Лекарства и БАД
1 474,00 грн
1 258,00 грн
Склад, форма випуску та упаковка1 таблетка, покрита плівковою оболонкою, містить: діюча речовина: силденафілу цитрат – 28,1 мг (у перерахунку на силденафіл – 20 мг); ядро: целюлоза мікрокристалічна – 50,0 мг; кроскармелоза натрію (примелоза) – 7,5 мг, повідон К-30 (полівінілпіролідон середньомолекулярний) – 4,5 мг, лактози моногідрат (цукор молочний) – 58,4 мг; магнію стеарат – 1,5 мг; оболонка: гіпромелоза – 2,39988 мг; полісорбат-80 (твін-80) - 1,09994 мг; тальк – 0,99995 мг; титану діоксид Е 171 - 0,49998 мг; барвник кармуазин (азорубін) – 0,00025 мг. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 20 мг. По 10 або 30 таблеток у контурне осередкове впакування. По 30 таблеток у банки полімерні типу БП з поліетилену низького тиску з кришкою з поліетилену високого тиску або у полімерний флакон з поліетилену низького тиску з кришкою з поліетилену високого тиску. Кожну банку, флакон, 1, 2, 3, 5, 6, 9 контурних осередкових упаковок по 10 таблеток або 1, 2, 3 контурні осередкові упаковки по 30 таблеток разом з інструкцією по застосуванню поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою рожевого кольору, круглі, двоопуклі. На поперечному розрізі ядро - таблетки білого або майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаВазодилатуючий засіб.ФармакокінетикаВсмоктування Силденафіл швидко всмоктується у шлунково-кишковому тракті після прийому внутрішньо. Абсолютна біодоступність становить близько 41% (від 25 до 63%). Максимальна концентрація силденафілу в плазмі крові (Сmах) досягається через 30-120 хв (в середньому – через 60 хв) після прийому внутрішньо натще. Після прийому силденафілу 3 рази на добу в діапазоні доз від 20 мг до 40 мг площа під фармакокінетичною кривою «концентрація-час» (AUC) та Сmах збільшуються пропорційно дозі. При прийомі силденафілу у дозі 80 мг 3 рази на добу його концентрація у плазмі збільшується нелінійно. При одночасному прийомі з їжею швидкість всмоктування силденафілу знижується. При одночасному прийомі з жирною їжею: час досягнення максимальної концентрації (ТСmах) збільшується на 60 хв, а Сmах зменшується в середньому на 29%,проте ступінь всмоктування суттєво не змінюється (AUC знижується на 11%). Розподіл Об'єм розподілу силденафілу у рівноважному стані становить у середньому 105 л. Після прийому внутрішньо силденафілу в дозі 20 мг 3 рази на добу максимальна концентрація силденафілу в плазмі у рівноважному стані становить близько 113 нг/мл. Зв'язок силденафілу та його основного циркулюючого N-деметильного метаболіту з білками плазми становить близько 96% і не залежить від загальної концентрації силденафілу. Через 90 хв після прийому препарату у спермі здорових добровольців виявлено менше 0,0002% дози силденафілу (в середньому 188 нг). Метаболізм Силденафіл метаболізується головним чином у печінці під дією мікросомальних ізоферментів цитохрому Р450: ізофермент CYP3A4 (основний шлях) та ізофермент CYP2C9 (мінорний шлях). Основний циркулюючий активний метаболіт утворюється внаслідок N-деметилювання силденафілу. Селективність впливу цього метаболіту на ФДЕ порівнянна з такою силденафілу, яке активність щодо ФДЭ5 in vitro становить близько 50% активності силденафілу. Концентрація метаболіту в плазмі становить близько 40% концентрації силденафілу. N-деметильний метаболіт піддається подальшому перетворенню; кінцевий період напіввиведення (Т1/2) становить близько 4 год. У пацієнтів з легеневою артеріальною гіпертензією (ЛАГ) співвідношення концентрацій N-деметильного метаболіту та силденафілу вище.Концентрація N-деметильного метаболіту в плазмі становить близько 72% від такої силденафілу (20 мг 3 рази на добу). Вклад метаболіту у фармакологічну активність силденафілу становить 36%, його внесок у клінічний ефект препарату невідомий. Виведення Загальний кліренс силденафілу становить 41 л/год, а кінцевий період напіввиведення – 3-5 годин. дози). Літні пацієнти У літніх пацієнтів (65 років і старше) кліренс силденафілу знижений, а концентрація вільного силденафілу та його активного N-деметильного метаболіту в плазмі крові приблизно на 90% вища, ніж у пацієнтів молодшого віку (18-45 років). Оскільки зв'язування силденафілу з білками плазми залежить від віку пацієнта, концентрація вільного силденафілу в плазмі крові у літніх пацієнтів вища приблизно на 40%. Порушення функції нирок При легкому та помірному ступені ниркової недостатності (кліренс креатиніну (КК) 30-80 мл/хв) фармакокінетика силденафілу після одноразового прийому внутрішньо в дозі 50 мг не змінюється. При тяжкій нирковій недостатності (КК менше 30 мл/хв) кліренс силденафілу знижується, що призводить до збільшення AUC на 100% та Сmах на 88% порівняно з показниками при нормальній функції нирок у пацієнтів тієї ж вікової групи. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю AUC та Сmах N-деметильного метаболіту вище на 200% та 79%. відповідно, ніж у пацієнтів із нормальною функцією нирок. Порушення функції печінки У добровольців з порушеннями функції печінки легкого або середнього ступеня (5-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю), кліренс силденафілу знижується, що призводить до підвищення AUC (85%) та Сmах (47%) порівняно з показниками при нормальній функції печінки. пацієнтів тієї ж вікової групи. Фармакокінетика силденафілу у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) не вивчалась. Популяційна фармакокінетика При вивченні фармакокінетики силденафілу у пацієнтів з ЛАГ у популяційну фармакокінетичну модель включали вік, стать, расову приналежність, показники функції нирок та печінки. Дані, які використовували для популяційного аналізу, включали широкий спектр демографічних і лабораторних параметрів, пов'язаних зі станом функції печінки і нирок. Демографічні показники, а також параметри функції печінки або нирок не мали статистично значущого впливу на фармакокінетику силденафілу у пацієнтів з ЛАГ. У пацієнтів з ЛАГ після прийому силденафілу в дозах від 20 мг до 80 мг 3 рази на добу його середні рівноважні концентрації були на 20% - 50% вищими, ніж у здорових добровольців. Мінімальна концентрація силденафілу в плазмі (Cmin) була вдвічі вищою, ніж у здорових добровольців. Отримані дані вказують на зниження кліренсу та/або збільшення біодоступності силденафілу після внутрішнього прийому у пацієнтів з ЛАГ у порівнянні зі здоровими добровольцями.ФармакодинамікаСилденафіл – потужний селективний інгібітор циклогуанозинмонофосфату (цГМФ) – специфічної фосфодіестерази-5 (ФДЕ5). Оскільки ФДЕ5, відповідальна за розпад цГМФ, міститься у кавернозному тілі статевого члена, а й у судинах легень, силденафіл, будучи інгібітором цього ферменту, збільшує вміст цГМФ в гладком'язових клітинах легеневих судин і їх розслаблення. У пацієнтів з легеневою гіпертензією (ЛГ) прийом силденафілу призводить до розширення судин легень та, меншою мірою, інших судин. Силденафіл селективний щодо ФДЕ5 in vitro. Його активність щодо ФДЕ5 перевершує активність щодо інших відомих ізоферментів фосфодіестерази: ФДЕ6, що бере участь у передачі світлового сигналу в сітчастій оболонці ока – у 10 разів; ФДЕ1 – у 80 разів; ФДЕ2, ФДЕ4, ФДЕ7-ФДЕ11 - більш ніж у 700 разів. Активність силденафілу щодо ФДЕ5 більш ніж у 4000 разів перевищує його активність щодо ФДЕ3, цАМФ-специфічної фосфодіестерази, що бере участь у скороченні серця. Силденафіл викликає невелике та скороминуще зниження артеріального тиску (АТ), яке в більшості випадків не супроводжується клінічними симптомами. Після прийому силденафілу внутрішньо у дозі 100 мг максимальне зниження систолічного та діастолічного АТ у положенні лежачи у середньому 8,3 мм рт.ст. та 5,3 мм рт.ст., відповідно. Після прийому силденафілу в дозі 80 мг 3 рази на добу у здорових чоловіків-добровольців відзначалося максимальне зниження систолічного та діастолічного артеріального тиску в положенні лежачи в середньому на 9,0 мм рт.ст. та 8,4 мм рт.ст., відповідно. Після прийому силденафілу в дозі 80 мг 3 рази на добу у пацієнтів із системною артеріальною гіпертензією систолічний та діастолічний АТ знижувався в середньому на 9,4 мм рт.ст. та 9,1 мм рт.ст., відповідно. У пацієнтів з ЛГ, які отримували силденафіл у дозі 80 мг 3 рази на добу, зниження артеріального тиску було менш вираженим: систолічний та діастолічний артеріальний тиск знижувався на 2 мм рт.ст. При одноразовому прийомі внутрішньо в дозах до 100 мг здоровими добровольцями силденафіл не істотно впливав на показники електрокардіограми (ЕКГ). При застосуванні препарату у дозі 80 мг 3 рази на добу у пацієнтів із ЛГ клінічно значущі зміни ЕКГ не виявляли. При вивченні гемодинамічних ефектів силденафілу при одноразовому прийомі внутрішньо в дозі 100 мг у 14 пацієнтів з важким коронарним атеросклерозом (стеноз, принаймні однієї коронарної артерії більше 70%) середній систолічний і діастолічний АТ у спокої знизився на 7% , Порівняно з вихідним рівнем. Систолічний тиск у легеневій артерії знижувався в середньому на 9%. Силденафіл не впливав на серцевий викид і не погіршував кровообіг у стенозованих коронарних артеріях. У деяких пацієнтів через 1 годину після прийому силденафілу в дозі 100 мг за допомогою тесту Фансворса-Мунселя 100 виявлено легке та минуще порушення здатності сприйняття кольору (синього/зеленого кольорів); через 2:00 після прийому препарату ці зміни зникали. Вважається, що порушення колірного зору викликається пригніченням ФДЕ6, що бере участь у процесі передачі світла в сітчастій оболонці ока. Силденафіл не впливає на гостроту зору, сприйняття контрастності, дані електроретинографії, внутрішньоочний тиск або діаметр зіниці. У пацієнтів з підтвердженою початковою віковою дегенерацією макули силденафіл при одноразовому прийомі в дозі 100 мг не викликав суттєвих змін зорових функцій, зокрема, гостроти зору, оцінюваної за допомогою решітки Амслер, здатності розрізняти кольори світлофора, що оцінюються методом периметрії Хамфрі, та мінливих порушень. , що оцінюються за допомогою методу фотостресу Ефективність у дорослих пацієнтів із ЛГ Досліджували ефективність силденафілу у 278 пацієнтів з первинною ЛГ (63%), ЛГ, що асоціювалася із системними захворюваннями сполучної тканини (30%), та ЛГ, що розвинулася після хірургічного лікування вроджених вад серця (7%). У більшості пацієнтів був II (107; 39%) або III (160; 58%) функціональний клас ЛГ за класифікацією Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (ВООЗ), рідше визначалися I (1; 0,4%) або IV (9; 3%) функціональні класи Пацієнтів з фракцією викиду лівого шлуночка менше 45% або фракцією укорочення розміру лівого шлуночка менше 0,2 до дослідження не включали, як і пацієнтів, котрим виявилася неефективною терапія бозентаном. Силденафіл у дозах 20 мг, 40 мг або 80 мг застосовували разом із стандартною терапією (пацієнти контрольної групи отримували плацебо).Первинною кінцевою точкою було підвищення толерантності до фізичного навантаження на тест 6-хвилинної ходьби через 12 тижнів після початку лікування. У всіх трьох групах пацієнтів, які отримували силденафіл у різних дозах, вона достовірно збільшувалася порівняно з плацебо. Збільшення пройденої дистанції (з поправкою на плацебо) склало 45 м, 46 м та 50 м у пацієнтів, які отримували силденафіл у дозах 20 мг, 40 мг та 80 мг відповідно. Достовірних відмінностей між групами пацієнтів, які приймали силденафіл, не виявлено.40 мг та 80 мг відповідно. Достовірних відмінностей між групами пацієнтів, які приймали силденафіл, не виявлено.40 мг та 80 мг відповідно. Достовірних відмінностей між групами пацієнтів, які приймали силденафіл, не виявлено. Поліпшення результатів тесту 6-хвилинної ходьби відзначалося після 4 тижнів терапії. Цей ефект зберігався на 8-й і 12-й тижнях терапії. Середній терапевтичний ефект послідовно спостерігався в результатах тесту 6-хвилинної ходьби у всіх групах силденафілу порівняно з плацебо у популяціях пацієнтів, спеціально відібраних за такими ознаками: демографічним, географічним та особливостям захворювання. Базові параметри (тест ходьби та гемодинаміка) та ефекти, в основному, були схожими у групах пацієнтів з ЛГ різних функціональних класів з ВООЗ та різних етіологій. Статистично значуще підвищення результатів тесту 6-хвилинної ходьби спостерігалося у групі пацієнтів, які отримували 20 мг силденафілу. Для пацієнтів з ЛГ функціональних класів II та III покращення результатів тесту 6-хвилинної ходьби, скориговані по плацебо, становить 49 м та 45 м відповідно. У пацієнтів, які отримували силденафіл у всіх дозах, середній тиск у легеневій артерії достовірно знижувався порівняно з плацебо. У пацієнтів, які отримували силденафіл у дозах 20 мг, 40 мг та 80 мг, зниження тиску в легеневій артерії з поправкою на ефект плацебо становило: 2,7 мм рт. ст., 3,0 мм рт. ст. та 5,1 мм рт. ст. відповідно. Крім того, виявлялося покращення наступних показників: опір легеневих судин, тиск у правому передсерді та серцевий викид. Зміни частоти серцевих скорочень та системного АТ були незначними. Ступінь зниження опору легеневих судин перевищувала ступінь зниження периферичного судинного опору. У пацієнтів, які отримували силденафіл, виявили тенденцію до покращення клінічного перебігу захворювання, зокрема зниження частоти госпіталізацій щодо ЛГ. Частка пацієнтів,стан яких покращився, принаймні, на один функціональний клас за класифікацією ВООЗ протягом 12 тижнів у групах силденафілу була вищою (28%, 36% та 42% пацієнтів, які отримували силденафіл у дозах 20 мг, 40 мг та 80 мг відповідно), ніж у групі плацебо (7%). Крім того, лікування силденафілом у порівнянні з плацебо призводило до покращення якості життя, особливо за показниками фізичної активності, та тенденції до покращення індексу задишки Борга. Відсоток пацієнтів, яким до стандартної терапії довелося додати препарат ще одного класу, у групі плацебо був вищим (20%), ніж у групах пацієнтів, які отримували силденафіл у дозах 20 мг (13%), 40 мг (16%) та 80 мг ( 10%).отримували силденафіл у дозах 20 мг, 40 мг та 80 мг відповідно), ніж у групі плацебо (7%). Крім того, лікування силденафілом у порівнянні з плацебо призводило до покращення якості життя, особливо за показниками фізичної активності, та тенденції до покращення індексу задишки Борга. Відсоток пацієнтів, яким до стандартної терапії довелося додати препарат ще одного класу, у групі плацебо був вищим (20%), ніж у групах пацієнтів, які отримували силденафіл у дозах 20 мг (13%), 40 мг (16%) та 80 мг ( 10%).отримували силденафіл у дозах 20 мг, 40 мг та 80 мг відповідно), ніж у групі плацебо (7%). Крім того, лікування силденафілом у порівнянні з плацебо призводило до покращення якості життя, особливо за показниками фізичної активності, та тенденції до покращення індексу задишки Борга. Відсоток пацієнтів, яким до стандартної терапії довелося додати препарат ще одного класу, у групі плацебо був вищим (20%), ніж у групах пацієнтів, які отримували силденафіл у дозах 20 мг (13%), 40 мг (16%) та 80 мг ( 10%).яким до стандартної терапії довелося додати препарат ще одного класу, у групі плацебо був вище (20%), ніж у групах пацієнтів, які отримували силденафіл у дозах 20 мг (13%), 40 мг (16%) та 80 мг (10%) .яким до стандартної терапії довелося додати препарат ще одного класу, у групі плацебо був вище (20%), ніж у групах пацієнтів, які отримували силденафіл у дозах 20 мг (13%), 40 мг (16%) та 80 мг (10%) . Інформація щодо довгострокового виживання У продовженому дослідженні було встановлено, що силденафіл підвищує виживання пацієнтів із ЛГ. Ефективність у дорослих пацієнтів із ЛГ при сумісному застосуванні з епопростенолом Ефективність силденафілу вивчали у 267 пацієнтів із стабільним перебігом ЛГ на фоні внутрішньовенного введення епопростенолу. У дослідження включали пацієнтів з первинною ЛГ та ЛГ, що асоціювалася із системними захворюваннями сполучної тканини. Пацієнти були рандомізовані на групи плацебо та силденафілу (з фіксованим підбором доз, починаючи з дози 20 мг, до 40 мг і потім 80 мг, 3 рази на добу) при комбінованій терапії з внутрішньовенним введенням епопростенолу. Первинною кінцевою точкою було підвищення толерантності до фізичного навантаження на тест 6 хвилинної ходьби через 16 тижнів після початку лікування. Збільшення пройденої дистанції у групі силденафілу становило 30,1 м проти 4,1 м у групі плацебо. У пацієнтів, які приймали силденафіл, середній тиск легеневої артерії достовірно знижувався на 3,9 мм рт. ст. порівняно із групою плацебо. Клінічні наслідки Терапія силденафілом значно збільшувала час до клінічного погіршення ЛГ проти плацебо. За оцінкою Каплана-Майєра, у пацієнтів, які отримують плацебо, ризик розвитку погіршення був утричі вищим (пропорція пацієнтів з погіршенням у групі плацебо склала 0,187 (0,12-0,26), а у групі лікування силденафілом - 0,062 (0, 02-0,10), довірчий інтервал 95%). Період часу до клінічного погіршення визначався час від рандомізації пацієнтів до перших ознак погіршення (летальний результат, трансплантація легені, ініціювання терапії бозентаном або зміна дози епопростенолу через клінічне погіршення). У 23 пацієнтів із групи плацебо відзначали ознаки клінічного погіршення (17,6%), тоді як у групі силденафілу погіршення відзначалося у 8 пацієнтів (6%). У пацієнтів з первинною ЛГ відзначали середнє відхилення у тесті 6-хвилинної ходьби: при одночасному застосуванні з силденафілом – 26,39 м, при застосуванні з плацебо – 11,84 м. У пацієнтів з ЛГ, пов'язаною із системними захворюваннями сполучної тканини – 18, 32 та 17,5 м відповідно. Ефективність та безпека застосування силденафілу у дорослих пацієнтів з ЛГ (при одночасному застосуванні з бозентаном) В цілому, профіль побічних ефектів у двох групах (одночасне застосування силденафілу та бозентану та монотерапія бозентаном) був однаковий та відповідав профілю побічних ефектів при застосуванні силденафілу.Показання до застосуванняЛегенева гіпертензія.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до будь-якого компонента препарату. Венооклюзійна хвороба легень. Спільне застосування з донаторами оксиду азоту чи нітратами у будь-якій формі. Спільне застосування із потужними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (в т.ч. кетоконазолом, ітраконазолом та ритонавіром). Спільне застосування інгібіторів ФДЕ5, включаючи силденафіл, з гіпотезивними засобами – стимуляторами гуанілатциклази, такими як ріоцигуат, оскільки це може призводити до симптоматичної гіпотензії. Втрата зору в одному оці внаслідок передньої неартеріїтної ішемічної невропатії зорового нерва, спадкові дегенеративні захворювання сітківки ока (пігментний ретиніт). Тяжке порушення функції печінки (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю). Інсульт чи інфаркт міокарда в анамнезі. Тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт.ст., діастолічний артеріальний тиск менше 50 мм рт.ст.). Непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. Вік до 18 років (дослідження ефективності та безпеки не проводилися). З обережністю I або IV (ефективність та безпека не встановлені) функціональні класи ЛАД. Анатомічна деформація пенісу (ангуляція, кавернозний фіброз або хвороба Пейроні) та захворювання, що привертають до розвитку приапізму (серповидно-клітинна анемія, множинна мієлома, лейкоз). Захворювання, що супроводжуються кровотечею, або загострення виразкової хвороби шлунка та 12-палої кишки. Серцева недостатність, нестабільна стенокардія, життєзагрозливі аритмії, артеріальна гіпертензія (АТ >170/100 мм рт.ст.), обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (стеноз аорти, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія), рідко зустрічається синдром тяжкості з боку вегетативної нервової системи; гіповолемія. Передня неартеріїтна ішемічна невропатія зорового нерва в анамнезі. Спільне застосування з помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (в т.ч. еритроміцином, саквінавіром, кларитроміцином, телітроміцином та нефазодоном) та α-адреноблокаторами. Спільне застосування із індукторами ізоферменту CYP3A4.Вагітність та лактаціяУ дослідах на тваринах препарат не чинив прямої або непрямої небажаної дії протягом вагітності та розвитку ембріона/плода. Дослідження на тваринах показали токсичний вплив по відношенню до постнатального розвитку. Оскільки адекватні контрольовані дослідження застосування силденафілу у вагітних не проводилися, застосовувати препарат Силденафіл Кардіо під час вагітності можна лише в тому випадку, якщо користь матері перевищує потенційний ризик для плода. Невідомо, чи виділяється силденафіл у грудне молоко. При необхідності застосування препарату Силденафіл Кардіо у період лактації грудне вигодовування слід припинити. Доклінічні дослідження не показали негативного впливу силденафілу на фертильність.Побічна діяПобічні явища розподілені за системою класифікації MеdDRA за системами органів та частотою: дуже часті (>1/10), часті (>1/100, < 1/10), рідкісні (>1/1000.< 1/100), дуже рідкісні (< 1/1000), частота невідома (частота може бути визначено виходячи з наявних даних). Інфекції та інвазії: Часті: запалення підшкірної клітковини, грип, неуточнений синусит. З боку крові та лімфатичної системи: Часті: неуточнена анемія. Метаболізм та харчування: Часті: затримка рідини (набряки). Психічні порушення: Часті: безсоння, тривога. З боку центральної нервової системи: Дуже часті: головний біль. Часті: тремор, парестезія, неуточнене відчуття печіння, гіпоестезія. Частота невідома: мігрень. З боку органу зору: Часті: крововилив у сітчасту оболонку ока, неуточнені порушення зору, затуманений зір, фотофобія, хроматопсія, ціанопсія, запалення очей, почервоніння очей. Рідкісні: зниження гостроти зору, диплопія, порушення чутливості ока. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: Часті: вертиго. Частота невідома: раптова глухота. Судинні порушення: Дуже часті: гіперемія (почервоніння шкіри обличчя). Частота невідома: зниження артеріального тиску. З боку дихальної системи, грудної клітки та середостіння: Часті: неуточнений бронхіт, носова кровотеча, неуточнений риніт, кашель, закладеність носа. З боку шлунково-кишкового тракту Дуже часті: діарея, диспепсія. Часті: неуточнений гастрит, неуточнений гастроентерит, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, геморой, здуття живота, сухість слизової оболонки порожнини рота. З боку шкіри та підшкірних тканин: Часті: алопеція, еритема, підвищене потовиділення у нічний час доби. Частота невідома: шкірний висип. З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: Дуже часті: біль у кінцівках. Часті: міалгія, біль у спині. З боку репродуктивної системи та молочної залози: Часті: гінекомастія, гемоспермія. Частота невідома: пріапізм, тривала ерекція. Загальні порушення та реакції у місці введення: Часті: гарячка. Загальна частота припинення лікування силденафілом у рекомендованій дозі 20 мг 3 рази на добу була низькою і не відрізнялася від групи плацебо (2,9%). У плацебо-контрольованому дослідженні вивчали ефект ад'ювантної терапії силденафілом як доповнення до внутрішньовенного введення епопростенолу. 134 пацієнти з ЛАГ отримували силденафіл у добових дозах від 20 мг до 80 мг 3 рази на добу та епопростенол, і 131 пацієнт отримував плацебо та епопростенол. Тривалість лікування становила 16 тижнів. Загальна частота припинення терапії через несприятливі події в групі силденафіл/епопростенол становила 5,2% порівняно з 10,7% у групі плацебо/епопростенол.Взаємодія з лікарськими засобамиДослідження взаємодії силденафілу з іншими лікарськими засобами проводилися на здорових добровольцях, крім випадків, зазначених окремо. Дані результати справедливі для інших груп пацієнтів та методів введення. Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику силденафілу Дослідження in vitro Метаболізм силденафілу відбувається, в основному, під дією ізоферментів цитохрому Р450: ізофермент CYP3A4 (основний шлях) та ізофермент CYP2C9 (мінорний шлях), тому інгібітори цих ізоферментів можуть знижувати кліренс силденафілу, а індуктори – по. Дослідження in vivo У дослідженні на здорових чоловіках-добровольцях застосування антагоніста ендотеліну бозентана, який є помірним індуктором ізоферментів CYP3A4, CYP2C9 і, можливо, CYP2C19, у рівноважному стані (125 мг 2 рази на добу) призводило до зниження AUC і С0 3 рази на добу) на 62,6% та 55,4%, відповідно. Хоча спільний прийом двох препаратів не супроводжувався клінічно значущими змінами АТ у положенні «лежачи» і «стоячи» і добре переносився здоровими добровольцями, силденафіл разом із бозентаном слід застосовувати з обережністю. Застосування ритонавіру (500 мг 2 рази на добу), інгібітору протеази ВІЛ та потужного інгібітору ізоферменту CYP3A4, у комбінації з силденафілом (100 мг одноразово) призводило до збільшення Сmax силденафілу на 300% (в 4 разу) раз). Через 24 години концентрація силденафілу в плазмі крові склала близько 200 нг/мл проти 5 нг/мл при призначенні тільки силденафілу, що узгоджується з інформацією про виражений ефект ритонавіру на фармакокінетику різних субстратів цитохрому Р450. Одночасне застосування препарату Силденафіл-СЗ з ритонавіром протипоказане. Спільне застосування саквінавіру (1200 мг 3 рази на добу), інгібітору протеази ВІЛ та ізоферменту CYP3A4, з силденафілом (100 мг одноразово) призводить до збільшення Сmax силденафілу на 140% та AUC на 210% відповідно. Силденафіл не впливав на фармакокінетику саквінавіру. Найбільш потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4, такі як кетоконазол та ітраконазол, можуть надавати дію, подібну до ритонавіру. При одноразовому прийомі силденафілу в дозі 100 мг на фоні терапії еритроміцином, що є помірним інгібітором ізоферменту CYP3A4, у рівноважному стані (500 мг 2 рази на добу протягом 5 днів) виявлено збільшення AUC силденафілу на 182%. Такі інгібітори ізоферменту CYP3A4, як кларитроміцин, телитроміцин і нефазодон, ймовірно, можуть чинити ефект, подібний до ефекту ритонавіру. Такі інгібітори ізоферменту CYP3A4, як саквінавір або еритроміцин, можуть збільшувати AUC у 7 разів. У зв'язку з цим, при одночасному застосуванні з силденафілом слід коригувати дозу інгібіторів ізоферменту CYP3A4. У здорових чоловіків-добровольців азитроміцин (500 мг на добу протягом 3 днів) не впливав на AUC, Сmax, ТСmax, константу швидкості елімінації або Т1/2 силденафілу та його основного циркулюючого метаболіту. Циметидин (800 мг), інгібітор цитохрому Р450 та неспецифічний інгібітор ізоферменту CYP3A4, викликав збільшення концентрацій силденафілу (50 мг) у плазмі здорових добровольців на 56%. Одноразовий прийом антацидів (магнію гідроксиду та алюмінію гідроксиду) не впливав на біодоступність силденафілу. Спільне застосування пероральних контрацептивів (етинілестрадіолу 30 мкг та левоноргестрелу 150 мкг) не впливало на фармакокінетику силденафілу. Інгібітори ізоферменту CYP3A4 та β-адреноблокатори Встановлено, що у пацієнтів з ЛАГ знижується кліренс силденафілу приблизно на 30% при одночасному застосуванні зі слабкими або середніми інгібіторами ізоферменту CYP3A4 та на 34% при одночасному застосуванні з β-адреноблокаторами. AUC силденафілу при його застосуванні у дозі 80 мг три рази на добу була у 5 разів вищою, ніж при призначенні препарату у дозі 20 мг 3 рази на добу. У дослідженнях взаємодії з інгібіторами ізоферменту CYP3A4, такими як саквінавір і еритроміцин (за винятком найпотужніших інгібіторів ізоферменту CYP3A4, таких як кетоконазол, ітраконазол, ритонавір) AUC силденафілу в цьому діапазоні концентрацій. Індуктори ізоферменту CYP3A4 Кліренс силденафілу збільшується приблизно втричі при одночасному застосуванні зі слабкими індукторами ізоферменту CYP3A4, що відповідає ефекту бозентана на кліренс силденафілу у здорових добровольців. Очікується, що одночасне застосування силденафілу з потужними індукторами ізоферменту CYP3A4 призведе до значного зниження концентрації силденафілу у плазмі. При одночасному застосуванні силденафілу (у дозі 20 мг тричі на добу) у дорослих пацієнтів з ЛАГ та бозентану у стабільній дозі (62,5 - 125 мг двічі на добу) відзначалося таке саме зниження експозиції силденафілу, як і при застосуванні у здорових добровольців. . Одночасне застосування силденафілу та епопростенолу призводить до зниження середнього тиску в легеневій артерії. Одночасне застосування силденафілу з илопростом, для лікування легеневої гіпертензії не проводилося, тому терапію препаратом Силденафіл Кардіо слід проводити з обережністю, можливо, може знадобитися корекція дози силденафілу. При одночасному застосуванні силденафілу з амбрізентаном спостерігалося невелике підвищення максимальної концентрації силденафілу в плазмі, яке не вважається клінічно значущим. Одночасне застосування силденафілу з іншими інгібіторами ФДЕ5 у пацієнтів з легеневою артеріальною гіпертензією не вивчене, тому застосування такої комбінації не рекомендується. Одночасне застосування силденафілу з потужними індукторами CYP3A4 (карбамазепін, фенітоїн, фенобарбітал, препарати Звіробою продірявленого, рифампіцин) може призводити до значного зниження концентрації силденафілу в плазмі. Грейпфрутовий сік, слабкий інгібітор CYP3A4 може помірно підвищувати плазмові концентрації силденафілу. Одночасне застосування силденафілу із нікорандилом протипоказано, т.к. може призвести до різкого зниження артеріального тиску. Вплив силденафілу на фармакокінетику інших лікарських засобів Дослідження in vitro Силденафіл є слабким інгібітором ізоферментів CYP1A2, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP2E1 та CYP3A4 цитохрому Р450 (IC50 >150 мкМ). Не очікується, що силденафіл впливатиме на сполуки, що є субстратами цих ізоферментів, у клінічно значущих концентраціях. Дослідження in vivo Силденафіл діє на систему NO/цГМФ і посилює гіпотензивну дію нітратів. Його спільне застосування з донаторами оксиду азоту чи нітратами у будь-яких формах протипоказано. При одночасному призначенні α-адреноблокатора доксазозину (4 мг та 8 мг) та силденафілу (25 мг, 50 мг та 100 мг) пацієнтам з доброякісною гіперплазією передміхурової залози додаткове зниження систолічного/діастолічного АТ у положенні лежачи становило 7/7, 9/ 8/4 мм рт.ст., а в положенні стоячи – 6/6, 11/4 та 4/5 мм рт.ст., відповідно. При призначенні силденафілу пацієнтам, які отримують доксазозин, відмічені рідкісні випадки розвитку ортостатичної гіпотензії, що супроводжувалася запамороченням, але не непритомністю. Застосування силденафілу у пацієнтів, які приймають α-адреноблокатори, може призвести до клінічно значущої артеріальної гіпотензії у пацієнтів з лабільністю артеріального тиску. При вивченні взаємодії силденафілу (100 мг) з амлодипіном у пацієнтів з артеріальною гіпертензією було відмічено додаткове зниження систолічного та діастолічного АТ у положенні лежачи на 8 мм рт.ст. та 7 мм рт.ст., відповідно. Подібне зниження артеріального тиску відзначалося при застосуванні одного силденафілу у здорових добровольців. Ознак взаємодії силденафілу (50 мг) з толбутамідом (250 мг) або варфарином (40 мг), що метаболізуються під дією ізоферменту CYP2C9, не виявлено. Силденафіл (50 мг) не викликав додаткового збільшення часу кровотечі, викликаного ацетилсаліцилової кислотою (АСК) як антиагрегантний засіб (150 мг). Силденафіл (50 мг) не посилював гіпотензивну дію етанолу у здорових добровольців за максимальної концентрації етанолу в крові 80 мг/дл. У здорових добровольців силденафіл у рівноважному стані (80 мг 3 рази на добу) викликав збільшення AUC та Сmax бозентану (125 мг 2 рази на добу) на 49,8% та 42% відповідно. При одночасному застосуванні бозентану у початковій дозі 62,5 мг – 125 мг двічі на добу у дорослих пацієнтів з ЛАГ та силденафілу у дозі 20 мг три рази на добу відзначається менше збільшення AUC бозентану порівняно зі здоровими добровольцями, які отримують силденафіл у дозі 80 мг. тричі на добу. Силденафіл в одноразовій дозі 100 мг не впливав на рівноважну фармакокінетику інгібіторів протеази ВІЛ саквінавіру та ритонавіру, які є субстратами ізоферменту CYP3A4. Силденафіл не надавав клінічно значущого впливу на концентрацію пероральних контрацептивів у плазмі крові (етинілестрадіолу 30 мкг та левоноргестрелу 150 мкг). Одночасний прийом ріоцигуату з інгібіторами ФДЕ-5, включаючи силденафіл, протипоказаний. ріоцигуат посилює гіпотензивну дію інгібіторів ФДЕ-5. Одночасний прийом силденафілу та неспецифічних інгібіторів ФДЕ (теофіліну та дипіридамолу) протипоказаний. Одночасний прийом з аценокумаролом може призвести до підвищеного ризику кровотечі. Комбінація аторвастатину та силденафілу для лікування легеневої гіпертензії має значні терапевтичні переваги. Одночасний прийом з аторвастатином зменшує індуковану гіпоксією легеневу гіпертензію. Ефект на судинне ремоделювання та гіпертрофію правого шлуночка збільшує при одночасному застосуванні медикаментів, ніж при монотерапії.Спосіб застосування та дозиВсередину. Рекомендована доза препарату Силденафіл Кардіо – 20 мг 3 рази на добу з інтервалом близько 6-8 годин незалежно від їди. Максимальна рекомендована доза становить 60 мг. Порушення функції нирок Корекція дози не потрібна, проте при поганій переносимості препарату дозу знижують до 20 мг 2 рази на добу. Порушення функції печінки Корекція дози у пацієнтів з легким або помірним порушенням функції печінки (5-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) не потрібна, проте при поганій переносимості препарату дозу знижують до 20 мг 2 рази на добу. У пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) застосування препарату не досліджувалося. Літні пацієнти (≥65 років) Корекція дози не потрібна. Діти Застосування силденафілу у дітей віком до 18 років не рекомендується (недостатньо даних щодо ефективності та безпеки). Застосування у пацієнтів, які отримують супутню терапію Сполучене застосування силденафілу та епопростенолу розглядається в розділах «Фармакодинаміка» та «Побічна дія». Контрольовані дослідження з оцінки ефективності та безпеки застосування силденафілу у поєднанні з іншими препаратами (бозентан, илопрост) для лікування легеневої гіпертензії не проводилися. Комбіновану терапію препаратом Силденафіл Кардіо із зазначеними препаратами слід проводити з обережністю, можливо, може знадобитися корекція дози силденафілу. Тим не менш, немає даних про необхідність підвищення дози силденафілу при одночасному застосуванні з бозентаном. Ефективність та безпека застосування препарату Силденафіл Кардіо у поєднанні з іншими інгібіторами ФДЕ5 у пацієнтів з легеневою артеріальною гіпертензією не вивчена. Одночасне застосування силденафілу з потужними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (наприклад, кетоконазол, ітраконазол, ритонавір) не рекомендується. Однак у разі необхідності такого поєднання дозу препарату Силденафіл Кардіо слід зменшити до 20 мг 2 рази на добу у пацієнтів, які вже отримують такі інгібітори ізоферменту CYP3A4, як еритроміцин та саквінавір. При необхідності одночасного застосування з більш потужними індукторами ізоферменту CYP3A4, такими як кларитроміцин, телітроміцин і нефазодон, слід зменшити дозу препарату Силденафіл Кардіо до 20 мг 1 раз на добу.ПередозуванняСимптоми: головний біль, припливи крові до шкіри обличчя, запаморочення, диспепсія, закладеність носа, порушення з боку органу зору. Лікування: симптоматичне. Гемодіаліз неефективний (силденафіл активно зв'язується з білками плазми).Запобіжні заходи та особливі вказівкиЩоб уникнути ускладнень застосовувати строго за призначенням лікаря! Ефективність та безпека застосування препарату Силденафіл Кардіо у пацієнтів з тяжкою легеневою гіпертензією (функціональний клас IV) не доведена. У разі погіршення стану пацієнта на тлі терапії препаратом Силденафіл Кардіо слід розглянути можливість переходу на терапію, що застосовується для лікування даної стадії легеневої гіпертензії (наприклад, епопростенолом). При сумісному застосуванні Силденафілу Кардіо з бозентаном або іншими індукторами ізоферменту CYP3A4 може знадобитися корекція дози. Співвідношення користь/ризик препарату Силденафіл Кардіо у пацієнтів з легеневою гіпертензією І функціонального класу не встановлено. Дослідження щодо застосування препарату Силденафіл Кардіо у лікуванні вторинної легеневої гіпертензії, за винятком легеневої гіпертензії, пов'язаної із захворюваннями сполучної тканини та резидуальної легеневої гіпертензії, не проводилися. Артеріальна гіпотензія Препарат Силденафіл Кардіо має системну вазодилатуючу дію, що призводить до невеликого транзиторного зниження артеріального тиску. До призначення препарату необхідно уважно оцінити ризик можливих небажаних проявів вазодилатуючого ефекту у пацієнтів з артеріальною гіпотензією (АТ Серцево-судинні ускладнення В ході постмаркетингового застосування препарату Силденафіл Кардіо для лікування еректильної дисфункції повідомлялося про такі небажані явища, як серйозні серцево-судинні ускладнення (в т.ч. інфаркт міокарда, нестабільна стенокардія, раптова серцева смерть, шлуночкова аритмія, геморрагічна інсульт гіпертензія та артеріальна гіпотензія), які мали тимчасовий зв'язок із застосуванням силденафілу. Більшість цих пацієнтів, але не всі з них мали фактори ризику серцево-судинних ускладнень. Багато з цих небажаних явищ спостерігалися незабаром після сексуальної активності, і деякі з них відзначалися після прийому препарату Сілденафіл Кардіо без подальшої сексуальної активності.Неможливо встановити наявність прямого зв'язку між небажаними явищами, що відзначалися, і зазначеними факторами або іншими причинами. Зорові порушення Були відмічені рідкісні випадки розвитку передньої неартеріїтної ішемічної невропатії зорового нерва як причини погіршення або втрати зору на фоні застосування всіх інгібіторів ФДЕ5, включаючи Сілденафіл Кардіо. Більшість цих пацієнтів мали фактори ризику, такі як екскавація (поглиблення) диска зорового нерва, вік старше 50 років, цукровий діабет, артеріальна гіпертензія, ішемічна хвороба серця, гіперліпідемія та куріння. У разі раптової втрати зору пацієнтам слід негайно припинити прийом препарату Сілденафіл Кардіо та звернутися за медичною допомогою. У пацієнтів, у яких раніше спостерігалися випадки передньої неартеріїтної ішемічної невропатії зорового нерва, відзначається підвищений ризик розвитку цього захворювання. У зв'язку з цим лікар повинен обговорити з пацієнтом можливі ризики застосування інгібіторів ФДЕ5. У таких пацієнтів препарат Силденафіл Кардіо слід застосовувати з обережністю та після ретельної оцінки співвідношення користі-ризику. Порушення слуху У деяких постмаркетингових та клінічних дослідженнях повідомляється про випадки раптового погіршення або втрати слуху, пов'язані із застосуванням усіх інгібіторів ФДЕ5, включаючи Сілденафіл Кардіо. Більшість пацієнтів мали фактори ризику раптового погіршення або втрати слуху. Причинно-наслідкового зв'язку між застосуванням інгібіторів ФДЕ5 та раптовим погіршенням слуху або втратою слуху не встановлено. У разі раптового погіршення слуху або втрати слуху на фоні прийому препарату Сілденафіл Кардіо слід негайно проконсультуватися з лікарем. Кровотечі Силденафіл посилює антиагрегантний ефект нітропрусиду натрію, донатора оксиду азоту на тромбоцити людини in vitro. Дані щодо безпеки застосування препарату Сілденафіл Кардіо у пацієнтів зі схильністю до кровоточивості або загостренням виразкової хвороби шлунка та 12-палої кишки відсутні, тому препарат Силденафіл Кардіо у цих пацієнтів слід застосовувати з обережністю. Частота носових кровотеч у пацієнтів з ЛАГ, пов'язаної із системними захворюваннями сполучної тканини, була вищою, ніж у пацієнтів з первинною ЛАГ. У пацієнтів, які отримували Силденафіл Кардіо у поєднанні з антагоністом вітаміну К, частота носових кровотеч була вищою, ніж у пацієнтів, які не приймали антагоніст вітаміну К. Пріапізм При тривалості ерекції понад 4 години слід негайно звернутися за медичною допомогою. Якщо не було проведено негайне медичне втручання, можливе пошкодження тканин статевого члена та повна втрата потенції. Одночасне застосування з бозентаном При застосуванні препарату Силденафіл Кардіо на тлі початкової терапії бозентаном не відзначалося покращення стану пацієнтів (оцінка за допомогою тесту 6-хвилинної ходьби) порівняно із застосуванням монотерапії бозентаном. Результати тесту 6-хвилинної ходьби відрізнялися у пацієнтів з первинною ЛАГ та ЛАГ, пов'язаною із системними захворюваннями сполучної тканини. У пацієнтів з ЛАГ, пов'язаною із системними захворюваннями сполучної тканини, результат одночасного застосування препарату Силденафіл Кардіо та бозентана був гіршим, ніж при застосуванні монотерапії бозентаном, але краще, ніж у пацієнтів з первинною ЛАГ, які отримували монотерапію бозентаном. Таким чином, лікарю слід оцінювати результат терапії при одночасному застосуванні препарату Сілденафіл Кардіо та бозентана у пацієнтів з первинною ЛАД, спираючись на свій досвід терапії ЛАД.Одночасне застосування препарату Силденафіл Кардіо та бозентана у пацієнтів з ЛАГ, пов'язаною із системними захворюваннями сполучної тканини, не рекомендується. Одночасне застосування з іншими інгібіторами ФДЕ5 Ефективність та безпека одночасного застосування препарату Силденафіл Кардіо з іншими інгібіторами ФДЕ5, у тому числі з препаратом Віагра®, у пацієнтів з ЛАГ не вивчалися, тому застосування такої комбінації не рекомендується.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
632,00 грн
366,00 грн
Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.
634,00 грн
366,00 грн
Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.
574,00 грн
508,00 грн
Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.
646,00 грн
576,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активна речовина: силденафілу цитрат (у перерахунку на силденафіл) – 100,00 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат - 291,55 мг, целюлоза мікрокристалічна - 120,00 мг, кроскармелоза натрію - 30,00 мг, гіпролоза (гідроксипропілцелюлоза) - 6,00 мг, кремнію діоксид колоїдний - 6,0 0,00 мг; плівкова оболонка: [суха суміш для плівкового покриття, що містить полівініловий спирт (40 %), титану діоксид (22,1 %), макрогол 3350 (поліетиленгліколь 3350) (20,2 %), тальк (14,8 %), лак алюмінієвий на основі барвника індигокармін (2,8%), заліза оксид жовтий (заліза оксид) (0,1%)] – 18,00 мг. 1, 2, 3, 4, 5, 6 або 10 таблеток в контурній комірковій упаковці з полівінілхлоридної плівки і фольги алюмінієвої. 10 таблеток у банці з поліетилену високої щільності. 1 або 2 контурні осередкові упаковки по 1 таблетці, 1 або 2 контурні осередкові упаковки по 2 таблетки, 4 контурні осередкові упаковки по 3 таблетки, 1, 2, 3 або 5 контурних осередкових упаковок по 4 таблетки, 2 або 4 контурні яч таблеток. 2 контурні осередкові упаковки по 6 таблеток, 1 або 2 контурні осередкові упаковки по 10 таблеток або одна банка разом з інструкцією з медичного застосування в пачці з картону.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою блакитного кольору. На поперечному розрізі ядро білого чи майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаЕректильною дисфункцією засіб лікування – ФДЕ5-інгібітор.ФармакокінетикаФармакокінетика силденафілу в діапазоні доз, що рекомендується, носить лінійний характер. Всмоктування Силденафіл швидко всмоктується після прийому внутрішньо. Абсолютна біодоступність у середньому становить близько 40% (від 25% до 63%). In vitro силденафіл у концентрації близько 1,7 нг/мл (3,5 нМ) пригнічує активність людини ФДЕ5 на 50%. Після одноразового прийому силденафілу в дозі 100 мг середня максимальна концентрація вільного силденафілу у плазмі (Cmax) чоловіків становить близько 18 нг/мл (38 нМ). Cmax при прийомі силденафілу внутрішньо натще досягається в середньому протягом 60 хв (від 30 хв до 120 хв). При прийомі у поєднанні з жирною їжею швидкість всмоктування знижується: Cmax зменшується в середньому на 29%, а час досягнення максимальної концентрації (Тmax) збільшується на 60 хв, проте ступінь абсорбції достовірно не змінюється (площа під фармакокінетичною кривою концентрація-час (AUC) знижується на 11%. Розподіл Об'єм розподілу силденафілу у рівноважному стані становить у середньому 105 л. Зв'язок силденафілу та його основного циркулюючого N-деметильного метаболіту з білками плазми становить близько 96% і не залежить від загальної концентрації препарату. Менше 0,0002% дози силденафілу (в середньому 188 нг) виявлено у спермі через 90 хв після прийому препарату. Метаболізм Силденафіл метаболізується головним чином у печінці під дією ізоферменту цитохрому CYP3A4 (основний шлях) та ізоферменту цитохрому CYP2C9 (додатковий шлях). Основний циркулюючий активний метаболіт, що утворюється в результаті N-деметилювання силденафілу, піддається подальшому метаболізму. Селективність дії цього метаболіту щодо ФДЕ порівнянна з такою силденафілу, яке активність щодо ФДЭ5 in vitro становить близько 50% активності силденафілу. Концентрація метаболіту в плазмі здорових добровольців становила близько 40% від концентрації силденафілу. N-деметильний метаболіт піддається подальшому метаболізму; період його напіввиведення (Т1/2) становить близько 4 год. Виведення Загальний кліренс силденафілу становить 41 л/годину, а кінцевий Т1/2 – 3-5 год. Після прийому внутрішньо силденафіл виводиться у вигляді метаболітів, переважно кишечником (близько 80% дози) та меншою мірою нирками (близько 13% дози). Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Літні пацієнти У здорових пацієнтів похилого віку (старше 65 років) кліренс силденафілу знижений, а концентрація вільного силденафілу в плазмі крові приблизно на 40% вище, ніж у молодих (18-45 років). Вік не має клінічно значущого впливу на частоту розвитку побічних ефектів. Пацієнти з порушенням функції нирок При легкому (кліренс креатиніну (КК) 50-80 мл/хв) та помірному (КК 30-49 мл/хв) ступеню ниркової недостатності фармакокінетика силденафілу після одноразового прийому внутрішньо в дозі 50 мг не змінюється. При тяжкій нирковій недостатності (КК≤30 мл/хв) кліренс силденафілу знижується, що призводить до приблизно дворазового збільшення значення AUC (100%) та Cmax (88%) порівняно з такими показниками при нормальній функції нирок у пацієнтів тієї ж вікової групи. Пацієнти з порушенням функції печінки У пацієнтів з цирозом печінки (стадії А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) кліренс силденафілу знижується, що призводить до підвищення значення AUC (84%) та Cmax (47%) порівняно з такими показниками при нормальній функції печінки у пацієнтів тієї ж вікової. групи. Фармакокінетика силденафілу у хворих з тяжкими порушеннями функції печінки (стадія С класифікації Чайлд-П'ю) не вивчалася.ФармакодинамікаСилденафіл – потужний селективний інгібітор циклогуанозинмонофосфату (цГМФ)-специфічної фосфодіестерази 5-го типу (ФДЕ5). Відновлює порушену еректильну функцію за рахунок посилення припливу крові до статевого члена. Реалізація фізіологічного механізму ерекції пов'язана із вивільненням оксиду азоту (NO) у кавернозному тілі під час сексуальної стимуляції. Це, у свою чергу, призводить до збільшення рівня цГМФ, подальшого розслаблення гладком'язової тканини кавернозного тіла та збільшення припливу крові. Силденафіл не має прямої розслаблюючої дії на ізольоване кавернозне тіло людини, але посилює ефект оксиду азоту (NO) за допомогою інгібування ФДЕ5, яка відповідальна за розпад цГМФ. При активації зв'язку NO/цГМФ, що відбувається під дією сексуальних стимулів, пригнічення ФДЕ5 силденафілом призводить до підвищення цГМФ у кавернозному тілі. Таким чином, для розвитку бажаної фармакологічної дії силденафілу потрібна сексуальна стимуляція. Силденафіл селективний щодо ФДЕ5 in vitro, його активність щодо ФДЕ5 перевершує активність щодо інших відомих ізоферментів фосфодіестерази: ФДЕ6 – у 10 разів; ФДЕ1 – більш ніж у 80 разів; ФДЕ2, ФДЕ4, ФДЕ7-ФДЕ11 – більш ніж у 700 разів. Силденафіл у 4000 разів більш селективний щодо ФДЕ5 порівняно з ФДЕ3, що має найважливіше значення, оскільки ФДЕ3 є одним із ключових ферментів регуляції скоротливості міокарда. Силденафіл викликає невелике та транзиторне зниження артеріального тиску (АТ), яке у більшості випадків не має клінічних проявів. Середнє максимальне зниження систолічного АТ у положенні лежачи після прийому силденафілу внутрішньо в дозі 100 мг становить 8,3 мм рт. ст. Відповідна зміна діастолічного артеріального тиску становить 5,3 мм рт. ст. Одноразовий прийом внутрішньо силденафілу в дозі 100 мг не супроводжувався клінічно значущими змінами на електрокардіограмі (ЕКГ) у здорових добровольців. Силденафіл не впливає на серцевий викид і не змінює кровообіг через стенозовані артерії. Більш виражене, але також минуще дію на АТ відзначалося у пацієнтів, які приймали нітрати. У деяких пацієнтів через 1 годину після прийому силденафілу в дозі 100 мг за допомогою тесту Фарнсворта-Мунселя 100 виявлено легке та минуще порушення здатності розрізняти відтінки кольору (синього/зеленого). Через 2 години після прийому препарату ці зміни були відсутні. Вважається, що порушення колірного зору викликається пригніченням ФДЕ6, яка бере участь у процесі передачі світла в сітківці ока. Силденафіл не впливає на гостроту зору, сприйняття контрастності, електроретинограму, внутрішньоочний тиск або діаметр зіниці.Показання до застосуванняЛікування еректильної дисфункції, що характеризується нездатністю до досягнення або збереження ерекції статевого члена, достатньою для задовільного статевого акту. Ефективний лише за сексуальної стимуляції.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до силденафілу або будь-якого іншого компонента препарату; застосування у пацієнтів, які отримують постійно або з перервами донатори оксиду азоту, органічні нітрати або нітрити у будь-яких формах, оскільки силденафіл посилює гіпотензивну дію нітратів; застосування у пацієнтів, для яких сексуальна активність небажана (наприклад, з тяжкими серцево-судинними захворюваннями, такими як тяжка серцева недостатність, нестабільна стенокардія); артеріальна гіпотензія (артеріальний тиск менше 90/50 мм рт. ст.); перенесене протягом останніх шести місяців порушення мозкового кровообігу або інфаркту міокарда; спадкові дегенеративні захворювання сітківки, у тому числі пігментний ретиніт (менша частина таких пацієнтів має генетичне порушення фосфодіестерази сітківки); непереносимість лактози, дефіцит лактази, глюкозо-галактозна мальабсорбція; тяжка печінкова недостатність; одночасний прийом ритонавіру; одночасний прийом інших лікарських засобів для лікування еректильної дисфункції; вік до 18 років; застосування препарату у жінок. З обережністю: артеріальна гіпертензія (артеріальний тиск >170/100 мм рт. ст.); життєзагрозливі аритмії; обструктивні захворювання вивідного відділу лівого шлуночка серця (стеноз аорти, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія); анатомічна деформація статевого члена (ангуляція, кавернозний фіброз або хвороба Пейроні); пацієнтам з епізодами розвитку передньої неартеріїтної ішемічної нейропатії зорового нерва в анамнезі; захворювання, що сприяють розвитку приапізму (серповидно-клітинна анемія, множинна мієлома, лейкоз, тромбоцитемія); захворювання, що супроводжуються кровотечею; виразкова хвороба у стадії загострення; одночасний прийом альфа-адреноблокаторів.Вагітність та лактаціяЗа зареєстрованим показанням препарат не призначений для застосування у жінок.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів: дуже часто >1/10; часто від >1/100 до1/1000 до1/10000 до З боку нервової системи: дуже часто – біль голови; часто – запаморочення; нечасто – сонливість, гіпостезія; рідко – цереброваскулярні події, непритомність; частота невідома – транзиторна ішемічна атака, судоми, зокрема. рецидивні. З боку органу зору: часто – порушення зору, минущі порушення колірного сприйняття (хроматопсія); нечасто – поразка кон'юнктиви, порушення сльозоутворення; частота невідома – передня ішемічна оптична нейропатія неартеріального генезу, оклюзія судин сітківки, дефекти полів зору. З боку органу слуху: нечасто – запаморочення, шум у вухах; рідко – глухота. З боку серцево-судинної системи: часто – припливи крові до шкіри обличчя; нечасто – відчуття серцебиття, тахікардія; рідко – підвищення або зниження артеріального тиску, інфаркт міокарда, фібриляція передсердь; частота невідома – шлуночкова аритмія, нестабільна стенокардія, раптова зупинка серця. З боку дихальної системи: часто – закладеність носа; рідко – носова кровотеча. З боку шлунково-кишкового тракту: часто – диспепсія; нечасто – блювання, нудота, сухість слизової оболонки ротової порожнини. Алергічні реакції: нечасто – шкірний висип; частота невідома – синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєла). З боку опорно-рухового апарату: нечасто – міалгія. З боку статевих органів: нечасто – гематоспермія, кровотеча із статевого члена; частота невідома - пріапізм, тривала ерекція. Інші: нечасто – біль у грудях, підвищена стомлюваність.Взаємодія з лікарськими засобамиВплив інших лікарських засобів на фармакокінетику силденафілу Метаболізм силденафілу відбувається в основному в печінці під дією ізоферментів цитохрому CYP3А4 (основний шлях) і CYP2С9, тому інгібітори цих ізоферментів можуть зменшити кліренс силденафілу, а індуктори відповідно збільшити кліренс силденафілу. Відзначено зниження кліренсу силденафілу при одночасному застосуванні інгібіторів ізоферменту цитохрому CYP3A4 (кетоконазол, еритроміцин, циметидин). Циметидин (800 мг), неспецифічний інгібітор ізоферменту цитохрому CYP3A4, при сумісному прийомі з силденафілом (50 мг) спричиняє підвищення концентрації силденафілу в плазмі на 56%. Одноразовий прийом 100 мг силденафілу спільно з еритроміцином (по 500 мг/добу 2 рази на день протягом 5 днів), специфічним інгібітором ізоферменту цитохрому CYP3A4, на тлі досягнення постійної концентрації еритроміцину в крові, призводить до збільшення AUC сил8. При сумісному прийомі силденафілу (одноразово 100 мг) і саквінавіру (1200 мг/день 3 рази на день), інгібітору ВІЛ-протеази та ізоферменту цитохрому CYP3A4, на тлі досягнення постійної концентрації саквінавіру в крові Cmax силденафіл 210%. Силденафіл не впливає на фармакокінетику саквінавіру. Більш сильні інгібітори ізоферменту цитохрому CYP3A4, такі як кетоконазол та ітраконазол, можуть викликати сильніші зміни фармакокінетики силденафілу. Одночасне застосування силденафілу (одноразово 100 мг) та ритонавіру (по 500 мг 2 рази на добу), інгібітору ВІЛ-протеази та сильного інгібітору цитохрому Р450, на тлі досягнення постійної концентрації ритонавіру в крові призводить до збільшення Сmах сила0 ), а AUC – на 1000% (в 11 разів). Через 24 години концентрація силденафілу в плазмі становить близько 200 нг/мл (після одноразового застосування одного силденафілу – 5 нг/мл). Грейпфрутовий сік, слабкий інгібітор CYP3А4 може помірно підвищувати плазмові концентрації силденафілу. Якщо силденафіл приймають у рекомендованих дозах пацієнти, які отримують одночасно сильні інгібітори ізоферменту цитохрому CYP3A4, Сmах вільного силденафілу не перевищує 200 нМ, і препарат добре переноситься. Одноразовий прийом антациду (магнію гідроксиду/алюмінію гідроксиду) не впливає на біодоступність силденафілу. Інгібітори ізоферменту цитохрому CYP2C9 (такі як толбутамід, варфарин), ізоферменту цитохрому CYP2D6 (наприклад, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну, трициклічні антидепресанти), тіазидні та тіазидоподібні контагоннідіуретики та інгібітори АПФ впливають на фармакокінетичні параметри силденафілу. Азитроміцин (500 мг на добу протягом 3 днів) не впливає на AUC, Cmax, Tmax, константу швидкості виведення та Т1/2 силденафілу або його основного циркулюючого метаболіту. Нікорандил являє собою гібрид нітрату та активатора калієвих каналів. Через наявність нітратного компонента може вступати у серйозні взаємодії з силденафілом. Вплив силденафілу на інші лікарські засоби Силденафіл є слабким інгібітором ізоферментів системи цитохрому Р450 - 1А2, 2С9, 2С19, 2D6, 2Е1 та 3А4 (ІК50>150 мкмоль). При прийомі силденафілу в рекомендованих дозах Сmax становить близько 1 мкмоль, тому малоймовірно, що силденафіл може вплинути на кліренс субстратів цих ізоферментів. Силденафіл посилює гіпотензивну дію нітратів як при тривалому застосуванні останніх, так і при призначенні їх за гострими показаннями. У зв'язку з цим застосування силденафілу у поєднанні з нітратами чи донаторами оксиду азоту протипоказано. При одночасному прийомі альфа-адреноблокатора доксазозину (4 мг та 8 мг) та силденафілу (25 мг, 50 мг та 100 мг) у пацієнтів з доброякісною гіперплазією передміхурової залози зі стабільною гемодинамікою середнє додаткове зниження систолічного/діастолічного АТ у положенні /7 мм рт. ст., 9/5 мм рт. ст. та 8/4 мм рт. ст. відповідно, а в положенні стоячи 6/6 мм рт. ст., 11/4 мм рт. ст. та 4/5 мм рт. ст. відповідно. Повідомляється про поодинокі випадки розвитку у таких пацієнтів симптоматичної постуральної гіпотензії, що виявлялася у вигляді запаморочення (без непритомності). В окремих чутливих пацієнтів, які отримують альфа-адреноблокатори, одночасне застосування силденафілу може призвести до симптоматичної гіпотензії. Ознаки значної взаємодії силденафілу (50 мг) з толбутамідом (250 мг) або варфарином (40 мг), які метаболізуються ізоферментом цитохрому CYP2C9, не виявлено. Силденафіл (100 мг) не впливає на фармакокінетику інгібіторів ВІЛ-протеази, саквінавіру та ритонавіру, що є субстратами ізоферменту цитохрому CYP3А4, при їх постійному рівні в крові. Силденафіл (50 мг) не викликає додаткового збільшення часу кровотечі при прийомі ацетилсаліцилової кислоти (150 мг). Силденафіл (50 мг) не посилює гіпотензивну дію етанолу у здорових добровольців за максимальної концентрації етанолу в крові в середньому 0,08% (80 мг/дл). У пацієнтів з артеріальною гіпертензією ознак взаємодії силденафілу (100 мг) з амлодипіном не виявлено. Середнє додаткове зниження артеріального тиску в положенні лежачи становить 8 мм рт. ст. (систолічного) та 7 мм рт. ст. (діастолічного). Застосування силденафілу у поєднанні з гіпотензивними засобами не призводить до додаткових побічних ефектів.Спосіб застосування та дозиВсередину. Рекомендована доза для більшості дорослих пацієнтів становить 50 мг приблизно за 1 годину до сексуальної активності. З урахуванням ефективності та переносимості доза може бути збільшена до 100 мг або знижена до 25 мг. Максимальна рекомендована доза становить 100 мг. Максимальна кратність застосування, що рекомендується, – один раз на добу. При легкій та середньотяжкій мірі ниркової недостатності (КК 30-80 мл/хв) коригування дози не потрібне, при тяжкій нирковій недостатності (КК) Оскільки виведення силденафілу порушується у пацієнтів із пошкодженням печінки (зокрема, при цирозі), дозу силденафілу слід зменшити до 25 мг. Коригування дози силденафілу у пацієнтів похилого віку не потрібно. При сумісному застосуванні з інгібіторами ізоферменту цитохрому CYP3A4 (еритроміцин, саквінавір, кетоконазол, ітраконазолом) початкова доза силденафілу повинна становити 25 мг. Щоб звести до мінімуму ризик розвитку постуральної гіпотензії у пацієнтів, які приймають альфа-адреноблокатори, прийом силденафілу слід розпочинати лише після досягнення стабілізації гемодинаміки у цих пацієнтів. Початкова доза силденафілу – 25 мг.ПередозуванняСимптоми: біль голови, «припливи» крові до шкіри обличчя, запаморочення, диспепсія, закладеність носа, порушення зору. При одноразовому прийомі силденафілу в дозі до 800 мг небажані явища були зіставні з такими прийому препарату в нижчих дозах, але зустрічалися частіше. Лікування: симптоматичне. Гемодіаліз не прискорює кліренс силденафілу, оскільки останній активно зв'язується з білками плазми та не виводиться нирками.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДля діагностики порушень ерекції, визначення їх можливих причин та вибору адекватного лікування необхідно зібрати повний медичний анамнез та провести ретельне фізикальне обстеження. Засоби лікування еректильної дисфункції повинні використовуватися з обережністю у пацієнтів з анатомічною деформацією статевого члена (ангуляція статевого члена, кавернозний фіброз, хвороба Пейроні) або у пацієнтів з факторами ризику розвитку приапізму (серповидноклітинна анемія, множинна мієлома). Препарати, призначені на лікування порушень ерекції, не слід призначати чоловікам, котрим сексуальна активність небажана. Сексуальна активність становить певний ризик за наявності захворювань серця, тому перед початком будь-якої терапії щодо порушень ерекції лікаря слід направити пацієнта на обстеження стану серцево-судинної системи. Застосування силденафілу протипоказане у пацієнтів із серцевою недостатністю, нестабільною стенокардією, перенесеним протягом останніх шести місяців інфарктом міокарда або інсультом, гіпотонією (АТУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
580,00 грн
498,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активна речовина: силденафілу цитрат (у перерахунку на силденафіл) – 50,00 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат - 145,77 мг, целюлоза мікрокристалічна - 60,00 мг, кроскармелоза натрію - 15,00 мг, гіпролоза (гідроксипропілцелюлоза) - 3,00 мг, кремнію діоксид колоїдний - 3,00 0,00 мг; плівкова оболонка: [суха суміш для плівкового покриття, що містить полівініловий спирт (40 %), титану діоксид (22,1 %), макрогол 3350 (поліетиленгліколь 3350) (20,2 %), тальк (14,8 %), лак алюмінієвий на основі барвника індигокармін (2,8%), заліза оксид жовтий (заліза оксид) (0,1%)] – 9,00 мг. 1, 2, 3, 4, 5, 6 або 10 таблеток в контурній комірковій упаковці з полівінілхлоридної плівки і фольги алюмінієвої. 10 таблеток у банці з поліетилену високої щільності. 1 або 2 контурні осередкові упаковки по 1 таблетці, 1 або 2 контурні осередкові упаковки по 2 таблетки, 4 контурні осередкові упаковки по 3 таблетки, 1, 2, 3 або 5 контурних осередкових упаковок по 4 таблетки, 2 або 4 контурні яч таблеток. 2 контурні осередкові упаковки по 6 таблеток, 1 або 2 контурні осередкові упаковки по 10 таблеток або одна банка разом з інструкцією з медичного застосування в пачці з картону.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою блакитного кольору. На поперечному розрізі ядро білого чи майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаЕректильною дисфункцією засіб лікування – ФДЕ5-інгібітор.ФармакокінетикаФармакокінетика силденафілу в діапазоні доз, що рекомендується, носить лінійний характер. Всмоктування Силденафіл швидко всмоктується після прийому внутрішньо. Абсолютна біодоступність у середньому становить близько 40% (від 25% до 63%). In vitro силденафіл у концентрації близько 1,7 нг/мл (3,5 нМ) пригнічує активність людини ФДЕ5 на 50%. Після одноразового прийому силденафілу в дозі 100 мг середня максимальна концентрація вільного силденафілу у плазмі (Cmax) чоловіків становить близько 18 нг/мл (38 нМ). Cmax при прийомі силденафілу внутрішньо натще досягається в середньому протягом 60 хв (від 30 хв до 120 хв). При прийомі у поєднанні з жирною їжею швидкість всмоктування знижується: Cmax зменшується в середньому на 29%, а час досягнення максимальної концентрації (Тmax) збільшується на 60 хв, проте ступінь абсорбції достовірно не змінюється (площа під фармакокінетичною кривою концентрація-час (AUC) знижується на 11%. Розподіл Об'єм розподілу силденафілу у рівноважному стані становить у середньому 105 л. Зв'язок силденафілу та його основного циркулюючого N-деметильного метаболіту з білками плазми становить близько 96% і не залежить від загальної концентрації препарату. Менше 0,0002% дози силденафілу (в середньому 188 нг) виявлено у спермі через 90 хв після прийому препарату. Метаболізм Силденафіл метаболізується головним чином у печінці під дією ізоферменту цитохрому CYP3A4 (основний шлях) та ізоферменту цитохрому CYP2C9 (додатковий шлях). Основний циркулюючий активний метаболіт, що утворюється в результаті N-деметилювання силденафілу, піддається подальшому метаболізму. Селективність дії цього метаболіту щодо ФДЕ порівнянна з такою силденафілу, яке активність щодо ФДЭ5 in vitro становить близько 50% активності силденафілу. Концентрація метаболіту в плазмі здорових добровольців становила близько 40% від концентрації силденафілу. N-деметильний метаболіт піддається подальшому метаболізму; період його напіввиведення (Т1/2) становить близько 4 год. Виведення Загальний кліренс силденафілу становить 41 л/годину, а кінцевий Т1/2 – 3-5 год. Після прийому внутрішньо силденафіл виводиться у вигляді метаболітів, переважно кишечником (близько 80% дози) та меншою мірою нирками (близько 13% дози). Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Літні пацієнти У здорових пацієнтів похилого віку (старше 65 років) кліренс силденафілу знижений, а концентрація вільного силденафілу в плазмі крові приблизно на 40% вище, ніж у молодих (18-45 років). Вік не має клінічно значущого впливу на частоту розвитку побічних ефектів. Пацієнти з порушенням функції нирок При легкому (кліренс креатиніну (КК) 50-80 мл/хв) та помірному (КК 30-49 мл/хв) ступеню ниркової недостатності фармакокінетика силденафілу після одноразового прийому внутрішньо в дозі 50 мг не змінюється. При тяжкій нирковій недостатності (КК≤30 мл/хв) кліренс силденафілу знижується, що призводить до приблизно дворазового збільшення значення AUC (100%) та Cmax (88%) порівняно з такими показниками при нормальній функції нирок у пацієнтів тієї ж вікової групи. Пацієнти з порушенням функції печінки У пацієнтів з цирозом печінки (стадії А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) кліренс силденафілу знижується, що призводить до підвищення значення AUC (84%) та Cmax (47%) порівняно з такими показниками при нормальній функції печінки у пацієнтів тієї ж вікової. групи. Фармакокінетика силденафілу у хворих з тяжкими порушеннями функції печінки (стадія С класифікації Чайлд-П'ю) не вивчалася.ФармакодинамікаСилденафіл – потужний селективний інгібітор циклогуанозинмонофосфату (цГМФ)-специфічної фосфодіестерази 5-го типу (ФДЕ5). Відновлює порушену еректильну функцію за рахунок посилення припливу крові до статевого члена. Реалізація фізіологічного механізму ерекції пов'язана із вивільненням оксиду азоту (NO) у кавернозному тілі під час сексуальної стимуляції. Це, у свою чергу, призводить до збільшення рівня цГМФ, подальшого розслаблення гладком'язової тканини кавернозного тіла та збільшення припливу крові. Силденафіл не має прямої розслаблюючої дії на ізольоване кавернозне тіло людини, але посилює ефект оксиду азоту (NO) за допомогою інгібування ФДЕ5, яка відповідальна за розпад цГМФ. При активації зв'язку NO/цГМФ, що відбувається під дією сексуальних стимулів, пригнічення ФДЕ5 силденафілом призводить до підвищення цГМФ у кавернозному тілі. Таким чином, для розвитку бажаної фармакологічної дії силденафілу потрібна сексуальна стимуляція. Силденафіл селективний щодо ФДЕ5 in vitro, його активність щодо ФДЕ5 перевершує активність щодо інших відомих ізоферментів фосфодіестерази: ФДЕ6 – у 10 разів; ФДЕ1 – більш ніж у 80 разів; ФДЕ2, ФДЕ4, ФДЕ7-ФДЕ11 – більш ніж у 700 разів. Силденафіл у 4000 разів більш селективний щодо ФДЕ5 порівняно з ФДЕ3, що має найважливіше значення, оскільки ФДЕ3 є одним із ключових ферментів регуляції скоротливості міокарда. Силденафіл викликає невелике та транзиторне зниження артеріального тиску (АТ), яке у більшості випадків не має клінічних проявів. Середнє максимальне зниження систолічного АТ у положенні лежачи після прийому силденафілу внутрішньо в дозі 100 мг становить 8,3 мм рт. ст. Відповідна зміна діастолічного артеріального тиску становить 5,3 мм рт. ст. Одноразовий прийом внутрішньо силденафілу в дозі 100 мг не супроводжувався клінічно значущими змінами на електрокардіограмі (ЕКГ) у здорових добровольців. Силденафіл не впливає на серцевий викид і не змінює кровообіг через стенозовані артерії. Більш виражене, але також минуще дію на АТ відзначалося у пацієнтів, які приймали нітрати. У деяких пацієнтів через 1 годину після прийому силденафілу в дозі 100 мг за допомогою тесту Фарнсворта-Мунселя 100 виявлено легке та минуще порушення здатності розрізняти відтінки кольору (синього/зеленого). Через 2 години після прийому препарату ці зміни були відсутні. Вважається, що порушення колірного зору викликається пригніченням ФДЕ6, яка бере участь у процесі передачі світла в сітківці ока. Силденафіл не впливає на гостроту зору, сприйняття контрастності, електроретинограму, внутрішньоочний тиск або діаметр зіниці.Показання до застосуванняЛікування еректильної дисфункції, що характеризується нездатністю до досягнення або збереження ерекції статевого члена, достатньою для задовільного статевого акту. Ефективний лише за сексуальної стимуляції.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до силденафілу або будь-якого іншого компонента препарату; застосування у пацієнтів, які отримують постійно або з перервами донатори оксиду азоту, органічні нітрати або нітрити у будь-яких формах, оскільки силденафіл посилює гіпотензивну дію нітратів; застосування у пацієнтів, для яких сексуальна активність небажана (наприклад, з тяжкими серцево-судинними захворюваннями, такими як тяжка серцева недостатність, нестабільна стенокардія); артеріальна гіпотензія (артеріальний тиск менше 90/50 мм рт. ст.); перенесене протягом останніх шести місяців порушення мозкового кровообігу або інфаркту міокарда; спадкові дегенеративні захворювання сітківки, у тому числі пігментний ретиніт (менша частина таких пацієнтів має генетичне порушення фосфодіестерази сітківки); непереносимість лактози, дефіцит лактази, глюкозо-галактозна мальабсорбція; тяжка печінкова недостатність; одночасний прийом ритонавіру; одночасний прийом інших лікарських засобів для лікування еректильної дисфункції; вік до 18 років; застосування препарату у жінок. З обережністю: артеріальна гіпертензія (артеріальний тиск >170/100 мм рт. ст.); життєзагрозливі аритмії; обструктивні захворювання вивідного відділу лівого шлуночка серця (стеноз аорти, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія); анатомічна деформація статевого члена (ангуляція, кавернозний фіброз або хвороба Пейроні); пацієнтам з епізодами розвитку передньої неартеріїтної ішемічної нейропатії зорового нерва в анамнезі; захворювання, що сприяють розвитку приапізму (серповидно-клітинна анемія, множинна мієлома, лейкоз, тромбоцитемія); захворювання, що супроводжуються кровотечею; виразкова хвороба у стадії загострення; одночасний прийом альфа-адреноблокаторів.Вагітність та лактаціяЗа зареєстрованим показанням препарат не призначений для застосування у жінок.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів: дуже часто >1/10; часто від >1/100 до1/1000 до1/10000 до З боку нервової системи: дуже часто – біль голови; часто – запаморочення; нечасто – сонливість, гіпостезія; рідко – цереброваскулярні події, непритомність; частота невідома – транзиторна ішемічна атака, судоми, зокрема. рецидивні. З боку органу зору: часто – порушення зору, минущі порушення колірного сприйняття (хроматопсія); нечасто – поразка кон'юнктиви, порушення сльозоутворення; частота невідома – передня ішемічна оптична нейропатія неартеріального генезу, оклюзія судин сітківки, дефекти полів зору. З боку органу слуху: нечасто – запаморочення, шум у вухах; рідко – глухота. З боку серцево-судинної системи: часто – припливи крові до шкіри обличчя; нечасто – відчуття серцебиття, тахікардія; рідко – підвищення або зниження артеріального тиску, інфаркт міокарда, фібриляція передсердь; частота невідома – шлуночкова аритмія, нестабільна стенокардія, раптова зупинка серця. З боку дихальної системи: часто – закладеність носа; рідко – носова кровотеча. З боку шлунково-кишкового тракту: часто – диспепсія; нечасто – блювання, нудота, сухість слизової оболонки ротової порожнини. Алергічні реакції: нечасто – шкірний висип; частота невідома – синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєла). З боку опорно-рухового апарату: нечасто – міалгія. З боку статевих органів: нечасто – гематоспермія, кровотеча із статевого члена; частота невідома - пріапізм, тривала ерекція. Інші: нечасто – біль у грудях, підвищена стомлюваність.Взаємодія з лікарськими засобамиВплив інших лікарських засобів на фармакокінетику силденафілу Метаболізм силденафілу відбувається в основному в печінці під дією ізоферментів цитохрому CYP3А4 (основний шлях) і CYP2С9, тому інгібітори цих ізоферментів можуть зменшити кліренс силденафілу, а індуктори відповідно збільшити кліренс силденафілу. Відзначено зниження кліренсу силденафілу при одночасному застосуванні інгібіторів ізоферменту цитохрому CYP3A4 (кетоконазол, еритроміцин, циметидин). Циметидин (800 мг), неспецифічний інгібітор ізоферменту цитохрому CYP3A4, при сумісному прийомі з силденафілом (50 мг) спричиняє підвищення концентрації силденафілу в плазмі на 56%. Одноразовий прийом 100 мг силденафілу спільно з еритроміцином (по 500 мг/добу 2 рази на день протягом 5 днів), специфічним інгібітором ізоферменту цитохрому CYP3A4, на тлі досягнення постійної концентрації еритроміцину в крові, призводить до збільшення AUC сил8. При сумісному прийомі силденафілу (одноразово 100 мг) і саквінавіру (1200 мг/день 3 рази на день), інгібітору ВІЛ-протеази та ізоферменту цитохрому CYP3A4, на тлі досягнення постійної концентрації саквінавіру в крові Cmax силденафіл 210%. Силденафіл не впливає на фармакокінетику саквінавіру. Більш сильні інгібітори ізоферменту цитохрому CYP3A4, такі як кетоконазол та ітраконазол, можуть викликати сильніші зміни фармакокінетики силденафілу. Одночасне застосування силденафілу (одноразово 100 мг) та ритонавіру (по 500 мг 2 рази на добу), інгібітору ВІЛ-протеази та сильного інгібітору цитохрому Р450, на тлі досягнення постійної концентрації ритонавіру в крові призводить до збільшення Сmах сила0 ), а AUC – на 1000% (в 11 разів). Через 24 години концентрація силденафілу в плазмі становить близько 200 нг/мл (після одноразового застосування одного силденафілу – 5 нг/мл). Грейпфрутовий сік, слабкий інгібітор CYP3А4 може помірно підвищувати плазмові концентрації силденафілу. Якщо силденафіл приймають у рекомендованих дозах пацієнти, які отримують одночасно сильні інгібітори ізоферменту цитохрому CYP3A4, Сmах вільного силденафілу не перевищує 200 нМ, і препарат добре переноситься. Одноразовий прийом антациду (магнію гідроксиду/алюмінію гідроксиду) не впливає на біодоступність силденафілу. Інгібітори ізоферменту цитохрому CYP2C9 (такі як толбутамід, варфарин), ізоферменту цитохрому CYP2D6 (наприклад, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну, трициклічні антидепресанти), тіазидні та тіазидоподібні контагоннідіуретики та інгібітори АПФ впливають на фармакокінетичні параметри силденафілу. Азитроміцин (500 мг на добу протягом 3 днів) не впливає на AUC, Cmax, Tmax, константу швидкості виведення та Т1/2 силденафілу або його основного циркулюючого метаболіту. Нікорандил являє собою гібрид нітрату та активатора калієвих каналів. Через наявність нітратного компонента може вступати у серйозні взаємодії з силденафілом. Вплив силденафілу на інші лікарські засоби Силденафіл є слабким інгібітором ізоферментів системи цитохрому Р450 - 1А2, 2С9, 2С19, 2D6, 2Е1 та 3А4 (ІК50>150 мкмоль). При прийомі силденафілу в рекомендованих дозах Сmax становить близько 1 мкмоль, тому малоймовірно, що силденафіл може вплинути на кліренс субстратів цих ізоферментів. Силденафіл посилює гіпотензивну дію нітратів як при тривалому застосуванні останніх, так і при призначенні їх за гострими показаннями. У зв'язку з цим застосування силденафілу у поєднанні з нітратами чи донаторами оксиду азоту протипоказано. При одночасному прийомі альфа-адреноблокатора доксазозину (4 мг та 8 мг) та силденафілу (25 мг, 50 мг та 100 мг) у пацієнтів з доброякісною гіперплазією передміхурової залози зі стабільною гемодинамікою середнє додаткове зниження систолічного/діастолічного АТ у положенні /7 мм рт. ст., 9/5 мм рт. ст. та 8/4 мм рт. ст. відповідно, а в положенні стоячи 6/6 мм рт. ст., 11/4 мм рт. ст. та 4/5 мм рт. ст. відповідно. Повідомляється про поодинокі випадки розвитку у таких пацієнтів симптоматичної постуральної гіпотензії, що виявлялася у вигляді запаморочення (без непритомності). В окремих чутливих пацієнтів, які отримують альфа-адреноблокатори, одночасне застосування силденафілу може призвести до симптоматичної гіпотензії. Ознаки значної взаємодії силденафілу (50 мг) з толбутамідом (250 мг) або варфарином (40 мг), які метаболізуються ізоферментом цитохрому CYP2C9, не виявлено. Силденафіл (100 мг) не впливає на фармакокінетику інгібіторів ВІЛ-протеази, саквінавіру та ритонавіру, що є субстратами ізоферменту цитохрому CYP3А4, при їх постійному рівні в крові. Силденафіл (50 мг) не викликає додаткового збільшення часу кровотечі при прийомі ацетилсаліцилової кислоти (150 мг). Силденафіл (50 мг) не посилює гіпотензивну дію етанолу у здорових добровольців за максимальної концентрації етанолу в крові в середньому 0,08% (80 мг/дл). У пацієнтів з артеріальною гіпертензією ознак взаємодії силденафілу (100 мг) з амлодипіном не виявлено. Середнє додаткове зниження артеріального тиску в положенні лежачи становить 8 мм рт. ст. (систолічного) та 7 мм рт. ст. (діастолічного). Застосування силденафілу у поєднанні з гіпотензивними засобами не призводить до додаткових побічних ефектів.Спосіб застосування та дозиВсередину. Рекомендована доза для більшості дорослих пацієнтів становить 50 мг приблизно за 1 годину до сексуальної активності. З урахуванням ефективності та переносимості доза може бути збільшена до 100 мг або знижена до 25 мг. Максимальна рекомендована доза становить 100 мг. Максимальна кратність застосування, що рекомендується, – один раз на добу. При легкій та середньотяжкій мірі ниркової недостатності (КК 30-80 мл/хв) коригування дози не потрібне, при тяжкій нирковій недостатності (КК) Оскільки виведення силденафілу порушується у пацієнтів із пошкодженням печінки (зокрема, при цирозі), дозу силденафілу слід зменшити до 25 мг. Коригування дози силденафілу у пацієнтів похилого віку не потрібно. При сумісному застосуванні з інгібіторами ізоферменту цитохрому CYP3A4 (еритроміцин, саквінавір, кетоконазол, ітраконазолом) початкова доза силденафілу повинна становити 25 мг. Щоб звести до мінімуму ризик розвитку постуральної гіпотензії у пацієнтів, які приймають альфа-адреноблокатори, прийом силденафілу слід розпочинати лише після досягнення стабілізації гемодинаміки у цих пацієнтів. Початкова доза силденафілу – 25 мг.ПередозуванняСимптоми: біль голови, «припливи» крові до шкіри обличчя, запаморочення, диспепсія, закладеність носа, порушення зору. При одноразовому прийомі силденафілу в дозі до 800 мг небажані явища були зіставні з такими прийому препарату в нижчих дозах, але зустрічалися частіше. Лікування: симптоматичне. Гемодіаліз не прискорює кліренс силденафілу, оскільки останній активно зв'язується з білками плазми та не виводиться нирками.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДля діагностики порушень ерекції, визначення їх можливих причин та вибору адекватного лікування необхідно зібрати повний медичний анамнез та провести ретельне фізикальне обстеження. Засоби лікування еректильної дисфункції повинні використовуватися з обережністю у пацієнтів з анатомічною деформацією статевого члена (ангуляція статевого члена, кавернозний фіброз, хвороба Пейроні) або у пацієнтів з факторами ризику розвитку приапізму (серповидноклітинна анемія, множинна мієлома). Препарати, призначені на лікування порушень ерекції, не слід призначати чоловікам, котрим сексуальна активність небажана. Сексуальна активність становить певний ризик за наявності захворювань серця, тому перед початком будь-якої терапії щодо порушень ерекції лікаря слід направити пацієнта на обстеження стану серцево-судинної системи. Застосування силденафілу протипоказане у пацієнтів із серцевою недостатністю, нестабільною стенокардією, перенесеним протягом останніх шести місяців інфарктом міокарда або інсультом, гіпотонією (АТУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаВода дистильована, колоїдний діоксид кремнію Упаковка: 100 мл у флаконіХарактеристикаКолоїдний кремній SILICA вдихне нове життя у комплексний підхід до збереження здоров'я, підтримає системну детоксикацію та клітинну регенерацію організму. Для підтримки імунної системи та покращення стану кісток, суглобів, шкіри, волосся, нігтів та судин, людині необхідно додатково вживати не менше 50 – 75 мг кремнію (2–3 мл колоїдного кремнію SILICA) щодня. Протягом багатьох років практикуючі європейські лікарі вимагали найкращих результатів, працюючи з кремнієм саме в колоїдній формі. Переваги колоїдного кремнію "SILICA": максимальне засвоєння організмом у порівнянні з іншими формами та видами кремнію (включаючи рослинний); стабільний колоїдний стан без випадання осаду; відсутність небажаних побічних ефектів; максимальний вміст активної речовини порівняно з аналогічними продуктами (десятки разів);Властивості компонентівФлакон 100 мл містить 5 грам діоксиду кремніюРекомендуєтьсяЯк біологічно активну добавку до їжі - джерела кремнію.Протипоказання до застосуванняІндивідуальна непереносимість компонентів, вагітність, годування груддю, захворювання нирок. Перед застосуванням рекомендується проконсультуватися з лікарем.Спосіб застосування та дозиДорослим по 1,5 мл (3 натискання дозатора або 30 крапель) 1 раз на день під час їжі, розчинивши у склянці води. Тривалість прийому – 1 місяць. 1 флакон розрахований на 1,5 місяці щоденного прийому.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред застосуванням проконсультуйтеся зі спеціалістом.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.
Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему.
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активна речовина: 1-хлорметилсилатран – 3 г, димексид – 65 г; допоміжна речовина: рицинова олія до 100 г. У флаконах оранжевого скла по 50 г та 100 г. Разом з інструкцією із застосування поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиДвофазний розчин, що є двома прозорими шарами: верхній від світло-жовтого до жовтого кольору, нижній - безбарвний або злегка пофарбований у жовтий колір.Фармакотерапевтична групаАлопеція засіб лікування.ФармакокінетикаЧи не вивчалася.Фармакодинаміка1-хлорметилсилатран (кремнійорганічна сполука) стимулює ріст волосся. Дімексид забезпечує хорошу розчинність активної речовини, яка легко проникає через шкіру до цибулин та коріння волосся. Касторова олія містить провітаміни А і D, покращує харчування коріння волосся.Показання до застосуванняВогнищева алопеція.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до препарату. З обережністю вагітність, період лактації.Побічна діяМісцева реакція у вигляді легкого печіння, почервоніння та сверблячки шкіри.Взаємодія з лікарськими засобамиНе встановлено.Спосіб застосування та дозиЗовнішньо. Препарат наносять на шкіру голови за допомогою ватного тампона шляхом легкого промокання (не втирати!) 2 рази на день – вранці та ввечері. Добова доза становить від 1 до 5 г розчину. Курс лікування індивідуальний і залежить від давності та тяжкості захворювання. У середньому 3-6 місяців. За необхідності курс лікування повторюють.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред застосуванням препарат добре збовтують.Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. активна речовина: дулоксетину гідрохлорид, еквівалентний дулоксетину основи - 30/60 мг; вміст капсули: гіпромелоза - 11,2/22,3 мг; сахароза – 18,1/36,2 мг; цукор гранульований – 40,6/80,9 мг; тальк - 23,6/47,1 мг, гіпромелози ацетату сукцинат - 22,4/44,6 мг; триетилцитрат - 4,5/8,9 мг; барвник білий (титану діоксид, гіпромелоза) - 14,9/29,6 мг; оболонка капсули: індигокармін 0,11625/0,18006 мг; титану діоксид - 1,77255/0,69848 мг; натрію лаурилсульфат - 0,06875/0,10763 мг; желатин - qs до 50/76 мг; барвник заліза оксид жовтий -/0,13449 мг; наддрук (для капс. 30 мг) зелене чорнило TekPrint™ SB-4028 — слідова кількість; (для капс. 60 мг) біле чорнило TekPrint™ SB-0007P – слідові кількості. Капсули кишковорозчинні 30 мг або 60 мг. По 14 капс. у блістері. По 1, 2 чи 6 бл. у пачці картонної.Опис лікарської формиНепрозорі, тверді желатинові капсули (№1), що складаються з кришечки синього кольору з нанесеним білим чорнилом ідентифікаційним кодом "9542" і корпусу зеленого кольору з нанесеним білим чорнилом дозуванням "60 mg". Вміст капсул є пелетами від білого до сірувато-білого кольору.Фармакотерапевтична групаАнтидепресант.ФармакокінетикаВсмоктування. Дулоксетин добре всмоктується при прийомі внутрішньо. Всмоктування починається через 2 години після прийому препарату. Максимальна концентрація препарату досягається через 6 годин після прийому. Їда не впливає на максимальну концентрацію препарату, але збільшує час досягнення максимальної концентрації з 6 до 10 годин, що побічно зменшує ступінь всмоктування (приблизно на 11%). Розподіл. Здається обсяг розподілу становить близько 1640 л. Дулоксетин добре зв'язується з білками плазми (> 90%), в основному з альбуміном і αl-кислим глобуліном, але порушення печінки або нирок не впливають на ступінь зв'язування з білками плазми. Метаболізм. Дулоксетин активно метаболізується та його метаболіти в основному виводяться із сечею. Як ізофермент CYP2D6, так і ізофермент СYP1А2 каталізують утворення двох основних метаболітів (4-гідроксидулоксетину глюкуронід, 5-гідрокси,6-метоксидулоксетину сульфат). Циркулюючі метаболіти не мають фармакологічної активності. Виведення. Тривалість періоду напіввиведення дулоксетину становить 12 годин. Середній кліренс дулоксетину становить 101 л/год. Окремі групи пацієнтів. Стать: незважаючи на те, що були виявлені відмінності фармакокінетики між чоловіками та жінками (середній кліренс дулоксетину нижче у жінок), ці відмінності не такі великі, щоб виникла потреба в корекції дози залежно від статі. Вік: незважаючи на те, що були виявлені відмінності фармакокінетики між пацієнтами середнього та літнього віку (AUC - площа під кривою "концентрація-час" вища і тривалість періоду напіввиведення препарату більша у літніх), цих відмінностей недостатньо для зміни дози залежно тільки від віку пацієнтів. Порушення функції нирок: у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок (термінальна стадія ХНН – хронічної ниркової недостатності), що знаходяться на гемодіалізі, значення Сmах (максимальна концентрація) та середньої експозиції (AUC) дулоксетину збільшувалися у 2 рази. У зв'язку з цим слід розглянути доцільність зменшення дози у пацієнтів з клінічно вираженим порушенням функції нирок. Порушення функції печінки: у пацієнтів із клінічними ознаками печінкової недостатності може спостерігатися уповільнення метаболізму та виведення дулоксетину. Після одноразового прийому 20 мг дулоксетину у 6 пацієнтів з цирозом печінки з помірним порушенням функції печінки (Клас В за шкалою Чайлд-П'ю) тривалість періоду напіввиведення дулоксетину була приблизно на 15 % вищою, ніж у здорових людей відповідної статі та віку з п'ятикратним збільшенням. . Незважаючи на те, що Смах у пацієнтів з цирозом був такий же, як і у здорових людей, період напіввиведення був приблизно в 3 рази довший.ФармакодинамікаДулоксетин є антидепресантом, інгібітором зворотного захоплення серотоніну і норадреналіну, і слабко пригнічує захоплення дофаміну, не маючи значної спорідненості до гістамінергічних, дофамінергічних, холінергічних та адренергічних рецепторів. Механізм дії дулоксетину при лікуванні депресії полягає у придушенні зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну, внаслідок чого підвищується серотонінергічна та норадренергічна нейротрансмісія у ЦНС. Дулоксетин має центральний механізм придушення больового синдрому, що в першу чергу проявляється підвищенням порога больової чутливості при больовому синдромі нейропатичної етіології.Показання до застосуванняДепресія; больова форма периферичної діабетичної нейропатії; генералізоване тривожне розлад; хронічний больовий синдром скелетно-м'язової системи (у тому числі обумовлений фіброміалгією, хронічний больовий синдром у нижніх відділах спини та при остеоартрозі колінного суглоба).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до препарату; Одночасне застосування з інгібіторами моноаміноксидази (ІМАО); Некомпенсована закритокутова глаукома; Дитячий вік віком до 18 років; Дефіцит сахарази/ізомальтази, непереносимість фруктози, глюкозо-галактозна мальабсорбція; Захворювання печінки, що супроводжуються печінковою недостатністю; Одночасний прийом потужних інгібіторів ізоферменту CYP1A2 (флувоксаміну, ципрофлоксацину, еноксацину); Тяжка ХНН (кліренс креатиніну (КК) менше 30 мл/хв); Неконтрольована артеріальна гіпертензія. З обережністю: Манія та біполярний розлад (в т.ч. в анамнезі), судоми (в т.ч. в анамнезі), внутрішньоочна гіпертензія або ризик розвитку гострого нападу закритокутової глаукоми, суїцидальні думки та спроби в анамнезі, підвищений ризик гіпонатріємії (літні пацієнти; печінки, дегідратація, прийом діуретиків), порушення функції печінки та ниркова недостатність (КК 30-60 мл/хв).Вагітність та лактаціяЧерез недостатній досвід застосування дулоксетину під час вагітності препарат слід призначати під час вагітності тільки в тому випадку, якщо потенційна користь для пацієнтки значно перевищує потенційний ризик для плода. Пацієнти повинні бути попереджені, що у разі настання або планування вагітності в період лікування дулоксетином, їм необхідно повідомити про це свого лікаря. Епідеміологічні дані свідчать про те, що застосування селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІОЗС) під час вагітності, особливо на пізніх термінах, може збільшувати ризик легеневої гіпертензії новонароджених. Незважаючи на відсутність досліджень з вивчення взаємозв'язку персистуючої легеневої гіпертензії новонароджених та застосування СІЗЗС, потенційний ризик не може бути виключений з огляду на механізм дії дулоксетину (інгібування зворотного захоплення серотоніну). Як і при призначенні інших серотонінергічних препаратів, синдром "скасування" може спостерігатися у новонароджених у разі застосування дулоксетину матір'ю на пізньому терміні вагітності. Синдром "скасування" включає такі симптоми: знижений артеріальний тиск, тремор, синдром підвищеної нервово-рефлекторної збудливості, труднощі годівлі, респіраторний дисстрес-синдром, судоми. Більшість симптомів спостерігалося під час пологів або перші кілька днів після пологів. Зважаючи на те, що дулоксетин проникає у грудне молоко (концентрація у плода становить з розрахунку мг/кг маси тіла приблизно 0,14 % від концентрації у матері), не рекомендується годування груддю під час терапії дулоксетином.Побічна діяЗ боку ЦНС: ≥10% - запаморочення (крім вертиго), порушення сну (сонливість або безсоння), головний біль (головний біль відзначався рідше, ніж на фоні прийому плацебо); від ≥1% до <10% - тремор, слабкість, летаргія, тривога, позіхання; ≤1% – збудження, дезорієнтація. З боку системи травлення: ≥10% - сухість у роті, нудота, запор; від ≥1% до <10% – діарея, блювання, зниження апетиту, зменшення маси тіла, порушення лабораторних тестів печінки, зміна смаку; ≤1% - гепатит, жовтяниця, підвищення активності ЛФ, АЛТ, АСТ та рівня білірубіну, відрижка, гастроентерит, стоматит. З боку кістково-м'язової системи: від ≥1% до <10% - м'язова напруженість та/або посмикування; ≤1% – бруксизм. З боку серцево-судинної системи: від ≥1% до <10% – серцебиття; ≤1% – ортостатична гіпотензія, синкопе (особливо на початку терапії), тахікардія, підвищення артеріального тиску, похолодання кінцівок. З боку статевої системи: від ≥1% до <10% – аноргазмія, зниження лібідо, затримка та порушення еякуляції, еректильна дисфункція. З боку сечовидільної системи: від ≥1% до <10% – утруднене сечовипускання; ≤1% – ніктурія. З боку обміну речовин: від ≥1% до <10% – зниження маси тіла, підвищене потовиділення, припливи, нічна пітливість; ≤1% – гіпонатріємія, спрага, підвищення маси тіла, дегідратація. З боку органів чуття: від ≥1% до <10% – нечіткість зору, зміна смаку; ≤1% – глаукома, глаукома, мідріаз, порушення зору. Алергічні реакції: ≤1% – анафілактичні реакції, озноб, ангіоневротичний набряк, висипання, синдром Стівенса-Джонсона, кропив'янка. Інші: ≤1% - озноб, погане самопочуття, жар і/або холод, фотосенсибілізація. При відміні препарату часто спостерігалися запаморочення, нудота, біль голови. У пацієнтів з больовою формою діабетичної невропатії може спостерігатися незначне збільшення глюкози у крові натще. У ході клінічних випробувань у пацієнтів з больовою формою діабетичної невропатії було виявлено такі дані про можливий вплив дулоксетину на концентрацію глюкози. При короткочасному прийомі (до 12 тижнів) можливе незначне збільшення глюкози в крові натще на фоні збереження стабільного рівня глікованого гемоглобіну. На тлі тривалої терапії (до 52 тижнів) було відзначено деяке збільшення рівня глікованого гемоглобіну, яке на 0.3% перевищувало збільшення відповідного показника у пацієнтів, які отримували інше лікування; спостерігалося також невелике збільшення концентрації глюкози натще та загального холестерину в крові. Постмаркетингові повідомлення З боку ендокринної системи: <0.01% – порушення секреції АДГ. З боку ЦНС: < 0.01% – екстрапірамідний синдром, серотоніновий синдром; 0.01%-0.1% - галюцинації. З боку сечовивідної системи: 0.01%-0.1% – затримка сечі.Взаємодія з лікарськими засобамиІнгібітори моноаміноксидази (ІМАО). Через ризик розвитку серотонінового синдрому дулоксетин не слід застосовувати у комбінації з ІМАО, і протягом щонайменше 14 днів після припинення лікування ІМАО. Грунтуючись на тривалості періоду напіввиведення дулоксетину, слід зробити перерву як мінімум на 5 днів після закінчення прийому дулоксетину перед прийомом ІМАО. Для селективних ІМАО оборотної дії, таких як мокломемід, ризик виникнення серотонінового синдрому нижче. Тим не менш, спільне застосування ІМАО оборотної дії та дулоксетину не рекомендується. Інгібітори ізоферменту СYР1А2. У зв'язку з тим, що ізофермент СYР1А2 бере участь у метаболізмі дулоксетину, одночасний прийом дулоксетину з потенційними інгібіторами ізоферменту СYР1А2, ймовірно, призведе до підвищення концентрації дулоксетину. Потужний інгібітор ізоферменту СYР1А2-флувоксамін (100 мг 1 раз на день) знижував середній плазмовий кліренс дулоксетину приблизно на 77%. Слід бути обережними при призначенні дулоксетину з інгібіторами ізоферменту СYР1А2 (наприклад, деякі хінолонові антибіотики) і слід використовувати менші дози дулоксетину. Препарати, що впливають на ЦНС. Слід виявляти обережність при застосуванні дулоксетину разом з іншими препаратами та засобами, що впливають на ЦНС, особливо з тими, що мають схожий механізм дії, включаючи алкоголь. Одночасне застосування з іншими препаратами, що мають серотонінергічну дію (наприклад, ІОЗСН, СІОЗС, триптани та трамадол), може призводити до розвитку серотонінового синдрому. Серотоніновий синдром. У поодиноких випадках при сумісному застосуванні СІОЗС (наприклад, пароксетин, флуоксетин) та серотонінергічних препаратів спостерігався серотоніновий синдром. Необхідно бути обережними при застосуванні дулоксетину разом з серотонінергічними антидепресантами, такими як СІОЗС, трициклічні антидепресанти (кломіпрамін або амітриптилін), звіробій продірявлений, венлофаксин або триптани, трамадол, фінідин і триптофан. Препарати, що метаболізуються ізоферментом CYP1A2. Одночасне застосування дулоксетину (60 мг 2 рази на день) не мало значного впливу на фармакокінетику теофіліну, що метаболізується ізоферментом CYP1A2. Дулоксетин навряд чи впливає на метаболізм субстратів ізоферменту CYP1А2. Препарати, що метаболізуються ізоферментом CYP2D6. Дулоксетин є помірним інгібітором ізоферменту CYP2D6. При прийомі дулоксетину в дозі 60 мг 2 рази на день разом з одноразовим прийомом дезіпраміну, субстрату ізоферменту CYP2D6, AUC дезіпраміну підвищується у 3 рази. Одночасний прийом дулоксетину (40 мг 2 рази на день) підвищував рівноважну концентрацію толтеродину (2 мг 2 рази на день) на 71%, але не впливав на фармакокінетику 5-гідроксиметаболіту. Таким чином, слід виявляти обережність при використанні дулоксетину з препаратами, які в основному метаболізуються системою ізоферменту CYP2D6 та мають вузький терапевтичний індекс. Інгібітори ізоферменту CYP2D6. Оскільки ізофермент CYP2D6 бере участь у метаболізмі дулоксетину, одночасне застосування дулоксетину з потенційними інгібіторами ізоферменту CYP2D6 може призвести до підвищення концентрацій дулоксетину. Пароксетин (20 мг 1 раз на день) знижував середній кліренс дулоксетину приблизно на 37%. При застосуванні дулоксетину з інгібіторами ізоферменту CYP2D6 (наприклад, СІОЗС) слід бути обережним. Оральні контрацептиви та інші стероїдні препарати. Результати досліджень in vitro свідчать, що дулоксетин не індукує каталітичну активність ізоферменту CYP3A. Специфічні дослідження лікарських взаємодій in vivo не проводились. Антикоагулянти та антитромботичні препарати. У зв'язку з потенційним підвищеним ризиком кровотеч, пов'язаних з фармакодинамічною взаємодією, необхідно виявляти обережність при сумісному застосуванні дулоксетину та антикоагулянтів або антитромботичних препаратів. Крім того, при сумісному застосуванні дулоксетину та варфарину підвищувалося значення міжнародного нормалізованого відношення (МНО). Тим не менш, одночасне застосування дулоксетину та варфарину в стабільних умовах у здорових добровольців у рамках клінічного дослідження фармакології не виявило клінічно значущої зміни показника МНО від середнього або зміни фармакокінетики право- або лівообертаючого ізомеру варфарину. Антациди та антагоністи Н2-гістамінових рецепторів. Спільне застосування дулоксетину та алюміній- та магнійвмісних антацидів або дулоксетину та фамотидину не чинило значного впливу на ступінь абсорбції дулоксетину при застосуванні дози у 40 мг. Індуктори ізоферменту CYP1A2. Популяційний фармакокінетичний аналіз показав, що порівняно з пацієнтами, що не палять, у пацієнтів, що палять, концентрація дулоксетину в плазмі майже на 50% нижче. Препарати, що високою мірою зв'язуються з білками крові. Дулоксетин значною мірою пов'язується з білками плазми (> 90%). Тому призначення дулоксетину пацієнту, який приймає інший препарат, що високо зв'язується з білками плазми, може призвести до підвищення концентрації вільних фракцій обох препаратів.Спосіб застосування та дозиВсередину. Капсули слід ковтати повністю, не розжовуючи і не розчавлюючи. Не можна додавати препарат в їжу або змішувати його з рідинами, оскільки це може пошкодити кишковорозчинну оболонку пелет. Депресія. Початкова та рекомендована підтримуюча доза становить 60 мг один раз на добу, незалежно від їди. У клінічних дослідженнях було проведено оцінку безпеки застосування доз від 60 мг до максимальної дози 120 мг на добу. Тим не менш, жодних клінічних підтверджень того, що у пацієнтів, які не відповідають на початкову рекомендовану дозу, відзначалося будь-які поліпшення при збільшенні дози, отримано не було. Відповідь на терапію зазвичай відзначається через 2-4 тижні від початку лікування. Щоб уникнути рецидиву після досягнення відповіді на антидепресантну терапію, рекомендується продовжувати лікування протягом декількох місяців. У пацієнтів, які позитивно відповідають на терапію дулоксетином, з випадками депресії, що повторюються, в анамнезі можливе подальше довгострокове проведення терапії в дозі від 60 до 120 мг/добу. Генералізований тривожний розлад. Початкова доза, що рекомендується, у пацієнтів з генералізованим тривожним розладом становить 30 мг на добу, незалежно від прийому їжі. У пацієнтів з недостатньою відповіддю на терапію можливе збільшення дози до 60 мг, звичайної підтримуючої дози у більшості пацієнтів. У пацієнтів із супутньою депресією початкова та підтримуюча доза становить 60 мг на добу (див. також рекомендації вище). При проведенні клінічних досліджень було показано ефективність доз до 120 мг/добу, крім того, проводилася оцінка таких дозувань з точки зору безпеки. Тому у пацієнтів із недостатньою відповіддю на дозу 60 мг може бути доцільним збільшення дози до 90 мг або 120 мг. Збільшення дози має проводитися на підставі клінічної відповіді та переносимості. Щоб уникнути рецидиву після досягнення відповіді на терапію, рекомендується продовжувати лікування протягом декількох місяців. Больова форма периферичної діабетичної нейропатії. Початкова та рекомендована підтримуюча доза становить 60 мг один раз на день, незалежно від їди. Під час клінічних досліджень також проводили оцінку безпеки застосування доз від 60 мг до максимальної дози 120 мг на добу, поділених на рівні дози. Концентрація дулоксетину у плазмі характеризується значною індивідуальною варіабельністю. Тому у деяких пацієнтів з недостатньою відповіддю на дозу 60 мг на добу можуть спостерігатися поліпшення при застосуванні вищої дози. Оцінку відповіді терапію слід проводити після 2 місяців. У пацієнтів з недостатньою початковою відповіддю покращення відповіді після закінчення даного періоду часу малоймовірне. Слід регулярно проводити оцінку терапевтичного ефекту (не рідше ніж один раз на три місяці). Хронічний больовий синдром скелетно-м'язової системи (у тому числі обумовлений фіброміалгією, хронічний больовий синдром у нижніх відділах спини та при остеоартрозі колінного суглоба). Початкове лікування: рекомендована доза препарату Симбалта становить 60 мг один раз на добу. Терапію можна розпочинати з дози 30 мг протягом одного тижня, щоб дозволити пацієнтам адаптуватися до препарату перед підвищенням дози до 60 мг один раз на добу. Докази того, що більш високі дози надають додаткову перевагу, відсутні навіть у пацієнтів, які не відповідають на терапію препаратом у дозі 60 мг. Вищі дози пов'язані з великою частотою виникнення небажаних реакцій. Продовження лікування:ефективність препарату Симбалта в лікуванні фіброміалгії була продемонстрована в плацебо контрольованих дослідженнях тривалістю до 3 місяців. Ефективність препарату Симбалта® не була встановлена у триваліших дослідженнях, проте рішення про продовження лікування має бути засноване на індивідуальній відповіді пацієнта. У пацієнтів з нирковою недостатністю: при кліренсі креатиніну 30-80 мл/хв корекція дози не потрібна, при кліренсі креатиніну менше 30 мл/хв застосування препарату протипоказано. У пацієнтів з порушенням функції печінки: препарат не можна призначати пацієнтам із захворюваннями печінки, що призвели до печінкової недостатності. Вік: літнім пацієнтам для лікування тривожного розладу генералізованого рекомендується початкова доза 30 мг протягом двох тижнів перед початком застосування дулоксетину в цільовій дозі 60 мг. Надалі можливе застосування препарату в дозі понад 60 мг на день для досягнення позитивного результату. Систематична оцінка прийому препарату у дозі понад 120 мг не проводилась. При застосуванні дулоксетину за іншими показаннями коригування дози в залежності від віку не потрібне. Рекомендується застосовувати препарат у пацієнтів ≥ 18 років. Дулоксетин не рекомендується призначати дітям до 18 років, у зв'язку з недостатністю даних щодо його безпеки та ефективності застосування цією віковою категорією пацієнтів. Різкого скасування терапії: слід уникати. При припиненні лікування дулоксетином дозу слід поступово зменшувати протягом одного-двох тижнів, щоб знизити ризик розвитку синдрому "скасування". Якщо після зниження дози або після припинення лікування виникають виражені симптоми синдрому "скасування", то може бути розглянуто продовження прийому раніше призначеної дози. Згодом лікар може продовжити зниження дози, але ще поступово.ПередозуванняВідомо про випадки передозування у клінічних дослідженнях з одномоментним прийомом до 3000 мг дулоксетину як одного, так і в поєднанні з іншими препаратами. При цьому один із таких випадків завершився летальним кінцем. Однак спонтанні (постмаркетингові) повідомлення містили опис летальних гострих передозувань, як правило, з комбінованим прийомом декількох препаратів, у яких доза дулоксетину становила не більше 1000 мг. Передозування дулоксетину (ізольоване або комбіноване) може супроводжуватися такими симптомами: сонливість, кома, клонічні судоми, серотоніновий синдром, блювання та тахікардія. У доклінічних дослідженнях (у тварин) основні ознаки інтоксикації, пов'язаної з передозуванням, належали до порушень з боку центральної нервової та травної систем та включали такі прояви, як тремор,клонічні судоми, атаксію, блювання та зниження апетиту. Лікування при передозуванні. Специфічний антидот не відомий, однак, у разі розвитку серотонінового синдрому можливе корекційне лікування ципрогептадином та застосування методів нормалізації температури тіла. Слід забезпечити достатній приплив свіжого повітря. Рекомендується проводити моніторинг серцевої діяльності та стежити за основними показниками життєдіяльності, поряд з проведенням симптоматичного та підтримуючого лікування. Промивання шлунка може бути показано в тому випадку, якщо пройшло мало часу з моменту прийому препарату всередину або в рамках симптоматичного лікування. З метою обмеження всмоктування може бути застосоване активоване вугілля. Дулоксетин характеризується великим обсягом розподілу, у зв'язку з чим ефективність форсованого діурезу, гемоперфузії, обмінної перфузії є сумнівною.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗагострення маніакального/гіпоманіакального стану. Як і при застосуванні аналогічних препаратів, що впливають на ЦНС, дулоксетин слід обережно застосовувати у пацієнтів з маніакальними епізодами в анамнезі. Епілептичні напади. Як і при застосуванні аналогічних препаратів, що впливають на ЦНС, дулоксетин слід обережно застосовувати у пацієнтів з епілептичними нападами в анамнезі. Мідріаз. Спостерігалися випадки мідріазу при прийомі дулоксетину, тому слід виявляти обережність при призначенні дулоксетину пацієнтам з підвищеним внутрішньоочним тиском або у осіб з ризиком розвитку гострої глаукоми. Підвищення артеріального тиску. У поодиноких випадках спостерігався підйом артеріального тиску під час лікування дулоксетином. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та/або іншими серцево-судинними захворюваннями рекомендовано проводити вимірювання артеріального тиску. Порушення функції печінки чи нирок. У пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок (КК Суїдальна поведінка. Небезпека вчинення суїциду існує у всіх пацієнтів з депресією та деякими іншими психічними розладами. Ця небезпека може зберігатися аж до ремісії. Внаслідок цього пацієнти, у яких небезпека самогубства найбільш висока, повинні в процесі фармакотерапії перебувати під ретельним медичним наглядом. Також як прийом інших препаратів, що мають схожий з дулоксетином механізм фармакологічної дії (СІОЗС, ІОЗСН), прийом дулоксетину в процесі лікування, або при його припиненні в ряді випадків був пов'язаний з розвитком суїцидальних думок та суїцидальної поведінки. Застосування дулоксетину у пацієнтів віком до 18 років не досліджувалося, і цей препарат не призначений для використання у таких пацієнтів.Причинно-наслідковий зв'язок між прийомом дулоксетину та виникненням суїцидальних явищ у пацієнтів цієї вікової групи не встановлено. У той же час деякі аналітичні огляди результатів низки досліджень із застосуванням антидепресантів для лікування психічних розладів вказують на підвищений ризик розвитку суїцидальних думок та/або суїцидальної поведінки у дітей, підлітків та дорослих віком до 25 років порівняно з плацебо. Лікарям слід переконати пацієнтів у будь-який час повідомляти про всі думки, що їх турбують, і почуття.підлітків та дорослих віком до 25 років у порівнянні з плацебо. Лікарям слід переконати пацієнтів у будь-який час повідомляти про всі думки, що їх турбують, і почуття.підлітків та дорослих віком до 25 років у порівнянні з плацебо. Лікарям слід переконати пацієнтів у будь-який час повідомляти про всі думки, що їх турбують, і почуття. Підвищений ризик кровотечі. СІОЗС та ІОЗСН, у тому числі дулоксетин, можуть збільшити ризик розвитку кровотеч, у тому числі шлунково-кишкових (див. розділ "Побічні дії"). Тому дулоксетин слід з обережністю призначати пацієнтам, які приймають антикоагулянти та/або лікарські препарати, що впливають на функції тромбоцитів (наприклад, НПЗЗ, аспірин) та пацієнтам зі схильністю до кровотеч в анамнезі. Гіпонатріємія. Дуже рідко повідомлялося про випадки гіпонатріємії (у деяких випадках вміст натрію сироватки був нижчим, ніж 110 ммоль/л). Більшість із цих випадків відбувалася у пацієнтів похилого віку, особливо у поєднанні із зміненим балансом рідини в недавньому анамнезі або за наявності умов, що спричиняють зміну балансу рідини. Гіпонатріємія може виявлятися у вигляді неспецифічних симптомів (таких як запаморочення, слабкість, нудота, блювання, сплутаність свідомості, сонливість, млявість). Ознаки та симптоми, що виявлялися у більш важких випадках, включали непритомність, падіння та судоми. Інгібітори моноаміноксидази (ІМАО). У пацієнтів, які приймають інгібітор зворотного захоплення серотоніну в комбінації з ІМАО, відзначалися випадки серйозних реакцій, іноді з летальним результатом, серед яких зустрічалися гіпертермія, ригідність, міоклонус, периферичні порушення з можливими різкими коливаннями показників життєво важливих функцій та зміни псих з переходом у делірій та кому. Ці реакції також спостерігалися у пацієнтів, яким незадовго до призначення ІМАО було відмінено інгібітор зворотного захоплення серотоніну. У деяких випадках пацієнти мали симптоми, характерні для злоякісного нейролептичного синдрому. Ефекти комбінованого застосування дулоксетину та ІМАО не оцінювалися ні у людей, ні у тварин. Тому, враховуючи той факт,що дулоксетин є інгібітором зворотного захоплення і серотоніну, і норадреналіну, не рекомендується приймати дулоксетин у комбінації з ІМАО або протягом щонайменше 14 днів після припинення лікування ІМАО. Грунтуючись на тривалості періоду напіввиведення дулоксетину, слід зробити перерву як мінімум на 5 днів після закінчення прийому дулоксетину перед прийомом ІМАО. Підвищення активності печінкових ферментів. У деяких пацієнтів, які приймали дулоксетин у клінічних дослідженнях, спостерігалось підвищення активності ферментів печінки. Відхилення, що спостерігалися, носили, як правило, минущий характер і зникали мимовільно, або після відміни дулоксетину. Серйозне підвищення активності ферментів печінки (у 10 разів і більше перевищує верхню межу норми), і навіть ураження печінки холестатичного чи змішаного генезу відзначалися рідко, й у деяких випадках пов'язані з надмірним вживанням алкоголю, або попереднім захворюванням печінки. Рекомендовано з обережністю застосовувати дулоксетин у пацієнтів, які вживають алкоголь у значних кількостях, а також із наявним захворюванням печінки. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами На фоні прийому дулоксетину може спостерігатися седація, сонливість та інші побічні ефекти. У зв'язку з цим пацієнтам, які приймають дулоксетин, слід виявляти обережність при керуванні небезпечними механічними засобами, зокрема автомобілем.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
2 802,00 грн
0,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаАерозоль - 1 доза: діючі речовини: будесонід мікронізований 160 мкг, формотеролу фумарату дигідрат мікронізований 4,5 мкг; Допоміжні речовини: повідон К25 0,75 мкг, макрогол 1000 223,8 мкг, апафлуран 227 до 74,6 мкг. Для контролю якості лікарського засобу термін «доза» відповідає одному вивільненню лікарського засобу. Терапевтична доза становить 2 вивільнення лікарського засобу. Аерозол для інгаляцій дозований 160 мкг + 4,5 мкг/доза. По 8 мл (120 доз) інгалятор. По 1 інгалятору пакет з ламінованої алюмінієвої фольги, що містить десикант. По 1 пакету з інструкцією із застосування в картонну пачку з контролем першого розтину.Опис лікарської формиІнгалятор: Балон, розташований усередині розпилювального пристрою червоного кольору з білим мундштуком та сірим лічильником доз. До розпилювача за допомогою фіксатора прикріплений сірий захисний ковпачок. Первинна упаковка: Вміст знаходиться в металевому балоні, оснащеному пластиковим клапаном, що дозує. На зовнішній та внутрішній поверхнях балона та клапана відсутня корозія та виражені дефекти. Вміст балона: Твердий залишок білого кольору, вільний від видимих включень, що утворюється після випаровування палива.Фармакотерапевтична групаБронходилатируючий засіб комбінований (β2-адреноміметик селективний + глюкокортикостероїд місцевий).ФармакокінетикаФармакокінетичні параметри будесоніду та формотеролу при їх інгаляційному застосуванні у вигляді окремих препаратів та при застосуванні препарату Симбікорт® Рапіхалер були порівнянними. Ознак фармакокінетичної взаємодії між будесонідом та формотеролом не відзначалося. Абсорбція Для будесоніду при застосуванні у складі комбінованого препарату площа під кривою «концентрація – час» (AUC) була дещо більшою, абсорбція відбувалася швидше і максимальна концентрація у плазмі була вищою. Для формотеролу при застосуванні у складі комбінованого препарату максимальна концентрація у плазмі була дещо нижчою. Будесонід При застосуванні будесоніду у формі аерозолю для інгаляцій дозованого (Рапіхалер) у легені потрапляє приблизно 25-30% відміреної дози. Після інгаляції однієї дози будесоніду 800 мкг максимальна концентрація у плазмі досягає 4 нмоль/л протягом 30 хвилин. Системна біодоступність будесоніду, доставленого аерозолем для інгаляцій дозованого (Рапіхалер), становить приблизно 38% відміреної дози. Параметри фармакокінетики будесоніду дозозалежні при його застосуванні у клінічно значущих дозах. Формотерол Доставлений у вигляді інгаляції формотерол швидко абсорбується, максимальна концентрація у плазмі досягається протягом 10 хвилин після інгаляції. Приблизно 21-37% відміреної дози досягає легень при застосуванні аерозолю для інгаляцій дозованого (Рапіхалер). Системна біодоступність після інгаляції становить приблизно 46% відміреної дози. Розподіл Будесонід Об'єм розподілу будесоніду становить приблизно 3 л/кг. Зв'язування з білками плазми становить, в середньому, 90%. Формотерол Об'єм розподілу формотеролу становить приблизно 4 л/кг. Зв'язування з білками плазми становить, в середньому, 50%. Метаболізм Ознак взаємодії лише на рівні метаболізму чи реакцій заміщення між будесонідом і формотеролом не зазначено. Будесонід Будесонід піддається суттєвій біотрансформації (близько 90%) при першому проходженні через печінку з утворенням метаболітів з низькою глюкокортикостероїдною активністю. Глюкокортикостероїдна активність основних метаболітів, 6β-гідрокси-будесоніду та 16α-гідрокси-преднізолону становить менше 1% глюкокортикостероїдної активності будесоніду. Метаболізм будесоніду відбувається головним чином за участю ізоферменту цитохрому Р450 CYP3A4. Формотерол Метаболізм формотеролу відбувається шляхом прямої глюкуронізації та утворення О-деметилованих метаболітів. Метаболіти, переважно, є неактивними кон'югатами. Виведення Будесонід Метаболіти будесоніду виводяться нирками у незміненому вигляді або у кон'югованій формі. У сечі відзначають незначну кількість постійного будесоніду. У дорослих здорових добровольців будесонід має високий системний кліренс (приблизно 1,2 л/хв). Період напіввиведення становить, у середньому 4 години, після внутрішньовенного введення. Формотерол Формотерол виводиться переважно у метаболізованій формі. 6-10% дози, що доводиться виводиться в незміненому стані через нирки; приблизно 20% дози, введеної внутрішньовенно, виводиться через нирки у незмінному вигляді. Формотерол має високий системний кліренс приблизно 1,4 л/хв. Період напіввиведення становить у середньому 17 год. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Діти віком від 6 років Фармакокінетичні параметри при призначенні комбінованого препарату будесоніду та формотеролу у дітей не вивчені. Тим не менш, передбачається, що фармакокінетичні параметри будесоніду та формотеролу у дітей не відрізняються від таких у дорослих пацієнтів. Пацієнти з порушенням функції нирок Фармакокінетика формотеролу та будесоніду у пацієнтів з порушенням функції нирок не вивчена. Пацієнти з порушенням функції печінки Фармакокінетика формотеролу та будесоніду у пацієнтів з порушенням функції печінки не вивчена. Виведення будесоніду та формотеролу відбувається головним чином у вигляді метаболітів, тому виведення речовин у пацієнтів з тяжким цирозом печінки може сповільнюватися.ФармакодинамікаСимбікорт® Рапіхалер містить будесонід та формотерол, які мають різні механізми дії та виявляють адитивний ефект при обструктивних захворюваннях дихальних шляхів. Інгалятор містить суспензію інгаляцій. При натисканні на верхню частину інгалятора вивільняється певна кількість суспензії з високою швидкістю. Якщо пацієнт вдихає одночасно з вивільненням препарату, він потрапляє безпосередньо в дихальні шляхи. Механізм дії Будесонід Будесонід є глюкокортикостероїдом, який має місцеву протизапальну дію. Точний механізм протизапальної дії глюкокортикостероїдів при обструктивних захворюваннях легень повністю не вивчений. Специфічна активність будесоніду, що оцінюється за його спорідненістю до глюкокортикостероїдних рецепторів, у 15 разів вища, ніж у преднізолону. Очевидний ефект будесоніду (зниження концентрації кортизолу до 80% нормального рівня) було встановлено для дози 800 мкг; у деяких пацієнтів відмічено значне зниження концентрації кортизолу. Результати довгострокового дослідження свідчать про те, що діти та підлітки, які отримують будесонід інгаляційно у низькій або середній дозі, досягають нормального зростання у дорослому віці. Тим не менш, необхідно враховувати можливість скороминущого уповільнення зростання приблизно на 1 см під час першого року лікування. Формотерол Формотерол, представлений у вигляді рацемічної суміші, є селективним стимулятором β2-адренорецепторів, що надає розслаблюючу дію на гладку мускулатуру бронхів у пацієнтів із оборотною обструкцією дихальних шляхів. Дія формотеролу починається швидко (протягом 1-3 хвилин після інгаляції) і продовжується протягом 12 годин після однієї інгаляції. Клінічна ефективність Бронхіальна астма Терапевтична еквівалентність препаратів Симбікорт® Рапіхалер та Симбікорт® Турбухалер® була встановлена під час двох досліджень ефективності та безпеки застосування цих препаратів у середніх та високих дозах у пацієнтів з бронхіальною астмою віком від 6 до 79 років. Ця еквівалентність була підтверджена результатами довгострокового дослідження, які свідчать, що профіль безпеки та переносимість препаратів Симбікорт® Рапіхалер та Симбікорт® Турбухалер® є порівнянними. Результати клінічних досліджень показали, що додавання формотеролу до будесоніду зменшувало вираженість симптомів бронхіальної астми, покращувало функцію легень та знижувало частоту загострень. При призначенні препарату Симбікорт® Рапіхалер як підтримуюча терапія дорослим пацієнтам його ефект щодо функції легень був аналогічним ефекту будесоніду та формотеролу, що застосовуються як окремі препарати у формі порошку для інгаляцій, і переважав ефект будесоніду, що застосовується у вигляді монотерапії, у дорослих та дітей. . При всіх зазначених видах терапії додатково застосовували короткочасний агоніст β2-адренорецепторів. Зниження протиастматичного ефекту з часом не спостерігалося. Хронічна обструктивна хвороба легень (ХОЗЛ) Ефективність та безпека препарату Симбікорт® Рапіхалер у пацієнтів з ХОЗЛ середнього та тяжкого ступеня тяжкості ХОЗЛ (пребронходилатаційний обсяг форсованого видиху за першу секунду (ОФВ1) ≤ 50% від належного значення) вивчалися у двох дослідженнях тривалістю 12 та 6 місяців. . В обох дослідженнях вивчали ефективність препарату Симбікорт® Рапіхалер 160 мкг + 4,5 мкг/доза порівняно з плацебо та формотеролом Турбухалер® 4,5 мкг; у дослідженні 002 також порівнювали ефективність препарату Симбікорт Рапіхалер 160 мкг + 4,5 мкг/доза з будесонідом 160 мкг у формі аерозолю для інгаляцій дозованого. Препарати застосовувалися по 2 інгаляції двічі на день. З 1964 та 1704 пацієнтів з ХОЗЛ, переважно, тяжкого ступеня, рандомізованих у цих дослідженнях, 494 та 277 пацієнтів отримували Сімбікорт® Рапіхалер 160 мкг + 4,5 мкг/доза. Середній вік пацієнтів у цих дослідженнях становив 63 роки, на початок лікування значення ОФВ1 становило, загалом, 1,04-1,05 л, чи 34% від належної величини. Дослідження 001 У цьому дослідженні ефективність препарату протягом 12 місяців оцінювалася з використанням первинної змінної ефективності, що визначається як зміна середнього значення ОФВ1, який оцінювався до інгаляції та через 1 годину після застосування препарату протягом періоду лікування по відношенню до вихідних значень. На тлі терапії препаратом Симбікорт® Рапіхалер 160 мкг + 4,5 мкг/доза було відзначено значне збільшення значення ОФВ1, виміряного за 1 годину до інгаляції, на 0,04 л (p = 0,008) порівняно з формотеролом терапією, і на 0, 09 л (р У підгрупі пацієнтів (n = 491) було проведено серійні вимірювання ОФВ1 протягом 12 годин. Наприкінці періоду лікування початок бронходилатації (збільшення ОФВ1 більш ніж на 15%) у пацієнтів, які отримували Сімбікорт® Рапіхалер 160 мкг + 4,5 мкг/доза (n = 121), спостерігалося в середньому через 5 хвилин після інгаляції. Максимальне збільшення ОФВ1 спостерігалося приблизно через 2 години після інгаляції, клінічно значуще поліпшення цього показника зберігалося протягом 12 годин. Застосування препарату Симбікорт Рапіхалер 160 мкг + 4,5 мкг/доза значно скоротило кількість важких загострень: на 37% (p Дослідження 002 У цьому дослідженні ефективність препарату протягом 6 місяців оцінювалася з використанням первинної змінної ефективності, що визначається як зміна середнього значення ОФВ1, який оцінювався до інгаляції та через 1 годину після застосування препарату протягом періоду лікування по відношенню до вихідних значень. На тлі терапії препаратом Симбікорт® Рапіхалер 160 мкг + 4,5 мкг/доза було відзначено значне збільшення значення ОФВ1, виміряного за 1 годину до інгаляції, на 0,04 л (p = 0,026) порівняно з формотеролом терапією, і на 0, 08 л (р Потужність дослідження 002 була недостатньою для оцінки впливу на частоту важких загострень ХОЗЛ. Значення, отримані у терапевтичних групах, узгоджуються з результатами дослідження 001, хоча відмінності не досягли статистичної значущості. Так, кількість загострень при прийомі препарату Симбікорт Рапіхалер 160 мкг + 4,5 мкг/доза скоротилася на 20% порівняно з плацебо та формотеролом. У підгрупі пацієнтів (n = 618) було проведено серійні вимірювання ОФВ1 протягом 12 годин. Наприкінці періоду лікування початок бронходилатації (збільшення ОФВ1 більш ніж на 15%) у пацієнтів, які отримували Симбікорт® Рапіхалер 160 мкг + 4,5 мкг/доза (n = 101), спостерігалося в середньому через 5 хвилин після інгаляції. Максимальне збільшення ОФВ1 спостерігалося приблизно через 2 години після інгаляції, клінічно значуще поліпшення цього показника зберігалося протягом 12 годин. На фоні терапії препаратом Симбікорт® Рапіхалер 160 мкг + 4,5 мкг/доза відзначалося статистично значуще покращення якості життя пацієнтів у порівнянні з плацебо, будесонідом та формотеролом (оцінка за респіраторним опитувальником госпіталю Св. Георгія): плацебо -3,1 = 0,003), будесонід -2,42 одиниці (р = 0,024), формотерол -2,56 одиниць (р = 0,017).Показання до застосуванняБронхіальна астма, недостатньо контрольована прийомом інгаляційних глюкокортикостероїдів у малих дозах та β2-адреностимуляторів короткої дії, при доцільності комбінованої терапії інгаляційними глюкокортикостероїдами та β2-адреностимуляторами тривалої дії. Симптоматична терапія у пацієнтів з ХОЗЛ із постбронходилатаційним ОФВ1РекомендуєтьсяБронхіальна астма, недостатньо контрольована прийомом інгаляційних глюкокортикостероїдів у малих дозах та β2-адреностимуляторів короткої дії, при доцільності комбінованої терапії інгаляційними глюкокортикостероїдами та β2-адреностимуляторами тривалої дії. Симптоматична терапія у пацієнтів з ХОЗЛ із постбронходилатаційним ОФВ1Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до будесоніду, формотеролу або допоміжних речовин, що входять до складу препарату. Атріовентрикулярна блокада 3 ступеня. Початкова терапія астматичного статусу або гострих нападів бронхіальної астми та ХОЗЛ, що потребують інтенсивної терапії. Дитячий вік віком до 6 років. Дитячий вік до 12 років (дозування 160 мкг + 4,5 мкг/доза). З обережністю: туберкульоз легень (активна або неактивна форма), грибкові, вірусні або бактеріальні інфекції органів дихання, тиреотоксикоз, феохромоцитома, цукровий діабет, зниження функції кори надниркових залоз, неконтрольована гіпокаліємія, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія будь-якої локалізації або інші тяжкі серцево-судинні захворювання (ішемічна хвороба серця, тахіаритмія або серцева недостатність тяжкого ступеня), подовження інтервалу QT (прийом формотеролу може викликати подовження інтервалу QTc).Вагітність та лактаціяВагітність Клінічні дослідження з вивчення застосування препарату Симбікорт Рапіхалер або будесоніду в комбінації з формотеролом у період вагітності не проводилися. У доклінічних дослідженнях ембріофетального розвитку при інгаляційному введенні препарату Симбікорт Рапіхалер щурам не було виявлено додаткових ефектів, зумовлених комбінованим застосуванням діючих речовин, або ефектів, зумовлених допоміжними речовинами. У доклінічних дослідженнях виявили небажаний вплив будесоніду на розвиток плода. З іншого боку, клінічні спостереження жінок у період вагітності не виявили підвищеного ризику вад розвитку при застосуванні будесоніду. Дослідження репродуктивної функції, що проводяться на тваринах, виявили небажаний вплив на плід за дуже високих системних експозицій формотеролу. Адекватних клінічних даних щодо застосування формотеролу вагітні жінки не мають. Відповідно, застосування препарату Симбікорт Рапіхалер при вагітності можливе, тільки якщо потенційна користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Зокрема, під час першого триместру та незадовго до пологів Симбікорт® Рапіхалер можна використовувати лише за наявності серйозних підстав для призначення. За численними доступними науковими даними, ризик небажаної дії на плід при випадковому прийомі мінімальний. Період грудного вигодовування У дослідженні клінічної фармакології було показано, що будесонід при інгаляційному введенні проникає у материнське молоко. Однак у крові дитини, яка отримує грудне вигодовування, будесонід не був виявлений. На основі фармакокінетичних параметрів можна вважати, що концентрація у плазмі крові дитини досягає менше 0,17% від концентрації у плазмі крові матері. Таким чином, не очікується вплив будесоніду на дитину, мати якої приймає препарат Симбікорт® Рапіхалер у терапевтичних дозах. Невідомо, чи формотерол проникає в материнське молоко. У самок щурів у молоці виявляли формотерол у невеликій кількості. Застосовувати препарат Симбікорт Рапіхалер у період грудного вигодовування можливе лише за наявності серйозних підстав для призначення.Побічна діяНа тлі спільного застосування будесоніду та формотеролу не було відзначено збільшення частоти виникнення побічних реакцій. Найбільш частими побічними реакціями, пов'язаними з прийомом препарату, є такі фармакологічно очікувані для β2-адреноміметиків небажані явища, як тремор та прискорене серцебиття; симптоми зазвичай мають помірний ступінь виразності та проходять через кілька днів після початку лікування. У ході застосування будесоніду при ХОЗЛ синці та пневмонія зустрічалися з частотою 10% та 6%, відповідно, порівняно з 4% та 3% у групі з плацебо (р Небажані реакції, пов'язані із застосуванням будесоніду або формотеролу, представлені нижче з використанням переважних термінів за класами систем та органів та із зазначенням абсолютної частоти. Частота виникнення реакцій представлена в наступній градації: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100, < 1/10), нечасто (≥ 1/1000, < 1/100), рідко (≥ 1/10000, <1/1000), дуже рідко (<1/10000). Часто (≥ 1/100, < 1/10) З боку центральної нервової системи Головний біль, тремор З боку серцево-судинної системи Пришвидшене серцебиття Інфекції та інвазії Орофарингеальний кандидоз З боку дихальної системи Кашель, осиплість голосу, легке подразнення слизової оболонки глотки з порушеннями ковтання Нечасто (≥ 1/1000, < 1/100) З боку серцево-судинної системи Тахікардія З боку опорно-рухової системи М'язові судоми, біль у м'язах З боку шлунково-кишкового тракту Нудота З боку центральної нервової системи Запаморочення Порушення психіки Психомоторне збудження, тривожність, порушення сну, занепокоєння, нервозність Рідко (≥ 1/10000, < 1/1000) З боку імунної системи Реакції гіперчутливості негайного та уповільненого типу (наприклад, дерматит, екзантема, кропив'янка, свербіж, контактна екзема, ангіоневротичний набряк та анафілактична реакція) З боку дихальної системи Бронхоспазм З боку серцево-судинної системи Порушення серцевого ритму (наприклад, миготлива аритмія, надшлуночкова тахікардія, екстрасистолія) З боку шкіри та підшкірної клітковини Кровопідтіки Дуже рідко (<1/10000) Порушення метаболізму Гіперглікемія, гіпокаліємія, ознаки та симптоми системних ефектів глюкокортикостероїдів (у тому числі зниження функції кори надниркових залоз) Порушення психіки Депресія, зміна поведінки (переважно у дітей) З боку центральної нервової системи Зміна смакової сприйнятливості З боку серцево-судинної системи Стенокардія, зміни артеріального тиску З боку дихальної системи Парадоксальний бронхоспазм Можливий розвиток системних ефектів інгаляційних глюкокортикостероїдів (надниркова недостатність, гіперкортицизм, зниження швидкості росту у дітей та підлітків, катаракта, глаукома, підвищення внутрішньоочного тиску в поодиноких випадках), особливо при тривалому застосуванні препарату у високих дозах. Застосування β2-адреноміметиків може призводити до збільшення вмісту в крові інсуліну, вільних жирних кислот, гліцеролу та кетонових тіл.Взаємодія з лікарськими засобамиПрийом 200 мг кетоконазолу один раз на день підвищував плазмову концентрацію будесоніду (одноразова пероральна доза 3 мг) при їх спільному застосуванні в середньому в 6 разів. При призначенні кетоконазолу через 12 годин після прийому будесоніду концентрація в плазмі останнього збільшувалася в середньому в 3 рази. Інформація про подібну взаємодію з інгаляційним будесонідом у високих дозах відсутня, однак, можливе значне підвищення концентрації препарату в плазмі. Рекомендації щодо корекції дози відсутні, слід уникати описаної комбінації препаратів. Якщо це неможливо, тимчасовий інтервал між застосуванням інгібітору ізоферменту цитохрому CYP3A4 та будесоніду слід максимально збільшити. Також слід розглянути можливість зниження дози будесоніду. Інші потужні інгібітори CYP3A4, ймовірно,також можуть значно підвищувати концентрацію будесоніду у плазмі. Підтримуюча терапія препаратом Симбікорт Рапіхалер не рекомендується пацієнтам, які отримують потужні інгібітори CYP3A4. Блокатори β-адренергічних рецепторів можуть послаблювати чи інгібувати дію формотеролу. Препарат Симбікорт Рапіхалер не слід призначати одночасно з β-адреноблокаторами (включаючи очні краплі), за винятком вимушених випадків. Спільне застосування препарату Симбікорт® Рапіхалер з хінідином, дизопірамідом, прокаїнамідом, фенотіазинами, антигістамінними препаратами (терфенадином), інгібіторами моноамінооксидази (МАО) та трициклічними антидепресантами може подовжувати інтервал QTc та збільшувати ризик. Крім того, леводопа, левотироксин, окситоцин та алкоголь можуть знижувати толерантність серцевого м'яза до β2-адреноміметиків. Спільне застосування інгібіторів МАО, а також препаратів, що мають подібні властивості, таких як фуразолідон і прокарбазин, може спричинити підвищення артеріального тиску. Існує підвищений ризик розвитку аритмій у пацієнтів під час загальної анестезії препаратами галогенованих вуглеводнів. При сумісному застосуванні Симбікорт Рапіхалер з іншими β-адреноміметиками або з антихолінергічними препаратами можливе посилення побічних ефектів формотеролу. Внаслідок застосування β2-адреноміметиків може виникати гіпокаліємія, яка може посилюватися при супутньому лікуванні похідними ксантину, мінеральними похідними глюкокортикостероїдів або діуретиками. Гіпокаліємія може підвищувати ризик порушень серцевого ритму у пацієнтів, які приймають серцеві глікозиди. Не було відзначено взаємодії будесоніду та формотеролу з іншими лікарськими засобами, що використовуються для лікування бронхіальної астми.Спосіб застосування та дозиДля інгаляційного застосування. Препарат Симбікорт Рапіхалер надходить безпосередньо в легені після інгаляції, тому пацієнта необхідно навчити правильному використанню інгалятора. Пацієнта слід інформувати про необхідність регулярно використовувати препарат Симбікорт Рапіхалер, тобто. продовжувати прийом навіть за відсутності симптомів захворювання, щоб досягти найбільшого терапевтичного ефекту. Бронхіальна астма Доза препарату Симбікорт Рапіхалер повинна регулярно контролюватись лікарем, який коригує її індивідуально залежно від тяжкості захворювання відповідно до діючих рекомендацій. Початкову дозу підбирають задля досягнення ефективного контролю симптомів. Після досягнення бажаного клінічного ефекту слід поступово знижувати дозу до мінімальної дози, що дозволяє оптимально контролювати симптоми бронхіальної астми. Таким чином, згодом можливий перехід до терапії лише інгаляційним глюкокортикостероїдом. При припиненні лікування препаратом Симбікорт Рапіхалер рекомендується поступово знижувати дозу. У разі тяжкої бронхіальної астми необхідний регулярний лікарський контроль, оскільки можливе виникнення небезпечних для життя ситуацій. У пацієнтів з тяжкою бронхіальною астмою відзначаються постійні симптоми захворювання, часті загострення, а значення максимальної швидкості видиху становлять менше 60% від нормального значення, варіюють у межах понад 30% і не нормалізуються, незважаючи на прийом бронходилататорів. Таким пацієнтам призначають інгаляційні глюкокортикостероїди у високих дозах або пероральні глюкокортикостероїди. При раптовому погіршенні симптомів можливе збільшення дози глюкокортикостероїду під контролем лікаря. При цьому збільшення дози інгаляційного глюкокортикостероїду не повинно досягатись за рахунок більш частого застосування комбінованого препарату.При нестабільному перебігу бронхіальної астми може бути перехід на терапію монопрепаратами. Рекомендації щодо застосування Симбікорт® Рапіхалер у пацієнтів, які отримують пероральні глюкокортикостероїди. Дози Бронхіальна астма Пацієнти приймають підтримуючу добову дозу препарату Симбікорт Рапіхалер і, при необхідності, швидкодіючий бронходилататор для усунення симптомів. Діти віком від 6 до 11 років Симбікорт® Рапіхалер 80 мкг + 4,5 мкг/доза: 2 інгаляції 2 рази на добу. Максимальна добова доза становить 4 інгаляції за 80 мкг + 4,5 мкг/доза. Діти віком від 12 до 17 років Симбікорт® Рапіхалер 80 мкг + 4,5 мкг/доза: 2 інгаляції 1-2 рази на добу. У разі посилення симптомів можна тимчасово збільшити дозу (не більше ніж 1 тиждень) до 4 інгаляцій 2 рази на добу. Симбікорт® Рапіхалер 160 мкг + 4,5 мкг/доза: 2 інгаляції 1-2 рази на добу. У разі посилення симптомів можна тимчасово збільшити дозу (не більше ніж 1 тиждень) до 4 інгаляцій 2 рази на добу. Дорослі віком від 18 років Симбікорт® Рапіхалер 80 мкг + 4,5 мкг/доза: 2 інгаляції 1-2 рази на добу. У разі посилення симптомів можна збільшити дозу до 4 інгаляцій 2 рази на добу тимчасово або як підтримуючу дозу. Симбікорт® Рапіхалер 160 мкг + 4,5 мкг/доза: 2 інгаляції 1-2 рази на добу. У разі посилення симптомів можна тимчасово збільшити дозу до 4 інгаляцій 2 рази на добу тимчасово або як підтримуючу дозу. Статистично була встановлена еквівалентність препаратів Симбікорт Турбухалер і Симбікорт Рапіхалер при застосуванні по 2 інгаляції 80 мкг + 4,5 мкг/доза або 160 мкг + 4,5 мкг/доза 2 рази на добу. Проте ця еквівалентність не була підтверджена для всіх дозувань. Слід інформувати пацієнтів про необхідність завжди мати при собі бронходилататор швидкодіючий для усунення нападів. Часте використання препарату для усунення нападів вказує на погіршення бронхіальної астми і вимагає корекції терапії. ХОЗЛ Симбікорт® Рапіхалер 160 мкг + 4,5 мкг/доза: 2 інгаляції 2 рази на добу. Максимальна добова доза: 4 інгаляції. Симбікорт Рапіхалер 80 мкг + 4,5 мкг/доза не застосовується (не зареєстрований) для лікування ХОЗЛ. Застосування у спеціальних груп пацієнтів Відсутні дані про застосування препарату Симбікорт Рапіхалер у пацієнтів з порушенням функції печінки та нирок. Виведення будесоніду та формотеролу відбувається головним чином шляхом метаболізму в печінці, тому можливе збільшення експозиції у пацієнтів з тяжким захворюванням печінки. Такі пацієнти повинні перебувати під пильним наглядом. Не потрібно коригувати дозу пацієнтам похилого віку. Перед початком застосування препарату уважно прочитайте цей розділ. Інгалятор Інгалятор поставляється у зібраному вигляді. Не слід розбирати інгалятор на складові. При ослабленні з'єднання частин інгалятора необхідно закріпити їх та продовжити використовувати інгалятор відповідно до призначення лікаря. Підготовка інгалятора до використання Перед першим використанням слід вийняти інгалятор із пакета з алюмінієвої фольги, що ламінує. Пакет можна викинути. Перед першим використанням інгалятора, а також якщо інгалятор не використовувався протягом тижня або більше, або якщо інгалятор упустили, необхідно підготувати його до використання: обережно струсити та зробити 2 вивільнення препарату у повітря. Використання інгалятора Перед кожним використанням обережно струсіть інгалятор. Зніміть захисний ковпачок із мундштука, натиснувши на нього з обох боків та потягнувши. Тримайте інгалятор вертикально перед ротовою порожниною, встановивши великий палець (або великі пальці обох рук) на основу інгалятора, а вказівний палець (вказівні пальці) на верхню частину інгалятора, як показано на рисунках. Потім зробіть максимально глибокий видих, розташуйте мундштук інгалятора між зубами та щільно обхопіть його губами. Потім необхідно зробити повільний глибокий вдих через рот. На початку вдиху натисніть на дозуючий пристрій інгалятора, щоб вивільнити препарат. Після глибокого вдиху затримайте подих приблизно на 10 секунд або так довго, щоб це було комфортно. Потім приберіть інгалятор із ротової порожнини, а палець – з верхньої частини інгалятора. Дотримуючись призначення лікаря, зробіть ще одну інгаляцію – обережно струсіть інгалятор і повторіть кроки 3-5. Надіньте захисний ковпачок на мундштук і закрийте його, щоб запобігти попаданню пилу та інших забруднень; при цьому Ви почуєте тихе клацання. Прополощіть ротову порожнину водою, щоб видалити залишки препарату. Чищення інгалятора Необхідно регулярно щонайменше раз на тиждень чистити мундштук інгалятора наступним чином: Зніміть захисний ковпачок із мундштука. Протріть мундштук усередині та зовні чистою сухою тканиною. Закрийте мундштук захисним ковпачком. Не занурюйте інгалятор у воду. Не розбирайте інгалятор на складові. Лічильник доз Стрілка лічильника доз у верхній частині інгалятора вказує кількість доз препарату, що залишилися в інгаляторі. Після кожного вивільнення дози препарату (при підготовці до використання та проведення інгаляції) показання лічильника зменшується. Коли стрілка лічильника опиняється на смузі жовтого кольору, це означає, що в інгаляторі залишилося препарату приблизно 20 вивільнень доз. Важливо, щоб Ви звертали увагу на показання лічильника та знали, скільки препарату залишилося в інгаляторі. Коли стрілка лічильника доз вказує на 0 (нуль), це означає, що весь препарат цього інгалятора був використаний, і інгалятор підлягає утилізації. При цьому інгалятор може не бути порожнім і залишатися в робочому стані, проте при використанні такого інгалятора Ви можете не отримати необхідну кількість лікарського препарату. Запам'ятайте Цей препарат був призначений Вам. Не слід передавати його іншим особам, навіть за наявності у них тих самих симптомів. Це може завдати їм шкоди.ПередозуванняБудесонід Інгаляційне застосування в дозах, що перевищують рекомендовані, може призвести до короткочасного або тривалого пригнічення гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової системи. При гострому передозуванні будесоніду, навіть у разі застосування надмірних доз, не очікується клінічно значущих ефектів. При хронічному застосуванні препарату у надмірних дозах може проявитись системна дія глюкокортикостероїдів. Формотерол При передозуванні формотеролу можливий розвиток ефектів, типових для агоністів β2-адренорецепторів: тремор, головний біль, нудота, блювання, прискорене серцебиття, тахікардія, тахіаритмія, стенокардія, а також підвищення або зниження артеріального тиску, нервозність, м'язові судоми, гіпокаліємія та гіперглікемія. У разі передозування формотеролу рекомендується підтримуюче симптоматичне лікування. Тяжке передозування Якщо з моменту перорального прийому препарату у високій дозі минуло менше години, і не виключається важка інтоксикація, рекомендуються наступні заходи: промивання шлунка та подальший прийом активованого вугілля (при необхідності – неодноразово), контроль та корекція порушень електролітного складу та кислотно-лужного балансу, введення кардіоселективних β-адреноблокаторів з обережністю у зв'язку з можливим розвитком нападу бронхіальної астми.Запобіжні заходи та особливі вказівкиРекомендується поступово зменшувати дозу препарату перед припиненням лікування та не рекомендується різко скасовувати лікування. Симбікорт Рапіхалер не призначається для початкового підбору терапії при бронхіальній астмі. При недостатній ефективності терапії потрібна консультація лікаря. Несподіване та прогресуюче погіршення контролю симптомів ХОЗЛ є потенційно загрозливим для життя станом і потребує термінового медичного втручання. У цій ситуації слід розглянути можливість підвищення дози глюкокортикостероїдів, наприклад, призначення курсу пероральних глюкокортикостероїдів або лікування антибіотиками у разі приєднання інфекції. У масштабному американському дослідженні було проведено оцінку безпеки використання салметеролу, іншого агоніста β2-адренергічних рецепторів, порівняно з плацебо на додаток до звичайної терапії. Було показано збільшення частоти летальних випадків, зумовлених бронхіальною астмою, у пацієнтів, які отримували салметерол, порівняно з пацієнтами, які отримували плацебо (13/13176 [0,10%] проти 3/13179 [0,02%]). Тим не менш, на даний момент відсутні результати досліджень з оцінки частоти летальних наслідків, зумовлених бронхіальною астмою, у пацієнтів, які отримують формотерол, діючу речовину препарату Симбікорт Рапіхалер. Можливо, що підвищення ризику летального результату, зумовленого бронхіальною астмою, при лікуванні салметеролом пов'язане з клас-специфічним ефектом агоністів β2-адренергічних рецепторів,яких відноситься формотерол. Пацієнтам рекомендується постійно мати при собі інгаляційний препарат для усунення нападів. Слід звернути увагу пацієнта на необхідність регулярного прийому підтримуючої дози препарату Симбікорт® Рапіхалер відповідно до призначення лікаря, навіть у разі відсутності симптомів захворювання. Якщо симптоми бронхіальної астми контролюються, можна поступово знижувати дозу препарату Симбікорт® Рапіхалер, при цьому важливо постійно стежити за станом пацієнтів. Слід призначати найменшу ефективну дозу Симбікорт Рапіхалер. Лікування препаратом Симбікорт Рапіхалер не слід починати в період загострення або значного погіршення перебігу бронхіальної астми. Під час терапії препаратом Симбікорт Рапіхалер можуть виникати загострення бронхіальної астми та розвиватися серйозні небажані явища, пов'язані з бронхіальною астмою. Пацієнтам слід продовжувати лікування, але звернутися за медичною допомогою за відсутності контролю за симптомами бронхіальної астми або у разі погіршення стану після початку терапії. Дані клінічних досліджень препарату Симбікорт® у пацієнтів з ХОЗЛ із пребронходилатаційним ОФВ1 Як і за будь-якої іншої інгаляційної терапії, можливе виникнення парадоксального бронхоспазму з негайним посиленням хрипів та задишки після прийому дози препарату. У такому випадку слід припинити терапію Симбікортом, переглянути тактику лікування і, при необхідності, призначити альтернативну терапію. При парадоксальному бронхоспазму необхідно негайно застосувати швидкодіючий інгаляційний бронходилататор. Системна дія може проявитися при прийомі інгаляційних глюкокортикостероїдів, особливо при застосуванні препаратів у високих дозах протягом тривалого періоду часу. Прояв системної дії є менш ймовірним при проведенні інгаляційної терапії, ніж при застосуванні пероральних глюкокортикостероїдів. До можливих системних ефектів відносяться пригнічення функції надниркових залоз, затримка росту у дітей та підлітків, зниження мінеральної щільності кісткової тканини, катаракту та глаукому. Рекомендується регулярно моніторувати зростання дітей, які тривалий час отримують інгаляційні глюкокортикостероїди. У разі встановленої затримки росту слід переглянути терапію для зниження дози інгаляційного глюкокортикостероїду. Необхідно ретельно оцінювати співвідношення користі глюкокортикостероїдної терапії та можливого ризику затримки росту. Грунтуючись на обмежених даних досліджень про тривалий прийом глюкокортикостероїдів, можна припустити, що більшість дітей та підлітків, які отримують терапію інгаляційним будесонідом, зрештою досягнуть нормальних для дорослих показників зростання. Водночас, повідомлялося про невелику короткочасну затримку зростання, в основному, у перший рік лікування. Діти, які приймають імунодепресанти, у тому числі, глюкокортикостероїди, більш схильні до інфекційних захворювань, ніж здорові діти. Наприклад, вітряна віспа та кір можуть протікати у дуже важкій формі та іноді закінчуватися летальним кінцем. Необхідно дотримуватися особливої обережності і не наражати дітей і дорослих з ослабленим імунітетом на ризик зараження вірусами. При ризик зараження вітряною віспою призначають лікування імуноглобулінами місцево або сумішшю імуноглобулінів внутрішньовенно. За наявності ознак та симптомів вітряної віспи необхідно призначати противірусне лікування. Необхідно продовжувати антиастматичну терапію у разі вірусної інфекції верхніх дихальних шляхів. Тим пацієнтам, у яких бувають тяжкі загострення бронхіальної астми на тлі вірусної інфекції дихальних шляхів,слід призначати короткочасне пероральне лікування кортикостероїдами. Через потенційно можливу дію інгаляційних глюкокортикостероїдів на мінеральну щільність кісткової тканини слід приділяти особливу увагу пацієнтам з факторами ризику остеопорозу, які приймають високі дози препарату протягом тривалого періоду. Дослідження тривалого застосування інгаляційного будесоніду у дітей у середній добовій дозі 400 мкг (відмірена доза) або дорослих у добовій дозі 800 мкг (відмірена доза) не показали значущої дії на мінеральну щільність кісткової тканини. Немає даних щодо дії вищих доз препарату Симбікорт на мінеральну щільність кісткової тканини. Якщо є підстави вважати, що на тлі попередньої системної терапії глюкокортикостероїдами була порушена функція надниркових залоз, слід вжити заходів щодо переведення пацієнтів на лікування препаратом Сімбікорт®. Переваги інгаляційної терапії будесонідом зазвичай зводять до мінімуму необхідність прийому пероральних глюкокортикостероїдів, однак у пацієнтів, які припиняють терапію пероральними глюкокортикостероїдами, протягом тривалого часу може зберігатися недостатня функція надниркових залоз. Пацієнти, які в минулому потребували негайного прийому високих доз глюкокортикостероїдів або отримували тривале лікування інгаляційними глюкокортикостероїдами у високих дозах, також можуть належати до цієї групи ризику. Необхідно передбачити додаткове призначення глюкокортикостероїдів у період стресу чи хірургічного втручання. Рекомендується проінструктувати пацієнта про необхідність полоскати рот водою після інгаляцій для зменшення ризику розвитку кандидозу слизової оболонки ротової порожнини та глотки. Також необхідно полоскати рот водою після проведення інгаляцій у разі розвитку кандидозу слизової оболонки ротової порожнини та глотки. Слід дотримуватися запобіжних заходів при лікуванні пацієнтів з подовженим QTс-інтервалом. Прийом формотеролу може спричинити подовження QTс-інтервалу. Слід переглянути необхідність застосування та дозу інгаляційного глюкокортикостероїду у пацієнтів з активною чи неактивною формами туберкульозу легень, грибковими, вірусними чи бактеріальними інфекціями органів дихання. При сумісному призначенні β2-адреноміметиків з препаратами, які можуть спричинити або посилити гіпокаліємічний ефект, наприклад, похідні ксантину, стероїди або діуретики, можливе посилення гіпокаліємічного ефекту β2-адреноміметиків. Слід дотримуватися особливих запобіжних заходів у пацієнтів з нестабільною бронхіальною астмою, які застосовують бронходилататори короткої дії, оскільки ризик розвитку гіпокаліємії збільшується на тлі гіпоксії. У таких випадках рекомендується контролювати концентрацію калію у сироватці. Застосування формотеролу у дозі 90 мкг протягом 3 годин пацієнтами з гострою бронхіальною обструкцією було безпечним. У період лікування слід контролювати концентрацію глюкози в крові у пацієнтів із цукровим діабетом. Клінічні дослідження та мета-аналізи показали, що застосування інгаляційних глюкокортикостероїдів при ХОЗЛ може призвести до підвищення ризику пневмонії. Однак абсолютний ризик при застосуванні будесоніду невеликий. Мета-аналіз 11 подвійних сліпих досліджень за участю 10570 пацієнтів з ХОЗЛ не продемонстрував статистично значущого підвищення ризику пневмонії у пацієнтів, які отримували будесонід (у тому числі у комбінації з формотеролом) порівняно з пацієнтами, які отримували терапію без будесоніду (плацебо або формотерол). Частота розвитку серйозного небажаного явища пневмонії склала 1,9% на рік при терапії, що включає будесонід, та 1,5% на рік – при терапії без будесоніду. Об'єднане співвідношення ризиків при порівнянні терапії, що включає будесонід, з терапією без будесоніду склало 1,15 (95% довірчий інтервал (ДІ): 0,83, 1,57).Об'єднане співвідношення ризиків при порівнянні будесоніду/формотеролу з формотеролом або плацебо становило 1,00 (95% ДІ: 0,69, 1,44). Причинно-наслідковий зв'язок розвитку пневмонії із застосуванням препаратів, що містять будесонід, не встановлено. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Очікується, що препарат Симбікорт Рапіхалер не впливає на здатність до керування транспортними засобами та механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
2 274,00 грн
0,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаАерозоль - 1 доза: діючі речовини: будесонід мікронізований 80 мкг, формотеролу фумарату дигідрат мікронізований 4,5 мкг; Допоміжні речовини: повідон К25 0,75 мкг, макрогол 1000 223,8 мкг, апафлуран 227 до 74,6 мг. Для контролю якості лікарського засобу термін «доза» відповідає одному вивільненню лікарського засобу. Терапевтична доза становить 2 вивільнення лікарського засобу. Аерозол для інгаляцій дозований 80 мкг + 4,5 мкг/доза. По 8 мл (120 доз) інгалятор. По 1 інгалятору пакет з ламінованої алюмінієвої фольги, що містить десикант. По 1 пакету з інструкцією із застосування в картонну пачку з контролем першого розтину.Опис лікарської формиІнгалятор: Балон, розташований усередині розпилювального пристрою червоного кольору з білим мундштуком та сірим лічильником доз. До розпилювача за допомогою фіксатора прикріплений сірий захисний ковпачок. Первинна упаковка: Вміст знаходиться в металевому балоні, оснащеному пластиковим клапаном, що дозує. На зовнішній та внутрішній поверхнях балона та клапана відсутня корозія та виражені дефекти. Вміст балона: Твердий залишок білого кольору, вільний від видимих включень, що утворюється після випаровування палива.Фармакотерапевтична групаБронходилатируючий засіб комбінований (β2-адреноміметик селективний + глюкокортикостероїд місцевий).ФармакокінетикаФармакокінетичні параметри будесоніду та формотеролу при їх інгаляційному застосуванні у вигляді окремих препаратів та при застосуванні препарату Симбікорт® Рапіхалер були порівнянними. Ознак фармакокінетичної взаємодії між будесонідом та формотеролом не відзначалося. Абсорбція Для будесоніду при застосуванні у складі комбінованого препарату площа під кривою «концентрація – час» (AUC) була дещо більшою, абсорбція відбувалася швидше і максимальна концентрація у плазмі була вищою. Для формотеролу при застосуванні у складі комбінованого препарату максимальна концентрація у плазмі була дещо нижчою. Будесонід При застосуванні будесоніду у формі аерозолю для інгаляцій дозованого (Рапіхалер) у легені потрапляє приблизно 25-30% відміреної дози. Після інгаляції однієї дози будесоніду 800 мкг максимальна концентрація у плазмі досягає 4 нмоль/л протягом 30 хвилин. Системна біодоступність будесоніду, доставленого аерозолем для інгаляцій дозованого (Рапіхалер), становить приблизно 38% відміреної дози. Параметри фармакокінетики будесоніду дозозалежні при його застосуванні у клінічно значущих дозах. Формотерол Доставлений у вигляді інгаляції формотерол швидко абсорбується, максимальна концентрація у плазмі досягається протягом 10 хвилин після інгаляції. Приблизно 21-37% відміреної дози досягає легень при застосуванні аерозолю для інгаляцій дозованого (Рапіхалер). Системна біодоступність після інгаляції становить приблизно 46% відміреної дози. Розподіл Будесонід Об'єм розподілу будесоніду становить приблизно 3 л/кг. Зв'язування з білками плазми становить, в середньому, 90%. Формотерол Об'єм розподілу формотеролу становить приблизно 4 л/кг. Зв'язування з білками плазми становить, в середньому, 50%. Метаболізм Ознак взаємодії лише на рівні метаболізму чи реакцій заміщення між будесонідом і формотеролом не зазначено. Будесонід Будесонід піддається суттєвій біотрансформації (близько 90%) при першому проходженні через печінку з утворенням метаболітів з низькою глюкокортикостероїдною активністю. Глюкокортикостероїдна активність основних метаболітів, 6β-гідрокси-будесоніду та 16α-гідрокси-преднізолону становить менше 1% глюкокортикостероїдної активності будесоніду. Метаболізм будесоніду відбувається головним чином за участю ізоферменту цитохрому Р450 CYP3A4. Формотерол Метаболізм формотеролу відбувається шляхом прямої глюкуронізації та утворення О-деметилованих метаболітів. Метаболіти, переважно, є неактивними кон'югатами. Виведення Будесонід Метаболіти будесоніду виводяться нирками у незміненому вигляді або у кон'югованій формі. У сечі відзначають незначну кількість постійного будесоніду. У дорослих здорових добровольців будесонід має високий системний кліренс (приблизно 1,2 л/хв). Період напіввиведення становить, у середньому 4 години, після внутрішньовенного введення. Формотерол Формотерол виводиться переважно у метаболізованій формі. 6-10% дози, що доводиться виводиться в незміненому стані через нирки; приблизно 20% дози, введеної внутрішньовенно, виводиться через нирки у незмінному вигляді. Формотерол має високий системний кліренс приблизно 1,4 л/хв. Період напіввиведення становить у середньому 17 год. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Діти віком від 6 років Фармакокінетичні параметри при призначенні комбінованого препарату будесоніду та формотеролу у дітей не вивчені. Тим не менш, передбачається, що фармакокінетичні параметри будесоніду та формотеролу у дітей не відрізняються від таких у дорослих пацієнтів. Пацієнти з порушенням функції нирок Фармакокінетика формотеролу та будесоніду у пацієнтів з порушенням функції нирок не вивчена. Пацієнти з порушенням функції печінки Фармакокінетика формотеролу та будесоніду у пацієнтів з порушенням функції печінки не вивчена. Виведення будесоніду та формотеролу відбувається головним чином у вигляді метаболітів, тому виведення речовин у пацієнтів з тяжким цирозом печінки може сповільнюватися.ФармакодинамікаСимбікорт® Рапіхалер містить будесонід та формотерол, які мають різні механізми дії та виявляють адитивний ефект при обструктивних захворюваннях дихальних шляхів. Інгалятор містить суспензію інгаляцій. При натисканні на верхню частину інгалятора вивільняється певна кількість суспензії з високою швидкістю. Якщо пацієнт вдихає одночасно з вивільненням препарату, він потрапляє безпосередньо в дихальні шляхи. Механізм дії Будесонід Будесонід є глюкокортикостероїдом, який має місцеву протизапальну дію. Точний механізм протизапальної дії глюкокортикостероїдів при обструктивних захворюваннях легень повністю не вивчений. Специфічна активність будесоніду, що оцінюється за його спорідненістю до глюкокортикостероїдних рецепторів, у 15 разів вища, ніж у преднізолону. Очевидний ефект будесоніду (зниження концентрації кортизолу до 80% нормального рівня) було встановлено для дози 800 мкг; у деяких пацієнтів відмічено значне зниження концентрації кортизолу. Результати довгострокового дослідження свідчать про те, що діти та підлітки, які отримують будесонід інгаляційно у низькій або середній дозі, досягають нормального зростання у дорослому віці. Тим не менш, необхідно враховувати можливість скороминущого уповільнення зростання приблизно на 1 см під час першого року лікування. Формотерол Формотерол, представлений у вигляді рацемічної суміші, є селективним стимулятором β2-адренорецепторів, що надає розслаблюючу дію на гладку мускулатуру бронхів у пацієнтів із оборотною обструкцією дихальних шляхів. Дія формотеролу починається швидко (протягом 1-3 хвилин після інгаляції) і продовжується протягом 12 годин після однієї інгаляції. Клінічна ефективність Бронхіальна астма Терапевтична еквівалентність препаратів Симбікорт® Рапіхалер та Симбікорт® Турбухалер® була встановлена під час двох досліджень ефективності та безпеки застосування цих препаратів у середніх та високих дозах у пацієнтів з бронхіальною астмою віком від 6 до 79 років. Ця еквівалентність була підтверджена результатами довгострокового дослідження, які свідчать, що профіль безпеки та переносимість препаратів Симбікорт® Рапіхалер та Симбікорт® Турбухалер® є порівнянними. Результати клінічних досліджень показали, що додавання формотеролу до будесоніду зменшувало вираженість симптомів бронхіальної астми, покращувало функцію легень та знижувало частоту загострень. При призначенні препарату Симбікорт® Рапіхалер як підтримуюча терапія дорослим пацієнтам його ефект щодо функції легень був аналогічним ефекту будесоніду та формотеролу, що застосовуються як окремі препарати у формі порошку для інгаляцій, і переважав ефект будесоніду, що застосовується у вигляді монотерапії, у дорослих та дітей. . При всіх зазначених видах терапії додатково застосовували короткочасний агоніст β2-адренорецепторів. Зниження протиастматичного ефекту з часом не спостерігалося. Хронічна обструктивна хвороба легень (ХОЗЛ) Ефективність та безпека препарату Симбікорт® Рапіхалер у пацієнтів з ХОЗЛ середнього та тяжкого ступеня тяжкості ХОЗЛ (пребронходилатаційний обсяг форсованого видиху за першу секунду (ОФВ1) ≤ 50% від належного значення) вивчалися у двох дослідженнях тривалістю 12 та 6 місяців. . В обох дослідженнях вивчали ефективність препарату Симбікорт® Рапіхалер 160 мкг + 4,5 мкг/доза порівняно з плацебо та формотеролом Турбухалер® 4,5 мкг; у дослідженні 002 також порівнювали ефективність препарату Симбікорт Рапіхалер 160 мкг + 4,5 мкг/доза з будесонідом 160 мкг у формі аерозолю для інгаляцій дозованого. Препарати застосовувалися по 2 інгаляції двічі на день. З 1964 та 1704 пацієнтів з ХОЗЛ, переважно, тяжкого ступеня, рандомізованих у цих дослідженнях, 494 та 277 пацієнтів отримували Сімбікорт® Рапіхалер 160 мкг + 4,5 мкг/доза. Середній вік пацієнтів у цих дослідженнях становив 63 роки, на початок лікування значення ОФВ1 становило, загалом, 1,04-1,05 л, чи 34% від належної величини. Дослідження 001 У цьому дослідженні ефективність препарату протягом 12 місяців оцінювалася з використанням первинної змінної ефективності, що визначається як зміна середнього значення ОФВ1, який оцінювався до інгаляції та через 1 годину після застосування препарату протягом періоду лікування по відношенню до вихідних значень. На тлі терапії препаратом Симбікорт® Рапіхалер 160 мкг + 4,5 мкг/доза було відзначено значне збільшення значення ОФВ1, виміряного за 1 годину до інгаляції, на 0,04 л (p = 0,008) порівняно з формотеролом терапією, і на 0, 09 л (р У підгрупі пацієнтів (n = 491) було проведено серійні вимірювання ОФВ1 протягом 12 годин. Наприкінці періоду лікування початок бронходилатації (збільшення ОФВ1 більш ніж на 15%) у пацієнтів, які отримували Сімбікорт® Рапіхалер 160 мкг + 4,5 мкг/доза (n = 121), спостерігалося в середньому через 5 хвилин після інгаляції. Максимальне збільшення ОФВ1 спостерігалося приблизно через 2 години після інгаляції, клінічно значуще поліпшення цього показника зберігалося протягом 12 годин. Застосування препарату Симбікорт Рапіхалер 160 мкг + 4,5 мкг/доза значно скоротило кількість важких загострень: на 37% (p Дослідження 002 У цьому дослідженні ефективність препарату протягом 6 місяців оцінювалася з використанням первинної змінної ефективності, що визначається як зміна середнього значення ОФВ1, який оцінювався до інгаляції та через 1 годину після застосування препарату протягом періоду лікування по відношенню до вихідних значень. На тлі терапії препаратом Симбікорт® Рапіхалер 160 мкг + 4,5 мкг/доза було відзначено значне збільшення значення ОФВ1, виміряного за 1 годину до інгаляції, на 0,04 л (p = 0,026) порівняно з формотеролом терапією, і на 0, 08 л (р Потужність дослідження 002 була недостатньою для оцінки впливу на частоту важких загострень ХОЗЛ. Значення, отримані у терапевтичних групах, узгоджуються з результатами дослідження 001, хоча відмінності не досягли статистичної значущості. Так, кількість загострень при прийомі препарату Симбікорт Рапіхалер 160 мкг + 4,5 мкг/доза скоротилася на 20% порівняно з плацебо та формотеролом. У підгрупі пацієнтів (n = 618) було проведено серійні вимірювання ОФВ1 протягом 12 годин. Наприкінці періоду лікування початок бронходилатації (збільшення ОФВ1 більш ніж на 15%) у пацієнтів, які отримували Симбікорт® Рапіхалер 160 мкг + 4,5 мкг/доза (n = 101), спостерігалося в середньому через 5 хвилин після інгаляції. Максимальне збільшення ОФВ1 спостерігалося приблизно через 2 години після інгаляції, клінічно значуще поліпшення цього показника зберігалося протягом 12 годин. На фоні терапії препаратом Симбікорт® Рапіхалер 160 мкг + 4,5 мкг/доза відзначалося статистично значуще покращення якості життя пацієнтів у порівнянні з плацебо, будесонідом та формотеролом (оцінка за респіраторним опитувальником госпіталю Св. Георгія): плацебо -3,1 = 0,003), будесонід -2,42 одиниці (р = 0,024), формотерол -2,56 одиниць (р = 0,017).Показання до застосуванняБронхіальна астма, недостатньо контрольована прийомом інгаляційних глюкокортикостероїдів у малих дозах та β2-адреностимуляторів короткої дії, при доцільності комбінованої терапії інгаляційними глюкокортикостероїдами та β2-адреностимуляторами тривалої дії. Симптоматична терапія у пацієнтів з ХОЗЛ із постбронходилатаційним ОФВ1РекомендуєтьсяБронхіальна астма, недостатньо контрольована прийомом інгаляційних глюкокортикостероїдів у малих дозах та β2-адреностимуляторів короткої дії, при доцільності комбінованої терапії інгаляційними глюкокортикостероїдами та β2-адреностимуляторами тривалої дії. Симптоматична терапія у пацієнтів з ХОЗЛ із постбронходилатаційним ОФВ1Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до будесоніду, формотеролу або допоміжних речовин, що входять до складу препарату. Атріовентрикулярна блокада 3 ступеня. Початкова терапія астматичного статусу або гострих нападів бронхіальної астми та ХОЗЛ, що потребують інтенсивної терапії. Дитячий вік віком до 6 років. Дитячий вік до 12 років (дозування 160 мкг + 4,5 мкг/доза). З обережністю: туберкульоз легень (активна або неактивна форма), грибкові, вірусні або бактеріальні інфекції органів дихання, тиреотоксикоз, феохромоцитома, цукровий діабет, зниження функції кори надниркових залоз, неконтрольована гіпокаліємія, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія будь-якої локалізації або інші тяжкі серцево-судинні захворювання (ішемічна хвороба серця, тахіаритмія або серцева недостатність тяжкого ступеня), подовження інтервалу QT (прийом формотеролу може викликати подовження інтервалу QTc).Вагітність та лактаціяВагітність Клінічні дослідження з вивчення застосування препарату Симбікорт Рапіхалер або будесоніду в комбінації з формотеролом у період вагітності не проводилися. У доклінічних дослідженнях ембріофетального розвитку при інгаляційному введенні препарату Симбікорт Рапіхалер щурам не було виявлено додаткових ефектів, зумовлених комбінованим застосуванням діючих речовин, або ефектів, зумовлених допоміжними речовинами. У доклінічних дослідженнях виявили небажаний вплив будесоніду на розвиток плода. З іншого боку, клінічні спостереження жінок у період вагітності не виявили підвищеного ризику вад розвитку при застосуванні будесоніду. Дослідження репродуктивної функції, що проводяться на тваринах, виявили небажаний вплив на плід за дуже високих системних експозицій формотеролу. Адекватних клінічних даних щодо застосування формотеролу вагітні жінки не мають. Відповідно, застосування препарату Симбікорт Рапіхалер при вагітності можливе, тільки якщо потенційна користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Зокрема, під час першого триместру та незадовго до пологів Симбікорт® Рапіхалер можна використовувати лише за наявності серйозних підстав для призначення. За численними доступними науковими даними, ризик небажаної дії на плід при випадковому прийомі мінімальний. Період грудного вигодовування У дослідженні клінічної фармакології було показано, що будесонід при інгаляційному введенні проникає у материнське молоко. Однак у крові дитини, яка отримує грудне вигодовування, будесонід не був виявлений. На основі фармакокінетичних параметрів можна вважати, що концентрація у плазмі крові дитини досягає менше 0,17% від концентрації у плазмі крові матері. Таким чином, не очікується вплив будесоніду на дитину, мати якої приймає препарат Симбікорт® Рапіхалер у терапевтичних дозах. Невідомо, чи формотерол проникає в материнське молоко. У самок щурів у молоці виявляли формотерол у невеликій кількості. Застосовувати препарат Симбікорт Рапіхалер у період грудного вигодовування можливе лише за наявності серйозних підстав для призначення.Побічна діяНа тлі спільного застосування будесоніду та формотеролу не було відзначено збільшення частоти виникнення побічних реакцій. Найбільш частими побічними реакціями, пов'язаними з прийомом препарату, є такі фармакологічно очікувані для β2-адреноміметиків небажані явища, як тремор та прискорене серцебиття; симптоми зазвичай мають помірний ступінь виразності та проходять через кілька днів після початку лікування. У ході застосування будесоніду при ХОЗЛ синці та пневмонія зустрічалися з частотою 10% та 6%, відповідно, порівняно з 4% та 3% у групі з плацебо (р Небажані реакції, пов'язані із застосуванням будесоніду або формотеролу, представлені нижче з використанням переважних термінів за класами систем та органів та із зазначенням абсолютної частоти. Частота виникнення реакцій представлена в наступній градації: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100, < 1/10), нечасто (≥ 1/1000, < 1/100), рідко (≥ 1/10000, <1/1000), дуже рідко (<1/10000). Часто (≥ 1/100, < 1/10) З боку центральної нервової системи Головний біль, тремор З боку серцево-судинної системи Пришвидшене серцебиття Інфекції та інвазії Орофарингеальний кандидоз З боку дихальної системи Кашель, осиплість голосу, легке подразнення слизової оболонки глотки з порушеннями ковтання Нечасто (≥ 1/1000, < 1/100) З боку серцево-судинної системи Тахікардія З боку опорно-рухової системи М'язові судоми, біль у м'язах З боку шлунково-кишкового тракту Нудота З боку центральної нервової системи Запаморочення Порушення психіки Психомоторне збудження, тривожність, порушення сну, занепокоєння, нервозність Рідко (≥ 1/10000, < 1/1000) З боку імунної системи Реакції гіперчутливості негайного та уповільненого типу (наприклад, дерматит, екзантема, кропив'янка, свербіж, контактна екзема, ангіоневротичний набряк та анафілактична реакція) З боку дихальної системи Бронхоспазм З боку серцево-судинної системи Порушення серцевого ритму (наприклад, миготлива аритмія, надшлуночкова тахікардія, екстрасистолія) З боку шкіри та підшкірної клітковини Кровопідтіки Дуже рідко (<1/10000) Порушення метаболізму Гіперглікемія, гіпокаліємія, ознаки та симптоми системних ефектів глюкокортикостероїдів (у тому числі зниження функції кори надниркових залоз) Порушення психіки Депресія, зміна поведінки (переважно у дітей) З боку центральної нервової системи Зміна смакової сприйнятливості З боку серцево-судинної системи Стенокардія, зміни артеріального тиску З боку дихальної системи Парадоксальний бронхоспазм Можливий розвиток системних ефектів інгаляційних глюкокортикостероїдів (надниркова недостатність, гіперкортицизм, зниження швидкості росту у дітей та підлітків, катаракта, глаукома, підвищення внутрішньоочного тиску в поодиноких випадках), особливо при тривалому застосуванні препарату у високих дозах. Застосування β2-адреноміметиків може призводити до збільшення вмісту в крові інсуліну, вільних жирних кислот, гліцеролу та кетонових тіл.Взаємодія з лікарськими засобамиПрийом 200 мг кетоконазолу один раз на день підвищував плазмову концентрацію будесоніду (одноразова пероральна доза 3 мг) при їх спільному застосуванні в середньому в 6 разів. При призначенні кетоконазолу через 12 годин після прийому будесоніду концентрація в плазмі останнього збільшувалася в середньому в 3 рази. Інформація про подібну взаємодію з інгаляційним будесонідом у високих дозах відсутня, однак, можливе значне підвищення концентрації препарату в плазмі. Рекомендації щодо корекції дози відсутні, слід уникати описаної комбінації препаратів. Якщо це неможливо, тимчасовий інтервал між застосуванням інгібітору ізоферменту цитохрому CYP3A4 та будесоніду слід максимально збільшити. Також слід розглянути можливість зниження дози будесоніду. Інші потужні інгібітори CYP3A4, ймовірно,також можуть значно підвищувати концентрацію будесоніду у плазмі. Підтримуюча терапія препаратом Симбікорт Рапіхалер не рекомендується пацієнтам, які отримують потужні інгібітори CYP3A4. Блокатори β-адренергічних рецепторів можуть послаблювати чи інгібувати дію формотеролу. Препарат Симбікорт Рапіхалер не слід призначати одночасно з β-адреноблокаторами (включаючи очні краплі), за винятком вимушених випадків. Спільне застосування препарату Симбікорт® Рапіхалер з хінідином, дизопірамідом, прокаїнамідом, фенотіазинами, антигістамінними препаратами (терфенадином), інгібіторами моноамінооксидази (МАО) та трициклічними антидепресантами може подовжувати інтервал QTc та збільшувати ризик. Крім того, леводопа, левотироксин, окситоцин та алкоголь можуть знижувати толерантність серцевого м'яза до β2-адреноміметиків. Спільне застосування інгібіторів МАО, а також препаратів, що мають подібні властивості, таких як фуразолідон і прокарбазин, може спричинити підвищення артеріального тиску. Існує підвищений ризик розвитку аритмій у пацієнтів під час загальної анестезії препаратами галогенованих вуглеводнів. При сумісному застосуванні Симбікорт Рапіхалер з іншими β-адреноміметиками або з антихолінергічними препаратами можливе посилення побічних ефектів формотеролу. Внаслідок застосування β2-адреноміметиків може виникати гіпокаліємія, яка може посилюватися при супутньому лікуванні похідними ксантину, мінеральними похідними глюкокортикостероїдів або діуретиками. Гіпокаліємія може підвищувати ризик порушень серцевого ритму у пацієнтів, які приймають серцеві глікозиди. Не було відзначено взаємодії будесоніду та формотеролу з іншими лікарськими засобами, що використовуються для лікування бронхіальної астми.Спосіб застосування та дозиДля інгаляційного застосування. Препарат Симбікорт Рапіхалер надходить безпосередньо в легені після інгаляції, тому пацієнта необхідно навчити правильному використанню інгалятора. Пацієнта слід інформувати про необхідність регулярно використовувати препарат Симбікорт Рапіхалер, тобто. продовжувати прийом навіть за відсутності симптомів захворювання, щоб досягти найбільшого терапевтичного ефекту. Бронхіальна астма Доза препарату Симбікорт Рапіхалер повинна регулярно контролюватись лікарем, який коригує її індивідуально залежно від тяжкості захворювання відповідно до діючих рекомендацій. Початкову дозу підбирають задля досягнення ефективного контролю симптомів. Після досягнення бажаного клінічного ефекту слід поступово знижувати дозу до мінімальної дози, що дозволяє оптимально контролювати симптоми бронхіальної астми. Таким чином, згодом можливий перехід до терапії лише інгаляційним глюкокортикостероїдом. При припиненні лікування препаратом Симбікорт Рапіхалер рекомендується поступово знижувати дозу. У разі тяжкої бронхіальної астми необхідний регулярний лікарський контроль, оскільки можливе виникнення небезпечних для життя ситуацій. У пацієнтів з тяжкою бронхіальною астмою відзначаються постійні симптоми захворювання, часті загострення, а значення максимальної швидкості видиху становлять менше 60% від нормального значення, варіюють у межах понад 30% і не нормалізуються, незважаючи на прийом бронходилататорів. Таким пацієнтам призначають інгаляційні глюкокортикостероїди у високих дозах або пероральні глюкокортикостероїди. При раптовому погіршенні симптомів можливе збільшення дози глюкокортикостероїду під контролем лікаря. При цьому збільшення дози інгаляційного глюкокортикостероїду не повинно досягатись за рахунок більш частого застосування комбінованого препарату.При нестабільному перебігу бронхіальної астми може бути перехід на терапію монопрепаратами. Рекомендації щодо застосування Симбікорт® Рапіхалер у пацієнтів, які отримують пероральні глюкокортикостероїди. Дози Бронхіальна астма Пацієнти приймають підтримуючу добову дозу препарату Симбікорт Рапіхалер і, при необхідності, швидкодіючий бронходилататор для усунення симптомів. Діти віком від 6 до 11 років Симбікорт® Рапіхалер 80 мкг + 4,5 мкг/доза: 2 інгаляції 2 рази на добу. Максимальна добова доза становить 4 інгаляції за 80 мкг + 4,5 мкг/доза. Діти віком від 12 до 17 років Симбікорт® Рапіхалер 80 мкг + 4,5 мкг/доза: 2 інгаляції 1-2 рази на добу. У разі посилення симптомів можна тимчасово збільшити дозу (не більше ніж 1 тиждень) до 4 інгаляцій 2 рази на добу. Симбікорт® Рапіхалер 160 мкг + 4,5 мкг/доза: 2 інгаляції 1-2 рази на добу. У разі посилення симптомів можна тимчасово збільшити дозу (не більше ніж 1 тиждень) до 4 інгаляцій 2 рази на добу. Дорослі віком від 18 років Симбікорт® Рапіхалер 80 мкг + 4,5 мкг/доза: 2 інгаляції 1-2 рази на добу. У разі посилення симптомів можна збільшити дозу до 4 інгаляцій 2 рази на добу тимчасово або як підтримуючу дозу. Симбікорт® Рапіхалер 160 мкг + 4,5 мкг/доза: 2 інгаляції 1-2 рази на добу. У разі посилення симптомів можна тимчасово збільшити дозу до 4 інгаляцій 2 рази на добу тимчасово або як підтримуючу дозу. Статистично була встановлена еквівалентність препаратів Симбікорт Турбухалер і Симбікорт Рапіхалер при застосуванні по 2 інгаляції 80 мкг + 4,5 мкг/доза або 160 мкг + 4,5 мкг/доза 2 рази на добу. Проте ця еквівалентність не була підтверджена для всіх дозувань. Слід інформувати пацієнтів про необхідність завжди мати при собі бронходилататор швидкодіючий для усунення нападів. Часте використання препарату для усунення нападів вказує на погіршення бронхіальної астми і вимагає корекції терапії. ХОЗЛ Симбікорт® Рапіхалер 160 мкг + 4,5 мкг/доза: 2 інгаляції 2 рази на добу. Максимальна добова доза: 4 інгаляції. Симбікорт Рапіхалер 80 мкг + 4,5 мкг/доза не застосовується (не зареєстрований) для лікування ХОЗЛ. Застосування у спеціальних груп пацієнтів Відсутні дані про застосування препарату Симбікорт Рапіхалер у пацієнтів з порушенням функції печінки та нирок. Виведення будесоніду та формотеролу відбувається головним чином шляхом метаболізму в печінці, тому можливе збільшення експозиції у пацієнтів з тяжким захворюванням печінки. Такі пацієнти повинні перебувати під пильним наглядом. Не потрібно коригувати дозу пацієнтам похилого віку. Перед початком застосування препарату уважно прочитайте цей розділ. Інгалятор Інгалятор поставляється у зібраному вигляді. Не слід розбирати інгалятор на складові. При ослабленні з'єднання частин інгалятора необхідно закріпити їх та продовжити використовувати інгалятор відповідно до призначення лікаря. Підготовка інгалятора до використання Перед першим використанням слід вийняти інгалятор із пакета з алюмінієвої фольги, що ламінує. Пакет можна викинути. Перед першим використанням інгалятора, а також якщо інгалятор не використовувався протягом тижня або більше, або якщо інгалятор упустили, необхідно підготувати його до використання: обережно струсити та зробити 2 вивільнення препарату у повітря. Використання інгалятора Перед кожним використанням обережно струсіть інгалятор. Зніміть захисний ковпачок із мундштука, натиснувши на нього з обох боків та потягнувши. Тримайте інгалятор вертикально перед ротовою порожниною, встановивши великий палець (або великі пальці обох рук) на основу інгалятора, а вказівний палець (вказівні пальці) на верхню частину інгалятора, як показано на рисунках. Потім зробіть максимально глибокий видих, розташуйте мундштук інгалятора між зубами та щільно обхопіть його губами. Потім необхідно зробити повільний глибокий вдих через рот. На початку вдиху натисніть на дозуючий пристрій інгалятора, щоб вивільнити препарат. Після глибокого вдиху затримайте подих приблизно на 10 секунд або так довго, щоб це було комфортно. Потім приберіть інгалятор із ротової порожнини, а палець – з верхньої частини інгалятора. Дотримуючись призначення лікаря, зробіть ще одну інгаляцію – обережно струсіть інгалятор і повторіть кроки 3-5. Надіньте захисний ковпачок на мундштук і закрийте його, щоб запобігти попаданню пилу та інших забруднень; при цьому Ви почуєте тихе клацання. Прополощіть ротову порожнину водою, щоб видалити залишки препарату. Чищення інгалятора Необхідно регулярно щонайменше раз на тиждень чистити мундштук інгалятора наступним чином: Зніміть захисний ковпачок із мундштука. Протріть мундштук усередині та зовні чистою сухою тканиною. Закрийте мундштук захисним ковпачком. Не занурюйте інгалятор у воду. Не розбирайте інгалятор на складові. Лічильник доз Стрілка лічильника доз у верхній частині інгалятора вказує кількість доз препарату, що залишилися в інгаляторі. Після кожного вивільнення дози препарату (при підготовці до використання та проведення інгаляції) показання лічильника зменшується. Коли стрілка лічильника опиняється на смузі жовтого кольору, це означає, що в інгаляторі залишилося препарату приблизно 20 вивільнень доз. Важливо, щоб Ви звертали увагу на показання лічильника та знали, скільки препарату залишилося в інгаляторі. Коли стрілка лічильника доз вказує на 0 (нуль), це означає, що весь препарат цього інгалятора був використаний, і інгалятор підлягає утилізації. При цьому інгалятор може не бути порожнім і залишатися в робочому стані, проте при використанні такого інгалятора Ви можете не отримати необхідну кількість лікарського препарату. Запам'ятайте Цей препарат був призначений Вам. Не слід передавати його іншим особам, навіть за наявності у них тих самих симптомів. Це може завдати їм шкоди.ПередозуванняБудесонід Інгаляційне застосування в дозах, що перевищують рекомендовані, може призвести до короткочасного або тривалого пригнічення гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової системи. При гострому передозуванні будесоніду, навіть у разі застосування надмірних доз, не очікується клінічно значущих ефектів. При хронічному застосуванні препарату у надмірних дозах може проявитись системна дія глюкокортикостероїдів. Формотерол При передозуванні формотеролу можливий розвиток ефектів, типових для агоністів β2-адренорецепторів: тремор, головний біль, нудота, блювання, прискорене серцебиття, тахікардія, тахіаритмія, стенокардія, а також підвищення або зниження артеріального тиску, нервозність, м'язові судоми, гіпокаліємія та гіперглікемія. У разі передозування формотеролу рекомендується підтримуюче симптоматичне лікування. Тяжке передозування Якщо з моменту перорального прийому препарату у високій дозі минуло менше години, і не виключається важка інтоксикація, рекомендуються наступні заходи: промивання шлунка та подальший прийом активованого вугілля (при необхідності – неодноразово), контроль та корекція порушень електролітного складу та кислотно-лужного балансу, введення кардіоселективних β-адреноблокаторів з обережністю у зв'язку з можливим розвитком нападу бронхіальної астми.Запобіжні заходи та особливі вказівкиРекомендується поступово зменшувати дозу препарату перед припиненням лікування та не рекомендується різко скасовувати лікування. Симбікорт Рапіхалер не призначається для початкового підбору терапії при бронхіальній астмі. При недостатній ефективності терапії потрібна консультація лікаря. Несподіване та прогресуюче погіршення контролю симптомів ХОЗЛ є потенційно загрозливим для життя станом і потребує термінового медичного втручання. У цій ситуації слід розглянути можливість підвищення дози глюкокортикостероїдів, наприклад, призначення курсу пероральних глюкокортикостероїдів або лікування антибіотиками у разі приєднання інфекції. У масштабному американському дослідженні було проведено оцінку безпеки використання салметеролу, іншого агоніста β2-адренергічних рецепторів, порівняно з плацебо на додаток до звичайної терапії. Було показано збільшення частоти летальних випадків, зумовлених бронхіальною астмою, у пацієнтів, які отримували салметерол, порівняно з пацієнтами, які отримували плацебо (13/13176 [0,10%] проти 3/13179 [0,02%]). Тим не менш, на даний момент відсутні результати досліджень з оцінки частоти летальних наслідків, зумовлених бронхіальною астмою, у пацієнтів, які отримують формотерол, діючу речовину препарату Симбікорт Рапіхалер. Можливо, що підвищення ризику летального результату, зумовленого бронхіальною астмою, при лікуванні салметеролом пов'язане з клас-специфічним ефектом агоністів β2-адренергічних рецепторів,яких відноситься формотерол. Пацієнтам рекомендується постійно мати при собі інгаляційний препарат для усунення нападів. Слід звернути увагу пацієнта на необхідність регулярного прийому підтримуючої дози препарату Симбікорт® Рапіхалер відповідно до призначення лікаря, навіть у разі відсутності симптомів захворювання. Якщо симптоми бронхіальної астми контролюються, можна поступово знижувати дозу препарату Симбікорт® Рапіхалер, при цьому важливо постійно стежити за станом пацієнтів. Слід призначати найменшу ефективну дозу Симбікорт Рапіхалер. Лікування препаратом Симбікорт Рапіхалер не слід починати в період загострення або значного погіршення перебігу бронхіальної астми. Під час терапії препаратом Симбікорт Рапіхалер можуть виникати загострення бронхіальної астми та розвиватися серйозні небажані явища, пов'язані з бронхіальною астмою. Пацієнтам слід продовжувати лікування, але звернутися за медичною допомогою за відсутності контролю за симптомами бронхіальної астми або у разі погіршення стану після початку терапії. Дані клінічних досліджень препарату Симбікорт® у пацієнтів з ХОЗЛ із пребронходилатаційним ОФВ1 Як і за будь-якої іншої інгаляційної терапії, можливе виникнення парадоксального бронхоспазму з негайним посиленням хрипів та задишки після прийому дози препарату. У такому випадку слід припинити терапію Симбікортом, переглянути тактику лікування і, при необхідності, призначити альтернативну терапію. При парадоксальному бронхоспазму необхідно негайно застосувати швидкодіючий інгаляційний бронходилататор. Системна дія може проявитися при прийомі інгаляційних глюкокортикостероїдів, особливо при застосуванні препаратів у високих дозах протягом тривалого періоду часу. Прояв системної дії є менш ймовірним при проведенні інгаляційної терапії, ніж при застосуванні пероральних глюкокортикостероїдів. До можливих системних ефектів відносяться пригнічення функції надниркових залоз, затримка росту у дітей та підлітків, зниження мінеральної щільності кісткової тканини, катаракту та глаукому. Рекомендується регулярно моніторувати зростання дітей, які тривалий час отримують інгаляційні глюкокортикостероїди. У разі встановленої затримки росту слід переглянути терапію для зниження дози інгаляційного глюкокортикостероїду. Необхідно ретельно оцінювати співвідношення користі глюкокортикостероїдної терапії та можливого ризику затримки росту. Грунтуючись на обмежених даних досліджень про тривалий прийом глюкокортикостероїдів, можна припустити, що більшість дітей та підлітків, які отримують терапію інгаляційним будесонідом, зрештою досягнуть нормальних для дорослих показників зростання. Водночас, повідомлялося про невелику короткочасну затримку зростання, в основному, у перший рік лікування. Діти, які приймають імунодепресанти, у тому числі, глюкокортикостероїди, більш схильні до інфекційних захворювань, ніж здорові діти. Наприклад, вітряна віспа та кір можуть протікати у дуже важкій формі та іноді закінчуватися летальним кінцем. Необхідно дотримуватися особливої обережності і не наражати дітей і дорослих з ослабленим імунітетом на ризик зараження вірусами. При ризик зараження вітряною віспою призначають лікування імуноглобулінами місцево або сумішшю імуноглобулінів внутрішньовенно. За наявності ознак та симптомів вітряної віспи необхідно призначати противірусне лікування. Необхідно продовжувати антиастматичну терапію у разі вірусної інфекції верхніх дихальних шляхів. Тим пацієнтам, у яких бувають тяжкі загострення бронхіальної астми на тлі вірусної інфекції дихальних шляхів,слід призначати короткочасне пероральне лікування кортикостероїдами. Через потенційно можливу дію інгаляційних глюкокортикостероїдів на мінеральну щільність кісткової тканини слід приділяти особливу увагу пацієнтам з факторами ризику остеопорозу, які приймають високі дози препарату протягом тривалого періоду. Дослідження тривалого застосування інгаляційного будесоніду у дітей у середній добовій дозі 400 мкг (відмірена доза) або дорослих у добовій дозі 800 мкг (відмірена доза) не показали значущої дії на мінеральну щільність кісткової тканини. Немає даних щодо дії вищих доз препарату Симбікорт на мінеральну щільність кісткової тканини. Якщо є підстави вважати, що на тлі попередньої системної терапії глюкокортикостероїдами була порушена функція надниркових залоз, слід вжити заходів щодо переведення пацієнтів на лікування препаратом Сімбікорт®. Переваги інгаляційної терапії будесонідом зазвичай зводять до мінімуму необхідність прийому пероральних глюкокортикостероїдів, однак у пацієнтів, які припиняють терапію пероральними глюкокортикостероїдами, протягом тривалого часу може зберігатися недостатня функція надниркових залоз. Пацієнти, які в минулому потребували негайного прийому високих доз глюкокортикостероїдів або отримували тривале лікування інгаляційними глюкокортикостероїдами у високих дозах, також можуть належати до цієї групи ризику. Необхідно передбачити додаткове призначення глюкокортикостероїдів у період стресу чи хірургічного втручання. Рекомендується проінструктувати пацієнта про необхідність полоскати рот водою після інгаляцій для зменшення ризику розвитку кандидозу слизової оболонки ротової порожнини та глотки. Також необхідно полоскати рот водою після проведення інгаляцій у разі розвитку кандидозу слизової оболонки ротової порожнини та глотки. Слід дотримуватися запобіжних заходів при лікуванні пацієнтів з подовженим QTс-інтервалом. Прийом формотеролу може спричинити подовження QTс-інтервалу. Слід переглянути необхідність застосування та дозу інгаляційного глюкокортикостероїду у пацієнтів з активною чи неактивною формами туберкульозу легень, грибковими, вірусними чи бактеріальними інфекціями органів дихання. При сумісному призначенні β2-адреноміметиків з препаратами, які можуть спричинити або посилити гіпокаліємічний ефект, наприклад, похідні ксантину, стероїди або діуретики, можливе посилення гіпокаліємічного ефекту β2-адреноміметиків. Слід дотримуватися особливих запобіжних заходів у пацієнтів з нестабільною бронхіальною астмою, які застосовують бронходилататори короткої дії, оскільки ризик розвитку гіпокаліємії збільшується на тлі гіпоксії. У таких випадках рекомендується контролювати концентрацію калію у сироватці. Застосування формотеролу у дозі 90 мкг протягом 3 годин пацієнтами з гострою бронхіальною обструкцією було безпечним. У період лікування слід контролювати концентрацію глюкози в крові у пацієнтів із цукровим діабетом. Клінічні дослідження та мета-аналізи показали, що застосування інгаляційних глюкокортикостероїдів при ХОЗЛ може призвести до підвищення ризику пневмонії. Однак абсолютний ризик при застосуванні будесоніду невеликий. Мета-аналіз 11 подвійних сліпих досліджень за участю 10570 пацієнтів з ХОЗЛ не продемонстрував статистично значущого підвищення ризику пневмонії у пацієнтів, які отримували будесонід (у тому числі у комбінації з формотеролом) порівняно з пацієнтами, які отримували терапію без будесоніду (плацебо або формотерол). Частота розвитку серйозного небажаного явища пневмонії склала 1,9% на рік при терапії, що включає будесонід, та 1,5% на рік – при терапії без будесоніду. Об'єднане співвідношення ризиків при порівнянні терапії, що включає будесонід, з терапією без будесоніду склало 1,15 (95% довірчий інтервал (ДІ): 0,83, 1,57).Об'єднане співвідношення ризиків при порівнянні будесоніду/формотеролу з формотеролом або плацебо становило 1,00 (95% ДІ: 0,69, 1,44). Причинно-наслідковий зв'язок розвитку пневмонії із застосуванням препаратів, що містять будесонід, не встановлено. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Очікується, що препарат Симбікорт Рапіхалер не впливає на здатність до керування транспортними засобами та механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
1 834,00 грн
0,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаПорошок – 1 доза: Активні речовини: будесоніду мікронізованого 160 мкг та формотеролу фумарату дигідрату 4,5 мкг; допоміжні речовини: лактози моногідрат 730 мкг. По 60 доз і 120 доз в пластиковий інгалятор з контролем першого розкриття (захисна плівка із зазначенням місця розтину), що складається з дозуючого пристрою, резервуара для зберігання порошку, резервуара для десиканта, мундштука та кришки, що нагвинчується. Кожен інгалятор поміщається в картонну пачку з інструкціями застосування.Опис лікарської формиІнгалятор: дозатор, що обертається, червоного кольору, на якому натиснутий код Брайля. Кришка білого кольору. На внутрішній стороні кришки розташовано 5 ребристих потовщень у вигляді поздовжніх смуг. У вікні індикатора дозування видно цифру "60" або "120" для інгалятора на 60 доз або 120 доз відповідно. Мундштук має чотири поздовжні ребра і може обертатися. Зміст: гранули від білого до майже білого кольору, переважно округлої форми.Фармакотерапевтична групаБронходилатируючий засіб комбінований (бета2-адреноміметик селективний + глюкокортикостероїд місцевий)ФармакокінетикаВсмоктування. Симбікорт Турбухалер біоеквівалентний відповідним монопрепаратам щодо системної дії будесоніду та формотеролу. Незважаючи на це, було відзначено невелике посилення супресії кортизолу після прийому Сімбікорту Турбухалер порівняно з монопрепаратами. Ця різниця не впливає на клінічну безпеку. Відсутні докази фармакокінетичної взаємодії будесоніду та формотеролу. Фармакокінетичні показники для відповідних речовин можна порівняти після призначення будесоніду та формотеролу у вигляді монопрепаратів та у складі Симбікорту Турбухалера. Для будесоніду, при введенні у складі комбінованого препарату, площа під кривою "концентрація-час" (AUC) дещо більша, всмоктування препарату відбувається швидше і величина максимальної концентрації в плазмі вище. Для формотеролу при введенні у складі комбінованого препарату максимальна концентрація в плазмі збігається з такою для монопрепарату. Інгальований будесонід швидко абсорбується і досягає максимальної концентрації в плазмі через 30 хвилин після інгаляції. Середня доза будесоніду, що потрапив у легені після інгаляції через Турбухалер, становить 32-44% від доставленої дози. Системна біодоступність становить приблизно 49% доставленої дози. У дітей віком від 6 до 16 років середня доза будесоніду, що потрапила в легені після інгаляції через Турбухалер, не відрізняється від показників у дорослих пацієнтів (кінцева концентрація препарату в плазмі крові не визначалася). Формотерол, що інгалюється, швидко абсорбується і досягає максимальної концентрації в плазмі крові через 10 хвилин після проведення інгаляції. Середня доза формотеролу, що потрапив у легені після інгаляції через Турбухалер, становить 28-49% від доставленої дози.Системна біодоступність становить близько 61% доставленої дози. Розподіл та метаболізм. З білками плазми зв'язується приблизно 50% формотеролу та 90% будесоніду. Об'єм розподілу для формотеролу становить близько 4 л/кг та для будесоніду – 3 л/кг. Формотерол інактивується шляхом кон'югації (утворюються активні О-деметиловані метаболіти переважно у вигляді інактивованих кон'югатів). Будесонід піддається інтенсивній біотрансформації (близько 90%) при першому проходженні через печінку з утворенням метаболітів, що мають низьку глюкокортикостероїдну активність. Глюкокортикостероїдна активність основних метаболітів - 6-β-гідроксибудесоніду та - 16α-гідроксипреднізолону - не перевищує 1% аналогічної активності будесоніду. Не існує доказів взаємодії метаболітів або реакції заміщення між будесонйдом та формотеролом. Основна частина дози формотеролу піддається метаболізму в печінці і потім виводиться нирками: після інгаляції 8-13% доставленої дози формотеролу виводиться у незміненому вигляді. Формотерол має високий системний кліренс (приблизно 14 л/хв); період напіввиведення препарату становить середньому 17 годин. Будесонід метаболізується переважно за участю ферменту CYP3A4. Метаболіти будесоніду виводяться нирками у незміненому вигляді або у формі кон'югатів. У сечі виявляється лише незначна кількість незміненого будесоніду. Будесонід має високий системний кліренс (приблизно 1,2 л/хв). Фармакокінетика формотеролу та будесоніду у пацієнтів з нирковою недостатністю не вивчена. Концентрація будесоніду та формотеролу в плазмі може підвищуватися у пацієнтів із захворюваннями печінки.ФармакодинамікаСимбікорт містить формотерол і будесонід, які мають різні механізми дії та виявляють адитивний ефект щодо зниження частоти загострень бронхіальної астми. Особливі властивості будесоніду і формотеролу дають можливість використовувати їх комбінацію одночасно як підтримуючу терапію та для усунення нападів, або як підтримуючу терапію бронхіальної астми. Будесонід. Будесонід - глюкокортикостероїд, який після інгаляції має швидку (протягом кількох годин) та дозозалежну протизапальну дію на дихальні шляхи, знижуючи вираженість симптомів та частоту загострень бронхіальної астми. При призначенні інгаляційного будесоніду відзначається менша частота серйозних небажаних ефектів, ніж при використанні системних глюкокортикостероїдів. Зменшує вираженість набряку слизової бронхів, продукцію слизу, утворення мокротиння та гіперреактивність дихальних шляхів. Точний механізм протизапальної дії глюкокортикостероїдів невідомий. Формотерол. Формотерол – селективний агоніст β2-адренергічних рецепторів, після інгаляції якого відбувається швидке та тривале розслаблення гладкої мускулатури бронхів у пацієнтів із оборотною обструкцією дихальних шляхів. Дозозалежний бронхолітичний ефект настає протягом 1 - 3 хвилин після інгаляції та зберігається протягом щонайменше 12 годин після прийому разової дози. Симбікорт Турбухалер: Будесонід +Формотерол Бронхіальна астма Клінічна ефективність Симбікорту як підтримуюча терапія Додавання формотеролу до будесоніду зменшує вираженість симптомів бронхіальної астми, покращує функцію легень та зменшує частоту загострень захворювання. Дія Симбікорту Турбухалера на функцію легень відповідає дії комбінації монопрепаратів будесоніду та формотеролу та перевищує дію одного будесоніду. В усіх випадках для усунення нападів використовувався бета2-адреностимулятор короткої дії. Не відзначалося зниження протиастматичного ефекту з часом. Препарат має гарну переносимість. Симбікорт Турбухалер як підтримуюча терапія в комбінації з бета2-адреностимулятором короткої дії для усунення нападів призначався пацієнтам віком від 6 до 11 років протягом 12 тижнів (дві інгаляції по 80/4,5 мкг/інгаляція двічі на день). Були відзначені покращення легеневої функції та хороша переносимість терапії порівняно з відповідною дозою будесоніду Турбухалера. Клінічна ефективність Симбікорту як підтримуюча терапія і для усунення нападів. У ході спостереження за 4447 пацієнтами, які отримували терапію Симбікортом як підтримуючу терапію та для купірування нападів протягом від 6 до 12 місяців, було відмічено статистично та клінічно значуще зменшення кількості тяжких загострень, збільшення періоду часу до настання першого загострення порівняно з комбінацією Симбікорту будесоніда як підтримуюча терапія та бета2-адреностимулятор для купування нападів. Також відзначався ефективний контроль над симптомами захворювання, легеневою функцією та зниження частоти призначення інгаляцій для усунення нападів. Не виявлено розвитку толерантності до призначеної терапії. У пацієнтів, які звернулися за медичною допомогою у зв'язку з розвитком гострого нападу бронхіальної астми,після інгаляцій Симбікорту купірування симптомів (зняття бронхоспазму) наступало так само швидко та ефективно, як після призначення сальбутамолу та формотеролу. Хронічна обструктивна хвороба легень (ХОЗЛ) У пацієнтів з тяжкою ХОЗЛ (ОФВ1 = 36% до початку терапії Симбікортом) на фоні прийому Симбікорту Турбухалера спостерігалося значне зниження частоти загострень захворювання порівняно з пацієнтами, які отримували як терапію тільки формотерол або плацебо (середня частота загострень 1,4 порівняно з 1 ,8 - 1,9 у групі плацебо/формотерол). Не зазначено різниці між прийомом Симбікорту та формотеролу на показник обсягу форсованого видиху за першу секунду (ОФВ1).Показання до застосуванняБронхіальна астма, як підтримуюча терапія і для усунення нападів (недостатньо контрольована прийомом інгаляційних кортикостероїдів та бета2-адреностимуляторів короткої дії як терапія на вимогу, або адекватно контрольована інгаляційними кортикостероїдами та бета2-адреностимуляторами тривало. ХОЗЛ (Симптоматична терапія у пацієнтів з тяжкою хронічною обструктивною хворобою легень)Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до будесоніду, формотеролу або лактози, що інгалюється. Дитячий вік до 6 років. Непереносимість лактози, дефіцит лактази або глюкозо-галактозна мальабсорбція. З обережністю: туберкульоз легень (активна чи неактивна форма); грибкові, вірусні або бактеріальні інфекції органів дихання, тиреотоксикоз, феохромоцитома, цукровий діабет, неконтрольована гіпокаліємія, ідіопатичний гіпертрофічний субаортальний стеноз, тяжка артеріальна гіпертензія, аневризму будь-якої локалізації або інші тяжкі серцево-судинні захворювання. , подовження інтервалу QT (прийом формотеролу може викликати подовження QTc-інтервалу).Вагітність та лактаціяНемає клінічних даних про використання Сімбікорту або спільного використання формотеролу та будесоніду під час вагітності. Під час вагітності Симбікорт слід використовувати лише у випадках, коли користь від застосування препарату перевищує потенційний ризик для плода. Слід використовувати найменшу ефективну дозу будесоніду, необхідну підтримки адекватного контролю симптомів бронхіальної астми. Інгалюється будесонід виділяється з грудним молоком, проте при застосуванні в терапевтичних дозах впливу на дитину не відмічено. Невідомо, чи формотерол проникає в грудне молоко жінок. Симбікорт може бути призначений жінкам, що годують, тільки якщо очікувана користь для матері більше, ніж будь-який можливий ризик для дитини.Побічна діяЗ огляду на спільного призначення двох препаратів був відзначено збільшення частоти виникнення побічних реакцій. Найбільш частими побічними реакціями, пов'язаними з прийомом препарату, є такі фармакологічно очікувані для р2-адреноміметиків небажані явища, як тремор та прискорене серцебиття; симптоми зазвичай мають помірний ступінь виразності та проходять через кілька днів після початку лікування. У ході застосування будесоніду при ХОЗЛ, синці та пневмонія зустрічалися з частотою 10% та 6%, відповідно, порівняно з 4% та 3% у групі з плацебо (р Часті (>1/100, Центральна нервова система: Головний біль Серцево-судинна система: Серцебиття Кістково-м'язова система: Тремор Дихальні шляхи: Кандидози слизової оболонки порожнини рота та глотки, кашель, осиплість голосу, легке подразнення у горлі Нечасті (>1/1000, Серцево-судинна система:Тахікардія Кістково-м'язова система: М'язові судоми Центральна нервова система: Психомоторне збудження, занепокоєння, нудота, запаморочення, порушення сну Шкіра: Синці Рідкісні (>1/10000, Шкіра: Реакції гіперчутливості негайного та сповільненого типу (наприклад, дерматит, висип, кропив'янка, свербіж, ангіоедема, анафілактична реакція Дихальні шляхи: Бронхоспазм Метаболічні порушення: Гіпокаліємія Серцево-судинна система: Аритмія (наприклад, фібриляція передсердь, суправентрикулярна тахікардія, екстрасистолія) Дуже рідкісні ( Метаболічні порушення: Гіперглікемія, ознаки або симптоми системних глюкокортикостероїдних ефектів (включаючи гіпофункцію надниркових залоз) Психіатричні симптоми: Депресія, порушення поведінки (переважно у дітей) Центральна нервова система: Порушення смаку Серцево-судинна система: Стенокардія, коливання артеріального тиску Системна дія інгаляційних глюкокортикостероїдів може траплятися при прийомі високих доз протягом тривалого часу. Застосування β2-адреноміметиків може спричинити збільшення вмісту в крові інсуліну, вільних жирних кислот, гліцеролу та кетонових похідних.Взаємодія з лікарськими засобамиПрийом 200 мг кетоконазолу один раз на день підвищує концентрацію в плазмі перорального будесоніду (разова доза 3 мг) при їхньому спільному призначенні, в середньому, в 6 разів. При призначенні кетоконазолу через 12 годин після прийому будесоніду концентрація в плазмі останнього підвищувалася в середньому в 3 рази. Інформація про подібну взаємодію з інгаляційним будесонідом відсутня, проте слід очікувати помітного підвищення концентрації препарату в плазмі. Оскільки дані для рекомендацій щодо добору дози відсутні, слід уникати вищеописаної комбінації препаратів. Якщо це неможливо, тимчасовий інтервал між призначенням кетоконазолу та будесоніду слід максимально збільшити. Також слід розглянути можливість зниження дози будесоніду. Інші потужні інгібітори CYP3A4, ймовірно, можуть значно підвищувати концентрацію будесоніду в плазмі. Не рекомендовано призначення Симбікорту як підтримуючої терапії та для усунення нападів пацієнтам, які отримують потужні інгібітори CYP3A4. Блокатори (бета-адренергічних рецепторів можуть послаблювати дію формотеролу. Симбікорт не слід призначати одночасно з бета-адреноблокаторами (включаючи краплі очей), за винятком вимушених випадків. Спільне призначення Симбікорту Турбухалера і хінідину, дизопіраміду, прокаїнаміду, фенотіазинів, антигістамінних препаратів (терфенадину), інгібіторів моноамінооксидази (МАО) н трициклічних антидепресантів може подовжувати інтервал QTc і збільшувати ризик виникнення. Крім того, леводопа, левотироксин, окситоцин та алкоголь можуть знижувати толерантність серцевого м'яза до β2-адреноміметиків. Спільне призначення інгібіторів МАО, а також препаратів, що мають подібні властивості, таких як фуразолідон і прокарбазин, може спричинити підвищення артеріального тиску. Існує підвищений ризик розвитку аритмій у пацієнтів під час загальної анестезії препаратами галогенованих вуглеводнів. При сумісному прийомі Сімбікорту Турбухалера та інших β-адренергічних лікарських препаратів можливе посилення побічної дії формотеролу. Внаслідок застосування β2-адреноміметиків може виникати гіпокаліємія, яка може посилюватися при супутньому лікуванні похідними ксантину, мінеральними похідними глюкокортикостероїдів або діуретиками. Гіпокаліємія може посилювати схильність до розвитку аритмій у пацієнтів, які приймають серцеві глікозиди. Не було відзначено взаємодії будесоніду та формотеролу з іншими лікарськими засобами, що використовуються для лікування бронхіальної астми.Спосіб застосування та дозиБронхіальна астма Симбікорт Турбухалер не призначений для первинного лікування бронхіальної астми інтермітуючої та легкої персистуючої течії. Підбір дози препаратів, що входять до складу Симбікорту, відбувається індивідуально та залежно від ступеня тяжкості захворювання. Це необхідно враховувати не тільки на початку лікування комбінованими препаратами, але і при зміні підтримуючої дози препарату. У разі, якщо окремим пацієнтам потрібна інша комбінація доз активних компонентів, ніж у Симбікорті Турбухалері, слід призначити β2-адреноміметики та/або глюкокортикостероїди в окремих інгаляторах. Дозу слід зменшити до найменшої, на тлі якої зберігається оптимальний контроль симптомів бронхіальної астми. Пацієнти повинні перебувати під постійним контролем лікаря для адекватного підбору дози сімбікорту Турбухалера.При досягненні повного контролю над симптомами бронхіальної астми на тлі мінімальної дози препарату, що рекомендується, на наступному етапі можна спробувати призначення монотерапії інгаляційними глюкокортикостероїдами. Існують два підходи до призначення терапії Симбікортом Турбухалером: A. Симбікорт Турбухалер як підтримуюча терапія: Симбікорт Турбухалер призначається для постійної підтримуючої терапії в комбінації з окремим бета2-адреностимулятором короткої дії для усунення нападів. B. Симбікорт Турбухалер як підтримуюча терапія та для купірування нападів: Симбікорт Турбухалер призначається як для постійної підтримуючої терапії, так і на вимогу при появі симптомів. А. Сімбікорт Турбухалер як підтримуюча терапія Пацієнту необхідно мати при собі окремий інгалятор з бета2-адреностимулятором короткої дії для усунення нападів. Дорослі (18 років і старше): Сімбікорт Турбухалер 80/4,5 мкг/доза та 160/4,5 мкг/доза: 1 – 2 інгаляції двічі на день. При необхідності можливе збільшення дози до 4-х інгаляцій двічі на день. Підлітки (12-17 років): Симбікорт Турбухалер 80/4,5 мкг/доза та 160/4,5 мкг/доза: 1 – 2 інгаляції двічі на день. Діти старше років: Симбікорт Турбухалер 80/4,5 мкг/доза: 1 - 2 інгаляції двічі на день. Після досягнення оптимального контролю над симптомами бронхіальної астми при прийомі препарату двічі на день, рекомендується титрувати дозу до мінімальної ефективної, аж до прийому препарату один раз на день у тих випадках, коли, на думку лікаря, пацієнту потрібна підтримуюча терапія у комбінації з бронходилататором тривалого дії. Збільшення частоти використання бета-адреностимуляторів короткої дії є показником погіршення загального контролю над захворюванням і вимагає перегляду протиастматичної терапії. В. Сімбікорт Турбухалер як підтримуюча терапія та для купірування нападів Симбікорт Турбухалер може призначатися як як постійна підтримуюча терапія, так і як терапія на вимогу при виникненні нападів. Пацієнту необхідно постійно мати при собі Симбікорт для усунення нападів. Симбікорт як підтримуюча терапія і для усунення нападів особливо показаний пацієнтам з: недостатнім контролем над бронхіальною астмою та необхідністю у частому використанні препаратів для усунення нападів; наявністю в анамнезі загострень бронхіальної астми, які потребували медичного втручання. Потрібний ретельний контроль за дозозалежними побічними ефектами у пацієнтів, які використовують велику кількість інгаляцій для усунення нападів. Дорослі (18 років і старше): Симбікорт Турбухалер 80/4,5 мкг/доза та 160/4,5 мкг/доза: рекомендована доза для підтримуючої терапії 2 інгаляції на добу, приймаються по 1 інгаляції вранці та ввечері, або 2 інга. тільки вранці або лише увечері. Для деяких пацієнтів може бути призначена підтримуюча доза Симбікорт Турбухалер 160/4,5 мкг/доза 2 інгаляції двічі на добу. При виникненні симптомів необхідне призначення додаткової інгаляції. При подальшому наростанні симптомів протягом декількох хвилин призначається ще 1 додаткова інгаляція, але не більше 6 інгаляцій для усунення 1 нападу. Зазвичай не потрібне призначення більше 8 інгаляцій на добу, проте можна збільшити кількість інгаляцій до 12 на добу на нетривалий час. Пацієнтам, які отримують більше 8 інгаляцій на добу,рекомендовано звернутися по медичну допомогу для перегляду терапії. Діти та підлітки до 18 років: Сімбікорт Турбухалер як підтримуюча терапія та для усунення нападів не рекомендується дітям та підліткам. ХОЗЛ Дорослі: 2 інгаляції Симбікорт Турбухалер 160/4,5 мкг/доза двічі на день. Особливі групи пацієнтів: немає потреби у спеціальному доборі дози препарату для пацієнтів похилого віку. Немає даних про прийом Симбікорту пацієнтами з нирковою або печінковою недостатністю. Оскільки будесонід і формотерол, головним чином, виводяться за участю печінкового метаболізму, то у пацієнтів з тяжким цирозом печінки очікується уповільнення швидкості виведення препарату. Діти до 6 років: Сімбікорт Турбухалер не рекомендований дітям до 6 років. Інструкції для правильного використання Турбухалера: Механізм дії Турбухалера: при вдиханні пацієнтом через мундштук препарат надходить у дихальні шляхи. Необхідно інструктувати пацієнта: уважно вивчити інструкцію із застосування Турбухалера вдихати сильно і глибоко через мундштук, щоб гарантувати попадання оптимальної дози в легені ніколи не видихати через мундштук полоскати рот водою після інгаляції підтримуючих доз зниження ризику розвитку кандидозу слизової оболонки порожнини рота і глотки. Також необхідно полоскати рот водою після проведення інгаляцій для усунення симптомів у разі розвитку кандидозу слизової оболонки порожнини рота та глотки. Пацієнт може не відчути смак або не відчути препарат після використання Турбухалера, що обумовлено невеликою кількістю речовини, що доставляється. Турбухалер – багатодозовий інгалятор, що дозволяє дозувати та вдихати препарат у дуже маленьких дозах. Коли Ви робите вдих, порошок з Турбухалер доставляється в легені. Тому важливо, щоб Ви сильно та глибоко вдихнули через мундштук. Підготовка Турбухалера до першого використання: Перед першим використанням Турбухалер його необхідно підготувати до роботи. Викрутіть та зніміть кришку. Тримайте інгалятор вертикально червоним дозатором униз. Не тримайте інгалятор за мундштук, коли ви повертаєте дозатор. Поверніть дозатор до упору в одному напрямку (неважливо, за годинниковою стрілкою або проти годинникової стрілки), а потім до упору в протилежному напрямку. Під час повороту дозатора Ви почуєте клацання. Виконайте описану процедуру двічі. Тепер інгалятор готовий до використання, і Ви не повинні повторювати цю процедуру підготовки Турбухалер до роботи перед кожним використанням. Для того, щоб прийняти препарат, дотримуйтесь інструкцій, наведених нижче. Як використовувати СІМБІКОРТ® ТУРБУХАЛЕР® Для прийому однієї дози слідуйте процедурі, описаній нижче. Викрутіть та зніміть кришку. Тримайте інгалятор вертикально червоним дозатором униз. Не тримайте інгалятор за мундштук, коли ви повертаєте дозатор. Щоб відміряти дозу, поверніть дозатор до упору в одному напрямку (неважливо, за годинниковою стрілкою або проти годинникової стрілки), а потім до упору в протилежному напрямку. Під час повороту дозатора Ви почуєте клацання. Видихніть. Не видихайте через мундштук. Обережно помістіть мундштук між зубами, стисніть губи і вдихніть через рот. Мундштук не жувати та не стискати зубами. Перед тим, як видихнути, вийміть інгалятор із рота. Якщо потрібно інгаляція більш ніж однієї дози, повторіть кроки 2-5. Закрийте кришку інгалятора, перевірте, щоб кришка інгалятора була ретельно загвинчена. Прополощіть рот водою, не ковтаючи. ВАЖЛИВО! Не намагайтеся зняти мундштук, оскільки він закріплений на інгаляторі та не знімається. Мундштук Турбухалера обертається, але не повертайте його без потреби. Оскільки кількість порошку, що вдихається, дуже мало, Ви, можливо, не відчуєте смак порошку після інгаляції. Однак, якщо Ви дотримувалися інструкції, можете бути впевнені в тому, що вдихнули (інгалювали) необхідну дозу препарату. Якщо Ви перед прийняттям препарату помилково повторили процедуру для завантаження інгалятора більше одного разу, при інгаляції Ви все одно отримаєте одну дозу препарату. Коли індикатор доз покаже загальну кількість відмірених доз. Звук, який Ви чуєте, струшуючи інгалятор, виконується осушуючим агентом, а не ліками. Як дізнатися, коли інгалятор має бути замінено? Індикатор доз показує приблизну кількість доз, що залишилися в інгаляторі, відлік доз заповненого Турбухалера починається з 60 або 120 дози (залежно від загальної кількості доз придбаного Вами Турбухалера). Індикатор показує інтервал у 10 доз, тому не показує кожну відмірену (завантажену) дозу. Ви можете бути впевнені, що Турбухалер доставляє необхідну дозу, навіть якщо Ви не помічаєте зміни у вікні індикатора дозування. Поява червоного фону у вікні індикатора доз означає, що Турбухалер залишилося 10 доз препарату. При появі цифри 0 на червоному тлі всередині вікна індикатора доз інгалятор повинен бути замінений на новий. Зауважте, що коли вікно індикатора доз показує цифру 0, дозатор продовжує повертатися. Однак індикатор доз припиняє фіксувати кількість доз (перестає рухатись) та у вікні доз інгалятора залишається цифра 0. Очищення Регулярно (раз на тиждень) очищайте мундштук зовні сухою тканиною. Не використовуйте воду або інші рідини для чищення мундштуку. Утилізація Будьте обережні з використаним інгалятором, пам'ятайте, що всередині інгалятора може залишатися деяка кількість препарату.ПередозуванняСимптоми передозування формотеролу: тремор, біль голови, прискорене серцебиття. В окремих випадках повідомлялося про розвиток тахікардії, гіперглікемії, гіпокаліємії, подовження QTc-інтервалу, аритмії, нудоті та блювоті. Може бути призначене підтримуюче та симптоматичне лікування. У разі необхідності відміни Сімбікорту Турбухалера внаслідок передозування формотеролу, що входить до складу комбінованого препарату, слід розглянути питання призначення відповідного глюкокортикостероїду. При гострому передозуванні будесоніду, навіть у значних дозах, не очікується клінічно значимих ефектів. При хронічному прийомі надмірних доз може виявитися системна дія глюкокортикостероїдів, така як гіперкортицизм та пригнічення функції надниркових залоз.Запобіжні заходи та особливі вказівкиРекомендується поступово зменшувати дозу препарату перед припиненням лікування та не рекомендується різко скасовувати лікування. Симбікорт (80/4,5 мкг/доза) Турбухалер не призначений для пацієнтів з тяжкою бронхіальною астмою. Симбікорт Турбухалер не призначений для початкового підбору терапії на перших етапах лікування бронхіальної астми. При недостатній ефективності терапії або перевищенні максимальних рекомендованих доз сімбікорту необхідно переглянути тактику лікування. Несподіване та прогресуюче погіршення контролю симптомів бронхіальної астми або ХОЗЛ є потенційно загрозливим для життя станом та потребує термінового медичного втручання. У цьому випадку слід розглянути можливість підвищення дози глюкокортикостероїдів, тобто. призначення курсу пероральних глюкокортикостероїдів або лікування антибіотиками у разі приєднання інфекції. Пацієнтам рекомендується постійно мати при собі препарати невідкладної допомоги, або Симбікорт Турбухалер (для пацієнтів з бронхіальною астмою, які використовують Симбікорт Турбухалер для підтримуючої терапії та для усунення нападів), або бета2-адреноміметики короткої дії (для всіх пацієнтів, що підтримують ). Слід звернути увагу пацієнта на необхідність регулярного прийому підтримуючої дози Симбікорту Турбухалера відповідно до підібраної терапії, навіть у разі відсутності симптомів захворювання. Інгаляції Симбікорту Турбухалера для усунення нападів повинні проводитися тільки при виникненні симптомів, але не показані для регулярного профілактичного використання, тобто. перед фізичним навантаженням. У таких випадках показано застосування окремого бронходилятатора короткої дії. Якщо симптоми бронхіальної астми піддаються контролю, можна поступово знижувати дозу сімбікорту Турбухалера, при цьому важливо постійно стежити за станом пацієнтів. Слід призначати найменшу ефективну дозу Симбікорту Турбухалера (див. розділ "Спосіб застосування та дози"). Лікування Симбікортом Турбухалер не слід починати в період загострення або значного погіршення перебігу бронхіальної астми. Під час терапії Симбікортом Турбухалером можуть відзначати загострення та розвиток серйозних небажаних явищ, пов'язаних із бронхіальною астмою. Пацієнтам слід продовжувати лікування, але звернутися за медичною допомогою за відсутності контролю за симптомами бронхіальної астми або у разі погіршення стану після початку терапії. Як і за будь-якої іншої інгаляційної терапії, можливе виникнення парадоксального бронхоспазму з негайним посиленням хрипів після прийому дози препарату. У зв'язку з чим слід припинити терапію Симбікортом, переглянути тактику лікування та, при необхідності, призначити альтернативну терапію. Системна дія може проявитися при прийомі інгаляційних глюкокортикостероїдів, особливо при прийомі високих доз препаратів протягом тривалого періоду часу. Прояв системної дії є менш ймовірним при проведенні інгаляційної терапії, ніж при використанні пероральних глюкокортикостероїдів. До можливих системних ефектів відносяться пригнічення функції надниркових залоз, затримка росту у дітей та підлітків, зниження мінеральної щільності кісткової тканини, катаракту та глаукому. Рекомендується регулярно моніторувати зростання дітей, які тривалий час отримують глюкокортикостероїдну терапію в інгальованій формі. У разі встановленої затримки росту, слід переглянути терапію з метою зниження дози глюкокортикостероїду, що інгалюється. Необхідно ретельно оцінювати співвідношення переваги глюкокортикостероїдної терапії до можливого ризику затримки зростання. При виборі терапії рекомендується звернутись до дитячого пульмонолога. Грунтуючись на обмежених даних досліджень про тривалий прийом глюкокортикостероїдів, можна припустити, що більшість дітей та підлітків, які отримують терапію інгаляційним будесонідом, зрештою досягнуть нормальних для дорослих показників зростання. Водночас повідомлялося про незначну короткочасну затримку зростання переважно в перший рік лікування. Через потенційно можливу дію інгаляційних глюкокортикостероїдів на мінеральну щільність кісткової тканини слід приділяти особливу увагу пацієнтам, які приймають високі дози препарату протягом тривалого періоду з наявністю факторів ризику розвитку остеопорозу. Дослідження тривалого застосування інгалюваного будесоніду у дітей у середній добовій дозі 400 мкг (відмірена доза) або дорослих у добовій дозі 800 мкг (відмірена доза) не показали помітної дії на мінеральну щільність кісткової тканини. Немає даних щодо дії високих доз Симбікорту Турбухалера на мінеральну щільність кісткової тканини. Якщо є підстави вважати, що на тлі попередньої системної терапії глюкокортикостероїдами була порушена функція надниркових залоз, слід вжити заходів щодо переведення пацієнтів на лікування Сімбікортом. Переваги інгаляційної терапії будесонідом зазвичай зводять до мінімуму необхідність прийому пероральних глюкокортикостероїдів, однак у пацієнтів, які припиняють терапію пероральними глюкокортикостероїдами, протягом тривалого часу може зберігатися недостатня функція надниркових залоз. Пацієнти, які в минулому потребували негайного прийому високих доз глюкокортикостероїдів або отримували тривале лікування інгаляційними глюкокортикостероїдами у високій дозі, також можуть бути у цій групі ризику. Необхідно передбачити додаткове призначення глюкокортикостероїдів у період стресу чи хірургічного втручання. Рекомендується проінструктувати пацієнта про необхідність полоскати рот водою після інгаляцій підтримуючих доз з метою запобігання ризику розвитку кандидозу слизової оболонки порожнини рота та глотки.Також необхідно полоскати рот водою після проведення інгаляцій для усунення симптомів у разі розвитку кандидозу слизової оболонки порожнини рота та глотки. Слід дотримуватися запобіжних заходів при лікуванні пацієнтів з подовженим QTc-інтервалом. Прийом формотеролу може викликати подовження інтервалу QTc. Слід переглянути необхідність застосування та дозу інгальованого глюкокортикостероїду у пацієнтів з активною або неактивною формами туберкульозу легень, грибковими, вірусними або бактеріальними інфекціями органів дихання. При сумісному призначенні β2-адреноміметиків з препаратами, які можуть спричинити або посилити гіпокаліємічний ефект, наприклад, похідні ксантину, стероїди або діуретики, можливе посилення гіпокаліємічного ефекту β2-адреноміметиків. Слід дотримуватися особливих запобіжних заходів у пацієнтів з нестабільною бронхіальною астмою, які застосовують бронходилятори короткої дії, для зняття нападів при загостренні важкої бронхіальної астми, так як ризик розвитку гіпокаліємії збільшується на тлі гіпоксії та при інших станах, коли збільшується ймовірність прояву розвитку гіпо контролювати вміст калію у сироватці. Прийом пацієнтами з гострою бронхіальною обструкцією формотеролу в дозі 90 мкг протягом 1 години 3-х годин безпечний. У період лікування слід контролювати концентрацію глюкози в крові у пацієнтів, які страждають на цукровий діабет. Симбікорт Турбухалер містить лактозу ( Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Симбікорт Турбухалер не впливає на здатність водити машину та керувати механізмами. Може впливати на здатність водити машину та керувати механізмами у разі розвитку побічної дії.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
840,00 грн
0,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаПорошок – 1 доза: Активні речовини: будесоніду мікронізованого 80 мкг та формотеролу фумарату дигідрату 4,5 мкг; допоміжні речовини: лактози моногідрат 810 мкг. По 60 доз і 120 доз в пластиковий інгалятор з контролем першого розкриття (захисна плівка із зазначенням місця розтину), що складається з дозуючого пристрою, резервуара для зберігання порошку, резервуара для десиканта, мундштука та кришки, що нагвинчується. Кожен інгалятор поміщається в картонну пачку з інструкціями застосування.Опис лікарської формиІнгалятор: дозатор, що обертається, червоного кольору, на якому натиснутий код Брайля. Кришка білого кольору. На внутрішній стороні кришки розташовано 5 ребристих потовщень у вигляді поздовжніх смуг. У вікні індикатора дозування видно цифру "60" або "120" для інгалятора на 60 доз або 120 доз відповідно. Мундштук має чотири поздовжні ребра і може обертатися. Зміст: гранули від білого до майже білого кольору, переважно округлої форми.Фармакотерапевтична групаБронходилатируючий засіб комбінований (бета2-адреноміметик селективний + глюкокортикостероїд місцевий)ФармакокінетикаВсмоктування. Симбікорт Турбухалер біоеквівалентний відповідним монопрепаратам щодо системної дії будесоніду та формотеролу. Незважаючи на це, було відзначено невелике посилення супресії кортизолу після прийому Сімбікорту Турбухалер порівняно з монопрепаратами. Ця різниця не впливає на клінічну безпеку. Відсутні докази фармакокінетичної взаємодії будесоніду та формотеролу. Фармакокінетичні показники для відповідних речовин можна порівняти після призначення будесоніду та формотеролу у вигляді монопрепаратів та у складі Симбікорту Турбухалера. Для будесоніду, при введенні у складі комбінованого препарату, площа під кривою "концентрація-час" (AUC) дещо більша, всмоктування препарату відбувається швидше і величина максимальної концентрації в плазмі вище. Для формотеролу при введенні у складі комбінованого препарату максимальна концентрація в плазмі збігається з такою для монопрепарату. Інгальований будесонід швидко абсорбується і досягає максимальної концентрації в плазмі через 30 хвилин після інгаляції. Середня доза будесоніду, що потрапив у легені після інгаляції через Турбухалер, становить 32-44% від доставленої дози. Системна біодоступність становить приблизно 49% доставленої дози. У дітей віком від 6 до 16 років середня доза будесоніду, що потрапила в легені після інгаляції через Турбухалер, не відрізняється від показників у дорослих пацієнтів (кінцева концентрація препарату в плазмі крові не визначалася). Формотерол, що інгалюється, швидко абсорбується і досягає максимальної концентрації в плазмі крові через 10 хвилин після проведення інгаляції. Середня доза формотеролу, що потрапив у легені після інгаляції через Турбухалер, становить 28-49% від доставленої дози.Системна біодоступність становить близько 61% доставленої дози. Розподіл та метаболізм. З білками плазми зв'язується приблизно 50% формотеролу та 90% будесоніду. Об'єм розподілу для формотеролу становить близько 4 л/кг та для будесоніду – 3 л/кг. Формотерол інактивується шляхом кон'югації (утворюються активні О-деметиловані метаболіти переважно у вигляді інактивованих кон'югатів). Будесонід піддається інтенсивній біотрансформації (близько 90%) при першому проходженні через печінку з утворенням метаболітів, що мають низьку глюкокортикостероїдну активність. Глюкокортикостероїдна активність основних метаболітів - 6-β-гідроксибудесоніду та - 16α-гідроксипреднізолону - не перевищує 1% аналогічної активності будесоніду. Не існує доказів взаємодії метаболітів або реакції заміщення між будесонйдом та формотеролом. Основна частина дози формотеролу піддається метаболізму в печінці і потім виводиться нирками: після інгаляції 8-13% доставленої дози формотеролу виводиться у незміненому вигляді. Формотерол має високий системний кліренс (приблизно 14 л/хв); період напіввиведення препарату становить середньому 17 годин. Будесонід метаболізується переважно за участю ферменту CYP3A4. Метаболіти будесоніду виводяться нирками у незміненому вигляді або у формі кон'югатів. У сечі виявляється лише незначна кількість незміненого будесоніду. Будесонід має високий системний кліренс (приблизно 1,2 л/хв). Фармакокінетика формотеролу та будесоніду у пацієнтів з нирковою недостатністю не вивчена. Концентрація будесоніду та формотеролу в плазмі може підвищуватися у пацієнтів із захворюваннями печінки.ФармакодинамікаСимбікорт містить формотерол і будесонід, які мають різні механізми дії та виявляють адитивний ефект щодо зниження частоти загострень бронхіальної астми. Особливі властивості будесоніду і формотеролу дають можливість використовувати їх комбінацію одночасно як підтримуючу терапію та для усунення нападів, або як підтримуючу терапію бронхіальної астми. Будесонід. Будесонід - глюкокортикостероїд, який після інгаляції має швидку (протягом кількох годин) та дозозалежну протизапальну дію на дихальні шляхи, знижуючи вираженість симптомів та частоту загострень бронхіальної астми. При призначенні інгаляційного будесоніду відзначається менша частота серйозних небажаних ефектів, ніж при використанні системних глюкокортикостероїдів. Зменшує вираженість набряку слизової бронхів, продукцію слизу, утворення мокротиння та гіперреактивність дихальних шляхів. Точний механізм протизапальної дії глюкокортикостероїдів невідомий. Формотерол. Формотерол – селективний агоніст β2-адренергічних рецепторів, після інгаляції якого відбувається швидке та тривале розслаблення гладкої мускулатури бронхів у пацієнтів із оборотною обструкцією дихальних шляхів. Дозозалежний бронхолітичний ефект настає протягом 1 - 3 хвилин після інгаляції та зберігається протягом щонайменше 12 годин після прийому разової дози. Симбікорт Турбухалер: Будесонід +Формотерол Бронхіальна астма Клінічна ефективність Симбікорту як підтримуюча терапія Додавання формотеролу до будесоніду зменшує вираженість симптомів бронхіальної астми, покращує функцію легень та зменшує частоту загострень захворювання. Дія Симбікорту Турбухалера на функцію легень відповідає дії комбінації монопрепаратів будесоніду та формотеролу та перевищує дію одного будесоніду. В усіх випадках для усунення нападів використовувався бета2-адреностимулятор короткої дії. Не відзначалося зниження протиастматичного ефекту з часом. Препарат має гарну переносимість. Симбікорт Турбухалер як підтримуюча терапія в комбінації з бета2-адреностимулятором короткої дії для усунення нападів призначався пацієнтам віком від 6 до 11 років протягом 12 тижнів (дві інгаляції по 80/4,5 мкг/інгаляція двічі на день). Були відзначені покращення легеневої функції та хороша переносимість терапії порівняно з відповідною дозою будесоніду Турбухалера. Клінічна ефективність Симбікорту як підтримуюча терапія і для усунення нападів. У ході спостереження за 4447 пацієнтами, які отримували терапію Симбікортом як підтримуючу терапію та для купірування нападів протягом від 6 до 12 місяців, було відмічено статистично та клінічно значуще зменшення кількості тяжких загострень, збільшення періоду часу до настання першого загострення порівняно з комбінацією Симбікорту будесоніда як підтримуюча терапія та бета2-адреностимулятор для купування нападів. Також відзначався ефективний контроль над симптомами захворювання, легеневою функцією та зниження частоти призначення інгаляцій для усунення нападів. Не виявлено розвитку толерантності до призначеної терапії. У пацієнтів, які звернулися за медичною допомогою у зв'язку з розвитком гострого нападу бронхіальної астми,після інгаляцій Симбікорту купірування симптомів (зняття бронхоспазму) наступало так само швидко та ефективно, як після призначення сальбутамолу та формотеролу. Хронічна обструктивна хвороба легень (ХОЗЛ) У пацієнтів з тяжкою ХОЗЛ (ОФВ1 = 36% до початку терапії Симбікортом) на фоні прийому Симбікорту Турбухалера спостерігалося значне зниження частоти загострень захворювання порівняно з пацієнтами, які отримували як терапію тільки формотерол або плацебо (середня частота загострень 1,4 порівняно з 1 ,8 - 1,9 у групі плацебо/формотерол). Не зазначено різниці між прийомом Симбікорту та формотеролу на показник обсягу форсованого видиху за першу секунду (ОФВ1).Показання до застосуванняБронхіальна астма, як підтримуюча терапія і для усунення нападів (недостатньо контрольована прийомом інгаляційних кортикостероїдів та бета2-адреностимуляторів короткої дії як терапія на вимогу, або адекватно контрольована інгаляційними кортикостероїдами та бета2-адреностимуляторами тривало. ХОЗЛ (Симптоматична терапія у пацієнтів з тяжкою хронічною обструктивною хворобою легень)Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до будесоніду, формотеролу або лактози, що інгалюється. Дитячий вік до 6 років. Непереносимість лактози, дефіцит лактази або глюкозо-галактозна мальабсорбція. З обережністю: туберкульоз легень (активна чи неактивна форма); грибкові, вірусні або бактеріальні інфекції органів дихання, тиреотоксикоз, феохромоцитома, цукровий діабет, неконтрольована гіпокаліємія, ідіопатичний гіпертрофічний субаортальний стеноз, тяжка артеріальна гіпертензія, аневризму будь-якої локалізації або інші тяжкі серцево-судинні захворювання. , подовження інтервалу QT (прийом формотеролу може викликати подовження QTc-інтервалу).Вагітність та лактаціяНемає клінічних даних про використання Сімбікорту або спільного використання формотеролу та будесоніду під час вагітності. Під час вагітності Симбікорт слід використовувати лише у випадках, коли користь від застосування препарату перевищує потенційний ризик для плода. Слід використовувати найменшу ефективну дозу будесоніду, необхідну підтримки адекватного контролю симптомів бронхіальної астми. Інгалюється будесонід виділяється з грудним молоком, проте при застосуванні в терапевтичних дозах впливу на дитину не відмічено. Невідомо, чи формотерол проникає в грудне молоко жінок. Симбікорт може бути призначений жінкам, що годують, тільки якщо очікувана користь для матері більше, ніж будь-який можливий ризик для дитини.Побічна діяЗ огляду на спільного призначення двох препаратів був відзначено збільшення частоти виникнення побічних реакцій. Найбільш частими побічними реакціями, пов'язаними з прийомом препарату, є такі фармакологічно очікувані для р2-адреноміметиків небажані явища, як тремор та прискорене серцебиття; симптоми зазвичай мають помірний ступінь виразності та проходять через кілька днів після початку лікування. У ході застосування будесоніду при ХОЗЛ, синці та пневмонія зустрічалися з частотою 10% та 6%, відповідно, порівняно з 4% та 3% у групі з плацебо (р Часті (>1/100, Центральна нервова система: Головний біль Серцево-судинна система: Серцебиття Кістково-м'язова система: Тремор Дихальні шляхи: Кандидози слизової оболонки порожнини рота та глотки, кашель, осиплість голосу, легке подразнення у горлі Нечасті (>1/1000, Серцево-судинна система:Тахікардія Кістково-м'язова система: М'язові судоми Центральна нервова система: Психомоторне збудження, занепокоєння, нудота, запаморочення, порушення сну Шкіра: Синці Рідкісні (>1/10000, Шкіра: Реакції гіперчутливості негайного та сповільненого типу (наприклад, дерматит, висип, кропив'янка, свербіж, ангіоедема, анафілактична реакція Дихальні шляхи: Бронхоспазм Метаболічні порушення: Гіпокаліємія Серцево-судинна система: Аритмія (наприклад, фібриляція передсердь, суправентрикулярна тахікардія, екстрасистолія) Дуже рідкісні ( Метаболічні порушення: Гіперглікемія, ознаки або симптоми системних глюкокортикостероїдних ефектів (включаючи гіпофункцію надниркових залоз) Психіатричні симптоми: Депресія, порушення поведінки (переважно у дітей) Центральна нервова система: Порушення смаку Серцево-судинна система: Стенокардія, коливання артеріального тиску Системна дія інгаляційних глюкокортикостероїдів може траплятися при прийомі високих доз протягом тривалого часу. Застосування β2-адреноміметиків може спричинити збільшення вмісту в крові інсуліну, вільних жирних кислот, гліцеролу та кетонових похідних.Взаємодія з лікарськими засобамиПрийом 200 мг кетоконазолу один раз на день підвищує концентрацію в плазмі перорального будесоніду (разова доза 3 мг) при їхньому спільному призначенні, в середньому, в 6 разів. При призначенні кетоконазолу через 12 годин після прийому будесоніду концентрація в плазмі останнього підвищувалася в середньому в 3 рази. Інформація про подібну взаємодію з інгаляційним будесонідом відсутня, проте слід очікувати помітного підвищення концентрації препарату в плазмі. Оскільки дані для рекомендацій щодо добору дози відсутні, слід уникати вищеописаної комбінації препаратів. Якщо це неможливо, тимчасовий інтервал між призначенням кетоконазолу та будесоніду слід максимально збільшити. Також слід розглянути можливість зниження дози будесоніду. Інші потужні інгібітори CYP3A4, ймовірно, можуть значно підвищувати концентрацію будесоніду в плазмі. Не рекомендовано призначення Симбікорту як підтримуючої терапії та для усунення нападів пацієнтам, які отримують потужні інгібітори CYP3A4. Блокатори (бета-адренергічних рецепторів можуть послаблювати дію формотеролу. Симбікорт не слід призначати одночасно з бета-адреноблокаторами (включаючи краплі очей), за винятком вимушених випадків. Спільне призначення Симбікорту Турбухалера і хінідину, дизопіраміду, прокаїнаміду, фенотіазинів, антигістамінних препаратів (терфенадину), інгібіторів моноамінооксидази (МАО) н трициклічних антидепресантів може подовжувати інтервал QTc і збільшувати ризик виникнення. Крім того, леводопа, левотироксин, окситоцин та алкоголь можуть знижувати толерантність серцевого м'яза до β2-адреноміметиків. Спільне призначення інгібіторів МАО, а також препаратів, що мають подібні властивості, таких як фуразолідон і прокарбазин, може спричинити підвищення артеріального тиску. Існує підвищений ризик розвитку аритмій у пацієнтів під час загальної анестезії препаратами галогенованих вуглеводнів. При сумісному прийомі Сімбікорту Турбухалера та інших β-адренергічних лікарських препаратів можливе посилення побічної дії формотеролу. Внаслідок застосування β2-адреноміметиків може виникати гіпокаліємія, яка може посилюватися при супутньому лікуванні похідними ксантину, мінеральними похідними глюкокортикостероїдів або діуретиками. Гіпокаліємія може посилювати схильність до розвитку аритмій у пацієнтів, які приймають серцеві глікозиди. Не було відзначено взаємодії будесоніду та формотеролу з іншими лікарськими засобами, що використовуються для лікування бронхіальної астми.Спосіб застосування та дозиБронхіальна астма Симбікорт Турбухалер не призначений для первинного лікування бронхіальної астми інтермітуючої та легкої персистуючої течії. Підбір дози препаратів, що входять до складу Симбікорту, відбувається індивідуально та залежно від ступеня тяжкості захворювання. Це необхідно враховувати не тільки на початку лікування комбінованими препаратами, але і при зміні підтримуючої дози препарату. У разі, якщо окремим пацієнтам потрібна інша комбінація доз активних компонентів, ніж у Симбікорті Турбухалері, слід призначити β2-адреноміметики та/або глюкокортикостероїди в окремих інгаляторах. Дозу слід зменшити до найменшої, на тлі якої зберігається оптимальний контроль симптомів бронхіальної астми. Пацієнти повинні перебувати під постійним контролем лікаря для адекватного підбору дози сімбікорту Турбухалера.При досягненні повного контролю над симптомами бронхіальної астми на тлі мінімальної дози препарату, що рекомендується, на наступному етапі можна спробувати призначення монотерапії інгаляційними глюкокортикостероїдами. Існують два підходи до призначення терапії Симбікортом Турбухалером: A. Симбікорт Турбухалер як підтримуюча терапія: Симбікорт Турбухалер призначається для постійної підтримуючої терапії в комбінації з окремим бета2-адреностимулятором короткої дії для усунення нападів. B. Симбікорт Турбухалер як підтримуюча терапія та для купірування нападів: Симбікорт Турбухалер призначається як для постійної підтримуючої терапії, так і на вимогу при появі симптомів. А. Сімбікорт Турбухалер як підтримуюча терапія Пацієнту необхідно мати при собі окремий інгалятор з бета2-адреностимулятором короткої дії для усунення нападів. Дорослі (18 років і старше): Сімбікорт Турбухалер 80/4,5 мкг/доза та 160/4,5 мкг/доза: 1 – 2 інгаляції двічі на день. При необхідності можливе збільшення дози до 4-х інгаляцій двічі на день. Підлітки (12-17 років): Симбікорт Турбухалер 80/4,5 мкг/доза та 160/4,5 мкг/доза: 1 – 2 інгаляції двічі на день. Діти старше років: Симбікорт Турбухалер 80/4,5 мкг/доза: 1 - 2 інгаляції двічі на день. Після досягнення оптимального контролю над симптомами бронхіальної астми при прийомі препарату двічі на день, рекомендується титрувати дозу до мінімальної ефективної, аж до прийому препарату один раз на день у тих випадках, коли, на думку лікаря, пацієнту потрібна підтримуюча терапія у комбінації з бронходилататором тривалого дії. Збільшення частоти використання бета-адреностимуляторів короткої дії є показником погіршення загального контролю над захворюванням і вимагає перегляду протиастматичної терапії. В. Сімбікорт Турбухалер як підтримуюча терапія та для купірування нападів Симбікорт Турбухалер може призначатися як як постійна підтримуюча терапія, так і як терапія на вимогу при виникненні нападів. Пацієнту необхідно постійно мати при собі Симбікорт для усунення нападів. Симбікорт як підтримуюча терапія і для усунення нападів особливо показаний пацієнтам з: недостатнім контролем над бронхіальною астмою та необхідністю у частому використанні препаратів для усунення нападів; наявністю в анамнезі загострень бронхіальної астми, які потребували медичного втручання. Потрібний ретельний контроль за дозозалежними побічними ефектами у пацієнтів, які використовують велику кількість інгаляцій для усунення нападів. Дорослі (18 років і старше): Симбікорт Турбухалер 80/4,5 мкг/доза та 160/4,5 мкг/доза: рекомендована доза для підтримуючої терапії 2 інгаляції на добу, приймаються по 1 інгаляції вранці та ввечері, або 2 інга. тільки вранці або лише увечері. Для деяких пацієнтів може бути призначена підтримуюча доза Симбікорт Турбухалер 160/4,5 мкг/доза 2 інгаляції двічі на добу. При виникненні симптомів необхідне призначення додаткової інгаляції. При подальшому наростанні симптомів протягом декількох хвилин призначається ще 1 додаткова інгаляція, але не більше 6 інгаляцій для усунення 1 нападу. Зазвичай не потрібне призначення більше 8 інгаляцій на добу, проте можна збільшити кількість інгаляцій до 12 на добу на нетривалий час. Пацієнтам, які отримують більше 8 інгаляцій на добу,рекомендовано звернутися по медичну допомогу для перегляду терапії. Діти та підлітки до 18 років: Сімбікорт Турбухалер як підтримуюча терапія та для усунення нападів не рекомендується дітям та підліткам. ХОЗЛ Дорослі: 2 інгаляції Симбікорт Турбухалер 160/4,5 мкг/доза двічі на день. Особливі групи пацієнтів: немає потреби у спеціальному доборі дози препарату для пацієнтів похилого віку. Немає даних про прийом Симбікорту пацієнтами з нирковою або печінковою недостатністю. Оскільки будесонід і формотерол, головним чином, виводяться за участю печінкового метаболізму, то у пацієнтів з тяжким цирозом печінки очікується уповільнення швидкості виведення препарату. Діти до 6 років: Сімбікорт Турбухалер не рекомендований дітям до 6 років. Інструкції для правильного використання Турбухалера: Механізм дії Турбухалера: при вдиханні пацієнтом через мундштук препарат надходить у дихальні шляхи. Необхідно інструктувати пацієнта: уважно вивчити інструкцію із застосування Турбухалера вдихати сильно і глибоко через мундштук, щоб гарантувати попадання оптимальної дози в легені ніколи не видихати через мундштук полоскати рот водою після інгаляції підтримуючих доз зниження ризику розвитку кандидозу слизової оболонки порожнини рота і глотки. Також необхідно полоскати рот водою після проведення інгаляцій для усунення симптомів у разі розвитку кандидозу слизової оболонки порожнини рота та глотки. Пацієнт може не відчути смак або не відчути препарат після використання Турбухалера, що обумовлено невеликою кількістю речовини, що доставляється. Турбухалер – багатодозовий інгалятор, що дозволяє дозувати та вдихати препарат у дуже маленьких дозах. Коли Ви робите вдих, порошок з Турбухалер доставляється в легені. Тому важливо, щоб Ви сильно та глибоко вдихнули через мундштук. Підготовка Турбухалера до першого використання: Перед першим використанням Турбухалер його необхідно підготувати до роботи. Викрутіть та зніміть кришку. Тримайте інгалятор вертикально червоним дозатором униз. Не тримайте інгалятор за мундштук, коли ви повертаєте дозатор. Поверніть дозатор до упору в одному напрямку (неважливо, за годинниковою стрілкою або проти годинникової стрілки), а потім до упору в протилежному напрямку. Під час повороту дозатора Ви почуєте клацання. Виконайте описану процедуру двічі. Тепер інгалятор готовий до використання, і Ви не повинні повторювати цю процедуру підготовки Турбухалер до роботи перед кожним використанням. Для того, щоб прийняти препарат, дотримуйтесь інструкцій, наведених нижче. Як використовувати СІМБІКОРТ® ТУРБУХАЛЕР® Для прийому однієї дози слідуйте процедурі, описаній нижче. Викрутіть та зніміть кришку. Тримайте інгалятор вертикально червоним дозатором униз. Не тримайте інгалятор за мундштук, коли ви повертаєте дозатор. Щоб відміряти дозу, поверніть дозатор до упору в одному напрямку (неважливо, за годинниковою стрілкою або проти годинникової стрілки), а потім до упору в протилежному напрямку. Під час повороту дозатора Ви почуєте клацання. Видихніть. Не видихайте через мундштук. Обережно помістіть мундштук між зубами, стисніть губи і вдихніть через рот. Мундштук не жувати та не стискати зубами. Перед тим, як видихнути, вийміть інгалятор із рота. Якщо потрібно інгаляція більш ніж однієї дози, повторіть кроки 2-5. Закрийте кришку інгалятора, перевірте, щоб кришка інгалятора була ретельно загвинчена. Прополощіть рот водою, не ковтаючи. ВАЖЛИВО! Не намагайтеся зняти мундштук, оскільки він закріплений на інгаляторі та не знімається. Мундштук Турбухалера обертається, але не повертайте його без потреби. Оскільки кількість порошку, що вдихається, дуже мало, Ви, можливо, не відчуєте смак порошку після інгаляції. Однак, якщо Ви дотримувалися інструкції, можете бути впевнені в тому, що вдихнули (інгалювали) необхідну дозу препарату. Якщо Ви перед прийняттям препарату помилково повторили процедуру для завантаження інгалятора більше одного разу, при інгаляції Ви все одно отримаєте одну дозу препарату. Коли індикатор доз покаже загальну кількість відмірених доз. Звук, який Ви чуєте, струшуючи інгалятор, виконується осушуючим агентом, а не ліками. Як дізнатися, коли інгалятор має бути замінено? Індикатор доз показує приблизну кількість доз, що залишилися в інгаляторі, відлік доз заповненого Турбухалера починається з 60 або 120 дози (залежно від загальної кількості доз придбаного Вами Турбухалера). Індикатор показує інтервал у 10 доз, тому не показує кожну відмірену (завантажену) дозу. Ви можете бути впевнені, що Турбухалер доставляє необхідну дозу, навіть якщо Ви не помічаєте зміни у вікні індикатора дозування. Поява червоного фону у вікні індикатора доз означає, що Турбухалер залишилося 10 доз препарату. При появі цифри 0 на червоному тлі всередині вікна індикатора доз інгалятор повинен бути замінений на новий. Зауважте, що коли вікно індикатора доз показує цифру 0, дозатор продовжує повертатися. Однак індикатор доз припиняє фіксувати кількість доз (перестає рухатись) та у вікні доз інгалятора залишається цифра 0. Очищення Регулярно (раз на тиждень) очищайте мундштук зовні сухою тканиною. Не використовуйте воду або інші рідини для чищення мундштуку. Утилізація Будьте обережні з використаним інгалятором, пам'ятайте, що всередині інгалятора може залишатися деяка кількість препарату.ПередозуванняСимптоми передозування формотеролу: тремор, біль голови, прискорене серцебиття. В окремих випадках повідомлялося про розвиток тахікардії, гіперглікемії, гіпокаліємії, подовження QTc-інтервалу, аритмії, нудоті та блювоті. Може бути призначене підтримуюче та симптоматичне лікування. У разі необхідності відміни Сімбікорту Турбухалера внаслідок передозування формотеролу, що входить до складу комбінованого препарату, слід розглянути питання призначення відповідного глюкокортикостероїду. При гострому передозуванні будесоніду, навіть у значних дозах, не очікується клінічно значимих ефектів. При хронічному прийомі надмірних доз може виявитися системна дія глюкокортикостероїдів, така як гіперкортицизм та пригнічення функції надниркових залоз.Запобіжні заходи та особливі вказівкиРекомендується поступово зменшувати дозу препарату перед припиненням лікування та не рекомендується різко скасовувати лікування. Симбікорт (80/4,5 мкг/доза) Турбухалер не призначений для пацієнтів з тяжкою бронхіальною астмою. Симбікорт Турбухалер не призначений для початкового підбору терапії на перших етапах лікування бронхіальної астми. При недостатній ефективності терапії або перевищенні максимальних рекомендованих доз сімбікорту необхідно переглянути тактику лікування. Несподіване та прогресуюче погіршення контролю симптомів бронхіальної астми або ХОЗЛ є потенційно загрозливим для життя станом та потребує термінового медичного втручання. У цьому випадку слід розглянути можливість підвищення дози глюкокортикостероїдів, тобто. призначення курсу пероральних глюкокортикостероїдів або лікування антибіотиками у разі приєднання інфекції. Пацієнтам рекомендується постійно мати при собі препарати невідкладної допомоги, або Симбікорт Турбухалер (для пацієнтів з бронхіальною астмою, які використовують Симбікорт Турбухалер для підтримуючої терапії та для усунення нападів), або бета2-адреноміметики короткої дії (для всіх пацієнтів, що підтримують ). Слід звернути увагу пацієнта на необхідність регулярного прийому підтримуючої дози Симбікорту Турбухалера відповідно до підібраної терапії, навіть у разі відсутності симптомів захворювання. Інгаляції Симбікорту Турбухалера для усунення нападів повинні проводитися тільки при виникненні симптомів, але не показані для регулярного профілактичного використання, тобто. перед фізичним навантаженням. У таких випадках показано застосування окремого бронходилятатора короткої дії. Якщо симптоми бронхіальної астми піддаються контролю, можна поступово знижувати дозу сімбікорту Турбухалера, при цьому важливо постійно стежити за станом пацієнтів. Слід призначати найменшу ефективну дозу Симбікорту Турбухалера (див. розділ "Спосіб застосування та дози"). Лікування Симбікортом Турбухалер не слід починати в період загострення або значного погіршення перебігу бронхіальної астми. Під час терапії Симбікортом Турбухалером можуть відзначати загострення та розвиток серйозних небажаних явищ, пов'язаних із бронхіальною астмою. Пацієнтам слід продовжувати лікування, але звернутися за медичною допомогою за відсутності контролю за симптомами бронхіальної астми або у разі погіршення стану після початку терапії. Як і за будь-якої іншої інгаляційної терапії, можливе виникнення парадоксального бронхоспазму з негайним посиленням хрипів після прийому дози препарату. У зв'язку з чим слід припинити терапію Симбікортом, переглянути тактику лікування та, при необхідності, призначити альтернативну терапію. Системна дія може проявитися при прийомі інгаляційних глюкокортикостероїдів, особливо при прийомі високих доз препаратів протягом тривалого періоду часу. Прояв системної дії є менш ймовірним при проведенні інгаляційної терапії, ніж при використанні пероральних глюкокортикостероїдів. До можливих системних ефектів відносяться пригнічення функції надниркових залоз, затримка росту у дітей та підлітків, зниження мінеральної щільності кісткової тканини, катаракту та глаукому. Рекомендується регулярно моніторувати зростання дітей, які тривалий час отримують глюкокортикостероїдну терапію в інгальованій формі. У разі встановленої затримки росту, слід переглянути терапію з метою зниження дози глюкокортикостероїду, що інгалюється. Необхідно ретельно оцінювати співвідношення переваги глюкокортикостероїдної терапії до можливого ризику затримки зростання. При виборі терапії рекомендується звернутись до дитячого пульмонолога. Грунтуючись на обмежених даних досліджень про тривалий прийом глюкокортикостероїдів, можна припустити, що більшість дітей та підлітків, які отримують терапію інгаляційним будесонідом, зрештою досягнуть нормальних для дорослих показників зростання. Водночас повідомлялося про незначну короткочасну затримку зростання переважно в перший рік лікування. Через потенційно можливу дію інгаляційних глюкокортикостероїдів на мінеральну щільність кісткової тканини слід приділяти особливу увагу пацієнтам, які приймають високі дози препарату протягом тривалого періоду з наявністю факторів ризику розвитку остеопорозу. Дослідження тривалого застосування інгалюваного будесоніду у дітей у середній добовій дозі 400 мкг (відмірена доза) або дорослих у добовій дозі 800 мкг (відмірена доза) не показали помітної дії на мінеральну щільність кісткової тканини. Немає даних щодо дії високих доз Симбікорту Турбухалера на мінеральну щільність кісткової тканини. Якщо є підстави вважати, що на тлі попередньої системної терапії глюкокортикостероїдами була порушена функція надниркових залоз, слід вжити заходів щодо переведення пацієнтів на лікування Сімбікортом. Переваги інгаляційної терапії будесонідом зазвичай зводять до мінімуму необхідність прийому пероральних глюкокортикостероїдів, однак у пацієнтів, які припиняють терапію пероральними глюкокортикостероїдами, протягом тривалого часу може зберігатися недостатня функція надниркових залоз. Пацієнти, які в минулому потребували негайного прийому високих доз глюкокортикостероїдів або отримували тривале лікування інгаляційними глюкокортикостероїдами у високій дозі, також можуть бути у цій групі ризику. Необхідно передбачити додаткове призначення глюкокортикостероїдів у період стресу чи хірургічного втручання. Рекомендується проінструктувати пацієнта про необхідність полоскати рот водою після інгаляцій підтримуючих доз з метою запобігання ризику розвитку кандидозу слизової оболонки порожнини рота та глотки.Також необхідно полоскати рот водою після проведення інгаляцій для усунення симптомів у разі розвитку кандидозу слизової оболонки порожнини рота та глотки. Слід дотримуватися запобіжних заходів при лікуванні пацієнтів з подовженим QTc-інтервалом. Прийом формотеролу може викликати подовження інтервалу QTc. Слід переглянути необхідність застосування та дозу інгальованого глюкокортикостероїду у пацієнтів з активною або неактивною формами туберкульозу легень, грибковими, вірусними або бактеріальними інфекціями органів дихання. При сумісному призначенні β2-адреноміметиків з препаратами, які можуть спричинити або посилити гіпокаліємічний ефект, наприклад, похідні ксантину, стероїди або діуретики, можливе посилення гіпокаліємічного ефекту β2-адреноміметиків. Слід дотримуватися особливих запобіжних заходів у пацієнтів з нестабільною бронхіальною астмою, які застосовують бронходилятори короткої дії, для зняття нападів при загостренні важкої бронхіальної астми, так як ризик розвитку гіпокаліємії збільшується на тлі гіпоксії та при інших станах, коли збільшується ймовірність прояву розвитку гіпо контролювати вміст калію у сироватці. Прийом пацієнтами з гострою бронхіальною обструкцією формотеролу в дозі 90 мкг протягом 1 години 3-х годин безпечний. У період лікування слід контролювати концентрацію глюкози в крові у пацієнтів, які страждають на цукровий діабет. Симбікорт Турбухалер містить лактозу ( Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Симбікорт Турбухалер не впливає на здатність водити машину та керувати механізмами. Може впливати на здатність водити машину та керувати механізмами у разі розвитку побічної дії.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Протипоказання до застосуванняІндивідуальна нестерпність компонентів. Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред застосуванням проконсультуйтеся зі спеціалістом. Умови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Фасовка: N30 Форма выпуска: капс. Упаковка: упак. Производитель: Биокодекс Завод-производитель: Нутрилинеа С.
Склад, форма випуску та упаковкаКраплі - 1 мл: діючі речовини: бримонідин тартрат – 2 мг, брінзоламід – 10 мг; допоміжні речовини: карбомер 974Р, натрію хлорид, манітол, пропіленгліколь, тилоксапол, борна кислота, бензалконію хлорид, натрію гідроксид та/або кислота хлористоводнева, вода очищена. По 5 мл у флакон-крапельницю з поліетилену низької щільності з дозуючим наконечником «DroptainerTM» з поліетилену низької щільності та поліпропіленовою кришкою. По 1 або 3 флакони разом з інструкцією з медичного застосування картонну пачку. Допускається нанесення контролю першого розтину на картонну пачку.Опис лікарської формиОднорідна суспензія білого чи майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаПротиглаукомні препарати та міотики. Інгібітори карбоангідрази. Бринзоламід у поєднанні з іншими препаратами.ФармакокінетикаАбсорбція Після місцевого застосування бринзоламід всмоктується через рогівку. Речовина також проникає у системний кровотік, де міцно зв'язується з карбоангідразою в еритроцитах. Концентрації бринзоламіду у плазмі крові дуже низькі. Період напіввиведення з крові у людей тривалий (>100 днів) внаслідок зв'язування з карбоангідразою еритроцитів. Бримонідин швидко всмоктується з тканини ока після місцевого застосування. У дослідженнях на кроликах максимальна концентрація у тканинах ока в більшості випадків досягалася менш ніж за годину. Максимальні концентрації у плазмі крові людини становлять У клінічному дослідженні вивчалася фармакокінетика препарату Симбринза® при місцевому призначенні 2 та 3 рази на добу порівняно з монотерапією бринзоламідом та бримонідином, які застосовують у тих самих режимах дозування. Фармакокінетика бринзоламіду та N-дезетилбрінзоламіду в цілісній крові при досягненні рівноважної концентрації була подібною при застосуванні комбінованого препарату Симбринзу та монотерапії бринзоламідом. Аналогічно, фармакокінетика бримонідину при досягненні рівноважного стану в плазмі при застосуванні фіксованої комбінації була схожа на ту, яка спостерігалася при окремому застосуванні бримонідину, за винятком групи застосування препарату Симбринза® двічі на добу, в якій середнє значення AUC0-12 годин було приблизно на 25 % менше, ніж при монотерапії бримонідином двічі на добу. Розподіл У дослідженнях на кроликах максимальні концентрації бринзоламіду в тканинах ока після місцевого застосування досягаються у передньому відрізку ока: у рогівці, кон'юнктиві, водянистій волозі, райдужці та циліарному тілі. Тривала присутність у тканинах ока обумовлена зв'язуванням препарату з карбоангідразою. Бринзоламід помірно зв'язується (близько 60%) із білками плазми крові людини. Бримонідин виявляє спорідненість до пігментованих тканин ока, зокрема, райдужці та циліарному тілу, що обумовлено відомою здатністю молекули до зв'язування з меланіном. Однак, клінічні та доклінічні дані з безпеки показують, що препарат добре переноситься та безпечний при постійному застосуванні. Метаболізм Бринзоламід метаболізується ізоферментами цитохрому Р450 у печінці, зокрема, CYP3A4, CYP2A6, CYP2B6, CYP2C8 та CYP2C9. Основним метаболітом є N-дезетилбрінзоламід, за яким слідують N-десметоксипропіловий та O-десметиловий метаболіти, а також аналог N-пропіонової кислоти, утворений при окисненні N-пропильного бічного ланцюга O-десметилбринзоламіду. Бринзоламід та N-дезетилбрінзоламід не пригнічують ізоферменти цитохрому Р450 при концентраціях, що принаймні у 100 разів перевищують максимальні системні концентрації. Бримонідин інтенсивно метаболізується печінковою альдегідоксидазою з утворенням 2-оксобримонідину, 3-оксобримонідину і 2,3-діоксобрімонідину, що є основними метаболітами. Також спостерігається окисне розщеплення імідазолінового кільця до 5-бромо-6-гуанідінохіноксаліну. Виведення Бринзоламід, головним чином, виводиться із сечею у незміненому вигляді. У людей у сечі визначається 60% бринзоламіду та 6% N-десетилбрінзоламіду від введеної дози. У щурів була також показана екскреція препарату із жовчю (близько 30% від введеної дози) переважно у вигляді метаболітів. Бримонідин виводиться переважно із сечею у вигляді метаболітів. У доклінічних експериментах in vivo метаболіти в сечі становили від 60 до 75% від введеної дози препарату як при пероральному, так і внутрішньовенному шляхах введення. Лінійність/нелінійність Фармакокінетика бринзоламіду за своєю природою є нелінійною за рахунок насиченого зв'язування з карбоангідразою в цільній крові та різних тканинах. Експозиція у рівноважному стані не збільшується пропорційно дозі. Навпаки, бримонідин демонструє лінійну фармакокінетику у клінічному терапевтичному діапазоні доз. Взаємозв'язок фармакокінетики та фармакодинаміки Препарат Симбринза призначений для місцевої дії усередині тканин ока. Оцінка внутрішньоочної експозиції у людини ефективних доз неможливо. Вплив фармакокінетики та фармакодинаміки препарату у людей на зниження ВГД не встановлений. Інші особливі популяції пацієнтів Дослідження з метою визначення впливу віку, раси, порушення функції нирок або печінки при застосуванні препарату Сімбрінза не проводилися. Дослідження застосування бринзоламіду у японців порівняно з пацієнтами інших національностей показало подібну системну фармакокінетику в обох групах. Дослідження бринзоламіду у пацієнтів з порушенням функції нирок показало, що системна експозиція бринзоламіду та N-дезетилбрінзоламіду у пацієнтів з помірним порушенням функції нирок у 1,6-2,8 разів перевищує таку у пацієнтів із нормальною функцією нирок. Це збільшення рівноважних концентрацій препарату та його метаболітів не викликало інгібування карбоангідрази еритроцитів до рівнів, асоційованих із системними побічними ефектами. Проте застосування комбінованого препарату протипоказане у пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну. Cmax, AUC та період напіввиведення бримонідину подібні у літніх пацієнтів (>65 років) та дорослих пацієнтів молодшого віку. Вплив порушення функції нирок та печінки на системну фармакокінетику бримонідину не оцінювався. Враховуючи низьку системну експозицію бримонідину після місцевого офтальмологічного застосування, передбачається, що зміни експозиції у плазмі не будуть клінічно значущими. Діти Системна фармакокінетика бринзоламіду та бримонідину, у монотерапії чи комбінації, у пацієнтів дитячого віку не вивчалася.ФармакодинамікаМеханізм дії Препарат Симбринза містить дві діючі речовини: бринзоламід і бримонідину тартрат. Ці два компоненти знижують внутрішньоочний тиск (ВГД) у пацієнтів з відкритокутовою глаукомою (ОУГ) та внутрішньоочною гіпертензією (ВГГ), пригнічуючи утворення водянистої вологи в циліарному тілі. Хоча і бринозоламід, і бримонідин знижують ВГД шляхом придушення утворення водянистої вологи, їх механізми дії різні. Бринзоламід діє шляхом інгібування ферменту карбоангідрази 2 типу (КА-II) в війному епітелії, що зменшує утворення іонів бікарбонату з подальшим зменшенням проходження натрію та рідини через війний епітелій, що призводить до зменшення утворення водянистої вологи. Бримонідин, агоніст альфа-2-адренергічних рецепторів, пригнічує фермент аденілатциклазу і пригнічує цАМФ-залежне утворення водянистої вологи. Крім того, застосування бримонідину призводить до збільшення увеосклерального відтоку.Показання до застосуванняЗниження підвищеного внутрішньоочного тиску (ВГД) у пацієнтів із відкритокутовою глаукомою або офтальмогіпертензією, у яких монотерапія не забезпечує достатнього зниження ВГД.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до діючих або допоміжних речовин або до сульфонамідів; При терапії інгібіторами моноаміноксидази (МАО); При застосуванні антидепресантів, що впливають на норадренергічну передачу (наприклад, трициклічні антидепресанти та міансерин); Тяжке порушення функції нирок; Гіперхлоремічний ацидоз; Новонароджені та діти віком до 2 років. З обережністю Закритокутова глаукома в анамнезі; Порушення функції печінки; Порушення з боку рогівки; Тяжкі, нестабільні та/або неконтрольовані серцево-судинні захворювання; Депресія; Церебральна або коронарна недостатність, синдром Рейно, ортостатична гіпотензія або облітеруючий тромбангіїт; Вагітність та період грудного вигодовування; Діти віком від 2 до 18 років у зв'язку з недостатністю даних щодо ефективності та безпеки; При одночасному застосуванні з речовинами, що пригнічують ЦНС; При сумісному застосуванні з препаратами, які можуть впливати на метаболізм та захоплення циркулюючих амінів; При сумісному застосуванні з антигіпертензивними засобами та (або) серцевими глікозидами; При одночасному лікуванні (або зміні дози) системними препаратами (незалежно від лікарської форми), які можуть взаємодіяти з агоністами альфа-адренорецепторів або перешкоджати прояву їхньої активності; Носіння контактних лінз; Пацієнтам із ризиком порушення функції нирок.Вагітність та лактаціяВагітність Дані про застосування препарату Симбринза у вагітних жінок відсутні або обмежені. Бринзоламід не чинив тератогенної дії у щурів та кролів після системного застосування. У дослідженнях перорального застосування бринзоламіду у тварин прямої негативної дії на репродуктивну функцію не виявлено. У дослідженнях на тваринах бримонідин проникав через плаценту і в обмежених кількостях потрапляв у кровообіг ембріона. Не рекомендується застосовувати препарат Симбринза під час вагітності та у жінок, репродуктивного віку, які не вживають надійних заходів контрацепції. Грудне годування Не встановлено, чи виділяється препарат Симбринза з грудним молоком у жінок. Наявні фармакодинамічні/токсикологічні дані досліджень на тваринах показали, що після перорального застосування грудне молоко виділяється мінімальна кількість бринзоламіду. Бримонідин виділяється у грудне молоко після перорального застосування. Препарат Симбринза не слід застосовувати в період грудного вигодовування. Фертильність Доклінічні дані не показали впливу бринзоламіду чи бримонідину на фертильність. Немає даних про вплив препарату Симбринза на фертильність при місцевому офтальмологічному застосуванні у людей.Побічна діяУ клінічних дослідженнях із застосуванням препарату Симбринза 2 рази на добу найбільш поширеними небажаними реакціями були гіперемія очей та реакції алергічного типу з боку очей, що зустрічаються приблизно у 6-7% пацієнтів, та дисгевзія (гіркий або незвичайний смак у роті після закапування), що спостерігається. приблизно у 3% пацієнтів. Профіль безпеки препарату Сімбринза® був аналогічний до профілю безпеки окремих його компонентів (бринзоламід 10 мг/мл і бримонідин 2 мг/мл). Наступні небажані реакції були зареєстровані під час клінічних досліджень із застосуванням препарату Сімбринза® 2 рази на добу, а також під час клінічних досліджень та післяреєстраційного спостереження при застосуванні окремих компонентів, бринзоламіду та бримонідину. Небажані реакції класифіковані відповідно до наступної класифікації: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, Інфекційні та паразитарні захворювання: нечасто – назофарингіт2, фарингіт2, синусит2; частота невідома - риніт2. Порушення з боку крові та лімфатичної системи: нечасто – зменшення кількості еритроцитів2, підвищений рівень хлоридів2. Порушення з боку імунної системи: рідко – реакції гіперчутливості3. Порушення психіки: нечасто – апатія2, депресія2,3, пригнічений настрій2, безсоння1, зниження лібідо2, кошмарні сновидіння2, нервозність2. Порушення нервової системи: часто – сонливість1, запаморочення3, дисгевзія1; нечасто - головний біль1, моторна дисфункція2, амнезія2, погіршення пам'яті2, парестезія2; дуже рідко - непритомність3; частота невідома - тремор2, гіпестезія2, агевзія2. Порушення з боку органу зору: часто – алергічна реакція з боку очей1, кератит1, біль у очах1, дискомфорт у очах1, нечіткість зору1, порушення зору3, гіперемія очей1, збліднення кон'юнктиви3; нечасто – ерозія рогівки1, набряк рогівки2, блефарит1, відкладення в рогівці (преципітати)1, порушення з боку кон'юнктиви (сосочки)1, фотофобія1, фотопсія2, набряк очі2, набряк століття1, набряк кон'юнктиви1, сухість ока1, виділення з ока2 , посилене сльозовиділення1, птеригіум2, еритема століття1, мейбомііт2, диплопія2, біль в очах при яскравому світлі2, гіпестезія ока2, пігментація склери2, субкон'юнктивальна кіста2, почуття дискомфорту в очах1, астенопія1; дуже рідко - увеїт3, міоз3; частота невідома - порушення зору2, мадароз2. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – запаморочення1, дзвін у вухах2. Порушення серця: нечасто – кардіореспіраторний дистресс2, стенокардія2, аритмія3, відчуття серцебиття2,3, нерегулярний серцевий ритм2, брадикардія2,3, тахікардія3. Порушення з боку судин: нечасто – зниження артеріального тиску1; дуже рідко - підвищення артеріального тиску3. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – задишка2, гіперреактивність бронхів2, глотково-гортанний біль2, сухість у горлі1, кашель2, носова кровотеча2, закладеність верхніх дихальних шляхів2, закладеність носа1, ринорея2, подразнення1 , постназальний синдром1, чхання2; частота невідома – астма2. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто – сухість у роті; нечасто – диспепсія1, езофагіт2, дискомфорт у животі1, діарея2, блювання2, нудота2, прискорена дефекація2, метеоризм2, гіпестезія порожнини рота2, парестезія порожнини рота. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – відхилення показників функції печінки від норми2. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – контактний дерматит1, кропив'янка2, висипка2, макулопапульозна висипка2, генералізована сверблячка2, алопеція2, ущільнення шкіри2; частота невідома - набряк особи3, дерматит2,3, еритема2,3. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – біль у спині2, м'язові спазми2, міалгія2; частота невідома - артралгія2, біль у кінцівках2. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – біль у ділянці нирок2; частота невідома - поллакіурія2. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: нечасто – еректильна дисфункція2. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – біль2, дискомфорт у ділянці грудної клітки2, погіршення самопочуття2, відчуття тривоги2, дратівливість2, залишки лікарського препарату1; частота невідома - біль у грудній клітці2, периферичний набряк2,3. Примітка 1 небажані реакції, що спостерігаються при застосуванні препарату Сімбрінза®. 2 додаткові небажані реакції, які спостерігаються при монотерапії бринзоламідом. 3 додаткові небажані реакції, що спостерігаються при монотерапії бримонідином. Опис окремих небажаних реакцій Дисгевзія була найчастішою системною небажаною реакцією, пов'язаною із застосуванням препарату Симбринза (3,4%). Ймовірно, це пов'язано з попаданням очних крапель у носоглотку через нососльозний канал і здебільшого пов'язано з наявністю бринзоламіду у складі препарату Сімбринза®. Оклюзія носослезного каналу або легке закриття повік після закапування може зменшити частоту цього ефекту. Препарат Симбринза містить бринзоламід, сульфаніламідний інгібітор карбоангідрази, який проникає в системний кровотік. Ефекти з боку шлунково-кишкового тракту, нервової системи, системи крові, нирок та метаболізму головним чином пов'язані із системною дією інгібіторів карбоангідрази. При місцевому застосуванні інгібіторів карбоангідрази можуть розвинутись ті ж небажані реакції, що і при пероральному застосуванні. Небажані реакції, пов'язані із вмістом бримонідину у складі препарату Симбринза®, включають розвиток алергічних реакцій з боку очей, підвищену стомлюваність та/або сонливість, а також сухість у роті. Застосування бримонідину асоціюється із мінімальним зниженням артеріального тиску. У деяких пацієнтів, які отримували препарат Симбринза, спостерігалося зниження артеріального тиску, подібне до спостерігається при застосуванні бримонідину в монотерапії.Взаємодія з лікарськими засобамиСпеціальних досліджень лікарських взаємодій із препаратом Сімбринза® не проводилися. Препарат Симбринза протипоказаний пацієнтам, які отримують інгібітори моноамінооксидази та антидепресанти, що впливають на норадренергічну передачу (наприклад, трициклічні антидепресанти та міансерин). Трициклічні антидепресанти можуть послаблювати здатність препарату Симбринза знижувати ВГД. Рекомендується бути обережним при одночасному застосуванні з речовинами, що пригнічують ЦНС (алкоголем, барбітуратами, опіатами, седативними препаратами або анестетиками) внаслідок можливості розвитку адитивного або потенціюючого ефекту. Дані щодо концентрації циркулюючих катехоламінів після застосування препарату Симбринза відсутні. Однак, рекомендується бути обережним при лікуванні пацієнтів, які отримують препарати, які можуть впливати на метаболізм і захоплення циркулюючих амінів (наприклад, хлорпромазин, метилфенідат, резерпін, інгібітори зворотного захоплення серотоніну-норепінефрину). Препарати класу агоністів альфа-адренорецепторів (наприклад, бримонідину тартрат) можуть зменшувати частоту пульсу та знижувати артеріальний тиск. Після застосування препарату Симбринза у деяких пацієнтів спостерігалося невелике зниження артеріального тиску. Рекомендується бути обережним при одночасному застосуванні препарату Симбринза з антигіпертензивними препаратами та (або) серцевими глікозидами. Рекомендується бути обережним при початку одночасного лікування (або зміні дози) препаратами з системною дією (незалежно від лікарської форми), які можуть взаємодіяти з агоністами альфа-адренорецепторів або перешкоджати прояву їх активності, тобто агоністами або антагоністами адренергічних рецепторів (наприклад, ізопреналіном, ). Бринзоламід є інгібітором карбоангідрази, який, незважаючи на місцево, проникає в системний кровотік. Повідомлялося про порушення кислотно-лужного балансу при застосуванні пероральних інгібіторів карбоангідрази. У пацієнтів, які отримують Симбринза, слід враховувати можливі взаємодії. Існує ймовірність посилення відомих системних ефектів інгібіторів карбоангідрази у пацієнтів, які отримують пероральний інгібітор карбоангідрази та брінзоламід для місцевого застосування. Одночасне застосування препарату Симбринза і пероральних інгібіторів карбоангідрази не рекомендується. Ізоферменти цитохрому Р-450, відповідальні за метаболізм бринзоламіду, включають CYP3A4 (основний), CYP2A6, CYP2B6, CYP2C8 та CYP2C9. Очікується, що інгібітори CYP3A4, такі як кетоконазол, ітраконазол, клотримазол, ритонавір та тролеандоміцин, інгібують метаболізм бринзоламіду за участю CYP3A4. Рекомендується бути обережним при одночасному застосуванні інгібіторів CYP3A4. Однак накопичення бринзоламіду малоймовірне, оскільки основним шляхом виведення є нирки. Бринзоламід не є інгібітором ізоферменту цитохрому Р-450.Спосіб застосування та дозиПрепарат призначений для місцевого застосування. У дорослих препарат застосовують по 1 краплі препарату Симбринза в кон'юнктивальний мішок 2 рази на добу. Перед застосуванням флакон необхідно добре струсити. Після застосування препарату для зменшення ризику розвитку системних побічних реакцій рекомендується закриття повік та легке натискання пальцем на область проекції слізних мішків у внутрішнього кута ока протягом 2 хвилин після інстиляції препарату – це знижує системну абсорбцію препарату та сприяє посиленню місцевої дії. Не слід торкатися кінчиком піпетки флакона до віків та інших поверхонь, щоб уникнути контамінації розчину. Щільно закривайте флакон після застосування. Препарат Симбринза може застосовуватися одночасно з іншими офтальмологічними лікарськими препаратами для місцевого застосування з метою зниження внутрішньоочного тиску. Якщо застосовується більш ніж один офтальмологічний лікарський препарат для місцевого застосування, між застосуванням препаратів слід дотримуватись інтервалу не менше 5 хвилин. У разі пропуску дози лікування слід продовжити з наступної дози згідно з розкладом. Доза не повинна перевищувати 1 краплю в уражене око 2 рази на добу. Особливі групи пацієнтів Пацієнти похилого віку (старше 65 років) У пацієнтів віком понад 65 років корекція дози не потрібна. Застосування у пацієнтів з порушенням функції печінки та нирок Застосування препарату Симбринза у пацієнтів з порушенням функції печінки не вивчалося, тому рекомендується з обережністю застосовувати препарат у таких пацієнтів. Застосування препарату Симбринза не вивчалося у пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну). Діти Безпека та ефективність препарату Симбринза® у дітей та підлітків від 2 до 18 років не вивчалися, тому застосування препарату у даної категорії пацієнтів не рекомендовано. Препарат Симбринза® протипоказаний у новонароджених та дітей віком до 2 років з причин, пов'язаних з безпекою.ПередозуванняУ разі передозування препарату Симбринза слід проводити симптоматичну та підтримуючу терапію. Необхідно контролювати прохідність дихальних шляхів пацієнта. У зв'язку з наявністю бринзоламіду у складі препарату Симбринза® можуть виникнути електролітний дисбаланс, ацидоз, а також порушення нервової системи. Слід контролювати вміст електролітів у сироватці крові (зокрема, калію) та рН крові. Є дуже обмежена інформація щодо випадкового проковтування бримонідину у складі препарату Симбринза у дорослих пацієнтів. До сьогодні єдиним зареєстрованим небажаним явищем є зниження артеріального тиску. Повідомлялося, що епізод гіпотензії супроводжувався рикошетним підвищенням артеріального тиску. Є повідомлення про те, що передозування іншими пероральними альфа-2-агоністами викликає такі симптоми, як зниження артеріального тиску, астенія, блювання, летаргія, седація, брадикардія, аритмії, міоз, апное, гіпотонія, гіпотермія, пригнічення дихання та судоми. Діти Є повідомлення про виникнення в дітей віком серйозних небажаних явищ після випадкового проковтування бримонідину у складі препарату Симбринза®. У пацієнтів виникали симптоми пригнічення ЦНС: тимчасовий розвиток коматозного стану або знижений рівень свідомості, летаргія, сонливість, гіпотонія, брадикардія, гіпотермія, блідість, пригнічення дихання та апное, які вимагали госпіталізації у відділення інтенсивної терапії та інтубації за показаннями. Згідно з повідомленнями, всі явища були оборотні протягом 6-24 годин.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЛікарський препарат слід вводити ін'єкційно. Пацієнтів слід інструктувати, щоб вони не приймали препарат Симбринза всередину. Вплив на орган зору Застосування препарату Симбринза не вивчалося у пацієнтів із закритокутовою глаукомою і його застосування у таких пацієнтів не рекомендується. Можливий вплив бринзоламіду на функцію ендотелію рогівки у пацієнтів з порушеннями з боку рогівки не вивчався (особливо у пацієнтів із малою кількістю ендотеліальних клітин). Також не вивчалося застосування препарату у пацієнтів, які носять контактні лінзи, у зв'язку з чим рекомендується ретельне спостереження за такими пацієнтами при застосуванні бринзоламіду, оскільки інгібітори карбоангідрази можуть вплинути на гідратацію рогівки, а носіння контактних лінз може збільшити ризик ураження рогівки. Рекомендується ретельне спостереження за пацієнтами з порушеннями рогівки, включаючи пацієнтів з цукровим діабетом або дистрофією рогівки. Препарат Симбринза може застосовуватися при носінні контактних лінз при ретельному спостереженні (див. нижче в підрозділі «Бензалконію хлорид»). Бримонідин тартрат може викликати алергічні реакції з боку очей. У разі виникнення алергічних реакцій лікування препаратом слід припинити. Є повідомлення про виникнення реакцій гіперчутливості уповільненого типу з боку ока при застосуванні бримонідину тартрату, які в деяких випадках протікають з підвищенням ВГД. Потенційні ефекти після припинення лікування препаратом Сімбринза не вивчалися, зокрема не оцінювалася тривалість впливу препарату на рівень ВГД. Після припинення застосування бринзоламіду очікується збереження ефекту зниження ВГД протягом 5-7 днів. Зниження ВГД при застосуванні бримонідину може тривати довше. Системні ефекти Препарат Симбринза містить бринзоламід, сульфаніламідний інгібітор карбоангідрази, який, незважаючи на місцеве застосування, проникає в системний кровотік. При місцевому застосуванні сульфаніламідів можуть виникати самі небажані реакції, що і при системному. З появою ознак серйозної реакції гіперчутливості слід негайно припинити застосування препарату. Порушення з боку серця Після застосування Симбринзу у деяких пацієнтів спостерігалося незначне зниження артеріального тиску. Рекомендується дотримуватися обережності при одночасному застосуванні антигіпертензивних препаратів та (або) серцевих глікозидів, а також у пацієнтів з тяжкими або нестабільними та неконтрольованими серцево-судинними захворюваннями. Препарат Симбринза® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з депресією, недостатністю мозкового кровообігу або коронарною недостатністю, синдромом Рейно, ортостатичною гіпотензією або облітеруючим тромбангіїтом. Порушення кислотно-лужного балансу При застосуванні пероральних інгібіторів карбоангідрази повідомлялося про порушення кислотно-лужного балансу. Препарат Симбринза містить бринзоламід, інгібітор карбоангідрази, який, незважаючи на місцеве застосування, проникає в системний кровотік. При місцевому застосуванні препарату Симбринза можуть виникати ті ж небажані реакції, що і при застосуванні пероральних інгібіторів карбоангідрази (тобто порушення кислотно-лужного балансу). Слід з обережністю застосовувати препарат у пацієнтів із ризиком порушення функції нирок через можливий ризик розвитку метаболічного ацидозу. Препарат Симбринза протипоказаний пацієнтам з тяжким порушенням функції нирок. Порушення функції печінки Застосування препарату Симбринза не вивчалося у пацієнтів з порушенням функції печінки; слід бути обережними при лікуванні таких пацієнтів. Здатність до концентрації уваги Пероральні інгібітори карбоангідрази можуть порушувати здатність виконувати завдання, що вимагають концентрації уваги та/або фізичної координації у пацієнтів похилого віку. Препарат Симбринза проникає в системний кровотік, тому ці явища можуть спостерігатися при місцевому застосуванні препарату. Бензалконію хлорид Препарат Симбринза містить бензалконію хлорид, який може викликати подразнення очей і змінити колір м'яких контактних лінз. Уникайте потрапляння препарату на м'які контактні лінзи. Пацієнтів слід проінструктувати знімати контактні лінзи перед закапуванням препарату Симбринза і почекати щонайменше 15 хвилин перед їх повторним встановленням. Повідомлялося, що бензалконію хлорид викликає точкову кератопатію та/або токсичну виразкову кератопатію. При частому або тривалому застосуванні потрібен ретельний моніторинг. Застосування у дітей Безпека та ефективність застосування препарату Симбринза® у дітей та підлітків віком від 2 до 18 років не встановлені. У випадках, коли бримонідин у вигляді очних крапель застосовували як частину лікування вродженої глаукоми у новонароджених та немовлят, були зареєстровані симптоми передозування бримонідину (такі як втрата свідомості, зниження артеріального тиску, гіпотонія, брадикардія, гіпотермія, ціаноз та апное). Тому препарат Симбринза протипоказаний дітям віком до 2 років. Лікування дітей віком від 2 років та старше (особливо у осіб віком 2-7 років та/або масою тіла менше 20 кг) не рекомендується внаслідок можливого виникнення побічних ефектів з боку центральної нервової системи Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Препарат Симбринза® помірно впливає на здатність до керування транспортними засобами та роботи з механізмами. Препарат Симбринза® може викликати запаморочення, стомлюваність та (або) сонливість, що може негативно впливати на здатність керувати транспортними засобами або працювати з механізмами. Можлива тимчасова нечіткість зору або інші розлади зору, що може вплинути на здатність керувати автомобілем та працювати з механізмами. Якщо при застосуванні препарату виникає нечіткість зору, пацієнту необхідно почекати до відновлення зору, перш ніж приступати до керування транспортними засобами або роботи з механізмами. Пероральні інгібітори карбоангідрази можуть порушувати здатність виконувати завдання, що вимагають концентрації уваги та/або фізичної координації у пацієнтів похилого віку.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Діюча речовина: Симетикон * (Діметікона (полідіметилсилоксану)) - 40,0 мг; Кремнію діоксид – 38,05 мг; Допоміжні речовини оболонки: Желатин – 24,670 мг; Гліцерин – 11,360 мг; Вода очищена – 3,140 мг; Натрію бензоат – 0,047 мг; Барвник хіноліновий жовтий Е-104 – 0,027 мг; Барвник сонячний захід сонця жовтий Е-110 - 0,007 мг. *симетикон є сумішшю диметикону (полідиметилсилоксану) і кремнію діоксиду у співвідношенні 95:5. По 25 капсул (дозуванням 40 мг) або по 15 капсул (дозуванням 80 мг) у контурне осередкове пакування з плівки полівінілхлоридної та фольги алюмінієвої друкованої лакованої. По 1 або 2 контурні коміркові упаковки по 25 капсул (дозуванням 40 мг) або по 2 контурні коміркові упаковки по 15 капсул (дозуванням 80 мг) разом з інструкцією по застосуванню поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиКулясті або майже кулясті м'які желатинові капсули від жовтого до оранжевого кольору зі швом і гладкою поверхнею. Вміст капсул - безбарвна, в'язка, опалесцентна рідина.Фармакотерапевтична групаВітрогінний засіб.ФармакокінетикаСиметикон хімічно інертний, після перорального прийому не абсорбується із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ) і діє лише у його просвіті. Не впливає на ферменти та мікроорганізми, присутні у ШКТ. Виводиться у незміненому вигляді.ФармакодинамікаСимеотик – препарат, що зменшує кількість газів у кишечнику. Діюча речовина – симетикон має поверхневу активність та здатність знижувати поверхневе натяг на межі розділу середовищ рідина/газ. При цьому відбувається злиття бульбашок газу і руйнування піни, внаслідок чого газ, що вивільнився, отримує можливість всмоктуватися або виводитися природним шляхом під впливом перистальтики кишечника. Застосування препарату Симеотик для підготовки до проведення діагностичних досліджень попереджає виникнення дефектів зображення, що викликаються бульбашками газу.Показання до застосуванняНадмірна освіта та скупчення газів у шлунково-кишковому тракті (метеоризм, синдром Ремхельда, аерофагія, підвищена газоутворення у післяопераційному періоді). Підготовка до діагностичних досліджень органів черевної порожнини та малого тазу (ультразвукові, рентгенологічні дослідження та ін.). Симптоми надлишкового газоутворення, спричиненого функціональною диспепсією. Гострі отруєння миючими засобами, що містять піноутворюючі речовини (як піногасник).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до компонентів препарату. Кишкова непрохідність. Дитячий вік віком до 6 років.Вагітність та лактаціяПрепарат Симеотик® можна застосовувати під час вагітності та в період грудного вигодовування.Побічна діяМожливі алергічні реакції. Якщо у Вас відзначаються побічні ефекти, вказані в інструкції або вони посилюються, або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, які не вказані в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиКлінічно значущої взаємодії препарату Симеотик з іншими лікарськими препаратами не встановлено.Спосіб застосування та дозиПри скаргах, пов'язаних із надмірним газоутворенням: Дорослим та дітям старше 6 років по 2 капсули 40 мг або по 1 капсулі 80 мг 3-5 разів на добу, можна з невеликою кількістю рідини, після кожного прийому їжі та перед сном. Тривалість курсу лікування залежить від наявності симптомів підвищеної газоутворення. При необхідності препарат Симеотик можна застосовувати протягом тривалого часу. Підготовка до діагностичних досліджень: по 2 капсули 40 мг або по 1 капсулі 80 мг 3 рази на добу за день до дослідження, 2 капсули 40 мг або 1 капсула 80 мг вранці на день дослідження, не запиваючи водою. Як піногасник при отруєннях миючими засобами, що містять піноутворюючі речовини: разова доза для дорослих становить 10-20 капсул 40 мг або 5-10 капсул 80 мг, для дітей старше 6 років 3-10 капсул 40 мг або 2-5 капсул 80 мг один прийом; Дозування залежить від тяжкості інтоксикації. Якщо після лікування покращення не настає або симптоми посилюються, або з'являються нові симптоми, необхідно проконсультуватися з лікарем. Застосовуйте препарат тільки згідно з тими показаннями, тим способом застосування і в дозах, які вказані в інструкції.ПередозуванняПередозування препарату Симеотик® малоймовірне через хімічну та фізіологічну інертність препарату.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ людей із підвищеною чутливістю до компонентів препарату можливе виникнення реакцій гіперчутливості негайного типу, а також реакцій гіперчутливості уповільненого типу. При виникненні будь-яких алергічних реакцій прийом препарату слід негайно припинити та звернутися до лікаря. У разі збереження надлишкового газоутворення протягом тривалого часу необхідно звернутися до лікаря щодо медичного обстеження. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Препарат не впливає на здатність до виконання потенційно небезпечних видів діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій (у тому числі, керування транспортними засобами, робота з механізмами, що рухаються).Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаКапсули – 1 кап. : Активні речовини: симетикон 80 мг, ефірна олія фенхелю, не менше 55 мг. В упаковці 25 штук.
Фасування: N25 Форма випуску: капс. Упакування: упак. Виробник: Ерциг ТОВ Завод-производитель: Эрциг ООО(Россия).
Склад, форма випуску та упаковкаКапсули – 1 капс.:. Діюча речовина: целекоксиб – 200,00 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат – 49,80 мг, натрію лаурилсульфат – 8,10 мг, повідон К-30 – 6,70 мг, кроскармелозу натрію – 2,70 мг, магнію стеарат – 2,70 мг; склад оболонки капсули (корпус): барвник заліза оксид жовтий 0,3515 мг, титану діоксид 0,3059 мг, желатин 32,6876 мг, вода 5,6550 мг; склад оболонки капсули (кришечка): барвник заліза оксид жовтий 0,2163 мг, титану діоксид 0,1882 мг, желатин 20,1155 мг, вода 3,4800 мг. Капсули 200мг. 10 капсул в блістер з алюмінієвої фольги та плівки ПВДХ. По 3, 4, 5 або 10 блістерів разом із інструкцією із застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиТверді желатинові капсули розміру 2 з корпусом та кришкою жовтого кольору. Вміст капсул: порошок або гранульований порошок або порошок з крупинками від білого до майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаНестероїдний протизапальний препарат.ФармакокінетикаВсмоктування. При прийомі натще целекоксиб добре всмоктується, досягаючи максимальної концентрації (Сmах) у плазмі крові приблизно через 2-3 години. Стах у плазмі крові після прийому 200 мг - 705 нг/мл. Абсолютна біодоступність не досліджувалася. Схах та площа під фармакокінетичною кривою "концентрація-час" (AUC) приблизно пропорційні прийнятій дозі в діапазоні доз до 200 мг 2 рази на добу; при застосуванні целекоксибу у більш високих дозах ступінь підвищення Сmах та AUC відбувається менш пропорційно. Розподіл. Зв'язок з білками плазми не залежить від концентрації та становить близько 97%, целекоксиб не зв'язується з еритроцитами крові. Целекоксиб проникає крізь гематоенцефалічний бар'єр. Метаболізм. Целекоксиб метаболізується в печінці шляхом гідроксилювання, окиснення та частково глюкуронування. Метаболізм здебільшого протікає за участю цитохрому Р450 CYP2C9. Метаболіти, що виявляються в крові, фармакологічно неактивні щодо ЦОГ-1 та ЦОГ-2. Активність цитохрому Р450 CYP2C9 знижена у осіб із генетичним поліморфізмом, таким як гомозиготний за CYP2C9*3 поліморфізм, що веде до зменшення ефективності ензимів. Виведення. Целекоксиб метаболізується у печінці, виводиться через кишечник та нирки у вигляді метаболітів (57% та 27%, відповідно), менше 1% прийнятої дози – у незміненому вигляді. При повторному застосуванні період напіввиведення становить 8-12 годин, а кліренс становить близько 500 мл/хв. При повторному застосуванні рівноважні концентрації у плазмі досягаються до 5 дня. Варіабельність основних фармакокінетичних параметрів (AUC, Сmах, період напіввиведення) становить близько 30%. Середній обсяг розподілу в рівноважному стані дорівнює приблизно 500 л/70 кг у молодих здорових дорослих пацієнтів, що вказує на широке розподілення целекоксибу в тканинах. Вплив їди. Прийом целекоксибу разом з жирною їжею збільшує час досягнення Сmах приблизно на 4 години і підвищує повне всмоктування приблизно на 20%. Спеціальні групи пацієнтів. Літні пацієнти. У пацієнтів старше 65 років відзначається збільшення в 1,5-2 рази середніх значень Сmах, AUC целекоксибу, що більшою мірою обумовлено зміною маси тіла, а не віком (у пацієнтів похилого віку, як правило, спостерігається нижча середня маса тіла, ніж в осіб молодшого віку, внаслідок чого вони за інших рівних умов досягаються вищі концентрації целекоксиба). З тієї ж причини у жінок похилого віку зазвичай відзначається більш висока концентрація препарату в плазмі крові, ніж у чоловіків похилого віку. Зазначені особливості фармакокінетики, як правило, не потребують корекції дози. Проте у літніх пацієнтів з масою тіла нижче 50 кг слід розпочинати лікування з мінімальної рекомендованої дози. Раса. У представників негроїдної раси AUC целекоксибу приблизно на 40% вище, ніж у європейців. Причини та клінічне значення цього факту не відомі. Порушення функції печінки. Концентрації целекоксибу в плазмі крові у пацієнтів з легким ступенем печінкової недостатності (клас А та класифікації Чайлд-П'ю) незначно змінюються. У пацієнтів з печінковою недостатністю середнього ступеня тяжкості (клас В за класифікацією Чайлд-П'ю) концентрація целекоксибу в плазмі може збільшуватися майже в 2 рази. Порушення функції нирок. У літніх пацієнтів зі зниженням СКФ > 65 мл/хв/1,73 м2, пов'язаним із віковими змінами, та у пацієнтів із СКФ, що дорівнює 35-60 мл/хв/1,73 м2, фармакокінетика целекоксибу не змінюється. Не виявляється значного зв'язку між вмістом сироваткового креатиніну (або кліренсом креатиніну (КК)) та кліренсом целекоксибу. Передбачається, що наявність тяжкого ступеня ниркової недостатності не впливає на кліренс целекоксибу, оскільки основний шлях його виведення – перетворення в печінці на неактивні метаболіти.ФармакодинамікаЦелекоксиб має протизапальну, знеболювальну та жарознижувальну дію, блокуючи утворення запальних простагландинів (Pg), в основному за рахунок інгібування циклооксигенази-2 (ЦОГ-2). Індукція ЦОГ-2 відбувається у відповідь запалення і призводить до синтезу і накопичення простагландинів, особливо простагландина Ег, у своїй відбувається посилення проявів запалення (набряк і біль). У терапевтичних дозах у людини целекоксиб значимо не інгібує циклооксигеназу-1 (ЦОГ-1) і не впливає на простагландини, синтезовані в результаті активації ЦОГ-1, а також не впливає на нормальні фізіологічні процеси, пов'язані з ЦОГ-1 і протікають в тканинах, і насамперед у тканинах шлунка, кишечника та тромбоцитах. Вплив на ниркову функцію. Целекоксиб знижує виведення з сечею PgE2 та 6-кето-PgF1 (метаболіту простацикліну), але не впливає на сироватковий тромбоксан В2 та виведення із сечею 11-дегідро-тромбоксану В2, метаболіту тромбоксану (обидва – продукти ЦОГ-1). Целекоксиб не викликає зниження швидкості клубочкової фільтрації (СКФ) у пацієнтів похилого віку та осіб з хронічною нирковою недостатністю, транзиторно знижує виведення натрію. У пацієнтів з артритом спостерігається частота розвитку периферичних набряків, артеріальної гіпертензії та серцевої недостатності порівнянна з такою на тлі прийому неселективних інгібіторів ЦОГ, які мають інгібуючу активність щодо ЦОГ-1 і ЦОГ-2. Найбільш виражений цей ефект був у пацієнтів, які отримують терапію діуретиками. Проте не відзначалося збільшення частоти випадків підвищення артеріального тиску та розвитку серцевої недостатності, а периферичні набряки були легким ступенем тяжкості та проходили самостійно.Показання до застосуванняСимптоматичне лікування остеоартрозу, ревматоїдного артриту та анкілозуючого спондиліту. Больовий синдром (болі в спині, кістково-м'язові, післяопераційні та інші види болю). Лікування первинної дисменореї. Препарат призначений для симптоматичної терапії, зменшення болю та запалення на момент використання, на прогресування захворювання не впливає.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до целекоксибу або будь-якого іншого компонента препарату. Відома підвищена чутливість до сульфонамідів. Повне або неповне поєднання бронхіальної астми, рецидивуючого поліпозу носа та приносових пазух та непереносимості ацетилсаліцилової кислоти або інших нестероїдних протизапальних засобів, включаючи інші інгібітори ЦОГ-2 (у тому числі в анамнезі). Період після операції аортокоронарного шунтування. Активні ерозивно-виразкові ураження слизової оболонки шлунка або дванадцятипалої кишки, або виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки у стадії загострення, або шлунково-кишкова кровотеча. Запальні захворювання кишок (хвороба Крона, виразковий коліт) у фазі загострення. Хронічна серцева недостатність (II-IV функціональний клас NYHA). Клінічно підтверджена ішемічна хвороба серця, захворювання периферичних артерій та цереброваскулярні захворювання у вираженій стадії. Геморагічний інсульт. Субарахноїдальний крововилив. Неконтрольована артеріальна гіпертензія. Вагітність та період лактації. Тяжка печінкова недостатність (немає досвіду застосування). Тяжка ниркова недостатність (КК менше 30 мл/хв), прогресуючі захворювання нирок, підтверджена гіперкаліємія (немає досвіду застосування). Дефіцит лактази, непереносимість лактози, глюкозо-галактозна мальабсорбція. Вік до 18 років (немає досвіду застосування). Симкоксиб слід приймати з обережністю при таких станах: захворювання шлунково-кишкового тракту (виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, виразковий коліт, хвороба Крона, кровотечі в анамнезі); наявність інфекції Helicobacter pylori; сумісне застосування з антикоагулянтами (варфарин), антиагрегантами (ацетилсаліцилова кислота, клопідогрел), пероральними глюкокортикостероїдами (преднізолон), діуретиками, селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну (циталопрам, флуоксетин, палюксетин, палюксетин, палюксетин, палюксетин; затримка рідини та набряки; порушення функції печінки середнього ступеня тяжкості, захворювання печінки в анамнезі, печінкова порфірія; хронічна ниркова недостатність (КК 30-60 мл/хв); значне зниження обсягу циркулюючої крові (зокрема після хірургічного втручання);захворювання серцево-судинної системи; артеріальна гіпертензія; цереброваскулярні захворювання; дисліпідемія/гіперліпідемія; цукровий діабет; захворювання периферичних артерій; одночасне застосування з інгібіторами ізоферменту CYP2C9; у пацієнтів, які є повільними метаболізаторами або є підозра на такий стан; тривале застосування нестероїдних протизапальних засобів; тяжкі соматичні захворювання; літні пацієнти (у тому числі ті, що отримують діуретики, ослаблені пацієнти з низькою масою тіла); куріння; туберкульоз; алкоголізм.тривале застосування нестероїдних протизапальних засобів; тяжкі соматичні захворювання; літні пацієнти (у тому числі ті, що отримують діуретики, ослаблені пацієнти з низькою масою тіла); куріння; туберкульоз; алкоголізм.тривале застосування нестероїдних протизапальних засобів; тяжкі соматичні захворювання; літні пацієнти (у тому числі ті, що отримують діуретики, ослаблені пацієнти з низькою масою тіла); куріння; туберкульоз; алкоголізм.Вагітність та лактаціяЦелекоксиб протипоказаний під час вагітності. Відсутні достатні дані щодо застосування целекоксибу у вагітних жінок. Потенційний ризик застосування препарату Сімкоксиб під час вагітності не встановлений, але не може бути виключений. Сімкоксиб, що відноситься до групи інгібіторів синтезу простагландинів, при прийомі під час вагітності, особливо в III триместрі, може викликати слабкість скорочень матки та передчасне закриття артеріальної протоки. Застосування інгібіторів синтезу простагландинів на ранньому етапі вагітності може негативно вплинути на перебіг вагітності. Є обмежені дані у тому, що целекоксиб виділяється з грудним молоком. У дослідженнях було показано, що целекоксиб виділяється у грудне молоко у дуже низьких концентраціях. Тим не менш, беручи до уваги потенційну можливість розвитку побічних ефектів від целекоксибу у дитини, що вигодовується, слід оцінити доцільність відміни або грудного вигодовування, або прийому целекоксибу, враховуючи важливість прийому препарату Сімкоксиб для матері.Побічна діяКритерії оцінки частоти: дуже часто ≥ 10%: часто - ≥ 1% та З боку серцево-судинної системи: часто – периферичні набряки, підвищення артеріального тиску, включаючи обтяження перебігу артеріальної гіпертензії; нечасто – "припливи", відчуття серцебиття; рідко – прояв хронічної серцевої недостатності, аритмія, тахікардія, ішемічний інсульт та інфаркт міокарда. З боку шлунково-кишкового тракту: часто – абдомінальний біль, діарея, диспепсія, метеоризм, блювання; нечасто – захворювання зубів (постекстракційний луночковий альвеоліт); рідко - виразка шлунка та дванадцятипалої кишки, виразка стравоходу; дуже рідко – перфорація кишечника, панкреатит. З боку нервової системи: часто – запаморочення, безсоння; нечасто – занепокоєння, підвищення м'язового тонусу, сонливість; рідко – сплутаність свідомості (психоз). З боку нирок та сечовидільної системи: часто – інфекція сечових шляхів. З боку дихальної системи: часто – бронхіт, кашель, синусит, інфекції верхніх дихальних шляхів; нечасто – фарингіт, риніт. З боку шкірних покривів: часто - свербіж шкіри (у тому числі генералізований), шкірний висип; нечасто – кропив'янка, екхімози; рідко – алопеція. З боку імунної системи: рідко – ангіоневротичний набряк; дуже рідко – бульозні висипання (бульозний дерматит). З боку органів чуття: нечасто - шум у вухах, нечіткість зорового сприйняття. З боку гепатобіліарної системи: нечасто - підвищення активності "печінкових" ферментів (у тому числі аланінамінотрансферази та аспартатамінотрансферази). З боку крові: нечасто – анемія; рідко – тромбоцитопенія. Загальні: нечасто – гіперчутливість, грипоподібний синдром, випадкові травми, набряк обличчя. Побічні ефекти, виявлені у постмаркетингових спостереженнях:. Незважаючи на те, що ці реакції були виявлені під час постмаркетингових спостережень, вони були розподілені за частотою так: дуже часто ≥ 10%; часто - ≥ 1% і З боку імунної системи: дуже рідко – анафілактичні реакції. З боку нервової системи: рідко – галюцинації; дуже рідко – крововиливи в головний мозок, асептичний менінгіт, втрата смакових відчуттів, втрата нюху. З боку органу зору: нечасто – кон'юнктивіт. З боку судин: дуже рідко – васкуліт. З боку дихальної системи: рідко – тромбоемболія легеневої артерії, пневмоніт. З боку шлунково-кишкового тракту: рідко – шлунково-кишкові кровотечі. З боку гепатобіліарної системи: рідко – гепатит; дуже рідко – печінкова недостатність, фульмінантний гепатит, некроз печінки, холестаз, холестатичний гепатит, жовтяниця. З боку шкіри та підшкірної клітковини: рідко – реакції фоточутливості; дуже рідко – синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, токсичний епідермальний некроліз, лікарський висип у поєднанні з еозинофілією та системними симптомами (DRESS або синдром гіперчутливості), гострий генералізований екзантематозний пустульоз, ексфоліативний дерматит. З боку нирок та сечовидільної системи: рідко – гостра ниркова недостатність, гіпонатріємія; дуже рідко – тубулоінтерстиціальний нефрит, нефротичний синдром, хвороба мінімальних змін. З боку репродуктивної системи: рідко – порушення менструального циклу; частота невідома – зниження фертильності у жінок. Системні порушення: нечасто – біль у грудній клітці. Жінки, які планують вагітність виключалися з дослідження, тому їх не враховували при підрахунку частоти реакції.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування целекоксибу з інгібіторами ізоферменту CYP2C9 може призвести до підвищення його концентрації у плазмі. У таких випадках може знадобитись зниження дози целекоксибу. Одночасне застосування целекоксибу з індукторами ізоферменту CYP2C9, такими як рифампіції, карбамазепін та барбітурати, може призвести до зниження його концентрації у плазмі. У разі може знадобитися підвищення дози целекоксиба. У клінічних дослідженнях фармакокінетики та дослідженнях in vitro було показано, що целекоксиб хоч і не є субстратом ізоферменту CYP2D6, але пригнічує його активність. Тому існує можливість лікарської взаємодії in vivo з препаратами, метаболізм яких пов'язаний з ізоферментом CYP2D6. Варфарин та інші антикоагулянти: при одночасному прийомі можливе збільшення протромбінового часу. Флуконазол, кетоконазол: при одночасному застосуванні 200 мг флуконазолу один раз на добу відзначається збільшення концентрації целекоксибу у плазмі у 2 рази. Такий ефект пов'язаний із пригніченням метаболізму целекоксибу флуконазолом через ізофермент CYP2C9. Пацієнтам, які приймають флуконазол (інгібітор ізоферменту CYP2C9), слід зменшити рекомендовану дозу целекоксибу вдвічі. Кетоконазол (інгібітор ізоферменту CYP3A4) не має клінічно значущого впливу на метаболізм целекоксибу. Декстрометорфан і метопролол: було встановлено, що при одночасному застосуванні целекоксибу в дозі 200 мг на добу призводило до підвищення концентрацій декстрометорфану та метопрололу (субстрати ізоферменту CYP2D6) у 2,6 та 1,5 рази відповідно. Таке підвищення концентрацій пов'язане з пригніченням метаболізму субстратів ізоферменту CYP2D6 целекоксибом за допомогою інгібування активності самого ізоферменту CYP2D6. У зв'язку з цим, у період початку терапії целекоксибом, слід зменшити дозу препаратів, що є субстратами ізоферменту CYP2D6, а після закінчення лікування целекоксибом дозу цих препаратів слід збільшити. Метотрексат: не відзначалося фармакокінетичних клінічно значущих взаємодій між целекоксибом та метотрексатом. Гіпотензивні препарати, включаючи інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) / антагоністи ангіотензину II (або блокатори ангіотензинових рецепторів), діуретики та бета-адреноблокатори: інгібування синтезу простагландинів може знизити ефект гіпотензивних препаратів, або бета-адреноблокаторів. Ця взаємодія повинна братися до уваги при застосуванні целекоксибу спільно з інгібіторами АПФ та/або блокаторами ангіотензинових рецепторів, діуретиками та бета-адреноблокаторами. У літніх пацієнтів, зневоднених (у тому числі у пацієнтів, які отримують терапію діуретиками) або у пацієнтів з порушенням функції нирок, одночасне застосування МПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, з інгібіторами АПФ, антагоністами ангіотензину II та діуретиками нирок, включаючи можливу гостру ниркову недостатність. Зазвичай ці ефекти оборотні. У зв'язку з цим слід бути обережним при одночасному застосуванні цих препаратів. У таких випадках доцільно спочатку провести регідрацію, а потім розпочинати терапію препаратом Сімкоксиб. Крім того, слід розглянути можливість проведення моніторингу функції нирок на початку терапії та періодично під час одночасного застосування препаратів. Циклоспорин: враховуючи, що нестероїдні протизапальні засоби впливають на нирковий синтез простагландинів, вони можуть підвищувати ризик розвитку нефротоксичності при одночасному застосуванні з циклоспорином. Діуретики: відомі раніше нестероїдні протизапальні засоби у деяких пацієнтів можуть знижувати натрійуретичний ефект фуросеміду та тіазидів за рахунок зниження ниркового синтезу простагландинів, це слід мати на увазі при застосуванні целекоксибу. Пероральні контрацептиви: не відзначалося клінічно значущого впливу на фармакокінетику контрацептивної комбінації (1 мг норетистерон/35 мкг етинілестрадіол). Міфепристон: при прийомі міфепристону, целекоксиб може бути використаний через 8-12 днів після прийому міфепристону, оскільки нестероїдні протизапальні засоби зменшують ефект препаратів цієї групи. Літій: відмічалося підвищення концентрації літію в плазмі крові приблизно на 17% при сумісному прийомі літію та целекоксибу. Пацієнти, які отримують терапію літієм, повинні перебувати під ретельним наглядом при прийомі або скасуванні целекоксибу. Інші нестероїдні протизапальні засоби: слід уникати одночасного застосування целекоксибу та інших нестероїдних протизапальних засобів (що не містять ацетилсаліцилову кислоту). Лізиноприл: у 28-денному дослідженні пацієнтів з артеріальною гіпертензією 1 і 2 ступеня, які отримують з цього приводу лізиноприл, було встановлено, що одночасне застосування целекоксибу в дозі 200 мг двічі на добу не призводило до клінічно значущого збільшення середнього систолічного або діастолічного тиску. за результатами 24-годинного моніторингу артеріального тиску, порівняно з плацебо. Серед пацієнтів, які отримують целекоксиб у дозі 200 мг двічі на добу, у 48% з них не було відзначено відповіді на терапію лізиноприлом (за критеріями відповіді прийнято показники рівня діастолічного тиску понад 90 мм. рт. ст. або підвищення діастолічного тиску на 10 % у порівнянні з вихідним рівнем), у порівнянні з пацієнтами, які отримували плацебо (у цій групі не було відзначено відповіді у 27% пацієнтів). Інші препарати: не відзначалося клінічно значущих взаємодій між целекоксибом та антацидами (алюміній- і магній-містять препарати), омепразолом, глібенкламідом, фенітоїном або толбутамідом. Целекоксиб не впливає на антиагрегантну дію ацетилсаліцилової кислоти, що приймається у низьких дозах. Целекоксиб має слабку дію на функцію тромбоцитів, тому його не можна розглядати як заміну ацетилсаліцилової кислоти, що застосовується для профілактики серцево-судинних захворювань. У здорових добровольців НПЗП не впливають на фармакокінетику дигоксину. Проте при одночасному застосуванні дигоксину та індометацину та ібупрофену у пацієнтів відзначалося підвищення концентрації дигоксину у плазмі крові. Це необхідно брати до уваги при одночасному застосуванні з іншими препаратами, що підвищують концентрацію дигоксину у плазмі. Немає інформації про взаємодію целекоксибу та дигоксину. Враховуючи інші ефекти целекоксибу на серцево-судинну систему, слід обережно приймати його одночасно з дигоксином. У цьому випадку рекомендується ретельно контролювати побічні реакції. Целекоксиб переважно метаболізується у печінці ізоферментом CYP2C9. Так як барбітурати є індукторами ізоферменту CYP2C9, при їх одночасному застосуванні з целекоксибом може спостерігатися зниження концентрації останнього в плазмі крові.Спосіб застосування та дозиВсередину, не розжовуючи, запиваючи водою, незалежно від їди. Оскільки ризик можливих ускладнень з боку серцево-судинної системи може зростати зі збільшенням дози та тривалості прийому препарату Сімкоксиб, його слід застосовувати мінімально можливим коротким курсом у мінімально ефективній дозі препарату. Максимальна рекомендована добова доза при тривалому прийомі – 400 мг. Симптоматичне лікування остеоартрозу: рекомендована доза становить 200 мг на добу за 1 або 2 прийоми. Симптоматичне лікування ревматоїдного артриту: рекомендована доза целекоксибу становить 100 або 200 мг двічі на добу. Симптоматичне лікування анкілозуючого спондиліту: рекомендована доза целекоксибу становить 200 мг на добу за 1 або 2 прийоми. У деяких пацієнтів відмічено ефективність застосування 400 мг на добу. Лікування больового синдрому: рекомендована початкова доза целекоксибу становить 400 мг, з наступним, за необхідності, прийомом додаткової дози 200 мг, у перший день. У наступні дні рекомендована доза становить 200 мг 2 рази на добу, за потребою. Лікування первинної дисменореї: рекомендована початкова доза целекоксибу становить 400 мг, з наступним, за необхідності, прийомом додаткової дози 200 мг, у перший день. У наступні дні рекомендована доза становить 200 мг 2 рази на добу, за потребою. Літні пацієнти: зазвичай, корекції дози не потрібно. Однак у пацієнтів з масою тіла нижче 50 кг лікування краще розпочинати з мінімальної рекомендованої дози. Порушення функції печінки: у пацієнтів з легким ступенем тяжкості печінкової недостатності (клас А класифікації Чайлд-П'ю) корекції дози не потрібно. У пацієнтів із печінковою недостатністю середнього ступеня тяжкості (клас В за класифікацією Чайлд-П'ю) слід знизити початкову рекомендовану дозу препарату вдвічі. Досвіду застосування препарату у пацієнтів з тяжким ступенем печінкової недостатності (клас З класифікації Чайлд-П'ю) немає. Порушення функції нирок: у пацієнтів з легким та середнім ступенем тяжкості ниркової недостатності корекції дози не потрібно. Досвіду застосування препарату у пацієнтів із тяжким ступенем тяжкості ниркової недостатності немає. Одночасне застосування з флуконазолом: при одночасному застосуванні флуконазолу (інгібітор ізоферменту CYP2C9) та препарату Сімкоксиб слід зменшити початкову рекомендовану дозу препарату вдвічі. Слід бути обережними при одночасному застосуванні з іншими інгібіторами ізоферменту CYP2C9. Симкоксиб слід обережно застосовувати у пацієнтів, які є повільними метаболізаторами або з підозрою на такий стан, оскільки це може призвести до накопичення високих концентрацій целекоксибу в плазмі. У таких пацієнтів слід зменшити початкову рекомендовану дозу препарату вдвічі.ПередозуванняСимптоми. Клінічний досвід передозування обмежений. Без клінічно значущих побічних ефектів застосовувалися одноразові до 1200 мг та багаторазові дози до 1200 мг на 2 прийоми на добу. Лікування. При підозрі на передозування необхідно забезпечити проведення відповідної підтримуючої терапії. Імовірно, діаліз не є ефективним методом виведення препарату з крові через високий рівень зв'язування препарату з білками плазми крові.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат Сімкоксиб, враховуючи жарознижувальну дію, може знизити діагностичну значущість такого симптому, як лихоманка, та вплинути на діагностику інфекції. Вплив на фертильність. Відповідно до механізму дії, при застосуванні НПЗЗ, включаючи целекоксиб, у деяких жінок можливий розвиток змін у яєчниках, що може спричинити ускладнення під час вагітності або порушення фертильності. У жінок, які планують вагітність або проходять обстеження з приводу безпліддя, слід розглянути питання про відміну прийому нестероїдних протизапальних засобів, включаючи целекоксиб. Вплив на серцево-судинну систему. Препарат Сімкоксиб, як і всі коксиби, може збільшувати ризик серйозних ускладнень з боку серцево-судинної системи, таких як тромбоутворення, інфаркт міокарда та інсульт, які можуть призвести до смерті. Ризик виникнення цих реакцій може зростати з дозою, тривалістю прийому препарату, а також у пацієнтів із захворюваннями серцево-судинної системи та факторами ризику таких захворювань. Щоб знизити ризик виникнення цих реакцій у пацієнтів, які приймають препарат Симкоксиб, його слід застосовувати в мінімальних ефективних дозах і мінімально можливим коротким курсом (на розсуд лікаря). Лікар і пацієнт повинні мати на увазі можливість виникнення таких ускладнень, навіть за відсутності раніше відомих симптомів порушення функції серцево-судинної системи. Пацієнти повинні бути поінформовані про ознаки та симптоми негативного впливу на серцево-судинну систему та про заходи, які слід вжити у разі їх виникнення. При застосуванні нестероїдних протизапальних засобів (селективні інгібітори ЦОГ-2) у пацієнтів після операції аорто-коронарного шунтування для лікування больового синдрому в перші 10-14 днів можливе підвищення частоти інфарктів міокарда та порушень мозкового кровообігу. У зв'язку зі слабкою дією целекоксибу на функцію тромбоцитів, він не може бути заміною ацетилсаліцилової кислоти для профілактики тромбоемболії. Також у зв'язку з цим не слід скасовувати антиагрегантну терапію (наприклад, ацетилсаліцилову кислоту) у пацієнтів з ризиком розвитку тромбоемболічних ускладнень. Як і всі нестероїдні протизапальні засоби, целекоксиб може призводити до підвищення артеріального тиску, що може стати також причиною ускладнень з боку серцево-судинної системи. Всі нестероїдні протизапальні засоби, у тому числі і целекоксиб, у пацієнтів з артеріальною гіпертензією повинні застосовуватися з обережністю. Спостереження за артеріальним тиском має здійснюватись на початку терапії целекоксибом, а також протягом курсу лікування. Вплив на шлунково-кишковий тракт. У пацієнтів, які приймали целекоксиб, спостерігалися дуже рідкісні випадки перфорації, виразки та кровотечі зі шлунково-кишкового тракту. Ризик розвитку цих ускладнень при лікуванні НПЗП найбільш високий у літніх людей, пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями, пацієнтів, що одночасно отримують ацетилсаліцилову кислоту, та пацієнтів з такими захворюваннями шлунково-кишкового тракту, як виразка, кровотеча, запальні процеси у стадії загострення та в анамнезі. . Іншими факторами ризику кровотечі зі шлунково-кишкового тракту є одночасне застосування з пероральними глюкокортикостероїдами та антикоагулянтами, тривалий період терапії НПЗП, куріння, вживання алкоголю. Більшість спонтанних повідомлень про серйозні побічні ефекти на шлунково-кишковий тракт ставилися до літніх та ослаблених пацієнтів. Спільне застосування з пероральними антикоагулянтами. При одночасному застосуванні нестероїдних протизапальних засобів з пероральними антикоагулянтами підвищується ризик кровотеч. Слід бути обережними при одночасному застосуванні цих препаратів. Пероральні антикоагулянти включають варфарин, антикоагулянти кумаринового ряду та пероральні антикоагулянти прямої дії (наприклад, апіксабан, дабігатран та ривароксабан). Повідомлялося про серйозні (деякі з них були фатальними) кровотечі у пацієнтів, які отримували супутнє лікування варфарином або аналогічними засобами. Оскільки повідомлялося про збільшення протромбінового часу (міжнародного протромбінового часу (МНО)), то після початку лікування препаратом Сімкоксиб або зміни його дози, у пацієнтів, які одночасно одержують терапію пероральними антикоагулянтами, повинна контролюватись антикоагулянтна активність та/або МНО. Затримка рідини та набряки. Як і при застосуванні інших лікарських засобів, що гальмують синтез простагландинів, у ряду пацієнтів, які приймають препарат Симкоксиб, можуть відзначатися затримка рідини та набряки, тому слід бути обережними при застосуванні даного препарату у пацієнтів зі станами, що спричиняють або погіршуються через затримку рідини. Пацієнти із серцевою недостатністю в анамнезі або артеріальною гіпертензією мають бути під ретельним наглядом. Вплив на ниркову функцію. Нестероїдні протизапальні засоби, у тому числі і целекоксиб, можуть чинити токсичну дію на функцію нирок. Було встановлено, що целекоксиб не має більшої токсичності порівняно з іншими нестероїдними протизапальними засобами. Препарат Сімкоксиб слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з порушенням функції нирок, серцевою недостатністю, порушенням функції печінки та у пацієнтів похилого віку. Функція нирок у таких пацієнтів має ретельно контролюватись. Слід бути обережними при застосуванні препарату Сімкоксиб у пацієнтів з дегідратацією. У таких випадках доцільно спочатку провести регідратацію, а потім розпочинати терапію препаратом Сімкоксиб. Вплив на печінкову функцію. Препарат Сімкоксиб не слід застосовувати у пацієнтів з порушенням функції печінки тяжкого ступеня тяжкості (клас З класифікації Чайлд-П'ю). Препарат Сімкоксиб слід застосовувати з обережністю при лікуванні у пацієнтів з печінковою недостатністю середнього ступеня тяжкості та знизити початкову рекомендовану дозу препарату вдвічі. У деяких випадках спостерігалися тяжкі реакції з боку печінки, включаючи фульмінантний гепатит (іноді з летальним наслідком), некроз печінки та печінкова недостатність (іноді з летальним наслідком або необхідністю трансплантації печінки). Більшість цих реакцій розвивалися через 1 місяць після початку прийому целекоксибу. Пацієнти з симптомами та/або ознаками порушення функції печінки, або ті пацієнти, у яких виявлено порушення функції печінки лабораторними методами, повинні бути під ретельним наглядом щодо розвитку більш тяжких реакцій з боку печінки під час лікування препаратом Сімкоксиб. Анафілактичні реакції. При прийомі препарату Сімкоксиб було зареєстровано випадки анафілактичних реакцій. Серйозні реакції із боку шкірних покровів. Вкрай рідко при прийомі целекоксибу відзначалися серйозні реакції з боку шкірних покривів, такі як ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, і токсичний епідермальний некроліз, деякі з них були фатальними. Ризик появи таких реакцій вищий у пацієнтів на початку терапії, у більшості зазначених випадків такі реакції починалися в перший місяць терапії. Слід припинити прийом препарату Симкоксиб при появі висипу на шкірі, змін на слизових оболонках або інших ознак гіперчутливості. Терапія глюкокортикостероїдами. Препарат Сімкоксиб не може замінити глюкокортикостероїди або застосовуватися як терапія глюкокортикостероїдної недостатності. Пригнічення функції ізоферменту CYP2D6. Було встановлено, що целекоксиб є помірним інгібітором ізоферменту CYP2D6. У період початку лікування целекоксибом слід знизити дозу препаратів, що метаболізуються ізоферментом CYP2D6, а після закінчення лікування целекоксибом дозу цих препаратів слід збільшити. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. Необхідно бути обережними при керуванні транспортними засобами та заняттями іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, оскільки препарат може викликати запаморочення та інші побічні ефекти, які можуть впливати на зазначені здібності. Вплив целекоксибу на здатність водіння автомобіля та управління механізмами не досліджувався. Однак ґрунтуючись на фармакодинамічних властивостях і загальному профілі безпеки, є малоймовірним, що препарат Симкоксиб так впливає.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаКапсули – 1 капс.:. Діюча речовина: целекоксиб – 200,00 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат – 49,80 мг, натрію лаурилсульфат – 8,10 мг, повідон К-30 – 6,70 мг, кроскармелозу натрію – 2,70 мг, магнію стеарат – 2,70 мг; склад оболонки капсули (корпус): барвник заліза оксид жовтий 0,3515 мг, титану діоксид 0,3059 мг, желатин 32,6876 мг, вода 5,6550 мг; склад оболонки капсули (кришечка): барвник заліза оксид жовтий 0,2163 мг, титану діоксид 0,1882 мг, желатин 20,1155 мг, вода 3,4800 мг. Капсули 200мг. 10 капсул в блістер з алюмінієвої фольги та плівки ПВДХ. По 3, 4, 5 або 10 блістерів разом із інструкцією із застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиТверді желатинові капсули розміру 2 з корпусом та кришкою жовтого кольору. Вміст капсул: порошок або гранульований порошок або порошок з крупинками від білого до майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаНестероїдний протизапальний препарат.ФармакокінетикаВсмоктування. При прийомі натще целекоксиб добре всмоктується, досягаючи максимальної концентрації (Сmах) у плазмі крові приблизно через 2-3 години. Стах у плазмі крові після прийому 200 мг - 705 нг/мл. Абсолютна біодоступність препарату не досліджувалась. Схах та площа під фармакокінетичною кривою "концентрація-час" (AUC) приблизно пропорційні прийнятій дозі в діапазоні доз до 200 мг 2 рази на добу; при застосуванні целекоксибу у більш високих дозах ступінь підвищення Сmах та AUC відбувається менш пропорційно. Розподіл. Зв'язок з білками плазми не залежить від концентрації та становить близько 97%, целекоксиб не зв'язується з еритроцитами крові. Целекоксиб проникає крізь гематоенцефалічний бар'єр. Метаболізм. Целекоксиб метаболізується в печінці шляхом гідроксилювання, окиснення та частково глюкуронування. Метаболізм здебільшого протікає за участю цитохрому Р450 CYP2C9. Метаболіти, що виявляються в крові, фармакологічно неактивні щодо ЦОГ-1 та ЦОГ-2. Активність цитохрому Р450 CYP2C9 знижена у осіб із генетичним поліморфізмом, таким як гомозиготний за CYP2C9*3 поліморфізм, що веде до зменшення ефективності ензимів. Виведення. Целекоксиб метаболізується у печінці, виводиться через кишечник та нирки у вигляді метаболітів (57% та 27%, відповідно), менше 1% прийнятої дози – у незміненому вигляді. При повторному застосуванні період напіввиведення становить 8-12 годин, а кліренс становить близько 500 мл/хв. При повторному застосуванні рівноважні концентрації у плазмі досягаються до 5 дня. Варіабельність основних фармакокінетичних параметрів (AUC, Сmах, період напіввиведення) становить близько 30%. Середній обсяг розподілу в рівноважному стані дорівнює приблизно 500 л/70 кг у молодих здорових дорослих пацієнтів, що вказує на широке розподілення целекоксибу в тканинах. Вплив їди. Прийом целекоксибу разом з жирною їжею збільшує час досягнення Сmах приблизно на 4 години і підвищує повне всмоктування приблизно на 20%. Спеціальні групи пацієнтів. Літні пацієнти. У пацієнтів старше 65 років відзначається збільшення в 1,5-2 рази середніх значень Сmах, AUC целекоксибу, що більшою мірою обумовлено зміною маси тіла, а не віком (у пацієнтів похилого віку, як правило, спостерігається нижча середня маса тіла, ніж в осіб молодшого віку, внаслідок чого вони за інших рівних умов досягаються вищі концентрації целекоксиба). З тієї ж причини у жінок похилого віку зазвичай відзначається більш висока концентрація препарату в плазмі крові, ніж у чоловіків похилого віку. Зазначені особливості фармакокінетики, як правило, не потребують корекції дози. Проте у літніх пацієнтів з масою тіла нижче 50 кг слід розпочинати лікування з мінімальної рекомендованої дози. Раса. У представників негроїдної раси AUC целекоксибу приблизно на 40% вище, ніж у європейців. Причини та клінічне значення цього факту не відомі. Порушення функції печінки. Концентрації целекоксибу в плазмі крові у пацієнтів з легким ступенем печінкової недостатності (клас А та класифікації Чайлд-П'ю) незначно змінюються. У пацієнтів з печінковою недостатністю середнього ступеня тяжкості (клас В за класифікацією Чайлд-П'ю) концентрація целекоксибу в плазмі може збільшуватися майже в 2 рази. Порушення функції нирок. У літніх пацієнтів зі зниженням СКФ > 65 мл/хв/1,73 м2, пов'язаним із віковими змінами, та у пацієнтів із СКФ, що дорівнює 35-60 мл/хв/1,73 м2, фармакокінетика целекоксибу не змінюється. Не виявляється значного зв'язку між вмістом сироваткового креатиніну (або кліренсом креатиніну (КК)) та кліренсом целекоксибу. Передбачається, що наявність тяжкого ступеня ниркової недостатності не впливає на кліренс целекоксибу, оскільки основний шлях його виведення – перетворення в печінці на неактивні метаболіти.ФармакодинамікаЦелекоксиб має протизапальну, знеболювальну та жарознижувальну дію, блокуючи утворення запальних простагландинів (Pg), в основному за рахунок інгібування циклооксигенази-2 (ЦОГ-2). Індукція ЦОГ-2 відбувається у відповідь запалення і призводить до синтезу і накопичення простагландинів, особливо простагландина Ег, у своїй відбувається посилення проявів запалення (набряк і біль). У терапевтичних дозах у людини целекоксиб значимо не інгібує циклооксигеназу-1 (ЦОГ-1) і не впливає на простагландини, синтезовані в результаті активації ЦОГ-1, а також не впливає на нормальні фізіологічні процеси, пов'язані з ЦОГ-1 і протікають в тканинах, і насамперед у тканинах шлунка, кишечника та тромбоцитах. Вплив на ниркову функцію. Целекоксиб знижує виведення з сечею PgE2 та 6-кето-PgF1 (метаболіту простацикліну), але не впливає на сироватковий тромбоксан В2 та виведення із сечею 11-дегідро-тромбоксану В2, метаболіту тромбоксану (обидва – продукти ЦОГ-1). Целекоксиб не викликає зниження швидкості клубочкової фільтрації (СКФ) у пацієнтів похилого віку та осіб з хронічною нирковою недостатністю, транзиторно знижує виведення натрію. У пацієнтів з артритом спостерігається частота розвитку периферичних набряків, артеріальної гіпертензії та серцевої недостатності порівнянна з такою на тлі прийому неселективних інгібіторів ЦОГ, які мають інгібуючу активність щодо ЦОГ-1 і ЦОГ-2. Найбільш виражений цей ефект був у пацієнтів, які отримують терапію діуретиками. Проте не відзначалося збільшення частоти випадків підвищення артеріального тиску та розвитку серцевої недостатності, а периферичні набряки були легким ступенем тяжкості та проходили самостійно.Показання до застосуванняСимптоматичне лікування остеоартрозу, ревматоїдного артриту та анкілозуючого спондиліту. Больовий синдром (болі в спині, кістково-м'язові, післяопераційні та інші види болю). Лікування первинної дисменореї. Препарат призначений для симптоматичної терапії, зменшення болю та запалення на момент використання, на прогресування захворювання не впливає.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до целекоксибу або будь-якого іншого компонента препарату. Відома підвищена чутливість до сульфонамідів. Повне або неповне поєднання бронхіальної астми, рецидивуючого поліпозу носа та приносових пазух та непереносимості ацетилсаліцилової кислоти або інших нестероїдних протизапальних засобів, включаючи інші інгібітори ЦОГ-2 (у тому числі в анамнезі). Період після операції аортокоронарного шунтування. Активні ерозивно-виразкові ураження слизової оболонки шлунка або дванадцятипалої кишки, або виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки у стадії загострення, або шлунково-кишкова кровотеча. Запальні захворювання кишок (хвороба Крона, виразковий коліт) у фазі загострення. Хронічна серцева недостатність (II-IV функціональний клас NYHA). Клінічно підтверджена ішемічна хвороба серця, захворювання периферичних артерій та цереброваскулярні захворювання у вираженій стадії. Геморагічний інсульт. Субарахноїдальний крововилив. Неконтрольована артеріальна гіпертензія. Вагітність та період лактації. Тяжка печінкова недостатність (немає досвіду застосування). Тяжка ниркова недостатність (КК менше 30 мл/хв), прогресуючі захворювання нирок, підтверджена гіперкаліємія (немає досвіду застосування). Дефіцит лактази, непереносимість лактози, глюкозо-галактозна мальабсорбція. Вік до 18 років (немає досвіду застосування). Симкоксиб слід приймати з обережністю при таких станах: захворювання шлунково-кишкового тракту (виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, виразковий коліт, хвороба Крона, кровотечі в анамнезі); наявність інфекції Helicobacter pylori; сумісне застосування з антикоагулянтами (варфарин), антиагрегантами (ацетилсаліцилова кислота, клопідогрел), пероральними глюкокортикостероїдами (преднізолон), діуретиками, селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну (циталопрам, флуоксетин, палюксетин, палюксетин, палюксетин, палюксетин; затримка рідини та набряки; порушення функції печінки середнього ступеня тяжкості, захворювання печінки в анамнезі, печінкова порфірія; хронічна ниркова недостатність (КК 30-60 мл/хв); значне зниження обсягу циркулюючої крові (зокрема після хірургічного втручання);захворювання серцево-судинної системи; артеріальна гіпертензія; цереброваскулярні захворювання; дисліпідемія/гіперліпідемія; цукровий діабет; захворювання периферичних артерій; одночасне застосування з інгібіторами ізоферменту CYP2C9; у пацієнтів, які є повільними метаболізаторами або є підозра на такий стан; тривале застосування нестероїдних протизапальних засобів; тяжкі соматичні захворювання; літні пацієнти (у тому числі ті, що отримують діуретики, ослаблені пацієнти з низькою масою тіла); куріння; туберкульоз; алкоголізм.тривале застосування нестероїдних протизапальних засобів; тяжкі соматичні захворювання; літні пацієнти (у тому числі ті, що отримують діуретики, ослаблені пацієнти з низькою масою тіла); куріння; туберкульоз; алкоголізм.тривале застосування нестероїдних протизапальних засобів; тяжкі соматичні захворювання; літні пацієнти (у тому числі ті, що отримують діуретики, ослаблені пацієнти з низькою масою тіла); куріння; туберкульоз; алкоголізм.Вагітність та лактаціяЦелекоксиб протипоказаний під час вагітності. Відсутні достатні дані щодо застосування целекоксибу у вагітних жінок. Потенційний ризик застосування препарату Сімкоксиб під час вагітності не встановлений, але не може бути виключений. Сімкоксиб, що відноситься до групи інгібіторів синтезу простагландинів, при прийомі під час вагітності, особливо в III триместрі, може викликати слабкість скорочень матки та передчасне закриття артеріальної протоки. Застосування інгібіторів синтезу простагландинів на ранньому етапі вагітності може негативно вплинути на перебіг вагітності. Є обмежені дані у тому, що целекоксиб виділяється з грудним молоком. У дослідженнях було показано, що целекоксиб виділяється у грудне молоко у дуже низьких концентраціях. Тим не менш, беручи до уваги потенційну можливість розвитку побічних ефектів від целекоксибу у дитини, що вигодовується, слід оцінити доцільність відміни або грудного вигодовування, або прийому целекоксибу, враховуючи важливість прийому препарату Сімкоксиб для матері.Побічна діяКритерії оцінки частоти: дуже часто ≥ 10%: часто - ≥ 1% та З боку серцево-судинної системи: часто – периферичні набряки, підвищення артеріального тиску, включаючи обтяження перебігу артеріальної гіпертензії; нечасто – "припливи", відчуття серцебиття; рідко – прояв хронічної серцевої недостатності, аритмія, тахікардія, ішемічний інсульт та інфаркт міокарда. З боку шлунково-кишкового тракту: часто – абдомінальний біль, діарея, диспепсія, метеоризм, блювання; нечасто – захворювання зубів (постекстракційний луночковий альвеоліт); рідко - виразка шлунка та дванадцятипалої кишки, виразка стравоходу; дуже рідко – перфорація кишечника, панкреатит. З боку нервової системи: часто – запаморочення, безсоння; нечасто – занепокоєння, підвищення м'язового тонусу, сонливість; рідко – сплутаність свідомості (психоз). З боку нирок та сечовидільної системи: часто – інфекція сечових шляхів. З боку дихальної системи: часто – бронхіт, кашель, синусит, інфекції верхніх дихальних шляхів; нечасто – фарингіт, риніт. З боку шкірних покривів: часто - свербіж шкіри (у тому числі генералізований), шкірний висип; нечасто – кропив'янка, екхімози; рідко – алопеція. З боку імунної системи: рідко – ангіоневротичний набряк; дуже рідко – бульозні висипання (бульозний дерматит). З боку органів чуття: нечасто - шум у вухах, нечіткість зорового сприйняття. З боку гепатобіліарної системи: нечасто - підвищення активності "печінкових" ферментів (у тому числі аланінамінотрансферази та аспартатамінотрансферази). З боку крові: нечасто – анемія; рідко – тромбоцитопенія. Загальні: нечасто – гіперчутливість, грипоподібний синдром, випадкові травми, набряк обличчя. Побічні ефекти, виявлені у постмаркетингових спостереженнях:. Незважаючи на те, що ці реакції були виявлені під час постмаркетингових спостережень, вони були розподілені за частотою так: дуже часто ≥ 10%; часто - ≥ 1% і З боку імунної системи: дуже рідко – анафілактичні реакції. З боку нервової системи: рідко – галюцинації; дуже рідко – крововиливи в головний мозок, асептичний менінгіт, втрата смакових відчуттів, втрата нюху. З боку органу зору: нечасто – кон'юнктивіт. З боку судин: дуже рідко – васкуліт. З боку дихальної системи: рідко – тромбоемболія легеневої артерії, пневмоніт. З боку шлунково-кишкового тракту: рідко – шлунково-кишкові кровотечі. З боку гепатобіліарної системи: рідко – гепатит; дуже рідко – печінкова недостатність, фульмінантний гепатит, некроз печінки, холестаз, холестатичний гепатит, жовтяниця. З боку шкіри та підшкірної клітковини: рідко – реакції фоточутливості; дуже рідко – синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, токсичний епідермальний некроліз, лікарський висип у поєднанні з еозинофілією та системними симптомами (DRESS або синдром гіперчутливості), гострий генералізований екзантематозний пустульоз, ексфоліативний дерматит. З боку нирок та сечовидільної системи: рідко – гостра ниркова недостатність, гіпонатріємія; дуже рідко – тубулоінтерстиціальний нефрит, нефротичний синдром, хвороба мінімальних змін. З боку репродуктивної системи: рідко – порушення менструального циклу; частота невідома – зниження фертильності у жінок. Системні порушення: нечасто – біль у грудній клітці. Жінки, які планують вагітність виключалися з дослідження, тому їх не враховували при підрахунку частоти реакції.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування целекоксибу з інгібіторами ізоферменту CYP2C9 може призвести до підвищення його концентрації у плазмі. У таких випадках може знадобитись зниження дози целекоксибу. Одночасне застосування целекоксибу з індукторами ізоферменту CYP2C9, такими як рифампіції, карбамазепін та барбітурати, може призвести до зниження його концентрації у плазмі. У разі може знадобитися підвищення дози целекоксиба. У клінічних дослідженнях фармакокінетики та дослідженнях in vitro було показано, що целекоксиб хоч і не є субстратом ізоферменту CYP2D6, але пригнічує його активність. Тому існує можливість лікарської взаємодії in vivo з препаратами, метаболізм яких пов'язаний з ізоферментом CYP2D6. Варфарин та інші антикоагулянти: при одночасному прийомі можливе збільшення протромбінового часу. Флуконазол, кетоконазол: при одночасному застосуванні 200 мг флуконазолу один раз на добу відзначається збільшення концентрації целекоксибу у плазмі у 2 рази. Такий ефект пов'язаний із пригніченням метаболізму целекоксибу флуконазолом через ізофермент CYP2C9. Пацієнтам, які приймають флуконазол (інгібітор ізоферменту CYP2C9), слід зменшити рекомендовану дозу целекоксибу вдвічі. Кетоконазол (інгібітор ізоферменту CYP3A4) не має клінічно значущого впливу на метаболізм целекоксибу. Декстрометорфан і метопролол: було встановлено, що при одночасному застосуванні целекоксибу в дозі 200 мг на добу призводило до підвищення концентрацій декстрометорфану та метопрололу (субстрати ізоферменту CYP2D6) у 2,6 та 1,5 рази відповідно. Таке підвищення концентрацій пов'язане з пригніченням метаболізму субстратів ізоферменту CYP2D6 целекоксибом за допомогою інгібування активності самого ізоферменту CYP2D6. У зв'язку з цим, у період початку терапії целекоксибом, слід зменшити дозу препаратів, що є субстратами ізоферменту CYP2D6, а після закінчення лікування целекоксибом дозу цих препаратів слід збільшити. Метотрексат: не відзначалося фармакокінетичних клінічно значущих взаємодій між целекоксибом та метотрексатом. Гіпотензивні препарати, включаючи інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) / антагоністи ангіотензину II (або блокатори ангіотензинових рецепторів), діуретики та бета-адреноблокатори: інгібування синтезу простагландинів може знизити ефект гіпотензивних препаратів, або бета-адреноблокаторів. Ця взаємодія повинна братися до уваги при застосуванні целекоксибу спільно з інгібіторами АПФ та/або блокаторами ангіотензинових рецепторів, діуретиками та бета-адреноблокаторами. У літніх пацієнтів, зневоднених (у тому числі у пацієнтів, які отримують терапію діуретиками) або у пацієнтів з порушенням функції нирок, одночасне застосування МПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, з інгібіторами АПФ, антагоністами ангіотензину II та діуретиками нирок, включаючи можливу гостру ниркову недостатність. Зазвичай ці ефекти оборотні. У зв'язку з цим слід бути обережним при одночасному застосуванні цих препаратів. У таких випадках доцільно спочатку провести регідрацію, а потім розпочинати терапію препаратом Сімкоксиб. Крім того, слід розглянути можливість проведення моніторингу функції нирок на початку терапії та періодично під час одночасного застосування препаратів. Циклоспорин: враховуючи, що нестероїдні протизапальні засоби впливають на нирковий синтез простагландинів, вони можуть підвищувати ризик розвитку нефротоксичності при одночасному застосуванні з циклоспорином. Діуретики: відомі раніше нестероїдні протизапальні засоби у деяких пацієнтів можуть знижувати натрійуретичний ефект фуросеміду та тіазидів за рахунок зниження ниркового синтезу простагландинів, це слід мати на увазі при застосуванні целекоксибу. Пероральні контрацептиви: не відзначалося клінічно значущого впливу на фармакокінетику контрацептивної комбінації (1 мг норетистерон/35 мкг етинілестрадіол). Міфепристон: при прийомі міфепристону, целекоксиб може бути використаний через 8-12 днів після прийому міфепристону, оскільки нестероїдні протизапальні засоби зменшують ефект препаратів цієї групи. Літій: відмічалося підвищення концентрації літію в плазмі крові приблизно на 17% при сумісному прийомі літію та целекоксибу. Пацієнти, які отримують терапію літієм, повинні перебувати під ретельним наглядом при прийомі або скасуванні целекоксибу. Інші нестероїдні протизапальні засоби: слід уникати одночасного застосування целекоксибу та інших нестероїдних протизапальних засобів (що не містять ацетилсаліцилову кислоту). Лізиноприл: у 28-денному дослідженні пацієнтів з артеріальною гіпертензією 1 і 2 ступеня, які отримують з цього приводу лізиноприл, було встановлено, що одночасне застосування целекоксибу в дозі 200 мг двічі на добу не призводило до клінічно значущого збільшення середнього систолічного або діастолічного тиску. за результатами 24-годинного моніторингу артеріального тиску, порівняно з плацебо. Серед пацієнтів, які отримують целекоксиб у дозі 200 мг двічі на добу, у 48% з них не було відзначено відповіді на терапію лізиноприлом (за критеріями відповіді прийнято показники рівня діастолічного тиску понад 90 мм. рт. ст. або підвищення діастолічного тиску на 10 % у порівнянні з вихідним рівнем), у порівнянні з пацієнтами, які отримували плацебо (у цій групі не було відзначено відповіді у 27% пацієнтів). Інші препарати: не відзначалося клінічно значущих взаємодій між целекоксибом та антацидами (алюміній- і магній-містять препарати), омепразолом, глібенкламідом, фенітоїном або толбутамідом. Целекоксиб не впливає на антиагрегантну дію ацетилсаліцилової кислоти, що приймається у низьких дозах. Целекоксиб має слабку дію на функцію тромбоцитів, тому його не можна розглядати як заміну ацетилсаліцилової кислоти, що застосовується для профілактики серцево-судинних захворювань. У здорових добровольців НПЗП не впливають на фармакокінетику дигоксину. Проте при одночасному застосуванні дигоксину та індометацину та ібупрофену у пацієнтів відзначалося підвищення концентрації дигоксину у плазмі крові. Це необхідно брати до уваги при одночасному застосуванні з іншими препаратами, що підвищують концентрацію дигоксину у плазмі. Немає інформації про взаємодію целекоксибу та дигоксину. Враховуючи інші ефекти целекоксибу на серцево-судинну систему, слід обережно приймати його одночасно з дигоксином. У цьому випадку рекомендується ретельно контролювати побічні реакції. Целекоксиб переважно метаболізується у печінці ізоферментом CYP2C9. Так як барбітурати є індукторами ізоферменту CYP2C9, при їх одночасному застосуванні з целекоксибом може спостерігатися зниження концентрації останнього в плазмі крові.Спосіб застосування та дозиВсередину, не розжовуючи, запиваючи водою, незалежно від їди. Оскільки ризик можливих ускладнень з боку серцево-судинної системи може зростати зі збільшенням дози та тривалості прийому препарату Сімкоксиб, його слід застосовувати мінімально можливим коротким курсом у мінімально ефективній дозі препарату. Максимальна рекомендована добова доза при тривалому прийомі – 400 мг. Симптоматичне лікування остеоартрозу: рекомендована доза становить 200 мг на добу за 1 або 2 прийоми. Симптоматичне лікування ревматоїдного артриту: рекомендована доза целекоксибу становить 100 або 200 мг двічі на добу. Симптоматичне лікування анкілозуючого спондиліту: рекомендована доза целекоксибу становить 200 мг на добу за 1 або 2 прийоми. У деяких пацієнтів відмічено ефективність застосування 400 мг на добу. Лікування больового синдрому: рекомендована початкова доза целекоксибу становить 400 мг, з наступним, за необхідності, прийомом додаткової дози 200 мг, у перший день. У наступні дні рекомендована доза становить 200 мг 2 рази на добу, за потребою. Лікування первинної дисменореї: рекомендована початкова доза целекоксибу становить 400 мг, з наступним, за необхідності, прийомом додаткової дози 200 мг, у перший день. У наступні дні рекомендована доза становить 200 мг 2 рази на добу, за потребою. Літні пацієнти: зазвичай, корекції дози не потрібно. Однак у пацієнтів з масою тіла нижче 50 кг лікування краще розпочинати з мінімальної рекомендованої дози. Порушення функції печінки: у пацієнтів з легким ступенем тяжкості печінкової недостатності (клас А класифікації Чайлд-П'ю) корекції дози не потрібно. У пацієнтів із печінковою недостатністю середнього ступеня тяжкості (клас В за класифікацією Чайлд-П'ю) слід знизити початкову рекомендовану дозу препарату вдвічі. Досвіду застосування препарату у пацієнтів з тяжким ступенем печінкової недостатності (клас З класифікації Чайлд-П'ю) немає. Порушення функції нирок: у пацієнтів з легким та середнім ступенем тяжкості ниркової недостатності корекції дози не потрібно. Досвіду застосування препарату у пацієнтів із тяжким ступенем тяжкості ниркової недостатності немає. Одночасне застосування з флуконазолом: при одночасному застосуванні флуконазолу (інгібітор ізоферменту CYP2C9) та препарату Сімкоксиб слід зменшити початкову рекомендовану дозу препарату вдвічі. Слід бути обережними при одночасному застосуванні з іншими інгібіторами ізоферменту CYP2C9. Симкоксиб слід обережно застосовувати у пацієнтів, які є повільними метаболізаторами або з підозрою на такий стан, оскільки це може призвести до накопичення високих концентрацій целекоксибу в плазмі. У таких пацієнтів слід зменшити початкову рекомендовану дозу препарату вдвічі.ПередозуванняСимптоми. Клінічний досвід передозування обмежений. Без клінічно значущих побічних ефектів застосовувалися одноразові до 1200 мг та багаторазові дози до 1200 мг на 2 прийоми на добу. Лікування. При підозрі на передозування необхідно забезпечити проведення відповідної підтримуючої терапії. Імовірно, діаліз не є ефективним методом виведення препарату з крові через високий рівень зв'язування препарату з білками плазми крові.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат Сімкоксиб, враховуючи жарознижувальну дію, може знизити діагностичну значущість такого симптому, як лихоманка, та вплинути на діагностику інфекції. Вплив на фертильність. Відповідно до механізму дії, при застосуванні НПЗЗ, включаючи целекоксиб, у деяких жінок можливий розвиток змін у яєчниках, що може спричинити ускладнення під час вагітності або порушення фертильності. У жінок, які планують вагітність або проходять обстеження з приводу безпліддя, слід розглянути питання про відміну прийому нестероїдних протизапальних засобів, включаючи целекоксиб. Вплив на серцево-судинну систему. Препарат Сімкоксиб, як і всі коксиби, може збільшувати ризик серйозних ускладнень з боку серцево-судинної системи, таких як тромбоутворення, інфаркт міокарда та інсульт, які можуть призвести до смерті. Ризик виникнення цих реакцій може зростати з дозою, тривалістю прийому препарату, а також у пацієнтів із захворюваннями серцево-судинної системи та факторами ризику таких захворювань. Щоб знизити ризик виникнення цих реакцій у пацієнтів, які приймають препарат Симкоксиб, його слід застосовувати в мінімальних ефективних дозах і мінімально можливим коротким курсом (на розсуд лікаря). Лікар і пацієнт повинні мати на увазі можливість виникнення таких ускладнень, навіть за відсутності раніше відомих симптомів порушення функції серцево-судинної системи. Пацієнти повинні бути поінформовані про ознаки та симптоми негативного впливу на серцево-судинну систему та про заходи, які слід вжити у разі їх виникнення. При застосуванні нестероїдних протизапальних засобів (селективні інгібітори ЦОГ-2) у пацієнтів після операції аорто-коронарного шунтування для лікування больового синдрому в перші 10-14 днів можливе підвищення частоти інфарктів міокарда та порушень мозкового кровообігу. У зв'язку зі слабкою дією целекоксибу на функцію тромбоцитів, він не може бути заміною ацетилсаліцилової кислоти для профілактики тромбоемболії. Також у зв'язку з цим не слід скасовувати антиагрегантну терапію (наприклад, ацетилсаліцилову кислоту) у пацієнтів з ризиком розвитку тромбоемболічних ускладнень. Як і всі нестероїдні протизапальні засоби, целекоксиб може призводити до підвищення артеріального тиску, що може стати також причиною ускладнень з боку серцево-судинної системи. Всі нестероїдні протизапальні засоби, у тому числі і целекоксиб, у пацієнтів з артеріальною гіпертензією повинні застосовуватися з обережністю. Спостереження за артеріальним тиском має здійснюватись на початку терапії целекоксибом, а також протягом курсу лікування. Вплив на шлунково-кишковий тракт. У пацієнтів, які приймали целекоксиб, спостерігалися дуже рідкісні випадки перфорації, виразки та кровотечі зі шлунково-кишкового тракту. Ризик розвитку цих ускладнень при лікуванні НПЗП найбільш високий у літніх людей, пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями, пацієнтів, що одночасно отримують ацетилсаліцилову кислоту, та пацієнтів з такими захворюваннями шлунково-кишкового тракту, як виразка, кровотеча, запальні процеси у стадії загострення та в анамнезі. . Іншими факторами ризику кровотечі зі шлунково-кишкового тракту є одночасне застосування з пероральними глюкокортикостероїдами та антикоагулянтами, тривалий період терапії НПЗП, куріння, вживання алкоголю. Більшість спонтанних повідомлень про серйозні побічні ефекти на шлунково-кишковий тракт ставилися до літніх та ослаблених пацієнтів. Спільне застосування з пероральними антикоагулянтами. При одночасному застосуванні нестероїдних протизапальних засобів з пероральними антикоагулянтами підвищується ризик кровотеч. Слід бути обережними при одночасному застосуванні цих препаратів. Пероральні антикоагулянти включають варфарин, антикоагулянти кумаринового ряду та пероральні антикоагулянти прямої дії (наприклад, апіксабан, дабігатран та ривароксабан). Повідомлялося про серйозні (деякі з них були фатальними) кровотечі у пацієнтів, які отримували супутнє лікування варфарином або аналогічними засобами. Оскільки повідомлялося про збільшення протромбінового часу (міжнародного протромбінового часу (МНО)), то після початку лікування препаратом Сімкоксиб або зміни його дози, у пацієнтів, які одночасно одержують терапію пероральними антикоагулянтами, повинна контролюватись антикоагулянтна активність та/або МНО. Затримка рідини та набряки. Як і при застосуванні інших лікарських засобів, що гальмують синтез простагландинів, у ряду пацієнтів, які приймають препарат Симкоксиб, можуть відзначатися затримка рідини та набряки, тому слід бути обережними при застосуванні даного препарату у пацієнтів зі станами, що спричиняють або погіршуються через затримку рідини. Пацієнти із серцевою недостатністю в анамнезі або артеріальною гіпертензією мають бути під ретельним наглядом. Вплив на ниркову функцію. Нестероїдні протизапальні засоби, у тому числі і целекоксиб, можуть чинити токсичну дію на функцію нирок. Було встановлено, що целекоксиб не має більшої токсичності порівняно з іншими нестероїдними протизапальними засобами. Препарат Сімкоксиб слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з порушенням функції нирок, серцевою недостатністю, порушенням функції печінки та у пацієнтів похилого віку. Функція нирок у таких пацієнтів має ретельно контролюватись. Слід бути обережними при застосуванні препарату Сімкоксиб у пацієнтів з дегідратацією. У таких випадках доцільно спочатку провести регідратацію, а потім розпочинати терапію препаратом Сімкоксиб. Вплив на печінкову функцію. Препарат Сімкоксиб не слід застосовувати у пацієнтів з порушенням функції печінки тяжкого ступеня тяжкості (клас З класифікації Чайлд-П'ю). Препарат Сімкоксиб слід застосовувати з обережністю при лікуванні у пацієнтів з печінковою недостатністю середнього ступеня тяжкості та знизити початкову рекомендовану дозу препарату вдвічі. У деяких випадках спостерігалися тяжкі реакції з боку печінки, включаючи фульмінантний гепатит (іноді з летальним наслідком), некроз печінки та печінкова недостатність (іноді з летальним наслідком або необхідністю трансплантації печінки). Більшість цих реакцій розвивалися через 1 місяць після початку прийому целекоксибу. Пацієнти з симптомами та/або ознаками порушення функції печінки, або ті пацієнти, у яких виявлено порушення функції печінки лабораторними методами, повинні бути під ретельним наглядом щодо розвитку більш тяжких реакцій з боку печінки під час лікування препаратом Сімкоксиб. Анафілактичні реакції. При прийомі препарату Сімкоксиб було зареєстровано випадки анафілактичних реакцій. Серйозні реакції із боку шкірних покровів. Вкрай рідко при прийомі целекоксибу відзначалися серйозні реакції з боку шкірних покривів, такі як ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, і токсичний епідермальний некроліз, деякі з них були фатальними. Ризик появи таких реакцій вищий у пацієнтів на початку терапії, у більшості зазначених випадків такі реакції починалися в перший місяць терапії. Слід припинити прийом препарату Симкоксиб при появі висипу на шкірі, змін на слизових оболонках або інших ознак гіперчутливості. Терапія глюкокортикостероїдами. Препарат Сімкоксиб не може замінити глюкокортикостероїди або застосовуватися як терапія глюкокортикостероїдної недостатності. Пригнічення функції ізоферменту CYP2D6. Було встановлено, що целекоксиб є помірним інгібітором ізоферменту CYP2D6. У період початку лікування целекоксибом слід знизити дозу препаратів, що метаболізуються ізоферментом CYP2D6, а після закінчення лікування целекоксибом дозу цих препаратів слід збільшити. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. Необхідно бути обережними при керуванні транспортними засобами та заняттями іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, оскільки препарат може викликати запаморочення та інші побічні ефекти, які можуть впливати на зазначені здібності. Вплив целекоксибу на здатність водіння автомобіля та управління механізмами не досліджувався. Однак ґрунтуючись на фармакодинамічних властивостях і загальному профілі безпеки, є малоймовірним, що препарат Симкоксиб так впливає.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: Моксифлоксацину гідрохлорид (еквівалентно 400,000 мг моксифлоксацину) – 437,00 мг; Допоміжні речовини: Лактози моногідрат – 130,000 мг, целюлоза мікрокристалічна – 25,000 мг, повідон (PVP К 30) – 10,000 мг, кроскармелоза натрію – 16,000 мг. кремнію діоксид колоїдний – 5,000 мг, тальк – 3,000 мг, магнію стеарат – 4,000 мг; Оболонка: Опадрай рожевий II 85G540021 (полівініловий спирт 8,800 мг, лецитин 0.700 мг, макрогол 4000 2,470 мг, титану діоксид 3,790 мг, тальк 4,000 мг, барвник заліза оксид0 червоний). По 5, 7 або 10 таблеток у блістер з полівінілхлоридної плівки та алюмінієвої фольги. 1 блістер по 5 таблеток, 7 таблеток або 10 таблеток у картонну пачку разом із інструкцією із застосування.Опис лікарської формиДовгасті двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, червоно-коричневого кольору, з поперечною розділювальною ризиком на одному боці. На поперечному розрізі – ядро світло-жовтого кольору.Фармакотерапевтична групаПротимікробний засіб - фторхінолон.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо моксифлоксації всмоктується швидко та майже повністю. Абсолютна біоступність становить близько 91%. Після одноразового прийому 400 мг моксифлоксацину максимальна концентрація (Cmax) досягається протягом 0,5-4 годин і становить близько 3 мкг/мл. Моксифлоксація швидко розподіляється в тканинах та органах і зв'язується з білками крові (головним чином, з альбумінами) приблизно на 45%. Об'єм розподілу становить приблизно 2 л/кг. Високі концентрації моксифлоксацину, що перевищують такі в плазмі, створюються в легеневій тканині, в альвеолярних макрофагах, слизовій оболонці носових пазухах, в осередках запалення (у вмісті пухирів при ураженні шкіри). В інтерстиціальній рідині та слині моксифлоксації визначається у вільному, не пов'язаному з білками, вигляді в концентрації вище, ніж у плазмі. Крім того, високі концентрації препарату визначаються в тканинах органів черевної порожнини, перитонеальної рідини та жіночих статевих органах. Після проходження другої фази біотрансформації моксифлоксації виводиться з організму нирками, а також кишечником як у незміненому вигляді, так і у вигляді неактивних сульфосполук та глюкуронідів. Моксифлоксація не піддається біотрансформації мікросомальною системою цитохрому Р450. Період напіввиведення моксифлоксацину становить приблизно 12 годин. Середній загальний кліренс після введення дози 400 мг становить від 179 до 246 мл/хв. Близько 22% одноразової дози (400 мг) виводиться у незміненому вигляді нирками, близько 26% – кишечником. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках: Вік, поп та етнічна приналежність При дослідженні фармакокінетики моксифлоксацину у чоловіків та жінок були виявлені відмінності у 33% за показниками площа під фармакокінетичною кривою "концентрація-час" (AUC) та Cmax. Всмоктування моксифлоксацину не залежало від статі. Відмінності в показниках AUC і Cmax були обумовлені швидше різницею в масі тіла, ніж іолом і не є клінічно значущими. Не виявлено клінічно значимих відмінностей фармакокінетики моксифлоксацину у пацієнтів різних етнічних груп та різного віку. Діти Фармакокінетика моксифлоксацину в дітей віком не вивчалася. Ниркова недостатність Не виявлено суттєвих змін фармакокінетики моксифлоксаципу у пацієнтів із порушенням функції нирок (включаючи пацієнтів із кліренсом креатиніну). Порушення функції печінки Концентрація моксифлоксацину у пацієнтів з порушеннями функції печінки (класи А, В за шкалою Чайлд-Пью) не мала істотних відмінностей у порівнянні з такими у здорових добровольців або у пацієнтів із нормальною функцією печінки.ФармакодинамікаПротимікробний препарат групи фторхінолонів. Чинить бактерицидну дію. Механізм дії обумовлений інгібуванням бактеріальних топоізомерази II (ДНК-гірази) та топоізомерази IV, що призводить до порушення синтезу ДНК мікробної клітини і, як наслідок, до загибелі мікробних клітин. Мінімальні бактерицидні концентрації моксифлоксацину загалом можна порівняти з його мінімальними інгібуючими концентраціями. Механізми, що призводять до розвитку стійкості до пеніцилінів, цефалоспоринів, аміноглікозидів, макролідів та тетрациклінів не порушують антибактеріальну активність мокеїфлоксацину. Перехресної стійкості між цими групами антибактеріальних препаратів та моксифлоксацином не відзначається. До цього часу також нс спостерігалося випадків плазмідної стійкості. Загальна частота розвитку стійкості дуже незначна (10-7-10-10). Резистентність до моксифлоксацину повільно розвивається шляхом множинних мутацій. Багаторазова дія моксифлоксацину на мікроорганізми в концентраціях нижче мінімальної інгібуючої концентрації (МІК) супроводжується лише незначним збільшенням МІК. Відзначаються випадки перехресної стійкості до хінолонів. Проте,деякі стійкі до інших хінолонів грампозитивні та анаеробні мікроорганізми зберігають чутливість до моксифлоксацину. Моксифлоксацин in vitro активний щодо широкого спектру грамнегативних та грампозитивних мікроорганізмів, анаеробів, кислотостійких бактерій та атипових бактерій, таких як Mycoplasma spp., Chlamydia spp., Legionella spp., а також бактерій, резистентних до β-лак. До моксифлоксацину чутливі аеробні грампозитивні бактерії: Gardnerella vaginalis, Streptococcus pneumoniae (включаючи штами, стійкі до пеніциліну та штами з множинною резистентністю до антибіотиків), а також штами, стійкі до двох або більше антибіотів 2 мкг/мл), цефалоспорини II покоління (наприклад, цефуроксим), макроліди, тетрацикліни, триметоприм/сульфаметоксазол)*, Streptococcus pyogenes (група A)*, Streptococcus milled (Streptococcus anginosus*, Streptococcus constellatus viridans (Streptococcus vitans, Streptococcus mutans, Streptococcus mitis, Streptococcus sanguinis, Streptococcus salivarius, Streptococcus thermophilus, Streptococcus constellatus), Streptococcus agalactiae, Streptococcus dysgalactiaStaphylococcus aureus (чутливі до метициліну штами)*, коагулазонегативні стафілококи (Staphylococcus cohnii, Staphylococcus epidermidis, Staphylococcus haemolyticus, Staphylococcus hominis, Staphylococcus аеробні грамнегативні бактерії: Haemophilus influenzae (в т.ч. штами продукуючі та непродукуючі бета-лактамази)*, Haemophilus parainfluenzac*, Moraxclla catarrhalis (в т.ч. , Proteus vulgaris. анаеробні бактерії: Fusobacterium spp., Porphyromonas spp., Prevotella spp., Propionibacterium spp. Атипові: Chlamydia pneumoniae*, Chlamydia trachomatis*, Mycoplasma pneumoniae*, Legionella pneumophila*, Mycoplasma hominis, Mycoplasma gcnitalium, Coxiella burnettii. Помірно-чутливі: Аеробні грампозитивні бактерії: Enterococcus faecalis (тільки штами, чутливі до ванкоміцину та гентаміцину)*, Enterococcus avium*, Enterococcus faecium* Аеробні грамнегативні бактерії: Escherichia coli*#, Klebsiella pneumoniae*, Klebsiella oxytoca, Citrobacler freundii*, Enterobactcr spp. (Enterobacter aerogenes, Enterobacter intermedius, Enterobactcr sakazakii), Enterobacter cloacae*, Pantoea agglomerans, Pseudomonas fluorescens, Burkholderia cepacia, Stenotrophomonas maltophilia, Proteus mirabilis*, Morganella org, Morganella . (Providencia rettgeri, Providencia stuartii). Анаеробні бактерії: Bactcroidcs spp. (Bacteroides lragilis*, Bactcroides distasonis*, Bacteroides thetaiotaomicron*, Bacteroides vulgaris*, Bacteroides ovatus*, Bacteroides uniformis*), Peptostreptococcus spp.*, Clostridium spp.* * - Чутливість до моксифлоксацину підтверджена клінічними даними. До моксифлоксацину резистентні такі мікроорганізми: Staphylococcus aureus (резистентні до метициліну/офлоксацину штами)#, коагулазонегативні Staphylococcus spp. (резистентні до метициліну штами Staphylococcus cohnii, Staphylococcus epidermidis, Staphylococcus hacmolyticus, Staphylococcus hominis, Staphylococcus saprophyticus, Staphylococcus simulans), Pseudomonas aerugin. # - Застосування препарату не рекомендується для лікування інфекцій, спричинених штамами Staphylococcus aureus, резистентними до метициліну (MRSA). У разі передбачуваних або підтверджених інфекцій, спричинених MRSA, слід призначити лікування відповідними антибактеріальними препаратами. Для певних штамів поширення набутої резистентності може різнитися залежно від географічного регіону та з часом. У зв'язку з цим при тестуванні чутливості штаму бажано мати місцеву інформацію. про резистентність, особливо при лікуванні важких інфекцій.Показання до застосуванняІнфекційно-запальні захворювання, спричинені чутливими до моксифлоксацину мікроорганізмами: гострий синусит; загострення хронічного бронхіту; позалікарняна пневмонія, включаючи позалікарняну пневмонію, збудниками якої є штами мікроорганізмів із множинною лікарською резистентністю до антибактеріальних препаратів*; неускладнені інфекції шкіри та підшкірних структур; ускладнені інфекції шкіри та підшкірних структур (включаючи інфіковану діабетичну стопу); ускладнені інтраабдомінальні інфекції, включаючи інфекції, спричинені декількома збудниками, у тому числі внутрішньочеревні абсцеси; неускладнені запальні захворювання органів малого тазу (включаючи сальпінгіт та ендометрит). * Streptococcus pneumoniae з множинною резистентністю до антибактеріальних препаратів включають штами, стійкі до пеніциліну, і штами, резистентні до двох і більше антибіотиків з таких груп, як пеіїциліни (мінімальна інгібуюча концентрація ≥ 2 мкг/мл), , тетрацикліни, триметоприм/сульфаметоксазол Необхідно брати до уваги чинні офіційні посібники щодо правил застосування антибактеріальних препаратів.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до моксифлоксацину, інших хінолонів та компонентів препарату; вагітність; період лактації; вік до 18 років; ураження сухожиль при раніше проведеному лікуванні хінолонами; синдром вродженого чи набутого подовження інтервалу QT; клінічно значуща брадикардія, клінічно значуща серцева недостатність зі зниженням фракції викиду лівого шлуночка; наявність в анамнезі порушень ритму, що супроводжувалися клінічною симптоматикою; одночасний прийом препаратів, що подовжують інтервал QT; виражений електролітний дисбаланс (некоректована гіпокаліємія); тяжка печінкова недостатність (клас С по Чайлд-П'ю) та підвищення вмісту трансаміназ більш, ніж у п'ять разів вище за верхню межу норми, у зв'язку з обмеженою кількістю клінічних даних; вроджена непереносимість лактози, дефіцит лактази, глюкозо-галактозна мальабсорбція (оскільки до складу препарату входить лактоза). З обережністю: судомний синдром (в анамнезі), захворювання центральної нервової системи, що призводять до виникнення судом та знижують поріг судомної активності; у пацієнтів з психозами та психіатричними захворюваннями в анамнезі; у пацієнтів з потенційно проаритмічними станами (особливо у жінок та пацієнтів похилого віку), такими як гостра ішемія міокарда та зупинка серця; при цирозі печінки; міастенія gravis; при одночасному прийомі препаратів, що знижують концентрацію калію; дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази.Побічна діяНебажані реакції, перелічені у групі "часто" зустрічалися з частотою нижче 3%, за винятком нудоти та діареї. У кожній частотній групі небажані лікарські реакції перераховані в порядку зменшення значущості. Частоту визначають наступним чином: часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100), рідко (від ≥ 1/10 000 до < 1/1000), дуже рідко (< 1/10 000). Системи органів Часто Не часто Рідко Дуже рідко Інфекційні та паразитарні захворювання Грибкові суперінфекції З боку системи кровотворення Анемія Лейкопенія Нейтропенія Тромбоцитопенія Тромбоцитоз Подовження протромбінового часу/збільшення міжнародного нормалізованого відношення Зміна концентрації тромбопластину Підвищення концентрації протромбіну/зменшення МНО З боку імунної системи Алергічні реакції Сверблячка Висипання Кропивниця Еозинофілія Анафілактичні/анафілактоїдні реакції Ангіоневротичний набряк, включаючи набряк гортані (потенційно загрозливий для життя) Анафілактичний/анафілактоїдний шок (у тому числі потенційно загрозливий для життя). З боку обміну речовин Гіперліпідемія Гіперглікемія Гіперурикемія Гіпоглікемія Психічні розлади Тривожність Психомоторна гіперреактивність/ажитація Емоційна лабільність Депресія (у дуже поодиноких випадках можлива поведінка з тенденцією до самоушкодження, така як суїцидальні думки або суїцидальні спроби) Галюцинації Деперсоналізація Психотичні реакції (потенційно виявляються в поведінці з тенденцією до самоушкодження, такої як суїцидальні думки або суїцидальні спроби) З боку нервової системи Головний біль Запаморочення Парестезії/ Дизестезії Порушення смакової чутливості (включаючи в дуже рідкісних випадках агевзію) Сплутаність свідомості та дезорієнтація Вертиго Сонливість Тремор Порушення сну Гіпестезія Порушення нюху (включаючи аносмію) Атипові сновидіння Порушення координації (включаючи порушення ходи внаслідок запаморочення або вертиго, що в дуже рідкісних випадках призводять до травм внаслідок падіння, особливо у літніх пацієнтів) Судоми з різними клінічними проявами (в тому числі "grand mal") Порушення уваги Порушення мови Амнезія Периферична нейропатія та полінейропатія Гіперстезія З боку органу зору Порушення зору (особливо при реакціях з боку центральної нервової системи (ЦНС)) Минуща втрата зору (особливо при реакціях із боку ЦНС). З боку органу слуху та лабіринтні порушення Шум у вухах Погіршення слуху, включаючи глухоту (зазвичай оборотне) З боку серцево-судинної системи Подовження інтервалу QT у пацієнтів із супутньою гіпокаліємією. Подовження інтервалу QT Відчуття серцебиття Шлуночкові тахіаритмії Непритомність Підвищення артеріального тиску Зниження артеріального тиску Неспецифічні аритмії Поліморфна шлуночкова тахікардія (Torsade de pointes) Зупинка серця (переважно в осіб із станом, що привертає до аритмії, такими як клінічно значуща брадикардія, гостра ішемія міокарда) З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Задишка (включаючи астматичний стан) З боку шлунково-кишкового тракту Нудота Блювота Болі в животі Діарея Знижений апетит та знижене споживання їжі Запор Диспепсія Метеоризм Гастроентерит (крім ерозивного гастроентериту) Підвищення активності амілази Дисфагія Стоматит Псевдомембранозний коліт (у дуже рідкісних випадках асоційований з ускладненнями, що загрожують життю) З боку печінки та жовчовивідних шляхів Підвищення активності "печінкових" трансаміназ Порушення функції печінки (включаючи підвищення активності лактатдегідрогенази) Підвищення концентрації білірубіну Підвищення активності гаммаглутамілтрансферази Підвищення в крові активності лужної фосфатази Жовтяниця Гепатит (переважно холестатичний) Фульмінантний гепатит, що потенційно призводить до життєзагрозливої печінкової недостатності (включаючи фатальні випадки) З боку шкіри та м'яких тканин Бульозні шкірні реакції, наприклад, синдром Стівенса-Джонсона або токсичний епідермальний некроліз (потенційно небезпечний для життя). З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Артралгія Міалгія Тендиніт Підвищення м'язового тонусу та судоми М'язова слабкість Розриви сухожиль Артрит Порушення ходи внаслідок пошкодження опорно-рухової системи Посилення симптомів міастенії З боку сечовивідних шляхів Дегідратація (викликана діареєю або зменшенням прийому рідини) Порушення функції нирок Ниркова недостатність в результаті дегідратації, що може призвести до пошкодження нирок, особливо у пацієнтів похилого віку з порушеннями функції нирок, що існували раніше) Загальні розлади та пошкодження у місці введення Загальне нездужання Неспецифічний біль Пітливість Частота розвитку наступних небажаних реакцій була вищою в групі, що отримувала ступінчасту терапію (внутрішньовенне введення моксифлоксацину з подальшим його прийомом внутрішньо): Часто: підвищення активності гаммаглутамілтрансферази Нечасто: шлуночкові тахіаритмії, зниження артеріального тиску, набряки, псевдомембранозний коліт (у дуже поодиноких випадках асоційований з загрозливими для життя ускладненнями), судоми з різними клінічними проявами (в т.ч. "grand mal" напади), галюцинації, порушення функції нирок, недостатність (в результаті дегідратації, що може призвести до пошкодження нирок, особливо у літніх пацієнтів з порушеннями функції нирок, що існували раніше).Взаємодія з лікарськими засобамиПри сумісному застосуванні з атенололом, ранігідіном, кальцієвмісними добавками, теофіліном, циклоспорином, пероральними контрацептивними засобами, глібенкламідом, ітраконазолом, дигоксином, морфіном, пробенецидом (підтверджено відсутність клінічно значущої взаємодії з моксифлоксацином. Препарати, що подовжують інтервал ВІД. Слід враховувати можливий адитивний ефект подовження інтервалу QT-моксифлоксацину та інших препаратів, що впливають на подовження інтервалу QT. Внаслідок спільного застосування моксифлоксацину та препаратів, що впливають на подовження інтервалу QT, збільшується ризик розвитку шлуночкової аритмії, включаючи поліморфну шлуночкову тахікардію (Torsade de pointes). Протипоказано сумісне застосування моксифлоксацину з наступними препаратами, що впливають на подовження інтервалу QT: Антиаритмічні препарати класу ІА (хінідип, гідрохінідин, дизопірамід та ін.); Антиаритмічні препарати класу III (аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід та ін.); Нейролептики (фенотіазин, пімозід, сертиндол, галоперидол, сультоприд та ін.); Трициклічні антидепресанти; Антимікробні препарати (спарфлоксацин, еритроміцин для внутрішньовенного введення, пентамідин, протималярійні препарати, особливо галофантрин); Антигістамінні препарати (терфенадін, астемізол, мізоластин); Інші (цизаприд, вінкамін для внутрішньовенного введення, беприділ, дифеманіл). Антацидні препарати, полівітаміни та мінерали Прийом моксифлоксацину одночасно з антацидними препаратами, полівітамінами та мінералами може призводити до порушення всмоктування моксифлоксацину внаслідок утворення хелатних комплексів. В результаті концентрація моксифлоксацину в плазмі може бути значно нижчою за бажану. У зв'язку з цим, антацидні препарати, противірусний (ВІЛ) засіб (діданозин), препарати, що містять вітаміни, солі магнію, алюмінію, заліза або цинку, сукральфат слід приймати не менше ніж за 4 години до або через 4 години після прийому внутрішньо моксифлоксацину . Варфарін При одночасному застосуванні з варфарином протромбіновий час та інші параметри зсідання крові не змінюються. Зміна значення МНО. У пацієнтів, які отримували антикоагулянти у поєднанні з антибактеріальними препаратами, у тому числі з моксифлоксацином, спостерігаються випадки підвищення антикоагулянтної активності протизгортальних препаратів. Факторами ризику є наявність інфекційного захворювання (і супутній запальний процес), вік та загальний стан пацієнта. Незважаючи на те, що взаємодії між моксифлоксацином та варфарином не виявлено, у пацієнтів, які отримують поєднане лікування цими препаратами, необхідно проводити моніторинг ММО та за необхідності коригувати дозу непрямих антикоагулянтів. Дігоксин Моксифлоксацин і дигоксин не впливають на фармакокінетичні параметри один одного. При застосуванні повторних доз моксифлоксацину максимальна концентрація дигоксину збільшувалася приблизно на 30%, при цьому значення площі під кривою "концентрація-час" (AUC) та мінімальна концентрація дигоксину не змінювалися. Активоване вугілля При одночасному застосуванні активованого вугілля та моксифлоксацину системна біодоступність моксифлоксацину знижується більш ніж на 80% внаслідок гальмування його абсорбції. Молочні продукти та прийом їжі Всмоктування моксифлоксацину не змінюється при одночасному прийомі їжі (включаючи молочні продукти). При одночасному застосуванні препарату Симофлокс та глюкокортикостероїдів зростає ризик розвитку тендовагініту та розриву сухожилля.Спосіб застосування та дозиРекомендований режим дозування препарату: 400 мг (1 таблетка) 1 раз на день. Нс слід перевищувати рекомендовану дозу. Таблетку слід ковтати повністю, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води, незалежно від їди. Тривалість терапії. Тривалість лікування визначається локалізацією та тяжкістю інфекції, а також клінічним ефектом. Загострення хронічного бронхіту: 5-10 днів. Гострий синусит: 7 днів. Неускладнені інфекції шкіри та підшкірних структур: 7 днів. Позалікарняна пневмонія: загальна тривалість ступінчастої терапії моксифлоксацином (внутрішньовенне введення з наступним прийомом внутрішньо) становить 7-14 днів. Ускладнені інфекції шкіри та підшкірних структур: загальна тривалість ступінчастої терапії моксифлоксацином (внутрішньовенне введення з наступним прийомом внутрішньо) становить 7-21 день. Ускладнені інтраабдомінальні інфекції: загальна тривалість ступінчастої терапії моксифлоксацином (внутрішньовенне введення з наступним прийомом внутрішньо) становить 5-14 днів. Неускладнені інфекції органів малого тазу: 14 днів. Не слід перевищувати рекомендовану тривалість лікування. Пацієнти похилого віку Зміни режиму дозування у пацієнтів похилого віку не потрібні. Порушення функції печінки Пацієнтам з порушеннями функції печінки (клас А, В та Чайлд-П'ю) зміни режиму дозування не потрібно. Ниркова недостатність У пацієнтів з порушенням функції нирок (у тому числі при кліренсі креатинінуПередозуванняЄ обмежені дані про передозування моксифлоксацину. У разі передозування слід орієнтуватися на клінічну картину та проводити симптоматичну підтримуючу терапію з ЕКГ-моніторингом. Застосування активованого вугілля відразу після прийому препарату може допомогти запобігти надмірному системному впливу мокеіфлоксаії у випадках передозування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ деяких випадках вже після першого застосування препарату може розвинутись гіперчутливість та алергічні реакції, про що слід негайно інформувати лікаря. Дуже рідко навіть після першого застосування препарату анафілактичні реакції можуть прогресувати до загрозливого життя анафілактичного шоку. У цих випадках лікування моксифлоксацином слід припинити та негайно розпочати проводити необхідні лікувальні заходи (в т.ч. протишокові). При застосуванні моксифлоксацину у деяких пацієнтів може спостерігатися подовження інтервалу QT. Оскільки жінки в порівнянні з чоловіками мають більш довгий інтервал QT, вони можуть бути більш чутливими до препаратів, що подовжують інтервал QT. Літні пацієнти також більш схильні до дії препаратів, що впливають на інтервал QT. Ступінь подовження інтервалу QT може збільшуватися з підвищенням концентрації препарату, тому не слід перевищувати рекомендовану дозу. Однак у пацієнтів з пневмонією кореляції між концентрацією моксифлоксацину в плазмі та подовженням інтервалу QT не було відзначено. Подовження інтервалу QT пов'язане з підвищеним ризиком шлуночкових аритмій, включаючи поліморфну шлуночкову тахікардію. У жодного з 9000 пацієнтів, які отримували моксифлоксацин, не відзначалося серцево-судинних ускладнень та летальних випадків,пов'язаних із подовженням інтервалу QT. При застосуванні моксифлоксацину може збільшуватися ризик розвитку шлуночкових аритмій у пацієнтів із станом, що привертає до аритмії. У зв'язку з цим моксифлоксацин протипоказаний при: Зміни електрофізіологічних параметрів серця, що виражаються в подовженні інтервалу QT: вроджені або набуті документовані подовження інтервалу QT, електролітні порушення, особливо некоректована гіпокаліємія, клінічно значуща брадикардія; клінічно значуща серцева недостатність із зниженою фракцією викиду лівого шлуночка; за наявності в анамнезі порушень ритму, що супроводжуються клінічною симптоматикою (оскільки не можна виключити ризик розвитку подовження інтервалу QT; Застосування з іншими препаратами, що подовжують інтервал QT. Препарат слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з потенційно проаритмічними станами (особливо у жінок та пацієнтів похилого віку), такими як гостра ішемія міокарда та зупинка серця; у пацієнтів з цирозом печінки (оскільки у даної категорії пацієнтів не можна виключити ризик розвитку подовження інтервалу QT). При застосуванні моксифлоксацину повідомлялося про випадки фульмінантного гепатиту, що потенційно призводить до розвитку печінкової недостатності (включно з фатальними випадками). Пацієнта слід інформувати про те, що у разі появи симптомів печінкової недостатності (анорексія, жовтяниця, затемнення сечі, свербіж, біль у животі) необхідно звернутися до лікаря, перш ніж продовжити лікування моксифлоксацином. При застосуванні моксифлоксацину повідомлялося про випадки розвитку бульозних уражень шкіри, таких як синдром Стівенса-Джонсона або токсичний епідермальний некроліз. Пацієнта слід інформувати про те, що у разі появи симптомів уражень шкіри або слизових оболонок необхідно звернутися до лікаря, перш ніж продовжити лікування моксифлоксацином. Застосування препаратів хінолонового ряду пов'язане з можливим ризиком судом. Мокснфлоксацин слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із захворюваннями ЦНС та порушеннями з боку ЦМС, що призводять до виникнення судом або знижують поріг судомної активності. Застосування антибактеріальних препаратів широкого спектра дії, включаючи мокс-флоксацин, пов'язане з ризиком розвитку псевдомембранозного коліту. Цей діагноз слід мати на увазі у пацієнтів, у яких на фоні лікування моксифлоксацином спостерігається тяжка діарея. У цьому випадку негайно має бути призначена відповідна терапія. Препарати, які пригнічують перистальтику кишечника, протипоказані при розвитку тяжкої діареї. Моксифлоксацин слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із міастенією gravis у зв'язку з можливим загостренням захворювання. На тлі терапії хінолонами, у тому числі моксифлоксацином, можливий розвиток тендиніту та розриву сухожилля, особливо у літніх та пацієнтів, які отримують глюкокортикостероїди. Описано випадки, що виникли протягом кількох місяців після завершення лікування. При перших симптомах болю або запалення у місці пошкодження застосування препарату слід припинити та розвантажити уражену кінцівку. З появою порушень з боку органу зору потрібна консультація офтальмолога. При застосуванні хінолонів спостерігаються реакції фоточутливості. Однак при проведенні доклінічних та клінічних досліджень, а також при застосуванні моксифлоксаципу на практиці не відзначалося реакцій фоточутливості. Тим не менш, пацієнти, які застосовують моксифлоксацин, повинні уникати впливу прямих сонячних променів та ультрафіолетового світла. Не рекомендується використовувати моксифлоксацин для лікування інфекцій, спричинених штамами Staphylococcus aureus, резистентними до метициліну (MRSA). У разі передбачуваних або підтверджених інфекцій, спричинених MRSA, слід призначити лікування відповідними антибактеріальними препаратами. Застосування препарату у формі таблеток для внутрішнього прийому не рекомендується у пацієнток з ускладненими запальними захворюваннями органів малого тазу (наприклад, пов'язаними з тубооваріальними або тазовими абсцесами). Здатність моксифлоксаципу пригнічувати зростання мікобактерій може стати причиною взаємодії in vitro моксифлоксаципу з тестом на Mycobacterium spp., що призводить до помилкових негативних результатів при аналізі зразків пацієнтів, яким у цей період проводиться лікування моксифлоксацином. У пацієнтів, яким проводилося лікування хінолонами, включаючи моксифлоксацин, описані випадки сенсорної або сенсомоторної аксональної полінейропатії, що вражає дрібні та (або) великі аксони, і призводить до парестезії гіостесні, дизестезії та слабкості. Симптоми можуть проявитися відразу після початку застосування і бути незворотними. Пацієнтів, яким проводиться лікування моксифлоксацином, слід попередити про необхідність негайного звернення до лікаря у разі виникнення симптомів нейропатії, що включають біль, печіння, поколювання, оніміння та (або) слабкість або інші порушення чутливості, включаючи тактильну, больову, температурну, вібраційну чутливість та почуття положення, Моксифлоксацин необхідно негайно скасувати. Реакції психіки можуть виникнути навіть після першого застосування фторхінолонів, включаючи моксифлоксацин. У дуже поодиноких випадках депресія або психотичні реакції прогресують до виникнення суїцидальних думок і поведінки з тенденцією до самоушкодження, включаючи суїцидальні спроби. У разі розвитку у пацієнтів таких реакцій слід відмінити моксифлоксацин та вжити необхідних заходів. Необхідно бути обережними при призначенні моксифлоксацину пацієнтам з психозами та пацієнтам з психіатричними захворюваннями в анамнезі. Через широке поширення та зростаючу захворюваність на інфекції, викликані резистентною до фторхінолонів Neisseria gonorrhoeae при лікуванні пацієнтів із запальними захворюваннями органів малого тазу нс слід проводити монотерапію моксифлоксацином. За винятком випадків, коли присутність резистентної до фторхінолонів Neisseria gonorrhoeae виключена. Якщо немає можливості виключити наявність резистентної до фторхінолонів Neisseria gonorrhoeae, необхідно вирішити питання про доповнення емпіричної терапії моксифлоксацином, відповідним антибактеріальним препаратом, який є активним щодо Neisseria gonorrhoeae. Як і у випадку з іншими фторхінолонами, при застосуванні моксифлоксацину відзначалася зміна концентрації глюкози в крові, включаючи гіпо- та гіперглікемію. На фоні застосування моксифлоксацину дисглікемню виникала переважно у літніх пацієнтів із цукровим діабетом, які отримують супутню терапію пероральними гіпоглікемічними препаратами (наприклад, препарати сульфонілсечовини) або інсуліном. При проведенні лікування у пацієнтів із цукровим діабетом рекомендується ретельний моніторинг концентрації глюкози у крові. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Фторхінолони, включаючи моксифлоксацин, можуть порушувати здатність пацієнтів керувати автомобілем та займатися іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної уваги та швидкості психомоторних реакцій, внаслідок впливу на ЦНС та порушення зору.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему