, неспокій, тахікардія, підвищення артеріального тиску, відчуття серцебиття, аритмія та стенокардія. Інші побічні ефекти. З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, діарея, біль у животі, запор (виразність цих симптомів знижується під час прийому під час їжі). З боку шкіри та підшкірної клітковини: висипання, свербіж, кропив'янка, еритема, макулопапульозний висип, бульозні реакції (такі, як синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз). З боку кровоносної та лімфатичної системи: анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, гранулоцитопенія. Як правило, ці явища оборотні у разі припинення терапії. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: підвищення активності "печінкових" ферментів (аспартатамінотрансфераза (ACT), аланінамінотрансфераза (АЛТ), лужної фосфатази), гепатит (поодинокі випадки). З появою холестатичної жовтяниці необхідно припинити терапію. З боку органу зору: можуть виникати тимчасові порушення зору, спричинені зміною концентрації глюкози крові, особливо на початку терапії. Загальні побічні ефекти похідних сульфонілсечовини: еритропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, панцитопенія, алергічний васкуліт, гіпонатріємія. Також на фоні прийому інших похідних сульфонілсечовини відзначалося підвищення активності "печінкових" ферментів, порушення функції печінки (наприклад, з розвитком холестазу та жовтяниці) та гепатит. Ці прояви зменшувалися з часом після відміни препаратів сульфонілсечовини, але в окремих випадках призводили до життєзагрозливої ​​печінкової недостатності.Взаємодія з лікарськими засобамиПрепарати, що посилюють дію гліклазиду (підвищення ризику розвитку гіпоглікемії): Протипоказані поєднання. Міконазол (системне введення або застосування гелю на слизовій оболонці порожнини рота): посилює гіпоглікемічну дію гліклазиду (можливий розвиток гіпоглікемії аж до стану коми). Нерекомендовані поєднання. Фенілбутазон (системне введення) посилює гіпоглікемічний ефект похідних сульфонілсечовини (витісняє їх із зв'язку з білками плазми та/або уповільнює їх виведення з організму). Переважно застосовувати інший протизапальний препарат. Якщо прийом фенілбутазону необхідний, пацієнт повинен бути попереджений про необхідність контролю за концентрацією глюкози крові. При необхідності дозу гліклазиду слід коригувати під час прийому фенілбутазону та після його закінчення. Етанол: посилює гіпоглікемію, інгібуючи компенсаторні реакції, може сприяти розвитку гіпоглікемічної коми. Необхідно відмовитися від прийому лікарських препаратів, до складу яких входить етанол, та вживання алкоголю. Поєднання, що вимагають пересторог. Прийом гліклазиду у комбінації з деякими лікарськими засобами, наприклад, іншими гіпоглікемічними засобами – інсуліном, акарбозою, бігуанідами; бета-адреноблокаторами, інгібіторами дипептидил пептидази-4, агоністами рецепторів глюкагонподобного пептиду-1, флуконазолом; інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту - каптоприлом, еналаприлом; блокаторами Н2-гістамінових рецепторів; інгібіторами моноамінооксидази; сульфаніламідами, кларитроміцином та нестероїдними протизапальними препаратами, супроводжується посиленням гіпоглікемічного ефекту та ризиком гіпоглікемії. Препарати, що послаблюють дію гліклазиду: Нерекомендовані поєднання. Даназол: має діабетогенний ефект. У разі, якщо прийом препарату необхідний, пацієнту рекомендується ретельно контролювати концентрацію глюкози крові. За необхідності спільного прийому препаратів рекомендується підбір дози гліклазиду як під час прийому даназолу, так і після його відміни. Поєднання, що вимагають пересторог. Хлорпромазин: у високих дозах (більше 100 мг на добу) збільшує концентрацію глюкози у крові, знижуючи секрецію інсуліну. Рекомендується ретельно контролювати концентрацію глюкози у крові. За необхідності спільного прийому препаратів рекомендується підбір дози гліклазиду як під час прийому хлорпромазину, так і після його відміни. ГКС (системне та місцеве застосування: внутрішньосуглобове, зовнішнє та ректальне введення): підвищують концентрацію глюкози в крові з можливим розвитком кетоацидозу (зниження толерантності до вуглеводів). Рекомендується ретельно контролювати концентрацію глюкози крові, особливо на початку лікування. При необхідності спільного прийому препаратів, може знадобитися корекція дози гіпоглікемічного засобу як під час прийому кортикостероїдів, так і після їх відміни. Ритодрін, сальбутамол, тербуталін (внутрішньовенне введення): Бета-2-адреноміметики сприяють підвищенню концентрації глюкози крові. Потрібно приділяти особливу увагу важливості самоконтролю концентрації глюкози крові. За необхідності рекомендується перевести пацієнта на інсулінотерапію. Поєднання, які мають бути прийняті до уваги. Антикоагулянти (наприклад, варфарин): похідні сульфонілсечовини можуть посилювати дію антикоагулянтів при сумісному прийомі. Може знадобитися корекція дози антикоагулянту.Спосіб застосування та дозиДобова доза становить 30-120 мг (1-4 таблетки) на 1 прийом. Рекомендується проковтнути таблетку повністю, не розжовуючи та не подрібнюючи. При пропусканні одного або більше прийомів препарату не можна приймати більш високу дозу наступного прийому, пропущену дозу слід прийняти наступного дня. Як і щодо інших гіпоглікемічних лікарських засобів, дозу препарату в кожному випадку необхідно підбирати індивідуально, залежно від концентрації глюкози крові та глікозильованого гемоглобіну (HbAlc). Початкова доза. Початкова рекомендована доза у дорослих, які раніше не отримували лікування (в т.ч. у осіб похилого віку 65 років) - 30 мг/добу (1 таблетка), потім доза підбирається індивідуально до досягнення необхідного результату. При заміні препаратом Гліклазід Канон іншого гіпоглікемічного засобу не потрібний будь-який перехідний період часу. Необхідно спочатку припинити прийом даного препарату і потім приймати препарат Гліклазид Канон. Добір дози. Підвищення дози можливе не раніше ніж через 1 місяць терапії препаратом у раніше призначеній дозі. Підбір дози необхідно проводити відповідно до показника концентрації глюкози в крові після початку лікування. Кожна наступна зміна дози може бути здійснена після, як мінімум, двотижневого періоду. Підтримуюча терапія. Підтримуюча добова доза становить від 30 до 90-120 мг (від 1 до 3-4 таблеток) і не повинна перевищувати 120 мг. Гліклазід Канон може застосовуватися у поєднанні з бігуанідинами, інгібіторами альфа-глюкозидази або інсуліном. Пацієнти похилого віку. Дози препарату, що рекомендуються особам похилого віку, ідентичні таким щодо дорослих до 65 років. Ниркова недостатність. Рекомендовані дози препарату при нирковій недостатності легкого та помірного ступеня тяжкості ідентичні таким для осіб із нормальною функцією нирок. Рекомендується проведення ретельного медичного нагляду за пацієнтами. Пацієнти із ризиком розвитку гіпоглікемії. У пацієнтів, які відносяться до групи ризику розвитку гіпоглікемії (недостатнє або незбалансоване харчування; важкі або погано компенсовані ендокринні розлади - гіпофізарна та надниркова недостатність, гіпотиреоз; відміна глюкокортикостероїдів після їх тривалого прийому та/або прийому у високих дозах; тяжкі захворювання серцево тяжка ішемічна хвороба серця, тяжкий атеросклероз сонних артерій, поширений атеросклероз) рекомендується застосовувати мінімальну дозу (30 мг) препарату. Профілактика ускладнень цукрового діабету. Для досягнення інтенсивного глікемічного контролю можна поступово збільшувати дозу препарату Гліклазід Канон 120 мг/добу на додаток до дієти та фізичних вправ до досягнення цільового рівня HbAlc. Слід пам'ятати про ризик розвитку гіпоглікемії. Крім того, до терапії можна додати інші гіпоглікемічні лікарські засоби, наприклад, метформін, інгібітор альфа-глюкозидази, похідне тіазолідиндіону або інсулін.ПередозуванняПередозування похідних сульфонілсечовини, включаючи гліклазид, може призвести до розвитку гіпоглікемії, аж до гіпоглікемічної коми. Помірні симптоми гіпоглікемії без порушення свідомості або неврологічних симптомів коригують прийомом вуглеводів, добором дози та/або зміною дієти. Ретельне спостереження за станом пацієнта має продовжуватись доти, доки не буде впевненості в тому, що здоров'ю хворого ніщо не загрожує. Можливий розвиток тяжких гіпоглікемічних станів, що супроводжуються комою, судомами або іншими неврологічними порушеннями. З появою таких симптомів необхідно надання швидкої медичної допомоги та негайна госпіталізація. При підозрі чи діагностиці гіпоглікемічної коми, хворому внутрішньовенно струминно вводять 50 мл 40% розчину декстрози (глюкози). Потім внутрішньовенно краплинно 5% розчин декстрози для підтримки необхідної концентрації глюкози у крові близько 1 г/л. Ретельний контроль концентрації глюкози в крові та спостереження за пацієнтом необхідно проводити як мінімум протягом 48 наступних годин. Надалі, залежно від стану хворого, слід вирішити питання необхідності подальшого контролю життєвих функцій пацієнта. Діаліз неефективний через виражене зв'язування гліклазиду з білками плазми.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри прийомі похідних сульфонілсечовини, у тому числі і гліклазиду, може розвиватися гіпоглікемія, причому в деяких випадках – у тяжкій та тривалій формі, що потребує госпіталізації та внутрішньовенного введення розчину декстрози протягом декількох днів. Препарат Гліклазід Канон може бути призначений тільки тим пацієнтам, харчування яких регулярно та включає сніданок. Дуже важливо підтримувати достатнє надходження вуглеводів із їжею, т.к. ризик розвитку гіпоглікемії зростає при нерегулярному або недостатньому харчуванні, а також при споживанні їжі, бідної на вуглеводи. Гіпоглікемія частіше розвивається при низькокалорійній дієті, після тривалих або енергійних фізичних вправ, після вживання алкоголю або прийому декількох гіпоглікемічних лікарських засобів одночасно. Як правило, симптоми гіпоглікемії проходять після їди, багатої вуглеводами (наприклад, цукром). Слід мати на увазі, що прийом цукрозамінників не сприяє усуненню гіпоглікемічних симптомів. Досвід застосування інших похідних сульфонілсечовини свідчить про те, що гіпоглікемія може рецидивувати, незважаючи на ефективне початкове усунення цього стану. У випадку, якщо гіпоглікемічні симптоми мають яскраво виражений характер або є тривалими, навіть у разі тимчасового поліпшення стану після прийому їжі, багатої на вуглеводи, необхідно надання швидкої медичної допомоги, аж до госпіталізації. Щоб уникнути розвитку гіпоглікемії необхідний ретельний індивідуальний підбір препаратів та режиму дозування, а також надання пацієнту повної інформації про запропоноване лікування. Підвищений ризик розвитку гіпоглікемії може спостерігатися у таких випадках: Відмова або нездатність пацієнта (особливо похилого віку) слідувати призначенням лікаря та контролювати свій стан; недостатнє та нерегулярне харчування, пропуск прийомів їжі, голодування та зміна раціону; дисбаланс між фізичним навантаженням та кількістю прийнятих вуглеводів; ниркова недостатність; тяжка печінкова недостатність; передозування препарату Гліклазід Канон; деякі ендокринні розлади (захворювання щитовидної залози, гіпофізарна та наднирникова недостатність). Похідні сульфонілсечовини можуть спричинити гемолітичну анемію у пацієнтів з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази. Оскільки гліклазид є похідним сульфонілсечовини, необхідно бути обережним при його призначенні пацієнтам з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази. Потрібно оцінити можливість призначення гіпоглікемічного препарату іншої групи. Печінкова/ниркова недостатність. У пацієнтів з печінковою та/або нирковою недостатністю тяжкого ступеня можлива зміна фармакокінетичних та/або фармакодинамічних властивостей гліклазиду. Гіпоглікемія, що розвивається у цих пацієнтів, може бути досить тривалою, у таких випадках потрібне негайне проведення відповідної терапії. Інформація для пацієнтів. Необхідно проінформувати пацієнта та членів його сім'ї про ризик розвитку гіпоглікемії, її симптоми та умови, що сприяють її розвитку. Пацієнта необхідно проінформувати про потенційний ризик та переваги запропонованого лікування. Пацієнту необхідно роз'яснити важливість дотримання дієти, необхідність регулярних фізичних вправ та регулярного моніторингу концентрації глюкози у крові. Недостатній контроль глікемії. Глікемічний контроль у пацієнтів, які отримують терапію гіпоглікемічними засобами, може бути ослаблений у таких випадках: лихоманка, травми, інфекційні захворювання або великі хірургічні втручання. При цих станах може виникнути необхідність припинити терапію препаратом Гліклазід Канон та призначити інсулінотерапію. У багатьох пацієнтів ефективність пероральних гіпоглікемічних засобів, зокрема. гліклазиду має тенденцію знижуватися після тривалого періоду лікування. Цей ефект може бути обумовлений як прогресуванням захворювання, так і зниженням терапевтичної відповіді на препарат. Цей феномен відомий як вторинна лікарська резистентність, яку необхідно відрізняти від первинної, за якої лікарський препарат вже при першому призначенні не дає очікуваного клінічного ефекту.Перш ніж діагностувати у пацієнта вторинну лікарську резистентність, необхідно оцінити адекватність добору дози та дотримання їм запропонованої дієти. Контролює лабораторні показники. Для оцінки глікемічного контролю рекомендується регулярне визначення концентрації глюкози крові натще та глікозильованого гемоглобіну. З іншого боку, доцільно регулярно проводити самоконтроль концентрації глюкози крові.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: гліклазид 60 мг; Допоміжні речовини: гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза) – 100 мг, кремнію діоксид колоїдний – 7 мг, манітол – 80 мг, магнію стеарат – 3.6 мг, олія рослинна гідрогенізована – 7.2 мг, целюлоза мікрокристалічна – 10. У упаковці 30 штук.Опис лікарської формиТаблетки з пролонгованим вивільненням білого або майже білого кольору, круглі, двоопуклі, з ризиком; допускається незначна мармуровість.ФармакокінетикаВсмоктування. Після внутрішнього застосування гліклазид повністю абсорбується. Їда не впливає на ступінь абсорбції. Концентрація гліклазиду в плазмі зростає поступово, досягаючи максимальної та виходячи на плато через 6-12 годин. Індивідуальна зміна відносно низька. Взаємозв'язок між прийнятою дозою та кривою концентрації препарату в плазмі є лінійною залежністю від часу. Розподіл. З білками плазми зв'язується приблизно 95% препарату. Гліклазид метаболізується переважно у печінці та виводиться, головним чином, нирками. Об'єм розподілу становить близько 30 л. Прийом препарату в дозі 30 мг один раз на добу забезпечує підтримання ефективної концентрації гліклазиду у плазмі більше 24 годин. Метаболізм. Гліклазид метаболізується переважно у печінці. Активні метаболіти у плазмі відсутні. Виведення. Виведення здійснюється в основному нирками у вигляді метаболітів, менше 1% виводиться у незміненому вигляді. Період напіввиведення гликлазида становить середньому 16 годин (від 12 до 20). Особливі популяції. В осіб похилого віку клінічно значимих змін фармакокінетичних параметрів немає.ФармакодинамікаГліклазид є похідним сульфонілсечовини, гіпоглікемічним препаратом для прийому внутрішньо, який відрізняється від аналогічних препаратів наявністю N-гетероциклічного кільця з ендоциклічним зв'язком. Гліклазид знижує концентрацію глюкози крові, стимулюючи секрецію інсуліну бета-клітинами острівців Лангерганса. Підвищення концентрації постірандіального інсуліну та С-пептиду зберігається після 2 років терапії. Крім впливу на вуглеводний обмін гликлазид має гемоваскулярні ефекти. Вплив на секрецію інсуліну. При цукровому діабеті 2 типу гликлазид відновлює ранній пік секреції інсуліну у відповідь надходження глюкози і посилює другу фазу секреції інсуліну. Значне підвищення секреції інсуліну спостерігається у відповідь на стимуляцію, зумовлену їдою або введенням глюкози. Гемоваскулярні ефекти. Гліклазид знижує ризик тромбозів дрібних судин, впливаючи на механізми, які можуть зумовлювати розвиток ускладнень при цукровому діабеті: часткове інгібування агрегації та адгезії тромбоцитів і зниження концентрації факторів активації тромбоцитів (бета-тромбоглобуліну, тромбоксана підвищення активності тканинного активатора плазміногену Інтенсивний глікемічний контроль заснований на застосуванні гліклазиду з пролонгованим вивільненням (цільовий показник глікозильованого гемоглобіну (HbAlc)< 6,5%) достовірно знижує ризик мікро- та макросудинних ускладнень цукрового діабету 2 типу, порівняно зі стандартним глікемічним контролем.ІнструкціяПрепарат призначений лише для дорослих. Рекомендовану дозу препарату слід приймати внутрішньо, 1 раз на добу, переважно під час сніданку.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу при недостатній ефективності дієтотерапії, фізичних навантажень та зниження маси тіла. Профілактика ускладнень цукрового діабету: зниження ризику мікросудинних (нефропатія, ретинопатія) та макросудинних ускладнень (інфаркт міокарда, інсульт) у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу шляхом інтенсивного глікемічного контролю.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до гліклазиду або будь-якої з допоміжних речовин препарату, інших похідних сульфонілсечовини, сульфаніламідів; цукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома, діабетична кома; тяжка ниркова або печінкова недостатність; прийом міконазолу.Вагітність та лактаціяПротипоказаний до 18 років, при вагітності та годуванні груддю.Побічна діяГіпоглікемія у разі нерегулярного прийому їжі і особливо, якщо прийом їжі пропущений, може супроводжуватися наступними симптомами: головний біль, сильне почуття голоду, нудота, блювання, підвищена стомлюваність, порушення сну, дратівливість, збудження, зниження концентрації уваги, уповільнена реакція, депресія свідомості, порушення зору та мови, афазія, тремор, парези, порушення сприйняття, запаморочення, слабкість, судоми, брадикардія, марення, порушення дихання, сонливість, втрата свідомості з можливим розвитком коми, аж до летального результату. Також можуть відзначатися адренергічні реакції: підвищене потовиділення, липка шкіра, неспокій, тахікардія, підвищення артеріального тиску, відчуття серцебиття, аритмія та стенокардія. Інші побічні ефекти. З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, діарея, біль у животі, запор (виразність цих симптомів знижується під час прийому під час їжі). З боку шкіри та підшкірної клітковини: висипання, свербіж, кропив'янка, еритема, макулопапульозний висип, бульозні реакції (такі, як синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз). З боку кровоносної та лімфатичної системи: анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, гранулоцитопенія. Як правило, ці явища оборотні у разі припинення терапії. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: підвищення активності "печінкових" ферментів (аспартатамінотрансфераза (ACT), аланінамінотрансфераза (АЛТ), лужної фосфатази), гепатит (поодинокі випадки). З появою холестатичної жовтяниці необхідно припинити терапію. З боку органу зору: можуть виникати тимчасові порушення зору, спричинені зміною концентрації глюкози крові, особливо на початку терапії. Загальні побічні ефекти похідних сульфонілсечовини: еритропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, панцитопенія, алергічний васкуліт, гіпонатріємія. Також на фоні прийому інших похідних сульфонілсечовини відзначалося підвищення активності "печінкових" ферментів, порушення функції печінки (наприклад, з розвитком холестазу та жовтяниці) та гепатит. Ці прояви зменшувалися з часом після відміни препаратів сульфонілсечовини, але в окремих випадках призводили до життєзагрозливої ​​печінкової недостатності.Взаємодія з лікарськими засобамиПрепарати, що посилюють дію гліклазиду (підвищення ризику розвитку гіпоглікемії): Протипоказані поєднання. Міконазол (системне введення або застосування гелю на слизовій оболонці порожнини рота): посилює гіпоглікемічну дію гліклазиду (можливий розвиток гіпоглікемії аж до стану коми). Нерекомендовані поєднання. Фенілбутазон (системне введення) посилює гіпоглікемічний ефект похідних сульфонілсечовини (витісняє їх із зв'язку з білками плазми та/або уповільнює їх виведення з організму). Переважно застосовувати інший протизапальний препарат. Якщо прийом фенілбутазону необхідний, пацієнт повинен бути попереджений про необхідність контролю за концентрацією глюкози крові. При необхідності дозу гліклазиду слід коригувати під час прийому фенілбутазону та після його закінчення. Етанол: посилює гіпоглікемію, інгібуючи компенсаторні реакції, може сприяти розвитку гіпоглікемічної коми. Необхідно відмовитися від прийому лікарських препаратів, до складу яких входить етанол, та вживання алкоголю. Поєднання, що вимагають пересторог. Прийом гліклазиду у комбінації з деякими лікарськими засобами, наприклад, іншими гіпоглікемічними засобами – інсуліном, акарбозою, бігуанідами; бета-адреноблокаторами, інгібіторами дипептидил пептидази-4, агоністами рецепторів глюкагонподобного пептиду-1, флуконазолом; інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту - каптоприлом, еналаприлом; блокаторами Н2-гістамінових рецепторів; інгібіторами моноамінооксидази; сульфаніламідами, кларитроміцином та нестероїдними протизапальними препаратами, супроводжується посиленням гіпоглікемічного ефекту та ризиком гіпоглікемії. Препарати, що послаблюють дію гліклазиду: Нерекомендовані поєднання. Даназол: має діабетогенний ефект. У разі, якщо прийом препарату необхідний, пацієнту рекомендується ретельно контролювати концентрацію глюкози крові. За необхідності спільного прийому препаратів рекомендується підбір дози гліклазиду як під час прийому даназолу, так і після його відміни. Поєднання, що вимагають пересторог. Хлорпромазин: у високих дозах (більше 100 мг на добу) збільшує концентрацію глюкози у крові, знижуючи секрецію інсуліну. Рекомендується ретельно контролювати концентрацію глюкози у крові. За необхідності спільного прийому препаратів рекомендується підбір дози гліклазиду як під час прийому хлорпромазину, так і після його відміни. ГКС (системне та місцеве застосування: внутрішньосуглобове, зовнішнє та ректальне введення): підвищують концентрацію глюкози в крові з можливим розвитком кетоацидозу (зниження толерантності до вуглеводів). Рекомендується ретельно контролювати концентрацію глюкози крові, особливо на початку лікування. При необхідності спільного прийому препаратів, може знадобитися корекція дози гіпоглікемічного засобу як під час прийому кортикостероїдів, так і після їх відміни. Ритодрін, сальбутамол, тербуталін (внутрішньовенне введення): Бета-2-адреноміметики сприяють підвищенню концентрації глюкози крові. Потрібно приділяти особливу увагу важливості самоконтролю концентрації глюкози крові. За необхідності рекомендується перевести пацієнта на інсулінотерапію. Поєднання, які мають бути прийняті до уваги. Антикоагулянти (наприклад, варфарин): похідні сульфонілсечовини можуть посилювати дію антикоагулянтів при сумісному прийомі. Може знадобитися корекція дози антикоагулянту.Спосіб застосування та дозиДобова доза становить 30-120 мг (1-4 таблетки) на 1 прийом. Рекомендується проковтнути таблетку повністю, не розжовуючи та не подрібнюючи. При пропусканні одного або більше прийомів препарату не можна приймати більш високу дозу наступного прийому, пропущену дозу слід прийняти наступного дня. Як і щодо інших гіпоглікемічних лікарських засобів, дозу препарату в кожному випадку необхідно підбирати індивідуально, залежно від концентрації глюкози крові та глікозильованого гемоглобіну (HbAlc). Початкова доза. Початкова рекомендована доза у дорослих, які раніше не отримували лікування (в т.ч. у осіб похилого віку 65 років) - 30 мг/добу (1 таблетка), потім доза підбирається індивідуально до досягнення необхідного результату. При заміні препаратом Гліклазід Канон іншого гіпоглікемічного засобу не потрібний будь-який перехідний період часу. Необхідно спочатку припинити прийом даного препарату і потім приймати препарат Гліклазид Канон. Добір дози. Підвищення дози можливе не раніше ніж через 1 місяць терапії препаратом у раніше призначеній дозі. Підбір дози необхідно проводити відповідно до показника концентрації глюкози в крові після початку лікування. Кожна наступна зміна дози може бути здійснена після, як мінімум, двотижневого періоду. Підтримуюча терапія. Підтримуюча добова доза становить від 30 до 90-120 мг (від 1 до 3-4 таблеток) і не повинна перевищувати 120 мг. Гліклазід Канон може застосовуватися у поєднанні з бігуанідинами, інгібіторами альфа-глюкозидази або інсуліном. Пацієнти похилого віку. Дози препарату, що рекомендуються особам похилого віку, ідентичні таким щодо дорослих до 65 років. Ниркова недостатність. Рекомендовані дози препарату при нирковій недостатності легкого та помірного ступеня тяжкості ідентичні таким для осіб із нормальною функцією нирок. Рекомендується проведення ретельного медичного нагляду за пацієнтами. Пацієнти із ризиком розвитку гіпоглікемії. У пацієнтів, які відносяться до групи ризику розвитку гіпоглікемії (недостатнє або незбалансоване харчування; важкі або погано компенсовані ендокринні розлади - гіпофізарна та надниркова недостатність, гіпотиреоз; відміна глюкокортикостероїдів після їх тривалого прийому та/або прийому у високих дозах; тяжкі захворювання серцево тяжка ішемічна хвороба серця, тяжкий атеросклероз сонних артерій, поширений атеросклероз) рекомендується застосовувати мінімальну дозу (30 мг) препарату. Профілактика ускладнень цукрового діабету. Для досягнення інтенсивного глікемічного контролю можна поступово збільшувати дозу препарату Гліклазід Канон 120 мг/добу на додаток до дієти та фізичних вправ до досягнення цільового рівня HbAlc. Слід пам'ятати про ризик розвитку гіпоглікемії. Крім того, до терапії можна додати інші гіпоглікемічні лікарські засоби, наприклад, метформін, інгібітор альфа-глюкозидази, похідне тіазолідиндіону або інсулін.ПередозуванняПередозування похідних сульфонілсечовини, включаючи гліклазид, може призвести до розвитку гіпоглікемії, аж до гіпоглікемічної коми. Помірні симптоми гіпоглікемії без порушення свідомості або неврологічних симптомів коригують прийомом вуглеводів, добором дози та/або зміною дієти. Ретельне спостереження за станом пацієнта має продовжуватись доти, доки не буде впевненості в тому, що здоров'ю хворого ніщо не загрожує. Можливий розвиток тяжких гіпоглікемічних станів, що супроводжуються комою, судомами або іншими неврологічними порушеннями. З появою таких симптомів необхідно надання швидкої медичної допомоги та негайна госпіталізація. При підозрі чи діагностиці гіпоглікемічної коми, хворому внутрішньовенно струминно вводять 50 мл 40% розчину декстрози (глюкози). Потім внутрішньовенно краплинно 5% розчин декстрози для підтримки необхідної концентрації глюкози у крові близько 1 г/л. Ретельний контроль концентрації глюкози в крові та спостереження за пацієнтом необхідно проводити як мінімум протягом 48 наступних годин. Надалі, залежно від стану хворого, слід вирішити питання необхідності подальшого контролю життєвих функцій пацієнта. Діаліз неефективний через виражене зв'язування гліклазиду з білками плазми.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри прийомі похідних сульфонілсечовини, у тому числі і гліклазиду, може розвиватися гіпоглікемія, причому в деяких випадках – у тяжкій та тривалій формі, що потребує госпіталізації та внутрішньовенного введення розчину декстрози протягом декількох днів. Препарат Гліклазід Канон може бути призначений тільки тим пацієнтам, харчування яких регулярно та включає сніданок. Дуже важливо підтримувати достатнє надходження вуглеводів із їжею, т.к. ризик розвитку гіпоглікемії зростає при нерегулярному або недостатньому харчуванні, а також при споживанні їжі, бідної на вуглеводи. Гіпоглікемія частіше розвивається при низькокалорійній дієті, після тривалих або енергійних фізичних вправ, після вживання алкоголю або прийому декількох гіпоглікемічних лікарських засобів одночасно. Як правило, симптоми гіпоглікемії проходять після їди, багатої вуглеводами (наприклад, цукром). Слід мати на увазі, що прийом цукрозамінників не сприяє усуненню гіпоглікемічних симптомів. Досвід застосування інших похідних сульфонілсечовини свідчить про те, що гіпоглікемія може рецидивувати, незважаючи на ефективне початкове усунення цього стану. У випадку, якщо гіпоглікемічні симптоми мають яскраво виражений характер або є тривалими, навіть у разі тимчасового поліпшення стану після прийому їжі, багатої на вуглеводи, необхідно надання швидкої медичної допомоги, аж до госпіталізації. Щоб уникнути розвитку гіпоглікемії необхідний ретельний індивідуальний підбір препаратів та режиму дозування, а також надання пацієнту повної інформації про запропоноване лікування. Підвищений ризик розвитку гіпоглікемії може спостерігатися у таких випадках: Відмова або нездатність пацієнта (особливо похилого віку) слідувати призначенням лікаря та контролювати свій стан; недостатнє та нерегулярне харчування, пропуск прийомів їжі, голодування та зміна раціону; дисбаланс між фізичним навантаженням та кількістю прийнятих вуглеводів; ниркова недостатність; тяжка печінкова недостатність; передозування препарату Гліклазід Канон; деякі ендокринні розлади (захворювання щитовидної залози, гіпофізарна та наднирникова недостатність). Похідні сульфонілсечовини можуть спричинити гемолітичну анемію у пацієнтів з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази. Оскільки гліклазид є похідним сульфонілсечовини, необхідно бути обережним при його призначенні пацієнтам з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази. Потрібно оцінити можливість призначення гіпоглікемічного препарату іншої групи. Печінкова/ниркова недостатність. У пацієнтів з печінковою та/або нирковою недостатністю тяжкого ступеня можлива зміна фармакокінетичних та/або фармакодинамічних властивостей гліклазиду. Гіпоглікемія, що розвивається у цих пацієнтів, може бути досить тривалою, у таких випадках потрібне негайне проведення відповідної терапії. Інформація для пацієнтів. Необхідно проінформувати пацієнта та членів його сім'ї про ризик розвитку гіпоглікемії, її симптоми та умови, що сприяють її розвитку. Пацієнта необхідно проінформувати про потенційний ризик та переваги запропонованого лікування. Пацієнту необхідно роз'яснити важливість дотримання дієти, необхідність регулярних фізичних вправ та регулярного моніторингу концентрації глюкози у крові. Недостатній контроль глікемії. Глікемічний контроль у пацієнтів, які отримують терапію гіпоглікемічними засобами, може бути ослаблений у таких випадках: лихоманка, травми, інфекційні захворювання або великі хірургічні втручання. При цих станах може виникнути необхідність припинити терапію препаратом Гліклазід Канон та призначити інсулінотерапію. У багатьох пацієнтів ефективність пероральних гіпоглікемічних засобів, зокрема. гліклазиду має тенденцію знижуватися після тривалого періоду лікування. Цей ефект може бути обумовлений як прогресуванням захворювання, так і зниженням терапевтичної відповіді на препарат. Цей феномен відомий як вторинна лікарська резистентність, яку необхідно відрізняти від первинної, за якої лікарський препарат вже при першому призначенні не дає очікуваного клінічного ефекту.Перш ніж діагностувати у пацієнта вторинну лікарську резистентність, необхідно оцінити адекватність добору дози та дотримання їм запропонованої дієти. Контролює лабораторні показники. Для оцінки глікемічного контролю рекомендується регулярне визначення концентрації глюкози крові натще та глікозильованого гемоглобіну. З іншого боку, доцільно регулярно проводити самоконтроль концентрації глюкози крові.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діюча речовина: гліклазид – 60,0 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна 102, гіпромелоза 2208, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат. Пігулки з пролонгованим вивільненням 60 мг. 10, 15 або 30 таблеток у контурній комірковій упаковці з полівінілхлоридної плівки або плівки полівінілхлоридної/полівініліденхлоридної та фольги алюмінієвої. 30, 60 або 90 таблеток у банці з поліетилену високої щільності. 3 контурні осередкові упаковки по 10 таблеток, 2, 4 або 6 контурних осередкових упаковок по 15 таблеток, 1, 2 або 3 контурні осередкові упаковки по 30 таблеток або одна банка разом з інструкцією із застосування в пачці з картону.Опис лікарської формиДовгасті двоопуклі таблетки з ризиком з кожного боку білого або майже білого кольору. Допускається наявність мармуру.Фармакотерапевтична групаГіпоглікемічний засіб для перорального застосування групи сульфонілсечовини ІІ покоління.ФармакокінетикаВсмоктування Після внутрішнього застосування гліклазид повністю абсорбується. Концентрація гліклазиду у плазмі зростає поступово, виходячи на плато через 6-12 годин. Індивідуальна варіабельність низька. Їда не впливає на ступінь абсорбції препарату. Розподіл З білками плазми зв'язується приблизно 95% препарату. Об'єм розподілу становить близько 30 л. Прийом лікарського препарату в дозі 30 мг один раз на добу забезпечує підтримання ефективної концентрації гліклазиду у плазмі більше 24 год. Метаболізм Гліклазид метаболізується переважно у печінці. Активні метаболіти у плазмі відсутні. Виведення Гліклазид виводиться головним чином нирками: виведення здійснюється у вигляді метаболітів, менше 1% виводиться нирками у незміненому вигляді. Період напіввиведення гликлазида становить середньому від 12 до 20 годин. Лінійність Взаємозв'язок між прийнятою дозою (до 120 мг) та площею під фармакокінетичною кривою "концентрація-час" є лінійним. Особливі популяції Пацієнти похилого віку У пацієнтів похилого віку немає істотних змін фармакокінетичних параметрів.ФармакодинамікаГліклазид є похідним сульфонілсечовини, гіпоглікемічним засобом для внутрішнього прийому, який відрізняється від аналогічних засобів наявністю N-місткого гетероциклічного кільця з ендоциклічним зв'язком. Гліклазид знижує концентрації глюкози крові, стимулюючи секрецію інсуліну бета-клітинами острівців Лангерганса підшлункової залози. Підвищення рівня постпрандіального інсуліну та С-пептиду зберігається після 2 років терапії. Крім впливу на вуглеводний обмін гликлазид має гемоваскулярні ефекти. Вплив на секрецію інсуліну При цукровому діабеті типу 2 гліклазид відновлює ранній пік секреції інсуліну у відповідь надходження глюкози і посилює другу фазу секреції інсуліну. Значне підвищення секреції інсуліну спостерігається у відповідь на стимуляцію, зумовлену прийомом їжі та введенням глюкози. Гемоваскулярні ефекти Гліклазид знижує ризик тромбозів дрібних судин, впливаючи на механізми, які можуть зумовлювати розвиток ускладнень при цукровому діабеті: часткове інгібування агрегації та адгезії тромбоцитів і зниження концентрації факторів активації тромбоцитів (бета-тромбоглобуліну, тромбоксана підвищення активності тканинного активатора плазміногену Інтенсивний глікемічний контроль при застосуванні гліклазиду з модифікованим вивільненням (цільовий показник глікованого гемоглобіну (HbAlc) На тлі застосування гліклазиду у групі інтенсивного глікемічного контролю (середня тривалість спостереження 4,8 років, середній рівень HbAlc 6,5 %) порівняно з групою стандартного контролю (середній рівень HbAlc 7,3 %) показано значне зниження на 10% відносного ризику комбінованої частоти макро- та мікросудинних ускладнень. Перевага була досягнута за рахунок значного зниження відносного ризику: основних мікросудинних ускладнень на 14%, виникнення та прогресування нефропатії на 21%, виникнення мікроальбумінурії на 9%, макроальбумінурії на 30% та розвитку ниркових ускладнень на 11%. Переваги інтенсивного глікемічного контролю на тлі прийому гліклазиду не залежали від переваг, досягнутих на тлі гіпотензивної терапії.Показання до застосуванняЦукровий діабет типу 2 при недостатній ефективності дієтотерапії, фізичних навантажень та зниження маси тіла. Профілактика ускладнень цукрового діабету 2 типу: зниження ризику мікросудинних (нефропатія, ретинопатія) та макросудинних ускладнень (інфаркт міокарда, інсульт) у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу шляхом інтенсивного глікемічного контролю.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до гліклазиду, інших похідних сульфонілсечовини, сульфаніламідів або допоміжних речовин, що входять до складу препарату; цукровий діабет типу 1; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома, діабетична кома; тяжка ниркова або печінкова недостатність (у цих випадках рекомендується застосовувати інсулін); супутня терапія міконазолом; вагітність та період грудного вигодовування; вік до 18 років. З обережністю: Літній вік, нерегулярне та/або незбалансоване харчування, недостатність глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, тяжкі захворювання серцево-судинної системи, гіпотиреоз, наднирникова або гіпофізарна недостатність, ниркова та/або печінкова недостатність, тривала терапія глюкокортико.Вагітність та лактаціяВагітність Дані про застосування гліклазиду під час вагітності відсутні або обмежені (менше 300 результатів вагітності), також як обмежені дані про застосування інших похідних сульфонілсечовини. У дослідженнях на лабораторних тваринах гліклазид не чинив тератогенних ефектів. Як запобіжний засіб рекомендується уникати призначення гліклазиду під час вагітності. Для зниження ризику вроджених вад, пов'язаних із неконтрольованим цукровим діабетом, слід досягти контролю діабету до зачаття. Пероральні гіпоглікемічні препарати під час вагітності не застосовуються. Інсулін є препаратом для лікування цукрового діабету у вагітних. Рекомендується замінити прийом пероральних гіпоглікемічних препаратів на інсулінотерапію: або заздалегідь – у разі запланованої вагітності, або одразу після виявлення вагітності. Період грудного вигодовування Зважаючи на відсутність даних про надходження гліклазиду в грудне молоко та ризик розвитку гіпоглікемії у дитини, яка перебуває на грудному вигодовуванні, під час терапії цим препаратом годування груддю протипоказане. Фертильність Дослідження репродуктивної токсичності на щурах обох статей не показали впливу на фертильність чи репродуктивну функцію.Побічна діяПри застосуванні гліклазиду повідомлялося про розвиток таких небажаних ефектів. Гіпоглікемія Найчастішою небажаною реакцією, пов'язаною із застосуванням гліклазиду, є гіпоглікемія. Як і інші препарати групи сульфонілсечовини, гліклазид може викликати гіпоглікемію у разі нерегулярного прийому їжі і особливо, якщо прийом їжі пропущений. Можливі симптоми гіпоглікемії: головний біль, сильне почуття голоду, нудота, блювання, підвищена стомлюваність, порушення сну, збудження, агресія, зниження концентрації уваги, уповільнена реакція, депресія, сплутаність свідомості, порушення зору та мови, афазія, тремор, парез , порушення сприйняття, сенсорні розлади, запаморочення, судоми, брадикардія, марення, поверхневе дихання, сонливість, непритомність із можливим розвитком коми, аж до летального результату. Також можуть відзначатися адренергічні компенсаторні реакції: підвищене потовиділення, липка шкіра, неспокій, тахікардія, підвищення артеріального тиску, відчуття серцебиття, аритмія та стенокардія. Як правило, симптоми гіпоглікемії усуваються прийомом вуглеводів (цукору). Прийом цукрозамінників неефективний. На тлі інших похідних сульфонілсечовини відзначалися рецидиви гіпоглікемії після її успішного купірування. При тяжкому або тривалому епізоді гіпоглікемії показана невідкладна медична допомога, можливо з госпіталізацією, навіть за наявності ефекту від прийому вуглеводів. Інші побічні ефекти Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: біль у животі, нудота, блювання, діарея, запор. Прийом препарату під час сніданку дозволяє уникнути цих симптомів або мінімізувати їх. Рідше відзначаються такі побічні ефекти Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: висип, свербіж, кропив'янка, набряк Квінке, еритема, макуло-папульозний висип, бульозний висип (такі як синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз) і, у виняткових випадках, лікарський висип симптоматикою (DRESS синдром). Порушення з боку кровоносної та лімфатичної системи: гематологічні порушення (анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, гранулоцитопенія) розвиваються рідко. Як правило, ці явища оборотні у разі припинення терапії. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: підвищення активності "печінкових" ферментів (аспартатамінотрансферази, аланінамінотрансферази, лужної фосфатази), гепатит (поодинокі випадки). З появою холестатичної жовтяниці необхідно припинити терапію. Ці явища зазвичай оборотні у разі припинення терапії Порушення з боку органу зору: можуть виникати минущі зорові розлади, спричинені зміною концентрації глюкози в крові, особливо на початку терапії. Клас-специфічні ефекти, властиві похідним сульфонілсечовини На тлі прийому інших похідних сульфонілсечовини відзначалися такі небажані явища: еритроцитопенію, агранулоцитоз, гемолітичну анемію, панцитопенію, алергічний васкуліт та гіпонатріємію. Зазначалося підвищення активності "печінкових" ферментів, порушення функції печінки (наприклад, з розвитком холестазу та жовтяниці) та гепатит, прояви зменшувалися з часом після відміни препаратів сульфонілсечовини, але в окремих випадках призводили до життєзагрозливої ​​печінкової недостатності.Взаємодія з лікарськими засобамиПрепарати, що сприяють збільшенню ризику розвитку гіпоглікемії: Одночасне застосування протипоказане Міконазол (при системному введенні та при використанні гелю на слизовій оболонці порожнини рота): посилює гіпоглікемічну дію гліклазиду (можливий розвиток гіпоглікемії аж до стану коми). Комбінації, що не рекомендуються до застосування Фенілбутазон (системне введення): посилює гіпоглікемічний ефект похідних сульфонілсечовини (витісняє їх із зв'язку з білками плазми та/або уповільнює їх виведення з організму). Краще використовувати інший протизапальний препарат або попередити пацієнта про ризик розвитку гіпоглікемії та звернути увагу на важливість самоконтролю концентрації глюкози у крові. При необхідності дозу препарату слід коригувати під час прийому фенілбутазону та після його закінчення. Етанол: посилює гіпоглікемію, інгібуючи компенсаторні реакції, може сприяти розвитку гіпоглікемічної коми. Необхідно відмовитися від прийому лікарських засобів, до складу яких входить етанол, та вживання алкоголю. Поєднання препаратів, що вимагають особливої ​​уваги та обережності Наступні лікарські засоби можуть посилювати гіпоглікемічний ефект та сприяти розвитку гіпоглікемії: інші цукрознижувальні засоби (інсулін, акарбоза, метформін, тіазолідиндіони, інгібітори дипептидилпептидази-4, агоністи рецепторів ГПП-1); бета-адреноблокатори, флуконазол; інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (каптоприл, еналаприл); блокатори Н2-гістамінових рецепторів; інгібітори моноамінооксидази; сульфаніламіди; кларитроміцин та нестероїдні протизапальні препарати. Препарати, що сприяють збільшенню концентрації глюкози в крові Комбінації, що не рекомендуються до застосування Даназол: має діабетогенний ефект. У разі, якщо застосування даного препарату необхідне, пацієнту рекомендується звернути увагу на важливість контролю концентрації глюкози у крові та сечі. За необхідності спільного прийому препаратів рекомендується підбір дози гіпоглікемічного засобу як під час прийому даназолу, так і після його відміни. Поєднання препаратів, що вимагають особливої ​​уваги та обережності Хлорпромазин (нейролептик): у високих дозах (більше 100 мг на добу) збільшує концентрацію глюкози у крові, знижуючи секрецію інсуліну. Про це необхідно попередити пацієнта та звернути увагу на важливість контролю глікемії. За необхідності спільного прийому препаратів рекомендується підбір дози гіпоглікемічного засобу, як під час прийому нейролептика, так і після його відміни. Глюкокортикостероїди (системне та місцеве застосування: внутрішньосуглобове, нашкірне, ректальне введення) та тетракозактид: підвищують концентрацію глюкози крові з можливим розвитком кетозу (зниження толерантності до вуглеводів). Рекомендується ретельний глікемічний контроль, особливо на початку лікування. При необхідності спільного прийому препаратів, може бути потрібна корекція дози гіпоглікемічного засобу як під час прийому глюкокортикостероїдів, так і після їх відміни. Ритодрін, сальбутамол, тербуталін (внутрішньовенне введення): бета2-адреноміметики сприяють підвищенню концентрації глюкози крові. Необхідно приділяти особливу увагу важливості самостійного контролю глікемії. При необхідності рекомендується перевести пацієнта на інсулінотерапію. Препарати звіробою продірявленого: експозиція гліклазиду знижується на тлі спільного застосування з препаратами звіробою продірявленого. Необхідно звернути увагу пацієнта на важливість контролю за концентрацією глюкози в крові. Препарати, які можуть викликати дисглікемію (зміна концентрації глюкози у крові) Поєднання препаратів, що вимагають особливої ​​уваги та обережності Фторхінолони: у разі сумісного прийому гліклазиду та фторхінолону пацієнти повинні бути попереджені про ризик розвитку дисглікемії та про важливість контролю концентрації глюкози в крові. Поєднання, які мають бути прийняті до уваги Антикоагулянти (наприклад, варфарин): похідні сульфонілсечовини можуть посилювати дію антикоагулянтів при сумісному прийомі. Може знадобитися корекція дози антикоагулянту.Спосіб застосування та дозиГліклазид призначений лише для лікування дорослих. Рекомендовану дозу гліклазиду слід приймати внутрішньо, 1 раз на добу, переважно під час сніданку. Добова доза може становити 30-120 мг на один прийом. Рекомендується проковтнути таблетку повністю, не розжовуючи та не подрібнюючи. При пропусканні одного або більше прийомів препарату не можна приймати більш високу дозу наступного прийому, пропущену дозу слід прийняти наступного дня. Як і щодо інших гіпоглікемічних лікарських засобів, дозу препарату у кожному випадку необхідно підбирати індивідуально, залежно від концентрації глюкози крові та HbAlc. Початкова доза Початкова рекомендована доза (у тому числі для пацієнтів похилого віку > 65 років) – 30 мг на добу (одна таблетка дозуванням 30 мг або 1/2 таблетки дозуванням 60 мг). У разі адекватного контролю гліклазид у цій дозі може використовуватись для підтримуючої терапії. При неадекватному глікемічному контролі, добова доза гліклазиду може бути послідовно збільшена до 60 мг, 90 мг або 120 мг. Підвищення дози можливе не раніше ніж через 1 місяць терапії гліклазидом у раніше призначеній дозі. Виняток становлять пацієнти, у яких концентрація глюкози не знизилася після 2 тижнів терапії. У таких випадках дозу препарату можна збільшити через 2 тижні після початку прийому. Максимальна добова доза препарату, що рекомендується, становить 120 мг. 1 таблетка препарату дозуванням 60 мг еквівалентна 2 таблеткам дозуванням 30 мг. Наявність ризику на таблетках 60 мг дозволяє ділити таблетку та приймати добову дозу як 30 мг (1/2 таблетки 60 мг), так і за необхідності 90 мг (1 таблетки 60 мг та 1/2 таблетки 60 мг). Перехід з прийому лікарського препарату, що містить гліклазид у дозі 80 мг, на препарат Гліклазид МВ - ВЕРТЕКС таблетки з пролонгованим вивільненням 30 мг та 60 мг 1 таблетка лікарського препарату, що містить гліклазид у дозі 80 мг, може бути замінена 1 таблеткою гліклазиду з пролонгованим вивільненням 30 мг або 1/2 таблетки з пролонгованим вивільненням 60 мг. При переведенні пацієнтів з лікарського препарату, що містить гліклазид у дозі 80 мг, на лікарський препарат Гліклазид МВ – ВЕРТЕКС рекомендується проводити ретельний контроль глікемії. Перехід з прийому іншого гіпоглікемічного лікарського засобу на лікарський препарат Гліклазид МВ - ВЕРТЕКС таблетки з пролонгованим вивільненням 30 мг та 60 мг Препарат може застосовуватись замість іншого гіпоглікемічного лікарського засобу для прийому внутрішньо. При переведенні на лікарський препарат Гліклазид МВ - ВЕРТЕКС пацієнтів, які отримують інші гіпоглікемічні препарати для прийому внутрішньо, слід враховувати їхню дозу та період напіввиведення. Як правило, перехідного періоду при цьому не потрібне. Початкова доза повинна становити 30 мг (1 таблетка 30 мг або 1/2 таблетки 60 мг) і потім титруватися в залежності від концентрації глюкози крові. При заміні похідних сульфонілсечовини з тривалим періодом напіввиведення лікарським препаратом Гліклазид МВ - ВЕРТЕКС, щоб уникнути гіпоглікемії, спричиненої адитивним ефектом двох гіпоглікемічних засобів, можна припинити їх прийом на кілька днів. Початкова доза лікарського препарату Гліклазид МВ - ВЕРТЕКС при цьому також становить 30 мг і при необхідності може бути підвищена надалі, як описано вище. Комбінований прийом з іншим гіпоглікемічним лікарським засобом Препарат може застосовуватись у поєднанні з бігуанідами, інгібіторами альфа-глюкозидази або інсуліном. При неадекватному глікемічному контролі слід додатково призначити інсулінотерапію з проведенням ретельного медичного контролю. Пацієнти похилого віку Корекція дози препарату для пацієнтів старше 65 років не потрібна. Пацієнти з нирковою недостатністю Результати клінічних досліджень показали, що корекції дози препарату у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості не потрібні. Рекомендується проведення ретельного медичного контролю. Пацієнти з ризиком розвитку гіпоглікемії У пацієнтів, які відносяться до групи ризику розвитку гіпоглікемії (недостатнє або незбалансоване харчування; важкі або погано компенсовані ендокринні розлади - гіпофізарна та надниркова недостатність, гіпотиреоз; відміна глюкокортикостероїдів після їх тривалого прийому та/або прийому у високих дозах; тяжка ішемічна хвороба серця, тяжкий атеросклероз (сонних артерій, поширений атеросклероз), рекомендується використовувати мінімальну дозу (30 мг) лікарського препарату Гліклазид МВ – ВЕРТЕКС. Профілактика ускладнень цукрового діабету 2 типу Для досягнення інтенсивного глікемічного контролю можна поступово збільшувати дозу лікарського препарату Гліклазид МВ-ВЕРТЕКС до 120 мг/добу на додачу до дієти та фізичних вправ до досягнення цільової концентрації HbAlc. Слід пам'ятати про ризик розвитку гіпоглікемії. Крім того, до терапії можна додати інші гіпоглікемічні лікарські засоби, наприклад, метформін, інгібітор альфа-глюкозидази, похідне тіазолідиндіону або інсулін. Діти та підлітки віком до 18 років Дані щодо ефективності та безпеки застосування препарату у дітей та підлітків віком до 18 років відсутні.ПередозуванняПри передозуванні похідними сульфонілсечовини може розвинутись гіпоглікемія. У разі помірних симптомів гіпоглікемії без порушення свідомості або неврологічних симптомів слід збільшити прийом вуглеводів з їжею, зменшити дозу препарату та/або змінити дієту. Пильне медичне спостереження за станом пацієнта має продовжуватись доти, доки не буде впевненості в тому, що його здоров'ю ніщо не загрожує. Можливий розвиток тяжких гіпоглікемічних станів, що супроводжуються комою, судомами або іншими неврологічними порушеннями. З появою таких симптомів необхідно надання швидкої медичної допомоги та негайна госпіталізація. У разі гіпоглікемічної коми або підозри на неї пацієнту внутрішньовенно струминно вводять 50 мл 20-30% розчину декстрози (глюкози). Потім внутрішньовенно краплинно вводять 10% розчин декстрози для підтримки концентрації глюкози у крові вище 1 г/л. Ретельний контроль концентрації глюкози крові та спостереження за пацієнтом необхідно проводити як мінімум протягом 48 наступних годин. Після цього періоду, залежно від стану пацієнта, лікар вирішує питання необхідності подальшого спостереження. Діаліз неефективний через виражене зв'язування гліклазиду з білками плазми.Запобіжні заходи та особливі вказівкиГіпоглікемія При прийомі похідних сульфонілсечовини, у тому числі і гліклазиду, може розвиватися гіпоглікемія, у деяких випадках – у тяжкій та тривалій формі, що потребує госпіталізації та внутрішньовенного введення розчину глюкози протягом декількох днів. Препарат може бути призначений тільки пацієнтам, харчування яких регулярно і включає сніданок. Дуже важливо підтримувати достатнє надходження вуглеводів з їжею, оскільки ризик розвитку гіпоглікемії зростає при нерегулярному або недостатньому харчуванні, а також при споживанні їжі, бідної на вуглеводи. Гіпоглікемія частіше розвивається при низькокалорійній дієті, після тривалих або енергійних фізичних вправ, після вживання алкоголю або прийому декількох гіпоглікемічних препаратів одночасно. Щоб уникнути розвитку гіпоглікемії, необхідний ретельний індивідуальний підбір препаратів та режиму дозування, а також надання пацієнту докладних інструкцій. Підвищений ризик гіпоглікемії може спостерігатися у таких випадках: відмова або нездатність пацієнта (особливо похилого віку) слідувати призначенням лікаря та контролювати свій стан; недостатнє та нерегулярне харчування, пропуск прийомів їжі, голодування та зміна раціону; дисбаланс між фізичним навантаженням та кількістю прийнятих вуглеводів; ниркова недостатність; тяжка печінкова недостатність; передозування препарату; деякі ендокринні розлади: захворювання щитовидної залози, гіпофізарна та наднирникова недостатність; одночасний прийом деяких лікарських засобів. Ниркова та печінкова недостатність У пацієнтів з печінковою та/або тяжкою нирковою недостатністю можуть змінюватися фармакокінетичні та/або фармакодинамічні властивості гліклазиду. Стан гіпоглікемії, що розвивається у таких пацієнтів, може бути досить тривалим, у таких випадках потрібне негайне проведення відповідної терапії. Інформація для пацієнтів Необхідно проінформувати пацієнта, а також членів його сім'ї про ризик розвитку гіпоглікемії, її симптоми та умови, що сприяють її розвитку. Пацієнта необхідно інформувати про потенційний ризик та переваги запропонованого лікування. Пацієнту необхідно роз'яснити важливість дотримання дієти, необхідність регулярних фізичних вправ та контролю за концентрацією глюкози крові. Недостатній глікемічний контроль На глікемічний контроль у пацієнтів, які отримують терапію гіпоглікемічними засобами, може впливати наступне: одночасне застосування препаратів звіробою продірявленого, гарячка, травми, інфекційні захворювання або хірургічні втручання. При даних станах може виникнути потреба у призначенні інсуліну. У багатьох пацієнтів ефективність пероральних гіпоглікемічних засобів, у тому числі гліклазиду, має тенденцію до зниження після тривалого лікування. Цей ефект може бути обумовлений як прогресуванням захворювання, так і зниженням терапевтичної відповіді на препарат. Цей феномен відомий як вторинна лікарська резистентність, яку необхідно відрізняти від первинної, за якої лікарський препарат вже при першому призначенні не дає очікуваного клінічного ефекту. Перш ніж діагностувати у пацієнта вторинну лікарську резистентність, необхідно оцінити адекватність добору дози та дотримання пацієнтом запропонованої дієти. Дисглікемія (зміни концентрації глюкози в крові) Повідомлялося про зміну концентрації глюкози в крові, включаючи як гіпоглікемію, так і гіперглікемію, у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, які спільно одержують терапію фторхінолонами, особливо у пацієнтів похилого віку. Таким чином, усім пацієнтам, які одночасно приймають гліклазид та фторхінолони, рекомендується проводити ретельний моніторинг концентрації глюкози в крові. Лабораторні випробування Для оцінки глікемічного контролю рекомендується регулярне визначення концентрації HbAlc або концентрації глюкози у венозній крові натще. Також доцільно регулярно проводити самоконтроль глікемії. Похідні сульфонілсечовини можуть спричинити гемолітичну анемію у пацієнтів з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази. Оскільки гліклазид є похідним сульфонілсечовини, необхідно бути обережним при його призначенні пацієнтам з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази. Слід розглянути можливість призначення лікарського препарату не з групи похідних сульфонілсечовини. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Гліклазид не надає або незначно впливає на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. У зв'язку з можливим розвитком гіпоглікемії при застосуванні препарату пацієнти повинні бути поінформовані про симптоми гіпоглікемії та повинні бути обережними під час керування транспортними засобами або виконання роботи, що вимагає високої швидкості фізичних та психічних реакцій, особливо на початку терапії.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки ц-1 таб. Активна речовина: гліклазид – 30 мг; Допоміжні компоненти: гіпромелоза – 70 мг; колоїдний діоксид кремнію – 1 мг; мікрокристалічна целюлоза – 98 мг; магнію стеарат - 1 мг. У упаковці 60 штук.Опис лікарської формиПігулки циліндричні, двоопуклі, білого з кремуватим відтінком або білого кольору, допустимо наявність незначної мармуровості.ФармакокінетикаПісля перорального прийому глікозид абсорбується із шлунково-кишкового тракту на 100%. Його вміст у плазмі збільшується поступово протягом перших 6 годин, причому концентрація залишається стабільною протягом 6-12 годин. Ступінь або швидкість абсорбції гліклазиду не залежать від їди. Приблизно 95% речовини, що діє, зв'язується з білками плазми крові. Об'єм розподілу становить близько 30 л. Прийом Гліклазиду МВ у дозі 60 мг 1 раз на добу дозволяє підтримувати терапевтичну концентрацію гліклазиду в плазмі протягом 24 годин і більше. Метаболізм гліклазиду здійснюється переважно у печінці. Фармакологічно активні метаболіти цієї речовини у плазмі не визначаються. Гліклазид виводиться в основному через нирки у вигляді метаболітів, приблизно 1% екскретується у незміненому вигляді із сечею. Середній період напіввиведення дорівнює 16 годин (показник може змінюватись від 12 до 20 годин). Між прийнятою дозою препарату (що не перевищує 120 мг) та площею під фармакокінетичною кривою "концентрація - час" зареєстрована лінійна залежність. У пацієнтів похилого віку відсутні клінічно значущі зміни фармакокінетичних показників.ФармакодинамікаГліклазид є похідним сульфонілсечовини, яке має гіпоглікемічні властивості і призначене для перорального прийому. Його відмінність від препаратів даної категорії полягає в наявності N містить гетероциклічного кільця з ендоциклічним зв'язком. Гліклазид зменшує вміст глюкози в крові, будучи стимулятором вироблення інсуліну бета-клітинами острівців Лангерганса. Підвищена концентрація С-пептиду та постпрандіального інсуліну зберігається після 2 років лікування. Як і у випадку інших похідних сульфонілсечовини, цей ефект обумовлений більш інтенсивною реакцією β-клітин острівців Лангерганса на стимуляцію глюкозою, що здійснюється за фізіологічним типом. Гліклазид не тільки впливає на вуглеводний обмін, а й провокує гемоваскулярні ефекти. У пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу гліклазид сприяє відновленню раннього піку вироблення інсуліну, що є наслідком надходження глюкози та стимулює другу фазу секреції інсуліну. Значне збільшення синтезу інсуліну пов'язані з відповіддю стимулюцію, викликану введенням глюкози чи прийомом їжі. Застосування гліклазиду знижує ризик розвитку тромбозу дрібних судин, впливаючи на механізми, здатні спровокувати розвиток ускладнень у хворих на цукровий діабет. активності, характерної для судинного ендотелію, та посилення активності плазміногену, що є тканинним активатором. Застосування гліклазиду з модифікованим вивільненням [цільовий показник глікозильованого гемоглобіну (HbAlc) становить менше 6,5%] за умови інтенсивного глікемічного контролю відповідно до результатів достовірних клінічних досліджень дозволяє знизити ризик макро- та мікросудинних ускладнень, що супроводжують цукровий діабет 2 типу,проти традиційним глікемічним контролем. Реалізація інтенсивного глікемічного контролю полягає у призначенні гліклазиду (середньодобова доза дорівнює 103 мг) та підвищенні його дози (до 120 мг на добу) при прийомі на фоні (або замість) стандартного курсу терапії перед доповненням її іншим гіпоглікемічним препаратом (наприклад, інсулін, метформін) , похідне тіазолідиндіону, інгібітор альфа-глюкозідази). Використання гліклазиду в групі хворих, що піддавалися інтенсивному глікемічному контролю (в середньому значення HbAlc становило 6,5%, а середня тривалість моніторингу – 4,8 року), порівняно з групою пацієнтів, які проходили стандартний контроль (середнє значення HbAlc становило 7,3% ), підтвердило,що відносний ризик комбінованої частоти розвитку мікро- та макросудинних ускладнень знижується значним чином (на 10%) за рахунок істотного зниження відносного ризику розвитку основних мікросудинних ускладнень (на 14%), розвитку та прогресування мікроальбумінурії (на 9%), виникнення ускладнень на нирки ( на 11%), виникнення та прогресування нефропатії (на 21%), а також розвитку макроальбумінурії (на 30%). При призначенні гліклазиду інтенсивний глікемічний контроль має суттєві переваги, що не визначаються результатами лікування гіпотензивними засобами.При призначенні гліклазиду інтенсивний глікемічний контроль має суттєві переваги, що не визначаються результатами лікування гіпотензивними засобами.При призначенні гліклазиду інтенсивний глікемічний контроль має суттєві переваги, що не визначаються результатами лікування гіпотензивними засобами.ІнструкціяПриймати внутрішньо. Препарат слід приймати до їди, не розжовуючи та запиваючи достатньою кількістю рідини. Препарат слід приймати в один і той же час доби. Доза препарату підбирається індивідуально залежно від віку, тяжкості перебігу цукрового діабету, концентрації глюкози крові натще і через 2 години після їди.Показання до застосуванняЗгідно з інструкцією, Гліклазид МВ призначають для лікування середньої тяжкості цукрового діабету 2 типу (інсуліннезалежного) з початковими проявами діабетичної мікроангіопатії. Також препарат застосовують для профілактики порушень мікроциркуляції (одночасно з іншими похідними сульфонілсечовини).Протипоказання до застосуванняЦукровий діабет 1-го типу (інсулінзалежний); виражені функціональні порушення печінки та нирок; кетоацидоз; діабетична кома та прекома; одночасне застосування з похідними імідазолу (включаючи міконазол); гіперчутливість до сульфаніламідів та похідних сульфонілсечовини.Вагітність та лактаціяГодуючим та вагітним жінкам застосування Гліклазиду МВ не рекомендовано.Побічна діяПід час застосування Гліклазиду МВ можливий розвиток порушень деяких систем організму: Травна система: рідко - нудота, анорексія, діарея, Евота, біль у ділянці епігастрії; ендокринна система: при передозуванні – гіпоглікемія; система кровотворення: в окремих випадках – тромбоцитопенія, лейкопенія або агранулоцитоз, анемія (зазвичай оборотного характеру); алергічні реакції: свербіж, висипання на шкірі.Взаємодія з лікарськими засобамиПри сумісному застосуванні Гліклазиду МВ з деякими лікарськими засобами можуть виникати небажані ефекти: Похідні піразолону, саліцилати, фенілбутазон, антибактеріальні сульфаніламідні препарати, теофілін, кофеїн, інгібітори моноаміноксидази (МАО): потенціювання гіпоглікемічної дії гліклазиду; неселективні бета-адреноблокатори: підвищення ймовірності виникнення гіпоглікемії, також можливе посилення пітливості та маскування характерних для гіпоглікемії тахікардії та тремору рук; гліклазид та акарбоза: посилення гіпоглікемічного ефекту; Циметидин: підвищення концентрації гліклазиду в плазмі (можливий розвиток тяжкої гіпоглікемії, що виявляється у вигляді пригнічення центральної нервової системи та порушення свідомості); глюкокортикостероїди (включаючи зовнішні лікарські форми), діуретики, барбітурати, естрогени, прогестин, комбіновані естроген-гестагенні препарати, дифенін, рифампіцин: зниження гіпоглікемічної дії гліклазиду.Спосіб застосування та дозиПочаткова доза становить 80 мг на день, середня доза – 160-320 мг на день.ПередозуванняПередозування Гліклазиду МВ може спровокувати розвиток гіпоглікемії, а у тяжких випадках – гіпоглікемічної коми. Симптоми гіпоглікемії помірного ступеня тяжкості коригуються за допомогою зміни дієти, добору дози та/або прийому вуглеводів. Необхідно продовжувати ретельний моніторинг стану пацієнта доти, доки зберігається потенційна загроза життю та здоров'ю. Також можуть розвинутись важкі гіпоглікемічні стани, що супроводжуються судомами, коматозним станом або іншими порушеннями з боку ЦНС. У разі виникнення таких симптомів рекомендуються проведення заходів щодо надання невідкладної медичної допомоги та негайна госпіталізація. Якщо у хворого діагностована гіпоглікемічна кома або підозри на неї, йому слід ввести (внутрішньовенно струминно) 50 мл 40% розчину глюкози (декстрози). Після цього внутрішньовенно краплинно вводиться 5% розчин декстрози, що дозволяє підтримувати необхідну концентрацію глюкози у крові (вона дорівнює приблизно 1 г/л). Слід ретельно контролювати концентрацію глюкози в крові та здійснювати постійне спостереження за пацієнтом протягом щонайменше 2 діб після діагностованого передозування. Необхідність подальшого моніторингу основних життєво важливих функцій пацієнта надалі визначається його станом. Оскільки гліклазид значною мірою пов'язується з білками плазми, діаліз виявляється неефективним.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри лікуванні інсуліннезалежного цукрового діабету Гліклазид МВ слід застосовувати одночасно з низькокалорійною дієтою з невеликим вмістом вуглеводів. Під час терапії потрібно регулярно контролювати добові коливання рівня глюкози, а також рівень глюкози в крові натще і після їди. При хірургічних втручаннях або декомпенсації цукрового діабету слід враховувати можливість застосування інсуліну. У разі розвитку гіпоглікемії, якщо хворий перебуває у свідомості, глюкозу (або розчин цукру) слід застосовувати внутрішньо. При непритомності необхідно ввести глюкозу (внутрішньовенно) або глюкагон (підшкірно, внутрішньом'язово або внутрішньовенно). Щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії після відновлення свідомості пацієнту потрібно дати багату на вуглеводи їжу. Одночасне застосування гліклазиду з циметидином не рекомендовано. При сумісному застосуванні гліклазиду з верапамілом необхідно регулярно контролювати рівень глюкози в крові; з акарбозою – необхідний ретельний контроль та корекція режиму дозування гіпоглікемічних засобів.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки ц-1 таб. Активна речовина: гліклазид – 60 мг; Допоміжні компоненти: гіпромелоза = 70 мг, целюлоза мікрокристалічна – 68 мг, кремнію діоксид колоїдний – 1 мг, магнію стеарат – 1 мг. У упаковці 30 штук.Опис лікарської формиТаблетки з модифікованим вивільненням білого або білого з кремуватим відтінком кольору, круглі, двоопуклі, з ризиком з одного боку; допускається наявність незначної мармуровості.ФармакокінетикаПісля перорального прийому глікозид абсорбується із шлунково-кишкового тракту на 100%. Його вміст у плазмі збільшується поступово протягом перших 6 годин, причому концентрація залишається стабільною протягом 6-12 годин. Ступінь або швидкість абсорбції гліклазиду не залежать від їди. Приблизно 95% речовини, що діє, зв'язується з білками плазми крові. Об'єм розподілу становить близько 30 л. Прийом Гліклазиду МВ у дозі 60 мг 1 раз на добу дозволяє підтримувати терапевтичну концентрацію гліклазиду в плазмі протягом 24 годин і більше. Метаболізм гліклазиду здійснюється переважно у печінці. Фармакологічно активні метаболіти цієї речовини у плазмі не визначаються. Гліклазид виводиться в основному через нирки у вигляді метаболітів, приблизно 1% екскретується у незміненому вигляді із сечею. Середній період напіввиведення дорівнює 16 годин (показник може змінюватись від 12 до 20 годин). Між прийнятою дозою препарату (що не перевищує 120 мг) та площею під фармакокінетичною кривою "концентрація - час" зареєстрована лінійна залежність. У пацієнтів похилого віку відсутні клінічно значущі зміни фармакокінетичних показників.ФармакодинамікаГліклазид є похідним сульфонілсечовини, яке має гіпоглікемічні властивості і призначене для перорального прийому. Його відмінність від препаратів даної категорії полягає в наявності N містить гетероциклічного кільця з ендоциклічним зв'язком. Гліклазид зменшує вміст глюкози в крові, будучи стимулятором вироблення інсуліну бета-клітинами острівців Лангерганса. Підвищена концентрація С-пептиду та постпрандіального інсуліну зберігається після 2 років лікування. Як і у випадку інших похідних сульфонілсечовини, цей ефект обумовлений більш інтенсивною реакцією β-клітин острівців Лангерганса на стимуляцію глюкозою, що здійснюється за фізіологічним типом. Гліклазид не тільки впливає на вуглеводний обмін, а й провокує гемоваскулярні ефекти. У пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу гліклазид сприяє відновленню раннього піку вироблення інсуліну, що є наслідком надходження глюкози та стимулює другу фазу секреції інсуліну. Значне збільшення синтезу інсуліну пов'язані з відповіддю стимулюцію, викликану введенням глюкози чи прийомом їжі. Застосування гліклазиду знижує ризик розвитку тромбозу дрібних судин, впливаючи на механізми, здатні спровокувати розвиток ускладнень у хворих на цукровий діабет. активності, характерної для судинного ендотелію, та посилення активності плазміногену, що є тканинним активатором. Застосування гліклазиду з модифікованим вивільненням [цільовий показник глікозильованого гемоглобіну (HbAlc) становить менше 6,5%] за умови інтенсивного глікемічного контролю відповідно до результатів достовірних клінічних досліджень дозволяє знизити ризик макро- та мікросудинних ускладнень, що супроводжують цукровий діабет 2 типу,проти традиційним глікемічним контролем. Реалізація інтенсивного глікемічного контролю полягає у призначенні гліклазиду (середньодобова доза дорівнює 103 мг) та підвищенні його дози (до 120 мг на добу) при прийомі на фоні (або замість) стандартного курсу терапії перед доповненням її іншим гіпоглікемічним препаратом (наприклад, інсулін, метформін) , похідне тіазолідиндіону, інгібітор альфа-глюкозідази). Використання гліклазиду в групі хворих, що піддавалися інтенсивному глікемічному контролю (в середньому значення HbAlc становило 6,5%, а середня тривалість моніторингу – 4,8 року), порівняно з групою пацієнтів, які проходили стандартний контроль (середнє значення HbAlc становило 7,3% ), підтвердило,що відносний ризик комбінованої частоти розвитку мікро- та макросудинних ускладнень знижується значним чином (на 10%) за рахунок істотного зниження відносного ризику розвитку основних мікросудинних ускладнень (на 14%), розвитку та прогресування мікроальбумінурії (на 9%), виникнення ускладнень на нирки ( на 11%), виникнення та прогресування нефропатії (на 21%), а також розвитку макроальбумінурії (на 30%). При призначенні гліклазиду інтенсивний глікемічний контроль має суттєві переваги, що не визначаються результатами лікування гіпотензивними засобами.При призначенні гліклазиду інтенсивний глікемічний контроль має суттєві переваги, що не визначаються результатами лікування гіпотензивними засобами.При призначенні гліклазиду інтенсивний глікемічний контроль має суттєві переваги, що не визначаються результатами лікування гіпотензивними засобами.ІнструкціяПриймати внутрішньо. Препарат слід приймати до їди, не розжовуючи та запиваючи достатньою кількістю рідини. Препарат слід приймати в один і той же час доби. Доза препарату підбирається індивідуально залежно від віку, тяжкості перебігу цукрового діабету, концентрації глюкози крові натще і через 2 години після їди.Показання до застосуванняЗгідно з інструкцією, Гліклазид МВ призначають для лікування середньої тяжкості цукрового діабету 2 типу (інсуліннезалежного) з початковими проявами діабетичної мікроангіопатії. Також препарат застосовують для профілактики порушень мікроциркуляції (одночасно з іншими похідними сульфонілсечовини).Протипоказання до застосуванняЦукровий діабет 1-го типу (інсулінзалежний); виражені функціональні порушення печінки та нирок; кетоацидоз; діабетична кома та прекома; одночасне застосування з похідними імідазолу (включаючи міконазол); гіперчутливість до сульфаніламідів та похідних сульфонілсечовини.Вагітність та лактаціяГодуючим та вагітним жінкам застосування Гліклазиду МВ не рекомендовано.Побічна діяПід час застосування Гліклазиду МВ можливий розвиток порушень деяких систем організму: Травна система: рідко - нудота, анорексія, діарея, Евота, біль у ділянці епігастрії; ендокринна система: при передозуванні – гіпоглікемія; система кровотворення: в окремих випадках – тромбоцитопенія, лейкопенія або агранулоцитоз, анемія (зазвичай оборотного характеру); алергічні реакції: свербіж, висипання на шкірі.Взаємодія з лікарськими засобамиПри сумісному застосуванні Гліклазиду МВ з деякими лікарськими засобами можуть виникати небажані ефекти: Похідні піразолону, саліцилати, фенілбутазон, антибактеріальні сульфаніламідні препарати, теофілін, кофеїн, інгібітори моноаміноксидази (МАО): потенціювання гіпоглікемічної дії гліклазиду; неселективні бета-адреноблокатори: підвищення ймовірності виникнення гіпоглікемії, також можливе посилення пітливості та маскування характерних для гіпоглікемії тахікардії та тремору рук; гліклазид та акарбоза: посилення гіпоглікемічного ефекту; Циметидин: підвищення концентрації гліклазиду в плазмі (можливий розвиток тяжкої гіпоглікемії, що виявляється у вигляді пригнічення центральної нервової системи та порушення свідомості); глюкокортикостероїди (включаючи зовнішні лікарські форми), діуретики, барбітурати, естрогени, прогестин, комбіновані естроген-гестагенні препарати, дифенін, рифампіцин: зниження гіпоглікемічної дії гліклазиду.Спосіб застосування та дозиПочаткова доза становить 80 мг на день, середня доза – 160-320 мг на день.ПередозуванняПередозування Гліклазиду МВ може спровокувати розвиток гіпоглікемії, а у тяжких випадках – гіпоглікемічної коми. Симптоми гіпоглікемії помірного ступеня тяжкості коригуються за допомогою зміни дієти, добору дози та/або прийому вуглеводів. Необхідно продовжувати ретельний моніторинг стану пацієнта доти, доки зберігається потенційна загроза життю та здоров'ю. Також можуть розвинутись важкі гіпоглікемічні стани, що супроводжуються судомами, коматозним станом або іншими порушеннями з боку ЦНС. У разі виникнення таких симптомів рекомендуються проведення заходів щодо надання невідкладної медичної допомоги та негайна госпіталізація. Якщо у хворого діагностована гіпоглікемічна кома або підозри на неї, йому слід ввести (внутрішньовенно струминно) 50 мл 40% розчину глюкози (декстрози). Після цього внутрішньовенно краплинно вводиться 5% розчин декстрози, що дозволяє підтримувати необхідну концентрацію глюкози у крові (вона дорівнює приблизно 1 г/л). Слід ретельно контролювати концентрацію глюкози в крові та здійснювати постійне спостереження за пацієнтом протягом щонайменше 2 діб після діагностованого передозування. Необхідність подальшого моніторингу основних життєво важливих функцій пацієнта надалі визначається його станом. Оскільки гліклазид значною мірою пов'язується з білками плазми, діаліз виявляється неефективним.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри лікуванні інсуліннезалежного цукрового діабету Гліклазид МВ слід застосовувати одночасно з низькокалорійною дієтою з невеликим вмістом вуглеводів. Під час терапії потрібно регулярно контролювати добові коливання рівня глюкози, а також рівень глюкози в крові натще і після їди. При хірургічних втручаннях або декомпенсації цукрового діабету слід враховувати можливість застосування інсуліну. У разі розвитку гіпоглікемії, якщо хворий перебуває у свідомості, глюкозу (або розчин цукру) слід застосовувати внутрішньо. При непритомності необхідно ввести глюкозу (внутрішньовенно) або глюкагон (підшкірно, внутрішньом'язово або внутрішньовенно). Щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії після відновлення свідомості пацієнту потрібно дати багату на вуглеводи їжу. Одночасне застосування гліклазиду з циметидином не рекомендовано. При сумісному застосуванні гліклазиду з верапамілом необхідно регулярно контролювати рівень глюкози в крові; з акарбозою – необхідний ретельний контроль та корекція режиму дозування гіпоглікемічних засобів.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки з модифікованим вивільненням 30 мг. 10 таблеток у контурних осередкових упаковках.10, 20 таблеток у банках полімерних. Кожну банку, 2, 3, 6 контурних осередкових упаковок з інструкцією із застосування поміщають у пачки з картону.Фармакотерапевтична групаГліклазид є похідним сульфонілсечовини, гіпоглікемічним препаратом для прийому внутрішньо, який відрізняється від аналогічних препаратів наявністю N-гетероциклічного кільця з ендоциклічним зв'язком. Гліклазид знижує концентрацію глюкози крові, стимулюючи секрецію інсуліну β-клітинами острівців Лангерганса. Підвищення концентрації постпрандіального інсуліну та С-пептиду зберігається після 2-х років терапії. Крім впливу на вуглеводний обмін гликлазид має гемоваскулярні ефекти.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо гліклазид повністю всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Прийом їжі не впливає на всмоктування. Концентрація діючої речовини в плазмі крові поступово плавно зростає, досягає максимуму і виходить на плато через 612 годин після прийому препарату. Індивідуальна зміна відносно низька. Взаємозв'язок між прийнятою дозою та концентрацією препарату в плазмі крові є лінійною залежністю від часу. Зв'язок із білками плазми становить приблизно 95%. Метаболізується у печінці та виводиться, головним чином, нирками. Виведення нирками здійснюється переважно у вигляді метаболітів, менше 1% препарату виводиться у незміненому вигляді. Активні метаболіти у плазмі відсутні. Період напіввиведення становить приблизно 16 годин (від 12 до 20 години). В осіб похилого віку клінічно значимих змін фармакокінетичних параметрів немає.ФармакодинамікаПероральний гіпоглікемічний засіб, похідний сульфонілсечовини II покоління. Стимулює секрецію інсуліну підшлунковою залозою, знижує рівень глюкози в крові, посилює інсуліносекреторну дію глюкози та підвищує чутливість периферичних тканин до інсуліну. Після 2 років лікування у більшості пацієнтів не розвивається звикання до препарату (зберігається підвищення рівня постпрандіального інсуліну та секреція С-пептидів). Скорочує проміжок часу від моменту їди до початку секреції інсуліну. Відновлює ранній пік секреції інсуліну у відповідь на надходження глюкози (на відміну від інших похідних сульфонілсечовини, які діють, головним чином, у другій стадії секреції). Також посилює другу фазу секреції інсуліну. Зменшує пік гіперглікемії після їди (знижує постпрандіальну гіперглікемію). Гліклазид підвищує чутливість периферичних тканин до інсуліну (тобто має виражену екстрапанкреатичну дію). У м'язовій тканині вплив інсуліну на поглинання глюкози, зумовлений покращенням чутливості тканин до інсуліну, значно підвищується (до +35%), оскільки гліклазид стимулює активність м'язової глікогенсинтетази. Знижує утворення глюкози в печінці, нормалізуючи показники рівня глюкози натще. Крім впливу на вуглеводний обмін, гликлазид покращує мікроциркуляцію. Препарат знижує ризик тромбозів дрібних судин, впливаючи на два механізми, які можуть бути залучені в розвиток ускладнень при цукровому діабеті: на часткове інгібування агрегації та адгезії тромбоцитів та зниження концентрації факторів активації тромбоцитів (бета-тромбоглобуліну, активності судинного ендотелію та підвищення активності тканинного активатора плазміногену. Гліклазид має антиоксидантні властивості: знижує рівень ліпідних пероксидів у плазмі, збільшує активність еритроцитарної супероксиддисмутази. Завдяки особливостям лікарської форми щоденний прийом одноразової дози таблеток Гліклазид MB 30 мг забезпечує ефективну терапевтичну концентрацію гліклазиду в плазмі протягом 24 годин.Клінічна фармакологіяПероральний гіпоглікемічний препарат.Показання до застосуванняЦукровий діабет типу 2 у поєднанні з дієтотерапією при недостатній ефективності дієти та фізичних навантажень.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до гліклазиду, інших похідних сульфонілсечовини, сульфаніламідів або допоміжних речовин, що входять до складу препарату; цукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома, діабетична кома; тяжка ниркова або печінкова недостатність (у цих випадках рекомендується застосовувати інсулін); супутня терапія міконазолом; вроджена непереносимість лактози, дефіцит лактази, глюкозо-галактозна мальабсорбція.Вагітність та лактаціяДосвіду застосування гліклазиду під час вагітності немає. Дані щодо застосування інших похідних сульфонілсечовини під час вагітності обмежені. У дослідженнях на лабораторних тваринах тератогенні ефекти гліклазиду виявлено не були. Для зниження ризику розвитку вроджених вад необхідний оптимальний контроль (проведення відповідної терапії) цукрового діабету. Пероральні гіпоглікемічні препарати під час вагітності не застосовуються. Препаратом вибору для лікування цукрового діабету у вагітних є інсулін. Рекомендується замінити прийом пероральних гіпоглікемічних препаратів інсулінотерапією як у випадку планованої вагітності, так і в тому випадку, якщо вагітність настала на тлі прийому препарату. Годування грудьми. Зважаючи на відсутність даних про надходження гліклазиду в грудне молоко та ризик розвитку неонатальної гіпоглікемії, під час терапії препаратом годування груддю протипоказане.Побічна діяГіпоглікемія. З боку шлунково-кишкового тракту: біль у животі, нудота, блювання, діарея, запори. Прийом препарату під час сніданку дозволяє уникнути цих симптомів або мінімізувати їх. Рідше відзначаються такі побічні ефекти: З боку шкіри та підшкірної клітковини: висипання, свербіж, кропив'янка, набряк Квінке, еритема, макулопапульозний висип, бульозні реакції (такі як синдром Стівенса-Джонсона та токсико-епідермальний некроліз); з боку кровоносної та лімфатичної системи: гематологічні порушення (анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, гранулоцитопенія) розвиваються рідко. Як правило, ці явища оборотні у разі припинення терапії; з боку печінки та жовчовивідних шляхів: підвищення активності печінкових ферментів (аспартатамінотрансферази (ACT), аланінамінотрансферази (АЛТ), лужної фосфатази), гепатит (поодинокі випадки). З появою холестатичної жовтяниці необхідно припинити терапію. Ці явища оборотні у разі припинення терапії; з боку органу зору: можуть виникати минущі зорові розлади, спричинені зміною концентрації глюкози крові, особливо на початку терапії; побічні ефекти, властиві похідним сульфонілсечовини: як і на фоні прийому інших похідних сульфонілсечовини були відзначені випадки еритроцитопенії, агранулоцитозу, гемолітичної анемії, панцитопенії, алергічного васкуліту, гіпонатріємії. Також на фоні прийому похідних сульфонілсечовини відзначалося підвищення активності печінкових ферментів, порушення функції печінки (наприклад, з розвитком холестазу та жовтяниці) та гепатит. Ці прояви зменшувалися з часом після відміни препаратів сульфонілсечовини, але в окремих випадках призводили до життєзагрозливої ​​печінкової недостатності.Взаємодія з лікарськими засобамиГліклазид посилює дію антикоагулянтів (варфарин), може знадобитися корекція дози антикоагулянту. Міконазол (при системному введенні та при використанні гелю на слизовій оболонці порожнини рота) посилює гіпоглікемічну дію препарату (можливий розвиток гіпоглікемії аж до стану коми). Фенілбутазон (системне введення) посилює гіпоглікемічний ефект препарату (витісняє із зв'язку з білками плазми та/або уповільнює виведення з організму), необхідний контроль глюкози крові та корекція дози гліклазиду, як під час прийому фенілбутазону, так і після його відміни. Етанол і етанолсодержащіе лікарські засоби посилює гіпоглікемію, інгібуючи компенсаторні реакції, може сприяти розвитку гіпоглікемічної коми. При одночасному прийомі з іншими гіпоглікемічними лікарськими засобами (інсулін, акарбоза, бігуаніди), бета-адреноблокаторами, бета-адреноблокаторами, циметидинами ) - посилення гіпоглікемічного ефекту та ризик гіпоглікемії. Даназол – діабетогенний ефект. Необхідний контроль рівня глюкози крові та корекція дози гліклазиду як під час прийому даназолу, так і після його відміни. Хлорпромазин у високих дозах (більше 100 мг на добу) збільшує вміст глюкози у крові, знижуючи секрецію інсуліну. Необхідний контроль глюкози крові та корекція дози гліклазиду як під час прийому хлорпромазину, так і після його відміни. ГКС (системне, внутрішньосуглобове, зовнішнє, ректальне застосування) підвищують вміст глюкози крові з можливим розвитком кетоацидозу (зниження толерантності до вуглеводів). Необхідний контроль глюкози крові та корекція дози гліклазиду, як під час прийому кортикостероїдів, так і після їх відміни. Ритодрін, сальбутамол, тербуталін (внутрішньовенне введення) – підвищують вміст глюкози крові. Рекомендується контроль глюкози крові та при необхідності – переведення пацієнта на терапію інсуліном.Спосіб застосування та дозиТаблетки Гліклазид MB з модифікованим вивільненням 30 мг приймають внутрішньо 1 раз на день під час сніданку. Для пацієнтів, які раніше не отримували лікування, початкова доза становить 30 мг (в т.ч. для осіб старше 65 років). Потім дозу підбирають індивідуально до досягнення необхідного терапевтичного ефекту. Підбір дози необхідно проводити відповідно до показника рівня глюкози у крові після початку лікування. Кожна наступна зміна дози може бути здійснена після як мінімум двотижневого періоду. Щоденна доза може варіювати від 30 мг 1 таблетка) до 90120 мг (3-4 таблетки). Добова доза не повинна перевищувати 120 мг (4 таблетки). Гліклазид MB може замінювати таблетки гліклазиду зі звичайним вивільненням (80 мг) у дозах від 1 до 4 таблеток на добу. При пропущенні одного або більше прийомів препарату не можна приймати більш високу дозу наступного прийому (наступного дня). При заміні іншого гіпоглікемічного препарату таблетками Гліклазід MB 30 мг не потрібний будь-який перехідний період часу. Необхідно спочатку завершити прийом добової дози іншого препарату і лише наступного дня почати приймати цей препарат. Якщо хворий до цього отримував терапію препаратами сульфонілсечовини з більш тривалим періодом напіввиведення, необхідно ретельне спостереження (контроль рівня глюкози крові) протягом 1-2 тижнів, щоб уникнути гіпоглікемії як наслідку залишкових ефектів попередньої терапії. Таблетки Гліклазид MB можна застосовувати у поєднанні з бігуанідами, інгібіторами альфа-глюкозидази або інсуліном. Пацієнтам з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості препарат призначають у таких же дозах, як і пацієнтам із нормальною функцією нирок. При нирковій недостатності тяжкого ступеня таблетки Гліклазід MB протипоказані. Пацієнти із ризиком розвитку гіпоглікемії. У пацієнтів, які відносяться до групи ризику розвитку гіпоглікемії (недостатнє або незбалансоване харчування. тяжкі або погано компенсовані ендокринні розлади - гіпофізарна та наднирникова недостатність, гіпотиреоз. відміна кортикостероїдів після їх тривалого прийому та/або прийому у високих дозах. тяжкі захворювання серцево тяжка ішемічна хвороба серця, тяжкий атеросклероз сонних артерій, поширений атеросклероз) рекомендується використовувати мінімальну дозу (30 мг) препарату Гліклазід MB.ПередозуванняСимптоми: гіпоглікемія, порушення свідомості, гіпоглікемічна кома. Якщо пацієнт у свідомості, внутрішньо прийняти цукор. Можливий розвиток тяжких гіпоглікемічних станів, що супроводжуються комою, судомами або іншими неврологічними порушеннями. З появою таких симптомів необхідно надання швидкої медичної допомоги та негайна госпіталізація. Якщо підозрюють або діагностують гіпоглікемічний ком, хворому швидко внутрішньовенно вводять 50 мл 40% розчину декстрози (глюкози). Потім внутрішньовенно краплинно вводять 5% розчин декстрози (глюкози) для підтримки необхідного рівня глюкози у крові. Після відновлення свідомості необхідно дати хворому їжу, багату на легкозасвоювані вуглеводи (щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії). Ретельний контроль рівня глюкози крові та спостереження за пацієнтом необхідно проводити як мінімум протягом 48 наступних годин. Після цього періоду часу залежно від стану хворого лікар вирішує питання необхідності подальшого спостереження. Діаліз неефективний через виражене зв'язування гліклазиду з білками плазми.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЛітній вік, нерегулярне та/або незбалансоване харчування, тяжкі захворювання серцево-судинної системи (в т.ч. ІХС, атеросклероз), гіпотиреоз, надниркова або гіпофізарна недостатність, гіпопітуїтаризм, ниркова та/або печінкова недостатність, тривала терапія глюко алкоголізм, недостатність глюкозо-6-фосфатдегідрогенази.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки із модифікованим вивільненням 60 мг. 10 таблеток у контурних осередкових упаковках.10, 20 таблеток у банках полімерних. Кожну банку, 2, 3, 6 контурних осередкових упаковок з інструкцією із застосування поміщають у пачки з картону.Фармакотерапевтична групаГліклазид є похідним сульфонілсечовини, гіпоглікемічним препаратом для прийому внутрішньо, який відрізняється від аналогічних препаратів наявністю N-гетероциклічного кільця з ендоциклічним зв'язком. Гліклазид знижує концентрацію глюкози крові, стимулюючи секрецію інсуліну β-клітинами острівців Лангерганса. Підвищення концентрації постпрандіального інсуліну та С-пептиду зберігається після 2-х років терапії. Крім впливу на вуглеводний обмін гликлазид має гемоваскулярні ефекти.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо гліклазид повністю всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Прийом їжі не впливає на всмоктування. Концентрація діючої речовини в плазмі крові поступово плавно зростає, досягає максимуму і виходить на плато через 612 годин після прийому препарату. Індивідуальна зміна відносно низька. Взаємозв'язок між прийнятою дозою та концентрацією препарату в плазмі крові є лінійною залежністю від часу. Зв'язок із білками плазми становить приблизно 95%. Метаболізується у печінці та виводиться, головним чином, нирками. Виведення нирками здійснюється переважно у вигляді метаболітів, менше 1% препарату виводиться у незміненому вигляді. Активні метаболіти у плазмі відсутні. Період напіввиведення становить приблизно 16 годин (від 12 до 20 години). В осіб похилого віку клінічно значимих змін фармакокінетичних параметрів немає.ФармакодинамікаПероральний гіпоглікемічний засіб, похідний сульфонілсечовини II покоління. Стимулює секрецію інсуліну підшлунковою залозою, знижує рівень глюкози в крові, посилює інсуліносекреторну дію глюкози та підвищує чутливість периферичних тканин до інсуліну. Після 2 років лікування у більшості пацієнтів не розвивається звикання до препарату (зберігається підвищення рівня постпрандіального інсуліну та секреція С-пептидів). Скорочує проміжок часу від моменту їди до початку секреції інсуліну. Відновлює ранній пік секреції інсуліну у відповідь на надходження глюкози (на відміну від інших похідних сульфонілсечовини, які діють, головним чином, у другій стадії секреції). Також посилює другу фазу секреції інсуліну. Зменшує пік гіперглікемії після їди (знижує постпрандіальну гіперглікемію). Гліклазид підвищує чутливість периферичних тканин до інсуліну (тобто має виражену екстрапанкреатичну дію). У м'язовій тканині вплив інсуліну на поглинання глюкози, зумовлений покращенням чутливості тканин до інсуліну, значно підвищується (до +35%), оскільки гліклазид стимулює активність м'язової глікогенсинтетази. Знижує утворення глюкози в печінці, нормалізуючи показники рівня глюкози натще. Крім впливу на вуглеводний обмін, гликлазид покращує мікроциркуляцію. Препарат знижує ризик тромбозів дрібних судин, впливаючи на два механізми, які можуть бути залучені в розвиток ускладнень при цукровому діабеті: на часткове інгібування агрегації та адгезії тромбоцитів та зниження концентрації факторів активації тромбоцитів (бета-тромбоглобуліну, активності судинного ендотелію та підвищення активності тканинного активатора плазміногену. Гліклазид має антиоксидантні властивості: знижує рівень ліпідних пероксидів у плазмі, збільшує активність еритроцитарної супероксиддисмутази. Завдяки особливостям лікарської форми щоденний прийом одноразової дози таблеток Гліклазид MB 30 мг забезпечує ефективну терапевтичну концентрацію гліклазиду в плазмі протягом 24 годин.Клінічна фармакологіяПероральний гіпоглікемічний препарат.Показання до застосуванняЦукровий діабет типу 2 у поєднанні з дієтотерапією при недостатній ефективності дієти та фізичних навантажень.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до гліклазиду, інших похідних сульфонілсечовини, сульфаніламідів або допоміжних речовин, що входять до складу препарату; цукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома, діабетична кома; тяжка ниркова або печінкова недостатність (у цих випадках рекомендується застосовувати інсулін); супутня терапія міконазолом; вроджена непереносимість лактози, дефіцит лактази, глюкозо-галактозна мальабсорбція.Вагітність та лактаціяДосвіду застосування гліклазиду під час вагітності немає. Дані щодо застосування інших похідних сульфонілсечовини під час вагітності обмежені. У дослідженнях на лабораторних тваринах тератогенні ефекти гліклазиду виявлено не були. Для зниження ризику розвитку вроджених вад необхідний оптимальний контроль (проведення відповідної терапії) цукрового діабету. Пероральні гіпоглікемічні препарати під час вагітності не застосовуються. Препаратом вибору для лікування цукрового діабету у вагітних є інсулін. Рекомендується замінити прийом пероральних гіпоглікемічних препаратів інсулінотерапією як у випадку планованої вагітності, так і в тому випадку, якщо вагітність настала на тлі прийому препарату. Годування грудьми. Зважаючи на відсутність даних про надходження гліклазиду в грудне молоко та ризик розвитку неонатальної гіпоглікемії, під час терапії препаратом годування груддю протипоказане.Побічна діяГіпоглікемія. З боку шлунково-кишкового тракту: біль у животі, нудота, блювання, діарея, запори. Прийом препарату під час сніданку дозволяє уникнути цих симптомів або мінімізувати їх. Рідше відзначаються такі побічні ефекти: З боку шкіри та підшкірної клітковини: висипання, свербіж, кропив'янка, набряк Квінке, еритема, макулопапульозний висип, бульозні реакції (такі як синдром Стівенса-Джонсона та токсико-епідермальний некроліз); з боку кровоносної та лімфатичної системи: гематологічні порушення (анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, гранулоцитопенія) розвиваються рідко. Як правило, ці явища оборотні у разі припинення терапії; з боку печінки та жовчовивідних шляхів: підвищення активності печінкових ферментів (аспартатамінотрансферази (ACT), аланінамінотрансферази (АЛТ), лужної фосфатази), гепатит (поодинокі випадки). З появою холестатичної жовтяниці необхідно припинити терапію. Ці явища оборотні у разі припинення терапії; з боку органу зору: можуть виникати минущі зорові розлади, спричинені зміною концентрації глюкози крові, особливо на початку терапії; побічні ефекти, властиві похідним сульфонілсечовини: як і на фоні прийому інших похідних сульфонілсечовини були відзначені випадки еритроцитопенії, агранулоцитозу, гемолітичної анемії, панцитопенії, алергічного васкуліту, гіпонатріємії. Також на фоні прийому похідних сульфонілсечовини відзначалося підвищення активності печінкових ферментів, порушення функції печінки (наприклад, з розвитком холестазу та жовтяниці) та гепатит. Ці прояви зменшувалися з часом після відміни препаратів сульфонілсечовини, але в окремих випадках призводили до життєзагрозливої ​​печінкової недостатності.Взаємодія з лікарськими засобамиГліклазид посилює дію антикоагулянтів (варфарин), може знадобитися корекція дози антикоагулянту. Міконазол (при системному введенні та при використанні гелю на слизовій оболонці порожнини рота) посилює гіпоглікемічну дію препарату (можливий розвиток гіпоглікемії аж до стану коми). Фенілбутазон (системне введення) посилює гіпоглікемічний ефект препарату (витісняє із зв'язку з білками плазми та/або уповільнює виведення з організму), необхідний контроль глюкози крові та корекція дози гліклазиду, як під час прийому фенілбутазону, так і після його відміни. Етанол і етанолсодержащіе лікарські засоби посилює гіпоглікемію, інгібуючи компенсаторні реакції, може сприяти розвитку гіпоглікемічної коми. При одночасному прийомі з іншими гіпоглікемічними лікарськими засобами (інсулін, акарбоза, бігуаніди), бета-адреноблокаторами, бета-адреноблокаторами, циметидинами ) - посилення гіпоглікемічного ефекту та ризик гіпоглікемії. Даназол – діабетогенний ефект. Необхідний контроль рівня глюкози крові та корекція дози гліклазиду як під час прийому даназолу, так і після його відміни. Хлорпромазин у високих дозах (більше 100 мг на добу) збільшує вміст глюкози у крові, знижуючи секрецію інсуліну. Необхідний контроль глюкози крові та корекція дози гліклазиду як під час прийому хлорпромазину, так і після його відміни. ГКС (системне, внутрішньосуглобове, зовнішнє, ректальне застосування) підвищують вміст глюкози крові з можливим розвитком кетоацидозу (зниження толерантності до вуглеводів). Необхідний контроль глюкози крові та корекція дози гліклазиду, як під час прийому кортикостероїдів, так і після їх відміни. Ритодрін, сальбутамол, тербуталін (внутрішньовенне введення) – підвищують вміст глюкози крові. Рекомендується контроль глюкози крові та при необхідності – переведення пацієнта на терапію інсуліном.Спосіб застосування та дозиТаблетки Гліклазид MB з модифікованим вивільненням 30 мг приймають внутрішньо 1 раз на день під час сніданку. Для пацієнтів, які раніше не отримували лікування, початкова доза становить 30 мг (в т.ч. для осіб старше 65 років). Потім дозу підбирають індивідуально до досягнення необхідного терапевтичного ефекту. Підбір дози необхідно проводити відповідно до показника рівня глюкози у крові після початку лікування. Кожна наступна зміна дози може бути здійснена після як мінімум двотижневого періоду. Щоденна доза може варіювати від 30 мг 1 таблетка) до 90120 мг (3-4 таблетки). Добова доза не повинна перевищувати 120 мг (4 таблетки). Гліклазид MB може замінювати таблетки гліклазиду зі звичайним вивільненням (80 мг) у дозах від 1 до 4 таблеток на добу. При пропущенні одного або більше прийомів препарату не можна приймати більш високу дозу наступного прийому (наступного дня). При заміні іншого гіпоглікемічного препарату таблетками Гліклазід MB 30 мг не потрібний будь-який перехідний період часу. Необхідно спочатку завершити прийом добової дози іншого препарату і лише наступного дня почати приймати цей препарат. Якщо хворий до цього отримував терапію препаратами сульфонілсечовини з більш тривалим періодом напіввиведення, необхідно ретельне спостереження (контроль рівня глюкози крові) протягом 1-2 тижнів, щоб уникнути гіпоглікемії як наслідку залишкових ефектів попередньої терапії. Таблетки Гліклазид MB можна застосовувати у поєднанні з бігуанідами, інгібіторами альфа-глюкозидази або інсуліном. Пацієнтам з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості препарат призначають у таких же дозах, як і пацієнтам із нормальною функцією нирок. При нирковій недостатності тяжкого ступеня таблетки Гліклазід MB протипоказані. Пацієнти із ризиком розвитку гіпоглікемії. У пацієнтів, які відносяться до групи ризику розвитку гіпоглікемії (недостатнє або незбалансоване харчування. тяжкі або погано компенсовані ендокринні розлади - гіпофізарна та наднирникова недостатність, гіпотиреоз. відміна кортикостероїдів після їх тривалого прийому та/або прийому у високих дозах. тяжкі захворювання серцево тяжка ішемічна хвороба серця, тяжкий атеросклероз сонних артерій, поширений атеросклероз) рекомендується використовувати мінімальну дозу (30 мг) препарату Гліклазід MB.ПередозуванняСимптоми: гіпоглікемія, порушення свідомості, гіпоглікемічна кома. Якщо пацієнт у свідомості, внутрішньо прийняти цукор. Можливий розвиток тяжких гіпоглікемічних станів, що супроводжуються комою, судомами або іншими неврологічними порушеннями. З появою таких симптомів необхідно надання швидкої медичної допомоги та негайна госпіталізація. Якщо підозрюють або діагностують гіпоглікемічний ком, хворому швидко внутрішньовенно вводять 50 мл 40% розчину декстрози (глюкози). Потім внутрішньовенно краплинно вводять 5% розчин декстрози (глюкози) для підтримки необхідного рівня глюкози у крові. Після відновлення свідомості необхідно дати хворому їжу, багату на легкозасвоювані вуглеводи (щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії). Ретельний контроль рівня глюкози крові та спостереження за пацієнтом необхідно проводити як мінімум протягом 48 наступних годин. Після цього періоду часу залежно від стану хворого лікар вирішує питання необхідності подальшого спостереження. Діаліз неефективний через виражене зв'язування гліклазиду з білками плазми.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЛітній вік, нерегулярне та/або незбалансоване харчування, тяжкі захворювання серцево-судинної системи (в т.ч. ІХС, атеросклероз), гіпотиреоз, надниркова або гіпофізарна недостатність, гіпопітуїтаризм, ниркова та/або печінкова недостатність, тривала терапія глюко алкоголізм, недостатність глюкозо-6-фосфатдегідрогенази.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: гліклазид 40 мг, метформіну гідрохлорид 500 мг. Допоміжні речовини: сорбітол, повідон, кроскармеллоза натрію, стеарат магнію. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (6) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки від білого до білого з кремуватим або жовтуватим відтінком кольору, плоскоциліндричні, з фаскою та ризиком; допускається наявність мармуровості.Фармакотерапевтична групаКомбінований гіпоглікемічний препарат для перорального застосування. Глімекомб® є фіксованою комбінацією двох пероральних гіпоглікемічних засобів групи бігуанідів та групи похідних сульфонілсечовини. Має панкреатичну та позапанкреатичну дію. Гліклазид - похідне сульфонілсечовини. Стимулює секрецію інсуліну підшлунковою залозою, підвищує чутливість периферичних тканин до інсуліну. Стимулює активність внутрішньоклітинних ферментів – м'язової глікогенсинтетази. Відновлює ранній пік секреції інсуліну, скорочує проміжок часу від моменту їди до початку секреції інсуліну, знижує постпрандіальну гіперглікемію. Крім впливу на вуглеводний обмін, впливає на мікроциркуляцію, зменшує адгезію і агрегацію тромбоцитів, затримує розвиток пристінкового тромбозу, нормалізує проникність судин і перешкоджає розвитку мікротромбозу і атеросклерозу, відновлює процес фізіологічного пристінного впливу.Уповільнює розвиток діабетичної ретинопатії на непроліферативній стадії; при діабетичній нефропатії на фоні тривалого застосування відзначається достовірне зниження протеїнурії. Чи не призводить до збільшення маси тіла, т.к. надає переважну дію на ранній пік секреції інсуліну і не викликає гіперінсулінемії; сприяє зниженню маси тіла у опасистих пацієнтів при дотриманні відповідної дієти. Метформін належить до групи бігуанідів. Знижує концентрацію глюкози в крові шляхом пригнічення глюконеогенезу в печінці, зменшення всмоктування глюкози із ШКТ та підвищення її утилізації у тканинах. Знижує концентрацію у сироватці крові тригліцеридів, холестерину та ЛПНГ (визначуваних натще) і не змінює концентрацію ліпопротеїнів іншої щільності. Сприяє стабілізації чи зниженню маси тіла. За відсутності у крові інсуліну терапевтичний ефект не виявляється. Гіпоглікемічних реакцій не викликає. Покращує фібринолітичні властивості крові за рахунок пригнічення інгібітору активатора профібринолізину (плазміногену) тканинного типу.ФармакокінетикаГліклазід Всмоктування та розподіл Після прийому внутрішньо абсорбція висока. При прийомі в дозі 40 мг C max  у плазмі досягається через 2-3 год і становить 2-3 мкг/мл. Зв'язування із білками плазми становить 85-97%. Метаболізм та виведення Метаболізується у печінці. T1/2 – 8-20 год. Виводиться переважно у вигляді метаболітів нирками – 70%, через кишечник – 12%. У пацієнтів похилого віку клінічно значущих змін фармакокінетичних параметрів немає. Метформін Всмоктування та розподіл Після прийому внутрішньо абсорбція становить 48-52%. Швидко всмоктується із ШКТ. Абсолютна біодоступність (натще) становить 50-60%. C max  в плазмі досягається через 1.81-2.69 год і не перевищує 1 мкг/мл. Прийом з їжею знижує C max  у плазмі на 40% та уповільнює її досягнення на 35 хв. Зв'язування із білками плазми незначне. Метформін здатний накопичуватися в еритроцитах. Виведення T1/2 становить 6.2 год. Виводиться нирками, переважно у незміненому вигляді (клубочкова фільтрація та канальцева секреція) та через кишечник (до 30%).Клінічна фармакологіяПероральний гіпоглікемічний препарат.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу (інсуліннезалежний) при неефективності дієтотерапії, фізичних вправ та попередньої терапії метформіном або гліклазидом; заміщення попередньої терапії двома препаратами (метформіном та гліклазидом) у хворих на цукровий діабет 2 типу (інсуліннезалежним) зі стабільним і добре контрольованим рівнем глюкози крові.Протипоказання до застосуванняЦукровий діабет 1 типу (інсулінзалежний); діабетичний кетоацидоз; діабетична прекома, діабетична кома; гіпоглікемія; тяжкі порушення функції нирок; гострі стани, що можуть призводити до зміни функції нирок: дегідратація, тяжка інфекція, шок; гострі або хронічні захворювання, що супроводжуються гіпоксією тканин: серцева недостатність; дихальна недостатність; недавно перенесений інфаркт міокарда; шок; печінкова недостатність; порфірія; вагітність; період лактації (грудного вигодовування); одночасний прийом міконазолу; стани, що вимагають проведення інсулінотерапії, у т.ч. інфекційні захворювання, великі хірургічні втручання, травми, великі опіки; хронічний алкоголізм; гостра алкогольна інтоксикація; лактацидоз (в т.ч. в анамнезі); застосування протягом не менше 48 годин до та протягом 48 годин після проведення радіоізотопних або рентгенологічних досліджень з введенням йодовмісної контрастної речовини; дотримання гіпокалорійної дієти (менше 1000 кал на добу); - підвищена чутливість до компонентів препарату; підвищена чутливість до інших похідних сульфонілсечовини. Не рекомендується застосовувати препарат у пацієнтів віком понад 60 років, які виконують важку фізичну роботу, що пов'язано з підвищеним ризиком розвитку лактацидозу. З обережністю слід застосовувати препарат при лихоманковому синдромі, наднирковій недостатності, гіпофункції передньої частки гіпофіза, захворюваннях щитовидної залози з порушенням її функції.Вагітність та лактаціяПротипоказане застосування препарату Глімекомб при вагітності. При плануванні вагітності, а також у разі настання вагітності в період прийому препарату Глімекомб® його слід відмінити та призначити інсулінотерапію. Глімекомб протипоказаний при грудному вигодовуванні, оскільки активні речовини здатні виділятися з грудним молоком. У цьому випадку необхідно перейти на інсулінотерапію або припинити вигодовування груддю.Побічна діяЗ боку ендокринної системи: гіпоглікемія (при порушенні режиму дозування та неадекватній дієті) – головний біль, відчуття втоми, почуття голоду, підвищене потовиділення, різка слабкість, серцебиття, запаморочення, порушення координації рухів, тимчасові неврологічні розлади; при прогресуванні гіпоглікемії можлива втрата самоконтролю, непритомність. З боку обміну речовин: в окремих випадках – лактацидоз (слабкість, міалгія, респіраторні порушення, сонливість, біль у животі, гіпотермія, зниження артеріального тиску, брадіаритмія). З боку травної системи: диспепсія (нудота, діарея, відчуття тяжкості в епігастрії, "металевий" присмак у роті), зниження апетиту (вираження цих реакцій знижується при прийомі препарату під час їжі); рідко – гепатит, холестатична жовтяниця (потрібна відміна препарату), підвищення активності печінкових трансаміназ, ЛФ. З боку системи кровотворення: рідко – пригнічення кістковомозкового кровотворення (анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія). Алергічні реакції: свербіж, кропив'янка, макуло-папульозний висип. Інші: порушення зору. У разі виникнення побічних ефектів дозу слід зменшити або тимчасово відмінити. Загальні побічні ефекти похідних сульфонілсечовини: еритропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, панцитопенія, алергічний васкуліт, печінкова недостатність, що загрожує життю.Взаємодія з лікарськими засобамиПосилення гіпоглікемічної дії препарату Глімекомб® спостерігається при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ (каптоприл, еналаприл), блокаторами гістамінових Н2-рецепторів (циметидин), протигрибковими препаратами (міконазол, флуконазол), НПЗЗ (фенілбутазон, фенілбутазон, фенілбутазон, фенілбутазон, безафибрат), противотуберкулезными препаратами (этионамид), салицилатами, антикоагулянтами кумаринового ряда, анаболическими стероидами, бета-адреноблокаторами, ингибиторами МАО, сульфаниламидами длительного действия, с циклофосфамидом, хлорамфениколом, фенфлурамином, флуоксетином, гуанетидином, пентоксифиллином, тетрациклином, теофиллином, блокаторами канальцевой секреции, резерпіном, бромокриптином, дизопірамідом, піридоксином, з іншими гіпоглікемічними препаратами (в т.ч. акарбоза, бігуаніди, інсулін), алопуринолом,окситетрациклін. Зменшення гіпоглікемічної дії препарату Глімекомб® спостерігається при одночасному застосуванні з барбітуратами, кортикостероїдами, адреноміметиками (епінефрин, клонідин), протиепілептичними препаратами (фенітоїн), з блокаторами повільних кальцієвихаду, , з баклофеном, даназолом, діазоксидом, ізоніазидом, з морфіном, ритодрином, сальбутамолом, тербуталіном, з глюкагоном, рифампіцином, з гормонами щитовидної залози, солями літію, з високими дозами нікотинової кислоти, хлорпромазин. Підвищує ризик розвитку шлуночкової екстрасистолії на фоні серцевих глікозидів. Лікарські засоби, що пригнічують кістковомозкове кровотворення, збільшують ризик мієлосупресії. Етанол посилює ймовірність розвитку лактацидозу. Фармакокінетична взаємодія Метформін зменшує Cmax  у плазмі крові та T1/2 фуросеміду на 31 та 42.3% відповідно. Фуросемід збільшує C max  метформіну на 22%. Ніфедипін підвищує абсорбцію, збільшує C max  у плазмі, уповільнює виведення метформіну. Катіонні лікарські засоби (амілорид, дигоксин, морфін, прокаїнамід, хінідин, хінін, ранітидин, тріамтерен і ванкоміцин), що секретуються в канальцях, конкурують за тубулярні транспортні системи і при тривалій терапії здатні збільшувати C max  метформіну в плазмі крові на 60.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо під час або відразу після їди. Доза препарату визначається лікарем індивідуально для кожного пацієнта, залежно від рівня глюкози крові. Початкова доза становить, як правило, 1-3 таб./добу з поступовим підбором дози до досягнення стійкої компенсації захворювання. Максимальна добова доза – 5 таб. Зазвичай препарат приймають 2 рази на добу (вранці та ввечері).ПередозуванняСимптоми: можливі лактацидоз (оскільки до складу препарату входить метформін), гіпоглікемія. Лікування: при появі симптомів лактацидозу слід припинити прийом препарату. Лактацидоз є станом, який потребує невідкладної медичної допомоги; Лікування проводиться у стаціонарі. Найбільш ефективним методом лікування є гемодіаліз. При гіпоглікемії легкої або середньої тяжкості глюкозу (декстрозу) або розчин цукру приймають внутрішньо. У разі тяжкої гіпоглікемії (втрата свідомості) вводять внутрішньовенно 40% розчин декстрози (глюкози) або глюкагон внутрішньовенно, внутрішньом'язово або підшкірно. Після відновлення свідомості хворому необхідно дати їжу, багату на вуглеводи, щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЛікування препаратом Глімекомб® проводять лише у поєднанні з низькокалорійною дієтою з малим вмістом вуглеводів. Необхідно регулярно контролювати вміст глюкози в крові натще і після їди, особливо в перші дні лікування препаратом. Глімекомб® можна призначати лише пацієнтам, які отримують регулярне харчування, що обов'язково включає сніданок та забезпечує достатнє надходження вуглеводів. При призначенні препарату слід враховувати, що внаслідок прийому похідних сульфонілсечовини може розвиватися гіпоглікемія, причому у деяких випадках у тяжкій та тривалій формі, що потребує госпіталізації та введення глюкози протягом кількох днів. Гіпоглікемія частіше розвивається при низькокалорійній дієті, після тривалих чи енергійних фізичних вправ, після вживання алкоголю або під час прийому кількох гіпоглікемічних препаратів одночасно. Щоб уникнути розвитку гіпоглікемії необхідний ретельний та індивідуальний підбір доз, а також подання пацієнту повної інформації про запропоноване лікування. При фізичному та емоційному перенапрузі, зміні режиму харчування необхідна корекція дози препарату Глімекомб®. Особливо чутливі до дії гіпоглікемічних препаратів особи похилого віку; пацієнти, які не отримують збалансованого харчування, із загальним ослабленим станом; пацієнти, які страждають на гіпофізарно-наднирникову недостатність. Бета-адреноблокатори, клонідин, резерпін, гуанетидин здатні маскувати клінічні прояви гіпоглікемії. Слід попередити пацієнтів про підвищений ризик виникнення гіпоглікемії у випадках прийому етанолу, НПЗЗ при голодуванні. При великих хірургічних втручаннях і травмах, великих опіках, інфекційних захворюваннях з гарячковим синдромом може знадобитися скасування пероральних гіпоглікемічних препаратів та призначення інсулінотерапії. Під час лікування необхідний контроль функції нирок. Визначення лактату в плазмі слід проводити не рідше 2 разів на рік, а також при появі міалгії. При розвитку лактацидозу потрібне припинення лікування. За 48 годин до хірургічного втручання або внутрішньовенного введення йодовмісного рентгеноконтрастного засобу прийом препарату Глімекомб слід припинити. Лікування рекомендується відновити через 48 год. На тлі терапії препаратом Глімекомб® пацієнту необхідно відмовитися від вживання алкоголю та/або етанол, що містять, препаратів і харчових продуктів. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування необхідно дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом та заняттями іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діюча речовина: глімепірид – 2 мг; допоміжні речовини: манітол - 65,2 мг, целюлоза мікрокристалічна (102) - 12,0 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію - 10,0 мг, повідон К 30 (полівінілпіролідон середньомолекулярний) - 1,3 мг, кросповідон (Кол 0 мг, магнію стеарат – 0,5 мг. По 10 або 30 таблеток у контурне осередкове впакування. По 30 таблеток у банку полімерну типу БП з поліетилену низького тиску з кришкою з поліетилену високого тиску або у полімерний флакон з поліетилену низького тиску з кришкою з поліетилену високого тиску. Кожну банку, флакон, 3 контурні осередкові упаковки по 10 таблеток, 1, 2, 3 контурні осередкові упаковки по 30 таблеток разом з інструкцією по застосуванню в картонну пачку.Опис лікарської формиПігулки білого або майже білого кольору, круглі, плоскоциліндричні з фаскою та ризиком з одного боку.Фармакотерапевтична групаГіпоглікемічний засіб для перорального застосування групи сульфонілсечовини ІІІ покоління.ФармакокінетикаАбсорбція При багаторазовому прийомі глімепіриду в добовій дозі 4 мг, максимальна концентрація (Сmах) у плазмі досягається приблизно через 2,5 год і становить 309 нг/мл. Існує лінійне співвідношення між дозою та максимальною плазмовою концентрацією глімепіриду (Сmaх), а також між дозою та площею під кривою "концентрація-час" (AUC). При вживанні глімепіриду його абсолютна біодоступність є повною. Прийом їжі не істотно впливає на абсорбцію, за винятком незначного уповільнення її швидкості. Розподіл Для глімепіриду характерний дуже низький об'єм розподілу (близько 8,8 л), приблизно рівний об'єму розподілу альбуміну, високий рівень зв'язування з білками плазми (більше 99%) та низький кліренс (близько 48 мл/хв). Глімепірид проникає у грудне молоко та через плацентарний бар'єр. Метаболізм Глімепірид метаболізується в печінці (головним чином за участю ізоферменту CYP2C9) з утворенням двох метаболітів гідроксильованого та карбоксильованого похідних, які виявляються у сечі та калі. Виведення Після одноразового прийому глімепіриду внутрішньо 58% дози виводиться нирками та 35% дози – через кишечник. Незмінений глімепірид у сечі не виявляється. Середній період напіввиведення (Т1/2), який визначається за сироватковими концентраціями в умовах багаторазового прийому препарату, становить приблизно 5-8 годин. Після прийому високих доз відзначається незначне збільшення Т1/2. Середній Т1/2 гідроксильованого та карбоксильованого метаболітів глімепіриду становить 3-5 та 5-6 год відповідно. Порівняння одноразового та багаторазового (один раз на добу) прийому глімепіриду не виявило достовірних відмінностей у фармакокінетичних показниках; спостерігається їхня дуже низька варіабельність між різними пацієнтами. Значне накопичення препарату відсутнє. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках Фармакокінетичні параметри подібні у пацієнтів різної статі та різних вікових груп. У пацієнтів з порушенням функції нирок (з низьким кліренсом креатиніну) спостерігається тенденція до збільшення кліренсу глімепіриду та зниження його середніх концентрацій у сироватці крові, що, ймовірно, обумовлено швидшим виведенням препарату внаслідок нижчого зв'язування його з білком. Таким чином, у цієї категорії пацієнтів відсутній додатковий ризик кумуляції препарату.ФармакодинамікаГлімепірид знижує концентрацію глюкози в крові, головним чином за рахунок стимуляції вивільнення інсуліну з бета-клітин підшлункової залози. Його ефект переважно пов'язаний із покращенням здатності бета-клітин підшлункової залози реагувати на фізіологічну стимуляцію глюкозою. У порівнянні з глібенкламідом прийом низьких доз глімепіриду викликає вивільнення меншої кількості інсуліну при досягненні приблизно однакового зниження концентрації глюкози в крові. Цей факт свідчить про наявність у глімепіриду екстрапанкреатичних гіпоглікемічних ефектів (підвищення чутливості тканин до інсуліну та інсуліноміметичний ефект). Секреція інсуліну Як і всі інші похідні сульфонілсечовини, глімепірид регулює секрецію інсуліну за рахунок взаємодії з АТФ-чутливими калієвими каналами на мембранах бета-клітин. На відміну від інших похідних сульфонілсечовини, глімепірид вибірково зв'язується з білком з молекулярною масою 65 кілодальтон (кДа), що знаходиться в мембранах бета-клітин підшлункової залози. Ця взаємодія глімепіриду з білком, що зв'язується з ним, регулює відкриття або закриття АТФ-чутливих калієвих каналів. Глімепірид закриває калієві канали. Це викликає деполяризацію бета-клітин і призводить до відкриття вольтаж-чутливих кальцієвих каналів та надходження кальцію всередину клітини. У результаті підвищення внутрішньоклітинної концентрації кальцію активує секрецію інсуліну шляхом екзоцитозу. Глімепірид набагато швидше і, відповідно, частіше вступає у зв'язок і вивільняється зі зв'язку з білком, що зв'язується з ним, ніж глібенкламід. Передбачається, що ця властивість високої швидкості обміну глімепіриду з білком, що зв'язується з ним, обумовлює його виражений ефект сенсибілізації бета-клітин до глюкози та їх захист від десенсибілізації та передчасного виснаження. Ефект підвищення чутливості тканин до інсуліну Глімепірид посилює ефекти інсуліну на поглинання глюкози периферичними тканинами. Інсуліноміметичний ефект Глімепірид має ефекти, подібні до ефектів інсуліну на поглинання глюкози периферичними тканинами і вихід глюкози з печінки. Поглинання глюкози периферичними тканинами здійснюється шляхом її транспортування всередину м'язових клітин та адипоцитів. Глімепірид безпосередньо збільшує кількість транспортуючих глюкозу молекул у плазмових мембранах м'язових клітин та адипоцитах. Підвищення надходження внутрішньо клітин глюкози призводить до активації глікозилфосфатидилінозитол-специфічної фосфоліпази С. В результаті цього внутрішньоклітинна концентрація кальцію знижується, викликаючи зменшення активності протеїнкінази А, що в свою чергу призводить до стимуляції метаболізму глюкози. Глімепірид пригнічує вихід глюкози з печінки за рахунок збільшення концентрації фруктозо-2,6-бісфосфату, який пригнічує глюконеогенез. Вплив на агрегацію тромбоцитів Глімепірид зменшує агрегацію тромбоцитів in vitro та in vivo. Цей ефект, мабуть, пов'язаний із селективним пригніченням циклооксигенази, яка відповідає за утворення тромбоксану А, важливого ендогенного фактора агрегації тромбоцитів. Антиатерогенна дія препарату Глімепірид сприяє нормалізації вмісту ліпідів, знижує вміст малонового альдегіду в крові, що веде до значного зниження перекисного окиснення ліпідів. У тварин глімепірид призводить до значного зменшення утворення атеросклеротичних бляшок. Зниження виразності окисного стресу, який постійно присутній у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу. Глімепірид підвищує вміст ендогенного а-токоферолу, активність каталази, глютатіонпероксидази та супероксиддисмутази. Серцево-судинні ефекти Через АТФ-чутливі калієві канали (див. вище) похідні сульфонілсечовини також впливають на серцево-судинну систему. У порівнянні з традиційними похідними сульфонілсечовини, глімепірид має достовірно менший ефект на серцево-судинну систему, що може пояснюватися специфічною природою його взаємодії з білком АТФ-чутливих калієвих каналів, що зв'язується з ним. У здорових добровольців мінімальна ефективна доза глімепіриду становить 0,6 мг. Ефект глімепіриду є дозозалежним та відтворюваним. Фізіологічна реакція на фізичне навантаження (зниження секреції інсуліну) при прийомі глімепіриду зберігається. Відсутні достовірні відмінності в ефекті залежно від того, чи був прийнятий препарат за 30 хв до їди або безпосередньо перед їдою. У пацієнтів із цукровим діабетом можна досягати достатнього метаболічного контролю протягом 24 годин при одноразовому прийомі препарату. У клінічному дослідженні у 12 з 16 пацієнтів з нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 4-79 мл/хв) також було досягнуто достатнього метаболічного контролю. Комбінована терапія з метформіном У пацієнтів з недостатнім метаболічним контролем при застосуванні максимальної дози глімепіриду може бути розпочато комбіновану терапію глімепіридом та метформіном. У двох дослідженнях при проведенні комбінованої терапії було доведено покращення метаболічного контролю порівняно з таким при лікуванні кожним із цих препаратів окремо. Комбінована терапія з інсуліном У пацієнтів з недостатнім метаболічним контролем при застосуванні максимальних доз глімепіриду може розпочатись одночасна терапія інсуліном. За результатами двох досліджень, при застосуванні цієї комбінації досягається таке ж покращення метаболічного контролю, як і при застосуванні лише одного інсуліну; однак, при комбінованій терапії потрібна нижча доза інсуліну. Застосування у дітей Є недостатня кількість даних щодо довгострокової ефективності та безпеки застосування препарату у дітей.Показання до застосуванняЦукровий діабет 2 типу (у монотерапії чи складі комбінованої терапії з метформіном чи інсуліном).Протипоказання до застосуванняЦукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома та кома; підвищена чутливість до глімепіриду або до будь-якої допоміжної речовини препарату, до інших похідних сульфонілсечовини або до інших сульфаніламідних препаратів (ризик розвитку реакцій гіперчутливості); печінкова недостатність тяжкого ступеня (відсутність досвіду клінічного застосування); ниркова недостатність тяжкого ступеня, у т.ч. у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі (недостатність досвіду клінічного застосування); вагітність та період грудного вигодовування; у дітей та підлітків до 18 років (відсутність досвіду клінічного застосування). З обережністю: У перші тижні лікування (підвищений ризик розвитку гіпоглікемії). За наявності факторів ризику для розвитку гіпоглікемії. При інтеркурентних захворюваннях під час лікування або зміні способу життя пацієнтів (зміна дієти та часу прийому їжі, збільшення або зменшення фізичної активності). При недостатності глюкозо-6-фосфатдегідрогенази. При порушеннях всмоктування їжі та лікарських засобів у шлунково-кишковому тракті (ШКТ) (кишкова непрохідність, парез кишечника).Вагітність та лактаціяГлімепірид протипоказаний для застосування у вагітних жінок. У разі запланованої вагітності або при настанні вагітності жінку слід перевести на інсулінотерапію. Глімепірид проникає у грудне молоко, тому його не можна приймати у період грудного вигодовування. У цьому випадку необхідно перейти на інсулінотерапію або припинити вигодовування груддю.Побічна діяНебажані реакції при застосуванні глімепіриду представлені відповідно до класифікації Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я: дуже часто (≥ 10%), часто (≥ 1%, Порушення з боку обміну речовин Гіпоглікемія Внаслідок гіпоглікемічної дії препарату Глімепірид-СЗ може розвинутись гіпоглікемія, яка, як і при застосуванні інших похідних сульфонілсечовини, може бути тривалою. Симптомами гіпоглікемії є: головний біль, гостре почуття голоду, нудота, блювання, почуття втоми, сонливість, порушення сну, занепокоєння, агресивність, порушення концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, депресія, сплутаність свідомості, порушення мови, афазія, порушення зору, тремор парез, порушення чутливості, запаморочення, втрата самоконтролю, безпорадність, делірій, церебральні судоми, сомноленція або непритомність аж до коми, поверхневе дихання, брадикардія. Крім цього, можуть виникати прояви адренергічної контррегуляції у відповідь на розвиток гіпоглікемії, такі як: підвищене потовиділення, холодні та вологі шкірні покриви, підвищена тривожність, тахікардія, підвищення артеріального тиску, стенокардія, "відчуття серцебиття" та порушення серцевого ритму. Клінічна картина важкої гіпоглікемії може бути схожою на інсульт. Симптоми гіпоглікемії майже завжди зникають після її усунення. Збільшення маси тіла При прийомі глімепіриду, як і інших похідних сульфонілсечовини, можливе збільшення маси тіла (частота невідома). Порушення з боку органу зору Під час лікування (особливо на початку) можуть спостерігатися транзиторні порушення зору, зумовлені зміною концентрації глюкози в крові. Їх причиною є тимчасова зміна набухання кришталика, що залежить від концентрації глюкози в крові, і за рахунок цієї зміни показника заломлення кришталика. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Рідко: нудота, блювання, відчуття тяжкості або переповнення в епігастрії, болі в животі, діарея. Частота невідома: дисгевзія (порушення смаку). Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів В окремих випадках: гепатит, підвищення активності "печінкових" ферментів та/або холестаз і жовтяниця, які можуть прогресувати до загрозливого життя печінкової недостатності, але можуть зазнати зворотного розвитку при відміні препарату Порушення з боку крові та лімфатичної системи Рідко: тромбоцитопенія. В окремих випадках: лейкопенія, гемолітична анемія, еритроцитопенія, гранулоцитопенія, агранулоцитоз та панцитопенія. Частота невідома: при постреєстраційному застосуванні препарату повідомлялося про випадки тяжкої тромбоцитопенії з кількістю тромбоцитів менше 10000/мкл та тромбоцитопенічній пурпурі. Порушення з боку імунної системи Рідко: алергічні та псевдоалергічні реакції, такі як свербіж, кропив'янка, висипання на шкірі. Такі реакції майже завжди носять легку форму, проте можуть перейти у важкі реакції з задишкою, різким зниженням артеріального тиску, які іноді прогресують до анафілактичного шоку. З появою симптомів кропив'янки слід негайно звернутися до лікаря. Можлива перехресна алергія з іншими похідними сульфонілсечовини, сульфаніламідами або подібними до них речовинами. В окремих випадках: алергічний васкуліт. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин В окремих випадках: фотосенсибілізація. Частота невідома: алопеція. Лабораторні та інструментальні дані В окремих випадках: гіпонатріємія.Взаємодія з лікарськими засобамиГлімепірид метаболізується ізоферментом CYP2C9 системи цитохрому Р450, що має враховуватись при його одночасному застосуванні з індукторами (наприклад, рифампіцин) або інгібіторами (наприклад, флуконазол) CYP2C9. Потенціювання гіпоглікемічної дії та в деяких випадках пов'язане з цим можливий розвиток гіпоглікемії може спостерігатися при поєднанні з одним із таких препаратів: інсулін та інші гіпоглікемічні засоби для перорального застосування, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), анаболічні стероїди та чоловічі статеві гормони, хлорамфенікол, похідні кумарину, циклофосфамід, фібрати, флуоксетин, іфосфамід, інгі, (високі парентеральні дози), фенілбутазон, пробенецид, хінолони, саліцилати, кларитроміцин, сульфаніламіди, тетрацикліни. Послаблення гіпоглікемічної дії та пов'язане з цим підвищення концентрації глюкози в крові може спостерігатися при поєднанні з одним із наступних препаратів: ацетазоламід, барбітурати, глюкокортикостероїди, діуретики, епінефрин та інші симпатоміметичні засоби, глюкагон, проносні засоби (при тривалому застосуванні), нікотинова кислота (у високих дозах), естрогени та прогестогени, фенотіазини, феницин Блокатори Н2-гістамінових рецепторів, бета-адреноблокатори, клонідин та резерпін здатні як посилювати, так і послаблювати гіпоглікемічну дію глімепіриду. Під впливом симпатолітичних засобів, таких як бета-адреноблокатори, клонідин та резерпін, ознаки адренергічної контррегуляції у відповідь на гіпоглікемію можуть зменшуватися або відсутні. На тлі прийому глімепіриду може спостерігатись посилення або ослаблення дії похідних кумарину. Одноразове чи хронічне вживання алкоголю може, як посилювати, і послаблювати гипогликемическое дію глімепіриду. Секвестранти жовчних кислот: колесовелам зв'язується з глімепіридом та зменшує всмоктування глімепіриду із ШКТ. У разі застосування глімепіриду, принаймні, за 4 години до прийому колесевелама, жодної взаємодії не спостерігається. Тому глімепірид необхідно приймати принаймні за 4 години до прийому колесевелама.Спосіб застосування та дозиЯк правило, доза Глімепірид-СЗ визначається цільовою концентрацією глюкози в крові. Повинна застосовуватися найменша доза, достатньої для досягнення необхідного глікемічного контролю. Під час лікування препаратом Глімепірид-СЗ необхідно регулярно визначати концентрацію глюкози у крові. Крім того, рекомендується регулярний контроль за показником глікованого гемоглобіну. Неправильний прийом препарату, наприклад пропуск прийому чергової дози, ніколи не повинен заповнюватися шляхом наступного прийому вищої дози. Дії пацієнта при помилках при прийомі препарату Глімепірид-СЗ (зокрема, при пропусканні прийому чергової дози або пропусканні їжі) або в ситуаціях, коли немає можливості прийняти препарат, повинні обговорюватися пацієнтом та лікарем завчасно. Прийом препарату Глімепірид-СЗ Таблетки препарату Глімепірид-СЗ приймають внутрішньо, повністю, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини (близько 0,5 склянки). При необхідності таблетки можуть бути розділені вздовж ризику на рівні частини. Початкова доза та підбір дози Початкова доза становить 1 мг глімепіриду один раз на день. При необхідності добова доза може бути поступово (з інтервалами 1-2 тижні) збільшена. Рекомендується збільшення дози проводити під регулярним контролем концентрації глюкози в крові та відповідно до наступного кроку підвищення дози: 1 мг - 2 мг - 3 мг - 4 мг - 6 мг (- 8 мг). Діапазон доз у пацієнтів із добре контрольованим цукровим діабетом Зазвичай, щоденна доза у пацієнтів з добре контрольованим цукровим діабетом становить 1 - 4 мг глімепіриду. Щоденна доза понад 6 мг є більш ефективною лише у невеликої кількості пацієнтів. Режим дозування Час прийому препарату Глімепірид-СЗ та розподіл доз протягом дня встановлюється лікарем залежно від способу життя пацієнта на даний час (час прийому їжі, кількість фізичних навантажень). Зазвичай, достатньо одноразового прийому препарату протягом доби. Рекомендується, щоб у цьому випадку вся доза препарату Глімепірид-СЗ приймалася безпосередньо перед повноцінним сніданком або у випадку, якщо вона не була прийнята в цей час безпосередньо перед першим основним прийомом їжі. Дуже важливо після прийому таблеток препарату Глімепірид-СЗ не пропускати їжу. Оскільки покращення глікемічного контролю асоціюється з підвищенням чутливості до інсуліну, під час лікування може знижуватись потреба в глімепіриді. Щоб уникнути розвитку гіпоглікемії, необхідно своєчасно знижувати дози або припиняти прийом препарату Глімепірид-СЗ. Стани, за яких також може знадобитися корекція дози глімепіриду: зниження маси тіла у пацієнтів; зміни способу життя пацієнта (зміна дієти, часу їди, кількості фізичних навантажень); виникнення інших факторів, що призводять до схильності до розвитку гіпоглікемії чи гіперглікемії. Тривалість лікування Лікування глімепірид зазвичай проводиться тривало. Переведення пацієнта з прийому іншого гіпоглікемічного засобу для перорального застосування на прийом препарату Глімепірид-СЗ Не існує точного співвідношення між дозами препарату Глімепірид-СЗ та інших гіпоглікемічних засобів для перорального застосування. Коли інший гіпоглікемічний засіб для перорального застосування замінюється на препарат Глімепірид-СЗ, рекомендується, щоб алгоритм його призначення був таким самим, як при початковому застосуванні глімепіриду, тобто лікування має починатися з початкової дози 1 мг (навіть у тому випадку, якщо пацієнта переводять на глімепірид з максимальною дозою іншого гіпоглікемічного препарату для перорального застосування). Будь-яке підвищення дози слід проводити поетапно, з урахуванням реакції на глімепірид, відповідно до наведених вище рекомендацій. Необхідно враховувати силу та тривалість ефекту попереднього гіпоглікемічного засобу для перорального застосування. Може знадобитися переривання лікування для того, щоб уникнути будь-якої сумації ефектів, яка може збільшити ризик розвитку гіпоглікемії. Застосування у комбінації з метформіном У пацієнтів з недостатньо контрольованим цукровим діабетом при прийомі максимальних добових доз глімепіриду або метформіну може розпочатися лікування комбінацією цих двох препаратів. При цьому лікування, що проводилося раніше, або глімепіридом, або метформіном триває на тому ж рівні доз, а додатковий прийом метформіну або глімепіриду починають з низької дози, яка потім титрується в залежності від цільового рівня глікемічного контролю аж до максимальної добової дози. Комбінована терапія має починатися під суворим медичним наглядом. Застосування у комбінації з інсуліном Пацієнтам з недостатньо контрольованим цукровим діабетом прийому максимальних добових доз глімепіриду може бути одночасно призначене введення інсуліну. У цьому випадку остання призначена пацієнтові доза глімепіриду залишається незмінною. При цьому лікування інсуліном починається з низьких доз, що поступово підвищуються під контролем концентрації глюкози у крові. Комбіноване лікування потребує ретельного медичного спостереження. Застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю Є обмежена кількість інформації щодо застосування глімепіриду у пацієнтів із нирковою недостатністю. Пацієнти з порушенням функції нирок можуть бути більш чутливими до гіпоглікемічного ефекту глімепіриду. Застосування у пацієнтів із печінковою недостатністю Є обмежена кількість інформації щодо застосування глімепіриду при печінковій недостатності. Застосування у дітей Даних щодо застосування препарату у дітей недостатньо.ПередозуванняСимптоми передозування Гостре передозування, а також тривале лікування надто високими дозами глімепіриду може призводити до розвитку тяжкого загрозливого життя гіпоглікемії. Лікування передозування Як тільки виявиться передозування, необхідно негайно повідомити про це лікаря. Гіпоглікемія майже завжди може бути швидко купована негайним прийомом вуглеводів (глюкози чи шматочка цукру, солодкого фруктового соку чи чаю). У зв'язку з цим пацієнт повинен мати при собі не менше 20 г глюкози (4 шматочки цукру). Цукрозамінники неефективні у лікуванні гіпоглікемії. До того моменту, поки лікар не вирішить, що пацієнт знаходиться поза небезпекою, необхідне ретельне медичне спостереження пацієнта. Слід пам'ятати, що гіпоглікемія може відновитись після початкового відновлення концентрації глюкози в крові. Якщо пацієнта з цукровим діабетом лікують різні лікарі (наприклад, під час перебування у лікарні після нещасного випадку, при захворюванні у вихідні дні), він повинен обов'язково повідомити їх про своє захворювання та попереднє лікування. Іноді може знадобитися госпіталізація пацієнта, хоча б навіть як запобіжний засіб. Значне передозування та тяжка реакція з такими проявами, як втрата свідомості або інші серйозні неврологічні порушення є невідкладними медичними станами та потребують негайного лікування та госпіталізації, У разі несвідомого стану пацієнта необхідно внутрішньовенне введення (в/в) концентрованого розчину декстрози (глюкози) (у дорослих – починаючи з 40 мл 20% розчину). Як альтернатива можливе підшкірне або внутрішньом'язове введення глюкагону дорослим у дозі 0,5-1 мг. При лікуванні гіпоглікемії внаслідок випадкового прийому препарату немовлятами або дітьми молодшого віку доза декстрози, що вводиться, повинна ретельно коригуватися з точки зору можливості виникнення небезпечної гіперглікемії, і введення декстрози має проводитися під постійним контролем концентрації глюкози в крові. При передозуванні глімепіриду може знадобитися проведення промивання шлунка та прийом активованого вугілля. Після швидкого відновлення концентрації глюкози в крові необхідно проведення внутрішньовенної інфузії розчину декстрози в нижчій концентрації для запобігання поновленню гіпоглікемії. Концентрація глюкози в крові таких пацієнтів повинна постійно контролюватись протягом 24 год. У тяжких випадках із затяжним перебігом гіпоглікемії небезпека зниження концентрації глюкози в крові до гіпоглікемічного рівня може зберігатися протягом декількох днів.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ особливих клінічних стресових станах, таких як травма, хірургічні втручання, інфекції, що протікають з фебрильною температурою, можливе погіршення глікемічного контролю у пацієнтів з цукровим діабетом, і їм може знадобитися тимчасове переведення на інсулінотерапію для підтримки адекватного глікемічного контролю. У перші тижні лікування може зростати ризик розвитку гіпоглікемії, і тому у цей час потрібний особливо ретельний контроль концентрації глюкози в крові. До факторів, що сприяють ризику розвитку гіпоглікемії, відносяться: небажання або нездатність пацієнта (що найчастіше спостерігається у пацієнтів похилого віку) до співпраці з лікарем; недоїдання, нерегулярний прийом їжі або пропуски прийому їжі; дисбаланс між фізичними навантаженнями та споживанням вуглеводів; зміна дієти; вживання алкоголю, особливо у поєднанні з пропусками їди; ниркова недостатність тяжкого ступеня; печінкова недостатність тяжкого ступеня (у пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня показаний переведення на інсулінотерапію принаймні до досягнення глікемічного контролю); передозування глімепіриду; деякі декомпенсовані ендокринні розлади, що порушують вуглеводний обмін або адренергічну контррегуляцію у відповідь на гіпоглікемію (наприклад, деякі порушення функції щитовидної залози та переднього відділу гіпофізу, недостатність кори надниркових залоз); одночасний прийом деяких лікарських засобів; прийом глімепіриду за відсутності показань для його застосування. Лікування похідними сульфонілсечовини, до яких відноситься і глімепірид, може призвести до розвитку гемолітичної анемії, тому у пацієнтів з недостатністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази слід дотримуватися особливої ​​обережності при призначенні глімепіриду і краще застосовувати гіпоглікемічні засоби, які не є У разі наявності перерахованих вище факторів ризику для розвитку гіпоглікемії може знадобитися корекція дози глімепіриду або всієї терапії. Це також відноситься до виникнення інтеркурентних захворювань під час лікування або зміни способу життя пацієнтів. Симптоми гіпоглікемії, які відображають адренергічну контррегуляцію організму у відповідь на гіпоглікемію, можуть бути слабо вираженими або відсутні при поступовому розвитку гіпоглікемії, у пацієнтів похилого віку, пацієнтів з нейропатією вегетативної нервової системи або пацієнтів, які отримують бета-адреноблокатори, клони . Гіпоглікемія може бути швидко усунена при негайному прийомі вуглеводів, що швидко засвоюються (глюкози або сахарози). Як і при прийомі інших похідних сульфонілсечовини, незважаючи на початкове успішне усунення гіпоглікемії, гіпоглікемія може відновитися. Тому пацієнти повинні залишатись під постійним наглядом. При тяжкій гіпоглікемії додатково потрібне негайне лікування та спостереження лікаря, а в деяких випадках – госпіталізація пацієнта. Під час лікування глімепіридом потрібне проведення регулярного контролю функції печінки та картини периферичної крові (особливо кількості лейкоцитів та тромбоцитів). Оскільки окремі небажані реакції, такі як важка гіпоглікемія, серйозні зміни картини крові, важкі алергічні реакції, печінкова недостатність, можуть за певних обставин становити загрозу для життя, у разі розвитку небажаних, особливо тяжкого ступеня, пацієнту необхідно відразу ж інформувати про них лікаря і в жодному разі не продовжувати прийом препарату без його рекомендації. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У разі розвитку гіпоглікемії або гіперглікемії, особливо на початку або після корекції терапії, або коли препарат не приймається регулярно, можливе зниження уваги та швидкості психомоторних реакцій. Це може порушити здатність пацієнта керувати автомобілем або іншими механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему