Противовирусные препараты

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Ацикловір - 200,0 мг, 400,0 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат (цукор молочний), крохмаль картопляний, магнію стеарат, повідон (полівінілпіролідон низькомолекулярний медичний 12600±2700, пласдон К-17), карбоксиметилкрохмаль натрію (натрію крохмаль глікол). 10 таблеток у контурне осередкове пакування з плівки полівінілхлоридної та фольги алюмінієвої друкованої лакованої. 10, 20, 30, 40, 50, 60, 70, 80, 90 або 100 таблеток у банку полімерну з поліпропілену з кришкою натягуваного з поліетилену високого тиску, або в банку полімерну з поліетилену низького тиску з кришкою натягуваного з поліетилену низького тиску кришкою нагвинчується з поліетилену низького тиску. Кожну банку, 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 або 10 контурних осередкових упаковок з інструкцією по застосуванню поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиКруглі, плоскоциліндричні пігулки білого або майже білого кольору, з фаскою та ризиком.Фармакотерапевтична групаПротивірусний засіб.ФармакокінетикаВсмоктування Ацикловір лише частково абсорбується із кишечника. Після прийому 200 мг ацикловіру кожні 4 години середня максимальна рівноважна концентрація у плазмі крові (Cssmax) становила 3,1 мкМ (0,7 мкг/мл), а середня рівноважна мінімальна концентрація у плазмі крові (Cssmin) 1,8 мкМ (0, 4 мкг/мл). При прийомі внутрішньо 400 мг і 800 мг ацикловіру кожні 4 години Cssmax становила 5,3 мкМ (1,2 мкг/мл) та 8 мкМ (1,8 мкг/мл), відповідно, a Cssmin - 2,7 мкМ (0, 6 мкг/мл) та 4 мкМ (0,9 мкг/мл), відповідно. Розподіл Концентрація ацикловіру в спинномозковій рідині становить приблизно 50% його концентрації в плазмі крові. З білками плазми ацикловір зв'язується в незначній мірі (9-33%), тому лікарські взаємодії внаслідок витіснення з ділянок зв'язування з білками плазми малоймовірні. Виведення У дорослих після прийому ацикловіру внутрішньо період напіввиведення з плазми крові становить близько 3 годин. Більшість ацикловіру виводиться нирками в незміненому вигляді. Нирковий кліренс ацикловіру значно перевищує кліренс креатиніну, що свідчить про виведення ацикловіру за допомогою клубочкової фільтрації, а й канальцевої секреції. 9-карбоксиметокси-метилгуанін є основним метаболітом ацикловіру і становить близько 10-15% дози, що виводиться із сечею. При призначенні ацикловіру через 1 годину після прийому 1 г пробенециду період напіввиведення ацикловіру та AUC (площа під фармакокінетичною кривою "концентрація - час") збільшувалися на 18 і 40%, відповідно. Особливі групи пацієнтів У пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю період напіввиведення ацикловіру становив у середньому 19,5 год. При проведенні гемодіалізу середній період напіввиведення ацикловіру становив 5,7 год. Концентрація ацикловіру у плазмі під час діалізу знижувалася приблизно на 60%. У пацієнтів похилого віку загальний кліренс ацикловіру з віком знижується паралельно зі зниженням кліренсу креатиніну, проте період напіввиведення ацикловіру змінюється незначно. При одночасному застосуванні ацикловіру та зидовудину ВІЛ-інфікованими пацієнтами фармакокінетичні характеристики обох препаратів практично не змінювалися.ФармакодинамікаМеханізм дії Ацикловір - це синтетичний аналог пуринового нуклеозиду, який має здатність інгібувати in vitro та in vivo віруси герпесу людини, включаючи вірус простого герпесу (ВПГ) 1-го та 2-го типів, вірус вітряної віспи та оперізувального герпесу (варіцелла-зостер zoster virus (ВЗВ)), вірус Епштейна-Барр (ЕБВ) та цитомегаловірус (ЦМВ). У культурі клітин ацикловір має найбільш виражену противірусну активність щодо ВПГ-1, далі в порядку зменшення активності слідують ВПГ-2, ВЗВ, ЕБВ і ЦМВ. Інгібуюча дія ацикловіру на віруси герпесу (ВПГ-1, ВПГ-2, ВЗВ, ЕБВ та ЦМВ) має високовиборчий характер. Ацикловір не є субстратом для ферменту тимідинкінази неінфікованих клітин, тому ацикловір малотоксичний для клітин ссавців. Однак тимідинкіназа клітин, інфікованих вірусами ВПГ, ВЗВ, ЕБВ і ЦМВ, перетворює ацикловір на ацикловір монофосфат-аналог нуклеозиду, який потім послідовно перетворюється на дифосфат і грифосфат під дією клітинних ферментів. Включення ацикловіру трифосфату в ланцюжок вірусної ДНК та подальший обрив ланцюга блокують подальшу реплікацію вірусної ДНК. У пацієнтів з вираженим імунодефіцитом тривалі або повторні курси терапії ацикловіром можуть призводити до появи резистентних штамів, тому подальше лікування ацикловіром може бути неефективним. Більшість виділених штамів зі зниженою чутливістю до ацикловіру відзначалося відносно низький вміст вірусної тимідинкінази, а також порушення структури вірусної тимідинкінази або ДНК-полімерази. Вплив ацикловіру на штами вірусу простого герпесу (ВПГ) in vitro також може призводити до утворення менш чутливих до нього штамів. Не встановлена ​​кореляція між чутливістю штамів вірусу простого герпесу (ВПГ) до ацикловіру in vitro та клінічною ефективністю препарату.Показання до застосуванняЛікування інфекцій шкіри та слизових оболонок, викликаних вірусом простого герпесу, включаючи первинний та рецидивуючий генітальний герпес; профілактика рецидивів інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу, у пацієнтів із нормальним імунним статусом; профилактика инфекций, вызванных вирусом простого герпеса, у пациентов с иммунодефицитом; лечение ветряной оспы и опоясывающего герпеса (раннее лечение опоясывающего герпеса ацикловиром оказывает анальгезирующий эффект и может снизить частоту возникновения постгерпетической невралгии).Противопоказания к применениюПовышенная чувствительность к ацикловиру или валацикловиру или любому другому компоненту препарата; непереносимость лактозы, дефицит лактазы, глюкозо-галактозная мальабсорбция; детский возраст до 3 лет. С осторожностью: Беременность, период грудного вскармливания, пожилой возраст, почечная недостаточность, дегидратация, одновременное применение с другими нефротоксичными препаратами.Беременность и лактацияФертильность Нет данных о влиянии ацикловира на женскую фертильность. В исследовании с участием 20 пациентов мужского пола с нормальным количеством сперматозоидов было установлено, что применение ацикловира внутрь в дозе до 1 г в сутки в течение 6 месяцев не имело клинически значимого влияния на количество, подвижность или морфологию сперматозоидов. Беременность В пострегистрационном реестре беременностей при лечении ацикловиром собраны данные об исходах беременности у женщин, принимавших ацикловир в разных лекарственных формах. При анализе данных реестра не было отмечено увеличения количества врожденных дефектов у новорожденных, матери которых принимали ацикловир во время беременности, по сравнению с общей популяцией. Выявленные врожденные дефекты не отличались единообразием или закономерностью, позволяющими предположить общую причину их возникновения. Однак слід дотримуватися обережності при призначенні препарату жінкам у період вагітності та оцінювати передбачувану користь для матері та можливий ризик для плода. Період грудного вигодовування Після прийому ацикловіру внутрішньо у дозі 200 мг 5 разів на добу ацикловір визначався у грудному молоці у концентрації, що становить від 60 до 410% плазмової концентрації. При таких концентраціях у грудному молоці діти, які перебувають на грудному вигодовуванні, можуть отримувати ацикловір у дозі до 0,3 мг/кг/добу. Враховуючи це, слід дотримуватися обережності при призначенні препарату жінкам, що годують.Побічна діяНаведені нижче категорії частоти небажаних реакцій є оцінними. Більшість небажаних реакцій необхідні дані визначення частоти встречаемости відсутні. Крім того, частота небажаних реакцій може варіювати в залежності від показання. Небажані реакції, представлені нижче, перераховані відповідно до частоти народження, яка визначається наступним чином: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 і Порушення з боку крові та лімфатичної системи Дуже рідко: анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи Рідко: анафілаксія. Порушення з боку нервової системи Часто: головний біль, запаморочення. Дуже рідко: збудження, сплутаність свідомості, тремор, атаксія, дизартрія, галюцинації, психотичні симптоми, судоми, сонливість, енцефалопатія, кома. Зазвичай ці побічні ефекти спостерігалися у пацієнтів з нирковою недостатністю або за наявності інших провокуючих факторів і були переважно оборотними. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Рідко: задишка. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Часто: нудота, блювання, діарея, біль у животі. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Рідко: оборотне підвищення концентрації білірубіну та печінкових ферментів у крові. Дуже рідко: гепатит, жовтяниця. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Часто: свербіж, висип, у тому числі фотосенсибілізація. Нечасто: кропив'янка, швидке дифузне випадання волосся. Оскільки швидке дифузне випадання волосся спостерігається при різних захворюваннях та при терапії багатьма лікарськими засобами, зв'язок його з прийомом ацикловіру не встановлено. Рідко: ангіоневротичний набряк. Дуже рідко: токсичний епідермальний некроліз, мультиформна ексудативна еритема. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Рідко: підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові. Дуже рідко: гостра ниркова недостатність, ниркова колька. Ниркова колька може бути пов'язана з нирковою недостатністю та кристалурією. Загальні розлади та порушення у місці введення Часто: стомлюваність, пропасниця.Взаємодія з лікарськими засобамиЖодних клінічно значущих взаємодій при застосуванні препарату не спостерігалося. Ацикловір виводиться у незміненому вигляді із сечею шляхом активної канальцевої секреції. Усі препарати з аналогічним шляхом виведення можуть збільшувати плазмову концентрацію ацикловіру. Ацикловір підвищує AUC теофіліну приблизно на 50% при одночасному прийомі, тому рекомендується вимірювати плазмові концентрації теофіліну при одночасному призначенні ацикловіру. Пробенецид та циметидин збільшують показник AUC (площа під кривою "концентрація - час") ацикловіру та знижують його нирковий кліренс. Відзначалося збільшення показника AUC у плазмі крові для ацикловіру та неактивного метаболіту мікофенолату мофетилу, імунодепресанту, що застосовується у трансплантології, при одночасному застосуванні обох препаратів. Однак корекція дози не потрібна внаслідок широкого терапевтичного індексу ацикловіру.Спосіб застосування та дозиПрепарат можна приймати під час їжі, оскільки їда не порушує значною мірою його абсорбцію. Таблетки слід запивати повною склянкою води. Дорослі. Лікування інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу. Для лікування інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу, рекомендована доза ацикловіру становить 200 мг внутрішньо 5 разів на добу (кожні 4 години, за винятком періоду нічного сну). Курс лікування становить 5 днів, але може бути продовжений при тяжких первинних інфекціях. У разі вираженого імунодефіциту (наприклад після трансплантації кісткового мозку) або при порушенні всмоктування з кишечника доза препарату може бути збільшена до 400 мг. Як альтернатива може бути розглянута можливість застосування ацикловіру в лікарській формі ліофілізат для приготування розчину для інфузій. Лікування необхідно розпочинати якомога раніше після виникнення інфекції; при рецидивах препарат рекомендується призначати вже у продромальному періоді або з появою перших елементів висипу. Профілактика рецидивів інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу, у пацієнтів із нормальним імунним статусом. Для профілактики рецидивів інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу, у пацієнтів із нормальним імунним статусом рекомендована доза препарату становить 200 мг внутрішньо 4 рази на добу (кожні 6 годин). Багатьом пацієнтам підходить зручніша схема терапії 400 мг внутрішньо 2 рази на добу (кожні 12 годин). У ряді випадків виявляються ефективнішими нижчі дози препарату 200 мг внутрішньо 3 рази на добу (кожні 8 годин) або 200 мг внутрішньо 2 рази на добу (кожні 12 годин). У деяких пацієнтів може загостритися інфекція при прийомі сумарної добової дози 800 мг. Лікування ацикловіром слід періодично переривати на 6-12 місяців для виявлення можливих змін перебігу захворювання. Профілактика інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу, у пацієнтів із імунодефіцитом. Для профілактики інфекцій, викликаних вірусом простого герпесу, у пацієнтів з імунодефіцитом доза препарату, що рекомендується, становить 200 мг внутрішньо 4 рази на добу (кожні 6 годин). У разі вираженого імунодефіциту (наприклад після трансплантації кісткового мозку) або при порушенні всмоктування з кишечника доза препарату може бути збільшена до 400 мг внутрішньо. Як альтернатива може бути розглянута можливість застосування ацикловіру в лікарській формі ліофілізат для приготування розчину для інфузій. Тривалість профілактичного курсу терапії визначається тривалістю періоду, протягом якого існує ризик інфікування. Лікування вітряної віспи та оперізувального герпесу. Для лікування вітряної віспи та оперізувального герпесу рекомендована доза препарату становить 800 мг внутрішньо 5 разів на добу (кожні 4 години, за винятком періоду нічного сну). Курс лікування становить 7 днів. Лікування оперізувального герпесу слід починати якомога раніше від моменту перших проявів захворювання, тому що в цьому випадку лікування буде більш ефективним. Лікування вітряної віспи у пацієнтів із нормальним імунним статусом слід розпочати протягом 24 годин з моменту появи висипів. У пацієнтів з тяжким імунодефіцитом (наприклад, після трансплантації кісткового мозку) або при порушенні всмоктування з кишечника необхідно розглянути можливість призначення ацикловіру у лікарській формі ліофілізату для приготування розчину для інфузій. Спеціальні групи пацієнтів. Діти віком від 3 років та старші. Лікування інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу; профілактика інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу, у пацієнтів із імунодефіцитом. У віці від 3 років і старше – такі ж дози, як для дорослих. Лікування вітряної віспи. У віці від 6 років і старше – 800 мг внутрішньо 4 рази на добу. У віці від 3 до 6 років – 400 мг внутрішньо 4 рази на добу. Більш точно дозу можна визначити з розрахунку 20 мг/кг маси тіла (але не більше 800 мг) внутрішньо 4 рази на добу. Курс лікування становить 5 днів. Профілактика рецидивів інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу, у пацієнтів із нормальним імунним статусом; лікування оперізувального герпесу. Дані про режим дозування відсутні. Пацієнти похилого віку. Необхідно враховувати ймовірність наявності ниркової недостатності у пацієнтів похилого віку, дози повинні бути скориговані відповідно до ступеня ниркової недостатності. Необхідно забезпечити підтримку адекватного водного балансу. Пацієнти із порушенням функції нирок. Необхідно бути обережними при призначенні препарату пацієнтам з порушенням функції нирок. Необхідно забезпечити підтримку адекватного водного балансу. У пацієнтів з нирковою недостатністю прийом ацикловіру внутрішньо у рекомендованих дозах з метою лікування та профілактики інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу, не призводить до кумуляції препарату до концентрацій, що перевищують встановлені безпечні рівні. Однак у пацієнтів з кліренсом креатиніну менше 10 мл/хв дозу ацикловіру рекомендується знижувати до 200 мг внутрішньо 2 рази на добу (кожних 12 годин). При лікуванні вітряної віспи та оперізувального герпесу рекомендовані дози препарату складають: при кліренсі креатиніну менше 10 мл/хв – 800 мг внутрішньо 2 рази на добу (кожні 12 годин); при кліренсі креатиніну 10-25 мл/хв – 800 мг внутрішньо 3 рази на добу (кожні 8 годин).ПередозуванняАцикловір лише частково абсорбується у шлунково-кишковому тракті. Як правило, при випадковому одноразовому прийомі ацикловіру дозою до 20 г токсичні ефекти не були зареєстровані. При повторних прийомах внутрішньо протягом декількох днів доз, що перевищують рекомендовані, відзначалися порушення з боку шлунково-кишкового тракту (нудота, блювання) та нервової системи (головний біль та сплутаність свідомості). Іноді можуть бути такі неврологічні ефекти, як судомні напади, кома. Пацієнти потребують ретельного медичного спостереження з метою виявлення можливих симптомів інтоксикації. Ацикловір виводиться з організму за допомогою гемодіалізу, тому гемодіаліз може бути використаний для лікування передозування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДоступних даних, отриманих в результаті проведених клінічних досліджень, недостатньо, щоб зробити висновок про те, що застосування ацикловіру знижує ризик захворювання на вітряну віспу у пацієнтів з нормальним імунним статусом. Ризик розвитку ниркової недостатності зростає при одночасному застосуванні з іншими нефротоксичними препаратами. Стан гідратації Пацієнти, які приймають високі дози ацикловіру, повинні отримувати достатню кількість рідини. Пацієнти похилого віку та пацієнти з порушенням функції нирок Оскільки ацикловір виводиться нирками, дози повинні бути зменшені пацієнтам з нирковою недостатністю (див. розділ "Спосіб застосування та дози"). У пацієнтів похилого віку можливе зниження функції нирок, отже, для цієї групи пацієнтів також може знадобитися зниження дози. Як літні пацієнти, так і пацієнти з порушенням функції нирок перебувають у групі підвищеного ризику розвитку побічних ефектів з боку нервової системи (зазвичай такі реакції оборотні у відповідь на відміну препарату) і, відповідно, повинні перебувати під пильним медичним наглядом. Пацієнти з вираженим імунодефіцитом Тривалі або повторні курси лікування ацикловіром у пацієнтів з вираженим імунодефіцитом можуть призвести до появи штамів вірусу зі зниженою чутливістю до ацикловіру, які не дадуть відповідь на продовження терапії ацикловіром. Передача інфекції Усім пацієнтам, особливо при наявності клінічних проявів, слід дотримуватися обережності, щоб уникнути потенційної можливості передачі вірусу, а також пацієнтів необхідно інформувати про випадки безсимптомного вірусоносійства. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Досліджень впливу ацикловіру на здатність до керування транспортними засобами чи механізмами не проводилося. Спрогнозувати негативний вплив ацикловіру на ці види діяльності на підставі фармакологічних властивостей діючої речовини неможливо, але необхідно враховувати профіль побічної дії ацикловіру.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Ацикловір - 200,0 мг, 400,0 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат (цукор молочний), крохмаль картопляний, магнію стеарат, повідон (полівінілпіролідон низькомолекулярний медичний 12600±2700, пласдон К-17), карбоксиметилкрохмаль натрію (натрію крохмаль глікол). 10 таблеток у контурне осередкове пакування з плівки полівінілхлоридної та фольги алюмінієвої друкованої лакованої. 10, 20, 30, 40, 50, 60, 70, 80, 90 або 100 таблеток у банку полімерну з поліпропілену з кришкою натягуваного з поліетилену високого тиску, або в банку полімерну з поліетилену низького тиску з кришкою натягуваного з поліетилену низького тиску кришкою нагвинчується з поліетилену низького тиску. Кожну банку, 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 або 10 контурних осередкових упаковок з інструкцією по застосуванню поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиКруглі, плоскоциліндричні пігулки білого або майже білого кольору, з фаскою та ризиком.Фармакотерапевтична групаПротивірусний засіб.ФармакокінетикаВсмоктування Ацикловір лише частково абсорбується із кишечника. Після прийому 200 мг ацикловіру кожні 4 години середня максимальна рівноважна концентрація у плазмі крові (Cssmax) становила 3,1 мкМ (0,7 мкг/мл), а середня рівноважна мінімальна концентрація у плазмі крові (Cssmin) 1,8 мкМ (0, 4 мкг/мл). При прийомі внутрішньо 400 мг і 800 мг ацикловіру кожні 4 години Cssmax становила 5,3 мкМ (1,2 мкг/мл) та 8 мкМ (1,8 мкг/мл), відповідно, a Cssmin - 2,7 мкМ (0, 6 мкг/мл) та 4 мкМ (0,9 мкг/мл), відповідно. Розподіл Концентрація ацикловіру в спинномозковій рідині становить приблизно 50% його концентрації в плазмі крові. З білками плазми ацикловір зв'язується в незначній мірі (9-33%), тому лікарські взаємодії внаслідок витіснення з ділянок зв'язування з білками плазми малоймовірні. Виведення У дорослих після прийому ацикловіру внутрішньо період напіввиведення з плазми крові становить близько 3 годин. Більшість ацикловіру виводиться нирками в незміненому вигляді. Нирковий кліренс ацикловіру значно перевищує кліренс креатиніну, що свідчить про виведення ацикловіру за допомогою клубочкової фільтрації, а й канальцевої секреції. 9-карбоксиметокси-метилгуанін є основним метаболітом ацикловіру і становить близько 10-15% дози, що виводиться із сечею. При призначенні ацикловіру через 1 годину після прийому 1 г пробенециду період напіввиведення ацикловіру та AUC (площа під фармакокінетичною кривою "концентрація - час") збільшувалися на 18 і 40%, відповідно. Особливі групи пацієнтів У пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю період напіввиведення ацикловіру становив у середньому 19,5 год. При проведенні гемодіалізу середній період напіввиведення ацикловіру становив 5,7 год. Концентрація ацикловіру у плазмі під час діалізу знижувалася приблизно на 60%. У пацієнтів похилого віку загальний кліренс ацикловіру з віком знижується паралельно зі зниженням кліренсу креатиніну, проте період напіввиведення ацикловіру змінюється незначно. При одночасному застосуванні ацикловіру та зидовудину ВІЛ-інфікованими пацієнтами фармакокінетичні характеристики обох препаратів практично не змінювалися.ФармакодинамікаМеханізм дії Ацикловір - це синтетичний аналог пуринового нуклеозиду, який має здатність інгібувати in vitro та in vivo віруси герпесу людини, включаючи вірус простого герпесу (ВПГ) 1-го та 2-го типів, вірус вітряної віспи та оперізувального герпесу (варіцелла-зостер zoster virus (ВЗВ)), вірус Епштейна-Барр (ЕБВ) та цитомегаловірус (ЦМВ). У культурі клітин ацикловір має найбільш виражену противірусну активність щодо ВПГ-1, далі в порядку зменшення активності слідують ВПГ-2, ВЗВ, ЕБВ і ЦМВ. Інгібуюча дія ацикловіру на віруси герпесу (ВПГ-1, ВПГ-2, ВЗВ, ЕБВ та ЦМВ) має високовиборчий характер. Ацикловір не є субстратом для ферменту тимідинкінази неінфікованих клітин, тому ацикловір малотоксичний для клітин ссавців. Однак тимідинкіназа клітин, інфікованих вірусами ВПГ, ВЗВ, ЕБВ і ЦМВ, перетворює ацикловір на ацикловір монофосфат-аналог нуклеозиду, який потім послідовно перетворюється на дифосфат і грифосфат під дією клітинних ферментів. Включення ацикловіру трифосфату в ланцюжок вірусної ДНК та подальший обрив ланцюга блокують подальшу реплікацію вірусної ДНК. У пацієнтів з вираженим імунодефіцитом тривалі або повторні курси терапії ацикловіром можуть призводити до появи резистентних штамів, тому подальше лікування ацикловіром може бути неефективним. Більшість виділених штамів зі зниженою чутливістю до ацикловіру відзначалося відносно низький вміст вірусної тимідинкінази, а також порушення структури вірусної тимідинкінази або ДНК-полімерази. Вплив ацикловіру на штами вірусу простого герпесу (ВПГ) in vitro також може призводити до утворення менш чутливих до нього штамів. Не встановлена ​​кореляція між чутливістю штамів вірусу простого герпесу (ВПГ) до ацикловіру in vitro та клінічною ефективністю препарату.Показання до застосуванняЛікування інфекцій шкіри та слизових оболонок, викликаних вірусом простого герпесу, включаючи первинний та рецидивуючий генітальний герпес; профілактика рецидивів інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу, у пацієнтів із нормальним імунним статусом; профілактика інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу, у пацієнтів із імунодефіцитом; лікування вітряної віспи та оперізувального герпесу (раніше лікування оперізувального герпесу ацикловіром має аналгетичний ефект і може знизити частоту виникнення постгерпетичної невралгії).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до ацикловіру або валацикловіру або до будь-якого іншого компонента препарату; непереносимість лактози, дефіцит лактази, глюкозо-галактозна мальабсорбція; дитячий вік до 3 років. З обережністю: Вагітність, період грудного вигодовування, літній вік, ниркова недостатність, дегідратація, одночасне застосування з іншими нефротоксичними препаратами.Вагітність та лактаціяФертильність Немає даних про вплив ацикловіру на жіночу фертильність. У дослідженні за участю 20 пацієнтів чоловічої статі з нормальною кількістю сперматозоїдів було встановлено, що застосування ацикловіру внутрішньо дозою до 1 г на добу протягом 6 місяців не мало клінічно значущого впливу на кількість, рухливість або морфологію сперматозоїдів. Вагітність У постреєстраційному реєстрі вагітностей при лікуванні ацикловіром зібрані дані про результати вагітності у жінок, які приймали ацикловір у різних лікарських формах. При аналізі даних реєстру не відзначалося збільшення кількості вроджених дефектів у новонароджених, матері яких приймали ацикловір під час вагітності, порівняно із загальною популяцією. Виявлені вроджені дефекти не відрізнялися одноманітністю чи закономірністю, що дозволяють припустити загальну причину виникнення. Однак слід дотримуватися обережності при призначенні препарату жінкам у період вагітності та оцінювати передбачувану користь для матері та можливий ризик для плода. Період грудного вигодовування Після прийому ацикловіру внутрішньо у дозі 200 мг 5 разів на добу ацикловір визначався у грудному молоці у концентрації, що становить від 60 до 410% плазмової концентрації. При таких концентраціях у грудному молоці діти, які перебувають на грудному вигодовуванні, можуть отримувати ацикловір у дозі до 0,3 мг/кг/добу. Враховуючи це, слід дотримуватися обережності при призначенні препарату жінкам, що годують.Побічна діяНаведені нижче категорії частоти небажаних реакцій є оцінними. Більшість небажаних реакцій необхідні дані визначення частоти встречаемости відсутні. Крім того, частота небажаних реакцій може варіювати в залежності від показання. Небажані реакції, представлені нижче, перераховані відповідно до частоти народження, яка визначається наступним чином: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 і Порушення з боку крові та лімфатичної системи Дуже рідко: анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи Рідко: анафілаксія. Порушення з боку нервової системи Часто: головний біль, запаморочення. Дуже рідко: збудження, сплутаність свідомості, тремор, атаксія, дизартрія, галюцинації, психотичні симптоми, судоми, сонливість, енцефалопатія, кома. Зазвичай ці побічні ефекти спостерігалися у пацієнтів з нирковою недостатністю або за наявності інших провокуючих факторів і були переважно оборотними. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Рідко: задишка. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Часто: нудота, блювання, діарея, біль у животі. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Рідко: оборотне підвищення концентрації білірубіну та печінкових ферментів у крові. Дуже рідко: гепатит, жовтяниця. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Часто: свербіж, висип, у тому числі фотосенсибілізація. Нечасто: кропив'янка, швидке дифузне випадання волосся. Оскільки швидке дифузне випадання волосся спостерігається при різних захворюваннях та при терапії багатьма лікарськими засобами, зв'язок його з прийомом ацикловіру не встановлено. Рідко: ангіоневротичний набряк. Дуже рідко: токсичний епідермальний некроліз, мультиформна ексудативна еритема. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Рідко: підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові. Дуже рідко: гостра ниркова недостатність, ниркова колька. Ниркова колька може бути пов'язана з нирковою недостатністю та кристалурією. Загальні розлади та порушення у місці введення Часто: стомлюваність, пропасниця.Взаємодія з лікарськими засобамиЖодних клінічно значущих взаємодій при застосуванні препарату не спостерігалося. Ацикловір виводиться у незміненому вигляді із сечею шляхом активної канальцевої секреції. Усі препарати з аналогічним шляхом виведення можуть збільшувати плазмову концентрацію ацикловіру. Ацикловір підвищує AUC теофіліну приблизно на 50% при одночасному прийомі, тому рекомендується вимірювати плазмові концентрації теофіліну при одночасному призначенні ацикловіру. Пробенецид та циметидин збільшують показник AUC (площа під кривою "концентрація - час") ацикловіру та знижують його нирковий кліренс. Відзначалося збільшення показника AUC у плазмі крові для ацикловіру та неактивного метаболіту мікофенолату мофетилу, імунодепресанту, що застосовується у трансплантології, при одночасному застосуванні обох препаратів. Однак корекція дози не потрібна внаслідок широкого терапевтичного індексу ацикловіру.Спосіб застосування та дозиПрепарат можна приймати під час їжі, оскільки їда не порушує значною мірою його абсорбцію. Таблетки слід запивати повною склянкою води. Дорослі. Лікування інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу. Для лікування інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу, рекомендована доза ацикловіру становить 200 мг внутрішньо 5 разів на добу (кожні 4 години, за винятком періоду нічного сну). Курс лікування становить 5 днів, але може бути продовжений при тяжких первинних інфекціях. У разі вираженого імунодефіциту (наприклад після трансплантації кісткового мозку) або при порушенні всмоктування з кишечника доза препарату може бути збільшена до 400 мг. Як альтернатива може бути розглянута можливість застосування ацикловіру в лікарській формі ліофілізат для приготування розчину для інфузій. Лікування необхідно розпочинати якомога раніше після виникнення інфекції; при рецидивах препарат рекомендується призначати вже у продромальному періоді або з появою перших елементів висипу. Профілактика рецидивів інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу, у пацієнтів із нормальним імунним статусом. Для профілактики рецидивів інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу, у пацієнтів із нормальним імунним статусом рекомендована доза препарату становить 200 мг внутрішньо 4 рази на добу (кожні 6 годин). Багатьом пацієнтам підходить зручніша схема терапії 400 мг внутрішньо 2 рази на добу (кожні 12 годин). У ряді випадків виявляються ефективнішими нижчі дози препарату 200 мг внутрішньо 3 рази на добу (кожні 8 годин) або 200 мг внутрішньо 2 рази на добу (кожні 12 годин). У деяких пацієнтів може загостритися інфекція при прийомі сумарної добової дози 800 мг. Лікування ацикловіром слід періодично переривати на 6-12 місяців для виявлення можливих змін перебігу захворювання. Профілактика інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу, у пацієнтів із імунодефіцитом. Для профілактики інфекцій, викликаних вірусом простого герпесу, у пацієнтів з імунодефіцитом доза препарату, що рекомендується, становить 200 мг внутрішньо 4 рази на добу (кожні 6 годин). У разі вираженого імунодефіциту (наприклад після трансплантації кісткового мозку) або при порушенні всмоктування з кишечника доза препарату може бути збільшена до 400 мг внутрішньо. Як альтернатива може бути розглянута можливість застосування ацикловіру в лікарській формі ліофілізат для приготування розчину для інфузій. Тривалість профілактичного курсу терапії визначається тривалістю періоду, протягом якого існує ризик інфікування. Лікування вітряної віспи та оперізувального герпесу. Для лікування вітряної віспи та оперізувального герпесу рекомендована доза препарату становить 800 мг внутрішньо 5 разів на добу (кожні 4 години, за винятком періоду нічного сну). Курс лікування становить 7 днів. Лікування оперізувального герпесу слід починати якомога раніше від моменту перших проявів захворювання, тому що в цьому випадку лікування буде більш ефективним. Лікування вітряної віспи у пацієнтів із нормальним імунним статусом слід розпочати протягом 24 годин з моменту появи висипів. У пацієнтів з тяжким імунодефіцитом (наприклад, після трансплантації кісткового мозку) або при порушенні всмоктування з кишечника необхідно розглянути можливість призначення ацикловіру у лікарській формі ліофілізату для приготування розчину для інфузій. Спеціальні групи пацієнтів. Діти віком від 3 років та старші. Лікування інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу; профілактика інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу, у пацієнтів із імунодефіцитом. У віці від 3 років і старше – такі ж дози, як для дорослих. Лікування вітряної віспи. У віці від 6 років і старше – 800 мг внутрішньо 4 рази на добу. У віці від 3 до 6 років – 400 мг внутрішньо 4 рази на добу. Більш точно дозу можна визначити з розрахунку 20 мг/кг маси тіла (але не більше 800 мг) внутрішньо 4 рази на добу. Курс лікування становить 5 днів. Профілактика рецидивів інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу, у пацієнтів із нормальним імунним статусом; лікування оперізувального герпесу. Дані про режим дозування відсутні. Пацієнти похилого віку. Необхідно враховувати ймовірність наявності ниркової недостатності у пацієнтів похилого віку, дози повинні бути скориговані відповідно до ступеня ниркової недостатності. Необхідно забезпечити підтримку адекватного водного балансу. Пацієнти із порушенням функції нирок. Необхідно бути обережними при призначенні препарату пацієнтам з порушенням функції нирок. Необхідно забезпечити підтримку адекватного водного балансу. У пацієнтів з нирковою недостатністю прийом ацикловіру внутрішньо у рекомендованих дозах з метою лікування та профілактики інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу, не призводить до кумуляції препарату до концентрацій, що перевищують встановлені безпечні рівні. Однак у пацієнтів з кліренсом креатиніну менше 10 мл/хв дозу ацикловіру рекомендується знижувати до 200 мг внутрішньо 2 рази на добу (кожних 12 годин). При лікуванні вітряної віспи та оперізувального герпесу рекомендовані дози препарату складають: при кліренсі креатиніну менше 10 мл/хв – 800 мг внутрішньо 2 рази на добу (кожні 12 годин); при кліренсі креатиніну 10-25 мл/хв – 800 мг внутрішньо 3 рази на добу (кожні 8 годин).ПередозуванняАцикловір лише частково абсорбується у шлунково-кишковому тракті. Як правило, при випадковому одноразовому прийомі ацикловіру дозою до 20 г токсичні ефекти не були зареєстровані. При повторних прийомах внутрішньо протягом декількох днів доз, що перевищують рекомендовані, відзначалися порушення з боку шлунково-кишкового тракту (нудота, блювання) та нервової системи (головний біль та сплутаність свідомості). Іноді можуть бути такі неврологічні ефекти, як судомні напади, кома. Пацієнти потребують ретельного медичного спостереження з метою виявлення можливих симптомів інтоксикації. Ацикловір виводиться з організму за допомогою гемодіалізу, тому гемодіаліз може бути використаний для лікування передозування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДоступних даних, отриманих в результаті проведених клінічних досліджень, недостатньо, щоб зробити висновок про те, що застосування ацикловіру знижує ризик захворювання на вітряну віспу у пацієнтів з нормальним імунним статусом. Ризик розвитку ниркової недостатності зростає при одночасному застосуванні з іншими нефротоксичними препаратами. Стан гідратації Пацієнти, які приймають високі дози ацикловіру, повинні отримувати достатню кількість рідини. Пацієнти похилого віку та пацієнти з порушенням функції нирок Оскільки ацикловір виводиться нирками, дози повинні бути зменшені пацієнтам з нирковою недостатністю (див. розділ "Спосіб застосування та дози"). У пацієнтів похилого віку можливе зниження функції нирок, отже, для цієї групи пацієнтів також може знадобитися зниження дози. Як літні пацієнти, так і пацієнти з порушенням функції нирок перебувають у групі підвищеного ризику розвитку побічних ефектів з боку нервової системи (зазвичай такі реакції оборотні у відповідь на відміну препарату) і, відповідно, повинні перебувати під пильним медичним наглядом. Пацієнти з вираженим імунодефіцитом Тривалі або повторні курси лікування ацикловіром у пацієнтів з вираженим імунодефіцитом можуть призвести до появи штамів вірусу зі зниженою чутливістю до ацикловіру, які не дадуть відповідь на продовження терапії ацикловіром. Передача інфекції Усім пацієнтам, особливо при наявності клінічних проявів, слід дотримуватися обережності, щоб уникнути потенційної можливості передачі вірусу, а також пацієнтів необхідно інформувати про випадки безсимптомного вірусоносійства. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Досліджень впливу ацикловіру на здатність до керування транспортними засобами чи механізмами не проводилося. Спрогнозувати негативний вплив ацикловіру на ці види діяльності на підставі фармакологічних властивостей діючої речовини неможливо, але необхідно враховувати профіль побічної дії ацикловіру.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Ацикловір - 200,0 мг, 400,0 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат (цукор молочний), крохмаль картопляний, магнію стеарат, повідон (полівінілпіролідон низькомолекулярний медичний 12600±2700, пласдон К-17), карбоксиметилкрохмаль натрію (натрію крохмаль глікол). 10 таблеток у контурне осередкове пакування з плівки полівінілхлоридної та фольги алюмінієвої друкованої лакованої. 10, 20, 30, 40, 50, 60, 70, 80, 90 або 100 таблеток у банку полімерну з поліпропілену з кришкою натягуваного з поліетилену високого тиску, або в банку полімерну з поліетилену низького тиску з кришкою натягуваного з поліетилену низького тиску кришкою нагвинчується з поліетилену низького тиску. Кожну банку, 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 або 10 контурних осередкових упаковок з інструкцією по застосуванню поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиКруглі, плоскоциліндричні пігулки білого або майже білого кольору, з фаскою та ризиком.Фармакотерапевтична групаПротивірусний засіб.ФармакокінетикаВсмоктування Ацикловір лише частково абсорбується із кишечника. Після прийому 200 мг ацикловіру кожні 4 години середня максимальна рівноважна концентрація у плазмі крові (Cssmax) становила 3,1 мкМ (0,7 мкг/мл), а середня рівноважна мінімальна концентрація у плазмі крові (Cssmin) 1,8 мкМ (0, 4 мкг/мл). При прийомі внутрішньо 400 мг і 800 мг ацикловіру кожні 4 години Cssmax становила 5,3 мкМ (1,2 мкг/мл) та 8 мкМ (1,8 мкг/мл), відповідно, a Cssmin - 2,7 мкМ (0, 6 мкг/мл) та 4 мкМ (0,9 мкг/мл), відповідно. Розподіл Концентрація ацикловіру в спинномозковій рідині становить приблизно 50% його концентрації в плазмі крові. З білками плазми ацикловір зв'язується в незначній мірі (9-33%), тому лікарські взаємодії внаслідок витіснення з ділянок зв'язування з білками плазми малоймовірні. Виведення У дорослих після прийому ацикловіру внутрішньо період напіввиведення з плазми крові становить близько 3 годин. Більшість ацикловіру виводиться нирками в незміненому вигляді. Нирковий кліренс ацикловіру значно перевищує кліренс креатиніну, що свідчить про виведення ацикловіру за допомогою клубочкової фільтрації, а й канальцевої секреції. 9-карбоксиметокси-метилгуанін є основним метаболітом ацикловіру і становить близько 10-15% дози, що виводиться із сечею. При призначенні ацикловіру через 1 годину після прийому 1 г пробенециду період напіввиведення ацикловіру та AUC (площа під фармакокінетичною кривою "концентрація - час") збільшувалися на 18 і 40%, відповідно. Особливі групи пацієнтів У пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю період напіввиведення ацикловіру становив у середньому 19,5 год. При проведенні гемодіалізу середній період напіввиведення ацикловіру становив 5,7 год. Концентрація ацикловіру у плазмі під час діалізу знижувалася приблизно на 60%. У пацієнтів похилого віку загальний кліренс ацикловіру з віком знижується паралельно зі зниженням кліренсу креатиніну, проте період напіввиведення ацикловіру змінюється незначно. При одночасному застосуванні ацикловіру та зидовудину ВІЛ-інфікованими пацієнтами фармакокінетичні характеристики обох препаратів практично не змінювалися.ФармакодинамікаМеханізм дії Ацикловір - це синтетичний аналог пуринового нуклеозиду, який має здатність інгібувати in vitro та in vivo віруси герпесу людини, включаючи вірус простого герпесу (ВПГ) 1-го та 2-го типів, вірус вітряної віспи та оперізувального герпесу (варіцелла-зостер zoster virus (ВЗВ)), вірус Епштейна-Барр (ЕБВ) та цитомегаловірус (ЦМВ). У культурі клітин ацикловір має найбільш виражену противірусну активність щодо ВПГ-1, далі в порядку зменшення активності слідують ВПГ-2, ВЗВ, ЕБВ і ЦМВ. Інгібуюча дія ацикловіру на віруси герпесу (ВПГ-1, ВПГ-2, ВЗВ, ЕБВ та ЦМВ) має високовиборчий характер. Ацикловір не є субстратом для ферменту тимідинкінази неінфікованих клітин, тому ацикловір малотоксичний для клітин ссавців. Однак тимідинкіназа клітин, інфікованих вірусами ВПГ, ВЗВ, ЕБВ і ЦМВ, перетворює ацикловір на ацикловір монофосфат-аналог нуклеозиду, який потім послідовно перетворюється на дифосфат і грифосфат під дією клітинних ферментів. Включення ацикловіру трифосфату в ланцюжок вірусної ДНК та подальший обрив ланцюга блокують подальшу реплікацію вірусної ДНК. У пацієнтів з вираженим імунодефіцитом тривалі або повторні курси терапії ацикловіром можуть призводити до появи резистентних штамів, тому подальше лікування ацикловіром може бути неефективним. Більшість виділених штамів зі зниженою чутливістю до ацикловіру відзначалося відносно низький вміст вірусної тимідинкінази, а також порушення структури вірусної тимідинкінази або ДНК-полімерази. Вплив ацикловіру на штами вірусу простого герпесу (ВПГ) in vitro також може призводити до утворення менш чутливих до нього штамів. Не встановлена ​​кореляція між чутливістю штамів вірусу простого герпесу (ВПГ) до ацикловіру in vitro та клінічною ефективністю препарату.Показання до застосуванняЛікування інфекцій шкіри та слизових оболонок, викликаних вірусом простого герпесу, включаючи первинний та рецидивуючий генітальний герпес; профілактика рецидивів інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу, у пацієнтів із нормальним імунним статусом; профілактика інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу, у пацієнтів із імунодефіцитом; лікування вітряної віспи та оперізувального герпесу (раніше лікування оперізувального герпесу ацикловіром має аналгетичний ефект і може знизити частоту виникнення постгерпетичної невралгії).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до ацикловіру або валацикловіру або до будь-якого іншого компонента препарату; непереносимість лактози, дефіцит лактази, глюкозо-галактозна мальабсорбція; дитячий вік до 3 років. З обережністю: Вагітність, період грудного вигодовування, літній вік, ниркова недостатність, дегідратація, одночасне застосування з іншими нефротоксичними препаратами.Вагітність та лактаціяФертильність Немає даних про вплив ацикловіру на жіночу фертильність. У дослідженні за участю 20 пацієнтів чоловічої статі з нормальною кількістю сперматозоїдів було встановлено, що застосування ацикловіру внутрішньо дозою до 1 г на добу протягом 6 місяців не мало клінічно значущого впливу на кількість, рухливість або морфологію сперматозоїдів. Вагітність У постреєстраційному реєстрі вагітностей при лікуванні ацикловіром зібрані дані про результати вагітності у жінок, які приймали ацикловір у різних лікарських формах. При аналізі даних реєстру не відзначалося збільшення кількості вроджених дефектів у новонароджених, матері яких приймали ацикловір під час вагітності, порівняно із загальною популяцією. Виявлені вроджені дефекти не відрізнялися одноманітністю чи закономірністю, що дозволяють припустити загальну причину виникнення. Однак слід дотримуватися обережності при призначенні препарату жінкам у період вагітності та оцінювати передбачувану користь для матері та можливий ризик для плода. Період грудного вигодовування Після прийому ацикловіру внутрішньо у дозі 200 мг 5 разів на добу ацикловір визначався у грудному молоці у концентрації, що становить від 60 до 410% плазмової концентрації. При таких концентраціях у грудному молоці діти, які перебувають на грудному вигодовуванні, можуть отримувати ацикловір у дозі до 0,3 мг/кг/добу. Враховуючи це, слід дотримуватися обережності при призначенні препарату жінкам, що годують.Побічна діяНаведені нижче категорії частоти небажаних реакцій є оцінними. Більшість небажаних реакцій необхідні дані визначення частоти встречаемости відсутні. Крім того, частота небажаних реакцій може варіювати в залежності від показання. Небажані реакції, представлені нижче, перераховані відповідно до частоти народження, яка визначається наступним чином: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 і Порушення з боку крові та лімфатичної системи Дуже рідко: анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи Рідко: анафілаксія. Порушення з боку нервової системи Часто: головний біль, запаморочення. Дуже рідко: збудження, сплутаність свідомості, тремор, атаксія, дизартрія, галюцинації, психотичні симптоми, судоми, сонливість, енцефалопатія, кома. Зазвичай ці побічні ефекти спостерігалися у пацієнтів з нирковою недостатністю або за наявності інших провокуючих факторів і були переважно оборотними. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Рідко: задишка. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Часто: нудота, блювання, діарея, біль у животі. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Рідко: оборотне підвищення концентрації білірубіну та печінкових ферментів у крові. Дуже рідко: гепатит, жовтяниця. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Часто: свербіж, висип, у тому числі фотосенсибілізація. Нечасто: кропив'янка, швидке дифузне випадання волосся. Оскільки швидке дифузне випадання волосся спостерігається при різних захворюваннях та при терапії багатьма лікарськими засобами, зв'язок його з прийомом ацикловіру не встановлено. Рідко: ангіоневротичний набряк. Дуже рідко: токсичний епідермальний некроліз, мультиформна ексудативна еритема. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Рідко: підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові. Дуже рідко: гостра ниркова недостатність, ниркова колька. Ниркова колька може бути пов'язана з нирковою недостатністю та кристалурією. Загальні розлади та порушення у місці введення Часто: стомлюваність, пропасниця.Взаємодія з лікарськими засобамиЖодних клінічно значущих взаємодій при застосуванні препарату не спостерігалося. Ацикловір виводиться у незміненому вигляді із сечею шляхом активної канальцевої секреції. Усі препарати з аналогічним шляхом виведення можуть збільшувати плазмову концентрацію ацикловіру. Ацикловір підвищує AUC теофіліну приблизно на 50% при одночасному прийомі, тому рекомендується вимірювати плазмові концентрації теофіліну при одночасному призначенні ацикловіру. Пробенецид та циметидин збільшують показник AUC (площа під кривою "концентрація - час") ацикловіру та знижують його нирковий кліренс. Відзначалося збільшення показника AUC у плазмі крові для ацикловіру та неактивного метаболіту мікофенолату мофетилу, імунодепресанту, що застосовується у трансплантології, при одночасному застосуванні обох препаратів. Однак корекція дози не потрібна внаслідок широкого терапевтичного індексу ацикловіру.Спосіб застосування та дозиПрепарат можна приймати під час їжі, оскільки їда не порушує значною мірою його абсорбцію. Таблетки слід запивати повною склянкою води. Дорослі. Лікування інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу. Для лікування інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу, рекомендована доза ацикловіру становить 200 мг внутрішньо 5 разів на добу (кожні 4 години, за винятком періоду нічного сну). Курс лікування становить 5 днів, але може бути продовжений при тяжких первинних інфекціях. У разі вираженого імунодефіциту (наприклад після трансплантації кісткового мозку) або при порушенні всмоктування з кишечника доза препарату може бути збільшена до 400 мг. Як альтернатива може бути розглянута можливість застосування ацикловіру в лікарській формі ліофілізат для приготування розчину для інфузій. Лікування необхідно розпочинати якомога раніше після виникнення інфекції; при рецидивах препарат рекомендується призначати вже у продромальному періоді або з появою перших елементів висипу. Профілактика рецидивів інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу, у пацієнтів із нормальним імунним статусом. Для профілактики рецидивів інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу, у пацієнтів із нормальним імунним статусом рекомендована доза препарату становить 200 мг внутрішньо 4 рази на добу (кожні 6 годин). Багатьом пацієнтам підходить зручніша схема терапії 400 мг внутрішньо 2 рази на добу (кожні 12 годин). У ряді випадків виявляються ефективнішими нижчі дози препарату 200 мг внутрішньо 3 рази на добу (кожні 8 годин) або 200 мг внутрішньо 2 рази на добу (кожні 12 годин). У деяких пацієнтів може загостритися інфекція при прийомі сумарної добової дози 800 мг. Лікування ацикловіром слід періодично переривати на 6-12 місяців для виявлення можливих змін перебігу захворювання. Профілактика інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу, у пацієнтів із імунодефіцитом. Для профілактики інфекцій, викликаних вірусом простого герпесу, у пацієнтів з імунодефіцитом доза препарату, що рекомендується, становить 200 мг внутрішньо 4 рази на добу (кожні 6 годин). У разі вираженого імунодефіциту (наприклад після трансплантації кісткового мозку) або при порушенні всмоктування з кишечника доза препарату може бути збільшена до 400 мг внутрішньо. Як альтернатива може бути розглянута можливість застосування ацикловіру в лікарській формі ліофілізат для приготування розчину для інфузій. Тривалість профілактичного курсу терапії визначається тривалістю періоду, протягом якого існує ризик інфікування. Лікування вітряної віспи та оперізувального герпесу. Для лікування вітряної віспи та оперізувального герпесу рекомендована доза препарату становить 800 мг внутрішньо 5 разів на добу (кожні 4 години, за винятком періоду нічного сну). Курс лікування становить 7 днів. Лікування оперізувального герпесу слід починати якомога раніше від моменту перших проявів захворювання, тому що в цьому випадку лікування буде більш ефективним. Лікування вітряної віспи у пацієнтів із нормальним імунним статусом слід розпочати протягом 24 годин з моменту появи висипів. У пацієнтів з тяжким імунодефіцитом (наприклад, після трансплантації кісткового мозку) або при порушенні всмоктування з кишечника необхідно розглянути можливість призначення ацикловіру у лікарській формі ліофілізату для приготування розчину для інфузій. Спеціальні групи пацієнтів. Діти віком від 3 років та старші. Лікування інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу; профілактика інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу, у пацієнтів із імунодефіцитом. У віці від 3 років і старше – такі ж дози, як для дорослих. Лікування вітряної віспи. У віці від 6 років і старше – 800 мг внутрішньо 4 рази на добу. У віці від 3 до 6 років – 400 мг внутрішньо 4 рази на добу. Більш точно дозу можна визначити з розрахунку 20 мг/кг маси тіла (але не більше 800 мг) внутрішньо 4 рази на добу. Курс лікування становить 5 днів. Профілактика рецидивів інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу, у пацієнтів із нормальним імунним статусом; лікування оперізувального герпесу. Дані про режим дозування відсутні. Пацієнти похилого віку. Необхідно враховувати ймовірність наявності ниркової недостатності у пацієнтів похилого віку, дози повинні бути скориговані відповідно до ступеня ниркової недостатності. Необхідно забезпечити підтримку адекватного водного балансу. Пацієнти із порушенням функції нирок. Необхідно бути обережними при призначенні препарату пацієнтам з порушенням функції нирок. Необхідно забезпечити підтримку адекватного водного балансу. У пацієнтів з нирковою недостатністю прийом ацикловіру внутрішньо у рекомендованих дозах з метою лікування та профілактики інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу, не призводить до кумуляції препарату до концентрацій, що перевищують встановлені безпечні рівні. Однак у пацієнтів з кліренсом креатиніну менше 10 мл/хв дозу ацикловіру рекомендується знижувати до 200 мг внутрішньо 2 рази на добу (кожних 12 годин). При лікуванні вітряної віспи та оперізувального герпесу рекомендовані дози препарату складають: при кліренсі креатиніну менше 10 мл/хв – 800 мг внутрішньо 2 рази на добу (кожні 12 годин); при кліренсі креатиніну 10-25 мл/хв – 800 мг внутрішньо 3 рази на добу (кожні 8 годин).ПередозуванняАцикловір лише частково абсорбується у шлунково-кишковому тракті. Як правило, при випадковому одноразовому прийомі ацикловіру дозою до 20 г токсичні ефекти не були зареєстровані. При повторних прийомах внутрішньо протягом декількох днів доз, що перевищують рекомендовані, відзначалися порушення з боку шлунково-кишкового тракту (нудота, блювання) та нервової системи (головний біль та сплутаність свідомості). Іноді можуть бути такі неврологічні ефекти, як судомні напади, кома. Пацієнти потребують ретельного медичного спостереження з метою виявлення можливих симптомів інтоксикації. Ацикловір виводиться з організму за допомогою гемодіалізу, тому гемодіаліз може бути використаний для лікування передозування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДоступних даних, отриманих в результаті проведених клінічних досліджень, недостатньо, щоб зробити висновок про те, що застосування ацикловіру знижує ризик захворювання на вітряну віспу у пацієнтів з нормальним імунним статусом. Ризик розвитку ниркової недостатності зростає при одночасному застосуванні з іншими нефротоксичними препаратами. Стан гідратації Пацієнти, які приймають високі дози ацикловіру, повинні отримувати достатню кількість рідини. Пацієнти похилого віку та пацієнти з порушенням функції нирок Оскільки ацикловір виводиться нирками, дози повинні бути зменшені пацієнтам з нирковою недостатністю (див. розділ "Спосіб застосування та дози"). У пацієнтів похилого віку можливе зниження функції нирок, отже, для цієї групи пацієнтів також може знадобитися зниження дози. Як літні пацієнти, так і пацієнти з порушенням функції нирок перебувають у групі підвищеного ризику розвитку побічних ефектів з боку нервової системи (зазвичай такі реакції оборотні у відповідь на відміну препарату) і, відповідно, повинні перебувати під пильним медичним наглядом. Пацієнти з вираженим імунодефіцитом Тривалі або повторні курси лікування ацикловіром у пацієнтів з вираженим імунодефіцитом можуть призвести до появи штамів вірусу зі зниженою чутливістю до ацикловіру, які не дадуть відповідь на продовження терапії ацикловіром. Передача інфекції Усім пацієнтам, особливо при наявності клінічних проявів, слід дотримуватися обережності, щоб уникнути потенційної можливості передачі вірусу, а також пацієнтів необхідно інформувати про випадки безсимптомного вірусоносійства. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Досліджень впливу ацикловіру на здатність до керування транспортними засобами чи механізмами не проводилося. Спрогнозувати негативний вплив ацикловіру на ці види діяльності на підставі фармакологічних властивостей діючої речовини неможливо, але необхідно враховувати профіль побічної дії ацикловіру.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, покриті плівковою оболонкою - 1 табл. активна речовина: ентекавір – 0,5/1 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат - 120,5/241 мг МКЦ - 65/130 мг, кросповідон - 8/16 мг, повідон - 5/10 мг, магнію стеарат - 1/2 мг, барвник Opadry білий (титану діоксид, гіпромелло , гіпромелоза 3сР, макрогол 400, полісорбат 80) - таблетки 0,5 мг або барвник Opadry рожевий (гіпромелоза 6сР, титану діоксид, макрогол 400, барвник заліза оксид червоний) - таблетки 1,0 мг. Таблетки, покриті плівковою оболонкою, 0,5 мг та 1 мг. За 10 табл. у блістері Al/Al. По 3 блістери поміщають у пачку картонну.Опис лікарської формиПігулки, покриті плівковою оболонкою, 0,5 мг: трикутні, покриті оболонкою білого або майже білого кольору, з маркуванням «BMS» – на одній стороні та «1611» – на іншій. Таблетки, покриті плівковою оболонкою, 1 мг: трикутні, покриті оболонкою рожевого кольору, з маркуванням "BMS" - на одній стороні і "1612" - на іншій.Фармакотерапевтична групаПротивірусне.ФармакокінетикаАбсорбція. У здорових людей ентекавір швидко всмоктується, і Cmax у плазмі визначається через 0,5-1,5 год. При повторному прийомі ентекавіру в дозі від 0,1 до 1 мг відзначається пропорційне дозі збільшення Сmах та AUC. рівноважний стан досягається після 6-10 днів прийому внутрішньо 1 раз на день, при цьому концентрація в плазмі зростає приблизно в 2 рази. Сmах і Сmin у плазмі у рівноважному стані становили відповідно 4,2 та 0,3 нг/мл при прийомі 0,5 мг; та 8,2 та 0,5 нг/мл – при прийомі 1 мг. При прийомі внутрішньо 0,5 мг ентекавіру як з їжею з високим вмістом жиру, так і з низьким відзначалася невелика затримка всмоктування (1-1,5 год - при прийомі з їжею і 0,75 год - при прийомі натще), зниження Сmах на 44–46% та зниження AUC на 18–20%. Розподіл. Оцінюваний обсяг розподілу ентекавіру перевищував загальний обсяг води в організмі, що свідчить про хороше проникнення препарату у тканини. Ентекавір приблизно на 13% зв'язується з білками сироватки людини in vitro. Метаболізм та виведення. Ентекавір не є субстратом, інгібітором або індуктором ферментів системи CYP450. Після введення міченого 14С-ентекавіру людям та щурам не визначалися окислені або ацетильовані метаболіти, а метаболіти фази II (глюкуроніди та сульфати) визначалися у невеликій кількості. Після досягнення максимального рівня концентрація ентекавіру в плазмі знижувалася біекспоненціально, при цьому T1/2 становив 128-149 год. Ентекавір виділяється головним чином нирками, причому у рівноважному стані у незміненому вигляді у сечі визначається 62-73% дози. Нирковий кліренс не залежить від дози і коливається в діапазоні від 360 до 471 мл/хв, що свідчить про гломерулярну фільтрацію та канальцеву секрецію препарату.ФармакодинамікаЕнтекавір є аналогом нуклеозиду гуанозину з вираженою та селективною активністю щодо HBV-полімерази. Ентекавір фосфорилюється з утворенням активного трифосфату (ТФ), що має внутрішньоклітинний T1/2 15 год. Шляхом конкуренції з природним субстратом - деоксигуанозин-ТФ - ентекавір-ТФ пригнічує всі 3 функціональні активності вірусної полімерази: (1) праймінг HBV-полімерази, (2) зворотну транскрипцію негативної нитки з прегеномної іРНК і (3) синтез позитивної. Ентекавір-ТФ є слабким інгібітором клітинних ДНК полімераз α-, β-δ- з константою інгібування (Ki) 18-40 мкМ. Крім того,при високих концентраціях ентекавіру-ТР та ентекавіру не відзначені побічні ефекти щодо γ-полімерази та синтезу ДНК у мітохондріях клітин HepG2.Показання до застосуванняХронічний гепатит В у дорослих: компенсованим ураженням печінки та наявністю вірусної реплікації, підвищення рівня активності сироваткових трансаміназ (АЛТ або ACT) та гістологічних ознак запального процесу у печінці та/або фіброзу; декомпенсованим ураженням печінки.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до ентекавіру або будь-якого іншого компонента препарату; рідка спадкова непереносимість лактози, дефіцит лактази або глюкозо-галактозна мальабсорбція; дитячий вік до 18 років.Вагітність та лактаціяАдекватних та добре контрольованих досліджень у вагітних жінок не проводилося. Бараклюд може прийматись під час вагітності, якщо потенційна користь від застосування перевищує потенційний ризик для плода. Даних про проникнення ентекавіру в жіноче молоко немає. Годувати грудьми при застосуванні препарату не рекомендується.Побічна діяЗ боку системи травлення: рідко (≥1/1000, З боку центральної нервової системи: часто (≥1/100, Постмаркетингові дані (частота може бути визначено) З боку імунної системи: анафілактоїдна реакція. З боку шкіри та підшкірної клітковини: алопеція, висипання. З боку печінки: підвищення активності трансаміназ. З боку обміну речовин: лактоацидоз (загальна втома, нудота, блювання, біль у черевній порожнині, раптове зниження маси тіла, задишка, прискорене дихання, м'язова слабкість), особливо у пацієнтів з декомпенсованим ураженням печінки. Крім цього, у пацієнтів з декомпенсованим ураженням печінки відзначалися додатково такі побічні ефекти: часто зниження концентрації бікарбонату в крові, підвищення активності АЛТ та концентрації білірубіну більш ніж у 2 рази порівняно з ВГН, концентрація альбуміну менше 2,5 г/дл, зростання активності ліпази більш ніж утричі порівняно з нормою, концентрація тромбоцитів нижче 50000/мм3; рідко – ниркова недостатність.Взаємодія з лікарськими засобамиОскільки ентекавір виводиться переважно нирками, при одночасному введенні ентекавіру та ліків, що знижують функцію нирок або конкурують на рівні канальцевої секреції, можливе збільшення концентрації у сироватці ентекавіру або цих ліків. При одночасному призначенні ентекавіру з ламівудином, адефовіром або тенофовіром не виявлено значних лікарських взаємодій. Взаємодія ентекавіру з іншими препаратами, що виводяться нирками або впливають на функцію нирок, не вивчені. За пацієнтами слід проводити ретельне медичне спостереження при одночасному призначенні ентекавіру з такими препаратами.Спосіб застосування та дозиВсередину, натще (тобто не менше ніж через 2 години після їжі і не пізніше ніж за 2 години до наступного прийому їжі). Рекомендована доза ентекавіру становить 0,5 мг один раз на день. Резистентним до ламівудину пацієнтам (тобто пацієнтам з вірусом гепатиту В, що зберігається на фоні терапії ламівудином в анамнезі або пацієнтам з підтвердженою резистентністю до ламівудину) рекомендується призначати 1 мг ентекавіру 1 раз на день. Пацієнтам з декомпенсованим ураженням печінки рекомендується призначати 1 мг ентекавіру один раз на день. Пацієнти з нирковою недостатністю. Кліренс ентекавіру зменшується при зниженні Cl креатиніну. Рекомендується корекція дози ентекавіру пацієнтам із Cl креатиніну. У пацієнтів з печінковою недостатністю корекція дози ентекавіру не потрібна. У літніх пацієнтів корекція дози ентекавіру не потрібна.ПередозуванняЄ поодинокі повідомлення про випадки передозування ентекавіру у хворих. У дослідженні у здорових добровольців, які отримували до 20 мг на день протягом 14 днів або одноразові дози до 40 мг, не було зареєстровано жодних несподіваних побічних явищ. У разі передозування за пацієнтом має проводитися ретельне медичне спостереження і за необхідності стандартна підтримуюча терапія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри лікуванні аналогами нуклеозидів у вигляді монотерапії та в комбінації з антиретровірусними препаратами описані випадки лактоацидозу та вираженої гепатомегалії зі стеатозом, що іноді призводили до смерті пацієнта. Симптоми, які можуть вказувати на розвиток лактоацидозу: загальна втома, нудота, блювання, біль у черевній порожнині, раптове зниження маси тіла, задишка, прискорене дихання, м'язова слабкість. Факторами ризику є жіноча стать, ожиріння, тривале використання нуклеозидних аналогів, гепатомегалія. При появі зазначених симптомів або отриманні лабораторного підтвердження лактоацидозу слід припинити лікування препаратом. Описано випадки загострення гепатиту після відміни противірусної терапії, у т.ч. ентекавір. Більшість таких випадків проходили без лікування. Проте можуть розвиватися тяжкі загострення, зокрема. фатальні. Причинний зв'язок цих загострень зі скасуванням терапії невідомий. Після закінчення лікування необхідно періодично контролювати функцію печінки. При необхідності противірусна терапія може бути відновлена. Пацієнти з поєднаною гепатитою В/ВІЛ інфекцією. Слід враховувати, що при призначенні ентекавіру пацієнтам із поєднаною інфекцією ВІЛ, які не отримують антиретровірусної терапії, можливий ризик розвитку стійких штамів ВІЛ. Ентекавір не був вивчений для лікування ВІЛ-інфекції та не рекомендується для подібного використання. Пацієнти зі сполученою гепатит В/гепатит С/гепатит D інфекцією. Даних про ефективність ентекавіру у пацієнтів із поєднаною гепатит В/гепатит С/гепатит D інфекціями немає. Пацієнти з декомпенсованим ураженням печінки. Відзначено високий ризик розвитку серйозних побічних ефектів з боку печінки, зокрема у пацієнтів з декомпенсованим ураженням печінки класу С за класифікацією Чайлд-П'ю. Також ці пацієнти більш схильні до ризику розвитку лактоацидозу та таких специфічних побічних ефектів з боку нирок, як гепаторенальний синдром. У зв'язку з цим слід здійснювати ретельне спостереження за пацієнтами щодо виявлення клінічних ознак лактоацидозу та порушення функції нирок, а також проводити відповідні лабораторні аналізи у цієї групи пацієнтів (активність печінкових ферментів, концентрація молочної кислоти в крові, концентрація креатиніну в сироватці крові). Ламівудинрезистентні пацієнти. Наявність мутацій стійкості у вірусу гепатиту В до ламівудину підвищує ризик розвитку резистентності до ентекавіру. У зв'язку з цим у ламівудінрезистентних пацієнтів потрібне проведення частого моніторингу вірусного навантаження і при необхідності відповідне обстеження на виявлення мутацій стійкості. Пацієнти із порушенням функції нирок. Для пацієнтів з порушеннями ниркової функції рекомендується корекція режиму дозування. Пацієнти, які перенесли трансплантацію печінки. Безпека та ефективність ентекавіру у пацієнтів, які перенесли трансплантацію печінки, невідомі. Слід ретельно контролювати функцію нирок перед та під час лікування ентекавіром у пацієнтів, які перенесли трансплантацію печінки, та отримують імунодепресанти, які можуть впливати на функцію нирок, такі як циклоспорин та такролімус. Загальні відомості для пацієнтів. Слід інформувати пацієнтів, що терапія ентекавіром не зменшує ризик передачі гепатиту В і тому відповідні запобіжні заходи повинні бути вжиті. Кожна таблетка містить 120,5 мг (таблетки 0,5 мг) або 241 мг (таблетки 1 мг) лактози. У зв'язку з цим пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю лактози, дефіцитом лактази або глюкозогалактозною мальабсорбцією не рекомендується прийом препарату.Умови відпустки з аптекЗа рецептом

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему.

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Дозування: 150 мг Фасування: N60 Форма випуску таб. покриті плівковою оболонкою Упаковка: блістер Виробник: ГлаксоСмітКляйн Трейдінг ЗАТ Завод-виробник: GlaxoSmithKline(Бельгія) Діюча речовина: Ламівудін. .

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептом. . .

Дозування: 125 мг Фасування: N10 Форма випуску таб. вкриті оболонкою Упаковка: блістер Виробник: Новартіс Консьюмер Хелс Завод-виробник: Новартіс Фармасьютіка С. А.

Дозування: 250 мг Фасування: N21 Форма випуску таб. вкриті оболонкою Упаковка: блістер Виробник: Новартіс Консьюмер Хелс Завод-виробник: Новартіс Фармасьютіка С. А.

Дозування: 500 мг Фасування: N3 Форма випуску таб. вкриті оболонкою Упаковка: блістер Виробник: Новартіс Консьюмер Хелс Завод-виробник: Новартіс Фармасьютіка С. А.

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Склад, форма випуску та упаковкаЛіофілізат - 1 фл. діюча речовина: ганцикловір (у вигляді ганцикловіру натрію) – 500 мг; допоміжна речовина: гідроксид натрію - до pH 10,8-11,4. Ліофілізат для виготовлення розчину для інфузій, 500 мг. По 500 мг у перерахунку на ганцикловір у флакони скляні місткістю 10 мл, закупорені пробками гумовими, обкатані ковпачками алюмінієвими або комбінованими або алюмінієвими або алюмінієвими з пластиковою насадкою. Флакон разом з інструкцією із застосування поміщають у пачку з картону. Упаковка для стаціонарів: 40 флаконів з рівною кількістю інструкцій із застосування у групові коробки.Опис лікарської формиПориста маса білого або білого з жовтуватим кольором, ущільнена в таблетку, гігроскопічна.Фармакотерапевтична групаПротивірусний засіб.ФармакокінетикаФармакокінетика ганцикловіру має лінійний характер після внутрішньовенного введення у дозах від 1,6 до 5,0 мг/кг. Після внутрішньовенної (в/в) інфузії ганцикловіру в дозі 5 мг/кг протягом 1 години ВІЛ- та ЦМВ-інфікованим пацієнтам або дорослим пацієнтам зі СНІДом системна експозиція (площа під кривою "концентрація-час" (AUC0-24 )) 18,8 до 26,0 мкг/год. Максимальна концентрація препарату в плазмі (Сmах) була в діапазоні від 7,59 до 9,03 мкг/мл. Розподіл Об'єм розподілу ганцикловіру після внутрішньовенного введення корелює з масою тіла та при досягненні рівноважної концентрації становить від 0,54-0,87 л/кг. Ганцикловір проникає у спинномозкову рідину та через плацентарний бар'єр. Зв'язок - з білками плазми - 1-2% при концентраціях ганцикловіру 0,5 та 51 мкг/мл. Метаболізм Значного метаболізму ганцикловіру немає. Виведення Основний шлях виведення ганцикловіру – ниркова екскреція незміненого препарату шляхом клубочкової фільтрації та канальцевої секреції. У пацієнтів з нормальною функцією нирок понад 90% внутрішньовенно введеної дози ганцикловіру виявляється в сечі в незміненому вигляді протягом 24 годин. У пацієнтів з нормальною функцією нирок системний кліренс знаходиться в діапазоні від 2,64±0,38 до 4,52±2,79 мл/хв/кг, а нирковий кліренс – від 2,57±0,69 до 3,48± 0,68 мл/хв/кг, що відповідає 90-101% введеного ганцикловіру. Період напіввиведення у пацієнтів із нормальною функцією нирок коливається від 2,73±1,29 до 3,98±1,78 години. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Літні пацієнти Фармакокінетичні дослідження ганцикловіру у пацієнтів віком від 65 років не проводилися. Однак, оскільки ганцикловір переважно виводиться нирками, а нирковий кліренс з віком знижується, у людей похилого віку можна очікувати зменшення загального кліренсу та збільшення періоду напіввиведення ганцикловіру. Порушення функції нирок Загальний кліренс ганцикловіру лінійно корелює із кліренсом креатиніну. У пацієнтів з легким, помірним та тяжким порушенням функції нирок відзначався середній системний кліренс 2,1, 1,0 та 0,3 мл/хв/кг. У пацієнтів з порушенням функції нирок період напіввиведення ганцикловіру збільшено. У пацієнтів із тяжким порушенням функції нирок спостерігалося збільшення періоду напіввиведення у 10 разів. Гемодіаліз Концентрація ганцикловіру в плазмі знижується приблизно на 50% протягом 4-годинного сеансу гемодіалізу. При використанні переривчастої схеми гемодіалізу показники кліренсу ганцикловіру становлять від 42 до 92 мл/хв, період напіввиведення препарату під час діалізу – 3,3-4,5 години. При безперервному діалізі кліренс ганцикловіру був нижчим (4,0-29,6 мл/хв), але в період до наступного прийому препарату з організму видалявся більший відсоток прийнятої дози. При уривчастому гемодіалізі фракція Ганцикловіру, віддаленого за один сеанс гемодіалізу, становить від 50% до 63%. Порушення функції печінки Фармакокінетичні дослідження у пацієнтів з порушенням функції печінки, які одержують ганцикловір, не проводились; дані про популяційну фармакокінетику відсутні. Оскільки ганцикловір виводиться нирками, не очікується, що порушення функції печінки впливатиме на його фармакокінетику.ФармакодинамікаГанцикловір є синтетичним аналогом 2'-дезоксигуанозину, який пригнічує розмноження вірусів герпесу in vitro, так і in vivo. Активний щодо цитомегаловірусу людини (ЦМВ), вірусів простого герпесу 1-го та 2-го типу (Herpes simplex 1 і 2), вірусу герпесу людини 6, 7 та 8 типу, вірусу Епштейна-Барр, вірусу вітряної віспи (Varicella та вірусу гепатиту В. Проте клінічні дослідження обмежувалися оцінкою ефективності препарату у пацієнтів, інфікованих цитомегаловірусом. У ЦМВ-інфікованих клітинах ганцикловір спочатку фосфорилюється під дією вірусної протеїнкінази (UL97) з утворенням ганцикловірмонофосфату. Подальше фосфорилювання відбувається під дією кількох клітинних кіназ, внаслідок чого утворюється ганцикловір трифосфат, який потім піддається повільному внутрішньоклітинному метаболізму. Показано, що цей метаболізм відбувається у клітинах, інфікованих ЦМВ людини та вірусом простого герпесу, при цьому після зникнення ганцикловіру із позаклітинної рідини період внутрішньоклітинного напіввиведення препарату становить відповідно 18 та 6-24 години. Оскільки фосфорилювання ганцикловіру переважно залежить від дії вірусної кінази, воно відбувається переважно в інфікованих клітинах. Вірусостатичну дію ганцикловіру обумовлено придушенням синтезу вірусної ДНК шляхом: (1) конкурентного інгібування вбудовування дезоксигуанозинтрифосфату в ДНК під дією ДНК-полімерази; (2) включення ганцикловіртрифосфату у вірусну ДНК, що призводить до припинення подовження вірусної ДНК або дуже обмеженого її подовження. Типова мінімальна концентрація препарату в крові, що викликає інгібуючий противірусний ефект щодо ЦМВ, що дорівнює 50% від максимального (IC50), визначена in vitro, знаходиться в діапазоні від 0,08 мкМ (0,02 мкг/мл) до 14 мкМ (3, 5 мкг/мл). Вірусна резистентність Віруси, стійкі до ганцикловіру, можуть з'явитися після тривалого застосування ганцикловіру або валганцикловіру за рахунок низки мутацій у гені вірусної кінази (UL97), відповідальної за монофосфорилування ганцикловіру, або гені вірусної полімерази (UL54). Мутації у UL97 виникають раніше і частіше, ніж у мутації у UL54. Вірус, що містить мутації у гені UL97, стійкий до монотерапії ганцикловіром. Найбільш частими замінами, пов'язаними з резистентністю до ганцикловіру, були M460V/1, H520Q, C592G, A594V, L595S, C603W. Мутації в гені UL54 можуть викликати перехресну резистентність до інших противірусних препаратів, що впливають на вірусну полімеразу, і навпаки. Амінокислотні заміни в UL54, що призводять до перехресної резистентності до ганцикловіру і цидофовіру, як правило, розташовані в межах екзонуклеазних доменів та області V, проте амінокислотні заміни, що призводять до перехресної резистентності до фоскарнету, можуть розташовуватися в різних областях, але 696-742) та III (кодон 805-845) та між ними. Можливість вірусної резистентності слід розглядати у пацієнтів, у яких неодноразово відмічено незадовільну клінічну відповідь або виділення вірусу під час терапії.Показання до застосуванняУ дорослих та дітей з 12 років для лікування цитомегаловірусної інфекції (ЦМВ) у пацієнтів з імунодефіцитом; для профілактики ЦМВ захворювань у пацієнтів з медикаментозною імуносупресією (наприклад після трансплантації органів або хіміотерапії з приводу злоякісного новоутворення).Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до ганцикловіру, валганцикловіру або будь-якого іншого компонента препарату. Абсолютне число нейтрофілів менше 500 клітин на 1 мкл або число тромбоцитів менше 25000 клітин на 1 мкл або рівень гемоглобіну менше 8 г/дл. Дитячий вік віком до 12 років. Період грудного вигодовування. З обережністю: Порушення функції нирок. Гіперчутливість до ацикловіру або пенцикловіру (або їх проліків валацикловіру або фамцикловіру відповідно) в анамнезі, оскільки через подібність хімічної структури ганцикловіру, ацикловіру і пенцикловіру між цими препаратами можливі реакції перехресної гіперчутливості. Гематологічна цитопенія (у тому числі спричинена лікарськими засобами) в анамнезі. Під час проведення променевої терапії.Вагітність та лактаціяФертильність Ганцикловір порушував фертильність у самців та самок мишей. У дослідженнях тварин спостерігався асперматогенез при експозиціях ганцикловіру нижче терапевтичних рівнів, унаслідок чого вважається можливим тимчасове чи стійке пригнічення сперматогенезу в людини. Вагітність Безпека застосування ганцикловіру у вагітних жінок не встановлена. Ганцикловір добре проникає крізь людську плаценту. У дослідженнях на тварин застосування ганцикловіру асоціювалося з тератогенністю та токсичністю щодо репродуктивної системи. Таким чином, вагітним жінкам не слід призначати ганцикловір, за винятком тих випадків, коли клінічна необхідність терапії для матері не перевищує можливий тератогенний ризик для плода. Контрацепція у чоловіків та жінок Внаслідок можливої ​​тератогенності ганцикловіру та його токсичності щодо репродуктивної системи жінкам з дітородним потенціалом слід рекомендувати використання ефективних методів контрацепції під час лікування та протягом не менше 30 днів після його закінчення. Пацієнтам чоловічої статі слід рекомендувати використання бар'єрного методу контрацепції під час лікування ганцикловіром та не менше 90 днів після його закінчення, за винятком випадків відсутності ризику вагітності у партнерки. Грудне годування Чи не встановлено чи проникає ганцикловір у грудне молоко, проте не можна виключити, що ганцикловір виводитиметься з молоком і спричинятиме тяжкі небажані реакції у немовляти. При застосуванні ганцикловіру грудне вигодовування слід припинити.Побічна діяУ пацієнтів, які отримують терапію ганцикловіром, найбільш серйозними і небажаними реакціями, що часто зустрічаються, є гематологічні порушення, а саме нейтропенія, анемія і тромбоцитопенія. Інші небажані реакції описані нижче. Частота розвитку побічних ефектів наведена у наступній градації: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, Інфекції та інвазії: часто – сепсис, гіподерміт, інфекція сечовивідних шляхів, кандидози, включаючи кандидоз ротової порожнини. З боку кровоносної та лімфатичної систем: дуже часто – нейтропенія, анемія; часто - тромбоцитопенія, лейкопенія, панцитопенія; нечасто – мієлосупресія; рідко – агранулоцитоз, апластична анемія, гранулоцитопенія. З боку імунної системи: нечасто – анафілактична реакція. З боку обміну речовин та харчування: часто – зниження апетиту, анорексія, зниження маси тіла. Психічні розлади: часто – депресія, неспокій, сплутаність свідомості, розлади мислення; нечасто – збудження, психотичний розлад; рідко – галюцинації*. З боку нервової системи: часто – головний біль, безсоння, дисгевзія, гіпестезія, парестезія, периферична нейропатія, судоми, запаморочення; нечасто – тремор. З боку органів чуття: часто – макулярний набряк, відшарування сітківки, плаваюче помутніння склоподібного тіла, біль у очному яблуку, нечасто – порушення зору, кон'юнктивіт; часто – біль у вусі; нечасто – зниження слуху. З боку серцево-судинної системи: нечасто – аритмія, гіпотензія. З боку органів дихання: дуже часто – задишка; часто – кашель. З боку травної системи: дуже часто – діарея; часто – нудота, блювання, біль у животі, біль у верхній частині живота, запор, метеоризм, дисфагія, диспепсія; нечасто – здуття живота, виразковий стоматит, панкреатит. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: часто – порушення функції печінки, збільшення лужної фосфатази крові, підвищення активності аспартатамінотрансферази; нечасто – підвищення активності аланінамінотрансферази. З боку шкіри та підшкірно-жирової клітковини: часто – дерматит, нічна пітливість, свербіж; нечасто – алопеція, кропив'янка, сухість шкіри; рідко – висип*. З боку опорно-рухової системи: часто – біль у спині, міалгія, артралгія, м'язові спазми. З боку сечостатевої системи: часто – зниження кліренсу креатиніну, порушення функції нирок, підвищення концентрації креатиніну у крові; нечасто – гематурія, ниркова недостатність, чоловіча безплідність. Загальні розлади та реакція у місці введення: часто – підвищена стомлюваність, підвищення температури тіла, озноб, біль, біль у грудях, нездужання, слабкість, реакція у місці введення. * Частота розвитку цих побічних реакцій заснована на досвіді післяреєстраційного застосування препарату. Частота розвитку інших побічних реакцій ґрунтується на результатах клінічних досліджень. Опис окремих небажаних реакцій Нейтропенія Ризик розвитку нейтропенії не можна передбачити з числа нейтрофілів на початок лікування. Як правило, нейтропенія виникає протягом першого або другого тижня початкової терапії та після введення кумулятивної дози ≤ 200 мг/кг. Кількість клітин зазвичай нормалізується протягом 2-5 днів після припинення застосування препарату або зниження дози. Тромбоцитопенія У пацієнтів з низьким вихідним рівнем тромбоцитів ( Судоми У пацієнтів, які отримували ганцикловір та іміпенем/циластатин, спостерігалися випадки судом. Відшарування сітківки Випадки відшарування сітківки спостерігалися лише у клінічних дослідженнях у пацієнтів зі СНІДом, які отримували лікування препаратом Ганцикловір з приводу ЦМВ ретиніту. Реакції у місці введення Реакції у місці введення часто спостерігаються у пацієнтів, які отримують ганцикловір. Препарат Ганцикловір слід вводити відповідно до рекомендацій щодо дозування препарату, для зниження ризику виникнення місцевого подразнення тканин.Взаємодія з лікарськими засобамиІміпенем-циластатин. У пацієнтів, які одночасно отримували ганцикловір та іміпенем/циластатин, спостерігалися судоми. Не можна виключити фармакодинамічну взаємодію між ганцикловіром та іміпенемом/циластатином. Іміпенем/циластатин слід призначати у комбінації з препаратом Ганцикловір тільки в тому випадку, якщо можливі переваги перевищують ризик. Можливі лікарські взаємодії Можливе посилення токсичності при призначенні ганцикловіру одночасно з іншими препаратами, що мають мієлосупресивну дію або порушують функцію нирок. Ці препарати включають аналоги нуклеозидів (наприклад, зидовудин, диданозин, ставудин), імуносупресанти (наприклад, циклоспорин, такролімус, мікофенолату мофетил), протипухлинні препарати (наприклад, доксорубіцин, вінкрістин, вінбластин, гідроксимочевина) та протиінфекційні дапсон, амфотерицин, флуцитозин, пентамідин). Зазначені препарати слід призначати одночасно з ганцикловіром лише у тому випадку, якщо потенційні переваги перевищують можливий ризик. Зідовудін. Враховуючи те, що як ганцикловір, так і зидовудін може викликати нейтропенію та анемію, а також можливу фармакодинамічну взаємодію при одночасному застосуванні цих препаратів, можлива непереносимість одночасного прийому ганцикловіру та зидовудину у стандартних рекомендованих дозах у деяких пацієнтів. Діданозін. Встановлено, що при одночасному застосуванні диданозину та внутрішньовенному введенні ганцикловіру концентрація диданозину у плазмі стійко підвищується. При внутрішньовенному введенні ганцикловіру в дозах 5-10 мг/кг на добу AUC диданозину збільшувався на 38-67%, що підтверджує фармакокінетичну взаємодію у разі одночасного застосування цих препаратів. Пацієнтів слід ретельно спостерігати за токсичністю диданозину (наприклад, виникнення панкреатиту). Пробенецид. При одночасному прийомі пробенециду та перорального ганцикловіру спостерігалося зменшення ниркового кліренсу ганцикловіру (20%), що призводило до статистично значущого збільшення його експозиції (40%). Ці зміни пояснюються конкуренцією за канальцеву секрецію. Слід ретельно спостерігати за станом пацієнтів, які приймають пробенецид та препарат Ганцикловір, через можливу появу симптомів токсичності ганцикловіру. Мікофенолату мофетил, ставудин, триметоприм: значущої фармакокінетичної взаємодії при застосуванні ганцикловіру в комбінації з мікофенолату мофетилом, ставудином та триметопримом не спостерігалося. Дослідження взаємодії було проведено лише в дорослих.Спосіб застосування та дозиПрепарат Ганцикловір слід розчиняти та розводити під наглядом медичного спеціаліста та вводити шляхом внутрішньовенної інфузії. Увага! Препарат Ганцикловір вводять тільки внутрішньовенно краплинно протягом 1 години, переважно через пластикову канюлю, у вену з хорошим кровотоком (внутрішньом'язова або підшкірна ін'єкція може викликати сильне подразнення тканин унаслідок високого pH (близько 11) розчину ганцикловіру). Вводити препарат внутрішньовенно швидко або болюсно не можна, оскільки надмірна концентрація препарату Ганцикловір у плазмі може посилити його токсичність. Не можна перевищувати рекомендовану дозу, а також змінювати режим введення або швидкість інфузії. Лікування ЦМВ інфекції у дорослих та дітей з 12 років Пацієнти з нормальною функцією нирок Початкова терапія: внутрішньовенна інфузія в дозі 5 мг/кг протягом 1 години через кожні 12 годин (10 мг/кг/добу) протягом 14-21 дня. Підтримуюча терапія може застосовуватися в осіб з імунодефіцитами при ризик рецидиву. По 5 мг/кг внутрішньовенної інфузії протягом 1 години щодня протягом 7 днів на тиждень або по 6 мг/кг щодня протягом 5 днів на тиждень. Тривалість підтримуючої терапії має визначатись індивідуально для кожного пацієнта. Лікування при прогресуванні захворювання: у будь-якого пацієнта з прогресуванням ЦМВ інфекції, що розвинулася під час підтримуючої терапії або після припинення лікування препаратом Ганцикловір, можливе проведення повторного лікування із застосуванням схеми початкової терапії. Профілактика ЦМВ захворювань у дорослих та дітей з 12 років Пацієнти з нормальною функцією нирок Профілактика По 5 мг/кг шляхом внутрішньовенної інфузії протягом 1 години щодня протягом 7 днів на тиждень або по 6 мг/кг щодня протягом 5 днів на тиждень. Тривалість профілактики ґрунтується на оцінці ризику ЦМВ інфекції та має визначатися індивідуально для кожного пацієнта. Превентивна терапія Початкова терапія: внутрішньовенна інфузія в дозі 5 мг/кг протягом 1 години через кожні 12 годин (10 мг/кг/добу) протягом 7-14 днів. Підтримуюча терапія: по 5 мг/кг внутрішньовенної інфузії протягом 1 години щодня протягом 7 днів на тиждень або по 6 мг/кг щодня протягом 5 днів на тиждень. Тривалість підтримуючої терапії ґрунтується на оцінці ризику розвитку ЦМВ інфекції та має визначатися індивідуально для кожного пацієнта. Особливі вказівки з дозування Пацієнти похилого та старечого віку У пацієнтів віком понад 65 років досліджень не проводилося. Оскільки нирковий кліренс із віком знижується, пацієнтам похилого та старечого віку ганцикловір слід призначати строго з урахуванням функції нирок. Порушення функції нирок Дози слід коригувати, як показано в таблиці нижче. Розрахунковий кліренс креатиніну можна обчислити за концентрацією креатиніну в сироватці за такою формулою: Для чоловіків = [140 – вік (років)] х маса тіла (кг)/ [72 х 0,011 х концентрація креатиніну в сироватці (мкмоль/л)] Для жінок = 0,85 х показник для чоловіків Таблиця 1. Дози препарату Ганцикловір для пацієнтів із порушенням функції нирок. Кліренс креатиніну, мл/хв. Початкова доза Підтримуюча доза ≥70 5,0 мг/кг кожні 12 годин 5,0 мг/кг на добу 50-69 2,5 мг/кг кожні 12 годин 2,5 мг/кг на добу 25-49 2,5 мг/кг на добу 1,25 мг/кг на добу 10-24 1,25 мг/кг/добу 0,625 мг/кг на добу < 10 1,25 мг/кг тричі на тиждень після гемодіалізу 0,625 мг/кг тричі на тиждень після гемодіалізу Оскільки у пацієнтів з порушенням функції нирок дозу ганцикловіру слід коригувати, необхідно ретельно моніторувати концентрацію креатиніну в сироватці або розрахунковий кліренс креатиніну. Порушення функції печінки Безпека та ефективність препарату Ганцикловір у пацієнтів з порушенням функції печінки не вивчалися. Інструкція щодо поводження з препаратом При контакті з препаратом слід бути обережним. Оскільки ганцикловір вважається потенційним канцерогеном і тератогеном для людини, при поводженні з ним потрібно бути обережним. Необхідно уникати вдихання та прямого контакту порошку, що міститься у флаконах, або безпосереднього контакту розчину зі шкірою та слизовими оболонками. Розчин препарату Ганцикловір має лужну реакцію (рН близько 11). При попаданні ганцикловіру на шкіру або слизові оболонки це місце слід ретельно промити водою з милом. При попаданні у вічі їх ретельно промивають простою водою. При розчиненні препарату, а також при обробці зовнішньої поверхні флакона/ковпачка та столу після розчинення рекомендується використовувати одноразові рукавички. Несумісність Препарат Ганцикловір не можна змішувати з іншими препаратами, що вводяться внутрішньовенно. Приготування відновленого розчину препарату Ганцикловір Ліофілізат ганцикловіру розчиняють, вводячи у флакон 10 мл стерильної води для ін'єкцій. Не можна використовувати бактеріостатичну воду для ін'єкцій, що містить парабени (парагідроксибензоати), через несумісність її зі стерильним порошком ганцикловіру, що може спричинити випадання осаду. Флакон слід обережно обертати для повного змочування продукту до отримання прозорого відновленого розчину. Приготовлений розчин слід оглянути щодо наявності механічних домішок. З мікробіологічної точки зору, приготовлений розчин повинен бути використаний негайно. В іншому випадку за умови та тривалість зберігання відповідає спеціаліст, який готував розчин. Термін придатності та зберігання відновленого розчину Приготовлений розчин у флаконі стійкий за температури 25 °С протягом 12 годин. Ставити його в холодильник і не можна заморожувати. Приготування інфузійного розчину препарату Ганцикловір З флакону з ганцикловіром (концентрація 50 мг/мл) набирають розраховану (з урахуванням маси тіла пацієнта) дозу препарату і додають до базового інфузійного розчину (0,9% розчин хлориду натрію, 5% водний розчин декстрози, розчин Рінгера або Рінгер-лактату) . Вводити ганцикловір у концентрації понад 10 мг/мл не рекомендується. З мікробіологічної точки зору, інфузійний розчин слід використовувати негайно після приготування, оскільки ганцикловір розлучається небактеріостатичною стерильною водою. В іншому випадку за умови та тривалість зберігання відповідає спеціаліст, який готував розчин. Термін придатності та зберігання інфузійного розчину Готовий інфузійний розчин хімічно та фізично стабільний при температурі 2-8 ° С протягом 24 годин. Заморожувати його не можна.ПередозуванняПередозування внутрішньовенно ганцикловіру, що вводиться. Випадки передозування відзначалися при внутрішньовенному введенні ганцикловіру, у тому числі з летальним результатом, як у клінічних дослідженнях, так і після реєстраційного застосування препарату. При передозуванні деяких випадках ніяких небажаних явищ не виникало. У більшості пацієнтів відзначалося одне або кілька таких небажаних явищ: Гематологічна токсичність: мієлосупресія, включаючи панцитопенію, аплазію кісткового мозку, лейкопенію, нейтропенію, гранулоцитопенію. Гепатотоксичність: гепатит, порушення функції печінки. Нефротоксичність: наростання гематурії у пацієнтів із вже наявним ураженням функції нирок, гостра ниркова недостатність, підвищення концентрації креатиніну. Гастроінтестинальна токсичність: біль у животі, діарея, блювання. Нейротоксичність: генералізований тремор, судоми. Для зниження концентрації ганцикловіру в плазмі при передозуванні препарату Ганцикловір можна застосовувати гемодіаліз та гідратацію. У пацієнтів з тяжкою лейкопенією, нейтропенією, анемією та/або тромбоцитопенією рекомендується проводити лікування гемопоетичними ростовими факторами.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПерехресна гіперчутливість Внаслідок подібної хімічної структури ганцикловіру, ацикловіру та пенцикловіру, можливий розвиток реакції перехресної гіперчутливості між цими препаратами. Таким чином, препарат Ганцикловір слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з гіперчутливістю до ацикловіру або пенцикловіру (або їх проліків валацикловіру або фамцикловіру відповідно) в анамнезі. Мутагенність, тератогенність, канцерогенність, фертильність та контрацепція У дослідженнях на тваринах ганцикловір мав мутагенну, тератогенну, асперматогенну та канцерогенну дію, а також порушував фертильність. Таким чином, ганцикловір має потенційну тератогенну та канцерогенну дію у людини, може викликати вроджені вади розвитку та злоякісні новоутворення. Перед початком лікування ганцикловіром пацієнтів слід проінформувати про можливі ризики для плода. Жінкам із дітородним потенціалом слід рекомендувати використання ефективних методів концентрації під час лікування ганцикловіром та протягом не менше 30 днів після його закінчення. Ганцикловір може тимчасово чи стійко пригнічувати сперматогенез у людини. Чоловікам слід рекомендувати використання бар'єрного методу контрацепції під час лікування ганцикловіром та не менше 90 днів після його закінчення, за винятком випадків відсутності ризику вагітності у партнерки. При застосуванні ганцикловіру необхідно дотримуватись граничної обережності, особливо в педіатрії, через можливість розвитку віддаленої канцерогенності та токсичності щодо репродуктивної системи. Користь від лікування має бути ретельно розглянута у кожному конкретному випадку і має однозначно перевершувати ризик. Мієлосупресія Препарат Ганцикловір слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з гематологічною цитопенією (у тому числі спричиненою лікарськими засобами) в анамнезі, а також у пацієнтів, які отримують променеву терапію. У пацієнтів, які приймали ганцикловір, спостерігалися випадки тяжкої лейкопенії, нейтропенії, анемії, тромбоцитопенії, панцитопенії, недостатності кісткового мозку та апластичної анемії. Протипоказано лікування ганцикловіром, якщо абсолютна кількість нейтрофілів менше 500 клітин на 1 мкл або число тромбоцитів менше 25000 клітин на 1 мкл або гемоглобін менше 8 г/дл. У всіх пацієнтів під час лікування рекомендується моніторувати кількість формених елементів крові, включаючи кількість тромбоцитів (особливо у пацієнтів із порушенням функції нирок). Протягом перших 14 днів застосування ганцикловіру рекомендується контролювати кількість лейкоцитів через день (переважно проведення диференціального тесту). У пацієнтів з низьким рівнем нейтрофілів на початковому рівні ( У пацієнтів з тяжкою лейкопенією, нейтропенією, анемією та/або тромбоцитопенією рекомендується проводити лікування гемопоетичними ростовими факторами та/або тимчасово перервати терапію препаратом. Порушення функції нирок При порушенні ниркової функції рекомендується проводити корекцію дози препарату в залежності від кліренсу креатиніну. Застосування з іншими лікарськими засобами У пацієнтів, які приймають іміпенем/циластатин та ганцикловір, описано розвиток судом, тому ганцикловір не слід призначати одночасно з іміпенемом/циластатином, якщо потенційні переваги терапії не перевищують можливого ризику. Як ганцикловір, так і зидовудін можуть викликати нейтропенію та анемію, тому деякі пацієнти можуть не переносити одночасний прийом цих препаратів у стандартних рекомендованих дозах. При одночасному прийомі ганцикловіру можуть збільшуватися плазмові концентрації диданозину, тому таких пацієнтів слід ретельно спостерігати щодо явищ токсичності диданозину. Одночасний прийом ганцикловіру та препаратів, які мають мієлосупресивну дію або порушують функцію нирок, може призвести до розвитку адитивної токсичності. Інструкція зі знищення невикористаного препарату або препарату з терміном придатності, що минув. Попадання лікарських препаратів у довкілля має бути зведено до мінімуму. Не слід утилізувати препарат за допомогою стічних вод або разом із побутовими відходами. Слід суворо дотримуватися таких пунктів щодо використання та утилізації шприців та інших гострих медичних предметів: ніколи не використовувати повторно голки та шприци; всі використані голки та шприци слід помістити в контейнер для гострих відходів (одноразовий захищений від проколів контейнер); утилізація заповненого контейнера та системи для введення здійснюється відповідно до місцевих вимог. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У пацієнтів, які приймають ганцикловір, можуть виникати судомні напади, сонливість, запаморочення та сплутаність свідомості. Подібні симптоми можуть вплинути на виконання видів діяльності, що вимагають підвищеної уваги, у тому числі здатність до керування транспортними засобами та роботу з машинами та механізмами. При розвитку цих симптомів пацієнтам слід відмовитися від керування транспортними засобами та роботи з машинами та механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаЛіофілізат: Активні речовини: інтерферон гама – 100000 ME, 500000 ME, 1000000 ME, 2000000 ME; допоміжні речовини: маніт. По 100 000 ME, 500 000 ME, 1 000 000 ME або 2 000 000 ME активної речовини на 1 флакон. По 1,5, 10 або 20 флаконів препарату з інструкцією по застосуванню поміщають у пачку з картону, або по 1, 5, 10 або 20 флаконів препарату в контурній комірковій упаковці або в касетній контурній упаковці з інструкцією по застосуванню поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиПрепарат є пухкою або пористою масою білого кольору, гігроскопічний.Фармакотерапевтична групаПротивірусний та імуномодулюючий засіб.ФармакодинамікаІНГАРОН®- рекомбінантний інтерферон гама людини, складається з 144 амінокислотних залишків (а.о.), позбавлений перших трьох а. о. Cys-Tyr-Cys, замінені на Met. Молекулярна маса 16,9 кДа. Отриманий мікробіологічним синтезом у рекомбінантному штамі Escherichia coli та очищений колонковою хроматографією. Питома противірусна активність на клітинах (фібробласти людини), інфікованих вірусом везикулярного стоматиту становить 2107 ОД на мг білка. Інтерферон гама (імуний інтерферон) є найважливішим прозапальним цитокіном, продуцентами якого в організмі людини є природні кілерні клітини, CD4 Thl клітини та CD8 цитотоксичні супресорні клітини. Рецептори до інтерферону гама мають макрофаги, нейтрофіли, природні кілерні клітини, цитотоксичні Т-лімфоцити. Інтерферон гама активує ефекторні функції цих клітин,зокрема їх мікробоцидність, цитотоксичність, продукцію цитокінів, супероксидних і нітрооксидних радикалів, тим самим викликаючи загибель внутрішньоклітинних паразитів. Інтерферон гама інгібує В-клітинну відповідь, інтерлейкін-4, пригнічує продукцію IgE та експресію CD23-антигену. Є індуктором апоптозу диференційованих В-клітин, що дають початок аутореактивним клонам. Відміняє супресивний ефект інтерлейкіну-4 на інтерлейкін-2-залежну проліферацію та генерацію лімфокін активованих кілерів. Активує продукцію білків гострої фази запалення, посилює експресію генів С2 та С4 компонентів системи комплементу.пригнічує продукцію IgE та експресію CD23-антигену. Є індуктором апоптозу диференційованих В-клітин, що дають початок аутореактивним клонам. Відміняє супресивний ефект інтерлейкіну-4 на інтерлейкін-2-залежну проліферацію та генерацію лімфокін активованих кілерів. Активує продукцію білків гострої фази запалення, посилює експресію генів С2 та С4 компонентів системи комплементу.пригнічує продукцію IgE та експресію CD23-антигену. Є індуктором апоптозу диференційованих В-клітин, що дають початок аутореактивним клонам. Відміняє супресивний ефект інтерлейкіну-4 на інтерлейкін-2-залежну проліферацію та генерацію лімфокін активованих кілерів. Активує продукцію білків гострої фази запалення, посилює експресію генів С2 та С4 компонентів системи комплементу. На відміну від інших інтерферонів підвищує експресію антигенів ГКГС як I-го, так і II-го класів на різних клітинах, причому індукує експресію цих молекул навіть на тих клітинах, які не експресують їх конститутивно. Тим самим підвищується ефективність презентації антигенів та здатність їх розпізнавання Т-лімфоцитами. Інтерферон гама блокує реплікацію вірусних ДНК та РНК, синтез вірусних білків та складання зрілих вірусних частинок. Інтерферон гама має цитотоксичну дію на вірус-інфіковані клітини. Інтерферон Гамма блокує синтез β-TGF, відповідальних за розвиток фіброзу легень та печінки.Показання до застосуванняЛікування хронічного вірусного гепатиту С, хронічного вірусного гепатиту В, ВІЛ/СНІД інфекції та туберкульозу легень у комплексній терапії. Профілактика інфекційних ускладнень у хворих із хронічною гранулематозною хворобою. Лікування онкологічних захворювань у комплексній терапії як імуномодулятор, у тому числі в комбінації з хіміотерапією. Лікування генітальної герпесвірусної інфекції та оперізувального лишаю (herpes zoster) у монотерапії. Лікування урогенітального хламідіозу у комплексній терапії. Лікування хронічного простатиту у комплексній терапії. Лікування аногенітальних бородавок (вірус папіломи людини) та запобігання рецидиву захворювання.Протипоказання до застосуванняІндивідуальна непереносимість інтерферону гама чи іншого компонента препарату. Вагітність. Дитячий вік (менше 7 років).Побічна діяЛокальна болючість у місці підшкірного введення у вигляді слабкого болю ламкого характеру (подібно до перетренованого м'яза) і гіперемії. Застосування високих доз понад 1000000 ME може супроводжуватися розвитком грипоподібного синдрому: головний біль, слабкість, підвищення температури тіла, біль у суглобах. Слабо виражені симптоми не потребують фармакологічної корекції. При виражених явищах - усунення за допомогою парацетамолу.Спосіб застосування та дозиВведення препарату внутрішньом'язово або підшкірно. Вміст флакона розчиняють у 2 мл води для ін'єкцій. Дозу препарату встановлюють індивідуально. Для лікування хворих на хронічний вірусний гепатит В, хронічний вірусний гепатит С, а також ВІЛ/СНІД інфекцією та туберкульозом легень середня добова доза для дорослих становить 500 000 ME. Вводиться 1 раз на добу щодня або через день. Курс лікування становить від 1 до 3 місяців, за необхідності через 1-2 місяці курс лікування повторюють. Для профілактики інфекційних ускладнень у хворих на хронічну гранулематозну хворобу зазвичай середня добова доза для дорослих становить 500 000 ME. Вводиться 1 раз на добу щодня або через день. На курс 5-15 ін'єкцій, за необхідності курс продовжують або повторюють через 10-14 днів. Для лікування онкологічних захворювань середня добова доза становить 500 000 ME. Вводиться 1 раз на день через день. Для лікування генітальної герпесвірусної інфекції, оперізувального лишаю (herpes zoster) та урогенітального хламідіозу середня добова доза для дорослих становить 500 000 ME. Вводиться 1 раз на день підшкірно, через день. Курс лікування становить 5 ін'єкцій. Для лікування хронічного простатиту добова доза становить 100000 ME. Вводиться 1 раз на день підшкірно, через день. Курс лікування становить 10 ін'єкцій. Для лікування аногенітальних бородавок добова доза становить 100 000 МО. Вводиться 1 раз на добу підшкірно після проведеної кріодеструкції через день. Курс лікування становить 5 ін'єкцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаЛіофілізат: Активні речовини: інтерферон гама – 100000 ME, 500000 ME, 1000000 ME, 2000000 ME; допоміжні речовини: маніт. По 100 000 ME, 500 000 ME, 1 000 000 ME або 2 000 000 ME активної речовини на 1 флакон. По 1,5, 10 або 20 флаконів препарату з інструкцією по застосуванню поміщають у пачку з картону, або по 1, 5, 10 або 20 флаконів препарату в контурній комірковій упаковці або в касетній контурній упаковці з інструкцією по застосуванню поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиПрепарат є пухкою або пористою масою білого кольору, гігроскопічний.Фармакотерапевтична групаПротивірусний та імуномодулюючий засіб.ФармакодинамікаІНГАРОН®- рекомбінантний інтерферон гама людини, складається з 144 амінокислотних залишків (а.о.), позбавлений перших трьох а. о. Cys-Tyr-Cys, замінені на Met. Молекулярна маса 16,9 кДа. Отриманий мікробіологічним синтезом у рекомбінантному штамі Escherichia coli та очищений колонковою хроматографією. Питома противірусна активність на клітинах (фібробласти людини), інфікованих вірусом везикулярного стоматиту становить 2107 ОД на мг білка. Інтерферон гама (імуний інтерферон) є найважливішим прозапальним цитокіном, продуцентами якого в організмі людини є природні кілерні клітини, CD4 Thl клітини та CD8 цитотоксичні супресорні клітини. Рецептори до інтерферону гама мають макрофаги, нейтрофіли, природні кілерні клітини, цитотоксичні Т-лімфоцити. Інтерферон гама активує ефекторні функції цих клітин,зокрема їх мікробоцидність, цитотоксичність, продукцію цитокінів, супероксидних і нітрооксидних радикалів, тим самим викликаючи загибель внутрішньоклітинних паразитів. Інтерферон гама інгібує В-клітинну відповідь, інтерлейкін-4, пригнічує продукцію IgE та експресію CD23-антигену. Є індуктором апоптозу диференційованих В-клітин, що дають початок аутореактивним клонам. Відміняє супресивний ефект інтерлейкіну-4 на інтерлейкін-2-залежну проліферацію та генерацію лімфокін активованих кілерів. Активує продукцію білків гострої фази запалення, посилює експресію генів С2 та С4 компонентів системи комплементу.пригнічує продукцію IgE та експресію CD23-антигену. Є індуктором апоптозу диференційованих В-клітин, що дають початок аутореактивним клонам. Відміняє супресивний ефект інтерлейкіну-4 на інтерлейкін-2-залежну проліферацію та генерацію лімфокін активованих кілерів. Активує продукцію білків гострої фази запалення, посилює експресію генів С2 та С4 компонентів системи комплементу.пригнічує продукцію IgE та експресію CD23-антигену. Є індуктором апоптозу диференційованих В-клітин, що дають початок аутореактивним клонам. Відміняє супресивний ефект інтерлейкіну-4 на інтерлейкін-2-залежну проліферацію та генерацію лімфокін активованих кілерів. Активує продукцію білків гострої фази запалення, посилює експресію генів С2 та С4 компонентів системи комплементу. На відміну від інших інтерферонів підвищує експресію антигенів ГКГС як I-го, так і II-го класів на різних клітинах, причому індукує експресію цих молекул навіть на тих клітинах, які не експресують їх конститутивно. Тим самим підвищується ефективність презентації антигенів та здатність їх розпізнавання Т-лімфоцитами. Інтерферон гама блокує реплікацію вірусних ДНК та РНК, синтез вірусних білків та складання зрілих вірусних частинок. Інтерферон гама має цитотоксичну дію на вірус-інфіковані клітини. Інтерферон Гамма блокує синтез β-TGF, відповідальних за розвиток фіброзу легень та печінки.Показання до застосуванняЛікування хронічного вірусного гепатиту С, хронічного вірусного гепатиту В, ВІЛ/СНІД інфекції та туберкульозу легень у комплексній терапії. Профілактика інфекційних ускладнень у хворих із хронічною гранулематозною хворобою. Лікування онкологічних захворювань у комплексній терапії як імуномодулятор, у тому числі в комбінації з хіміотерапією. Лікування генітальної герпесвірусної інфекції та оперізувального лишаю (herpes zoster) у монотерапії. Лікування урогенітального хламідіозу у комплексній терапії. Лікування хронічного простатиту у комплексній терапії. Лікування аногенітальних бородавок (вірус папіломи людини) та запобігання рецидиву захворювання.Протипоказання до застосуванняІндивідуальна непереносимість інтерферону гама чи іншого компонента препарату. Вагітність. Дитячий вік (менше 7 років).Побічна діяЛокальна болючість у місці підшкірного введення у вигляді слабкого болю ламкого характеру (подібно до перетренованого м'яза) і гіперемії. Застосування високих доз понад 1000000 ME може супроводжуватися розвитком грипоподібного синдрому: головний біль, слабкість, підвищення температури тіла, біль у суглобах. Слабо виражені симптоми не потребують фармакологічної корекції. При виражених явищах - усунення за допомогою парацетамолу.Спосіб застосування та дозиВведення препарату внутрішньом'язово або підшкірно. Вміст флакона розчиняють у 2 мл води для ін'єкцій. Дозу препарату встановлюють індивідуально. Для лікування хворих на хронічний вірусний гепатит В, хронічний вірусний гепатит С, а також ВІЛ/СНІД інфекцією та туберкульозом легень середня добова доза для дорослих становить 500 000 ME. Вводиться 1 раз на добу щодня або через день. Курс лікування становить від 1 до 3 місяців, за необхідності через 1-2 місяці курс лікування повторюють. Для профілактики інфекційних ускладнень у хворих на хронічну гранулематозну хворобу зазвичай середня добова доза для дорослих становить 500 000 ME. Вводиться 1 раз на добу щодня або через день. На курс 5-15 ін'єкцій, за необхідності курс продовжують або повторюють через 10-14 днів. Для лікування онкологічних захворювань середня добова доза становить 500 000 ME. Вводиться 1 раз на день через день. Для лікування генітальної герпесвірусної інфекції, оперізувального лишаю (herpes zoster) та урогенітального хламідіозу середня добова доза для дорослих становить 500 000 ME. Вводиться 1 раз на день підшкірно, через день. Курс лікування становить 5 ін'єкцій. Для лікування хронічного простатиту добова доза становить 100000 ME. Вводиться 1 раз на день підшкірно, через день. Курс лікування становить 10 ін'єкцій. Для лікування аногенітальних бородавок добова доза становить 100 000 МО. Вводиться 1 раз на добу підшкірно після проведеної кріодеструкції через день. Курс лікування становить 5 ін'єкцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, покриті плівковою оболонкою - 1 таб. Активні речовини: ралтегравір калію – 434.4 мг, що відповідає вмісту ралтегравіру – 400 мг; Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна - 169.4 мг, лактостеатра 8а 8а 8 . - 13.03 мг; Склад плівкового покриття: барвник Опадрай II рожевий (85F94224) – 26.06 мг; Склад плівкової оболонки: полівініловий спирт – 44.75%, макрогол – 22%, тальк – 21.415%, титану діоксид – 11.32%, барвник заліза оксид червоний – 0.495%, барвник заліза оксид чорний – 0.02%. 60 шт. - флакони з поліетилену високої густини (1) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою рожевого кольору, овальні, двоопуклі, з гравіюванням "227" на одному боці і гладкі на іншій.Фармакотерапевтична групаРалтегравір пригнічує каталітичну активність ВІЛ інтегрази - ферменту, що бере участь у реплікації вірусу ВІЛ. Інгібування інтегрази запобігає ковалентному введенню (інтеграції) геному ВІЛ у геном клітини господаря на ранніх стадіях розвитку інфекції. Не включені до ДНК людини геноми ВІЛ неспроможні індукувати продукцію нових вірусних частинок, тому придушення процесу інтеграції запобігає поширенню вірусної інфекції в організмі. Інгібуюча здатність ралтегравіру щодо фосфотрансфераз людини, включаючи ДНК-полімерази α, β та γ, виражена незначно. Мікробіологія При плазмовій концентрації 31±20 нмоль/л ралтегравір забезпечував пригнічення реплікації вірусу на 95% (95% інгібуюча концентрація, ІК95) у клітинних культурах людських Т-лімфоцитів, інфікованих адаптованим до культур клітин варіантом H9IIIB культурою клітин. ІК95 досягалася в концентраціях від 6 до 50 нмоль/л у культурах людських мітоген-активованих мононуклеарів периферичної крові, інфікованих різними первинними клінічними штамами ВІЛ-1, включаючи штами 5 не-В підтипів ВІЛ-1, а також штами та інгібіторам протеази ВІЛ. При аналізі одного циклу інфекції ралтегравір пригнічував інфікування, викликане 23 штамами ВІЛ, що представляють 5 не-В підтипів і 5 циркулюючих рекомбінантних форм, з ІК50 - 5-12 нмоль/л. Ралтегравір також пригнічував реплікацію штамів ВІЛ-2 під час тестування на клітинах лінії СЕМх174 (ІК95 = 6 нмоль/л). При одночасному введенні в культуру людських Т-лімфоцитів, інфікованих варіантом H9IIIB вірусу ВІЛ-1, ралтегравіру та нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази (зидовудін, зальцитабін, ставудин, абакавір, тенофовір, диданозин і ), інгібіторів протеази ВІЛ (індинавір, саквінавір, ритонавір, ампренавір, лопінавір, нелфінавір та атазанавір) або інгібітора злиття (енфувіртид) спостерігалася антиретровірусна активність від адитивної до синергічної. Резистентність до препарату Мутації інтегрази ВІЛ-1, що сприяють появі резистентних до ралтегравіру штамів вірусу (розвивалися in vitro або у пацієнтів, які приймали ралтегравір), в основному включають заміни в положеннях 155 (N155 заміна на Н), 148 (Q148 заміна на Н) або 143 (Y143 заміна С, Н або R), у поєднанні з однією або більше додатковими мутаціями (наприклад, L74M, E92Q, Т97А, Е138А/К, G140A/S, V151I, G163R, S230R). Рекомбінантні віруси з однією первинною мутацією (Q148H, К або R або N155H) відрізнялися зниженою здатністю до реплікації та зниженою чутливістю до ралтегравіру in vitro. Побічні мутації вірусу ще більше знижували чутливість до ралтегравіру, іноді компенсуючи знижену здатність вірусу до реплікації. Мутації, асоційовані з розвитком резистентності до ралтегравіру, можуть призводити до формування резистентності до іншого інгібітора переносу ланцюга інтегразою елвітегравіру. При заміні в положенні 143 чутливість до ралтегравіру знижується більшою мірою, ніж чутливість до елвітегравіру, тоді як мутації E92Q викликають більшу резистентність до елвітегравіру, ніж до ралтегравіру. У вірусів з мутацією в положенні 148 у поєднанні з однією і більше додатковими мутаціями, що викликають резистентність до ралтегравіру, може спостерігатися клінічно значуща резистентність до долутегравиру. Вплив на електрофізіологічну активність серця або на показники ЕКГ У плацебо-контрольованому клінічному дослідженні за участю здорових добровольців одноразовий прийом 1600 мг ралтегравіру не впливав на тривалість інтервалу QTc, незважаючи на те, що Cmax ралтегравіру в плазмі крові була в 4 рази більша, ніж при одноразовому прийомі ралтегравіру в дозі 400.ФармакокінетикаУ дорослих пацієнтів Всмоктування Ралтегравір швидко всмоктується після прийому препарату натще, Cmax у плазмі визначається приблизно через 3 години. Значення AUC та Cmax ралтегравіру збільшуються пропорційно дозі у діапазоні доз від 100 до 1600 мг. Значення С12ч ралтегравіру зростають пропорційно дозі в діапазоні доз від 100 мг до 800 мг і зростають дещо меншою мірою - в діапазоні доз від 100 мг до 1600 мг. При режимі прийому препарату 2 рази на добу рівноважний стан досягається швидко, приблизно протягом 2 днів після початку лікування. Значення AUC та Cmax свідчать на користь відсутності або мінімальної кумуляції препарату, значення С12год – на користь незначної кумуляції препарату. У режимі монотерапії по 400 мг 2 рази/сут значення середнього геометричного для AUC0-12ч становило 14.3 мкмоль/л х год, значення С12ч - 142 нмоль/л. Абсолютну біодоступність ралтегравіру не встановлено. Ралтегравір можна приймати незалежно від режиму їди. Розподіл Приблизно 83% ралтегравіру зв'язується з білками плазми у діапазоні концентрацій від 2 до 10 мкмоль/л. Ралтегравір легко долав плацентарний бар'єр в експериментальних дослідженнях на щурах, але не проникав через гематоенцефалічний бар'єр у помітній мірі. У двох клінічних дослідженнях за участю пацієнтів, інфікованих ВІЛ-1, які приймали ралтегравір у дозі 400 мг 2 рази на добу, ралтегравір швидко визначався у спинномозковій рідині. У першому дослідженні середня концентрація ралтегравіру в спинномозковій рідині склала 5.8% (в діапазоні від 1 до 53.5%) від відповідної концентрації у плазмі крові, а у другому дослідженні – 3% (у діапазоні від 1 до 61%) від відповідної концентрації у плазмі крові. . Медіани отриманих значень були приблизно в 3-6 разів нижчими, ніж концентрації вільної фракції ралтегравіру в плазмі. Метаболізм та виведення Дослідження з використанням селективних інгібіторів до ізоформи ферменту уридиндифосфат-глюкуронілтрансферази (УДФ-ГТ), отриманої шляхом експресії комплементарної ДНК, показали, що УДФ-ГТ1А1 є основним ферментом, що бере участь в утворенні ралтегравір-глю. Ці дані показали, що основний шлях метаболізму ралтегравіру у людини представлений процесом глюкуронування опосередкованого УДФ-ГТ1А1. T1/2 ралтегравіру в кінцевій фазі становить близько 9 год, більша частина AUC відповідає більш короткій α-фазі уявного T1/2 ралтегравіру (становить приблизно 1 год). Після прийому внутрішньо радіоактивно міченого ралтегравіру приблизно 51% від прийнятої дози виводилося через кишечник і 32% через нирки. У калі виявлявся тільки ралтегравір, який, ймовірно, утворювався шляхом гідролізу ралтегравір-глюкуроніду, що виділився з жовчю.У сечі визначалися ралтегравір та ралтегравір-глюкуронід у кількості 9% та 23% від прийнятої дози відповідно. У плазмі крові основним циркулюючим радіоактивним компонентом був ралтегравір (приблизно 70% загальної радіоактивності), тоді як на ралтегравир-глюкуронід припадало лише 30%. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Підлога Підлога не має клінічно значущого впливу на фармакокінетичні параметри ралтегравіру. Корекція дози препарату в залежності від статі пацієнта не потрібна. Літні пацієнти У дослідженнях за участю пацієнтів віком 18 років і більше не було виявлено значної залежності фармакокінетичних параметрів ралтегравіру від віку пацієнтів, тому корекція дози препарату в залежності від віку не потрібна. Підлітки та діти Дози для підлітків та дітей старше 6 років для лікування ВІЛ-1 інфекції рекомендовані на підставі того, що фармакокінетичні параметри ралтегравіру можна порівняти з такими у дорослих пацієнтів. Фармакокінетика ралтегравіру у дітей віком до 2 років не вивчалася. Пацієнти з різних расово-етнічних груп Расово-етнічна приналежність не впливала на клінічно значущий вплив на фармакокінетичні параметри ралтегравіру. Корекція дози не потрібна. Пацієнти з різним індексом маси тіла (ІМТ) ІМТ не надавав клінічно значущого впливу на фармакокінетичні параметри ралтегравіру у дорослих пацієнтів. Корекція дози препарату в залежності від ІМТ пацієнта не потрібна. Пацієнти з печінковою недостатністю Ралтегравір виводиться переважно шляхом глюкуронування печінки. Фармакокінетика препарату була вивчена у дорослих пацієнтів із печінковою недостатністю середнього ступеня тяжкості, а також у комбінованому фармакокінетичному аналізі. Клінічно значимих відхилень фармакокінетичних параметрів у дорослих пацієнтів із печінковою недостатністю середнього ступеня тяжкості порівняно із здоровими добровольцями не виявлено. Таким чином, корекція дози препарату при печінковій недостатності легкого та середнього ступеня тяжкості не потрібна. Вплив печінкової недостатності тяжкого ступеня на фармакокінетичні параметри ралтегравіру не вивчався. Пацієнти з нирковою недостатністю На нирковий кліренс припадає незначна частка у виведенні ралтегравіру з організму. Фармакокінетика препарату була вивчена у дорослих пацієнтів із тяжким ступенем ниркової недостатності, а також у складному фармакокінетичному аналізі. Клінічно значущих відхилень фармакокінетичних параметрів у пацієнтів із тяжким ступенем ниркової недостатності порівняно зі здоровими добровольцями не виявлено. Таким чином, корекція дози препарату пацієнтам з тяжким ступенем ниркової недостатності не потрібна. Оскільки ефективність діалізу ралтегравіру невідома, приймати препарат напередодні діалізу не рекомендується. Пацієнти з поліморфізмом УДФ-ГТ1А1 Докази або будь-які дані, що свідчать, що наявність поліморфізму у ферменту УДФ-ГТ1А1 може надавати клінічно значний вплив на фармакокінетичні параметри ралтегравіру, не було отримано. За даними порівняльного дослідження за участю 30 дорослих здорових добровольців з генетично-детермінованою зниженою активністю УДФ-ГТ1А1 та 27 дорослих здорових добровольців з незміненим генотипом УДФ-ГТ1А1 відношення середніх геометричних AUC ралтегравіру склало 1.40 (9).Клінічна фармакологіяПротивірусний препарат, активний щодо ВІЛ.Показання до застосуванняЛікування ВІЛ-1 інфекції в комбінації з іншими антиретровірусними препаратами у дорослих, підлітків та дітей, починаючи з 6 років та з масою тіла не менше 25 кг, як раніше отримували, так і не отримували антиретровірусну терапію.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до ралтегравіру та інших компонентів препарату; дитячий вік до 6 років; маса тіла до 25 кг; вагітність; період лактації (грудного вигодовування); непереносимість лактози, дефіцит лактази або мальабсорбція глюкози/галактози. З обережністю: міопатія і рабдоміоліз (в т.ч. в анамнезі), наявність станів і факторів, що схильні до їх розвитку; печінкова недостатність тяжкого ступеня; одночасне застосування із сильними індукторами УДФ-ГТ1А1 (рифампіцин); одночасне застосування препарату Ісентрес з антацидами, що містять алюміній або магній; депресія, включаючи суїцидальні ідеї та поведінку (спостерігалася в основному у пацієнтів з депресією або психіатричними захворюваннями в анамнезі). Слід бути обережними при призначенні препарату Ісентрес® пацієнтам з депресією або психіатричними захворюваннями в анамнезі; літній вік (через обмежену інформацію про застосування ралтегравіру у пацієнтів віком від 65 років).Вагітність та лактаціяКонтрольованих досліджень препарату Ісентрес у вагітних не проводилося, тому Ісентрес протипоказаний до застосування під час вагітності. Відсутні дані про надходження ралтегравіру до грудного молока людини. Однак виявлено надходження ралтегравіру в молоко у щурів, що лактують: при введенні препарату в добовій дозі 600 мг/кг концентрація ралтегравіру в молоці перевищувала плазмову концентрацію приблизно в 3 рази. Грудне вигодовування не рекомендується ВІЛ-інфікованим матерям, щоб уникнути постнатальної передачі ВІЛ дітям. За необхідності застосування препарату в період лактації рекомендується припинити грудне вигодовування.Побічна діяПрофіль безпеки препарату Ісентрес® заснований на результатах узагальнених даних з безпеки, отриманих у ході клінічних досліджень за участю пацієнтів, які раніше отримували антиретровірусну терапію (АРВТ), та пацієнтів, які раніше не отримували АРВТ. В об'єднаному аналізі результатів клінічних досліджень антиретровірусної терапії у дорослих пацієнтів, які раніше отримували АРВТ, частота відміни терапії через небажані реакції склала 3.9% у групі пацієнтів, які приймали препарат Ісентрес® та оптимізовану додаткову терапію (ОДТ), та 4. плацебо та ОДТ. Частота відміни терапії через небажані реакції у дорослих пацієнтів, які раніше не отримували АРВТ, склала 5.0% у групі пацієнтів, які приймали препарат Ісентрес® одночасно з емтрицитабіном та тенофовіром, та 10.0% у групі пацієнтів, які приймали одночасно ефавіренз, емтрит. Нижче наведено дані про небажані явища, що спостерігалися в клінічних дослідженнях, з різним ступенем ймовірності пов'язаних із препаратом Ісентрес® або його комбінацією з іншою АРВТ. Небажані явища перераховані відповідно до системно-органних класів та класифікації за частотою: часто (≥1/100 і менше 1/10), нечасто (≥1/1000 і менше 1/100). Інфекційні та паразитарні захворювання: нечасті – генітальний герпес, фолікуліт, гастроентерит, простий герпес, герпетична інфекція, оперізуючий лишай, грип, абсцес лімфовузла, контагіозний молюсок, назофарингіт, інфекція верхніх дихальних. Доброякісні, злоякісні та неуточнені новоутворення (включаючи кісти та поліпи): нечасті – папіломатоз шкіри. З боку крові та лімфатичної системи: нечасті – анемія, залізодефіцитна анемія, болючість лімфовузлів, лімфаденопатія, нейтропенія, тромбоцитопенія1. З боку імунної системи: нечасті – синдром відновлення імунітету, гіперчутливість до препарату, реакції гіперчутливості. З боку обміну речовин: часті – зниження апетиту; нечасті – кахексія, цукровий діабет, дисліпідемія, гіперхолестеринемія, гіперглікемія, гіперліпідемія, гіперфагія, підвищення апетиту, полідипсія, порушення жирового обміну. Порушення психіки: часті – незвичайні сновидіння, безсоння, нічні кошмари, порушення поведінки2, депресія; нечасті - психічні розлади, суїцидальні спроби, почуття тривоги, сплутаність свідомості, пригнічений настрій, великий депресивний розлад, безсоння середини ночі, зміни настрою, панічні атаки, порушення сну, суїцидальні ідеї1, суїцидальна поведінка1 (особливо у пацієнтів з психіатрами) З боку нервової системи: часті – запаморочення, головний біль, психомоторна гіперреактивність2, нечасті – амнезія, синдром зап'ястного каналу, когнітивні розлади, порушення уваги, постуральне запаморочення, дисгевзія, гіперсомнія, гіпестезія, летаргія, розлад пам'яті, мігрень, пери, сонливість, біль напруги, тремор, зниження якості сну. З боку органу зору: нечасті – зниження гостроти зору. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: часті – вертиго; нечасті – шум у вухах. З боку серцево-судинної системи: нечасто – відчуття серцебиття, синусова брадикардія, шлуночкова екстрасистолія, припливи крові до шкіри обличчя з відчуттям жару, артеріальна гіпертензія. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасті – дисфонія, носова кровотеча, закладеність носа. З боку травної системи: часті – відчуття розпирання в животі, біль у животі, діарея, метеоризм, нудота, блювання, диспепсія; нечасті - гастрит, відчуття дискомфорту в животі, біль у верхніх відділах живота, болючість в області живота, почуття дискомфорту в області заднього проходу, запор, сухість у роті, відчуття дискомфорту в епігастральній ділянці, ерозивний дуоденіт, відрижка, гастроезофігсі , Болючість при ковтанні, гострий панкреатит, виразка, ректальні кровотечі. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: нечасті – гепатит, стеатоз печінки, алкогольний гепатит, печінкова недостатність1. З боку шкіри та підшкірних тканин: часті – шкірний висип; нечасті - акне, алопеція, вугровидний висип, сухість шкіри, еритема, ліпоатрофія обличчя, гіпергідроз, ліпоатрофія, набута ліподистрофія, ліпогіпертрофія, нічна пітливість, пруриго, свербіж (локальний та генералізований), макулярна сип , інші ураження шкіри, синдром Стівенса-Джонсона1, лікарський висип з еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдром)1. З боку кістково-м'язової системи: нечасті – артралгія, артрит, біль у спині, біль у боці, міалгія, біль у ділянці шиї, остеопенія, біль у кінцівках, остеопороз, поліартрит, тендиніт, міопатія, рабдоміоліз1. З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасті – ниркова недостатність, нефрит, нефролітіаз, ніктурія, кіста нирки, порушення функції нирок, тубулоінтерстиціальний нефрит. З боку статевих органів та молочної залози: нечасті – еректильна дисфункція, гінекомастія, симптоми менопаузи. Загальні розлади: часті – астенія, слабкість, лихоманка; нечасті – дискомфорт у грудях, озноб, набряк обличчя, збільшення обсягу жирової тканини, стан занепокоєння, нездужання, підщелепне новоутворення, периферичні набряки, біль. Лабораторні та інструментальні дані: часті – підвищення активності в плазмі АЛТ, АСТ, ліпази та амілази підшлункової залози, підвищення концентрації тригліцеридів та кількості атипових лімфоцитів; нечасті – зниження абсолютного числа нейтрофілів плазми; підвищення активності у плазмі ЛФ, КФК, зниження концентрації альбуміну; підвищення концентрації білірубіну, холестерину, креатиніну, глюкози (в т.ч. визначається натще), азоту сечовини, холестерину ЛПВЩ, холестерину ЛПНЩ; підвищення значення МНО; зниження кількості тромбоцитів та лейкоцитів у крові; наявність глюкози у сечі, наявність еритроцитів у сечі; збільшення кола талії; збільшення чи зниження маси тіла. Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій: нечасті – ненавмисне передозування. 1Небажані явища, не пов'язані із застосуванням препарату Ісентрес®, які спостерігалися у післяреєстраційному періоді та не спостерігалися під час клінічних досліджень. 2У одного пацієнта дитячого віку спостерігалися пов'язані з прийомом препарату небажані реакції: психомоторна гіперреактивність 3 ступеня та порушення поведінки; також у даного пацієнта спостерігалося безсоння. У ході клінічних досліджень у пацієнтів, які раніше отримували та не отримували АРВТ, спостерігалися випадки розвитку злоякісних новоутворень при використанні комбінації препарату Ісентрес з іншими антиретровірусними засобами. Характеристика та частота злоякісних новоутворень відповідали таким для пацієнтів із тяжким імунодефіцитом. Ризик розвитку злоякісних новоутворень у клінічних дослідженнях був однаковим як у групах пацієнтів, які приймали препарат Ісентрес®, так і у групах пацієнтів, які приймали препарати порівняння. У пацієнтів, які приймали препарат Ісентрес, спостерігалося підвищення активності КФК 2-4 ступеня. Спостерігалися випадки розвитку міопатії та рабдоміолізу. Пацієнтам з міопатією або рабдоміолізом в анамнезі, а також тим, хто має інші фактори ризику (включаючи супутню терапію), препарат слід призначати з обережністю. Повідомлялося про випадки розвитку остеонекрозу, особливо у пацієнтів із загальновизнаними факторами ризику, пізньою стадією ВІЛ-захворювання або тривалим впливом комбінованої АРВТ. Частота його розвитку невідома. У клінічних дослідженнях у пацієнтів, які раніше отримували АРВТ, шкірний висип, незалежно від етіології, частіше спостерігався при застосуванні препарату Ісентрес® одночасно з дарунавіром, ніж при застосуванні цих препаратів окремо. Тим не менш, частота розвитку шкірного висипу, пов'язаного з прийомом препаратів, була порівнянна в цих групах лікування. Шкірний висип був легким і помірним ступенем тяжкості і не впливав на продовження АРВТ. У пацієнтів, які раніше не приймали АРВТ, при лікуванні препаратом Ісентрес® у комбінації з емтрицитабіном та тенофовіром розвиток висипу спостерігався рідше, ніж при лікуванні ефавірензом у комбінації з емтрицитабіном та тенофовіром. Пацієнти з ко-інфекцією гепатиту В та/або гепатиту С В цілому профіль безпеки препарату Ісентрес® у пацієнтів, як раніше отримували, так і не отримували АРВТ, ко-інфікованих хронічним (але не гострим) активним гепатитом В та/або гепатитом С, був аналогічний профілю безпеки у пацієнтів без ко-інфекції гепатиту В та/або гепатиту С, хоча частота відхилення активності АЛТ та ACT іноді була вищою у групах з ко-інфекцією гепатиту В та/або гепатиту С. Діти За результатами клінічних досліджень щодо застосування ралтегравіру в рекомендованих дозах у комбінації з іншими антиретровірусними лікарськими засобами у ВІЛ-1 інфікованих дітей та підлітків від 2 до 18 років було встановлено, що частота, тип та виразність небажаних реакцій, пов'язаних з прийомом препарату, були співставні з такими є у дорослих пацієнтів. В одного пацієнта спостерігалися пов'язані з прийомом препарату небажані реакції: психомоторна гіперактивність 3 ступеня, порушення поведінки та безсоння. У іншого пацієнта спостерігалася серйозна небажана реакція 2 ступеня - алергічний висип. Ще в одного пацієнта спостерігалося підвищення активності ACT 4 ступеня та АЛТ 3 ступеня, яке було розцінене як серйозне.Взаємодія з лікарськими засобамиУ дослідженнях in vitro було показано, що ралтегравір не є субстратом ізоферментів системи цитохрому Р450 і не пригнічує CYP1A2, CYP2B6, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6 або CYP3A. Крім цього, in vitro ралтегравір індукує CYP3A4 і не є інгібітором Р-глікопротеїн-опосередкованого транспорту. На підставі цих даних можна зробити висновок, що Ісентрес не впливає на фармакокінетичні параметри лікарських засобів, які є субстратами зазначених ферментів або Р-глікопротеїну. Як показали дослідження in vitro та in vivo, ралтегравір виводиться переважно за допомогою метаболізму (глюкуронування) по УДФ-ГТ1А1-опосередкованому шляху. Хоча дослідження in vitro показали, що ратгегравір не є інгібітором УДФ-ГТ1А1 і 2В7, в одному клінічному дослідженні були виявлені деякі ознаки інгібування УДФ-ГТ1А1 in vivo на основі впливу на глюкуронування білірубіну. Проте малоймовірно, що цей ефект призводить до клінічно значущої лікарської взаємодії. У фармакокінетиці ралтегравіру спостерігалася значуща інтер- та інтраіндивідуальна мінливість. Наведена нижче інформація про взаємодію з лікарськими засобами ґрунтується на середніх геометричних значеннях; ефект у окремого пацієнта точно передбачити не можна. Вплив ралтегравіру на фармакокінетику інших лікарських засобів У дослідженнях з вивчення лікарської взаємодії ралтегравір не надавав клінічно значущого впливу на фармакокінетику етравірину, маравіроку, тенофовіру, гормональних контрацептивів, метадону та мідазоламу. У деяких дослідженнях при одночасному застосуванні препарату Ісентрес з даравіром спостерігалося незначне зниження концентрації даруновіру в плазмі. Механізм цього явища невідомий. Проте вплив ралтегравіру на концентрацію дарунавіру в плазмі крові не вважається клінічно значущим. Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику ралтегравіру Слід дотримуватись обережності при одночасному застосуванні препарату Ісентрес з сильними індукторами УДФ-ГТ1А1 (наприклад, рифампіцином), враховуючи, що ралтегравір метаболізується в основному за допомогою УДФ-ГТ1А1. Рифампіцин знижує концентрацію ралтегравіру в плазмі крові. Вплив на ефективність ралтегравіру невідомий. Тим не менш, якщо одночасного застосування з рифампіцином уникнути неможливо, можна подвоїти дозу препарату Ісентрес у дорослих. Дані щодо одночасного застосування препарату Ісентрес і рифампіцину у пацієнтів віком до 18 років відсутні. Вплив інших сильних індукторів ізоферментів, що метаболізують лікарські засоби, такі як фенітоїн та фенобарбітал, на систему УДФ-ГТ1А1 невідомий. Менш сильні індуктори (наприклад, ефавіренз, невірапін, етравірин, рифабутин, глюкокортикостероїд, звіробій продірявлений, піоглітазон) можуть застосовуватися одночасно з препаратом Ісентрес® у рекомендованій дозі. Одночасне застосування препарату Ісентрес з сильними інгібіторами УДФ-ГТ1А1 (наприклад, атазанавіром) може підвищити концентрацію ралтегравіру в плазмі крові. Менш сильні інгібітори УДФ-ГТ1А1 (наприклад, індинавір та саквінавір) також можуть підвищити концентрацію ралтегравіру в плазмі крові, але меншою мірою порівняно з атазанавіром. Крім того, тенофовір може підвищити концентрацію ралтегравіру в плазмі, однак механізм цього впливу невідомий. Профіль безпеки, що спостерігається у пацієнтів, які отримували атазанавір та/або тенофовір, в цілому ідентичний профілю пацієнтів, які не приймали ці препарати, тому корекція дози не потрібна. Одночасне застосування препарату Ісентрес з антацидами, що містять бівалентні іони металів, може знижувати абсорбцію ралтегравіру шляхом хелатування, що призводить до зниження концентрації ралтегравіру в плазмі. Т.к. Прийом антацидів, що містять алюміній або магній, через 6 годин після прийому препарату Ісентрес® призводить до значного зниження концентрації ралтегравіру в плазмі крові, одночасне застосування препарату Ісентрес® та антацидів, що містять алюміній чи магній, не рекомендується. Одночасне застосування препарату Ісентрес з антацидами, що містять карбонат кальцію, знижує концентрацію ралтегравіру в плазмі крові, проте ця взаємодія не розглядається як клінічно значуща. Внаслідок цього при одночасному застосуванні препарату Ісентрес з антацидами, що містять карбонат кальцію, корекція дози не потрібна. Одночасне застосування препарату Ісентрес з іншими лікарськими засобами, що підвищують значення рН шлункового соку (наприклад, омепразол або фамотидин), може підвищити швидкість абсорбції ралтегравіру та, відповідно, концентрацію ралтегравіру у плазмі крові. У клінічному дослідженні профіль безпеки в підгрупі пацієнтів, які приймали інгібітори протонного насоса або блокатори гістамінових Н2-рецепторів, можна порівняти з профілем безпеки в підгрупі пацієнтів, які не приймали ці лікарські засоби. Корекція дози препарату Ісентрес не потрібна при одночасному застосуванні з інгібіторами протонового насоса або блокаторами гістамінових Н2-рецепторів. Усі дослідження взаємодії лікарських засобів проводилися з участю дорослих пацієнтів. Таблиця 2. Дані щодо фармакокінетичної взаємодії лікарських засобів у дорослих пацієнтів. Лікарський засіб з урахуванням терапевтичної галузі застосування Взаємодія (механізм, якщо відомий) Рекомендації щодо корекції режиму дозування Антиретровірусні лікарські засоби Інгібітори протеази атазанавір/ритонавір (ралтегравір 400 мг 2 рази на добу) ралтегравір AUC↑ 41% ралтегравір C 12год ↑ 77% ралтегавір C max ↑ 24% (інгібування УДФ-ГТ1А1) Корекція дози препарату Ісентрес не потрібна. типранавір/ритонавір (ралтегравір 400 мг 2 рази на добу) ралтегравір AUC↓ 24% ралтегравір C 12ч ↓ 55% ралтегавір C max ↓ 18% (індукція УДФ-ГТ1А1) Корекція дози препарату Ісентрес не потрібна. Ненуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази (ННІОТ) ефавіренз (ралтегравір 400 мг 1 раз на добу) ралтегравір AUC↓ 36% ралтегравір C 12ч ↓ 21% ралтегавір C max ↓ 36% (індукція УДФ-ГТ1А1) Корекція дози препарату Ісентрес не потрібна. етравірин (ралтегравір 400 мг 2 рази на добу) ралтегравір AUC↓ 10% ралтегравір C 12ч ↓ 34% ралтегавір C max ↓ 11% ( індукція УДФ-ГТ1А1 ) Корекція доз препарату Ісентрес або етравірину не потрібна. Нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази (НДТ) тенофовір (ралтегравір 400 мг 2 рази на добу) ралтегравір AUC↑ 49% ралтегравір C 12ч ↑ 3% ралтегавір C max ↑ 64% (механізм взаємодії невідомий) тенофовір AUC ↓10% тенофовір C 12ч ↓ 13% тенофовір C max ↓ 23% Корекція доз препарату Ісентрес ® або тенофовіру дизопроксилу фумарату не потрібна. Антагоністи хемокінових рецепторів CCR5 маравірок (ралтегравір 400 мг 2 рази на добу) ралтегравір AUC↓ 37% ралтегравір C 12ч ↓28% ралтегавір C max ↓ 33% (механізм взаємодії невідомий) маравир AUC↓ 14% маравир C 12ч ↓ 10% маравир C max ↓ 21% Корекція доз препарату Ісентрес ® або маравірок не потрібна. Лікарські засоби проти вірусу гепатиту С Інгібітори протеази NS3/4A вірусу гепатиту С боцепревір (ралтегравір 400 мг 1 раз на добу) ралтегравір AUC↑ 4% ралтегравір C 12ч ↓ 25% ралтегавір C max ↑ 11% (механізм взаємодії невідомий) Корекція доз препарату Ісентрес або боцепревіру не потрібна. Протимікробні препарати Протитуберкульозні препарати рифампіцин (ралтегравір 400 мг 1 раз на добу) ралтегравір AUC↓ 40% ралтегравір C 12ч ↓ 61% ралтегавір C max ↓ 38% (індукція УДФ-ГТ1А1) Рифампіцин знижує концентрацію ралтегравіру у плазмі крові. Якщо комбінованої терапії з рифампіцином уникнути неможливо, необхідно розглянути можливість збільшення дози Іентресу в 2 рази. Седативні препарати мідазолам (ралтегравір 400 мг 2 рази на добу) мідазолам AUC↓ 8% мідозолам C max ↑ 3% Корекція доз препарату Ісентрес або мідазоламу не потрібна. Отримані дані вказують на те, що ралтегравір не є індуктором або інгібітором CYP3А4 і що ралтегравір не впливає на фармакокінетику лікарських засобів, що є субстратами CYP3А4. Антациди Антациди, що містять алюміній або магній (ралтегравір 400 мг 2 рази на добу) Одночасно з ралтегравіром ралтегравір AUC↓ 49% ралтегравір C 12ч ↓63% ралтегавір C max ↓ 44% За 2 год до прийому ралтегравіру ралтегравір AUC↓ 51% ралтегравір C 12ч ↓56% ралтеграв AUC↓ 30% ралтегравір C 12ч ↓57% ралтегавір C max ↓22% За 6 год до прийому ралтегравіру ралтегравір AUC↓ 13% ралтегравір C 12ч ↓50% ралтегавір C max ↓10 % ралтегравір C12ч ↓49% ралтегавір C max ↓10% (хелатування катіонами металів) Антациди, що містять алюміній або магній, знижують концентрацію ралтегравіру у плазмі крові. Одночасне застосування препарату Ісентрес і антацидів, що містять алюміній або магній, не рекомендовано. Антациди, що містять кальцію карбонат (ралтегравір 400 мг 2 рази на добу) ралтегравір AUC↓55% ралтегравір C 12ч ↓32% ралтегавір C max ↓52% (хелатування катіонами металів) Корекція дози препарату Ісентрес не потрібна. Блокатори гістамінових H 2 -рецепторів та інгібітори протонного насоса омепразол (ралтегравір 400 мг 2 рази на добу) ралтегравір AUC↑ 37% ралтегравір C 12ч ↑24% ралтегравір C max ↑51% (збільшення розчинності) Корекція дози препарату Ісентрес не потрібна. фамотидин (ралтегравір 400 мг 2 рази на добу) ралтегравір AUC↑ 44% ралтегравір C 12ч ↑6% ралтегравір C max ↑60% (збільшення розчинності) Корекція дози препарату Ісентрес не потрібна. Гормональні контрацептиви етинілестрадіол норелгестромін (ралтегравір 400 мг 2 рази на добу) етинілестрадіол AUC↓2% етинілестрадіол C max ↑6% норелгестромін AUC↑ 14% норелгестромін C max ↑29% Корекція доз препарату Ісентрес® або гормональних контрацептивів (естроген- та/або прогестагенсодержащих) не потрібна. Опіоїдні анальгетики метадон (ралтегравір 400 мг 2 рази на добу) метадон AUC ↔ метадон C max ↔ Корекція доз препарату Ісентрес або метадону не потрібна. Спосіб застосування та дозиВсередину. Таблетки препарату Ісентрес не можна жувати, кришити, розламувати. Препарат застосовується незалежно від їди. Лікування препаратом Ісентрес® повинен проводити лікар, який має достатній досвід терапії ВІЛ-інфекції. Лікування препаратом Ісентрес® проводять у комбінації з іншими антиретровірусними препаратами. Рекомендовані дози препарату Ісентрес® для лікування ВІЛ-1 інфекції: для дорослих – 400 мг 2 рази на добу; для дітей з масою тіла не менше 25 кг – 400 мг 2 рази на добу. Якщо пацієнти дитячого віку зазнають труднощів при проковтуванні пігулок, покритих плівковою оболонкою, слід розглянути можливість прийому препарату Ісентрес таблетки жувальні. У пацієнтів похилого віку корекція дози не потрібна. У пацієнтів з порушенням функції нирок корекція дози не потрібна. У пацієнтів з порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості корекція дози не потрібна.ПередозуванняСпецифічних симптомів передозування препарату Ісентрес не виявлено. Ралтегравір добре переносився здоровими добровольцями в режимі 1600 мг 1 раз на добу та 800 мг 2 рази на добу, без будь-яких проявів токсичності. Одноразовий прийом дози 1800 мг на добу у дослідженнях II/III фази не чинив токсичної дії. На підставі наявних даних можна зробити висновок, що ралтегравір добре переноситься в дозах до 800 мг двічі на добу, а також при прийомі з препаратами, що збільшують його експозицію на 50-70% (наприклад, тенофовіром і атазанавіром). Ралтегравір має широкий терапевтичний діапазон, тому потенціал токсичної дії внаслідок передозування обмежений. Лікування: у разі передозування необхідно слідувати стандартним рекомендаціям, таким як видалення невсмоктався препарату зі шлунково-кишкового тракту, спостереження за показниками життєдіяльності, включаючи ЕКГ, призначення симптоматичної терапії. Даних щодо ефективності діалізу при передозуванні препаратом Ісентрес® немає.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПацієнтів слід інформувати про те, що сучасні антиретровірусні препарати не виліковують ВІЛ-інфекцію та не запобігають передачі ВІЛ іншим людям з кров'ю або при статевих контактах. Під час лікування препаратом Ісентрес® пацієнти повинні продовжувати дотримуватись відповідних заходів безпеки. Також пацієнти повинні бути проінформовані про те, що вони все ще можуть розвинутись інфекції або інші стани, поширені серед ВІЛ-інфікованих пацієнтів (опортуністичні інфекції). Дуже важливо залишатися під наглядом лікаря під час терапії препаратом Ісентрес®. Ралтегравір має відносно низький генетичний бар'єр до розвитку резистентності, тому для підвищення ефективності лікування та зниження ризику розвитку резистентності до препарату ралтегравір необхідно призначати у комбінації з двома іншими активними антиретровірусними засобами, якщо це можливо. Важливо пояснити пацієнтам необхідність вивчити інструкцію із застосування перед початком терапії препаратом Ісентрес® і перечитувати це щоразу при отриманні чергового рецепту від лікаря. Пацієнти повинні бути поінформовані про необхідність повідомляти лікаря про появу будь-яких незвичайних симптомів, а також про збереження чи погіршення будь-якого відомого симптому. Синдром відновлення імунітету На початкових етапах комбінованої АРВТ у ВІЛ-інфікованих пацієнтів із тяжким імунодефіцитом може розвинутися так званий синдром відновлення імунітету, тобто. запальна реакція на безсимптомно поточні або залишкові опортуністичні інфекції (цитомегаловірусний ретиніт, пневмоцистна пневмонія, викликана Pneumocystis jiroveci, дисеміновані або осередкові мікобактеріальні інфекції та ін.). Це може сприяти погіршенню клінічного стану та посиленню наявних симптомів. Зазвичай, така реакція може спостерігатися в перші тижні або місяці після початку комбінованої терапії. Будь-які запальні симптоми мають бути оцінені, і за необхідності призначено лікування. При розвитку синдрому відновлення імунітету було описано такі аутоімунні розлади, як Базедова хвороба. Проте розвиток таких порушень може спостерігатися багато місяців після початку лікування. Остеонекроз Незважаючи на те, що етіологія цього ускладнення вважається багатофакторною (включаючи терапію кортикостероїдами, вживання алкоголю, важкий імунодефіцит, високий індекс маси тіла), описані випадки розвитку остеонекрозу, особливо на пізніх стадіях ВІЛ-інфекції та/або при тривалому прийомі комбінованої АРВТ. Пацієнтам, у яких з'явилися такі симптоми як біль у суглобах, скутість або обмеження рухливості, потрібна термінова консультація фахівця. Тяжкі реакції з боку шкіри та реакції гіперчутливості Отримано дані про тяжкі (потенційно життєзагрозливі) та фатальні небажані реакції з боку шкіри у пацієнтів, які приймали препарат Ісентрес® у складі комбінованої терапії з іншими лікарськими засобами, що асоціюються з цими небажаними реакціями, такими як синдром Стівенса-Джонсона та токс. Також повідомлялося про реакції гіперчутливості, які виявлялися у вигляді висипу генералізованого характеру, і іноді органної дисфункції, включаючи печінкову недостатність. Слід негайно припинити застосування препарату Ісентрес® та інших препаратів, імовірно здатних викликати такі реакції, якщо з'явилися ознаки або симптоми тяжких реакцій з боку шкіри або реакції гіперчутливості (включаючи тяжкий шкірний висип або висип, що супроводжується лихоманкою, загальне нездужання, слабкість,болі в м'язах або суглобах, поява пухирів на шкірі, пошкодження в ротовій порожнині, кон'юнктивіт, набряк обличчя, гепатит, еозинофілія, ангіоневротичний набряк, але не обмежуючись ними). У цих випадках необхідно моніторувати клінічний статус, включаючи активність печінкових амінотрансфераз, та розпочати відповідну терапію. Несвоєчасне припинення терапії препаратом Ісентрес® або іншими лікарськими засобами, що асоціюються з цими небажаними реакціями, після появи тяжкого висипу може призвести до життєзагрозливих реакцій.та розпочати відповідну терапію. Несвоєчасне припинення терапії препаратом Ісентрес® або іншими лікарськими засобами, що асоціюються з цими небажаними реакціями, після появи тяжкого висипу може призвести до життєзагрозливих реакцій.та розпочати відповідну терапію. Несвоєчасне припинення терапії препаратом Ісентрес® або іншими лікарськими засобами, що асоціюються з цими небажаними реакціями, після появи тяжкого висипу може призвести до життєзагрозливих реакцій. Міопатія та рабдоміоліз Повідомлялося про розвиток міопатії та рабдоміолізу. Слід бути обережними при призначенні препарату пацієнтам з міопатією та рабдоміолізом в анамнезі або з будь-якими факторами, що спричиняють їх розвиток, зокрема, при супутній терапії препаратами, здатними викликати ці небажані реакції. Порушення функції печінки Безпека та ефективність препарату Ісентрес у пацієнтів з тяжкими супутніми захворюваннями печінки не встановлена. Слід дотримуватись обережності при призначенні препарату Ісентрес® пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки. У пацієнтів з існуючою дисфункцією печінки, включаючи хронічний гепатит, підвищується частота порушень функції печінки на тлі комбінованої АРВТ, і вони підлягають моніторингу відповідно до стандартної практики. З появою у таких пацієнтів ознак погіршення захворювання печінки має бути розглянуте питання про переривання або припинення лікування. Пацієнти з хронічним гепатитом або С, також отримують комбіновану АРВТ, входять до групи ризику розвитку тяжких і потенційно фатальних небажаних явищ з боку печінки. Висипання на шкірі У пацієнтів, які раніше отримували АРВТ, при застосуванні препарату Ісентрес® одночасно з дарунавіром шкірний висип спостерігається частіше, ніж у пацієнтів, що застосовують препарати окремо (див. розділ "Побічна дія"). Депресія Депресія, включаючи суїцидальні ідеї та поведінку, спостерігалася переважно у пацієнтів з депресією або психіатричними захворюваннями в анамнезі. Слід бути обережними при призначенні препарату Ісентрес® пацієнтам з депресією або психіатричними захворюваннями в анамнезі. Одночасне застосування з іншими лікарськими засобами Сильні індуктори УДФ-ГТ1А1. Слід дотримуватись обережності при призначенні препарату Ісентрес® одночасно з сильними індукторами УДФ-ГT1A1, такими як рифампіцин, внаслідок зниження плазмової концентрації ралтегравіру, що викликається ними. При необхідності проведення комбінованої терапії рифампіцином та препаратом Ісентрес® доза препарату Ісентрес® повинна бути збільшена у 2 рази у дорослих пацієнтів. Немає даних для коригування доз препаратів при одночасному застосуванні препарату Ісентрес® та рифампіцину у пацієнтів віком до 18 років. Антациди. Одночасне застосування препарату Ісентрес з антацидами, що містять алюміній або магній, призводить до зниження концентрації ралтегравіру в плазмі. Одночасне застосування препарату Ісентрес з антацидами, що містять алюміній або магній, не рекомендується (див. розділ "Лікарська взаємодія"). Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Дослідження та вивчення впливу на здатність до керування транспортними засобами та використання механізмів не проводилися. Враховуючи можливість розвитку запаморочення, слабкості, сонливості та нечіткості зору на фоні лікування препаратом Ісентрес®, слід виявляти особливу обережність при керуванні автомобілем та роботі з механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: лопінавір 100 мг, ритонавір 25 мг. Допоміжні речовини: коповідон К28 – 426.9 мг, сорбітан лаурат – 41.95 мг, кремнію діоксид колоїдний – 6 мг; другий шар: натрію стеарилфумарат – 6.15 мг, кремнію діоксид колоїдний – 4 мг. Склад плівкової оболонки: ;Опадрай® ;II рожевий 85F14399 - 15 мг (полівініловий спирт - 40%, титану діоксид - 24.85%, тальк - 14.8%, макрогол 3350 - 20.2%, барвник заліза оксид червоний). 60 шт. - флакони з поліетилену високої густини (1) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою; блідо-рожевого кольору, овальні, на одній стороні нанесено гравіювання логотипу компанії Ебботт та "AC".Фармакотерапевтична групаКомбінований противірусний препарат, який містить у своєму складі лопінавір та ритонавір. Лопінавір є інгібітором протеази ВІЛ-1 та ВІЛ-2 вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) та забезпечує противірусну активність препарату Калетра® . Інгібування ВІЛ-протеаз перешкоджає синтезу білків вірусу та запобігає розщепленню поліпептиду gag-pol, що призводить до утворення незрілого та нездатного до інфікування вірусу. Ритонавір інгібує опосередкований ізоферментом CYP3A4 метаболізм лопінавіру в печінці, що призводить до підвищення концентрації лопінавіру у плазмі крові. Ритонавір також є інгібітором протеази ВІЛ. Резистентність Виділення резистентних штамів in vitro Штам ВІЛ-1 зі зниженою чутливістю до лопінавіру був виділений in vitro. ВІЛ-1 пасирований ;. На основі генотипного та фенотипного дослідження виділених під час пасажу підтипів вірусу можна припустити, що наявність ритонавіру при даних показниках концентрації не істотно впливає на виділення резистентних до лопінавіру підтипів вірусу. В цілому, вивчення ;in vitro ;характеристик фенотипічної перехресної резистентності між лопінавіром та іншими інгібіторами протеази вказує на те, що зниження чутливості до лопінавіру тісно пов'язане зі зниженням чутливості до ритонавіру та індинавіру, але не пов'язане з зниженням Дослідження резистентності у пацієнтів, які не мали антиретровірусної терапії в анамнезі У ході клінічних досліджень з обмеженою кількістю штамів, що вивчаються, не було відзначено селективної резистентності до лопінавіру у пацієнтів без значної резистентності до інгібіторів протеаз на початковому рівні. Дослідження резистентності у пацієнтів, які пройшли лікування інгібіторами протеаз Виникнення резистентності до лопінавіру у пацієнтів, які пройшли безуспішно основне лікування інгібіторами протеаз, вивчалося в ході тривалих досліджень за участю 19 пацієнтів, які отримували інгібітори протеаз, у двох дослідженнях фази II та одному дослідженні фази III. Пацієнти мали незавершену супресію вірусу або феномен вірусної віддачі, що є результатом реакції у відповідь на препарат Калетра ®;і показав наростаючу резистентність ;in vitro ;між вихідним рівнем і віддачею (визначений як виникнення нових мутацій або дворазова зміна фенотипічної чутливості до лопінавіру). Наростаюча резистентність була властива пацієнтам, що характеризувалися наявністю вихідних штамів, що зазнали кілька мутацій при лікуванні інгібіторами протеаз, при не більше ніж у 40 разів зниженою початковою чутливістю до лопінавіру. Мутації V82A, I54V та M46I виникали найчастіше. Також спостерігалися мутації L33F, I50V та V32I у поєднанні з I47V/A. У 19 штамів відмічено 3-/4-кратне підвищення концентрації 50% інгібування (IC 50 ) порівняно з вихідними штамами (з 6.2 до 43-кратної порівняно з дикими типами вірусу). Існує генотипна кореляція зниження фенотипічної чутливості до лопінавіру у вірусів, виділених після лікування іншими інгібіторами протеаз. ;In vitro ;була оцінена антивірусна активність лопінавіру проти 112 штамів, виділених у пацієнтів, які пройшли безуспішне лікування одним або декількома інгібіторами протеаз. В межах даної групи наступні мутації в протеазі ВІЛ були пов'язані зі зниженням; /T/V, V82A/F/T, I84V та L90M. Медіана ЕC 50 ;лопінавіру проти ізолятів з мутаціями 0-3, 4-5, 6-7 і 8-10 у вищевказаних амінокислотних позиціях становила відповідно 0,8, 2,7 і 13,5, що в 44 рази вище за ЕC 50; диких типів ВІЛ. Усі 16 типів вірусу, у яких відзначено підвищення чутливості в 20 разів, мали мутації в позиціях 10, 54, 63 та 82 та/або 84. Крім того, вони містили медіану 3 мутації в амінокислотних позиціях 20, 24, 46, 53, 7 і 90. Додатково до вищевказаних мутацій, мутації V32I і I47A були відзначені у штамів, що характеризуються рецидивами, зі зниженою чутливістю до лопінавіру у пацієнтів, які пройшли лікування інгібіторами протеаз і отримують лікування препаратом Калетра ® . У пацієнтів, які приймали препарат Калетра ®, були виявлені мутації I47A та L76V у рецидивуючих штамів зі зниженою чутливістю до лопінавіру. Оцінка важливості окремих мутацій або наборів мутацій може бути змінена з отриманням додаткових даних. Рекомендується завжди консультуватися щодо поточної системи оцінки результатів досліджень резистентності. Антивірусна активність лопінавіру у пацієнтів, які безуспішно пройшли лікування інгібіторами протеаз Клінічна значущість зниження чутливості до лопінавіру; in vitro досліджувалась методом оцінки вірусологічної відповіді на лікування препаратом Калетра ® , з урахуванням вихідного вірусного генотипу та фенотипу, у 56 пацієнтів, які не отримали позитивного ефекту від лікування різними інгібіторами протеаз. Значення ЕC 50 ;лопінавіру на підставі 56 вихідних штамів вірусу перевищило значення ЕC 50 ;диких типів ВІЛ у діапазоні від 0.6 до 98-кратного. Після 48 тижнів лікування препаратом Калетра®, ефавірензом та нуклеозидними інгібіторами зворотних транскриптаз рівень у плазмі РНК ВІЛ склав ≤ 400 копій/мл у 93% (25/27), 73% (11/15), та 25% (2/8) пацієнтів з менш ніж 10-кратним , 10-40-кратним та більш ніж 40-кратним зниженням чутливості до лопінавіру, відповідно, у порівнянні з вихідним рівнем. Також вірусологічна відповідь спостерігалася у 91% (21/23), 71% (15/21) та 33% (2/6) пацієнтів з 0-5, 6-7, та 8-10 мутаціями у вищевказаних мутаціях у протеазі ВІЛ, пов'язаної зі зниженням чутливості до лопінавіру; in vitro. Оскільки ці пацієнти раніше не приймали препарат Калетра ®;або ефавіренз, частково ефект може бути приписаний антивірусної активності ефавірензу, особливо для пацієнтів з високорезистентним типом вірусу. У дослідженні не залучалась контрольна група пацієнтів, які не приймали препарат Калетра ® . Перехресна резистентність Ефективність інших інгібіторів протеаз проти штамів, що виробили наростаючу резистентність до лопінавіру після лікування препаратом Калетра ® ; резистентності до лопінавіру протягом трьох досліджень II фази та одного дослідження II фази з вивчення препарату Калетра® ; у пацієнтів, які отримували інгібітори протеаз. Медіана IC 50 ;лопінавіру для зазначених 18 штамів у вихідному стані і при феномен вірусологічної віддачі виявилася вище в діапазоні від 6.9 до 63 разів відповідно, порівняно з дикими типами вірусу. Як правило, штами з вірусологічною віддачею як зберігають (при перехресній резистентності вихідно), так і розвивають істотну резистентність до індинавіру, саквінавіру, атазанавіру. Помірне зниження активності ампренавіру було відмічено при медіані кратності IC 50; від 3.7 до 8 для вихідних та рецидивуючих штамів відповідно. Штами зберегли чутливість до типранавіру з медіаною підвищення IC 50 ;на вихідному рівні та при феномені вірусологічної віддачі з кратністю 1.9 до 1.8 відповідно, порівняно з дикими типами вірусу. Для отримання додаткової інформації щодо типранавіру, включаючи генотипічні показники відповіді при лікуванні резистентної до лопінавіру ВІЛ-1 інфекції, слід звернутися до інструкції щодо застосування типранавіру. Результати клінічних досліджень Діти M98-940 було відкритим дослідженням рідкої лікарської форми препарату Калетра ® у 100 пацієнтів педіатричної популяції, які не приймали антиретровірусних препаратів (44%) і отримували антиретровірусні препарати (56%). Усі пацієнти не отримували ненуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази. Пацієнти були рандомізовані в групи 230 мг лопінавіру/57.5 мг ритонавіру на м 2 ;або 300 мг лопінавіру/75 мг ритонавіру на м 2. Раніше пацієнти, які не отримували лікування, отримували також нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази. Пацієнти, які раніше отримували лікування, отримували невірапін плюс до двох нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази. По кожному пацієнту через 3 тижні лікування було проведено оцінку профілів безпеки, ефективності та фармакокінетики за двома режимами дозування. Далі всі пацієнти продовжували прийом дози 300/75 мг на м 2 . Середній вік пацієнтів становив 5 років (діапазон від 6 місяців до 12 років), 14 пацієнтам було менше 2 років, 6 пацієнтам був один рік або менше. Середнє значення базового рівня кількості CD4 + ;T-клітин становило 838 клітин/мм 3 і середнє значення базового рівня ВІЛ-1 РНК в плазмі становило 4.7 log 10 ; копій/мол. Таблиця Результати у точці Тиждень 48: Дослідження M98-940 ; Не отримували антиретровірусної терапії (N=44) Одержували антиретровірусну терапію (N=56) РНК ВІЛ < 400 копій/мл 84% 75% Середнє значення підвищення порівняно з базовим рівнем значення кількості CD4 + ;T-клітин (клітини/мм 3 ) 404 284 KONCERT/PENTA 18 - це проспективне, багатоцентрове, рандомізоване, відкрите дослідження з оцінки фармакокінетичного профілю, ефективності та безпеки прийому 2 рази на тиждень у порівнянні з 1 разом на тиждень препарату лопінавір/ритонавір 100 мг/25 мг таблетки з підбором дози по вазі, як частина комбінації антиретровірусної терапії (кАРТ) серед дітей, інфікованих ВІЛ, з пригніченим вірусом (n=173). Діти підходили для дослідження, якщо їх вік становив <18 років, маса тіла ≥15 кг, якщо вони отримували з кАРТ, яка включала лопінавір/ритонавір, якщо концентрація РНК ВІЛ-1 становила <50 копій/мл протягом як мінімум 24 тижнів, і якщо вони були здатні ковтати пігулки. У точці тиждень 24, ефективність і безпека прийому 2 рази/сут (n=87) в педіатричної популяції,отримувала таблетки лопінавір/ритонавір 100 мг/25 мг, відповідали спостереженням з ефективності та безпеки у попередніх дослідженнях серед дорослих та дітей із застосуванням препаратів лопінавір/ритонавір 2 рази/добу. Частка пацієнтів, які досягли концентрації РНК ВІЛ-1 < 50 копій/мл у точці 24 тиждень серед пацієнтів педіатричної популяції, які отримують таблетки лопінавір/ритонавір 1 раз на добу (88,2%), була меншою, ніж у пацієнтів, які отримують дозу 2 рази /сут (96.6%, p = 0.040), переважно у зв'язку з нижчим рівнем проходження терапії групи прийому 1 раз/сут. Дані щодо ефективності на користь режиму 2 рази на добу підтримуються відмінностями по фармакокінетичних параметрах, які свідчать про користь режиму 2 рази на добу.відповідали спостереженням щодо ефективності та безпеки у попередніх дослідженнях серед дорослих та дітей із застосуванням препаратів лопінавір/ритонавір 2 рази на добу. Частка пацієнтів, які досягли концентрації РНК ВІЛ-1 < 50 копій/мл у точці 24 тиждень серед пацієнтів педіатричної популяції, які отримують таблетки лопінавір/ритонавір 1 раз на добу (88,2%), була меншою, ніж у пацієнтів, які отримують дозу 2 рази /сут (96.6%, p = 0.040), переважно у зв'язку з нижчим рівнем проходження терапії групи прийому 1 раз/сут. Дані щодо ефективності на користь режиму 2 рази на добу підтримуються відмінностями по фармакокінетичних параметрах, які свідчать про користь режиму 2 рази на добу.відповідали спостереженням щодо ефективності та безпеки у попередніх дослідженнях серед дорослих та дітей із застосуванням препаратів лопінавір/ритонавір 2 рази на добу. Частка пацієнтів, які досягли концентрації РНК ВІЛ-1 < 50 копій/мл у точці 24 тиждень серед пацієнтів педіатричної популяції, які отримують таблетки лопінавір/ритонавір 1 раз на добу (88,2%), була меншою, ніж у пацієнтів, які отримують дозу 2 рази /сут (96.6%, p = 0.040), переважно у зв'язку з нижчим рівнем проходження терапії групи прийому 1 раз/сут. Дані щодо ефективності на користь режиму 2 рази на добу підтримуються відмінностями по фармакокінетичних параметрах, які свідчать про користь режиму 2 рази на добу.50 копій/мл у точці тиждень 24 серед пацієнтів педіатричної популяції, які отримують таблетки лопінавір/ритонавір 1 раз на добу (88,2%), був меншим, ніж у пацієнтів, які отримують дозу 2 рази на добу (96.6%, p = 0.040) , переважно у зв'язку з нижчим рівнем проходження терапії групи прийому 1 раз/сут. Дані щодо ефективності на користь режиму 2 рази на добу підтримуються відмінностями по фармакокінетичних параметрах, які свідчать про користь режиму 2 рази на добу.50 копій/мл у точці тиждень 24 серед пацієнтів педіатричної популяції, які отримують таблетки лопінавір/ритонавір 1 раз на добу (88,2%), був меншим, ніж у пацієнтів, які отримують дозу 2 рази на добу (96.6%, p = 0.040) , переважно у зв'язку з нижчим рівнем проходження терапії групи прийому 1 раз/сут. Дані щодо ефективності на користь режиму 2 рази на добу підтримуються відмінностями по фармакокінетичних параметрах, які свідчать про користь режиму 2 рази на добу.що істотно свідчить на користь режиму 2 рази на добущо істотно свідчить на користь режиму 2 рази на добуФармакокінетикаФармакокінетику лопінавіру в комбінації з ритонавіром вивчали у здорових добровольців та ВІЛ-інфікованих пацієнтів; суттєвих відмінностей між двома групами не виявили. Лопінавір практично повністю метаболізується під дією ізоферментів CYP3A. Ритонавір інгібує метаболізм лопінавіру та викликає збільшення його концентрації у плазмі крові. При застосуванні лопінавіру/ритонавіру в дозі 400/100 мг 2 рази на добу середні C ss лопінавіру в плазмі у ВІЛ-інфікованих пацієнтів у 15-20 разів перевищували такі ритонавіри, а концентрація ритонавіру в плазмі становила менше 7% від концентрації. дозі 600 мг 2 рази на добу. EC 50;лопінавіру in vitro приблизно в 10 разів нижче за такий ритонавір. Таким чином, противірусна активність комбінації лопінавіру та ритонавіру визначається лопінавіром. Всмоктування У фармакокінетичному дослідженні за участю ВІЛ-позитивних пацієнтів (n=19), при прийомі 400/100 мг лопінавіру/ритонавіру 2 рази/сут під час їжі протягом 3 тижнів, середня C max ;склала 9.8±3.7 мкг/мл і досягалася приблизно через 4 години після прийому препарату. Середня рівноважна концентрація (C ss ) перед ранковою дозою становила 7.1±2.9 мкг/мл та мінімальна концентрація (C min ) у межах інтервалу дозування становила 5.5±2.7 мкг/мл. AUC лопінавіру протягом 12 годин після прийому препарату становила в середньому 92.6±36.7 мкг×год/мл. Абсолютна біодоступність лопінавіру в комбінації з ритонавіром в організмі людини не була встановлена. Вплив їжі на всмоктування прийому внутрішньо. ;Прийом одноразової дози 400/100 мг препарату Калетра ® ;у лікарській формі таблетки після їди (високої жирності, 872 ккал, 56% жиру) не призводив до істотних змін C max ;і AUC inf ;порівняно з прийомом натще. Тому препарат Калетра у лікарській формі таблетки можна приймати як з їжею, так і без неї. Розподіл У рівноважному стані приблизно 98-99% лопінавіру перебувають у зв'язку з білками плазми. Лопінавір зв'язується з альфа 1 -кислим глікопротеїном (АКГ) і альбуміном, однак, у лопінавіру більш висока спорідненість до АКГ. У рівноважному стані зв'язування лопінавіру з білками плазми залишається постійним при концентраціях, які встановлюються в крові після прийому препарату в дозі 400/100 мг 2 рази на добу та є порівнянним у здорових добровольців та ВІЛ-позитивних хворих. Метаболізм У дослідженнях in vitro показано, що лопінавір переважно піддається окисному метаболізму за участю цитохромної системи Р450 гепатоцитів переважно під впливом ізоферменту CYP3A. Ритонавір – потужний інгібітор ізоферменту CYP3A, який інгібує метаболізм лопінавіру, що забезпечує збільшення концентрації лопінавіру у плазмі крові. Після одноразового прийому 400/100 мг лопінавіру/ритонавіру (з міченим; 14С-лопінавіром), 89% радіоактивності забезпечено вихідним лікарським препаратом. В організмі людини було виявлено принаймні 13 окисних метаболітів лопінавіру. Ритонавір здатний індукувати ізоферменти цитохрому Р450, що призводить до індукції його метаболізму. У ході тривалого застосування концентрації лопіновіру перед прийомом наступної дози знижувалися з часом і стабілізувалося приблизно через 10-16 днів. Виведення Після прийому 400/100 мг; 14 С-лопінавіру/ритонавіру через 8 днів близько 10.4±2.3% та 82.6±2.5% від прийнятої дози; 14 С-лопінавіру виявляється в сечі та калі, відповідно. Причому незмінений лопінавір становить відповідно 2.2% та 19.8%. Після тривалого застосування менше 3% дози лопінавіру екскретується у незміненому вигляді нирками. Кліренс лопінавіру при внутрішньому прийомі становить 5.98±5.75 л/год. Застосування 1 раз на добу Фармакокінетика лопінавіру/ритонавіру при прийомі 1 раз на добу вивчалася у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які раніше не отримували антиретровірусну терапію. Лопінавір/ритонавір 800/200 мг застосовували в комбінації з емтрицитабіном у дозі 200 мг та тенофовіром у дозі 300 мг 1 раз на добу щодня. При тривалому застосуванні 800/200 мг лопінавіру/ритонавіру 1 раз на добу під час їжі протягом 4 тижнів C max ; Середня C ss; перед прийомом ранкової дози становила середньому 3.2±2.1 мкг/мл, а C min ; в межах інтервалу дозування – 1.7±1.6 мкг/мл. AUC лопінавіру при 24-годинному інтервалі прийому становила в середньому 154.1±61.4 мкг×год/мл. Особливі групи пацієнтів Підлога, раса, вік. Фармакокінетика лопінавіру не була вивчена у літніх пацієнтів. Ніяких фармакокінетичних відмінностей, що залежать від статі, у дорослих пацієнтів не спостерігалося. Жодних клінічно значущих фармакокінетичних відмінностей, що залежать від раси не встановлено. Діти. Фармакокінетика лопінавіру/ритонавіру для прийому внутрішньо в дозі 300/75 мг/м 2 ; 2 рази на добу і 230/57.5 мг/м 2 ; 2 рази на добу була вивчена загалом у 53 дітей віком до 12 років. Схема дозування по 230/57.5 мг/м 2 ; 2 рази на добу без невірапіну і 300/75 мг/м 2 ; 2 рази на добу (без невірапіну). Фармакокінетику лопінавіру/ритонавіру при прийомі 1 раз на добу у дітей не вивчали. У рівноважному стані AUC , C max і С min ; рази на добу без невірапіну (n=12), а після застосування препарату в дозі 300/75 мг/м 2 ; 3.6±3.5 мкг/мл відповідно. Схема прийому невірапіну становила 7 мг/кг 2 рази на добу (у пацієнтів від 6 місяців до 8 років) або 4 мг/кг 2 рази на добу (у пацієнтів віком від 8 років). Ниркова недостатність. Фармакокінетика лопінавіру у пацієнтів з нирковою недостатністю не вивчалася. Але через те, що нирковий кліренс лопінавіру незначний, не слід очікувати зменшення загального кліренсу препарату при нирковій недостатності. Печінкова недостатність. Лопінавір метаболізується і виводиться в основному печінкою. Комбіноване дозування лопінавіру/ритонавіру по 400/100 мг 2 рази на добу у пацієнтів, одночасно інфікованих ВІЛ та вірусом гепатиту С, з порушенням функції печінки середнього та легкого ступеня тяжкості призводило до 30% збільшення AUC лопінавіру та 20% збільшення ; у порівнянні з ВІЛ-інфікованими пацієнтами з нормальною функцією печінки. Зв'язування лопінавіру з білками плазми було нижчим за легкого та середнього ступеня печінкової недостатності порівняно з контрольними групами (99.09% порівняно з 99.31% відповідно). Лопінавір/ритонавір не був вивчений у пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня (див. розділ "Протипоказання"). Вагітність та післяпологовий період Фармакокінетичні дані показують, що спостерігається невелике зменшення AUC і С max ;лопінвіру у вагітних жінок у III триместрі вагітності порівняно з II триместром вагітності. Фармакокінетичні дані, отримані у ВІЛ-1-інфікованих вагітних жінок, які отримують лопінавір/ритонавір таблетки, покриті плівковою оболонкою 400/100 мг 2 рази на добу, представлені в таблиці нижче: Середні (варіаційний коефіцієнт, %) фармакокінетичні параметри лопінавіру у рівноважному стані у ВІЛ-1-інфікованих вагітних жінок Фармакокінетичний параметр II триместр n=17 1 III триместр n=23 Післяпологовий період n=17 2 AUC 0-12 ; (мкг×ч/мл) 68.7 (20.6) 61.3 (22.7) 94.3 (30.3) З max 7.9 (21.1) 7.5 (18.7) 9.8 (24.3) C predose (мкг/мл) 4.7 (25.2) 4.3 (39.0) 6.5 (40.4) C predose ; - Концентрація препарату в крові до прийому чергової дози. 1 - n = 18 для З max . 2 - n = 16 для C predose . Клінічна фармакологіяПротивірусний препарат, активний щодо ВІЛ.Показання до застосуванняЛікування ВІЛ-інфекції у дорослих та дітей віком від 3 років у складі комбінованої терапії.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до лопінавіру, ритонавіру або допоміжних компонентів препарату; тяжка печінкова недостатність; одночасне застосування препаратів, кліренс яких значно залежить від метаболізму за допомогою ізоферменту CYP3A. До таких препаратів відносяться астемізол, блонансерин, терфенадин, мідазолам (при пероральному застосуванні), триазолам, цизаприд, пімозід, салметерол, силденафіл (тільки у разі лікування легеневої гіпертензії, див. "Лікарська взаємодія"), тадалафіл (тільки у разі лікування , див. "Лікова взаємодія"), варденафіл, аванафіл, вориконазол, алкалоїди ріжків (наприклад, ерготамін і дигідроерготамін, ергометрин і метилергометрин), інгібітори ГМГ-КоА редуктази (ловастатин, симвастатзин, , лікуванні шкірних інфекцій), аміодарон, кветіапін; одночасне застосування з препаратами звіробою, боцепревіром, симепревіром; одночасне застосування з кетоконазолом та ітраконазолом у високих дозах (більше 200 мг на добу); одночасне застосування стандартної дози препарату Калетра® з рифампіцином; одночасне застосування препарату Калетра® та типранавіру з низькою дозою ритонавіру (див. розділ "Лікарська взаємодія"); дитячий вік до 3 років (дітям віком від 6 місяців до 3 років призначають препарат у лікарській формі розчин для прийому внутрішньо); застосування препарату Калетра® 1 раз на добу в комбінації з карбамазепіном, фенобарбіталом або фенітоїном; застосування препарату Калетра® 1 раз на добу в комбінації з препаратами ефавіренз, невірапін, ампренавір або нелфінавір; застосування препарату Калетра® 1 раз на добу у дітей та підлітків до 18 років; застосування лопінавіру/ритонавіру 1 раз на добу у вагітних жінок. З обережністю: вірусний гепатит В та С; цироз печінки; печінкова недостатність легкого та середнього ступеня тяжкості; підвищення активності печінкових ферментів; панкреатит; гемофілія А та В; дисліпідемія (гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія); пацієнти похилого віку віком від 65 років; пацієнти з органічними захворюваннями серця, пацієнти з розладами системи серця в анамнезі або пацієнти, які приймають препарати, що подовжують інтервал PR (такі як верапаміл або атазанавір), або препарати, що подовжують інтервал QT (фенірамін, хінідин, еритроміцин, кларитроміцин); одночасне застосування з препаратами для лікування еректильної дисфункції, а саме із силденафілом (див. "Лікарська взаємодія"), тадалафілом; одночасне застосування з фентанілом, розувастатином, бупропіоном, вдихуваними або введеними через ніс глюкокортикоїдами, наприклад, флутиказоном, будесонідом (див. "Лікарська взаємодія"); одночасне застосування з антиаритмічними препаратами, такими як беприділ, лідокаїноми та хінідин; одночасне застосування з дигоксином; одночасне застосування з ламотриджином, вальпроєвою кислотою; одночасне застосування з бедаквіліном; одночасне застосування із тразодоном.Вагітність та лактаціяВагітність Вплив лопінавіру/ритонавіру було оцінено у 3366 жінок під час вагітності. Доступні дані показують, що лопінавір/ритонавір не збільшує ризик загальних серйозних вроджених вад розвитку в порівнянні з початковою частотою виникнення природних вад розвитку. При необхідності лопінавір/ритонавір можна використовувати під час вагітності. Період грудного вигодовування Дослідження на щурах виявили, що лопінавір виділяється з молоком матері. Не відомо, чи виділяється цей лікарський препарат у молоко людини. Жінкам слід припинити грудне вигодовування. Застосування у дітей Протипоказано застосування препарату у дитячому віці до 3 років (дітям віком від 6 місяців до 3 років призначають препарат у лікарській формі розчин для прийому внутрішньо). Застосування препарату Калетра® 1 раз на добу у дітей та підлітків віком до 18 років протипоказано.Побічна діяДорослі Найбільш частими побічними ефектами, пов'язаними із застосуванням лопінавіру/ритонавіру, були діарея, нудота, блювання, гіпертригліцеридемія та гіперхолестеринемія. Діарея, нудота і блювання можуть виникати вже на початку терапії, тоді як гіпертригліцеридемія та гіперхолестеринемія можуть розвинутися пізніше. Помірно виражені та серйозні побічні ефекти наведені нижче із зазначенням частоти: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, але <1/10), нечасто (≥1/1000, але <1/100). З боку імунної системи: часто - реакції гіперчутливості, в т.ч. кропив'янка та ангіоневротичний набряк; нечасто – синдром відновлення імунітету. З боку травної системи: дуже часто - діарея, нудота; часто - блювання, біль у животі (у верхніх та нижніх відділах), гастроентерит, коліт, диспепсія, панкреатит, гастроезофагеальний рефлюкс, геморой, метеоризм, здуття живота, гепатит, гепатомегалія, холангіт, стеатоз печінки; нечасто – запор, стоматит, виразки слизової оболонки порожнини рота, дуоденіт, гастрит, шлунково-кишкова кровотеча (в т.ч. ректальна кровотеча), сухість у роті, виразки шлунка та кишечника, нетримання калу. З боку нервової системи: часто - головний біль, мігрень, безсоння, невропатія; периферична невропатія, запаморочення, тривожність; нечасто – агевзія, судоми, тремор, цереброваскулярні порушення, порушення сну, зниження лібідо. З боку серцево-судинної системи: часто - артеріальна гіпертензія; нечасто – атеросклероз, інфаркт міокарда, AV-блокада, недостатність тристулкового клапана, тромбоз глибоких вен; частота невідома – збільшення інтервалу PR. З боку шкіри та підшкірно-жирової клітковини: часто - висип (в т.ч. макуло-папульозна), дерматит, екзема, себорея, посилене потовиділення в нічний час, свербіж; нечасто – алопеція, капілярит, васкуліт; частота невідома - ліподистрофія та перерозподіл підшкірно-жирової клітковини. З боку опорно-рухового апарату: часто - скелетно-м'язовий біль (в т.ч. артралгія і біль у спині), міалгія, м'язова слабкість, спазми м'язів; нечасто – рабдоміоліз, остеонекроз. Метаболічні порушення та порушення з боку ендокринної системи: часто - гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія, зниження маси тіла, зниження апетиту, цукровий діабет; нечасто – збільшення маси тіла, лактацидоз, підвищення апетиту, чоловічий гіпогонадизм; частота невідома – інсулінорезистентність. З боку нирок і сечовивідних шляхів: часто - ниркова недостатність; нечасто – гематурія, нефрит. З боку репродуктивної системи: часто - еректильна дисфункція, аменорея, менорагія. З боку системи кровотворення: часто - анемія, лейкопенія, нейтропенія, лімфаденопатія. З боку органів чуття: нечасто - вестибулярне запаморочення, шум у вухах, порушення зору. Інфекції: дуже часто - інфекції верхніх дихальних шляхів; часто - інфекції нижніх дихальних шляхів, інфекції шкіри та підшкірної жирової клітковини, в т.ч. целюліт, фолікуліт, фурункульоз. Загальні реакції: часто - слабкість, астенія. Зміна лабораторних показників: збільшення концентрації глюкози, сечової кислоти, загального холестерину, загального білірубіну, тригліцеридів, підвищення активності АСТ, АЛТ, ГГТ, ліпази, амілази, КФК, зниження концентрації неорганічного фосфору, гемоглобіну, зниження К. Діти Профіль побічних ефектів у дітей віком від 6 місяців до 12 років був подібний до дорослих. Найчастіше спостерігалися висипання, дисгевзія, блювання, діарея. З боку лабораторних показників у дітей зареєстровані наступні зміни: збільшення вмісту загального білірубіну, загального холестерину, підвищення активності амілази, підвищення активності АСТ, АЛТ, нейтропенія, тромбоцитопенія, підвищення або зниження вмісту натрію. При застосуванні лопінавіру/ритонавіру також були зареєстровані окремі випадки гепатиту, токсичного епідермального некролізу, синдрому Стівенса-Джонсона, багатоформної ексудативної еритеми та брадіаритмії. Опис окремих побічних ефектів Синдром Кушинга був відзначений у пацієнтів, які отримують ритонавір і приймають інтраназально або інгаляційно пропіонат флутиказону. Цей ефект потенційно може мати місце і у разі застосування інших кортикостероїдів, що метаболізуються за допомогою цитохрому P450, наприклад будесонідом. Підвищення активності КФК, міалгія, міозит, а також у поодиноких випадках рабдоміоліз були зафіксовані при лікуванні інгібіторами протеаз, особливо у поєднанні з нуклеозидними інгібіторами зворотної транскриптази. У ВІЛ-інфікованих пацієнтів з тяжким імунним дефіцитом під час початку комбінованої антиретровірусної терапії (КАРТ) можуть виникнути безсимптомні або залишкові опортуністичні інфекції. Також повідомлялося про аутоімунні порушення (такі як дифузний токсичний зоб), час початку яких, проте, більш варіабельно - захворювання може початися через тривалий термін після початку лікування. Були відмічені випадки остеонекрозу, особливо у пацієнтів з факторами ризику в анамнезі, прогресуючою ВІЛ-інфекцією або після тривалого застосування антиретровірусної терапії. Частота їх виникнення невідома. Інформацію про перерозподіл підшкірно-жирової клітковини див. у розділі "Особливі вказівки". Метаболічні показники Маса тіла, а також концентрації ліпідів та глюкози в плазмі можуть підвищитися під час антиретровірусної терапії.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди. Таблетки Калетра ® слід проковтувати повністю, не розжовуючи, не розламуючи або подрібнюючи. Дорослі Рекомендована доза препарату Калетра ® ; -по 4 таблетки Калетра ® ; 100/25 мг (400/100 мг) 2 рази на добу незалежно від їди; -по 8 таблеток Калетра ® ; 100/25 мг (400/100 мг) 1 раз на добу незалежно від їди для пацієнтів, у яких виявлено менше 3 мутацій, пов'язаних з розвитком резистентності до лопінавіру. Недостатньо даних для застосування лопінавіру/ритонавіру 1 раз на добу у дорослих пацієнтів з 3 та більше мутаціями, пов'язаними з розвитком резистентності до лопінавіру. Супутня терапія Застосування препарату Калетра у поєднанні з омепразолом і ранітидином не потребує корекції дози. У пацієнтів з підозрюваною зниженою чутливістю до лопінавіру (показаної клінічно або лабораторно), які отримували раніше антиретровірусну терапію, у поєднанні з ефавірензом, невірапіном, ампренавіром або нелфінавіром необхідно збільшити дозу препарату Калетра ® 5/50/50 мг) 2 рази на добу. При одночасному застосуванні з цими препаратами препарат Калетра не слід призначати 1 раз на добу. Діти Застосування препарату Калетра® 1 раз на добу пацієнтам дитячого віку протипоказане. Доза препарату Калетра для дорослих (400/100 мг 2 рази на добу) без одночасного застосування ефавірензу, невірапіну, нелфінавіру або ампренавіру може застосовуватися у дітей з масою тіла ≥35 кг або з площею поверхні тіла (ППТ) ≥1.4 м 2 . Для визначення дози для дітей з масою тіла < 35 кг або з ППТ від 0.6 до 1.4 м 2 рекомендується використовувати наведені нижче таблиці. У дітей з ППТ менше 0.6 м 2 або дітей віком до 3 років рекомендується застосовувати препарат Калетра у вигляді розчину для прийому внутрішньо. Таблиці 1 і 2 містять посібники з дозування препарату Калетра ® 100/25 мг, засновані на ППТ. Таблиця 1. Принципи дозування для дітей, засновані на ППТ, без одночасного застосування ефавірензу, невірапіну, нелфінавіру або ампренавіру ; Площа поверхні тіла* ( м2 ) Рекомендована кількість таблеток 100/25 мг при прийомі 2 рази на добу ≥0.6 до <0.9 2 таб. (200/50 мг) ≥0.9 до <1.4 3 таб. (300/75 мг) ≥ 1.4 4 таб. (400/100 мг) * Площа поверхні тіла (ППТ) може бути розрахована за такою формулою: ППТ (м 2 ) = Квадратний корінь з (зростання в см × маса тіла в кг/3600). Таблиця 2. Принципи дозування для дітей, засновані на ППТ, при одночасному застосуванні препаратів ефавіренз, невірапін, нелфінавір або ампренавір Площа поверхні тіла* ( м2 ) Рекомендована кількість таблеток 100/25 мг при прийомі 2 рази на добу ≥0.6 до 0.8 2 таб. (200/50 мг) ≥0.8 до 1.2 3 таб. (300/75 мг) ≥ 1.2 до 1.7 4 таб. (400/100 мг) ≥ 1.7 5 таб. (500/125 мг) Таблиці 3 і 4 містять посібники з дозування препарату Калетра ® 100/25 мг по масі тіла. Таблиця 3. Принципи дозування для дітей за масою тіла без одночасного застосування препаратів ефавіренз, невірапін, нелфінавір або ампренавір Маса тіла (кг) Кількість таблеток 100/25 мг для прийому 2 рази на добу від 7 до < 15 кг Прийом таблеток не рекомендується. Слід застосовувати розчин для вживання. від 15 до 25 кг 2 > 25 до 30 кг 3 > 35 кг 4 * *Альтернативно, пацієнтам, які можуть проковтнути велику таблетку, можна застосовувати дві таблетки 200/50 мг. Таблиця 4. Принципи дозування для дітей за масою тіла при одночасному застосуванні препаратів ефавіренз, невірапін, нелфінавір або ампренавір ; Маса тіла (кг) Кількість таблеток 100/25 мг для прийому 2 рази на добу від 7 до < 15 кг Прийом таблеток не рекомендується. Слід застосовувати розчин для вживання. від 15 до 20 кг 2 > 20 до 30 кг 3 > 30 до 45 кг 4 * >45 кг 5 *Альтернативно, пацієнтам, які можуть проковтнути велику таблетку, можна застосовувати дві таблетки 200/50 мг. Застосування під час вагітності та у післяпологовому періоді За даними ряду клінічних досліджень не потрібно корекції дози препарату Калетра ® ; під час вагітності та післяпологовий період. Застосування препарату 1 раз на добу протипоказане у вагітних жінок через недостатність фармакокінетичних та клінічних даних.ПередозуванняВ даний час клінічний досвід гострого передозування лопінавіром/ритонавіром у людей обмежений. Спеціального антидоту немає. ;Лікування ;має включати загальну підтримуючу терапію, включаючи контроль основних показників життєдіяльності та спостереження за клінічним статусом пацієнта. При необхідності видаляють неабсорбований лікарський препарат за допомогою промивання шлунка та призначають активоване вугілля. Т.к. лопінавір/ритонавір високою мірою пов'язується з білками плазми крові, то застосування діалізу недоцільно.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПорушення функції печінки Лопінавір/ритонавір переважно метаболізується у печінці. Тому слід дотримуватися особливої ​​обережності при призначенні препарату Калетра® пацієнтам з порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня. Застосування лопінавіру/ритонавіру протипоказане у пацієнтів із тяжким порушенням функції печінки. Фармакокінетичні дані свідчать про те, що у ВІЛ-позитивних хворих з гепатитом С та легким або середнім ступенем тяжкості порушенням функції печінки можливе збільшення концентрації лопінавіру в плазмі крові приблизно на 30%, а також зниження його зв'язування з білками плазми. За наявності у пацієнта гепатиту або С або значного збільшення активності амінотрансфераз перед початком лікування підвищений ризик подальшого їх збільшення. У пацієнтів з вже наявними порушеннями печінки, включаючи хронічні гепатити, спостерігається підвищена частота порушень функції печінки під час комбінованої антиретровірусної терапії. У зв'язку з цим необхідно проводити ретельний моніторинг відповідно до стандартної клінічної практики. У разі погіршення стану пацієнтів терапію лопінавіром/ритонавіром слід відмінити. ВІЛ-інфіковані пацієнти з хронічним гепатитом або С, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію, знаходяться в групі підвищеного ризику розвитку серйозних і потенційно смертельних побічних ефектів. Вони зазвичай спостерігалися у хворих з прогресуючою ВІЛ-інфекцією та супутнім хронічним гепатитом або цирозом печінки, які отримували надмірну лікарську терапію. Причинно-наслідковий зв'язок таких випадків з терапією лопінавіром/ритонавіром не встановлено. Були зареєстровані випадки підвищення активності трансаміназ при одночасному підвищенні або без концентрації білірубіну протягом 7 днів після початку прийому лопінавіру/ритонавіру в поєднанні з іншими противірусними засобами. У деяких випадках порушення функції печінки були серйозними, проте причинно-наслідковий зв'язок таких випадків з терапією лопінавіром/ритонавіром не встановлено. У подібних ситуаціях доцільно частіше контролювати активність АСТ/АЛТ, особливо у перші місяці після призначення лопінавіру/ритонавіру. Порушення функції нирок Оскільки нирковий кліренс лопінавіру та ритонавіру незначний, у пацієнтів з нирковою недостатністю не очікується збільшення їх плазмової концентрації. Т.к. лопінавір і ритонавір активно зв'язуються з білками плазми крові, малоймовірно, що вони значно виводитимуться при гемодіалізі або перитонеальному діалізі. Цукровий діабет/гіперглікемія У постмаркетинговому періоді у ВІЛ-інфікованих хворих, які отримували інгібітори протеаз, були зареєстровані випадки розвитку та декомпенсації цукрового діабету та гіперглікемії. Для лікування цих станів у деяких випадках доводилося призначати інсулін або пероральні гіпоглікемічні препарати або підвищувати їх дози. У деяких випадках розвивався діабетичний кетоацидоз. У деяких хворих гіперглікемія зберігалася після відміни інгібітору протеаз. Повідомлення про ці випадки надходили в добровільному порядку, тому оцінити їх частоту та зв'язок з терапією інгібіторами протеаз не є можливим. При застосуванні лопінавіру/ритонавіру у пацієнтів із цукровим діабетом необхідно моніторувати концентрацію глюкози у крові. Панкреатит У пацієнтів, які отримували лопінавір/ритонавір, включаючи хворих, у яких спостерігалася виражена гіпертригліцеридемія, спостерігали розвиток панкреатиту. Зареєстровані випадки з летальним кінцем. Хоча зв'язок цього побічного ефекту з лопінавіром/ритонавіром не встановлений, значне підвищення концентрації тригліцеридів є фактором ризику розвитку панкреатиту. У пацієнтів з прогресуючою ВІЛ-інфекцією підвищений ризик розвитку гіпертригліцеридемії та панкреатиту, а у хворих з панкреатитом в анамнезі підвищений ризик його рецидиву під час лікування лопінавіром/ритонавіром. Пацієнтів, у яких спостерігаються нудота, блювота, біль у животі або відхилення лабораторних показників (наприклад, підвищені активності ліпази або амілаза), слід обстежити, і у разі підтвердження діагнозу панкреатит, лікування препаратом Калетра® слід припинити. Резистентність/перехресна резистентність При вивченні інгібіторів протеаз спостерігали перехресну резистентність різного ступеня. В даний час вивчається вплив лопінавіру/ритонавіру на ефективність подальшої терапії іншими інгібіторами протеаз. Гемофілія У хворих на гемофілію типу А і В при лікуванні інгібіторами протеаз описані випадки кровотеч, включаючи спонтанне утворення підшкірних гематом та розвиток гемартрозу. Деяким пацієнтам призначали додаткові дози VIII. Більш ніж у половині описаних випадків лікування інгібіторами протеаз вдалося продовжити чи відновити. Причинно-наслідковий зв'язок або механізм розвитку подібних небажаних явищ при лікуванні інгібіторами протеаз не встановлено. Подовження інтервалу PR На тлі прийому лопінавір/ритонавіру у деяких пацієнтів спостерігалося помірне безсимптомне подовження інтервалу PR. При прийомі лопінавіру/ритонавіру рідко повідомлялося про випадки AV-блокади II та III ступеня у хворих з органічним захворюванням серця та існуючими раніше розладами провідної системи серця або у хворих, які приймають препарати, що подовжують інтервал PR (такі як верапаміл або атазанавір). У таких пацієнтів лопінавір/ритонавір слід застосовувати з обережністю. Електрокардіограма Інтервал QTcF (з коригуванням Фрідериція) оцінювали у рандомізованому, плацебо-контрольованому перехресному дослідженні з активним контролем (моксифлоксацин 400 мг 1 раз на добу) за участю 39 здорових дорослих добровольців. Вироблялося 10 вимірів протягом 12 год на 3-й день дослідження. Максимальне стандартне відхилення QTcF порівняно з плацебо склало 3.6 (6.3) мс та 13.1 (15.8) мс для дозувань 400/100 мг 2 рази/добу та 800/200 мг 2 рази/добу лопінавіру/ритонавіру, відповідно. Зміни, що спостерігаються при застосуванні вищезгаданих двох схем дозування, були приблизно в 1.5 і 3 рази вище, ніж спостерігаються при прийомі лопінавіру/ритонавіру в рекомендованих дозах 1 раз на добу або 2 рази на добу в рівноважному стані. Ні в кого з пацієнтів був зареєстровано збільшення інтервалу QTcF >60 мс проти вихідним значенням;інтервал QTcF не перевищував потенційно клінічно значущий поріг 500 мс. У цьому дослідженні на 3-й день у пацієнтів, які приймали лопінавір/ритонавір, було також відзначено збільшення інтервалу PR в середньому. Максимальний інтервал PR становив 286 мс, не спостерігалося розвитку AV-блокади II або III ступеня. Перерозподіл жиру На тлі антиретровірусної терапії спостерігали перерозподіл/накопичення жирової тканини з відкладенням у центральних частинах тіла, в області спини, шиї, появою "горба буйвола", зменшенням жирових відкладень на обличчі та кінцівках, збільшенням молочних залоз та кушінгоїдом. Механізм та віддалені наслідки цих небажаних явищ не відомі. Їх зв'язок з терапією препаратом Калетра не встановлено. Високий ризик розвитку ліподистрофії пов'язаний з індивідуальними особливостями, такими як літній вік, супутня терапія (тривала антиретровірусна терапія та пов'язані з нею метаболічні порушення). Клінічне обстеження має включати оцінку як фізичних ознак перерозподілу жиру, так і лабораторних показників (вимірювання натще ліпідів у сироватці крові та концентрації глюкози в крові). Лікування порушення ліпідного обміну слід проводити відповідно до стандартної клінічної практики. Підвищення концентрації ліпідів Лікування лопінавіром/ритонавіром призводило до збільшення концентрацій загального холестерину та тригліцеридів. Перед початком лікування лопінавіром/ритонавіром та регулярно під час терапії слід контролювати концентрації тригліцеридів та холестерину. За наявності ліпідних порушень показано відповідну терапію. Особливої ​​обережності слід дотримуватись при призначенні лопінавіру/ритонавіру пацієнтам з високими вихідними концентраціями ліпідів у крові та порушеннями обміну ліпідів в анамнезі. Лікування порушень ліпідного обміну слід проводити відповідно до стандартної клінічної практики (див. розділ "Лікарська взаємодія. Інгібітори ГМГ-КоА-редуктази") Синдром відновлення імунітету У хворих, які отримували комбіновану антиретровірусну терапію, зокрема. із застосуванням лопінавіру/ритонавіру, спостерігали розвиток синдрому відновлення імунітету. На фоні відновлення імунної функції на початку комбінованої антиретровірусної терапії можливе загострення безсимптомних або залишкових опортуністичних інфекцій (викликаних такими збудниками, як Mycobacterium avium, цитомегаловірус, Pneumocystis jiroveci (Pneumocystis carinii) або My. На тлі розвитку синдрому відновлення імунітету спостерігався розвиток аутоімунних захворювань, таких як хвороба Грейвса, поліміозит та синдром Гійєна-Барре, проте термін виникнення цих явищ може значно варіювати та становити кілька місяців від початку терапії. Остеонекроз Відомо, що багато факторів відіграють роль в етіології остеонекрозу (прийом кортикостероїдів, зловживання алкоголем, високий ІМТ, виражена імуносупресія та інші). Зокрема, повідомляється про випадки розвитку остеонекрозу у хворих з прогресуючою ВІЛ-інфекцією та/або тривалим застосуванням комбінованої антиретровірусної терапії. Тому таким пацієнтам необхідно рекомендувати звернення до лікаря при появі болю, скутості у суглобах та порушенні рухової функції. Застосування у пацієнтів похилого віку Кількість хворих віком 65 років і старша була недостатньою для оцінки можливих відмінностей їхньої відповіді на лікування лопінавіром/ритонавіром порівняно з такою у пацієнтів молодшого віку. При застосуванні лопінавіру/ритонавіру у літніх пацієнтів слід дотримуватися обережності з огляду на підвищену частоту зниження функції печінки, нирок або серця, супутні захворювання та супутню терапію. Застосування у дітей Безпека та фармакокінетичний профіль лопінавіру/ритонавіру у дітей віком до 6 місяців не встановлені. У ВІЛ-інфікованих дітей віком від 6 місяців до 18 років профіль побічних ефектів у клінічному дослідженні був подібним до дорослих. Застосування лопінавіру/ритонавіру 1 раз на добу у дітей протипоказане. Взаємодія Препарати, одночасне застосування яких з лопінавіром/ритонавіром протипоказано: ;астемізол, блонансерин, терфенадин, мідазолам (для прийому внутрішньо), триазолам, цизаприд, пімозід, салметерол, силденафіл (тільки у разі його застосування для лікування легеневої гіпертензії, взаємодія"), тадалафіл (тільки у разі його застосування для лікування легеневої гіпертензії, див. розділ "Лікарська взаємодія"), варденафіл, аванафіл, вориконазол, алкалоїди ріжків (наприклад, ерготамін і дигідроерготамін, ергометрин і метилергометрин), інгібі редуктази (ловастатин, симвастатин), фосампренавір, алфузозин, фузидова кислота, аміодарон, кветіапін, препарати звіробою, боцепревір, кетоконазол та ітраконазол у високих дозах (більше 200 мг/добу), застосування стандартної дози;з рифампіцином, застосування препарату Калетра® та типранавіру з ритонавіром у низькій дозі, застосування препарату Калетра® 1 раз на добу в комбінації з карбамазепіном, фенобарбіталом або фенітоїном; застосування препарату Калетра® 1 раз на добу в комбінації з препаратами , ампренавір або нелфінавір, симепревір. Препарати, одночасне застосування яких з лопінавіром/ритонавіром не рекомендується: ;одночасне застосування лопінавіру/ритонавіру і флутиказону, а також інших глюкокортикоїдів, які метаболізуються ізоферментом CYP3A4, таких як будесонід, за винятком випадків, коли потенційна користь від такої терапії ефектів, включаючи синдром Кушинга та пригнічення функції кори надниркових залоз. Спільне застосування ривароксабану та препарату Калетра® може збільшити ризик кровотечі. Спільне застосування препарату Калетра® та колхіцину не рекомендується через потенційне збільшення нервово-м'язової токсичності колхіцину (включаючи рабдоміоліз), особливо у хворих з нирковою або печінковою недостатністю. Препарати, при одночасному застосуванні яких з лопінавіром/ритонавіром необхідно дотримуватися обережності: ;верапаміл, атазанавір, фенірамін, хінідин, еритроміцин, кларитроміцин, одночасне застосування з препаратами для лікування еректильної дисфункції, а саме - з силденафілом , бупропіоном, одночасне застосування з антиаритмічними засобами, такими як беприділ, лідокаїн та хінідин, одночасне застосування з дигоксином, ламотриджином, вальпроєвою кислотою, тразодоном. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та зайнятті іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. При розвитку побічних ефектів, які можуть впливати на зазначені здібності (наприклад, запаморочення), рекомендується утриматися від керування автотранспортом та керування механізмами. Дослідження здатності до керування автотранспортом та управління механізмами не проводилися.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: лопінавір 200 мг, ритонавір 50 мг. Допоміжні речовини: коповідон К28 – 853.8 мг, сорбітан лаурат – 83.9 мг, кремнію діоксид колоїдний – 12 мг; другий шар: натрію стеарилфумарат – 12.3 мг, кремнію діоксид колоїдний – 8 мг. Склад плівкової оболонки: барвник опадрай червоний - 22 мг (гіпромелоза 6 mPa - 58.26%, гіпромеллоза 15 mPa - 1,4 д.кв. - 0.15%, макрогол 3350 – 1.62%, барвник заліза оксид (E172) – 4.8%, полісорбат 80 – 0.15%). 120 шт. - флакони з поліетилену високої густини, пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою; блідо-рожевого кольору, овальні, на одній стороні нанесено гравіювання логотипу компанії Ебботт та "AC".Фармакотерапевтична групаКомбінований противірусний препарат, який містить у своєму складі лопінавір та ритонавір. Лопінавір є інгібітором протеази ВІЛ-1 та ВІЛ-2 вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) та забезпечує противірусну активність препарату Калетра® . Інгібування ВІЛ-протеаз перешкоджає синтезу білків вірусу та запобігає розщепленню поліпептиду gag-pol, що призводить до утворення незрілого та нездатного до інфікування вірусу. Ритонавір інгібує опосередкований ізоферментом CYP3A4 метаболізм лопінавіру в печінці, що призводить до підвищення концентрації лопінавіру у плазмі крові. Ритонавір також є інгібітором протеази ВІЛ. Резистентність Виділення резистентних штамів in vitro Штам ВІЛ-1 зі зниженою чутливістю до лопінавіру був виділений in vitro. ВІЛ-1 пасирований ;. На основі генотипного та фенотипного дослідження виділених під час пасажу підтипів вірусу можна припустити, що наявність ритонавіру при даних показниках концентрації не істотно впливає на виділення резистентних до лопінавіру підтипів вірусу. В цілому, вивчення ;in vitro ;характеристик фенотипічної перехресної резистентності між лопінавіром та іншими інгібіторами протеази вказує на те, що зниження чутливості до лопінавіру тісно пов'язане зі зниженням чутливості до ритонавіру та індинавіру, але не пов'язане з зниженням Дослідження резистентності у пацієнтів, які не мали антиретровірусної терапії в анамнезі У ході клінічних досліджень з обмеженою кількістю штамів, що вивчаються, не було відзначено селективної резистентності до лопінавіру у пацієнтів без значної резистентності до інгібіторів протеаз на початковому рівні. Дослідження резистентності у пацієнтів, які пройшли лікування інгібіторами протеаз Виникнення резистентності до лопінавіру у пацієнтів, які пройшли безуспішно основне лікування інгібіторами протеаз, вивчалося в ході тривалих досліджень за участю 19 пацієнтів, які отримували інгібітори протеаз, у двох дослідженнях фази II та одному дослідженні фази III. Пацієнти мали незавершену супресію вірусу або феномен вірусної віддачі, що є результатом реакції у відповідь на препарат Калетра ®;і показав наростаючу резистентність ;in vitro ;між вихідним рівнем і віддачею (визначений як виникнення нових мутацій або дворазова зміна фенотипічної чутливості до лопінавіру). Наростаюча резистентність була властива пацієнтам, що характеризувалися наявністю вихідних штамів, що зазнали кілька мутацій при лікуванні інгібіторами протеаз, при не більше ніж у 40 разів зниженою початковою чутливістю до лопінавіру. Мутації V82A, I54V та M46I виникали найчастіше. Також спостерігалися мутації L33F, I50V та V32I у поєднанні з I47V/A. У 19 штамів відмічено 3-/4-кратне підвищення концентрації 50% інгібування (IC 50 ) порівняно з вихідними штамами (з 6.2 до 43-кратної порівняно з дикими типами вірусу). Існує генотипна кореляція зниження фенотипічної чутливості до лопінавіру у вірусів, виділених після лікування іншими інгібіторами протеаз. ;In vitro ;була оцінена антивірусна активність лопінавіру проти 112 штамів, виділених у пацієнтів, які пройшли безуспішне лікування одним або декількома інгібіторами протеаз. В межах даної групи наступні мутації в протеазі ВІЛ були пов'язані зі зниженням; /T/V, V82A/F/T, I84V та L90M. Медіана ЕC 50 ;лопінавіру проти ізолятів з мутаціями 0-3, 4-5, 6-7 і 8-10 у вищевказаних амінокислотних позиціях становила відповідно 0,8, 2,7 і 13,5, що в 44 рази вище за ЕC 50; диких типів ВІЛ. Усі 16 типів вірусу, у яких відзначено підвищення чутливості в 20 разів, мали мутації в позиціях 10, 54, 63 та 82 та/або 84. Крім того, вони містили медіану 3 мутації в амінокислотних позиціях 20, 24, 46, 53, 7 і 90. Додатково до вищевказаних мутацій, мутації V32I і I47A були відзначені у штамів, що характеризуються рецидивами, зі зниженою чутливістю до лопінавіру у пацієнтів, які пройшли лікування інгібіторами протеаз і отримують лікування препаратом Калетра ® . У пацієнтів, які приймали препарат Калетра ®, були виявлені мутації I47A та L76V у рецидивуючих штамів зі зниженою чутливістю до лопінавіру. Оцінка важливості окремих мутацій або наборів мутацій може бути змінена з отриманням додаткових даних. Рекомендується завжди консультуватися щодо поточної системи оцінки результатів досліджень резистентності. Антивірусна активність лопінавіру у пацієнтів, які безуспішно пройшли лікування інгібіторами протеаз Клінічна значущість зниження чутливості до лопінавіру; in vitro досліджувалась методом оцінки вірусологічної відповіді на лікування препаратом Калетра ® , з урахуванням вихідного вірусного генотипу та фенотипу, у 56 пацієнтів, які не отримали позитивного ефекту від лікування різними інгібіторами протеаз. Значення ЕC 50 ;лопінавіру на підставі 56 вихідних штамів вірусу перевищило значення ЕC 50 ;диких типів ВІЛ у діапазоні від 0.6 до 98-кратного. Після 48 тижнів лікування препаратом Калетра®, ефавірензом та нуклеозидними інгібіторами зворотних транскриптаз рівень у плазмі РНК ВІЛ склав ≤ 400 копій/мл у 93% (25/27), 73% (11/15), та 25% (2/8) пацієнтів з менш ніж 10-кратним , 10-40-кратним та більш ніж 40-кратним зниженням чутливості до лопінавіру, відповідно, у порівнянні з вихідним рівнем. Також вірусологічна відповідь спостерігалася у 91% (21/23), 71% (15/21) та 33% (2/6) пацієнтів з 0-5, 6-7, та 8-10 мутаціями у вищевказаних мутаціях у протеазі ВІЛ, пов'язаної зі зниженням чутливості до лопінавіру; in vitro. Оскільки ці пацієнти раніше не приймали препарат Калетра ®;або ефавіренз, частково ефект може бути приписаний антивірусної активності ефавірензу, особливо для пацієнтів з високорезистентним типом вірусу. Дослідження не передбачає контрольної групи пацієнтів, які не приймали препарат Калетра . Перехресна резистентність Ефективність інших інгібіторів протеаз проти штамів, що виробили наростаючу резистентність до лопінавіру після лікування препаратом Калетра ® ; резистентності до лопінавіру протягом трьох досліджень II фази та одного дослідження II фази з вивчення препарату Калетра® ; у пацієнтів, які отримували інгібітори протеаз. Медіана IC 50 ;лопінавіру для зазначених 18 штамів у вихідному стані і при феномен вірусологічної віддачі виявилася вище в діапазоні від 6.9 до 63 разів відповідно, порівняно з дикими типами вірусу. Як правило, штами з вірусологічною віддачею як зберігають (при перехресній резистентності вихідно), так і розвивають істотну резистентність до індинавіру, саквінавіру, атазанавіру. Помірне зниження активності ампренавіру було відмічено при медіані кратності IC 50; від 3.7 до 8 для вихідних та рецидивуючих штамів відповідно. Штами зберегли чутливість до типранавіру з медіаною підвищення IC 50 ;на вихідному рівні та при феномені вірусологічної віддачі з кратністю 1.9 до 1.8 відповідно, порівняно з дикими типами вірусу. Для отримання додаткової інформації щодо типранавіру, включаючи генотипічні показники відповіді при лікуванні резистентної до лопінавіру ВІЛ-1 інфекції, слід звернутися до інструкції щодо застосування типранавіру. Результати клінічних досліджень Діти M98-940 було відкритим дослідженням рідкої лікарської форми препарату Калетра ® у 100 пацієнтів педіатричної популяції, які не приймали антиретровірусних препаратів (44%) і отримували антиретровірусні препарати (56%). Усі пацієнти не отримували ненуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази. Пацієнти були рандомізовані в групи 230 мг лопінавіру/57.5 мг ритонавіру на м 2 ;або 300 мг лопінавіру/75 мг ритонавіру на м 2. Раніше пацієнти, які не отримували лікування, отримували також нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази. Пацієнти, які раніше отримували лікування, отримували невірапін плюс до двох нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази. По кожному пацієнту через 3 тижні лікування було проведено оцінку профілів безпеки, ефективності та фармакокінетики за двома режимами дозування. Далі всі пацієнти продовжували прийом дози 300/75 мг на м 2 . Середній вік пацієнтів становив 5 років (діапазон від 6 місяців до 12 років), 14 пацієнтам було менше 2 років, 6 пацієнтам був один рік або менше. Середнє значення базового рівня кількості CD4 + ;T-клітин становило 838 клітин/мм 3 і середнє значення базового рівня ВІЛ-1 РНК в плазмі становило 4.7 log 10 ; копій/мол. Таблиця Результати у точці Тиждень 48: Дослідження M98-940 ; Не отримували антиретровірусної терапії (N=44) Одержували антиретровірусну терапію (N=56) РНК ВІЛ < 400 копій/мл 84% 75% Середнє значення підвищення порівняно з базовим рівнем значення кількості CD4 + ;T-клітин (клітини/мм 3 ) 404 284 KONCERT/PENTA 18 - це проспективне, багатоцентрове, рандомізоване, відкрите дослідження з оцінки фармакокінетичного профілю, ефективності та безпеки прийому 2 рази на тиждень у порівнянні з 1 разом на тиждень препарату лопінавір/ритонавір 100 мг/25 мг таблетки з підбором дози по вазі, як частина комбінації антиретровірусної терапії (кАРТ) серед дітей, інфікованих ВІЛ, з пригніченим вірусом (n=173). Діти підходили для дослідження, якщо їх вік становив <18 років, маса тіла ≥15 кг, якщо вони отримували з кАРТ, яка включала лопінавір/ритонавір, якщо концентрація РНК ВІЛ-1 становила <50 копій/мл протягом як мінімум 24 тижнів, і якщо вони були здатні ковтати пігулки. У точці тиждень 24, ефективність і безпека прийому 2 рази/сут (n=87) в педіатричної популяції,отримувала таблетки лопінавір/ритонавір 100 мг/25 мг, відповідали спостереженням з ефективності та безпеки у попередніх дослідженнях серед дорослих та дітей із застосуванням препаратів лопінавір/ритонавір 2 рази/добу. Частка пацієнтів, які досягли концентрації РНК ВІЛ-1 < 50 копій/мл у точці 24 тиждень серед пацієнтів педіатричної популяції, які отримують таблетки лопінавір/ритонавір 1 раз на добу (88,2%), була меншою, ніж у пацієнтів, які отримують дозу 2 рази /сут (96.6%, p = 0.040), переважно у зв'язку з нижчим рівнем проходження терапії групи прийому 1 раз/сут. Дані щодо ефективності на користь режиму 2 рази на добу підтримуються відмінностями по фармакокінетичних параметрах, які свідчать про користь режиму 2 рази на добу.відповідали спостереженням щодо ефективності та безпеки у попередніх дослідженнях серед дорослих та дітей із застосуванням препаратів лопінавір/ритонавір 2 рази на добу. Частка пацієнтів, які досягли концентрації РНК ВІЛ-1 < 50 копій/мл у точці 24 тиждень серед пацієнтів педіатричної популяції, які отримують таблетки лопінавір/ритонавір 1 раз на добу (88,2%), була меншою, ніж у пацієнтів, які отримують дозу 2 рази /сут (96.6%, p = 0.040), переважно у зв'язку з нижчим рівнем проходження терапії групи прийому 1 раз/сут. Дані щодо ефективності на користь режиму 2 рази на добу підтримуються відмінностями по фармакокінетичних параметрах, які свідчать про користь режиму 2 рази на добу.відповідали спостереженням щодо ефективності та безпеки у попередніх дослідженнях серед дорослих та дітей із застосуванням препаратів лопінавір/ритонавір 2 рази на добу. Частка пацієнтів, які досягли концентрації РНК ВІЛ-1 < 50 копій/мл у точці 24 тиждень серед пацієнтів педіатричної популяції, які отримують таблетки лопінавір/ритонавір 1 раз на добу (88,2%), була меншою, ніж у пацієнтів, які отримують дозу 2 рази /сут (96.6%, p = 0.040), переважно у зв'язку з нижчим рівнем проходження терапії групи прийому 1 раз/сут. Дані щодо ефективності на користь режиму 2 рази на добу підтримуються відмінностями по фармакокінетичних параметрах, які свідчать про користь режиму 2 рази на добу.50 копій/мл у точці тиждень 24 серед пацієнтів педіатричної популяції, які отримують таблетки лопінавір/ритонавір 1 раз на добу (88,2%), був меншим, ніж у пацієнтів, які отримують дозу 2 рази на добу (96.6%, p = 0.040) , переважно у зв'язку з нижчим рівнем проходження терапії групи прийому 1 раз/сут. Дані щодо ефективності на користь режиму 2 рази на добу підтримуються відмінностями по фармакокінетичних параметрах, які свідчать про користь режиму 2 рази на добу.50 копій/мл у точці тиждень 24 серед пацієнтів педіатричної популяції, які отримують таблетки лопінавір/ритонавір 1 раз на добу (88,2%), був меншим, ніж у пацієнтів, які отримують дозу 2 рази на добу (96.6%, p = 0.040) , переважно у зв'язку з нижчим рівнем проходження терапії групи прийому 1 раз/сут. Дані щодо ефективності на користь режиму 2 рази на добу підтримуються відмінностями по фармакокінетичних параметрах, які свідчать про користь режиму 2 рази на добу.що істотно свідчить на користь режиму 2 рази на добущо істотно свідчить на користь режиму 2 рази на добуФармакокінетикаФармакокінетику лопінавіру в комбінації з ритонавіром вивчали у здорових добровольців та ВІЛ-інфікованих пацієнтів; суттєвих відмінностей між двома групами не виявили. Лопінавір практично повністю метаболізується під дією ізоферментів CYP3A. Ритонавір інгібує метаболізм лопінавіру та викликає збільшення його концентрації у плазмі крові. При застосуванні лопінавіру/ритонавіру в дозі 400/100 мг 2 рази на добу середні C ss лопінавіру в плазмі у ВІЛ-інфікованих пацієнтів у 15-20 разів перевищували такі ритонавіри, а концентрація ритонавіру в плазмі становила менше 7% від концентрації. дозі 600 мг 2 рази на добу. EC 50;лопінавіру in vitro приблизно в 10 разів нижче за такий ритонавір. Таким чином, противірусна активність комбінації лопінавіру та ритонавіру визначається лопінавіром. Всмоктування У фармакокінетичному дослідженні за участю ВІЛ-позитивних пацієнтів (n=19), при прийомі 400/100 мг лопінавіру/ритонавіру 2 рази/сут під час їжі протягом 3 тижнів, середня C max ;склала 9.8±3.7 мкг/мл і досягалася приблизно через 4 години після прийому препарату. Середня рівноважна концентрація (C ss ) перед ранковою дозою становила 7.1±2.9 мкг/мл та мінімальна концентрація (C min ) у межах інтервалу дозування становила 5.5±2.7 мкг/мл. AUC лопінавіру протягом 12 годин після прийому препарату становила в середньому 92.6±36.7 мкг×год/мл. Абсолютна біодоступність лопінавіру в комбінації з ритонавіром в організмі людини не була встановлена. Вплив їжі на всмоктування прийому внутрішньо. ;Прийом одноразової дози 400/100 мг препарату Калетра ® ;у лікарській формі таблетки після їди (високої жирності, 872 ккал, 56% жиру) не призводив до істотних змін C max ;і AUC inf ;порівняно з прийомом натще. Тому препарат Калетра у лікарській формі таблетки можна приймати як з їжею, так і без неї. Розподіл У рівноважному стані приблизно 98-99% лопінавіру перебувають у зв'язку з білками плазми. Лопінавір зв'язується з альфа 1 -кислим глікопротеїном (АКГ) і альбуміном, однак, у лопінавіру більш висока спорідненість до АКГ. У рівноважному стані зв'язування лопінавіру з білками плазми залишається постійним при концентраціях, які встановлюються в крові після прийому препарату в дозі 400/100 мг 2 рази на добу та є порівнянним у здорових добровольців та ВІЛ-позитивних хворих. Метаболізм У дослідженнях in vitro показано, що лопінавір переважно піддається окисному метаболізму за участю цитохромної системи Р450 гепатоцитів переважно під впливом ізоферменту CYP3A. Ритонавір – потужний інгібітор ізоферменту CYP3A, який інгібує метаболізм лопінавіру, що забезпечує збільшення концентрації лопінавіру у плазмі крові. Після одноразового прийому 400/100 мг лопінавіру/ритонавіру (з міченим; 14С-лопінавіром), 89% радіоактивності забезпечено вихідним лікарським препаратом. В організмі людини було виявлено принаймні 13 окисних метаболітів лопінавіру. Ритонавір здатний індукувати ізоферменти цитохрому Р450, що призводить до індукції його метаболізму. У ході тривалого застосування концентрації лопіновіру перед прийомом наступної дози знижувалися з часом і стабілізувалося приблизно через 10-16 днів. Виведення Після прийому 400/100 мг; 14 С-лопінавіру/ритонавіру через 8 днів близько 10.4±2.3% та 82.6±2.5% від прийнятої дози; 14 С-лопінавіру виявляється в сечі та калі, відповідно. Причому незмінений лопінавір становить відповідно 2.2% та 19.8%. Після тривалого застосування менше 3% дози лопінавіру екскретується у незміненому вигляді нирками. Кліренс лопінавіру при внутрішньому прийомі становить 5.98±5.75 л/год. Застосування 1 раз на добу Фармакокінетика лопінавіру/ритонавіру при прийомі 1 раз на добу вивчалася у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які раніше не отримували антиретровірусну терапію. Лопінавір/ритонавір 800/200 мг застосовували в комбінації з емтрицитабіном у дозі 200 мг та тенофовіром у дозі 300 мг 1 раз на добу щодня. При тривалому застосуванні 800/200 мг лопінавіру/ритонавіру 1 раз на добу під час їжі протягом 4 тижнів C max ; Середня C ss; перед прийомом ранкової дози становила середньому 3.2±2.1 мкг/мл, а C min ; в межах інтервалу дозування – 1.7±1.6 мкг/мл. AUC лопінавіру при 24-годинному інтервалі прийому становила в середньому 154.1±61.4 мкг×год/мл. Особливі групи пацієнтів Підлога, раса, вік. Фармакокінетика лопінавіру не була вивчена у літніх пацієнтів. Ніяких фармакокінетичних відмінностей, що залежать від статі, у дорослих пацієнтів не спостерігалося. Жодних клінічно значущих фармакокінетичних відмінностей, що залежать від раси не встановлено. Діти. Фармакокінетика лопінавіру/ритонавіру для прийому внутрішньо в дозі 300/75 мг/м 2 ; 2 рази на добу і 230/57.5 мг/м 2 ; 2 рази на добу була вивчена загалом у 53 дітей віком до 12 років. Схема дозування по 230/57.5 мг/м 2 ; 2 рази на добу без невірапіну і 300/75 мг/м 2 ; 2 рази на добу (без невірапіну). Фармакокінетику лопінавіру/ритонавіру при прийомі 1 раз на добу у дітей не вивчали. У рівноважному стані AUC , C max і С min ; рази на добу без невірапіну (n=12), а після застосування препарату в дозі 300/75 мг/м 2 ; 3.6±3.5 мкг/мл відповідно. Схема прийому невірапіну становила 7 мг/кг 2 рази на добу (у пацієнтів від 6 місяців до 8 років) або 4 мг/кг 2 рази на добу (у пацієнтів віком від 8 років). Ниркова недостатність. Фармакокінетика лопінавіру у пацієнтів з нирковою недостатністю не вивчалася. Але через те, що нирковий кліренс лопінавіру незначний, не слід очікувати зменшення загального кліренсу препарату при нирковій недостатності. Печінкова недостатність. Лопінавір метаболізується і виводиться в основному печінкою. Комбинированное дозирование лопинавира/ритонавира по 400/100 мг 2 раза/сут у пациентов, одновременно инфицированных ВИЧ и вирусом гепатита С, с нарушением функции печени средней и легкой степени тяжести приводило к 30%-ому увеличению AUCлопинавира и 20%-ому увеличению C max ; у порівнянні з ВІЛ-інфікованими пацієнтами з нормальною функцією печінки. Зв'язування лопінавіру з білками плазми було нижчим за легкого та середнього ступеня печінкової недостатності порівняно з контрольними групами (99.09% порівняно з 99.31% відповідно). Лопінавір/ритонавір не був вивчений у пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня (див. розділ "Протипоказання"). Вагітність та післяпологовий період Фармакокінетичні дані показують, що спостерігається невелике зменшення AUC і С max ;лопінвіру у вагітних жінок у III триместрі вагітності порівняно з II триместром вагітності. Фармакокінетичні дані, отримані у ВІЛ-1-інфікованих вагітних жінок, які отримують лопінавір/ритонавір таблетки, покриті плівковою оболонкою 400/100 мг 2 рази на добу, представлені в таблиці нижче: Середні (варіаційний коефіцієнт, %) фармакокінетичні параметри лопінавіру у рівноважному стані у ВІЛ-1-інфікованих вагітних жінок Фармакокінетичний параметр II триместр n=17 1 III триместр n=23 Післяпологовий період n=17 2 AUC 0-12 ; (мкг×ч/мл) 68.7 (20.6) 61.3 (22.7) 94.3 (30.3) З max 7.9 (21.1) 7.5 (18.7) 9.8 (24.3) C predose (мкг/мл) 4.7 (25.2) 4.3 (39.0) 6.5 (40.4) C predose ; - Концентрація препарату в крові до прийому чергової дози. 1 - n = 18 для З max . 2 - n = 16 для C predose . Клінічна фармакологіяПротивірусний препарат, активний щодо ВІЛ.Показання до застосуванняЛікування ВІЛ-інфекції у дорослих та дітей віком від 3 років у складі комбінованої терапії.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до лопінавіру, ритонавіру або допоміжних компонентів препарату; тяжка печінкова недостатність; одночасне застосування препаратів, кліренс яких значно залежить від метаболізму за допомогою ізоферменту CYP3A. До таких препаратів відносяться астемізол, блонансерин, терфенадин, мідазолам (при пероральному застосуванні), триазолам, цизаприд, пімозід, салметерол, силденафіл (тільки у разі лікування легеневої гіпертензії, див. "Лікарська взаємодія"), тадалафіл (тільки у разі лікування , див. "Лікова взаємодія"), варденафіл, аванафіл, вориконазол, алкалоїди ріжків (наприклад, ерготамін і дигідроерготамін, ергометрин і метилергометрин), інгібітори ГМГ-КоА редуктази (ловастатин, симвастатзин, , лікуванні шкірних інфекцій), аміодарон, кветіапін; одночасне застосування з препаратами звіробою, боцепревіром, симепревіром; одночасне застосування з кетоконазолом та ітраконазолом у високих дозах (більше 200 мг на добу); одночасне застосування стандартної дози препарату Калетра® з рифампіцином; одночасне застосування препарату Калетра® та типранавіру з низькою дозою ритонавіру (див. розділ "Лікарська взаємодія"); дитячий вік до 3 років (дітям віком від 6 місяців до 3 років призначають препарат у лікарській формі розчин для прийому внутрішньо); застосування препарату Калетра® 1 раз на добу в комбінації з карбамазепіном, фенобарбіталом або фенітоїном; застосування препарату Калетра® 1 раз на добу в комбінації з препаратами ефавіренз, невірапін, ампренавір або нелфінавір; застосування препарату Калетра® 1 раз на добу у дітей та підлітків до 18 років; застосування лопінавіру/ритонавіру 1 раз на добу у вагітних жінок. З обережністю: вірусний гепатит В та С; цироз печінки; печінкова недостатність легкого та середнього ступеня тяжкості; підвищення активності печінкових ферментів; панкреатит; гемофілія А та В; дисліпідемія (гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія); пацієнти похилого віку віком від 65 років; пацієнти з органічними захворюваннями серця, пацієнти з розладами системи серця в анамнезі або пацієнти, які приймають препарати, що подовжують інтервал PR (такі як верапаміл або атазанавір), або препарати, що подовжують інтервал QT (фенірамін, хінідин, еритроміцин, кларитроміцин); одночасне застосування з препаратами для лікування еректильної дисфункції, а саме із силденафілом (див. "Лікарська взаємодія"), тадалафілом; одночасне застосування з фентанілом, розувастатином, бупропіоном, вдихуваними або введеними через ніс глюкокортикоїдами, наприклад, флутиказоном, будесонідом (див. "Лікарська взаємодія"); одночасне застосування з антиаритмічними препаратами, такими як беприділ, лідокаїноми та хінідин; одночасне застосування з дигоксином; одночасне застосування з ламотриджином, вальпроєвою кислотою; одночасне застосування з бедаквіліном; одночасне застосування із тразодоном.Вагітність та лактаціяВагітність Вплив лопінавіру/ритонавіру було оцінено у 3366 жінок під час вагітності. Доступні дані показують, що лопінавір/ритонавір не збільшує ризик загальних серйозних вроджених вад розвитку в порівнянні з початковою частотою виникнення природних вад розвитку. При необхідності лопінавір/ритонавір можна використовувати під час вагітності. Період грудного вигодовування Дослідження на щурах виявили, що лопінавір виділяється з молоком матері. Не відомо, чи виділяється цей лікарський препарат у молоко людини. Жінкам слід припинити грудне вигодовування. Застосування у дітей Протипоказано застосування препарату у дитячому віці до 3 років (дітям віком від 6 місяців до 3 років призначають препарат у лікарській формі розчин для прийому внутрішньо). Застосування препарату Калетра® 1 раз на добу у дітей та підлітків віком до 18 років протипоказано.Побічна діяДорослі Найбільш частими побічними ефектами, пов'язаними із застосуванням лопінавіру/ритонавіру, були діарея, нудота, блювання, гіпертригліцеридемія та гіперхолестеринемія. Діарея, нудота і блювання можуть виникати вже на початку терапії, тоді як гіпертригліцеридемія та гіперхолестеринемія можуть розвинутися пізніше. Помірно виражені та серйозні побічні ефекти наведені нижче із зазначенням частоти: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, але <1/10), нечасто (≥1/1000, але <1/100). З боку імунної системи: часто - реакції гіперчутливості, в т.ч. кропив'янка та ангіоневротичний набряк; нечасто – синдром відновлення імунітету. З боку травної системи: дуже часто - діарея, нудота; часто - блювання, біль у животі (у верхніх та нижніх відділах), гастроентерит, коліт, диспепсія, панкреатит, гастроезофагеальний рефлюкс, геморой, метеоризм, здуття живота, гепатит, гепатомегалія, холангіт, стеатоз печінки; нечасто – запор, стоматит, виразки слизової оболонки порожнини рота, дуоденіт, гастрит, шлунково-кишкова кровотеча (в т.ч. ректальна кровотеча), сухість у роті, виразки шлунка та кишечника, нетримання калу. З боку нервової системи: часто - головний біль, мігрень, безсоння, невропатія; периферична невропатія, запаморочення, тривожність; нечасто – агевзія, судоми, тремор, цереброваскулярні порушення, порушення сну, зниження лібідо. З боку серцево-судинної системи: часто - артеріальна гіпертензія; нечасто – атеросклероз, інфаркт міокарда, AV-блокада, недостатність тристулкового клапана, тромбоз глибоких вен; частота невідома – збільшення інтервалу PR. З боку шкіри та підшкірно-жирової клітковини: часто - висип (в т.ч. макуло-папульозна), дерматит, екзема, себорея, посилене потовиділення в нічний час, свербіж; нечасто – алопеція, капілярит, васкуліт; частота невідома - ліподистрофія та перерозподіл підшкірно-жирової клітковини. З боку опорно-рухового апарату: часто - скелетно-м'язовий біль (в т.ч. артралгія і біль у спині), міалгія, м'язова слабкість, спазми м'язів; нечасто – рабдоміоліз, остеонекроз. Метаболічні порушення та порушення з боку ендокринної системи: часто - гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія, зниження маси тіла, зниження апетиту, цукровий діабет; нечасто – збільшення маси тіла, лактацидоз, підвищення апетиту, чоловічий гіпогонадизм; частота невідома – інсулінорезистентність. З боку нирок і сечовивідних шляхів: часто - ниркова недостатність; нечасто – гематурія, нефрит. З боку репродуктивної системи: часто - еректильна дисфункція, аменорея, менорагія. З боку системи кровотворення: часто - анемія, лейкопенія, нейтропенія, лімфаденопатія. З боку органів чуття: нечасто - вестибулярне запаморочення, шум у вухах, порушення зору. Інфекції: дуже часто - інфекції верхніх дихальних шляхів; часто - інфекції нижніх дихальних шляхів, інфекції шкіри та підшкірної жирової клітковини, в т.ч. целюліт, фолікуліт, фурункульоз. Загальні реакції: часто - слабкість, астенія. Зміна лабораторних показників: збільшення концентрації глюкози, сечової кислоти, загального холестерину, загального білірубіну, тригліцеридів, підвищення активності АСТ, АЛТ, ГГТ, ліпази, амілази, КФК, зниження концентрації неорганічного фосфору, гемоглобіну, зниження К. Діти Профіль побічних ефектів у дітей віком від 6 місяців до 12 років був подібний до дорослих. Найчастіше спостерігалися висипання, дисгевзія, блювання, діарея. З боку лабораторних показників у дітей зареєстровані наступні зміни: збільшення вмісту загального білірубіну, загального холестерину, підвищення активності амілази, підвищення активності АСТ, АЛТ, нейтропенія, тромбоцитопенія, підвищення або зниження вмісту натрію. При застосуванні лопінавіру/ритонавіру також були зареєстровані окремі випадки гепатиту, токсичного епідермального некролізу, синдрому Стівенса-Джонсона, багатоформної ексудативної еритеми та брадіаритмії. Опис окремих побічних ефектів Синдром Кушинга був відзначений у пацієнтів, які отримують ритонавір і приймають інтраназально або інгаляційно пропіонат флутиказону. Цей ефект потенційно може мати місце і у разі застосування інших кортикостероїдів, що метаболізуються за допомогою цитохрому P450, наприклад будесонідом. Підвищення активності КФК, міалгія, міозит, а також у поодиноких випадках рабдоміоліз були зафіксовані при лікуванні інгібіторами протеаз, особливо у поєднанні з нуклеозидними інгібіторами зворотної транскриптази. У ВІЛ-інфікованих пацієнтів з тяжким імунним дефіцитом під час початку комбінованої антиретровірусної терапії (КАРТ) можуть виникнути безсимптомні або залишкові опортуністичні інфекції. Також повідомлялося про аутоімунні порушення (такі як дифузний токсичний зоб), час початку яких, проте, більш варіабельно - захворювання може початися через тривалий термін після початку лікування. Були відмічені випадки остеонекрозу, особливо у пацієнтів з факторами ризику в анамнезі, прогресуючою ВІЛ-інфекцією або після тривалого застосування антиретровірусної терапії. Частота їх виникнення невідома. Інформацію про перерозподіл підшкірно-жирової клітковини див. у розділі "Особливі вказівки". Метаболічні показники Маса тіла, а також концентрації ліпідів та глюкози в плазмі можуть підвищитися під час антиретровірусної терапії.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди. Таблетки Калетра ® слід проковтувати повністю, не розжовуючи, не розламуючи або подрібнюючи. Дорослі Рекомендована доза препарату Калетра ® ; -по 4 таблетки Калетра ® ; 100/25 мг (400/100 мг) 2 рази на добу незалежно від їди; -по 8 таблеток Калетра ® ; 100/25 мг (400/100 мг) 1 раз на добу незалежно від їди для пацієнтів, у яких виявлено менше 3 мутацій, пов'язаних з розвитком резистентності до лопінавіру. Недостатньо даних для застосування лопінавіру/ритонавіру 1 раз на добу у дорослих пацієнтів з 3 та більше мутаціями, пов'язаними з розвитком резистентності до лопінавіру. Супутня терапія Застосування препарату Калетра у поєднанні з омепразолом і ранітидином не потребує корекції дози. У пацієнтів з підозрюваною зниженою чутливістю до лопінавіру (показаної клінічно або лабораторно), які отримували раніше антиретровірусну терапію, у поєднанні з ефавірензом, невірапіном, ампренавіром або нелфінавіром необхідно збільшити дозу препарату Калетра ® 5/50/50 мг) 2 рази на добу. При одночасному застосуванні з цими препаратами препарат Калетра не слід призначати 1 раз на добу. Діти Застосування препарату Калетра® 1 раз на добу пацієнтам дитячого віку протипоказане. Доза препарату Калетра для дорослих (400/100 мг 2 рази на добу) без одночасного застосування ефавірензу, невірапіну, нелфінавіру або ампренавіру може застосовуватися у дітей з масою тіла ≥35 кг або з площею поверхні тіла (ППТ) ≥1.4 м 2 . Для визначення дози для дітей з масою тіла < 35 кг або з ППТ від 0.6 до 1.4 м 2 рекомендується використовувати наведені нижче таблиці. У дітей з ППТ менше 0.6 м 2 або дітей віком до 3 років рекомендується застосовувати препарат Калетра у вигляді розчину для прийому внутрішньо. Таблиці 1 і 2 містять посібники з дозування препарату Калетра ® 100/25 мг, засновані на ППТ. Таблиця 1. Принципи дозування для дітей, засновані на ППТ, без одночасного застосування ефавірензу, невірапіну, нелфінавіру або ампренавіру ; Площа поверхні тіла* ( м2 ) Рекомендована кількість таблеток 100/25 мг при прийомі 2 рази на добу ≥0.6 до <0.9 2 таб. (200/50 мг) ≥0.9 до <1.4 3 таб. (300/75 мг) ≥ 1.4 4 таб. (400/100 мг) * Площа поверхні тіла (ППТ) може бути розрахована за такою формулою: ППТ (м 2 ) = Квадратний корінь з (зростання в см × маса тіла в кг/3600). Таблиця 2. Принципи дозування для дітей, засновані на ППТ, при одночасному застосуванні препаратів ефавіренз, невірапін, нелфінавір або ампренавір Площа поверхні тіла* ( м2 ) Рекомендована кількість таблеток 100/25 мг при прийомі 2 рази на добу ≥0.6 до 0.8 2 таб. (200/50 мг) ≥0.8 до 1.2 3 таб. (300/75 мг) ≥ 1.2 до 1.7 4 таб. (400/100 мг) ≥ 1.7 5 таб. (500/125 мг) Таблиці 3 і 4 містять посібники з дозування препарату Калетра ® 100/25 мг по масі тіла. Таблиця 3. Принципи дозування для дітей за масою тіла без одночасного застосування препаратів ефавіренз, невірапін, нелфінавір або ампренавір Маса тіла (кг) Кількість таблеток 100/25 мг для прийому 2 рази на добу від 7 до < 15 кг Прийом таблеток не рекомендується. Слід застосовувати розчин для вживання. від 15 до 25 кг 2 > 25 до 30 кг 3 > 35 кг 4 * *Альтернативно, пацієнтам, які можуть проковтнути велику таблетку, можна застосовувати дві таблетки 200/50 мг. Таблиця 4. Принципи дозування для дітей за масою тіла при одночасному застосуванні препаратів ефавіренз, невірапін, нелфінавір або ампренавір ; Маса тіла (кг) Кількість таблеток 100/25 мг для прийому 2 рази на добу від 7 до < 15 кг Прийом таблеток не рекомендується. Слід застосовувати розчин для вживання. від 15 до 20 кг 2 > 20 до 30 кг 3 > 30 до 45 кг 4 * >45 кг 5 *Альтернативно, пацієнтам, які можуть проковтнути велику таблетку, можна застосовувати дві таблетки 200/50 мг. Застосування під час вагітності та у післяпологовому періоді За даними ряду клінічних досліджень не потрібно корекції дози препарату Калетра ® ; під час вагітності та післяпологовий період. Застосування препарату 1 раз на добу протипоказане у вагітних жінок через недостатність фармакокінетичних та клінічних даних.ПередозуванняВ даний час клінічний досвід гострого передозування лопінавіром/ритонавіром у людей обмежений. Спеціального антидоту немає. ;Лікування ;має включати загальну підтримуючу терапію, включаючи контроль основних показників життєдіяльності та спостереження за клінічним статусом пацієнта. При необхідності видаляють неабсорбований лікарський препарат за допомогою промивання шлунка та призначають активоване вугілля. Т.к. лопінавір/ритонавір високою мірою пов'язується з білками плазми крові, то застосування діалізу недоцільно.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПорушення функції печінки Лопінавір/ритонавір переважно метаболізується у печінці. Тому слід дотримуватися особливої ​​обережності при призначенні препарату Калетра® пацієнтам з порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня. Застосування лопінавіру/ритонавіру протипоказане у пацієнтів із тяжким порушенням функції печінки. Фармакокінетичні дані свідчать про те, що у ВІЛ-позитивних хворих з гепатитом С та легким або середнім ступенем тяжкості порушенням функції печінки можливе збільшення концентрації лопінавіру в плазмі крові приблизно на 30%, а також зниження його зв'язування з білками плазми. За наявності у пацієнта гепатиту або С або значного збільшення активності амінотрансфераз перед початком лікування підвищений ризик подальшого їх збільшення. У пацієнтів з вже наявними порушеннями печінки, включаючи хронічні гепатити, спостерігається підвищена частота порушень функції печінки під час комбінованої антиретровірусної терапії. У зв'язку з цим необхідно проводити ретельний моніторинг відповідно до стандартної клінічної практики. У разі погіршення стану пацієнтів терапію лопінавіром/ритонавіром слід відмінити. ВІЛ-інфіковані пацієнти з хронічним гепатитом або С, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію, знаходяться в групі підвищеного ризику розвитку серйозних і потенційно смертельних побічних ефектів. Вони зазвичай спостерігалися у хворих з прогресуючою ВІЛ-інфекцією та супутнім хронічним гепатитом або цирозом печінки, які отримували надмірну лікарську терапію. Причинно-наслідковий зв'язок таких випадків з терапією лопінавіром/ритонавіром не встановлено. Були зареєстровані випадки підвищення активності трансаміназ при одночасному підвищенні або без концентрації білірубіну протягом 7 днів після початку прийому лопінавіру/ритонавіру в поєднанні з іншими противірусними засобами. У деяких випадках порушення функції печінки були серйозними, проте причинно-наслідковий зв'язок таких випадків з терапією лопінавіром/ритонавіром не встановлено. У подібних ситуаціях доцільно частіше контролювати активність АСТ/АЛТ, особливо у перші місяці після призначення лопінавіру/ритонавіру. Порушення функції нирок Оскільки нирковий кліренс лопінавіру та ритонавіру незначний, у пацієнтів з нирковою недостатністю не очікується збільшення їх плазмової концентрації. Т.к. лопінавір і ритонавір активно зв'язуються з білками плазми крові, малоймовірно, що вони значно виводитимуться при гемодіалізі або перитонеальному діалізі. Цукровий діабет/гіперглікемія У постмаркетинговому періоді у ВІЛ-інфікованих хворих, які отримували інгібітори протеаз, були зареєстровані випадки розвитку та декомпенсації цукрового діабету та гіперглікемії. Для лікування цих станів у деяких випадках доводилося призначати інсулін або пероральні гіпоглікемічні препарати або підвищувати їх дози. У деяких випадках розвивався діабетичний кетоацидоз. У деяких хворих гіперглікемія зберігалася після відміни інгібітору протеаз. Повідомлення про ці випадки надходили в добровільному порядку, тому оцінити їх частоту та зв'язок з терапією інгібіторами протеаз не є можливим. При застосуванні лопінавіру/ритонавіру у пацієнтів із цукровим діабетом необхідно моніторувати концентрацію глюкози у крові. Панкреатит У пацієнтів, які отримували лопінавір/ритонавір, включаючи хворих, у яких спостерігалася виражена гіпертригліцеридемія, спостерігали розвиток панкреатиту. Зареєстровані випадки з летальним кінцем. Хоча зв'язок цього побічного ефекту з лопінавіром/ритонавіром не встановлений, значне підвищення концентрації тригліцеридів є фактором ризику розвитку панкреатиту. У пацієнтів з прогресуючою ВІЛ-інфекцією підвищений ризик розвитку гіпертригліцеридемії та панкреатиту, а у хворих з панкреатитом в анамнезі підвищений ризик його рецидиву під час лікування лопінавіром/ритонавіром. Пацієнтів, у яких спостерігаються нудота, блювота, біль у животі або відхилення лабораторних показників (наприклад, підвищені активності ліпази або амілаза), слід обстежити, і у разі підтвердження діагнозу панкреатит, лікування препаратом Калетра® слід припинити. Резистентність/перехресна резистентність При вивченні інгібіторів протеаз спостерігали перехресну резистентність різного ступеня. В даний час вивчається вплив лопінавіру/ритонавіру на ефективність подальшої терапії іншими інгібіторами протеаз. Гемофілія У хворих на гемофілію типу А і В при лікуванні інгібіторами протеаз описані випадки кровотеч, включаючи спонтанне утворення підшкірних гематом та розвиток гемартрозу. Деяким пацієнтам призначали додаткові дози VIII. Більш ніж у половині описаних випадків лікування інгібіторами протеаз вдалося продовжити чи відновити. Причинно-наслідковий зв'язок або механізм розвитку подібних небажаних явищ при лікуванні інгібіторами протеаз не встановлено. Подовження інтервалу PR На тлі прийому лопінавір/ритонавіру у деяких пацієнтів спостерігалося помірне безсимптомне подовження інтервалу PR. При прийомі лопінавіру/ритонавіру рідко повідомлялося про випадки AV-блокади II та III ступеня у хворих з органічним захворюванням серця та існуючими раніше розладами провідної системи серця або у хворих, які приймають препарати, що подовжують інтервал PR (такі як верапаміл або атазанавір). У таких пацієнтів лопінавір/ритонавір слід застосовувати з обережністю. Електрокардіограма Інтервал QTcF (з коригуванням Фрідериція) оцінювали у рандомізованому, плацебо-контрольованому перехресному дослідженні з активним контролем (моксифлоксацин 400 мг 1 раз на добу) за участю 39 здорових дорослих добровольців. Вироблялося 10 вимірів протягом 12 год на 3-й день дослідження. Максимальне стандартне відхилення QTcF порівняно з плацебо склало 3.6 (6.3) мс та 13.1 (15.8) мс для дозувань 400/100 мг 2 рази/добу та 800/200 мг 2 рази/добу лопінавіру/ритонавіру, відповідно. Зміни, що спостерігаються при застосуванні вищезгаданих двох схем дозування, були приблизно в 1.5 і 3 рази вище, ніж спостерігаються при прийомі лопінавіру/ритонавіру в рекомендованих дозах 1 раз на добу або 2 рази на добу в рівноважному стані. Ні в кого з пацієнтів був зареєстровано збільшення інтервалу QTcF >60 мс проти вихідним значенням;інтервал QTcF не перевищував потенційно клінічно значущий поріг 500 мс. У цьому дослідженні на 3-й день у пацієнтів, які приймали лопінавір/ритонавір, було також відзначено збільшення інтервалу PR в середньому. Максимальний інтервал PR становив 286 мс, не спостерігалося розвитку AV-блокади II або III ступеня. Перерозподіл жиру На тлі антиретровірусної терапії спостерігали перерозподіл/накопичення жирової тканини з відкладенням у центральних частинах тіла, в області спини, шиї, появою "горба буйвола", зменшенням жирових відкладень на обличчі та кінцівках, збільшенням молочних залоз та кушінгоїдом. Механізм та віддалені наслідки цих небажаних явищ не відомі. Їх зв'язок з терапією препаратом Калетра не встановлено. Високий ризик розвитку ліподистрофії пов'язаний з індивідуальними особливостями, такими як літній вік, супутня терапія (тривала антиретровірусна терапія та пов'язані з нею метаболічні порушення). Клінічне обстеження має включати оцінку як фізичних ознак перерозподілу жиру, так і лабораторних показників (вимірювання натще ліпідів у сироватці крові та концентрації глюкози в крові). Лікування порушення ліпідного обміну слід проводити відповідно до стандартної клінічної практики. Підвищення концентрації ліпідів Лікування лопінавіром/ритонавіром призводило до збільшення концентрацій загального холестерину та тригліцеридів. Перед початком лікування лопінавіром/ритонавіром та регулярно під час терапії слід контролювати концентрації тригліцеридів та холестерину. За наявності ліпідних порушень показано відповідну терапію. Особливої ​​обережності слід дотримуватись при призначенні лопінавіру/ритонавіру пацієнтам з високими вихідними концентраціями ліпідів у крові та порушеннями обміну ліпідів в анамнезі. Лікування порушень ліпідного обміну слід проводити відповідно до стандартної клінічної практики (див. розділ "Лікарська взаємодія. Інгібітори ГМГ-КоА-редуктази") Синдром відновлення імунітету У хворих, які отримували комбіновану антиретровірусну терапію, зокрема. із застосуванням лопінавіру/ритонавіру, спостерігали розвиток синдрому відновлення імунітету. На фоні відновлення імунної функції на початку комбінованої антиретровірусної терапії можливе загострення безсимптомних або залишкових опортуністичних інфекцій (викликаних такими збудниками, як Mycobacterium avium, цитомегаловірус, Pneumocystis jiroveci (Pneumocystis carinii) або My. На тлі розвитку синдрому відновлення імунітету спостерігався розвиток аутоімунних захворювань, таких як хвороба Грейвса, поліміозит та синдром Гійєна-Барре, проте термін виникнення цих явищ може значно варіювати та становити кілька місяців від початку терапії. Остеонекроз Відомо, що багато факторів відіграють роль в етіології остеонекрозу (прийом кортикостероїдів, зловживання алкоголем, високий ІМТ, виражена імуносупресія та інші). Зокрема, повідомляється про випадки розвитку остеонекрозу у хворих з прогресуючою ВІЛ-інфекцією та/або тривалим застосуванням комбінованої антиретровірусної терапії. Тому таким пацієнтам необхідно рекомендувати звернення до лікаря при появі болю, скутості у суглобах та порушенні рухової функції. Застосування у пацієнтів похилого віку Кількість хворих віком 65 років і старша була недостатньою для оцінки можливих відмінностей їхньої відповіді на лікування лопінавіром/ритонавіром порівняно з такою у пацієнтів молодшого віку. При застосуванні лопінавіру/ритонавіру у літніх пацієнтів слід дотримуватися обережності з огляду на підвищену частоту зниження функції печінки, нирок або серця, супутні захворювання та супутню терапію. Застосування у дітей Безпека та фармакокінетичний профіль лопінавіру/ритонавіру у дітей віком до 6 місяців не встановлені. У ВІЛ-інфікованих дітей віком від 6 місяців до 18 років профіль побічних ефектів у клінічному дослідженні був подібним до дорослих. Застосування лопінавіру/ритонавіру 1 раз на добу у дітей протипоказане. Взаємодія Препарати, одночасне застосування яких з лопінавіром/ритонавіром протипоказано: ;астемізол, блонансерин, терфенадин, мідазолам (для прийому внутрішньо), триазолам, цизаприд, пімозід, салметерол, силденафіл (тільки у разі його застосування для лікування легеневої гіпертензії, взаємодія"), тадалафіл (тільки у разі його застосування для лікування легеневої гіпертензії, див. розділ "Лікарська взаємодія"), варденафіл, аванафіл, вориконазол, алкалоїди ріжків (наприклад, ерготамін і дигідроерготамін, ергометрин і метилергометрин), інгібі редуктази (ловастатин, симвастатин), фосампренавір, алфузозин, фузидова кислота, аміодарон, кветіапін, препарати звіробою, боцепревір, кетоконазол та ітраконазол у високих дозах (більше 200 мг/добу), застосування стандартної дози;з рифампіцином, застосування препарату Калетра® та типранавіру з ритонавіром у низькій дозі, застосування препарату Калетра® 1 раз на добу в комбінації з карбамазепіном, фенобарбіталом або фенітоїном; застосування препарату Калетра® 1 раз на добу в комбінації з препаратами , ампренавір або нелфінавір, симепревір. Препарати, одночасне застосування яких з лопінавіром/ритонавіром не рекомендується: ;одночасне застосування лопінавіру/ритонавіру і флутиказону, а також інших глюкокортикоїдів, які метаболізуються ізоферментом CYP3A4, таких як будесонід, за винятком випадків, коли потенційна користь від такої терапії ефектів, включаючи синдром Кушинга та пригнічення функції кори надниркових залоз. Спільне застосування ривароксабану та препарату Калетра® може збільшити ризик кровотечі. Спільне застосування препарату Калетра® та колхіцину не рекомендується через потенційне збільшення нервово-м'язової токсичності колхіцину (включаючи рабдоміоліз), особливо у хворих з нирковою або печінковою недостатністю. Препарати, при одночасному застосуванні яких з лопінавіром/ритонавіром необхідно дотримуватися обережності: ;верапаміл, атазанавір, фенірамін, хінідин, еритроміцин, кларитроміцин, одночасне застосування з препаратами для лікування еректильної дисфункції, а саме - з силденафілом , бупропіоном, одночасне застосування з антиаритмічними засобами, такими як беприділ, лідокаїн та хінідин, одночасне застосування з дигоксином, ламотриджином, вальпроєвою кислотою, тразодоном. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та зайнятті іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. При розвитку побічних ефектів, які можуть впливати на зазначені здібності (наприклад, запаморочення), рекомендується утриматися від керування автотранспортом та керування механізмами. Дослідження здатності до керування автотранспортом та управління механізмами не проводилися.Умови відпустки з аптекЗа рецептом

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: Лопінавір 100 мг 200 мг; Ритонавір 25 мг 50 мг; Допоміжні речовини ядра: гіпролоза (гідроксипропілцелюлоза) – 20,0 мг/40,0 мг; карбоксиметилкрохмаль натрію (примогель) - 15,0 мг/30,0 мг; коповідон (колідон VA 64) - 5,5 мг/11,0 мг; кремнію діоксид колоїдний (аеросил марка А-300) - 7,0 мг/14,0 мг; кроскармелоза натрію – 10,0 мг/20,0 мг; лактози моногідрат – 70,0 мг/140,0 мг; макрогол 6000 (поліетиленгліколь 6000) – 2,5 мг/5,0 мг; натрію стеарилфумарат – 2,5 мг/5,0 мг; полісорбат 80 (твін-80) – 2,5 мг/5,0 мг; Оболонка плівкова: Готова водорозчинна плівкова оболонка - 7,0 мг/ 14,0 мг , тальк – 2,3 %, барвник заліза оксид червоний – 1,4 %, барвник заліза оксид жовтий – 4,3 %). Пігулки, покриті плівковою оболонкою 200 мг + 50 мг. Первинна упаковка лікарського засобу. По 10 таблеток у контурне осередкове пакування з плівки полівінілхлоридної та фольги алюмінієвої друкованої лакованої. По 60, 80 або 160 таблеток в полімерну банку з кришкою натягується з контролем першого розтину. Вільний простір заповнюють медичною ватою. На банки наклеюють етикетки з паперу етикеточною або письмовою, або з полімерних матеріалів самоклеючі. Вторинна упаковка лікарського засобу. По 6 або 8 контурних осередкових упаковок разом з інструкцією із застосування поміщають у пачку з картону. По 1 банку разом з інструкцією із застосування поміщають у пачку з картону. Пачки поміщають у групове впакування.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою, овальні, двоопуклі, від світло-коричневого до коричневого кольору. На зламі ядро ​​білого чи білого із жовтуватим відтінком кольору.Фармакотерапевтична групаПротивірусний [ВІЛ] засіб.ФармакокінетикаФармакокінетику лопінавіру в комбінації з ритонавіром вивчали у здорових добровольців та ВІЛ-інфікованих пацієнтів; суттєвих відмінностей між двома групами не виявили. Лопінавір практично повністю метаболізується під дією ізоферменту CYP3A. Ритонавір інгібує метаболізм лопінавіру та викликає збільшення його концентрацій у плазмі. При застосуванні лопінавіру/ритонавіру в дозі 400/100 мг двічі на день середні рівноважні концентрації лопінавіру в плазмі у ВІЛ-інфікованих хворих у 15-20 разів перевищували такі ритонавіру, а концентрація ритонавіру в плазмі становила менше 7 % від концентрації дозі 600 мг двічі на день. ЕС50 лопінавіру in vitro приблизно в 10 разів нижче за такий ритонавір. Таким чином, противірусна активність комбінації лопінавіру та ритонавіру визначається лопінавіром. Всмоктування У фармакокінетичному дослідженні за участю ВІЛ-позитивних пацієнтів (n=19), при прийомі 400/100 мг лопінавіру/ритонавіру двічі на день спільно з їжею протягом трьох тижнів, визначено середнє значення максимальної концентрації лопінавіру в плазмі (Сmах) 9,8 ±3,7 мкг/мл, що відзначається приблизно через чотири години після прийому препарату. Середня рівноважна концентрація перед ранковою дозою становила 7,1±2,9 мкг/мл та мінімальна концентрація в межах інтервалу дозування становила 5,5±2,7 мкг/мл. Площа під кривою "концентрація-час" (AUC) лопінавіру протягом 12 годин після прийому препарату становила в середньому 92,6±36,7 мкг-год/мл. Абсолютна біодоступність лопінавіру у комбінації з ритонавіром в організмі людини не встановлена. Вплив пиши на всмоктування прийому внутрішньо Прийом одноразової дози 400/100 мг лопінавіру/ритонавіру в лікарській формі таблетки після їди (високої жирності, 872 ккал, 56 % жиру) не призводив до істотних змін Сmах та AUCinf порівняно з прийомом натще. Тому препарат Калідавір у лікарській формі таблетки можна приймати як з їжею, так і без неї. Розподіл У рівноважному стані приблизно 98-99% лопінавіру перебуває у зв'язку з білками плазми. Лопінавір зв'язується з альфа-1-кислим глікопротеїном (АКГ) та з альбуміном, але має більш високу спорідненість до АКГ. У рівноважному стані зв'язування лопінавіру з білками плазми залишається постійним у діапазоні зареєстрованих концентрацій, що створюються після прийому 400/100 мг лопінавіру/ритонавіру двічі на день, і є порівнянним у здорових добровольців та ВІЛ-позитивних пацієнтів. Метаболізм У дослідженнях in vitro показано, що лопінавір переважно піддається окисному метаболізму за участю системи цитохрому Р450 гепатоцитів, переважно під впливом ізоферменту CYP3A. Ритонавір – потужний інгібітор ізоферменту CYP3A4, який інгібує метаболізм лопінавіру, що забезпечує підвищення концентрації лопінавіру у плазмі крові. Після одноразового прийому 400/100 мг лопінавіру/ритонавіру (з міченим 14С-лопінавіром), 89% радіоактивності забезпечено вихідним лікарським препаратом. В організмі людини було виявлено принаймні 13 окисних метаболітів лопінавіру. Ритонавір здатний індукувати ізоферменти цитохрому Р450, що призводить до індукції його метаболізму. У ході тривалого застосування концентрації лопінавіру перед прийомом наступної дози знижувалися з часом,стабілізуючись приблизно через 10-16 днів. Виведення Після прийому 400/100 мг 14С-лопінавіру/ритонавіру через вісім днів приблизно 10,4±2,3% та 82,6±2,5% від прийнятої дози 14С-лопінавіру виявляються у сечі та калі, відповідно. При цьому незмінений лопінавір становить відповідно 2,2% та 19,8%. Після тривалого застосування менше 3% дози лопінавіру екскретуються у незміненому вигляді через нирки. Кліренс (CL/F) лопінавіру при прийомі внутрішньо становить 5,98 +/- 5,75 л/год. Прийом один раз на день Фармакокінетика лопінавіру/ритонавіру з кратністю прийому один раз на день була оцінена у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які раніше не отримували антиретровірусну терапію. Лопінавір/ритонавір 800/200 мг застосовувався в комбінації з емтрицитабіном 200 мг та тенофовіром 300 мг один раз на день щодня. При тривалому прийомі 800/200 мг лопінавіру/ритонавіру один раз на день протягом 4 тижнів під час їди середня максимальна концентрація лопінавіру в плазмі (Сmах) склала 11,8±3,7 мкг/мл і досягалася приблизно через 6 годин після прийому . Середня рівноважна концентрація лопінавіру перед прийомом ранкової дози становила 32 ± 21 мкг/мл, мінімальна концентрація в межах інтервалу дозування становила 17 ± 16 мкг/мл. AUC лопінавіру при 24 годинному інтервалі прийому становила в середньому 154,1±61,4 мкг-год/мл. Особливі групи пацієнтів Стать, раса та вік Фармакокінетика лопінавіру не була вивчена у пацієнтів похилого віку. Ніяких фармакокінетичних відмінностей, що залежать від статі, у дорослих пацієнтів не спостерігалося. Жодних клінічно значущих фармакокінетичних відмінностей, що залежать від раси не встановлено. Діти Фармакокінетика лопінавіру/ритонавіру при прийомі 300/75 мг/м2 двічі на день та 230/57,5 мг/м2 двічі на день була вивчена загалом у 53 пацієнтів віком до 12 років. Схема дозування по 230/57,5 мг/м2 двічі на день без невірапіну та 300/75 мг/м2 двічі на день з невірапіном забезпечила концентрації лопінавіру в плазмі, подібні до отриманих у дорослих пацієнтів, які приймали по 400/100 мг двічі. на день (без невірапіну). Прийом лопінавіру/ритонавіру один раз на день у дітей не вивчався. Середні рівноважні AUC, Сmах, і Cmin лопінавіру після прийому лопінавіру/ритонавіру 230/57,5 мг/м2 двічі на день без невірапіну (n=12) становили 72,6±31,1 мкг-год/мл; 8,2±2,9 та 3,4±2,1 мкг/мл, відповідно; та 85,8 ± 36,9 мкг-год/мл, 10,0 ±3,3 та 3,6 ± 3,5 мкг/мл, відповідно, після прийому 300/75 мг/м2 двічі на день з невірапіном ( п = 12). Схема прийому невірапіну становила 7 мг/кг двічі на день (у пацієнтів від шести місяців до восьми років) або 4 мг/кг двічі на день (у пацієнтів старших восьми років). Ниркова недостатність Фармакокінетика лопінавіру не була вивчена у пацієнтів із нирковою недостатністю; однак, оскільки нирковий кліренс лопінавіру незначний, зниження загального кліренсу у пацієнтів з нирковою недостатністю не очікується. Печінкова недостатність Лопінавір переважно метаболізується та виводиться печінкою. Комбіноване дозування лопінавіру/ритонавіру по 400/100 мг двічі на день у пацієнтів, одночасно інфікованих ВІЛ та вірусом гепатиту С, з порушенням функції печінки середнього та легкого ступеня тяжкості призводило до 30% збільшення AUC лопінавіру та 20% збільшення порівняно з ВІЛ-інфікованими пацієнтами із нормальною функцією печінки. Зв'язування лопінавіру з білками плазми було нижчим за легкого та середнього ступеня печінкової недостатності порівняно з контрольними групами (99,09 % порівняно з 99,31 %, відповідно). Лопінавір/ритонавір не був вивчений у пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня Вагітність та післяпологовий період Фармакокінетичні дані показують, що спостерігається невелике зменшення AUC та Сmах лопінавіру у вагітних жінок у третьому триместрі вагітності порівняно з другим триместром вагітності. Фармакокінетичні дані, отримані у ВІЛ-1-інфікованих вагітних жінок, які отримують таблетки, покриті плівковою оболонкою, 400/100 мг лопінавір/ритонавір двічі на день, представлені в таблиці нижче: Середні (варіаційний коефіцієнт, %) фармакокінетичні параметри лопінавіру у рівноважному стані у ВІЛ-1-інфікованих вагітних жінок Фармакокінетичний параметр 2-й триместр n=171 3-й триместр n=23 Післяпологовий період n=172 AUC0-12 (мкг *год/мл) 68,7 (20,6) 61,3 (22,7) 94,3 (30,3) Сmax 7,9 (21,1) 7,5 (18,7) 9,8 (24,3) Сpredose (мкг/мл) 4,7 (25,2) 4,3 (39,0) 6,5 (40,4) Сpredose - концентрація препарату в крові до прийому чергової дози 1- n=18 для Cmax 2- n=16 для Сpredose ФармакодинамікаПрепарат Калідавір - це комбінований препарат, який містить у своєму складі лопінавір і ритонавір. Лопінавір є інгібітором протеаз ВІЛ-1 та ВІЛ-2 вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) та забезпечує противірусну активність препарату. Інгібування ВІЛ протеаз перешкоджає синтезу білків вірусу та запобігає розщепленню поліпептиду gag-pol, що призводить до утворення незрілого та нездатного до інфікування вірусу. Ритонавір інгібує опосередкований ізоферментом CYP3A метаболізм лопінавіру в печінці, що призводить до підвищення концентрації лопінавіру у плазмі крові. Ритонавір також є інгібітором протеази ВІЛ. Резистентність Виділення резистентних штамів in vitro Штам ВІЛ-1 зі зниженою чутливістю до лопінавіру був виділений in vitro. ВІЛ-1 пасивований in vitro окремо з лопінавіром та комбінацією лопінавіру з ритонавіром у концентраціях, еквівалентних концентраціям у плазмі, що спостерігаються під час лікування лопінавіром/ритонавіром. На основі генотипного та фенотипного дослідження виділених під час пасажу підтипів вірусу можна припустити, що наявність ритонавіру при даних показниках концентрації не істотно впливає на виділення резистентних до лопінавіру підтипів вірусу. В цілому, вивчення in vitro характеристик фенотипічної перехресної резистентності між лопінавіром та іншими інгібіторами протеази вказує на те, що зниження чутливості до лопінавіру тісно пов'язане зі зниженням чутливості до ритонавіру та індинавіру,але не пов'язано зі зниженням чутливості до ампренавіру, саквінавіру та нелфінавіру. Дослідження резистентності у пацієнтів, які не мали антиретровірусної терапії в анамнезі У ході клінічних досліджень з обмеженою кількістю штамів, що вивчаються, не було відзначено селективної резистентності до лопінавіру у пацієнтів без значної резистентності до інгібіторів протеаз на початковому рівні. Дослідження резистентності у пацієнтів, які пройшли лікування інгібіторами протеаз Виникнення резистентності до лопінавіру у пацієнтів, які безуспішно пройшли основне лікування інгібіторами протеаз, вивчалося в ході тривалих досліджень за участю 19 пацієнтів, які отримували інгібітори протеаз, у двох дослідженнях Фази II та одне дослідження Фази III. Пацієнти мали незавершену супресію вірусу або феномен вірусної віддачі, що є результатом реакції у відповідь на лопінавір/ритонавір і показав наростаючу резистентність in vitro між вихідним рівнем і віддачею (визначений як виникнення нових мутацій або двократна зміна фенотипової). Наростаюча резистентність була властива пацієнтам, що характеризувалися наявністю вихідних штамів, що зазнали кілька мутацій при лікуванні інгібіторами протеаз, при не більше ніж у 40 разів зниженою початковою чутливістю до лопінавіру. Мутації V82A, I54V та M46I виникали найчастіше. Також спостерігалися мутації L33F, I50V та V32I у поєднанні з I47V/A.У 19 штамів відзначено три/чотирикратне підвищення концентрації 50% інгібування (IC50) у порівнянні з вихідними штамами (з 6,2 до 43-кратної, порівняно з дикими типами вірусу). Існує генотипна кореляція зниження фенотипічної чутливості до лопінавіру у вірусів, виділених після лікування іншими інгібіторами протеаз. In vitro було оцінено антивірусну активність лопінавіру проти 112 штамів, виділених у пацієнтів, які пройшли безуспішне лікування одним або декількома інгібіторами протеаз. У межах цієї групи наступні мутації в протеазі ВІЛ були пов'язані зі зниженням in vitro чутливості до лопінавіру: L10F/I/R/V, K20M/R, L24I, M46I/L, F53L, I54L/T/V, L63P, A71I/L /T/V, V82A/F/T, I84V та L90M. Медіана ЕС50 лопінавіру проти ізолятів з мутаціями 0-3, 4-5, 6-7 і 8-10 у вищевказаних амінокислотних позиціях становила відповідно 0,8, 2,7 і 13,5, що в 44 рази вище ЕС50 диких типів ВІЛ. Усі 16 типів вірусу, у яких відзначено підвищення чутливості у 20 разів, мали мутації у позиціях 10, 54,63 та 82 та/або 84. Крім того, вони містили медіану 3 мутації в амінокислотних позиціях 20, 24, 46, 53, 71 та 90. Додатково до вищевказаних мутацій, мутації V32I і I47A були відзначені у штамів, що характеризуються рецидивами, зі зниженою чутливістю до лопінавіру у пацієнтів, які пройшли лікування інгібіторами протеаз і отримують лікування лопінавіром/ритонавіром. У пацієнтів, які приймали лопінавір/ритонавір, були виявлені мутації I47A та L76V у рецидивуючих штамів зі зниженою чутливістю до лопінавіру. Оцінка важливості окремих мутацій або наборів мутацій може бути змінена з отриманням додаткових даних. Рекомендується завжди консультуватися щодо поточної системи оцінки результатів досліджень резистентності. Антивірусна активність лопінавіру у пацієнтів, які безуспішно пройшли лікування інгібіторами протеаз Клінічна значущість зниження чутливості до лопінавіру in vitro досліджувалась методом оцінки вірусологічної відповіді на лікування лопінавіром/ритонавіром, з урахуванням вихідного вірусного генотипу та фенотипу, у 56 пацієнтів, які не отримали позитивного ефекту від лікування різними інгібіторами протеаз. Значення ЕС50 лопінавіру на підставі 56 вихідних штамів вірусу перевищило значення ЕС50 диких типів ВІЛ у діапазоні від 0,6 до 98-кратного. Після 48 тижнів лікування лопінавіром/ритонавіром, ефавірензом та нуклеозидними інгібіторами зворотних транскриптаз рівень у плазмі РНК ВІЛ склав Перехресна резистентність Ефективність інших інгібіторів протеаз проти штамів, що виробили наростаючу резистентність до лопінавіру після лікування лопінавіром/ритонавіром у пацієнтів, що приймали інгібітори протеаз: наявність перехресної резистентності до інших інгібіторів протез була проведена у 18 рецидивів. дослідження II Фази з вивчення лопінавіру/ритонавіру у пацієнтів, які отримували інгібітори протеаз. Медіана IC50 лопінавіру для зазначених 18 штамів у вихідному стані та при феномені вірусологічної віддачі виявилася вищою в діапазоні від 6,9 до 63 крат відповідно, порівняно з дикими типами вірусу. Як правило, штами з вірусологічною віддачею як зберігають (при перехресній резистентності вихідно),так і розвивають істотну резистентність до індинавіру, саквінавіру, атазанавіру. Помірне зниження активності ампренавіру було помічено при медіані кратності IC50 від 3,7 до 8 для вихідних та рецидивуючих штамів відповідно. Штами зберегли чутливість до типранавіру з медіаною підвищення IC50 на початковому рівні та при феномені вірусологічної віддачі з кратністю 1,9 до 1,8 відповідно порівняно з дикими типами вірусу. Для отримання додаткової інформації щодо типранавіру, включаючи генотипічні показники відповіді при лікуванні резистентної до лопінавіру ВІЛ-1 інфекції, слід звернутися до інструкції щодо застосування типранавіру.Штами зберегли чутливість до типранавіру з медіаною підвищення IC50 на початковому рівні та при феномені вірусологічної віддачі з кратністю 1,9 до 1,8 відповідно порівняно з дикими типами вірусу. Для отримання додаткової інформації щодо типранавіру, включаючи генотипічні показники відповіді при лікуванні резистентної до лопінавіру ВІЛ-1 інфекції, слід звернутися до інструкції щодо застосування типранавіру.Штами зберегли чутливість до типранавіру з медіаною підвищення IC50 на початковому рівні та при феномені вірусологічної віддачі з кратністю 1,9 до 1,8 відповідно порівняно з дикими типами вірусу. Для отримання додаткової інформації щодо типранавіру, включаючи генотипічні показники відповіді при лікуванні резистентної до лопінавіру ВІЛ-1 інфекції, слід звернутися до інструкції щодо застосування типранавіру.Показання до застосуванняЛікування ВІЛ-інфекції у дорослих та дітей старше 3 років у складі комбінованої терапії.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до лопінавіру, ритонавіру або допоміжних компонентів препарату. Тяжка печінкова недостатність. Одночасне застосування препаратів, кліренс яких значно залежить від метаболізму за допомогою ізоферменту CYP3A. До таких препаратів відносяться: астемізол, блонансерин, терфенадин, мідазолам (для прийому внутрішньо), триазолам, цизаприд, пімозід, салметерол, силденафіл (тільки у разі його застосування для лікування легеневої гіпертензії, див. "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"), тадалафіл (тільки у разі його застосування для лікування легеневої гіпертензії, див. "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"), варденафіл, аванафіл, вориконазол, алкалоїди ріжків (наприклад, ерготамін та дигідроерготамін, ергометрин та метилергометрин), інгібітори ГМГ-Ко , симвастатин, аторвастатин), фосампренавір, алфузозин, фузідієва кислота (при лікуванні шкірних інфекцій), аміодарон, кветіапін. Одночасне застосування з препаратами звіробою, боцепревіром, симепревіром. Одночасне застосування стандартної дози препарату Калідавір з рифампіцином. Одночасне застосування препарату Калідавір і типранавіру з низькою дозою ритонавіру. Дитячий вік до 3 років (для цієї лікарської форми). Застосування препарату Калідавір один раз на день у комбінації з карбамазепіном, фенобарбіталом або фенітоїном. Застосування препарату Калідавір® один раз на день у комбінації з препаратами ефавіренз, невірапін, ампренавір або нелфінавір. Застосування препарату Калідавір один раз на день у дітей (до 18 років). Застосування препарату Калідавір® один раз на день у комбінації з препаратами ефавіренз, невірапін, ампренавір або нелфінавір. Одночасне застосування з кетоконазолом та ітраконазолом у високих дозах (більше 200 мг на добу). Одночасне застосування з дронедарон. Одночасне застосування з колхіцином у пацієнтів з нирковою та/або печінковою недостатністю. Застосування лопінавіру/ритонавіру один раз на день у вагітних жінок. Дефіцит лактази, непереносимість лактози, глюкозо-галактозна мальабсорбція. З обережністю: Вірусний гепатит В та С. Цироз печінки. Легка та середнього ступеня тяжкості печінкова недостатність. Підвищення активності "печінкових" ферментів. панкреатит. Гемофілія А та В. Дисліпідемія (гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія). Літній вік (старше 65 років). Пацієнти з органічними захворюваннями серця та існуючими раніше розладами провідної системи серця або пацієнти, які приймають препарати, що подовжують інтервал PR (такі як верапаміл або атазанавір), або препарати, що подовжують інтервал QT (фенірамін, хінідин, еритроміцин, кларитроміцин). Одночасне застосування з препаратами для лікування еректильної дисфункції, а саме із силденафілом, тадалафілом. Одночасне застосування з фентанілом, розувастатином, бупропіоном, вдихуваними або введеними через ніс глюкокортикостероїдами, наприклад, флутиказоном, будесонідом. Одночасне застосування з антиаритмічними засобами, такими як беприділ, лідокаїн та хінідин. Одночасне застосування з дигоксином. Одночасне застосування з ламотриджином та вальпроєвою кислотою. Одночасне застосування з бедаквіліном. Одночасне застосування із тразодоном.Вагітність та лактаціяВагітність Вплив лопінавіру/ритонавіру було оцінено у 3366 жінок під час вагітності. Доступні дані показують, що лопінавір/ритонавір не збільшує ризик загальних серйозних вроджених вад розвитку в порівнянні з початковою частотою виникнення природних вад розвитку. При необхідності лопінавір/ритонавір можна використовувати під час вагітності. Період грудного вигодовування Дослідження на щурах виявили, що лопінавір виділяється з молоком матері. Не відомо, чи виділяється цей лікарський препарат у молоко людини. Жінкам слід припинити грудне вигодовування.Побічна діяДорослі Найбільш частими побічними ефектами, пов'язаними з прийомом лопінавіру/ритонавіру, були діарея, нудота, блювання, гіпертригліцеридемія та гіперхолестеринемія. Діарея, нудота і блювання можуть виникати вже на початку терапії, тоді як гіпертригліцеридемія та гіперхолестеринемія можуть розвинутися пізніше. Помірно виражені та серйозні побічні ефекти наведені нижче із зазначенням частоти (дуже часто>1/10; часто>1/100, але 1/1000, але З боку імунної системи Часто: реакції гіперчутливості, у тому числі кропив'янка та ангіоневротичний набряк. Нечасто: синдром відновлення імунітету. З боку системи травлення Дуже часто: діарея, нудота. Часто: блювання, біль у животі (верхніх та нижніх відділах), гастроентерит, коліт, диспепсія, панкреатит, гастроезофагеальний рефлюкс, геморой, метеоризм, здуття живота, гепатит, гепатомегалія, холангіт, стеатоз печінки. Нечасто: запор, стоматит, виразки слизової оболонки порожнини рота, дуоденіт, гастрит, шлунково-кишкова кровотеча, у тому числі ректальна кровотеча, сухість у роті, виразки шлунка та кишечника, нетримання калу. Частота невідома: жовтяниця. З боку нервової системи Часто: біль голови, мігрень, безсоння, нейропатія, периферична нейропатія, запаморочення, тривожність. Нечасто: агевзія, дисгевзія, судоми, тремор, цереброваскулярні порушення, порушення сну, зниження лібідо. З боку серцево-судинної системи Часто: артеріальна гіпертензія. Нечасто: атеросклероз, інфаркт міокарда, атріовентрикулярна блокада, недостатність тристулкового клапана, тромбоз глибоких вен. Частота невідома: збільшення PR-інтервалу. З боку шкіри та підшкірної жирової клітковини Часто: висип, у тому числі макулопапульозний, дерматит, екзема, себорея, посилене потовиділення в нічний час, свербіж. Нечасто: алопеція, капілярит, васкуліт. Частота невідома: ліподистрофія та перерозподіл підшкірно-жирової клітковини. З боку опорно-рухового апарату Часто: скелетно-м'язовий біль, у тому числі артралгія та біль у спині, міалгія, м'язова слабкість, спазми м'язів. Нечасто: рабдоміоліз, остеонекроз. Метаболічні порушення та порушення з боку ендокринної системи Часто: гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія, зниження маси тіла, зниження апетиту, цукровий діабет. Нечасто: підвищення маси тіла, лактатацидоз, підвищення апетиту, чоловічий гіпогонадизм. Частота невідома: інсулінорезистентність. З боку нирок та сечовивідних шляхів Часто: ниркова недостатність. Нечасто гематурія, нефрит. З боку репродуктивної системи Часто: еректильна дисфункція, аменорея, менорагія. З боку системи крові та кровотворних органів Часто: анемія, лейкопенія, нейтропенія, лімфаденопатія. З боку органів чуття Нечасто: вестибулярне запаморочення, шум у вухах, порушення зору. Інфекції Найчастіше: інфекції верхніх дихальних шляхів. Часто: інфекції нижніх дихальних шляхів, інфекції шкіри та підшкірної жирової клітковини, у тому числі целюліт, фолікуліт та фурункульоз. Загальні Часто: слабкість, астенія. Зміна лабораторних показників: збільшення концентрації глюкози, сечової кислоти, загального холестерину, загального білірубіну, тригліцеридів, підвищення активності сироваткової аспартатамінотрансферази (ACT), аланінамінотрансферази (АЛТ), гамма-глутамілтранспептидази (ГГТ, гемоглобіну, зниження кліренсу креатиніну. Діти Профіль побічних ефектів у дітей віком від 6 місяців до 12 років був подібним до дорослих. Найчастіше спостерігалися висипання, дисгевзія, блювання, діарея. З боку лабораторних показників у дітей зареєстровані такі зміни: збільшення вмісту загального білірубіну, загального холестерину, підвищення активності амілази, підвищення активності ACT, АЛТ, нейтропенія, тромбоцитопенія, підвищення або зниження вмісту натрію. При застосуванні лопінавіру/ритонавіру також були зареєстровані окремі випадки гепатиту, токсичного епідермального некролізу, синдрому Стівенса-Джонсона, мультиформної ексудативної еритеми та брадіаритмії. Опис окремих побічних ефектів Синдром Кушинга був відзначений у пацієнтів, які отримують ритонавір і приймають інтраназально або інгаляційно пропіонат флутиказону. Цей ефект потенційно може мати місце і у разі застосування інших кортикостероїдів, що метаболізуються за допомогою цитохрому Р450, наприклад будесонідом. Підвищення активності креатинфосфокінази, міалгія, міозит, а також у поодиноких випадках рабдоміоліз були зафіксовані при лікуванні інгібіторами протеаз, особливо у поєднанні з нуклеозидними інгібіторами зворотної транскриптази. У ВІЛ-інфікованих пацієнтів з тяжким імунним дефіцитом під час початку комбінованої антиретровірусної терапії (КАРТ) можуть виникнути безсимптомні або залишкові опортуністичні інфекції. Також повідомлялося про аутоімунні порушення (таких як дифузний токсичний зоб), час початку яких, проте, більш варіабельно - захворювання може початися через тривалий термін після початку лікування. Були відмічені випадки остеонекрозу, особливо у пацієнтів з факторами ризику в анамнезі, прогресуючою ВІЛ-інфекцією або після тривалого застосування антиретровірусної терапії. Частота їх виникнення невідома. Інформацію про перерозподіл підшкірно-жирової клітковини. Метаболічні показники Вага, а також концентрації ліпідів та глюкози в плазмі можуть підвищитися під час антиретровірусної терапії.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди. Таблетки препарату Калідавір слід проковтувати повністю, не розжовуючи, не розламуючи або подрібнюючи. Дорослі Пероральна доза препарату Калідавір®, що рекомендується, становить: По 400/100 мг (чотири таблетки препарату Калідавір® 100/25 мг або дві таблетки препарату Калідавір® 200/50 мг) двічі на день незалежно від їди. По 800/200 мг (вісім таблеток препарату Калідавір® 100/25 мг або чотири таблетки препарату Калідавір® 200/50 мг) один раз на день незалежно від їди для пацієнтів, у яких виявлено менше 3-х мутацій, пов'язаних з розвитком резистентності. до лопінавіру. Недостатньо даних для застосування лопінавіру/ритонавіру один раз на день у дорослих пацієнтів з трьома та більше мутаціями, пов'язаними з розвитком резистентності до лопінавіру. Супутня терапія Застосування таблеток Калідавір у поєднанні з омепразолом та ранітидином не потребує корекції дози. У пацієнтів з підозрюваною зниженою чутливістю до лопінавіру (показаної клінічно або лабораторно), які отримували раніше антиретровірусну терапію, у поєднанні з ефавірензом, невірапіном, ампренавіром або нелфінавіром необхідно збільшити дозу таблеток Калідавір® до 500/2 таблеток. два рази на день. При одночасному застосуванні з цими препаратами таблетки Калідавір® призначати один раз на день протипоказано. Діти Застосування препарату Калідавір один раз на день пацієнтами дитячого віку протипоказане. Доросла таблетка Калідавір® (400/100 мг двічі на день) без одночасного застосування ефавірензу, невірапіну, нелфінавіру або ампренавіру може застосовуватися у дітей з масою тіла 35 кг і більше або з площею поверхні тіла (ППТ) 1,4 м2 і більше. Для визначення дози для дітей з масою тіла менше 35 кг або з ППТ від 0,6 до 1,4 м2 рекомендується використовувати наведені нижче таблиці. Для дітей з ППТ менше 0,6 м2 або для дітей віком до 3 років необхідно використовувати лопінавір/ритонавір у лікарській формі - розчин для прийому внутрішньо. Таблиці 1 і 2 містять посібники з дозування таблеток Калідавір 100/25 мг, засновані на ППТ. Таблиця 1. Принципи дозування таблеток препарату Калідавір® 100/25 мг для дітей, засновані на ППТ, без одночасного застосування ефавірензу, невірапіну, нелфінавіру або ампренавіру. Площа поверхні тіла* (м2) Рекомендована кількість таблеток по 100/25 мг при прийомі двічі на день ≥ 0,6 до <0,9 2 таблетки (200/50 мг) ≥ 0,9 до < 1,4 3 таблетки (300/75 мг) ≥1,4 4 таблетки (400/100 мг) * Площа поверхні тіла може бути розрахована за такою формулою: ППТ (м2) = V [Зростання (см) х Маса тіла (кг)]/3600. Таблиця 2. Принципи дозування таблеток препарату Калідавір® 100/25 мг для дітей, засновані на ППТ, при одночасному застосуванні препаратів ефавіренз, невірапін, нелфінавір або ампренавір Площа поверхні тіла (м2) Рекомендована кількість таблеток по 100/25 мг при прийомі двічі на день ≥ 0,6 до 0,8 2 таблетки (200/50 мг) ≥ 0,8 до 1,2 3 таблетки (300/75 мг) ≥1,2 до 1,7 4 таблетки (400/100 мг) ≥1,7 5 таблеток (500/125 мг) Таблиці 3 та 4 містять посібники з дозування таблеток препарату Калідавір 100/25 мг за масою тіла. Таблиця 3. Принципи дозування таблеток препарату Калідавір® 100/25 мг для дітей по масі тіла, без одночасного застосування препаратів ефавіренз, невірапін, нелфінавір або ампренавір Маса тіла (кг) Кількість таблеток 100/25 мг для прийому двічі на день Від 7 до < 15 кг Прийом таблеток не рекомендується. Слід застосовувати розчин для прийому внутрішньо Від 15 до 25 кг 2 > 25 до 35 кг 3 >35 кг 4* * ** Альтернативно, пацієнтам, які можуть проковтнути велику таблетку, можна застосовувати дві таблетки 200/50 мг. Таблиця 4. Принципи дозування таблеток препарату Калідавір® 100/25 мг для дітей по масі тіла, при одночасному застосуванні препаратів ефавіренз, невірапін, нелфінавір або ампренавір Маса тіла (кг) Кількість таблеток 100/25 мг для прийому двічі на день Від 7 до < 15 кг Прийом таблеток не рекомендується. Слід застосовувати розчин для прийому внутрішньо Від 15 до 20 кг 2 > 20 до 30 кг 3 > 30 до 45 кг 4 * * > 45 кг 5 ** Альтернативно, пацієнтам, які можуть проковтнути велику таблетку, можна застосовувати дві таблетки 200/50 мг. Застосування під час вагітності та у післяпологовому періоді За даними низки клінічних досліджень, зміна дози лопінавіру/ритонавіру під час вагітності та післяпологовий період не потрібна. Застосування лопінавіру/ритонавіру один раз на день протипоказане у вагітних жінок через недостатність фармакокінетичних та клінічних даних.ПередозуванняВ даний час клінічний досвід гострого передозування лопінавіром/ритонавіром у людей обмежений. Спеціального антидоту немає. Лікування має включати загальну підтримуючу терапію, включаючи контроль основних показників життєдіяльності та спостереження за клінічним статусом пацієнта. При необхідності видаляють неабсорбований лікарський препарат за допомогою промивання шлунка та призначають активоване вугілля. Оскільки лопінавір/ритонавір високою мірою зв'язується з білками плазми крові, то застосування діалізу недоцільно.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПорушення функції печінки Лопінавір/ритонавір в основному метаболізується у печінці. У зв'язку з цим слід бути обережним при призначенні препарату Калідавір® пацієнтам з порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості. Застосування лопінавіру/ритонавіру протипоказане у пацієнтів із тяжким порушенням функції печінки. Фармакокінетичні дані свідчать про те, що у ВІЛ-позитивних пацієнтів з гепатитом С та порушенням функції печінки легкого або середнього ступеня тяжкості можливе збільшення концентрації лопінавіру в плазмі приблизно на 30%, а також зниження його зв'язування з білками плазми. За наявності у пацієнта гепатиту або С або значного підвищення активності амінотрансфераз перед початком лікування підвищений ризик подальшого їх збільшення. У пацієнтів з вже наявними порушеннями печінки, включаючи хронічні гепатити, спостерігається підвищена частота порушень функції печінки під час комбінованої антиретровірусної терапії. У зв'язку з цим необхідно проводити ретельний моніторинг відповідно до стандартної клінічної практики. У разі погіршення стану пацієнтів терапія лопінавіром/ритонавіром повинна бути скасована. ВІЛ-інфіковані пацієнти з хронічним гепатитом або С, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію, знаходяться в групі підвищеного ризику розвитку серйозних і потенційно смертельних побічних ефектів. Вони зазвичай спостерігалися у пацієнтів з прогресуючою ВІЛ-інфекцією та супутнім хронічним гепатитом або цирозом печінки, які отримували надмірну лікарську терапію. Причинно-наслідковий зв'язок таких випадків з терапією лопінавіром/ритонавіром не встановлено. Були зареєстровані випадки підвищення активності трансаміназ при одночасному підвищенні або без концентрації білірубіну протягом семи днів після початку прийому лопінавіру/ритонавіру в поєднанні з іншими противірусними засобами. У деяких випадках порушення функцій печінки були серйозними, проте причинно-наслідковий зв'язок таких випадків з терапією лопінавіром/ритонавіром не встановлено. У подібних ситуаціях доцільно частіше контролювати активність АСТ/АЛТ, особливо у перші місяці після призначення лопінавіру/ритонавіру. Порушення функції нирок Оскільки нирковий кліренс лопінавіру та ритонавіру незначний, у пацієнтів з нирковою недостатністю не очікується збільшення їх плазмової концентрації. Оскільки лопінавір і ритонавір активно зв'язуються з білками плазми, малоймовірно, що вони будуть значно видалятися при гемодіалізі або перитонеальному діалізі. Цукровий діабет/гіперглікемія У процесі постмаркетингових досліджень у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які отримували інгібітори протеази, були зареєстровані випадки розвитку та декомпенсації цукрового діабету та гіперглікемії. Для лікування цих станів у деяких випадках доводилося призначати інсулін або пероральні гіпоглікемічні препарати або підвищувати їх дози. У деяких випадках розвивався діабетичний кетоацидоз. У деяких пацієнтів гіперглікемія зберігалася після відміни інгібітору протеази. Повідомлення про ці випадки надходили в добровільному порядку, тому оцінити їх частоту та зв'язок з терапією інгібіторами протеази неможливо. При застосуванні лопінавіру/ритонавіру у пацієнтів із цукровим діабетом необхідно моніторувати концентрацію глюкози у крові. Панкреатит У пацієнтів, які отримували лопінавір/ритонавір, включаючи пацієнтів, у яких спостерігалася виражена гіпертригліцеридемія, спостерігали розвиток панкреатиту. Зареєстровані випадки з летальним кінцем. Хоча зв'язок цього побічного ефекту з лопінавіром/ритонавіром не встановлений, значне підвищення концентрації тригліцеридів є фактором ризику розвитку панкреатиту. У пацієнтів з прогресуючою ВІЛ-інфекцією підвищений ризик розвитку гіпертригліцеридемії та панкреатиту, а у пацієнтів з панкреатитом в анамнезі підвищений ризик його рецидиву під час лікування лопінавіром/ритонавіром. Пацієнти, у яких спостерігаються такі симптоми: нудота, блювання, біль у животі або відхилення лабораторних показників (наприклад, підвищення активності ліпази або амілази), повинні бути обстежені, і у разі підтвердження діагнозу панкреатит лікування препаратом Калідавір® має бути припинено. Резистентність/перехресна резистентність При вивченні інгібіторів протеази спостерігали перехресну резистентність різного ступеня. В даний час вивчається вплив лопінавіру/ритонавіру на ефективність подальшої терапії іншими інгібіторами протеази. Гемофілія У хворих на гемофілію типу А і В при лікуванні інгібіторами протеази описані випадки кровотеч, включаючи спонтанне утворення підшкірних гематом та розвиток гемартрозу. Деяким пацієнтам призначали додаткові дози VIII. Більш ніж у половині описаних випадків лікування інгібіторами протеази вдалося продовжити чи відновити. Причинно-наслідковий зв'язок або механізм розвитку подібних небажаних явищ при лікуванні інгібіторами протеази не встановлено. Подовження інтервалу PR На тлі прийому лопінавіру/ритонавіру у деяких пацієнтів спостерігалося помірне безсимптомне подовження інтервалу PR. Повідомлялося про рідкісні випадки атріовентрикулярної блокади II та III ступеня при прийомі лопінавіру/ритонавіру у пацієнтів з органічними захворюваннями серця та існуючими раніше розладами провідної системи серця або у пацієнтів, які приймають препарати, що подовжують інтервал PR (такі як верапаміл або атазанавір). У таких пацієнтів лопінавір/ритонавір слід застосовувати з обережністю. Електрокардіограма Інтервал QTcF (з коригуванням Фрідериція) оцінювали у рандомізованому, плацебо-контрольованому перехресному дослідженні з активним контролем (моксифлоксацин 400 мг один раз на день) за участю 39 здорових дорослих добровольців. Вироблялося 10 вимірів протягом 12 годин на 3 день дослідження. Максимальне стандартне відхилення QTcF порівняно з плацебо склало 3,6 (6,3) мс та 13,1 (15,8) мс для доз лопінавіру/ритонавіру 400/100 мг двічі на день та 800/200 мг двічі на день відповідно. Зміни, що спостерігалися при використанні вищезгаданих двох схем дозування, були приблизно в 1,5 та 3 рази вище, ніж спостерігалися при прийомі рекомендованих доз лопінавіру/ритонавіру один раз на день або двічі на день у рівноважному стані. Ні в кого з пацієнтів не було зареєстровано збільшення інтервалу QTcF>60 мс порівняно з вихідним значенням; інтервал QTcF не перевищував потенційно клінічно значущий поріг 500 мс. У цьому дослідженні на 3-й день у пацієнтів, які приймали лопінавір/ритонавір, було також відзначено помірне збільшення інтервалу PR. Максимальний інтервал PR складав 286 мс; не спостерігалося розвитку передсердно-шлуночкової блокади ІІ або ІІІ ступеня. Перерозподіл жиру На тлі антиретровірусної терапії спостерігався перерозподіл/накопичення жиру з відкладенням його в центральних частинах тіла, в області спини, шиї, появою "горба буйвола", зменшенням жирових відкладень на обличчі та кінцівках, збільшенням молочних залоз та кушінгоїдом. Механізм та віддалені наслідки цих небажаних явищ не відомі. Їхній зв'язок з терапією лопінавіром/ритонавіром не встановлений. Високий ризик розвитку ліподистрофії пов'язаний з індивідуальними особливостями, такими як літній вік, супутня терапія (тривала антиретровірусна терапія та пов'язані з нею метаболічні порушення). Клінічне обстеження має включати оцінку як фізичних ознак перерозподілу жиру, так і лабораторних показників (вимірювання натще ліпідів у сироватці крові та концентрації глюкози в крові). Лікування порушення ліпідного обміну повинно проводитись відповідно до стандартної клінічної практики. Підвищення концентрації ліпідів Лікування лопінавіром/ритонавіром призводило до збільшення концентрацій загального холестерину та тригліцеридів. Перед початком лікування лопінавіром/ритонавіром та регулярно під час терапії слід контролювати концентрації тригліцеридів та холестерину. За наявності ліпідних порушень показано відповідну терапію. Особливої ​​обережності слід дотримуватись при призначенні лопінавіру/ритонавіру пацієнтам з високими вихідними концентраціями ліпідів у крові та порушеннями обміну ліпідів в анамнезі. Лікування порушень ліпідного обміну слід проводити відповідно до стандартної клінічної практики. Синдром відновлення імунітету У пацієнтів, які отримували комбіновану антиретровірусну терапію, у тому числі з використанням лопінавіру/ритонавіру, спостерігали розвиток синдрому відновлення імунітету. На тлі відновлення імунної функції на початку комбінованої антиретровірусної терапії можливе загострення безсимптомних або залишкових опортуністичних інфекцій (таких збудників, як Mycobacterium avium, цитомегаловірус, Pneumocystis jiroved (Pneumocystis carinii) або Mycobacterium tuberculo. На тлі розвитку синдрому відновлення імунітету спостерігався розвиток аутоімунних захворювань, таких як хвороба Грейвса, поліміозит та синдром Гійєна-Барре, проте термін виникнення цих явищ може значно варіювати та становити кілька місяців від початку терапії. Остеонекроз Відомо, що багато факторів відіграють роль в етіології остеонекрозу (прийом кортикостероїдів, зловживання алкоголем, високий індекс маси тіла, виражена імуносупресія та ін.). Зокрема, повідомляється про випадки розвитку остеонекрозу у пацієнтів з прогресуючою ВІЛ-інфекцією та/або тривалим застосуванням комбінованої антиретровірусної терапії. Тому таким пацієнтам необхідно рекомендувати звернення до лікаря при появі болю, скутості у суглобах та порушенні рухової функції. Застосування у людей похилого віку Кількість пацієнтів у віці 65 років і старша була недостатньою для оцінки можливих відмінностей їхньої відповіді на лікування лопінавіром/ритонавіром порівняно з такою у пацієнтів молодшого віку. При застосуванні лопінавіру/ритонавіру у літніх людей слід дотримуватися обережності з огляду на підвищену частоту порушення функції печінки, нирок або серця, супутні захворювання та супутню терапію. Застосування у дітей Безпека та фармакокінетичний профіль лопінавіру/ритонавіру у дітей віком до 6 місяців не встановлені. У ВІЛ-інфікованих дітей віком від 6 місяців до 18 років профіль побічних ефектів у клінічному дослідженні був подібним до дорослих. Застосування лопінавіру/ритонавіру один раз на день у дітей протипоказане. Взаємодія Препарати, одночасне застосування яких з лопінавіром/ритонавіром протипоказано: астемізол, блонансерин, терфенадин, мідазолам (для прийому внутрішньо), триазолам, цизаприд, пімозид, салметерол, силденафіл (тільки у разі його застосування для лікування легеневої гіпертензії, див. лікарськими засобами"), тадалафіл (тільки у разі його застосування для лікування легеневої гіпертензії, див. "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"), варденафіл, аванафіл, вориконазол, алкалоїди ріжків (наприклад, ерготамін та дигідроерготамін, ергометрин та метилергометририн), -КоА редуктази (ловастатин, симвастатин, аторвастатин), фосампренавір, алфузозин, фузидієва кислота (при лікуванні шкірних інфекцій), аміодарон, кветіапін, препарати звіробою, боцепревір, дронедарон,застосування з кетоконазолом та ітраконазолом у високих дозах (більше 200 мг на добу), застосування стандартної дози препарату Калідавір® з рифампіцином, застосування препарату Калідавір® та типранавіру з низькою дозою ритонавіру, застосування препарату Калідавір® один раз на день у комбінації з карба або фенітоїном, застосування препарату Калідавір® один раз на день у комбінації з препаратами ефавіренз, невірапін, ампренавір або нелфінавір, симепревір.ампренавір або нелфінавір, симепревір.ампренавір або нелфінавір, симепревір. Спільне застосування препарату Калідавір з колхіцином у пацієнтів з нирковою та/або печінковою недостатністю протипоказане через можливе збільшення ризику побічних ефектів, у тому числі загрозливих для життя, пов'язаних з дією колхіцину, таких як нервово-м'язова токсичність (включаючи рабдоміоліз). Препарати, одночасне застосування яких з лопінавіром/ритонавіром не рекомендується: одночасне застосування лопінавіру/ритонавіру та флутиказону, а також інших глюкокортикоїдів, які метаболізуються ізоферментом CYP3A4, таких як будесонід, за винятком випадків, коли потенційна користь від такої терапії переважає , включаючи синдром Кушинга та пригнічення функції кори надниркових залоз. Спільне застосування ривароксабану та препарату Калідавір® може збільшити ризик кровотечі. Одночасне застосування препарату Калідавір з тілапревіром не рекомендується, оскільки може призвести до зниження рівноважної концентрації тілапревіру. Препарати, при одночасному застосуванні яких з лопінавіром/ритонавіром необхідно дотримуватися обережності: верапаміл, атазанавір, фенірамін, хінідин, еритроміцин, кларитроміцин, одночасне застосування з вдихуваними або введеними через ніс глюкокортикостероїдами, наприклад, флутика. , а саме з силденафілом, тадалафілом, одночасне застосування з фентанілом, розувастатином, бупропіоном, одночасне застосування з антиаритмічними засобами, такими як беприділ, лідокаїн та хінідин, одночасне застосування з дигоксином, ламотриджином, вальпроєвою кислотою, мідазолом , бозентаном. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та зайнятті іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. При розвитку побічних ефектів, які можуть впливати на зазначені здібності, наприклад, запаморочення, рекомендується утриматися від керування автотранспортом та керування механізмами. Дослідження здатності до керування автотранспортом та управління механізмами не проводилися.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему