Противоэпилептические

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, покриті плівковою оболонкою - 1 таб.: Активні речовини: Бриварацетам – 25 мг; Допоміжні речовини: кроскармелоза натрію – 5 мг, лактози моногідрат – 48.5 мг, бетадекс – 6.75 мг, лактоза безводна – 48.25 мг, магнію стеарат – 1.5 мг; Склад плівкової оболонки: Опадрай II 85F275014 сірий - 6.75 мг (полівініловий спирт, тальк, поліетиленгліколь 3350/макрогол 3350, титану діоксид, барвник заліза оксид жовтий, барвник заліза оксид чорний). 14 шт. - блістери (4) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою сірувато-зеленого кольору, овальні, двоопуклі, з гравіюванням "u25" на одній стороні.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний препарат.ФармакокінетикаБріварацетам має високу та селективну афінність щодо білка синаптичних везикул 2А (SV2A) у головному мозку – трансмембранного глікопротеїну, що міститься в нейронах та ендокринних клітинах на пресинаптичному рівні. Хоча точна роль даного білка нині невідома, було показано, що він модулює екзоцитоз нейротрансмітерів. Зв'язування з глікопротеїном синаптичних везикул 2А (SV2A) є основним механізмом протисудомного ефекту бриварацетаму. Ефективність та безпека клінічного застосування Ефективність бриварацетаму як додаткову терапію парціальних судомних нападів (ПСП) була встановлена ​​у трьох рандомізованих, подвійних сліпих, плацебо-контрольованих, багатоцентрових дослідженнях препарату у фіксованій дозі у пацієнтів віком 16 років та старших. Досліджуваний препарат отримували 1558 пацієнтів, у тому числі 1099 пацієнтів отримували бриварацетам у дозі від 5 до 200 мг/сутки. У всіх дослідженнях був вихідний 8-тижневий період, після якого слідував 12-тижневий період лікування без підвищення дози. Дослідження включали пацієнтів з наявністю неконтрольованих ПСП на фоні прийому 1 або 2 супутніх протиепілептичних препаратів (ПЕП). У період лікування були включені пацієнти, у яких протягом вихідного періоду виникало щонайменше 8 ПСП. Первинними кінцевими точками в дослідженнях 3 фази були відсоток зниження частоти ПСП порівняно з плацебо і частка пацієнтів, що досягли зниження частоти ПСП не менше ніж на 50% щодо вихідного рівня. При включенні до дослідження пацієнти найчастіше приймали такі ПЕП, як карбамазепін (40,6%). ламотриджин (25.2%), вальпроат (20.5%), окскарбазепін (16.0%), топірамат (13,5%). фенітоїн (10,2%) та леветирацетам (9,8%). При включенні у всі три дослідження медіана частоти судомних нападів за 28 днів дорівнювала 9. Тривалість епілепсії в середньому склала близько 23 років. Була продемонстрована ефективність бриварацетаму як додаткова терапія ПСП у пацієнтів віком 16 років і старша у дозах від 50 мг/добу до 200 мг/добу. У клінічних дослідженнях зниження частоти судомних нападів у порівнянні з групою плацебо було більш вираженим при застосуванні бриварацетаму у дозі 100 мг на добу, ніж 50 мг на добу. За винятком невеликого дозозалежного почастішання випадків сонливості та стомлюваності, застосування бриварацетаму в дозах 50 мг/добу та 100 мг/добу характеризувалось порівнянною безпекою, у тому числі щодо небажаних явищ з боку ЦНС та на фоні тривалої терапії. За даними об'єднаного аналізу відсоток пацієнтів, у яких частота ПСП знизилася щонайменше на 50% щодо вихідного рівня на фоні прийому бриварацетаму в дозах 50 мг/добу, 100 мг/добу та 200 мг/добу, становив, відповідно, 34.2%, 39 ,5% та 37,8% у порівнянні з 20.3% у групі плацебо (в даний аналіз не були включені пацієнти, які приймали леветирацетам). При об'єднаному аналізі даних трьох базових досліджень не виявлено відмінностей ефективності (визначеної як зниження частоти ПСП на 50% щодо вихідного рівня) доз бриварацетаму в діапазоні від 50 мг/добу до 200 мг/добу у комбінації з індукувальною або неіндукувальною ПЕП. Протягом періоду лікування, який склав 12 тижнів, свобода від нападів була досягнута у 2,5% (4/161), 5,1% (17/332) та 4,0% (10/249) пацієнтів, які отримували бриварацетам у дозах 50 мг/добу, 100 мг/добу та 200 мг/добу, відповідно, порівняно з групою плацебо, де цей показник становив 0,5% (2/418). Зменшення частоти судомних нападів за 28 днів відмічено у пацієнтів, що початково страждали 1С типом судомних нападів (вторинні генералізовані тоніко-клонічні судоми), що приймали бриварацетам у дозах 50 мг/добу, 100 мг/добу та 200 мг/добу, на 6 (п=62), 61,2% (п=100) та 82,1% (п=75), відповідно, порівняно з плацебо - на 33,3% (п=115). Ефективність бриварацетаму як монотерапії не підтверджено. Бріварацетам не рекомендується застосовувати як монотерапію. Терапія леветирацетамом У двох рандомізованих плацебоконтрольованих клінічних дослідженнях леветирацетам був супутнім ПЕП приблизно у 20% пацієнтів. Хоча кількість таких пацієнтів обмежена, було зазначено, що переваги бриварацетаму в порівнянні з плацебо у них не спостерігали, що могло бути наслідком конкурентного зв'язування з глікопротеїном SV2A. Додаткових проблем у безпеці та переносимості даної терапії також не було виявлено. У третьому дослідженні було показано перевагу бриварацетаму в дозах 100 мг/добу та 200 мг/добу порівняно з плацебо у пацієнтів, які раніше отримували леветирацетам. У цієї підгрупи пацієнтів менша ефективність бриварацетаму порівняно з пацієнтами, не лікованими раніше леветирацетамом, могла бути наслідком прийому більшої кількості ПЕП в анамнезі та більшою вихідною частотою судомних нападів. Застосування у пацієнтів похилого віку (віком 65 років і старше) У три базових подвійних сліпих плацебо-контрольованих дослідження були включені 38 пацієнтів віком від 65 до 80 років. Ефективність бриварацетаму у літніх пацієнтів була порівнянна з такою в осіб молодшого віку, хоча дані обмежені. Застосування у дітей Ефективність та переносимість бриварацетаму у дітей віком до 16 років не встановлені. Відкриті продовжені дослідження Після завершення рандомізованих досліджень 81,7% пацієнтів були включені до тривалих відкритих фаз застосування бриварацетаму. Через 6 місяців від включення до рандомізованого дослідження відсутність судомних нападів було відзначено у 5,3% (п=1500) пацієнтів, через 12 місяців - у 4,6% (п=1188) пацієнтів та через 24 місяці - у 3,7% (п=847), які отримували бриварацетам. Однак, враховуючи той факт, що значна частина пацієнтів (26%) достроково припинила участь у продовжених дослідженнях через відсутність ефективності, не можна виключити, що в аналіз даних була включена непредставницька вибірка, тому що пацієнти, що залишилися, краще відповідали на терапію, ніж достроково вибулі . Доклінічні дані щодо безпеки У фармакологічних дослідженнях безпеки виявлено переважний вплив на ЦНС (в основному, транзиторне пригнічення ЦНС та зниження спонтанної рухової активності), що спостерігалося при введенні препарату у дозах, що значно (більш ніж у 50 разів) перевищували фармакологічно активну дозу бриварацетаму 2 мг. Бріварацетам не впливав на навчання і пам'ять. Не було виявлено патологічних змін у печінці щурів та мавп при хронічному застосуванні бриварацетаму у дозах, які набагато (від 5 до 42 рази) перевищують терапевтичну дозу 200 мг/добу. Були зареєстровані ознаки ураження ЦНС, які з часом слабшали (пригніченість, втрата рівноваги, дискоординація), у мавп при застосуванні бриварацетаму в дозах, що в 64 рази перевищують клінічну Сmax У собак застосування бриварацетаму призвело до розвитку змін у печінці, в основному до пор , у дозах, що забезпечують експозицію (визначається за площею під кривою концентрація-час, AUC), близьку до середньої експозиції у людини при прийомі дози 200 мг/добу. Однак токсикологічні дані щодо бриварацетаму та структурно близьких компонентів показують, що розвиток змін у печінці собак відбувається за механізмами, не властивими людям. У дослідженнях генотоксичності не було виявлено мутагенної чи кластогенної активності. Дослідження канцерогенності на щурах не виявили онкогенного потенціалу, тоді як збільшена частота випадків гепатоцелюлярних пухлин у самців мишей була розцінена як обумовлена ​​негенотоксичним механізмом дії, що має відношення до фенобарбіталоподібної індукції печінкових ферментів, що є відомим феноменом. Бріварацетам не впливав на фертильність самців та самок, не виявлено тератогенного потенціалу в експериментах на щурах та кроликах. Ембріотоксичність відмічена при застосуванні бриварацетаму у вагітних самок кроликів у дозі, токсичній для самки, при якій експозиція у 8 разів перевищує клінічну експозицію при максимальній дозі, що рекомендується. У щурів бриварацетам швидко проникав через плаценту та виділявся з молоком лактуючих щурів у концентрації, близькій до концентрації у плазмі матері. Дослідження на щурах не виявили потенційної можливості розвитку лікарської залежності. Дослідження на нестатевозрілих тварин У нестатевозрілих щурів при експозиції бриварацетаму, що у 6-15 разів перевищує клінічну експозицію при максимальній рекомендованій дозі, було відзначено несприятливий вплив на процеси розвитку (смертність, клінічні ознаки, зниження маси тіла та зниження маси мозку). Не було виявлено негативного впливу на функцію ЦНС, а також нейропатологічних та гістопатологічних змін мозку. У нестатевозрілих собак при застосуванні бриварацетаму в дозі, що забезпечує експозиції в 6 разів вище терапевтичного рівня, зміни були подібними до змін у дорослих тварин. Не було відзначено побічних ефектів з урахуванням стандартних критеріїв для оцінки процесів розвитку та дозрівання.ФармакодинамікаБриварацетам характеризується лінійною та незалежною від тривалості терапії фармакокінетикою, низькою внутрішньо- та міжіндивідуальною варіабельністю, а також повною абсорбцією, дуже невеликим ступенем зв'язування з білками плазми, екскрецією нирками після екстенсивної біотрансформації та наявністю фармакологічно неактивних метанов. Всмоктування Бриварацетам швидко і повністю абсорбується після прийому внутрішньо, і його абсолютна біодоступність складе приблизно 100%. Медіана часу досягнення максимальної концентрації (Тmах) при прийомі таблеток натще становить 1 годину (розкид значень Тmах від 0,25 до 3 год). Одночасний прийом бриварацетаму з їжею з високим вмістом жирів уповільнює швидкість всмоктування (медіана Тmах 3 год) та знижує максимальну концентрацію препарату в плазмі на 37%, тоді як ступінь всмоктування залишається незмінною. Розподіл Бріварацетам мало зв'язується з білками плазми ( Метаболізм Бриварацетам первинно метаболізується шляхом гідролізу амідної складової з утворенням відповідної карбонової кислоти (приблизно 60% дози), вдруге - шляхом гідроксилювання пропілового бічного ланцюга (приблизно 30% від дози). Гідроліз амідної складової з утворенням карбонової кислоти (34% дози, виведеної нирками) опосередковується печінковою та позапечінковою амідазою. In vitro гідроксилювання бриварацетаму опосередковується первинно ізоферментом системи цитохрому Р450 CYP2C19. Обидва метаболіти при подальшому перетворенні утворюють гідроксильовану кислоту. In vivo у людей з неактивним ізоферментом CYP2C19 внаслідок мутації, утворення гідрокси метаболіту знижено в 10 разів, тоді як концентрація бриварацетаму підвищується на 22% або 42% у суб'єктів з одним або обома алелями, що мутували.Вказані три метаболіти не мають фармакологічної активності. Виведення Бріварацетам переважно метаболізується та виводиться нирками. Більше 95% дози, включаючи метаболіти, виводиться нирками протягом 72 годин після прийому. Менше 1% дози виводиться кишківником і менше 10% дози виводиться у незміненому вигляді нирками. Термінальний період напіввиведення бриварацетаму (Т1/2) становить приблизно 9 годин. Загальний плазмовий кліренс бриварацетаму у пацієнтів становить 3,6 л/год. Лінійність Фармакокінетика пропорційна дозі в діапазоні від 10 до принаймні 600 мг. Лікарські взаємодії Бріварацетам виводиться по кількох шляхах, включаючи екскрецію нирками, не опосередкований ізоферментами системи цитохрому Р450 гідроліз та опосередковане ізоферментами системи цитохрому Р450 окиснення. У дослідженнях in vitro показано, що бриварацетам не є субстратом людського глікопротеїну (P-gp), протеїнів людини, які відповідають за множинну лікарську резистентність (MRP1 та MRP2) та, ймовірно, поліпептидів-переносників органічних аніонів 1В1 (ОАТР1В1) та ОАТР1В1. Експерименти in vitro показали, що біотрансформація бриварацетаму істотно не залежить від інгібіторів ізоферментів CYP (наприклад, CYP1 А, 2С8, 2С9, 2D6 та ЗА4). У дослідженнях in vitro показано, що бриварацетам не є інгібітором ізоферментів CYP1A2, 2А6, 2В6, 2С8, 2С9, 2D6, ЗА4 або транспортерів P-gp, BCRP, BSEP MRP2, МАТЕ-К, МАТЕ-1, ОАТ ОСП у концентраціях, порівнянних із застосовуваними у клініці. Також у дослідженнях in vitro бриварацетам не індукував ізоферменту CYP1А2. Фармакокінетика в спеціальних групах пацієнтів У літніх людей (65 років і старше) У дослідженні у пацієнтів похилого віку (у віці 65-79 років, з кліренсом креатиніну 53-98 мл/хв/1.73 м), які отримували бриварацетам у дозі 400 мг/добу за два прийоми, період напіввиведення препарату склав 7,9 години та 9 ,3 години у групах 65-75 років та старше 75 років, відповідно. У рівноважному стані кліренс бриварацетаму у пацієнтів похилого віку був близьким (0,76 мл/хв/кг) до кліренсу у здорових молодих чоловіків (0,83 мл/хв/кг). У пацієнтів із порушенням функції нирок У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну Бриварацетам не вивчали у пацієнтів, які перебували на гемодіалізі. У пацієнтів із порушенням функції печінки Фармакокінетичне дослідження у пацієнтів з цирозом печінки (А, В, С по Child-Pugh) виявило порівнянне підвищення експозиції бриварацетаму, незалежно від ступеня вираженості захворювання (50%, 57% та 59%), порівняно з контрольною групою здорових добровольців. У дітей У фармакокінетичному дослідженні у 99 дітей віком від 1 місяця до 16 років, які отримували розчин бриварацетаму всередину, концентрація бриварацетаму в плазмі була пропорційна прийнятій дозі у всіх вікових групах. Дані популяційного фармакокінетичного моделювання показали, що доза 2,0 мг/кг двічі на добу призводить до такої ж середньої рівноважної концентрації у плазмі, як доза 100 мг двічі на добу у дорослих. Вплив ваги Виявлено зниження рівноважної концентрації бриварацетаму в плазмі на 40% у пацієнтів з масою тіла в діапазоні від 46 до 115 кг. Однак така відмінність у фармакокінетиці бриварацетаму розцінена як клінічно незначна. Вплив статі Клінічно значимих відмінностей у фармакокінетиці бриварацетаму у пацієнтів різної статі не виявлено. Вплив раси Раса (європеоїдна, монголоїдна) не мала значного впливу на параметри фармакокінетики бриварацетаму, за результатами популяційного фармакокінетичного моделювання у хворих на епілепсію. Кількість пацієнтів іншого етнічного походження була обмеженою. Фармакокінетичний/фармакодинамічний взаємовідносини Значення концентрації бриварацетаму в плазмі становить 50% від максимально ефективної концентрації (ЕС50) відповідає 0,57 мг/л. Дана концентрація у плазмі дещо перевищує медіану значення експозиції бриварацетаму після прийому дози 50 мг/добу. Подальше зниження частоти судомних нападів відмічено зі збільшенням дози до 100 мг/добу, ефективність досягає плато прийому препарату в дозі 200 мг/сутки.Показання до застосуванняБрівіак показаний як додаткова терапія в лікуванні парціальних судомних нападів з вторинною генералізацією або без такої у дорослих і підлітків з 16 років, які страждають на епілепсію.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до активної речовини або інших похідних піролідону, а також до будь-якого з допоміжних компонентів, перелічених у розділі «Склад». Дитячий вік до 16 років (у зв'язку з відсутністю клінічних даних). Рідкісна спадкова непереносимість галактози, дефіцит лактази або глюкозо-галактозна мальабсорбція. Термінальна ниркова недостатність, що потребує гемодіалізу (у зв'язку з відсутністю клінічних даних).Вагітність та лактаціяВагітність Ризик, зумовлений епілепсією та прийомом протиепілептичних засобів Серед дітей, народжених жінками, які отримували протиепілептичні препарати, кількість вроджених вад розвитку в 2-3 рази перевищує значення близько 3%, характерне для популяції загалом. Одночасна терапія декількома протиепілептичними засобами пов'язана з більш високим ризиком виникнення вроджених вад розвитку, проте внесок кожного препарату та/або самого захворювання окремо не оцінювали. Припинення протиепілептичної терапії може призвести до загострення захворювання, що, можливо, виявиться небезпечним для матері та плода. Ризик, зумовлений бриварацетамом Дослідження бриварацетаму на тваринах не виявили тератогенного потенціалу. Дані застосування бриварацетаму у вагітних жінок обмежені. У клінічних дослідженнях при застосуванні бриварацетаму як додаткової терапії у комбінації з карбамазепіном, відмічено дозозалежне підвищення концентрації активного метаболіту карбамазепіну – епоксиду карбамазепіну (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Даних визначення клінічної значимості зазначеного ефекту у вагітних недостатньо. Відсутні дані про проникнення бриварацетаму через плацентарний бар'єр у людини. У щурів бриварацетам легко проникає крізь плаценту. Потенційний ризик для людини невідомий. Бриварацетам не слід застосовувати під час вагітності, крім випадків клінічної необхідності, коли користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Припинення прийому бриварацетаму може спричинити загострення захворювання, що може бути небезпечним для матері та плода. Грудне годування Невідомо, чи виділяється бриварацетам із грудним молоком людини. У лактуючих щурів бриварацетам виділяється з молоком. Рішення про припинення грудного вигодовування або прийому бриварацетаму приймається на основі оцінки необхідності терапії для матері. При одночасному прийомі бриварацетаму та карбамазепіну можливе збільшення кількості епоксиду карбамазепіну. екскретується в грудне молоко. Даних оцінки клінічної значимості недостатньо. Фертильність Даних щодо впливу бриварацетаму на фертильність людини немає. У щурів прийом бриварацетаму не впливав на фертильність. Жінки із збереженим дітородним потенціалом Перед призначенням бриварацетаму лікар повинен обговорити планування сім'ї та заходи контрацепції з жінками, які мають дітородну функцію збережено. При плануванні жінка вагітності питання про продовження прийому бриварацетаму слід переглянути.Побічна діяРезюме профілю безпеки Безпеку препарату Брівіак оцінювали у 2388 пацієнтів, з яких 1740 отримували бриварацетам протягом > 6 міс, 1363 пацієнти - > 12 міс, 923-> 24 місяців і 569 - > 60 місяців (5 років). Найчастіше (>10%) на фоні лікування бриварацетамом відзначали сонливість (14,3%) та запаморочення (11,0%). Ці небажані лікарські реакції (НЛР) зазвичай мали легкий або середній рівень тяжкості. Частота розвитку сонливості та стомлюваності (8,2%) підвищувалася зі збільшенням дози препарату. Види небажаних реакцій, що відзначалися протягом перших 7 днів терапії, були аналогічні тим, що реєстрували протягом усього періоду лікування. Частота дострокового завершення терапії внаслідок розвитку НЛР склала 3,5%, 3,4% та 4,0% у пацієнтів, рандомізованих для отримання бриварацетаму у дозах 50 мг/добу, 100 мг/добу та 200 мг/добу, відповідно; аналогічний показник у групі плацебо становив 1,7%. Найбільш частими НЛР, що призводили до дострокової відміни бриварацетаму, були запаморочення (0.8%) та судоми (0,8%). НЛР представлені відповідно до ураження органів і систем органів (MedDRA) та класифікації за частотою народження: дуже часто (> 1/10); часто (> 1/100, але < 1/10) та нечасто (> 1/1000, але < 1/100). Інфекційні та паразитарні захворювання Часто: грип Порушення з боку крові та лімфатичної системи Нечасто: нейтропенія Порушення з боку обміну речовин та харчування Часто: Зниження апетиту Порушення психіки Часто: депресія, тривожність, безсоння, дратівливість Нечасто: суїцидальні думки, психотичний розлад, агресивність, збудження Порушення з боку нервової системи Дуже часто: запаморочення, сонливість Часто: судоми, вертиго Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Часто: інфекції верхніх дихальних шляхів, кашель Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Часто: нудота, блювання, запор Загальні розлади та порушення у місці введення Часто: стомлюваність Опис окремих НЛР Нейтропенія відзначена у 0,5% (6 із 1099) пацієнтів, які отримували бриварацетам, та у 0% (0 із 459) пацієнтів, які отримували плацебо. У 4 з цих пацієнтів кількість нейтрофілів була зниженою вихідно, і було відзначено подальше зниження показника на фоні лікування бриварацетамом. Жоден із 6 випадків нейтропенії не був серйозним, не вимагав спеціального лікування, не призвів до припинення прийому бриварацетаму та не супроводжувався інфекційними ускладненнями. Суїцидальні наміри відзначені у 0,3% (3 із 1099) пацієнтів, які отримували бриварацетам, та 0,7% (3 із 459) пацієнтів, які отримували плацебо. У рамках короткострокових клінічних досліджень застосування бриварацетаму у пацієнтів з епілепсією випадків самогубства та суїцидальних спроб не відзначали, проте обидва ці явища зареєстровані у фазі відкритого продовженого дослідження. Відкриті продовжені дослідження Профіль безпеки бриварацетаму в короткострокових плацебо-контрольованих дослідженнях можна порівняти з його профілем безпеки у пацієнтів, які продовжували застосування препарату у тривалих відкритих фазах протягом 8 років. Застосування у дітей Дані щодо безпеки застосування бриварацетаму в рамках відкритих досліджень у дітей віком від 1 місяця до 16 років обмежені. Загалом, 152 дитини (від 1 місяця до 16 років) отримували бриварацетам у рамках дослідження фармакокінетики та подальшого спостереження. Згідно з наявними обмеженими даними найчастішими небажаними явищами, розціненими лікарем-дослідником як пов'язані з препаратом, були сонливість (10%), знижений апетит (8%), стомлюваність (5%) та зниження ваги (5%). Профіль безпеки у дітей був порівнянний із профілем безпеки бриварацетаму у дорослих. Дані щодо впливу на розвиток нервової системи відсутні. В даний час відсутні дані про результати клінічного застосування препарату у новонароджених. Застосування у літніх людей Зі 130 літніх пацієнтів, включених у клінічні дослідження бриварацетаму 2-3 фази (44 з епілепсією), 100 пацієнтів були у віці 65-74 років та 30 пацієнтів – у віці 75 – 84 років. Профіль безпеки бриварацетаму виявився подібним у пацієнтів похилого віку та у молодших дорослих пацієнтів.Взаємодія з лікарськими засобамиБріварацетам виводиться по кількох шляхах, включаючи екскрецію нирками, не опосередкований ізоферментами системи цитохрому Р450 гідроліз та опосередковане ізоферментами системи цитохрому Р450 окиснення. У дослідженнях in vitro показано, що бриварацетам не є субстратом людського глікопротеїну (P-gp), протеїнів людини, які відповідають за множинну лікарську резистентність (MRP1 та MRP2) та, ймовірно, поліпептидів-переносників органічних аніонів 1В1 (ОАТР1В1) та ОАТР1В1. Експерименти in vitro показали, що біотрансформація бриварацетаму істотно не залежить від інгібіторів ізоферментів CYP (наприклад, CYP1 А, 2С8, 2С9, 2D6 та ЗА4). У дослідженнях in vitro показано, що бриварацетам не є інгібітором ізоферментів CYP1A2, 2А6, 2В6, 2С8, 2С9, 2D6, ЗА4 або транспортерів P-gp, BCRP, BSEP MRP2, МАТЕ-К, МАТЕ-1, ОАТ ОСП у концентраціях, порівнянних із застосовуваними у клініці. Також у дослідженнях in vitro бриварацетам не індукував ізоферменту CYP1А2.Спосіб застосування та дозиВсередину, не розжовуючи, запиваючи водою, незалежно від їди. Початкова доза, що рекомендується, становить 50 мг/добу або ЮОмг/добу, за рішенням лікаря, виходячи з необхідного протисудомного ефекту і потенційної і побічної дії. Добова доза ділиться порівну на два прийоми, вранці та ввечері. Залежно від індувідуальної відповіді пацієнта та переносимості, доза може бути змінена в межах від 50 мг/добу до 200 мг/добу, у яких бриварацетам ефективний як супутня терапія ПСП. Початкова титрація дози до ефективної не потребує врахування переносимості терапії бриварацетамом. У разі пропуску однієї або кількох доз рекомендується прийняти пропущену дозу препарату якнайшвидше; наступну дозу приймають у звичайний час уранці або ввечері. Заповнення пропущеної дози дозволить уникнути зниження концентрації бриварацетаму в плазмі нижче ефективного рівня та запобігти рецидиву судомних нападів. Скасування препарату При необхідності припинити лікування бриварацетамом рекомендується скасовувати препарат поступово, зменшуючи дозу на 50 мг на добу на тиждень. Після одного тижня прийому дози 50 мг на добу рекомендується останній тиждень приймати бриварацетам у дозі 20 мг на добу. Особливості застосування в окремих груп пацієнтів Літні (65 років та старші) Корекція дози у літніх пацієнтів не потрібна. Досвід застосування у пацієнтів віком 65 років та старший обмежений. Порушення функції нирок Корекція дози у пацієнтів з порушенням функції нирок не потрібна. Бриварацетам не рекомендується у пацієнтів з термінальною нирковою недостатністю, які потребують гемодіалізу, через відсутність клінічних даних. Порушення функції печінки У пацієнтів із хронічними захворюваннями печінки експозиція бриварацетаму підвищена. Слід розпочати з дози 50 мг/добу. Максимальна добова доза, що рекомендується, для всіх стадій печінкової недостатності становить 150 мг, розділені на два прийоми. Діти Безпека та ефективність бриварацетаму у новонароджених та дітей віком до 16 років не встановлені.ПередозуванняКлінічний досвід передозування бриварацетаму у людини обмежений. У здорових добровольців, які приймали одноразово бриварацетам у дозі 1400 мг, відзначалася сонливість та запаморочення. Специфічного антидоту для бриварацетаму немає. У разі передозування проводиться загальна підтримуюча терапія. Оскільки з сечею виводиться менше 10% бриварацетаму, малоймовірно, що гемодіаліз значно підвищуватиме кліренс бриварацетаму.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри необхідності припинити лікування бриварацетамом рекомендується скасовувати препарат поступово, зменшуючи дозу на 50 мг/добу на тиждень. Після одного тижня прийому дози 50 мг на добу рекомендується останній тиждень приймати бриварацетам у дозі 20 мг на добу. Суїцидальні наміри та спроби суїциду Суїцидальні наміри та спроби суїциду відзначені у пацієнтів, які отримували ПЕП, включаючи бриварацети, за різними показаннями. Метааналіз результатів рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень ПЕП також показав невелике збільшення ризику суїцидальних намірів та спроб. Механізм появи ризику суїциду невідомий і не виключена можливість підвищення ризику при застосуванні бриварацетаму. Необхідно контролювати ознаки суїцидальних намірів та спроб у пацієнтів, своєчасно розпочати відповідне лікування.Пацієнти (та особи, які здійснюють догляд) повинні бути поінформовані про необхідність негайно звернутися за медичною допомогою у разі виникнення суїцидальних намірів чи спроб. Порушення функції печінки Клінічні дані щодо застосування бриварацетаму у пацієнтів із печінковою недостатністю обмежені. Рекомендується коригувати дозу препарату у пацієнтів з порушенням функції печінки (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Вплив на здатність управління транспортними засобами та іншими механізмами Бріварацетам незначно або помірно впливає на здатність керувати транспортними засобами та іншими механізмами. Через відмінності в індивідуальній чутливості до препарату, у ряду пацієнтів може розвинутися сонливість, запаморочення та інші ефекти з боку ЦНС.Пацієнтам рекомендується не керувати автомобілем і не працювати з іншими потенційно небезпечними механізмами, поки вплив бриварацетаму на їхню здатність до виконання такої діяльності не стане зрозумілим.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаСироп - 100 мл: активна речовина: вальпроат натрію – 5,764 г; допоміжні речовини: метилпарагідроксибензоат - 0,1 г; пропілпарагідроксибензоат - 0,02 г; сахароза (67% розчин, у перерахунку на суху речовину) - 60 г; сорбітол 70% (кристалізується) - 15 г; гліцерол - 15 г; штучний ароматизатор вишневий - 0,03 г; хлористоводнева кислота концентрована або розчин гідроксиду натрію концентрований - qs до рН = 7,3-7,7; вода очищена - qs до 100 мл. Сироп, 57,64 мг/мл. По 150 мл у флаконі темного скла з кришкою, що нагвинчується, з контролем першого розтину. 1 фл. разом із дозувальним шприцом поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиПрозора сиропоподібна рідина світло-жовтого кольору із запахом вишневої кісточки.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний, протисудомний, нормотимічний.ФармакокінетикаАбсорбція. Біодоступність вальпроєвої кислоти при внутрішньому прийомі близька до 100%. Їда не впливає на фармакокінетичний профіль препарату. При курсовому прийомі препарату Css вальпроєвої кислоти в сироватці досягається протягом 3-14 днів. Зазвичай ефективними є сироваткові концентрації вальпроєвої кислоти, що становлять 40-100 мг/л (300-700 мкмоль/л) (визначаються перед прийомом першої доби препарату протягом доби). При сироваткових концентраціях вальпроєвої кислоти понад 100 мг/л очікується збільшення побічних ефектів до розвитку інтоксикації. Розподіл. Vd залежить від віку та зазвичай становить 0,13–0,23 л/кг або у людей молодого віку – 0,13–0,19 л/кг. Зв'язок вальпроєвої кислоти з білками плазми крові (переважно з альбуміном) високий (90-95%), дозозалежний і насичений. У пацієнтів похилого віку, пацієнтів з нирковою та печінковою недостатністю зв'язок з білками плазми зменшується. При тяжкій нирковій недостатності концентрація вільної (терапевтично активної) фракції вальпроєвої кислоти може підвищуватися до 8,5-20%. При гіпопротеїнемії загальна концентрація вальпроєвої кислоти (вільна + пов'язана з білками плазми крові фракції) може не змінюватися, але може і знижуватися через збільшення метаболізму вільної (не пов'язаної з білками плазми крові) фракції вальпроєвої кислоти. Вальпроєва кислота проникає в цереброспінальну рідину та головний мозок. Концентрація вальпроєвої кислоти у лікворі становить 10% відповідної концентрації в сироватці крові, тобто. близька до концентрації вільної фракції вальпроєвої кислоти у сироватці крові. Вальпроєва кислота проникає в грудне молоко матерів-годувальниць. У стані досягнення Css вальпроєвої кислоти у сироватці крові, її концентрація у грудному молоці становить до 10% від її концентрації у сироватці крові. Метаболізм. Метаболізм вальпроєвої кислоти здійснюється в печінці шляхом глюкуронування, а також бета-, омега-, та омега1-окислення. Виявлено більше 20 метаболітів, метаболіти після омега-окислення мають гепатотоксичну дію. Вальпроєва кислота не має індукуючого ефекту на ферменти, що входять до метаболічної системи цитохрому Р450. На відміну від більшості інших протиепілептичних препаратів, вальпроєва кислота не впливає на швидкість як власного метаболізму, так і метаболізму естрогенів, прогестагенів та непрямих антикоагулянтів. Виведення. Вальпроєва кислота переважно виводиться нирками після кон'югації з глюкуроновою кислотою та бета-окисленням. При застосуванні вальпроєвої кислоти в монотерапії її T1/2 складає 12-17 год. ступінь їхньої зміни залежить від ступеня індукції мікросомальних ферментів печінки іншими протиепілептичними препаратами. У новонароджених та дітей до 18 місяців T1/2 з плазми становить від 10 до 67 год. Найбільший T1/2 спостерігався відразу після народження. T1/2 у дітей віком від 2-місячного віку близький до такого у дорослих. У пацієнтів із захворюваннями печінки T1/2 вальпроєвої кислоти збільшується. При передозуванні спостерігалося збільшення T1/2 до 30 год. Гемодіалізу піддається лише вільна фракція вальпроєвої кислоти у крові (5–10%). Особливості фармакокінетики при вагітності. При збільшенні Vd вальпроєвої кислоти у III триместрі вагітності збільшуються її нирковий та печінковий кліренс. При цьому, незважаючи на прийом препарату у постійній дозі, можливе зниження сироваткових концентрацій вальпроєвої кислоти. Крім цього, при вагітності може змінюватися зв'язок вальпроєвої кислоти з білками плазми, що може призводити до збільшення вмісту у сироватці крові вільної (терапевтично активної) фракції вальпроєвої кислоти.ФармакодинамікаПротиепілептичний препарат, що має центральну міорелаксуючу та седативну дію. Виявляє протиепілептичну активність при різних типах епілепсії. Основний механізм його дії, мабуть, пов'язаний із впливом вальпроєвої кислоти на ГАМКергічну систему: підвищує вміст ГАМК у ЦНС та активує ГАМКергічну передачу.Показання до застосуванняМонотерапія або комбіноване (з іншими протиепілептичними засобами) лікування наступних захворювань та станів у дорослих та дітей Дорослі та діти: генералізовані епілептичні напади (клонічні, тонічні, тоніко-клонічні, абсанси, міоклонічні, атонічні; синдром Леннокса-Гасто); парціальні епілептичні напади (парціальні напади з вторинною генералізацією чи ні). Діти, додатково профілактика рецидивів фебрильних судом за наявності в анамнезі одного або декількох епізодів судом, зумовлених лихоманкою, якщо профілактика похідними бензодіазепіну є неефективною.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до вальпроату натрію, вальпроєвої кислоти, вальпроату семінарію, вальпроміду або будь-якого з компонентів препарату; гострий гепатит; хронічний гепатит; тяжкі захворювання печінки (особливо лікарський гепатит) в анамнезі у пацієнта та/або його близьких кровних родичів; тяжкі ураження печінки з летальним кінцем при застосуванні вальпроєвої кислоти у близьких кровних родичів пацієнта; тяжкі порушення функції печінки або підшлункової залози; печінкова порфірія; встановлені мітохондріальні захворювання, спричинені мутаціями ядерного гена, що кодує мітохондріальний фермент γ-полімеразу (POLG), наприклад синдром Альперса-Хуттенлохера, та підозра на захворювання, зумовлені дефектами (POLG), у дітей віком до 2-річного віку; пацієнти із встановленими порушеннями карбамідного циклу (циклу сечовини); геморагічний діатез, тромбоцитопенія; комбінація з мефлохіном; комбінація з препаратами звіробою продірявленого; дефіцит сахарази/ізомальтази, непереносимість фруктози, глюкозогалактозна мальабсорбція, т.к. лікарський препарат містить сахарозу та сорбітол. З обережністю: захворювання печінки та підшлункової залози в анамнезі; вагітність; уроджені ферментопатії; пригнічення кістковомозкового кровотворення (лейкопенія, тромбоцитопенія, анемія); ниркова недостатність (потрібна корекція доз); гіпопротеїнемія; одночасний прийом кількох протисудомних препаратів (через підвищений ризик ураження печінки); одночасний прийом препаратів, що провокують судомні напади або знижують поріг судомної готовності, таких як трициклічні антидепресанти, СІЗЗС, похідні фенотіазину, похідні бутирофенону, хлорохін, бупропіон, трамадол (ризик провокування судомних нападів); одночасний прийом нейролептиків, інгібіторів МАО, антидепресантів, бензодіазепінів (можливість потенціювання їх ефектів); одночасний прийом фенобарбіталу, примідону, фенітоїну, ламотриджину, зидовудину,фелбамату, ацетилсаліцилової кислоти, непрямих антикоагулянтів, циметидину, еритроміцину, карбапенемів, рифампіцину, німодипіну, руфінаміду (особливо у дітей); інгібіторів протеаз (лопінавіру, ритонавіру), колестираміну (у зв'язку з фармакокінетичною взаємодією на рівні метаболізму або на рівні зв'язку з білками плазми крові можлива зміна плазмових концентрацій або ЛЗ та/або вальпроєвої кислоти; одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів концентрації вальпроєвої кислоти), одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії), пацієнти з наявною недостатністю карнітин-пальмітоілтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти), дитячий вік до 3 років.ацетилсаліцилової кислоти, непрямих антикоагулянтів, циметидину, еритроміцину, карбапенемів, рифампіцину, німодипіну, руфінаміду (особливо у дітей); інгібіторів протеаз (лопінавіру, ритонавіру), колестираміну (у зв'язку з фармакокінетичною взаємодією на рівні метаболізму або на рівні зв'язку з білками плазми крові можлива зміна плазмових концентрацій або ЛЗ та/або вальпроєвої кислоти; одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів концентрації вальпроєвої кислоти), одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії), пацієнти з наявною недостатністю карнітин-пальмітоілтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти), дитячий вік до 3 років.ацетилсаліцилової кислоти, непрямих антикоагулянтів, циметидину, еритроміцину, карбапенемів, рифампіцину, німодипіну, руфінаміду (особливо у дітей); інгібіторів протеаз (лопінавіру, ритонавіру), колестираміну (у зв'язку з фармакокінетичною взаємодією на рівні метаболізму або на рівні зв'язку з білками плазми крові можлива зміна плазмових концентрацій або ЛЗ та/або вальпроєвої кислоти; одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів концентрації вальпроєвої кислоти), одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії), пацієнти з наявною недостатністю карнітин-пальмітоілтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти), дитячий вік до 3 років.циметидину, еритроміцину, карбапенемів, рифампіцину, німодипіну, руфінаміду (особливо у дітей); інгібіторів протеаз (лопінавіру, ритонавіру), колестираміну (у зв'язку з фармакокінетичною взаємодією на рівні метаболізму або на рівні зв'язку з білками плазми крові можлива зміна плазмових концентрацій або ЛЗ та/або вальпроєвої кислоти; одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів концентрації вальпроєвої кислоти), одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії), пацієнти з наявною недостатністю карнітин-пальмітоілтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти), дитячий вік до 3 років.циметидину, еритроміцину, карбапенемів, рифампіцину, німодипіну, руфінаміду (особливо у дітей); інгібіторів протеаз (лопінавіру, ритонавіру), колестираміну (у зв'язку з фармакокінетичною взаємодією на рівні метаболізму або на рівні зв'язку з білками плазми крові можлива зміна плазмових концентрацій або ЛЗ та/або вальпроєвої кислоти; одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів концентрації вальпроєвої кислоти), одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії), пацієнти з наявною недостатністю карнітин-пальмітоілтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти), дитячий вік до 3 років.інгібіторів протеаз (лопінавіру, ритонавіру), колестираміну (у зв'язку з фармакокінетичною взаємодією на рівні метаболізму або на рівні зв'язку з білками плазми крові можлива зміна плазмових концентрацій або ЛЗ та/або вальпроєвої кислоти; одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів концентрації вальпроєвої кислоти), одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії), пацієнти з наявною недостатністю карнітин-пальмітоілтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти), дитячий вік до 3 років.інгібіторів протеаз (лопінавіру, ритонавіру), колестираміну (у зв'язку з фармакокінетичною взаємодією на рівні метаболізму або на рівні зв'язку з білками плазми крові можлива зміна плазмових концентрацій або ЛЗ та/або вальпроєвої кислоти; одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів концентрації вальпроєвої кислоти), одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії), пацієнти з наявною недостатністю карнітин-пальмітоілтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти), дитячий вік до 3 років.колестираміну (у зв'язку з фармакокінетичною взаємодією на рівні метаболізму або на рівні зв'язку з білками плазми крові можлива зміна плазмових концентрацій або ЛЗ та/або вальпроєвої кислоти; одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти); або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії), пацієнти з наявною недостатністю карнітин-пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти), дитячий вік до 3 років.колестираміну (у зв'язку з фармакокінетичною взаємодією на рівні метаболізму або на рівні зв'язку з білками плазми крові можлива зміна плазмових концентрацій або ЛЗ та/або вальпроєвої кислоти; одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти); або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії), пацієнти з наявною недостатністю карнітин-пальмітоілтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти), дитячий вік до 3 років.одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); пацієнти з наявною недостатністю карнітин-пальмітоілтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти); дитячий вік до 3 років.одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); пацієнти з наявною недостатністю карнітин-пальмітоілтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти); дитячий вік до 3 років.Вагітність та лактаціяРизик, пов'язаний із розвитком епілептичних нападів під час вагітності. Під час вагітності розвиток генералізованих тоніко-клонічних епілептичних нападів, епілептичного статусу з розвитком гіпоксії можуть представляти особливий ризик як для матері, так і для плода, у зв'язку з можливістю летального результату. Ризик, пов'язаний із застосуванням препарату Депакін® ​​сироп під час вагітності. Експериментальні дослідження репродуктивної токсичності, проведені на мишах, щурах та кроликах, продемонстрували наявність у вальпроєвої кислоти тератогенної дії. Вроджені вади розвитку. Наявні клінічні дані продемонстрували більшу частоту виникнення малих і тяжких вад розвитку, зокрема вроджених дефектів нервової трубки, черепно-лицьових деформацій, вад розвитку кінцівок і ССС, гіпоспадій, а також множинних вад розвитку, що зачіпають різні системи органів, у дітей, які народилися у дітей. , які приймали під час вагітності вальпроєву кислоту, у порівнянні з їх частотою при прийомі під час вагітності інших протиепілептичних препаратів. Так, ризик виникнення вроджених вад розвитку у дітей, що народилися у матерів з епілепсією, які отримували монотерапію вальпроєвою кислотою під час вагітності, був приблизно 1,5; 2,3; 2,3 та 3,7 рази вище порівняно з монотерапією фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом та ламотриджином відповідно. Дані метааналізу, що включав регістрові та когортні дослідження, показали, що частота виникнення вроджених вад розвитку у дітей, народжених матерями з епілепсією, які отримували під час вагітності монотерапію вальпроєвою кислотою, становила 10,73% (95% ДІ: 8,16–13, 29). Цей ризик є більшим, ніж ризик виникнення тяжких вроджених вад розвитку в загальній популяції, що становив 2–3%. Цей ризик є дозозалежним, але порогову дозу, нижче якої немає такого ризику, встановити неможливо. Порушення психічного та фізичного розвитку. Показано, що внутрішньоутробна дія вальпроєвої кислоти може мати небажані ефекти на психічний та фізичний розвиток дітей, які зазнали такої дії. Очевидно, цей ризик є дозозалежним, але порогову дозу, нижче якої немає такого ризику, встановити неможливо. Точний гестаційний період для ризику цих ефектів не встановлений, і ризик не виключений протягом всієї вагітності. Дослідження дітей дошкільного віку, що піддавалися внутрішньоутробному впливу вальпроєвої кислоти, показали, що до 30-40% таких дітей мали затримки раннього розвитку (такі як затримки оволодіння навичками ходьби та мовного розвитку), а також нижчі інтелектуальні здібності,погані мовні навички (власна мова та розуміння мови) та проблеми з пам'яттю. Коефіцієнт розумового розвитку (індекс IQ), визначений у дітей віком 6 років з анамнезом внутрішньоутробного впливу вальпроєвої кислоти, був у середньому на 7-10 пунктів нижчим, ніж у дітей, які піддавалися внутрішньоутробному впливу інших протиепілептичних препаратів. Хоча не можна виключити роль інших факторів, здатних небажано вплинути на інтелектуальний розвиток дітей, які піддавалися внутрішньоутробному впливу вальпроєвої кислоти, очевидно, що у таких дітей ризик інтелектуальних порушень може бути незалежним від індексу IQ матері. Дані щодо довгострокових результатів є обмеженими. Є дані, що свідчать на користь того, що діти, які піддавалися внутрішньоутробному впливу вальпроєвої кислоти, мають підвищений ризик розвитку спектра аутичних розладів (приблизно 3-5-кратне збільшення ризику),включаючи дитячий аутизм. Обмежені дані свідчать на користь того, що у дітей, які піддавалися внутрішньоутробному впливу вальпроєвої кислоти, є велика ймовірність розвитку синдрому дефіциту уваги/гіперактивності. Монотерапія вальпроєвою кислотою і комбінована терапія з включенням вальпроєвої кислоти асоціюються з несприятливим результатом вагітності, але, за наявними даними, комбінована протиепілептична терапія, що включає вальпроєву кислоту, асоціюється з більш високим ризиком несприятливого результату вагітності в порівнянні з монотерапією. розвитку порушень у плода менше при застосуванні вальпроєвої кислоти у монотерапії).є велика ймовірність розвитку синдрому дефіциту уваги/гіперактивності. Монотерапія вальпроєвою кислотою і комбінована терапія з включенням вальпроєвої кислоти асоціюються з несприятливим результатом вагітності, але, за наявними даними, комбінована протиепілептична терапія, що включає вальпроєву кислоту, асоціюється з більш високим ризиком несприятливого результату вагітності в порівнянні з монотерапією. розвитку порушень у плода менше при застосуванні вальпроєвої кислоти у монотерапії).є велика ймовірність розвитку синдрому дефіциту уваги/гіперактивності. Монотерапія вальпроєвою кислотою і комбінована терапія з включенням вальпроєвої кислоти асоціюються з несприятливим результатом вагітності, але, за наявними даними, комбінована протиепілептична терапія, що включає вальпроєву кислоту, асоціюється з більш високим ризиком несприятливого результату вагітності в порівнянні з монотерапією. розвитку порушень у плода менше при застосуванні вальпроєвої кислоти у монотерапії).асоціюється з вищим ризиком несприятливого результату вагітності порівняно з монотерапією вальпроєвою кислотою (тобто ризик розвитку порушень у плода менший при застосуванні вальпроєвої кислоти в монотерапії).асоціюється з вищим ризиком несприятливого результату вагітності порівняно з монотерапією вальпроєвою кислотою (тобто ризик розвитку порушень у плода менший при застосуванні вальпроєвої кислоти в монотерапії). Факторами ризику виникнення вад розвитку плода є доза більше 1000 мг на добу (проте менша доза не виключає цього ризику) та поєднання вальпроєвої кислоти з іншими протисудомними препаратами. У зв'язку з вищевикладеним препарат Депакин® сироп не повинен застосовуватися при вагітності і у жінок з дітородним потенціалом без крайньої необхідності, тобто. його застосування можливе в ситуаціях, коли інші протиепілептичні препарати є неефективними або пацієнтка їх не переносить. Питання про необхідність застосування препарату Депакін® ​​сироп або можливість відмови від його застосування має вирішуватися до початку застосування препарату або переглядатися у випадку, якщо жінка, яка приймає препарат Депакін® ​​сироп, планує вагітність. Жінки з дітородним потенціалом повинні використовувати ефективні методи контрацепції під час лікування препаратом Депакін® ​​сироп. Жінки з дітородним потенціалом повинні бути поінформовані про ризики та користь від застосування вальпроєвої кислоти під час вагітності. Якщо жінка з епілепсією планує вагітність, або у неї діагностована вагітність, слід провести переоцінку необхідності лікування вальпроєвою кислотою. Питання про продовження лікування вальпроєвою кислотою або її скасування вирішується після переоцінки співвідношення користі та ризику. Якщо після переоцінки співвідношення користі та ризику лікування препаратом Депакін® ​​сироп все-таки має бути продовжено під час вагітності, то рекомендується застосовувати його у мінімальній ефективній добовій дозі, розділеній на кілька прийомів. Слід зазначити, що при вагітності кращим є застосування лікарських форм препарату пролонгованого вивільнення, ніж інших лікарських форм. По можливості, ще до настання вагітності додатково слід розпочати прийом фолієвої кислоти (доза 5 мг/сут), т.к.фолієва кислота може зменшувати ризик виникнення вад розвитку нервової трубки. Однак дані, що є в даний час, не підтверджують її профілактичної дії щодо вроджених вад розвитку, що виникають під впливом вальпроєвої кислоти. Слід проводити постійну (в т.ч. і в III триместрі вагітності) спеціальну пренатальну діагностику для виявлення можливих вад формування нервової трубки або інших вад розвитку плода, що включає докладне УЗД.та в III триместрі вагітності) спеціальну пренатальну діагностику для виявлення можливих вад формування нервової трубки або інших вад розвитку плода, що включає докладне УЗД.та в III триместрі вагітності) спеціальну пренатальну діагностику для виявлення можливих вад формування нервової трубки або інших вад розвитку плода, що включає докладне УЗД. Перед пологами. До пологів у матері слід провести коагуляційні тести, зокрема визначення кількості тромбоцитів, концентрації фібриногену і часу згортання (АЧТВ). Ризик для немовлят. Повідомлялося про поодинокі випадки геморагічного синдрому у новонароджених, чиї матері приймали вальпроєву кислоту під час вагітності. Цей геморагічний синдром пов'язаний з тромбоцитопенією, гіпофібриногенемією та/або зниженням вмісту інших факторів згортання крові. Також повідомлялося про розвиток афібриногенемії, яка могла призводити до смертельного результату. Цей геморагічний синдром слід відрізняти від дефіциту вітаміну К, який викликається фенобарбіталом та іншими індукторами мікросомальних ферментів печінки. Тому у новонароджених, чиї матері отримували лікування препаратами вальпроєвої кислоти під час вагітності, слід обов'язково проводити коагуляційні тести (визначати кількість тромбоцитів у периферичній крові, плазмову концентрацію фібриногену, фактори зсідання крові та коагулограму).Повідомлялося про випадки гіпоглікемії у новонароджених, матері яких приймали вальпроєву кислоту під час III триместру вагітності. Повідомлялося про випадки розвитку гіпотиреозу у новонароджених, чиї матері приймали вальпроєву кислоту під час вагітності. У новонароджених, чиї матері приймали вальпроєву кислоту в останньому триместрі вагітності, може виникати синдром відміни (зокрема поява ажитації, дратівливості, гіперрефлексії, тремтіння, гіперкінезії, порушень м'язового тонусу, тремору, судом та ускладнень при вигодовуванні). Фертильність. У зв'язку з можливістю розвитку дисменореї, аменореї, полікістозних яєчників, збільшення концентрації тестостерону у крові можливе зниження фертильності у жінок. У чоловіків вальпроєва кислота може зменшувати рухливість сперматозоїдів та порушувати фертильність. Встановлено, що ці порушення фертильності є оборотними після припинення лікування. Період грудного вигодовування. Екскреція вальпроєвої кислоти у грудне молоко низька, концентрація у молоці становить 1–10% від її концентрації у сироватці крові. Є обмежені клінічні дані щодо застосування вальпроєвої кислоти при грудному вигодовуванні, тому застосування препарату в цей період не рекомендується. Виходячи з даних літератури та невеликого клінічного досвіду, можна розглянути питання про грудне вигодовування при монотерапії препаратом Депакін® ​​сироп, але при цьому слід брати до уваги профіль побічних ефектів препарату, що особливо викликаються ним гематологічні порушення.Побічна діяДля визначення частоти розвитку небажаних реакцій (НР) використовується класифікація ВООЗ: дуже часто ≥10%; часто ≥1 та Вроджені, спадкові та генетичні порушення: тератогенний ризик. З боку крові та лімфатичної системи: часто – анемія, тромбоцитопенія; нечасто - панцитопенія, лейкопенія, нейтропенія. Лейкопенія та панцитопенія можуть бути як з депресією кісткового мозку, так і без неї. Після відміни препарату картина крові повертається до норми; рідко – порушення кістковомозкового кровотворення, включаючи ізольовану аплазію/гіпоплазію еритроцитів, агранулоцитоз, макроцитарну анемію, макроцитоз; зниження вмісту факторів згортання крові (як мінімум одного), відхилення від норми показників згортання крові (таких як збільшення ПВ, АЧТВ, тромбінового часу, МНО). Поява спонтанних екхімозів та кровотеч свідчить про необхідність відміни препарату та проведення обстеження. Лабораторні та інструментальні дані: рідко – дефіцит біотину/недостатність біотинідази. З боку нервової системи: дуже часто – тремор; часто - екстрапірамідні розлади, ступор, сонливість, судоми, порушення пам'яті, головний біль, ністагм; запаморочення (при внутрішньовенному введенні запаморочення може виникати протягом декількох хвилин і проходити спонтанно протягом декількох хвилин); нечасто - кома *, енцефалопатія *, летаргія *, оборотний паркінсонізм, атаксія, парестезія, збільшення частоти та тяжкості судомних нападів (включаючи розвиток епілептичного статусу) або поява нових видів судом; рідко - оборотна деменція, що поєднується з оборотною атрофією головного мозку, когнітивні розлади; частота невідома – седація. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: часто — оборотна та необоротна глухота. З боку органу зору: частота невідома – диплопія. З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння: нечасто – плевральний випіт. З боку травної системи: дуже часто – нудота; часто блювота, зміни ясен (головним чином гіперплазія ясен), стоматит, біль в епігастрії, діарея, які часто виникають у деяких пацієнтів на початку лікування, але, як правило, зникають через кілька днів і не вимагають припинення терапії. Ці реакції можна зменшити, приймаючи препарат під час або після їди; нечасто - панкреатит, іноді з летальним результатом (розвиток панкреатиту можливий протягом перших 6 місяців лікування; у разі виникнення гострого болю в животі необхідно контролювати активність сироваткової амілази); частота невідома – спазми в животі, анорексія, підвищення апетиту. З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – ниркова недостатність; рідко – енурез, тубулоінтерстиціальний нефрит, оборотний синдром Фанконі (комплекс біохімічних та клінічних проявів ураження проксимальних ниркових канальців з порушенням канальцевої реабсорбції фосфату, глюкози, амінокислот та бікарбонату), механізм розвитку якого поки що не зрозумілий. З боку шкіри та підшкірних тканин: часто – реакції гіперчутливості, наприклад кропив'янка, свербіж; минуще (оборотне) та/або дозозалежне патологічне випадання волосся (алопеція), включаючи андрогенну алопецію на фоні гіперандрогенії, полікістозу яєчників (див. нижче З боку статевих органів і молочної залози і З боку ендокринної системи), а також алопецію на тлі розвиненого гіпо (див. нижче З боку ендокринної системи), порушення з боку нігтів та нігтьового ложа; нечасто – ангіоневротичний набряк, висипання, порушення з боку волосся (такі як порушення нормальної структури волосся, зміна кольору волосся, ненормальний ріст волосся – зникнення хвилястості та кучерявості волосся або, навпаки, поява кучерявості волосся в осіб із спочатку прямим волоссям); рідко – токсичний епідермальний некроліз,синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, синдром лікарського висипу з еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдром). З боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: нечасто – зменшення МПКТ, остеопенію, остеопороз та переломи у пацієнтів, які тривало приймають препарати Депакін®. Механізм впливу препаратів Депакін на метаболізм кісткової тканини не встановлений; рідко - системний червоний вовчак, рабдоміоліз. З боку ендокринної системи: нечасто – синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНСАДГ), гіперандрогенія (гірсутизм, вірилізація, акне, алопеція за чоловічим типом та/або підвищення концентрації андрогенів у крові); рідко – гіпотиреоз. З боку обміну речовин і харчування: часто - гіпонатріємія, збільшення маси тіла (треба ретельно моніторувати збільшення маси тіла, тому збільшення маси тіла є фактором, що сприяє розвитку синдрому полікістозних яєчників); рідко — гіперамоніємія (можуть виникати випадки ізольованої та помірної гіперамоніємії без зміни показників функції печінки, які не вимагають припинення лікування. Також повідомлялося про виникнення гіперамомонії, що супроводжується появою неврологічної симптоматики (наприклад розвиток енцефалопатії, блювання, прийому вальпроєвої кислоти та проведення додаткового обстеження, ожиріння. Доброякісні, злоякісні та невизначені пухлини (включаючи кісти та поліпи: рідко – мієлодиспластичний синдром). З боку судин: часто - кровотечі та крововиливу; нечасто – васкуліт. Загальні розлади та зміни в місці введення: нечасто – гіпотермія, легкі периферичні набряки. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: часто – ураження печінки (відхилення від норми показників функціонального стану печінки, таких як зниження протромбінового індексу, особливо у поєднанні зі значним зниженням вмісту фібриногену та факторів згортання крові, збільшення концентрації білірубіну та підвищення активності печінкових трансназ; печінкова недостатність, у виняткових випадках - зі смертельним наслідком, необхідний контроль пацієнтів щодо можливих порушень функції печінки. З боку статевих органів та молочної залози: часто – дисменорея; нечасто – аменорея; рідко – чоловіче безпліддя, полікістоз яєчників; частота невідома – нерегулярні менструації, збільшення молочних залоз, галакторея. Порушення психіки: часто - стан сплутаності свідомості, галюцинації, агресивність, ажитація, порушення уваги, депресія (при комбінуванні вальпроєвої кислоти з іншими протисудомними препаратами); рідко - поведінкові розлади, психомоторна гіперактивність, порушення здатності до навчання; депресія (при монотерапії вальпроєвою кислотою). * Ступор і летаргія іноді призводили до минущої коми/енцефалопатії і були або ізольованими, або поєднувалися з почастішанням судомних нападів на фоні лікування, а також зменшувалися при відміні препарату або при зменшенні його дози. Більшість подібних випадків була описана на тлі комбінованої терапії, особливо при одночасному застосуванні фенобарбіталу або топірамату або після різкого збільшення дози вальпроєвої кислоти. ** Небажані реакції, які в основному спостерігалися у пацієнтів дитячого віку.Взаємодія з лікарськими засобамиВплив вальпроєвої кислоти на інші препарати Нейролептики, інгібітори МАО, антидепресанти, бензодіазепіни. Вальпроєва кислота може потенціювати дію інших психотропних ЛЗ, таких як нейролептики, інгібітори МАО, антидепресанти та бензодіазепіни; тому при їх одночасному застосуванні з вальпроєвою кислотою рекомендується ретельне медичне спостереження та при необхідності корекція доз. Препарати літію. Вальпроєва кислота не впливає на сироваткові концентрації літію. Фенобарбітал. Вальпроєва кислота збільшує плазмові концентрації фенобарбіталу (за рахунок зменшення його печінкового метаболізму), у зв'язку з чим можливий розвиток седативної дії останньої, особливо у дітей. Тому рекомендується ретельне медичне спостереження за пацієнтом протягом перших 15 днів комбінованої терапії з негайним зниженням дози фенобарбіталу, у разі розвитку седативної дії та при необхідності визначення плазмових концентрацій фенобарбіталу. Примідон. Вальпроєва кислота збільшує плазмові концентрації примідону з посиленням його побічних ефектів (таких як седативна дія); при тривалому лікуванні ці симптоми зникають. Рекомендується ретельне клінічне спостереження за пацієнтом, особливо на початку комбінованої терапії, з корекцією дози примідону за необхідності. Фенітоїн. Вальпроєва кислота знижує загальні плазмові концентрації фенітоїну. Крім цього, вальпроєва кислота підвищує концентрацію вільної фракції фенітоїну з можливістю розвитку симптомів передозування (вальпроєва кислота витісняє фенітоїн із зв'язку з білками плазми та уповільнює його печінковий катаболізм). Тому при одночасному застосуванні фенітоїну та вальпроєвої кислоти рекомендується ретельне клінічне спостереження за пацієнтом та визначення концентрацій фенітоїну та його вільної фракції у крові. Карбамазепін. При одночасному застосуванні вальпроєвої кислоти та карбамазепіну повідомлялося про виникнення клінічних проявів токсичності карбамазепіну, т.я. вальпроєва кислота може потенціювати токсичні ефекти карбамазепіну Рекомендується ретельне клінічне спостереження за такими пацієнтами, особливо на початку комбінованої терапії з корекцією за необхідності дози карбамазепіну. Ламотріджін. Вальпроєва кислота уповільнює метаболізм ламотриджину в печінці та збільшує T1/2 ламотриджину майже вдвічі. Ця взаємодія може призводити до збільшення токсичності ламотриджину, зокрема до розвитку тяжких реакцій шкіри, включаючи токсичний епідермальний некроліз. Тому рекомендується ретельне клінічне спостереження і при необхідності корекція (зниження) дози ламотриджину. Зідовудін. Вальпроєва кислота може підвищувати плазмові концентрації зидовудину, що призводить до збільшення токсичності зидовудину. Фелбамат. Вальпроєва кислота може знижувати середні значення кліренсу фелбамату на 16%. Оланзапін. Вальпроєва кислота може зменшувати плазмові концентрації оланзапіну. Руфінамід. Вальпроєва кислота може спричинити збільшення плазмової концентрації руфінаміду. Це збільшення залежить від концентрації вальпроєвої кислоти у крові. Слід бути обережним, особливо в дітей віком, т.к. цей ефект більш виражений у цій популяції. Пропофол. Вальпроєва кислота може призводити до збільшення плазмових концентрацій пропофолу. Слід розглянути питання щодо зменшення дози пропофолу при його одночасному застосуванні з вальпроєвою кислотою. Німодипін для прийому внутрішньо та (по екстраполяції) розчин для парентерального введення. Посилення гіпотензивного ефекту німодипіну у зв'язку з тим, що одночасне застосування німодипіну з вальпроєвою кислотою може збільшувати плазмові концентрації німодипіну на 50% (інгібування метаболізму німодипіну вальпроєвою кислотою). Темозоломід. Одночасний прийом темозоломіду з вальпроєвою кислотою призводить до слабко вираженого, але статистично значущого зниження кліренсу темозоломіду. Вплив інших препаратів на вальпроєву кислоту Протиепілептичні препарати, здатні індукувати мікросомальні ферменти печінки (включаючи фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін), знижують плазмові концентрації вальпроєвої кислоти. У разі комбінованої терапії дози вальпроєвої кислоти повинні коригуватися залежно від клінічної реакції та концентрації вальпроєвої кислоти у крові. Концентрація метаболітів вальпроєвої кислоти у сироватці крові може бути збільшена у разі її одночасного застосування з фенітоїном або фенобарбіталом. Тому пацієнти, які отримують лікування цими двома препаратами, повинні ретельно моніторуватися щодо ознак і симптомів гіперамоніємії, т.к. деякі метаболіти вальпроєвої кислоти можуть пригнічувати ферменти карбамідного циклу (циклу сечовини). Фелбамат. При поєднанні фелбамату та вальпроєвої кислоти кліренс вальпроєвої кислоти знижується на 22-50% і відповідно збільшуються плазмові концентрації вальпроєвої кислоти. Слід контролювати плазмові концентрації вальпроєвої кислоти. Мефлохін. Мефлохін прискорює метаболізм вальпроєвої кислоти і сам здатний викликати судоми, тому при їх одночасному застосуванні можливий розвиток епілептичного нападу. Препарати звіробою продірявленого. При одночасному застосуванні вальпроєвої кислоти та препаратів звіробою продірявленого можливе зниження протисудомної ефективності вальпроєвої кислоти. Препарати, що мають високий і сильний зв'язок з білками плазми (ацетилсаліцилова кислота). У разі одночасного застосування вальпроєвої кислоти та препаратів, що мають високий та сильний зв'язок з білками плазми крові (ацетилсаліцилова кислота), можливе підвищення концентрації вільної фракції вальпроєвої кислоти. Непрямі антикоагулянти, включаючи варфарин та інші похідні кумарину. При одночасному застосуванні вальпроєвої кислоти та непрямих антикоагулянтів потрібний ретельний контроль протромбінового індексу. Циметидин, еритроміцин. Сироваткові концентрації вальпроєвої кислоти можуть збільшуватись у разі одночасного застосування циметидину або еритроміцину (внаслідок уповільнення її печінкового метаболізму). Карбапенеми (паніпенем, меропенем, іміпенем). Зниження концентрацій вальпроєвої кислоти в крові при одночасному застосуванні з карбапенемами: за два дні спільної терапії спостерігалося 60-100% зниження концентрації вальпроєвої кислоти в крові, яке іноді супроводжувалося виникненням судом. Слід уникати одночасного застосування карбапенемів у пацієнтів з підібраною дозою вальпроєвої кислоти у зв'язку з їх здатністю швидко та інтенсивно знижувати концентрації вальпроєвої кислоти у крові. Якщо не можна уникнути лікування карбапенемами, слід проводити ретельний моніторинг концентрацій вальпроєвої кислоти у крові. ріфампіцин. Рифампіцин може знижувати концентрації вальпроєвої кислоти в крові, що призводить до втрати терапевтичної дії вальпроєвої кислоти. Тому може знадобитися збільшення дози вальпроєвої кислоти при одночасному застосуванні рифампіцину. Інгібітори протеаз. Інгібітори протеаз, такі як лопінавір, ритонавір, знижують плазмову концентрацію вальпроєвої кислоти при одночасному застосуванні. Колестирамін. Колестирамін може призводити до зниження плазмових концентрацій вальпроєвої кислоти при одночасному застосуванні. Інші взаємодії З топіраматом чи ацетазоламідом. Одночасне застосування вальпроєвої кислоти та топірамату або ацетазоламіду асоціювалося з енцефалопатією та/або гіперамоніємією. Пацієнти, які приймають ці препарати одночасно з вальпроєвою кислотою, повинні перебувати під ретельним медичним наглядом щодо розвитку симптомів гіперамоніємічної енцефалопатії. З кветіапін. Одночасне застосування вальпроєвої кислоти та кветіапіну може підвищувати ризик розвитку нейтропенії/лейкопенії. З естроген-прогестогенними препаратами. Вальпроєва кислота не має здатності індукувати ферменти печінки і внаслідок цього не зменшує ефективність естроген-прогестогенних препаратів у жінок, які застосовують гормональні методи контрацепції. З етанолом та іншими потенційно гепатотоксичними препаратами. При їх застосуванні одночасно з вальпроєвою кислотою можливе посилення гепатотоксичного ефекту вальпроєвої кислоти. З клоназепамом. Одночасне застосування клоназепаму з вальпроєвою кислотою може призводити в поодиноких випадках до посилення абсансного статусу. З мієлотоксичними ЛЗ. При одночасному застосуванні з вальпроєвою кислотою підвищується ризик пригнічення кістковомозкового кровотворення.Спосіб застосування та дозиВсередину. Препарат слід приймати лише за допомогою дозувального шприца, що знаходиться у картонній пачці. Дана лікарська форма препарату Депакін® ​​(сироп) переважно призначена для прийому дітей. На дозувальний шприц нанесено градуювання у міліграмах вальпроату натрію. Після розтину флакон можна зберігати за температури не вище 25 °C протягом 1 міс. Режим дозування Дозу слід встановлювати з урахуванням віку та маси тіла пацієнта. Добову дозу рекомендується ділити: на два прийоми пацієнтам віком до 1 року; на три прийоми пацієнтам віком від 1 року. Початкова добова доза для дорослих та дітей з масою тіла понад 25 кг становить зазвичай 5-10 мг/кг, потім її підвищують на 5 мг/кг кожні 4-7 днів до досягнення оптимальної дози, що дозволяє запобігати виникненню нападів епілепсії. Середня добова доза: для дітей (до 14 років) - 30 мг/кг (переважний прийом препарату у формі сиропу); для підлітків (14-18 років) - 25 мг/кг (переважний прийом твердих лікарських форм препарату Депакін®); для дорослих та пацієнтів похилого віку (маса тіла від 60 кг і вище) – 20 мг/кг (переважний прийом твердих лікарських форм препарату Депакін®). Таким чином, рекомендуються представлені у таблиці середні добові дози. Вік Маса тіла, кг Середня добова доза*, мг на добу Грудні діти 3-6 міс 5,5-7,5 150 Грудні діти від 6 до 12 місяців близько 7,5-10 150-300 Діти від 1 до 3 років близько 10-15 300–450 Діти від 3 до 6 років близько 15-25 450-750 Діти від 7 до 14 років близько 25-40 750-1200 Підлітки від 14 років близько 40-60 1000-1500 Дорослі від 60 і вище 1200–2100 * Доза у перерахунку на кількість мг вальпроату натрію. Середня добова доза може бути збільшена під контролем концентрації вальпроєвої кислоти у крові. У деяких випадках повний терапевтичний ефект вальпроєвої кислоти виникає не відразу, а розвивається протягом 4-6 тижнів. Тому не слід збільшувати добову дозу вище за рекомендовану середню добову раніше цього терміну. Хоча добова доза визначається залежно від віку та маси тіла хворого, слід брати до уваги широкий спектр індивідуальної чутливості до вальпроєвої кислоти. Чіткої кореляції між добовою дозою, концентрацією вальпроєвої кислоти у сироватці крові та терапевтичним ефектом не встановлено. Тому оптимальна доза препарату повинна підбиратись головним чином на основі клінічної відповіді. Визначення концентрації вальпроєвої кислоти в сироватці крові може бути доповненням до клінічного спостереження, якщо епілепсія не піддається контролю або підозрюється розвиток побічних ефектів. Зазвичай ефективними є дози, що забезпечують сироваткові концентрації вальпроєвої кислоти, що становлять 40-100 мг/л (300-700 мкмоль/л). При обґрунтованій необхідності досягнення вищих концентрацій у сироватці крові слід ретельно зважувати співвідношення очікуваної користі та ризику виникнення побічних ефектів, особливо дозозависимых, т.к.при сироваткових концентраціях вальпроєвої кислоти понад 100 мг/л очікується збільшення побічних ефектів до розвитку інтоксикації. Тому сироваткова концентрація, що визначається перед прийомом першої дози на добу, повинна перевищувати 100 мг/л. Для пацієнтів, які приймали раніше протиепілептичні засоби, переведення на прийом препарату Депакін® ​​сироп слід проводити поступово, досягаючи оптимальної дози препарату приблизно протягом 2 тижнів. При цьому відразу знижується доза раніше протиепілептичного препарату, особливо фенобарбіталу. Якщо раніше прийманий протиепілептичний препарат скасовується, його відміна повинна проводитися поступово. За необхідності застосування вальпроєвої кислоти з іншими протиепілептичними засобами слід додавати поступово. Оскільки інші протиепілептичні препарати можуть оборотно індукувати мікросомальні ферменти печінки, слід протягом 4-6 тижнів після прийому останньої дози цих протиепілептичних препаратів моніторувати концентрації вальпроєвої кислоти в крові та при необхідності (у міру зменшення індукуючого метаболізму ефекту цих препаратів) знижувати добову дозу препарату. ® сироп. Особливі групи пацієнтів Діти та підлітки жіночої статі, жінки з дітородним потенціалом та вагітні жінки Попередження для пацієнток жіночої статі. У разі настання вагітності препарати вальпроєвої кислоти можуть завдати серйозної шкоди майбутній дитині. Завжди слід застосовувати ефективні засоби контрацепції під час лікування. Якщо пацієнтка планує вагітність або завагітніла, необхідно негайно повідомити про це свого лікаря. Лікування препаратом Депакін® ​​сироп слід розпочинати під наглядом фахівця, який має досвід лікування епілепсії та біполярних розладів. Лікування слід розпочинати лише в тому випадку, якщо інші види лікування неефективні або не переносяться, а при регулярному перегляді лікування слід ретельно повторно оцінювати співвідношення користі та ризику. Переважним є застосування препаратів Депакін у монотерапії та найменших ефективних дозах і, якщо можливо, у лікарських формах з пролонгованим вивільненням. Під час вагітності добова доза повинна ділитися щонайменше на 2 разові дози. Літній вік. Хоча пацієнти похилого віку мають зміни фармакокінетики вальпроєвої кислоти, вони мають обмежену клінічну значущість, і доза вальпроєвої кислоти у таких пацієнтів повинна підбиратися відповідно до досягнення контролю над нападами епілепсії. Ниркова недостатність та/або гіпопротеїнемія. У пацієнтів з нирковою недостатністю та/або гіпопротеїнемією слід враховувати можливість збільшення концентрації вільної (терапевтично активної) фракції вальпроєвої кислоти у сироватці крові та при необхідності зменшувати дозу вальпроєвої кислоти, орієнтуючись при доборі дози головним чином на клінічну картину, а не на загальний вміст вальпроєвої кислоти. у сироватці крові (вільної фракції та фракції, пов'язаної з білками плазми крові), щоб уникнути можливих помилок у підборі дози.ПередозуванняСимптоми: клінічні прояви гострого масивного передозування зазвичай протікають у вигляді коми з гіпотонією м'язів, гіпорефлексією, міозом, пригніченням дихання, метаболічним ацидозом, надмірним зниженням артеріального тиску та судинним колапсом/шоком. Описувалися випадки внутрішньочерепної гіпертензії, пов'язаної з набряком мозку. Наявність натрію у складі препаратів вальпроєвої кислоти при їх передозуванні може призводити до розвитку гіпернатріємії. Симптоми передозування можуть змінюватись, повідомлялося про розвиток судомних нападів при дуже високих плазмових концентраціях вальпроєвої кислоти. При масивному передозуванні можливий летальний кінець, проте зазвичай прогноз при передозуванні сприятливий. Лікування: невідкладна допомога при передозуванні в стаціонарі повинна включати: промивання шлунка, яке є ефективним протягом 10-12 годин після прийому препарату. Для зменшення всмоктування вальпроєвої кислоти може бути ефективним призначення активованого вугілля, зокрема. його запровадження через назогастральний зонд. Потрібне спостереження за станом ССС та дихальної системи, підтримання ефективного діурезу, проведення симптоматичної терапії. Необхідно контролювати функції печінки та підшлункової залози. При пригніченні дихання може знадобитися проведення ШВЛ. В окремих випадках успішно застосовувався налоксон. У дуже тяжких випадках масивного передозування були ефективні гемодіаліз та гемоперфузія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред початком застосування препарату Депакін® ​​сироп і періодично протягом перших 6 місяців лікування, особливо у пацієнтів із групи ризику ураження печінки, слід проводити дослідження функції печінки. Як і при застосуванні більшості протиепілептичних препаратів, при застосуванні вальпроєвої кислоти можливе незначне підвищення активності печінкових ферментів, особливо на початку лікування, яке протікає без клінічних проявів і є тимчасовим. У цих пацієнтів необхідне проведення більш детального дослідження біологічних показників, включаючи протромбіновий індекс, і може знадобитися корекція дози препарату, а при необхідності повторне клінічне та лабораторне обстеження. Перед початком терапії або хірургічним втручанням, а також при спонтанному виникненні підшкірних гематом або кровотеч рекомендується провести визначення часу кровотечі, кількості формених елементів у периферичній крові, включаючи тромбоцити. Тяжке ураження печінки Сприятливі фактори. Клінічний досвід показує, що до групи ризику входять пацієнти, які приймають одночасно кілька протиепілептичних препаратів; діти молодші 3-річного віку з тяжкими судомними нападами, особливо на тлі ураження головного мозку, затримки розумового розвитку та/або вроджених метаболічних або дегенеративних захворювань; пацієнти, що одночасно приймають саліцилати (т.к. саліцилати метаболізуються тим же метаболічним шляхом, що і вальпроєва кислота). Після 3-річного віку ризик ураження печінки значно знижується та прогресивно зменшується у міру збільшення віку пацієнта. У більшості випадків таке ураження печінки виникало протягом перших 6 місяців лікування, найчастіше між 2-й і 12-й тижнів лікування, і зазвичай при застосуванні вальпроєвої кислоти у складі комбінованої протиепілептичної терапії. Симптоми, що вказують на ураження печінки. Для ранньої діагностики ураження печінки обов'язковим є клінічне спостереження за пацієнтами. Зокрема, слід звернути увагу на появу наступних симптомів, які можуть передувати виникненню жовтяниці, особливо у пацієнтів групи ризику (див. вище): неспецифічні симптоми, що особливо раптово розпочалися, такі як астенія, анорексія, летаргія, сонливість, які іноді супроводжуються багаторазовим блюванням і болями в животі; відновлення судомних нападів у пацієнтів з епілепсією Слід попереджати пацієнтів або членів їх сімей (при застосуванні препарату дітьми) про те, що вони повинні негайно повідомити про виникнення будь-якого з цих симптомів лікарю. Пацієнтам слід негайно провести клінічне обстеження та лабораторне дослідження показників функції печінки. Виявлення Визначення функціональних проб печінки слід проводити перед початком лікування та потім періодично протягом перших 6 місяців лікування. Серед звичайних досліджень найбільш інформативними є дослідження, що відображають стан білково-синтетичної функції печінки, особливо визначення протромбінового індексу. Підтвердження відхилення від норми протромбінового індексу, особливо у поєднанні з відхиленнями від норми інших лабораторних показників (значне зниження вмісту фібриногену та факторів згортання крові, збільшення концентрації білірубіну та підвищення активності печінкових трансаміназ), а також поява інших симптомів, що вказують на ураження. вище), вимагає припинення застосування препарату Депакін® ​​сироп. З метою обережності у випадку, якщо пацієнти приймали одночасно саліцилати, їх прийом також повинен бути припинений. Панкреатит Є зареєстровані рідкісні випадки важких форм панкреатиту у дітей та дорослих, які розвивалися незалежно від віку та тривалості лікування. Спостерігалося кілька випадків геморагічного панкреатиту із швидким прогресуванням захворювання від перших симптомів до смертельного результату. Діти перебувають у групі підвищеного ризику розвитку панкреатиту, із збільшенням віку дитини цей ризик зменшується. Факторами ризику розвитку панкреатиту можуть бути тяжкі судоми, неврологічні порушення або протисудомна терапія. Печінкова недостатність, що поєднується з панкреатитом, збільшує ризик смерті. Пацієнти, у яких виникають сильні болі у животі, нудота, блювання та/або анорексія, повинні бути негайно обстежені. У разі підтвердження панкреатиту, зокрема при підвищеній активності ферментів підшлункової залози в крові, застосування вальпроєвої кислоти має бути припинено та розпочато відповідне лікування. Суїцидальні думки та спроби Повідомлялося про виникнення суїцидальних думок та спроб у пацієнтів, які приймають протиепілептичні препарати за деякими показаннями. Метааналіз рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень протиепілептичних препаратів також показав збільшення ризику суїцидальних думок та спроб на 0,19% у всіх пацієнтів, які приймали протиепілептичні препарати (в т.ч. збільшення цього ризику на 0,24% у пацієнтів, які приймали протиепілептичні препарати з приводу епілепсії), у порівнянні з їх частотою у пацієнтів, які приймали плацебо. Механізм цього ефекту невідомий. Тому пацієнтів, які приймають препарат Депакін® ​​сироп, слід постійно контролювати на предмет суїцидальних думок та спроб, а у разі їх виникнення необхідно проводити відповідне лікування.Пацієнтам та особам, що доглядають за ними, рекомендується при появі у пацієнта суїцидальних думок або спроб негайно звернутися до лікаря. Карбапенеми Одночасне застосування карбапенемів не рекомендується. Пацієнти з встановленими мітохондріальними захворюваннями або підозрою на них Вальпроєва кислота може ініціювати або обтяжувати прояви наявних у пацієнта мітохондріальних захворювань, що викликаються мутаціями мітохондріальної ДНК, а також ядерного гена, що кодує мітохондріальний фермент γ-полімеразу (POLG). Зокрема, у пацієнтів з уродженими нейрометаболічними синдромами, що викликаються мутаціями гена, що кодує POLG; наприклад із синдромом Альперса-Хуттенлохера, із застосуванням вальпроєвої кислоти асоціювалася вища частота розвитку гострої печінкової недостатності та пов'язаних з ураженням печінки смертельних наслідків. Захворювання, зумовлені дефектами POLG, можуть бути запідозрені у пацієнтів із сімейним анамнезом таких захворювань або симптомами, підозрілими на їх наявність, включаючи незрозумілу енцефалопатію, рефрактерну епілепсію (фокальну, міоклонічну), епілептичний статус,затримку психічного та фізичного розвитку, психомоторну регресію, аксональну сенсомоторну нейропатію, міопатію, мозочкову атаксію, офтальмоплегію або ускладнену мігрень із зоровою (потиличною) аурою. Відповідно до сучасної клінічної практики для діагностики таких захворювань слід провести тестування на мутації гена POLG. Парадоксальне збільшення частоти та тяжкості судомних нападів (включаючи розвиток епілептичного статусу) або поява нових видів судом. Як і при застосуванні інших протиепілептичних препаратів, при прийомі вальпроєвої кислоти у деяких пацієнтів спостерігалося замість покращення оборотне збільшення частоти та тяжкості судомних нападів (включаючи розвиток епілептичного статусу) або поява нових видів судом. У разі посилення судом пацієнтам слід негайно проконсультуватися з лікарем. Діти та підлітки жіночої статі, жінки з дітородним потенціалом та вагітні жінки Попередження для пацієнток жіночої статі. У разі настання вагітності препарати вальпроєвої кислоти можуть завдати серйозної шкоди майбутній дитині. Завжди слід застосовувати ефективні засоби контрацепції під час лікування. Якщо пацієнтка планує вагітність або завагітніла, необхідно негайно повідомити про це свого лікаря. Препарат Депакін® ​​сироп не слід застосовувати у дітей та підлітків жіночої статі, жінок з дітородним потенціалом та вагітних жінок, за винятком випадків, коли альтернативні види лікування неефективні або не переносяться. Це обмеження пов'язане з високим ризиком тератогенної дії та порушень психічного та фізичного розвитку у дітей, які внутрішньоутробно були піддані впливу вальпроєвої кислоти. Слід ретельно переоцінювати ставлення користь/ризик у таких випадках: під час регулярного перегляду лікування, при досягненні дівчинкою статевої зрілості та терміново – у разі планування або настання вагітності у жінки, яка приймає вальпроєву кислоту. Під час лікування вальпроєвою кислотою жінки з дітородним потенціалом повинні використовувати надійні методи контрацепції та поінформувати про ризики, пов'язані з прийомом препарату Депакін® ​​сироп під час вагітності. Для допомоги у розумінні пацієнткою цих ризиків лікар, який призначає їй вальпроєву кислоту, повинен надати пацієнтці всебічну інформацію про ризики, пов'язані з прийомом препарату Депакін® ​​сироп під час вагітності. Зокрема, лікар, який призначає вальпроєву кислоту, повинен переконатися, що пацієнтка розуміє: природу та величину ризиків при застосуванні вальпроєвої кислоти під час вагітності, зокрема ризиків тератогенної дії, а також порушень психічного та фізичного розвитку дитини; необхідність використання ефективної контрацепції; необхідність регулярного перегляду лікування; необхідність термінової консультації зі своїм лікарем, якщо вона підозрює, що завагітніла, або коли вона передбачає можливість настання вагітності. Жінку, яка планує вагітність, слід обов'язково спробувати, якщо це можливо, перевести на альтернативне лікування перед тим, як вона спробує зачаття. Лікування вальпроєвою кислотою слід продовжувати лише після того, як лікар, який має досвід лікування епілепсії та біполярних розладів, проведе переоцінку для неї співвідношення користі та ризиків від лікування препаратом. Діти (інформація відноситься до лікарських форм препарату Депакін, які можуть прийматися дітьми молодше 3-річного віку). У дітей молодше 3-річного віку, у разі необхідності застосування препарату, рекомендується його застосування в монотерапії та в рекомендованій для дітей лікарській формі. При цьому перед початком лікування слід зважувати співвідношення потенційної користі від застосування вальпроєвої кислоти та ризику ураження печінки та розвитку панкреатиту при її застосуванні. У дітей віком до 3 років слід уникати одночасного застосування вальпроєвої кислоти та саліцилатів у зв'язку з ризиком токсичного впливу на печінку. Ниркова недостатність. Може знадобитися зниження дози вальпроєвої кислоти через підвищення концентрації її вільної фракції у сироватці крові. У разі неможливості моніторування плазмових концентрацій вальпроєвої кислоти дозу препарату слід коригувати на підставі клінічного спостереження за пацієнтом. Ферментна недостатність карбамідного циклу (цикл сечовини). При підозрі на ферментну недостатність карбамідного циклу застосування вальпроєвої кислоти протипоказане. У таких пацієнтів було описано кілька випадків гіперамоніємії зі ступором або комою. У цих випадках дослідження метаболізму слід проводити до початку лікування вальпроєвою кислотою. У дітей з незрозумілими шлунково-кишковими симптомами (анорексія, блювота, випадки цитолізу), летаргією або комою в анамнезі, із затримкою розумового розвитку або при сімейному анамнезі загибелі новонародженого або дитини до початку лікування вальпроєвою кислотою повинні бути проведені дослідження метаболізму, зокрема визначення (Присутність аміаку та його сполук у крові) натще і після їди. Пацієнти із системним червоним вовчаком Хоча показано, що в процесі лікування препаратом Депакін® ​​сироп порушення функцій імунної системи зустрічаються виключно рідко, потенційну користь від його застосування необхідно порівняти з потенційним ризиком при застосуванні препарату у пацієнтів із системним червоним вовчаком. Збільшення маси тіла Пацієнтів слід попередити про ризик підвищення маси тіла на початку лікування, і необхідно вжити заходів, переважно призначити дієту, для зведення цього явища до мінімуму. Пацієнти з цукровим діабетом Враховуючи можливість несприятливого впливу вальпроєвої кислоти на підшлункову залозу, при застосуванні препарату у пацієнтів із цукровим діабетом слід ретельно моніторувати концентрацію глюкози у крові. При дослідженні сечі на наявність кетонових тіл у пацієнтів з цукровим діабетом можливе отримання неправдивих результатів, т.к. вальпроєва кислота виводиться нирками, частково як кетонових тіл. Пацієнти, інфіковані вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) У дослідженнях in vitro було встановлено, що вальпроєва кислота стимулює реплікацію ВІЛ за певних експериментальних умов. Клінічне значення цього факту, якщо є, невідомо. Крім цього, не встановлено значення цих даних, отриманих у дослідженнях in vitro, для пацієнтів, які отримують максимальну супресивну протиретровірусну терапію. Однак ці дані слід враховувати при інтерпретації результатів постійного моніторингу вірусного навантаження у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які приймають вальпроєву кислоту. Пацієнти з наявною недостатністю КПТ типу II Пацієнти з наявною недостатністю КПТ типу II повинні бути попереджені про високий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти. Етанол Під час лікування вальпроєвою кислотою не рекомендується вживання етанолу. Вплив на здатність керувати автомобілем або займатися іншими потенційно небезпечними видами діяльності. Пацієнти повинні бути попереджені про ризик розвитку сонливості, особливо у разі комбінованої протисудомної терапії або при поєднанні препарату Депакін® ​​сироп з бензодіазепінами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, покриті кишковорозчинною оболонкою - 1 таб. Активні речовини: натрію вальпроат – 300 мг; Допоміжні речовини: повідон К-90 (полівідон К-90) – 8 мг, кальцію силікату гідрат – 15 мг, тальк – 9 мг, магнію стеарат – 3 мг; Склад оболонки: сополімер метакрилової кислоти та метилметакрилату (1:1) – прибл. 19.63 мг, тальк – прибл. 19.63 мг, Опаспрей білий (типу К1-7000) (титану діоксид – 17.5 мг, гіпролоза – 0.29 мг) – прибл. 17.79 мг, целацефат (целюлози ацетатфталат) – прибл. 23.22 мг, діетілфталат – прибл. 9.73 мг. 10 шт. - блістери (10) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті кишковорозчинною оболонкою білого кольору, круглі, двоопуклі.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб.ФармакокінетикаВальпроєва кислота швидко і майже повністю абсорбується із шлунково-кишкового тракту, біодоступність при прийомі внутрішньо становить близько 93%. Прийом їжі не впливає на рівень всмоктування. Cmax у плазмі досягається через 1-3 год. Терапевтична концентрація вальпроєвої кислоти в плазмі становить 50-100 мг/л. Css досягається на 2-4 день лікування, залежно від інтервалів між прийомами. Зв'язування із білками плазми становить 80-95%. Рівні концентрації у спинномозковій рідині корелюють з величиною незв'язаної з білками фракції. Вальпроєва кислота проникає через плацентарний бар'єр, що виділяється з грудним молоком. Метаболізується шляхом глюкуронізації та окиснення в печінці. Вальпроєва кислота (1-3%) та її метаболіти виводяться нирками. T1/2 при монотерапії та у здорових добровольців становить 8-20 год. При поєднанні з іншими лікарськими засобами T1/2 може становити 6-8 годин через індукцію метаболічних ферментів.ФармакодинамікаПротиепілептичний засіб. Вважають, що механізм дії пов'язаний із підвищенням вмісту GABA у ЦНС, що обумовлено інгібуванням GABA-трансамінази, а також зменшенням зворотного захоплення GABA у тканинах головного мозку. Це, мабуть, призводить до зменшення збудливості та судомної готовності моторних зон головного мозку. Сприяє покращенню психічного стану та настрою хворих.Показання до застосуванняЕпілептичні напади: генералізовані, осередкові (фокальні, парціальні) з простою та складною симптоматикою, малі. Судорожний синдром при органічних захворюваннях мозку. Розлади поведінки, пов'язані з епілепсією. Маніакально-депресивний психоз з біполярною течією, що не піддається лікуванню препаратами літію або іншими лікарськими засобами. Фебрильні судоми у дітей, дитячий тик.Протипоказання до застосуванняТяжкі порушення функції печінки; тяжкі порушення функції підшлункової залози; порфірія; геморагічний діатез; виражена тромбоцитопенія; І триместр вагітності; лактація (грудне вигодовування); підвищена чутливість до вальпроєвої кислотиВагітність та лактаціяЗастосування при вагітності не рекомендується, особливо у І триместрі. Слід пам'ятати, що вальпроевая кислота може викликати різні вроджені аномалії, особливо spina bifida. Вальпроєва кислота виділяється із грудним молоком. Є повідомлення, що концентрації вальпроату у грудному молоці становили 1-10% концентрації у плазмі крові матері. Застосування у період грудного вигодовування протипоказане. Жінкам дітородного віку під час лікування рекомендується використовувати надійні методи контрацепції. У дітей підвищений ризик розвитку тяжкого чи загрозливого життя гепатотоксичної дії. У пацієнтів віком до 2 років та у дітей, які отримують комбіновану терапію, ризик ще більш високий, але зі збільшенням віку він знижується.Побічна діяЗ боку ЦНС: можливе тремтіння кистей або рук; рідко - зміни поведінки, настрою чи психічного стану, диплопія, ністагм, плями перед очима, порушення координації рухів, запаморочення, сонливість, біль голови, незвичайне збудження, рухове занепокоєння чи дратівливість. З боку травної системи: можливі слабкі спазми в животі або області шлунка, втрата апетиту, діарея, порушення травлення, нудота, блювання; рідко – запори, панкреатит. З боку системи зсідання крові: тромбоцитопенія, подовження часу кровотечі. З боку обміну речовин: незвичне зменшення чи збільшення маси тіла. З боку гінекологічного статусу: Порушення менструального циклу. Дерматологічні реакції: алопеція. Алергічні реакції: шкірний висип.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні нейролептиків, антидепресантів, інгібіторів МАО, похідних бензодіазепіну, етанолу посилюється пригнічуючий вплив на ЦНС. При одночасному застосуванні засобів, що мають гепатотоксичну дію, можливе посилення гепатотоксичної дії. При одночасному застосуванні посилюються ефекти антиагрегантів (в т.ч. ацетилсаліцилової кислоти) та антикоагулянтів. При одночасному застосуванні підвищується концентрація зидовудину в плазмі, що призводить до посилення його токсичності. При одночасному застосуванні з карбамазепіном зменшується концентрація вальпроєвої кислоти у плазмі крові внаслідок підвищення швидкості її метаболізму, зумовленого індукцією мікросомальних ферментів печінки під впливом карбамазепіну. Вальпроєва кислота потенціює токсичну дію карбамазепіну. При одночасному застосуванні сповільнюється метаболізм ламотриджину та збільшується його T1/2. При одночасному застосуванні з мефлохіном підвищується метаболізм вальпроєвої кислоти у плазмі крові та підвищується ризик розвитку судом. При одночасному застосуванні з меропенемом можливе зниження концентрації вальпроєвої кислоти у плазмі; з примідоном – підвищення концентрації примідону у плазмі крові; із саліцилатами – можливе посилення ефектів вальпроєвої кислоти внаслідок її витіснення саліцилатами із зв'язку з білками плазми крові. При одночасному застосуванні з фелбаматом підвищується концентрація вальпроєвої кислоти у плазмі крові, що супроводжується проявами токсичної дії (нудота, сонливість, біль голови, зменшення кількості тромбоцитів, когнітивні порушення). При одночасному застосуванні з фенітоїном протягом декількох перших тижнів загальна концентрація фенітоїну в плазмі може зменшуватися за рахунок його витіснення з місць зв'язування з білками плазми вальпроатом натрію, індукції мікросомальних ферментів печінки та прискорення метаболізму фенітоїну. Далі відбувається пригнічення метаболізму фенітоїну вальпроатом і, внаслідок цього, підвищення концентрації фенітоїну у плазмі крові. Фенітоїн зменшує концентрацію вальпроату в плазмі, ймовірно, за рахунок підвищення його метаболізму в печінці. Вважають, що фенітоїн як індуктор печінкових ферментів, можливо, також підвищує утворення другорядного, але має метаболіту вальпроєвої кислоти. При одночасному застосуванні вальпроєва кислота витісняє фенобарбітал із зв'язку з білками плазми, внаслідок чого збільшується його концентрація у плазмі крові. Фенобарбітал підвищує швидкість метаболізму вальпроєвої кислоти, що призводить до зменшення концентрації в плазмі крові. Є повідомлення про посилення ефектів флувоксаміну та флуоксетину при їх одночасному застосуванні з вальпроєвою кислотою. При одночасному застосуванні з флуоксетином у деяких пацієнтів спостерігалося збільшення або зменшення концентрації вальпроєвої кислоти у плазмі. При одночасному застосуванні циметидину, еритроміцину можливе підвищення концентрації вальпроєвої кислоти у плазмі за рахунок зниження її метаболізму в печінці.Спосіб застосування та дозиІндивідуальний. Для прийому внутрішньо у дорослих та дітей з масою тіла понад 25 кг початкова доза становить 10-15 мг/кг/добу. Потім дозу поступово збільшують на 200 мг на добу з інтервалом 3-4 дні до досягнення клінічного ефекту. Середня добова доза становить 20-30 мг/кг. Для дітей з масою тіла менше 25 кг та новонароджених середня добова доза становить 20-30 мг/кг. Частота прийому – 2-3 рази на добу під час їжі. В/в (у формі вальпроату натрію) вводять у дозі 400-800 мг або краплинно з розрахунку 25 мг/кг протягом 24, 36 та 48 год. При необхідності одночасного застосування внутрішньо та внутрішньовенне перше введення проводять шляхом внутрішньовенного вливання у дозі 0.5-1 мг/кг/год через 4-6 годин після останнього прийому внутрішньо. Максимальні дози: при прийомі внутрішньо для дорослих та дітей з масою тіла понад 25 кг – 50 мг/кг/добу. Застосування у дозі більше 50 мг/кг/добу можливе за умови контролю концентрації вальпроату у плазмі. При концентрації в плазмі більше 200 мг/л дозу вальпроєвої кислоти слід зменшити.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю застосовують у пацієнтів з патологічними змінами крові, при органічних захворюваннях мозку, захворюваннях печінки в анамнезі, гіпопротеїнемії, порушення функції нирок. Пацієнтам, які отримують інші протисудомні засоби, лікування вальпроєвою кислотою слід розпочинати поступово, досягаючи клінічно ефективної дози через 2 тижні. Потім проводять поступове скасування інших протисудомних засобів. У пацієнтів, які не отримували лікування іншими протисудомними засобами, клінічно ефективна доза повинна бути досягнута через 1 тиждень. Слід пам'ятати, що ризик розвитку побічних ефектів із боку печінки підвищений під час проведення комбінованої протисудомної терапії. У період лікування необхідно регулярно контролювати функцію печінки, картину периферичної крові, стан системи згортання крові (особливо протягом перших 6 місяців лікування). У дітей підвищений ризик розвитку тяжкого чи загрозливого життя гепатотоксичної дії. У пацієнтів віком до 2 років та у дітей, які отримують комбіновану терапію, ризик ще більш високий, але зі збільшенням віку він знижується. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування слід дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та інших видах діяльності, що вимагають високої концентрації уваги та швидких психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активні речовини: вальпроат натрію – 199,8 мг; вальпроєва кислота – 87 мг; допоміжні речовини: метилгідроксипропілцелюлоза 4000 мПа · с (гіпромелоза) - 105,6 мг; етилцелюлоза (20 мПа · с) - 7,2 мг; натрію сахаринат – 6 мг; кремнію діоксид колоїдний гідратований - 32,4 мг; метилгідроксипропілцелюлоза 6 мПа·с (гіпромелоза) - 4,8 мг; 30% дисперсія поліакрилату – 16 мг; макрогол 6000 - 4,8 мг; тальк – 4,8 мг; титану діоксид – 0,8 мг. За 50 табл. у поліпропіленовому флаконі, що закривається ПЕ-пробкою, з вологопоглиначем. 2 фл. поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиДовгасті пігулки, вкриті оболонкою, майже білого кольору, з ризиком з обох боків.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний, протисудомний, нормотимічний.ФармакокінетикаАбсорбція Біодоступність вальпроату натрію та вальпроєвої кислоти при внутрішньому прийомі близька до 100%. При прийомі препарату Депакін® ​​хроно 500 мг у дозі 1000 мг на добу Cmin у плазмі становить (44,7±9,8) мкг/мл, а Cmax у плазмі – (81,6±15,8) мкг/мл. Tmax становить 6,58±2,23 год. Css досягається протягом 3-4 днів регулярного прийому препарату. Середній терапевтичний діапазон сироваткових концентрацій вальпроєвої кислоти становить 50-100 мг/л. При обґрунтованій необхідності досягнення вищих концентрацій у плазмі слід ретельно зважувати співвідношення очікуваної користі та ризику виникнення побічних ефектів, особливо дозозалежних, т.к. при концентраціях понад 100 мг/л очікується збільшення побічних ефектів до розвитку інтоксикації. При плазмовій концентрації понад 150 мг/л потрібне зниження дози препарату. Розподіл Vd залежить від віку та зазвичай становить 0,13–0,23 л/кг або у людей молодого віку – 0,13–0,19 л/кг. Зв'язок з білками плазми (переважно з альбуміном) високий (90-95%), дозозалежний і насичуваний. У пацієнтів похилого віку, пацієнтів з нирковою та печінковою недостатністю зв'язок з білками плазми зменшується. При тяжкій нирковій недостатності концентрація вільної (терапевтично активної) фракції вальпроєвої кислоти може підвищуватися до 8,5-20%. При гіпопротеїнемії загальна концентрація вальпроєвої кислоти (вільна + пов'язана з білками плазми крові фракції) може не змінюватися, але може і знижуватися через збільшення метаболізму вільної (не пов'язаної з білками плазми крові) фракції вальпроєвої кислоти. Вальпроєва кислота проникає в цереброспінальну рідину та головний мозок. Концентрація вальпроєвої кислоти у лікворі становить 10% від відповідної концентрації у сироватці крові. Вальпроєва кислота проникає в грудне молоко матерів-годувальниць. У стані досягнення Css вальпроєвої кислоти у сироватці крові її концентрація у грудному молоці становить від 1 до 10% від її концентрації у сироватці крові. Метаболізм Метаболізм здійснюється в печінці шляхом глюкуронування, а також бета-, омега-і омега1-окислення. Виявлено більше 20 метаболітів, метаболіти після омега-окислення мають гепатотоксичну дію. Вальпроєва кислота не має індукувального ефекту на ферменти, що входять до метаболічної системи цитохрому Р450: на відміну від більшості інших протиепілептичних препаратів, вальпроєва кислота не впливає на ступінь як власного метаболізму, так і метаболізму інших речовин, таких як естрогени, прогестогени та непрямі. Виведення Вальпроєва кислота переважно виводиться нирками після кон'югації з глюкуроновою кислотою та бета-окисленням. Менш 5% вальпроєвої кислоти виводиться нирками у незміненому вигляді. Плазмовий кліренс вальпроєвої кислоти у пацієнтів з епілепсією становить 12,7 мл/хв. T1/2 становить 15-17 год. При комбінації з протиепілептичними препаратами, що індукують мікросомальні ферменти печінки, плазмовий кліренс вальпроєвої кислоти збільшується, а T1/2 зменшується, ступінь їхньої зміни залежить від ступеня індукції мікросомальних ферментів печінки іншими протиепілептичними препаратами. Значення T1/2 у дітей старше 2-місячного віку близькі до таких у дорослих. У пацієнтів із захворюваннями печінки T1/2 вальпроєвої кислоти збільшується. При передозуванні спостерігалося збільшення T1/2 до 30 год. Гемодіалізу піддається лише вільна фракція вальпроєвої кислоти у крові (10%). Особливості фармакокінетики при вагітності При збільшенні Vd вальпроєвої кислоти у III триместрі вагітності збільшується її нирковий та печінковий кліренс. При цьому, незважаючи на прийом препарату у постійній дозі, можливе зниження сироваткових концентрацій вальпроєвої кислоти. Крім цього, при вагітності може змінюватися зв'язок вальпроєвої кислоти з білками плазми, що може призводити до збільшення вмісту у сироватці крові вільної (терапевтично активної) фракції вальпроєвої кислоти. Порівняно з формою, покритою кишковорозчинною оболонкою, форма пролонгованої дії в еквівалентних дозах характеризується таким: відсутністю часу затримки всмоктування після прийому; продовженою абсорбцією; ідентичною біодоступністю; меншим значенням Cmax (зниження Cmax приблизно на 25%), але з стабільнішою фазою плато від 4 до 14 год після прийому; більш лінійною кореляцією між дозою та концентрацією препарату в плазмі.ФармакодинамікаПротиепілептичний препарат, що має центральну міорелаксуючу та седативну дію. Виявляє протиепілептичну активність при різних типах епілепсії. Основний механізм його дії, мабуть, пов'язаний з впливом вальпроєвої кислоти на ГАМКергічну систему: підвищення вмісту ГАМК у ЦНС та активування ГАМКергічної передачі.Показання до застосуванняДорослі лікування генералізованих епілептичних нападів: клонічні, тонічні, тоніко-клонічні, абсанси, міоклонічні, атонічні; синдром Леннокса-Гасто (в монотерапії або комбінації з іншими протиепілептичними засобами); лікування парціальних епілептичних нападів: парціальні напади з вторинною генералізацією або без неї (у монотерапії чи комбінації з іншими протиепілептичними засобами); лікування та профілактика біполярних афективних розладів. Діти лікування генералізованих епілептичних нападів: клонічні, тонічні, тоніко-клонічні, абсанси, міоклонічні, атонічні; синдром Леннокса-Гасто (в монотерапії або комбінації з іншими протиепілептичними засобами); лікування парціальних епілептичних нападів: парціальні напади з вторинною генералізацією або без неї (у монотерапії або комбінації з іншими протиепілептичними засобами).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до вальпроату натрію, вальпроєвої кислоти, вальпроату семінарію, вальпроміду або будь-якого з компонентів лікарського препарату; гострий гепатит; хронічний гепатит; тяжкі захворювання печінки (особливо лікарський гепатит) в анамнезі у пацієнта та його близьких кровних родичів; тяжкі ураження печінки з летальним кінцем при застосуванні вальпроєвої кислоти у близьких кровних родичів пацієнта; тяжкі порушення функції печінки або підшлункової залози; печінкова порфірія; встановлені мітохондріальні захворювання, спричинені мутаціями ядерного гена, що кодує мітохондріальний фермент γ-полімеразу (POLG), наприклад синдром Альперса-Хуттенлохера та підозру на захворювання, зумовлені дефектами (POLG), у дітей молодше 2-річного віку (ставиться до застосування лікарських форм препарату ®, призначені для прийому дітьми); комбінація з мефлохіном; комбінація з препаратами звіробою продірявленого; дитячий вік до 6 років (ризик влучення таблетки в дихальні шляхи при ковтанні). З обережністю: захворювання печінки та підшлункової залози в анамнезі; вагітність; уроджені ферментопатії; пригнічення кістковомозкового кровотворення (лейкопенія, тромбоцитопенія, анемія); ниркова недостатність (потрібна корекція доз); гіпопротеїнемія; пацієнти, які приймають кілька протисудомних препаратів (через підвищений ризик ураження печінки); одночасний прийом препаратів, що провокують судомні напади або знижують поріг судомної готовності, таких як трициклічні антидепресанти, СІЗЗС, похідні фенотіазину, похідні бутирофенону, хлорохін, бупропіон, трамадол (ризик провокування судомних нападів); одночасний прийом нейролептиків, інгібіторів МАО, антидепресантів, бензодіазепінів (можливість потенціювання їх ефектів); одночасний прийом фенобарбіталу, примідону, фенітоїну, ламотриджину, зидовудину,фелбамату, оланзапіну, пропофолу, азтреонаму, ацетилсаліцилової кислоти, непрямих антикоагулянтів, циметидину, еритроміцину, карбапенемів, рифампіцину, німодипіну, руфінаміду (особливо у дітей), інгібіторів протеаз (лопінавіар, зв'язку з білками плазми крові можлива зміна плазмових концентрацій цих препаратів та/або вальпроєвої кислоти); одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти), топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).ацетилсаліцилової кислоти, непрямих антикоагулянтів, циметидину, еритроміцину, карбапенемів, рифампіцину, німодипіну, руфінаміду (особливо у дітей), інгібіторів протеаз (лопінавір, ритонавір), колестираміну (у зв'язку з фармакокінетичними концентрацій цих препаратів та/або вальпроєвої кислоти); одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти), топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).ацетилсаліцилової кислоти, непрямих антикоагулянтів, циметидину, еритроміцину, карбапенемів, рифампіцину, німодипіну, руфінаміду (особливо у дітей), інгібіторів протеаз (лопінавір, ритонавір), колестираміну (у зв'язку з фармакокінетичними концентрацій цих препаратів та/або вальпроєвої кислоти); одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти), топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).руфінаміду (особливо у дітей), інгібіторів протеаз (лопінавір, ритонавір), колестираміну (у зв'язку з фармакокінетичними взаємодіями на рівні метаболізму або зв'язку з білками плазми крові можлива зміна плазмових концентрацій цих препаратів та/або вальпроєвої кислоти); одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти), топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).руфінаміду (особливо у дітей), інгібіторів протеаз (лопінавір, ритонавір), колестираміну (у зв'язку з фармакокінетичними взаємодіями на рівні метаболізму або зв'язку з білками плазми крові можлива зміна плазмових концентрацій цих препаратів та/або вальпроєвої кислоти); одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти), топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).колестираміну (у зв'язку з фармакокінетичними взаємодіями на рівні метаболізму або зв'язку з білками плазми крові можлива зміна плазмових концентрацій цих препаратів та/або вальпроєвої кислоти); одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти), топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).колестираміну (у зв'язку з фармакокінетичними взаємодіями на рівні метаболізму або зв'язку з білками плазми крові можлива зміна плазмових концентрацій цих препаратів та/або вальпроєвої кислоти); одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти), топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).наявна недостатність карнітин пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).наявна недостатність карнітин пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).Вагітність та лактаціяПрепарат Депакін® ​​хроно не повинен застосовуватися у дітей та підлітків жіночої статі, жінок дітородного віку та вагітних жінок, за винятком випадків, коли інші методи лікування є неефективними або не переносяться пацієнткою. Слід докласти всіх зусиль для того, щоб перевести пацієнтку, яка планує вагітність, до зачаття на відповідне альтернативне лікування, якщо це можливо. Ризик, пов'язаний із розвитком епілептичних нападів під час вагітності. Під час вагітності розвиток генералізованих тоніко-клонічних епілептичних нападів, епілептичного статусу з розвитком гіпоксії можуть становити особливий ризик як для матері, так і для плода у зв'язку з можливістю смерті. Ризик, пов'язаний із застосуванням препарату Депакін® ​​хроно під час вагітності. Експериментальні дослідження репродуктивної токсичності, проведені на мишах, щурах та кроликах, продемонстрували наявність у вальпроєвої кислоти тератогенної дії. Вроджені вади розвитку. Наявні клінічні дані продемонстрували більшу частоту виникнення малих і тяжких вад розвитку, зокрема вроджених дефектів нервової трубки, черепно-лицьових деформацій, вад розвитку кінцівок і ССС, гіпоспадії, а також множинних вад розвитку, що зачіпають різні системи органів, у дітей, які народилися у дітей. , які приймали під час вагітності вальпроєву кислоту, у порівнянні з їх частотою при прийомі під час вагітності інших протиепілептичних препаратів. Так, ризик виникнення вроджених вад розвитку у дітей, що народилися у матерів з епілепсією, які отримували монотерапію вальпроєвою кислотою під час вагітності, був приблизно 1,5; 2,3; 2,3 та 3,7 рази вище порівняно з монотерапією фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом та ламотриджином відповідно. Дані метааналізу, що включав регістрові та когортні дослідження, показали, що частота виникнення вроджених вад розвитку у дітей, народжених матерями з епілепсією, які отримували під час вагітності монотерапію вальпроєвою кислотою, становила 10,73% (95% ДІ: 8,16–13, 29). Цей ризик є більшим, ніж ризик виникнення тяжких вроджених вад розвитку у загальній популяції, що становив 2–3%. Цей ризик є дозозалежним, але порогову дозу, нижче якої немає такого ризику, встановити неможливо. Порушення психічного та фізичного розвитку. Показано, що внутрішньоутробна дія вальпроєвої кислоти може мати небажані ефекти на психічний та фізичний розвиток дітей, які зазнали такої дії. Очевидно, цей ризик є дозозалежним, але порогову дозу, нижче якої немає такого ризику, встановити неможливо. Точний гестаційний період для ризику цих ефектів не встановлений, і ризик не виключений протягом всієї вагітності. Дослідження дітей дошкільного віку, які піддавалися внутрішньоутробному впливу вальпроєвої кислоти, показали, що до 30-40% таких дітей мали затримку раннього розвитку (в т.ч. затримка оволодіння навичками ходьби та мовного розвитку), а також нижчі інтелектуальні здібності,погані мовні навички (власна мова та розуміння мови) та проблеми з пам'яттю. Коефіцієнт розумового розвитку (індекс IQ), визначений у дітей віком 6 років з анамнезом внутрішньоутробного впливу вальпроату, був у середньому на 7-10 пунктів нижче, ніж у дітей, які піддавалися внутрішньоутробному впливу інших протиепілептичних препаратів. Хоча не можна виключити роль інших факторів, здатних небажано вплинути на інтелектуальний розвиток дітей, які піддавалися внутрішньоутробному впливу вальпроєвої кислоти, очевидно, що у таких дітей ризик інтелектуальних порушень може бути незалежним від індексу IQ матері. Дані щодо довгострокових результатів є обмеженими. Є дані, що свідчать на користь того, що діти, що піддавалися внутрішньоутробному впливу вальпроєвої кислоти, мають підвищений ризик розвитку спектра аутичних розладів (приблизно 3-кратне збільшення ризику),включаючи дитячий аутизм (приблизно 5-кратне збільшення ризику). Обмежені дані свідчать на користь того, що у дітей, які піддавалися внутрішньоутробно впливу вальпроєвої кислоти, є велика ймовірність розвитку синдрому дефіциту уваги/гіперактивності. Монотерапія вальпроєвою кислотою і комбінована терапія з включенням вальпроєвої кислоти асоціюються з несприятливим результатом вагітності, але, за наявними даними, комбінована протиепілептична терапія, що включає вальпроєву кислоту, асоціюється з більш високим ризиком несприятливого результату вагітності в порівнянні з монотерапією. розвитку порушень у плода менше при застосуванні вальпроєвої кислоти у монотерапії). Факторами ризику виникнення вад розвитку плода є доза більше 1000 мг на добу (проте менша доза не виключає цього ризику) та поєднання вальпроєвої кислоти з іншими протисудомними препаратами. У зв'язку з вищевикладеним препарат Депакин® хроно не повинен застосовуватися при вагітності та у жінок з дітородним потенціалом без крайньої необхідності, тобто. його застосування можливе лише в ситуаціях, коли інші протиепілептичні препарати є неефективними або пацієнтка їх не переносить. Питання про необхідність застосування препарату Депакін® ​​хроно або можливість відмови від його застосування має вирішуватися до початку застосування препарату або переглядатися у випадку, якщо жінка, яка приймає препарат Депакін® ​​хроно, планує вагітність. Жінки повинні бути поінформовані про необхідність планування вагітності та контролю за її перебігом. Жінки з дітородним потенціалом повинні використовувати ефективні методи контрацепції під час лікування препаратом Депакін хроно. Жінки з дітородним потенціалом повинні бути поінформовані про ризики та користь від застосування вальпроєвої кислоти під час вагітності. Якщо жінка планує вагітність або у неї діагностована вагітність, слід провести переоцінку необхідності лікування вальпроєвою кислотою в залежності від показань (див. нижче): при показанні біполярного розладу слід розглянути питання про припинення лікування вальпроєвою кислотою; при показанні епілепсія питання про продовження лікування вальпроєвою кислотою або її скасування вирішується після переоцінки співвідношення користі та ризику. Якщо після переоцінки співвідношення користі та ризику лікування препаратом Депакін® ​​хроно все-таки має бути продовжено під час вагітності, то рекомендується застосовувати його у мінімальній ефективній добовій дозі, розділеній на кілька прийомів. Слід зазначити, що при вагітності кращим є застосування лікарських форм препарату пролонгованого вивільнення. По можливості, ще до настання вагітності додатково слід розпочати прийом фолієвої кислоти (доза 5 мг/сут), т.к. фолієва кислота може зменшувати ризик виникнення вад розвитку нервової трубки. Однак дані, що є в даний час, не підтверджують її профілактичну дію щодо вроджених вад розвитку, що виникають під впливом вальпроєвої кислоти. Слід проводити постійну (в т.ч. і в III триместрі вагітності) спеціальну пренатальну діагностику для виявлення можливих вад формування нервової трубки або інших вад розвитку плода, що включає докладне УЗД. Перед пологами. До пологів матері слід провести коагуляційні тести, зокрема визначення кількості тромбоцитів, концентрації фібриногену і часу згортання (АЧТВ). Ризик для немовлят. Повідомлялося про поодинокі випадки геморагічного синдрому у новонароджених, чиї матері приймали вальпроєву кислоту під час вагітності. Цей геморагічний синдром пов'язаний з тромбоцитопенією, гіпофібриногенемією та/або зниженням вмісту інших факторів згортання крові. Також повідомлялося про розвиток афібриногенемії, яка могла призводити до смертельного результату. Цей геморагічний синдром слід відрізняти від дефіциту вітаміну К, який викликається фенобарбіталом та іншими індукторами мікросомальних ферментів печінки. Тому у новонароджених, чиї матері отримували лікування препаратами вальпроєвої кислоти під час вагітності, слід обов'язково проводити коагуляційні тести (визначати кількість тромбоцитів у периферичній крові, плазмову концентрацію фібриногену, фактори зсідання крові та коагулограму). Повідомлялося про випадки гіпоглікемії у новонароджених, чиї матері приймали вальпроєву кислоту під час ІІІ триместру вагітності. Повідомлялося про випадки розвитку гіпотиреозу у новонароджених, чиї матері приймали вальпроєву кислоту під час вагітності. У новонароджених, чиї матері приймали вальпроєву кислоту в останньому триместрі вагітності, може виникати синдром відміни (зокрема поява ажитації, дратівливості, гіперрефлексії, тремтіння, гіперкінезії, порушень м'язового тонусу, тремору, судом та ускладнень при вигодовуванні). Фертильність У зв'язку з можливістю розвитку дисменореї, аменореї, полікістозних яєчників, збільшення концентрації тестостерону у крові можливе зниження фертильності у жінок. У чоловіків вальпроєва кислота може зменшувати рухливість сперматозоїдів та порушувати фертильність. Встановлено, що ці порушення фертильності є оборотними після припинення лікування. Період грудного вигодовування. Екскреція вальпроєвої кислоти у грудне молоко низька, концентрація у молоці становить 1–10% від її концентрації у сироватці крові. Є обмежені клінічні дані щодо застосування вальпроєвої кислоти при грудному вигодовуванні, тому застосування препарату в цей період не рекомендується. Виходячи з даних літератури та невеликого клінічного досвіду, можна розглянути питання про грудне вигодовування при монотерапії препаратом Депакін® ​​хроно, але при цьому слід брати до уваги профіль побічних ефектів препарату, особливо гематологічні порушення.Побічна діяДля визначення частоти розвитку небажаних реакцій (HP) використовується класифікація ВООЗ: дуже часто ≥10%; часто ≥1 та Вроджені, спадкові та генетичні порушення: тератогенний ризик. З боку крові та лімфатичної системи: часто – анемія, тромбоцитопенія; нечасто - панцитопенія, лейкопенія, нейтропенія. Лейкопенія та панцитопенія можуть бути як з депресією кісткового мозку, так і без неї. Після відміни препарату картина крові повертається до норми; рідко – порушення кістковомозкового кровотворення, включаючи ізольовану аплазію/гіпоплазію еритроцитів, агранулоцитоз, макроцитарну анемію, макроцитоз; зниження вмісту факторів зсідання крові (як мінімум одного), відхилення від норми показників згортання крові (таких як збільшення ПВ, АЧТВ, тромбінового часу, МНО). Поява спонтанних екхімозів та кровотеч свідчить про необхідність відміни препарату та проведення обстеження. Лабораторні та інструментальні дані: рідко – дефіцит біотину/недостатність біотинідази. З боку нервової системи: дуже часто – тремор; часто - екстрапірамідні розлади, ступор, сонливість, судоми, порушення пам'яті, головний біль, ністагм; запаморочення (при внутрішньовенному введенні запаморочення може виникати протягом декількох хвилин і проходити спонтанно протягом декількох хвилин); нечасто - кома *, енцефалопатія *, летаргія *, оборотний паркінсонізм, атаксія, парестезія, обтяження судом; рідко - оборотна деменція, що поєднується з оборотною атрофією головного мозку, когнітивні розлади; частота невідома – седація. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: часто — оборотна та необоротна глухота. З боку органу зору: частота невідома – диплопія. З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння: нечасто – плевральний випіт. З боку травної системи: дуже часто – нудота; часто - блювання, зміни ясен (головним чином гіперплазія ясен), стоматит, біль в епігастрії, діарея, які часто виникають у деяких пацієнтів на початку лікування, але, як правило, зникають через кілька днів і не вимагають припинення терапії (часті реакції з боку травної системи можна знизити, приймаючи препарат під час або після їди); нечасто – панкреатит, іноді – з летальним кінцем (розвиток панкреатиту можливий протягом перших 6 місяців лікування; у разі виникнення гострого болю в животі необхідно контролювати активність сироваткової амілази; частота невідома – спазми в животі, анорексія, підвищення апетиту. З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – ниркова недостатність; рідко – енурез, тубулоінтерстиціальний нефрит, оборотний синдром Фанконі (комплекс біохімічних та клінічних проявів ураження проксимальних ниркових канальців з порушенням канальцевої реабсорбції фосфату, глюкози, амінокислот та бікарбонату), механізм розвитку якого поки що не зрозумілий. З боку шкіри та підшкірних тканин: часто – реакції гіперчутливості, наприклад кропив'янка, свербіж; минуще (оборотне) та/або дозозалежне патологічне випадання волосся (алопеція), включаючи адрогенну алопецію на тлі гіперандрогенії, полікістозу яєчників (див. нижче З боку статевих органів і молочних залоз і З боку ендокринної системи), а також алопецію на тлі розвиненого гіпотире (див. нижче З боку ендокринної системи, З боку нігтів та нігтьового ложа); нечасто - ангіоневротичний набряк, висипання, порушення з боку волосся (такі як порушення нормальної структури волосся, зміна кольору волосся, ненормальний ріст волосся (зникнення хвилястості та кучерявості волосся або навпаки - поява кучерявості волосся у осіб з спочатку прямим волоссям); рідко - токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона,мультиформна еритема, синдром лікарського висипу з еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдром). З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – зменшення МПКТ, остеопенію, остеопороз та переломи у пацієнтів, які тривало приймають препарати Депакін®. Механізм впливу препаратів Депакін на метаболізм кісткової тканини не встановлений; рідко - системний червоний вовчак, рабдоміоліз. З боку ендокринної системи: нечасто – синдром неадекватної секреції АДГ, гіперандрогенія (гірсутизм, вірилізація, акне, алопеція за чоловічим типом та/або підвищення концентрації андрогенів у крові); рідко – гіпотиреоз. З боку обміну речовин і харчування: часто - гіпонатріємія, збільшення маси тіла (треба ретельно моніторувати збільшення маси тіла, тому що збільшення маси тіла є фактором, що сприяє розвитку синдрому полікістозних яєчників); рідко — гіперамоніємія (можуть виникати випадки ізольованої та помірної гіперамоніємії без зміни показників функції печінки, які не вимагають припинення лікування. Також повідомлялося про виникнення гіперамомонії, що супроводжується появою неврологічної симптоматики (наприклад розвиток енцефалопатії, блювання, прийому вальпроєвої кислоти та проведення додаткового обстеження, ожиріння. Доброякісні, злоякісні та невизначені пухлини (включаючи кісти та поліпи): рідко – мієлодиспластичні синдроми. З боку судин: часто - кровотечі та крововиливу; нечасто – васкуліт. Загальні розлади та зміни в місці введення: нечасто – гіпотермія, легкі периферичні набряки. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: часто – ураження печінки: відхилення від норми показників функціонального стану печінки, такі як зниження протромбінового індексу, особливо у поєднанні зі значним зниженням вмісту фібриногену та факторів згортання крові, збільшення концентрації білірубіну та підвищення активності печінкових трансназ; печінкова недостатність, у виняткових випадках - зі смертельним наслідком; необхідний контроль пацієнтів щодо можливих порушень функції печінки. З боку статевих органів та молочних залоз: часто – дисменорея; нечасто – аменорея; рідко – чоловіче безпліддя, полікістоз яєчників; частота невідома – нерегулярні менструації, збільшення молочних залоз, галакторея. Порушення психіки: часто - стан сплутаності свідомості, галюцинації, агресивність, ажитація, порушення уваги; депресія (при комбінуванні вальпроєвої кислоти з іншими протисудомними препаратами); рідко - поведінкові розлади, психомоторна гіперактивність, порушення здатності до навчання; депресія (при монотерапії вальпроєвою кислотою). *Ступор і летаргія іноді призводили до минущої коми/енцефалопатії і були або ізольованими, або поєднувалися з почастішанням судомних нападів на фоні лікування, а також зменшувалися при відміні препарату або при зменшенні його дози. Більшість подібних випадків була описана на тлі комбінованої терапії, особливо при одночасному застосуванні фенобарбіталу або топірамату, або після різкого збільшення дози вальпроєвої кислоти. ** Небажані реакції, що в основному спостерігалися у пацієнтів дитячого віку.Взаємодія з лікарськими засобамиВплив вальпроєвої кислоти на інші препарати Нейролептики, інгібітори МАО, антидепресанти, бензодіазепіни. Вальпроєва кислота може потенціювати дію інших психотропних препаратів, таких як нейролептики, інгібітори МАО, антидепресанти та бензодіазепіни; тому при їх одночасному застосуванні з вальпроєвою кислотою рекомендується ретельне медичне спостереження та при необхідності корекція доз. Препарати літію. Вальпроєва кислота не впливає на сироваткові концентрації літію. Фенобарбітал. Вальпроєва кислота збільшує плазмові концентрації фенобарбіталу (за рахунок зменшення його печінкового метаболізму), у зв'язку з чим можливий розвиток седативної дії останньої, особливо у дітей. Тому рекомендується ретельне медичне спостереження за пацієнтом протягом перших 15 днів комбінованої терапії з негайним зниженням дози фенобарбіталу у разі розвитку седативної дії та при необхідності визначення плазмових концентрацій фенобарбіталу. Примідон. Вальпроєва кислота збільшує плазмові концентрації примідону з посиленням його побічних ефектів (в т.ч. седативної дії); при тривалому лікуванні ці симптоми зникають. Рекомендується ретельне клінічне спостереження за пацієнтом, особливо на початку комбінованої терапії з корекцією дози примідону за необхідності. Фенітоїн. Вальпроєва кислота знижує загальні плазмові концентрації фенітоїну. Крім цього, вальпроєва кислота підвищує концентрацію вільної фракції фенітоїну з можливістю розвитку симптомів передозування (вальпроєва кислота витісняє фенітоїн із зв'язку з білками плазми та уповільнює його печінковий метаболізм). Тому рекомендується ретельне клінічне спостереження за пацієнтом та визначення концентрацій фенітоїну та його вільної фракції у крові. Карбамазепін. При одночасному застосуванні вальпроєвої кислоти та карбамазепіну можливе збільшення плазмової концентрації активного метаболіту карбамазепіну з ознаками передозування. Повідомлялося виникнення клінічних проявів токсичності карбамазепину, т.к. вальпроєва кислота може потенціювати токсичні ефекти карбамазепіну Рекомендується ретельне клінічне спостереження за такими пацієнтами, особливо на початку комбінованої терапії з відповідною корекцією дози карбамазепіну за необхідності. Ламотріджін. Вальпроєва кислота уповільнює метаболізм ламотриджину в печінці та збільшує T1/2 ламотриджину майже вдвічі. Ця взаємодія може призводити до збільшення токсичності ламотриджину, зокрема до розвитку тяжких шкірних реакцій, включаючи токсичний епідермальний некроліз. Тому рекомендується ретельне клінічне спостереження і при необхідності корекція (зниження) дози ламотриджину. Зідовудін. Вальпроєва кислота може підвищувати плазмові концентрації зидовудину, що призводить до збільшення токсичності зидовудину, особливо гематологічних ефектів, за рахунок уповільнення його метаболізму вальпроєвою кислотою. Необхідне постійне клінічне спостереження та моніторинг лабораторних показників. Слід робити аналіз крові для виключення розвитку анемії протягом перших 2 місяців комбінованої терапії. Фелбамат. Вальпроєва кислота може знижувати середні значення кліренсу фелбамату на 16%. Оланзапін. Вальпроєва кислота може зменшувати плазмові концентрації оланзапіну. Руфінамід. Вальпроєва кислота може спричинити збільшення плазмової концентрації руфінаміду. Це збільшення залежить від концентрації вальпроєвої кислоти у крові. Слід бути обережним, особливо в дітей віком, оскільки цей ефект найбільш виражений у цій популяції. Пропофол. Вальпроєва кислота може призводити до збільшення плазмових концентрацій пропофолу. Слід розглянути питання щодо зменшення дози пропофолу при його одночасному застосуванні з вальпроєвою кислотою. Німодипін (для прийому внутрішньо та (по екстраполяції) розчин для парентерального введення). Посилення гіпотензивного ефекту німодипіну у зв'язку з тим, що одночасне застосування німодипіну з вальпроєвою кислотою може збільшувати плазмові концентрації німодипіну на 50% (за рахунок інгібування метаболізму німодипіну вальпроєвою кислотою). Темозоломід. Одночасний прийом темозоломіду з вальпроєвою кислотою призводить до слабко вираженого, але статистично значущого зниження кліренсу темозоломіду. Вплив інших препаратів на вальпроєву кислоту Протиепілептичні препарати, здатні індукувати мікросомальні ферменти печінки (включаючи фенітоїн, примідон, фенобарбітал, карбамазепін), знижують плазмові концентрації вальпроєвої кислоти. У разі комбінованої терапії дози вальпроєвої кислоти повинні коригуватися залежно від клінічної реакції та концентрації вальпроєвої кислоти у крові. Концентрація метаболітів вальпроєвої кислоти у сироватці крові може бути збільшена у разі її одночасного застосування з фенітоїном або фенобарбіталом. Тому пацієнти, які отримують лікування цими двома препаратами, повинні ретельно моніторуватися щодо ознак і симптомів гіперамоніємії, т.к. деякі метаболіти вальпроєвої кислоти можуть пригнічувати ферменти карбамідного циклу (циклу сечовини). Азтреонів. Ризик розвитку судом через зниження концентрації вальпроєвої кислоти у плазмі крові. Необхідне клінічне спостереження, визначення плазмових концентрацій вальпроєвої кислоти та можлива корекція дози протисудомного препарату під час лікування цим антибактеріальним препаратом та після його припинення. Фелбамат. При поєднанні фелбамату та вальпроєвої кислоти кліренс вальпроєвої кислоти знижується на 22–50% і, відповідно, збільшуються плазмові концентрації вальпроєвої кислоти. Слід контролювати плазмові концентрації вальпроєвої кислоти. Необхідне клінічне спостереження та контроль лабораторних показників, можлива корекція дози вальпроату під час лікування та після припинення прийому фелбамату. Карбамазепін. Можливе зменшення плазмової концентрації вальпроєвої кислоти через прискорення карбамазепіном її метаболізму у печінці. Необхідне клінічне спостереження, визначення плазмових концентрацій та можлива корекція доз обох протисудомних препаратів. Ламотріджін. Можливе підвищення концентрації ламотриджину у плазмі (через уповільнення вальпроатом метаболізму ламотриджину у печінці). Якщо потрібне одночасне застосування цих препаратів, потрібне проведення клінічного контролю. Мефлохін. Мефлохін прискорює метаболізм вальпроєвої кислоти і сам здатний викликати судоми, тому при їх одночасному застосуванні можливий розвиток епілептичного нападу. Препарати звіробою продірявленого. При одночасному застосуванні вальпроєвої кислоти та препаратів звіробою продірявленого можливе зниження протисудомної ефективності вальпроєвої кислоти. Препарати, що мають високий та сильний зв'язок з білками плазми (ацетилсаліцилова кислота). У разі одночасного застосування вальпроєвої кислоти та препаратів, що мають високий та сильний зв'язок з білками плазми (ацетилсаліцилова кислота), можливе підвищення концентрації вільної фракції вальпроєвої кислоти. Непрямі антикоагулянти, включаючи варфарин та інші похідні кумарину. При одночасному застосуванні вальпроєвої кислоти та непрямих антикоагулянтів потрібен ретельний контроль МНО та протромбінового індексу. Циметидин, еритроміцин. Сироваткові концентрації вальпроєвої кислоти можуть збільшуватися у разі одночасного застосування циметидину або еритроміцину (внаслідок уповільнення печінкового метаболізму). Карбапенеми (паніпенем, меропенем, іміпенем). Зниження концентрацій вальпроєвої кислоти в крові при одночасному застосуванні з карбапенемами: за 2 дні спільної терапії спостерігалося 60–100% зниження концентрації вальпроєвої кислоти в крові, яке іноді поєднувалося з виникненням судом. Слід уникати одночасного застосування карбапенемів у пацієнтів з підібраною дозою вальпроєвої кислоти у зв'язку з їх здатністю швидко та інтенсивно знижувати концентрації вальпроєвої кислоти у крові. Якщо не можна уникнути лікування карбапенемами, слід проводити ретельний моніторинг концентрацій вальпроєвої кислоти в крові під час лікування карбапенемами та після його відміни. ріфампіцин. Рифампіцин може знижувати концентрації вальпроєвої кислоти в крові, що призводить до втрати терапевтичної дії вальпроєвої кислоти. Тому може знадобитися збільшення дози вальпроєвої кислоти при одночасному застосуванні рифампіцину та після його відміни. Інгібітори протеаз. Інгібітори протеаз, такі як лопінавір, ритонавір, знижують плазмову концентрацію вальпроєвої кислоти при одночасному застосуванні. Колестирамін. Колестирамін може призводити до зниження плазмових концентрацій вальпроєвої кислоти при одночасному застосуванні. Інші взаємодії З топіраматом чи ацетазоламідом. Одночасне застосування вальпроєвої кислоти та топірамату або ацетазоламіду асоціювалося з енцефалопатією та/або гіперамоніємією. Пацієнти, які приймають ці препарати одночасно з вальпроєвою кислотою, повинні перебувати під ретельним медичним наглядом щодо розвитку симптомів гіперамоніємічної енцефалопатії. З кветіапін. Одночасне застосування вальпроєвої кислоти та кветіапіну може підвищувати ризик розвитку нейтропенії/лейкопенії. З естроген-прогестогенними препаратами. Вальпроєва кислота не має здатності індукувати ферменти печінки і внаслідок цього не зменшує ефективність естроген-прогестогенних препаратів у жінок, які застосовують гормональні методи контрацепції. З етанолом та іншими потенційно гепатотоксичними препаратами. При їх застосуванні одночасно з вальпроєвою кислотою можливе посилення гепатотоксичного ефекту вальпроєвої кислоти. З клоназепамом. Одночасне застосування клоназепаму з вальпроєвою кислотою може призводити в поодиноких випадках до посилення абсансного статусу. З мієлотоксичними ЛЗ. При їх одночасному застосуванні з вальпроєвою кислотою підвищується ризик пригнічення кістковомозкового кровотворення.Спосіб застосування та дозиВсередину. Даний препарат призначений тільки для дорослих та дітей старше 6 років з масою тіла понад 17 кг. Дана лікарська форма не рекомендується для дітей віком до 6 років (ризик потрапляння таблетки в дихальні шляхи при ковтанні). Депакін® ​​хроно є формою пролонгованого вивільнення діючої речовини. Пролонговане вивільнення дозволяє уникнути різких підйомів концентрації вальпроєвої кислоти в крові після прийому препарату і більш довго підтримує постійну концентрацію вальпроєвої кислоти в крові протягом доби. Таблетки пролонгованої дії Депакін® ​​хроно 300/500 мг можуть ділитись для полегшення прийому індивідуально підібраної дози. Таблетки приймають, не роздавлюючи і не розжовуючи їх. Режим дозування при епілепсії Добова доза підбирається лікарем індивідуально. Слід підбирати мінімальну ефективну для запобігання розвитку нападів епілепсії дозу (особливо під час вагітності). Добова доза повинна встановлюватися відповідно до віку та маси тіла. Рекомендовано ступінчасте (поступове) збільшення дози до досягнення мінімальної ефективної. Не було встановлено чіткого зв'язку між добовою дозою, концентрацією у плазмі та терапевтичним ефектом. Тому оптимальна доза повинна визначатися переважно за клінічною відповіддю. Визначення рівня вальпроєвої кислоти в плазмі може бути доповненням до клінічного спостереження, якщо епілепсія не піддається контролю або є підозра на розвиток побічних ефектів. Діапазон терапевтичної концентрації у крові зазвичай становить 40-100 мг/л (300-700 мкмоль/л). При монотерапії початкова доза зазвичай становить 5-10 мг/кг, яку потім поступово підвищують кожні 4-7 днів із розрахунку 5 мг вальпроєвої кислоти/кг до дози, необхідної для досягнення контролю над нападами епілепсії. Середні добові дози (при тривалому застосуванні): для дітей 6–14 років (маса тіла 20–30 кг) – 30 мг вальпроєвої кислоти/кг (600–1200 мг); для підлітків (маса тіла 40-60 кг) - 25 мг вальпроєвої кислоти/кг (1000-1500 мг); для дорослих та пацієнтів похилого віку (маса тіла від 60 кг і вище) – у середньому 20 мг вальпроєвої кислоти/кг (1200–2100 мг). Хоча добова доза визначається залежно від віку та маси тіла пацієнта, слід брати до уваги широкий спектр індивідуальної чутливості до вальпроату. Якщо епілепсія не піддається контролю за таких доз, їх можна збільшити під контролем стану пацієнта та концентрації вальпроєвої кислоти в крові. У деяких випадках повний терапевтичний ефект вальпроєвої кислоти проявляється не одразу, а розвивається протягом 4-6 тижнів. Тому не слід збільшувати добову дозу вище за рекомендовану середню добову раніше цього терміну. Добову дозу можна розділити на 1-2 прийоми, переважно під час їжі. Застосування в один прийом можливе за добре контрольованої епілепсії. Більшість пацієнтів, які вже приймають лікарську форму препарату Депакін® ​​непролонгованої дії, можуть бути переведені на лікарську форму цього препарату пролонгованої дії одразу або протягом кількох днів, при цьому пацієнти повинні продовжувати приймати підібрану раніше добову дозу. Для пацієнтів, які приймали раніше протиепілептичні засоби, переведення на прийом препарату Депакін® ​​хроно слід проводити поступово, досягаючи оптимальної дози приблизно протягом 2 тижнів. При цьому відразу знижується доза раніше протиепілептичного препарату, особливо фенобарбіталу. Якщо такий препарат скасовується, його відміна повинна проводитися поступово. Так як інші протиепілептичні препарати можуть оборотно індукувати мікросомальні ферменти печінки, слід протягом 4-6 тижнів після прийому останньої дози цих протиепілептичних препаратів моніторувати концентрації вальпроєвої кислоти в крові і при необхідності (у міру зменшення індукуючого метаболізму ефекту цих препаратів) знижувати добову дозу . При необхідності комбінації вальпроєвої кислоти з іншими протиепілептичними засобами слід додавати до лікування поступово. Режим дозування при маніакальних епізодах при біполярних розладах Дорослі. Добова доза підбирається лікарем індивідуально. Рекомендована початкова добова доза становить 750 мг. Крім цього, у клінічних дослідженнях початкова доза, що становила 20 мг натрію/кг вальпроату, також показала прийнятний профіль безпеки. Форми випуску з пролонгованим вивільненням можна набувати один або два рази на добу. Доза повинна збільшуватися якнайшвидше до досягнення мінімальної терапевтичної, яка викликає бажаний клінічний ефект. Середнє значення добової дози становить 1000–2000 мг вальпроату натрію. Пацієнти, які отримують добову дозу вище 45 мг/кг/добу, повинні перебувати під ретельним медичним наглядом. Продовження лікування маніакальних епізодів при біполярних розладах повинно проводитись шляхом прийому індивідуально підібраної мінімальної ефективної дози. Діти та підлітки. Ефективність та безпека застосування препарату при лікуванні маніакальних епізодів при біполярних розладах у пацієнтів віком до 18 років не оцінювалися. Застосування препарату у спеціальних груп пацієнтів Діти та підлітки жіночої статі, жінки з дітородним потенціалом та вагітні жінки. Лікування препаратом Депакін® ​​хроно слід розпочинати під наглядом фахівця, який має досвід лікування епілепсії та біполярних розладів. Лікування слід розпочинати лише в тому випадку, якщо інші види лікування неефективні або не переносяться, а при регулярному перегляді лікування слід ретельно повторно оцінювати співвідношення користі та ризику. Переважним є застосування препаратів Депакін у монотерапії та найменших ефективних дозах і, якщо можливо, у лікарських формах з пролонгованим вивільненням. Під час вагітності добова доза повинна ділитися щонайменше на 2 разові дози. Пацієнти похилого віку. Хоча пацієнти похилого віку мають зміни фармакокінетики вальпроєвої кислоти, вони мають обмежену клінічну значущість, і доза вальпроєвої кислоти у пацієнтів похилого віку повинна підбиратися відповідно до досягнення забезпечення контролю над нападами епілепсії. Ниркова недостатність та/або гіпопротеїнемія. У пацієнтів з нирковою недостатністю та/або гіпопротеїнемією слід враховувати можливість збільшення концентрації вільної (терапевтично активної) фракції вальпроєвої кислоти у сироватці крові та при необхідності зменшувати дозу вальпроєвої кислоти, орієнтуючись при доборі дози головним чином на клінічну картину, а не на загальний вміст вальпроєвої кислоти. у сироватці крові (вільної фракції та фракції, пов'язаної з білками плазми крові, разом), щоб уникнути можливих помилок у підборі дози.ПередозуванняСимптоми: клінічні прояви гострого масивного передозування зазвичай протікають у вигляді коми з гіпотонією м'язів, гіпорефлексією, міозом, пригніченням дихання, метаболічним ацидозом, надмірним зниженням артеріального тиску та судинним колапсом/шоком. Описувалися випадки внутрішньочерепної гіпертензії, пов'язаної з набряком мозку. Наявність натрію у складі препаратів вальпроєвої кислоти при їх передозуванні може призводити до розвитку гіпернатріємії. При масивному передозуванні можливий летальний кінець, проте зазвичай прогноз при передозуванні сприятливий. Симптоми передозування можуть змінюватись, повідомлялося про розвиток судомних нападів при дуже високих плазмових концентраціях вальпроєвої кислоти. Лікування: невідкладна допомога при передозуванні в стаціонарі повинна бути наступною: промивання шлунка, яке є ефективним протягом 10-12 годин після прийому препарату. Для зменшення всмоктування вальпроєвої кислоти може бути ефективним прийом активованого вугілля, зокрема. його запровадження через назогастральний зонд. Потрібне спостереження за станом ССС та дихальної системи та підтримання ефективного діурезу. Необхідно контролювати функції печінки та підшлункової залози. При пригніченні дихання може знадобитися проведення ШВЛ. В окремих випадках успішно застосовувався налоксон. У дуже тяжких випадках масивного передозування були ефективні гемодіаліз та гемоперфузія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред початком застосування препарату Депакін® ​​хроно та періодично протягом перших 6 місяців лікування, особливо у пацієнтів з групи ризику ураження печінки, слід проводити дослідження функції печінки. Як і при застосуванні більшості протиепілептичних препаратів, при застосуванні вальпроєвої кислоти можливе незначне підвищення активності печінкових ферментів, особливо на початку лікування, яке протікає без клінічних проявів і є тимчасовим. У цих пацієнтів необхідне проведення більш детального дослідження біологічних показників, включаючи протромбіновий індекс, і може знадобитися корекція дози препарату, а при необхідності повторне клінічне та лабораторне обстеження. Перед початком терапії або хірургічним втручанням, а також при спонтанному виникненні підшкірних гематом або кровотеч рекомендується провести визначення часу кровотечі, кількості формених елементів у периферичній крові, включаючи тромбоцити. Тяжке ураження печінки Сприятливі фактори. Існували окремі повідомлення про розвиток тяжких уражень печінки, іноді зі смертельним результатом. Клінічний досвід показує, що до групи ризику входять пацієнти, які одночасно приймають кілька протиепілептичних препаратів; грудні діти та діти молодші за трирічний вік з важкими судомними нападами, особливо на тлі ураження головного мозку, затримки розумового розвитку та/або вроджених метаболічних або дегенеративних захворювань; пацієнти, що одночасно приймають саліцилати (т.к. саліцилати метаболізуються тим же метаболічним шляхом, що і вальпроєва кислота). Після 3-річного віку ризик ураження печінки значно знижується та прогресивно зменшується у міру збільшення віку пацієнта. У більшості випадків таке ураження печінки виникало протягом перших 6 місяців лікування, найчастіше між 2-й та 12-й тижнів лікування і зазвичай при застосуванні вальпроєвої кислоти у складі комбінованої протиепілептичної терапії. Симптоми, підозрілі на ураження печінки. Для ранньої діагностики ураження печінки обов'язковим є клінічне спостереження за пацієнтами. Зокрема, слід звернути увагу на появу наступних симптомів, які можуть передувати виникненню жовтяниці, особливо у пацієнтів групи ризику (див. вище): неспецифічні симптоми, що особливо раптово розпочалися, такі як астенія, анорексія, летаргія, сонливість, які іноді супроводжуються багаторазовим блюванням і болями в животі; відновлення судомних нападів у пацієнтів з епілепсією Слід попереджати пацієнтів або членів їх сімей (при застосуванні препарату дітьми) про те, що вони повинні негайно повідомити про виникнення будь-якого з цих симптомів лікарю. Пацієнтам слід негайно провести клінічне обстеження та лабораторне дослідження показників функції печінки. Виявлення. Визначення функціональних проб печінки слід проводити перед початком лікування та потім періодично протягом перших 6 місяців лікування. Серед звичайних досліджень найбільш інформативними є дослідження, що відображають стан білково-синтетичної функції печінки, особливо визначення протромбінового індексу. Підтвердження відхилення від норми протромбінового індексу у бік його зниження, особливо у поєднанні з відхиленнями від норми інших лабораторних показників (значне зниження вмісту фібриногену та факторів згортання крові, збільшення концентрації білірубіну та підвищення активності печінкових трансаміназ), а також поява інших симптомів, печінки (див. вище), вимагає припинення застосування препарату Депакін хроно. З метою обережності у випадку, якщо пацієнти приймали одночасно саліцилати,їх прийом може бути також припинено. панкреатит. Є зареєстровані рідкісні випадки важких форм панкреатиту у дітей та дорослих, які розвивалися незалежно від віку та тривалості лікування. Спостерігалися кілька випадків геморагічного панкреатиту із швидким прогресуванням захворювання від перших симптомів до смертельного результату. Діти перебувають у групі підвищеного ризику розвитку панкреатиту, зі збільшенням віку дитини цей ризик зменшується. Факторами ризику розвитку панкреатиту можуть бути тяжкі судоми, неврологічні порушення або протисудомна терапія. Печінкова недостатність, що поєднується з панкреатитом, збільшує ризик смерті. Пацієнти, у яких виникають сильні болі у животі, нудота, блювання та/або анорексія, повинні бути негайно обстежені. У разі підтвердження діагнозу панкреатиту, зокрема при підвищеній активності ферментів підшлункової залози в крові, застосування вальпроєвої кислоти має бути припинено, і розпочато відповідне лікування. Діти та підлітки жіночої статі, жінки з дітородним потенціалом та вагітні жінки Попередження для пацієнток жіночої статі. У разі настання вагітності препарати вальпроєвої кислоти можуть завдати серйозної шкоди майбутній дитині. Завжди необхідно застосовувати ефективні засоби контрацепції під час лікування. Якщо жінка планує вагітність або завагітніла, негайно слід повідомити про це свого лікаря. Препарат Депакін® ​​хроно не слід застосовувати у дітей та підлітків жіночої статі, жінок з дітородним потенціалом та вагітних жінок, за винятком випадків, коли альтернативні види лікування неефективні або не переносяться. Це обмеження пов'язане з високим ризиком тератогенної дії та порушень психічного та фізичного розвитку у дітей, які внутрішньоутробно були піддані впливу вальпроєвої кислоти. Слід ретельно переоцінювати ставлення користь/ризик у таких випадках: під час регулярного перегляду лікування, при досягненні дівчинкою статевої зрілості та терміново у разі планування або настання вагітності у жінки, яка приймає вальпроєву кислоту. Під час лікування вальпроєвою кислотою жінки з дітородним потенціалом повинні використовувати надійні методи контрацепції та бути поінформовані про ризики, пов'язані з прийомом препарату Депакін® ​​хроно під час вагітності. Для допомоги у розумінні пацієнткою цих ризиків лікар, який призначає їй вальпроєву кислоту, повинен надати пацієнтці всебічну інформацію про ризики, пов'язані з прийомом препарату Депакін® ​​хроно під час вагітності. Зокрема, лікар, який призначає вальпроєву кислоту, повинен переконатися, що пацієнтка розуміє: природу та величину ризиків при застосуванні вальпроєвої кислоти під час вагітності, зокрема тератогенної дії, а також порушень психічного та фізичного розвитку дитини; необхідність використання ефективної контрацепції; необхідність регулярного перегляду лікування; необхідність термінової консультації зі своїм лікарем, якщо вона підозрює, що завагітніла, або передбачає можливість настання вагітності. Жінку, яка планує вагітність, слід обов'язково спробувати, якщо це можливо, перевести на альтернативне лікування перед тим, як вона спробує зачаття. Лікування вальпроєвою кислотою слід продовжувати лише після того, як лікар, який має досвід лікування епілепсії та біполярних розладів, проведе переоцінку для неї співвідношення користі та ризиків від лікування. Суїцидальні думки та спроби Повідомлялося про виникнення суїцидальних думок та спроб у пацієнтів, які приймають протиепілептичні препарати за деякими показаннями. Мета аналіз рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень протиепілептичних препаратів також показав збільшення ризику суїцидальних думок та спроб на 0,19% у всіх пацієнтів, які приймали протиепілептичні препарати (в т.ч. збільшення цього ризику на 0,24% у пацієнтів, які приймали протиепілептичні препарати з приводу епілепсії), у порівнянні з їх частотою у пацієнтів, які приймали плацебо. Механізм цього ефекту невідомий. Тому пацієнтів, які приймають препарат Депакін® ​​хроно, слід постійно контролювати на предмет суїцидальних думок та спроб, а у разі їх виникнення проводити відповідне лікування.Пацієнтам та особам, що доглядають за ними, рекомендується при появі у пацієнта суїцидальних думок або спроб негайно звернутися до лікаря. Карбапенеми Одночасне застосування карбапенемів не рекомендується. Пацієнти із встановленими мітохондріальними захворюваннями чи підозрою на них. Вальпроєва кислота може ініціювати або обтяжувати прояви наявних у пацієнта мітохондріальних захворювань, що викликаються мутаціями мітохондріальної ДНК, а також ядерного гена, що кодує мітохондріальний фермент POLG. Зокрема, у пацієнтів з уродженими нейрометаболічними синдромами, що викликаються мутаціями гена, що кодує POLG; наприклад, у пацієнтів із синдромом Альперса-Хуттенлохера із застосуванням вальпроєвої кислоти асоціювалася вища частота розвитку гострої печінкової недостатності та пов'язаних з ураженням печінки смертельних наслідків. Захворювання, зумовлені дефектами POLG, можуть бути запідозрені у пацієнтів із сімейним анамнезом таких захворювань або симптомами, підозрілими на їх наявність, включаючи незрозумілу енцефалопатію,рефрактерну епілепсію (фокальну, міоклонічну), епілептичний статус, затримку психічного та фізичного розвитку, психомоторну регресію, аксональну сенсомоторну нейропатію, міопатію, мозочкову атаксію, офтальмоплегію або ускладнену мігрень із зоровою (потиличною) аурою. Відповідно до сучасної клінічної практики для діагностики таких захворювань слід провести тестування на мутації гена POLG. Парадоксальне збільшення частоти та тяжкості судомних нападів (включаючи розвиток епілептичного статусу) або поява нових видів судом Як і при застосуванні інших протиепілептичних препаратів, при прийомі вальпроєвої кислоти у деяких пацієнтів спостерігалося замість поліпшення оборотне збільшення частоти та тяжкості судомних нападів (включаючи розвиток епілептичного статусу) або поява нових видів судом. У разі обтяження судом пацієнтам слід негайно проконсультуватися з лікарем. Діти (інформація відноситься до лікарських форм препарату Депакін, які можуть прийматися дітьми молодше 3-річного віку) У дітей молодше 3-річного віку, у разі необхідності застосування препарату, рекомендується монотерапія у рекомендованій для дітей лікарській формі. При цьому перед початком лікування слід зважувати співвідношення потенційної користі від застосування вальпроєвої кислоти та ризику ураження печінки та розвитку панкреатиту при її застосуванні. У дітей віком до 3 років слід уникати одночасного застосування вальпроєвої кислоти та саліцилатів у зв'язку з ризиком токсичного впливу на печінку. Ниркова недостатність Може знадобитися зниження дози вальпроєвої кислоти через підвищення концентрації її вільної фракції у сироватці крові. У разі неможливості моніторування плазмових концентрацій вальпроєвої кислоти дозу препарату слід коригувати на підставі клінічного спостереження за пацієнтом. Ферментна недостатність карбамідного циклу (цикл сечовини) При підозрі на ферментну недостатність карбамідного циклу застосування вальпроєвої кислоти протипоказане. У таких пацієнтів було описано кілька випадків гіперамоніємії зі ступором або комою. У цих випадках дослідження метаболізму слід проводити до початку лікування вальпроєвою кислотою. У дітей з незрозумілими шлунково-кишковими симптомами (анорексія, блювота, випадки цитолізу), летаргією або комою в анамнезі, затримкою розумового розвитку або при сімейному анамнезі загибелі новонародженого або дитини до початку лікування вальпроєвою кислотою повинні бути проведені дослідження метаболізму, зокрема визначення присутності аміаку та його сполук у крові) натще і після їди. Пацієнти із системним червоним вовчаком Хоча показано, що в процесі лікування препаратом Депакін® ​​хроно порушення функцій імунної системи зустрічаються виключно рідко, потенційну користь від його застосування необхідно порівняти з потенційним ризиком при застосуванні препарату у пацієнтів із системним червоним вовчаком. Збільшення маси тіла Пацієнтів слід попередити про ризик підвищення маси тіла на початку лікування, і необхідність вжити заходів, переважно призначення дієти для зведення цього явища до мінімуму. Пацієнти з цукровим діабетом Враховуючи можливість несприятливого впливу вальпроєвої кислоти на підшлункову залозу, при застосуванні препарату у пацієнтів із цукровим діабетом слід ретельно моніторувати концентрацію глюкози у крові. При дослідженні сечі на наявність кетонових тіл у пацієнтів з цукровим діабетом можливе отримання неправдивих результатів, т.к. вальпроєва кислота виводиться нирками, частково як кетонових тіл. Пацієнти, інфіковані вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) У дослідженнях in vitro було встановлено, що вальпроєва кислота стимулює реплікацію ВІЛ за певних експериментальних умов. Клінічне значення цього факту, якщо є, невідомо. Крім цього, не встановлено значення цих даних, отриманих у дослідженнях in vitro, для пацієнтів, які отримують максимальну супресивну протиретровірусну терапію. Однак ці дані слід враховувати при інтерпретації результатів постійного моніторингу вірусного навантаження у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які приймають вальпроєву кислоту. Пацієнти з наявною недостатністю КПТ типу II Пацієнти з наявною недостатністю КПТ типу II повинні бути попереджені про високий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти. Етанол Під час лікування вальпроєвою кислотою не рекомендується вживання етанолу. Інші особливі вказівки Інертна матриця препарату Депакін® ​​хроно (препарату пролонгованого вивільнення) у зв'язку з природою його допоміжних речовин не абсорбується із ШКТ; після вивільнення активних речовин інертна матриця виводиться із каловими масами. У 1 табл. препарату Депакін хроно 300 мг міститься 1,2 ммоль (27,6 мг) натрію; препарату Депакін® ​​хроно 500 мг – 2 ммоль (46,1 мг) натрію. Це необхідно брати до уваги у пацієнтів, які дотримуються суворої дієти з низьким вмістом натрію. Вплив на здатність керувати автомобілем або займатися іншими потенційно небезпечними видами діяльності. Пацієнти повинні бути попереджені про ризик розвитку сонливості, особливо у разі комбінованої протисудомної терапії або при поєднанні препарату Депакін® ​​хроно з бензодіазепінами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активні речовини: вальпроат натрію – 333 мг; вальпроєва кислота – 145 мг; допоміжні речовини: кремнію діоксид колоїдний безводний - 4 мг; метилгідроксипропілцелюлоза 4000 мПа · с (гіпромелоза) - 176 мг; етилцелюлоза (20 мПа · с) - 12 мг; сахаринат натрію – 10 мг; кремнію діоксид колоїдний гідратований - 50 мг; метилгідроксипропілцелюлоза 6 мПа·с (гіпромелоза) - 7,2 мг; 30% дисперсія поліакрилату – 24 мг; макрогол 6000 - 7,2 мг; тальк – 7,2 мг; титану діоксид – 1,2 мг. За 30 табл. у поліпропіленовому флаконі, що закривається ПЕ-пробкою, з вологопоглиначем. 1 фл. поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиДовгасті пігулки, вкриті оболонкою, майже білого кольору, з ризиком з обох боків.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний, протисудомний, нормотимічний.ФармакокінетикаАбсорбція Біодоступність вальпроату натрію та вальпроєвої кислоти при внутрішньому прийомі близька до 100%. При прийомі препарату Депакін® ​​хроно 500 мг у дозі 1000 мг на добу Cmin у плазмі становить (44,7±9,8) мкг/мл, а Cmax у плазмі – (81,6±15,8) мкг/мл. Tmax становить 6,58±2,23 год. Css досягається протягом 3-4 днів регулярного прийому препарату. Середній терапевтичний діапазон сироваткових концентрацій вальпроєвої кислоти становить 50-100 мг/л. При обґрунтованій необхідності досягнення вищих концентрацій у плазмі слід ретельно зважувати співвідношення очікуваної користі та ризику виникнення побічних ефектів, особливо дозозалежних, т.к. при концентраціях понад 100 мг/л очікується збільшення побічних ефектів до розвитку інтоксикації. При плазмовій концентрації понад 150 мг/л потрібне зниження дози препарату. Розподіл Vd залежить від віку та зазвичай становить 0,13–0,23 л/кг або у людей молодого віку – 0,13–0,19 л/кг. Зв'язок з білками плазми (переважно з альбуміном) високий (90-95%), дозозалежний і насичуваний. У пацієнтів похилого віку, пацієнтів з нирковою та печінковою недостатністю зв'язок з білками плазми зменшується. При тяжкій нирковій недостатності концентрація вільної (терапевтично активної) фракції вальпроєвої кислоти може підвищуватися до 8,5-20%. При гіпопротеїнемії загальна концентрація вальпроєвої кислоти (вільна + пов'язана з білками плазми крові фракції) може не змінюватися, але може і знижуватися через збільшення метаболізму вільної (не пов'язаної з білками плазми крові) фракції вальпроєвої кислоти. Вальпроєва кислота проникає в цереброспінальну рідину та головний мозок. Концентрація вальпроєвої кислоти у лікворі становить 10% від відповідної концентрації у сироватці крові. Вальпроєва кислота проникає в грудне молоко матерів-годувальниць. У стані досягнення Css вальпроєвої кислоти у сироватці крові її концентрація у грудному молоці становить від 1 до 10% від її концентрації у сироватці крові. Метаболізм Метаболізм здійснюється в печінці шляхом глюкуронування, а також бета-, омега-і омега1-окислення. Виявлено більше 20 метаболітів, метаболіти після омега-окислення мають гепатотоксичну дію. Вальпроєва кислота не має індукувального ефекту на ферменти, що входять до метаболічної системи цитохрому Р450: на відміну від більшості інших протиепілептичних препаратів, вальпроєва кислота не впливає на ступінь як власного метаболізму, так і метаболізму інших речовин, таких як естрогени, прогестогени та непрямі. Виведення Вальпроєва кислота переважно виводиться нирками після кон'югації з глюкуроновою кислотою та бета-окисленням. Менш 5% вальпроєвої кислоти виводиться нирками у незміненому вигляді. Плазмовий кліренс вальпроєвої кислоти у пацієнтів з епілепсією становить 12,7 мл/хв. T1/2 становить 15-17 год. При комбінації з протиепілептичними препаратами, що індукують мікросомальні ферменти печінки, плазмовий кліренс вальпроєвої кислоти збільшується, а T1/2 зменшується, ступінь їхньої зміни залежить від ступеня індукції мікросомальних ферментів печінки іншими протиепілептичними препаратами. Значення T1/2 у дітей старше 2-місячного віку близькі до таких у дорослих. У пацієнтів із захворюваннями печінки T1/2 вальпроєвої кислоти збільшується. При передозуванні спостерігалося збільшення T1/2 до 30 год. Гемодіалізу піддається лише вільна фракція вальпроєвої кислоти у крові (10%). Особливості фармакокінетики при вагітності При збільшенні Vd вальпроєвої кислоти у III триместрі вагітності збільшується її нирковий та печінковий кліренс. При цьому, незважаючи на прийом препарату у постійній дозі, можливе зниження сироваткових концентрацій вальпроєвої кислоти. Крім цього, при вагітності може змінюватися зв'язок вальпроєвої кислоти з білками плазми, що може призводити до збільшення вмісту у сироватці крові вільної (терапевтично активної) фракції вальпроєвої кислоти. Порівняно з формою, покритою кишковорозчинною оболонкою, форма пролонгованої дії в еквівалентних дозах характеризується таким: відсутністю часу затримки всмоктування після прийому; продовженою абсорбцією; ідентичною біодоступністю; меншим значенням Cmax (зниження Cmax приблизно на 25%), але з стабільнішою фазою плато від 4 до 14 год після прийому; більш лінійною кореляцією між дозою та концентрацією препарату в плазмі.ФармакодинамікаПротиепілептичний препарат, що має центральну міорелаксуючу та седативну дію. Виявляє протиепілептичну активність при різних типах епілепсії. Основний механізм його дії, мабуть, пов'язаний з впливом вальпроєвої кислоти на ГАМКергічну систему: підвищення вмісту ГАМК у ЦНС та активування ГАМКергічної передачі.Показання до застосуванняДорослі лікування генералізованих епілептичних нападів: клонічні, тонічні, тоніко-клонічні, абсанси, міоклонічні, атонічні; синдром Леннокса-Гасто (в монотерапії або комбінації з іншими протиепілептичними засобами); лікування парціальних епілептичних нападів: парціальні напади з вторинною генералізацією або без неї (у монотерапії чи комбінації з іншими протиепілептичними засобами); лікування та профілактика біполярних афективних розладів. Діти лікування генералізованих епілептичних нападів: клонічні, тонічні, тоніко-клонічні, абсанси, міоклонічні, атонічні; синдром Леннокса-Гасто (в монотерапії або комбінації з іншими протиепілептичними засобами); лікування парціальних епілептичних нападів: парціальні напади з вторинною генералізацією або без неї (у монотерапії або комбінації з іншими протиепілептичними засобами).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до вальпроату натрію, вальпроєвої кислоти, вальпроату семінарію, вальпроміду або будь-якого з компонентів лікарського препарату; гострий гепатит; хронічний гепатит; тяжкі захворювання печінки (особливо лікарський гепатит) в анамнезі у пацієнта та його близьких кровних родичів; тяжкі ураження печінки з летальним кінцем при застосуванні вальпроєвої кислоти у близьких кровних родичів пацієнта; тяжкі порушення функції печінки або підшлункової залози; печінкова порфірія; встановлені мітохондріальні захворювання, спричинені мутаціями ядерного гена, що кодує мітохондріальний фермент γ-полімеразу (POLG), наприклад синдром Альперса-Хуттенлохера та підозру на захворювання, зумовлені дефектами (POLG), у дітей молодше 2-річного віку (ставиться до застосування лікарських форм препарату ®, призначені для прийому дітьми); комбінація з мефлохіном; комбінація з препаратами звіробою продірявленого; дитячий вік до 6 років (ризик влучення таблетки в дихальні шляхи при ковтанні). З обережністю: захворювання печінки та підшлункової залози в анамнезі; вагітність; уроджені ферментопатії; пригнічення кістковомозкового кровотворення (лейкопенія, тромбоцитопенія, анемія); ниркова недостатність (потрібна корекція доз); гіпопротеїнемія; пацієнти, які приймають кілька протисудомних препаратів (через підвищений ризик ураження печінки); одночасний прийом препаратів, що провокують судомні напади або знижують поріг судомної готовності, таких як трициклічні антидепресанти, СІЗЗС, похідні фенотіазину, похідні бутирофенону, хлорохін, бупропіон, трамадол (ризик провокування судомних нападів); одночасний прийом нейролептиків, інгібіторів МАО, антидепресантів, бензодіазепінів (можливість потенціювання їх ефектів); одночасний прийом фенобарбіталу, примідону, фенітоїну, ламотриджину, зидовудину,фелбамату, оланзапіну, пропофолу, азтреонаму, ацетилсаліцилової кислоти, непрямих антикоагулянтів, циметидину, еритроміцину, карбапенемів, рифампіцину, німодипіну, руфінаміду (особливо у дітей), інгібіторів протеаз (лопінавіар, зв'язку з білками плазми крові можлива зміна плазмових концентрацій цих препаратів та/або вальпроєвої кислоти); одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти), топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).ацетилсаліцилової кислоти, непрямих антикоагулянтів, циметидину, еритроміцину, карбапенемів, рифампіцину, німодипіну, руфінаміду (особливо у дітей), інгібіторів протеаз (лопінавір, ритонавір), колестираміну (у зв'язку з фармакокінетичними концентрацій цих препаратів та/або вальпроєвої кислоти); одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти), топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).ацетилсаліцилової кислоти, непрямих антикоагулянтів, циметидину, еритроміцину, карбапенемів, рифампіцину, німодипіну, руфінаміду (особливо у дітей), інгібіторів протеаз (лопінавір, ритонавір), колестираміну (у зв'язку з фармакокінетичними концентрацій цих препаратів та/або вальпроєвої кислоти); одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти), топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).руфінаміду (особливо у дітей), інгібіторів протеаз (лопінавір, ритонавір), колестираміну (у зв'язку з фармакокінетичними взаємодіями на рівні метаболізму або зв'язку з білками плазми крові можлива зміна плазмових концентрацій цих препаратів та/або вальпроєвої кислоти); одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти), топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).руфінаміду (особливо у дітей), інгібіторів протеаз (лопінавір, ритонавір), колестираміну (у зв'язку з фармакокінетичними взаємодіями на рівні метаболізму або зв'язку з білками плазми крові можлива зміна плазмових концентрацій цих препаратів та/або вальпроєвої кислоти); одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти), топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).колестираміну (у зв'язку з фармакокінетичними взаємодіями на рівні метаболізму або зв'язку з білками плазми крові можлива зміна плазмових концентрацій цих препаратів та/або вальпроєвої кислоти); одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти), топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).колестираміну (у зв'язку з фармакокінетичними взаємодіями на рівні метаболізму або зв'язку з білками плазми крові можлива зміна плазмових концентрацій цих препаратів та/або вальпроєвої кислоти); одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти), топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).наявна недостатність карнітин пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).наявна недостатність карнітин пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).Вагітність та лактаціяПрепарат Депакін® ​​хроно не повинен застосовуватися у дітей та підлітків жіночої статі, жінок дітородного віку та вагітних жінок, за винятком випадків, коли інші методи лікування є неефективними або не переносяться пацієнткою. Слід докласти всіх зусиль для того, щоб перевести пацієнтку, яка планує вагітність, до зачаття на відповідне альтернативне лікування, якщо це можливо. Ризик, пов'язаний із розвитком епілептичних нападів під час вагітності. Під час вагітності розвиток генералізованих тоніко-клонічних епілептичних нападів, епілептичного статусу з розвитком гіпоксії можуть становити особливий ризик як для матері, так і для плода у зв'язку з можливістю смерті. Ризик, пов'язаний із застосуванням препарату Депакін® ​​хроно під час вагітності. Експериментальні дослідження репродуктивної токсичності, проведені на мишах, щурах та кроликах, продемонстрували наявність у вальпроєвої кислоти тератогенної дії. Вроджені вади розвитку. Наявні клінічні дані продемонстрували більшу частоту виникнення малих і тяжких вад розвитку, зокрема вроджених дефектів нервової трубки, черепно-лицьових деформацій, вад розвитку кінцівок і ССС, гіпоспадії, а також множинних вад розвитку, що зачіпають різні системи органів, у дітей, які народилися у дітей. , які приймали під час вагітності вальпроєву кислоту, у порівнянні з їх частотою при прийомі під час вагітності інших протиепілептичних препаратів. Так, ризик виникнення вроджених вад розвитку у дітей, що народилися у матерів з епілепсією, які отримували монотерапію вальпроєвою кислотою під час вагітності, був приблизно 1,5; 2,3; 2,3 та 3,7 рази вище порівняно з монотерапією фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом та ламотриджином відповідно. Дані метааналізу, що включав регістрові та когортні дослідження, показали, що частота виникнення вроджених вад розвитку у дітей, народжених матерями з епілепсією, які отримували під час вагітності монотерапію вальпроєвою кислотою, становила 10,73% (95% ДІ: 8,16–13, 29). Цей ризик є більшим, ніж ризик виникнення тяжких вроджених вад розвитку у загальній популяції, що становив 2–3%. Цей ризик є дозозалежним, але порогову дозу, нижче якої немає такого ризику, встановити неможливо. Порушення психічного та фізичного розвитку. Показано, що внутрішньоутробна дія вальпроєвої кислоти може мати небажані ефекти на психічний та фізичний розвиток дітей, які зазнали такої дії. Очевидно, цей ризик є дозозалежним, але порогову дозу, нижче якої немає такого ризику, встановити неможливо. Точний гестаційний період для ризику цих ефектів не встановлений, і ризик не виключений протягом всієї вагітності. Дослідження дітей дошкільного віку, які піддавалися внутрішньоутробному впливу вальпроєвої кислоти, показали, що до 30-40% таких дітей мали затримку раннього розвитку (в т.ч. затримка оволодіння навичками ходьби та мовного розвитку), а також нижчі інтелектуальні здібності,погані мовні навички (власна мова та розуміння мови) та проблеми з пам'яттю. Коефіцієнт розумового розвитку (індекс IQ), визначений у дітей віком 6 років з анамнезом внутрішньоутробного впливу вальпроату, був у середньому на 7-10 пунктів нижче, ніж у дітей, які піддавалися внутрішньоутробному впливу інших протиепілептичних препаратів. Хоча не можна виключити роль інших факторів, здатних небажано вплинути на інтелектуальний розвиток дітей, які піддавалися внутрішньоутробному впливу вальпроєвої кислоти, очевидно, що у таких дітей ризик інтелектуальних порушень може бути незалежним від індексу IQ матері. Дані щодо довгострокових результатів є обмеженими. Є дані, що свідчать на користь того, що діти, що піддавалися внутрішньоутробному впливу вальпроєвої кислоти, мають підвищений ризик розвитку спектра аутичних розладів (приблизно 3-кратне збільшення ризику),включаючи дитячий аутизм (приблизно 5-кратне збільшення ризику). Обмежені дані свідчать на користь того, що у дітей, які піддавалися внутрішньоутробно впливу вальпроєвої кислоти, є велика ймовірність розвитку синдрому дефіциту уваги/гіперактивності. Монотерапія вальпроєвою кислотою і комбінована терапія з включенням вальпроєвої кислоти асоціюються з несприятливим результатом вагітності, але, за наявними даними, комбінована протиепілептична терапія, що включає вальпроєву кислоту, асоціюється з більш високим ризиком несприятливого результату вагітності в порівнянні з монотерапією. розвитку порушень у плода менше при застосуванні вальпроєвої кислоти у монотерапії). Факторами ризику виникнення вад розвитку плода є доза більше 1000 мг на добу (проте менша доза не виключає цього ризику) та поєднання вальпроєвої кислоти з іншими протисудомними препаратами. У зв'язку з вищевикладеним препарат Депакин® хроно не повинен застосовуватися при вагітності та у жінок з дітородним потенціалом без крайньої необхідності, тобто. його застосування можливе лише в ситуаціях, коли інші протиепілептичні препарати є неефективними або пацієнтка їх не переносить. Питання про необхідність застосування препарату Депакін® ​​хроно або можливість відмови від його застосування має вирішуватися до початку застосування препарату або переглядатися у випадку, якщо жінка, яка приймає препарат Депакін® ​​хроно, планує вагітність. Жінки повинні бути поінформовані про необхідність планування вагітності та контролю за її перебігом. Жінки з дітородним потенціалом повинні використовувати ефективні методи контрацепції під час лікування препаратом Депакін хроно. Жінки з дітородним потенціалом повинні бути поінформовані про ризики та користь від застосування вальпроєвої кислоти під час вагітності. Якщо жінка планує вагітність або у неї діагностована вагітність, слід провести переоцінку необхідності лікування вальпроєвою кислотою в залежності від показань (див. нижче): при показанні біполярного розладу слід розглянути питання про припинення лікування вальпроєвою кислотою; при показанні епілепсія питання про продовження лікування вальпроєвою кислотою або її скасування вирішується після переоцінки співвідношення користі та ризику. Якщо після переоцінки співвідношення користі та ризику лікування препаратом Депакін® ​​хроно все-таки має бути продовжено під час вагітності, то рекомендується застосовувати його у мінімальній ефективній добовій дозі, розділеній на кілька прийомів. Слід зазначити, що при вагітності кращим є застосування лікарських форм препарату пролонгованого вивільнення. По можливості, ще до настання вагітності додатково слід розпочати прийом фолієвої кислоти (доза 5 мг/сут), т.к. фолієва кислота може зменшувати ризик виникнення вад розвитку нервової трубки. Однак дані, що є в даний час, не підтверджують її профілактичну дію щодо вроджених вад розвитку, що виникають під впливом вальпроєвої кислоти. Слід проводити постійну (в т.ч. і в III триместрі вагітності) спеціальну пренатальну діагностику для виявлення можливих вад формування нервової трубки або інших вад розвитку плода, що включає докладне УЗД. Перед пологами. До пологів матері слід провести коагуляційні тести, зокрема визначення кількості тромбоцитів, концентрації фібриногену і часу згортання (АЧТВ). Ризик для немовлят. Повідомлялося про поодинокі випадки геморагічного синдрому у новонароджених, чиї матері приймали вальпроєву кислоту під час вагітності. Цей геморагічний синдром пов'язаний з тромбоцитопенією, гіпофібриногенемією та/або зниженням вмісту інших факторів згортання крові. Також повідомлялося про розвиток афібриногенемії, яка могла призводити до смертельного результату. Цей геморагічний синдром слід відрізняти від дефіциту вітаміну К, який викликається фенобарбіталом та іншими індукторами мікросомальних ферментів печінки. Тому у новонароджених, чиї матері отримували лікування препаратами вальпроєвої кислоти під час вагітності, слід обов'язково проводити коагуляційні тести (визначати кількість тромбоцитів у периферичній крові, плазмову концентрацію фібриногену, фактори зсідання крові та коагулограму). Повідомлялося про випадки гіпоглікемії у новонароджених, чиї матері приймали вальпроєву кислоту під час ІІІ триместру вагітності. Повідомлялося про випадки розвитку гіпотиреозу у новонароджених, чиї матері приймали вальпроєву кислоту під час вагітності. У новонароджених, чиї матері приймали вальпроєву кислоту в останньому триместрі вагітності, може виникати синдром відміни (зокрема поява ажитації, дратівливості, гіперрефлексії, тремтіння, гіперкінезії, порушень м'язового тонусу, тремору, судом та ускладнень при вигодовуванні). Фертильність У зв'язку з можливістю розвитку дисменореї, аменореї, полікістозних яєчників, збільшення концентрації тестостерону у крові можливе зниження фертильності у жінок. У чоловіків вальпроєва кислота може зменшувати рухливість сперматозоїдів та порушувати фертильність. Встановлено, що ці порушення фертильності є оборотними після припинення лікування. Період грудного вигодовування. Екскреція вальпроєвої кислоти у грудне молоко низька, концентрація у молоці становить 1–10% від її концентрації у сироватці крові. Є обмежені клінічні дані щодо застосування вальпроєвої кислоти при грудному вигодовуванні, тому застосування препарату в цей період не рекомендується. Виходячи з даних літератури та невеликого клінічного досвіду, можна розглянути питання про грудне вигодовування при монотерапії препаратом Депакін® ​​хроно, але при цьому слід брати до уваги профіль побічних ефектів препарату, особливо гематологічні порушення.Побічна діяДля визначення частоти розвитку небажаних реакцій (HP) використовується класифікація ВООЗ: дуже часто ≥10%; часто ≥1 та Вроджені, спадкові та генетичні порушення: тератогенний ризик. З боку крові та лімфатичної системи: часто – анемія, тромбоцитопенія; нечасто - панцитопенія, лейкопенія, нейтропенія. Лейкопенія та панцитопенія можуть бути як з депресією кісткового мозку, так і без неї. Після відміни препарату картина крові повертається до норми; рідко – порушення кістковомозкового кровотворення, включаючи ізольовану аплазію/гіпоплазію еритроцитів, агранулоцитоз, макроцитарну анемію, макроцитоз; зниження вмісту факторів зсідання крові (як мінімум одного), відхилення від норми показників згортання крові (таких як збільшення ПВ, АЧТВ, тромбінового часу, МНО). Поява спонтанних екхімозів та кровотеч свідчить про необхідність відміни препарату та проведення обстеження. Лабораторні та інструментальні дані: рідко – дефіцит біотину/недостатність біотинідази. З боку нервової системи: дуже часто – тремор; часто - екстрапірамідні розлади, ступор, сонливість, судоми, порушення пам'яті, головний біль, ністагм; запаморочення (при внутрішньовенному введенні запаморочення може виникати протягом декількох хвилин і проходити спонтанно протягом декількох хвилин); нечасто - кома *, енцефалопатія *, летаргія *, оборотний паркінсонізм, атаксія, парестезія, обтяження судом; рідко - оборотна деменція, що поєднується з оборотною атрофією головного мозку, когнітивні розлади; частота невідома – седація. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: часто — оборотна та необоротна глухота. З боку органу зору: частота невідома – диплопія. З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння: нечасто – плевральний випіт. З боку травної системи: дуже часто – нудота; часто - блювання, зміни ясен (головним чином гіперплазія ясен), стоматит, біль в епігастрії, діарея, які часто виникають у деяких пацієнтів на початку лікування, але, як правило, зникають через кілька днів і не вимагають припинення терапії (часті реакції з боку травної системи можна знизити, приймаючи препарат під час або після їди); нечасто – панкреатит, іноді – з летальним кінцем (розвиток панкреатиту можливий протягом перших 6 місяців лікування; у разі виникнення гострого болю в животі необхідно контролювати активність сироваткової амілази; частота невідома – спазми в животі, анорексія, підвищення апетиту. З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – ниркова недостатність; рідко – енурез, тубулоінтерстиціальний нефрит, оборотний синдром Фанконі (комплекс біохімічних та клінічних проявів ураження проксимальних ниркових канальців з порушенням канальцевої реабсорбції фосфату, глюкози, амінокислот та бікарбонату), механізм розвитку якого поки що не зрозумілий. З боку шкіри та підшкірних тканин: часто – реакції гіперчутливості, наприклад кропив'янка, свербіж; минуще (оборотне) та/або дозозалежне патологічне випадання волосся (алопеція), включаючи адрогенну алопецію на тлі гіперандрогенії, полікістозу яєчників (див. нижче З боку статевих органів і молочних залоз і З боку ендокринної системи), а також алопецію на тлі розвиненого гіпотире (див. нижче З боку ендокринної системи, З боку нігтів та нігтьового ложа); нечасто - ангіоневротичний набряк, висипання, порушення з боку волосся (такі як порушення нормальної структури волосся, зміна кольору волосся, ненормальний ріст волосся (зникнення хвилястості та кучерявості волосся або навпаки - поява кучерявості волосся у осіб з спочатку прямим волоссям); рідко - токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона,мультиформна еритема, синдром лікарського висипу з еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдром). З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – зменшення МПКТ, остеопенію, остеопороз та переломи у пацієнтів, які тривало приймають препарати Депакін®. Механізм впливу препаратів Депакін на метаболізм кісткової тканини не встановлений; рідко - системний червоний вовчак, рабдоміоліз. З боку ендокринної системи: нечасто – синдром неадекватної секреції АДГ, гіперандрогенія (гірсутизм, вірилізація, акне, алопеція за чоловічим типом та/або підвищення концентрації андрогенів у крові); рідко – гіпотиреоз. З боку обміну речовин і харчування: часто - гіпонатріємія, збільшення маси тіла (треба ретельно моніторувати збільшення маси тіла, тому що збільшення маси тіла є фактором, що сприяє розвитку синдрому полікістозних яєчників); рідко — гіперамоніємія (можуть виникати випадки ізольованої та помірної гіперамоніємії без зміни показників функції печінки, які не вимагають припинення лікування. Також повідомлялося про виникнення гіперамомонії, що супроводжується появою неврологічної симптоматики (наприклад розвиток енцефалопатії, блювання, прийому вальпроєвої кислоти та проведення додаткового обстеження, ожиріння. Доброякісні, злоякісні та невизначені пухлини (включаючи кісти та поліпи): рідко – мієлодиспластичні синдроми. З боку судин: часто - кровотечі та крововиливу; нечасто – васкуліт. Загальні розлади та зміни в місці введення: нечасто – гіпотермія, легкі периферичні набряки. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: часто – ураження печінки: відхилення від норми показників функціонального стану печінки, такі як зниження протромбінового індексу, особливо у поєднанні зі значним зниженням вмісту фібриногену та факторів згортання крові, збільшення концентрації білірубіну та підвищення активності печінкових трансназ; печінкова недостатність, у виняткових випадках - зі смертельним наслідком; необхідний контроль пацієнтів щодо можливих порушень функції печінки. З боку статевих органів та молочних залоз: часто – дисменорея; нечасто – аменорея; рідко – чоловіче безпліддя, полікістоз яєчників; частота невідома – нерегулярні менструації, збільшення молочних залоз, галакторея. Порушення психіки: часто - стан сплутаності свідомості, галюцинації, агресивність, ажитація, порушення уваги; депресія (при комбінуванні вальпроєвої кислоти з іншими протисудомними препаратами); рідко - поведінкові розлади, психомоторна гіперактивність, порушення здатності до навчання; депресія (при монотерапії вальпроєвою кислотою). *Ступор і летаргія іноді призводили до минущої коми/енцефалопатії і були або ізольованими, або поєднувалися з почастішанням судомних нападів на фоні лікування, а також зменшувалися при відміні препарату або при зменшенні його дози. Більшість подібних випадків була описана на тлі комбінованої терапії, особливо при одночасному застосуванні фенобарбіталу або топірамату, або після різкого збільшення дози вальпроєвої кислоти. ** Небажані реакції, що в основному спостерігалися у пацієнтів дитячого віку.Взаємодія з лікарськими засобамиВплив вальпроєвої кислоти на інші препарати Нейролептики, інгібітори МАО, антидепресанти, бензодіазепіни. Вальпроєва кислота може потенціювати дію інших психотропних препаратів, таких як нейролептики, інгібітори МАО, антидепресанти та бензодіазепіни; тому при їх одночасному застосуванні з вальпроєвою кислотою рекомендується ретельне медичне спостереження та при необхідності корекція доз. Препарати літію. Вальпроєва кислота не впливає на сироваткові концентрації літію. Фенобарбітал. Вальпроєва кислота збільшує плазмові концентрації фенобарбіталу (за рахунок зменшення його печінкового метаболізму), у зв'язку з чим можливий розвиток седативної дії останньої, особливо у дітей. Тому рекомендується ретельне медичне спостереження за пацієнтом протягом перших 15 днів комбінованої терапії з негайним зниженням дози фенобарбіталу у разі розвитку седативної дії та при необхідності визначення плазмових концентрацій фенобарбіталу. Примідон. Вальпроєва кислота збільшує плазмові концентрації примідону з посиленням його побічних ефектів (в т.ч. седативної дії); при тривалому лікуванні ці симптоми зникають. Рекомендується ретельне клінічне спостереження за пацієнтом, особливо на початку комбінованої терапії з корекцією дози примідону за необхідності. Фенітоїн. Вальпроєва кислота знижує загальні плазмові концентрації фенітоїну. Крім цього, вальпроєва кислота підвищує концентрацію вільної фракції фенітоїну з можливістю розвитку симптомів передозування (вальпроєва кислота витісняє фенітоїн із зв'язку з білками плазми та уповільнює його печінковий метаболізм). Тому рекомендується ретельне клінічне спостереження за пацієнтом та визначення концентрацій фенітоїну та його вільної фракції у крові. Карбамазепін. При одночасному застосуванні вальпроєвої кислоти та карбамазепіну можливе збільшення плазмової концентрації активного метаболіту карбамазепіну з ознаками передозування. Повідомлялося виникнення клінічних проявів токсичності карбамазепину, т.к. вальпроєва кислота може потенціювати токсичні ефекти карбамазепіну Рекомендується ретельне клінічне спостереження за такими пацієнтами, особливо на початку комбінованої терапії з відповідною корекцією дози карбамазепіну за необхідності. Ламотріджін. Вальпроєва кислота уповільнює метаболізм ламотриджину в печінці та збільшує T1/2 ламотриджину майже вдвічі. Ця взаємодія може призводити до збільшення токсичності ламотриджину, зокрема до розвитку тяжких шкірних реакцій, включаючи токсичний епідермальний некроліз. Тому рекомендується ретельне клінічне спостереження і при необхідності корекція (зниження) дози ламотриджину. Зідовудін. Вальпроєва кислота може підвищувати плазмові концентрації зидовудину, що призводить до збільшення токсичності зидовудину, особливо гематологічних ефектів, за рахунок уповільнення його метаболізму вальпроєвою кислотою. Необхідне постійне клінічне спостереження та моніторинг лабораторних показників. Слід робити аналіз крові для виключення розвитку анемії протягом перших 2 місяців комбінованої терапії. Фелбамат. Вальпроєва кислота може знижувати середні значення кліренсу фелбамату на 16%. Оланзапін. Вальпроєва кислота може зменшувати плазмові концентрації оланзапіну. Руфінамід. Вальпроєва кислота може спричинити збільшення плазмової концентрації руфінаміду. Це збільшення залежить від концентрації вальпроєвої кислоти у крові. Слід бути обережним, особливо в дітей віком, оскільки цей ефект найбільш виражений у цій популяції. Пропофол. Вальпроєва кислота може призводити до збільшення плазмових концентрацій пропофолу. Слід розглянути питання щодо зменшення дози пропофолу при його одночасному застосуванні з вальпроєвою кислотою. Німодипін (для прийому внутрішньо та (по екстраполяції) розчин для парентерального введення). Посилення гіпотензивного ефекту німодипіну у зв'язку з тим, що одночасне застосування німодипіну з вальпроєвою кислотою може збільшувати плазмові концентрації німодипіну на 50% (за рахунок інгібування метаболізму німодипіну вальпроєвою кислотою). Темозоломід. Одночасний прийом темозоломіду з вальпроєвою кислотою призводить до слабко вираженого, але статистично значущого зниження кліренсу темозоломіду. Вплив інших препаратів на вальпроєву кислоту Протиепілептичні препарати, здатні індукувати мікросомальні ферменти печінки (включаючи фенітоїн, примідон, фенобарбітал, карбамазепін), знижують плазмові концентрації вальпроєвої кислоти. У разі комбінованої терапії дози вальпроєвої кислоти повинні коригуватися залежно від клінічної реакції та концентрації вальпроєвої кислоти у крові. Концентрація метаболітів вальпроєвої кислоти у сироватці крові може бути збільшена у разі її одночасного застосування з фенітоїном або фенобарбіталом. Тому пацієнти, які отримують лікування цими двома препаратами, повинні ретельно моніторуватися щодо ознак і симптомів гіперамоніємії, т.к. деякі метаболіти вальпроєвої кислоти можуть пригнічувати ферменти карбамідного циклу (циклу сечовини). Азтреонів. Ризик розвитку судом через зниження концентрації вальпроєвої кислоти у плазмі крові. Необхідне клінічне спостереження, визначення плазмових концентрацій вальпроєвої кислоти та можлива корекція дози протисудомного препарату під час лікування цим антибактеріальним препаратом та після його припинення. Фелбамат. При поєднанні фелбамату та вальпроєвої кислоти кліренс вальпроєвої кислоти знижується на 22–50% і, відповідно, збільшуються плазмові концентрації вальпроєвої кислоти. Слід контролювати плазмові концентрації вальпроєвої кислоти. Необхідне клінічне спостереження та контроль лабораторних показників, можлива корекція дози вальпроату під час лікування та після припинення прийому фелбамату. Карбамазепін. Можливе зменшення плазмової концентрації вальпроєвої кислоти через прискорення карбамазепіном її метаболізму у печінці. Необхідне клінічне спостереження, визначення плазмових концентрацій та можлива корекція доз обох протисудомних препаратів. Ламотріджін. Можливе підвищення концентрації ламотриджину у плазмі (через уповільнення вальпроатом метаболізму ламотриджину у печінці). Якщо потрібне одночасне застосування цих препаратів, потрібне проведення клінічного контролю. Мефлохін. Мефлохін прискорює метаболізм вальпроєвої кислоти і сам здатний викликати судоми, тому при їх одночасному застосуванні можливий розвиток епілептичного нападу. Препарати звіробою продірявленого. При одночасному застосуванні вальпроєвої кислоти та препаратів звіробою продірявленого можливе зниження протисудомної ефективності вальпроєвої кислоти. Препарати, що мають високий та сильний зв'язок з білками плазми (ацетилсаліцилова кислота). У разі одночасного застосування вальпроєвої кислоти та препаратів, що мають високий та сильний зв'язок з білками плазми (ацетилсаліцилова кислота), можливе підвищення концентрації вільної фракції вальпроєвої кислоти. Непрямі антикоагулянти, включаючи варфарин та інші похідні кумарину. При одночасному застосуванні вальпроєвої кислоти та непрямих антикоагулянтів потрібен ретельний контроль МНО та протромбінового індексу. Циметидин, еритроміцин. Сироваткові концентрації вальпроєвої кислоти можуть збільшуватися у разі одночасного застосування циметидину або еритроміцину (внаслідок уповільнення печінкового метаболізму). Карбапенеми (паніпенем, меропенем, іміпенем). Зниження концентрацій вальпроєвої кислоти в крові при одночасному застосуванні з карбапенемами: за 2 дні спільної терапії спостерігалося 60–100% зниження концентрації вальпроєвої кислоти в крові, яке іноді поєднувалося з виникненням судом. Слід уникати одночасного застосування карбапенемів у пацієнтів з підібраною дозою вальпроєвої кислоти у зв'язку з їх здатністю швидко та інтенсивно знижувати концентрації вальпроєвої кислоти у крові. Якщо не можна уникнути лікування карбапенемами, слід проводити ретельний моніторинг концентрацій вальпроєвої кислоти в крові під час лікування карбапенемами та після його відміни. ріфампіцин. Рифампіцин може знижувати концентрації вальпроєвої кислоти в крові, що призводить до втрати терапевтичної дії вальпроєвої кислоти. Тому може знадобитися збільшення дози вальпроєвої кислоти при одночасному застосуванні рифампіцину та після його відміни. Інгібітори протеаз. Інгібітори протеаз, такі як лопінавір, ритонавір, знижують плазмову концентрацію вальпроєвої кислоти при одночасному застосуванні. Колестирамін. Колестирамін може призводити до зниження плазмових концентрацій вальпроєвої кислоти при одночасному застосуванні. Інші взаємодії З топіраматом чи ацетазоламідом. Одночасне застосування вальпроєвої кислоти та топірамату або ацетазоламіду асоціювалося з енцефалопатією та/або гіперамоніємією. Пацієнти, які приймають ці препарати одночасно з вальпроєвою кислотою, повинні перебувати під ретельним медичним наглядом щодо розвитку симптомів гіперамоніємічної енцефалопатії. З кветіапін. Одночасне застосування вальпроєвої кислоти та кветіапіну може підвищувати ризик розвитку нейтропенії/лейкопенії. З естроген-прогестогенними препаратами. Вальпроєва кислота не має здатності індукувати ферменти печінки і внаслідок цього не зменшує ефективність естроген-прогестогенних препаратів у жінок, які застосовують гормональні методи контрацепції. З етанолом та іншими потенційно гепатотоксичними препаратами. При їх застосуванні одночасно з вальпроєвою кислотою можливе посилення гепатотоксичного ефекту вальпроєвої кислоти. З клоназепамом. Одночасне застосування клоназепаму з вальпроєвою кислотою може призводити в поодиноких випадках до посилення абсансного статусу. З мієлотоксичними ЛЗ. При їх одночасному застосуванні з вальпроєвою кислотою підвищується ризик пригнічення кістковомозкового кровотворення.Спосіб застосування та дозиВсередину. Даний препарат призначений тільки для дорослих та дітей старше 6 років з масою тіла понад 17 кг. Дана лікарська форма не рекомендується для дітей віком до 6 років (ризик потрапляння таблетки в дихальні шляхи при ковтанні). Депакін® ​​хроно є формою пролонгованого вивільнення діючої речовини. Пролонговане вивільнення дозволяє уникнути різких підйомів концентрації вальпроєвої кислоти в крові після прийому препарату і більш довго підтримує постійну концентрацію вальпроєвої кислоти в крові протягом доби. Таблетки пролонгованої дії Депакін® ​​хроно 300/500 мг можуть ділитись для полегшення прийому індивідуально підібраної дози. Таблетки приймають, не роздавлюючи і не розжовуючи їх. Режим дозування при епілепсії Добова доза підбирається лікарем індивідуально. Слід підбирати мінімальну ефективну для запобігання розвитку нападів епілепсії дозу (особливо під час вагітності). Добова доза повинна встановлюватися відповідно до віку та маси тіла. Рекомендовано ступінчасте (поступове) збільшення дози до досягнення мінімальної ефективної. Не було встановлено чіткого зв'язку між добовою дозою, концентрацією у плазмі та терапевтичним ефектом. Тому оптимальна доза повинна визначатися переважно за клінічною відповіддю. Визначення рівня вальпроєвої кислоти в плазмі може бути доповненням до клінічного спостереження, якщо епілепсія не піддається контролю або є підозра на розвиток побічних ефектів. Діапазон терапевтичної концентрації у крові зазвичай становить 40-100 мг/л (300-700 мкмоль/л). При монотерапії початкова доза зазвичай становить 5-10 мг/кг, яку потім поступово підвищують кожні 4-7 днів із розрахунку 5 мг вальпроєвої кислоти/кг до дози, необхідної для досягнення контролю над нападами епілепсії. Середні добові дози (при тривалому застосуванні): для дітей 6–14 років (маса тіла 20–30 кг) – 30 мг вальпроєвої кислоти/кг (600–1200 мг); для підлітків (маса тіла 40-60 кг) - 25 мг вальпроєвої кислоти/кг (1000-1500 мг); для дорослих та пацієнтів похилого віку (маса тіла від 60 кг і вище) – у середньому 20 мг вальпроєвої кислоти/кг (1200–2100 мг). Хоча добова доза визначається залежно від віку та маси тіла пацієнта, слід брати до уваги широкий спектр індивідуальної чутливості до вальпроату. Якщо епілепсія не піддається контролю за таких доз, їх можна збільшити під контролем стану пацієнта та концентрації вальпроєвої кислоти в крові. У деяких випадках повний терапевтичний ефект вальпроєвої кислоти проявляється не одразу, а розвивається протягом 4-6 тижнів. Тому не слід збільшувати добову дозу вище за рекомендовану середню добову раніше цього терміну. Добову дозу можна розділити на 1-2 прийоми, переважно під час їжі. Застосування в один прийом можливе за добре контрольованої епілепсії. Більшість пацієнтів, які вже приймають лікарську форму препарату Депакін® ​​непролонгованої дії, можуть бути переведені на лікарську форму цього препарату пролонгованої дії одразу або протягом кількох днів, при цьому пацієнти повинні продовжувати приймати підібрану раніше добову дозу. Для пацієнтів, які приймали раніше протиепілептичні засоби, переведення на прийом препарату Депакін® ​​хроно слід проводити поступово, досягаючи оптимальної дози приблизно протягом 2 тижнів. При цьому відразу знижується доза раніше протиепілептичного препарату, особливо фенобарбіталу. Якщо такий препарат скасовується, його відміна повинна проводитися поступово. Так як інші протиепілептичні препарати можуть оборотно індукувати мікросомальні ферменти печінки, слід протягом 4-6 тижнів після прийому останньої дози цих протиепілептичних препаратів моніторувати концентрації вальпроєвої кислоти в крові і при необхідності (у міру зменшення індукуючого метаболізму ефекту цих препаратів) знижувати добову дозу . При необхідності комбінації вальпроєвої кислоти з іншими протиепілептичними засобами слід додавати до лікування поступово. Режим дозування при маніакальних епізодах при біполярних розладах Дорослі. Добова доза підбирається лікарем індивідуально. Рекомендована початкова добова доза становить 750 мг. Крім цього, у клінічних дослідженнях початкова доза, що становила 20 мг натрію/кг вальпроату, також показала прийнятний профіль безпеки. Форми випуску з пролонгованим вивільненням можна набувати один або два рази на добу. Доза повинна збільшуватися якнайшвидше до досягнення мінімальної терапевтичної, яка викликає бажаний клінічний ефект. Середнє значення добової дози становить 1000–2000 мг вальпроату натрію. Пацієнти, які отримують добову дозу вище 45 мг/кг/добу, повинні перебувати під ретельним медичним наглядом. Продовження лікування маніакальних епізодів при біполярних розладах повинно проводитись шляхом прийому індивідуально підібраної мінімальної ефективної дози. Діти та підлітки. Ефективність та безпека застосування препарату при лікуванні маніакальних епізодів при біполярних розладах у пацієнтів віком до 18 років не оцінювалися. Застосування препарату у спеціальних груп пацієнтів Діти та підлітки жіночої статі, жінки з дітородним потенціалом та вагітні жінки. Лікування препаратом Депакін® ​​хроно слід розпочинати під наглядом фахівця, який має досвід лікування епілепсії та біполярних розладів. Лікування слід розпочинати лише в тому випадку, якщо інші види лікування неефективні або не переносяться, а при регулярному перегляді лікування слід ретельно повторно оцінювати співвідношення користі та ризику. Переважним є застосування препаратів Депакін у монотерапії та найменших ефективних дозах і, якщо можливо, у лікарських формах з пролонгованим вивільненням. Під час вагітності добова доза повинна ділитися щонайменше на 2 разові дози. Пацієнти похилого віку. Хоча пацієнти похилого віку мають зміни фармакокінетики вальпроєвої кислоти, вони мають обмежену клінічну значущість, і доза вальпроєвої кислоти у пацієнтів похилого віку повинна підбиратися відповідно до досягнення забезпечення контролю над нападами епілепсії. Ниркова недостатність та/або гіпопротеїнемія. У пацієнтів з нирковою недостатністю та/або гіпопротеїнемією слід враховувати можливість збільшення концентрації вільної (терапевтично активної) фракції вальпроєвої кислоти у сироватці крові та при необхідності зменшувати дозу вальпроєвої кислоти, орієнтуючись при доборі дози головним чином на клінічну картину, а не на загальний вміст вальпроєвої кислоти. у сироватці крові (вільної фракції та фракції, пов'язаної з білками плазми крові, разом), щоб уникнути можливих помилок у підборі дози.ПередозуванняСимптоми: клінічні прояви гострого масивного передозування зазвичай протікають у вигляді коми з гіпотонією м'язів, гіпорефлексією, міозом, пригніченням дихання, метаболічним ацидозом, надмірним зниженням артеріального тиску та судинним колапсом/шоком. Описувалися випадки внутрішньочерепної гіпертензії, пов'язаної з набряком мозку. Наявність натрію у складі препаратів вальпроєвої кислоти при їх передозуванні може призводити до розвитку гіпернатріємії. При масивному передозуванні можливий летальний кінець, проте зазвичай прогноз при передозуванні сприятливий. Симптоми передозування можуть змінюватись, повідомлялося про розвиток судомних нападів при дуже високих плазмових концентраціях вальпроєвої кислоти. Лікування: невідкладна допомога при передозуванні в стаціонарі повинна бути наступною: промивання шлунка, яке є ефективним протягом 10-12 годин після прийому препарату. Для зменшення всмоктування вальпроєвої кислоти може бути ефективним прийом активованого вугілля, зокрема. його запровадження через назогастральний зонд. Потрібне спостереження за станом ССС та дихальної системи та підтримання ефективного діурезу. Необхідно контролювати функції печінки та підшлункової залози. При пригніченні дихання може знадобитися проведення ШВЛ. В окремих випадках успішно застосовувався налоксон. У дуже тяжких випадках масивного передозування були ефективні гемодіаліз та гемоперфузія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред початком застосування препарату Депакін® ​​хроно та періодично протягом перших 6 місяців лікування, особливо у пацієнтів з групи ризику ураження печінки, слід проводити дослідження функції печінки. Як і при застосуванні більшості протиепілептичних препаратів, при застосуванні вальпроєвої кислоти можливе незначне підвищення активності печінкових ферментів, особливо на початку лікування, яке протікає без клінічних проявів і є тимчасовим. У цих пацієнтів необхідне проведення більш детального дослідження біологічних показників, включаючи протромбіновий індекс, і може знадобитися корекція дози препарату, а при необхідності повторне клінічне та лабораторне обстеження. Перед початком терапії або хірургічним втручанням, а також при спонтанному виникненні підшкірних гематом або кровотеч рекомендується провести визначення часу кровотечі, кількості формених елементів у периферичній крові, включаючи тромбоцити. Тяжке ураження печінки Сприятливі фактори. Існували окремі повідомлення про розвиток тяжких уражень печінки, іноді зі смертельним результатом. Клінічний досвід показує, що до групи ризику входять пацієнти, які одночасно приймають кілька протиепілептичних препаратів; грудні діти та діти молодші за трирічний вік з важкими судомними нападами, особливо на тлі ураження головного мозку, затримки розумового розвитку та/або вроджених метаболічних або дегенеративних захворювань; пацієнти, що одночасно приймають саліцилати (т.к. саліцилати метаболізуються тим же метаболічним шляхом, що і вальпроєва кислота). Після 3-річного віку ризик ураження печінки значно знижується та прогресивно зменшується у міру збільшення віку пацієнта. У більшості випадків таке ураження печінки виникало протягом перших 6 місяців лікування, найчастіше між 2-й та 12-й тижнів лікування і зазвичай при застосуванні вальпроєвої кислоти у складі комбінованої протиепілептичної терапії. Симптоми, підозрілі на ураження печінки. Для ранньої діагностики ураження печінки обов'язковим є клінічне спостереження за пацієнтами. Зокрема, слід звернути увагу на появу наступних симптомів, які можуть передувати виникненню жовтяниці, особливо у пацієнтів групи ризику (див. вище): неспецифічні симптоми, що особливо раптово розпочалися, такі як астенія, анорексія, летаргія, сонливість, які іноді супроводжуються багаторазовим блюванням і болями в животі; відновлення судомних нападів у пацієнтів з епілепсією Слід попереджати пацієнтів або членів їх сімей (при застосуванні препарату дітьми) про те, що вони повинні негайно повідомити про виникнення будь-якого з цих симптомів лікарю. Пацієнтам слід негайно провести клінічне обстеження та лабораторне дослідження показників функції печінки. Виявлення. Визначення функціональних проб печінки слід проводити перед початком лікування та потім періодично протягом перших 6 місяців лікування. Серед звичайних досліджень найбільш інформативними є дослідження, що відображають стан білково-синтетичної функції печінки, особливо визначення протромбінового індексу. Підтвердження відхилення від норми протромбінового індексу у бік його зниження, особливо у поєднанні з відхиленнями від норми інших лабораторних показників (значне зниження вмісту фібриногену та факторів згортання крові, збільшення концентрації білірубіну та підвищення активності печінкових трансаміназ), а також поява інших симптомів, печінки (див. вище), вимагає припинення застосування препарату Депакін хроно. З метою обережності у випадку, якщо пацієнти приймали одночасно саліцилати,їх прийом може бути також припинено. панкреатит. Є зареєстровані рідкісні випадки важких форм панкреатиту у дітей та дорослих, які розвивалися незалежно від віку та тривалості лікування. Спостерігалися кілька випадків геморагічного панкреатиту із швидким прогресуванням захворювання від перших симптомів до смертельного результату. Діти перебувають у групі підвищеного ризику розвитку панкреатиту, зі збільшенням віку дитини цей ризик зменшується. Факторами ризику розвитку панкреатиту можуть бути тяжкі судоми, неврологічні порушення або протисудомна терапія. Печінкова недостатність, що поєднується з панкреатитом, збільшує ризик смерті. Пацієнти, у яких виникають сильні болі у животі, нудота, блювання та/або анорексія, повинні бути негайно обстежені. У разі підтвердження діагнозу панкреатиту, зокрема при підвищеній активності ферментів підшлункової залози в крові, застосування вальпроєвої кислоти має бути припинено, і розпочато відповідне лікування. Діти та підлітки жіночої статі, жінки з дітородним потенціалом та вагітні жінки Попередження для пацієнток жіночої статі. У разі настання вагітності препарати вальпроєвої кислоти можуть завдати серйозної шкоди майбутній дитині. Завжди необхідно застосовувати ефективні засоби контрацепції під час лікування. Якщо жінка планує вагітність або завагітніла, негайно слід повідомити про це свого лікаря. Препарат Депакін® ​​хроно не слід застосовувати у дітей та підлітків жіночої статі, жінок з дітородним потенціалом та вагітних жінок, за винятком випадків, коли альтернативні види лікування неефективні або не переносяться. Це обмеження пов'язане з високим ризиком тератогенної дії та порушень психічного та фізичного розвитку у дітей, які внутрішньоутробно були піддані впливу вальпроєвої кислоти. Слід ретельно переоцінювати ставлення користь/ризик у таких випадках: під час регулярного перегляду лікування, при досягненні дівчинкою статевої зрілості та терміново у разі планування або настання вагітності у жінки, яка приймає вальпроєву кислоту. Під час лікування вальпроєвою кислотою жінки з дітородним потенціалом повинні використовувати надійні методи контрацепції та бути поінформовані про ризики, пов'язані з прийомом препарату Депакін® ​​хроно під час вагітності. Для допомоги у розумінні пацієнткою цих ризиків лікар, який призначає їй вальпроєву кислоту, повинен надати пацієнтці всебічну інформацію про ризики, пов'язані з прийомом препарату Депакін® ​​хроно під час вагітності. Зокрема, лікар, який призначає вальпроєву кислоту, повинен переконатися, що пацієнтка розуміє: природу та величину ризиків при застосуванні вальпроєвої кислоти під час вагітності, зокрема тератогенної дії, а також порушень психічного та фізичного розвитку дитини; необхідність використання ефективної контрацепції; необхідність регулярного перегляду лікування; необхідність термінової консультації зі своїм лікарем, якщо вона підозрює, що завагітніла, або передбачає можливість настання вагітності. Жінку, яка планує вагітність, слід обов'язково спробувати, якщо це можливо, перевести на альтернативне лікування перед тим, як вона спробує зачаття. Лікування вальпроєвою кислотою слід продовжувати лише після того, як лікар, який має досвід лікування епілепсії та біполярних розладів, проведе переоцінку для неї співвідношення користі та ризиків від лікування. Суїцидальні думки та спроби Повідомлялося про виникнення суїцидальних думок та спроб у пацієнтів, які приймають протиепілептичні препарати за деякими показаннями. Мета аналіз рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень протиепілептичних препаратів також показав збільшення ризику суїцидальних думок та спроб на 0,19% у всіх пацієнтів, які приймали протиепілептичні препарати (в т.ч. збільшення цього ризику на 0,24% у пацієнтів, які приймали протиепілептичні препарати з приводу епілепсії), у порівнянні з їх частотою у пацієнтів, які приймали плацебо. Механізм цього ефекту невідомий. Тому пацієнтів, які приймають препарат Депакін® ​​хроно, слід постійно контролювати на предмет суїцидальних думок та спроб, а у разі їх виникнення проводити відповідне лікування.Пацієнтам та особам, що доглядають за ними, рекомендується при появі у пацієнта суїцидальних думок або спроб негайно звернутися до лікаря. Карбапенеми Одночасне застосування карбапенемів не рекомендується. Пацієнти із встановленими мітохондріальними захворюваннями чи підозрою на них. Вальпроєва кислота може ініціювати або обтяжувати прояви наявних у пацієнта мітохондріальних захворювань, що викликаються мутаціями мітохондріальної ДНК, а також ядерного гена, що кодує мітохондріальний фермент POLG. Зокрема, у пацієнтів з уродженими нейрометаболічними синдромами, що викликаються мутаціями гена, що кодує POLG; наприклад, у пацієнтів із синдромом Альперса-Хуттенлохера із застосуванням вальпроєвої кислоти асоціювалася вища частота розвитку гострої печінкової недостатності та пов'язаних з ураженням печінки смертельних наслідків. Захворювання, зумовлені дефектами POLG, можуть бути запідозрені у пацієнтів із сімейним анамнезом таких захворювань або симптомами, підозрілими на їх наявність, включаючи незрозумілу енцефалопатію,рефрактерну епілепсію (фокальну, міоклонічну), епілептичний статус, затримку психічного та фізичного розвитку, психомоторну регресію, аксональну сенсомоторну нейропатію, міопатію, мозочкову атаксію, офтальмоплегію або ускладнену мігрень із зоровою (потиличною) аурою. Відповідно до сучасної клінічної практики для діагностики таких захворювань слід провести тестування на мутації гена POLG. Парадоксальне збільшення частоти та тяжкості судомних нападів (включаючи розвиток епілептичного статусу) або поява нових видів судом Як і при застосуванні інших протиепілептичних препаратів, при прийомі вальпроєвої кислоти у деяких пацієнтів спостерігалося замість поліпшення оборотне збільшення частоти та тяжкості судомних нападів (включаючи розвиток епілептичного статусу) або поява нових видів судом. У разі обтяження судом пацієнтам слід негайно проконсультуватися з лікарем. Діти (інформація відноситься до лікарських форм препарату Депакін, які можуть прийматися дітьми молодше 3-річного віку) У дітей молодше 3-річного віку, у разі необхідності застосування препарату, рекомендується монотерапія у рекомендованій для дітей лікарській формі. При цьому перед початком лікування слід зважувати співвідношення потенційної користі від застосування вальпроєвої кислоти та ризику ураження печінки та розвитку панкреатиту при її застосуванні. У дітей віком до 3 років слід уникати одночасного застосування вальпроєвої кислоти та саліцилатів у зв'язку з ризиком токсичного впливу на печінку. Ниркова недостатність Може знадобитися зниження дози вальпроєвої кислоти через підвищення концентрації її вільної фракції у сироватці крові. У разі неможливості моніторування плазмових концентрацій вальпроєвої кислоти дозу препарату слід коригувати на підставі клінічного спостереження за пацієнтом. Ферментна недостатність карбамідного циклу (цикл сечовини) При підозрі на ферментну недостатність карбамідного циклу застосування вальпроєвої кислоти протипоказане. У таких пацієнтів було описано кілька випадків гіперамоніємії зі ступором або комою. У цих випадках дослідження метаболізму слід проводити до початку лікування вальпроєвою кислотою. У дітей з незрозумілими шлунково-кишковими симптомами (анорексія, блювота, випадки цитолізу), летаргією або комою в анамнезі, затримкою розумового розвитку або при сімейному анамнезі загибелі новонародженого або дитини до початку лікування вальпроєвою кислотою повинні бути проведені дослідження метаболізму, зокрема визначення присутності аміаку та його сполук у крові) натще і після їди. Пацієнти із системним червоним вовчаком Хоча показано, що в процесі лікування препаратом Депакін® ​​хроно порушення функцій імунної системи зустрічаються виключно рідко, потенційну користь від його застосування необхідно порівняти з потенційним ризиком при застосуванні препарату у пацієнтів із системним червоним вовчаком. Збільшення маси тіла Пацієнтів слід попередити про ризик підвищення маси тіла на початку лікування, і необхідність вжити заходів, переважно призначення дієти для зведення цього явища до мінімуму. Пацієнти з цукровим діабетом Враховуючи можливість несприятливого впливу вальпроєвої кислоти на підшлункову залозу, при застосуванні препарату у пацієнтів із цукровим діабетом слід ретельно моніторувати концентрацію глюкози у крові. При дослідженні сечі на наявність кетонових тіл у пацієнтів з цукровим діабетом можливе отримання неправдивих результатів, т.к. вальпроєва кислота виводиться нирками, частково як кетонових тіл. Пацієнти, інфіковані вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) У дослідженнях in vitro було встановлено, що вальпроєва кислота стимулює реплікацію ВІЛ за певних експериментальних умов. Клінічне значення цього факту, якщо є, невідомо. Крім цього, не встановлено значення цих даних, отриманих у дослідженнях in vitro, для пацієнтів, які отримують максимальну супресивну протиретровірусну терапію. Однак ці дані слід враховувати при інтерпретації результатів постійного моніторингу вірусного навантаження у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які приймають вальпроєву кислоту. Пацієнти з наявною недостатністю КПТ типу II Пацієнти з наявною недостатністю КПТ типу II повинні бути попереджені про високий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти. Етанол Під час лікування вальпроєвою кислотою не рекомендується вживання етанолу. Інші особливі вказівки Інертна матриця препарату Депакін® ​​хроно (препарату пролонгованого вивільнення) у зв'язку з природою його допоміжних речовин не абсорбується із ШКТ; після вивільнення активних речовин інертна матриця виводиться із каловими масами. У 1 табл. препарату Депакін хроно 300 мг міститься 1,2 ммоль (27,6 мг) натрію; препарату Депакін® ​​хроно 500 мг – 2 ммоль (46,1 мг) натрію. Це необхідно брати до уваги у пацієнтів, які дотримуються суворої дієти з низьким вмістом натрію. Вплив на здатність керувати автомобілем або займатися іншими потенційно небезпечними видами діяльності. Пацієнти повинні бути попереджені про ризик розвитку сонливості, особливо у разі комбінованої протисудомної терапії або при поєднанні препарату Депакін® ​​хроно з бензодіазепінами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаГранули з пролонгованим вивільненням - 1 пакетик: активні речовини: вальпроат натрію – 666,6 мг; вальпроєва кислота – 290,27 мг (загалом у перерахунку на вальпроат натрію – 1000 мг); допоміжні речовини: парафін твердий – 1012,63 мг; гліцеролу дибегенат – 1060,5 мг; кремнію діоксид колоїдний водний*. * Додають розбризкуванням після процесу охолодження розплаву і виражають у відсотках від кількості чотирьох інших компонентів: 0,7% (приблизна кількість, що абсорбується на гранулах - 0,56%) Гранули з пролонгованим вивільненням у пакетиках із тришарового комплексу (папір/алюміній/іономірна смола). По 30 або 50 пак. у картонній пачці.Опис лікарської формиЛегко сипкі без утворення агломератів воскоподібні мікрогранули майже білого або злегка жовтуватого кольору.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний, протисудомний, нормотимічний.ФармакокінетикаАбсорбція Біодоступність вальпроєвої кислоти при внутрішньому прийомі близька до 100%. Їда не впливає на фармакокінетичний профіль препарату. Cmax вальпроєвої кислоти у плазмі крові після прийому препарату Депакін® ​​Хроносфера™ внутрішньо досягається приблизно через 7 год. У порівнянні з лікарською формою таблеток, покритих кишковорозчинною оболонкою, еквівалентні дози препарату Депакін® ​​Хроносфера характеризуються більш тривалою абсорбцією, ідентичною біодоступністю, більш лінійною кореляцією між дозами та плазмовою концентрацією вальпроєвої кислоти (загальною концентрацією та концентрацією вільної фракції). Крім цього, Cmax і Cmax вільної фракції вальпроєвої кислоти в плазмі є нижчими (зниження становить близько 25%), але при цьому є відносно стабільніша фаза плато плазмових концентрацій від 4 до 14 год після прийому, величина коливань плазмових концентрацій при прийомі препарату Депакін ® Хроносфера™ в порівнянні з лікарською формою таблеток, покритих кишковорозчинною оболонкою, зменшується вдвічі,внаслідок чого вальпроєва кислота більш рівномірно розподіляється у тканинах протягом доби. При курсовому прийомі препарату Css вальпроєвої кислоти в сироватці досягається протягом 3-14 днів. Зазвичай ефективними є сироваткові концентрації вальпроєвої кислоти, що становлять 40-100 мг/л (300-700 мкмоль/л) (визначаються перед прийомом першої доби препарату протягом доби). При сироваткових концентраціях вальпроєвої кислоти понад 100 мг/л очікується збільшення побічних ефектів до розвитку інтоксикації. Розподіл Vd залежить від віку та зазвичай становить 0,13–0,23 л/кг або у людей молодого віку – 0,13–0,19 л/кг. У зв'язку зі зменшенням величини коливань плазмових концентрацій при прийомі препарату Депакін Хроносфера вальпроєва кислота більш рівномірно розподіляється в тканинах протягом доби порівняно з лікарською формою вальпроєвої кислоти з негайним вивільненням. Зв'язок вальпроєвої кислоти з білками плазми крові (переважно з альбуміном) високий (90-95%), дозозалежний і насичений. У пацієнтів похилого віку, осіб з нирковою та печінковою недостатністю зв'язок з білками плазми зменшується. При тяжкій нирковій недостатності концентрація вільної (терапевтично активної) фракції вальпроєвої кислоти може підвищуватися до 8,5-20%. При гіпопротеїнемії загальна концентрація вальпроєвої кислоти (вільна + пов'язана з білками плазми фракція) може не змінюватися, але може і знижуватися через збільшення метаболізму вільної (не пов'язаної з білками плазми) фракції вальпроєвої кислоти. Вальпроєва кислота проникає в цереброспінальну рідину та головний мозок. Концентрація вальпроєвої кислоти у лікворі становить 10% відповідної концентрації в сироватці крові, тобто. близька до концентрації вільної фракції вальпроєвої кислоти у сироватці крові. Вальпроєва кислота проникає в грудне молоко матерів-годувальниць. У стані досягнення Css вальпроєвої кислоти у сироватці крові концентрація у грудному молоці становить до 10% від її концентрації у сироватці крові. Метаболізм Метаболізм вальпроєвої кислоти здійснюється в печінці шляхом глюкуронування, а також бета-, омега- та омега1-окислення. Виявлено більше 20 метаболітів, метаболіти після омега-окислення мають гепатотоксичну дію. Вальпроєва кислота не має індукувального ефекту на ферменти, що входять до метаболічної системи цитохрому Р450: на відміну від більшості інших протиепілептичних препаратів, вальпроєва кислота не впливає на ступінь як власного метаболізму, так і на ступінь метаболізму інших речовин, таких як естрогени, прогестагени та . Виведення Вальпроєва кислота переважно виводиться нирками після кон'югації з глюкуроновою кислотою та бета-окисленням. При застосуванні вальпроєвої кислоти в монотерапії її T1/2 складає 12-17 год. ступінь їхньої зміни залежить від ступеня індукції мікросомальних ферментів печінки іншими протиепілептичними препаратами. T1/2 у дітей віком від 2-місячного віку близький до такого у дорослих. У пацієнтів із захворюваннями печінки T1/2 вальпроєвої кислоти збільшується. При передозуванні спостерігалося збільшення T1/2 до 30 год. Гемодіалізу піддається лише вільна фракція вальпроєвої кислоти у крові (5–10%). Особливості фармакокінетики при вагітності При збільшенні Vd вальпроєвої кислоти у III триместрі вагітності збільшуються її нирковий та печінковий кліренс. При цьому, незважаючи на прийом препарату у постійній дозі, можливе зниження сироваткових концентрацій вальпроєвої кислоти. Крім цього, при вагітності може змінюватися зв'язок вальпроєвої кислоти з білками плазми, що може призводити до збільшення вмісту у сироватці крові вільної терапевтично активної фракції вальпроєвої кислоти.ФармакодинамікаПротиепілептичний препарат, що має центральну міорелаксуючу та седативну дію. Виявляє протиепілептичну активність при різних типах епілепсії. Основний механізм дії, мабуть, пов'язаний із впливом вальпроєвої кислоти на ГАМКергічну систему: підвищує вміст ГАМК у ЦНС та активує ГАМКергічну передачу.Показання до застосуванняУ дорослих - як монотерапія або в комбінації з іншими протиепілептичними засобами: лікування генералізованих епілептичних нападів (клонічні, тонічні, тоніко-клонічні, абсанси, міоклонічні, атонічні; синдром Леннокса-Гасто); лікування парціальних епілептичних нападів (парціальні напади з вторинною генералізацією або без неї); лікування та профілактика біполярних афективних розладів. У дітей (в т.ч. грудних, починаючи з 6-го міс життя) - як монотерапія або в комбінації з іншими протиепілептичними засобами: лікування генералізованих епілептичних нападів (клонічні, тонічні, тоніко-клонічні, абсанси, міоклонічні, атонічні; синдром Леннокса-Гасто); лікування парціальних епілептичних нападів (парціальні напади з вторинною генералізацією або без неї); профілактика судом за високої температури, коли така профілактика необхідна.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до вальпроату натрію, вальпроєвої кислоти, вальпроату семінарію, вальпроміду або будь-якого з компонентів препарату; гострий гепатит; хронічний гепатит; тяжкі захворювання печінки (особливо лікарський гепатит) в анамнезі у пацієнта та його близьких кровних родичів; тяжкі ураження печінки з летальним кінцем при застосуванні вальпроєвої кислоти у близьких кровних родичів пацієнта; тяжкі порушення функції печінки або підшлункової залози; печінкова порфірія; встановлені мітохондріальні захворювання, спричинені мутаціями ядерного гена, що кодує мітохондріальний фермент γ-полімеразу (POLG), наприклад синдром Альперса-Хуттенлохера та підозру на захворювання, зумовлені дефектами (POLG) у дітей віком до 2-річного віку; пацієнти із встановленими порушеннями карбамідного циклу (циклу сечовини); геморагічний діатез, тромбоцитопенія; комбінація з мефлохіном; комбінація зі звіробою продірявленим; дитячий вік до 6 місяців. З обережністю: захворювання печінки та підшлункової залози в анамнезі; вагітність; уроджені ферментопатії; пригнічення кістковомозкового кровотворення (лейкопенія, тромбоцитопенія, анемія); ниркова недостатність (потрібна корекція дози); гіпопротеїнемія; одночасний прийом кількох протисудинних препаратів (через підвищений ризик ураження печінки); одночасний прийом препаратів, що провокують судомні напади або знижують поріг судомної готовності, таких як трициклічні антидепресанти, СІЗЗС, похідні фенотіазину, похідні бутирофенону, хлорохін, бупропіон, трамадол (ризик провокування судомних нападів); одночасний прийом нейролептиків, інгібіторів МАО, антидепресантів, бензодіазепінів (можливість потенціювання їх ефектів); одночасний прийом фенобарбіталу, примідону, фенітоїну, ламотриджину, зидовудину,фелбамату, ацетилсаліцилової кислоти, непрямих антикоагулянтів, циметидину, еритроміцину, карбапенемів, рифампіцину, німодипіну, руфінаміду (особливо у дітей), інгібіторів протеаз (лопінавіру, ритонавіру), колестираміну (у зв'язку з взаємодією фарм зміна плазмових концентрацій або цих препаратів та/або вальпроєвої кислоти); одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти); одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин-пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).циметидину, еритроміцину, карбапенемів, рифампіцину, німодипіну, руфінаміду (особливо у дітей), інгібіторів протеаз (лопінавіру, ритонавіру), колестираміну (у зв'язку з фармакокінетичною взаємодією на рівні метаболізму або зв'язку з білками плазми крові, можлива зміна цих плазм. або вальпроєвої кислоти); одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти); одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин-пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).циметидину, еритроміцину, карбапенемів, рифампіцину, німодипіну, руфінаміду (особливо у дітей), інгібіторів протеаз (лопінавіру, ритонавіру), колестираміну (у зв'язку з фармакокінетичною взаємодією на рівні метаболізму або зв'язку з білками плазми крові, можлива зміна цих плазм. або вальпроєвої кислоти); одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти); одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин-пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).ритонавіру), колестираміну (у зв'язку з фармакокінетичною взаємодією на рівні метаболізму або зв'язку з білками плазми крові можлива зміна плазмових концентрацій або цих препаратів та/або вальпроєвої кислоти); одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти); одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин-пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).ритонавіру), колестираміну (у зв'язку з фармакокінетичною взаємодією на рівні метаболізму або зв'язку з білками плазми крові можлива зміна плазмових концентрацій або цих препаратів та/або вальпроєвої кислоти); одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти); одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин-пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти); одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин-пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти); одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин-пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).Вагітність та лактаціяРизик, пов'язаний із розвитком епілептичних нападів під час вагітності Під час вагітності розвиток генералізованих тоніко-клонічних епілептичних нападів, епілептичного статусу з розвитком гіпоксії можуть становити особливий ризик як для матері, так і для плода у зв'язку з можливістю смерті. Ризик, пов'язаний із застосуванням препарату Депакін® ​​Хроносфера під час вагітності Експериментальні дослідження репродуктивної токсичності, проведені на мишах, щурах та кроликах, продемонстрували наявність у вальпроєвої кислоти тератогенної дії. Вроджені вади розвитку Наявні клінічні дані продемонстрували більшу частоту виникнення малих і тяжких вад розвитку, зокрема вроджених дефектів нервової трубки, черепно-лицьових деформацій, вад розвитку кінцівок і ССС, гіпоспадії, а також множинних вад розвитку, що зачіпають різні системи органів у дітей, що народилися приймали під час вагітності вальпроєву кислоту, в порівнянні з їх частотою при прийомі під час вагітності інших протиепілептичних препаратів. Так, ризик виникнення вроджених вад розвитку у дітей, що народилися у матерів з епілепсією, які отримували монотерапію вальпроєвою кислотою під час вагітності, був приблизно 1,5; 2,3; 2,3 та 3,7 рази вище порівняно з монотерапією фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом та ламотриджином відповідно. Дані метааналізу, що включав регістрові та когортні дослідження, показали, що частота виникнення вроджених вад розвитку у дітей, народжених матерями з епілепсією, які отримували під час вагітності монотерапію вальпроєвою кислотою, становила 10,73% (95% ДІ: 8,16–13, 29%). Цей ризик є більшим, ніж ризик виникнення тяжких вроджених вад розвитку в загальній популяції, що становив 2–3%. Цей ризик є дозозалежним, але порогову дозу, нижче якої немає такого ризику, встановити неможливо. Порушення психічного та фізичного розвитку Показано, що внутрішньоутробна дія вальпроєвої кислоти може мати небажані ефекти на психічний та фізичний розвиток дітей, які зазнали такої дії. Очевидно, цей ризик є дозозалежним, але порогову дозу, нижче якої немає такого ризику, встановити неможливо. Точний гестаційний період для ризику цих ефектів не встановлений, і ризик не виключений протягом всієї вагітності. Дослідження дітей дошкільного віку, що піддавалися внутрішньоутробному впливу вальпроєвої кислоти, показали, що до 30–40% таких дітей мали затримку раннього розвитку (такі як затримка оволодіння навичками ходьби та мовного розвитку), а також нижчі інтелектуальні здібності (погані мовні і розуміння мови) та проблеми з пам'яттю. Коефіцієнт розумового розвитку (індекс IQ), визначений у дітей віком 6 років з анамнезом внутрішньоутробного впливу вальпроєвої кислоти, був у середньому на 7-10 пунктів нижчим, ніж у дітей, які піддавалися внутрішньоутробному впливу інших протиепілептичних препаратів. Хоча не можна виключити роль інших факторів, здатних небажано вплинути на інтелектуальний розвиток дітей, які піддавалися внутрішньоутробному впливу вальпроєвої кислоти, очевидно, що у таких дітей ризик інтелектуальних порушень може бути незалежним від індексу IQ матері. Дані щодо довгострокових результатів є обмеженими. Є дані, що свідчать на користь того, що діти, які піддавалися внутрішньоутробному впливу вальпроєвої кислоти, мають підвищений ризик розвитку спектра аутичних розладів (приблизно 3-5-кратне збільшення ризику), включаючи дитячий аутизм. Обмежені дані свідчать на користь того, що у дітей, які піддавалися внутрішньоутробно впливу вальпроєвої кислоти, є велика ймовірність розвитку синдрому дефіциту уваги/гіперактивності. Як монотерапія вальпроєвої кислотою, так і комбінована терапія з включенням вальпроєвої кислоти асоціюються з несприятливим результатом вагітності, але, за наявними даними, комбінована протиепілептична терапія, що включає вальпроєву кислоту, асоціюється з більш високим ризиком несприятливого результату вагітності (порівняно з монотерапією). тобто.ризик розвитку порушень у плода менший при застосуванні вальпроєвої кислоти в монотерапії). Факторами ризику виникнення вад розвитку плода є: доза більше 1000 мг на добу (проте менша доза не виключає цього ризику) та поєднання вальпроєвої кислоти з іншими протисудомними препаратами. У зв'язку з вищевикладеним препарат Депакин® Хроносфера не повинен застосовуватися при вагітності та у жінок з дітородним потенціалом без крайньої необхідності, тобто. його застосування можливе в ситуаціях, коли інші протиепілептичні препарати є неефективними або пацієнтка їх не переносить. Питання про необхідність застосування препарату Депакін® ​​Хроносфера або можливість відмови від його застосування має вирішуватися до початку застосування препарату або переглядатися у випадку, якщо жінка, яка приймає препарат Депакін® ​​Хроносфера, планує вагітність. Жінки з дітородним потенціалом повинні використовувати ефективні методи контрацепції під час лікування препаратом Депакін Хроносфера. Жінки з дітородним потенціалом повинні бути поінформовані про ризики та користь від застосування вальпроєвої кислоти під час вагітності. Якщо жінка планує вагітність або у неї діагностована вагітність, слід провести переоцінку необхідності лікування вальпроєвою кислотою в залежності від показань (див. нижче): при показанні біполярного розладу слід розглянути питання про припинення лікування вальпроєвою кислотою; при показанні епілепсія питання про продовження лікування вальпроєвою кислотою або її скасування вирішується після переоцінки співвідношення користі та ризику. Якщо після переоцінки співвідношення користі та ризику лікування препаратом Депакін® ​​Хроносфера все-таки має бути продовжено під час вагітності, то рекомендується застосовувати його у мінімальній ефективній добовій дозі, розділеній на кілька прийомів. Слід зазначити, що при вагітності кращим є застосування лікарських форм препарату пролонгованого вивільнення, ніж інших лікарських форм. По можливості, ще до настання вагітності додатково слід розпочати прийом фолієвої кислоти (доза 5 мг/сут), т.к. фолієва кислота може зменшувати ризик виникнення вад розвитку нервової трубки. Однак дані, що є в даний час, не підтверджують її профілактичної дії щодо вроджених вад розвитку, що виникають під впливом вальпроєвої кислоти. Слід проводити постійну (в т.ч. і в III триместрі вагітності) спеціальну пренатальну діагностику, що включає докладний УЗД, для виявлення можливих вад формування нервової трубки або інших вад розвитку плода. Ризик для новонароджених Повідомлялося про поодинокі випадки геморагічного синдрому у новонароджених, чиї матері приймали вальпроєву кислоту під час вагітності. Цей геморагічний синдром пов'язаний з тромбоцитопенією, гіпофібриногенемією та/або зниженням вмісту інших факторів згортання крові. Також повідомлялося про розвиток афібриногенемії, яка могла призводити до смертельного результату. Цей геморагічний синдром слід відрізняти від дефіциту вітаміну К, який викликається фенобарбіталом та іншими індукторами мікросомальних ферментів печінки. Тому у новонароджених, чиї матері отримували лікування препаратами вальпроєвої кислоти під час вагітності, слід обов'язково проводити коагуляційні тести (визначати кількість тромбоцитів у периферичній крові, плазмову концентрацію фібриногену, фактори зсідання крові та коагулограму).Повідомлялося про випадки гіпоглікемії у новонароджених, матері яких приймали вальпроєву кислоту під час III триместру вагітності. Повідомлялося про випадки розвитку гіпотиреозу у новонароджених, чиї матері приймали вальпроєву кислоту під час вагітності. У новонароджених, чиї матері приймали вальпроєву кислоту в останньому триместрі вагітності, може виникати синдром відміни (зокрема поява ажитації, дратівливості, гіперрефлексії, тремтіння, гіперкінезії, порушень м'язового тонусу, тремору, судом та ускладнень при вигодовуванні). Фертильність У зв'язку з можливістю розвитку дисменореї, аменореї, полікістозу яєчників, збільшення концентрації тестостерону у крові можливе зниження фертильності у жінок. У чоловіків вальпроєва кислота може зменшувати рухливість сперматозоїдів та порушувати фертильність. Встановлено, що ці порушення фертильності є оборотними після припинення лікування. Період грудного вигодовування. Екскреція вальпроєвої кислоти у грудне молоко низька, концентрація у молоці становить 1–10% від її концентрації у сироватці крові. Є обмежені клінічні дані щодо застосування вальпроєвої кислоти при грудному вигодовуванні, тому застосування препарату в цей період не рекомендується. Виходячи з даних літератури та невеликого клінічного досвіду, можна розглянути питання про грудне вигодовування при монотерапії препаратом Депакін® ​​Хроносфера, але при цьому слід брати до уваги профіль побічних ефектів препарату, особливо гематологічні порушення.Побічна діяДля визначення частоти розвитку небажаних реакцій (HP) використовується класифікація ВООЗ: дуже часто ≥10%; часто ≥1 та Вроджені, спадкові та генетичні порушення: тератогенний ризик. З боку крові та лімфатичної системи: часто – анемія, тромбоцитопенія; нечасто - панцитопенія, лейкопенія, нейтропенія. Лейкопенія та панцитопенія можуть бути як з депресією кісткового мозку, так і без неї. Після відміни препарату картина крові повертається до норми; рідко – порушення кістковомозкового кровотворення, включаючи ізольовану аплазію/гіпоплазію еритроцитів, агранулоцитоз, макроцитарну анемію, макроцитоз; зниження вмісту факторів згортання крові (як мінімум одного), відхилення від норми показників згортання крові (таких як збільшення ПВ, АЧТВ, тромбінового часу та МНО). Поява спонтанних екхімозів та кровотеч свідчить про необхідність відміни препарату та проведення обстеження. Лабораторні та інструментальні дані: рідко – дефіцит біотину/недостатність біотинідази. З боку нервової системи: дуже часто – тремор; часто - екстрапірамідні розлади, ступор, сонливість, судоми, порушення пам'яті, головний біль, ністагм; запаморочення (при внутрішньовенному введенні запаморочення може виникати і зникати спонтанно протягом декількох хвилин); нечасто - кома *, енцефалопатія *, летаргія *, оборотний паркінсонізм, атаксія, парестезія, збільшення частоти та тяжкості судомних нападів (включаючи розвиток епілептичного статусу) або поява нових видів судом; рідко - оборотна деменція, що поєднується з оборотною атрофією головного мозку, когнітивні розлади; частота невідома – седація. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: часто — оборотна та необоротна глухота. З боку органу зору: частота невідома – диплопія. З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння: нечасто – плевральний випіт. З боку травної системи: дуже часто – нудота; часто - блювання, зміни ясен (головним чином гіперплазія), стоматит, біль в епігастрії, діарея, які часто виникають у деяких хворих на початку лікування, але, як правило, зникають через кілька днів і не вимагають припинення терапії (часті реакції з боку травної системи можна знизити, приймаючи препарат під час або після їди); нечасто - панкреатит, іноді з летальним результатом (розвиток панкреатиту можливий протягом перших 6 місяців лікування; у разі виникнення гострого болю в животі необхідно контролювати активність сироваткової амілази; частота невідома - спазми в животі, анорексія, підвищення апетиту. З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – ниркова недостатність; рідко – енурез, тубулоінтерстиціальний нефрит, оборотний синдром Фанконі (комплекс біохімічних та клінічних проявів ураження проксимальних ниркових канальців з порушенням канальцевої реабсорбції фосфату, глюкози, амінокислот та бікарбонату), механізм розвитку якого поки що не зрозумілий. З боку шкіри та підшкірних тканин: часто – реакції гіперчутливості, наприклад кропив'янка, свербіж; минуще (оборотне) та/або дозозалежне патологічне випадання волосся (алопеція), включаючи андрогенну алопецію на тлі гіперандрогенії, полікістозу яєчників (див. З боку статевих органів і молочних залоз і З боку ендокринної системи), а також алопецію на тлі розвиненого гіпотире див. З боку ендокринної системи), порушення з боку нігтів та нігтьового ложа; нечасто - ангіоневротичний набряк, висипання, порушення з боку волосся (такі як порушення нормальної структури, зміна кольору, ненормальний ріст волосся (зникнення хвилястості і кучерявості волосся або, навпаки, поява кучерявості в осіб з спочатку прямим волоссям); рідко - токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема,синдром лікарського висипу з еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдром). З боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: нечасто – зменшення МПКТ, остеопенію, остеопороз та переломи у пацієнтів, які тривало приймають препарати Депакін®. Механізм впливу препаратів Депакін на метаболізм кісткової тканини не встановлений; рідко - системний червоний вовчак, рабдоміоліз. З боку ендокринної системи: нечасто – синдром неадекватної секреції АДГ, гіперандрогенія (гірсутизм, вірилізація, акне, алопеція за чоловічим типом та/або підвищення концентрацій андрогенів у крові); рідко – гіпотиреоз. З боку обміну речовин і харчування: часто - гіпонатріємія, збільшення маси тіла (треба ретельно моніторувати збільшення маси тіла, тому що збільшення маси тіла є фактором, що сприяє розвитку синдрому полікістозних яєчників); рідко - гіперамоніємія (можуть виникати випадки ізольованої та помірної гіперамоніємії без зміни показників функції печінки, які не вимагають припинення лікування. Також повідомлялося про виникнення гіперамоніємії, що супроводжується появою неврологічної симптоматики (наприклад розвиток енцефалопатії, блювання, атакси прийому вальпроєвої кислоти та проведення додаткового обстеження, ожиріння. Доброякісні, злоякісні та невизначені пухлини (включаючи кісти та поліпи): рідко – мієлодиспластичний синдром. З боку судин: часто - кровотечі та крововиливу; нечасто – васкуліт. Загальні розлади та зміни в місці введення: нечасто – гіпотермія, легкі периферичні набряки. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: часто – ураження печінки: відхилення від норми показників функціонального стану печінки, таких як зниження протромбінового індексу, особливо у поєднанні зі значним зниженням вмісту фібриногену та факторів згортання крові, збільшення концентрації білірубіну та підвищення активності печінкових трансназ; печінкова недостатність, у виняткових випадках - зі смертельним наслідком; необхідний контроль пацієнтів щодо можливих порушень функції печінки. З боку статевих органів та молочних залоз: часто – дисменорея; нечасто – аменорея; рідко – чоловіче безпліддя, полікістоз яєчників; частота невідома – нерегулярні менструації, збільшення молочних залоз, галакторея. Порушення психіки: часто - стан сплутаності свідомості, галюцинації, агресивність, ажитація, порушення уваги; депресія (при комбінуванні вальпроєвої кислоти з іншими протисудомними препаратами); рідко - поведінкові розлади, психомоторна гіперактивність, порушення здатності до навчання; депресія (при монотерапії вальпроєвою кислотою). * Ступор і летаргія іноді призводили до минущої коми/енцефалопатії і були або ізольованими, або поєднувалися з почастішанням судомних нападів на фоні лікування, а також зменшувалися при відміні препарату або при зменшенні його дози. Більшість подібних випадків була описана на тлі комбінованої терапії, особливо при одночасному застосуванні фенобарбіталу або топірамату, або після різкого збільшення дози вальпроєвої кислоти. * НР в основному спостерігалися у пацієнтів дитячого віку.Взаємодія з лікарськими засобамиВплив вальпроєвої кислоти на інші препарати Нейролептики, інгібітори МАО, антидепресанти, бензодіазепіни. Вальпроєва кислота може потенціювати дію інших психотропних препаратів, таких як нейролептики, інгібітори МАО, антидепресанти та бензодіазепіни; тому при їх одночасному застосуванні з вальпроєвою кислотою рекомендується ретельне медичне спостереження та при необхідності корекція доз. Препарати літію. Вальпроєва кислота не впливає на сироваткові концентрації літію. Фенобарбітал. Вальпроєва кислота збільшує плазмові концентрації фенобарбіталу (за рахунок зменшення його печінкового метаболізму), у зв'язку з чим можливий розвиток седативної дії останньої, особливо у дітей. Тому рекомендується ретельне медичне спостереження за пацієнтом протягом перших 15 днів комбінованої терапії з негайним зниженням дози фенобарбіталу у разі розвитку седативної дії та при необхідності визначення плазмових концентрацій фенобарбіталу. Примідон. Вальпроєва кислота збільшує плазмові концентрації примідону з посиленням його побічних ефектів (в т.ч. седативної дії); при тривалому лікуванні ці симптоми зникають. Рекомендується ретельне клінічне спостереження за пацієнтом, особливо на початку комбінованої терапії з корекцією дози примідону за необхідності. Фенітоїн. Вальпроєва кислота знижує загальні плазмові концентрації фенітоїну. Крім цього, вальпроєва кислота підвищує концентрацію вільної фракції фенітоїну з можливістю розвитку симптомів передозування (вальпроєва кислота витісняє фенітоїн із зв'язку з білками плазми та уповільнює його печінковий метаболізм). Тому рекомендується ретельне клінічне спостереження за пацієнтом та визначення концентрацій фенітоїну та його вільної фракції у крові. Карбамазепін. При одночасному застосуванні вальпроєвої кислоти та карбамазепіну повідомлялося про виникнення клінічних проявів токсичності карбамазепіну, т.я. вальпроєва кислота може потенціювати токсичні ефекти карбамазепіну Рекомендується ретельне клінічне спостереження за такими пацієнтами, особливо на початку комбінованої терапії з корекцією за необхідності дози карбамазепіну. Ламотріджін. Вальпроєва кислота уповільнює метаболізм ламотриджину в печінці та збільшує T1/2 ламотриджину майже вдвічі. Ця взаємодія може призводити до збільшення токсичності ламотриджину, зокрема до розвитку тяжких реакцій шкіри, включаючи токсичний епідермальний некроліз. Тому рекомендується ретельне клінічне спостереження і при необхідності корекція (зниження) дози ламотриджину. Зідовудін. Вальпроєва кислота може підвищувати плазмові концентрації зидовудину, що призводить до збільшення токсичності зидовудину. Фелбамат. Вальпроєва кислота може знижувати середні значення кліренсу фелбамату на 16%. Оланзапін. Вальпроєва кислота може зменшувати плазмові концентрації оланзапіну. Руфінамід. Вальпроєва кислота може спричинити збільшення плазмової концентрації руфінаміду. Це збільшення залежить від концентрації вальпроєвої кислоти у крові. Слід бути обережним, особливо в дітей віком, т.к. цей ефект більш виражений у цій популяції. Пропофол. Вальпроєва кислота може призводити до збільшення плазмових концентрацій пропофолу. Слід розглянути питання щодо зменшення дози пропофолу при його одночасному застосуванні з вальпроєвою кислотою. Німодипін для прийому внутрішньо та (по екстраполяції), розчин для парентерального введення. Посилення гіпотензивного ефекту німодипіну у зв'язку з підвищенням його плазмової концентрації (інгібування метаболізму німодипіну вальпроєвою кислотою). Темозоломід. Спільний прийом темозоломіду з вальпроєвою кислотою призводить до слабовираженого, але статистично значущого зниження кліренсу темозоломіду. Вплив інших препаратів на вальпроєву кислоту Протиепілептичні препарати, здатні індукувати мікросомальні ферментні системи печінки (включаючи фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін), знижують плазмові концентрації вальпроєвої кислоти. У разі комбінованої терапії дози вальпроєвої кислоти повинні коригуватися залежно від клінічної реакції та концентрації вальпроєвої кислоти у крові. Концентрація метаболітів вальпроєвої кислоти у сироватці крові може бути збільшена у разі її одночасного застосування з фенітоїном або фенобарбіталом. Тому пацієнти, які отримують лікування цими двома препаратами, повинні ретельно моніторуватися щодо ознак і симптомів гіперамоніємії, т.к. деякі метаболіти вальпроєвої кислоти можуть пригнічувати ферменти карбамідного циклу (циклу сечовини). Фелбамат. При поєднанні фелбамату та вальпроєвої кислоти кліренс вальпроєвої кислоти знижується на 22–50% і, відповідно, збільшуються плазмові концентрації вальпроєвої кислоти. Слід контролювати плазмові концентрації вальпроєвої кислоти. Мефлохін. Прискорює метаболізм вальпроєвої кислоти і сам здатний викликати судоми, тому при їх одночасному використанні можливий розвиток епілептичного нападу. Препарати звіробою продірявленого. При одночасному застосуванні вальпроєвої кислоти та препаратів звіробою продірявленого можливе зниження протисудомної ефективності вальпроєвої кислоти. Препарати, що мають високий і сильний зв'язок з білками плазми (ацетилсаліцилова кислота). У разі одночасного застосування вальпроєвої кислоти та препаратів, що мають високий та сильний зв'язок з білками плазми крові (ацетилсаліцилова кислота), можливе підвищення концентрації вільної фракції вальпроєвої кислоти. Непрямі антикоагулянти (варфарин та інші похідні кумарину). При одночасному застосуванні вальпроєвої кислоти та непрямих антикоагулянтів потрібний ретельний контроль протромбінового індексу. Циметидин, еритроміцин. Сироваткові концентрації вальпроєвої кислоти можуть збільшуватися у разі одночасного застосування циметидину або еритроміцину (внаслідок уповільнення печінкового метаболізму). Карбапенеми (паніпенем, меропенем, іміпенем). Зниження концентрацій вальпроєвої кислоти в крові при одночасному застосуванні з карбапенемами, що призводить до 60-100% зниження концентрації вальпроєвої кислоти в крові за 2 дні спільної терапії, яке іноді поєднувалося з виникненням судом. Слід уникати одночасного застосування карбапенемів у пацієнтів з підібраною дозою вальпроєвої кислоти у зв'язку з їх здатністю швидко та інтенсивно знижувати концентрації вальпроєвої кислоти у крові. Якщо не можна уникнути лікування карбапенемами, слід проводити ретельний моніторинг концентрацій вальпроєвої кислоти у крові. ріфампіцин. Може знижувати концентрацію вальпроєвої кислоти в крові, що призводить до втрати її терапевтичної дії. Тому може знадобитися збільшення дози вальпроєвої кислоти при одночасному застосуванні рифампіцину. Інгібітори протеаз. Інгібітори протеаз, такі як лопінавір, ритонавір знижують плазмову концентрацію вальпроєвої кислоти при одночасному застосуванні. Колестирамін. Колестирамін може призводити до зниження плазмових концентрацій вальпроєвої кислоти при одночасному застосуванні. Інші взаємодії З топіраматом чи ацетазоламідом. Одночасне застосування вальпроєвої кислоти та топірамату або ацетазоламіду асоціювалося з енцефалопатією та/або гіперамоніємією. Пацієнти, які приймають ці препарати одночасно з вальпроєвою кислотою, повинні перебувати під ретельним медичним наглядом щодо розвитку симптомів гіперамоніємічної енцефалопатії. З кветіапін. Одночасне застосування вальпроєвої кислоти та кветіапіну може підвищувати ризик розвитку нейтропенії/лейкопенії. З естроген-прогестогенними препаратами. Вальпроєва кислота не має здатності індукувати мікросомальні ферменти печінки і внаслідок цього не зменшує ефективність естроген-прогестогенних препаратів у жінок, які користуються гормональними способами контрацепції. З етанолом та іншими потенційно гепатотоксичними препаратами. При їх застосуванні одночасно з вальпроєвою кислотою можливе посилення гепатотоксичного ефекту вальпроєвої кислоти. З клоназепамом. Одночасне застосування клоназепаму з вальпроєвою кислотою може призводити в поодиноких випадках до посилення абсансного статусу. З мієлотоксичними ЛЗ. При їх одночасному застосуванні з вальпроєвою кислотою підвищується ризик пригнічення кістковомозкового кровотворення.Спосіб застосування та дозиВсередину. Препарат Депакін® ​​Хроносфера є лікарською формою, яка особливо добре підходить для лікування дітей (якщо вони здатні проковтнути м'яку їжу) або дорослих із утрудненим ковтанням. Препарат Депакін® ​​Хроносфера являє собою гранули з пролонгованим вивільненням, що забезпечують більш рівномірні концентрації вальпроєвої кислоти в крові та, відповідно, більш рівномірний протягом доби її розподіл у тканинах. Режим дозування Маніакальні епізоди при біполярних розладах. Доза повинна підбиратися і контролюватись лікарем індивідуально. Добова доза повинна бути встановлена ​​з урахуванням віку та маси тіла пацієнта. Початкова доза, що рекомендується, становить 20 мг/кг (у перерахунку на вальпроат натрію). Доза повинна бути по можливості швидко збільшена до мінімальної дози, що забезпечує потрібний терапевтичний ефект. Підтримуюча доза, що рекомендується, для лікування біполярних розладів знаходиться в діапазоні між 1000 і 2000 мг на добу (у перерахунку на вальпроат натрію). Доза повинна підбиратися відповідно до індивідуальної клінічної відповіді пацієнта. Для профілактики маніакальних станів слід застосовувати індивідуально підібрану мінімальну клінічно ефективну дозу. Епілепсія. У монотерапії початкова добова доза становить зазвичай (у перерахунку на вальпроат натрію) 5-10 мг/кг, потім її підвищують на 5 мг/кг кожні 4-7 днів до досягнення оптимальної дози, що дозволяє запобігати виникненню нападів епілепсії. Середня добова доза: для дітей (до 14 років) – 30 мг/кг; для підлітків 14–18 років – 25 мг/кг; для дорослих та пацієнтів похилого віку (маса тіла від 60 кг і вище) – 20 мг/кг. Таким чином, рекомендуються подані нижче добові дози. Вік Маса тіла, кг Середня добова доза*, мг на добу Грудні діти від 6 до 12 місяців близько 7,5-10 150-300 Діти від 1 до 3 років близько 10-15 300–450 Діти від 3 до 6 років близько 15-25 450-750 Діти від 7 до 14 років близько 25-40 750-1200 Підлітки від 14 років близько 40-60 1000-1500 Дорослі від 60 кг і вище 1200–2100 * Доза у перерахунку на кількість вальпроату натрію (мг). Середня добова доза може бути збільшена під контролем концентрації вальпроєвої кислоти у крові. У деяких випадках повний терапевтичний ефект вальпроєвої кислоти проявляється не одразу, а розвивається протягом 4-6 тижнів. Тому не слід збільшувати добову дозу вище за рекомендовану середню добову дозу раніше цього терміну. Хоча добова доза визначається залежно від віку та маси тіла хворого, слід брати до уваги широкий спектр індивідуальної чутливості до вальпроєвої кислоти. Чітка кореляція між добовою дозою, концентрацією вальпроєвої кислоти у сироватці крові та терапевтичним ефектом не встановлена. Тому оптимальна доза препарату повинна підбиратись головним чином на основі клінічної відповіді. Визначення концентрації вальпроєвої кислоти в сироватці крові може бути доповненням до клінічного спостереження, якщо епілепсія не піддається контролю або підозрюється розвиток побічних ефектів. Зазвичай ефективними є дози, що забезпечують сироваткові концентрації вальпроєвої кислоти, що становлять 40-100 мг/л (300-700 мкмоль/л). При обґрунтованій необхідності досягнення вищих концентрацій у сироватці крові слід ретельно зважувати співвідношення очікуваної користі та ризику виникнення побічних ефектів, особливо дозозависимых, т.к.при сироваткових концентраціях вальпроєвої кислоти понад 100 мг/л очікується збільшення побічних ефектів до розвитку інтоксикації. Тому сироваткова концентрація, що визначається перед прийомом першої дози на добу, повинна перевищувати 100 мг/л. При переході з лікарських форм препарату Депакін® ​​негайного або уповільненого вивільнення, які добре контролювали епілепсію, на Депакін® ​​Хроносфера рекомендується зберігати ту саму добову дозу. Для пацієнтів, які приймали раніше протиепілептичні засоби, переведення на прийом препарату Депакін® ​​Хроносфера слід проводити поступово, досягаючи оптимальної дози препарату приблизно протягом 2 тижнів. При цьому відразу знижується доза раніше протиепілептичного препарату, особливо фенобарбіталу. Якщо раніше прийманий протиепілептичний препарат скасовується, його відміна повинна проводитися поступово. При необхідності комбінації вальпроєвої кислоти з іншими протиепілептичними засобами слід додавати поступово. Оскільки інші протиепілептичні препарати можуть оборотно індукувати мікросомальні ферменти печінки, слід протягом 4-6 тижнів після прийому останньої дози цих протиепілептичних препаратів моніторувати концентрації вальпроєвої кислоти в крові та при необхідності (у міру зменшення індукуючого метаболізму ефекту цих препаратів) знижувати добову дозу препарату. ® Хроносфера. Особливі групи пацієнтів Діти та підлітки жіночої статі, жінки з дітородним потенціалом та вагітні жінки. Лікування препаратом Депакін® ​​Хроносфера слід розпочинати під наглядом фахівця, який має досвід лікування епілепсії та біполярних розладів. Лікування слід розпочинати лише в тому випадку, якщо інші види лікування неефективні або не переносяться, а при регулярному перегляді лікування слід ретельно повторно оцінювати співвідношення користі та ризику. Переважним є застосування препаратів Депакін у монотерапії та найменших ефективних дозах і, якщо можливо, у лікарських формах з пролонгованим вивільненням. Під час вагітності добова доза повинна ділитися щонайменше на 2 разові дози. Літній вік. Хоча пацієнти похилого віку мають зміни фармакокінетики вальпроєвої кислоти, вони мають обмежену клінічну значущість, і доза вальпроєвої кислоти у пацієнтів похилого віку повинна підбиратися відповідно до досягнення контролю над нападами епілепсії. Ниркова недостатність та/або гіпопротеїнемія. У пацієнтів з нирковою недостатністю та/або гіпопротеїнемією слід враховувати можливість збільшення концентрації вільної (терапевтично активної) фракції вальпроєвої кислоти у сироватці крові та за необхідності зменшувати дозу вальпроєвої кислоти, орієнтуючись при доборі дози головним чином на клінічну картину, а не на загальний вміст вальпроєвої кислоти. у сироватці крові (вільна фракція та пов'язана з білками плазми крові фракція разом), щоб уникнути можливих помилок у підборі дози. Спосіб застосування Препарат приймається внутрішньо. Пакетики Депакін® ​​Хроносфера 100 мг застосовуються тільки у дітей та немовлят. Пакетики Депакін® ​​Хроносфера 1000 мг застосовуються лише у дорослих. Добову дозу рекомендується приймати в один або два прийоми, переважно під час їди. Застосування в один прийом можливе за добре контрольованої епілепсії. Препарат Депакін® ​​Хроносфера має насипатися на поверхню холодної (або кімнатної температури) м'якої їжі або напою (йогурт, апельсиновий сік, фруктове пюре тощо). Препарат Депакін® ​​Хроносфера не можна застосовувати з гарячою їжею або напоями (такими як супи, кава, чай тощо). Препарат Депакін® ​​Хроносфера не можна насипати у пляшечку із соскою, т.к. гранули можуть забити отвір соски. Якщо препарат Депакін® ​​Хроносфера приймається з рідиною, рекомендується обполоснути склянку невеликою кількістю води та випити воду, т.к. гранули можуть прилипнути до скла. Суміш завжди слід ковтати відразу, не розжовуючи. Її не слід зберігати для наступного прийому.ПередозуванняСимптоми: клінічні прояви гострого масивного передозування зазвичай протікають у вигляді коми з гіпотонією м'язів, гіпорефлексією, міозом, пригніченням дихання, метаболічним ацидозом, надмірним зниженням артеріального тиску та судинним колапсом/шоком. Описувалися випадки внутрішньочерепної гіпертензії, пов'язаної з набряком мозку. Наявність натрію у складі препаратів вальпроєвої кислоти при їх передозуванні може призводити до розвитку гіпернатріємії. При масивному передозуванні можливий летальний кінець, проте зазвичай прогноз при передозуванні сприятливий. Симптоми передозування можуть змінюватись, повідомлялося про розвиток судомних нападів при дуже високих плазмових концентраціях вальпроєвої кислоти. Лікування: невідкладна допомога при передозуванні в стаціонарі повинна бути наступною: промивання шлунка, яке є ефективним протягом 10-12 годин після прийому препарату. Для зменшення всмоктування вальпроєвої кислоти може бути ефективним прийом активованого вугілля, зокрема. його запровадження через назогастральний зонд. Потрібне спостереження за станом ССС та дихальної системи та підтримання ефективного діурезу. Необхідно контролювати функції печінки та підшлункової залози. При пригніченні дихання може знадобитися проведення ШВЛ. В окремих випадках успішно застосовувався налоксон. У дуже тяжких випадках масивного передозування були ефективні гемодіаліз та гемоперфузія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред початком застосування препарату Депакін Хроносфера та періодично протягом перших 6 місяців лікування, особливо у пацієнтів з групи ризику ураження печінки, слід проводити дослідження функції печінки. Як і при застосуванні більшості протиепілептичних препаратів, при застосуванні вальпроєвої кислоти можливе незначне підвищення активності печінкових ферментів, особливо на початку лікування, яке протікає без клінічних проявів і є тимчасовим. У цих пацієнтів необхідне проведення більш детального дослідження біологічних показників, включаючи протромбіновий індекс, і може знадобитися корекція дози препарату, а при необхідності повторне клінічне та лабораторне обстеження. Перед початком терапії або перед хірургічним втручанням при спонтанному виникненні підшкірних гематом або кровотеч рекомендується провести визначення часу кровотечі, кількості формених елементів у периферичній крові, включаючи тромбоцити. Тяжке ураження печінки Сприятливі фактори. Клінічний досвід показує, що до групи ризику відносяться пацієнти, які отримують одночасно кілька протиепілептичних препаратів, діти молодше трирічного віку з тяжкими судомними нападами, особливо на тлі ураження головного мозку, затримки розумового розвитку та/або вроджених метаболічних або дегенеративних захворювань; пацієнти, що одночасно приймають саліцилати (т.к. саліцилати метаболізуються тим же метаболічним шляхом, що і вальпроєва кислота). Після 3-річного віку ризик ураження печінки значно знижується та прогресивно зменшується у міру збільшення віку пацієнта. У більшості випадків таке ураження печінки виникало протягом перших 6 місяців лікування, найчастіше між 2-й і 12-й тижнів лікування, і зазвичай при застосуванні вальпроєвої кислоти у складі комбінованої протиепілептичної терапії. Симптоми, що вказують на можливе ураження печінки. Для ранньої діагностики ураження печінки обов'язковим є клінічне спостереження за пацієнтами. Зокрема, слід звернути увагу на появу наступних симптомів, які можуть передувати виникненню жовтяниці, особливо у пацієнтів групи ризику (див. вище): неспецифічні симптоми, що особливо раптово розпочалися, такі як астенія, анорексія, летаргія, сонливість, які іноді супроводжуються багаторазовим блюванням і болями в животі; відновлення судомних нападів у пацієнтів з епілепсією Слід попереджати пацієнтів або членів їх сімей (при застосуванні препарату дітьми) про те, що вони повинні негайно повідомити про виникнення будь-якого з цих симптомів лікарю. Пацієнтам слід негайно провести клінічне обстеження та лабораторне дослідження показників функції печінки. Виявлення. Визначення функціональних проб печінки слід проводити перед початком лікування та потім періодично протягом перших 6 місяців лікування. Серед звичайних досліджень найбільш інформативними є дослідження, що відображають стан білково-синтетичної функції печінки, особливо визначення протромбінового індексу. Підтвердження відхилення від норми протромбінового індексу, особливо у поєднанні з відхиленнями від норми інших лабораторних показників (значне зниження вмісту фібриногену та факторів згортання крові, збільшення концентрації білірубіну та підвищення активності трансаміназ), а також поява інших симптомів, що вказують на ураження печінки. ), вимагає припинення застосування препарату Депакін® ​​Хроносфера. З метою обережності у випадку, якщо пацієнти отримували одночасно саліцилати, їх прийом також повинен бути припинений. панкреатит. Є зареєстровані рідкісні випадки важких форм панкреатиту у дітей та дорослих, що розвивалися незалежно від віку та тривалості лікування. Спостерігалися кілька випадків геморагічного панкреатиту із швидким прогресуванням захворювання від перших симптомів до смертельного результату. Діти молодшого віку перебувають у групі підвищеного ризику розвитку панкреатиту, зі збільшенням віку дитини ризик зменшується. Тяжкі судоми, неврологічні порушення або протисудомна терапія можуть бути факторами ризику розвитку панкреатиту. Печінкова недостатність, що поєднується з панкреатитом, збільшує ризик смерті. Пацієнти, у яких виникають сильні болі у животі, мають бути негайно обстежені.У разі підтвердження панкреатиту застосування вальпроєвої кислоти має бути припинено та розпочато відповідне лікування. Суїцидальні думки та спроби Повідомлялося про виникнення суїцидальних думок чи спроб у пацієнтів, які отримують протиепілептичні препарати за деякими показаннями. Метааналіз рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень протиепілептичних препаратів також показав збільшення ризику суїцидальних думок та спроб на 0,19% у всіх пацієнтів, які приймали протиепілептичні препарати (в т.ч. збільшення цього ризику на 0,24% у пацієнтів, які приймали протиепілептичні препарати), у порівнянні з їх частотою у пацієнтів, які приймали плацебо. Механізм цього ефекту невідомий. Тому пацієнтів, які приймають препарат Депакін Хроносфера, слід постійно контролювати на предмет суїцидальних думок або спроб, а у разі їх виникнення необхідно проводити відповідне лікування.Пацієнтам та особам, що доглядають за ними, рекомендується при появі у пацієнта суїцидальних думок або спроб негайно звернутися до лікаря. Карбапенеми Одночасне застосування карбапенемів не рекомендується. Пацієнти з встановленими мітохондріальними захворюваннями або підозрою на них Вальпроєва кислота може ініціювати або обтяжувати прояви наявних у пацієнта мітохондріальних захворювань, що викликаються мутаціями мітохондріальної ДНК, а також ядерного гена, що кодує мітохондріальний фермент POLG. Зокрема, у пацієнтів з уродженими нейрометаболічними синдромами, що викликаються мутаціями гена, що кодує POLG, наприклад із синдромом Альперса-Хуттенлохера, із застосуванням вальпроєвої кислоти асоціювалася вища частота розвитку гострої печінкової недостатності та пов'язаних з ураженням печінки смертельних випадків. Захворювання, зумовлені дефектами POLG, можуть бути запідозрені у пацієнтів із сімейним анамнезом таких захворювань або симптомами, підозрілими на їх наявність, включаючи незрозумілу енцефалопатію, рефрактерну епілепсію (фокальну, міоклонічну), епілептичний статус,затримку психічного та фізичного розвитку, психомоторну регресію, аксональну сенсомоторну нейропатію, міопатію, мозочкову атаксію, офтальмоплегію або ускладнену мігрень із зоровою (потиличною) аурою. Відповідно до сучасної клінічної практики для діагностики таких захворювань слід провести тестування на мутації гена POLG. Парадоксальне збільшення частоти та тяжкості судомних нападів (включаючи розвиток епілептичного статусу) або поява нових видів судом Як і при застосуванні інших протиепілептичних препаратів, при прийомі вальпроєвої кислоти у деяких пацієнтів спостерігалося замість покращення оборотне збільшення частоти та тяжкості судомних нападів (включаючи розвиток епілептичного статусу) або поява нових видів судом. У разі посилення судом пацієнтам слід негайно проконсультуватися з лікарем. Діти та підлітки жіночої статі, жінки з дітородним потенціалом та вагітні жінки Попередження для пацієнток жіночої статі. У разі настання вагітності препарати вальпроєвої кислоти можуть завдати серйозної шкоди майбутній дитині. Завжди необхідно застосовувати ефективні засоби контрацепції під час лікування. Якщо жінка планує вагітність або завагітніла, їй слід негайно повідомити про це свого лікаря. Препарат Депакін® ​​Хроносфера не слід застосовувати у дітей та підлітків жіночої статі, жінок з дітородним потенціалом та вагітних жінок, за винятком випадків, коли альтернативні види лікування неефективні або не переносяться. Це обмеження пов'язане з високим ризиком тератогенної дії та порушень психічного та фізичного розвитку у дітей, які внутрішньоутробно були піддані впливу вальпроєвої кислоти. Слід ретельно переоцінювати ставлення користь/ризик у таких випадках: під час регулярного перегляду лікування, при досягненні дівчинкою статевої зрілості та терміново – у разі планування або настання вагітності у жінки, яка приймає вальпроєву кислоту. Під час лікування вальпроєвою кислотою жінки з дітородним потенціалом повинні використовувати надійні методи контрацепції та бути поінформовані про ризики,пов'язаних із прийомом препарату Депакін® ​​Хроносфера під час вагітності. Для допомоги у розумінні пацієнткою цих ризиків лікар, який призначає їй вальпроєву кислоту, повинен надати пацієнтці всебічну інформацію про ризики, пов'язані з прийомом препарату Депакін® ​​Хроносфера під час вагітності. Зокрема, лікар, який призначає вальпроєву кислоту, повинен переконатися, що пацієнтка розуміє: природу та величину ризиків при застосуванні вальпроєвої кислоти під час вагітності, зокрема, ризиків тератогенної дії, а також порушень психічного та фізичного розвитку дитини; необхідність використання ефективної контрацепції; необхідність регулярного перегляду лікування; необхідність термінової консультації зі своїм лікарем, якщо вона підозрює, що завагітніла, або передбачає можливість настання вагітності. Жінку, яка планує вагітність, слід обов'язково спробувати, якщо це можливо, перевести на альтернативне лікування перед тим, як вона спробує зачаття. Лікування вальпроєвою кислотою слід продовжувати лише після того, як лікар, який має досвід лікування епілепсії та біполярних розладів, проведе переоцінку співвідношення користі та ризиків від лікування препаратом для пацієнтки. Діти. Інформація відноситься до лікарських форм препарату Депакін, які можуть прийматися дітьми молодше 3-річного віку. У дітей віком до 3-річного віку в разі необхідності застосування препарату рекомендується його застосування в монотерапії. При цьому перед початком лікування слід зважувати співвідношення потенційної користі від застосування вальпроєвої кислоти та ризику ураження печінки та розвитку панкреатиту при її застосуванні. У дітей віком до 3 років слід уникати одночасного застосування вальпроєвої кислоти та саліцилатів у зв'язку з ризиком токсичного впливу на печінку. Ниркова недостатність Може знадобитися зниження дози вальпроєвої кислоти через підвищення концентрації її вільної форми в сироватці крові. У разі неможливості моніторингу плазмових концентрацій вальпроєвої кислоти, дозу препарату слід коригувати на підставі клінічного спостереження за пацієнтом. Ферментна недостатність карбамідного циклу (цикл сечовини) При підозрі на ферментну недостатність карбамідного циклу застосування вальпроєвої кислоти протипоказане. У таких пацієнтів було описано кілька випадків гіперамоніємії зі ступором або комою. У цих випадках дослідження метаболізму слід проводити до початку лікування вальпроєвою кислотою. У дітей з незрозумілими шлунково-кишковими симптомами (анорексія, блювота, випадки цитолізу), летаргією або комою в анамнезі, затримкою розумового розвитку або при сімейному анамнезі загибелі новонародженого або дитини до початку лікування вальпроєвою кислотою повинні бути проведені дослідження метаболізму, зокрема, визначення (Присутність аміаку та його сполук у крові) натще і після їди. Пацієнти з ВКВ Хоча показано, що в процесі лікування препаратом Депакін® ​​Хроносфера порушення функцій імунної системи зустрічаються виключно рідко, потенційну користь від його застосування необхідно порівняти з потенційним ризиком при застосуванні препарату у пацієнтів із системним червоним вовчаком. Збільшення маси тіла Пацієнтів слід попередити про ризик підвищення маси тіла на початку лікування та необхідності вжити заходів, переважно призначення дієти, для зведення цього явища до мінімуму. Пацієнти з цукровим діабетом Враховуючи можливість несприятливого впливу вальпроєвої кислоти на підшлункову залозу, при застосуванні препарату у пацієнтів із цукровим діабетом слід ретельно моніторувати концентрацію глюкози у крові. При дослідженні сечі на наявність кетонових тіл у пацієнтів з цукровим діабетом можливе отримання неправдивих результатів, т.к. вальпроєва кислота виводиться нирками, частково як кетонових тіл. Пацієнти, інфіковані ВІЛ У дослідженнях in vitro було встановлено, що вальпроєва кислота стимулює реплікацію ВІЛ за певних експериментальних умов. Клінічне значення цього факту, якщо є, невідомо. Крім цього, не встановлено значення цих даних, отриманих у дослідженнях in vitro, для пацієнтів, які отримують максимальну супресивну протиретровірусну терапію. Однак ці дані слід враховувати при інтерпретації результатів постійного моніторингу вірусного навантаження у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які приймають вальпроєву кислоту. Пацієнти з наявною недостатністю КПТ типу II Пацієнти з наявною недостатністю КПТ типу II повинні бути попереджені про високий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти. Етанол Під час лікування вальпроєвою кислотою не рекомендується вживання етанолу. Інші особливі вказівки Інертна матриця препарату Депакін® ​​Хроносфера (препарат пролонгованого вивільнення) у зв'язку з природою його допоміжних речовин не абсорбується із ШКТ; після вивільнення активних речовин інертна матриця виводиться із каловими масами. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. Пацієнти повинні бути попереджені про ризик розвитку сонливості, особливо у разі комбінованої протисудомної терапії або при поєднанні препарату Депакін® ​​Хроносфера з бензодіазепінами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаГранули з пролонгованим вивільненням - 1 пакетик: активні речовини: вальпроат натрію – 66,66 мг; вальпроєва кислота – 29,03 мг (загалом у перерахунку на вальпроат натрію – 100 мг); допоміжні речовини: парафін твердий – 101,26 мг; гліцеролу дибегенат - 106,05 мг; кремнію діоксид колоїдний водний*. * Додають розбризкуванням після процесу охолодження розплаву і виражають у відсотках від кількості чотирьох інших компонентів: 0,7% (приблизна кількість, що абсорбується на гранулах - 0,56%) Гранули з пролонгованим вивільненням у пакетиках із тришарового комплексу (папір/алюміній/іономірна смола). По 30 або 50 пак. у картонній пачці.Опис лікарської формиЛегко сипкі без утворення агломератів воскоподібні мікрогранули майже білого або злегка жовтуватого кольору.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний, протисудомний, нормотимічний.ФармакокінетикаАбсорбція Біодоступність вальпроєвої кислоти при внутрішньому прийомі близька до 100%. Їда не впливає на фармакокінетичний профіль препарату. Cmax вальпроєвої кислоти у плазмі крові після прийому препарату Депакін® ​​Хроносфера™ внутрішньо досягається приблизно через 7 год. У порівнянні з лікарською формою таблеток, покритих кишковорозчинною оболонкою, еквівалентні дози препарату Депакін® ​​Хроносфера характеризуються більш тривалою абсорбцією, ідентичною біодоступністю, більш лінійною кореляцією між дозами та плазмовою концентрацією вальпроєвої кислоти (загальною концентрацією та концентрацією вільної фракції). Крім цього, Cmax і Cmax вільної фракції вальпроєвої кислоти в плазмі є нижчими (зниження становить близько 25%), але при цьому є відносно стабільніша фаза плато плазмових концентрацій від 4 до 14 год після прийому, величина коливань плазмових концентрацій при прийомі препарату Депакін ® Хроносфера™ в порівнянні з лікарською формою таблеток, покритих кишковорозчинною оболонкою, зменшується вдвічі,внаслідок чого вальпроєва кислота більш рівномірно розподіляється у тканинах протягом доби. При курсовому прийомі препарату Css вальпроєвої кислоти в сироватці досягається протягом 3-14 днів. Зазвичай ефективними є сироваткові концентрації вальпроєвої кислоти, що становлять 40-100 мг/л (300-700 мкмоль/л) (визначаються перед прийомом першої доби препарату протягом доби). При сироваткових концентраціях вальпроєвої кислоти понад 100 мг/л очікується збільшення побічних ефектів до розвитку інтоксикації. Розподіл Vd залежить від віку та зазвичай становить 0,13–0,23 л/кг або у людей молодого віку – 0,13–0,19 л/кг. У зв'язку зі зменшенням величини коливань плазмових концентрацій при прийомі препарату Депакін Хроносфера вальпроєва кислота більш рівномірно розподіляється в тканинах протягом доби порівняно з лікарською формою вальпроєвої кислоти з негайним вивільненням. Зв'язок вальпроєвої кислоти з білками плазми крові (переважно з альбуміном) високий (90-95%), дозозалежний і насичений. У пацієнтів похилого віку, осіб з нирковою та печінковою недостатністю зв'язок з білками плазми зменшується. При тяжкій нирковій недостатності концентрація вільної (терапевтично активної) фракції вальпроєвої кислоти може підвищуватися до 8,5-20%. При гіпопротеїнемії загальна концентрація вальпроєвої кислоти (вільна + пов'язана з білками плазми фракція) може не змінюватися, але може і знижуватися через збільшення метаболізму вільної (не пов'язаної з білками плазми) фракції вальпроєвої кислоти. Вальпроєва кислота проникає в цереброспінальну рідину та головний мозок. Концентрація вальпроєвої кислоти у лікворі становить 10% відповідної концентрації в сироватці крові, тобто. близька до концентрації вільної фракції вальпроєвої кислоти у сироватці крові. Вальпроєва кислота проникає в грудне молоко матерів-годувальниць. У стані досягнення Css вальпроєвої кислоти у сироватці крові концентрація у грудному молоці становить до 10% від її концентрації у сироватці крові. Метаболізм Метаболізм вальпроєвої кислоти здійснюється в печінці шляхом глюкуронування, а також бета-, омега- та омега1-окислення. Виявлено більше 20 метаболітів, метаболіти після омега-окислення мають гепатотоксичну дію. Вальпроєва кислота не має індукувального ефекту на ферменти, що входять до метаболічної системи цитохрому Р450: на відміну від більшості інших протиепілептичних препаратів, вальпроєва кислота не впливає на ступінь як власного метаболізму, так і на ступінь метаболізму інших речовин, таких як естрогени, прогестагени та . Виведення Вальпроєва кислота переважно виводиться нирками після кон'югації з глюкуроновою кислотою та бета-окисленням. При застосуванні вальпроєвої кислоти в монотерапії її T1/2 складає 12-17 год. ступінь їхньої зміни залежить від ступеня індукції мікросомальних ферментів печінки іншими протиепілептичними препаратами. T1/2 у дітей віком від 2-місячного віку близький до такого у дорослих. У пацієнтів із захворюваннями печінки T1/2 вальпроєвої кислоти збільшується. При передозуванні спостерігалося збільшення T1/2 до 30 год. Гемодіалізу піддається лише вільна фракція вальпроєвої кислоти у крові (5–10%). Особливості фармакокінетики при вагітності При збільшенні Vd вальпроєвої кислоти у III триместрі вагітності збільшуються її нирковий та печінковий кліренс. При цьому, незважаючи на прийом препарату у постійній дозі, можливе зниження сироваткових концентрацій вальпроєвої кислоти. Крім цього, при вагітності може змінюватися зв'язок вальпроєвої кислоти з білками плазми, що може призводити до збільшення вмісту у сироватці крові вільної терапевтично активної фракції вальпроєвої кислоти.ФармакодинамікаПротиепілептичний препарат, що має центральну міорелаксуючу та седативну дію. Виявляє протиепілептичну активність при різних типах епілепсії. Основний механізм дії, мабуть, пов'язаний із впливом вальпроєвої кислоти на ГАМКергічну систему: підвищує вміст ГАМК у ЦНС та активує ГАМКергічну передачу.Показання до застосуванняУ дорослих - як монотерапія або в комбінації з іншими протиепілептичними засобами: лікування генералізованих епілептичних нападів (клонічні, тонічні, тоніко-клонічні, абсанси, міоклонічні, атонічні; синдром Леннокса-Гасто); лікування парціальних епілептичних нападів (парціальні напади з вторинною генералізацією або без неї); лікування та профілактика біполярних афективних розладів. У дітей (в т.ч. грудних, починаючи з 6-го міс життя) - як монотерапія або в комбінації з іншими протиепілептичними засобами: лікування генералізованих епілептичних нападів (клонічні, тонічні, тоніко-клонічні, абсанси, міоклонічні, атонічні; синдром Леннокса-Гасто); лікування парціальних епілептичних нападів (парціальні напади з вторинною генералізацією або без неї); профілактика судом за високої температури, коли така профілактика необхідна.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до вальпроату натрію, вальпроєвої кислоти, вальпроату семінарію, вальпроміду або будь-якого з компонентів препарату; гострий гепатит; хронічний гепатит; тяжкі захворювання печінки (особливо лікарський гепатит) в анамнезі у пацієнта та його близьких кровних родичів; тяжкі ураження печінки з летальним кінцем при застосуванні вальпроєвої кислоти у близьких кровних родичів пацієнта; тяжкі порушення функції печінки або підшлункової залози; печінкова порфірія; встановлені мітохондріальні захворювання, спричинені мутаціями ядерного гена, що кодує мітохондріальний фермент γ-полімеразу (POLG), наприклад синдром Альперса-Хуттенлохера та підозру на захворювання, зумовлені дефектами (POLG) у дітей віком до 2-річного віку; пацієнти із встановленими порушеннями карбамідного циклу (циклу сечовини); геморагічний діатез, тромбоцитопенія; комбінація з мефлохіном; комбінація зі звіробою продірявленим; дитячий вік до 6 місяців. З обережністю: захворювання печінки та підшлункової залози в анамнезі; вагітність; уроджені ферментопатії; пригнічення кістковомозкового кровотворення (лейкопенія, тромбоцитопенія, анемія); ниркова недостатність (потрібна корекція дози); гіпопротеїнемія; одночасний прийом кількох протисудинних препаратів (через підвищений ризик ураження печінки); одночасний прийом препаратів, що провокують судомні напади або знижують поріг судомної готовності, таких як трициклічні антидепресанти, СІЗЗС, похідні фенотіазину, похідні бутирофенону, хлорохін, бупропіон, трамадол (ризик провокування судомних нападів); одночасний прийом нейролептиків, інгібіторів МАО, антидепресантів, бензодіазепінів (можливість потенціювання їх ефектів); одночасний прийом фенобарбіталу, примідону, фенітоїну, ламотриджину, зидовудину,фелбамату, ацетилсаліцилової кислоти, непрямих антикоагулянтів, циметидину, еритроміцину, карбапенемів, рифампіцину, німодипіну, руфінаміду (особливо у дітей), інгібіторів протеаз (лопінавіру, ритонавіру), колестираміну (у зв'язку з взаємодією фарм зміна плазмових концентрацій або цих препаратів та/або вальпроєвої кислоти); одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти); одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин-пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).циметидину, еритроміцину, карбапенемів, рифампіцину, німодипіну, руфінаміду (особливо у дітей), інгібіторів протеаз (лопінавіру, ритонавіру), колестираміну (у зв'язку з фармакокінетичною взаємодією на рівні метаболізму або зв'язку з білками плазми крові, можлива зміна цих плазм. або вальпроєвої кислоти); одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти); одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин-пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).циметидину, еритроміцину, карбапенемів, рифампіцину, німодипіну, руфінаміду (особливо у дітей), інгібіторів протеаз (лопінавіру, ритонавіру), колестираміну (у зв'язку з фармакокінетичною взаємодією на рівні метаболізму або зв'язку з білками плазми крові, можлива зміна цих плазм. або вальпроєвої кислоти); одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти); одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин-пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).ритонавіру), колестираміну (у зв'язку з фармакокінетичною взаємодією на рівні метаболізму або зв'язку з білками плазми крові можлива зміна плазмових концентрацій або цих препаратів та/або вальпроєвої кислоти); одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти); одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин-пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).ритонавіру), колестираміну (у зв'язку з фармакокінетичною взаємодією на рівні метаболізму або зв'язку з білками плазми крові можлива зміна плазмових концентрацій або цих препаратів та/або вальпроєвої кислоти); одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти); одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин-пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти); одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин-пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти); одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин-пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).Вагітність та лактаціяРизик, пов'язаний із розвитком епілептичних нападів під час вагітності Під час вагітності розвиток генералізованих тоніко-клонічних епілептичних нападів, епілептичного статусу з розвитком гіпоксії можуть становити особливий ризик як для матері, так і для плода у зв'язку з можливістю смерті. Ризик, пов'язаний із застосуванням препарату Депакін® ​​Хроносфера під час вагітності Експериментальні дослідження репродуктивної токсичності, проведені на мишах, щурах та кроликах, продемонстрували наявність у вальпроєвої кислоти тератогенної дії. Вроджені вади розвитку Наявні клінічні дані продемонстрували більшу частоту виникнення малих і тяжких вад розвитку, зокрема вроджених дефектів нервової трубки, черепно-лицьових деформацій, вад розвитку кінцівок і ССС, гіпоспадії, а також множинних вад розвитку, що зачіпають різні системи органів у дітей, що народилися приймали під час вагітності вальпроєву кислоту, в порівнянні з їх частотою при прийомі під час вагітності інших протиепілептичних препаратів. Так, ризик виникнення вроджених вад розвитку у дітей, що народилися у матерів з епілепсією, які отримували монотерапію вальпроєвою кислотою під час вагітності, був приблизно 1,5; 2,3; 2,3 та 3,7 рази вище порівняно з монотерапією фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом та ламотриджином відповідно. Дані метааналізу, що включав регістрові та когортні дослідження, показали, що частота виникнення вроджених вад розвитку у дітей, народжених матерями з епілепсією, які отримували під час вагітності монотерапію вальпроєвою кислотою, становила 10,73% (95% ДІ: 8,16–13, 29%). Цей ризик є більшим, ніж ризик виникнення тяжких вроджених вад розвитку в загальній популяції, що становив 2–3%. Цей ризик є дозозалежним, але порогову дозу, нижче якої немає такого ризику, встановити неможливо. Порушення психічного та фізичного розвитку Показано, що внутрішньоутробна дія вальпроєвої кислоти може мати небажані ефекти на психічний та фізичний розвиток дітей, які зазнали такої дії. Очевидно, цей ризик є дозозалежним, але порогову дозу, нижче якої немає такого ризику, встановити неможливо. Точний гестаційний період для ризику цих ефектів не встановлений, і ризик не виключений протягом всієї вагітності. Дослідження дітей дошкільного віку, що піддавалися внутрішньоутробному впливу вальпроєвої кислоти, показали, що до 30–40% таких дітей мали затримку раннього розвитку (такі як затримка оволодіння навичками ходьби та мовного розвитку), а також нижчі інтелектуальні здібності (погані мовні і розуміння мови) та проблеми з пам'яттю. Коефіцієнт розумового розвитку (індекс IQ), визначений у дітей віком 6 років з анамнезом внутрішньоутробного впливу вальпроєвої кислоти, був у середньому на 7-10 пунктів нижчим, ніж у дітей, які піддавалися внутрішньоутробному впливу інших протиепілептичних препаратів. Хоча не можна виключити роль інших факторів, здатних небажано вплинути на інтелектуальний розвиток дітей, які піддавалися внутрішньоутробному впливу вальпроєвої кислоти, очевидно, що у таких дітей ризик інтелектуальних порушень може бути незалежним від індексу IQ матері. Дані щодо довгострокових результатів є обмеженими. Є дані, що свідчать на користь того, що діти, які піддавалися внутрішньоутробному впливу вальпроєвої кислоти, мають підвищений ризик розвитку спектра аутичних розладів (приблизно 3-5-кратне збільшення ризику), включаючи дитячий аутизм. Обмежені дані свідчать на користь того, що у дітей, які піддавалися внутрішньоутробно впливу вальпроєвої кислоти, є велика ймовірність розвитку синдрому дефіциту уваги/гіперактивності. Як монотерапія вальпроєвої кислотою, так і комбінована терапія з включенням вальпроєвої кислоти асоціюються з несприятливим результатом вагітності, але, за наявними даними, комбінована протиепілептична терапія, що включає вальпроєву кислоту, асоціюється з більш високим ризиком несприятливого результату вагітності (порівняно з монотерапією). тобто.ризик розвитку порушень у плода менший при застосуванні вальпроєвої кислоти в монотерапії). Факторами ризику виникнення вад розвитку плода є: доза більше 1000 мг на добу (проте менша доза не виключає цього ризику) та поєднання вальпроєвої кислоти з іншими протисудомними препаратами. У зв'язку з вищевикладеним препарат Депакин® Хроносфера не повинен застосовуватися при вагітності та у жінок з дітородним потенціалом без крайньої необхідності, тобто. його застосування можливе в ситуаціях, коли інші протиепілептичні препарати є неефективними або пацієнтка їх не переносить. Питання про необхідність застосування препарату Депакін® ​​Хроносфера або можливість відмови від його застосування має вирішуватися до початку застосування препарату або переглядатися у випадку, якщо жінка, яка приймає препарат Депакін® ​​Хроносфера, планує вагітність. Жінки з дітородним потенціалом повинні використовувати ефективні методи контрацепції під час лікування препаратом Депакін Хроносфера. Жінки з дітородним потенціалом повинні бути поінформовані про ризики та користь від застосування вальпроєвої кислоти під час вагітності. Якщо жінка планує вагітність або у неї діагностована вагітність, слід провести переоцінку необхідності лікування вальпроєвою кислотою в залежності від показань (див. нижче): при показанні біполярного розладу слід розглянути питання про припинення лікування вальпроєвою кислотою; при показанні епілепсія питання про продовження лікування вальпроєвою кислотою або її скасування вирішується після переоцінки співвідношення користі та ризику. Якщо після переоцінки співвідношення користі та ризику лікування препаратом Депакін® ​​Хроносфера все-таки має бути продовжено під час вагітності, то рекомендується застосовувати його у мінімальній ефективній добовій дозі, розділеній на кілька прийомів. Слід зазначити, що при вагітності кращим є застосування лікарських форм препарату пролонгованого вивільнення, ніж інших лікарських форм. По можливості, ще до настання вагітності додатково слід розпочати прийом фолієвої кислоти (доза 5 мг/сут), т.к. фолієва кислота може зменшувати ризик виникнення вад розвитку нервової трубки. Однак дані, що є в даний час, не підтверджують її профілактичної дії щодо вроджених вад розвитку, що виникають під впливом вальпроєвої кислоти. Слід проводити постійну (в т.ч. і в III триместрі вагітності) спеціальну пренатальну діагностику, що включає докладний УЗД, для виявлення можливих вад формування нервової трубки або інших вад розвитку плода. Ризик для новонароджених Повідомлялося про поодинокі випадки геморагічного синдрому у новонароджених, чиї матері приймали вальпроєву кислоту під час вагітності. Цей геморагічний синдром пов'язаний з тромбоцитопенією, гіпофібриногенемією та/або зниженням вмісту інших факторів згортання крові. Також повідомлялося про розвиток афібриногенемії, яка могла призводити до смертельного результату. Цей геморагічний синдром слід відрізняти від дефіциту вітаміну К, який викликається фенобарбіталом та іншими індукторами мікросомальних ферментів печінки. Тому у новонароджених, чиї матері отримували лікування препаратами вальпроєвої кислоти під час вагітності, слід обов'язково проводити коагуляційні тести (визначати кількість тромбоцитів у периферичній крові, плазмову концентрацію фібриногену, фактори зсідання крові та коагулограму).Повідомлялося про випадки гіпоглікемії у новонароджених, матері яких приймали вальпроєву кислоту під час III триместру вагітності. Повідомлялося про випадки розвитку гіпотиреозу у новонароджених, чиї матері приймали вальпроєву кислоту під час вагітності. У новонароджених, чиї матері приймали вальпроєву кислоту в останньому триместрі вагітності, може виникати синдром відміни (зокрема поява ажитації, дратівливості, гіперрефлексії, тремтіння, гіперкінезії, порушень м'язового тонусу, тремору, судом та ускладнень при вигодовуванні). Фертильність У зв'язку з можливістю розвитку дисменореї, аменореї, полікістозу яєчників, збільшення концентрації тестостерону у крові можливе зниження фертильності у жінок. У чоловіків вальпроєва кислота може зменшувати рухливість сперматозоїдів та порушувати фертильність. Встановлено, що ці порушення фертильності є оборотними після припинення лікування. Період грудного вигодовування. Екскреція вальпроєвої кислоти у грудне молоко низька, концентрація у молоці становить 1–10% від її концентрації у сироватці крові. Є обмежені клінічні дані щодо застосування вальпроєвої кислоти при грудному вигодовуванні, тому застосування препарату в цей період не рекомендується. Виходячи з даних літератури та невеликого клінічного досвіду, можна розглянути питання про грудне вигодовування при монотерапії препаратом Депакін® ​​Хроносфера, але при цьому слід брати до уваги профіль побічних ефектів препарату, особливо гематологічні порушення.Побічна діяДля визначення частоти розвитку небажаних реакцій (HP) використовується класифікація ВООЗ: дуже часто ≥10%; часто ≥1 та Вроджені, спадкові та генетичні порушення: тератогенний ризик. З боку крові та лімфатичної системи: часто – анемія, тромбоцитопенія; нечасто - панцитопенія, лейкопенія, нейтропенія. Лейкопенія та панцитопенія можуть бути як з депресією кісткового мозку, так і без неї. Після відміни препарату картина крові повертається до норми; рідко – порушення кістковомозкового кровотворення, включаючи ізольовану аплазію/гіпоплазію еритроцитів, агранулоцитоз, макроцитарну анемію, макроцитоз; зниження вмісту факторів згортання крові (як мінімум одного), відхилення від норми показників згортання крові (таких як збільшення ПВ, АЧТВ, тромбінового часу та МНО). Поява спонтанних екхімозів та кровотеч свідчить про необхідність відміни препарату та проведення обстеження. Лабораторні та інструментальні дані: рідко – дефіцит біотину/недостатність біотинідази. З боку нервової системи: дуже часто – тремор; часто - екстрапірамідні розлади, ступор, сонливість, судоми, порушення пам'яті, головний біль, ністагм; запаморочення (при внутрішньовенному введенні запаморочення може виникати і зникати спонтанно протягом декількох хвилин); нечасто - кома *, енцефалопатія *, летаргія *, оборотний паркінсонізм, атаксія, парестезія, збільшення частоти та тяжкості судомних нападів (включаючи розвиток епілептичного статусу) або поява нових видів судом; рідко - оборотна деменція, що поєднується з оборотною атрофією головного мозку, когнітивні розлади; частота невідома – седація. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: часто — оборотна та необоротна глухота. З боку органу зору: частота невідома – диплопія. З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння: нечасто – плевральний випіт. З боку травної системи: дуже часто – нудота; часто - блювання, зміни ясен (головним чином гіперплазія), стоматит, біль в епігастрії, діарея, які часто виникають у деяких хворих на початку лікування, але, як правило, зникають через кілька днів і не вимагають припинення терапії (часті реакції з боку травної системи можна знизити, приймаючи препарат під час або після їди); нечасто - панкреатит, іноді з летальним результатом (розвиток панкреатиту можливий протягом перших 6 місяців лікування; у разі виникнення гострого болю в животі необхідно контролювати активність сироваткової амілази; частота невідома - спазми в животі, анорексія, підвищення апетиту. З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – ниркова недостатність; рідко – енурез, тубулоінтерстиціальний нефрит, оборотний синдром Фанконі (комплекс біохімічних та клінічних проявів ураження проксимальних ниркових канальців з порушенням канальцевої реабсорбції фосфату, глюкози, амінокислот та бікарбонату), механізм розвитку якого поки що не зрозумілий. З боку шкіри та підшкірних тканин: часто – реакції гіперчутливості, наприклад кропив'янка, свербіж; минуще (оборотне) та/або дозозалежне патологічне випадання волосся (алопеція), включаючи андрогенну алопецію на тлі гіперандрогенії, полікістозу яєчників (див. З боку статевих органів і молочних залоз і З боку ендокринної системи), а також алопецію на тлі розвиненого гіпотире див. З боку ендокринної системи), порушення з боку нігтів та нігтьового ложа; нечасто - ангіоневротичний набряк, висипання, порушення з боку волосся (такі як порушення нормальної структури, зміна кольору, ненормальний ріст волосся (зникнення хвилястості і кучерявості волосся або, навпаки, поява кучерявості в осіб з спочатку прямим волоссям); рідко - токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема,синдром лікарського висипу з еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдром). З боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: нечасто – зменшення МПКТ, остеопенію, остеопороз та переломи у пацієнтів, які тривало приймають препарати Депакін®. Механізм впливу препаратів Депакін на метаболізм кісткової тканини не встановлений; рідко - системний червоний вовчак, рабдоміоліз. З боку ендокринної системи: нечасто – синдром неадекватної секреції АДГ, гіперандрогенія (гірсутизм, вірилізація, акне, алопеція за чоловічим типом та/або підвищення концентрацій андрогенів у крові); рідко – гіпотиреоз. З боку обміну речовин і харчування: часто - гіпонатріємія, збільшення маси тіла (треба ретельно моніторувати збільшення маси тіла, тому що збільшення маси тіла є фактором, що сприяє розвитку синдрому полікістозних яєчників); рідко - гіперамоніємія (можуть виникати випадки ізольованої та помірної гіперамоніємії без зміни показників функції печінки, які не вимагають припинення лікування. Також повідомлялося про виникнення гіперамоніємії, що супроводжується появою неврологічної симптоматики (наприклад розвиток енцефалопатії, блювання, атакси прийому вальпроєвої кислоти та проведення додаткового обстеження, ожиріння. Доброякісні, злоякісні та невизначені пухлини (включаючи кісти та поліпи): рідко – мієлодиспластичний синдром. З боку судин: часто - кровотечі та крововиливу; нечасто – васкуліт. Загальні розлади та зміни в місці введення: нечасто – гіпотермія, легкі периферичні набряки. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: часто – ураження печінки: відхилення від норми показників функціонального стану печінки, таких як зниження протромбінового індексу, особливо у поєднанні зі значним зниженням вмісту фібриногену та факторів згортання крові, збільшення концентрації білірубіну та підвищення активності печінкових трансназ; печінкова недостатність, у виняткових випадках - зі смертельним наслідком; необхідний контроль пацієнтів щодо можливих порушень функції печінки. З боку статевих органів та молочних залоз: часто – дисменорея; нечасто – аменорея; рідко – чоловіче безпліддя, полікістоз яєчників; частота невідома – нерегулярні менструації, збільшення молочних залоз, галакторея. Порушення психіки: часто - стан сплутаності свідомості, галюцинації, агресивність, ажитація, порушення уваги; депресія (при комбінуванні вальпроєвої кислоти з іншими протисудомними препаратами); рідко - поведінкові розлади, психомоторна гіперактивність, порушення здатності до навчання; депресія (при монотерапії вальпроєвою кислотою). * Ступор і летаргія іноді призводили до минущої коми/енцефалопатії і були або ізольованими, або поєднувалися з почастішанням судомних нападів на фоні лікування, а також зменшувалися при відміні препарату або при зменшенні його дози. Більшість подібних випадків була описана на тлі комбінованої терапії, особливо при одночасному застосуванні фенобарбіталу або топірамату, або після різкого збільшення дози вальпроєвої кислоти. * НР в основному спостерігалися у пацієнтів дитячого віку.Взаємодія з лікарськими засобамиВплив вальпроєвої кислоти на інші препарати Нейролептики, інгібітори МАО, антидепресанти, бензодіазепіни. Вальпроєва кислота може потенціювати дію інших психотропних препаратів, таких як нейролептики, інгібітори МАО, антидепресанти та бензодіазепіни; тому при їх одночасному застосуванні з вальпроєвою кислотою рекомендується ретельне медичне спостереження та при необхідності корекція доз. Препарати літію. Вальпроєва кислота не впливає на сироваткові концентрації літію. Фенобарбітал. Вальпроєва кислота збільшує плазмові концентрації фенобарбіталу (за рахунок зменшення його печінкового метаболізму), у зв'язку з чим можливий розвиток седативної дії останньої, особливо у дітей. Тому рекомендується ретельне медичне спостереження за пацієнтом протягом перших 15 днів комбінованої терапії з негайним зниженням дози фенобарбіталу у разі розвитку седативної дії та при необхідності визначення плазмових концентрацій фенобарбіталу. Примідон. Вальпроєва кислота збільшує плазмові концентрації примідону з посиленням його побічних ефектів (в т.ч. седативної дії); при тривалому лікуванні ці симптоми зникають. Рекомендується ретельне клінічне спостереження за пацієнтом, особливо на початку комбінованої терапії з корекцією дози примідону за необхідності. Фенітоїн. Вальпроєва кислота знижує загальні плазмові концентрації фенітоїну. Крім цього, вальпроєва кислота підвищує концентрацію вільної фракції фенітоїну з можливістю розвитку симптомів передозування (вальпроєва кислота витісняє фенітоїн із зв'язку з білками плазми та уповільнює його печінковий метаболізм). Тому рекомендується ретельне клінічне спостереження за пацієнтом та визначення концентрацій фенітоїну та його вільної фракції у крові. Карбамазепін. При одночасному застосуванні вальпроєвої кислоти та карбамазепіну повідомлялося про виникнення клінічних проявів токсичності карбамазепіну, т.я. вальпроєва кислота може потенціювати токсичні ефекти карбамазепіну Рекомендується ретельне клінічне спостереження за такими пацієнтами, особливо на початку комбінованої терапії з корекцією за необхідності дози карбамазепіну. Ламотріджін. Вальпроєва кислота уповільнює метаболізм ламотриджину в печінці та збільшує T1/2 ламотриджину майже вдвічі. Ця взаємодія може призводити до збільшення токсичності ламотриджину, зокрема до розвитку тяжких реакцій шкіри, включаючи токсичний епідермальний некроліз. Тому рекомендується ретельне клінічне спостереження і при необхідності корекція (зниження) дози ламотриджину. Зідовудін. Вальпроєва кислота може підвищувати плазмові концентрації зидовудину, що призводить до збільшення токсичності зидовудину. Фелбамат. Вальпроєва кислота може знижувати середні значення кліренсу фелбамату на 16%. Оланзапін. Вальпроєва кислота може зменшувати плазмові концентрації оланзапіну. Руфінамід. Вальпроєва кислота може спричинити збільшення плазмової концентрації руфінаміду. Це збільшення залежить від концентрації вальпроєвої кислоти у крові. Слід бути обережним, особливо в дітей віком, т.к. цей ефект більш виражений у цій популяції. Пропофол. Вальпроєва кислота може призводити до збільшення плазмових концентрацій пропофолу. Слід розглянути питання щодо зменшення дози пропофолу при його одночасному застосуванні з вальпроєвою кислотою. Німодипін для прийому внутрішньо та (по екстраполяції), розчин для парентерального введення. Посилення гіпотензивного ефекту німодипіну у зв'язку з підвищенням його плазмової концентрації (інгібування метаболізму німодипіну вальпроєвою кислотою). Темозоломід. Спільний прийом темозоломіду з вальпроєвою кислотою призводить до слабовираженого, але статистично значущого зниження кліренсу темозоломіду. Вплив інших препаратів на вальпроєву кислоту Протиепілептичні препарати, здатні індукувати мікросомальні ферментні системи печінки (включаючи фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін), знижують плазмові концентрації вальпроєвої кислоти. У разі комбінованої терапії дози вальпроєвої кислоти повинні коригуватися залежно від клінічної реакції та концентрації вальпроєвої кислоти у крові. Концентрація метаболітів вальпроєвої кислоти у сироватці крові може бути збільшена у разі її одночасного застосування з фенітоїном або фенобарбіталом. Тому пацієнти, які отримують лікування цими двома препаратами, повинні ретельно моніторуватися щодо ознак і симптомів гіперамоніємії, т.к. деякі метаболіти вальпроєвої кислоти можуть пригнічувати ферменти карбамідного циклу (циклу сечовини). Фелбамат. При поєднанні фелбамату та вальпроєвої кислоти кліренс вальпроєвої кислоти знижується на 22–50% і, відповідно, збільшуються плазмові концентрації вальпроєвої кислоти. Слід контролювати плазмові концентрації вальпроєвої кислоти. Мефлохін. Прискорює метаболізм вальпроєвої кислоти і сам здатний викликати судоми, тому при їх одночасному використанні можливий розвиток епілептичного нападу. Препарати звіробою продірявленого. При одночасному застосуванні вальпроєвої кислоти та препаратів звіробою продірявленого можливе зниження протисудомної ефективності вальпроєвої кислоти. Препарати, що мають високий і сильний зв'язок з білками плазми (ацетилсаліцилова кислота). У разі одночасного застосування вальпроєвої кислоти та препаратів, що мають високий та сильний зв'язок з білками плазми крові (ацетилсаліцилова кислота), можливе підвищення концентрації вільної фракції вальпроєвої кислоти. Непрямі антикоагулянти (варфарин та інші похідні кумарину). При одночасному застосуванні вальпроєвої кислоти та непрямих антикоагулянтів потрібний ретельний контроль протромбінового індексу. Циметидин, еритроміцин. Сироваткові концентрації вальпроєвої кислоти можуть збільшуватися у разі одночасного застосування циметидину або еритроміцину (внаслідок уповільнення печінкового метаболізму). Карбапенеми (паніпенем, меропенем, іміпенем). Зниження концентрацій вальпроєвої кислоти в крові при одночасному застосуванні з карбапенемами, що призводить до 60-100% зниження концентрації вальпроєвої кислоти в крові за 2 дні спільної терапії, яке іноді поєднувалося з виникненням судом. Слід уникати одночасного застосування карбапенемів у пацієнтів з підібраною дозою вальпроєвої кислоти у зв'язку з їх здатністю швидко та інтенсивно знижувати концентрації вальпроєвої кислоти у крові. Якщо не можна уникнути лікування карбапенемами, слід проводити ретельний моніторинг концентрацій вальпроєвої кислоти у крові. ріфампіцин. Може знижувати концентрацію вальпроєвої кислоти в крові, що призводить до втрати її терапевтичної дії. Тому може знадобитися збільшення дози вальпроєвої кислоти при одночасному застосуванні рифампіцину. Інгібітори протеаз. Інгібітори протеаз, такі як лопінавір, ритонавір знижують плазмову концентрацію вальпроєвої кислоти при одночасному застосуванні. Колестирамін. Колестирамін може призводити до зниження плазмових концентрацій вальпроєвої кислоти при одночасному застосуванні. Інші взаємодії З топіраматом чи ацетазоламідом. Одночасне застосування вальпроєвої кислоти та топірамату або ацетазоламіду асоціювалося з енцефалопатією та/або гіперамоніємією. Пацієнти, які приймають ці препарати одночасно з вальпроєвою кислотою, повинні перебувати під ретельним медичним наглядом щодо розвитку симптомів гіперамоніємічної енцефалопатії. З кветіапін. Одночасне застосування вальпроєвої кислоти та кветіапіну може підвищувати ризик розвитку нейтропенії/лейкопенії. З естроген-прогестогенними препаратами. Вальпроєва кислота не має здатності індукувати мікросомальні ферменти печінки і внаслідок цього не зменшує ефективність естроген-прогестогенних препаратів у жінок, які користуються гормональними способами контрацепції. З етанолом та іншими потенційно гепатотоксичними препаратами. При їх застосуванні одночасно з вальпроєвою кислотою можливе посилення гепатотоксичного ефекту вальпроєвої кислоти. З клоназепамом. Одночасне застосування клоназепаму з вальпроєвою кислотою може призводити в поодиноких випадках до посилення абсансного статусу. З мієлотоксичними ЛЗ. При їх одночасному застосуванні з вальпроєвою кислотою підвищується ризик пригнічення кістковомозкового кровотворення.Спосіб застосування та дозиВсередину. Препарат Депакін® ​​Хроносфера є лікарською формою, яка особливо добре підходить для лікування дітей (якщо вони здатні проковтнути м'яку їжу) або дорослих із утрудненим ковтанням. Препарат Депакін® ​​Хроносфера являє собою гранули з пролонгованим вивільненням, що забезпечують більш рівномірні концентрації вальпроєвої кислоти в крові та, відповідно, більш рівномірний протягом доби її розподіл у тканинах. Режим дозування Маніакальні епізоди при біполярних розладах. Доза повинна підбиратися і контролюватись лікарем індивідуально. Добова доза повинна бути встановлена ​​з урахуванням віку та маси тіла пацієнта. Початкова доза, що рекомендується, становить 20 мг/кг (у перерахунку на вальпроат натрію). Доза повинна бути по можливості швидко збільшена до мінімальної дози, що забезпечує потрібний терапевтичний ефект. Підтримуюча доза, що рекомендується, для лікування біполярних розладів знаходиться в діапазоні між 1000 і 2000 мг на добу (у перерахунку на вальпроат натрію). Доза повинна підбиратися відповідно до індивідуальної клінічної відповіді пацієнта. Для профілактики маніакальних станів слід застосовувати індивідуально підібрану мінімальну клінічно ефективну дозу. Епілепсія. У монотерапії початкова добова доза становить зазвичай (у перерахунку на вальпроат натрію) 5-10 мг/кг, потім її підвищують на 5 мг/кг кожні 4-7 днів до досягнення оптимальної дози, що дозволяє запобігати виникненню нападів епілепсії. Середня добова доза: для дітей (до 14 років) – 30 мг/кг; для підлітків 14–18 років – 25 мг/кг; для дорослих та пацієнтів похилого віку (маса тіла від 60 кг і вище) – 20 мг/кг. Таким чином, рекомендуються подані нижче добові дози. Вік Маса тіла, кг Середня добова доза*, мг на добу Грудні діти від 6 до 12 місяців близько 7,5-10 150-300 Діти від 1 до 3 років близько 10-15 300–450 Діти від 3 до 6 років близько 15-25 450-750 Діти від 7 до 14 років близько 25-40 750-1200 Підлітки від 14 років близько 40-60 1000-1500 Дорослі від 60 кг і вище 1200–2100 * Доза у перерахунку на кількість вальпроату натрію (мг). Середня добова доза може бути збільшена під контролем концентрації вальпроєвої кислоти у крові. У деяких випадках повний терапевтичний ефект вальпроєвої кислоти проявляється не одразу, а розвивається протягом 4-6 тижнів. Тому не слід збільшувати добову дозу вище за рекомендовану середню добову дозу раніше цього терміну. Хоча добова доза визначається залежно від віку та маси тіла хворого, слід брати до уваги широкий спектр індивідуальної чутливості до вальпроєвої кислоти. Чітка кореляція між добовою дозою, концентрацією вальпроєвої кислоти у сироватці крові та терапевтичним ефектом не встановлена. Тому оптимальна доза препарату повинна підбиратись головним чином на основі клінічної відповіді. Визначення концентрації вальпроєвої кислоти в сироватці крові може бути доповненням до клінічного спостереження, якщо епілепсія не піддається контролю або підозрюється розвиток побічних ефектів. Зазвичай ефективними є дози, що забезпечують сироваткові концентрації вальпроєвої кислоти, що становлять 40-100 мг/л (300-700 мкмоль/л). При обґрунтованій необхідності досягнення вищих концентрацій у сироватці крові слід ретельно зважувати співвідношення очікуваної користі та ризику виникнення побічних ефектів, особливо дозозависимых, т.к.при сироваткових концентраціях вальпроєвої кислоти понад 100 мг/л очікується збільшення побічних ефектів до розвитку інтоксикації. Тому сироваткова концентрація, що визначається перед прийомом першої дози на добу, повинна перевищувати 100 мг/л. При переході з лікарських форм препарату Депакін® ​​негайного або уповільненого вивільнення, які добре контролювали епілепсію, на Депакін® ​​Хроносфера рекомендується зберігати ту саму добову дозу. Для пацієнтів, які приймали раніше протиепілептичні засоби, переведення на прийом препарату Депакін® ​​Хроносфера слід проводити поступово, досягаючи оптимальної дози препарату приблизно протягом 2 тижнів. При цьому відразу знижується доза раніше протиепілептичного препарату, особливо фенобарбіталу. Якщо раніше прийманий протиепілептичний препарат скасовується, його відміна повинна проводитися поступово. При необхідності комбінації вальпроєвої кислоти з іншими протиепілептичними засобами слід додавати поступово. Оскільки інші протиепілептичні препарати можуть оборотно індукувати мікросомальні ферменти печінки, слід протягом 4-6 тижнів після прийому останньої дози цих протиепілептичних препаратів моніторувати концентрації вальпроєвої кислоти в крові та при необхідності (у міру зменшення індукуючого метаболізму ефекту цих препаратів) знижувати добову дозу препарату. ® Хроносфера. Особливі групи пацієнтів Діти та підлітки жіночої статі, жінки з дітородним потенціалом та вагітні жінки. Лікування препаратом Депакін® ​​Хроносфера слід розпочинати під наглядом фахівця, який має досвід лікування епілепсії та біполярних розладів. Лікування слід розпочинати лише в тому випадку, якщо інші види лікування неефективні або не переносяться, а при регулярному перегляді лікування слід ретельно повторно оцінювати співвідношення користі та ризику. Переважним є застосування препаратів Депакін у монотерапії та найменших ефективних дозах і, якщо можливо, у лікарських формах з пролонгованим вивільненням. Під час вагітності добова доза повинна ділитися щонайменше на 2 разові дози. Літній вік. Хоча пацієнти похилого віку мають зміни фармакокінетики вальпроєвої кислоти, вони мають обмежену клінічну значущість, і доза вальпроєвої кислоти у пацієнтів похилого віку повинна підбиратися відповідно до досягнення контролю над нападами епілепсії. Ниркова недостатність та/або гіпопротеїнемія. У пацієнтів з нирковою недостатністю та/або гіпопротеїнемією слід враховувати можливість збільшення концентрації вільної (терапевтично активної) фракції вальпроєвої кислоти у сироватці крові та за необхідності зменшувати дозу вальпроєвої кислоти, орієнтуючись при доборі дози головним чином на клінічну картину, а не на загальний вміст вальпроєвої кислоти. у сироватці крові (вільна фракція та пов'язана з білками плазми крові фракція разом), щоб уникнути можливих помилок у підборі дози. Спосіб застосування Препарат приймається внутрішньо. Пакетики Депакін® ​​Хроносфера 100 мг застосовуються тільки у дітей та немовлят. Пакетики Депакін® ​​Хроносфера 1000 мг застосовуються лише у дорослих. Добову дозу рекомендується приймати в один або два прийоми, переважно під час їди. Застосування в один прийом можливе за добре контрольованої епілепсії. Препарат Депакін® ​​Хроносфера має насипатися на поверхню холодної (або кімнатної температури) м'якої їжі або напою (йогурт, апельсиновий сік, фруктове пюре тощо). Препарат Депакін® ​​Хроносфера не можна застосовувати з гарячою їжею або напоями (такими як супи, кава, чай тощо). Препарат Депакін® ​​Хроносфера не можна насипати у пляшечку із соскою, т.к. гранули можуть забити отвір соски. Якщо препарат Депакін® ​​Хроносфера приймається з рідиною, рекомендується обполоснути склянку невеликою кількістю води та випити воду, т.к. гранули можуть прилипнути до скла. Суміш завжди слід ковтати відразу, не розжовуючи. Її не слід зберігати для наступного прийому.ПередозуванняСимптоми: клінічні прояви гострого масивного передозування зазвичай протікають у вигляді коми з гіпотонією м'язів, гіпорефлексією, міозом, пригніченням дихання, метаболічним ацидозом, надмірним зниженням артеріального тиску та судинним колапсом/шоком. Описувалися випадки внутрішньочерепної гіпертензії, пов'язаної з набряком мозку. Наявність натрію у складі препаратів вальпроєвої кислоти при їх передозуванні може призводити до розвитку гіпернатріємії. При масивному передозуванні можливий летальний кінець, проте зазвичай прогноз при передозуванні сприятливий. Симптоми передозування можуть змінюватись, повідомлялося про розвиток судомних нападів при дуже високих плазмових концентраціях вальпроєвої кислоти. Лікування: невідкладна допомога при передозуванні в стаціонарі повинна бути наступною: промивання шлунка, яке є ефективним протягом 10-12 годин після прийому препарату. Для зменшення всмоктування вальпроєвої кислоти може бути ефективним прийом активованого вугілля, зокрема. його запровадження через назогастральний зонд. Потрібне спостереження за станом ССС та дихальної системи та підтримання ефективного діурезу. Необхідно контролювати функції печінки та підшлункової залози. При пригніченні дихання може знадобитися проведення ШВЛ. В окремих випадках успішно застосовувався налоксон. У дуже тяжких випадках масивного передозування були ефективні гемодіаліз та гемоперфузія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред початком застосування препарату Депакін Хроносфера та періодично протягом перших 6 місяців лікування, особливо у пацієнтів з групи ризику ураження печінки, слід проводити дослідження функції печінки. Як і при застосуванні більшості протиепілептичних препаратів, при застосуванні вальпроєвої кислоти можливе незначне підвищення активності печінкових ферментів, особливо на початку лікування, яке протікає без клінічних проявів і є тимчасовим. У цих пацієнтів необхідне проведення більш детального дослідження біологічних показників, включаючи протромбіновий індекс, і може знадобитися корекція дози препарату, а при необхідності повторне клінічне та лабораторне обстеження. Перед початком терапії або перед хірургічним втручанням при спонтанному виникненні підшкірних гематом або кровотеч рекомендується провести визначення часу кровотечі, кількості формених елементів у периферичній крові, включаючи тромбоцити. Тяжке ураження печінки Сприятливі фактори. Клінічний досвід показує, що до групи ризику відносяться пацієнти, які отримують одночасно кілька протиепілептичних препаратів, діти молодше трирічного віку з тяжкими судомними нападами, особливо на тлі ураження головного мозку, затримки розумового розвитку та/або вроджених метаболічних або дегенеративних захворювань; пацієнти, що одночасно приймають саліцилати (т.к. саліцилати метаболізуються тим же метаболічним шляхом, що і вальпроєва кислота). Після 3-річного віку ризик ураження печінки значно знижується та прогресивно зменшується у міру збільшення віку пацієнта. У більшості випадків таке ураження печінки виникало протягом перших 6 місяців лікування, найчастіше між 2-й і 12-й тижнів лікування, і зазвичай при застосуванні вальпроєвої кислоти у складі комбінованої протиепілептичної терапії. Симптоми, що вказують на можливе ураження печінки. Для ранньої діагностики ураження печінки обов'язковим є клінічне спостереження за пацієнтами. Зокрема, слід звернути увагу на появу наступних симптомів, які можуть передувати виникненню жовтяниці, особливо у пацієнтів групи ризику (див. вище): неспецифічні симптоми, що особливо раптово розпочалися, такі як астенія, анорексія, летаргія, сонливість, які іноді супроводжуються багаторазовим блюванням і болями в животі; відновлення судомних нападів у пацієнтів з епілепсією Слід попереджати пацієнтів або членів їх сімей (при застосуванні препарату дітьми) про те, що вони повинні негайно повідомити про виникнення будь-якого з цих симптомів лікарю. Пацієнтам слід негайно провести клінічне обстеження та лабораторне дослідження показників функції печінки. Виявлення. Визначення функціональних проб печінки слід проводити перед початком лікування та потім періодично протягом перших 6 місяців лікування. Серед звичайних досліджень найбільш інформативними є дослідження, що відображають стан білково-синтетичної функції печінки, особливо визначення протромбінового індексу. Підтвердження відхилення від норми протромбінового індексу, особливо у поєднанні з відхиленнями від норми інших лабораторних показників (значне зниження вмісту фібриногену та факторів згортання крові, збільшення концентрації білірубіну та підвищення активності трансаміназ), а також поява інших симптомів, що вказують на ураження печінки. ), вимагає припинення застосування препарату Депакін® ​​Хроносфера. З метою обережності у випадку, якщо пацієнти отримували одночасно саліцилати, їх прийом також повинен бути припинений. панкреатит. Є зареєстровані рідкісні випадки важких форм панкреатиту у дітей та дорослих, що розвивалися незалежно від віку та тривалості лікування. Спостерігалися кілька випадків геморагічного панкреатиту із швидким прогресуванням захворювання від перших симптомів до смертельного результату. Діти молодшого віку перебувають у групі підвищеного ризику розвитку панкреатиту, зі збільшенням віку дитини ризик зменшується. Тяжкі судоми, неврологічні порушення або протисудомна терапія можуть бути факторами ризику розвитку панкреатиту. Печінкова недостатність, що поєднується з панкреатитом, збільшує ризик смерті. Пацієнти, у яких виникають сильні болі у животі, мають бути негайно обстежені.У разі підтвердження панкреатиту застосування вальпроєвої кислоти має бути припинено та розпочато відповідне лікування. Суїцидальні думки та спроби Повідомлялося про виникнення суїцидальних думок чи спроб у пацієнтів, які отримують протиепілептичні препарати за деякими показаннями. Метааналіз рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень протиепілептичних препаратів також показав збільшення ризику суїцидальних думок та спроб на 0,19% у всіх пацієнтів, які приймали протиепілептичні препарати (в т.ч. збільшення цього ризику на 0,24% у пацієнтів, які приймали протиепілептичні препарати), у порівнянні з їх частотою у пацієнтів, які приймали плацебо. Механізм цього ефекту невідомий. Тому пацієнтів, які приймають препарат Депакін Хроносфера, слід постійно контролювати на предмет суїцидальних думок або спроб, а у разі їх виникнення необхідно проводити відповідне лікування.Пацієнтам та особам, що доглядають за ними, рекомендується при появі у пацієнта суїцидальних думок або спроб негайно звернутися до лікаря. Карбапенеми Одночасне застосування карбапенемів не рекомендується. Пацієнти з встановленими мітохондріальними захворюваннями або підозрою на них Вальпроєва кислота може ініціювати або обтяжувати прояви наявних у пацієнта мітохондріальних захворювань, що викликаються мутаціями мітохондріальної ДНК, а також ядерного гена, що кодує мітохондріальний фермент POLG. Зокрема, у пацієнтів з уродженими нейрометаболічними синдромами, що викликаються мутаціями гена, що кодує POLG, наприклад із синдромом Альперса-Хуттенлохера, із застосуванням вальпроєвої кислоти асоціювалася вища частота розвитку гострої печінкової недостатності та пов'язаних з ураженням печінки смертельних випадків. Захворювання, зумовлені дефектами POLG, можуть бути запідозрені у пацієнтів із сімейним анамнезом таких захворювань або симптомами, підозрілими на їх наявність, включаючи незрозумілу енцефалопатію, рефрактерну епілепсію (фокальну, міоклонічну), епілептичний статус,затримку психічного та фізичного розвитку, психомоторну регресію, аксональну сенсомоторну нейропатію, міопатію, мозочкову атаксію, офтальмоплегію або ускладнену мігрень із зоровою (потиличною) аурою. Відповідно до сучасної клінічної практики для діагностики таких захворювань слід провести тестування на мутації гена POLG. Парадоксальне збільшення частоти та тяжкості судомних нападів (включаючи розвиток епілептичного статусу) або поява нових видів судом Як і при застосуванні інших протиепілептичних препаратів, при прийомі вальпроєвої кислоти у деяких пацієнтів спостерігалося замість покращення оборотне збільшення частоти та тяжкості судомних нападів (включаючи розвиток епілептичного статусу) або поява нових видів судом. У разі посилення судом пацієнтам слід негайно проконсультуватися з лікарем. Діти та підлітки жіночої статі, жінки з дітородним потенціалом та вагітні жінки Попередження для пацієнток жіночої статі. У разі настання вагітності препарати вальпроєвої кислоти можуть завдати серйозної шкоди майбутній дитині. Завжди необхідно застосовувати ефективні засоби контрацепції під час лікування. Якщо жінка планує вагітність або завагітніла, їй слід негайно повідомити про це свого лікаря. Препарат Депакін® ​​Хроносфера не слід застосовувати у дітей та підлітків жіночої статі, жінок з дітородним потенціалом та вагітних жінок, за винятком випадків, коли альтернативні види лікування неефективні або не переносяться. Це обмеження пов'язане з високим ризиком тератогенної дії та порушень психічного та фізичного розвитку у дітей, які внутрішньоутробно були піддані впливу вальпроєвої кислоти. Слід ретельно переоцінювати ставлення користь/ризик у таких випадках: під час регулярного перегляду лікування, при досягненні дівчинкою статевої зрілості та терміново – у разі планування або настання вагітності у жінки, яка приймає вальпроєву кислоту. Під час лікування вальпроєвою кислотою жінки з дітородним потенціалом повинні використовувати надійні методи контрацепції та бути поінформовані про ризики,пов'язаних із прийомом препарату Депакін® ​​Хроносфера під час вагітності. Для допомоги у розумінні пацієнткою цих ризиків лікар, який призначає їй вальпроєву кислоту, повинен надати пацієнтці всебічну інформацію про ризики, пов'язані з прийомом препарату Депакін® ​​Хроносфера під час вагітності. Зокрема, лікар, який призначає вальпроєву кислоту, повинен переконатися, що пацієнтка розуміє: природу та величину ризиків при застосуванні вальпроєвої кислоти під час вагітності, зокрема, ризиків тератогенної дії, а також порушень психічного та фізичного розвитку дитини; необхідність використання ефективної контрацепції; необхідність регулярного перегляду лікування; необхідність термінової консультації зі своїм лікарем, якщо вона підозрює, що завагітніла, або передбачає можливість настання вагітності. Жінку, яка планує вагітність, слід обов'язково спробувати, якщо це можливо, перевести на альтернативне лікування перед тим, як вона спробує зачаття. Лікування вальпроєвою кислотою слід продовжувати лише після того, як лікар, який має досвід лікування епілепсії та біполярних розладів, проведе переоцінку співвідношення користі та ризиків від лікування препаратом для пацієнтки. Діти. Інформація відноситься до лікарських форм препарату Депакін, які можуть прийматися дітьми молодше 3-річного віку. У дітей віком до 3-річного віку в разі необхідності застосування препарату рекомендується його застосування в монотерапії. При цьому перед початком лікування слід зважувати співвідношення потенційної користі від застосування вальпроєвої кислоти та ризику ураження печінки та розвитку панкреатиту при її застосуванні. У дітей віком до 3 років слід уникати одночасного застосування вальпроєвої кислоти та саліцилатів у зв'язку з ризиком токсичного впливу на печінку. Ниркова недостатність Може знадобитися зниження дози вальпроєвої кислоти через підвищення концентрації її вільної форми в сироватці крові. У разі неможливості моніторингу плазмових концентрацій вальпроєвої кислоти, дозу препарату слід коригувати на підставі клінічного спостереження за пацієнтом. Ферментна недостатність карбамідного циклу (цикл сечовини) При підозрі на ферментну недостатність карбамідного циклу застосування вальпроєвої кислоти протипоказане. У таких пацієнтів було описано кілька випадків гіперамоніємії зі ступором або комою. У цих випадках дослідження метаболізму слід проводити до початку лікування вальпроєвою кислотою. У дітей з незрозумілими шлунково-кишковими симптомами (анорексія, блювота, випадки цитолізу), летаргією або комою в анамнезі, затримкою розумового розвитку або при сімейному анамнезі загибелі новонародженого або дитини до початку лікування вальпроєвою кислотою повинні бути проведені дослідження метаболізму, зокрема, визначення (Присутність аміаку та його сполук у крові) натще і після їди. Пацієнти з ВКВ Хоча показано, що в процесі лікування препаратом Депакін® ​​Хроносфера порушення функцій імунної системи зустрічаються виключно рідко, потенційну користь від його застосування необхідно порівняти з потенційним ризиком при застосуванні препарату у пацієнтів із системним червоним вовчаком. Збільшення маси тіла Пацієнтів слід попередити про ризик підвищення маси тіла на початку лікування та необхідності вжити заходів, переважно призначення дієти, для зведення цього явища до мінімуму. Пацієнти з цукровим діабетом Враховуючи можливість несприятливого впливу вальпроєвої кислоти на підшлункову залозу, при застосуванні препарату у пацієнтів із цукровим діабетом слід ретельно моніторувати концентрацію глюкози у крові. При дослідженні сечі на наявність кетонових тіл у пацієнтів з цукровим діабетом можливе отримання неправдивих результатів, т.к. вальпроєва кислота виводиться нирками, частково як кетонових тіл. Пацієнти, інфіковані ВІЛ У дослідженнях in vitro було встановлено, що вальпроєва кислота стимулює реплікацію ВІЛ за певних експериментальних умов. Клінічне значення цього факту, якщо є, невідомо. Крім цього, не встановлено значення цих даних, отриманих у дослідженнях in vitro, для пацієнтів, які отримують максимальну супресивну протиретровірусну терапію. Однак ці дані слід враховувати при інтерпретації результатів постійного моніторингу вірусного навантаження у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які приймають вальпроєву кислоту. Пацієнти з наявною недостатністю КПТ типу II Пацієнти з наявною недостатністю КПТ типу II повинні бути попереджені про високий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти. Етанол Під час лікування вальпроєвою кислотою не рекомендується вживання етанолу. Інші особливі вказівки Інертна матриця препарату Депакін® ​​Хроносфера (препарат пролонгованого вивільнення) у зв'язку з природою його допоміжних речовин не абсорбується із ШКТ; після вивільнення активних речовин інертна матриця виводиться із каловими масами. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. Пацієнти повинні бути попереджені про ризик розвитку сонливості, особливо у разі комбінованої протисудомної терапії або при поєднанні препарату Депакін® ​​Хроносфера з бензодіазепінами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаГранули з пролонгованим вивільненням - 1 пакетик: активні речовини: вальпроат натрію – 166,76 мг; вальпроєва кислота – 72,61 мг (загалом у перерахунку на вальпроат натрію – 250 мг); допоміжні речовини: парафін твердий – 253,32 мг; гліцеролу дибегенат - 265,3 мг; кремнію діоксид колоїдний водний*. * Додають розбризкуванням після процесу охолодження розплаву і виражають у відсотках від кількості чотирьох інших компонентів: 0,7% (приблизна кількість, що абсорбується на гранулах - 0,56%) Гранули з пролонгованим вивільненням у пакетиках із тришарового комплексу (папір/алюміній/іономірна смола). По 30 або 50 пак. у картонній пачці.Опис лікарської формиЛегко сипкі без утворення агломератів воскоподібні мікрогранули майже білого або злегка жовтуватого кольору.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний, протисудомний, нормотимічний.ФармакокінетикаАбсорбція Біодоступність вальпроєвої кислоти при внутрішньому прийомі близька до 100%. Їда не впливає на фармакокінетичний профіль препарату. Cmax вальпроєвої кислоти у плазмі крові після прийому препарату Депакін® ​​Хроносфера™ внутрішньо досягається приблизно через 7 год. У порівнянні з лікарською формою таблеток, покритих кишковорозчинною оболонкою, еквівалентні дози препарату Депакін® ​​Хроносфера характеризуються більш тривалою абсорбцією, ідентичною біодоступністю, більш лінійною кореляцією між дозами та плазмовою концентрацією вальпроєвої кислоти (загальною концентрацією та концентрацією вільної фракції). Крім цього, Cmax і Cmax вільної фракції вальпроєвої кислоти в плазмі є нижчими (зниження становить близько 25%), але при цьому є відносно стабільніша фаза плато плазмових концентрацій від 4 до 14 год після прийому, величина коливань плазмових концентрацій при прийомі препарату Депакін ® Хроносфера™ в порівнянні з лікарською формою таблеток, покритих кишковорозчинною оболонкою, зменшується вдвічі,внаслідок чого вальпроєва кислота більш рівномірно розподіляється у тканинах протягом доби. При курсовому прийомі препарату Css вальпроєвої кислоти в сироватці досягається протягом 3-14 днів. Зазвичай ефективними є сироваткові концентрації вальпроєвої кислоти, що становлять 40-100 мг/л (300-700 мкмоль/л) (визначаються перед прийомом першої доби препарату протягом доби). При сироваткових концентраціях вальпроєвої кислоти понад 100 мг/л очікується збільшення побічних ефектів до розвитку інтоксикації. Розподіл Vd залежить від віку та зазвичай становить 0,13–0,23 л/кг або у людей молодого віку – 0,13–0,19 л/кг. У зв'язку зі зменшенням величини коливань плазмових концентрацій при прийомі препарату Депакін Хроносфера вальпроєва кислота більш рівномірно розподіляється в тканинах протягом доби порівняно з лікарською формою вальпроєвої кислоти з негайним вивільненням. Зв'язок вальпроєвої кислоти з білками плазми крові (переважно з альбуміном) високий (90-95%), дозозалежний і насичений. У пацієнтів похилого віку, осіб з нирковою та печінковою недостатністю зв'язок з білками плазми зменшується. При тяжкій нирковій недостатності концентрація вільної (терапевтично активної) фракції вальпроєвої кислоти може підвищуватися до 8,5-20%. При гіпопротеїнемії загальна концентрація вальпроєвої кислоти (вільна + пов'язана з білками плазми фракція) може не змінюватися, але може і знижуватися через збільшення метаболізму вільної (не пов'язаної з білками плазми) фракції вальпроєвої кислоти. Вальпроєва кислота проникає в цереброспінальну рідину та головний мозок. Концентрація вальпроєвої кислоти у лікворі становить 10% відповідної концентрації в сироватці крові, тобто. близька до концентрації вільної фракції вальпроєвої кислоти у сироватці крові. Вальпроєва кислота проникає в грудне молоко матерів-годувальниць. У стані досягнення Css вальпроєвої кислоти у сироватці крові концентрація у грудному молоці становить до 10% від її концентрації у сироватці крові. Метаболізм Метаболізм вальпроєвої кислоти здійснюється в печінці шляхом глюкуронування, а також бета-, омега- та омега1-окислення. Виявлено більше 20 метаболітів, метаболіти після омега-окислення мають гепатотоксичну дію. Вальпроєва кислота не має індукувального ефекту на ферменти, що входять до метаболічної системи цитохрому Р450: на відміну від більшості інших протиепілептичних препаратів, вальпроєва кислота не впливає на ступінь як власного метаболізму, так і на ступінь метаболізму інших речовин, таких як естрогени, прогестагени та . Виведення Вальпроєва кислота переважно виводиться нирками після кон'югації з глюкуроновою кислотою та бета-окисленням. При застосуванні вальпроєвої кислоти в монотерапії її T1/2 складає 12-17 год. ступінь їхньої зміни залежить від ступеня індукції мікросомальних ферментів печінки іншими протиепілептичними препаратами. T1/2 у дітей віком від 2-місячного віку близький до такого у дорослих. У пацієнтів із захворюваннями печінки T1/2 вальпроєвої кислоти збільшується. При передозуванні спостерігалося збільшення T1/2 до 30 год. Гемодіалізу піддається лише вільна фракція вальпроєвої кислоти у крові (5–10%). Особливості фармакокінетики при вагітності При збільшенні Vd вальпроєвої кислоти у III триместрі вагітності збільшуються її нирковий та печінковий кліренс. При цьому, незважаючи на прийом препарату у постійній дозі, можливе зниження сироваткових концентрацій вальпроєвої кислоти. Крім цього, при вагітності може змінюватися зв'язок вальпроєвої кислоти з білками плазми, що може призводити до збільшення вмісту у сироватці крові вільної терапевтично активної фракції вальпроєвої кислоти.ФармакодинамікаПротиепілептичний препарат, що має центральну міорелаксуючу та седативну дію. Виявляє протиепілептичну активність при різних типах епілепсії. Основний механізм дії, мабуть, пов'язаний із впливом вальпроєвої кислоти на ГАМКергічну систему: підвищує вміст ГАМК у ЦНС та активує ГАМКергічну передачу.Показання до застосуванняУ дорослих - як монотерапія або в комбінації з іншими протиепілептичними засобами: лікування генералізованих епілептичних нападів (клонічні, тонічні, тоніко-клонічні, абсанси, міоклонічні, атонічні; синдром Леннокса-Гасто); лікування парціальних епілептичних нападів (парціальні напади з вторинною генералізацією або без неї); лікування та профілактика біполярних афективних розладів. У дітей (в т.ч. грудних, починаючи з 6-го міс життя) - як монотерапія або в комбінації з іншими протиепілептичними засобами: лікування генералізованих епілептичних нападів (клонічні, тонічні, тоніко-клонічні, абсанси, міоклонічні, атонічні; синдром Леннокса-Гасто); лікування парціальних епілептичних нападів (парціальні напади з вторинною генералізацією або без неї); профілактика судом за високої температури, коли така профілактика необхідна.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до вальпроату натрію, вальпроєвої кислоти, вальпроату семінарію, вальпроміду або будь-якого з компонентів препарату; гострий гепатит; хронічний гепатит; тяжкі захворювання печінки (особливо лікарський гепатит) в анамнезі у пацієнта та його близьких кровних родичів; тяжкі ураження печінки з летальним кінцем при застосуванні вальпроєвої кислоти у близьких кровних родичів пацієнта; тяжкі порушення функції печінки або підшлункової залози; печінкова порфірія; встановлені мітохондріальні захворювання, спричинені мутаціями ядерного гена, що кодує мітохондріальний фермент γ-полімеразу (POLG), наприклад синдром Альперса-Хуттенлохера та підозру на захворювання, зумовлені дефектами (POLG) у дітей віком до 2-річного віку; пацієнти із встановленими порушеннями карбамідного циклу (циклу сечовини); геморагічний діатез, тромбоцитопенія; комбінація з мефлохіном; комбінація зі звіробою продірявленим; дитячий вік до 6 місяців. З обережністю: захворювання печінки та підшлункової залози в анамнезі; вагітність; уроджені ферментопатії; пригнічення кістковомозкового кровотворення (лейкопенія, тромбоцитопенія, анемія); ниркова недостатність (потрібна корекція дози); гіпопротеїнемія; одночасний прийом кількох протисудинних препаратів (через підвищений ризик ураження печінки); одночасний прийом препаратів, що провокують судомні напади або знижують поріг судомної готовності, таких як трициклічні антидепресанти, СІЗЗС, похідні фенотіазину, похідні бутирофенону, хлорохін, бупропіон, трамадол (ризик провокування судомних нападів); одночасний прийом нейролептиків, інгібіторів МАО, антидепресантів, бензодіазепінів (можливість потенціювання їх ефектів); одночасний прийом фенобарбіталу, примідону, фенітоїну, ламотриджину, зидовудину,фелбамату, ацетилсаліцилової кислоти, непрямих антикоагулянтів, циметидину, еритроміцину, карбапенемів, рифампіцину, німодипіну, руфінаміду (особливо у дітей), інгібіторів протеаз (лопінавіру, ритонавіру), колестираміну (у зв'язку з взаємодією фарм зміна плазмових концентрацій або цих препаратів та/або вальпроєвої кислоти); одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти); одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин-пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).циметидину, еритроміцину, карбапенемів, рифампіцину, німодипіну, руфінаміду (особливо у дітей), інгібіторів протеаз (лопінавіру, ритонавіру), колестираміну (у зв'язку з фармакокінетичною взаємодією на рівні метаболізму або зв'язку з білками плазми крові, можлива зміна цих плазм. або вальпроєвої кислоти); одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти); одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин-пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).циметидину, еритроміцину, карбапенемів, рифампіцину, німодипіну, руфінаміду (особливо у дітей), інгібіторів протеаз (лопінавіру, ритонавіру), колестираміну (у зв'язку з фармакокінетичною взаємодією на рівні метаболізму або зв'язку з білками плазми крові, можлива зміна цих плазм. або вальпроєвої кислоти); одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти); одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин-пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).ритонавіру), колестираміну (у зв'язку з фармакокінетичною взаємодією на рівні метаболізму або зв'язку з білками плазми крові можлива зміна плазмових концентрацій або цих препаратів та/або вальпроєвої кислоти); одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти); одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин-пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).ритонавіру), колестираміну (у зв'язку з фармакокінетичною взаємодією на рівні метаболізму або зв'язку з білками плазми крові можлива зміна плазмових концентрацій або цих препаратів та/або вальпроєвої кислоти); одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти); одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин-пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти); одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин-пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти); одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин-пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).Вагітність та лактаціяРизик, пов'язаний із розвитком епілептичних нападів під час вагітності Під час вагітності розвиток генералізованих тоніко-клонічних епілептичних нападів, епілептичного статусу з розвитком гіпоксії можуть становити особливий ризик як для матері, так і для плода у зв'язку з можливістю смерті. Ризик, пов'язаний із застосуванням препарату Депакін® ​​Хроносфера під час вагітності Експериментальні дослідження репродуктивної токсичності, проведені на мишах, щурах та кроликах, продемонстрували наявність у вальпроєвої кислоти тератогенної дії. Вроджені вади розвитку Наявні клінічні дані продемонстрували більшу частоту виникнення малих і тяжких вад розвитку, зокрема вроджених дефектів нервової трубки, черепно-лицьових деформацій, вад розвитку кінцівок і ССС, гіпоспадії, а також множинних вад розвитку, що зачіпають різні системи органів у дітей, що народилися приймали під час вагітності вальпроєву кислоту, в порівнянні з їх частотою при прийомі під час вагітності інших протиепілептичних препаратів. Так, ризик виникнення вроджених вад розвитку у дітей, що народилися у матерів з епілепсією, які отримували монотерапію вальпроєвою кислотою під час вагітності, був приблизно 1,5; 2,3; 2,3 та 3,7 рази вище порівняно з монотерапією фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом та ламотриджином відповідно. Дані метааналізу, що включав регістрові та когортні дослідження, показали, що частота виникнення вроджених вад розвитку у дітей, народжених матерями з епілепсією, які отримували під час вагітності монотерапію вальпроєвою кислотою, становила 10,73% (95% ДІ: 8,16–13, 29%). Цей ризик є більшим, ніж ризик виникнення тяжких вроджених вад розвитку в загальній популяції, що становив 2–3%. Цей ризик є дозозалежним, але порогову дозу, нижче якої немає такого ризику, встановити неможливо. Порушення психічного та фізичного розвитку Показано, що внутрішньоутробна дія вальпроєвої кислоти може мати небажані ефекти на психічний та фізичний розвиток дітей, які зазнали такої дії. Очевидно, цей ризик є дозозалежним, але порогову дозу, нижче якої немає такого ризику, встановити неможливо. Точний гестаційний період для ризику цих ефектів не встановлений, і ризик не виключений протягом всієї вагітності. Дослідження дітей дошкільного віку, що піддавалися внутрішньоутробному впливу вальпроєвої кислоти, показали, що до 30–40% таких дітей мали затримку раннього розвитку (такі як затримка оволодіння навичками ходьби та мовного розвитку), а також нижчі інтелектуальні здібності (погані мовні і розуміння мови) та проблеми з пам'яттю. Коефіцієнт розумового розвитку (індекс IQ), визначений у дітей віком 6 років з анамнезом внутрішньоутробного впливу вальпроєвої кислоти, був у середньому на 7-10 пунктів нижчим, ніж у дітей, які піддавалися внутрішньоутробному впливу інших протиепілептичних препаратів. Хоча не можна виключити роль інших факторів, здатних небажано вплинути на інтелектуальний розвиток дітей, які піддавалися внутрішньоутробному впливу вальпроєвої кислоти, очевидно, що у таких дітей ризик інтелектуальних порушень може бути незалежним від індексу IQ матері. Дані щодо довгострокових результатів є обмеженими. Є дані, що свідчать на користь того, що діти, які піддавалися внутрішньоутробному впливу вальпроєвої кислоти, мають підвищений ризик розвитку спектра аутичних розладів (приблизно 3-5-кратне збільшення ризику), включаючи дитячий аутизм. Обмежені дані свідчать на користь того, що у дітей, які піддавалися внутрішньоутробно впливу вальпроєвої кислоти, є велика ймовірність розвитку синдрому дефіциту уваги/гіперактивності. Як монотерапія вальпроєвої кислотою, так і комбінована терапія з включенням вальпроєвої кислоти асоціюються з несприятливим результатом вагітності, але, за наявними даними, комбінована протиепілептична терапія, що включає вальпроєву кислоту, асоціюється з більш високим ризиком несприятливого результату вагітності (порівняно з монотерапією). тобто.ризик розвитку порушень у плода менший при застосуванні вальпроєвої кислоти в монотерапії). Факторами ризику виникнення вад розвитку плода є: доза більше 1000 мг на добу (проте менша доза не виключає цього ризику) та поєднання вальпроєвої кислоти з іншими протисудомними препаратами. У зв'язку з вищевикладеним препарат Депакин® Хроносфера не повинен застосовуватися при вагітності та у жінок з дітородним потенціалом без крайньої необхідності, тобто. його застосування можливе в ситуаціях, коли інші протиепілептичні препарати є неефективними або пацієнтка їх не переносить. Питання про необхідність застосування препарату Депакін® ​​Хроносфера або можливість відмови від його застосування має вирішуватися до початку застосування препарату або переглядатися у випадку, якщо жінка, яка приймає препарат Депакін® ​​Хроносфера, планує вагітність. Жінки з дітородним потенціалом повинні використовувати ефективні методи контрацепції під час лікування препаратом Депакін Хроносфера. Жінки з дітородним потенціалом повинні бути поінформовані про ризики та користь від застосування вальпроєвої кислоти під час вагітності. Якщо жінка планує вагітність або у неї діагностована вагітність, слід провести переоцінку необхідності лікування вальпроєвою кислотою в залежності від показань (див. нижче): при показанні біполярного розладу слід розглянути питання про припинення лікування вальпроєвою кислотою; при показанні епілепсія питання про продовження лікування вальпроєвою кислотою або її скасування вирішується після переоцінки співвідношення користі та ризику. Якщо після переоцінки співвідношення користі та ризику лікування препаратом Депакін® ​​Хроносфера все-таки має бути продовжено під час вагітності, то рекомендується застосовувати його у мінімальній ефективній добовій дозі, розділеній на кілька прийомів. Слід зазначити, що при вагітності кращим є застосування лікарських форм препарату пролонгованого вивільнення, ніж інших лікарських форм. По можливості, ще до настання вагітності додатково слід розпочати прийом фолієвої кислоти (доза 5 мг/сут), т.к. фолієва кислота може зменшувати ризик виникнення вад розвитку нервової трубки. Однак дані, що є в даний час, не підтверджують її профілактичної дії щодо вроджених вад розвитку, що виникають під впливом вальпроєвої кислоти. Слід проводити постійну (в т.ч. і в III триместрі вагітності) спеціальну пренатальну діагностику, що включає докладний УЗД, для виявлення можливих вад формування нервової трубки або інших вад розвитку плода. Ризик для новонароджених Повідомлялося про поодинокі випадки геморагічного синдрому у новонароджених, чиї матері приймали вальпроєву кислоту під час вагітності. Цей геморагічний синдром пов'язаний з тромбоцитопенією, гіпофібриногенемією та/або зниженням вмісту інших факторів згортання крові. Також повідомлялося про розвиток афібриногенемії, яка могла призводити до смертельного результату. Цей геморагічний синдром слід відрізняти від дефіциту вітаміну К, який викликається фенобарбіталом та іншими індукторами мікросомальних ферментів печінки. Тому у новонароджених, чиї матері отримували лікування препаратами вальпроєвої кислоти під час вагітності, слід обов'язково проводити коагуляційні тести (визначати кількість тромбоцитів у периферичній крові, плазмову концентрацію фібриногену, фактори зсідання крові та коагулограму).Повідомлялося про випадки гіпоглікемії у новонароджених, матері яких приймали вальпроєву кислоту під час III триместру вагітності. Повідомлялося про випадки розвитку гіпотиреозу у новонароджених, чиї матері приймали вальпроєву кислоту під час вагітності. У новонароджених, чиї матері приймали вальпроєву кислоту в останньому триместрі вагітності, може виникати синдром відміни (зокрема поява ажитації, дратівливості, гіперрефлексії, тремтіння, гіперкінезії, порушень м'язового тонусу, тремору, судом та ускладнень при вигодовуванні). Фертильність У зв'язку з можливістю розвитку дисменореї, аменореї, полікістозу яєчників, збільшення концентрації тестостерону у крові можливе зниження фертильності у жінок. У чоловіків вальпроєва кислота може зменшувати рухливість сперматозоїдів та порушувати фертильність. Встановлено, що ці порушення фертильності є оборотними після припинення лікування. Період грудного вигодовування. Екскреція вальпроєвої кислоти у грудне молоко низька, концентрація у молоці становить 1–10% від її концентрації у сироватці крові. Є обмежені клінічні дані щодо застосування вальпроєвої кислоти при грудному вигодовуванні, тому застосування препарату в цей період не рекомендується. Виходячи з даних літератури та невеликого клінічного досвіду, можна розглянути питання про грудне вигодовування при монотерапії препаратом Депакін® ​​Хроносфера, але при цьому слід брати до уваги профіль побічних ефектів препарату, особливо гематологічні порушення.Побічна діяДля визначення частоти розвитку небажаних реакцій (HP) використовується класифікація ВООЗ: дуже часто ≥10%; часто ≥1 та Вроджені, спадкові та генетичні порушення: тератогенний ризик. З боку крові та лімфатичної системи: часто – анемія, тромбоцитопенія; нечасто - панцитопенія, лейкопенія, нейтропенія. Лейкопенія та панцитопенія можуть бути як з депресією кісткового мозку, так і без неї. Після відміни препарату картина крові повертається до норми; рідко – порушення кістковомозкового кровотворення, включаючи ізольовану аплазію/гіпоплазію еритроцитів, агранулоцитоз, макроцитарну анемію, макроцитоз; зниження вмісту факторів згортання крові (як мінімум одного), відхилення від норми показників згортання крові (таких як збільшення ПВ, АЧТВ, тромбінового часу та МНО). Поява спонтанних екхімозів та кровотеч свідчить про необхідність відміни препарату та проведення обстеження. Лабораторні та інструментальні дані: рідко – дефіцит біотину/недостатність біотинідази. З боку нервової системи: дуже часто – тремор; часто - екстрапірамідні розлади, ступор, сонливість, судоми, порушення пам'яті, головний біль, ністагм; запаморочення (при внутрішньовенному введенні запаморочення може виникати і зникати спонтанно протягом декількох хвилин); нечасто - кома *, енцефалопатія *, летаргія *, оборотний паркінсонізм, атаксія, парестезія, збільшення частоти та тяжкості судомних нападів (включаючи розвиток епілептичного статусу) або поява нових видів судом; рідко - оборотна деменція, що поєднується з оборотною атрофією головного мозку, когнітивні розлади; частота невідома – седація. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: часто — оборотна та необоротна глухота. З боку органу зору: частота невідома – диплопія. З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння: нечасто – плевральний випіт. З боку травної системи: дуже часто – нудота; часто - блювання, зміни ясен (головним чином гіперплазія), стоматит, біль в епігастрії, діарея, які часто виникають у деяких хворих на початку лікування, але, як правило, зникають через кілька днів і не вимагають припинення терапії (часті реакції з боку травної системи можна знизити, приймаючи препарат під час або після їди); нечасто - панкреатит, іноді з летальним результатом (розвиток панкреатиту можливий протягом перших 6 місяців лікування; у разі виникнення гострого болю в животі необхідно контролювати активність сироваткової амілази; частота невідома - спазми в животі, анорексія, підвищення апетиту. З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – ниркова недостатність; рідко – енурез, тубулоінтерстиціальний нефрит, оборотний синдром Фанконі (комплекс біохімічних та клінічних проявів ураження проксимальних ниркових канальців з порушенням канальцевої реабсорбції фосфату, глюкози, амінокислот та бікарбонату), механізм розвитку якого поки що не зрозумілий. З боку шкіри та підшкірних тканин: часто – реакції гіперчутливості, наприклад кропив'янка, свербіж; минуще (оборотне) та/або дозозалежне патологічне випадання волосся (алопеція), включаючи андрогенну алопецію на тлі гіперандрогенії, полікістозу яєчників (див. З боку статевих органів і молочних залоз і З боку ендокринної системи), а також алопецію на тлі розвиненого гіпотире див. З боку ендокринної системи), порушення з боку нігтів та нігтьового ложа; нечасто - ангіоневротичний набряк, висипання, порушення з боку волосся (такі як порушення нормальної структури, зміна кольору, ненормальний ріст волосся (зникнення хвилястості і кучерявості волосся або, навпаки, поява кучерявості в осіб з спочатку прямим волоссям); рідко - токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема,синдром лікарського висипу з еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдром). З боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: нечасто – зменшення МПКТ, остеопенію, остеопороз та переломи у пацієнтів, які тривало приймають препарати Депакін®. Механізм впливу препаратів Депакін на метаболізм кісткової тканини не встановлений; рідко - системний червоний вовчак, рабдоміоліз. З боку ендокринної системи: нечасто – синдром неадекватної секреції АДГ, гіперандрогенія (гірсутизм, вірилізація, акне, алопеція за чоловічим типом та/або підвищення концентрацій андрогенів у крові); рідко – гіпотиреоз. З боку обміну речовин і харчування: часто - гіпонатріємія, збільшення маси тіла (треба ретельно моніторувати збільшення маси тіла, тому що збільшення маси тіла є фактором, що сприяє розвитку синдрому полікістозних яєчників); рідко - гіперамоніємія (можуть виникати випадки ізольованої та помірної гіперамоніємії без зміни показників функції печінки, які не вимагають припинення лікування. Також повідомлялося про виникнення гіперамоніємії, що супроводжується появою неврологічної симптоматики (наприклад розвиток енцефалопатії, блювання, атакси прийому вальпроєвої кислоти та проведення додаткового обстеження, ожиріння. Доброякісні, злоякісні та невизначені пухлини (включаючи кісти та поліпи): рідко – мієлодиспластичний синдром. З боку судин: часто - кровотечі та крововиливу; нечасто – васкуліт. Загальні розлади та зміни в місці введення: нечасто – гіпотермія, легкі периферичні набряки. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: часто – ураження печінки: відхилення від норми показників функціонального стану печінки, таких як зниження протромбінового індексу, особливо у поєднанні зі значним зниженням вмісту фібриногену та факторів згортання крові, збільшення концентрації білірубіну та підвищення активності печінкових трансназ; печінкова недостатність, у виняткових випадках - зі смертельним наслідком; необхідний контроль пацієнтів щодо можливих порушень функції печінки. З боку статевих органів та молочних залоз: часто – дисменорея; нечасто – аменорея; рідко – чоловіче безпліддя, полікістоз яєчників; частота невідома – нерегулярні менструації, збільшення молочних залоз, галакторея. Порушення психіки: часто - стан сплутаності свідомості, галюцинації, агресивність, ажитація, порушення уваги; депресія (при комбінуванні вальпроєвої кислоти з іншими протисудомними препаратами); рідко - поведінкові розлади, психомоторна гіперактивність, порушення здатності до навчання; депресія (при монотерапії вальпроєвою кислотою). * Ступор і летаргія іноді призводили до минущої коми/енцефалопатії і були або ізольованими, або поєднувалися з почастішанням судомних нападів на фоні лікування, а також зменшувалися при відміні препарату або при зменшенні його дози. Більшість подібних випадків була описана на тлі комбінованої терапії, особливо при одночасному застосуванні фенобарбіталу або топірамату, або після різкого збільшення дози вальпроєвої кислоти. * НР в основному спостерігалися у пацієнтів дитячого віку.Взаємодія з лікарськими засобамиВплив вальпроєвої кислоти на інші препарати Нейролептики, інгібітори МАО, антидепресанти, бензодіазепіни. Вальпроєва кислота може потенціювати дію інших психотропних препаратів, таких як нейролептики, інгібітори МАО, антидепресанти та бензодіазепіни; тому при їх одночасному застосуванні з вальпроєвою кислотою рекомендується ретельне медичне спостереження та при необхідності корекція доз. Препарати літію. Вальпроєва кислота не впливає на сироваткові концентрації літію. Фенобарбітал. Вальпроєва кислота збільшує плазмові концентрації фенобарбіталу (за рахунок зменшення його печінкового метаболізму), у зв'язку з чим можливий розвиток седативної дії останньої, особливо у дітей. Тому рекомендується ретельне медичне спостереження за пацієнтом протягом перших 15 днів комбінованої терапії з негайним зниженням дози фенобарбіталу у разі розвитку седативної дії та при необхідності визначення плазмових концентрацій фенобарбіталу. Примідон. Вальпроєва кислота збільшує плазмові концентрації примідону з посиленням його побічних ефектів (в т.ч. седативної дії); при тривалому лікуванні ці симптоми зникають. Рекомендується ретельне клінічне спостереження за пацієнтом, особливо на початку комбінованої терапії з корекцією дози примідону за необхідності. Фенітоїн. Вальпроєва кислота знижує загальні плазмові концентрації фенітоїну. Крім цього, вальпроєва кислота підвищує концентрацію вільної фракції фенітоїну з можливістю розвитку симптомів передозування (вальпроєва кислота витісняє фенітоїн із зв'язку з білками плазми та уповільнює його печінковий метаболізм). Тому рекомендується ретельне клінічне спостереження за пацієнтом та визначення концентрацій фенітоїну та його вільної фракції у крові. Карбамазепін. При одночасному застосуванні вальпроєвої кислоти та карбамазепіну повідомлялося про виникнення клінічних проявів токсичності карбамазепіну, т.я. вальпроєва кислота може потенціювати токсичні ефекти карбамазепіну Рекомендується ретельне клінічне спостереження за такими пацієнтами, особливо на початку комбінованої терапії з корекцією за необхідності дози карбамазепіну. Ламотріджін. Вальпроєва кислота уповільнює метаболізм ламотриджину в печінці та збільшує T1/2 ламотриджину майже вдвічі. Ця взаємодія може призводити до збільшення токсичності ламотриджину, зокрема до розвитку тяжких реакцій шкіри, включаючи токсичний епідермальний некроліз. Тому рекомендується ретельне клінічне спостереження і при необхідності корекція (зниження) дози ламотриджину. Зідовудін. Вальпроєва кислота може підвищувати плазмові концентрації зидовудину, що призводить до збільшення токсичності зидовудину. Фелбамат. Вальпроєва кислота може знижувати середні значення кліренсу фелбамату на 16%. Оланзапін. Вальпроєва кислота може зменшувати плазмові концентрації оланзапіну. Руфінамід. Вальпроєва кислота може спричинити збільшення плазмової концентрації руфінаміду. Це збільшення залежить від концентрації вальпроєвої кислоти у крові. Слід бути обережним, особливо в дітей віком, т.к. цей ефект більш виражений у цій популяції. Пропофол. Вальпроєва кислота може призводити до збільшення плазмових концентрацій пропофолу. Слід розглянути питання щодо зменшення дози пропофолу при його одночасному застосуванні з вальпроєвою кислотою. Німодипін для прийому внутрішньо та (по екстраполяції), розчин для парентерального введення. Посилення гіпотензивного ефекту німодипіну у зв'язку з підвищенням його плазмової концентрації (інгібування метаболізму німодипіну вальпроєвою кислотою). Темозоломід. Спільний прийом темозоломіду з вальпроєвою кислотою призводить до слабовираженого, але статистично значущого зниження кліренсу темозоломіду. Вплив інших препаратів на вальпроєву кислоту Протиепілептичні препарати, здатні індукувати мікросомальні ферментні системи печінки (включаючи фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін), знижують плазмові концентрації вальпроєвої кислоти. У разі комбінованої терапії дози вальпроєвої кислоти повинні коригуватися залежно від клінічної реакції та концентрації вальпроєвої кислоти у крові. Концентрація метаболітів вальпроєвої кислоти у сироватці крові може бути збільшена у разі її одночасного застосування з фенітоїном або фенобарбіталом. Тому пацієнти, які отримують лікування цими двома препаратами, повинні ретельно моніторуватися щодо ознак і симптомів гіперамоніємії, т.к. деякі метаболіти вальпроєвої кислоти можуть пригнічувати ферменти карбамідного циклу (циклу сечовини). Фелбамат. При поєднанні фелбамату та вальпроєвої кислоти кліренс вальпроєвої кислоти знижується на 22–50% і, відповідно, збільшуються плазмові концентрації вальпроєвої кислоти. Слід контролювати плазмові концентрації вальпроєвої кислоти. Мефлохін. Прискорює метаболізм вальпроєвої кислоти і сам здатний викликати судоми, тому при їх одночасному використанні можливий розвиток епілептичного нападу. Препарати звіробою продірявленого. При одночасному застосуванні вальпроєвої кислоти та препаратів звіробою продірявленого можливе зниження протисудомної ефективності вальпроєвої кислоти. Препарати, що мають високий і сильний зв'язок з білками плазми (ацетилсаліцилова кислота). У разі одночасного застосування вальпроєвої кислоти та препаратів, що мають високий та сильний зв'язок з білками плазми крові (ацетилсаліцилова кислота), можливе підвищення концентрації вільної фракції вальпроєвої кислоти. Непрямі антикоагулянти (варфарин та інші похідні кумарину). При одночасному застосуванні вальпроєвої кислоти та непрямих антикоагулянтів потрібний ретельний контроль протромбінового індексу. Циметидин, еритроміцин. Сироваткові концентрації вальпроєвої кислоти можуть збільшуватися у разі одночасного застосування циметидину або еритроміцину (внаслідок уповільнення печінкового метаболізму). Карбапенеми (паніпенем, меропенем, іміпенем). Зниження концентрацій вальпроєвої кислоти в крові при одночасному застосуванні з карбапенемами, що призводить до 60-100% зниження концентрації вальпроєвої кислоти в крові за 2 дні спільної терапії, яке іноді поєднувалося з виникненням судом. Слід уникати одночасного застосування карбапенемів у пацієнтів з підібраною дозою вальпроєвої кислоти у зв'язку з їх здатністю швидко та інтенсивно знижувати концентрації вальпроєвої кислоти у крові. Якщо не можна уникнути лікування карбапенемами, слід проводити ретельний моніторинг концентрацій вальпроєвої кислоти у крові. ріфампіцин. Може знижувати концентрацію вальпроєвої кислоти в крові, що призводить до втрати її терапевтичної дії. Тому може знадобитися збільшення дози вальпроєвої кислоти при одночасному застосуванні рифампіцину. Інгібітори протеаз. Інгібітори протеаз, такі як лопінавір, ритонавір знижують плазмову концентрацію вальпроєвої кислоти при одночасному застосуванні. Колестирамін. Колестирамін може призводити до зниження плазмових концентрацій вальпроєвої кислоти при одночасному застосуванні. Інші взаємодії З топіраматом чи ацетазоламідом. Одночасне застосування вальпроєвої кислоти та топірамату або ацетазоламіду асоціювалося з енцефалопатією та/або гіперамоніємією. Пацієнти, які приймають ці препарати одночасно з вальпроєвою кислотою, повинні перебувати під ретельним медичним наглядом щодо розвитку симптомів гіперамоніємічної енцефалопатії. З кветіапін. Одночасне застосування вальпроєвої кислоти та кветіапіну може підвищувати ризик розвитку нейтропенії/лейкопенії. З естроген-прогестогенними препаратами. Вальпроєва кислота не має здатності індукувати мікросомальні ферменти печінки і внаслідок цього не зменшує ефективність естроген-прогестогенних препаратів у жінок, які користуються гормональними способами контрацепції. З етанолом та іншими потенційно гепатотоксичними препаратами. При їх застосуванні одночасно з вальпроєвою кислотою можливе посилення гепатотоксичного ефекту вальпроєвої кислоти. З клоназепамом. Одночасне застосування клоназепаму з вальпроєвою кислотою може призводити в поодиноких випадках до посилення абсансного статусу. З мієлотоксичними ЛЗ. При їх одночасному застосуванні з вальпроєвою кислотою підвищується ризик пригнічення кістковомозкового кровотворення.Спосіб застосування та дозиВсередину. Препарат Депакін® ​​Хроносфера є лікарською формою, яка особливо добре підходить для лікування дітей (якщо вони здатні проковтнути м'яку їжу) або дорослих із утрудненим ковтанням. Препарат Депакін® ​​Хроносфера являє собою гранули з пролонгованим вивільненням, що забезпечують більш рівномірні концентрації вальпроєвої кислоти в крові та, відповідно, більш рівномірний протягом доби її розподіл у тканинах. Режим дозування Маніакальні епізоди при біполярних розладах. Доза повинна підбиратися і контролюватись лікарем індивідуально. Добова доза повинна бути встановлена ​​з урахуванням віку та маси тіла пацієнта. Початкова доза, що рекомендується, становить 20 мг/кг (у перерахунку на вальпроат натрію). Доза повинна бути по можливості швидко збільшена до мінімальної дози, що забезпечує потрібний терапевтичний ефект. Підтримуюча доза, що рекомендується, для лікування біполярних розладів знаходиться в діапазоні між 1000 і 2000 мг на добу (у перерахунку на вальпроат натрію). Доза повинна підбиратися відповідно до індивідуальної клінічної відповіді пацієнта. Для профілактики маніакальних станів слід застосовувати індивідуально підібрану мінімальну клінічно ефективну дозу. Епілепсія. У монотерапії початкова добова доза становить зазвичай (у перерахунку на вальпроат натрію) 5-10 мг/кг, потім її підвищують на 5 мг/кг кожні 4-7 днів до досягнення оптимальної дози, що дозволяє запобігати виникненню нападів епілепсії. Середня добова доза: для дітей (до 14 років) – 30 мг/кг; для підлітків 14–18 років – 25 мг/кг; для дорослих та пацієнтів похилого віку (маса тіла від 60 кг і вище) – 20 мг/кг. Таким чином, рекомендуються подані нижче добові дози. Вік Маса тіла, кг Середня добова доза*, мг на добу Грудні діти від 6 до 12 місяців близько 7,5-10 150-300 Діти від 1 до 3 років близько 10-15 300–450 Діти від 3 до 6 років близько 15-25 450-750 Діти від 7 до 14 років близько 25-40 750-1200 Підлітки від 14 років близько 40-60 1000-1500 Дорослі від 60 кг і вище 1200–2100 * Доза у перерахунку на кількість вальпроату натрію (мг). Середня добова доза може бути збільшена під контролем концентрації вальпроєвої кислоти у крові. У деяких випадках повний терапевтичний ефект вальпроєвої кислоти проявляється не одразу, а розвивається протягом 4-6 тижнів. Тому не слід збільшувати добову дозу вище за рекомендовану середню добову дозу раніше цього терміну. Хоча добова доза визначається залежно від віку та маси тіла хворого, слід брати до уваги широкий спектр індивідуальної чутливості до вальпроєвої кислоти. Чітка кореляція між добовою дозою, концентрацією вальпроєвої кислоти у сироватці крові та терапевтичним ефектом не встановлена. Тому оптимальна доза препарату повинна підбиратись головним чином на основі клінічної відповіді. Визначення концентрації вальпроєвої кислоти в сироватці крові може бути доповненням до клінічного спостереження, якщо епілепсія не піддається контролю або підозрюється розвиток побічних ефектів. Зазвичай ефективними є дози, що забезпечують сироваткові концентрації вальпроєвої кислоти, що становлять 40-100 мг/л (300-700 мкмоль/л). При обґрунтованій необхідності досягнення вищих концентрацій у сироватці крові слід ретельно зважувати співвідношення очікуваної користі та ризику виникнення побічних ефектів, особливо дозозависимых, т.к.при сироваткових концентраціях вальпроєвої кислоти понад 100 мг/л очікується збільшення побічних ефектів до розвитку інтоксикації. Тому сироваткова концентрація, що визначається перед прийомом першої дози на добу, повинна перевищувати 100 мг/л. При переході з лікарських форм препарату Депакін® ​​негайного або уповільненого вивільнення, які добре контролювали епілепсію, на Депакін® ​​Хроносфера рекомендується зберігати ту саму добову дозу. Для пацієнтів, які приймали раніше протиепілептичні засоби, переведення на прийом препарату Депакін® ​​Хроносфера слід проводити поступово, досягаючи оптимальної дози препарату приблизно протягом 2 тижнів. При цьому відразу знижується доза раніше протиепілептичного препарату, особливо фенобарбіталу. Якщо раніше прийманий протиепілептичний препарат скасовується, його відміна повинна проводитися поступово. При необхідності комбінації вальпроєвої кислоти з іншими протиепілептичними засобами слід додавати поступово. Оскільки інші протиепілептичні препарати можуть оборотно індукувати мікросомальні ферменти печінки, слід протягом 4-6 тижнів після прийому останньої дози цих протиепілептичних препаратів моніторувати концентрації вальпроєвої кислоти в крові та при необхідності (у міру зменшення індукуючого метаболізму ефекту цих препаратів) знижувати добову дозу препарату. ® Хроносфера. Особливі групи пацієнтів Діти та підлітки жіночої статі, жінки з дітородним потенціалом та вагітні жінки. Лікування препаратом Депакін® ​​Хроносфера слід розпочинати під наглядом фахівця, який має досвід лікування епілепсії та біполярних розладів. Лікування слід розпочинати лише в тому випадку, якщо інші види лікування неефективні або не переносяться, а при регулярному перегляді лікування слід ретельно повторно оцінювати співвідношення користі та ризику. Переважним є застосування препаратів Депакін у монотерапії та найменших ефективних дозах і, якщо можливо, у лікарських формах з пролонгованим вивільненням. Під час вагітності добова доза повинна ділитися щонайменше на 2 разові дози. Літній вік. Хоча пацієнти похилого віку мають зміни фармакокінетики вальпроєвої кислоти, вони мають обмежену клінічну значущість, і доза вальпроєвої кислоти у пацієнтів похилого віку повинна підбиратися відповідно до досягнення контролю над нападами епілепсії. Ниркова недостатність та/або гіпопротеїнемія. У пацієнтів з нирковою недостатністю та/або гіпопротеїнемією слід враховувати можливість збільшення концентрації вільної (терапевтично активної) фракції вальпроєвої кислоти у сироватці крові та за необхідності зменшувати дозу вальпроєвої кислоти, орієнтуючись при доборі дози головним чином на клінічну картину, а не на загальний вміст вальпроєвої кислоти. у сироватці крові (вільна фракція та пов'язана з білками плазми крові фракція разом), щоб уникнути можливих помилок у підборі дози. Спосіб застосування Препарат приймається внутрішньо. Пакетики Депакін® ​​Хроносфера 100 мг застосовуються тільки у дітей та немовлят. Пакетики Депакін® ​​Хроносфера 1000 мг застосовуються лише у дорослих. Добову дозу рекомендується приймати в один або два прийоми, переважно під час їди. Застосування в один прийом можливе за добре контрольованої епілепсії. Препарат Депакін® ​​Хроносфера має насипатися на поверхню холодної (або кімнатної температури) м'якої їжі або напою (йогурт, апельсиновий сік, фруктове пюре тощо). Препарат Депакін® ​​Хроносфера не можна застосовувати з гарячою їжею або напоями (такими як супи, кава, чай тощо). Препарат Депакін® ​​Хроносфера не можна насипати у пляшечку із соскою, т.к. гранули можуть забити отвір соски. Якщо препарат Депакін® ​​Хроносфера приймається з рідиною, рекомендується обполоснути склянку невеликою кількістю води та випити воду, т.к. гранули можуть прилипнути до скла. Суміш завжди слід ковтати відразу, не розжовуючи. Її не слід зберігати для наступного прийому.ПередозуванняСимптоми: клінічні прояви гострого масивного передозування зазвичай протікають у вигляді коми з гіпотонією м'язів, гіпорефлексією, міозом, пригніченням дихання, метаболічним ацидозом, надмірним зниженням артеріального тиску та судинним колапсом/шоком. Описувалися випадки внутрішньочерепної гіпертензії, пов'язаної з набряком мозку. Наявність натрію у складі препаратів вальпроєвої кислоти при їх передозуванні може призводити до розвитку гіпернатріємії. При масивному передозуванні можливий летальний кінець, проте зазвичай прогноз при передозуванні сприятливий. Симптоми передозування можуть змінюватись, повідомлялося про розвиток судомних нападів при дуже високих плазмових концентраціях вальпроєвої кислоти. Лікування: невідкладна допомога при передозуванні в стаціонарі повинна бути наступною: промивання шлунка, яке є ефективним протягом 10-12 годин після прийому препарату. Для зменшення всмоктування вальпроєвої кислоти може бути ефективним прийом активованого вугілля, зокрема. його запровадження через назогастральний зонд. Потрібне спостереження за станом ССС та дихальної системи та підтримання ефективного діурезу. Необхідно контролювати функції печінки та підшлункової залози. При пригніченні дихання може знадобитися проведення ШВЛ. В окремих випадках успішно застосовувався налоксон. У дуже тяжких випадках масивного передозування були ефективні гемодіаліз та гемоперфузія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред початком застосування препарату Депакін Хроносфера та періодично протягом перших 6 місяців лікування, особливо у пацієнтів з групи ризику ураження печінки, слід проводити дослідження функції печінки. Як і при застосуванні більшості протиепілептичних препаратів, при застосуванні вальпроєвої кислоти можливе незначне підвищення активності печінкових ферментів, особливо на початку лікування, яке протікає без клінічних проявів і є тимчасовим. У цих пацієнтів необхідне проведення більш детального дослідження біологічних показників, включаючи протромбіновий індекс, і може знадобитися корекція дози препарату, а при необхідності повторне клінічне та лабораторне обстеження. Перед початком терапії або перед хірургічним втручанням при спонтанному виникненні підшкірних гематом або кровотеч рекомендується провести визначення часу кровотечі, кількості формених елементів у периферичній крові, включаючи тромбоцити. Тяжке ураження печінки Сприятливі фактори. Клінічний досвід показує, що до групи ризику відносяться пацієнти, які отримують одночасно кілька протиепілептичних препаратів, діти молодше трирічного віку з тяжкими судомними нападами, особливо на тлі ураження головного мозку, затримки розумового розвитку та/або вроджених метаболічних або дегенеративних захворювань; пацієнти, що одночасно приймають саліцилати (т.к. саліцилати метаболізуються тим же метаболічним шляхом, що і вальпроєва кислота). Після 3-річного віку ризик ураження печінки значно знижується та прогресивно зменшується у міру збільшення віку пацієнта. У більшості випадків таке ураження печінки виникало протягом перших 6 місяців лікування, найчастіше між 2-й і 12-й тижнів лікування, і зазвичай при застосуванні вальпроєвої кислоти у складі комбінованої протиепілептичної терапії. Симптоми, що вказують на можливе ураження печінки. Для ранньої діагностики ураження печінки обов'язковим є клінічне спостереження за пацієнтами. Зокрема, слід звернути увагу на появу наступних симптомів, які можуть передувати виникненню жовтяниці, особливо у пацієнтів групи ризику (див. вище): неспецифічні симптоми, що особливо раптово розпочалися, такі як астенія, анорексія, летаргія, сонливість, які іноді супроводжуються багаторазовим блюванням і болями в животі; відновлення судомних нападів у пацієнтів з епілепсією Слід попереджати пацієнтів або членів їх сімей (при застосуванні препарату дітьми) про те, що вони повинні негайно повідомити про виникнення будь-якого з цих симптомів лікарю. Пацієнтам слід негайно провести клінічне обстеження та лабораторне дослідження показників функції печінки. Виявлення. Визначення функціональних проб печінки слід проводити перед початком лікування та потім періодично протягом перших 6 місяців лікування. Серед звичайних досліджень найбільш інформативними є дослідження, що відображають стан білково-синтетичної функції печінки, особливо визначення протромбінового індексу. Підтвердження відхилення від норми протромбінового індексу, особливо у поєднанні з відхиленнями від норми інших лабораторних показників (значне зниження вмісту фібриногену та факторів згортання крові, збільшення концентрації білірубіну та підвищення активності трансаміназ), а також поява інших симптомів, що вказують на ураження печінки. ), вимагає припинення застосування препарату Депакін® ​​Хроносфера. З метою обережності у випадку, якщо пацієнти отримували одночасно саліцилати, їх прийом також повинен бути припинений. панкреатит. Є зареєстровані рідкісні випадки важких форм панкреатиту у дітей та дорослих, що розвивалися незалежно від віку та тривалості лікування. Спостерігалися кілька випадків геморагічного панкреатиту із швидким прогресуванням захворювання від перших симптомів до смертельного результату. Діти молодшого віку перебувають у групі підвищеного ризику розвитку панкреатиту, зі збільшенням віку дитини ризик зменшується. Тяжкі судоми, неврологічні порушення або протисудомна терапія можуть бути факторами ризику розвитку панкреатиту. Печінкова недостатність, що поєднується з панкреатитом, збільшує ризик смерті. Пацієнти, у яких виникають сильні болі у животі, мають бути негайно обстежені.У разі підтвердження панкреатиту застосування вальпроєвої кислоти має бути припинено та розпочато відповідне лікування. Суїцидальні думки та спроби Повідомлялося про виникнення суїцидальних думок чи спроб у пацієнтів, які отримують протиепілептичні препарати за деякими показаннями. Метааналіз рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень протиепілептичних препаратів також показав збільшення ризику суїцидальних думок та спроб на 0,19% у всіх пацієнтів, які приймали протиепілептичні препарати (в т.ч. збільшення цього ризику на 0,24% у пацієнтів, які приймали протиепілептичні препарати), у порівнянні з їх частотою у пацієнтів, які приймали плацебо. Механізм цього ефекту невідомий. Тому пацієнтів, які приймають препарат Депакін Хроносфера, слід постійно контролювати на предмет суїцидальних думок або спроб, а у разі їх виникнення необхідно проводити відповідне лікування.Пацієнтам та особам, що доглядають за ними, рекомендується при появі у пацієнта суїцидальних думок або спроб негайно звернутися до лікаря. Карбапенеми Одночасне застосування карбапенемів не рекомендується. Пацієнти з встановленими мітохондріальними захворюваннями або підозрою на них Вальпроєва кислота може ініціювати або обтяжувати прояви наявних у пацієнта мітохондріальних захворювань, що викликаються мутаціями мітохондріальної ДНК, а також ядерного гена, що кодує мітохондріальний фермент POLG. Зокрема, у пацієнтів з уродженими нейрометаболічними синдромами, що викликаються мутаціями гена, що кодує POLG, наприклад із синдромом Альперса-Хуттенлохера, із застосуванням вальпроєвої кислоти асоціювалася вища частота розвитку гострої печінкової недостатності та пов'язаних з ураженням печінки смертельних випадків. Захворювання, зумовлені дефектами POLG, можуть бути запідозрені у пацієнтів із сімейним анамнезом таких захворювань або симптомами, підозрілими на їх наявність, включаючи незрозумілу енцефалопатію, рефрактерну епілепсію (фокальну, міоклонічну), епілептичний статус,затримку психічного та фізичного розвитку, психомоторну регресію, аксональну сенсомоторну нейропатію, міопатію, мозочкову атаксію, офтальмоплегію або ускладнену мігрень із зоровою (потиличною) аурою. Відповідно до сучасної клінічної практики для діагностики таких захворювань слід провести тестування на мутації гена POLG. Парадоксальне збільшення частоти та тяжкості судомних нападів (включаючи розвиток епілептичного статусу) або поява нових видів судом Як і при застосуванні інших протиепілептичних препаратів, при прийомі вальпроєвої кислоти у деяких пацієнтів спостерігалося замість покращення оборотне збільшення частоти та тяжкості судомних нападів (включаючи розвиток епілептичного статусу) або поява нових видів судом. У разі посилення судом пацієнтам слід негайно проконсультуватися з лікарем. Діти та підлітки жіночої статі, жінки з дітородним потенціалом та вагітні жінки Попередження для пацієнток жіночої статі. У разі настання вагітності препарати вальпроєвої кислоти можуть завдати серйозної шкоди майбутній дитині. Завжди необхідно застосовувати ефективні засоби контрацепції під час лікування. Якщо жінка планує вагітність або завагітніла, їй слід негайно повідомити про це свого лікаря. Препарат Депакін® ​​Хроносфера не слід застосовувати у дітей та підлітків жіночої статі, жінок з дітородним потенціалом та вагітних жінок, за винятком випадків, коли альтернативні види лікування неефективні або не переносяться. Це обмеження пов'язане з високим ризиком тератогенної дії та порушень психічного та фізичного розвитку у дітей, які внутрішньоутробно були піддані впливу вальпроєвої кислоти. Слід ретельно переоцінювати ставлення користь/ризик у таких випадках: під час регулярного перегляду лікування, при досягненні дівчинкою статевої зрілості та терміново – у разі планування або настання вагітності у жінки, яка приймає вальпроєву кислоту. Під час лікування вальпроєвою кислотою жінки з дітородним потенціалом повинні використовувати надійні методи контрацепції та бути поінформовані про ризики,пов'язаних із прийомом препарату Депакін® ​​Хроносфера під час вагітності. Для допомоги у розумінні пацієнткою цих ризиків лікар, який призначає їй вальпроєву кислоту, повинен надати пацієнтці всебічну інформацію про ризики, пов'язані з прийомом препарату Депакін® ​​Хроносфера під час вагітності. Зокрема, лікар, який призначає вальпроєву кислоту, повинен переконатися, що пацієнтка розуміє: природу та величину ризиків при застосуванні вальпроєвої кислоти під час вагітності, зокрема, ризиків тератогенної дії, а також порушень психічного та фізичного розвитку дитини; необхідність використання ефективної контрацепції; необхідність регулярного перегляду лікування; необхідність термінової консультації зі своїм лікарем, якщо вона підозрює, що завагітніла, або передбачає можливість настання вагітності. Жінку, яка планує вагітність, слід обов'язково спробувати, якщо це можливо, перевести на альтернативне лікування перед тим, як вона спробує зачаття. Лікування вальпроєвою кислотою слід продовжувати лише після того, як лікар, який має досвід лікування епілепсії та біполярних розладів, проведе переоцінку співвідношення користі та ризиків від лікування препаратом для пацієнтки. Діти. Інформація відноситься до лікарських форм препарату Депакін, які можуть прийматися дітьми молодше 3-річного віку. У дітей віком до 3-річного віку в разі необхідності застосування препарату рекомендується його застосування в монотерапії. При цьому перед початком лікування слід зважувати співвідношення потенційної користі від застосування вальпроєвої кислоти та ризику ураження печінки та розвитку панкреатиту при її застосуванні. У дітей віком до 3 років слід уникати одночасного застосування вальпроєвої кислоти та саліцилатів у зв'язку з ризиком токсичного впливу на печінку. Ниркова недостатність Може знадобитися зниження дози вальпроєвої кислоти через підвищення концентрації її вільної форми в сироватці крові. У разі неможливості моніторингу плазмових концентрацій вальпроєвої кислоти, дозу препарату слід коригувати на підставі клінічного спостереження за пацієнтом. Ферментна недостатність карбамідного циклу (цикл сечовини) При підозрі на ферментну недостатність карбамідного циклу застосування вальпроєвої кислоти протипоказане. У таких пацієнтів було описано кілька випадків гіперамоніємії зі ступором або комою. У цих випадках дослідження метаболізму слід проводити до початку лікування вальпроєвою кислотою. У дітей з незрозумілими шлунково-кишковими симптомами (анорексія, блювота, випадки цитолізу), летаргією або комою в анамнезі, затримкою розумового розвитку або при сімейному анамнезі загибелі новонародженого або дитини до початку лікування вальпроєвою кислотою повинні бути проведені дослідження метаболізму, зокрема, визначення (Присутність аміаку та його сполук у крові) натще і після їди. Пацієнти з ВКВ Хоча показано, що в процесі лікування препаратом Депакін® ​​Хроносфера порушення функцій імунної системи зустрічаються виключно рідко, потенційну користь від його застосування необхідно порівняти з потенційним ризиком при застосуванні препарату у пацієнтів із системним червоним вовчаком. Збільшення маси тіла Пацієнтів слід попередити про ризик підвищення маси тіла на початку лікування та необхідності вжити заходів, переважно призначення дієти, для зведення цього явища до мінімуму. Пацієнти з цукровим діабетом Враховуючи можливість несприятливого впливу вальпроєвої кислоти на підшлункову залозу, при застосуванні препарату у пацієнтів із цукровим діабетом слід ретельно моніторувати концентрацію глюкози у крові. При дослідженні сечі на наявність кетонових тіл у пацієнтів з цукровим діабетом можливе отримання неправдивих результатів, т.к. вальпроєва кислота виводиться нирками, частково як кетонових тіл. Пацієнти, інфіковані ВІЛ У дослідженнях in vitro було встановлено, що вальпроєва кислота стимулює реплікацію ВІЛ за певних експериментальних умов. Клінічне значення цього факту, якщо є, невідомо. Крім цього, не встановлено значення цих даних, отриманих у дослідженнях in vitro, для пацієнтів, які отримують максимальну супресивну протиретровірусну терапію. Однак ці дані слід враховувати при інтерпретації результатів постійного моніторингу вірусного навантаження у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які приймають вальпроєву кислоту. Пацієнти з наявною недостатністю КПТ типу II Пацієнти з наявною недостатністю КПТ типу II повинні бути попереджені про високий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти. Етанол Під час лікування вальпроєвою кислотою не рекомендується вживання етанолу. Інші особливі вказівки Інертна матриця препарату Депакін® ​​Хроносфера (препарат пролонгованого вивільнення) у зв'язку з природою його допоміжних речовин не абсорбується із ШКТ; після вивільнення активних речовин інертна матриця виводиться із каловими масами. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. Пацієнти повинні бути попереджені про ризик розвитку сонливості, особливо у разі комбінованої протисудомної терапії або при поєднанні препарату Депакін® ​​Хроносфера з бензодіазепінами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаГранули з пролонгованим вивільненням - 1 пакетик: активні речовини: вальпроат натрію – 333,3 мг; вальпроєва кислота – 145,14 мг (загалом у перерахунку на вальпроат натрію – 500 мг); допоміжні речовини: парафін твердий – 506,31 мг; гліцеролу дибегенат - 530,25 мг; кремнію діоксид колоїдний водний*. * Додають розбризкуванням після процесу охолодження розплаву і виражають у відсотках від кількості чотирьох інших компонентів: 0,7% (приблизна кількість, що абсорбується на гранулах - 0,56%) Гранули з пролонгованим вивільненням у пакетиках із тришарового комплексу (папір/алюміній/іономірна смола). По 30 або 50 пак. у картонній пачці.Опис лікарської формиЛегко сипкі без утворення агломератів воскоподібні мікрогранули майже білого або злегка жовтуватого кольору.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний, протисудомний, нормотимічний.ФармакокінетикаАбсорбція Біодоступність вальпроєвої кислоти при внутрішньому прийомі близька до 100%. Їда не впливає на фармакокінетичний профіль препарату. Cmax вальпроєвої кислоти у плазмі крові після прийому препарату Депакін® ​​Хроносфера™ внутрішньо досягається приблизно через 7 год. У порівнянні з лікарською формою таблеток, покритих кишковорозчинною оболонкою, еквівалентні дози препарату Депакін® ​​Хроносфера характеризуються більш тривалою абсорбцією, ідентичною біодоступністю, більш лінійною кореляцією між дозами та плазмовою концентрацією вальпроєвої кислоти (загальною концентрацією та концентрацією вільної фракції). Крім цього, Cmax і Cmax вільної фракції вальпроєвої кислоти в плазмі є нижчими (зниження становить близько 25%), але при цьому є відносно стабільніша фаза плато плазмових концентрацій від 4 до 14 год після прийому, величина коливань плазмових концентрацій при прийомі препарату Депакін ® Хроносфера™ в порівнянні з лікарською формою таблеток, покритих кишковорозчинною оболонкою, зменшується вдвічі,внаслідок чого вальпроєва кислота більш рівномірно розподіляється у тканинах протягом доби. При курсовому прийомі препарату Css вальпроєвої кислоти в сироватці досягається протягом 3-14 днів. Зазвичай ефективними є сироваткові концентрації вальпроєвої кислоти, що становлять 40-100 мг/л (300-700 мкмоль/л) (визначаються перед прийомом першої доби препарату протягом доби). При сироваткових концентраціях вальпроєвої кислоти понад 100 мг/л очікується збільшення побічних ефектів до розвитку інтоксикації. Розподіл Vd залежить від віку та зазвичай становить 0,13–0,23 л/кг або у людей молодого віку – 0,13–0,19 л/кг. У зв'язку зі зменшенням величини коливань плазмових концентрацій при прийомі препарату Депакін Хроносфера вальпроєва кислота більш рівномірно розподіляється в тканинах протягом доби порівняно з лікарською формою вальпроєвої кислоти з негайним вивільненням. Зв'язок вальпроєвої кислоти з білками плазми крові (переважно з альбуміном) високий (90-95%), дозозалежний і насичений. У пацієнтів похилого віку, осіб з нирковою та печінковою недостатністю зв'язок з білками плазми зменшується. При тяжкій нирковій недостатності концентрація вільної (терапевтично активної) фракції вальпроєвої кислоти може підвищуватися до 8,5-20%. При гіпопротеїнемії загальна концентрація вальпроєвої кислоти (вільна + пов'язана з білками плазми фракція) може не змінюватися, але може і знижуватися через збільшення метаболізму вільної (не пов'язаної з білками плазми) фракції вальпроєвої кислоти. Вальпроєва кислота проникає в цереброспінальну рідину та головний мозок. Концентрація вальпроєвої кислоти у лікворі становить 10% відповідної концентрації в сироватці крові, тобто. близька до концентрації вільної фракції вальпроєвої кислоти у сироватці крові. Вальпроєва кислота проникає в грудне молоко матерів-годувальниць. У стані досягнення Css вальпроєвої кислоти у сироватці крові концентрація у грудному молоці становить до 10% від її концентрації у сироватці крові. Метаболізм Метаболізм вальпроєвої кислоти здійснюється в печінці шляхом глюкуронування, а також бета-, омега- та омега1-окислення. Виявлено більше 20 метаболітів, метаболіти після омега-окислення мають гепатотоксичну дію. Вальпроєва кислота не має індукувального ефекту на ферменти, що входять до метаболічної системи цитохрому Р450: на відміну від більшості інших протиепілептичних препаратів, вальпроєва кислота не впливає на ступінь як власного метаболізму, так і на ступінь метаболізму інших речовин, таких як естрогени, прогестагени та . Виведення Вальпроєва кислота переважно виводиться нирками після кон'югації з глюкуроновою кислотою та бета-окисленням. При застосуванні вальпроєвої кислоти в монотерапії її T1/2 складає 12-17 год. ступінь їхньої зміни залежить від ступеня індукції мікросомальних ферментів печінки іншими протиепілептичними препаратами. T1/2 у дітей віком від 2-місячного віку близький до такого у дорослих. У пацієнтів із захворюваннями печінки T1/2 вальпроєвої кислоти збільшується. При передозуванні спостерігалося збільшення T1/2 до 30 год. Гемодіалізу піддається лише вільна фракція вальпроєвої кислоти у крові (5–10%). Особливості фармакокінетики при вагітності При збільшенні Vd вальпроєвої кислоти у III триместрі вагітності збільшуються її нирковий та печінковий кліренс. При цьому, незважаючи на прийом препарату у постійній дозі, можливе зниження сироваткових концентрацій вальпроєвої кислоти. Крім цього, при вагітності може змінюватися зв'язок вальпроєвої кислоти з білками плазми, що може призводити до збільшення вмісту у сироватці крові вільної терапевтично активної фракції вальпроєвої кислоти.ФармакодинамікаПротиепілептичний препарат, що має центральну міорелаксуючу та седативну дію. Виявляє протиепілептичну активність при різних типах епілепсії. Основний механізм дії, мабуть, пов'язаний із впливом вальпроєвої кислоти на ГАМКергічну систему: підвищує вміст ГАМК у ЦНС та активує ГАМКергічну передачу.Показання до застосуванняУ дорослих - як монотерапія або в комбінації з іншими протиепілептичними засобами: лікування генералізованих епілептичних нападів (клонічні, тонічні, тоніко-клонічні, абсанси, міоклонічні, атонічні; синдром Леннокса-Гасто); лікування парціальних епілептичних нападів (парціальні напади з вторинною генералізацією або без неї); лікування та профілактика біполярних афективних розладів. У дітей (в т.ч. грудних, починаючи з 6-го міс життя) - як монотерапія або в комбінації з іншими протиепілептичними засобами: лікування генералізованих епілептичних нападів (клонічні, тонічні, тоніко-клонічні, абсанси, міоклонічні, атонічні; синдром Леннокса-Гасто); лікування парціальних епілептичних нападів (парціальні напади з вторинною генералізацією або без неї); профілактика судом за високої температури, коли така профілактика необхідна.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до вальпроату натрію, вальпроєвої кислоти, вальпроату семінарію, вальпроміду або будь-якого з компонентів препарату; гострий гепатит; хронічний гепатит; тяжкі захворювання печінки (особливо лікарський гепатит) в анамнезі у пацієнта та його близьких кровних родичів; тяжкі ураження печінки з летальним кінцем при застосуванні вальпроєвої кислоти у близьких кровних родичів пацієнта; тяжкі порушення функції печінки або підшлункової залози; печінкова порфірія; встановлені мітохондріальні захворювання, спричинені мутаціями ядерного гена, що кодує мітохондріальний фермент γ-полімеразу (POLG), наприклад синдром Альперса-Хуттенлохера та підозру на захворювання, зумовлені дефектами (POLG) у дітей віком до 2-річного віку; пацієнти із встановленими порушеннями карбамідного циклу (циклу сечовини); геморагічний діатез, тромбоцитопенія; комбінація з мефлохіном; комбінація зі звіробою продірявленим; дитячий вік до 6 місяців. З обережністю: захворювання печінки та підшлункової залози в анамнезі; вагітність; уроджені ферментопатії; пригнічення кістковомозкового кровотворення (лейкопенія, тромбоцитопенія, анемія); ниркова недостатність (потрібна корекція дози); гіпопротеїнемія; одночасний прийом кількох протисудинних препаратів (через підвищений ризик ураження печінки); одночасний прийом препаратів, що провокують судомні напади або знижують поріг судомної готовності, таких як трициклічні антидепресанти, СІЗЗС, похідні фенотіазину, похідні бутирофенону, хлорохін, бупропіон, трамадол (ризик провокування судомних нападів); одночасний прийом нейролептиків, інгібіторів МАО, антидепресантів, бензодіазепінів (можливість потенціювання їх ефектів); одночасний прийом фенобарбіталу, примідону, фенітоїну, ламотриджину, зидовудину,фелбамату, ацетилсаліцилової кислоти, непрямих антикоагулянтів, циметидину, еритроміцину, карбапенемів, рифампіцину, німодипіну, руфінаміду (особливо у дітей), інгібіторів протеаз (лопінавіру, ритонавіру), колестираміну (у зв'язку з взаємодією фарм зміна плазмових концентрацій або цих препаратів та/або вальпроєвої кислоти); одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти); одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин-пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).циметидину, еритроміцину, карбапенемів, рифампіцину, німодипіну, руфінаміду (особливо у дітей), інгібіторів протеаз (лопінавіру, ритонавіру), колестираміну (у зв'язку з фармакокінетичною взаємодією на рівні метаболізму або зв'язку з білками плазми крові, можлива зміна цих плазм. або вальпроєвої кислоти); одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти); одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин-пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).циметидину, еритроміцину, карбапенемів, рифампіцину, німодипіну, руфінаміду (особливо у дітей), інгібіторів протеаз (лопінавіру, ритонавіру), колестираміну (у зв'язку з фармакокінетичною взаємодією на рівні метаболізму або зв'язку з білками плазми крові, можлива зміна цих плазм. або вальпроєвої кислоти); одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти); одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин-пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).ритонавіру), колестираміну (у зв'язку з фармакокінетичною взаємодією на рівні метаболізму або зв'язку з білками плазми крові можлива зміна плазмових концентрацій або цих препаратів та/або вальпроєвої кислоти); одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти); одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин-пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).ритонавіру), колестираміну (у зв'язку з фармакокінетичною взаємодією на рівні метаболізму або зв'язку з білками плазми крові можлива зміна плазмових концентрацій або цих препаратів та/або вальпроєвої кислоти); одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти); одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин-пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти); одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин-пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти); одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин-пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).Вагітність та лактаціяРизик, пов'язаний із розвитком епілептичних нападів під час вагітності Під час вагітності розвиток генералізованих тоніко-клонічних епілептичних нападів, епілептичного статусу з розвитком гіпоксії можуть становити особливий ризик як для матері, так і для плода у зв'язку з можливістю смерті. Ризик, пов'язаний із застосуванням препарату Депакін® ​​Хроносфера під час вагітності Експериментальні дослідження репродуктивної токсичності, проведені на мишах, щурах та кроликах, продемонстрували наявність у вальпроєвої кислоти тератогенної дії. Вроджені вади розвитку Наявні клінічні дані продемонстрували більшу частоту виникнення малих і тяжких вад розвитку, зокрема вроджених дефектів нервової трубки, черепно-лицьових деформацій, вад розвитку кінцівок і ССС, гіпоспадії, а також множинних вад розвитку, що зачіпають різні системи органів у дітей, що народилися приймали під час вагітності вальпроєву кислоту, в порівнянні з їх частотою при прийомі під час вагітності інших протиепілептичних препаратів. Так, ризик виникнення вроджених вад розвитку у дітей, що народилися у матерів з епілепсією, які отримували монотерапію вальпроєвою кислотою під час вагітності, був приблизно 1,5; 2,3; 2,3 та 3,7 рази вище порівняно з монотерапією фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом та ламотриджином відповідно. Дані метааналізу, що включав регістрові та когортні дослідження, показали, що частота виникнення вроджених вад розвитку у дітей, народжених матерями з епілепсією, які отримували під час вагітності монотерапію вальпроєвою кислотою, становила 10,73% (95% ДІ: 8,16–13, 29%). Цей ризик є більшим, ніж ризик виникнення тяжких вроджених вад розвитку в загальній популяції, що становив 2–3%. Цей ризик є дозозалежним, але порогову дозу, нижче якої немає такого ризику, встановити неможливо. Порушення психічного та фізичного розвитку Показано, що внутрішньоутробна дія вальпроєвої кислоти може мати небажані ефекти на психічний та фізичний розвиток дітей, які зазнали такої дії. Очевидно, цей ризик є дозозалежним, але порогову дозу, нижче якої немає такого ризику, встановити неможливо. Точний гестаційний період для ризику цих ефектів не встановлений, і ризик не виключений протягом всієї вагітності. Дослідження дітей дошкільного віку, що піддавалися внутрішньоутробному впливу вальпроєвої кислоти, показали, що до 30–40% таких дітей мали затримку раннього розвитку (такі як затримка оволодіння навичками ходьби та мовного розвитку), а також нижчі інтелектуальні здібності (погані мовні і розуміння мови) та проблеми з пам'яттю. Коефіцієнт розумового розвитку (індекс IQ), визначений у дітей віком 6 років з анамнезом внутрішньоутробного впливу вальпроєвої кислоти, був у середньому на 7-10 пунктів нижчим, ніж у дітей, які піддавалися внутрішньоутробному впливу інших протиепілептичних препаратів. Хоча не можна виключити роль інших факторів, здатних небажано вплинути на інтелектуальний розвиток дітей, які піддавалися внутрішньоутробному впливу вальпроєвої кислоти, очевидно, що у таких дітей ризик інтелектуальних порушень може бути незалежним від індексу IQ матері. Дані щодо довгострокових результатів є обмеженими. Є дані, що свідчать на користь того, що діти, які піддавалися внутрішньоутробному впливу вальпроєвої кислоти, мають підвищений ризик розвитку спектра аутичних розладів (приблизно 3-5-кратне збільшення ризику), включаючи дитячий аутизм. Обмежені дані свідчать на користь того, що у дітей, які піддавалися внутрішньоутробно впливу вальпроєвої кислоти, є велика ймовірність розвитку синдрому дефіциту уваги/гіперактивності. Як монотерапія вальпроєвої кислотою, так і комбінована терапія з включенням вальпроєвої кислоти асоціюються з несприятливим результатом вагітності, але, за наявними даними, комбінована протиепілептична терапія, що включає вальпроєву кислоту, асоціюється з більш високим ризиком несприятливого результату вагітності (порівняно з монотерапією). тобто.ризик розвитку порушень у плода менший при застосуванні вальпроєвої кислоти в монотерапії). Факторами ризику виникнення вад розвитку плода є: доза більше 1000 мг на добу (проте менша доза не виключає цього ризику) та поєднання вальпроєвої кислоти з іншими протисудомними препаратами. У зв'язку з вищевикладеним препарат Депакин® Хроносфера не повинен застосовуватися при вагітності та у жінок з дітородним потенціалом без крайньої необхідності, тобто. його застосування можливе в ситуаціях, коли інші протиепілептичні препарати є неефективними або пацієнтка їх не переносить. Питання про необхідність застосування препарату Депакін® ​​Хроносфера або можливість відмови від його застосування має вирішуватися до початку застосування препарату або переглядатися у випадку, якщо жінка, яка приймає препарат Депакін® ​​Хроносфера, планує вагітність. Жінки з дітородним потенціалом повинні використовувати ефективні методи контрацепції під час лікування препаратом Депакін Хроносфера. Жінки з дітородним потенціалом повинні бути поінформовані про ризики та користь від застосування вальпроєвої кислоти під час вагітності. Якщо жінка планує вагітність або у неї діагностована вагітність, слід провести переоцінку необхідності лікування вальпроєвою кислотою в залежності від показань (див. нижче): при показанні біполярного розладу слід розглянути питання про припинення лікування вальпроєвою кислотою; при показанні епілепсія питання про продовження лікування вальпроєвою кислотою або її скасування вирішується після переоцінки співвідношення користі та ризику. Якщо після переоцінки співвідношення користі та ризику лікування препаратом Депакін® ​​Хроносфера все-таки має бути продовжено під час вагітності, то рекомендується застосовувати його у мінімальній ефективній добовій дозі, розділеній на кілька прийомів. Слід зазначити, що при вагітності кращим є застосування лікарських форм препарату пролонгованого вивільнення, ніж інших лікарських форм. По можливості, ще до настання вагітності додатково слід розпочати прийом фолієвої кислоти (доза 5 мг/сут), т.к. фолієва кислота може зменшувати ризик виникнення вад розвитку нервової трубки. Однак дані, що є в даний час, не підтверджують її профілактичної дії щодо вроджених вад розвитку, що виникають під впливом вальпроєвої кислоти. Слід проводити постійну (в т.ч. і в III триместрі вагітності) спеціальну пренатальну діагностику, що включає докладний УЗД, для виявлення можливих вад формування нервової трубки або інших вад розвитку плода. Ризик для новонароджених Повідомлялося про поодинокі випадки геморагічного синдрому у новонароджених, чиї матері приймали вальпроєву кислоту під час вагітності. Цей геморагічний синдром пов'язаний з тромбоцитопенією, гіпофібриногенемією та/або зниженням вмісту інших факторів згортання крові. Також повідомлялося про розвиток афібриногенемії, яка могла призводити до смертельного результату. Цей геморагічний синдром слід відрізняти від дефіциту вітаміну К, який викликається фенобарбіталом та іншими індукторами мікросомальних ферментів печінки. Тому у новонароджених, чиї матері отримували лікування препаратами вальпроєвої кислоти під час вагітності, слід обов'язково проводити коагуляційні тести (визначати кількість тромбоцитів у периферичній крові, плазмову концентрацію фібриногену, фактори зсідання крові та коагулограму).Повідомлялося про випадки гіпоглікемії у новонароджених, матері яких приймали вальпроєву кислоту під час III триместру вагітності. Повідомлялося про випадки розвитку гіпотиреозу у новонароджених, чиї матері приймали вальпроєву кислоту під час вагітності. У новонароджених, чиї матері приймали вальпроєву кислоту в останньому триместрі вагітності, може виникати синдром відміни (зокрема поява ажитації, дратівливості, гіперрефлексії, тремтіння, гіперкінезії, порушень м'язового тонусу, тремору, судом та ускладнень при вигодовуванні). Фертильність У зв'язку з можливістю розвитку дисменореї, аменореї, полікістозу яєчників, збільшення концентрації тестостерону у крові можливе зниження фертильності у жінок. У чоловіків вальпроєва кислота може зменшувати рухливість сперматозоїдів та порушувати фертильність. Встановлено, що ці порушення фертильності є оборотними після припинення лікування. Період грудного вигодовування. Екскреція вальпроєвої кислоти у грудне молоко низька, концентрація у молоці становить 1–10% від її концентрації у сироватці крові. Є обмежені клінічні дані щодо застосування вальпроєвої кислоти при грудному вигодовуванні, тому застосування препарату в цей період не рекомендується. Виходячи з даних літератури та невеликого клінічного досвіду, можна розглянути питання про грудне вигодовування при монотерапії препаратом Депакін® ​​Хроносфера, але при цьому слід брати до уваги профіль побічних ефектів препарату, особливо гематологічні порушення.Побічна діяДля визначення частоти розвитку небажаних реакцій (HP) використовується класифікація ВООЗ: дуже часто ≥10%; часто ≥1 та Вроджені, спадкові та генетичні порушення: тератогенний ризик. З боку крові та лімфатичної системи: часто – анемія, тромбоцитопенія; нечасто - панцитопенія, лейкопенія, нейтропенія. Лейкопенія та панцитопенія можуть бути як з депресією кісткового мозку, так і без неї. Після відміни препарату картина крові повертається до норми; рідко – порушення кістковомозкового кровотворення, включаючи ізольовану аплазію/гіпоплазію еритроцитів, агранулоцитоз, макроцитарну анемію, макроцитоз; зниження вмісту факторів згортання крові (як мінімум одного), відхилення від норми показників згортання крові (таких як збільшення ПВ, АЧТВ, тромбінового часу та МНО). Поява спонтанних екхімозів та кровотеч свідчить про необхідність відміни препарату та проведення обстеження. Лабораторні та інструментальні дані: рідко – дефіцит біотину/недостатність біотинідази. З боку нервової системи: дуже часто – тремор; часто - екстрапірамідні розлади, ступор, сонливість, судоми, порушення пам'яті, головний біль, ністагм; запаморочення (при внутрішньовенному введенні запаморочення може виникати і зникати спонтанно протягом декількох хвилин); нечасто - кома *, енцефалопатія *, летаргія *, оборотний паркінсонізм, атаксія, парестезія, збільшення частоти та тяжкості судомних нападів (включаючи розвиток епілептичного статусу) або поява нових видів судом; рідко - оборотна деменція, що поєднується з оборотною атрофією головного мозку, когнітивні розлади; частота невідома – седація. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: часто — оборотна та необоротна глухота. З боку органу зору: частота невідома – диплопія. З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння: нечасто – плевральний випіт. З боку травної системи: дуже часто – нудота; часто - блювання, зміни ясен (головним чином гіперплазія), стоматит, біль в епігастрії, діарея, які часто виникають у деяких хворих на початку лікування, але, як правило, зникають через кілька днів і не вимагають припинення терапії (часті реакції з боку травної системи можна знизити, приймаючи препарат під час або після їди); нечасто - панкреатит, іноді з летальним результатом (розвиток панкреатиту можливий протягом перших 6 місяців лікування; у разі виникнення гострого болю в животі необхідно контролювати активність сироваткової амілази; частота невідома - спазми в животі, анорексія, підвищення апетиту. З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – ниркова недостатність; рідко – енурез, тубулоінтерстиціальний нефрит, оборотний синдром Фанконі (комплекс біохімічних та клінічних проявів ураження проксимальних ниркових канальців з порушенням канальцевої реабсорбції фосфату, глюкози, амінокислот та бікарбонату), механізм розвитку якого поки що не зрозумілий. З боку шкіри та підшкірних тканин: часто – реакції гіперчутливості, наприклад кропив'янка, свербіж; минуще (оборотне) та/або дозозалежне патологічне випадання волосся (алопеція), включаючи андрогенну алопецію на тлі гіперандрогенії, полікістозу яєчників (див. З боку статевих органів і молочних залоз і З боку ендокринної системи), а також алопецію на тлі розвиненого гіпотире див. З боку ендокринної системи), порушення з боку нігтів та нігтьового ложа; нечасто - ангіоневротичний набряк, висипання, порушення з боку волосся (такі як порушення нормальної структури, зміна кольору, ненормальний ріст волосся (зникнення хвилястості і кучерявості волосся або, навпаки, поява кучерявості в осіб з спочатку прямим волоссям); рідко - токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема,синдром лікарського висипу з еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдром). З боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: нечасто – зменшення МПКТ, остеопенію, остеопороз та переломи у пацієнтів, які тривало приймають препарати Депакін®. Механізм впливу препаратів Депакін на метаболізм кісткової тканини не встановлений; рідко - системний червоний вовчак, рабдоміоліз. З боку ендокринної системи: нечасто – синдром неадекватної секреції АДГ, гіперандрогенія (гірсутизм, вірилізація, акне, алопеція за чоловічим типом та/або підвищення концентрацій андрогенів у крові); рідко – гіпотиреоз. З боку обміну речовин і харчування: часто - гіпонатріємія, збільшення маси тіла (треба ретельно моніторувати збільшення маси тіла, тому що збільшення маси тіла є фактором, що сприяє розвитку синдрому полікістозних яєчників); рідко - гіперамоніємія (можуть виникати випадки ізольованої та помірної гіперамоніємії без зміни показників функції печінки, які не вимагають припинення лікування. Також повідомлялося про виникнення гіперамоніємії, що супроводжується появою неврологічної симптоматики (наприклад розвиток енцефалопатії, блювання, атакси прийому вальпроєвої кислоти та проведення додаткового обстеження, ожиріння. Доброякісні, злоякісні та невизначені пухлини (включаючи кісти та поліпи): рідко – мієлодиспластичний синдром. З боку судин: часто - кровотечі та крововиливу; нечасто – васкуліт. Загальні розлади та зміни в місці введення: нечасто – гіпотермія, легкі периферичні набряки. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: часто – ураження печінки: відхилення від норми показників функціонального стану печінки, таких як зниження протромбінового індексу, особливо у поєднанні зі значним зниженням вмісту фібриногену та факторів згортання крові, збільшення концентрації білірубіну та підвищення активності печінкових трансназ; печінкова недостатність, у виняткових випадках - зі смертельним наслідком; необхідний контроль пацієнтів щодо можливих порушень функції печінки. З боку статевих органів та молочних залоз: часто – дисменорея; нечасто – аменорея; рідко – чоловіче безпліддя, полікістоз яєчників; частота невідома – нерегулярні менструації, збільшення молочних залоз, галакторея. Порушення психіки: часто - стан сплутаності свідомості, галюцинації, агресивність, ажитація, порушення уваги; депресія (при комбінуванні вальпроєвої кислоти з іншими протисудомними препаратами); рідко - поведінкові розлади, психомоторна гіперактивність, порушення здатності до навчання; депресія (при монотерапії вальпроєвою кислотою). * Ступор і летаргія іноді призводили до минущої коми/енцефалопатії і були або ізольованими, або поєднувалися з почастішанням судомних нападів на фоні лікування, а також зменшувалися при відміні препарату або при зменшенні його дози. Більшість подібних випадків була описана на тлі комбінованої терапії, особливо при одночасному застосуванні фенобарбіталу або топірамату, або після різкого збільшення дози вальпроєвої кислоти. * НР в основному спостерігалися у пацієнтів дитячого віку.Взаємодія з лікарськими засобамиВплив вальпроєвої кислоти на інші препарати Нейролептики, інгібітори МАО, антидепресанти, бензодіазепіни. Вальпроєва кислота може потенціювати дію інших психотропних препаратів, таких як нейролептики, інгібітори МАО, антидепресанти та бензодіазепіни; тому при їх одночасному застосуванні з вальпроєвою кислотою рекомендується ретельне медичне спостереження та при необхідності корекція доз. Препарати літію. Вальпроєва кислота не впливає на сироваткові концентрації літію. Фенобарбітал. Вальпроєва кислота збільшує плазмові концентрації фенобарбіталу (за рахунок зменшення його печінкового метаболізму), у зв'язку з чим можливий розвиток седативної дії останньої, особливо у дітей. Тому рекомендується ретельне медичне спостереження за пацієнтом протягом перших 15 днів комбінованої терапії з негайним зниженням дози фенобарбіталу у разі розвитку седативної дії та при необхідності визначення плазмових концентрацій фенобарбіталу. Примідон. Вальпроєва кислота збільшує плазмові концентрації примідону з посиленням його побічних ефектів (в т.ч. седативної дії); при тривалому лікуванні ці симптоми зникають. Рекомендується ретельне клінічне спостереження за пацієнтом, особливо на початку комбінованої терапії з корекцією дози примідону за необхідності. Фенітоїн. Вальпроєва кислота знижує загальні плазмові концентрації фенітоїну. Крім цього, вальпроєва кислота підвищує концентрацію вільної фракції фенітоїну з можливістю розвитку симптомів передозування (вальпроєва кислота витісняє фенітоїн із зв'язку з білками плазми та уповільнює його печінковий метаболізм). Тому рекомендується ретельне клінічне спостереження за пацієнтом та визначення концентрацій фенітоїну та його вільної фракції у крові. Карбамазепін. При одночасному застосуванні вальпроєвої кислоти та карбамазепіну повідомлялося про виникнення клінічних проявів токсичності карбамазепіну, т.я. вальпроєва кислота може потенціювати токсичні ефекти карбамазепіну Рекомендується ретельне клінічне спостереження за такими пацієнтами, особливо на початку комбінованої терапії з корекцією за необхідності дози карбамазепіну. Ламотріджін. Вальпроєва кислота уповільнює метаболізм ламотриджину в печінці та збільшує T1/2 ламотриджину майже вдвічі. Ця взаємодія може призводити до збільшення токсичності ламотриджину, зокрема до розвитку тяжких реакцій шкіри, включаючи токсичний епідермальний некроліз. Тому рекомендується ретельне клінічне спостереження і при необхідності корекція (зниження) дози ламотриджину. Зідовудін. Вальпроєва кислота може підвищувати плазмові концентрації зидовудину, що призводить до збільшення токсичності зидовудину. Фелбамат. Вальпроєва кислота може знижувати середні значення кліренсу фелбамату на 16%. Оланзапін. Вальпроєва кислота може зменшувати плазмові концентрації оланзапіну. Руфінамід. Вальпроєва кислота може спричинити збільшення плазмової концентрації руфінаміду. Це збільшення залежить від концентрації вальпроєвої кислоти у крові. Слід бути обережним, особливо в дітей віком, т.к. цей ефект більш виражений у цій популяції. Пропофол. Вальпроєва кислота може призводити до збільшення плазмових концентрацій пропофолу. Слід розглянути питання щодо зменшення дози пропофолу при його одночасному застосуванні з вальпроєвою кислотою. Німодипін для прийому внутрішньо та (по екстраполяції), розчин для парентерального введення. Посилення гіпотензивного ефекту німодипіну у зв'язку з підвищенням його плазмової концентрації (інгібування метаболізму німодипіну вальпроєвою кислотою). Темозоломід. Спільний прийом темозоломіду з вальпроєвою кислотою призводить до слабовираженого, але статистично значущого зниження кліренсу темозоломіду. Вплив інших препаратів на вальпроєву кислоту Протиепілептичні препарати, здатні індукувати мікросомальні ферментні системи печінки (включаючи фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін), знижують плазмові концентрації вальпроєвої кислоти. У разі комбінованої терапії дози вальпроєвої кислоти повинні коригуватися залежно від клінічної реакції та концентрації вальпроєвої кислоти у крові. Концентрація метаболітів вальпроєвої кислоти у сироватці крові може бути збільшена у разі її одночасного застосування з фенітоїном або фенобарбіталом. Тому пацієнти, які отримують лікування цими двома препаратами, повинні ретельно моніторуватися щодо ознак і симптомів гіперамоніємії, т.к. деякі метаболіти вальпроєвої кислоти можуть пригнічувати ферменти карбамідного циклу (циклу сечовини). Фелбамат. При поєднанні фелбамату та вальпроєвої кислоти кліренс вальпроєвої кислоти знижується на 22–50% і, відповідно, збільшуються плазмові концентрації вальпроєвої кислоти. Слід контролювати плазмові концентрації вальпроєвої кислоти. Мефлохін. Прискорює метаболізм вальпроєвої кислоти і сам здатний викликати судоми, тому при їх одночасному використанні можливий розвиток епілептичного нападу. Препарати звіробою продірявленого. При одночасному застосуванні вальпроєвої кислоти та препаратів звіробою продірявленого можливе зниження протисудомної ефективності вальпроєвої кислоти. Препарати, що мають високий і сильний зв'язок з білками плазми (ацетилсаліцилова кислота). У разі одночасного застосування вальпроєвої кислоти та препаратів, що мають високий та сильний зв'язок з білками плазми крові (ацетилсаліцилова кислота), можливе підвищення концентрації вільної фракції вальпроєвої кислоти. Непрямі антикоагулянти (варфарин та інші похідні кумарину). При одночасному застосуванні вальпроєвої кислоти та непрямих антикоагулянтів потрібний ретельний контроль протромбінового індексу. Циметидин, еритроміцин. Сироваткові концентрації вальпроєвої кислоти можуть збільшуватися у разі одночасного застосування циметидину або еритроміцину (внаслідок уповільнення печінкового метаболізму). Карбапенеми (паніпенем, меропенем, іміпенем). Зниження концентрацій вальпроєвої кислоти в крові при одночасному застосуванні з карбапенемами, що призводить до 60-100% зниження концентрації вальпроєвої кислоти в крові за 2 дні спільної терапії, яке іноді поєднувалося з виникненням судом. Слід уникати одночасного застосування карбапенемів у пацієнтів з підібраною дозою вальпроєвої кислоти у зв'язку з їх здатністю швидко та інтенсивно знижувати концентрації вальпроєвої кислоти у крові. Якщо не можна уникнути лікування карбапенемами, слід проводити ретельний моніторинг концентрацій вальпроєвої кислоти у крові. ріфампіцин. Може знижувати концентрацію вальпроєвої кислоти в крові, що призводить до втрати її терапевтичної дії. Тому може знадобитися збільшення дози вальпроєвої кислоти при одночасному застосуванні рифампіцину. Інгібітори протеаз. Інгібітори протеаз, такі як лопінавір, ритонавір знижують плазмову концентрацію вальпроєвої кислоти при одночасному застосуванні. Колестирамін. Колестирамін може призводити до зниження плазмових концентрацій вальпроєвої кислоти при одночасному застосуванні. Інші взаємодії З топіраматом чи ацетазоламідом. Одночасне застосування вальпроєвої кислоти та топірамату або ацетазоламіду асоціювалося з енцефалопатією та/або гіперамоніємією. Пацієнти, які приймають ці препарати одночасно з вальпроєвою кислотою, повинні перебувати під ретельним медичним наглядом щодо розвитку симптомів гіперамоніємічної енцефалопатії. З кветіапін. Одночасне застосування вальпроєвої кислоти та кветіапіну може підвищувати ризик розвитку нейтропенії/лейкопенії. З естроген-прогестогенними препаратами. Вальпроєва кислота не має здатності індукувати мікросомальні ферменти печінки і внаслідок цього не зменшує ефективність естроген-прогестогенних препаратів у жінок, які користуються гормональними способами контрацепції. З етанолом та іншими потенційно гепатотоксичними препаратами. При їх застосуванні одночасно з вальпроєвою кислотою можливе посилення гепатотоксичного ефекту вальпроєвої кислоти. З клоназепамом. Одночасне застосування клоназепаму з вальпроєвою кислотою може призводити в поодиноких випадках до посилення абсансного статусу. З мієлотоксичними ЛЗ. При їх одночасному застосуванні з вальпроєвою кислотою підвищується ризик пригнічення кістковомозкового кровотворення.Спосіб застосування та дозиВсередину. Препарат Депакін® ​​Хроносфера є лікарською формою, яка особливо добре підходить для лікування дітей (якщо вони здатні проковтнути м'яку їжу) або дорослих із утрудненим ковтанням. Препарат Депакін® ​​Хроносфера являє собою гранули з пролонгованим вивільненням, що забезпечують більш рівномірні концентрації вальпроєвої кислоти в крові та, відповідно, більш рівномірний протягом доби її розподіл у тканинах. Режим дозування Маніакальні епізоди при біполярних розладах. Доза повинна підбиратися і контролюватись лікарем індивідуально. Добова доза повинна бути встановлена ​​з урахуванням віку та маси тіла пацієнта. Початкова доза, що рекомендується, становить 20 мг/кг (у перерахунку на вальпроат натрію). Доза повинна бути по можливості швидко збільшена до мінімальної дози, що забезпечує потрібний терапевтичний ефект. Підтримуюча доза, що рекомендується, для лікування біполярних розладів знаходиться в діапазоні між 1000 і 2000 мг на добу (у перерахунку на вальпроат натрію). Доза повинна підбиратися відповідно до індивідуальної клінічної відповіді пацієнта. Для профілактики маніакальних станів слід застосовувати індивідуально підібрану мінімальну клінічно ефективну дозу. Епілепсія. У монотерапії початкова добова доза становить зазвичай (у перерахунку на вальпроат натрію) 5-10 мг/кг, потім її підвищують на 5 мг/кг кожні 4-7 днів до досягнення оптимальної дози, що дозволяє запобігати виникненню нападів епілепсії. Середня добова доза: для дітей (до 14 років) – 30 мг/кг; для підлітків 14–18 років – 25 мг/кг; для дорослих та пацієнтів похилого віку (маса тіла від 60 кг і вище) – 20 мг/кг. Таким чином, рекомендуються подані нижче добові дози. Вік Маса тіла, кг Середня добова доза*, мг на добу Грудні діти від 6 до 12 місяців близько 7,5-10 150-300 Діти від 1 до 3 років близько 10-15 300–450 Діти від 3 до 6 років близько 15-25 450-750 Діти від 7 до 14 років близько 25-40 750-1200 Підлітки від 14 років близько 40-60 1000-1500 Дорослі від 60 кг і вище 1200–2100 * Доза у перерахунку на кількість вальпроату натрію (мг). Середня добова доза може бути збільшена під контролем концентрації вальпроєвої кислоти у крові. У деяких випадках повний терапевтичний ефект вальпроєвої кислоти проявляється не одразу, а розвивається протягом 4-6 тижнів. Тому не слід збільшувати добову дозу вище за рекомендовану середню добову дозу раніше цього терміну. Хоча добова доза визначається залежно від віку та маси тіла хворого, слід брати до уваги широкий спектр індивідуальної чутливості до вальпроєвої кислоти. Чітка кореляція між добовою дозою, концентрацією вальпроєвої кислоти у сироватці крові та терапевтичним ефектом не встановлена. Тому оптимальна доза препарату повинна підбиратись головним чином на основі клінічної відповіді. Визначення концентрації вальпроєвої кислоти в сироватці крові може бути доповненням до клінічного спостереження, якщо епілепсія не піддається контролю або підозрюється розвиток побічних ефектів. Зазвичай ефективними є дози, що забезпечують сироваткові концентрації вальпроєвої кислоти, що становлять 40-100 мг/л (300-700 мкмоль/л). При обґрунтованій необхідності досягнення вищих концентрацій у сироватці крові слід ретельно зважувати співвідношення очікуваної користі та ризику виникнення побічних ефектів, особливо дозозависимых, т.к.при сироваткових концентраціях вальпроєвої кислоти понад 100 мг/л очікується збільшення побічних ефектів до розвитку інтоксикації. Тому сироваткова концентрація, що визначається перед прийомом першої дози на добу, повинна перевищувати 100 мг/л. При переході з лікарських форм препарату Депакін® ​​негайного або уповільненого вивільнення, які добре контролювали епілепсію, на Депакін® ​​Хроносфера рекомендується зберігати ту саму добову дозу. Для пацієнтів, які приймали раніше протиепілептичні засоби, переведення на прийом препарату Депакін® ​​Хроносфера слід проводити поступово, досягаючи оптимальної дози препарату приблизно протягом 2 тижнів. При цьому відразу знижується доза раніше протиепілептичного препарату, особливо фенобарбіталу. Якщо раніше прийманий протиепілептичний препарат скасовується, його відміна повинна проводитися поступово. При необхідності комбінації вальпроєвої кислоти з іншими протиепілептичними засобами слід додавати поступово. Оскільки інші протиепілептичні препарати можуть оборотно індукувати мікросомальні ферменти печінки, слід протягом 4-6 тижнів після прийому останньої дози цих протиепілептичних препаратів моніторувати концентрації вальпроєвої кислоти в крові та при необхідності (у міру зменшення індукуючого метаболізму ефекту цих препаратів) знижувати добову дозу препарату. ® Хроносфера. Особливі групи пацієнтів Діти та підлітки жіночої статі, жінки з дітородним потенціалом та вагітні жінки. Лікування препаратом Депакін® ​​Хроносфера слід розпочинати під наглядом фахівця, який має досвід лікування епілепсії та біполярних розладів. Лікування слід розпочинати лише в тому випадку, якщо інші види лікування неефективні або не переносяться, а при регулярному перегляді лікування слід ретельно повторно оцінювати співвідношення користі та ризику. Переважним є застосування препаратів Депакін у монотерапії та найменших ефективних дозах і, якщо можливо, у лікарських формах з пролонгованим вивільненням. Під час вагітності добова доза повинна ділитися щонайменше на 2 разові дози. Літній вік. Хоча пацієнти похилого віку мають зміни фармакокінетики вальпроєвої кислоти, вони мають обмежену клінічну значущість, і доза вальпроєвої кислоти у пацієнтів похилого віку повинна підбиратися відповідно до досягнення контролю над нападами епілепсії. Ниркова недостатність та/або гіпопротеїнемія. У пацієнтів з нирковою недостатністю та/або гіпопротеїнемією слід враховувати можливість збільшення концентрації вільної (терапевтично активної) фракції вальпроєвої кислоти у сироватці крові та за необхідності зменшувати дозу вальпроєвої кислоти, орієнтуючись при доборі дози головним чином на клінічну картину, а не на загальний вміст вальпроєвої кислоти. у сироватці крові (вільна фракція та пов'язана з білками плазми крові фракція разом), щоб уникнути можливих помилок у підборі дози. Спосіб застосування Препарат приймається внутрішньо. Пакетики Депакін® ​​Хроносфера 100 мг застосовуються тільки у дітей та немовлят. Пакетики Депакін® ​​Хроносфера 1000 мг застосовуються лише у дорослих. Добову дозу рекомендується приймати в один або два прийоми, переважно під час їди. Застосування в один прийом можливе за добре контрольованої епілепсії. Препарат Депакін® ​​Хроносфера має насипатися на поверхню холодної (або кімнатної температури) м'якої їжі або напою (йогурт, апельсиновий сік, фруктове пюре тощо). Препарат Депакін® ​​Хроносфера не можна застосовувати з гарячою їжею або напоями (такими як супи, кава, чай тощо). Препарат Депакін® ​​Хроносфера не можна насипати у пляшечку із соскою, т.к. гранули можуть забити отвір соски. Якщо препарат Депакін® ​​Хроносфера приймається з рідиною, рекомендується обполоснути склянку невеликою кількістю води та випити воду, т.к. гранули можуть прилипнути до скла. Суміш завжди слід ковтати відразу, не розжовуючи. Її не слід зберігати для наступного прийому.ПередозуванняСимптоми: клінічні прояви гострого масивного передозування зазвичай протікають у вигляді коми з гіпотонією м'язів, гіпорефлексією, міозом, пригніченням дихання, метаболічним ацидозом, надмірним зниженням артеріального тиску та судинним колапсом/шоком. Описувалися випадки внутрішньочерепної гіпертензії, пов'язаної з набряком мозку. Наявність натрію у складі препаратів вальпроєвої кислоти при їх передозуванні може призводити до розвитку гіпернатріємії. При масивному передозуванні можливий летальний кінець, проте зазвичай прогноз при передозуванні сприятливий. Симптоми передозування можуть змінюватись, повідомлялося про розвиток судомних нападів при дуже високих плазмових концентраціях вальпроєвої кислоти. Лікування: невідкладна допомога при передозуванні в стаціонарі повинна бути наступною: промивання шлунка, яке є ефективним протягом 10-12 годин після прийому препарату. Для зменшення всмоктування вальпроєвої кислоти може бути ефективним прийом активованого вугілля, зокрема. його запровадження через назогастральний зонд. Потрібне спостереження за станом ССС та дихальної системи та підтримання ефективного діурезу. Необхідно контролювати функції печінки та підшлункової залози. При пригніченні дихання може знадобитися проведення ШВЛ. В окремих випадках успішно застосовувався налоксон. У дуже тяжких випадках масивного передозування були ефективні гемодіаліз та гемоперфузія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред початком застосування препарату Депакін Хроносфера та періодично протягом перших 6 місяців лікування, особливо у пацієнтів з групи ризику ураження печінки, слід проводити дослідження функції печінки. Як і при застосуванні більшості протиепілептичних препаратів, при застосуванні вальпроєвої кислоти можливе незначне підвищення активності печінкових ферментів, особливо на початку лікування, яке протікає без клінічних проявів і є тимчасовим. У цих пацієнтів необхідне проведення більш детального дослідження біологічних показників, включаючи протромбіновий індекс, і може знадобитися корекція дози препарату, а при необхідності повторне клінічне та лабораторне обстеження. Перед початком терапії або перед хірургічним втручанням при спонтанному виникненні підшкірних гематом або кровотеч рекомендується провести визначення часу кровотечі, кількості формених елементів у периферичній крові, включаючи тромбоцити. Тяжке ураження печінки Сприятливі фактори. Клінічний досвід показує, що до групи ризику відносяться пацієнти, які отримують одночасно кілька протиепілептичних препаратів, діти молодше трирічного віку з тяжкими судомними нападами, особливо на тлі ураження головного мозку, затримки розумового розвитку та/або вроджених метаболічних або дегенеративних захворювань; пацієнти, що одночасно приймають саліцилати (т.к. саліцилати метаболізуються тим же метаболічним шляхом, що і вальпроєва кислота). Після 3-річного віку ризик ураження печінки значно знижується та прогресивно зменшується у міру збільшення віку пацієнта. У більшості випадків таке ураження печінки виникало протягом перших 6 місяців лікування, найчастіше між 2-й і 12-й тижнів лікування, і зазвичай при застосуванні вальпроєвої кислоти у складі комбінованої протиепілептичної терапії. Симптоми, що вказують на можливе ураження печінки. Для ранньої діагностики ураження печінки обов'язковим є клінічне спостереження за пацієнтами. Зокрема, слід звернути увагу на появу наступних симптомів, які можуть передувати виникненню жовтяниці, особливо у пацієнтів групи ризику (див. вище): неспецифічні симптоми, що особливо раптово розпочалися, такі як астенія, анорексія, летаргія, сонливість, які іноді супроводжуються багаторазовим блюванням і болями в животі; відновлення судомних нападів у пацієнтів з епілепсією Слід попереджати пацієнтів або членів їх сімей (при застосуванні препарату дітьми) про те, що вони повинні негайно повідомити про виникнення будь-якого з цих симптомів лікарю. Пацієнтам слід негайно провести клінічне обстеження та лабораторне дослідження показників функції печінки. Виявлення. Визначення функціональних проб печінки слід проводити перед початком лікування та потім періодично протягом перших 6 місяців лікування. Серед звичайних досліджень найбільш інформативними є дослідження, що відображають стан білково-синтетичної функції печінки, особливо визначення протромбінового індексу. Підтвердження відхилення від норми протромбінового індексу, особливо у поєднанні з відхиленнями від норми інших лабораторних показників (значне зниження вмісту фібриногену та факторів згортання крові, збільшення концентрації білірубіну та підвищення активності трансаміназ), а також поява інших симптомів, що вказують на ураження печінки. ), вимагає припинення застосування препарату Депакін® ​​Хроносфера. З метою обережності у випадку, якщо пацієнти отримували одночасно саліцилати, їх прийом також повинен бути припинений. панкреатит. Є зареєстровані рідкісні випадки важких форм панкреатиту у дітей та дорослих, що розвивалися незалежно від віку та тривалості лікування. Спостерігалися кілька випадків геморагічного панкреатиту із швидким прогресуванням захворювання від перших симптомів до смертельного результату. Діти молодшого віку перебувають у групі підвищеного ризику розвитку панкреатиту, зі збільшенням віку дитини ризик зменшується. Тяжкі судоми, неврологічні порушення або протисудомна терапія можуть бути факторами ризику розвитку панкреатиту. Печінкова недостатність, що поєднується з панкреатитом, збільшує ризик смерті. Пацієнти, у яких виникають сильні болі у животі, мають бути негайно обстежені.У разі підтвердження панкреатиту застосування вальпроєвої кислоти має бути припинено та розпочато відповідне лікування. Суїцидальні думки та спроби Повідомлялося про виникнення суїцидальних думок чи спроб у пацієнтів, які отримують протиепілептичні препарати за деякими показаннями. Метааналіз рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень протиепілептичних препаратів також показав збільшення ризику суїцидальних думок та спроб на 0,19% у всіх пацієнтів, які приймали протиепілептичні препарати (в т.ч. збільшення цього ризику на 0,24% у пацієнтів, які приймали протиепілептичні препарати), у порівнянні з їх частотою у пацієнтів, які приймали плацебо. Механізм цього ефекту невідомий. Тому пацієнтів, які приймають препарат Депакін Хроносфера, слід постійно контролювати на предмет суїцидальних думок або спроб, а у разі їх виникнення необхідно проводити відповідне лікування.Пацієнтам та особам, що доглядають за ними, рекомендується при появі у пацієнта суїцидальних думок або спроб негайно звернутися до лікаря. Карбапенеми Одночасне застосування карбапенемів не рекомендується. Пацієнти з встановленими мітохондріальними захворюваннями або підозрою на них Вальпроєва кислота може ініціювати або обтяжувати прояви наявних у пацієнта мітохондріальних захворювань, що викликаються мутаціями мітохондріальної ДНК, а також ядерного гена, що кодує мітохондріальний фермент POLG. Зокрема, у пацієнтів з уродженими нейрометаболічними синдромами, що викликаються мутаціями гена, що кодує POLG, наприклад із синдромом Альперса-Хуттенлохера, із застосуванням вальпроєвої кислоти асоціювалася вища частота розвитку гострої печінкової недостатності та пов'язаних з ураженням печінки смертельних випадків. Захворювання, зумовлені дефектами POLG, можуть бути запідозрені у пацієнтів із сімейним анамнезом таких захворювань або симптомами, підозрілими на їх наявність, включаючи незрозумілу енцефалопатію, рефрактерну епілепсію (фокальну, міоклонічну), епілептичний статус,затримку психічного та фізичного розвитку, психомоторну регресію, аксональну сенсомоторну нейропатію, міопатію, мозочкову атаксію, офтальмоплегію або ускладнену мігрень із зоровою (потиличною) аурою. Відповідно до сучасної клінічної практики для діагностики таких захворювань слід провести тестування на мутації гена POLG. Парадоксальне збільшення частоти та тяжкості судомних нападів (включаючи розвиток епілептичного статусу) або поява нових видів судом Як і при застосуванні інших протиепілептичних препаратів, при прийомі вальпроєвої кислоти у деяких пацієнтів спостерігалося замість покращення оборотне збільшення частоти та тяжкості судомних нападів (включаючи розвиток епілептичного статусу) або поява нових видів судом. У разі посилення судом пацієнтам слід негайно проконсультуватися з лікарем. Діти та підлітки жіночої статі, жінки з дітородним потенціалом та вагітні жінки Попередження для пацієнток жіночої статі. У разі настання вагітності препарати вальпроєвої кислоти можуть завдати серйозної шкоди майбутній дитині. Завжди необхідно застосовувати ефективні засоби контрацепції під час лікування. Якщо жінка планує вагітність або завагітніла, їй слід негайно повідомити про це свого лікаря. Препарат Депакін® ​​Хроносфера не слід застосовувати у дітей та підлітків жіночої статі, жінок з дітородним потенціалом та вагітних жінок, за винятком випадків, коли альтернативні види лікування неефективні або не переносяться. Це обмеження пов'язане з високим ризиком тератогенної дії та порушень психічного та фізичного розвитку у дітей, які внутрішньоутробно були піддані впливу вальпроєвої кислоти. Слід ретельно переоцінювати ставлення користь/ризик у таких випадках: під час регулярного перегляду лікування, при досягненні дівчинкою статевої зрілості та терміново – у разі планування або настання вагітності у жінки, яка приймає вальпроєву кислоту. Під час лікування вальпроєвою кислотою жінки з дітородним потенціалом повинні використовувати надійні методи контрацепції та бути поінформовані про ризики,пов'язаних із прийомом препарату Депакін® ​​Хроносфера під час вагітності. Для допомоги у розумінні пацієнткою цих ризиків лікар, який призначає їй вальпроєву кислоту, повинен надати пацієнтці всебічну інформацію про ризики, пов'язані з прийомом препарату Депакін® ​​Хроносфера під час вагітності. Зокрема, лікар, який призначає вальпроєву кислоту, повинен переконатися, що пацієнтка розуміє: природу та величину ризиків при застосуванні вальпроєвої кислоти під час вагітності, зокрема, ризиків тератогенної дії, а також порушень психічного та фізичного розвитку дитини; необхідність використання ефективної контрацепції; необхідність регулярного перегляду лікування; необхідність термінової консультації зі своїм лікарем, якщо вона підозрює, що завагітніла, або передбачає можливість настання вагітності. Жінку, яка планує вагітність, слід обов'язково спробувати, якщо це можливо, перевести на альтернативне лікування перед тим, як вона спробує зачаття. Лікування вальпроєвою кислотою слід продовжувати лише після того, як лікар, який має досвід лікування епілепсії та біполярних розладів, проведе переоцінку співвідношення користі та ризиків від лікування препаратом для пацієнтки. Діти. Інформація відноситься до лікарських форм препарату Депакін, які можуть прийматися дітьми молодше 3-річного віку. У дітей віком до 3-річного віку в разі необхідності застосування препарату рекомендується його застосування в монотерапії. При цьому перед початком лікування слід зважувати співвідношення потенційної користі від застосування вальпроєвої кислоти та ризику ураження печінки та розвитку панкреатиту при її застосуванні. У дітей віком до 3 років слід уникати одночасного застосування вальпроєвої кислоти та саліцилатів у зв'язку з ризиком токсичного впливу на печінку. Ниркова недостатність Може знадобитися зниження дози вальпроєвої кислоти через підвищення концентрації її вільної форми в сироватці крові. У разі неможливості моніторингу плазмових концентрацій вальпроєвої кислоти, дозу препарату слід коригувати на підставі клінічного спостереження за пацієнтом. Ферментна недостатність карбамідного циклу (цикл сечовини) При підозрі на ферментну недостатність карбамідного циклу застосування вальпроєвої кислоти протипоказане. У таких пацієнтів було описано кілька випадків гіперамоніємії зі ступором або комою. У цих випадках дослідження метаболізму слід проводити до початку лікування вальпроєвою кислотою. У дітей з незрозумілими шлунково-кишковими симптомами (анорексія, блювота, випадки цитолізу), летаргією або комою в анамнезі, затримкою розумового розвитку або при сімейному анамнезі загибелі новонародженого або дитини до початку лікування вальпроєвою кислотою повинні бути проведені дослідження метаболізму, зокрема, визначення (Присутність аміаку та його сполук у крові) натще і після їди. Пацієнти з ВКВ Хоча показано, що в процесі лікування препаратом Депакін® ​​Хроносфера порушення функцій імунної системи зустрічаються виключно рідко, потенційну користь від його застосування необхідно порівняти з потенційним ризиком при застосуванні препарату у пацієнтів із системним червоним вовчаком. Збільшення маси тіла Пацієнтів слід попередити про ризик підвищення маси тіла на початку лікування та необхідності вжити заходів, переважно призначення дієти, для зведення цього явища до мінімуму. Пацієнти з цукровим діабетом Враховуючи можливість несприятливого впливу вальпроєвої кислоти на підшлункову залозу, при застосуванні препарату у пацієнтів із цукровим діабетом слід ретельно моніторувати концентрацію глюкози у крові. При дослідженні сечі на наявність кетонових тіл у пацієнтів з цукровим діабетом можливе отримання неправдивих результатів, т.к. вальпроєва кислота виводиться нирками, частково як кетонових тіл. Пацієнти, інфіковані ВІЛ У дослідженнях in vitro було встановлено, що вальпроєва кислота стимулює реплікацію ВІЛ за певних експериментальних умов. Клінічне значення цього факту, якщо є, невідомо. Крім цього, не встановлено значення цих даних, отриманих у дослідженнях in vitro, для пацієнтів, які отримують максимальну супресивну протиретровірусну терапію. Однак ці дані слід враховувати при інтерпретації результатів постійного моніторингу вірусного навантаження у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які приймають вальпроєву кислоту. Пацієнти з наявною недостатністю КПТ типу II Пацієнти з наявною недостатністю КПТ типу II повинні бути попереджені про високий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти. Етанол Під час лікування вальпроєвою кислотою не рекомендується вживання етанолу. Інші особливі вказівки Інертна матриця препарату Депакін® ​​Хроносфера (препарат пролонгованого вивільнення) у зв'язку з природою його допоміжних речовин не абсорбується із ШКТ; після вивільнення активних речовин інертна матриця виводиться із каловими масами. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. Пацієнти повинні бути попереджені про ризик розвитку сонливості, особливо у разі комбінованої протисудомної терапії або при поєднанні препарату Депакін® ​​Хроносфера з бензодіазепінами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаГранули з пролонгованим вивільненням - 1 пакетик: активні речовини: вальпроат натрію – 500,06 мг; вальпроєва кислота – 217,75 мг (загалом у перерахунку на вальпроат натрію – 750 мг); допоміжні речовини: парафін твердий – 759,64 мг; гліцеролу дибегенат - 795,55 мг; кремнію діоксид колоїдний водний*. * Додають розбризкуванням після процесу охолодження розплаву і виражають у відсотках від кількості чотирьох інших компонентів: 0,7% (приблизна кількість, що абсорбується на гранулах - 0,56%) Гранули з пролонгованим вивільненням у пакетиках із тришарового комплексу (папір/алюміній/іономірна смола). По 30 або 50 пак. у картонній пачці.Опис лікарської формиЛегко сипкі без утворення агломератів воскоподібні мікрогранули майже білого або злегка жовтуватого кольору.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний, протисудомний, нормотимічний.ФармакокінетикаАбсорбція Біодоступність вальпроєвої кислоти при внутрішньому прийомі близька до 100%. Їда не впливає на фармакокінетичний профіль препарату. Cmax вальпроєвої кислоти у плазмі крові після прийому препарату Депакін® ​​Хроносфера™ внутрішньо досягається приблизно через 7 год. У порівнянні з лікарською формою таблеток, покритих кишковорозчинною оболонкою, еквівалентні дози препарату Депакін® ​​Хроносфера характеризуються більш тривалою абсорбцією, ідентичною біодоступністю, більш лінійною кореляцією між дозами та плазмовою концентрацією вальпроєвої кислоти (загальною концентрацією та концентрацією вільної фракції). Крім цього, Cmax і Cmax вільної фракції вальпроєвої кислоти в плазмі є нижчими (зниження становить близько 25%), але при цьому є відносно стабільніша фаза плато плазмових концентрацій від 4 до 14 год після прийому, величина коливань плазмових концентрацій при прийомі препарату Депакін ® Хроносфера™ в порівнянні з лікарською формою таблеток, покритих кишковорозчинною оболонкою, зменшується вдвічі,внаслідок чого вальпроєва кислота більш рівномірно розподіляється у тканинах протягом доби. При курсовому прийомі препарату Css вальпроєвої кислоти в сироватці досягається протягом 3-14 днів. Зазвичай ефективними є сироваткові концентрації вальпроєвої кислоти, що становлять 40-100 мг/л (300-700 мкмоль/л) (визначаються перед прийомом першої доби препарату протягом доби). При сироваткових концентраціях вальпроєвої кислоти понад 100 мг/л очікується збільшення побічних ефектів до розвитку інтоксикації. Розподіл Vd залежить від віку та зазвичай становить 0,13–0,23 л/кг або у людей молодого віку – 0,13–0,19 л/кг. У зв'язку зі зменшенням величини коливань плазмових концентрацій при прийомі препарату Депакін Хроносфера вальпроєва кислота більш рівномірно розподіляється в тканинах протягом доби порівняно з лікарською формою вальпроєвої кислоти з негайним вивільненням. Зв'язок вальпроєвої кислоти з білками плазми крові (переважно з альбуміном) високий (90-95%), дозозалежний і насичений. У пацієнтів похилого віку, осіб з нирковою та печінковою недостатністю зв'язок з білками плазми зменшується. При тяжкій нирковій недостатності концентрація вільної (терапевтично активної) фракції вальпроєвої кислоти може підвищуватися до 8,5-20%. При гіпопротеїнемії загальна концентрація вальпроєвої кислоти (вільна + пов'язана з білками плазми фракція) може не змінюватися, але може і знижуватися через збільшення метаболізму вільної (не пов'язаної з білками плазми) фракції вальпроєвої кислоти. Вальпроєва кислота проникає в цереброспінальну рідину та головний мозок. Концентрація вальпроєвої кислоти у лікворі становить 10% відповідної концентрації в сироватці крові, тобто. близька до концентрації вільної фракції вальпроєвої кислоти у сироватці крові. Вальпроєва кислота проникає в грудне молоко матерів-годувальниць. У стані досягнення Css вальпроєвої кислоти у сироватці крові концентрація у грудному молоці становить до 10% від її концентрації у сироватці крові. Метаболізм Метаболізм вальпроєвої кислоти здійснюється в печінці шляхом глюкуронування, а також бета-, омега- та омега1-окислення. Виявлено більше 20 метаболітів, метаболіти після омега-окислення мають гепатотоксичну дію. Вальпроєва кислота не має індукувального ефекту на ферменти, що входять до метаболічної системи цитохрому Р450: на відміну від більшості інших протиепілептичних препаратів, вальпроєва кислота не впливає на ступінь як власного метаболізму, так і на ступінь метаболізму інших речовин, таких як естрогени, прогестагени та . Виведення Вальпроєва кислота переважно виводиться нирками після кон'югації з глюкуроновою кислотою та бета-окисленням. При застосуванні вальпроєвої кислоти в монотерапії її T1/2 складає 12-17 год. ступінь їхньої зміни залежить від ступеня індукції мікросомальних ферментів печінки іншими протиепілептичними препаратами. T1/2 у дітей віком від 2-місячного віку близький до такого у дорослих. У пацієнтів із захворюваннями печінки T1/2 вальпроєвої кислоти збільшується. При передозуванні спостерігалося збільшення T1/2 до 30 год. Гемодіалізу піддається лише вільна фракція вальпроєвої кислоти у крові (5–10%). Особливості фармакокінетики при вагітності При збільшенні Vd вальпроєвої кислоти у III триместрі вагітності збільшуються її нирковий та печінковий кліренс. При цьому, незважаючи на прийом препарату у постійній дозі, можливе зниження сироваткових концентрацій вальпроєвої кислоти. Крім цього, при вагітності може змінюватися зв'язок вальпроєвої кислоти з білками плазми, що може призводити до збільшення вмісту у сироватці крові вільної терапевтично активної фракції вальпроєвої кислоти.ФармакодинамікаПротиепілептичний препарат, що має центральну міорелаксуючу та седативну дію. Виявляє протиепілептичну активність при різних типах епілепсії. Основний механізм дії, мабуть, пов'язаний із впливом вальпроєвої кислоти на ГАМКергічну систему: підвищує вміст ГАМК у ЦНС та активує ГАМКергічну передачу.Показання до застосуванняУ дорослих - як монотерапія або в комбінації з іншими протиепілептичними засобами: лікування генералізованих епілептичних нападів (клонічні, тонічні, тоніко-клонічні, абсанси, міоклонічні, атонічні; синдром Леннокса-Гасто); лікування парціальних епілептичних нападів (парціальні напади з вторинною генералізацією або без неї); лікування та профілактика біполярних афективних розладів. У дітей (в т.ч. грудних, починаючи з 6-го міс життя) - як монотерапія або в комбінації з іншими протиепілептичними засобами: лікування генералізованих епілептичних нападів (клонічні, тонічні, тоніко-клонічні, абсанси, міоклонічні, атонічні; синдром Леннокса-Гасто); лікування парціальних епілептичних нападів (парціальні напади з вторинною генералізацією або без неї); профілактика судом за високої температури, коли така профілактика необхідна.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до вальпроату натрію, вальпроєвої кислоти, вальпроату семінарію, вальпроміду або будь-якого з компонентів препарату; гострий гепатит; хронічний гепатит; тяжкі захворювання печінки (особливо лікарський гепатит) в анамнезі у пацієнта та його близьких кровних родичів; тяжкі ураження печінки з летальним кінцем при застосуванні вальпроєвої кислоти у близьких кровних родичів пацієнта; тяжкі порушення функції печінки або підшлункової залози; печінкова порфірія; встановлені мітохондріальні захворювання, спричинені мутаціями ядерного гена, що кодує мітохондріальний фермент γ-полімеразу (POLG), наприклад синдром Альперса-Хуттенлохера та підозру на захворювання, зумовлені дефектами (POLG) у дітей віком до 2-річного віку; пацієнти із встановленими порушеннями карбамідного циклу (циклу сечовини); геморагічний діатез, тромбоцитопенія; комбінація з мефлохіном; комбінація зі звіробою продірявленим; дитячий вік до 6 місяців. З обережністю: захворювання печінки та підшлункової залози в анамнезі; вагітність; уроджені ферментопатії; пригнічення кістковомозкового кровотворення (лейкопенія, тромбоцитопенія, анемія); ниркова недостатність (потрібна корекція дози); гіпопротеїнемія; одночасний прийом кількох протисудинних препаратів (через підвищений ризик ураження печінки); одночасний прийом препаратів, що провокують судомні напади або знижують поріг судомної готовності, таких як трициклічні антидепресанти, СІЗЗС, похідні фенотіазину, похідні бутирофенону, хлорохін, бупропіон, трамадол (ризик провокування судомних нападів); одночасний прийом нейролептиків, інгібіторів МАО, антидепресантів, бензодіазепінів (можливість потенціювання їх ефектів); одночасний прийом фенобарбіталу, примідону, фенітоїну, ламотриджину, зидовудину,фелбамату, ацетилсаліцилової кислоти, непрямих антикоагулянтів, циметидину, еритроміцину, карбапенемів, рифампіцину, німодипіну, руфінаміду (особливо у дітей), інгібіторів протеаз (лопінавіру, ритонавіру), колестираміну (у зв'язку з взаємодією фарм зміна плазмових концентрацій або цих препаратів та/або вальпроєвої кислоти); одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти); одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин-пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).циметидину, еритроміцину, карбапенемів, рифампіцину, німодипіну, руфінаміду (особливо у дітей), інгібіторів протеаз (лопінавіру, ритонавіру), колестираміну (у зв'язку з фармакокінетичною взаємодією на рівні метаболізму або зв'язку з білками плазми крові, можлива зміна цих плазм. або вальпроєвої кислоти); одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти); одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин-пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).циметидину, еритроміцину, карбапенемів, рифампіцину, німодипіну, руфінаміду (особливо у дітей), інгібіторів протеаз (лопінавіру, ритонавіру), колестираміну (у зв'язку з фармакокінетичною взаємодією на рівні метаболізму або зв'язку з білками плазми крові, можлива зміна цих плазм. або вальпроєвої кислоти); одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти); одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин-пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).ритонавіру), колестираміну (у зв'язку з фармакокінетичною взаємодією на рівні метаболізму або зв'язку з білками плазми крові можлива зміна плазмових концентрацій або цих препаратів та/або вальпроєвої кислоти); одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти); одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин-пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).ритонавіру), колестираміну (у зв'язку з фармакокінетичною взаємодією на рівні метаболізму або зв'язку з білками плазми крові можлива зміна плазмових концентрацій або цих препаратів та/або вальпроєвої кислоти); одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти); одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин-пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти); одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин-пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).одночасне застосування карбамазепіну (ризик потенціювання токсичних ефектів карбамазепіну та зниження плазмової концентрації вальпроєвої кислоти); одночасне застосування топірамату або ацетазоламіду (ризик розвитку енцефалопатії); наявна недостатність карнітин-пальмітоїлтрансферази (КПТ) типу II (вищий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти).Вагітність та лактаціяРизик, пов'язаний із розвитком епілептичних нападів під час вагітності Під час вагітності розвиток генералізованих тоніко-клонічних епілептичних нападів, епілептичного статусу з розвитком гіпоксії можуть становити особливий ризик як для матері, так і для плода у зв'язку з можливістю смерті. Ризик, пов'язаний із застосуванням препарату Депакін® ​​Хроносфера під час вагітності Експериментальні дослідження репродуктивної токсичності, проведені на мишах, щурах та кроликах, продемонстрували наявність у вальпроєвої кислоти тератогенної дії. Вроджені вади розвитку Наявні клінічні дані продемонстрували більшу частоту виникнення малих і тяжких вад розвитку, зокрема вроджених дефектів нервової трубки, черепно-лицьових деформацій, вад розвитку кінцівок і ССС, гіпоспадії, а також множинних вад розвитку, що зачіпають різні системи органів у дітей, що народилися приймали під час вагітності вальпроєву кислоту, в порівнянні з їх частотою при прийомі під час вагітності інших протиепілептичних препаратів. Так, ризик виникнення вроджених вад розвитку у дітей, що народилися у матерів з епілепсією, які отримували монотерапію вальпроєвою кислотою під час вагітності, був приблизно 1,5; 2,3; 2,3 та 3,7 рази вище порівняно з монотерапією фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом та ламотриджином відповідно. Дані метааналізу, що включав регістрові та когортні дослідження, показали, що частота виникнення вроджених вад розвитку у дітей, народжених матерями з епілепсією, які отримували під час вагітності монотерапію вальпроєвою кислотою, становила 10,73% (95% ДІ: 8,16–13, 29%). Цей ризик є більшим, ніж ризик виникнення тяжких вроджених вад розвитку в загальній популяції, що становив 2–3%. Цей ризик є дозозалежним, але порогову дозу, нижче якої немає такого ризику, встановити неможливо. Порушення психічного та фізичного розвитку Показано, що внутрішньоутробна дія вальпроєвої кислоти може мати небажані ефекти на психічний та фізичний розвиток дітей, які зазнали такої дії. Очевидно, цей ризик є дозозалежним, але порогову дозу, нижче якої немає такого ризику, встановити неможливо. Точний гестаційний період для ризику цих ефектів не встановлений, і ризик не виключений протягом всієї вагітності. Дослідження дітей дошкільного віку, що піддавалися внутрішньоутробному впливу вальпроєвої кислоти, показали, що до 30–40% таких дітей мали затримку раннього розвитку (такі як затримка оволодіння навичками ходьби та мовного розвитку), а також нижчі інтелектуальні здібності (погані мовні і розуміння мови) та проблеми з пам'яттю. Коефіцієнт розумового розвитку (індекс IQ), визначений у дітей віком 6 років з анамнезом внутрішньоутробного впливу вальпроєвої кислоти, був у середньому на 7-10 пунктів нижчим, ніж у дітей, які піддавалися внутрішньоутробному впливу інших протиепілептичних препаратів. Хоча не можна виключити роль інших факторів, здатних небажано вплинути на інтелектуальний розвиток дітей, які піддавалися внутрішньоутробному впливу вальпроєвої кислоти, очевидно, що у таких дітей ризик інтелектуальних порушень може бути незалежним від індексу IQ матері. Дані щодо довгострокових результатів є обмеженими. Є дані, що свідчать на користь того, що діти, які піддавалися внутрішньоутробному впливу вальпроєвої кислоти, мають підвищений ризик розвитку спектра аутичних розладів (приблизно 3-5-кратне збільшення ризику), включаючи дитячий аутизм. Обмежені дані свідчать на користь того, що у дітей, які піддавалися внутрішньоутробно впливу вальпроєвої кислоти, є велика ймовірність розвитку синдрому дефіциту уваги/гіперактивності. Як монотерапія вальпроєвої кислотою, так і комбінована терапія з включенням вальпроєвої кислоти асоціюються з несприятливим результатом вагітності, але, за наявними даними, комбінована протиепілептична терапія, що включає вальпроєву кислоту, асоціюється з більш високим ризиком несприятливого результату вагітності (порівняно з монотерапією). тобто.ризик розвитку порушень у плода менший при застосуванні вальпроєвої кислоти в монотерапії). Факторами ризику виникнення вад розвитку плода є: доза більше 1000 мг на добу (проте менша доза не виключає цього ризику) та поєднання вальпроєвої кислоти з іншими протисудомними препаратами. У зв'язку з вищевикладеним препарат Депакин® Хроносфера не повинен застосовуватися при вагітності та у жінок з дітородним потенціалом без крайньої необхідності, тобто. його застосування можливе в ситуаціях, коли інші протиепілептичні препарати є неефективними або пацієнтка їх не переносить. Питання про необхідність застосування препарату Депакін® ​​Хроносфера або можливість відмови від його застосування має вирішуватися до початку застосування препарату або переглядатися у випадку, якщо жінка, яка приймає препарат Депакін® ​​Хроносфера, планує вагітність. Жінки з дітородним потенціалом повинні використовувати ефективні методи контрацепції під час лікування препаратом Депакін Хроносфера. Жінки з дітородним потенціалом повинні бути поінформовані про ризики та користь від застосування вальпроєвої кислоти під час вагітності. Якщо жінка планує вагітність або у неї діагностована вагітність, слід провести переоцінку необхідності лікування вальпроєвою кислотою в залежності від показань (див. нижче): при показанні біполярного розладу слід розглянути питання про припинення лікування вальпроєвою кислотою; при показанні епілепсія питання про продовження лікування вальпроєвою кислотою або її скасування вирішується після переоцінки співвідношення користі та ризику. Якщо після переоцінки співвідношення користі та ризику лікування препаратом Депакін® ​​Хроносфера все-таки має бути продовжено під час вагітності, то рекомендується застосовувати його у мінімальній ефективній добовій дозі, розділеній на кілька прийомів. Слід зазначити, що при вагітності кращим є застосування лікарських форм препарату пролонгованого вивільнення, ніж інших лікарських форм. По можливості, ще до настання вагітності додатково слід розпочати прийом фолієвої кислоти (доза 5 мг/сут), т.к. фолієва кислота може зменшувати ризик виникнення вад розвитку нервової трубки. Однак дані, що є в даний час, не підтверджують її профілактичної дії щодо вроджених вад розвитку, що виникають під впливом вальпроєвої кислоти. Слід проводити постійну (в т.ч. і в III триместрі вагітності) спеціальну пренатальну діагностику, що включає докладний УЗД, для виявлення можливих вад формування нервової трубки або інших вад розвитку плода. Ризик для новонароджених Повідомлялося про поодинокі випадки геморагічного синдрому у новонароджених, чиї матері приймали вальпроєву кислоту під час вагітності. Цей геморагічний синдром пов'язаний з тромбоцитопенією, гіпофібриногенемією та/або зниженням вмісту інших факторів згортання крові. Також повідомлялося про розвиток афібриногенемії, яка могла призводити до смертельного результату. Цей геморагічний синдром слід відрізняти від дефіциту вітаміну К, який викликається фенобарбіталом та іншими індукторами мікросомальних ферментів печінки. Тому у новонароджених, чиї матері отримували лікування препаратами вальпроєвої кислоти під час вагітності, слід обов'язково проводити коагуляційні тести (визначати кількість тромбоцитів у периферичній крові, плазмову концентрацію фібриногену, фактори зсідання крові та коагулограму).Повідомлялося про випадки гіпоглікемії у новонароджених, матері яких приймали вальпроєву кислоту під час III триместру вагітності. Повідомлялося про випадки розвитку гіпотиреозу у новонароджених, чиї матері приймали вальпроєву кислоту під час вагітності. У новонароджених, чиї матері приймали вальпроєву кислоту в останньому триместрі вагітності, може виникати синдром відміни (зокрема поява ажитації, дратівливості, гіперрефлексії, тремтіння, гіперкінезії, порушень м'язового тонусу, тремору, судом та ускладнень при вигодовуванні). Фертильність У зв'язку з можливістю розвитку дисменореї, аменореї, полікістозу яєчників, збільшення концентрації тестостерону у крові можливе зниження фертильності у жінок. У чоловіків вальпроєва кислота може зменшувати рухливість сперматозоїдів та порушувати фертильність. Встановлено, що ці порушення фертильності є оборотними після припинення лікування. Період грудного вигодовування. Екскреція вальпроєвої кислоти у грудне молоко низька, концентрація у молоці становить 1–10% від її концентрації у сироватці крові. Є обмежені клінічні дані щодо застосування вальпроєвої кислоти при грудному вигодовуванні, тому застосування препарату в цей період не рекомендується. Виходячи з даних літератури та невеликого клінічного досвіду, можна розглянути питання про грудне вигодовування при монотерапії препаратом Депакін® ​​Хроносфера, але при цьому слід брати до уваги профіль побічних ефектів препарату, особливо гематологічні порушення.Побічна діяДля визначення частоти розвитку небажаних реакцій (HP) використовується класифікація ВООЗ: дуже часто ≥10%; часто ≥1 та Вроджені, спадкові та генетичні порушення: тератогенний ризик. З боку крові та лімфатичної системи: часто – анемія, тромбоцитопенія; нечасто - панцитопенія, лейкопенія, нейтропенія. Лейкопенія та панцитопенія можуть бути як з депресією кісткового мозку, так і без неї. Після відміни препарату картина крові повертається до норми; рідко – порушення кістковомозкового кровотворення, включаючи ізольовану аплазію/гіпоплазію еритроцитів, агранулоцитоз, макроцитарну анемію, макроцитоз; зниження вмісту факторів згортання крові (як мінімум одного), відхилення від норми показників згортання крові (таких як збільшення ПВ, АЧТВ, тромбінового часу та МНО). Поява спонтанних екхімозів та кровотеч свідчить про необхідність відміни препарату та проведення обстеження. Лабораторні та інструментальні дані: рідко – дефіцит біотину/недостатність біотинідази. З боку нервової системи: дуже часто – тремор; часто - екстрапірамідні розлади, ступор, сонливість, судоми, порушення пам'яті, головний біль, ністагм; запаморочення (при внутрішньовенному введенні запаморочення може виникати і зникати спонтанно протягом декількох хвилин); нечасто - кома *, енцефалопатія *, летаргія *, оборотний паркінсонізм, атаксія, парестезія, збільшення частоти та тяжкості судомних нападів (включаючи розвиток епілептичного статусу) або поява нових видів судом; рідко - оборотна деменція, що поєднується з оборотною атрофією головного мозку, когнітивні розлади; частота невідома – седація. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: часто — оборотна та необоротна глухота. З боку органу зору: частота невідома – диплопія. З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння: нечасто – плевральний випіт. З боку травної системи: дуже часто – нудота; часто - блювання, зміни ясен (головним чином гіперплазія), стоматит, біль в епігастрії, діарея, які часто виникають у деяких хворих на початку лікування, але, як правило, зникають через кілька днів і не вимагають припинення терапії (часті реакції з боку травної системи можна знизити, приймаючи препарат під час або після їди); нечасто - панкреатит, іноді з летальним результатом (розвиток панкреатиту можливий протягом перших 6 місяців лікування; у разі виникнення гострого болю в животі необхідно контролювати активність сироваткової амілази; частота невідома - спазми в животі, анорексія, підвищення апетиту. З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – ниркова недостатність; рідко – енурез, тубулоінтерстиціальний нефрит, оборотний синдром Фанконі (комплекс біохімічних та клінічних проявів ураження проксимальних ниркових канальців з порушенням канальцевої реабсорбції фосфату, глюкози, амінокислот та бікарбонату), механізм розвитку якого поки що не зрозумілий. З боку шкіри та підшкірних тканин: часто – реакції гіперчутливості, наприклад кропив'янка, свербіж; минуще (оборотне) та/або дозозалежне патологічне випадання волосся (алопеція), включаючи андрогенну алопецію на тлі гіперандрогенії, полікістозу яєчників (див. З боку статевих органів і молочних залоз і З боку ендокринної системи), а також алопецію на тлі розвиненого гіпотире див. З боку ендокринної системи), порушення з боку нігтів та нігтьового ложа; нечасто - ангіоневротичний набряк, висипання, порушення з боку волосся (такі як порушення нормальної структури, зміна кольору, ненормальний ріст волосся (зникнення хвилястості і кучерявості волосся або, навпаки, поява кучерявості в осіб з спочатку прямим волоссям); рідко - токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема,синдром лікарського висипу з еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдром). З боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: нечасто – зменшення МПКТ, остеопенію, остеопороз та переломи у пацієнтів, які тривало приймають препарати Депакін®. Механізм впливу препаратів Депакін на метаболізм кісткової тканини не встановлений; рідко - системний червоний вовчак, рабдоміоліз. З боку ендокринної системи: нечасто – синдром неадекватної секреції АДГ, гіперандрогенія (гірсутизм, вірилізація, акне, алопеція за чоловічим типом та/або підвищення концентрацій андрогенів у крові); рідко – гіпотиреоз. З боку обміну речовин і харчування: часто - гіпонатріємія, збільшення маси тіла (треба ретельно моніторувати збільшення маси тіла, тому що збільшення маси тіла є фактором, що сприяє розвитку синдрому полікістозних яєчників); рідко - гіперамоніємія (можуть виникати випадки ізольованої та помірної гіперамоніємії без зміни показників функції печінки, які не вимагають припинення лікування. Також повідомлялося про виникнення гіперамоніємії, що супроводжується появою неврологічної симптоматики (наприклад розвиток енцефалопатії, блювання, атакси прийому вальпроєвої кислоти та проведення додаткового обстеження, ожиріння. Доброякісні, злоякісні та невизначені пухлини (включаючи кісти та поліпи): рідко – мієлодиспластичний синдром. З боку судин: часто - кровотечі та крововиливу; нечасто – васкуліт. Загальні розлади та зміни в місці введення: нечасто – гіпотермія, легкі периферичні набряки. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: часто – ураження печінки: відхилення від норми показників функціонального стану печінки, таких як зниження протромбінового індексу, особливо у поєднанні зі значним зниженням вмісту фібриногену та факторів згортання крові, збільшення концентрації білірубіну та підвищення активності печінкових трансназ; печінкова недостатність, у виняткових випадках - зі смертельним наслідком; необхідний контроль пацієнтів щодо можливих порушень функції печінки. З боку статевих органів та молочних залоз: часто – дисменорея; нечасто – аменорея; рідко – чоловіче безпліддя, полікістоз яєчників; частота невідома – нерегулярні менструації, збільшення молочних залоз, галакторея. Порушення психіки: часто - стан сплутаності свідомості, галюцинації, агресивність, ажитація, порушення уваги; депресія (при комбінуванні вальпроєвої кислоти з іншими протисудомними препаратами); рідко - поведінкові розлади, психомоторна гіперактивність, порушення здатності до навчання; депресія (при монотерапії вальпроєвою кислотою). * Ступор і летаргія іноді призводили до минущої коми/енцефалопатії і були або ізольованими, або поєднувалися з почастішанням судомних нападів на фоні лікування, а також зменшувалися при відміні препарату або при зменшенні його дози. Більшість подібних випадків була описана на тлі комбінованої терапії, особливо при одночасному застосуванні фенобарбіталу або топірамату, або після різкого збільшення дози вальпроєвої кислоти. * НР в основному спостерігалися у пацієнтів дитячого віку.Взаємодія з лікарськими засобамиВплив вальпроєвої кислоти на інші препарати Нейролептики, інгібітори МАО, антидепресанти, бензодіазепіни. Вальпроєва кислота може потенціювати дію інших психотропних препаратів, таких як нейролептики, інгібітори МАО, антидепресанти та бензодіазепіни; тому при їх одночасному застосуванні з вальпроєвою кислотою рекомендується ретельне медичне спостереження та при необхідності корекція доз. Препарати літію. Вальпроєва кислота не впливає на сироваткові концентрації літію. Фенобарбітал. Вальпроєва кислота збільшує плазмові концентрації фенобарбіталу (за рахунок зменшення його печінкового метаболізму), у зв'язку з чим можливий розвиток седативної дії останньої, особливо у дітей. Тому рекомендується ретельне медичне спостереження за пацієнтом протягом перших 15 днів комбінованої терапії з негайним зниженням дози фенобарбіталу у разі розвитку седативної дії та при необхідності визначення плазмових концентрацій фенобарбіталу. Примідон. Вальпроєва кислота збільшує плазмові концентрації примідону з посиленням його побічних ефектів (в т.ч. седативної дії); при тривалому лікуванні ці симптоми зникають. Рекомендується ретельне клінічне спостереження за пацієнтом, особливо на початку комбінованої терапії з корекцією дози примідону за необхідності. Фенітоїн. Вальпроєва кислота знижує загальні плазмові концентрації фенітоїну. Крім цього, вальпроєва кислота підвищує концентрацію вільної фракції фенітоїну з можливістю розвитку симптомів передозування (вальпроєва кислота витісняє фенітоїн із зв'язку з білками плазми та уповільнює його печінковий метаболізм). Тому рекомендується ретельне клінічне спостереження за пацієнтом та визначення концентрацій фенітоїну та його вільної фракції у крові. Карбамазепін. При одночасному застосуванні вальпроєвої кислоти та карбамазепіну повідомлялося про виникнення клінічних проявів токсичності карбамазепіну, т.я. вальпроєва кислота може потенціювати токсичні ефекти карбамазепіну Рекомендується ретельне клінічне спостереження за такими пацієнтами, особливо на початку комбінованої терапії з корекцією за необхідності дози карбамазепіну. Ламотріджін. Вальпроєва кислота уповільнює метаболізм ламотриджину в печінці та збільшує T1/2 ламотриджину майже вдвічі. Ця взаємодія може призводити до збільшення токсичності ламотриджину, зокрема до розвитку тяжких реакцій шкіри, включаючи токсичний епідермальний некроліз. Тому рекомендується ретельне клінічне спостереження і при необхідності корекція (зниження) дози ламотриджину. Зідовудін. Вальпроєва кислота може підвищувати плазмові концентрації зидовудину, що призводить до збільшення токсичності зидовудину. Фелбамат. Вальпроєва кислота може знижувати середні значення кліренсу фелбамату на 16%. Оланзапін. Вальпроєва кислота може зменшувати плазмові концентрації оланзапіну. Руфінамід. Вальпроєва кислота може спричинити збільшення плазмової концентрації руфінаміду. Це збільшення залежить від концентрації вальпроєвої кислоти у крові. Слід бути обережним, особливо в дітей віком, т.к. цей ефект більш виражений у цій популяції. Пропофол. Вальпроєва кислота може призводити до збільшення плазмових концентрацій пропофолу. Слід розглянути питання щодо зменшення дози пропофолу при його одночасному застосуванні з вальпроєвою кислотою. Німодипін для прийому внутрішньо та (по екстраполяції), розчин для парентерального введення. Посилення гіпотензивного ефекту німодипіну у зв'язку з підвищенням його плазмової концентрації (інгібування метаболізму німодипіну вальпроєвою кислотою). Темозоломід. Спільний прийом темозоломіду з вальпроєвою кислотою призводить до слабовираженого, але статистично значущого зниження кліренсу темозоломіду. Вплив інших препаратів на вальпроєву кислоту Протиепілептичні препарати, здатні індукувати мікросомальні ферментні системи печінки (включаючи фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін), знижують плазмові концентрації вальпроєвої кислоти. У разі комбінованої терапії дози вальпроєвої кислоти повинні коригуватися залежно від клінічної реакції та концентрації вальпроєвої кислоти у крові. Концентрація метаболітів вальпроєвої кислоти у сироватці крові може бути збільшена у разі її одночасного застосування з фенітоїном або фенобарбіталом. Тому пацієнти, які отримують лікування цими двома препаратами, повинні ретельно моніторуватися щодо ознак і симптомів гіперамоніємії, т.к. деякі метаболіти вальпроєвої кислоти можуть пригнічувати ферменти карбамідного циклу (циклу сечовини). Фелбамат. При поєднанні фелбамату та вальпроєвої кислоти кліренс вальпроєвої кислоти знижується на 22–50% і, відповідно, збільшуються плазмові концентрації вальпроєвої кислоти. Слід контролювати плазмові концентрації вальпроєвої кислоти. Мефлохін. Прискорює метаболізм вальпроєвої кислоти і сам здатний викликати судоми, тому при їх одночасному використанні можливий розвиток епілептичного нападу. Препарати звіробою продірявленого. При одночасному застосуванні вальпроєвої кислоти та препаратів звіробою продірявленого можливе зниження протисудомної ефективності вальпроєвої кислоти. Препарати, що мають високий і сильний зв'язок з білками плазми (ацетилсаліцилова кислота). У разі одночасного застосування вальпроєвої кислоти та препаратів, що мають високий та сильний зв'язок з білками плазми крові (ацетилсаліцилова кислота), можливе підвищення концентрації вільної фракції вальпроєвої кислоти. Непрямі антикоагулянти (варфарин та інші похідні кумарину). При одночасному застосуванні вальпроєвої кислоти та непрямих антикоагулянтів потрібний ретельний контроль протромбінового індексу. Циметидин, еритроміцин. Сироваткові концентрації вальпроєвої кислоти можуть збільшуватися у разі одночасного застосування циметидину або еритроміцину (внаслідок уповільнення печінкового метаболізму). Карбапенеми (паніпенем, меропенем, іміпенем). Зниження концентрацій вальпроєвої кислоти в крові при одночасному застосуванні з карбапенемами, що призводить до 60-100% зниження концентрації вальпроєвої кислоти в крові за 2 дні спільної терапії, яке іноді поєднувалося з виникненням судом. Слід уникати одночасного застосування карбапенемів у пацієнтів з підібраною дозою вальпроєвої кислоти у зв'язку з їх здатністю швидко та інтенсивно знижувати концентрації вальпроєвої кислоти у крові. Якщо не можна уникнути лікування карбапенемами, слід проводити ретельний моніторинг концентрацій вальпроєвої кислоти у крові. ріфампіцин. Може знижувати концентрацію вальпроєвої кислоти в крові, що призводить до втрати її терапевтичної дії. Тому може знадобитися збільшення дози вальпроєвої кислоти при одночасному застосуванні рифампіцину. Інгібітори протеаз. Інгібітори протеаз, такі як лопінавір, ритонавір знижують плазмову концентрацію вальпроєвої кислоти при одночасному застосуванні. Колестирамін. Колестирамін може призводити до зниження плазмових концентрацій вальпроєвої кислоти при одночасному застосуванні. Інші взаємодії З топіраматом чи ацетазоламідом. Одночасне застосування вальпроєвої кислоти та топірамату або ацетазоламіду асоціювалося з енцефалопатією та/або гіперамоніємією. Пацієнти, які приймають ці препарати одночасно з вальпроєвою кислотою, повинні перебувати під ретельним медичним наглядом щодо розвитку симптомів гіперамоніємічної енцефалопатії. З кветіапін. Одночасне застосування вальпроєвої кислоти та кветіапіну може підвищувати ризик розвитку нейтропенії/лейкопенії. З естроген-прогестогенними препаратами. Вальпроєва кислота не має здатності індукувати мікросомальні ферменти печінки і внаслідок цього не зменшує ефективність естроген-прогестогенних препаратів у жінок, які користуються гормональними способами контрацепції. З етанолом та іншими потенційно гепатотоксичними препаратами. При їх застосуванні одночасно з вальпроєвою кислотою можливе посилення гепатотоксичного ефекту вальпроєвої кислоти. З клоназепамом. Одночасне застосування клоназепаму з вальпроєвою кислотою може призводити в поодиноких випадках до посилення абсансного статусу. З мієлотоксичними ЛЗ. При їх одночасному застосуванні з вальпроєвою кислотою підвищується ризик пригнічення кістковомозкового кровотворення.Спосіб застосування та дозиВсередину. Препарат Депакін® ​​Хроносфера є лікарською формою, яка особливо добре підходить для лікування дітей (якщо вони здатні проковтнути м'яку їжу) або дорослих із утрудненим ковтанням. Препарат Депакін® ​​Хроносфера являє собою гранули з пролонгованим вивільненням, що забезпечують більш рівномірні концентрації вальпроєвої кислоти в крові та, відповідно, більш рівномірний протягом доби її розподіл у тканинах. Режим дозування Маніакальні епізоди при біполярних розладах. Доза повинна підбиратися і контролюватись лікарем індивідуально. Добова доза повинна бути встановлена ​​з урахуванням віку та маси тіла пацієнта. Початкова доза, що рекомендується, становить 20 мг/кг (у перерахунку на вальпроат натрію). Доза повинна бути по можливості швидко збільшена до мінімальної дози, що забезпечує потрібний терапевтичний ефект. Підтримуюча доза, що рекомендується, для лікування біполярних розладів знаходиться в діапазоні між 1000 і 2000 мг на добу (у перерахунку на вальпроат натрію). Доза повинна підбиратися відповідно до індивідуальної клінічної відповіді пацієнта. Для профілактики маніакальних станів слід застосовувати індивідуально підібрану мінімальну клінічно ефективну дозу. Епілепсія. У монотерапії початкова добова доза становить зазвичай (у перерахунку на вальпроат натрію) 5-10 мг/кг, потім її підвищують на 5 мг/кг кожні 4-7 днів до досягнення оптимальної дози, що дозволяє запобігати виникненню нападів епілепсії. Середня добова доза: для дітей (до 14 років) – 30 мг/кг; для підлітків 14–18 років – 25 мг/кг; для дорослих та пацієнтів похилого віку (маса тіла від 60 кг і вище) – 20 мг/кг. Таким чином, рекомендуються подані нижче добові дози. Вік Маса тіла, кг Середня добова доза*, мг на добу Грудні діти від 6 до 12 місяців близько 7,5-10 150-300 Діти від 1 до 3 років близько 10-15 300–450 Діти від 3 до 6 років близько 15-25 450-750 Діти від 7 до 14 років близько 25-40 750-1200 Підлітки від 14 років близько 40-60 1000-1500 Дорослі від 60 кг і вище 1200–2100 * Доза у перерахунку на кількість вальпроату натрію (мг). Середня добова доза може бути збільшена під контролем концентрації вальпроєвої кислоти у крові. У деяких випадках повний терапевтичний ефект вальпроєвої кислоти проявляється не одразу, а розвивається протягом 4-6 тижнів. Тому не слід збільшувати добову дозу вище за рекомендовану середню добову дозу раніше цього терміну. Хоча добова доза визначається залежно від віку та маси тіла хворого, слід брати до уваги широкий спектр індивідуальної чутливості до вальпроєвої кислоти. Чітка кореляція між добовою дозою, концентрацією вальпроєвої кислоти у сироватці крові та терапевтичним ефектом не встановлена. Тому оптимальна доза препарату повинна підбиратись головним чином на основі клінічної відповіді. Визначення концентрації вальпроєвої кислоти в сироватці крові може бути доповненням до клінічного спостереження, якщо епілепсія не піддається контролю або підозрюється розвиток побічних ефектів. Зазвичай ефективними є дози, що забезпечують сироваткові концентрації вальпроєвої кислоти, що становлять 40-100 мг/л (300-700 мкмоль/л). При обґрунтованій необхідності досягнення вищих концентрацій у сироватці крові слід ретельно зважувати співвідношення очікуваної користі та ризику виникнення побічних ефектів, особливо дозозависимых, т.к.при сироваткових концентраціях вальпроєвої кислоти понад 100 мг/л очікується збільшення побічних ефектів до розвитку інтоксикації. Тому сироваткова концентрація, що визначається перед прийомом першої дози на добу, повинна перевищувати 100 мг/л. При переході з лікарських форм препарату Депакін® ​​негайного або уповільненого вивільнення, які добре контролювали епілепсію, на Депакін® ​​Хроносфера рекомендується зберігати ту саму добову дозу. Для пацієнтів, які приймали раніше протиепілептичні засоби, переведення на прийом препарату Депакін® ​​Хроносфера слід проводити поступово, досягаючи оптимальної дози препарату приблизно протягом 2 тижнів. При цьому відразу знижується доза раніше протиепілептичного препарату, особливо фенобарбіталу. Якщо раніше прийманий протиепілептичний препарат скасовується, його відміна повинна проводитися поступово. При необхідності комбінації вальпроєвої кислоти з іншими протиепілептичними засобами слід додавати поступово. Оскільки інші протиепілептичні препарати можуть оборотно індукувати мікросомальні ферменти печінки, слід протягом 4-6 тижнів після прийому останньої дози цих протиепілептичних препаратів моніторувати концентрації вальпроєвої кислоти в крові та при необхідності (у міру зменшення індукуючого метаболізму ефекту цих препаратів) знижувати добову дозу препарату. ® Хроносфера. Особливі групи пацієнтів Діти та підлітки жіночої статі, жінки з дітородним потенціалом та вагітні жінки. Лікування препаратом Депакін® ​​Хроносфера слід розпочинати під наглядом фахівця, який має досвід лікування епілепсії та біполярних розладів. Лікування слід розпочинати лише в тому випадку, якщо інші види лікування неефективні або не переносяться, а при регулярному перегляді лікування слід ретельно повторно оцінювати співвідношення користі та ризику. Переважним є застосування препаратів Депакін у монотерапії та найменших ефективних дозах і, якщо можливо, у лікарських формах з пролонгованим вивільненням. Під час вагітності добова доза повинна ділитися щонайменше на 2 разові дози. Літній вік. Хоча пацієнти похилого віку мають зміни фармакокінетики вальпроєвої кислоти, вони мають обмежену клінічну значущість, і доза вальпроєвої кислоти у пацієнтів похилого віку повинна підбиратися відповідно до досягнення контролю над нападами епілепсії. Ниркова недостатність та/або гіпопротеїнемія. У пацієнтів з нирковою недостатністю та/або гіпопротеїнемією слід враховувати можливість збільшення концентрації вільної (терапевтично активної) фракції вальпроєвої кислоти у сироватці крові та за необхідності зменшувати дозу вальпроєвої кислоти, орієнтуючись при доборі дози головним чином на клінічну картину, а не на загальний вміст вальпроєвої кислоти. у сироватці крові (вільна фракція та пов'язана з білками плазми крові фракція разом), щоб уникнути можливих помилок у підборі дози. Спосіб застосування Препарат приймається внутрішньо. Пакетики Депакін® ​​Хроносфера 100 мг застосовуються тільки у дітей та немовлят. Пакетики Депакін® ​​Хроносфера 1000 мг застосовуються лише у дорослих. Добову дозу рекомендується приймати в один або два прийоми, переважно під час їди. Застосування в один прийом можливе за добре контрольованої епілепсії. Препарат Депакін® ​​Хроносфера має насипатися на поверхню холодної (або кімнатної температури) м'якої їжі або напою (йогурт, апельсиновий сік, фруктове пюре тощо). Препарат Депакін® ​​Хроносфера не можна застосовувати з гарячою їжею або напоями (такими як супи, кава, чай тощо). Препарат Депакін® ​​Хроносфера не можна насипати у пляшечку із соскою, т.к. гранули можуть забити отвір соски. Якщо препарат Депакін® ​​Хроносфера приймається з рідиною, рекомендується обполоснути склянку невеликою кількістю води та випити воду, т.к. гранули можуть прилипнути до скла. Суміш завжди слід ковтати відразу, не розжовуючи. Її не слід зберігати для наступного прийому.ПередозуванняСимптоми: клінічні прояви гострого масивного передозування зазвичай протікають у вигляді коми з гіпотонією м'язів, гіпорефлексією, міозом, пригніченням дихання, метаболічним ацидозом, надмірним зниженням артеріального тиску та судинним колапсом/шоком. Описувалися випадки внутрішньочерепної гіпертензії, пов'язаної з набряком мозку. Наявність натрію у складі препаратів вальпроєвої кислоти при їх передозуванні може призводити до розвитку гіпернатріємії. При масивному передозуванні можливий летальний кінець, проте зазвичай прогноз при передозуванні сприятливий. Симптоми передозування можуть змінюватись, повідомлялося про розвиток судомних нападів при дуже високих плазмових концентраціях вальпроєвої кислоти. Лікування: невідкладна допомога при передозуванні в стаціонарі повинна бути наступною: промивання шлунка, яке є ефективним протягом 10-12 годин після прийому препарату. Для зменшення всмоктування вальпроєвої кислоти може бути ефективним прийом активованого вугілля, зокрема. його запровадження через назогастральний зонд. Потрібне спостереження за станом ССС та дихальної системи та підтримання ефективного діурезу. Необхідно контролювати функції печінки та підшлункової залози. При пригніченні дихання може знадобитися проведення ШВЛ. В окремих випадках успішно застосовувався налоксон. У дуже тяжких випадках масивного передозування були ефективні гемодіаліз та гемоперфузія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред початком застосування препарату Депакін Хроносфера та періодично протягом перших 6 місяців лікування, особливо у пацієнтів з групи ризику ураження печінки, слід проводити дослідження функції печінки. Як і при застосуванні більшості протиепілептичних препаратів, при застосуванні вальпроєвої кислоти можливе незначне підвищення активності печінкових ферментів, особливо на початку лікування, яке протікає без клінічних проявів і є тимчасовим. У цих пацієнтів необхідне проведення більш детального дослідження біологічних показників, включаючи протромбіновий індекс, і може знадобитися корекція дози препарату, а при необхідності повторне клінічне та лабораторне обстеження. Перед початком терапії або перед хірургічним втручанням при спонтанному виникненні підшкірних гематом або кровотеч рекомендується провести визначення часу кровотечі, кількості формених елементів у периферичній крові, включаючи тромбоцити. Тяжке ураження печінки Сприятливі фактори. Клінічний досвід показує, що до групи ризику відносяться пацієнти, які отримують одночасно кілька протиепілептичних препаратів, діти молодше трирічного віку з тяжкими судомними нападами, особливо на тлі ураження головного мозку, затримки розумового розвитку та/або вроджених метаболічних або дегенеративних захворювань; пацієнти, що одночасно приймають саліцилати (т.к. саліцилати метаболізуються тим же метаболічним шляхом, що і вальпроєва кислота). Після 3-річного віку ризик ураження печінки значно знижується та прогресивно зменшується у міру збільшення віку пацієнта. У більшості випадків таке ураження печінки виникало протягом перших 6 місяців лікування, найчастіше між 2-й і 12-й тижнів лікування, і зазвичай при застосуванні вальпроєвої кислоти у складі комбінованої протиепілептичної терапії. Симптоми, що вказують на можливе ураження печінки. Для ранньої діагностики ураження печінки обов'язковим є клінічне спостереження за пацієнтами. Зокрема, слід звернути увагу на появу наступних симптомів, які можуть передувати виникненню жовтяниці, особливо у пацієнтів групи ризику (див. вище): неспецифічні симптоми, що особливо раптово розпочалися, такі як астенія, анорексія, летаргія, сонливість, які іноді супроводжуються багаторазовим блюванням і болями в животі; відновлення судомних нападів у пацієнтів з епілепсією Слід попереджати пацієнтів або членів їх сімей (при застосуванні препарату дітьми) про те, що вони повинні негайно повідомити про виникнення будь-якого з цих симптомів лікарю. Пацієнтам слід негайно провести клінічне обстеження та лабораторне дослідження показників функції печінки. Виявлення. Визначення функціональних проб печінки слід проводити перед початком лікування та потім періодично протягом перших 6 місяців лікування. Серед звичайних досліджень найбільш інформативними є дослідження, що відображають стан білково-синтетичної функції печінки, особливо визначення протромбінового індексу. Підтвердження відхилення від норми протромбінового індексу, особливо у поєднанні з відхиленнями від норми інших лабораторних показників (значне зниження вмісту фібриногену та факторів згортання крові, збільшення концентрації білірубіну та підвищення активності трансаміназ), а також поява інших симптомів, що вказують на ураження печінки. ), вимагає припинення застосування препарату Депакін® ​​Хроносфера. З метою обережності у випадку, якщо пацієнти отримували одночасно саліцилати, їх прийом також повинен бути припинений. панкреатит. Є зареєстровані рідкісні випадки важких форм панкреатиту у дітей та дорослих, що розвивалися незалежно від віку та тривалості лікування. Спостерігалися кілька випадків геморагічного панкреатиту із швидким прогресуванням захворювання від перших симптомів до смертельного результату. Діти молодшого віку перебувають у групі підвищеного ризику розвитку панкреатиту, зі збільшенням віку дитини ризик зменшується. Тяжкі судоми, неврологічні порушення або протисудомна терапія можуть бути факторами ризику розвитку панкреатиту. Печінкова недостатність, що поєднується з панкреатитом, збільшує ризик смерті. Пацієнти, у яких виникають сильні болі у животі, мають бути негайно обстежені.У разі підтвердження панкреатиту застосування вальпроєвої кислоти має бути припинено та розпочато відповідне лікування. Суїцидальні думки та спроби Повідомлялося про виникнення суїцидальних думок чи спроб у пацієнтів, які отримують протиепілептичні препарати за деякими показаннями. Метааналіз рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень протиепілептичних препаратів також показав збільшення ризику суїцидальних думок та спроб на 0,19% у всіх пацієнтів, які приймали протиепілептичні препарати (в т.ч. збільшення цього ризику на 0,24% у пацієнтів, які приймали протиепілептичні препарати), у порівнянні з їх частотою у пацієнтів, які приймали плацебо. Механізм цього ефекту невідомий. Тому пацієнтів, які приймають препарат Депакін Хроносфера, слід постійно контролювати на предмет суїцидальних думок або спроб, а у разі їх виникнення необхідно проводити відповідне лікування.Пацієнтам та особам, що доглядають за ними, рекомендується при появі у пацієнта суїцидальних думок або спроб негайно звернутися до лікаря. Карбапенеми Одночасне застосування карбапенемів не рекомендується. Пацієнти з встановленими мітохондріальними захворюваннями або підозрою на них Вальпроєва кислота може ініціювати або обтяжувати прояви наявних у пацієнта мітохондріальних захворювань, що викликаються мутаціями мітохондріальної ДНК, а також ядерного гена, що кодує мітохондріальний фермент POLG. Зокрема, у пацієнтів з уродженими нейрометаболічними синдромами, що викликаються мутаціями гена, що кодує POLG, наприклад із синдромом Альперса-Хуттенлохера, із застосуванням вальпроєвої кислоти асоціювалася вища частота розвитку гострої печінкової недостатності та пов'язаних з ураженням печінки смертельних випадків. Захворювання, зумовлені дефектами POLG, можуть бути запідозрені у пацієнтів із сімейним анамнезом таких захворювань або симптомами, підозрілими на їх наявність, включаючи незрозумілу енцефалопатію, рефрактерну епілепсію (фокальну, міоклонічну), епілептичний статус,затримку психічного та фізичного розвитку, психомоторну регресію, аксональну сенсомоторну нейропатію, міопатію, мозочкову атаксію, офтальмоплегію або ускладнену мігрень із зоровою (потиличною) аурою. Відповідно до сучасної клінічної практики для діагностики таких захворювань слід провести тестування на мутації гена POLG. Парадоксальне збільшення частоти та тяжкості судомних нападів (включаючи розвиток епілептичного статусу) або поява нових видів судом Як і при застосуванні інших протиепілептичних препаратів, при прийомі вальпроєвої кислоти у деяких пацієнтів спостерігалося замість покращення оборотне збільшення частоти та тяжкості судомних нападів (включаючи розвиток епілептичного статусу) або поява нових видів судом. У разі посилення судом пацієнтам слід негайно проконсультуватися з лікарем. Діти та підлітки жіночої статі, жінки з дітородним потенціалом та вагітні жінки Попередження для пацієнток жіночої статі. У разі настання вагітності препарати вальпроєвої кислоти можуть завдати серйозної шкоди майбутній дитині. Завжди необхідно застосовувати ефективні засоби контрацепції під час лікування. Якщо жінка планує вагітність або завагітніла, їй слід негайно повідомити про це свого лікаря. Препарат Депакін® ​​Хроносфера не слід застосовувати у дітей та підлітків жіночої статі, жінок з дітородним потенціалом та вагітних жінок, за винятком випадків, коли альтернативні види лікування неефективні або не переносяться. Це обмеження пов'язане з високим ризиком тератогенної дії та порушень психічного та фізичного розвитку у дітей, які внутрішньоутробно були піддані впливу вальпроєвої кислоти. Слід ретельно переоцінювати ставлення користь/ризик у таких випадках: під час регулярного перегляду лікування, при досягненні дівчинкою статевої зрілості та терміново – у разі планування або настання вагітності у жінки, яка приймає вальпроєву кислоту. Під час лікування вальпроєвою кислотою жінки з дітородним потенціалом повинні використовувати надійні методи контрацепції та бути поінформовані про ризики,пов'язаних із прийомом препарату Депакін® ​​Хроносфера під час вагітності. Для допомоги у розумінні пацієнткою цих ризиків лікар, який призначає їй вальпроєву кислоту, повинен надати пацієнтці всебічну інформацію про ризики, пов'язані з прийомом препарату Депакін® ​​Хроносфера під час вагітності. Зокрема, лікар, який призначає вальпроєву кислоту, повинен переконатися, що пацієнтка розуміє: природу та величину ризиків при застосуванні вальпроєвої кислоти під час вагітності, зокрема, ризиків тератогенної дії, а також порушень психічного та фізичного розвитку дитини; необхідність використання ефективної контрацепції; необхідність регулярного перегляду лікування; необхідність термінової консультації зі своїм лікарем, якщо вона підозрює, що завагітніла, або передбачає можливість настання вагітності. Жінку, яка планує вагітність, слід обов'язково спробувати, якщо це можливо, перевести на альтернативне лікування перед тим, як вона спробує зачаття. Лікування вальпроєвою кислотою слід продовжувати лише після того, як лікар, який має досвід лікування епілепсії та біполярних розладів, проведе переоцінку співвідношення користі та ризиків від лікування препаратом для пацієнтки. Діти. Інформація відноситься до лікарських форм препарату Депакін, які можуть прийматися дітьми молодше 3-річного віку. У дітей віком до 3-річного віку в разі необхідності застосування препарату рекомендується його застосування в монотерапії. При цьому перед початком лікування слід зважувати співвідношення потенційної користі від застосування вальпроєвої кислоти та ризику ураження печінки та розвитку панкреатиту при її застосуванні. У дітей віком до 3 років слід уникати одночасного застосування вальпроєвої кислоти та саліцилатів у зв'язку з ризиком токсичного впливу на печінку. Ниркова недостатність Може знадобитися зниження дози вальпроєвої кислоти через підвищення концентрації її вільної форми в сироватці крові. У разі неможливості моніторингу плазмових концентрацій вальпроєвої кислоти, дозу препарату слід коригувати на підставі клінічного спостереження за пацієнтом. Ферментна недостатність карбамідного циклу (цикл сечовини) При підозрі на ферментну недостатність карбамідного циклу застосування вальпроєвої кислоти протипоказане. У таких пацієнтів було описано кілька випадків гіперамоніємії зі ступором або комою. У цих випадках дослідження метаболізму слід проводити до початку лікування вальпроєвою кислотою. У дітей з незрозумілими шлунково-кишковими симптомами (анорексія, блювота, випадки цитолізу), летаргією або комою в анамнезі, затримкою розумового розвитку або при сімейному анамнезі загибелі новонародженого або дитини до початку лікування вальпроєвою кислотою повинні бути проведені дослідження метаболізму, зокрема, визначення (Присутність аміаку та його сполук у крові) натще і після їди. Пацієнти з ВКВ Хоча показано, що в процесі лікування препаратом Депакін® ​​Хроносфера порушення функцій імунної системи зустрічаються виключно рідко, потенційну користь від його застосування необхідно порівняти з потенційним ризиком при застосуванні препарату у пацієнтів із системним червоним вовчаком. Збільшення маси тіла Пацієнтів слід попередити про ризик підвищення маси тіла на початку лікування та необхідності вжити заходів, переважно призначення дієти, для зведення цього явища до мінімуму. Пацієнти з цукровим діабетом Враховуючи можливість несприятливого впливу вальпроєвої кислоти на підшлункову залозу, при застосуванні препарату у пацієнтів із цукровим діабетом слід ретельно моніторувати концентрацію глюкози у крові. При дослідженні сечі на наявність кетонових тіл у пацієнтів з цукровим діабетом можливе отримання неправдивих результатів, т.к. вальпроєва кислота виводиться нирками, частково як кетонових тіл. Пацієнти, інфіковані ВІЛ У дослідженнях in vitro було встановлено, що вальпроєва кислота стимулює реплікацію ВІЛ за певних експериментальних умов. Клінічне значення цього факту, якщо є, невідомо. Крім цього, не встановлено значення цих даних, отриманих у дослідженнях in vitro, для пацієнтів, які отримують максимальну супресивну протиретровірусну терапію. Однак ці дані слід враховувати при інтерпретації результатів постійного моніторингу вірусного навантаження у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які приймають вальпроєву кислоту. Пацієнти з наявною недостатністю КПТ типу II Пацієнти з наявною недостатністю КПТ типу II повинні бути попереджені про високий ризик розвитку рабдоміолізу при прийомі вальпроєвої кислоти. Етанол Під час лікування вальпроєвою кислотою не рекомендується вживання етанолу. Інші особливі вказівки Інертна матриця препарату Депакін® ​​Хроносфера (препарат пролонгованого вивільнення) у зв'язку з природою його допоміжних речовин не абсорбується із ШКТ; після вивільнення активних речовин інертна матриця виводиться із каловими масами. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. Пацієнти повинні бути попереджені про ризик розвитку сонливості, особливо у разі комбінованої протисудомної терапії або при поєднанні препарату Депакін® ​​Хроносфера з бензодіазепінами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: фенітоїн (суміш 5,5-дифенілгідантоїну – 100 мг і натрію гідрокарбонату – 17 мг у співвідношенні 85:15) 117 мг. Допоміжні речовини: натрію гідрокарбонат – 0.032 г, крохмаль картопляний – 0.0495 г, кальцію стеарат – 0.0007 г, тальк – 0.0008 г. 10 шт. - Упаковки безячейкові контурні (2) - Пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки; білого або майже білого кольору, круглі, плоскоциліндричні, з фаскою.Фармакотерапевтична групаПротисудомний засіб, похідний гідантоїну. Має протисудомну, антиаритмічну, аналгетичну, міорелаксуючу дію. Вважають, що протисудомна дія обумовлена ​​стабілізацією мембран нейронів, аксонів та синапсів, а також обмеженням поширення збудження та судомної активності. Як і інші гідантоїнові протисудомні засоби, фенітоїн має збуджуючу дію на мозок, активуючи гальмівні шляхи, що поширюються на кору головного мозку. Цей ефект може призводити до зниження судомної активності, яка пов'язана з посиленням розрядів у мозочку. Антиаритмічна дія обумовлена ​​мембраностабілізуючою активністю фенітоїну в клітинах волокон Пуркіньє. Блокує трансмембранний натрієвий струм, зменшує проникність клітинної мембрани для іонів кальцію. Аномальний шлуночковий автоматизм та збудливість мембран зменшуються. Фенітоїн також вкорочує рефрактерний період, розширює комплекс QRS. Підвищує больовий поріг при невралгії трійчастого нерва та скорочує тривалість нападу, зменшуючи збудження та формування повторних розрядів. Механізм міорелаксуючої дії, мабуть, подібний до механізму протисудомної дії. Завдяки мембраностабілізуючій активності при рухових порушеннях послаблює тривалі повторні розряди та потенціювання в нервових та м'язових клітинах. Похідні гідантоїну індукують мікросомальні ферменти печінки, посилюючи цим метаболізм одночасно застосовуваних препаратів.ФармакокінетикаПри прийомі внутрішньо всмоктування повільне, характерна варіабельність залежно від лікарської форми, що застосовується. При внутрішньом'язовому введенні всмоктування також повільне, але практично повне - 92%. Фенітоїн проникає в спинномозкову рідину, слину, сперму, шлунковий та кишковий сік, жовч, виділяється з грудним молоком. Проникає через плацентарний бар'єр, концентрації у плазмі крові матері рівні концентраціям у плазмі плода. Зв'язування з білками 90% та більше. Метаболізується у печінці за участю ізоферментів CYP2C9, CYP2C19 з утворенням неактивних метаболітів. Встановлено, що метаболізується постійна кількість активної речовини у зв'язку з насиченням ферментної системи, яка відповідає за метаболізм фенітоїну, що настає при досягненні терапевтичних концентрацій. Тому невелике підвищення дози може призвести до непропорційно значного збільшення концентрацій активної речовини у плазмі та T1/2. Фенітоїн є індуктором ізоферментів CYP1A2, CYP3A4. T1/2; залежить від дози, концентрації активної речовини в плазмі. Виводиться нирками як метаболітів і через кишечник.Клінічна фармакологіяПротисудомний препарат.Показання до застосуванняЕпілепсія (великі судомні напади); епілептичний статус із тоніко-клонічними нападами; епілептичні напади в нейрохірургії (профілактика та лікування). Шлуночкові аритмії (в т.ч. при глікозидній інтоксикації або пов'язані з інтоксикацією трициклічними антидепресантами). Невралгія трійчастого нерва (як засіб другого ряду або в комбінації з карбамазепіном).Протипоказання до застосуванняСиндром Морганьї-Адамса-Стокса, AV-блокада II та III ступеня, синоатріальна блокада, синусова брадикардія, порушення функції печінки та нирок, серцева недостатність, кахексія, порфірія, підвищена чутливість до фенітоїну.Вагітність та лактаціяНе слід застосовувати фенітоїн при вагітності, за винятком випадків, коли користь лікування матері перевищує ризик для плода. Є окремі дані про утворення пухлин (включаючи нейробластому), розщеплення верхньої губи та піднебіння у дітей, матері яких отримували фенітоїн при вагітності. Фенітоїн виділяється з грудним молоком у концентраціях, достатніх, щоб викликати побічні ефекти у немовляти. У зв'язку із цим застосування фенітоїну в період лактації не рекомендується. Застосування у дітей При використанні препарату у дітей під час зростання підвищується ризик розвитку побічних ефектів з боку сполучної тканини.Побічна діяЗ боку ЦНС і периферичної нервової системи: можливе - ністагм, атаксія, сплутаність свідомості, зміни настрою, м'язова слабкість, порушення координації рухів, запаморочення, порушення сну, змащена мова або заїкання, тремтіння рук, минуща нервозність; рідко – периферична невропатія. З боку травної системи: можливе - нудота, блювання, запор, токсичний гепатит, пошкодження печінки. Гіперплазія ясен може виникати протягом перших 6 місяців терапії і починається з гінгівіту, частіше спостерігається у пацієнтів віком до 23 років. З боку системи кровотворення: рідко – тромбоцитопенія, лейкопенія, гранулоцитопенія, агранулоцитоз, панцитопенія, мегалобластна анемія. З боку ендокринної системи: можливе - гіпертрихоз, укрупнення рис особи, включаючи потовщення губ, розширення кінчика носа і висування нижньої щелепи. З боку обміну речовин: можливе - порушення засвоєння глюкози внаслідок інгібування вивільнення інсуліну, порушення метаболізму вітаміну D та розвиток гіпокальціємії. З боку кістково-м'язової системи: ;можливо - контрактура Дюпюїтрена; рідко – периферична поліартропатія. При тривалому застосуванні, відсутність адекватної дієти, що задовольняє потребу у вітаміні D, або достатнього сонячного випромінювання в період лікування можуть розвиватися остеомаляція, рахіт. Алергічні реакції: рідко - шкірний висип, який може бути продромальним ознакою більш важких шкірних реакцій (синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз), еозинофілія, гарячка, лікарська лімфаденопатія. Інші: рідко - хвороба Пейроні.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з лікарськими засобами, що надають гнітючий вплив на ЦНС, можливе посилення гнітючого впливу на ЦНС. При одночасному застосуванні аміодарону, протигрибкових засобів (в т.ч. амфотерицину B, флуконазолу, кетоконазолу, міконазолу, ітраконазолу), метронідазолу, хлорамфеніколу, хлордіазепоксиду, діазепаму, дикумарода, , естрогенів, саліцилатів, сукцинімідів, сульфінпіразону, сульфонамідів, толбутаміду, тразодону можливе підвищення концентрації фенітоїну в плазмі крові, що призводить до посилення його терапевтичної дії та збільшує ризик розвитку побічних ефектів. Терапевтична дія протигрибкових засобів, клозапіну, кортикостероїдів, дикумаролу, дигітоксину, доксицикліну, фуросеміду, естрогенів, пероральних контрацептивів, хінідину, рифампіцину, вітаміну D змінюється при одночасному застосуванні фенітоїну. При одночасному застосуванні з похідними фенотіазину (в т.ч. з хлорпромазином, прохлорперазином, тіоридазином), фенобарбіталом, протипухлинними засобами можливе підвищення або зниження концентрації фенітоїну в плазмі. Вплив фенітоїну на концентрацію у плазмі фенобарбіталу непередбачуваний. При одночасному застосуванні з ацетазоламідом можлива остеомаляція, рахіт. При одночасному застосуванні з ацикловіром можливе зменшення концентрації фенітоїну в плазмі та зменшення його ефективності. При одночасному застосуванні вальпроєвої кислоти протягом декількох перших тижнів загальна концентрація фенітоїну в плазмі може зменшуватися за рахунок його витіснення з місць зв'язування з білками плазми вальпроатом натрію, індукції мікросомальних ферментів печінки та прискорення метаболізму фенітоїну. Далі відбувається пригнічення метаболізму фенітоїну вальпроатом і, внаслідок цього, підвищення концентрації фенітоїну у плазмі крові. Фенітоїн зменшує концентрацію вальпроату в плазмі, ймовірно, за рахунок підвищення його метаболізму в печінці. Вважають, що фенітоїн, як індуктор печінкових ферментів, також підвищує утворення другорядного метаболіту вальпроєвої кислоти, що володіє гепатотоксичністю. При одночасному застосуванні зменшуються концентрації у плазмі верапамілу, німодипіну, фелодипіну. Описано випадок підвищення концентрації фенітоїну в плазмі та розвитку токсичних ефектів при одночасному застосуванні з габапентином. При одночасному застосуванні можливе зменшення концентрації дезіпраміну у плазмі крові. При одночасному застосуванні з дилтіаземом, ніфедипіном можливе підвищення концентрації фенітоїну в плазмі та виникнення ризику розвитку токсичної дії. При одночасному застосуванні з дисульфірамом можливе підвищення концентрації фенітоїну в плазмі з розвитком токсичних реакцій; з іміпраміном, кларитроміцином – можливе підвищення концентрації фенітоїну в плазмі крові. При одночасному застосуванні з карбамазепіном, фолієвою кислотою, резерпіном, сукральфатом, вігабатрином можливе зниження концентрації фенітоїну в плазмі та зменшення його терапевтичної дії. У пацієнтів, які отримують фенітоїн, можливе зменшення ефективності парацетамолу. При прийомі піридоксину в дозі 200 мг на добу можливе зменшення концентрації фенітоїну у плазмі. При одночасному застосуванні з ритонавіром є повідомлення про підвищення концентрації фенітоїну у плазмі. Вважають, що взаємодія можлива, але її характер остаточно не встановлено. При одночасному застосуванні із сукральфатом зменшується всмоктування фенітоїну. При одночасному застосуванні з теофіліном можливе зменшення концентрацій у плазмі крові фенітоїну та теофіліну та зменшення їх ефективності. При одночасному застосуванні з фелбаматом можливе підвищення концентрації фенітоїну у плазмі. При одночасному застосуванні з фенілбутазоном описані випадки підвищення концентрації фенітоїну у плазмі з розвитком токсичних реакцій. При лікуванні дефіциту фолієвої кислоти застосування препаратів фолієвої кислоти зменшує ефективність фенітоїну. При одночасному застосуванні з циметидином підвищується концентрація фенітоїну у плазмі, виникає ризик розвитку токсичної дії. При одночасному застосуванні з ципрофлоксацином можливе зменшення або підвищення концентрації фенітоїну у плазмі. Взаємодія неоднозначна.Спосіб застосування та дозиДля прийому внутрішньо для дорослих початкова доза становить 3-4 мг/кг/добу з подальшим збільшенням дози до досягнення оптимального терапевтичного ефекту. У більшості випадків підтримуюча доза становить 200-500 мг на добу в один або кілька прийомів. Дітям - 5 мг/кг/добу на два прийоми з подальшим збільшенням дози не більше 300 мг/добу. Підтримуючі дози – 4-8 мг/кг/добу. Для внутрішньовенного введення дорослим та дітям початкова доза становить 15-20 мг/кг. Залежно від клінічної ситуації разова доза може становити 50-100 мг/кг. Для новонароджених початкова доза становить 15-20 мг/кг. В/м дорослим можна вводити у разовій дозі 100-300 мг.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри підвищеній чутливості до одного з протисудомних гідантоїнових засобів можлива підвищена чутливість і до інших препаратів цієї групи. Раптове припинення лікування фенітоїном у пацієнтів, які страждають на епілепсію, може спровокувати розвиток синдрому відміни. У пацієнтів з епілепсією при необхідності різкої відміни фенітоїну (наприклад, при розвитку алергічних реакцій або реакцій підвищеної чутливості) слід застосовувати протисудомні засоби, що не належать до похідних гідантоїну. Фенітоїн піддається інтенсивному метаболізму в печінці, тому пацієнтам із порушеннями функції печінки, а також особам похилого віку потрібна корекція режиму дозування. У період лікування, особливо тривалого, рекомендується дієта, що задовольняє потребу у вітаміні D, вплив УФ-випромінювання. При використанні препарату у дітей під час зростання підвищується ризик розвитку побічних ефектів з боку сполучної тканини. При гострій алкогольній інтоксикації концентрація фенітоїну в плазмі може підвищуватись, при хронічному алкоголізмі – знижуватися. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування спостерігається уповільнення швидкості психомоторних реакцій. Це необхідно враховувати особам, які займаються потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептом

Дозування: 800 мг Фасування: N30 Форма випуску таб. Упаковка: блістер Виробник: Ейсай Юроп Лімітед Завод-производитель: Бьял-Портела энд Ка С. А.

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Дозування: 300 мг Фасування: N30 Форма випуску таб. Упакування: упак. Виробник: Сан Фармасьютікал Індастріз Лтд Завод-виробник: Сан Фармасьютікал Індастріз Лтд.

Дозування: 500 мг Фасування: N30 Форма випуску таб. Упакування: упак. Виробник: Сан Фармасьютікал Індастріз Лтд Завод-виробник: Сан Фармасьютікал Індастріз Лтд.

Дозування: 2 мг Фасування: N7 Форма випуску таб. покриті плівковою оболонкою Упаковка: блістер Производитель: Эйсай Юроп Лимитед Завод-производитель: Эйсай Мануфэкчуринг Лтд(Великобритания) Действующее вещество: Перампанел. .

Дозування: 4 мг Фасування: N28 Форма випуску таб. покриті плівковою оболонкою Упаковка: блістер Производитель: Эйсай Юроп Лимитед Завод-производитель: Эйсай Мануфэкчуринг Лтд(Великобритания) Действующее вещество: Перампанел. .

Дозування: 6 мг Фасування: N28 Форма випуску таб. покриті плівковою оболонкою Упаковка: блистер Производитель: Эйсай Юроп Лимитед Завод-производитель: Эйсай Мануфэкчуринг Лтд(Великобритания) Действующее вещество: Перампанел. .

Дозування: 8 мг Фасування: N28 Форма выпуска: таб. покрытые пленочной оболочкой Упаковка: блистер Производитель: Эйсай Юроп Лимитед Завод-производитель: Эйсай Мануфэкчуринг Лтд(Великобритания) Действующее вещество: Перампанел. .

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Умови зберігання При кімнатній температурі

Умови відпустки з аптек

За рецептом

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Діюча речовина: габапентин 100 мг, 300 мг або 400 мг; допоміжні речовини: лактоза, кукурудзяний крохмаль, тальк, желатин, титану діоксид, барвник заліза оксид жовтий, барвник заліза оксид червоний. По 10 капсул у блістер, по 2, 5 або 10 блістерів у картонну пачку з інструкцією із застосування.Опис лікарської формиТверді желатинові капсули розміром 1 жовтого кольору, непрозорі.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб.ФармакокінетикаБіодоступність габапентину не є пропорційною дозі. Так, зі збільшенням дози вона знижується. Після прийому внутрішньо максимальна концентрація (Сmах) габапентину в плазмі досягається через 2-3 години. Абсолютна біодоступність габапентину при прийомі капсул у дозуванні 300 мг становить близько 60%. Їжа, у тому числі з великим вмістом жирів, не має значного впливу на фармакокінетику. Фармакокінетика не змінюється при повторному застосуванні; рівноважні концентрації у плазмі можна передбачити на підставі результатів одноразового прийому препарату. Розподіл: габапентин практично не зв'язується з білками плазми ( Біотрансформація: відсутні дані про метаболізм габапентину в організмі людини. Препарат не індукує окисних ферментів печінки зі змішаною функцією, що беруть участь у метаболізмі лікарських засобів. Виведення: виводиться виключно нирками у незміненому вигляді, метаболізму не піддається. Період напіввиведення (Т1/2) із плазми не залежить від дози і становить у середньому 5-7 год. Кліренс габапентину з плазми знижується у людей похилого віку та хворих з порушеною функцією нирок. Константа швидкості виведення, кліренс із плазми та нирковий кліренс прямо пропорційні кліренсу креатиніну. Габапентин видаляється із плазми при гемодіалізі. У хворих з порушеною функцією нирок та пацієнтів, які отримують лікування гемодіалізом, рекомендується корекція дози (див. Спосіб застосування та дози). Фармакокінетика у дітей вивчалася у 50 здорових добровольців віком від 1 місяця до 12 років. В цілому концентрація габапентину в плазмі крові дітей старше 5 років аналогічна така у дорослих при застосуванні препарату в еквівалентній дозі на підставі розрахунку мг/кг маси тіла. В рамках дослідження фармакокінетики у 24 здорових дітей віком від 1 до 48 місяців параметри експозиції препарату (AUC) були приблизно на 30% нижче, Сmах - нижче, а кліренс - вище при розрахунку на одиницю маси тіла порівняно з доступними опублікованими даними по кінетиці у дітей віком від 5 років. Лінійність/нелінійність параметрів фармакокінетики: біодоступність габапентину знижується зі збільшенням дози, що тягне за собою нелінійність параметрів фармакокінетики, що включають показник біодоступності. Фармакокінетика елімінації краще описується лінійною моделлю. Рівноважні концентрації габапентину в плазмі є передбачуваними на основі даних по кінетиці при одноразовому прийомі.ФармакодинамікаТочний механізм дії габапентину не відомий. Хімічна структура габапентину аналогічна структурі нейромедіатора гамма-аміномасляної кислоти (ГАМК), однак його механізм дії відрізняється від інших препаратів, що взаємодіють з ГАМК-рецепторами (вальпроат, барбітурати, бензодіазепіни, інгібітори ГАМК-трансамінази, інгібітори ГАМК ГАМК). У дослідженнях in vitro з міченим радіоізотопом габапентином у головному мозку щурів були виявлені нові області зв'язування препарату з білками, у тому числі неокортекс та гіпокамп, що може мати відношення до протисудомної та аналгетичної активності габапентину та його похідних. Попередні дослідження показали, що габапентин зв'язується з α2-δ-субодиницею потенціалзалежних кальцієвих каналів і знижує потік іонів кальцію, що відіграє важливу роль у виникненні нейропатичного болю. У клінічно значущих концентраціях габапентин не зв'язується з іншими поширеними рецепторами до лікарських препаратів та нейромедіаторів, присутніми в головному мозку, у тому числі ГАМКА, ГАМКВ, бензодіазепіновими, глутаматними, гліциновими та N-метил-d-аспартатними рецепторами. На відміну від фенітоїну та карбамазепіну габапентин не взаємодіє з натрієвими каналами in vitro. Застосування габапентину in vitro призводить до незначного вивільнення моноамінових нейротрансмітерів. Введення габапентину щурам призводило до збільшення швидкості метаболізму ГАМК у деяких областях головного мозку, аналогічно ефекту вальпроату натрію, проте ефект спостерігався в інших відділах головного мозку. Зв'язок описаних ефектів габапентину з його протисудомною активністю нині встановлено. У тварин габапентин легко проникає у тканину головного мозку та запобігає судомам, спровокованим максимальним електрошоком, хімічними конвульсантами, у тому числі інгібіторами синтезу ГАМК, а також у разі генетичних моделей судомних синдромів. У клінічних дослідженнях ад'ювантної терапії парціальних судомних нападів у дітей віком від 3 до 12 років було продемонстровано наявність кількісних, але статистично недостовірних відмінностей щодо частоти зниження нападів на 50% у групі габапентину порівняно з групою плацебо. Додатковий аналіз частоти відповіді на терапію залежно від віку (при розгляді віку як безперервної змінної або виділення двох вікових підгруп 3-5 та 6-12 років) не виявив статистично достовірного впливу віку на ефективність терапії.Показання до застосуванняЛікування нейропатичного болю у дорослих віком 18 років і старше. Ефективність та безпека у пацієнтів віком до 18 років не встановлена. Монотерапія парціальних судом із вторинною генералізацією або без у дорослих та дітей з 12 років. Ефективність та безпека у дітей віком до 12 років не встановлена. Як додатковий засіб при лікуванні парціальних судом з вторинною генералізацією і без дорослих та дітей з 3 років. Ефективність та безпека у дітей віком до 3 років не встановлена.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до будь-якого компонента препарату, непереносимість лактози, дефіцит лактази, глюкозо-галактозна мальабсорбція. Застосування як монотерапія парціальних судом з вторинною генералізацією в дітей віком до 12 років. Як додатковий засіб при лікуванні парціальних судом з вторинною генералізацією і без дітей молодше 3 років. Лікування нейропатичного болю у дітей та підлітків до 18 років. З обережністю: ниркова недостатність.Вагітність та лактаціяРизик, пов'язаний з епілепсією та протиепілептичними лікарськими засобами в цілому У матерів, які отримують протиепілептичні лікарські засоби, у 2-3 рази збільшується ризик народження дітей із вродженими дефектами. Найчастіше повідомлялося про випадки народження дітей з ущелиною верхньої губи та піднебіння, вадами розвитку серцево-судинної системи та дефектами нервової трубки. Комплексна терапія декількома протиепілептичними препаратами підвищує ризик вроджених вад розвитку більшою мірою, ніж монотерапія. Тому, коли це можливо, необхідно надавати перевагу монотерапії. Жінкам у дітородному віці, які потребують протисудомної терапії, необхідно проконсультуватися у спеціаліста. Необхідність продовження лікування протисудомними препаратами має бути переглянута у разі планування вагітності. Не слід проводити різке відміну протиепілептичних препаратів, т.к.це може призвести до відновлення судомних нападів, що може мати серйозні наслідки для здоров'я матері та дитини. Затримка розвитку у дітей, народжених жінками, які страждають на епілепсію, спостерігається рідко. Диференціювати, якими причинами зумовлена ​​затримка розвитку: генетичними, соціальними факторами, захворюванням матері на епілепсію, або застосуванням протиепілептичних препаратів, неможливо. Ризик, пов'язаний із застосуванням габапентину Дані щодо застосування габапентину у вагітних відсутні. У дослідженнях на тваринах була показана репродуктивна токсичність. Потенційний ризик для людини не відомий. Габапентин не слід використовувати під час вагітності, якщо потенційна користь для матері не переважає потенційного ризику для плода. Визначені висновки щодо того, чи існує підвищений ризик вроджених вад розвитку, якщо під час вагітності був використаний габапентин, не можуть бути зроблені, тому що в кожному повідомленні про застосування габапентину при вагітності були епілепсія як така, і супутня терапія протиепілептичними лікарськими засобами. Габапентин надходить у молоко матері. Оскільки вплив габапентину на дітей при грудному вигодовуванні невідомий, слід бути обережним при призначенні габапентину матері в період годування груддю. Лікарський препарат Габагамма® слід використовувати у матерів-годувальниць, лише якщо потенційна користь для матері переважує потенційний ризик для плода. У дослідженнях на тваринах не відзначалося впливу габапентину на фертильність.Побічна діяЧастота побічних ефектів, відмічених під час клінічних досліджень, які проводилися у пацієнтів, які страждають на епілепсію (у комплексній терапії та при монотерапії) та у пацієнтів з нейропатичним болем, розподіляється в наступному порядку: дуже часто (більше 10% випадків), часто (у 1 % - 10% випадків), нечасто (у 0,1% - 1% випадків), рідко (у 0,01% - 0,1% випадків), дуже рідко (менше 0,01% випадків), включаючи повідомлення про одиничні побічні ефекти. Там, де відзначалася різна частота побічної дії, вказано найбільшу частоту. Для побічних реакцій, зазначених у постмаркетингових спостереженнях, частота може бути оцінена з урахуванням наявних даних (їх частота зазначено як "Частота невідома"). У кожній групі небажані ефекти представлені в порядку зменшення серйозності. Інфекції та паразитарні захворювання – дуже часто: вірусні захворювання; часто: пневмонія, інфекція дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів, інші інфекції, середній отит. Порушення з боку крові та лімфатичної системи – часто: лейкопенія; частота невідома: тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи – нечасто: алергічні реакції (в т.ч. уртикарний висип); частота невідома: синдром гіперчутливості, включаючи системні реакції, такі як лихоманка, висипання, гепатит, лімфаденопатія, еозинофілія, анафілаксія та інші. Порушення з боку обміну речовин та харчування – часто: анорексія, підвищення апетиту. Порушення психіки – часто: ворожість, сплутаність свідомості, емоційна лабільність, депресія, неспокій, підвищена нервова збудливість, порушення мислення; нечасто: погіршення психічного стану, тривожність; Частота невідома: галюцинації. Порушення з боку нервової системи – дуже часто: сонливість, запаморочення, атаксія; часто: судоми, гіперкінези, дизартрія, амнезія, тремор, безсоння, біль голови, порушення чутливості, такі як парестезія, зниження чутливості, порушення координації рухів, ністагм, підвищення, зниження або відсутність рефлексів; нечасто: гіпокінезія, зниження когнітивних функцій; рідко: непритомність; частота невідома: інші порушення рухових функцій (зокрема. хореоатетоз, дискінезія, дистонія). Порушення з боку органу зору часто: порушення зору, такі як амбліопія, двоїння в очах. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення – часто: запаморочення; частота невідома: дзвін у вухах. Порушення з боку серця – нечасто: відчуття серцебиття. Порушення з боку судин – часто: гіпертензія, вазодилатація. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння – часто: задишка, бронхіт, фарингіт, кашель, риніт. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту – часто: нудота, блювання, проблеми із зубами, гінгівіт, діарея, біль у животі, диспепсія, запор, сухість у роті та горлі, метеоризм; Частота невідома: панкреатит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів – частота невідома: гепатит, жовтяниця. Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини - часто: набряк обличчя, геморагічний висип, що найчастіше описується як синці в результаті фізичної травми, висип, свербіж, акне; частота невідома: лікарський висип з еозинофілією та системними симптомами (ф11Е88синдром), синдром Стівенса-Джонсона, ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема, алопеція. Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини – часто: болі у суглобах, м'язові болі, біль у спині, судомні посмикування; частота невідома: міоклонус, рабдоміоліз. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів – частота невідома: гостра ниркова недостатність, нетримання сечі. Порушення з боку статевих органів та молочної залози – часто: імпотенція; частота невідома: гіпертрофія грудей, гінекомастія, статева дисфункція (зміна лібідо, порушення еякуляції та аноргазмія). Загальні розлади та порушення у місці введення – дуже часто: втома, лихоманка; часто: периферичні набряки, порушення ходи, астенія, біль різної локалізації, нездужання, грипоподібний синдром; нечасто: генералізовані набряки; частота невідома: синдром відміни, який проявляється у вигляді занепокоєння, безсоння, нудоти, пітливості, болю у грудях. Є повідомлення про випадки раптової смерті, проте причинно-наслідковий зв'язок із лікуванням габапентином не встановлено. Лабораторні та інструментальні дані – часто: знижений вміст лейкоцитів у крові, збільшення маси тіла; нечасто: підвищення концентрації печінкових ферментів (ACT, АЛТ) та білірубіну, гіперглікемія (найчастіше спостерігається у пацієнтів з цукровим діабетом); рідко: гіпоглікемія (найчастіше спостерігається у пацієнтів з цукровим діабетом); частота невідома: підвищення активності креатинфосфокінази, гіпонатріємії. Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій – часто: випадкова травма, перелом, садна; нечасто: падіння. При лікуванні габапентин є повідомлення про випадки гострого панкреатиту. Причинно-наслідковий зв'язок із прийомом габапентину не встановлено. Повідомлялося про випадки міопатії з підвищенням активності креатинкінази у пацієнтів у термінальній стадії ниркової недостатності, які перебувають на гемодіалізі. Інфекції дихальних шляхів, отит, бронхіт та судоми у дітей були зареєстровані лише у клінічних дослідженнях. Крім того, у клінічних дослідженнях у дітей часто відзначалися гіперкінези та агресивна поведінка.Взаємодія з лікарськими засобамиЄ повідомлення про спонтанні випадки, а також за інформацією з літературних джерел про можливе пригнічення дихання та/або симптоми седації, пов'язані з прийомом габапентину та опіодних анальгетиків. При застосуванні 600 мг габапентину через 2 години після прийому морфіну в капсулах з контрольованим вивільненням по 60 мг, спостерігалося збільшення середнього значення площі кривої "концентрація-час" (AUC) габапентину на 44% порівняно з цим показником без прийому морфіну, що асоціюється з збільшенням болючого порога (холодовий пресорний тест). Клінічне значення цієї зміни не встановлено, фармакокінетичні характеристики морфіну у своїй не змінювалися. Побічні ефекти морфіну при спільному прийомі з габапентином не відрізнялися від таких прийому морфіну спільно в плацебо. Ступінь взаємодії цих препаратів в інших дозах невідомий. Необхідне ретельне спостереження за такими пацієнтами. Взаємодії між габапентином та фенобарбіталом, фенітоїном, вальпроєвою кислотою або карбамазепіном не спостерігалося. Фармакокінетика габапентину в рівноважному стані однакова для здорових осіб та пацієнтів з епілепсією, які отримують інші протисудомні засоби. Одночасне застосування габапентину та пероральних контрацептивів, що містять норетистерон та/або етинілестрадіол, не впливає на фармакокінетику обох компонентів. При одночасному застосуванні габапентину з антацидами, що містять алюміній та магній, біодоступність габапентину знижується на 24%. Рекомендується приймати габапентин приблизно через дві години після прийому антацидних препаратів. При прийомі пробенециду ниркова екскреція габапентину не змінюється. При сумісному прийомі з циметидином спостерігається невелике зниження ниркової екскреції габапентину, яке не має клінічного значення. При одночасному застосуванні напроксену (250 мг) та габапентину (125 мг) відзначалося підвищення абсорбції габапентину з 12% до 15%. Габапентин не впливає на фармакокінетичні параметри напроксену. Зазначені дози препаратів менші за мінімальні терапевтичні. Одночасне застосування цих препаратів у великих дозах не вивчалося.Спосіб застосування та дозиВсередину незалежно від їди або разом з їжею. Якщо необхідно зменшити дозу, відмінити препарат або замінити його на альтернативний засіб, це слід робити поступово протягом мінімум одного тижня. У ослаблених хворих, а також пацієнтів у тяжкому загальному стані, з низькою вагою тіла та після трансплантації органів, підвищення дозування має проводитися поступово з використанням дозування 100 мг. Нейропатичний біль у дорослих Початкова доза препарату Габагамма® становить 900 мг на добу на три прийоми рівними дозами; при необхідності дозу поступово збільшують до максимальної - 3600 мг на добу. Необхідно враховувати, що при застосуванні габапентину в дозі вище 1800 мг на добу, додаткова ефективність не відзначалася. Лікування можна починати відразу з дози 900 мг на добу (по 300 мг 3 рази на добу) або протягом перших 3-х днів дозу можна збільшувати поступово до 900 мг на добу за наступною схемою: 1 день: 300 мг препарату 1 раз на добу; 2-й день: по 300 мг двічі на добу; 3 день: по 300 мг 3 рази на добу. Парціальні судоми у дорослих та дітей з 12 років При епілепсії зазвичай потрібне тривале лікування. При цьому доза визначається лікарем, залежно від індивідуальної переносимості препарату. Ефективна доза – від 900 до 3600 мг на добу. Терапію можна розпочати з дози 300 мг 3 рази на добу в перший день або поступово збільшувати до 900 мг за схемою, описаною вище (див. розділ "Нейропатичний біль у дорослих"). В подальшому доза може бути збільшена до 3600 мг на добу (поділених на 3 рівні прийому). Відзначено хорошу переносимість препарату в дозах до 4800 мг/добу. Максимальний інтервал між дозами при триразовому прийомі препарату не повинен перевищувати 12 годин, щоб уникнути відновлення судом. Діти віком 3-12 років Початкова доза препарату варіює від 10 до 15 мг/кг/добу, яку призначають рівними дозами 3 рази на день і підвищують до ефективної приблизно 3 дні. Ефективна доза габапентину в дітей віком 5 років і більше становить 25-35 мг/кг/сут рівними дозами в 3 прийоми. Ефективна доза габапентину у дітей віком від 3 до 5 років становить 40 мг/кг/добу рівними дозами у 3 прийоми. Відзначено хорошу переносимість препарату в дозах до 50 мг/кг/добу при тривалому застосуванні. Максимальний інтервал між прийомом доз препарату не повинен перевищувати 12 годин, щоб уникнути відновлення судом. Немає необхідності контролювати концентрацію габапентину у плазмі. Він може використовуватися у комбінації з іншими протисудомними препаратами без урахування зміни його концентрації у плазмі крові або концентрації інших протиепілептичних препаратів (ПЕП) у сироватці. Добір дози при нирковій недостатності. Хворим із нирковою недостатністю рекомендується зниження дози габапентину Кліренс креатиніну ≥80 мл/хв - Добова доза 900-3600 мг за три прийоми. Кліренс креатиніну 50-79 мл/хв - Добова доза 600-1800 мг за три прийоми. Кліренс креатиніну 30-49 мл/хв - Добова доза 300-900 мг за три прийоми. Кліренс креатиніну 15-29 мл/хв - Добова доза 150*-600 мг за три прийоми. Кліренс креатиніну * Призначають по 300 мг за день. ** У пацієнтів з кліренсом креатиніну Рекомендації для хворих, які перебувають на гемодіалізі Хворим, які перебувають на гемодіалізі, які раніше не приймали габапентин, препарат Габагамма® рекомендується призначати в дозі, що насичує, 300-400 мг, а потім застосовувати його по 200-300 мг після кожних 4 годин гемодіалізу. Для пацієнтів зі зниженою функцією нирок, що проходять діаліз, підтримуюча доза габапентину повинна підбиратися відповідно до рекомендацій, наведених у таблиці 1. На додаток до підтримуючої терапії рекомендується прийом 200-300 мг габапентину після кожної 4-годинної процедури діалізу. Пацієнти у тяжкому стані У ослаблених хворих, а також пацієнтів у тяжкому загальному стані, низькою масою тіла та після трансплантації органів підвищення дозування має проводитися поступово з використанням дозування 100 мг. Застосування у пацієнтів похилого віку Внаслідок вікового зниження функції нирок літнім пацієнтам може знадобитися корекція дози. Сонливість, периферичні набряки та астенія у пацієнтів похилого віку можуть зустрічатися частіше.ПередозуванняПри одноразовому прийомі 49 г габапентину спостерігалися такі симптоми: запаморочення, диплопія, порушення мови, сонливість, летаргія, стан загальмованості, втрата свідомості, діарея, які повністю зникли при проведенні симптоматичної терапії. Слід зважати на те, що при прийомі високих доз габапентину зменшується його всмоктування в кишечнику. При передозуванні габапентином можливий розвиток коми, особливо при одночасному застосуванні з іншими лікарськими засобами, які пригнічують ЦНС. Незважаючи на те, що габапентин може виводитися при гемодіалізі, досвід показує, що зазвичай подібної необхідності не виникає. Хворим з тяжкою нирковою недостатністю може бути показаний гемодіаліз. В рамках експериментів на мишах та щурах, яким препарат вводився у дозах до 8000 мг/кг, не вдалося встановити значень летальної дози габапентину при пероральному введенні. Ознаки гострої токсичності тварин включали атаксію, утруднення дихання, птоз, гіпоактивність або збудження. Лікування: промивання шлунка, прийом активованого вугілля, симптоматична терапія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСамогубство, суїцидальні думки чи погіршення клінічної картини У пацієнтів, які отримують протиепілептичні засоби за декількома показаннями, включаючи габапентин, були зареєстровані суїцидальні думки та поведінка. Метааналіз рандомізованих плацебо контрольованих досліджень протиепілептичних препаратів також показав невелике підвищення ризику суїцидальних думок та поведінки. Механізм цього ризику не відомий, і дані не дозволяють виключити можливість підвищення ризику при застосуванні габапентину. Необхідно забезпечити ретельне спостереження за пацієнтами виявлення суїцидальних думок і поведінки. З появою цих ознак необхідно призначити відповідне лікування. Пацієнтам та особам, які доглядають пацієнтів, має бути рекомендовано звернутися до лікаря при появі ознак суїцидальних думок або поведінки. Гострий панкреатит У разі розвитку гострого панкреатиту на прийомі габапентину слід оцінити можливість відміни препарату. Анафілаксія Габапентин може спричинити анафілаксію. Зареєстровані такі ознаки та симптоми: утруднене дихання, набряк губ, горла, язика, гіпотензія, що потребують негайного лікування. Пацієнти повинні припинити прийом препарату та за перших ознак звернутися до лікаря. Лікарський висип з еозинофілією та системними проявами (DRESS-синдром) У пацієнтів, які приймають протиепілептичні препарати, включаючи габапентин, були зареєстровані важкі, загрозливі для життя, системні реакції гіперчутливості, такі як лікарський висип з еозинофілією та системними симптомами (DRESSсиндром). Необхідно відзначити, що можуть з'явитися ранні прояви гіперчутливості, такі як лихоманка або збільшення лімфатичних вузлів (лімфаденопатія), навіть якщо висип відсутній. Якщо з'явилися такі ознаки чи симптоми, слід негайно обстежити пацієнта. Застосування габапентину слід припинити, якщо не може бути встановлено альтернативну причину цих симптомів. Судоми (синдром "скасування") Хоча синдром "скасування" при лікуванні габапентином не спостерігався, не рекомендується різко припиняти лікування. Скасування будь-яких протисудомних засобів у хворих на епілепсію може спровокувати епілептичний статус. Також, як і у випадку з іншими антиконвульсантами, спроби відмінити всі супутні протиепілептичні препарати, розпочати монотерапію габапентином у разі рефрактерності до лікування у пацієнтів, які приймають кілька препаратів, здебільшого не закінчуються успіхом. При лікуванні габапентином, як і іншими протисудомними лікарськими засобами, у деяких пацієнтів може збільшитись частота нападів або поява нових типів нападів. Монотерапія габапентином при лікуванні пацієнтів, стійких до терапії протисудомними препаратами, не має успіху, як і при застосуванні інших протиепілептичних засобів. Габапентин не є ефективним при первинних генералізованих нападах, таких як абсанс, і може посилити ці напади у деяких пацієнтів. Габапентин слід використовувати з обережністю у пацієнтів із змішаними судомними нападами, у тому числі при абсанс-епілепсії. Пацієнти 65 років та старші У пацієнтів 65 років і старших систематичних досліджень з габапентином не проводилися. У подвійному сліпому дослідженні було показано, що у пацієнтів з нейропатичним болем у віці 65 років і старше у дещо вищому відсотку, ніж у молодших осіб, спостерігалися сонливість, периферичні набряки та астенія. Поряд з цими спостереженнями, клінічні дослідження у цій віковій групі не вказують на те, що профіль небажаних явищ відрізняється від тих, що спостерігаються у молодших пацієнтів. Діти Вплив на навчання, інтелект, та розвиток дітей та підлітків довгострокової (більше 36 тижнів) терапії габапентином вивчено недостатньо. Тому переваги тривалої терапії мають бути оцінені з огляду на потенційний ризик такого лікування. Зловживання та залежність В базі даних післяреєстраційних спостережень є повідомлення про випадки зловживання препаратом та залежність від нього. Як і у разі будь-якого препарату, що впливає на ЦНС, лікарям слід ретельно вивчати анамнез пацієнтів на предмет зловживання препаратами та спостерігати за ними з метою виявлення можливих ознак зловживання габапентином (наприклад, прагнення необґрунтовано отримати препарат, розвиток стійкості до терапії габапентином, необґрунтоване підвищення). . Лабораторні дослідження При додаванні габапентину до інших протисудомних засобів були зареєстровані неправдиві результати при визначенні білка в сечі за допомогою тест-смужок AmesN-MultistixSG®. Для визначення білка у сечі рекомендується користуватися більш специфічним методом преципітації сульфосаліцилової кислоти. Вплив на ЦНС Під час лікування габапентином спостерігалися випадки запаморочення та сонливості, які можуть збільшувати можливість отримання випадкової травми (при падінні). У постреєстраційному періоді також повідомлялося про випадки сплутаності свідомості, втрати свідомості та порушення розумової діяльності. Тому пацієнтам слід бути обережними до тих пір, поки їм не стануть відомі можливі ефекти цього лікарського препарату. При одночасному застосуванні з опіодними аналгетиками може спостерігатися підвищення габапентину в плазмі. У зв'язку з цим пацієнт потребує ретельного спостереження щодо розвитку ознак пригнічення ЦНС, таких як сонливість, седація і пригнічення функції дихання. Дози габапентину або опіодних аналгетиків мають бути знижені відповідним чином. Спільне застосування з антацидами Габапентин рекомендується приймати приблизно через 2 години після антациду. Препарат Габагамма містить лактозу. Пацієнтам із спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або глюкозо-галактозною мальабсорбцією препарат протипоказаний. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Під час прийому препарату не рекомендується керувати автомобілем або користуватися потенційно небезпечною технікою до підтвердження відсутності негативного впливу на виконання цих функцій. Габапентин впливає на ЦНС і може викликати запаморочення, сонливість, сплутаність свідомості, непритомність та інші симптоми з боку ЦНС. Навіть при незначній або помірній виразності ці небажані реакції можуть становити небезпеку для пацієнтів, які керують транспортними засобами або іншими механізмами. Особливо великою є така ймовірність на початку лікування або після підвищення дози препарату.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Діюча речовина: габапентин 100 мг, 300 мг або 400 мг; допоміжні речовини: лактоза, кукурудзяний крохмаль, тальк, желатин, титану діоксид, барвник заліза оксид жовтий, барвник заліза оксид червоний. По 10 капсул у блістер, по 2, 5 або 10 блістерів у картонну пачку з інструкцією із застосування.Опис лікарської формиТверді желатинові капсули розміром 1 жовтого кольору, непрозорі.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб.ФармакокінетикаБіодоступність габапентину не є пропорційною дозі. Так, зі збільшенням дози вона знижується. Після прийому внутрішньо максимальна концентрація (Сmах) габапентину в плазмі досягається через 2-3 години. Абсолютна біодоступність габапентину при прийомі капсул у дозуванні 300 мг становить близько 60%. Їжа, у тому числі з великим вмістом жирів, не має значного впливу на фармакокінетику. Фармакокінетика не змінюється при повторному застосуванні; рівноважні концентрації у плазмі можна передбачити на підставі результатів одноразового прийому препарату. Розподіл: габапентин практично не зв'язується з білками плазми ( Біотрансформація: відсутні дані про метаболізм габапентину в організмі людини. Препарат не індукує окисних ферментів печінки зі змішаною функцією, що беруть участь у метаболізмі лікарських засобів. Виведення: виводиться виключно нирками у незміненому вигляді, метаболізму не піддається. Період напіввиведення (Т1/2) із плазми не залежить від дози і становить у середньому 5-7 год. Кліренс габапентину з плазми знижується у людей похилого віку та хворих з порушеною функцією нирок. Константа швидкості виведення, кліренс із плазми та нирковий кліренс прямо пропорційні кліренсу креатиніну. Габапентин видаляється із плазми при гемодіалізі. У хворих з порушеною функцією нирок та пацієнтів, які отримують лікування гемодіалізом, рекомендується корекція дози (див. Спосіб застосування та дози). Фармакокінетика у дітей вивчалася у 50 здорових добровольців віком від 1 місяця до 12 років. В цілому концентрація габапентину в плазмі крові дітей старше 5 років аналогічна така у дорослих при застосуванні препарату в еквівалентній дозі на підставі розрахунку мг/кг маси тіла. В рамках дослідження фармакокінетики у 24 здорових дітей віком від 1 до 48 місяців параметри експозиції препарату (AUC) були приблизно на 30% нижче, Сmах - нижче, а кліренс - вище при розрахунку на одиницю маси тіла порівняно з доступними опублікованими даними по кінетиці у дітей віком від 5 років. Лінійність/нелінійність параметрів фармакокінетики: біодоступність габапентину знижується зі збільшенням дози, що тягне за собою нелінійність параметрів фармакокінетики, що включають показник біодоступності. Фармакокінетика елімінації краще описується лінійною моделлю. Рівноважні концентрації габапентину в плазмі є передбачуваними на основі даних по кінетиці при одноразовому прийомі.ФармакодинамікаТочний механізм дії габапентину не відомий. Хімічна структура габапентину аналогічна структурі нейромедіатора гамма-аміномасляної кислоти (ГАМК), однак його механізм дії відрізняється від інших препаратів, що взаємодіють з ГАМК-рецепторами (вальпроат, барбітурати, бензодіазепіни, інгібітори ГАМК-трансамінази, інгібітори ГАМК ГАМК). У дослідженнях in vitro з міченим радіоізотопом габапентином у головному мозку щурів були виявлені нові області зв'язування препарату з білками, у тому числі неокортекс та гіпокамп, що може мати відношення до протисудомної та аналгетичної активності габапентину та його похідних. Попередні дослідження показали, що габапентин зв'язується з α2-δ-субодиницею потенціалзалежних кальцієвих каналів і знижує потік іонів кальцію, що відіграє важливу роль у виникненні нейропатичного болю. У клінічно значущих концентраціях габапентин не зв'язується з іншими поширеними рецепторами до лікарських препаратів та нейромедіаторів, присутніми в головному мозку, у тому числі ГАМКА, ГАМКВ, бензодіазепіновими, глутаматними, гліциновими та N-метил-d-аспартатними рецепторами. На відміну від фенітоїну та карбамазепіну габапентин не взаємодіє з натрієвими каналами in vitro. Застосування габапентину in vitro призводить до незначного вивільнення моноамінових нейротрансмітерів. Введення габапентину щурам призводило до збільшення швидкості метаболізму ГАМК у деяких областях головного мозку, аналогічно ефекту вальпроату натрію, проте ефект спостерігався в інших відділах головного мозку. Зв'язок описаних ефектів габапентину з його протисудомною активністю нині встановлено. У тварин габапентин легко проникає у тканину головного мозку та запобігає судомам, спровокованим максимальним електрошоком, хімічними конвульсантами, у тому числі інгібіторами синтезу ГАМК, а також у разі генетичних моделей судомних синдромів. У клінічних дослідженнях ад'ювантної терапії парціальних судомних нападів у дітей віком від 3 до 12 років було продемонстровано наявність кількісних, але статистично недостовірних відмінностей щодо частоти зниження нападів на 50% у групі габапентину порівняно з групою плацебо. Додатковий аналіз частоти відповіді на терапію залежно від віку (при розгляді віку як безперервної змінної або виділення двох вікових підгруп 3-5 та 6-12 років) не виявив статистично достовірного впливу віку на ефективність терапії.Показання до застосуванняЛікування нейропатичного болю у дорослих віком 18 років і старше. Ефективність та безпека у пацієнтів віком до 18 років не встановлена. Монотерапія парціальних судом із вторинною генералізацією або без у дорослих та дітей з 12 років. Ефективність та безпека у дітей віком до 12 років не встановлена. Як додатковий засіб при лікуванні парціальних судом з вторинною генералізацією і без дорослих та дітей з 3 років. Ефективність та безпека у дітей віком до 3 років не встановлена.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до будь-якого компонента препарату, непереносимість лактози, дефіцит лактази, глюкозо-галактозна мальабсорбція. Застосування як монотерапія парціальних судом з вторинною генералізацією в дітей віком до 12 років. Як додатковий засіб при лікуванні парціальних судом з вторинною генералізацією і без дітей молодше 3 років. Лікування нейропатичного болю у дітей та підлітків до 18 років. З обережністю: ниркова недостатність.Вагітність та лактаціяРизик, пов'язаний з епілепсією та протиепілептичними лікарськими засобами в цілому У матерів, які отримують протиепілептичні лікарські засоби, у 2-3 рази збільшується ризик народження дітей із вродженими дефектами. Найчастіше повідомлялося про випадки народження дітей з ущелиною верхньої губи та піднебіння, вадами розвитку серцево-судинної системи та дефектами нервової трубки. Комплексна терапія декількома протиепілептичними препаратами підвищує ризик вроджених вад розвитку більшою мірою, ніж монотерапія. Тому, коли це можливо, необхідно надавати перевагу монотерапії. Жінкам у дітородному віці, які потребують протисудомної терапії, необхідно проконсультуватися у спеціаліста. Необхідність продовження лікування протисудомними препаратами має бути переглянута у разі планування вагітності. Не слід проводити різке відміну протиепілептичних препаратів, т.к.це може призвести до відновлення судомних нападів, що може мати серйозні наслідки для здоров'я матері та дитини. Затримка розвитку у дітей, народжених жінками, які страждають на епілепсію, спостерігається рідко. Диференціювати, якими причинами зумовлена ​​затримка розвитку: генетичними, соціальними факторами, захворюванням матері на епілепсію, або застосуванням протиепілептичних препаратів, неможливо. Ризик, пов'язаний із застосуванням габапентину Дані щодо застосування габапентину у вагітних відсутні. У дослідженнях на тваринах була показана репродуктивна токсичність. Потенційний ризик для людини не відомий. Габапентин не слід використовувати під час вагітності, якщо потенційна користь для матері не переважає потенційного ризику для плода. Визначені висновки щодо того, чи існує підвищений ризик вроджених вад розвитку, якщо під час вагітності був використаний габапентин, не можуть бути зроблені, тому що в кожному повідомленні про застосування габапентину при вагітності були епілепсія як така, і супутня терапія протиепілептичними лікарськими засобами. Габапентин надходить у молоко матері. Оскільки вплив габапентину на дітей при грудному вигодовуванні невідомий, слід бути обережним при призначенні габапентину матері в період годування груддю. Лікарський препарат Габагамма® слід використовувати у матерів-годувальниць, лише якщо потенційна користь для матері переважує потенційний ризик для плода. У дослідженнях на тваринах не відзначалося впливу габапентину на фертильність.Побічна діяЧастота побічних ефектів, відмічених під час клінічних досліджень, які проводилися у пацієнтів, які страждають на епілепсію (у комплексній терапії та при монотерапії) та у пацієнтів з нейропатичним болем, розподіляється в наступному порядку: дуже часто (більше 10% випадків), часто (у 1 % - 10% випадків), нечасто (у 0,1% - 1% випадків), рідко (у 0,01% - 0,1% випадків), дуже рідко (менше 0,01% випадків), включаючи повідомлення про одиничні побічні ефекти. Там, де відзначалася різна частота побічної дії, вказано найбільшу частоту. Для побічних реакцій, зазначених у постмаркетингових спостереженнях, частота може бути оцінена з урахуванням наявних даних (їх частота зазначено як "Частота невідома"). У кожній групі небажані ефекти представлені в порядку зменшення серйозності. Інфекції та паразитарні захворювання – дуже часто: вірусні захворювання; часто: пневмонія, інфекція дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів, інші інфекції, середній отит. Порушення з боку крові та лімфатичної системи – часто: лейкопенія; частота невідома: тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи – нечасто: алергічні реакції (в т.ч. уртикарний висип); частота невідома: синдром гіперчутливості, включаючи системні реакції, такі як лихоманка, висипання, гепатит, лімфаденопатія, еозинофілія, анафілаксія та інші. Порушення з боку обміну речовин та харчування – часто: анорексія, підвищення апетиту. Порушення психіки – часто: ворожість, сплутаність свідомості, емоційна лабільність, депресія, неспокій, підвищена нервова збудливість, порушення мислення; нечасто: погіршення психічного стану, тривожність; Частота невідома: галюцинації. Порушення з боку нервової системи – дуже часто: сонливість, запаморочення, атаксія; часто: судоми, гіперкінези, дизартрія, амнезія, тремор, безсоння, біль голови, порушення чутливості, такі як парестезія, зниження чутливості, порушення координації рухів, ністагм, підвищення, зниження або відсутність рефлексів; нечасто: гіпокінезія, зниження когнітивних функцій; рідко: непритомність; частота невідома: інші порушення рухових функцій (зокрема. хореоатетоз, дискінезія, дистонія). Порушення з боку органу зору часто: порушення зору, такі як амбліопія, двоїння в очах. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення – часто: запаморочення; частота невідома: дзвін у вухах. Порушення з боку серця – нечасто: відчуття серцебиття. Порушення з боку судин – часто: гіпертензія, вазодилатація. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння – часто: задишка, бронхіт, фарингіт, кашель, риніт. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту – часто: нудота, блювання, проблеми із зубами, гінгівіт, діарея, біль у животі, диспепсія, запор, сухість у роті та горлі, метеоризм; Частота невідома: панкреатит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів – частота невідома: гепатит, жовтяниця. Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини - часто: набряк обличчя, геморагічний висип, що найчастіше описується як синці в результаті фізичної травми, висип, свербіж, акне; частота невідома: лікарський висип з еозинофілією та системними симптомами (ф11Е88синдром), синдром Стівенса-Джонсона, ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема, алопеція. Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини – часто: болі у суглобах, м'язові болі, біль у спині, судомні посмикування; частота невідома: міоклонус, рабдоміоліз. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів – частота невідома: гостра ниркова недостатність, нетримання сечі. Порушення з боку статевих органів та молочної залози – часто: імпотенція; частота невідома: гіпертрофія грудей, гінекомастія, статева дисфункція (зміна лібідо, порушення еякуляції та аноргазмія). Загальні розлади та порушення у місці введення – дуже часто: втома, лихоманка; часто: периферичні набряки, порушення ходи, астенія, біль різної локалізації, нездужання, грипоподібний синдром; нечасто: генералізовані набряки; частота невідома: синдром відміни, який проявляється у вигляді занепокоєння, безсоння, нудоти, пітливості, болю у грудях. Є повідомлення про випадки раптової смерті, проте причинно-наслідковий зв'язок із лікуванням габапентином не встановлено. Лабораторні та інструментальні дані – часто: знижений вміст лейкоцитів у крові, збільшення маси тіла; нечасто: підвищення концентрації печінкових ферментів (ACT, АЛТ) та білірубіну, гіперглікемія (найчастіше спостерігається у пацієнтів з цукровим діабетом); рідко: гіпоглікемія (найчастіше спостерігається у пацієнтів з цукровим діабетом); частота невідома: підвищення активності креатинфосфокінази, гіпонатріємії. Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій – часто: випадкова травма, перелом, садна; нечасто: падіння. При лікуванні габапентин є повідомлення про випадки гострого панкреатиту. Причинно-наслідковий зв'язок із прийомом габапентину не встановлено. Повідомлялося про випадки міопатії з підвищенням активності креатинкінази у пацієнтів у термінальній стадії ниркової недостатності, які перебувають на гемодіалізі. Інфекції дихальних шляхів, отит, бронхіт та судоми у дітей були зареєстровані лише у клінічних дослідженнях. Крім того, у клінічних дослідженнях у дітей часто відзначалися гіперкінези та агресивна поведінка.Взаємодія з лікарськими засобамиЄ повідомлення про спонтанні випадки, а також за інформацією з літературних джерел про можливе пригнічення дихання та/або симптоми седації, пов'язані з прийомом габапентину та опіодних анальгетиків. При застосуванні 600 мг габапентину через 2 години після прийому морфіну в капсулах з контрольованим вивільненням по 60 мг, спостерігалося збільшення середнього значення площі кривої "концентрація-час" (AUC) габапентину на 44% порівняно з цим показником без прийому морфіну, що асоціюється з збільшенням болючого порога (холодовий пресорний тест). Клінічне значення цієї зміни не встановлено, фармакокінетичні характеристики морфіну у своїй не змінювалися. Побічні ефекти морфіну при спільному прийомі з габапентином не відрізнялися від таких прийому морфіну спільно в плацебо. Ступінь взаємодії цих препаратів в інших дозах невідомий. Необхідне ретельне спостереження за такими пацієнтами. Взаємодії між габапентином та фенобарбіталом, фенітоїном, вальпроєвою кислотою або карбамазепіном не спостерігалося. Фармакокінетика габапентину в рівноважному стані однакова для здорових осіб та пацієнтів з епілепсією, які отримують інші протисудомні засоби. Одночасне застосування габапентину та пероральних контрацептивів, що містять норетистерон та/або етинілестрадіол, не впливає на фармакокінетику обох компонентів. При одночасному застосуванні габапентину з антацидами, що містять алюміній та магній, біодоступність габапентину знижується на 24%. Рекомендується приймати габапентин приблизно через дві години після прийому антацидних препаратів. При прийомі пробенециду ниркова екскреція габапентину не змінюється. При сумісному прийомі з циметидином спостерігається невелике зниження ниркової екскреції габапентину, яке не має клінічного значення. При одночасному застосуванні напроксену (250 мг) та габапентину (125 мг) відзначалося підвищення абсорбції габапентину з 12% до 15%. Габапентин не впливає на фармакокінетичні параметри напроксену. Зазначені дози препаратів менші за мінімальні терапевтичні. Одночасне застосування цих препаратів у великих дозах не вивчалося.Спосіб застосування та дозиВсередину незалежно від їди або разом з їжею. Якщо необхідно зменшити дозу, відмінити препарат або замінити його на альтернативний засіб, це слід робити поступово протягом мінімум одного тижня. У ослаблених хворих, а також пацієнтів у тяжкому загальному стані, з низькою вагою тіла та після трансплантації органів, підвищення дозування має проводитися поступово з використанням дозування 100 мг. Нейропатичний біль у дорослих Початкова доза препарату Габагамма® становить 900 мг на добу на три прийоми рівними дозами; при необхідності дозу поступово збільшують до максимальної - 3600 мг на добу. Необхідно враховувати, що при застосуванні габапентину в дозі вище 1800 мг на добу, додаткова ефективність не відзначалася. Лікування можна починати відразу з дози 900 мг на добу (по 300 мг 3 рази на добу) або протягом перших 3-х днів дозу можна збільшувати поступово до 900 мг на добу за наступною схемою: 1 день: 300 мг препарату 1 раз на добу; 2-й день: по 300 мг двічі на добу; 3 день: по 300 мг 3 рази на добу. Парціальні судоми у дорослих та дітей з 12 років При епілепсії зазвичай потрібне тривале лікування. При цьому доза визначається лікарем, залежно від індивідуальної переносимості препарату. Ефективна доза – від 900 до 3600 мг на добу. Терапію можна розпочати з дози 300 мг 3 рази на добу в перший день або поступово збільшувати до 900 мг за схемою, описаною вище (див. розділ "Нейропатичний біль у дорослих"). В подальшому доза може бути збільшена до 3600 мг на добу (поділених на 3 рівні прийому). Відзначено хорошу переносимість препарату в дозах до 4800 мг/добу. Максимальний інтервал між дозами при триразовому прийомі препарату не повинен перевищувати 12 годин, щоб уникнути відновлення судом. Діти віком 3-12 років Початкова доза препарату варіює від 10 до 15 мг/кг/добу, яку призначають рівними дозами 3 рази на день і підвищують до ефективної приблизно 3 дні. Ефективна доза габапентину в дітей віком 5 років і більше становить 25-35 мг/кг/сут рівними дозами в 3 прийоми. Ефективна доза габапентину у дітей віком від 3 до 5 років становить 40 мг/кг/добу рівними дозами у 3 прийоми. Відзначено хорошу переносимість препарату в дозах до 50 мг/кг/добу при тривалому застосуванні. Максимальний інтервал між прийомом доз препарату не повинен перевищувати 12 годин, щоб уникнути відновлення судом. Немає необхідності контролювати концентрацію габапентину у плазмі. Він може використовуватися у комбінації з іншими протисудомними препаратами без урахування зміни його концентрації у плазмі крові або концентрації інших протиепілептичних препаратів (ПЕП) у сироватці. Добір дози при нирковій недостатності. Хворим із нирковою недостатністю рекомендується зниження дози габапентину Кліренс креатиніну ≥80 мл/хв - Добова доза 900-3600 мг за три прийоми. Кліренс креатиніну 50-79 мл/хв - Добова доза 600-1800 мг за три прийоми. Кліренс креатиніну 30-49 мл/хв - Добова доза 300-900 мг за три прийоми. Кліренс креатиніну 15-29 мл/хв - Добова доза 150*-600 мг за три прийоми. Кліренс креатиніну * Призначають по 300 мг за день. ** У пацієнтів з кліренсом креатиніну Рекомендації для хворих, які перебувають на гемодіалізі Хворим, які перебувають на гемодіалізі, які раніше не приймали габапентин, препарат Габагамма® рекомендується призначати в дозі, що насичує, 300-400 мг, а потім застосовувати його по 200-300 мг після кожних 4 годин гемодіалізу. Для пацієнтів зі зниженою функцією нирок, що проходять діаліз, підтримуюча доза габапентину повинна підбиратися відповідно до рекомендацій, наведених у таблиці 1. На додаток до підтримуючої терапії рекомендується прийом 200-300 мг габапентину після кожної 4-годинної процедури діалізу. Пацієнти у тяжкому стані У ослаблених хворих, а також пацієнтів у тяжкому загальному стані, низькою масою тіла та після трансплантації органів підвищення дозування має проводитися поступово з використанням дозування 100 мг. Застосування у пацієнтів похилого віку Внаслідок вікового зниження функції нирок літнім пацієнтам може знадобитися корекція дози. Сонливість, периферичні набряки та астенія у пацієнтів похилого віку можуть зустрічатися частіше.ПередозуванняПри одноразовому прийомі 49 г габапентину спостерігалися такі симптоми: запаморочення, диплопія, порушення мови, сонливість, летаргія, стан загальмованості, втрата свідомості, діарея, які повністю зникли при проведенні симптоматичної терапії. Слід зважати на те, що при прийомі високих доз габапентину зменшується його всмоктування в кишечнику. При передозуванні габапентином можливий розвиток коми, особливо при одночасному застосуванні з іншими лікарськими засобами, які пригнічують ЦНС. Незважаючи на те, що габапентин може виводитися при гемодіалізі, досвід показує, що зазвичай подібної необхідності не виникає. Хворим з тяжкою нирковою недостатністю може бути показаний гемодіаліз. В рамках експериментів на мишах та щурах, яким препарат вводився у дозах до 8000 мг/кг, не вдалося встановити значень летальної дози габапентину при пероральному введенні. Ознаки гострої токсичності тварин включали атаксію, утруднення дихання, птоз, гіпоактивність або збудження. Лікування: промивання шлунка, прийом активованого вугілля, симптоматична терапія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСамогубство, суїцидальні думки чи погіршення клінічної картини У пацієнтів, які отримують протиепілептичні засоби за декількома показаннями, включаючи габапентин, були зареєстровані суїцидальні думки та поведінка. Метааналіз рандомізованих плацебо контрольованих досліджень протиепілептичних препаратів також показав невелике підвищення ризику суїцидальних думок та поведінки. Механізм цього ризику не відомий, і дані не дозволяють виключити можливість підвищення ризику при застосуванні габапентину. Необхідно забезпечити ретельне спостереження за пацієнтами виявлення суїцидальних думок і поведінки. З появою цих ознак необхідно призначити відповідне лікування. Пацієнтам та особам, які доглядають пацієнтів, має бути рекомендовано звернутися до лікаря при появі ознак суїцидальних думок або поведінки. Гострий панкреатит У разі розвитку гострого панкреатиту на прийомі габапентину слід оцінити можливість відміни препарату. Анафілаксія Габапентин може спричинити анафілаксію. Зареєстровані такі ознаки та симптоми: утруднене дихання, набряк губ, горла, язика, гіпотензія, що потребують негайного лікування. Пацієнти повинні припинити прийом препарату та за перших ознак звернутися до лікаря. Лікарський висип з еозинофілією та системними проявами (DRESS-синдром) У пацієнтів, які приймають протиепілептичні препарати, включаючи габапентин, були зареєстровані важкі, загрозливі для життя, системні реакції гіперчутливості, такі як лікарський висип з еозинофілією та системними симптомами (DRESSсиндром). Необхідно відзначити, що можуть з'явитися ранні прояви гіперчутливості, такі як лихоманка або збільшення лімфатичних вузлів (лімфаденопатія), навіть якщо висип відсутній. Якщо з'явилися такі ознаки чи симптоми, слід негайно обстежити пацієнта. Застосування габапентину слід припинити, якщо не може бути встановлено альтернативну причину цих симптомів. Судоми (синдром "скасування") Хоча синдром "скасування" при лікуванні габапентином не спостерігався, не рекомендується різко припиняти лікування. Скасування будь-яких протисудомних засобів у хворих на епілепсію може спровокувати епілептичний статус. Також, як і у випадку з іншими антиконвульсантами, спроби відмінити всі супутні протиепілептичні препарати, розпочати монотерапію габапентином у разі рефрактерності до лікування у пацієнтів, які приймають кілька препаратів, здебільшого не закінчуються успіхом. При лікуванні габапентином, як і іншими протисудомними лікарськими засобами, у деяких пацієнтів може збільшитись частота нападів або поява нових типів нападів. Монотерапія габапентином при лікуванні пацієнтів, стійких до терапії протисудомними препаратами, не має успіху, як і при застосуванні інших протиепілептичних засобів. Габапентин не є ефективним при первинних генералізованих нападах, таких як абсанс, і може посилити ці напади у деяких пацієнтів. Габапентин слід використовувати з обережністю у пацієнтів із змішаними судомними нападами, у тому числі при абсанс-епілепсії. Пацієнти 65 років та старші У пацієнтів 65 років і старших систематичних досліджень з габапентином не проводилися. У подвійному сліпому дослідженні було показано, що у пацієнтів з нейропатичним болем у віці 65 років і старше у дещо вищому відсотку, ніж у молодших осіб, спостерігалися сонливість, периферичні набряки та астенія. Поряд з цими спостереженнями, клінічні дослідження у цій віковій групі не вказують на те, що профіль небажаних явищ відрізняється від тих, що спостерігаються у молодших пацієнтів. Діти Вплив на навчання, інтелект, та розвиток дітей та підлітків довгострокової (більше 36 тижнів) терапії габапентином вивчено недостатньо. Тому переваги тривалої терапії мають бути оцінені з огляду на потенційний ризик такого лікування. Зловживання та залежність В базі даних післяреєстраційних спостережень є повідомлення про випадки зловживання препаратом та залежність від нього. Як і у разі будь-якого препарату, що впливає на ЦНС, лікарям слід ретельно вивчати анамнез пацієнтів на предмет зловживання препаратами та спостерігати за ними з метою виявлення можливих ознак зловживання габапентином (наприклад, прагнення необґрунтовано отримати препарат, розвиток стійкості до терапії габапентином, необґрунтоване підвищення). . Лабораторні дослідження При додаванні габапентину до інших протисудомних засобів були зареєстровані неправдиві результати при визначенні білка в сечі за допомогою тест-смужок AmesN-MultistixSG®. Для визначення білка у сечі рекомендується користуватися більш специфічним методом преципітації сульфосаліцилової кислоти. Вплив на ЦНС Під час лікування габапентином спостерігалися випадки запаморочення та сонливості, які можуть збільшувати можливість отримання випадкової травми (при падінні). У постреєстраційному періоді також повідомлялося про випадки сплутаності свідомості, втрати свідомості та порушення розумової діяльності. Тому пацієнтам слід бути обережними до тих пір, поки їм не стануть відомі можливі ефекти цього лікарського препарату. При одночасному застосуванні з опіодними аналгетиками може спостерігатися підвищення габапентину в плазмі. У зв'язку з цим пацієнт потребує ретельного спостереження щодо розвитку ознак пригнічення ЦНС, таких як сонливість, седація і пригнічення функції дихання. Дози габапентину або опіодних аналгетиків мають бути знижені відповідним чином. Спільне застосування з антацидами Габапентин рекомендується приймати приблизно через 2 години після антациду. Препарат Габагамма містить лактозу. Пацієнтам із спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або глюкозо-галактозною мальабсорбцією препарат протипоказаний. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Під час прийому препарату не рекомендується керувати автомобілем або користуватися потенційно небезпечною технікою до підтвердження відсутності негативного впливу на виконання цих функцій. Габапентин впливає на ЦНС і може викликати запаморочення, сонливість, сплутаність свідомості, непритомність та інші симптоми з боку ЦНС. Навіть при незначній або помірній виразності ці небажані реакції можуть становити небезпеку для пацієнтів, які керують транспортними засобами або іншими механізмами. Особливо великою є така ймовірність на початку лікування або після підвищення дози препарату.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Діюча речовина: габапентин 100 мг, 300 мг або 400 мг; допоміжні речовини: лактоза, кукурудзяний крохмаль, тальк, желатин, титану діоксид, барвник заліза оксид жовтий, барвник заліза оксид червоний. По 10 капсул у блістер, по 2, 5 або 10 блістерів у картонну пачку з інструкцією із застосування.Опис лікарської формиТверді желатинові капсули розміру 0 оранжевого кольору непрозорі. капсули: порошок білого кольору.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб.ФармакокінетикаБіодоступність габапентину не є пропорційною дозі. Так, зі збільшенням дози вона знижується. Після прийому внутрішньо максимальна концентрація (Сmах) габапентину в плазмі досягається через 2-3 години. Абсолютна біодоступність габапентину при прийомі капсул у дозуванні 300 мг становить близько 60%. Їжа, у тому числі з великим вмістом жирів, не має значного впливу на фармакокінетику. Фармакокінетика не змінюється при повторному застосуванні; рівноважні концентрації у плазмі можна передбачити на підставі результатів одноразового прийому препарату. Розподіл: габапентин практично не зв'язується з білками плазми ( Біотрансформація: відсутні дані про метаболізм габапентину в організмі людини. Препарат не індукує окисних ферментів печінки зі змішаною функцією, що беруть участь у метаболізмі лікарських засобів. Виведення: виводиться виключно нирками у незміненому вигляді, метаболізму не піддається. Період напіввиведення (Т1/2) із плазми не залежить від дози і становить у середньому 5-7 год. Кліренс габапентину з плазми знижується у людей похилого віку та хворих з порушеною функцією нирок. Константа швидкості виведення, кліренс із плазми та нирковий кліренс прямо пропорційні кліренсу креатиніну. Габапентин видаляється із плазми при гемодіалізі. У хворих з порушеною функцією нирок та пацієнтів, які отримують лікування гемодіалізом, рекомендується корекція дози (див. Спосіб застосування та дози). Фармакокінетика у дітей вивчалася у 50 здорових добровольців віком від 1 місяця до 12 років. В цілому концентрація габапентину в плазмі крові дітей старше 5 років аналогічна така у дорослих при застосуванні препарату в еквівалентній дозі на підставі розрахунку мг/кг маси тіла. В рамках дослідження фармакокінетики у 24 здорових дітей віком від 1 до 48 місяців параметри експозиції препарату (AUC) були приблизно на 30% нижче, Сmах - нижче, а кліренс - вище при розрахунку на одиницю маси тіла порівняно з доступними опублікованими даними по кінетиці у дітей віком від 5 років. Лінійність/нелінійність параметрів фармакокінетики: біодоступність габапентину знижується зі збільшенням дози, що тягне за собою нелінійність параметрів фармакокінетики, що включають показник біодоступності. Фармакокінетика елімінації краще описується лінійною моделлю. Рівноважні концентрації габапентину в плазмі є передбачуваними на основі даних по кінетиці при одноразовому прийомі.ФармакодинамікаТочний механізм дії габапентину не відомий. Хімічна структура габапентину аналогічна структурі нейромедіатора гамма-аміномасляної кислоти (ГАМК), однак його механізм дії відрізняється від інших препаратів, що взаємодіють з ГАМК-рецепторами (вальпроат, барбітурати, бензодіазепіни, інгібітори ГАМК-трансамінази, інгібітори ГАМК ГАМК). У дослідженнях in vitro з міченим радіоізотопом габапентином у головному мозку щурів були виявлені нові області зв'язування препарату з білками, у тому числі неокортекс та гіпокамп, що може мати відношення до протисудомної та аналгетичної активності габапентину та його похідних. Попередні дослідження показали, що габапентин зв'язується з α2-δ-субодиницею потенціалзалежних кальцієвих каналів і знижує потік іонів кальцію, що відіграє важливу роль у виникненні нейропатичного болю. У клінічно значущих концентраціях габапентин не зв'язується з іншими поширеними рецепторами до лікарських препаратів та нейромедіаторів, присутніми в головному мозку, у тому числі ГАМКА, ГАМКВ, бензодіазепіновими, глутаматними, гліциновими та N-метил-d-аспартатними рецепторами. На відміну від фенітоїну та карбамазепіну габапентин не взаємодіє з натрієвими каналами in vitro. Застосування габапентину in vitro призводить до незначного вивільнення моноамінових нейротрансмітерів. Введення габапентину щурам призводило до збільшення швидкості метаболізму ГАМК у деяких областях головного мозку, аналогічно ефекту вальпроату натрію, проте ефект спостерігався в інших відділах головного мозку. Зв'язок описаних ефектів габапентину з його протисудомною активністю нині встановлено. У тварин габапентин легко проникає у тканину головного мозку та запобігає судомам, спровокованим максимальним електрошоком, хімічними конвульсантами, у тому числі інгібіторами синтезу ГАМК, а також у разі генетичних моделей судомних синдромів. У клінічних дослідженнях ад'ювантної терапії парціальних судомних нападів у дітей віком від 3 до 12 років було продемонстровано наявність кількісних, але статистично недостовірних відмінностей щодо частоти зниження нападів на 50% у групі габапентину порівняно з групою плацебо. Додатковий аналіз частоти відповіді на терапію залежно від віку (при розгляді віку як безперервної змінної або виділення двох вікових підгруп 3-5 та 6-12 років) не виявив статистично достовірного впливу віку на ефективність терапії.Показання до застосуванняЛікування нейропатичного болю у дорослих віком 18 років і старше. Ефективність та безпека у пацієнтів віком до 18 років не встановлена. Монотерапія парціальних судом із вторинною генералізацією або без у дорослих та дітей з 12 років. Ефективність та безпека у дітей віком до 12 років не встановлена. Як додатковий засіб при лікуванні парціальних судом з вторинною генералізацією і без дорослих та дітей з 3 років. Ефективність та безпека у дітей віком до 3 років не встановлена.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до будь-якого компонента препарату, непереносимість лактози, дефіцит лактази, глюкозо-галактозна мальабсорбція. Застосування як монотерапія парціальних судом з вторинною генералізацією в дітей віком до 12 років. Як додатковий засіб при лікуванні парціальних судом з вторинною генералізацією і без дітей молодше 3 років. Лікування нейропатичного болю у дітей та підлітків до 18 років. З обережністю: ниркова недостатність.Вагітність та лактаціяРизик, пов'язаний з епілепсією та протиепілептичними лікарськими засобами в цілому У матерів, які отримують протиепілептичні лікарські засоби, у 2-3 рази збільшується ризик народження дітей із вродженими дефектами. Найчастіше повідомлялося про випадки народження дітей з ущелиною верхньої губи та піднебіння, вадами розвитку серцево-судинної системи та дефектами нервової трубки. Комплексна терапія декількома протиепілептичними препаратами підвищує ризик вроджених вад розвитку більшою мірою, ніж монотерапія. Тому, коли це можливо, необхідно надавати перевагу монотерапії. Жінкам у дітородному віці, які потребують протисудомної терапії, необхідно проконсультуватися у спеціаліста. Необхідність продовження лікування протисудомними препаратами має бути переглянута у разі планування вагітності. Не слід проводити різке відміну протиепілептичних препаратів, т.к.це може призвести до відновлення судомних нападів, що може мати серйозні наслідки для здоров'я матері та дитини. Затримка розвитку у дітей, народжених жінками, які страждають на епілепсію, спостерігається рідко. Диференціювати, якими причинами зумовлена ​​затримка розвитку: генетичними, соціальними факторами, захворюванням матері на епілепсію, або застосуванням протиепілептичних препаратів, неможливо. Ризик, пов'язаний із застосуванням габапентину Дані щодо застосування габапентину у вагітних відсутні. У дослідженнях на тваринах була показана репродуктивна токсичність. Потенційний ризик для людини не відомий. Габапентин не слід використовувати під час вагітності, якщо потенційна користь для матері не переважає потенційного ризику для плода. Визначені висновки щодо того, чи існує підвищений ризик вроджених вад розвитку, якщо під час вагітності був використаний габапентин, не можуть бути зроблені, тому що в кожному повідомленні про застосування габапентину при вагітності були епілепсія як така, і супутня терапія протиепілептичними лікарськими засобами. Габапентин надходить у молоко матері. Оскільки вплив габапентину на дітей при грудному вигодовуванні невідомий, слід бути обережним при призначенні габапентину матері в період годування груддю. Лікарський препарат Габагамма® слід використовувати у матерів-годувальниць, лише якщо потенційна користь для матері переважує потенційний ризик для плода. У дослідженнях на тваринах не відзначалося впливу габапентину на фертильність.Побічна діяЧастота побічних ефектів, відмічених під час клінічних досліджень, які проводилися у пацієнтів, які страждають на епілепсію (у комплексній терапії та при монотерапії) та у пацієнтів з нейропатичним болем, розподіляється в наступному порядку: дуже часто (більше 10% випадків), часто (у 1 % - 10% випадків), нечасто (у 0,1% - 1% випадків), рідко (у 0,01% - 0,1% випадків), дуже рідко (менше 0,01% випадків), включаючи повідомлення про одиничні побічні ефекти. Там, де відзначалася різна частота побічної дії, вказано найбільшу частоту. Для побічних реакцій, зазначених у постмаркетингових спостереженнях, частота може бути оцінена з урахуванням наявних даних (їх частота зазначено як "Частота невідома"). У кожній групі небажані ефекти представлені в порядку зменшення серйозності. Інфекції та паразитарні захворювання – дуже часто: вірусні захворювання; часто: пневмонія, інфекція дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів, інші інфекції, середній отит. Порушення з боку крові та лімфатичної системи – часто: лейкопенія; частота невідома: тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи – нечасто: алергічні реакції (в т.ч. уртикарний висип); частота невідома: синдром гіперчутливості, включаючи системні реакції, такі як лихоманка, висипання, гепатит, лімфаденопатія, еозинофілія, анафілаксія та інші. Порушення з боку обміну речовин та харчування – часто: анорексія, підвищення апетиту. Порушення психіки – часто: ворожість, сплутаність свідомості, емоційна лабільність, депресія, неспокій, підвищена нервова збудливість, порушення мислення; нечасто: погіршення психічного стану, тривожність; Частота невідома: галюцинації. Порушення з боку нервової системи – дуже часто: сонливість, запаморочення, атаксія; часто: судоми, гіперкінези, дизартрія, амнезія, тремор, безсоння, біль голови, порушення чутливості, такі як парестезія, зниження чутливості, порушення координації рухів, ністагм, підвищення, зниження або відсутність рефлексів; нечасто: гіпокінезія, зниження когнітивних функцій; рідко: непритомність; частота невідома: інші порушення рухових функцій (зокрема. хореоатетоз, дискінезія, дистонія). Порушення з боку органу зору часто: порушення зору, такі як амбліопія, двоїння в очах. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення – часто: запаморочення; частота невідома: дзвін у вухах. Порушення з боку серця – нечасто: відчуття серцебиття. Порушення з боку судин – часто: гіпертензія, вазодилатація. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння – часто: задишка, бронхіт, фарингіт, кашель, риніт. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту – часто: нудота, блювання, проблеми із зубами, гінгівіт, діарея, біль у животі, диспепсія, запор, сухість у роті та горлі, метеоризм; Частота невідома: панкреатит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів – частота невідома: гепатит, жовтяниця. Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини - часто: набряк обличчя, геморагічний висип, що найчастіше описується як синці в результаті фізичної травми, висип, свербіж, акне; частота невідома: лікарський висип з еозинофілією та системними симптомами (ф11Е88синдром), синдром Стівенса-Джонсона, ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема, алопеція. Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини – часто: болі у суглобах, м'язові болі, біль у спині, судомні посмикування; частота невідома: міоклонус, рабдоміоліз. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів – частота невідома: гостра ниркова недостатність, нетримання сечі. Порушення з боку статевих органів та молочної залози – часто: імпотенція; частота невідома: гіпертрофія грудей, гінекомастія, статева дисфункція (зміна лібідо, порушення еякуляції та аноргазмія). Загальні розлади та порушення у місці введення – дуже часто: втома, лихоманка; часто: периферичні набряки, порушення ходи, астенія, біль різної локалізації, нездужання, грипоподібний синдром; нечасто: генералізовані набряки; частота невідома: синдром відміни, який проявляється у вигляді занепокоєння, безсоння, нудоти, пітливості, болю у грудях. Є повідомлення про випадки раптової смерті, проте причинно-наслідковий зв'язок із лікуванням габапентином не встановлено. Лабораторні та інструментальні дані – часто: знижений вміст лейкоцитів у крові, збільшення маси тіла; нечасто: підвищення концентрації печінкових ферментів (ACT, АЛТ) та білірубіну, гіперглікемія (найчастіше спостерігається у пацієнтів з цукровим діабетом); рідко: гіпоглікемія (найчастіше спостерігається у пацієнтів з цукровим діабетом); частота невідома: підвищення активності креатинфосфокінази, гіпонатріємії. Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій – часто: випадкова травма, перелом, садна; нечасто: падіння. При лікуванні габапентин є повідомлення про випадки гострого панкреатиту. Причинно-наслідковий зв'язок із прийомом габапентину не встановлено. Повідомлялося про випадки міопатії з підвищенням активності креатинкінази у пацієнтів у термінальній стадії ниркової недостатності, які перебувають на гемодіалізі. Інфекції дихальних шляхів, отит, бронхіт та судоми у дітей були зареєстровані лише у клінічних дослідженнях. Крім того, у клінічних дослідженнях у дітей часто відзначалися гіперкінези та агресивна поведінка.Взаємодія з лікарськими засобамиЄ повідомлення про спонтанні випадки, а також за інформацією з літературних джерел про можливе пригнічення дихання та/або симптоми седації, пов'язані з прийомом габапентину та опіодних анальгетиків. При застосуванні 600 мг габапентину через 2 години після прийому морфіну в капсулах з контрольованим вивільненням по 60 мг, спостерігалося збільшення середнього значення площі кривої "концентрація-час" (AUC) габапентину на 44% порівняно з цим показником без прийому морфіну, що асоціюється з збільшенням болючого порога (холодовий пресорний тест). Клінічне значення цієї зміни не встановлено, фармакокінетичні характеристики морфіну у своїй не змінювалися. Побічні ефекти морфіну при спільному прийомі з габапентином не відрізнялися від таких прийому морфіну спільно в плацебо. Ступінь взаємодії цих препаратів в інших дозах невідомий. Необхідне ретельне спостереження за такими пацієнтами. Взаємодії між габапентином та фенобарбіталом, фенітоїном, вальпроєвою кислотою або карбамазепіном не спостерігалося. Фармакокінетика габапентину в рівноважному стані однакова для здорових осіб та пацієнтів з епілепсією, які отримують інші протисудомні засоби. Одночасне застосування габапентину та пероральних контрацептивів, що містять норетистерон та/або етинілестрадіол, не впливає на фармакокінетику обох компонентів. При одночасному застосуванні габапентину з антацидами, що містять алюміній та магній, біодоступність габапентину знижується на 24%. Рекомендується приймати габапентин приблизно через дві години після прийому антацидних препаратів. При прийомі пробенециду ниркова екскреція габапентину не змінюється. При сумісному прийомі з циметидином спостерігається невелике зниження ниркової екскреції габапентину, яке не має клінічного значення. При одночасному застосуванні напроксену (250 мг) та габапентину (125 мг) відзначалося підвищення абсорбції габапентину з 12% до 15%. Габапентин не впливає на фармакокінетичні параметри напроксену. Зазначені дози препаратів менші за мінімальні терапевтичні. Одночасне застосування цих препаратів у великих дозах не вивчалося.Спосіб застосування та дозиВсередину незалежно від їди або разом з їжею. Якщо необхідно зменшити дозу, відмінити препарат або замінити його на альтернативний засіб, це слід робити поступово протягом мінімум одного тижня. У ослаблених хворих, а також пацієнтів у тяжкому загальному стані, з низькою вагою тіла та після трансплантації органів, підвищення дозування має проводитися поступово з використанням дозування 100 мг. Нейропатичний біль у дорослих Початкова доза препарату Габагамма® становить 900 мг на добу на три прийоми рівними дозами; при необхідності дозу поступово збільшують до максимальної - 3600 мг на добу. Необхідно враховувати, що при застосуванні габапентину в дозі вище 1800 мг на добу, додаткова ефективність не відзначалася. Лікування можна починати відразу з дози 900 мг на добу (по 300 мг 3 рази на добу) або протягом перших 3-х днів дозу можна збільшувати поступово до 900 мг на добу за наступною схемою: 1 день: 300 мг препарату 1 раз на добу; 2-й день: по 300 мг двічі на добу; 3 день: по 300 мг 3 рази на добу. Парціальні судоми у дорослих та дітей з 12 років При епілепсії зазвичай потрібне тривале лікування. При цьому доза визначається лікарем, залежно від індивідуальної переносимості препарату. Ефективна доза – від 900 до 3600 мг на добу. Терапію можна розпочати з дози 300 мг 3 рази на добу в перший день або поступово збільшувати до 900 мг за схемою, описаною вище (див. розділ "Нейропатичний біль у дорослих"). В подальшому доза може бути збільшена до 3600 мг на добу (поділених на 3 рівні прийому). Відзначено хорошу переносимість препарату в дозах до 4800 мг/добу. Максимальний інтервал між дозами при триразовому прийомі препарату не повинен перевищувати 12 годин, щоб уникнути відновлення судом. Діти віком 3-12 років Початкова доза препарату варіює від 10 до 15 мг/кг/добу, яку призначають рівними дозами 3 рази на день і підвищують до ефективної приблизно 3 дні. Ефективна доза габапентину в дітей віком 5 років і більше становить 25-35 мг/кг/сут рівними дозами в 3 прийоми. Ефективна доза габапентину у дітей віком від 3 до 5 років становить 40 мг/кг/добу рівними дозами у 3 прийоми. Відзначено хорошу переносимість препарату в дозах до 50 мг/кг/добу при тривалому застосуванні. Максимальний інтервал між прийомом доз препарату не повинен перевищувати 12 годин, щоб уникнути відновлення судом. Немає необхідності контролювати концентрацію габапентину у плазмі. Він може використовуватися у комбінації з іншими протисудомними препаратами без урахування зміни його концентрації у плазмі крові або концентрації інших протиепілептичних препаратів (ПЕП) у сироватці. Добір дози при нирковій недостатності. Хворим із нирковою недостатністю рекомендується зниження дози габапентину Кліренс креатиніну ≥80 мл/хв - Добова доза 900-3600 мг за три прийоми. Кліренс креатиніну 50-79 мл/хв - Добова доза 600-1800 мг за три прийоми. Кліренс креатиніну 30-49 мл/хв - Добова доза 300-900 мг за три прийоми. Кліренс креатиніну 15-29 мл/хв - Добова доза 150*-600 мг за три прийоми. Кліренс креатиніну * Призначають по 300 мг за день. ** У пацієнтів з кліренсом креатиніну Рекомендації для хворих, які перебувають на гемодіалізі Хворим, які перебувають на гемодіалізі, які раніше не приймали габапентин, препарат Габагамма® рекомендується призначати в дозі, що насичує, 300-400 мг, а потім застосовувати його по 200-300 мг після кожних 4 годин гемодіалізу. Для пацієнтів зі зниженою функцією нирок, що проходять діаліз, підтримуюча доза габапентину повинна підбиратися відповідно до рекомендацій, наведених у таблиці 1. На додаток до підтримуючої терапії рекомендується прийом 200-300 мг габапентину після кожної 4-годинної процедури діалізу. Пацієнти у тяжкому стані У ослаблених хворих, а також пацієнтів у тяжкому загальному стані, низькою масою тіла та після трансплантації органів підвищення дозування має проводитися поступово з використанням дозування 100 мг. Застосування у пацієнтів похилого віку Внаслідок вікового зниження функції нирок літнім пацієнтам може знадобитися корекція дози. Сонливість, периферичні набряки та астенія у пацієнтів похилого віку можуть зустрічатися частіше.ПередозуванняПри одноразовому прийомі 49 г габапентину спостерігалися такі симптоми: запаморочення, диплопія, порушення мови, сонливість, летаргія, стан загальмованості, втрата свідомості, діарея, які повністю зникли при проведенні симптоматичної терапії. Слід зважати на те, що при прийомі високих доз габапентину зменшується його всмоктування в кишечнику. При передозуванні габапентином можливий розвиток коми, особливо при одночасному застосуванні з іншими лікарськими засобами, які пригнічують ЦНС. Незважаючи на те, що габапентин може виводитися при гемодіалізі, досвід показує, що зазвичай подібної необхідності не виникає. Хворим з тяжкою нирковою недостатністю може бути показаний гемодіаліз. В рамках експериментів на мишах та щурах, яким препарат вводився у дозах до 8000 мг/кг, не вдалося встановити значень летальної дози габапентину при пероральному введенні. Ознаки гострої токсичності тварин включали атаксію, утруднення дихання, птоз, гіпоактивність або збудження. Лікування: промивання шлунка, прийом активованого вугілля, симптоматична терапія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСамогубство, суїцидальні думки чи погіршення клінічної картини У пацієнтів, які отримують протиепілептичні засоби за декількома показаннями, включаючи габапентин, були зареєстровані суїцидальні думки та поведінка. Метааналіз рандомізованих плацебо контрольованих досліджень протиепілептичних препаратів також показав невелике підвищення ризику суїцидальних думок та поведінки. Механізм цього ризику не відомий, і дані не дозволяють виключити можливість підвищення ризику при застосуванні габапентину. Необхідно забезпечити ретельне спостереження за пацієнтами виявлення суїцидальних думок і поведінки. З появою цих ознак необхідно призначити відповідне лікування. Пацієнтам та особам, які доглядають пацієнтів, має бути рекомендовано звернутися до лікаря при появі ознак суїцидальних думок або поведінки. Гострий панкреатит У разі розвитку гострого панкреатиту на прийомі габапентину слід оцінити можливість відміни препарату. Анафілаксія Габапентин може спричинити анафілаксію. Зареєстровані такі ознаки та симптоми: утруднене дихання, набряк губ, горла, язика, гіпотензія, що потребують негайного лікування. Пацієнти повинні припинити прийом препарату та за перших ознак звернутися до лікаря. Лікарський висип з еозинофілією та системними проявами (DRESS-синдром) У пацієнтів, які приймають протиепілептичні препарати, включаючи габапентин, були зареєстровані важкі, загрозливі для життя, системні реакції гіперчутливості, такі як лікарський висип з еозинофілією та системними симптомами (DRESSсиндром). Необхідно відзначити, що можуть з'явитися ранні прояви гіперчутливості, такі як лихоманка або збільшення лімфатичних вузлів (лімфаденопатія), навіть якщо висип відсутній. Якщо з'явилися такі ознаки чи симптоми, слід негайно обстежити пацієнта. Застосування габапентину слід припинити, якщо не може бути встановлено альтернативну причину цих симптомів. Судоми (синдром "скасування") Хоча синдром "скасування" при лікуванні габапентином не спостерігався, не рекомендується різко припиняти лікування. Скасування будь-яких протисудомних засобів у хворих на епілепсію може спровокувати епілептичний статус. Також, як і у випадку з іншими антиконвульсантами, спроби відмінити всі супутні протиепілептичні препарати, розпочати монотерапію габапентином у разі рефрактерності до лікування у пацієнтів, які приймають кілька препаратів, здебільшого не закінчуються успіхом. При лікуванні габапентином, як і іншими протисудомними лікарськими засобами, у деяких пацієнтів може збільшитись частота нападів або поява нових типів нападів. Монотерапія габапентином при лікуванні пацієнтів, стійких до терапії протисудомними препаратами, не має успіху, як і при застосуванні інших протиепілептичних засобів. Габапентин не є ефективним при первинних генералізованих нападах, таких як абсанс, і може посилити ці напади у деяких пацієнтів. Габапентин слід використовувати з обережністю у пацієнтів із змішаними судомними нападами, у тому числі при абсанс-епілепсії. Пацієнти 65 років та старші У пацієнтів 65 років і старших систематичних досліджень з габапентином не проводилися. У подвійному сліпому дослідженні було показано, що у пацієнтів з нейропатичним болем у віці 65 років і старше у дещо вищому відсотку, ніж у молодших осіб, спостерігалися сонливість, периферичні набряки та астенія. Поряд з цими спостереженнями, клінічні дослідження у цій віковій групі не вказують на те, що профіль небажаних явищ відрізняється від тих, що спостерігаються у молодших пацієнтів. Діти Вплив на навчання, інтелект, та розвиток дітей та підлітків довгострокової (більше 36 тижнів) терапії габапентином вивчено недостатньо. Тому переваги тривалої терапії мають бути оцінені з огляду на потенційний ризик такого лікування. Зловживання та залежність В базі даних післяреєстраційних спостережень є повідомлення про випадки зловживання препаратом та залежність від нього. Як і у разі будь-якого препарату, що впливає на ЦНС, лікарям слід ретельно вивчати анамнез пацієнтів на предмет зловживання препаратами та спостерігати за ними з метою виявлення можливих ознак зловживання габапентином (наприклад, прагнення необґрунтовано отримати препарат, розвиток стійкості до терапії габапентином, необґрунтоване підвищення). . Лабораторні дослідження При додаванні габапентину до інших протисудомних засобів були зареєстровані неправдиві результати при визначенні білка в сечі за допомогою тест-смужок AmesN-MultistixSG®. Для визначення білка у сечі рекомендується користуватися більш специфічним методом преципітації сульфосаліцилової кислоти. Вплив на ЦНС Під час лікування габапентином спостерігалися випадки запаморочення та сонливості, які можуть збільшувати можливість отримання випадкової травми (при падінні). У постреєстраційному періоді також повідомлялося про випадки сплутаності свідомості, втрати свідомості та порушення розумової діяльності. Тому пацієнтам слід бути обережними до тих пір, поки їм не стануть відомі можливі ефекти цього лікарського препарату. При одночасному застосуванні з опіодними аналгетиками може спостерігатися підвищення габапентину в плазмі. У зв'язку з цим пацієнт потребує ретельного спостереження щодо розвитку ознак пригнічення ЦНС, таких як сонливість, седація і пригнічення функції дихання. Дози габапентину або опіодних аналгетиків мають бути знижені відповідним чином. Спільне застосування з антацидами Габапентин рекомендується приймати приблизно через 2 години після антациду. Препарат Габагамма містить лактозу. Пацієнтам із спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або глюкозо-галактозною мальабсорбцією препарат протипоказаний. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Під час прийому препарату не рекомендується керувати автомобілем або користуватися потенційно небезпечною технікою до підтвердження відсутності негативного впливу на виконання цих функцій. Габапентин впливає на ЦНС і може викликати запаморочення, сонливість, сплутаність свідомості, непритомність та інші симптоми з боку ЦНС. Навіть при незначній або помірній виразності ці небажані реакції можуть становити небезпеку для пацієнтів, які керують транспортними засобами або іншими механізмами. Особливо великою є така ймовірність на початку лікування або після підвищення дози препарату.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Діюча речовина: габапентин 100 мг, 300 мг або 400 мг; допоміжні речовини: лактоза, кукурудзяний крохмаль, тальк, желатин, титану діоксид, барвник заліза оксид жовтий, барвник заліза оксид червоний. По 10 капсул у блістер, по 2, 5 або 10 блістерів у картонну пачку з інструкцією із застосування.Опис лікарської формиТверді желатинові капсули розміру 0 оранжевого кольору непрозорі. капсули: порошок білого кольору.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб.ФармакокінетикаБіодоступність габапентину не є пропорційною дозі. Так, зі збільшенням дози вона знижується. Після прийому внутрішньо максимальна концентрація (Сmах) габапентину в плазмі досягається через 2-3 години. Абсолютна біодоступність габапентину при прийомі капсул у дозуванні 300 мг становить близько 60%. Їжа, у тому числі з великим вмістом жирів, не має значного впливу на фармакокінетику. Фармакокінетика не змінюється при повторному застосуванні; рівноважні концентрації у плазмі можна передбачити на підставі результатів одноразового прийому препарату. Розподіл: габапентин практично не зв'язується з білками плазми ( Біотрансформація: відсутні дані про метаболізм габапентину в організмі людини. Препарат не індукує окисних ферментів печінки зі змішаною функцією, що беруть участь у метаболізмі лікарських засобів. Виведення: виводиться виключно нирками у незміненому вигляді, метаболізму не піддається. Період напіввиведення (Т1/2) із плазми не залежить від дози і становить у середньому 5-7 год. Кліренс габапентину з плазми знижується у людей похилого віку та хворих з порушеною функцією нирок. Константа швидкості виведення, кліренс із плазми та нирковий кліренс прямо пропорційні кліренсу креатиніну. Габапентин видаляється із плазми при гемодіалізі. У хворих з порушеною функцією нирок та пацієнтів, які отримують лікування гемодіалізом, рекомендується корекція дози (див. Спосіб застосування та дози). Фармакокінетика у дітей вивчалася у 50 здорових добровольців віком від 1 місяця до 12 років. В цілому концентрація габапентину в плазмі крові дітей старше 5 років аналогічна така у дорослих при застосуванні препарату в еквівалентній дозі на підставі розрахунку мг/кг маси тіла. В рамках дослідження фармакокінетики у 24 здорових дітей віком від 1 до 48 місяців параметри експозиції препарату (AUC) були приблизно на 30% нижче, Сmах - нижче, а кліренс - вище при розрахунку на одиницю маси тіла порівняно з доступними опублікованими даними по кінетиці у дітей віком від 5 років. Лінійність/нелінійність параметрів фармакокінетики: біодоступність габапентину знижується зі збільшенням дози, що тягне за собою нелінійність параметрів фармакокінетики, що включають показник біодоступності. Фармакокінетика елімінації краще описується лінійною моделлю. Рівноважні концентрації габапентину в плазмі є передбачуваними на основі даних по кінетиці при одноразовому прийомі.ФармакодинамікаТочний механізм дії габапентину не відомий. Хімічна структура габапентину аналогічна структурі нейромедіатора гамма-аміномасляної кислоти (ГАМК), однак його механізм дії відрізняється від інших препаратів, що взаємодіють з ГАМК-рецепторами (вальпроат, барбітурати, бензодіазепіни, інгібітори ГАМК-трансамінази, інгібітори ГАМК ГАМК). У дослідженнях in vitro з міченим радіоізотопом габапентином у головному мозку щурів були виявлені нові області зв'язування препарату з білками, у тому числі неокортекс та гіпокамп, що може мати відношення до протисудомної та аналгетичної активності габапентину та його похідних. Попередні дослідження показали, що габапентин зв'язується з α2-δ-субодиницею потенціалзалежних кальцієвих каналів і знижує потік іонів кальцію, що відіграє важливу роль у виникненні нейропатичного болю. У клінічно значущих концентраціях габапентин не зв'язується з іншими поширеними рецепторами до лікарських препаратів та нейромедіаторів, присутніми в головному мозку, у тому числі ГАМКА, ГАМКВ, бензодіазепіновими, глутаматними, гліциновими та N-метил-d-аспартатними рецепторами. На відміну від фенітоїну та карбамазепіну габапентин не взаємодіє з натрієвими каналами in vitro. Застосування габапентину in vitro призводить до незначного вивільнення моноамінових нейротрансмітерів. Введення габапентину щурам призводило до збільшення швидкості метаболізму ГАМК у деяких областях головного мозку, аналогічно ефекту вальпроату натрію, проте ефект спостерігався в інших відділах головного мозку. Зв'язок описаних ефектів габапентину з його протисудомною активністю нині встановлено. У тварин габапентин легко проникає у тканину головного мозку та запобігає судомам, спровокованим максимальним електрошоком, хімічними конвульсантами, у тому числі інгібіторами синтезу ГАМК, а також у разі генетичних моделей судомних синдромів. У клінічних дослідженнях ад'ювантної терапії парціальних судомних нападів у дітей віком від 3 до 12 років було продемонстровано наявність кількісних, але статистично недостовірних відмінностей щодо частоти зниження нападів на 50% у групі габапентину порівняно з групою плацебо. Додатковий аналіз частоти відповіді на терапію залежно від віку (при розгляді віку як безперервної змінної або виділення двох вікових підгруп 3-5 та 6-12 років) не виявив статистично достовірного впливу віку на ефективність терапії.Показання до застосуванняЛікування нейропатичного болю у дорослих віком 18 років і старше. Ефективність та безпека у пацієнтів віком до 18 років не встановлена. Монотерапія парціальних судом із вторинною генералізацією або без у дорослих та дітей з 12 років. Ефективність та безпека у дітей віком до 12 років не встановлена. Як додатковий засіб при лікуванні парціальних судом з вторинною генералізацією і без дорослих та дітей з 3 років. Ефективність та безпека у дітей віком до 3 років не встановлена.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до будь-якого компонента препарату, непереносимість лактози, дефіцит лактази, глюкозо-галактозна мальабсорбція. Застосування як монотерапія парціальних судом з вторинною генералізацією в дітей віком до 12 років. Як додатковий засіб при лікуванні парціальних судом з вторинною генералізацією і без дітей молодше 3 років. Лікування нейропатичного болю у дітей та підлітків до 18 років. З обережністю: ниркова недостатність.Вагітність та лактаціяРизик, пов'язаний з епілепсією та протиепілептичними лікарськими засобами в цілому У матерів, які отримують протиепілептичні лікарські засоби, у 2-3 рази збільшується ризик народження дітей із вродженими дефектами. Найчастіше повідомлялося про випадки народження дітей з ущелиною верхньої губи та піднебіння, вадами розвитку серцево-судинної системи та дефектами нервової трубки. Комплексна терапія декількома протиепілептичними препаратами підвищує ризик вроджених вад розвитку більшою мірою, ніж монотерапія. Тому, коли це можливо, необхідно надавати перевагу монотерапії. Жінкам у дітородному віці, які потребують протисудомної терапії, необхідно проконсультуватися у спеціаліста. Необхідність продовження лікування протисудомними препаратами має бути переглянута у разі планування вагітності. Не слід проводити різке відміну протиепілептичних препаратів, т.к.це може призвести до відновлення судомних нападів, що може мати серйозні наслідки для здоров'я матері та дитини. Затримка розвитку у дітей, народжених жінками, які страждають на епілепсію, спостерігається рідко. Диференціювати, якими причинами зумовлена ​​затримка розвитку: генетичними, соціальними факторами, захворюванням матері на епілепсію, або застосуванням протиепілептичних препаратів, неможливо. Ризик, пов'язаний із застосуванням габапентину Дані щодо застосування габапентину у вагітних відсутні. У дослідженнях на тваринах була показана репродуктивна токсичність. Потенційний ризик для людини не відомий. Габапентин не слід використовувати під час вагітності, якщо потенційна користь для матері не переважає потенційного ризику для плода. Визначені висновки щодо того, чи існує підвищений ризик вроджених вад розвитку, якщо під час вагітності був використаний габапентин, не можуть бути зроблені, тому що в кожному повідомленні про застосування габапентину при вагітності були епілепсія як така, і супутня терапія протиепілептичними лікарськими засобами. Габапентин надходить у молоко матері. Оскільки вплив габапентину на дітей при грудному вигодовуванні невідомий, слід бути обережним при призначенні габапентину матері в період годування груддю. Лікарський препарат Габагамма® слід використовувати у матерів-годувальниць, лише якщо потенційна користь для матері переважує потенційний ризик для плода. У дослідженнях на тваринах не відзначалося впливу габапентину на фертильність.Побічна діяЧастота побічних ефектів, відмічених під час клінічних досліджень, які проводилися у пацієнтів, які страждають на епілепсію (у комплексній терапії та при монотерапії) та у пацієнтів з нейропатичним болем, розподіляється в наступному порядку: дуже часто (більше 10% випадків), часто (у 1 % - 10% випадків), нечасто (у 0,1% - 1% випадків), рідко (у 0,01% - 0,1% випадків), дуже рідко (менше 0,01% випадків), включаючи повідомлення про одиничні побічні ефекти. Там, де відзначалася різна частота побічної дії, вказано найбільшу частоту. Для побічних реакцій, зазначених у постмаркетингових спостереженнях, частота може бути оцінена з урахуванням наявних даних (їх частота зазначено як "Частота невідома"). У кожній групі небажані ефекти представлені в порядку зменшення серйозності. Інфекції та паразитарні захворювання – дуже часто: вірусні захворювання; часто: пневмонія, інфекція дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів, інші інфекції, середній отит. Порушення з боку крові та лімфатичної системи – часто: лейкопенія; частота невідома: тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи – нечасто: алергічні реакції (в т.ч. уртикарний висип); частота невідома: синдром гіперчутливості, включаючи системні реакції, такі як лихоманка, висипання, гепатит, лімфаденопатія, еозинофілія, анафілаксія та інші. Порушення з боку обміну речовин та харчування – часто: анорексія, підвищення апетиту. Порушення психіки – часто: ворожість, сплутаність свідомості, емоційна лабільність, депресія, неспокій, підвищена нервова збудливість, порушення мислення; нечасто: погіршення психічного стану, тривожність; Частота невідома: галюцинації. Порушення з боку нервової системи – дуже часто: сонливість, запаморочення, атаксія; часто: судоми, гіперкінези, дизартрія, амнезія, тремор, безсоння, біль голови, порушення чутливості, такі як парестезія, зниження чутливості, порушення координації рухів, ністагм, підвищення, зниження або відсутність рефлексів; нечасто: гіпокінезія, зниження когнітивних функцій; рідко: непритомність; частота невідома: інші порушення рухових функцій (зокрема. хореоатетоз, дискінезія, дистонія). Порушення з боку органу зору часто: порушення зору, такі як амбліопія, двоїння в очах. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення – часто: запаморочення; частота невідома: дзвін у вухах. Порушення з боку серця – нечасто: відчуття серцебиття. Порушення з боку судин – часто: гіпертензія, вазодилатація. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння – часто: задишка, бронхіт, фарингіт, кашель, риніт. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту – часто: нудота, блювання, проблеми із зубами, гінгівіт, діарея, біль у животі, диспепсія, запор, сухість у роті та горлі, метеоризм; Частота невідома: панкреатит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів – частота невідома: гепатит, жовтяниця. Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини - часто: набряк обличчя, геморагічний висип, що найчастіше описується як синці в результаті фізичної травми, висип, свербіж, акне; частота невідома: лікарський висип з еозинофілією та системними симптомами (ф11Е88синдром), синдром Стівенса-Джонсона, ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема, алопеція. Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини – часто: болі у суглобах, м'язові болі, біль у спині, судомні посмикування; частота невідома: міоклонус, рабдоміоліз. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів – частота невідома: гостра ниркова недостатність, нетримання сечі. Порушення з боку статевих органів та молочної залози – часто: імпотенція; частота невідома: гіпертрофія грудей, гінекомастія, статева дисфункція (зміна лібідо, порушення еякуляції та аноргазмія). Загальні розлади та порушення у місці введення – дуже часто: втома, лихоманка; часто: периферичні набряки, порушення ходи, астенія, біль різної локалізації, нездужання, грипоподібний синдром; нечасто: генералізовані набряки; частота невідома: синдром відміни, який проявляється у вигляді занепокоєння, безсоння, нудоти, пітливості, болю у грудях. Є повідомлення про випадки раптової смерті, проте причинно-наслідковий зв'язок із лікуванням габапентином не встановлено. Лабораторні та інструментальні дані – часто: знижений вміст лейкоцитів у крові, збільшення маси тіла; нечасто: підвищення концентрації печінкових ферментів (ACT, АЛТ) та білірубіну, гіперглікемія (найчастіше спостерігається у пацієнтів з цукровим діабетом); рідко: гіпоглікемія (найчастіше спостерігається у пацієнтів з цукровим діабетом); частота невідома: підвищення активності креатинфосфокінази, гіпонатріємії. Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій – часто: випадкова травма, перелом, садна; нечасто: падіння. При лікуванні габапентин є повідомлення про випадки гострого панкреатиту. Причинно-наслідковий зв'язок із прийомом габапентину не встановлено. Повідомлялося про випадки міопатії з підвищенням активності креатинкінази у пацієнтів у термінальній стадії ниркової недостатності, які перебувають на гемодіалізі. Інфекції дихальних шляхів, отит, бронхіт та судоми у дітей були зареєстровані лише у клінічних дослідженнях. Крім того, у клінічних дослідженнях у дітей часто відзначалися гіперкінези та агресивна поведінка.Взаємодія з лікарськими засобамиЄ повідомлення про спонтанні випадки, а також за інформацією з літературних джерел про можливе пригнічення дихання та/або симптоми седації, пов'язані з прийомом габапентину та опіодних анальгетиків. При застосуванні 600 мг габапентину через 2 години після прийому морфіну в капсулах з контрольованим вивільненням по 60 мг, спостерігалося збільшення середнього значення площі кривої "концентрація-час" (AUC) габапентину на 44% порівняно з цим показником без прийому морфіну, що асоціюється з збільшенням болючого порога (холодовий пресорний тест). Клінічне значення цієї зміни не встановлено, фармакокінетичні характеристики морфіну у своїй не змінювалися. Побічні ефекти морфіну при спільному прийомі з габапентином не відрізнялися від таких прийому морфіну спільно в плацебо. Ступінь взаємодії цих препаратів в інших дозах невідомий. Необхідне ретельне спостереження за такими пацієнтами. Взаємодії між габапентином та фенобарбіталом, фенітоїном, вальпроєвою кислотою або карбамазепіном не спостерігалося. Фармакокінетика габапентину в рівноважному стані однакова для здорових осіб та пацієнтів з епілепсією, які отримують інші протисудомні засоби. Одночасне застосування габапентину та пероральних контрацептивів, що містять норетистерон та/або етинілестрадіол, не впливає на фармакокінетику обох компонентів. При одночасному застосуванні габапентину з антацидами, що містять алюміній та магній, біодоступність габапентину знижується на 24%. Рекомендується приймати габапентин приблизно через дві години після прийому антацидних препаратів. При прийомі пробенециду ниркова екскреція габапентину не змінюється. При сумісному прийомі з циметидином спостерігається невелике зниження ниркової екскреції габапентину, яке не має клінічного значення. При одночасному застосуванні напроксену (250 мг) та габапентину (125 мг) відзначалося підвищення абсорбції габапентину з 12% до 15%. Габапентин не впливає на фармакокінетичні параметри напроксену. Зазначені дози препаратів менші за мінімальні терапевтичні. Одночасне застосування цих препаратів у великих дозах не вивчалося.Спосіб застосування та дозиВсередину незалежно від їди або разом з їжею. Якщо необхідно зменшити дозу, відмінити препарат або замінити його на альтернативний засіб, це слід робити поступово протягом мінімум одного тижня. У ослаблених хворих, а також пацієнтів у тяжкому загальному стані, з низькою вагою тіла та після трансплантації органів, підвищення дозування має проводитися поступово з використанням дозування 100 мг. Нейропатичний біль у дорослих Початкова доза препарату Габагамма® становить 900 мг на добу на три прийоми рівними дозами; при необхідності дозу поступово збільшують до максимальної - 3600 мг на добу. Необхідно враховувати, що при застосуванні габапентину в дозі вище 1800 мг на добу, додаткова ефективність не відзначалася. Лікування можна починати відразу з дози 900 мг на добу (по 300 мг 3 рази на добу) або протягом перших 3-х днів дозу можна збільшувати поступово до 900 мг на добу за наступною схемою: 1 день: 300 мг препарату 1 раз на добу; 2-й день: по 300 мг двічі на добу; 3 день: по 300 мг 3 рази на добу. Парціальні судоми у дорослих та дітей з 12 років При епілепсії зазвичай потрібне тривале лікування. При цьому доза визначається лікарем, залежно від індивідуальної переносимості препарату. Ефективна доза – від 900 до 3600 мг на добу. Терапію можна розпочати з дози 300 мг 3 рази на добу в перший день або поступово збільшувати до 900 мг за схемою, описаною вище (див. розділ "Нейропатичний біль у дорослих"). В подальшому доза може бути збільшена до 3600 мг на добу (поділених на 3 рівні прийому). Відзначено хорошу переносимість препарату в дозах до 4800 мг/добу. Максимальний інтервал між дозами при триразовому прийомі препарату не повинен перевищувати 12 годин, щоб уникнути відновлення судом. Діти віком 3-12 років Початкова доза препарату варіює від 10 до 15 мг/кг/добу, яку призначають рівними дозами 3 рази на день і підвищують до ефективної приблизно 3 дні. Ефективна доза габапентину в дітей віком 5 років і більше становить 25-35 мг/кг/сут рівними дозами в 3 прийоми. Ефективна доза габапентину у дітей віком від 3 до 5 років становить 40 мг/кг/добу рівними дозами у 3 прийоми. Відзначено хорошу переносимість препарату в дозах до 50 мг/кг/добу при тривалому застосуванні. Максимальний інтервал між прийомом доз препарату не повинен перевищувати 12 годин, щоб уникнути відновлення судом. Немає необхідності контролювати концентрацію габапентину у плазмі. Він може використовуватися у комбінації з іншими протисудомними препаратами без урахування зміни його концентрації у плазмі крові або концентрації інших протиепілептичних препаратів (ПЕП) у сироватці. Добір дози при нирковій недостатності. Хворим із нирковою недостатністю рекомендується зниження дози габапентину Кліренс креатиніну ≥80 мл/хв - Добова доза 900-3600 мг за три прийоми. Кліренс креатиніну 50-79 мл/хв - Добова доза 600-1800 мг за три прийоми. Кліренс креатиніну 30-49 мл/хв - Добова доза 300-900 мг за три прийоми. Кліренс креатиніну 15-29 мл/хв - Добова доза 150*-600 мг за три прийоми. Кліренс креатиніну * Призначають по 300 мг за день. ** У пацієнтів з кліренсом креатиніну Рекомендації для хворих, які перебувають на гемодіалізі Хворим, які перебувають на гемодіалізі, які раніше не приймали габапентин, препарат Габагамма® рекомендується призначати в дозі, що насичує, 300-400 мг, а потім застосовувати його по 200-300 мг після кожних 4 годин гемодіалізу. Для пацієнтів зі зниженою функцією нирок, що проходять діаліз, підтримуюча доза габапентину повинна підбиратися відповідно до рекомендацій, наведених у таблиці 1. На додаток до підтримуючої терапії рекомендується прийом 200-300 мг габапентину після кожної 4-годинної процедури діалізу. Пацієнти у тяжкому стані У ослаблених хворих, а також пацієнтів у тяжкому загальному стані, низькою масою тіла та після трансплантації органів підвищення дозування має проводитися поступово з використанням дозування 100 мг. Застосування у пацієнтів похилого віку Внаслідок вікового зниження функції нирок літнім пацієнтам може знадобитися корекція дози. Сонливість, периферичні набряки та астенія у пацієнтів похилого віку можуть зустрічатися частіше.ПередозуванняПри одноразовому прийомі 49 г габапентину спостерігалися такі симптоми: запаморочення, диплопія, порушення мови, сонливість, летаргія, стан загальмованості, втрата свідомості, діарея, які повністю зникли при проведенні симптоматичної терапії. Слід зважати на те, що при прийомі високих доз габапентину зменшується його всмоктування в кишечнику. При передозуванні габапентином можливий розвиток коми, особливо при одночасному застосуванні з іншими лікарськими засобами, які пригнічують ЦНС. Незважаючи на те, що габапентин може виводитися при гемодіалізі, досвід показує, що зазвичай подібної необхідності не виникає. Хворим з тяжкою нирковою недостатністю може бути показаний гемодіаліз. В рамках експериментів на мишах та щурах, яким препарат вводився у дозах до 8000 мг/кг, не вдалося встановити значень летальної дози габапентину при пероральному введенні. Ознаки гострої токсичності тварин включали атаксію, утруднення дихання, птоз, гіпоактивність або збудження. Лікування: промивання шлунка, прийом активованого вугілля, симптоматична терапія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСамогубство, суїцидальні думки чи погіршення клінічної картини У пацієнтів, які отримують протиепілептичні засоби за декількома показаннями, включаючи габапентин, були зареєстровані суїцидальні думки та поведінка. Метааналіз рандомізованих плацебо контрольованих досліджень протиепілептичних препаратів також показав невелике підвищення ризику суїцидальних думок та поведінки. Механізм цього ризику не відомий, і дані не дозволяють виключити можливість підвищення ризику при застосуванні габапентину. Необхідно забезпечити ретельне спостереження за пацієнтами виявлення суїцидальних думок і поведінки. З появою цих ознак необхідно призначити відповідне лікування. Пацієнтам та особам, які доглядають пацієнтів, має бути рекомендовано звернутися до лікаря при появі ознак суїцидальних думок або поведінки. Гострий панкреатит У разі розвитку гострого панкреатиту на прийомі габапентину слід оцінити можливість відміни препарату. Анафілаксія Габапентин може спричинити анафілаксію. Зареєстровані такі ознаки та симптоми: утруднене дихання, набряк губ, горла, язика, гіпотензія, що потребують негайного лікування. Пацієнти повинні припинити прийом препарату та за перших ознак звернутися до лікаря. Лікарський висип з еозинофілією та системними проявами (DRESS-синдром) У пацієнтів, які приймають протиепілептичні препарати, включаючи габапентин, були зареєстровані важкі, загрозливі для життя, системні реакції гіперчутливості, такі як лікарський висип з еозинофілією та системними симптомами (DRESSсиндром). Необхідно відзначити, що можуть з'явитися ранні прояви гіперчутливості, такі як лихоманка або збільшення лімфатичних вузлів (лімфаденопатія), навіть якщо висип відсутній. Якщо з'явилися такі ознаки чи симптоми, слід негайно обстежити пацієнта. Застосування габапентину слід припинити, якщо не може бути встановлено альтернативну причину цих симптомів. Судоми (синдром "скасування") Хоча синдром "скасування" при лікуванні габапентином не спостерігався, не рекомендується різко припиняти лікування. Скасування будь-яких протисудомних засобів у хворих на епілепсію може спровокувати епілептичний статус. Також, як і у випадку з іншими антиконвульсантами, спроби відмінити всі супутні протиепілептичні препарати, розпочати монотерапію габапентином у разі рефрактерності до лікування у пацієнтів, які приймають кілька препаратів, здебільшого не закінчуються успіхом. При лікуванні габапентином, як і іншими протисудомними лікарськими засобами, у деяких пацієнтів може збільшитись частота нападів або поява нових типів нападів. Монотерапія габапентином при лікуванні пацієнтів, стійких до терапії протисудомними препаратами, не має успіху, як і при застосуванні інших протиепілептичних засобів. Габапентин не є ефективним при первинних генералізованих нападах, таких як абсанс, і може посилити ці напади у деяких пацієнтів. Габапентин слід використовувати з обережністю у пацієнтів із змішаними судомними нападами, у тому числі при абсанс-епілепсії. Пацієнти 65 років та старші У пацієнтів 65 років і старших систематичних досліджень з габапентином не проводилися. У подвійному сліпому дослідженні було показано, що у пацієнтів з нейропатичним болем у віці 65 років і старше у дещо вищому відсотку, ніж у молодших осіб, спостерігалися сонливість, периферичні набряки та астенія. Поряд з цими спостереженнями, клінічні дослідження у цій віковій групі не вказують на те, що профіль небажаних явищ відрізняється від тих, що спостерігаються у молодших пацієнтів. Діти Вплив на навчання, інтелект, та розвиток дітей та підлітків довгострокової (більше 36 тижнів) терапії габапентином вивчено недостатньо. Тому переваги тривалої терапії мають бути оцінені з огляду на потенційний ризик такого лікування. Зловживання та залежність В базі даних післяреєстраційних спостережень є повідомлення про випадки зловживання препаратом та залежність від нього. Як і у разі будь-якого препарату, що впливає на ЦНС, лікарям слід ретельно вивчати анамнез пацієнтів на предмет зловживання препаратами та спостерігати за ними з метою виявлення можливих ознак зловживання габапентином (наприклад, прагнення необґрунтовано отримати препарат, розвиток стійкості до терапії габапентином, необґрунтоване підвищення). . Лабораторні дослідження При додаванні габапентину до інших протисудомних засобів були зареєстровані неправдиві результати при визначенні білка в сечі за допомогою тест-смужок AmesN-MultistixSG®. Для визначення білка у сечі рекомендується користуватися більш специфічним методом преципітації сульфосаліцилової кислоти. Вплив на ЦНС Під час лікування габапентином спостерігалися випадки запаморочення та сонливості, які можуть збільшувати можливість отримання випадкової травми (при падінні). У постреєстраційному періоді також повідомлялося про випадки сплутаності свідомості, втрати свідомості та порушення розумової діяльності. Тому пацієнтам слід бути обережними до тих пір, поки їм не стануть відомі можливі ефекти цього лікарського препарату. При одночасному застосуванні з опіодними аналгетиками може спостерігатися підвищення габапентину в плазмі. У зв'язку з цим пацієнт потребує ретельного спостереження щодо розвитку ознак пригнічення ЦНС, таких як сонливість, седація і пригнічення функції дихання. Дози габапентину або опіодних аналгетиків мають бути знижені відповідним чином. Спільне застосування з антацидами Габапентин рекомендується приймати приблизно через 2 години після антациду. Препарат Габагамма містить лактозу. Пацієнтам із спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або глюкозо-галактозною мальабсорбцією препарат протипоказаний. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Під час прийому препарату не рекомендується керувати автомобілем або користуватися потенційно небезпечною технікою до підтвердження відсутності негативного впливу на виконання цих функцій. Габапентин впливає на ЦНС і може викликати запаморочення, сонливість, сплутаність свідомості, непритомність та інші симптоми з боку ЦНС. Навіть при незначній або помірній виразності ці небажані реакції можуть становити небезпеку для пацієнтів, які керують транспортними засобами або іншими механізмами. Особливо великою є така ймовірність на початку лікування або після підвищення дози препарату.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули – 1 капс: габапентин 300 мг. 10 шт. - блістери (5) - пачки картонні.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб. За хімічною структурою має схожість з GABA, що виконує функцію гальмівного медіатора ЦНС. Вважають, що механізм дії габапентину відрізняється від інших протисудомних засобів, що діють через GABA синапси (включаючи вальпроат, барбітурати, бензодіазепіни, інгібітори GABA-трансамінази, інгібітори захоплення GABA, агоністи GABA і проліки GABA). У дослідженнях in vitro показано, що габапентин характеризується наявністю нового пептидного місця зв'язування у тканинах мозку щурів, включаючи гіпокамп та кору головного мозку, яке може мати відношення до протисудомної активності габапентину та його похідних. Габапентин у клінічно значущих концентраціях не пов'язується з іншими звичайними препаратами та нейромедіаторними рецепторами у мозку, в т.ч. з GABAA-, GABAB-, бензодіазепіновими рецепторами,з NMDA-рецепторами. Остаточно механізм дії габапентину не встановлено.ФармакокінетикаГабапентин абсорбується із ШКТ. Після прийому внутрішньо Cmax  габапентину в плазмі досягається через 2-3 години. Абсолютна біодоступність становить близько 60%. Прийом одночасно з їжею (в т.ч. з високим вмістом жирів) не впливає на фармакокінетику габапентину. Габапентин не зв'язується з білками плазми та має Vd 57.7 л. У пацієнтів з епілепсією концентрація габапентину у спинномозковій рідині становить 20% від відповідних Css у плазмі наприкінці інтервалу дозування. Габапентин виводиться лише нирками. Ознак біотрансформації габапентину в людини не виявлено. Габапентин не індукує оксидази, що беруть участь у метаболізмі лікарських засобів. Виведення препарату найкраще описується за допомогою лінійної моделі. T1/2 не залежить від дози і становить у середньому 5-7 год. Кліренс габапентину знижується у осіб похилого віку та у пацієнтів з порушеннями функції нирок. Константа швидкості виведення, плазмовий та нирковий кліренс габапентину прямо пропорційні кліренсу креатиніну. Габапентин видаляється із плазми при гемодіалізі. Значення концентрацій габапентину в плазмі у дітей були подібними до дорослих.Клінічна фармакологіяПротисудомний препарат.Показання до застосуванняЛікування нейропатичного болю у дорослих старше 18 років; монотерапія парціальних судом з вторинною генералізацією і без неї у дорослих та дітей віком від 12 років; як додатковий засіб при лікуванні парціальних судом з вторинною генералізацією і без неї у дорослих та дітей віком від 3 років і старше.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до габапентину.Вагітність та лактаціяАдекватних та строго контрольованих досліджень щодо безпеки застосування габапентину при вагітності та в період лактації у людини не проводилося. При необхідності застосування при вагітності та в період лактації слід ретельно зважити очікувану користь терапії для матері та потенційний ризик для плода або немовляти. Габапентин виділяється із грудним молоком. При застосуванні в період лактації характеру дії габапентину на немовля не встановлено. Застосування у дітей Ефективність та безпека терапії нейропатичного болю у пацієнтів віком до 18 років не встановлені. Ефективність та безпека монотерапії габапентином при лікуванні парціальних судом у дітей віком до 12 років та додаткової терапії габапентином при лікуванні парціальних судом у дітей віком до 3 років не встановленіПобічна діяЗ боку ЦНС та периферичної нервової системи: амнезія, атаксія, сплутаність свідомості, порушення координації рухів, депресія, запаморочення, дизартрія, підвищена нервова збудливість, ністагм, сонливість, порушення мислення, тремор, судоми, амбліопія, диплопія, гіперкінез відсутність рефлексів, парестезії, тривога, ворожість, порушення ходи. З боку травної системи: зміна фарбування зубів, діарея, підвищення апетиту, сухість у роті, нудота, блювання, метеоризм, анорексія, гінгівіт, біль у животі, панкреатит, зміни функціональних проб печінки. З боку системи кровотворення: лейкопенія, зниження кількості лейкоцитів, тромбоцитопенічна пурпура. З боку дихальної системи: риніт, фарингіт, кашель, пневмонія. З боку кістково-м'язової системи: міалгія, артралгія, переломи кісток. Серцево-судинна система: артеріальна гіпертензія, прояви вазодилатації. З боку сечовивідної системи: інфекції сечових шляхів, нетримання сечі. Алергічні реакції: багатоформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона. Дерматологічні реакції: мацерація шкіри, акне, свербіж, висипання. Інші: біль у спині, втома, периферичні набряки, імпотенція, астенія, нездужання, набряклість обличчя, збільшення маси тіла, випадкова травма, астенія, грипоподібний синдром, коливання вмісту глюкози в крові, у дітей – вірусна інфекція, середній отит.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з антацидами зменшується всмоктування габапентину із ШКТ. При одночасному застосуванні з фелбаматом можливе збільшення T1/2 фелбамату. При одночасному застосуванні описано випадок підвищення концентрації фенітоїну у плазмі.Спосіб застосування та дозиІндивідуальний, залежно від показань та схеми лікування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиРізке припинення терапії протисудомними у хворих з парціальними судомами може провокувати судомний статус. У разі необхідності знижувати дозу, скасовувати габапентин або замінювати його на альтернативний засіб слід поступово протягом мінімум 1 тижня. Габапентин не є ефективним засобом лікування абсансних судомних нападів. При сумісному застосуванні з іншими протисудомними засобами було зареєстровано помилково-позитивні результати тесту визначення білка в сечі. Для визначення білка у сечі рекомендується користуватися більш специфічним методом преципітації сульфосаліцилової кислоти. Пацієнтам з порушеннями функції нирок, а також хворим, які перебувають на гемодіалізі, потрібна корекція режиму дозування. Пацієнтам похилого віку може бути потрібна корекція режиму дозування габапентину у зв'язку з тим, що у цієї категорії хворих можливе зменшення ниркового кліренсу. Ефективність та безпека терапії нейропатичного болю у пацієнтів віком до 18 років не встановлені. Ефективність та безпека монотерапії габапентином при лікуванні парціальних судом у дітей віком до 12 років та додаткової терапії габапентином при лікуванні парціальних судом у дітей віком до 3 років не встановлені. У період лікування не допускати вживання алкоголю. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами До визначення індивідуальної реакції на лікування пацієнт повинен утримуватися від потенційно небезпечних видів діяльності, пов'язаних із необхідністю концентрації уваги та підвищеної швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. речовина, що діє: габапентин 300,0 мг; допоміжні речовини: кальцію гідрофосфату дигідрат 60,0 мг, крохмаль картопляний 32,0 мг, макрогол-4000 (поліетиленгліколь-4000) 4,0 мг, магнію стеарат 4,0 мг; корпус капсули: желатин 58.0055 мг, барвник індигокармін 0,0302 мг, барвник хіноліновий жовтий 0,0203 мг, титану діоксид 0,9440 мг; кришечка капсули: желатин 36,3763 мг, барвник індигокармін 0,0189 мг, барвник хіноліновий жовтий 0,0127 мг, титану діоксид 0,5921 мг. По 10 або 15 капсул в контурну осередкову упаковку з полівінілхлоридної плівки або плівки Г1ВХ/ПВДХ і фольги алюмінієвої друкованої лакованої. По 3, 5, 10 контурних осередкових упаковок по 10 капсул або по 2, 4, 6 контурних осередкових упаковок по 15 капсул разом з інструкцією по застосуванню перешкодять пачку з картону.Опис лікарської формиТверді желатинові капсули № 0, корпус та кришечка зеленого кольору. Вміст капсул - порошок білого або майже білого кольору або білого з жовтуватим відтінком кольору. Допускається наявність грудочок, що розсипаються при легкому натисканні скляною паличкою.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо максимальна концентрація габапентину в плазмі досягається протягом 2-3 годин. Біодоступність габапентину має тенденцію до зниження збільшення дози препарату. Абсолютна біодоступність прийому капсул дозування 300 мг становить приблизно 60%. Їжа, у тому числі з високим вмістом жирів, не має клінічно значущого впливу на параметри фармакокінетики габапентину. Фармакокінетика габапентину не змінюється при багаторазовому прийомі препарату. Незважаючи на те, що в рамках клінічних досліджень концентрація габапентину в плазмі зазвичай варіювала в діапазоні 2-20 мкг/мл, вона не дозволяла прогнозувати ні ефективність, ні безпеку препарату. Параметри фармакокінетики представлені у таблиці 1. Таблиця 1. Зведені середні (CV, %) параметри фармакокінетики габапентину в рівноважному стані при багаторазовому прийомі з інтервалом дозування тривалістю вісім годин. Параметр фармакокінетики 300 мг (N = 7) 400 мг (N=14) 800 мг (N=14) Середнє %CV Середнє %CV Середнє %CV Стах (мкг/мл) 4,02 (24) 5,74 (38) 8,71 (29) tmах (ч) 2,7 (18) 2,1 (54) 1,6 (76) Т1/2 (год) 5,2 (12) 10,8 (89) 10,6 (41) AUC(0-8) 24,8 (24) 34,5 (34) 51,4 (27) Ае% (%) Дані відсутні Дані відсутні 47,2 (25) 34,4 (37) Стах - максимальна концентрація в плазмі крові в стані стійкої рівноваги. tmax - час досягнення Сmах. Т1/2 – період напіввиведення. AUC(0-8) - площа під кривою залежності концентрації у плазмі крові від часу у рівноважному стані в період від 0 до 8 годин після прийому препарату. Ае% - частка препарату, що елімінувався із сечею у незміненому вигляді за період від 0 до 8 годин після прийому препарату, у відсотках від прийнятої дози. Розподіл Габапентин не зв'язується з білками плазми, та його обсяг розподілу становить 57,7 л. У пацієнтів з епілепсією концентрація габапентину у спинномозковій рідині (СМР) становить приблизно 20% від мінімальної рівноважної концентрації у плазмі крові. Габапентин виділяється у грудне молоко. Біотрансформація Відсутні дані про метаболізм габапентину в організмі людини. Габапентин не викликає індукції неспецифічних оксидаз печінки, які відповідають за метаболізм лікарських засобів. Виведення Габапентин виводиться у незміненому вигляді виключно шляхом ниркової екскреції. Період напіввиведення габапентину не залежить від прийнятої дози та становить у середньому від 5 до 7 годин. У осіб похилого віку та пацієнтів з порушенням функції нирок кліренс габапентину з плазми крові знижується. Константа елімінації, плазмовий кліренс та нирковий кліренс габапентину прямо пропорційні кліренсу креатиніну. Габапентин видаляється з плазми при гемодіалізі. Пацієнтам з порушенням функції нирок, або тим, хто перебуває на гемодіалізі, рекомендується корекція дози препарату (див. розділ "Спосіб застосування та дози"). Фармакокінетика габапентину у дітей вивчалася у 50 здорових добровольців віком від 1 місяця до 12 років. В цілому, концентрація габапентину в плазмі крові дітей старше 5 років аналогічна така у дорослих при застосуванні препарату в еквівалентній дозі на підставі розрахунку мг/кг маси тіла. В рамках дослідження фармакокінетики у 24 здорових дітей віком від 1 до 48 місяців параметри експозиції препарату (AUC) були приблизно на 30% нижче, Сmах - нижче, а кліренс - вище при розрахунку на одиницю маси тіла порівняно з доступними опублікованими даними по кінетиці препарату у дітей віком від 5 років. Лінійність/нелінійність параметрів фармакокінетики Біодоступність габапентину знижується зі збільшенням прийнятої дози, що спричиняє нелінійність параметрів фармакокінетики, які включають до уваги показник біодоступності (F), наприклад, Ае%, CL/F, Vd/F. Фармакокінетика елімінації (параметри, що не включають F, такі як CLr та Т1/2) краще описується лінійною моделлю. Рівноважні концентрації габапентину в плазмі є передбачуваними на основі даних по кінетиці при одноразовому прийомі.ФармакодинамікаТочний механізм дії габапентину невідомий. Хімічна структура габапентину аналогічна структурі нейромедіатора ГАМК (гамма-аміномасляної кислоти), проте механізм його дії відрізняється від інших активних речовин, що взаємодіють із синапсами ГАМК, таких як вальпроати, барбітурати, бензодіазепіни, інгібітори ГАМК-трансамінази, інгібітори проліки ГАМК. У дослідженнях in vitro з міченим радіоізотопом габапентином у головному мозку щурів були виявлені нові області зв'язування препарату з білками, у тому числі неокортекс та гіпокамп, що може мати відношення до протисудомної та аналгетичної активності габапентину та його похідних. Було встановлено, що місцем зв'язування габапентину є α-2-δ (альфа-2-дельта) субодиниця потенціалзалежних кальцієвих каналів. У клінічно значущих концентраціях габапентин не зв'язується з іншими поширеними рецепторами до лікарських препаратів та нейромедіаторів, присутніми у головному мозку, у тому числі ГАМКА, ГАМКВ, бензодіазепіновими, глутаматними, гліциновими та N-метил-D-аспартатними рецепторами. Габапентин в умовах in vitro не взаємодіє з натрієвими каналами, що відрізняє його від фенітоїну та карбамазепіну. У ряді тест-систем in vitro застосування габапентину призводило до часткового зниження відповіді на агоніст глутамату, N-метил-D-аспартат (ПМДА), тільки в концентрації, що перевищує 100 мкмоль/л, що недосяжно в умовах in vivo. В умовах in vitro застосування габапентину призводить до незначного зниження вивільнення моноамінових нейромедіаторів. Введення габапентину щурам призводить до збільшення швидкості метаболізму ГАМК у деяких областях головного мозку, аналогічно ефекту вальпроату натрію, проте ефект спостерігається в інших відділах головного мозку. Зв'язок описаних різноманітних ефектів габапентину з його протисудомною активністю ще належить встановити.У тварин габапентин легко проникає у тканину головного мозку та запобігає судомам, спровокованим максимальним електрошоком, хімічними конвульсантами, у тому числі інгібіторами синтезу ГАМК, а також у разі генетичних моделей судомних синдромів. Клінічна ефективність та безпека У рамках клінічного дослідження ад'ювантної терапії парціальних судомних нападів у дітей віком від 3 до 12 років було продемонстровано наявність кількісних, але статистично недостовірних відмінностей щодо частоти зниження кількості нападів на 50% у групі габапентину порівняно з групою плацебо. Додатковий аналіз частоти відповіді на терапію залежно від віку (при розгляді віку як безперервної змінної або при виділенні двох вікових підгруп: 3-5 років та 6-12 років) не виявив статистично достовірного впливу віку на ефективність терапії. Результати цього додаткового аналізу представлені в таблиці нижче. Відповідь (покращення на >50%) залежно від лікування та віку, населення MITT* Вікова група Плацебо Габапентін Значення Р < 6 років 4/21 (19,0%) 4/17 (23,5%) 0,7362 6-12 років 17/99 (17,2%) 20/96 (20,8%) 0,5144 *Модифікована популяція залежно від призначеного лікування (MITT) визначалася як сукупність всіх пацієнтів, рандомізованих у групу досліджуваної терапії та які мали оцінки щоденники судомних нападів за період тривалістю 28 днів у рамках вихідної та подвійної сліпої фаз дослідження.Показання до застосуванняЛікування нейропатичного болю у дорослих віком 18 років і старше. Ефективність та безпека у пацієнтів віком до 18 років не встановлені. Монотерапія парціальних судом з вторинною генералізацією і без неї у дорослих та дітей віком 12 років та старших. Ефективність та безпека монотерапії у дітей віком до 12 років не встановлені. Як додатковий засіб при лікуванні парціальних судом з вторинною генералізацією і без неї у дорослих та дітей віком 3 ліги та старші. Безпека та ефективність додаткової терапії габапентином у дітей віком до 3 років не встановлені.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до габапентину або допоміжних компонентів препарату. Епілепсія Застосування як монотерапія парціальних судом з вторинною генералізацією і без неї в дітей віком до 12 років. Застосування як додатковий засіб при лікуванні парціальних судом з вторинною генералізацією і в дітей віком до 3 років. Нейропатичний біль Для лікування нейропатичного болю у дітей та підлітків віком до 18 років. Дефіцит лактази, непереносимість лактози, глюкозо-галактозна мальабсорбція. З обережністю: ниркова недостатністьВагітність та лактаціяЗагальний ризик, зумовлений епілепсією та протиепілептичними препаратами Ризик народження дітей із вродженими аномаліями у матерів, які проходять лікування протисудомними препаратами, збільшується у 2-3 рази. Найчастіше спостерігається ущелина верхньої губи та піднебіння, вади розвитку серцево-судинної системи та дефекти нервової трубки. При цьому прийом кількох протисудомних препаратів може бути пов'язаний з більшим ризиком вад розвитку, ніж у разі монотерапії. Тому, якщо це можливо, слід застосовувати один із протисудомних препаратів. Жінкам дітородного віку, а також усім жінкам, у яких можливий настання вагітності, слід проконсультуватися у кваліфікованого спеціаліста. Якщо жінка планує вагітність, слід ще раз оцінити необхідність продовження протисудомної терапії. При цьому протисудомні препарати не слід скасовувати різко, оскільки це може призвести до відновлення нападів з тяжкими наслідками для матері та дитини. У поодиноких випадках у дітей, матері яких страждають на епілепсію, спостерігалася затримка розвитку. При цьому неможливо визначити, чи пов'язана затримка розвитку з генетичними чи соціальними факторами, хворобою матері чи протисудомною терапією. Ризик, зумовлений габапентином Відсутні дані щодо застосування препарату у вагітних жінок. В експериментах на тваринах була показана токсичність препарату щодо плода. Щодо можливого ризику, у людей даних немає. Тому габапентин слід застосовувати під час вагітності лише в тому випадку, якщо ймовірна користь для матері виправдовує можливий ризик для плода. У випадках, про які є повідомлення, не можна з упевненістю говорити про те, супроводжується чи ні застосування габапентину під час вагітності підвищенням ризику вад розвитку, по-перше, через наявність власне епілепсії, по-друге, через застосування інших протисудомних препаратів. . Грудне годування Габапентин виводиться з грудним молоком, вплив його на дитину невідомий, тому під час годування груддю препарат Габапентин Канон слід призначати тільки в тому випадку, якщо користь для матері явно переважує ризик для немовляти. У дослідженнях тварин не відзначали впливу габапентину на фертильність.Побічна діяПобічні ефекти, що спостерігаються в клінічних дослідженнях у пацієнтів з епілепсією (при застосуванні габапентину як монотерапія або у комбінації з іншими протисудомними препаратами) або невропатичними болями, представлені нижче та розподілені за системами органів та частотою. Категорія частоти визначалася так: дуже часто (≥1/10); часто (від ≥1/100 до Побічні ефекти, про які повідомлялося в процесі застосування препарату після реєстрації, присвоєно категорію частоти "невідомо" (частоту не можна розрахувати на підставі наявних даних). У кожному розділі по частоті побічні ефекти представлені порядку зменшення серйозності. Інфекційні та паразитарні захворювання - Дуже часто: вірусні інфекції; Часто: пневмонія, інфекція дихальних шляхів, інфекція сечовивідних шляхів, інші види інфекції, середній отит. Порушення з боку крові та лімфатичної системи - Часто: лейкопенія; Невідомо: тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи: - Нечасто: алергічні реакції, включаючи кропив'янку; Невідомо: гіперчутливість, включаючи системні реакції, такі як пропасниця, висипання, гепатит, лімфаденопатія, еозинофілія та інші. Порушення з боку обміну речовин та харчування - Часто: анорексія, підвищення апетиту. Порушення психіки: - Часто: ворожість, сплутаність свідомості, депресія, занепокоєння, нервозність, порушення мислення, емоційна лабільність; Нечасто: погіршення психічного стану; Невідомо: галюцинація. Порушення з боку нервової системи - дуже часто: сонливість, запаморочення, атаксія; Часто: судоми, гіперкінезія, дизартрія, амнезія, тремор, безсоння, біль голови, порушення чутливості (наприклад, парестезії, гіпестезія), порушення координації, ністагм, посилення, ослаблення або відсутність рефлексів; Нечасто: гіпокінезія; Рідко: непритомність; Невідомо: інші порушення руху (наприклад, хореоатетоз, дискінезія та дистонія). Порушення з боку органу зору - Часто: порушення зору (такі як амбліопія, диплопія). Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення - Часто: вертиго; Невідомо: шум у вухах. Порушення з боку серця – Нечасто: відчуття серцебиття. Порушення з боку судин Часто: симптоми вазодилатації або артеріальна гіпертензія. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння - Часто: задишка, бронхіт, фарингіт, кашель, риніт. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: - Часто: запор, діарея, сухість слизової оболонки порожнини рота або глотки, диспепсія, метеоризм, нудота, блювання, біль у животі, захворювання зубів, гінгівіт; Невідомо, чи панкреатит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів - Невідомо: гепатит, жовтяниця. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин - Часто: набряк обличчя, пурпура (найчастіше її описували як синці, що виникали при фізичній травмі), шкірний висип, акне, свербіж шкіри; Невідомо: синдром Стівенса-Джонсона, ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема, алопеція, лікарський шкірний висип, включаючи еозинофілію та системні реакції. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини – часто: міалгії, артралгія, біль у спині, посмикування м'язів; Невідомо: рабдоміоліз, міоклонус. Невідомо: нетримання сечі, гостра ниркова недостатність. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: - Часто: імпотенція; Невідомо: збільшення обсягу молочних залоз, гінекомастія, статева дисфункція (включаючи зміни лібідо, порушення еякуляції та аноргазмію). Загальні розлади та порушення у місці введення - Дуже часто: стомлюваність, гарячка; Часто: периферичні набряки, порушення ходи, астенія, біль різної локалізації, загальне нездужання, грипоподібний синдром; Нечасто: генералізований набряк; Невідомо: синдром "скасування" (найчастіше відзначалися такі побічні ефекти: занепокоєння, безсоння, нудота, болі різної локалізації та підвищене потовиділення), біль у грудях. Зареєстровані випадки раптової незрозумілої смерті, зв'язок яких із лікуванням габапентином не встановлено. Лабораторні та інструментальні дані – часто: зниження концентрації білих кров'яних тілець, підвищення маси тіла; Нечасто: підвищення активності аланінамінотрансферази (АЛТ), аспартатамінотрансферази (ACT) та концентрації білірубіну в плазмі крові, гіперглікемія; Рідко: гіпоглікемія (переважно у пацієнтів із цукровим діабетом); Невідомо: гіпонатріємія, підвищення активності креатинфосфокінази. Травми в інтоксикації та ускладнення маніпуляцій: - Часто: травми, переломи, садна, пов'язані з падіннями. Є повідомлення розвитку гострого панкреатиту і натомість терапії габапентином. Причинний зв'язок із габапентином залишається неясним. Є повідомлення про випадки міопатії з підвищенням активності креатинкінази у пацієнтів із термінальною стадією ниркової недостатності, які перебувають на гемодіалізі. Випадки інфекції дихальних шляхів, середнього отиту, бронхіту та судом були відзначені лише у клінічних дослідженнях. Крім того, у клінічних дослідженнях повідомлялося про випадки агресивної поведінки та гіперкінезів у дітей.Взаємодія з лікарськими засобамиЄ повідомлення про спонтанні випадки, а також, за інформацією з літературних джерел, можливе пригнічення дихання та/або симптоми седації, пов'язані з прийомом габапентину та опіоїдних анальгетиків. У деяких із цих випадків автори пов'язували дані симптоми з одночасним застосуванням габапентину та опіоїдів, особливо у літніх пацієнтів. При застосуванні 600 мг габапентину через 2 години після прийому морфіну у вигляді капсул з пролонгованим вивільненням по 60 мг відзначається збільшення середнього значення AUC габапентину на 44% порівняно з монотерапією габапентином, що асоціюється зі збільшенням болючого порога (холодовий пресорний тест). Клінічне значення цієї зміни не встановлено, фармакокінетичні характеристики морфіну у своїй не змінювалися. Побічні ефекти морфіну при сумісному прийомі з габапентином не відрізнялися від таких при прийомі морфіну спільно з плацебо. Ступінь взаємодії цих препаратів в інших дозах невідомий. Взаємодії між габапентином та фенобарбіталом, фенітоїном, вальпроєвою кислотою та карбамазепіном не відзначено. Фармакокінетика габапентину в рівноважному стані однакова у здорових людей та пацієнтів, які отримують інші протисудомні засоби. Одночасне застосування габапентину з пероральними контрацептивами, що містять норетистерон та/або етинілестрадіол, не супроводжується змінами фармакокінетики обох компонентів. Одночасне застосування габапентину з антацидами, що містять алюміній та магній, супроводжується зниженням біодоступності габапентину приблизно на 24%. Пробенецид не впливає на ниркову екскрецію габапентину. Невелике зниження (14%) ниркової екскреції габапентину при одночасному прийомі циметидину, ймовірно, не має клінічного значення. При одночасному застосуванні напроксену (250 мг) та габапентину (125 мг) відзначалося підвищення абсорбції габапентину з 12% до 15%. Габапентин не впливає на фармакокінетичні параметри напроксену. Зазначені дози препаратів менші за мінімальні терапевтичні. Одночасне застосування цих препаратів у великих дозах не вивчалося.Спосіб застосування та дозиПрепарат Габапентин Канон призначають внутрішньо незалежно від їди. Якщо необхідно зменшити дозу, відмінити препарат або замінити його на альтернативний засіб, це слід робити поступово протягом мінімум одного тижня. Нейропатичний біль у дорослих Початкова доза становить 900 мг на добу на три прийоми рівними дозами; за необхідності, залежно від ефекту, дозу поступово збільшують до максимальної - 3600 мг на добу. Необхідно враховувати, що при застосуванні препарату Габапентин Канон у дозі вище 1800 мг на добу. додаткова ефективність не зазначається. Лікування можна розпочинати відразу з дози 900 мг на добу. (по 300 мг 3 рази на добу) або можна збільшувати дозу поступово до 900 мг на добу протягом перших 3-х днів за наступною схемою: 1 день: 300 мг препарату 1 раз на добу; 2-й день: по 300 мг двічі на добу; 3 день: по 300 мг 3 рази на добу. Парціальні судоми При епілепсії зазвичай потрібне тривале лікування. Доза препарату при цьому визначається лікарем, залежно від індивідуальної переносимості та ефективності препарату. Дорослі та діти віком від 12 років Ефективна доза – від 900 до 3600 мг на добу. Терапію можна розпочати з дози 300 мг 3 рази на добу в перший день або поступово збільшувати до 900 мг за схемою, описаною вище (див. підрозділ "Нейропатичний біль у дорослих"). В подальшому доза може бути підвищена максимально до 3600 мг на добу (розділених на 3 рівні прийому). Відзначено хорошу переносимість препарату в дозах до 4800 мг на добу. Максимальний інтервал між дозами при триразовому прийомі препарату не повинен перевищувати 12 годин, щоб уникнути відновлення судом. Діти віком 3-12 років Початкова доза препарату варіює від 10 до 15 мг/кг/добу, яку призначають рівними дозами 3 рази на день і підвищують до ефективної приблизно 3 дні. Ефективна доза габапентину в дітей віком 5 років і більше становить 25-35 мг/кг/сут рівними дозами в 3 прийоми. Ефективна доза габапентину у дітей віком від 3-х до 5 років становить 40 мг/кг/добу рівними дозами у 3 прийоми. Відзначено хорошу переносимість препарату в дозах до 50 мг/кг/добу при тривалому застосуванні. Максимальний інтервал між прийомом доз препарату не повинен перевищувати 12 годин, щоб уникнути відновлення судом. Немає необхідності контролювати концентрацію габапентину у плазмі крові. Препарат Габапентин Канон може застосовуватися у комбінації з іншими протисудомними препаратами без урахування зміни його концентрації у плазмі крові або концентрації інших протисудомних препаратів у сироватці. Пацієнти у тяжкому стані У пацієнтів у тяжкому стані, наприклад, у разі зниженої маси тіла, після трансплантації органів тощо, дозу слід збільшувати повільніше, або використовуючи менші дози, або роблячи великі інтервали перед підвищенням дози. Літні пацієнти (віком старше 65 років) Внаслідок вікового зниження функції нирок літнім пацієнтам може бути потрібна корекція дози (детальніша інформація в таблиці 2). Сонливість, периферичні набряки та астенія у пацієнтів похилого віку можуть зустрічатися частіше. Підбір дози при нирковій недостатності Пацієнтам з нирковою недостатністю рекомендується зниження дози габапентину згідно з Таблице 2: Кліренс креатиніну (мл/хв) Добова доза (мг/добу)1 >80 900-3600 50-79 600-1800 30-49 300-900 15-29 1502-600 < 153 1502-300 1 Добову дозу слід призначати у три прийоми. 2 Призначають по 300 мг за день. 3 У пацієнтів з кліренсом креатиніну Пацієнти, що перебувають на гемодіалізі Пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі, які раніше не приймали габапентин, препарат рекомендується призначати в дозі, що насичує, 300-400 мг, а потім застосовувати його по 200-300 мг після кожних 4 годин гемодіалізу. Для пацієнтів зі зниженою функцією нирок, що проходять діаліз, підтримуюча доза габапентину повинна підбиратися відповідно до рекомендацій, наведених у Таблиці 2. На додаток до підтримуючої терапії рекомендується прийом 200-300 мг габапентину після кожної 4-годинної процедури діалізу.ПередозуванняПри одноразовому прийомі 49 г габапентину спостерігалися наступні симптоми: запаморочення, двоїння в очах, порушення мови, сонливість, втрата свідомості, стан загальмованості та діарея легкого ступеня, що повністю зникали під час проведення симптоматичної терапії. Слід враховувати, що після прийому високих доз габапентину зменшується його всмоктування у кишечнику. При передозуванні габапентином можливий розвиток коми, особливо при одночасному застосуванні інших лікарських засобів, що пригнічують центральну нервову систему (ЦПС). Незважаючи на те, що габапентин може виводитися при гемодіалізі, досвід показує, що зазвичай подібної необхідності не виникає. Пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю може бути показаний гемодіаліз. В рамках експериментів на мишах та щурах, яким препарат вводився у дозах до 8000 мг/кг, не вдалося встановити значення летальної дози габапентину при пероральному введенні. Ознаки гострої токсичності тварин включали атаксію, утруднення дихання, птоз, гіпоактивність або збудження.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСуїцидальні ідеї та поведінка Протиепілептичні препарати, включаючи габапентин, можуть підвищувати ризик виникнення суїцидальних думок чи поведінки, але механізм їх розвитку невідомий. Мета-аналіз рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень протиепілептичних засобів продемонстрував невелике підвищення ризику виникнення суїцидальних думок та поведінки. Тому пацієнтів, які отримують ці препарати, слід ретельно спостерігати на предмет виникнення або погіршення депресії, появи суїцидальних думок або поведінки, а також будь-яких змін у поведінці. У разі появи ознак суїцидальних думок або поведінки пацієнтам або їхнім піклувальникам слід звернутися до лікаря. Гострий панкреатит У разі розвитку гострого панкреатиту на фоні прийому габапентину слід оцінити можливість відміни препарату. Судоми (синдром "скасування") Хоча синдром "скасування", що супроводжується розвитком судом, при лікуванні габапентином не відзначений, різке припинення терапії протисудомними препаратами у пацієнтів з епілепсією може спровокувати розвиток епілептичного статусу. Як і при застосуванні інших протиепілептичних препаратів, на фоні застосування габапентину може спостерігатися збільшення частоти судом або поява іншого типу судом. Так само, як і у випадку з іншими антиконвульсантами, спроби відмінити всі супутні протиепілептичні препарати, щоб розпочати монотерапію габапентином у разі рефрактерності до лікування у пацієнтів, які приймають кілька протисудомних засобів, переважно не закінчуються успіхом. Вважається, що габапентин неефективний при первинних генералізованих нападах, наприклад абсансах, і навіть може посилювати такі напади у деяких пацієнтів. У зв'язку з цим застосовувати габапентин у пацієнтів із змішаними нападами, включаючи абсанси, слід з обережністю. Літні пацієнти Систематичні дослідження пацієнтів віком 65 років і старше, які приймають габапентин, не проводилися. У подвійному сліпому дослідженні застосування габапентину при невропатичному болю у пацієнтів віком 65 років і старше спостерігалася більш висока частота сонливості, периферичних набряків та астенії порівняно з пацієнтами віком до 65 років. За винятком цих результатів при клінічному обстеженні цієї групи пацієнтів було показано, що профіль побічних ефектів у них не відрізнявся від інших. Діти Вплив тривалої терапії (більше 36 тижнів) габапентином на здатність до навчання, інтелект та розвиток дитини є досить невивченим. Слід оцінити співвідношення можливого ризику та користі для призначення тривалої терапії. Зловживання та залежність В базі даних післяреєстраційних спостережень є повідомлення про випадки зловживання препаратом та залежність від нього. Як і у разі будь-якого препарату, що впливає на ЦНС, лікарям слід ретельно вивчати анамнез пацієнтів щодо зловживання габапентином (наприклад, прагнення необґрунтовано отримати препарат, розвиток стійкості до терапії габапентином, необґрунтоване підвищення дози препарату). DRESS-синдром На тлі прийому протиепілептичних препаратів, у тому числі габапентину, повідомлялося про випадки розвитку тяжких життєзагрозливих реакцій гіперчутливості, таких як лікарський висип із супутньою еозинофілією та системними симптомами. Необхідно пам'ятати про те, що ранні ознаки реакції гіперчутливості, такі як підвищення температури тіла, лімфаденопатія можуть розвиватися навіть без шкірного висипу. У разі появи подібних симптомів потрібне негайне обстеження пацієнта. Якщо не знайдено інших причин, крім застосування габапентину, застосування препарату слід відмінити. Лабораторні випробування При сумісному застосуванні габапентину та інших протисудомних засобів були зареєстровані неправдиві результати при визначенні білка в сечі за допомогою тест-смужок Ames N-Multistix SG®. Для визначення білка у сечі рекомендується користуватися більш специфічним методом преципітації сульфосаліцилової кислоти. Вплив на центральну нервову систему (ЦНС) Під час лікування габапентином спостерігалися випадки запаморочення та сонливості, які можуть збільшувати можливість отримання випадкової травми (при падінні). У постреєстраційному періоді також повідомлялося про випадки сплутаності свідомості, втрати свідомості та порушення розумової діяльності. Тому пацієнтам слід рекомендувати бути обережними доти, доки їм не стануть відомі можливі ефекти цього лікарського препарату. При одночасному застосуванні з опіоїдними аналгетиками може спостерігатися підвищення концентрації габапентину в плазмі. У зв'язку з цим пацієнт потребує ретельного спостереження щодо розвитку ознак пригнічення ЦНС, таких як сонливість, седація і пригнічення функції дихання. Дози габапентину або опіоїдних анальгетиків мають бути знижені відповідним чином. Спільне застосування з антацидами Габапентин рекомендується приймати приблизно через 2 години після прийому антациду. Одночасне застосування з опіоїдами У пацієнтів, які потребують супутньої терапії опіоїдами, слід ретельно контролювати розвиток ознак пригнічення центральної нервової системи, таких як сопливість, седативний ефект та пригнічення дихання. Анафілаксія Прийом габапентину може призвести до розвитку анафілаксії. Наступні симптоми та ознаки відзначали у випадках розвитку анафілаксії на фоні прийому габапентину – утруднення дихання, набряк губ, горла та язика, також відзначалося виражене зниження артеріального тиску, що потребує термінового медичного втручання. Слід попередити пацієнтів про те, що при розвитку ознак або симптомів розвитку анафілаксії слід припинити прийом габапентину та звернутися за медичною допомогою. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Під час прийому препарату пацієнтам не рекомендується керувати транспортними засобами або користуватися потенційно небезпечною технікою до підтвердження відсутності негативного впливу на виконання цих функцій. Габапентин впливає на центральну нервову систему і може викликати запаморочення, сонливість, сплутаність свідомості, втрату свідомості або інші симптоми нервової системи. Навіть при незначній або помірній виразності ці небажані ефекти можуть становити небезпеку для пацієнтів, які керують транспортними засобами або іншими механізмами. Особливо велика така ймовірність на початку лікування або після підвищення дози габапентину.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина Руфінамід 200 мг. Допоміжні речовини: натрію лаурилсульфат - 1 мг, крохмаль кукурудзяний - 20 мг, гіпромелоза - 10 мг, лактози моногідрат - 40 мг, целюлоза мікрокристалічна - 73.25 мг, кроскармелоза натрію - 10 мг, 5 мг, 5 мг . Склад плівкової оболонки: ;опадрай 00F44042 - 14 мг (гіпромелоза - 45.95%, макрогол 8000 - 8.31%, титану діоксид - 11.85%, тальк - 33.26%, барвник заліза оксид червоний - 0.6 10 шт. - блістери (6) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою; блідо-рожевого кольору, овальні, двоопуклі, з ризиками на обох сторонах та гравіюванням "Є 262" на одній стороні.Фармакотерапевтична групаМеханізм дії Руфінамід є протиепілептичним препаратом, механізм дії якого обумовлений регулюванням активності натрієвих каналів за рахунок продовження їхнього неактивного стану. Руфінамід виявляє протиепілептичну активність на різних тваринних моделях епілепсії. Клінічна ефективність та безпека Ефективність препарату Іновелон була встановлена ​​в ході подвійного-сліпого, плацебо-контрольованого клінічного дослідження при прийомі в дозах до 45 мг/кг/добу протягом 84 днів у 139 пацієнтів з адекватно не контрольованими епілептичними нападами, асоційованими з синдромом Леннокса-Гасточна. абсанси та дроп-атаки). Пацієнти обох статей віком від 4 до 30 років включалися в дослідження за умови прийому супутніх (від одного до трьох) протиепілептичних препаратів (ПЕП), а також за наявності не менше 90 епілептичних нападів на місяць. Клінічно значуще поліпшення спостерігалося за всіма трьома первинними критеріями ефективності: зниження загальної частоти нападів за 28 днів (на 35.8% у групі руфінаміду проти 1.6% у контрольній групі), зниження частоти тоніко-клонічних нападів (на 42.9% у групі руфінаміду проти 2). контрольній групі) та покращення глобальної оцінки тяжкості нападів (на 32.2 % у групі руфінаміду проти 14.5 % у контрольній ipynne). Популяційне фармакокінетичне/фармакодинамічне моделювання продемонструвало, що зменшення загальної частоти нападів, а також частоти тоніко-клонічних нападів, покращення глобальної оцінки тяжкості нападів та підвищення ймовірності зниження частоти нападів залежало від концентрації руфінаміду у плазмі крові.ФармакокінетикаВсмоктування Максимальні концентрації руфінаміду в плазмі досягалися приблизно через 6 годин після його прийому. У здорових добровольців та пацієнтів з епілепсією як натще, так і після їди, максимальна концентрація руфінаміду в плазмі крові (Cmax) та площа під кривою «концентрація-час» (AUC) не підвищувалися строго пропорційно збільшенню дози, ймовірно, внаслідок дозолімітуючої абсорбції. Після одноразового прийому препарату їжа підвищує біодоступність (AUC) руфінаміду приблизно на 34%, а Cmax – на 56%. Розподіл Зв'язування руфінаміду з білками сироватки крові in vitro складало 34%. При цьому приблизно 80% руфінаміду пов'язували альбумін. Це вказує на мінімальний ризик лікарської взаємодії шляхом витіснення через зв'язок з білками при застосуванні з іншими препаратами. Руфінамід рівною мірою розподілявся у плазмі крові та еритроцитах. Метаболізм Руфінамід майже повністю метаболізується в організмі. Основним шляхом метаболізму є гідроліз карбоксиламідної групи до фармакологічно неактивного похідного CGP 47292. Ізоферменти цитохрому Р450 залучені в метаболізм руфінаміду в незначній мірі. Не можна повністю виключити формування невеликих кількостей кон'югатів із глутатіоном. Здатність діяти in vitro як конкурентний або незворотний інгібітор наступних ізоферментів цитохрому Р450: CYP1A2, CYP2A6, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP2E1, CYP3A4/5 orуа Виведення Період напіввиведення з плазми становить приблизно 6-10 годин у здорових добровольців та пацієнтів з епілепсією. При прийомі 2 рази на добу з 12-годинним інтервалом руфінамід кумулюється до концентрації, яка прогнозується періодом напіввиведення, демонструючи незалежність фармакокінетики від часу (тобто автоіндукція метаболізму відсутня). Радіоізотопні дослідження за участю трьох здорових добровольців показали, що руфінамід був основним радіоактивним компонентом у плазмі крові (80%), а вміст метаболіту CGP 47292 становив 15%. Ниркова екскреція була основним шляхом виведення активної речовини (приблизно 84,7 % прийнятої дози препарату). Лінійність/нелінійність Біодоступність руфінаміду залежить від дози. У міру збільшення дози його біодоступність знижується. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Вплив статі. ;Популяційне фармакокінетичне моделювання використовувалося для оцінки впливу статі на параметри фармакокінетики руфінаміду. Результати цього дослідження показали, що стать не має клінічно значущого впливу на параметри фармакокінетики руфінаміду. Пацієнти з нирковою недостатністю. Параметри фармакокінетики руфінаміду в одноразовій дозі 400 мг не змінювалися у пацієнтів з хронічною та тяжкою нирковою недостатністю порівняно з параметрами у здорових добровольців. Однак концентрації руфінаміду в плазмі знижувалися приблизно на 30% при проведенні сеансу гемодіалізу після прийому руфінаміду. Таким чином, гемодіаліз можна використовувати при передозуванні препарату (див. розділ "Передозування"). Пацієнти з печінковою недостатністю. ;Дослідження руфінаміду у пацієнтів з печінковою недостатністю не проводилися. Тому пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю призначати Іновелон® не рекомендується, а при легкому та помірному ступені печінкової недостатності препарат застосовують з обережністю. Діти. ; Кліренс руфінаміду в дітей віком нижче, ніж в дорослих. Ця різниця пов'язана з масою тіла. Дослідження руфінаміду у новонароджених, немовлят та дітей віком до 2 років не проводилися. Літні пацієнти. ;При порівнянні параметрів фармакокінетики руфінаміду у літніх та молодих здорових добровольців істотних відмінностей виявлено не було.Клінічна фармакологіяПротисудомний препарат.Показання до застосуванняПрепарат Іновелон показаний у складі додаткової терапії при лікуванні епілептичних нападів, асоційованих з синдромом Леннокса-Гасто у пацієнтів старше 4 років.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до компонентів препарату та похідних тріазолу; дитячий вік до 4 років (дані щодо ефективності та безпеки для даної категорії пацієнтів відсутні); тяжка печінкова недостатність (дані щодо ефективності та безпеки для даної категорії пацієнтів відсутні); період грудного вигодовування; дефіцит лактази, непереносимість лактози, глюкозо-галактозна мальабсорбція. З ;обережністю: ;пацієнти з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості.Вагітність та лактаціяВагітність Ризики, пов'язані з епілепсією та протиепілептичними препаратами в цілому Частота виникнення вад розвитку у дітей, народжених жінками з епілепсією, у 2-3 рази вище, ніж у загальній популяції (частота вад близько 3%). Частота вад розвитку у дітей збільшувалася у пацієнток, які отримували комбіновану терапію; однак не встановлено рівень взаємозв'язку терапії та/або захворювання з виникненням таких пороків. Більше того, ефективна протиепілептична терапія не повинна перериватися, оскільки загострення захворювання є згубним як для матері, так і для плода. Ризики, пов'язані з руфінамідом Дослідження, проведені на тваринах, не виявили тератогенного впливу, але виявили фетотоксичність, спричинену токсичним впливом препарату на організм вагітної самки. Потенційний ризик для людини невідомий. Клінічні дані щодо застосування руфінаміду під час вагітності відсутні. Враховуючи ці дані, руфінамід застосовують під час вагітності, а також у жінок дітородного віку, які не використовують методи контрацепції, лише якщо очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Жінки із збереженим дітородним потенціалом мають застосовувати надійні методи контрацепції під час лікування руфінамідом. Лікарю слід переконатися в тому, що пацієнтка використовує відповідні методи контрацепції, а при застосуванні пероральних контрацептивів у тому, що дози їх компонентів є адекватними при цій клінічній ситуації. Якщо жінка планує вагітність, слід проаналізувати необхідність протисудомної терапії. Період грудного вигодовування Невідомо, чи виділяється руфінамід із грудним молоком у людини. Через потенційні несприятливі ефекти для немовляти грудне вигодовування слід припинити під час прийому матір'ю руфінаміду. Фертильність Дані вплив руфінаміду на фертильність відсутні.Побічна діяКлінічна програма розробки препарату Іновелон ® включала більше 1900 пацієнтів з різними типами епілепсії. Найчастішими небажаними реакціями були біль голови, запаморочення, підвищена стомлюваність і сонливість. Найчастішими небажаними реакціями у пацієнтів із синдромом Леннокса-Гасто були сонливість та блювання. Небажані реакції були переважно легким або помірним ступенем тяжкості. Небажані реакції, що призводили до виходу пацієнтів із досліджень, відзначалися у 8.2% випадків у пацієнтів із синдромом Леннокса-Гасто, які отримували руфінамід, та у 0% випадків – у пацієнтів, які отримували плацебо. Найчастішими небажаними реакціями, що призводили до відміни препарату, були висипання та блювання. За результатами подвійного сліпого дослідження небажані реакції у пацієнтів із синдромом Леннокса-Гасто, що спостерігаються частіше серед пацієнтів, які приймали руфінамід, ніж у групі плацебо, наведені в таблиці нижче та розподілені відповідно до класифікації медичного словника для нормативно-правової діяльності (MedDRA) за частотою . Частота виникнення визначалася як: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 < 1/10) та нечасто (>≥1/1000 < 1/100). Клас систем та органів Дуже часто Часто Не часто Інфекційні та паразитарні захворювання ; Пневмонія Грип Назофарингіт Інфекція вуха, синусит, риніт ; Порушення з боку імунної системи ; ; Гіперчутливість Порушення з боку обміну речовин та харчування ; Анорексія Розлад харчової поведінки Зниження апетиту ; Порушення психіки ; Тривога Безсоння ; Порушення з боку нервової системи Сонливість Головний біль Запаморочення Епілептичний статус Судоми Порушення координації Ністагм Психомоторна гіперактивність Тремор ; Порушення з боку органу зору ; Диплопія Нечіткість зорового сприйняття ; Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення ; Вертіго ; Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки. ; Кровотеча з носа ; Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Нудота Блювота Біль у верхній частині живота Запор Диспепсія Діарея ; Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів ; ; Підвищення активності печінкових ферментів Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин ; Висип Акне ; Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини ; Біль у спині ; Порушення з боку репродуктивної системи та молочної залози ; Олігоменорея ; Загальні розлади та порушення у місці введення Стомлюваність Порушення ходи ; Лабораторні та інструментальні дані ; Зниження маси тіла ; Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій ; Травма голови Контузія ; Взаємодія з лікарськими засобамиВплив інших лікарських засобів на руфінамід Інші ПЕП Спільне застосування руфінаміду з відомими фермент-індукувальними ПЕП не супроводжується клінічно значущим впливом на концентрацію руфінаміду. У пацієнтів, які отримують терапію препаратом Іновелон® і розпочали прийом вальпроєвої кислоти, може істотно підвищитися концентрація руфінаміду в плазмі крові. Найбільш помітне підвищення концентрації спостерігалося у пацієнтів із низькою масою тіла (< 30 кг). Тому слід розглянути можливість зменшення дози препарату Іновелон у пацієнтів з масою тіла менше 30 кг, які починають прийом вальпроєвої кислоти. Додавання або скасування цих лікарських засобів або зміна їх дози на фоні терапії руфінамідом може вимагати корекції дози руфінаміду. Не спостерігалося значних змін концентрації руфінаміду на тлі сумісного застосування з ламотриджином, топіраматом або бензодіазепінами. Вплив руфінаміду на інші лікарські засоби Інші ПЕП Фармакокінетична взаємодія між руфінамідом та іншими ПЕП оцінювали у пацієнтів з епілепсією за допомогою моделювання популяційної фармакокінетики. Руфінамід не надавав клінічно значущого впливу на рівноважні концентрації карбамазепіну, ламотриджину, фенобарбіталу, топірамату, фенітоїну або вальпросової кислоти. Пероральні контрацептиви При одночасному застосуванні руфінаміду в дозі 800 мг двічі на добу та комбінованого перорального контрацептиву (етинілестрадіол 35 мкг та норетистерон 1 мг) протягом 14 днів, значення AUC0-24; етинілестрадіолу та норетистерону знижувалися, в середньому, на 2 відповідно. Дослідження з іншими пероральними або контрацептивами, що імплантуються, не проводилися. Жінки репродуктивного віку, які приймають гормональні контрацептиви, повинні застосовувати додатковий безпечний та ефективний метод контрацепції. Ізоферменти цитохрому Р450 Руфінамід метаболізується шляхом гідролізу, тому ізоферменти цитохрому Р450 не беруть значної участі у процесі метаболізму препарату. Більш того, руфінамід не пригнічує активність ізоферментів цитохрому Р450. Таким чином, клінічно значуща взаємодія, опосередкована пригніченням ізоферментів цитохрому Р450 руфінамідом, малоймовірно. Руфінамід індукує ізофермент CYP3A4 і тому може знижувати плазмові концентрації речовин, які метаболізуються за допомогою цього ізоферменту. Інтенсивність цього ефекту – слабка чи помірна. Середня активність ізоферменту CYP3A4, що визначається за кліренсом триазоламу, збільшувалася на 55% після 11 днів застосування руфінаміду в дозі 400 мг двічі на добу. Експозиція тріазоламу знижувалася на 36%. Вищі дози руфінаміду можуть призводити до більш вираженої індукції. Руфінамід може знижувати експозицію субстратів інших ізоферментів цитохрому Р450 або транспортних білків, наприклад, Р-глікопротеїну. Рекомендується вести ретельне спостереження за пацієнтами, які приймають речовини, які метаболізуються ізоферментом CYP3A4 протягом двох тижнів від початку або після завершення терапії руфінамідом або після будь-якої значущої зміни дозування. Може знадобитися корекція дози супутньої терапії. Слід також використовувати ці рекомендації, якщо руфінамід застосовується одночасно з препаратами з вузьким терапевтичним діапазоном, такими як варфарин та дигоксин. Дослідження взаємодії, проведене на здорових добровольцях, не виявило впливу руфінаміду у дозі 400 мг двічі на добу на параметри фармакокінетики оланзапіну, субстрату ізоферменту CYP1А2. Відсутні дані щодо взаємодії руфінаміду з алкоголем.Спосіб застосування та дозиВсередину, 2 рази на день (вранці та ввечері) у рівних дозах, запиваючи водою. Іновелон ® слід приймати під час їжі. Якщо пацієнту важко ковтати, таблетки можна подрібнити та прийняти, додавши подрібнену таблетку о пів склянки води. Терапію руфінамідом повинен призначати фахівець із досвідом лікування епілепсії. Застосування у дітей віком від 4 років з масою тіла менше 30 кг Пацієнти з масою тіла менше 30 кг, які не приймають вальпроєву кислоту Лікування слід розпочинати із добової дози 200 мг. Відповідно до клінічної відповіді та переносимості дозу препарату Іновелон® можна підвищувати на 200 мг/добу з частотою один раз на 2 дні до максимальної рекомендованої дози 1000 мг/добу. Дози до 3600 мг на добу досліджувалися у обмеженої кількості пацієнтів. Пацієнти з масою тіла менше 30 кг, що також приймають вальпроєву кислоту. Т.к. вальпроєва кислота значно знижує кліренс руфінаміду, то пацієнтам з масою тіла менше 30 кг, які приймають одночасно вальпроєву кислоту, рекомендується приймати Іновелон у меншій максимальній дозі. Лікування слід розпочинати із добової дози 200 мг. Відповідно до клінічної відповіді та переносимості через 2 дні дозу препарату Іновелон® можна підвищувати на 200 мг/добу до максимальної рекомендованої дози 600 мг/добу. Застосування у дорослих, підлітків та дітей віком від 4 років з масою тіла понад 30 кг Лікування слід розпочинати із добової дози 400 мг. Відповідно до клінічної відповіді та переносимості дозу препарату Іновелон® можна підвищувати на 400 мг/добу з частотою один раз на 2 дні до максимальної рекомендованої дози, як зазначено в таблиці нижче. Маса тіла 30.0-50.0 кг 50.1-70.0 кг ≥70.1 кг Максимальна рекомендована доза 1800 мг/добу 2400 мг/добу 3200 мг/добу Дози до 4000 мг/добу (при масі тіла 30-50 кг) або 4800 мг/добу (маса тіла понад 50 кг) досліджувалися в обмеженої кількості пацієнтів. Скасування препарату Скасування терапії руфінамідом слід проводити поступово. У ході клінічних досліджень при відміні терапії руфінамідом дозу препарату знижували приблизно на 25% кожні два дні. У разі пропущення одного або більше прийомів препарату потрібна індивідуальна клінічна оцінка випадку. Неконтрольовані відкриті дослідження продемонстрували пролонгований ефект препарату, тривалість контрольованого дослідження не перевищувала трьох місяців. Застосування у дітей Безпека та ефективність руфінаміду у дітей молодше 4 років не встановлена. Клінічні дані відсутні. Застосування у пацієнтів похилого віку Інформація про застосування руфінаміду у пацієнтів похилого віку обмежена. Т.к. параметри фармакокінетики руфінаміду не змінюються у пацієнтів похилого віку (див. розділ «Фармакокінетика»), корекція дози препарату у пацієнтів старше 65 років не потрібна. Ниркова недостатність Дослідження у пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю показало, що корекція дози препарату не потрібна у даної категорії пацієнтів. Печінкова недостатність Дослідження препарату у пацієнтів із печінковою недостатністю не проводились. У пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості препарат застосовують з обережністю. При тяжкій печінковій недостатності застосування руфінаміду протипоказане.ПередозуванняПри багаторазовому прийомі добової дози до 7200 мг важливих симптомів передозування не зареєстровано. Лікування: при гострому передозуванні може бути показане промивання шлунка або штучне викликання блювання. Специфічного антидоту немає. Рекомендована симптоматична терапія, зокрема. гемодіаліз.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЕпілептичний статус Випадки епілептичного статусу спостерігалися під час клінічного дослідження руфінаміду. Ці явища призвели до скасування терапії руфінамідом у 20% випадків. Якщо у пацієнтів розвиваються нові типи епілептичних нападів та/або збільшується частота епілептичних статусів, відмінна від початкового стану пацієнта до початку лікування руфінамідом, слід знову оцінити співвідношення користі та ризику терапії. Скасування терапії руфінамідом Руфінамід слід скасовувати поступово для зниження можливості розвитку епілептичних нападів на відміну лікування. У ході клінічних досліджень при відміні терапії руфінамідом дозу препарату знижували приблизно на 25% кожні 2 дні. Недостатньо даних про скасування супутніх протиепілептичних лікарських засобів, якщо контроль над нападами було досягнуто лише на тлі додаткової терапії руфінамідом. Реакції з боку центральної нервової системи Терапія руфінамідом супроводжувалася розвитком запаморочення, сонливості, атаксії та порушенням ходи, які могли підвищити частоту випадкових падінь у цій популяції. Пацієнти та люди, що доглядають за ними, повинні виявляти обережність доки не ознайомляться з потенційними ефектами цього лікарського препарату. Реакції гіперчутливості Терапія руфінамідом супроводжувалася розвитком важкого синдрому гіперчутливості до протиепілептичних лікарських препаратів, включаючи DRESS синдром (лікарська реакція, що супроводжується еозинофілією та системними проявами) та синдром Стівенса-Джонсона. Ознаки та симптоми цього захворювання різноманітні; проте зазвичай у пацієнтів розвивається лихоманка та висипи, що супроводжуються залученням інших органів та систем. Інші прояви включали лімфаденонатію, відхилення від норми показників функціональних «печінкових» тестів та гематурію. У зв'язку з варіабельністю клінічних проявів цього синдрому можуть з'являтися ознаки та симптоми ураження інших органів та систем, не зазначені у цій інструкції. Синдром гіперчутливості до протиепілептичних препаратів розвивався у тісному тимчасовому зв'язку з початком терапії руфінамідом та у дітей. При підозрі на розвиток цієї реакції необхідно припинити прийом руфінаміду та розпочати альтернативну терапію. За всіма пацієнтами, у яких під час прийому руфінаміду з'явився висип, слід вести ретельне спостереження. Укорочення QТ інтервалу У дослідженні впливу руфінаміду на інтервал QT відзначено скорочення QT інтервалу пропорційно концентрації препарату. Хоча механізм і значимість цих даних для безпеки пацієнтів, що лежить в основі цього явища, не відомі, лікарі повинні спиратися на клінічний досвід при вирішенні питання про призначення руфінаміду пацієнтам з ризиком додаткового укорочення інтервалу QT (наприклад, пацієнтам з вродженим синдромом короткого інтервалу QT або пацієнтам з таким синдромом у сімейному анамнезі). Жінки із збереженим дітородним потенціалом Під час застосування препарату Іновелон® жінки із збереженим дітородним потенціалом повинні використовувати заходи контрацепції. Лікар повинен підібрати відповідний контрацептив і з урахуванням індивідуальної клінічної ситуації пацієнтки визначити надійність пероральних контрацептивів або дози компонентів оральних контрацептивів. Лактоза Іновелон містить у своєму складі лактозу, тому протипоказано застосовувати препарат пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями: непереносимість лактози, дефіцит лактази або мальабсорбція глюкози/лактози. Суїцидальні думки Суїцидальні думки та поведінка відзначені у пацієнтів, які приймали протиепілептичні препарати за декількома показаннями. Мета-аналіз даних рандомізованих, плацебо-контрольованих досліджень протиепілептичних лікарських засобів також показав наявність невеликого підвищення ризику суїцидального мислення та поведінки. Механізм цього явища не відомий, і наявні дані не виключають можливості підвищення ризику суїцидального мислення та застосування препарату Іновелон®. Необхідно спостерігати за пацієнтами щодо появи суїцидальних думок та поведінки, а також передбачити відповідне лікування. Пацієнтам (і особам, що доглядають за ними) слід рекомендувати звернутися за лікарською допомогою при появі суїцидальних думок і поведінки. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами Іновелон® може викликати запаморочення, сонливість і нечіткість зорового сприйняття. Залежно від індивідуальної чутливості, руфінамід може від незначного до суттєвого впливу здатність керувати автомобілем і працювати з механізмами. Пацієнтам рекомендується дотримуватись обережності при виконанні дій, що потребують концентрації уваги, наприклад, при керуванні автомобілем або роботі з механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетка - 1 таб. Активні речовини: 400 мг руфінаміду; Допоміжні речовини: натрію лаурилсульфат - 2 мг, крохмаль кукурудзяний - 40 мг, гіпромелоза - 20 мг, лактози моногідрат - 80 мг, целюлоза мікрокристалічна - 146.5 мг, кроскармеллоза натрію - 20 мг, магнію ; склад плівкової оболонки: опадрай 00F44042 – 28 мг (гіпромелоза – 45.95%, макрогол 8000 – 8.31%, титану діоксид – 11.85%, тальк – 33.26%, барвник заліза оксид червоний – 0.63%). Таблетки у блістері (6) у картонній упаковці - 60 шт.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою блідо-рожевого кольору, овальні, двоопуклі, з ризиками на обох сторонах та гравіюванням "Є 262" на одній стороні.Фармакотерапевтична групаМеханізм дії. Руфінамід є протиепілептичним препаратом, механізм дії якого обумовлений регулюванням активності натрієвих каналів за рахунок продовження їхнього неактивного стану. Руфінамід виявляє протиепілептичну активність на різних тваринних моделях епілепсії. Клінічна ефективність та безпека. Ефективність препарату Іновелон була встановлена ​​в ході подвійного-сліпого, плацебо-контрольованого клінічного дослідження при прийомі в дозах до 45 мг/кг/добу протягом 84 днів у 139 пацієнтів з адекватно не контрольованими епілептичними нападами, асоційованими з синдромом Леннокса-Гасточна. абсанси та дроп-атаки). Пацієнти обох статей віком від 4 до 30 років включалися в дослідження за умови прийому супутніх (від одного до трьох) протиепілептичних препаратів (ПЕП), а також за наявності не менше 90 епілептичних нападів на місяць. Клінічно значуще поліпшення спостерігалося за всіма трьома первинними критеріями ефективності: зниження загальної частоти нападів за 28 днів (на 35.8% у групі руфінаміду проти 1.6% у контрольній групі), зниження частоти тоніко-клонічних нападів (на 42.9% у групі руфінаміду проти 2). контрольній групі) та покращення глобальної оцінки тяжкості нападів (на 32.2 % у групі руфінаміду проти 14.5 % у контрольній ipynne). Популяційне фармакокінетичне/фармакодинамічне моделювання продемонструвало, що зменшення загальної частоти нападів, а також частоти тоніко-клонічних нападів, покращення глобальної оцінки тяжкості нападів та підвищення ймовірності зниження частоти нападів залежало від концентрації руфінаміду у плазмі крові.ФармакокінетикаВсмоктування. Максимальні концентрації руфінаміду в плазмі досягалися приблизно через 6 годин після його прийому. У здорових добровольців та пацієнтів з епілепсією як натще, так і після їди, максимальна концентрація руфінаміду в плазмі крові (Cmax) та площа під кривою "концентрація-час" (AUC) не підвищувалися строго пропорційно збільшенню дози, ймовірно, внаслідок дозолімітуючої абсорбції. Після одноразового прийому препарату їжа підвищує біодоступність (AUC) руфінаміду приблизно на 34%, а Cmax – на 56%. Розподіл. Зв'язування руфінаміду з білками сироватки крові in vitro складало 34%. При цьому приблизно 80% руфінаміду пов'язували альбумін. Це вказує на мінімальний ризик лікарської взаємодії шляхом витіснення через зв'язок з білками при застосуванні з іншими препаратами. Руфінамід рівною мірою розподілявся у плазмі крові та еритроцитах. Метаболізм. Руфінамід майже повністю метаболізується в організмі. Основним шляхом метаболізму є гідроліз карбоксиламідної групи до фармакологічно неактивного похідного CGP 47292. Ізоферменти цитохрому Р450 залучені в метаболізм руфінаміду в незначній мірі. Не можна повністю виключити формування невеликих кількостей кон'югатів із глутатіоном. Здатність діяти in vitro як конкурентний або незворотний інгібітор наступних ізоферментів цитохрому Р450: CYP1A2, CYP2A6, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP2E1, CYP3A4/5 orуа Виведення. Період напіввиведення з плазми становить приблизно 6-10 годин у здорових добровольців та пацієнтів з епілепсією. При прийомі 2 рази на добу з 12-годинним інтервалом руфінамід кумулюється до концентрації, яка прогнозується періодом напіввиведення, демонструючи незалежність фармакокінетики від часу (тобто автоіндукція метаболізму відсутня). Радіоізотопні дослідження за участю трьох здорових добровольців показали, що руфінамід був основним радіоактивним компонентом у плазмі крові (80%), а вміст метаболіту CGP 47292 становив 15%. Ниркова екскреція була основним шляхом виведення активної речовини (приблизно 84,7 % прийнятої дози препарату). Лінійність/нелінійність. Біодоступність руфінаміду залежить від дози. У міру збільшення дози його біодоступність знижується. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів. Вплив статі. Популяційне фармакокінетичне моделювання використовувалося для оцінки впливу статі на параметри фармакокінетики руфінаміду. Результати цього дослідження показали, що стать не має клінічно значущого впливу на параметри фармакокінетики руфінаміду. Пацієнти з нирковою недостатністю. Параметри фармакокінетики руфінаміду в одноразовій дозі 400 мг не змінювалися у пацієнтів із хронічною та тяжкою нирковою недостатністю порівняно з параметрами у здорових добровольців. Однак концентрації руфінаміду в плазмі знижувалися приблизно на 30% при проведенні сеансу гемодіалізу після прийому руфінаміду. Таким чином, гемодіаліз можна використовувати при передозуванні препарату. Пацієнти з печінковою недостатністю. Дослідження руфінаміду у пацієнтів із печінковою недостатністю не проводились. Тому пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю призначати Іновелон не рекомендується, а при легкому та помірному ступені печінкової недостатності препарат застосовують з обережністю. Діти. Кліренс руфінаміду у дітей нижчий, ніж у дорослих. Ця різниця пов'язана з масою тіла. Дослідження руфінаміду у новонароджених, немовлят та дітей віком до 2 років не проводилися. Літні пацієнти. При порівнянні параметрів фармакокінетики руфінаміду у літніх та молодих здорових добровольців істотних відмінностей не виявлено.Клінічна фармакологіяПротисудомний препарат.ІнструкціяВсередину, вранці та ввечері у рівних дозах, запиваючи водою. Іновелон слід приймати під час їжі. Якщо пацієнту важко ковтати, таблетки можна подрібнити та прийняти, додавши подрібнену таблетку о пів склянки води.Показання до застосуванняПрепарат Іновелон показаний у складі додаткової терапії при лікуванні епілептичних нападів, асоційованих із синдромом Леннокса-Гасто у пацієнтів старше 4 років.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до компонентів препарату та похідних тріазолу. Дитячий вік до 4 років (дані щодо ефективності та безпеки для цієї категорії пацієнтів відсутні). Тяжка печінкова недостатність (дані щодо ефективності та безпеки для цієї категорії пацієнтів відсутні). Період грудного вигодовування. Дефіцит лактази, непереносимість лактози, глюкозо-галактозна мальабсорбція.Вагітність та лактаціяВагітність. Ризики, пов'язані з епілепсією та протиепілептичними препаратами в цілому: Частота виникнення вад розвитку у дітей, народжених жінками з епілепсією, у 2-3 рази вище, ніж у загальній популяції (частота вад ~ 3%). Частота вад розвитку у дітей збільшувалася у пацієнток, які отримували комбіновану терапію; однак не встановлено рівень взаємозв'язку терапії та/або захворювання з виникненням таких пороків; більше, ефективна протиепілептична терапія має перериватися, оскільки загострення захворювання згубно як матері, так плода. Ризики, пов'язані з руфінамідом: Дослідження, проведені на тваринах, не виявили тератогенного впливу, але виявили фетотоксичність, спричинену токсичним впливом препарату на організм вагітної самки. Потенційний ризик людини невідомий; клінічні дані щодо застосування руфінаміду під час вагітності відсутні; враховуючи ці дані, руфінамід застосовують під час вагітності, а також у жінок дітородного віку, які не використовують методи контрацепції, лише якщо очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода; жінки із збереженим дітородним потенціалом повинні застосовувати надійні методи контрацепції під час лікування руфінамідом. Лікарю слід переконатися, що пацієнтка використовує відповідні методи контрацепції, а при застосуванні пероральних контрацептивів, у тому, що дози їх компонентів є адекватними при даній клінічній ситуації; якщо жінка планує вагітність, слід проаналізувати необхідність протисудомної терапії. Період грудного вигодовування. Невідомо, чи виділяється руфінамід у грудне молоко людини. Через потенційні несприятливі ефекти для немовляти, грудне вигодовування слід припинити під час прийому матір'ю руфінаміду. Фертильність. Дані вплив руфінаміду на фертильність відсутні.Побічна діяКлінічна програма розробки препарату Іновелон включала понад 1900 пацієнтів із різними типами епілепсії. Найчастішими небажаними реакціями були біль голови, запаморочення, підвищена стомлюваність і сонливість. Найчастішими небажаними реакціями у пацієнтів із синдромом Леннокса-Гасто були сонливість та блювання. Небажані реакції були переважно легким або помірним ступенем тяжкості. Небажані реакції, що призводили до виходу пацієнтів із досліджень, відзначалися у 8.2% випадків у пацієнтів із синдромом Леннокса-Гасто, які отримували руфінамід, та у 0% випадків – у пацієнтів, які отримували плацебо. Найчастішими небажаними реакціями, що призводили до відміни препарату, були висипання та блювання. Клас систем та органів Дуже часто Часто Не часто Інфекційні та паразитарні захворювання Пневмонія, грип, назофарингіт, інфекція вуха, синусит, риніт. Порушення з боку імунної системи Гіперчутливість Порушення з боку обміну речовин та харчування Анорексія, розлад харчової поведінки, зниження апетиту. Порушення психіки Тривога, безсоння</td> Порушення з боку нервової системи Сонливість, головний біль, запаморочення. Епілептичний статус, судоми, порушення координації, ністагм, психомоторна гіперактивність, тремор</td> Порушення з боку органу зору Диплопія, нечіткість зорового сприйняття</td> Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Вертіго Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки. Кровотеча з носа Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Нудота, блювота. Біль у верхній частині живота, запор, диспепсія, діарея. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Підвищення активності печінкових ферментів Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Висип, акне</td> Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Біль у спині Порушення з боку репродуктивної системи та молочної залози Олігоменорея Загальні розлади та порушення у місці введення Стомлюваність Порушення ходи Лабораторні та інструментальні дані Зниження маси тіла Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій Травма голови, контузія Взаємодія з лікарськими засобамиВплив інших лікарських засобів на руфінамід. Інші ПЕП. Спільне застосування руфінаміду з відомими фермент-індукувальними ПЕП не супроводжується клінічно значущим впливом на концентрацію руфінаміду. У пацієнтів, які отримують терапію препаратом Іновелон і розпочали прийом вальпроєвої кислоти, може суттєво підвищитись концентрація руфінаміду в плазмі крові. Найбільш помітне підвищення концентрації спостерігалося у пацієнтів із низькою масою тіла (< 30 кг). Тому слід розглянути можливість зменшення дози іновелону у пацієнтів з масою тіла менше 30 кг, які починають прийом вальпроєвої кислоти. Додавання або скасування цих лікарських засобів або зміна їх дози на фоні терапії руфінамідом може вимагати корекції дози руфінаміду. Не спостерігалося значних змін концентрації руфінаміду на тлі сумісного застосування з ламотриджином, топіраматом або бензодіазепінами. Вплив руфінаміду інші лікарські засоби. Інші ПЕП. Фармакокінетичні взаємодії між руфінамідом та іншими ПЕП оцінювали у пацієнтів з епілепсією за допомогою моделювання популяційної фармакокінетики. Руфінамід не надавав клінічно значущого впливу на рівноважні концентрації карбамазепіну, ламотриджину, фенобарбіталу, топірамату, фенітоїну або вальпроєвої кислоти. Пероральні контрацептиви. При одночасному застосуванні руфінаміду в дозі 800 мг двічі на добу та комбінованого перорального контрацептиву (етинілестрадіол 35 мкг та норетистерон 1 мг) протягом 14 днів, значення AUC0-24 етинілестрадіолу та норетистерону знижувалися, в середньому, на 22% . Дослідження з іншими пероральними або контрацептивами, що імплантуються, не проводилися. Жінки репродуктивного віку, які приймають гормональні контрацептиви, повинні застосовувати додатковий безпечний та ефективний метод контрацепції. Ізоферменти цитохрому Р450. Руфінамід метаболізується шляхом гідролізу, тому ізоферменти цитохрому Р450 не беруть значної участі у процесі метаболізму препарату. Більш того, руфінамід не пригнічує активність ізоферментів цитохрому Р450. Таким чином, клінічно значущі взаємодії, опосередковані пригніченням ізоферментів цитохрому Р450 руфінамідом, малоймовірні. Руфінамід індукує ізофермент CYP3A4 і тому може знижувати плазмові концентрації речовин, що метаболізуються за допомогою цього ізоферменту. Інтенсивність цього ефекту – слабка чи помірна. Середня активність ізоферменту CYP3A4, що визначається за кліренсом триазоламу, збільшувалася на 55% після 11 днів застосування руфінаміду в дозі 400 мг двічі на добу. Експозиція тріазоламу знижувалася на 36%. Вищі дози руфінаміду можуть призводити до більш вираженої індукції. Руфінамід може знижувати експозицію субстратів інших ізоферментів цитохрому Р450 або транспортних білків, наприклад, Р-глікопротеїну. Рекомендується вести ретельне спостереження за пацієнтами, які приймають речовини, які метаболізуються ізоферментом CYP3A4 протягом двох тижнів від початку або після завершення терапії руфінамідом або після будь-якої значущої зміни дозування. Може знадобитися корекція дози супутньої терапії. Слід також використовувати ці рекомендації, якщо руфінамід застосовується одночасно з препаратами з вузьким терапевтичним діапазоном, такими як варфарин та дигоксин. Дослідження взаємодії, проведене на здорових добровольцях, не виявило впливу руфінаміду у дозі 400 мг двічі на добу на параметри фармакокінетики оланзапіну, субстрату ізоферменту CYP1А2. Відсутні дані щодо взаємодії руфінаміду з алкоголем.Спосіб застосування та дозиТерапію руфінамідом повинен призначати фахівець із досвідом лікування епілепсії. Застосування у дітей віком від 4 років з масою тіла менше 30 кг. Пацієнти з масою тіла менше 30 кг, що не приймають вальпроєву кислоту. Лікування слід розпочинати із добової дози 200 мг. Відповідно до клінічної відповіді та переносимості дозу препарату Іновелон можна збільшувати на 200 мг/добу з частотою один раз на 2 дні до максимальної рекомендованої дози 1000 мг/добу. Дози до 3600 мг на добу досліджувалися у обмеженої кількості пацієнтів. Пацієнти з масою тіла менше 30 кг, що також приймають вальпроєву кислоту. Т.к. вальпроєва кислота значно знижує кліренс руфінаміду, то пацієнтам з масою тіла менше 30 кг, які приймають одночасно вальпроєву кислоту, рекомендується приймати Іновелон у меншій максимальній дозі. Лікування слід розпочинати із добової дози 200 мг. Відповідно до клінічної відповіді та переносимості через 2 дні дозу препарату Іновелон можна збільшувати на 200 мг/добу до максимальної рекомендованої дози 600 мг/добу. Застосування у дорослих, підлітків та дітей віком від 4 років з масою тіла понад 30 кг. Лікування слід розпочинати із добової дози 400 мг. Відповідно до клінічної відповіді та переносимості дозу препарату Іновелон можна збільшувати на 400 мг/добу з частотою один раз на 2 дні до максимальної рекомендованої дози. Дози до 4000 мг/добу (при масі тіла 30-50 кг) або 4800 мг/добу (маса тіла понад 50 кг) досліджувалися в обмеженої кількості пацієнтів. Скасування препарату. Скасування терапії руфінамідом слід проводити поступово. У ході клінічних досліджень при відміні терапії руфінамідом дозу препарату знижували приблизно на 25% кожні два дні. У разі пропущення одного або більше прийомів препарату потрібна індивідуальна клінічна оцінка випадку. Неконтрольовані відкриті дослідження продемонстрували пролонгований ефект препарату, тривалість контрольованого дослідження не перевищувала трьох місяців.ПередозуванняПри багаторазовому прийомі добової дози до 7200 мг важливих симптомів передозування не зареєстровано. При гострому передозуванні може бути показане промивання шлунка або штучне викликання блювання. Специфічного антидоту немає. Рекомендована симптоматична терапія, зокрема гемодіаліз.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЕпілептичний статус Випадки епілептичного статусу спостерігалися під час клінічного дослідження руфінаміду. Ці явища призвели до скасування терапії руфінамідом у 20% випадків. Якщо у пацієнтів розвиваються нові типи епілептичних нападів та/або збільшується частота епілептичних статусів, відмінна від початкового стану пацієнта до початку лікування руфінамідом, слід знову оцінити співвідношення користі та ризику терапії. Скасування терапії руфінамідом. Руфінамід слід скасовувати поступово для зниження можливості розвитку епілептичних нападів на відміну лікування. У ході клінічних досліджень при відміні терапії руфінамідом дозу препарату знижували приблизно на 25% кожні 2 дні. Недостатньо даних про скасування супутніх протиепілептичних лікарських засобів, якщо контроль над нападами було досягнуто лише на тлі додаткової терапії руфінамідом. Реакції із боку центральної нервової системи. Терапія руфінамідом супроводжувалася розвитком запаморочення, сонливості, атаксії та порушенням ходи, які могли підвищити частоту випадкових падінь у цій популяції. Пацієнти та люди, що доглядають за ними, повинні виявляти обережність доки не ознайомляться з потенційними ефектами цього лікарського препарату. Реакція гіперчутливості. Терапія руфінамідом супроводжувалася розвитком важкого синдрому гіперчутливості до протиепілептичних лікарських препаратів, включаючи DRESS синдром (лікарська реакція, що супроводжується еозинофілією та системними проявами) та синдром Стівенса-Джонсона. Ознаки та симптоми цього захворювання різноманітні; проте зазвичай у пацієнтів розвивається лихоманка та висипи, що супроводжуються залученням інших органів та систем. Інші прояви включали лімфаденонатію, відхилення від норми показників функціональних "печінкових" тестів та гематурію. У зв'язку з варіабельністю клінічних проявів цього синдрому можуть з'являтися ознаки та симптоми ураження інших органів та систем, не зазначені у цій інструкції. Синдром гіперчутливості до протиепілептичних препаратів розвивався у тісному тимчасовому зв'язку з початком терапії руфінамідом та у дітей. При підозрі на розвиток цієї реакції необхідно припинити прийом руфінаміду та розпочати альтернативну терапію. За всіма пацієнтами, у яких під час прийому руфінаміду з'явився висип, слід вести ретельне спостереження. Укорочення QТ інтервалу. У дослідженні впливу руфінаміду на інтервал QT відзначено скорочення QT інтервалу пропорційно концентрації препарату. Хоча механізм і значимість цих даних для безпеки пацієнтів, що лежить в основі цього явища, не відомі, лікарі повинні спиратися на клінічний досвід при вирішенні питання про призначення руфінаміду пацієнтам з ризиком додаткового укорочення інтервалу QT (наприклад, пацієнтам з вродженим синдромом короткого інтервалу QT або пацієнтам з таким синдромом у сімейному анамнезі). Жінки із збереженим дітородним потенціалом. Під час застосування препарату Іновелон жінки зі збереженим дітородним потенціалом повинні вживати заходів контрацепції. Лікар повинен підібрати відповідний контрацептив і з урахуванням індивідуальної клінічної ситуації пацієнтки визначити надійність пероральпих контрацептивів або дози компонентів оральних контрацептивів. лактоза. Іновелон містить у своєму складі лактозу, тому протипоказано застосовувати препарат пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями: непереносимість лактози, дефіцит лактази або мальабсорбція глюкози/лактози. Суїцидальні думки. Суїцидальні думки та поведінка відзначені у пацієнтів, які приймали протиепілептичні препарати за декількома показаннями. Мета-аналіз даних рандомізованих, плацебо-контрольованих досліджень протиепілептичних лікарських засобів також показав наявність невеликого підвищення ризику суїцидального мислення та поведінки. Механізм цього явища не відомий і наявні дані не виключають можливості підвищення ризику суїцидального мислення і при застосуванні препарату Іновелон. Необхідно спостерігати за пацієнтами щодо появи суїцидальних думок та поведінки, а також передбачити відповідне лікування. Пацієнтам (і особам, що доглядають за ними) слід рекомендувати звернутися за лікарською допомогою при появі суїцидальних думок і поведінки. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. Іновелон може викликати запаморочення, сонливість та нечіткість зорового сприйняття. Залежно від індивідуальної чутливості, руфінамід може від незначного до суттєвого впливу здатність керувати автомобілем і працювати з механізмами. Пацієнтам рекомендується дотримуватись обережності при виконанні дій, що потребують концентрації уваги, наприклад, при керуванні автомобілем або роботі з механізмами. Іновелон може викликати запаморочення, сонливість та нечіткість зорового сприйняття. Залежно від індивідуальної чутливості, руфінамід може від незначного до суттєвого впливу здатність керувати автомобілем і працювати з механізмами. Пацієнтам рекомендується дотримуватись обережності при виконанні дій, що потребують концентрації уваги, наприклад, при керуванні автомобілем або роботі з механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковка1 таблетка містить активну речовину: карбамазепін 200 мг. 40 шт. - упаковки осередкові контурні, пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки; білого або білого з жовтуватим відтінком кольору, плоскоциліндричної форми, з ризиком та фаскою.Фармакотерапевтична групаКарбамазепін є похідним дибензоазепіну і має протиепілептичну, нейротропну, психотропну та антидіуретичну дію. Як протиепілептичний засіб, стабілізує мембрани перезбуджених нейронів, пригнічує серійні розряди нейронів та знижує синаптичну передачу збудливих імпульсів. Дана дія досягається, імовірно, за рахунок блокади натрієвих каналів, внаслідок чого запобігається повторне виникнення деполяризованих нейронах натрій-залежних потенціалів дії. Знижує вивільнення нейромедіатора глутамату. Психотропна дія карбамазепіну, мабуть, обумовлена ​​пригніченням обміну догаміну та норадреналіну. Знижує частоту нападів, тривогу, депресію, дратівливість та агресивність у хворих на епілепсію. Вплив на когнітивні функції у хворих на епілепсію варіабельний. Запобігає появі пароксизмальних болів при невралгії. При синдромі алкогольної абстиненції підвищує поріг судомної готовності, знижує підвищену нервову збудливість, тремор, порушення ходи. Використовується для лікування афективних розладів як антипсихотичний та нормотимічний засіб. При нецукровому діабеті знижує діурез та почуття спраги.ФармакокінетикаАбсорбція - повільна, але досить повна (притм їжі суттєво не впливає на швидкість та ступінь всмоктування). Після одноразового прийому Cmax ; у плазмі крові досягається через 12 год. Рівноважні концентрації препарату у плазмі досягаються через 1-2 тижні. Серед пацієнтів спостерігаються суттєві індивідуальні відмінності значення рівноважних концентрацій у терапевтичному діапазоні. Зв'язок із білками плазми становить 70-80%. Концентрація незміненого карбамазепіну в спинномозковій рідині та слині пропорційна кількості незв'язаної з білками активної речовини (20-30%). Концентрація у грудному молоці становить 25-60 % від такої у плазмі. Проникає крізь плацентарний бар'єр. Метаболізується в печінці, переважно по епоксидному шляху з утворенням метаболітів: активного – карбамазепін-10,11-епоксиду та малоактивного – 9-гідрокси-метил-10 карбамоілакридан. Основним ізоферментом, що забезпечує біотрансформацію карбамазепіну в карбамазепін-10,11-епоксид, є ізофермент цитохрому Р450 3А4. Вміст карбамазепін-10,11-епоксиду становить близько 30% від рівня карбамазепіну в плазмі. Біотрансформація карбамазепін-10,11-епоксиду в карбамазепін-10,11-трансдіол відбувається за допомогою мікросомального ферменту епоксид гідролази. Інший шлях метаболізму карбамазепіну - утворення різних моногідроксильованих похідних, а також N-глюкуронідів. T1/2 ;після разового прийому становить у середньому близько 36 год (коливається від 25 до 65 год), після повторного прийому - 16-24 год. Виводиться переважно у вигляді неактивних метаболітів із сечею (приблизно 70%) та калом (приблизно 30%). Близько 2% виводиться із сечею у вигляді незміненого карбамазепіну та 1% у вигляді карбамазепін-10,11-епоксиду. У дітей внаслідок швидшого виведення карбамазепіну може знадобитися застосування більш високих доз препарату з розрахунку на кг маси тіла порівняно з дорослими. Немає даних про те, що фармакокінетика карбамазепіну змінюється у пацієнтів похилого віку. Даних щодо фармакокінетики карбамазепіну у пацієнтів з порушеннями функції нирок або печінки немає.Клінічна фармакологіяПротисудомний препарат.Показання до застосуванняЕпілепсія (монотерапія або у складі комплексної терапії): складні та прості парціальні напади (із втратою або без втрати свідомості) з вторинною генералізацією або без неї, а також генералізовані тоніко-клонічні напади. Змішані форми епілептичних нападів. гострі маніакальні стани та підтримуюча терапія біполярних афективних розладів з метою профілактики загострень або зниження вираженості клінічних проявів; у комплексній терапії синдрому алкогольної абстиненції; невралгія трійчастого нерва (ідіопатична, при розсіяному склерозі), ідіопатична невралгія язикоглоткового нерва; больовий синдром при діабетичній невропатії; поліурія та полідипсія нейрогормональної природи при нецукровому діабеті.Протипоказання до застосуванняAV-блокада; пригнічення кістковомозкового кровотворення в анамнезі; печінкові порфірії; одночасний прийом інгібіторів МАО та протягом 2-х тижнів після їх відміни; період грудного вигодовування; гіперчутливість до будь-якого з компонентів препарату або подібних до хімічного відношення лікарських препаратів (трициклічні антидепресанти). З; обережністю; застосовувати при: низькому рівні лейкоцитів або тромбоцитів; змішаних формах епілептичних нападів, що включають абсанс; у літньому віці; при серцевій, печінковій або нирковій недостатності; підвищеному внутрішньоочному тиску; гіпонатріємії розведення; гіпотиреоз; гіперплазії передміхурової залози; вагітності (підвищений ризик розвитку порушень внутрішньоутробного розвитку, включаючи вади розвитку).Побічна діяПорушення з боку нервової системи: запаморочення, атаксія, сонливість, відчуття втоми, головний біль, диплопія, порушення акомодації, тремор, м'язова дистонія, тики, ністагм, орофаціальна дискінезія, окорухові порушення, дизартрія, хореоатетоїдні паути, , порушення смаку, злоякісний нейролептичний синдром Порушення з боку психіки: галюцинації (зорові або слухові), депресія, анорексія, занепокоєння, агресивна поведінка, ажитація, дезорієнтація, посилення психозу. З боку шкіри та її придатків: алергічний дерматит, кропив'янка, ексфоліативний дерматит, еритродермія, системний червоний вовчак, свербіж, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, реакції фотосенсибілізації, мультиформна та вузлувата еритема, порушення , випадання волосся. Повідомлялося про рідкі випадки гірсутизму, проте причинний взаємозв'язок цього ускладнення з прийомом препарату залишається неясним. З боку системи кровотворення: ; анемія. З боку гепатобіліарної системи: підвищення показників ГГТ, ЛФ, трансаміназ; гепатит (холестатичного, паренхіматозного (гепатоцелюлярного) або змішаного типу), жовтяниця, гранулематозний гепатит, печінкова недостатність. З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, сухість у роті, діарея, запор, болі в животі, глосит, стоматит, панкреатит. Реакції підвищеної чутливості: ;мультіорганна гіперчутливість уповільненого типу з лихоманкою, шкірними висипаннями, васкулітом, лімфоаденопатією, артралгією, лейкопенією, еозинофілією, гепатоспленомегалією та зміненими показниками функції печінки (зазначені прояви зустрічі). Можуть залучатися та інші органи (легкі, нирки, підшлункова залоза, міокард, товста кишка). Асептичний менінгіт з міоклонусом та еозинофілією; анафілактична реакція; ангіоневротичний набряк. З боку серцево-судинної системи: порушення внутрішньосерцевої провідності; зниження або підвищення АТ, брадикардія, аритмія, AV-блокада з непритомністю, колапс, застійна серцева недостатність, погіршення перебігу ІХС, тромбофлебіт, тромбоемболія. З боку ендокринної системи та обміну речовин: ;набряки, затримка рідини, збільшення маси тіла, гіпонатріємія та зниження осмолярності плазми внаслідок ефекту, подібного до дії антидіуретичного гормону, що в поодиноких випадках призводить до водної інтоксикації (гіпонатріємії розведення), що супроводжується летаргією, рво головним болем, дезорієнтацією та неврологічними порушеннями; підвищення рівня пролактину, що супроводжується або не супроводжується галактореєю, гінекомастією; зниження концентрації трийодтироніну та тироксину; підвищення концентрації тиреотропного гормону, що зазвичай не супроводжується клінічними проявами; порушення метаболізму кісткової тканини (зниження концентрації кальцію та 25-гідроксиколекальциферолу в плазмі крові), що призводить до остеомаляції; підвищення концентрації холестерину,включаючи холестерин ліпопротеїдів високої щільності та тригліцеридів. З боку сечостатевої системи: інтерстиціальний нефрит, ниркова недостатність, альбумінурія, гематурія, олігурія, азотемія, прискорене сечовипускання, затримка сечі, розлади статевої функції, порушення сперматогенезу. З боку органів чуття: порушення смакових відчуттів, помутніння кришталика, підвищення внутрішньоочного тиску, кон'юнктивіт; розлади слуху. З боку скелетно-м'язової системи: артралгії, м'язові болі, м'язова слабкість, судоми. З боку дихальної системи: реакції гіперчутливості, що характеризуються лихоманкою, задишкою, пневмонітом або пневмонією. Зміна результатів лабораторних досліджень: ;гіпогаммаглобулінемія.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування з інгібіторами ізоферменту CYP 3A4 може призвести до підвищення концентрації карбамазепіну у плазмі. Спільне застосування індукторів ізоферменту CYP 3 A 4 може призвести до прискорення метаболізму карбамазепіну та можливого зниження його концентрації в плазмі. Відміна індукторів ізоферменту CYP 3A4, що приймаються одночасно, може знижувати швидкість біотрансформації карбамазепіну і призводити до підвищення рівня карбамазепіну в плазмі крові. При одночасному застосуванні з препаратами, що метаболізуються ізоферментом CYP 3A4, можлива індукція метаболізму та зниження їх концентрації у плазмі. Препарати, які можуть підвищити концентрацію карбамазепіну або карбамазепіну-10,11-епоксиду в плазмі: декстропропоксифен, ібупрофен, даназол, макролідні антибіотики (наприклад, еритроміцин, тролеандоміцин, джозаміцин, кларитроміцин), флуоксетин, флувоксамін, нефазодон, пароксетин, тразодон, вилоксазин, стирипентол, вігазол, золозол, , терфенадин, локсапін, оланзапін, кветіапін, ізоніазид, інгібітори вірусної протеази для терапії ВІЛ-інфекції (наприклад, ритонавір), ацетазоламід, верапаміл, дилтіазем, омепразол, оксибутинін, дантролен, тикох можливо - циметидин, дезіпрамін, примідон, вальпроєва кислота. Препарати, які можуть знижувати концентрацію карбамазепіну у плазмі: фелбамат, метсуксимід, окскарбазепін, фенобарбітал, фенсуксимід, фенітоїн, фосфенітоїн, примідон, прогабід, теофілін, амінофілін, ізотретиноїн, рифампіцин, цисплатин, доксорубіцин; рослинні препарати, що містять звіробій продірявлений і, хоча дані суперечливі, можливо, також клоназепам, вальпроєва кислота або вальпромід. Вплив карбамазепіну на концентрацію в плазмі препаратів, що застосовуються як супутня терапія: Карбамазепін може знизити концентрацію в плазмі або зменшити або навіть повністю нівелювати ефекти наступних препаратів: метадон, парацетамол, антипірин, трамадол, доксициклін, пероральні антикоагулянти (варфарин, фенпрокумон, дикумарол, аценокумарол), бупропіон, циталопрам, традедон амітриптилін, нортриптилін, кломіпрамін), клобазам, клоназепам, етосуксимід, фелбамат, ламотриджин, окскарбазепін, примідон, тіагабін, топірамат, вальпроєва кислота, зонізамід, ітраконазол, застосовувані при терапії ВІЛ-інфекції (індинавір, ритонавір, саквінавір), алпразолам; мідазолам, теофілін, блокатори кальцієвих каналів групи дигідропіридинів (наприклад, фелодипін), дигоксин,пероральні контрацептивні засоби (необхідний вибір альтернативних методів контрацепції), глюкокортикостероїди (наприклад, преднізолон, дексаметазон); циклоспорин, еверолімус, левотироксин натрію, естрогени та/або прогестерон. Є повідомлення про те, що на тлі прийому карбамазепіну рівень фенітоїну в плазмі може як підвищуватися, так і знижуватися, а рівень мефенітоїну - підвищуватися (у рідкісних випадках). Комбінації, які слід брати до уваги: Можливе посилення гепатотоксичності, спричиненої ізоніазидом, у разі одночасного застосування з карбамазепіном. У разі спільного призначення з леветирацетамом можливе посилення токсичної дії карбамазепіну. Комбіноване застосування карбамазепіну та літію або метоклопраміду, а також карбамазепіну та нейролептичних засобів (галоперидолу, тіоридазину) може призвести до підвищення частоти небажаних неврологічних реакцій (у разі останньої комбінації – навіть при терапевтичних концентраціях активних речовин у плазмі крові). Одночасне застосування карбамазепіну з деякими діуретичними засобами (гідрохлортіазидом, фуросемідом) може призводити до гіпонатріємії, що супроводжується клінічними проявами. Карбамазепін може виявляти антагонізм дії недеполяризуючих міорелаксантів (наприклад, панкуронію бромід). У разі застосування такої комбінації лікарських засобів може виникнути необхідність підвищення дози зазначених міорелаксантів; слід здійснювати уважне спостереження за пацієнтами, оскільки можливо швидше, ніж очікувалося, припинення дії міорелаксантів. Спільний прийом із грейпфрутовим соком може підвищити рівень карбамазепіну у плазмі.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди з невеликою кількістю рідини. Епілепсія: ;по можливості, карбамазепін слід призначати як монотерапії. Лікування починають з невеликої добової дози, яку надалі повільно підвищують до досягнення оптимального ефекту. Приєднання карбамазепіну до протиепілептичної терапії, що вже проводиться, слід проводити поступово. Для дорослих початкова доза 100-200 мг 1-2 рази на добу. Потім дозу повільно підвищують до 400 мг 2-3 рази на добу. Максимальна добова доза становить 2000 мг. Для дітей у віці до 5 років початкова доза 20-60 мг на добу з підвищенням на 20-60 мг кожні два дні. У дітей з 5 років початкова доза становить 100 мг на добу, з подальшим підвищенням на 100 мг на тиждень. Підтримуюча доза для дітей становить 10-20 мг/кг маси тіла/добу за 2-3 прийоми. Для забезпечення точного дозування у дітей віком до 5 років необхідно використовувати рідкі пероральні лікарські форми карбамазепіну. Невралгія трійчастого або язикоглоткового нервів: початкова доза 200-400 мг на добу, потім дозу поступово підвищують не більше ніж на 200 мг на день аж до припинення болю (в середньому, до 600-800 мг), потім зменшують до мінімальної ефективної дози. При лікуванні хворих похилого віку початкова доза 100 мг 2 рази на добу. Алкогольний абстинентний синдром: середня доза - 200 мг 3 рази на добу. У тяжких випадках, у перші дні, дозу можна збільшити до 400 мг 3 рази на добу. На початку лікування при тяжких явищах абстиненції призначається у поєднанні з дезінтоксикаційною терапією, седативними та снодійними препаратами. Поліурія та полідипсія при нецукровому діабеті: ; середня доза для ; дорослих; - 200 мг 2-3 рази на добу. У дітей доза підбирається з урахуванням маси тіла та віку. Больовий синдром при діабетичній невропатії: 200 мг 2-4 рази на добу. Гострі маніакальні стани та підтримуюча терапія біполярних афективних розладів: добова доза 400-1600 мг (середня добова доза 200-600 мг) за 2-3 прийоми/добу. У гострих випадках дозу збільшують досить швидко. При підтримуючій терапії підвищення дози має бути поступовим та невеликим.ПередозуванняСимптоми: ЦНС: пригнічення функцій центральної нервової системи аж до коми, дезорієнтація, сонливість, ажитація, галюцинації, відчуття «туману» перед очима, дизартрія, ністагм, атаксія, дискінезія, гіперрефлексія, що змінюється на гіпорефлексію, судоми, психомоторні розлади, міо; дихальна система: пригнічення дихання, набряк легень; серцево-судинна система: тахікардія, зниження або підвищення артеріального тиску, порушення провідності серця з розширенням комплексу QRS, зупинка серця; травна система: блювання, затримка евакуації їжі зі шлунка; зниження моторики товстої кишки; сечовивідна система: затримка сечі, олігурія або анурія, затримка рідини, гіпонатріємія розведення; лабораторні показники: метаболічний ацидоз, гіперглікемія, підвищення м'язової фракції КФК, гіпонатріємія. Лікування: специфічний антидот відсутній. Промивання шлунка, призначення активованого вугілля (пізня евакуація шлункового вмісту може призвести до відстроченого всмоктування на 2-3 діб та повторної появи симптомів інтоксикації), госпіталізація, симптоматична терапія. Неефективні форсований діурез, гемодіаліз та перитонеальний діаліз (діаліз показаний при поєднанні тяжкого отруєння та ниркової недостатності). Рекомендується проведення гемосорбції на вугільних сорбентах.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред початком лікування, а також періодично в процесі лікування слід проводити клінічні аналізи крові (включаючи підрахунок кількості тромбоцитів, ретикулоцитів, а також концентрації заліза у сироватці крові), загальні аналізи сечі та визначення рівня сечовини у крові. Препарат має слабку антихолінергічну активність. Тому у разі застосування препарату у пацієнтів із підвищеним внутрішньоочним тиском необхідний постійний контроль цього показника. Рекомендується періодичне визначення концентрації карбамазепіну в плазмі у випадках підвищення частоти виникнення епілептичних нападів, при лікуванні дітей, у вагітних, у разі його застосування у складі комплексної терапії, розвитку виражених побічних ефектів. Є окремі повідомлення про порушення чоловічої фертильності та/або порушення сперматогенезу. Однак причинний взаємозв'язок цих порушень з прийомом препарату досі не доведений. Перехресні реакції підвищеної чутливості можуть виникнути між карбамазепіном та фенітоїном або окскарбазепіном. На час терапії необхідно відмовитися від прийому алкоголю, так як карбамазепін посилює пригнічуючу дію алкоголю на центральну нервову систему. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування необхідно утримуватися від занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина Карбамазепін 200 мг. Допоміжні речовини: крохмаль картопляний – 80.5 мг, кремнію діоксид колоїдний (аеросил) – 16.4 мг, тальк – 3.1 мг, магнію стеарат – 3.1 мг, повідон (полівінілпіролідон) – 14.4 мг, полісорбат (твін-80). 10 шт. - упаковки осередкові контурні (4) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки; білого або білого з жовтуватим відтінком кольору, плоскоциліндричної форми, з ризиком та фаскою.Фармакотерапевтична групаКарбамазепін є похідним дибензоазепіну і має протиепілептичну, нейротропну, психотропну та антидіуретичну дію. Як протиепілептичний засіб, стабілізує мембрани перезбуджених нейронів, пригнічує серійні розряди нейронів та знижує синаптичну передачу збудливих імпульсів. Дана дія досягається, імовірно, за рахунок блокади натрієвих каналів, внаслідок чого запобігається повторне виникнення деполяризованих нейронах натрій-залежних потенціалів дії. Знижує вивільнення нейромедіатора глутамату. Психотропна дія карбамазепіну, мабуть, обумовлена ​​пригніченням обміну догаміну та норадреналіну. Знижує частоту нападів, тривогу, депресію, дратівливість та агресивність у хворих на епілепсію. Вплив на когнітивні функції у хворих на епілепсію варіабельний. Запобігає появі пароксизмальних болів при невралгії. При синдромі алкогольної абстиненції підвищує поріг судомної готовності, знижує підвищену нервову збудливість, тремор, порушення ходи. Використовується для лікування афективних розладів як антипсихотичний та нормотимічний засіб. При нецукровому діабеті знижує діурез та почуття спраги.ФармакокінетикаАбсорбція - повільна, але досить повна (притм їжі суттєво не впливає на швидкість та ступінь всмоктування). Після одноразового прийому Cmax ; у плазмі крові досягається через 12 год. Рівноважні концентрації препарату у плазмі досягаються через 1-2 тижні. Серед пацієнтів спостерігаються суттєві індивідуальні відмінності значення рівноважних концентрацій у терапевтичному діапазоні. Зв'язок із білками плазми становить 70-80%. Концентрація незміненого карбамазепіну в спинномозковій рідині та слині пропорційна кількості незв'язаної з білками активної речовини (20-30%). Концентрація у грудному молоці становить 25-60 % від такої у плазмі. Проникає крізь плацентарний бар'єр. Метаболізується в печінці, переважно по епоксидному шляху з утворенням метаболітів: активного – карбамазепін-10,11-епоксиду та малоактивного – 9-гідрокси-метил-10 карбамоілакридан. Основним ізоферментом, що забезпечує біотрансформацію карбамазепіну в карбамазепін-10,11-епоксид, є ізофермент цитохрому Р450 3А4. Вміст карбамазепін-10,11-епоксиду становить близько 30% від рівня карбамазепіну в плазмі. Біотрансформація карбамазепін-10,11-епоксиду в карбамазепін-10,11-трансдіол відбувається за допомогою мікросомального ферменту епоксид гідролази. Інший шлях метаболізму карбамазепіну - утворення різних моногідроксильованих похідних, а також N-глюкуронідів. T1/2 ;після разового прийому становить у середньому близько 36 год (коливається від 25 до 65 год), після повторного прийому - 16-24 год. Виводиться переважно у вигляді неактивних метаболітів із сечею (приблизно 70%) та калом (приблизно 30%). Близько 2% виводиться із сечею у вигляді незміненого карбамазепіну та 1% у вигляді карбамазепін-10,11-епоксиду. У дітей внаслідок швидшого виведення карбамазепіну може знадобитися застосування більш високих доз препарату з розрахунку на кг маси тіла порівняно з дорослими. Немає даних про те, що фармакокінетика карбамазепіну змінюється у пацієнтів похилого віку. Даних щодо фармакокінетики карбамазепіну у пацієнтів з порушеннями функції нирок або печінки немає.Клінічна фармакологіяПротисудомний препарат.Показання до застосуванняЕпілепсія (монотерапія або у складі комплексної терапії): складні та прості парціальні напади (із втратою або без втрати свідомості) з вторинною генералізацією або без неї, а також генералізовані тоніко-клонічні напади. Змішані форми епілептичних нападів. гострі маніакальні стани та підтримуюча терапія біполярних афективних розладів з метою профілактики загострень або зниження вираженості клінічних проявів; у комплексній терапії синдрому алкогольної абстиненції; невралгія трійчастого нерва (ідіопатична, при розсіяному склерозі), ідіопатична невралгія язикоглоткового нерва; больовий синдром при діабетичній невропатії; поліурія та полідипсія нейрогормональної природи при нецукровому діабеті.Протипоказання до застосуванняAV-блокада; пригнічення кістковомозкового кровотворення в анамнезі; печінкові порфірії; одночасний прийом інгібіторів МАО та протягом 2-х тижнів після їх відміни; період грудного вигодовування; гіперчутливість до будь-якого з компонентів препарату або подібних до хімічного відношення лікарських препаратів (трициклічні антидепресанти). З; обережністю; застосовувати при: низькому рівні лейкоцитів або тромбоцитів; змішаних формах епілептичних нападів, що включають абсанс; у літньому віці; при серцевій, печінковій або нирковій недостатності; підвищеному внутрішньоочному тиску; гіпонатріємії розведення; гіпотиреоз; гіперплазії передміхурової залози; вагітності (підвищений ризик розвитку порушень внутрішньоутробного розвитку, включаючи вади розвитку).Побічна діяПорушення з боку нервової системи: запаморочення, атаксія, сонливість, відчуття втоми, головний біль, диплопія, порушення акомодації, тремор, м'язова дистонія, тики, ністагм, орофаціальна дискінезія, окорухові порушення, дизартрія, хореоатетоїдні паути, , порушення смаку, злоякісний нейролептичний синдром Порушення з боку психіки: галюцинації (зорові або слухові), депресія, анорексія, занепокоєння, агресивна поведінка, ажитація, дезорієнтація, посилення психозу. З боку шкіри та її придатків: алергічний дерматит, кропив'янка, ексфоліативний дерматит, еритродермія, системний червоний вовчак, свербіж, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, реакції фотосенсибілізації, мультиформна та вузлувата еритема, порушення , випадання волосся. Повідомлялося про рідкі випадки гірсутизму, проте причинний взаємозв'язок цього ускладнення з прийомом препарату залишається неясним. З боку системи кровотворення: ; анемія. З боку гепатобіліарної системи: підвищення показників ГГТ, ЛФ, трансаміназ; гепатит (холестатичного, паренхіматозного (гепатоцелюлярного) або змішаного типу), жовтяниця, гранулематозний гепатит, печінкова недостатність. З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, сухість у роті, діарея, запор, болі в животі, глосит, стоматит, панкреатит. Реакції підвищеної чутливості: ;мультіорганна гіперчутливість уповільненого типу з лихоманкою, шкірними висипаннями, васкулітом, лімфоаденопатією, артралгією, лейкопенією, еозинофілією, гепатоспленомегалією та зміненими показниками функції печінки (зазначені прояви зустрічі). Можуть залучатися та інші органи (легкі, нирки, підшлункова залоза, міокард, товста кишка). Асептичний менінгіт з міоклонусом та еозинофілією; анафілактична реакція; ангіоневротичний набряк. З боку серцево-судинної системи: порушення внутрішньосерцевої провідності; зниження або підвищення АТ, брадикардія, аритмія, AV-блокада з непритомністю, колапс, застійна серцева недостатність, погіршення перебігу ІХС, тромбофлебіт, тромбоемболія. З боку ендокринної системи та обміну речовин: ;набряки, затримка рідини, збільшення маси тіла, гіпонатріємія та зниження осмолярності плазми внаслідок ефекту, подібного до дії антидіуретичного гормону, що в поодиноких випадках призводить до водної інтоксикації (гіпонатріємії розведення), що супроводжується летаргією, рво головним болем, дезорієнтацією та неврологічними порушеннями; підвищення рівня пролактину, що супроводжується або не супроводжується галактореєю, гінекомастією; зниження концентрації трийодтироніну та тироксину; підвищення концентрації тиреотропного гормону, що зазвичай не супроводжується клінічними проявами; порушення метаболізму кісткової тканини (зниження концентрації кальцію та 25-гідроксиколекальциферолу в плазмі крові), що призводить до остеомаляції; підвищення концентрації холестерину,включаючи холестерин ліпопротеїдів високої щільності та тригліцеридів. З боку сечостатевої системи: інтерстиціальний нефрит, ниркова недостатність, альбумінурія, гематурія, олігурія, азотемія, прискорене сечовипускання, затримка сечі, розлади статевої функції, порушення сперматогенезу. З боку органів чуття: порушення смакових відчуттів, помутніння кришталика, підвищення внутрішньоочного тиску, кон'юнктивіт; розлади слуху. З боку скелетно-м'язової системи: артралгії, м'язові болі, м'язова слабкість, судоми. З боку дихальної системи: реакції гіперчутливості, що характеризуються лихоманкою, задишкою, пневмонітом або пневмонією. Зміна результатів лабораторних досліджень: ;гіпогаммаглобулінемія.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування з інгібіторами ізоферменту CYP 3A4 може призвести до підвищення концентрації карбамазепіну у плазмі. Спільне застосування індукторів ізоферменту CYP 3 A 4 може призвести до прискорення метаболізму карбамазепіну та можливого зниження його концентрації в плазмі. Відміна індукторів ізоферменту CYP 3A4, що приймаються одночасно, може знижувати швидкість біотрансформації карбамазепіну і призводити до підвищення рівня карбамазепіну в плазмі крові. При одночасному застосуванні з препаратами, що метаболізуються ізоферментом CYP 3A4, можлива індукція метаболізму та зниження їх концентрації у плазмі. Препарати, які можуть підвищити концентрацію карбамазепіну або карбамазепіну-10,11-епоксиду в плазмі: декстропропоксифен, ібупрофен, даназол, макролідні антибіотики (наприклад, еритроміцин, тролеандоміцин, джозаміцин, кларитроміцин), флуоксетин, флувоксамін, нефазодон, пароксетин, тразодон, вилоксазин, стирипентол, вігазол, золозол, , терфенадин, локсапін, оланзапін, кветіапін, ізоніазид, інгібітори вірусної протеази для терапії ВІЛ-інфекції (наприклад, ритонавір), ацетазоламід, верапаміл, дилтіазем, омепразол, оксибутинін, дантролен, тикох можливо - циметидин, дезіпрамін, примідон, вальпроєва кислота. Препарати, які можуть знижувати концентрацію карбамазепіну у плазмі: фелбамат, метсуксимід, окскарбазепін, фенобарбітал, фенсуксимід, фенітоїн, фосфенітоїн, примідон, прогабід, теофілін, амінофілін, ізотретиноїн, рифампіцин, цисплатин, доксорубіцин; рослинні препарати, що містять звіробій продірявлений і, хоча дані суперечливі, можливо, також клоназепам, вальпроєва кислота або вальпромід. Вплив карбамазепіну на концентрацію в плазмі препаратів, що застосовуються як супутня терапія: Карбамазепін може знизити концентрацію в плазмі або зменшити або навіть повністю нівелювати ефекти наступних препаратів: метадон, парацетамол, антипірин, трамадол, доксициклін, пероральні антикоагулянти (варфарин, фенпрокумон, дикумарол, аценокумарол), бупропіон, циталопрам, традедон амітриптилін, нортриптилін, кломіпрамін), клобазам, клоназепам, етосуксимід, фелбамат, ламотриджин, окскарбазепін, примідон, тіагабін, топірамат, вальпроєва кислота, зонізамід, ітраконазол, застосовувані при терапії ВІЛ-інфекції (індинавір, ритонавір, саквінавір), алпразолам; мідазолам, теофілін, блокатори кальцієвих каналів групи дигідропіридинів (наприклад, фелодипін), дигоксин,пероральні контрацептивні засоби (необхідний вибір альтернативних методів контрацепції), глюкокортикостероїди (наприклад, преднізолон, дексаметазон); циклоспорин, еверолімус, левотироксин натрію, естрогени та/або прогестерон. Є повідомлення про те, що на тлі прийому карбамазепіну рівень фенітоїну в плазмі може як підвищуватися, так і знижуватися, а рівень мефенітоїну - підвищуватися (у рідкісних випадках). Комбінації, які слід брати до уваги: Можливе посилення гепатотоксичності, спричиненої ізоніазидом, у разі одночасного застосування з карбамазепіном. У разі спільного призначення з леветирацетамом можливе посилення токсичної дії карбамазепіну. Комбіноване застосування карбамазепіну та літію або метоклопраміду, а також карбамазепіну та нейролептичних засобів (галоперидолу, тіоридазину) може призвести до підвищення частоти небажаних неврологічних реакцій (у разі останньої комбінації – навіть при терапевтичних концентраціях активних речовин у плазмі крові). Одночасне застосування карбамазепіну з деякими діуретичними засобами (гідрохлортіазидом, фуросемідом) може призводити до гіпонатріємії, що супроводжується клінічними проявами. Карбамазепін може виявляти антагонізм дії недеполяризуючих міорелаксантів (наприклад, панкуронію бромід). У разі застосування такої комбінації лікарських засобів може виникнути необхідність підвищення дози зазначених міорелаксантів; слід здійснювати уважне спостереження за пацієнтами, оскільки можливо швидше, ніж очікувалося, припинення дії міорелаксантів. Спільний прийом із грейпфрутовим соком може підвищити рівень карбамазепіну у плазмі.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди з невеликою кількістю рідини. Епілепсія: ;по можливості, карбамазепін слід призначати як монотерапії. Лікування починають з невеликої добової дози, яку надалі повільно підвищують до досягнення оптимального ефекту. Приєднання карбамазепіну до протиепілептичної терапії, що вже проводиться, слід проводити поступово. Для дорослих початкова доза 100-200 мг 1-2 рази на добу. Потім дозу повільно підвищують до 400 мг 2-3 рази на добу. Максимальна добова доза становить 2000 мг. Для дітей у віці до 5 років початкова доза 20-60 мг на добу з підвищенням на 20-60 мг кожні два дні. У дітей з 5 років початкова доза становить 100 мг на добу, з подальшим підвищенням на 100 мг на тиждень. Підтримуюча доза для дітей становить 10-20 мг/кг маси тіла/добу за 2-3 прийоми. Для забезпечення точного дозування у дітей віком до 5 років необхідно використовувати рідкі пероральні лікарські форми карбамазепіну. Невралгія трійчастого або язикоглоткового нервів: початкова доза 200-400 мг на добу, потім дозу поступово підвищують не більше ніж на 200 мг на день аж до припинення болю (в середньому, до 600-800 мг), потім зменшують до мінімальної ефективної дози. При лікуванні хворих похилого віку початкова доза 100 мг 2 рази на добу. Алкогольний абстинентний синдром: середня доза - 200 мг 3 рази на добу. У тяжких випадках, у перші дні, дозу можна збільшити до 400 мг 3 рази на добу. На початку лікування при тяжких явищах абстиненції призначається у поєднанні з дезінтоксикаційною терапією, седативними та снодійними препаратами. Поліурія та полідипсія при нецукровому діабеті: ; середня доза для ; дорослих; - 200 мг 2-3 рази на добу. У дітей доза підбирається з урахуванням маси тіла та віку. Больовий синдром при діабетичній невропатії: 200 мг 2-4 рази на добу. Гострі маніакальні стани та підтримуюча терапія біполярних афективних розладів: добова доза 400-1600 мг (середня добова доза 200-600 мг) за 2-3 прийоми/добу. У гострих випадках дозу збільшують досить швидко. При підтримуючій терапії підвищення дози має бути поступовим та невеликим.ПередозуванняСимптоми: ЦНС: пригнічення функцій центральної нервової системи аж до коми, дезорієнтація, сонливість, ажитація, галюцинації, відчуття «туману» перед очима, дизартрія, ністагм, атаксія, дискінезія, гіперрефлексія, що змінюється на гіпорефлексію, судоми, психомоторні розлади, міо; дихальна система: пригнічення дихання, набряк легень; серцево-судинна система: тахікардія, зниження або підвищення артеріального тиску, порушення провідності серця з розширенням комплексу QRS, зупинка серця; травна система: блювання, затримка евакуації їжі зі шлунка; зниження моторики товстої кишки; сечовивідна система: затримка сечі, олігурія або анурія, затримка рідини, гіпонатріємія розведення; лабораторні показники: метаболічний ацидоз, гіперглікемія, підвищення м'язової фракції КФК, гіпонатріємія. Лікування: специфічний антидот відсутній. Промивання шлунка, призначення активованого вугілля (пізня евакуація шлункового вмісту може призвести до відстроченого всмоктування на 2-3 діб та повторної появи симптомів інтоксикації), госпіталізація, симптоматична терапія. Неефективні форсований діурез, гемодіаліз та перитонеальний діаліз (діаліз показаний при поєднанні тяжкого отруєння та ниркової недостатності). Рекомендується проведення гемосорбції на вугільних сорбентах.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред початком лікування, а також періодично в процесі лікування слід проводити клінічні аналізи крові (включаючи підрахунок кількості тромбоцитів, ретикулоцитів, а також концентрації заліза у сироватці крові), загальні аналізи сечі та визначення рівня сечовини у крові. Препарат має слабку антихолінергічну активність. Тому у разі застосування препарату у пацієнтів із підвищеним внутрішньоочним тиском необхідний постійний контроль цього показника. Рекомендується періодичне визначення концентрації карбамазепіну в плазмі у випадках підвищення частоти виникнення епілептичних нападів, при лікуванні дітей, у вагітних, у разі його застосування у складі комплексної терапії, розвитку виражених побічних ефектів. Є окремі повідомлення про порушення чоловічої фертильності та/або порушення сперматогенезу. Однак причинний взаємозв'язок цих порушень з прийомом препарату досі не доведений. Перехресні реакції підвищеної чутливості можуть виникнути між карбамазепіном та фенітоїном або окскарбазепіном. На час терапії необхідно відмовитися від прийому алкоголю, так як карбамазепін посилює пригнічуючу дію алкоголю на центральну нервову систему. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування необхідно утримуватися від занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активна речовина: карбамазепін – 0,2 г; допоміжні речовини: кремнію діоксид колоїдний (аеросил) 0,00096 г, крохмаль картопляний 0,09664 г, повідон-КЗО 0,01440 г, полісорбат-80 (твін 80) 0,00160 г, тальк 0,00 0,00320 р. Теоретична маса таблетки – 0,32 г. По 10 таблеток у контурне осередкове пакування з плівки полівінілхлоридної та фольги алюмінієвої друкованої лакованої. По 5, 10 контурних осередкових упаковок з інструкцією по застосуванню поміщають у картонну пачку. Контурні коміркові упаковки з рівною кількістю інструкцій із застосування поміщають у групову упаковку.Опис лікарської формиТаблетки білого або білого з жовтуватим відтінком кольору, плоскоциліндричні форми з фаскою, з ризиком на одному боці та маркуванням "R" або без неї - на іншій.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб.ФармакокінетикаАбсорбція – повільна, але досить повна (прийом їжі не впливає на швидкість та ступінь всмоктування). Після одноразового прийому максимальна концентрація досягається через 12 годин. Рівноважні концентрації препарату у плазмі досягаються через 1-2 тижні. Концентрації карбамазепін-10,11-епоксиду (фармакологічно активного метаболіту) становлять близько 30% від концентрації карбамазепіну. Зв'язок із білками плазми у дітей – 55-59 %, у дорослих – 70-80 %. У спинномозковій рідині та слині створюються концентрації пропорційно до кількості незв'язаної з білками активної речовини (20-30%). Проникає крізь плацентарний бар'єр. Концентрація у грудному молоці становить 25-60% від такої у плазмі. Метаболізується в печінці, переважно по епоксидному шляху з утворенням головних метаболітів: активного – карбамазепін-10,11-епоксиду та неактивного кон'югату з глюкуроновою кислотою. Утворюється також і малоактивний метаболіт 9-гідрокси-метил-10-карбамоїлакридан. Може індукувати свій метаболізм. Концентрація карбамазепіну-10,11-епоксиду становить 30% від концентрації карбамазепіну.Період напіввиведення (Т1/2) разового прийому 25-65 год (в середньому близько 36 год), після повторного прийому - 12-24 год. У пацієнтів, які отримують додатково інші протисудомні препарати Т1/2 в середньому 9-10 год. вигляді неактивних метаболітів із сечею (70%) та калом (30%). Немає даних про те, що фармакокінетика карбамазепіну змінюється у пацієнтів похилого віку. Даних щодо фармакокінетики карбамазепіну у пацієнтів з порушеннями функції нирок або печінки поки що недостатньо.Даних щодо фармакокінетики карбамазепіну у пацієнтів з порушеннями функції нирок або печінки поки що недостатньо.Даних щодо фармакокінетики карбамазепіну у пацієнтів з порушеннями функції нирок або печінки поки що недостатньо.ФармакодинамікаПротиепілептичний засіб (похідне дибензазепіну), має також нормотимічну, антиманіакальну, антидіуретичну (у хворих з нецукровим діабетом) та аналгетичну (у хворих з невралгією) дію. Механізм дії пов'язаний з блокадою потенціалзалежних Nа+-каналів, що призводить до стабілізації мембрани нейронів, інгібування виникнення серійних розрядів нейронів та зниження синаптичного проведення імпульсів. Запобігає повторному утворенню Nа+-залежних потенціалів дії у деполяризованих нейронах. Знижує вивільнення збудливої ​​нейромедіаторної амінокислоти глутамату, підвищує знижений судомний поріг центральної нервової системи та, таким чином, зменшує ризик розвитку епілептичного нападу. Збільшує провідність для К+, модулює потенціалзалежні Са2+-канали, що також може зумовити протисудомну дію препарату. Коригує епілептичні зміни особистості і, зрештою, підвищує комунікабельність хворих, сприяє їх соціальній реабілітації. Може призначатися як основний терапевтичний лікарський засіб та у поєднанні з іншими протисудомними засобами. Ефективний при фокальних (парціальних) епілептичних нападах (простих і комплексних), що супроводжуються або не супроводжуються вторинною генералізацією, при генералізованих тоніко-клонічних епілептичних нападах, а також при комбінації зазначених типів нападів (зазвичай неефективний при малих нападах - petitmal, абсансах і міо) . У пацієнтів з епілепсією (особливо у дітей та підлітків) відзначено позитивний вплив на симптоми тривожності та депресії, а також зниження дратівливості та агресивності. Вплив на когнітивну функцію та психомоторні показники залежить від дози та дуже варіабельно. Початок протисудомного ефекту варіює від кількох годин до кількох днів (іноді до 1 місяця внаслідок аутоіндукції метаболізму). При есенціальній та вторинній невралгії трійчастого нерва здебільшого попереджає поява больових нападів. Ефективний для полегшення нейрогенного болю при сухоті спинного мозку, посттравматичних парестезіях та постгерпетичної невралгії. Ослаблення болю при невралгії трійчастого нерва відзначається через 8-72 год. При синдромі алкогольної абстиненції підвищує поріг судомної готовності (який при даному стані зазвичай знижений) та зменшує вираженість клінічних проявів синдрому (підвищена збудливість, тремор, порушення ходи). У хворих на нецукровий діабет призводить до швидкої компенсації водного балансу, знижує діурез і почуття спраги. Антипсихотична (антиманіакальна) дія розвивається через 7-10 днів, може бути обумовлена ​​пригніченням метаболізму допаміну та норадреналіну.Показання до застосуванняЕпілепсія: складні або прості парціальні епілептичні напади (з непритомністю або без свідомості) з вторинною генералізацією або без неї; генералізовані тоніко-клонічні епілептичні напади; змішані форми епілептичних нападів (неефективний при абсансах та міоклонус-епілепсії). Гострі маніакальні стани та підтримуюча терапія біполярних афективних розладів з метою профілактики загострень або ослаблення клінічних проявів загострення. Синдром алкогольної абстиненції. Ідіопатична невралгія трійчастого нерва та невралгія трійчастого нерва при розсіяному склерозі (типова та атипова). Ідіопатична невралгія язикоглоткового нерва.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до карбамазепіну та подібних до хімічного відношення лікарських препаратів (трициклічних антидепресантів) або до будь-якого іншого компонента препарату; атріовентрикулярна блокада; наявність в анамнезі епізодів пригнічення кістковомозкового кровотворення; печінкові порфірії, в т.ч. в анамнезі; одночасний прийом з інгібіторами моноаміноксидази та протягом 2-х тижнів після їх відміни; дитячий вік до 4 років. З обережністю: Пацієнтам, в анамнезі яких є відомості про захворювання серця (включаючи декомпенсовану хронічну серцеву недостатність), печінки (включаючи печінкову недостатність), нирок (включно з нирковою недостатністю), побічні гематологічні реакції на інші лікарські засоби або про відміну раніше проведеного лікування. призначати лише після ретельного аналізу співвідношення між очікуваним ефектом лікування та можливим ризиком терапії, та при забезпеченні уважного та регулярного контролю за станом пацієнтів. Слід з обережністю призначати препарат пацієнтам із гіпонатріємією розведення, гіпотиреозом; літнім пацієнтам (з огляду на можливість лікарських взаємодій та різну фармакокінетику протиепілептичних препаратів); пацієнтам із змішаними формами епілептичних нападів, що включають абсанс, типовий або атиповий, та міоклонічні напади (з огляду на можливе посилення нападів); пацієнтам з підвищеним внутрішньоочним тиском, гіперплазією передміхурової залози (з огляду на слабку м-холіноблокуючу активність карбамазепіну).Вагітність та лактаціяПри настанні вагітності (при вирішенні питання призначення карбамазепіну в період вагітності) необхідно ретельно зіставити очікувані переваги терапії та можливі ускладнення, особливо вперше 3 міс вагітності. Відомо, що діти матерів, які страждають на епілепсію, схильні до порушень внутрішньоутробного розвитку, включаючи вади розвитку. Карбамазепін, як і інші протиепілептичні лікарські засоби, здатний підвищувати ризик виникнення цих порушень. Є поодинокі повідомлення про випадки вроджених захворювань і вад розвитку, включаючи незарощення дужок хребців (spina bifida), гіпоспадії. Пацієнткам має надаватися інформація про можливість підвищення ризику вад розвитку та можливості пройти антенатальну діагностику. Протиепілептичні лікарські засоби посилюють дефіцит фолієвої кислоти, який часто спостерігається під час вагітності, що може сприяти збільшенню частоти вроджених дефектів у дітей (до і під час вагітності рекомендується додатковий прийом фолієвої кислоти). З метою профілактики підвищеної кровоточивості у новонароджених жінкам протягом останніх тижнів вагітності, а також новонародженим рекомендується призначати вітамін К1. Карбамазепін проникає в грудне молоко, слід зіставити переваги і можливі небажані наслідки грудного вигодовування в умовах терапії, що триває. Матері, які приймають карбамазепін, можуть годувати своїх дітей грудьми за умови, що продовження грудного вигодовування на фоні прийому препарату слід встановити спостереження за дитиною, буде встановлено спостереження щодо розвитку можливих побічних реакцій (наприклад, вираженої сонливості, алергічних реакцій шкіри).Побічна діяЗ боку центральної нервової системи: запаморочення, атаксія, сонливість, загальна слабкість, головний біль, парез акомодації, тремор, тики, ністагм, орофаціальна дискінезія, окорухові порушення, дизартрія, хореоатетоїдні розлади, периферичний неврит, парестезія, парестезія. З боку психічної сфери: галюцинації, депресія, втрата апетиту, занепокоєння, агресивна поведінка, збудження, дезорієнтація, активація психозу. Алергічні реакції: кропив'янка, ексфоліативний дерматит, еритродермія, вовчаковоподібний синдром, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, фоточутливість, мультиформна та вузлувата еритема. Можливі мультиорганні реакції гіперчутливості уповільненого типу з лихоманкою, шкірними висипаннями, васкулітом, лімфаденопатією, ознаками, що нагадують лімфому, артралгіями, лейкопенією, еозинофілією, гепатоспленомегалією та зміненими показниками функції печінки (вказані. Можуть також залучатися інші органи (наприклад, легені, нирки, підшлункова залоза, міокард, товста кишка). Дуже рідко: асептичний менінгіт з міоклонусом, анафілактична реакція, ангіоневротичний набряк, реакції гіперчутливості з боку легень, що характеризуються лихоманкою, задишкою,пневмонітом або пневмонією. З боку органів кровотворення: лейкопенія, тромбоцитопенія, еозинофілія, лейкоцитоз, лімфаденопатія; агранулоцитоз, апластична анемія, істинна еритроцитарна аплазія, мегалобластична анемія, гостра порфірія, що перемежується, ретикулоцитоз, гемолітична анемія. З боку травної системи: нудота, блювання, сухість у роті, діарея або запор, біль у животі, глосит, стоматит, панкреатит. З боку печінки: підвищення активності гамма-глутамілтрансферази (зазвичай не має клінічного значення), підвищення активності лужної фосфатази та "печінкових" трансаміназ, гепатит (гранулематозний, холестатичний, паренхіматозний (гепатоцелюлярний) або змішаний тип); печінкова недостатність. З боку серцево-судинної системи: порушення внутрішньосерцевої провідності; зниження чи підвищення артеріального тиску; брадикардія, аритмії, атріовентрикулярна блокада з непритомністю, колапс, посилення або розвиток застійної серцевої недостатності, загострення ішемічної хвороби серця (в т.ч. поява або почастішання нападів стенокардії), тромбофлебіт, тромбоемболічний синдром. З боку ендокринної системи та обміну речовин: набряки, збільшення маси тіла, гіпонатріємія, підвищення рівня пролактину (може супроводжуватися галактореєю та гінекомастією); зниження рівня L-тироксину (вільного Т4, Т3) та підвищення рівня тиреотропного гормону (ТТГ) (зазвичай не супроводжується клінічними проявами), порушення кальцієво-фосфорного обміну в кістковій тканині (зниження концентрації Са2+ та 25-ОН-холекальциферолу у плазмі крові); остеомаляція; гіперхолестеринемія та гіпертригліцеридемія. З боку сечостатевої системи: інтерстиціальний нефрит, ниркова недостатність, порушення функції нирок (альбумінурія, гематурія, олігурія, підвищення сечовини/азотемія), прискорене сечовипускання, затримка сечі, розлади статевої функції/імпотенція. З боку опорно-рухового апарату: артралгія, міалгія чи судоми. З боку органів чуття: порушення смакових відчуттів, помутніння кришталика, кон'юнктивіт; гіпер- або гіпоакузія, зміни сприйняття висоти звуку. Інші: порушення пігментації шкіри, пурпуру, акне, пітливість, алопеція.Взаємодія з лікарськими засобамиКарбамазепін посилює активність мікросомальних ферментів печінки та може знижувати ефективність препаратів, що метаболізуються у печінці. Одночасне призначення карбамазепіну з інгібіторами CYP3A4 може призвести до підвищення його концентрації у плазмі. Спільне застосування з індукторами CYP3A4 може призвести до прискорення метаболізму карбамазепіну та зниження його концентрації в плазмі крові, навпаки, їх скасування може знижувати швидкість біотрансформації карбамазепіну та призводити до підвищення його концентрації. Підвищують концентрацію карбамазепіну в плазмі: верапаміл, дилтіазем, фелодипін, декстропропоксифен, вилоксазин, флуоксетин, флувоксамін, циметидин, ацетазоламід, даназол, дезіпрамін, нікотинамід (у дорослих, лише у високих дозах); макроліди (еритроміцин, джозаміцин, кларитроміцин, тролеандоміцин); азоли (ітраконазол, кетоконазол, флуконазол), терфенадин, лоратадин, ізоніазид, пропоксифен, грейпфрутовий сік, інгібітори вірусної протеази, що використовуються при терапії ВІЛ. Фелбамат знижує концентрацію карбамазепіну в плазмі та підвищує концентрацію карбамазепін-10,11-епоксиду, при цьому можливе одночасне зниження концентрації у сироватці фелбамату. Концентрацію карбамазепіну знижують фенобарбітал, фенітоїн, примідон, метсуксимід, фенсуксимід, теофілін, рифампіцин, цисплатин, доксорубіцин, можливо: клоназепам, вальпромід, вальпроєва кислота, окскарбазепін і рослинний. Є повідомлення про можливість витіснення вальпроєвою кислотою та примідоном карбамазепіну із зв'язку з білками плазми та підвищення концентрації фармакологічно активного метаболіту (карбамазепіну-10,11-епоксиду). Ізотретиноїн змінює біодоступність та/або кліренс карбамазепіну та карбамазепіну-10,11-епоксиду (необхідний моніторинг концентрації карбамазепіну в плазмі). Карбамазепін може знизити концентрацію в плазмі (зменшити або навіть повністю нівелювати ефекти) і вимагати корекції доз наступних препаратів: клобазаму, клоназепаму, етосуксиміду, примідону, вальпроєвої кислоти, алпразоламу, глюкокортикостероїди (преднізолону, циклу, препаратів, що містять естрогени та/або прогестерон (необхідний підбір альтернативних методів контрацепції), теофіліну, пероральних антикоагулянтів (варфарину, фенпрокумону, дикумаролу), ламотриджину, топірамату, трициклічних антидепресантів (іміпраміну, амітриптіліну, нор типро, окскарбазепіну, інгібіторів протеаз, що застосовуються при терапії ВІЛ-інфекції (індинавіру, ритонавіру, саквіновіру), блокаторів кальцієвих каналів (група дигідропіридинів,наприклад, фелодипін), ітраконазолу, левотироксину, мідазоламу, олазапіну, празіквантелу, рисперидону, трамадолу, ципразидону. Є повідомлення про те, що на тлі прийому карбамазепіну рівень фенітоїну в плазмі може як підвищуватися, так і знижуватися, а рівень мефенітоїну - підвищуватися (у рідкісних випадках). Карбамазепін при сумісному застосуванні з парацетамолом підвищує ризик його токсичного впливу на печінку та знижує терапевтичну ефективність (прискорення метаболізму парацетамолу). Одночасне призначення карбамазепіну з фенотіазином, пімозидом, тіоксантенами, моліндоном, галоперидолом, мапротиліном, клозапіном та трициклічними антидепресантами призводить до посилення гнітючої дії на ЦНС та ослаблення протисудомного ефекту карбамазепіну. Одночасне призначення з діуретиками (гідрохлортіазид, фуросемід) може призводити до гіпонатріємії, що супроводжується клінічними проявами. Знижує ефекти недеполяризуючих міорелаксантів (панкуронія). Знижує переносимість етанолу. Прискорює метаболізм непрямих антикоагулянтів, гормональних контрацептивних препаратів, фолієвої кислоти; празиквантелу, може посилювати елімінацію гормонів щитовидної залози. Прискорює метаболізм засобів для загальної анестезії (енфлурану, галотану, фторотану) з підвищенням ризику гепатоксичних ефектів; посилює утворення нефротоксичних метаболітів метоксифлурану. Підсилює гепатотоксичну дію ізоніазиду.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди разом з невеликою кількістю рідини. Препарат можна застосовувати як монотерапії, так і у складі комбінованої терапії. Епілепсія По можливості препарат слід застосовувати у вигляді монотерапії. Лікування починають з невеликої добової дози, яку надалі повільно підвищують до досягнення оптимального ефекту. Для вибору оптимальної дози препарату рекомендується визначення концентрації активної речовини в плазмі крові. Терапевтична доза карбамазепіну в плазмі становить 4-12 мкг/мл (17-50 мкмоль/л). При додаванні карбамазепіну до інших прийнятих протиепілептичних препаратів дозу карбамазепіну підвищують поступово. При необхідності проводять відповідну корекцію доз препаратів, що приймаються. Для дорослих початкова доза становить 100-200 мг 1 або 2 рази на день. Потім дозу повільно збільшують до досягнення оптимального лікувального ефекту; зазвичай він досягається при дозі по 400 мг 2-3 десь у добу. Максимальна добова доза – 1600 мг або 2000 мг. Невралгія трійчастого нерва Початкова доза становить 200-400 мг на добу. Її повільно підвищують до зникнення болючих відчуттів (зазвичай до дози по 200 мг 3-4 рази на добу). Потім дозу поступово знижують до мінімальної підтримуючої. Рекомендована початкова доза для пацієнтів похилого віку становить 100 мг 2 рази на добу. Максимальна рекомендована добова доза – 1200 мг на добу. Синдром алкогольної абстиненції Середня доза становить 200 мг 3 рази на добу. У тяжких випадках протягом перших днів доза може бути підвищена (наприклад, до дози по 400 мг 3 рази на добу). При тяжких проявах алкогольної абстиненції лікування починають із застосування препарату в комбінації з препаратами, що надають седативну та снодійну дії (наприклад, з клометіазолом, хлордіазепоксидом). Після вирішення гострої фази лікування препаратом може бути продовжено як монотерапії. Гострі маніакальні стани та підтримуюче лікування афективних (біполярних) розладів Добова доза становить 400-1600 мг. Середня добова доза - 400-600 мг (2-3 прийоми). При гострому маніакальному стані дозу слід збільшувати досить швидко. При підтримувальній терапії біполярних розладів з метою забезпечення оптимальної переносимості кожне наступне підвищення дози має бути невеликим, добова доза поступово збільшується. Застосування у дітей Основне показання для застосування карбамазепіну у дітей – епілепсія. Дану лікарську форму препарату слід застосовувати для лікування тих самих, що і у дорослих, форм епілепсії у дітей старше 4 років. Лікування може бути розпочато з дози 100 мг на добу; Дозу підвищують поступово, не більше ніж на 100 мг на тиждень. Підтримуючі дози для дітей встановлюють із розрахунку 10-20 мг/кг маси тіла на добу (у кілька прийомів): для дітей віком 4-5 років - 200-400 мг (у 1-2 прийоми), 6-10 років - 400 -600 мг (2-3 прийоми), 11-15 років - 600-1000 мг (2-3 прийоми), у підлітків старше 15 років застосовуються дози дорослих. Максимальна добова доза для дітей віком до 6 років – 35 мг/кг, 6-15 років – 1000 мг/кг, старше 15 років – 1200 мг/кг. Так як рекомендована початкова доза для дітей у віці 4 років і менше становить 20-60 мг на добу з поступовим підвищенням на 20-60 мг на добу через день, дітям до 4 років і молодше доцільно приймати карбамазепін у вигляді інших лікарських форм (суспензія). . Припинення прийому препарату Раптове припинення прийому препарату може спричинити епілептичні напади. Якщо необхідно відмінити препарат у пацієнта з епілепсією, перехід на інший протиепілептичний засіб повинен здійснюватися під прикриттям показаного в таких випадках препарату (наприклад, діазепама, що вводиться внутрішньовенно або ректально, або фенітоїну, що вводиться внутрішньовенно).ПередозуванняСимптоми: пригнічення дихання, гіперрефлексія, що змінюється на гіпорефлексію, гіпотермія, пригнічення моторики ШКТ, посилення виразності побічних ефектів. Лікування: специфічний антидот відсутній. Промивання шлунка, призначення активованого вугілля (пізня евакуація шлункового вмісту може призвести до відстроченого всмоктування на 2-3 добу та повторної появи симптомів інтоксикації), симптоматична терапія. Неефективні форсований діурез, гемодіаліз та перитонеальний діаліз (діаліз показаний при поєднанні тяжкого отруєння та ниркової недостатності). У дітей може виникнути потреба в обмінному переливанні крові. Рекомендується проведення гемосорбції на вугільних сорбентах.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат слід приймати лише за лікарського контролю. Пацієнти зі змішаними формами епілептичних нападів, що включають абсанс та міоклонічні напади Препарат неефективний при абсансах (petit mal) та міоклонічних нападах. У пацієнтів із змішаними формами епілептичних нападів препарат повинен застосовуватися з обережністю і лише за умови забезпечення регулярного медичного спостереження (через можливе посилення нападів). У разі посилення нападів препарат слід відмінити. Лейкопенія та тромбоцитопенія Під час застосування препарату з різною частотою відзначається минуще або стійке зниження кількості тромбоцитів або лейкоцитів. Найчастіше ці явища минущі і зазвичай є провісниками початку апластичної анемії чи агранулоцитоза. Перед початком лікування, а також періодично в процесі лікування слід проводити клінічні аналізи крові, включаючи підрахунок кількості тромбоцитів та, можливо, ретикулоцитів, а також визначати концентрацію заліза у сироватці крові. Необхідно довести до відома пацієнтів інформацію про ранні ознаки токсичності, властиві ймовірним гематологічним порушенням, а також про симптоми з боку шкірних покривів та печінки. Пацієнта інформують про необхідність негайно звернутися до лікаря у разі появи таких небажаних реакцій, як лихоманка, біль у горлі, висип, виразки в ротовій порожнині, безпричинне виникнення крововиливів, геморагій у вигляді петехій або пурпури. У тих випадках, коли під час лікування відмічено низький вміст лейкоцитів або тромбоцитів (або тенденція до їх зниження), слід уважно спостерігати за станом пацієнта та показниками розгорнутого клінічного аналізу крові. Якщо виявлено ознаки значного пригнічення кісткового мозку, препарат має бути відмінено. Дерматологічні реакції При застосуванні карбамазепіну дуже рідко спостерігалися важкі дерматологічні реакції, включаючи синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла). Препарат слід негайно скасувати та зробити підбір альтернативної терапії у тому випадку, якщо відзначаються ознаки та симптоми, що свідчать про розвиток важких дерматологічних реакцій – наприклад, синдрому Стівенса-Джонсона або синдрому Лайєлла. При розвитку тяжких, у ряді випадків загрозливих шкірним реакціям, пацієнт повинен бути госпіталізований в стаціонар. У більшості випадків синдром Стівенса-Джонсона та синдром Лайєлла розвивалися в перші місяці терапії препаратом. Частота дерматологічних реакцій у пацієнтів, які вперше приймають препарат, у країнах з переважно європеоїдним населенням становить від 1 до 6 на 10 000 випадків застосування препарату. Дані ретроспективного аналізу у пацієнтів японської національності та жителів Північної Європи продемонстрували зв'язок між важкими ураженнями шкіри (синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайела, лікарський висип з еозинофілією та системними проявами, гострий генералізований екзантематозний пустульоз і плямисто-вузликова *3101 гена людського лейкоцитарного антигену (HLA) та застосуванням карбамазепіну. Частота аллеля HLA-A*3101 може відрізнятися у різних етнічних груп. Частота алелі становить менше 5% у населення Європи, Австралії, Азії, Африки та Північній Америці, винятки становлять від 5% до 12%. Частота понад 15% встановлена ​​у деяких етнічних груп Південної Америки (Аргентина та Бразилія), корінних жителів Північної Америки (племена Навахо та Сіокс, у Мексиці - Санора Сері), Південної Індії (Таміл Наду), та 10-15% серед інших корінних жителів даних регіонів. При призначенні карбамазепіну можливим носіям алелю HLA-A*3101 (наприклад, пацієнтам японської національності, європеоїдам, корінним жителям Америки, латиноамериканцям, народам півдня Індії та арабам) рекомендується проводити генотипування даного алелю. Призначати препарат носіям даного алелю слід лише у тому випадку, якщо користь від терапії перевищує можливий ризик. Пацієнтам, які вже одержують терапію препаратом, не рекомендується проведення генотипування за даним алелем, оскільки важкі шкірні реакції в більшості випадків відзначалися в перші місяці застосування препарату (незалежно від наявності HLA-A*3101). За даними ретроспективного аналізу застосування препарату у пацієнтів китайської національності є кореляція між частотою важких дерматологічних реакцій та наявністю в геномі пацієнта алелю HLA-B*1502 гена людського лейкоцитарного антигену (HLA). При застосуванні карбамазепіну в країнах Азіатського регіону (Таїланд, Малайзія, Філіппіни), де відзначається переважне поширення алелю HLA-В*1502, було виявлено підвищення частоти розвитку (від градації "дуже рідко" до "рідко") важких дерматологічних реакцій, включаючи синдром Стівена -Джонсона та синдром Лайєлла. Частота поширення алеля HLA-В* 1502 становить: на Філіппінах, у Таїланді, Гонконгу та Малайзії – понад 15%, у Тайвані – 10%, у Північному Китаї – 4%, у Південній Азії (включаючи Індію) – 2-4%, у Японії та Кореї – менше 1%. Поширеність даного аллеля в осіб європеоїдної, негроїдної рас, латиноамериканців та корінних жителів Америки незначна. При призначенні карбамазепіну можливим носіям алелю HLA-B*1502 (наприклад, особам китайської національності) рекомендується проводити генотипування даного алелю. Призначати препарат носіям даного алелю слід лише у тому випадку, якщо користь від терапії перевищує можливий ризик. У людей європеоїдної, негроїдної рас, латиноамериканців та корінних жителів Америки проведення генотипування за алелем HLA-B*1502 перед призначенням препарату необов'язкове. Пацієнтам, які вже одержують терапію препаратом, не рекомендується проведення генотипування за даним алелем, оскільки важкі шкірні реакції в більшості випадків відзначалися в перші місяці застосування препарату (незалежно від наявності HLA-B*1502). Показано, що виявлення пацієнтів з наявністю алелю HLA-B*1502 та відсутність призначення карбамазепіну таким пацієнтам знижує випадки карбамазепін-індукованого синдрому Стівенса-Джонсона або синдрому Лайєлла. Однак результати генотипування не повинні впливати на рівень контролю за станом пацієнта та настороженість лікаря щодо важких шкірних реакцій. Розвиток важких уражень шкіри можливий у пацієнтів, негативних за даними алелями. Також у багатьох випадках у пацієнтів, позитивних на алелі HLA-В*1502 або HLA-A*3101, при застосуванні карбамазепіну не відзначалося розвитку тяжких шкірних синдромів. Вплив інших факторів, таких як доза протисудомних лікарських засобів, комплаентність пацієнтів, одночасна терапія іншими препаратами, супутні захворювання або рівень контролю за дерматологічними реакціями, на частоту розвитку та поширеність важких шкірних реакцій не встановлено. Слабо виражені шкірні реакції, наприклад, ізольована макульозна або макулопапульозна екзантема, у більшості випадків є транзиторними та неважкими, зазвичай проходять протягом декількох днів або тижнів при продовженні лікування або після зниження дози препарату. Проте, оскільки диференціальна діагностика між ранніми проявами тяжких шкірних реакцій та слабко вираженими минущими шкірними висипаннями може бути утруднена, при розвитку будь-яких шкірних реакцій пацієнт повинен перебувати під наглядом лікаря з метою своєчасного припинення терапії препаратом у разі погіршення стану пацієнта. Існує взаємозв'язок між наявністю в геномі аллеля HLA-A*3101 та розвитком менш тяжких шкірних реакцій (таких як синдром гіперчутливості до антиконвульсантів або нетяжка макулопапульозна екзантема), для аллеля HLA-B*1502 такий взаємозв'язок не встановлений. Реакції гіперчутливості При розвитку гіперчутливості до карбамазепіну у пацієнтів можуть спостерігатися як окремі ураження шкіри, печінки (включаючи ураження внутрішньопечінкових проток), кровоносної та лімфатичної систем або інших органів, так і їх поєднання, що слід розглядати як системну реакцію. У разі розвитку проявів та симптомів гіперчутливості до препарату його слід негайно відмінити. Пацієнтів із відомою гіперчутливістю до карбамазепіну слід інформувати про можливість у 25-30% випадків розвитку реакцій підвищеної чутливості на окскарбазепін. Перехресна реакція підвищеної чутливості зустрічається також між карбамазепіном та фенітоїном. Порушення функції печінки Перед призначенням препарату та в процесі лікування необхідно проводити дослідження функції печінки, особливо у пацієнтів, в анамнезі яких є відомості про захворювання печінки, а також у пацієнтів похилого віку. У разі посилення порушень функції печінки або при появі активного захворювання печінки карбамазепін слід негайно скасувати. Порушення функції нирок Перед початком лікування препаратом та періодично в процесі терапії рекомендується дослідження загального аналізу сечі та визначення концентрації сечовини у крові. М-холіноблокуюча активність Препарат має слабку м-холіноблокуючу активність. У разі застосування препарату у пацієнтів з підвищеним внутрішньоочним тиском потрібний постійний контроль цього показника. Необхідно контролювати затримку сечі у пацієнтів. Психічні порушення Оскільки на фоні застосування препарату можливе загострення латентних психічних розладів, слід забезпечити спостереження за пацієнтами похилого віку з метою виявлення такої симптоматики як сплутаність свідомості та психомоторне збудження. Суїцидальна поведінка чи наміри У пацієнтів, які отримували протисудомні препарати за низкою показань, спостерігалися випадки суїцидальної поведінки або намірів. Результати метааналізу рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень показали невелике підвищення ризику суїцидальної поведінки у пацієнтів, які отримували протисудомні препарати. Механізм посилення суїцидальної поведінки у цій категорії пацієнтів не встановлено. Тому необхідно ретельне спостереження за симптомами суїцидальної поведінки та намірів та прийняття рішення про відповідне лікування. Пацієнтам або особам, що доглядають їх, необхідно настійно рекомендувати звернутися за допомогою до лікаря у разі виникнення симптомів суїцидальної поведінки або намірів. Ендокринологічні порушення Препарат може знизити ефективність лікарських засобів, що містять естрогени та/або прогестерон, тому жінкам дітородного віку під час лікування препаратом слід застосовувати альтернативні методи запобігання вагітності. На сьогодні зареєстровані дуже рідкісні повідомлення про порушення чоловічої фертильності та/або порушення сперматогенезу. Гіпотиреоз Карбамазепін може викликати зниження рівня гормонів щитовидної залози (трийодтиронін і тироксин) і підвищення концентрації тиреотропного гормону, що підвищує ризик розвитку гіпотиреозу, у зв'язку з чим визначення рівня гормонів щитовидної залози в процесі лікування карбамазепіном є доцільним. У пацієнтів, які отримують замісну терапію препаратами тиреоїдних гормонів, карбамазепін може збільшити ризик розвитку субклінічного або явного гіпотиреозу, тому такі пацієнти повинні проводити контроль функції щитовидної залози на ранніх стадіях лікування карбамазепіном. Гіпонатріємія При застосуванні карбамазепіну спостерігалися випадки розвитку гіпонатріємії. Найчастіше гіпонатріємія протікає асимптоматично. Однак у деяких пацієнтів вона може проявлятися клінічно у вигляді слабкості, запаморочення, млявості, сплутаності свідомості, розсіяності, дратівливості. До симптомів гіпонатріємії також можуть бути віднесені сонливість, непритомність та кома. Виразність гіпонатріємічного ефекту корелює з прийнятою дозою препарату, високою терапевтичною або токсичною концентрацією карбамазепіну в плазмі, а також низьким вихідним рівнем натрію. Доцільно вимірювати рівень натрію у плазмі перед початком терапії карбамазепіном. Основним методом терапії гіпонатріємії є зниження дози або відміна карбамазепіну. чого зазвичай достатньо нормалізації рівня натрію.Залежно від концентрації натрію може бути необхідним обмеження прийому рідини або у тяжких випадках – введення гіпертонічного розчину. У цьому випадку необхідно враховувати ризик розвитку центрального мієлінолізу (некрозу) варолієвого мосту. У разі підозри на вперше виявлену епілепсію потрібне призначення альтернативного антиконвульсанту (вальпроату натрію, фенітоїну). Визначення концентрації карбамазепіну у плазмі крові Хоча взаємозв'язок між дозою препарату, концентрацією карбамазепіну в плазмі крові, його клінічною ефективністю або переносимістю дуже незначна, проте регулярне визначення концентрації карбамазепіну може бути доцільним у таких ситуаціях: при різкому підвищенні частоти нападів, для того, щоб перевірити, чи приймає пацієнт препарат належним чином; під час вагітності; при лікуванні дітей чи підлітків; при підозрі на порушення всмоктування карбамазепіну; при підозрі на розвиток токсичних реакцій, якщо пацієнт приймає кілька лікарських препаратів. Терапевтична концентрація карбамазепіну в плазмі становить 4-12 мкг/мл (17-50 мкмоль/г). Вживання алкоголю На час терапії потрібно відмовитися від вживання алкоголю, т.к. карбамазепін посилює його пригнічує на нервову систему. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування пацієнти повинні бути попереджені про можливі небезпеки при керуванні транспортними засобами, роботу з механізмами та зайняття іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій (здатність до швидкої реакції може бути порушена внаслідок виникнення запаморочень та сонливості, особливо в початку терапії або під час добору дози).Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковка1 таблетка містить активну речовину: карбамазепін 200 мг. 50 шт. - упаковки осередкові контурні, пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки білого або білого з жовтуватим відтінком кольору, плоскоциліндричної форми, з ризиком та фаскою.Фармакотерапевтична групаКарбамазепін є похідним дибензоазепіну і має протиепілептичну, нейротропну, психотропну та антидіуретичну дію. Як протиепілептичний засіб, стабілізує мембрани перезбуджених нейронів, пригнічує серійні розряди нейронів та знижує синаптичну передачу збудливих імпульсів. Дана дія досягається, імовірно, за рахунок блокади натрієвих каналів, внаслідок чого запобігається повторне виникнення деполяризованих нейронах натрій-залежних потенціалів дії. Знижує вивільнення нейромедіатора глутамату. Психотропна дія карбамазепіну, мабуть, обумовлена ​​пригніченням обміну догаміну та норадреналіну. Знижує частоту нападів, тривогу, депресію, дратівливість та агресивність у хворих на епілепсію. Вплив на когнітивні функції у хворих на епілепсію варіабельний. Запобігає появі пароксизмальних болів при невралгії. При синдромі алкогольної абстиненції підвищує поріг судомної готовності, знижує підвищену нервову збудливість, тремор, порушення ходи. Використовується для лікування афективних розладів як антипсихотичний та нормотимічний засіб. При нецукровому діабеті знижує діурез та почуття спраги.ФармакокінетикаАбсорбція - повільна, але досить повна (притм їжі суттєво не впливає на швидкість та ступінь всмоктування). Після одноразового прийому C max  у плазмі досягається через 12 год. Рівноважні концентрації препарату у плазмі досягаються через 1-2 тижні. Серед пацієнтів спостерігаються суттєві індивідуальні відмінності значення рівноважних концентрацій у терапевтичному діапазоні. Зв'язок із білками плазми становить 70-80%. Концентрація незміненого карбамазепіну в спинномозковій рідині та слині пропорційна кількості незв'язаної з білками активної речовини (20-30%). Концентрація у грудному молоці становить 25-60 % від такої у плазмі. Проникає крізь плацентарний бар'єр. Метаболізується в печінці, переважно по епоксидному шляху з утворенням метаболітів: активного – карбамазепін-10,11-епоксиду та малоактивного – 9-гідрокси-метил-10 карбамоілакридан. Основним ізоферментом, що забезпечує біотрансформацію карбамазепіну в карбамазепін-10,11-епоксид, є ізофермент цитохрому Р450 3А4. Вміст карбамазепін-10,11-епоксиду становить близько 30% від рівня карбамазепіну в плазмі. Біотрансформація карбамазепін-10,11-епоксиду в карбамазепін-10,11-трансдіол відбувається за допомогою мікросомального ферменту епоксид гідролази. Інший шлях метаболізму карбамазепіну - утворення різних моногідроксильованих похідних, а також N-глюкуронідів. T1/2 після разового прийому становить у середньому близько 36 год (коливається від 25 до 65 год), після повторного прийому - 16-24 год. У пацієнтів, які отримують додатково інші протиепілептичні препарати, що індукують ферменти печінки, в середньому 9-10 год. Виводиться переважно у вигляді неактивних метаболітів із сечею (приблизно 70%) та калом (приблизно 30%). Близько 2% виводиться із сечею у вигляді незміненого карбамазепіну та 1% у вигляді карбамазепін-10,11-епоксиду. У дітей внаслідок швидшого виведення карбамазепіну може знадобитися застосування більш високих доз препарату з розрахунку на кг маси тіла порівняно з дорослими. Немає даних про те, що фармакокінетика карбамазепіну змінюється у пацієнтів похилого віку. Даних щодо фармакокінетики карбамазепіну у пацієнтів з порушеннями функції нирок або печінки немає.Клінічна фармакологіяПротисудомний препарат.Показання до застосуванняЕпілепсія (монотерапія або у складі комплексної терапії): складні та прості парціальні напади (із втратою або без втрати свідомості) з вторинною генералізацією або без неї, а також генералізовані тоніко-клонічні напади. Змішані форми епілептичних нападів. гострі маніакальні стани та підтримуюча терапія біполярних афективних розладів з метою профілактики загострень або зниження вираженості клінічних проявів; у комплексній терапії синдрому алкогольної абстиненції; невралгія трійчастого нерва (ідіопатична, при розсіяному склерозі), ідіопатична невралгія язикоглоткового нерва; больовий синдром при діабетичній невропатії; поліурія та полідипсія нейрогормональної природи при нецукровому діабеті.Протипоказання до застосуванняAV-блокада; пригнічення кістковомозкового кровотворення в анамнезі; печінкові порфірії; одночасний прийом інгібіторів МАО та протягом 2-х тижнів після їх відміни; період грудного вигодовування; гіперчутливість до будь-якого з компонентів препарату або подібних до хімічного відношення лікарських препаратів (трициклічні антидепресанти). З обережністю застосовувати при: - низькому рівні лейкоцитів або тромбоцитів; змішаних формах епілептичних нападів, що включають абсанс; у літньому віці; при серцевій, печінковій або нирковій недостатності; підвищеному внутрішньоочному тиску; гіпонатріємії розведення; гіпотиреоз; гіперплазії передміхурової залози; вагітності (підвищений ризик розвитку порушень внутрішньоутробного розвитку, включаючи вади розвитку).Побічна діяПорушення з боку нервової системи: запаморочення, атаксія, сонливість, відчуття втоми, головний біль, диплопія, порушення акомодації, тремор, м'язова дистонія, тики, ністагм, орофаціальна дискінезія, окорухові порушення, дизартрія, хореоатетоїдні розлади, пери, порушення смаку, злоякісний нейролептичний синдром. Порушення психіки: галюцинації (зорові чи слухові), депресія, анорексія, занепокоєння, агресивне поведінка, ажитація, дезорієнтація, посилення психозу. З боку шкіри та її придатків: алергічний дерматит, кропив'янка, ексфоліативний дерматит, еритродермія, системний червоний вовчак, свербіж, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, реакції фотосенсибілізації, мультиформна та вузлувата еритема, ак випадання волосся. Повідомлялося про рідкі випадки гірсутизму, проте причинний взаємозв'язок цього ускладнення з прийомом препарату залишається неясним. З боку системи кровотворення: лейкопенія, тромбоцитопенія, еозинофілія, лейкоцитоз, лімфоаденопатія, дефіцит фолієвої кислоти, агранулоцитоз, апластична анемія, панцитопенія, анемія, істинна еритроцитарна аплазія, мегалобластна, . З боку гепатобіліарної системи: підвищення показників ГГТ, ЛФ, трансаміназ; гепатит (холестатичного, паренхіматозного (гепатоцелюлярного) або змішаного типу), жовтяниця, гранулематозний гепатит, печінкова недостатність. З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, сухість у роті, діарея, запор, біль у животі, глосит, стоматит, панкреатит. Реакції підвищеної чутливості: мультиорганна гіперчутливість уповільненого типу з лихоманкою, шкірними висипаннями, васкулітом, лімфоаденопатією, артралгією, лейкопенією, еозинофілією, гепатоспленомегалією та зміненими показниками функції печінки (зазначені прояви зустрічаються у різних комбінаціях). Можуть залучатися та інші органи (легкі, нирки, підшлункова залоза, міокард, товста кишка). Асептичний менінгіт з міоклонусом та еозинофілією; анафілактична реакція; ангіоневротичний набряк. З боку серцево-судинної системи: порушення внутрішньосерцевої провідності; зниження або підвищення АТ, брадикардія, аритмія, AV-блокада з непритомністю, колапс, застійна серцева недостатність, погіршення перебігу ІХС, тромбофлебіт, тромбоемболія. З боку ендокринної системи та обміну речовин: набряки, затримка рідини, збільшення маси тіла, гіпонатріємія та зниження осмолярності плазми внаслідок ефекту, подібного до дії антидіуретичного гормону, що у поодиноких випадках призводить до водної інтоксикації (гіпонатріємії розведення), що супроводжується летаргією, блюванням болем, дезорієнтацією та неврологічними порушеннями; підвищення рівня пролактину, що супроводжується або не супроводжується галактореєю, гінекомастією; зниження концентрації трийодтироніну та тироксину; підвищення концентрації тиреотропного гормону, що зазвичай не супроводжується клінічними проявами; порушення метаболізму кісткової тканини (зниження концентрації кальцію та 25-гідроксиколекальциферолу в плазмі крові), що призводить до остеомаляції; підвищення концентрації холестерину,включаючи холестерин ліпопротеїдів високої щільності та тригліцеридів. З боку сечостатевої системи: інтерстиціальний нефрит, ниркова недостатність, альбумінурія, гематурія, олігурія, азотемія, прискорене сечовипускання, затримка сечі, розлади статевої функції, порушення сперматогенезу. З боку органів чуття: порушення смакових відчуттів, помутніння кришталика, підвищення внутрішньоочного тиску, кон'юнктивіт; розлади слуху. З боку скелетно-м'язової системи: артралгії, біль у м'язах, м'язова слабкість, судоми. З боку дихальної системи: реакції гіперчутливості, що характеризуються лихоманкою, задишкою, пневмонітом або пневмонією. Зміна результатів лабораторних досліджень: гіпогаммаглобулінемія.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування з інгібіторами ізоферменту CYP 3A4 може призвести до підвищення концентрації карбамазепіну у плазмі. Спільне застосування індукторів ізоферменту CYP 3 A 4 може призвести до прискорення метаболізму карбамазепіну та можливого зниження його концентрації в плазмі. Відміна індукторів ізоферменту CYP 3A4, що приймаються одночасно, може знижувати швидкість біотрансформації карбамазепіну і призводити до підвищення рівня карбамазепіну в плазмі крові. При одночасному застосуванні з препаратами, що метаболізуються ізоферментом CYP 3A4, можлива індукція метаболізму та зниження їх концентрації у плазмі. Препарати, які можуть підвищити концентрацію карбамазепіну або карбамазепіну-10,11-епоксиду в плазмі: декстропропоксифен, ібупрофен, даназол, макролідні антибіотики (наприклад, еритроміцин, тролеандоміцин, джозаміцин, кларитроміцин), флуоксетин, флувоксамін, нефазодон, пароксетин, тразодон, вилоксазин, стирипентол, вігазол, золозол, , терфенадин, локсапін, оланзапін, кветіапін, ізоніазид, інгібітори вірусної протеази для терапії ВІЛ-інфекції (наприклад, ритонавір), ацетазоламід, верапаміл, дилтіазем, омепразол, оксибутинін, дантролен, тикох можливо - циметидин, дезіпрамін, примідон, вальпроєва кислота. Препарати, які можуть знижувати концентрацію карбамазепіну у плазмі: фелбамат, метсуксимід, окскарбазепін, фенобарбітал, фенсуксимід, фенітоїн, фосфенітоїн, примідон, прогабід, теофілін, амінофілін, ізотретиноїн, рифампіцин, цисплатин, доксорубіцин; рослинні препарати, що містять звіробій продірявлений і, хоча дані суперечливі, можливо, також клоназепам, вальпроєва кислота або вальпромід. Вплив карбамазепіну на концентрацію в плазмі препаратів, що застосовуються як супутня терапія: Карбамазепін може знизити концентрацію в плазмі або зменшити або навіть повністю нівелювати ефекти наступних препаратів: метадон, парацетамол, антипірин, трамадол, доксициклін, пероральні антикоагулянти (варфарин, фенпрокумон, дикумарол, аценокумарол), бупропіон, циталопрам, традедон амітриптилін, нортриптилін, кломіпрамін), клобазам, клоназепам, етосуксимід, фелбамат, ламотриджин, окскарбазепін, примідон, тіагабін, топірамат, вальпроєва кислота, зонізамід, ітраконазол, застосовувані при терапії ВІЛ-інфекції (індинавір, ритонавір, саквінавір), алпразолам; мідазолам, теофілін, блокатори кальцієвих каналів групи дигідропіридинів (наприклад, фелодипін), дигоксин,пероральні контрацептивні засоби (необхідний вибір альтернативних методів контрацепції), глюкокортикостероїди (наприклад, преднізолон, дексаметазон); циклоспорин, еверолімус, левотироксин натрію, естрогени та/або прогестерон. Є повідомлення про те, що на тлі прийому карбамазепіну рівень фенітоїну в плазмі може як підвищуватися, так і знижуватися, а рівень мефенітоїну - підвищуватися (у рідкісних випадках). Комбінації, які слід брати до уваги: Можливе посилення гепатотоксичності, спричиненої ізоніазидом, у разі одночасного застосування з карбамазепіном. У разі спільного призначення з леветирацетамом можливе посилення токсичної дії карбамазепіну. Комбіноване застосування карбамазепіну та літію або метоклопраміду, а також карбамазепіну та нейролептичних засобів (галоперидолу, тіоридазину) може призвести до підвищення частоти небажаних неврологічних реакцій (у разі останньої комбінації – навіть при терапевтичних концентраціях активних речовин у плазмі крові). Одночасне застосування карбамазепіну з деякими діуретичними засобами (гідрохлортіазидом, фуросемідом) може призводити до гіпонатріємії, що супроводжується клінічними проявами. Карбамазепін може виявляти антагонізм дії недеполяризуючих міорелаксантів (наприклад, панкуронію бромід). У разі застосування такої комбінації лікарських засобів може виникнути необхідність підвищення дози зазначених міорелаксантів; слід здійснювати уважне спостереження за пацієнтами, оскільки можливо швидше, ніж очікувалося, припинення дії міорелаксантів. Спільний прийом із грейпфрутовим соком може підвищити рівень карбамазепіну у плазмі.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди з невеликою кількістю рідини. Епілепсія: по можливості карбамазепін слід призначати у вигляді монотерапії. Лікування починають з невеликої добової дози, яку надалі повільно підвищують до досягнення оптимального ефекту. Приєднання карбамазепіну до протиепілептичної терапії, що вже проводиться, слід проводити поступово. Для дорослих початкова доза 100-200 мг 1-2 рази на добу. Потім дозу повільно підвищують до 400 мг 2-3 рази на добу. Максимальна добова доза становить 2000 мг. Для дітей віком до 5 років початкова доза 20-60 мг на добу з підвищенням на 20-60 мг кожні два дні. У дітей з 5 років початкова доза становить 100 мг на добу, з подальшим підвищенням на 100 мг на тиждень. Підтримуюча доза для дітей становить 10-20 мг/кг маси тіла/добу за 2-3 прийоми. Для забезпечення точного дозування у дітей віком до 5 років необхідно використовувати рідкі пероральні лікарські форми карбамазепіну. Невралгія трійчастого або язикоглоткового нервів: початкова доза 200-400 мг на добу, потім дозу поступово підвищують не більше ніж на 200 мг на день аж до припинення болю (в середньому до 600-800 мг), потім зменшують до мінімальної ефективної дози. При лікуванні хворих похилого віку початкова доза 100 мг 2 рази на добу. Алкогольний абстинентний синдром: середня доза – 200 мг 3 рази на добу. У тяжких випадках, у перші дні, дозу можна збільшити до 400 мг 3 рази на добу. На початку лікування при тяжких явищах абстиненції призначається у поєднанні з дезінтоксикаційною терапією, седативними та снодійними препаратами. Поліурія та полідипсія при нецукровому діабеті: середня доза для дорослих – 200 мг 2-3 рази на добу. У дітей доза підбирається з урахуванням маси тіла та віку. Больовий синдром при діабетичній невропатії: 200 мг 2-4 рази на добу. Гострі маніакальні стани та підтримуюча терапія біполярних афективних розладів: добова доза 400-1600 мг (середня добова доза 200-600 мг) за 2-3 прийоми на добу. У гострих випадках дозу збільшують досить швидко. При підтримуючій терапії підвищення дози має бути поступовим та невеликим.ПередозуванняСимптоми: ЦНС: пригнічення функцій центральної нервової системи аж до коми, дезорієнтація, сонливість, ажитація, галюцинації, відчуття «туману» перед очима, дизартрія, ністагм, атаксія, дискінезія, гіперрефлексія, що змінюється на гіпорефлексію, судоми, психомоторні розлади, міо; дихальна система: пригнічення дихання, набряк легень; серцево-судинна система: тахікардія, зниження або підвищення артеріального тиску, порушення провідності серця з розширенням комплексу QRS, зупинка серця; травна система: блювання, затримка евакуації їжі зі шлунка; зниження моторики товстої кишки; сечовивідна система: затримка сечі, олігурія або анурія, затримка рідини, гіпонатріємія розведення; лабораторні показники: метаболічний ацидоз, гіперглікемія, підвищення м'язової фракції КФК, гіпонатріємія. Лікування: специфічний антидот відсутній. Промивання шлунка, призначення активованого вугілля (пізня евакуація шлункового вмісту може призвести до відстроченого всмоктування на 2-3 діб та повторної появи симптомів інтоксикації), госпіталізація, симптоматична терапія. Неефективні форсований діурез, гемодіаліз та перитонеальний діаліз (діаліз показаний при поєднанні тяжкого отруєння та ниркової недостатності). Рекомендується проведення гемосорбції на вугільних сорбентах.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред початком лікування, а також періодично в процесі лікування слід проводити клінічні аналізи крові (включаючи підрахунок кількості тромбоцитів, ретикулоцитів, а також концентрації заліза у сироватці крові), загальні аналізи сечі та визначення рівня сечовини у крові. Препарат має слабку антихолінергічну активність. Тому у разі застосування препарату у пацієнтів із підвищеним внутрішньоочним тиском необхідний постійний контроль цього показника. Рекомендується періодичне визначення концентрації карбамазепіну в плазмі у випадках підвищення частоти виникнення епілептичних нападів, при лікуванні дітей, у вагітних, у разі його застосування у складі комплексної терапії, розвитку виражених побічних ефектів. Є окремі повідомлення про порушення чоловічої фертильності та/або порушення сперматогенезу. Однак причинний взаємозв'язок цих порушень з прийомом препарату досі не доведений. Перехресні реакції підвищеної чутливості можуть виникнути між карбамазепіном та фенітоїном або окскарбазепіном. На час терапії необхідно відмовитися від прийому алкоголю, так як карбамазепін посилює пригнічуючу дію алкоголю на центральну нервову систему. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування необхідно утримуватися від занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковка1 таблетка містить активну речовину: карбамазепін 200 мг. 50 шт. - упаковки осередкові контурні, пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки; білого або білого з жовтуватим відтінком кольору, плоскоциліндричної форми, з ризиком та фаскою.Фармакотерапевтична групаКарбамазепін є похідним дибензоазепіну і має протиепілептичну, нейротропну, психотропну та антидіуретичну дію. Як протиепілептичний засіб, стабілізує мембрани перезбуджених нейронів, пригнічує серійні розряди нейронів та знижує синаптичну передачу збудливих імпульсів. Дана дія досягається, імовірно, за рахунок блокади натрієвих каналів, внаслідок чого запобігається повторне виникнення деполяризованих нейронах натрій-залежних потенціалів дії. Знижує вивільнення нейромедіатора глутамату. Психотропна дія карбамазепіну, мабуть, обумовлена ​​пригніченням обміну догаміну та норадреналіну. Знижує частоту нападів, тривогу, депресію, дратівливість та агресивність у хворих на епілепсію. Вплив на когнітивні функції у хворих на епілепсію варіабельний. Запобігає появі пароксизмальних болів при невралгії. При синдромі алкогольної абстиненції підвищує поріг судомної готовності, знижує підвищену нервову збудливість, тремор, порушення ходи. Використовується для лікування афективних розладів як антипсихотичний та нормотимічний засіб. При нецукровому діабеті знижує діурез та почуття спраги.ФармакокінетикаАбсорбція - повільна, але досить повна (притм їжі суттєво не впливає на швидкість та ступінь всмоктування). Після одноразового прийому Cmax ; у плазмі крові досягається через 12 год. Рівноважні концентрації препарату у плазмі досягаються через 1-2 тижні. Серед пацієнтів спостерігаються суттєві індивідуальні відмінності значення рівноважних концентрацій у терапевтичному діапазоні. Зв'язок із білками плазми становить 70-80%. Концентрація незміненого карбамазепіну в спинномозковій рідині та слині пропорційна кількості незв'язаної з білками активної речовини (20-30%). Концентрація у грудному молоці становить 25-60 % від такої у плазмі. Проникає крізь плацентарний бар'єр. Метаболізується в печінці, переважно по епоксидному шляху з утворенням метаболітів: активного – карбамазепін-10,11-епоксиду та малоактивного – 9-гідрокси-метил-10 карбамоілакридан. Основним ізоферментом, що забезпечує біотрансформацію карбамазепіну в карбамазепін-10,11-епоксид, є ізофермент цитохрому Р450 3А4. Вміст карбамазепін-10,11-епоксиду становить близько 30% від рівня карбамазепіну в плазмі. Біотрансформація карбамазепін-10,11-епоксиду в карбамазепін-10,11-трансдіол відбувається за допомогою мікросомального ферменту епоксид гідролази. Інший шлях метаболізму карбамазепіну - утворення різних моногідроксильованих похідних, а також N-глюкуронідів. T1/2 ;після разового прийому становить у середньому близько 36 год (коливається від 25 до 65 год), після повторного прийому - 16-24 год. Виводиться переважно у вигляді неактивних метаболітів із сечею (приблизно 70%) та калом (приблизно 30%). Близько 2% виводиться із сечею у вигляді незміненого карбамазепіну та 1% у вигляді карбамазепін-10,11-епоксиду. У дітей внаслідок швидшого виведення карбамазепіну може знадобитися застосування більш високих доз препарату з розрахунку на кг маси тіла порівняно з дорослими. Немає даних про те, що фармакокінетика карбамазепіну змінюється у пацієнтів похилого віку. Даних щодо фармакокінетики карбамазепіну у пацієнтів з порушеннями функції нирок або печінки немає.Клінічна фармакологіяПротисудомний препарат.Показання до застосуванняЕпілепсія (монотерапія або у складі комплексної терапії): складні та прості парціальні напади (із втратою або без втрати свідомості) з вторинною генералізацією або без неї, а також генералізовані тоніко-клонічні напади. Змішані форми епілептичних нападів. гострі маніакальні стани та підтримуюча терапія біполярних афективних розладів з метою профілактики загострень або зниження вираженості клінічних проявів; у комплексній терапії синдрому алкогольної абстиненції; невралгія трійчастого нерва (ідіопатична, при розсіяному склерозі), ідіопатична невралгія язикоглоткового нерва; больовий синдром при діабетичній невропатії; поліурія та полідипсія нейрогормональної природи при нецукровому діабеті.Протипоказання до застосуванняAV-блокада; пригнічення кістковомозкового кровотворення в анамнезі; печінкові порфірії; одночасний прийом інгібіторів МАО та протягом 2-х тижнів після їх відміни; період грудного вигодовування; гіперчутливість до будь-якого з компонентів препарату або подібних до хімічного відношення лікарських препаратів (трициклічні антидепресанти). З; обережністю; застосовувати при: низькому рівні лейкоцитів або тромбоцитів; змішаних формах епілептичних нападів, що включають абсанс; у літньому віці; при серцевій, печінковій або нирковій недостатності; підвищеному внутрішньоочному тиску; гіпонатріємії розведення; гіпотиреоз; гіперплазії передміхурової залози; вагітності (підвищений ризик розвитку порушень внутрішньоутробного розвитку, включаючи вади розвитку).Побічна діяПорушення з боку нервової системи: запаморочення, атаксія, сонливість, відчуття втоми, головний біль, диплопія, порушення акомодації, тремор, м'язова дистонія, тики, ністагм, орофаціальна дискінезія, окорухові порушення, дизартрія, хореоатетоїдні паути, , порушення смаку, злоякісний нейролептичний синдром Порушення з боку психіки: галюцинації (зорові або слухові), депресія, анорексія, занепокоєння, агресивна поведінка, ажитація, дезорієнтація, посилення психозу. З боку шкіри та її придатків: алергічний дерматит, кропив'янка, ексфоліативний дерматит, еритродермія, системний червоний вовчак, свербіж, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, реакції фотосенсибілізації, мультиформна та вузлувата еритема, порушення , випадання волосся. Повідомлялося про рідкі випадки гірсутизму, проте причинний взаємозв'язок цього ускладнення з прийомом препарату залишається неясним. З боку системи кровотворення: ; анемія. З боку гепатобіліарної системи: підвищення показників ГГТ, ЛФ, трансаміназ; гепатит (холестатичного, паренхіматозного (гепатоцелюлярного) або змішаного типу), жовтяниця, гранулематозний гепатит, печінкова недостатність. З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, сухість у роті, діарея, запор, болі в животі, глосит, стоматит, панкреатит. Реакції підвищеної чутливості: ;мультіорганна гіперчутливість уповільненого типу з лихоманкою, шкірними висипаннями, васкулітом, лімфоаденопатією, артралгією, лейкопенією, еозинофілією, гепатоспленомегалією та зміненими показниками функції печінки (зазначені прояви зустрічі). Можуть залучатися та інші органи (легкі, нирки, підшлункова залоза, міокард, товста кишка). Асептичний менінгіт з міоклонусом та еозинофілією; анафілактична реакція; ангіоневротичний набряк. З боку серцево-судинної системи: порушення внутрішньосерцевої провідності; зниження або підвищення АТ, брадикардія, аритмія, AV-блокада з непритомністю, колапс, застійна серцева недостатність, погіршення перебігу ІХС, тромбофлебіт, тромбоемболія. З боку ендокринної системи та обміну речовин: ;набряки, затримка рідини, збільшення маси тіла, гіпонатріємія та зниження осмолярності плазми внаслідок ефекту, подібного до дії антидіуретичного гормону, що в поодиноких випадках призводить до водної інтоксикації (гіпонатріємії розведення), що супроводжується летаргією, рво головним болем, дезорієнтацією та неврологічними порушеннями; підвищення рівня пролактину, що супроводжується або не супроводжується галактореєю, гінекомастією; зниження концентрації трийодтироніну та тироксину; підвищення концентрації тиреотропного гормону, що зазвичай не супроводжується клінічними проявами; порушення метаболізму кісткової тканини (зниження концентрації кальцію та 25-гідроксиколекальциферолу в плазмі крові), що призводить до остеомаляції; підвищення концентрації холестерину,включаючи холестерин ліпопротеїдів високої щільності та тригліцеридів. З боку сечостатевої системи: інтерстиціальний нефрит, ниркова недостатність, альбумінурія, гематурія, олігурія, азотемія, прискорене сечовипускання, затримка сечі, розлади статевої функції, порушення сперматогенезу. З боку органів чуття: порушення смакових відчуттів, помутніння кришталика, підвищення внутрішньоочного тиску, кон'юнктивіт; розлади слуху. З боку скелетно-м'язової системи: артралгії, м'язові болі, м'язова слабкість, судоми. З боку дихальної системи: реакції гіперчутливості, що характеризуються лихоманкою, задишкою, пневмонітом або пневмонією. Зміна результатів лабораторних досліджень: ;гіпогаммаглобулінемія.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування з інгібіторами ізоферменту CYP 3A4 може призвести до підвищення концентрації карбамазепіну у плазмі. Спільне застосування індукторів ізоферменту CYP 3 A 4 може призвести до прискорення метаболізму карбамазепіну та можливого зниження його концентрації в плазмі. Відміна індукторів ізоферменту CYP 3A4, що приймаються одночасно, може знижувати швидкість біотрансформації карбамазепіну і призводити до підвищення рівня карбамазепіну в плазмі крові. При одночасному застосуванні з препаратами, що метаболізуються ізоферментом CYP 3A4, можлива індукція метаболізму та зниження їх концентрації у плазмі. Препарати, які можуть підвищити концентрацію карбамазепіну або карбамазепіну-10,11-епоксиду в плазмі: декстропропоксифен, ібупрофен, даназол, макролідні антибіотики (наприклад, еритроміцин, тролеандоміцин, джозаміцин, кларитроміцин), флуоксетин, флувоксамін, нефазодон, пароксетин, тразодон, вилоксазин, стирипентол, вігазол, золозол, , терфенадин, локсапін, оланзапін, кветіапін, ізоніазид, інгібітори вірусної протеази для терапії ВІЛ-інфекції (наприклад, ритонавір), ацетазоламід, верапаміл, дилтіазем, омепразол, оксибутинін, дантролен, тикох можливо - циметидин, дезіпрамін, примідон, вальпроєва кислота. Препарати, які можуть знижувати концентрацію карбамазепіну у плазмі: фелбамат, метсуксимід, окскарбазепін, фенобарбітал, фенсуксимід, фенітоїн, фосфенітоїн, примідон, прогабід, теофілін, амінофілін, ізотретиноїн, рифампіцин, цисплатин, доксорубіцин; рослинні препарати, що містять звіробій продірявлений і, хоча дані суперечливі, можливо, також клоназепам, вальпроєва кислота або вальпромід. Вплив карбамазепіну на концентрацію в плазмі препаратів, що застосовуються як супутня терапія: Карбамазепін може знизити концентрацію в плазмі або зменшити або навіть повністю нівелювати ефекти наступних препаратів: метадон, парацетамол, антипірин, трамадол, доксициклін, пероральні антикоагулянти (варфарин, фенпрокумон, дикумарол, аценокумарол), бупропіон, циталопрам, традедон амітриптилін, нортриптилін, кломіпрамін), клобазам, клоназепам, етосуксимід, фелбамат, ламотриджин, окскарбазепін, примідон, тіагабін, топірамат, вальпроєва кислота, зонізамід, ітраконазол, застосовувані при терапії ВІЛ-інфекції (індинавір, ритонавір, саквінавір), алпразолам; мідазолам, теофілін, блокатори кальцієвих каналів групи дигідропіридинів (наприклад, фелодипін), дигоксин,пероральні контрацептивні засоби (необхідний вибір альтернативних методів контрацепції), глюкокортикостероїди (наприклад, преднізолон, дексаметазон); циклоспорин, еверолімус, левотироксин натрію, естрогени та/або прогестерон. Є повідомлення про те, що на тлі прийому карбамазепіну рівень фенітоїну в плазмі може як підвищуватися, так і знижуватися, а рівень мефенітоїну - підвищуватися (у рідкісних випадках). Комбінації, які слід брати до уваги: Можливе посилення гепатотоксичності, спричиненої ізоніазидом, у разі одночасного застосування з карбамазепіном. У разі спільного призначення з леветирацетамом можливе посилення токсичної дії карбамазепіну. Комбіноване застосування карбамазепіну та літію або метоклопраміду, а також карбамазепіну та нейролептичних засобів (галоперидолу, тіоридазину) може призвести до підвищення частоти небажаних неврологічних реакцій (у разі останньої комбінації – навіть при терапевтичних концентраціях активних речовин у плазмі крові). Одночасне застосування карбамазепіну з деякими діуретичними засобами (гідрохлортіазидом, фуросемідом) може призводити до гіпонатріємії, що супроводжується клінічними проявами. Карбамазепін може виявляти антагонізм дії недеполяризуючих міорелаксантів (наприклад, панкуронію бромід). У разі застосування такої комбінації лікарських засобів може виникнути необхідність підвищення дози зазначених міорелаксантів; слід здійснювати уважне спостереження за пацієнтами, оскільки можливо швидше, ніж очікувалося, припинення дії міорелаксантів. Спільний прийом із грейпфрутовим соком може підвищити рівень карбамазепіну у плазмі.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди з невеликою кількістю рідини. Епілепсія: ;по можливості, карбамазепін слід призначати як монотерапії. Лікування починають з невеликої добової дози, яку надалі повільно підвищують до досягнення оптимального ефекту. Приєднання карбамазепіну до протиепілептичної терапії, що вже проводиться, слід проводити поступово. Для дорослих початкова доза 100-200 мг 1-2 рази на добу. Потім дозу повільно підвищують до 400 мг 2-3 рази на добу. Максимальна добова доза становить 2000 мг. Для дітей у віці до 5 років початкова доза 20-60 мг на добу з підвищенням на 20-60 мг кожні два дні. У дітей з 5 років початкова доза становить 100 мг на добу, з подальшим підвищенням на 100 мг на тиждень. Підтримуюча доза для дітей становить 10-20 мг/кг маси тіла/добу за 2-3 прийоми. Для забезпечення точного дозування у дітей віком до 5 років необхідно використовувати рідкі пероральні лікарські форми карбамазепіну. Невралгія трійчастого або язикоглоткового нервів: початкова доза 200-400 мг на добу, потім дозу поступово підвищують не більше ніж на 200 мг на день аж до припинення болю (в середньому, до 600-800 мг), потім зменшують до мінімальної ефективної дози. При лікуванні хворих похилого віку початкова доза 100 мг 2 рази на добу. Алкогольний абстинентний синдром: середня доза - 200 мг 3 рази на добу. У тяжких випадках, у перші дні, дозу можна збільшити до 400 мг 3 рази на добу. На початку лікування при тяжких явищах абстиненції призначається у поєднанні з дезінтоксикаційною терапією, седативними та снодійними препаратами. Поліурія та полідипсія при нецукровому діабеті: ; середня доза для ; дорослих; - 200 мг 2-3 рази на добу. У дітей доза підбирається з урахуванням маси тіла та віку. Больовий синдром при діабетичній невропатії: 200 мг 2-4 рази на добу. Гострі маніакальні стани та підтримуюча терапія біполярних афективних розладів: добова доза 400-1600 мг (середня добова доза 200-600 мг) за 2-3 прийоми/добу. У гострих випадках дозу збільшують досить швидко. При підтримуючій терапії підвищення дози має бути поступовим та невеликим.ПередозуванняСимптоми: ЦНС: пригнічення функцій центральної нервової системи аж до коми, дезорієнтація, сонливість, ажитація, галюцинації, відчуття «туману» перед очима, дизартрія, ністагм, атаксія, дискінезія, гіперрефлексія, що змінюється на гіпорефлексію, судоми, психомоторні розлади, міо; дихальна система: пригнічення дихання, набряк легень; серцево-судинна система: тахікардія, зниження або підвищення артеріального тиску, порушення провідності серця з розширенням комплексу QRS, зупинка серця; травна система: блювання, затримка евакуації їжі зі шлунка; зниження моторики товстої кишки; сечовивідна система: затримка сечі, олігурія або анурія, затримка рідини, гіпонатріємія розведення; лабораторні показники: метаболічний ацидоз, гіперглікемія, підвищення м'язової фракції КФК, гіпонатріємія. Лікування: специфічний антидот відсутній. Промивання шлунка, призначення активованого вугілля (пізня евакуація шлункового вмісту може призвести до відстроченого всмоктування на 2-3 діб та повторної появи симптомів інтоксикації), госпіталізація, симптоматична терапія. Неефективні форсований діурез, гемодіаліз та перитонеальний діаліз (діаліз показаний при поєднанні тяжкого отруєння та ниркової недостатності). Рекомендується проведення гемосорбції на вугільних сорбентах.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред початком лікування, а також періодично в процесі лікування слід проводити клінічні аналізи крові (включаючи підрахунок кількості тромбоцитів, ретикулоцитів, а також концентрації заліза у сироватці крові), загальні аналізи сечі та визначення рівня сечовини у крові. Препарат має слабку антихолінергічну активність. Тому у разі застосування препарату у пацієнтів із підвищеним внутрішньоочним тиском необхідний постійний контроль цього показника. Рекомендується періодичне визначення концентрації карбамазепіну в плазмі у випадках підвищення частоти виникнення епілептичних нападів, при лікуванні дітей, у вагітних, у разі його застосування у складі комплексної терапії, розвитку виражених побічних ефектів. Є окремі повідомлення про порушення чоловічої фертильності та/або порушення сперматогенезу. Однак причинний взаємозв'язок цих порушень з прийомом препарату досі не доведений. Перехресні реакції підвищеної чутливості можуть виникнути між карбамазепіном та фенітоїном або окскарбазепіном. На час терапії необхідно відмовитися від прийому алкоголю, так як карбамазепін посилює пригнічуючу дію алкоголю на центральну нервову систему. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування необхідно утримуватися від занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: карбамазепін – 200 мг; Допоміжні речовини: повідон (полівінілпіролідон низькомолекулярний медичний 12600±2700, пласдон К-17), кремнію діоксид колоїдний (аеросил), карбоксиметилкрохмаль натрію (натрію крохмаль гліколят, примогель), магнію стеарат, маль. По 10 таблеток у контурне осередкове пакування з плівки полівінілхлоридної та фольги алюмінієвої друкованої лакованої. По 20, 30, 40, 50, 60 таблеток у банку полімерну з поліпропілену, поліетилену низького тиску. Кожну банку або 2, 3, 4, 5, 6 контурних осередкових упаковок з інструкцією із застосування поміщають у пачки з картону.Опис лікарської формиКруглі, плоскоциліндричні пігулки білого або білого з жовтуватим відтінком кольору, з ризиком та фаскою.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо карбамазепін всмоктується майже повністю, прийому таблетованої форми всмоктування відбувається відносно повільно. Після одноразового прийому таблетки карбамазепіну середня максимальна концентрація у плазмі (Сmах) досягається через 12 год. Прийом їжі суттєво не впливає на швидкість та ступінь всмоктування карбамазепіну. Рівноважна концентрація карбамазепіну у плазмі досягається протягом 1-2 тижнів. Час її досягнення індивідуально і залежить від ступеня аутоіндукції ферментних систем печінки карбамазепіном, гетероіндукції іншими лікарськими засобами, що одночасно застосовуються, а також від стану пацієнта до початку терапії, дози препарату і тривалості лікування. Спостерігаються суттєві індивідуальні відмінності значень рівноважних концентрацій у терапевтичному діапазоні: більшість хворих ці значення коливаються від 4 до 12 мкг/мл (17-50 мкмоль/л). Розподіл та зв'язування з білками плазми крові Зв'язування карбамазепіну з білками плазми становить 70-80%. Концентрація незміненого карбамазепіну в спинномозковій рідині та слині пропорційна частці активної речовини, не пов'язаної з білками плазми (20-30%). Концентрація карбамазепіну у грудному молоці становить 25-60% від його значення у плазмі крові. Карбамазепін проникає крізь плацентарний бар'єр. Враховуючи повну абсорбцію карбамазепіну, обсяг розподілу, що здається, становить 0,8-1,9 л/кг. Метаболізм Карбамазепін метаболізується у печінці. Основним шляхом біотрансформації є епоксиддіольний шлях, внаслідок чого утворюються основні метаболіти: 10,11-трансдіолове похідне та його кон'югат з глюкуроновою кислотою. Перетворення карбамазепін-10,11-епоксиду на карбамазепін-10,11-трансдіол в організмі людини відбувається за допомогою мікросомального ферменту епоксидгідролази. Вміст карбамазепін-10,11-епоксиду (активного метаболіту) становить близько 30% від концентрації карбамазепіну у плазмі. Основним ізоферментом, що забезпечує біотрансформацію карбамазепіну в карбамазепін-10,11-епоксид, є цитохром Р450 3А4. В результаті цих метаболічних реакцій утворюється також незначна кількість іншого метаболіту - 9-гідрокси-метил-10-карбамоїлакридану. Інший важливий шлях метаболізму карбамазепіну – освіта під впливом ізоферменту UGT2B7 різних моногідроксильованих похідних, а також N-глюкуронідів. Виведення Період напіввиведення незміненого карбамазепіну після одноразового прийому препарату внутрішньо становить у середньому близько 36 годин, а після повторних прийомів препарату – у середньому 16-24 години залежно від тривалості лікування (внаслідок аутоіндукції монооксигеназної системи печінки). Показано, що у пацієнтів, які одночасно приймають інші препарати, що індукують мікросомальні ферменти печінки (наприклад, фенізоїн, фенобарбітал), період напіввиведення карбамазепіну становить у середньому 9-10 год. При внутрішньому прийомі карбамазепін-10,11-епоксиду середній період його напіввиведення становить приблизно 6 годин. Після одноразового прийому внутрішньо 400 мг карбамазепіну 72% прийнятої дози виводиться із сечею та 28% з калом. Близько 2% прийнятої дози виводяться із сечею у вигляді незміненого карбамазепіну, близько 1% – у вигляді фармакологічно активного 10,11-епоксидного метаболіту. Після одноразового прийому внутрішньо 30% карбамазепіну виводиться із сечею у вигляді кінцевих продуктів епоксиддіольного шляху метаболізму. Особливості фармакокінетики в окремих груп пацієнтів У дітей, внаслідок швидшої елімінації карбамазепіну, може знадобитися застосування більш високих доз препарату з розрахунку на кілограм маси тіла, порівняно з дорослими. Немає даних, які б свідчили про те, що фармакокінетика карбамазепіну змінюється у пацієнтів похилого віку (порівняно з дорослими особами молодого віку). Даних про фармакокінетику карбамазепіну у пацієнтів з порушеннями функції нирок або печінки дотепер немає.ФармакодинамікаКарбамазепін є дибензоазепіновим похідним. Поряд з протиепілептичною, препарат має також нейротропну та психотропну дію. Механізм дії карбамазепіну до теперішнього часу пояснений лише частково. Карбамазепін стабілізує мембрани перезбуджених нейронів, пригнічує серійні розряди нейронів та знижує синаптичну передачу збудливих імпульсів. Ймовірно, основним механізмом дії карбамазепіну є запобігання повторному виникненню в деполяризованих нейронах натрійзалежних потенціалів дії за рахунок блокади відкритих потенціалзалежних натрієвих каналів. При застосуванні як монотерапія у пацієнтів з епілепсією (особливо у дітей та підлітків) було відзначено психотропну дію препарату, що включало позитивний вплив на симптоми тривоги та депресії, а також зниження дратівливості та агресивності. Щодо впливу препарату на когнітивні та психомоторні функції немає однозначних даних: в одних дослідженнях було показано двоякий або негативний ефект, що залежав від дози препарату, в інших дослідженнях було виявлено позитивний вплив препарату щодо уваги та пам'яті. Як нейротропний засіб ефективний при ряді неврологічних захворювань. Так, наприклад, при ідіопатичній та вторинній невралгії трійчастого нерва він запобігає появі пароксизмальних больових нападів. При синдромі алкогольної абстиненції препарат підвищує поріг судомної готовності, який при даному стані зазвичай знижений, та зменшує вираженість клінічних проявів синдрому, таких як підвищена збудливість, тремор, порушення ходи. У хворих на нецукровий діабет препарат зменшує діурез і почуття спраги. Як психотропний засіб препарат ефективний при афективних розладах, а саме, при лікуванні гострих маніакальних станів, при підтримуючому лікуванні біполярних афективних (маніакально-депресивних) розладів (як монотерапії, так і в поєднанні з нейролептичними засобами, антидепресантами). приступи шизоефективного психозу, при маніакальних нападах, де він застосовується в комбінації з нейролептиками, а також при маніакально-депресивному психозі зі швидкими циклами. Здатність препарату пригнічувати маніакальні прояви може бути обумовлена ​​пригніченням обміну дофаміну та норадреналіну.Показання до застосуванняЕпілепсія: складні або прості парціальні епілептичні напади (із втратою або без непритомності) з вторинною генералізацією або без неї; генералізовані тоніко-клонічні епілептичні напади; змішані форми епілептичних нападів. Карбамазепін, як правило, неефективний при абсансах та міоклонус-епілепсії. Гострі маніакальні стани та підтримуюча терапія біполярних афективних розладів з метою профілактики загострень або ослаблення клінічних проявів загострення. Синдром алкогольної абстиненції. Ідіопатична невралгія трійчастого нерва та невралгія трійчастого нерва при розсіяному склерозі (типова та атипова). Ідіопатична невралгія язикоглоткового нерва.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до карбамазепіну або подібних до хімічного відношення лікарських препаратів (наприклад, трициклічних антидепресантів) або до будь-якого іншого компонента препарату; атріовентрикулярна блокада; наявність в анамнезі епізодів пригнічення кістковомозкового кровотворення; печінкові порфірії (наприклад, гостра переміжна порфірія, пізня шкірна порфірія, варіантна порфірія); застосування у комбінації з інгібіторами моноаміноксидази (структурна подібність із трициклічними антидепресантами); дитячий вік до 4 років. З обережністю: Пацієнтам, в анамнезі яких є відомості про захворювання серця (включаючи декомпенсовану хронічну серцеву недостатність), печінки (включаючи печінкову недостатність), нирок (включаючи ниркову недостатність), побічні гематологічні реакції на інші лікарські засоби або про відміну раніше проведеного лікування карбамазепіном. тільки після ретельного аналізу співвідношення між очікуваним ефектом лікування та можливим ризиком терапії, та при забезпеченні ретельного та регулярного контролю за станом пацієнтів. Слід з обережністю призначати препарат: пацієнтам із гіпонатріємією розведення, гіпотиреозом; літнім пацієнтам (враховуючи можливість розвитку лікарських взаємодій та різну фармакокінетику протиепілептичних препаратів); пацієнтам із змішаними формами епілептичних нападів, що включають абсанс, типовий або атиповий, та міоклонічні напади (з огляду на можливе посилення нападів); пацієнтам з підвищеним внутрішньоочним тиском та гіперплазією передміхурової залози (з огляду на слабку м-холіноблокуючу активність карбамазепіну).Вагітність та лактаціяКарбамазепін швидко проникає через гематоплацентарний бар'єр, і виявляється у високих концентраціях у тканинах плода, особливо у печінці та нирках. Діти пацієнток з епілепсією найчастіше схильні до виникнення порушень розвитку, у тому числі вроджених вад. В даний час, остаточні дані про наявність причинно-наслідкового зв'язку зазначених порушень із застосуванням карбамазепіну у матерів як монотерапія відсутні. Є повідомлення про випадки вроджених захворювань і вад розвитку, включаючи незарощення дужок хребців (spina bifida) та інших вроджених аномалій: дефектів розвитку черепно-лицевих структур, серцево-судинної та інших систем органів, гіпоспадія. За даними Північноамериканського регістру вагітних, частота грубих вад розвитку, що відносяться до структурних аномалій, що вимагають хірургічної, медикаментозної або косметичної корекції, діагностованих протягом 12 тижнів після народження, становила 3,0% серед вагітних, які приймали в першому триместрі карбамазепін як монотерапію. 1,1% серед вагітних, які не приймали будь-яких протиепілептичних препаратів. Лікування препаратом Карбамазепін вагітних жінок з епілепсією має здійснюватись з особливою обережністю. При необхідності застосування препарату у вагітних, а також у тому випадку, якщо вагітність діагностована під час застосування препарату або пацієнтка планує вагітність, слід ретельно оцінити співвідношення очікуваної користі та можливого ризику, особливо у першому триместрі вагітності. При достатній клінічній ефективності жінкам дітородного періоду карбамазепін слід застосовувати як монотерапію, тому що частота розвитку вроджених аномалій плода при застосуванні комбінованої протиепілептичної терапії вище, ніж при застосуванні препаратів як монотерапія. Залежно від препаратів, що входять до складу комбінованої терапії, ризик розвитку вроджених вад може підвищуватися, особливо при додаванні до терапії вальпроату. Слід застосовувати карбамазепін у мінімальній ефективній дозі. Рекомендується регулярний контроль концентрації діючої речовини у плазмі крові. У разі наявності ефективного протисудомного контролю у вагітної слід підтримувати мінімальну концентрацію карбамазепіну в плазмі крові (терапевтичний діапазон 4-12 мкг/мл), оскільки є повідомлення про можливість дозозалежності ризику розвитку вроджених вад (наприклад, частота розвитку вад розвитку при застосуванні дози менше 400 мг). на добу була нижчою, ніж при застосуванні більш високих доз). Пацієнтки повинні бути поінформовані про можливість збільшення ризику виникнення вад розвитку та необхідність, у зв'язку з цим, проведення антенатальної діагностики. Під час вагітності не слід переривати ефективне протиепілептичне лікування, оскільки прогресування захворювання може негативно впливати на матір та на плід. Відомо, що під час вагітності розвивається дефіцит фолієвої кислоти. Повідомлялося, що протиепілептичні засоби посилюють цей дефіцит. Це може сприяти збільшенню частоти вроджених дефектів у дітей, що народжуються у жінок, які приймають протиепілептичні засоби, у зв'язку з чим до та під час вагітності рекомендується додатковий прийом фолієвої кислоти. З метою профілактики підвищеної кровоточивості у новонароджених жінкам протягом останніх тижнів вагітності, а також новонародженим рекомендується застосовувати вітамін К1. Описано кілька випадків епілептичних нападів та/або пригнічення дихання у новонароджених, матері яких приймали препарат одночасно з іншими протисудомними засобами. Крім того, повідомлялося також про декілька випадків блювання, діареї та/або гіпотрофії у новонароджених, матері яких отримували карбамазепін. Можливо, ці реакції є проявами у новонароджених синдрому "скасування". Карбамазепін проникає у грудне молоко, де його концентрація становить 25-60% від концентрації у плазмі крові. У зв'язку з вищесказаним, при необхідності застосування препарату в період грудного вигодовування слід ретельно оцінити співвідношення очікуваної користі природного вигодовування до можливого ризику розвитку побічних ефектів препарату. Необхідно проводити спостереження за дітьми, які отримують грудне молоко, з метою якомога ранішої діагностики побічних ефектів (наприклад, вираженої сонливості, алергічних шкірних реакцій). У дітей, які отримували карбамазепін антенатально або з грудним молоком, описані випадки холестатичного гепатиту, у зв'язку з чим слід проводити спостереження за такими дітьми з метою діагностики побічних ефектів гепатобіліарної системи. Пацієнтки дітородного віку повинні бути попереджені щодо зниження ефективності пероральних контрацептивів при одночасному застосуванні з карбамазепіном.Побічна діяПевні види небажаних реакцій, наприклад, з боку центральної нервової системи (запаморочення, головний біль, атаксія, сонливість, відчуття втоми, диплопія), з боку травної системи (нудота, блювання), а також алергічні шкірні реакції, зустрічаються дуже часто або часто, особливо на початку лікування препаратом, або при застосуванні надмірно високої початкової дози або при лікуванні хворих похилого віку. Дозозалежні побічні реакції зазвичай проходять протягом декількох днів як спонтанно, так і після тимчасового зниження дози препарату. Розвиток побічних реакцій з боку центральної нервової системи може бути наслідком відносного передозування препарату або значних коливань концентрації діючої речовини у плазмі.У таких випадках рекомендується моніторувати концентрацію діючої речовини у плазмі. При оцінці частоти побічних реакцій використані наступні градації: дуже часто - ≥ 10, часто - ≥ 1/100 - < 1/10, нечасто - ≥ 1/1000 - < 1/100, рідко - ≥ 1/10000 - < 1 /1000, дуже рідко - < 1/10000, зокрема і окремі повідомлення. Порушення з боку крові та лімфатичної системи: дуже часто – лейкопенія; часто – тромбоцитопенія, еозинофілія; рідко – лейкоцитоз, лімфаденопатія, дефіцит фолієвої кислоти; дуже рідко - агранулоцитоз, апластична анемія, панцитопенія, анемія, істинна еритроцитарна аплазія, мегалобластна анемія, варіантна порфірія, пізня шкірна порфірія, гостра порфірія, що перемежується, ретикулоцитоз і, можливо, гемолітична анемія. Під час прийому препарату може розвинутись агранулоцитоз та апластична анемія. Однак у зв'язку з тим, що ці стани виникають дуже рідко, важко дати кількісну оцінку ризику їх виникнення. Відомо, що сумарний ризик розвитку агранулоцитозу у загальній популяції, яка не отримувала лікування, становить 4,7 випадків на 1 млн. населення на рік, а апластичної анемії – 2,0 випадки на 1 млн. населення на рік. Порушення з боку імунної системи: рідко – поліорганна гіперчутливість уповільненого типу з лихоманкою, шкірними висипаннями, васкулітом, лімфаденопатією, ознаками, що нагадують лімфому, артралгією, лейкопенією, еозинофілією, гепатоспленомегалією та зміненими вказані прояви зустрічаються в різних комбінаціях).Можуть також залучатися інші органи (наприклад, легені, нирки, підшлункова залоза, міокард, товста кишка), дуже рідко – асептичний менінгіт з міоклонусом та периферичною еозинофілією, анафілактична реакція. реакцій підвищеної чутливості застосування препарату має бути припинено. Порушення з боку ендокринної системи: часто - набряки, затримка рідини, збільшення маси тіла, гіпонатріємія та зниження осмолярності крові внаслідок ефекту, подібного до дії антидіуретичного гормону, що в поодиноких випадках призводить до водної інтоксикації (гіпонатріємії розведення), що супроводжується летаргією, блюванням, болем, дезорієнтацією та неврологічними порушеннями; дуже рідко – підвищення концентрації пролактину крові, що супроводжується або не супроводжується такими проявами як галакторея, гінекомастія; зміни показників функції щитовидної залози – зниження концентрації L-тироксину крові (вільний тироксин, тироксин, трийодтиронін) та підвищення концентрації тиреотропного гормону крові, що зазвичай не супроводжується клінічними проявами;порушення метаболізму кісткової тканини (зниження вмісту кальцію та 25-гідроксихолекальциферолу в крові), що призводить до остеомаляції/остеопорозу; підвищення концентрації холестерину, включаючи холестерин ліпопротеїдів високої щільності, та тригліцеридів у крові. Порушення з боку психіки: рідко – галюцинації (зорові чи слухові), депресія, анорексія, неспокій, агресія, ажитація, дезорієнтація; дуже рідко – активація психозу. Порушення з боку нервової системи: дуже часто – запаморочення, атаксія, сонливість, почуття втоми; часто – головний біль, диплопія, порушення акомодації зору (наприклад, затуманювання зору); нечасто - аномальні мимовільні рухи (наприклад, тремор, "тремтячий" тремор /asterixis/, м'язова дистонія, тики), ністагм; рідко – орофаціальна дискінезія, окорухові порушення, порушення мови (наприклад, дизартрія), хореоатетоз, периферична нейропатія, парестезія, парез; дуже рідко – смакові порушення, злоякісний нейролептичний синдром. Порушення з боку органу зору: дуже рідко – помутніння кришталика, кон'юнктивіт, підвищення внутрішньоочного тиску. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: дуже рідко – розлади слуху, в т.ч. шум у вухах, гіперакузія, гіпоакузія, зміни сприйняття висоти звуку. Порушення з боку серця: рідко – порушення внутрішньосерцевої провідності; дуже рідко – брадикардія, аритмії, AV блокада з непритомністю, хронічна серцева недостатність, загострення ішемічної хвороби. Порушення з боку судин: рідко – підвищення або зниження артеріального тиску; дуже рідко – колапс, тромбофлебіт, тромбоемболії (наприклад, тромбоемболія легеневої артерії). Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: дуже рідко – реакції гіперчутливості, що характеризуються лихоманкою, задишкою, пневмонітом або пневмонією. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – нудота, блювання; часто – сухість у роті; нечасто – діарея, запор; рідко – біль у животі; дуже рідко – глосит, стоматит, панкреатит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже часто – підвищення активності гамма-глутамінтрансферази в крові (внаслідок індукції цього ферменту в печінці), що зазвичай не має клінічного значення; часто – підвищення активності лужної фосфатази крові; нечасто – підвищення активності трансаміназ у крові; рідко – гепатит холестатичного, паренхіматозного (гепатоцелюлярного) або змішаного типу, деструкція внутрішньопечінкових жовчних проток зі зменшенням їхньої кількості, жовтяниця; дуже рідко) – гранулематозний гепатит, печінкова недостатність. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: дуже часто – алергічний дерматит, кропив'янка, яка може бути значно вираженою; нечасто – ексфоліативний дерматит, еритродермія; рідко - системний червоний вовчак, свербіж; дуже рідко – синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, реакції фотосенсибілізації, мультиформна та вузлувата еритема, порушення пігментації шкіри, пурпури, акне, пітливість, випадання волосся. Повідомлялося про рідкі випадки гірсутизму, проте причинний взаємозв'язок цього ускладнення з прийомом препарату залишається неясним. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: рідко – м'язова слабкість; дуже рідко – артралгії, м'язові болі або судоми. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: дуже рідко – інтерстиціальний нефрит, ниркова недостатність, порушення функції нирок (наприклад, альбумінурія, гематурія, олігурія, підвищення сечовини/азотемія), прискорене сечовипускання, затримка сечі, розлади статевої функції зменшення кількості сперматозоїдів та їх рухливості). Вплив на результати лабораторних та інструментальних досліджень: дуже рідко – гіпогаммаглобулінемія. Небажані явища за даними постмаркетингових спостережень (частота невідома): Інфекційні та паразитарні захворювання: реактивація вірусу простого герпесу 6 типу. Порушення з боку крові та лімфатичної системи: недостатність кісткового мозку. Порушення нервової системи: седація, порушення пам'яті. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: коліт. Порушення з боку імунної системи: лікарський висип з еозинофілією та системними проявами. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: гострий генералізований екзентематозний пустульоз, ліхеноїдний кератоз, оніхомадезис. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: переломи. Лабораторні та інструментальні дані: зниження щільності кісткової тканини.Взаємодія з лікарськими засобамиКарбамазепін не рекомендується застосовувати одночасно з інгібіторами моноаміноксидази (МАО). Перед застосуванням препарату інгібітори МАО повинні бути скасовані, як мінімум, за 2 тижні або, якщо дозволяє клінічна ситуація, навіть за більший термін. Цитохром Р450 3А4 (CYP 3А4) є основним ізоферментом, що забезпечує утворення карбамазепііа-10,11-епоксиду (активного метаболіту). Одночасне застосування з інгібіторами ізоферменту CYP 3А4 може призвести до підвищення концентрації карбамазепіну в плазмі, що, в свою чергу, може викликати побічні реакції. Одночасне застосування індукторів ізоферменту CYP 3А4 може призвести до прискорення метаболізму карбамазепіну і, таким чином, до можливого зниження концентрації в плазмі і, отже, до можливого зменшення вираженості терапевтичного ефекту препарату. Скасування індукторів ізоферменту CYP 3А4, що приймаються одночасно, може знижувати швидкість біотрансформації карбамазепіну, і, як наслідок, призводити до підвищення концентрації карбамазепіну в плазмі крові. Карбамазепін є потужним індуктором ізоферменту CYP 3А4 та інших ферментних печінкових систем першої та другої фази метаболізму лікарських засобів та при одночасному застосуванні з препаратами, що метаболізуються ізоферментом CYP 3А4, може викликати індукцію метаболізму та зниження концентрації їх у плазмі. Оскільки перетворення карбамазепін-10,11-епоксиду на карбамазепін-10,11-трансдіол відбувається за допомогою мікросомальної епоксидгідролази, застосування карбамазепіну одночасно з інгібіторами мікросомальної епоксидгідролази може призводити до підвищення в плазмі крові концентрації карбамазепін-10,1. Препарати, які можуть підвищити концентрацію карбамазепіну в плазмі: аналгетичні та нестероїдні протизапальні лікарські препарати: декстропропоксифен, ібупрофен; протипухлинні засоби (андроген): даназол; антибіотики: макролідні (наприклад, еритроміцин, тролеандоміцин, джозаміцин, кларитроміцин), ципрофлоксацин; антидепресанти: можливо, дезіпрамін, флуоксетин, флувоксамін, нефазодон, пароксетин, тразодон, вілоксазин; протиепілептичні засоби: стирипентол, вігабатрін; протигрибкові засоби: похідні азолу (наприклад, ітраконазол, кетоконазол, флуконазол, вориконазол). Альтернативні антиконвульсанти можуть бути рекомендовані пацієнтам, які отримують вориконазол або ітраконазол; блокатори гістамінових H2-рецепторів: лоратадин, терфенадин; антипсихотичні засоби (нейролептики): оланзапін; протитуберкульозні засоби: ізоніазид; противірусні засоби: інгібітори протеази ВІЛ (наприклад, ритонавір); протиглаукомні засоби (інгібітори карбоангідрази): ацетазоламід; гіпотензивні препарати (блокатори "повільних" кальцієвих каналів): верапаміл, дилтіазем; противиразкові засоби (інгібітори протонної помпи, блокатори гістамінових H2-рецепторів): омепразол, можливо циметидин; міорелаксанти: оксибутинін, дантролен; антиагрегантні засоби: тіклопідін; інші лікарські засоби та продукти харчування: грейпфрутовий сік, нікотинамід (тільки у високих дозах). Оскільки підвищення концентрації карбамазепіну в плазмі може призвести до виникнення побічних реакцій (наприклад, запаморочення, сонливості, атаксії, диплопії), в цих ситуаціях слід коригувати дозу препарату та/або регулярно визначати концентрацію карбамазепіну в плазмі крові. Препарати, які можуть підвищити концентрацію карбамазепіну-10,11-епоксиду в плазмі крові: локсапін, кветіапін, примідон, прогабід, вальпроєва кислота, валноктамід та вальпромід. Оскільки підвищення концентрації карбамазепіну-10,11-епоксиду в плазмі крові може призвести до виникнення побічних реакцій (наприклад, запаморочення, сонливості, атаксії, диплопії), у цих ситуаціях слід коригувати дозу препарату та/або регулярно визначати концентрацію карбамазепіну-10,11 -епоксиду у плазмі крові. Препарати, які можуть знижувати концентрацію карбамазепіну в плазмі: Протиепілептичні засоби: фелбамат, мезуксімід, окскарбазепін, фенобарбітал, фенсуксимід, фенітоїн (щоб уникнути частково суперечливі, можливо, також клоназепам; протипухлинні засоби: цисплатин або доксорубіцин; протитуберкульозні засоби: рифампіцин; бронходилатуючі засоби: теофілін, амінофілін; засоби для лікування вугрової висипки (ретиноїди): ізотретиноїн; інші лікарські засоби та продукти харчування: рослинні препарати, що містять звіробій продірявлений. При одночасному застосуванні з вищезазначеними препаратами може знадобитися корекція дози карбамазепіну. Вплив карбамазепіну на концентрацію в плазмі препаратів, що застосовуються як супутня терапія При одночасному застосуванні з карбамазепіном можливе зниження концентрації у плазмі, зменшення або навіть повне припинення дії деяких препаратів. При одночасному застосуванні з карбамазепіном може знадобитися корекція доз наступних препаратів: аналгетичні та нестероїдні протизапальні препарати: бупренорфін, метадон, парацетамол (тривале застосування карбамазепіну та парацетамолу (ацетамінофену) може призвести до розвитку гепатотоксичних ефектів), феназон, трамадол; антибіотики групи тетрацикліну: доксициклін, рифабутин; непрямі антикоагулянти: варфарин, фенпрокумон, дикумарол та аценокумарол; антидепресанти: бупропіон, циталопрам, міансерин, нефазодон, сертралін, тразодон, трициклічні антидепресанти (іміпрамін, амітриптилін, нортриптилін, кломіпрамін); протиблювотні засоби: апрепітант; протиепілептичні засоби: клобазам, клоназепам, етосуксимід, фелбамат, ламотриджин, окскарбазепін, примідон, тіагабін, топірамат, вальпроєва кислота, зонізамід. Щоб уникнути інтоксикації фенітоїном та виникнення субтерапевтичних концентрацій карбамазепіну, рекомендована плазмова концентрація фенітоїну повинна бути не більше 13 мкг/мл до додавання до терапії карбамазепіну. Є повідомлення про те, що на тлі прийому карбамазепіну концентрація мефенітоїну в плазмі може підвищуватися (у рідкісних випадках); протигрибкові засоби: ітраконазол, воріконазол. Альтернативні антиконвульсанти можуть бути рекомендовані пацієнтам, які отримують вориконазол або ітраконазол; антигельмінтні засоби: празіквантел, албендазол; протипухлинні засоби: іматиніб, циклофосфамід, лапатініб, темсіролімус; антипсихотичні засоби (нейролептики): клозапін, галоперидол, бромперидол, оланзапін, кветіапін, рисперидон, зіпрасідон, аріпіпразол, паліперидон; противірусні засоби: інгібітори протеази ВІЛ (індинавір, ритонавір, саквінавір); анксіолітичні засоби: алпразол, мідазол; бронходилатуючі засоби: теофілін; контрацептивні засоби: гормональні контрацептиви (необхідний вибір альтернативних методів контрацепції); препарати для лікування захворювань серцево-судинної системи: блокатори "повільних" кальцієвих каналів групи дигідропіридинів (фелодипін), симвастатин, аторвастатин, ловастатин, церивастатин, івабрадин; серцеві глікозиди (дигоксин); глюкокортикостероїди: преднізолон, дексаметазон; засоби для лікування еректильної дисфункції: тадалафіл; імунодепресивні засоби: циклоспорин, еверолімус, такролімус, сиролімус; засоби для лікування захворювань щитовидної залози: левотироксин; інші лікарські засоби та продукти харчування: препарати, що містять естрогени та/або прогестерон. Комбінації, які слід брати до уваги При одночасному застосуванні карбамазепіну з леветирацетамом в окремих випадках спостерігалося посилення токсичної дії карбамазепіну. Відомі повідомлення про посилення гепатотоксичності, спричиненої ізоніазидом, у випадках, коли він застосовувався одночасно з карбамазепіном. Комбіноване застосування карбамазепіну та літію або метоклопраміду, а також карбамазепіну та нейролептичних засобів (галоперидолу, тіоридазину) може призвести до підвищення частоти небажаних неврологічних реакцій (у разі останньої комбінації – навіть при терапевтичних концентраціях активних речовин у плазмі крові). Одночасне застосування карбамазепіну з деякими діуретичними засобами (гідрохлортіазидом, фуросемідом) може призводити до гіпонатріємії, що супроводжується клінічними проявами. Карбамазепін може виявляти антагонізм дії недеполяризуючих міорелаксантів (наприклад, панкуронію бромід). У разі застосування такої комбінації лікарських засобів може виникнути необхідність підвищення дози зазначених міорелаксантів; слід здійснювати уважне спостереження за пацієнтами, оскільки можливо швидше, ніж очікувалося, припинення дії міорелаксантів. Повідомлялося про виникнення у жінок кровотечі між менструаціями у випадках, коли одночасно застосовувалися гормональні контрацептиви. Препарат може знижувати ефект гормональних контрацептивів через індукцію мікросомальних ферментів. Карбамазепін, як і інші психотропні засоби, може знижувати переносимість алкоголю. У зв'язку з цим пацієнту рекомендується відмовитися від вживання алкоголю. Взаємодія із серологічними реакціями Карбамазепін може призвести до хибно-позитивного результату визначення концентрації перфеназину методом високоефективної рідинної хроматографії. Карбамазепін та 10,11-епоксид карбамазепіну можуть призвести до хибнопозитивного результату визначення концентрації трициклічного антидепресанту методом поляризаційного флюоресцентного імуноаналізу.Спосіб застосування та дозиПрепарат слід приймати внутрішньо, незалежно від їди разом з невеликою кількістю рідини. Препарат можна застосовувати як монотерапії, так і у складі комбінованої терапії. Враховуючи лікарські взаємодії з іншими препаратами та особливості фармакокінетики протиепілептичних препаратів, пацієнтам похилого віку дози препарату Карбамазепін слід підбирати з обережністю. Епілепсія По можливості препарат слід призначати у вигляді монотерапії. Препарат не застосовують при малих нападах (petit mal, абсанс) та міоклонічних нападах. Лікування починають з невеликої добової дози, яку надалі повільно підвищують до досягнення оптимального ефекту. Доза карбамазепіну підбирається індивідуально задля досягнення адекватного контролю судомних станів. Для вибору оптимальної дози препарату рекомендується визначення концентрації діючої речовини в плазмі крові. При лікуванні епілепсії потрібна доза карбамазепіну, що відповідає загальній концентрації карбамазепіну в плазмі крові на рівні 4-12 мкг/мл (17-50 мкмоль/л). При додаванні препарату Карбамазепін до інших протиепілептичних препаратів, що приймаються, дозу препарату Карбамазепін підвищують поступово. При необхідності проводять відповідну корекцію доз препаратів, що приймаються. Початкова доза карбамазепіну для дорослих становить 100-200 мг 1 або 2 рази на добу. Потім дозу повільно збільшують до досягнення оптимального лікувального ефекту; зазвичай він досягається при дозі по 400 мг 2-3 десь у добу. Деяким пацієнтам може знадобитися збільшення добової дози до 1600 мг або 2000 мг. Невралгія трійчастого нерва Початкова доза для дорослих становить 200-400 мг на добу. Її повільно підвищують до зникнення болючих відчуттів (зазвичай до дози по 200 мг 3-4 рази на добу). Потім дозу поступово знижують до мінімальної підтримуючої. Максимальна рекомендована доза для дорослих становить 1200 мг на добу. При роздільній здатності больового синдрому слід поступово припиняти терапію препаратом до виникнення наступного больового нападу. Рекомендована початкова доза для пацієнтів похилого віку становить 100 мг 2 рази на добу, потім дозу повільно підвищують до роздільної здатності больового синдрому, що зазвичай досягається при дозі по 200 мг 3-4 рази на добу. Далі слід поступово знижувати дозу до мінімальної підтримуючої. При невралгії трійчастого нерва у цієї категорії пацієнтів максимальна рекомендована доза становить 1200 мг на добу. При роздільній здатності больового синдрому слід поступово припиняти терапію препаратом до виникнення наступного больового нападу. Синдром алкогольної абстиненції Середня доза становить 200 мг 3 рази на добу. У тяжких випадках протягом перших днів доза може бути підвищена (наприклад, до дози по 400 мг 3 рази на добу). При тяжких проявах алкогольної абстиненції лікування починають із застосування препарату в комбінації з препаратами, що надають седативну та снодійну дії (наприклад, з клометіазолом, хлордіазепоксидом). Після вирішення гострої фази лікування препаратом може бути продовжено як монотерапії. Поліурія та полідипсія нейрогормональної природи при нецукровому діабеті центрального генезу Середня доза для дорослих становить 200 мг 2-3 рази на добу. Больовий синдром при діабетичній нейропатії Середня доза становить 200 мг 2-4 рази на добу. Гострі маніакальні стани та підтримуюче лікування афективних (біполярних) розладів Добова доза становить 400–1600 мг. Середня добова доза - 400-600 мг (2-3 прийоми). При гострому маніакальному стані дозу слід збільшувати досить швидко. При підтримувальній терапії біполярних розладів з метою забезпечення оптимальної переносимості кожне наступне підвищення дози має бути невеликим, добова доза поступово збільшується. Припинення прийому препарату Раптове припинення прийому препарату може спровокувати епілептичні напади, тому карбамазепін слід скасовувати поступово протягом шести місяців і більше. Якщо необхідно відмінити препарат у пацієнта з епілепсією, перехід на інший протиепілептичний засіб повинен здійснюватися під прикриттям показаного у таких випадках препарату. Застосування у дітей Основне показання для застосування препарату Карбамазепін у дітей – епілепсія. Дану лікарську форму препарату слід застосовувати для лікування тих самих, що і у дорослих, форм епілепсії у дітей старше 4 років. Лікування може бути розпочато з дози 100 мг на добу; дозу підвищують поступово, не більше ніж на 100 мг на тиждень. Підтримуючі дози: для дітей встановлюють із розрахунку 10-20 мг/кг маси тіла на добу (у кілька прийомів). Вік 4-5 років – 200-400 мг на добу; Вік 6-10 років – 400-600 мг на добу; Вік 11-15 років – 600-1000 мг на добу; Вік > 15 років – 800-1200 мг (як для дорослих). Максимальні дози: для дітей віком 15 років – 1200 мг на добу. Оскільки щодо застосування препарату за іншими показаннями у дітей достатньої кількості достовірної інформації немає, режим дозування препарату рекомендовано підбирати відповідно до віку та ваги дитини, не перевищуючи зазначених у таблиці дозування.ПередозуванняПередозування проявляється зазвичай симптомами з боку центральної нервової системи, серцево-судинної та дихальної систем, а також явищами, зазначеними у розділі "Побічна дія". При передозуванні можливі такі симптоми та скарги: Центральна нервова система (ЦНС): гноблення функцій ЦНС; порушення свідомості, дезорієнтація, сонливість, ажитація, галюцинації, кома; затуманювання зору, невиразна мова, дизартрія, ністагм, атаксія, дискінезія, гіперрефлексія (спочатку), гіпорефлексія (пізніше); судоми, психомоторні розлади, міоклонус, гіпотермія, мідріаз. Дихальна система: пригнічення дихання, набряк легень. Серцево-судинна система: тахікардія, підвищення або зниження артеріального тиску, порушення провідності із розширенням комплексу QRS; зупинка серця і непритомність, викликані зупинкою серця. Травна система: блювання, затримка евакуації їжі зі шлунка, зниження моторики товстої кишки. Сечовидільна система: затримка сечі, олігурія чи анурія; затримка рідини; водна інтоксикація (гіпонатріємія розведення), обумовлена ​​ефектом карбамазепіну, подібним до дії антидіуретичного гормону. Скелетно-м'язова система: існують повідомлення про рабдоміоліз, пов'язаний із застосуванням карбамазепіну. Зміни з боку лабораторних показників: гіпонатріємія, можливий метаболічний ацидоз, можлива гіперглікемія, підвищення активності м'язової фракції креатинфосфокінази. Лікування Специфічний антидот відсутній. Спочатку лікування має ґрунтуватися на клінічному стані пацієнта; показано госпіталізація. Проводиться визначення концентрації карбамазепіну в плазмі для підтвердження отруєння цим засобом та оцінки ступеня передозування. Здійснюється евакуація вмісту шлунка, промивання шлунка, застосування активованого вугілля. Пізня евакуація шлункового вмісту може призвести до відстроченого всмоктування та повторної появи симптомів інтоксикації в період одужання. Застосовується симптоматичне підтримуюче лікування відділенні інтенсивної терапії, моніторування функцій серця, ретельна корекція порушень водно-электролитного балансу. Рекомендується проведення гемосорбції на вугільних сорбентах. Гемодіаліз є ефективним методом лікування передозування карбамазепіном. Можливе повторне посилення симптомів передозування на 2-й та 3-й день після її початку, що зумовлено уповільненим всмоктуванням карбамазепіну.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат слід приймати лише за лікарського контролю. Пацієнти зі змішаними формами епілептичних нападів, що включають абсанс та міоклонічні напади Препарат зазвичай неефективний при абсансах (petit mal) та міоклонічних нападах. У пацієнтів із змішаними формами епілептичних нападів препарат повинен застосовуватися з обережністю і лише за умови забезпечення регулярного медичного спостереження (через можливе посилення нападів). У разі посилення нападів препарат Карбамазепін слід відмінити. Зниження числа тромбоцитів та лейкоцитів Під час застосування препарату з різною частотою відзначається минуще або стійке зниження кількості тромбоцитів або лейкоцитів. Однак у більшості випадків ці явища минущі і зазвичай не є провісниками початку апластичної анемії або агранулоцитозу. Перед початком лікування, а також періодично в процесі лікування слід проводити клінічні аналізи крові, включаючи підрахунок кількості тромбоцитів та, можливо, ретикулоцитів, а також визначати концентрацію заліза у сироватці крові. Необхідно довести до відома пацієнтів інформацію про ранні ознаки токсичності, властиві ймовірним гематологічним порушенням, а також про симптоми з боку шкірних покривів та печінки. Пацієнта інформують про необхідність негайно звернутися до лікаря у разі появи таких небажаних реакцій, як лихоманка, біль у горлі, висип, виразки в ротовій порожнині, безпричинне виникнення крововиливів, геморагій у вигляді петехій або пурпури. У тих випадках, коли під час лікування відмічено низький вміст лейкоцитів або тромбоцитів (або тенденція до їх зниження), слід уважно спостерігати за станом пацієнта та показниками розгорнутого клінічного аналізу крові. Якщо виявлено ознаки значного пригнічення кісткового мозку, препарат Карбамазепін слід відмінити. Дерматологічні реакції При застосуванні препарату Карбамазепін дуже рідко спостерігалися реакції, включаючи синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла). Препарат Карбамазепін слід негайно відмінити і зробити підбір альтернативної терапії в тому випадку, якщо відзначаються ознаки та симптоми, що свідчать про розвиток важких дерматологічних реакцій - наприклад, синдрому Стівенса-Джонсона або синдрому Лайєлла. При розвитку тяжких (у ряді випадків, що загрожують життю пацієнта) шкірних реакцій, пацієнт має бути госпіталізований до стаціонару. У більшості випадків синдром Стівенса-Джонсона та синдром Лайєлла розвивалися в перші місяці терапії препаратом. Дані реакції розвивалися приблизно в 1-6 випадках на 10000 препаратів, що вперше приймають, у країнах з переважно європеоїдним населенням. Дані ретроспективного аналізу пацієнтів японської національності та жителів Північної Європи продемонстрували зв'язок між важкими ураженнями шкіри (синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайела, лікарський висип з еозинофілією та системними проявами, гострий генералізований екзантематозний пустульоз і плямисто-вузликовий 3101 гена людського лейкоцитарного антигену (HLA) та застосуванням карбамазепіну. Частота аллеля HLA-A*3101 гена людського лейкоцитарного антигену (HLA) може відрізнятися у різних етнічних груп: близько 2-5% у населення Європи, близько 10% у японців. Частота алелі становить менше 5% у населенні Австралії, Азії, Африки та Північній Америці, винятки становлять від 5% до 12%. Частота понад 15% встановлена ​​у деяких етнічних груп Південної Америки (Аргентина та Бразилія), корінних жителів Північної Америки (племена Навахо та Сіокс, у Мексиці - Санора Сері), Південної Індії (Таміл Наду), та 10-15% серед інших корінних жителів даних регіонів. При застосуванні карбамазепіну можливих носіїв алелю HLA-A*3101 (наприклад, пацієнтам японської національності, європеоїдам, корінним жителям Америки, латиноамериканцям, народам півдня Індії та арабам) рекомендується проводити генотипування даного алелю. Застосовувати препарат у носіїв даного алелю слід лише у тому випадку, якщо користь від терапії перевищує можливий ризик. Пацієнтам, які вже одержують терапію препаратом Карбамазепін, не рекомендується проведення генотипування за даним алелем, оскільки важкі шкірні реакції в більшості випадків відзначалися в перші місяці застосування препарату (незалежно від наявності HLA-A*3101). За даними ретроспективного аналізу застосування препарату у пацієнтів китайської та тайської національностей є кореляція між частотою розвитку синдрому Стівенса-Джонсона та синдрому Лайела та наявністю в геномі пацієнта алеля НLA-B*1502 гена людського лейкоцитарного антигену (HLA). Частота народження даного алелю пацієнтів китайської національності становить 2-12%, у тайської - близько 8%. При застосуванні карбамазепіну у пацієнтів у країнах Азіатського регіону (Тайвань, Малайзія, Філіппіни), де відзначається високе поширення аллеля НLA-B* 1502, було виявлено підвищення частоти розвитку (від градації "дуже рідко" до "рідко") синдрому Стівенса-Джонсона. Частота поширення алелю HLA-В* 1502 становить: на Філіппінах та серед деяких груп населення Малайзії – понад 15%. Частота поширення алеля НLA-B*1502 у Кореї та Індії становить 2% та 6%, відповідно. Поширеність даного аллеля в осіб європеоїдної, негроїдної рас, у латиноамериканців, індіанців та японців незначна ( Частоти цих алелей становлять відсоток хромосом у певних популяціях населення, які несуть алель. Це означає, що відсоток пацієнтів, що несуть копію алелі, принаймні в одній з них двох хромосом майже вдвічі вищий за частоту народження алелі. Таким чином, відсоток пацієнтів, які можуть опинитися під загрозою, майже вдвічі частіше від частоти алелей. При застосуванні карбамазепіну у можливих носіїв алелю HLA-B*1502 рекомендується проводити генотипування даного алелю. Застосовувати препарат у носіїв даного алелю слід лише у тому випадку, якщо користь від терапії перевищує можливий ризик. Не рекомендується проведення генотипування у представників національностей, у популяції яких частота народження зазначеного алелю низька. Пацієнтам, які вже одержують терапію препаратом Карбамазепін, не рекомендується проведення генотипування за даним алелем, оскільки важкі шкірні реакції в більшості випадків відзначалися в перші місяці застосування препарату залежно від наявності HLA-B*1502. Показано, що виявлення пацієнтів з наявністю алелю HLA-B*1502 та відсутність застосування карбамазепіну у таких пацієнтів знижує випадки карбамазепін-індукованого синдрому Стівенса-Джонсона або синдрому Лайєлла. Однак результати генотипування не повинні впливати на рівень контролю за станом пацієнта та настороженість лікаря щодо важких шкірних реакцій. Розвиток важких уражень шкіри можливий у пацієнтів, негативних за даними алелями. Також у багатьох випадках у пацієнтів, позитивних на алелі HLA-B*1502 або HLA-A*3101, при застосуванні препарату Карбамазепін не відзначалося розвитку тяжких шкірних синдромів. Вплив інших факторів, таких як доза протисудомних лікарських засобів, комплаентність пацієнтів, одночасна терапія іншими препаратами, супутні захворювання або рівень контролю за дерматологічними реакціями, на частоту розвитку та поширеність тяжких шкірних реакцій не встановлено. Слабо виражені шкірні реакції, наприклад, ізольована макульозна або макулопапульозна екзантема, у більшості випадків є транзиторними та неважкими, зазвичай проходять протягом декількох днів або тижнів при продовженні лікування або після зниження дози препарату. Проте, оскільки диференціальна діагностика між ранніми проявами тяжких шкірних реакцій та слабко вираженими минущими шкірними висипаннями може бути утруднена, при розвитку будь-яких шкірних реакцій пацієнт повинен перебувати під наглядом лікаря (з метою своєчасного припинення терапії препаратом у разі погіршення стану пацієнта). Існує взаємозв'язок між наявністю в геномі аллеля HLA-A*3101 та розвитком менш тяжких шкірних реакцій (таких як синдром гіперчутливості до антиконвульсантів або нетяжка макулопапульозна екзантема), для аллеля HLA-B*1502 такий взаємозв'язок не встановлений. Реакції гіперчутливості При розвитку гіперчутливості до препарату Карбамазепін у пацієнтів можуть спостерігатися різні реакції, включаючи лікарський висип з еозинофілією та системними проявами, відстрочені поліорганні прояви гіперчутливості з розвитком лихоманки, висипу, васкуліту, лімфаденопатії, псевдолімфоми, артралгії, артралгії, та синдром деструкції жовчних проток зі зменшенням їхньої кількості, які можуть виникнути в будь-яких комбінаціях. Також можливе ураження інших внутрішніх органів (в т.ч. легень, нирок, підшлункової залози, міокарда, товстої кишки). У разі розвитку проявів та симптомів гіперчутливості до препарату Карбамазепін слід негайно відмінити. Пацієнтів із відомою гіперчутливістю до карбамазепіну слід інформувати про можливість у 25-30% випадків розвитку реакцій підвищеної чутливості на окскарбазепін. Перехресна реакція підвищеної чутливості зустрічається також між карбамазепіном та фенітоїном. Гіпонатріємія Розвиток гіпонатріємії асоційований із застосуванням карбамазепіну. У пацієнтів з уже існуючими ураженнями нирок, пов'язаними з низьким вмістом натрію в сироватці крові, або пацієнтів, які отримують одночасно лікарські засоби, що знижують вміст натрію (наприклад, діуретики, лікарські засоби, що впливають на секрецію антидіуретичного гормону), має визначатися сироватковий вміст натрію до початку терапії карбамазепіном Після цього вміст натрію слід визначати приблизно через два тижні, а потім щомісяця протягом перших трьох місяців терапії або відповідно до клінічної необхідності. Дані фактори ризику особливо часто зустрічаються у пацієнтів похилого віку. Якщо гіпонатріємія спостерігається, обмеження води є важливим критерієм визначення стану наявності клінічних показань. Гіпотиреоз Карбамазепін може знижувати сироваткові концентрації гормонів щитовидної залози шляхом індукції ферментів, що потребує збільшення дози препаратів, що застосовуються для замісної терапії, у пацієнтів із гіпотиреозом. У цій категорії пацієнтів необхідний моніторинг функції щитовидної залози для добору дози препаратів замісної терапії. Порушення функції печінки Перед застосуванням препарату Карбамазепін та в процесі лікування необхідно проводити дослідження функції печінки, особливо у пацієнтів, в анамнезі яких є відомості про захворювання печінки, а також у пацієнтів похилого віку. У разі посилення порушень функції печінки або при появі активного захворювання печінки препарат Карбамазепін слід негайно відмінити. Порушення функції нирок Перед початком лікування препаратом та періодично в процесі терапії рекомендується дослідження загального аналізу сечі та визначення концентрації сечовини у крові. М-холіноблокуюча активність Препарат має слабку м-холіноблокуючу активність. Тому у разі застосування препарату у пацієнтів із підвищеним внутрішньоочним тиском та затримкою сечі необхідний постійний контроль цього показника. Психічні порушення Оскільки на фоні застосування препарату можливе загострення латентних психічних розладів, слід забезпечити спостереження за пацієнтами похилого віку з метою виявлення такої симптоматики як сплутаність свідомості та психомоторне збудження. Суїцидальна поведінка чи наміри У пацієнтів, які отримували протисудомні препарати за низкою показань, спостерігалися випадки суїцидальної поведінки або намірів. Результати метааналізу рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень показали невелике підвищення ризику суїцидальної поведінки у пацієнтів, які отримували протисудомні препарати. Механізм посилення суїцидальної поведінки у цій категорії пацієнтів не встановлено. Тому необхідно ретельне спостереження за симптомами суїцидальної поведінки та намірів та прийняття рішення про відповідне лікування. Пацієнтам (доглядають за ними особам) необхідно настійно рекомендувати звернутися за допомогою до лікаря у разі виникнення симптомів суїцидальної поведінки або намірів. Ендокринологічні порушення Препарат може знизити ефективність лікарських засобів, що містять естрогени та/або прогестерон, тому жінкам дітородного віку під час лікування препаратом слід застосовувати альтернативні методи запобігання вагітності. До теперішнього часу зареєстровані окремі повідомлення про порушення чоловічої фертильності та/або порушення сперматогенезу. Визначення концентрації карбамазепіну у плазмі крові Хоча взаємозв'язок між дозою препарату, концентрацією карбамазепіну в плазмі крові, його клінічною ефективністю або переносимістю дуже незначна, проте регулярне визначення концентрації карбамазепіну може бути доцільним у таких ситуаціях: при різкому підвищенні частоти нападів, для того, щоб перевірити, чи приймає пацієнт препарат належним чином; під час вагітності; при лікуванні дітей чи підлітків; при підозрі на порушення всмоктування карбамазепіну; при підозрі розвитку токсичних реакцій у разі, якщо пацієнт приймає кілька лікарських засобів. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Здатність пацієнта, який приймає препарат Карбамазепін, до швидкої реакції, особливо на початку терапії або в період підбору дози, може бути порушена внаслідок як самого захворювання (наприклад, судом), так і внаслідок побічних явищ, таких як запаморочення, сонливість, атаксія, диплопія, порушення акомодації та порушення зору. Пацієнти повинні бути попереджені про можливі небезпеки під час керування автотранспортом та роботи з механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Активини речовини: габапентин - 300 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, тальк; Склад оболонки капсули: титану діоксид (Е171), барвник заліза оксид жовтий (Е172), желатин. 10 шт. - блістери (5) - пачки картонні.Опис лікарської формиКапсули жовтого кольору, розмір №1; вміст капсул – білий кристалічний порошок.Фармакотерапевтична групаПротисудомний препарат.ФармакокінетикаГабапентин абсорбується із ШКТ. Після прийому внутрішньо Cmax габапентину в плазмі досягається через 2-3 години. Абсолютна біодоступність становить близько 60%. Прийом одночасно з їжею (в т.ч. з високим вмістом жирів) не впливає на фармакокінетику габапентину. Габапентин не зв'язується з білками плазми та має Vd 57.7 л. У пацієнтів з епілепсією концентрація габапентину у спинномозковій рідині становить 20% від відповідних Css у плазмі наприкінці інтервалу дозування. Габапентин виводиться лише нирками. Ознак біотрансформації габапентину в людини не виявлено. Габапентин не індукує оксидази, що беруть участь у метаболізмі лікарських засобів. Виведення препарату найкраще описується за допомогою лінійної моделі. T1/2 не залежить від дози і становить у середньому 5-7 год. Кліренс габапентину знижується у осіб похилого віку та у пацієнтів з порушеннями функції нирок. Константа швидкості виведення, плазмовий та нирковий кліренс габапентину прямо пропорційні кліренсу креатиніну. Габапентин видаляється із плазми при гемодіалізі. Значення концентрацій габапентину в плазмі у дітей були подібними до дорослих.ФармакодинамікаПротиепілептичний засіб. За хімічною структурою має схожість з GABA, що виконує функцію гальмівного медіатора ЦНС. Вважають, що механізм дії габапентину відрізняється від інших протисудомних засобів, що діють через GABA синапси (включаючи вальпроат, барбітурати, бензодіазепіни, інгібітори GABA-трансамінази, інгібітори захоплення GABA, агоністи GABA і проліки GABA). У дослідженнях in vitro показано, що габапентин характеризується наявністю нового пептидного місця зв'язування у тканинах мозку щурів, включаючи гіпокамп та кору головного мозку, яке може мати відношення до протисудомної активності габапентину та його похідних. Габапентин у клінічно значущих концентраціях не пов'язується з іншими звичайними препаратами та нейромедіаторними рецепторами у мозку, в т.ч. з GABAA-, GABAB-, бензодіазепіновими рецепторами,з NMDA-рецепторами. Остаточно механізм дії габапентину не встановлено.Показання до застосуванняЛікування нейропатичного болю у дорослих старше 18 років; монотерапія парціальних судом з вторинною генералізацією і без неї у дорослих та дітей віком від 12 років; як додатковий засіб при лікуванні парціальних судом з вторинною генералізацією і без неї у дорослих та дітей віком від 3 років і старше.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до габапентину.Вагітність та лактаціяАдекватних та строго контрольованих досліджень щодо безпеки застосування габапентину при вагітності та в період лактації у людини не проводилося. При необхідності застосування при вагітності та в період лактації слід ретельно зважити очікувану користь терапії для матері та потенційний ризик для плода або немовляти. Габапентин виділяється із грудним молоком. При застосуванні в період лактації характеру дії габапентину на немовля не встановлено. Ефективність та безпека терапії нейропатичного болю у пацієнтів віком до 18 років не встановлені. Ефективність та безпека монотерапії габапентином при лікуванні парціальних судом у дітей віком до 12 років та додаткової терапії габапентином при лікуванні парціальних судом у дітей віком до 3 років не встановлені.Побічна діяЗ боку ЦНС та периферичної нервової системи: амнезія, атаксія, сплутаність свідомості, порушення координації рухів, депресія, запаморочення, дизартрія, підвищена нервова збудливість, ністагм, сонливість, порушення мислення, тремор, судоми, амбліопія, диплопія, гіперкінез відсутність рефлексів, парестезії, тривога, ворожість, порушення ходи. З боку травної системи: зміна фарбування зубів, діарея, підвищення апетиту, сухість у роті, нудота, блювання, метеоризм, анорексія, гінгівіт, біль у животі, панкреатит, зміни функціональних проб печінки. З боку системи кровотворення: лейкопенія, зниження кількості лейкоцитів, тромбоцитопенічна пурпура. З боку дихальної системи: риніт, фарингіт, кашель, пневмонія. З боку кістково-м'язової системи: міалгія, артралгія, переломи кісток. Серцево-судинна система: артеріальна гіпертензія, прояви вазодилатації. З боку сечовивідної системи: інфекції сечових шляхів, нетримання сечі. Алергічні реакції: багатоформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона. Дерматологічні реакції: мацерація шкіри, акне, свербіж, висипання. Інші: біль у спині, втома, периферичні набряки, імпотенція, астенія, нездужання, набряклість обличчя, збільшення маси тіла, випадкова травма, астенія, грипоподібний синдром, коливання вмісту глюкози в крові, у дітей – вірусна інфекція, середній отит.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з антацидами зменшується всмоктування габапентину із ШКТ. При одночасному застосуванні з фелбаматом можливе збільшення T1/2 фелбамату. При одночасному застосуванні описано випадок підвищення концентрації фенітоїну у плазмі.Спосіб застосування та дозиІндивідуальний, залежно від показань та схеми лікування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиРізке припинення терапії протисудомними у хворих з парціальними судомами може провокувати судомний статус. У разі необхідності знижувати дозу, скасовувати габапентин або замінювати його на альтернативний засіб слід поступово протягом мінімум 1 тижня. Габапентин не є ефективним засобом лікування абсансних судомних нападів. При сумісному застосуванні з іншими протисудомними засобами було зареєстровано помилково-позитивні результати тесту визначення білка в сечі. Для визначення білка у сечі рекомендується користуватися більш специфічним методом преципітації сульфосаліцилової кислоти. Пацієнтам з порушеннями функції нирок, а також хворим, які перебувають на гемодіалізі, потрібна корекція режиму дозування. Пацієнтам похилого віку може бути потрібна корекція режиму дозування габапентину у зв'язку з тим, що у цієї категорії хворих можливе зменшення ниркового кліренсу. Ефективність та безпека терапії нейропатичного болю у пацієнтів віком до 18 років не встановлені. Ефективність та безпека монотерапії габапентином при лікуванні парціальних судом у дітей віком до 12 років та додаткової терапії габапентином при лікуванні парціальних судом у дітей віком до 3 років не встановлені. У період лікування не допускати вживання алкоголю. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами До визначення індивідуальної реакції на лікування пацієнт повинен утримуватися від потенційно небезпечних видів діяльності, пов'язаних із необхідністю концентрації уваги та підвищеної швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Активна речовина: Габапентин 300 мг. Допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, тальк. Склад оболонки капсули: ;титану діоксид (Е171), барвник заліза оксид жовтий (Е172), желатин. 10 шт. - блістери (5) - пачки картонні.Опис лікарської формиКапсули; жовтого кольору, розмір №1; вміст капсул – білий кристалічний порошок.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб. За хімічною структурою має схожість з GABA, що виконує функцію гальмівного медіатора ЦНС. Вважають, що механізм дії габапентину відрізняється від інших протисудомних засобів, що діють через GABA синапси (включаючи вальпроат, барбітурати, бензодіазепіни, інгібітори GABA-трансамінази, інгібітори захоплення GABA, агоністи GABA і проліки GABA). У дослідженнях in vitro показано, що габапентин характеризується наявністю нового пептидного місця зв'язування у тканинах мозку щурів, включаючи гіпокамп та кору головного мозку, яке може мати відношення до протисудомної активності габапентину та його похідних. Габапентин у клінічно значущих концентраціях не пов'язується з іншими звичайними препаратами та нейромедіаторними рецепторами у мозку, в т.ч. з GABAA-, GABAB-, бензодіазепіновими рецепторами,з NMDA-рецепторами. Остаточно механізм дії габапентину не встановлено.ФармакокінетикаГабапентин абсорбується із ШКТ. Після прийому внутрішньо C max ;габапентину в плазмі досягається через 2-3 год. Абсолютна біодоступність становить близько 60%. Прийом одночасно з їжею (в т.ч. з високим вмістом жирів) не впливає на фармакокінетику габапентину. Габапентин не зв'язується з білками плазми і має Vd 57.7 л. У пацієнтів з епілепсією концентрація габапентину в спинномозковій рідині становить 20% від відповідних Css у плазмі в кінці інтервалу дозування. Габапентин виводиться лише нирками. Ознак біотрансформації габапентину в людини не виявлено. Габапентин не індукує оксидази, що беруть участь у метаболізмі лікарських засобів. Виведення препарату найкраще описується за допомогою лінійної моделі. T1/2 ;не залежить від дози і становить у середньому 5-7 год. Кліренс габапентину знижується у осіб похилого віку та у пацієнтів з порушеннями функції нирок. Константа швидкості виведення, плазмовий та нирковий кліренс габапентину прямо пропорційні кліренсу креатиніну. Габапентин видаляється із плазми при гемодіалізі. Значення концентрацій габапентину в плазмі у дітей були подібними до дорослих.Клінічна фармакологіяПротисудомний препарат.Показання до застосуванняЛікування нейропатичного болю у дорослих старше 18 років; монотерапія парціальних судом з вторинною генералізацією і без неї у дорослих та дітей віком від 12 років; як додатковий засіб при лікуванні парціальних судом з вторинною генералізацією і без неї у дорослих та дітей віком від 3 років і старше.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до габапентину.Вагітність та лактаціяАдекватних та строго контрольованих досліджень щодо безпеки застосування габапентину при вагітності та в період лактації у людини не проводилося. При необхідності застосування при вагітності та в період лактації слід ретельно зважити очікувану користь терапії для матері та потенційний ризик для плода або немовляти. Габапентин виділяється із грудним молоком. При застосуванні в період лактації характеру дії габапентину на немовля не встановлено. Застосування у дітей Ефективність та безпека терапії нейропатичного болю у пацієнтів віком до 18 років не встановлені. Ефективність та безпека монотерапії габапентином при лікуванні парціальних судом у дітей віком до 12 років та додаткової терапії габапентином при лікуванні парціальних судом у дітей віком до 3 років не встановлені.Побічна діяЗ боку ЦНС і периферичної нервової системи: ; амнезія, атаксія, сплутаність свідомості, порушення координації рухів, депресія, запаморочення, дизартрія, підвищена нервова збудливість, ністагм, сонливість, порушення мислення, тремор, судоми, амбліопія, диплопія, гіпер або відсутність рефлексів, парестезії, тривога, ворожість, порушення ходи. З боку травної системи: зміна фарбування зубів, діарея, підвищення апетиту, сухість у роті, нудота, блювання, метеоризм, анорексія, гінгівіт, болі в животі, панкреатит, зміни функціональних проб печінки. З боку системи кровотворення: ; лейкопенія, зниження числа лейкоцитів, тромбоцитопенічна пурпура. З боку дихальної системи: ; риніт, фарингіт, кашель, пневмонія. З боку кістково-м'язової системи: міалгія, артралгія, переломи кісток. З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпертензія, прояви вазодилатації. З боку сечовивідної системи: ; інфекції сечових шляхів, нетримання сечі. Алергічні реакції: багатоформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона. Дерматологічні реакції: ;мацерація шкіри, акне, свербіж, висип. Інші: біль у спині, втома, периферичні набряки, імпотенція, астенія, нездужання, набряклість особи, збільшення маси тіла, випадкова травма, астенія, грипоподібний синдром, коливання вмісту глюкози в крові, у дітей - вірусна інфекція, середній отит.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з антацидами зменшується всмоктування габапентину із ШКТ. При одночасному застосуванні з фелбаматом можливе збільшення T1/2 фелбамату. При одночасному застосуванні описано випадок підвищення концентрації фенітоїну у плазмі.Спосіб застосування та дозиІндивідуальний, залежно від показань та схеми лікування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиРізке припинення терапії протисудомними у хворих з парціальними судомами може провокувати судомний статус. У разі необхідності знижувати дозу, скасовувати габапентин або замінювати його на альтернативний засіб слід поступово протягом мінімум 1 тижня. Габапентин не є ефективним засобом лікування абсансних судомних нападів. При сумісному застосуванні з іншими протисудомними засобами було зареєстровано помилково-позитивні результати тесту визначення білка в сечі. Для визначення білка у сечі рекомендується користуватися більш специфічним методом преципітації сульфосаліцилової кислоти. Пацієнтам з порушеннями функції нирок, а також хворим, які перебувають на гемодіалізі, потрібна корекція режиму дозування. Пацієнтам похилого віку може бути потрібна корекція режиму дозування габапентину у зв'язку з тим, що у цієї категорії хворих можливе зменшення ниркового кліренсу. Ефективність та безпека терапії нейропатичного болю у пацієнтів віком до 18 років не встановлені. Ефективність та безпека монотерапії габапентином при лікуванні парціальних судом у дітей віком до 12 років та додаткової терапії габапентином при лікуванні парціальних судом у дітей віком до 3 років не встановлені. У період лікування не допускати вживання алкоголю. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами До визначення індивідуальної реакції на лікування пацієнт повинен утримуватися від потенційно небезпечних видів діяльності, пов'язаних із необхідністю концентрації уваги та підвищеної швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. діюча речовина: габапентин – 400 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат - 67,333 мг, крохмаль кукурудзяний - 40,000 мг, тальк - 26,000 мг, капсульна оболонка (розмір 0) [титану діоксид (Е171) - 1,3333%, барвник заліза оксид , барвник заліза оксид червоний (Е172) – 0,06%, желатин – qs до 100%] – 1 шт. Капсули 100 мг: По 10 капсул у ПВХ/Ал блістері. Два блістери разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку. Капсули 300 мг та 400 мг: По 10 капсул у ПВХ/Ал блістері. П'ять або десять блістерів разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиТверді желатинові капсули, розмір 0. Корпус та кришечка капсули оранжевого кольору. капсули: кристалічний порошок білого кольору.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб.ФармакокінетикаВсмоктування Біодоступність габапентину має тенденцію до зниження збільшення дози препарату. Після прийому внутрішньо максимальна концентрація (Сmах) габапентину в плазмі досягається через 2-3 год. Абсолютна біодоступність прийому капсул дозування 300 мг становить близько 60%. Їжа, у тому числі з великим вмістом жирів, не впливає на клінічно значущий вплив на параметри фармакокінетики габапентину. Фармакокінетика габапентину не змінюється при багаторазовому прийомі препарату. Незважаючи на те, що в рамках клінічних досліджень концентрація габапентину в плазмі зазвичай варіювала в діапазоні 2 мкг/мл - 20 мкг/мл, вона не дозволяла прогнозувати ні ефективність, ні безпеку препарату. Параметри фармакокінетики представлені у таблиці 2. Таблиця 2. Зведені середні (CV, %) параметри фармакокінетики габапентину в рівноважному стані при багаторазовому прийомі з інтервалом дозування тривалістю вісім годин Параметри фармакокінетики 300 мг (n=7) 400 мг (n=14) 800 мг (n=14) середнє (% CV) середнє (% CV) середнє (% CV) Стах (мкг/мл) 4,02 24 5,74 38 8,71 29 tmах (ч) 2,7 18 2,1 54 1,6 76 Т1/2 (год) 5,2 12 10,8 89 10,6 41 AUC(0-8) (мкгч/мл) 24,8 24 34,5 34 51,4 27 Ае% (%) дані відсутні дані відсутні 47,2 25 34,4 37 Максим-максимальна концентрація в плазмі крові в стані стійкої рівноваги tmах - час досягнення Стах. Т1/2 – період напіввиведення. AUC(0-8) - площа під кривою залежності концентрації у плазмі крові від часу у рівноважному стані в період від 0 до 8 годин після прийому препарату. Ае% - частка препарату, що елімінувався із сечею у незміненому вигляді за період від 0 до 8 годин після прийому препарату, у відсотках від прийнятої дози. Розподіл Габапентин не зв'язується з білками плазми та має об'єм розподілу 57,7 л. У пацієнтів з епілепсією концентрація габапентину у спинномозковій рідині становить близько 20% від мінімальної рівноважної концентрації у плазмі крові. Габапентин виділяється у грудне молоко. Метаболізм Дані про метаболізм габапентину в організмі людини відсутні. Габапентин не викликає індукції неспецифічних оксидаз печінки, які відповідають за метаболізм лікарських засобів. Виведення Габапентин виводиться у незміненому вигляді виключно шляхом ниркової екскреції. Період напіввиведення (Т1/2) із плазми крові не залежить від прийнятої дози і становить у середньому 5-7 год. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках У людей похилого віку та пацієнтів з порушеною функцією нирок кліренс габапентину з плазми крові знижується. Константа швидкості виведення, плазмовий кліренс та нирковий кліренс габапентину прямо пропорційні кліренсу креатиніну. Габапентин видаляється з плазми при гемодіалізі. Пацієнтам з порушенням функції нирок або тим, хто перебуває на гемодіалізі, рекомендується корекція дози (див. розділ "Спосіб застосування та дози"). Фармакокінетика габапентину у дітей вивчалася у 50 здорових добровольців віком від 1 місяця до 12 років. В цілому, концентрація габапентину в плазмі крові у дітей старше 5 років аналогічна така у дорослих при застосуванні препарату в еквівалентній дозі при розрахунку на 1 кг маси тіла (мг/кг). В рамках дослідження фармакокінетики у 24 здорових дітей віком від 1 до 48 місяців параметри експозиції препарату (AUC) були приблизно на 30% нижче, Сmах - нижче, а кліренс - вище при розрахунку на одиницю маси тіла порівняно з доступними опублікованими даними по кінетиці препарату у дітей віком від 5 років. Лінійність/нелінійність параметрів фармакокінетики Біодоступність габапентину знижується зі збільшенням прийнятої дози, що спричиняє нелінійність параметрів фармакокінетики, які включають до уваги показник біодоступності (F), наприклад, Ае%, CL/F, Vd/F. Фармакокінетика елімінації (фармакокінетичні параметри, що не включають F, такі як CLr та Т1/2) найкраще описуються лінійною моделлю. Рівноважні концентрації габапентину в плазмі є передбачуваними на підставі даних по кінетиці при одноразовому прийомі.ФармакодинамікаТочний механізм дії габапентину невідомий. Хімічна структура габапентину аналогічна структурі нейромедіатора ГАМК (гамма-аміномасляної кислоти), проте механізм його дії відрізняється від інших активних речовин, що взаємодіють із синапсами ГАМК, таких як вальпроати, барбітурати, бензодіазепіни, інгібітори ГАМК-трансамінази, інгібітори проліки ГАМК. У дослідженнях in vitro з міченим радіоізотопом габапентином у головному мозку щурів були виявлені нові області зв'язування препарату з білками, у тому числі неокортекс та гіпокамп, що може мати відношення до протисудомної та аналгетичної активності габапентину та його похідних. Було встановлено, що місцем зв'язування габапентину є α-2-δ субодиниця потенціалзалежних кальцієвих каналів. Габапентин у клінічно значущих концентраціях не зв'язується з іншими поширеними рецепторами до лікарських препаратів та нейромедіаторів, присутніми в головному мозку, включаючи ГАМКА, ГАМКв, бензодіазепінові, глутаматні, гліцинові та N-метил-D-аспартатні рецептори. На відміну від фенітоїну та карбамазепіну габапентин в умовах in vitro не взаємодіє з натрієвими каналами. У ряді тест-систем in vitro застосування габапентину призводило до часткового зниження відповіді на агоніст глутаму N-метил-D-аспартат, але тільки концентрації, що перевищує 100мкмоль/л, що недосяжно в умовах in vivo. В умовах in vitro застосування габапентину призводить до незначного зниження вивільнення моноамінових нейромедіаторів. Введення габапентину щурам призводить до збільшення швидкості метаболізму ГАМК у деяких областях головного мозку, аналогічно ефекту вальпроату натрію, проте ефект спостерігається в інших відділах головного мозку. Зв'язок описаних різноманітних ефектів габапентину з його протисудомною активністю ще належить встановити. У тварин габапентин легко проникає у тканину головного мозку та запобігає судомам, спровокованим максимальним електрошоком, хімічними конвульсантами, у тому числі інгібіторами синтезу ГАМК, а також у разі генетичних моделей судомних синдромів. Клінічна ефективність та безпека У рамках клінічного дослідження ад'ювантної терапії парціальних судомних нападів у дітей віком від 3 до 12 років було продемонстровано наявність кількісних, але статистично недостовірних відмінностей щодо частоти зниження кількості нападів на 50% у групі габапентину порівняно з групою плацебо. Додатковий аналіз частоти відповіді на терапію залежно від віку (при розгляді віку як безперервної змінної або при виділенні двох вікових підгруп: 3-5 років та 6-12 років) не виявили статистично достовірного впливу віку на ефективність терапії. Результати цього додаткового аналізу представлені в таблиці 1. Таблиця 1. Відповідь (покращення на ≥ 50%) залежно від лікування та віку, населення MITT* Вікова група Плацебо Габапентін Значення р < 6 років 4/21 (19,0%) 4/17 (23,5%) 0,7362 6-12 років 17/99 (17,2%) 20/96 (20,8%) 0,5144 * Модифікована популяція залежно від призначеного лікування (MITT) визначалася як сукупність всіх пацієнтів, рандомізованих у групу досліджуваної терапії та які мали оцінки щоденники судомних нападів за період тривалістю 28 днів у рамках вихідної та подвійної сліпої фаз дослідження.Показання до застосуванняЛікування нейропатичного болю у дорослих віком 18 років і старше. Ефективність та безпека у пацієнтів віком до 18 років не встановлені. Монотерапія парціальних судом при епілепсії з вторинною генералізацією і без неї у дорослих та дітей віком від 12 років. Ефективність та безпека монотерапії у дітей віком до 12 років не встановлені. Як додатковий засіб при лікуванні парціальних судом при епілепсії з вторинною генералізацією і без неї у дорослих та дітей віком від 3 років та старших. Безпека та ефективність додаткової терапії габапентином у дітей віком до 3 років не встановлені.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до габапентину або допоміжних компонентів препарату. Дефіцит лактази, непереносимість лактози, глюкозно-галактозна мальабсорбція. Епілепсія Застосування як монотерапія парціальних судом з вторинною генералізацією і без неї в дітей віком до 12 років. Застосування як додатковий засіб при лікуванні парціальних судом з вторинною генералізацією та без неї у дітей віком до 3 років. Нейропатичний біль Для лікування нейропатичного болю у дітей та підлітків віком до 18 років. З обережністю: ниркова недостатність.Вагітність та лактаціяЗагальний ризик, зумовлений епілепсією та протиепілептичними препаратами Ризик народження дітей із вродженими аномаліями у матерів, які проходять лікування протисудомними препаратами, збільшується у 2-3 рази. Найчастіше спостерігається ущелина верхньої губи та піднебіння, вади розвитку серцево-судинної системи та дефекти нервової трубки. При цьому одночасне застосування кількох протисудомних препаратів може бути пов'язане з більшим ризиком вад розвитку, ніж у разі монотерапії. Тому, якщо це можливо, слід застосовувати лише один із протисудомних препаратів. Жінкам дітородного віку, а також усім жінкам, у яких можливий настання вагітності, слід проконсультуватися у кваліфікованого спеціаліста. Якщо жінка планує вагітність, слід ще раз оцінити необхідність протисудомної терапії. При цьому протисудомні препарати не слід скасовувати різко, оскільки це може призвести до відновлення нападів з тяжкими наслідками для матері та дитини. У поодиноких випадках у дітей, матері яких страждають на епілепсію, спостерігалася затримка розвитку. Неможливо встановити, чи пов'язана затримка розвитку дитини з генетичними чи соціальними факторами, хворобою матері чи протисудомною терапією. Ризик, зумовлений габапентином Відсутні дані щодо застосування габапентину у вагітних жінок. Результати випробувань, проведених на тваринах, показали токсичність препарату щодо плода. Щодо можливого ризику, у людей даних немає. Тому габапентин слід застосовувати під час вагітності лише в тому випадку, якщо ймовірна користь для матері значно перевищує можливий ризик для плода. У випадках, про які є повідомлення, не можна дати остаточного висновку про те, супроводжується чи ні застосування габапентину під час вагітності підвищенням ризику пороків розвитку, по-перше, через наявність власне епілепсії, по-друге, через застосування інших протисудомних препаратів. . Грудне годування Габапентин виводиться з грудним молоком, вплив його на дитину, що вигодовується, невідома, тому під час годування груддю препарат слід призначати тільки в тому випадку, якщо користь для матері значно перевищує ризик для немовляти. Фертильність У дослідженнях тварин не відзначали вплив габапентину на фертильність.Побічна діяПобічні ефекти, що спостерігаються в клінічних дослідженнях у пацієнтів з епілепсією (при застосуванні габапентину як монотерапія або у комбінації з іншими протисудомними препаратами) або невропатичними болями, представлені нижче та розподілені за системами органів та частотою. Категорія частоти визначалася так: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, У кожному розділі по частоті побічні ефекти представлені порядку зменшення серйозності. Інфекційні та паразитарні захворювання: дуже часто – вірусні інфекції; часто – пневмонія, інфекція дихальних шляхів, інфекція сечовивідної системи, інші види інфекції, середній отит. Порушення з боку крові та лімфатичної системи: часто – лейкопенія; невідомо – тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи: нечасто – алергічні реакції, включаючи кропив'янку; невідомо - гіперчутливість, включаючи системні реакції, такі як лихоманка, висипання, гепатит, лімфаденопатія, еозинофілія та інші. Порушення з боку обміну речовин та харчування: часто – анорексія, підвищення апетиту. Порушення психіки: часто – ворожість, сплутаність свідомості, депресія, неспокій, нервозність, порушення мислення, емоційна лабільність; нечасто – погіршення психічного стану; невідомо – галюцинації. Порушення з боку нервової системи: дуже часто – сонливість, запаморочення, атаксія; часто - судоми, гіперкінезія, дизартрія, амнезія, тремор, безсоння, біль голови, порушення чутливості (наприклад, парестезії, гіпестезія), порушення координації, ністагм, посилення, ослаблення або відсутність рефлексів; нечасто – гіпокінезія; рідко – втрата свідомості; невідомо – інші порушення руху (наприклад, хореоатетоз, дискінезія, дистонія). Порушення органу зору: часто - порушення зору (такі як амбліопія, диплопія). Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: часто – вертиго; невідомо – шум у вухах. Порушення з боку серця: нечасто – відчуття серцебиття. Порушення з боку судин: часто – симптоми вазодилатації, артеріальна гіпертензія. Порушення з боку дихальної системи. органів грудної клітки та середостіння: часто – задишка, бронхіт, фарингіт, кашель, риніт. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто – запор, діарея, сухість слизової оболонки порожнини рота або глотки, диспепсія, метеоризм, нудота, блювання, біль у животі, захворювання зубів, гінгівіт; нечасто – дисфагія; невідомо – панкреатит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: невідомо – гепатит, жовтяниця. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часто - набряк обличчя, пурпура (найчастіше її описували як синці, що виникали при фізичній травмі), шкірні висипання, акне, свербіж шкіри; невідомо - синдром Стівенса-Джонсона, ангіоневротичний набряк, анафілаксія, мультиформна еритема, алопеція, лікарський шкірний висип, включаючи еозинофілію та системні реакції (див. розділ "Особливі вказівки"). Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: часто – міалгії, артралгія, біль у спині, посмикування м'язів; невідомо – рабдоміоліз, міоклонус. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: невідомо – нетримання сечі, гостра ниркова недостатність. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: часто – імпотенція; невідомо – збільшення в обсязі молочних залоз, гінекомастія, статева дисфункція (включаючи зміни лібідо, порушення еякуляції та аноргазмію). Загальні розлади та порушення у місці введення: дуже часто – стомлюваність, лихоманка; часто – периферичні набряки, порушення ходи, астенія, біль різної локалізації, загальне нездужання, грипоподібний синдром; нечасто – генералізований набряк, падіння; невідомо - синдром відміни (найчастіше відзначалися такі побічні ефекти: занепокоєння, безсоння, нудота, біль різної локалізації та підвищене потовиділення), біль у грудях. Зареєстровані випадки раптової нез'ясовної смерті, проте причинно-наслідковий зв'язок із прийомом габапентину не встановлено Лабораторні та інструментальні дані: часто – зниження концентрації лейкоцитів, підвищення маси тіла; нечасто - підвищення активності аланінамінотрансферази, аспартатамінотрансферази та концентрації білірубіну в плазмі крові, гіперглікемія; рідко – гіпоглікемія (переважно у пацієнтів із цукровим діабетом); невідомо – гіпонатріємія, підвищення активності креатинфосфокінази. Травми інтоксикації та ускладнення маніпуляцій: часто – травми, переломи, садна, пов'язані з падіннями. Є повідомлення про розвиток гострого панкреатиту на тлі терапії габапентином, проте причинно-наслідковий зв'язок із габапентином залишається неясним. Є повідомлення про випадки міопатії з підвищенням активності креатинкінази у пацієнтів із термінальною стадією ниркової недостатності, які перебувають на гемодіалізі. Випадки інфекції дихальних шляхів, середнього отиту, бронхіту та судом були відзначені лише у клінічних дослідженнях. Крім того, у клінічних дослідженнях повідомлялося про випадки агресивної поведінки та гіперкінезів у дітей.Взаємодія з лікарськими засобамиЄ повідомлення про спонтанні випадки, а також за інформацією з літературних джерел, можливе пригнічення дихання та/або симптоми седації, пов'язані з прийомом габапентину та опіоїдних анальгетиків. У деяких із цих випадків автори пов'язували дані симптоми з одночасним застосуванням габапентину та опіоїдів, особливо у літніх пацієнтів. При застосуванні 600 мг габапентину через 2 години після прийому морфіну у вигляді капсул з пролонгованим вивільненням по 60 мг відзначається збільшення середнього значення площі під фармакокінетичною кривою "концентрація - час" (AUC) габапентину на 44% порівняно з монотерапією габапентином, больового порога (холодовий прессорний тест). Клінічне значення цієї зміни не встановлено, фармакокінетичні характеристики морфіну у своїй не змінювалися. Побічні ефекти морфіну при сумісному прийомі з габапентином не відрізнялися від таких при прийомі морфіну спільно з плацебо. Ступінь взаємодії цих препаратів в інших дозах невідомий. Взаємодії між габапентином та фенобарбіталом, фенітоїном, вальпроєвою кислотою та карбамазепіном не відзначено. Фармакокінетика габапентину в рівноважному стані однакова у здорових людей та пацієнтів, які отримують інші протисудомні засоби. Одночасне застосування габапентину з пероральними контрацептивами, що містять норетистерон та/або етинілестрадіол, не супроводжувалося змінами фармакокінетики обох компонентів. Одночасне застосування габапентину з антацидами, що містять алюміній та магній, супроводжується зниженням біодоступності габапентину приблизно на 24%. Габапентин рекомендується приймати приблизно через 2 години після прийому антациду. Пробенецид не впливає на ниркову екскрецію габапентину. Невелике зниження (14%) ниркової екскреції габапентину при одночасному прийомі циметидину, ймовірно, не має клінічного значення. При одночасному застосуванні напроксену (250 мг) та габапентину (125 мг) відзначалося підвищення абсорбції габапентину з 12% до 15%. Габапентин не впливає на фармакокінетичні параметри напроксену. Зазначені дози препаратів менші за мінімальні терапевтичні. Одночасне застосування цих препаратів у великих дозах не вивчалося.Спосіб застосування та дозиПрепарат Катену® призначають внутрішньо, незалежно від їди. Капсулу слід ковтати повністю, запиваючи достатньою кількістю рідини. Якщо необхідно зменшити дозу, відмінити препарат або замінити його на альтернативний засіб, це слід робити поступово протягом мінімум одного тижня. Нейропатичний біль у дорослих Початкова доза становить 900 мг на добу на три прийоми рівними дозами; при необхідності, залежно від ефекту, дозу поступово збільшують до максимальної – 3600 мг на добу. Необхідно враховувати, що при застосуванні габапентину в дозі понад 1800 мг на добу додаткова ефективність не спостерігалася. Лікування можна починати відразу з дози 900 мг на добу (по 300 мг 3 рази на добу) або протягом перших 3-х днів дозу можна збільшувати поступово до 900 мг на добу за наступною схемою: 1 день: 300 мг 1 раз на добу; 2-й день: по 300 мг двічі на добу; 3 день: по 300 мг 3 рази на добу. Парціальні судоми При епілепсії зазвичай потрібне тривале лікування. Доза препарату при цьому визначається лікарем, залежно від індивідуальної переносимості та ефективності препарату. Дорослі та діти віком від 12 років: ефективна доза – від 900 до 3600 мг на добу. Терапію можна розпочати з дози 300 мг 3 рази на добу в перший день або поступово збільшувати до 900 мг за схемою, описаною вище (див. підрозділ "Нейропатичний біль у дорослих"). В подальшому доза може бути збільшена до максимальної - 3600 мг на добу на три прийоми рівними дозами. Максимальний інтервал між дозами при триразовому прийомі препарату не повинен перевищувати 12 годин, щоб уникнути відновлення судом. Відзначено хорошу переносимість препарату в дозах до 4800 мг на добу. Діти у віці 3-12 років: початкова доза препарату варіює від 10 до 15 мг/кг/добу, яку призначають рівними дозами 3 рази на добу та підвищують до ефективної приблизно протягом 3 днів. Ефективна доза габапентину у дітей віком 5 років і старше становить 25-35 мг/кг/добу рівними дозами на три прийоми. Ефективна доза габапентину у дітей віком від 3 до 5 років становить 40 мг/кг/добу рівними дозами у три прийоми. Відзначено хорошу переносимість препарату в дозах до 50 мг/кг/добу при тривалому застосуванні. Максимальний інтервал між прийомом доз препарату не повинен перевищувати 12 годин, щоб уникнути відновлення судом. Немає необхідності контролювати концентрацію габапентину у плазмі крові. Препарат Катена® може використовуватися у комбінації з іншими протисудомними препаратами без урахування зміни його концентрації у плазмі крові або концентрації інших протисудомних препаратів у сироватці. Пацієнти у тяжкому стані Для лікування пацієнтів у тяжкому стані, наприклад, у разі зниженої маси тіла, після трансплантації органів тощо, дозу слід збільшувати повільніше, або використовуючи менші дози, або роблячи великі інтервали перед підвищенням дози. Літні пацієнти (старше 65 років) Внаслідок вікового зниження функції нирок літнім пацієнтам може бути потрібна корекція дози (детальніша інформація в таблиці 3). Сонливість, периферичні набряки та астенія у пацієнтів похилого віку можуть зустрічатися частіше. Підбір дози при нирковій недостатності Пацієнтам з нирковою недостатністю рекомендується зниження дози габапентину згідно з таблицею 3: Кліренс креатиніну (мл/хв) Добова доза (мг/добу)* >80 900-3600 50-79 600-1800 30-49 300-900 15-29 150**-600 < 15*** 150**-300 * Добову дозу слід призначати у три прийоми. ** Призначають по 300 мг за день. *** У пацієнтів з кліренсом креатиніну Рекомендації для пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі Пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі, які раніше не приймали габапентин, препарат рекомендується призначати в дозі, що насичує, 300-400 мг, а потім застосовувати його по 200-300 мг кожні 4 години гемодіалізу. Для пацієнтів зі зниженою функцією нирок, що проходять діаліз, підтримуюча доза габапентину повинна підбиратися відповідно до рекомендацій, наведених у таблиці 3. На додаток до підтримуючої терапії рекомендується прийом 200-300 мг габапентину після кожної 4-годинної процедури діалізу.ПередозуванняПри одноразовому прийомі 49 г габапентину спостерігалися наступні симптоми: запаморочення, двоїння в очах, порушення мови, сонливість, втрата свідомості, стан загальмованості та діарея легкого ступеня, що повністю зникали під час проведення симптоматичної терапії. Слід враховувати, що після прийому високих доз габапентину зменшується його всмоктування у кишечнику. При передозуванні габапентином можливий розвиток коми, особливо при одночасному застосуванні інших лікарських засобів, що пригнічують центральну нервову систему (ЦНС). Незважаючи на те, що габапентин може виводитися при гемодіалізі, досвід показує, що зазвичай подібної необхідності не виникає. Гемодіаліз може бути показаний пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю. В рамках експериментів на мишах та щурах, яким препарат вводився у дозах до 8000 мг/кг, не вдалося встановити значення летальної дози габапентину при пероральному введенні. Ознаки гострої токсичності тварин включали атаксію, утруднення дихання, птоз, гіпоактивність або збудження.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСуїцидальні думки та поведінка Протиепілептичні препарати, включаючи габапентин, можуть підвищувати ризик виникнення суїцидальних думок або поведінки. Мета-аналіз рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень протиепілептичних засобів продемонстрував невелике підвищення ризику виникнення суїцидальних думок та поведінки. Механізм підвищення зазначеного ризику невідомий, але для габапентину він може бути виключений. Тому пацієнтів, які отримують ці препарати, необхідно ретельно спостерігати щодо виникнення або погіршення депресії, появи суїцидальних думок або поведінки, а також щодо будь-яких змін у поведінці. У разі появи ознак суїцидальних думок або поведінки пацієнтам або їхнім піклувальникам слід звернутися до лікаря. Гострий панкреатит У разі виникнення гострого панкреатиту на фоні застосування габапентину необхідно оцінити можливість відміни препарату. Судоми (синдром "скасування") Хоча синдром "скасування", що супроводжується розвитком судом, при лікуванні габапентином не відзначений, різке припинення терапії протисудомними препаратами у пацієнтів з епілепсією може провокувати розвиток епілептичного статусу. Як і при застосуванні інших протиепілептичних препаратів, на фоні застосування габапентину можливе збільшення частоти судом або поява іншого типу судом. Так само як і у випадку з іншими антиконвульсантами, спроби відмінити всі супутні протиепілептичні препарати, щоб розпочати монотерапію габапентином у разі рефрактерності до лікування у пацієнтів, які приймають кілька антиконвульсантів, переважно не закінчуються успіхом. Вважається, що габапентин неефективний при первинних генералізованих нападах, наприклад абсансах, і навіть може погіршити клінічну картину у таких пацієнтів. Тому габапентин слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із змішаними нападами, включаючи абсанси. Літні пацієнти Систематичні дослідження пацієнтів віком 65 років і старше, які приймають габапентин, не проводилися. У подвійному сліпому дослідженні застосування габапентину при нейропатичному болю у пацієнтів віком 65 років і більше спостерігалася більш висока частота сонливості, периферичних набряків та астенії порівняно з пацієнтами віком до 65 років. За винятком цих результатів при клінічному обстеженні цієї групи пацієнтів було показано, що профіль побічних ефектів у них відрізняється від інших. Діти Вплив тривалої терапії (більше 36 тижнів) габапентином на здатність до навчання, інтелект та розвиток дитини досить не вивчений. Слід оцінити співвідношення можливого ризику та користі при призначенні тривалої терапії. Зловживання та залежність У базі даних післяреєстраційних спостережень є повідомлення про випадки зловживання препаратом та залежність від нього. Як і у разі будь-якого препарату, що впливає на ЦНС, лікарям слід ретельно вивчати анамнез пацієнтів на предмет зловживання препаратами та спостерігати за ними з метою виявлення можливих ознак зловживання габапентином (наприклад, прагнення необґрунтовано отримати препарат, розвиток стійкості до терапії габапентином, необґрунтоване підвищення ). DRESS-синдром На тлі прийому протиепілептичних препаратів, у тому числі габапентину, повідомлялося про випадки розвитку тяжких життєзагрозливих реакцій гіперчутливості, таких як лікарський висип із супутньою еозинофілією та системними симптомами. Необхідно пам'ятати про те, що ранні ознаки реакції гіперчутливості, такі як підвищення температури тіла, лімфаденопатія, можуть розвиватися навіть без шкірного висипу. У разі появи подібних симптомів необхідно негайне обстеження пацієнта. Якщо не знайдено інших причин, крім застосування габапентину, застосування препарату слід відмінити. Анафілаксія Прийом габапентину може призвести до розвитку анафілаксії. Наступні симптоми та ознаки відзначали у випадках розвитку анафілаксії на фоні прийому габапентину: утруднення дихання, набряк губ, горла та язика, також відзначалося виражене зниження артеріального тиску, що потребує термінового медичного втручання. Слід попередити пацієнтів про те, що при розвитку ознак або симптомів розвитку анафілаксії слід припинити прийом препарату та звернутися за медичною допомогою. Лабораторні випробування При сумісному застосуванні габапентину та інших протисудомних засобів були зареєстровані неправдиві результати при визначенні білка в сечі за допомогою тест-смужок Ames N-Multistix SG . Для визначення білка у сечі рекомендується користуватися більш специфічним методом преципітації сульфосаліцилової кислоти. Вплив на ЦНС Під час лікування габапентином спостерігалися випадки запаморочення та сонливості, які можуть збільшувати можливість отримання випадкової травми (при падінні). У постреєстраційному періоді також повідомлялося про випадки сплутаності свідомості, втрати свідомості та порушення розумової діяльності. Тому пацієнтам слід рекомендувати бути обережними доти, доки їм не стануть відомі можливі ефекти цього лікарського препарату. При одночасному застосуванні з опіоїдними аналгетиками може спостерігатися підвищення концентрації габапентину в плазмі. У зв'язку з цим пацієнт потребує ретельного спостереження щодо розвитку ознак пригнічення ЦНС, таких як, сонливість, седація і пригнічення функції дихання. Дози габапентину або опіоїдних анальгетиків мають бути знижені відповідним чином. Пригнічення функції дихання Застосування габапентину може бути пов'язане з тяжкою формою пригнічення функції дихання. Найбільш схильні до ризику пацієнти з порушеною дихальною функцією, респіраторними або неврологічними захворюваннями, нирковою недостатністю, при одночасному застосуванні депресантів ЦНС, а також літні пацієнти. Для цих пацієнтів може знадобитися коригування дози. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Під час прийому препарату пацієнтам не рекомендується керувати транспортними засобами або займатися потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, до підтвердження відсутності негативного впливу препарату на виконання цих функцій. Габапентин впливає на ЦНС і може викликати запаморочення, сонливість, сплутаність свідомості, непритомність або інші симптоми з боку ЦНС. Навіть за незначної або помірної виразності ці небажані ефекти можуть бути потенційно небезпечними для пацієнтів, які керують транспортними засобами або іншими механізмами. Особливо великою є така ймовірність на початку лікування або після підвищення дози препарату.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Активна речовина: Габапентин 400 мг. Допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, тальк. Склад оболонки капсули: ;титану діоксид (Е171), барвник заліза оксид жовтий (Е172), желатин. 10 шт. - блістери (5) - пачки картонні.Опис лікарської формиКапсули; жовтого кольору, розмір №1; вміст капсул – білий кристалічний порошок.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб. За хімічною структурою має схожість з GABA, що виконує функцію гальмівного медіатора ЦНС. Вважають, що механізм дії габапентину відрізняється від інших протисудомних засобів, що діють через GABA синапси (включаючи вальпроат, барбітурати, бензодіазепіни, інгібітори GABA-трансамінази, інгібітори захоплення GABA, агоністи GABA і проліки GABA). У дослідженнях in vitro показано, що габапентин характеризується наявністю нового пептидного місця зв'язування у тканинах мозку щурів, включаючи гіпокамп та кору головного мозку, яке може мати відношення до протисудомної активності габапентину та його похідних. Габапентин у клінічно значущих концентраціях не пов'язується з іншими звичайними препаратами та нейромедіаторними рецепторами у мозку, в т.ч. з GABAA-, GABAB-, бензодіазепіновими рецепторами,з NMDA-рецепторами. Остаточно механізм дії габапентину не встановлено.ФармакокінетикаГабапентин абсорбується із ШКТ. Після прийому внутрішньо C max ;габапентину в плазмі досягається через 2-3 год. Абсолютна біодоступність становить близько 60%. Прийом одночасно з їжею (в т.ч. з високим вмістом жирів) не впливає на фармакокінетику габапентину. Габапентин не зв'язується з білками плазми і має Vd 57.7 л. У пацієнтів з епілепсією концентрація габапентину в спинномозковій рідині становить 20% від відповідних Css у плазмі в кінці інтервалу дозування. Габапентин виводиться лише нирками. Ознак біотрансформації габапентину в людини не виявлено. Габапентин не індукує оксидази, що беруть участь у метаболізмі лікарських засобів. Виведення препарату найкраще описується за допомогою лінійної моделі. T1/2 ;не залежить від дози і становить у середньому 5-7 год. Кліренс габапентину знижується у осіб похилого віку та у пацієнтів з порушеннями функції нирок. Константа швидкості виведення, плазмовий та нирковий кліренс габапентину прямо пропорційні кліренсу креатиніну. Габапентин видаляється із плазми при гемодіалізі. Значення концентрацій габапентину в плазмі у дітей були подібними до дорослих.Клінічна фармакологіяПротисудомний препарат.Показання до застосуванняЛікування нейропатичного болю у дорослих старше 18 років; монотерапія парціальних судом з вторинною генералізацією і без неї у дорослих та дітей віком від 12 років; як додатковий засіб при лікуванні парціальних судом з вторинною генералізацією і без неї у дорослих та дітей віком від 3 років і старше.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до габапентину.Вагітність та лактаціяАдекватних та строго контрольованих досліджень щодо безпеки застосування габапентину при вагітності та в період лактації у людини не проводилося. При необхідності застосування при вагітності та в період лактації слід ретельно зважити очікувану користь терапії для матері та потенційний ризик для плода або немовляти. Габапентин виділяється із грудним молоком. При застосуванні в період лактації характеру дії габапентину на немовля не встановлено. Застосування у дітей Ефективність та безпека терапії нейропатичного болю у пацієнтів віком до 18 років не встановлені. Ефективність та безпека монотерапії габапентином при лікуванні парціальних судом у дітей віком до 12 років та додаткової терапії габапентином при лікуванні парціальних судом у дітей віком до 3 років не встановлені.Побічна діяЗ боку ЦНС і периферичної нервової системи: ; амнезія, атаксія, сплутаність свідомості, порушення координації рухів, депресія, запаморочення, дизартрія, підвищена нервова збудливість, ністагм, сонливість, порушення мислення, тремор, судоми, амбліопія, диплопія, гіпер або відсутність рефлексів, парестезії, тривога, ворожість, порушення ходи. З боку травної системи: зміна фарбування зубів, діарея, підвищення апетиту, сухість у роті, нудота, блювання, метеоризм, анорексія, гінгівіт, болі в животі, панкреатит, зміни функціональних проб печінки. З боку системи кровотворення: ; лейкопенія, зниження числа лейкоцитів, тромбоцитопенічна пурпура. З боку дихальної системи: ; риніт, фарингіт, кашель, пневмонія. З боку кістково-м'язової системи: міалгія, артралгія, переломи кісток. З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпертензія, прояви вазодилатації. З боку сечовивідної системи: ; інфекції сечових шляхів, нетримання сечі. Алергічні реакції: багатоформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона. Дерматологічні реакції: ;мацерація шкіри, акне, свербіж, висип. Інші: біль у спині, втома, периферичні набряки, імпотенція, астенія, нездужання, набряклість особи, збільшення маси тіла, випадкова травма, астенія, грипоподібний синдром, коливання вмісту глюкози в крові, у дітей - вірусна інфекція, середній отит.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з антацидами зменшується всмоктування габапентину із ШКТ. При одночасному застосуванні з фелбаматом можливе збільшення T1/2 фелбамату. При одночасному застосуванні описано випадок підвищення концентрації фенітоїну у плазмі.Спосіб застосування та дозиІндивідуальний, залежно від показань та схеми лікування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиРізке припинення терапії протисудомними у хворих з парціальними судомами може провокувати судомний статус. У разі необхідності знижувати дозу, скасовувати габапентин або замінювати його на альтернативний засіб слід поступово протягом мінімум 1 тижня. Габапентин не є ефективним засобом лікування абсансних судомних нападів. При сумісному застосуванні з іншими протисудомними засобами було зареєстровано помилково-позитивні результати тесту визначення білка в сечі. Для визначення білка у сечі рекомендується користуватися більш специфічним методом преципітації сульфосаліцилової кислоти. Пацієнтам з порушеннями функції нирок, а також хворим, які перебувають на гемодіалізі, потрібна корекція режиму дозування. Пацієнтам похилого віку може бути потрібна корекція режиму дозування габапентину у зв'язку з тим, що у цієї категорії хворих можливе зменшення ниркового кліренсу. Ефективність та безпека терапії нейропатичного болю у пацієнтів віком до 18 років не встановлені. Ефективність та безпека монотерапії габапентином при лікуванні парціальних судом у дітей віком до 12 років та додаткової терапії габапентином при лікуванні парціальних судом у дітей віком до 3 років не встановлені. У період лікування не допускати вживання алкоголю. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами До визначення індивідуальної реакції на лікування пацієнт повинен утримуватися від потенційно небезпечних видів діяльності, пов'язаних із необхідністю концентрації уваги та підвищеної швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин - 1 мл: активна речовина: леветирацетам – 100 мг; допоміжні речовини: натрію цитрат 1,05 мг, лимонної кислоти моногідрат 0,06 мг, метилпарагідроксибензоат 2,70 мг, пропілпарагідроксибензоат 0,30 мг, амонію гліцирризат 1,50 мг, гліцерол 80% 0,00 0,00 , ацесульфам калію 4,50 мг, ароматизатор виноградний 501040А 0,30 мг, вода очищена 504,00 мг По 150 мл або 300 мл розчину у флакони темного скла (тип III, Євр. Ф.) з кришкою, що нагвинчується, з білого поліпропілену з "захистом від дітей". По 1 флакону в комплекті з мірним шприцом (поліетилен/полістирол) разом з інструкцією із застосування в картонній пачці.Опис лікарської формиРозчин: прозорий практично безбарвний розчин із характерним запахом.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб.ФармакокінетикаЛеветирацетам має високу розчинність і проникність. Фармакокінетичний профіль лінійний з низькою варіабельністю та порівняний у здорових добровольців та хворих на епілепсію. Після повторного запровадження зміни кліренсу не спостерігалося. Не спостерігалося залежності фармакокінетики від статі, раси та часу доби. Всмоктування відбувається повністю і має лінійний характер, завдяки чому концентрація в плазмі може бути передбачена, виходячи з прийнятої дози леветирацетаму, вираженої в мг/кг маси тіла. У дорослих та дітей спостерігалася значуща відповідність між концентрацією у слині та концентрацією у плазмі (співвідношення концентрації слина/плазма варіювалося від 1 до 1,7 для таблеток та аналогічно через 4 години після прийому внутрішньо для розчину). Всмоктування Після прийому внутрішньо леветирацетам добре абсорбується із шлунково-кишкового тракту. Ступінь всмоктування не залежить від дози та часу прийому їжі. Біодоступність становить приблизно 100%. Максимальна концентрація в плазмі (Сmах) досягається через 1,3 години після перорального прийому леветирацетаму в дозі 1000 мг і при одноразовому прийомі становить 31 мкг/мл, після повторного прийому (2 рази на добу) – 43 мкг/мл. Розподіл Зв'язування леветирацетаму та його основного метаболіту з білками плазми не перевищує 10%. Об'єм розподілу (Vd) становить приблизно 0,5-0,7 л/кг. Метаболізм Леветирацетам неактивно метаболізує у людському організмі. Головний шлях метаболізму (24% дози) відбувається шляхом ферментативного гідролізу ацетамідної групи. Утворення первинного фармакологічно неактивного метаболіту (ucb L057) відбувається без цитохрому Р450 печінки. Гідроліз ацетамідної групи був мінімальним для великої кількості тканин, включаючи клітини крові. Визначено також два другорядні метаболіти. Перший отриманий шляхом гідроксилювання піролідонового циклу (1,6% від дози) та другий - шляхом відкриття піролідонового циклу (0,9% від дози). Інші знайдені компоненти становлять 0,6% дози. Леветирацетам не впливає ферментативну активність гепатоцитів. В умовах in vitro леветирацетам та його основний метаболіт не інгібували основні ізоферменти цитохрому Р450 (CYP3A4, 2А6, 2С9, 2С19, 2D6, 2Е1 та 1А2), а також активність глюкуроніл-трансферази (UGT1A1) Леветирацетам також не впливав на глюкуронування вальпроєвої кислоти in vitro. У культурі людських гепатоцитів леветирацетам не впливає або мало впливає на ферментативну активність гепатоцитів CYP1A2, SULT1E1 і UGT1A1. Леветирацетам спричинює незначну індукцію CYP2B6 та CYP3A4. Виведення Більшість препарату (95%) виводиться нирками (близько 93% виводиться протягом 48 годин). На частку загальної екскреції леветирацетаму та його основного метаболіту припадало 66% та 24% від дози відповідно. Нирковий кліренс леветирацетаму та ucb L057 склав 0,6 та 4,2 мл/хв/кг відповідно. Це свідчить про те, що леветирацетам виводиться шляхом клубочкової фільтрації з подальшою канальцевою реабсорбцією, а також, що первинний метаболіт препарату виводиться шляхом активної канальцевої секреції на додаток до клубочкової фільтрації. Виведення леветирацетаму корелює з кліренсом креатиніну. Виведення з фекаліями становить 0,3% дози. Середня величина загального кліренсу становить 0,96 мл/хв/кг. Період напіввиведення (Т1/2) із плазми крові дорослої людини становить 7 ± 1 год і не залежить від способу введення та режиму дозування або повторного введення. У пацієнтів похилого віку Т1/2 збільшується на 40% і становить 10-11 год, що пов'язано з порушенням ниркової функції у цієї категорії людей. У пацієнтів з порушенням функції нирок кліренс леветирацетаму та його первинного метаболіту корелює з кліренсом креатиніну. Тому пацієнтам з нирковою недостатністю рекомендується добір дози залежно від кліренсу креатиніну та ступеня ниркової недостатності. У термінальній стадії ниркової недостатності у дорослих пацієнтів Т1/2 становить 25 годин у період між сеансами діалізу та 3,1 години під час діалізу. Протягом 4-годинного сеансу діалізу видаляється до 51% леветирацетаму. У пацієнтів з порушенням функції печінки легкого та середнього ступенів тяжкості значних змін кліренсу леветирацетаму не відбувається. У більшості пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки при нирковій недостатності супутньої кліренс леветирацетаму знижується більш ніж на 50%. Діти від 4 до 12 років Т1/2 у дітей віком 4-12 років після одноразового перорального введення препарату у дозі 20 мг/кг маси тіла становить 6 годин. Загальний кліренс леветирацетаму у дітей 4-12 років приблизно на 30% вищий у порівнянні з дорослими і знаходиться у прямій залежності від маси тіла. Після повторного перорального введення в дозі 20-60 мг/кг маси тіла дітям 4-12 років максимальна плазмова концентрація досягається через 0,5-1,0 години та збільшується лінійно та пропорційно дозі. Середня величина загального кліренсу становить 1,1 мл/хв/кг. Діти від 1 місяця до 4 років Т1/2 у дітей віком від 1 місяця до 4 років після одноразового перорального введення 20 мг/кг маси тіла розчину для внутрішнього прийому в концентрації 100 мг/мл становить 5,3 години. Максимальна плазмова концентрація досягається через 1 годину після прийому препарату. Середня величина загального кліренсу становить 1,5 мл/хв/кг. Фармакокінетичний аналіз населення проводився на пацієнтах віком від 1 місяця до 16 років. Кліренс і спостеріганий обсяг розподілу мали значну залежність до маси тіла (кліренс збільшувався прямо пропорційно зі збільшенням маси тіла). Вік також впливав на обидва параметри. Цей ефект був більш явним для пацієнтів раннього віку і зменшувався зі збільшенням віку, стаючи незначним до 4 років.ФармакодинамікаЛеветирацетам - активна речовина препарату Кеппра® - є похідним піролідої (S-енантіомер α-етил-2-оксо-1-піролідин-ацетаміду), за хімічною структурою відрізняється від відомих протиепілептичних лікарських засобів. Механізм дії Механізм дії леветирацетаму до кінця не вивчений, але очевидно, що він відрізняється від механізму дії відомих протиепілептичних препаратів. Експерименти in vitro та in vivo показали, що леветирацетам не впливає на основні характеристики клітин та нормальну трансмісію. Дослідження in vitro показали, що леветирацетам впливає на внутрішньонейрональну концентрацію іонів Са2+, частково гальмуючи струм Са2+ через канали N-типу та знижуючи вивільнення кальцію із внутрішньонейрональних депо. Крім того, леветирацетам частково відновлює струми через ГАМК- та гліцин-залежні канали, знижені цинком та β-карболінами. Один із передбачуваних механізмів заснований на доведеному зв'язуванні з глікопротеїном синаптичних везикул SV2A, що міститься в сірій речовині головного та спинного мозку. Вважається, що таким чином реалізується протисудомний ефект, виражений у протидії гіперсинхронізації нейронної активності. Також леветирацетам впливає на рецептори ГАМК та гліцинові рецептори, модулюючи дані рецептори через різні ендогенні агенти. Не змінює нормальну нейротрансмісію, проте пригнічує епілептиформні нейрональні спалахи, індуковані ГАМК-агоністом бікукуліном, та порушення глютаматних рецепторів. Фармакодинамічні ефекти Активність препарату підтверджена як як фокальних, так і генералізованих епілептичних нападів (епілептиформні прояви/фотопарокеїзмальна реакція). Леветирацетам індукує захист від судом у різноманітних моделях тварин. Додаткова терапія парціальних нападів з вторинною генералізацією або без такої у дорослих, підлітків та дітей з 1 місяця з епілепсією: У дорослих ефективність леветирацетаму була показана в 3-х подвійних сліпих плацебо-контрольованих дослідженнях. Було показано, що співвідношення пацієнтів, які продемонстрували 50% і більше зниження частоти парціальних нападів на тиждень щодо вихідного рівня при постійному прийомі леветирацетаму в дозах 1000 мг, 2000 мг або 3000 мг на два прийоми протягом 12-14 тижнів було 27,7% , 31,6% та 41,3% відповідно та 12,6% у пацієнтів, які приймали плацебо. Педіатрична популяція Ефективність леветирацетаму у пацієнтів віком від 4 до 16 років була встановлена ​​під час проведення подвійного сліпого плацебо-контрольованого дослідження тривалістю 14 тижнів, що включало 198 пацієнтів. Доза леветирацетаму становила 60 мг/кг/добу на два прийоми. 44,6% пацієнтів, які приймали леветирацетам та 19,6% пацієнтів, які приймали плацебо, продемонстрували 50% і більше зменшення частоти парціальних нападів на тиждень щодо вихідного рівня. У період лікування 11,4% пацієнтів не мало припадків протягом 6 місяців, принаймні, та 7,2% – протягом одного року, принаймні. Ефективність леветирацетаму у пацієнтів від одного місяця до 4 років була встановлена ​​при проведенні подвійного сліпого плацебо-контрольованого дослідження, що включало 116 пацієнтів, з тривалістю лікування 5 днів. Доза леветирацетаму у вигляді розчину для внутрішнього прийому для немовлят від одного до 6 місяців становила 20 мг/кг/добу в два прийоми з наступним титруванням до 40 мг/кг/добу, для немовлят і дітей від 6 місяців до 4 років - 25 мг/ кг/добу на два прийоми з наступним титруванням до 50 мг/кг/добу. При початковій оцінці ефективності визначався коефіцієнт респондерів (відсоток пацієнтів зі зменшенням частоти парціальних нападів на добу щодо вихідного рівня на 50% і більше) з використанням анонімного зчитувального пристрою під час проведення 48-годинної відео електроенцефалографії. Показник ефективності заснований на аналізі 109 пацієнтів, яким проводилася електроенцефалографія протягом 24 годин принаймні. Респондерами виявились 43,6% пацієнтів, які приймали леветирацетам та 19,6% пацієнтів, які приймали плацебо. Протягом тривалого лікування 8,6% пацієнтів не мали припадків протягом 6 місяців, принаймні, та 7,8% протягом 1 року, принаймні. Монотерапія парціальних нападів з вторинною генералізацією або без такої у пацієнтів з 16 років із вперше діагностованою епілепсією Ефективність леветирацетаму у вигляді монотерапії була порівнянна з ефективністю карбамазепіну з регульованим вивільненням у паралельній групі при проведенні подвійного сліпого дослідження на 576 пацієнтів з 16 років з вперше або недавно діагностованою епілепсією з неспровокованими парціальними нападами. Пацієнти були обрані випадковим чином для лікування карбамазепіном з регульованим вивільненням у дозі 400-200 мг/добу або леветирацетамом у дозі 1000-3000 мг/добу. Тривалість лікування становила до 121 тижня, залежно від відповіді. Відсутність нападів протягом 6 місяців відмічено у 73% пацієнтів, які приймають леветирацетам і 72,8% пацієнтів, які приймають карбамазепін з регульованим вивільненням. Узгоджена абсолютна різниця між курсами лікування становила 0,2% (95% довірчий інтервал-7,8 8,2). Більше половини пацієнтів не мали нападів протягом 12 місяців (56,6% пацієнтів на леветирацетамі та 58,5% на карбамазепіні з регульованим вивільненням відповідно). При проведенні дослідження у клінічній практиці супутні протиепілептичні препарати могли бути скасовані для обмеженої кількості пацієнтів, які відповіли на додаткову терапію леветирацетамом (36 дорослих пацієнтів із 69). Додаткова терапія міоклонічних судом у дорослих та підлітків з 12 років з ювенільною міоклонічною епілепсією Ефективність леветирацетаму була встановлена ​​у процесі подвійного сліпого плацебо-контрольованого дослідження тривалістю 16 тижнів для пацієнтів з 12 років з ідіопатичною генералізованою епілепсією з різними синдромами міоклонічних судом. Більшість пацієнтів мали ювенільну міокломічну епілепсію. Доза леветирацетаму становила 3000 мг/добу на два прийоми. 58,3% пацієнтів, які приймали леветирацетам, та 23,3% пацієнтів, які приймали плацебо, мали принаймні 50% зменшення міоклонічних нападів за тиждень. Протягом безперервного довготривалого лікування 28,6% пацієнтів не мали міоклонічних судом протягом 6 місяців, принаймні та 21% пацієнтів протягом одного року, принаймні. Додаткова терапія первинно-генералізованих судомних (тоніко-клонічних) нападів у дорослих та підлітків з 12 років з ідіопатичною генералізованою епілепсією Ефективність леветирацитаму була встановлена ​​протягом 24-ієдельного подвійного сліпого плацебо-контрольованого дослідження, що включало дорослих, підлітків та обмежену кількість дітей з ідіопатичною генералізованою епілепсією з первинно-генералізованими тоніко-клонічними нападами, з різними синдромами (ювенільна дитяча абсанс-епілепсія або епілепсія з генералізованими тоніко-клонічними судомами при пробудженні). У цьому дослідженні добова доза леветирацетаму становила 3000 мг/добу для дорослих та підлітків або 60 мг/кг/добу для дітей у два прийоми. 72,2% пацієнтів, які приймають леветирацетам, та 45,2% пацієнтів, які приймали плацебо, показали зменшення частоти нападів протягом тижня на 50% і більше у пацієнтів з первинно-генералізованими тоніко-клонічними нападами. Протягом безперервного довготривалого лікування 47,4% пацієнтів не мали тоніко-клонічних нападів протягом 6 місяців, принаймні, та 31,5% пацієнтів не мали тоніко-клонічних нападів протягом одного року, принаймні.Показання до застосуванняЯк монотерапія при лікуванні: парціальних нападів з вторинною генералізацією або без такої у дорослих та підлітків з 16 років із вперше діагностованою епілепсією. У складі додаткової терапії при лікуванні: парціальних нападів з вторинною генералізацією або без такої у дорослих та дітей з 1 місяця з епілепсією; міоклонічних судом у дорослих та підлітків з 12 років з ювенільною міоклонічною епілепсією; первинно-генералізованих судомних тоніко-клонічних нападів у дорослих та підлітків з 12 років з ідіопатичною генералізованою епілепсією.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до леветирацетаму або інших похідних піролідону, а також до будь-яких компонентів препарату; порушення толерантності до фруктози; дитячий вік до 1 місяця (безпека та ефективність не встановлені). З обережністю: пацієнти похилого віку (старше 65 років); захворювання печінки на стадії декомпенсації; ниркова недостатність.Вагітність та лактаціяВагітність У постмаркетингових даних, отриманих із кількох проспективних регістрів вагітностей, зафіксовано понад 1000 випадків призначення монотерапії леветирацетамом у першому триместрі вагітності. В цілому, ці дані не свідчать про суттєве підвищення ризику серйозних вроджених вад розвитку, хоча тератогенний ризик не може бути повністю виключений. Терапія декількома протиепілептичними засобами пов'язана з вищим ризиком виникнення вроджених вад розвитку, ніж монотерапія, внаслідок чого монотерапія у вагітних жінок є доцільною. Адекватних та строго контрольованих клінічних досліджень щодо безпеки застосування леветирацетаму у вагітних не проводилося, тому препарат не слід призначати під час вагітності та у жінок із збереженою дітородною функцією, за винятком випадків клінічної необхідності. Фізіологічні зміни в організмі жінки під час вагітності можуть впливати на концентрацію в плазмі леветирацетаму, як і інших протиепілептичних препаратів. Під час вагітності відмічено зниження концентрації леветирацетаму у плазмі. Це зниження більш виражено у третьому триместрі (до 60% від базової концентрації протягом третього триместру). Лікування леветирацетамом вагітних слід проводити під спеціальним контролем. Перерви у проведенні протиепілептичної терапії можуть призвести до погіршення перебігу захворювання, що може завдати шкоди здоров'ю як матері, так і плода. Для моніторингу наслідків застосування леветирацетаму у вагітних жінок лікарям рекомендується реєструвати даних пацієнток у Європейському та Міжнародному Регістрі протиепілептичних препаратів (BURAP). Період грудного вигодовування Леветирацетам виділяється із грудним молоком, тому грудне вигодовування при лікуванні препаратом не рекомендується. Однак, якщо лікування леветирацетамом необхідне в період годування, співвідношення ризик/корисність лікування має бути ретельно зважено щодо важливості годівлі. Фертильність У дослідженнях па тварин не виявлено впливу на фертильність. Клінічні дані впливу на фертильність відсутні, потенційний ризик для людини невідомий.Побічна діяПоданий нижче профіль небажаних явищ заснований на аналізі результатів плацебо-контрольованих досліджень, а також на досвіді постмаркетингового застосування леветирацетаму. Найчастіші небажані реакції були назофарингіт, сопливість, біль голови, стомлюваність і запаморочення. Профіль безпеки леветирацетаму загалом подібний до різних вікових груп дорослих та дітей. Небажані реакції перераховані нижче за системами та органами та частотою виникнення: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, MedDRA Категорія частоти Дуже часті Часті Нечасті Рідкісні Інфекції та інвазії Назофарингіт Інфекції З боку системи крові та лімфатичної системи Тромбоцитопенія, лейкопенія Панцитопенія, агранулоцитоз, нейтропенія З боку імунної системи Лікарська реакція з еозинофілією та системними проявами (DRESS-синдром) З боку обміну речовин Анорексія Зниження маси тіла, збільшення маси тіла Гіпонатріємія Психічні розлади Депресія, ворожість/агресивність, тривога, безсоння, нервозність, дратівливість Спроби суїциду, суїцидальні наміри, психотичні розлади, поведінкові розлади, галюцинації, гнівливість, сплутаність свідомості, емоційна лабільність, мінливість настрою, збудження, панічні атаки Суїцид, розлад особистості, порушення мислення Порушення з боку нервової системи Сонливість, головний біль Судоми, порушення рівноваги, запаморочення, летаргія, тремор Амнезія, погіршення пам'яті, порушення координації/атаксія, парестезії, зниження концентрації уваги Хореоатетоз, дискінезія, гіперкінезія З боку органу зору Диплопія, нечіткість зору З боку органу слуху Вертіго З боку дихальної системи Кашель З боку травної системи Біль у животі, діарея, диспепсія, блювання, нудота Панкреатит З боку печінки та жовчовивідних шляхів Зміни функціональних проб печінки Печінкова недостатність, гепатит З боку шкірних покривів Висип Алопеція, екзема, свербіж Токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, багатоформна еритема З боку кістково-м'язової системи Міалгія, м'язова слабкість Загальні розлади Астенія/втома Травми, ускладнення процедур Випадкові ушкодження Ризик анорексії вище при одночасному застосуванні леветирацетаму і то бенкету. У ряді випадків спостерігалося відновлення волосяного покриву після відміни леветирацетаму. У деяких випадках панцитопенії реєструвалося пригнічення кісткового мозку. Профіль безпеки у дітей у плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях можна порівняти з профілем безпеки леветирацетаму у дорослих. У дітей та підлітків віком від 4 до 16 років частіше реєструвалися такі небажані реакції: блювання (дуже часто, 11,2%), збудження (часто, 3,4%), мінливість настрою (часто, 2,1%), емоційна лабільність (часто, 1,7%), агресивність (часто, 8,2%), поведінкові розлади (часто, 5,6%) та летаргія (часто, 3,9%). У дітей віком від 1 місяця до 4 років частіше реєстрували такі небажані реакції: дратівливість (дуже часто, 11,7%) та порушення координації (часто, 3,3%). У подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні, метою якого було показати, що препарат без безпеки не поступається плацебо, оцінювали когнітивні та нейропсихологічні ефекти Кеппри® у дітей від 4 до 16 років з парціальними нападами. За результатами дослідження було зроблено висновок, що Кеппра® не відрізнялася від плацебо (не поступалася йому) щодо змін суми балів за розділами "Увага та Пам'ять" та "Комбінований Скринінг Пам'яті" шкали Лейтер-Р (Leiter-R) у пацієнтів, що пройшли дослідження відповідно до протоколу, порівняно з вихідним візитом. В результаті аналізу поведінкового та емоційного статусу за допомогою інструменту, що пройшов валідацію, - опитувальника Аченбаха (Achenbach) - було виявлено агресивну поведінку в групі пацієнтів, які приймають препарат Кеппра®. Однак пацієнти, які приймали Кеппру® в ході довгострокового спостереження у відкритій фазі дослідження, не демонстрували погіршення поведінкового та емоційного статусу, зокрема показники агресивної поведінки не погіршувалися порівняно з вихідним рівнем.Взаємодія з лікарськими засобамиПротиепілептичні препарати Леветирацетам не впливає на концентрацію в плазмі протиелептичних препаратів (фенітоїну, карбамазепіну, вальпроєвої кислоти, фенобарбіталу, лам отриджіну, габапентину, топірамату та примідону) і ці протиепілептичні препарати не впливають на концентрацію леветираце. Кліренс леветирацетаму був на 22% вищим у дітей, які приймають протисудомні засоби – індуктори мікросомальних ферментів печінки, порівняно з дітьми, які не приймають їх. Пробенецид Зниження ниркової секреції первинного метаболіту спостерігалося прийому пробенециду в дозі 500 мг 4 десь у день. Ефект леветирацетаму при одночасному прийомі з пробенецидом не вивчався, також він невідомий при прийомі з такими препаратами як нестероїдні протизапальні засоби, сульфаніламіди та метотрексат. Протизаплідні препарати та інші фармакокінетичні взаємодії Леветирацетам у добовій дозі 1000 мг не змінює фармакокінетику пероральних протизаплідних засобів (етинілестрадіолу та левоноргестрелу). Леветирацетам у добовій дозі 2000 мг не змінює фармакокінетику дигоксину та варфарину. Дігоксин, пероральні протизаплідні засоби та варфарин не впливають на фармакокінетику леветирацетаму. Антациди Немає даних про вплив антацидів на абсорбцію леветирацетаму. Прийом їжі та алкоголь Повнота всмоктування леветирацетаму не змінюється під впливом їжі, у своїй швидкість всмоктування дещо знижується. Даних щодо взаємодії леветирацетаму з алкоголем немає.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди. Добову дозу препарату ділять на два прийоми однаковою дозою. Монотерапія Дорослим та підліткам з 16 років лікування слід розпочинати з добової дози 500 мг, розділеної на 2 прийоми (по 250 мг 2 рази на добу). Через 2 тижні доза може бути збільшена до початкової терапевтичної – 1000 мг (по 500 мг 2 рази на добу). Максимальна добова доза становить 3000 мг (по 1500 мг двічі на добу). У складі додаткової терапії Дорослим з 18 років та підліткам (від 12 до 17 років) з масою тіла понад 50 кг лікування слід розпочинати з добової дози 1000 мг, розділеної на 2 прийоми (по 500 мг 2 рази на добу). Залежно від клінічної реакції та переносимості препарату добова доза може бути збільшена до максимальної – 3000 мг (по 1500 мг 2 рази на добу). Зміна дози на 500 мг 2 рази на день може здійснюватися кожні 2-4 тижні. Дітям віком від 6 місяців до 23 місяців, дітям віком від 2 років до 11 років та підліткам від 12 років до 17 років з масою тіла менше 50 кг Лікування слід розпочинати з дози 20 мг/кг маси тіла, розділеної на 2 прийоми (по 10 мг/кг маси тіла двічі на добу). Залежно від клінічної реакції та переносимості препарату добова доза може бути збільшена до 30 мг/кг двічі на добу. Зміна дози на 20 мг/кг (по 10 мг/кг маси тіла двічі на добу) маси тіла може здійснюватися кожні 2 тижні. Слід застосовувати найменшу ефективну дозу. Рекомендовані дозування дітям (від 6 місяців) та підліткам: Маса тіла Початкова доза 10 мг/кг, 2 рази на добу Максимальна доза 30 мг/кг, 2 рази на добу 6 кг(1) 60 мг (0,6 мл) 2 рази на добу 180 мг (1,8 мл) 2 рази на добу 10 кг(1) 100 мг (1 мл) 2 рази на добу 300 мг (3 мл) 2 рази на добу 15 кг(1) 150 мг (1,5 мл) 2 рази на добу 450 мг (4,5 мл) 2 рази на добу 20 кг(1) 200 мг (2 мл) 2 рази на добу 600 мг (6 мл) 2 рази на добу 25 кг 250 мг 2 рази на добу 750 мг 2 рази на добу Від 50 кг(2) 500 мг 2 рази на добу 1500 мг 2 рази на добу (1) Дітям з масою тіла 25 кг або менше бажано починати лікування з прийому розчину Кеппра® 100 мг/мл внутрішньо. (2) Дозування для дітей та підлітків з масою тіла більше 50 кг таке саме, як і у дорослих. Діти віком від 1 місяця до 5 місяців Початкова лікувальна доза дорівнює 7 мг/кг двічі на добу. Залежно від клінічної ефективності та переносимості доза може бути збільшена до 21 мг/кг двічі на добу. Зміна дози не повинна перевищувати плюс або мінус 7 мг/кг двічі на добу кожні два тижні. Слід призначати найменшу ефективну дозу. Рекомендації щодо дозування для дітей віком до 6 місяців: Маса тіла Початкова доза: 7 мг/кг двічі на добу Максимальна доза: 21 мг/кг двічі на добу. 4 кг 28 мг (0,3 мл) двічі на добу 84 мг (0,85 мл) двічі на добу 5 кг 35 мг (0,35 мл) двічі на добу 105 мг (1,05 мл) двічі на добу 7 кг 49 мг (0,5 мл) двічі на добу 147 мг (1,5 мл) двічі на добу Дозування розчину здійснюють за допомогою мірних шприців, що входять до комплекту постачання препарату. Є шприци номінальною місткістю: 10 мл (відповідає 1000 мг леветирацетаму) та з ціною поділу 0,25 мл (відповідає 25 мг) для дітей віком 4 років і старше, підлітків та дорослих; 3 мл (відповідає 300 мг) з ціною розподілу 0,1 мл (відповідає 10 мг) для дітей віком від 6 місяців до 4 років; 1 мл (відповідає 100 мг) та ціною розподілу 0,05 мл (відповідає 5 мг) для дітей віком від 1 місяця до 6 місяців. Відміряну дозу препарату розводять у склянці води чи дитячій пляшці. Пацієнти з нирковою недостатністю Оскільки леветирацетам виводиться з організму нирками, при призначенні препарату пацієнтам із нирковою недостатністю та пацієнтам похилого віку (65 років та старше) дозу слід коригувати залежно від величини кліренсу креатиніну. Кліренс креатиніну (КК) для чоловіків можна розрахувати, виходячи з концентрації сироваткового креатиніну, за такою формулою: КК (мл/хв) = [140 - вік (роки)] * маса тіла (кг) / 72 х ККсироват (мг/дл) Кліренс креатиніну для жінок можна розрахувати, помноживши отримане значення коефіцієнт 0,85. Потім КК коригується з урахуванням площі поверхні тіла (ППТ) за такою формулою: КК (мл/хв/1,73 м2) = КК (мл/хв) х 1,73/ПП'Г об'єкта (м2) Ниркова недостатність КК (мл/хв/1,73 м2) Режим дозування Норма >80 від 500 до 1500 мг 2 рази на добу Легка 50-79 від 500 до 1000 мг 2 рази на добу Помірна 30-49 від 250 до 750 мг 2 рази на добу Важка <30 від 250 до 500 мг 2 рази на добу Термінальна стадія (пацієнти, що перебувають на діалізі*) від 500 до 1000 мг 1 раз на добу** *У перший день лікування рекомендується прийом насичувальної дози 750 мг. ** Після діалізу рекомендується прийом додаткової дози 250-500 мг. Дітям з нирковою недостатністю корекцію дози леветирацетаму слід проводити з урахуванням ступеня ниркової недостатності. Кліренс креатиніну (мл/хв/1,73 м2) може бути оцінений на підставі визначення сироваткового креатиніну (мг/дл) для підлітків, дітей та новонароджених, використовуючи таку формулу (формула Шварца): КК (мл/хв/1,73 м2) = Зростання (см) х ks / КК сироват (мг/дл) ks=0,45 для дітей віком до 1 року; ks=0,55 для дітей віком до 13 років та підлітків жіночої статі, ks=0,7 для підлітків чоловічої статі. Дозування для новонароджених, дітей та підлітків масою тіла менше 50 кг із порушенням функції нирок Ниркова недостатність КК(мл/хв/1,73 м2) Режим дозування Вік від 1 до 6 місяців Вік від 6 до 23 місяців Норма >80 7-21 мг/кг (0,07-0,21 мл/кг) 2 рази на добу 10-30 мг/кг (0,10-0,30 мл/кг) 2 рази на добу Легка 50-79 7-14 мг/кг (0,07-0,14 мл/кг) 2 рази на добу 10-20 мг/кг (0,10-0,20 мл/кг) 2 рази на добу Помірна 30-49 3,5-10,5 мг/кг (0,035-0,105 мл/кг) 2 рази на добу 5-15 мг/кг (0,05-0,15 мл/кг) 2 рази на добу Важка <30 3,5-7 мг/кг (0,035-0,07 мл/кг) 2 рази на добу 5-10 мг/кг (0,05-0,10 мл/кг) 2 рази на добу Термінальна стадія (пацієнти, що перебувають на діалізі) 7-14 мг/кг (0,07-0,14 мл/кг) 1 раз на добу (1) (3) 10-20 мг/кг (0,10-0,20 мл/кг) 1 раз на добу& (2) (4) (1) 10,5 мг/кг (0,105 мл/кг) рекомендована доза навантаження в першу добу лікування (2) 15 мг/кг (0,15 мл/кг) рекомендована доза навантаження в першу добу лікування (3) рекомендована підтримуюча доза після діалізу 3,5-7 мг/кг (0,035-0,07 мл/кг) (4) рекомендована підтримуюча доза після діалізу 5-10 мг/кг (0,05-0,10 мл/кг) Пацієнтам з порушенням функції печінки легкого та середнього ступенів тяжкості корекції режиму дозування не потрібно. У пацієнтів з тяжким декомпенсованим порушенням функції печінки та нирковою недостатністю рівень зниження кліренсу креатиніну може не повною мірою відображати рівень тяжкості ниркової недостатності. У таких випадках при кліренсі креатиніну Інструкція з дозування розчину за допомогою мірного шприца: Відкрийте флакон: натисніть на ковпачок і поверніть його проти годинникової стрілки. Вставте адаптер шприца в шийку флакона, переконайтеся в хорошій фіксації, потім візьміть шприц і помістіть його в адаптер. Переверніть флакон догори дном. Наповніть шприц невеликою кількістю розчину, потягнувши поршень вниз, потім натисніть на поршень вгору, щоб видалити бульбашки повітря. Заповніть шприц розчином, потягнувши поршень до розподілу, що відповідає кількості мілілітрів розчину призначеної лікарем дози. Переверніть ((такою шийкою вгору та витягніть шприц із адаптера). Вміст шприца введіть у склянку з водою або пляшку, натиснувши на поршень до упору. Випийте повністю весь вміст склянки (або дитячої пляшечки). Промийте шприц водою. Закрийте флакон пластиковою кришкою.ПередозуванняСимптоми: сонливість, ажитація, агресивність, гноблення свідомості, гноблення дихання, кома. Лікування: в гострому періоді - штучний виклик блювоти та промивання шлунка з наступним призначенням активованого вугілля. Специфічного антидоту для леветирацетаму немає. При необхідності проводиться симптоматичне лікування в умовах стаціонару з використанням гемодіалізу (ефективність діалізу для леветирацетаму становить 60%, для його первинного метаболіту – 74%).Запобіжні заходи та особливі вказівкиСкасування терапії Якщо потрібно припинити прийом препарату, то скасування лікування рекомендується здійснювати поступово (у дорослих та підлітків вагою понад 50 кг), зменшуючи разову дозу на 500 мг кожні 2-4 тижні. У дітей зниження дози не повинне перевищувати 10 мг/кг маси тіла 2 рази на добу кожні 2 тижні, у дітей менше 6 місяців зменшення дози не повинно перевищувати 7 мг/кг маси тіла 2 рази на добу кожні 2 тижні. Супутні протиепілептичні лікарські препарати (під час переведення пацієнтів на прийом леветирацетаму) бажано скасовувати поступово. Наявні відомості про застосування препарату у дітей не свідчать про будь-який його негативний вплив на розвиток та статеве дозрівання. Проте віддалені наслідки лікування здатність дітей до навчання, їх інтелектуальний розвиток, зростання, функції ендокринних залоз, статевий розвиток і фертильність залишаються невідомими. Захворювання печінки та нирок Пацієнтам із захворюваннями нирок та декомпенсованими захворюваннями печінки рекомендується дослідження функції нирок перед початком лікування. При порушенні функції нирок може знадобитися корекція дози. Суїцидальні наміри У зв'язку з наявними повідомленнями про випадки суїциду, суїцидальних намірів та спроб суїциду при лікуванні леветирацетамом слід попереджати пацієнтів про необхідність негайно повідомляти лікаря про появу будь-яких симптомів депресії або суїцидальних намірів. Розчин для внутрішнього застосування містить мальтитол, тому пацієнтам з порушенням толерантності до фруктози прийом препарату Кеппра® у відповідній лікарській формі протипоказаний. Розчин для прийому внутрішньо також містить метилпарагідроксибензоат і пропілпарагідроксибензоат, які можуть бути причиною алергічних реакцій (можливо відстроченої дії). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Вплив препарату Кеппра® на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами спеціально не вивчався. Тим не менш, в силу різної індивідуальної чутливості до препарату з боку центральної нервової системи в період лікування (у деяких пацієнтів може спостерігатися сонливість), необхідно утримуватися від керування автотранспортом та заняттями потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Фасування: N10 Форма випуску: р-р д/інфузій Упакування: фл. Виробник: ЮСБ Фарма С. А.

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діюча речовина: леветирацетам – 250 мг; допоміжні речовини: кроскармеллозу натрію 10,750 мг, макрогол 6000 2,500 мг, кремнію діоксид 5,188 мг, магнію стеарат 0.313 мг; опадрай 85F20694 -8,063 мг [барвник індигокармін (Е132), макрогол 3350, полівініловий спирт частково гідролізований, тальк, титану діоксид (Е171)]. По 10 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістері) [ПВХ/фольга алюмінієва]. По 3 або 6 блістерів разом із інструкцією із застосування у картонній пачці.Опис лікарської формиБлакитні овальної форми таблетки, покриті плівковою оболонкою, з двоопуклими поверхнями, з односторонньою ризиком, по один бік від якого є гравірування "ucb", по інший - "250"; на зламі однорідні, білого кольору.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб.ФармакокінетикаНе спостерігалося залежності фармакокінетики від статі, раси та часу доби. Всмоктування. Леветирацетам добре розчинна речовина з високою проникною здатністю. Після прийому внутрішньо леветирацетам добре абсорбується із шлунково-кишкового тракту. Всмоктування відбувається повністю і носить лінійний характер, завдяки чому концентрація в плазмі може бути передбачена, виходячи з прийнятої дози леветирацетаму, вираженої в мг/кг маси тіла. Ступінь всмоктування не залежить від дози та часу прийому їжі. Біодоступність становить приблизно 100%. Максимальна концентрація в плазмі (Cmax) досягається через 1,3 години після перорального прийому леветирацетаму в дозі 1000 мг і при одноразовому прийомі становить 31 мкг/мл, після повторного прийому (2 рази на добу) – 43 мкг/мл. Рівноважний стан досягається через дві доби при дворазовому прийомі препарату. Розподіл. Зв'язування леветирацетаму та його основного метаболіту з білками плазми становить менше 10%. Об'єм розподілу (Vd) становить приблизно 0,5-0,7 л/кг. Метаболізм Леветирацетам неактивно метаболізується у організмі людини. Основним метаболічним шляхом (24% дози) є ферментний гідроліз ацетамідної групи. Утворення первинного метаболіту ucb L057 відбувається без участі ізоферментів цитохрому Р450 печінки. Метаболіт ucb L057 є фармакологічно неактивним. Крім того, було визначено два другорядні метаболіти. Перший утворюється при гідроксилювання піролідонового кільця (1,6% дози), а другий -при розкритті піролідонового кільця (0,9% дози). На долю інших неідентифікованих компонентів припадає лише 0,6 % дози. Леветирацетам та його основний метаболіт не піддаються взаємному енантіометричному перетворенню in vivo. В умовах in vitro леветирацетам та його основний метаболіт не пригнічують основних ізоформ цитохрому Р450 печінки людини (CYP3A4, 2А6, 2С9, 2С19, 2D6, 2Е1 та 1А2), активності глюкуронілтрансфераз (UGT1A1 та U). Крім того, леветирацетам не впливає на глюкуронізацію вальпроєвої кислоти in vitro. У культурі гепатоцитів людини леветирацетам незначно впливав на CYP1A2, SULT1E1 і UGT1A1 або взагалі не змінював їх активності. Леветирацетам викликав легку індукцію CYP2B6 та CYP3A4. На підставі результатів оцінки взаємодій з оральними контрацептивами, дигоксином та варфарином в умовах in vitro та in vivo не очікується значущої індукції ферментів в умовах in vivo. Таким чином, можливість взаємодії препарату Кеппра з іншими препаратами, і навпаки, є малоймовірною. Виведення Період напіввиведення (T1/2) із плазми крові дорослої людини становить 7 ± 1 год і не залежить від дози, способу введення або частоти введення. Середня величина загального кліренсу становить 0,96 мл/хв/кг. Основний шлях виведення нирками в середньому 95% дози (близько 93% від дози виводиться протягом 48 годин). Виведення з фекаліями становить 0,3% дози. Загальний рівень виведення леветирацетаму та його основного метаболіту з сечею у перші 48 годин становить 66% та 24% від дози відповідно. Нирковий кліренс леветирацетаму та ucb L057 становить 0,6 та 4,2 мл/хв/кг, відповідно, свідчуючи про те, що леветирацетам виводиться шляхом клубочкової фільтрації з подальшою канальцевою реабсорбцією, а також що первинний метаболіт препарату також виводиться шляхом активної доповнення до клубочкової фільтрації. Виведення леветирацетаму корелюється з кліренсом креатиніну. У пацієнтів похилого віку T1/2 збільшується на 40% і становить 10-11 год, що пов'язано з порушенням ниркової функції у цієї категорії людей. У пацієнтів з порушенням функції нирок кліренс леветирацетаму та його первинного метаболіту корелює з кліренсом креатиніну. Тому пацієнтам із нирковою недостатністю рекомендується підбір дози залежно від кліренсу креатиніну. У термінальній стадії ниркової недостатності у дорослих пацієнтів T1/2 становить 25 годин у період між сеансами діалізу та 3,1 години під час діалізу. Протягом 4-годинного сеансу діалізу видаляється до 51% леветирацетаму. У пацієнтів з порушенням функції печінки легкого та середнього ступенів тяжкості значних змін кліренсу леветирацетаму не відбувається. У більшості пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки при супутній нирковій недостатності кліренс леветирацетаму знижується більш ніж на 50%. Діти (4-12 років) T1/2 у дітей віком 4-12 років після одноразового перорального введення препарату у дозі 20 мг/кг маси тіла становить 6 годин. Загальний кліренс леветирацетаму у дітей 4-12 років приблизно на 30% вище і знаходиться у прямій залежності від маси тіла. Після багаторазового перорального застосування (доза від 20 до 60 мг/кг/добу) у дітей з епілепсією (від 4 до 12 років) леветирацетам швидко всмоктувався. Пікова концентрація в плазмі спостерігалася через 0,5-1,0 годин після прийому. Спостерігалося лінійне, пропорційне дозі збільшення пікової концентрації у плазмі та площі під кривою. Період напіввиведення становить близько 5 годин. Здається загальний кліренс дорівнював 1,1 мл/хв/кг.ФармакодинамікаЛеветирацетам – активна речовина препарату Кеппра – є похідним піролідону (S-енантіомер а-етил-2-оксо-1-піролідин-ацетаміду), за хімічною структурою відрізняється від відомих протиепілептичних лікарських засобів. Механізм дії Механізм дії леветирацетаму остаточно не вивчений. Експерименти in vitro та in vivo показали, що леветирацетам не впливає на основні характеристики клітин та нормальну нейротрансмісію. Дослідження in vitro показали, що леветирацетам впливає на внутрішньонейрональну концентрацію іонів Са2-, частково гальмуючи струм Са2+ через канали N типу і, знижуючи вивільнення кальцію з внутрішньонейрональних депо. Крім того, леветирацетам частково відновлює струми через ГАМК і гліцин-залежні канали, знижені цинком і (3-карболінами. Також у дослідженнях in vitro було визначено, що леветирацетам пов'язується зі специфічною ділянкою в тканині головного мозку. Місце зв'язування являє собою білок 2А сина Леветирацетам і зв'язані аналоги відрізняються спорідненістю зв'язування з білком 2А синаптичних везикул, яке корелює зі ступенем протиепілептичного захисту в аудіогенній моделі епілепсії у мишей.що взаємодія між леветирацетамом і білком 2А синаптичних везикул очевидно робить внесок у протисудомний механізм дії препарату. Фармакодинамічні ефекти Леветирацетам індукує протиепілептичний захист у різноманітних тваринних моделях парціальних та первинно-генералізованих нападів, не проявляючи при цьому про-конвульсивної дії. Основний метаболіт леветирацетаму не є активним. У людей активність леветирацетаму щодо епілепсії як з парціальними, так і з генералізованими нападами (епілептиформних розрядів/фотопароксизмальної реакції) підтверджує його широкий фармакологічний профіль. Клінічна ефективність та безпека Додаткова терапія при лікуванні парціальних нападів з вторинною генералізацією або без такої у дорослих, підлітків та дітей з 4-х років з епілепсією Ефективність леветирацетаму у дорослих була підтверджена у трьох подвійних сліпих плацебо-контрольованих дослідженнях, щодо застосування 1000 мг, 2000 мг та 3000 мг на добу, розділеної на два прийоми, з тривалістю лікування до 18 тижнів. Було показано, що співвідношення пацієнтів, які продемонстрували 50% і більше зниження частоти парціальних нападів на тиждень щодо вихідного рівня при прийомі постійної дози (12/14 тижнів), склала 27,7%, 31,6% і 41,3% у пацієнтів, приймали леветирацетам у дозі 1000, 2000 або 3000 мг відповідно, і 12,6% у пацієнтів, які приймали плацебо. Педіатрична популяція Ефективність леветирацетаму у дітей (віком від 4 до 16 років) була встановлена ​​у подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні тривалістю 14 тижнів, що включало 198 пацієнтів. Пацієнти даного дослідження приймали леветирацетам у постійній дозі 60 мг/кг/добу (у два прийоми). 44,6% пацієнтів, які приймали леветирацетам, та 19,6% пацієнтів, які отримували плацебо, продемонстрували 50% і більше зниження частоти парціальних нападів на тиждень щодо вихідного рівня. На тлі тривалого лікування 11,4% пацієнтів не мали припадків протягом принаймні 6 місяців і 7,2% - протягом принаймні 1 року. У плацебо контрольованих клінічних дослідженнях брали участь 35 дітей віком до 1 року з парціальними нападами, з яких лише 13 були у віці Монотерапія при лікуванні парціальних нападів з вторинною генералізацією або без такої у пацієнтів з 16 років і старше з вперше діагностованою епілепсією Ефективність леветирацетаму в монотерапії була порівнянна з ефективністю карбамазепіну з контрольованим вивільненням у паралельних групах при проведенні подвійного сліпого дослідження на 576 пацієнтів з 16 років та старших із вперше або нещодавно діагностованою епілепсією. У дослідження були включені пацієнти лише з неспровокованими парціальними нападами або генералізованими тоніко-клонічними нападами. Пацієнти були рандомізовані до груп лікування карбамазепіном з контрольованим вивільненням по 400-1200 мг на добу або леветирацетамом по 1000-3000 мг на добу, тривалістю до 121 тижня залежно від відповіді. Відсутність нападів протягом 6 місяців відмічено у 73% пацієнтів, які приймають леветирацетам, та 72,8% пацієнтів, які приймають карбамазепін з контрольованим вивільненням; скоригована абсолютна різниця між курсами лікування становила 0.2% (95% довірчий інтервал: -7,8 8,2). Більше половини пацієнтів не мали нападів протягом 12 місяців (56,6% та 58.5% пацієнтів на леветирацетамі та на карбамазепіні з контрольованим вивільненням відповідно). У дослідженні, яке відображає клінічну практику, супутні протиепілептичні препарати могли бути скасовані у обмеженої кількості пацієнтів, які відповіли на додаткову терапію леветирацетамом (36 дорослих пацієнтів із 69). Додаткова терапія для лікування міоклонічних нападів у дорослих та підлітків з 12 років і старше з ювенільною міоклонічною епілепсією Ефективність леветирацетаму була встановлена ​​у подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні тривалістю 16 тижнів для пацієнтів з 12 років та старше з ідіопатичною генералізованою епілепсією з міоклонічними судомами при різних синдромах. Більшість пацієнтів мали ювенільну міоклонічну епілепсію. У цьому дослідженні доза леветирацетам становила 3000 мг на добу на два прийоми. 58,3% пацієнтів, які приймали леветирацетам, та 23,3% пацієнтів, які приймали плацебо, мали принаймні 50% зменшення кількості днів із міоклонічними нападами за тиждень. Протягом тривалого лікування 28,6% пацієнтів не мали міоклонічних судом протягом принаймні 6 місяців, і 21% пацієнтів протягом принаймні одного року. Додаткова терапія для лікування первинно-генералізованих тоніко-клонічних нападів у дорослих та підлітків з 12 років і старше з ідіопатичною генералізованою епілепсією Ефективність леветирацетаму була встановлена ​​в 24-тижневому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні, що включало дорослих, підлітків та обмежену кількість дітей з ідіопатичною генералізованою епілепсією з первинно-генералізованими тоніко-клонічними (ПГТК) нападами, з різними. епілепсія, дитяча абсанс-епілепсія або епілепсія з генералізованими тоніко-клонічними судомами при пробудженні). У цьому дослідженні добова доза леветирацетаму становила 3000 мг на добу для дорослих та підлітків або 60 мг на кг на добу для дітей, розділена на два прийоми. 72,2% пацієнтів, які приймали леветирацетам, та 45,2% пацієнтів, які приймали плацебо, показали зменшення частоти нападів протягом тижня на 50% і більше у пацієнтів із ПГТК припадками. У довгостроковому спостереженні 47,4% пацієнтів не мали тоніко-клонічних нападів протягом, принаймні, 6 місяців, і 31,5% пацієнтів не мали тоніко-клонічних нападів протягом, принаймні, одного року.Показання до застосуванняЯк монотерапія при лікуванні: парціальних нападів з вторинною генералізацією або без такої у дорослих та підлітків з 16 років із вперше діагностованою епілепсією. У складі додаткової терапії при лікуванні: парціальних нападів з вторинною генералізацією або без такої у дорослих та дітей з 6 років з епілепсією; міоклонічних судом у дорослих та підлітків старше 12 років з ювенільною міоклонічною епілепсією; первинно-генералізованих судомних тоніко-клонічних нападів у дорослих та підлітків старше 12 років з ідіопатичною генералізованою епілепсією.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до леветирацетаму або інших похідних піролідону, а також до будь-яких компонентів препарату. З обережністю: пацієнти похилого віку (старше 65 років); захворювання печінки на стадії декомпенсації; ниркова недостатність.Вагітність та лактаціяУ постреєстраційних даних, отриманих із кількох проспективних регістрів вагітностей, зафіксовано понад 1000 випадків призначення монотерапії леветирацетамом у першому триместрі вагітності. В цілому, ці дані не свідчать про суттєве підвищення ризику серйозних вроджених вад розвитку, хоча тератогенний ризик не може бути повністю виключений. Терапія декількома протиепілептичними засобами пов'язана з вищим ризиком виникнення вроджених вад розвитку, ніж монотерапія, внаслідок чого монотерапія у вагітних жінок є доцільною. Дослідження у тварин показали токсичність леветирацетаму на репродуктивну функцію. Леветирацетам не слід призначати під час вагітності та у жінок із збереженою дітородною функцією, які не використовують контрацепцію, за винятком випадків клінічної необхідності. Фізіологічні зміни в організмі жінки під час вагітності можуть впливати на концентрацію в плазмі леветирацетаму, як і інших протиепілептичних препаратів. Під час вагітності відмічено зниження концентрації леветирацетаму у плазмі. Це зниження більш виражено у третьому триместрі (до 60% від базової концентрації протягом третього триместру). Лікування леветирацетамом вагітних слід проводити під спеціальним контролем. Перерви у проведенні протиепілептичної терапії можуть призвести до погіршення перебігу захворювання, що може завдати шкоди здоров'ю як матері, так і плода. Період грудного вигодовування Леветирацетам виділяється із грудним молоком, тому грудне вигодовування при лікуванні препаратом не рекомендується. Однак, якщо лікування леветирацетамом необхідне в період грудного вигодовування, співвідношення ризик/користь лікування має бути ретельно зважено щодо важливості годівлі. Фертильність У дослідженнях на тваринах не виявлено впливу на фертильність. Клінічні дані впливу на фертильність відсутні, потенційний ризик для людини невідомий.Побічна діяПоданий нижче профіль небажаних явищ заснований на аналізі результатів плацебо-контрольованих досліджень, а також на досвіді постреєстраційного застосування леветирацетаму. Найчастіші небажані реакції були назофарингіт, сонливість, біль голови, стомлюваність і запаморочення. Профіль безпеки леветирацетаму загалом подібний до різних вікових груп дорослих та дітей. Небажані реакції перераховані нижче за системами та органами та частотою виникнення: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, Інфекційні та паразитарні захворювання - Дуже часто: назофарингіт; Рідко: інфекції. Порушення з боку крові та лімфатичної системи - Нечасто: тромбоцитопенія, лейкопенія; Рідко: панцитопенія, агранулоцитоз, нейтропенія. Порушення з боку імунної системи - Рідко: лікарська реакція з еозинофілією та системними проявами (DRESS-синлром), гіперчутливість (включаючи ангіоневротичний набряк та анафілаксію). Порушення з боку обміну речовин та харчування - Часто: анорексія; Нечасто збільшення маси тіла, зниження маси тіла; Рідко: гіпонатріємія. Порушення психіки - Часто: депресія, ворожість/агресивність, тривога, безсоння, нервозність/дратівливість; Нечасто: спроби суїциду, суїцидальні наміри, психотичні розлади, поведінкові розлади, галюцинації, гнівливість, сплутаність свідомості, емоційна лабільність/мінливість настрою, збудження, панічні атаки; Рідко: суїцид, розлад особистості, порушення мислення Порушення з боку нервової системи - Дуже часто: сонливість, біль голови; Часто: судоми, порушення рівноваги, запаморочення, летаргія, тремор; Нечасто: амнезія, погіршення пам'яті, порушення координації/атаксія, парестезії, зниження концентрації уваги; Рідко: хореоатетоз, дискінезія, гіперкінезія. Порушення з боку органу зору: - Нечасто: диплопія, нечіткість зору. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення - Часто: вертиго. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння - Часто: кашель. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: - Часто: біль у животі, діарея, диспепсія, блювання, нудота; Рідко: панкреатит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: - Нечасто: зміна функціональних проб печінки; Рідко: печінкова недостатність, гепатит. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: - Рідко: гостра ниркова недостатність. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин - Часто: висипання; Нечасто: алопеція, екзема, свербіж; Рідко: токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, багатоформна еритема. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини - Нечасто: м'язова слабкість, міалгія; Рідко: рабдоміоліз та збільшення рівня креатинфосфокінази у крові. Загальні розлади - Часто: астенія/втома. Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій - Нечасто: випадкові ушкодження. Опис окремих небажаних реакцій Ризик анорексії вищий при одночасному застосуванні леветирацетаму та топірамату. У ряді випадків спостерігалося відновлення волосяного покриву після відміни леветирацетаму. У деяких випадках панцигопенії реєструвалося пригнічення кісткового мозку. Поширеність рабдоміолізу та підвищення рівня креатинфосфокінази в крові суттєво вища у пацієнтів з Японії, порівняно з представниками інших національностей. Профіль безпеки у дітей у плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях можна порівняти з профілем безпеки леветирацетаму у дорослих. У дітей та підлітків віком від 4 до 16 років частіше реєструвалися такі небажані реакції: блювання (дуже часто, 11,2%), збудження (часто, 3,4%), мінливість настрою (часто, 2,1%), емоційна лабільність (часто, 1,7%), агресивність (часто, 8,2%), поведінкові розлади (часто, 5,6%) та летаргія (часто, 3,9%). У дітей віком від 1 місяця до 4 років частіше реєстрували такі небажані реакції: дратівливість (дуже часто, 11,7%) та порушення координації (часто, 3,3%). У подвійному сліпому плацебо контрольованому дослідженні, метою якого було показати, що препарат з безпеки не поступається плацебо, оцінювали когнітивні та нейропсихологічні ефекти Кеппри у дітей віком від 4 до 16 років з парціальними нападами. За результатами дослідження було зроблено висновок, що Кеппра не відрізнялася від плацебо (не поступалася йому) щодо змін суми балів за розділами "Увага та Пам'ять" та "Комбінований Скринінг Пам'яті" шкали Лейтер-Р (Leiter-R) у пацієнтів, які пройшли дослідження відповідно до протоколу, порівняно з вихідним візитом. В результаті аналізу поведінкового та емоційного статусу за допомогою інструменту, що пройшов валідацію, - опитувальника Аченбаха (Achenbach) - було виявлено агресивну поведінку в групі пацієнтів, які приймають препарат Кеппра. Однак пацієнти, які приймали Кеппру в ході довгострокового спостереження у відкритій фазі дослідження, не демонстрували погіршення поведінкового та емоційного статусу, зокрема показники агресивної поведінки не погіршувалися порівняно з вихідним рівнем.Взаємодія з лікарськими засобамиПротиепілептичні препарати Результати дореєстраційних клінічних досліджень, проведених у дорослих, показали, що леветирацетам не впливає на концентрацію в плазмі відомих протиепілептичних препаратів (фенітоїну, карбамазепіну, вальпроєвої кислоти, фенобарбіталу, ламотриджину, габапентину та примідону) та ці протиепацети Як і у дорослих, дані на користь клінічно значущих лікарських взаємодій у дітей, які отримують леветирацетам у дозі до 60 мг/кг/добу, відсутні. Ретроспективний аналіз фармакокінетичних взаємодій у дітей та підлітків з епілепсією (від 4 до 17 років) підтвердив, що застосування леветирацетаму перорально в режимі додаткової терапії не впливало на рівноважну концентрацію у сироватці карбамазепіну та вальпроату, що приймаються одночасно. Проте, згідно з наявними даними, кліренс леветирацетаму у дітей, які отримують лікування фермент-індукувальними протиепілептичними засобами, на 20% вище. Коригування дози не потрібне. Пробенецид Показано, що пробенецид, блокатор канальцевої секреції (по 500 мг 4 рази/добу), пригнічує нирковий кліренс основного метаболіту леветирацетаму, але не самого леветирацетаму. Проте концентрація даного метаболіту залишається низькою. Метотрексат При одночасному застосуванні леветирацетаму та метотрексату було зазначено, що знижується кліренс метотрексату, що призводить до підвищення концентрації метотрексату в крові до потенційно токсичних рівнів або продовження періоду підтримання такої концентрації. У пацієнтів, які отримують обидва лікарські препарати, слід контролювати рівень метотрексату та леветирацетаму у плазмі крові. Пероральні контрацептиви та інші фармакокінетичні взаємодії Леветирацетам у добовій дозі 1000 мг не впливає на фармакокінетику пероральних контрацептивів (етинілестрадіолу та левоноргестрелу); а також не змінює показники ендокринної функції (лютеїнізуючого гормону та прогестерону). Леветирацетам у добовій дозі 2000 мг не змінює фармакокінетику дигоксину та варфарину; і не змінює прогромбіновий час. Дигоксин, пероральні контрацептиви та варфарин не впливають на фармакокінетику леветирацетаму. Їжа та алкоголь Їжа не впливає на ступінь всмоктування леветирацетаму, але трохи зменшує швидкість всмоктування. Даних щодо взаємодії леветирацетаму з алкоголем немає.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди. Добову дозу препарату ділять на два прийоми однаковою дозою. Таблетки приймають, запиваючи достатньою кількістю рідини. Таблетки не призначені для дітей віком до 6 років у зв'язку з неможливістю правильного підбору дози. Монотерапія Дорослим та підліткам з 16 років лікування слід розпочинати з добової дози 500 мг, розділеної на 2 прийоми (по 250 мг 2 рази на добу). Через 2 тижні доза може бути збільшена до початкової терапевтичної – 1000 мг (по 500 мг 2 рази на добу). Максимальна добова доза становить 3000 мг (по 1500 мг двічі на добу). У складі додаткової терапії Дорослим та підліткам (від 12 до 17 років) з масою тіла понад 50 кг лікування слід розпочинати з добової дози 1000 мг, розділеної на 2 прийоми (по 500 мг 2 рази на добу). Залежно від клінічної реакції та переносимості препарату добова доза може бути збільшена до максимальної – 3000 мг (по 1500 мг 2 рази на добу). Зміна дози на 500 мг 2 рази на день може здійснюватися кожні 2-4 тижні. Дітям з 6 років та підліткам (від 12 до 17 років) з масою тіла менше 50 кг лікування слід розпочинати з добової дози 20 мг/кг маси тіла, розділеної на 2 прийоми (по 10 мг/кг маси тіла 2 рази на добу). Зміна дози на 20 мг/кг маси тіла (по 10 мг/кг маси тіла 2 рази на добу) може здійснюватися кожні 2 тижні до досягнення добової дози, що рекомендується, - 60 мг/кг маси тіла (по 30 мг/кг маси тіла 2 рази в добу). При непереносимості добової дози, що рекомендується, можливе її зниження. Слід застосовувати найменшу ефективну дозу. Лікар повинен призначити препарат у найбільш підходящій лікарській формі та дозуванні залежно від віку, маси тіла пацієнта та необхідної терапевтичної дози. У зв'язку з відсутністю потрібного дозування таблетки не призначені для лікування дітей вагою менше 25 кг, призначення дози менше 250 мг, а також для пацієнтів, які мають труднощі при ковтанні. У цих випадках рекомендується розпочинати лікування з прийому препарату у формі розчину для прийому внутрішньо. Дітям із масою тіла понад 50 кг дозування здійснюють за схемою, наведеною для дорослих. Оскільки леветирацетам виводиться з організму нирками, при призначенні препарату пацієнтам із нирковою недостатністю та пацієнтам похилого віку дозу слід коригувати залежно від величини кліренсу креатиніну (КК). Кліренс креатиніну для чоловіків можна розрахувати, виходячи з концентрації сироваткового креатиніну, за такою формулою: КК (мл/хв) = [140 - вік (роки)] х маса тіла (кг) / 72 х ККсироват (мг/дл) Кліренс креатиніну для жінок можна розрахувати, помноживши отримане значення коефіцієнт 0,85. Потім КК коригується з урахуванням площі поверхні тіла (ППТ) за такою формулою: КК (мл/хв/1,73 м2) = КК (мл/хв) / ППТ об'єкта (м2) х 1,73 Коригування дози для дорослих Ниркова недостатність КК (мл/хв) Режим дозування Норма >80 від 500 до 1500 мг 2 рази на добу Легка 50-79 від 500 до 1000 мг 2 рази на добу Помірна 30-49 від 250 до 750 мг 2 рази на добу Важка <30 від 250 до 500 мг 2 рази на добу Термінальна стадія (пацієнти, що перебувають на діалізі*) - від 500 до 1000 мг 1 раз на добу** *У перший день лікування рекомендується прийом насичувальної дози 750 мг. ** Після діалізу рекомендується прийом додаткової дози 250-500 мг. Дітям з нирковою недостатністю корекцію дози леветирацетаму слід проводити з урахуванням ступеня ниркової недостатності. Кліренс креатиніну (мл/хв/1,73 м2) може бути оцінений на підставі визначення сироваткового креатиніну (мг/дл) для підлітків та дітей, використовуючи таку формулу (формула Шварца): КК (мл/хв/1,73 м2) = Зростання (см) х ks / ККсироват (мг/дл) ks=0,55 для дітей менше 13 років та підлітків жіночої статі; ks=0,7 для підлітків чоловічої статі. Дозування для дітей та підлітків вагою менше 50 кг із порушенням функції нирок. Ниркова недостатність КК (мл/хв/1,73 м2) Режим дозування - Діти старше 4 років та підлітки масою тіла менше 50 кг Норма >80 10-30 мг/кг 2 рази на добу Легка 50-79 10-20 мг/кг 2 рази на добу Помірна 30-49 5-15 мг/кг 2 рази на добу Важка <30 5-10 мг/кг 2 рази на добу Термінальна стадія (пацієнти, що перебувають на діалізі) 10-20 мг/кг 1 раз на добу (1) (2) (1)15 мг/кг рекомендована доза навантаження в перший день лікування (2) рекомендована підтримуюча доза після діалізу 5-10 мг/кг Пацієнтам з порушенням функції печінки легкого та середнього ступенів тяжкості корекції режиму дозування не потрібно. У пацієнтів з декомпенсованим порушенням функції печінки та нирковою недостатністю рівень зниження кліренсу креатиніну може не повною мірою відображати рівень тяжкості ниркової недостатності. У таких випадках при кліренсі креатиніну Для дітей віком до 6 років рекомендованою лікарською формою є розчин для прийому внутрішньо. Якщо потрібно припинити прийом препарату, то скасування лікування рекомендується здійснювати поступово, зменшуючи разову дозу на 500 мг кожні 2-4 тижні (у дорослих та підлітків вагою більше ніж 50 кг). У дітей зниження дози не повинно перевищувати 10 мг/кг маси тіла двічі на добу кожні 2 тижні. Супутні протиепілептичні препарати (під час переведення пацієнтів на терапію леветирацетамом) бажано скасовувати поступово. Наявні відомості про застосування препарату у дітей не свідчать про будь-який його негативний вплив на розвиток та статеве дозрівання. Проте віддалені наслідки впливу терапії леветирацетамом на здатність дітей до навчання, їхній інтелектуальний розвиток, зростання, функції ендокринних залоз, статевий розвиток та фертильність залишаються невідомими. Пацієнтам із захворюваннями нирок та некомпенсованими захворюваннями печінки рекомендується дослідження функції нирок перед початком лікування. При порушенні функції нирок може знадобитися корекція дози. У зв'язку з наявними повідомленнями про випадки суїциду, суїцидальних намірів та спроб суїциду при лікуванні леветирацетамом слід попереджати пацієнтів про необхідність негайно повідомляти лікаря про появу будь-яких симптомів депресії або суїцидальних намірів.ПередозуванняСимптоми: сонливість, ажитація, тривожність, агресивність, гноблення свідомості, гноблення дихання, кома. Лікування: в гострому періоді - штучний виклик блювоти та промивання шлунка з наступним призначенням активованого вугілля. Специфічного антидоту для леветирацетаму немає. При необхідності проводиться симптоматичне лікування в умовах стаціонару з використанням гемодіалізу (ефективність гемодіалізу для леветирацетаму становить 60%, для його первинного метаболіту – 74%).Запобіжні заходи та особливі вказівкиПорушення функції нирок Пацієнтам із захворюваннями нирок та декомпенсованими захворюваннями печінки рекомендується дослідження функції нирок перед початком лікування. При порушенні функції нирок може знадобитися корекція дози. Кількість формених елементів крові Випадки зменшення кількості кров'яних тілець (нейтропенія, агранулоцитоз, лейкопенія, тромбоцитопенія та панцитопенія) були описані у зв'язку із застосуванням леветирацитаму. Аналіз крові, з підрахунком кров'яних тілець, рекомендований пацієнтам, у яких виникає сильна слабкість, гіпертермія, рецидивні інфекції або порушення згортання крові. Суїцид При лікуванні протиепілептичними засобами, зокрема леветирацетамом, надходили повідомлення про завершені суїциди, суїцидальні спроби, суїцидальне мислення та поведінку. У метааналізі рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень протиепілептичних засобів було виявлено невелике підвищення ризику суїцидального мислення та поведінки. Механізм підвищення ризику не відомий. Таким чином, при лікуванні леветирацетамом слід здійснювати контроль за ознаками депресії та (або) суїцидального мислення та поведінки та за необхідності проводити належне лікування. Пацієнтів (та їх опікунів) необхідно попередити про те, що у разі появи ознак депресії та (або) суїцидального мислення чи поведінки, їм слід звернутися до лікаря. Педіатрична популяція Наявні дані про застосування леветирацетаму у дітей вказують на відсутність впливу даного препарату на ріст та статеве дозрівання. Тим не менш, довгострокові ефекти на здатність до навчання, розумові здібності, зростання, ендокринну функцію, статеве дозрівання та дітородний потенціал дітей залишаються невідомими. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Вплив препарату Кеппра® на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами спеціально не вивчався. Тим не менш, в силу різної індивідуальної чутливості до препарату з боку центральної нервової системи в період лікування (у деяких пацієнтів може спостерігатися сонливість) необхідно утримуватися від керування автотранспортом та заняттями потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діюча речовина: леветирацетам – 500 мг; допоміжні речовини: кроскармеллозу натрію 21,500 мг, макрогол 6000 5,000 мг, кремнію діоксид 10,375 мг, магнію стеарат 0,625 мг; опадрай 85F32004 -16,125 мг [барвник заліза оксид жовтий (Е172), макрогол 3350, полівініловий спирт частково гідролізований, тальк, титану діоксид (Е171)]. По 10 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістері) [ПВХ/фольга алюмінієва]. По 3 або 6 блістерів разом із інструкцією із застосування у картонній пачці.Опис лікарської формиСвітло-жовті овальної форми таблетки, покриті плівковою оболонкою, з двоопуклими поверхнями, з односторонньою ризиком, по один бік від якого є гравірування "ucb", по інший - "500"; на зламі однорідні, білого кольору.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб.ФармакокінетикаНе спостерігалося залежності фармакокінетики від статі, раси та часу доби. Всмоктування. Леветирацетам добре розчинна речовина з високою проникною здатністю. Після прийому внутрішньо леветирацетам добре абсорбується із шлунково-кишкового тракту. Всмоктування відбувається повністю і носить лінійний характер, завдяки чому концентрація в плазмі може бути передбачена, виходячи з прийнятої дози леветирацетаму, вираженої в мг/кг маси тіла. Ступінь всмоктування не залежить від дози та часу прийому їжі. Біодоступність становить приблизно 100%. Максимальна концентрація в плазмі (Cmax) досягається через 1,3 години після перорального прийому леветирацетаму в дозі 1000 мг і при одноразовому прийомі становить 31 мкг/мл, після повторного прийому (2 рази на добу) – 43 мкг/мл. Рівноважний стан досягається через дві доби при дворазовому прийомі препарату. Розподіл. Зв'язування леветирацетаму та його основного метаболіту з білками плазми становить менше 10%. Об'єм розподілу (Vd) становить приблизно 0,5-0,7 л/кг. Метаболізм Леветирацетам неактивно метаболізується у організмі людини. Основним метаболічним шляхом (24% дози) є ферментний гідроліз ацетамідної групи. Утворення первинного метаболіту ucb L057 відбувається без участі ізоферментів цитохрому Р450 печінки. Метаболіт ucb L057 є фармакологічно неактивним. Крім того, було визначено два другорядні метаболіти. Перший утворюється при гідроксилювання піролідонового кільця (1,6% дози), а другий -при розкритті піролідонового кільця (0,9% дози). На долю інших неідентифікованих компонентів припадає лише 0,6 % дози. Леветирацетам та його основний метаболіт не піддаються взаємному енантіометричному перетворенню in vivo. В умовах in vitro леветирацетам та його основний метаболіт не пригнічують основних ізоформ цитохрому Р450 печінки людини (CYP3A4, 2А6, 2С9, 2С19, 2D6, 2Е1 та 1А2), активності глюкуронілтрансфераз (UGT1A1 та U). Крім того, леветирацетам не впливає на глюкуронізацію вальпроєвої кислоти in vitro. У культурі гепатоцитів людини леветирацетам незначно впливав на CYP1A2, SULT1E1 і UGT1A1 або взагалі не змінював їх активності. Леветирацетам викликав легку індукцію CYP2B6 та CYP3A4. На підставі результатів оцінки взаємодій з оральними контрацептивами, дигоксином та варфарином в умовах in vitro та in vivo не очікується значущої індукції ферментів в умовах in vivo. Таким чином, можливість взаємодії препарату Кеппра з іншими препаратами, і навпаки, є малоймовірною. Виведення Період напіввиведення (T1/2) із плазми крові дорослої людини становить 7 ± 1 год і не залежить від дози, способу введення або частоти введення. Середня величина загального кліренсу становить 0,96 мл/хв/кг. Основний шлях виведення нирками в середньому 95% дози (близько 93% від дози виводиться протягом 48 годин). Виведення з фекаліями становить 0,3% дози. Загальний рівень виведення леветирацетаму та його основного метаболіту з сечею у перші 48 годин становить 66% та 24% від дози відповідно. Нирковий кліренс леветирацетаму та ucb L057 становить 0,6 та 4,2 мл/хв/кг, відповідно, свідчуючи про те, що леветирацетам виводиться шляхом клубочкової фільтрації з подальшою канальцевою реабсорбцією, а також що первинний метаболіт препарату також виводиться шляхом активної доповнення до клубочкової фільтрації. Виведення леветирацетаму корелюється з кліренсом креатиніну. У пацієнтів похилого віку T1/2 збільшується на 40% і становить 10-11 год, що пов'язано з порушенням ниркової функції у цієї категорії людей. У пацієнтів з порушенням функції нирок кліренс леветирацетаму та його первинного метаболіту корелює з кліренсом креатиніну. Тому пацієнтам із нирковою недостатністю рекомендується підбір дози залежно від кліренсу креатиніну. У термінальній стадії ниркової недостатності у дорослих пацієнтів T1/2 становить 25 годин у період між сеансами діалізу та 3,1 години під час діалізу. Протягом 4-годинного сеансу діалізу видаляється до 51% леветирацетаму. У пацієнтів з порушенням функції печінки легкого та середнього ступенів тяжкості значних змін кліренсу леветирацетаму не відбувається. У більшості пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки при супутній нирковій недостатності кліренс леветирацетаму знижується більш ніж на 50%. Діти (4-12 років) T1/2 у дітей віком 4-12 років після одноразового перорального введення препарату у дозі 20 мг/кг маси тіла становить 6 годин. Загальний кліренс леветирацетаму у дітей 4-12 років приблизно на 30% вище і знаходиться у прямій залежності від маси тіла. Після багаторазового перорального застосування (доза від 20 до 60 мг/кг/добу) у дітей з епілепсією (від 4 до 12 років) леветирацетам швидко всмоктувався. Пікова концентрація в плазмі спостерігалася через 0,5-1,0 годин після прийому. Спостерігалося лінійне, пропорційне дозі збільшення пікової концентрації у плазмі та площі під кривою. Період напіввиведення становить близько 5 годин. Здається загальний кліренс дорівнював 1,1 мл/хв/кг.ФармакодинамікаЛеветирацетам – активна речовина препарату Кеппра – є похідним піролідону (S-енантіомер а-етил-2-оксо-1-піролідин-ацетаміду), за хімічною структурою відрізняється від відомих протиепілептичних лікарських засобів. Механізм дії Механізм дії леветирацетаму остаточно не вивчений. Експерименти in vitro та in vivo показали, що леветирацетам не впливає на основні характеристики клітин та нормальну нейротрансмісію. Дослідження in vitro показали, що леветирацетам впливає на внутрішньонейрональну концентрацію іонів Са2-, частково гальмуючи струм Са2+ через канали N типу і, знижуючи вивільнення кальцію з внутрішньонейрональних депо. Крім того, леветирацетам частково відновлює струми через ГАМК і гліцин-залежні канали, знижені цинком і (3-карболінами. Також у дослідженнях in vitro було визначено, що леветирацетам пов'язується зі специфічною ділянкою в тканині головного мозку. Місце зв'язування являє собою білок 2А сина Леветирацетам і зв'язані аналоги відрізняються спорідненістю зв'язування з білком 2А синаптичних везикул, яке корелює зі ступенем протиепілептичного захисту в аудіогенній моделі епілепсії у мишей.що взаємодія між леветирацетамом і білком 2А синаптичних везикул очевидно робить внесок у протисудомний механізм дії препарату. Фармакодинамічні ефекти Леветирацетам індукує протиепілептичний захист у різноманітних тваринних моделях парціальних та первинно-генералізованих нападів, не проявляючи при цьому про-конвульсивної дії. Основний метаболіт леветирацетаму не є активним. У людей активність леветирацетаму щодо епілепсії як з парціальними, так і з генералізованими нападами (епілептиформних розрядів/фотопароксизмальної реакції) підтверджує його широкий фармакологічний профіль. Клінічна ефективність та безпека Додаткова терапія при лікуванні парціальних нападів з вторинною генералізацією або без такої у дорослих, підлітків та дітей з 4-х років з епілепсією Ефективність леветирацетаму у дорослих була підтверджена у трьох подвійних сліпих плацебо-контрольованих дослідженнях, щодо застосування 1000 мг, 2000 мг та 3000 мг на добу, розділеної на два прийоми, з тривалістю лікування до 18 тижнів. Було показано, що співвідношення пацієнтів, які продемонстрували 50% і більше зниження частоти парціальних нападів на тиждень щодо вихідного рівня при прийомі постійної дози (12/14 тижнів), склала 27,7%, 31,6% і 41,3% у пацієнтів, приймали леветирацетам у дозі 1000, 2000 або 3000 мг відповідно, і 12,6% у пацієнтів, які приймали плацебо. Педіатрична популяція Ефективність леветирацетаму у дітей (віком від 4 до 16 років) була встановлена ​​у подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні тривалістю 14 тижнів, що включало 198 пацієнтів. Пацієнти даного дослідження приймали леветирацетам у постійній дозі 60 мг/кг/добу (у два прийоми). 44,6% пацієнтів, які приймали леветирацетам, та 19,6% пацієнтів, які отримували плацебо, продемонстрували 50% і більше зниження частоти парціальних нападів на тиждень щодо вихідного рівня. На тлі тривалого лікування 11,4% пацієнтів не мали припадків протягом принаймні 6 місяців і 7,2% - протягом принаймні 1 року. У плацебо контрольованих клінічних дослідженнях брали участь 35 дітей віком до 1 року з парціальними нападами, з яких лише 13 були у віці Монотерапія при лікуванні парціальних нападів з вторинною генералізацією або без такої у пацієнтів з 16 років і старше з вперше діагностованою епілепсією Ефективність леветирацетаму в монотерапії була порівнянна з ефективністю карбамазепіну з контрольованим вивільненням у паралельних групах при проведенні подвійного сліпого дослідження на 576 пацієнтів з 16 років та старших із вперше або нещодавно діагностованою епілепсією. У дослідження були включені пацієнти лише з неспровокованими парціальними нападами або генералізованими тоніко-клонічними нападами. Пацієнти були рандомізовані до груп лікування карбамазепіном з контрольованим вивільненням по 400-1200 мг на добу або леветирацетамом по 1000-3000 мг на добу, тривалістю до 121 тижня залежно від відповіді. Відсутність нападів протягом 6 місяців відмічено у 73% пацієнтів, які приймають леветирацетам, та 72,8% пацієнтів, які приймають карбамазепін з контрольованим вивільненням; скоригована абсолютна різниця між курсами лікування становила 0.2% (95% довірчий інтервал: -7,8 8,2). Більше половини пацієнтів не мали нападів протягом 12 місяців (56,6% та 58.5% пацієнтів на леветирацетамі та на карбамазепіні з контрольованим вивільненням відповідно). У дослідженні, яке відображає клінічну практику, супутні протиепілептичні препарати могли бути скасовані у обмеженої кількості пацієнтів, які відповіли на додаткову терапію леветирацетамом (36 дорослих пацієнтів із 69). Додаткова терапія для лікування міоклонічних нападів у дорослих та підлітків з 12 років і старше з ювенільною міоклонічною епілепсією Ефективність леветирацетаму була встановлена ​​у подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні тривалістю 16 тижнів для пацієнтів з 12 років та старше з ідіопатичною генералізованою епілепсією з міоклонічними судомами при різних синдромах. Більшість пацієнтів мали ювенільну міоклонічну епілепсію. У цьому дослідженні доза леветирацетам становила 3000 мг на добу на два прийоми. 58,3% пацієнтів, які приймали леветирацетам, та 23,3% пацієнтів, які приймали плацебо, мали принаймні 50% зменшення кількості днів із міоклонічними нападами за тиждень. Протягом тривалого лікування 28,6% пацієнтів не мали міоклонічних судом протягом принаймні 6 місяців, і 21% пацієнтів протягом принаймні одного року. Додаткова терапія для лікування первинно-генералізованих тоніко-клонічних нападів у дорослих та підлітків з 12 років і старше з ідіопатичною генералізованою епілепсією Ефективність леветирацетаму була встановлена ​​в 24-тижневому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні, що включало дорослих, підлітків та обмежену кількість дітей з ідіопатичною генералізованою епілепсією з первинно-генералізованими тоніко-клонічними (ПГТК) нападами, з різними. епілепсія, дитяча абсанс-епілепсія або епілепсія з генералізованими тоніко-клонічними судомами при пробудженні). У цьому дослідженні добова доза леветирацетаму становила 3000 мг на добу для дорослих та підлітків або 60 мг на кг на добу для дітей, розділена на два прийоми. 72,2% пацієнтів, які приймали леветирацетам, та 45,2% пацієнтів, які приймали плацебо, показали зменшення частоти нападів протягом тижня на 50% і більше у пацієнтів із ПГТК припадками. У довгостроковому спостереженні 47,4% пацієнтів не мали тоніко-клонічних нападів протягом, принаймні, 6 місяців, і 31,5% пацієнтів не мали тоніко-клонічних нападів протягом, принаймні, одного року.Показання до застосуванняЯк монотерапія при лікуванні: парціальних нападів з вторинною генералізацією або без такої у дорослих та підлітків з 16 років із вперше діагностованою епілепсією. У складі додаткової терапії при лікуванні: парціальних нападів з вторинною генералізацією або без такої у дорослих та дітей з 6 років з епілепсією; міоклонічних судом у дорослих та підлітків старше 12 років з ювенільною міоклонічною епілепсією; первинно-генералізованих судомних тоніко-клонічних нападів у дорослих та підлітків старше 12 років з ідіопатичною генералізованою епілепсією.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до леветирацетаму або інших похідних піролідону, а також до будь-яких компонентів препарату. З обережністю: пацієнти похилого віку (старше 65 років); захворювання печінки на стадії декомпенсації; ниркова недостатність.Вагітність та лактаціяУ постреєстраційних даних, отриманих із кількох проспективних регістрів вагітностей, зафіксовано понад 1000 випадків призначення монотерапії леветирацетамом у першому триместрі вагітності. В цілому, ці дані не свідчать про суттєве підвищення ризику серйозних вроджених вад розвитку, хоча тератогенний ризик не може бути повністю виключений. Терапія декількома протиепілептичними засобами пов'язана з вищим ризиком виникнення вроджених вад розвитку, ніж монотерапія, внаслідок чого монотерапія у вагітних жінок є доцільною. Дослідження у тварин показали токсичність леветирацетаму на репродуктивну функцію. Леветирацетам не слід призначати під час вагітності та у жінок із збереженою дітородною функцією, які не використовують контрацепцію, за винятком випадків клінічної необхідності. Фізіологічні зміни в організмі жінки під час вагітності можуть впливати на концентрацію в плазмі леветирацетаму, як і інших протиепілептичних препаратів. Під час вагітності відмічено зниження концентрації леветирацетаму у плазмі. Це зниження більш виражено у третьому триместрі (до 60% від базової концентрації протягом третього триместру). Лікування леветирацетамом вагітних слід проводити під спеціальним контролем. Перерви у проведенні протиепілептичної терапії можуть призвести до погіршення перебігу захворювання, що може завдати шкоди здоров'ю як матері, так і плода. Період грудного вигодовування Леветирацетам виділяється із грудним молоком, тому грудне вигодовування при лікуванні препаратом не рекомендується. Однак, якщо лікування леветирацетамом необхідне в період грудного вигодовування, співвідношення ризик/користь лікування має бути ретельно зважено щодо важливості годівлі. Фертильність У дослідженнях на тваринах не виявлено впливу на фертильність. Клінічні дані впливу на фертильність відсутні, потенційний ризик для людини невідомий.Побічна діяПоданий нижче профіль небажаних явищ заснований на аналізі результатів плацебо-контрольованих досліджень, а також на досвіді постреєстраційного застосування леветирацетаму. Найчастіші небажані реакції були назофарингіт, сонливість, біль голови, стомлюваність і запаморочення. Профіль безпеки леветирацетаму загалом подібний до різних вікових груп дорослих та дітей. Небажані реакції перераховані нижче за системами та органами та частотою виникнення: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, Інфекційні та паразитарні захворювання - Дуже часто: назофарингіт; Рідко: інфекції. Порушення з боку крові та лімфатичної системи - Нечасто: тромбоцитопенія, лейкопенія; Рідко: панцитопенія, агранулоцитоз, нейтропенія. Порушення з боку імунної системи - Рідко: лікарська реакція з еозинофілією та системними проявами (DRESS-синлром), гіперчутливість (включаючи ангіоневротичний набряк та анафілаксію). Порушення з боку обміну речовин та харчування - Часто: анорексія; Нечасто збільшення маси тіла, зниження маси тіла; Рідко: гіпонатріємія. Порушення психіки - Часто: депресія, ворожість/агресивність, тривога, безсоння, нервозність/дратівливість; Нечасто: спроби суїциду, суїцидальні наміри, психотичні розлади, поведінкові розлади, галюцинації, гнівливість, сплутаність свідомості, емоційна лабільність/мінливість настрою, збудження, панічні атаки; Рідко: суїцид, розлад особистості, порушення мислення Порушення з боку нервової системи - Дуже часто: сонливість, біль голови; Часто: судоми, порушення рівноваги, запаморочення, летаргія, тремор; Нечасто: амнезія, погіршення пам'яті, порушення координації/атаксія, парестезії, зниження концентрації уваги; Рідко: хореоатетоз, дискінезія, гіперкінезія. Порушення з боку органу зору: - Нечасто: диплопія, нечіткість зору. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення - Часто: вертиго. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння - Часто: кашель. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: - Часто: біль у животі, діарея, диспепсія, блювання, нудота; Рідко: панкреатит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: - Нечасто: зміна функціональних проб печінки; Рідко: печінкова недостатність, гепатит. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: - Рідко: гостра ниркова недостатність. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин - Часто: висипання; Нечасто: алопеція, екзема, свербіж; Рідко: токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, багатоформна еритема. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини - Нечасто: м'язова слабкість, міалгія; Рідко: рабдоміоліз та збільшення рівня креатинфосфокінази у крові. Загальні розлади - Часто: астенія/втома. Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій - Нечасто: випадкові ушкодження. Опис окремих небажаних реакцій Ризик анорексії вищий при одночасному застосуванні леветирацетаму та топірамату. У ряді випадків спостерігалося відновлення волосяного покриву після відміни леветирацетаму. У деяких випадках панцигопенії реєструвалося пригнічення кісткового мозку. Поширеність рабдоміолізу та підвищення рівня креатинфосфокінази в крові суттєво вища у пацієнтів з Японії, порівняно з представниками інших національностей. Профіль безпеки у дітей у плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях можна порівняти з профілем безпеки леветирацетаму у дорослих. У дітей та підлітків віком від 4 до 16 років частіше реєструвалися такі небажані реакції: блювання (дуже часто, 11,2%), збудження (часто, 3,4%), мінливість настрою (часто, 2,1%), емоційна лабільність (часто, 1,7%), агресивність (часто, 8,2%), поведінкові розлади (часто, 5,6%) та летаргія (часто, 3,9%). У дітей віком від 1 місяця до 4 років частіше реєстрували такі небажані реакції: дратівливість (дуже часто, 11,7%) та порушення координації (часто, 3,3%). У подвійному сліпому плацебо контрольованому дослідженні, метою якого було показати, що препарат з безпеки не поступається плацебо, оцінювали когнітивні та нейропсихологічні ефекти Кеппри у дітей віком від 4 до 16 років з парціальними нападами. За результатами дослідження було зроблено висновок, що Кеппра не відрізнялася від плацебо (не поступалася йому) щодо змін суми балів за розділами "Увага та Пам'ять" та "Комбінований Скринінг Пам'яті" шкали Лейтер-Р (Leiter-R) у пацієнтів, які пройшли дослідження відповідно до протоколу, порівняно з вихідним візитом. В результаті аналізу поведінкового та емоційного статусу за допомогою інструменту, що пройшов валідацію, - опитувальника Аченбаха (Achenbach) - було виявлено агресивну поведінку в групі пацієнтів, які приймають препарат Кеппра. Однак пацієнти, які приймали Кеппру в ході довгострокового спостереження у відкритій фазі дослідження, не демонстрували погіршення поведінкового та емоційного статусу, зокрема показники агресивної поведінки не погіршувалися порівняно з вихідним рівнем.Взаємодія з лікарськими засобамиПротиепілептичні препарати Результати дореєстраційних клінічних досліджень, проведених у дорослих, показали, що леветирацетам не впливає на концентрацію в плазмі відомих протиепілептичних препаратів (фенітоїну, карбамазепіну, вальпроєвої кислоти, фенобарбіталу, ламотриджину, габапентину та примідону) та ці протиепацети Як і у дорослих, дані на користь клінічно значущих лікарських взаємодій у дітей, які отримують леветирацетам у дозі до 60 мг/кг/добу, відсутні. Ретроспективний аналіз фармакокінетичних взаємодій у дітей та підлітків з епілепсією (від 4 до 17 років) підтвердив, що застосування леветирацетаму перорально в режимі додаткової терапії не впливало на рівноважну концентрацію у сироватці карбамазепіну та вальпроату, що приймаються одночасно. Проте, згідно з наявними даними, кліренс леветирацетаму у дітей, які отримують лікування фермент-індукувальними протиепілептичними засобами, на 20% вище. Коригування дози не потрібне. Пробенецид Показано, що пробенецид, блокатор канальцевої секреції (по 500 мг 4 рази/добу), пригнічує нирковий кліренс основного метаболіту леветирацетаму, але не самого леветирацетаму. Проте концентрація даного метаболіту залишається низькою. Метотрексат При одночасному застосуванні леветирацетаму та метотрексату було зазначено, що знижується кліренс метотрексату, що призводить до підвищення концентрації метотрексату в крові до потенційно токсичних рівнів або продовження періоду підтримання такої концентрації. У пацієнтів, які отримують обидва лікарські препарати, слід контролювати рівень метотрексату та леветирацетаму у плазмі крові. Пероральні контрацептиви та інші фармакокінетичні взаємодії Леветирацетам у добовій дозі 1000 мг не впливає на фармакокінетику пероральних контрацептивів (етинілестрадіолу та левоноргестрелу); а також не змінює показники ендокринної функції (лютеїнізуючого гормону та прогестерону). Леветирацетам у добовій дозі 2000 мг не змінює фармакокінетику дигоксину та варфарину; і не змінює прогромбіновий час. Дигоксин, пероральні контрацептиви та варфарин не впливають на фармакокінетику леветирацетаму. Їжа та алкоголь Їжа не впливає на ступінь всмоктування леветирацетаму, але трохи зменшує швидкість всмоктування. Даних щодо взаємодії леветирацетаму з алкоголем немає.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди. Добову дозу препарату ділять на два прийоми однаковою дозою. Таблетки приймають, запиваючи достатньою кількістю рідини. Таблетки не призначені для дітей віком до 6 років у зв'язку з неможливістю правильного підбору дози. Монотерапія Дорослим та підліткам з 16 років лікування слід розпочинати з добової дози 500 мг, розділеної на 2 прийоми (по 250 мг 2 рази на добу). Через 2 тижні доза може бути збільшена до початкової терапевтичної – 1000 мг (по 500 мг 2 рази на добу). Максимальна добова доза становить 3000 мг (по 1500 мг двічі на добу). У складі додаткової терапії Дорослим та підліткам (від 12 до 17 років) з масою тіла понад 50 кг лікування слід розпочинати з добової дози 1000 мг, розділеної на 2 прийоми (по 500 мг 2 рази на добу). Залежно від клінічної реакції та переносимості препарату добова доза може бути збільшена до максимальної – 3000 мг (по 1500 мг 2 рази на добу). Зміна дози на 500 мг 2 рази на день може здійснюватися кожні 2-4 тижні. Дітям з 6 років та підліткам (від 12 до 17 років) з масою тіла менше 50 кг лікування слід розпочинати з добової дози 20 мг/кг маси тіла, розділеної на 2 прийоми (по 10 мг/кг маси тіла 2 рази на добу). Зміна дози на 20 мг/кг маси тіла (по 10 мг/кг маси тіла 2 рази на добу) може здійснюватися кожні 2 тижні до досягнення добової дози, що рекомендується, - 60 мг/кг маси тіла (по 30 мг/кг маси тіла 2 рази в добу). При непереносимості добової дози, що рекомендується, можливе її зниження. Слід застосовувати найменшу ефективну дозу. Лікар повинен призначити препарат у найбільш підходящій лікарській формі та дозуванні залежно від віку, маси тіла пацієнта та необхідної терапевтичної дози. У зв'язку з відсутністю потрібного дозування таблетки не призначені для лікування дітей вагою менше 25 кг, призначення дози менше 250 мг, а також для пацієнтів, які мають труднощі при ковтанні. У цих випадках рекомендується розпочинати лікування з прийому препарату у формі розчину для прийому внутрішньо. Дітям із масою тіла понад 50 кг дозування здійснюють за схемою, наведеною для дорослих. Оскільки леветирацетам виводиться з організму нирками, при призначенні препарату пацієнтам із нирковою недостатністю та пацієнтам похилого віку дозу слід коригувати залежно від величини кліренсу креатиніну (КК). Кліренс креатиніну для чоловіків можна розрахувати, виходячи з концентрації сироваткового креатиніну, за такою формулою: КК (мл/хв) = [140 - вік (роки)] х маса тіла (кг) / 72 х ККсироват (мг/дл) Кліренс креатиніну для жінок можна розрахувати, помноживши отримане значення коефіцієнт 0,85. Потім КК коригується з урахуванням площі поверхні тіла (ППТ) за такою формулою: КК (мл/хв/1,73 м2) = КК (мл/хв) / ППТ об'єкта (м2) х 1,73 Коригування дози для дорослих Ниркова недостатність КК (мл/хв) Режим дозування Норма >80 від 500 до 1500 мг 2 рази на добу Легка 50-79 від 500 до 1000 мг 2 рази на добу Помірна 30-49 від 250 до 750 мг 2 рази на добу Важка <30 від 250 до 500 мг 2 рази на добу Термінальна стадія (пацієнти, що перебувають на діалізі*) - від 500 до 1000 мг 1 раз на добу** *У перший день лікування рекомендується прийом насичувальної дози 750 мг. ** Після діалізу рекомендується прийом додаткової дози 250-500 мг. Дітям з нирковою недостатністю корекцію дози леветирацетаму слід проводити з урахуванням ступеня ниркової недостатності. Кліренс креатиніну (мл/хв/1,73 м2) може бути оцінений на підставі визначення сироваткового креатиніну (мг/дл) для підлітків та дітей, використовуючи таку формулу (формула Шварца): КК (мл/хв/1,73 м2) = Зростання (см) х ks / ККсироват (мг/дл) ks=0,55 для дітей менше 13 років та підлітків жіночої статі; ks=0,7 для підлітків чоловічої статі. Дозування для дітей та підлітків вагою менше 50 кг із порушенням функції нирок. Ниркова недостатність КК (мл/хв/1,73 м2) Режим дозування - Діти старше 4 років та підлітки масою тіла менше 50 кг Норма >80 10-30 мг/кг 2 рази на добу Легка 50-79 10-20 мг/кг 2 рази на добу Помірна 30-49 5-15 мг/кг 2 рази на добу Важка <30 5-10 мг/кг 2 рази на добу Термінальна стадія (пацієнти, що перебувають на діалізі) 10-20 мг/кг 1 раз на добу (1) (2) (1)15 мг/кг рекомендована доза навантаження в перший день лікування (2) рекомендована підтримуюча доза після діалізу 5-10 мг/кг Пацієнтам з порушенням функції печінки легкого та середнього ступенів тяжкості корекції режиму дозування не потрібно. У пацієнтів з декомпенсованим порушенням функції печінки та нирковою недостатністю рівень зниження кліренсу креатиніну може не повною мірою відображати рівень тяжкості ниркової недостатності. У таких випадках при кліренсі креатиніну Для дітей віком до 6 років рекомендованою лікарською формою є розчин для прийому внутрішньо. Якщо потрібно припинити прийом препарату, то скасування лікування рекомендується здійснювати поступово, зменшуючи разову дозу на 500 мг кожні 2-4 тижні (у дорослих та підлітків вагою більше ніж 50 кг). У дітей зниження дози не повинно перевищувати 10 мг/кг маси тіла двічі на добу кожні 2 тижні. Супутні протиепілептичні препарати (під час переведення пацієнтів на терапію леветирацетамом) бажано скасовувати поступово. Наявні відомості про застосування препарату у дітей не свідчать про будь-який його негативний вплив на розвиток та статеве дозрівання. Проте віддалені наслідки впливу терапії леветирацетамом на здатність дітей до навчання, їхній інтелектуальний розвиток, зростання, функції ендокринних залоз, статевий розвиток та фертильність залишаються невідомими. Пацієнтам із захворюваннями нирок та некомпенсованими захворюваннями печінки рекомендується дослідження функції нирок перед початком лікування. При порушенні функції нирок може знадобитися корекція дози. У зв'язку з наявними повідомленнями про випадки суїциду, суїцидальних намірів та спроб суїциду при лікуванні леветирацетамом слід попереджати пацієнтів про необхідність негайно повідомляти лікаря про появу будь-яких симптомів депресії або суїцидальних намірів.ПередозуванняСимптоми: сонливість, ажитація, тривожність, агресивність, гноблення свідомості, гноблення дихання, кома. Лікування: в гострому періоді - штучний виклик блювоти та промивання шлунка з наступним призначенням активованого вугілля. Специфічного антидоту для леветирацетаму немає. При необхідності проводиться симптоматичне лікування в умовах стаціонару з використанням гемодіалізу (ефективність гемодіалізу для леветирацетаму становить 60%, для його первинного метаболіту – 74%).Запобіжні заходи та особливі вказівкиПорушення функції нирок Пацієнтам із захворюваннями нирок та декомпенсованими захворюваннями печінки рекомендується дослідження функції нирок перед початком лікування. При порушенні функції нирок може знадобитися корекція дози. Кількість формених елементів крові Випадки зменшення кількості кров'яних тілець (нейтропенія, агранулоцитоз, лейкопенія, тромбоцитопенія та панцитопенія) були описані у зв'язку із застосуванням леветирацитаму. Аналіз крові, з підрахунком кров'яних тілець, рекомендований пацієнтам, у яких виникає сильна слабкість, гіпертермія, рецидивні інфекції або порушення згортання крові. Суїцид При лікуванні протиепілептичними засобами, зокрема леветирацетамом, надходили повідомлення про завершені суїциди, суїцидальні спроби, суїцидальне мислення та поведінку. У метааналізі рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень протиепілептичних засобів було виявлено невелике підвищення ризику суїцидального мислення та поведінки. Механізм підвищення ризику не відомий. Таким чином, при лікуванні леветирацетамом слід здійснювати контроль за ознаками депресії та (або) суїцидального мислення та поведінки та за необхідності проводити належне лікування. Пацієнтів (та їх опікунів) необхідно попередити про те, що у разі появи ознак депресії та (або) суїцидального мислення чи поведінки, їм слід звернутися до лікаря. Педіатрична популяція Наявні дані про застосування леветирацетаму у дітей вказують на відсутність впливу даного препарату на ріст та статеве дозрівання. Тим не менш, довгострокові ефекти на здатність до навчання, розумові здібності, зростання, ендокринну функцію, статеве дозрівання та дітородний потенціал дітей залишаються невідомими. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Вплив препарату Кеппра® на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами спеціально не вивчався. Тим не менш, в силу різної індивідуальної чутливості до препарату з боку центральної нервової системи в період лікування (у деяких пацієнтів може спостерігатися сонливість) необхідно утримуватися від керування автотранспортом та заняттями потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діюча речовина: леветирацетам – 500 мг; допоміжні речовини: кроскармеллозу натрію 21,500 мг, макрогол 6000 5,000 мг, кремнію діоксид 10,375 мг, магнію стеарат 0,625 мг; опадрай 85F32004 -16,125 мг [барвник заліза оксид жовтий (Е172), макрогол 3350, полівініловий спирт частково гідролізований, тальк, титану діоксид (Е171)]. По 10 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістері) [ПВХ/фольга алюмінієва]. По 3 або 6 блістерів разом із інструкцією із застосування у картонній пачці.Опис лікарської формиСвітло-жовті овальної форми таблетки, покриті плівковою оболонкою, з двоопуклими поверхнями, з односторонньою ризиком, по один бік від якого є гравірування "ucb", по інший - "500"; на зламі однорідні, білого кольору.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб.ФармакокінетикаНе спостерігалося залежності фармакокінетики від статі, раси та часу доби. Всмоктування. Леветирацетам добре розчинна речовина з високою проникною здатністю. Після прийому внутрішньо леветирацетам добре абсорбується із шлунково-кишкового тракту. Всмоктування відбувається повністю і носить лінійний характер, завдяки чому концентрація в плазмі може бути передбачена, виходячи з прийнятої дози леветирацетаму, вираженої в мг/кг маси тіла. Ступінь всмоктування не залежить від дози та часу прийому їжі. Біодоступність становить приблизно 100%. Максимальна концентрація в плазмі (Cmax) досягається через 1,3 години після перорального прийому леветирацетаму в дозі 1000 мг і при одноразовому прийомі становить 31 мкг/мл, після повторного прийому (2 рази на добу) – 43 мкг/мл. Рівноважний стан досягається через дві доби при дворазовому прийомі препарату. Розподіл. Зв'язування леветирацетаму та його основного метаболіту з білками плазми становить менше 10%. Об'єм розподілу (Vd) становить приблизно 0,5-0,7 л/кг. Метаболізм Леветирацетам неактивно метаболізується у організмі людини. Основним метаболічним шляхом (24% дози) є ферментний гідроліз ацетамідної групи. Утворення первинного метаболіту ucb L057 відбувається без участі ізоферментів цитохрому Р450 печінки. Метаболіт ucb L057 є фармакологічно неактивним. Крім того, було визначено два другорядні метаболіти. Перший утворюється при гідроксилювання піролідонового кільця (1,6% дози), а другий -при розкритті піролідонового кільця (0,9% дози). На долю інших неідентифікованих компонентів припадає лише 0,6 % дози. Леветирацетам та його основний метаболіт не піддаються взаємному енантіометричному перетворенню in vivo. В умовах in vitro леветирацетам та його основний метаболіт не пригнічують основних ізоформ цитохрому Р450 печінки людини (CYP3A4, 2А6, 2С9, 2С19, 2D6, 2Е1 та 1А2), активності глюкуронілтрансфераз (UGT1A1 та U). Крім того, леветирацетам не впливає на глюкуронізацію вальпроєвої кислоти in vitro. У культурі гепатоцитів людини леветирацетам незначно впливав на CYP1A2, SULT1E1 і UGT1A1 або взагалі не змінював їх активності. Леветирацетам викликав легку індукцію CYP2B6 та CYP3A4. На підставі результатів оцінки взаємодій з оральними контрацептивами, дигоксином та варфарином в умовах in vitro та in vivo не очікується значущої індукції ферментів в умовах in vivo. Таким чином, можливість взаємодії препарату Кеппра з іншими препаратами, і навпаки, є малоймовірною. Виведення Період напіввиведення (T1/2) із плазми крові дорослої людини становить 7 ± 1 год і не залежить від дози, способу введення або частоти введення. Середня величина загального кліренсу становить 0,96 мл/хв/кг. Основний шлях виведення нирками в середньому 95% дози (близько 93% від дози виводиться протягом 48 годин). Виведення з фекаліями становить 0,3% дози. Загальний рівень виведення леветирацетаму та його основного метаболіту з сечею у перші 48 годин становить 66% та 24% від дози відповідно. Нирковий кліренс леветирацетаму та ucb L057 становить 0,6 та 4,2 мл/хв/кг, відповідно, свідчуючи про те, що леветирацетам виводиться шляхом клубочкової фільтрації з подальшою канальцевою реабсорбцією, а також що первинний метаболіт препарату також виводиться шляхом активної доповнення до клубочкової фільтрації. Виведення леветирацетаму корелюється з кліренсом креатиніну. У пацієнтів похилого віку T1/2 збільшується на 40% і становить 10-11 год, що пов'язано з порушенням ниркової функції у цієї категорії людей. У пацієнтів з порушенням функції нирок кліренс леветирацетаму та його первинного метаболіту корелює з кліренсом креатиніну. Тому пацієнтам із нирковою недостатністю рекомендується підбір дози залежно від кліренсу креатиніну. У термінальній стадії ниркової недостатності у дорослих пацієнтів T1/2 становить 25 годин у період між сеансами діалізу та 3,1 години під час діалізу. Протягом 4-годинного сеансу діалізу видаляється до 51% леветирацетаму. У пацієнтів з порушенням функції печінки легкого та середнього ступенів тяжкості значних змін кліренсу леветирацетаму не відбувається. У більшості пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки при супутній нирковій недостатності кліренс леветирацетаму знижується більш ніж на 50%. Діти (4-12 років) T1/2 у дітей віком 4-12 років після одноразового перорального введення препарату у дозі 20 мг/кг маси тіла становить 6 годин. Загальний кліренс леветирацетаму у дітей 4-12 років приблизно на 30% вище і знаходиться у прямій залежності від маси тіла. Після багаторазового перорального застосування (доза від 20 до 60 мг/кг/добу) у дітей з епілепсією (від 4 до 12 років) леветирацетам швидко всмоктувався. Пікова концентрація в плазмі спостерігалася через 0,5-1,0 годин після прийому. Спостерігалося лінійне, пропорційне дозі збільшення пікової концентрації у плазмі та площі під кривою. Період напіввиведення становить близько 5 годин. Здається загальний кліренс дорівнював 1,1 мл/хв/кг.ФармакодинамікаЛеветирацетам – активна речовина препарату Кеппра – є похідним піролідону (S-енантіомер а-етил-2-оксо-1-піролідин-ацетаміду), за хімічною структурою відрізняється від відомих протиепілептичних лікарських засобів. Механізм дії Механізм дії леветирацетаму остаточно не вивчений. Експерименти in vitro та in vivo показали, що леветирацетам не впливає на основні характеристики клітин та нормальну нейротрансмісію. Дослідження in vitro показали, що леветирацетам впливає на внутрішньонейрональну концентрацію іонів Са2-, частково гальмуючи струм Са2+ через канали N типу і, знижуючи вивільнення кальцію з внутрішньонейрональних депо. Крім того, леветирацетам частково відновлює струми через ГАМК і гліцин-залежні канали, знижені цинком і (3-карболінами. Також у дослідженнях in vitro було визначено, що леветирацетам пов'язується зі специфічною ділянкою в тканині головного мозку. Місце зв'язування являє собою білок 2А сина Леветирацетам і зв'язані аналоги відрізняються спорідненістю зв'язування з білком 2А синаптичних везикул, яке корелює зі ступенем протиепілептичного захисту в аудіогенній моделі епілепсії у мишей.що взаємодія між леветирацетамом і білком 2А синаптичних везикул очевидно робить внесок у протисудомний механізм дії препарату. Фармакодинамічні ефекти Леветирацетам індукує протиепілептичний захист у різноманітних тваринних моделях парціальних та первинно-генералізованих нападів, не проявляючи при цьому про-конвульсивної дії. Основний метаболіт леветирацетаму не є активним. У людей активність леветирацетаму щодо епілепсії як з парціальними, так і з генералізованими нападами (епілептиформних розрядів/фотопароксизмальної реакції) підтверджує його широкий фармакологічний профіль. Клінічна ефективність та безпека Додаткова терапія при лікуванні парціальних нападів з вторинною генералізацією або без такої у дорослих, підлітків та дітей з 4-х років з епілепсією Ефективність леветирацетаму у дорослих була підтверджена у трьох подвійних сліпих плацебо-контрольованих дослідженнях, щодо застосування 1000 мг, 2000 мг та 3000 мг на добу, розділеної на два прийоми, з тривалістю лікування до 18 тижнів. Було показано, що співвідношення пацієнтів, які продемонстрували 50% і більше зниження частоти парціальних нападів на тиждень щодо вихідного рівня при прийомі постійної дози (12/14 тижнів), склала 27,7%, 31,6% і 41,3% у пацієнтів, приймали леветирацетам у дозі 1000, 2000 або 3000 мг відповідно, і 12,6% у пацієнтів, які приймали плацебо. Педіатрична популяція Ефективність леветирацетаму у дітей (віком від 4 до 16 років) була встановлена ​​у подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні тривалістю 14 тижнів, що включало 198 пацієнтів. Пацієнти даного дослідження приймали леветирацетам у постійній дозі 60 мг/кг/добу (у два прийоми). 44,6% пацієнтів, які приймали леветирацетам, та 19,6% пацієнтів, які отримували плацебо, продемонстрували 50% і більше зниження частоти парціальних нападів на тиждень щодо вихідного рівня. На тлі тривалого лікування 11,4% пацієнтів не мали припадків протягом принаймні 6 місяців і 7,2% - протягом принаймні 1 року. У плацебо контрольованих клінічних дослідженнях брали участь 35 дітей віком до 1 року з парціальними нападами, з яких лише 13 були у віці Монотерапія при лікуванні парціальних нападів з вторинною генералізацією або без такої у пацієнтів з 16 років і старше з вперше діагностованою епілепсією Ефективність леветирацетаму в монотерапії була порівнянна з ефективністю карбамазепіну з контрольованим вивільненням у паралельних групах при проведенні подвійного сліпого дослідження на 576 пацієнтів з 16 років та старших із вперше або нещодавно діагностованою епілепсією. У дослідження були включені пацієнти лише з неспровокованими парціальними нападами або генералізованими тоніко-клонічними нападами. Пацієнти були рандомізовані до груп лікування карбамазепіном з контрольованим вивільненням по 400-1200 мг на добу або леветирацетамом по 1000-3000 мг на добу, тривалістю до 121 тижня залежно від відповіді. Відсутність нападів протягом 6 місяців відмічено у 73% пацієнтів, які приймають леветирацетам, та 72,8% пацієнтів, які приймають карбамазепін з контрольованим вивільненням; скоригована абсолютна різниця між курсами лікування становила 0.2% (95% довірчий інтервал: -7,8 8,2). Більше половини пацієнтів не мали нападів протягом 12 місяців (56,6% та 58.5% пацієнтів на леветирацетамі та на карбамазепіні з контрольованим вивільненням відповідно). У дослідженні, яке відображає клінічну практику, супутні протиепілептичні препарати могли бути скасовані у обмеженої кількості пацієнтів, які відповіли на додаткову терапію леветирацетамом (36 дорослих пацієнтів із 69). Додаткова терапія для лікування міоклонічних нападів у дорослих та підлітків з 12 років і старше з ювенільною міоклонічною епілепсією Ефективність леветирацетаму була встановлена ​​у подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні тривалістю 16 тижнів для пацієнтів з 12 років та старше з ідіопатичною генералізованою епілепсією з міоклонічними судомами при різних синдромах. Більшість пацієнтів мали ювенільну міоклонічну епілепсію. У цьому дослідженні доза леветирацетам становила 3000 мг на добу на два прийоми. 58,3% пацієнтів, які приймали леветирацетам, та 23,3% пацієнтів, які приймали плацебо, мали принаймні 50% зменшення кількості днів із міоклонічними нападами за тиждень. Протягом тривалого лікування 28,6% пацієнтів не мали міоклонічних судом протягом принаймні 6 місяців, і 21% пацієнтів протягом принаймні одного року. Додаткова терапія для лікування первинно-генералізованих тоніко-клонічних нападів у дорослих та підлітків з 12 років і старше з ідіопатичною генералізованою епілепсією Ефективність леветирацетаму була встановлена ​​в 24-тижневому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні, що включало дорослих, підлітків та обмежену кількість дітей з ідіопатичною генералізованою епілепсією з первинно-генералізованими тоніко-клонічними (ПГТК) нападами, з різними. епілепсія, дитяча абсанс-епілепсія або епілепсія з генералізованими тоніко-клонічними судомами при пробудженні). У цьому дослідженні добова доза леветирацетаму становила 3000 мг на добу для дорослих та підлітків або 60 мг на кг на добу для дітей, розділена на два прийоми. 72,2% пацієнтів, які приймали леветирацетам, та 45,2% пацієнтів, які приймали плацебо, показали зменшення частоти нападів протягом тижня на 50% і більше у пацієнтів із ПГТК припадками. У довгостроковому спостереженні 47,4% пацієнтів не мали тоніко-клонічних нападів протягом, принаймні, 6 місяців, і 31,5% пацієнтів не мали тоніко-клонічних нападів протягом, принаймні, одного року.Показання до застосуванняЯк монотерапія при лікуванні: парціальних нападів з вторинною генералізацією або без такої у дорослих та підлітків з 16 років із вперше діагностованою епілепсією. У складі додаткової терапії при лікуванні: парціальних нападів з вторинною генералізацією або без такої у дорослих та дітей з 6 років з епілепсією; міоклонічних судом у дорослих та підлітків старше 12 років з ювенільною міоклонічною епілепсією; первинно-генералізованих судомних тоніко-клонічних нападів у дорослих та підлітків старше 12 років з ідіопатичною генералізованою епілепсією.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до леветирацетаму або інших похідних піролідону, а також до будь-яких компонентів препарату. З обережністю: пацієнти похилого віку (старше 65 років); захворювання печінки на стадії декомпенсації; ниркова недостатність.Вагітність та лактаціяУ постреєстраційних даних, отриманих із кількох проспективних регістрів вагітностей, зафіксовано понад 1000 випадків призначення монотерапії леветирацетамом у першому триместрі вагітності. В цілому, ці дані не свідчать про суттєве підвищення ризику серйозних вроджених вад розвитку, хоча тератогенний ризик не може бути повністю виключений. Терапія декількома протиепілептичними засобами пов'язана з вищим ризиком виникнення вроджених вад розвитку, ніж монотерапія, внаслідок чого монотерапія у вагітних жінок є доцільною. Дослідження у тварин показали токсичність леветирацетаму на репродуктивну функцію. Леветирацетам не слід призначати під час вагітності та у жінок із збереженою дітородною функцією, які не використовують контрацепцію, за винятком випадків клінічної необхідності. Фізіологічні зміни в організмі жінки під час вагітності можуть впливати на концентрацію в плазмі леветирацетаму, як і інших протиепілептичних препаратів. Під час вагітності відмічено зниження концентрації леветирацетаму у плазмі. Це зниження більш виражено у третьому триместрі (до 60% від базової концентрації протягом третього триместру). Лікування леветирацетамом вагітних слід проводити під спеціальним контролем. Перерви у проведенні протиепілептичної терапії можуть призвести до погіршення перебігу захворювання, що може завдати шкоди здоров'ю як матері, так і плода. Період грудного вигодовування Леветирацетам виділяється із грудним молоком, тому грудне вигодовування при лікуванні препаратом не рекомендується. Однак, якщо лікування леветирацетамом необхідне в період грудного вигодовування, співвідношення ризик/користь лікування має бути ретельно зважено щодо важливості годівлі. Фертильність У дослідженнях на тваринах не виявлено впливу на фертильність. Клінічні дані впливу на фертильність відсутні, потенційний ризик для людини невідомий.Побічна діяПоданий нижче профіль небажаних явищ заснований на аналізі результатів плацебо-контрольованих досліджень, а також на досвіді постреєстраційного застосування леветирацетаму. Найчастіші небажані реакції були назофарингіт, сонливість, біль голови, стомлюваність і запаморочення. Профіль безпеки леветирацетаму загалом подібний до різних вікових груп дорослих та дітей. Небажані реакції перераховані нижче за системами та органами та частотою виникнення: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, Інфекційні та паразитарні захворювання - Дуже часто: назофарингіт; Рідко: інфекції. Порушення з боку крові та лімфатичної системи - Нечасто: тромбоцитопенія, лейкопенія; Рідко: панцитопенія, агранулоцитоз, нейтропенія. Порушення з боку імунної системи - Рідко: лікарська реакція з еозинофілією та системними проявами (DRESS-синлром), гіперчутливість (включаючи ангіоневротичний набряк та анафілаксію). Порушення з боку обміну речовин та харчування - Часто: анорексія; Нечасто збільшення маси тіла, зниження маси тіла; Рідко: гіпонатріємія. Порушення психіки - Часто: депресія, ворожість/агресивність, тривога, безсоння, нервозність/дратівливість; Нечасто: спроби суїциду, суїцидальні наміри, психотичні розлади, поведінкові розлади, галюцинації, гнівливість, сплутаність свідомості, емоційна лабільність/мінливість настрою, збудження, панічні атаки; Рідко: суїцид, розлад особистості, порушення мислення Порушення з боку нервової системи - Дуже часто: сонливість, біль голови; Часто: судоми, порушення рівноваги, запаморочення, летаргія, тремор; Нечасто: амнезія, погіршення пам'яті, порушення координації/атаксія, парестезії, зниження концентрації уваги; Рідко: хореоатетоз, дискінезія, гіперкінезія. Порушення з боку органу зору: - Нечасто: диплопія, нечіткість зору. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення - Часто: вертиго. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння - Часто: кашель. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: - Часто: біль у животі, діарея, диспепсія, блювання, нудота; Рідко: панкреатит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: - Нечасто: зміна функціональних проб печінки; Рідко: печінкова недостатність, гепатит. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: - Рідко: гостра ниркова недостатність. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин - Часто: висипання; Нечасто: алопеція, екзема, свербіж; Рідко: токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, багатоформна еритема. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини - Нечасто: м'язова слабкість, міалгія; Рідко: рабдоміоліз та збільшення рівня креатинфосфокінази у крові. Загальні розлади - Часто: астенія/втома. Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій - Нечасто: випадкові ушкодження. Опис окремих небажаних реакцій Ризик анорексії вищий при одночасному застосуванні леветирацетаму та топірамату. У ряді випадків спостерігалося відновлення волосяного покриву після відміни леветирацетаму. У деяких випадках панцигопенії реєструвалося пригнічення кісткового мозку. Поширеність рабдоміолізу та підвищення рівня креатинфосфокінази в крові суттєво вища у пацієнтів з Японії, порівняно з представниками інших національностей. Профіль безпеки у дітей у плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях можна порівняти з профілем безпеки леветирацетаму у дорослих. У дітей та підлітків віком від 4 до 16 років частіше реєструвалися такі небажані реакції: блювання (дуже часто, 11,2%), збудження (часто, 3,4%), мінливість настрою (часто, 2,1%), емоційна лабільність (часто, 1,7%), агресивність (часто, 8,2%), поведінкові розлади (часто, 5,6%) та летаргія (часто, 3,9%). У дітей віком від 1 місяця до 4 років частіше реєстрували такі небажані реакції: дратівливість (дуже часто, 11,7%) та порушення координації (часто, 3,3%). У подвійному сліпому плацебо контрольованому дослідженні, метою якого було показати, що препарат з безпеки не поступається плацебо, оцінювали когнітивні та нейропсихологічні ефекти Кеппри у дітей віком від 4 до 16 років з парціальними нападами. За результатами дослідження було зроблено висновок, що Кеппра не відрізнялася від плацебо (не поступалася йому) щодо змін суми балів за розділами "Увага та Пам'ять" та "Комбінований Скринінг Пам'яті" шкали Лейтер-Р (Leiter-R) у пацієнтів, які пройшли дослідження відповідно до протоколу, порівняно з вихідним візитом. В результаті аналізу поведінкового та емоційного статусу за допомогою інструменту, що пройшов валідацію, - опитувальника Аченбаха (Achenbach) - було виявлено агресивну поведінку в групі пацієнтів, які приймають препарат Кеппра. Однак пацієнти, які приймали Кеппру в ході довгострокового спостереження у відкритій фазі дослідження, не демонстрували погіршення поведінкового та емоційного статусу, зокрема показники агресивної поведінки не погіршувалися порівняно з вихідним рівнем.Взаємодія з лікарськими засобамиПротиепілептичні препарати Результати дореєстраційних клінічних досліджень, проведених у дорослих, показали, що леветирацетам не впливає на концентрацію в плазмі відомих протиепілептичних препаратів (фенітоїну, карбамазепіну, вальпроєвої кислоти, фенобарбіталу, ламотриджину, габапентину та примідону) та ці протиепацети Як і у дорослих, дані на користь клінічно значущих лікарських взаємодій у дітей, які отримують леветирацетам у дозі до 60 мг/кг/добу, відсутні. Ретроспективний аналіз фармакокінетичних взаємодій у дітей та підлітків з епілепсією (від 4 до 17 років) підтвердив, що застосування леветирацетаму перорально в режимі додаткової терапії не впливало на рівноважну концентрацію у сироватці карбамазепіну та вальпроату, що приймаються одночасно. Проте, згідно з наявними даними, кліренс леветирацетаму у дітей, які отримують лікування фермент-індукувальними протиепілептичними засобами, на 20% вище. Коригування дози не потрібне. Пробенецид Показано, що пробенецид, блокатор канальцевої секреції (по 500 мг 4 рази/добу), пригнічує нирковий кліренс основного метаболіту леветирацетаму, але не самого леветирацетаму. Проте концентрація даного метаболіту залишається низькою. Метотрексат При одночасному застосуванні леветирацетаму та метотрексату було зазначено, що знижується кліренс метотрексату, що призводить до підвищення концентрації метотрексату в крові до потенційно токсичних рівнів або продовження періоду підтримання такої концентрації. У пацієнтів, які отримують обидва лікарські препарати, слід контролювати рівень метотрексату та леветирацетаму у плазмі крові. Пероральні контрацептиви та інші фармакокінетичні взаємодії Леветирацетам у добовій дозі 1000 мг не впливає на фармакокінетику пероральних контрацептивів (етинілестрадіолу та левоноргестрелу); а також не змінює показники ендокринної функції (лютеїнізуючого гормону та прогестерону). Леветирацетам у добовій дозі 2000 мг не змінює фармакокінетику дигоксину та варфарину; і не змінює прогромбіновий час. Дигоксин, пероральні контрацептиви та варфарин не впливають на фармакокінетику леветирацетаму. Їжа та алкоголь Їжа не впливає на ступінь всмоктування леветирацетаму, але трохи зменшує швидкість всмоктування. Даних щодо взаємодії леветирацетаму з алкоголем немає.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди. Добову дозу препарату ділять на два прийоми однаковою дозою. Таблетки приймають, запиваючи достатньою кількістю рідини. Таблетки не призначені для дітей віком до 6 років у зв'язку з неможливістю правильного підбору дози. Монотерапія Дорослим та підліткам з 16 років лікування слід розпочинати з добової дози 500 мг, розділеної на 2 прийоми (по 250 мг 2 рази на добу). Через 2 тижні доза може бути збільшена до початкової терапевтичної – 1000 мг (по 500 мг 2 рази на добу). Максимальна добова доза становить 3000 мг (по 1500 мг двічі на добу). У складі додаткової терапії Дорослим та підліткам (від 12 до 17 років) з масою тіла понад 50 кг лікування слід розпочинати з добової дози 1000 мг, розділеної на 2 прийоми (по 500 мг 2 рази на добу). Залежно від клінічної реакції та переносимості препарату добова доза може бути збільшена до максимальної – 3000 мг (по 1500 мг 2 рази на добу). Зміна дози на 500 мг 2 рази на день може здійснюватися кожні 2-4 тижні. Дітям з 6 років та підліткам (від 12 до 17 років) з масою тіла менше 50 кг лікування слід розпочинати з добової дози 20 мг/кг маси тіла, розділеної на 2 прийоми (по 10 мг/кг маси тіла 2 рази на добу). Зміна дози на 20 мг/кг маси тіла (по 10 мг/кг маси тіла 2 рази на добу) може здійснюватися кожні 2 тижні до досягнення добової дози, що рекомендується, - 60 мг/кг маси тіла (по 30 мг/кг маси тіла 2 рази в добу). При непереносимості добової дози, що рекомендується, можливе її зниження. Слід застосовувати найменшу ефективну дозу. Лікар повинен призначити препарат у найбільш підходящій лікарській формі та дозуванні залежно від віку, маси тіла пацієнта та необхідної терапевтичної дози. У зв'язку з відсутністю потрібного дозування таблетки не призначені для лікування дітей вагою менше 25 кг, призначення дози менше 250 мг, а також для пацієнтів, які мають труднощі при ковтанні. У цих випадках рекомендується розпочинати лікування з прийому препарату у формі розчину для прийому внутрішньо. Дітям із масою тіла понад 50 кг дозування здійснюють за схемою, наведеною для дорослих. Оскільки леветирацетам виводиться з організму нирками, при призначенні препарату пацієнтам із нирковою недостатністю та пацієнтам похилого віку дозу слід коригувати залежно від величини кліренсу креатиніну (КК). Кліренс креатиніну для чоловіків можна розрахувати, виходячи з концентрації сироваткового креатиніну, за такою формулою: КК (мл/хв) = [140 - вік (роки)] х маса тіла (кг) / 72 х ККсироват (мг/дл) Кліренс креатиніну для жінок можна розрахувати, помноживши отримане значення коефіцієнт 0,85. Потім КК коригується з урахуванням площі поверхні тіла (ППТ) за такою формулою: КК (мл/хв/1,73 м2) = КК (мл/хв) / ППТ об'єкта (м2) х 1,73 Коригування дози для дорослих Ниркова недостатність КК (мл/хв) Режим дозування Норма >80 від 500 до 1500 мг 2 рази на добу Легка 50-79 від 500 до 1000 мг 2 рази на добу Помірна 30-49 від 250 до 750 мг 2 рази на добу Важка <30 від 250 до 500 мг 2 рази на добу Термінальна стадія (пацієнти, що перебувають на діалізі*) - від 500 до 1000 мг 1 раз на добу** *У перший день лікування рекомендується прийом насичувальної дози 750 мг. ** Після діалізу рекомендується прийом додаткової дози 250-500 мг. Дітям з нирковою недостатністю корекцію дози леветирацетаму слід проводити з урахуванням ступеня ниркової недостатності. Кліренс креатиніну (мл/хв/1,73 м2) може бути оцінений на підставі визначення сироваткового креатиніну (мг/дл) для підлітків та дітей, використовуючи таку формулу (формула Шварца): КК (мл/хв/1,73 м2) = Зростання (см) х ks / ККсироват (мг/дл) ks=0,55 для дітей менше 13 років та підлітків жіночої статі; ks=0,7 для підлітків чоловічої статі. Дозування для дітей та підлітків вагою менше 50 кг із порушенням функції нирок. Ниркова недостатність КК (мл/хв/1,73 м2) Режим дозування - Діти старше 4 років та підлітки масою тіла менше 50 кг Норма >80 10-30 мг/кг 2 рази на добу Легка 50-79 10-20 мг/кг 2 рази на добу Помірна 30-49 5-15 мг/кг 2 рази на добу Важка <30 5-10 мг/кг 2 рази на добу Термінальна стадія (пацієнти, що перебувають на діалізі) 10-20 мг/кг 1 раз на добу (1) (2) (1)15 мг/кг рекомендована доза навантаження в перший день лікування (2) рекомендована підтримуюча доза після діалізу 5-10 мг/кг Пацієнтам з порушенням функції печінки легкого та середнього ступенів тяжкості корекції режиму дозування не потрібно. У пацієнтів з декомпенсованим порушенням функції печінки та нирковою недостатністю рівень зниження кліренсу креатиніну може не повною мірою відображати рівень тяжкості ниркової недостатності. У таких випадках при кліренсі креатиніну Для дітей віком до 6 років рекомендованою лікарською формою є розчин для прийому внутрішньо. Якщо потрібно припинити прийом препарату, то скасування лікування рекомендується здійснювати поступово, зменшуючи разову дозу на 500 мг кожні 2-4 тижні (у дорослих та підлітків вагою більше ніж 50 кг). У дітей зниження дози не повинно перевищувати 10 мг/кг маси тіла двічі на добу кожні 2 тижні. Супутні протиепілептичні препарати (під час переведення пацієнтів на терапію леветирацетамом) бажано скасовувати поступово. Наявні відомості про застосування препарату у дітей не свідчать про будь-який його негативний вплив на розвиток та статеве дозрівання. Проте віддалені наслідки впливу терапії леветирацетамом на здатність дітей до навчання, їхній інтелектуальний розвиток, зростання, функції ендокринних залоз, статевий розвиток та фертильність залишаються невідомими. Пацієнтам із захворюваннями нирок та некомпенсованими захворюваннями печінки рекомендується дослідження функції нирок перед початком лікування. При порушенні функції нирок може знадобитися корекція дози. У зв'язку з наявними повідомленнями про випадки суїциду, суїцидальних намірів та спроб суїциду при лікуванні леветирацетамом слід попереджати пацієнтів про необхідність негайно повідомляти лікаря про появу будь-яких симптомів депресії або суїцидальних намірів.ПередозуванняСимптоми: сонливість, ажитація, тривожність, агресивність, гноблення свідомості, гноблення дихання, кома. Лікування: в гострому періоді - штучний виклик блювоти та промивання шлунка з наступним призначенням активованого вугілля. Специфічного антидоту для леветирацетаму немає. При необхідності проводиться симптоматичне лікування в умовах стаціонару з використанням гемодіалізу (ефективність гемодіалізу для леветирацетаму становить 60%, для його первинного метаболіту – 74%).Запобіжні заходи та особливі вказівкиПорушення функції нирок Пацієнтам із захворюваннями нирок та декомпенсованими захворюваннями печінки рекомендується дослідження функції нирок перед початком лікування. При порушенні функції нирок може знадобитися корекція дози. Кількість формених елементів крові Випадки зменшення кількості кров'яних тілець (нейтропенія, агранулоцитоз, лейкопенія, тромбоцитопенія та панцитопенія) були описані у зв'язку із застосуванням леветирацитаму. Аналіз крові, з підрахунком кров'яних тілець, рекомендований пацієнтам, у яких виникає сильна слабкість, гіпертермія, рецидивні інфекції або порушення згортання крові. Суїцид При лікуванні протиепілептичними засобами, зокрема леветирацетамом, надходили повідомлення про завершені суїциди, суїцидальні спроби, суїцидальне мислення та поведінку. У метааналізі рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень протиепілептичних засобів було виявлено невелике підвищення ризику суїцидального мислення та поведінки. Механізм підвищення ризику не відомий. Таким чином, при лікуванні леветирацетамом слід здійснювати контроль за ознаками депресії та (або) суїцидального мислення та поведінки та за необхідності проводити належне лікування. Пацієнтів (та їх опікунів) необхідно попередити про те, що у разі появи ознак депресії та (або) суїцидального мислення чи поведінки, їм слід звернутися до лікаря. Педіатрична популяція Наявні дані про застосування леветирацетаму у дітей вказують на відсутність впливу даного препарату на ріст та статеве дозрівання. Тим не менш, довгострокові ефекти на здатність до навчання, розумові здібності, зростання, ендокринну функцію, статеве дозрівання та дітородний потенціал дітей залишаються невідомими. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Вплив препарату Кеппра® на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами спеціально не вивчався. Тим не менш, в силу різної індивідуальної чутливості до препарату з боку центральної нервової системи в період лікування (у деяких пацієнтів може спостерігатися сонливість) необхідно утримуватися від керування автотранспортом та заняттями потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Активні речовини: Габапентин 300 мг. Допоміжні речовини: лактози моногідрат – 66 мг, крохмаль кукурудзяний прежелатинізований – 30 мг, тальк – 3 мг, магнію стеарат – 1 мг. Склад корпусу та кришечки капсули: титану діоксид (E171) – 2%, барвник заліза оксид жовтий (E172) – 0.6286%, желатин – до 100%. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (5) - пачки картонні.Опис лікарської формиКапсули розмір №0 жовтого кольору; вміст капсул – кристалічний порошок білого або жовтуватого кольору.Фармакотерапевтична групаГабапентин по будові схожий з нейротрансмітером GABA однак механізм його дії відрізняється від такого деяких інших препаратів, що взаємодіють з GABA-рецепторами, включаючи вальпроєву кислоту, барбітурати, бензодіазепіни, інгібітори GABA-трансамінази, інгібітори захоплення GABA, агон має GABA-ергічні властивості і не впливає на захоплення і метаболізм GABA. Попередні дослідження свідчать про те, що габапентин зв'язується з α2-δ-субодиницею потенціал-залежних кальцієвих каналів і пригнічує потік іонів кальцію, що відіграє важливу роль у виникненні нейропатичного болю. Іншими механізмами, що беруть участь у дії габапентину при нейропатичному болю, є зменшення глутамат-залежної загибелі нейронів, збільшення синтезу GABA, придушення вивільнення нейротрансмітерів моноамінової групи. Габапентин у клінічно значущих концентраціях не зв'язується з іншими рецепторами, включаючи рецептори GABAА, GABAВ, бензодіазепінові, глутамату, гліцину або N-метил-d-апpатaту. На відміну від фенітоїну та карбамазепіну габапентин не взаємодіє з натрієвими каналами in vitro. Габапентин частково послаблював ефекти агоніста глютаматних рецепторів N-метил-d-аспартату в деяких тестах in vitro,але тільки концентрації більше 100 мкмоль/л, яка досягається in vivo. Габапентин дещо зменшує викид моноамінових нейротрансмітерів in vitro.ФармакокінетикаВсмоктування та розподіл Після вживання Сmax габапентину в плазмі досягається через 2-3 год. Абсолютна біодоступність габапентину в капсулах становить близько 60%. Біодоступність не є пропорційною дозі, т.к. зі збільшенням дози вона знижується. Їжа, в т.ч. з великим вмістом жирів, не впливає на фармакокінетику. Фармакокінетика не змінюється при повторному застосуванні. Css у плазмі можна передбачити на підставі результатів одноразового прийому препарату. Габапентин практично не зв'язується з білками плазми (<3%) та має Vd 57.7 л. Метаболізм та виведення T1/2 із плазми не залежить від дози і становить у середньому 5-7 год. Виводиться виключно нирками у незміненому вигляді, метаболізму не піддається. Препарат не індукує окисних ферментів печінки зі змішаною функцією, що беруть участь у метаболізмі лікарських засобів. Кліренс габапентину із плазми знижується у пацієнтів похилого віку та пацієнтів з порушенням функції нирок. Константа швидкості виведення, кліренс із плазми та нирковий кліренс прямо пропорційні КК. Габапентин видаляється із плазми при гемодіалізі. У пацієнтів з порушенням функції нирок та пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, рекомендується корекція дози.Клінічна фармакологіяПротисудомний препарат.Показання до застосуванняЕпілепсія: у дорослих та дітей старше 12 років – як монотерапія або у складі комбінованої терапії для лікування парціальних епілептичних нападів, у т.ч. протікають із вторинною генералізацією; для лікування нейропатичного болю у дорослих.Протипоказання до застосуванняГострий панкреатит; дитячий вік до 12 років; дефіцит лактази, непереносимість лактози, глюкозо-галактозна мальабсорбція; підвищена чутливість до лікарського препарату та/або його компонентів. З обережністю слід призначати при нирковій недостатності.Вагітність та лактаціяВідсутні достатні дані щодо застосування габапентину у вагітних жінок. Не слід застосовувати препарат під час вагітності, якщо потенційна користь матері не перевищує можливий ризик для плода. Препарат проникає в грудне молоко, вплив на дітей при грудному вигодовуванні невідомий, тому під час годування груддю застосовувати препарат слід лише у випадках, якщо потенційна користь для матері від прийому препарату явно перевищує потенційний ризик для немовляти. Застосування у дітей Застосування препарату протипоказане у дітей віком до 12 років.Побічна діяПри лікуванні нейропатичного болю З боку травної системи: запор, діарея, сухість у роті, диспепсія, метеоризм, нудота, блювання, біль у животі. З боку центральної нервової системи: порушення ходи, амнезія, атаксія, сплутаність свідомості, запаморочення, гіпестезія, сонливість, порушення мислення, тремор. З боку дихальної системи: задишка, фарингіт. З боку шкірних покровів: шкірний висип. З боку органів чуття: амбліопія. Інші: астенічний синдром, грипоподібний синдром, біль голови, інфекційні захворювання, біль різної локалізації, периферичні набряки, збільшення маси тіла. При лікуванні парціальних судом Серцево-судинна система: симптоми вазодилатації, підвищення або зниження артеріального тиску. З боку травної системи: метеоризм, анорексія, гінгівіт, біль у животі, запор, захворювання зубів, діарея, диспепсія, підвищення апетиту, сухість у роті чи глотці, нудота, блювання. З боку системи крові: пурпура (найчастіше її описували як синці, що виникають при фізичній травмі), лейкопенія. З боку кістково-м'язової системи: артралгія, біль у спині, підвищена ламкість кісток, міалгія. З боку центральної нервової системи: запаморочення, гіперкінези; посилення, ослаблення або відсутність сухожильних рефлексів, парестезія, неспокій, ворожість, амнезія, атаксія, сплутаність свідомості, порушення координації рухів, депресія, дизартрія, емоційна лабільність, безсоння, ністагм, сонливість, порушення мислення, тремор, тремор. З боку дихальної системи: пневмонія, кашель, фарингіт, риніт. З боку шкірних покровів: садна, акне, свербіж шкіри, висипання на шкірі. З боку сечовидільної системи: інфекція сечових шляхів. Порушення з боку статевої системи: імпотенція. З боку органів чуття: порушення зору, амбліопія, диплопія. Інші: астенічний синдром, набряк обличчя, втома, лихоманка, біль голови, вірусна інфекція, периферичні набряки, збільшення маси тіла. При порівнянні переносимості препарату в дозах 300 та 3600 мг на добу відмічена дозозалежність таких явищ, як запаморочення, атаксія, сонливість, парестезія та ністагм. Післяреєстраційний досвід застосування Можливі випадки раптової незрозумілої смерті не пов'язані з лікуванням габапентином. У процесі лікування габапентином можуть спостерігатися такі небажані явища: різні алергічні реакції, гостра ниркова недостатність, порушення функції печінки, підшлункової залози, збільшення об'єму молочних залоз, гінекомастія, галюцинації, рухові розлади (міоклонус, дискенізія, дистонія), серцебій вухах, розлади сечовипускання. Після різкої відміни терапії габапентином найчастіше відзначалися такі побічні ефекти: занепокоєння, безсоння, нудота, біль різної локалізації та пітливість. Якщо будь-які з побічних ефектів, що зазначені в інструкції, посилюються або відзначаються інші побічні ефекти, не зазначені в інструкції, необхідно повідомити про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному прийомі габапентину і морфіну, коли морфін приймався за 2 години до прийому габапептину, спостерігалося збільшення середнього значення AUС габапентину на 44% порівняно з монотерапією габапентином, що асоціювалося зі збільшенням больового порога (холодовий пресорний тест). Клінічне значення цієї зміни не встановлено, фармакокінетичні характеристики морфіну у своїй не змінювалися. Побічні ефекти морфіну при сумісному прийомі з габапентином не відрізнялися від таких при прийомі морфіну спільно з плацебо. Взаємодії між габапентином та фенобарбіталом, фенітоїном, вальпроєвою кислотою та карбамазепіном не відзначено. Фармакокінетика габапентину в рівноважному стані однакова у здорових людей та пацієнтів, які отримують інші протисудомні препарати. Одночасне застосування габапентину з пероральними контрацептивами, що містять норетистерон та/або етинілестрадіол, не супроводжувалося змінами фармакокінетики обох компонентів. Антацидні препарати, що містять алюміній або магній, знижують біодоступність габапентину приблизно на 20%. У зв'язку з цим препарат слід приймати не раніше як через 2 години після прийому антацидів. Піметідин незначно знижує ниркову екскрецію габапентину. Етанол та засоби, що діють на ЦНС, можуть посилювати побічні ефекти габапентину з боку ЦНС. При одночасному призначенні напроксену з габапентином збільшується абсорбція останнього, при цьому габапентин не впливає на фармакокінетичні параметри напроксену. Одночасне застосування габапентину з гідрокодоном призводить до зменшення фармакокінетичних параметрів (Сmах та AUC) гідрокодону та збільшення AUC габапентину.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо, незалежно від їди, не розжовуючи і запиваючи необхідною кількістю рідини. Монотерапія та використання Конвалісу як допоміжний засіб для лікування парціальних епілептичних нападів у дітей старше 12 років та дорослих Лікування починають з дози 300 мг 1 раз на добу і поступово збільшують до 900 мг на добу (перший день – 300 мг 1 раз на добу, другий – по 300 мг 2 рази на добу, третій – по 300 мг 3 рази на добу). Надалі доза може бути збільшена. Зазвичай доза Конвалісу становить 900-1200 мг на добу. Максимальна доза - 3600 мг на добу, розділена на три рівні прийому через 8 годин. Максимальний інтервал між прийомом доз препарату не повинен перевищувати 12 годин, щоб уникнути відновлення судом. Нейропатичний біль у дорослих Лікування починають з дози 300 мг першого дня, потім: 600 мг (по 300 мг 2 рази) на другий день, 900 мг (по 300 мг 3 рази) - на третій день. При інтенсивному болі Конваліс можна застосовувати з першого дня по 300 мг 3 рази на добу. Залежно від ефекту, дозу можна поступово збільшувати, але не більше 3600 мг на добу. У пацієнтів з порушенням функції нирок (при КК 50-79 мл/хв) добова доза препарату становить 600-1800 мг/добу, при КК 30-49 мл/хв - 300-900 мг/добу, при КК 15-29 мл/добу. хв - 300-600 мг/сут, при КК менше 15 мл/мин - 300 мг щодня чи щодня. У пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, початкова доза Конвалісу становить 300 мг. Додаткова постгемодіалізна доза становить 300 мг після кожного 4-годинного сеансу гемодіалізу. У дні, коли діаліз не проводиться, Конваліс не застосовують.ПередозуванняСимптоми: при одноразовому прийомі 49 г габапентину спостерігалися запаморочення, диплопія, порушення мови, сонливість, дизартрія, діарея. Літальна доза габапентину при внутрішньому прийомі встановлена ​​у мишей і щурів, які отримували препарат у дозах 8000 мг/кг. Ознаки гострої токсичності у тварин включали атаксію, утруднене дихання, птоз, гіпоактивність або збудження. Лікування: проведення симптоматичної терапії. Хворим з тяжкою нирковою недостатністю може бути показаний гемодіаліз.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри аналізі сечі на загальний білок із застосуванням тест-системи Ames N-Multistix SG® можливий хибнопозитивний результат. Необхідно підтвердити одержаний результат за допомогою іншого методу аналізу. У хворих на цукровий діабет іноді виникає потреба у зміні дози гіпоглікемічних препаратів. При появі ознак гострого панкреатиту лікування препаратом слід припинити. Відміняти препарат або замінювати його альтернативним засобом слід поступово, як мінімум, протягом тижня. Різке припинення терапії протисудомними засобами у хворих із парціальними судомами може провокувати розвиток судом. Можливий підвищений ризик виникнення суїцидів та суїцидальних думок. З метою раннього виявлення порушень поведінки, які можуть бути провісниками суїцидальних думок та вчинків, рекомендується контролювати психічний стан хворих. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування необхідно утримуватися від водіння транспорту та занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Активні речовини: Габапентин 300 мг. Допоміжні речовини: лактози моногідрат – 66 мг, крохмаль кукурудзяний прежелатинізований – 30 мг, тальк – 3 мг, магнію стеарат – 1 мг. Склад корпусу та кришечки капсули: титану діоксид (E171) – 2%, барвник заліза оксид жовтий (E172) – 0.6286%, желатин – до 100%. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (5) - пачки картонні.Опис лікарської формиКапсули розмір №0 жовтого кольору; вміст капсул – кристалічний порошок білого або жовтуватого кольору.Фармакотерапевтична групаГабапентин по будові схожий з нейротрансмітером GABA однак механізм його дії відрізняється від такого деяких інших препаратів, що взаємодіють з GABA-рецепторами, включаючи вальпроєву кислоту, барбітурати, бензодіазепіни, інгібітори GABA-трансамінази, інгібітори захоплення GABA, агон має GABA-ергічні властивості і не впливає на захоплення і метаболізм GABA. Попередні дослідження свідчать про те, що габапентин зв'язується з α2-δ-субодиницею потенціал-залежних кальцієвих каналів і пригнічує потік іонів кальцію, що відіграє важливу роль у виникненні нейропатичного болю. Іншими механізмами, що беруть участь у дії габапентину при нейропатичному болю, є зменшення глутамат-залежної загибелі нейронів, збільшення синтезу GABA, придушення вивільнення нейротрансмітерів моноамінової групи. Габапентин у клінічно значущих концентраціях не зв'язується з іншими рецепторами, включаючи рецептори GABAА, GABAВ, бензодіазепінові, глутамату, гліцину або N-метил-d-апpатaту. На відміну від фенітоїну та карбамазепіну габапентин не взаємодіє з натрієвими каналами in vitro. Габапентин частково послаблював ефекти агоніста глютаматних рецепторів N-метил-d-аспартату в деяких тестах in vitro,але тільки концентрації більше 100 мкмоль/л, яка досягається in vivo. Габапентин дещо зменшує викид моноамінових нейротрансмітерів in vitro.ФармакокінетикаВсмоктування та розподіл Після вживання Сmax габапентину в плазмі досягається через 2-3 год. Абсолютна біодоступність габапентину в капсулах становить близько 60%. Біодоступність не є пропорційною дозі, т.к. зі збільшенням дози вона знижується. Їжа, в т.ч. з великим вмістом жирів, не впливає на фармакокінетику. Фармакокінетика не змінюється при повторному застосуванні. Css у плазмі можна передбачити на підставі результатів одноразового прийому препарату. Габапентин практично не зв'язується з білками плазми (<3%) та має Vd 57.7 л. Метаболізм та виведення T1/2 із плазми не залежить від дози і становить у середньому 5-7 год. Виводиться виключно нирками у незміненому вигляді, метаболізму не піддається. Препарат не індукує окисних ферментів печінки зі змішаною функцією, що беруть участь у метаболізмі лікарських засобів. Кліренс габапентину із плазми знижується у пацієнтів похилого віку та пацієнтів з порушенням функції нирок. Константа швидкості виведення, кліренс із плазми та нирковий кліренс прямо пропорційні КК. Габапентин видаляється із плазми при гемодіалізі. У пацієнтів з порушенням функції нирок та пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, рекомендується корекція дози.Клінічна фармакологіяПротисудомний препарат.Показання до застосуванняЕпілепсія: у дорослих та дітей старше 12 років – як монотерапія або у складі комбінованої терапії для лікування парціальних епілептичних нападів, у т.ч. протікають із вторинною генералізацією; для лікування нейропатичного болю у дорослих.Протипоказання до застосуванняГострий панкреатит; дитячий вік до 12 років; дефіцит лактази, непереносимість лактози, глюкозо-галактозна мальабсорбція; підвищена чутливість до лікарського препарату та/або його компонентів. З обережністю слід призначати при нирковій недостатності.Вагітність та лактаціяВідсутні достатні дані щодо застосування габапентину у вагітних жінок. Не слід застосовувати препарат під час вагітності, якщо потенційна користь матері не перевищує можливий ризик для плода. Препарат проникає в грудне молоко, вплив на дітей при грудному вигодовуванні невідомий, тому під час годування груддю застосовувати препарат слід лише у випадках, якщо потенційна користь для матері від прийому препарату явно перевищує потенційний ризик для немовляти. Застосування у дітей Застосування препарату протипоказане у дітей віком до 12 років.Побічна діяПри лікуванні нейропатичного болю З боку травної системи: запор, діарея, сухість у роті, диспепсія, метеоризм, нудота, блювання, біль у животі. З боку центральної нервової системи: порушення ходи, амнезія, атаксія, сплутаність свідомості, запаморочення, гіпестезія, сонливість, порушення мислення, тремор. З боку дихальної системи: задишка, фарингіт. З боку шкірних покровів: шкірний висип. З боку органів чуття: амбліопія. Інші: астенічний синдром, грипоподібний синдром, біль голови, інфекційні захворювання, біль різної локалізації, периферичні набряки, збільшення маси тіла. При лікуванні парціальних судом Серцево-судинна система: симптоми вазодилатації, підвищення або зниження артеріального тиску. З боку травної системи: метеоризм, анорексія, гінгівіт, біль у животі, запор, захворювання зубів, діарея, диспепсія, підвищення апетиту, сухість у роті чи глотці, нудота, блювання. З боку системи крові: пурпура (найчастіше її описували як синці, що виникають при фізичній травмі), лейкопенія. З боку кістково-м'язової системи: артралгія, біль у спині, підвищена ламкість кісток, міалгія. З боку центральної нервової системи: запаморочення, гіперкінези; посилення, ослаблення або відсутність сухожильних рефлексів, парестезія, неспокій, ворожість, амнезія, атаксія, сплутаність свідомості, порушення координації рухів, депресія, дизартрія, емоційна лабільність, безсоння, ністагм, сонливість, порушення мислення, тремор, тремор. З боку дихальної системи: пневмонія, кашель, фарингіт, риніт. З боку шкірних покровів: садна, акне, свербіж шкіри, висипання на шкірі. З боку сечовидільної системи: інфекція сечових шляхів. Порушення з боку статевої системи: імпотенція. З боку органів чуття: порушення зору, амбліопія, диплопія. Інші: астенічний синдром, набряк обличчя, втома, лихоманка, біль голови, вірусна інфекція, периферичні набряки, збільшення маси тіла. При порівнянні переносимості препарату в дозах 300 та 3600 мг на добу відмічена дозозалежність таких явищ, як запаморочення, атаксія, сонливість, парестезія та ністагм. Післяреєстраційний досвід застосування Можливі випадки раптової незрозумілої смерті не пов'язані з лікуванням габапентином. У процесі лікування габапентином можуть спостерігатися такі небажані явища: різні алергічні реакції, гостра ниркова недостатність, порушення функції печінки, підшлункової залози, збільшення об'єму молочних залоз, гінекомастія, галюцинації, рухові розлади (міоклонус, дискенізія, дистонія), серцебій вухах, розлади сечовипускання. Після різкої відміни терапії габапентином найчастіше відзначалися такі побічні ефекти: занепокоєння, безсоння, нудота, біль різної локалізації та пітливість. Якщо будь-які з побічних ефектів, що зазначені в інструкції, посилюються або відзначаються інші побічні ефекти, не зазначені в інструкції, необхідно повідомити про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному прийомі габапентину і морфіну, коли морфін приймався за 2 години до прийому габапептину, спостерігалося збільшення середнього значення AUС габапентину на 44% порівняно з монотерапією габапентином, що асоціювалося зі збільшенням больового порога (холодовий пресорний тест). Клінічне значення цієї зміни не встановлено, фармакокінетичні характеристики морфіну у своїй не змінювалися. Побічні ефекти морфіну при сумісному прийомі з габапентином не відрізнялися від таких при прийомі морфіну спільно з плацебо. Взаємодії між габапентином та фенобарбіталом, фенітоїном, вальпроєвою кислотою та карбамазепіном не відзначено. Фармакокінетика габапентину в рівноважному стані однакова у здорових людей та пацієнтів, які отримують інші протисудомні препарати. Одночасне застосування габапентину з пероральними контрацептивами, що містять норетистерон та/або етинілестрадіол, не супроводжувалося змінами фармакокінетики обох компонентів. Антацидні препарати, що містять алюміній або магній, знижують біодоступність габапентину приблизно на 20%. У зв'язку з цим препарат слід приймати не раніше як через 2 години після прийому антацидів. Піметідин незначно знижує ниркову екскрецію габапентину. Етанол та засоби, що діють на ЦНС, можуть посилювати побічні ефекти габапентину з боку ЦНС. При одночасному призначенні напроксену з габапентином збільшується абсорбція останнього, при цьому габапентин не впливає на фармакокінетичні параметри напроксену. Одночасне застосування габапентину з гідрокодоном призводить до зменшення фармакокінетичних параметрів (Сmах та AUC) гідрокодону та збільшення AUC габапентину.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо, незалежно від їди, не розжовуючи і запиваючи необхідною кількістю рідини. Монотерапія та використання Конвалісу як допоміжний засіб для лікування парціальних епілептичних нападів у дітей старше 12 років та дорослих Лікування починають з дози 300 мг 1 раз на добу і поступово збільшують до 900 мг на добу (перший день – 300 мг 1 раз на добу, другий – по 300 мг 2 рази на добу, третій – по 300 мг 3 рази на добу). Надалі доза може бути збільшена. Зазвичай доза Конвалісу становить 900-1200 мг на добу. Максимальна доза - 3600 мг на добу, розділена на три рівні прийому через 8 годин. Максимальний інтервал між прийомом доз препарату не повинен перевищувати 12 годин, щоб уникнути відновлення судом. Нейропатичний біль у дорослих Лікування починають з дози 300 мг першого дня, потім: 600 мг (по 300 мг 2 рази) на другий день, 900 мг (по 300 мг 3 рази) - на третій день. При інтенсивному болі Конваліс можна застосовувати з першого дня по 300 мг 3 рази на добу. Залежно від ефекту, дозу можна поступово збільшувати, але не більше 3600 мг на добу. У пацієнтів з порушенням функції нирок (при КК 50-79 мл/хв) добова доза препарату становить 600-1800 мг/добу, при КК 30-49 мл/хв - 300-900 мг/добу, при КК 15-29 мл/добу. хв - 300-600 мг/сут, при КК менше 15 мл/мин - 300 мг щодня чи щодня. У пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, початкова доза Конвалісу становить 300 мг. Додаткова постгемодіалізна доза становить 300 мг після кожного 4-годинного сеансу гемодіалізу. У дні, коли діаліз не проводиться, Конваліс не застосовують.ПередозуванняСимптоми: при одноразовому прийомі 49 г габапентину спостерігалися запаморочення, диплопія, порушення мови, сонливість, дизартрія, діарея. Літальна доза габапентину при внутрішньому прийомі встановлена ​​у мишей і щурів, які отримували препарат у дозах 8000 мг/кг. Ознаки гострої токсичності у тварин включали атаксію, утруднене дихання, птоз, гіпоактивність або збудження. Лікування: проведення симптоматичної терапії. Хворим з тяжкою нирковою недостатністю може бути показаний гемодіаліз.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри аналізі сечі на загальний білок із застосуванням тест-системи Ames N-Multistix SG® можливий хибнопозитивний результат. Необхідно підтвердити одержаний результат за допомогою іншого методу аналізу. У хворих на цукровий діабет іноді виникає потреба у зміні дози гіпоглікемічних препаратів. При появі ознак гострого панкреатиту лікування препаратом слід припинити. Відміняти препарат або замінювати його альтернативним засобом слід поступово, як мінімум, протягом тижня. Різке припинення терапії протисудомними засобами у хворих із парціальними судомами може провокувати розвиток судом. Можливий підвищений ризик виникнення суїцидів та суїцидальних думок. З метою раннього виявлення порушень поведінки, які можуть бути провісниками суїцидальних думок та вчинків, рекомендується контролювати психічний стан хворих. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування необхідно утримуватися від водіння транспорту та занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: леветирацетам – 1000 мг; Допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний – 192,00 мг, повідон К30 – 20,00 мг, кремнію діоксид колоїдний – 16,00 мг, тальк – 8,00 мг, магнію стеарат – 4,00 мг; Оболонка таблетки: Опадрай 85F18422 (полівініловий спирт частково гідролізований – 14,400 мг, титану діоксид – 9,000 мг, макрогол/ПЕГ 3350 – 7,272 мг, тальк – 5,328 мг) – 36,00 мг. По 6 таблеток, покритих плівковою оболонкою, у ПВХ/Ал блістері. 5 або 10 блістерів разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиДовгасті пігулки, покриті плівковою оболонкою, білого кольору, з ризиком та гравіюванням "1000" на одній стороні пігулки.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб.ФармакокінетикаНе спостерігалося залежності фармакокінетики від статі, раси та часу доби. Всмоктування. Леветирацетам є добре розчинною речовиною з високою проникною здатністю. Після прийому внутрішньо леветирацетам добре абсорбується із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ). Всмоктування відбувається повністю і носить лінійний характер, завдяки чому концентрація в плазмі може бути прогнозована, виходячи з прийнятої дози леветирацетаму, вираженої в мг/кг маси тіла. Ступінь всмоктування леветирацетаму не залежить від дози та часу їди. Абсолютна біодоступність становить приблизно 100%. Максимальна концентрація препарату в плазмі крові (Сmах) досягається через 1,3 години після перорального прийому леветирацетаму в дозі 1000 мг і при одноразовому прийомі становить 31 мкг/мл, після повторного прийому (2 рази на добу) – 43 мкг/мл. Рівноважний стан досягається через дві доби при дворазовому прийомі препарату. Розподіл. Зв'язування леветирацетаму та його основного метаболіту з білками плазми не перевищує 10%. Об'єм розподілу (Vd) становить приблизно 0,5-0,7 л/кг. Дані щодо розподілу препарату по тканинах відсутні. Метаболізм. Основним метаболічним шляхом (24% дози) є ферментативний гідроліз ацетамідної групи. Ізоферменти цитохрому Р450 печінки не беруть участі в утворенні первинного неактивного фармакологічно метаболіту (ucb L057). Леветирацетам не впливає ферментативну активність гепатоцитів. Леветирацетам та його основний метаболіт не інгібують основні ізоферменти цитохрому Р450 (CYP3A4, 2А6, 2С9, 2С19, 2D6, 2Е1 та 1А2), глюкуронілтрансферазу (UGT1A1 та UGT1A6) та еп. Леветирацетам також не впливає на глюкуронування вальпроєвої кислоти in vitro. Виведення. Період напіввиведення (Т1/2) із плазми крові дорослої людини становить 7 ± 1 год і не залежить від дози, шляху введення та тривалості застосування. Середній загальний кліренс становить 0,96 мл/хв/кг. 95% препарату виводиться нирками. Нирковий кліренс леветирацетаму та його метаболіту становить 0,6 та 4,2 мл/хв/кг відповідно. Пацієнти похилого віку У пацієнтів похилого віку Т1/2 збільшується на 40% і становить 10-11 годин, що пов'язано зі зниженням функції нирок цієї категорії пацієнтів. Пацієнти з порушенням функції нирок Кліренс леветирацетаму та його первинного метаболіту корелює з кліренсом креатиніну (КК). Тому пацієнтам із нирковою недостатністю рекомендується добір дози залежно від КК. У термінальній стадії ниркової недостатності у дорослих пацієнтів Т1/2 становить 25 годин у період між сеансами діалізу та 3,1 години під час діалізу. Протягом 4-годинного сеансу діалізу видаляється до 51% леветирацетаму. Пацієнти з порушенням функції печінки У пацієнтів з порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня важкості значних змін кліренсу леветирацетаму не відбувається. У більшості пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки при нирковій недостатності супутньої кліренс леветирацетаму знижується більш ніж на 50%. Діти віком 4-12 років Після одноразового прийому внутрішньо препарату в дозі 20 мкг/кг маси тіла Т1/2 у дітей віком 4-12 років становить 6 годин. . Після повторного прийому внутрішньо препарату в дозі від 20 до 60 мг/кг у дітей 4-12 років Сmах досягається протягом 0,5-1,0 год і збільшується лінійно та пропорційно дозі.ФармакодинамікаЛеветирацетам є похідним піролідону (S-енантіомер α-етил-2-оксо-1-піролідин-ацетаміду), за хімічною структурою відрізняється від відомих протиепілептичних лікарських засобів. Механізм дії леветирацетаму до кінця не вивчений, але очевидно, що він відрізняється від механізму дії відомих протиепілептичних препаратів. Експерименти in vivo та in vitro показали, що леветирацетам не змінює основних характеристик клітин та нормальну передачу нервових імпульсів. Дослідження in vitro показали, що леветирацетам впливає на внутрішньонейрональну концентрацію іонів Са2+, частково гальмуючи струм Са2+ через канали N-типу та знижуючи вивільнення кальцію із внутрішньонейрональних депо. Крім того, леветирацетам частково відновлює струми через гаммааміномасляної кислоти (ГАМК)- та гліцин-залежні канали, знижені цинком та карболінами. Один із передбачуваних механізмів заснований на доведеному зв'язуванні з глікопротеїном синаптичних везикул SV2A, що міститься в сірій речовині головного та спинного мозку. Вважається, що таким чином реалізується протисудомний ефект, виражений у протидії гіперсинхронізації нейронної активності. Також леветирацетам впливає на рецептори ГАМК та гліцинові рецептори, модулюючи дані рецептори через різні ендогенні агенти. Не змінює нормальну нейротрансмісію,проте пригнічує епілептиформні нейрональні спалахи, індуковані ГАМК-агоністом бікукуліном, та збудження глютаматних рецепторів. Активність препарату підтверджена як як фокальних, так і генералізованих епілептичних нападів (епілептиформні прояви/фотопароксизмальна реакція).Показання до застосуванняЯк монотерапія (препарат першого вибору) при лікуванні: парціальних нападів з вторинною генералізацією або без такої у дорослих та підлітків старше 16 років із вперше діагностованою епілепсією. У складі комплексної терапії при лікуванні таких станів: парціальних нападів з вторинною генералізацією або без такої, у дорослих та дітей старше 6 років, які страждають на епілепсію; міоклонічних судом у дорослих та у підлітків старше 12 років, які страждають на ювенільну міоклонічну епілепсію; первинно-генералізованих судомних (тоніко-клонічних) нападів у дорослих і підлітків старше 12 років, які страждають на ідіопатичну генералізовану епілепсію.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до леветирацетаму або інших похідних піролідону та інших компонентів препарату. Дитячий вік до 6 років (безпека та ефективність препарату не встановлена). З обережністю: пацієнти похилого віку (старше 65 років); захворювання печінки на стадії декомпенсації; ниркова недостатність.Вагітність та лактаціяВагітність. У постмаркетингових даних, отриманих із кількох проспективних регістрів вагітностей, зафіксовано понад 1000 випадків призначення монотерапії леветирацетамом у першому триместрі вагітності. В цілому, ці дані не свідчать про суттєве підвищення ризику серйозних вроджених вад розвитку, хоча тератогенний ризик не може бути повністю виключений. Терапія декількома протиепілептичними засобами пов'язана з вищим ризиком виникнення вроджених вад розвитку, ніж монотерапія, внаслідок чого монотерапія у вагітних жінок є доцільною. Адекватних та строго контрольованих клінічних досліджень щодо безпеки застосування леветирацетаму у вагітних жінок не проводилося, тому препарат не слід призначати під час вагітності, за винятком випадків клінічної необхідності. Фізіологічні зміни в організмі жінки під час вагітності можуть впливати на концентрацію в плазмі леветирацетаму, як і інших протиепілептичних препаратів. Під час вагітності відмічено зниження концентрації леветирацетаму у плазмі. Це зниження більш виражено у третьому триместрі (до 60% від базової концентрації протягом третього триместру). Лікування леветирацетамом вагітних слід проводити під спеціальним контролем. Перерви у проведенні протиепілептичної терапії можуть призвести до погіршення перебігу захворювання, що може завдати шкоди здоров'ю як матері, так і плода. Для моніторингу наслідків застосування леветирацетаму у вагітних жінок лікарям рекомендується реєструвати дані пацієнток у Європейському та Міжнародному Регістрі протиепілептичних препаратів (EURAP). Грудне годування. Леветирацетам виділяється з грудним молоком, тому за необхідності його застосування у період лактації грудне вигодовування на час прийому препарату не рекомендується. Однак, якщо лікування леветирацетамом необхідне в період годування, співвідношення ризик/корисність лікування має бути ретельно зважено щодо важливості годівлі. Фертильність. У дослідженнях на тваринах не було виявлено впливу леветирацетаму на фертильність. Клінічних даних немає, можливий ризик у людини невідомий.Побічна діяПоданий нижче профіль небажаних явищ заснований на аналізі результатів плацебо-контрольованих досліджень, а також на досвіді постмаркетингового застосування леветирацетаму. Найчастіші небажані реакції були назофарингіт, сонливість, біль голови, стомлюваність і запаморочення. Профіль безпеки леветирацетаму загалом подібний до різних вікових груп дорослих та дітей. Для позначення частоти побічних ефектів використовується така класифікація: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 та Інфекції та інвазії: дуже часто – назофарингіт; рідко – інфекції. З боку крові та лімфатичної системи: нечасто – тромбоцитопенія, лейкопенія; рідко – панцитопенія, агранулоцитоз, нейтропенія. З боку імунної системи: рідко – лікарська реакція з еозинофілією та системними проявами (DRESS-синдром). З боку обміну речовин: часто – анорексія; нечасто – збільшення маси тіла, зниження маси тіла; рідко – гіпонатріємія. Психічні порушення: часто - депресія, ворожість/агресивність, тривога, безсоння, нервозність, дратівливість; нечасто – спроби суїциду, суїцидальні наміри, психотичні розлади, поведінкові розлади, галюцинації, гнівливість, сплутаність свідомості, емоційна лабільність, мінливість настрою, збудження, панічні атаки; рідко – суїцид, розлад особистості, порушення мислення. З боку нервової системи: дуже часто – сонливість, головний біль; часто - судоми, порушення рівноваги, запаморочення, летаргія, тремор; нечасто – амнезія, погіршення пам'яті, порушення координації, атаксія, парестезії, зниження концентрації уваги; рідко – хореоатетоз, дискінезія, гіперкінезія. З боку органу зору: нечасто – диплопія, нечіткість зору. З боку органу слуху: часто – вертиго. З боку дихальної системи: часто – кашель. З боку шлунково-кишкового тракту: часто – біль у животі, діарея, диспепсія, блювання, нудота; рідко – панкреатит. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: нечасто – зміна функціональних проб печінки; рідко – печінкова недостатність, гепатит. З боку шкіри та підшкірних тканин: часто – висип; нечасто - алопеція, екзема, свербіж; рідко – токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, багатоформна еритема. Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: нечасто – м'язова слабкість, міалгія. Загальні розлади: часто – астенія/втома. Травми, ускладнення процедур: нечасто – випадкові ушкодження. Ризик анорексії вищий при одночасному застосуванні леветирацетаму та топірамату. У ряді випадків спостерігалося відновлення волосяного покриву після відміни леветирацетаму. У деяких випадках панцитопенії реєструвалося пригнічення кісткового мозку. Профіль безпеки у дітей у плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях можна порівняти з профілем безпеки леветирацетаму у дорослих. У дітей та підлітків віком від 4 до 16 років частіше реєструвалися такі небажані реакції: блювання (дуже часто, 11,2%), збудження (часто, 3,4%), мінливість настрою (часто, 2,1%), емоційна лабільність (часто, 1,7%), агресивність (часто, 8,2%), поведінкові розлади (часто, 5,6%) та летаргія (часто, 3,9%). У дітей віком від 1 місяця до 4 років частіше реєстрували такі небажані реакції: дратівливість (дуже часто, 11,7%) та порушення координації (часто, 3,3%). У подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні, метою якого було показати, що препарат з безпеки не поступається плацебо, оцінювали когнітивні та нейропсихологічні ефекти леветирацетаму у дітей віком від 4 до 16 років з парціальними нападами. За результатами дослідження було зроблено висновок, що леветирацетам не відрізнявся від плацебо (не поступався йому) щодо змін суми балів за розділами "Увага та Пам'ять" та "Комбінований Скринінг Пам'яті" шкали Лейтер-Р (Leiter-R) у пацієнтів, які пройшли дослідження відповідно до протоколу, порівняно з вихідним візитом. В результаті аналізу поведінкового та емоційного статусу за допомогою інструменту, що пройшов валідацію, - опитувальника Аченбаха (Achenbach) - було виявлено агресивну поведінку в групі пацієнтів, які приймають леветирацетам. Однак пацієнти, які приймали леветирацетам у ході довгострокового спостереження у відкритій фазі дослідження, не демонстрували погіршення поведінкового та емоційного статусу, зокрема показники агресивної поведінки не погіршувалися порівняно з вихідним рівнем.Взаємодія з лікарськими засобамиПрепарат не взаємодіє з іншими протиепілептичними препаратами (фенітоїн, карбамазепін, вальпроєва кислота, фенобарбітал, ламотриджин, габапентин, топірамат, примідон). Кліренс леветирацетаму був на 22% вищим у дітей, які приймають ензим-індуковані протиепілептичні засоби порівняно з дітьми, які не приймають їх. Зниження ниркової секреції первинного метаболіту спостерігалося прийому пробенециду в дозі 500 мг 4 десь у день. Ефект леветирацетаму при одночасному прийомі з пробенецидом не вивчався, також він невідомий при прийомі з нестероїдними протизапальними засобами, сульфаніламідами та метотрексатом. Леветирацетам у добовій дозі 1000 мг не змінює фармакокінетику пероральних протизаплідних засобів (етинілестрадіол, левоноргестрел). Леветирацетам у добовій дозі 2000 мг не змінює фармакокінетику дигоксину та варфарину. Дігоксин, пероральні протизаплідні засоби та варфарин не впливають на фармакокінетику леветирацетаму. Немає даних про вплив антацидів на абсорбцію леветирацетаму. При спільному прийомі з топіраматом вища ймовірність розвитку анорексії. Відсутні дані про клінічно значущі лікарські взаємодії у дітей, які отримували леветирацетам у дозі до 60 мг/кг/добу. Повнота всмоктування леветирацетаму прийому внутрішньо не змінюється під впливом їжі, у своїй швидкість всмоктування дещо знижується. Даних щодо взаємодії леветирацетаму з алкоголем немає.Спосіб застосування та дозиВсередину, запиваючи достатньою кількістю води, незалежно від їди. Добову дозу ділять на 2 прийоми однаковою дозою. Як монотерапія Дорослим та підліткам старше 16 років лікування слід розпочинати з добової дози 500 мг, розділеної на 2 прийоми (по 250 мг 2 рази на добу). Через 2 тижні доза може бути збільшена до початкової терапевтичної – 1000 мг (по 500 мг 2 рази на добу). Дозу можна збільшувати з кроком 250 мг 2 рази на добу кожні два тижні залежно від клінічної відповіді. Максимальна добова доза – 3000 мг (по 1500 мг 2 рази на добу). У складі комплексної терапії Дітям старше 6 років та підліткам (від 12 до 17 років) з масою тіла менше 50 кг лікування слід розпочинати з добової дози 20 мг/кг маси тіла, розділеної на 2 прийоми (по 10 мг/кг маси тіла 2 рази на добу). Зміна дози на 20 мг/кг маси тіла (по 10 мг/кг маси тіла 2 рази на добу) може здійснюватися кожні 2 тижні до досягнення добової дози, що рекомендується, - 60 мг/кг маси тіла (по 30 мг/кг маси тіла 2 рази в добу). При непереносимості добової дози, що рекомендується, можливе її зниження. Слід застосовувати найменшу ефективну дозу. Лікар повинен призначити препарат у найбільш підходящій лікарській формі та дозуванні залежно від віку, маси тіла пацієнта та необхідної терапевтичної дози. У зв'язку з відсутністю потрібного дозування таблетки не призначені для лікування дітей вагою менше 25 кг, призначення дози менше 250 мг, а також для пацієнтів, які мають труднощі при ковтанні. У цих випадках рекомендується розпочинати лікування з прийому препарату у формі розчину для прийому внутрішньо. Дітям із масою тіла понад 50 кг дозування здійснюється за схемою, наведеною для дорослих. Дорослим та підліткам (від 12 до 17 років) з масою тіла 50 кг і більше лікування слід розпочинати з добової дози 1000 мг, розділеної на 2 прийоми (по 500 мг 2 рази на добу). Залежно від клінічної реакції та переносимості препарату добова доза може бути збільшена до максимальної – 3000 мг (по 1500 мг 2 рази на добу). Зміна дози на 500 мг 2 рази на день може здійснюватися кожні 2-4 тижні. Особливі групи пацієнтів Оскільки леветирацетам виводиться з організму нирками, при призначенні препарату пацієнтам із нирковою недостатністю та пацієнтам похилого віку (65 років і старше) дозу слід коригувати залежно від величини КК, добову дозу підбирають індивідуально. КК (мл/хв) можна розрахувати, виходячи з концентрації креатиніну в сироватці (КС) (мг/дл). КК для чоловіків можна розрахувати за такою формулою: КК (мл/хв) = [140 - вік (роки)] х маса тіла (кг) / 72 х КС (мг/дл) КК для жінок можна розрахувати, помноживши отримане значення коефіцієнт 0,85. Потім КК коригується з урахуванням площі поверхні тіла (ППТ) за такою формулою: КК (мл/хв/1,73 м2) = КК (мл/хв) / ППТ об'єкта (м2) х 1,73 Таблиця 1. Режим дозування препарату у дорослих та підлітків з порушенням функції нирок, маса тіла яких понад 50 кг. Група КК (мл/хв/1,73 м2) Режим дозування Норма >80 Від 500 до 1500 мг двічі на добу Легка 50-79 Від 500 до 1000 мг двічі на добу Середній тяжкості 30-49 Від 250 до 750 мг 2 рази на добу Важка <30 Від 250 до 500 мг двічі на добу Термінальна стадія (пацієнти, що знаходяться на гемодіалізі) - Від 500 до 1000 мг 1 раз на добу** * у перший день лікування рекомендується прийом навантажувальної дози 750 мг ** після завершення гемодіалізу рекомендується прийом додаткової дози 250-500 мг. Дітям з нирковою недостатністю корекцію дози леветирацетаму слід проводити з урахуванням ступеня ниркової недостатності. Кліренс креатиніну (мл/хв/1,73 м2) може бути оцінений на підставі визначення сироваткового креатиніну (мг/дл) для підлітків та дітей, використовуючи таку формулу (формулу Шварца): КК (мл/хв/1,73 м2) = Зростання (см) х ks/КС (мл/дл) ks=0,55 для дітей молодше 13 років та підлітків жіночої статі; ks=0,7 для підлітків чоловічої статі. Таблиця 2. Режим дозування препарату для дітей та підлітків з порушенням функції нирок, маса тіла яких менше 50 кг Група КК (мл/хв/1,73 м2) Режим дозування Діти старше 4 років та підлітки з масою тіла менше 50 кг Норма >80 10-30 мг/кг 2 рази на добу Легка 50-79 10-20 мг/кг 2 рази на добу Середній тяжкості 30-49 5-15 мг/кг 2 рази на добу Важка <30 5-10 мг/кг 2 рази на добу Термінальна стадія (пацієнти, що перебувають на гемодіалізі) - 10-20 мг/кг 1 раз на добу1,2 1 15 мг/кг рекомендована доза навантаження в перший день лікування 2 рекомендована підтримуюча доза після діалізу 5-10 мг/кг Порушення функції печінки Пацієнтам з порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості корекції режиму дозування не потрібно. У пацієнтів з декомпенсованим порушенням функції печінки та нирковою недостатністю зниження КК може не повною мірою відображати ступінь тяжкості ниркової недостатності. У разі при ККПередозуванняСимптоми: сонливість, ажитація, тривожність, агресія, гноблення свідомості, гноблення дихання, кома. Лікування: після гострого передозування необхідно викликати блювоту та промити шлунок з наступним призначенням активованого вугілля. Специфічного антидоту для леветирацетаму немає. При необхідності проводиться симптоматичне лікування в умовах стаціонару з використанням гемодіалізу (ефективність діалізу для леветирацетаму становить 60%, для його первинного метаболіту – 74%).Запобіжні заходи та особливі вказівкиЯкщо потрібно припинити прийом препарату, то скасування лікування рекомендується здійснювати поступово, зменшуючи разову дозу на 500 мг кожні 2-4 тижні (у дорослих та підлітків вагою більше 50 кг). У дітей зниження дози не повинне перевищувати 10 мг/кг маси тіла 2 рази на добу кожні 2 тижні. Супутні протиепілептичні лікарські препарати (під час переведення пацієнта на прийом леветирацетаму) бажано скасовувати поступово. Наявні відомості про застосування препарату у дітей не свідчать про будь-який його негативний вплив на розвиток та статеву зрілість. Однак віддалені наслідки на здатність дітей до навчання, їхній інтелектуальний розвиток, зростання, функції ендокринних залоз, статевий розвиток та фертильність залишаються невідомими. Пацієнтам із захворюваннями нирок та декомпенсованими захворюваннями печінки рекомендується дослідження функції нирок перед початком лікування. При порушенні функції нирок може знадобитися корекція дози. Ризик розвитку анорексії збільшується при одночасному застосуванні з топіраматом. У зв'язку з наявними повідомленнями про випадки суїциду, суїцидальних намірів та спроб суїциду при лікуванні леветирацетамом слід попереджати пацієнтів про необхідність негайно повідомляти лікаря про появу будь-яких симптомів депресії або суїцидальних намірів. Для дітей віком до 6 років рекомендованою лікарською формою є розчин для прийому внутрішньо. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Вплив леветирацетаму на здатність керувати транспортними засобами та механізмами спеціально не вивчався, однак, через різну індивідуальну чутливість до препарату з боку центральної нервової системи в період лікування необхідно утриматися від керування автотранспортом та занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. .Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептом

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: леветирацетам – 1000 мг; Допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний – 192,00 мг, повідон К30 – 20,00 мг, кремнію діоксид колоїдний – 16,00 мг, тальк – 8,00 мг, магнію стеарат – 4,00 мг; Оболонка таблетки: Опадрай 85F18422 (полівініловий спирт частково гідролізований – 14,400 мг, титану діоксид – 9,000 мг, макрогол/ПЕГ 3350 – 7,272 мг, тальк – 5,328 мг) – 36,00 мг. По 6 таблеток, покритих плівковою оболонкою, у ПВХ/Ал блістері. 5 або 10 блістерів разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиДовгасті пігулки, покриті плівковою оболонкою, білого кольору, з ризиком та гравіюванням "1000" на одній стороні пігулки.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб.ФармакокінетикаНе спостерігалося залежності фармакокінетики від статі, раси та часу доби. Всмоктування. Леветирацетам є добре розчинною речовиною з високою проникною здатністю. Після прийому внутрішньо леветирацетам добре абсорбується із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ). Всмоктування відбувається повністю і носить лінійний характер, завдяки чому концентрація в плазмі може бути прогнозована, виходячи з прийнятої дози леветирацетаму, вираженої в мг/кг маси тіла. Ступінь всмоктування леветирацетаму не залежить від дози та часу їди. Абсолютна біодоступність становить приблизно 100%. Максимальна концентрація препарату в плазмі крові (Сmах) досягається через 1,3 години після перорального прийому леветирацетаму в дозі 1000 мг і при одноразовому прийомі становить 31 мкг/мл, після повторного прийому (2 рази на добу) – 43 мкг/мл. Рівноважний стан досягається через дві доби при дворазовому прийомі препарату. Розподіл. Зв'язування леветирацетаму та його основного метаболіту з білками плазми не перевищує 10%. Об'єм розподілу (Vd) становить приблизно 0,5-0,7 л/кг. Дані щодо розподілу препарату по тканинах відсутні. Метаболізм. Основним метаболічним шляхом (24% дози) є ферментативний гідроліз ацетамідної групи. Ізоферменти цитохрому Р450 печінки не беруть участі в утворенні первинного неактивного фармакологічно метаболіту (ucb L057). Леветирацетам не впливає ферментативну активність гепатоцитів. Леветирацетам та його основний метаболіт не інгібують основні ізоферменти цитохрому Р450 (CYP3A4, 2А6, 2С9, 2С19, 2D6, 2Е1 та 1А2), глюкуронілтрансферазу (UGT1A1 та UGT1A6) та еп. Леветирацетам також не впливає на глюкуронування вальпроєвої кислоти in vitro. Виведення. Період напіввиведення (Т1/2) із плазми крові дорослої людини становить 7 ± 1 год і не залежить від дози, шляху введення та тривалості застосування. Середній загальний кліренс становить 0,96 мл/хв/кг. 95% препарату виводиться нирками. Нирковий кліренс леветирацетаму та його метаболіту становить 0,6 та 4,2 мл/хв/кг відповідно. Пацієнти похилого віку У пацієнтів похилого віку Т1/2 збільшується на 40% і становить 10-11 годин, що пов'язано зі зниженням функції нирок цієї категорії пацієнтів. Пацієнти з порушенням функції нирок Кліренс леветирацетаму та його первинного метаболіту корелює з кліренсом креатиніну (КК). Тому пацієнтам із нирковою недостатністю рекомендується добір дози залежно від КК. У термінальній стадії ниркової недостатності у дорослих пацієнтів Т1/2 становить 25 годин у період між сеансами діалізу та 3,1 години під час діалізу. Протягом 4-годинного сеансу діалізу видаляється до 51% леветирацетаму. Пацієнти з порушенням функції печінки У пацієнтів з порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня важкості значних змін кліренсу леветирацетаму не відбувається. У більшості пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки при нирковій недостатності супутньої кліренс леветирацетаму знижується більш ніж на 50%. Діти віком 4-12 років Після одноразового прийому внутрішньо препарату в дозі 20 мкг/кг маси тіла Т1/2 у дітей віком 4-12 років становить 6 годин. . Після повторного прийому внутрішньо препарату в дозі від 20 до 60 мг/кг у дітей 4-12 років Сmах досягається протягом 0,5-1,0 год і збільшується лінійно та пропорційно дозі.ФармакодинамікаЛеветирацетам є похідним піролідону (S-енантіомер α-етил-2-оксо-1-піролідин-ацетаміду), за хімічною структурою відрізняється від відомих протиепілептичних лікарських засобів. Механізм дії леветирацетаму до кінця не вивчений, але очевидно, що він відрізняється від механізму дії відомих протиепілептичних препаратів. Експерименти in vivo та in vitro показали, що леветирацетам не змінює основних характеристик клітин та нормальну передачу нервових імпульсів. Дослідження in vitro показали, що леветирацетам впливає на внутрішньонейрональну концентрацію іонів Са2+, частково гальмуючи струм Са2+ через канали N-типу та знижуючи вивільнення кальцію із внутрішньонейрональних депо. Крім того, леветирацетам частково відновлює струми через гаммааміномасляної кислоти (ГАМК)- та гліцин-залежні канали, знижені цинком та карболінами. Один із передбачуваних механізмів заснований на доведеному зв'язуванні з глікопротеїном синаптичних везикул SV2A, що міститься в сірій речовині головного та спинного мозку. Вважається, що таким чином реалізується протисудомний ефект, виражений у протидії гіперсинхронізації нейронної активності. Також леветирацетам впливає на рецептори ГАМК та гліцинові рецептори, модулюючи дані рецептори через різні ендогенні агенти. Не змінює нормальну нейротрансмісію,проте пригнічує епілептиформні нейрональні спалахи, індуковані ГАМК-агоністом бікукуліном, та збудження глютаматних рецепторів. Активність препарату підтверджена як як фокальних, так і генералізованих епілептичних нападів (епілептиформні прояви/фотопароксизмальна реакція).Показання до застосуванняЯк монотерапія (препарат першого вибору) при лікуванні: парціальних нападів з вторинною генералізацією або без такої у дорослих та підлітків старше 16 років із вперше діагностованою епілепсією. У складі комплексної терапії при лікуванні таких станів: парціальних нападів з вторинною генералізацією або без такої, у дорослих та дітей старше 6 років, які страждають на епілепсію; міоклонічних судом у дорослих та у підлітків старше 12 років, які страждають на ювенільну міоклонічну епілепсію; первинно-генералізованих судомних (тоніко-клонічних) нападів у дорослих і підлітків старше 12 років, які страждають на ідіопатичну генералізовану епілепсію.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до леветирацетаму або інших похідних піролідону та інших компонентів препарату. Дитячий вік до 6 років (безпека та ефективність препарату не встановлена). З обережністю: пацієнти похилого віку (старше 65 років); захворювання печінки на стадії декомпенсації; ниркова недостатність.Вагітність та лактаціяВагітність. У постмаркетингових даних, отриманих із кількох проспективних регістрів вагітностей, зафіксовано понад 1000 випадків призначення монотерапії леветирацетамом у першому триместрі вагітності. В цілому, ці дані не свідчать про суттєве підвищення ризику серйозних вроджених вад розвитку, хоча тератогенний ризик не може бути повністю виключений. Терапія декількома протиепілептичними засобами пов'язана з вищим ризиком виникнення вроджених вад розвитку, ніж монотерапія, внаслідок чого монотерапія у вагітних жінок є доцільною. Адекватних та строго контрольованих клінічних досліджень щодо безпеки застосування леветирацетаму у вагітних жінок не проводилося, тому препарат не слід призначати під час вагітності, за винятком випадків клінічної необхідності. Фізіологічні зміни в організмі жінки під час вагітності можуть впливати на концентрацію в плазмі леветирацетаму, як і інших протиепілептичних препаратів. Під час вагітності відмічено зниження концентрації леветирацетаму у плазмі. Це зниження більш виражено у третьому триместрі (до 60% від базової концентрації протягом третього триместру). Лікування леветирацетамом вагітних слід проводити під спеціальним контролем. Перерви у проведенні протиепілептичної терапії можуть призвести до погіршення перебігу захворювання, що може завдати шкоди здоров'ю як матері, так і плода. Для моніторингу наслідків застосування леветирацетаму у вагітних жінок лікарям рекомендується реєструвати дані пацієнток у Європейському та Міжнародному Регістрі протиепілептичних препаратів (EURAP). Грудне годування. Леветирацетам виділяється з грудним молоком, тому за необхідності його застосування у період лактації грудне вигодовування на час прийому препарату не рекомендується. Однак, якщо лікування леветирацетамом необхідне в період годування, співвідношення ризик/корисність лікування має бути ретельно зважено щодо важливості годівлі. Фертильність. У дослідженнях на тваринах не було виявлено впливу леветирацетаму на фертильність. Клінічних даних немає, можливий ризик у людини невідомий.Побічна діяПоданий нижче профіль небажаних явищ заснований на аналізі результатів плацебо-контрольованих досліджень, а також на досвіді постмаркетингового застосування леветирацетаму. Найчастіші небажані реакції були назофарингіт, сонливість, біль голови, стомлюваність і запаморочення. Профіль безпеки леветирацетаму загалом подібний до різних вікових груп дорослих та дітей. Для позначення частоти побічних ефектів використовується така класифікація: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 та Інфекції та інвазії: дуже часто – назофарингіт; рідко – інфекції. З боку крові та лімфатичної системи: нечасто – тромбоцитопенія, лейкопенія; рідко – панцитопенія, агранулоцитоз, нейтропенія. З боку імунної системи: рідко – лікарська реакція з еозинофілією та системними проявами (DRESS-синдром). З боку обміну речовин: часто – анорексія; нечасто – збільшення маси тіла, зниження маси тіла; рідко – гіпонатріємія. Психічні порушення: часто - депресія, ворожість/агресивність, тривога, безсоння, нервозність, дратівливість; нечасто – спроби суїциду, суїцидальні наміри, психотичні розлади, поведінкові розлади, галюцинації, гнівливість, сплутаність свідомості, емоційна лабільність, мінливість настрою, збудження, панічні атаки; рідко – суїцид, розлад особистості, порушення мислення. З боку нервової системи: дуже часто – сонливість, головний біль; часто - судоми, порушення рівноваги, запаморочення, летаргія, тремор; нечасто – амнезія, погіршення пам'яті, порушення координації, атаксія, парестезії, зниження концентрації уваги; рідко – хореоатетоз, дискінезія, гіперкінезія. З боку органу зору: нечасто – диплопія, нечіткість зору. З боку органу слуху: часто – вертиго. З боку дихальної системи: часто – кашель. З боку шлунково-кишкового тракту: часто – біль у животі, діарея, диспепсія, блювання, нудота; рідко – панкреатит. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: нечасто – зміна функціональних проб печінки; рідко – печінкова недостатність, гепатит. З боку шкіри та підшкірних тканин: часто – висип; нечасто - алопеція, екзема, свербіж; рідко – токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, багатоформна еритема. Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: нечасто – м'язова слабкість, міалгія. Загальні розлади: часто – астенія/втома. Травми, ускладнення процедур: нечасто – випадкові ушкодження. Ризик анорексії вищий при одночасному застосуванні леветирацетаму та топірамату. У ряді випадків спостерігалося відновлення волосяного покриву після відміни леветирацетаму. У деяких випадках панцитопенії реєструвалося пригнічення кісткового мозку. Профіль безпеки у дітей у плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях можна порівняти з профілем безпеки леветирацетаму у дорослих. У дітей та підлітків віком від 4 до 16 років частіше реєструвалися такі небажані реакції: блювання (дуже часто, 11,2%), збудження (часто, 3,4%), мінливість настрою (часто, 2,1%), емоційна лабільність (часто, 1,7%), агресивність (часто, 8,2%), поведінкові розлади (часто, 5,6%) та летаргія (часто, 3,9%). У дітей віком від 1 місяця до 4 років частіше реєстрували такі небажані реакції: дратівливість (дуже часто, 11,7%) та порушення координації (часто, 3,3%). У подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні, метою якого було показати, що препарат з безпеки не поступається плацебо, оцінювали когнітивні та нейропсихологічні ефекти леветирацетаму у дітей віком від 4 до 16 років з парціальними нападами. За результатами дослідження було зроблено висновок, що леветирацетам не відрізнявся від плацебо (не поступався йому) щодо змін суми балів за розділами "Увага та Пам'ять" та "Комбінований Скринінг Пам'яті" шкали Лейтер-Р (Leiter-R) у пацієнтів, які пройшли дослідження відповідно до протоколу, порівняно з вихідним візитом. В результаті аналізу поведінкового та емоційного статусу за допомогою інструменту, що пройшов валідацію, - опитувальника Аченбаха (Achenbach) - було виявлено агресивну поведінку в групі пацієнтів, які приймають леветирацетам. Однак пацієнти, які приймали леветирацетам у ході довгострокового спостереження у відкритій фазі дослідження, не демонстрували погіршення поведінкового та емоційного статусу, зокрема показники агресивної поведінки не погіршувалися порівняно з вихідним рівнем.Взаємодія з лікарськими засобамиПрепарат не взаємодіє з іншими протиепілептичними препаратами (фенітоїн, карбамазепін, вальпроєва кислота, фенобарбітал, ламотриджин, габапентин, топірамат, примідон). Кліренс леветирацетаму був на 22% вищим у дітей, які приймають ензим-індуковані протиепілептичні засоби порівняно з дітьми, які не приймають їх. Зниження ниркової секреції первинного метаболіту спостерігалося прийому пробенециду в дозі 500 мг 4 десь у день. Ефект леветирацетаму при одночасному прийомі з пробенецидом не вивчався, також він невідомий при прийомі з нестероїдними протизапальними засобами, сульфаніламідами та метотрексатом. Леветирацетам у добовій дозі 1000 мг не змінює фармакокінетику пероральних протизаплідних засобів (етинілестрадіол, левоноргестрел). Леветирацетам у добовій дозі 2000 мг не змінює фармакокінетику дигоксину та варфарину. Дігоксин, пероральні протизаплідні засоби та варфарин не впливають на фармакокінетику леветирацетаму. Немає даних про вплив антацидів на абсорбцію леветирацетаму. При спільному прийомі з топіраматом вища ймовірність розвитку анорексії. Відсутні дані про клінічно значущі лікарські взаємодії у дітей, які отримували леветирацетам у дозі до 60 мг/кг/добу. Повнота всмоктування леветирацетаму прийому внутрішньо не змінюється під впливом їжі, у своїй швидкість всмоктування дещо знижується. Даних щодо взаємодії леветирацетаму з алкоголем немає.Спосіб застосування та дозиВсередину, запиваючи достатньою кількістю води, незалежно від їди. Добову дозу ділять на 2 прийоми однаковою дозою. Як монотерапія Дорослим та підліткам старше 16 років лікування слід розпочинати з добової дози 500 мг, розділеної на 2 прийоми (по 250 мг 2 рази на добу). Через 2 тижні доза може бути збільшена до початкової терапевтичної – 1000 мг (по 500 мг 2 рази на добу). Дозу можна збільшувати з кроком 250 мг 2 рази на добу кожні два тижні залежно від клінічної відповіді. Максимальна добова доза – 3000 мг (по 1500 мг 2 рази на добу). У складі комплексної терапії Дітям старше 6 років та підліткам (від 12 до 17 років) з масою тіла менше 50 кг лікування слід розпочинати з добової дози 20 мг/кг маси тіла, розділеної на 2 прийоми (по 10 мг/кг маси тіла 2 рази на добу). Зміна дози на 20 мг/кг маси тіла (по 10 мг/кг маси тіла 2 рази на добу) може здійснюватися кожні 2 тижні до досягнення добової дози, що рекомендується, - 60 мг/кг маси тіла (по 30 мг/кг маси тіла 2 рази в добу). При непереносимості добової дози, що рекомендується, можливе її зниження. Слід застосовувати найменшу ефективну дозу. Лікар повинен призначити препарат у найбільш підходящій лікарській формі та дозуванні залежно від віку, маси тіла пацієнта та необхідної терапевтичної дози. У зв'язку з відсутністю потрібного дозування таблетки не призначені для лікування дітей вагою менше 25 кг, призначення дози менше 250 мг, а також для пацієнтів, які мають труднощі при ковтанні. У цих випадках рекомендується розпочинати лікування з прийому препарату у формі розчину для прийому внутрішньо. Дітям із масою тіла понад 50 кг дозування здійснюється за схемою, наведеною для дорослих. Дорослим та підліткам (від 12 до 17 років) з масою тіла 50 кг і більше лікування слід розпочинати з добової дози 1000 мг, розділеної на 2 прийоми (по 500 мг 2 рази на добу). Залежно від клінічної реакції та переносимості препарату добова доза може бути збільшена до максимальної – 3000 мг (по 1500 мг 2 рази на добу). Зміна дози на 500 мг 2 рази на день може здійснюватися кожні 2-4 тижні. Особливі групи пацієнтів Оскільки леветирацетам виводиться з організму нирками, при призначенні препарату пацієнтам із нирковою недостатністю та пацієнтам похилого віку (65 років і старше) дозу слід коригувати залежно від величини КК, добову дозу підбирають індивідуально. КК (мл/хв) можна розрахувати, виходячи з концентрації креатиніну в сироватці (КС) (мг/дл). КК для чоловіків можна розрахувати за такою формулою: КК (мл/хв) = [140 - вік (роки)] х маса тіла (кг) / 72 х КС (мг/дл) КК для жінок можна розрахувати, помноживши отримане значення коефіцієнт 0,85. Потім КК коригується з урахуванням площі поверхні тіла (ППТ) за такою формулою: КК (мл/хв/1,73 м2) = КК (мл/хв) / ППТ об'єкта (м2) х 1,73 Таблиця 1. Режим дозування препарату у дорослих та підлітків з порушенням функції нирок, маса тіла яких понад 50 кг. Група КК (мл/хв/1,73 м2) Режим дозування Норма >80 Від 500 до 1500 мг двічі на добу Легка 50-79 Від 500 до 1000 мг двічі на добу Середній тяжкості 30-49 Від 250 до 750 мг 2 рази на добу Важка <30 Від 250 до 500 мг двічі на добу Термінальна стадія (пацієнти, що знаходяться на гемодіалізі) - Від 500 до 1000 мг 1 раз на добу** * у перший день лікування рекомендується прийом навантажувальної дози 750 мг ** після завершення гемодіалізу рекомендується прийом додаткової дози 250-500 мг. Дітям з нирковою недостатністю корекцію дози леветирацетаму слід проводити з урахуванням ступеня ниркової недостатності. Кліренс креатиніну (мл/хв/1,73 м2) може бути оцінений на підставі визначення сироваткового креатиніну (мг/дл) для підлітків та дітей, використовуючи таку формулу (формулу Шварца): КК (мл/хв/1,73 м2) = Зростання (см) х ks/КС (мл/дл) ks=0,55 для дітей молодше 13 років та підлітків жіночої статі; ks=0,7 для підлітків чоловічої статі. Таблиця 2. Режим дозування препарату для дітей та підлітків з порушенням функції нирок, маса тіла яких менше 50 кг Група КК (мл/хв/1,73 м2) Режим дозування Діти старше 4 років та підлітки з масою тіла менше 50 кг Норма >80 10-30 мг/кг 2 рази на добу Легка 50-79 10-20 мг/кг 2 рази на добу Середній тяжкості 30-49 5-15 мг/кг 2 рази на добу Важка <30 5-10 мг/кг 2 рази на добу Термінальна стадія (пацієнти, що перебувають на гемодіалізі) - 10-20 мг/кг 1 раз на добу1,2 1 15 мг/кг рекомендована доза навантаження в перший день лікування 2 рекомендована підтримуюча доза після діалізу 5-10 мг/кг Порушення функції печінки Пацієнтам з порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості корекції режиму дозування не потрібно. У пацієнтів з декомпенсованим порушенням функції печінки та нирковою недостатністю зниження КК може не повною мірою відображати ступінь тяжкості ниркової недостатності. У разі при ККПередозуванняСимптоми: сонливість, ажитація, тривожність, агресія, гноблення свідомості, гноблення дихання, кома. Лікування: після гострого передозування необхідно викликати блювоту та промити шлунок з наступним призначенням активованого вугілля. Специфічного антидоту для леветирацетаму немає. При необхідності проводиться симптоматичне лікування в умовах стаціонару з використанням гемодіалізу (ефективність діалізу для леветирацетаму становить 60%, для його первинного метаболіту – 74%).Запобіжні заходи та особливі вказівкиЯкщо потрібно припинити прийом препарату, то скасування лікування рекомендується здійснювати поступово, зменшуючи разову дозу на 500 мг кожні 2-4 тижні (у дорослих та підлітків вагою більше 50 кг). У дітей зниження дози не повинне перевищувати 10 мг/кг маси тіла 2 рази на добу кожні 2 тижні. Супутні протиепілептичні лікарські препарати (під час переведення пацієнта на прийом леветирацетаму) бажано скасовувати поступово. Наявні відомості про застосування препарату у дітей не свідчать про будь-який його негативний вплив на розвиток та статеву зрілість. Однак віддалені наслідки на здатність дітей до навчання, їхній інтелектуальний розвиток, зростання, функції ендокринних залоз, статевий розвиток та фертильність залишаються невідомими. Пацієнтам із захворюваннями нирок та декомпенсованими захворюваннями печінки рекомендується дослідження функції нирок перед початком лікування. При порушенні функції нирок може знадобитися корекція дози. Ризик розвитку анорексії збільшується при одночасному застосуванні з топіраматом. У зв'язку з наявними повідомленнями про випадки суїциду, суїцидальних намірів та спроб суїциду при лікуванні леветирацетамом слід попереджати пацієнтів про необхідність негайно повідомляти лікаря про появу будь-яких симптомів депресії або суїцидальних намірів. Для дітей віком до 6 років рекомендованою лікарською формою є розчин для прийому внутрішньо. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Вплив леветирацетаму на здатність керувати транспортними засобами та механізмами спеціально не вивчався, однак, через різну індивідуальну чутливість до препарату з боку центральної нервової системи в період лікування необхідно утриматися від керування автотранспортом та занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. .Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептом

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин для внутрішньовенного введення 100 мг/мл 5 мл (1 амп.): активна речовина: вальпроат натрію – 500 мг (еквівалент вальпроєвої кислоти 433,9 мг); допоміжні речовини: натрію гідроксид – 117 мг; натрію гідрофосфату додекагідрат – 71,8 мг, вода для ін'єкцій – до 5 мл. Розчин внутрішньовенного введення, 100 мг/мл. По 5 мл в ампулі безбарвного скла (тип I) з червоною точкою розлому та кільцем оранжевого кольору у верхній частині. 5 амп. у прозорому пластиковому піддоні; по 1 піддону у картонній пачці.Опис лікарської формиПрозора безбарвна чи майже безбарвна рідина.Фармакотерапевтична групаФармакологічна дія – протиепілептична.ФармакокінетикаCss (рівноважна концентрація) при внутрішньовенному введенні досягається протягом декількох хвилин і може підтримуватися за допомогою повільного інфузійного введення. Терапевтична концентрація вальпроєвої кислоти в плазмі коливається в межах 50-150 мг/л. Вальпроєва кислота пов'язана з білками плазми на 90-95% при концентрації в плазмі крові до 50 мг/л і на 80-85% при концентрації 50-100 мг/л; при уремії, гіпопротеїнемії та цирозі зв'язування з білками плазми знижено. Концентрація у спинномозковій рідині корелює з величиною, не пов'язаною з білками плазми фракції вальпроєвої кислоти, становлячи близько 10% рівня у сироватці. Вальпроєва кислота проникає через ГПБ та гематоенцефалічний бар'єр, виділяється з грудним молоком. Концентрація у грудному молоці становить 1–10% концентрації у плазмі крові матері.Вальпроєва кислота піддається глюкуронуванню та окисленню в печінці, метаболіти та незмінена вальпроєва кислота (1–3% від дози) виводяться нирками, невеликі кількості виводяться з фекаліями та повітрям, що видихається. T1/2 вальпроєвої кислоти становить у здорових піддослідних та при монотерапії від 8 до 20 год; при поєднанні з індукторами мікросомальних ферментів печінки, що беруть участь у метаболізмі вальпроєвої кислоти, T1/2 може становити 6-8 годин; у хворих з порушенням функції печінки, літніх хворих та дітей до 18 місяців – може бути значно більш тривалим.при поєднанні з індукторами мікросомальних ферментів печінки, що беруть участь у метаболізмі вальпроєвої кислоти, T1/2 може становити 6-8 годин; у хворих з порушенням функції печінки, літніх хворих та дітей до 18 місяців – може бути значно більш тривалим.при поєднанні з індукторами мікросомальних ферментів печінки, що беруть участь у метаболізмі вальпроєвої кислоти, T1/2 може становити 6-8 годин; у хворих з порушенням функції печінки, літніх хворих та дітей до 18 місяців – може бути значно більш тривалим.ФармакодинамікаКонвулекс - протиепілептичний засіб, має також центральну міорелаксуючу та седативну дію. Механізм дії обумовлений переважно підвищенням вмісту ГАМК у ЦНС унаслідок інгібування ферменту ГАМК-трансферази. ГАМК знижує збудливість та судомну готовність моторних зон головного мозку. Крім того, у механізмі дії препарату істотна роль належить впливу вальпроєвої кислоти на рецептори ГАМКА (активація ГАМКергічної передачі), а також впливу на потенціалзалежні натрієві канали. За іншою гіпотезою діє на ділянки постсинаптичних рецепторів, імітуючи або посилюючи гальмуючий ефект ГАМК. Можливий прямий вплив на активність мембран пов'язаний із змінами провідності калію. Покращує психічний стан і настрій хворих, має антиаритмічну активність.Показання до застосуванняепілептичний статус; епілепсія різної етіології - ідіопатична, криптогенна та симптоматична; генералізовані епілептичні напади у дорослих та дітей: клонічні, тонічні, тоніко-клонічні, абсанси, міоклонічні, атонічні; парціальні епілептичні напади у дорослих та дітей: з вторинною генералізацією або без неї; специфічні синдроми (Веста, Леннокса-Гасто); фебрильні судоми у дітей; лікування та профілактика біполярних афективних розладів.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до вальпроєвої кислоти та її солей чи компонентів препарату; печінкова недостатність; гострий та хронічний гепатит; порушення функції підшлункової залози; порфірія; геморагічний діатез; виражена тромбоцитопенія; комбінація з мефлохіном, звіробою продірявленим, ламотриджином; порушення обміну сечовини (в т.ч. у сімейному анамнезі); період лактації. З обережністю: діти – при лікуванні кількома протиепілептичними препаратами; діти та підлітки з множинними супутніми захворюваннями та при важких формах нападів; порушення функції нирок; хворі з анамнестичними даними про захворювання печінки та підшлункової залози; пригнічення кістковомозкового кровотворення (лейкопенія, анемія, тромбоцитопенія); вроджені ензімопатії; органічні ураження мозку; гіпопротеїнемія; дитячий вік (до 3 років); вагітність (особливо І триместр).Вагітність та лактаціяПід час лікування слід запобігати вагітності. В експериментах на тваринах виявлено тератогенну дію вальпроєвої кислоти. Частота розвитку дефектів нервової трубки у дітей, народжених жінками, які приймали вальпроати у І триместрі вагітності, становить 1-2%. Доцільно у зв'язку з цим застосування препаратів фолієвої кислоти. У першому триместрі вагітності не слід розпочинати лікування препаратом Конвулекс. Якщо вагітна вже отримує препарат, то через ризик почастішання нападів лікування переривати не слід. Препарат слід застосовувати у найменших ефективних дозах, уникаючи поєднання з іншими протисудомними засобами та, по можливості, регулярно контролюючи концентрацію вальпроєвої кислоти у плазмі.Побічна діяУ цілому нині, Конвулекс добре переноситься хворими. Побічні ефекти можливі переважно при концентрації вальпроєвої кислоти у плазмі вище 100 мг/л або при поєднаній терапії. З боку органів шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, гастралгія, зниження або підвищення апетиту, діарея, гепатит, запори, панкреатит, аж до тяжких уражень із летальним результатом (у перші 6 місяців лікування, частіше – на 2–12-й тиждень). З боку ЦНС: тремор, зміни поведінки, настрою або психічного стану (депресія, почуття втоми, галюцинації, агресивність, гіперактивний стан, психози, незвичайне збудження, рухове занепокоєння або дратівливість), атаксія, запаморочення, сонливість, головний біль, енцефалопати, енурез, ступор, порушення свідомості, кома. З боку органів чуття: диплопія, ністагм, миготіння мушок перед очима. З боку органів кровотворення та системи гемостазу: анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, зниження вмісту фібриногену та агрегації тромбоцитів, що призводять до розвитку гіпокоагуляції (що супроводжуються подовженням часу кровотечі, петехіальні крововиливи, кровоплини, кровоплини, гематоз). З боку обміну речовин: зниження чи збільшення маси тіла. Алергічні реакції: висипання на шкірі, кропив'янка, ангіоневротичний набряк, фотосенсибілізація, злоякісна ексудативна еритема (синдром Стівенса-Джонсона). Лабораторні показники: гіперкреатинінемія, гіперамоніємія, гіпергліцинемія, гіпербілірубінемія, незначне підвищення активності печінкових трансаміназ, ЛДГ (дозозалежне). З боку ендокринної системи дисменорея, вторинна аменорея, збільшення молочних залоз, галакторея. Інші: периферичні набряки, випадання волосся (як правило, відновлюється після відміни препарату).Взаємодія з лікарськими засобамиПротипоказані поєднання Мефлохін. Ризик епілептичних нападів унаслідок посилення метаболізму вальпроєвої кислоти та зниження її концентрації у плазмі та з іншого боку – протисудомного ефекту мефлохіну. Звіробій продірявлений. Ризик зниження концентрації вальпроєвої кислоти у плазмі крові. Нерекомендовані поєднання Ламотріджін. Підвищений ризик тяжких реакцій шкіри (токсичний епідермальний некроліз). Вальпроєва кислота інгібує мікросомальні ферменти печінки, що забезпечують метаболізм ламотриджину, що сповільнює його Т1/2 до 70 годин у дорослих та до 45-55 годин у дітей та підвищує концентрацію у плазмі крові. Якщо комбінація необхідна, потрібний ретельний клінічний та лабораторний контроль. Поєднання, що вимагають особливих застережень Карбамазепін. Вальпроєва кислота підвищує концентрацію активного метаболіту карбамазепіну у плазмі до ознак передозування. Крім того, карбамазепін посилює печінковий метаболізм вальпроєвої кислоти та знижує її концентрацію. Ці обставини вимагають уваги лікаря та визначення концентрацій препаратів у плазмі та можливого перегляду їх дозувань. Фенобарбітал, примідон. Вальпроєва кислота підвищує концентрацію фенобарбіталу або примідону у плазмі до ознак передозування, частіше у дітей. У свою чергу, фенобарбітал або примідон посилюють печінковий метаболізм вальпроєвої кислоти та знижують її концентрацію. Рекомендується клінічне спостереження протягом перших 2 тижнів комбінованого застосування з негайним зменшенням дози фенобарбіталу або примідону з появою ознак седації, визначення рівня протиепілептичних засобів у крові. Фенітоїн. Можливі зміни концентрації фенітоїну в плазмі, фенітоїн посилює печінковий метаболізм вальпроєвої кислоти та знижує її концентрацію. Рекомендується клінічне спостереження, визначення рівня протиепілептичних засобів у крові, зміна доз при необхідності. Клоназепам. Додавання вальпроєвої кислоти до клоназепаму в поодиноких випадках може призводити до посилення абсансного статусу. Цесуксимід. Вальпроєва кислота може як підвищувати, так і знижувати концентрацію етосуксиміду в сироватці крові внаслідок зміни його метаболізму. Рекомендується клінічне спостереження, визначення рівня протиепілептичних засобів у крові, зміна доз при необхідності. Топірамат. Підвищується ризик розвитку гіперамоніємії та енцефалопатії. Фелбамат. Підвищення концентрації вальпроєвої кислоти у плазмі на 35–50% із небезпекою передозування. Рекомендується клінічне спостереження, визначення рівня вальпроєвої кислоти в крові, зміна дозування вальпроєвої кислоти при поєднанні з фелбаматом та після його відміни. Нейролептики, інгібітори МАО, антидепресанти, бензодіазепіни. Нейролептики, трициклічні антидепресанти, інгібітори МАО, що знижують поріг судомної готовності, зменшують ефективність препарату. У свою чергу, вальпроєва кислота потенціює дію цих психотропних препаратів, а також бензодіазепінів. Циметидин, еритроміцин. Пригнічують печінковий метаболізм вальпроєвої кислоти та підвищують її концентрацію у плазмі. Зідовудін. Вальпроєва кислота збільшує концентрацію зидовудину в плазмі, що веде до підвищення його токсичності. Карбапенеми, монобактами. Меропенем, паніпенем, а також азтреонам та іміпенем знижують концентрацію вальпроєвої кислоти в плазмі, що може призвести до зниження протисудомного ефекту. Поєднання, які слід брати до уваги Ацетилсаліцилова кислота. Посилення ефектів вальпроєвої кислоти внаслідок витіснення її із зв'язку з білками плазми. Вальпроєва кислота посилює ефект ацетилсаліцилової кислоти. Непрямі антикоагулянти. Вальпроєва кислота посилює ефект непрямих антикоагулянтів, необхідний ретельний контроль протромбінового індексу при сумісному призначенні з вітамін-К-залежними антикоагулянтами. Німодіпін. Посилення гіпотензивного ефекту німодипіну внаслідок підвищення його концентрації у плазмі через придушення його метаболізму вальпроєвою кислотою. Мієлотоксичні ЛЗ. Підвищення ризику пригнічення кістковомозкового кровотворення. Етанол та гепатотоксичні ЛЗ. Збільшують ймовірність розвитку уражень печінки. Інші поєднання Пероральні контрацептиви. Вальпроєва кислота не викликає індукцію мікросомальних ферментів печінки та не знижує ефективність гормональних пероральних протизаплідних засобів.Спосіб застосування та дозиВ/в. При внутрішньовенному повільному введенні рекомендована добова доза вальпроєвої кислоти становить 5-10 мг/кг. При внутрішньовенному інфузійному введенні рекомендована доза вальпроєвої кислоти становить 0,5-1 мг/кг/год. При переході з прийому внутрішньо на внутрішньовенне введення дози не змінюють, перше внутрішньовенне введення рекомендується через 12 годин після останнього прийому внутрішньо. Введення розчину для ін'єкцій слід замінювати прийомом препарату внутрішньо, як тільки стан хворого це дозволить. Перший прийом внутрішньо рекомендується також через 12 годин після останньої ін'єкції. При необхідності швидкого досягнення та підтримання високої концентрації у плазмі рекомендується наступний підхід: внутрішньовенне введення 15 мг/кг за 5 хв, через 30 хв розпочати інфузію зі швидкістю 1 мг/кг/год при постійному моніторуванні концентрації до досягнення рівня у плазмі близько 75 мкг/мл. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 2500 мг. Середні добові дози становлять 20 мг/кг у дорослих та літніх хворих, 25 мг/кг – у підлітків, 30 мг/кг – у дітей. Як інфузійний розчин для препарату Конвулекс може використовуватися ізотонічний розчин натрію хлориду, 5% розчин декстрози, розчин Рінгера. Приготовлений розчин для інфузії може бути використаний протягом 24 годин, невикористаний об'єм розчину знищується. Якщо внутрішньовенно застосовуються інші ЛЗ, препарат Конвулекс необхідно вводити за окремою системою вливання.ПередозуванняСимптоми: нудота, блювання, запаморочення, діарея, порушення функції дихання, м'язова гіпотонія, гіпорефлексія, міоз, кома. Лікування: гемодіаліз, форсований діурез, підтримка дихання та ССС.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКраплі для прийому внутрішньо - 1 мл: Активна речовина: вальпроат натрію – 300 мг; допоміжні речовини: натрію сахаринат – 8.5 мг, ароматизатор з апельсиновим смаком – 2 мг, хлористоводнева кислота (37%) – достатня кількість для доведення рН до 9.0, натрію гідроксид – достатня кількість для доведення рН до рН 9.0, вода очищена – до 1 мл . 100 мл - флакони темного склаОпис лікарської формиКраплі для внутрішнього прийому у вигляді прозорого, безбарвного або злегка жовтуватого розчину.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний препарат. Має центральну міорелаксуючу та седативну дію. Механізм дії обумовлений переважно підвищенням вмісту гамма-аміномасляної кислоти (GABA) у ЦНС внаслідок інгібування ферменту GABA-трансферази. GABA знижує збудливість та судомну готовність моторних зон головного мозку. Крім того, у механізмі дії препарату істотна роль належить впливу вальпроєвої кислоти на рецептори GABAА (активації GABA-ергічної передачі), а також впливу на потенціал-залежні натрієві канали. За іншою гіпотезою діє на ділянки постсинаптичних рецепторів, імітуючи або посилюючи гальмуючий ефект GABA. Можливе пряме впливом геть активність мембран пов'язані з змінами провідності для іонів калію. Покращує психічний стан і настрій хворих, має антиаритмічну активність.ФармакокінетикаВсмоктування Вальпроєва кислота практично повністю абсорбується із шлунково-кишкового тракту, біодоступність при прийомі внутрішньо становить 100%. Їда не знижує швидкість абсорбції. Cmax у плазмі досягається через 4 год. Терапевтична концентрація вальпроєвої кислоти в плазмі становить 50-150 мг/л. Пролонгована форма характеризується повільною абсорбцією, нижчою (на 25%), але стабільнішою концентрацією в плазмі між 4 і 14 год. Розподіл Css досягається на 2-4 день лікування залежно від інтервалів між прийомами доз. При концентрації в плазмі до 50 мг/л зв'язування вальпроєвої кислоти з білками плазми становить 90-95%, при концентрації 50-100 мг/л - 80-85%. Проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Значення концентрації у спинномозковій рідині корелюють з величиною не пов'язаної з білками фракції активної речовини. Вальпроєва кислота проникає через плацентарний бар'єр, що виділяється з грудним молоком. Концентрація у грудному молоці становить 1-10% концентрації у плазмі крові матері. Метаболі Вальпроєва кислота піддається глюкуронування та окиснення в печінці. Виведення Вальпроєва кислота (1-3% від дози) і її метаболіти виводяться нирками, невеликі кількості - з калом і повітрям, що видихається. T1/2 вальпроєвої кислоти при монотерапії та у здорових добровольців становить 8-20 год. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках При уремії, гіпопротеїнемії та цирозі зв'язування вальпроєвої кислоти з білками плазми зменшується. При поєднанні з іншими лікарськими засобами T1/2 може становити 6-8 годин через індукцію метаболічних ферментів. У пацієнтів з порушеннями функції печінки, пацієнтів похилого віку та дітей віком до 18 місяців можливе значне збільшення T1/2.Клінічна фармакологіяПротисудомний препарат.Показання до застосуванняепілепсія різної етіології (ідіопатична, криптогенна та симптоматична); генералізовані епілептичні напади у дорослих та дітей (клонічні, тонічні, тоніко-клонічні, абсанси, міоклонічні, атонічні); парціальні епілептичні напади у дорослих та дітей (з вторинною генералізацією або без неї); специфічні синдроми (Веста, Леннокса-Гасто); поведінкові розлади, зумовлені епілепсією; фебрильні судоми у дітей; дитячий тик; лікування та профілактика біполярних афективних розладів, стійких до лікування препаратами літію або іншими лікарськими засобами.Протипоказання до застосуванняпечінкова недостатність; гострий та хронічний гепатит; порушення функції підшлункової залози; порфірія; геморагічний діатез; виражена тромбоцитопенія; порушення обміну сечовини (в т.ч. у сімейному анамнезі); період лактації; діти із масою тіла менше 20 кг; дитячий вік до 3 років; підвищена чутливість до вальпроєвої кислоти та її солей чи компонентів препарату. З обережністю слід призначати препарат наступним категоріям пацієнтів: з анамнестичними даними про захворювання печінки та підшлункової залози; при пригніченні кістковомозкового кровотворення (лейкопенія, тромбоцитопенія, анемія); при нирковій недостатності; при вроджених ферментопатії; при органічних захворюваннях мозку; при гіпопротеїнемії; при вагітності (особливо І триместр); дітям із розумовою відсталістю.Вагітність та лактаціяЗ обережністю слід призначати препарат при вагітності (особливо у І триместрі). Протипоказане застосування препарату в період лактації. Протипоказано застосування препарату у дитячому віці до 3 років та у дітей з масою тіла менше 20 кг. З обережністю слід призначати препарат дітям із розумовою відсталістю.Побічна діяВ цілому Конвулекс® добре переноситься пацієнтами. Побічні ефекти можливі переважно при концентрації препарату в плазмі вище 100 мг/л або при комбінованій терапії. З боку системи травлення: нудота, блювання, гастралгія, зниження або підвищення апетиту, діарея, гепатит; рідко – запор, панкреатит, аж до тяжких уражень із летальним результатом (у перші 6 місяців лікування, частіше на 2-12 тижні). З боку нервової системи: тремор, зміни поведінки, настрою або психічного стану (депресія, відчуття втоми, галюцинації, агресивність, гіперактивний стан, психози, незвичайне збудження, руховий занепокоєння або дратівливість), атаксія, запаморочення, сонливість, головний біль, енцефалопати енурез, ступор, порушення свідомості, кома. З боку органу зору: диплопія, ністагм, миготіння "мушок" перед очима. З боку системи кровотворення: анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, зниження вмісту фібриногену та агрегації тромбоцитів, що призводить до розвитку гіпокоагуляції (що супроводжується подовженням часу кровотечі, петехіальними крововиливами, синцями, гематомами). Алергічні реакції: висипання на шкірі, кропив'янка, ангіоневротичний набряк, фотосенсибілізація, злоякісна ексудативна еритема (синдром Стівенса-Джонсона). З боку лабораторних показників: гіперкреатинінемія, гіперамоніємія, гіпербілірубінемія, незначне підвищення активності печінкових трансаміназ, ЛДГ (дозозалежне). З боку статевих органів та молочної залози: дисменорея, вторинна аменорея, збільшення молочних залоз, галакторея. Інші: зменшення або збільшення маси тіла, периферичні набряки, випадання волосся (зазвичай відновлюється після відміни препарату).Взаємодія з лікарськими засобамиВальпроєва кислота посилює ефекти, зокрема. та побічні, інших протиепілептичних препаратів (фенітоїн, ламотриджин), антидепресантів, антипсихотичних лікарських засобів (нейролептиків), анксіолітиків, барбітуратів, інгібіторів МАО, тимолептиків, етанолу. Додавання вальпроєвої кислоти до клоназепаму в поодиноких випадках може призводити до посилення абсансного статусу. При одночасному застосуванні вальпроєвої кислоти з барбітуратами або примідоном спостерігається підвищення концентрації останніх у плазмі. Збільшує T1/2 ламотриджину (інгібує ферменти печінки, викликає уповільнення метаболізму ламотриджину, внаслідок чого T1/2 його подовжується до 70 год у дорослих та до 45-55 год – у дітей). Знижує кліренс зидовудину на 38%, при цьому його T1/2 не змінюється. Трициклічні антидепресанти, інгібітори МАО, антипсихотичні засоби (нейролептики) та інші лікарські засоби, що знижують поріг судомної активності, зменшують ефективність препарату. При одночасному прийомі препарату Конвулекс з етанолом та іншими лікарськими засобами, що пригнічують роботу ЦНС (трициклічні антидепресанти, інгібітори МАО, антипсихотичні лікарські засоби), можливе посилення пригнічення ЦНС. При поєднанні із саліцилатами спостерігається посилення ефектів вальпроєвої кислоти (витіснення із зв'язку з білками плазми). Конвулекс® посилює ефект антиагрегантів (ацетилсаліцилова кислота) та непрямих антикоагулянтів. При поєднанні з фенобарбіталом, фенітоїном, карбамазепіном, мефлохіном знижується вміст вальпроєвої кислоти у сироватці крові (прискорення метаболізму). Фелбамат підвищує концентрацію вальпроєвої кислоти у плазмі на 35-50% (необхідна корекція дози). Мієлотоксичні лікарські засоби – підвищення ризику пригнічення кістковомозкового кровотворення. Вальпроєва кислота не викликає індукції печінкових ферментів та не знижує ефективності пероральних контрацептивів. Етанол та гепатотоксичні лікарські засоби збільшують ймовірність розвитку уражень печінки. Вальпроєва кислота може як підвищувати, так і знижувати концентрацію етосуксиміду в сироватці крові внаслідок зміни метаболізму. Меропенем знижує концентрацію вальпроєвої кислоти у плазмі, що може призвести до зниження протисудомного ефекту. При одночасному застосуванні з топіраматом підвищується ризик розвитку гіперамоніємії та енцефалопатії.Спосіб застосування та дозиКраплі приймають внутрішньо, 2-3 рази на добу, незалежно від їди, з невеликою кількістю води. Дорослим при всіх рекомендованих показаннях препарат призначають у початковій дозі 600 мг на добу з поступовим підвищенням дози на 150-250 мг кожні 3 дні до досягнення клінічного ефекту (зникнення нападів). Початкова доза при монотерапії становить 5-15 мг/кг/сут, потім дозу поступово підвищують на 5-10 мг/кг на тиждень. Рекомендована добова доза – близько 1000-2000 мг, тобто. 20-25 мг/кг. При необхідності доза може бути збільшена до 2500 мг на добу (30 мг на кг на добу). Максимальна доза становить 30 мг/кг/добу (у пацієнтів із прискореним метаболізмом вальпроєвої кислоти максимальна доза може бути збільшена до 60 мг/кг/добу під контролем концентрації вальпроєвої кислоти у плазмі). При проведенні комбінованої терапії доза становить 10-30 мг/кг/добу з подальшим підвищенням на 5-10 мг/кг на тиждень. Дітям з масою тіла більше 25 кг при всіх рекомендованих показаннях призначають у початковій дозі 300 мг/добу (5-15 мг/кг/добу), з поступовим підвищенням на 5-10 мг/кг на тиждень до досягнення клінічного ефекту (зникнення нападів) , при цьому доза, як правило, становить 1000-1500 мг/добу (20-30 мг/кг/сут). Максимальна доза становить 30 мг/кг/добу (у пацієнтів із прискореним метаболізмом вальпроєвої кислоти максимальна доза може бути збільшена до 60 мг/кг/добу під контролем концентрації вальпроєвої кислоти у плазмі). Для дітей з масою тіла 7.5-25 кг при всіх рекомендованих показаннях при монотерапії середня доза становить 15-45 мг/кг/добу, максимальна - 50 мг/кг/добу. При комбінованій терапії – 30-100 мг/кг/добу.ПередозуванняСимптоми: нудота, блювання, запаморочення, діарея, порушення функції дихання, м'язова гіпотонія, гіпорефлексія, міоз, кома. Лікування: промивання шлунка (не пізніше 10-12 год) з наступним призначенням активованого вугілля, гемодіаліз. Форсований діурез, підтримка життєво важливих функцій організму.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПід час лікування доцільним є контроль активності печінкових трансаміназ, концентрації білірубіну, картини периферичної крові, тромбоцитів крові, стану системи згортання крові, активності амілази (кожні 3 місяці, особливо при комбінації з іншими протиепілептичними засобами). Пацієнтам, які отримують інші протиепілептичні засоби, переведення на прийом вальпроєвою кислотою слід проводити поступово, досягаючи клінічно ефективної дози через 2 тижні, після чого можливе поступове скасування інших протиепілептичних засобів. У пацієнтів, які не отримували лікування іншими протиепілептичними засобами, клінічно ефективна доза повинна бути досягнута через 1 тиждень. Ризик розвитку побічних ефектів з боку печінки підвищений під час проведення комбінованої протисудомної терапії, а також у дітей. Не допускається прийом напоїв, які містять етанол. Перед хірургічним втручанням необхідний загальний аналіз крові (зокрема числа тромбоцитів), визначення часу кровотечі, показників коагулограми. При виникненні на фоні лікування симптомокомплексу "гострий живіт" до початку оперативного втручання рекомендується визначити активність амілази в крові для виключення гострого панкреатиту. Під час лікування слід враховувати можливе перекручування результатів аналізів сечі при цукровому діабеті (внаслідок підвищення вмісту кетонових тіл), показників функції щитовидної залози. При розвитку будь-яких серйозних гострих побічних ефектів пацієнту необхідно негайно обговорити з лікарем доцільність продовження або припинення лікування. Для зниження ризику розвитку диспепсичних розладів можливий прийом спазмолітиків та обволікаючих засобів. Різке припинення прийому препарату Конвулекс може призвести до почастішання епілептичних нападів. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та зайнятті іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: Ламотриджин – 100,0 мг; Допоміжні речовини: Лактози моногідрат – 98,8 мг; Целюлоза мікрокристалічна – 98,8 мг; Карбоксиметилкрохмаль натрію – 10,0 мг; Повідон – 10,0 мг; Магнію стеарат – 1,6 мг; Барвник заліза оксид жовтий – 0,8 мг. По 10 таблеток у блістері із ПВХ/алюмінієвої фольги. По 3 блістери разом з інструкцією із застосування в картонній пачці.Опис лікарської формиТаблетки від блідо-жовтого до жовто-коричневого кольору, квадратні із закругленими кутами. Одна сторона плоска з видавленим написом "GSEE5", інша сторона багатогранна з опуклим квадратом з видавленою цифрою 100.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засібФармакокінетикаВсмоктування Ламотриджин швидко і повністю всмоктується з кишечника, практично не піддаючись пресистемному метаболізму першого проходження. Максимальна концентрація у плазмі досягається приблизно через 2,5 години після перорального прийому препарату. Час досягнення максимальної концентрації незначно збільшується після їди, але ступінь абсорбції залишається незмінною. Фармакокінетика має лінійний характер прийому одноразової дози до 450 мг (найбільша досліджена доза). Спостерігаються значні індивідуальні коливання максимальної концентрації у рівноважному стані, проте з рідкісними коливаннями кожного окремого пацієнта. Розподіл Ламотриджин зв'язується з білками плазми приблизно на 55%. Малоймовірно, що вивільнення препарату через білки може призводити до розвитку токсичного ефекту. Об'єм розподілу становить 0,92-1,22 л/кг. Метаболізм У метаболізмі ламотриджину бере участь фермент урідіндифосфатглюкуронілтранфераза (УДФ-глюкуронілтрансфераза). Ламотриджин невеликою мірою підвищує свій власний метаболізм залежно від дози. Однак немає жодних даних, що підтверджують, що ламотриджин впливає на фармакокінетику інших протиепілептичних препаратів і що між ламотриджином та іншими препаратами, що метаболізуються системою цитохрому Р450, можлива взаємодія. Виведення У здорових дорослих середній рівноважний кліренс ламотриджину становить у середньому 39±14 мл/хв. Ламотриджин метаболізується з утворенням глюкуронідів, які виводяться нирками. Менш 10% препарату виводиться через нирки у незміненому вигляді, близько 2% через кишечник. Кліренс та період напіввиведення не залежать від дози. Період напіввиведення у здорових дорослих становить у середньому від 24 до 35 годин. У хворих із синдромом Жильбера спостерігалося зниження кліренсу препарату на 32% порівняно з контрольною групою, що, однак, не виходило за межі нормальних значень загальної популяції. На період напіввиведення ламотриджину великий вплив мають одночасно прийняті лікарські препарати. Середній період напіввиведення знижується приблизно до 14 годин при одночасному застосуванні з препаратами-індукторами глюкуронування, такими як карбамазепін та фенітоїн, і підвищується в середньому до 70 годин при одночасному застосуванні з вальпроатами. Особливі групи пацієнтів Діти У дітей кліренс ламотриджину при розрахунку на масу тіла вищий, ніж у дорослих; він найвищий в дітей віком до 5 років. У дітей період напіввиведення ламотриджину зазвичай коротший, ніж у дорослих. Його середнє значення приблизно дорівнює 7 годинам при одночасному застосуванні з препаратами, що індукують глюкуронування, такими як карбамазепін і фенітоїн, і підвищується в середньому до 45-50 годин при одночасному застосуванні з вальпроатами. Пацієнти похилого віку Клінічно значущі відмінності у кліренсі ламотриджину у хворих похилого віку порівняно з молодими пацієнтами не виявлено. Пацієнти з порушенням функції нирок При порушенні функції нирок початкова доза ламотриджину розраховується відповідно до стандартної схеми призначення протиепілептичного препарату. Зниження дози може бути потрібне лише при значному зниженні функції нирок. Пацієнти з порушенням функції печінки Початкова, зростаюча та підтримуюча дози повинні бути зменшені приблизно на 50% у пацієнтів з помірним ступенем печінкової недостатності (клас В за класифікацією Чайлд-П'ю) та на 75% у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю (клас С за класифікацією Чайлд-П'ю). Збільшення дози та підтримуюча доза повинні коригуватися залежно від клінічного ефекту. Клінічна ефективність у пацієнтів з біполярним афективним розладом Ефективність у запобіганні розладам настрою у пацієнтів з біполярними розладами була продемонстрована у двох фундаментальних клінічних дослідженнях. В результаті комбінованого аналізу отриманих результатів було встановлено, що тривалість ремісії, що визначалася як час до виникнення першого епізоду депресії та до першого епізоду манії/гіпоманії/змішаного епізоду манії та гіпоманії після стабілізації, довше у групі ламотриджину порівняно з плацебо. Тривалість ремісії більш виражена депресії.ФармакодинамікаЛамотриджин є блокатором потенціалзалежних натрієвих каналів. У культурі нейронів він викликає потенціалзалежну блокаду імпульсації, що безперервно повторюється, і пригнічує патологічне вивільнення глютамінової кислоти (амінокислота, що грає ключову роль у розвитку епілептичних нападів), а також інгібує деполяризацію, викликану глютаматом.Показання до застосуванняЕпілепсія Діти від 3 до 12 років Епілепсія (парціальні та генералізовані напади, включаючи тоніко-клонічні судоми, а також напади при синдромі Леннокса-Гасто) у складі комбінованої терапії. Після досягнення контролю епілепсії на тлі комбінованої терапії супутні протиепілептичні препарати (ПЕП) можуть бути відмінені, і прийом ламотриджину продовжено у монотерапії. Монотерапія типових абсансів. Дорослі та діти (старші 12 років) Епілепсія (парціальні та генералізовані напади, включаючи тоніко-клонічні судоми, а також напади при синдромі Леннокса-Гасто) у складі комбінованої терапії або монотерапії. Біполярний афективний розлад Дорослі (18 років та старші) Попередження порушень настрою (депресії, манії, гіпоманії, змішаних епізодів) у хворих з біполярним афективним розладом.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до ламотриджину або до будь-якого іншого компонента препарату.Вагітність та лактаціяФертильність Дослідження щодо вивчення репродуктивної функції тварин при застосуванні ламотриджину не виявили порушення фертильності. Дослідження щодо впливу ламотриджину на фертильність людини не проводилися. Вагітність Ризик, пов'язаний з ПЕП загалом Жінкам, здатним до народження дітей, необхідно проконсультуватися з фахівцями. Якщо жінка планує вагітність, необхідність лікування ПЕП повинна бути переглянута. У жінок, яким проводиться лікування епілепсії, слід уникати раптового припинення протиепілептичної терапії, оскільки це може призвести до відновлення нападів, що може мати серйозні наслідки для жінки та майбутньої дитини. У потомства матерів, які отримували ПЕП, ризик вроджених вад розвитку збільшується в 2-3 рази порівняно з очікуваною захворюваністю населення в цілому, що становить близько 3%. Найчастіше реєструються пороками є заяча губа, вади серця і судин, дефекти розвитку нервової трубки. Множинна терапія ПЕП пов'язана з вищим ризиком виникнення вроджених вад розвитку, ніж монотерапія, у зв'язку з цим? по можливості слід застосовувати монотерапію. Ризик, пов'язаний із прийомом ламотриджину Ламотриджин має легкий інгібуючий вплив на редуктазу дигідрофолієвої кислоти і тому, теоретично, може призвести до підвищеного ризику порушення розвитку ембріона та плода внаслідок зниження рівнів фолієвої кислоти. Слід розглянути можливість прийому фолієвої кислоти під час планування вагітності та на ранніх стадіях вагітності. Дані післяреєстраційного спостереження з кількох проспективних регістрів вагітності дозволили задокументувати результати вагітностей близько 8700 жінок, які отримували монотерапію препаратом Ламіктал у першому триместрі вагітності. У цілому нині, отримані дані не підтверджують загального збільшення ризику виникнення вроджених вад розвитку. Хоча з обмеженої кількості регістрів вагітності є повідомлення про збільшення ризику пороків ротової порожнини, завершене дослідження на кшталт випадок-контроль не виявило збільшення ризику розвитку пороків ротової порожнини в порівнянні з іншими серйозними вадами розвитку, що виникають після застосування ламотриджину. Даних щодо застосування препарату Ламіктал при комбінованій терапії недостатньо, щоб оцінити, чи пов'язаний ризик виникнення пороків розвитку з іншими препаратами, що застосовуються в комбінації з ламотриджином. Так само, як і інші препарати, препарат Ламіктал повинен призначатися під час вагітності тільки в тому випадку, якщо очікувана терапевтична користь перевищує потенційний ризик. Фізіологічні зміни при вагітності можуть впливати на концентрацію ламотриджину та/або його терапевтичний ефект. Є повідомлення про зниження концентрації ламотриджину у крові під час вагітності. Призначення препарату Ламіктал вагітним має бути забезпечене відповідною тактикою ведення хворих. Період грудного вигодовування Ламотриджин різною мірою проникає в грудне молоко, загальна концентрація ламотриджину у дітей, які перебувають на грудному вигодовуванні, може досягати приблизно 50% від концентрації ламотриджину, зареєстрованої у матері. Таким чином, у деяких дітей, які перебувають на грудному вигодовуванні, сироваткові концентрації ламотриджину можуть досягати рівнів, при яких виявляються фармакологічні ефекти. Необхідно співвідносити потенційну користь від годування грудним молоком та потенційний ризик розвитку небажаних реакцій у дитини. Якщо жінка, яка приймає препарат Ламіктал, вирішує годувати грудьми, то у дитини необхідно моніторувати появу будь-яких небажаних реакцій.Побічна діяНебажані реакції, виявлені під час клінічних досліджень у пацієнтів з епілепсією або біполярним афективним розладом, були поділені на окремі розділи, специфічні для застосування. Додаткові небажані реакції, виявлені в ході післяреєстраційного спостереження та обох показань до застосування, включені до розділу "Постреєстраційне спостереження". При розгляді загального профілю безпеки препарату Ламіктал слід ознайомитися з інформацією, що міститься у всіх трьох розділах. Небажані реакції, представлені нижче, перераховані відповідно до ураження органів і систем органів і частотою народження. Частота народження визначається таким чином: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 і < 1/10), нечасто (≥ 1/1 000 і Частота народження небажаних реакцій Епілепсія Наступні небажані реакції були виявлені під час клінічних досліджень у пацієнтів з епілепсією та при визначенні загального профілю безпеки препарату Ламіктал® повинні розглядатися спільно з небажаними реакціями, виявленими у ході клінічних досліджень у пацієнтів з біполярним афективним розладом та післяреєстраційного застосування препарату. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин - Дуже часто: шкірний висип; Рідко: синдром Стівенса-Джонсона; Дуже рідко: токсичний епідермальний некроліз. У подвійних сліпих додаткових клінічних дослідженнях у дорослих шкірні висипи виникали у 10% пацієнтів і менше, які приймали препарат Ламіктал®, і у 5% пацієнтів, які приймали плацебо. У 2% пацієнтів виникнення шкірного висипу спричинило відміну препарату Ламіктал®. Висипання, зазвичай макуло-папульозного характеру, в основному з'являється протягом 8 тижнів з початку терапії і проходить після відміни препарату Ламіктал®. Є повідомлення про рідкісні випадки розвитку тяжкого, потенційно небезпечного життя шкірного висипу, включаючи синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайелла). Хоча в більшості випадків при відміні препарату відбувався зворотний розвиток симптомів, у деяких хворих залишалися незворотні рубці, і в окремих випадках були зареєстровані смертельні наслідки, пов'язані з прийомом препарату. Загальний ризик розвитку висипу тісно пов'язаний із: високими початковими дозами препарату Ламіктал® та перевищенням рекомендованої дози при його застосуванні; супутнім застосуванням вальпроатів. Також було отримано повідомлення про розвиток висипки в рамках синдрому гіперчутливості, пов'язаного з різними системними проявами**. Порушення з боку крові та лімфатичної системи - Дуже рідко: гематологічні порушення (включаючи нейтропенію, лейкопенію, анемію, тромбоцитопенію, панцитопенію, апластичну анемію, агранулоцитоз), лімфаденопатію. Гематологічні порушення та лімфаденопатія можуть бути пов'язані або не пов'язані із синдромом гіперчутливості**. Порушення з боку імунної системи - Дуже рідко: синдром гіперчутливості** (включаючи такі симптоми, як лихоманка, лімфаденопатія, набряк обличчя, порушення крові та функції печінки, синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання (ДВЗ), поліорганна недостатність). ** Також були отримані повідомлення про розвиток висипки в рамках синдрому гіперчутливості, пов'язаного з різними системними проявами, включаючи лихоманку, лімфаденопатію, набряк обличчя та порушення з боку крові та функції печінки. Синдром протікає з різним ступенем клінічної тяжкості і може в окремих випадках призводити до розвитку ДВС-синдрому та поліорганної недостатності. Важливо відзначити, що ранні прояви гіперчутливості (наприклад, пропасниця, лімфаденопатія) можуть бути присутніми навіть за відсутності явних ознак висипу. При розвитку таких ознак і симптомів пацієнта слід негайно оглянути лікарем, і, якщо не буде встановлено іншу причину розвитку симптомів, препарат Ламіктал® слід відмінити. Порушення психіки: - Часто: агресивність, дратівливість; Дуже рідко: тики, галюцинації, сплутаність свідомості. Порушення з боку нервової системи: - Дуже часто: головний біль; Часто: сонливість, безсоння, запаморочення, тремор; Нечасто: Атаксія; Рідко: ністагм. Порушення з боку органу зору: - Нечасто: диплопія, нечіткість зору. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: - Часто: нудота, блювання, діарея. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів - Дуже рідко: підвищення активності печінкових ферментів, порушення функції печінки, печінкова недостатність. Порушення функції печінки зазвичай розвиваються у поєднанні з реакціями гіперчутливості, але в поодиноких випадках відзначалися і відсутність явних ознак гіперчутливості. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини - Дуже рідко: вовчаково-подібний синдром. Загальні розлади та порушення у місці введення - Часто: стомлюваність. Біполярний афективний розлад Наступні небажані реакції були виявлені під час клінічних досліджень у пацієнтів з біполярним афективним розладом та при визначенні загального профілю безпеки препарату Ламіктал® повинні розглядатися спільно з небажаними реакціями, виявленими під час клінічних досліджень у пацієнтів з епілепсією та післяреєстраційного спостереження. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин - Дуже часто: шкірний висип; Рідко: синдром Стівенса-Джонсона. При оцінці всіх досліджень (контрольованих і неконтрольованих) по препарату Ламіктал® у пацієнтів з біполярним афективним розладом % пацієнтів, які отримували препарат Ламіктал®, та у 6% пацієнтів, які отримували плацебо. Порушення з боку нервової системи: - Дуже часто: головний біль; Часто: ажитація, сонливість, запаморочення. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини - Часто: артралгія. Загальні розлади та порушення у місці введення - Часто: біль, біль у спині. Післяреєстраційне спостереження Цей розділ включає небажані реакції, виявлені в ході післяреєстраційного спостереження за обома показаннями до застосування. При визначенні загального профілю безпеки препарату Ламіктал дані небажані реакції повинні розглядатися спільно з небажаними реакціями, виявленими в ході клінічних досліджень у пацієнтів з епілепсією та біполярним афективним розладом. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин - Рідко: алопеція. Порушення психіки – Дуже рідко: нічні кошмари. Порушення з боку нервової системи - Дуже часто: сонливість, атаксія, біль голови, запаморочення; Часто: ністагм, тремор, безсоння; Рідко: асептичний менінгіт; Дуже рідко: ажитація, нестійкість ходи, рухові розлади, погіршення симптомів хвороби Паркінсона, екстрапірамідні розлади, хореоатетоз. Є повідомлення про те, що препарат Ламіктал може погіршувати симптоми паркінсонізму у пацієнтів з хворобою Паркінсона і в поодиноких випадках викликати екстрапірамідні симптоми та хореоатетоз у пацієнтів без попередніх порушень. Порушення з боку органу зору: - Дуже часто: диплопія, нечіткий зір; Рідко: кон'юнктивіт. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: - Дуже часто: нудота, блювання; Часто діарея. Тільки при епілепсії Порушення з боку нервової системи Дуже рідко: підвищення частоти судомних нападів.Взаємодія з лікарськими засобамиУДФ-глюкуронілтрансфераза є основним ферментом, що метаболізує ламотриджин. Немає даних про здатність ламотриджину викликати клінічно значущу індукцію або інгібування мікросомальних ферментів печінки. У зв'язку з цим взаємодія між ламотриджином і препаратами, що метаболізуються ізоферментами цитохрому Р450, малоймовірна. Ламотриджин може індукувати свій метаболізм, але цей ефект виражений рівномірно і не має клінічно значущих наслідків. Таблиця 6. Вплив інших препаратів на глюкуронування ламотриджину Потужні інгібітори глюкуронування ламотриджину Потужні індуктори глюкуронування ламотриджину Препарати, що мало впливають на глюкуронування ламотриджину. Вальпроєва кислота Карбамазепін, фенітоїн, примідон, фенобарбітал, рифампіцин, лопінавір/ритонавір, атазанавір/ритонавір, комбінований препарат етинілестрадіол/левоноргестрел Препарати літію, бупропіон, оланзапін, окскарбазепін, фелбамат, габапентин, леветирацетам, прегабалін, топірамат, зонізамід, арипіпразол Вплив інших пероральних контрацептивів та замісної гормональної терапії не вивчався, хоча вони можуть впливати на фармакокінетичні показники ламотриджину. Взаємодія з ПЕП Вальпроєва кислота, яка пригнічує глюкуронування ламотриджину, знижує швидкість його метаболізму і подовжує його середній період напіввиведення майже в 2 рази. Деякі ПЕП (такі як фенітоїн, карбамазепін, фенобарбітал та примідон), які індукують мікросомальні ферменти печінки, прискорюють глюкуронування ламотриджину та його метаболізм. Повідомлялося про розвиток небажаних реакцій з боку ЦНС, що включали запаморочення, атаксію, диплопію, нечіткість зору та нудоту у хворих, які почали приймати карбамазепін на фоні терапії ламотриджином. Ці симптоми зазвичай проходили після зниження дози карбамазепіну. Аналогічний ефект спостерігався при прийомі ламотриджину та окскарбазепіну здоровими добровольцями, результат зниження доз не вивчався. При одночасному застосуванні ламотриджину у дозі 200 мг та окскарбазепіну у дозі 1200 мг ні окскарбазепін, ні ламотриджин не порушують метаболізм один одного. Поєднане застосування фелбамату в дозі 1200 мг 2 рази на добу та ламотриджину 100 мг 2 рази на добу не призводило до клінічно значущих змін фармакокінетики ламотриджину. При одночасному застосуванні ламотриджину і габапентину кліренс ламотриджину не змінювався. Можливі лікарські взаємодії леветирацетаму та ламотриджину досліджувалися при оцінці сироваткових концентрацій обох препаратів у ході плацебо-контрольованих клінічних досліджень. Ці дані показують, що ламотриджин та леветирацетам не впливають на фармакокінетику один одного. Не спостерігалося впливу прегабаліну в дозі 200 мг 3 рази на добу на рівноважні концентрації ламотриджину, таким чином прегабалін та ламотриджин не взаємодіють фармакокінетично один з одним. Застосування топірамату не призводило до зміни концентрації ламотриджину у плазмі. Однак прийом ламотриджину спричиняв збільшення концентрації топірамату на 15%. Прийом зонізаміду (у дозі 200-400 мг на добу) у ході клінічної програми одночасно з ламотриджином (у дозі 150-500 мг на добу) не спричиняв зміни фармакокінетичних параметрів ламотриджину. Дослідження показали, що ламотриджин не впливає на концентрацію інших ПЕП у плазмі крові. Результати досліджень in vitro показали, що ламотриджин не витісняє інші ПЕП у зв'язку з білками плазми. Взаємодія при поєднаному застосуванні з іншими психотропними препаратами Ламотриджин у дозі 100 мг/день не викликає порушення фармакокінетики безводного глюконату літію (по 2 г 2 рази на добу протягом 6 днів) при їх одночасному застосуванні. Багаторазовий прийом бупропіону внутрішньо не надає статистично значущого впливу на фармакокінетику одноразової дози ламотриджину і викликає незначне збільшення AUC (площі під фармакокінетичною кривою "концентрація-час") ламотриджину глюкуроніду. Оланзапін у дозі 15 мг знижує AUC та Сmах ламотриджину в середньому на 24% та 20% відповідно, що клінічно незначно. Ламотриджин у дозі 200 мг не змінює кінетики оланзапіну. Багаторазовий прийом ламотриджину в дозі 400 мг на добу не мав клінічно значущого ефекту на фармакокінетику рисперидону після прийому разової дози 2 мг здоровими добровольцями. При цьому відзначалася сонливість: у 12 з 14 пацієнтів при одночасному застосуванні ламотриджину та рисперидону; у 1 з 20 пацієнтів при прийомі лише рисперидону; в жодного пацієнта прийому одного ламотриджина. У дослідженні у 18 дорослих пацієнтів з біполярним афективним розладом, які отримували за встановленою схемою ламотриджин у дозі 100 мг на добу, дози арипіпразолу збільшували з 10 мг на добу до кінцевого значення 30 мг на добу протягом 7-денного періоду і далі продовжили лікування. з прийомом препарату 1 раз на добу ще протягом 7 днів. Спостерігалося середнє зниження приблизно на 10% Cmax та AUC ламотриджину. Ймовірно, такий вплив не матиме клінічних наслідків. Інгібування дії ламотриджину амітриптилином, бупропіоном, клоназепамом, флуоксетином, галоперидолом або лоразепамом має мінімальний вплив на утворення первинного метаболіту ламотриджину 2-N-глюкуроніду. Вивчення метаболізму буфуралолу мікросомальними ферментами печінки, виділеними у людини, дозволяє зробити висновок, що ламотриджин не знижує кліренс препаратів, що метаболізуються переважно ізоферментами CYP2D6. Результати досліджень in vitro також дозволяють припустити, що клозапін, фенелзин, рисперидон, сертралін або тразодон навряд чи можуть впливати на кліренс ламотриджину. Взаємодія з гормональними контрацептивами Вплив гормональних контрацептивів на фармакокінетику ламотриджину Прийом комбінованих пероральних контрацептивів, що містять 30 мкг етинілестрадіолу і 150 мкг левоноргестрелу, викликає приблизно двократне підвищення кліренсу ламотриджину (після його прийому внутрішньо), що призводить до зниження AUC і Сmах ламотриджину в середньому. Протягом тижня, вільного від прийому активного препарату, спостерігається підвищення концентрації плазми ламотриджину. при цьому концентрація ламотриджину. виміряна наприкінці цього тижня перед введенням наступної дози, що в середньому в 2 рази вище, ніж у період активної терапії. Вплив ламотриджину на фармакокінетику гормональних контрацептивів У період рівноважних концентрацій ламотриджин у дозі 300 мг не впливає на фармакокінетику етинілестрадіолу – компонента комбінованого перорального контрацептиву. Відзначалося невелике підвищення кліренсу другого компонента перорального контрацептиву - левоноргестрела, що призводило до зниження AUC і Сmах левоноргестрелу на 19% і 12% відповідно. Вимірювання сироваткових концентрацій фолікулостимулюючого гормону (ФСГ), лютеїнізуючого гормону (ЛГ) та естрадіолу під час цього дослідження виявило невелике зменшення придушення гормональної активності яєчників у деяких жінок, хоча вимірювання плазмової концентрації прогестерону в жодній з 16 жінок не виявило гормональних підт.Вплив помірного підвищення кліренсу левоноргестрелу та зміни плазмових концентрацій ФСГ та ЛГ на овуляційну активність яєчників не встановлено. Вплив інших доз ламотриджину (крім 300 мг/день) не вивчався і дослідження з включенням інших гормональних препаратів не проводилися. Взаємодія з іншими препаратами Рифампіцин підвищує кліренс ламотриджину та знижує його період напіввиведення завдяки індукції мікросомальних ферментів печінки, відповідальних за глюкуронування. Хворим, які приймають рифампіцин як супутню терапію, режим призначення ламотриджину повинен відповідати схемі, що рекомендується при одночасному застосуванні ламотриджину та препаратів. що індукують глюкуронування. При застосуванні лопінавіру та/або ритонавіру спостерігалося зниження приблизно на 50% концентрації ламотриджину у плазмі, можливо, внаслідок індукції глюкуронування. У пацієнтів, які одночасно приймають лопінавір та/або ритонавір, слід рекомендувати схему дозування ламотриджину з супутніми індукторами глюкуронування. У дослідженні у здорових добровольців прийом атазанавіру та/або ритонавіру (300 мг/100 мг) призводив до зниження значень AUC та Сmах ламотриджину (в разовій дозі 100 мг) приблизно на 32% та 6% відповідно. Результати досліджень in vitro показали, що саме ламотриджин є інгібітором катіонних переносників органічних субстратів у потенційно клінічно значимих концентраціях. Ці дані показують, що ламотриджин є потужнішим інгібітором (половина інгібуючої концентрації (IC50) варіює від 53,8 нмоль/л до 186 нмоль/л відповідно), ніж циметидин. Вплив на лабораторні показники Ламотриджин, як повідомляється, впливає на проведення деяких експрес-методів аналізу сечі з метою виявлення заборонених препаратів, які можуть призвести до неправдивих результатів, особливо при виявленні фенциклідину (дисоціативний анестетик). Для підтвердження позитивного результату слід використовувати більш специфічний альтернативний хімічний метод.Спосіб застосування та дозиВсередину. Таблетки слід ковтати повністю, не розжовувати, не розламувати. Якщо розрахована доза препарату Ламіктал® (наприклад, при застосуванні у дітей (тільки при епілепсії) або у пацієнтів з порушенням функції печінки) не може бути поділена на цілу кількість таблеток нижчої дози, то пацієнту має бути призначена така доза, яка відповідає найближчому значенню цілої таблетки нижчої дози. Відновлення застосування препарату У разі відновлення застосування препарату Ламіктал® лікарі повинні оцінити необхідність підвищення підтримуючої дози у пацієнтів, які припинили прийом препарату з будь-якої причини, оскільки високі початкові дози та перевищення дози, що рекомендується, асоціюються з ризиком розвитку тяжкого висипу. Чим більше пройшло часу після останнього прийому препарату, тим більшою обережністю слід підвищувати дозу до підтримуючої. Якщо час після припинення прийому перевищує 5 періодів напіввиведення, то доза ламотриджину повинна підвищуватися до підтримуючої відповідно до відповідної схеми. Терапію препаратом Ламіктал не слід відновлювати у пацієнтів, припинення лікування у яких було пов'язане з появою висипу, крім випадків, коли потенційна користь від такої терапії явно перевищує можливі ризики. Епілепсія Монотерапія епілепсії Дорослі та діти віком від 12 років (Таблиця 1) Початкова доза препарату Ламіктал при монотерапії становить 25 мг 1 раз на добу протягом 2 тижнів з подальшим підвищенням дози до 50 мг 1 раз на добу протягом 2 тижнів. Потім дозу слід збільшувати максимально на 50-100 мг кожні 1-2 тижні, доки не буде досягнуто оптимального терапевтичного ефекту. Звичайна підтримуюча доза для досягнення оптимального терапевтичного ефекту становить 100-200 мг на добу на 1 або 2 прийоми. Деяким пацієнтам для досягнення бажаного терапевтичного ефекту потрібна доза препарату Ламіктал® 500 мг на добу. Діти віком від 3 до 12 років (Таблиця 2) Початкова доза препарату Ламіктал® при монотерапії пацієнтів з типовими абсансами становить 0,3 мг/кг/добу на 1 або 2 прийоми протягом 2 тижнів з подальшим підвищенням дози до 0,6 мг/кг/добу на 1 або 2 прийоми протягом наступних 2 тижні. Потім дозу слід збільшувати максимально на 0,6 мг/кг кожні 1-2 тижні, доки не буде досягнутий оптимальний терапевтичний ефект. Ця обставина дозволяє відносно точно дозувати препарат у дітей з масою тіла 40 кг і більше. Звичайна підтримуюча доза для досягнення оптимального терапевтичного ефекту становить від 1 до 10 мг/кг/сут на 1 або 2 прийоми, хоча деяким пацієнтам з типовими абсансами для досягнення бажаного терапевтичного ефекту потрібні вищі дози. Через ризик розвитку висипки не слід перевищувати початкову дозу препарату та рекомендований режим підвищення дози. У складі комбінованої терапії епілепсії Дорослі та діти віком від 12 років (Таблиця 1) У пацієнтів, які вже отримують вальпроат у поєднанні з іншими ПЕП або без них, початкова доза препарату Ламіктал становить 25 мг через день протягом 2 тижнів, надалі – по 25 мг 1 раз на добу протягом 2 тижнів. Потім дозу слід збільшувати максимально на 25-50 мг кожні 1-2 тижні, доки не буде досягнуто оптимального терапевтичного ефекту. Звичайна підтримуюча доза для досягнення оптимального терапевтичного ефекту становить 100-200 мг на добу на 1 або 2 прийоми. У таких пацієнтів, які отримують супутню терапію ПЕП або інші препарати, що індукують глюкуронізацію ламотриджину в поєднанні або без інших ПЕП (за винятком вальпроатів), початкова доза препарату Ламіктал становить 50 мг 1 раз на добу протягом 2 тижнів, надалі - 100 мг/сут на 2 прийоми протягом 2 тижнів. Потім дозу слід збільшувати максимально на 100 мг кожні 1-2 тижні, доки не буде досягнуто оптимального терапевтичного ефекту. Звичайна підтримуюча доза становить 200-400 мг/сут на 2 прийоми. Деяким пацієнтам для досягнення бажаного терапевтичного ефекту може знадобитися доза 700 мг на добу. У пацієнтів, які приймають інші препарати, які суттєво не інгібують та не індукують глюкуронізацію ламотриджину, початкова доза препарату Ламіктал становить 25 мг 1 раз на добу протягом 2 тижнів, надалі – 50 мг 1 раз на добу протягом 1 тижня. Потім дозу слід збільшувати максимально на 50-100 мг кожні 1-2 тижні, доки не буде досягнуто оптимального терапевтичного ефекту. Звичайна підтримуюча доза становить 100-200 мг/сут на 1 або 2 прийоми. Таблиця 1. Рекомендований режим дозування препарату Ламіктал® при лікуванні епілепсії у дорослих та дітей віком від 12 років Режим дозування Тиждень 1-2 Тиждень 3-4 Підтримуюча доза Монотерапія 25 мг (1 раз на добу) 50 мг (1 раз на добу) 100-200 мг (в 1 або 2 прийоми). Для досягнення терапевтичного ефекту дози можуть бути збільшені на 50-100 мг кожні 1-2 тижні. Комбінована терапія з вальпроатами незалежно від іншої супутньої терапії 12,5 мг (призначається по 25 мг за день) 25 мг (1 раз на добу) 100-200 мг (в 1 або 2 прийоми). Для досягнення терапевтичного ефекту дози можуть бути збільшені на 25-50 мг кожні 1-2 тижні. Комбінована терапія без вальпроатів Цей режим повинен використовуватися з фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом, примідоном або іншими індукторами глюкуронізації ламотриджину. 50 мг (1 раз на добу) 100 мг (2 прийоми) 200-400 мг (2 прийоми). Для досягнення терапевтичного ефекту дози можна збільшити на 100 мг кожні 1-2 тижні. Цей режим повинен використовуватися з іншими препаратами, які суттєво не інгібують та не індукують глюкуронізацію ламотриджину. 25 мг (1 раз на добу) 50 мг (1 раз на добу) 100-200 мг (в 1 або 2 прийоми). Для досягнення терапевтичного ефекту доза може бути збільшена на 50-100 мг кожні 1-2 тижні. У пацієнтів, які приймають ПЕП, фармакокінетична взаємодія яких з ламотриджином нині невідома, повинен використовуватися режим дозування, рекомендований для застосування ламотриджину в комбінації з вальпроатами. Через ризик розвитку висипки не слід перевищувати початкову дозу препарату Ламіктал і рекомендований режим підвищення дози. Діти віком від 3 до 12 років (Таблиця 2) У дітей, які приймають вальпроати у поєднанні з іншими ПЕП або без них, початкова доза препарату Ламіктал становить 0,15 мг/кг/добу 1 раз на добу протягом 2 тижнів, надалі - 0,3 мг/кг/сут 1 раз на добу протягом 2 тижнів. Потім доза може бути збільшена максимально на 0,3 мг/кг кожні 1-2 тижні, доки не буде досягнуто оптимального терапевтичного ефекту. Звичайна підтримуюча доза для досягнення оптимального терапевтичного ефекту становить 1-5 мг/кг/сут на 1 або 2 прийоми. Максимальна доза становить 200 мг на добу. У дітей, які отримують ПЕП або інші препарати, що індукують глюкуронізацію ламотриджину, у поєднанні з іншими ПЕП або без них (за винятком вальпроатів), початкова доза препарату Ламіктал® становить 0,6 мг/кг/добу на 2 прийоми протягом 2 тижнів, надалі - 1,2 мг/кг/сут на 2 прийоми протягом 2 тижнів. Потім дозу слід збільшувати максимально на 1,2 мг/кг кожні 1-2 тижні, доки не буде досягнуто оптимального терапевтичного ефекту. Звичайна підтримуюча доза, коли досягається оптимальний терапевтичний ефект, становить 5-15 мг/кг/сут в 2 прийоми. Максимальна доза становить 400 мг на добу. У пацієнтів, які приймають інші препарати, які суттєво не інгібують та не індукують глюкуронізацію ламотриджину, початкова доза препарату Ламіктал® становить 0,3 мг/кг/добу на 1 або 2 прийоми протягом 2 тижнів, надалі – 0,6 мг/кг /сут на 1 або 2 прийоми протягом 2 тижнів. Потім дозу слід збільшувати максимально на 0,6 мг/кг кожні 1-2 тижні, доки не буде досягнуто оптимального терапевтичного ефекту. Звичайна підтримуюча доза, при якій досягається оптимальний терапевтичний ефект, становить від 1 до 10 мг/кг/сут на 1 або 2 прийоми. Максимальна доза становить 200 мг на добу. Ймовірно, що пацієнтам віком від 3 до 6 років потрібна підтримуюча доза, що знаходиться на верхній межі діапазону, що рекомендується. Щоб бути впевненим, що підтримується терапевтична доза, необхідно контролювати масу тіла дитини та коригувати дозу препарату при її зміні. Через ризик розвитку висипки не слід перевищувати початкову дозу препарату та наступний режим підвищення дози. Таблиця 2. Рекомендований режим дозування препарату Ламіктал при лікуванні епілепсії у дітей віком від 3 до 12 років Режим дозування Тиждень 1-2 Тиждень 3-4 Підтримуюча доза Монотерапія типових абсансів 0,3 мг/кг (в 1 або 2 прийоми) 0,6 мг/кг (в 1 або 2 прийоми) Підвищення дози на 0,6 мг/кг кожні 1-2 тижні до досягнення підтримуючої дози 1-10 мг/кг (призначається за 1 або 2 прийоми) до максимальної дози 200 мг/добу. Комбінована терапія з вальпроатами незалежно від іншої супутньої терапії 0,15 мг/кг (1 раз на добу) 0,3 мг/кг (1 раз на добу) Підвищення дози на 0,3 мг/кг кожні 1-2 тижні до досягнення підтримуючої дози 1-5 мг/кг/добу (призначається за 1 або 2 прийоми) до максимальної дози 200 мг/добу. Комбінована терапія без вальпроатів Цей режим повинен використовуватися з фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом, примідоном або іншими індукторами глюкуронізації ламотриджину. 0,6 мг/кг (2 прийоми) 1,2 мг/кг (2 прийоми) Підвищення дози на 1,2 мг/кг кожні 1-2 тижні до досягнення підтримуючої дози 5-15 мг/кг/добу (призначається за 1 або 2 прийоми) до максимальної дози 400 мг/добу. Цей режим повинен використовуватися з препаратами, які не інгібують та не індукують глюкуронізацію ламотриджину. 0,3 мг/кг (в 1 або 2 прийоми) 0,6 мг/кг (в 1 або 2 прийоми) Підвищення дози на 0,6 мг/кг кожні 1-2 тижні до досягнення підтримуючої дози 1-10 мг/кг/добу (1 або 2 прийоми) до максимальної дози 200 мг/добу. У пацієнтів, які приймають ПЕП, фармакокінетична взаємодія яких з ламотриджином нині невідома, повинен використовуватися режим дозування, рекомендований для застосування ламотриджину в комбінації з вальпроатами. Якщо розрахована добова доза у пацієнтів, які приймають вальпроати, становить 1-2 мг, можна призначити ламотриджин у дозі 2 мг через день протягом перших двох тижнів. Якщо розрахована добова доза у пацієнтів, які приймають вальпроати, становить менше 1 мг, ламотриджин не слід призначати. Діти молодші 3 років Застосування препарату Ламіктал® не вивчено як монотерапію у дітей віком до 2 років або як додаткову терапію у дітей віком до 1 місяця. Безпека та ефективність препарату Ламіктал® як додаткова терапія парціальних судом у дітей віком від 1 місяця до 2 років не встановлена. У дітей віком до 3 років застосування твердих лікарських форм (які попередньо не можна розчинити тощо) не дозволено. Загальні рекомендації щодо режиму дозування при лікуванні епілепсії При відміні супутніх ПЕП, або додаванні ПЕП, або застосуванні на фоні прийому ламотриджину інших лікарських препаратів або ПЕП необхідно брати до уваги те, що це може вплинути на фармакокінетику ламотриджину. Біполярний афективний розлад Дорослі у віці 18 років та старші Через ризик появи висипки не слід перевищувати початкову дозу препарату та наступний режим підвищення доз. Необхідно слідувати перехідному режиму дозування, який включає підвищення протягом 6 тижнів дози препарату Ламіктал® до підтримуючої стабілізуючої дози (Таблиця 3), після чого, за наявності показань, можна скасовувати інші психотропні препарати та/або ПЕП (Таблиця 4). Таблиця 3. Рекомендований режим підвищення дози препарату Ламіктал для досягнення підтримуючої добової стабілізуючої дози для дорослих (старше 18 років) при біполярному афективному розладі Режим дозування Тижня 1-2 Тижня 3-4 Тиждень 5 Цільова стабілізуюча доза (тиждень 6)** а) Комбінована терапія з інгібіторами глюкуронізації ламотриджину, наприклад, вальпроатами 12,5 мг (25 мг за день) 25 мг (1 раз на добу) 50 мг (в 1 або 2 прийоми на добу) 100 мг (1 або 2 прийоми на добу), максимальна добова доза 200 мг б) Комбінована терапія з інгібіторами глюкуронізації ламотриджину у пацієнтів, які не приймають інгібітори, такі як вальпроат. Цей режим повинен використовуватися з фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом, примідоном або іншими індукторами глюкуронізації ламотриджину. 50 мг (1 раз на добу) 100 мг (в 2 прийоми на добу) 200 мг (2 прийоми на добу) 300 мг на 6 тижні терапії, при необхідності збільшити дозу до 400 мг на добу на 7 тижні терапії (в 2 прийоми на добу) в) Монотерапія ламотриджином або комбінована терапія у пацієнтів, які приймають інші препарати, які не мають значної індукуючої або інгібуючої дії на глюкуронізацію ламотриджину. 25 мг (1 раз на добу) 50 мг (в 1 або 2 прийоми на добу) 100 мг (в 1 або 2 прийоми на добу) 200 мг (від 100 мг до 400 мг) (в 1 або 2 прийоми на добу) Примітка: у пацієнтів, які приймають пеп, фармакокінетична взаємодія яких з ламотриджином нині невідома, повинен використовуватися режим підвищення дози, рекомендований для застосування ламотриджину в комбінації з вальпроатами. ** Цільова стабілізуюча доза змінюється залежно від клінічного ефекту. а) Комбінована терапія з інгібіторами глюкуронізації ламотриджину, наприклад, вальпроатами Початкова доза препарату Ламіктал у пацієнтів, які додатково приймають препарати, що інгібують глюкуронізацію, такі як вальпроати, становить 25 мг через день протягом 2 тижнів, потім 25 мг 1 раз на добу протягом 2 тижнів. Дозу слід збільшити до 50 мг 1 раз на добу (або 2 прийоми) на 5 тижні. Звичайна цільова доза для отримання оптимального терапевтичного ефекту становить 100мг/добу (1 або 2 прийоми). Однак, доза може бути збільшена до максимальної добової дози 200 мг залежно від клінічного ефекту. б) Комбінована терапія з індукторами глюкуронізації ламотриджину у пацієнтів, які не приймають інгібітори, такі як вальпроати. Цей режим повинен використовуватися з фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом, примідоном та іншими індукторами глюкуронізації ламотриджину. Початкова доза препарату Ламіктал® у таких пацієнтів, які одночасно приймають препарати, що індукують глюкуронізацію ламотриджину і не приймають вальпроати, становить 50 мг 1 раз на добу протягом 2 тижнів, потім 100 мг на добу на 2 прийоми протягом 2 тижнів. На 5 тижні дозу слід збільшити до 200 мг на добу на 2 прийоми. На 6 тижні доза може бути збільшена до 300 мг на добу, проте звичайна цільова доза для досягнення оптимального терапевтичного ефекту становить 400 мг на добу (2 прийоми), і призначається, починаючи з 7 тижня лікування. в) Монотерапія ламотриджином або комбінована терапія у пацієнтів, які приймають препарати, які не мають суттєвого індукуючого або інгібуючого впливу на глюкуронізацію ламотриджину. Початкова доза препарату Ламіктал становить 25 мг 1 раз на добу протягом 2 тижнів, потім 50 мг на добу (в 1 або 2 прийоми) протягом 2 тижнів. На 5 тижні дозу слід збільшити до 100 мг на добу. Звичайна цільова доза для досягнення оптимального терапевтичного ефекту становить 200 мг на добу (1 або 2 прийоми). Однак у клінічних дослідженнях застосовувалися дози в діапазоні від 100 мг до 400 мг. Після досягнення цільової добової стабілізуючої дози, що підтримує, інші психотропні препарати можуть бути скасовані (Таблиця 4). Таблиця 4. Підтримуюча загальна добова доза препарату Ламіктал®, що стабілізує, для лікування біполярного афективного розладу після відміни супутніх психотропних препаратів або ПЕП Режим дозування Тиждень 1 Тиждень 2 Тиждень 3 і далі* а) Після відміни інгібіторів глюкуронізації ламотриджину, наприклад, вальпроатів Подвоїти дозу, що стабілізує, не перевищуючи 100 мг/тиж. Тобто цільова стабілізуюча доза 100 мг на добу збільшується на 1 тижні до 200 мг на добу. Зберегти дозу 200 мг на добу на 2 прийоми. б) Після відміни індукторів глюкуронізації ламотриджину залежно від вихідної дози. Цей режим повинен бути використаний при застосуванні фенітоїну, карбамазепіну, фенобарбіталу, примідону або інших індукторів глюкуронізації ламотриджину. 400 мг 300 мг 200 мг 300 мг 225 мг 150 мг 200 мг 150 мг 100 мг в) Після відміни інших психотропних препаратів у пацієнтів, які не приймають індуктори або інгібітори глюкуронізації ламотриджину Підтримувати цільову дозу, досягнуту в процесі режиму підвищення (200 мг на добу на 2 прийоми; діапазон доз від 100 мг до 400 мг). Примітка: у пацієнтів, які приймають ПЕП, фармакокінетична взаємодія яких з ламотриджином в даний час невідома, рекомендується підтримувати поточну дозу ламотриджину і добір ламотриджину необхідно проводити, ґрунтуючись на клінічній відповіді. * За необхідності доза може бути збільшена до 400 мг на добу. а) Терапія ламотриджином після відміни комбінованої терапії з інгібіторами глюкуронізації ламотриджину, наприклад, вальпроатами Відразу після відміни вальпроатів, цільову стабілізуючу дозу препарату Ламіктал слід подвоїти та підтримувати на цьому рівні. б) Терапія ламотриджином після відміни комбінованої терапії з індукторами глюкуронізації ламотриджину в залежності від вихідної підтримуючої дози. Цей режим повинен бути використаний при застосуванні фенітоїну, карбамазепіну, фенобарбіталу, примідону або інших індукторів глюкуронізації ламотриджину. Дозу препарату Ламіктал слід поступово знижувати протягом 3 тижнів після відміни індукторів глюкуронізації. в) Терапія ламотриджином після відміни супутніх психотропних препаратів, які не мають інгібуючого або індукуючого впливу на глюкуронізацію ламотриджину Під час відміни супутніх препаратів повинна бути збережена цільова доза препарату Ламіктал®, досягнута в процесі підвищення. Корекція добової дози препарату Ламіктал у пацієнтів з біполярним афективним розладом після додавання інших препаратів Відсутній клінічний досвід у корекції добових доз препарату Ламіктал після додавання інших препаратів. Однак на підставі досліджень щодо взаємодії препаратів можна надати такі рекомендації (Таблиця 5). Таблиця 5. Корекція добових доз препарату Ламіктал у пацієнтів з біполярним афективним розладом після додавання інших препаратів Режим дозування Поточна стабілізуюча доза ламотриджину (мг/добу) Тиждень 1 Тиждень 2 Тиждень 3 і далі а) Додавання інгібіторів глюкуронізації ламотриджину (наприклад, вальпроатів), залежно від вихідної дози ламотриджину 200 мг 100 мг Зберегти дозу 100 мг на добу. 300 мг 150 мг Зберегти дозу 150 мг на добу. 400 мг 200 мг Зберегти дозу 200 мг на добу. б) Додавання індукторів глюкуронізації ламотриджину у пацієнтів, які не отримують вальпроати, залежно від вихідної дози ламотриджину. Цей режим повинен бути використаний при застосуванні фенітоїну, карбамазепіну, фенобарбіталу, примідону або інших індукторів глюкуронізації ламотриджину. 200 мг 200 мг 300 мг 400 мг 150 мг 150 мг 225 мг 300 мг 100 мг 100 мг 150 мг 200 мг в) Додавання інших препаратів, які не мають значної індукуючої або інгібуючої дії на глюкуронізацію ламотриджину Підтримувати цільову дозу, досягнуту в процесі режиму підвищення (200 мг на добу; діапазон доз від 100 мг до 400 мг). Примітка: у пацієнтів, які приймають ПЕП, фармакокінетична взаємодія яких з ламотриджином нині невідома, повинен використовуватися режим дозування, рекомендований для застосування ламотриджину в комбінації з вальпроатами. Відміна терапії препаратом Ламіктал у пацієнтів з біполярним афективним розладом Під час проведення клінічних досліджень різка відміна препарату Ламіктал не викликала збільшення частоти, тяжкості або зміни характеру небажаних реакцій порівняно з плацебо. Таким чином, пацієнтам можна скасовувати препарат Ламіктал без поступового зниження його дози. Діти та підлітки молодші 18 років Препарат Ламіктал® не показаний для лікування біполярного афективного розладу у дітей та підлітків віком до 18 років. Безпека та ефективність застосування ламотриджину при біполярному афективному розладі у пацієнтів цієї вікової групи не оцінювалися. Таким чином, рекомендації щодо дозування не можуть бути надані. Загальні рекомендації щодо дозування препарату Ламіктал® у спеціальних груп пацієнтів Жінки, які приймають гормональні контрацептиви а) Застосування препарату Ламіктал® пацієнтами, які вже отримують гормональні контрацептиви: незважаючи на те, що пероральні гормональні контрацептиви підвищують кліренс ламотриджину, немає потреби у спеціальних рекомендаціях щодо режиму підвищення дози препарату Ламіктал® тільки на підставі прийому гормональних контрацептивів. Режим підвищення доз повинен відповідати рекомендованим вказівкам залежно від того, чи додається препарат Ламіктал до вальпроатів (інгібіторів глюкуронізації ламотриджину) або індукторам глюкуронізації ламотриджину; або препарат Ламіктал® застосовується за відсутності вальпроатів або індукторів глюкуронізації ламотриджину (див. Таблицю 1 для епілепсії та Таблицю 3 для біполярного афективного розладу). б) Застосування гормональних контрацептивів пацієнтами, які вже одержують підтримуючі дози препарату Ламіктал® та НЕ одержують індуктори глюкуронізації ламотриджину: у більшості випадків потрібне підвищення підтримуючої дози ламотриджину, але не більше ніж у 2 рази. При призначенні гормональних контрацептивів рекомендується підвищення дози ламотриджину на 50-100 мг на добу щотижня залежно від клінічної картини. Не рекомендується перевищувати ці цифри, якщо клінічний стан пацієнта не потребує подальшого підвищення дози препарату Ламіктал. в) Припинення прийому гормональних контрацептивів пацієнтами, які вже одержують підтримуючі дози препарату Ламіктал® та НЕ одержують індуктори глюкуронування ламотриджину: у більшості випадків потрібне зниження дози препарату Ламіктал®, але не більше ніж на 50%. Рекомендується поступове зниження добової дози препарату Ламіктал на 50-100 мг щотижня (швидкість зниження не повинна перевищувати 25% від добової дози на тиждень) протягом більше 3 тижнів, якщо клінічний стан пацієнта не потребує іншого. Застосування атазанавіру в комбінації з ритонавіром Незважаючи на той факт, що при сумісному застосуванні з атазанавіром у комбінації з ритонавіром концентрація ламотриджину в плазмі знижувалася, корекції режиму дозування препарату Ламіктал® при одночасному застосуванні з атазанавіром у комбінації з ритонавіром не потрібно. Підвищення дози препарату Ламіктал® повинно проводитися на підставі рекомендацій, виходячи з того, чи додається ламотриджин до терапії вальпроатами (інгібіторами глюкуронізації ламотриджину) або до терапії індукторами глюкуронізації ламотриджину, або ламотриджин застосовується у відсутності. У пацієнтів, які вже приймають підтримуючі дози препарату Ламіктал і не приймають індуктори глюкуронізації ламотриджину, при застосуванні атазанавіру в комбінації з ритонавіром дозу ламотриджину, можливо, буде необхідно підвищити, а при відміні атазанавіру в комбінації з ритонавіром. Пацієнти похилого віку (старше 65 років) Не потрібно корекції режиму дозування порівняно з схемою, що рекомендується. Фармакокінетика ламотриджину у цій віковій групі практично не відрізняється від такої у дорослих віком до 65 років. Порушення функції печінки Початкову, зростаючу та підтримуючу дози зазвичай слід зменшити приблизно на 50% та 75% у пацієнтів з помірним (стадія В за шкалою Чайлд-Пью) та тяжким (стадія С за шкалою Чайлд-Пью) ступенем порушення функції печінки відповідно. Зростаюча та підтримуюча дози повинні коригуватися залежно від клінічного ефекту. Порушення функції нирок Пацієнтам з нирковою недостатністю препарат Ламіктал слід застосовувати з обережністю. У пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності початкові дози препарату Ламіктал слід розраховувати відповідно до режиму дозування для пацієнтів, які приймають ПЕП. У пацієнтів із значним зниженням функції нирок може бути рекомендовано зниження підтримуючих доз.ПередозуванняСимптоми При прийомі доз, що перевищують у 10-20 разів максимальні терапевтичні, були зареєстровані випадки з летальним кінцем. Передозування виявлялося симптомами, що включали ністагм, атаксію, порушення свідомості, епілептичний напад та кому. При передозуванні у пацієнтів також спостерігається розширення інтервалу QRS (подовження часу внутрішньошлуночкової провідності). Лікування Рекомендована госпіталізація та проведення підтримуючої терапії відповідно до клінічної картини або рекомендацій національного токсикологічного центру.Запобіжні заходи та особливі вказівкиВисипання на шкірі Існують повідомлення про побічні явища з боку шкіри, які можуть виникати протягом перших 8 тижнів після початку терапії ламотриджином. Більшість висипань носить легкий характер і проходить самостійно, проте є повідомлення про висипання, які вимагали госпіталізації пацієнта та припинення прийому ламотриджину. Вони включали такі потенційно життєзагрозливі шкірні реакції, як синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла). Тяжкі шкірні реакції у дорослих хворих, які застосовують ламотриджин відповідно до загальноприйнятих рекомендацій, розвиваються з частотою приблизно 1 на 500 хворих на епілепсію. Приблизно в половині цих випадків зареєстровано синдром Стівенса-Джонсона (1 на 1000 хворих). У хворих із біполярними розладами частота тяжких шкірних висипань за даними клінічних досліджень становить приблизно 1 на 1000 хворих. Діти ризик розвитку важких шкірних висипань вище, ніж в дорослих. За наявними даними частота шкірних висипань, які вимагали госпіталізації, в дітей віком становила від 1 на 300 до 1 на 100 хворих дітей. У дітей початкові прояви висипки можуть бути помилково прийняті за інфекцію, тому лікарі повинні брати до уваги можливість реакції дітей на препарат, що проявляється розвитком висипки та лихоманки у перші 8 тижнів терапії. Крім того, сумарний ризик розвитку висипу значною мірою пов'язаний з: високою початковою дозою ламотриджину та перевищенням рекомендованої швидкості підвищення доз ламотриджину; одночасним застосуванням із вальпроатами. Обережність необхідна при призначенні пацієнтам, які мають в анамнезі алергічні реакції або висип у відповідь на прийом інших протиепілептичних препаратів, оскільки частота розвитку висипу (що не класифікувалася як серйозна) у пацієнтів з таким анамнезом спостерігалася втричі частіше при призначенні ламотриджину, ніж у пацієнтів анамнезом. При виявленні висипу всі пацієнти (дорослі та діти) мають бути одразу оглянуті лікарем. Прийом ламотриджину повинен бути негайно припинений за винятком випадків, коли очевидно, що розвиток висипу не пов'язаний з прийомом препарату. Не рекомендується відновлювати прийом ламотриджину у випадках, коли його попереднє призначення було скасовано у зв'язку з розвитком шкірної реакції, якщо очікуваний терапевтичний ефект від застосування препарату не перевищує ризик побічних ефектів. Повідомлялося,що висип може бути частиною синдрому гіперчутливості, пов'язаного з різними системними проявами, включаючи лихоманку, лімфаденопатію, набряклість обличчя та порушення з боку крові та печінки. Тяжкість прояву синдрому варіює в широких межах і в окремих випадках може призводити до розвитку синдрому ДВЗ та поліорганної недостатності. Необхідно відзначити, що ранні прояви синдрому гіперчутливості (тобто лихоманки, лімфаденопатії) можуть спостерігатися навіть якщо немає явних проявів висипу. При розвитку подібних симптомів хворий повинен негайно звернутися до лікаря і, якщо не буде встановлено іншу причину симптомів, ламотріджин слід відмінити.набряклість особи та порушення з боку крові та печінки. Тяжкість прояву синдрому варіює в широких межах і в окремих випадках може призводити до розвитку синдрому ДВЗ та поліорганної недостатності. Необхідно відзначити, що ранні прояви синдрому гіперчутливості (тобто лихоманки, лімфаденопатії) можуть спостерігатися навіть якщо немає явних проявів висипу. При розвитку подібних симптомів хворий повинен негайно звернутися до лікаря і, якщо не буде встановлено іншу причину симптомів, ламотріджин слід відмінити.набряклість особи та порушення з боку крові та печінки. Тяжкість прояву синдрому варіює в широких межах і в окремих випадках може призводити до розвитку синдрому ДВЗ та поліорганної недостатності. Необхідно відзначити, що ранні прояви синдрому гіперчутливості (тобто лихоманки, лімфаденопатії) можуть спостерігатися навіть якщо немає явних проявів висипу. При розвитку подібних симптомів хворий повинен негайно звернутися до лікаря і, якщо не буде встановлено іншу причину симптомів, ламотріджин слід відмінити.При розвитку подібних симптомів хворий повинен негайно звернутися до лікаря і, якщо не буде встановлено іншу причину симптомів, ламотріджин слід відмінити.При розвитку подібних симптомів хворий повинен негайно звернутися до лікаря і, якщо не буде встановлено іншу причину симптомів, ламотріджин слід відмінити. Асептичний менінгіт Розвиток асептичного менінгіту є оборотним при відміні препарату здебільшого та відновлюється у ряді випадків при повторному призначенні. Повторне призначення призводить до швидкого повернення симптомів, які часто бувають важчими. Ламотриджин не призначають повторно пацієнтам, у яких припинення лікування було асоційовано з асептичним менінгітом. Гормональні контрацептиви Вплив гормональних контрацептивів на фармакокінетику ламотриджину Було показано, що комбінований препарат етинілестрадіол/левоноргестрел (30 мкг/150 мкг) приблизно вдвічі підвищує кліренс ламотриджину, що призводить до зниження рівня ламотриджину в плазмі. При його призначенні для досягнення максимального терапевтичного ефекту необхідно підвищення підтримуючих доз ламотриджину, але не більше ніж у 2 рази. У жінок, які вже не приймають індуктори глюкуронування ламотриджину та приймають гормональні контрацептиви, схема лікування яких включає тиждень прийому неактивного препарату (або тижневу перерву у прийомі контрацептиву), у цей період часу спостерігатиметься поступове транзиторне підвищення концентрації ламотриджину. Підвищення концентрації буде виражено більше,якщо чергове збільшення дози ламотриджину проводитиметься безпосередньо перед прийомом або в період прийому неактивного препарату. Медичні працівники повинні опанувати клінічні навички ведення жінок, які на фоні лікування ламотриджином починають або припиняють приймати гормональні контрацептиви, оскільки це може вимагати корекції дози ламотриджину. Інші пероральні контрацептиви та гормональна замісна терапія не були вивчені, хоча вони можуть подібним чином впливати на фармакокінетичні параметри ламотриджину. Вплив ламотриджину на фармакокінетику гормональних контрацептивів Спільне призначення ламотриджину та комбінованого гормонального контрацептиву (що містить етинілестрадіол та левоноргестрел) призводить до помірного підвищення кліренсу левоноргестрелу та змін концентрації ФСГ та ЛГ. Вплив цих змін на овуляторну активність яєчників невідомий. Однак не можна виключити можливість, що у деяких хворих, які приймають ламотриджин та гормональні контрацептиви, ці зміни можуть спричинити зниження ефективності контрацептивів. Такі хворі мають бути проінструктовані необхідність негайно повідомляти лікаря про зміни у характері менструального циклу, тобто. про раптові кровотечі. Дигідрофолат редуктаза Ламотриджин є слабким інгібітором дигідрофолат редуктази, тому існує можливість втручання препарату в метаболізм фолатів при його тривалому призначенні. Однак було показано, що ламотриджин не викликав суттєвих змін концентрації гемоглобіну, середнього обсягу еритроцитів, концентрації фолатів, еритроцитів сироватки при тривалості призначення препарату до 1 року та не знижував концентрації фолатів в еритроцитах при призначенні ламотриджину тривалістю до 5 років. Вплив ламотриджину на катіонний переносник органічних субстратів Ламотриджин є інгібітором канальцевої секреції шляхом впливу на катіонний переносник білків. Це може призвести до підвищення концентрацій плазми деяких лікарських засобів, які виводяться головним чином через нирки. Спільне призначення ламотриджину та субстратів з вузьким терапевтичним діапазоном, наприклад, дофетиліду, не рекомендується. Ниркова недостатність Одноразове призначення ламотриджину хворим з тяжкою нирковою недостатністю не виявило значних змін концентрації ламотриджину. Однак накопичення глюкуронідного метаболіту є можливим, тому необхідно виявляти обережність при лікуванні хворих з нирковою недостатністю. Пацієнти, які приймають інші препарати, що містять ламотриджин Не можна призначати ламотриджин (у звичайних таблетках або розчинних/жувальних таблетках) хворим, які вже отримують будь-які інші препарати, що містять ламотриджин, без консультації лікаря. Епілепсія Різке скасування прийому ламотриджину, як і інших ПЕП, може спровокувати розвиток судом. Якщо різке припинення терапії не є вимогою безпеки (наприклад, при появі висипу), дозу ламотриджину слід поступово знижувати протягом 2-х тижнів. У літературі є повідомлення про те, що важкі судомні напади, включаючи епілептичний статус, можуть призвести до розвитку рабдоміолізу, поліорганних порушень та дисемінованого внутрішньосудинного згортання, іноді з фатальним результатом. Подібні випадки спостерігалися і при лікуванні хворих на ламотриджин. Суїцидальний ризик Симптоми депресії та/або біполярного розладу можуть спостерігатися у пацієнтів з епілепсією. Пацієнти з епілепсією та супутнім біполярним розладом знаходяться у групі високого ризику суїцидів. У 25-50% пацієнтів із біполярним розладом спостерігалася хоча б одна суїцидальна спроба; у таких пацієнтів може відзначатися посилення суїцидальних думок та суїцидальної поведінки (суїцидальність) на фоні прийому препаратів для лікування біполярного розладу, включаючи ламотриджин, а також без лікування. Суїцидальні думки та суїцидальна поведінка відзначалися у пацієнтів, які приймали ПЕП за декількома показаннями, включаючи епілепсію та біполярний розлад. Мета-аналіз рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень ПЕП (включно з ламотриджином) показав невелике збільшення суїцидального ризику. Механізм цієї дії невідомий і доступні дані не виключають можливості підвищення ризику суїциду при застосуванні ламотриджину. Таким чином,пацієнти повинні перебувати під ретельним наглядом щодо виникнення суїцидальних думок і поведінки. Пацієнти (та особи, які здійснюють догляд за пацієнтами) повинні бути поінформовані про необхідність медичної консультації у разі виникнення таких симптомів. Біполярний афективний розлад Діти та підлітки молодші 18 років Лікування антидепресантами пов'язане зі збільшенням ризиків суїцидальних думок та поведінки у дітей та підлітків з великою депресією та іншими психічними порушеннями. Клінічне погіршення у пацієнтів із біполярним афективним розладом У пацієнтів з біполярним розладом, які отримують ламотриджин, необхідно ретельно моніторувати симптоми клінічного погіршення (включаючи появу нових симптомів) та суїцидальності, особливо на початку курсу лікування та в момент зміни дози. Пацієнти, у яких в анамнезі відзначалися суїцидальні думки або суїцидальна поведінка, молоді пацієнти та пацієнти, у яких було виявлено виникнення значної міри суїцидальних думок до початку терапії, знаходяться у групі високого ризику виникнення суїцидальних думок або суїцидальної поведінки, такі пацієнти повинні перебувати під спостереженням під час лікування. Пацієнти (і особи, які здійснюють догляд за пацієнтами) повинні бути попереджені про необхідність спостереження за будь-якими погіршеннями стану пацієнтів (включаючи появу нових симптомів) та/або появою суїцидальних думок/поведінки або думок про заподіяння шкоди собі та повинні звернутися за медичною допомогою негайно, якщо ці симптоми є. При цьому слід оцінити ситуацію та внести відповідні зміни до режиму терапії, включаючи можливість відміни препарату у пацієнтів, у яких є клінічне погіршення (включаючи появу нових симптомів) та/або появу суїцидальних думок/поведінки, особливо якщо ці симптоми тяжкі, з раптовим початком та що раніше не відзначалися. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Два проведені дослідження за участю здорових добровольців показали, що вплив ламотриджину на точну візуально-рухову координацію, рухи очей та суб'єктивний седативний ефект не відрізнявся від впливу плацебо. Є повідомлення про побічні ефекти ламотриджину неврологічного характеру, таких як запаморочення та диплопія. Тому перш ніж сісти за кермо автомобіля або керувати механізмами, хворі повинні оцінити вплив ламотриджину на свій стан. Оскільки ефект усіх протиепілептичних засобів має індивідуальну варіабельність, то пацієнти повинні проконсультуватися зі своїм лікарем про можливість водити машину.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: Ламотриджин – 25,0 мг; Допоміжні речовини: Лактози моногідрат – 24,7 мг; Целюлоза мікрокристалічна – 24,7 мг; Карбоксиметилкрохмаль натрію – 2,5 мг; Повідон – 2,5 мг; Магнію стеарат – 0,4 мг; Барвник заліза оксид жовтий – 0,2 мг. По 10 таблеток у блістері із ПВХ/алюмінієвої фольги. По 3 блістери разом з інструкцією із застосування в картонній пачці.Опис лікарської формиТаблетки від блідо-жовтого до жовто-коричневого кольору, квадратні із закругленими кутами. Одна сторона плоска з видавленим написом "GSEC7", інша сторона багатогранна, з опуклим квадратом з цифрою 25.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засібФармакокінетикаВсмоктування Ламотриджин швидко і повністю всмоктується з кишечника, практично не піддаючись пресистемному метаболізму першого проходження. Максимальна концентрація у плазмі досягається приблизно через 2,5 години після перорального прийому препарату. Час досягнення максимальної концентрації незначно збільшується після їди, але ступінь абсорбції залишається незмінною. Фармакокінетика має лінійний характер прийому одноразової дози до 450 мг (найбільша досліджена доза). Спостерігаються значні індивідуальні коливання максимальної концентрації у рівноважному стані, проте з рідкісними коливаннями кожного окремого пацієнта. Розподіл Ламотриджин зв'язується з білками плазми приблизно на 55%. Малоймовірно, що вивільнення препарату через білки може призводити до розвитку токсичного ефекту. Об'єм розподілу становить 0,92-1,22 л/кг. Метаболізм У метаболізмі ламотриджину бере участь фермент урідіндифосфатглюкуронілтранфераза (УДФ-глюкуронілтрансфераза). Ламотриджин невеликою мірою підвищує свій власний метаболізм залежно від дози. Однак немає жодних даних, що підтверджують, що ламотриджин впливає на фармакокінетику інших протиепілептичних препаратів і що між ламотриджином та іншими препаратами, що метаболізуються системою цитохрому Р450, можлива взаємодія. Виведення У здорових дорослих середній рівноважний кліренс ламотриджину становить у середньому 39±14 мл/хв. Ламотриджин метаболізується з утворенням глюкуронідів, які виводяться нирками. Менш 10% препарату виводиться через нирки у незміненому вигляді, близько 2% через кишечник. Кліренс та період напіввиведення не залежать від дози. Період напіввиведення у здорових дорослих становить у середньому від 24 до 35 годин. У хворих із синдромом Жильбера спостерігалося зниження кліренсу препарату на 32% порівняно з контрольною групою, що, однак, не виходило за межі нормальних значень загальної популяції. На період напіввиведення ламотриджину великий вплив мають одночасно прийняті лікарські препарати. Середній період напіввиведення знижується приблизно до 14 годин при одночасному застосуванні з препаратами-індукторами глюкуронування, такими як карбамазепін та фенітоїн, і підвищується в середньому до 70 годин при одночасному застосуванні з вальпроатами. Особливі групи пацієнтів Діти У дітей кліренс ламотриджину при розрахунку на масу тіла вищий, ніж у дорослих; він найвищий в дітей віком до 5 років. У дітей період напіввиведення ламотриджину зазвичай коротший, ніж у дорослих. Його середнє значення приблизно дорівнює 7 годинам при одночасному застосуванні з препаратами, що індукують глюкуронування, такими як карбамазепін і фенітоїн, і підвищується в середньому до 45-50 годин при одночасному застосуванні з вальпроатами. Пацієнти похилого віку Клінічно значущі відмінності у кліренсі ламотриджину у хворих похилого віку порівняно з молодими пацієнтами не виявлено. Пацієнти з порушенням функції нирок При порушенні функції нирок початкова доза ламотриджину розраховується відповідно до стандартної схеми призначення протиепілептичного препарату. Зниження дози може бути потрібне лише при значному зниженні функції нирок. Пацієнти з порушенням функції печінки Початкова, зростаюча та підтримуюча дози повинні бути зменшені приблизно на 50% у пацієнтів з помірним ступенем печінкової недостатності (клас В за класифікацією Чайлд-П'ю) та на 75% у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю (клас С за класифікацією Чайлд-П'ю). Збільшення дози та підтримуюча доза повинні коригуватися залежно від клінічного ефекту. Клінічна ефективність у пацієнтів з біполярним афективним розладом Ефективність у запобіганні розладам настрою у пацієнтів з біполярними розладами була продемонстрована у двох фундаментальних клінічних дослідженнях. В результаті комбінованого аналізу отриманих результатів було встановлено, що тривалість ремісії, що визначалася як час до виникнення першого епізоду депресії та до першого епізоду манії/гіпоманії/змішаного епізоду манії та гіпоманії після стабілізації, довше у групі ламотриджину порівняно з плацебо. Тривалість ремісії більш виражена депресії.ФармакодинамікаЛамотриджин є блокатором потенціалзалежних натрієвих каналів. У культурі нейронів він викликає потенціалзалежну блокаду імпульсації, що безперервно повторюється, і пригнічує патологічне вивільнення глютамінової кислоти (амінокислота, що грає ключову роль у розвитку епілептичних нападів), а також інгібує деполяризацію, викликану глютаматом.Показання до застосуванняЕпілепсія Діти від 3 до 12 років Епілепсія (парціальні та генералізовані напади, включаючи тоніко-клонічні судоми, а також напади при синдромі Леннокса-Гасто) у складі комбінованої терапії. Після досягнення контролю епілепсії на тлі комбінованої терапії супутні протиепілептичні препарати (ПЕП) можуть бути відмінені, і прийом ламотриджину продовжено у монотерапії. Монотерапія типових абсансів. Дорослі та діти (старші 12 років) Епілепсія (парціальні та генералізовані напади, включаючи тоніко-клонічні судоми, а також напади при синдромі Леннокса-Гасто) у складі комбінованої терапії або монотерапії. Біполярний афективний розлад Дорослі (18 років та старші) Попередження порушень настрою (депресії, манії, гіпоманії, змішаних епізодів) у хворих з біполярним афективним розладом.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до ламотриджину або до будь-якого іншого компонента препарату.Вагітність та лактаціяФертильність Дослідження щодо вивчення репродуктивної функції тварин при застосуванні ламотриджину не виявили порушення фертильності. Дослідження щодо впливу ламотриджину на фертильність людини не проводилися. Вагітність Ризик, пов'язаний з ПЕП загалом Жінкам, здатним до народження дітей, необхідно проконсультуватися з фахівцями. Якщо жінка планує вагітність, необхідність лікування ПЕП повинна бути переглянута. У жінок, яким проводиться лікування епілепсії, слід уникати раптового припинення протиепілептичної терапії, оскільки це може призвести до відновлення нападів, що може мати серйозні наслідки для жінки та майбутньої дитини. У потомства матерів, які отримували ПЕП, ризик вроджених вад розвитку збільшується в 2-3 рази порівняно з очікуваною захворюваністю населення в цілому, що становить близько 3%. Найчастіше реєструються пороками є заяча губа, вади серця і судин, дефекти розвитку нервової трубки. Множинна терапія ПЕП пов'язана з вищим ризиком виникнення вроджених вад розвитку, ніж монотерапія, у зв'язку з цим? по можливості слід застосовувати монотерапію. Ризик, пов'язаний із прийомом ламотриджину Ламотриджин має легкий інгібуючий вплив на редуктазу дигідрофолієвої кислоти і тому, теоретично, може призвести до підвищеного ризику порушення розвитку ембріона та плода внаслідок зниження рівнів фолієвої кислоти. Слід розглянути можливість прийому фолієвої кислоти під час планування вагітності та на ранніх стадіях вагітності. Дані післяреєстраційного спостереження з кількох проспективних регістрів вагітності дозволили задокументувати результати вагітностей близько 8700 жінок, які отримували монотерапію препаратом Ламіктал у першому триместрі вагітності. У цілому нині, отримані дані не підтверджують загального збільшення ризику виникнення вроджених вад розвитку. Хоча з обмеженої кількості регістрів вагітності є повідомлення про збільшення ризику пороків ротової порожнини, завершене дослідження на кшталт випадок-контроль не виявило збільшення ризику розвитку пороків ротової порожнини в порівнянні з іншими серйозними вадами розвитку, що виникають після застосування ламотриджину. Даних щодо застосування препарату Ламіктал при комбінованій терапії недостатньо, щоб оцінити, чи пов'язаний ризик виникнення пороків розвитку з іншими препаратами, що застосовуються в комбінації з ламотриджином. Так само, як і інші препарати, препарат Ламіктал повинен призначатися під час вагітності тільки в тому випадку, якщо очікувана терапевтична користь перевищує потенційний ризик. Фізіологічні зміни при вагітності можуть впливати на концентрацію ламотриджину та/або його терапевтичний ефект. Є повідомлення про зниження концентрації ламотриджину у крові під час вагітності. Призначення препарату Ламіктал вагітним має бути забезпечене відповідною тактикою ведення хворих. Період грудного вигодовування Ламотриджин різною мірою проникає в грудне молоко, загальна концентрація ламотриджину у дітей, які перебувають на грудному вигодовуванні, може досягати приблизно 50% від концентрації ламотриджину, зареєстрованої у матері. Таким чином, у деяких дітей, які перебувають на грудному вигодовуванні, сироваткові концентрації ламотриджину можуть досягати рівнів, при яких виявляються фармакологічні ефекти. Необхідно співвідносити потенційну користь від годування грудним молоком та потенційний ризик розвитку небажаних реакцій у дитини. Якщо жінка, яка приймає препарат Ламіктал, вирішує годувати грудьми, то у дитини необхідно моніторувати появу будь-яких небажаних реакцій.Побічна діяНебажані реакції, виявлені під час клінічних досліджень у пацієнтів з епілепсією або біполярним афективним розладом, були поділені на окремі розділи, специфічні для застосування. Додаткові небажані реакції, виявлені в ході післяреєстраційного спостереження та обох показань до застосування, включені до розділу "Постреєстраційне спостереження". При розгляді загального профілю безпеки препарату Ламіктал слід ознайомитися з інформацією, що міститься у всіх трьох розділах. Небажані реакції, представлені нижче, перераховані відповідно до ураження органів і систем органів і частотою народження. Частота народження визначається таким чином: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 і < 1/10), нечасто (≥ 1/1 000 і Частота народження небажаних реакцій Епілепсія Наступні небажані реакції були виявлені під час клінічних досліджень у пацієнтів з епілепсією та при визначенні загального профілю безпеки препарату Ламіктал® повинні розглядатися спільно з небажаними реакціями, виявленими у ході клінічних досліджень у пацієнтів з біполярним афективним розладом та післяреєстраційного застосування препарату. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин - Дуже часто: шкірний висип; Рідко: синдром Стівенса-Джонсона; Дуже рідко: токсичний епідермальний некроліз. У подвійних сліпих додаткових клінічних дослідженнях у дорослих шкірні висипи виникали у 10% пацієнтів і менше, які приймали препарат Ламіктал®, і у 5% пацієнтів, які приймали плацебо. У 2% пацієнтів виникнення шкірного висипу спричинило відміну препарату Ламіктал®. Висипання, зазвичай макуло-папульозного характеру, в основному з'являється протягом 8 тижнів з початку терапії і проходить після відміни препарату Ламіктал®. Є повідомлення про рідкісні випадки розвитку тяжкого, потенційно небезпечного життя шкірного висипу, включаючи синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайелла). Хоча в більшості випадків при відміні препарату відбувався зворотний розвиток симптомів, у деяких хворих залишалися незворотні рубці, і в окремих випадках були зареєстровані смертельні наслідки, пов'язані з прийомом препарату. Загальний ризик розвитку висипу тісно пов'язаний із: високими початковими дозами препарату Ламіктал® та перевищенням рекомендованої дози при його застосуванні; супутнім застосуванням вальпроатів. Також було отримано повідомлення про розвиток висипки в рамках синдрому гіперчутливості, пов'язаного з різними системними проявами**. Порушення з боку крові та лімфатичної системи - Дуже рідко: гематологічні порушення (включаючи нейтропенію, лейкопенію, анемію, тромбоцитопенію, панцитопенію, апластичну анемію, агранулоцитоз), лімфаденопатію. Гематологічні порушення та лімфаденопатія можуть бути пов'язані або не пов'язані із синдромом гіперчутливості**. Порушення з боку імунної системи - Дуже рідко: синдром гіперчутливості** (включаючи такі симптоми, як лихоманка, лімфаденопатія, набряк обличчя, порушення крові та функції печінки, синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання (ДВЗ), поліорганна недостатність). ** Також були отримані повідомлення про розвиток висипки в рамках синдрому гіперчутливості, пов'язаного з різними системними проявами, включаючи лихоманку, лімфаденопатію, набряк обличчя та порушення з боку крові та функції печінки. Синдром протікає з різним ступенем клінічної тяжкості і може в окремих випадках призводити до розвитку ДВС-синдрому та поліорганної недостатності. Важливо відзначити, що ранні прояви гіперчутливості (наприклад, пропасниця, лімфаденопатія) можуть бути присутніми навіть за відсутності явних ознак висипу. При розвитку таких ознак і симптомів пацієнта слід негайно оглянути лікарем, і, якщо не буде встановлено іншу причину розвитку симптомів, препарат Ламіктал® слід відмінити. Порушення психіки: - Часто: агресивність, дратівливість; Дуже рідко: тики, галюцинації, сплутаність свідомості. Порушення з боку нервової системи: - Дуже часто: головний біль; Часто: сонливість, безсоння, запаморочення, тремор; Нечасто: Атаксія; Рідко: ністагм. Порушення з боку органу зору: - Нечасто: диплопія, нечіткість зору. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: - Часто: нудота, блювання, діарея. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів - Дуже рідко: підвищення активності печінкових ферментів, порушення функції печінки, печінкова недостатність. Порушення функції печінки зазвичай розвиваються у поєднанні з реакціями гіперчутливості, але в поодиноких випадках відзначалися і відсутність явних ознак гіперчутливості. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини - Дуже рідко: вовчаково-подібний синдром. Загальні розлади та порушення у місці введення - Часто: стомлюваність. Біполярний афективний розлад Наступні небажані реакції були виявлені під час клінічних досліджень у пацієнтів з біполярним афективним розладом та при визначенні загального профілю безпеки препарату Ламіктал® повинні розглядатися спільно з небажаними реакціями, виявленими під час клінічних досліджень у пацієнтів з епілепсією та післяреєстраційного спостереження. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин - Дуже часто: шкірний висип; Рідко: синдром Стівенса-Джонсона. При оцінці всіх досліджень (контрольованих і неконтрольованих) по препарату Ламіктал® у пацієнтів з біполярним афективним розладом % пацієнтів, які отримували препарат Ламіктал®, та у 6% пацієнтів, які отримували плацебо. Порушення з боку нервової системи: - Дуже часто: головний біль; Часто: ажитація, сонливість, запаморочення. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини - Часто: артралгія. Загальні розлади та порушення у місці введення - Часто: біль, біль у спині. Післяреєстраційне спостереження Цей розділ включає небажані реакції, виявлені в ході післяреєстраційного спостереження за обома показаннями до застосування. При визначенні загального профілю безпеки препарату Ламіктал дані небажані реакції повинні розглядатися спільно з небажаними реакціями, виявленими в ході клінічних досліджень у пацієнтів з епілепсією та біполярним афективним розладом. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин - Рідко: алопеція. Порушення психіки – Дуже рідко: нічні кошмари. Порушення з боку нервової системи - Дуже часто: сонливість, атаксія, біль голови, запаморочення; Часто: ністагм, тремор, безсоння; Рідко: асептичний менінгіт; Дуже рідко: ажитація, нестійкість ходи, рухові розлади, погіршення симптомів хвороби Паркінсона, екстрапірамідні розлади, хореоатетоз. Є повідомлення про те, що препарат Ламіктал може погіршувати симптоми паркінсонізму у пацієнтів з хворобою Паркінсона і в поодиноких випадках викликати екстрапірамідні симптоми та хореоатетоз у пацієнтів без попередніх порушень. Порушення з боку органу зору: - Дуже часто: диплопія, нечіткий зір; Рідко: кон'юнктивіт. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: - Дуже часто: нудота, блювання; Часто діарея. Тільки при епілепсії Порушення з боку нервової системи Дуже рідко: підвищення частоти судомних нападів.Взаємодія з лікарськими засобамиУДФ-глюкуронілтрансфераза є основним ферментом, що метаболізує ламотриджин. Немає даних про здатність ламотриджину викликати клінічно значущу індукцію або інгібування мікросомальних ферментів печінки. У зв'язку з цим взаємодія між ламотриджином і препаратами, що метаболізуються ізоферментами цитохрому Р450, малоймовірна. Ламотриджин може індукувати свій метаболізм, але цей ефект виражений рівномірно і не має клінічно значущих наслідків. Таблиця 6. Вплив інших препаратів на глюкуронування ламотриджину Потужні інгібітори глюкуронування ламотриджину Потужні індуктори глюкуронування ламотриджину Препарати, що мало впливають на глюкуронування ламотриджину. Вальпроєва кислота Карбамазепін, фенітоїн, примідон, фенобарбітал, рифампіцин, лопінавір/ритонавір, атазанавір/ритонавір, комбінований препарат етинілестрадіол/левоноргестрел Препарати літію, бупропіон, оланзапін, окскарбазепін, фелбамат, габапентин, леветирацетам, прегабалін, топірамат, зонізамід, арипіпразол Вплив інших пероральних контрацептивів та замісної гормональної терапії не вивчався, хоча вони можуть впливати на фармакокінетичні показники ламотриджину. Взаємодія з ПЕП Вальпроєва кислота, яка пригнічує глюкуронування ламотриджину, знижує швидкість його метаболізму і подовжує його середній період напіввиведення майже в 2 рази. Деякі ПЕП (такі як фенітоїн, карбамазепін, фенобарбітал та примідон), які індукують мікросомальні ферменти печінки, прискорюють глюкуронування ламотриджину та його метаболізм. Повідомлялося про розвиток небажаних реакцій з боку ЦНС, що включали запаморочення, атаксію, диплопію, нечіткість зору та нудоту у хворих, які почали приймати карбамазепін на фоні терапії ламотриджином. Ці симптоми зазвичай проходили після зниження дози карбамазепіну. Аналогічний ефект спостерігався при прийомі ламотриджину та окскарбазепіну здоровими добровольцями, результат зниження доз не вивчався. При одночасному застосуванні ламотриджину у дозі 200 мг та окскарбазепіну у дозі 1200 мг ні окскарбазепін, ні ламотриджин не порушують метаболізм один одного. Поєднане застосування фелбамату в дозі 1200 мг 2 рази на добу та ламотриджину 100 мг 2 рази на добу не призводило до клінічно значущих змін фармакокінетики ламотриджину. При одночасному застосуванні ламотриджину і габапентину кліренс ламотриджину не змінювався. Можливі лікарські взаємодії леветирацетаму та ламотриджину досліджувалися при оцінці сироваткових концентрацій обох препаратів у ході плацебо-контрольованих клінічних досліджень. Ці дані показують, що ламотриджин та леветирацетам не впливають на фармакокінетику один одного. Не спостерігалося впливу прегабаліну в дозі 200 мг 3 рази на добу на рівноважні концентрації ламотриджину, таким чином прегабалін та ламотриджин не взаємодіють фармакокінетично один з одним. Застосування топірамату не призводило до зміни концентрації ламотриджину у плазмі. Однак прийом ламотриджину спричиняв збільшення концентрації топірамату на 15%. Прийом зонізаміду (у дозі 200-400 мг на добу) у ході клінічної програми одночасно з ламотриджином (у дозі 150-500 мг на добу) не спричиняв зміни фармакокінетичних параметрів ламотриджину. Дослідження показали, що ламотриджин не впливає на концентрацію інших ПЕП у плазмі крові. Результати досліджень in vitro показали, що ламотриджин не витісняє інші ПЕП у зв'язку з білками плазми. Взаємодія при поєднаному застосуванні з іншими психотропними препаратами Ламотриджин у дозі 100 мг/день не викликає порушення фармакокінетики безводного глюконату літію (по 2 г 2 рази на добу протягом 6 днів) при їх одночасному застосуванні. Багаторазовий прийом бупропіону внутрішньо не надає статистично значущого впливу на фармакокінетику одноразової дози ламотриджину і викликає незначне збільшення AUC (площі під фармакокінетичною кривою "концентрація-час") ламотриджину глюкуроніду. Оланзапін у дозі 15 мг знижує AUC та Сmах ламотриджину в середньому на 24% та 20% відповідно, що клінічно незначно. Ламотриджин у дозі 200 мг не змінює кінетики оланзапіну. Багаторазовий прийом ламотриджину в дозі 400 мг на добу не мав клінічно значущого ефекту на фармакокінетику рисперидону після прийому разової дози 2 мг здоровими добровольцями. При цьому відзначалася сонливість: у 12 з 14 пацієнтів при одночасному застосуванні ламотриджину та рисперидону; у 1 з 20 пацієнтів при прийомі лише рисперидону; в жодного пацієнта прийому одного ламотриджина. У дослідженні у 18 дорослих пацієнтів з біполярним афективним розладом, які отримували за встановленою схемою ламотриджин у дозі 100 мг на добу, дози арипіпразолу збільшували з 10 мг на добу до кінцевого значення 30 мг на добу протягом 7-денного періоду і далі продовжили лікування. з прийомом препарату 1 раз на добу ще протягом 7 днів. Спостерігалося середнє зниження приблизно на 10% Cmax та AUC ламотриджину. Ймовірно, такий вплив не матиме клінічних наслідків. Інгібування дії ламотриджину амітриптилином, бупропіоном, клоназепамом, флуоксетином, галоперидолом або лоразепамом має мінімальний вплив на утворення первинного метаболіту ламотриджину 2-N-глюкуроніду. Вивчення метаболізму буфуралолу мікросомальними ферментами печінки, виділеними у людини, дозволяє зробити висновок, що ламотриджин не знижує кліренс препаратів, що метаболізуються переважно ізоферментами CYP2D6. Результати досліджень in vitro також дозволяють припустити, що клозапін, фенелзин, рисперидон, сертралін або тразодон навряд чи можуть впливати на кліренс ламотриджину. Взаємодія з гормональними контрацептивами Вплив гормональних контрацептивів на фармакокінетику ламотриджину Прийом комбінованих пероральних контрацептивів, що містять 30 мкг етинілестрадіолу і 150 мкг левоноргестрелу, викликає приблизно двократне підвищення кліренсу ламотриджину (після його прийому внутрішньо), що призводить до зниження AUC і Сmах ламотриджину в середньому. Протягом тижня, вільного від прийому активного препарату, спостерігається підвищення концентрації плазми ламотриджину. при цьому концентрація ламотриджину. виміряна наприкінці цього тижня перед введенням наступної дози, що в середньому в 2 рази вище, ніж у період активної терапії. Вплив ламотриджину на фармакокінетику гормональних контрацептивів У період рівноважних концентрацій ламотриджин у дозі 300 мг не впливає на фармакокінетику етинілестрадіолу – компонента комбінованого перорального контрацептиву. Відзначалося невелике підвищення кліренсу другого компонента перорального контрацептиву - левоноргестрела, що призводило до зниження AUC і Сmах левоноргестрелу на 19% і 12% відповідно. Вимірювання сироваткових концентрацій фолікулостимулюючого гормону (ФСГ), лютеїнізуючого гормону (ЛГ) та естрадіолу під час цього дослідження виявило невелике зменшення придушення гормональної активності яєчників у деяких жінок, хоча вимірювання плазмової концентрації прогестерону в жодній з 16 жінок не виявило гормональних підт.Вплив помірного підвищення кліренсу левоноргестрелу та зміни плазмових концентрацій ФСГ та ЛГ на овуляційну активність яєчників не встановлено. Вплив інших доз ламотриджину (крім 300 мг/день) не вивчався і дослідження з включенням інших гормональних препаратів не проводилися. Взаємодія з іншими препаратами Рифампіцин підвищує кліренс ламотриджину та знижує його період напіввиведення завдяки індукції мікросомальних ферментів печінки, відповідальних за глюкуронування. Хворим, які приймають рифампіцин як супутню терапію, режим призначення ламотриджину повинен відповідати схемі, що рекомендується при одночасному застосуванні ламотриджину та препаратів. що індукують глюкуронування. При застосуванні лопінавіру та/або ритонавіру спостерігалося зниження приблизно на 50% концентрації ламотриджину у плазмі, можливо, внаслідок індукції глюкуронування. У пацієнтів, які одночасно приймають лопінавір та/або ритонавір, слід рекомендувати схему дозування ламотриджину з супутніми індукторами глюкуронування. У дослідженні у здорових добровольців прийом атазанавіру та/або ритонавіру (300 мг/100 мг) призводив до зниження значень AUC та Сmах ламотриджину (в разовій дозі 100 мг) приблизно на 32% та 6% відповідно. Результати досліджень in vitro показали, що саме ламотриджин є інгібітором катіонних переносників органічних субстратів у потенційно клінічно значимих концентраціях. Ці дані показують, що ламотриджин є потужнішим інгібітором (половина інгібуючої концентрації (IC50) варіює від 53,8 нмоль/л до 186 нмоль/л відповідно), ніж циметидин. Вплив на лабораторні показники Ламотриджин, як повідомляється, впливає на проведення деяких експрес-методів аналізу сечі з метою виявлення заборонених препаратів, які можуть призвести до неправдивих результатів, особливо при виявленні фенциклідину (дисоціативний анестетик). Для підтвердження позитивного результату слід використовувати більш специфічний альтернативний хімічний метод.Спосіб застосування та дозиВсередину. Таблетки слід ковтати повністю, не розжовувати, не розламувати. Якщо розрахована доза препарату Ламіктал® (наприклад, при застосуванні у дітей (тільки при епілепсії) або у пацієнтів з порушенням функції печінки) не може бути поділена на цілу кількість таблеток нижчої дози, то пацієнту має бути призначена така доза, яка відповідає найближчому значенню цілої таблетки нижчої дози. Відновлення застосування препарату У разі відновлення застосування препарату Ламіктал® лікарі повинні оцінити необхідність підвищення підтримуючої дози у пацієнтів, які припинили прийом препарату з будь-якої причини, оскільки високі початкові дози та перевищення дози, що рекомендується, асоціюються з ризиком розвитку тяжкого висипу. Чим більше пройшло часу після останнього прийому препарату, тим більшою обережністю слід підвищувати дозу до підтримуючої. Якщо час після припинення прийому перевищує 5 періодів напіввиведення, то доза ламотриджину повинна підвищуватися до підтримуючої відповідно до відповідної схеми. Терапію препаратом Ламіктал не слід відновлювати у пацієнтів, припинення лікування у яких було пов'язане з появою висипу, крім випадків, коли потенційна користь від такої терапії явно перевищує можливі ризики. Епілепсія Монотерапія епілепсії Дорослі та діти віком від 12 років (Таблиця 1) Початкова доза препарату Ламіктал при монотерапії становить 25 мг 1 раз на добу протягом 2 тижнів з подальшим підвищенням дози до 50 мг 1 раз на добу протягом 2 тижнів. Потім дозу слід збільшувати максимально на 50-100 мг кожні 1-2 тижні, доки не буде досягнуто оптимального терапевтичного ефекту. Звичайна підтримуюча доза для досягнення оптимального терапевтичного ефекту становить 100-200 мг на добу на 1 або 2 прийоми. Деяким пацієнтам для досягнення бажаного терапевтичного ефекту потрібна доза препарату Ламіктал® 500 мг на добу. Діти віком від 3 до 12 років (Таблиця 2) Початкова доза препарату Ламіктал® при монотерапії пацієнтів з типовими абсансами становить 0,3 мг/кг/добу на 1 або 2 прийоми протягом 2 тижнів з подальшим підвищенням дози до 0,6 мг/кг/добу на 1 або 2 прийоми протягом наступних 2 тижні. Потім дозу слід збільшувати максимально на 0,6 мг/кг кожні 1-2 тижні, доки не буде досягнутий оптимальний терапевтичний ефект. Ця обставина дозволяє відносно точно дозувати препарат у дітей з масою тіла 40 кг і більше. Звичайна підтримуюча доза для досягнення оптимального терапевтичного ефекту становить від 1 до 10 мг/кг/сут на 1 або 2 прийоми, хоча деяким пацієнтам з типовими абсансами для досягнення бажаного терапевтичного ефекту потрібні вищі дози. Через ризик розвитку висипки не слід перевищувати початкову дозу препарату та рекомендований режим підвищення дози. У складі комбінованої терапії епілепсії Дорослі та діти віком від 12 років (Таблиця 1) У пацієнтів, які вже отримують вальпроат у поєднанні з іншими ПЕП або без них, початкова доза препарату Ламіктал становить 25 мг через день протягом 2 тижнів, надалі – по 25 мг 1 раз на добу протягом 2 тижнів. Потім дозу слід збільшувати максимально на 25-50 мг кожні 1-2 тижні, доки не буде досягнуто оптимального терапевтичного ефекту. Звичайна підтримуюча доза для досягнення оптимального терапевтичного ефекту становить 100-200 мг на добу на 1 або 2 прийоми. У таких пацієнтів, які отримують супутню терапію ПЕП або інші препарати, що індукують глюкуронізацію ламотриджину в поєднанні або без інших ПЕП (за винятком вальпроатів), початкова доза препарату Ламіктал становить 50 мг 1 раз на добу протягом 2 тижнів, надалі - 100 мг/сут на 2 прийоми протягом 2 тижнів. Потім дозу слід збільшувати максимально на 100 мг кожні 1-2 тижні, доки не буде досягнуто оптимального терапевтичного ефекту. Звичайна підтримуюча доза становить 200-400 мг/сут на 2 прийоми. Деяким пацієнтам для досягнення бажаного терапевтичного ефекту може знадобитися доза 700 мг на добу. У пацієнтів, які приймають інші препарати, які суттєво не інгібують та не індукують глюкуронізацію ламотриджину, початкова доза препарату Ламіктал становить 25 мг 1 раз на добу протягом 2 тижнів, надалі – 50 мг 1 раз на добу протягом 1 тижня. Потім дозу слід збільшувати максимально на 50-100 мг кожні 1-2 тижні, доки не буде досягнуто оптимального терапевтичного ефекту. Звичайна підтримуюча доза становить 100-200 мг/сут на 1 або 2 прийоми. Таблиця 1. Рекомендований режим дозування препарату Ламіктал® при лікуванні епілепсії у дорослих та дітей віком від 12 років Режим дозування Тиждень 1-2 Тиждень 3-4 Підтримуюча доза Монотерапія 25 мг (1 раз на добу) 50 мг (1 раз на добу) 100-200 мг (в 1 або 2 прийоми). Для досягнення терапевтичного ефекту дози можуть бути збільшені на 50-100 мг кожні 1-2 тижні. Комбінована терапія з вальпроатами незалежно від іншої супутньої терапії 12,5 мг (призначається по 25 мг за день) 25 мг (1 раз на добу) 100-200 мг (в 1 або 2 прийоми). Для досягнення терапевтичного ефекту дози можуть бути збільшені на 25-50 мг кожні 1-2 тижні. Комбінована терапія без вальпроатів Цей режим повинен використовуватися з фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом, примідоном або іншими індукторами глюкуронізації ламотриджину. 50 мг (1 раз на добу) 100 мг (2 прийоми) 200-400 мг (2 прийоми). Для досягнення терапевтичного ефекту дози можна збільшити на 100 мг кожні 1-2 тижні. Цей режим повинен використовуватися з іншими препаратами, які суттєво не інгібують та не індукують глюкуронізацію ламотриджину. 25 мг (1 раз на добу) 50 мг (1 раз на добу) 100-200 мг (в 1 або 2 прийоми). Для досягнення терапевтичного ефекту доза може бути збільшена на 50-100 мг кожні 1-2 тижні. У пацієнтів, які приймають ПЕП, фармакокінетична взаємодія яких з ламотриджином нині невідома, повинен використовуватися режим дозування, рекомендований для застосування ламотриджину в комбінації з вальпроатами. Через ризик розвитку висипки не слід перевищувати початкову дозу препарату Ламіктал і рекомендований режим підвищення дози. Діти віком від 3 до 12 років (Таблиця 2) У дітей, які приймають вальпроати у поєднанні з іншими ПЕП або без них, початкова доза препарату Ламіктал становить 0,15 мг/кг/добу 1 раз на добу протягом 2 тижнів, надалі - 0,3 мг/кг/сут 1 раз на добу протягом 2 тижнів. Потім доза може бути збільшена максимально на 0,3 мг/кг кожні 1-2 тижні, доки не буде досягнуто оптимального терапевтичного ефекту. Звичайна підтримуюча доза для досягнення оптимального терапевтичного ефекту становить 1-5 мг/кг/сут на 1 або 2 прийоми. Максимальна доза становить 200 мг на добу. У дітей, які отримують ПЕП або інші препарати, що індукують глюкуронізацію ламотриджину, у поєднанні з іншими ПЕП або без них (за винятком вальпроатів), початкова доза препарату Ламіктал® становить 0,6 мг/кг/добу на 2 прийоми протягом 2 тижнів, надалі - 1,2 мг/кг/сут на 2 прийоми протягом 2 тижнів. Потім дозу слід збільшувати максимально на 1,2 мг/кг кожні 1-2 тижні, доки не буде досягнуто оптимального терапевтичного ефекту. Звичайна підтримуюча доза, коли досягається оптимальний терапевтичний ефект, становить 5-15 мг/кг/сут в 2 прийоми. Максимальна доза становить 400 мг на добу. У пацієнтів, які приймають інші препарати, які суттєво не інгібують та не індукують глюкуронізацію ламотриджину, початкова доза препарату Ламіктал® становить 0,3 мг/кг/добу на 1 або 2 прийоми протягом 2 тижнів, надалі – 0,6 мг/кг /сут на 1 або 2 прийоми протягом 2 тижнів. Потім дозу слід збільшувати максимально на 0,6 мг/кг кожні 1-2 тижні, доки не буде досягнуто оптимального терапевтичного ефекту. Звичайна підтримуюча доза, при якій досягається оптимальний терапевтичний ефект, становить від 1 до 10 мг/кг/сут на 1 або 2 прийоми. Максимальна доза становить 200 мг на добу. Ймовірно, що пацієнтам віком від 3 до 6 років потрібна підтримуюча доза, що знаходиться на верхній межі діапазону, що рекомендується. Щоб бути впевненим, що підтримується терапевтична доза, необхідно контролювати масу тіла дитини та коригувати дозу препарату при її зміні. Через ризик розвитку висипки не слід перевищувати початкову дозу препарату та наступний режим підвищення дози. Таблиця 2. Рекомендований режим дозування препарату Ламіктал при лікуванні епілепсії у дітей віком від 3 до 12 років Режим дозування Тиждень 1-2 Тиждень 3-4 Підтримуюча доза Монотерапія типових абсансів 0,3 мг/кг (в 1 або 2 прийоми) 0,6 мг/кг (в 1 або 2 прийоми) Підвищення дози на 0,6 мг/кг кожні 1-2 тижні до досягнення підтримуючої дози 1-10 мг/кг (призначається за 1 або 2 прийоми) до максимальної дози 200 мг/добу. Комбінована терапія з вальпроатами незалежно від іншої супутньої терапії 0,15 мг/кг (1 раз на добу) 0,3 мг/кг (1 раз на добу) Підвищення дози на 0,3 мг/кг кожні 1-2 тижні до досягнення підтримуючої дози 1-5 мг/кг/добу (призначається за 1 або 2 прийоми) до максимальної дози 200 мг/добу. Комбінована терапія без вальпроатів Цей режим повинен використовуватися з фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом, примідоном або іншими індукторами глюкуронізації ламотриджину. 0,6 мг/кг (2 прийоми) 1,2 мг/кг (2 прийоми) Підвищення дози на 1,2 мг/кг кожні 1-2 тижні до досягнення підтримуючої дози 5-15 мг/кг/добу (призначається за 1 або 2 прийоми) до максимальної дози 400 мг/добу. Цей режим повинен використовуватися з препаратами, які не інгібують та не індукують глюкуронізацію ламотриджину. 0,3 мг/кг (в 1 або 2 прийоми) 0,6 мг/кг (в 1 або 2 прийоми) Підвищення дози на 0,6 мг/кг кожні 1-2 тижні до досягнення підтримуючої дози 1-10 мг/кг/добу (1 або 2 прийоми) до максимальної дози 200 мг/добу. У пацієнтів, які приймають ПЕП, фармакокінетична взаємодія яких з ламотриджином нині невідома, повинен використовуватися режим дозування, рекомендований для застосування ламотриджину в комбінації з вальпроатами. Якщо розрахована добова доза у пацієнтів, які приймають вальпроати, становить 1-2 мг, можна призначити ламотриджин у дозі 2 мг через день протягом перших двох тижнів. Якщо розрахована добова доза у пацієнтів, які приймають вальпроати, становить менше 1 мг, ламотриджин не слід призначати. Діти молодші 3 років Застосування препарату Ламіктал® не вивчено як монотерапію у дітей віком до 2 років або як додаткову терапію у дітей віком до 1 місяця. Безпека та ефективність препарату Ламіктал® як додаткова терапія парціальних судом у дітей віком від 1 місяця до 2 років не встановлена. У дітей віком до 3 років застосування твердих лікарських форм (які попередньо не можна розчинити тощо) не дозволено. Загальні рекомендації щодо режиму дозування при лікуванні епілепсії При відміні супутніх ПЕП, або додаванні ПЕП, або застосуванні на фоні прийому ламотриджину інших лікарських препаратів або ПЕП необхідно брати до уваги те, що це може вплинути на фармакокінетику ламотриджину. Біполярний афективний розлад Дорослі у віці 18 років та старші Через ризик появи висипки не слід перевищувати початкову дозу препарату та наступний режим підвищення доз. Необхідно слідувати перехідному режиму дозування, який включає підвищення протягом 6 тижнів дози препарату Ламіктал® до підтримуючої стабілізуючої дози (Таблиця 3), після чого, за наявності показань, можна скасовувати інші психотропні препарати та/або ПЕП (Таблиця 4). Таблиця 3. Рекомендований режим підвищення дози препарату Ламіктал для досягнення підтримуючої добової стабілізуючої дози для дорослих (старше 18 років) при біполярному афективному розладі Режим дозування Тижня 1-2 Тижня 3-4 Тиждень 5 Цільова стабілізуюча доза (тиждень 6)** а) Комбінована терапія з інгібіторами глюкуронізації ламотриджину, наприклад, вальпроатами 12,5 мг (25 мг за день) 25 мг (1 раз на добу) 50 мг (в 1 або 2 прийоми на добу) 100 мг (1 або 2 прийоми на добу), максимальна добова доза 200 мг б) Комбінована терапія з інгібіторами глюкуронізації ламотриджину у пацієнтів, які не приймають інгібітори, такі як вальпроат. Цей режим повинен використовуватися з фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом, примідоном або іншими індукторами глюкуронізації ламотриджину. 50 мг (1 раз на добу) 100 мг (в 2 прийоми на добу) 200 мг (2 прийоми на добу) 300 мг на 6 тижні терапії, при необхідності збільшити дозу до 400 мг на добу на 7 тижні терапії (в 2 прийоми на добу) в) Монотерапія ламотриджином або комбінована терапія у пацієнтів, які приймають інші препарати, які не мають значної індукуючої або інгібуючої дії на глюкуронізацію ламотриджину. 25 мг (1 раз на добу) 50 мг (в 1 або 2 прийоми на добу) 100 мг (в 1 або 2 прийоми на добу) 200 мг (від 100 мг до 400 мг) (в 1 або 2 прийоми на добу) Примітка: у пацієнтів, які приймають пеп, фармакокінетична взаємодія яких з ламотриджином нині невідома, повинен використовуватися режим підвищення дози, рекомендований для застосування ламотриджину в комбінації з вальпроатами. ** Цільова стабілізуюча доза змінюється залежно від клінічного ефекту. а) Комбінована терапія з інгібіторами глюкуронізації ламотриджину, наприклад, вальпроатами Початкова доза препарату Ламіктал у пацієнтів, які додатково приймають препарати, що інгібують глюкуронізацію, такі як вальпроати, становить 25 мг через день протягом 2 тижнів, потім 25 мг 1 раз на добу протягом 2 тижнів. Дозу слід збільшити до 50 мг 1 раз на добу (або 2 прийоми) на 5 тижні. Звичайна цільова доза для отримання оптимального терапевтичного ефекту становить 100мг/добу (1 або 2 прийоми). Однак, доза може бути збільшена до максимальної добової дози 200 мг залежно від клінічного ефекту. б) Комбінована терапія з індукторами глюкуронізації ламотриджину у пацієнтів, які не приймають інгібітори, такі як вальпроати. Цей режим повинен використовуватися з фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом, примідоном та іншими індукторами глюкуронізації ламотриджину. Початкова доза препарату Ламіктал® у таких пацієнтів, які одночасно приймають препарати, що індукують глюкуронізацію ламотриджину і не приймають вальпроати, становить 50 мг 1 раз на добу протягом 2 тижнів, потім 100 мг на добу на 2 прийоми протягом 2 тижнів. На 5 тижні дозу слід збільшити до 200 мг на добу на 2 прийоми. На 6 тижні доза може бути збільшена до 300 мг на добу, проте звичайна цільова доза для досягнення оптимального терапевтичного ефекту становить 400 мг на добу (2 прийоми), і призначається, починаючи з 7 тижня лікування. в) Монотерапія ламотриджином або комбінована терапія у пацієнтів, які приймають препарати, які не мають суттєвого індукуючого або інгібуючого впливу на глюкуронізацію ламотриджину. Початкова доза препарату Ламіктал становить 25 мг 1 раз на добу протягом 2 тижнів, потім 50 мг на добу (в 1 або 2 прийоми) протягом 2 тижнів. На 5 тижні дозу слід збільшити до 100 мг на добу. Звичайна цільова доза для досягнення оптимального терапевтичного ефекту становить 200 мг на добу (1 або 2 прийоми). Однак у клінічних дослідженнях застосовувалися дози в діапазоні від 100 мг до 400 мг. Після досягнення цільової добової стабілізуючої дози, що підтримує, інші психотропні препарати можуть бути скасовані (Таблиця 4). Таблиця 4. Підтримуюча загальна добова доза препарату Ламіктал®, що стабілізує, для лікування біполярного афективного розладу після відміни супутніх психотропних препаратів або ПЕП Режим дозування Тиждень 1 Тиждень 2 Тиждень 3 і далі* а) Після відміни інгібіторів глюкуронізації ламотриджину, наприклад, вальпроатів Подвоїти дозу, що стабілізує, не перевищуючи 100 мг/тиж. Тобто цільова стабілізуюча доза 100 мг на добу збільшується на 1 тижні до 200 мг на добу. Зберегти дозу 200 мг на добу на 2 прийоми. б) Після відміни індукторів глюкуронізації ламотриджину залежно від вихідної дози. Цей режим повинен бути використаний при застосуванні фенітоїну, карбамазепіну, фенобарбіталу, примідону або інших індукторів глюкуронізації ламотриджину. 400 мг 300 мг 200 мг 300 мг 225 мг 150 мг 200 мг 150 мг 100 мг в) Після відміни інших психотропних препаратів у пацієнтів, які не приймають індуктори або інгібітори глюкуронізації ламотриджину Підтримувати цільову дозу, досягнуту в процесі режиму підвищення (200 мг на добу на 2 прийоми; діапазон доз від 100 мг до 400 мг). Примітка: у пацієнтів, які приймають ПЕП, фармакокінетична взаємодія яких з ламотриджином в даний час невідома, рекомендується підтримувати поточну дозу ламотриджину і добір ламотриджину необхідно проводити, ґрунтуючись на клінічній відповіді. * За необхідності доза може бути збільшена до 400 мг на добу. а) Терапія ламотриджином після відміни комбінованої терапії з інгібіторами глюкуронізації ламотриджину, наприклад, вальпроатами Відразу після відміни вальпроатів, цільову стабілізуючу дозу препарату Ламіктал слід подвоїти та підтримувати на цьому рівні. б) Терапія ламотриджином після відміни комбінованої терапії з індукторами глюкуронізації ламотриджину в залежності від вихідної підтримуючої дози. Цей режим повинен бути використаний при застосуванні фенітоїну, карбамазепіну, фенобарбіталу, примідону або інших індукторів глюкуронізації ламотриджину. Дозу препарату Ламіктал слід поступово знижувати протягом 3 тижнів після відміни індукторів глюкуронізації. в) Терапія ламотриджином після відміни супутніх психотропних препаратів, які не мають інгібуючого або індукуючого впливу на глюкуронізацію ламотриджину Під час відміни супутніх препаратів повинна бути збережена цільова доза препарату Ламіктал®, досягнута в процесі підвищення. Корекція добової дози препарату Ламіктал у пацієнтів з біполярним афективним розладом після додавання інших препаратів Відсутній клінічний досвід у корекції добових доз препарату Ламіктал після додавання інших препаратів. Однак на підставі досліджень щодо взаємодії препаратів можна надати такі рекомендації (Таблиця 5). Таблиця 5. Корекція добових доз препарату Ламіктал у пацієнтів з біполярним афективним розладом після додавання інших препаратів Режим дозування Поточна стабілізуюча доза ламотриджину (мг/добу) Тиждень 1 Тиждень 2 Тиждень 3 і далі а) Додавання інгібіторів глюкуронізації ламотриджину (наприклад, вальпроатів), залежно від вихідної дози ламотриджину 200 мг 100 мг Зберегти дозу 100 мг на добу. 300 мг 150 мг Зберегти дозу 150 мг на добу. 400 мг 200 мг Зберегти дозу 200 мг на добу. б) Додавання індукторів глюкуронізації ламотриджину у пацієнтів, які не отримують вальпроати, залежно від вихідної дози ламотриджину. Цей режим повинен бути використаний при застосуванні фенітоїну, карбамазепіну, фенобарбіталу, примідону або інших індукторів глюкуронізації ламотриджину. 200 мг 200 мг 300 мг 400 мг 150 мг 150 мг 225 мг 300 мг 100 мг 100 мг 150 мг 200 мг в) Додавання інших препаратів, які не мають значної індукуючої або інгібуючої дії на глюкуронізацію ламотриджину Підтримувати цільову дозу, досягнуту в процесі режиму підвищення (200 мг на добу; діапазон доз від 100 мг до 400 мг). Примітка: у пацієнтів, які приймають ПЕП, фармакокінетична взаємодія яких з ламотриджином нині невідома, повинен використовуватися режим дозування, рекомендований для застосування ламотриджину в комбінації з вальпроатами. Відміна терапії препаратом Ламіктал у пацієнтів з біполярним афективним розладом Під час проведення клінічних досліджень різка відміна препарату Ламіктал не викликала збільшення частоти, тяжкості або зміни характеру небажаних реакцій порівняно з плацебо. Таким чином, пацієнтам можна скасовувати препарат Ламіктал без поступового зниження його дози. Діти та підлітки молодші 18 років Препарат Ламіктал® не показаний для лікування біполярного афективного розладу у дітей та підлітків віком до 18 років. Безпека та ефективність застосування ламотриджину при біполярному афективному розладі у пацієнтів цієї вікової групи не оцінювалися. Таким чином, рекомендації щодо дозування не можуть бути надані. Загальні рекомендації щодо дозування препарату Ламіктал® у спеціальних груп пацієнтів Жінки, які приймають гормональні контрацептиви а) Застосування препарату Ламіктал® пацієнтами, які вже отримують гормональні контрацептиви: незважаючи на те, що пероральні гормональні контрацептиви підвищують кліренс ламотриджину, немає потреби у спеціальних рекомендаціях щодо режиму підвищення дози препарату Ламіктал® тільки на підставі прийому гормональних контрацептивів. Режим підвищення доз повинен відповідати рекомендованим вказівкам залежно від того, чи додається препарат Ламіктал до вальпроатів (інгібіторів глюкуронізації ламотриджину) або індукторам глюкуронізації ламотриджину; або препарат Ламіктал® застосовується за відсутності вальпроатів або індукторів глюкуронізації ламотриджину (див. Таблицю 1 для епілепсії та Таблицю 3 для біполярного афективного розладу). б) Застосування гормональних контрацептивів пацієнтами, які вже одержують підтримуючі дози препарату Ламіктал® та НЕ одержують індуктори глюкуронізації ламотриджину: у більшості випадків потрібне підвищення підтримуючої дози ламотриджину, але не більше ніж у 2 рази. При призначенні гормональних контрацептивів рекомендується підвищення дози ламотриджину на 50-100 мг на добу щотижня залежно від клінічної картини. Не рекомендується перевищувати ці цифри, якщо клінічний стан пацієнта не потребує подальшого підвищення дози препарату Ламіктал. в) Припинення прийому гормональних контрацептивів пацієнтами, які вже одержують підтримуючі дози препарату Ламіктал® та НЕ одержують індуктори глюкуронування ламотриджину: у більшості випадків потрібне зниження дози препарату Ламіктал®, але не більше ніж на 50%. Рекомендується поступове зниження добової дози препарату Ламіктал на 50-100 мг щотижня (швидкість зниження не повинна перевищувати 25% від добової дози на тиждень) протягом більше 3 тижнів, якщо клінічний стан пацієнта не потребує іншого. Застосування атазанавіру в комбінації з ритонавіром Незважаючи на той факт, що при сумісному застосуванні з атазанавіром у комбінації з ритонавіром концентрація ламотриджину в плазмі знижувалася, корекції режиму дозування препарату Ламіктал® при одночасному застосуванні з атазанавіром у комбінації з ритонавіром не потрібно. Підвищення дози препарату Ламіктал® повинно проводитися на підставі рекомендацій, виходячи з того, чи додається ламотриджин до терапії вальпроатами (інгібіторами глюкуронізації ламотриджину) або до терапії індукторами глюкуронізації ламотриджину, або ламотриджин застосовується у відсутності. У пацієнтів, які вже приймають підтримуючі дози препарату Ламіктал і не приймають індуктори глюкуронізації ламотриджину, при застосуванні атазанавіру в комбінації з ритонавіром дозу ламотриджину, можливо, буде необхідно підвищити, а при відміні атазанавіру в комбінації з ритонавіром. Пацієнти похилого віку (старше 65 років) Не потрібно корекції режиму дозування порівняно з схемою, що рекомендується. Фармакокінетика ламотриджину у цій віковій групі практично не відрізняється від такої у дорослих віком до 65 років. Порушення функції печінки Початкову, зростаючу та підтримуючу дози зазвичай слід зменшити приблизно на 50% та 75% у пацієнтів з помірним (стадія В за шкалою Чайлд-Пью) та тяжким (стадія С за шкалою Чайлд-Пью) ступенем порушення функції печінки відповідно. Зростаюча та підтримуюча дози повинні коригуватися залежно від клінічного ефекту. Порушення функції нирок Пацієнтам з нирковою недостатністю препарат Ламіктал слід застосовувати з обережністю. У пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності початкові дози препарату Ламіктал слід розраховувати відповідно до режиму дозування для пацієнтів, які приймають ПЕП. У пацієнтів із значним зниженням функції нирок може бути рекомендовано зниження підтримуючих доз.ПередозуванняСимптоми При прийомі доз, що перевищують у 10-20 разів максимальні терапевтичні, були зареєстровані випадки з летальним кінцем. Передозування виявлялося симптомами, що включали ністагм, атаксію, порушення свідомості, епілептичний напад та кому. При передозуванні у пацієнтів також спостерігається розширення інтервалу QRS (подовження часу внутрішньошлуночкової провідності). Лікування Рекомендована госпіталізація та проведення підтримуючої терапії відповідно до клінічної картини або рекомендацій національного токсикологічного центру.Запобіжні заходи та особливі вказівкиВисипання на шкірі Існують повідомлення про побічні явища з боку шкіри, які можуть виникати протягом перших 8 тижнів після початку терапії ламотриджином. Більшість висипань носить легкий характер і проходить самостійно, проте є повідомлення про висипання, які вимагали госпіталізації пацієнта та припинення прийому ламотриджину. Вони включали такі потенційно життєзагрозливі шкірні реакції, як синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла). Тяжкі шкірні реакції у дорослих хворих, які застосовують ламотриджин відповідно до загальноприйнятих рекомендацій, розвиваються з частотою приблизно 1 на 500 хворих на епілепсію. Приблизно в половині цих випадків зареєстровано синдром Стівенса-Джонсона (1 на 1000 хворих). У хворих із біполярними розладами частота тяжких шкірних висипань за даними клінічних досліджень становить приблизно 1 на 1000 хворих. Діти ризик розвитку важких шкірних висипань вище, ніж в дорослих. За наявними даними частота шкірних висипань, які вимагали госпіталізації, в дітей віком становила від 1 на 300 до 1 на 100 хворих дітей. У дітей початкові прояви висипки можуть бути помилково прийняті за інфекцію, тому лікарі повинні брати до уваги можливість реакції дітей на препарат, що проявляється розвитком висипки та лихоманки у перші 8 тижнів терапії. Крім того, сумарний ризик розвитку висипу значною мірою пов'язаний з: високою початковою дозою ламотриджину та перевищенням рекомендованої швидкості підвищення доз ламотриджину; одночасним застосуванням із вальпроатами. Обережність необхідна при призначенні пацієнтам, які мають в анамнезі алергічні реакції або висип у відповідь на прийом інших протиепілептичних препаратів, оскільки частота розвитку висипу (що не класифікувалася як серйозна) у пацієнтів з таким анамнезом спостерігалася втричі частіше при призначенні ламотриджину, ніж у пацієнтів анамнезом. При виявленні висипу всі пацієнти (дорослі та діти) мають бути одразу оглянуті лікарем. Прийом ламотриджину повинен бути негайно припинений за винятком випадків, коли очевидно, що розвиток висипу не пов'язаний з прийомом препарату. Не рекомендується відновлювати прийом ламотриджину у випадках, коли його попереднє призначення було скасовано у зв'язку з розвитком шкірної реакції, якщо очікуваний терапевтичний ефект від застосування препарату не перевищує ризик побічних ефектів. Повідомлялося,що висип може бути частиною синдрому гіперчутливості, пов'язаного з різними системними проявами, включаючи лихоманку, лімфаденопатію, набряклість обличчя та порушення з боку крові та печінки. Тяжкість прояву синдрому варіює в широких межах і в окремих випадках може призводити до розвитку синдрому ДВЗ та поліорганної недостатності. Необхідно відзначити, що ранні прояви синдрому гіперчутливості (тобто лихоманки, лімфаденопатії) можуть спостерігатися навіть якщо немає явних проявів висипу. При розвитку подібних симптомів хворий повинен негайно звернутися до лікаря і, якщо не буде встановлено іншу причину симптомів, ламотріджин слід відмінити.набряклість особи та порушення з боку крові та печінки. Тяжкість прояву синдрому варіює в широких межах і в окремих випадках може призводити до розвитку синдрому ДВЗ та поліорганної недостатності. Необхідно відзначити, що ранні прояви синдрому гіперчутливості (тобто лихоманки, лімфаденопатії) можуть спостерігатися навіть якщо немає явних проявів висипу. При розвитку подібних симптомів хворий повинен негайно звернутися до лікаря і, якщо не буде встановлено іншу причину симптомів, ламотріджин слід відмінити.набряклість особи та порушення з боку крові та печінки. Тяжкість прояву синдрому варіює в широких межах і в окремих випадках може призводити до розвитку синдрому ДВЗ та поліорганної недостатності. Необхідно відзначити, що ранні прояви синдрому гіперчутливості (тобто лихоманки, лімфаденопатії) можуть спостерігатися навіть якщо немає явних проявів висипу. При розвитку подібних симптомів хворий повинен негайно звернутися до лікаря і, якщо не буде встановлено іншу причину симптомів, ламотріджин слід відмінити.При розвитку подібних симптомів хворий повинен негайно звернутися до лікаря і, якщо не буде встановлено іншу причину симптомів, ламотріджин слід відмінити.При розвитку подібних симптомів хворий повинен негайно звернутися до лікаря і, якщо не буде встановлено іншу причину симптомів, ламотріджин слід відмінити. Асептичний менінгіт Розвиток асептичного менінгіту є оборотним при відміні препарату здебільшого та відновлюється у ряді випадків при повторному призначенні. Повторне призначення призводить до швидкого повернення симптомів, які часто бувають важчими. Ламотриджин не призначають повторно пацієнтам, у яких припинення лікування було асоційовано з асептичним менінгітом. Гормональні контрацептиви Вплив гормональних контрацептивів на фармакокінетику ламотриджину Було показано, що комбінований препарат етинілестрадіол/левоноргестрел (30 мкг/150 мкг) приблизно вдвічі підвищує кліренс ламотриджину, що призводить до зниження рівня ламотриджину в плазмі. При його призначенні для досягнення максимального терапевтичного ефекту необхідно підвищення підтримуючих доз ламотриджину, але не більше ніж у 2 рази. У жінок, які вже не приймають індуктори глюкуронування ламотриджину та приймають гормональні контрацептиви, схема лікування яких включає тиждень прийому неактивного препарату (або тижневу перерву у прийомі контрацептиву), у цей період часу спостерігатиметься поступове транзиторне підвищення концентрації ламотриджину. Підвищення концентрації буде виражено більше,якщо чергове збільшення дози ламотриджину проводитиметься безпосередньо перед прийомом або в період прийому неактивного препарату. Медичні працівники повинні опанувати клінічні навички ведення жінок, які на фоні лікування ламотриджином починають або припиняють приймати гормональні контрацептиви, оскільки це може вимагати корекції дози ламотриджину. Інші пероральні контрацептиви та гормональна замісна терапія не були вивчені, хоча вони можуть подібним чином впливати на фармакокінетичні параметри ламотриджину. Вплив ламотриджину на фармакокінетику гормональних контрацептивів Спільне призначення ламотриджину та комбінованого гормонального контрацептиву (що містить етинілестрадіол та левоноргестрел) призводить до помірного підвищення кліренсу левоноргестрелу та змін концентрації ФСГ та ЛГ. Вплив цих змін на овуляторну активність яєчників невідомий. Однак не можна виключити можливість, що у деяких хворих, які приймають ламотриджин та гормональні контрацептиви, ці зміни можуть спричинити зниження ефективності контрацептивів. Такі хворі мають бути проінструктовані необхідність негайно повідомляти лікаря про зміни у характері менструального циклу, тобто. про раптові кровотечі. Дигідрофолат редуктаза Ламотриджин є слабким інгібітором дигідрофолат редуктази, тому існує можливість втручання препарату в метаболізм фолатів при його тривалому призначенні. Однак було показано, що ламотриджин не викликав суттєвих змін концентрації гемоглобіну, середнього обсягу еритроцитів, концентрації фолатів, еритроцитів сироватки при тривалості призначення препарату до 1 року та не знижував концентрації фолатів в еритроцитах при призначенні ламотриджину тривалістю до 5 років. Вплив ламотриджину на катіонний переносник органічних субстратів Ламотриджин є інгібітором канальцевої секреції шляхом впливу на катіонний переносник білків. Це може призвести до підвищення концентрацій плазми деяких лікарських засобів, які виводяться головним чином через нирки. Спільне призначення ламотриджину та субстратів з вузьким терапевтичним діапазоном, наприклад, дофетиліду, не рекомендується. Ниркова недостатність Одноразове призначення ламотриджину хворим з тяжкою нирковою недостатністю не виявило значних змін концентрації ламотриджину. Однак накопичення глюкуронідного метаболіту є можливим, тому необхідно виявляти обережність при лікуванні хворих з нирковою недостатністю. Пацієнти, які приймають інші препарати, що містять ламотриджин Не можна призначати ламотриджин (у звичайних таблетках або розчинних/жувальних таблетках) хворим, які вже отримують будь-які інші препарати, що містять ламотриджин, без консультації лікаря. Епілепсія Різке скасування прийому ламотриджину, як і інших ПЕП, може спровокувати розвиток судом. Якщо різке припинення терапії не є вимогою безпеки (наприклад, при появі висипу), дозу ламотриджину слід поступово знижувати протягом 2-х тижнів. У літературі є повідомлення про те, що важкі судомні напади, включаючи епілептичний статус, можуть призвести до розвитку рабдоміолізу, поліорганних порушень та дисемінованого внутрішньосудинного згортання, іноді з фатальним результатом. Подібні випадки спостерігалися і при лікуванні хворих на ламотриджин. Суїцидальний ризик Симптоми депресії та/або біполярного розладу можуть спостерігатися у пацієнтів з епілепсією. Пацієнти з епілепсією та супутнім біполярним розладом знаходяться у групі високого ризику суїцидів. У 25-50% пацієнтів із біполярним розладом спостерігалася хоча б одна суїцидальна спроба; у таких пацієнтів може відзначатися посилення суїцидальних думок та суїцидальної поведінки (суїцидальність) на фоні прийому препаратів для лікування біполярного розладу, включаючи ламотриджин, а також без лікування. Суїцидальні думки та суїцидальна поведінка відзначалися у пацієнтів, які приймали ПЕП за декількома показаннями, включаючи епілепсію та біполярний розлад. Мета-аналіз рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень ПЕП (включно з ламотриджином) показав невелике збільшення суїцидального ризику. Механізм цієї дії невідомий і доступні дані не виключають можливості підвищення ризику суїциду при застосуванні ламотриджину. Таким чином,пацієнти повинні перебувати під ретельним наглядом щодо виникнення суїцидальних думок і поведінки. Пацієнти (та особи, які здійснюють догляд за пацієнтами) повинні бути поінформовані про необхідність медичної консультації у разі виникнення таких симптомів. Биполярное аффективное расстройство Дети и подростки младше 18 лет Лечение антидепрессантами связано с увеличением рисков суицидальных мыслей и поведения у детей и подростков с большой депрессией и другими психическими нарушениями. Клиническое ухудшение у пациентов с биполярным аффективным расстройством У пациентов с биполярным расстройством, получающих ламотриджин, необходимо тщательно мониторировать симптомы клинического ухудшения (включая появление новых симптомов) и суицидальности, особенно в начале курса лечения и в момент изменения дозы. Пациенты, у которых в анамнезе отмечались суицидальные мысли или суицидальное поведение, молодые пациенты и пациенты, у которых было выявлено возникновение в значительной степени суицидальных мыслей до начала терапии, находятся в группе высокого риска возникновения суицидальных мыслей или суицидального поведения, такие пациенты должны находиться под строгим наблюдением во время лечения. Пациенты (и лица, осуществляющие уход за пациентами) должны быть предупреждены о необходимости наблюдения за любыми ухудшениями состояния пациентов (включая появление новых симптомов) и/или появлением суицидальных мыслей/поведения или мыслей о причинении вреда себе и должны обратиться за медицинской помощью немедленно, если эти симптомы имеются. При этом следует оценить ситуацию и внести соответствующие изменения в режим терапии, включая возможность отмены препарата у пациентов, у которых имеется клиническое ухудшение (включая появление новых симптомов) и/или появление суицидальных мыслей/поведения, особенно если эти симптомы тяжелые, с внезапным началом и ранее не отмечавшиеся. Влияние на способность к вождению автотранспорта и управлению механизмами Два проведенных исследования с участием здоровых добровольцев показали, что влияние ламотриджина на точную визуально-двигательную координацию, движения глаз и субъективный седативный эффект не отличалось от влияния плацебо. Имеются сообщения о побочных эффектах ламотриджина неврологического характера, таких как головокружение и диплопия. Поэтому прежде, чем сесть за руль автомобиля или управлять механизмами, больные должны оценить влияние ламотриджина на свое состояние. Так как эффект всех противоэпилептических средств имеет индивидуальную вариабельность, то пациенты должны проконсультироваться со своим врачом о возможности водить машину.Условия отпуска из аптекПо рецептуВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: Ламотриджин – 50,0 мг; Допоміжні речовини: Лактози моногідрат – 49,4 мг; Целюлоза мікрокристалічна – 49,4 мг; Карбоксиметилкрохмаль натрію – 5,0 мг; Повідон – 5,0 мг; Магнію стеарат – 0,4 мг; Барвник заліза оксид жовтий – 0,4 мг. По 10 таблеток у блістері із ПВХ/алюмінієвої фольги. По 3 блістери разом з інструкцією із застосування в картонній пачці.Опис лікарської формиТаблетки від блідо-жовтого до жовто-коричневого кольору, квадратні із закругленими кутами. Одна сторона плоска з видавленим написом "GSEE1", інша сторона багатогранна, з опуклим квадратом з видавленою цифрою 50.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засібФармакокінетикаВсмоктування Ламотриджин швидко і повністю всмоктується з кишечника, практично не піддаючись пресистемному метаболізму першого проходження. Максимальна концентрація у плазмі досягається приблизно через 2,5 години після перорального прийому препарату. Час досягнення максимальної концентрації незначно збільшується після їди, але ступінь абсорбції залишається незмінною. Фармакокінетика має лінійний характер прийому одноразової дози до 450 мг (найбільша досліджена доза). Спостерігаються значні індивідуальні коливання максимальної концентрації у рівноважному стані, проте з рідкісними коливаннями кожного окремого пацієнта. Розподіл Ламотриджин зв'язується з білками плазми приблизно на 55%. Малоймовірно, що вивільнення препарату через білки може призводити до розвитку токсичного ефекту. Об'єм розподілу становить 0,92-1,22 л/кг. Метаболізм У метаболізмі ламотриджину бере участь фермент урідіндифосфатглюкуронілтранфераза (УДФ-глюкуронілтрансфераза). Ламотриджин невеликою мірою підвищує свій власний метаболізм залежно від дози. Однак немає жодних даних, що підтверджують, що ламотриджин впливає на фармакокінетику інших протиепілептичних препаратів і що між ламотриджином та іншими препаратами, що метаболізуються системою цитохрому Р450, можлива взаємодія. Виведення У здорових дорослих середній рівноважний кліренс ламотриджину становить у середньому 39±14 мл/хв. Ламотриджин метаболізується з утворенням глюкуронідів, які виводяться нирками. Менш 10% препарату виводиться через нирки у незміненому вигляді, близько 2% через кишечник. Кліренс та період напіввиведення не залежать від дози. Період напіввиведення у здорових дорослих становить у середньому від 24 до 35 годин. У хворих із синдромом Жильбера спостерігалося зниження кліренсу препарату на 32% порівняно з контрольною групою, що, однак, не виходило за межі нормальних значень загальної популяції. На період напіввиведення ламотриджину великий вплив мають одночасно прийняті лікарські препарати. Середній період напіввиведення знижується приблизно до 14 годин при одночасному застосуванні з препаратами-індукторами глюкуронування, такими як карбамазепін та фенітоїн, і підвищується в середньому до 70 годин при одночасному застосуванні з вальпроатами. Особливі групи пацієнтів Діти У дітей кліренс ламотриджину при розрахунку на масу тіла вищий, ніж у дорослих; він найвищий в дітей віком до 5 років. У дітей період напіввиведення ламотриджину зазвичай коротший, ніж у дорослих. Його середнє значення приблизно дорівнює 7 годинам при одночасному застосуванні з препаратами, що індукують глюкуронування, такими як карбамазепін і фенітоїн, і підвищується в середньому до 45-50 годин при одночасному застосуванні з вальпроатами. Пацієнти похилого віку Клінічно значущі відмінності у кліренсі ламотриджину у хворих похилого віку порівняно з молодими пацієнтами не виявлено. Пацієнти з порушенням функції нирок При порушенні функції нирок початкова доза ламотриджину розраховується відповідно до стандартної схеми призначення протиепілептичного препарату. Зниження дози може бути потрібне лише при значному зниженні функції нирок. Пацієнти з порушенням функції печінки Початкова, зростаюча та підтримуюча дози повинні бути зменшені приблизно на 50% у пацієнтів з помірним ступенем печінкової недостатності (клас В за класифікацією Чайлд-П'ю) та на 75% у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю (клас С за класифікацією Чайлд-П'ю). Збільшення дози та підтримуюча доза повинні коригуватися залежно від клінічного ефекту. Клінічна ефективність у пацієнтів з біполярним афективним розладом Ефективність у запобіганні розладам настрою у пацієнтів з біполярними розладами була продемонстрована у двох фундаментальних клінічних дослідженнях. В результаті комбінованого аналізу отриманих результатів було встановлено, що тривалість ремісії, що визначалася як час до виникнення першого епізоду депресії та до першого епізоду манії/гіпоманії/змішаного епізоду манії та гіпоманії після стабілізації, довше у групі ламотриджину порівняно з плацебо. Тривалість ремісії більш виражена депресії.ФармакодинамікаЛамотриджин є блокатором потенціалзалежних натрієвих каналів. У культурі нейронів він викликає потенціалзалежну блокаду імпульсації, що безперервно повторюється, і пригнічує патологічне вивільнення глютамінової кислоти (амінокислота, що грає ключову роль у розвитку епілептичних нападів), а також інгібує деполяризацію, викликану глютаматом.Показання до застосуванняЕпілепсія Діти від 3 до 12 років Епілепсія (парціальні та генералізовані напади, включаючи тоніко-клонічні судоми, а також напади при синдромі Леннокса-Гасто) у складі комбінованої терапії. Після досягнення контролю епілепсії на тлі комбінованої терапії супутні протиепілептичні препарати (ПЕП) можуть бути відмінені, і прийом ламотриджину продовжено у монотерапії. Монотерапія типових абсансів. Дорослі та діти (старші 12 років) Епілепсія (парціальні та генералізовані напади, включаючи тоніко-клонічні судоми, а також напади при синдромі Леннокса-Гасто) у складі комбінованої терапії або монотерапії. Біполярний афективний розлад Дорослі (18 років та старші) Попередження порушень настрою (депресії, манії, гіпоманії, змішаних епізодів) у хворих з біполярним афективним розладом.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до ламотриджину або до будь-якого іншого компонента препарату.Вагітність та лактаціяФертильність Дослідження щодо вивчення репродуктивної функції тварин при застосуванні ламотриджину не виявили порушення фертильності. Дослідження щодо впливу ламотриджину на фертильність людини не проводилися. Вагітність Ризик, пов'язаний з ПЕП загалом Жінкам, здатним до народження дітей, необхідно проконсультуватися з фахівцями. Якщо жінка планує вагітність, необхідність лікування ПЕП повинна бути переглянута. У жінок, яким проводиться лікування епілепсії, слід уникати раптового припинення протиепілептичної терапії, оскільки це може призвести до відновлення нападів, що може мати серйозні наслідки для жінки та майбутньої дитини. У потомства матерів, які отримували ПЕП, ризик вроджених вад розвитку збільшується в 2-3 рази порівняно з очікуваною захворюваністю населення в цілому, що становить близько 3%. Найчастіше реєструються пороками є заяча губа, вади серця і судин, дефекти розвитку нервової трубки. Множинна терапія ПЕП пов'язана з вищим ризиком виникнення вроджених вад розвитку, ніж монотерапія, у зв'язку з цим? по можливості слід застосовувати монотерапію. Ризик, пов'язаний із прийомом ламотриджину Ламотриджин має легкий інгібуючий вплив на редуктазу дигідрофолієвої кислоти і тому, теоретично, може призвести до підвищеного ризику порушення розвитку ембріона та плода внаслідок зниження рівнів фолієвої кислоти. Слід розглянути можливість прийому фолієвої кислоти під час планування вагітності та на ранніх стадіях вагітності. Дані післяреєстраційного спостереження з кількох проспективних регістрів вагітності дозволили задокументувати результати вагітностей близько 8700 жінок, які отримували монотерапію препаратом Ламіктал у першому триместрі вагітності. У цілому нині, отримані дані не підтверджують загального збільшення ризику виникнення вроджених вад розвитку. Хоча з обмеженої кількості регістрів вагітності є повідомлення про збільшення ризику пороків ротової порожнини, завершене дослідження на кшталт випадок-контроль не виявило збільшення ризику розвитку пороків ротової порожнини в порівнянні з іншими серйозними вадами розвитку, що виникають після застосування ламотриджину. Даних щодо застосування препарату Ламіктал при комбінованій терапії недостатньо, щоб оцінити, чи пов'язаний ризик виникнення пороків розвитку з іншими препаратами, що застосовуються в комбінації з ламотриджином. Так само, як і інші препарати, препарат Ламіктал повинен призначатися під час вагітності тільки в тому випадку, якщо очікувана терапевтична користь перевищує потенційний ризик. Фізіологічні зміни при вагітності можуть впливати на концентрацію ламотриджину та/або його терапевтичний ефект. Є повідомлення про зниження концентрації ламотриджину у крові під час вагітності. Призначення препарату Ламіктал вагітним має бути забезпечене відповідною тактикою ведення хворих. Період грудного вигодовування Ламотриджин різною мірою проникає в грудне молоко, загальна концентрація ламотриджину у дітей, які перебувають на грудному вигодовуванні, може досягати приблизно 50% від концентрації ламотриджину, зареєстрованої у матері. Таким чином, у деяких дітей, які перебувають на грудному вигодовуванні, сироваткові концентрації ламотриджину можуть досягати рівнів, при яких виявляються фармакологічні ефекти. Необхідно співвідносити потенційну користь від годування грудним молоком та потенційний ризик розвитку небажаних реакцій у дитини. Якщо жінка, яка приймає препарат Ламіктал, вирішує годувати грудьми, то у дитини необхідно моніторувати появу будь-яких небажаних реакцій.Побічна діяНебажані реакції, виявлені під час клінічних досліджень у пацієнтів з епілепсією або біполярним афективним розладом, були поділені на окремі розділи, специфічні для застосування. Додаткові небажані реакції, виявлені в ході післяреєстраційного спостереження та обох показань до застосування, включені до розділу "Постреєстраційне спостереження". При розгляді загального профілю безпеки препарату Ламіктал слід ознайомитися з інформацією, що міститься у всіх трьох розділах. Небажані реакції, представлені нижче, перераховані відповідно до ураження органів і систем органів і частотою народження. Частота народження визначається таким чином: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 і < 1/10), нечасто (≥ 1/1 000 і Частота народження небажаних реакцій Епілепсія Наступні небажані реакції були виявлені під час клінічних досліджень у пацієнтів з епілепсією та при визначенні загального профілю безпеки препарату Ламіктал® повинні розглядатися спільно з небажаними реакціями, виявленими у ході клінічних досліджень у пацієнтів з біполярним афективним розладом та післяреєстраційного застосування препарату. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин - Дуже часто: шкірний висип; Рідко: синдром Стівенса-Джонсона; Дуже рідко: токсичний епідермальний некроліз. У подвійних сліпих додаткових клінічних дослідженнях у дорослих шкірні висипи виникали у 10% пацієнтів і менше, які приймали препарат Ламіктал®, і у 5% пацієнтів, які приймали плацебо. У 2% пацієнтів виникнення шкірного висипу спричинило відміну препарату Ламіктал®. Висипання, зазвичай макуло-папульозного характеру, в основному з'являється протягом 8 тижнів з початку терапії і проходить після відміни препарату Ламіктал®. Є повідомлення про рідкісні випадки розвитку тяжкого, потенційно небезпечного життя шкірного висипу, включаючи синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайелла). Хоча в більшості випадків при відміні препарату відбувався зворотний розвиток симптомів, у деяких хворих залишалися незворотні рубці, і в окремих випадках були зареєстровані смертельні наслідки, пов'язані з прийомом препарату. Загальний ризик розвитку висипу тісно пов'язаний із: високими початковими дозами препарату Ламіктал® та перевищенням рекомендованої дози при його застосуванні; супутнім застосуванням вальпроатів. Також було отримано повідомлення про розвиток висипки в рамках синдрому гіперчутливості, пов'язаного з різними системними проявами**. Порушення з боку крові та лімфатичної системи - Дуже рідко: гематологічні порушення (включаючи нейтропенію, лейкопенію, анемію, тромбоцитопенію, панцитопенію, апластичну анемію, агранулоцитоз), лімфаденопатію. Гематологічні порушення та лімфаденопатія можуть бути пов'язані або не пов'язані із синдромом гіперчутливості**. Порушення з боку імунної системи - Дуже рідко: синдром гіперчутливості** (включаючи такі симптоми, як лихоманка, лімфаденопатія, набряк обличчя, порушення крові та функції печінки, синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання (ДВЗ), поліорганна недостатність). ** Також були отримані повідомлення про розвиток висипки в рамках синдрому гіперчутливості, пов'язаного з різними системними проявами, включаючи лихоманку, лімфаденопатію, набряк обличчя та порушення з боку крові та функції печінки. Синдром протікає з різним ступенем клінічної тяжкості і може в окремих випадках призводити до розвитку ДВС-синдрому та поліорганної недостатності. Важливо відзначити, що ранні прояви гіперчутливості (наприклад, пропасниця, лімфаденопатія) можуть бути присутніми навіть за відсутності явних ознак висипу. При розвитку таких ознак і симптомів пацієнта слід негайно оглянути лікарем, і, якщо не буде встановлено іншу причину розвитку симптомів, препарат Ламіктал® слід відмінити. Порушення психіки: - Часто: агресивність, дратівливість; Дуже рідко: тики, галюцинації, сплутаність свідомості. Порушення з боку нервової системи: - Дуже часто: головний біль; Часто: сонливість, безсоння, запаморочення, тремор; Нечасто: Атаксія; Рідко: ністагм. Порушення з боку органу зору: - Нечасто: диплопія, нечіткість зору. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: - Часто: нудота, блювання, діарея. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів - Дуже рідко: підвищення активності печінкових ферментів, порушення функції печінки, печінкова недостатність. Порушення функції печінки зазвичай розвиваються у поєднанні з реакціями гіперчутливості, але в поодиноких випадках відзначалися і відсутність явних ознак гіперчутливості. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини - Дуже рідко: вовчаково-подібний синдром. Загальні розлади та порушення у місці введення - Часто: стомлюваність. Біполярний афективний розлад Наступні небажані реакції були виявлені під час клінічних досліджень у пацієнтів з біполярним афективним розладом та при визначенні загального профілю безпеки препарату Ламіктал® повинні розглядатися спільно з небажаними реакціями, виявленими під час клінічних досліджень у пацієнтів з епілепсією та післяреєстраційного спостереження. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин - Дуже часто: шкірний висип; Рідко: синдром Стівенса-Джонсона. При оцінці всіх досліджень (контрольованих і неконтрольованих) по препарату Ламіктал® у пацієнтів з біполярним афективним розладом % пацієнтів, які отримували препарат Ламіктал®, та у 6% пацієнтів, які отримували плацебо. Порушення з боку нервової системи: - Дуже часто: головний біль; Часто: ажитація, сонливість, запаморочення. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини - Часто: артралгія. Загальні розлади та порушення у місці введення - Часто: біль, біль у спині. Післяреєстраційне спостереження Цей розділ включає небажані реакції, виявлені в ході післяреєстраційного спостереження за обома показаннями до застосування. При визначенні загального профілю безпеки препарату Ламіктал дані небажані реакції повинні розглядатися спільно з небажаними реакціями, виявленими в ході клінічних досліджень у пацієнтів з епілепсією та біполярним афективним розладом. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин - Рідко: алопеція. Порушення психіки – Дуже рідко: нічні кошмари. Порушення з боку нервової системи - Дуже часто: сонливість, атаксія, біль голови, запаморочення; Часто: ністагм, тремор, безсоння; Рідко: асептичний менінгіт; Дуже рідко: ажитація, нестійкість ходи, рухові розлади, погіршення симптомів хвороби Паркінсона, екстрапірамідні розлади, хореоатетоз. Є повідомлення про те, що препарат Ламіктал може погіршувати симптоми паркінсонізму у пацієнтів з хворобою Паркінсона і в поодиноких випадках викликати екстрапірамідні симптоми та хореоатетоз у пацієнтів без попередніх порушень. Порушення з боку органу зору: - Дуже часто: диплопія, нечіткий зір; Рідко: кон'юнктивіт. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: - Дуже часто: нудота, блювання; Часто діарея. Тільки при епілепсії Порушення з боку нервової системи Дуже рідко: підвищення частоти судомних нападів.Взаємодія з лікарськими засобамиУДФ-глюкуронілтрансфераза є основним ферментом, що метаболізує ламотриджин. Немає даних про здатність ламотриджину викликати клінічно значущу індукцію або інгібування мікросомальних ферментів печінки. У зв'язку з цим взаємодія між ламотриджином і препаратами, що метаболізуються ізоферментами цитохрому Р450, малоймовірна. Ламотриджин може індукувати свій метаболізм, але цей ефект виражений рівномірно і не має клінічно значущих наслідків. Таблиця 6. Вплив інших препаратів на глюкуронування ламотриджину Потужні інгібітори глюкуронування ламотриджину Потужні індуктори глюкуронування ламотриджину Препарати, що мало впливають на глюкуронування ламотриджину. Вальпроєва кислота Карбамазепін, фенітоїн, примідон, фенобарбітал, рифампіцин, лопінавір/ритонавір, атазанавір/ритонавір, комбінований препарат етинілестрадіол/левоноргестрел Препарати літію, бупропіон, оланзапін, окскарбазепін, фелбамат, габапентин, леветирацетам, прегабалін, топірамат, зонізамід, арипіпразол Вплив інших пероральних контрацептивів та замісної гормональної терапії не вивчався, хоча вони можуть впливати на фармакокінетичні показники ламотриджину. Взаємодія з ПЕП Вальпроєва кислота, яка пригнічує глюкуронування ламотриджину, знижує швидкість його метаболізму і подовжує його середній період напіввиведення майже в 2 рази. Деякі ПЕП (такі як фенітоїн, карбамазепін, фенобарбітал та примідон), які індукують мікросомальні ферменти печінки, прискорюють глюкуронування ламотриджину та його метаболізм. Повідомлялося про розвиток небажаних реакцій з боку ЦНС, що включали запаморочення, атаксію, диплопію, нечіткість зору та нудоту у хворих, які почали приймати карбамазепін на фоні терапії ламотриджином. Ці симптоми зазвичай проходили після зниження дози карбамазепіну. Аналогічний ефект спостерігався при прийомі ламотриджину та окскарбазепіну здоровими добровольцями, результат зниження доз не вивчався. При одночасному застосуванні ламотриджину у дозі 200 мг та окскарбазепіну у дозі 1200 мг ні окскарбазепін, ні ламотриджин не порушують метаболізм один одного. Поєднане застосування фелбамату в дозі 1200 мг 2 рази на добу та ламотриджину 100 мг 2 рази на добу не призводило до клінічно значущих змін фармакокінетики ламотриджину. При одночасному застосуванні ламотриджину і габапентину кліренс ламотриджину не змінювався. Можливі лікарські взаємодії леветирацетаму та ламотриджину досліджувалися при оцінці сироваткових концентрацій обох препаратів у ході плацебо-контрольованих клінічних досліджень. Ці дані показують, що ламотриджин та леветирацетам не впливають на фармакокінетику один одного. Не спостерігалося впливу прегабаліну в дозі 200 мг 3 рази на добу на рівноважні концентрації ламотриджину, таким чином прегабалін та ламотриджин не взаємодіють фармакокінетично один з одним. Застосування топірамату не призводило до зміни концентрації ламотриджину у плазмі. Однак прийом ламотриджину спричиняв збільшення концентрації топірамату на 15%. Прийом зонізаміду (у дозі 200-400 мг на добу) у ході клінічної програми одночасно з ламотриджином (у дозі 150-500 мг на добу) не спричиняв зміни фармакокінетичних параметрів ламотриджину. Дослідження показали, що ламотриджин не впливає на концентрацію інших ПЕП у плазмі крові. Результати досліджень in vitro показали, що ламотриджин не витісняє інші ПЕП у зв'язку з білками плазми. Взаємодія при поєднаному застосуванні з іншими психотропними препаратами Ламотриджин у дозі 100 мг/день не викликає порушення фармакокінетики безводного глюконату літію (по 2 г 2 рази на добу протягом 6 днів) при їх одночасному застосуванні. Багаторазовий прийом бупропіону внутрішньо не надає статистично значущого впливу на фармакокінетику одноразової дози ламотриджину і викликає незначне збільшення AUC (площі під фармакокінетичною кривою "концентрація-час") ламотриджину глюкуроніду. Оланзапін у дозі 15 мг знижує AUC та Сmах ламотриджину в середньому на 24% та 20% відповідно, що клінічно незначно. Ламотриджин у дозі 200 мг не змінює кінетики оланзапіну. Багаторазовий прийом ламотриджину в дозі 400 мг на добу не мав клінічно значущого ефекту на фармакокінетику рисперидону після прийому разової дози 2 мг здоровими добровольцями. При цьому відзначалася сонливість: у 12 з 14 пацієнтів при одночасному застосуванні ламотриджину та рисперидону; у 1 з 20 пацієнтів при прийомі лише рисперидону; в жодного пацієнта прийому одного ламотриджина. У дослідженні у 18 дорослих пацієнтів з біполярним афективним розладом, які отримували за встановленою схемою ламотриджин у дозі 100 мг на добу, дози арипіпразолу збільшували з 10 мг на добу до кінцевого значення 30 мг на добу протягом 7-денного періоду і далі продовжили лікування. з прийомом препарату 1 раз на добу ще протягом 7 днів. Спостерігалося середнє зниження приблизно на 10% Cmax та AUC ламотриджину. Ймовірно, такий вплив не матиме клінічних наслідків. Інгібування дії ламотриджину амітриптилином, бупропіоном, клоназепамом, флуоксетином, галоперидолом або лоразепамом має мінімальний вплив на утворення первинного метаболіту ламотриджину 2-N-глюкуроніду. Вивчення метаболізму буфуралолу мікросомальними ферментами печінки, виділеними у людини, дозволяє зробити висновок, що ламотриджин не знижує кліренс препаратів, що метаболізуються переважно ізоферментами CYP2D6. Результати досліджень in vitro також дозволяють припустити, що клозапін, фенелзин, рисперидон, сертралін або тразодон навряд чи можуть впливати на кліренс ламотриджину. Взаємодія з гормональними контрацептивами Вплив гормональних контрацептивів на фармакокінетику ламотриджину Прийом комбінованих пероральних контрацептивів, що містять 30 мкг етинілестрадіолу і 150 мкг левоноргестрелу, викликає приблизно двократне підвищення кліренсу ламотриджину (після його прийому внутрішньо), що призводить до зниження AUC і Сmах ламотриджину в середньому. Протягом тижня, вільного від прийому активного препарату, спостерігається підвищення концентрації плазми ламотриджину. при цьому концентрація ламотриджину. виміряна наприкінці цього тижня перед введенням наступної дози, що в середньому в 2 рази вище, ніж у період активної терапії. Вплив ламотриджину на фармакокінетику гормональних контрацептивів У період рівноважних концентрацій ламотриджин у дозі 300 мг не впливає на фармакокінетику етинілестрадіолу – компонента комбінованого перорального контрацептиву. Відзначалося невелике підвищення кліренсу другого компонента перорального контрацептиву - левоноргестрела, що призводило до зниження AUC і Сmах левоноргестрелу на 19% і 12% відповідно. Вимірювання сироваткових концентрацій фолікулостимулюючого гормону (ФСГ), лютеїнізуючого гормону (ЛГ) та естрадіолу під час цього дослідження виявило невелике зменшення придушення гормональної активності яєчників у деяких жінок, хоча вимірювання плазмової концентрації прогестерону в жодній з 16 жінок не виявило гормональних підт.Вплив помірного підвищення кліренсу левоноргестрелу та зміни плазмових концентрацій ФСГ та ЛГ на овуляційну активність яєчників не встановлено. Вплив інших доз ламотриджину (крім 300 мг/день) не вивчався і дослідження з включенням інших гормональних препаратів не проводилися. Взаємодія з іншими препаратами Рифампіцин підвищує кліренс ламотриджину та знижує його період напіввиведення завдяки індукції мікросомальних ферментів печінки, відповідальних за глюкуронування. Хворим, які приймають рифампіцин як супутню терапію, режим призначення ламотриджину повинен відповідати схемі, що рекомендується при одночасному застосуванні ламотриджину та препаратів. що індукують глюкуронування. При застосуванні лопінавіру та/або ритонавіру спостерігалося зниження приблизно на 50% концентрації ламотриджину у плазмі, можливо, внаслідок індукції глюкуронування. У пацієнтів, які одночасно приймають лопінавір та/або ритонавір, слід рекомендувати схему дозування ламотриджину з супутніми індукторами глюкуронування. У дослідженні у здорових добровольців прийом атазанавіру та/або ритонавіру (300 мг/100 мг) призводив до зниження значень AUC та Сmах ламотриджину (в разовій дозі 100 мг) приблизно на 32% та 6% відповідно. Результати досліджень in vitro показали, що саме ламотриджин є інгібітором катіонних переносників органічних субстратів у потенційно клінічно значимих концентраціях. Ці дані показують, що ламотриджин є потужнішим інгібітором (половина інгібуючої концентрації (IC50) варіює від 53,8 нмоль/л до 186 нмоль/л відповідно), ніж циметидин. Вплив на лабораторні показники Ламотриджин, як повідомляється, впливає на проведення деяких експрес-методів аналізу сечі з метою виявлення заборонених препаратів, які можуть призвести до неправдивих результатів, особливо при виявленні фенциклідину (дисоціативний анестетик). Для підтвердження позитивного результату слід використовувати більш специфічний альтернативний хімічний метод.Спосіб застосування та дозиВсередину. Таблетки слід ковтати повністю, не розжовувати, не розламувати. Якщо розрахована доза препарату Ламіктал® (наприклад, при застосуванні у дітей (тільки при епілепсії) або у пацієнтів з порушенням функції печінки) не може бути поділена на цілу кількість таблеток нижчої дози, то пацієнту має бути призначена така доза, яка відповідає найближчому значенню цілої таблетки нижчої дози. Відновлення застосування препарату У разі відновлення застосування препарату Ламіктал® лікарі повинні оцінити необхідність підвищення підтримуючої дози у пацієнтів, які припинили прийом препарату з будь-якої причини, оскільки високі початкові дози та перевищення дози, що рекомендується, асоціюються з ризиком розвитку тяжкого висипу. Чим більше пройшло часу після останнього прийому препарату, тим більшою обережністю слід підвищувати дозу до підтримуючої. Якщо час після припинення прийому перевищує 5 періодів напіввиведення, то доза ламотриджину повинна підвищуватися до підтримуючої відповідно до відповідної схеми. Терапію препаратом Ламіктал не слід відновлювати у пацієнтів, припинення лікування у яких було пов'язане з появою висипу, крім випадків, коли потенційна користь від такої терапії явно перевищує можливі ризики. Епілепсія Монотерапія епілепсії Дорослі та діти віком від 12 років (Таблиця 1) Початкова доза препарату Ламіктал при монотерапії становить 25 мг 1 раз на добу протягом 2 тижнів з подальшим підвищенням дози до 50 мг 1 раз на добу протягом 2 тижнів. Потім дозу слід збільшувати максимально на 50-100 мг кожні 1-2 тижні, доки не буде досягнуто оптимального терапевтичного ефекту. Звичайна підтримуюча доза для досягнення оптимального терапевтичного ефекту становить 100-200 мг на добу на 1 або 2 прийоми. Деяким пацієнтам для досягнення бажаного терапевтичного ефекту потрібна доза препарату Ламіктал® 500 мг на добу. Діти віком від 3 до 12 років (Таблиця 2) Початкова доза препарату Ламіктал® при монотерапії пацієнтів з типовими абсансами становить 0,3 мг/кг/добу на 1 або 2 прийоми протягом 2 тижнів з подальшим підвищенням дози до 0,6 мг/кг/добу на 1 або 2 прийоми протягом наступних 2 тижні. Потім дозу слід збільшувати максимально на 0,6 мг/кг кожні 1-2 тижні, доки не буде досягнутий оптимальний терапевтичний ефект. Ця обставина дозволяє відносно точно дозувати препарат у дітей з масою тіла 40 кг і більше. Звичайна підтримуюча доза для досягнення оптимального терапевтичного ефекту становить від 1 до 10 мг/кг/сут на 1 або 2 прийоми, хоча деяким пацієнтам з типовими абсансами для досягнення бажаного терапевтичного ефекту потрібні вищі дози. Через ризик розвитку висипки не слід перевищувати початкову дозу препарату та рекомендований режим підвищення дози. У складі комбінованої терапії епілепсії Дорослі та діти віком від 12 років (Таблиця 1) У пацієнтів, які вже отримують вальпроат у поєднанні з іншими ПЕП або без них, початкова доза препарату Ламіктал становить 25 мг через день протягом 2 тижнів, надалі – по 25 мг 1 раз на добу протягом 2 тижнів. Потім дозу слід збільшувати максимально на 25-50 мг кожні 1-2 тижні, доки не буде досягнуто оптимального терапевтичного ефекту. Звичайна підтримуюча доза для досягнення оптимального терапевтичного ефекту становить 100-200 мг на добу на 1 або 2 прийоми. У таких пацієнтів, які отримують супутню терапію ПЕП або інші препарати, що індукують глюкуронізацію ламотриджину в поєднанні або без інших ПЕП (за винятком вальпроатів), початкова доза препарату Ламіктал становить 50 мг 1 раз на добу протягом 2 тижнів, надалі - 100 мг/сут на 2 прийоми протягом 2 тижнів. Потім дозу слід збільшувати максимально на 100 мг кожні 1-2 тижні, доки не буде досягнуто оптимального терапевтичного ефекту. Звичайна підтримуюча доза становить 200-400 мг/сут на 2 прийоми. Деяким пацієнтам для досягнення бажаного терапевтичного ефекту може знадобитися доза 700 мг на добу. У пацієнтів, які приймають інші препарати, які суттєво не інгібують та не індукують глюкуронізацію ламотриджину, початкова доза препарату Ламіктал становить 25 мг 1 раз на добу протягом 2 тижнів, надалі – 50 мг 1 раз на добу протягом 1 тижня. Потім дозу слід збільшувати максимально на 50-100 мг кожні 1-2 тижні, доки не буде досягнуто оптимального терапевтичного ефекту. Звичайна підтримуюча доза становить 100-200 мг/сут на 1 або 2 прийоми. Таблиця 1. Рекомендований режим дозування препарату Ламіктал® при лікуванні епілепсії у дорослих та дітей віком від 12 років Режим дозування Тиждень 1-2 Тиждень 3-4 Підтримуюча доза Монотерапія 25 мг (1 раз на добу) 50 мг (1 раз на добу) 100-200 мг (в 1 або 2 прийоми). Для досягнення терапевтичного ефекту дози можуть бути збільшені на 50-100 мг кожні 1-2 тижні. Комбінована терапія з вальпроатами незалежно від іншої супутньої терапії 12,5 мг (призначається по 25 мг за день) 25 мг (1 раз на добу) 100-200 мг (в 1 або 2 прийоми). Для досягнення терапевтичного ефекту дози можуть бути збільшені на 25-50 мг кожні 1-2 тижні. Комбінована терапія без вальпроатів Цей режим повинен використовуватися з фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом, примідоном або іншими індукторами глюкуронізації ламотриджину. 50 мг (1 раз на добу) 100 мг (2 прийоми) 200-400 мг (2 прийоми). Для досягнення терапевтичного ефекту дози можна збільшити на 100 мг кожні 1-2 тижні. Цей режим повинен використовуватися з іншими препаратами, які суттєво не інгібують та не індукують глюкуронізацію ламотриджину. 25 мг (1 раз на добу) 50 мг (1 раз на добу) 100-200 мг (в 1 або 2 прийоми). Для досягнення терапевтичного ефекту доза може бути збільшена на 50-100 мг кожні 1-2 тижні. У пацієнтів, які приймають ПЕП, фармакокінетична взаємодія яких з ламотриджином нині невідома, повинен використовуватися режим дозування, рекомендований для застосування ламотриджину в комбінації з вальпроатами. Через ризик розвитку висипки не слід перевищувати початкову дозу препарату Ламіктал і рекомендований режим підвищення дози. Діти віком від 3 до 12 років (Таблиця 2) У дітей, які приймають вальпроати у поєднанні з іншими ПЕП або без них, початкова доза препарату Ламіктал становить 0,15 мг/кг/добу 1 раз на добу протягом 2 тижнів, надалі - 0,3 мг/кг/сут 1 раз на добу протягом 2 тижнів. Потім доза може бути збільшена максимально на 0,3 мг/кг кожні 1-2 тижні, доки не буде досягнуто оптимального терапевтичного ефекту. Звичайна підтримуюча доза для досягнення оптимального терапевтичного ефекту становить 1-5 мг/кг/сут на 1 або 2 прийоми. Максимальна доза становить 200 мг на добу. У дітей, які отримують ПЕП або інші препарати, що індукують глюкуронізацію ламотриджину, у поєднанні з іншими ПЕП або без них (за винятком вальпроатів), початкова доза препарату Ламіктал® становить 0,6 мг/кг/добу на 2 прийоми протягом 2 тижнів, надалі - 1,2 мг/кг/сут на 2 прийоми протягом 2 тижнів. Потім дозу слід збільшувати максимально на 1,2 мг/кг кожні 1-2 тижні, доки не буде досягнуто оптимального терапевтичного ефекту. Звичайна підтримуюча доза, коли досягається оптимальний терапевтичний ефект, становить 5-15 мг/кг/сут в 2 прийоми. Максимальна доза становить 400 мг на добу. У пацієнтів, які приймають інші препарати, які суттєво не інгібують та не індукують глюкуронізацію ламотриджину, початкова доза препарату Ламіктал® становить 0,3 мг/кг/добу на 1 або 2 прийоми протягом 2 тижнів, надалі – 0,6 мг/кг /сут на 1 або 2 прийоми протягом 2 тижнів. Потім дозу слід збільшувати максимально на 0,6 мг/кг кожні 1-2 тижні, доки не буде досягнуто оптимального терапевтичного ефекту. Звичайна підтримуюча доза, при якій досягається оптимальний терапевтичний ефект, становить від 1 до 10 мг/кг/сут на 1 або 2 прийоми. Максимальна доза становить 200 мг на добу. Ймовірно, що пацієнтам віком від 3 до 6 років потрібна підтримуюча доза, що знаходиться на верхній межі діапазону, що рекомендується. Щоб бути впевненим, що підтримується терапевтична доза, необхідно контролювати масу тіла дитини та коригувати дозу препарату при її зміні. Через ризик розвитку висипки не слід перевищувати початкову дозу препарату та наступний режим підвищення дози. Таблиця 2. Рекомендований режим дозування препарату Ламіктал при лікуванні епілепсії у дітей віком від 3 до 12 років Режим дозування Тиждень 1-2 Тиждень 3-4 Підтримуюча доза Монотерапія типових абсансів 0,3 мг/кг (в 1 або 2 прийоми) 0,6 мг/кг (в 1 або 2 прийоми) Підвищення дози на 0,6 мг/кг кожні 1-2 тижні до досягнення підтримуючої дози 1-10 мг/кг (призначається за 1 або 2 прийоми) до максимальної дози 200 мг/добу. Комбінована терапія з вальпроатами незалежно від іншої супутньої терапії 0,15 мг/кг (1 раз на добу) 0,3 мг/кг (1 раз на добу) Підвищення дози на 0,3 мг/кг кожні 1-2 тижні до досягнення підтримуючої дози 1-5 мг/кг/добу (призначається за 1 або 2 прийоми) до максимальної дози 200 мг/добу. Комбінована терапія без вальпроатів Цей режим повинен використовуватися з фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом, примідоном або іншими індукторами глюкуронізації ламотриджину. 0,6 мг/кг (2 прийоми) 1,2 мг/кг (2 прийоми) Підвищення дози на 1,2 мг/кг кожні 1-2 тижні до досягнення підтримуючої дози 5-15 мг/кг/добу (призначається за 1 або 2 прийоми) до максимальної дози 400 мг/добу. Цей режим повинен використовуватися з препаратами, які не інгібують та не індукують глюкуронізацію ламотриджину. 0,3 мг/кг (в 1 або 2 прийоми) 0,6 мг/кг (в 1 або 2 прийоми) Підвищення дози на 0,6 мг/кг кожні 1-2 тижні до досягнення підтримуючої дози 1-10 мг/кг/добу (1 або 2 прийоми) до максимальної дози 200 мг/добу. У пацієнтів, які приймають ПЕП, фармакокінетична взаємодія яких з ламотриджином нині невідома, повинен використовуватися режим дозування, рекомендований для застосування ламотриджину в комбінації з вальпроатами. Якщо розрахована добова доза у пацієнтів, які приймають вальпроати, становить 1-2 мг, можна призначити ламотриджин у дозі 2 мг через день протягом перших двох тижнів. Якщо розрахована добова доза у пацієнтів, які приймають вальпроати, становить менше 1 мг, ламотриджин не слід призначати. Діти молодші 3 років Застосування препарату Ламіктал® не вивчено як монотерапію у дітей віком до 2 років або як додаткову терапію у дітей віком до 1 місяця. Безпека та ефективність препарату Ламіктал® як додаткова терапія парціальних судом у дітей віком від 1 місяця до 2 років не встановлена. У дітей віком до 3 років застосування твердих лікарських форм (які попередньо не можна розчинити тощо) не дозволено. Загальні рекомендації щодо режиму дозування при лікуванні епілепсії При відміні супутніх ПЕП, або додаванні ПЕП, або застосуванні на фоні прийому ламотриджину інших лікарських препаратів або ПЕП необхідно брати до уваги те, що це може вплинути на фармакокінетику ламотриджину. Біполярний афективний розлад Дорослі у віці 18 років та старші Через ризик появи висипки не слід перевищувати початкову дозу препарату та наступний режим підвищення доз. Необхідно слідувати перехідному режиму дозування, який включає підвищення протягом 6 тижнів дози препарату Ламіктал® до підтримуючої стабілізуючої дози (Таблиця 3), після чого, за наявності показань, можна скасовувати інші психотропні препарати та/або ПЕП (Таблиця 4). Таблиця 3. Рекомендований режим підвищення дози препарату Ламіктал для досягнення підтримуючої добової стабілізуючої дози для дорослих (старше 18 років) при біполярному афективному розладі Режим дозування Тижня 1-2 Тижня 3-4 Тиждень 5 Цільова стабілізуюча доза (тиждень 6)** а) Комбінована терапія з інгібіторами глюкуронізації ламотриджину, наприклад, вальпроатами 12,5 мг (25 мг за день) 25 мг (1 раз на добу) 50 мг (в 1 або 2 прийоми на добу) 100 мг (1 або 2 прийоми на добу), максимальна добова доза 200 мг б) Комбінована терапія з інгібіторами глюкуронізації ламотриджину у пацієнтів, які не приймають інгібітори, такі як вальпроат. Цей режим повинен використовуватися з фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом, примідоном або іншими індукторами глюкуронізації ламотриджину. 50 мг (1 раз на добу) 100 мг (в 2 прийоми на добу) 200 мг (2 прийоми на добу) 300 мг на 6 тижні терапії, при необхідності збільшити дозу до 400 мг на добу на 7 тижні терапії (в 2 прийоми на добу) в) Монотерапія ламотриджином або комбінована терапія у пацієнтів, які приймають інші препарати, які не мають значної індукуючої або інгібуючої дії на глюкуронізацію ламотриджину. 25 мг (1 раз на добу) 50 мг (в 1 або 2 прийоми на добу) 100 мг (в 1 або 2 прийоми на добу) 200 мг (від 100 мг до 400 мг) (в 1 або 2 прийоми на добу) Примітка: у пацієнтів, які приймають пеп, фармакокінетична взаємодія яких з ламотриджином нині невідома, повинен використовуватися режим підвищення дози, рекомендований для застосування ламотриджину в комбінації з вальпроатами. ** Цільова стабілізуюча доза змінюється залежно від клінічного ефекту. а) Комбінована терапія з інгібіторами глюкуронізації ламотриджину, наприклад, вальпроатами Початкова доза препарату Ламіктал у пацієнтів, які додатково приймають препарати, що інгібують глюкуронізацію, такі як вальпроати, становить 25 мг через день протягом 2 тижнів, потім 25 мг 1 раз на добу протягом 2 тижнів. Дозу слід збільшити до 50 мг 1 раз на добу (або 2 прийоми) на 5 тижні. Звичайна цільова доза для отримання оптимального терапевтичного ефекту становить 100мг/добу (1 або 2 прийоми). Однак, доза може бути збільшена до максимальної добової дози 200 мг залежно від клінічного ефекту. б) Комбінована терапія з індукторами глюкуронізації ламотриджину у пацієнтів, які не приймають інгібітори, такі як вальпроати. Цей режим повинен використовуватися з фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом, примідоном та іншими індукторами глюкуронізації ламотриджину. Початкова доза препарату Ламіктал® у таких пацієнтів, які одночасно приймають препарати, що індукують глюкуронізацію ламотриджину і не приймають вальпроати, становить 50 мг 1 раз на добу протягом 2 тижнів, потім 100 мг на добу на 2 прийоми протягом 2 тижнів. На 5 тижні дозу слід збільшити до 200 мг на добу на 2 прийоми. На 6 тижні доза може бути збільшена до 300 мг на добу, проте звичайна цільова доза для досягнення оптимального терапевтичного ефекту становить 400 мг на добу (2 прийоми), і призначається, починаючи з 7 тижня лікування. в) Монотерапія ламотриджином або комбінована терапія у пацієнтів, які приймають препарати, які не мають суттєвого індукуючого або інгібуючого впливу на глюкуронізацію ламотриджину. Початкова доза препарату Ламіктал становить 25 мг 1 раз на добу протягом 2 тижнів, потім 50 мг на добу (в 1 або 2 прийоми) протягом 2 тижнів. На 5 тижні дозу слід збільшити до 100 мг на добу. Звичайна цільова доза для досягнення оптимального терапевтичного ефекту становить 200 мг на добу (1 або 2 прийоми). Однак у клінічних дослідженнях застосовувалися дози в діапазоні від 100 мг до 400 мг. Після досягнення цільової добової стабілізуючої дози, що підтримує, інші психотропні препарати можуть бути скасовані (Таблиця 4). Таблиця 4. Підтримуюча загальна добова доза препарату Ламіктал®, що стабілізує, для лікування біполярного афективного розладу після відміни супутніх психотропних препаратів або ПЕП Режим дозування Тиждень 1 Тиждень 2 Тиждень 3 і далі* а) Після відміни інгібіторів глюкуронізації ламотриджину, наприклад, вальпроатів Подвоїти дозу, що стабілізує, не перевищуючи 100 мг/тиж. Тобто цільова стабілізуюча доза 100 мг на добу збільшується на 1 тижні до 200 мг на добу. Зберегти дозу 200 мг на добу на 2 прийоми. б) Після відміни індукторів глюкуронізації ламотриджину залежно від вихідної дози. Цей режим повинен бути використаний при застосуванні фенітоїну, карбамазепіну, фенобарбіталу, примідону або інших індукторів глюкуронізації ламотриджину. 400 мг 300 мг 200 мг 300 мг 225 мг 150 мг 200 мг 150 мг 100 мг в) Після відміни інших психотропних препаратів у пацієнтів, які не приймають індуктори або інгібітори глюкуронізації ламотриджину Підтримувати цільову дозу, досягнуту в процесі режиму підвищення (200 мг на добу на 2 прийоми; діапазон доз від 100 мг до 400 мг). Примітка: у пацієнтів, які приймають ПЕП, фармакокінетична взаємодія яких з ламотриджином в даний час невідома, рекомендується підтримувати поточну дозу ламотриджину і добір ламотриджину необхідно проводити, ґрунтуючись на клінічній відповіді. * За необхідності доза може бути збільшена до 400 мг на добу. а) Терапія ламотриджином після відміни комбінованої терапії з інгібіторами глюкуронізації ламотриджину, наприклад, вальпроатами Відразу після відміни вальпроатів, цільову стабілізуючу дозу препарату Ламіктал слід подвоїти та підтримувати на цьому рівні. б) Терапія ламотриджином після відміни комбінованої терапії з індукторами глюкуронізації ламотриджину в залежності від вихідної підтримуючої дози. Цей режим повинен бути використаний при застосуванні фенітоїну, карбамазепіну, фенобарбіталу, примідону або інших індукторів глюкуронізації ламотриджину. Дозу препарату Ламіктал слід поступово знижувати протягом 3 тижнів після відміни індукторів глюкуронізації. в) Терапія ламотриджином після відміни супутніх психотропних препаратів, які не мають інгібуючого або індукуючого впливу на глюкуронізацію ламотриджину Під час відміни супутніх препаратів повинна бути збережена цільова доза препарату Ламіктал®, досягнута в процесі підвищення. Корекція добової дози препарату Ламіктал у пацієнтів з біполярним афективним розладом після додавання інших препаратів Відсутній клінічний досвід у корекції добових доз препарату Ламіктал після додавання інших препаратів. Однак на підставі досліджень щодо взаємодії препаратів можна надати такі рекомендації (Таблиця 5). Таблиця 5. Корекція добових доз препарату Ламіктал у пацієнтів з біполярним афективним розладом після додавання інших препаратів Режим дозування Поточна стабілізуюча доза ламотриджину (мг/добу) Тиждень 1 Тиждень 2 Тиждень 3 і далі а) Додавання інгібіторів глюкуронізації ламотриджину (наприклад, вальпроатів), залежно від вихідної дози ламотриджину 200 мг 100 мг Зберегти дозу 100 мг на добу. 300 мг 150 мг Зберегти дозу 150 мг на добу. 400 мг 200 мг Зберегти дозу 200 мг на добу. б) Додавання індукторів глюкуронізації ламотриджину у пацієнтів, які не отримують вальпроати, залежно від вихідної дози ламотриджину. Цей режим повинен бути використаний при застосуванні фенітоїну, карбамазепіну, фенобарбіталу, примідону або інших індукторів глюкуронізації ламотриджину. 200 мг 200 мг 300 мг 400 мг 150 мг 150 мг 225 мг 300 мг 100 мг 100 мг 150 мг 200 мг в) Додавання інших препаратів, які не мають значної індукуючої або інгібуючої дії на глюкуронізацію ламотриджину Підтримувати цільову дозу, досягнуту в процесі режиму підвищення (200 мг на добу; діапазон доз від 100 мг до 400 мг). Примітка: у пацієнтів, які приймають ПЕП, фармакокінетична взаємодія яких з ламотриджином нині невідома, повинен використовуватися режим дозування, рекомендований для застосування ламотриджину в комбінації з вальпроатами. Відміна терапії препаратом Ламіктал у пацієнтів з біполярним афективним розладом Під час проведення клінічних досліджень різка відміна препарату Ламіктал не викликала збільшення частоти, тяжкості або зміни характеру небажаних реакцій порівняно з плацебо. Таким чином, пацієнтам можна скасовувати препарат Ламіктал без поступового зниження його дози. Діти та підлітки молодші 18 років Препарат Ламіктал® не показаний для лікування біполярного афективного розладу у дітей та підлітків віком до 18 років. Безпека та ефективність застосування ламотриджину при біполярному афективному розладі у пацієнтів цієї вікової групи не оцінювалися. Таким чином, рекомендації щодо дозування не можуть бути надані. Загальні рекомендації щодо дозування препарату Ламіктал® у спеціальних груп пацієнтів Жінки, які приймають гормональні контрацептиви а) Застосування препарату Ламіктал® пацієнтами, які вже отримують гормональні контрацептиви: незважаючи на те, що пероральні гормональні контрацептиви підвищують кліренс ламотриджину, немає потреби у спеціальних рекомендаціях щодо режиму підвищення дози препарату Ламіктал® тільки на підставі прийому гормональних контрацептивів. Режим підвищення доз повинен відповідати рекомендованим вказівкам залежно від того, чи додається препарат Ламіктал до вальпроатів (інгібіторів глюкуронізації ламотриджину) або індукторам глюкуронізації ламотриджину; або препарат Ламіктал® застосовується за відсутності вальпроатів або індукторів глюкуронізації ламотриджину (див. Таблицю 1 для епілепсії та Таблицю 3 для біполярного афективного розладу). б) Застосування гормональних контрацептивів пацієнтами, які вже одержують підтримуючі дози препарату Ламіктал® та НЕ одержують індуктори глюкуронізації ламотриджину: у більшості випадків потрібне підвищення підтримуючої дози ламотриджину, але не більше ніж у 2 рази. При призначенні гормональних контрацептивів рекомендується підвищення дози ламотриджину на 50-100 мг на добу щотижня залежно від клінічної картини. Не рекомендується перевищувати ці цифри, якщо клінічний стан пацієнта не потребує подальшого підвищення дози препарату Ламіктал. в) Припинення прийому гормональних контрацептивів пацієнтами, які вже одержують підтримуючі дози препарату Ламіктал® та НЕ одержують індуктори глюкуронування ламотриджину: у більшості випадків потрібне зниження дози препарату Ламіктал®, але не більше ніж на 50%. Рекомендується поступове зниження добової дози препарату Ламіктал на 50-100 мг щотижня (швидкість зниження не повинна перевищувати 25% від добової дози на тиждень) протягом більше 3 тижнів, якщо клінічний стан пацієнта не потребує іншого. Застосування атазанавіру в комбінації з ритонавіром Незважаючи на той факт, що при сумісному застосуванні з атазанавіром у комбінації з ритонавіром концентрація ламотриджину в плазмі знижувалася, корекції режиму дозування препарату Ламіктал® при одночасному застосуванні з атазанавіром у комбінації з ритонавіром не потрібно. Підвищення дози препарату Ламіктал® повинно проводитися на підставі рекомендацій, виходячи з того, чи додається ламотриджин до терапії вальпроатами (інгібіторами глюкуронізації ламотриджину) або до терапії індукторами глюкуронізації ламотриджину, або ламотриджин застосовується у відсутності. У пацієнтів, які вже приймають підтримуючі дози препарату Ламіктал і не приймають індуктори глюкуронізації ламотриджину, при застосуванні атазанавіру в комбінації з ритонавіром дозу ламотриджину, можливо, буде необхідно підвищити, а при відміні атазанавіру в комбінації з ритонавіром. Пацієнти похилого віку (старше 65 років) Не потрібно корекції режиму дозування порівняно з схемою, що рекомендується. Фармакокінетика ламотриджину у цій віковій групі практично не відрізняється від такої у дорослих віком до 65 років. Порушення функції печінки Початкову, зростаючу та підтримуючу дози зазвичай слід зменшити приблизно на 50% та 75% у пацієнтів з помірним (стадія В за шкалою Чайлд-Пью) та тяжким (стадія С за шкалою Чайлд-Пью) ступенем порушення функції печінки відповідно. Зростаюча та підтримуюча дози повинні коригуватися залежно від клінічного ефекту. Порушення функції нирок Пацієнтам з нирковою недостатністю препарат Ламіктал слід застосовувати з обережністю. У пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності початкові дози препарату Ламіктал слід розраховувати відповідно до режиму дозування для пацієнтів, які приймають ПЕП. У пацієнтів із значним зниженням функції нирок може бути рекомендовано зниження підтримуючих доз.ПередозуванняСимптоми При прийомі доз, що перевищують у 10-20 разів максимальні терапевтичні, були зареєстровані випадки з летальним кінцем. Передозування виявлялося симптомами, що включали ністагм, атаксію, порушення свідомості, епілептичний напад та кому. При передозуванні у пацієнтів також спостерігається розширення інтервалу QRS (подовження часу внутрішньошлуночкової провідності). Лікування Рекомендована госпіталізація та проведення підтримуючої терапії відповідно до клінічної картини або рекомендацій національного токсикологічного центру.Запобіжні заходи та особливі вказівкиВисипання на шкірі Існують повідомлення про побічні явища з боку шкіри, які можуть виникати протягом перших 8 тижнів після початку терапії ламотриджином. Більшість висипань носить легкий характер і проходить самостійно, проте є повідомлення про висипання, які вимагали госпіталізації пацієнта та припинення прийому ламотриджину. Вони включали такі потенційно життєзагрозливі шкірні реакції, як синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла). Тяжкі шкірні реакції у дорослих хворих, які застосовують ламотриджин відповідно до загальноприйнятих рекомендацій, розвиваються з частотою приблизно 1 на 500 хворих на епілепсію. Приблизно в половині цих випадків зареєстровано синдром Стівенса-Джонсона (1 на 1000 хворих). У хворих із біполярними розладами частота тяжких шкірних висипань за даними клінічних досліджень становить приблизно 1 на 1000 хворих. Діти ризик розвитку важких шкірних висипань вище, ніж в дорослих. За наявними даними частота шкірних висипань, які вимагали госпіталізації, в дітей віком становила від 1 на 300 до 1 на 100 хворих дітей. У дітей початкові прояви висипки можуть бути помилково прийняті за інфекцію, тому лікарі повинні брати до уваги можливість реакції дітей на препарат, що проявляється розвитком висипки та лихоманки у перші 8 тижнів терапії. Крім того, сумарний ризик розвитку висипу значною мірою пов'язаний з: високою початковою дозою ламотриджину та перевищенням рекомендованої швидкості підвищення доз ламотриджину; одночасним застосуванням із вальпроатами. Обережність необхідна при призначенні пацієнтам, які мають в анамнезі алергічні реакції або висип у відповідь на прийом інших протиепілептичних препаратів, оскільки частота розвитку висипу (що не класифікувалася як серйозна) у пацієнтів з таким анамнезом спостерігалася втричі частіше при призначенні ламотриджину, ніж у пацієнтів анамнезом. При виявленні висипу всі пацієнти (дорослі та діти) мають бути одразу оглянуті лікарем. Прийом ламотриджину повинен бути негайно припинений за винятком випадків, коли очевидно, що розвиток висипу не пов'язаний з прийомом препарату. Не рекомендується відновлювати прийом ламотриджину у випадках, коли його попереднє призначення було скасовано у зв'язку з розвитком шкірної реакції, якщо очікуваний терапевтичний ефект від застосування препарату не перевищує ризик побічних ефектів. Повідомлялося,що висип може бути частиною синдрому гіперчутливості, пов'язаного з різними системними проявами, включаючи лихоманку, лімфаденопатію, набряклість обличчя та порушення з боку крові та печінки. Тяжкість прояву синдрому варіює в широких межах і в окремих випадках може призводити до розвитку синдрому ДВЗ та поліорганної недостатності. Необхідно відзначити, що ранні прояви синдрому гіперчутливості (тобто лихоманки, лімфаденопатії) можуть спостерігатися навіть якщо немає явних проявів висипу. При розвитку подібних симптомів хворий повинен негайно звернутися до лікаря і, якщо не буде встановлено іншу причину симптомів, ламотріджин слід відмінити.набряклість особи та порушення з боку крові та печінки. Тяжкість прояву синдрому варіює в широких межах і в окремих випадках може призводити до розвитку синдрому ДВЗ та поліорганної недостатності. Необхідно відзначити, що ранні прояви синдрому гіперчутливості (тобто лихоманки, лімфаденопатії) можуть спостерігатися навіть якщо немає явних проявів висипу. При розвитку подібних симптомів хворий повинен негайно звернутися до лікаря і, якщо не буде встановлено іншу причину симптомів, ламотріджин слід відмінити.набряклість особи та порушення з боку крові та печінки. Тяжкість прояву синдрому варіює в широких межах і в окремих випадках може призводити до розвитку синдрому ДВЗ та поліорганної недостатності. Необхідно відзначити, що ранні прояви синдрому гіперчутливості (тобто лихоманки, лімфаденопатії) можуть спостерігатися навіть якщо немає явних проявів висипу. При розвитку подібних симптомів хворий повинен негайно звернутися до лікаря і, якщо не буде встановлено іншу причину симптомів, ламотріджин слід відмінити.При розвитку подібних симптомів хворий повинен негайно звернутися до лікаря і, якщо не буде встановлено іншу причину симптомів, ламотріджин слід відмінити.При розвитку подібних симптомів хворий повинен негайно звернутися до лікаря і, якщо не буде встановлено іншу причину симптомів, ламотріджин слід відмінити. Асептичний менінгіт Розвиток асептичного менінгіту є оборотним при відміні препарату здебільшого та відновлюється у ряді випадків при повторному призначенні. Повторне призначення призводить до швидкого повернення симптомів, які часто бувають важчими. Ламотриджин не призначають повторно пацієнтам, у яких припинення лікування було асоційовано з асептичним менінгітом. Гормональні контрацептиви Вплив гормональних контрацептивів на фармакокінетику ламотриджину Було показано, що комбінований препарат етинілестрадіол/левоноргестрел (30 мкг/150 мкг) приблизно вдвічі підвищує кліренс ламотриджину, що призводить до зниження рівня ламотриджину в плазмі. При його призначенні для досягнення максимального терапевтичного ефекту необхідно підвищення підтримуючих доз ламотриджину, але не більше ніж у 2 рази. У жінок, які вже не приймають індуктори глюкуронування ламотриджину та приймають гормональні контрацептиви, схема лікування яких включає тиждень прийому неактивного препарату (або тижневу перерву у прийомі контрацептиву), у цей період часу спостерігатиметься поступове транзиторне підвищення концентрації ламотриджину. Підвищення концентрації буде виражено більше,якщо чергове збільшення дози ламотриджину проводитиметься безпосередньо перед прийомом або в період прийому неактивного препарату. Медичні працівники повинні опанувати клінічні навички ведення жінок, які на фоні лікування ламотриджином починають або припиняють приймати гормональні контрацептиви, оскільки це може вимагати корекції дози ламотриджину. Інші пероральні контрацептиви та гормональна замісна терапія не були вивчені, хоча вони можуть подібним чином впливати на фармакокінетичні параметри ламотриджину. Вплив ламотриджину на фармакокінетику гормональних контрацептивів Спільне призначення ламотриджину та комбінованого гормонального контрацептиву (що містить етинілестрадіол та левоноргестрел) призводить до помірного підвищення кліренсу левоноргестрелу та змін концентрації ФСГ та ЛГ. Вплив цих змін на овуляторну активність яєчників невідомий. Однак не можна виключити можливість, що у деяких хворих, які приймають ламотриджин та гормональні контрацептиви, ці зміни можуть спричинити зниження ефективності контрацептивів. Такі хворі мають бути проінструктовані необхідність негайно повідомляти лікаря про зміни у характері менструального циклу, тобто. про раптові кровотечі. Дигідрофолат редуктаза Ламотриджин є слабким інгібітором дигідрофолат редуктази, тому існує можливість втручання препарату в метаболізм фолатів при його тривалому призначенні. Однак було показано, що ламотриджин не викликав суттєвих змін концентрації гемоглобіну, середнього обсягу еритроцитів, концентрації фолатів, еритроцитів сироватки при тривалості призначення препарату до 1 року та не знижував концентрації фолатів в еритроцитах при призначенні ламотриджину тривалістю до 5 років. Вплив ламотриджину на катіонний переносник органічних субстратів Ламотриджин є інгібітором канальцевої секреції шляхом впливу на катіонний переносник білків. Це може призвести до підвищення концентрацій плазми деяких лікарських засобів, які виводяться головним чином через нирки. Спільне призначення ламотриджину та субстратів з вузьким терапевтичним діапазоном, наприклад, дофетиліду, не рекомендується. Ниркова недостатність Одноразове призначення ламотриджину хворим з тяжкою нирковою недостатністю не виявило значних змін концентрації ламотриджину. Однак накопичення глюкуронідного метаболіту є можливим, тому необхідно виявляти обережність при лікуванні хворих з нирковою недостатністю. Пацієнти, які приймають інші препарати, що містять ламотриджин Не можна призначати ламотриджин (у звичайних таблетках або розчинних/жувальних таблетках) хворим, які вже отримують будь-які інші препарати, що містять ламотриджин, без консультації лікаря. Епілепсія Різке скасування прийому ламотриджину, як і інших ПЕП, може спровокувати розвиток судом. Якщо різке припинення терапії не є вимогою безпеки (наприклад, при появі висипу), дозу ламотриджину слід поступово знижувати протягом 2-х тижнів. У літературі є повідомлення про те, що важкі судомні напади, включаючи епілептичний статус, можуть призвести до розвитку рабдоміолізу, поліорганних порушень та дисемінованого внутрішньосудинного згортання, іноді з фатальним результатом. Подібні випадки спостерігалися і при лікуванні хворих на ламотриджин. Суїцидальний ризик Симптоми депресії та/або біполярного розладу можуть спостерігатися у пацієнтів з епілепсією. Пацієнти з епілепсією та супутнім біполярним розладом знаходяться у групі високого ризику суїцидів. У 25-50% пацієнтів із біполярним розладом спостерігалася хоча б одна суїцидальна спроба; у таких пацієнтів може відзначатися посилення суїцидальних думок та суїцидальної поведінки (суїцидальність) на фоні прийому препаратів для лікування біполярного розладу, включаючи ламотриджин, а також без лікування. Суїцидальні думки та суїцидальна поведінка відзначалися у пацієнтів, які приймали ПЕП за декількома показаннями, включаючи епілепсію та біполярний розлад. Мета-аналіз рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень ПЕП (включно з ламотриджином) показав невелике збільшення суїцидального ризику. Механізм цієї дії невідомий і доступні дані не виключають можливості підвищення ризику суїциду при застосуванні ламотриджину. Таким чином,пацієнти повинні перебувати під ретельним наглядом щодо виникнення суїцидальних думок і поведінки. Пацієнти (та особи, які здійснюють догляд за пацієнтами) повинні бути поінформовані про необхідність медичної консультації у разі виникнення таких симптомів. Биполярное аффективное расстройство Дети и подростки младше 18 лет Лечение антидепрессантами связано с увеличением рисков суицидальных мыслей и поведения у детей и подростков с большой депрессией и другими психическими нарушениями. Клиническое ухудшение у пациентов с биполярным аффективным расстройством У пациентов с биполярным расстройством, получающих ламотриджин, необходимо тщательно мониторировать симптомы клинического ухудшения (включая появление новых симптомов) и суицидальности, особенно в начале курса лечения и в момент изменения дозы. Пациенты, у которых в анамнезе отмечались суицидальные мысли или суицидальное поведение, молодые пациенты и пациенты, у которых было выявлено возникновение в значительной степени суицидальных мыслей до начала терапии, находятся в группе высокого риска возникновения суицидальных мыслей или суицидального поведения, такие пациенты должны находиться под строгим наблюдением во время лечения. Пациенты (и лица, осуществляющие уход за пациентами) должны быть предупреждены о необходимости наблюдения за любыми ухудшениями состояния пациентов (включая появление новых симптомов) и/или появлением суицидальных мыслей/поведения или мыслей о причинении вреда себе и должны обратиться за медицинской помощью немедленно, если эти симптомы имеются. При этом следует оценить ситуацию и внести соответствующие изменения в режим терапии, включая возможность отмены препарата у пациентов, у которых имеется клиническое ухудшение (включая появление новых симптомов) и/или появление суицидальных мыслей/поведения, особенно если эти симптомы тяжелые, с внезапным началом и ранее не отмечавшиеся. Влияние на способность к вождению автотранспорта и управлению механизмами Два проведенных исследования с участием здоровых добровольцев показали, что влияние ламотриджина на точную визуально-двигательную координацию, движения глаз и субъективный седативный эффект не отличалось от влияния плацебо. Имеются сообщения о побочных эффектах ламотриджина неврологического характера, таких как головокружение и диплопия. Поэтому прежде, чем сесть за руль автомобиля или управлять механизмами, больные должны оценить влияние ламотриджина на свое состояние. Так как эффект всех противоэпилептических средств имеет индивидуальную вариабельность, то пациенты должны проконсультироваться со своим врачом о возможности водить машину.Условия отпуска из аптекПо рецептуВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: Ламотриджин – 5,0 мг; Допоміжні речовини: Кальцію карбонат – 72,0 мг; Гіпролоза – 10,0 мг; Алюмінію-Магнію силікат - 5,0 мг; Натрію Гліколат-крохмаль, тип А – 3,0 мг; Повідон, К30 – 2,5 мг; Сахарін-натрій – 1,0 мг; Ароматизатор чорносмородиновий – 1,0 мг; Магнію стеарат – 1,0 мг. По 10 таблеток - блістер з Аl/ПВХ/ПВДХ. По 3 блістери разом з інструкцією із застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиБілі або майже білі пігулки із запахом чорної смородини, витягнуті, двоопуклі, на одній стороні яких методом видавлювання нанесений напис "GS CL2", на іншій стороні - цифра "5". Можуть спостерігатися невеликі вкраплення.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб.ФармакокінетикаВсмоктування Ламотриджин швидко і повністю всмоктується із шлунково-кишкового тракту, практично не піддаючись метаболізму першого проходження. Максимальна концентрація в плазмі досягається приблизно через 2,5 години після прийому ламотриджину всередину. Час досягнення максимальної концентрації незначно збільшується після їди, але ступінь всмоктування залишається незмінною. Спостерігаються значні індивідуальні коливання максимальної концентрації у рівноважному стані, проте з рідкісними коливаннями концентрацій у кожної окремої людини. Розподіл Зв'язування з білками плазми становить приблизно 55%. Дуже малоймовірно, що вивільнення препарату з білків плазми може призводити до розвитку токсичного ефекту. Об'єм розподілу становить 0,92-1,22 л/кг. Метаболізм Встановлено, що урідіндифосфатглюкуронілтрансферази (УДФ-глюкуронілтрансферази) відповідають за метаболізм ламотриджину. Ламотриджин трохи підвищує свій власний метаболізм залежно від дози. Однак відсутні дані, що підтверджують, що ламотриджин впливає на фармакокінетику інших протиепілептичних препаратів (ПЕП), і передбачається, що взаємодія між ламотриджином та іншими препаратами, що метаболізуються ферментами системи цитохрому Р450, є малоймовірною. Виведення Здається, плазмовий кліренс у здорових людей становить приблизно 30 мл/хв. Кліренс ламотриджину, головним чином, є метаболічним з подальшим виведенням глюкуронід-кон'югатів із сечею. Менш 10% препарату виводиться нирками у незміненому вигляді, лише близько 2% похідних ламотриджину виводиться через кишечник. Кліренс та період напіввиведення не залежать від дози. Здається період напіввиведення із плазми крові у здорових добровольців становить приблизно 33 години (діапазон від 14 до 103 годин). У дослідженнях за участю пацієнтів із синдромом Жильбера середній кліренс препарату був знижений на 32% порівняно з контрольною групою, що, однак, не виходило за межі значень для загальної популяції. На період напіввиведення ламотриджину великий вплив мають спільно прийняті лікарські препарати. Середній період напіввиведення знижується приблизно до 14 годин при одночасному застосуванні з препаратами, що стимулюють глюкуронізацію, такими як карбамазепін та фенітоїн, і підвищується в середньому приблизно до 70 годин при сумісному застосуванні лише з вальпроатом. Лінійність Фармакокінетика ламотриджину є лінійною при застосуванні доз до 450 мг, найвищої дослідженої дози при одноразовому застосуванні. Особливі групи пацієнтів Діти У дітей кліренс ламотриджину при розрахунку на масу тіла вищий, ніж у дорослих; найвищі значення виявлено в дітей віком до 5 років. У дітей період напіввиведення ламотриджину зазвичай коротший, ніж у дорослих, середнє значення становить приблизно 7 годин при одночасному застосуванні з фермент-індукувальними препаратами, такими як карбамазепін і фенітоїн, і значення параметра збільшуються в середньому до 45-50 годин при сумісному застосуванні тільки з вальпроатом. . Грудні діти віком від 2 до 26 місяців У 143 дітей віком від 2 до 26 місяців з масою тіла від 3 до 16 кг кліренс зменшувався в порівнянні з дітьми старшого віку з тією ж масою тіла, які приймають внутрішньо такі ж дози в розрахунку на кг маси тіла, як і діти старше 2 років. . У грудних дітей віком до 26 місяців середній період напіввиведення становив 23 години при застосуванні в комбінації з лікарськими препаратами, що індукують ферменти, 136 годин при супутньому застосуванні з вальпроатом, та 38 годин у пацієнтів, які отримували лікування без індукторів/інгібіторів ферментів. У групі пацієнтів дитячого віку від 2 до 26 місяців кліренс прийому препарату внутрішньо характеризувався високою міжіндивідуальною варіабельністю (47%). Передбачені рівні у сироватці крові у дітей віком від 2 до 26 місяців загалом перебували в тому ж діапазоні, що й у старших дітей,хоча збільшення значення Сmах, ймовірно, може спостерігатися у деяких дітей з масою тіла менше 10 кг. Пацієнти похилого віку Результати популяційного фармакокінетичного аналізу у пацієнтів з епілепсією молодого та літнього віку, включених в одні й ті ж дослідження, не показали клінічно значущої різниці у кліренсі ламотриджину. Після прийому одноразових доз ламотриджину спостерігали зниження кліренсу, що здається, на 12% з 35 мл/хв у віці 20 років до 31 мл/хв у віці 70 років. Після 48 тижнів терапії зниження склало 10% з 41 до 37 мл/хв між групами молодих пацієнтів та пацієнтів похилого віку. Крім того, фармакокінетику ламотриджину вивчали у 12 здорових добровольців похилого віку після одноразового прийому ламотриджину у дозі 150 мг. Середній кліренс у осіб похилого віку (0,39 мл/хв/кг) знаходиться в діапазоні значень середнього рівня кліренсу (від 0,31 до 0,65 мл/хв/кг),отриманого в 9 дослідженнях за участю осіб молодого та середнього віку після одноразового прийому доз від 30 до 450 мг. Пацієнти з порушенням функції нирок Кожен із 12 добровольців із хронічною нирковою недостатністю та 6 інших пацієнтів, що перебувають на гемодіалізі, отримав одноразову дозу ламотриджину 100 мг. Середні значення кліренсу склали 0,42 мл/хв/кг (хронічна ниркова недостатність), 0,33 мл/хв/кг (між сеансами гемодіалізу) та 1,57 мл/хв/кг (під час гемодіалізу) порівняно з 0, 58 мл/хв/кг у здорових добровольців. Середній період напіввиведення з плазми крові становив 42,9 години (хронічна ниркова недостатність), 57,4 години (між сеансами гемодіалізу) та 13,0 години (під час гемодіалізу) порівняно з 26,2 годинами у здорових добровольців. У середньому близько 20% (діапазон становить від 5,6 до 35,1) кількості ламотриджину, що знаходиться в організмі, було виведено протягом 4-х годинного сеансу гемодіалізу.Для пацієнтів цієї популяції початкова доза ламотриджину повинна бути заснована на тому, які препарати застосовуються разом. Зниження підтримуючої дози може бути ефективним для пацієнтів із значним порушенням функції нирок. Пацієнти з порушенням функції печінки Проведено фармакокінетичне дослідження з оцінки одноразового застосування ламотриджину за участю 24 пацієнтів з різним ступенем порушення функції печінки та 12 здорових добровольців як контроль. Медіана кліренсу ламотриджину, що здається, становила 0,31, 0,24 або 0,10 мл/хв/кг у пацієнтів зі стадіями печінкової недостатності А, В або С (за шкалою Чайлд-П'ю) відповідно в порівнянні з 0,34 мл/хв/ кг у здорових осіб групи контролю. Як правило, початкова, зростаюча та підтримуюча дози повинні бути зменшені у пацієнтів з печінковою недостатністю помірного або тяжкого ступеня.ФармакодинамікаМеханізм дії Результати фармакологічних досліджень свідчать про те, що ламотриджин є блокатором потенціалзалежних натрієвих каналів, при цьому дія самого препарату залежить від величини електричного заряду та характеризується ефектом самопотенціювання. Він пригнічує імпульсацію нейронів, що безперервно повторюється, і інгібує вивільнення глутамату (нейромедіатор, що грає ключову роль у розвитку епілептичних нападів). Передбачається, що ці ефекти роблять внесок у протисудомні властивості ламотриджину. У той же час механізми, за допомогою яких ламотриджин має терапевтичну дію при біполярному афективному розладі, не встановлені, проте взаємодія з потенціалзалежними натрієвими каналами, ймовірно, є важливою. Фармакодинамічні ефекти У дослідженнях оцінки впливу препарату на центральну нервову систему результати, отримані у здорових добровольців, які приймали ламотриджин у дозі 240 мг, не відрізнялися від результатів групи плацебо. У той же час у ході роздільного прийому 1000 мг фенітоїну та 10 мг діазепаму спостерігалося значне погіршення точної зорово-моторної координації та руху очей, збільшення хитання тіла та прояв суб'єктивної седативної дії. В іншому дослідженні одноразовий прийом внутрішньо карбамазепіну в дозі 600 мг значно погіршував точну зорово-моторну координацію та рухи очей, водночас збільшував хитання тіла та частоту серцевих скорочень, тоді як після прийому 150 мг та 300 мг ламотриджину результати не відрізнялися від застосування. плацебо. Клінічна ефективність та безпека у дітей віком від 1 до 24 місяців Ефективність та безпека комбінованої терапії парціальних нападів у пацієнтів віком від 1 до 24 місяців оцінювали у невеликому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні з припиненням застосування препарату, що вивчається. Лікування було розпочато у 177 пацієнтів із використанням режиму титрування дози аналогічного режиму для дітей віком від 2 до 12 років. Ламотриджин у формі таблеток 2 мг є мінімальним доступним дозуванням, тому стандартний режим дозування в деяких випадках був адаптований під час фази титрування (наприклад, шляхом застосування таблеток у дозі 2 мг через день, якщо розрахована доза становила менше 2 мг). Рівні ламотриджину в сироватці крові визначали наприкінці 2-го тижня титрування, надалі дозу або знижували, або не підвищували, якщо концентрація перевищувала значення 0,41 мкг/мл,що відповідало очікуваному рівню концентрації для дорослих у цій тимчасовій точці. Для деяких пацієнтів до кінця 2-го тижня знадобилося зниження дози до 90%. 38 пацієнтів, які відповіли на лікування (зменшення частоти нападів більш ніж на 40%), було рандомізовано до групи плацебо або продовження лікування ламотриджином. Частка осіб, у яких лікування виявилося неефективним, склала 84% (16 із 19 осіб) у групі плацебо та 58% (11 із 19 осіб) у групі ламотриджину. Відмінність було статистично значущим: 26,3%, довірчий інтервал (ДІ) 95% 2,6-50,2%, р = 0,07.були рандомізовані до групи плацебо або продовження лікування ламотриджином. Частка осіб, у яких лікування виявилося неефективним, склала 84% (16 із 19 осіб) у групі плацебо та 58% (11 із 19 осіб) у групі ламотриджину. Відмінність було статистично значущим: 26,3%, довірчий інтервал (ДІ) 95% 2,6-50,2%, р = 0,07.були рандомізовані до групи плацебо або продовження лікування ламотриджином. Частка осіб, у яких лікування виявилося неефективним, склала 84% (16 із 19 осіб) у групі плацебо та 58% (11 із 19 осіб) у групі ламотриджину. Відмінність було статистично значущим: 26,3%, довірчий інтервал (ДІ) 95% 2,6-50,2%, р = 0,07. Загалом 256 пацієнтів віком від 1 до 24 місяців отримували лікування ламотриджином у діапазоні доз від 1 до 15 мг/кг/добу протягом 72 тижнів. Профіль безпеки ламотриджину у дітей віком від 1 місяця до 2 років був таким самим, як і у дітей старшого віку, за винятком того, що клінічно значуще посилення нападів (≥50%) реєструвалося частіше у дітей віком до 2 років (26% ) Порівняно з дітьми старшого віку (14%). Клінічна ефективність та безпека при синдромі Леннокса-Гасто Відсутні дані про проведення монотерапії при нападах, пов'язаних із синдромом Леннокса-Гасто. Клінічна ефективність щодо попередження розладів настрою у пацієнтів з біполярним афективним розладом Ефективність ламотриджину у запобіганні розладам настрою у пацієнтів з біполярним афективним розладом І типу оцінювалася у двох дослідженнях. Дослідження SCAB2003 являло собою багатоцентрове подвійне сліпе рандомізоване подвійне масковане дослідження, контрольоване за допомогою плацебо та препарату літію, за оцінкою застосування фіксованих доз для довгострокового попередження рецидивів депресії та повторного розвитку симптомів депресивного епізоду та/або типу раніше або на момент дослідження відчували депресивний епізод. Після стабілізації за допомогою монотерапії або комбінованої терапії ламотриджином пацієнтів рандомізували в одну з п'яти груп лікування: ламотриджином (50, 200, 400 мг на добу), препаратом літію (рівень у сироватці крові від 0,8 до 1,1 ммоль/л або плацебо з максимальною тривалістю лікування 76 тижнів (18 місяців). Первинною кінцевою точкою було час до втручання з приводу розладу настрою (TIME), де під втручаннями мали на увазі застосування додаткової фармакотерапії або електросудомної терапії (ЕСТ). Дизайн дослідження SCAB2006 подібний до дизайну дослідження SCAB2003, але відрізнявся від дослідження SCAB2003 оцінкою змінної дози ламотриджину (від 100 до 400 мг на добу), а також включенням пацієнтів з біполярним афективним розладом I типу, у яких недавно або в момент дослідження спостерігався. Результати представлені у Таблиці 1.час до втручання з приводу розладу настрою (TIME)", де під втручаннями передбачали застосування додаткової фармакотерапії або електросудомної терапії (ЕСТ). Дизайн дослідження SCAB2006 подібний з дизайном дослідження SCAB2003, але відрізнявся від дослідження SCAB2003 /сут), а також включенням пацієнтів з біполярним афективним розладом І типу, у яких нещодавно або в момент дослідження спостерігався епізод манії.Результати представлені в Таблиці 1.час до втручання з приводу розладу настрою (TIME)", де під втручаннями передбачали застосування додаткової фармакотерапії або електросудомної терапії (ЕСТ). Дизайн дослідження SCAB2006 подібний з дизайном дослідження SCAB2003, але відрізнявся від дослідження SCAB2003 /сут), а також включенням пацієнтів з біполярним афективним розладом І типу, у яких нещодавно або в момент дослідження спостерігався епізод манії.Результати представлені в Таблиці 1.а також включенням пацієнтів з біполярним афективним розладом І типу, у яких нещодавно або на момент дослідження спостерігався епізод манії. Результати представлені у Таблиці 1.а також включенням пацієнтів з біполярним афективним розладом І типу, у яких нещодавно або на момент дослідження спостерігався епізод манії. Результати представлені у Таблиці 1. Таблиця 1. Узагальнені результати досліджень щодо вивчення ефективності ламотриджину щодо попередження розладів настрою у пацієнтів з біполярним афективним розладом І типу "Доля" пацієнтів без ознак захворювання до 76 тижня Дослідження SCAB2003 Біполярний афективний розлад I типу Дослідження SCAB2006 Біполярний афективний розлад I типу Критерій включення Депресивний епізод Маніакальний епізод Ламотріджін Препарат літію Плацебо Ламотріджін Препарат літію Плацебо Без втручання 0,22 0,21 0,12 0,17 0,24 0,04 Значення р, логарифмічний ранговий критерій 0,004 0,006 - 0,023 0,006 - Без ознак депресії 0,51 0,46 0,41 0,82 0,71 0,40 Значення р, логарифмічний ранговий критерій 0,047 0,209 - 0,015 0,167 - Без ознак манії 0,70 0,86 0,67 0,53 0,64 0,37 Значення р, логарифмічний ранговий критерій 0,339 0,026 - 0,280 0,006 - В результаті додаткового аналізу часу до виникнення першого епізоду депресії та до першого епізоду манії/гіпоманії або змішаного епізоду у групі пацієнтів, які приймають ламотриджин, час до виникнення епізоду депресії був значно більшим, ніж у групі пацієнтів, які приймають плацебо. Відмінності у групах лікування щодо часу виникнення епізоду манії/гіпоманії або змішаного епізоду були статистично незначущими. Ефективність ламотриджину в комбінації з препаратами, що стабілізують настрій, недостатньо вивчена. Застосування у дітей (у віці 10-12 років) та у підлітків (у віці 13-17 років) Проведено багатоцентрове, плацебо-контрольоване, подвійне сліпе, рандомізоване дослідження зі скасуванням препарату в паралельних групах, в якому оцінювали ефективність та безпеку лікарської форми ламотриджину з негайним вивільненням як допоміжну підтримуючу терапію для затримки настання епізодів розладів настрою -17 років) чоловічої та жіночої статі з діагнозом біполярного афективного розладу І типу, які досягли стадії ремісії або покращення стану після епізоду біполярного афективного розладу на фоні лікування ламотриджином у комбінації з нейролептиком або іншими препаратами, що стабілізують настрій.За результатами аналізу первинної ефективності (час до розвитку епізоду біполярного афективного розладу - ТОВЕ) статистична значимість була досягнута (р = 0,0717), в такий спосіб, ефективність була продемонстрована. Крім того, результати аналізу безпеки виявили збільшення кількості повідомлень про суїцидальну поведінку у пацієнтів, які отримували лікування ламотриджином: 5% (4 пацієнти) у групі ламотриджину порівняно з 0 у групі плацебо. Вивчення впливу ламотриджину на серцеву провідність У дослідженні за участю здорових дорослих добровольців оцінювали ефект багаторазового застосування ламотриджину (у дозах до 400 мг/добу) на серцеву провідність, що визначається за допомогою ЕКГ у 12 відведеннях. Відсутнє клінічно значуще вплив ламотриджину на інтервал QT порівняно з плацебо.Показання до застосуванняЕпілепсія Дорослі та підлітки (старші 12 років) Комбінована терапія або монотерапія парціальних та генералізованих нападів, включаючи тоніко-клонічні. Припадки при синдромі Леннокса-Гасто. Препарат Ламіктал® призначають як комбіновану терапію, однак можливе призначення як препарат першої лінії. Діти (від 2-х до 12 років включно) Комбінована терапія парціальних та генералізованих нападів, включаючи тоніко-клонічні та напади при синдромі Леннокса-Гасто. Монотерапія типових абсансів. Біполярний афективний розлад Дорослі віком від 18 років Профілактика депресивних епізодів у пацієнтів з біполярним афективним розладом, які мають переважно депресивні епізоди. Препарат Ламіктал не показаний для лікування гострих маніакальних або депресивних нападів.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до ламотриджину або до будь-якого іншого компонента препарату.Вагітність та лактаціяРизик, пов'язаний з ПЕП загалом Жінкам, здатним до народження дітей, необхідно проконсультуватися з фахівцями. Якщо жінка планує вагітність, протиепілептична терапія повинна бути переглянута. Жінкам, яким проводиться лікування епілепсії, слід уникати раптового припинення протиепілептичної терапії, оскільки це може призвести до відновлення нападів, що може мати серйозні наслідки для жінки та майбутньої дитини. Терапія декількома ПЕП може бути пов'язана з вищим ризиком виникнення вроджених вад розвитку, ніж монотерапія, залежно від застосовуваних ПЕП, тому наскільки можна слід застосовувати монотерапію. Ризик, пов'язаний із прийомом ламотриджину Вагітність Велика кількість даних щодо вагітних жінок (більше 8 700 жінок), які отримували монотерапію препаратом Ламіктал® у першому триместрі вагітності, не підтверджують загального збільшення ризику виникнення серйозних вроджених вад розвитку, включаючи ущелини верхньої губи та піднебіння. У дослідженнях на тваринах виявлено токсичний вплив на внутрішньоутробний розвиток. Якщо терапія препаратом Ламіктал вважається необхідною під час вагітності, рекомендується застосовувати мінімально можливу терапевтичну дозу. Ламотриджин має слабкий інгібуючий вплив на редуктазу дигідрофолієвої кислоти і тому теоретично може призвести до підвищеного ризику порушення розвитку ембріона та плода внаслідок зниження рівня фолієвої кислоти. Слід розглянути можливість прийому фолієвої кислоти під час планування вагітності та на ранніх стадіях вагітності. Фізіологічні зміни при вагітності можуть впливати на рівень ламотриджину та/або його терапевтичний ефект. Є повідомлення про зниження рівня ламотриджину у плазмі під час вагітності з можливим ризиком втрати контролю припадків. Після пологів рівень ламотриджину може швидко збільшуватись з ризиком розвитку небажаних реакцій, що залежать від дози. Тому рівень ламотриджину в сироватці крові слід контролювати перед, під час та після вагітності, а також відразу після пологів. При необхідності слід провести добір для підтримки рівня ламотриджину в сироватці крові на тому ж рівні, що й до вагітності, або підібрати дозу залежно від клінічної відповіді. Крім того, після пологів слід контролювати небажані реакції, пов'язані із дозою. Період грудного вигодовування Повідомлялося, що ламотриджин різною мірою проникає у грудне молоко, загальний рівень ламотриджину у дітей, які перебувають на грудному вигодовуванні, може досягати приблизно 50% від рівня ламотриджину, зареєстрованого у матері. Таким чином, у деяких дітей, які перебувають на грудному вигодовуванні, рівень ламотриджину в сироватці крові може досягати рівнів, за яких виявляються фармакологічні ефекти. В обмеженій групі дітей грудного віку, які піддавалися дії препарату, небажані реакції не зареєстровані. Необхідно співвідносити потенційну користь від годування грудним молоком та потенційний ризик розвитку небажаних реакцій у дитини. Якщо жінка, яка приймає препарат Ламіктал, вирішує годувати грудьми, то у дитини необхідно моніторувати появу будь-яких небажаних реакцій. Фертильність Дослідження на тваринах при застосуванні ламотриджину не виявили порушення фертильності.Побічна діяНебажані реакції, пов'язані із застосуванням препарату з приводу епілепсії та біполярного афективного розладу, засновані на доступних даних контрольованих клінічних досліджень та іншому клінічному досвіді. Категорії частоти сформовані на підставі результатів контрольованих клінічних досліджень (монотерапія епілепсії (відзначено †) та біполярний афективний розлад (відзначено §)). Якщо категорії частоти відрізняються в клінічних дослідженнях епілепсії та біполярного афективного розладу, вказаний рідкісний варіант частоти. Однак у разі відсутності даних контрольованих клінічних досліджень категорії частоти було сформовано на підставі іншого клінічного досвіду. Небажані реакції, представлені нижче, перераховані відповідно до ураження органів і систем органів і частотою народження. Частота народження визначається наступним чином: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥1/100 і Частота народження небажаних реакцій Порушення з боку крові та лімфатичної системи - Дуже рідко: гематологічні порушення1, включаючи нейтропенію, лейкопенію, анемію, тромбоцитопенію, панцитопенію, апластичну анемію, агранулоцитоз; Невідомо: лімфаденопатія1. Порушення з боку імунної системи - Дуже рідко: синдром гіперчутливості2 (включаючи такі симптоми, як лихоманка, лімфаденопатія, набряк особи, гематологічні порушення, порушення з боку печінки, дисеміноване внутрішньосудинне згортання, поліорганна недостатність). Порушення психіки - Часто: агресія, дратівливість; Дуже рідко: сплутаність свідомості, галюцинації, тіки; Невідомо: нічні кошмари. Порушення з боку нервової системи - Дуже часто: головний біль §; Часто: сонливість, головокружіння, тремор, безсоння, ажитація; Нечасто: атаксія; Рідко: ністагм, асептичний менінгіт; Дуже рідко: порушення рівноваги, рухові розлади, погіршення перебігу хвороби Паркінсона3, екстрапірамідні розлади, хореоатетоз, підвищення частоти нападів. Порушення з боку органу зору - Нечасто: диплопія, нечіткий зір; Рідко: кон'юнктивіт. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту - Часто: нудота, блювання, діарея, сухість у роті. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів – дуже рідко: печінкова недостатність, порушення функції печінки4, підвищення показників функціональних проб печінки. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин - Дуже часто: шкірні висипання5†§; Нечасто: алопеція; Рідко: синдром Стівенса-Джонсона; Дуже рідко: токсичний епідермальний некроліз, лікарська реакція з еозинофілією та системними симптомами. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини - Часто: артралгія§; Дуже рідко: вовчаково-подібні реакції. Загальні розлади та порушення в місці введення - Часто: стомлюваність, біль, біль у спині. Опис окремих небажаних реакцій 1 Гематологічні порушення та лімфаденопатія можуть бути пов'язаними та не пов'язаними з синдромом гіперчутливості (див. Порушення з боку імунної системи). 2 Також отримані повідомлення про випадки висипу, що розвиваються в рамках синдрому гіперчутливості, у поєднанні з різними системними симптомами, включаючи лихоманку, лімфаденопатію, набряк обличчя, гематологічні порушення та порушення печінки. Синдром характеризується широким спектром клінічної тяжкості і в окремих випадках може призвести до розвитку дисемінованого внутрішньосудинного згортання та поліорганної недостатності. Важливо відзначити, що ранні прояви гіперчутливості (наприклад, пропасниця, лімфаденопатія) можуть спостерігатися навіть за відсутності вираженого висипу. За наявності таких ознак та симптомів пацієнта слід негайно обстежити та припинити застосування препарату Ламіктал8, якщо неможливо встановити альтернативну етіологію. 3 Перелічені реакції становлять дані інших джерел клінічної практики. Отримано повідомлення про те, що ламотриджин може погіршувати симптоми паркінсонізму у пацієнтів із хворобою Паркінсона, а також зареєстровані окремі повідомлення про екстрапірамідні розлади та хореоатетоз у пацієнтів, які не мають цього фонового захворювання. 4 Порушення функції печінки зазвичай розвивається у зв'язку з реакціями гіперчутливості, але отримано окремі повідомлення про випадки без явних ознак гіперчутливості. 5 У клінічних дослідженнях за участю дорослих шкірні висипання зустрічалися у 8-12% пацієнтів, які отримували ламотриджин, і у 5-6% пацієнтів, які отримували плацебо. Шкірний висип призводив до скасування лікування ламотриджином у 2% пацієнтів. Висипання, зазвичай макулопапулезного характеру, зазвичай з'являється протягом восьми тижнів після початку лікування і дозволяється після припинення застосування препарату Ламіктал®. Зареєстровані серйозні випадки висипу, що потенційно становить загрозу для життя, включаючи синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла) та лікарську реакцію з еозинофілією та системними симптомами (DRESS). Незважаючи на те, що в більшості випадків реакції дозволялися після відміни ламотриджину, у деяких пацієнтів залишилися незворотні шрами і в окремих випадках реакції призводили до летального результату. Загальний ризик появи висипу тісно пов'язаний із такими факторами: високі початкові дози ламотриджину та перевищення рекомендованої схеми підвищення дози при терапії ламотриджином; супутнє застосування вальпроату. Також отримані повідомлення про висип, що розвивається в рамках синдрому гіперчутливості, у поєднанні з різними системними симптомами. Отримано повідомлення про зниження мінеральної щільності кісткової тканини, остеопенію, остеопороз і переломи при тривалій терапії пацієнтів ламотриджином. Механізм, з якого ламотриджин впливає кістковий метаболізм, не визначено.Взаємодія з лікарськими засобамиУДФ-глюкуронілтрансфераза є ферментом, що метаболізує ламотриджин. Немає даних про здатність ламотриджину викликати клінічно значущу індукцію або інгібування окисних ферментів печінки. У зв'язку з цим взаємодії між ламотриджином і препаратами, що метаболізуються системою ферментів цитохрому Р450, малоймовірно. Ламотриджин може стимулювати свій метаболізм, але цей ефект виражений помірно і малоймовірно, що він має клінічно значущі наслідки. Таблиця 7. Вплив інших препаратів на глюкуронізацію ламотриджину. Препарати, що мають виражену інгібуючу дію на глюкуронізацію ламотриджину. Препарати, що мають виражену індукувальну дію на глюкуронізацію ламотриджину. Препарати, які не мають значної інгібуючої або індукуючої дії на глюкуронізацію ламотриджину. Вальпроат карбамазепін препарати літію фенітоїн бупропіон примідон оланзапін фенобарбітал окскарбазепін рифампіцин фелбамат лопінавір у комбінації з ритонавіром габапентін атазанавір у комбінації з ритонавіром * леветирацетам комбінація етинілоестрадіолу та левоноргестрелу** прегабалін топірамат зонізамід аріпіпразол * Вказівки щодо дозування препарату див. ** Вплив інших пероральних контрацептивів та гормональної замісної терапії не вивчався, хоча вони можуть чинити подібний вплив на фармакокінетичні показники ламотриджину. Взаємодія з ПЕП Вальпроат, який інгібує глюкуронізацію ламотриджину, знижує швидкість його метаболізму та подовжує його середній період напіввиведення майже вдвічі. Певні ПЕП (такі як фенітоїн, карбамазепін, фенабарбітал та примідон), що стимулюють систему метаболізуючих ферментів печінки, індукують глюкуронізацію ламотриджину та його метаболізм. Повідомлялося про розвиток небажаних реакцій з боку центральної нервової системи, що включали запаморочення, атаксію, диплопію, нечіткість зору та нудоту у пацієнтів, які почали приймати карбамазепін на фоні терапії ламотриджином. Ці симптоми зазвичай проходили після зниження дози карбамазепіну. Аналогічна реакція спостерігалася у клінічному дослідженні ламотриджину та окскарбазепіну у здорових дорослих добровольців, але результат зниження доз не вивчався. При одночасному застосуванні ламотриджину в дозі 200 мг та окскарбазепіну в дозі 1200 мг ні окскарбазепін ні ламотриджин не порушують метаболізм один одного. У дослідженні у здорових добровольців поєднане застосування фелбамату (у дозі 1200 мг 2 рази на добу) та ламотриджину (у дозі 100 мг 2 рази на добу протягом 10 днів) не призводило до клінічно значущих змін фармакокінетики ламотриджину. На підставі ретроспективного аналізу концентрації у плазмі крові у пацієнтів, які отримували ламотриджин, у комбінації з габапентином і без нього, габапентин не призводить до зміни кліренсу ламотриджину. Можливі лікарські взаємодії леветирацетаму та ламотриджину досліджувалися при оцінці сироваткових концентрацій обох препаратів у ході плацебо-контрольованих клінічних досліджень. Ці дані показують, що ламотриджин та леветирацетам не впливають на фармакокінетику один одного. Не спостерігалося впливу прегабаліну (у дозі 200 мг 3 рази на добу) на рівноважні концентрації ламотриджину, таким чином, прегабалін та ламотриджин не взаємодіють фармакокінетично один з одним. Застосування топірамату не призводило до зміни концентрації ламотриджину у плазмі. Однак прийом ламотриджину приводив до збільшення концентрації топірамату на 15%. Прийом зонізаміду у пацієнтів з епілепсією (у дозі 200-400 мг на добу) спільно з ламотриджином (у дозі 150-500 мг на добу) протягом 35 днів під час клінічної програми не призводив до зміни фармакокінетичних параметрів ламотриджину. Незважаючи на те, що раніше повідомлялося про зміну концентрації в плазмі інших ПЕП при спільному застосуванні з ламотриджином, контрольовані дослідження не показали, що ламотриджин впливає на концентрацію в плазмі крові супутніх ПЕП. Результати досліджень in vitro показали, що ламотриджин не витісняє інші ПЕП із місць зв'язування з білками плазми. Взаємодія при поєднаному застосуванні з іншими психотропними засобами У 20 здорових добровольців ламотриджин у дозі 100 мг на добу не викликав порушення фармакокінетики безводного глюконату літію (у дозі 2 г 2 рази на день протягом 6 днів) при їхньому спільному призначенні. Багаторазовий прийом бупропіону внутрішньо не надавав статистично значущого впливу на фармакокінетику одноразової дози ламотриджину у 12 добровольців і викликав незначне збільшення AUC (площі під кривою "концентрація-час") ламотриджину глюкуроніду. Оланзапін у дозі 15 мг знижував AUC та Сmах ламотриджину у здорових дорослих добровольців у середньому на 24% та 20% відповідно, що клінічно незначно. Ламотриджин у дозі 200 мг не впливав на фрамакокінетику оланзапіну. Багаторазовий прийом ламотриджину в дозі 400 мг на добу не мав клінічно значущого ефекту на фармакокінетику рисперидону після прийому разової дози 2 мг у 14 здорових дорослих добровольців. При цьому у 12 з 14 пацієнтів при поєднаному прийомі ламотриджину та рисперидону відзначалася сонливість; тоді як тільки у 1 з 20 пацієнтів сонливість спостерігалася при прийомі тільки рисперидону, і в жодного - при прийомі лише ламотриджину. У дослідженні у 18 дорослих пацієнтів з біполярним афективним розладом, які отримували за встановленою схемою ламотриджин (не менше 100 мг на добу), дози арипіпразолу збільшували з 10 мг на добу до кінцевого значення 30 мг на добу протягом 7-денного періоду і далі один раз. на добу ще протягом 7 днів. Спостерігалося середнє зниження Сmах та AUC ламотриджину приблизно на 10%. Не очікується, що вплив такої магнітуди матиме клінічний наслідок. В експериментах з інгібування in vitro було показано, що спільне інкубування з амітриптіліном, бупропіоном, клоназепамом, флуоксетином, галоперидолом або лоразепамом має мінімальний вплив на утворення первинного метаболіту ламотриджину 2-N-глюкуроніду. Дані щодо вивчення метаболізму буфуралолу мікросомальними ферментами печінки, виділеними у людини, дозволяють зробити висновок, що ламотриджин не знижує кліренс препаратів, що метаболізуються переважно ізоферментами CYP2D6. Результати досліджень in vitro також дозволяють припустити, що клозапін, фенелзин, рисперидон, сертралін або тразодон навряд чи можуть впливати на кліренс ламотриджину. Взаємодія з гормональними контрацептивами Вплив гормональних контрацептивів на фармакокінетику ламотриджину При дослідженні на 16 добровольцях-жінках зазначено, що прийом комбінованих оральних контрацептивів, що містять 30 мкг етинілестрадіолу і 150 мкг левоноргестрелу в одній таблетці для прийому всередину, викликає приблизно двократне підвищення кліренсу ламотриджину ламотриджину в середньому на 52% та 39% відповідно. Протягом тижня, вільної від прийому препарату (тобто при тижневій перерві у прийомі контрацептиву), спостерігається підвищення концентрації ламотриджину в плазмі крові, при цьому концентрація ламотриджину, виміряна наприкінці цього тижня перед введенням наступної дози, в середньому у 2 рази вища. , ніж у період одночасного прийому препаратів Вплив ламотриджину на фармакокінетику гормональних контрацептивів При дослідженні на 16 добровольцях-жінках показано, що в період рівноважних концентрацій ламотриджин у дозі 300 мг не впливає на фармакокінетику етинілестрадіолу – компонента комбінованого орального контрацептиву. Відзначається помірне підвищення кліренсу другого компонента орального контрацептиву - левоноргестрела (після його прийому внутрішньо), що призводило до зниження AUC і Сmах левоноргестрелу в середньому на 19% і 12% відповідно. Вимірювання сироваткових концентрацій фолікуло-стимулюючого гормону (ФСГ), лютеїнізуючого гормону (ЛГ) та естрадіолу під час цього дослідження виявило деяке зменшення придушення гормональної активності яєчників у деяких жінок, хоча вимір сироваткового прогестерону в жодній з 16 жінок не виявило гормонального підт.Вплив помірного підвищення кліренсу левоноргестрелу та зміни рівнів ФСГ та ЛГ у сироватці крові на овуляційну активність яєчників не встановлено. Вплив інших доз ламотриджину (крім 300 мг на добу) не вивчався і дослідження з включенням інших гормональних препаратів не проводилися. Взаємодія з іншими препаратами При дослідженні на 10 добровольцях-чоловіках виявлено, що рифампіцин підвищує кліренс ламотриджину та знижує його період напіввиведення завдяки індукції печінкових ферментів, відповідальних за глюкуронізацію. Пацієнтам, які отримують рифампіцин як супутню терапію, режим застосування ламотриджину повинен відповідати схемі, що рекомендується при сумісному застосуванні ламотриджину з супутніми індукторами глюкуронізації. При застосуванні лопінавіру в комбінації з ритонавіром у здорових добровольців спостерігалося зниження приблизно на половину концентрації ламотриджину в плазмі, можливо, внаслідок індукції глюкуронізації. У пацієнтів, які приймають супутнє лікування лопінавіром у комбінації з ритонавіром, слід рекомендувати схему дозування ламотриджину з супутніми індукторами глюкуронізації. У дослідженні у здорових добровольців прийом атазанавіру в комбінації з ритонавіром (300 мг і 100 мг) призводив до зниження значень AUC та Сmах ламотриджину (в разовій дозі 100 мг) у середньому на 32% та 6% відповідно. Результати досліджень in vitro показали, що саме ламотриджин, а не метаболіт 2-N-глюкуронід є інгібітором катіонних переносників органічних субстратів у потенційно клінічно значущих концентраціях. Ці дані показують, що ламотриджин є більш потужним інгібітором катіонного переносника (IC50 варіює від 53,8 до 186 мкМ відповідно), ніж циметидин. Взаємодія, включаючи лабораторні показники Ламотриджин, як повідомляється, впливає на проведення деяких експрес-методів аналізу сечі з метою виявлення препаратів, результати яких можуть бути неправдивими, особливо при виявленні фенциклідину (дисоціативний анестетик). Для підтвердження позитивного результату слід використовувати більш специфічний альтернативний хімічний метод.Спосіб застосування та дозиДля прийому всередину. Ламіктал®, жувальні/розчинні таблетки можна жувати, розчиняти в невеликому обсязі води (принаймні, в такому, щоб пігулка була покрита повністю) або проковтувати повністю з невеликою кількістю води. Якщо розрахована доза ламотриджину (наприклад, при застосуванні у дітей для лікування епілепсії або у пацієнтів з порушенням функції печінки) не дорівнює цілим таблеткам, то пацієнту має бути призначена така доза, яка відповідає меншій кількості цілих таблеток. Відновлення застосування препарату У разі відновлення застосування препарату Ламіктал® лікар повинен оцінити необхідність підвищення підтримуючої дози у пацієнтів, які припинили прийом ламотриджину з будь-якої причини, оскільки високі початкові дози та перевищення рекомендованої дози пов'язані з ризиком розвитку тяжкого висипу. Чим більше пройшло часу після останнього прийому препарату, тим більшою обережністю слід підвищувати дозу до підтримуючої. Якщо час після припинення прийому перевищує 5 періодів напіввиведення, то дозу ламотриджину слід підвищувати до підтримуючої відповідно до відповідної схеми. Терапію препаратом Ламіктал® рекомендується не відновлювати у пацієнтів, у яких припинення лікування ламотриджином було пов'язане з появою висипу, крім випадків, коли потенційна користь однозначно перевищує ризик. Епілепсія Режим підвищення дози та підтримуючі дози, рекомендовані для дорослих та підлітків віком від 12 років (Таблиця 2), а також для дітей та підлітків віком від 2 до 12 років (Таблиця 3), наведено нижче. Внаслідок ризику висипки не слід перевищувати початкову дозу препарату та наступний режим підвищення дози. При відміні супутніх ПЕП або додаванні ПЕП або інших препаратів на фоні прийому ламотриджину необхідно брати до уваги те, що це може вплинути на фармакокінетику ламотриджину. Таблиця 2. Рекомендований режим дозування при лікуванні епілепсії у дорослих та підлітків (старше 12 років) Режим дозування Тижня 1+2 Тижня 3+4 Звичайна підтримуюча доза Монотерапія: 25 мг на добу (в 1 прийом) 50 мг на добу (в 1 прийом) 100-200 мг на добу (в 1 або 2 прийоми). Для досягнення підтримуючої дози кількість препарату може бути збільшена на 50-100 мг кожні 1-2 тижні до досягнення оптимальної відповіді. Деяким пацієнтам для досягнення цільової терапевтичної відповіді може знадобитися доза 500 мг на добу. Комбінована терапія з вальпроатами (інгібітор глюкуронізації ламотриджину): Цей режим дозування слід використовувати з вальпроатами незалежно від іншої супутньої терапії. 12,5 мг на добу (призначається по 25 мг через день) 25 мг на добу (в 1 прийом) 100-200 мг на добу (в 1 або 2 прийоми). Для досягнення підтримуючої дози кількість препарату може бути збільшена максимально на 25-50 мг кожні 1-2 тижні до досягнення оптимальної відповіді. Комбінована терапія без вальпроатів та з інгібіторами глюкуронізації ламотриджину: Цей режим дозування слід використовувати без вальпроатів, але з фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом, примідоном, рифампіцином, лопінавіром/ритонавіром 50 мг на добу (в 1 прийом) 100 мг на добу (2 прийоми) 200-400 мг на добу (2 прийоми). Для досягнення підтримуючої дози кількість препарату може бути збільшена на 100 мг кожні 1-2 тижні до досягнення оптимальної відповіді. Деяким пацієнтам для досягнення цільової терапевтичної відповіді може знадобитися доза 700 мг на добу. Комбінована терапія без вальпроатів та без інгібіторів глюкуронізації ламотриджину: Цей режим дозування слід використовувати з іншими препаратами, які суттєво не інгібують та не індукують глюкуронізацію ламотриджину. 25 мг на добу (в 1 прийом) 50 мг на добу (1 прийом) 100-200 мг на добу (в 1 або 2 прийоми). Для досягнення підтримуючої дози кількість препарату може бути збільшена на 50-100 мг кожні 1-2 тижні до досягнення оптимальної відповіді. У пацієнтів, які приймають лікарські препарати, фармакокінетична взаємодія яких з ламотриджином нині невідома, слід використовувати режим дозування, рекомендований для застосування ламотриджину в комбінації з вальпроатами. Таблиця 3. Рекомендований режим дозування під час лікування епілепсії в дітей віком (від 2 до 12 років включно) Режим дозування Тижня 1+2 Тижня 3+4 Звичайна підтримуюча доза Монотерапія типових абсансів: 0,3 мг/кг/добу (в 1 або 2 прийоми) 0,6 мг/кг/добу (в 1 або 2 прийоми) 1-15 мг/кг/сут (в 1 або 2 прийоми). Для досягнення підтримуючої дози кількість препарату може бути збільшена максимально на 0,6 мг/кг/добу кожні 1-2 тижні до досягнення оптимальної відповіді з максимальною підтримуючою дозою 200 мг/добу. Комбінована терапія з вальпроатами (інгібітор глюкуронізації ламотриджину): Цей режим дозування слід використовувати з вальпроатами незалежно від іншої супутньої терапії. 0,15 мг/кг/добу* (в 1 прийом) 0,3 мг/кг/добу (в 1 прийом) 1-5 мг/кг/сут (в 1 або 2 прийоми). Для досягнення підтримуючої дози кількість препарату може бути збільшена максимально на 0,3 мг/кг/добу кожні 1-2 тижні до досягнення оптимальної відповіді з максимальною підтримуючою дозою 200 мг/добу. Комбінована терапія без вальпроатів та з індукторами глюкуронізації ламотриджину: Цей режим дозування слід використовувати без вальпроатів, але з фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом, примідоном, рифампіцином, лопінавіром/ритонавіром 0,6 мг/кг/добу (2 прийоми) 1,2 мг/кг/добу (2 прийоми) 5-15 мг/кг/сут (в 1 або 2 прийоми). Для досягнення підтримуючої дози кількість препарату може бути збільшена максимально на 1,2 мг/кг/добу кожні 1-2 тижні до досягнення оптимальної відповіді з максимальною підтримуючою дозою 400 мг/добу. Комбінована терапія без вальпроатів та без індукторів глюкуронізації ламотриджину: Цей режим дозування слід використовувати з іншими препаратами, які суттєво не інгібують та не індукують глюкуронізацію ламотриджину. 0,3 мг/кг/добу (в 1 або 2 прийоми) 0,6 мг/кг/добу (в 1 або 2 прийоми) 1-10 мг/кг/сут (в 1 або 2 прийоми). Для досягнення підтримуючої дози кількість препарату може бути збільшена максимально на 0,6 мг/кг/добу кожні 1-2 тижні до досягнення оптимальної відповіді з максимальною підтримуючою дозою 200 мг/добу. У пацієнтів, які приймають лікарські препарати, фармакокінетична взаємодія яких з ламотриджином нині невідома, слід використовувати режим дозування, рекомендований для застосування ламотриджину в комбінації з вальпроатами. *Якщо розрахована добова доза у пацієнтів, які приймають вальпроати, становить від 1 до 2 мг, то можна призначати препарат Ламіктал®, жувальні/розчинні таблетки, 2 мг через день протягом перших 2 тижнів. Якщо розрахована добова доза пацієнтів, які приймають вальпроати, становить менше 1 мг, ламотриджин не слід призначати. Для забезпечення підтримки терапевтичної дози необхідно контролювати масу тіла дитини та коригувати дозу препарату за її зміни. Ймовірно, що пацієнтам віком від 2 до 6 років потрібна підтримуюча доза, що знаходиться на верхній межі діапазону, що рекомендується. Після досягнення контролю епілепсії на тлі комбінованої терапії супутні протиепілептичні препарати (ПЕП) можуть бути відмінені, і прийом препарату Ламіктал продовжений у вигляді монотерапії. Діти молодші 2 років Дані щодо безпеки та ефективності ламотриджину як комбінованої терапії парціальних нападів у дітей віком від I місяця до 2 років обмежені. Дані про застосування у дітей віком до 1 місяця відсутні. Тому препарат Ламіктал® не рекомендується приймати дітям віком до 2 років. Тим не менш, у разі клінічної необхідності може бути ухвалено рішення про призначення препарату. Біполярний афективний розлад Режим підвищення дози та підтримуючі дози, рекомендовані для дорослих віком від 18 років, наведено в таблицях нижче. Перехідний режим дозування включає підвищення дози ламотриджину протягом 6 тижнів до підтримуючої стабілізуючої дози (Таблиця 4), після чого за наявності клінічних показань можна скасовувати інші психотропні препарати та/або ПЕП (Таблиця 5). Коригування доз після додавання інших психотропних препаратів та/або ПЕП також наведено нижче (Таблиця 6). Внаслідок ризику появи висипки не слід перевищувати початкову дозу препарату та наступний режим підвищення дози. Таблиця 4. Рекомендований режим підвищення дози для досягнення добової стабілізуючої дози під час лікування біполярного афективного розладу у дорослих віком від 18 років Режим дозування Тижня 1+2 Тижня 3+4 Тиждень 5 Цільова стабілізуюча доза (тиждень 6)* Монотерапія ламотриджином або комбінована терапія без вальпроатів та без індукторів глюкуронізації ламотриджину: Цей режим дозування слід використовувати з іншими препаратами, які суттєво не інгібують та не індукують глюкуронізацію ламотриджину. 25 мг на добу (в 1 прийом) 50 мг на добу (в 1 або 2 прийоми) 100 мг на добу (в 1 або 2 прийоми) 200 мг на добу - звичайна цільова доза для оптимальної відповіді (в 1 або 2 прийоми на добу). Дози в інтервалі від 100 мг на добу до 400 мг на добу застосовувалися у клінічних дослідженнях. Комбінована терапія з вальпроатами (інгібітор глюкуронізації ламотриджину): Цей режим дозування слід використовувати з вальпроатами незалежно від іншої супутньої терапії. 12,5 мг на добу (призначаються 25 мг на добу через день) 25 мг на добу (в 1 прийом) 50 мг на добу (в 1 або 2 прийоми) 100 мг на добу - звичайна цільова доза для оптимальної відповіді (в 1 або 2 прийоми на добу). Може застосовуватися максимальна добова доза 200 мг на добу залежно від клінічної відповіді. Комбінована терапія без вальпроатів та з індукторами глюкуронізації ламотриджину: Цей режим дозування слід використовувати без вальпроатів, але з фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом, примідоном, рифампіцином, лопінавіром/ритонавіром 50 мг на добу (в 1 прийом) 100 мг на добу (в 2 прийоми) 200 мг на добу (2 прийоми) 300 мг на добу на 6 тижні терапії, при необхідності збільшити дозу до 400 мг на добу на 7 тижні терапії для досягнення оптимальної відповіді (2 прийоми). У пацієнтів, які приймають лікарські препарати, фармакокінетична взаємодія яких з ламотриджином нині невідома, слід використовувати режим підвищення дози, рекомендований для застосування ламотриджину в комбінації з вальпроатами. * Цільова стабілізуюча доза змінюється залежно від клінічної відповіді. Після досягнення цільової добової стабілізуючої дози, що підтримує, інші психотропні препарати можуть бути скасовані, як зазначено в схемі дозування нижче. Таблиця 5. Підтримуюча загальна добова доза, що стабілізує, у дорослих віком від 18 років для лікування біполярного афективного розладу після відміни супутніх препаратів Режим дозування Поточна стабілізуюча доза ламотриджину (перед скасуванням) Тиждень 1 (початок відміни) Тиждень 2 Тиждень 3 і далі* Відміна вальпроату (інгібітор глюкуронізації ламотриджину) залежно від вихідної дози ламотриджину: Після відміни вальпроату слід подвоїти стабілізуючу дозу, не перевищуючи рівня збільшення на 100 мг на тиждень 100 мг/добу 200 мг/добу Зберегти дозу 200 мг на добу на 2 прийоми 200 мг/добу 300 мг/добу 400 мг/добу Зберегти дозу 400 мг на добу Відміна індукторів глюкуронізації ламотриджину в залежності від вихідної дози ламотриджину: Цей режим дозування слід використовувати після відміни фенітоїну, карбамазепіну, фенобарбіталу, примідону, рифампіцину, лопінавіру/ритонавіру 400 мг/добу 400 мг/добу 300 мг/добу 200 мг/добу 300 мг/добу 300 мг/добу 225 мг/добу 150 мг/добу 200 мг/добу 200 мг/добу 150 мг/добу 100 мг/добу Відміна препаратів, які значно не індукують або не інгібують глюкуронізацію ламотриджину: Цей режим дозування слід використовувати після відміни інших препаратів, які значно не індукують або не інгібують глюкуронізацію ламотриджину. Підтримувати цільову дозу, досягнуту в процесі режиму підвищення дози (200 мг на добу в 2 прийоми; діапазон доз від 100 до 400 мг на добу) У пацієнтів, які приймають лікарські препарати, фармакокінетична взаємодія яких з ламотриджином нині невідома, рекомендується підтримувати поточну дозу ламотриджину, і добір дози ламотриджину необхідно проводити на підставі клінічної відповіді. * За необхідності доза може бути збільшена до 400 мг на добу. Відсутній клінічний досвід корекції добових доз препарату Ламіктал після додавання інших препаратів. Однак на підставі досліджень щодо оцінки взаємодії препаратів можна сформулювати такі рекомендації (Таблиця 6). Таблиця 6. Корекція добових доз при лікуванні біполярного афективного розладу у дорослих віком від 18 років після додавання інших препаратів Режим дозування Поточна стабілізуюча доза ламотриджину (до додавання) Тиждень 1 (початок додавання) Тиждень 2 Тиждень 3 і далі Додавання вальпроату (інгібітор глюкуронізації ламотриджину) залежно від вихідної дози ламотриджину: Цей режим дозування слід використовувати при додаванні вальпроату незалежно від іншої супутньої терапії. 200 мг/добу 100 мг/добу Зберегти дозу 100 мг/добу 300 мг/добу 150 мг/добу Зберегти дозу 150 мг/добу 400 мг/добу 200 мг/добу Зберегти дозу 200 мг/добу Додавання індукторів глюкуронізації ламотриджину у пацієнтів, які не отримують вальпроат, залежно від вихідної дози ламотриджину: Цей режим дозування слід використовувати без застосування вальпроату при додаванні фенітоїну, карбамазепіну, фенобарбіталу, примідону, рифампіцину, лопінавіру/ритонавіру. 200 мг/добу 200 мг/добу 300 мг/добу 400 мг/добу 150 мг/добу 150 мг/добу 225 мг/добу 300 мг/добу 100 мг/добу 100 мг/добу 150 мг/добу 200 мг/добу Додавання інших препаратів, які не мають значної індукуючої або інгібуючої дії на глюкуронізацію ламотриджину: Цей режим дозування слід використовувати при додаванні інших препаратів, які не мають значної індукуючої або інгібуючої дії на глюкуронізацію ламотриджину. Зберегти цільову дозу, досягнуту в процесі режиму підвищення дози (200 мг на добу; діапазон доз від 100 до 400 мг на добу) У пацієнтів, які приймають лікарські препарати, фармакокінетична взаємодія яких з ламотриджином нині невідома, слід використовувати режим дозування, рекомендований для застосування ламотриджину в комбінації з вальпроатами. Відміна препарату Ламіктал у пацієнтів з біполярним афективним розладом Під час проведення клінічних досліджень різке скасування ламотриджину не викликало збільшення частоти, тяжкості або зміни характеру небажаних реакцій у порівнянні з плацебо. Таким чином, пацієнтам можна скасовувати препарат Ламіктал без поступового зниження його дози. Діти та підлітки молодші 18 років Препарат Ламіктал® не рекомендований для лікування біполярного афективного розладу у дітей та підлітків віком до 18 років, оскільки в рандомізованих дослідженнях зі скасуванням препарату не було продемонстровано значної ефективності та спостерігалося збільшення кількості повідомлень про суїцидальну поведінку. Загальні рекомендації щодо дозування препарату Ламіктал® у спеціальних груп пацієнтів Жінки, які приймають гормональні контрацептиви При застосуванні комбінації етинілестрадіол/левоноргестрел (30 мкг/150 мкг) кліренс ламотриджину підвищується приблизно вдвічі, що призводить до зниження рівня ламотриджину. Після титрації дози для досягнення максимальної терапевтичної відповіді можуть знадобитися вищі підтримуючі дози ламотриджину (до дворазового збільшення). Протягом тижня без застосування контрацептиву спостерігалось дворазове підвищення рівня ламотриджину. Не можна виключати виникнення небажаних реакцій, пов'язаних із дозою. Тому як терапія першої лінії слід розглянути можливість прийому протизаплідних засобів, які не включають тиждень без застосування контрацептиву (наприклад, постійні гормональні контрацептиви або негормональні методи). Початок застосування гормональних контрацептивів пацієнтками, які вже одержують підтримуючі дози ламотриджину та НЕ одержують індуктори глюкуронізації ламотриджину. У більшості випадків потрібне підвищення підтримуючої дози ламотриджину, але не більше ніж у 2 рази. З моменту початку застосування гормональних контрацептивів рекомендується підвищення дози ламотриджину на 50-100 мг щотижня залежно від індивідуальної клінічної відповіді. Не рекомендується перевищувати ці дози, якщо клінічний стан пацієнта не потребує подальшого підвищення дози препарату Ламіктал®. Для підтвердження збереження вихідного рівня ламотриджину слід розглянути можливість вимірювання рівня ламотриджину у сироватці крові до та після початку застосування гормональних контрацептивів. При необхідності слід здійснити корекцію дози. У жінок, які приймають гормональні контрацептиви, які включають один тиждень без застосування активного препарату ("тиждень без застосування контрацептиву"), слід проводити контроль рівня ламотриджину в сироватці крові під час тижня 3 прийоми активного препарату, тобто з 15 по 21 дні циклу прийому таблеток . Тому як терапія першої лінії слід розглянути можливість прийому протизаплідних засобів, які не включають тиждень без застосування контрацептиву (наприклад, постійні гормональні контрацептиви або негормональні методи). Припинення прийому гормональних контрацептивів пацієнтками, які вже одержують підтримуючі дози ламотриджину та не отримують індуктори глюкуронізації ламотриджину. У більшості випадків потрібне зниження підтримуючої дози ламотриджину, але не більше ніж на 50%. Рекомендується поступове зниження добової дози ламотриджину на 50-100 мг на добу щотижня (швидкість зниження не повинна перевищувати 25% від добової дози на тиждень) протягом 3 тижнів, якщо клінічний стан пацієнта не потребує іншого підходу. Для підтвердження підтримки вихідного рівня ламотриджину слід розглянути можливість вимірювання рівня ламотриджину у сироватці крові до та після припинення застосування гормональних контрацептивів. У жінок, які бажають припинити прийом гормональних контрацептивів, які включають один тиждень без застосування активного препарату ("тиждень без застосування контрацептиву"), слід проводити контроль рівня ламотриджину в сироватці крові під час тижня 3 прийоми активного препарату, тобто з 15 по 21 дні циклу прийому пігулок. Зразки крові для оцінки рівня ламотриджину після остаточного припинення прийому контрацептивного засобу не слід збирати протягом першого тижня після припинення прийому таблеток. Початок застосування ламотриджину у пацієнток, які вже застосовують гормональні контрацептиви. Підвищення дози слід проводити згідно з звичайними рекомендаціями щодо застосування, представленими в таблицях. Початок і припинення застосування гормональних контрацептивів у пацієнток, які вже приймають ламотриджин у підтримуючих дозах та приймають індуктори глюкуронування ламотриджину. Може не знадобитися корекція рекомендованої підтримуючої дози ламотриджину. Застосування з комбінацією атазанавір/ритонавір У разі додавання ламотриджину до вже проведеної терапії атазанавіром/ритонавіром відсутня необхідність корекції рекомендованої схеми підвищення дози ламотриджину. У пацієнтів, які вже приймають підтримуючі дози ламотриджину і не застосовують індуктори глюкуронізації, може виникнути необхідність підвищення дози ламотриджину при додаванні комбінації атазанавіру/ритонавіру або в зниженні дози ламотриджину у разі припинення застосування комбінації атазанавіру/ритонавіру. З метою з'ясування необхідності корекції дози ламотриджину слід провести контроль рівня ламотриджину в плазмі крові до та протягом 2 тижнів після початку або припинення застосування комбінації атазанавіру/ритонавіру. Застосування спільно з лопінавіром/ритонавіром У разі додавання ламотриджину до терапії лопінавіром/ритонавіром, що вже проводиться, відсутня необхідність корекції рекомендованої схеми підвищення дози ламотриджину. У пацієнтів, які вже приймають підтримуючі дози ламотриджину і не застосовують індуктори глюкуронізації, може виникнути необхідність підвищення дози ламотриджину при додаванні лопінавіру/ритонавіру або в зниженні дози ламотриджину у разі припинення застосування лопінавіру/ритонавіру. З метою з'ясування необхідності корекції дози ламотриджину слід провести контроль рівня ламотриджину в плазмі крові до та протягом 2 тижнів після початку або припинення застосування лопінавіру/ритонавіру. Пацієнти похилого віку (старше 65 років) Не потрібне проведення корекції режиму дозування порівняно з схемою, що рекомендується. Фармакокінетика ламотриджину у цій віковій групі значно не відрізняється від такої у дорослих нелітнього віку. Пацієнти з порушенням функції нирок Пацієнтам з нирковою недостатністю препарат Ламіктал слід призначати з обережністю. У пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності початкові дози препарату Ламіктал слід розраховувати в залежності від супутніх лікарських препаратів, що приймаються пацієнтом. У пацієнтів із значним порушенням функції нирок може бути ефективним зниження підтримуючих доз. Пацієнти з порушенням функції печінки Початкову, зростаючу та підтримуючу дози зазвичай слід зменшити приблизно на 50% у пацієнтів з помірним (стадія В за шкалою Чайлд-Пью) та на 75% з тяжким (стадія С за шкалою Чайлд-Пью) ступенем порушення функції печінки. Зростаючу та підтримуючу дози слід коригувати залежно від клінічної відповіді.ПередозуванняСимптоми Повідомлялося про одноразове застосування доз ламотриджину, що перевищують максимальні терапевтичні в 10-20 разів, включаючи випадки летального результату. Передозування виявилося симптомами, що включали ністагм, атаксію, порушення свідомості, напади епілепсії та кому. При передозуванні у пацієнтів також спостерігалося розширення комплексу QRS (затримка внутрішньошлуночкової провідності). Розширення комплексу QRS тривалістю понад 100 мсек може бути пов'язане з більш вираженою токсичністю. Лікування У разі передозування пацієнта необхідно госпіталізувати та провести відповідну підтримуючу терапію. За показаннями слід провести лікування, спрямоване зменшення всмоктування (активоване вугілля). Подальше ведення пацієнта має здійснюватися згідно з клінічними показаннями. Досвід застосування гемодіалізу під час лікування передозування відсутній. У шести добровольців із нирковою недостатністю 20% ламотриджину було виведено з організму під час 4-годинного сеансу гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиВисипання на шкірі Є повідомлення про небажані шкірні реакції, які виникали зазвичай протягом перших 8 тижнів після початку терапії ламотриджином. Більшість висипань носить легкий характер і проходить самостійно, проте є повідомлення про висипання, які вимагали госпіталізації пацієнта та припинення прийому ламотриджину. Дані реакції включали такі потенційно небезпечні для життя ураження шкіри, як синдром Стівенса-Джонсона (SJS) та токсичний епідермальний некроліз (TEN), а також лікарську реакцію з еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдром), відому як синдром гіперчутливості (HSS). Тяжкі шкірні висипання у дорослих пацієнтів, включених у дослідження та приймали ламотриджин відповідно до існуючих рекомендацій, розвивалися з частотою приблизно 1 на 500 пацієнтів з епілепсією. Приблизно у половині цих випадків зареєстровано синдром Стівенса-Джонсона (1 на 1000). За даними клінічних досліджень, у пацієнтів з біполярним афективним розладом частота важких шкірних висипань становить приблизно 1 на 1000 пацієнтів. Діти ризик розвитку важких шкірних висипань вище, ніж в дорослих. За наявними даними, отриманими з низки досліджень, частота шкірних висипань, які вимагали госпіталізації, у дітей з епілепсією становила від 1 на 300 до 1 на 100 дітей. У дітей початкові прояви висипки можуть бути помилково прийняті за інфекцію, тому лікарі повинні брати до уваги можливість реакції дітей на препарат, що виявляється розвитком висипки та гарячки протягом перших 8 тижнів терапії. Крім того, сумарний ризик розвитку висипу значною мірою пов'язаний з: високою початковою дозою ламотриджину та перевищенням рекомендованого режиму підвищення дози ламотриджину; супутнім застосуванням вальпроатів. Обережність також необхідна при лікуванні пацієнтів, які мають в анамнезі алергічні реакції або висип у відповідь на прийом інших ПЕП, оскільки частота розвитку незначного висипу у пацієнтів з таким анамнезом спостерігалася втричі частіше при застосуванні ламотриджину, ніж у пацієнтів, які не обтяжені таким анамнезом. Усі пацієнти (дорослі та діти), у яких розвинулася висипка, повинні бути одразу оглянуті, прийом препарату Ламіктал* повинен бути негайно припинено, за винятком тих випадків, коли очевидно, що розвиток висипу не пов'язаний з лікуванням ламотриджином. Не рекомендується відновлювати прийом препарату Ламіктал у випадках, коли його попереднє призначення було відмінено у зв'язку з розвитком висипу, якщо очікувана користь явно не перевищує ризик. У разі розвитку у пацієнта SJS, TEN або DRESS при застосуванні ламотриджину лікування ламотриджином ніколи не слід відновлювати. Повідомлялося, що висипка може бути частиною синдрому гіперчутливості, пов'язаного з проявом різних системних симптомів, включаючи лихоманку, лімфаденопатію, набряк обличчя, гематологічні порушення, порушення функції печінки та асептичний менінгіт. Тяжкість прояву синдрому варіює в широких межах і в окремих випадках може призводити до розвитку синдрому дисемінованого внутрішньосудинного згортання та поліорганної недостатності. Необхідно відзначити, що ранні прояви синдрому гіперчутливості (наприклад, лихоманка, лімфаденопатія) можуть спостерігатися навіть якщо відсутні явні прояви висипу. При розвитку подібних симптомів пацієнт повинен бути негайно оглянутий лікарем та,якщо не буде встановлена ​​інша причина симптомів, препарат Ламіктал® має бути відмінено. Розвиток асептичного менінгіту був оборотним при відміні препарату в більшості випадків і відновлювався у ряді випадків при повторному його застосуванні. Повторне застосування призводило до швидкого повернення симптомів, які часто були важчими. Препарат Ламіктал® не призначають повторно пацієнтам, у яких припинення лікування було пов'язане з асептичним менінгітом, пов'язаним із попереднім лікуванням ламотриджином. Посилення клінічних проявів та суїцидальний ризик Суїцидальні думки та суїцидальна поведінка відзначалися у пацієнтів, які приймали ПЕП за декількома показаннями. Мета-аналіз рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень ПЕП показав невелике збільшення ризику прояву суїцидальних думок та поведінки. Механізм цього ризику невідомий і доступні дані не виключають можливість підвищення ризику при застосуванні ламотриджину. Таким чином, пацієнти повинні перебувати під ретельним наглядом з метою виявлення ознак суїцидальних думок та поведінки, має бути передбачене відповідне лікування. Пацієнти (та особи, які здійснюють догляд за пацієнтами) повинні бути поінформовані про необхідність медичної консультації у разі виникнення суїцидальних думок та суїцидальної поведінки. У пацієнтів з біполярним афективним розладом можуть посилитися симптоми депресії та/або проявитися ознаки суїцидальних думок/поведінки незалежно від застосування лікарських засобів для лікування біполярного афективного розладу, включаючи Ламіктал®. Тому за пацієнтами, які приймають Ламіктал для лікування біполярного афективного розладу, слід ретельно спостерігати з метою виявлення посилення клінічних проявів (включаючи розвиток нових симптомів) та суїцидальних думок/поведінки, особливо на початку курсу лікування або під час зміни дози. У деяких пацієнтів, наприклад, які мають в анамнезі суїцидальну поведінку або думки, дорослих пацієнтів молодого віку та пацієнтів з вираженим суїцидальним мисленням до початку лікування, ризик появи суїцидальних думок або спроб суїциду може бути вищим,та за ними необхідно ретельно спостерігати під час лікування. Слід розглянути можливість зміни режиму терапії, включаючи можливість припинення застосування препарату, у пацієнтів з посиленням клінічних проявів (включаючи розвиток нових симптомів) та/або появою суїцидального мислення/поведінки, особливо якщо ці симптоми мають тяжкий характер, раптово з'явилися або не були частиною симптомів, присутніх у пацієнта раніше. Гормональні контрацептиви Вплив гормональних контрацептивів на ефективність ламотриджину Застосування комбінованого препарату етинілестрадіол/левоноргестрел (30 мкг/150 мкг) приблизно вдвічі підвищує кліренс ламотриджину, що призводить до зниження рівня ламотриджину. Зниження рівня ламотриджину пов'язане зі втратою контролю за нападами. Після титрації дози для досягнення максимального терапевтичного ефекту в більшості випадків необхідне підвищення підтримуючих доз ламотриджину, але не більше ніж у 2 рази. При припиненні прийому гормональних контрацептивів кліренс ламотриджину може зменшитися вдвічі. Збільшення рівня ламотриджину може супроводжуватися розвитком небажаних реакцій, які залежать від дози. Слід спостерігати за пацієнтами з метою виявлення таких реакцій. У жінок, які вже не приймають індуктори глюкуронізації ламотриджину та приймають гормональні контрацептиви, схема лікування яких включає тиждень, вільний від прийому препарату (тобто тижнева перерва у прийомі контрацептиву), у цей період часу спостерігатиметься поступове транзиторне підвищення рівня ламотриджину. Зміни рівня ламотриджину такого порядку можуть бути пов'язані із виникненням небажаних реакцій. Тому як препарати першого вибору слід розглянути можливість прийому протизаплідних засобів, які не включають тиждень без застосування контрацептиву (наприклад, безперервні гормональні контрацептиви або негормональні методи). Взаємодія між іншими пероральними контрацептивами або гормональною замісною терапією та ламотриджином не вивчалася, однак ці препарати можуть подібним чином впливати на фармакокінетичні параметри ламотриджину. Вплив ламотриджину на ефективність гормональних контрацептивів У дослідженні взаємодії за участю 16 здорових добровольців показано, що спільне застосування ламотриджину та гормонального контрацептиву (комбінація етинілестрадіол/левоноргестрел) призводить до помірного підвищення кліренсу левоноргестрелу та змін рівня ФСГ та ЛГ у сироватці крові. Вплив цих змін на овуляторну активність яєчників невідомий. Однак не можна виключити можливість, що у деяких пацієнтів, які приймають ламотриджин та гормональні контрацептиви, ці зміни можуть спричинити зниження ефективності контрацептивів. Тому такі пацієнти повинні бути проінструктовані про необхідність негайно повідомляти лікаря про зміни менструального циклу, наприклад, про міжменструальні кровотечі. Дигідрофолатредуктаза Ламотриджин характеризується незначним інгібуючим впливом на редуктазу дигідрофолієвої кислоти, тому існує ймовірність впливу на метаболізм фолатів при тривалій терапії. Однак ламотриджин не викликав істотних змін рівня гемоглобіну, середнього обсягу еритроцитів, рівня фолатів в еритроцитах або сироватці крові при тривалості застосування до 1 року і не знижував рівень фолатів в еритроцитах при тривалості застосування до 5 років. Ниркова недостатність У дослідженнях з одноразовим застосуванням ламотриджину у пацієнтів із термінальною стадією ниркової недостатності не виявлено значної зміни рівня ламотриджину у плазмі крові. Однак накопичення глюкуронідного метаболіту є можливим, тому необхідно виявляти обережність при лікуванні пацієнтів з нирковою недостатністю. Пацієнти, які приймають інші препарати, що містять ламотриджин Не можна призначати препарат Ламіктал® пацієнтам, які вже отримують інші препарати, що містять ламотриджин, без консультації лікаря. Розвиток дітей Дані про вплив ламотриджину на ріст, статеве та когнітивне дозрівання, емоційний та поведінковий розвиток дітей відсутні. Запобіжні заходи при епілепсії Різка відміна препарату Ламіктал, як і інших ПЕП, може спровокувати розвиток судом. Якщо різке припинення терапії не є вимогою безпеки (наприклад, при появі висипу), дозу препарату Ламіктал слід поступово знижувати протягом 2 тижнів. У літературі є повідомлення про те, що важкі судомні напади, включаючи епілептичний статус, можуть призвести до розвитку рабдоміолізу, мультиорганних порушень та дисемінованого внутрішньосудинного згортання іноді з летальним кінцем. Подібні випадки спостерігалися при лікуванні пацієнтів ламотриджином. Замість зменшення може спостерігатись клінічно значуще збільшення частоти розвитку нападів. У пацієнтів, які страждають на більш ніж один тип нападів, спостерігається користь у вигляді контролю одного типу нападів слід співвідносити з будь-яким зазначеним погіршенням нападів іншого типу. При застосуванні ламотриджину можуть посилюватися міоклонічні напади. Існуючі дані дозволяють припустити, що відповідь на лікування ламотриджином у комбінації з індукторами ферментів менш виражена, ніж при комбінації з ПЕП, що не індукують ферменти печінки. Причина цього явища залишається незрозумілою. У дітей, які приймають ламотриджин для лікування типових абсансів, ефективність препарату може зберігатись не у всіх пацієнтів. Запобіжні заходи при біполярному афективному розладі Діти та підлітки молодші 18 років Лікування антидепресантами супроводжується збільшенням ризику суїцидальних думок та поведінки у дітей та підлітків з депресивним розладом тяжкого ступеня та іншими психічними порушеннями. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Оскільки ефект усіх протиепілептичних засобів характеризується індивідуальною варіабельністю, то пацієнти, які приймають препарат Ламіктал для лікування епілепсії, повинні проконсультуватися зі своїм лікарем про специфічні складнощі при керуванні автомобілем. Дослідження щодо оцінки впливу препарату на здатність до керування транспортними засобами та роботи з механізмами не проводилися. У двох дослідженнях за участю здорових добровольців показано, що вплив ламотриджину на точну зорово-моторну координацію, рухи очей, хитання тіла, а також суб'єктивну седативну дію препарату не відрізнявся від плацебо. У клінічних дослідженнях ламотриджину зареєстровані повідомлення про небажані реакції неврологічного характеру, такі як запаморочення та диплопія. Тому, перш ніж приступити до керування автомобілем або механізмами, пацієнти повинні оцінити вплив препарату Ламіктал на свій стан.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки-1 таб: ламотригін* - 100 мг * - непатентоване міжнародне найменування, рекомендоване ВООЗ; в РФ прийнято написання міжнародного найменування – ламотріджин. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (3) - пачки картонні.Фармакотерапевтична групаПротисудомний (протиепілептичний) препарат. Блокатор потенціалзалежних натрієвих каналів. Викликає блок імпульсних розрядів у культурі нейронів та інгібує надмірне вивільнення глутамату (амінокислоти, що відіграють ключову роль у генеруванні епілептичних нападів) поряд з інгібуванням глутамат-індукованих ефекторних імпульсів.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо ламотриджин швидко і повністю абсорбується із ШКТ. Cmax у плазмі спостерігається через 2.5±1.5 год після перорального застосування. Час досягнення Cmax дещо подовжується у разі прийому препарату після їди, але ступінь всмоктування залишається незмінним. Фармакокінетика носить лінійний характер до дози 450 мг - максимальної одноразової дози, яка була досліджена. Існують значні індивідуальні відмінності значень Cmax препарату, але індивідуальні концентрації різняться дуже мало. Розподіл Зв'язування із білками плазми становить приблизно 55%. Метаболізм Метаболізується у печінці з утворенням переважно глюкуронідів. Виведення T1/2 у здорових дорослих людей становить 24-35 год. Середні значення кліренсу у здорових людей становлять 39±14 мл/хв. Ламотриджин виводиться з організму із сечею у вигляді глюкуронідів. Менш 10% виводиться у незміненому вигляді із сечею. Лише 2% продуктів метаболізму виводиться із калом. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках T1/2 ламотриджину значною мірою залежить від супутньої медикаментозної терапії. T1/2 ламотриджину зменшується до 14 годин при його комбінації з препаратами, що індукують активність ізоферментів системи цитохрому Р450, такими як карбамазепін і фенітоїн, і збільшується в середньому приблизно до 70 годин у разі поєднаного застосування з натрію вальпроатом. T1/2 ламотриджину в дітей віком зазвичай коротше, ніж в дорослих. T1/2 у дітей становить приблизно 7 годин при прийомі з лікарськими засобами, що індукують активність ізоферментів, такими як карбамазепін, фенітоїн, фенобарбітал та примідон. T1/2 збільшується до 45-55 год при поєднаному прийомі з вальпроатом натрію. Вивчення фармакокінетики ламотриджину в одноразових дозах у пацієнтів із захворюваннями нирок свідчить про те, що фармакокінетичні параметри змінюються незначно, проте концентрації основного метаболіту у вигляді глюкуроніду зростають практично у 8 разів через зниження ниркового кліренсу.Показання до застосуванняЛамітор; рекомендується як монотерапія та допоміжна терапія для дорослих та дітей старше 12 років: прості парціальні судомні напади; складні парціальні судомні напади; вдруге генералізовані тоніко-клонічні судомні напади; первинно генералізовані тоніко-клонічні судомні напади; абсанси типові; абсанси атипові; міоклонічні напади; напади, резистентні до інших протиепілептичних засобів будь-якого типу. Ламітор також застосовують як допоміжну терапію для дітей віком від 2 до 12 років.Протипоказання до застосуваннявиражені порушення функції печінки; підвищена чутливість до ламотриджину та інших компонентів препарату.Вагітність та лактаціяПрепарат не слід призначати при вагітності та в період лактації, за винятком випадків, коли очікувана користь терапії для матері перевищує потенційний ризик для плода та дитини. Застосування у дитячому віці Початкова доза Ламітору для дітей від 2 до 12 років, які не приймають натрію вальпроат, але приймають інші протиепілептичні препарати, що індукують ізоферменти, становить 2 мг/кг/добу (2 прийоми) протягом перших 2 тижнів і 5 мг/кг/добу ( у 2 прийоми) протягом наступних 2 тижнів. Підтримуюча доза - 5-15 мг/кг/сут (2 прийоми). Початкова доза Ламітора для дітей, які приймають вальпроат натрію в поєднанні з іншими протиепілептичними препаратами, що індукують ізоферменти, становить 0.2 мг/кг 1 раз/сут протягом перших 2 тижнів, потім 0.5 мг/кг 1 раз/сут протягом наступних 2 тижнів. Потім дозу слід збільшити до досягнення оптимального терапевтичного ефекту. Підтримуюча доза - 1-5 мг/кг (1 або 2 прийоми). Побічна діяПобічні ефекти, що відзначаються при призначенні Ламітора як монотерапія З боку центральної нервової системи: запаморочення, біль голови, сонливість, порушення сну, підвищена стомлюваність. З боку системи травлення: нудота. Алергічні реакції: макуло-папульозна шкірна висипка (2%), найчастіше відзначається в перші 4 тижні після початку лікування і зникає після відміни препарату. В окремих випадках – синдром Стівенса-Джонсона, ангіоневротичний набряк, токсичний епідермальний некроліз. Побічні ефекти, що відзначаються при призначенні Ламітора як додаткова терапія до стандартних протиепілептичних препаратів. З боку ЦНС: запаморочення, біль голови, сонливість, порушення рівноваги, підвищена стомлюваність, дратівливість, агресивність, тремор, сплутаність свідомості. З боку органу зору: диплопія, порушення гостроти зору. З боку системи кровотворення: нейтропенія, лейкопенія. З боку травної системи: нудота, блювання, диспептичні явища.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з протиепілептичними препаратами, що індукують ізоферменти печінки (фенітоїн, карбамазепін, фенобарбітал, примідон), посилюється метаболізм Ламітора, що може вимагати збільшення його дози. Натрію вальпроат, який конкурує з ламотриджином щодо метаболізуючих ізоферментів печінки, пригнічує його метаболізм. Немає даних про те, що Ламітор здатний індукувати або інгібувати ізоферменти печінки, які метаболізують інші лікарські препарати. Ламітор може індукувати свій метаболізм, але цей ефект дуже незначний і не викликає серйозних клінічних проявів. Хоча в деяких пацієнтів відзначаються зміни концентрації інших протиепілептичних препаратів у плазмі, проведені контрольовані дослідження не підтвердили впливу Ламітора на рівні протиепілептичних препаратів, що одночасно приймаються в плазмі крові. Дані досліджень, проведених in vitro, вказують на те, що Ламітор не конкурує з іншими протиепілептичними препаратами за місця зв'язування з білками плазми.Спосіб застосування та дозиПочаткова доза Ламітору для дорослих і дітей старше 12 років, які не приймають натрію вальпроат, але приймають інші протиепілептичні препарати, що індукують ізоферменти, становить 50 мг 1 раз на добу протягом перших 2 тижнів і 100 мг на добу (2 прийоми) протягом наступних 2 тижні. Потім дозу слід збільшити до 200-400 мг на добу (2 прийоми). Початкова доза Ламітора для пацієнтів, які приймають вальпроат натрію в поєднанні з іншими протиепілептичними препаратами, що індукують ізоферменти, становить 25 мг через день протягом перших 2 тижнів і потім 25 мг 1 раз/сут протягом наступних 2 тижнів. Потім дозу слід збільшити до оптимального терапевтичного ефекту. Підтримуюча доза - 100-200 мг (1 або 2 прийоми). Початкова доза Ламітору для дітей від 2 до 12 років, які не приймають натрію вальпроат, але приймають інші протиепілептичні препарати, що індукують ізоферменти, становить 2 мг/кг/добу (2 прийоми) протягом перших 2 тижнів і 5 мг/кг/добу ( у 2 прийоми) протягом наступних 2 тижнів. Підтримуюча доза - 5-15 мг/кг/сут (2 прийоми). Початкова доза Ламітора для дітей, які приймають вальпроат натрію в поєднанні з іншими протиепілептичними препаратами, що індукують ізоферменти, становить 0.2 мг/кг 1 раз/сут протягом перших 2 тижнів, потім 0.5 мг/кг 1 раз/сут протягом наступних 2 тижнів. Потім дозу слід збільшити до досягнення оптимального терапевтичного ефекту. Підтримуюча доза - 1-5 мг/кг (1 або 2 прийоми).ПередозуванняСимптоми: ністагм, атаксія, запаморочення, сонливість, біль голови, нудота, втрата свідомості, кома. Лікування: промивання шлунка, прийом активованого вугілля. За потреби проводять симптоматичну терапію.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки-1 таб: ламотригін* - 100 мг * - непатентоване міжнародне найменування, рекомендоване ВООЗ; в РФ прийнято написання міжнародного найменування – ламотріджин. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (5) - пачки картонні.Фармакотерапевтична групаПротисудомний (протиепілептичний) препарат. Блокатор потенціалзалежних натрієвих каналів. Викликає блок імпульсних розрядів у культурі нейронів та інгібує надмірне вивільнення глутамату (амінокислоти, що відіграють ключову роль у генеруванні епілептичних нападів) поряд з інгібуванням глутамат-індукованих ефекторних імпульсів.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо ламотриджин швидко і повністю абсорбується із ШКТ. Cmax у плазмі спостерігається через 2.5±1.5 год після перорального застосування. Час досягнення Cmax дещо подовжується у разі прийому препарату після їди, але ступінь всмоктування залишається незмінним. Фармакокінетика носить лінійний характер до дози 450 мг - максимальної одноразової дози, яка була досліджена. Існують значні індивідуальні відмінності значень Cmax препарату, але індивідуальні концентрації різняться дуже мало. Розподіл Зв'язування із білками плазми становить приблизно 55%. Метаболізм Метаболізується у печінці з утворенням переважно глюкуронідів. Виведення T1/2 у здорових дорослих людей становить 24-35 год. Середні значення кліренсу у здорових людей становлять 39±14 мл/хв. Ламотриджин виводиться з організму із сечею у вигляді глюкуронідів. Менш 10% виводиться у незміненому вигляді із сечею. Лише 2% продуктів метаболізму виводиться із калом. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках T1/2 ламотриджину значною мірою залежить від супутньої медикаментозної терапії. T1/2 ламотриджину зменшується до 14 годин при його комбінації з препаратами, що індукують активність ізоферментів системи цитохрому Р450, такими як карбамазепін і фенітоїн, і збільшується в середньому приблизно до 70 годин у разі поєднаного застосування з натрію вальпроатом. T1/2 ламотриджину в дітей віком зазвичай коротше, ніж в дорослих. T1/2 у дітей становить приблизно 7 годин при прийомі з лікарськими засобами, що індукують активність ізоферментів, такими як карбамазепін, фенітоїн, фенобарбітал та примідон. T1/2 збільшується до 45-55 год при поєднаному прийомі з вальпроатом натрію. Вивчення фармакокінетики ламотриджину в одноразових дозах у пацієнтів із захворюваннями нирок свідчить про те, що фармакокінетичні параметри змінюються незначно, проте концентрації основного метаболіту у вигляді глюкуроніду зростають практично у 8 разів через зниження ниркового кліренсу.Показання до застосуванняЛамітор; рекомендується як монотерапія та допоміжна терапія для дорослих та дітей старше 12 років: прості парціальні судомні напади; складні парціальні судомні напади; вдруге генералізовані тоніко-клонічні судомні напади; первинно генералізовані тоніко-клонічні судомні напади; абсанси типові; абсанси атипові; міоклонічні напади; напади, резистентні до інших протиепілептичних засобів будь-якого типу. Ламітор також застосовують як допоміжну терапію для дітей віком від 2 до 12 років.Протипоказання до застосуваннявиражені порушення функції печінки; підвищена чутливість до ламотриджину та інших компонентів препарату.Вагітність та лактаціяПрепарат не слід призначати при вагітності та в період лактації, за винятком випадків, коли очікувана користь терапії для матері перевищує потенційний ризик для плода та дитини. Застосування у дитячому віці Початкова доза Ламітору для дітей від 2 до 12 років, які не приймають натрію вальпроат, але приймають інші протиепілептичні препарати, що індукують ізоферменти, становить 2 мг/кг/добу (2 прийоми) протягом перших 2 тижнів і 5 мг/кг/добу ( у 2 прийоми) протягом наступних 2 тижнів. Підтримуюча доза - 5-15 мг/кг/сут (2 прийоми). Початкова доза Ламітора для дітей, які приймають вальпроат натрію в поєднанні з іншими протиепілептичними препаратами, що індукують ізоферменти, становить 0.2 мг/кг 1 раз/сут протягом перших 2 тижнів, потім 0.5 мг/кг 1 раз/сут протягом наступних 2 тижнів. Потім дозу слід збільшити до оптимального терапевтичного ефекту. Підтримуюча доза - 1-5 мг/кг (1 або 2 прийоми). Побічна діяПобічні ефекти, що відзначаються при призначенні Ламітора як монотерапія З боку центральної нервової системи: запаморочення, біль голови, сонливість, порушення сну, підвищена стомлюваність. З боку системи травлення: нудота. Алергічні реакції: макуло-папульозна шкірна висипка (2%), найчастіше відзначається в перші 4 тижні після початку лікування і зникає після відміни препарату. В окремих випадках – синдром Стівенса-Джонсона, ангіоневротичний набряк, токсичний епідермальний некроліз. Побічні ефекти, що відзначаються при призначенні Ламітора як додаткова терапія до стандартних протиепілептичних препаратів. З боку ЦНС: запаморочення, біль голови, сонливість, порушення рівноваги, підвищена стомлюваність, дратівливість, агресивність, тремор, сплутаність свідомості. З боку органу зору: диплопія, порушення гостроти зору. З боку системи кровотворення: нейтропенія, лейкопенія. З боку травної системи: нудота, блювання, диспептичні явища.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з протиепілептичними препаратами, що індукують ізоферменти печінки (фенітоїн, карбамазепін, фенобарбітал, примідон), посилюється метаболізм Ламітора, що може вимагати збільшення його дози. Натрію вальпроат, який конкурує з ламотриджином щодо метаболізуючих ізоферментів печінки, пригнічує його метаболізм. Немає даних про те, що Ламітор здатний індукувати або інгібувати ізоферменти печінки, які метаболізують інші лікарські препарати. Ламітор може індукувати свій метаболізм, але цей ефект дуже незначний і не викликає серйозних клінічних проявів. Хоча в деяких пацієнтів відзначаються зміни концентрації інших протиепілептичних препаратів у плазмі, проведені контрольовані дослідження не підтвердили впливу Ламітора на рівні протиепілептичних препаратів, що одночасно приймаються в плазмі крові. Дані досліджень, проведених in vitro, вказують на те, що Ламітор не конкурує з іншими протиепілептичними препаратами за місця зв'язування з білками плазми.Спосіб застосування та дозиПочаткова доза Ламітору для дорослих і дітей старше 12 років, які не приймають натрію вальпроат, але приймають інші протиепілептичні препарати, що індукують ізоферменти, становить 50 мг 1 раз на добу протягом перших 2 тижнів і 100 мг на добу (2 прийоми) протягом наступних 2 тижні. Потім дозу слід збільшити до 200-400 мг на добу (2 прийоми). Початкова доза Ламітора для пацієнтів, які приймають вальпроат натрію в поєднанні з іншими протиепілептичними препаратами, що індукують ізоферменти, становить 25 мг через день протягом перших 2 тижнів і потім 25 мг 1 раз/сут протягом наступних 2 тижнів. Потім дозу слід збільшити до оптимального терапевтичного ефекту. Підтримуюча доза - 100-200 мг (1 або 2 прийоми). Початкова доза Ламітору для дітей від 2 до 12 років, які не приймають натрію вальпроат, але приймають інші протиепілептичні препарати, що індукують ізоферменти, становить 2 мг/кг/добу (2 прийоми) протягом перших 2 тижнів і 5 мг/кг/добу ( у 2 прийоми) протягом наступних 2 тижнів. Підтримуюча доза - 5-15 мг/кг/сут (2 прийоми). Початкова доза Ламітора для дітей, які приймають вальпроат натрію в поєднанні з іншими протиепілептичними препаратами, що індукують ізоферменти, становить 0.2 мг/кг 1 раз/сут протягом перших 2 тижнів, потім 0.5 мг/кг 1 раз/сут протягом наступних 2 тижнів. Потім дозу слід збільшити до оптимального терапевтичного ефекту. Підтримуюча доза - 1-5 мг/кг (1 або 2 прийоми).ПередозуванняСимптоми: ністагм, атаксія, запаморочення, сонливість, біль голови, нудота, втрата свідомості, кома. Лікування: промивання шлунка, прийом активованого вугілля. За потреби проводять симптоматичну терапію.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки-1 таб: ламотригін* - 25 мг * - непатентоване міжнародне найменування, рекомендоване ВООЗ; в РФ прийнято написання міжнародного найменування – ламотріджин. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (5) - пачки картонні.Фармакотерапевтична групаПротисудомний (протиепілептичний) препарат. Блокатор потенціалзалежних натрієвих каналів. Викликає блок імпульсних розрядів у культурі нейронів та інгібує надмірне вивільнення глутамату (амінокислоти, що відіграють ключову роль у генеруванні епілептичних нападів) поряд з інгібуванням глутамат-індукованих ефекторних імпульсів.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо ламотриджин швидко і повністю абсорбується із ШКТ. Cmax у плазмі спостерігається через 2.5±1.5 год після перорального застосування. Час досягнення Cmax дещо подовжується у разі прийому препарату після їди, але ступінь всмоктування залишається незмінним. Фармакокінетика носить лінійний характер до дози 450 мг - максимальної одноразової дози, яка була досліджена. Існують значні індивідуальні відмінності значень Cmax препарату, але індивідуальні концентрації різняться дуже мало. Розподіл Зв'язування із білками плазми становить приблизно 55%. Метаболізм Метаболізується у печінці з утворенням переважно глюкуронідів. Виведення T1/2 у здорових дорослих людей становить 24-35 год. Середні значення кліренсу у здорових людей становлять 39±14 мл/хв. Ламотриджин виводиться з організму із сечею у вигляді глюкуронідів. Менш 10% виводиться у незміненому вигляді із сечею. Лише 2% продуктів метаболізму виводиться із калом. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках T1/2 ламотриджину значною мірою залежить від супутньої медикаментозної терапії. T1/2 ламотриджину зменшується до 14 годин при його комбінації з препаратами, що індукують активність ізоферментів системи цитохрому Р450, такими як карбамазепін і фенітоїн, і збільшується в середньому приблизно до 70 годин у разі поєднаного застосування з натрію вальпроатом. T1/2 ламотриджину в дітей віком зазвичай коротше, ніж в дорослих. T1/2 у дітей становить приблизно 7 годин при прийомі з лікарськими засобами, що індукують активність ізоферментів, такими як карбамазепін, фенітоїн, фенобарбітал та примідон. T1/2 збільшується до 45-55 год при поєднаному прийомі з вальпроатом натрію. Вивчення фармакокінетики ламотриджину в одноразових дозах у пацієнтів із захворюваннями нирок свідчить про те, що фармакокінетичні параметри змінюються незначно, проте концентрації основного метаболіту у вигляді глюкуроніду зростають практично у 8 разів через зниження ниркового кліренсу.Показання до застосуванняЛамітор; рекомендується як монотерапія та допоміжна терапія для дорослих та дітей старше 12 років: прості парціальні судомні напади; складні парціальні судомні напади; вдруге генералізовані тоніко-клонічні судомні напади; первинно генералізовані тоніко-клонічні судомні напади; абсанси типові; абсанси атипові; міоклонічні напади; напади, резистентні до інших протиепілептичних засобів будь-якого типу. Ламітор також застосовують як допоміжну терапію для дітей віком від 2 до 12 років.Протипоказання до застосуваннявиражені порушення функції печінки; підвищена чутливість до ламотриджину та інших компонентів препарату.Вагітність та лактаціяПрепарат не слід призначати при вагітності та в період лактації, за винятком випадків, коли очікувана користь терапії для матері перевищує потенційний ризик для плода та дитини. Застосування у дитячому віці Початкова доза Ламітору для дітей від 2 до 12 років, які не приймають натрію вальпроат, але приймають інші протиепілептичні препарати, що індукують ізоферменти, становить 2 мг/кг/добу (2 прийоми) протягом перших 2 тижнів і 5 мг/кг/добу ( у 2 прийоми) протягом наступних 2 тижнів. Підтримуюча доза - 5-15 мг/кг/сут (2 прийоми). Початкова доза Ламітора для дітей, які приймають вальпроат натрію в поєднанні з іншими протиепілептичними препаратами, що індукують ізоферменти, становить 0.2 мг/кг 1 раз/сут протягом перших 2 тижнів, потім 0.5 мг/кг 1 раз/сут протягом наступних 2 тижнів. Потім дозу слід збільшити до оптимального терапевтичного ефекту. Підтримуюча доза - 1-5 мг/кг (1 або 2 прийоми). Побічна діяПобічні ефекти, що відзначаються при призначенні Ламітора як монотерапія З боку центральної нервової системи: запаморочення, біль голови, сонливість, порушення сну, підвищена стомлюваність. З боку системи травлення: нудота. Алергічні реакції: макуло-папульозна шкірна висипка (2%), найчастіше відзначається в перші 4 тижні після початку лікування і зникає після відміни препарату. В окремих випадках – синдром Стівенса-Джонсона, ангіоневротичний набряк, токсичний епідермальний некроліз. Побічні ефекти, що відзначаються при призначенні Ламітора як додаткова терапія до стандартних протиепілептичних препаратів. З боку ЦНС: запаморочення, біль голови, сонливість, порушення рівноваги, підвищена стомлюваність, дратівливість, агресивність, тремор, сплутаність свідомості. З боку органу зору: диплопія, порушення гостроти зору. З боку системи кровотворення: нейтропенія, лейкопенія. З боку травної системи: нудота, блювання, диспептичні явища.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з протиепілептичними препаратами, що індукують ізоферменти печінки (фенітоїн, карбамазепін, фенобарбітал, примідон), посилюється метаболізм Ламітора, що може вимагати збільшення його дози. Натрію вальпроат, який конкурує з ламотриджином щодо метаболізуючих ізоферментів печінки, пригнічує його метаболізм. Немає даних про те, що Ламітор здатний індукувати або інгібувати ізоферменти печінки, які метаболізують інші лікарські препарати. Ламітор може індукувати свій метаболізм, але цей ефект дуже незначний і не викликає серйозних клінічних проявів. Хоча в деяких пацієнтів відзначаються зміни концентрації інших протиепілептичних препаратів у плазмі, проведені контрольовані дослідження не підтвердили впливу Ламітора на рівні протиепілептичних препаратів, що одночасно приймаються в плазмі крові. Дані досліджень, проведених in vitro, вказують на те, що Ламітор не конкурує з іншими протиепілептичними препаратами за місця зв'язування з білками плазми.Спосіб застосування та дозиПочаткова доза Ламітору для дорослих і дітей старше 12 років, які не приймають натрію вальпроат, але приймають інші протиепілептичні препарати, що індукують ізоферменти, становить 50 мг 1 раз на добу протягом перших 2 тижнів і 100 мг на добу (2 прийоми) протягом наступних 2 тижні. Потім дозу слід збільшити до 200-400 мг на добу (2 прийоми). Початкова доза Ламітора для пацієнтів, які приймають вальпроат натрію в поєднанні з іншими протиепілептичними препаратами, що індукують ізоферменти, становить 25 мг через день протягом перших 2 тижнів і потім 25 мг 1 раз/сут протягом наступних 2 тижнів. Потім дозу слід збільшити до оптимального терапевтичного ефекту. Підтримуюча доза - 100-200 мг (1 або 2 прийоми). Початкова доза Ламітору для дітей від 2 до 12 років, які не приймають натрію вальпроат, але приймають інші протиепілептичні препарати, що індукують ізоферменти, становить 2 мг/кг/добу (2 прийоми) протягом перших 2 тижнів і 5 мг/кг/добу ( у 2 прийоми) протягом наступних 2 тижнів. Підтримуюча доза - 5-15 мг/кг/сут (2 прийоми). Початкова доза Ламітора для дітей, які приймають вальпроат натрію в поєднанні з іншими протиепілептичними препаратами, що індукують ізоферменти, становить 0.2 мг/кг 1 раз/сут протягом перших 2 тижнів, потім 0.5 мг/кг 1 раз/сут протягом наступних 2 тижнів. Потім дозу слід збільшити до оптимального терапевтичного ефекту. Підтримуюча доза - 1-5 мг/кг (1 або 2 прийоми).ПередозуванняСимптоми: ністагм, атаксія, запаморочення, сонливість, біль голови, нудота, втрата свідомості, кома. Лікування: промивання шлунка, прийом активованого вугілля. За потреби проводять симптоматичну терапію.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки-1 таб: ламотригін* - 50 мг * - непатентоване міжнародне найменування, рекомендоване ВООЗ; в РФ прийнято написання міжнародного найменування – ламотріджин. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (3) - пачки картонні.Фармакотерапевтична групаПротисудомний (протиепілептичний) препарат. Блокатор потенціалзалежних натрієвих каналів. Викликає блок імпульсних розрядів у культурі нейронів та інгібує надмірне вивільнення глутамату (амінокислоти, що відіграють ключову роль у генеруванні епілептичних нападів) поряд з інгібуванням глутамат-індукованих ефекторних імпульсів.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо ламотриджин швидко і повністю абсорбується із ШКТ. Cmax у плазмі спостерігається через 2.5±1.5 год після перорального застосування. Час досягнення Cmax дещо подовжується у разі прийому препарату після їди, але ступінь всмоктування залишається незмінним. Фармакокінетика носить лінійний характер до дози 450 мг - максимальної одноразової дози, яка була досліджена. Існують значні індивідуальні відмінності значень Cmax препарату, але індивідуальні концентрації різняться дуже мало. Розподіл Зв'язування із білками плазми становить приблизно 55%. Метаболізм Метаболізується у печінці з утворенням переважно глюкуронідів. Виведення T1/2 у здорових дорослих людей становить 24-35 год. Середні значення кліренсу у здорових людей становлять 39±14 мл/хв. Ламотриджин виводиться з організму із сечею у вигляді глюкуронідів. Менш 10% виводиться у незміненому вигляді із сечею. Лише 2% продуктів метаболізму виводиться із калом. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках T1/2 ламотриджину значною мірою залежить від супутньої медикаментозної терапії. T1/2 ламотриджину зменшується до 14 годин при його комбінації з препаратами, що індукують активність ізоферментів системи цитохрому Р450, такими як карбамазепін і фенітоїн, і збільшується в середньому приблизно до 70 годин у разі поєднаного застосування з натрію вальпроатом. T1/2 ламотриджину в дітей віком зазвичай коротше, ніж в дорослих. T1/2 у дітей становить приблизно 7 годин при прийомі з лікарськими засобами, що індукують активність ізоферментів, такими як карбамазепін, фенітоїн, фенобарбітал та примідон. T1/2 збільшується до 45-55 год при поєднаному прийомі з вальпроатом натрію. Вивчення фармакокінетики ламотриджину в одноразових дозах у пацієнтів із захворюваннями нирок свідчить про те, що фармакокінетичні параметри змінюються незначно, проте концентрації основного метаболіту у вигляді глюкуроніду зростають практично у 8 разів через зниження ниркового кліренсу.Показання до застосуванняЛамітор; рекомендується як монотерапія та допоміжна терапія для дорослих та дітей старше 12 років: прості парціальні судомні напади; складні парціальні судомні напади; вдруге генералізовані тоніко-клонічні судомні напади; первинно генералізовані тоніко-клонічні судомні напади; абсанси типові; абсанси атипові; міоклонічні напади; напади, резистентні до інших протиепілептичних засобів будь-якого типу. Ламітор також застосовують як допоміжну терапію для дітей віком від 2 до 12 років.Протипоказання до застосуваннявиражені порушення функції печінки; підвищена чутливість до ламотриджину та інших компонентів препарату.Вагітність та лактаціяПрепарат не слід призначати при вагітності та в період лактації, за винятком випадків, коли очікувана користь терапії для матері перевищує потенційний ризик для плода та дитини. Застосування у дитячому віці Початкова доза Ламітору для дітей від 2 до 12 років, які не приймають натрію вальпроат, але приймають інші протиепілептичні препарати, що індукують ізоферменти, становить 2 мг/кг/добу (2 прийоми) протягом перших 2 тижнів і 5 мг/кг/добу ( у 2 прийоми) протягом наступних 2 тижнів. Підтримуюча доза - 5-15 мг/кг/сут (2 прийоми). Початкова доза Ламітора для дітей, які приймають вальпроат натрію в поєднанні з іншими протиепілептичними препаратами, що індукують ізоферменти, становить 0.2 мг/кг 1 раз/сут протягом перших 2 тижнів, потім 0.5 мг/кг 1 раз/сут протягом наступних 2 тижнів. Потім дозу слід збільшити до оптимального терапевтичного ефекту. Підтримуюча доза - 1-5 мг/кг (1 або 2 прийоми). Побічна діяПобічні ефекти, що відзначаються при призначенні Ламітора як монотерапія З боку центральної нервової системи: запаморочення, біль голови, сонливість, порушення сну, підвищена стомлюваність. З боку системи травлення: нудота. Алергічні реакції: макуло-папульозна шкірна висипка (2%), найчастіше відзначається в перші 4 тижні після початку лікування і зникає після відміни препарату. В окремих випадках – синдром Стівенса-Джонсона, ангіоневротичний набряк, токсичний епідермальний некроліз. Побічні ефекти, що відзначаються при призначенні Ламітора як додаткова терапія до стандартних протиепілептичних препаратів. З боку ЦНС: запаморочення, біль голови, сонливість, порушення рівноваги, підвищена стомлюваність, дратівливість, агресивність, тремор, сплутаність свідомості. З боку органу зору: диплопія, порушення гостроти зору. З боку системи кровотворення: нейтропенія, лейкопенія. З боку травної системи: нудота, блювання, диспептичні явища.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з протиепілептичними препаратами, що індукують ізоферменти печінки (фенітоїн, карбамазепін, фенобарбітал, примідон), посилюється метаболізм Ламітора, що може вимагати збільшення його дози. Натрію вальпроат, який конкурує з ламотриджином щодо метаболізуючих ізоферментів печінки, пригнічує його метаболізм. Немає даних про те, що Ламітор здатний індукувати або інгібувати ізоферменти печінки, які метаболізують інші лікарські препарати. Ламітор може індукувати свій метаболізм, але цей ефект дуже незначний і не викликає серйозних клінічних проявів. Хоча в деяких пацієнтів відзначаються зміни концентрації інших протиепілептичних препаратів у плазмі, проведені контрольовані дослідження не підтвердили впливу Ламітора на рівні протиепілептичних препаратів, що одночасно приймаються в плазмі крові. Дані досліджень, проведених in vitro, вказують на те, що Ламітор не конкурує з іншими протиепілептичними препаратами за місця зв'язування з білками плазми.Спосіб застосування та дозиПочаткова доза Ламітору для дорослих і дітей старше 12 років, які не приймають натрію вальпроат, але приймають інші протиепілептичні препарати, що індукують ізоферменти, становить 50 мг 1 раз на добу протягом перших 2 тижнів і 100 мг на добу (2 прийоми) протягом наступних 2 тижні. Потім дозу слід збільшити до 200-400 мг на добу (2 прийоми). Початкова доза Ламітора для пацієнтів, які приймають вальпроат натрію в поєднанні з іншими протиепілептичними препаратами, що індукують ізоферменти, становить 25 мг через день протягом перших 2 тижнів і потім 25 мг 1 раз/сут протягом наступних 2 тижнів. Потім дозу слід збільшити до оптимального терапевтичного ефекту. Підтримуюча доза - 100-200 мг (1 або 2 прийоми). Початкова доза Ламітору для дітей від 2 до 12 років, які не приймають натрію вальпроат, але приймають інші протиепілептичні препарати, що індукують ізоферменти, становить 2 мг/кг/добу (2 прийоми) протягом перших 2 тижнів і 5 мг/кг/добу ( у 2 прийоми) протягом наступних 2 тижнів. Підтримуюча доза - 5-15 мг/кг/сут (2 прийоми). Початкова доза Ламітора для дітей, які приймають вальпроат натрію в поєднанні з іншими протиепілептичними препаратами, що індукують ізоферменти, становить 0.2 мг/кг 1 раз/сут протягом перших 2 тижнів, потім 0.5 мг/кг 1 раз/сут протягом наступних 2 тижнів. Потім дозу слід збільшити до оптимального терапевтичного ефекту. Підтримуюча доза - 1-5 мг/кг (1 або 2 прийоми).ПередозуванняСимптоми: ністагм, атаксія, запаморочення, сонливість, біль голови, нудота, втрата свідомості, кома. Лікування: промивання шлунка, прийом активованого вугілля. За потреби проводять симптоматичну терапію.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки-1 таб: ламотригін* - 50 мг * - непатентоване міжнародне найменування, рекомендоване ВООЗ; в РФ прийнято написання міжнародного найменування – ламотріджин. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (5) - пачки картонні.Фармакотерапевтична групаПротисудомний (протиепілептичний) препарат. Блокатор потенціалзалежних натрієвих каналів. Викликає блок імпульсних розрядів у культурі нейронів та інгібує надмірне вивільнення глутамату (амінокислоти, що відіграють ключову роль у генеруванні епілептичних нападів) поряд з інгібуванням глутамат-індукованих ефекторних імпульсів.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо ламотриджин швидко і повністю абсорбується із ШКТ. Cmax у плазмі спостерігається через 2.5±1.5 год після перорального застосування. Час досягнення Cmax дещо подовжується у разі прийому препарату після їди, але ступінь всмоктування залишається незмінним. Фармакокінетика носить лінійний характер до дози 450 мг - максимальної одноразової дози, яка була досліджена. Існують значні індивідуальні відмінності значень Cmax препарату, але індивідуальні концентрації різняться дуже мало. Розподіл Зв'язування із білками плазми становить приблизно 55%. Метаболізм Метаболізується у печінці з утворенням переважно глюкуронідів. Виведення T1/2 у здорових дорослих людей становить 24-35 год. Середні значення кліренсу у здорових людей становлять 39±14 мл/хв. Ламотриджин виводиться з організму із сечею у вигляді глюкуронідів. Менш 10% виводиться у незміненому вигляді із сечею. Лише 2% продуктів метаболізму виводиться із калом. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках T1/2 ламотриджину значною мірою залежить від супутньої медикаментозної терапії. T1/2 ламотриджину зменшується до 14 годин при його комбінації з препаратами, що індукують активність ізоферментів системи цитохрому Р450, такими як карбамазепін і фенітоїн, і збільшується в середньому приблизно до 70 годин у разі поєднаного застосування з натрію вальпроатом. T1/2 ламотриджину в дітей віком зазвичай коротше, ніж в дорослих. T1/2 у дітей становить приблизно 7 годин при прийомі з лікарськими засобами, що індукують активність ізоферментів, такими як карбамазепін, фенітоїн, фенобарбітал та примідон. T1/2 збільшується до 45-55 год при поєднаному прийомі з вальпроатом натрію. Вивчення фармакокінетики ламотриджину в одноразових дозах у пацієнтів із захворюваннями нирок свідчить про те, що фармакокінетичні параметри змінюються незначно, проте концентрації основного метаболіту у вигляді глюкуроніду зростають практично у 8 разів через зниження ниркового кліренсу.Показання до застосуванняЛамітор; рекомендується як монотерапія та допоміжна терапія для дорослих та дітей старше 12 років: прості парціальні судомні напади; складні парціальні судомні напади; вдруге генералізовані тоніко-клонічні судомні напади; первинно генералізовані тоніко-клонічні судомні напади; абсанси типові; абсанси атипові; міоклонічні напади; напади, резистентні до інших протиепілептичних засобів будь-якого типу. Ламітор також застосовують як допоміжну терапію для дітей віком від 2 до 12 років.Протипоказання до застосуваннявиражені порушення функції печінки; підвищена чутливість до ламотриджину та інших компонентів препарату.Вагітність та лактаціяПрепарат не слід призначати при вагітності та в період лактації, за винятком випадків, коли очікувана користь терапії для матері перевищує потенційний ризик для плода та дитини. Застосування у дитячому віці Початкова доза Ламітору для дітей від 2 до 12 років, які не приймають натрію вальпроат, але приймають інші протиепілептичні препарати, що індукують ізоферменти, становить 2 мг/кг/добу (2 прийоми) протягом перших 2 тижнів і 5 мг/кг/добу ( у 2 прийоми) протягом наступних 2 тижнів. Підтримуюча доза - 5-15 мг/кг/сут (2 прийоми). Початкова доза Ламітора для дітей, які приймають вальпроат натрію в поєднанні з іншими протиепілептичними препаратами, що індукують ізоферменти, становить 0.2 мг/кг 1 раз/сут протягом перших 2 тижнів, потім 0.5 мг/кг 1 раз/сут протягом наступних 2 тижнів. Потім дозу слід збільшити до оптимального терапевтичного ефекту. Підтримуюча доза - 1-5 мг/кг (1 або 2 прийоми). Побічна діяПобічні ефекти, що відзначаються при призначенні Ламітора як монотерапія З боку центральної нервової системи: запаморочення, біль голови, сонливість, порушення сну, підвищена стомлюваність. З боку системи травлення: нудота. Алергічні реакції: макуло-папульозна шкірна висипка (2%), найчастіше відзначається в перші 4 тижні після початку лікування і зникає після відміни препарату. В окремих випадках – синдром Стівенса-Джонсона, ангіоневротичний набряк, токсичний епідермальний некроліз. Побічні ефекти, що відзначаються при призначенні Ламітора як додаткова терапія до стандартних протиепілептичних препаратів. З боку ЦНС: запаморочення, біль голови, сонливість, порушення рівноваги, підвищена стомлюваність, дратівливість, агресивність, тремор, сплутаність свідомості. З боку органу зору: диплопія, порушення гостроти зору. З боку системи кровотворення: нейтропенія, лейкопенія. З боку травної системи: нудота, блювання, диспептичні явища.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з протиепілептичними препаратами, що індукують ізоферменти печінки (фенітоїн, карбамазепін, фенобарбітал, примідон), посилюється метаболізм Ламітора, що може вимагати збільшення його дози. Натрію вальпроат, який конкурує з ламотриджином щодо метаболізуючих ізоферментів печінки, пригнічує його метаболізм. Немає даних про те, що Ламітор здатний індукувати або інгібувати ізоферменти печінки, які метаболізують інші лікарські препарати. Ламітор може індукувати свій метаболізм, але цей ефект дуже незначний і не викликає серйозних клінічних проявів. Хоча в деяких пацієнтів відзначаються зміни концентрації інших протиепілептичних препаратів у плазмі, проведені контрольовані дослідження не підтвердили впливу Ламітора на рівні протиепілептичних препаратів, що одночасно приймаються в плазмі крові. Дані досліджень, проведених in vitro, вказують на те, що Ламітор не конкурує з іншими протиепілептичними препаратами за місця зв'язування з білками плазми.Спосіб застосування та дозиПочаткова доза Ламітору для дорослих і дітей старше 12 років, які не приймають натрію вальпроат, але приймають інші протиепілептичні препарати, що індукують ізоферменти, становить 50 мг 1 раз на добу протягом перших 2 тижнів і 100 мг на добу (2 прийоми) протягом наступних 2 тижні. Потім дозу слід збільшити до 200-400 мг на добу (2 прийоми). Початкова доза Ламітора для пацієнтів, які приймають вальпроат натрію в поєднанні з іншими протиепілептичними препаратами, що індукують ізоферменти, становить 25 мг через день протягом перших 2 тижнів і потім 25 мг 1 раз/сут протягом наступних 2 тижнів. Потім дозу слід збільшити до оптимального терапевтичного ефекту. Підтримуюча доза - 100-200 мг (1 або 2 прийоми). Початкова доза Ламітору для дітей від 2 до 12 років, які не приймають натрію вальпроат, але приймають інші протиепілептичні препарати, що індукують ізоферменти, становить 2 мг/кг/добу (2 прийоми) протягом перших 2 тижнів і 5 мг/кг/добу ( у 2 прийоми) протягом наступних 2 тижнів. Підтримуюча доза - 5-15 мг/кг/сут (2 прийоми). Початкова доза Ламітора для дітей, які приймають вальпроат натрію в поєднанні з іншими протиепілептичними препаратами, що індукують ізоферменти, становить 0.2 мг/кг 1 раз/сут протягом перших 2 тижнів, потім 0.5 мг/кг 1 раз/сут протягом наступних 2 тижнів. Потім дозу слід збільшити до оптимального терапевтичного ефекту. Підтримуюча доза - 1-5 мг/кг (1 або 2 прийоми).ПередозуванняСимптоми: ністагм, атаксія, запаморочення, сонливість, біль голови, нудота, втрата свідомості, кома. Лікування: промивання шлунка, прийом активованого вугілля. За потреби проводять симптоматичну терапію.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: 25 мг, 50 мг або 100 мг ламотриджину; Допоміжні речовини: кремнію діоксид колоїдний 0,10 мг, 0,20 мг або 0,40 мг; стеарат магнію 0,40 мг, 0,80 мг або 1,6 мг; карбоксиметилкрохмаль натрію, тип А 3,00 мг, 6,00 мг або 12,00 мг; повідон 2,50 мг, 5,00 мг або 10,00 мг; лактози моногідрат 16,25 мг, 32,50 мг або 65,00 мг; целюлоза мікрокристалічна 32,75 мг, 65,50 мг або 131,00 мг. По 10 таблеток у блістері з ПВХ/ПВДХ – плівки та фольги алюмінієвої. По 3 блістери з інструкцією із застосування в картонній пачці. Для пакування та розфасовки на ЗАТ "ГЕДЕОН РІХТЕР - РУС": По 10 таблеток у блістері з ПВХ/ПВДХ – плівки та фольги алюмінієвої. По 3 блістери з інструкцією із застосування в картонній пачці.Опис лікарської формиБілі або майже білі круглі двоопуклі таблетки з гравіюванням "L100" на одній стороні.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб.ФармакокінетикаВсмоктування: Швидко і повністю всмоктується в кишечнику, не наражається на істотний "первинний" метаболізм у печінці. Максимальна концентрація (Сmах) у плазмі досягається через 2,5 години після прийому внутрішньо. Їда трохи уповільнює всмоктування ламотриджину, але не впливає на його ступінь. Фармакокінетика разової дози, що не перевищує 450 мг, має лінійний характер. Максимальна концентрація у стадії насичення має індивідуальний характер. Розподіл: Зв'язок з білками плазми становить 55%, дуже малоймовірно, що витіснення ламотриджину із зв'язку з білками плазми може викликати токсичний ефект. Об'єм розподілу 0,92-1,22 л/кг маси тіла. Метаболізм: здійснюється завдяки ферменту - урідіндифосфат-глюкуронілтрансферазе (УДФ-глюкуронілтрансферазе). Помірно і залежно від дози ламотриджин індукує власний метаболізм. Даних про вплив ламотриджину на фармакокінетику інших протиепілептичних засобів немає і навряд чи можливі лікарські взаємодії між ламотриджином та лікарськими засобами, метаболізм яких пов'язаний із CYP450. Виведення: Кліренс ламотриджину в стані рівноважних концентрацій у здорових дорослих людей становить у середньому 39±14 мл/хв. Ламотриджин метаболізується в печінці до глюкуронідів (65% метаболітів ламотриджину – N-глюкуроніди), які виводяться нирками. Менш 10% препарату виводиться нирками у незміненому вигляді, близько 2% – через кишечник. Кліренс та період напіввиведення не залежать від дози. Період напіввиведення у здорових дорослих людей становить середньому від 24 год до 35 год. У хворих із синдромом Жильбера середній кліренс ламотриджину виявився на 32% нижчим, ніж у контрольній групі, проте ці показники не відрізнялися від спостережуваних у загальній популяції. Лікарські препарати, які приймаються одночасно, значно змінюють період напіввиведення ламотриджину. Період напіввиведення зменшується до 14 годин, якщо одночасно хворий приймає індуктор ферментів мікросомального окиснення в печінці, наприклад, карбамазепін або фенітоїн - і збільшується до 70 годин, якщо хворий приймає вальпроєву кислоту. Дитячий вік Кліренс, перерахований на кг маси тіла, у дітей вищий, ніж у дорослих. Період напіввиведення, як правило, коротший, ніж у дорослих, при одночасному прийомі індуктора ферментів мікросомального окислення в печінці дорівнює 7 год, і 45-50 год - при прийомі з вальпроєвою кислотою. Літній вік За даними фармакокінетичного аналізу кліренс ламотриджину у молодих та літніх хворих на епілепсію не відрізняються один від одного в клінічно значущому ступені. Ниркова недостатність У цій групі хворих на початкову дозу ламотриджину слід розраховувати за стандартною схемою дозування протиепілептичних засобів. Зменшення дози може бути потрібне лише при значному зниженні функції нирок. Печінкова недостатність Початкову, зростаючу та підтримуючу дози слід знизити на 50% для хворих із середнім ступенем тяжкості печінкової недостатності та на 75% – для хворих з тяжким ступенем печінкової недостатності. Збільшення дози та підтримуючу дозу підбирають виходячи з клінічного ефекту.ФармакодинамікаСтабілізує клітинну мембрану, впливаючи на потенціалзалежні натрієві канали, і блокує викид нейротрансмітерів, головним чином глутамату. Як активуюча амінокислота, глутамат грає ключову роль у виникненні епілептичних нападів. Ефективність ламотриджину у профілактиці порушень настрою у хворих, які страждають на біполярні розлади, була доведена у двох клінічних дослідженнях. При аналізі результатів цих досліджень було встановлено, що ламотриджин збільшує тривалість ремісії при біполярних розладах, більш виражену дію щодо депресії.Показання до застосуванняЕпілепсія Для дорослих та дітей старше 12 років: Як монотерапія або комбінація з іншими протиепілептичними засобами для лікування парціальних і генералізованих нападів, в т.ч. тоніко-клонічних судом, судомних нападів при синдромі Леннокса-Гасто. Біполярні розлади Хворим старше 18 років: Для попередження порушень настрою (переважно епізодів депресії).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до якогось із компонентів препарату; тяжкі порушення функції печінки; дитячий вік до 12 років; біполярні розлади у пацієнтів віком до 18 років, непереносимість лактози; дефіцит лактази; глюкозо-галактозна мальабсорбція. З обережністю: ниркова недостатність (у зв'язку з можливим накопиченням метаболіту ламотриджину – глюкуроніду).Вагітність та лактаціяФертильність Дослідження щодо впливу ламотриджину на фертильність у людини не проводилися. Вагітність Клінічних даних щодо безпеки застосування ламотриджину при вагітності недостатньо. Є повідомлення збільшення ризику розвитку вроджених аномалій ротової порожнини. Ламотриджин повинен призначатися при вагітності тільки в тому випадку, якщо очікувана терапевтична користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Фізіологічні зміни при вагітності можуть вплинути на концентрацію ламотриджину та/або його терапевтичний ефект. Є повідомлення про зниження концентрації ламотриджину під час вагітності. Призначення ламотриджину вагітним має бути забезпечене відповідною тактикою ведення хворих. Лактація Ламотриджин різною мірою проникає у грудне молоко, концентрація ламотриджину у немовлят може досягати приблизно 50% від концентрації, зареєстрованої у матері. Таким чином, у деяких дітей, які перебувають на грудному вигодовуванні, сироваткові концентрації препарату можуть досягати значень, за яких виявляються фармакологічні ефекти. Слід ретельно співвідносити потенційну користь грудного вигодовування та можливий ризик розвитку побічних ефектів у немовлят.Побічна діяПобічні реакції представлені для кожного захворювання окремо; Для оцінки побічних ефектів препарату слід взяти до уваги обидві групи. Побічні ефекти класифіковані на категорії залежно від частоти їх виникнення: дуже часті (> 1/10), часті (> 1/100 – 1/1 000 – < 1/100), рідкісні (> 1/10 000 – < 1/ 1000), дуже рідкісні (< 1/10 000). Епілепсія З боку шкірних покривів: монотерапія (під час клінічних досліджень): дуже часто – у перші 8 тижнів лікування шкірний висип (часто макулопапульозний) зникає після відміни ламотриджину; комбінована терапія: дуже часто – шкірний висип, рідко – синдром Стівенса-Джонсона; дуже рідко – токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла, у деяких випадках одужання з утворенням рубців). З боку системи кровотворення: дуже рідко – нейтропенія, лейкопенія, анемія, тромбоцитопенія, панцитопенія, апластична анемія, агранулоцитоз, лімфаденопатія. Ці симптоми можуть бути, а можуть і не пов'язані з синдромом підвищеної чутливості (див. "порушення з боку імунної системи"). З боку імунної системи: шкірний висип був складовою синдрому підвищеної чутливості, що протікає з різним ступенем тяжкості. Дуже рідко: синдром підвищеної чутливості (включаючи такі синдроми, як лихоманка, лімфаденопатія, набряклість особи, порушення з боку крові та печінки, синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання (ДВЗ), поліорганна недостатність). Важливо відзначити, що ранні прояви підвищеної чутливості (лихоманка, лімфаденопатія) можуть бути навіть за відсутності явних ознак висипу. При розвитку подібних симптомів хворий має бути негайно оглянутий лікарем і, якщо не буде встановлено іншу причину розвитку симптомів, ламотриджин має бути скасовано. Психічні розлади: часто – дратівливість, агресивність, дуже рідко – тики, галюцинації, сплутаність свідомості. З боку центральної нервової системи: монотерапія у клінічних дослідженнях: дуже часто – головний біль, часто – сонливість, безсоння, запаморочення, тремор, не часто – атаксія; рідко – ністагм. Комбінована терапія: дуже часто – головний біль, запаморочення, сонливість, атаксія, часто – ністагм, тремор, безсоння, дуже рідко – асептичний менінгіт, ажитація, втрата рівноваги, рухові розлади, погіршення перебігу хвороби Паркінсона, екстрапірамідні симптоми, хоре . Є повідомлення про те, що ламотриджин може погіршувати екстрапірамідні симптоми паркінсонізму у хворих із супутньою хворобою Паркінсона, а в поодиноких випадках викликати екстрапірамідні симптоми та хореоатетоз у хворих без попередніх порушень. З боку органів чуття: при монотерапії: нечасто – диплопія, нечіткість зору; комбінована терапія: дуже часто – диплопія, зниження гостроти зору, рідко – кон'юнктивіт. З боку серцево-судинної системи: нечасто – "припливи", гіпертензія, серцебиття, постуральна (ортостатична) гіпотензія, синкопальний стан (непритомність), тахікардія, вазодилатація. З боку травної системи: монотерапія у клінічних дослідженнях: часто – нудота, блювання, діарея; комбінована терапія: дуже часто – нудота, блювання; часто – діарея. З боку гепатобіліарної системи: дуже рідко – підвищення активності "печінкових" ферментів, порушення функції печінки, печінкова недостатність. Розлади функції печінки зазвичай є частиною синдрому підвищеної чутливості, проте не завжди супроводжуються іншими симптомами підвищеної чутливості. З боку ендокринної системи: рідко – струму (зоб), гіпотиреоїдизм. З боку опорно-рухового апарату: дуже рідко – вовчаково-подібні реакції. Інші, дозозалежні: часто – підвищена втома. Біполярні розлади Нижченаведені побічні ефекти слід оцінювати разом з переліченими вище побічними реакціями, виявленими при епілепсії. З боку шкірних покривів: дуже часто – шкірний висип, рідко – синдром Стівенса-Джонсона. З боку центральної нервової системи: дуже часто – головний біль, часто – збудження, сонливість, запаморочення. З боку опорно-рухового апарату: часто – артралгія. З боку травної системи: часто – сухість слизової оболонки порожнини рота. Інші, дозозалежні: міалгія, біль у спині.Взаємодія з лікарськими засобамиУДФ-глюкуронілтрансфераза є основним ферментом, що метаболізує ламотриджин. Немає даних про здатність ламотриджину викликати клінічно значущу індукцію або інгібування мікросомальних ферментів печінки. У зв'язку з цим взаємодії між ламотриджином і препаратами, що метаболізуються ізоферментами цитохрому Р450, малоймовірно. Ламотриджин може індукувати свій метаболізм, але цей ефект виражений рівномірно і не має клінічно значущих наслідків. Вплив інших препаратів на глюкуронування ламотриджину Потужні інгібітори глюкуронування ламотриджину Потужні індуктори глюкуронування ламотриджину Засоби, що мало впливають на глюкуронування ламотриджину Вальпроєва кислота Карбамазепін Фенітоїн Примідон Фенобарбітал Ріфампіцин Лопінавір/ритонавір Атазанавір/ритонавір Комбінований препарат: етинілестрадіол/левоноргестрел Препарати літію Бупропіон Оланзапін Окскарбазепін Фелбамат Габапентин Леветирацетам Прегабалін Топірамат Зонізамід Вальпроєва кислота, яка пригнічує глюкуронування ламотриджину, знижує швидкість його метаболізму та подовжує його середній період напіввиведення майже вдвічі. Деякі протиепілептичні препарати (такі як фенітоїн, карбамазепін, фенобарбітал і примідон), які індукують мікросомальні ферменти печінки, прискорюють глюкуронування ламотриджину та його метаболізм. Карбамазепін. Повідомлялося про розвиток небажаних ефектів з боку центральної нервової системи, що включали запаморочення, атаксію, диплопію, нечіткість зору та нудоту у хворих, які почали приймати карбамазепін на фоні терапії ламотриджином. Зниження дози карбамазепіну зазвичай призводило до зникнення цих симптомів. Фенобарбітал зменшує концентрацію ламотриджину на 40%. Рифампіцин підвищує кліренс ламотриджину та знижує його період напіввиведення завдяки індукції мікросомальних ферментів печінки, відповідальних за глюкуронування. Хворим, які приймають рифампіцин як супутню терапію, режим призначення ламотриджину повинен відповідати схемі, що рекомендується при спільному призначенні ламотриджину та засобів, що індукують ферменти мікросомального окиснення в печінці. Лопінавір/ритонавір. При застосуванні лопінавіру/ритонавіру спостерігалося зниження приблизно наполовину концентрації ламотриджину в плазмі, можливо, внаслідок індукції глюкуронування. У пацієнтів, які приймають супутнє лікування лопінавіром/ритонавіром, режим призначення ламотриджину повинен відповідати схемі, рекомендованій при спільному призначенні ламотриджину та засобів, що індукують ферменти мікросомального окислення в печінці. Атазанавір/ритонавір. У дослідженні у здорових добровольців прийом атазанавіру/ритонавіру (300 мг/100 мг) призводив до зниження значень площі під кривою "концентрація - час" (AUC) та Сmах ламотриджину (в разовій дозі 100 мг) приблизно на 32% та 6% відповідно. Прийом комбінованих пероральних контрацептивів, що містять 30 мкг етинілестрадіолу і 150 мкг левоноргестрелу, викликає приблизно 2-х кратне підвищення кліренсу ламотриджину (після його прийому всередину), що призводить до зниження площі під кривою "AUC" на 52% та 39% відповідно. У жінок, які вже не приймають індуктори ферментів мікросомального окислення в печінці і приймають гормональні пероральні контрацептиви, схема лікування яких включає тиждень прийому неактивного препарату (або тижневу перерву в прийомі контрацептиву), у цей період спостерігається підвищення плазмової концентрації ламотриджину, при цьому концентрація ламотриджину, виміряна наприкінці цього тижня перед введенням наступної дози, що в середньому в 2 рази вище, ніж у період активної терапії (з контрацептивом). У період рівноважних концентрацій ламотриджин у дозі 300 мг не впливає на фармакокінетику етинілестрадіолу – компонента комбінованого перорального контрацептиву. Відзначається невелике підвищення кліренсу другого компонента перорального контрацептиву - левоноргестрела, що призводило до зниження AUC і Сmах левоноргестрелу на 19% і 12% відповідно. Вимірювання сироваткових концентрацій фолікулостимулюючого гормону (ФСГ), лютеїнізуючого гормону (ЛГ) та естрадіолу виявило невелике зменшення придушення гормональної активності яєчників у деяких жінок, хоча вимірювання плазмової концентрації прогестерону в жодній з 16 жінок не виявило гормональних підтверджень. Вплив помірного підвищення кліренсу левоноргестрелу та зміни плазмових концентрацій ФСГ та ЛГ на овуляційну активність яєчників не встановлено.Вплив інших доз ламотриджину (крім 300 мг на добу) не вивчався та дослідження з включенням інших гормональних препаратів не проводились. Препарати літію. Ламотриджин у дозі 100 мг на добу не викликає змін фармакокінетики глюконату літію (по 2 г 2 рази на день протягом 6 днів) при їх сумісному застосуванні. Бупропіон. Багаторазовий прийом бупропіону внутрішньо не надає значного впливу на фармакокінетику одноразової дози ламотриджину та спричиняє незначне збільшення AUC метаболіту ламотриджину N-глюкуроніду. Оланзапін у дозі 15 мг знижує AUC та Сmах ламотриджину в середньому на 24% та 20% відповідно, що клінічно незначно. Ламотриджин у дозі 200 мг не змінює фармакокінетики оланзапіну. Окскарбазепін. При одночасному прийомі ламотриджину в дозі 200 мг та окскарбазепіну в дозі 1200 мг, ні окскарбазепін, ні ламотриджин не порушують метаболізм один одного. Фелбамат. Поєднане застосування фелбамату в дозі 1200 мг 2 рази на добу та ламотриджину 100 мг 2 рази на добу не призводило до клінічно значущих змін фармакокінетики ламотриджину. Габапентін. При сумісному застосуванні ламотриджину та габапентину кліренс ламотриджину не змінювався. Леветирацетам. Не виявлено впливу на фармакокінетику леветирацетаму та ламотриджину при сумісному застосуванні цих лікарських засобів. Прегабалін. Не спостерігалося впливу прегабаліну в дозі 200 мг 3 десь у добу рівноважні концентрації ламотриджина, тобто. прегабалін та ламотриджин не взаємодіють фармакокінетично один з одним. Топірамат. Застосування топірамату не призводило до зміни концентрації ламотриджину у плазмі. Однак прийом ламотриджину спричиняв збільшення концентрації топірамату на 15%. Зонізамід. Прийом зонізаміду (у дозі від 200-400 мг на добу) спільно з ламотриджином (у дозі 150-500 мг на добу) не спричиняв зміни фармакокінетичних параметрів ламотриджину. Дослідження показали, що ламотриджин не впливає на плазмову концентрацію інших, що одночасно приймаються протиепілептичних лікарських препаратів. У дослідженнях in vitro ламотриджин не витісняє інші протиепілептичні засоби їх зв'язків з білками плазми. Рисперидон. Багаторазовий прийом ламотриджину в дозі 400 мг на добу не мав клінічно значущого ефекту на фармакокінетику рисперидону після прийому разової дози 2 мг здоровими добровольцями. При цьому у 12 з 14 пацієнтів при поєднаному прийомі ламотриджину та рисперидону відзначалася сонливість; тоді як тільки у 1 з 20 пацієнтів при прийомі тільки рисперидону, і в жодного - при прийомі лише одного ламотриджину. Інгібування ламотриджину амітриптіліном, бупропіоном, клоназепамом, флуоксетином, галоперидолом і лоразепамом має мінімальний вплив на утворення первинного метаболіту ламотриджину 2-N-глюкуроніду. Буфуралол. Вивчення метаболізму буфуралолу мікросомальними ферментами печінки, виділеними у людини, свідчить про те, що ламотриджин не знижує кліренс лікарських засобів, що метаболізуються переважно ізоферментами CYP2D6. За даними досліджень in vitro можна припустити, що клозапін, фенелзин, рисперидон, сертралін та тразодон не впливають на кліренс ламотриджину.Спосіб застосування та дозиМонотерапія епілепсії Дорослим та дітям старше 12 років: початкова доза при монотерапії становить 25 мг один раз на день протягом 2 тижнів; у наступні 2 тижні – по 50 мг один раз на день. Надалі, кожні один-два тижні можна підвищувати добову дозу на 50-100 мг, доки не буде досягнутий оптимальний ефект. Зазвичай підтримуюча добова доза, розподілена на один або два прийоми, становить 100-200 мг. У поодиноких випадках бажаний ефект забезпечували дозами 500 мг на добу. Схема підвищення доз при монотерапії для дорослих та дітей віком від 12 років: 1-2 тижні – 25 мг 1 раз/день; 3-4 тиждень – 50 мг 1 раз/день; Підтримуюча доза – 100-200 мг (за один або два прийоми). Для досягнення підтримуючої дози кожні 1-2 тижні збільшують дозу на 50-100 мг. Щоб уникнути появи шкірного висипу, слід дотримуватися вищевказаних доз і темпів їх підвищення. Комбінована терапія епілепсії Дорослим та дітям старше 12 років: хворим, які приймають вальпроєву кислоту у комбінації з іншими протиепілептичними препаратами або без них, початкова добова доза ламотриджину протягом двох тижнів становить 25 мг через день; протягом наступних двох тижнів щоденно приймають по 25 мг 1 раз на день. Надалі кожні 1-2 тижні дозу можна збільшувати на 25-50 мг до тих пір, поки не буде досягнутий оптимальний ефект. Звичайна підтримуюча добова доза становить 100-200 мг, розподілені на один або два прийоми. Хворим, які приймають протиепілептичний препарат - індуктор ферментів мікросомального окиснення в печінці в комбінації з іншими протиепілептичними препаратами або без них, але не приймають вальпроєву кислоту, початкова добова доза ламотриджину протягом двох тижнів становить 50 мг один раз на день; протягом наступних двох тижнів по 100 мг на день, розподілена на два прийоми. Надалі кожні 1-2 тижні можна підвищувати дозу не більше ніж на 100 мг до отримання оптимального ефекту. Звичайна підтримуюча добова доза становить 200-400 мг на 2 прийоми. У поодиноких випадках потрібна доза 700 мг/день. У разі лікування протиепілептичним засобом, про фармакокінетичну взаємодію якого з ламотриджином не відомо, дозу ламотриджину слід підвищувати меншими дозами за схемою, описаною для тих, хто приймає вальпроєву кислоту. Таблиця №2. Схема підвищення дози при комбінованій терапії для дорослих та дітей віком від 12 років. Додатковий лікарський засіб 1-2 тиждень 3-4 тиждень Підтримуюча доза, що рекомендується Вальпроєва кислота ± Інший протиепілептичний засіб 25 мг (через день) 25 мг (один раз на день) 100-200 мг (за 1-2 прийоми). Підтримуючу дозу підбирають, збільшуючи добову дозу на 25-50 мг кожну 1-2 тижні. Протиепілептичний засіб – індуктор ферментів мікросомального окиснення в печінці ± інший препарат* (без вальпроєвої кислоти) 50 мг (один раз на день) 100 мг (за 2 прийоми) 200-400 мг (за 2 прийоми) Підтримуючу дозу підбирають, збільшуючи дозу на 100 мг кожну 1-2 тижні. Протиепілептичний засіб, що не взаємодіє з ламотриджином Дозу ламотриджину підвищувати за схемою для вальпроєвої кислоти. *- наприклад, фенітоїн, карбамазепін, фенобарбітал та примідон. Щоб уникнути появи шкірного висипу, не слід перевищувати рекомендовані початкові дози і не перевищувати зазначених темпів збільшення доз. Загальні рекомендації при епілепсії Якщо після відміни будь-якого прийнятого в комбінації протиепілептичного засобу лікування продовжують лише препаратом Ламолеп®, а також якщо терапію, що включає препарат Ламолеп®, доповнюють іншим протиепілептичним засобом, слід враховувати вплив препаратів на фармакокінетику ламотриджину, т.к. може знадобитися корекція дози. Скасування ламотриджину при лікуванні епілепсії Різка відміна прийому препарату Ламолеп, як і інших протиепілептичних препаратів, може спровокувати розвиток судом. Якщо різке припинення терапії не є вимогою безпеки (наприклад, при появі висипу), дозу ламотриджину слід поступово знижувати протягом 2 тижнів. Біполярні розлади У разі біполярних розладів призначення ламотриджину рекомендується для профілактики епізодів депресії. Для профілактики депресії слід дотримуватися нижче наведеної схеми дозування. У разі короткочасного лікування дозу ламотриджину слід підвищувати поступово, протягом 6 тижнів, доки не буде досягнуто стабілізуючої підтримуючої дози (див. таблицю №3), після цього при відповідній клінічній картині захворювання можна припинити прийом психотропного та/або іншого протиепілептичного засобу (див. .Таблицю № 4). Для профілактики епізодів манії може бути потрібна ад'ювантна терапія, т.к. ефективність ламотриджину у разі манії та маніакальних станів неоднозначна. Таблиця №3. Схема підбору підтримуючої добової дози, що стабілізує, при лікуванні дорослих з біполярними порушеннями (старше 18 років) Терапія 1-2 тиждень 3-4 тиждень 5 тиждень Підтримуюча доза, що рекомендується Вальпроєва кислота ± ін. протиепілептичний засіб 25 мг (через день) 25 мг (1 раз на день) 50 мг (за один або два прийоми на день) 100 мг (за 1-2 прийоми на день), максимальна добова доза: 200 мг. Протиепілептичний засіб – індуктор ферментів мікросомального окиснення в печінці (карбамазепін, фенобарбітал) ± ін. препарат (без вальпроєвої кислоти) 50 мг (1 раз на день) 100 мг (за 2 прийоми) 200 мг (за 2 прийоми) 300 мг на шостому тижні, за необхідності добову дозу на сьомому тижні можна збільшити до 400 мг (за 2 прийоми). Протиепілептичний засіб, що фармакокінетично не взаємодіє з ламотриджином (наприклад, літій, бупропіон) або монотерапія ламотриджином 25 мг (1 раз на день) 50 мг (за 1 або 2 прийоми на день) 100 мг (за 1 або 2 прийоми на день) 1200 мг (за 1 або 2 прийоми на день), звичайна доза 100-400 мг У разі лікування протиепілептичним засобом, фармакологічна взаємодія якого з ламотриджином не вивчена, дозу препарату Ламолеп слід збільшити за схемою, вказаною для ламотриджину з вальпроєвою кислотою. А). Дози при призначенні в комбінації з інгібіторами ферментів мікросомального окиснення в печінці, наприклад, вальпроєвою кислотою Для хворих, які приймають інгібітор ферментів мікросомального окиснення в печінці, наприклад, вальпроєву кислоту, початкова доза ламотриджину протягом двох тижнів становить 25 мг через день; протягом наступних двох тижнів – 25 мг один раз на день. На п'ятому тижні добову дозу слід збільшити за один раз до 50 мг, розподіливши на 1-2 прийоми. Зазвичай для досягнення оптимального терапевтичного ефекту потрібна доза 100 мг/день (за 1-2 прийоми). Максимальна добова доза не повинна перевищувати 200 мг. б). Дози при призначенні в комбінації з індукторами ферментів мікросомального окиснення в печінці, наприклад, карбамазепіном та фенобарбіталом, але без вальпроєвої кислоти Для хворих, які приймають протиепілептичний засіб – індуктор ферментів мікросомального окиснення в печінці (карбамазепін, фенобарбітал), але не приймають вальпроєву кислоту, початкова добова доза ламотриджину протягом двох тижнів становить 50 мг один раз на день; потім протягом наступних двох тижнів - по 100 мг/день, розподілена на два прийоми. На 5 тижні добову дозу слід збільшити до 200 мг (за два прийоми). На 6 тижні добова доза може досягати 300 мг, хоча для досягнення оптимального ефекту потрібна середня доза, що дорівнює 400 мг, розподілена на 2 прийоми; Прийом препарату в цій дозі можна розпочати з 7 тижня прийому препарату. У). Дози при монотерапії, а також при призначенні в комбінації з препаратами, про фармакологічну взаємодію яких з ламотриджином або невідомо, або таке можливо, наприклад, з літієм, бупропіоном У разі лікування протиепілептичним засобом, про фармакокінетичну взаємодію якого з ламотриджином невідомо, або таке можливо, а також у разі монотерапії ламотриджином початкова добова доза у перші 2 тижні становить 25 мг один раз на добу; протягом наступних двох тижнів - 50 мг/день (за два прийоми). На 5-му тижні дозу підвищують до 100 мг на день. Зазвичай оптимальна добова доза становить 200 мг за 1-2 прийоми. У клінічних дослідженнях використовувалися дози 100-400 мг на добу. Після досягнення ефективної підтримуючої стабілізуючої дози психотропні засоби можна відмінити за наступною схемою. Таблиця №4. Підтримуючі добові дози, що стабілізують, після відміни одночасно застосовуваних психотропних або протиепілептичних засобів для лікування біполярних розладів Терапія 1 тиждень 2 тиждень З 3 тижнів (макс. доза = 400 мг/день) Після відміни інгібітору ферментів мікросомального окиснення в печінці, наприклад, вальпроєвої кислоти Стабілізуючу дозу збільшують удвічі, лише на 100 мг на тиждень, тобто. у перший тиждень доза повинна становити 200 мг/день Збільшену дозу призначають як підтримуючу (200 мг/день, розподіливши на 2 прийоми) Після відміни індуктора ферментів мікросомального окиснення в печінці (наприклад, карбамазепіну), залежно від початкової дози 400 мг 300 мг 200 мг 300 мг 225 мг 150 мг 200 мг 150 мг 100 мг Після відміни психотропних або протиепілептичних засобів, які, ймовірно, не мають фармакокінетичного впливу на ламотриджин (наприклад, літій, бупропіон) Збільшену дозу призначають як підтримуючу (200 мг/день, розподіливши на 2 прийоми) (рекомендована доза 100-400 мг/день) Після відміни протиепілептичного засобу, що не вступає у взаємодію з ламотриджином, дозу препарату Ламолеп слід збільшити за схемою, вказаною для вальпроєвої кислоти. A) Після відміни інгібітору ферментів мікросомального окиснення в печінці (наприклад, вальпроєвої кислоти), призначеного в комбінації, початкову стабілізуючу дозу ламотриджину слід збільшити вдвічі. б). Після відміни індуктора ферментів мікросомального окиснення в печінці (наприклад, карбамазепіну), призначеного в комбінації, дозу ламотриджину слід поступово протягом 3 тижнів знизити. B). Після відміни психотропних та протиепілептичних засобів (наприклад, літію, бупропіону), фармакокінетична взаємодія яких з ламотриджином не встановлена, слід продовжити прийом підібраної дози. Корекція добової дози ламотриджину після введення додаткових лікарських засобів для лікування біполярних порушень Незважаючи на відсутність клінічного досвіду титрування доз ламотриджину після застосування додаткових лікарських препаратів, рекомендується призначати нижче зазначені дози, встановлені на підставі результатів вивчення лікарських взаємодій (див. таблицю № 5). Таблиця №5. Корекція дози ламотриджину при біполярних розладах після призначення додаткових лікарських засобів Додатковий лікарський засіб Стабілізуюча доза препарату Ламолеп® (мг/день) 1 тиждень (мг/день) 2 тиждень (мг/день) З 3 тижня (мг/день) Інгібітор ферментів мікросомального окиснення в печінці (наприклад, вальпроєва кислота), залежно від початкової дози препарату Ламолеп® 200 100 Знижена доза, досягнута першого тижня (100 мг/день) 300 150 Знижена доза, досягнута першого тижня (150 мг/день) 400 200 Знижена доза, досягнута першого тижня (200 мг/день) Індуктор ферментів мікросомального окиснення в печінці (наприклад, карбамазепін) залежно від початкової дози препарату Ламолеп (без вальпроєвої кислоти) 200 200 300 400 150 150 225 300 100 100 150 200 Психотропні або протиепілептичні засоби з невідомою фармакокінетичною взаємодією з препаратом Ламолеп® (наприклад, літій, бупропіон) Доза, досягнута під час підвищення дози (200 мг/день) (не більше 100-400 мг) Протиепілептичні засоби з невідомою фармакокінетичною взаємодією з ламотриджином: див. розділ про прийом вальпроєвої кислоти. Скасування ламотриджину під час лікування біполярних розладів Припинення лікування ламотриджином не потребує поступового зниження дози. Загальні рекомендації: приймати внутрішньо, не розжовуючи та запиваючи невеликою кількістю води. У випадку, коли розрахована доза включає неповну таблетку (тільки страждаючим епілепсією дітям або хворим з печінковою недостатністю), слід призначати дозу, рівну цілому числу таблеток. Літній вік (>65 років): корекція дози з урахуванням віку не потрібна, т.к. Фармакокінетика препарату істотно не відрізняється від такої, що спостерігається у молодих хворих. Печінкова недостатність: при середньому ступені тяжкості печінкової недостатності (клас В по Чайлд-П'ю) початкова та підтримуюча дози, а також збільшення дози повинні бути на 50% нижче звичайного; при тяжкому ступені печінкової недостатності (клас С по Чайлд-П'ю) - на 75% нижче звичайного. Збільшення дози та підтримуючі дози залежать від клінічного ефекту. Захворювання нирок: призначається з обережністю при нирковій недостатності. У термінальній стадії ниркової недостатності початкова доза ламотриджину обчислюється відповідно до стандартної схеми призначення протиепілептичного препарату; при вираженому зниженні функції нирок може знадобитися зменшення підтримуючої дози.ПередозуванняПовідомлялося про одноразовий прийом доз, що в 10-20 разів перевищували максимальні терапевтичні. Симптоми передозування: ністагм, атаксія, запаморочення, біль голови, сонливість, блювання, порушення свідомості, кома. Лікування: госпіталізація, симптоматична та підтримуюча терапія відповідно до клінічної картини або рекомендацій національного токсикологічного центру.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ перші 8 тижнів лікування можливі шкірні реакції як побічні ефекти ламотриджину. Шкірні висипання, як правило, виражені в легкій формі, спонтанно зникають, проте, можливі і важкі форми, що вимагають госпіталізації та припинення терапії ламотриджином, наприклад, потенційно загрози для життя синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла). Серед дорослих, які страждають на епілепсію та отримували в клінічних випробуваннях рекомендовані дози препарату, частота важких форм шкірних реакцій становила 1:500. Серед них синдром Стівенса-Джонсона спостерігали у половині випадків (1:1000). Діти схильні до розвитку важких форм шкірних реакцій. За даними численних клінічних спостережень частота випадків шкірних реакцій, які потребують госпіталізації дітей, становила 1:300-1:100. Раннє висипання у дітей легко сплутати з висипом при інфекційних захворюваннях, тому, якщо висока температура і висипання виникають у перші 8 тижнів лікування, слід припустити лікарську реакцію. Ймовірно, загальний ризик розвитку шкірних реакцій у дорослих перебуває у тісному взаємозв'язку з високими початковими дозами та прискоренням запропонованих темпів збільшення дози ламотриджину, а також з одночасним прийомом вальпроєвої кислоти. Обережність необхідна при призначенні ламотриджину пацієнтам, які мають в анамнезі алергічні реакції або висип у відповідь на прийом інших протиепілептичних препаратів, оскільки частота розвитку висипу (що не класифікувалася як серйозна) у пацієнтів з таким анамнезом спостерігалася втричі частіше при призначенні ламотриджину, необтяженим анамнезом. При появі висипу кожного хворого, незалежно від віку, слід негайно ретельно обстежити і припинити лікування ламотриджином, за винятком випадків, коли висип однозначно не пов'язаний з прийомом препарату. Поява висипу може супроводжуватися різними системними проявами підвищеної чутливості (висока температура, лімфаденопатія, набряк обличчя, реакції з боку печінки та системи кровотворення). Ступінь тяжкості реакцій підвищеної чутливості може бути різним, у поодиноких випадках можливе дисеміноване внутрішньосудинне згортання (ДВЗ) з поліорганною недостатністю. Слід мати на увазі, що ранні ознаки підвищеної чутливості (наприклад, висока температура, лімфаденопатія) не завжди супроводжуються шкірним висипом. Якщо їхню появу не можна пояснити іншою причиною, лікування ламотриджином слід негайно припинити. Комбінований препарат етинілестрадіол/левоноргестрел (30 мкг/150 мкг) приблизно вдвічі підвищує кліренс ламотриджину в плазмі. Якщо на фоні застосування препарату Ламолеп® пацієнтки починають або припиняють приймати гормональні контрацептиви, може знадобитися корекція дози ламотриджину. Тривале лікування ламотриджин може змінити метаболізм фолієвої кислоти, т.к. ламотриджин є слабким інгібітором дигідрофолатредуктази. Водночас тривале, 12-місячне лікування ламотриджином істотно не впливало на показник гемоглобіну, середній обсяг еритроцитів, концентрацію фолієвої кислоти в плазмі та еритроцитах, після 5 років лікування – на концентрацію фолієвої кислоти в еритроцитах. Порушення функції печінки зазвичай є частиною синдрому підвищеної чутливості, проте завжди супроводжуються іншими симптомами підвищеної чутливості. У клінічних дослідженнях концентрація ламотриджину в крові хворих, які перебувають у термінальній стадії ниркової недостатності, суттєво не змінилася після одноразового прийому препарату. При лікуванні хворих із нирковою недостатністю, які перебувають на гемодіалізі, слід мати на увазі, що в середньому під час 4-годинного гемодіалізу з організму виводиться 20% ламотриджину. Не можна призначати ламотриджин хворим, які вже отримують інші препарати, що містять ламотриджин, без консультації лікаря. Епілепсія Об'єктивним критерієм ефективності є здатність зменшувати частоту спайків на ЕЕГ на 78-98%. Подібно до інших протиепілептичних препаратів, різке припинення лікування ламотриджином провокує епілептичні напади (явище "рикошету"). За винятком особливих випадків, наприклад, поява шкірного висипу, що вимагають негайного припинення лікування, відміна препарату повинна проводитися поступово, з плавним протягом 2 тижнів зниженням дози. На підставі літературних даних важкі судомні напади, включаючи епілептичний статус, можуть призвести до розвитку рабдоміолізу, порушення функції численних органів, а також ДВС-синдрому, іноді зі смертельним результатом. Подібні випадки мали місце у зв'язку із застосуванням ламотриджину. Симптоми депресії та/або біполярного розладу можуть спостерігатися у пацієнтів з епілепсією. Пацієнти з епілепсією та супутніми біполярними розладами знаходяться у групі високого ризику суїцидів, тому лікування пацієнтів із підвищеною схильністю до самогубства має супроводжуватись ретельним наглядом за хворими. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У початковому періоді лікування керувати автомобілем та робочими механізмами забороняється, у подальшому тривалість та ступінь обмеження визначається лікарем в індивідуальному порядку.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: 25 мг, 50 мг або 100 мг ламотриджину; Допоміжні речовини: кремнію діоксид колоїдний 0,10 мг, 0,20 мг або 0,40 мг; стеарат магнію 0,40 мг, 0,80 мг або 1,6 мг; карбоксиметилкрохмаль натрію, тип А 3,00 мг, 6,00 мг або 12,00 мг; повідон 2,50 мг, 5,00 мг або 10,00 мг; лактози моногідрат 16,25 мг, 32,50 мг або 65,00 мг; целюлоза мікрокристалічна 32,75 мг, 65,50 мг або 131,00 мг. По 10 таблеток у блістері з ПВХ/ПВДХ – плівки та фольги алюмінієвої. По 3 блістери з інструкцією із застосування в картонній пачці. Для пакування та розфасовки на ЗАТ "ГЕДЕОН РІХТЕР - РУС": По 10 таблеток у блістері з ПВХ/ПВДХ – плівки та фольги алюмінієвої. По 3 блістери з інструкцією із застосування в картонній пачці.Опис лікарської формиБілі або майже білі круглі двоопуклі таблетки з гравіюванням "L25" на одній стороні.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб.ФармакокінетикаВсмоктування: Швидко і повністю всмоктується в кишечнику, не наражається на істотний "первинний" метаболізм у печінці. Максимальна концентрація (Сmах) у плазмі досягається через 2,5 години після прийому внутрішньо. Їда трохи уповільнює всмоктування ламотриджину, але не впливає на його ступінь. Фармакокінетика разової дози, що не перевищує 450 мг, має лінійний характер. Максимальна концентрація у стадії насичення має індивідуальний характер. Розподіл: Зв'язок з білками плазми становить 55%, дуже малоймовірно, що витіснення ламотриджину із зв'язку з білками плазми може викликати токсичний ефект. Об'єм розподілу 0,92-1,22 л/кг маси тіла. Метаболізм: здійснюється завдяки ферменту - урідіндифосфат-глюкуронілтрансферазе (УДФ-глюкуронілтрансферазе). Помірно і залежно від дози ламотриджин індукує власний метаболізм. Даних про вплив ламотриджину на фармакокінетику інших протиепілептичних засобів немає і навряд чи можливі лікарські взаємодії між ламотриджином та лікарськими засобами, метаболізм яких пов'язаний із CYP450. Виведення: Кліренс ламотриджину в стані рівноважних концентрацій у здорових дорослих людей становить у середньому 39±14 мл/хв. Ламотриджин метаболізується в печінці до глюкуронідів (65% метаболітів ламотриджину – N-глюкуроніди), які виводяться нирками. Менш 10% препарату виводиться нирками у незміненому вигляді, близько 2% – через кишечник. Кліренс та період напіввиведення не залежать від дози. Період напіввиведення у здорових дорослих людей становить середньому від 24 год до 35 год. У хворих із синдромом Жильбера середній кліренс ламотриджину виявився на 32% нижчим, ніж у контрольній групі, проте ці показники не відрізнялися від спостережуваних у загальній популяції. Лікарські препарати, які приймаються одночасно, значно змінюють період напіввиведення ламотриджину. Період напіввиведення зменшується до 14 годин, якщо одночасно хворий приймає індуктор ферментів мікросомального окиснення в печінці, наприклад, карбамазепін або фенітоїн - і збільшується до 70 годин, якщо хворий приймає вальпроєву кислоту. Дитячий вік Кліренс, перерахований на кг маси тіла, у дітей вищий, ніж у дорослих. Період напіввиведення, як правило, коротший, ніж у дорослих, при одночасному прийомі індуктора ферментів мікросомального окислення в печінці дорівнює 7 год, і 45-50 год - при прийомі з вальпроєвою кислотою. Літній вік За даними фармакокінетичного аналізу кліренс ламотриджину у молодих та літніх хворих на епілепсію не відрізняються один від одного в клінічно значущому ступені. Ниркова недостатність У цій групі хворих на початкову дозу ламотриджину слід розраховувати за стандартною схемою дозування протиепілептичних засобів. Зменшення дози може бути потрібне лише при значному зниженні функції нирок. Печінкова недостатність Початкову, зростаючу та підтримуючу дози слід знизити на 50% для хворих із середнім ступенем тяжкості печінкової недостатності та на 75% – для хворих з тяжким ступенем печінкової недостатності. Збільшення дози та підтримуючу дозу підбирають виходячи з клінічного ефекту.ФармакодинамікаСтабілізує клітинну мембрану, впливаючи на потенціалзалежні натрієві канали, і блокує викид нейротрансмітерів, головним чином глутамату. Як активуюча амінокислота, глутамат грає ключову роль у виникненні епілептичних нападів. Ефективність ламотриджину у профілактиці порушень настрою у хворих, які страждають на біполярні розлади, була доведена у двох клінічних дослідженнях. При аналізі результатів цих досліджень було встановлено, що ламотриджин збільшує тривалість ремісії при біполярних розладах, більш виражену дію щодо депресії.Показання до застосуванняЕпілепсія Для дорослих та дітей старше 12 років: Як монотерапія або комбінація з іншими протиепілептичними засобами для лікування парціальних і генералізованих нападів, в т.ч. тоніко-клонічних судом, судомних нападів при синдромі Леннокса-Гасто. Біполярні розлади Хворим старше 18 років: Для попередження порушень настрою (переважно епізодів депресії).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до якогось із компонентів препарату; тяжкі порушення функції печінки; дитячий вік до 12 років; біполярні розлади у пацієнтів віком до 18 років, непереносимість лактози; дефіцит лактази; глюкозо-галактозна мальабсорбція. З обережністю: ниркова недостатність (у зв'язку з можливим накопиченням метаболіту ламотриджину – глюкуроніду).Вагітність та лактаціяФертильність Дослідження щодо впливу ламотриджину на фертильність у людини не проводилися. Вагітність Клінічних даних щодо безпеки застосування ламотриджину при вагітності недостатньо. Є повідомлення збільшення ризику розвитку вроджених аномалій ротової порожнини. Ламотриджин повинен призначатися при вагітності тільки в тому випадку, якщо очікувана терапевтична користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Фізіологічні зміни при вагітності можуть вплинути на концентрацію ламотриджину та/або його терапевтичний ефект. Є повідомлення про зниження концентрації ламотриджину під час вагітності. Призначення ламотриджину вагітним має бути забезпечене відповідною тактикою ведення хворих. Лактація Ламотриджин різною мірою проникає у грудне молоко, концентрація ламотриджину у немовлят може досягати приблизно 50% від концентрації, зареєстрованої у матері. Таким чином, у деяких дітей, які перебувають на грудному вигодовуванні, сироваткові концентрації препарату можуть досягати значень, за яких виявляються фармакологічні ефекти. Слід ретельно співвідносити потенційну користь грудного вигодовування та можливий ризик розвитку побічних ефектів у немовлят.Побічна діяПобічні реакції представлені для кожного захворювання окремо; Для оцінки побічних ефектів препарату слід взяти до уваги обидві групи. Побічні ефекти класифіковані на категорії залежно від частоти їх виникнення: дуже часті (> 1/10), часті (> 1/100 – 1/1 000 – < 1/100), рідкісні (> 1/10 000 – < 1/ 1000), дуже рідкісні (< 1/10 000). Епілепсія З боку шкірних покривів: монотерапія (під час клінічних досліджень): дуже часто – у перші 8 тижнів лікування шкірний висип (часто макулопапульозний) зникає після відміни ламотриджину; комбінована терапія: дуже часто – шкірний висип, рідко – синдром Стівенса-Джонсона; дуже рідко – токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла, у деяких випадках одужання з утворенням рубців). З боку системи кровотворення: дуже рідко – нейтропенія, лейкопенія, анемія, тромбоцитопенія, панцитопенія, апластична анемія, агранулоцитоз, лімфаденопатія. Ці симптоми можуть бути, а можуть і не пов'язані з синдромом підвищеної чутливості (див. "порушення з боку імунної системи"). З боку імунної системи: шкірний висип був складовою синдрому підвищеної чутливості, що протікає з різним ступенем тяжкості. Дуже рідко: синдром підвищеної чутливості (включаючи такі синдроми, як лихоманка, лімфаденопатія, набряклість особи, порушення з боку крові та печінки, синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання (ДВЗ), поліорганна недостатність). Важливо відзначити, що ранні прояви підвищеної чутливості (лихоманка, лімфаденопатія) можуть бути навіть за відсутності явних ознак висипу. При розвитку подібних симптомів хворий має бути негайно оглянутий лікарем і, якщо не буде встановлено іншу причину розвитку симптомів, ламотриджин має бути скасовано. Психічні розлади: часто – дратівливість, агресивність, дуже рідко – тики, галюцинації, сплутаність свідомості. З боку центральної нервової системи: монотерапія у клінічних дослідженнях: дуже часто – головний біль, часто – сонливість, безсоння, запаморочення, тремор, не часто – атаксія; рідко – ністагм. Комбінована терапія: дуже часто – головний біль, запаморочення, сонливість, атаксія, часто – ністагм, тремор, безсоння, дуже рідко – асептичний менінгіт, ажитація, втрата рівноваги, рухові розлади, погіршення перебігу хвороби Паркінсона, екстрапірамідні симптоми, хоре . Є повідомлення про те, що ламотриджин може погіршувати екстрапірамідні симптоми паркінсонізму у хворих із супутньою хворобою Паркінсона, а в поодиноких випадках викликати екстрапірамідні симптоми та хореоатетоз у хворих без попередніх порушень. З боку органів чуття: при монотерапії: нечасто – диплопія, нечіткість зору; комбінована терапія: дуже часто – диплопія, зниження гостроти зору, рідко – кон'юнктивіт. З боку серцево-судинної системи: нечасто – "припливи", гіпертензія, серцебиття, постуральна (ортостатична) гіпотензія, синкопальний стан (непритомність), тахікардія, вазодилатація. З боку травної системи: монотерапія у клінічних дослідженнях: часто – нудота, блювання, діарея; комбінована терапія: дуже часто – нудота, блювання; часто – діарея. З боку гепатобіліарної системи: дуже рідко – підвищення активності "печінкових" ферментів, порушення функції печінки, печінкова недостатність. Розлади функції печінки зазвичай є частиною синдрому підвищеної чутливості, проте не завжди супроводжуються іншими симптомами підвищеної чутливості. З боку ендокринної системи: рідко – струму (зоб), гіпотиреоїдизм. З боку опорно-рухового апарату: дуже рідко – вовчаково-подібні реакції. Інші, дозозалежні: часто – підвищена втома. Біполярні розлади Нижченаведені побічні ефекти слід оцінювати разом з переліченими вище побічними реакціями, виявленими при епілепсії. З боку шкірних покривів: дуже часто – шкірний висип, рідко – синдром Стівенса-Джонсона. З боку центральної нервової системи: дуже часто – головний біль, часто – збудження, сонливість, запаморочення. З боку опорно-рухового апарату: часто – артралгія. З боку травної системи: часто – сухість слизової оболонки порожнини рота. Інші, дозозалежні: міалгія, біль у спині.Взаємодія з лікарськими засобамиУДФ-глюкуронілтрансфераза є основним ферментом, що метаболізує ламотриджин. Немає даних про здатність ламотриджину викликати клінічно значущу індукцію або інгібування мікросомальних ферментів печінки. У зв'язку з цим взаємодії між ламотриджином і препаратами, що метаболізуються ізоферментами цитохрому Р450, малоймовірно. Ламотриджин може індукувати свій метаболізм, але цей ефект виражений рівномірно і не має клінічно значущих наслідків. Вплив інших препаратів на глюкуронування ламотриджину Потужні інгібітори глюкуронування ламотриджину Потужні індуктори глюкуронування ламотриджину Засоби, що мало впливають на глюкуронування ламотриджину Вальпроєва кислота Карбамазепін Фенітоїн Примідон Фенобарбітал Ріфампіцин Лопінавір/ритонавір Атазанавір/ритонавір Комбінований препарат: етинілестрадіол/левоноргестрел Препарати літію Бупропіон Оланзапін Окскарбазепін Фелбамат Габапентин Леветирацетам Прегабалін Топірамат Зонізамід Вальпроєва кислота, яка пригнічує глюкуронування ламотриджину, знижує швидкість його метаболізму та подовжує його середній період напіввиведення майже вдвічі. Деякі протиепілептичні препарати (такі як фенітоїн, карбамазепін, фенобарбітал і примідон), які індукують мікросомальні ферменти печінки, прискорюють глюкуронування ламотриджину та його метаболізм. Карбамазепін. Повідомлялося про розвиток небажаних ефектів з боку центральної нервової системи, що включали запаморочення, атаксію, диплопію, нечіткість зору та нудоту у хворих, які почали приймати карбамазепін на фоні терапії ламотриджином. Зниження дози карбамазепіну зазвичай призводило до зникнення цих симптомів. Фенобарбітал зменшує концентрацію ламотриджину на 40%. Рифампіцин підвищує кліренс ламотриджину та знижує його період напіввиведення завдяки індукції мікросомальних ферментів печінки, відповідальних за глюкуронування. Хворим, які приймають рифампіцин як супутню терапію, режим призначення ламотриджину повинен відповідати схемі, що рекомендується при спільному призначенні ламотриджину та засобів, що індукують ферменти мікросомального окиснення в печінці. Лопінавір/ритонавір. При застосуванні лопінавіру/ритонавіру спостерігалося зниження приблизно наполовину концентрації ламотриджину в плазмі, можливо, внаслідок індукції глюкуронування. У пацієнтів, які приймають супутнє лікування лопінавіром/ритонавіром, режим призначення ламотриджину повинен відповідати схемі, рекомендованій при спільному призначенні ламотриджину та засобів, що індукують ферменти мікросомального окислення в печінці. Атазанавір/ритонавір. У дослідженні у здорових добровольців прийом атазанавіру/ритонавіру (300 мг/100 мг) призводив до зниження значень площі під кривою "концентрація - час" (AUC) та Сmах ламотриджину (в разовій дозі 100 мг) приблизно на 32% та 6% відповідно. Прийом комбінованих пероральних контрацептивів, що містять 30 мкг етинілестрадіолу і 150 мкг левоноргестрелу, викликає приблизно 2-х кратне підвищення кліренсу ламотриджину (після його прийому всередину), що призводить до зниження площі під кривою "AUC" на 52% та 39% відповідно. У жінок, які вже не приймають індуктори ферментів мікросомального окислення в печінці і приймають гормональні пероральні контрацептиви, схема лікування яких включає тиждень прийому неактивного препарату (або тижневу перерву в прийомі контрацептиву), у цей період спостерігається підвищення плазмової концентрації ламотриджину, при цьому концентрація ламотриджину, виміряна наприкінці цього тижня перед введенням наступної дози, що в середньому в 2 рази вище, ніж у період активної терапії (з контрацептивом). У період рівноважних концентрацій ламотриджин у дозі 300 мг не впливає на фармакокінетику етинілестрадіолу – компонента комбінованого перорального контрацептиву. Відзначається невелике підвищення кліренсу другого компонента перорального контрацептиву - левоноргестрела, що призводило до зниження AUC і Сmах левоноргестрелу на 19% і 12% відповідно. Вимірювання сироваткових концентрацій фолікулостимулюючого гормону (ФСГ), лютеїнізуючого гормону (ЛГ) та естрадіолу виявило невелике зменшення придушення гормональної активності яєчників у деяких жінок, хоча вимірювання плазмової концентрації прогестерону в жодній з 16 жінок не виявило гормональних підтверджень. Вплив помірного підвищення кліренсу левоноргестрелу та зміни плазмових концентрацій ФСГ та ЛГ на овуляційну активність яєчників не встановлено.Вплив інших доз ламотриджину (крім 300 мг на добу) не вивчався та дослідження з включенням інших гормональних препаратів не проводились. Препарати літію. Ламотриджин у дозі 100 мг на добу не викликає змін фармакокінетики глюконату літію (по 2 г 2 рази на день протягом 6 днів) при їх сумісному застосуванні. Бупропіон. Багаторазовий прийом бупропіону внутрішньо не надає значного впливу на фармакокінетику одноразової дози ламотриджину та спричиняє незначне збільшення AUC метаболіту ламотриджину N-глюкуроніду. Оланзапін у дозі 15 мг знижує AUC та Сmах ламотриджину в середньому на 24% та 20% відповідно, що клінічно незначно. Ламотриджин у дозі 200 мг не змінює фармакокінетики оланзапіну. Окскарбазепін. При одночасному прийомі ламотриджину в дозі 200 мг та окскарбазепіну в дозі 1200 мг, ні окскарбазепін, ні ламотриджин не порушують метаболізм один одного. Фелбамат. Поєднане застосування фелбамату в дозі 1200 мг 2 рази на добу та ламотриджину 100 мг 2 рази на добу не призводило до клінічно значущих змін фармакокінетики ламотриджину. Габапентін. При сумісному застосуванні ламотриджину та габапентину кліренс ламотриджину не змінювався. Леветирацетам. Не виявлено впливу на фармакокінетику леветирацетаму та ламотриджину при сумісному застосуванні цих лікарських засобів. Прегабалін. Не спостерігалося впливу прегабаліну в дозі 200 мг 3 десь у добу рівноважні концентрації ламотриджина, тобто. прегабалін та ламотриджин не взаємодіють фармакокінетично один з одним. Топірамат. Застосування топірамату не призводило до зміни концентрації ламотриджину у плазмі. Однак прийом ламотриджину спричиняв збільшення концентрації топірамату на 15%. Зонізамід. Прийом зонізаміду (у дозі від 200-400 мг на добу) спільно з ламотриджином (у дозі 150-500 мг на добу) не спричиняв зміни фармакокінетичних параметрів ламотриджину. Дослідження показали, що ламотриджин не впливає на плазмову концентрацію інших, що одночасно приймаються протиепілептичних лікарських препаратів. У дослідженнях in vitro ламотриджин не витісняє інші протиепілептичні засоби їх зв'язків з білками плазми. Рисперидон. Багаторазовий прийом ламотриджину в дозі 400 мг на добу не мав клінічно значущого ефекту на фармакокінетику рисперидону після прийому разової дози 2 мг здоровими добровольцями. При цьому у 12 з 14 пацієнтів при поєднаному прийомі ламотриджину та рисперидону відзначалася сонливість; тоді як тільки у 1 з 20 пацієнтів при прийомі тільки рисперидону, і в жодного - при прийомі лише одного ламотриджину. Інгібування ламотриджину амітриптіліном, бупропіоном, клоназепамом, флуоксетином, галоперидолом і лоразепамом має мінімальний вплив на утворення первинного метаболіту ламотриджину 2-N-глюкуроніду. Буфуралол. Вивчення метаболізму буфуралолу мікросомальними ферментами печінки, виділеними у людини, свідчить про те, що ламотриджин не знижує кліренс лікарських засобів, що метаболізуються переважно ізоферментами CYP2D6. За даними досліджень in vitro можна припустити, що клозапін, фенелзин, рисперидон, сертралін та тразодон не впливають на кліренс ламотриджину.Спосіб застосування та дозиМонотерапія епілепсії Дорослим та дітям старше 12 років: початкова доза при монотерапії становить 25 мг один раз на день протягом 2 тижнів; у наступні 2 тижні – по 50 мг один раз на день. Надалі, кожні один-два тижні можна підвищувати добову дозу на 50-100 мг, доки не буде досягнутий оптимальний ефект. Зазвичай підтримуюча добова доза, розподілена на один або два прийоми, становить 100-200 мг. У поодиноких випадках бажаний ефект забезпечували дозами 500 мг на добу. Схема підвищення доз при монотерапії для дорослих та дітей віком від 12 років: 1-2 тижні – 25 мг 1 раз/день; 3-4 тиждень – 50 мг 1 раз/день; Підтримуюча доза – 100-200 мг (за один або два прийоми). Для досягнення підтримуючої дози кожні 1-2 тижні збільшують дозу на 50-100 мг. Щоб уникнути появи шкірного висипу, слід дотримуватися вищевказаних доз і темпів їх підвищення. Комбінована терапія епілепсії Дорослим та дітям старше 12 років: хворим, які приймають вальпроєву кислоту у комбінації з іншими протиепілептичними препаратами або без них, початкова добова доза ламотриджину протягом двох тижнів становить 25 мг через день; протягом наступних двох тижнів щоденно приймають по 25 мг 1 раз на день. Надалі кожні 1-2 тижні дозу можна збільшувати на 25-50 мг до тих пір, поки не буде досягнутий оптимальний ефект. Звичайна підтримуюча добова доза становить 100-200 мг, розподілені на один або два прийоми. Хворим, які приймають протиепілептичний препарат - індуктор ферментів мікросомального окиснення в печінці в комбінації з іншими протиепілептичними препаратами або без них, але не приймають вальпроєву кислоту, початкова добова доза ламотриджину протягом двох тижнів становить 50 мг один раз на день; протягом наступних двох тижнів по 100 мг на день, розподілена на два прийоми. Надалі кожні 1-2 тижні можна підвищувати дозу не більше ніж на 100 мг до отримання оптимального ефекту. Звичайна підтримуюча добова доза становить 200-400 мг на 2 прийоми. У поодиноких випадках потрібна доза 700 мг/день. У разі лікування протиепілептичним засобом, про фармакокінетичну взаємодію якого з ламотриджином не відомо, дозу ламотриджину слід підвищувати меншими дозами за схемою, описаною для тих, хто приймає вальпроєву кислоту. Таблиця №2. Схема підвищення дози при комбінованій терапії для дорослих та дітей віком від 12 років. Додатковий лікарський засіб 1-2 тиждень 3-4 тиждень Підтримуюча доза, що рекомендується Вальпроєва кислота ± Інший протиепілептичний засіб 25 мг (через день) 25 мг (один раз на день) 100-200 мг (за 1-2 прийоми). Підтримуючу дозу підбирають, збільшуючи добову дозу на 25-50 мг кожну 1-2 тижні. Протиепілептичний засіб – індуктор ферментів мікросомального окиснення в печінці ± інший препарат* (без вальпроєвої кислоти) 50 мг (один раз на день) 100 мг (за 2 прийоми) 200-400 мг (за 2 прийоми) Підтримуючу дозу підбирають, збільшуючи дозу на 100 мг кожну 1-2 тижні. Протиепілептичний засіб, що не взаємодіє з ламотриджином Дозу ламотриджину підвищувати за схемою для вальпроєвої кислоти. *- наприклад, фенітоїн, карбамазепін, фенобарбітал та примідон. Щоб уникнути появи шкірного висипу, не слід перевищувати рекомендовані початкові дози і не перевищувати зазначених темпів збільшення доз. Загальні рекомендації при епілепсії Якщо після відміни будь-якого прийнятого в комбінації протиепілептичного засобу лікування продовжують лише препаратом Ламолеп®, а також якщо терапію, що включає препарат Ламолеп®, доповнюють іншим протиепілептичним засобом, слід враховувати вплив препаратів на фармакокінетику ламотриджину, т.к. може знадобитися корекція дози. Скасування ламотриджину при лікуванні епілепсії Різка відміна прийому препарату Ламолеп, як і інших протиепілептичних препаратів, може спровокувати розвиток судом. Якщо різке припинення терапії не є вимогою безпеки (наприклад, при появі висипу), дозу ламотриджину слід поступово знижувати протягом 2 тижнів. Біполярні розлади У разі біполярних розладів призначення ламотриджину рекомендується для профілактики епізодів депресії. Для профілактики депресії слід дотримуватися нижче наведеної схеми дозування. У разі короткочасного лікування дозу ламотриджину слід підвищувати поступово, протягом 6 тижнів, доки не буде досягнуто стабілізуючої підтримуючої дози (див. таблицю №3), після цього при відповідній клінічній картині захворювання можна припинити прийом психотропного та/або іншого протиепілептичного засобу (див. .Таблицю № 4). Для профілактики епізодів манії може бути потрібна ад'ювантна терапія, т.к. ефективність ламотриджину у разі манії та маніакальних станів неоднозначна. Таблиця №3. Схема підбору підтримуючої добової дози, що стабілізує, при лікуванні дорослих з біполярними порушеннями (старше 18 років) Терапія 1-2 тиждень 3-4 тиждень 5 тиждень Підтримуюча доза, що рекомендується Вальпроєва кислота ± ін. протиепілептичний засіб 25 мг (через день) 25 мг (1 раз на день) 50 мг (за один або два прийоми на день) 100 мг (за 1-2 прийоми на день), максимальна добова доза: 200 мг. Протиепілептичний засіб – індуктор ферментів мікросомального окиснення в печінці (карбамазепін, фенобарбітал) ± ін. препарат (без вальпроєвої кислоти) 50 мг (1 раз на день) 100 мг (за 2 прийоми) 200 мг (за 2 прийоми) 300 мг на шостому тижні, за необхідності добову дозу на сьомому тижні можна збільшити до 400 мг (за 2 прийоми). Протиепілептичний засіб, що фармакокінетично не взаємодіє з ламотриджином (наприклад, літій, бупропіон) або монотерапія ламотриджином 25 мг (1 раз на день) 50 мг (за 1 або 2 прийоми на день) 100 мг (за 1 або 2 прийоми на день) 1200 мг (за 1 або 2 прийоми на день), звичайна доза 100-400 мг У разі лікування протиепілептичним засобом, фармакологічна взаємодія якого з ламотриджином не вивчена, дозу препарату Ламолеп слід збільшити за схемою, вказаною для ламотриджину з вальпроєвою кислотою. А). Дози при призначенні в комбінації з інгібіторами ферментів мікросомального окиснення в печінці, наприклад, вальпроєвою кислотою Для хворих, які приймають інгібітор ферментів мікросомального окиснення в печінці, наприклад, вальпроєву кислоту, початкова доза ламотриджину протягом двох тижнів становить 25 мг через день; протягом наступних двох тижнів – 25 мг один раз на день. На п'ятому тижні добову дозу слід збільшити за один раз до 50 мг, розподіливши на 1-2 прийоми. Зазвичай для досягнення оптимального терапевтичного ефекту потрібна доза 100 мг/день (за 1-2 прийоми). Максимальна добова доза не повинна перевищувати 200 мг. б). Дози при призначенні в комбінації з індукторами ферментів мікросомального окиснення в печінці, наприклад, карбамазепіном та фенобарбіталом, але без вальпроєвої кислоти Для хворих, які приймають протиепілептичний засіб – індуктор ферментів мікросомального окиснення в печінці (карбамазепін, фенобарбітал), але не приймають вальпроєву кислоту, початкова добова доза ламотриджину протягом двох тижнів становить 50 мг один раз на день; потім протягом наступних двох тижнів - по 100 мг/день, розподілена на два прийоми. На 5 тижні добову дозу слід збільшити до 200 мг (за два прийоми). На 6 тижні добова доза може досягати 300 мг, хоча для досягнення оптимального ефекту потрібна середня доза, що дорівнює 400 мг, розподілена на 2 прийоми; Прийом препарату в цій дозі можна розпочати з 7 тижня прийому препарату. У). Дози при монотерапії, а також при призначенні в комбінації з препаратами, про фармакологічну взаємодію яких з ламотриджином або невідомо, або таке можливо, наприклад, з літієм, бупропіоном У разі лікування протиепілептичним засобом, про фармакокінетичну взаємодію якого з ламотриджином невідомо, або таке можливо, а також у разі монотерапії ламотриджином початкова добова доза у перші 2 тижні становить 25 мг один раз на добу; протягом наступних двох тижнів - 50 мг/день (за два прийоми). На 5-му тижні дозу підвищують до 100 мг на день. Зазвичай оптимальна добова доза становить 200 мг за 1-2 прийоми. У клінічних дослідженнях використовувалися дози 100-400 мг на добу. Після досягнення ефективної підтримуючої стабілізуючої дози психотропні засоби можна відмінити за наступною схемою. Таблиця №4. Підтримуючі добові дози, що стабілізують, після відміни одночасно застосовуваних психотропних або протиепілептичних засобів для лікування біполярних розладів Терапія 1 тиждень 2 тиждень З 3 тижнів (макс. доза = 400 мг/день) Після відміни інгібітору ферментів мікросомального окиснення в печінці, наприклад, вальпроєвої кислоти Стабілізуючу дозу збільшують удвічі, лише на 100 мг на тиждень, тобто. у перший тиждень доза повинна становити 200 мг/день Збільшену дозу призначають як підтримуючу (200 мг/день, розподіливши на 2 прийоми) Після відміни індуктора ферментів мікросомального окиснення в печінці (наприклад, карбамазепіну), залежно від початкової дози 400 мг 300 мг 200 мг 300 мг 225 мг 150 мг 200 мг 150 мг 100 мг Після відміни психотропних або протиепілептичних засобів, які, ймовірно, не мають фармакокінетичного впливу на ламотриджин (наприклад, літій, бупропіон) Збільшену дозу призначають як підтримуючу (200 мг/день, розподіливши на 2 прийоми) (рекомендована доза 100-400 мг/день) Після відміни протиепілептичного засобу, що не вступає у взаємодію з ламотриджином, дозу препарату Ламолеп слід збільшити за схемою, вказаною для вальпроєвої кислоти. A) Після відміни інгібітору ферментів мікросомального окиснення в печінці (наприклад, вальпроєвої кислоти), призначеного в комбінації, початкову стабілізуючу дозу ламотриджину слід збільшити вдвічі. б). Після відміни індуктора ферментів мікросомального окиснення в печінці (наприклад, карбамазепіну), призначеного в комбінації, дозу ламотриджину слід поступово протягом 3 тижнів знизити. B). Після відміни психотропних та протиепілептичних засобів (наприклад, літію, бупропіону), фармакокінетична взаємодія яких з ламотриджином не встановлена, слід продовжити прийом підібраної дози. Корекція добової дози ламотриджину після введення додаткових лікарських засобів для лікування біполярних порушень Незважаючи на відсутність клінічного досвіду титрування доз ламотриджину після застосування додаткових лікарських препаратів, рекомендується призначати нижче зазначені дози, встановлені на підставі результатів вивчення лікарських взаємодій (див. таблицю № 5). Таблиця №5. Корекція дози ламотриджину при біполярних розладах після призначення додаткових лікарських засобів Додатковий лікарський засіб Стабілізуюча доза препарату Ламолеп® (мг/день) 1 тиждень (мг/день) 2 тиждень (мг/день) З 3 тижня (мг/день) Інгібітор ферментів мікросомального окиснення в печінці (наприклад, вальпроєва кислота), залежно від початкової дози препарату Ламолеп® 200 100 Знижена доза, досягнута першого тижня (100 мг/день) 300 150 Знижена доза, досягнута першого тижня (150 мг/день) 400 200 Знижена доза, досягнута першого тижня (200 мг/день) Індуктор ферментів мікросомального окиснення в печінці (наприклад, карбамазепін) залежно від початкової дози препарату Ламолеп (без вальпроєвої кислоти) 200 200 300 400 150 150 225 300 100 100 150 200 Психотропні або протиепілептичні засоби з невідомою фармакокінетичною взаємодією з препаратом Ламолеп® (наприклад, літій, бупропіон) Доза, досягнута під час підвищення дози (200 мг/день) (не більше 100-400 мг) Протиепілептичні засоби з невідомою фармакокінетичною взаємодією з ламотриджином: див. розділ про прийом вальпроєвої кислоти. Скасування ламотриджину під час лікування біполярних розладів Припинення лікування ламотриджином не потребує поступового зниження дози. Загальні рекомендації: приймати внутрішньо, не розжовуючи та запиваючи невеликою кількістю води. У випадку, коли розрахована доза включає неповну таблетку (тільки страждаючим епілепсією дітям або хворим з печінковою недостатністю), слід призначати дозу, рівну цілому числу таблеток. Літній вік (>65 років): корекція дози з урахуванням віку не потрібна, т.к. Фармакокінетика препарату істотно не відрізняється від такої, що спостерігається у молодих хворих. Печінкова недостатність: при середньому ступені тяжкості печінкової недостатності (клас В по Чайлд-П'ю) початкова та підтримуюча дози, а також збільшення дози повинні бути на 50% нижче звичайного; при тяжкому ступені печінкової недостатності (клас С по Чайлд-П'ю) - на 75% нижче звичайного. Збільшення дози та підтримуючі дози залежать від клінічного ефекту. Захворювання нирок: призначається з обережністю при нирковій недостатності. У термінальній стадії ниркової недостатності початкова доза ламотриджину обчислюється відповідно до стандартної схеми призначення протиепілептичного препарату; при вираженому зниженні функції нирок може знадобитися зменшення підтримуючої дози.ПередозуванняПовідомлялося про одноразовий прийом доз, що в 10-20 разів перевищували максимальні терапевтичні. Симптоми передозування: ністагм, атаксія, запаморочення, біль голови, сонливість, блювання, порушення свідомості, кома. Лікування: госпіталізація, симптоматична та підтримуюча терапія відповідно до клінічної картини або рекомендацій національного токсикологічного центру.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ перші 8 тижнів лікування можливі шкірні реакції як побічні ефекти ламотриджину. Шкірні висипання, як правило, виражені в легкій формі, спонтанно зникають, проте, можливі і важкі форми, що вимагають госпіталізації та припинення терапії ламотриджином, наприклад, потенційно загрози для життя синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла). Серед дорослих, які страждають на епілепсію та отримували в клінічних випробуваннях рекомендовані дози препарату, частота важких форм шкірних реакцій становила 1:500. Серед них синдром Стівенса-Джонсона спостерігали у половині випадків (1:1000). Діти схильні до розвитку важких форм шкірних реакцій. За даними численних клінічних спостережень частота випадків шкірних реакцій, які потребують госпіталізації дітей, становила 1:300-1:100. Раннє висипання у дітей легко сплутати з висипом при інфекційних захворюваннях, тому, якщо висока температура і висипання виникають у перші 8 тижнів лікування, слід припустити лікарську реакцію. Ймовірно, загальний ризик розвитку шкірних реакцій у дорослих перебуває у тісному взаємозв'язку з високими початковими дозами та прискоренням запропонованих темпів збільшення дози ламотриджину, а також з одночасним прийомом вальпроєвої кислоти. Обережність необхідна при призначенні ламотриджину пацієнтам, які мають в анамнезі алергічні реакції або висип у відповідь на прийом інших протиепілептичних препаратів, оскільки частота розвитку висипу (що не класифікувалася як серйозна) у пацієнтів з таким анамнезом спостерігалася втричі частіше при призначенні ламотриджину, необтяженим анамнезом. При появі висипу кожного хворого, незалежно від віку, слід негайно ретельно обстежити і припинити лікування ламотриджином, за винятком випадків, коли висип однозначно не пов'язаний з прийомом препарату. Поява висипу може супроводжуватися різними системними проявами підвищеної чутливості (висока температура, лімфаденопатія, набряк обличчя, реакції з боку печінки та системи кровотворення). Ступінь тяжкості реакцій підвищеної чутливості може бути різним, у поодиноких випадках можливе дисеміноване внутрішньосудинне згортання (ДВЗ) з поліорганною недостатністю. Слід мати на увазі, що ранні ознаки підвищеної чутливості (наприклад, висока температура, лімфаденопатія) не завжди супроводжуються шкірним висипом. Якщо їхню появу не можна пояснити іншою причиною, лікування ламотриджином слід негайно припинити. Комбінований препарат етинілестрадіол/левоноргестрел (30 мкг/150 мкг) приблизно вдвічі підвищує кліренс ламотриджину в плазмі. Якщо на фоні застосування препарату Ламолеп® пацієнтки починають або припиняють приймати гормональні контрацептиви, може знадобитися корекція дози ламотриджину. Тривале лікування ламотриджин може змінити метаболізм фолієвої кислоти, т.к. ламотриджин є слабким інгібітором дигідрофолатредуктази. Водночас тривале, 12-місячне лікування ламотриджином істотно не впливало на показник гемоглобіну, середній обсяг еритроцитів, концентрацію фолієвої кислоти в плазмі та еритроцитах, після 5 років лікування – на концентрацію фолієвої кислоти в еритроцитах. Порушення функції печінки зазвичай є частиною синдрому підвищеної чутливості, проте завжди супроводжуються іншими симптомами підвищеної чутливості. У клінічних дослідженнях концентрація ламотриджину в крові хворих, які перебувають у термінальній стадії ниркової недостатності, суттєво не змінилася після одноразового прийому препарату. При лікуванні хворих із нирковою недостатністю, які перебувають на гемодіалізі, слід мати на увазі, що в середньому під час 4-годинного гемодіалізу з організму виводиться 20% ламотриджину. Не можна призначати ламотриджин хворим, які вже отримують інші препарати, що містять ламотриджин, без консультації лікаря. Епілепсія Об'єктивним критерієм ефективності є здатність зменшувати частоту спайків на ЕЕГ на 78-98%. Подібно до інших протиепілептичних препаратів, різке припинення лікування ламотриджином провокує епілептичні напади (явище "рикошету"). За винятком особливих випадків, наприклад, поява шкірного висипу, що вимагають негайного припинення лікування, відміна препарату повинна проводитися поступово, з плавним протягом 2 тижнів зниженням дози. На підставі літературних даних важкі судомні напади, включаючи епілептичний статус, можуть призвести до розвитку рабдоміолізу, порушення функції численних органів, а також ДВС-синдрому, іноді зі смертельним результатом. Подібні випадки мали місце у зв'язку із застосуванням ламотриджину. Симптоми депресії та/або біполярного розладу можуть спостерігатися у пацієнтів з епілепсією. Пацієнти з епілепсією та супутніми біполярними розладами знаходяться у групі високого ризику суїцидів, тому лікування пацієнтів із підвищеною схильністю до самогубства має супроводжуватись ретельним наглядом за хворими. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У початковому періоді лікування керувати автомобілем та робочими механізмами забороняється, у подальшому тривалість та ступінь обмеження визначається лікарем в індивідуальному порядку.Умови відпустки з аптекЗа рецептом

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: 25 мг, 50 мг або 100 мг ламотриджину; Допоміжні речовини: кремнію діоксид колоїдний 0,10 мг, 0,20 мг або 0,40 мг; стеарат магнію 0,40 мг, 0,80 мг або 1,6 мг; карбоксиметилкрохмаль натрію, тип А 3,00 мг, 6,00 мг або 12,00 мг; повідон 2,50 мг, 5,00 мг або 10,00 мг; лактози моногідрат 16,25 мг, 32,50 мг або 65,00 мг; целюлоза мікрокристалічна 32,75 мг, 65,50 мг або 131,00 мг. По 10 таблеток у блістері з ПВХ/ПВДХ – плівки та фольги алюмінієвої. По 3 блістери з інструкцією із застосування в картонній пачці. Для пакування та розфасовки на ЗАТ "ГЕДЕОН РІХТЕР - РУС": По 10 таблеток у блістері з ПВХ/ПВДХ – плівки та фольги алюмінієвої. По 3 блістери з інструкцією із застосування в картонній пачці.Опис лікарської формиБілі або майже білі круглі двоопуклі таблетки з гравіюванням "L50" на одній стороні.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб.ФармакокінетикаВсмоктування: Швидко і повністю всмоктується в кишечнику, не наражається на істотний "первинний" метаболізм у печінці. Максимальна концентрація (Сmах) у плазмі досягається через 2,5 години після прийому внутрішньо. Їда трохи уповільнює всмоктування ламотриджину, але не впливає на його ступінь. Фармакокінетика разової дози, що не перевищує 450 мг, має лінійний характер. Максимальна концентрація у стадії насичення має індивідуальний характер. Розподіл: Зв'язок з білками плазми становить 55%, дуже малоймовірно, що витіснення ламотриджину із зв'язку з білками плазми може викликати токсичний ефект. Об'єм розподілу 0,92-1,22 л/кг маси тіла. Метаболізм: здійснюється завдяки ферменту - урідіндифосфат-глюкуронілтрансферазе (УДФ-глюкуронілтрансферазе). Помірно і залежно від дози ламотриджин індукує власний метаболізм. Даних про вплив ламотриджину на фармакокінетику інших протиепілептичних засобів немає і навряд чи можливі лікарські взаємодії між ламотриджином та лікарськими засобами, метаболізм яких пов'язаний із CYP450. Виведення: Кліренс ламотриджину в стані рівноважних концентрацій у здорових дорослих людей становить у середньому 39±14 мл/хв. Ламотриджин метаболізується в печінці до глюкуронідів (65% метаболітів ламотриджину – N-глюкуроніди), які виводяться нирками. Менш 10% препарату виводиться нирками у незміненому вигляді, близько 2% – через кишечник. Кліренс та період напіввиведення не залежать від дози. Період напіввиведення у здорових дорослих людей становить середньому від 24 год до 35 год. У хворих із синдромом Жильбера середній кліренс ламотриджину виявився на 32% нижчим, ніж у контрольній групі, проте ці показники не відрізнялися від спостережуваних у загальній популяції. Лікарські препарати, які приймаються одночасно, значно змінюють період напіввиведення ламотриджину. Період напіввиведення зменшується до 14 годин, якщо одночасно хворий приймає індуктор ферментів мікросомального окиснення в печінці, наприклад, карбамазепін або фенітоїн - і збільшується до 70 годин, якщо хворий приймає вальпроєву кислоту. Дитячий вік Кліренс, перерахований на кг маси тіла, у дітей вищий, ніж у дорослих. Період напіввиведення, як правило, коротший, ніж у дорослих, при одночасному прийомі індуктора ферментів мікросомального окислення в печінці дорівнює 7 год, і 45-50 год - при прийомі з вальпроєвою кислотою. Літній вік За даними фармакокінетичного аналізу кліренс ламотриджину у молодих та літніх хворих на епілепсію не відрізняються один від одного в клінічно значущому ступені. Ниркова недостатність У цій групі хворих на початкову дозу ламотриджину слід розраховувати за стандартною схемою дозування протиепілептичних засобів. Зменшення дози може бути потрібне лише при значному зниженні функції нирок. Печінкова недостатність Початкову, зростаючу та підтримуючу дози слід знизити на 50% для хворих із середнім ступенем тяжкості печінкової недостатності та на 75% – для хворих з тяжким ступенем печінкової недостатності. Збільшення дози та підтримуючу дозу підбирають виходячи з клінічного ефекту.ФармакодинамікаСтабілізує клітинну мембрану, впливаючи на потенціалзалежні натрієві канали, і блокує викид нейротрансмітерів, головним чином глутамату. Як активуюча амінокислота, глутамат грає ключову роль у виникненні епілептичних нападів. Ефективність ламотриджину у профілактиці порушень настрою у хворих, які страждають на біполярні розлади, була доведена у двох клінічних дослідженнях. При аналізі результатів цих досліджень було встановлено, що ламотриджин збільшує тривалість ремісії при біполярних розладах, більш виражену дію щодо депресії.Показання до застосуванняЕпілепсія Для дорослих та дітей старше 12 років: Як монотерапія або комбінація з іншими протиепілептичними засобами для лікування парціальних і генералізованих нападів, в т.ч. тоніко-клонічних судом, судомних нападів при синдромі Леннокса-Гасто. Біполярні розлади Хворим старше 18 років: Для попередження порушень настрою (переважно епізодів депресії).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до якогось із компонентів препарату; тяжкі порушення функції печінки; дитячий вік до 12 років; біполярні розлади у пацієнтів віком до 18 років, непереносимість лактози; дефіцит лактази; глюкозо-галактозна мальабсорбція. З обережністю: ниркова недостатність (у зв'язку з можливим накопиченням метаболіту ламотриджину – глюкуроніду).Вагітність та лактаціяФертильність Дослідження щодо впливу ламотриджину на фертильність у людини не проводилися. Вагітність Клінічних даних щодо безпеки застосування ламотриджину при вагітності недостатньо. Є повідомлення збільшення ризику розвитку вроджених аномалій ротової порожнини. Ламотриджин повинен призначатися при вагітності тільки в тому випадку, якщо очікувана терапевтична користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Фізіологічні зміни при вагітності можуть вплинути на концентрацію ламотриджину та/або його терапевтичний ефект. Є повідомлення про зниження концентрації ламотриджину під час вагітності. Призначення ламотриджину вагітним має бути забезпечене відповідною тактикою ведення хворих. Лактація Ламотриджин різною мірою проникає у грудне молоко, концентрація ламотриджину у немовлят може досягати приблизно 50% від концентрації, зареєстрованої у матері. Таким чином, у деяких дітей, які перебувають на грудному вигодовуванні, сироваткові концентрації препарату можуть досягати значень, за яких виявляються фармакологічні ефекти. Слід ретельно співвідносити потенційну користь грудного вигодовування та можливий ризик розвитку побічних ефектів у немовлят.Побічна діяПобічні реакції представлені для кожного захворювання окремо; Для оцінки побічних ефектів препарату слід взяти до уваги обидві групи. Побічні ефекти класифіковані на категорії залежно від частоти їх виникнення: дуже часті (> 1/10), часті (> 1/100 – 1/1 000 – < 1/100), рідкісні (> 1/10 000 – < 1/ 1000), дуже рідкісні (< 1/10 000). Епілепсія З боку шкірних покривів: монотерапія (під час клінічних досліджень): дуже часто – у перші 8 тижнів лікування шкірний висип (часто макулопапульозний) зникає після відміни ламотриджину; комбінована терапія: дуже часто – шкірний висип, рідко – синдром Стівенса-Джонсона; дуже рідко – токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла, у деяких випадках одужання з утворенням рубців). З боку системи кровотворення: дуже рідко – нейтропенія, лейкопенія, анемія, тромбоцитопенія, панцитопенія, апластична анемія, агранулоцитоз, лімфаденопатія. Ці симптоми можуть бути, а можуть і не пов'язані з синдромом підвищеної чутливості (див. "порушення з боку імунної системи"). З боку імунної системи: шкірний висип був складовою синдрому підвищеної чутливості, що протікає з різним ступенем тяжкості. Дуже рідко: синдром підвищеної чутливості (включаючи такі синдроми, як лихоманка, лімфаденопатія, набряклість особи, порушення з боку крові та печінки, синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання (ДВЗ), поліорганна недостатність). Важливо відзначити, що ранні прояви підвищеної чутливості (лихоманка, лімфаденопатія) можуть бути навіть за відсутності явних ознак висипу. При розвитку подібних симптомів хворий має бути негайно оглянутий лікарем і, якщо не буде встановлено іншу причину розвитку симптомів, ламотриджин має бути скасовано. Психічні розлади: часто – дратівливість, агресивність, дуже рідко – тики, галюцинації, сплутаність свідомості. З боку центральної нервової системи: монотерапія у клінічних дослідженнях: дуже часто – головний біль, часто – сонливість, безсоння, запаморочення, тремор, не часто – атаксія; рідко – ністагм. Комбінована терапія: дуже часто – головний біль, запаморочення, сонливість, атаксія, часто – ністагм, тремор, безсоння, дуже рідко – асептичний менінгіт, ажитація, втрата рівноваги, рухові розлади, погіршення перебігу хвороби Паркінсона, екстрапірамідні симптоми, хоре . Є повідомлення про те, що ламотриджин може погіршувати екстрапірамідні симптоми паркінсонізму у хворих із супутньою хворобою Паркінсона, а в поодиноких випадках викликати екстрапірамідні симптоми та хореоатетоз у хворих без попередніх порушень. З боку органів чуття: при монотерапії: нечасто – диплопія, нечіткість зору; комбінована терапія: дуже часто – диплопія, зниження гостроти зору, рідко – кон'юнктивіт. З боку серцево-судинної системи: нечасто – "припливи", гіпертензія, серцебиття, постуральна (ортостатична) гіпотензія, синкопальний стан (непритомність), тахікардія, вазодилатація. З боку травної системи: монотерапія у клінічних дослідженнях: часто – нудота, блювання, діарея; комбінована терапія: дуже часто – нудота, блювання; часто – діарея. З боку гепатобіліарної системи: дуже рідко – підвищення активності "печінкових" ферментів, порушення функції печінки, печінкова недостатність. Розлади функції печінки зазвичай є частиною синдрому підвищеної чутливості, проте не завжди супроводжуються іншими симптомами підвищеної чутливості. З боку ендокринної системи: рідко – струму (зоб), гіпотиреоїдизм. З боку опорно-рухового апарату: дуже рідко – вовчаково-подібні реакції. Інші, дозозалежні: часто – підвищена втома. Біполярні розлади Нижченаведені побічні ефекти слід оцінювати разом з переліченими вище побічними реакціями, виявленими при епілепсії. З боку шкірних покривів: дуже часто – шкірний висип, рідко – синдром Стівенса-Джонсона. З боку центральної нервової системи: дуже часто – головний біль, часто – збудження, сонливість, запаморочення. З боку опорно-рухового апарату: часто – артралгія. З боку травної системи: часто – сухість слизової оболонки порожнини рота. Інші, дозозалежні: міалгія, біль у спині.Взаємодія з лікарськими засобамиУДФ-глюкуронілтрансфераза є основним ферментом, що метаболізує ламотриджин. Немає даних про здатність ламотриджину викликати клінічно значущу індукцію або інгібування мікросомальних ферментів печінки. У зв'язку з цим взаємодії між ламотриджином і препаратами, що метаболізуються ізоферментами цитохрому Р450, малоймовірно. Ламотриджин може індукувати свій метаболізм, але цей ефект виражений рівномірно і не має клінічно значущих наслідків. Вплив інших препаратів на глюкуронування ламотриджину Потужні інгібітори глюкуронування ламотриджину Потужні індуктори глюкуронування ламотриджину Засоби, що мало впливають на глюкуронування ламотриджину Вальпроєва кислота Карбамазепін Фенітоїн Примідон Фенобарбітал Ріфампіцин Лопінавір/ритонавір Атазанавір/ритонавір Комбінований препарат: етинілестрадіол/левоноргестрел Препарати літію Бупропіон Оланзапін Окскарбазепін Фелбамат Габапентин Леветирацетам Прегабалін Топірамат Зонізамід Вальпроєва кислота, яка пригнічує глюкуронування ламотриджину, знижує швидкість його метаболізму та подовжує його середній період напіввиведення майже вдвічі. Деякі протиепілептичні препарати (такі як фенітоїн, карбамазепін, фенобарбітал і примідон), які індукують мікросомальні ферменти печінки, прискорюють глюкуронування ламотриджину та його метаболізм. Карбамазепін. Повідомлялося про розвиток небажаних ефектів з боку центральної нервової системи, що включали запаморочення, атаксію, диплопію, нечіткість зору та нудоту у хворих, які почали приймати карбамазепін на фоні терапії ламотриджином. Зниження дози карбамазепіну зазвичай призводило до зникнення цих симптомів. Фенобарбітал зменшує концентрацію ламотриджину на 40%. Рифампіцин підвищує кліренс ламотриджину та знижує його період напіввиведення завдяки індукції мікросомальних ферментів печінки, відповідальних за глюкуронування. Хворим, які приймають рифампіцин як супутню терапію, режим призначення ламотриджину повинен відповідати схемі, що рекомендується при спільному призначенні ламотриджину та засобів, що індукують ферменти мікросомального окиснення в печінці. Лопінавір/ритонавір. При застосуванні лопінавіру/ритонавіру спостерігалося зниження приблизно наполовину концентрації ламотриджину в плазмі, можливо, внаслідок індукції глюкуронування. У пацієнтів, які приймають супутнє лікування лопінавіром/ритонавіром, режим призначення ламотриджину повинен відповідати схемі, рекомендованій при спільному призначенні ламотриджину та засобів, що індукують ферменти мікросомального окислення в печінці. Атазанавір/ритонавір. У дослідженні у здорових добровольців прийом атазанавіру/ритонавіру (300 мг/100 мг) призводив до зниження значень площі під кривою "концентрація - час" (AUC) та Сmах ламотриджину (в разовій дозі 100 мг) приблизно на 32% та 6% відповідно. Прийом комбінованих пероральних контрацептивів, що містять 30 мкг етинілестрадіолу і 150 мкг левоноргестрелу, викликає приблизно 2-х кратне підвищення кліренсу ламотриджину (після його прийому всередину), що призводить до зниження площі під кривою "AUC" на 52% та 39% відповідно. У жінок, які вже не приймають індуктори ферментів мікросомального окислення в печінці і приймають гормональні пероральні контрацептиви, схема лікування яких включає тиждень прийому неактивного препарату (або тижневу перерву в прийомі контрацептиву), у цей період спостерігається підвищення плазмової концентрації ламотриджину, при цьому концентрація ламотриджину, виміряна наприкінці цього тижня перед введенням наступної дози, що в середньому в 2 рази вище, ніж у період активної терапії (з контрацептивом). У період рівноважних концентрацій ламотриджин у дозі 300 мг не впливає на фармакокінетику етинілестрадіолу – компонента комбінованого перорального контрацептиву. Відзначається невелике підвищення кліренсу другого компонента перорального контрацептиву - левоноргестрела, що призводило до зниження AUC і Сmах левоноргестрелу на 19% і 12% відповідно. Вимірювання сироваткових концентрацій фолікулостимулюючого гормону (ФСГ), лютеїнізуючого гормону (ЛГ) та естрадіолу виявило невелике зменшення придушення гормональної активності яєчників у деяких жінок, хоча вимірювання плазмової концентрації прогестерону в жодній з 16 жінок не виявило гормональних підтверджень. Вплив помірного підвищення кліренсу левоноргестрелу та зміни плазмових концентрацій ФСГ та ЛГ на овуляційну активність яєчників не встановлено.Вплив інших доз ламотриджину (крім 300 мг на добу) не вивчався та дослідження з включенням інших гормональних препаратів не проводились. Препарати літію. Ламотриджин у дозі 100 мг на добу не викликає змін фармакокінетики глюконату літію (по 2 г 2 рази на день протягом 6 днів) при їх сумісному застосуванні. Бупропіон. Багаторазовий прийом бупропіону внутрішньо не надає значного впливу на фармакокінетику одноразової дози ламотриджину та спричиняє незначне збільшення AUC метаболіту ламотриджину N-глюкуроніду. Оланзапін у дозі 15 мг знижує AUC та Сmах ламотриджину в середньому на 24% та 20% відповідно, що клінічно незначно. Ламотриджин у дозі 200 мг не змінює фармакокінетики оланзапіну. Окскарбазепін. При одночасному прийомі ламотриджину в дозі 200 мг та окскарбазепіну в дозі 1200 мг, ні окскарбазепін, ні ламотриджин не порушують метаболізм один одного. Фелбамат. Поєднане застосування фелбамату в дозі 1200 мг 2 рази на добу та ламотриджину 100 мг 2 рази на добу не призводило до клінічно значущих змін фармакокінетики ламотриджину. Габапентін. При сумісному застосуванні ламотриджину та габапентину кліренс ламотриджину не змінювався. Леветирацетам. Не виявлено впливу на фармакокінетику леветирацетаму та ламотриджину при сумісному застосуванні цих лікарських засобів. Прегабалін. Не спостерігалося впливу прегабаліну в дозі 200 мг 3 десь у добу рівноважні концентрації ламотриджина, тобто. прегабалін та ламотриджин не взаємодіють фармакокінетично один з одним. Топірамат. Застосування топірамату не призводило до зміни концентрації ламотриджину у плазмі. Однак прийом ламотриджину спричиняв збільшення концентрації топірамату на 15%. Зонізамід. Прийом зонізаміду (у дозі від 200-400 мг на добу) спільно з ламотриджином (у дозі 150-500 мг на добу) не спричиняв зміни фармакокінетичних параметрів ламотриджину. Дослідження показали, що ламотриджин не впливає на плазмову концентрацію інших, що одночасно приймаються протиепілептичних лікарських препаратів. У дослідженнях in vitro ламотриджин не витісняє інші протиепілептичні засоби їх зв'язків з білками плазми. Рисперидон. Багаторазовий прийом ламотриджину в дозі 400 мг на добу не мав клінічно значущого ефекту на фармакокінетику рисперидону після прийому разової дози 2 мг здоровими добровольцями. При цьому у 12 з 14 пацієнтів при поєднаному прийомі ламотриджину та рисперидону відзначалася сонливість; тоді як тільки у 1 з 20 пацієнтів при прийомі тільки рисперидону, і в жодного - при прийомі лише одного ламотриджину. Інгібування ламотриджину амітриптіліном, бупропіоном, клоназепамом, флуоксетином, галоперидолом і лоразепамом має мінімальний вплив на утворення первинного метаболіту ламотриджину 2-N-глюкуроніду. Буфуралол. Вивчення метаболізму буфуралолу мікросомальними ферментами печінки, виділеними у людини, свідчить про те, що ламотриджин не знижує кліренс лікарських засобів, що метаболізуються переважно ізоферментами CYP2D6. За даними досліджень in vitro можна припустити, що клозапін, фенелзин, рисперидон, сертралін та тразодон не впливають на кліренс ламотриджину.Спосіб застосування та дозиМонотерапія епілепсії Дорослим та дітям старше 12 років: початкова доза при монотерапії становить 25 мг один раз на день протягом 2 тижнів; у наступні 2 тижні – по 50 мг один раз на день. Надалі, кожні один-два тижні можна підвищувати добову дозу на 50-100 мг, доки не буде досягнутий оптимальний ефект. Зазвичай підтримуюча добова доза, розподілена на один або два прийоми, становить 100-200 мг. У поодиноких випадках бажаний ефект забезпечували дозами 500 мг на добу. Схема підвищення доз при монотерапії для дорослих та дітей віком від 12 років: 1-2 тижні – 25 мг 1 раз/день; 3-4 тиждень – 50 мг 1 раз/день; Підтримуюча доза – 100-200 мг (за один або два прийоми). Для досягнення підтримуючої дози кожні 1-2 тижні збільшують дозу на 50-100 мг. Щоб уникнути появи шкірного висипу, слід дотримуватися вищевказаних доз і темпів їх підвищення. Комбінована терапія епілепсії Дорослим та дітям старше 12 років: хворим, які приймають вальпроєву кислоту у комбінації з іншими протиепілептичними препаратами або без них, початкова добова доза ламотриджину протягом двох тижнів становить 25 мг через день; протягом наступних двох тижнів щоденно приймають по 25 мг 1 раз на день. Надалі кожні 1-2 тижні дозу можна збільшувати на 25-50 мг до тих пір, поки не буде досягнутий оптимальний ефект. Звичайна підтримуюча добова доза становить 100-200 мг, розподілені на один або два прийоми. Хворим, які приймають протиепілептичний препарат - індуктор ферментів мікросомального окиснення в печінці в комбінації з іншими протиепілептичними препаратами або без них, але не приймають вальпроєву кислоту, початкова добова доза ламотриджину протягом двох тижнів становить 50 мг один раз на день; протягом наступних двох тижнів по 100 мг на день, розподілена на два прийоми. Надалі кожні 1-2 тижні можна підвищувати дозу не більше ніж на 100 мг до отримання оптимального ефекту. Звичайна підтримуюча добова доза становить 200-400 мг на 2 прийоми. У поодиноких випадках потрібна доза 700 мг/день. У разі лікування протиепілептичним засобом, про фармакокінетичну взаємодію якого з ламотриджином не відомо, дозу ламотриджину слід підвищувати меншими дозами за схемою, описаною для тих, хто приймає вальпроєву кислоту. Таблиця №2. Схема підвищення дози при комбінованій терапії для дорослих та дітей віком від 12 років. Додатковий лікарський засіб 1-2 тиждень 3-4 тиждень Підтримуюча доза, що рекомендується Вальпроєва кислота ± Інший протиепілептичний засіб 25 мг (через день) 25 мг (один раз на день) 100-200 мг (за 1-2 прийоми). Підтримуючу дозу підбирають, збільшуючи добову дозу на 25-50 мг кожну 1-2 тижні. Протиепілептичний засіб – індуктор ферментів мікросомального окиснення в печінці ± інший препарат* (без вальпроєвої кислоти) 50 мг (один раз на день) 100 мг (за 2 прийоми) 200-400 мг (за 2 прийоми) Підтримуючу дозу підбирають, збільшуючи дозу на 100 мг кожну 1-2 тижні. Протиепілептичний засіб, що не взаємодіє з ламотриджином Дозу ламотриджину підвищувати за схемою для вальпроєвої кислоти. *- наприклад, фенітоїн, карбамазепін, фенобарбітал та примідон. Щоб уникнути появи шкірного висипу, не слід перевищувати рекомендовані початкові дози і не перевищувати зазначених темпів збільшення доз. Загальні рекомендації при епілепсії Якщо після відміни будь-якого прийнятого в комбінації протиепілептичного засобу лікування продовжують лише препаратом Ламолеп®, а також якщо терапію, що включає препарат Ламолеп®, доповнюють іншим протиепілептичним засобом, слід враховувати вплив препаратів на фармакокінетику ламотриджину, т.к. може знадобитися корекція дози. Скасування ламотриджину при лікуванні епілепсії Різка відміна прийому препарату Ламолеп, як і інших протиепілептичних препаратів, може спровокувати розвиток судом. Якщо різке припинення терапії не є вимогою безпеки (наприклад, при появі висипу), дозу ламотриджину слід поступово знижувати протягом 2 тижнів. Біполярні розлади У разі біполярних розладів призначення ламотриджину рекомендується для профілактики епізодів депресії. Для профілактики депресії слід дотримуватися нижче наведеної схеми дозування. У разі короткочасного лікування дозу ламотриджину слід підвищувати поступово, протягом 6 тижнів, доки не буде досягнуто стабілізуючої підтримуючої дози (див. таблицю №3), після цього при відповідній клінічній картині захворювання можна припинити прийом психотропного та/або іншого протиепілептичного засобу (див. .Таблицю № 4). Для профілактики епізодів манії може бути потрібна ад'ювантна терапія, т.к. ефективність ламотриджину у разі манії та маніакальних станів неоднозначна. Таблиця №3. Схема підбору підтримуючої добової дози, що стабілізує, при лікуванні дорослих з біполярними порушеннями (старше 18 років) Терапія 1-2 тиждень 3-4 тиждень 5 тиждень Підтримуюча доза, що рекомендується Вальпроєва кислота ± ін. протиепілептичний засіб 25 мг (через день) 25 мг (1 раз на день) 50 мг (за один або два прийоми на день) 100 мг (за 1-2 прийоми на день), максимальна добова доза: 200 мг. Протиепілептичний засіб – індуктор ферментів мікросомального окиснення в печінці (карбамазепін, фенобарбітал) ± ін. препарат (без вальпроєвої кислоти) 50 мг (1 раз на день) 100 мг (за 2 прийоми) 200 мг (за 2 прийоми) 300 мг на шостому тижні, за необхідності добову дозу на сьомому тижні можна збільшити до 400 мг (за 2 прийоми). Протиепілептичний засіб, що фармакокінетично не взаємодіє з ламотриджином (наприклад, літій, бупропіон) або монотерапія ламотриджином 25 мг (1 раз на день) 50 мг (за 1 або 2 прийоми на день) 100 мг (за 1 або 2 прийоми на день) 1200 мг (за 1 або 2 прийоми на день), звичайна доза 100-400 мг У разі лікування протиепілептичним засобом, фармакологічна взаємодія якого з ламотриджином не вивчена, дозу препарату Ламолеп слід збільшити за схемою, вказаною для ламотриджину з вальпроєвою кислотою. А). Дози при призначенні в комбінації з інгібіторами ферментів мікросомального окиснення в печінці, наприклад, вальпроєвою кислотою Для хворих, які приймають інгібітор ферментів мікросомального окиснення в печінці, наприклад, вальпроєву кислоту, початкова доза ламотриджину протягом двох тижнів становить 25 мг через день; протягом наступних двох тижнів – 25 мг один раз на день. На п'ятому тижні добову дозу слід збільшити за один раз до 50 мг, розподіливши на 1-2 прийоми. Зазвичай для досягнення оптимального терапевтичного ефекту потрібна доза 100 мг/день (за 1-2 прийоми). Максимальна добова доза не повинна перевищувати 200 мг. б). Дози при призначенні в комбінації з індукторами ферментів мікросомального окиснення в печінці, наприклад, карбамазепіном та фенобарбіталом, але без вальпроєвої кислоти Для хворих, які приймають протиепілептичний засіб – індуктор ферментів мікросомального окиснення в печінці (карбамазепін, фенобарбітал), але не приймають вальпроєву кислоту, початкова добова доза ламотриджину протягом двох тижнів становить 50 мг один раз на день; потім протягом наступних двох тижнів - по 100 мг/день, розподілена на два прийоми. На 5 тижні добову дозу слід збільшити до 200 мг (за два прийоми). На 6 тижні добова доза може досягати 300 мг, хоча для досягнення оптимального ефекту потрібна середня доза, що дорівнює 400 мг, розподілена на 2 прийоми; Прийом препарату в цій дозі можна розпочати з 7 тижня прийому препарату. У). Дози при монотерапії, а також при призначенні в комбінації з препаратами, про фармакологічну взаємодію яких з ламотриджином або невідомо, або таке можливо, наприклад, з літієм, бупропіоном У разі лікування протиепілептичним засобом, про фармакокінетичну взаємодію якого з ламотриджином невідомо, або таке можливо, а також у разі монотерапії ламотриджином початкова добова доза у перші 2 тижні становить 25 мг один раз на добу; протягом наступних двох тижнів - 50 мг/день (за два прийоми). На 5-му тижні дозу підвищують до 100 мг на день. Зазвичай оптимальна добова доза становить 200 мг за 1-2 прийоми. У клінічних дослідженнях використовувалися дози 100-400 мг на добу. Після досягнення ефективної підтримуючої стабілізуючої дози психотропні засоби можна відмінити за наступною схемою. Таблиця №4. Підтримуючі добові дози, що стабілізують, після відміни одночасно застосовуваних психотропних або протиепілептичних засобів для лікування біполярних розладів Терапія 1 тиждень 2 тиждень З 3 тижнів (макс. доза = 400 мг/день) Після відміни інгібітору ферментів мікросомального окиснення в печінці, наприклад, вальпроєвої кислоти Стабілізуючу дозу збільшують удвічі, лише на 100 мг на тиждень, тобто. у перший тиждень доза повинна становити 200 мг/день Збільшену дозу призначають як підтримуючу (200 мг/день, розподіливши на 2 прийоми) Після відміни індуктора ферментів мікросомального окиснення в печінці (наприклад, карбамазепіну), залежно від початкової дози 400 мг 300 мг 200 мг 300 мг 225 мг 150 мг 200 мг 150 мг 100 мг Після відміни психотропних або протиепілептичних засобів, які, ймовірно, не мають фармакокінетичного впливу на ламотриджин (наприклад, літій, бупропіон) Збільшену дозу призначають як підтримуючу (200 мг/день, розподіливши на 2 прийоми) (рекомендована доза 100-400 мг/день) Після відміни протиепілептичного засобу, що не вступає у взаємодію з ламотриджином, дозу препарату Ламолеп слід збільшити за схемою, вказаною для вальпроєвої кислоти. A) Після відміни інгібітору ферментів мікросомального окиснення в печінці (наприклад, вальпроєвої кислоти), призначеного в комбінації, початкову стабілізуючу дозу ламотриджину слід збільшити вдвічі. б). Після відміни індуктора ферментів мікросомального окиснення в печінці (наприклад, карбамазепіну), призначеного в комбінації, дозу ламотриджину слід поступово протягом 3 тижнів знизити. B). Після відміни психотропних та протиепілептичних засобів (наприклад, літію, бупропіону), фармакокінетична взаємодія яких з ламотриджином не встановлена, слід продовжити прийом підібраної дози. Корекція добової дози ламотриджину після введення додаткових лікарських засобів для лікування біполярних порушень Незважаючи на відсутність клінічного досвіду титрування доз ламотриджину після застосування додаткових лікарських препаратів, рекомендується призначати нижче зазначені дози, встановлені на підставі результатів вивчення лікарських взаємодій (див. таблицю № 5). Таблиця №5. Корекція дози ламотриджину при біполярних розладах після призначення додаткових лікарських засобів Додатковий лікарський засіб Стабілізуюча доза препарату Ламолеп® (мг/день) 1 тиждень (мг/день) 2 тиждень (мг/день) З 3 тижня (мг/день) Інгібітор ферментів мікросомального окиснення в печінці (наприклад, вальпроєва кислота), залежно від початкової дози препарату Ламолеп® 200 100 Знижена доза, досягнута першого тижня (100 мг/день) 300 150 Знижена доза, досягнута першого тижня (150 мг/день) 400 200 Знижена доза, досягнута першого тижня (200 мг/день) Індуктор ферментів мікросомального окиснення в печінці (наприклад, карбамазепін) залежно від початкової дози препарату Ламолеп (без вальпроєвої кислоти) 200 200 300 400 150 150 225 300 100 100 150 200 Психотропні або протиепілептичні засоби з невідомою фармакокінетичною взаємодією з препаратом Ламолеп® (наприклад, літій, бупропіон) Доза, досягнута під час підвищення дози (200 мг/день) (не більше 100-400 мг) Протиепілептичні засоби з невідомою фармакокінетичною взаємодією з ламотриджином: див. розділ про прийом вальпроєвої кислоти. Скасування ламотриджину під час лікування біполярних розладів Припинення лікування ламотриджином не потребує поступового зниження дози. Загальні рекомендації: приймати внутрішньо, не розжовуючи та запиваючи невеликою кількістю води. У випадку, коли розрахована доза включає неповну таблетку (тільки страждаючим епілепсією дітям або хворим з печінковою недостатністю), слід призначати дозу, рівну цілому числу таблеток. Літній вік (>65 років): корекція дози з урахуванням віку не потрібна, т.к. Фармакокінетика препарату істотно не відрізняється від такої, що спостерігається у молодих хворих. Печінкова недостатність: при середньому ступені тяжкості печінкової недостатності (клас В по Чайлд-П'ю) початкова та підтримуюча дози, а також збільшення дози повинні бути на 50% нижче звичайного; при тяжкому ступені печінкової недостатності (клас С по Чайлд-П'ю) - на 75% нижче звичайного. Збільшення дози та підтримуючі дози залежать від клінічного ефекту. Захворювання нирок: призначається з обережністю при нирковій недостатності. У термінальній стадії ниркової недостатності початкова доза ламотриджину обчислюється відповідно до стандартної схеми призначення протиепілептичного препарату; при вираженому зниженні функції нирок може знадобитися зменшення підтримуючої дози.ПередозуванняПовідомлялося про одноразовий прийом доз, що в 10-20 разів перевищували максимальні терапевтичні. Симптоми передозування: ністагм, атаксія, запаморочення, біль голови, сонливість, блювання, порушення свідомості, кома. Лікування: госпіталізація, симптоматична та підтримуюча терапія відповідно до клінічної картини або рекомендацій національного токсикологічного центру.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ перші 8 тижнів лікування можливі шкірні реакції як побічні ефекти ламотриджину. Шкірні висипання, як правило, виражені в легкій формі, спонтанно зникають, проте, можливі і важкі форми, що вимагають госпіталізації та припинення терапії ламотриджином, наприклад, потенційно загрози для життя синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла). Серед дорослих, які страждають на епілепсію та отримували в клінічних випробуваннях рекомендовані дози препарату, частота важких форм шкірних реакцій становила 1:500. Серед них синдром Стівенса-Джонсона спостерігали у половині випадків (1:1000). Діти схильні до розвитку важких форм шкірних реакцій. За даними численних клінічних спостережень частота випадків шкірних реакцій, які потребують госпіталізації дітей, становила 1:300-1:100. Раннє висипання у дітей легко сплутати з висипом при інфекційних захворюваннях, тому, якщо висока температура і висипання виникають у перші 8 тижнів лікування, слід припустити лікарську реакцію. Ймовірно, загальний ризик розвитку шкірних реакцій у дорослих перебуває у тісному взаємозв'язку з високими початковими дозами та прискоренням запропонованих темпів збільшення дози ламотриджину, а також з одночасним прийомом вальпроєвої кислоти. Обережність необхідна при призначенні ламотриджину пацієнтам, які мають в анамнезі алергічні реакції або висип у відповідь на прийом інших протиепілептичних препаратів, оскільки частота розвитку висипу (що не класифікувалася як серйозна) у пацієнтів з таким анамнезом спостерігалася втричі частіше при призначенні ламотриджину, необтяженим анамнезом. При появі висипу кожного хворого, незалежно від віку, слід негайно ретельно обстежити і припинити лікування ламотриджином, за винятком випадків, коли висип однозначно не пов'язаний з прийомом препарату. Поява висипу може супроводжуватися різними системними проявами підвищеної чутливості (висока температура, лімфаденопатія, набряк обличчя, реакції з боку печінки та системи кровотворення). Ступінь тяжкості реакцій підвищеної чутливості може бути різним, у поодиноких випадках можливе дисеміноване внутрішньосудинне згортання (ДВЗ) з поліорганною недостатністю. Слід мати на увазі, що ранні ознаки підвищеної чутливості (наприклад, висока температура, лімфаденопатія) не завжди супроводжуються шкірним висипом. Якщо їхню появу не можна пояснити іншою причиною, лікування ламотриджином слід негайно припинити. Комбінований препарат етинілестрадіол/левоноргестрел (30 мкг/150 мкг) приблизно вдвічі підвищує кліренс ламотриджину в плазмі. Якщо на фоні застосування препарату Ламолеп® пацієнтки починають або припиняють приймати гормональні контрацептиви, може знадобитися корекція дози ламотриджину. Тривале лікування ламотриджин може змінити метаболізм фолієвої кислоти, т.к. ламотриджин є слабким інгібітором дигідрофолатредуктази. Водночас тривале, 12-місячне лікування ламотриджином істотно не впливало на показник гемоглобіну, середній обсяг еритроцитів, концентрацію фолієвої кислоти в плазмі та еритроцитах, після 5 років лікування – на концентрацію фолієвої кислоти в еритроцитах. Порушення функції печінки зазвичай є частиною синдрому підвищеної чутливості, проте завжди супроводжуються іншими симптомами підвищеної чутливості. У клінічних дослідженнях концентрація ламотриджину в крові хворих, які перебувають у термінальній стадії ниркової недостатності, суттєво не змінилася після одноразового прийому препарату. При лікуванні хворих із нирковою недостатністю, які перебувають на гемодіалізі, слід мати на увазі, що в середньому під час 4-годинного гемодіалізу з організму виводиться 20% ламотриджину. Не можна призначати ламотриджин хворим, які вже отримують інші препарати, що містять ламотриджин, без консультації лікаря. Епілепсія Об'єктивним критерієм ефективності є здатність зменшувати частоту спайків на ЕЕГ на 78-98%. Подібно до інших протиепілептичних препаратів, різке припинення лікування ламотриджином провокує епілептичні напади (явище "рикошету"). За винятком особливих випадків, наприклад, поява шкірного висипу, що вимагають негайного припинення лікування, відміна препарату повинна проводитися поступово, з плавним протягом 2 тижнів зниженням дози. На підставі літературних даних важкі судомні напади, включаючи епілептичний статус, можуть призвести до розвитку рабдоміолізу, порушення функції численних органів, а також ДВС-синдрому, іноді зі смертельним результатом. Подібні випадки мали місце у зв'язку із застосуванням ламотриджину. Симптоми депресії та/або біполярного розладу можуть спостерігатися у пацієнтів з епілепсією. Пацієнти з епілепсією та супутніми біполярними розладами знаходяться у групі високого ризику суїцидів, тому лікування пацієнтів із підвищеною схильністю до самогубства має супроводжуватись ретельним наглядом за хворими. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У початковому періоді лікування керувати автомобілем та робочими механізмами забороняється, у подальшому тривалість та ступінь обмеження визначається лікарем в індивідуальному порядку.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: ламотріджин 100мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат (цукор молочний) – 167.8 мг, целюлоза мікрокристалічна – 76 мг, повідон К-25 – 19 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію – 11.4 мг, магнію стеарат – 3.8 мг, кремнію діоксид колоїдний. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (3) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки білого або білого з жовтуватим кольором, круглі, плоскоциліндричні, з ризиком з одного боку і фасками з двох сторін.Фармакотерапевтична групаПротисудомний засіб.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо ламотриджин швидко і повністю абсорбується із ШКТ. Cmax у плазмі досягається приблизно через 2.5 год. Зв'язування з білками плазми становить 55%. Зазнає інтенсивного метаболізму з утворенням основного метаболіту N-глюкуроніду. T1/2 у дорослих становить середньому 29 год. Виводиться нирками головним чином вигляді метаболіту; близько 8% активної речовини виводиться у незміненому вигляді. T1/2 у дітей менше, ніж у дорослих.ФармакодинамікаМеханізм дії пов'язаний із впливом на потенціалзалежні натрієві канали пресинаптичної мембрани. Це призводить до зменшення виділення в синаптичну щілину медіаторів, насамперед глутамату - збуджуючої амінокислоти, яка відіграє важливу роль у формуванні епілептичних розрядів у головному мозку.Клінічна фармакологіяПротиепілептичний препарат.Показання до застосуванняПарціальні та генералізовані тоніко-клонічні судомні напади (частіше у випадках резистентності до лікування іншими протисудомними засобами).Протипоказання до застосуванняТяжкі порушення функції печінки, підвищена чутливість до ламотриджину.Вагітність та лактаціяКлінічні дані щодо безпеки застосування ламотриджину при вагітності та в період лактації недостатні. При вирішенні необхідності застосування при вагітності слід порівняти очікувану користь терапії для матері та потенційний ризик для плода. Попередні дані показують, що ламотриджин проникає в грудне молоко концентрації, що становить 40-45% від концентрації в плазмі. У невеликої кількості немовлят, матері яких отримували ламотриджин, не відзначено побічної дії. Не слід застосовувати ламотриджин у дітей віком до 2 років.Побічна діяЗ боку центральної нервової системи: головний біль, запаморочення, сонливість, порушення сну, почуття втоми, агресивність, сплутаність свідомості. З боку системи травлення: нудота, порушення функції печінки. З боку системи кровотворення: лейкопенія, тромбоцитопенія. Алергічні реакції: шкірний висип (зазвичай макуло-папульозний), ангіоневротичний набряк, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, лімфаденопатія.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з протисудомними засобами – індукторами метаболізму в печінці (у т.ч. з фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом, примідоном) пришвидшується метаболізм ламотриджину. При одночасному застосуванні ламотриджину та карбамазепіну або фенітоїну відбувається зменшення T1/2 ламотриджину. Є повідомлення про запаморочення, атаксії, диплопії, нечіткість зору та нудоту у пацієнтів, які приймають карбамазепін після початку лікування ламотриджином. Внаслідок інгібування мікросомальних ферментів печінки під впливом вальпроату натрію, при одночасному застосуванні сповільнюється метаболізм ламотриджину, збільшується T1/2 ламотриджину.Спосіб застосування та дозиПри прийомі внутрішньо для дорослих та дітей старше 12 років початкова разова доза становить 25-50 мг, підтримуючі дози – 100-200 мг на добу. У поодиноких випадках можуть знадобитися дози 500-700 мг на добу. Для дітей віком від 2 до 12 років початкова доза становить 0.2-2 мг/кг/сут, підтримуюча - 1-15 мг/кг/сут. Максимальна добова доза для дітей віком від 2 до 12 років, залежно від схеми лікування, що становить, становить 200-400 мг. Частота прийому, інтервали між прийомами при підвищенні дози залежать від схеми лікування, що застосовується, реакції пацієнта на проведене лікування.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: ламотріджин 25 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат (цукор молочний) – 41.95 мг, целюлоза мікрокристалічна – 19 мг, повідон К-25 – 4.75 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію – 2.85 мг, магнію стеарат – 0.95 мг, кремнію діоксид. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (3) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки білого або білого з жовтуватим кольором, круглі, плоскоциліндричні, з ризиком з одного боку і фасками з двох сторін.Фармакотерапевтична групаПротисудомний засіб.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо ламотриджин швидко і повністю абсорбується із ШКТ. Cmax у плазмі досягається приблизно через 2.5 год. Зв'язування з білками плазми становить 55%. Зазнає інтенсивного метаболізму з утворенням основного метаболіту N-глюкуроніду. T1/2 у дорослих становить середньому 29 год. Виводиться нирками головним чином вигляді метаболіту; близько 8% активної речовини виводиться у незміненому вигляді. T1/2 у дітей менше, ніж у дорослих.ФармакодинамікаМеханізм дії пов'язаний із впливом на потенціалзалежні натрієві канали пресинаптичної мембрани. Це призводить до зменшення виділення в синаптичну щілину медіаторів, насамперед глутамату - збуджуючої амінокислоти, яка відіграє важливу роль у формуванні епілептичних розрядів у головному мозку.Клінічна фармакологіяПротиепілептичний препарат.Показання до застосуванняПарціальні та генералізовані тоніко-клонічні судомні напади (частіше у випадках резистентності до лікування іншими протисудомними засобами).Протипоказання до застосуванняТяжкі порушення функції печінки, підвищена чутливість до ламотриджину.Вагітність та лактаціяКлінічні дані щодо безпеки застосування ламотриджину при вагітності та в період лактації недостатні. При вирішенні необхідності застосування при вагітності слід порівняти очікувану користь терапії для матері та потенційний ризик для плода. Попередні дані показують, що ламотриджин проникає в грудне молоко концентрації, що становить 40-45% від концентрації в плазмі. У невеликої кількості немовлят, матері яких отримували ламотриджин, не відзначено побічної дії. Не слід застосовувати ламотриджин у дітей віком до 2 років.Побічна діяЗ боку центральної нервової системи: головний біль, запаморочення, сонливість, порушення сну, почуття втоми, агресивність, сплутаність свідомості. З боку системи травлення: нудота, порушення функції печінки. З боку системи кровотворення: лейкопенія, тромбоцитопенія. Алергічні реакції: шкірний висип (зазвичай макуло-папульозний), ангіоневротичний набряк, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, лімфаденопатія.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з протисудомними засобами – індукторами метаболізму в печінці (у т.ч. з фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом, примідоном) пришвидшується метаболізм ламотриджину. При одночасному застосуванні ламотриджину та карбамазепіну або фенітоїну відбувається зменшення T1/2 ламотриджину. Є повідомлення про запаморочення, атаксії, диплопії, нечіткість зору та нудоту у пацієнтів, які приймають карбамазепін після початку лікування ламотриджином. Внаслідок інгібування мікросомальних ферментів печінки під впливом вальпроату натрію, при одночасному застосуванні сповільнюється метаболізм ламотриджину, збільшується T1/2 ламотриджину.Спосіб застосування та дозиПри прийомі внутрішньо для дорослих та дітей старше 12 років початкова разова доза становить 25-50 мг, підтримуючі дози – 100-200 мг на добу. У поодиноких випадках можуть знадобитися дози 500-700 мг на добу. Для дітей віком від 2 до 12 років початкова доза становить 0.2-2 мг/кг/сут, підтримуюча - 1-15 мг/кг/сут. Максимальна добова доза для дітей віком від 2 до 12 років, залежно від схеми лікування, що становить, становить 200-400 мг. Частота прийому, інтервали між прийомами при підвищенні дози залежать від схеми лікування, що застосовується, реакції пацієнта на проведене лікування.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: ламотріджин 50мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат (цукор молочний) – 83.90 мг, целюлоза мікрокристалічна – 38 мг, повідон К-25 – 9.5 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію – 5.7 мг, магнію стеарат – 1.9 мг, кремнію діоксид колоїдний. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (3) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки білого або білого з жовтуватим кольором, круглі, плоскоциліндричні, з ризиком з одного боку і фасками з двох сторін.Фармакотерапевтична групаПротисудомний засіб.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо ламотриджин швидко і повністю абсорбується із ШКТ. Cmax у плазмі досягається приблизно через 2.5 год. Зв'язування з білками плазми становить 55%. Зазнає інтенсивного метаболізму з утворенням основного метаболіту N-глюкуроніду. T1/2 у дорослих становить середньому 29 год. Виводиться нирками головним чином вигляді метаболіту; близько 8% активної речовини виводиться у незміненому вигляді. T1/2 у дітей менше, ніж у дорослих.ФармакодинамікаМеханізм дії пов'язаний із впливом на потенціалзалежні натрієві канали пресинаптичної мембрани. Це призводить до зменшення виділення в синаптичну щілину медіаторів, насамперед глутамату - збуджуючої амінокислоти, яка відіграє важливу роль у формуванні епілептичних розрядів у головному мозку.Клінічна фармакологіяПротиепілептичний препарат.Показання до застосуванняПарціальні та генералізовані тоніко-клонічні судомні напади (частіше у випадках резистентності до лікування іншими протисудомними засобами).Протипоказання до застосуванняТяжкі порушення функції печінки, підвищена чутливість до ламотриджину.Вагітність та лактаціяКлінічні дані щодо безпеки застосування ламотриджину при вагітності та в період лактації недостатні. При вирішенні необхідності застосування при вагітності слід порівняти очікувану користь терапії для матері та потенційний ризик для плода. Попередні дані показують, що ламотриджин проникає в грудне молоко концентрації, що становить 40-45% від концентрації в плазмі. У невеликої кількості немовлят, матері яких отримували ламотриджин, не відзначено побічної дії. Не слід застосовувати ламотриджин у дітей віком до 2 років.Побічна діяЗ боку центральної нервової системи: головний біль, запаморочення, сонливість, порушення сну, почуття втоми, агресивність, сплутаність свідомості. З боку системи травлення: нудота, порушення функції печінки. З боку системи кровотворення: лейкопенія, тромбоцитопенія. Алергічні реакції: шкірний висип (зазвичай макуло-папульозний), ангіоневротичний набряк, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, лімфаденопатія.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з протисудомними засобами – індукторами метаболізму в печінці (у т.ч. з фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом, примідоном) пришвидшується метаболізм ламотриджину. При одночасному застосуванні ламотриджину та карбамазепіну або фенітоїну відбувається зменшення T1/2 ламотриджину. Є повідомлення про запаморочення, атаксії, диплопії, нечіткість зору та нудоту у пацієнтів, які приймають карбамазепін після початку лікування ламотриджином. Внаслідок інгібування мікросомальних ферментів печінки під впливом вальпроату натрію, при одночасному застосуванні сповільнюється метаболізм ламотриджину, збільшується T1/2 ламотриджину.Спосіб застосування та дозиПри прийомі внутрішньо для дорослих та дітей старше 12 років початкова разова доза становить 25-50 мг, підтримуючі дози – 100-200 мг на добу. У поодиноких випадках можуть знадобитися дози 500-700 мг на добу. Для дітей віком від 2 до 12 років початкова доза становить 0.2-2 мг/кг/сут, підтримуюча - 1-15 мг/кг/сут. Максимальна добова доза для дітей віком від 2 до 12 років, залежно від схеми лікування, що становить, становить 200-400 мг. Частота прийому, інтервали між прийомами при підвищенні дози залежать від схеми лікування, що застосовується, реакції пацієнта на проведене лікування.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: ламотріджин 100мг; Допоміжні речовини: гіпоролоза – 11 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію – 9.5 мг, лактози моногідрат – 120 мг, магнію гідроксикарбонат – 77 мг, магнію стеарат – 2.5 мг. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (3) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки білого або майже білого кольору, круглі, плоскоциліндричні, з фаскою та ризиком.Фармакотерапевтична групаПротисудомний засіб.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо ламотриджин швидко і повністю абсорбується із ШКТ. Cmax у плазмі досягається приблизно через 2.5 год. Зв'язування з білками плазми становить 55%. Зазнає інтенсивного метаболізму з утворенням основного метаболіту N-глюкуроніду. T1/2 у дорослих становить середньому 29 год. Виводиться нирками головним чином вигляді метаболіту; близько 8% активної речовини виводиться у незміненому вигляді. T1/2 у дітей менше, ніж у дорослих.ФармакодинамікаМеханізм дії пов'язаний із впливом на потенціалзалежні натрієві канали пресинаптичної мембрани. Це призводить до зменшення виділення в синаптичну щілину медіаторів, насамперед глутамату - збуджуючої амінокислоти, яка відіграє важливу роль у формуванні епілептичних розрядів у головному мозку.Клінічна фармакологіяПротиепілептичний препарат.Показання до застосуванняПарціальні та генералізовані тоніко-клонічні судомні напади (частіше у випадках резистентності до лікування іншими протисудомними засобами).Протипоказання до застосуванняТяжкі порушення функції печінки, підвищена чутливість до ламотриджину.Вагітність та лактаціяКлінічні дані щодо безпеки застосування ламотриджину при вагітності та в період лактації недостатні. При вирішенні необхідності застосування при вагітності слід порівняти очікувану користь терапії для матері та потенційний ризик для плода. Попередні дані показують, що ламотриджин проникає в грудне молоко концентрації, що становить 40-45% від концентрації в плазмі. У невеликої кількості немовлят, матері яких отримували ламотриджин, не відзначено побічної дії. Не слід застосовувати ламотриджин у дітей віком до 2 років.Побічна діяЗ боку центральної нервової системи: головний біль, запаморочення, сонливість, порушення сну, почуття втоми, агресивність, сплутаність свідомості. З боку системи травлення: нудота, порушення функції печінки. З боку системи кровотворення: лейкопенія, тромбоцитопенія. Алергічні реакції: шкірний висип (зазвичай макуло-папульозний), ангіоневротичний набряк, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, лімфаденопатія.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з протисудомними засобами – індукторами метаболізму в печінці (у т.ч. з фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом, примідоном) пришвидшується метаболізм ламотриджину. При одночасному застосуванні ламотриджину та карбамазепіну або фенітоїну відбувається зменшення T1/2 ламотриджину. Є повідомлення про запаморочення, атаксії, диплопії, нечіткість зору та нудоту у пацієнтів, які приймають карбамазепін після початку лікування ламотриджином. Внаслідок інгібування мікросомальних ферментів печінки під впливом вальпроату натрію, при одночасному застосуванні сповільнюється метаболізм ламотриджину, збільшується T1/2 ламотриджину.Спосіб застосування та дозиПри прийомі внутрішньо для дорослих та дітей старше 12 років початкова разова доза становить 25-50 мг, підтримуючі дози – 100-200 мг на добу. У поодиноких випадках можуть знадобитися дози 500-700 мг на добу. Для дітей віком від 2 до 12 років початкова доза становить 0.2-2 мг/кг/сут, підтримуюча - 1-15 мг/кг/сут. Максимальна добова доза для дітей віком від 2 до 12 років, залежно від схеми лікування, що становить, становить 200-400 мг. Частота прийому, інтервали між прийомами при підвищенні дози залежать від схеми лікування, що застосовується, реакції пацієнта на проведене лікування.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: ламотріджин 25 мг; Допоміжні речовини: гіпоролоза – 4.5 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію – 3.5 мг, лактози моногідрат – 52 мг, магнію гідроксикарбонат – 34 мг, магнію стеарат – 1 мг. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (3) - пачки картонні.Опис лікарської формиПігулки білого або майже білого кольору, круглі, плоскоциліндричні, з фаскою.Фармакотерапевтична групаПротисудомний засіб.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо ламотриджин швидко і повністю абсорбується із ШКТ. Cmax у плазмі досягається приблизно через 2.5 год. Зв'язування з білками плазми становить 55%. Зазнає інтенсивного метаболізму з утворенням основного метаболіту N-глюкуроніду. T1/2 у дорослих становить середньому 29 год. Виводиться нирками головним чином вигляді метаболіту; близько 8% активної речовини виводиться у незміненому вигляді. T1/2 у дітей менше, ніж у дорослих.ФармакодинамікаМеханізм дії пов'язаний із впливом на потенціалзалежні натрієві канали пресинаптичної мембрани. Це призводить до зменшення виділення в синаптичну щілину медіаторів, насамперед глутамату - збуджуючої амінокислоти, яка відіграє важливу роль у формуванні епілептичних розрядів у головному мозку.Клінічна фармакологіяПротиепілептичний препарат.Показання до застосуванняПарціальні та генералізовані тоніко-клонічні судомні напади (частіше у випадках резистентності до лікування іншими протисудомними засобами).Протипоказання до застосуванняТяжкі порушення функції печінки, підвищена чутливість до ламотриджину.Вагітність та лактаціяКлінічні дані щодо безпеки застосування ламотриджину при вагітності та в період лактації недостатні. При вирішенні необхідності застосування при вагітності слід порівняти очікувану користь терапії для матері та потенційний ризик для плода. Попередні дані показують, що ламотриджин проникає в грудне молоко концентрації, що становить 40-45% від концентрації в плазмі. У невеликої кількості немовлят, матері яких отримували ламотриджин, не відзначено побічної дії. Не слід застосовувати ламотриджин у дітей віком до 2 років.Побічна діяЗ боку центральної нервової системи: головний біль, запаморочення, сонливість, порушення сну, почуття втоми, агресивність, сплутаність свідомості. З боку системи травлення: нудота, порушення функції печінки. З боку системи кровотворення: лейкопенія, тромбоцитопенія. Алергічні реакції: шкірний висип (зазвичай макуло-папульозний), ангіоневротичний набряк, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, лімфаденопатія.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з протисудомними засобами – індукторами метаболізму в печінці (у т.ч. з фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом, примідоном) пришвидшується метаболізм ламотриджину. При одночасному застосуванні ламотриджину та карбамазепіну або фенітоїну відбувається зменшення T1/2 ламотриджину. Є повідомлення про запаморочення, атаксії, диплопії, нечіткість зору та нудоту у пацієнтів, які приймають карбамазепін після початку лікування ламотриджином. Внаслідок інгібування мікросомальних ферментів печінки під впливом вальпроату натрію, при одночасному застосуванні сповільнюється метаболізм ламотриджину, збільшується T1/2 ламотриджину.Спосіб застосування та дозиПри прийомі внутрішньо для дорослих та дітей старше 12 років початкова разова доза становить 25-50 мг, підтримуючі дози – 100-200 мг на добу. У поодиноких випадках можуть знадобитися дози 500-700 мг на добу. Для дітей віком від 2 до 12 років початкова доза становить 0.2-2 мг/кг/сут, підтримуюча - 1-15 мг/кг/сут. Максимальна добова доза для дітей віком від 2 до 12 років, залежно від схеми лікування, що становить, становить 200-400 мг. Частота прийому, інтервали між прийомами при підвищенні дози залежать від схеми лікування, що застосовується, реакції пацієнта на проведене лікування.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: ламотріджин 50мг; Допоміжні речовини: гіпоролоза – 7 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію – 6 мг, лактози моногідрат – 81.6 мг, магнію гідроксикарбонат – 53.8 мг, магнію стеарат – 1.6 мг. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (3) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки білого або майже білого кольору, круглі, плоскоциліндричні, з фаскою та ризиком.Фармакотерапевтична групаПротисудомний засіб.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо ламотриджин швидко і повністю абсорбується із ШКТ. Cmax у плазмі досягається приблизно через 2.5 год. Зв'язування з білками плазми становить 55%. Зазнає інтенсивного метаболізму з утворенням основного метаболіту N-глюкуроніду. T1/2 у дорослих становить середньому 29 год. Виводиться нирками головним чином вигляді метаболіту; близько 8% активної речовини виводиться у незміненому вигляді. T1/2 у дітей менше, ніж у дорослих.ФармакодинамікаМеханізм дії пов'язаний із впливом на потенціалзалежні натрієві канали пресинаптичної мембрани. Це призводить до зменшення виділення в синаптичну щілину медіаторів, насамперед глутамату - збуджуючої амінокислоти, яка відіграє важливу роль у формуванні епілептичних розрядів у головному мозку.Клінічна фармакологіяПротиепілептичний препарат.Показання до застосуванняПарціальні та генералізовані тоніко-клонічні судомні напади (частіше у випадках резистентності до лікування іншими протисудомними засобами).Протипоказання до застосуванняТяжкі порушення функції печінки, підвищена чутливість до ламотриджину.Вагітність та лактаціяКлінічні дані щодо безпеки застосування ламотриджину при вагітності та в період лактації недостатні. При вирішенні необхідності застосування при вагітності слід порівняти очікувану користь терапії для матері та потенційний ризик для плода. Попередні дані показують, що ламотриджин проникає в грудне молоко концентрації, що становить 40-45% від концентрації в плазмі. У невеликої кількості немовлят, матері яких отримували ламотриджин, не відзначено побічної дії. Не слід застосовувати ламотриджин у дітей віком до 2 років.Побічна діяЗ боку центральної нервової системи: головний біль, запаморочення, сонливість, порушення сну, почуття втоми, агресивність, сплутаність свідомості. З боку системи травлення: нудота, порушення функції печінки. З боку системи кровотворення: лейкопенія, тромбоцитопенія. Алергічні реакції: шкірний висип (зазвичай макуло-папульозний), ангіоневротичний набряк, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, лімфаденопатія.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з протисудомними засобами – індукторами метаболізму в печінці (у т.ч. з фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом, примідоном) пришвидшується метаболізм ламотриджину. При одночасному застосуванні ламотриджину та карбамазепіну або фенітоїну відбувається зменшення T1/2 ламотриджину. Є повідомлення про запаморочення, атаксії, диплопії, нечіткість зору та нудоту у пацієнтів, які приймають карбамазепін після початку лікування ламотриджином. Внаслідок інгібування мікросомальних ферментів печінки під впливом вальпроату натрію, при одночасному застосуванні сповільнюється метаболізм ламотриджину, збільшується T1/2 ламотриджину.Спосіб застосування та дозиПри прийомі внутрішньо для дорослих та дітей старше 12 років початкова разова доза становить 25-50 мг, підтримуючі дози – 100-200 мг на добу. У поодиноких випадках можуть знадобитися дози 500-700 мг на добу. Для дітей віком від 2 до 12 років початкова доза становить 0.2-2 мг/кг/сут, підтримуюча - 1-15 мг/кг/сут. Максимальна добова доза для дітей віком від 2 до 12 років, залежно від схеми лікування, що становить, становить 200-400 мг. Частота прийому, інтервали між прийомами при підвищенні дози залежать від схеми лікування, що застосовується, реакції пацієнта на проведене лікування.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетка - 1 таб. Активна речовина: леветирацетам 250 мг; Допоміжні речовини: кросповідон - 33 мг, повідон - 28 мг, кремнію діоксид колоїдний безводний - 14 мг, магнію стеарат - 5 мг, плівкове покриття Опадрай® II White 85F18422 (спирт полівініловий частково гідролізований - 40%, %, макрогол 4000 – 20.2%, тальк – 14.8%) – 32 мг. 30 шт. - банки полімерні (1) - пачки картонні.Опис лікарської формиПігулки покриті плівковою оболонкою.Фармакотерапевтична групаЛеветинол – препарат для лікування різних форм епілепсії. Застосовується як у монотерапії, так і в комбінованій терапії для лікування фокальних та генералізованих форм епілепсії.Клінічна фармакологіяПротисудомний препарат.ІнструкціяЛеветинол приймають внутрішньо, запиваючи достатньою кількістю води, незалежно від їди. Добова доза поділяється на два рівні прийоми.Показання до застосуванняЛеветинол показаний як монотерапія для лікування парціальних судом з вторинною генералізацією або без неї у пацієнтів з 16 років з вперше встановленим діагнозом епілепсія. Як допоміжна терапія Леветинол застосовують для лікування: Парціальних судом із вторинною генералізацією або без неї у пацієнтів з епілепсією з 6 років; міоклонічних судом у пацієнтів з ювенільною міоклонічною епілепсією з 12 років; первинно генералізованих тоніко-клонічних судом у пацієнтів з ідіопатичною генералізованою епілепсією з 12 років.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість леветирацетаму або похідних піролідону, інших компонентів препарату. Леветинол можна застосовувати під час вагітності, а також у фертильних жінок, які не застосовують надійні методи контрацепції, лише за вагомих підстав.Вагітність та лактаціяГрудне вигодовування під час прийому препарату не рекомендується. Однак якщо терапію Леветинолом необхідно продовжити під час грудного вигодовування, слід співвіднести очікувану користь та можливий ризик лікування та важливість грудного вигодовування. Дитячий вік віком до 6 років.Побічна діяПрофіль небажаних явищ, представлений нижче, складений за результатами аналізу плацебо-контрольованих клінічних досліджень леветирацетаму за всіма показаннями (загальна кількість пацієнтів – 3416). Ці дані доповнені відомостями про застосування леветирацетаму в рамках відкритих продовжених клінічних досліджень, а також післяреєстраційними даними. Найчастіше сполученими небажаними реакціями були назофарингіт, сонливість, біль голови, слабкість і запаморочення. Профіль безпеки леветирацетаму в цілому не відрізняється залежно від віку (у дорослих та дітей), а також не залежить від схвалених показань до застосування (різних варіантів епілепсії). Небажані реакції, виявлені в клінічних дослідженнях та в рамках постреєстраційного моніторингу (у дорослих, підлітків та дітей старше 1-го місяця), представлені нижче за системно-органними класами та частотою. Градація частоти: дуже часто (>1/10), часто (>1/100 та <1/10), нечасто (>1/1000 та <1/100), рідко (>1/10 000 та <1/1000) і дуже рідко (<1 10000). Інфекції та інвазії: дуже часто: назофарингіт; рідко – інфекції. З боку крові та лімфатичної системи: нечасто – тромбоцитопенія, лейкопенія; рідко – панцитопенія, нейтропенія. Порушення метаболізму та харчування: часто – анорексія; нечасто – зниження чи підвищення маси тіла. Психічні порушення: часто – депресія, ворожість чи агресія, порушення сну, нервозність, дратівливість; нечасто – суїцидальні спроби, суїцидальні думки, психотичні розлади, порушення поведінки, галюцинації, злість, сплутаність свідомості, емоційна лабільність, зміни настрою, ажитація; рідко - суїцид, що відбувся, розлад особистості, порушення мислення. З боку нервової системи: дуже часто – сонливість, головний біль; часто - судоми, порушення рівноваги, запаморочення, летаргія, тремор; нечасто – амнезія, порушення пам'яті, порушення координації рухів чи атаксія, парестезія, розлад уваги; рідко – хореоатетоз, дискінезія, гіперкінезія. З боку органу зору: нечасто – диплопія, порушення зору. З боку органу слуху та рівноваги: ​​часто – вертиго. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто – кашель. З боку шлунково-кишкового тракту: часто – біль у животі, діарея, диспепсія, блювання, нудота; рідко – панкреатит. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: нечасто – порушення функціональних проб печінки; рідко – печінкова недостатність, гепатит. З боку шкіри та підшкірних тканин: часто – висип; нечасто - алопеція, екзема, свербіж; рідко – токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, багатоформна еритема. З боку м'язово-скелетної та сполучної тканин: нечасто – м'язова слабкість, міалгія. Загальні розлади та розлади в місці введення: часто - астенія або стомлюваність. Травми, отруєння та ускладнення процедур: нечасто – травми. При одночасному застосуванні топірамату та леветирацетаму ризик розвитку анорексії зростає. У деяких випадках алопеції вона зазнавала зворотного розвитку після відміни леветирацетаму. Діти: У рамках плацебо-контрольованих та відкритих продовжених досліджень проходило лікування 645 пацієнтів віком 4-16 років, 233 з яких отримували леветирацетам у рамку плацебо-контрольованих досліджень. Для обох вікових діапазонів додатково є дані щодо постреєстраційного досвіду застосування леветирацетаму. Профіль безпеки леветирацетаму в цілому не відрізняється залежно від віку (у дорослих та дітей), а також не залежить від схвалених показань до застосування (різних варіантів епілепсії). За винятком поведінкових та психіатричних небажаних реакцій, які у дітей виникали частіше, ніж у дорослих, у плацебо-контрольованих дослідженнях профіль безпеки леветирацетаму у дітей був порівнянний з таким у дорослих. У дітей віком 4-16 років блювання (дуже часто, 11,2%), ажитація (часто, 3,4%), зміни настрою (часто, 2,1%), емоційна лабільність (часто, 1,7%) , агресія (часто, 8,2%), порушення поведінки (часто, 5,6%) та летаргія (часто, 3,9%) відзначалися частіше, ніж у інших вікових діапазонах. Когнітивні та нейропсихологічні ефекти леветирацетаму у дітей 4-16 років з парціальними судомами оцінювалися у подвійних сліпих, плацебо-контрольованих дослідженнях профілю безпеки з використанням дизайну не меншої безпеки. Було показано, що леветирацетам не відрізняється (не менш безпечним) від плацебо за змінами від вихідних значень за шкалою 'Увага та Пам'ять Лейтер-Р' (Leiter-R Attention and Memory), шкалою 'Комплексне Спостереження за Пам'яттю' (Memory Screen Composi у пацієнтів, підданих аналізу 'за протоколом'. Результати дослідження поведінкових та емоційних функцій, що підтверджують, що на фоні застосування леветирацетаму виникає агресивна поведінка,отримані за допомогою стандартизованого методу з використанням валідованого інструменту – Опитувальника поведінки дітей Ахенбаха (Achenbach Child Behavior Checklist). Однак у пацієнтів, які приймали леветирацетам довгостроково в рамках відкритих досліджень, порушень поведінкових та емоційних функцій не виникало, зокрема рівень агресивної поведінки не відрізнявся від вихідної. Симптоми передозування: сонливість, ажитація, агресія, гноблення свідомості, гноблення дихання та кома. Після гострого передозування необхідно промити шлунок або спричинити блювання. Антидоту леветирацетаму не знайдено. Лікування є симптоматичним, може включати застосування гемодіалізу. Діалізуюча активність щодо леветирацетаму дорівнює 60%, щодо основного метаболіту – 74%.Взаємодія з лікарськими засобамиПротисудомні засоби: Згідно з передреєстраційними клінічними дослідженнями леветирацетам не впливає на сироваткові концентрації інших протисудомних засобів: фенітоїну, карбамазепіну, вальпроєвої кислоти, фенобарбіталу, ламотриджину, габапентину та примідону, - а ці протисудомні засоби не впливають на фармако. Аналогічно дорослим, у дітей у дозах до 60 мг/кг/добу леветирацетам не взаємодіє з іншими лікарськими засобами. сироваткові концентрації одночасно застосовуваних карбамазепіну та вальпроєвої кислоти. Однак є дані, що кліренс леветирацетаму у дітей, які приймають протисудомні засоби – індуктори мікросомальних ферментів печінки, – підвищується на 20 %. Корекція дози не потрібна. Пробенецид: Пробенецид (по 500 мг 4 рази на добу) є блокатором канальцевої секреції у нирках, показано, що він пригнічує нирковий кліренс основного метаболіту, але не леветирацетаму. Проте концентрація основного метаболіту залишається низькою. Очікується, що інші лікарські засоби, що екскретуються активною канальцевою секрецією, можуть знижувати нирковий кліренс основного метаболіту. Вплив леветирацетаму на пробенецид не вивчався; Вплив леветирацетаму на інші лікарські препарати, що екскретуються шляхом активної канальцевої секреції, включаючи нестероїдні протизапальні препарати, сульфонамід та метотрексат, не відомий. Пероральні контрацептиви та інші фармакокінетичні взаємодії: Леветирацетам у дозі 1000 мг на добу не впливав на фармакокінетику пероральних контрацептивів (етинілестрадіол та левоноргестрел); гормональний статус (зміст лютеїнізуючого гормону та прогестерону) не змінювався. Леветирацетам у дозі 2000 мг на добу не впливав на фармакокінетику дигоксину та варфарину, протромбіновий час не змінювався. Одночасне застосування дигоксину, пероральних контрацептивів та варфарину не впливало на фармакокінетику леветирацетаму. Антациди: Дані щодо впливу антацидів на абсорбцію леветирацетаму відсутні. Їжа та алкоголь: Їжа не впливає на рівень абсорбції леветирацетаму, але дещо знижує її швидкість. Дані щодо взаємодії Леветинолу з алкоголем відсутні.Спосіб застосування та дозиМонотерапія у дорослих та підлітків з 16 років: Рекомендована початкова доза становить 250 мг двічі на добу, яку необхідно підвищити через два тижні до початкової терапевтичної 500 мг двічі на добу. Дозу можна збільшувати з кроком 250 мг двічі на добу кожні два тижні залежно від клінічної відповіді. Максимальна доза – 1500 мг двічі на добу. Допоміжна терапія у дорослих (18 років) і підлітків (12-17 років) з масою тіла 50 кг і більше: Початкова терапевтична доза становить 500 мг двічі на добу. Таку дозу можна застосовувати з першого дня лікування. Залежно від клінічної відповіді та переносимості добову дозу допускається підвищувати до 1500 мг двічі на добу. Дозу можна підвищувати або знижувати на 500 мг двічі на добу кожні 2-4 тижні. Особливі групи пацієнтів: Літні (65 років і старше): У хворих похилого віку з порушеною функцією нирок рекомендується коригувати дозу. Ниркова недостатність: Залежно від ступеня порушення функції нирок дорослим та дітям добову дозу підбирають індивідуально залежно від кліренсу креатиніну. Порушення функції печінки: У пацієнтів з легким та середнім ступенем печінкової недостатністю корекції дози не потрібно. У пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю величина КК може вводити в оману про ниркову недостатність. Тому при КК 60 мл/хв/1,73 м слід знизити підтримуючу дозу препарату на 50%. Діти: Препарат призначають у найбільш зручній лікарській формі та дозуванні залежно від віку, маси тіла та необхідної дози. Таблетки не призначені для застосування у дітей віком до 6 років. Таким пацієнтам препарат рекомендується призначати у лікарській формі розчин для прийому внутрішньо. До того ж наявні дози таблеток не призначені для початкового підбору дози у дітей з масою тіла менше 25 кг, пацієнтам, не здатним ковтати таблетки, а також при необхідності прийому дози 250 мг. У всіх зазначених випадках рекомендується застосовувати розчин для внутрішнього прийому. Монотерапія: Ефективність та безпека леветирацетаму у дітей та підлітків молодше 16 років як монотерапія не встановлена. Дані відсутні. Допоміжна терапія у дітей 6-17 років та з масою тіла менше 50 кг: Початкова доза становить 10 мг/кг двічі на добу. Залежно від клінічної відповіді та переносимості дозу допускається підвищувати до 30 мг/кг 2 рази на добу. Дозу можна підвищувати або знижувати з кроком 10 мг/кг двічі на добу кожні два тижні. Необхідно застосовувати найменшу ефективну дозу. Режим дозування у дітей із масою тіла 50 кг і більше не відрізняється від дорослих. Рекомендовані дози у дітей з 6 років: Маса тіла від 25 кг: 250 мг двічі на добу; максимальна доза – 750 мг 2 рази на добу. Маса тіла від 50 кг: 500 мг 2 рази на добу, максимальна доза – 1500 мг 2 рази на добу. Дітям з масою тіла 25 кг і менше рекомендується призначати препарат у лікарській формі розчин для прийому внутрішньо, 100 мг/мл.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСкасування терапії: Скасування Леветінолу рекомендується проводити поступово. Наприклад, у дорослих та підлітків з масою тіла більше 50 кг зниження дози має здійснюватися з кроком 500 мг 2 рази на добу не частіше ніж кожні 2-4 тижні; у дітей з 6 років з масою тіла менше 50 кг зниження дози має здійснюватися з кроком не більше 10 мг/кг 2 рази на добу не частіше ніж кожні два тижні. Ниркова недостатність: Застосування Леветинолу у пацієнтів з нирковою недостатністю може вимагати корекції дози. У пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю рекомендується оцінювати функцію нирок до початку добору дози. Суїцид: У пацієнтів, які приймали протисудомні засоби (включаючи леветирацетам), відзначалися суїцид, спроби суїциду, суїцидальні думки та поведінка. Мета-аналіз рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень протисудомних лікарських засобів показав невелике підвищення ризику суїцидальних думок та поведінки. Механізм його реалізації невідомий. У зв'язку з вищевикладеним необхідно здійснювати спостереження за пацієнтами із симптомами депресії або суїцидальних думок та поведінки та призначати їм відповідну терапію. Пацієнтам (та особам, які доглядають їх) слід проінформувати про необхідність звернення за медичною допомогою при виникненні у них симптомів депресії та (або) суїцидальних думок та поведінки. Діти: Таблетки не призначені для застосування у дітей віком до 6 років. За наявними даними леветирацетам не впливає зростання і статевий дозрівання. Проте довгостроковий вплив на навчання, інтелект, зростання, ендокринну функцію, статеве дозрівання та фертильність дітей невідомо. Вплив на здатність керувати транспортними засобами, працювати з механізмами: Дослідження про вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами не проводилися. Внаслідок індивідуальних відмінностей сприйнятливості у деяких пацієнтів можуть виникати сонливість та інші порушення з боку центральної нервової системи, особливо на початку терапії та після підвищення дози. Тому рекомендується дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та зайнятті іншими видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. При виникненні зазначених симптомів пацієнтам слід відмовитись від таких видів діяльності, доки вони не переконаються, що зазначені симптоми не мають на них значного впливу.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин - 1 мл: діюча речовина: леветирацетам – 100 мг; допоміжні речовини: натрію цитрату дигідрат 1,05 мг, лимонної кислоти моногідрат, 0,066 мг (у перерахунку на лимонну кислоту 0,06 мг), метилпарагідроксибензоат 2,70 мг, пропілпарагідроксибензоат 0,30 мг, 5 ,50 мг, мальтитол рідкий 300,0 мг, ацесульфам калію 4,50 мг, ароматизатор виноградний (Grape Flavour 597303С або Виноград Лідія МА/1273) 0,30 мг, вода очищена до 1,00 мл. Розчин прийому внутрішньо, 100 мг/мл. По 100, 125, 150 або 300 мл препарату у флакони темного скла III гідролітичного класу, закупорені білими нагвинчуються кришками з поліетилену (ПЕ) з ущільнюючим елементом зі спіненого поліетилену низької щільності (ПЕНП) з кільцем захистом від дітей" або білими кришками, що нагвинчуються, з поліпропілену (ПП) з внутрішньою прокладкою з поліпропілену (ПП) з кільцем контролю першого розкриття з поліетилену низької щільності (ПЕНП) та "захистом від дітей". На флакон наклеюють етикетку самоклеючу. По 1 флакону в комплекті з мірним шприцом, адаптером та інструкцією по застосуванню поміщають у пачку з коробкового картону.Опис лікарської формиПрозорий, практично безбарвний розчин із характерним запахом.Фармакотерапевтична групаПротисудомний препарат.ФармакокінетикаЛеветирацетам має високу розчинність і проникність. Фармакокінетичний профіль лінійний з низькою варіабельністю та порівняний у здорових добровольців та хворих на епілепсію. Після повторного запровадження зміни кліренсу не спостерігалося. Не спостерігалося залежності фармакокінетики від статі, раси та часу доби. Всмоктування відбувається повністю і має лінійний характер, завдяки чому концентрація в плазмі може бути передбачена, виходячи з прийнятої дози леветирацетаму, вираженої в мг/кг маси тіла. У дорослих та дітей спостерігалася значуща відповідність між концентрацією у слині та концентрацією у плазмі (співвідношення концентрації слина/плазма варіювалося від 1 до 1,7 для таблеток та аналогічно через 4 години після прийому внутрішньо для розчину). Всмоктування Після прийому внутрішньо леветирацетам добре абсорбується із ШКТ. Ступінь всмоктування не залежить від дози та часу прийому їжі. Біодоступність становить приблизно 100%. Cmax у плазмі досягається через 1.3 години після перорального прийому леветирацетаму в дозі 1000 мг і при одноразовому прийомі становить 31 мкг/мл, після повторного прийому (2 рази/добу) – 43 мкг/мл. Розподіл Зв'язування леветирацетаму та його основного метаболіту з білками плазми не перевищує 10%. Vd становить приблизно 0,5-0,7 л/кг. Метаболізм Леветирацетам неактивно метаболізується у організмі людини. Головний шлях метаболізму (24% дози) відбувається шляхом ферментативного гідролізу ацетамідної групи. Утворення первинного фармакологічно неактивного метаболіту (ucb L057) відбувається без цитохрому Р450 печінки. Гідроліз ацетамідної групи був мінімальним для великої кількості тканин, включаючи клітини крові. Визначено також два другорядні метаболіти. Перший отриманий шляхом гідроксилювання піролідонового циклу (1.6% від дози) та другий – шляхом відкриття піролідонового циклу (0.9% від дози). Інші знайдені компоненти становлять 0,6% від дози. Леветирацетам не впливає ферментативну активність гепатоцитів. В умовах in vitro леветирацетам та його основний метаболіт не інгібували основні ізоферменти цитохрому Р450 (CYP3A4, 2A6, 2C9, 2C19, 2D6, 2E1 та 1A2), а також активність глюкуроніл-трансферази (UGT1A1) Леветирацетам також не впливав на глюкуронування вальпроєвої кислоти in vitro. У культурі людських гепатоцитів леветирацетам не впливає або дуже мало впливає на ферментативну активність гепатоцитів CYP1A2, SULT1E1 та UGT1A1. Леветирацетам спричинює незначну індукцію CYP2В6 та CYP3А4. Виведення Більшість препарату (95%) виводиться нирками (близько 93% виводиться протягом 48 год). На частку загальної екскреції леветирацетаму та його основного метаболіту припадало 66% та 24% від дози відповідно. Нирковий кліренс леветирацетаму та ucb L057 становив 0.6 та 4.2 мл/хв/кг відповідно. Це свідчить про те, що леветирацетам виводиться шляхом клубочкової фільтрації з подальшою канальцевою реабсорбцією, а також, що первинний метаболіт препарату виводиться шляхом активної канальцевої секреції на додаток до клубочкової фільтрації. Виведення леветирацетаму корелює з КК. Виведення з калом становить 0,3% від дози. Середня величина загального кліренсу становить 0,96 мл/хв/кг. Т1/2 із плазми крові дорослої людини становить 7±1 год і не залежить від способу введення та режиму дозування або повторного введення. Особливі групи пацієнтів У пацієнтів похилого віку Т1/2 збільшується на 40% і становить 10-11 год, що пов'язано з порушенням ниркової функції у цій віковій групі. У пацієнтів з порушенням функції нирок кліренс леветирацетаму та його первинного метаболіту корелює з КК. Тому пацієнтам з нирковою недостатністю рекомендується добір дози залежно від КК та ступеня ниркової недостатності. У термінальній стадії ниркової недостатності у дорослих пацієнтів Т1/2 становить 25 годин у період між сеансами діалізу та 3.1 години під час діалізу. Протягом 4-годинного сеансу діалізу видаляється до 51% леветирацетаму. У пацієнтів з порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня важкості значних змін кліренсу леветирацетаму не відбувається. У більшості пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки при нирковій недостатності супутньої кліренс леветирацетаму знижується більш ніж на 50%. Діти віком від 4 до 12 років. Т1/2 у дітей віком 4-12 років після одноразового перорального введення препарату в дозі 20 мг/кг маси тіла становить 6 годин. залежно від маси тіла. Після повторного перорального введення в дозі 20-60 мг/кг маси тіла дітям 4-12 років Cmax у плазмі досягається через 0.5-1.0 год та збільшується лінійно та пропорційно дозі. Середня величина загального кліренсу становить 1.1 мл/хв/кг. Діти віком від 1 місяця до 4 років. Т1/2 у дітей віком від 1 місяця до 4 років після одноразового перорального введення 20 мг/кг маси тіла розчину для внутрішнього прийому в концентрації 100 мг/мл становить 5.3 год. Cmax у плазмі досягається приблизно через 1 год після прийому препарату. Середня величина загального кліренсу становить 1.5 мл/хв/кг. Фармакокінетичний аналіз населення проводився у пацієнтів віком від 1 місяця до 16 років. Кліренс і Vd мали значну залежність по відношенню до маси тіла (кліренс збільшувався прямо пропорційно зі збільшенням маси тіла). Вік також впливав на обидва параметри. Цей ефект був більш явним для пацієнтів раннього віку і зменшувався зі збільшенням віку, стаючи незначним до 4 років.ФармакодинамікаЛеветирацетам – активна речовина препарату Леветинол – є похідним піролідону ((2S)-2-(2-оксопіролідин-1-іл) бутанамід) за хімічною структурою відрізняється від відомих протиепілептичних лікарських засобів. Механізм дії Механізм дії леветирацетаму до кінця не вивчений, але очевидно, що він відрізняється від механізму дії відомих протиепілептичних препаратів. Експерименти in vitro та in vivo показали, що леветирацетам не впливає на основні характеристики клітин та нормальну трансмісію. Дослідження in vitro показали, що леветирацетам впливає на внутрішньонейрональну концентрацію іонів Са2+, частково гальмуючи струм Са2+ через канали N-типу та знижуючи вивільнення кальцію із внутрішньонейрональних депо. Крім того, леветирацетам частково відновлює струми через ГАМК- та гліцин-залежні канали, знижені цинком та β-карболінами. Один із передбачуваних механізмів заснований на доведеному зв'язуванні з глікопротеїном синаптичних везикул SV2A, що міститься в сірій речовині головного та спинного мозку. Вважається, що таким чином реалізується протисудомний ефект, виражений у протидії гіперсинхронізації нейронної активності. Також леветирацетам впливає на рецептори ГАМК та гліцинові рецептори, модулюючи дані рецептори через різні ендогенні агенти. Не змінює нормальну нейротрансмісію, проте пригнічує епілептиформні нейрональні спалахи, індуковані ГАМК-агоністом бікукуліном, та збудження глутаматних рецепторів. Фармакодинамічні ефекти Активність препарату підтверджена як як фокальних, так і генералізованих епілептичних нападів (епілептиформні прояви/фотопароксизмальна реакція). Леветирацетам індукує захист від судом на різноманітних моделях тварин. Додаткова терапія парціальних нападів з вторинною генералізацією або без такої у дорослих, підлітків та дітей з 1 місяця з епілепсією У дорослих ефективність леветирацетаму була показана в 3-х подвійних сліпих плацебо-контрольованих дослідженнях. Було показано, що співвідношення пацієнтів, які продемонстрували 50% і більше зниження частоти парціальних нападів на тиждень щодо вихідного рівня при постійному прийомі леветирацетаму в дозах 1000 мг, 2000 мг або 3000 мг на 2 прийоми протягом 12-14 тижнів, було 27.7%. % та 41.3% відповідно та 12.6% у пацієнтів, які приймали плацебо. Педіатрична популяція Ефективність леветирацетаму у пацієнтів віком від 4 до 16 років була встановлена ​​під час проведення подвійного сліпого плацебо-контрольованого дослідження тривалістю 14 тижнів, що включало 198 пацієнтів. Доза леветирацетаму становила 60 мг/кг/добу на 2 прийоми. 44.6% пацієнтів, які приймали леветирацетам та 19.6% пацієнтів, які приймали плацебо, продемонстрували 50% та більше зменшення частоти парціальних нападів на тиждень щодо вихідного рівня. У період лікування 11.4% пацієнтів не мало припадків протягом 6 місяців, принаймні, та 7.2% – протягом одного року, принаймні. Ефективність леветирацетаму у пацієнтів від одного місяця до 4 років була встановлена ​​при проведенні подвійного сліпого плацебо-контрольованого дослідження, що включало 116 пацієнтів, з тривалістю лікування 5 днів. Доза леветирацетаму у вигляді розчину для внутрішнього прийому для немовлят від одного до 6 місяців становила 20 мг/кг/сут в 2 прийоми з наступним титруванням до 40 мг/кг/сут, для немовлят і дітей від 6 місяців до 4 років – 25 мг/ кг/сут на 2 прийоми з наступним титруванням до 50 мг/кг/сут. При початковій оцінці ефективності визначався коефіцієнт респондерів (відсоток пацієнтів зі зменшенням частоти парціальних нападів на добу щодо вихідного рівня на 50% і більше) з використанням анонімного зчитувального пристрою при проведенні 48-годинної відеоелектроенцефалографії. Показник ефективності заснований на аналізі 109 пацієнтів, яким проводилася електроенцефалографія протягом 24 годин принаймні. Респондерами виявились 43.6% пацієнтів, які приймали леветирацетам та 19.6% пацієнтів, які приймали плацебо. Протягом тривалого лікування 8.6% пацієнтів не мали припадків протягом 6 місяців, принаймні, та 7.8% протягом 1 року, принаймні. Монотерапія парціальних нападів з вторинною генералізацією або без такої у пацієнтів з 16 років із вперше діагностованою епілепсією. Ефективність леветирацетаму у вигляді монотерапії була порівнянна з ефективністю карбамазепіну з регульованим вивільненням у паралельній групі при проведенні подвійного сліпого дослідження у 576 пацієнтів з 16 років з вперше діагностованою епілепсією з неспровокованими парціальними нападами або генеруючими. Пацієнти були обрані випадковим чином для лікування карбамазепіном з регульованим вивільненням у дозі 400-200 мг на добу або леветирацетамом у дозі 1000-3000 мг на добу. Тривалість лікування становила до 121 тижня, залежно від відповіді. Відсутність нападів протягом 6 місяців відмічено у 73% пацієнтів, які приймають леветирацетам та у 72.8 пацієнтів, які приймають карбамазепін з регульованим вивільненням. Узгоджена абсолютна різниця між курсами лікування становила 0.2% (95% довірчий інтервал – 7.8 8.2). Більше половини пацієнтів не мали нападів протягом 12 місяців (56.6% пацієнтів на леветирацетамі та 58.5% на карбамазепіні з регульованим вивільненням відповідно). При проведенні дослідження у клінічній практиці супутні протиепілептичні препарати могли бути скасовані для обмеженої кількості пацієнтів, які відповіли на додаткову терапію леветирацетамом (36 дорослих пацієнтів із 69). Додаткова терапія міоклонічних судом у дорослих та підлітків з 12 років з ювенільною міоклонічною епілепсією Ефективність леветирацетаму була встановлена ​​у процесі подвійного сліпого плацебо-контрольованого дослідження тривалістю 16 тижнів для пацієнтів з 12 років з ідіопатичною генералізованою епілепсією з різними синдромами міоклонічних судом. Більшість пацієнтів мали ювенільну міоклонічну епілепсію. Доза леветирацетаму становила 3000 мг на добу на 2 прийоми. 58.3% пацієнтів, які приймали леветирацетам, та 23.3% пацієнтів, які приймали плацебо, мали принаймні 50% зменшення міоклонічних нападів за тиждень. Протягом безперервного довготривалого лікування 28.6% пацієнтів не мали міоклонічних судом протягом 6 місяців, принаймні та 21% пацієнтів протягом 1 року, принаймні. Додаткова терапія первинно-генералізованих судомних (тоніко-клонічних) нападів у дорослих та підлітків з 12 років з ідіопатичною генералізованою епілепсією Ефективність леветирацетаму була встановлена ​​протягом 24-тижневого подвійного сліпого плацебо-контрольованого дослідження, що включало дорослих, підлітків та обмежену кількість дітей з ідіопатичною генералізованою епілепсією з первинно-генералізованими тоніко-клонічними нападами, з різними синдромами (ювенільна дитяча абсанс-епілепсія або епілепсія з генералізованими тоніко-клонічними судомами при пробудженні). У цьому дослідженні добова доза леветирацетаму становила 3000 мг на добу для дорослих та підлітків або 60 мг на кг на добу для дітей у 2 прийоми. 72.2% пацієнтів, які приймають леветирацетам, та 45.2% пацієнтів, які приймали плацебо, показали зменшення частоти нападів протягом тижня на 50% і більше у пацієнтів з первинно-генералізованими тоніко-клонічними нападами. Протягом безперервного довготривалого лікування 47.4% пацієнтів не мали тоніко-клонічних нападів протягом 6 місяців, принаймні, та 31.5% пацієнтів не мали тоніко-клонічних нападів протягом 1 року, принаймні.Показання до застосуванняЯк монотерапія при лікуванні: парціальних нападів з вторинною генералізацією або без такої у дорослих та підлітків з 16 років із вперше діагностованою епілепсією. У складі додаткової терапії при лікуванні: парціальних нападів з вторинною генералізацією або без такої у дорослих та дітей старше 1 місяця з епілепсією; міоклонічних судом у дорослих та підлітків старше 12 років з ювенільною міоклонічною епілепсією; первинно-генералізованих судомних тоніко-клонічних нападів у дорослих та підлітків старше 12 років з ідіопатичною генералізованою епілепсією.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до леветирацетаму або інших похідних піролідону, а також до будь-яких компонентів; порушення толерантності до фруктози; дитячий вік до 1 місяця (безпека та ефективність не встановлені). З обережністю Пацієнти похилого віку (старше 65 років); захворювання печінки на стадії декомпенсації; ниркова недостатність.Вагітність та лактаціяУ постмаркетингових даних, отриманих із кількох проспективних регістрів вагітностей, зафіксовано понад 100 випадків призначення монотерапії леветирацетамом у першому триместрі вагітності. В цілому, ці дані не свідчать про суттєве підвищення ризику серйозних вроджених вад розвитку, хоча тератогенний ризик не може бути повністю виключений. Терапія декількома протиепілептичними засобами пов'язана з вищим ризиком виникнення вроджених вад розвитку, ніж монотерапія, внаслідок чого монотерапія у вагітних жінок є доцільною. Адекватних та строго контрольованих клінічних досліджень щодо безпеки застосування леветирацетаму у вагітних не проводилися, тому препарат не слід призначати під час вагітності та у жінок із збереженою дітородною функцією, за винятком випадків клінічної необхідності. Фізіологічні зміни в організмі жінки під час вагітності можуть впливати на концентрацію у плазмі леветирацетаму, як та інших протиепілептичних препаратів. Під час вагітності відмічено зниження концентрації леветирацетаму у плазмі. Це зниження більш виражене у третьому триместрі (до 60% від базової концентрації протягом ІІІ триместру). Лікування леветирацетамом вагітних слід проводити під спеціальним контролем. Перерви у проведенні протиепілептичної терапії можуть призвести до погіршення перебігу захворювання, що може завдати шкоди здоров'ю як матері, так і плода. Для моніторингу наслідків застосування леветирацетаму у вагітних жінок лікарям рекомендується реєструвати даних пацієнток у Європейському та Міжнародному Регістрі протиепілептичних препаратів (EURAP). Леветирацетам виділяється із грудним молоком, тому грудне вигодовування при лікуванні препаратом не рекомендується. Однак, якщо лікування леветирацетамом необхідне в період годування, співвідношення ризик/користь лікування має бути ретельно зважено щодо важливості годівлі. У дослідженнях на тваринах не виявлено впливу на фертильність. Клінічні дані впливу на фертильність відсутні, потенційний ризик для людини невідомий. Протипоказання: дитячий вік до 1 місяця.Побічна діяПоданий нижче профіль небажаних явищ заснований на аналізі результатів плацебо-контрольованих досліджень, а також на досвіді постмаркетингового застосування леветирацетаму. Найчастіші небажані реакції були назофарингіт, сонливість, біль голови, стомлюваність і запаморочення. Профіль безпеки леветирацетаму загалом подібний до різних вікових груп дорослих та дітей. Небажані реакції перераховані нижче за системами та органами та частотою виникнення: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, Інфекції та інвазії: дуже часто – назофарингіт; рідко – інфекції. З боку крові та лімфатичної системи: нечасто – тромбоцитопенія, лейкопенія; рідко – панцитопенія, агранулоцитоз, нейтропенія. З боку імунної системи: рідко – лікарська реакція з еозинофілією та системними проявами (DRESS-синдром). З боку обміну речовин: часто – анорексія; нечасто – збільшення маси тіла, зниження маси тіла. Психічні розлади: часто - депресія, ворожість/агресивність, тривога, безсоння, нервозність, дратівливість; нечасто – спроби суїциду, суїцидальні наміри, психотичні розлади, поведінкові розлади, галюцинації, гнівливість, сплутаність свідомості, емоційна лабільність, мінливість настрою, збудження, панічні атаки; рідко – суїцид, розлад особистості, порушення мислення. З боку нервової системи: дуже часто – сонливість, головний біль; часто - судоми, порушення рівноваги, запаморочення, летаргія, тремор; нечасто – амнезія, погіршення пам'яті, порушення координації/атаксія, парестезії, зниження концентрації уваги; рідко – хореоатетоз, дискінезія, гіперкінезія. З боку органу зору: нечасто – диплопія, нечіткість зору. З боку органу слуху: часто – вертиго. З боку дихальної системи: часто – кашель. З боку травної системи: часто – біль у животі, діарея, диспепсія, блювання, нудота; рідко – панкреатит. З боку гепатобіліарної системи: нечасто – зміна функціональних проб печінки; рідко – печінкова недостатність, гепатит. З боку шкірних покривів: часто – висип; нечасто - алопеція, екзема, свербіж; рідко – токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, багатоформна еритема. З боку кістково-м'язової системи: нечасто – м'язова слабкість, міалгія. Загальні розлади: часто – астенія/втома. Травми, ускладнення процедур: нечасто – випадкові ушкодження. Ризик анорексії вищий при одночасному застосуванні леветирацетаму та топірамату. У ряді випадків спостерігалося відновлення волосяного покриву після відміни леветирацетаму. У деяких випадках панцитопенії реєструвалося пригнічення кісткового мозку. Профіль безпеки у дітей у плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях можна порівняти з профілем безпеки леветирацетаму у дорослих. У дітей та підлітків віком від 4 до 16 років частіше реєструвалися такі небажані реакції: блювання (дуже часто, 11.2%), збудження (часто, 3.4%), мінливість настрою (часто, 2.1%), емоційна лабільність (часто, 1.7%) ), агресивність (часто, 8.2%), поведінкові розлади (часто, 5.6%) та летаргія (часто, 3.9%). У дітей віком від 1 місяця до 4 років частіше реєстрували такі небажані реакції: дратівливість (дуже часто, 11.7%) та порушення координації (часто, 3.3%). У подвійному сліпому плацебо контрольованому дослідженні, метою якого було показати, що препарат з безпеки не поступається плацебо, оцінювали когнітивні та нейропсихологічні ефекти препарату Леветинол у дітей віком від 4 до 16 років з парціальними нападами. За результатами дослідження було зроблено висновок, що Леветинол не відрізнявся від плацебо (не поступався йому) щодо змін суми балів за розділами "Увага та Пам'ять" та "Комбінований Скринінг Пам'яті" шкали Лейтер-Р (Leiter-R) у пацієнтів, що пройшли дослідження відповідно до протоколу, порівняно з вихідним візитом. В результаті аналізу поведінкового та емоційного статусу за допомогою інструменту, що пройшов валідацію – опитувальника Аченбаха (Achenbach) – було виявлено агресивну поведінку в групі пацієнтів, які приймають препарат Леветинол®. Однак пацієнти, які приймали препарат Леветинол у ході довгострокового спостереження у відкритій фазі дослідження, не демонстрували погіршення поведінкового та емоційного статусу, зокрема показники агресивної поведінки не погіршувалися порівняно з вихідним рівнем.Взаємодія з лікарськими засобамиЛеветирацетам не впливає на концентрацію в плазмі протиепілептичних препаратів (фенітоїну, карбамезепіну, вальпроєвої кислоти, фенобарбіталу, ламотриджину, габапентину, топірамату та примідону) і ці протиепілептичні препарати не впливають на концентрацію леветирацету. Кліренс леветирацетаму був на 22% вищим у дітей, які приймають протисудомні засоби – індуктори мікросомальних ферментів печінки, порівняно з дітьми, які не приймають їх. Зниження ниркової секреції первинного метаболіту спостерігалося прийому пробенециду в дозі 500 мг 4 раза/сут. Ефект леветирацетаму при одночасному прийомі з пробенецидом не вивчався, також він невідомий при прийомі з такими препаратами як нестероїдні протизапальні засоби, сульфаніламіди та метотрексат. Леветирацетам у добовій дозі 1000 мг не змінює фармакокінетику пероральних протизаплідних засобів (етинілестрадіолу та левоноргестрелу). Леветирацетам у добовій дозі 2000 мг не змінює фармакокінетику дигоксину та варфарину. Дигоксин, пероральні протизаплідні засоби та варфарин не впливають на фармакокінетику леветирацетаму. Немає даних про вплив антацидів на абсорбцію леветирацетаму. Повнота всмоктування леветирацетаму не змінюється під впливом їжі, у своїй швидкість всмоктування дещо знижується. Даних щодо взаємодії леветирацетаму з алкоголем немає.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди. Добову дозу препарату ділять на 2 прийоми однаковою дозою. Монотерапія Дорослим та підліткам з 16 років лікування слід розпочинати з добової дози 500 мг, розділеної на 2 прийоми (по 250 мг 2 рази на добу). Через 2 тижні доза може бути збільшена до початкової терапевтичної – 1000 мг (по 500 мг 2 рази на добу). Максимальна добова доза становить 3000 мг (по 1500 мг 2 рази на добу). У складі додаткової терапії Дорослим з 18 років та підліткам (від 12 до 17 років) з масою тіла понад 50 кг лікування слід розпочинати з добової дози 1000 мг, розділеної на 2 прийоми (по 500 мг 2 рази на добу). Залежно від клінічної реакції та переносимості препарату добова доза може бути збільшена до максимальної – 3000 мг (по 1500 мг 2 рази на добу). Зміна дози на 500 мг 2 рази на добу може здійснюватися кожні 2-4 тижні. Дітям віком від 6 місяців до 23 місяців, дітям віком від 2 років до 11 років та підліткам від 12 років до 17 років з масою тіла менше 50 кг Лікування слід розпочинати з дози 20 мг/кг маси тіла, розділеної на 2 прийоми (по 10 мг/кг маси тіла 2 рази на добу). Залежно від клінічної реакції та переносимості препарату добова доза може бути збільшена до 30 мг/кг 2 рази на добу. Зміна дози на 20 мг/кг маси тіла (по 10 мг/кг маси тіла двічі на добу) може здійснюватися кожні 2 тижні. Слід застосовувати найменшу ефективну дозу. Рекомендовані дози для дітей (від 6 місяців) та підлітків Маса тіла Початкова доза 7 мг/кг 2 рази на добу Максимальна доза 21 мг/кг 2 рази на добу 4 кг 28 мг (0.30 мл) 2 рази на добу 84 мг (0.85 мл) 2 рази на добу 5 кг 35 мг (0.35 мл) 2 рази на добу 105 мг (1.05 мл) 2 рази на добу 7 кг 49 мг (0.50 мл) 2 рази на добу 147 мг (1.50 мл) 2 рази на добу Дозування розчину здійснюють за допомогою мірних шприців, що входять до комплекту постачання препарату. Є шприци номінальною місткістю: 10 мл (соответствует 1000 мг леветирацетама) с ценой деления 0,25 мл (соответствует 25 мг) для детей в возрасте 4 лет и старше, подростков и взрослых; 3 мл (соответствует 300 мг леветирацетама) с ценой деления 0,1 мл (соответствует 10 мг) для детей в возрасте от 6 месяцев до 4 лет; 1.5 мл (соответствует 150 мг леветирацетама) с ценой деления 0.05 мл (соответствует 5 мг) для детей в возрасте от 1 месяца до 6 месяцев. Отмеренную дозу препарата разводят в стакане воды или детской бутылочке. Пациенты с почечной недостаточностью Поскольку леветирацетам выводится из организма почками, при назначении препарата пациентам с почечной недостаточностью и пациентам пожилого возраста (65 лет и старше) дозу следует корректировать в зависимости от величины КК. КК для женщин можно рассчитать, умножив полученное значение на коэффициент 0.85. Почечная недостаточность КК (мл/мин / 1.73 м2) Режим дозирования Норма > 80 от 500 до 1500 мг 2 раза/сут Легкая 50-79 от 500 до 1500 мг 2 раза/сут Умеренная 30-49 от 250 до 750 мг 2 раза/сут Тяжелая < 30 от 250 до 500 мг 2 раза/сут Терминальная стадия (пациенты, находящиеся на диализе *) --- от 500 до 1000 мг 2 раза/сут *В первый день лечения рекомендуется прием насыщающей дозы 750 мг. ** После диализа рекомендуется прием дополнительной дозы 250-500 мг. Детям с почечной недостаточностью коррекцию дозы леветирацетама следует производить с учетом степени почечной недостаточности. КК (мл/мин/1.73 м2) может быть оценен на основании определения сывороточного креатинина (мг/дл) для подростков, детей и новорожденных. ks= 0.45 для дітей віком до 1 року; ks= 0.55 для дітей менше 13 років та підлітків жіночої статі; ks= 0.7 для підлітків чоловічої статі Дозування для новонароджених дітей, дітей та підлітків масою тіла менше 50 кг із порушенням функції нирок. Ниркова недостатність КК (мл/хв /1.73 м 2 ) Режим дозування Вік від 1 до 6 місяців Вік від 6 до 23 місяців, діти Норма > 80 7-21 мг/кг (0.07-0.21 мл/кг) 2 рази/добу 10-30 мг/кг (0,10-0,30 мл/кг) 2 рази/добу Легка 50-79 7-14 мг/кг (0,07-0,14 мл/кг) 2 рази на добу 10-20 мг/кг (0,10-0,20 мл/кг) 2 рази на добу Помірна 30-49 3,5-10,5 мг/кг (0,035-0,105 мл/кг) 2 рази на добу 5-15 мг/кг (0,05-0,15 мл/кг) 2 рази на добу Важка < 30 3,5-7 мг/кг (0,035-0,07 мл/кг) 2 рази на добу 5-10 мг/кг (0,05-0,10 мл/кг) 2 рази на добу Термінальна стадія (пацієнти, що перебувають на діалізі *) --- 7-14 мг/кг (0,07-0,14 мл/кг) 1 раз на добу (1) (3) 10-20 мг/кг (0,10-0,20 мл/кг) 1 раз на добу (2) (4) (1) 10.5 мг/кг (0.105 мл/кг) рекомендована доза навантаження в першу добу лікування (2) 15 мг/кг (0.15 мл/кг) рекомендована доза навантаження в першу добу лікування (3) рекомендована підтримуюча доза після діалізу 3.5-7 мг/кг (0.035-0.07 мл/кг) (4) рекомендована підтримуюча доза після діалізу 5-10 мг/кг (0.05-0.10 мл/кг) Пацієнтам з порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості корекція режиму дозування не потрібна. У пацієнтів з тяжким декомпенсованим порушенням функції печінки та нирковою недостатністю рівень зниження КК може не повною мірою відображати ступінь тяжкості ниркової недостатності. У разі при КК Відкрийте флакон: натисніть на ковпачок і поверніть його проти годинникової стрілки. Вставте адаптер шприца в шийку флакона, переконайтеся в хорошій фіксації, потім візьміть шприц і помістіть його в адаптер. Переверніть флакон догори дном. Наповніть шприц невеликою кількістю розчину, потягнувши поршень вниз, потім натисніть на поршень вгору, щоб видалити бульбашки повітря. Заповніть шприц розчином, потягнувши поршень до поділу, який відповідає кількості мілілітрів (мл) розчину призначеної лікарем дози. Переверніть флакон шийкою вгору та витягніть шприц із адаптера. Вміст шприца введіть у склянку з водою або пляшку, натиснувши на поршень до упору. Випийте повністю весь вміст склянки (або дитячої пляшечки). Промийте шприц водою. Закрийте флакон пластиковою кришкою.ПередозуванняСимптоми: сонливість, ажитація, агресивність, гноблення свідомості, гноблення дихання, кома. Лікування: в гострому періоді – штучно викликане блювання та промивання шлунка з наступним призначенням активованого вугілля. Специфічного антидоту для леветирацетаму немає. При необхідності проводиться симптоматичне лікування в умовах стаціонару з використанням гемодіалізу (ефективність діалізу для леветирацетаму становить 60%, для його первинного метаболіту – 74%).Запобіжні заходи та особливі вказівкиЯкщо потрібно припинити прийом препарату, то скасування лікування рекомендується здійснювати поступово (у дорослих та підлітків вагою понад 50 кг), зменшуючи разову дозу на 500 мг кожні 2-4 тижні. У дітей зниження дози не повинно перевищувати 10 мг/кг маси тіла 2 рази на добу кожні 2 тижні, у дітей менше 6 місяців зменшення дози не повинно перевищувати 7 мг/кг маси тіла 2 рази на добу кожні 2 тижні. Супутні протиепілептичні лікарські препарати (під час переведення пацієнтів на прийом леветирацетаму) бажано скасовувати поступово. Наявні відомості про застосування препарату у дітей не свідчать про будь-який його негативний вплив на розвиток та статеве дозрівання. Проте віддалені наслідки лікування здатність дітей до навчання, їх інтелектуальний розвиток, зростання, функції ендокринних залоз, статевий розвиток і фертильність залишаються невідомими. Пацієнтам із захворюваннями нирок та декомпенсованими захворюваннями печінки рекомендується дослідження функції нирок перед початком лікування. При порушенні функції нирок може знадобитися корекція дози. У зв'язку з наявними повідомленнями про випадки суїциду, суїцидальних намірів та спроб суїциду при лікуванні леветирацетамом слід попереджати пацієнтів про необхідність негайно повідомляти лікаря про появу будь-яких симптомів депресії або суїцидальних намірів. Розчин для внутрішнього застосування містить мальтитол, тому пацієнтам з порушенням толерантності до фруктози прийом препарату Леветинол у відповідній лікарській формі протипоказаний. Розчин для прийому внутрішньо також містить метилпарагідроксибензоат і пропілпарагідроксибензоат, які можуть бути причиною алергічних реакцій (можливо відстроченої дії). Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Вплив препарату Леветинол на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами спеціально не вивчався. Тим не менш, в силу різної індивідуальної чутливості до препарату з боку центральної нервової системи в період лікування (у деяких пацієнтів може спостерігатися сонливість) необхідно утриматися від керування автотранспортом та заняттями потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетка - 1 таб. Активна речовина: леветирацетам 250 мг; Допоміжні речовини: кросповідон – 8.25 мг, повідон – 7 мг, кремнію діоксид колоїдний безводний – 3.5 мг, магнію стеарат – 1.25 мг, плівкове покриття Опадрай II Blue 85F20440 (спирт полівініловий частково гідролізований – 102%) , макрогол 4000 – 20.2%, тальк – 14.8%, барвник індигокармін (E132) – 2.71%) – 8.1 мг. 30 шт. - банки полімерні (1) - пачки картонні.Опис лікарської формиПігулки покриті плівковою оболонкою.Фармакотерапевтична групаЛеветинол – препарат для лікування різних форм епілепсії. Застосовується як у монотерапії, так і в комбінованій терапії для лікування фокальних та генералізованих форм епілепсії.Клінічна фармакологіяПротисудомний препарат.ІнструкціяЛеветинол приймають внутрішньо, запиваючи достатньою кількістю води, незалежно від їди. Добова доза поділяється на два рівні прийоми.Показання до застосуванняЛеветинол показаний як монотерапія для лікування парціальних судом з вторинною генералізацією або без неї у пацієнтів з 16 років з вперше встановленим діагнозом епілепсія. Як допоміжна терапія Леветинол застосовують для лікування: Парціальних судом із вторинною генералізацією або без неї у пацієнтів з епілепсією з 6 років; міоклонічних судом у пацієнтів з ювенільною міоклонічною епілепсією з 12 років; первинно генералізованих тоніко-клонічних судом у пацієнтів з ідіопатичною генералізованою епілепсією з 12 років.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість леветирацетаму або похідних піролідону, інших компонентів препарату. Леветинол можна застосовувати під час вагітності, а також у фертильних жінок, які не застосовують надійні методи контрацепції, лише за вагомих підстав.Вагітність та лактаціяГрудне вигодовування під час прийому препарату не рекомендується. Однак якщо терапію Леветинолом необхідно продовжити під час грудного вигодовування, слід співвіднести очікувану користь та можливий ризик лікування та важливість грудного вигодовування. Дитячий вік віком до 6 років.Побічна діяПрофіль небажаних явищ, представлений нижче, складений за результатами аналізу плацебо-контрольованих клінічних досліджень леветирацетаму за всіма показаннями (загальна кількість пацієнтів – 3416). Ці дані доповнені відомостями про застосування леветирацетаму в рамках відкритих продовжених клінічних досліджень, а також післяреєстраційними даними. Найчастіше сполученими небажаними реакціями були назофарингіт, сонливість, біль голови, слабкість і запаморочення. Профіль безпеки леветирацетаму в цілому не відрізняється залежно від віку (у дорослих та дітей), а також не залежить від схвалених показань до застосування (різних варіантів епілепсії). Небажані реакції, виявлені в клінічних дослідженнях та в рамках постреєстраційного моніторингу (у дорослих, підлітків та дітей старше 1-го місяця), представлені нижче за системно-органними класами та частотою. Градація частоти: дуже часто (>1/10), часто (>1/100 та <1/10), нечасто (>1/1000 та <1/100), рідко (>1/10 000 та <1/1000) і дуже рідко (<1 10000). Інфекції та інвазії: дуже часто: назофарингіт; рідко – інфекції. З боку крові та лімфатичної системи: нечасто – тромбоцитопенія, лейкопенія; рідко – панцитопенія, нейтропенія. Порушення метаболізму та харчування: часто – анорексія; нечасто – зниження чи підвищення маси тіла. Психічні порушення: часто – депресія, ворожість чи агресія, порушення сну, нервозність, дратівливість; нечасто – суїцидальні спроби, суїцидальні думки, психотичні розлади, порушення поведінки, галюцинації, злість, сплутаність свідомості, емоційна лабільність, зміни настрою, ажитація; рідко - суїцид, що відбувся, розлад особистості, порушення мислення. З боку нервової системи: дуже часто – сонливість, головний біль; часто - судоми, порушення рівноваги, запаморочення, летаргія, тремор; нечасто – амнезія, порушення пам'яті, порушення координації рухів чи атаксія, парестезія, розлад уваги; рідко – хореоатетоз, дискінезія, гіперкінезія. З боку органу зору: нечасто – диплопія, порушення зору. З боку органу слуху та рівноваги: ​​часто – вертиго. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто – кашель. З боку шлунково-кишкового тракту: часто – біль у животі, діарея, диспепсія, блювання, нудота; рідко – панкреатит. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: нечасто – порушення функціональних проб печінки; рідко – печінкова недостатність, гепатит. З боку шкіри та підшкірних тканин: часто – висип; нечасто - алопеція, екзема, свербіж; рідко – токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, багатоформна еритема. З боку м'язово-скелетної та сполучної тканин: нечасто – м'язова слабкість, міалгія. Загальні розлади та розлади в місці введення: часто - астенія або стомлюваність. Травми, отруєння та ускладнення процедур: нечасто – травми. При одночасному застосуванні топірамату та леветирацетаму ризик розвитку анорексії зростає. У деяких випадках алопеції вона зазнавала зворотного розвитку після відміни леветирацетаму. Діти: У рамках плацебо-контрольованих та відкритих продовжених досліджень проходило лікування 645 пацієнтів віком 4-16 років, 233 з яких отримували леветирацетам у рамку плацебо-контрольованих досліджень. Для обох вікових діапазонів додатково є дані щодо постреєстраційного досвіду застосування леветирацетаму. Профіль безпеки леветирацетаму в цілому не відрізняється залежно від віку (у дорослих та дітей), а також не залежить від схвалених показань до застосування (різних варіантів епілепсії). За винятком поведінкових та психіатричних небажаних реакцій, які у дітей виникали частіше, ніж у дорослих, у плацебо-контрольованих дослідженнях профіль безпеки леветирацетаму у дітей був порівнянний з таким у дорослих. У дітей віком 4-16 років блювання (дуже часто, 11,2%), ажитація (часто, 3,4%), зміни настрою (часто, 2,1%), емоційна лабільність (часто, 1,7%) , агресія (часто, 8,2%), порушення поведінки (часто, 5,6%) та летаргія (часто, 3,9%) відзначалися частіше, ніж у інших вікових діапазонах. Когнітивні та нейропсихологічні ефекти леветирацетаму у дітей 4-16 років з парціальними судомами оцінювалися у подвійних сліпих, плацебо-контрольованих дослідженнях профілю безпеки з використанням дизайну не меншої безпеки. Було показано, що леветирацетам не відрізняється (не менш безпечним) від плацебо за змінами від вихідних значень за шкалою 'Увага та Пам'ять Лейтер-Р' (Leiter-R Attention and Memory), шкалою 'Комплексне Спостереження за Пам'яттю' (Memory Screen Composi у пацієнтів, підданих аналізу 'за протоколом'. Результати дослідження поведінкових та емоційних функцій, що підтверджують, що на фоні застосування леветирацетаму виникає агресивна поведінка,отримані за допомогою стандартизованого методу з використанням валідованого інструменту – Опитувальника поведінки дітей Ахенбаха (Achenbach Child Behavior Checklist). Однак у пацієнтів, які приймали леветирацетам довгостроково в рамках відкритих досліджень, порушень поведінкових та емоційних функцій не виникало, зокрема рівень агресивної поведінки не відрізнявся від вихідної. Симптоми передозування: сонливість, ажитація, агресія, гноблення свідомості, гноблення дихання та кома. Після гострого передозування необхідно промити шлунок або спричинити блювання. Антидоту леветирацетаму не знайдено. Лікування є симптоматичним, може включати застосування гемодіалізу. Діалізуюча активність щодо леветирацетаму дорівнює 60%, щодо основного метаболіту – 74%.Взаємодія з лікарськими засобамиПротисудомні засоби: Згідно з передреєстраційними клінічними дослідженнями леветирацетам не впливає на сироваткові концентрації інших протисудомних засобів: фенітоїну, карбамазепіну, вальпроєвої кислоти, фенобарбіталу, ламотриджину, габапентину та примідону, - а ці протисудомні засоби не впливають на фармако. Аналогічно дорослим, у дітей у дозах до 60 мг/кг/добу леветирацетам не взаємодіє з іншими лікарськими засобами. сироваткові концентрації одночасно застосовуваних карбамазепіну та вальпроєвої кислоти. Однак є дані, що кліренс леветирацетаму у дітей, які приймають протисудомні засоби – індуктори мікросомальних ферментів печінки, – підвищується на 20 %. Корекція дози не потрібна. Пробенецид: Пробенецид (по 500 мг 4 рази на добу) є блокатором канальцевої секреції у нирках, показано, що він пригнічує нирковий кліренс основного метаболіту, але не леветирацетаму. Проте концентрація основного метаболіту залишається низькою. Очікується, що інші лікарські засоби, що екскретуються активною канальцевою секрецією, можуть знижувати нирковий кліренс основного метаболіту. Вплив леветирацетаму на пробенецид не вивчався; Вплив леветирацетаму на інші лікарські препарати, що екскретуються шляхом активної канальцевої секреції, включаючи нестероїдні протизапальні препарати, сульфонамід та метотрексат, не відомий. Пероральні контрацептиви та інші фармакокінетичні взаємодії: Леветирацетам у дозі 1000 мг на добу не впливав на фармакокінетику пероральних контрацептивів (етинілестрадіол та левоноргестрел); гормональний статус (зміст лютеїнізуючого гормону та прогестерону) не змінювався. Леветирацетам у дозі 2000 мг на добу не впливав на фармакокінетику дигоксину та варфарину, протромбіновий час не змінювався. Одночасне застосування дигоксину, пероральних контрацептивів та варфарину не впливало на фармакокінетику леветирацетаму. Антациди: Дані щодо впливу антацидів на абсорбцію леветирацетаму відсутні. Їжа та алкоголь: Їжа не впливає на рівень абсорбції леветирацетаму, але дещо знижує її швидкість. Дані щодо взаємодії Леветинолу з алкоголем відсутні.Спосіб застосування та дозиМонотерапія у дорослих та підлітків з 16 років: Рекомендована початкова доза становить 250 мг двічі на добу, яку необхідно підвищити через два тижні до початкової терапевтичної 500 мг двічі на добу. Дозу можна збільшувати з кроком 250 мг двічі на добу кожні два тижні залежно від клінічної відповіді. Максимальна доза – 1500 мг двічі на добу. Допоміжна терапія у дорослих (18 років) і підлітків (12-17 років) з масою тіла 50 кг і більше: Початкова терапевтична доза становить 500 мг двічі на добу. Таку дозу можна застосовувати з першого дня лікування. Залежно від клінічної відповіді та переносимості добову дозу допускається підвищувати до 1500 мг двічі на добу. Дозу можна підвищувати або знижувати на 500 мг двічі на добу кожні 2-4 тижні. Особливі групи пацієнтів: Літні (65 років і старше): У хворих похилого віку з порушеною функцією нирок рекомендується коригувати дозу. Ниркова недостатність: Залежно від ступеня порушення функції нирок дорослим та дітям добову дозу підбирають індивідуально залежно від кліренсу креатиніну. Порушення функції печінки: У пацієнтів з легким та середнім ступенем печінкової недостатністю корекції дози не потрібно. У пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю величина КК може вводити в оману про ниркову недостатність. Тому при КК 60 мл/хв/1,73 м слід знизити підтримуючу дозу препарату на 50%. Діти: Препарат призначають у найбільш зручній лікарській формі та дозуванні залежно від віку, маси тіла та необхідної дози. Таблетки не призначені для застосування у дітей віком до 6 років. Таким пацієнтам препарат рекомендується призначати у лікарській формі розчин для прийому внутрішньо. До того ж наявні дози таблеток не призначені для початкового підбору дози у дітей з масою тіла менше 25 кг, пацієнтам, не здатним ковтати таблетки, а також при необхідності прийому дози 250 мг. У всіх зазначених випадках рекомендується застосовувати розчин для внутрішнього прийому. Монотерапія: Ефективність та безпека леветирацетаму у дітей та підлітків молодше 16 років як монотерапія не встановлена. Дані відсутні. Допоміжна терапія у дітей 6-17 років та з масою тіла менше 50 кг: Початкова доза становить 10 мг/кг двічі на добу. Залежно від клінічної відповіді та переносимості дозу допускається підвищувати до 30 мг/кг 2 рази на добу. Дозу можна підвищувати або знижувати з кроком 10 мг/кг двічі на добу кожні два тижні. Необхідно застосовувати найменшу ефективну дозу. Режим дозування у дітей із масою тіла 50 кг і більше не відрізняється від дорослих. Рекомендовані дози у дітей з 6 років: Маса тіла від 25 кг: 250 мг двічі на добу; максимальна доза – 750 мг 2 рази на добу. Маса тіла від 50 кг: 500 мг 2 рази на добу, максимальна доза – 1500 мг 2 рази на добу. Дітям з масою тіла 25 кг і менше рекомендується призначати препарат у лікарській формі розчин для прийому внутрішньо, 100 мг/мл.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСкасування терапії: Скасування Леветінолу рекомендується проводити поступово. Наприклад, у дорослих та підлітків з масою тіла більше 50 кг зниження дози має здійснюватися з кроком 500 мг 2 рази на добу не частіше ніж кожні 2-4 тижні; у дітей з 6 років з масою тіла менше 50 кг зниження дози має здійснюватися з кроком не більше 10 мг/кг 2 рази на добу не частіше ніж кожні два тижні. Ниркова недостатність: Застосування Леветинолу у пацієнтів з нирковою недостатністю може вимагати корекції дози. У пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю рекомендується оцінювати функцію нирок до початку добору дози. Суїцид: У пацієнтів, які приймали протисудомні засоби (включаючи леветирацетам), відзначалися суїцид, спроби суїциду, суїцидальні думки та поведінка. Мета-аналіз рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень протисудомних лікарських засобів показав невелике підвищення ризику суїцидальних думок та поведінки. Механізм його реалізації невідомий. У зв'язку з вищевикладеним необхідно здійснювати спостереження за пацієнтами із симптомами депресії або суїцидальних думок та поведінки та призначати їм відповідну терапію. Пацієнтам (та особам, які доглядають їх) слід проінформувати про необхідність звернення за медичною допомогою при виникненні у них симптомів депресії та (або) суїцидальних думок та поведінки. Діти: Таблетки не призначені для застосування у дітей віком до 6 років. За наявними даними леветирацетам не впливає зростання і статевий дозрівання. Проте довгостроковий вплив на навчання, інтелект, зростання, ендокринну функцію, статеве дозрівання та фертильність дітей невідомо. Вплив на здатність керувати транспортними засобами, працювати з механізмами: Дослідження про вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами не проводилися. Внаслідок індивідуальних відмінностей сприйнятливості у деяких пацієнтів можуть виникати сонливість та інші порушення з боку центральної нервової системи, особливо на початку терапії та після підвищення дози. Тому рекомендується дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та зайнятті іншими видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. При виникненні зазначених симптомів пацієнтам слід відмовитись від таких видів діяльності, доки вони не переконаються, що зазначені симптоми не мають на них значного впливу.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетка - 1 таб. Активна речовина: леветирацетам 500 мг; Допоміжні речовини: кросповідон - 16.5 мг, повідон - 14 мг, кремнію діоксид колоїдний безводний - 7 мг, магнію стеарат - 2.5 мг, плівкове покриття Опадрай® II Yellow 85F32371 (спирт полівініловий частково гідролізований) -1 %, макрогол 4000 – 20.2%, тальк – 14.8%, барвник індигокармін (E132) – 0.11%, барвник заліза оксид жовтий (E172) – 0.97%) – 16.2 мг. 30 шт. - банки полімерні (1) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою жовтого кольору, овальні, двоопуклі, марковані з одного боку гравіюванням "L", з іншого - "500"; на зламі – ядро ​​білого або білого з жовтуватим відтінком кольору.Фармакотерапевтична групаЛеветинол – препарат для лікування різних форм епілепсії. Застосовується як у монотерапії, так і в комбінованій терапії для лікування фокальних та генералізованих форм епілепсії.Клінічна фармакологіяПротисудомний препарат.ІнструкціяЛеветинол приймають внутрішньо, запиваючи достатньою кількістю води, незалежно від їди. Добова доза поділяється на два рівні прийоми.Показання до застосуванняЛеветинол показаний як монотерапія для лікування парціальних судом з вторинною генералізацією або без неї у пацієнтів з 16 років з вперше встановленим діагнозом епілепсія. Як допоміжна терапія Леветинол застосовують для лікування: Парціальних судом із вторинною генералізацією або без неї у пацієнтів з епілепсією з 6 років; міоклонічних судом у пацієнтів з ювенільною міоклонічною епілепсією з 12 років; первинно генералізованих тоніко-клонічних судом у пацієнтів з ідіопатичною генералізованою епілепсією з 12 років.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість леветирацетаму або похідних піролідону, інших компонентів препарату. Леветинол можна застосовувати під час вагітності, а також у фертильних жінок, які не застосовують надійні методи контрацепції, лише за вагомих підстав.Вагітність та лактаціяГрудне вигодовування під час прийому препарату не рекомендується. Однак якщо терапію Леветинолом необхідно продовжити під час грудного вигодовування, слід співвіднести очікувану користь та можливий ризик лікування та важливість грудного вигодовування. Дитячий вік віком до 6 років.Побічна діяПрофіль небажаних явищ, представлений нижче, складений за результатами аналізу плацебо-контрольованих клінічних досліджень леветирацетаму за всіма показаннями (загальна кількість пацієнтів – 3416). Ці дані доповнені відомостями про застосування леветирацетаму в рамках відкритих продовжених клінічних досліджень, а також післяреєстраційними даними. Найчастіше сполученими небажаними реакціями були назофарингіт, сонливість, біль голови, слабкість і запаморочення. Профіль безпеки леветирацетаму в цілому не відрізняється залежно від віку (у дорослих та дітей), а також не залежить від схвалених показань до застосування (різних варіантів епілепсії). Небажані реакції, виявлені в клінічних дослідженнях та в рамках постреєстраційного моніторингу (у дорослих, підлітків та дітей старше 1-го місяця), представлені нижче за системно-органними класами та частотою. Градація частоти: дуже часто (>1/10), часто (>1/100 та <1/10), нечасто (>1/1000 та <1/100), рідко (>1/10 000 та <1/1000) і дуже рідко (<1 10000). Інфекції та інвазії: дуже часто: назофарингіт; рідко – інфекції. З боку крові та лімфатичної системи: нечасто – тромбоцитопенія, лейкопенія; рідко – панцитопенія, нейтропенія. Порушення метаболізму та харчування: часто – анорексія; нечасто – зниження чи підвищення маси тіла. Психічні порушення: часто – депресія, ворожість чи агресія, порушення сну, нервозність, дратівливість; нечасто – суїцидальні спроби, суїцидальні думки, психотичні розлади, порушення поведінки, галюцинації, злість, сплутаність свідомості, емоційна лабільність, зміни настрою, ажитація; рідко - суїцид, що відбувся, розлад особистості, порушення мислення. З боку нервової системи: дуже часто – сонливість, головний біль; часто - судоми, порушення рівноваги, запаморочення, летаргія, тремор; нечасто – амнезія, порушення пам'яті, порушення координації рухів чи атаксія, парестезія, розлад уваги; рідко – хореоатетоз, дискінезія, гіперкінезія. З боку органу зору: нечасто – диплопія, порушення зору. З боку органу слуху та рівноваги: ​​часто – вертиго. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто – кашель. З боку шлунково-кишкового тракту: часто – біль у животі, діарея, диспепсія, блювання, нудота; рідко – панкреатит. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: нечасто – порушення функціональних проб печінки; рідко – печінкова недостатність, гепатит. З боку шкіри та підшкірних тканин: часто – висип; нечасто - алопеція, екзема, свербіж; рідко – токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, багатоформна еритема. З боку м'язово-скелетної та сполучної тканин: нечасто – м'язова слабкість, міалгія. Загальні розлади та розлади в місці введення: часто - астенія або стомлюваність. Травми, отруєння та ускладнення процедур: нечасто – травми. При одночасному застосуванні топірамату та леветирацетаму ризик розвитку анорексії зростає. У деяких випадках алопеції вона зазнавала зворотного розвитку після відміни леветирацетаму. Діти: У рамках плацебо-контрольованих та відкритих продовжених досліджень проходило лікування 645 пацієнтів віком 4-16 років, 233 з яких отримували леветирацетам у рамку плацебо-контрольованих досліджень. Для обох вікових діапазонів додатково є дані щодо постреєстраційного досвіду застосування леветирацетаму. Профіль безпеки леветирацетаму в цілому не відрізняється залежно від віку (у дорослих та дітей), а також не залежить від схвалених показань до застосування (різних варіантів епілепсії). За винятком поведінкових та психіатричних небажаних реакцій, які у дітей виникали частіше, ніж у дорослих, у плацебо-контрольованих дослідженнях профіль безпеки леветирацетаму у дітей був порівнянний з таким у дорослих. У дітей віком 4-16 років блювання (дуже часто, 11,2%), ажитація (часто, 3,4%), зміни настрою (часто, 2,1%), емоційна лабільність (часто, 1,7%) , агресія (часто, 8,2%), порушення поведінки (часто, 5,6%) та летаргія (часто, 3,9%) відзначалися частіше, ніж у інших вікових діапазонах. Когнітивні та нейропсихологічні ефекти леветирацетаму у дітей 4-16 років з парціальними судомами оцінювалися у подвійних сліпих, плацебо-контрольованих дослідженнях профілю безпеки з використанням дизайну не меншої безпеки. Було показано, що леветирацетам не відрізняється (не менш безпечним) від плацебо за змінами від вихідних значень за шкалою 'Увага та Пам'ять Лейтер-Р' (Leiter-R Attention and Memory), шкалою 'Комплексне Спостереження за Пам'яттю' (Memory Screen Composi у пацієнтів, підданих аналізу 'за протоколом'. Результати дослідження поведінкових та емоційних функцій, що підтверджують, що на фоні застосування леветирацетаму виникає агресивна поведінка,отримані за допомогою стандартизованого методу з використанням валідованого інструменту – Опитувальника поведінки дітей Ахенбаха (Achenbach Child Behavior Checklist). Однак у пацієнтів, які приймали леветирацетам довгостроково в рамках відкритих досліджень, порушень поведінкових та емоційних функцій не виникало, зокрема рівень агресивної поведінки не відрізнявся від вихідної. Симптоми передозування: сонливість, ажитація, агресія, гноблення свідомості, гноблення дихання та кома. Після гострого передозування необхідно промити шлунок або спричинити блювання. Антидоту леветирацетаму не знайдено. Лікування є симптоматичним, може включати застосування гемодіалізу. Діалізуюча активність щодо леветирацетаму дорівнює 60%, щодо основного метаболіту – 74%.Взаємодія з лікарськими засобамиПротисудомні засоби: Згідно з передреєстраційними клінічними дослідженнями леветирацетам не впливає на сироваткові концентрації інших протисудомних засобів: фенітоїну, карбамазепіну, вальпроєвої кислоти, фенобарбіталу, ламотриджину, габапентину та примідону, - а ці протисудомні засоби не впливають на фармако. Аналогічно дорослим, у дітей у дозах до 60 мг/кг/добу леветирацетам не взаємодіє з іншими лікарськими засобами. сироваткові концентрації одночасно застосовуваних карбамазепіну та вальпроєвої кислоти. Однак є дані, що кліренс леветирацетаму у дітей, які приймають протисудомні засоби – індуктори мікросомальних ферментів печінки, – підвищується на 20 %. Корекція дози не потрібна. Пробенецид: Пробенецид (по 500 мг 4 рази на добу) є блокатором канальцевої секреції у нирках, показано, що він пригнічує нирковий кліренс основного метаболіту, але не леветирацетаму. Проте концентрація основного метаболіту залишається низькою. Очікується, що інші лікарські засоби, що екскретуються активною канальцевою секрецією, можуть знижувати нирковий кліренс основного метаболіту. Вплив леветирацетаму на пробенецид не вивчався; Вплив леветирацетаму на інші лікарські препарати, що екскретуються шляхом активної канальцевої секреції, включаючи нестероїдні протизапальні препарати, сульфонамід та метотрексат, не відомий. Пероральні контрацептиви та інші фармакокінетичні взаємодії: Леветирацетам у дозі 1000 мг на добу не впливав на фармакокінетику пероральних контрацептивів (етинілестрадіол та левоноргестрел); гормональний статус (зміст лютеїнізуючого гормону та прогестерону) не змінювався. Леветирацетам у дозі 2000 мг на добу не впливав на фармакокінетику дигоксину та варфарину, протромбіновий час не змінювався. Одночасне застосування дигоксину, пероральних контрацептивів та варфарину не впливало на фармакокінетику леветирацетаму. Антациди: Дані щодо впливу антацидів на абсорбцію леветирацетаму відсутні. Їжа та алкоголь: Їжа не впливає на рівень абсорбції леветирацетаму, але дещо знижує її швидкість. Дані щодо взаємодії Леветинолу з алкоголем відсутні.Спосіб застосування та дозиМонотерапія у дорослих та підлітків з 16 років: Рекомендована початкова доза становить 250 мг двічі на добу, яку необхідно підвищити через два тижні до початкової терапевтичної 500 мг двічі на добу. Дозу можна збільшувати з кроком 250 мг двічі на добу кожні два тижні залежно від клінічної відповіді. Максимальна доза – 1500 мг двічі на добу. Допоміжна терапія у дорослих (18 років) і підлітків (12-17 років) з масою тіла 50 кг і більше: Початкова терапевтична доза становить 500 мг двічі на добу. Таку дозу можна застосовувати з першого дня лікування. Залежно від клінічної відповіді та переносимості добову дозу допускається підвищувати до 1500 мг двічі на добу. Дозу можна підвищувати або знижувати на 500 мг двічі на добу кожні 2-4 тижні. Особливі групи пацієнтів: Літні (65 років і старше): У хворих похилого віку з порушеною функцією нирок рекомендується коригувати дозу. Ниркова недостатність: Залежно від ступеня порушення функції нирок дорослим та дітям добову дозу підбирають індивідуально залежно від кліренсу креатиніну. Порушення функції печінки: У пацієнтів з легким та середнім ступенем печінкової недостатністю корекції дози не потрібно. У пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю величина КК може вводити в оману про ниркову недостатність. Тому при КК 60 мл/хв/1,73 м слід знизити підтримуючу дозу препарату на 50%. Діти: Препарат призначають у найбільш зручній лікарській формі та дозуванні залежно від віку, маси тіла та необхідної дози. Таблетки не призначені для застосування у дітей віком до 6 років. Таким пацієнтам препарат рекомендується призначати у лікарській формі розчин для прийому внутрішньо. До того ж наявні дози таблеток не призначені для початкового підбору дози у дітей з масою тіла менше 25 кг, пацієнтам, не здатним ковтати таблетки, а також при необхідності прийому дози 250 мг. У всіх зазначених випадках рекомендується застосовувати розчин для внутрішнього прийому. Монотерапія: Ефективність та безпека леветирацетаму у дітей та підлітків молодше 16 років як монотерапія не встановлена. Дані відсутні. Допоміжна терапія у дітей 6-17 років та з масою тіла менше 50 кг: Початкова доза становить 10 мг/кг двічі на добу. Залежно від клінічної відповіді та переносимості дозу допускається підвищувати до 30 мг/кг 2 рази на добу. Дозу можна підвищувати або знижувати з кроком 10 мг/кг двічі на добу кожні два тижні. Необхідно застосовувати найменшу ефективну дозу. Режим дозування у дітей із масою тіла 50 кг і більше не відрізняється від дорослих. Рекомендовані дози у дітей з 6 років: Маса тіла від 25 кг: 250 мг двічі на добу; максимальна доза – 750 мг 2 рази на добу. Маса тіла від 50 кг: 500 мг 2 рази на добу, максимальна доза – 1500 мг 2 рази на добу. Дітям з масою тіла 25 кг і менше рекомендується призначати препарат у лікарській формі розчин для прийому внутрішньо, 100 мг/мл.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСкасування терапії: Скасування Леветінолу рекомендується проводити поступово. Наприклад, у дорослих та підлітків з масою тіла більше 50 кг зниження дози має здійснюватися з кроком 500 мг 2 рази на добу не частіше ніж кожні 2-4 тижні; у дітей з 6 років з масою тіла менше 50 кг зниження дози має здійснюватися з кроком не більше 10 мг/кг 2 рази на добу не частіше ніж кожні два тижні. Ниркова недостатність: Застосування Леветинолу у пацієнтів з нирковою недостатністю може вимагати корекції дози. У пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю рекомендується оцінювати функцію нирок до початку добору дози. Суїцид: У пацієнтів, які приймали протисудомні засоби (включаючи леветирацетам), відзначалися суїцид, спроби суїциду, суїцидальні думки та поведінка. Мета-аналіз рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень протисудомних лікарських засобів показав невелике підвищення ризику суїцидальних думок та поведінки. Механізм його реалізації невідомий. У зв'язку з вищевикладеним необхідно здійснювати спостереження за пацієнтами із симптомами депресії або суїцидальних думок та поведінки та призначати їм відповідну терапію. Пацієнтам (та особам, які доглядають їх) слід проінформувати про необхідність звернення за медичною допомогою при виникненні у них симптомів депресії та (або) суїцидальних думок та поведінки. Діти: Таблетки не призначені для застосування у дітей віком до 6 років. За наявними даними леветирацетам не впливає зростання і статевий дозрівання. Проте довгостроковий вплив на навчання, інтелект, зростання, ендокринну функцію, статеве дозрівання та фертильність дітей невідомо. Вплив на здатність керувати транспортними засобами, працювати з механізмами: Дослідження про вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами не проводилися. Внаслідок індивідуальних відмінностей сприйнятливості у деяких пацієнтів можуть виникати сонливість та інші порушення з боку центральної нервової системи, особливо на початку терапії та після підвищення дози. Тому рекомендується дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та зайнятті іншими видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. При виникненні зазначених симптомів пацієнтам слід відмовитись від таких видів діяльності, доки вони не переконаються, що зазначені симптоми не мають на них значного впливу.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 таблетці міститься активна речовина: леветирацетам 250 мг. У упаковці 30 штук.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою синього кольору, круглі, двоопуклі, з ризиком; ядро таблетки білого чи майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб, похідний піролідону (S-енантіомер α-етил-2-оксо-1-піролідин-ацетаміду). За хімічною структурою відрізняється від відомих протиепілептичних лікарських засобів. Механізм дії леветирацетаму до кінця не вивчений, але очевидно, що він відрізняється від механізму дії відомих протиепілептичних препаратів. Дослідження in vitro показали, що леветирацетам впливає на внутрішньонейрональну концентрацію іонів Са2+, частково гальмуючи струм Са2+ через канали N-типу та знижуючи вивільнення кальцію із внутрішньонейрональних депо. Крім того, леветирацетам частково відновлює струми через GABA- та гліцин-залежні канали, знижені цинком та β-карболінами. Один із передбачуваних механізмів заснований на доведеному зв'язуванні з глікопротеїном синаптичних везикул SV2A, що міститься в сірій речовині головного та спинного мозку. Вважається, що таким чином реалізується протисудомний ефект, виражений у протидії гіперсинхронізації нейронної активності. Не змінює нормальну нейротрансмісію, проте пригнічує епілептиформні нейрональні спалахи, індуковані GABA-агоністом бікукуліном, та порушення глютаматних рецепторів. Активність леветирацитаму підтверджена як як фокальних, так і генералізованих епілептичних нападів (епілептиформні прояви/фотопароксизмальна реакція).ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо леветирацетам добре всмоктується із ШКТ. Абсорбція повна і носить лінійний характер, тому концентрація в плазмі може бути передбачена виходячи з застосовуваної дози препарату в мг/кг маси тіла. Ступінь абсорбції не залежить від дози та часу прийому їжі. Біодоступність становить близько 100%. Після прийому в дозі 1 г C max  у плазмі крові досягається через 1.3 год і становить 31 мкг/мл, після повторного прийому (2 рази на добу) – 43 мкг/мл. Зв'язування з білками плазми леветирацетаму та його основного метаболіту становить менше 10%. Vd леветирацетаму становить близько 0.5-0.7 л/кг. Рівноважний стан досягається через 2 доби при прийомі 2 рази на добу. Утворення первинного фармакологічно неактивного метаболіту відбувається без участі ізоферментів цитохрому P450 у печінці. Леветирацетам не впливає ферментативну активність гепатоцитів. У дорослих T1/2 із плазми становить 7±1 год і не змінюється залежно від дози, способу застосування або повторного прийому. Середня величина кліренсу становить 0.96 мл/хв/кг. 95% дози виводиться нирками. Нирковий кліренс леветирацетаму та його неактивного метаболіту становить 0.6 мл/хв/кг та 4.2 мл/хв/кг відповідно. У пацієнтів похилого віку T1/2 збільшується на 40% і становить 10-11 год, що пов'язано зі зниженням ниркової функції у цієї категорії хворих. У пацієнтів з порушенням функції нирок кліренс леветирацетаму та його первинного метаболіту корелює з КК. У термінальній стадії ниркової недостатності у дорослих пацієнтів Т1/2 становить 25 годин у період між сеансами діалізу та 3.1 години під час діалізу. Протягом 4-годинного сеансу діалізу видаляється до 51% леветирацетаму. У процесі 4-годинного діалізу з організму видаляється 51% леветирацетаму. У пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки значних змін кліренсу леветирацетаму не відбувається. При тяжких порушеннях функції печінки при супутній нирковій недостатності кліренс леветирацетаму знижується на понад 50%. Фармакокінетика леветирацетаму у дітей має лінійний характер у діапазоні доз від 20 до 60 мг/кг/добу. C max  досягається через 0.5-1 год. T1/2 у дітей після одноразового прийому внутрішньо в дозі 20 мг/кг маси тіла становить 5-6 год. Загальний кліренс леветирацетаму у дітей приблизно на 40% вище, ніж у дорослих і знаходиться у прямій залежно від маси тіла.Клінічна фармакологіяПротисудомний препарат.Показання до застосуванняЯк монотерапія для лікування парціальних судом з вторинною генералізацією або без неї у пацієнтів з 16 років з вперше встановленим діагнозом епілепсія. Як допоміжна терапія: парціальні судоми з вторинною генералізацією або без неї у пацієнтів з епілепсією з 4 років (для внутрішньовенного введення) або з 6 років (для прийому внутрішньо); міоклонічні судоми у пацієнтів з ювенільною міоклонічною епілепсією з 12 років; первинно генералізовані тоніко-клонічні судоми у пацієнтів з ідіопатичною генералізованою епілепсією у дорослих та підлітків старше 12 років.Протипоказання до застосуванняДитячий вік до 4 років (для інфузій), дитячий вік до 6 років (для вживання) підвищена чутливість до леветирацетаму, підвищена чутливість до інших похідних піролідону.Вагітність та лактаціяАдекватних та строго контрольованих клінічних досліджень щодо безпеки застосування леветирацетаму у вагітних жінок не проводилося, тому не слід застосовувати леветирацетам при вагітності, за винятком випадків нагальної необхідності. Фізіологічні зміни в організмі жінки під час вагітності можуть впливати на концентрацію в плазмі леветирацетаму, як і інших протиепілептичних препаратів. При вагітності відмічено зниження концентрації леветирацетаму у плазмі. Це зниження більш виражено в І триместрі (до 60% від базової концентрації у період, що передує вагітності). Лікування леветирацетамом вагітних слід проводити під спеціальним контролем. Слід враховувати, що перерви у проведенні протиепілептичної терапії можуть призвести до погіршення перебігу захворювання, що шкідливо як для матері, так і для плода. Леветирацетам виділяється з грудним молоком, тому грудне вигодовування у період лікування не рекомендується. Однак, якщо лікування леветирацетамом необхідне в період лактації, слід ретельно зважити співвідношення ризик/користь лікування щодо важливості грудного вигодовування.Побічна діяЗ боку системи кровотворення: нечасто – тромбоцитопенія, лейкопенія; рідко – нейтропенія, панцитопемія. З боку обміну речовин: часто – анорексія; нечасто – збільшення/зниження маси тіла. З боку центральної нервової системи: дуже часто – сонливість, головний біль; часто – перепади настрою, емоційна лабільність, депресія, агресивність, безсоння, нервозність; нечасто – розлад поведінки, озлобленість, тривога, галюцинації, психотичні розлади, порушення пам'яті, суїцидальна спроба. нав'язливі ідеї, амнезія, розлад тактильної чутливості, запаморочення, біль голови, гіперкінезія, тремор, порушення рівноваги, розсіяність, парестезії; рідко – розлад особистості, в т.ч. порушення мислення, суїцид, гіперкінез, хореоатетоз. З боку органів чуття: часто – запаморочення; нечасто – диплопія, затуманювання зору. З боку дихальної системи: часто – кашель. З боку травної системи: часто – нудота, блювання, діарея, біль у животі, диспепсія; нечасто – відхилення лабораторних показників функції печінки від норми; рідко – панкреатит, гепатит, печінкова недостатність. З боку шкіри та підшкірних тканин: часто – шкірний висип; нечасто - екзема, свербіж шкіри; рідко – алопеція (у деяких випадках проходить після відміни леветирацетаму), токсичний епідермальний некроліз, багатоформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона. З боку кістково-м'язової системи: нечасто – міалгія, м'язова слабкість. Інші: часто – загальна слабкість, стомлюваність; нечасто – назофарингіт, випадкова травматизація. У дітей найчастіше: блювання, ажитація, перепади настрою, агресія, емоційна лабільність, розлад поведінки, млявість.Взаємодія з лікарськими засобамиПри спільному прийомі з топіраматом вища ймовірність розвитку анорексії. Повнота всмоктування леветирацетаму не змінюється під впливом їжі, у своїй швидкість всмоктування дещо знижується.Спосіб застосування та дозиДля прийому внутрішньо або внутрішньовенно введення у вигляді інфузій. Залежно від показань та віку пацієнта разова доза – 250-750 мг. Кратність застосування - 2 рази на добу. Перехід від перорального до внутрішньовенного застосування та назад може бути здійснений із збереженням дози та кратності введення. При нирковій недостатності потрібна корекція дози. Пацієнтам з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості корекція режиму дозування не потрібна. У пацієнтів з порушеннями функції печінки тяжкого ступеня значення КК може не відображати справжнього ступеня порушення функції нирок, тому при КК<50 мл/хв рекомендується зменшення добової дози на 50%. У дітей леветирацетам слід застосовувати у відповідній лікарській формі.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю слід застосовувати у пацієнтів похилого віку (старше 65 років), при захворюваннях печінки на стадії декомпенсації, нирковій недостатності. Супутні протиепілептичні лікарські препарати (під час переведення пацієнтів на прийом леветирацетаму) бажано скасовувати поступово. Пацієнтам із захворюваннями нирок та декомпенсованими захворюваннями печінки рекомендується дослідження функції нирок перед початком лікування. У зв'язку з наявними повідомленнями про випадки суїциду, суїцидальних намірів та спроб суїциду при лікуванні леветирацетамом слід попереджати пацієнтів про необхідність негайно повідомляти лікаря про появу будь-яких симптомів депресії або суїцидальних намірів. Використання у педіатрії Наявні відомості про застосування леветирацетаму у дітей не свідчать про будь-який його негативний вплив на розвиток та статеве дозрівання. Проте віддалені наслідки лікування здатність дітей до навчання, їх інтелектуальний розвиток, зростання, функції ендокринних залоз, статевий розвиток і фертильність залишаються невідомими. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У зв'язку з різною індивідуальною чутливістю до леветирацетаму з боку ЦНС у період лікування пацієнтам слід утримуватися від керування автотранспортом та занять потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 таблетці міститься активна речовина: леветирацетам 500 мг. У упаковці 30 штук.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою синього кольору, круглі, двоопуклі, з ризиком; ядро таблетки білого чи майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб, похідний піролідону (S-енантіомер α-етил-2-оксо-1-піролідин-ацетаміду). За хімічною структурою відрізняється від відомих протиепілептичних лікарських засобів. Механізм дії леветирацетаму до кінця не вивчений, але очевидно, що він відрізняється від механізму дії відомих протиепілептичних препаратів. Дослідження in vitro показали, що леветирацетам впливає на внутрішньонейрональну концентрацію іонів Са2+, частково гальмуючи струм Са2+ через канали N-типу та знижуючи вивільнення кальцію із внутрішньонейрональних депо. Крім того, леветирацетам частково відновлює струми через GABA- та гліцин-залежні канали, знижені цинком та β-карболінами. Один із передбачуваних механізмів заснований на доведеному зв'язуванні з глікопротеїном синаптичних везикул SV2A, що міститься в сірій речовині головного та спинного мозку. Вважається, що таким чином реалізується протисудомний ефект, виражений у протидії гіперсинхронізації нейронної активності. Не змінює нормальну нейротрансмісію, проте пригнічує епілептиформні нейрональні спалахи, індуковані GABA-агоністом бікукуліном, та порушення глютаматних рецепторів. Активність леветирацитаму підтверджена як як фокальних, так і генералізованих епілептичних нападів (епілептиформні прояви/фотопароксизмальна реакція).ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо леветирацетам добре всмоктується із ШКТ. Абсорбція повна і носить лінійний характер, тому концентрація в плазмі може бути передбачена виходячи з застосовуваної дози препарату в мг/кг маси тіла. Ступінь абсорбції не залежить від дози та часу прийому їжі. Біодоступність становить близько 100%. Після прийому в дозі 1 г C max  у плазмі крові досягається через 1.3 год і становить 31 мкг/мл, після повторного прийому (2 рази на добу) – 43 мкг/мл. Зв'язування з білками плазми леветирацетаму та його основного метаболіту становить менше 10%. Vd леветирацетаму становить близько 0.5-0.7 л/кг. Рівноважний стан досягається через 2 доби при прийомі 2 рази на добу. Утворення первинного фармакологічно неактивного метаболіту відбувається без участі ізоферментів цитохрому P450 у печінці. Леветирацетам не впливає ферментативну активність гепатоцитів. У дорослих T1/2 із плазми становить 7±1 год і не змінюється залежно від дози, способу застосування або повторного прийому. Середня величина кліренсу становить 0.96 мл/хв/кг. 95% дози виводиться нирками. Нирковий кліренс леветирацетаму та його неактивного метаболіту становить 0.6 мл/хв/кг та 4.2 мл/хв/кг відповідно. У пацієнтів похилого віку T1/2 збільшується на 40% і становить 10-11 год, що пов'язано зі зниженням ниркової функції у цієї категорії хворих. У пацієнтів з порушенням функції нирок кліренс леветирацетаму та його первинного метаболіту корелює з КК. У термінальній стадії ниркової недостатності у дорослих пацієнтів Т1/2 становить 25 годин у період між сеансами діалізу та 3.1 години під час діалізу. Протягом 4-годинного сеансу діалізу видаляється до 51% леветирацетаму. У процесі 4-годинного діалізу з організму видаляється 51% леветирацетаму. У пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки значних змін кліренсу леветирацетаму не відбувається. При тяжких порушеннях функції печінки при супутній нирковій недостатності кліренс леветирацетаму знижується на понад 50%. Фармакокінетика леветирацетаму у дітей має лінійний характер у діапазоні доз від 20 до 60 мг/кг/добу. C max  досягається через 0.5-1 год. T1/2 у дітей після одноразового прийому внутрішньо в дозі 20 мг/кг маси тіла становить 5-6 год. Загальний кліренс леветирацетаму у дітей приблизно на 40% вище, ніж у дорослих і знаходиться у прямій залежно від маси тіла.Клінічна фармакологіяПротисудомний препарат.Показання до застосуванняЯк монотерапія для лікування парціальних судом з вторинною генералізацією або без неї у пацієнтів з 16 років з вперше встановленим діагнозом епілепсія. Як допоміжна терапія: парціальні судоми з вторинною генералізацією або без неї у пацієнтів з епілепсією з 4 років (для внутрішньовенного введення) або з 6 років (для прийому внутрішньо); міоклонічні судоми у пацієнтів з ювенільною міоклонічною епілепсією з 12 років; первинно генералізовані тоніко-клонічні судоми у пацієнтів з ідіопатичною генералізованою епілепсією у дорослих та підлітків старше 12 років.Протипоказання до застосуванняДитячий вік до 4 років (для інфузій), дитячий вік до 6 років (для вживання) підвищена чутливість до леветирацетаму, підвищена чутливість до інших похідних піролідону.Вагітність та лактаціяАдекватних та строго контрольованих клінічних досліджень щодо безпеки застосування леветирацетаму у вагітних жінок не проводилося, тому не слід застосовувати леветирацетам при вагітності, за винятком випадків нагальної необхідності. Фізіологічні зміни в організмі жінки під час вагітності можуть впливати на концентрацію в плазмі леветирацетаму, як і інших протиепілептичних препаратів. При вагітності відмічено зниження концентрації леветирацетаму у плазмі. Це зниження більш виражено в І триместрі (до 60% від базової концентрації у період, що передує вагітності). Лікування леветирацетамом вагітних слід проводити під спеціальним контролем. Слід враховувати, що перерви у проведенні протиепілептичної терапії можуть призвести до погіршення перебігу захворювання, що шкідливо як для матері, так і для плода. Леветирацетам виділяється з грудним молоком, тому грудне вигодовування у період лікування не рекомендується. Однак, якщо лікування леветирацетамом необхідне в період лактації, слід ретельно зважити співвідношення ризик/користь лікування щодо важливості грудного вигодовування.Побічна діяЗ боку системи кровотворення: нечасто – тромбоцитопенія, лейкопенія; рідко – нейтропенія, панцитопемія. З боку обміну речовин: часто – анорексія; нечасто – збільшення/зниження маси тіла. З боку центральної нервової системи: дуже часто – сонливість, головний біль; часто – перепади настрою, емоційна лабільність, депресія, агресивність, безсоння, нервозність; нечасто – розлад поведінки, озлобленість, тривога, галюцинації, психотичні розлади, порушення пам'яті, суїцидальна спроба. нав'язливі ідеї, амнезія, розлад тактильної чутливості, запаморочення, біль голови, гіперкінезія, тремор, порушення рівноваги, розсіяність, парестезії; рідко – розлад особистості, в т.ч. порушення мислення, суїцид, гіперкінез, хореоатетоз. З боку органів чуття: часто – запаморочення; нечасто – диплопія, затуманювання зору. З боку дихальної системи: часто – кашель. З боку травної системи: часто – нудота, блювання, діарея, біль у животі, диспепсія; нечасто – відхилення лабораторних показників функції печінки від норми; рідко – панкреатит, гепатит, печінкова недостатність. З боку шкіри та підшкірних тканин: часто – шкірний висип; нечасто - екзема, свербіж шкіри; рідко – алопеція (у деяких випадках проходить після відміни леветирацетаму), токсичний епідермальний некроліз, багатоформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона. З боку кістково-м'язової системи: нечасто – міалгія, м'язова слабкість. Інші: часто – загальна слабкість, стомлюваність; нечасто – назофарингіт, випадкова травматизація. У дітей найчастіше: блювання, ажитація, перепади настрою, агресія, емоційна лабільність, розлад поведінки, млявість.Взаємодія з лікарськими засобамиПри спільному прийомі з топіраматом вища ймовірність розвитку анорексії. Повнота всмоктування леветирацетаму не змінюється під впливом їжі, у своїй швидкість всмоктування дещо знижується.Спосіб застосування та дозиДля прийому внутрішньо або внутрішньовенно введення у вигляді інфузій. Залежно від показань та віку пацієнта разова доза – 250-750 мг. Кратність застосування - 2 рази на добу. Перехід від перорального до внутрішньовенного застосування та назад може бути здійснений із збереженням дози та кратності введення. При нирковій недостатності потрібна корекція дози. Пацієнтам з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості корекція режиму дозування не потрібна. У пацієнтів з порушеннями функції печінки тяжкого ступеня значення КК може не відображати справжнього ступеня порушення функції нирок, тому при КК<50 мл/хв рекомендується зменшення добової дози на 50%. У дітей леветирацетам слід застосовувати у відповідній лікарській формі.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю слід застосовувати у пацієнтів похилого віку (старше 65 років), при захворюваннях печінки на стадії декомпенсації, нирковій недостатності. Супутні протиепілептичні лікарські препарати (під час переведення пацієнтів на прийом леветирацетаму) бажано скасовувати поступово. Пацієнтам із захворюваннями нирок та декомпенсованими захворюваннями печінки рекомендується дослідження функції нирок перед початком лікування. У зв'язку з наявними повідомленнями про випадки суїциду, суїцидальних намірів та спроб суїциду при лікуванні леветирацетамом слід попереджати пацієнтів про необхідність негайно повідомляти лікаря про появу будь-яких симптомів депресії або суїцидальних намірів. Використання у педіатрії Наявні відомості про застосування леветирацетаму у дітей не свідчать про будь-який його негативний вплив на розвиток та статеве дозрівання. Проте віддалені наслідки лікування здатність дітей до навчання, їх інтелектуальний розвиток, зростання, функції ендокринних залоз, статевий розвиток і фертильність залишаються невідомими. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У зв'язку з різною індивідуальною чутливістю до леветирацетаму з боку ЦНС у період лікування пацієнтам слід утримуватися від керування автотранспортом та занять потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: леветирацетам 1000мг. Допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний, повідон К30 (колідон 30), тальк, діоксид колоїдний кремнію, магнію стеарат. Склад плівкової оболонки: Опадрай II (білий) (полівініловий спирт – 46.9%, макрогол 4000 – .23.6%, тальк – 17.4%, титану діоксид – 12.1%). 10 шт. - упаковки контурні осередкові (3) - пачки картонні. 30 шт. - банки полімерні (1) (флакони) - пачки картонні. 30 шт. - банки пластикові (1) (флакони) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою синього кольору, круглі, двоопуклі, з ризиком; ядро таблетки білого чи майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб, похідний піролідону (S-енантіомер α-етил-2-оксо-1-піролідин-ацетаміду). За хімічною структурою відрізняється від відомих протиепілептичних лікарських засобів. Механізм дії леветирацетаму до кінця не вивчений, але очевидно, що він відрізняється від механізму дії відомих протиепілептичних препаратів. Дослідження in vitro показали, що леветирацетам впливає на внутрішньонейрональну концентрацію іонів Са2+, частково гальмуючи струм Са2+ через канали N-типу та знижуючи вивільнення кальцію із внутрішньонейрональних депо. Крім того, леветирацетам частково відновлює струми через GABA- та гліцин-залежні канали, знижені цинком та β-карболінами. Один із передбачуваних механізмів заснований на доведеному зв'язуванні з глікопротеїном синаптичних везикул SV2A, що міститься в сірій речовині головного та спинного мозку. Вважається, що таким чином реалізується протисудомний ефект, виражений у протидії гіперсинхронізації нейронної активності. Не змінює нормальну нейротрансмісію, проте пригнічує епілептиформні нейрональні спалахи, індуковані GABA-агоністом бікукуліном, та порушення глютаматних рецепторів. Активність леветирацитаму підтверджена як як фокальних, так і генералізованих епілептичних нападів (епілептиформні прояви/фотопароксизмальна реакція).ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо леветирацетам добре всмоктується із ШКТ. Абсорбція повна і носить лінійний характер, тому концентрація в плазмі може бути передбачена виходячи з застосовуваної дози препарату в мг/кг маси тіла. Ступінь абсорбції не залежить від дози та часу прийому їжі. Біодоступність становить близько 100%. Після прийому в дозі 1 г C max  у плазмі крові досягається через 1.3 год і становить 31 мкг/мл, після повторного прийому (2 рази на добу) – 43 мкг/мл. Зв'язування з білками плазми леветирацетаму та його основного метаболіту становить менше 10%. Vd леветирацетаму становить близько 0.5-0.7 л/кг. Рівноважний стан досягається через 2 доби при прийомі 2 рази на добу. Утворення первинного фармакологічно неактивного метаболіту відбувається без участі ізоферментів цитохрому P450 у печінці. Леветирацетам не впливає ферментативну активність гепатоцитів. У дорослих T1/2 із плазми становить 7±1 год і не змінюється залежно від дози, способу застосування або повторного прийому. Середня величина кліренсу становить 0.96 мл/хв/кг. 95% дози виводиться нирками. Нирковий кліренс леветирацетаму та його неактивного метаболіту становить 0.6 мл/хв/кг та 4.2 мл/хв/кг відповідно. У пацієнтів похилого віку T1/2 збільшується на 40% і становить 10-11 год, що пов'язано зі зниженням ниркової функції у цієї категорії хворих. У пацієнтів з порушенням функції нирок кліренс леветирацетаму та його первинного метаболіту корелює з КК. У термінальній стадії ниркової недостатності у дорослих пацієнтів Т1/2 становить 25 годин у період між сеансами діалізу та 3.1 години під час діалізу. Протягом 4-годинного сеансу діалізу видаляється до 51% леветирацетаму. У процесі 4-годинного діалізу з організму видаляється 51% леветирацетаму. У пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки значних змін кліренсу леветирацетаму не відбувається. При тяжких порушеннях функції печінки при супутній нирковій недостатності кліренс леветирацетаму знижується на понад 50%. Фармакокінетика леветирацетаму у дітей має лінійний характер у діапазоні доз від 20 до 60 мг/кг/добу. C max  досягається через 0.5-1 год. T1/2 у дітей після одноразового прийому внутрішньо в дозі 20 мг/кг маси тіла становить 5-6 год. Загальний кліренс леветирацетаму у дітей приблизно на 40% вище, ніж у дорослих і знаходиться у прямій залежно від маси тіла.Клінічна фармакологіяПротисудомний препарат.Показання до застосуванняЯк монотерапія для лікування парціальних судом з вторинною генералізацією або без неї у пацієнтів з 16 років з вперше встановленим діагнозом епілепсія. Як допоміжна терапія: парціальні судоми з вторинною генералізацією або без неї у пацієнтів з епілепсією з 4 років (для внутрішньовенного введення) або з 6 років (для прийому внутрішньо); міоклонічні судоми у пацієнтів з ювенільною міоклонічною епілепсією з 12 років; первинно генералізовані тоніко-клонічні судоми у пацієнтів з ідіопатичною генералізованою епілепсією у дорослих та підлітків старше 12 років.Протипоказання до застосуванняДитячий вік до 4 років (для інфузій), дитячий вік до 6 років (для вживання) підвищена чутливість до леветирацетаму, підвищена чутливість до інших похідних піролідону.Вагітність та лактаціяАдекватних та строго контрольованих клінічних досліджень щодо безпеки застосування леветирацетаму у вагітних жінок не проводилося, тому не слід застосовувати леветирацетам при вагітності, за винятком випадків нагальної необхідності. Фізіологічні зміни в організмі жінки під час вагітності можуть впливати на концентрацію в плазмі леветирацетаму, як і інших протиепілептичних препаратів. При вагітності відмічено зниження концентрації леветирацетаму у плазмі. Це зниження більш виражено в І триместрі (до 60% від базової концентрації у період, що передує вагітності). Лікування леветирацетамом вагітних слід проводити під спеціальним контролем. Слід враховувати, що перерви у проведенні протиепілептичної терапії можуть призвести до погіршення перебігу захворювання, що шкідливо як для матері, так і для плода. Леветирацетам виділяється з грудним молоком, тому грудне вигодовування у період лікування не рекомендується. Однак, якщо лікування леветирацетамом необхідне в період лактації, слід ретельно зважити співвідношення ризик/користь лікування щодо важливості грудного вигодовування.Побічна діяЗ боку системи кровотворення: нечасто – тромбоцитопенія, лейкопенія; рідко – нейтропенія, панцитопемія. З боку обміну речовин: часто – анорексія; нечасто – збільшення/зниження маси тіла. З боку центральної нервової системи: дуже часто – сонливість, головний біль; часто – перепади настрою, емоційна лабільність, депресія, агресивність, безсоння, нервозність; нечасто – розлад поведінки, озлобленість, тривога, галюцинації, психотичні розлади, порушення пам'яті, суїцидальна спроба. нав'язливі ідеї, амнезія, розлад тактильної чутливості, запаморочення, біль голови, гіперкінезія, тремор, порушення рівноваги, розсіяність, парестезії; рідко – розлад особистості, в т.ч. порушення мислення, суїцид, гіперкінез, хореоатетоз. З боку органів чуття: часто – запаморочення; нечасто – диплопія, затуманювання зору. З боку дихальної системи: часто – кашель. З боку травної системи: часто – нудота, блювання, діарея, біль у животі, диспепсія; нечасто – відхилення лабораторних показників функції печінки від норми; рідко – панкреатит, гепатит, печінкова недостатність. З боку шкіри та підшкірних тканин: часто – шкірний висип; нечасто - екзема, свербіж шкіри; рідко – алопеція (у деяких випадках проходить після відміни леветирацетаму), токсичний епідермальний некроліз, багатоформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона. З боку кістково-м'язової системи: нечасто – міалгія, м'язова слабкість. Інші: часто – загальна слабкість, стомлюваність; нечасто – назофарингіт, випадкова травматизація. У дітей найчастіше: блювання, ажитація, перепади настрою, агресія, емоційна лабільність, розлад поведінки, млявість.Взаємодія з лікарськими засобамиПри спільному прийомі з топіраматом вища ймовірність розвитку анорексії. Повнота всмоктування леветирацетаму не змінюється під впливом їжі, у своїй швидкість всмоктування дещо знижується.Спосіб застосування та дозиДля прийому внутрішньо або внутрішньовенно введення у вигляді інфузій. Залежно від показань та віку пацієнта разова доза – 250-750 мг. Кратність застосування - 2 рази на добу. Перехід від перорального до внутрішньовенного застосування та назад може бути здійснений із збереженням дози та кратності введення. При нирковій недостатності потрібна корекція дози. Пацієнтам з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості корекція режиму дозування не потрібна. У пацієнтів з порушеннями функції печінки тяжкого ступеня значення КК може не відображати справжнього ступеня порушення функції нирок, тому при КК<50 мл/хв рекомендується зменшення добової дози на 50%. У дітей леветирацетам слід застосовувати у відповідній лікарській формі.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю слід застосовувати у пацієнтів похилого віку (старше 65 років), при захворюваннях печінки на стадії декомпенсації, нирковій недостатності. Супутні протиепілептичні лікарські препарати (під час переведення пацієнтів на прийом леветирацетаму) бажано скасовувати поступово. Пацієнтам із захворюваннями нирок та декомпенсованими захворюваннями печінки рекомендується дослідження функції нирок перед початком лікування. У зв'язку з наявними повідомленнями про випадки суїциду, суїцидальних намірів та спроб суїциду при лікуванні леветирацетамом слід попереджати пацієнтів про необхідність негайно повідомляти лікаря про появу будь-яких симптомів депресії або суїцидальних намірів. Використання у педіатрії Наявні відомості про застосування леветирацетаму у дітей не свідчать про будь-який його негативний вплив на розвиток та статеве дозрівання. Проте віддалені наслідки лікування здатність дітей до навчання, їх інтелектуальний розвиток, зростання, функції ендокринних залоз, статевий розвиток і фертильність залишаються невідомими. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У зв'язку з різною індивідуальною чутливістю до леветирацетаму з боку ЦНС у період лікування пацієнтам слід утримуватися від керування автотранспортом та занять потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетка - 1 таб. Активна речовина: леветирацетам 250 мг; допоміжні речовини: кремнію діоксид колоїдний 3 мг, кроскармеллозу натрію 10 мг, кальцію стеарат 3 мг, манітол 20,2 мг, повідон 6,3 мг, целюлоза мікрокристалічна 17,5 мг; склад плівкової оболонки: Опадрай II синій 10 мг, у тому числі: полівініловий спирт 4 мг, макрогол (поліетиленгліколь) 2,02 мг, тальк 1,48 мг, титану діоксид 2,05 мг, алюмінієвий лак на основі барвника індигокармін 0,43 мг, алюмінієвий лак на основі барвника, червоний чарівний 0,02 мг. По 10 або 15 таблеток у контурне осередкове пакування з плівки полівінілхлоридної та фольги алюмінієвої друкованої лакованої. По 2 контурні коміркові упаковки по 15 таблеток разом з інструкцією по застосуванню поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиТаблетки круглі, двоопуклі з ризиком, покриті плівковою оболонкою синього кольору. На поперечному розрізі – майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб, механізм дії неясний, не змінює нормальну синаптичну передачу. Ефективний як при фокальній, так і при великій епілепсії (епілептиформні прояви, фотопароксизмальна реакція). Стабільний стан досягається через 48 годин при прийомі препарату 2 рази на добу.ФармакокінетикаВсмоктування. Після прийому внутрішньо леветирацетам добре абсорбується із шлунково-кишкового тракту. Леветирацетам добре розчинний у воді і має хорошу проникаючу здатність. Всмоктування відбувається повністю і носить лінійний характер, завдяки чому концентрація в плазмі може бути передбачена, виходячи з прийнятої дози леветирацетаму, вираженої в мг/кг маси тіла. Ступінь всмоктування не залежить від дози та часу прийому їжі. Біодоступність становить приблизно 100%. Максимальна концентрація в плазмі (С max ) досягається через 1,3 години після перорального прийому леветирацетаму в дозі 1000 мг і при одноразовому прийомі становить 31 мкг/мл, після повторного прийому (2 рази на добу) – 43 мкг/мл. Рівноважний стан досягається через дві доби при дворазовому прийомі препарату. Фармакокінетика леветирацетаму у дітей носить лінійний характер в інтервалі доз від 20 до 60 мг/кг/добу, max досягається через 0,5-1 год. Розподіл. Зв'язування леветирацетаму та його основного метаболіту з білками плазми становить менше 10%. Об'єм розподілу (Vd) становить приблизно 0,5 - 0,7 л/кг. Метаболізм. Основним шляхом метаболізму (24% від прийнятої дози) є ферментний гідроліз ацетамідної групи. Утворення первинного фармакологічно неактивного метаболіту (ucb L057) відбувається без цитохрому Р450 печінки. Леветирацетам не впливає ферментативну активність гепатоцитів. In vitro леветирацетам та його основний метаболіт не пригнічували основні форми цитохрому Р450 (CYP3A4, 2А6, 2С9, 2С19, 2D6, 2Е1, 1А2) а також активність глюкуроніл-трансферази (UGT1A1, UGT1A6). Не впливав на глюкуронування вальпроєвої кислоти in vitro. Виведення. Період напіввиведення (Т1/2) із плазми крові дорослої людини становить 7 ± 1 год і не залежить від способу введення та режиму дозування. Середня величина загального кліренсу становить 0,96 мл/хв/кг. 95% препарату виводиться нирками. Нирковий кліренс леветирацетаму та його метаболіту становить 0,6 та 4,2 мл/хв/кг відповідно. У пацієнтів похилого віку Т1/2 збільшується на 40% і становить 10-11 год, що пов'язано з порушенням ниркової функції у цієї категорії людей. У пацієнтів з порушенням функції нирок кліренс леветирацетаму та його первинного метаболіту корелює з кліренсом креатиніну. Тому пацієнтам із нирковою недостатністю рекомендується підбір дози залежно від кліренсу креатиніну. У термінальній стадії ниркової недостатності у дорослих пацієнтів Т1/2 становить 25 годин у період між сеансами діалізу та 3,1 години під час діалізу. Протягом 4-годинного сеансу діалізу видаляється до 51% леветирацетаму. У пацієнтів з порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня важкості значних змін кліренсу леветирацетаму не відбувається. У більшості пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки при супутній нирковій недостатності кліренс леветирацетаму знижується більш ніж на 50%. Т1/2 у дітей після одноразового перорального введення препарату в дозі 20 мг/кг маси тіла становить 5-6 годин. Загальний кліренс леветирацетаму у дітей приблизно на 40% вищий, ніж у дорослих, і знаходиться у прямій залежності від маси тіла.ФармакодинамікаЛеветирацетам є похідним піролідону (S-енантіомер α-етил-2-оксо-1-піролідин-ацетаміду), за хімічною структурою відрізняється від відомих протиепілептичних лікарських засобів. Механізм дії леветирацетаму до кінця не вивчений, але очевидно, що він відрізняється від механізму дії відомих протиепілептичних препаратів. Експерименти in vitro та in vivo показали, що леветирацетам не впливає на основні характеристики клітин та нормальну трансмісію. У дослідженнях in vitro показано, що він впливає на внутрішньонейрональну концентрацію іонів Са, частково гальмуючи струм іонів кальцію через канали N-типу та зменшуючи вивільнення кальцію з внутрішньонейрональних депо. Крім того, він частково відновлює струми через ГАМК та гліцин-залежні канали.Один із передбачуваних механізмів заснований на доведеному зв'язуванні з глікопротеїном синаптичних везикул SV2A, що міститься в сірій речовині головного та спинного мозку. Вважається, що таким чином реалізується протисудомний ефект, виражений у протидії гіперсинхронізації нейронної активності. Також леветирацетам впливає на рецептори ГАМК та гліцинові рецептори, модулюючи дані рецептори через різні ендогенні агенти. Препарат не змінює нормальну нейротрансмісію, проте пригнічує епілептиформні нейрональні спалахи, індуковані ГАМК-агоністом бікукуліном, та збудження глутаматних рецепторів. Активність препарату підтверджена як як фокальних, так і генералізованих епілептичних нападів (епілептиформні прояви/фотопароксизмальна реакція).що міститься в сірій речовині головного та спинного мозку. Вважається, що таким чином реалізується протисудомний ефект, виражений у протидії гіперсинхронізації нейронної активності. Також леветирацетам впливає на рецептори ГАМК та гліцинові рецептори, модулюючи дані рецептори через різні ендогенні агенти. Препарат не змінює нормальну нейротрансмісію, проте пригнічує епілептиформні нейрональні спалахи, індуковані ГАМК-агоністом бікукуліном, та збудження глутаматних рецепторів. Активність препарату підтверджена як як фокальних, так і генералізованих епілептичних нападів (епілептиформні прояви/фотопароксизмальна реакція).що міститься в сірій речовині головного та спинного мозку. Вважається, що таким чином реалізується протисудомний ефект, виражений у протидії гіперсинхронізації нейронної активності. Також леветирацетам впливає на рецептори ГАМК та гліцинові рецептори, модулюючи дані рецептори через різні ендогенні агенти. Препарат не змінює нормальну нейротрансмісію, проте пригнічує епілептиформні нейрональні спалахи, індуковані ГАМК-агоністом бікукуліном, та збудження глутаматних рецепторів. Активність препарату підтверджена як як фокальних, так і генералізованих епілептичних нападів (епілептиформні прояви/фотопароксизмальна реакція).Також леветирацетам впливає на рецептори ГАМК та гліцинові рецептори, модулюючи дані рецептори через різні ендогенні агенти. Препарат не змінює нормальну нейротрансмісію, проте пригнічує епілептиформні нейрональні спалахи, індуковані ГАМК-агоністом бікукуліном, та збудження глутаматних рецепторів. Активність препарату підтверджена як як фокальних, так і генералізованих епілептичних нападів (епілептиформні прояви/фотопароксизмальна реакція).Також леветирацетам впливає на рецептори ГАМК та гліцинові рецептори, модулюючи дані рецептори через різні ендогенні агенти. Препарат не змінює нормальну нейротрансмісію, проте пригнічує епілептиформні нейрональні спалахи, індуковані ГАМК-агоністом бікукуліном, та збудження глутаматних рецепторів. Активність препарату підтверджена як як фокальних, так і генералізованих епілептичних нападів (епілептиформні прояви/фотопароксизмальна реакція).Активність препарату підтверджена як як фокальних, так і генералізованих епілептичних нападів (епілептиформні прояви/фотопароксизмальна реакція).Активність препарату підтверджена як як фокальних, так і генералізованих епілептичних нападів (епілептиформні прояви/фотопароксизмальна реакція).ІнструкціяВсередину, запиваючи достатньою кількістю рідини, незалежно від їди, 2 рази на добу.Показання до застосуванняЕпілепсія (фокальні епілептичні напади з або без переходу до вторинних великих нападів) – у складі комплексної терапії.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість (в т.ч. до інших похідних піролідону), період лактації, вік до 4 років.Вагітність та лактаціяАдекватних та строго контрольованих клінічних досліджень щодо безпеки застосування леветирацетаму у вагітних не проводилося, тому препарат не слід призначати під час вагітності, за винятком випадків нагальної потреби. Необхідно дотримуватися контрацепції жінкам із збереженим дітородним потенціалом. Фізіологічні зміни в організмі жінки під час вагітності можуть впливати на концентрацію в плазмі леветирацетаму, як і інших протиепілептичних препаратів. Під час вагітності відмічено зниження концентрації леветирацетаму у плазмі. Це зниження більш виражено у третьому триместрі (до 60% від базової концентрації у період, що передує вагітності). Лікування леветирацетамом вагітних слід проводити під спеціальним контролем. Перерви у проведенні протиепілептичної терапії можуть призвести до погіршення перебігу захворювання, що може завдати шкоди здоров'ю як матері, так і плода. Леветирацетам виділяється із грудним молоком, тому грудне вигодовування при лікуванні препаратом протипоказане. Дитячий вік до 6 років (в даній лікарській формі при лікуванні парціальних нападів з вторинною генералізацією або без такої у дітей, які страждають на епілепсію). Дитячий вік до 12 років. Дитячий вік до 16 років при лікуванні парціальних нападів із вторинною генералізацією або без такої з новодіагностованою епілепсією.Побічна діяСонливість, астенія, запаморочення, рідко – головний біль, зниження апетиту, діарея, диспепсія, нудота, атаксія, судоми, депресивний синдром, емоційна лабільність, агресивність, безсоння, нервозність, диплопія, тремор, висипання на шкірі.Взаємодія з лікарськими засобамиМожливе спільне застосування з ін. протиепілептичними препаратами (фенітоїн, карбамазепін, вальпроєва кислота, фенобарбітал, габапентин та примідон), з пероральними контрацептивними ЛЗ (етинілестрадіол та левоноргестрел) – при добовій дозі леветирацетаму до 1; дигоксином та варфарином – при добовій дозі леветирацетаму до 2 г.Спосіб застосування та дозиДорослим та підліткам старше 16 років початкова доза – 500 мг 2 рази на добу, з першого дня лікування. Залежно від клінічної реакції та переносимості добова доза може бути збільшена до 1500 мг 2 рази на добу (збільшення дози на 500 мг можливе кожні 2-4 тижні). Літнім особам та хворим з хронічною нирковою недостатністю рекомендується індивідуальний підбір дози. При нормальній функції нирок та КК понад 80 мл/хв рекомендована доза та частота прийому – від 500 до 1500 мг 2 рази на добу, при легкому ступені ниркової недостатності та КК 50-79 мл/хв – від 0.5 до 1 г 2 рази на добу. , при середньому ступені ниркової недостатності та КК 30-49 мл/хв – від 250 до 750 мг 2 рази на добу, при тяжкому ступені ниркової недостатності та КК менше 30 мл/хв – від 250 до 500 мг 2 рази на добу. При термінальній стадії хронічної ниркової недостатності - від 0.5 до 1 г 1 раз на добу, після діалізу рекомендується прийом додаткової дози 250-500 мг. Пацієнтам, які перебувають на діалізі, в перший день лікування леветирацетамом рекомендується прийом дози, що насичує, 750 мг. При тяжких порушеннях функції печінки та КК менше 70 мл/хв – зниження добової споживаної дози на 50%.ПередозуванняСимптоми: даних про передозування препарату (при дозах, що перевищують 5 г на добу) немає. Лікування: після гострого передозування – промивання шлунка, спеціального антидоту немає, можливе проведення гемодіалізу, симптоматична терапія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНе слід використовувати під час вагітності без крайньої необхідності (з огляду на те, що перерви у протисудомній терапії можуть призвести до загострення хвороби, шкідливого для матері та плода). Препарат, як та ін протиепілептичні ЛЗ, слід скасовувати поступово (наприклад, зменшення дози на 500 мг при прийомі 2 рази на день кожні 2-4 тижні). У період лікування необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та занятті ін. потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетка - 1 таб. Активна речовина: леветирацетам 500 мг; допоміжні речовини: кремнію діоксид колоїдний 6 мг, кроскармелоза натрію 20 мг, кальцію стеарат 6 мг, манітол 40.4 мг, повідон 12.6 мг, целюлоза мікрокристалічна 35 мг; склад плівкової оболонки: Опадрай II синій 20 мг, в тому числі: полівініловий спирт 8 мг, макрогол 4.04 мг, тальк 2.96 мг, титану діоксид 4.1 мг, алюмінієвий лак на основі барвника індигокармін 0.86 мг, алюмінієвий лак на0 барвника . По 10 або 15 таблеток у контурне осередкове пакування з плівки полівінілхлоридної та фольги алюмінієвої друкованої лакованої. По 2 контурні коміркові упаковки по 15 таблеток разом з інструкцією по застосуванню поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиТаблетки, вкриті плівковою оболонкою синього кольору, овальні, двоопуклі, з ризиком; на поперечному розрізі – майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб, механізм дії неясний, не змінює нормальну синаптичну передачу. Ефективний як при фокальній, так і при великій епілепсії (епілептиформні прояви, фотопароксизмальна реакція). Стабільний стан досягається через 48 годин при прийомі препарату 2 рази на добу.ФармакокінетикаВсмоктування. Після прийому внутрішньо леветирацетам добре абсорбується із шлунково-кишкового тракту. Леветирацетам добре розчинний у воді і має хорошу проникаючу здатність. Всмоктування відбувається повністю і носить лінійний характер, завдяки чому концентрація в плазмі може бути передбачена, виходячи з прийнятої дози леветирацетаму, вираженої в мг/кг маси тіла. Ступінь всмоктування не залежить від дози та часу прийому їжі. Біодоступність становить приблизно 100%. Максимальна концентрація в плазмі (С max ) досягається через 1,3 години після перорального прийому леветирацетаму в дозі 1000 мг і при одноразовому прийомі становить 31 мкг/мл, після повторного прийому (2 рази на добу) – 43 мкг/мл. Рівноважний стан досягається через дві доби при дворазовому прийомі препарату. Фармакокінетика леветирацетаму у дітей носить лінійний характер в інтервалі доз від 20 до 60 мг/кг/добу, max досягається через 0,5-1 год. Розподіл. Зв'язування леветирацетаму та його основного метаболіту з білками плазми становить менше 10%. Об'єм розподілу (Vd) становить приблизно 0,5 - 0,7 л/кг. Метаболізм. Основним шляхом метаболізму (24% від прийнятої дози) є ферментний гідроліз ацетамідної групи. Утворення первинного фармакологічно неактивного метаболіту (ucb L057) відбувається без цитохрому Р450 печінки. Леветирацетам не впливає ферментативну активність гепатоцитів. In vitro леветирацетам та його основний метаболіт не пригнічували основні форми цитохрому Р450 (CYP3A4, 2А6, 2С9, 2С19, 2D6, 2Е1, 1А2) а також активність глюкуроніл-трансферази (UGT1A1, UGT1A6). Не впливав на глюкуронування вальпроєвої кислоти in vitro. Виведення. Період напіввиведення (Т1/2) із плазми крові дорослої людини становить 7 ± 1 год і не залежить від способу введення та режиму дозування. Середня величина загального кліренсу становить 0,96 мл/хв/кг. 95% препарату виводиться нирками. Нирковий кліренс леветирацетаму та його метаболіту становить 0,6 та 4,2 мл/хв/кг відповідно. У пацієнтів похилого віку Т1/2 збільшується на 40% і становить 10-11 год, що пов'язано з порушенням ниркової функції у цієї категорії людей. У пацієнтів з порушенням функції нирок кліренс леветирацетаму та його первинного метаболіту корелює з кліренсом креатиніну. Тому пацієнтам із нирковою недостатністю рекомендується підбір дози залежно від кліренсу креатиніну. У термінальній стадії ниркової недостатності у дорослих пацієнтів Т1/2 становить 25 годин у період між сеансами діалізу та 3,1 години під час діалізу. Протягом 4-годинного сеансу діалізу видаляється до 51% леветирацетаму. У пацієнтів з порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня важкості значних змін кліренсу леветирацетаму не відбувається. У більшості пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки при супутній нирковій недостатності кліренс леветирацетаму знижується більш ніж на 50%. Т1/2 у дітей після одноразового перорального введення препарату в дозі 20 мг/кг маси тіла становить 5-6 годин. Загальний кліренс леветирацетаму у дітей приблизно на 40% вищий, ніж у дорослих, і знаходиться у прямій залежності від маси тіла.ФармакодинамікаЛеветирацетам є похідним піролідону (S-енантіомер α-етил-2-оксо-1-піролідин-ацетаміду), за хімічною структурою відрізняється від відомих протиепілептичних лікарських засобів. Механізм дії леветирацетаму до кінця не вивчений, але очевидно, що він відрізняється від механізму дії відомих протиепілептичних препаратів. Експерименти in vitro та in vivo показали, що леветирацетам не впливає на основні характеристики клітин та нормальну трансмісію. У дослідженнях in vitro показано, що він впливає на внутрішньонейрональну концентрацію іонів Са, частково гальмуючи струм іонів кальцію через канали N-типу та зменшуючи вивільнення кальцію з внутрішньонейрональних депо. Крім того, він частково відновлює струми через ГАМК та гліцин-залежні канали.Один із передбачуваних механізмів заснований на доведеному зв'язуванні з глікопротеїном синаптичних везикул SV2A, що міститься в сірій речовині головного та спинного мозку. Вважається, що таким чином реалізується протисудомний ефект, виражений у протидії гіперсинхронізації нейронної активності. Також леветирацетам впливає на рецептори ГАМК та гліцинові рецептори, модулюючи дані рецептори через різні ендогенні агенти. Препарат не змінює нормальну нейротрансмісію, проте пригнічує епілептиформні нейрональні спалахи, індуковані ГАМК-агоністом бікукуліном, та збудження глутаматних рецепторів. Активність препарату підтверджена як як фокальних, так і генералізованих епілептичних нападів (епілептиформні прояви/фотопароксизмальна реакція).що міститься в сірій речовині головного та спинного мозку. Вважається, що таким чином реалізується протисудомний ефект, виражений у протидії гіперсинхронізації нейронної активності. Також леветирацетам впливає на рецептори ГАМК та гліцинові рецептори, модулюючи дані рецептори через різні ендогенні агенти. Препарат не змінює нормальну нейротрансмісію, проте пригнічує епілептиформні нейрональні спалахи, індуковані ГАМК-агоністом бікукуліном, та збудження глутаматних рецепторів. Активність препарату підтверджена як як фокальних, так і генералізованих епілептичних нападів (епілептиформні прояви/фотопароксизмальна реакція).що міститься в сірій речовині головного та спинного мозку. Вважається, що таким чином реалізується протисудомний ефект, виражений у протидії гіперсинхронізації нейронної активності. Також леветирацетам впливає на рецептори ГАМК та гліцинові рецептори, модулюючи дані рецептори через різні ендогенні агенти. Препарат не змінює нормальну нейротрансмісію, проте пригнічує епілептиформні нейрональні спалахи, індуковані ГАМК-агоністом бікукуліном, та збудження глутаматних рецепторів. Активність препарату підтверджена як як фокальних, так і генералізованих епілептичних нападів (епілептиформні прояви/фотопароксизмальна реакція).Також леветирацетам впливає на рецептори ГАМК та гліцинові рецептори, модулюючи дані рецептори через різні ендогенні агенти. Препарат не змінює нормальну нейротрансмісію, проте пригнічує епілептиформні нейрональні спалахи, індуковані ГАМК-агоністом бікукуліном, та збудження глутаматних рецепторів. Активність препарату підтверджена як як фокальних, так і генералізованих епілептичних нападів (епілептиформні прояви/фотопароксизмальна реакція).Також леветирацетам впливає на рецептори ГАМК та гліцинові рецептори, модулюючи дані рецептори через різні ендогенні агенти. Препарат не змінює нормальну нейротрансмісію, проте пригнічує епілептиформні нейрональні спалахи, індуковані ГАМК-агоністом бікукуліном, та збудження глутаматних рецепторів. Активність препарату підтверджена як як фокальних, так і генералізованих епілептичних нападів (епілептиформні прояви/фотопароксизмальна реакція).Активність препарату підтверджена як як фокальних, так і генералізованих епілептичних нападів (епілептиформні прояви/фотопароксизмальна реакція).Активність препарату підтверджена як як фокальних, так і генералізованих епілептичних нападів (епілептиформні прояви/фотопароксизмальна реакція).ІнструкціяВсередину, запиваючи достатньою кількістю рідини, незалежно від їди, 2 рази на добу.Показання до застосуванняЕпілепсія (фокальні епілептичні напади з або без переходу до вторинних великих нападів) – у складі комплексної терапії.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість (в т.ч. до інших похідних піролідону), період лактації, вік до 4 років.Вагітність та лактаціяАдекватних та строго контрольованих клінічних досліджень щодо безпеки застосування леветирацетаму у вагітних не проводилося, тому препарат не слід призначати під час вагітності, за винятком випадків нагальної потреби. Необхідно дотримуватися контрацепції жінкам із збереженим дітородним потенціалом. Фізіологічні зміни в організмі жінки під час вагітності можуть впливати на концентрацію в плазмі леветирацетаму, як і інших протиепілептичних препаратів. Під час вагітності відмічено зниження концентрації леветирацетаму у плазмі. Це зниження більш виражено у третьому триместрі (до 60% від базової концентрації у період, що передує вагітності). Лікування леветирацетамом вагітних слід проводити під спеціальним контролем. Перерви у проведенні протиепілептичної терапії можуть призвести до погіршення перебігу захворювання, що може завдати шкоди здоров'ю як матері, так і плода. Леветирацетам виділяється із грудним молоком, тому грудне вигодовування при лікуванні препаратом протипоказане. Дитячий вік до 6 років (в даній лікарській формі при лікуванні парціальних нападів з вторинною генералізацією або без такої у дітей, які страждають на епілепсію). Дитячий вік до 12 років. Дитячий вік до 16 років при лікуванні парціальних нападів із вторинною генералізацією або без такої з новодіагностованою епілепсією.Побічна діяСонливість, астенія, запаморочення, рідко – головний біль, зниження апетиту, діарея, диспепсія, нудота, атаксія, судоми, депресивний синдром, емоційна лабільність, агресивність, безсоння, нервозність, диплопія, тремор, висипання на шкірі.Взаємодія з лікарськими засобамиМожливе спільне застосування з ін. протиепілептичними препаратами (фенітоїн, карбамазепін, вальпроєва кислота, фенобарбітал, габапентин та примідон), з пероральними контрацептивними ЛЗ (етинілестрадіол та левоноргестрел) – при добовій дозі леветирацетаму до 1; дигоксином та варфарином – при добовій дозі леветирацетаму до 2 г.Спосіб застосування та дозиДорослим та підліткам старше 16 років початкова доза – 500 мг 2 рази на добу, з першого дня лікування. Залежно від клінічної реакції та переносимості добова доза може бути збільшена до 1500 мг 2 рази на добу (збільшення дози на 500 мг можливе кожні 2-4 тижні). Літнім особам та хворим з хронічною нирковою недостатністю рекомендується індивідуальний підбір дози. При нормальній функції нирок та КК понад 80 мл/хв рекомендована доза та частота прийому – від 500 до 1500 мг 2 рази на добу, при легкому ступені ниркової недостатності та КК 50-79 мл/хв – від 0.5 до 1 г 2 рази на добу. , при середньому ступені ниркової недостатності та КК 30-49 мл/хв – від 250 до 750 мг 2 рази на добу, при тяжкому ступені ниркової недостатності та КК менше 30 мл/хв – від 250 до 500 мг 2 рази на добу. При термінальній стадії хронічної ниркової недостатності - від 0.5 до 1 г 1 раз на добу, після діалізу рекомендується прийом додаткової дози 250-500 мг. Пацієнтам, які перебувають на діалізі, в перший день лікування леветирацетамом рекомендується прийом дози, що насичує, 750 мг. При тяжких порушеннях функції печінки та КК менше 70 мл/хв – зниження добової споживаної дози на 50%.ПередозуванняСимптоми: даних про передозування препарату (при дозах, що перевищують 5 г на добу) немає. Лікування: після гострого передозування – промивання шлунка, спеціального антидоту немає, можливе проведення гемодіалізу, симптоматична терапія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНе слід використовувати під час вагітності без крайньої необхідності (з огляду на те, що перерви у протисудомній терапії можуть призвести до загострення хвороби, шкідливого для матері та плода). Препарат, як та ін протиепілептичні ЛЗ, слід скасовувати поступово (наприклад, зменшення дози на 500 мг при прийомі 2 рази на день кожні 2-4 тижні). У період лікування необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та занятті ін. потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: леветирацетам 500мг. Допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний, повідон К30 (колідон 30), тальк, діоксид колоїдний кремнію, магнію стеарат. Склад плівкової оболонки: Опадрай II (білий) (полівініловий спирт – 46.9%, макрогол 4000 – .23.6%, тальк – 17.4%, титану діоксид – 12.1%). 10 шт. - упаковки контурні осередкові (3) - пачки картонні. 30 шт. - банки полімерні (1) (флакони) - пачки картонні. 30 шт. - банки пластикові (1) (флакони) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою синього кольору, круглі, двоопуклі, з ризиком; ядро таблетки білого чи майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб, похідний піролідону (S-енантіомер α-етил-2-оксо-1-піролідин-ацетаміду). За хімічною структурою відрізняється від відомих протиепілептичних лікарських засобів. Механізм дії леветирацетаму до кінця не вивчений, але очевидно, що він відрізняється від механізму дії відомих протиепілептичних препаратів. Дослідження in vitro показали, що леветирацетам впливає на внутрішньонейрональну концентрацію іонів Са2+, частково гальмуючи струм Са2+ через канали N-типу та знижуючи вивільнення кальцію із внутрішньонейрональних депо. Крім того, леветирацетам частково відновлює струми через GABA- та гліцин-залежні канали, знижені цинком та β-карболінами. Один із передбачуваних механізмів заснований на доведеному зв'язуванні з глікопротеїном синаптичних везикул SV2A, що міститься в сірій речовині головного та спинного мозку. Вважається, що таким чином реалізується протисудомний ефект, виражений у протидії гіперсинхронізації нейронної активності. Не змінює нормальну нейротрансмісію, проте пригнічує епілептиформні нейрональні спалахи, індуковані GABA-агоністом бікукуліном, та порушення глютаматних рецепторів. Активність леветирацитаму підтверджена як як фокальних, так і генералізованих епілептичних нападів (епілептиформні прояви/фотопароксизмальна реакція).ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо леветирацетам добре всмоктується із ШКТ. Абсорбція повна і носить лінійний характер, тому концентрація в плазмі може бути передбачена виходячи з застосовуваної дози препарату в мг/кг маси тіла. Ступінь абсорбції не залежить від дози та часу прийому їжі. Біодоступність становить близько 100%. Після прийому в дозі 1 г C max  у плазмі крові досягається через 1.3 год і становить 31 мкг/мл, після повторного прийому (2 рази на добу) – 43 мкг/мл. Зв'язування з білками плазми леветирацетаму та його основного метаболіту становить менше 10%. Vd леветирацетаму становить близько 0.5-0.7 л/кг. Рівноважний стан досягається через 2 доби при прийомі 2 рази на добу. Утворення первинного фармакологічно неактивного метаболіту відбувається без участі ізоферментів цитохрому P450 у печінці. Леветирацетам не впливає ферментативну активність гепатоцитів. У дорослих T1/2 із плазми становить 7±1 год і не змінюється залежно від дози, способу застосування або повторного прийому. Середня величина кліренсу становить 0.96 мл/хв/кг. 95% дози виводиться нирками. Нирковий кліренс леветирацетаму та його неактивного метаболіту становить 0.6 мл/хв/кг та 4.2 мл/хв/кг відповідно. У пацієнтів похилого віку T1/2 збільшується на 40% і становить 10-11 год, що пов'язано зі зниженням ниркової функції у цієї категорії хворих. У пацієнтів з порушенням функції нирок кліренс леветирацетаму та його первинного метаболіту корелює з КК. У термінальній стадії ниркової недостатності у дорослих пацієнтів Т1/2 становить 25 годин у період між сеансами діалізу та 3.1 години під час діалізу. Протягом 4-годинного сеансу діалізу видаляється до 51% леветирацетаму. У процесі 4-годинного діалізу з організму видаляється 51% леветирацетаму. У пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки значних змін кліренсу леветирацетаму не відбувається. При тяжких порушеннях функції печінки при супутній нирковій недостатності кліренс леветирацетаму знижується на понад 50%. Фармакокінетика леветирацетаму у дітей має лінійний характер у діапазоні доз від 20 до 60 мг/кг/добу. C max  досягається через 0.5-1 год. T1/2 у дітей після одноразового прийому внутрішньо в дозі 20 мг/кг маси тіла становить 5-6 год. Загальний кліренс леветирацетаму у дітей приблизно на 40% вище, ніж у дорослих і знаходиться у прямій залежно від маси тіла.Клінічна фармакологіяПротисудомний препарат.Показання до застосуванняЯк монотерапія для лікування парціальних судом з вторинною генералізацією або без неї у пацієнтів з 16 років з вперше встановленим діагнозом епілепсія. Як допоміжна терапія: парціальні судоми з вторинною генералізацією або без неї у пацієнтів з епілепсією з 4 років (для внутрішньовенного введення) або з 6 років (для прийому внутрішньо); міоклонічні судоми у пацієнтів з ювенільною міоклонічною епілепсією з 12 років; первинно генералізовані тоніко-клонічні судоми у пацієнтів з ідіопатичною генералізованою епілепсією у дорослих та підлітків старше 12 років.Протипоказання до застосуванняДитячий вік до 4 років (для інфузій), дитячий вік до 6 років (для вживання) підвищена чутливість до леветирацетаму, підвищена чутливість до інших похідних піролідону.Вагітність та лактаціяАдекватних та строго контрольованих клінічних досліджень щодо безпеки застосування леветирацетаму у вагітних жінок не проводилося, тому не слід застосовувати леветирацетам при вагітності, за винятком випадків нагальної необхідності. Фізіологічні зміни в організмі жінки під час вагітності можуть впливати на концентрацію в плазмі леветирацетаму, як і інших протиепілептичних препаратів. При вагітності відмічено зниження концентрації леветирацетаму у плазмі. Це зниження більш виражено в І триместрі (до 60% від базової концентрації у період, що передує вагітності). Лікування леветирацетамом вагітних слід проводити під спеціальним контролем. Слід враховувати, що перерви у проведенні протиепілептичної терапії можуть призвести до погіршення перебігу захворювання, що шкідливо як для матері, так і для плода. Леветирацетам виділяється з грудним молоком, тому грудне вигодовування у період лікування не рекомендується. Однак, якщо лікування леветирацетамом необхідне в період лактації, слід ретельно зважити співвідношення ризик/користь лікування щодо важливості грудного вигодовування.Побічна діяЗ боку системи кровотворення: нечасто – тромбоцитопенія, лейкопенія; рідко – нейтропенія, панцитопемія. З боку обміну речовин: часто – анорексія; нечасто – збільшення/зниження маси тіла. З боку центральної нервової системи: дуже часто – сонливість, головний біль; часто – перепади настрою, емоційна лабільність, депресія, агресивність, безсоння, нервозність; нечасто – розлад поведінки, озлобленість, тривога, галюцинації, психотичні розлади, порушення пам'яті, суїцидальна спроба. нав'язливі ідеї, амнезія, розлад тактильної чутливості, запаморочення, біль голови, гіперкінезія, тремор, порушення рівноваги, розсіяність, парестезії; рідко – розлад особистості, в т.ч. порушення мислення, суїцид, гіперкінез, хореоатетоз. З боку органів чуття: часто – запаморочення; нечасто – диплопія, затуманювання зору. З боку дихальної системи: часто – кашель. З боку травної системи: часто – нудота, блювання, діарея, біль у животі, диспепсія; нечасто – відхилення лабораторних показників функції печінки від норми; рідко – панкреатит, гепатит, печінкова недостатність. З боку шкіри та підшкірних тканин: часто – шкірний висип; нечасто - екзема, свербіж шкіри; рідко – алопеція (у деяких випадках проходить після відміни леветирацетаму), токсичний епідермальний некроліз, багатоформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона. З боку кістково-м'язової системи: нечасто – міалгія, м'язова слабкість. Інші: часто – загальна слабкість, стомлюваність; нечасто – назофарингіт, випадкова травматизація. У дітей найчастіше: блювання, ажитація, перепади настрою, агресія, емоційна лабільність, розлад поведінки, млявість.Взаємодія з лікарськими засобамиПри спільному прийомі з топіраматом вища ймовірність розвитку анорексії. Повнота всмоктування леветирацетаму не змінюється під впливом їжі, у своїй швидкість всмоктування дещо знижується.Спосіб застосування та дозиДля прийому внутрішньо або внутрішньовенно введення у вигляді інфузій. Залежно від показань та віку пацієнта разова доза – 250-750 мг. Кратність застосування - 2 рази на добу. Перехід від перорального до внутрішньовенного застосування та назад може бути здійснений із збереженням дози та кратності введення. При нирковій недостатності потрібна корекція дози. Пацієнтам з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості корекція режиму дозування не потрібна. У пацієнтів з порушеннями функції печінки тяжкого ступеня значення КК може не відображати справжнього ступеня порушення функції нирок, тому при КК<50 мл/хв рекомендується зменшення добової дози на 50%. У дітей леветирацетам слід застосовувати у відповідній лікарській формі.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю слід застосовувати у пацієнтів похилого віку (старше 65 років), при захворюваннях печінки на стадії декомпенсації, нирковій недостатності. Супутні протиепілептичні лікарські препарати (під час переведення пацієнтів на прийом леветирацетаму) бажано скасовувати поступово. Пацієнтам із захворюваннями нирок та декомпенсованими захворюваннями печінки рекомендується дослідження функції нирок перед початком лікування. У зв'язку з наявними повідомленнями про випадки суїциду, суїцидальних намірів та спроб суїциду при лікуванні леветирацетамом слід попереджати пацієнтів про необхідність негайно повідомляти лікаря про появу будь-яких симптомів депресії або суїцидальних намірів. Використання у педіатрії Наявні відомості про застосування леветирацетаму у дітей не свідчать про будь-який його негативний вплив на розвиток та статеве дозрівання. Проте віддалені наслідки лікування здатність дітей до навчання, їх інтелектуальний розвиток, зростання, функції ендокринних залоз, статевий розвиток і фертильність залишаються невідомими. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У зв'язку з різною індивідуальною чутливістю до леветирацетаму з боку ЦНС у період лікування пацієнтам слід утримуватися від керування автотранспортом та занять потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Дозування: 300 мг Фасування: N100 Форма випуску: капс. Упакування: упак. Виробник: Пфайзер Завод-виробник: Pfizer Pharmaceuticals LLC(Пуерто-Ріко) Действующее вещество: Габапентин.

Дозування: 300 мг Фасування: N50 Форма випуску: капс. Упакування: упак. Виробник: Пфайзер Завод-виробник: Pfizer Pharmaceuticals LLC(Пуерто-Ріко) Діюча речовина: Габапентин.

Дозування: 600 мг Фасування: N100 Форма випуску таб. покриті плівковою оболонкою Упакування: упак. Виробник: Пфайзер Завод-виробник: Pfizer Pharmaceuticals LLC(Пуерто-Ріко) Діюча речовина: Габапентин.

Дозування: 600 мг Фасування: N50 Форма випуску таб. покриті плівковою оболонкою Упаковка: блістер Виробник: Пфайзер Завод-виробник: Pfizer Pharmaceuticals LLC(Пуерто-Ріко) Діюча речовина: Габапентин. .

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: фенобарбітал 25 мг, бромізував 100 мг, бензоат кофеїн 7.5 мг, папаверину гідрохлорид 15 мг, кальцію глюконат 250 мг. допоміжні речовини: крохмаль картопляний, кальцію стеарат. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (2) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки; білого кольору з фаскою та ризиком посередині.Фармакотерапевтична групаКомбінований протиепілептичний препарат. Фенобарбітал взаємодіє з "барбітурати" ділянкою бензодіазепін-ГАМК-рецепторного комплексу, за рахунок чого підвищує чутливість ГАМК-рецепторів до ГАМК, призводить до розкриття нейрональних каналів для іонів хлору, що призводить до збільшення їх надходження в клітину. Знижує збудливість нейронів епілептогенного вогнища та поширення нервових імпульсів. Виявляє антагонізм щодо низки збудливих медіаторів (глутамат та інші). Пригнічує сенсорні зони кори мозку, зменшує моторну активність, пригнічує церебральні функції, зокрема. дихальний центр. Знижує тонус гладкої мускулатури ШКТ. Має протисудомну, седативну, снодійну та спазмолітичну дію. Кофеїн; підвищує рефлекторну збудливість спинного мозку, збуджує дихальний та судинно-руховий центри, стимулює метаболічні процеси в органах і тканинах, в т.ч. у м'язовій тканині та ЦНС. Папаверину гідрохлорид; є спазмолітиком, має гіпотензивну дію. Знижує тонус та розслаблює гладкі м'язи внутрішніх органів та судин. Кальція глюконат; заповнює дефіцит іонів кальцію, необхідних для здійснення процесу передачі нервових імпульсів. Бромізував; надає седативну та помірну снодійну дію.ФармакокінетикаФенобарбітал: ; всмоктується повільно, повністю. C max ;в плазмі визначається через 1-2 год, зв'язок з білками плазми - 50%. Метаболізується у печінці, індукує мікросомальні ферменти печінки CYP3A4, CYP3A5, CYP3A7 (швидкість ферментативних реакцій зростає у 10-12 разів). Кумулює в організмі. T1/2; становить 2-4 діб. Виводиться нирками у вигляді глюкуроніду, близько 25% – у незміненому вигляді. Проникає у грудне молоко та через плацентарний бар'єр. Кофеїн: ;абсорбція хороша, відбувається протягом усього кишечника. C max ; у плазмі крові досягається через 50-75 хв. Швидко розподіляється у всіх органах та тканинах, проникає через гематоенцефалічний бар'єр і плаценту. Зв'язок із білками крові (альбумінами) – 25-36%. Метаболізму в печінці піддається понад 90%, у дітей перших років життя – до 10-15%. У дорослих близько 80% дози кофеїну метаболізується і параксантин, близько 10% – у теобромін та близько 4% – у теофілін. Ці сполуки згодом деметилюються монометилксантини, а потім в метильовані сечові кислоти. T1/2; у дорослих - 3.9-5.3 год (іноді до 10 год). Виведення кофеїну та його метаболітів здійснюється нирками. Папаверин: ;біодоступність у середньому - 54%. Зв'язок із білками плазми – 90%. Добре розподіляється, проникає крізь гістогемагічні бар'єри. Метаболізується у печінці. T1/2; - 0.5-2 год (може подовжуватися до 24 год). Виводиться нирками як метаболітів. Кальція глюконат: приблизно 1/5-1/3 частина всмоктується в тонкому кишечнику. Близько 20% виводиться нирками, решта видаляється зі вмістом кишечника (активно виділяється стінкою термінального відділу ШКТ).Клінічна фармакологіяКомбінований протисудомний препарат.Показання до застосуванняЕпілепсія.Протипоказання до застосуванняВиражена печінкова та/або ниркова недостатність; лікарська залежність (в т.ч. в анамнезі); гіперкінези; міастенія; виражена анемія; порфірія; цукровий діабет; гіпофункція надниркових залоз; гіпертиреоз; депресія; бронхообструктивні захворювання; активний алкоголізм; вагітність; період лактації; гіперчутливість до будь-якого компонента препарату. Дана лікарська форма не застосовується у дітей віком до 3-х років. З обережністю слід застосовувати препарат у ослаблених хворих (високий ризик виникнення парадоксального збудження, депресії і сплутаності свідомості навіть при призначенні у звичайних дозах).Вагітність та лактаціяПрепарат протипоказаний для застосування при вагітності та в період лактації. Застосування у дітей Дана лікарська форма не застосовується у дітей віком до 3-х років.Побічна діяЗ боку нервової системи: запаморочення, загальна слабкість, атаксія, дизартрія, ністагм, парадоксальна реакція (особливо у літніх та ослаблених хворих - збудження), галюцинації, порушення сну. З боку травної системи: нудота, блювання, запор або діарея, підвищення активності печінкових трансаміназ. З боку кровотворної системи: агранулоцитоз, мегалобластна анемія, тромбоцитопенія. З боку серцево-судинної системи: зниження або підвищення АТ, тахікардія, аритмія (в т.ч. екстрасистолія), AV-блокада. Інші: алергічні реакції, при тривалому застосуванні - лікарська залежність.Взаємодія з лікарськими засобамиФенітоїн та вальпроати підвищують вміст фенобарбіталу у сироватці крові. Дія фенобарбіталу знижується при одночасному прийомі з резерпіном, збільшується при поєднанні з амітриптиліном, ніаламідом, діазепамом, хлордіазепоксидом. Знижує ефективність пероральних контрацептивів та саліцилатів. Знижує вміст у крові непрямих антикоагулянтів, кортикостероїдів, гризеофульвіну, доксицикліну, естрогенів та інших лікарських засобів, що метаболізуються в печінці шляхом окислення (прискорює їх метаболізм). Підсилює дію етанолу, нейролептиків, наркотичних аналгетиків, міорелаксантів, седативних та снодійних засобів. Ацетазоламід, вилужуючи сечу, знижує реабсорбцію фенобарбіталу в нирках та послаблює його ефект. Знижує антибактеріальну активність антибіотиків та сульфаніламідів, протигрибкову дію гризеофульвіну.Спосіб застосування та дозиПаглюферал®-1 призначають дітям віком 3-4 роки – по 1 таб. 2 рази на добу; дітям віком 5-6 років – по 1.5 таб. 2 рази на добу; дітям віком 7-9 років – по 2 таб. 2 рази на добу; дітям віком 10-14 років – по 3 таб. 2 рази на добу; дітям з 14 років та дорослим – по 4 таб. 2 рази на добу.ПередозуванняСимптоми: посилення виразності побічних ефектів. Лікування: промивання шлунка, прийом активованого вугілля, симптоматична терапія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиХворим з незначною гіперкальціурією, зниженням клубочкової фільтрації або з нефролітіазом в анамнезі призначення препарату має проводитися під контролем вмісту кальцію в сечі, що з наявністю кальцію глюконату у складі препарату. На тлі терапії не рекомендується вживання алкоголю. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Під час лікування слід утриматися від виконання робіт, що потребують швидкості психомоторних реакцій (в т.ч. керування автомобілем).Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: фенобарбітал 35 мг, бромізував 100 мг, бензоат кофеїн 7.5 мг, папаверину гідрохлорид 15 мг, кальцію глюконат 250 мг. допоміжні речовини: крохмаль картопляний, кальцію стеарат. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (2) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки; білого кольору з фаскою та ризиком посередині.Фармакотерапевтична групаКомбінований протиепілептичний препарат. Фенобарбітал взаємодіє з "барбітурати" ділянкою бензодіазепін-ГАМК-рецепторного комплексу, за рахунок чого підвищує чутливість ГАМК-рецепторів до ГАМК, призводить до розкриття нейрональних каналів для іонів хлору, що призводить до збільшення їх надходження в клітину. Знижує збудливість нейронів епілептогенного вогнища та поширення нервових імпульсів. Виявляє антагонізм щодо низки збудливих медіаторів (глутамат та інші). Пригнічує сенсорні зони кори мозку, зменшує моторну активність, пригнічує церебральні функції, зокрема. дихальний центр. Знижує тонус гладкої мускулатури ШКТ. Має протисудомну, седативну, снодійну та спазмолітичну дію. Кофеїн; підвищує рефлекторну збудливість спинного мозку, збуджує дихальний та судинно-руховий центри, стимулює метаболічні процеси в органах і тканинах, в т.ч. у м'язовій тканині та ЦНС. Папаверину гідрохлорид; є спазмолітиком, має гіпотензивну дію. Знижує тонус та розслаблює гладкі м'язи внутрішніх органів та судин. Кальція глюконат; заповнює дефіцит іонів кальцію, необхідних для здійснення процесу передачі нервових імпульсів. Бромізував; надає седативну та помірну снодійну дію.ФармакокінетикаФенобарбітал: ; всмоктується повільно, повністю. C max ;в плазмі визначається через 1-2 год, зв'язок з білками плазми - 50%. Метаболізується у печінці, індукує мікросомальні ферменти печінки CYP3A4, CYP3A5, CYP3A7 (швидкість ферментативних реакцій зростає у 10-12 разів). Кумулює в організмі. T1/2; становить 2-4 діб. Виводиться нирками у вигляді глюкуроніду, близько 25% – у незміненому вигляді. Проникає у грудне молоко та через плацентарний бар'єр. Кофеїн: ;абсорбція хороша, відбувається протягом усього кишечника. C max ; у плазмі крові досягається через 50-75 хв. Швидко розподіляється у всіх органах та тканинах, проникає через гематоенцефалічний бар'єр і плаценту. Зв'язок із білками крові (альбумінами) – 25-36%. Метаболізму в печінці піддається понад 90%, у дітей перших років життя – до 10-15%. У дорослих близько 80% дози кофеїну метаболізується і параксантин, близько 10% – у теобромін та близько 4% – у теофілін. Ці сполуки згодом деметилюються монометилксантини, а потім в метильовані сечові кислоти. T1/2; у дорослих - 3.9-5.3 год (іноді до 10 год). Виведення кофеїну та його метаболітів здійснюється нирками. Папаверин: ;біодоступність у середньому - 54%. Зв'язок із білками плазми – 90%. Добре розподіляється, проникає крізь гістогемагічні бар'єри. Метаболізується у печінці. T1/2; - 0.5-2 год (може подовжуватися до 24 год). Виводиться нирками як метаболітів. Кальція глюконат: приблизно 1/5-1/3 частина всмоктується в тонкому кишечнику. Близько 20% виводиться нирками, решта видаляється зі вмістом кишечника (активно виділяється стінкою термінального відділу ШКТ).Клінічна фармакологіяКомбінований протисудомний препарат.Показання до застосуванняЕпілепсія.Протипоказання до застосуванняВиражена печінкова та/або ниркова недостатність; лікарська залежність (в т.ч. в анамнезі); гіперкінези; міастенія; виражена анемія; порфірія; цукровий діабет; гіпофункція надниркових залоз; гіпертиреоз; депресія; бронхообструктивні захворювання; активний алкоголізм; вагітність; період лактації; гіперчутливість до будь-якого компонента препарату. Дана лікарська форма не застосовується у дітей віком до 3-х років. З обережністю слід застосовувати препарат у ослаблених хворих (високий ризик виникнення парадоксального збудження, депресії і сплутаності свідомості навіть при призначенні у звичайних дозах).Вагітність та лактаціяПрепарат протипоказаний для застосування при вагітності та в період лактації. Застосування у дітей Дана лікарська форма не застосовується у дітей віком до 3-х років.Побічна діяЗ боку нервової системи: запаморочення, загальна слабкість, атаксія, дизартрія, ністагм, парадоксальна реакція (особливо у літніх та ослаблених хворих - збудження), галюцинації, порушення сну. З боку травної системи: нудота, блювання, запор або діарея, підвищення активності печінкових трансаміназ. З боку кровотворної системи: агранулоцитоз, мегалобластна анемія, тромбоцитопенія. З боку серцево-судинної системи: зниження або підвищення АТ, тахікардія, аритмія (в т.ч. екстрасистолія), AV-блокада. Інші: алергічні реакції, при тривалому застосуванні - лікарська залежність.Взаємодія з лікарськими засобамиФенітоїн та вальпроати підвищують вміст фенобарбіталу у сироватці крові. Дія фенобарбіталу знижується при одночасному прийомі з резерпіном, збільшується при поєднанні з амітриптиліном, ніаламідом, діазепамом, хлордіазепоксидом. Знижує ефективність пероральних контрацептивів та саліцилатів. Знижує вміст у крові непрямих антикоагулянтів, кортикостероїдів, гризеофульвіну, доксицикліну, естрогенів та інших лікарських засобів, що метаболізуються в печінці шляхом окислення (прискорює їх метаболізм). Підсилює дію етанолу, нейролептиків, наркотичних аналгетиків, міорелаксантів, седативних та снодійних засобів. Ацетазоламід, вилужуючи сечу, знижує реабсорбцію фенобарбіталу в нирках та послаблює його ефект. Знижує антибактеріальну активність антибіотиків та сульфаніламідів, протигрибкову дію гризеофульвіну.Спосіб застосування та дозиПаглюферал®-2; призначають; дітям віком 3-4 роки; - по 1 таб. 2 рази на добу; ;дітям віком 5-6 років ;- по 1.5 таб. 2 рази на добу; ;дітям віком ;7-9 років ;- по 2 таб. 2 рази на добу; ;дітям віком 10-14 років ;- по 2.5 таб. 2 рази на добу; ;дітям з 14 років та дорослим ;- по 4 таб. 2 рази на добу.ПередозуванняСимптоми: посилення виразності побічних ефектів. Лікування: промивання шлунка, прийом активованого вугілля, симптоматична терапія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиХворим з незначною гіперкальціурією, зниженням клубочкової фільтрації або з нефролітіазом в анамнезі призначення препарату має проводитися під контролем вмісту кальцію в сечі, що з наявністю кальцію глюконату у складі препарату. На тлі терапії не рекомендується вживання алкоголю. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Під час лікування слід утриматися від виконання робіт, що потребують швидкості психомоторних реакцій (в т.ч. керування автомобілем).Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: фенобарбітал 50 мг, бромізував 150 мг, бензоат кофеїн 10 мг, папаверину гідрохлорид 20 мг, кальцію глюконат 250 мг. допоміжні речовини: крохмаль картопляний, кальцію стеарат. 10 шт. - упаковки осередкові контурні (2) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки; білого кольору з фаскою та ризиком посередині.Фармакотерапевтична групаКомбінований протиепілептичний препарат. Фенобарбітал взаємодіє з "барбітурати" ділянкою бензодіазепін-ГАМК-рецепторного комплексу, за рахунок чого підвищує чутливість ГАМК-рецепторів до ГАМК, призводить до розкриття нейрональних каналів для іонів хлору, що призводить до збільшення їх надходження в клітину. Знижує збудливість нейронів епілептогенного вогнища та поширення нервових імпульсів. Виявляє антагонізм щодо низки збудливих медіаторів (глутамат та інші). Пригнічує сенсорні зони кори мозку, зменшує моторну активність, пригнічує церебральні функції, зокрема. дихальний центр. Знижує тонус гладкої мускулатури ШКТ. Має протисудомну, седативну, снодійну та спазмолітичну дію. Кофеїн; підвищує рефлекторну збудливість спинного мозку, збуджує дихальний та судинно-руховий центри, стимулює метаболічні процеси в органах і тканинах, в т.ч. у м'язовій тканині та ЦНС. Папаверину гідрохлорид; є спазмолітиком, має гіпотензивну дію. Знижує тонус та розслаблює гладкі м'язи внутрішніх органів та судин. Кальція глюконат; заповнює дефіцит іонів кальцію, необхідних для здійснення процесу передачі нервових імпульсів. Бромізував; надає седативну та помірну снодійну дію.ФармакокінетикаФенобарбітал: ; всмоктується повільно, повністю. C max ;в плазмі визначається через 1-2 год, зв'язок з білками плазми - 50%. Метаболізується у печінці, індукує мікросомальні ферменти печінки CYP3A4, CYP3A5, CYP3A7 (швидкість ферментативних реакцій зростає у 10-12 разів). Кумулює в організмі. T1/2; становить 2-4 діб. Виводиться нирками у вигляді глюкуроніду, близько 25% – у незміненому вигляді. Проникає у грудне молоко та через плацентарний бар'єр. Кофеїн: ;абсорбція хороша, відбувається протягом усього кишечника. C max ; у плазмі крові досягається через 50-75 хв. Швидко розподіляється у всіх органах та тканинах, проникає через гематоенцефалічний бар'єр і плаценту. Зв'язок із білками крові (альбумінами) – 25-36%. Метаболізму в печінці піддається понад 90%, у дітей перших років життя – до 10-15%. У дорослих близько 80% дози кофеїну метаболізується і параксантин, близько 10% – у теобромін та близько 4% – у теофілін. Ці сполуки згодом деметилюються монометилксантини, а потім в метильовані сечові кислоти. T1/2; у дорослих - 3.9-5.3 год (іноді до 10 год). Виведення кофеїну та його метаболітів здійснюється нирками. Папаверин: ;біодоступність у середньому - 54%. Зв'язок із білками плазми – 90%. Добре розподіляється, проникає крізь гістогемагічні бар'єри. Метаболізується у печінці. T1/2; - 0.5-2 год (може подовжуватися до 24 год). Виводиться нирками як метаболітів. Кальція глюконат: приблизно 1/5-1/3 частина всмоктується в тонкому кишечнику. Близько 20% виводиться нирками, решта видаляється зі вмістом кишечника (активно виділяється стінкою термінального відділу ШКТ).Клінічна фармакологіяКомбінований протисудомний препарат.Показання до застосуванняЕпілепсія.Протипоказання до застосуванняВиражена печінкова та/або ниркова недостатність; лікарська залежність (в т.ч. в анамнезі); гіперкінези; міастенія; виражена анемія; порфірія; цукровий діабет; гіпофункція надниркових залоз; гіпертиреоз; депресія; бронхообструктивні захворювання; активний алкоголізм; вагітність; період лактації; гіперчутливість до будь-якого компонента препарату. Дана лікарська форма не застосовується у дітей віком до 3-х років. З обережністю слід застосовувати препарат у ослаблених хворих (високий ризик виникнення парадоксального збудження, депресії і сплутаності свідомості навіть при призначенні у звичайних дозах).Вагітність та лактаціяПрепарат протипоказаний для застосування при вагітності та в період лактації. Застосування у дітей Дана лікарська форма не застосовується у дітей віком до 3-х років.Побічна діяЗ боку нервової системи: запаморочення, загальна слабкість, атаксія, дизартрія, ністагм, парадоксальна реакція (особливо у літніх та ослаблених хворих - збудження), галюцинації, порушення сну. З боку травної системи: нудота, блювання, запор або діарея, підвищення активності печінкових трансаміназ. З боку кровотворної системи: агранулоцитоз, мегалобластна анемія, тромбоцитопенія. З боку серцево-судинної системи: зниження або підвищення АТ, тахікардія, аритмія (в т.ч. екстрасистолія), AV-блокада. Інші: алергічні реакції, при тривалому застосуванні - лікарська залежність.Взаємодія з лікарськими засобамиФенітоїн та вальпроати підвищують вміст фенобарбіталу у сироватці крові. Дія фенобарбіталу знижується при одночасному прийомі з резерпіном, збільшується при поєднанні з амітриптиліном, ніаламідом, діазепамом, хлордіазепоксидом. Знижує ефективність пероральних контрацептивів та саліцилатів. Знижує вміст у крові непрямих антикоагулянтів, кортикостероїдів, гризеофульвіну, доксицикліну, естрогенів та інших лікарських засобів, що метаболізуються в печінці шляхом окислення (прискорює їх метаболізм). Підсилює дію етанолу, нейролептиків, наркотичних аналгетиків, міорелаксантів, седативних та снодійних засобів. Ацетазоламід, вилужуючи сечу, знижує реабсорбцію фенобарбіталу в нирках та послаблює його ефект. Знижує антибактеріальну активність антибіотиків та сульфаніламідів, протигрибкову дію гризеофульвіну.Спосіб застосування та дозиПаглюферал®-3 призначають дітям віком 7-9 років – по 1 таб. 2 рази на добу; дітям віком 10-14 років – по 1.5 таб. 2 рази на добу; дітям з 14 років та дорослим – по 2 таб. 2 рази на добу.ПередозуванняСимптоми: посилення виразності побічних ефектів. Лікування: промивання шлунка, прийом активованого вугілля, симптоматична терапія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиХворим з незначною гіперкальціурією, зниженням клубочкової фільтрації або з нефролітіазом в анамнезі призначення препарату має проводитися під контролем вмісту кальцію в сечі, що з наявністю кальцію глюконату у складі препарату. На тлі терапії не рекомендується вживання алкоголю. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Під час лікування слід утриматися від виконання робіт, що потребують швидкості психомоторних реакцій (в т.ч. керування автомобілем).Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки – 1 таб.: ламотриджин 100 мг. * - ;непатентоване міжнародне найменування, рекомендоване ВООЗ - ламотригін. 15 шт. - упаковки осередкові контурні (2) - пачки картонні.Фармакотерапевтична групаПротисудомний засіб. Механізм дії пов'язаний із впливом на потенціалзалежні натрієві канали пресинаптичної мембрани. Це призводить до зменшення виділення в синаптичну щілину медіаторів, насамперед глутамату - збуджуючої амінокислоти, яка відіграє важливу роль у формуванні епілептичних розрядів у головному мозку.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо ламотриджин швидко і повністю абсорбується із ШКТ. C max у плазмі досягається приблизно через 2.5 год. Зв'язування з білками плазми становить 55%. Зазнає інтенсивного метаболізму з утворенням основного метаболіту N-глюкуроніду. T1/2; у дорослих становить в середньому 29 год. Виводиться нирками головним чином у вигляді метаболіту; близько 8% активної речовини виводиться у незміненому вигляді. T1/2; у дітей менше, ніж у дорослих.Клінічна фармакологіяПротисудомний препарат.Показання до застосуванняПарціальні та генералізовані тоніко-клонічні судомні напади (частіше у випадках резистентності до лікування іншими протисудомними засобами).Протипоказання до застосуванняТяжкі порушення функції печінки, підвищена чутливість до ламотриджину.Вагітність та лактаціяКлінічні дані щодо безпеки застосування ламотриджину при вагітності та в період лактації недостатні. При вирішенні необхідності застосування при вагітності слід порівняти очікувану користь терапії для матері та потенційний ризик для плода. Попередні дані показують, що ламотриджин проникає в грудне молоко концентрації, що становить 40-45% від концентрації в плазмі. У невеликої кількості немовлят, матері яких отримували ламотриджин, не відзначено побічної дії. Застосування у дітей Не слід застосовувати ламотриджин у дітей віком до 2 років.Побічна діяЗ боку ЦНС: головний біль, запаморочення, сонливість, порушення сну, почуття втоми, агресивність, сплутаність свідомості. З боку травної системи: нудота, порушення функції печінки. З боку системи кровотворення: ; лейкопенія, тромбоцитопенія. Алергічні реакції: шкірний висип (зазвичай макуло-папульозний), ангіоневротичний набряк, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, лімфаденопатія.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з протисудомними засобами – індукторами метаболізму в печінці (в т.ч. з фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом, примідоном) пришвидшується метаболізм ламотриджину. При одночасному застосуванні ламотриджину та карбамазепіну або фенітоїну відбувається зменшення T1/2; ламотриджину. Є повідомлення про запаморочення, атаксії, диплопії, нечіткість зору та нудоту у пацієнтів, які приймають карбамазепін після початку лікування ламотриджином. Внаслідок інгібування мікросомальних ферментів печінки під впливом вальпроату натрію, при одночасному застосуванні сповільнюється метаболізм ламотриджину, збільшується T1/2; ламотриджину.Спосіб застосування та дозиПри прийомі внутрішньо для дорослих та дітей старше 12 років початкова разова доза становить 25-50 мг, підтримуючі дози – 100-200 мг на добу. У поодиноких випадках можуть знадобитися дози 500-700 мг на добу. Для дітей віком від 2 до 12 років початкова доза становить 0.2-2 мг/кг/сут, підтримуюча - 1-15 мг/кг/сут. Максимальна добова доза для дітей віком від 2 до 12 років, залежно від схеми лікування, що становить, становить 200-400 мг. Частота прийому, інтервали між прийомами при підвищенні дози залежать від схеми лікування, що застосовується, реакції пацієнта на проведене лікування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю застосовують у пацієнтів із нирковою недостатністю. Не слід застосовувати ламотриджин у пацієнтів похилого віку. З появою виражених шкірних алергічних реакцій застосування ламотриджину слід припинити. При раптовій відміні ламотриджину можливе посилення проявів епілепсії, тому необхідно поступово припиняти лікування, зменшуючи дозу протягом 2 тижнів. При одночасному застосуванні з карбамазепіном можливі запаморочення, диплопія, атаксія, порушення зору, нудота. Ці явища зазвичай проходять при зменшенні дози карбамазепіну. Не слід застосовувати ламотриджин у дітей віком до 2 років. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування спостерігається уповільнення швидкості психомоторних реакцій. Це необхідно враховувати особам, які займаються потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної уваги та швидких психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки – 1 таб.: ламотриджин 200 мг. * - ;непатентоване міжнародне найменування, рекомендоване ВООЗ - ламотригін. 15 шт. - упаковки осередкові контурні (2) - пачки картонні.Фармакотерапевтична групаПротисудомний засіб. Механізм дії пов'язаний із впливом на потенціалзалежні натрієві канали пресинаптичної мембрани. Це призводить до зменшення виділення в синаптичну щілину медіаторів, насамперед глутамату - збуджуючої амінокислоти, яка відіграє важливу роль у формуванні епілептичних розрядів у головному мозку.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо ламотриджин швидко і повністю абсорбується із ШКТ. C max у плазмі досягається приблизно через 2.5 год. Зв'язування з білками плазми становить 55%. Зазнає інтенсивного метаболізму з утворенням основного метаболіту N-глюкуроніду. T1/2; у дорослих становить в середньому 29 год. Виводиться нирками головним чином у вигляді метаболіту; близько 8% активної речовини виводиться у незміненому вигляді. T1/2; у дітей менше, ніж у дорослих.Клінічна фармакологіяПротисудомний препарат.Показання до застосуванняПарціальні та генералізовані тоніко-клонічні судомні напади (частіше у випадках резистентності до лікування іншими протисудомними засобами).Протипоказання до застосуванняТяжкі порушення функції печінки, підвищена чутливість до ламотриджину.Вагітність та лактаціяКлінічні дані щодо безпеки застосування ламотриджину при вагітності та в період лактації недостатні. При вирішенні необхідності застосування при вагітності слід порівняти очікувану користь терапії для матері та потенційний ризик для плода. Попередні дані показують, що ламотриджин проникає в грудне молоко концентрації, що становить 40-45% від концентрації в плазмі. У невеликої кількості немовлят, матері яких отримували ламотриджин, не відзначено побічної дії. Застосування у дітей Не слід застосовувати ламотриджин у дітей віком до 2 років.Побічна діяЗ боку ЦНС: головний біль, запаморочення, сонливість, порушення сну, почуття втоми, агресивність, сплутаність свідомості. З боку травної системи: нудота, порушення функції печінки. З боку системи кровотворення: ; лейкопенія, тромбоцитопенія. Алергічні реакції: шкірний висип (зазвичай макуло-папульозний), ангіоневротичний набряк, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, лімфаденопатія.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з протисудомними засобами – індукторами метаболізму в печінці (в т.ч. з фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом, примідоном) пришвидшується метаболізм ламотриджину. При одночасному застосуванні ламотриджину та карбамазепіну або фенітоїну відбувається зменшення T1/2; ламотриджину. Є повідомлення про запаморочення, атаксії, диплопії, нечіткість зору та нудоту у пацієнтів, які приймають карбамазепін після початку лікування ламотриджином. Внаслідок інгібування мікросомальних ферментів печінки під впливом вальпроату натрію, при одночасному застосуванні сповільнюється метаболізм ламотриджину, збільшується T1/2; ламотриджину.Спосіб застосування та дозиПри прийомі внутрішньо для дорослих та дітей старше 12 років початкова разова доза становить 25-50 мг, підтримуючі дози – 100-200 мг на добу. У поодиноких випадках можуть знадобитися дози 500-700 мг на добу. Для дітей віком від 2 до 12 років початкова доза становить 0.2-2 мг/кг/сут, підтримуюча - 1-15 мг/кг/сут. Максимальна добова доза для дітей віком від 2 до 12 років, залежно від схеми лікування, що становить, становить 200-400 мг. Частота прийому, інтервали між прийомами при підвищенні дози залежать від схеми лікування, що застосовується, реакції пацієнта на проведене лікування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю застосовують у пацієнтів із нирковою недостатністю. Не слід застосовувати ламотриджин у пацієнтів похилого віку. З появою виражених шкірних алергічних реакцій застосування ламотриджину слід припинити. При раптовій відміні ламотриджину можливе посилення проявів епілепсії, тому необхідно поступово припиняти лікування, зменшуючи дозу протягом 2 тижнів. При одночасному застосуванні з карбамазепіном можливі запаморочення, диплопія, атаксія, порушення зору, нудота. Ці явища зазвичай проходять при зменшенні дози карбамазепіну. Не слід застосовувати ламотриджин у дітей віком до 2 років. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування спостерігається уповільнення швидкості психомоторних реакцій. Це необхідно враховувати особам, які займаються потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної уваги та швидких психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки – 1 таб.: ламотриджин 25 мг. * - ;непатентоване міжнародне найменування, рекомендоване ВООЗ - ламотригін. 15 шт. - упаковки осередкові контурні (2) - пачки картонні.Фармакотерапевтична групаПротисудомний засіб. Механізм дії пов'язаний із впливом на потенціалзалежні натрієві канали пресинаптичної мембрани. Це призводить до зменшення виділення в синаптичну щілину медіаторів, насамперед глутамату - збуджуючої амінокислоти, яка відіграє важливу роль у формуванні епілептичних розрядів у головному мозку.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо ламотриджин швидко і повністю абсорбується із ШКТ. C max у плазмі досягається приблизно через 2.5 год. Зв'язування з білками плазми становить 55%. Зазнає інтенсивного метаболізму з утворенням основного метаболіту N-глюкуроніду. T1/2; у дорослих становить в середньому 29 год. Виводиться нирками головним чином у вигляді метаболіту; близько 8% активної речовини виводиться у незміненому вигляді. T1/2; у дітей менше, ніж у дорослих.Клінічна фармакологіяПротисудомний препарат.Показання до застосуванняПарціальні та генералізовані тоніко-клонічні судомні напади (частіше у випадках резистентності до лікування іншими протисудомними засобами).Протипоказання до застосуванняТяжкі порушення функції печінки, підвищена чутливість до ламотриджину.Вагітність та лактаціяКлінічні дані щодо безпеки застосування ламотриджину при вагітності та в період лактації недостатні. При вирішенні необхідності застосування при вагітності слід порівняти очікувану користь терапії для матері та потенційний ризик для плода. Попередні дані показують, що ламотриджин проникає в грудне молоко концентрації, що становить 40-45% від концентрації в плазмі. У невеликої кількості немовлят, матері яких отримували ламотриджин, не відзначено побічної дії. Застосування у дітей Не слід застосовувати ламотриджин у дітей віком до 2 років.Побічна діяЗ боку ЦНС: головний біль, запаморочення, сонливість, порушення сну, почуття втоми, агресивність, сплутаність свідомості. З боку травної системи: нудота, порушення функції печінки. З боку системи кровотворення: ; лейкопенія, тромбоцитопенія. Алергічні реакції: шкірний висип (зазвичай макуло-папульозний), ангіоневротичний набряк, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, лімфаденопатія.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з протисудомними засобами – індукторами метаболізму в печінці (в т.ч. з фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом, примідоном) пришвидшується метаболізм ламотриджину. При одночасному застосуванні ламотриджину та карбамазепіну або фенітоїну відбувається зменшення T1/2; ламотриджину. Є повідомлення про запаморочення, атаксії, диплопії, нечіткість зору та нудоту у пацієнтів, які приймають карбамазепін після початку лікування ламотриджином. Внаслідок інгібування мікросомальних ферментів печінки під впливом вальпроату натрію, при одночасному застосуванні сповільнюється метаболізм ламотриджину, збільшується T1/2; ламотриджину.Спосіб застосування та дозиПри прийомі внутрішньо для дорослих та дітей старше 12 років початкова разова доза становить 25-50 мг, підтримуючі дози – 100-200 мг на добу. У поодиноких випадках можуть знадобитися дози 500-700 мг на добу. Для дітей віком від 2 до 12 років початкова доза становить 0.2-2 мг/кг/сут, підтримуюча - 1-15 мг/кг/сут. Максимальна добова доза для дітей віком від 2 до 12 років, залежно від схеми лікування, що становить, становить 200-400 мг. Частота прийому, інтервали між прийомами при підвищенні дози залежать від схеми лікування, що застосовується, реакції пацієнта на проведене лікування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю застосовують у пацієнтів із нирковою недостатністю. Не слід застосовувати ламотриджин у пацієнтів похилого віку. З появою виражених шкірних алергічних реакцій застосування ламотриджину слід припинити. При раптовій відміні ламотриджину можливе посилення проявів епілепсії, тому необхідно поступово припиняти лікування, зменшуючи дозу протягом 2 тижнів. При одночасному застосуванні з карбамазепіном можливі запаморочення, диплопія, атаксія, порушення зору, нудота. Ці явища зазвичай проходять при зменшенні дози карбамазепіну. Не слід застосовувати ламотриджин у дітей віком до 2 років. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування спостерігається уповільнення швидкості психомоторних реакцій. Це необхідно враховувати особам, які займаються потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної уваги та швидких психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки – 1 таб.: ламотриджин 50 мг. * - ;непатентоване міжнародне найменування, рекомендоване ВООЗ - ламотригін. 15 шт. - упаковки осередкові контурні (2) - пачки картонні.Фармакотерапевтична групаПротисудомний засіб. Механізм дії пов'язаний із впливом на потенціалзалежні натрієві канали пресинаптичної мембрани. Це призводить до зменшення виділення в синаптичну щілину медіаторів, насамперед глутамату - збуджуючої амінокислоти, яка відіграє важливу роль у формуванні епілептичних розрядів у головному мозку.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо ламотриджин швидко і повністю абсорбується із ШКТ. C max у плазмі досягається приблизно через 2.5 год. Зв'язування з білками плазми становить 55%. Зазнає інтенсивного метаболізму з утворенням основного метаболіту N-глюкуроніду. T1/2; у дорослих становить в середньому 29 год. Виводиться нирками головним чином у вигляді метаболіту; близько 8% активної речовини виводиться у незміненому вигляді. T1/2; у дітей менше, ніж у дорослих.Клінічна фармакологіяПротисудомний препарат.Показання до застосуванняПарціальні та генералізовані тоніко-клонічні судомні напади (частіше у випадках резистентності до лікування іншими протисудомними засобами).Протипоказання до застосуванняТяжкі порушення функції печінки, підвищена чутливість до ламотриджину.Вагітність та лактаціяКлінічні дані щодо безпеки застосування ламотриджину при вагітності та в період лактації недостатні. При вирішенні необхідності застосування при вагітності слід порівняти очікувану користь терапії для матері та потенційний ризик для плода. Попередні дані показують, що ламотриджин проникає в грудне молоко концентрації, що становить 40-45% від концентрації в плазмі. У невеликої кількості немовлят, матері яких отримували ламотриджин, не відзначено побічної дії. Застосування у дітей Не слід застосовувати ламотриджин у дітей віком до 2 років.Побічна діяЗ боку ЦНС: головний біль, запаморочення, сонливість, порушення сну, почуття втоми, агресивність, сплутаність свідомості. З боку травної системи: нудота, порушення функції печінки. З боку системи кровотворення: ; лейкопенія, тромбоцитопенія. Алергічні реакції: шкірний висип (зазвичай макуло-папульозний), ангіоневротичний набряк, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, лімфаденопатія.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з протисудомними засобами – індукторами метаболізму в печінці (в т.ч. з фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом, примідоном) пришвидшується метаболізм ламотриджину. При одночасному застосуванні ламотриджину та карбамазепіну або фенітоїну відбувається зменшення T1/2; ламотриджину. Є повідомлення про запаморочення, атаксії, диплопії, нечіткість зору та нудоту у пацієнтів, які приймають карбамазепін після початку лікування ламотриджином. Внаслідок інгібування мікросомальних ферментів печінки під впливом вальпроату натрію, при одночасному застосуванні сповільнюється метаболізм ламотриджину, збільшується T1/2; ламотриджину.Спосіб застосування та дозиПри прийомі внутрішньо для дорослих та дітей старше 12 років початкова разова доза становить 25-50 мг, підтримуючі дози – 100-200 мг на добу. У поодиноких випадках можуть знадобитися дози 500-700 мг на добу. Для дітей віком від 2 до 12 років початкова доза становить 0.2-2 мг/кг/сут, підтримуюча - 1-15 мг/кг/сут. Максимальна добова доза для дітей віком від 2 до 12 років, залежно від схеми лікування, що становить, становить 200-400 мг. Частота прийому, інтервали між прийомами при підвищенні дози залежать від схеми лікування, що застосовується, реакції пацієнта на проведене лікування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗ обережністю застосовують у пацієнтів із нирковою недостатністю. Не слід застосовувати ламотриджин у пацієнтів похилого віку. З появою виражених шкірних алергічних реакцій застосування ламотриджину слід припинити. При раптовій відміні ламотриджину можливе посилення проявів епілепсії, тому необхідно поступово припиняти лікування, зменшуючи дозу протягом 2 тижнів. При одночасному застосуванні з карбамазепіном можливі запаморочення, диплопія, атаксія, порушення зору, нудота. Ці явища зазвичай проходять при зменшенні дози карбамазепіну. Не слід застосовувати ламотриджин у дітей віком до 2 років. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування спостерігається уповільнення швидкості психомоторних реакцій. Це необхідно враховувати особам, які займаються потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної уваги та швидких психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Активна речовина: Габапентин 300 мг. Допоміжні речовини: стеарат магнію, крохмаль прежелатинізований, тальк, лактози моногідрат. Склад кришечки желатинової капсули: барвник заліза оксид червоний (Е172), барвник заліза оксид жовтий (Е172), титану діоксид (Е171), желатин. Склад корпусу желатинової капсули: барвник заліза оксид червоний (Е172), барвник заліза оксид жовтий (Е172), титану діоксид (Е171), желатин. 10 шт. - блістери (10) - пачки картонні.Опис лікарської формиКапсули; тверді желатинові, Coni-Snap®, розмір №1, з кришечкою рожево-коричневого кольору та корпусом світло-жовтого кольору; вміст капсул – білий або майже білий кристалічний порошок.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний препарат. Габапентин подібний структурою з нейротрансмітером гамма-аміномасляною кислотою (ГАМК). Є ліпофільною речовиною. Однак його механізм дії відрізняється від такого деяких інших препаратів, що взаємодіють з ГАМК-рецепторами, включаючи препарати вальпроєвої кислоти, барбітурати, бензодіазепіни, інгібітори ГАМК-трансферази, інгібітори захоплення ГАМК, агоністи ГАМК і пролікарські форми ГАМК і він не має ГАМК не впливає на захоплення та метаболізм ГАМК. Попередні дослідження свідчать про те, що габапентин зв'язується з α2-δ субодиницею потенціалзалежних кальцієвих каналів і пригнічує потік іонів кальцію, що відіграє важливу роль у виникненні нейропатичного болю. Іншими механізмами, що беруть участь у дії габапентину при нейропатичному болю є:зменшення глутаматзалежної загибелі нейронів, збільшення синтезу ГАМК, пригнічення вивільнення нейротрансмітерів моноамінової групи. Габапентин у клінічно значущих концентраціях не зв'язується з рецепторами інших поширених препаратів або трансмітерів, включаючи рецептори ГАМКА і ГАМКВ, бензодіазепінові, глутамату, гліцину або N-метил-D-аспартату (NMDA). На відміну від фенітоїну та карбамазепіну габапентин не взаємодіє з натрієвими каналами; in vitro. Габапентин частково послаблював ефекти агоніста глутаматних NMDA-рецепторів у деяких тестах in vitro, але тільки в концентрації більше 100 мкмоль, яка не досягається in vivo. Габапентин дещо зменшує викид моноамінових нейротрансмітерів і модифікує активність ферментів ГАМК-синтетази та глутамат-синтетази; in vitro. Застосування габапентину у щурів призводило до підвищення обміну ГАМК у деяких ділянках головного мозку; цей ефект був подібний до такого вальпроєвої кислоти, хоча спостерігався в інших ділянках головного мозку. Значення цих ефектів габапентину для його протисудомної активності не встановлено. У тварин габапентин легко проникає в тканину головного мозку і попереджає судоми, спричинені максимальним електрошоком.хімічними препаратами, включаючи інгібітори синтезу ГАМК, також зумовлені генетичними чинниками.ФармакокінетикаВсмоктування Швидка абсорбція. Після прийому внутрішньо С max досягається через 3 ч. При повторному введенні С max досягається приблизно на 1 год швидше, ніж при одноразовому прийомі. Біодоступність габапентину не є пропорційною дозі: знижується при збільшенні дози. Абсолютна біодоступність габапентину у капсулах становить близько 60%. Прийом їжі (в т.ч. з високим вмістом жирів) не істотно впливає на фармакокінетику, у таких випадках відбувається збільшення AUC і С max ;на 14%. При прийомі препарату в дозі 300-4800 мг середні величини Сmax і AUC зростають у міру збільшення дози. Відхилення від лінійності для обох показників дуже невелике при дозах, що не перевищують 600 мг; при високих дозах збільшення менш значне. Фармакокінетичні параметри габапентину при повторному прийомі препарату кожні 8 годин наведено у таблиці 1. Таблиця 1. Показник 300 мг (n=7) 400 мг (n=11) З max; (мкг/мл) 4.02 (24) 5.50 (21) Т max; (ч) 2.7 (18) 2.1 (47) T 1/2 ; (ч) 5.2 (12) 6.1 (не опр.) AUC (мкг×год/мл) 24.8 (24) 33.3 (20) Кількість габапентину, виведеного із сечею (%) відсутня 63.6 (14) Розподіл Габапентин практично не зв'язується з білками плазми (менше 3%), V d ; - 57.7 л. Концентрація в спинномозковій рідині становить 20% від Css ; у плазмі. Проникає через гематоенцефалічний бар'єр, виділяється з грудним молоком. Метаболізм Габапентин практично не метаболізується в організмі людини і не індукує окисних ферментів печінки зі змішаною функцією, що беруть участь у метаболізмі лікарських засобів. Виведення Виведення з плазми після внутрішньовенного введення має лінійний характер. T 1/2 ; - 5-7 год, не залежить від дози. Константа швидкості виведення, плазмовий кліренс та нирковий кліренс габапентину прямо пропорційні КК. Габапентин виводиться нирками у незміненому вигляді. Видаляється із плазми при гемодіалізі. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках Плазмовий кліренс габапентину знижується у пацієнтів похилого віку та у пацієнтів з порушенням функції нирок. При КК менше 30 мл/хв T 1/2; становить близько 52 годин. У пацієнтів з порушенням функції нирок та пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, рекомендується корекція дози. Після прийому внутрішньо габапентину одноразово плазмова концентрація препарату у дітей віком від 4 до 12 років подібна до такої у дорослих пацієнтів. При повторних прийомах рівноважний стан досягався через 1-2 дні та зберігався протягом усього курсу лікування.Клінічна фармакологіяПротисудомний препарат.Показання до застосуванняПарціальні судоми з вторинною генералізацією або без неї у дорослих та дітей старше 12 років як монотерапія або додаткова терапія; парціальні судоми з вторинною генералізацією або без неї у дітей віком від 3 до 12 років як додаткова терапія; нейропатичний біль у пацієнтів старше 18 років (ефективність та безпека у пацієнтів віком до 18 років не встановлені).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до компонентів препарату; гострий панкреатит; монотерапія у дітей віком від 3 до 12 років; дитячий вік до 3 років; період лактації (грудного вигодовування); недостатність лактази, непереносимість лактози, мальабсорбція глюкози/галактози (лікарська форма препарату містить лактозу). З обережністю: ниркова недостатність.Вагітність та лактаціяДані про застосування препарату у вагітних відсутні, тому Тебантин слід застосовувати при вагітності тільки в тому випадку, якщо передбачувана користь для матері перевищує можливий ризик для плода. Габапентин виводиться із грудним молоком. Вплив габапентину на дітей, які перебувають на грудному вигодовуванні невідомий, тому під час годування груддю Тебантин® слід призначати тільки в тому випадку, якщо користь для матері явно переважує ризик для немовляти. Застосування у дітей Протипоказаний у дітей віком до 3 років. Протипоказано застосування препарату Тебантин® як монотерапія у дітей віком від 3 до 12 років. Безпека та ефективність терапії нейропатичного болю у пацієнтів віком до 18 років не встановлені.Побічна діяПри лікуванні парціальних судом Загальні: біль у спині, біль у грудях, лихоманка, підвищена стомлюваність, грипоподібний синдром, астенія, нездужання. З боку нервової системи: ;сонливість, запаморочення, головний біль, амнезія, атаксія, депресія, емоційна лабільність, підвищена нервова збудливість, ністагм (дозозалежний), тремор, посмикування м'язів, гіперкінези, дизартрія, порушення координації, галюцинації, рухові дискінезія, дистонія), порушення мислення, сплутаність свідомості, тики, парестезії (дозозалежні), гіперкінезія, посилення, ослаблення або відсутність рефлексів, тривожність, неспокій, ворожість, безсоння. З боку травної системи: нудота, блювання, біль у животі, диспепсія, підвищення апетиту, сухість у роті або глотці, запор, діарея, ураження зубів, панкреатит, гепатит, жовтяниця, підвищення активності печінкових трансаміназ, метеоризм, анорексія, гінгівіт. З боку серцево-судинної системи: серцебиття, симптоми вазодилатації. При призначенні з іншими лікарськими засобами – підвищення артеріального тиску. З боку системи кровотворення: ; лейкопенія, тромбоцитопенія. З боку кістково-м'язової системи: ; артралгія, міалгія, переломи. З боку дихальної системи: фарингіт, риніт, при призначенні з іншими протиепілептичними лікарськими засобами - кашель, пневмонія. З боку органів чуття: порушення зору (амбліопія, диплопія), шум у вухах. З боку сечовивідної системи: ; нетримання сечі, гостра ниркова недостатність, при призначенні з іншими протиепілептичними лікарськими засобами – інфекція сечових шляхів. З боку статевої системи: імпотенція, збільшення в обсязі молочних залоз, гінекомастія. Алергічні реакції: шкірний висип, свербіж, кропив'янка, лихоманка, ангіоневротичний набряк, багатоформна ексудативна еритема (в т.ч. синдром Стівенса-Джонсона). Інші: пурпура, збільшення маси тіла, зміна кольору емалі зубів, набряк обличчя, периферичні набряки, генералізований набряк, акне, алопеція, коливання концентрації глюкози крові у хворих на цукровий діабет. При лікуванні нейропатичного болю Загальні: ;випадкові травми, астенія, біль у спині, грипоподібний синдром, головний біль, інфекції, біль різної локалізації. З боку травної системи: ;запор, діарея, диспепсія, сухість у роті, метеоризм, нудота, блювання, біль у животі. З боку нервової системи: порушення ходи, дезорієнтація, парестезії, сонливість, порушення мислення, тремор. З боку дихальної системи: ;задишка, фарингіт. Дерматологічні реакції: ; шкірний висип. З боку органів чуття: амбліопія. З боку обміну речовин: ; периферичні набряки, збільшення маси тіла. Крім того, у дітей молодше 12 років відзначалася ворожість та гіперкінезія при прийомі габапентину як додаткова терапія. Після різкого скасування терапії габапентином найчастіше відзначалися занепокоєння, безсоння, нудота, біль різної локалізації, підвищене потовиділення.Взаємодія з лікарськими засобамиПротиепілептичні препарати: взаємодії між габапентином і фенітоїном, карбамазепіном, вальпроєвою кислотою і фенобарбіталом не відзначено. Фармакокінетика габапентину в рівноважному стані однакова у здорових людей та пацієнтів, які отримують інші протиепілептичні засоби. Пероральні контрацептивні препарати: габапентин не впливає на фармакокінетику та ефективність пероральних контрацептивних препаратів, що містять норетистерон та/або етинілестрадіол. Однак зменшення/припинення контрацептивного ефекту цих лікарських засобів можливе при комбінуванні препарату Тебантин з іншими протиепілептичними засобами, що знижують ефективність пероральних контрацептивних засобів. Антациди: засоби, що нейтралізують кислотність шлунка, що містять магній або алюміній, зменшують біодоступність габапентину на 24%. Капсули Тебантин слід приймати через 2 години після прийому антацидів. Циметидин: при комбінації циметидину з габапентином дещо зменшується виведення останнього нирками, що, ймовірно, не має клінічного значення. Інші препарати, що впливають на ЦНС, а також етанол, здатні посилювати побічні ефекти габапентину на ЦНС (наприклад, сонливість, атаксія). Пробенецид; не впливає на ниркову екскрецію габапентину. Морфін: ;при сумісному прийомі габапентину і морфіну, коли морфін у вигляді капсул з контрольованим вивільненням по 60 мг був прийнятий за 2 години до прийому габапентину, спостерігалося збільшення АUS габапентину на 44%, порівняно з монотерапією габапентином, що супроводжувалося і підвищенням (холодовий пресорний тест). Клінічне значення цих змін встановлено. При застосуванні габапентину через 2 години після введення морфіну не спостерігалося змін фармакокінетичних параметрів морфіну. Побічні ефекти морфіну при сумісному застосуванні з габапентином не відрізнялися від таких, що спостерігаються при прийомі морфіну з плацебо. Лабораторні результати визначення білка в сечі: при додаванні габапентину до інших протисудомних засобів були зареєстровані хибнопозитивні результати при визначенні загального білка в сечі за допомогою напівкількісних тестів. При отриманні позитивних результатів за допомогою таких тестів рекомендується користуватися більш специфічним методом преципітації сульфосаліцилової кислоти або біуретової проби.Спосіб застосування та дозиТебантин ® призначають внутрішньо незалежно від прийому їжі або разом з їжею. Капсули слід приймати не розжовуючи з достатньою кількістю рідини. При триразовому введенні слід враховувати, що час між двома дозами не повинен перевищувати 12 год. При ;парціальних судомах ;у ;дорослих та дітей старше 12 років протиепілептичний ефект забезпечується при застосуванні препарату в дозі 900-1200 мг на добу. Оптимальний терапевтичний ефект досягається протягом декількох днів після титрування. Рекомендовані схеми дозування: А.; 1-й день - 300 мг габапентину на добу (по 300 мг 1 раз на добу або по 100 мг 3 рази на добу). У 2-й день - 600 мг габапентину на добу (по 300 мг 2 рази на добу або по 200 мг 3 рази на добу). У 3-й день – 900 мг габапентину на добу (по 300 мг 3 рази на добу). На 4 день добову дозу можна збільшити до 1200 мг, розподіливши на 3 прийоми на добу (по 400 мг 3 рази на добу). або Б. Альтернативний режим дозування: вихідна доза в перший день - по 300 мг 3 рази, тобто. 900 мг/добу. Потім добова доза може бути збільшена до 1200 мг. Залежно від отриманого ефекту дозу можна збільшувати на 300-400 мг на добу, але не перевищуючи загальної добової дози 2400 мг (3 прийоми), що пов'язано з недостатньою кількістю даних про ефективність та безпеку застосування препарату у більш високих дозах. Застосування препарату в якості додаткової терапії; у дітей у віці 3-12 років і масі тіла більше 17 кг У зв'язку з недостатніми даними про ефективність та безпеку, препарат не рекомендується дітям молодше 3 років і не рекомендується дітям віком від 3 до 12 років як монотерапія. Рекомендована добова доза препарату становить 25-35 мг/кг/добу на 3 прийоми. У таблиці 2 представлені добові дози габапентину, що рекомендуються, залежно від маси тіла дитини. Ефективна терапевтична доза досягається титруванням за такою схемою: 1-й день - 10 мг/кг/добу 2-й день - 20 мг/кг/добу 3-й день - 30 мг/кг/сут, згідно з наведеним у таблиці методом. Потім, при необхідності, добову дозу габапентину можна підвищувати до 35 мг/кг/добу за 3 прийоми. Дані довгострокових клінічних досліджень підтвердили хорошу переносимість габапентину у дозах 40-50 мг/кг/добу. Таблиця 2. Початкові дози габапентину для дітей віком 3-12 років та масою тіла понад 17 кг Маса тіла (кг) Добова доза Перший день Другий день Третій день 17-25 600 мг 200 мг (1 раз на добу) 200 мг (2 рази на добу) 200 мг (3 рази на добу) ≥26 900 мг 300 мг (1 раз на добу) 300 мг (2 рази на добу) 300 мг (3 рази на добу) Таблиця 3. Підтримуючі дози габапентину для дітей віком 3-12 років та масою тіла понад 17 кг Маса тіла (кг) Загальна добова доза (мг) 17-25 600 26-36 900 37-50 1200 51-72 1800 При лікуванні ;нейропатичного болю ;у дорослих (старше 18 років) ;оптимальна терапевтична доза препарату Тебантин ® ;встановлюється шляхом титрування з урахуванням ефективності та переносимості. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта максимальна доза може досягати 3600 мг на добу. Рекомендовані схеми дозування: А.; 1-й день - 300 мг габапентину на добу (по 300 мг 1 раз на добу або по 100 мг 3 рази на добу). У 2-й день - 600 мг габапентину на добу (по 300 мг 2 рази на добу або по 200 мг 3 рази на добу). У 3-й день – 900 мг габапентину на добу (по 300 мг 3 рази на добу). або Б. Альтернативний режим дозування при інтенсивному болю: початкова доза в 1-й день - по 300 мг 3 рази, тобто. 900 мг/добу. Потім протягом 7 днів добову дозу можна збільшити до 1800 мг на добу. У деяких випадках для досягнення бажаного аналгетичного ефекту дозу можна збільшувати максимально до 3600 мг на добу, розподіливши її на 3 прийоми. У клінічних дослідженнях протягом першого тижня дозу збільшували до 1800 мг, а за другий та третій тижні – відповідно до 2400 мг та 3600 мг. Ослабленим хворим, пацієнтам з низькою масою тіла або перенесли трансплантацію органів дозу можна підвищувати строго на 100 мг на добу. Пацієнтам похилого віку; відповідно до вікового зниження КК, пацієнтам з нирковою недостатністю (КК менше 80 мл/хв), а також пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі, терапевтичну дозу слід підбирати індивідуально (таблиця 4). Таблиця 4. Рекомендовані дози габапентину у разі порушення функції нирок. КК (мл/хв) Добова доза габапентину (мг)* ≥80 мл/хв 900-2400 50-79 600-1800 30-49 300-900 15-29 150**-600 <15 150**-300 * Добову дозу слід ділити на 3 прийоми ** приймати через день по 100 мг препарату 3 рази на добу. Пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі і раніше не приймали габапентин, рекомендується призначити насичувальну дозу, рівну 300-400 мг, потім через кожні 4 години сеансу гемодіалізу призначати по 200-300 мг препарату. У дні, вільні від діалізу, габапентин приймати не можна.ПередозуванняСимптоми: запаморочення, двоїння в очах, порушення мови, сонливість, летаргія та діарея. Симптоми гострого, загрозливого для життя отруєння не спостерігалися навіть після добового прийому 49 г препарату. Лікування: проведення симптоматичної терапії. Пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю може бути показаний гемодіаліз.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ процесі підбору оптимальної терапевтичної дози немає потреби у вимірюванні концентрації препарату у плазмі. Препарат є неефективним для лікування абсансних епілептичних нападів. При застосуванні габапентину необхідний контроль рівня глюкози у крові у пацієнтів з цукровим діабетом; іноді виникає потреба у зміні дози гіпоглікемічного препарату. При появі перших ознак гострого панкреатиту (тривалі біль у черевній порожнині, нудота, повторне блювання) слід припинити лікування габапентином. Слід провести ретельне обстеження пацієнта (клінічні та лабораторні тести) з метою ранньої діагностики гострого панкреатиту. При непереносимості лактози слід враховувати, що 1 капс. (100 мг) містить 22.14 мг лактози, 1 капс. (300 мг) – 66.42 мг лактози, а 1 капс. (400 мг) – 88.56 мг лактози. У разі необхідності знижувати дозу, скасовувати препарат або замінювати на інший альтернативний засіб слід поступово протягом мінімум 1 тижня. Різке припинення терапії може спровокувати епілептичний статус. У разі прояву у дорослих сонливості, атаксії, запаморочення, підвищеної стомлюваності, нудоти та/або блювання, збільшення маси тіла, а у дітей сонливості, гіперкінезії та ворожості слід припинити прийом препарату та проконсультуватися з лікарем. Використання у педіатрії Безпека та ефективність застосування габапентину у дітей у віці до 3 років як додаткової терапії епілепсії і у дітей віком до 12 років як монотерапії не встановлені. Безпека та ефективність терапії нейропатичного болю у пацієнтів; у віці до 18 років; не встановлені. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами У період лікування пацієнтам необхідно утримуватися від керування автотранспортом та заняттями потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Активна речовина: Габапентин 300 мг. Допоміжні речовини: стеарат магнію, крохмаль прежелатинізований, тальк, лактози моногідрат. Склад кришечки желатинової капсули: барвник заліза оксид червоний (Е172), барвник заліза оксид жовтий (Е172), титану діоксид (Е171), желатин. Склад корпусу желатинової капсули: барвник заліза оксид червоний (Е172), барвник заліза оксид жовтий (Е172), титану діоксид (Е171), желатин. 10 шт. - блістери (5) - пачки картонні.Опис лікарської формиКапсули; тверді желатинові, Coni-Snap®, розмір №1, з кришечкою рожево-коричневого кольору та корпусом світло-жовтого кольору; вміст капсул – білий або майже білий кристалічний порошок.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний препарат. Габапентин подібний структурою з нейротрансмітером гамма-аміномасляною кислотою (ГАМК). Є ліпофільною речовиною. Однак його механізм дії відрізняється від такого деяких інших препаратів, що взаємодіють з ГАМК-рецепторами, включаючи препарати вальпроєвої кислоти, барбітурати, бензодіазепіни, інгібітори ГАМК-трансферази, інгібітори захоплення ГАМК, агоністи ГАМК і пролікарські форми ГАМК і він не має ГАМК не впливає на захоплення та метаболізм ГАМК. Попередні дослідження свідчать про те, що габапентин зв'язується з α2-δ субодиницею потенціалзалежних кальцієвих каналів і пригнічує потік іонів кальцію, що відіграє важливу роль у виникненні нейропатичного болю. Іншими механізмами, що беруть участь у дії габапентину при нейропатичному болю є:зменшення глутаматзалежної загибелі нейронів, збільшення синтезу ГАМК, пригнічення вивільнення нейротрансмітерів моноамінової групи. Габапентин у клінічно значущих концентраціях не зв'язується з рецепторами інших поширених препаратів або трансмітерів, включаючи рецептори ГАМКА і ГАМКВ, бензодіазепінові, глутамату, гліцину або N-метил-D-аспартату (NMDA). На відміну від фенітоїну та карбамазепіну габапентин не взаємодіє з натрієвими каналами; in vitro. Габапентин частково послаблював ефекти агоніста глутаматних NMDA-рецепторів у деяких тестах in vitro, але тільки в концентрації більше 100 мкмоль, яка не досягається in vivo. Габапентин дещо зменшує викид моноамінових нейротрансмітерів і модифікує активність ферментів ГАМК-синтетази та глутамат-синтетази; in vitro. Застосування габапентину у щурів призводило до підвищення обміну ГАМК у деяких ділянках головного мозку; цей ефект був подібний до такого вальпроєвої кислоти, хоча спостерігався в інших ділянках головного мозку. Значення цих ефектів габапентину для його протисудомної активності не встановлено. У тварин габапентин легко проникає в тканину головного мозку і попереджає судоми, спричинені максимальним електрошоком.хімічними препаратами, включаючи інгібітори синтезу ГАМК, також зумовлені генетичними чинниками.ФармакокінетикаВсмоктування Швидка абсорбція. Після прийому внутрішньо С max досягається через 3 ч. При повторному введенні С max досягається приблизно на 1 год швидше, ніж при одноразовому прийомі. Біодоступність габапентину не є пропорційною дозі: знижується при збільшенні дози. Абсолютна біодоступність габапентину у капсулах становить близько 60%. Прийом їжі (в т.ч. з високим вмістом жирів) не істотно впливає на фармакокінетику, у таких випадках відбувається збільшення AUC і С max ;на 14%. При прийомі препарату в дозі 300-4800 мг середні величини Сmax і AUC зростають у міру збільшення дози. Відхилення від лінійності для обох показників дуже невелике при дозах, що не перевищують 600 мг; при високих дозах збільшення менш значне. Фармакокінетичні параметри габапентину при повторному прийомі препарату кожні 8 годин наведено у таблиці 1. Таблиця 1. Показник 300 мг (n=7) 400 мг (n=11) З max; (мкг/мл) 4.02 (24) 5.50 (21) Т max; (ч) 2.7 (18) 2.1 (47) T 1/2 ; (ч) 5.2 (12) 6.1 (не опр.) AUC (мкг×год/мл) 24.8 (24) 33.3 (20) Кількість габапентину, виведеного із сечею (%) відсутня 63.6 (14) Розподіл Габапентин практично не зв'язується з білками плазми (менше 3%), V d ; - 57.7 л. Концентрація в спинномозковій рідині становить 20% від Css ; у плазмі. Проникає через гематоенцефалічний бар'єр, виділяється з грудним молоком. Метаболізм Габапентин практично не метаболізується в організмі людини і не індукує окисних ферментів печінки зі змішаною функцією, що беруть участь у метаболізмі лікарських засобів. Виведення Виведення з плазми після внутрішньовенного введення має лінійний характер. T 1/2 ; - 5-7 год, не залежить від дози. Константа швидкості виведення, плазмовий кліренс та нирковий кліренс габапентину прямо пропорційні КК. Габапентин виводиться нирками у незміненому вигляді. Видаляється із плазми при гемодіалізі. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках Плазмовий кліренс габапентину знижується у пацієнтів похилого віку та у пацієнтів з порушенням функції нирок. При КК менше 30 мл/хв T 1/2; становить близько 52 годин. У пацієнтів з порушенням функції нирок та пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, рекомендується корекція дози. Після прийому внутрішньо габапентину одноразово плазмова концентрація препарату у дітей віком від 4 до 12 років подібна до такої у дорослих пацієнтів. При повторних прийомах рівноважний стан досягався через 1-2 дні та зберігався протягом усього курсу лікування.Клінічна фармакологіяПротисудомний препарат.Показання до застосуванняПарціальні судоми з вторинною генералізацією або без неї у дорослих та дітей старше 12 років як монотерапія або додаткова терапія; парціальні судоми з вторинною генералізацією або без неї у дітей віком від 3 до 12 років як додаткова терапія; нейропатичний біль у пацієнтів старше 18 років (ефективність та безпека у пацієнтів віком до 18 років не встановлені).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до компонентів препарату; гострий панкреатит; монотерапія у дітей віком від 3 до 12 років; дитячий вік до 3 років; період лактації (грудного вигодовування); недостатність лактази, непереносимість лактози, мальабсорбція глюкози/галактози (лікарська форма препарату містить лактозу). З обережністю: ниркова недостатність.Вагітність та лактаціяДані про застосування препарату у вагітних відсутні, тому Тебантин слід застосовувати при вагітності тільки в тому випадку, якщо передбачувана користь для матері перевищує можливий ризик для плода. Габапентин виводиться із грудним молоком. Вплив габапентину на дітей, які перебувають на грудному вигодовуванні невідомий, тому під час годування груддю Тебантин® слід призначати тільки в тому випадку, якщо користь для матері явно переважує ризик для немовляти. Застосування у дітей Протипоказаний у дітей віком до 3 років. Протипоказано застосування препарату Тебантин® як монотерапія у дітей віком від 3 до 12 років. Безпека та ефективність терапії нейропатичного болю у пацієнтів віком до 18 років не встановлені.Побічна діяПри лікуванні парціальних судом Загальні: біль у спині, біль у грудях, лихоманка, підвищена стомлюваність, грипоподібний синдром, астенія, нездужання. З боку нервової системи: ;сонливість, запаморочення, головний біль, амнезія, атаксія, депресія, емоційна лабільність, підвищена нервова збудливість, ністагм (дозозалежний), тремор, посмикування м'язів, гіперкінези, дизартрія, порушення координації, галюцинації, рухові дискінезія, дистонія), порушення мислення, сплутаність свідомості, тики, парестезії (дозозалежні), гіперкінезія, посилення, ослаблення або відсутність рефлексів, тривожність, неспокій, ворожість, безсоння. З боку травної системи: нудота, блювання, біль у животі, диспепсія, підвищення апетиту, сухість у роті або глотці, запор, діарея, ураження зубів, панкреатит, гепатит, жовтяниця, підвищення активності печінкових трансаміназ, метеоризм, анорексія, гінгівіт. З боку серцево-судинної системи: серцебиття, симптоми вазодилатації. При призначенні з іншими лікарськими засобами – підвищення артеріального тиску. З боку системи кровотворення: ; лейкопенія, тромбоцитопенія. З боку кістково-м'язової системи: ; артралгія, міалгія, переломи. З боку дихальної системи: фарингіт, риніт, при призначенні з іншими протиепілептичними лікарськими засобами - кашель, пневмонія. З боку органів чуття: порушення зору (амбліопія, диплопія), шум у вухах. З боку сечовивідної системи: ; нетримання сечі, гостра ниркова недостатність, при призначенні з іншими протиепілептичними лікарськими засобами – інфекція сечових шляхів. З боку статевої системи: імпотенція, збільшення в обсязі молочних залоз, гінекомастія. Алергічні реакції: шкірний висип, свербіж, кропив'янка, лихоманка, ангіоневротичний набряк, багатоформна ексудативна еритема (в т.ч. синдром Стівенса-Джонсона). Інші: пурпура, збільшення маси тіла, зміна кольору емалі зубів, набряк обличчя, периферичні набряки, генералізований набряк, акне, алопеція, коливання концентрації глюкози крові у хворих на цукровий діабет. При лікуванні нейропатичного болю Загальні: ;випадкові травми, астенія, біль у спині, грипоподібний синдром, головний біль, інфекції, біль різної локалізації. З боку травної системи: ;запор, діарея, диспепсія, сухість у роті, метеоризм, нудота, блювання, біль у животі. З боку нервової системи: порушення ходи, дезорієнтація, парестезії, сонливість, порушення мислення, тремор. З боку дихальної системи: ;задишка, фарингіт. Дерматологічні реакції: ; шкірний висип. З боку органів чуття: амбліопія. З боку обміну речовин: ; периферичні набряки, збільшення маси тіла. Крім того, у дітей молодше 12 років відзначалася ворожість та гіперкінезія при прийомі габапентину як додаткова терапія. Після різкого скасування терапії габапентином найчастіше відзначалися занепокоєння, безсоння, нудота, біль різної локалізації, підвищене потовиділення.Взаємодія з лікарськими засобамиПротиепілептичні препарати: взаємодії між габапентином і фенітоїном, карбамазепіном, вальпроєвою кислотою і фенобарбіталом не відзначено. Фармакокінетика габапентину в рівноважному стані однакова у здорових людей та пацієнтів, які отримують інші протиепілептичні засоби. Пероральні контрацептивні препарати: габапентин не впливає на фармакокінетику та ефективність пероральних контрацептивних препаратів, що містять норетистерон та/або етинілестрадіол. Однак зменшення/припинення контрацептивного ефекту цих лікарських засобів можливе при комбінуванні препарату Тебантин з іншими протиепілептичними засобами, що знижують ефективність пероральних контрацептивних засобів. Антациди: засоби, що нейтралізують кислотність шлунка, що містять магній або алюміній, зменшують біодоступність габапентину на 24%. Капсули Тебантин слід приймати через 2 години після прийому антацидів. Циметидин: при комбінації циметидину з габапентином дещо зменшується виведення останнього нирками, що, ймовірно, не має клінічного значення. Інші препарати, що впливають на ЦНС, а також етанол, здатні посилювати побічні ефекти габапентину на ЦНС (наприклад, сонливість, атаксія). Пробенецид; не впливає на ниркову екскрецію габапентину. Морфін: ;при сумісному прийомі габапентину і морфіну, коли морфін у вигляді капсул з контрольованим вивільненням по 60 мг був прийнятий за 2 години до прийому габапентину, спостерігалося збільшення АUS габапентину на 44%, порівняно з монотерапією габапентином, що супроводжувалося і підвищенням (холодовий пресорний тест). Клінічне значення цих змін встановлено. При застосуванні габапентину через 2 години після введення морфіну не спостерігалося змін фармакокінетичних параметрів морфіну. Побічні ефекти морфіну при сумісному застосуванні з габапентином не відрізнялися від таких, що спостерігаються при прийомі морфіну з плацебо. Лабораторні результати визначення білка в сечі: при додаванні габапентину до інших протисудомних засобів були зареєстровані хибнопозитивні результати при визначенні загального білка в сечі за допомогою напівкількісних тестів. При отриманні позитивних результатів за допомогою таких тестів рекомендується користуватися більш специфічним методом преципітації сульфосаліцилової кислоти або біуретової проби.Спосіб застосування та дозиТебантин ® призначають внутрішньо незалежно від прийому їжі або разом з їжею. Капсули слід приймати не розжовуючи з достатньою кількістю рідини. При триразовому введенні слід враховувати, що час між двома дозами не повинен перевищувати 12 год. При ;парціальних судомах ;у ;дорослих та дітей старше 12 років протиепілептичний ефект забезпечується при застосуванні препарату в дозі 900-1200 мг на добу. Оптимальний терапевтичний ефект досягається протягом декількох днів після титрування. Рекомендовані схеми дозування: А.; 1-й день - 300 мг габапентину на добу (по 300 мг 1 раз на добу або по 100 мг 3 рази на добу). У 2-й день - 600 мг габапентину на добу (по 300 мг 2 рази на добу або по 200 мг 3 рази на добу). У 3-й день – 900 мг габапентину на добу (по 300 мг 3 рази на добу). На 4 день добову дозу можна збільшити до 1200 мг, розподіливши на 3 прийоми на добу (по 400 мг 3 рази на добу). або Б. Альтернативний режим дозування: вихідна доза в перший день - по 300 мг 3 рази, тобто. 900 мг/добу. Потім добова доза може бути збільшена до 1200 мг. Залежно від отриманого ефекту дозу можна збільшувати на 300-400 мг на добу, але не перевищуючи загальної добової дози 2400 мг (3 прийоми), що пов'язано з недостатньою кількістю даних про ефективність та безпеку застосування препарату у більш високих дозах. Застосування препарату в якості додаткової терапії; у дітей у віці 3-12 років і масі тіла більше 17 кг У зв'язку з недостатніми даними про ефективність та безпеку, препарат не рекомендується дітям молодше 3 років і не рекомендується дітям віком від 3 до 12 років як монотерапія. Рекомендована добова доза препарату становить 25-35 мг/кг/добу на 3 прийоми. У таблиці 2 представлені добові дози габапентину, що рекомендуються, залежно від маси тіла дитини. Ефективна терапевтична доза досягається титруванням за такою схемою: 1-й день - 10 мг/кг/добу 2-й день - 20 мг/кг/добу 3-й день - 30 мг/кг/сут, згідно з наведеним у таблиці методом. Потім, при необхідності, добову дозу габапентину можна підвищувати до 35 мг/кг/добу за 3 прийоми. Дані довгострокових клінічних досліджень підтвердили хорошу переносимість габапентину у дозах 40-50 мг/кг/добу. Таблиця 2. Початкові дози габапентину для дітей віком 3-12 років та масою тіла понад 17 кг Маса тіла (кг) Добова доза Перший день Другий день Третій день 17-25 600 мг 200 мг (1 раз на добу) 200 мг (2 рази на добу) 200 мг (3 рази на добу) ≥26 900 мг 300 мг (1 раз на добу) 300 мг (2 рази на добу) 300 мг (3 рази на добу) Таблиця 3. Підтримуючі дози габапентину для дітей віком 3-12 років та масою тіла понад 17 кг Маса тіла (кг) Загальна добова доза (мг) 17-25 600 26-36 900 37-50 1200 51-72 1800 При лікуванні ;нейропатичного болю ;у дорослих (старше 18 років) ;оптимальна терапевтична доза препарату Тебантин ® ;встановлюється шляхом титрування з урахуванням ефективності та переносимості. Залежно від індивідуальної реакції пацієнта максимальна доза може досягати 3600 мг на добу. Рекомендовані схеми дозування: А.; 1-й день - 300 мг габапентину на добу (по 300 мг 1 раз на добу або по 100 мг 3 рази на добу). У 2-й день - 600 мг габапентину на добу (по 300 мг 2 рази на добу або по 200 мг 3 рази на добу). У 3-й день – 900 мг габапентину на добу (по 300 мг 3 рази на добу). або Б. Альтернативний режим дозування при інтенсивному болю: початкова доза в 1-й день - по 300 мг 3 рази, тобто. 900 мг/добу. Потім протягом 7 днів добову дозу можна збільшити до 1800 мг на добу. У деяких випадках для досягнення бажаного аналгетичного ефекту дозу можна збільшувати максимально до 3600 мг на добу, розподіливши її на 3 прийоми. У клінічних дослідженнях протягом першого тижня дозу збільшували до 1800 мг, а за другий та третій тижні – відповідно до 2400 мг та 3600 мг. Ослабленим хворим, пацієнтам з низькою масою тіла або перенесли трансплантацію органів дозу можна підвищувати строго на 100 мг на добу. Пацієнтам похилого віку; відповідно до вікового зниження КК, пацієнтам з нирковою недостатністю (КК менше 80 мл/хв), а також пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі, терапевтичну дозу слід підбирати індивідуально (таблиця 4). Таблиця 4. Рекомендовані дози габапентину у разі порушення функції нирок. КК (мл/хв) Добова доза габапентину (мг)* ≥80 мл/хв 900-2400 50-79 600-1800 30-49 300-900 15-29 150**-600 <15 150**-300 * Добову дозу слід ділити на 3 прийоми ** приймати через день по 100 мг препарату 3 рази на добу. Пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі і раніше не приймали габапентин, рекомендується призначити насичувальну дозу, рівну 300-400 мг, потім через кожні 4 години сеансу гемодіалізу призначати по 200-300 мг препарату. У дні, вільні від діалізу, габапентин приймати не можна.ПередозуванняСимптоми: запаморочення, двоїння в очах, порушення мови, сонливість, летаргія та діарея. Симптоми гострого, загрозливого для життя отруєння не спостерігалися навіть після добового прийому 49 г препарату. Лікування: проведення симптоматичної терапії. Пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю може бути показаний гемодіаліз.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ процесі підбору оптимальної терапевтичної дози немає потреби у вимірюванні концентрації препарату у плазмі. Препарат є неефективним для лікування абсансних епілептичних нападів. При застосуванні габапентину необхідний контроль рівня глюкози у крові у пацієнтів з цукровим діабетом; іноді виникає потреба у зміні дози гіпоглікемічного препарату. При появі перших ознак гострого панкреатиту (тривалі біль у черевній порожнині, нудота, повторне блювання) слід припинити лікування габапентином. Слід провести ретельне обстеження пацієнта (клінічні та лабораторні тести) з метою ранньої діагностики гострого панкреатиту. При непереносимості лактози слід враховувати, що 1 капс. (100 мг) містить 22.14 мг лактози, 1 капс. (300 мг) – 66.42 мг лактози, а 1 капс. (400 мг) – 88.56 мг лактози. У разі необхідності знижувати дозу, скасовувати препарат або замінювати на інший альтернативний засіб слід поступово протягом мінімум 1 тижня. Різке припинення терапії може спровокувати епілептичний статус. У разі прояву у дорослих сонливості, атаксії, запаморочення, підвищеної стомлюваності, нудоти та/або блювання, збільшення маси тіла, а у дітей сонливості, гіперкінезії та ворожості слід припинити прийом препарату та проконсультуватися з лікарем. Використання у педіатрії Безпека та ефективність застосування габапентину у дітей у віці до 3 років як додаткової терапії епілепсії і у дітей віком до 12 років як монотерапії не встановлені. Безпека та ефективність терапії нейропатичного болю у пацієнтів; у віці до 18 років; не встановлені. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами У період лікування пацієнтам необхідно утримуватися від керування автотранспортом та заняттями потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активна речовина: карбамазепін 200мг, 400мг; допоміжні речовини: мікрокристалічна целюлоза 30,0 мг, 60,0 мг; кармелозу натрію 25,0 мг, 50,0 мг; поліакрилату дисперсія 30% 15,0 мг; 30,0 мг; етилцелюлози водна дисперсія 10,0 мг, 20,0 мг; тальк 10 мг, 20 мг; кремнію діоксид колоїдний безводний 3,5 мг, 7,0 мг; стеарат магнію 1,5 мг, 3,0 мг; оболонка: гіпромелоза 4,71 мг, 9,43 мг; тальк 4,19мг, 8,37мг; титану діоксид 0,66 мг, 1,32 мг; рицинова олія (макрогола глицерилрицинолеат) 0,22, мг, 0,44 мг; заліза оксид червоний 0,02мг, 0,13мг; заліза оксид жовтий 0,20мг, 0,31мг. Таблетки 200 мг та 400 мг по 10 шт у блістері. 5 блістерів з таблетками по 200 мг з інструкцією із застосування у картонній пачці. 3 блістери з таблетками по 400 мг з інструкцією із застосування у картонній пачці.Опис лікарської формиЦеглянооранжеві, овальні, злегка двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з ризиком на кожній стороні. З одного боку марковано "Н/С" з іншого - "CG".Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо карбамазепін всмоктується майже повністю, прийому таблетованої форми всмоктування відбувається відносно повільно. Після прийому внутрішньо (одноразової або повторної) таблеток пролонгованої дії Сmax досягається в межах 24 год, її величина приблизно на 25% менше, ніж у разі прийому звичайної таблетки. При прийомі пігулок пролонгованої дії коливання концентрації карбамазепіну в плазмі достовірно менше, при цьому достовірного зниження мінімального значення рівноважної концентрації немає. При прийомі препарату у вигляді таблеток пролонгованої дії 2 рази на день коливання концентрації активної речовини у плазмі дуже незначні. Біодоступність активної речовини з таблеток пролонгованої дії приблизно на 15% нижча, ніж у інших лікарських форм для прийому внутрішньо. Прийом їжі суттєво не впливає на швидкість та ступінь всмоктування карбамазепіну. Рівноважні концентрації карбамазепіну у плазмі досягаються протягом 1-2 тижнів. Час її досягнення індивідуально і залежить від ступеня аутоіндукції ферментних систем печінки карбамазепіном, гетероіндукції іншими лікарськими засобами, що одночасно застосовуються, а також від стану пацієнта до призначення терапії, дози препарату і тривалості лікування. Спостерігаються суттєві міжіндивідуальні відмінності значень рівноважних концентрацій у терапевтичному діапазоні: більшість пацієнтів ці значення коливаються від 4 до 12 мкг/мл (17-50 мкмоль/л). Розподіл та зв'язування з білками плазми крові Зв'язування карбамазепіну з білками плазми становить 70-80%. Концентрація незміненого карбамазепіну в спинномозковій рідині та слині пропорційна частці активної речовини, не пов'язаної з білками плазми (20-30%). Концентрація карбамазепіну у грудному молоці становить 25-60% від концентрації його у плазмі крові. Карбамазепін проникає крізь плацентарний бар'єр. Враховуючи повну абсорбцію карбамазепіну, обсяг розподілу, що здається, становить 0.8-1.9 л/кг. Метаболізм Карбамазепін метаболізується у печінці. Основним шляхом біотрансформації є епоксиддіольний шлях, внаслідок чого утворюються основні метаболіти: 10,11-трансдіолове похідне та його кон'югат з глюкуроновою кислотою. Перетворення карбамазепін-10,11-епоксиду на карбамазепін-10,11-трансдіол в організмі людини відбувається за допомогою мікросомального ферменту епоксидгідролази. Вміст карбамазепін-10,11-епоксиду (активного метаболіту) становить близько 30% від концентрації карбамазепіну у плазмі. Основним ізоферментом, що забезпечує біотрансформацію карбамазепіну в карбамазепін-10,11-епоксид, є цитохром Р4503А4. В результаті цих метаболічних реакцій утворюється також незначна кількість іншого метаболіту - 9-гідрокси-метил-10-карбамоїлакридану. Інші важливі шляхи метаболізму карбамазепіну – освіта під впливом ізоферменту UGT2B7 різних моногідроксильованих похідних, а також N-глюкуронідів. Виведення Період напіввиведення незміненого карбамазепіну після одноразового прийому препарату внутрішньо становить у середньому близько 36 годин, а після повторних прийомів препарату – у середньому 16-24 години залежно від тривалості лікування (внаслідок аутоіндукції монооксигеназної системи печінки). Показано, що у пацієнтів, які приймають одночасно інші препарати, що індукують ферменти печінки (наприклад, фенітоїн, фенобарбітал), період напіввиведення карбамазепіну становить у середньому 9-10 год. годин. Після одноразового прийому внутрішньо 400 мг карбамазепіну 72% прийнятої дози виводиться із сечею та 28% з калом. Близько 2% прийнятої дози виводяться із сечею у вигляді незміненого карбамазепіну, близько 1% – у вигляді фармакологічно активного 10,11-епоксидного метаболіту. Після одноразового прийому внутрішньо 30% карбамазепіну виводиться із сечею у вигляді кінцевих продуктів епоксиддіольного шляху метаболізму. Особливості фармакокінетики в окремих груп пацієнтів У дітей, внаслідок швидшої елімінації карбамазепіну, може знадобитися застосування більш високих доз препарату з розрахунку на кг маси тіла, порівняно з дорослими. Немає даних, які б свідчили про те, що фармакокінетика карбамазепіну змінюється у пацієнтів похилого віку (порівняно з дорослими особами молодого віку). Даних про фармакокінетику карбамазепіну у пацієнтів з порушеннями функції нирок або печінки до цього часу немає.ФармакодинамікаКарбамазепін, активна речовина препарату Тегретол ЦР, є похідним дибензоазепіну. Поряд з протиепілептичною, препарат має також нейротропну та психотропну дію. Механізм дії карбамазепіну до теперішнього часу пояснений лише частково. Карбамазепін стабілізує мембрани перезбуджених нейронів, пригнічує серійні розряди нейронів та знижує синаптичну передачу збудливих імпульсів. Ймовірно, основним механізмом дії карбамазепіну є запобігання повторному виникненню в деполяризованих нейронах натрій-залежних потенціалів дії за рахунок блокади відкритих потенціалзалежних натрієвих каналів. При застосуванні як монотерапія у пацієнтів з епілепсією (особливо у дітей та підлітків) було відзначено психотропну дію препарату, що включало позитивний вплив на симптоми тривоги та депресії, а також зниження дратівливості та агресивності. Щодо впливу препарату на когнітивні та психомоторні функції немає однозначних даних: в одних дослідженнях було показано двоякий або негативний ефект, що залежав від дози препарату, в інших дослідженнях було виявлено позитивний вплив препарату щодо уваги та пам'яті. Як нейротропний засіб ефективний при ряді неврологічних захворювань. Так, наприклад, при ідіопатичній та вторинній невралгії трійчастого нерва він запобігає появі пароксизмальних больових нападів. При синдромі алкогольної абстиненції препарат підвищує поріг судомної готовності, який при даному стані зазвичай знижений, та зменшує вираженість клінічних проявів синдрому, таких як підвищена збудливість, тремор, порушення ходи. У пацієнтів з нецукровим діабетом препарат зменшує діурез та почуття спраги. Як психотропний засіб препарат ефективний при афективних розладах, а саме, при лікуванні гострих маніакальних станів, при підтримуючому лікуванні біполярних афективних (маніакально-депресивних) розладів (як монотерапії, так і в поєднанні з нейролептичними засобами, антидепресантами). нападах шизоафективного психозу, при маніакальних нападах, де він застосовується у комбінації з нейролептиками, а також при маніакально-депресивному психозі зі швидкими циклами. Хоча зменшення виділення глутамату і стабілізація мембран нейронів може пояснювати протиепілептичний ефект, здатність препарату пригнічувати маніакальні прояви може бути обумовлена ​​пригніченням обміну дофаміну та норадреналіну.Показання до застосуванняЕпілепсія: складні або прості парціальні епілептичні напади (із втратою або без непритомності) з вторинною генералізацією або без неї; генералізовані тоніко-клонічні епілептичні напади; змішані форми епілептичних нападів. Гострі маніакальні стани та підтримуюча терапія біполярних афективних розладів з метою профілактики загострень або ослаблення клінічних проявів загострення. Синдром алкогольної абстиненції. Ідіопатична невралгія трійчастого нерва та невралгія трійчастого нерва при розсіяному склерозі (типова та атипова). Ідіопатична невралгія язикоглоткового нерва. Больовий синдром при діабетичній нейропатії. Поліурія та полідипсія нейрогормональної природи при нецукровому діабеті центрального генезу.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до карбамазепіну або подібних до хімічного відношення лікарських препаратів (наприклад, трициклічних антидепресантів) або до будь-якого іншого компонента препарату. Атріовентрикулярна блокада. Наявність в анамнезі епізодів пригнічення кістковомозкового кровотворення або відомостей про гостру порфірію, що перемежується. Комбінація з інгібіторами моноаміноксидази (структурна подібність із трициклічними антидепресантами). З обережністю: Пацієнтам, в анамнезі яких є відомості про захворювання серця (включаючи декомпенсовану хронічну серцеву недостатність), печінки (включаючи печінкову недостатність), нирок (включно з нирковою недостатністю), побічні гематологічні реакції на інші лікарські засоби або про скасування раніше проведеного лікування препаратом Тегретол® слід призначати лише після ретельного аналізу співвідношення між очікуваним ефектом лікування та можливим ризиком терапії, та при забезпеченні ретельного та регулярного контролю за станом пацієнтів. Слід з обережністю призначати препарат: хворим на гіпонатріємію розведення, гіпотиреоз; літнім пацієнтам (враховуючи можливість розвитку лікарських взаємодій та різну фармакокінетику протиепілептичних препаратів); хворим зі змішаними формами епілептичних нападів, що включають абсанс, типовий або атиповий з огляду на можливе посилення нападів; пацієнтам із підвищеним внутрішньоочним тиском слід приймати Тегретол® ЦР під наглядом лікар, враховуючи слабку м-холіноблокуючу активність карбамазепіну.Вагітність та лактаціяКарбамазепін швидко проникає через гематоплацентарний бар'єр, і виявляється у високих концентраціях у тканинах плода, особливо у печінці та нирках. Діти пацієнток з епілепсією найчастіше схильні до виникнення порушень розвитку, у тому числі вроджених вад. В даний час, остаточні дані про наявність причинно-наслідкового зв'язку зазначених порушень із застосуванням карбамазепіну у матерів як монотерапія відсутні. Є повідомлення про випадки вроджених захворювань і вад розвитку, включаючи незарощення дужок хребців (spina bifida) та інших вроджених аномалій: дефектів розвитку черепно-лицевих структур, серцево-судинної та інших систем органів, гіпоспадія. За даними Північноамериканського регістру вагітних, частота грубих вад розвитку, що відносяться до структурних аномалій, що вимагають хірургічної, медикаментозної або косметичної корекції, діагностованих протягом 12 тижнів після народження, становила 3,0% серед вагітних, які приймали в першому триместрі карбамазепін як монотерапію. 1,1% серед вагітних, які не приймали будь-яких протиепілептичних препаратів. Слід з обережністю застосовувати препарат Тегретол ЦР у вагітних жінок з епілепсією. При необхідності застосування препарату у вагітних, а також у тому випадку, якщо вагітність діагностована під час застосування препарату або пацієнтка планує вагітність, слід ретельно оцінити співвідношення очікуваної користі та можливого ризику, особливо у першому триместрі вагітності. При достатній клінічній ефективності у жінок дітородного періоду препарат Тегретол® ЦР слід застосовувати як монотерапію, оскільки частота розвитку вроджених аномалій плода при застосуванні комбінованої протиепілептичної терапії вища, ніж при застосуванні препаратів як монотерапія. Залежно від препаратів, що входять до складу комбінованої терапії, ризик розвитку вроджених вад може підвищуватися, особливо при додаванні до терапії вальпроату. Слід застосовувати препарат Тегретол ЦР у мінімальній ефективній дозі. Рекомендується регулярний контроль концентрації активної речовини у плазмі крові. У разі наявності ефективного протисудомного контролю у вагітної слід підтримувати мінімальну концентрацію карбамазепіну в плазмі крові (терапевтичний діапазон 4-12 мкг/мл), оскільки існують повідомлення про можливість дозозалежності ризику розвитку вроджених вад (наприклад, частота розвитку вад розвитку при застосуванні дози менше 400). мг на добу була нижчою, ніж при застосуванні більш високих доз). Пацієнтки повинні бути поінформовані про можливість збільшення ризику виникнення вад розвитку та необхідність, у зв'язку з цим, проведення антенатальної діагностики. Під час вагітності не слід переривати ефективне протиепілептичне лікування, оскільки прогресування захворювання може негативно впливати на матір та на плід. Відомо, що під час вагітності розвивається дефіцит фолієвої кислоти. Повідомлялося, що протиепілептичні засоби посилюють цей дефіцит. Це може сприяти збільшенню частоти вроджених дефектів у дітей, які народжуються у жінок, які приймають протиепілептичні засоби. Тому до та під час вагітності рекомендується додатковий прийом фолієвої кислоти. З метою профілактики підвищеної кровоточивості у новонароджених жінкам протягом останніх тижнів вагітності, а також новонародженим рекомендується застосовувати вітамін К1. Описано кілька випадків епілептичних нападів та/або пригнічення дихання у новонароджених, матері яких приймали препарат одночасно з іншими протисудомними засобами. Крім того, повідомлялося також про декілька випадків блювання, діареї та/або гіпотрофії у новонароджених, матері яких отримували препарат Тегретол® ЦР. Можливо, ці реакції є проявами у новонароджених синдрому "скасування". Карбамазепін проникає у грудне молоко, де його концентрація становить 25-60% від концентрації у плазмі крові. У зв'язку з вищесказаним, за необхідності застосування препарату в період грудного вигодовування слід ретельно оцінити співвідношення очікуваної користі природного вигодовування до можливого ризику розвитку побічних ефектів препарату. Необхідно проводити спостереження за дітьми, які отримують грудне молоко, з метою якомога ранішої діагностики побічних ефектів (наприклад, вираженої сонливості, алергічних шкірних реакцій). У дітей, які отримували карбамазепін антенатально або з грудним молоком, описані випадки холестатичного гепатиту, через що слід проводити спостереження за такими дітьми з метою діагностики побічних ефектів з боку гепато-біліарної системи. Пацієнтки дітородного віку повинні бути попереджені щодо зниження ефективності пероральних контрацептивів при одночасному застосуванні з карбамазепіном.Побічна діяПевні види небажаних реакцій, наприклад, з боку ЦНС (запаморочення, головний біль, атаксія, сонливість, відчуття втоми, диплопія), з боку травної системи (нудота, блювання), а також алергічні шкірні реакції, зустрічаються дуже часто або часто, особливо в початку лікування препаратом, або при застосуванні надмірно високої початкової дози препарату або при лікуванні пацієнтів похилого віку. Дозозалежні побічні реакції зазвичай відбуваються протягом кількох днів, як спонтанно, так і після тимчасового зниження дози препарату. Розвиток побічних реакцій з боку ЦНС може бути наслідком відносного передозування препарату або значних коливань концентрації активної речовини у плазмі. У таких випадках рекомендується моніторувати концентрацію активної речовини у плазмі крові. При оцінці частоти різних побічних реакцій використані наступні градації: "дуже часто" - >1/10, "часто" - >1/100 - 1/1000 - 1/10 000 - Порушення психіки: рідко – галюцинації (зорові чи слухові), депресія, неспокій, агресія, ажитація, дезорієнтація; дуже рідко – активація психозу. Порушення з боку нервової системи: дуже часто – запаморочення, атаксія, сонливість; часто – головний біль, диплопія; нечасто - аномальні мимовільні рухи (наприклад, тремор, "тремтячий" тремор /asterixis/, м'язова дистонія, тики), ністагм; рідко – дискінезія, окорухові порушення, порушення мови (наприклад, дизартрія), хореоатетоз, периферична невропатія, парестезія, парез; дуже рідко – злоякісний нейролептичний синдром, асептичний менінгіт з міоклонусом та периферичною еозинофілією, дисгевзія. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: дуже часто – алергічний дерматит, кропив'янка, яка може бути значно вираженою; нечасто ексфоліативний дерматит; рідко - системний червоний вовчак, свербіж; дуже рідко - синдром Стівенса-Джонсона (у деяких країнах Азії класифікований як "рідко"), токсичний епідермальний некроліз, реакції фотосенсибілізації, багатоформна еритема, вузлувата еритема, порушення пігментації шкіри, пурпура, акне, пітливість, алопеція, гірсутизм. Порушення з боку крові та лімфатичної системи: дуже часто – лейкопенія; часто тромбоцитопенія, еозинофілія; рідко – лейкоцитоз, лімфаденопатія; дуже рідко агранулоцитоз, апластична анемія, панцитопенія, анемія, істинна еритроцитарна аплазія, мегалобластна анемія, ретикулоцитоз, гемолітична анемія. Під час прийому препарату може розвинутись агранулоцитоз та апластична анемія. Однак у зв'язку з тим, що ці стани виникають дуже рідко, важко дати кількісну оцінку ризику їх виникнення. Відомо, що сумарний ризик розвитку агранулоцитозу у загальній популяції, яка не отримувала лікування, становить 4.7 випадків на 1 млн. населення на рік, а апластичної анемії – 2.0 випадки на 1 млн. населення на рік. Порушення з боку травної системи: дуже часто – нудота, блювання; часто – сухість у роті; нечасто – діарея, запор; рідко – біль у животі; дуже рідко – глосит, стоматит, панкреатит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: рідко – гепатит холестатичного, паренхіматозного (гепатоцелюлярного) або змішаного типу, деструкція внутрішньопечінкових жовчних проток зі зменшенням їхньої кількості, жовтяниця; дуже рідко – гранулематозне ураження печінки, печінкова недостатність. Порушення з боку імунної системи: рідко – поліорганна гіперчутливість уповільненого типу з лихоманкою, шкірними висипаннями, васкулітом, лімфаденопатією, ознаками, що нагадують лімфому, артралгією, лейкопенією, еозинофілією, гепатоспленомегалією та зменшенням. прояви зустрічаються у різних комбінаціях). Можуть також залучатись інші органи (наприклад, легені, нирки, підшлункова залоза, міокард, товста кишка); дуже рідко – анафілактична реакція, ангіоневротичний набряк, гіпогаммаглобулінемія. При виникненні зазначених вище реакцій підвищеної чутливості застосування препарату має бути припинено. Порушення з боку серця: рідко – порушення внутрішньосерцевої провідності; дуже рідко – брадикардія, аритмії, AV блокада з непритомністю, хронічна серцева недостатність, загострення ішемічної хвороби серця. Порушення з боку судин: рідко – підвищення або зниження артеріального тиску; дуже рідко – колапс, тромбофлебіт, тромбоемболії (наприклад, тромбоемболія легеневої артерії). Порушення з боку ендокринної системи: часто - набряки, затримка рідини, збільшення маси тіла, гіпонатріємія та зниження осмолярності крові внаслідок ефекту, подібного до дії антидіуретичного гормону, що в поодиноких випадках призводить до водної інтоксикації (гіпонатріємії розведення), що супроводжується летаргією, блюванням, болем, дезорієнтацією та неврологічними порушеннями; дуже рідко – галакторея, гінекомастія. Порушення з боку обміну речовин та харчування: рідко – дефіцит фолієвої кислоти, зниження апетиту; дуже рідко - гостра порфірія (гостра інтерметує порфірія і змішана порфірія), негостра порфірія (пізня шкірна порфірія). Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: дуже рідко тубулоінтерстиціальний нефрит, ниркова недостатність, порушення функції нирок (наприклад, альбумінурія, гематурія, олігурія, підвищення сечовини/азотемія), прискорене сечовипускання, затримка сечі, розлад статевої функції/ зменшення кількості сперматозоїдів та їх рухливості). Порушення з боку органу зору: часто – порушення акомодації (в т.ч. нечіткість зору); дуже рідко – помутніння кришталика, кон'юнктивіт. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: дуже рідко – розлади слуху, в т.ч. шум у вухах, гіперакузія, гіпоакузія, зміни сприйняття висоти звуку. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: рідко – м'язова слабкість; дуже рідко - порушення кісткового метаболізму (зниження в плазмі крові вмісту кальцію та 25-гідрокси-холекальциферолу, що призводить до остеомаляції/остеопорозу), артралгії, міалгія та м'язові спазми. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: дуже рідко – реакції гіперчутливості, що характеризуються лихоманкою, задишкою, пневмонітом або пневмонією. Загальні розлади та порушення у місці введення: дуже часто – втома. Лабораторні та інструментальні дані: дуже часто – підвищення активності гамма-глутамілтрансферази (внаслідок індукції цього ферменту в печінці), що зазвичай не має клінічного значення; часто підвищення активності лужної фосфатази; нечасто – підвищення активності трансаміназ; дуже рідко - підвищення внутрішньоочного тиску, підвищення концентрації холестерину, включаючи холестерин ліпопротеїдів високої щільності, і тригліцеридів; підвищення концентрації пролактину у сироватці крові. Небажані явища за даними постмаркетингових спостережень (частота невідома): Інфекційні та паразитарні захворювання: реактивація вірусу простого герпесу 6 типу. Порушення з боку крові та лімфатичної системи: недостатність кісткового мозку. Порушення нервової системи: седація, порушення пам'яті. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: коліт. Порушення з боку імунної системи: лікарський висип з еозинофілією та системними проявами. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: гострий генералізований екзентематозний пустульоз, ліхеноїдний кератоз, оніхомадезис. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: переломи. Лабораторні та інструментальні дані: зниження щільності кісткової тканини.Взаємодія з лікарськими засобамиКарбамазепін не рекомендується застосовувати одночасно з інгібіторами моноаміноксидази (МАО). Перед застосуванням препарату інгібітори МАО повинні бути скасовані, як мінімум, за 2 тижні або, якщо дозволяє клінічна ситуація, навіть за більший термін. Цитохром Р4503А4 (CYP ЗА4) є основним ізоферментом, що забезпечує утворення карбамазепіну-10,11-епоксиду (активного метаболіту). Одночасне застосування з інгібітором ізоферменту CYP3A4 може призвести до підвищення концентрації карбамазепіну в плазмі, що, в свою чергу, може викликати побічні реакції. Одночасне застосування індукторів ізоферменту CYP3A4 може призвести до прискорення метаболізму карбамазепіну і, таким чином, до можливого зниження концентрації в плазмі і, отже, до можливого зменшення вираженості терапевтичного ефекту препарату. Відміна індукторів ізоферменту CYP3A4, що приймаються одночасно, може знижувати швидкість біотрансформації карбамазепіну, і, як наслідок, призводити до підвищення концентрації карбамазепіну в плазмі крові. Карбамазепін є потужним індуктором ізоферменту CYP3A4 та інших ферментних печінкових систем першої та другої фази метаболізму лікарських засобів та при одночасному застосуванні з препаратами, що метаболізуються ізоферментом CYP3A4, може викликати індукцію метаболізму та зниження концентрації їх у плазмі. Оскільки перетворення карбамазепін-10,11-епоксиду в карбамазепін-10,11-трансдіол відбувається за допомогою мікросомальної епоксидгідролази, застосування карбамазепіну одночасно з інгібіторами мікросомальної епоксидгідролази може призводити до підвищення в плазмі крові концентрації карбамазепін-10, Препарати, які можуть підвищити концентрацію карбамазепіну в плазмі: аналгетичні та нестероїдні протизапальні лікарські препарати: декстропропоксифен, ібупрофен; протипухлинні засоби (андроген): даназол; антибіотики: макролідні (наприклад, еритроміцин, тролеандоміцин, джозаміцин, кларитроміцин), ципрофлоксацин; антидепресанти: можливо, дезіпрамін, флуоксетин, флувоксамін, нефазодон, пароксетин, тразодон, вілоксазин; протиепілептичні засоби: стирипентол, вігабатрін; протигрибкові засоби: похідні азолу (наприклад, ітраконазол, кетоконазол, флуконазол, вориконазол). Альтернативні антиконвульсанти можуть бути рекомендовані пацієнтам, які отримують вориконазол або ітраконазол; блокатори гістамінових Н2-рецепторів: лоратадин, терфенадін; антипсихотичні засоби (нейролептики): оланзапін; протитуберкульозні засоби: ізоніазид; противірусні засоби: інгібітори протеази ВІЛ (наприклад, ритонавір); протиглаукомні засоби (інгібітори карбоангідрази): ацетазоламід; гіпотензивні препарати (блокатори "повільних" кальцієвих каналів): верапаміл, дилтіазем; противиразкові засоби (інгібітори протонної помпи, блокатори гістамінових Н2-рецепторів): омепразол, можливо циметидин; міорелаксанти: оксибутинін, дантролен; антиагрегантні засоби: тіклопідін; інші лікарські засоби та продукти харчування: грейпфрутовий сік, нікотинамід (тільки у високих дозах). Оскільки підвищення концентрації карбамазепіну в плазмі може призвести до виникнення побічних реакцій (наприклад, запаморочення, сонливості, атаксії, диплопії), в цих ситуаціях слід коригувати дозу препарату та/або регулярно визначати концентрацію карбамазепіну в плазмі крові. Препарати, які можуть підвищити концентрацію карбамазепіну-10,11-епоксиду в плазмі крові: локсапін, кветіапін, примідон, прогабід, вальпроєва кислота, валноктамід та вальпромід. Оскільки підвищення концентрації карбамазепіну-10,11-епоксиду в плазмі крові може призвести до виникнення побічних реакцій (наприклад, запаморочення, сонливості, атаксії, диплопії), у цих ситуаціях слід коригувати дозу препарату та/або регулярно визначати концентрацію карбамазепіну-10,11 -епоксиду у плазмі крові. Препарати, які можуть знижувати концентрацію карбамазепіну в плазмі: протиепілептичні засоби: фелбамат, мезуксімід, окскарбазепін, фенобарбітал, фенсуксімід, фенітоїн (щоб уникнути інтоксикації фенітоїном та виникнення субтерапевтичних концентрацій карбамазепіну рекомендована плазмова концентрація фенітоїну дані частково суперечливі, можливо, також клоназепам; протипухлинні засоби: цисплатин або доксорубіцин; протитуберкульозні засоби: рифампіцин; бронходилатуючі засоби: теофілін, амінофілін; засіб для лікування вугрової висипки (ретиноїди): ізотретиноїн; інші лікарські засоби та продукти харчування: рослинні препарати, що містять звіробій продірявлений. При одночасному застосуванні з вищезазначеними препаратами може знадобитися корекція дози карбамазепіну. Вплив карбамазепіну на концентрацію в плазмі препаратів, що застосовуються як супутня терапія При одночасному застосуванні з карбамазепіном можливе зниження концентрації у плазмі, зменшення або навіть повне припинення дії деяких препаратів. При одночасному застосуванні з карбамазепіном може знадобитися корекція доз наступних препаратів: аналгетичні та нестероїдні протизапальні препарати: бупренорфін, метадон, парацетамол (тривале застосування карбамазепіну та парацетамолу (ацетамінофену) може призвести до розвитку гепатотоксичних ефектів), феназон, трамадол; антибіотики: доксициклін, рифабутин; непрямі антикоагулянти: варфарин, фенпрокумон, дикумарол та аценокумарол; антидепресанти: бупропіон, циталопрам, міансерин, нефазодон, сертралін, тразодон, трициклічні антидепресанти (іміпрамін, амітриптилін, нортриптилін, кломіпрамін); протиблювотні засоби: апрепітант; протиепілептичні засоби: клобазам, клоназепам, етосуксимід, фелбамат, ламотриджин, окскарбазепін, примідон, тіагабін, топірамат, вальпроєва кислота, зонізамід. Щоб уникнути інтоксикації фенітоїном та виникнення субтерапевтичних концентрацій карбамазепіну, рекомендована плазмова концентрація фенітоїну повинна бути не більше 13 мкг/мл до додавання до терапії карбамазепіну. Є повідомлення про те, що на тлі прийому карбамазепіну концентрація мефенітоїну в плазмі може підвищуватися (у рідкісних випадках); протигрибкові засоби: ітраконазол, воріконазол. Альтернативні антиконвульсанти можуть бути рекомендовані пацієнтам, які отримують вориконазол або ітраконазол: антигельмінтні засоби: празіквантел, албендазол; протипухлинні засоби: іматиніб, циклофосфамід, лапатініб, темсіролімус; антипсихотичні засоби (нейролептики): клозапін, галоперидол, бромперидол, оланзапін, кветіапін, рисперидон, зіпрасідон, аріпіпразол, паліперидон; противірусні засоби: інгібітори протеази ВІЛ (індинавір, ритонавірсаквавінавір); анксіолітичні засоби: алпразол, мідазол; бронходилатуючі засоби: теофілін; контрацептивні засоби: гормональні контрацептиви (необхідний вибір альтернативних методів контрацепції); препарати для лікування захворювань серцево-судинної системи: блокатори "повільних" кальцієвих каналів групи дигідропіридинів (фелодипін), симвастатин, аторвастатин, ловастатин, церивастатин, івабрадин; серцеві глікозиди: дигоксин; глюкокортикостероїди: преднізолон, дексаметазон; засоби для лікування еректильної дисфункції: тадалафіл; імунодепресивні засоби: циклоспорин, еверолімус, такролімус, сиролімус; засоби для лікування захворювань щитовидної залози: левотироксин; інші лікарські засоби та продукти харчування: препарати, що містять естрогени та/або прогестерон. Комбінації, які слід брати до уваги При одночасному застосуванні карбамазепіну з леветирацетамом в окремих випадках спостерігалося посилення токсичної дії карбамазепіну. Відомі повідомлення про посилення гепатотоксичності, спричиненої ізоніазидом, у випадках, коли він застосовувався одночасно з карбамазепіном. Комбіноване застосування карбамазепіну та літію або метоклопраміду, а також карбамазепіну та нейролептичних засобів (галоперидолу, тіоридазину) може призвести до підвищення частоти небажаних неврологічних реакцій (у разі останньої комбінації – навіть при терапевтичних концентраціях активних речовин у плазмі крові). Одночасне застосування карбамазепіну з деякими діуретичними засобами (гідрохлортіазидом, фуросемідом) може призводити до гіпонатріємії, що супроводжується клінічними проявами. Карбамазепін може виявляти антагонізм дії недеполяризуючих міорелаксантів (наприклад, панкуронію бромід). У разі застосування такої комбінації лікарських засобів може виникнути необхідність підвищення дози зазначених міорелаксантів; слід здійснювати уважне спостереження за пацієнтами, оскільки можливо швидше, ніж очікувалося, припинення дії міорелаксантів. Повідомлялося про виникнення у жінок кровотеч у період між менструаціями у випадках коли одночасно застосовувалися гормональні контрацептиви. Препарат може знижувати ефект гормональних контрацептивів через індукцію мікросомальних ферментів. Карбамазепін, як і інші психотропні засоби, може знижувати переносимість алкоголю. У зв'язку з цим пацієнту рекомендується відмовитися від вживання алкоголю. Взаємодія із серологічними реакціями Карбамазепін може призвести до хибно-позитивного результату визначення концентрації перфеназину методом високоефективної рідинної хроматографії. Карбамазепін та 10,11-епоксид карбамазепіну можуть призвести до хибнопозитивного результату визначення концентрації трициклічних антидепресантів методом поляризаційного флуоресцентного імуноаналізу.Спосіб застосування та дозиВсередину. Препарат можна приймати під час їжі, після їжі або в проміжках між їдою. Пігулки слід приймати з невеликою кількістю рідини. Препарат можна застосовувати як монотерапії, так і у складі комбінованої терапії. Таблетки пролонгованої дії (цілу таблетку або половину, якщо так призначено лікарем) слід приймати, не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю рідини. Оскільки активна речовина вивільняється з таблеток пролонгованої дії повільно та поступово, вони приймаються 2 рази на день. Переведення пацієнта з прийому препарату Тегретол® ЦР у формі звичайних таблеток на прийом препарату Тегретол® ЦР таблеток пролонгованої дії: клінічний досвід показує, що у деяких пацієнтів при застосуванні таблеток пролонгованої дії може виникнути необхідність підвищення дози препарату. Враховуючи лікарські взаємодії та особливості фармакокінетики протиепілептичних препаратів, пацієнтам похилого віку дози препарату слід підбирати з обережністю. Епілепсія По можливості препарат слід застосовувати у вигляді монотерапії. Препарат не застосовують при малих нападах (petit mal, абсанс) та міоклонічних нападах. Лікування починають з невеликої добової дози, яку надалі повільно підвищують до досягнення оптимального ефекту. Доза карбамазепіну підбирається індивідуально задля досягнення адекватного контролю судомних станів. Для вибору оптимальної дози препарату рекомендується визначення концентрації активної речовини в плазмі крові. При лікуванні епілепсії потрібна доза карбамазепіну, що відповідає загальній концентрації карбамазепіну в плазмі крові на рівні 4-12 мкг/мл (17-50 мкмоль/л). При додаванні препарату Тегретол ЦР до інших прийнятих протиепілептичних препаратів дозу препарату Тегретол ЦР підвищують поступово. При необхідності проводять відповідну корекцію доз препаратів, що приймаються. Для дорослих та дітей старше 16 років початкова доза карбамазепіну становить 100-200 мг 1 або 2 рази на добу. Потім дозу повільно збільшують до досягнення оптимального лікувального ефекту; зазвичай він досягається при дозі по 400 мг 2-3 десь у добу. Деяким пацієнтам може знадобитися збільшення добової дози до 1600 мг або 2000 мг. Невралгія трійчастого нерва Початкова доза для дорослих становить 200-400 мг на добу. Її повільно підвищують до зникнення болючих відчуттів (зазвичай до дози по 200 мг 3-4 рази на добу). Потім дозу поступово знижують до мінімальної підтримуючої. Максимальна рекомендована доза для дорослих становить 1200 мг на добу. При роздільній здатності больового синдрому слід поступово припиняти терапію препаратом до виникнення наступного больового нападу. Рекомендована початкова доза для пацієнтів похилого віку становить 100 мг 2 рази на добу, потім дозу повільно підвищують до роздільної здатності больового синдрому, що зазвичай досягається при дозі по 200 мг 3-4 рази на добу. При невралгії трійчастого нерва у цієї категорії пацієнтів максимальна рекомендована доза становить 1200 мг на добу. При роздільній здатності больового синдрому слід поступово припиняти терапію препаратом до виникнення наступного больового нападу. Синдром алкогольної абстиненції Середня доза становить 200 мг 3 рази на добу. У тяжких випадках протягом перших днів доза може бути підвищена (наприклад, до дози по 400 мг 3 рази на добу). При тяжких проявах алкогольної абстиненції лікування починають із застосування препарату в комбінації з препаратами, що надають седативну та снодійну дії (наприклад, з клометіазолом, хлордіазепоксидом). Після вирішення гострої фази лікування препаратом може бути продовжено як монотерапії. Гострі маніакальні стани та підтримуюче лікування афективних (біполярних) розладів Добова доза становить 400-1600 мг. Середня добова доза - 400-600 мг (2-3 прийоми). При гострому маніакальному стані дозу слід збільшувати досить швидко. При підтримувальній терапії біполярних розладів з метою забезпечення оптимальної переносимості кожне наступне підвищення дози має бути невеликим, добова доза поступово збільшується. Застосування у дітей Основне показання для застосування препарату Тегретол ЦР у дітей – епілепсія. Дітям віком 4 років та молодше рекомендовано приймати препарат Тегретол у вигляді інших лікарських форм (сироп), при цьому лікування рекомендується починати з дози 20-60 мг на день, дозу можна збільшувати через день на 20-60 мг. Підтримуючі дози: для дітей встановлюють із розрахунку 10-20 мг/кг маси тіла на добу (у кілька прийомів). Вік дитини 4-5 років – добова доза 200-400 мг. Вік дитини 6-10 років – добова доза 400-600 мг. Вік дитини 11-15 років – добова доза 600-1000 мг. Вік дитини > 15 років – добова доза 800-1200 мг (як для дорослих). Максимальні дози: для дітей віком 15 років – 1200 мг на добу. Оскільки щодо застосування препарату за іншими показаннями у дітей достатньої кількості достовірної інформації немає, режим дозування препарату рекомендовано підбирати відповідно до віку та ваги дитини, не перевищуючи зазначених у таблиці дозування. Припинення прийому препарату Раптове припинення прийому препарату може спровокувати епілептичні напади, тому карбамазепін слід скасовувати поступово протягом шести місяців і більше. Якщо необхідно швидко відмінити препарат у пацієнта з епілепсією, перехід на інший протиепілептичний засіб повинен здійснюватись під прикриттям показаного у таких випадках препарату.ПередозуванняПередозування проявляється зазвичай симптомами з боку ЦНС, серцево-судинної та дихальної систем, а також явищами, зазначеними у розділі "Побічна дія". При передозуванні можливі такі симптоми та скарги: Центральна нервова система: гноблення функцій ЦНС; порушення свідомості, дезорієнтація, сонливість, ажитація, галюцинації, кома; затуманювання зору, невиразна мова, дизартрія, ністагм, атаксія, дискінезія, гіперрефлексія (спочатку), гіпорефлексія (пізніше); судоми, психомоторні розлади, міоклонус, гіпотермія, мідріаз. Дихальна система: пригнічення дихання, набряк легень. Серцево-судинна система: тахікардія, зниження та підвищення артеріального тиску, порушення провідності з розширенням комплексу QRS; зупинка серця і непритомність, викликані зупинкою серця. Травна система: блювання, затримка евакуації їжі зі шлунка, зниження моторики товстої кишки. Сечовидільна система: затримка сечі, олігурія чи анурія; затримка рідини; водна інтоксикація (гіпонатріємія розведення), обумовлена ​​ефектом карбамазепіну, подібним до дії антидіуретичного гормону. Скелетно-м'язова система: існують повідомлення про рабдоміоліз, пов'язаний із застосуванням карбамазепіну. Зміни з боку лабораторних показників: гіпонатріємія, можливий метаболічний ацидоз, можлива гіперглікемія, підвищення активності м'язової фракції креатинфосфокінази. Лікування Специфічний антидот відсутній. Спочатку лікування має ґрунтуватися на клінічному стані пацієнта; показано госпіталізація. Проводиться визначення концентрації карбамазепіну в плазмі для підтвердження отруєння цим засобом та оцінки ступеня передозування. Здійснюється евакуація вмісту шлунка, промивання шлунка, застосування активованого вугілля. Пізня евакуація шлункового вмісту може призвести до відстроченого всмоктування та повторної появи симптомів інтоксикації в період одужання. Застосовується симптоматичне підтримуюче лікування відділенні інтенсивної терапії, моніторування функцій серця, ретельна корекція порушень водно-электролитного балансу. Рекомендується проведення гемосорбції на вугільних сорбентах. Гемодіаліз є ефективним методом лікування передозування карбамазепіном. Можливе повторне посилення симптомів передозування на 2-й та 3-й день після її початку, що зумовлено уповільненим всмоктуванням карбамазепіну.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат слід приймати лише за лікарського контролю. Пацієнти зі змішаними формами епілептичних нападів, що включають абсанс та міоклонічні напади Препарат зазвичай неефективний при абсансах (petit mal) та міоклонічних нападах. У пацієнтів із змішаними формами епілептичних нападів препарат повинен застосовуватися з обережністю і лише за умови забезпечення регулярного медичного спостереження (через можливе посилення нападів). У разі посилення нападів препарат Тегретол ЦР слід відмінити. Зниження числа тромбоцитів та лейкоцитів Під час застосування препарату з різною частотою відзначається минуще або стійке зниження кількості тромбоцитів або лейкоцитів. Однак у більшості випадків ці явища минущі і зазвичай не є провісниками початку апластичної анемії або агранулоцитозу. Перед початком лікування, а також періодично в процесі лікування слід проводити клінічні аналізи крові, включаючи підрахунок кількості тромбоцитів та, можливо, ретикулоцитів, а також визначати концентрацію заліза у сироватці крові. Необхідно довести до відома пацієнтів інформацію про ранні ознаки токсичності, властиві ймовірним гематологічним порушенням, а також про симптоми з боку шкірних покривів та печінки. Пацієнта інформують про необхідність негайно звернутися до лікаря у разі появи таких небажаних реакцій, як лихоманка, біль у горлі, висип, виразки в ротовій порожнині, безпричинне виникнення крововиливів, геморагій у вигляді петехій або пурпури. У тих випадках, коли під час лікування відмічено низький вміст лейкоцитів або тромбоцитів (або тенденція до їх зниження), слід уважно спостерігати за станом пацієнта та показниками розгорнутого клінічного аналізу крові. Якщо виявлено ознаки значного пригнічення кісткового мозку, препарат Тегретол® ЦР має бути відмінено. Дерматологічні реакції При застосуванні препарату Тегретол ЦР дуже рідко спостерігалися важкі дерматологічні реакції, включаючи синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла). Препарат Тегретол® ЦР слід негайно відмінити та зробити підбір альтернативної терапії у тому випадку, якщо відзначаються ознаки та симптоми, що свідчать про розвиток важких дерматологічних реакцій – наприклад, синдрому Стівенса-Джонсона або синдрому Лайєлла. При розвитку тяжких (у ряді випадків загрозливих для життя пацієнта) шкірних реакцій пацієнт повинен бути госпіталізований до стаціонару. У більшості випадків синдром Стівенса-Джонсона та синдром Лайєлла розвивалися в перші місяці терапії препаратом. Дані реакції розвивалися приблизно в 1-6 випадках на 10000 препаратів, що вперше приймають, у країнах з переважно європеоїдним населенням. Дані ретроспективного аналізу у пацієнтів японської національності та жителів Північної Європи продемонстрували зв'язок між важкими ураженнями шкіри (синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайела, лікарський висип з еозинофілією та системними проявами, гострий генералізований екзантематозний пустульоз і плямисто-вузликова *3101 гена людського лейкоцитарного антигену (HLA) та застосуванням карбамазепіну. Частота алелі HLA-A*3101 гена людського лейкоцитарного антигену (E1LA) може відрізнятися у різних етнічних груп: близько 2-5% у населення Європи, близько 10% - у японців. Частота алелі становить менше 5% у населення Австралії, Азії, Африки та Північної Америки, винятки становлять від 5% до 12%. Частота понад 15% встановлена ​​у деяких етнічних груп Південної Америки (Аргентина та Бразилія), корінних жителів Північної Америки (племена Навахо та Сіокс, у Мексиці - Санора Сері), Південної Індії (Таміл Наду), та 10-15% серед інших корінних жителів даних регіонів. При застосуванні карбамазепіну у можливих носіїв алелю HLA-A*3101 (наприклад, пацієнтам японської національності, європеоїдам, корінним жителям Америки, латиноамериканцям, народам півдня Індії та арабам) рекомендується проводити генотипування даного алелю. Застосовувати препарат у носіїв даного алелю слід лише у тому випадку, якщо користь від терапії перевищує можливий ризик. Пацієнтам, які вже отримують терапію препаратом Тегретол® ЦР, не рекомендується проведення генотипування за даним алелем, оскільки важкі шкірні реакції в більшості випадків відзначалися в перші місяці застосування препарату (незалежно від наявності HLA-A*3101). За даними ретроспективного аналізу застосування препарату у пацієнтів китайської та тайської національностей є кореляція між частотою розвитку синдрому Стівенса-Джонсона та синдрому Лайела та наявністю в геномі пацієнта алеля HLA-B*1502 гена людського лейкоцитарного антигену (HLA). Частота народження даного алелю у пацієнтів китайської національності становить 2-12%, у тайської - близько 8%. При застосуванні карбамазепіну у пацієнтів у країнах Азіатського регіону (Тайвань, Малайзія, Філіппіни), де відзначається високе поширення алелю HLA-В* 1502, було виявлено підвищення частоти розвитку (від градації "дуже рідко" до "рідко") синдрому Стівенса-Джонсона. Частота поширення алелю HLA-В* 1502 становить: на Філіппінах та серед деяких груп населення Малайзії – понад 15%. Частота поширення алеля HLA-BM502 у Кореї та Індії становить 2% та 6%, відповідно. Поширеність даного аллеля в осіб європеоїдної, негроїдної рас, у латиноамериканців, індіанців та японців незначна ( При застосуванні карбамазепіну у можливих носіїв алелю HLA-B*1502 рекомендується проводити генотипування даного алелю. Застосовувати препарат у носіїв даного алелю слід лише у тому випадку, якщо користь від терапії перевищує можливий ризик. Не рекомендується проведення генотипування у представників національностей, у популяції яких частота народження зазначеного алелю низька. Пацієнтам, які вже одержують терапію препаратом Тегретол® ЦР, не рекомендується проведення генотипування за даним алелем, оскільки важкі шкірні реакції в більшості випадків відзначалися в перші місяці застосування препарату (незалежно від наявності HLA-B* 1502). Показано, що виявлення пацієнтів з наявністю алелю HLA-B* 1502 та відсутність застосування карбамазепіну у таких пацієнтів знижує випадки карбамазепін-індукованого синдрому Стівенса-Джонсона або синдрому Лайєлла. Однак результати генотипування не повинні впливати на рівень контролю за станом пацієнта і настороженість лікаря щодо важких шкірних реакцій. Розвиток важких уражень шкіри можливий у пацієнтів, негативних за даними алелями. Також у багатьох випадках у пацієнтів, позитивних на алелі HLA-В* 1502 або HLA-A*3101, при застосуванні препарату Тегретол® ЦР не відзначалося розвитку тяжких шкірних синдромів. Вплив інших факторів, таких як доза протисудомних лікарських засобів, комплаентність пацієнтів, одночасна терапія іншими препаратами, супутні захворювання або рівень контролю за дерматологічними реакціями, на частоту розвитку та поширеність важких шкірних реакцій не встановлено. Слабо виражені шкірні реакції, наприклад, ізольована макульозна або макулопапульозна екзантема, у більшості випадків є транзиторними та неважкими, зазвичай проходять протягом декількох днів або тижнів при продовженні лікування або після зниження дози препарату. Проте, оскільки диференціальна діагностика між ранніми проявами тяжких шкірних реакцій та слабко вираженими минущими шкірними висипаннями може бути утруднена, при розвитку будь-яких шкірних реакцій пацієнт повинен перебувати під наглядом лікаря (з метою своєчасного припинення терапії препаратом у разі погіршення стану пацієнта). Існує взаємозв'язок між наявністю в геномі аллеля HLA-A*3101 та розвитком менш тяжких шкірних реакцій (таких як синдром гіперчутливості до антиконвульсантів або нетяжка макулопапульозна екзантема), для аллеля HLA-B*1502 такий взаємозв'язок не встановлений. Реакції гіперчутливості При розвитку гіперчутливості до препарату Тегретол® ЦР у пацієнтів можуть спостерігатися різні реакції, включаючи лікарський висип з еозинофілією та системними проявами, відстрочені поліорганні прояви гіперчутливості з розвитком лихоманки, висипу, васкуліту, лімфаденопатії, псевдолімфоми, артралгієї, артралгії функції печінки та синдром деструкції жовчних проток зі зменшенням їхньої кількості, які можуть виникнути в будь-яких комбінаціях. Також можливе ураження інших внутрішніх органів (у т. ч. легень, нирок, підшлункової залози, міокарда, товстої кишки). У разі розвитку проявів та симптомів гіперчутливості до препарату Тегретол® ЦР препарат слід негайно відмінити. Пацієнтів з відомою гіперчутливістю до карбамазепіну слід інформувати про можливість у 25-30% випадків розвитку реакцій підвищеної чутливості на окскарбазепін. Перехресна реакція підвищеної чутливості зустрічається також між карбамазепіном та фенітоїном. Гіпонатріємія Розвиток гіпонатріємії асоційований із застосуванням карбамазепіну. У пацієнтів з вже існуючими ураженнями нирок, пов'язаними з низьким вмістом натрію в сироватці крові, або у пацієнтів, які отримують одночасно лікарські засоби, що знижують вміст натрію (наприклад, діуретики, лікарські засоби, що впливають на секрецію антидіуретичного гормону), має визначатися сироватковий вміст натрію до початку терапії карбамазепіном Після цього вміст натрію слід визначати приблизно через два тижні, а потім щомісяця протягом перших трьох місяців терапії або відповідно до клінічної необхідності. Дані фактори ризику особливо часто зустрічаються у пацієнтів похилого віку. Якщо гіпонатріємія спостерігається, обмеження води є важливим критерієм визначення стану за наявності клінічних показань. Гіпотиреоз Карбамазепін може знижувати сироваткові концентрації гормонів щитовидної залози шляхом індукції ферментів, що вимагає збільшення дози препаратів, що застосовуються для замісної терапії, у пацієнтів із гіпотиреозом. У цій категорії пацієнтів необхідний моніторинг функції щитовидної залози для добору дози препаратів замісної терапії. Порушення функції печінки Перед застосуванням препарату Тегретол ЦР та в процесі лікування необхідно проводити дослідження функції печінки, особливо у пацієнтів, в анамнезі яких є відомості про захворювання печінки, а також у пацієнтів похилого віку. У разі посилення порушень функції печінки або при появі активного захворювання печінки препарат Тегретол® слід негайно відмінити. Порушення функції нирок Перед початком лікування препаратом та періодично в процесі терапії рекомендується дослідження загального аналізу сечі та визначення концентрації сечовини у крові. М-холіноблокуюча активність Препарат має слабку м-холіноблокуючу активність. Тому у разі застосування препарату у пацієнтів із підвищеним внутрішньоочним тиском та затримкою сечі необхідний постійний контроль цього показника. Психічні порушення Оскільки на фоні застосування препарату можливе загострення латентних психічних розладів, слід забезпечити спостереження за пацієнтами похилого віку з метою виявлення такої симптоматики як сплутаність свідомості та психомоторне збудження. Суїцидальна поведінка чи наміри У пацієнтів, які отримували протисудомні препарати за низкою показань, спостерігалися випадки суїцидальної поведінки або намірів. Результати метааналізу рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень показали невелике підвищення ризику суїцидальної поведінки у пацієнтів, які отримували протисудомні препарати. Механізм посилення суїцидальної поведінки у цій категорії пацієнтів не встановлено. Тому необхідно ретельне спостереження за симптомами суїцидальної поведінки та намірів та прийняття рішення про відповідне лікування. Пацієнтам (доглядають за ними особам) необхідно настійно рекомендувати звернутися за допомогою до лікаря у разі виникнення симптомів суїцидальної поведінки або намірів. Ендокринологічні порушення Препарат може знизити ефективність лікарських засобів, що містять естрогени та/або прогестерон, тому жінкам дітородного віку під час лікування препаратом слід застосовувати альтернативні методи запобігання вагітності. На сьогодні зареєстровані дуже рідкісні повідомлення про порушення чоловічої фертильності та/або порушення сперматогенезу. Визначення концентрації карбамазепіну у плазмі крові Хоча взаємозв'язок між дозою препарату, концентрацією карбамазепіну в плазмі крові, його клінічною ефективністю або переносимістю дуже незначна, проте регулярне визначення концентрації карбамазепіну може бути доцільним у таких ситуаціях: при різкому підвищенні частоти нападів, для того, щоб перевірити, чи приймає пацієнт препарат належним чином; під час вагітності; при лікуванні дітей чи підлітків; при підозрі на порушення всмоктування карбамазепіну; при підозрі на розвиток токсичних реакцій, якщо пацієнт приймає кілька лікарських засобів. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Здатність пацієнта, який приймає препарат Тегретол ЦР, до швидкої реакції, особливо на початку терапії або в період підбору дози, може бути порушена внаслідок як самого захворювання (наприклад, судом), так і внаслідок виникнення побічних явищ, таких як запаморочення, сонливість, атаксія, диплопія, порушення акомодації та порушення зору. Пацієнти повинні бути попереджені про можливі небезпеки та необхідність дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом та роботі з механізмами.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, покриті плівковою оболонкою - 1 таб. Активна речовина: топірамат – 100 мг; Допоміжні речовини: гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза), макрогол (поліетиленгліколь 6000), гліцерол (гліцерин), тальк, титану діоксид, барвник заліза оксид червоний, лактоза (цукор молочний); плівкова оболонка: гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза), макрогол (поліетиленгліколь 6000), гліцерол (гліцерин), тальк, титану діоксид, барвник заліза оксид червоний, лактоза (цукор молочний). 3 блістери по 10 таблеток у картонній пачці.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою, від світло-рожевого до рожевого з кремуватим відтінком кольору, круглі, двоопуклі. На зламі пігулки від білого до білого з кремуватим або сіруватим відтінком кольору.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб відноситься до класу сульфат-заміщених моносахаридів. Топірамат зменшує частоту виникнення потенціалів дії, характерних для нейрона у стані стійкої деполяризації, що свідчить про залежність блокуючої дії препарату на натрієві канали стану нейрона. Топірамат потенціює активність GABA щодо деяких підтипів GABA-рецепторів (в т.ч. GABAA-рецепторів), а також модулює активність самих GABAA-рецепторів, перешкоджає активації каїнатом чутливості каїнат/АМПК-рецепторів до глутамату, не впливає на активність N-метил -D-аспартату щодо NMDA-рецепторів. Ці ефекти топірамату є дозозалежними при концентрації топірамату в плазмі від 1 до 200 мкМ, з мінімальною активністю в межах від 1 до 10 мкМ. Крім того, топірамат пригнічує активність деяких ізоферментів карбоангідрази, проте цей ефект у топірамату слабший, ніж у ацетазоламіду і, мабуть, не є головним у протиепілептичній активності топірамату.ФармакокінетикаПорівняно з іншими протисудомними засобами топірамату притаманні довгий період напіввиведення, лінійна кінетика, переважний нирковий кліренс, низький зв'язок із білками плазми та відсутність клінічно значущих метаболітів. Топірамату не властивий потужний індукувальний вплив на мікросомальні ферменти печінки. Топірамат допускається приймати незалежно від їди. Моніторинг концентрації топірамату не потрібний. За результатами клінічних досліджень взаємозв'язок між плазмовою концентрацією топірамату та його ефективністю та небажаними реакціями не встановлено. Всмоктування. Топірамат всмоктується швидко та ефективно. Після прийому внутрішньо 100 мг топірамату середня максимальна концентрація у плазмі (Сmax) у здорових добровольців становить 1,5 мг/мл і досягається протягом 2-3 годин (tmax). Після прийому 100 мг 14С-мечного топірамату 81% радіоактивності виявляється у сечі. Їда не надає клінічно значущого впливу на біодоступність топірамату. Розподіл. З білками плазми зв'язується 13-17% топірамату. Місця зв'язування топірамату на еритроцитах насичуються при його концентрації у плазмі понад 4 мг/мл. Обсяг розподілу обернено пропорційний дозі. Обсяг розподілу (після одноразового перорального прийому 100-1200 мг) становить 0.55 - 0,8 л/кг, залежить від статі: у жінок він становить приблизно 50% від значень, що спостерігаються у чоловіків, що пов'язують із вищим вмістом жирової тканини в організмі жінок; зазначена обставина не має клінічного значення. Метаболізм. Після внутрішнього прийому у здорових добровольців метаболізується близько 20% від прийнятої дози. Однак у пацієнтів, які приймають супутню терапію протисудомними засобами – індукторами мікросомальних ферментів печінки, метаболізм топірамату збільшується до 50%. З плазми, сечі та фекалій людини було виділено та ідентифіковано шість метаболітів, що утворюються шляхом гідроксилювання, гідролізу та глюкуронування. Кількість кожного метаболіту не перевищує 3% загальної радіоактивності, що виявляється після введення 14С-топірамату. Два метаболіти, що володіють найбільшою структурною схожістю з топіраматом, практично не мають протисудомної активності. Виведення. Незмінений топірамат та його метаболіти виводяться нирками (не менше 81% від прийнятої дози). Протягом 4 днів із сечею виводиться близько 66% незміненого 14С-топірамату. Після прийому 50 та 100 мг топірамату двічі на добу середній нирковий кліренс становить 18 та 17 мл/хв відповідно. Топірамат піддається канальцевій реабсорбції, що підтверджується результатами дослідження на щурах при одночасному введенні пробенециду: спостерігалося значне збільшення ниркового кліренсу топірамату. Після прийому внутрішньо плазмовий кліренс топірамату становить приблизно 20-30 мл/хв. Топірамат має низьку міжіндивідуальну варіацію плазмових концентрацій, тобто. має передбачувану фармакокінетику. При одноразовому прийомі здоровими добровольцями в дозах 100-400 мг фармакокінетика топірамату лінійна, плазмовий кліренс залишається постійним, а площа під кривою "концентрація-час" (AUC) збільшується пропорційно дозі. Час досягнення рівноважної концентрації у пацієнтів із нормальною функцією нирок становить 4-8 днів. Середня Сmax після багаторазового вживання 100 мг у здорових добровольців становить 6,76 мкг/мл. Середній плазмовий період напіввиведення після багаторазового прийому 50 та 100 мг топірамату двічі на день становить 21 год. При одночасному застосуванні топірамату в дозах 100-400 мг двічі на день з фенітоїном або карбамазепіном концентрація першого у плазмі збільшувалася пропорційно дозі. У пацієнтів з порушеннями функції нирок середнього та тяжкого ступеня (кліренс креатинії (КК) < 70 мл/хв) плазмовий та нирковий кліренс топірамату знижується. У зв'язку з цим у таких пацієнтів можливе підвищення рівноважної концентрації топірамату в плазмі порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок. Крім того, пацієнтам з порушеннями функції нирок для досягнення рівноважної концентрації топірамату в плазмі потрібно більше часу. Пацієнтам з порушеннями функції нирок середнього та тяжкого ступеня рекомендується приймати половину рекомендованої початкової та підтримуючої дози. Топірамат добре виводиться із плазми за допомогою гемодіалізу. Тривалий гемодіаліз може призвести до зниження концентрації топірамату в крові нижче, ніж необхідно для підтримки протисудомної активності.Щоб уникнути швидкого зниження концентрації топірамату в плазмі під час гемодіалізу, може знадобитися прийом додаткової дози препарату топірамату. При корекції дози слід брати до уваги: ​​тривалість гемодіалізу, кліренс гемодіалізу, ефективний нирковий кліренс топірамату у пацієнта, що знаходиться на діалізі. У пацієнтів із печінковою недостатністю середнього або тяжкого ступеня плазмовий кліренс топірамату знижується в середньому на 26%. Тому пацієнтам із печінковою недостатністю слід застосовувати топірамат з обережністю. У пацієнтів похилого віку без захворювань нирок, плазмовий кліренс топірамату не змінюється. Фармакокінетика топірамату у дітей віком до 12 років. Фармакокінетика топірамату у дітей, так само, як у дорослих, які приймають його у складі комбінованої терапії, лінійна, при цьому кліренс топірамату не залежить від дози, а рівноважні концентрації у плазмі зростають пропорційно до збільшення дози. Однак у дітей кліренс топірамату підвищений, а період напіввиведення коротший. У зв'язку з цим, при одній і тій же дозі, у розрахунку на 1 кг маси тіла, концентрації топірамату у плазмі у дітей можуть бути нижчими, ніж у дорослих. У дітей, як і у дорослих, протисудомні засоби, що індукують мікросомальні ферменти печінки, спричиняють зниження концентрацій топірамату у плазмі.Показання до застосуванняЕпілепсія: як засіб монотерапії для початкового лікування у пацієнтів віком від 2 років - парціальні або первинні генералізовані тоніко-клонічні напади; у складі комплексної терапії у пацієнтів віком від 2 років – парціальні або генералізовані тоніко-клонічні напади, а також напади на фоні синдрому Леннокса-Гасто. Мігрень: профілактика нападів мігрені у дорослих.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до топірамату. З обережністю слід застосовувати при нирковій та печінковій недостатності, нефроуролітіазі (в т.ч. в особистому та сімейному анамнезі), гіперкальціурії.Вагітність та лактаціяАдекватних та строго контрольованих клінічних досліджень безпеки застосування топірамату при вагітності не проводилося. Застосування топірамату при вагітності може спричинити пошкодження плода. Дані регістру вагітних показують, що при внутрішньоутробному впливі топірамату на плід підвищується ризик розвитку вроджених вад розвитку (наприклад, черепно-лицьових дефектів, таких як "заяча губа"/"вовча паща", гіпоспадії та аномалії розвитку різних систем організму). Зазначені вади розвитку були зафіксовані як при монотерапії топіраматом, так і за його застосування в рамках комбінованої терапії. У порівнянні з групою пацієнтів, які не приймають протиепілептичні препарати, дані регістру вагітних при монотерапії топіраматом свідчать про збільшення частоти народження дітей із низькою масою тіла (менше 2500 г). Причинно-наслідковий зв'язок не встановлено. При лікуванні жінок дітородного віку слід зважити очікувану користь терапії для матері та потенційний ризик для плода та розглянути альтернативні можливості лікування. Якщо топірамат застосовується при вагітності або якщо вагітність настала під час лікування, пацієнтку слід попередити про потенційний ризик для плода. Обмежена кількість спостережень дозволяє припустити, що топірамат виділяється із грудним молоком. За необхідності застосування в період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування. Не застосовувати у дітей віком до 2 років.Побічна діяЗ боку нервової системи: парестезії, сонливість, запаморочення, порушення уваги, порушення пам'яті, амнезія, психомоторні порушення, судоми, неправильна координація, тремор, летаргія, гіпестезія, ністагм, дисгевзія, порушення рівноваги, розлад артикуляції, інтенційне ефект, пригнічення свідомості, судоми на кшталт великих судомних нападів, дефект поля зору, складні парціальні напади, розлад мови, психомоторна гіперактивність, непритомність, сенсорні порушення, слинотеча, афазія, повторювані мова, гіпокінезія, дискінезія, постуральне запаморочення, погане печіння, втрата чутливості, паросмія, мозочковий синдром, дизестезія, гіпогевзія, ступор, незграбність, аура, агевзія, дисграфія, дисфазія, периферична невропатія, переднепритомні стани, дистонія,апраксія, порушення циркадного ритму сну, гіперестезія, гіпосмія, аносмія, есенціальний тремор, акінезія, відсутність реакції на стимули, утруднення під час навчання. Порушення психіки: депресія, уповільнене мислення, когнітивні розлади, безсоння, виражені порушення мови, занепокоєння, сплутаність свідомості, дезорієнтація, агресія, лабільність настрою, тривожне збудження, емоційна лабільність, депресивний настрій, зорові галюцинації, психотичний розлад, апатія, відсутність спонтанної мови, порушення сну, афективна лабільність, зниження лібідо, занепокоєння, плаксивість, дисфемія, ейфорія, параноїдальні стани, персеверація мислення, панічна атака, сльозливість, порушення навичок патологічне мислення, втрата лібідо, млявість, інтрасомнічне розлад, патологічно підвищена відволіканість, ранні пробудження вранці, панічна реакція,манія, панічне розлад, відчуття розпачу, гіпоманіакальний стан. З боку органу зору: нечіткість зору, диплопія, порушення зору, зменшення гостроти зору, худоби, міопія, патологічні відчуття в очах, сухість очей, фотофобія, блефароспазм, підвищена сльозотеча, фотопсія, мідріаз, пресбіопія, одностороння сліпота, минущая сліпота порушення акомодації, порушення зорового сприйняття глибини, миготлива худоба, набряк повік, нічна сліпота, амбліопія, закритокутова глаукома, макулопатія, окорухові порушення. З боку системи кровотворення: анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, лімфаденопатія, еозинофілія, нейтропенія. Порушення з боку імунної системи: підвищена чутливість, алергічний набряк, набряк кон'юнктиви. З боку обміну речовин: анорексія, зниження апетиту, метаболічний ацидоз, гіпокаліємія, підвищення апетиту, полідипсія, гіперхлоремічний ацидоз. З боку органу слуху та рівноваги: ​​вертиго, дзвін у вухах, біль у вусі, глухота, одностороння глухота, нейросенсорна глухота, дискомфорт у вухах, порушення слуху. Серцево-судинна система: брадикардія, синусова брадикардія, прискорене серцебиття, ортостатична гіпотензія, припливи крові, гіперемія, феномен Рейно. З боку дихальної системи: назофарингіт, диспное, носова кровотеча, закладеність носа, ринорея, кашель, задишка при фізичному навантаженні, гіперсекреція у приносових пазухах, дисфонія. З боку травної системи: нудота, діарея, блювота, запор, біль у верхній частині живота, диспепсія, біль у животі, сухість у роті, дискомфорт у шлунку, оральна парестезія, гастрит, неприємні відчуття у животі, панкреатит, метеоризм, гастроезофа , біль у нижній частині живота, оральна гіпестезія, кровоточивість ясен, здуття живота, дискомфорт в епігастральній ділянці, болючість по всьому животу, гіперсекреція слинних залоз, біль у ротовій порожнині, неприємний запах з рота, глосодинія, гепатит, печінкова недостатність. З боку шкіри та підшкірних тканин: алопеція, свербіж, висип, ангідроз, гіпестезія обличчя, кропив'янка, еритема, генералізований свербіж, макульозний висип, зміна кольору шкіри, алергічний дерматит, набряк обличчя, синдром Стівенса-Джонсона, багатоформний ер періорбітальний набряк, кропив'янка локалізована, токсичний епідермальний некроліз. З боку кістково-м'язової системи: артралгія, м'язові спазми, міалгія, м'язові судоми, м'язова слабкість, м'язові болі в грудях, набряклість суглобів, скутість м'язів, біль у боці, м'язова втома, дискомфорт у кінцівках. З боку сечовидільної системи: нефролітіаз, поллакіурія, дизурія, сечові конкременти, нетримання сечі при напрузі, гематурія, невідкладний болісний позивок до сечовипускання, ниркова колька, болі в ділянці нирок, конкременти сечоводу, нирковий канальцевий ацид. Репродуктивна система: еректильна дисфункція, сексуальна дисфункція. Загальні реакції: втома, пірексія, астенія, дратівливість, порушення ходи, незвичайні відчуття, нездужання, гіпертермія, спрага, грипоподібний стан, інерційність, похолодання кінцівок, відчуття сп'яніння, відчуття тривоги, набряк обличчя, кальциноз. З боку лабораторних показників: зменшення маси тіла, збільшення маси тіла, кристалурія, аномальний тест тандем-хода, лейкопенія, підвищення активності печінкових ферментів, гіпокаліємія, зменшення вмісту гідрокарбонатів у крові.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з топіраматом фенітоїн та карбамазепін знижують його концентрацію у плазмі крові. Це пов'язано з індукцією під впливом фенітоїну та карбамазепіну ферментів, за участю яких здійснюється метаболізм топірамату. В окремих випадках при застосуванні топірамату спостерігалося підвищення концентрації фенітоїну у плазмі. При одночасному застосуванні одноразової дози топірамату та дигоксину можливе зменшення AUC дигоксину. При одночасному застосуванні перорального контрацептиву, що містить норетиндрон та етинілестрадіол, топірамат не суттєво впливав на кліренс норетиндрону, проте плазмовий кліренс етинілестрадіолу значно зростав. Таким чином, при одночасному прийомі топірамату з пероральними контрацептивами, їх ефективність може бути знижена. У пацієнтів, які приймають метформін, піоглітазон, глібенкламід при одночасному застосуванні або відміні топірамату, можливі коливання рівня глюкози в плазмі. При цих комбінаціях слід контролювати рівень глюкози у плазмі. При одночасному застосуванні топірамату з препаратами, що сприяють розвитку нефролітіазу, можливе підвищення ризику утворення каменів у нирках.Спосіб застосування та дозиІндивідуальна, залежно від показань, віку пацієнта, функції нирок та ефективності терапії.ПередозуванняСимптоми: посилення побічних процесів. Лікування: промивання шлунка або індукція блювання, що підтримує терапія. У тяжких випадках можливе проведення гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗастосування топірамату на лікування гострих нападів мігрені не вивчено. Пацієнтам з порушеннями функції нирок та пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі, потрібна корекція режиму дозування топірамату. Скасувати топірамат слід поступово, щоб мінімізувати можливість підвищення частоти судомних нападів. У клінічних дослідженнях у дорослих під час лікування епілепсії дози зменшували на 50-100 мг з інтервалом 1 тиж. і на 25-50 мг у дорослих, які отримують топірамат у дозі 100 мг на добу для профілактики мігрені. У дітей у клінічних дослідженнях топірамат поступово скасовували протягом 2-8 тижнів. Якщо за медичними показаннями необхідне швидке скасування топірамату, рекомендується контролювати стан пацієнта. Для зменшення ризику розвитку нефролітіазу під час лікування слід збільшити обсяг споживаної рідини. На фоні застосування топірамату можливі зменшення потовиділення та гіпертермія, особливо у дітей молодшого віку, в умовах підвищеної температури навколишнього середовища. Достатнє поповнення втрати рідини до та під час такої діяльності, як фізичні вправи або перебування в умовах високих температур, може скоротити ризик обумовлених перегріванням ускладнень. У період лікування необхідно контролювати стан пацієнтів з метою виявлення ознак суїцидальної ідеалізації та призначати відповідне лікування. Необхідно рекомендувати пацієнтам (і при необхідності особам, які доглядають пацієнтів) відразу ж звертатися за медичною допомогою у разі появи ознак суїцидальної ідеалізації або суїцидальної поведінки. У разі виникнення порушень з боку органу зору, в т.ч. синдрому, що включає міопію, пов'язану із закритокутовою глаукомою, слід відмінити топірамат, як тільки лікар вважає це можливим. При необхідності слід вжити заходів, спрямованих на зниження внутрішньоочного тиску. Щоб уникнути метаболічного ацидозу, у період лікування топіраматом рекомендується проводити необхідні дослідження, включаючи визначення концентрації гідрокарбонатів у сироватці. При виникненні метаболічного ацидозу та його персистуванні рекомендується знизити дозу або припинити прийом топірамату. У дітей хронічний метаболічний ацидоз може призводити до уповільнення зростання. Ефект топірамату на зростання та можливі ускладнення, пов'язані з кістковою системою, не вивчалися систематично у дітей та у дорослих. Якщо і натомість лікування зменшується маса тіла, слід скоригувати режим харчування. Не рекомендується одночасне застосування інших препаратів, що мають пригнічуючу дію на ЦНС. У період лікування пацієнт повинен уникати вживання алкоголю. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. З обережністю слід застосовувати у пацієнтів, які займаються потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної уваги та швидкості психомоторних реакцій, т.к. топірамат може спричинити сонливість, запаморочення, порушення зору.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, покриті плівковою оболонкою - 1 таб. Активна речовина: топірамат – 25 мг; Допоміжні речовини: гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза), макрогол (поліетиленгліколь 6000), гліцерол (гліцерин), тальк, титану діоксид, барвник заліза оксид червоний, лактоза (цукор молочний); плівкова оболонка: гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза), макрогол (поліетиленгліколь 6000), гліцерол (гліцерин), тальк, титану діоксид, барвник заліза оксид червоний, лактоза (цукор молочний). 3 блістери по 10 таблеток у картонній пачці.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою, від світло-рожевого до рожевого з кремуватим відтінком кольору, круглі, двоопуклі. На зламі пігулки від білого до білого з кремуватим або сіруватим відтінком кольору.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб відноситься до класу сульфат-заміщених моносахаридів. Топірамат зменшує частоту виникнення потенціалів дії, характерних для нейрона у стані стійкої деполяризації, що свідчить про залежність блокуючої дії препарату на натрієві канали стану нейрона. Топірамат потенціює активність GABA щодо деяких підтипів GABA-рецепторів (в т.ч. GABAA-рецепторів), а також модулює активність самих GABAA-рецепторів, перешкоджає активації каїнатом чутливості каїнат/АМПК-рецепторів до глутамату, не впливає на активність N-метил -D-аспартату щодо NMDA-рецепторів. Ці ефекти топірамату є дозозалежними при концентрації топірамату в плазмі від 1 до 200 мкМ, з мінімальною активністю в межах від 1 до 10 мкМ. Крім того, топірамат пригнічує активність деяких ізоферментів карбоангідрази, проте цей ефект у топірамату слабший, ніж у ацетазоламіду і, мабуть, не є головним у протиепілептичній активності топірамату.ФармакокінетикаПорівняно з іншими протисудомними засобами топірамату притаманні довгий період напіввиведення, лінійна кінетика, переважний нирковий кліренс, низький зв'язок із білками плазми та відсутність клінічно значущих метаболітів. Топірамату не властивий потужний індукувальний вплив на мікросомальні ферменти печінки. Топірамат допускається приймати незалежно від їди. Моніторинг концентрації топірамату не потрібний. За результатами клінічних досліджень взаємозв'язок між плазмовою концентрацією топірамату та його ефективністю та небажаними реакціями не встановлено. Всмоктування. Топірамат всмоктується швидко та ефективно. Після прийому внутрішньо 100 мг топірамату середня максимальна концентрація у плазмі (Сmax) у здорових добровольців становить 1,5 мг/мл і досягається протягом 2-3 годин (tmax). Після прийому 100 мг 14С-мечного топірамату 81% радіоактивності виявляється у сечі. Їда не надає клінічно значущого впливу на біодоступність топірамату. Розподіл. З білками плазми зв'язується 13-17% топірамату. Місця зв'язування топірамату на еритроцитах насичуються при його концентрації у плазмі понад 4 мг/мл. Обсяг розподілу обернено пропорційний дозі. Обсяг розподілу (після одноразового перорального прийому 100-1200 мг) становить 0.55 - 0,8 л/кг, залежить від статі: у жінок він становить приблизно 50% від значень, що спостерігаються у чоловіків, що пов'язують із вищим вмістом жирової тканини в організмі жінок; зазначена обставина не має клінічного значення. Метаболізм. Після внутрішнього прийому у здорових добровольців метаболізується близько 20% від прийнятої дози. Однак у пацієнтів, які приймають супутню терапію протисудомними засобами – індукторами мікросомальних ферментів печінки, метаболізм топірамату збільшується до 50%. З плазми, сечі та фекалій людини було виділено та ідентифіковано шість метаболітів, що утворюються шляхом гідроксилювання, гідролізу та глюкуронування. Кількість кожного метаболіту не перевищує 3% загальної радіоактивності, що виявляється після введення 14С-топірамату. Два метаболіти, що володіють найбільшою структурною схожістю з топіраматом, практично не мають протисудомної активності. Виведення. Незмінений топірамат та його метаболіти виводяться нирками (не менше 81% від прийнятої дози). Протягом 4 днів із сечею виводиться близько 66% незміненого 14С-топірамату. Після прийому 50 та 100 мг топірамату двічі на добу середній нирковий кліренс становить 18 та 17 мл/хв відповідно. Топірамат піддається канальцевій реабсорбції, що підтверджується результатами дослідження на щурах при одночасному введенні пробенециду: спостерігалося значне збільшення ниркового кліренсу топірамату. Після прийому внутрішньо плазмовий кліренс топірамату становить приблизно 20-30 мл/хв. Топірамат має низьку міжіндивідуальну варіацію плазмових концентрацій, тобто. має передбачувану фармакокінетику. При одноразовому прийомі здоровими добровольцями в дозах 100-400 мг фармакокінетика топірамату лінійна, плазмовий кліренс залишається постійним, а площа під кривою "концентрація-час" (AUC) збільшується пропорційно дозі. Час досягнення рівноважної концентрації у пацієнтів із нормальною функцією нирок становить 4-8 днів. Середня Сmax після багаторазового вживання 100 мг у здорових добровольців становить 6,76 мкг/мл. Середній плазмовий період напіввиведення після багаторазового прийому 50 та 100 мг топірамату двічі на день становить 21 год. При одночасному застосуванні топірамату в дозах 100-400 мг двічі на день з фенітоїном або карбамазепіном концентрація першого у плазмі збільшувалася пропорційно дозі. У пацієнтів з порушеннями функції нирок середнього та тяжкого ступеня (кліренс креатинії (КК) < 70 мл/хв) плазмовий та нирковий кліренс топірамату знижується. У зв'язку з цим у таких пацієнтів можливе підвищення рівноважної концентрації топірамату в плазмі порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок. Крім того, пацієнтам з порушеннями функції нирок для досягнення рівноважної концентрації топірамату в плазмі потрібно більше часу. Пацієнтам з порушеннями функції нирок середнього та тяжкого ступеня рекомендується приймати половину рекомендованої початкової та підтримуючої дози. Топірамат добре виводиться із плазми за допомогою гемодіалізу. Тривалий гемодіаліз може призвести до зниження концентрації топірамату в крові нижче, ніж необхідно для підтримки протисудомної активності.Щоб уникнути швидкого зниження концентрації топірамату в плазмі під час гемодіалізу, може знадобитися прийом додаткової дози препарату топірамату. При корекції дози слід брати до уваги: ​​тривалість гемодіалізу, кліренс гемодіалізу, ефективний нирковий кліренс топірамату у пацієнта, що знаходиться на діалізі. У пацієнтів із печінковою недостатністю середнього або тяжкого ступеня плазмовий кліренс топірамату знижується в середньому на 26%. Тому пацієнтам із печінковою недостатністю слід застосовувати топірамат з обережністю. У пацієнтів похилого віку без захворювань нирок, плазмовий кліренс топірамату не змінюється. Фармакокінетика топірамату у дітей віком до 12 років. Фармакокінетика топірамату у дітей, так само, як у дорослих, які приймають його у складі комбінованої терапії, лінійна, при цьому кліренс топірамату не залежить від дози, а рівноважні концентрації у плазмі зростають пропорційно до збільшення дози. Однак у дітей кліренс топірамату підвищений, а період напіввиведення коротший. У зв'язку з цим, при одній і тій же дозі, у розрахунку на 1 кг маси тіла, концентрації топірамату у плазмі у дітей можуть бути нижчими, ніж у дорослих. У дітей, як і у дорослих, протисудомні засоби, що індукують мікросомальні ферменти печінки, спричиняють зниження концентрацій топірамату у плазмі.Показання до застосуванняЕпілепсія: як засіб монотерапії для початкового лікування у пацієнтів віком від 2 років - парціальні або первинні генералізовані тоніко-клонічні напади; у складі комплексної терапії у пацієнтів віком від 2 років – парціальні або генералізовані тоніко-клонічні напади, а також напади на фоні синдрому Леннокса-Гасто. Мігрень: профілактика нападів мігрені у дорослих.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до топірамату. З обережністю слід застосовувати при нирковій та печінковій недостатності, нефроуролітіазі (в т.ч. в особистому та сімейному анамнезі), гіперкальціурії.Вагітність та лактаціяАдекватних та строго контрольованих клінічних досліджень безпеки застосування топірамату при вагітності не проводилося. Застосування топірамату при вагітності може спричинити пошкодження плода. Дані регістру вагітних показують, що при внутрішньоутробному впливі топірамату на плід підвищується ризик розвитку вроджених вад розвитку (наприклад, черепно-лицьових дефектів, таких як "заяча губа"/"вовча паща", гіпоспадії та аномалії розвитку різних систем організму). Зазначені вади розвитку були зафіксовані як при монотерапії топіраматом, так і за його застосування в рамках комбінованої терапії. У порівнянні з групою пацієнтів, які не приймають протиепілептичні препарати, дані регістру вагітних при монотерапії топіраматом свідчать про збільшення частоти народження дітей із низькою масою тіла (менше 2500 г). Причинно-наслідковий зв'язок не встановлено. При лікуванні жінок дітородного віку слід зважити очікувану користь терапії для матері та потенційний ризик для плода та розглянути альтернативні можливості лікування. Якщо топірамат застосовується при вагітності або якщо вагітність настала під час лікування, пацієнтку слід попередити про потенційний ризик для плода. Обмежена кількість спостережень дозволяє припустити, що топірамат виділяється із грудним молоком. За необхідності застосування в період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування. Не застосовувати у дітей віком до 2 років.Побічна діяЗ боку нервової системи: парестезії, сонливість, запаморочення, порушення уваги, порушення пам'яті, амнезія, психомоторні порушення, судоми, неправильна координація, тремор, летаргія, гіпестезія, ністагм, дисгевзія, порушення рівноваги, розлад артикуляції, інтенційне ефект, пригнічення свідомості, судоми на кшталт великих судомних нападів, дефект поля зору, складні парціальні напади, розлад мови, психомоторна гіперактивність, непритомність, сенсорні порушення, слинотеча, афазія, повторювані мова, гіпокінезія, дискінезія, постуральне запаморочення, погане печіння, втрата чутливості, паросмія, мозочковий синдром, дизестезія, гіпогевзія, ступор, незграбність, аура, агевзія, дисграфія, дисфазія, периферична невропатія, переднепритомні стани, дистонія,апраксія, порушення циркадного ритму сну, гіперестезія, гіпосмія, аносмія, есенціальний тремор, акінезія, відсутність реакції на стимули, утруднення під час навчання. Порушення психіки: депресія, уповільнене мислення, когнітивні розлади, безсоння, виражені порушення мови, занепокоєння, сплутаність свідомості, дезорієнтація, агресія, лабільність настрою, тривожне збудження, емоційна лабільність, депресивний настрій, зорові галюцинації, психотичний розлад, апатія, відсутність спонтанної мови, порушення сну, афективна лабільність, зниження лібідо, занепокоєння, плаксивість, дисфемія, ейфорія, параноїдальні стани, персеверація мислення, панічна атака, сльозливість, порушення навичок патологічне мислення, втрата лібідо, млявість, інтрасомнічне розлад, патологічно підвищена відволіканість, ранні пробудження вранці, панічна реакція,манія, панічне розлад, відчуття розпачу, гіпоманіакальний стан. З боку органу зору: нечіткість зору, диплопія, порушення зору, зменшення гостроти зору, худоби, міопія, патологічні відчуття в очах, сухість очей, фотофобія, блефароспазм, підвищена сльозотеча, фотопсія, мідріаз, пресбіопія, одностороння сліпота, минущая сліпота порушення акомодації, порушення зорового сприйняття глибини, миготлива худоба, набряк повік, нічна сліпота, амбліопія, закритокутова глаукома, макулопатія, окорухові порушення. З боку системи кровотворення: анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, лімфаденопатія, еозинофілія, нейтропенія. Порушення з боку імунної системи: підвищена чутливість, алергічний набряк, набряк кон'юнктиви. З боку обміну речовин: анорексія, зниження апетиту, метаболічний ацидоз, гіпокаліємія, підвищення апетиту, полідипсія, гіперхлоремічний ацидоз. З боку органу слуху та рівноваги: ​​вертиго, дзвін у вухах, біль у вусі, глухота, одностороння глухота, нейросенсорна глухота, дискомфорт у вухах, порушення слуху. Серцево-судинна система: брадикардія, синусова брадикардія, прискорене серцебиття, ортостатична гіпотензія, припливи крові, гіперемія, феномен Рейно. З боку дихальної системи: назофарингіт, диспное, носова кровотеча, закладеність носа, ринорея, кашель, задишка при фізичному навантаженні, гіперсекреція у приносових пазухах, дисфонія. З боку травної системи: нудота, діарея, блювота, запор, біль у верхній частині живота, диспепсія, біль у животі, сухість у роті, дискомфорт у шлунку, оральна парестезія, гастрит, неприємні відчуття у животі, панкреатит, метеоризм, гастроезофа , біль у нижній частині живота, оральна гіпестезія, кровоточивість ясен, здуття живота, дискомфорт в епігастральній ділянці, болючість по всьому животу, гіперсекреція слинних залоз, біль у ротовій порожнині, неприємний запах з рота, глосодинія, гепатит, печінкова недостатність. З боку шкіри та підшкірних тканин: алопеція, свербіж, висип, ангідроз, гіпестезія обличчя, кропив'янка, еритема, генералізований свербіж, макульозний висип, зміна кольору шкіри, алергічний дерматит, набряк обличчя, синдром Стівенса-Джонсона, багатоформний ер періорбітальний набряк, кропив'янка локалізована, токсичний епідермальний некроліз. З боку кістково-м'язової системи: артралгія, м'язові спазми, міалгія, м'язові судоми, м'язова слабкість, м'язові болі в грудях, набряклість суглобів, скутість м'язів, біль у боці, м'язова втома, дискомфорт у кінцівках. З боку сечовидільної системи: нефролітіаз, поллакіурія, дизурія, сечові конкременти, нетримання сечі при напрузі, гематурія, невідкладний болісний позивок до сечовипускання, ниркова колька, болі в ділянці нирок, конкременти сечоводу, нирковий канальцевий ацид. Репродуктивна система: еректильна дисфункція, сексуальна дисфункція. Загальні реакції: втома, пірексія, астенія, дратівливість, порушення ходи, незвичайні відчуття, нездужання, гіпертермія, спрага, грипоподібний стан, інерційність, похолодання кінцівок, відчуття сп'яніння, відчуття тривоги, набряк обличчя, кальциноз. З боку лабораторних показників: зменшення маси тіла, збільшення маси тіла, кристалурія, аномальний тест тандем-хода, лейкопенія, підвищення активності печінкових ферментів, гіпокаліємія, зменшення вмісту гідрокарбонатів у крові.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з топіраматом фенітоїн та карбамазепін знижують його концентрацію у плазмі крові. Це пов'язано з індукцією під впливом фенітоїну та карбамазепіну ферментів, за участю яких здійснюється метаболізм топірамату. В окремих випадках при застосуванні топірамату спостерігалося підвищення концентрації фенітоїну у плазмі. При одночасному застосуванні одноразової дози топірамату та дигоксину можливе зменшення AUC дигоксину. При одночасному застосуванні перорального контрацептиву, що містить норетиндрон та етинілестрадіол, топірамат не суттєво впливав на кліренс норетиндрону, проте плазмовий кліренс етинілестрадіолу значно зростав. Таким чином, при одночасному прийомі топірамату з пероральними контрацептивами, їх ефективність може бути знижена. У пацієнтів, які приймають метформін, піоглітазон, глібенкламід при одночасному застосуванні або відміні топірамату, можливі коливання рівня глюкози в плазмі. При цих комбінаціях слід контролювати рівень глюкози у плазмі. При одночасному застосуванні топірамату з препаратами, що сприяють розвитку нефролітіазу, можливе підвищення ризику утворення каменів у нирках.Спосіб застосування та дозиІндивідуальна, залежно від показань, віку пацієнта, функції нирок та ефективності терапії.ПередозуванняСимптоми: посилення побічних процесів. Лікування: промивання шлунка або індукція блювання, що підтримує терапія. У тяжких випадках можливе проведення гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗастосування топірамату на лікування гострих нападів мігрені не вивчено. Пацієнтам з порушеннями функції нирок та пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі, потрібна корекція режиму дозування топірамату. Скасувати топірамат слід поступово, щоб мінімізувати можливість підвищення частоти судомних нападів. У клінічних дослідженнях у дорослих під час лікування епілепсії дози зменшували на 50-100 мг з інтервалом 1 тиж. і на 25-50 мг у дорослих, які отримують топірамат у дозі 100 мг на добу для профілактики мігрені. У дітей у клінічних дослідженнях топірамат поступово скасовували протягом 2-8 тижнів. Якщо за медичними показаннями необхідне швидке скасування топірамату, рекомендується контролювати стан пацієнта. Для зменшення ризику розвитку нефролітіазу під час лікування слід збільшити обсяг споживаної рідини. На фоні застосування топірамату можливі зменшення потовиділення та гіпертермія, особливо у дітей молодшого віку, в умовах підвищеної температури навколишнього середовища. Достатнє поповнення втрати рідини до та під час такої діяльності, як фізичні вправи або перебування в умовах високих температур, може скоротити ризик обумовлених перегріванням ускладнень. У період лікування необхідно контролювати стан пацієнтів з метою виявлення ознак суїцидальної ідеалізації та призначати відповідне лікування. Необхідно рекомендувати пацієнтам (і при необхідності особам, які доглядають пацієнтів) відразу ж звертатися за медичною допомогою у разі появи ознак суїцидальної ідеалізації або суїцидальної поведінки. У разі виникнення порушень з боку органу зору, в т.ч. синдрому, що включає міопію, пов'язану із закритокутовою глаукомою, слід відмінити топірамат, як тільки лікар вважає це можливим. При необхідності слід вжити заходів, спрямованих на зниження внутрішньоочного тиску. Щоб уникнути метаболічного ацидозу, у період лікування топіраматом рекомендується проводити необхідні дослідження, включаючи визначення концентрації гідрокарбонатів у сироватці. При виникненні метаболічного ацидозу та його персистуванні рекомендується знизити дозу або припинити прийом топірамату. У дітей хронічний метаболічний ацидоз може призводити до уповільнення зростання. Ефект топірамату на зростання та можливі ускладнення, пов'язані з кістковою системою, не вивчалися систематично у дітей та у дорослих. Якщо і натомість лікування зменшується маса тіла, слід скоригувати режим харчування. Не рекомендується одночасне застосування інших препаратів, що мають пригнічуючу дію на ЦНС. У період лікування пацієнт повинен уникати вживання алкоголю. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. З обережністю слід застосовувати у пацієнтів, які займаються потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної уваги та швидкості психомоторних реакцій, т.к. топірамат може спричинити сонливість, запаморочення, порушення зору.Умови відпустки з аптекЗа рецептом

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, покриті плівковою оболонкою - 1 таб. Активна речовина: топірамат – 50 мг. Допоміжні речовини: гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза), макрогол (поліетиленгліколь 6000), гліцерол (гліцерин), тальк, титану діоксид, барвник заліза оксид червоний, лактоза (цукор молочний); плівкова оболонка: гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза), макрогол (поліетиленгліколь 6000), гліцерол (гліцерин), тальк, титану діоксид, барвник заліза оксид червоний, лактоза (цукор молочний). 3 блістери по 10 таблеток у картонній пачці.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою, від світло-рожевого до рожевого з кремуватим відтінком кольору, круглі, двоопуклі. На зламі пігулки від білого до білого з кремуватим або сіруватим відтінком кольору.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб відноситься до класу сульфат-заміщених моносахаридів. Топірамат зменшує частоту виникнення потенціалів дії, характерних для нейрона у стані стійкої деполяризації, що свідчить про залежність блокуючої дії препарату на натрієві канали стану нейрона. Топірамат потенціює активність GABA щодо деяких підтипів GABA-рецепторів (в т.ч. GABAA-рецепторів), а також модулює активність самих GABAA-рецепторів, перешкоджає активації каїнатом чутливості каїнат/АМПК-рецепторів до глутамату, не впливає на активність N-метил -D-аспартату щодо NMDA-рецепторів. Ці ефекти топірамату є дозозалежними при концентрації топірамату в плазмі від 1 до 200 мкМ, з мінімальною активністю в межах від 1 до 10 мкМ. Крім того, топірамат пригнічує активність деяких ізоферментів карбоангідрази, проте цей ефект у топірамату слабший, ніж у ацетазоламіду і, мабуть, не є головним у протиепілептичній активності топірамату.ФармакокінетикаПорівняно з іншими протисудомними засобами топірамату притаманні довгий період напіввиведення, лінійна кінетика, переважний нирковий кліренс, низький зв'язок із білками плазми та відсутність клінічно значущих метаболітів. Топірамату не властивий потужний індукувальний вплив на мікросомальні ферменти печінки. Топірамат допускається приймати незалежно від їди. Моніторинг концентрації топірамату не потрібний. За результатами клінічних досліджень взаємозв'язок між плазмовою концентрацією топірамату та його ефективністю та небажаними реакціями не встановлено. Всмоктування. Топірамат всмоктується швидко та ефективно. Після прийому внутрішньо 100 мг топірамату середня максимальна концентрація у плазмі (Сmax) у здорових добровольців становить 1,5 мг/мл і досягається протягом 2-3 годин (tmax). Після прийому 100 мг 14С-мечного топірамату 81% радіоактивності виявляється у сечі. Їда не надає клінічно значущого впливу на біодоступність топірамату. Розподіл. З білками плазми зв'язується 13-17% топірамату. Місця зв'язування топірамату на еритроцитах насичуються при його концентрації у плазмі понад 4 мг/мл. Обсяг розподілу обернено пропорційний дозі. Обсяг розподілу (після одноразового перорального прийому 100-1200 мг) становить 0.55 - 0,8 л/кг, залежить від статі: у жінок він становить приблизно 50% від значень, що спостерігаються у чоловіків, що пов'язують із вищим вмістом жирової тканини в організмі жінок; зазначена обставина не має клінічного значення. Метаболізм. Після внутрішнього прийому у здорових добровольців метаболізується близько 20% від прийнятої дози. Однак у пацієнтів, які приймають супутню терапію протисудомними засобами – індукторами мікросомальних ферментів печінки, метаболізм топірамату збільшується до 50%. З плазми, сечі та фекалій людини було виділено та ідентифіковано шість метаболітів, що утворюються шляхом гідроксилювання, гідролізу та глюкуронування. Кількість кожного метаболіту не перевищує 3% загальної радіоактивності, що виявляється після введення 14С-топірамату. Два метаболіти, що володіють найбільшою структурною схожістю з топіраматом, практично не мають протисудомної активності. Виведення. Незмінений топірамат та його метаболіти виводяться нирками (не менше 81% від прийнятої дози). Протягом 4 днів із сечею виводиться близько 66% незміненого 14С-топірамату. Після прийому 50 та 100 мг топірамату двічі на добу середній нирковий кліренс становить 18 та 17 мл/хв відповідно. Топірамат піддається канальцевій реабсорбції, що підтверджується результатами дослідження на щурах при одночасному введенні пробенециду: спостерігалося значне збільшення ниркового кліренсу топірамату. Після прийому внутрішньо плазмовий кліренс топірамату становить приблизно 20-30 мл/хв. Топірамат має низьку міжіндивідуальну варіацію плазмових концентрацій, тобто. має передбачувану фармакокінетику. При одноразовому прийомі здоровими добровольцями в дозах 100-400 мг фармакокінетика топірамату лінійна, плазмовий кліренс залишається постійним, а площа під кривою "концентрація-час" (AUC) збільшується пропорційно дозі. Час досягнення рівноважної концентрації у пацієнтів із нормальною функцією нирок становить 4-8 днів. Середня Сmax після багаторазового вживання 100 мг у здорових добровольців становить 6,76 мкг/мл. Середній плазмовий період напіввиведення після багаторазового прийому 50 та 100 мг топірамату двічі на день становить 21 год. При одночасному застосуванні топірамату в дозах 100-400 мг двічі на день з фенітоїном або карбамазепіном концентрація першого у плазмі збільшувалася пропорційно дозі. У пацієнтів з порушеннями функції нирок середнього та тяжкого ступеня (кліренс креатинії (КК) < 70 мл/хв) плазмовий та нирковий кліренс топірамату знижується. У зв'язку з цим у таких пацієнтів можливе підвищення рівноважної концентрації топірамату в плазмі порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок. Крім того, пацієнтам з порушеннями функції нирок для досягнення рівноважної концентрації топірамату в плазмі потрібно більше часу. Пацієнтам з порушеннями функції нирок середнього та тяжкого ступеня рекомендується приймати половину рекомендованої початкової та підтримуючої дози. Топірамат добре виводиться із плазми за допомогою гемодіалізу. Тривалий гемодіаліз може призвести до зниження концентрації топірамату в крові нижче, ніж необхідно для підтримки протисудомної активності.Щоб уникнути швидкого зниження концентрації топірамату в плазмі під час гемодіалізу, може знадобитися прийом додаткової дози препарату топірамату. При корекції дози слід брати до уваги: ​​тривалість гемодіалізу, кліренс гемодіалізу, ефективний нирковий кліренс топірамату у пацієнта, що знаходиться на діалізі. У пацієнтів із печінковою недостатністю середнього або тяжкого ступеня плазмовий кліренс топірамату знижується в середньому на 26%. Тому пацієнтам із печінковою недостатністю слід застосовувати топірамат з обережністю. У пацієнтів похилого віку без захворювань нирок, плазмовий кліренс топірамату не змінюється. Фармакокінетика топірамату у дітей віком до 12 років. Фармакокінетика топірамату у дітей, так само, як у дорослих, які приймають його у складі комбінованої терапії, лінійна, при цьому кліренс топірамату не залежить від дози, а рівноважні концентрації у плазмі зростають пропорційно до збільшення дози. Однак у дітей кліренс топірамату підвищений, а період напіввиведення коротший. У зв'язку з цим, при одній і тій же дозі, у розрахунку на 1 кг маси тіла, концентрації топірамату у плазмі у дітей можуть бути нижчими, ніж у дорослих. У дітей, як і у дорослих, протисудомні засоби, що індукують мікросомальні ферменти печінки, спричиняють зниження концентрацій топірамату у плазмі.Показання до застосуванняЕпілепсія: як засіб монотерапії для початкового лікування у пацієнтів віком від 2 років - парціальні або первинні генералізовані тоніко-клонічні напади; у складі комплексної терапії у пацієнтів віком від 2 років – парціальні або генералізовані тоніко-клонічні напади, а також напади на фоні синдрому Леннокса-Гасто. Мігрень: профілактика нападів мігрені у дорослих.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до топірамату. З обережністю слід застосовувати при нирковій та печінковій недостатності, нефроуролітіазі (в т.ч. в особистому та сімейному анамнезі), гіперкальціурії.Вагітність та лактаціяАдекватних та строго контрольованих клінічних досліджень безпеки застосування топірамату при вагітності не проводилося. Застосування топірамату при вагітності може спричинити пошкодження плода. Дані регістру вагітних показують, що при внутрішньоутробному впливі топірамату на плід підвищується ризик розвитку вроджених вад розвитку (наприклад, черепно-лицьових дефектів, таких як "заяча губа"/"вовча паща", гіпоспадії та аномалії розвитку різних систем організму). Зазначені вади розвитку були зафіксовані як при монотерапії топіраматом, так і за його застосування в рамках комбінованої терапії. У порівнянні з групою пацієнтів, які не приймають протиепілептичні препарати, дані регістру вагітних при монотерапії топіраматом свідчать про збільшення частоти народження дітей із низькою масою тіла (менше 2500 г). Причинно-наслідковий зв'язок не встановлено. При лікуванні жінок дітородного віку слід зважити очікувану користь терапії для матері та потенційний ризик для плода та розглянути альтернативні можливості лікування. Якщо топірамат застосовується при вагітності або якщо вагітність настала під час лікування, пацієнтку слід попередити про потенційний ризик для плода. Обмежена кількість спостережень дозволяє припустити, що топірамат виділяється із грудним молоком. За необхідності застосування в період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування. Не застосовувати у дітей віком до 2 років.Побічна діяЗ боку нервової системи: парестезії, сонливість, запаморочення, порушення уваги, порушення пам'яті, амнезія, психомоторні порушення, судоми, неправильна координація, тремор, летаргія, гіпестезія, ністагм, дисгевзія, порушення рівноваги, розлад артикуляції, інтенційне ефект, пригнічення свідомості, судоми на кшталт великих судомних нападів, дефект поля зору, складні парціальні напади, розлад мови, психомоторна гіперактивність, непритомність, сенсорні порушення, слинотеча, афазія, повторювані мова, гіпокінезія, дискінезія, постуральне запаморочення, погане печіння, втрата чутливості, паросмія, мозочковий синдром, дизестезія, гіпогевзія, ступор, незграбність, аура, агевзія, дисграфія, дисфазія, периферична невропатія, переднепритомні стани, дистонія,апраксія, порушення циркадного ритму сну, гіперестезія, гіпосмія, аносмія, есенціальний тремор, акінезія, відсутність реакції на стимули, утруднення під час навчання. Порушення психіки: депресія, уповільнене мислення, когнітивні розлади, безсоння, виражені порушення мови, занепокоєння, сплутаність свідомості, дезорієнтація, агресія, лабільність настрою, тривожне збудження, емоційна лабільність, депресивний настрій, зорові галюцинації, психотичний розлад, апатія, відсутність спонтанної мови, порушення сну, афективна лабільність, зниження лібідо, занепокоєння, плаксивість, дисфемія, ейфорія, параноїдальні стани, персеверація мислення, панічна атака, сльозливість, порушення навичок патологічне мислення, втрата лібідо, млявість, інтрасомнічне розлад, патологічно підвищена відволіканість, ранні пробудження вранці, панічна реакція,манія, панічне розлад, відчуття розпачу, гіпоманіакальний стан. З боку органу зору: нечіткість зору, диплопія, порушення зору, зменшення гостроти зору, худоби, міопія, патологічні відчуття в очах, сухість очей, фотофобія, блефароспазм, підвищена сльозотеча, фотопсія, мідріаз, пресбіопія, одностороння сліпота, минущая сліпота порушення акомодації, порушення зорового сприйняття глибини, миготлива худоба, набряк повік, нічна сліпота, амбліопія, закритокутова глаукома, макулопатія, окорухові порушення. З боку системи кровотворення: анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, лімфаденопатія, еозинофілія, нейтропенія. Порушення з боку імунної системи: підвищена чутливість, алергічний набряк, набряк кон'юнктиви. З боку обміну речовин: анорексія, зниження апетиту, метаболічний ацидоз, гіпокаліємія, підвищення апетиту, полідипсія, гіперхлоремічний ацидоз. З боку органу слуху та рівноваги: ​​вертиго, дзвін у вухах, біль у вусі, глухота, одностороння глухота, нейросенсорна глухота, дискомфорт у вухах, порушення слуху. Серцево-судинна система: брадикардія, синусова брадикардія, прискорене серцебиття, ортостатична гіпотензія, припливи крові, гіперемія, феномен Рейно. З боку дихальної системи: назофарингіт, диспное, носова кровотеча, закладеність носа, ринорея, кашель, задишка при фізичному навантаженні, гіперсекреція у приносових пазухах, дисфонія. З боку травної системи: нудота, діарея, блювота, запор, біль у верхній частині живота, диспепсія, біль у животі, сухість у роті, дискомфорт у шлунку, оральна парестезія, гастрит, неприємні відчуття у животі, панкреатит, метеоризм, гастроезофа , біль у нижній частині живота, оральна гіпестезія, кровоточивість ясен, здуття живота, дискомфорт в епігастральній ділянці, болючість по всьому животу, гіперсекреція слинних залоз, біль у ротовій порожнині, неприємний запах з рота, глосодинія, гепатит, печінкова недостатність. З боку шкіри та підшкірних тканин: алопеція, свербіж, висип, ангідроз, гіпестезія обличчя, кропив'янка, еритема, генералізований свербіж, макульозний висип, зміна кольору шкіри, алергічний дерматит, набряк обличчя, синдром Стівенса-Джонсона, багатоформний ер періорбітальний набряк, кропив'янка локалізована, токсичний епідермальний некроліз. З боку кістково-м'язової системи: артралгія, м'язові спазми, міалгія, м'язові судоми, м'язова слабкість, м'язові болі в грудях, набряклість суглобів, скутість м'язів, біль у боці, м'язова втома, дискомфорт у кінцівках. З боку сечовидільної системи: нефролітіаз, поллакіурія, дизурія, сечові конкременти, нетримання сечі при напрузі, гематурія, невідкладний болісний позивок до сечовипускання, ниркова колька, болі в ділянці нирок, конкременти сечоводу, нирковий канальцевий ацид. Репродуктивна система: еректильна дисфункція, сексуальна дисфункція. Загальні реакції: втома, пірексія, астенія, дратівливість, порушення ходи, незвичайні відчуття, нездужання, гіпертермія, спрага, грипоподібний стан, інерційність, похолодання кінцівок, відчуття сп'яніння, відчуття тривоги, набряк обличчя, кальциноз. З боку лабораторних показників: зменшення маси тіла, збільшення маси тіла, кристалурія, аномальний тест тандем-хода, лейкопенія, підвищення активності печінкових ферментів, гіпокаліємія, зменшення вмісту гідрокарбонатів у крові.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з топіраматом фенітоїн та карбамазепін знижують його концентрацію у плазмі крові. Це пов'язано з індукцією під впливом фенітоїну та карбамазепіну ферментів, за участю яких здійснюється метаболізм топірамату. В окремих випадках при застосуванні топірамату спостерігалося підвищення концентрації фенітоїну у плазмі. При одночасному застосуванні одноразової дози топірамату та дигоксину можливе зменшення AUC дигоксину. При одночасному застосуванні перорального контрацептиву, що містить норетиндрон та етинілестрадіол, топірамат не суттєво впливав на кліренс норетиндрону, проте плазмовий кліренс етинілестрадіолу значно зростав. Таким чином, при одночасному прийомі топірамату з пероральними контрацептивами, їх ефективність може бути знижена. У пацієнтів, які приймають метформін, піоглітазон, глібенкламід при одночасному застосуванні або відміні топірамату, можливі коливання рівня глюкози в плазмі. При цих комбінаціях слід контролювати рівень глюкози у плазмі. При одночасному застосуванні топірамату з препаратами, що сприяють розвитку нефролітіазу, можливе підвищення ризику утворення каменів у нирках.Спосіб застосування та дозиІндивідуальна, залежно від показань, віку пацієнта, функції нирок та ефективності терапії.ПередозуванняСимптоми: посилення побічних процесів. Лікування: промивання шлунка або індукція блювання, що підтримує терапія. У тяжких випадках можливе проведення гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗастосування топірамату на лікування гострих нападів мігрені не вивчено. Пацієнтам з порушеннями функції нирок та пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі, потрібна корекція режиму дозування топірамату. Скасувати топірамат слід поступово, щоб мінімізувати можливість підвищення частоти судомних нападів. У клінічних дослідженнях у дорослих під час лікування епілепсії дози зменшували на 50-100 мг з інтервалом 1 тиж. і на 25-50 мг у дорослих, які отримують топірамат у дозі 100 мг на добу для профілактики мігрені. У дітей у клінічних дослідженнях топірамат поступово скасовували протягом 2-8 тижнів. Якщо за медичними показаннями необхідне швидке скасування топірамату, рекомендується контролювати стан пацієнта. Для зменшення ризику розвитку нефролітіазу під час лікування слід збільшити обсяг споживаної рідини. На фоні застосування топірамату можливі зменшення потовиділення та гіпертермія, особливо у дітей молодшого віку, в умовах підвищеної температури навколишнього середовища. Достатнє поповнення втрати рідини до та під час такої діяльності, як фізичні вправи або перебування в умовах високих температур, може скоротити ризик обумовлених перегріванням ускладнень. У період лікування необхідно контролювати стан пацієнтів з метою виявлення ознак суїцидальної ідеалізації та призначати відповідне лікування. Необхідно рекомендувати пацієнтам (і при необхідності особам, які доглядають пацієнтів) відразу ж звертатися за медичною допомогою у разі появи ознак суїцидальної ідеалізації або суїцидальної поведінки. У разі виникнення порушень з боку органу зору, в т.ч. синдрому, що включає міопію, пов'язану із закритокутовою глаукомою, слід відмінити топірамат, як тільки лікар вважає це можливим. При необхідності слід вжити заходів, спрямованих на зниження внутрішньоочного тиску. Щоб уникнути метаболічного ацидозу, у період лікування топіраматом рекомендується проводити необхідні дослідження, включаючи визначення концентрації гідрокарбонатів у сироватці. При виникненні метаболічного ацидозу та його персистуванні рекомендується знизити дозу або припинити прийом топірамату. У дітей хронічний метаболічний ацидоз може призводити до уповільнення зростання. Ефект топірамату на зростання та можливі ускладнення, пов'язані з кістковою системою, не вивчалися систематично у дітей та у дорослих. Якщо і натомість лікування зменшується маса тіла, слід скоригувати режим харчування. Не рекомендується одночасне застосування інших препаратів, що мають пригнічуючу дію на ЦНС. У період лікування пацієнт повинен уникати вживання алкоголю. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. З обережністю слід застосовувати у пацієнтів, які займаються потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної уваги та швидкості психомоторних реакцій, т.к. топірамат може спричинити сонливість, запаморочення, порушення зору.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. активна речовина: топірамат – 15/25/50 мг; допоміжні речовини (для капсул 15 мг): цукрова крупка (цукроза, патока крохмальна) - 45 мг; повідон - 10,4199 мг; целюлози ацетат – 5,423 мг; тверда капсула желатинова (для капсул 15 мг): желатин - 50,8-52,7 мг; вода - 9,3-11,2 мг; сорбітан лаурат - 0,0252 мг; натрію лаурилсульфат – 0,0252 мг; титану діоксид (Е171) - 0,63 мг; чорнило Opacode Black S-1-17822/23 чорне (розчин глазурі шелаку в етанолі, заліза оксид чорний, н-бутиловий спирт, ізопропіловий спирт, пропіленгліколь, амонію гідроксид) - 5-10 мкг; допоміжні речовини (для капсул 25 мг): цукрова крупка (цукроза, патока крохмальна) - 75 мг; повідон - 17,3665 мг; целюлози ацетат – 9,038 мг; тверда капсула желатинова (для капсул 25 мг): желатин - 64,7-67 мг; вода - 10-12,3 мг; сорбітан лаурат - 0,0312 мг; натрію лаурилсульфат – 0,0312 мг; титану діоксид (Е171) — 0,78 мг, чорнило Opacode Black S-1-17822/23 чорні (розчин глазурі шелаку в етанолі, заліза оксид чорний, н-бутиловий спирт, ізопропіловий спирт, пропіленгліколь, амонію гідроксид) — 5–1 мкг; допоміжні речовини (для капсул 50 мг): цукрова крупка (цукроза, патока крохмальна) - 150 мг; повідон - 34,733 мг; целюлози ацетат – 18,076 мг; тверда капсула желатинова (для капсул 50 мг): желатин - 80,6-83,5 мг; вода - 12,5-15,4 мг; сорбітан лаурат - 0,0397 мг; натрію лаурилсульфат – 0,0397 мг; титану діоксид (Е171) - 0,99 мг; чорнило Opacode Black S-1-17822/23 чорне (розчин глазурі шелаку в етанолі, заліза оксид чорний, н-бутиловий спирт, ізопропіловий спирт, пропіленгліколь, амонію гідроксид) - 5-10 мкг. Капсули, 15 мг, 25 мг та 50 мг. По 28 чи 60 капс. у флаконі з ПЕВП; по 1 фл. у картонній пачці.Опис лікарської формиТверді желатинові капсули № 1, що складаються з корпусу білого кольору та прозорої безбарвної кришечки. На кришечку капсули є напис "ТОР". На корпусі капсули є напис "25 mg". Вміст капсул – гранули білого або майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний.ФармакокінетикаТопірамат всмоктується швидко та ефективно. Його біодоступність становить 81%. Їда не надає клінічно значущого впливу на біодоступність топірамату. З білками плазми зв'язується 13-17% топірамату. Після одноразового прийому дози до 1200 мг середній V d становить 0,55-0,8 л/кг. Величина V d залежить від статі: у жінок він становить приблизно 50% від значень, що спостерігаються у чоловіків, що пов'язують із вищим вмістом жирової тканини в організмі жінок. Після внутрішнього прийому метаболізується близько 20% від прийнятої дози. Однак у хворих, які отримують супутню терапію протиепілептичних препаратів, які індукують ферменти, що відповідають за метаболізм ЛЗ, метаболізм топірамату підвищується до 50%. З плазми, сечі та фекалій людини було виділено та ідентифіковано шість практично неактивних метаболітів. Основним шляхом виведення незміненого топірамату (70%) та його метаболітів є нирки. Після перорального введення плазмовий кліренс топірамату становить 20-30 мл/хв. Фармакокінетика топірамату має лінійний характер, плазмовий кліренс залишається постійним, а AUC у діапазоні доз від 100 до 400 мг зростає пропорційно дозі. У хворих із нормальною функцією нирок для досягнення стійкої концентрації у плазмі може знадобитися від 4 до 8 днів. Величина C maxпісля багаторазового перорального прийому 100 мг препарату двічі на день у середньому становила 6,76 мкг/мл. Після багаторазового прийому доз по 50 та 100 мг двічі на день T 1/2 топірамату з плазми в середньому становив 21 год. У хворих з порушеннями функції нирок середнього та тяжкого ступеня плазмовий та нирковий кліренс топірамату знижується (Cl креатиніну <70 мл/хв), як наслідок можливе підвищення Css топірамату у плазмі крові порівняно з пацієнтами, які мають нормальну функцію нирок. Крім того, пацієнтам з порушеннями функції нирок потрібно більше часу для досягнення Cssтопірамату у крові. Пацієнтам із середньою або тяжкою нирковою недостатністю рекомендується застосування половини рекомендованої початкової та підтримуючої дози. Топірамат ефективно виводиться із плазми шляхом гемодіалізу. Тривалий гемодіаліз може призвести до зниження концентрації топірамату в крові нижче за кількість, потрібну для підтримки протисудомної активності. Щоб уникнути швидкого падіння концентрації топірамату в плазмі під час гемодіалізу, може знадобитися додаткова доза препарату Топамакс ® . При корекції дози слід брати до уваги: - Тривалість гемодіалізу; - величину кліренсу використовуваної системи гемодіалізу; - ефективний нирковий кліренс топірамату у пацієнта, який перебуває на діалізі. Плазмовий кліренс топірамату знижується в середньому на 26% у пацієнтів із печінковою недостатністю середнього або тяжкого ступеня. Тому пацієнтам із печінковою недостатністю слід застосовувати топірамат з обережністю. У пацієнтів похилого віку без захворювань нирок плазмовий кліренс топірамату не змінюється. Фармакокінетика топірамату у дітей віком до 12 років. Фармакокінетичні параметри топірамату у дітей, як у дорослих, які одержують цей препарат як допоміжна терапія, мають лінійний характер, при цьому його кліренс не залежить від дози, а C ss у плазмі зростає пропорційно підвищенню дози. Слід враховувати той факт, що у дітей кліренс топірамату підвищений, а його T 1/2 коротший. Отже, при одній і тій же дозі, у розрахунку на 1 кг маси тіла, концентрації топірамату у плазмі у дітей можуть бути нижчими, ніж у дорослих. У дітей, як і у дорослих, протиепілептичні препарати, що індукують мікросомальні ферменти печінки, спричиняють зниження концентрацій топірамату у плазмі. ФармакодинамікаТопірамат є протиепілептичним препаратом, що відноситься до класу сульфаматзаміщених моносахаридів. Топірамат блокує натрієві канали і пригнічує виникнення повторних потенціалів на тлі тривалої деполяризації мембрани нейрона. Топірамат підвищує активність ГАМК щодо деяких підтипів ГАМК-рецепторів (в т.ч. ГАМКА-рецепторів), а також модулює активність самих ГАМКА-рецепторів, перешкоджає активації каїнатом чутливості підтипу каїнат/АМПК (α-аміно-3-гідрокси-5- метилізоксазол-4-пропіонова кислота)-рецепторів до глутамату, не впливає на активність N-метил-D-аспартату (NMDA) щодо підтипу NMDA-рецепторів. Ці ефекти топірамату дозозалежні при концентрації препарату в плазмі від 1 до 200 мкмоль, з мінімальною активністю в межах від 1 до 10 мкмоль. Крім того,топірамат пригнічує активність деяких ізоферментів карбоангідрази. За виразністю цього фармакологічного ефекту топірамат значно поступається ацетазоламіду – відомому інгібітору вугільної ангідрази, тому ця активність топірамату не вважається основним компонентом його протиепілептичної активності.Показання до застосуванняЕпілепсія: як засіб монотерапії у дорослих та дітей старше 2 років з епілепсією (в т.ч. у пацієнтів з вперше діагностованою епілепсією); у складі комплексної терапії: у дорослих та дітей старше 2 років з парціальними або генералізованими тоніко-клонічними нападами, а також для лікування нападів на фоні синдрому Леннокса-Гасто. Мігрень: профілактика нападів мігрені у дорослих Застосування препарату Топамакс для лікування гострих нападів мігрені не вивчено.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до будь-якого компонента препарату; дитячий вік до 2 років. З обережністю: ниркова та печінкова недостатність, нефроуролітіаз (у т.ч. у минулому та в сімейному анамнезі), гіперкальціурія.Вагітність та лактаціяСпеціальних контрольованих досліджень, у яких Топамакс ® застосовувався для лікування вагітних жінок, не проводилося. Топірамат може спричинити шкоду плоду при застосуванні у вагітних жінок. Дані обліку вагітностей свідчать, що у немовлят, що піддавалися впливу топірамату внутрішньоутробно, є підвищений ризик розвитку вроджених вад розвитку (наприклад черепно-лицьові дефекти, такі як ущелина губи або піднебіння, гіпоспадії та аномалії розвитку різних систем організму). Зазначені вади розвитку були зафіксовані як при монотерапії топіраматом, так і за його застосування в рамках політерапії. У порівнянні з групою пацієнтів, які не приймають протиепілептичні препарати, дані обліку вагітностей при монотерапії препаратом Топамакс свідчать про збільшення ймовірності народження дітей з низькою масою тіла (менше 2500 г). Зв'язок явищ, що спостерігаються, з прийомом препарату не встановлений. Крім того, дані обліку вагітностей та результати інших досліджень свідчать про те, що ризик розвитку тератогенних ефектів при комбінованому лікуванні протиепілептичними препаратами є вищим, ніж при монотерапії. Застосування препарату Топамакс при вагітності виправдане лише в тому випадку, коли потенційна користь від застосування препарату для матері перевищує можливий ризик для плода. При лікуванні та консультації жінок, які мають дітородний потенціал, лікар повинен зважити співвідношення користі та ризику лікування та розглянути альтернативні можливості лікування. Якщо Топамакс застосовується під час вагітності або пацієнтка завагітніла в період прийому цього препарату, її слід попередити про потенційний ризик для плода. Обмежена кількість спостережень за пацієнтами дозволяє припустити, що топірамат екскретується з грудним молоком у жінок, тому лікар повинен прийняти рішення про відмову від грудного вигодовування або припинення прийому препарату.Побічна діяПобічні ефекти наведені з розподілом за частотами та системами органів. Частоту побічних ефектів класифікували так: дуже часті (≥1/10); часті (≥1/100, <1/10); нечасті (≥1/1000 та <1/100); рідкісні (≥1/10000 та <1/1000) та дуже рідкісні (<1/10000). Найчастішими небажаними реакціями (частота яких була більше 5% і перевищувала таку в групі плацебо принаймні для одного з показань під час контрольованих клінічних досліджень топірамату) є: анорексія, зниження апетиту, уповільнене мислення, депресія, порушення вільної мови, безсоння, порушення координації рухів, порушення концентрації уваги, запаморочення, дизартрія, дисгевзія, гіпестезія, загальмованість, порушення пам'яті, ністагм, парестезія, сонливість, тремор, диплопія, нечіткість зору, діарея, нудота, втома, дратівливість та зниження маси. Інфекції та інвазії: дуже часто – назофарингіт. З боку крові та лімфатичної системи: часто – анемія; нечасто - лейкопенія, лімфаденопатія, тромбоцитопенія, еозинофілія; рідко - нейтропенія *. З боку імунної системи: часто – гіперчутливість; частота невідома - алергічний набряк *, набряк кон'юнктиви *. З боку метаболізму та харчування: часто – анорексія, зниження апетиту; нечасто – метаболічний ацидоз, гіпокаліємія, підвищення апетиту, полідипсія; рідко – гіперхлоремічний ацидоз. Психічні порушення: дуже часто – депресія; часто - уповільнене мислення, безсоння, порушення вільної мови, тривога, сплутаність свідомості, дезорієнтація, агресивні реакції, порушення настрою, збудження, емоційна лабільність, депресивний настрій, гнів, порушення поведінки; нечасто - суїцидальні думки, спроби суїциду, галюцинації, психотичні розлади, слухові галюцинації, зорові галюцинації, апатія, утруднена мова, порушення сну, афективна лабільність, зниження лібідо, збуджений стан, плач, дисфемія, ейфорія , плаксивість, порушення навичок читання, порушення засипання, сплощення емоцій, патологічне мислення, втрата лібідо, млявість, інтрасомнічне розлад, розсіяність, ранні пробудження вранці, панічні реакції,піднесений настрій; рідко - манія, панічне розлад, почуття безвиході, гіпоманія. З боку центральної нервової системи: дуже часто – парестезії, сонливість, запаморочення; часто - порушення концентрації уваги, порушення пам'яті, амнезія, когнітивні розлади, порушення мислення, психомоторні порушення, судоми, порушення координації рухів, тремор, загальмованість, гіпестезія, ністагм, дисгевзія, порушення відчуття балансу, дизартрія, інтенційний тремор; нечасто — пригнічена свідомість, тоніко-клонічні напади на кшталт «grand mal», порушення поля зору, складні парціальні напади, порушення мови, психомоторна гіперактивність, непритомність, сенсорні порушення, слинотеча, гіперсомнія, афазія, повторювана мова, гіпокінезія, дискінезія, постур , низька якість сну, відчуття печіння, втрата чутливості, парозмія, церебральний синдром, дизестезія, гіпогевзія, ступор, незграбність, аура, агевзія, дисграфія,дисфазія, периферична нейропатія, переднепритомний стан, дистонія, відчуття мурашок по тілу; рідко: апраксія, порушення циркадного ритму сну, гіперестезія, гіпосмія, аносмія, есенціальний тремор, акінезія, відсутність реакцій на подразники. З боку органу зору: часто – нечіткість зору, диплопія, порушення зору; нечасто - зменшення гостроти зору, худоби, міопію, дивні відчуття в очах, сухість очей, світлобоязнь, блефароспазм, підвищена сльозотеча, фотопсія, мідріаз, пресбіопія; рідко - одностороння сліпота, минуща сліпота, глаукома, порушення акомодації, порушення зорового просторового сприйняття, миготлива худоба, набряк повік, нічна сліпота, амбліопія; частота невідома: закритокутова глаукома*, макулопатія*, порушення рухливості ока*. З боку органу слуху та рівноваги: ​​часто - вертиго, дзвін у вухах, біль у вусі; нечасто: глухота, одностороння глухота, нейросенсорна глухота, дискомфорт у вусі, порушення слуху. З боку ССС: нечасто брадикардія, синусна брадикардія, відчуття серцебиття. З боку судинної системи: нечасто – гіпотензія, ортостатична гіпотензія, припливи, гарячі припливи; рідко – феномен Рейно. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто – задишка, носова кровотеча, закладеність носа, ринорея, кашель*; нечасто – задишка при фізичному навантаженні, гіперсекреція у придаткових пазухах носа, дисфонія. З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – нудота, діарея; часто - блювання, запор, біль у епігастральній ділянці, диспепсія, біль у животі, сухість у роті, дискомфорт у шлунку, порушення чутливості у ротовій порожнині, гастрит, дискомфорт у животі; нечасто — панкреатит, метеоризм, гастроезофагеальний рефлюкс, біль у нижній частині живота, зниження чутливості в ротовій порожнині, кровоточивість ясен, здуття живота, дискомфорт в епігастральній ділянці, чутливість у ділянці живота, гіперсалівація, біль у ротовій порожнині, неприємний запах . З боку гепатобіліарної системи: рідко – гепатит, печінкова недостатність. З боку шкіри та підшкірних тканин: часто – алопеція, висипання, свербіж; нечасто - ангідроз, порушення чутливості в області обличчя, кропив'янка, еритема, генералізований свербіж, макулярний висип, порушення пігментації шкіри, алергічний дерматит, припухлість обличчя; нечасто - синдром Стівенса-Джонсона *, поліморфна еритема *, зміна запаху шкіри, параорбітальний набряк *, локалізована кропив'янка; частота невідома - токсичний епідермальний некроліз *. З боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: часто – артралгія, м'язові спазми, міалгія, м'язові судоми, м'язова слабкість, скелетно-м'язовий біль у грудній клітці; нечасто: припухлість суглобів, скутість м'язів, болі в боці, втома в м'язах; рідко: дискомфорт у кінцівках*. З боку нирок та сечовивідних шляхів: часто - нефролітіаз, поллакіурія, дизурія; нечасто - загострення сечокам'яної хвороби (камені в нирках), нетримання сечі при напрузі, гематурія, нетримання сечі, часті позиви до сечовипускання, ниркова колька, біль у ділянці нирок; рідко – загострення сечокам'яної хвороби (камені в уретрі); нирковоканальцевий ацидоз. З боку статевих органів та молочної залози: нечасто – еректильна дисфункція, сексуальна дисфункція. Загальні розлади та порушення, зумовлені способом застосування: дуже часто – втома; часто - підвищена температура тіла, астенія, дратівливість, порушення ходи, погане самопочуття, занепокоєння; нечасто – гіпертермія, спрага, грипоподібний синдром*, повільність, похолодання кінцівок, відчуття сп'яніння, відчуття занепокоєння; рідко – набряк обличчя, кальциноз. Зміна лабораторних показників: дуже часто зниження маси тіла; часто – збільшення маси тіла*; нечасто – кристалурія, аномальний результат тесту «тандем-хода», лейкопенія, підвищення активності печінкових ферментів у сироватці крові, рідко – зменшення вмісту гідрокарбонатів у крові. Порушення соціального функціонування: нечасто - порушення здатності до навчання. * небажана реакція зареєстрована у постреєстраційному періоді із спонтанних повідомлень. Частота розрахована на основі даних клінічних досліджень. Спеціальні групи: Діти Список небажаних реакцій, які в ході контрольованих клінічних досліджень реєструвалися у дітей у 2 і більше разів частіше, ніж у дорослих: зниження апетиту, підвищення апетиту, гіперхлоремічний ацидоз, гіпокаліємія, порушення поведінки, агресивні реакції, апатія, порушення засипання, суїцидальні думки, порушення концентрації уваги, загальмованість, порушення циркадного ритму сну, низька якість сну, підвищена сльозотеча, синусна брадикардія, погане самопочуття, порушення ходи. Список небажаних реакцій, які в ході контрольованих клінічних досліджень реєструвалися тільки у дітей: еозинофілія, психомоторна гіперактивність, вертиго, блювання, гіпертермія, пірексія, порушення здатності до навчання.Взаємодія з лікарськими засобамиВплив препарату Топамакс на концентрації інших протиепілептичних препаратів (ПЕП) Одночасний прийом препарату Топамакс з іншими ПЕП (фенітоїн, карбамазепін, вальпроєва кислота, фенобарбітал, примідон) не впливає на значення їх C ss у плазмі, за винятком окремих хворих, у яких додавання препарату Топамакс до фенітоїну може спричинити підвищення концентрації фену плазмі. Це може бути пов'язано з пригніченням специфічної ізоформи поліморфної ізоформи ферменту системи цитохрому Р450 (ізоферменту CYP2C19). Тому у кожного хворого, який приймає фенітоїн та у якого розвиваються клінічні ознаки або симптоми токсичності, необхідно контролювати концентрацію фенітоїну у плазмі. У дослідженні фармакокінетики у хворих на епілепсію додавання топірамату до ламотриджину не впливало на Css останнього при дозах топірамату 100–400 мг/добу. У процесі терапії та після відміни ламотриджину (середня доза 327 мг на добу) Css топірамату не змінювалася. Вплив інших ПЕП на концентрацію препарату Топамакс ® Фенітоїн та карбамазепін знижують концентрації препарату Топамакс у плазмі . Додавання або відміна фенітоїну або карбамазепіну на фоні лікування препаратом Топамакс може вимагати зміни дози останнього. Дозу слід підбирати, орієнтуючись на досягнення необхідного клінічного ефекту. Додавання або відміна вальпроєвої кислоти не викликає клінічно значимих змін концентрації препарату Топамакс у плазмі і, отже, не потребує зміни дози препарату Топамакс . Результати цих взаємодій сумовані у таблиці 1. Таблиця 1 ПЕП, що додається Концентрація ПЕП Концентрація препарату Топамакс ® Фенітоїн 1 ** ↓ (48%) Карбамазепін 1 ↓ (40%) Вальпроєва кислота 1 1 Фенобарбітал 1 НІ Примідон 1 НІ 1 — Відсутність ефекту. ** - Підвищення концентрації у поодиноких хворих. ↓ - Зниження концентрації в плазмі. НІ - Не досліджувалась. Інші лікарські взаємодії Дігоксин. У дослідженні з використанням одноразової дози AUC дигоксину в плазмі при одночасному прийомі препарату Топамакс зменшувалась на 12%. Клінічна значимість цього спостереження незрозуміла. При призначенні або відміні препарату Топамакс у хворих, які приймають дигоксин, особливу увагу необхідно приділити моніторування концентрації дигоксину в сироватці. Кошти, що пригнічують ЦНС. В рамках клінічних досліджень наслідки одночасного прийому препарату Топамакс з алкоголем або іншими речовинами, що пригнічують функції ЦНС, не вивчалися. Не рекомендується приймати Топамакс разом з алкоголем або іншими препаратами, що викликають пригнічення функції ЦНС. Звіробій продірявлений. При сумісному прийомі Топамаксу та препаратів на основі звіробою продірявленого (Hypericum perforatum) концентрація топірамату в плазмі може знижуватися і, як наслідок, ефективність препарату також може знизитися. Клінічних досліджень взаємодії препарату Топамакс ® та препаратів на основі звіробою продірявленого не проводилося. Пероральні контрацептиви. У дослідженні лікарської взаємодії з пероральними контрацептивами, в якому використовувався комбінований препарат, що містить норетистерон (1 мг) та етинілестрадіол (35 мкг), Топамакс ® у дозах 50-800 мг на день не суттєво впливав на ефективність норетистерону та у дозах 50 мг на день – на ефективність етинілестрадіолу. Істотне дозозалежне зниження ефективності етинілестрадіолу спостерігалося при дозах препарату Топамакс 200-800 мг на день. Клінічна значимість описаних змін незрозуміла. Ризик зниження ефективності контрацептивів та посилення проривних кровотеч повинен враховуватися у хворих, які приймають пероральні контрацептиви у поєднанні з препаратом Топамакс®. Пацієнткам, які приймають контрацептиви, що містять естроген, необхідно повідомляти про будь-які зміни в термінах і характері менструацій. Ефективність контрацептивів може бути знижена навіть за відсутності проривних кровотеч. Літій. У здорових добровольців спостерігалося зниження AUC літію на 18% при одночасному прийомі топірамату в дозі 200 мг на добу. У хворих з маніакально-депресивним психозом застосування топірамату в дозах до 200 мг на добу не впливало на фармакокінетику літію, проте при більш високих дозах (до 600 мг на добу) AUCлітію було підвищено на 26%. При одночасному застосуванні топірамату та літію слід контролювати концентрацію останнього у плазмі крові. Рисперидон. Дослідження лікарської взаємодії при одноразовому та багаторазовому прийомі топірамату здоровими добровольцями та хворими з біполярним розладом дали однакові результати. При одночасному прийомі топірамату в дозах 250 або 400 мг на добу AUC рисперидону, який приймається в дозах 1-6 мг на добу, знижується відповідно на 16 та 33%. При цьому фармакокінетика 9-гідроксирисперидону не змінювалася, а сумарна фармакокінетика активних речовин (рисперидону та 9-гідроксирисперидону) змінювалася незначно. Зміна системного впливу рисперидону/9-гидроксирисперидона і топірамату був клінічно значуще, і це взаємодія навряд може мати клінічне значення. Гідрохлортіазид. Лікарська взаємодія оцінювалася на здорових добровольцях при роздільному та спільному застосуванні гідрохлортіазиду (25 мг) та топірамату (96 мг). Результати досліджень показали, що при одночасному прийомі топірамату та гідрохлортіазиду відбувається збільшення Cmax топірамату на 27% та AUC топірамату на 29%. Клінічна значимість цих досліджень не виявлено. Призначення гідрохлортіазиду пацієнтам, які приймають топірамат, може вимагати корекції дози топірамату. Фармакокінетичні параметри гідрохлортіазиду не зазнавали значної зміни при супутній терапії топіраматом. Метформін. Лікарська взаємодія оцінювалася на здорових добровольцях, які отримували метформін або комбінацію метформіну та топірамату. Результати досліджень показали, що при одночасному прийомі топірамату та метформіну відбувається збільшення Cmax та AUC метформіну на 18 та на 25% відповідно, тоді як кліренс метформіну при одночасному застосуванні з топіраматом знижувався на 20%. Топірамат ніяк не впливав на T max метформіну в плазмі. Кліренс топірамату при одночасному застосуванні з метформіном знижується. Ступінь виявлених змін кліренсу не вивчено. Клінічна значимість впливу метформіну на фармакокінетику топірамату незрозуміла. У разі додавання або відміни препарату Топамакс ®у пацієнтів, які отримують метформін, слід ретельно контролювати стан хворого з метою оцінки перебігу цукрового діабету. Піоглітазон. Лікарська взаємодія оцінювалася у здорових добровольців при роздільному та одночасному застосуванні піоглітазону та топірамату. Було виявлено зменшення AUC піоглітазону на 15% без зміни C max препарату. Ці зміни були статистично значущими. Для активного гідроксиметаболіту піоглітазону також було виявлено зниження C max і AUC на 13 і 16% відповідно, а для активного кетометаболіту було виявлено зниження і C max і AUC на 60%. Клінічна значимість цих даних не з'ясовано. При одночасному застосуванні пацієнтами препарату Топамакс і піоглітазону слід ретельно контролювати стан хворого для оцінки перебігу цукрового діабету. Глібенкламід. Було проведено дослідження лікарської взаємодії для вивчення фармакокінетики глібенкламіду (5 мг/добу) у рівноважному стані, що застосовується ізольовано або одночасно з топіраматом (150 мг/добу) у хворих на цукровий діабет типу 2. При застосуванні топірамату AUCглибенкламіду знижувалася на 25%. Також була знижена системна експозиція 4-транс-гідрокси-глибенкламіду та 3-цис-гідрокси-глибенкламіду (відповідно на 13 і 15%). Глібенкламід не впливав на фармакокінетику топірамату у рівноважному стані. Виявлено статистично недостовірне зниження AUC піоглітазону на 15% за відсутності зміни Cmax. При призначенні топірамату хворим, які отримують глібенкламід (або призначення глібенкламіду хворим, які отримують топірамат), слід ретельно контролювати стан хворого для оцінки перебігу цукрового діабету. Інші препарати. Одночасне застосування препарату Топамакс з препаратами, що спричиняють нефролітіаз, може підвищувати ризик утворення каменів у нирках. Під час лікування препаратом Топамакс® слід уникати застосування препаратів, що спричиняють нефролітіаз, оскільки вони можуть викликати фізіологічні зміни, що сприяють нефролітіазу. Вальпроєва кислота. Комбіноване застосування топірамату та вальпроєвої кислоти у хворих, які добре переносять кожен препарат окремо, супроводжується гіперамоніємією з енцефалопатією або без неї. У більшості випадків симптоми та ознаки зникають після відміни одного з препаратів. Це несприятливе явище не викликане фармакокінетичною взаємодією. Зв'язок між гіперамоніємією та застосуванням топірамату ізольовано або у комбінації з іншими препаратами не встановлений. При сумісному прийомі топірамату і вальпроєвої кислоти може виникати гіпотермія (ненавмисне зниження температури тіла нижче 35 °C) у поєднанні з гіперамоніємією або незалежно. Дане явище може виникати як після початку сумісного прийому вальпроєвої кислоти та топірамату, так і при збільшенні денної дози топірамату. Додаткові дослідження лікарської взаємодії: для оцінки потенційно можливих варіантів лікарської взаємодії між топіраматом та іншими лікарськими препаратами було проведено низку клінічних досліджень. Результати цих взаємодій сумовані у таблиці 2. Таблиця 2 Додається ЛЗ Концентрація додається ЛЗ* Концентрація топірамату* Амітріптілін Збільшення C max та AUC метаболіту нортриптиліну на 20% НІ Дигідроерготамін (перорально та п/к) 1 1 Галоперидол Збільшення AUC метаболіту на 31% НІ Пропранолол Збільшення C max для 4-ОН пропранололу на 17% (топірамат 50 мг) Збільшення C max на 9 та 16%; AUC на 9 та 17% для пропранололу 40 та 80 мг кожні 12 год відповідно Суматриптан (перорально та підшкірно) 1 НІ Пізотіфен 1 1 Ділтіазем Зменшення AUC дилтіазему на 25% та дезацетилдилтіазему на 18%; 1 для N-деметилдилтіазему Збільшення AUC на 20% Венлафаксін 1 1 Флунарізін Збільшення AUC на 16% (50 мг кожні 12 год)** 1 * - Виражена у % від значень C max у плазмі крові та AUC при монотерапії. 1 - Відсутність змін Cmax у плазмі крові та AUC (<15% від вихідних даних). ** При багаторазовому прийомі одного флунаризину спостерігалося збільшення AUC на 14%, що може бути пов'язане із накопиченням препарату у процесі досягнення рівноважного стану. НІ – не досліджувалась.Спосіб застосування та дозиВсередину (незалежно від їди). Дорослим при монотерапії: початкова доза - 25 мг 1 раз на добу (на ніч) протягом 1 тиж, потім дозу збільшують на 25-50 мг на добу (поділяють на 2 прийоми) з інтервалом 1-2 тижні до досягнення клінічного ефекту; рекомендована доза – 100 мг на добу, максимальна добова – 500 мг (для деяких пацієнтів з рефрактерними формами епілепсії – до 1000 мг на добу). Дітям старше 2 років: у перший тиждень лікування – 0,5-1 мг/кг на ніч, потім дозу збільшують на 0,5-1 мг/кг/добу (поділяють на 2 прийоми) з інтервалом 1-2 тижні; рекомендовані дози – 3-6 мг/кг/добу (для дітей із недавно діагностованими парціальними нападами – до 500 мг/добу). У поєднанні з іншими протисудомними препаратами: дорослим - 25-50 мг на ніч протягом 1 тижня, потім дозу збільшують на 25-50 мг з інтервалом 1-2 тижні і приймають у 2 прийоми; мінімальна ефективна доза-200 мг на добу, середня добова – 200-400 мг, максимальна – 1600 мг. Дітям старше 2 років: 1-3 мг/кг/сут на ніч протягом 1 тижня, потім дозу збільшують на 1-3 мг/кг з інтервалом 1-2 тижні і приймають у 2 прийоми; рекомендована добова доза – 5-9 мг/кг.ПередозуванняСимптоми: судоми, сонливість, порушення мови та зору, диплопія, порушення мислення, порушення координації рухів, летаргія, ступор, артеріальна гіпотензія, біль у животі, запаморочення, збудження та депресія. У більшості випадків клінічні наслідки не були тяжкими, але були відмічені смертельні випадки після передозування з використанням суміші кількох ЛЗ, включаючи топірамат. Передозування топірамату може спричинити тяжкий метаболічний ацидоз. Відомий випадок передозування, коли пацієнт прийняв дозу топірамату від 96 до 110 г, що спричинило кому, що тривало 20-24 год. Через 3-4 дні стан пацієнта повернувся в норму. Лікування: при гострому передозуванні препарату Топамакс , якщо незадовго перед цим хворий приймав їжу, необхідно відразу ж промити шлунок або викликати блювоту. У дослідженнях in vitro було показано, що активоване вугілля адсорбує топірамат. За необхідності слід провести симптоматичну терапію. Ефективним способом виведення топірамату з організму є гемодіаліз. Пацієнтам рекомендується адекватне підвищення обсягу споживаної рідини.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПротиепілептичні препарати, включаючи і Топамакс®, слід скасовувати поступово, щоб мінімізувати можливість підвищення частоти нападів. У клінічних дослідженнях дози зменшували на 50-100 мг з тижневими інтервалами для дорослих при терапії епілепсії та на 25-50 мг у дорослих, які отримують 100 мг препарату Топамакс на добу для профілактики мігрені. У дітей у клінічних дослідженнях Топамакс поступово скасовували протягом 2-8 тижнів. Якщо за медичними показаннями необхідне швидке відміна препарату Топамакс®, рекомендується здійснювати відповідний контроль стану пацієнта. Як і у разі застосування інших протиепілептичних препаратів, у деяких пацієнтів, які приймають топірамат, спостерігається підвищення частоти нападів або нові типи нападів. Дане явище може бути наслідком передозування, зниження концентрації спільно застосовуваних протиепілептичних препаратів, прогресування захворювання або парадоксального ефекту. Швидкість виведення через нирки залежить від функції нирок і залежить від віку. У хворих з помірним або вираженим порушенням функції нирок для досягнення стійких концентрацій у плазмі може знадобитися від 10 до 15 днів, на відміну від 4-8 днів у хворих із нормальною функцією нирок. Як і при будь-якому захворюванні, схема підбору дози повинна орієнтуватися на клінічний ефект (тобто ступінь контролю нападів, відсутність побічних ефектів) і враховувати те, що у хворих з порушенням функції нирок для встановлення стабільної концентрації в плазмі для кожної дози може знадобитися більше тривалий час. При терапії топіраматом можливе виникнення олігогідрозу (зменшене потовиділення) та ангідрозу. Зменшення потовиділення та гіпертермія (підвищення температури тіла) можуть виникнути у дітей, схильних до впливу високої температури навколишнього середовища. У зв'язку з цим при терапії топіраматом дуже важливим є адекватне підвищення обсягу споживаної рідини, здатне знизити ризик розвитку нефролітіазу, а також побічних ефектів, які можуть виникнути під впливом фізичних навантажень або підвищених температур. Розлади настрою/депресія Під час лікування топіраматом спостерігається підвищена частота виникнення розладів настрою та депресії. Суїцидальні спроби При застосуванні протиепілептичних препаратів, включаючи препарат Топамакс®, збільшується ризик появи суїцидальних думок та суїцидальної поведінки у пацієнтів, які приймають ці препарати за будь-якими показаннями. У подвійних сліпих клінічних дослідженнях, частота розвитку явищ, пов'язаних із суїцидом (суїцидальні думки, спроби суїциду, суїцид), становила 0,5% у пацієнтів, які отримували топірамат (у 46 осіб з 8652), що приблизно в 3 рази вище порівняно з пацієнтами , що отримували плацебо (0,2%; у 8 осіб із 4045). Один випадок суїциду був зафіксований у подвійному сліпому дослідженні біполярного розладу у пацієнта, який отримував топірамат. Таким чином, необхідно контролювати стан пацієнтів з метою виявлення ознак суїцидальних думок та призначати відповідне лікування. Необхідно рекомендувати пацієнтам (і при необхідності особам, які доглядають пацієнтів) відразу ж звертатися за медичною допомогою у разі появи ознак суїцидальних думок або суїцидальної поведінки. Нефролітіаз У деяких хворих, особливо, зі схильністю до нефролітіазу, може підвищитися ризик утворення каменів у нирках та появи пов'язаних з ним симптомів, таких як ниркова колька, біль у нирці, біль у боці. Щоб зменшити цей ризик, необхідно адекватне підвищення обсягу рідини, що споживається. Факторами ризику розвитку нефролітіазу є нефролітіаз в анамнезі (в т.ч. у сімейному), гіперкальціурія, супутня терапія препаратами, що сприяють розвитку нефролітіазу. Порушення функції нирок Слід бути обережним при призначенні препарату Топамакс® пацієнтам з нирковою недостатністю (кліренс креатиніну). Порушення функції печінки У пацієнтів з порушеннями функції печінки топірамат слід застосовувати з обережністю через можливе зниження кліренсу цього препарату. Міопія та вторинна закритокутова глаукома При застосуванні препарату Топамакс® описаний синдром, що включає гостру міопію з супутньою вторинною глаукомою. Симптоми включають гостре зниження гостроти зору та/або біль у оці. При офтальмологічному обстеженні може виявлятись міопія, сплощення передньої камери ока, гіперемія (почервоніння) очного яблука, підвищення внутрішньоочного тиску. Може спостерігатися мідріаз. Цей синдром може супроводжуватися секрецією рідини, що призводить до зміщення кришталика та райдужної оболонки вперед з розвитком вторинної глаукоми. Симптоми зазвичай з'являються через 1 місяць після початку застосування препарату Топамакс. На відміну від первинної глаукоми, яка рідко спостерігається у хворих до 40 років, вторинна глаукома спостерігається при застосуванні топірамату як у дорослих, так і у дітей. При виникненні синдрому, що включає міопію, пов'язану із закритокутовою глаукомою, лікування включає припинення прийому препарату Топамакс®, як тільки лікар вважає це можливим, і відповідні заходи, спрямовані на зниження внутрішньоочного тиску. Зазвичай ці заходи призводять до нормалізації внутрішньоочного тиску. Підвищений внутрішньоочний тиск будь-якої етіології за відсутності адекватного лікування може призвести до серйозних ускладнень, аж до втрати зору. При призначенні топірамату пацієнтам із захворюваннями очей в анамнезі необхідно оцінити ставлення очікуваної користі до можливого ризику застосування. Дефекти поля зору Дефекти поля зору спостерігалися у пацієнтів, які приймають топірамат, незалежно від наявності у них підвищеного внутрішньоочного тиску. У ході клінічних досліджень більшість таких випадків мали оборотний характер, і дефекти зору зникали після відміни терапії топіраматом. При виникненні проблем із зором під час прийому топірамату слід розглянути можливість припинення терапії. Метаболічний ацидоз При застосуванні топірамату може виникати гіперхлоремічний, не пов'язаний з дефіцитом аніонів, метаболічний ацидоз (наприклад, зниження концентрації гідрокарбонатів у плазмі нижче за нормальний рівень за відсутності респіраторного алкалозу). Подібне зниження концентрації гідрокарбонатів сироватки крові є наслідком інгібуючого ефекту топірамату на ниркову карбоангідразу. У більшості випадків зниження концентрації гідрокарбонатів відбувається на початку прийому препарату, хоча даний ефект може проявитися в будь-якому періоді лікування топіраматом. Ступінь зниження концентрації зазвичай слабкий або помірний (середнє значення становить 4 ммоль/л при використанні у дорослих пацієнтів у дозі вище 100 мг на день і близько 6 мг на день на кг маси тіла при використанні в педіатричній практиці).У поодиноких випадках у пацієнтів відзначалося зниження концентрації гідрокарбонатів нижче рівня 10 ммоль/л. Деякі захворювання або способи лікування, що сприяють розвитку ацидозу (наприклад, захворювання нирок, тяжкі респіраторні захворювання, епілептичний статус, діарея, хірургічні втручання, кетогенна дієта, прийом деяких лікарських препаратів) можуть бути додатковими факторами, що підсилюють гідрокарбонат-знижуючий ефект топірамату.підсилюють гідрокарбонат-знижуючий ефект топірамату.підсилюють гідрокарбонат-знижуючий ефект топірамату. У дітей хронічний метаболічний ацидоз може призводити до уповільнення зростання. Ефект топірамату на зростання та можливі ускладнення, пов'язані з кістковою системою, не вивчалися систематично у дітей та у дорослих. У зв'язку з викладеним при лікуванні топіраматом рекомендується проводити необхідні дослідження, включаючи визначення концентрації гідрокарбонатів у сироватці. У разі появи симптомів метаболічного ацидозу (наприклад, глибоке кусмаулівське дихання, диспное, анорексія, нудота, блювання, підвищена стомлюваність, тахікардія або аритмія) рекомендується проведення визначення концентрації гідрокарбонатів у сироватці. При виникненні метаболічного ацидозу та його персистуванні рекомендується знизити дозу або припинити прийом топірамату. Порушення когнітивних функцій Порушення когнітивних функцій при епілепсії має багатофакторну природу і може бути викликано першопричиною захворювання, безпосередньо епілепсією або протиепілептичною терапією. У дорослих пацієнтів, які приймають топірамат, спостерігалися випадки порушення когнітивних функцій, що вимагали зниження дози або припинення терапії. Дані впливу топірамату на когнітивні функції в дітей віком недостатні, та її ефекти вимагають подальшого вивчення. Гіперамоніємія та енцефалопатія При застосуванні топірамату відзначався розвиток гіперамоніємії з енцефалопатією або без неї. Ризик розвитку гіперамоніємії при застосуванні топірамату є дозозалежним. Гіперамономія більш часто відзначається при одночасному застосуванні топірамату та вальпроєвої кислоти. Клінічними симптомами гіперамоніємічної енцефалопатії часто є різке порушення свідомості та/або когнітивної функції та летаргія. У більшості випадків гіперамоніємічна енцефалопатія регресує при відміні терапії. У пацієнтів з летаргією або змінами ментального статусу неясного генезу, які отримують топірамат у вигляді монотерапії або у складі комбінованої терапії, рекомендовано брати до уваги можливість гіперамоніємічної енцефалопатії і визначити рівень аміаку в крові. Посилене харчування Якщо пацієнт втрачає масу тіла при лікуванні препаратом Топамакс, необхідно розглянути питання про доцільність посиленого харчування. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Топамакс діє на центральну нервову систему і може викликати сонливість, запаморочення та інші симптоми. Він також може спричинити порушення зору. Ці несприятливі явища можуть становити небезпеку для хворих, що керують автомобілем та рухомими механізмами, особливо в період, доки не буде встановлено реакцію хворого на препарат.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. активна речовина: топірамат – 15/25/50 мг; допоміжні речовини (для капсул 15 мг): цукрова крупка (цукроза, патока крохмальна) - 45 мг; повідон - 10,4199 мг; целюлози ацетат – 5,423 мг; тверда капсула желатинова (для капсул 15 мг): желатин - 50,8-52,7 мг; вода - 9,3-11,2 мг; сорбітан лаурат - 0,0252 мг; натрію лаурилсульфат – 0,0252 мг; титану діоксид (Е171) - 0,63 мг; чорнило Opacode Black S-1-17822/23 чорне (розчин глазурі шелаку в етанолі, заліза оксид чорний, н-бутиловий спирт, ізопропіловий спирт, пропіленгліколь, амонію гідроксид) - 5-10 мкг; допоміжні речовини (для капсул 25 мг): цукрова крупка (цукроза, патока крохмальна) - 75 мг; повідон - 17,3665 мг; целюлози ацетат – 9,038 мг; тверда капсула желатинова (для капсул 25 мг): желатин - 64,7-67 мг; вода - 10-12,3 мг; сорбітан лаурат - 0,0312 мг; натрію лаурилсульфат – 0,0312 мг; титану діоксид (Е171) — 0,78 мг, чорнило Opacode Black S-1-17822/23 чорні (розчин глазурі шелаку в етанолі, заліза оксид чорний, н-бутиловий спирт, ізопропіловий спирт, пропіленгліколь, амонію гідроксид) — 5–1 мкг; допоміжні речовини (для капсул 50 мг): цукрова крупка (цукроза, патока крохмальна) - 150 мг; повідон - 34,733 мг; целюлози ацетат – 18,076 мг; тверда капсула желатинова (для капсул 50 мг): желатин - 80,6-83,5 мг; вода - 12,5-15,4 мг; сорбітан лаурат - 0,0397 мг; натрію лаурилсульфат – 0,0397 мг; титану діоксид (Е171) - 0,99 мг; чорнило Opacode Black S-1-17822/23 чорне (розчин глазурі шелаку в етанолі, заліза оксид чорний, н-бутиловий спирт, ізопропіловий спирт, пропіленгліколь, амонію гідроксид) - 5-10 мкг. Капсули, 15 мг, 25 мг та 50 мг. По 28 чи 60 капс. у флаконі з ПЕВП; по 1 фл. у картонній пачці.Опис лікарської формиТверді желатинові капсули № 0, що складаються з корпусу білого кольору та прозорої безбарвної кришечки. На кришечці капсули є напис чорним чорнилом "ТОР". На корпусі капсули є напис чорним чорнилом "50 mg". Вміст капсул – гранули білого або майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний.ФармакокінетикаТопірамат всмоктується швидко та ефективно. Його біодоступність становить 81%. Їда не надає клінічно значущого впливу на біодоступність топірамату. З білками плазми зв'язується 13-17% топірамату. Після одноразового прийому дози до 1200 мг середній V d становить 0,55-0,8 л/кг. Величина V d залежить від статі: у жінок він становить приблизно 50% від значень, що спостерігаються у чоловіків, що пов'язують із вищим вмістом жирової тканини в організмі жінок. Після внутрішнього прийому метаболізується близько 20% від прийнятої дози. Однак у хворих, які отримують супутню терапію протиепілептичних препаратів, які індукують ферменти, що відповідають за метаболізм ЛЗ, метаболізм топірамату підвищується до 50%. З плазми, сечі та фекалій людини було виділено та ідентифіковано шість практично неактивних метаболітів. Основним шляхом виведення незміненого топірамату (70%) та його метаболітів є нирки. Після перорального введення плазмовий кліренс топірамату становить 20-30 мл/хв. Фармакокінетика топірамату має лінійний характер, плазмовий кліренс залишається постійним, а AUC у діапазоні доз від 100 до 400 мг зростає пропорційно дозі. У хворих із нормальною функцією нирок для досягнення стійкої концентрації у плазмі може знадобитися від 4 до 8 днів. Величина C maxпісля багаторазового перорального прийому 100 мг препарату двічі на день у середньому становила 6,76 мкг/мл. Після багаторазового прийому доз по 50 та 100 мг двічі на день T 1/2 топірамату з плазми в середньому становив 21 год. У хворих з порушеннями функції нирок середнього та тяжкого ступеня плазмовий та нирковий кліренс топірамату знижується (Cl креатиніну <70 мл/хв), як наслідок можливе підвищення Css топірамату у плазмі крові порівняно з пацієнтами, які мають нормальну функцію нирок. Крім того, пацієнтам з порушеннями функції нирок потрібно більше часу для досягнення Cssтопірамату у крові. Пацієнтам із середньою або тяжкою нирковою недостатністю рекомендується застосування половини рекомендованої початкової та підтримуючої дози. Топірамат ефективно виводиться із плазми шляхом гемодіалізу. Тривалий гемодіаліз може призвести до зниження концентрації топірамату в крові нижче за кількість, потрібну для підтримки протисудомної активності. Щоб уникнути швидкого падіння концентрації топірамату в плазмі під час гемодіалізу, може знадобитися додаткова доза препарату Топамакс ® . При корекції дози слід брати до уваги: - Тривалість гемодіалізу; - величину кліренсу використовуваної системи гемодіалізу; - ефективний нирковий кліренс топірамату у пацієнта, який перебуває на діалізі. Плазмовий кліренс топірамату знижується в середньому на 26% у пацієнтів із печінковою недостатністю середнього або тяжкого ступеня. Тому пацієнтам із печінковою недостатністю слід застосовувати топірамат з обережністю. У пацієнтів похилого віку без захворювань нирок плазмовий кліренс топірамату не змінюється. Фармакокінетика топірамату у дітей віком до 12 років. Фармакокінетичні параметри топірамату у дітей, як у дорослих, які одержують цей препарат як допоміжна терапія, мають лінійний характер, при цьому його кліренс не залежить від дози, а C ss у плазмі зростає пропорційно підвищенню дози. Слід враховувати той факт, що у дітей кліренс топірамату підвищений, а його T 1/2 коротший. Отже, при одній і тій же дозі, у розрахунку на 1 кг маси тіла, концентрації топірамату у плазмі у дітей можуть бути нижчими, ніж у дорослих. У дітей, як і у дорослих, протиепілептичні препарати, що індукують мікросомальні ферменти печінки, спричиняють зниження концентрацій топірамату у плазмі. ФармакодинамікаТопірамат є протиепілептичним препаратом, що відноситься до класу сульфаматзаміщених моносахаридів. Топірамат блокує натрієві канали і пригнічує виникнення повторних потенціалів на тлі тривалої деполяризації мембрани нейрона. Топірамат підвищує активність ГАМК щодо деяких підтипів ГАМК-рецепторів (в т.ч. ГАМКА-рецепторів), а також модулює активність самих ГАМКА-рецепторів, перешкоджає активації каїнатом чутливості підтипу каїнат/АМПК (α-аміно-3-гідрокси-5- метилізоксазол-4-пропіонова кислота)-рецепторів до глутамату, не впливає на активність N-метил-D-аспартату (NMDA) щодо підтипу NMDA-рецепторів. Ці ефекти топірамату дозозалежні при концентрації препарату в плазмі від 1 до 200 мкмоль, з мінімальною активністю в межах від 1 до 10 мкмоль. Крім того,топірамат пригнічує активність деяких ізоферментів карбоангідрази. За виразністю цього фармакологічного ефекту топірамат значно поступається ацетазоламіду – відомому інгібітору вугільної ангідрази, тому ця активність топірамату не вважається основним компонентом його протиепілептичної активності.Показання до застосуванняЕпілепсія: як засіб монотерапії у дорослих та дітей старше 2 років з епілепсією (в т.ч. у пацієнтів з вперше діагностованою епілепсією); у складі комплексної терапії: у дорослих та дітей старше 2 років з парціальними або генералізованими тоніко-клонічними нападами, а також для лікування нападів на фоні синдрому Леннокса-Гасто. Мігрень: профілактика нападів мігрені у дорослих Застосування препарату Топамакс для лікування гострих нападів мігрені не вивчено.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до будь-якого компонента препарату; дитячий вік до 2 років. З обережністю: ниркова та печінкова недостатність, нефроуролітіаз (у т.ч. у минулому та в сімейному анамнезі), гіперкальціурія.Вагітність та лактаціяСпеціальних контрольованих досліджень, у яких Топамакс ® застосовувався для лікування вагітних жінок, не проводилося. Топірамат може спричинити шкоду плоду при застосуванні у вагітних жінок. Дані обліку вагітностей свідчать, що у немовлят, що піддавалися впливу топірамату внутрішньоутробно, є підвищений ризик розвитку вроджених вад розвитку (наприклад черепно-лицьові дефекти, такі як ущелина губи або піднебіння, гіпоспадії та аномалії розвитку різних систем організму). Зазначені вади розвитку були зафіксовані як при монотерапії топіраматом, так і за його застосування в рамках політерапії. У порівнянні з групою пацієнтів, які не приймають протиепілептичні препарати, дані обліку вагітностей при монотерапії препаратом Топамакс свідчать про збільшення ймовірності народження дітей з низькою масою тіла (менше 2500 г). Зв'язок явищ, що спостерігаються, з прийомом препарату не встановлений. Крім того, дані обліку вагітностей та результати інших досліджень свідчать про те, що ризик розвитку тератогенних ефектів при комбінованому лікуванні протиепілептичними препаратами є вищим, ніж при монотерапії. Застосування препарату Топамакс при вагітності виправдане лише в тому випадку, коли потенційна користь від застосування препарату для матері перевищує можливий ризик для плода. При лікуванні та консультації жінок, які мають дітородний потенціал, лікар повинен зважити співвідношення користі та ризику лікування та розглянути альтернативні можливості лікування. Якщо Топамакс застосовується під час вагітності або пацієнтка завагітніла в період прийому цього препарату, її слід попередити про потенційний ризик для плода. Обмежена кількість спостережень за пацієнтами дозволяє припустити, що топірамат екскретується з грудним молоком у жінок, тому лікар повинен прийняти рішення про відмову від грудного вигодовування або припинення прийому препарату.Побічна діяПобічні ефекти наведені з розподілом за частотами та системами органів. Частоту побічних ефектів класифікували так: дуже часті (≥1/10); часті (≥1/100, <1/10); нечасті (≥1/1000 та <1/100); рідкісні (≥1/10000 та <1/1000) та дуже рідкісні (<1/10000). Найчастішими небажаними реакціями (частота яких була більше 5% і перевищувала таку в групі плацебо принаймні для одного з показань під час контрольованих клінічних досліджень топірамату) є: анорексія, зниження апетиту, уповільнене мислення, депресія, порушення вільної мови, безсоння, порушення координації рухів, порушення концентрації уваги, запаморочення, дизартрія, дисгевзія, гіпестезія, загальмованість, порушення пам'яті, ністагм, парестезія, сонливість, тремор, диплопія, нечіткість зору, діарея, нудота, втома, дратівливість та зниження маси. Інфекції та інвазії: дуже часто – назофарингіт. З боку крові та лімфатичної системи: часто – анемія; нечасто - лейкопенія, лімфаденопатія, тромбоцитопенія, еозинофілія; рідко - нейтропенія *. З боку імунної системи: часто – гіперчутливість; частота невідома - алергічний набряк *, набряк кон'юнктиви *. З боку метаболізму та харчування: часто – анорексія, зниження апетиту; нечасто – метаболічний ацидоз, гіпокаліємія, підвищення апетиту, полідипсія; рідко – гіперхлоремічний ацидоз. Психічні порушення: дуже часто – депресія; часто - уповільнене мислення, безсоння, порушення вільної мови, тривога, сплутаність свідомості, дезорієнтація, агресивні реакції, порушення настрою, збудження, емоційна лабільність, депресивний настрій, гнів, порушення поведінки; нечасто - суїцидальні думки, спроби суїциду, галюцинації, психотичні розлади, слухові галюцинації, зорові галюцинації, апатія, утруднена мова, порушення сну, афективна лабільність, зниження лібідо, збуджений стан, плач, дисфемія, ейфорія , плаксивість, порушення навичок читання, порушення засипання, сплощення емоцій, патологічне мислення, втрата лібідо, млявість, інтрасомнічне розлад, розсіяність, ранні пробудження вранці, панічні реакції,піднесений настрій; рідко - манія, панічне розлад, почуття безвиході, гіпоманія. З боку центральної нервової системи: дуже часто – парестезії, сонливість, запаморочення; часто - порушення концентрації уваги, порушення пам'яті, амнезія, когнітивні розлади, порушення мислення, психомоторні порушення, судоми, порушення координації рухів, тремор, загальмованість, гіпестезія, ністагм, дисгевзія, порушення відчуття балансу, дизартрія, інтенційний тремор; нечасто — пригнічена свідомість, тоніко-клонічні напади на кшталт «grand mal», порушення поля зору, складні парціальні напади, порушення мови, психомоторна гіперактивність, непритомність, сенсорні порушення, слинотеча, гіперсомнія, афазія, повторювана мова, гіпокінезія, дискінезія, постур , низька якість сну, відчуття печіння, втрата чутливості, парозмія, церебральний синдром, дизестезія, гіпогевзія, ступор, незграбність, аура, агевзія, дисграфія,дисфазія, периферична нейропатія, переднепритомний стан, дистонія, відчуття мурашок по тілу; рідко: апраксія, порушення циркадного ритму сну, гіперестезія, гіпосмія, аносмія, есенціальний тремор, акінезія, відсутність реакцій на подразники. З боку органу зору: часто – нечіткість зору, диплопія, порушення зору; нечасто - зменшення гостроти зору, худоби, міопію, дивні відчуття в очах, сухість очей, світлобоязнь, блефароспазм, підвищена сльозотеча, фотопсія, мідріаз, пресбіопія; рідко - одностороння сліпота, минуща сліпота, глаукома, порушення акомодації, порушення зорового просторового сприйняття, миготлива худоба, набряк повік, нічна сліпота, амбліопія; частота невідома: закритокутова глаукома*, макулопатія*, порушення рухливості ока*. З боку органу слуху та рівноваги: ​​часто - вертиго, дзвін у вухах, біль у вусі; нечасто: глухота, одностороння глухота, нейросенсорна глухота, дискомфорт у вусі, порушення слуху. З боку ССС: нечасто брадикардія, синусна брадикардія, відчуття серцебиття. З боку судинної системи: нечасто – гіпотензія, ортостатична гіпотензія, припливи, гарячі припливи; рідко – феномен Рейно. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто – задишка, носова кровотеча, закладеність носа, ринорея, кашель*; нечасто – задишка при фізичному навантаженні, гіперсекреція у придаткових пазухах носа, дисфонія. З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – нудота, діарея; часто - блювання, запор, біль у епігастральній ділянці, диспепсія, біль у животі, сухість у роті, дискомфорт у шлунку, порушення чутливості у ротовій порожнині, гастрит, дискомфорт у животі; нечасто — панкреатит, метеоризм, гастроезофагеальний рефлюкс, біль у нижній частині живота, зниження чутливості в ротовій порожнині, кровоточивість ясен, здуття живота, дискомфорт в епігастральній ділянці, чутливість у ділянці живота, гіперсалівація, біль у ротовій порожнині, неприємний запах . З боку гепатобіліарної системи: рідко – гепатит, печінкова недостатність. З боку шкіри та підшкірних тканин: часто – алопеція, висипання, свербіж; нечасто - ангідроз, порушення чутливості в області обличчя, кропив'янка, еритема, генералізований свербіж, макулярний висип, порушення пігментації шкіри, алергічний дерматит, припухлість обличчя; нечасто - синдром Стівенса-Джонсона *, поліморфна еритема *, зміна запаху шкіри, параорбітальний набряк *, локалізована кропив'янка; частота невідома - токсичний епідермальний некроліз *. З боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: часто – артралгія, м'язові спазми, міалгія, м'язові судоми, м'язова слабкість, скелетно-м'язовий біль у грудній клітці; нечасто: припухлість суглобів, скутість м'язів, болі в боці, втома в м'язах; рідко: дискомфорт у кінцівках*. З боку нирок та сечовивідних шляхів: часто - нефролітіаз, поллакіурія, дизурія; нечасто - загострення сечокам'яної хвороби (камені в нирках), нетримання сечі при напрузі, гематурія, нетримання сечі, часті позиви до сечовипускання, ниркова колька, біль у ділянці нирок; рідко – загострення сечокам'яної хвороби (камені в уретрі); нирковоканальцевий ацидоз. З боку статевих органів та молочної залози: нечасто – еректильна дисфункція, сексуальна дисфункція. Загальні розлади та порушення, зумовлені способом застосування: дуже часто – втома; часто - підвищена температура тіла, астенія, дратівливість, порушення ходи, погане самопочуття, занепокоєння; нечасто – гіпертермія, спрага, грипоподібний синдром*, повільність, похолодання кінцівок, відчуття сп'яніння, відчуття занепокоєння; рідко – набряк обличчя, кальциноз. Зміна лабораторних показників: дуже часто зниження маси тіла; часто – збільшення маси тіла*; нечасто – кристалурія, аномальний результат тесту «тандем-хода», лейкопенія, підвищення активності печінкових ферментів у сироватці крові, рідко – зменшення вмісту гідрокарбонатів у крові. Порушення соціального функціонування: нечасто - порушення здатності до навчання. * небажана реакція зареєстрована у постреєстраційному періоді із спонтанних повідомлень. Частота розрахована на основі даних клінічних досліджень. Спеціальні групи: Діти Список небажаних реакцій, які в ході контрольованих клінічних досліджень реєструвалися у дітей у 2 і більше разів частіше, ніж у дорослих: зниження апетиту, підвищення апетиту, гіперхлоремічний ацидоз, гіпокаліємія, порушення поведінки, агресивні реакції, апатія, порушення засипання, суїцидальні думки, порушення концентрації уваги, загальмованість, порушення циркадного ритму сну, низька якість сну, підвищена сльозотеча, синусна брадикардія, погане самопочуття, порушення ходи. Список небажаних реакцій, які в ході контрольованих клінічних досліджень реєструвалися тільки у дітей: еозинофілія, психомоторна гіперактивність, вертиго, блювання, гіпертермія, пірексія, порушення здатності до навчання.Взаємодія з лікарськими засобамиВплив препарату Топамакс на концентрації інших протиепілептичних препаратів (ПЕП) Одночасний прийом препарату Топамакс з іншими ПЕП (фенітоїн, карбамазепін, вальпроєва кислота, фенобарбітал, примідон) не впливає на значення їх C ss у плазмі, за винятком окремих хворих, у яких додавання препарату Топамакс до фенітоїну може спричинити підвищення концентрації фену плазмі. Це може бути пов'язано з пригніченням специфічної ізоформи поліморфної ізоформи ферменту системи цитохрому Р450 (ізоферменту CYP2C19). Тому у кожного хворого, який приймає фенітоїн та у якого розвиваються клінічні ознаки або симптоми токсичності, необхідно контролювати концентрацію фенітоїну у плазмі. У дослідженні фармакокінетики у хворих на епілепсію додавання топірамату до ламотриджину не впливало на Css останнього при дозах топірамату 100–400 мг/добу. У процесі терапії та після відміни ламотриджину (середня доза 327 мг на добу) Css топірамату не змінювалася. Вплив інших ПЕП на концентрацію препарату Топамакс ® Фенітоїн та карбамазепін знижують концентрації препарату Топамакс у плазмі . Додавання або відміна фенітоїну або карбамазепіну на фоні лікування препаратом Топамакс може вимагати зміни дози останнього. Дозу слід підбирати, орієнтуючись на досягнення необхідного клінічного ефекту. Додавання або відміна вальпроєвої кислоти не викликає клінічно значимих змін концентрації препарату Топамакс у плазмі і, отже, не потребує зміни дози препарату Топамакс . Результати цих взаємодій сумовані у таблиці 1. Таблиця 1 ПЕП, що додається Концентрація ПЕП Концентрація препарату Топамакс ® Фенітоїн 1 ** ↓ (48%) Карбамазепін 1 ↓ (40%) Вальпроєва кислота 1 1 Фенобарбітал 1 НІ Примідон 1 НІ 1 — Відсутність ефекту. ** - Підвищення концентрації у поодиноких хворих. ↓ - Зниження концентрації в плазмі. НІ - Не досліджувалась. Інші лікарські взаємодії Дігоксин. У дослідженні з використанням одноразової дози AUC дигоксину в плазмі при одночасному прийомі препарату Топамакс зменшувалась на 12%. Клінічна значимість цього спостереження незрозуміла. При призначенні або відміні препарату Топамакс у хворих, які приймають дигоксин, особливу увагу необхідно приділити моніторування концентрації дигоксину в сироватці. Кошти, що пригнічують ЦНС. В рамках клінічних досліджень наслідки одночасного прийому препарату Топамакс з алкоголем або іншими речовинами, що пригнічують функції ЦНС, не вивчалися. Не рекомендується приймати Топамакс разом з алкоголем або іншими препаратами, що викликають пригнічення функції ЦНС. Звіробій продірявлений. При сумісному прийомі Топамаксу та препаратів на основі звіробою продірявленого (Hypericum perforatum) концентрація топірамату в плазмі може знижуватися і, як наслідок, ефективність препарату також може знизитися. Клінічних досліджень взаємодії препарату Топамакс ® та препаратів на основі звіробою продірявленого не проводилося. Пероральні контрацептиви. У дослідженні лікарської взаємодії з пероральними контрацептивами, в якому використовувався комбінований препарат, що містить норетистерон (1 мг) та етинілестрадіол (35 мкг), Топамакс ® у дозах 50-800 мг на день не суттєво впливав на ефективність норетистерону та у дозах 50 мг на день – на ефективність етинілестрадіолу. Істотне дозозалежне зниження ефективності етинілестрадіолу спостерігалося при дозах препарату Топамакс 200-800 мг на день. Клінічна значимість описаних змін незрозуміла. Ризик зниження ефективності контрацептивів та посилення проривних кровотеч повинен враховуватися у хворих, які приймають пероральні контрацептиви у поєднанні з препаратом Топамакс®. Пацієнткам, які приймають контрацептиви, що містять естроген, необхідно повідомляти про будь-які зміни в термінах і характері менструацій. Ефективність контрацептивів може бути знижена навіть за відсутності проривних кровотеч. Літій. У здорових добровольців спостерігалося зниження AUC літію на 18% при одночасному прийомі топірамату в дозі 200 мг на добу. У хворих з маніакально-депресивним психозом застосування топірамату в дозах до 200 мг на добу не впливало на фармакокінетику літію, проте при більш високих дозах (до 600 мг на добу) AUCлітію було підвищено на 26%. При одночасному застосуванні топірамату та літію слід контролювати концентрацію останнього у плазмі крові. Рисперидон. Дослідження лікарської взаємодії при одноразовому та багаторазовому прийомі топірамату здоровими добровольцями та хворими з біполярним розладом дали однакові результати. При одночасному прийомі топірамату в дозах 250 або 400 мг на добу AUC рисперидону, який приймається в дозах 1-6 мг на добу, знижується відповідно на 16 та 33%. При цьому фармакокінетика 9-гідроксирисперидону не змінювалася, а сумарна фармакокінетика активних речовин (рисперидону та 9-гідроксирисперидону) змінювалася незначно. Зміна системного впливу рисперидону/9-гидроксирисперидона і топірамату був клінічно значуще, і це взаємодія навряд може мати клінічне значення. Гідрохлортіазид. Лікарська взаємодія оцінювалася на здорових добровольцях при роздільному та спільному застосуванні гідрохлортіазиду (25 мг) та топірамату (96 мг). Результати досліджень показали, що при одночасному прийомі топірамату та гідрохлортіазиду відбувається збільшення Cmax топірамату на 27% та AUC топірамату на 29%. Клінічна значимість цих досліджень не виявлено. Призначення гідрохлортіазиду пацієнтам, які приймають топірамат, може вимагати корекції дози топірамату. Фармакокінетичні параметри гідрохлортіазиду не зазнавали значної зміни при супутній терапії топіраматом. Метформін. Лікарська взаємодія оцінювалася на здорових добровольцях, які отримували метформін або комбінацію метформіну та топірамату. Результати досліджень показали, що при одночасному прийомі топірамату та метформіну відбувається збільшення Cmax та AUC метформіну на 18 та на 25% відповідно, тоді як кліренс метформіну при одночасному застосуванні з топіраматом знижувався на 20%. Топірамат ніяк не впливав на T max метформіну в плазмі. Кліренс топірамату при одночасному застосуванні з метформіном знижується. Ступінь виявлених змін кліренсу не вивчено. Клінічна значимість впливу метформіну на фармакокінетику топірамату незрозуміла. У разі додавання або відміни препарату Топамакс ®у пацієнтів, які отримують метформін, слід ретельно контролювати стан хворого з метою оцінки перебігу цукрового діабету. Піоглітазон. Лікарська взаємодія оцінювалася у здорових добровольців при роздільному та одночасному застосуванні піоглітазону та топірамату. Було виявлено зменшення AUC піоглітазону на 15% без зміни C max препарату. Ці зміни були статистично значущими. Для активного гідроксиметаболіту піоглітазону також було виявлено зниження C max і AUC на 13 і 16% відповідно, а для активного кетометаболіту було виявлено зниження і C max і AUC на 60%. Клінічна значимість цих даних не з'ясовано. При одночасному застосуванні пацієнтами препарату Топамакс і піоглітазону слід ретельно контролювати стан хворого для оцінки перебігу цукрового діабету. Глібенкламід. Було проведено дослідження лікарської взаємодії для вивчення фармакокінетики глібенкламіду (5 мг/добу) у рівноважному стані, що застосовується ізольовано або одночасно з топіраматом (150 мг/добу) у хворих на цукровий діабет типу 2. При застосуванні топірамату AUCглибенкламіду знижувалася на 25%. Також була знижена системна експозиція 4-транс-гідрокси-глибенкламіду та 3-цис-гідрокси-глибенкламіду (відповідно на 13 і 15%). Глібенкламід не впливав на фармакокінетику топірамату у рівноважному стані. Виявлено статистично недостовірне зниження AUC піоглітазону на 15% за відсутності зміни Cmax. При призначенні топірамату хворим, які отримують глібенкламід (або призначення глібенкламіду хворим, які отримують топірамат), слід ретельно контролювати стан хворого для оцінки перебігу цукрового діабету. Інші препарати. Одночасне застосування препарату Топамакс з препаратами, що спричиняють нефролітіаз, може підвищувати ризик утворення каменів у нирках. Під час лікування препаратом Топамакс® слід уникати застосування препаратів, що спричиняють нефролітіаз, оскільки вони можуть викликати фізіологічні зміни, що сприяють нефролітіазу. Вальпроєва кислота. Комбіноване застосування топірамату та вальпроєвої кислоти у хворих, які добре переносять кожен препарат окремо, супроводжується гіперамоніємією з енцефалопатією або без неї. У більшості випадків симптоми та ознаки зникають після відміни одного з препаратів. Це несприятливе явище не викликане фармакокінетичною взаємодією. Зв'язок між гіперамоніємією та застосуванням топірамату ізольовано або у комбінації з іншими препаратами не встановлений. При сумісному прийомі топірамату і вальпроєвої кислоти може виникати гіпотермія (ненавмисне зниження температури тіла нижче 35 °C) у поєднанні з гіперамоніємією або незалежно. Дане явище може виникати як після початку сумісного прийому вальпроєвої кислоти та топірамату, так і при збільшенні денної дози топірамату. Додаткові дослідження лікарської взаємодії: для оцінки потенційно можливих варіантів лікарської взаємодії між топіраматом та іншими лікарськими препаратами було проведено низку клінічних досліджень. Результати цих взаємодій сумовані у таблиці 2. Таблиця 2 Додається ЛЗ Концентрація додається ЛЗ* Концентрація топірамату* Амітріптілін Збільшення C max та AUC метаболіту нортриптиліну на 20% НІ Дигідроерготамін (перорально та п/к) 1 1 Галоперидол Збільшення AUC метаболіту на 31% НІ Пропранолол Збільшення C max для 4-ОН пропранололу на 17% (топірамат 50 мг) Збільшення C max на 9 та 16%; AUC на 9 та 17% для пропранололу 40 та 80 мг кожні 12 год відповідно Суматриптан (перорально та підшкірно) 1 НІ Пізотіфен 1 1 Ділтіазем Зменшення AUC дилтіазему на 25% та дезацетилдилтіазему на 18%; 1 для N-деметилдилтіазему Збільшення AUC на 20% Венлафаксін 1 1 Флунарізін Збільшення AUC на 16% (50 мг кожні 12 год)** 1 * - Виражена у % від значень C max у плазмі крові та AUC при монотерапії. 1 - Відсутність змін Cmax у плазмі крові та AUC (<15% від вихідних даних). ** При багаторазовому прийомі одного флунаризину спостерігалося збільшення AUC на 14%, що може бути пов'язане із накопиченням препарату у процесі досягнення рівноважного стану. НІ – не досліджувалась.Спосіб застосування та дозиВсередину (незалежно від їди). Дорослим при монотерапії: початкова доза - 25 мг 1 раз на добу (на ніч) протягом 1 тиж, потім дозу збільшують на 25-50 мг на добу (поділяють на 2 прийоми) з інтервалом 1-2 тижні до досягнення клінічного ефекту; рекомендована доза – 100 мг на добу, максимальна добова – 500 мг (для деяких пацієнтів з рефрактерними формами епілепсії – до 1000 мг на добу). Дітям старше 2 років: у перший тиждень лікування – 0,5-1 мг/кг на ніч, потім дозу збільшують на 0,5-1 мг/кг/добу (поділяють на 2 прийоми) з інтервалом 1-2 тижні; рекомендовані дози – 3-6 мг/кг/добу (для дітей із недавно діагностованими парціальними нападами – до 500 мг/добу). У поєднанні з іншими протисудомними препаратами: дорослим - 25-50 мг на ніч протягом 1 тижня, потім дозу збільшують на 25-50 мг з інтервалом 1-2 тижні і приймають у 2 прийоми; мінімальна ефективна доза-200 мг на добу, середня добова – 200-400 мг, максимальна – 1600 мг. Дітям старше 2 років: 1-3 мг/кг/сут на ніч протягом 1 тижня, потім дозу збільшують на 1-3 мг/кг з інтервалом 1-2 тижні і приймають у 2 прийоми; рекомендована добова доза – 5-9 мг/кг.ПередозуванняСимптоми: судоми, сонливість, порушення мови та зору, диплопія, порушення мислення, порушення координації рухів, летаргія, ступор, артеріальна гіпотензія, біль у животі, запаморочення, збудження та депресія. У більшості випадків клінічні наслідки не були тяжкими, але були відмічені смертельні випадки після передозування з використанням суміші кількох ЛЗ, включаючи топірамат. Передозування топірамату може спричинити тяжкий метаболічний ацидоз. Відомий випадок передозування, коли пацієнт прийняв дозу топірамату від 96 до 110 г, що спричинило кому, що тривало 20-24 год. Через 3-4 дні стан пацієнта повернувся в норму. Лікування: при гострому передозуванні препарату Топамакс , якщо незадовго перед цим хворий приймав їжу, необхідно відразу ж промити шлунок або викликати блювоту. У дослідженнях in vitro було показано, що активоване вугілля адсорбує топірамат. За необхідності слід провести симптоматичну терапію. Ефективним способом виведення топірамату з організму є гемодіаліз. Пацієнтам рекомендується адекватне підвищення обсягу споживаної рідини.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПротиепілептичні препарати, включаючи препарат Топамакс®, слід скасовувати поступово, щоб звести до мінімуму можливість підвищення частоти нападів. Для зменшення дози на 25-50 мг використовують препарат Топамакс® капсули у дозі 15 мг або 25 мг. У клінічних дослідженнях дози зменшували на 50-100 мг з тижневими інтервалами для дорослих при терапії епілепсії та на 25-50 мг у дорослих, які отримують 100 мг препарату Топамакс на добу для профілактики мігрені. У дітей у клінічних дослідженнях Топамакс поступово скасовували протягом 2-8 тижнів. Якщо за медичними показаннями необхідне швидке відміна препарату Топамакс®, рекомендується здійснювати відповідний контроль стану пацієнта. Як і у разі застосування інших протиепілептичних препаратів, у деяких пацієнтів, які приймають топірамат, спостерігається підвищення частоти нападів або нові типи нападів. Дане явище може бути наслідком передозування, зниження концентрації спільно застосовуваних протиепілептичних препаратів, прогресування захворювання або парадоксального ефекту. Швидкість виведення через нирки залежить від функції нирок і залежить від віку. У хворих з помірним або вираженим порушенням функції нирок для досягнення стійких концентрацій у плазмі може знадобитися від 10 до 15 днів, на відміну від 4-8 днів у хворих із нормальною функцією нирок. Як і при будь-якому захворюванні, схема підбору дози повинна орієнтуватися на клінічний ефект (тобто, ступінь контролю припадків, відсутність побічних ефектів) та враховувати те, що у хворих з порушенням функції нирок для встановлення стабільної концентрації у плазмі для кожної дози може знадобитися більш тривалий час. При терапії топіраматом можливе виникнення олігогідрозу (зменшене потовиділення) та ангідрозу. Зменшення потовиділення та гіпертермія (підвищення температури тіла) можуть виникнути у дітей, схильних до впливу високої температури навколишнього середовища. У зв'язку з цим при терапії топіраматом дуже важливим є адекватне підвищення обсягу споживаної рідини, здатне знизити ризик розвитку нефролітіазу, а також побічних ефектів, які можуть виникнути під впливом фізичних навантажень або підвищених температур. Розлади настрою/депресія Під час лікування топіраматом спостерігається підвищена частота виникнення розладів настрою та депресії. Суїцидальні спроби При застосуванні протиепілептичних препаратів, включаючи препарат Топамакс®, збільшується ризик появи суїцидальних думок та суїцидальної поведінки у пацієнтів, які приймають ці препарати за будь-якими показаннями. У подвійних сліпих клінічних дослідженнях, частота розвитку явищ, пов'язаних із суїцидом (суїцидальні думки, спроби суїциду, суїцид), становила 0,5% у пацієнтів, які отримували топірамат (у 46 осіб з 8652), що приблизно в 3 рази вище порівняно з пацієнтами , що отримували плацебо (0,2%; у 8 осіб із 4045). Один випадок суїциду був зафіксований у подвійному сліпому дослідженні біполярного розладу у пацієнта, який отримував топірамат. Таким чином, необхідно контролювати стан пацієнтів з метою виявлення ознак суїцидальних думок та призначати відповідне лікування. Необхідно рекомендувати пацієнтам (і при необхідності особам, які доглядають пацієнтів) відразу ж звертатися за медичною допомогою у разі появи ознак суїцидальних думок або суїцидальної поведінки. Нефролітіаз деяких хворих, особливо, зі схильністю до нефролітіазу, може підвищитися ризик утворення каменів у нирках та появи пов'язаних з ним симптомів, таких як ниркова колька, біль у нирці, біль у боці. Щоб зменшити цей ризик, необхідно адекватне підвищення обсягу рідини, що споживається. Факторами ризику розвитку нефролітіазу є нефролітіаз в анамнезі (в т.ч. у сімейному), гіперкальціурія, супутня терапія препаратами, що сприяють розвитку нефролітіазу. Порушення функції нирок Слід бути обережним при призначенні препарату Топамакс® пацієнтам з нирковою недостатністю (кліренс креатиніну). Порушення функції печінки У пацієнтів з порушеннями функції печінки топірамат слід застосовувати з обережністю через можливе зниження кліренсу цього препарату. Міопія та вторинна закритокутова глаукома При застосуванні препарату Топамакс® описаний синдром, що включає гостру міопію з супутньою вторинною глаукомою. Симптоми включають гостре зниження гостроти зору та/або біль у оці. При офтальмологічному обстеженні може виявлятись міопія, сплощення передньої камери ока, гіперемія (почервоніння) очного яблука, підвищення внутрішньоочного тиску. Може спостерігатися мідріаз. Цей синдром може супроводжуватися секрецією рідини, що призводить до зміщення кришталика та райдужної оболонки вперед з розвитком вторинної глаукоми. Симптоми зазвичай з'являються через 1 місяць після початку застосування препарату Топамакс. На відміну від первинної глаукоми, яка рідко спостерігається у хворих до 40 років, вторинна глаукома спостерігається при застосуванні топірамату як у дорослих, так і у дітей.При виникненні синдрому, що включає міопію, пов'язану із закритокутовою глаукомою, лікування включає припинення прийому препарату Топамакс®, як тільки лікар вважає це можливим, і відповідні заходи, спрямовані на зниження внутрішньоочного тиску. Зазвичай ці заходи призводять до нормалізації внутрішньоочного тиску. Підвищений внутрішньоочний тиск будь-якої етіології за відсутності адекватного лікування може призвести до серйозних ускладнень, аж до втрати зору.Підвищений внутрішньоочний тиск будь-якої етіології за відсутності адекватного лікування може призвести до серйозних ускладнень, аж до втрати зору.Підвищений внутрішньоочний тиск будь-якої етіології за відсутності адекватного лікування може призвести до серйозних ускладнень, аж до втрати зору. При призначенні топірамату пацієнтам із захворюваннями очей в анамнезі необхідно оцінити ставлення очікуваної користі до можливого ризику застосування. Дефекти поля зору Дефекти поля зору спостерігалися у пацієнтів, які приймають топірамат, незалежно від наявності у них підвищеного внутрішньоочного тиску. У ході клінічних досліджень більшість таких випадків мали оборотний характер, і дефекти зору зникали після відміни терапії топіраматом. При виникненні проблем із зором під час прийому топірамату слід розглянути можливість припинення терапії. Метаболічний ацидоз При застосуванні топірамату може виникати гіперхлоремічний, не пов'язаний з дефіцитом аніонів, метаболічний ацидоз (наприклад, зниження концентрації гідрокарбонатів у плазмі нижче за нормальний рівень за відсутності респіраторного алкалозу). Подібне зниження концентрації гідрокарбонатів сироватки крові є наслідком інгібуючого ефекту топірамату на ниркову карбоангідразу. У більшості випадків зниження концентрації гідрокарбонатів відбувається на початку прийому препарату, хоча цей ефект може проявитись у будь-якому періоді лікування топіраматом. Ступінь зниження концентрації зазвичай слабкий або помірний (середнє значення становить 4 ммоль/л при використанні у дорослих пацієнтів у дозі вище 100 мг на день і близько 6 мг на день на кг маси тіла при використанні в педіатричній практиці).У поодиноких випадках у пацієнтів відзначалося зниження концентрації гідрокарбонатів нижче рівня 10 ммоль/л. Деякі захворювання або способи лікування, що сприяють розвитку ацидозу (наприклад, захворювання нирок, тяжкі респіраторні захворювання, епілептичний статус, діарея, хірургічні втручання, кетогенна дієта, прийом деяких лікарських препаратів) можуть бути додатковими факторами, що підсилюють гідрокарбонат-знижуючий ефект топірамату. У дітей хронічний метаболічний ацидоз може призводити до уповільнення зростання. Ефект топірамату на зростання та можливі ускладнення, пов'язані з кістковою системою, не вивчалися систематично у дітей та у дорослих. У зв'язку з викладеним при лікуванні топіраматом рекомендується проводити необхідні дослідження, включаючи визначення концентрації гідрокарбонатів у сироватці. У разі появи симптомів метаболічного ацидозу (наприклад, глибоке кусмаулівське дихання, диспное, анорексія, нудота, блювання, підвищена стомлюваність, тахікардія або аритмія) рекомендується проведення визначення концентрації гідрокарбонатів у сироватці. При виникненні метаболічного ацидозу та його персистуванні рекомендується знизити дозу або припинити прийом топірамату. Порушення когнітивних функцій Порушення когнітивних функцій при епілепсії має багатофакторну природу і може бути викликано першопричиною захворювання, безпосередньо епілепсією або протиепілептичною терапією. У дорослих пацієнтів, які приймають топірамат, спостерігалися випадки порушення когнітивних функцій, що вимагали зниження дози або припинення терапії. Дані впливу топірамату на когнітивні функції в дітей віком недостатні, та її ефекти вимагають подальшого вивчення. Гіперамоніємія та енцефалопатія При застосуванні топірамату відзначався розвиток гіперамоніємії з енцефалопатією або без неї. Ризик розвитку гіперамоніємії при застосуванні топірамату є дозозалежним. Гіперамономія більш часто відзначається при одночасному застосуванні топірамату та вальпроєвої кислоти. Клінічними симптомами гіперамоніємічної енцефалопатії часто є різке порушення свідомості та/або когнітивної функції та летаргія. У більшості випадків гіперамоніємічна енцефалопатія регресує при відміні терапії. У пацієнтів з летаргією або змінами ментального статусу неясного генезу, які отримують топірамат у вигляді монотерапії або у складі комбінованої терапії, рекомендовано брати до уваги можливість гіперамоніємічної енцефалопатії і визначити рівень аміаку в крові. Посилене харчування Якщо пацієнт втрачає масу тіла при лікуванні препаратом Топамакс, необхідно розглянути питання про доцільність посиленого харчування. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Топамакс діє на центральну нервову систему і може викликати сонливість, запаморочення та інші симптоми. Він також може спричинити порушення зору. Ці несприятливі явища можуть становити небезпеку для хворих, що керують автомобілем та рухомими механізмами, особливо в період, доки не буде встановлено реакцію хворого на препарат.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 таблетці міститься активна речовина: топірамат – 100 мг. 30 пігулок в упаковці.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб відноситься до класу сульфат-заміщених моносахаридів. Топірамат зменшує частоту виникнення потенціалів дії, характерних для нейрона у стані стійкої деполяризації, що свідчить про залежність блокуючої дії препарату на натрієві канали стану нейрона. Топірамат потенціює активність GABA щодо деяких підтипів GABA-рецепторів (в т.ч. GABAA-рецепторів), а також модулює активність самих GABAA-рецепторів, перешкоджає активації каїнатом чутливості каїнат/АМПК-рецепторів до глутамату, не впливає на активність N-метил -D-аспартату щодо NMDA-рецепторів. Ці ефекти топірамату є дозозалежними при концентрації топірамату в плазмі від 1 до 200 мкМ, з мінімальною активністю в межах від 1 до 10 мкМ. Крім того, топірамат пригнічує активність деяких ізоферментів карбоангідрази, проте цей ефект у топірамату слабший, ніж у ацетазоламіду і, мабуть, не є головним у протиепілептичній активності топірамату.ФармакокінетикаПорівняно з іншими протисудомними засобами топірамату притаманні довгий період напіввиведення, лінійна кінетика, переважний нирковий кліренс, низький зв'язок із білками плазми та відсутність клінічно значущих метаболітів. Топірамату не властивий потужний індукувальний вплив на мікросомальні ферменти печінки. Топірамат допускається приймати незалежно від їди. Моніторинг концентрації топірамату не потрібний. За результатами клінічних досліджень взаємозв'язок між плазмовою концентрацією топірамату та його ефективністю та небажаними реакціями не встановлено. Всмоктування. Топірамат всмоктується швидко та ефективно. Після прийому внутрішньо 100 мг топірамату середня максимальна концентрація у плазмі (Сmax) у здорових добровольців становить 1,5 мг/мл і досягається протягом 2-3 годин (tmax). Після прийому 100 мг 14С-мечного топірамату 81% радіоактивності виявляється у сечі. Їда не надає клінічно значущого впливу на біодоступність топірамату. Розподіл. З білками плазми зв'язується 13-17% топірамату. Місця зв'язування топірамату на еритроцитах насичуються при його концентрації у плазмі понад 4 мг/мл. Обсяг розподілу обернено пропорційний дозі. Обсяг розподілу (після одноразового перорального прийому 100-1200 мг) становить 0.55 - 0,8 л/кг, залежить від статі: у жінок він становить приблизно 50% від значень, що спостерігаються у чоловіків, що пов'язують із вищим вмістом жирової тканини в організмі жінок; зазначена обставина не має клінічного значення. Метаболізм. Після внутрішнього прийому у здорових добровольців метаболізується близько 20% від прийнятої дози. Однак у пацієнтів, які приймають супутню терапію протисудомними засобами – індукторами мікросомальних ферментів печінки, метаболізм топірамату збільшується до 50%. З плазми, сечі та фекалій людини було виділено та ідентифіковано шість метаболітів, що утворюються шляхом гідроксилювання, гідролізу та глюкуронування. Кількість кожного метаболіту не перевищує 3% загальної радіоактивності, що виявляється після введення 14С-топірамату. Два метаболіти, що володіють найбільшою структурною схожістю з топіраматом, практично не мають протисудомної активності. Виведення. Незмінений топірамат та його метаболіти виводяться нирками (не менше 81% від прийнятої дози). Протягом 4 днів із сечею виводиться близько 66% незміненого 14С-топірамату. Після прийому 50 та 100 мг топірамату двічі на добу середній нирковий кліренс становить 18 та 17 мл/хв відповідно. Топірамат піддається канальцевій реабсорбції, що підтверджується результатами дослідження на щурах при одночасному введенні пробенециду: спостерігалося значне збільшення ниркового кліренсу топірамату. Після прийому внутрішньо плазмовий кліренс топірамату становить приблизно 20-30 мл/хв. Топірамат має низьку міжіндивідуальну варіацію плазмових концентрацій, тобто. має передбачувану фармакокінетику. При одноразовому прийомі здоровими добровольцями в дозах 100-400 мг фармакокінетика топірамату лінійна, плазмовий кліренс залишається постійним, а площа під кривою "концентрація-час" (AUC) збільшується пропорційно дозі. Час досягнення рівноважної концентрації у пацієнтів із нормальною функцією нирок становить 4-8 днів. Середня Сmax після багаторазового вживання 100 мг у здорових добровольців становить 6,76 мкг/мл. Середній плазмовий період напіввиведення після багаторазового прийому 50 та 100 мг топірамату двічі на день становить 21 год. При одночасному застосуванні топірамату в дозах 100-400 мг двічі на день з фенітоїном або карбамазепіном концентрація першого у плазмі збільшувалася пропорційно дозі. У пацієнтів з порушеннями функції нирок середнього та тяжкого ступеня (кліренс креатинії (КК) < 70 мл/хв) плазмовий та нирковий кліренс топірамату знижується. У зв'язку з цим у таких пацієнтів можливе підвищення рівноважної концентрації топірамату в плазмі порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок. Крім того, пацієнтам з порушеннями функції нирок для досягнення рівноважної концентрації топірамату в плазмі потрібно більше часу. Пацієнтам з порушеннями функції нирок середнього та тяжкого ступеня рекомендується приймати половину рекомендованої початкової та підтримуючої дози. Топірамат добре виводиться із плазми за допомогою гемодіалізу. Тривалий гемодіаліз може призвести до зниження концентрації топірамату в крові нижче, ніж необхідно для підтримки протисудомної активності.Щоб уникнути швидкого зниження концентрації топірамату в плазмі під час гемодіалізу, може знадобитися прийом додаткової дози препарату топірамату. При корекції дози слід брати до уваги: ​​тривалість гемодіалізу, кліренс гемодіалізу, ефективний нирковий кліренс топірамату у пацієнта, що знаходиться на діалізі. У пацієнтів із печінковою недостатністю середнього або тяжкого ступеня плазмовий кліренс топірамату знижується в середньому на 26%. Тому пацієнтам із печінковою недостатністю слід застосовувати топірамат з обережністю. У пацієнтів похилого віку без захворювань нирок, плазмовий кліренс топірамату не змінюється. Фармакокінетика топірамату у дітей віком до 12 років. Фармакокінетика топірамату у дітей, так само, як у дорослих, які приймають його у складі комбінованої терапії, лінійна, при цьому кліренс топірамату не залежить від дози, а рівноважні концентрації у плазмі зростають пропорційно до збільшення дози. Однак у дітей кліренс топірамату підвищений, а період напіввиведення коротший. У зв'язку з цим, при одній і тій же дозі, у розрахунку на 1 кг маси тіла, концентрації топірамату у плазмі у дітей можуть бути нижчими, ніж у дорослих. У дітей, як і у дорослих, протисудомні засоби, що індукують мікросомальні ферменти печінки, спричиняють зниження концентрацій топірамату у плазмі.Показання до застосуванняПарціальні або генералізовані тоніко-клонічні напади як монотерапія та в комбінації з іншими протисудомними засобами; додаткова терапія при лікуванні нападів, пов'язаних із синдромом Леннокса – Гасто (у дорослих та дітей); вперше діагностована епілепсія (у дорослих та дітей старше 2 років).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до топірамату. З обережністю слід застосовувати при нирковій та печінковій недостатності, нефроуролітіазі (в т.ч. в особистому та сімейному анамнезі), гіперкальціурії.Вагітність та лактаціяАдекватних та строго контрольованих клінічних досліджень безпеки застосування топірамату при вагітності не проводилося. Застосування топірамату при вагітності може спричинити пошкодження плода. Дані регістру вагітних показують, що при внутрішньоутробному впливі топірамату на плід підвищується ризик розвитку вроджених вад розвитку (наприклад, черепно-лицьових дефектів, таких як "заяча губа"/"вовча паща", гіпоспадії та аномалії розвитку різних систем організму). Зазначені вади розвитку були зафіксовані як при монотерапії топіраматом, так і за його застосування в рамках комбінованої терапії. У порівнянні з групою пацієнтів, які не приймають протиепілептичні препарати, дані регістру вагітних при монотерапії топіраматом свідчать про збільшення частоти народження дітей із низькою масою тіла (менше 2500 г). Причинно-наслідковий зв'язок не встановлено. При лікуванні жінок дітородного віку слід зважити очікувану користь терапії для матері та потенційний ризик для плода та розглянути альтернативні можливості лікування. Якщо топірамат застосовується при вагітності або якщо вагітність настала під час лікування, пацієнтку слід попередити про потенційний ризик для плода. Обмежена кількість спостережень дозволяє припустити, що топірамат виділяється із грудним молоком. За необхідності застосування в період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування. Не застосовувати у дітей віком до 2 років.Побічна діяЗ боку нервової системи: парестезії, сонливість, запаморочення, порушення уваги, порушення пам'яті, амнезія, психомоторні порушення, судоми, неправильна координація, тремор, летаргія, гіпестезія, ністагм, дисгевзія, порушення рівноваги, розлад артикуляції, інтенційне ефект, пригнічення свідомості, судоми на кшталт великих судомних нападів, дефект поля зору, складні парціальні напади, розлад мови, психомоторна гіперактивність, непритомність, сенсорні порушення, слинотеча, афазія, повторювані мова, гіпокінезія, дискінезія, постуральне запаморочення, погане печіння, втрата чутливості, паросмія, мозочковий синдром, дизестезія, гіпогевзія, ступор, незграбність, аура, агевзія, дисграфія, дисфазія, периферична невропатія, переднепритомні стани, дистонія,апраксія, порушення циркадного ритму сну, гіперестезія, гіпосмія, аносмія, есенціальний тремор, акінезія, відсутність реакції на стимули, утруднення під час навчання. Порушення психіки: депресія, уповільнене мислення, когнітивні розлади, безсоння, виражені порушення мови, занепокоєння, сплутаність свідомості, дезорієнтація, агресія, лабільність настрою, тривожне збудження, емоційна лабільність, депресивний настрій, зорові галюцинації, психотичний розлад, апатія, відсутність спонтанної мови, порушення сну, афективна лабільність, зниження лібідо, занепокоєння, плаксивість, дисфемія, ейфорія, параноїдальні стани, персеверація мислення, панічна атака, сльозливість, порушення навичок патологічне мислення, втрата лібідо, млявість, інтрасомнічне розлад, патологічно підвищена відволіканість, ранні пробудження вранці, панічна реакція,манія, панічне розлад, відчуття розпачу, гіпоманіакальний стан. З боку органу зору: нечіткість зору, диплопія, порушення зору, зменшення гостроти зору, худоби, міопія, патологічні відчуття в очах, сухість очей, фотофобія, блефароспазм, підвищена сльозотеча, фотопсія, мідріаз, пресбіопія, одностороння сліпота, минущая сліпота порушення акомодації, порушення зорового сприйняття глибини, миготлива худоба, набряк повік, нічна сліпота, амбліопія, закритокутова глаукома, макулопатія, окорухові порушення. З боку системи кровотворення: анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, лімфаденопатія, еозинофілія, нейтропенія. Порушення з боку імунної системи: підвищена чутливість, алергічний набряк, набряк кон'юнктиви. З боку обміну речовин: анорексія, зниження апетиту, метаболічний ацидоз, гіпокаліємія, підвищення апетиту, полідипсія, гіперхлоремічний ацидоз. З боку органу слуху та рівноваги: ​​вертиго, дзвін у вухах, біль у вусі, глухота, одностороння глухота, нейросенсорна глухота, дискомфорт у вухах, порушення слуху. Серцево-судинна система: брадикардія, синусова брадикардія, прискорене серцебиття, ортостатична гіпотензія, припливи крові, гіперемія, феномен Рейно. З боку дихальної системи: назофарингіт, диспное, носова кровотеча, закладеність носа, ринорея, кашель, задишка при фізичному навантаженні, гіперсекреція у приносових пазухах, дисфонія. З боку травної системи: нудота, діарея, блювота, запор, біль у верхній частині живота, диспепсія, біль у животі, сухість у роті, дискомфорт у шлунку, оральна парестезія, гастрит, неприємні відчуття у животі, панкреатит, метеоризм, гастроезофа , біль у нижній частині живота, оральна гіпестезія, кровоточивість ясен, здуття живота, дискомфорт в епігастральній ділянці, болючість по всьому животу, гіперсекреція слинних залоз, біль у ротовій порожнині, неприємний запах з рота, глосодинія, гепатит, печінкова недостатність. З боку шкіри та підшкірних тканин: алопеція, свербіж, висип, ангідроз, гіпестезія обличчя, кропив'янка, еритема, генералізований свербіж, макульозний висип, зміна кольору шкіри, алергічний дерматит, набряк обличчя, синдром Стівенса-Джонсона, багатоформний ер періорбітальний набряк, кропив'янка локалізована, токсичний епідермальний некроліз. З боку кістково-м'язової системи: артралгія, м'язові спазми, міалгія, м'язові судоми, м'язова слабкість, м'язові болі в грудях, набряклість суглобів, скутість м'язів, біль у боці, м'язова втома, дискомфорт у кінцівках. З боку сечовидільної системи: нефролітіаз, поллакіурія, дизурія, сечові конкременти, нетримання сечі при напрузі, гематурія, невідкладний болісний позивок до сечовипускання, ниркова колька, болі в ділянці нирок, конкременти сечоводу, нирковий канальцевий ацид. Репродуктивна система: еректильна дисфункція, сексуальна дисфункція. Загальні реакції: втома, пірексія, астенія, дратівливість, порушення ходи, незвичайні відчуття, нездужання, гіпертермія, спрага, грипоподібний стан, інерційність, похолодання кінцівок, відчуття сп'яніння, відчуття тривоги, набряк обличчя, кальциноз. З боку лабораторних показників: зменшення маси тіла, збільшення маси тіла, кристалурія, аномальний тест тандем-хода, лейкопенія, підвищення активності печінкових ферментів, гіпокаліємія, зменшення вмісту гідрокарбонатів у крові.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з топіраматом фенітоїн та карбамазепін знижують його концентрацію у плазмі крові. Це пов'язано з індукцією під впливом фенітоїну та карбамазепіну ферментів, за участю яких здійснюється метаболізм топірамату. В окремих випадках при застосуванні топірамату спостерігалося підвищення концентрації фенітоїну у плазмі. При одночасному застосуванні одноразової дози топірамату та дигоксину можливе зменшення AUC дигоксину. При одночасному застосуванні перорального контрацептиву, що містить норетиндрон та етинілестрадіол, топірамат не суттєво впливав на кліренс норетиндрону, проте плазмовий кліренс етинілестрадіолу значно зростав. Таким чином, при одночасному прийомі топірамату з пероральними контрацептивами, їх ефективність може бути знижена. У пацієнтів, які приймають метформін, піоглітазон, глібенкламід при одночасному застосуванні або відміні топірамату, можливі коливання рівня глюкози в плазмі. При цих комбінаціях слід контролювати рівень глюкози у плазмі. При одночасному застосуванні топірамату з препаратами, що сприяють розвитку нефролітіазу, можливе підвищення ризику утворення каменів у нирках.Спосіб застосування та дозиІндивідуальна, залежно від показань, віку пацієнта, функції нирок та ефективності терапії.ПередозуванняСимптоми: посилення побічних процесів. Лікування: промивання шлунка або індукція блювання, що підтримує терапія. У тяжких випадках можливе проведення гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗастосування топірамату на лікування гострих нападів мігрені не вивчено. Пацієнтам з порушеннями функції нирок та пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі, потрібна корекція режиму дозування топірамату. Скасувати топірамат слід поступово, щоб мінімізувати можливість підвищення частоти судомних нападів. У клінічних дослідженнях у дорослих під час лікування епілепсії дози зменшували на 50-100 мг з інтервалом 1 тиж. і на 25-50 мг у дорослих, які отримують топірамат у дозі 100 мг на добу для профілактики мігрені. У дітей у клінічних дослідженнях топірамат поступово скасовували протягом 2-8 тижнів. Якщо за медичними показаннями необхідне швидке скасування топірамату, рекомендується контролювати стан пацієнта. Для зменшення ризику розвитку нефролітіазу під час лікування слід збільшити обсяг споживаної рідини. На фоні застосування топірамату можливі зменшення потовиділення та гіпертермія, особливо у дітей молодшого віку, в умовах підвищеної температури навколишнього середовища. Достатнє поповнення втрати рідини до та під час такої діяльності, як фізичні вправи або перебування в умовах високих температур, може скоротити ризик обумовлених перегріванням ускладнень. У період лікування необхідно контролювати стан пацієнтів з метою виявлення ознак суїцидальної ідеалізації та призначати відповідне лікування. Необхідно рекомендувати пацієнтам (і при необхідності особам, які доглядають пацієнтів) відразу ж звертатися за медичною допомогою у разі появи ознак суїцидальної ідеалізації або суїцидальної поведінки. У разі виникнення порушень з боку органу зору, в т.ч. синдрому, що включає міопію, пов'язану із закритокутовою глаукомою, слід відмінити топірамат, як тільки лікар вважає це можливим. При необхідності слід вжити заходів, спрямованих на зниження внутрішньоочного тиску. Щоб уникнути метаболічного ацидозу, у період лікування топіраматом рекомендується проводити необхідні дослідження, включаючи визначення концентрації гідрокарбонатів у сироватці. При виникненні метаболічного ацидозу та його персистуванні рекомендується знизити дозу або припинити прийом топірамату. У дітей хронічний метаболічний ацидоз може призводити до уповільнення зростання. Ефект топірамату на зростання та можливі ускладнення, пов'язані з кістковою системою, не вивчалися систематично у дітей та у дорослих. Якщо і натомість лікування зменшується маса тіла, слід скоригувати режим харчування. Не рекомендується одночасне застосування інших препаратів, що мають пригнічуючу дію на ЦНС. У період лікування пацієнт повинен уникати вживання алкоголю. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. З обережністю слід застосовувати у пацієнтів, які займаються потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної уваги та швидкості психомоторних реакцій, т.к. топірамат може спричинити сонливість, запаморочення, порушення зору.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 таблетці міститься активна речовина: топірамат – 25 мг. 30 пігулок в упаковці.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб відноситься до класу сульфат-заміщених моносахаридів. Топірамат зменшує частоту виникнення потенціалів дії, характерних для нейрона у стані стійкої деполяризації, що свідчить про залежність блокуючої дії препарату на натрієві канали стану нейрона. Топірамат потенціює активність GABA щодо деяких підтипів GABA-рецепторів (в т.ч. GABAA-рецепторів), а також модулює активність самих GABAA-рецепторів, перешкоджає активації каїнатом чутливості каїнат/АМПК-рецепторів до глутамату, не впливає на активність N-метил -D-аспартату щодо NMDA-рецепторів. Ці ефекти топірамату є дозозалежними при концентрації топірамату в плазмі від 1 до 200 мкМ, з мінімальною активністю в межах від 1 до 10 мкМ. Крім того, топірамат пригнічує активність деяких ізоферментів карбоангідрази, проте цей ефект у топірамату слабший, ніж у ацетазоламіду і, мабуть, не є головним у протиепілептичній активності топірамату.ФармакокінетикаПорівняно з іншими протисудомними засобами топірамату притаманні довгий період напіввиведення, лінійна кінетика, переважний нирковий кліренс, низький зв'язок із білками плазми та відсутність клінічно значущих метаболітів. Топірамату не властивий потужний індукувальний вплив на мікросомальні ферменти печінки. Топірамат допускається приймати незалежно від їди. Моніторинг концентрації топірамату не потрібний. За результатами клінічних досліджень взаємозв'язок між плазмовою концентрацією топірамату та його ефективністю та небажаними реакціями не встановлено. Всмоктування. Топірамат всмоктується швидко та ефективно. Після прийому внутрішньо 100 мг топірамату середня максимальна концентрація у плазмі (Сmax) у здорових добровольців становить 1,5 мг/мл і досягається протягом 2-3 годин (tmax). Після прийому 100 мг 14С-мечного топірамату 81% радіоактивності виявляється у сечі. Їда не надає клінічно значущого впливу на біодоступність топірамату. Розподіл. З білками плазми зв'язується 13-17% топірамату. Місця зв'язування топірамату на еритроцитах насичуються при його концентрації у плазмі понад 4 мг/мл. Обсяг розподілу обернено пропорційний дозі. Обсяг розподілу (після одноразового перорального прийому 100-1200 мг) становить 0.55 - 0,8 л/кг, залежить від статі: у жінок він становить приблизно 50% від значень, що спостерігаються у чоловіків, що пов'язують із вищим вмістом жирової тканини в організмі жінок; зазначена обставина не має клінічного значення. Метаболізм. Після внутрішнього прийому у здорових добровольців метаболізується близько 20% від прийнятої дози. Однак у пацієнтів, які приймають супутню терапію протисудомними засобами – індукторами мікросомальних ферментів печінки, метаболізм топірамату збільшується до 50%. З плазми, сечі та фекалій людини було виділено та ідентифіковано шість метаболітів, що утворюються шляхом гідроксилювання, гідролізу та глюкуронування. Кількість кожного метаболіту не перевищує 3% загальної радіоактивності, що виявляється після введення 14С-топірамату. Два метаболіти, що володіють найбільшою структурною схожістю з топіраматом, практично не мають протисудомної активності. Виведення. Незмінений топірамат та його метаболіти виводяться нирками (не менше 81% від прийнятої дози). Протягом 4 днів із сечею виводиться близько 66% незміненого 14С-топірамату. Після прийому 50 та 100 мг топірамату двічі на добу середній нирковий кліренс становить 18 та 17 мл/хв відповідно. Топірамат піддається канальцевій реабсорбції, що підтверджується результатами дослідження на щурах при одночасному введенні пробенециду: спостерігалося значне збільшення ниркового кліренсу топірамату. Після прийому внутрішньо плазмовий кліренс топірамату становить приблизно 20-30 мл/хв. Топірамат має низьку міжіндивідуальну варіацію плазмових концентрацій, тобто. має передбачувану фармакокінетику. При одноразовому прийомі здоровими добровольцями в дозах 100-400 мг фармакокінетика топірамату лінійна, плазмовий кліренс залишається постійним, а площа під кривою "концентрація-час" (AUC) збільшується пропорційно дозі. Час досягнення рівноважної концентрації у пацієнтів із нормальною функцією нирок становить 4-8 днів. Середня Сmax після багаторазового вживання 100 мг у здорових добровольців становить 6,76 мкг/мл. Середній плазмовий період напіввиведення після багаторазового прийому 50 та 100 мг топірамату двічі на день становить 21 год. При одночасному застосуванні топірамату в дозах 100-400 мг двічі на день з фенітоїном або карбамазепіном концентрація першого у плазмі збільшувалася пропорційно дозі. У пацієнтів з порушеннями функції нирок середнього та тяжкого ступеня (кліренс креатинії (КК) < 70 мл/хв) плазмовий та нирковий кліренс топірамату знижується. У зв'язку з цим у таких пацієнтів можливе підвищення рівноважної концентрації топірамату в плазмі порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок. Крім того, пацієнтам з порушеннями функції нирок для досягнення рівноважної концентрації топірамату в плазмі потрібно більше часу. Пацієнтам з порушеннями функції нирок середнього та тяжкого ступеня рекомендується приймати половину рекомендованої початкової та підтримуючої дози. Топірамат добре виводиться із плазми за допомогою гемодіалізу. Тривалий гемодіаліз може призвести до зниження концентрації топірамату в крові нижче, ніж необхідно для підтримки протисудомної активності.Щоб уникнути швидкого зниження концентрації топірамату в плазмі під час гемодіалізу, може знадобитися прийом додаткової дози препарату топірамату. При корекції дози слід брати до уваги: ​​тривалість гемодіалізу, кліренс гемодіалізу, ефективний нирковий кліренс топірамату у пацієнта, що знаходиться на діалізі. У пацієнтів із печінковою недостатністю середнього або тяжкого ступеня плазмовий кліренс топірамату знижується в середньому на 26%. Тому пацієнтам із печінковою недостатністю слід застосовувати топірамат з обережністю. У пацієнтів похилого віку без захворювань нирок, плазмовий кліренс топірамату не змінюється. Фармакокінетика топірамату у дітей віком до 12 років. Фармакокінетика топірамату у дітей, так само, як у дорослих, які приймають його у складі комбінованої терапії, лінійна, при цьому кліренс топірамату не залежить від дози, а рівноважні концентрації у плазмі зростають пропорційно до збільшення дози. Однак у дітей кліренс топірамату підвищений, а період напіввиведення коротший. У зв'язку з цим, при одній і тій же дозі, у розрахунку на 1 кг маси тіла, концентрації топірамату у плазмі у дітей можуть бути нижчими, ніж у дорослих. У дітей, як і у дорослих, протисудомні засоби, що індукують мікросомальні ферменти печінки, спричиняють зниження концентрацій топірамату у плазмі.Показання до застосуванняПарціальні або генералізовані тоніко-клонічні напади як монотерапія та в комбінації з іншими протисудомними засобами; додаткова терапія при лікуванні нападів, пов'язаних із синдромом Леннокса – Гасто (у дорослих та дітей); вперше діагностована епілепсія (у дорослих та дітей старше 2 років).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до топірамату. З обережністю слід застосовувати при нирковій та печінковій недостатності, нефроуролітіазі (в т.ч. в особистому та сімейному анамнезі), гіперкальціурії.Вагітність та лактаціяАдекватних та строго контрольованих клінічних досліджень безпеки застосування топірамату при вагітності не проводилося. Застосування топірамату при вагітності може спричинити пошкодження плода. Дані регістру вагітних показують, що при внутрішньоутробному впливі топірамату на плід підвищується ризик розвитку вроджених вад розвитку (наприклад, черепно-лицьових дефектів, таких як "заяча губа"/"вовча паща", гіпоспадії та аномалії розвитку різних систем організму). Зазначені вади розвитку були зафіксовані як при монотерапії топіраматом, так і за його застосування в рамках комбінованої терапії. У порівнянні з групою пацієнтів, які не приймають протиепілептичні препарати, дані регістру вагітних при монотерапії топіраматом свідчать про збільшення частоти народження дітей із низькою масою тіла (менше 2500 г). Причинно-наслідковий зв'язок не встановлено. При лікуванні жінок дітородного віку слід зважити очікувану користь терапії для матері та потенційний ризик для плода та розглянути альтернативні можливості лікування. Якщо топірамат застосовується при вагітності або якщо вагітність настала під час лікування, пацієнтку слід попередити про потенційний ризик для плода. Обмежена кількість спостережень дозволяє припустити, що топірамат виділяється із грудним молоком. За необхідності застосування в період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування. Не застосовувати у дітей віком до 2 років.Побічна діяЗ боку нервової системи: парестезії, сонливість, запаморочення, порушення уваги, порушення пам'яті, амнезія, психомоторні порушення, судоми, неправильна координація, тремор, летаргія, гіпестезія, ністагм, дисгевзія, порушення рівноваги, розлад артикуляції, інтенційне ефект, пригнічення свідомості, судоми на кшталт великих судомних нападів, дефект поля зору, складні парціальні напади, розлад мови, психомоторна гіперактивність, непритомність, сенсорні порушення, слинотеча, афазія, повторювані мова, гіпокінезія, дискінезія, постуральне запаморочення, погане печіння, втрата чутливості, паросмія, мозочковий синдром, дизестезія, гіпогевзія, ступор, незграбність, аура, агевзія, дисграфія, дисфазія, периферична невропатія, переднепритомні стани, дистонія,апраксія, порушення циркадного ритму сну, гіперестезія, гіпосмія, аносмія, есенціальний тремор, акінезія, відсутність реакції на стимули, утруднення під час навчання. Порушення психіки: депресія, уповільнене мислення, когнітивні розлади, безсоння, виражені порушення мови, занепокоєння, сплутаність свідомості, дезорієнтація, агресія, лабільність настрою, тривожне збудження, емоційна лабільність, депресивний настрій, зорові галюцинації, психотичний розлад, апатія, відсутність спонтанної мови, порушення сну, афективна лабільність, зниження лібідо, занепокоєння, плаксивість, дисфемія, ейфорія, параноїдальні стани, персеверація мислення, панічна атака, сльозливість, порушення навичок патологічне мислення, втрата лібідо, млявість, інтрасомнічне розлад, патологічно підвищена відволіканість, ранні пробудження вранці, панічна реакція,манія, панічне розлад, відчуття розпачу, гіпоманіакальний стан. З боку органу зору: нечіткість зору, диплопія, порушення зору, зменшення гостроти зору, худоби, міопія, патологічні відчуття в очах, сухість очей, фотофобія, блефароспазм, підвищена сльозотеча, фотопсія, мідріаз, пресбіопія, одностороння сліпота, минущая сліпота порушення акомодації, порушення зорового сприйняття глибини, миготлива худоба, набряк повік, нічна сліпота, амбліопія, закритокутова глаукома, макулопатія, окорухові порушення. З боку системи кровотворення: анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, лімфаденопатія, еозинофілія, нейтропенія. Порушення з боку імунної системи: підвищена чутливість, алергічний набряк, набряк кон'юнктиви. З боку обміну речовин: анорексія, зниження апетиту, метаболічний ацидоз, гіпокаліємія, підвищення апетиту, полідипсія, гіперхлоремічний ацидоз. З боку органу слуху та рівноваги: ​​вертиго, дзвін у вухах, біль у вусі, глухота, одностороння глухота, нейросенсорна глухота, дискомфорт у вухах, порушення слуху. Серцево-судинна система: брадикардія, синусова брадикардія, прискорене серцебиття, ортостатична гіпотензія, припливи крові, гіперемія, феномен Рейно. З боку дихальної системи: назофарингіт, диспное, носова кровотеча, закладеність носа, ринорея, кашель, задишка при фізичному навантаженні, гіперсекреція у приносових пазухах, дисфонія. З боку травної системи: нудота, діарея, блювота, запор, біль у верхній частині живота, диспепсія, біль у животі, сухість у роті, дискомфорт у шлунку, оральна парестезія, гастрит, неприємні відчуття у животі, панкреатит, метеоризм, гастроезофа , біль у нижній частині живота, оральна гіпестезія, кровоточивість ясен, здуття живота, дискомфорт в епігастральній ділянці, болючість по всьому животу, гіперсекреція слинних залоз, біль у ротовій порожнині, неприємний запах з рота, глосодинія, гепатит, печінкова недостатність. З боку шкіри та підшкірних тканин: алопеція, свербіж, висип, ангідроз, гіпестезія обличчя, кропив'янка, еритема, генералізований свербіж, макульозний висип, зміна кольору шкіри, алергічний дерматит, набряк обличчя, синдром Стівенса-Джонсона, багатоформний ер періорбітальний набряк, кропив'янка локалізована, токсичний епідермальний некроліз. З боку кістково-м'язової системи: артралгія, м'язові спазми, міалгія, м'язові судоми, м'язова слабкість, м'язові болі в грудях, набряклість суглобів, скутість м'язів, біль у боці, м'язова втома, дискомфорт у кінцівках. З боку сечовидільної системи: нефролітіаз, поллакіурія, дизурія, сечові конкременти, нетримання сечі при напрузі, гематурія, невідкладний болісний позивок до сечовипускання, ниркова колька, болі в ділянці нирок, конкременти сечоводу, нирковий канальцевий ацид. Репродуктивна система: еректильна дисфункція, сексуальна дисфункція. Загальні реакції: втома, пірексія, астенія, дратівливість, порушення ходи, незвичайні відчуття, нездужання, гіпертермія, спрага, грипоподібний стан, інерційність, похолодання кінцівок, відчуття сп'яніння, відчуття тривоги, набряк обличчя, кальциноз. З боку лабораторних показників: зменшення маси тіла, збільшення маси тіла, кристалурія, аномальний тест тандем-хода, лейкопенія, підвищення активності печінкових ферментів, гіпокаліємія, зменшення вмісту гідрокарбонатів у крові.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з топіраматом фенітоїн та карбамазепін знижують його концентрацію у плазмі крові. Це пов'язано з індукцією під впливом фенітоїну та карбамазепіну ферментів, за участю яких здійснюється метаболізм топірамату. В окремих випадках при застосуванні топірамату спостерігалося підвищення концентрації фенітоїну у плазмі. При одночасному застосуванні одноразової дози топірамату та дигоксину можливе зменшення AUC дигоксину. При одночасному застосуванні перорального контрацептиву, що містить норетиндрон та етинілестрадіол, топірамат не суттєво впливав на кліренс норетиндрону, проте плазмовий кліренс етинілестрадіолу значно зростав. Таким чином, при одночасному прийомі топірамату з пероральними контрацептивами, їх ефективність може бути знижена. У пацієнтів, які приймають метформін, піоглітазон, глібенкламід при одночасному застосуванні або відміні топірамату, можливі коливання рівня глюкози в плазмі. При цих комбінаціях слід контролювати рівень глюкози у плазмі. При одночасному застосуванні топірамату з препаратами, що сприяють розвитку нефролітіазу, можливе підвищення ризику утворення каменів у нирках.Спосіб застосування та дозиІндивідуальна, залежно від показань, віку пацієнта, функції нирок та ефективності терапії.ПередозуванняСимптоми: посилення побічних процесів. Лікування: промивання шлунка або індукція блювання, що підтримує терапія. У тяжких випадках можливе проведення гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗастосування топірамату на лікування гострих нападів мігрені не вивчено. Пацієнтам з порушеннями функції нирок та пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі, потрібна корекція режиму дозування топірамату. Скасувати топірамат слід поступово, щоб мінімізувати можливість підвищення частоти судомних нападів. У клінічних дослідженнях у дорослих під час лікування епілепсії дози зменшували на 50-100 мг з інтервалом 1 тиж. і на 25-50 мг у дорослих, які отримують топірамат у дозі 100 мг на добу для профілактики мігрені. У дітей у клінічних дослідженнях топірамат поступово скасовували протягом 2-8 тижнів. Якщо за медичними показаннями необхідне швидке скасування топірамату, рекомендується контролювати стан пацієнта. Для зменшення ризику розвитку нефролітіазу під час лікування слід збільшити обсяг споживаної рідини. На фоні застосування топірамату можливі зменшення потовиділення та гіпертермія, особливо у дітей молодшого віку, в умовах підвищеної температури навколишнього середовища. Достатнє поповнення втрати рідини до та під час такої діяльності, як фізичні вправи або перебування в умовах високих температур, може скоротити ризик обумовлених перегріванням ускладнень. У період лікування необхідно контролювати стан пацієнтів з метою виявлення ознак суїцидальної ідеалізації та призначати відповідне лікування. Необхідно рекомендувати пацієнтам (і при необхідності особам, які доглядають пацієнтів) відразу ж звертатися за медичною допомогою у разі появи ознак суїцидальної ідеалізації або суїцидальної поведінки. У разі виникнення порушень з боку органу зору, в т.ч. синдрому, що включає міопію, пов'язану із закритокутовою глаукомою, слід відмінити топірамат, як тільки лікар вважає це можливим. При необхідності слід вжити заходів, спрямованих на зниження внутрішньоочного тиску. Щоб уникнути метаболічного ацидозу, у період лікування топіраматом рекомендується проводити необхідні дослідження, включаючи визначення концентрації гідрокарбонатів у сироватці. При виникненні метаболічного ацидозу та його персистуванні рекомендується знизити дозу або припинити прийом топірамату. У дітей хронічний метаболічний ацидоз може призводити до уповільнення зростання. Ефект топірамату на зростання та можливі ускладнення, пов'язані з кістковою системою, не вивчалися систематично у дітей та у дорослих. Якщо і натомість лікування зменшується маса тіла, слід скоригувати режим харчування. Не рекомендується одночасне застосування інших препаратів, що мають пригнічуючу дію на ЦНС. У період лікування пацієнт повинен уникати вживання алкоголю. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. З обережністю слід застосовувати у пацієнтів, які займаються потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної уваги та швидкості психомоторних реакцій, т.к. топірамат може спричинити сонливість, запаморочення, порушення зору.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, покриті плівковою оболонкою - 1 таб. Активні речовини: топірамат – 100 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна – 125.6 мг, крохмаль прежелатинізований – 92.0 мг, кремнію діоксид колоїдний (аеросил) – 800 мкг, магнію стеарат – 1.6 мг; плівкова оболонка: опадрай II 12.8 мг, в т. ч. - полівініловий спирт 5.12 мг, макрогол 2.58 мг, тальк 1.89 мг, титану діоксид 0.93 мг, барвника хінолінового жовтого алюмінієвого лак 2.10 мг, 0,0 л. 30 пігулок в упаковці.Опис лікарської формиТаблетки жовтувато-бежевого кольору, круглі, двоопуклі; на зламі білого або майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб відноситься до класу сульфат-заміщених моносахаридів. Топірамат зменшує частоту виникнення потенціалів дії, характерних для нейрона у стані стійкої деполяризації, що свідчить про залежність блокуючої дії препарату на натрієві канали стану нейрона. Топірамат потенціює активність GABA щодо деяких підтипів GABA-рецепторів (в т.ч. GABAA-рецепторів), а також модулює активність самих GABAA-рецепторів, перешкоджає активації каїнатом чутливості каїнат/АМПК-рецепторів до глутамату, не впливає на активність N-метил -D-аспартату щодо NMDA-рецепторів. Ці ефекти топірамату є дозозалежними при концентрації топірамату в плазмі від 1 до 200 мкМ, з мінімальною активністю в межах від 1 до 10 мкМ. Крім того, топірамат пригнічує активність деяких ізоферментів карбоангідрази, проте цей ефект у топірамату слабший, ніж у ацетазоламіду і, мабуть, не є головним у протиепілептичній активності топірамату.ФармакокінетикаПорівняно з іншими протисудомними засобами топірамату притаманні довгий період напіввиведення, лінійна кінетика, переважний нирковий кліренс, низький зв'язок із білками плазми та відсутність клінічно значущих метаболітів. Топірамату не властивий потужний індукувальний вплив на мікросомальні ферменти печінки. Топірамат допускається приймати незалежно від їди. Моніторинг концентрації топірамату не потрібний. За результатами клінічних досліджень взаємозв'язок між плазмовою концентрацією топірамату та його ефективністю та небажаними реакціями не встановлено. Всмоктування. Топірамат всмоктується швидко та ефективно. Після прийому внутрішньо 100 мг топірамату середня максимальна концентрація у плазмі (Сmax) у здорових добровольців становить 1,5 мг/мл і досягається протягом 2-3 годин (tmax). Після прийому 100 мг 14С-мечного топірамату 81% радіоактивності виявляється у сечі. Їда не надає клінічно значущого впливу на біодоступність топірамату. Розподіл. З білками плазми зв'язується 13-17% топірамату. Місця зв'язування топірамату на еритроцитах насичуються при його концентрації у плазмі понад 4 мг/мл. Обсяг розподілу обернено пропорційний дозі. Обсяг розподілу (після одноразового перорального прийому 100-1200 мг) становить 0.55 - 0,8 л/кг, залежить від статі: у жінок він становить приблизно 50% від значень, що спостерігаються у чоловіків, що пов'язують із вищим вмістом жирової тканини в організмі жінок; зазначена обставина не має клінічного значення. Метаболізм. Після внутрішнього прийому у здорових добровольців метаболізується близько 20% від прийнятої дози. Однак у пацієнтів, які приймають супутню терапію протисудомними засобами – індукторами мікросомальних ферментів печінки, метаболізм топірамату збільшується до 50%. З плазми, сечі та фекалій людини було виділено та ідентифіковано шість метаболітів, що утворюються шляхом гідроксилювання, гідролізу та глюкуронування. Кількість кожного метаболіту не перевищує 3% загальної радіоактивності, що виявляється після введення 14С-топірамату. Два метаболіти, що володіють найбільшою структурною схожістю з топіраматом, практично не мають протисудомної активності. Виведення. Незмінений топірамат та його метаболіти виводяться нирками (не менше 81% від прийнятої дози). Протягом 4 днів із сечею виводиться близько 66% незміненого 14С-топірамату. Після прийому 50 та 100 мг топірамату двічі на добу середній нирковий кліренс становить 18 та 17 мл/хв відповідно. Топірамат піддається канальцевій реабсорбції, що підтверджується результатами дослідження на щурах при одночасному введенні пробенециду: спостерігалося значне збільшення ниркового кліренсу топірамату. Після прийому внутрішньо плазмовий кліренс топірамату становить приблизно 20-30 мл/хв. Топірамат має низьку міжіндивідуальну варіацію плазмових концентрацій, тобто. має передбачувану фармакокінетику. При одноразовому прийомі здоровими добровольцями в дозах 100-400 мг фармакокінетика топірамату лінійна, плазмовий кліренс залишається постійним, а площа під кривою "концентрація-час" (AUC) збільшується пропорційно дозі. Час досягнення рівноважної концентрації у пацієнтів із нормальною функцією нирок становить 4-8 днів. Середня Сmax після багаторазового вживання 100 мг у здорових добровольців становить 6,76 мкг/мл. Середній плазмовий період напіввиведення після багаторазового прийому 50 та 100 мг топірамату двічі на день становить 21 год. При одночасному застосуванні топірамату в дозах 100-400 мг двічі на день з фенітоїном або карбамазепіном концентрація першого у плазмі збільшувалася пропорційно дозі. У пацієнтів з порушеннями функції нирок середнього та тяжкого ступеня (кліренс креатинії (КК) < 70 мл/хв) плазмовий та нирковий кліренс топірамату знижується. У зв'язку з цим у таких пацієнтів можливе підвищення рівноважної концентрації топірамату в плазмі порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок. Крім того, пацієнтам з порушеннями функції нирок для досягнення рівноважної концентрації топірамату в плазмі потрібно більше часу. Пацієнтам з порушеннями функції нирок середнього та тяжкого ступеня рекомендується приймати половину рекомендованої початкової та підтримуючої дози. Топірамат добре виводиться із плазми за допомогою гемодіалізу. Тривалий гемодіаліз може призвести до зниження концентрації топірамату в крові нижче, ніж необхідно для підтримки протисудомної активності.Щоб уникнути швидкого зниження концентрації топірамату в плазмі під час гемодіалізу, може знадобитися прийом додаткової дози препарату топірамату. При корекції дози слід брати до уваги: ​​тривалість гемодіалізу, кліренс гемодіалізу, ефективний нирковий кліренс топірамату у пацієнта, що знаходиться на діалізі. У пацієнтів із печінковою недостатністю середнього або тяжкого ступеня плазмовий кліренс топірамату знижується в середньому на 26%. Тому пацієнтам із печінковою недостатністю слід застосовувати топірамат з обережністю. У пацієнтів похилого віку без захворювань нирок, плазмовий кліренс топірамату не змінюється. Фармакокінетика топірамату у дітей віком до 12 років. Фармакокінетика топірамату у дітей, так само, як у дорослих, які приймають його у складі комбінованої терапії, лінійна, при цьому кліренс топірамату не залежить від дози, а рівноважні концентрації у плазмі зростають пропорційно до збільшення дози. Однак у дітей кліренс топірамату підвищений, а період напіввиведення коротший. У зв'язку з цим, при одній і тій же дозі, у розрахунку на 1 кг маси тіла, концентрації топірамату у плазмі у дітей можуть бути нижчими, ніж у дорослих. У дітей, як і у дорослих, протисудомні засоби, що індукують мікросомальні ферменти печінки, спричиняють зниження концентрацій топірамату у плазмі.Показання до застосуванняПарціальні або генералізовані тоніко-клонічні напади як монотерапія та в комбінації з іншими протисудомними засобами; додаткова терапія при лікуванні нападів, пов'язаних із синдромом Леннокса – Гасто (у дорослих та дітей); вперше діагностована епілепсія (у дорослих та дітей старше 2 років).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до топірамату. З обережністю слід застосовувати при нирковій та печінковій недостатності, нефроуролітіазі (в т.ч. в особистому та сімейному анамнезі), гіперкальціурії.Вагітність та лактаціяАдекватних та строго контрольованих клінічних досліджень безпеки застосування топірамату при вагітності не проводилося. Застосування топірамату при вагітності може спричинити пошкодження плода. Дані регістру вагітних показують, що при внутрішньоутробному впливі топірамату на плід підвищується ризик розвитку вроджених вад розвитку (наприклад, черепно-лицьових дефектів, таких як "заяча губа"/"вовча паща", гіпоспадії та аномалії розвитку різних систем організму). Зазначені вади розвитку були зафіксовані як при монотерапії топіраматом, так і за його застосування в рамках комбінованої терапії. У порівнянні з групою пацієнтів, які не приймають протиепілептичні препарати, дані регістру вагітних при монотерапії топіраматом свідчать про збільшення частоти народження дітей із низькою масою тіла (менше 2500 г). Причинно-наслідковий зв'язок не встановлено. При лікуванні жінок дітородного віку слід зважити очікувану користь терапії для матері та потенційний ризик для плода та розглянути альтернативні можливості лікування. Якщо топірамат застосовується при вагітності або якщо вагітність настала під час лікування, пацієнтку слід попередити про потенційний ризик для плода. Обмежена кількість спостережень дозволяє припустити, що топірамат виділяється із грудним молоком. За необхідності застосування в період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування. Не застосовувати у дітей віком до 2 років.Побічна діяНайбільш поширені небажані реакції (з частотою >5% порівняно з групою плацебо, що відзначалися принаймні в 1 подвійному сліпому контрольованому дослідженні): анорексія, зниження апетиту, уповільнення розумової діяльності, депресія, невиразна мова, безсоння, порушення координації рухів, порушення уваги, запаморочення, дизартрія, порушення смакових відчуттів, гіпестезія, млявість, зниження пам'яті, ністагм, парестезії, сонливість, тремор, диплопія, порушення зору, діарея, нудота, підвищена стомлюваність, дратівливість, знижені маси тіла. Діти. Небажані реакції, які за результатами подвійних сліпих клінічних досліджень у 2 рази частіше зустрічалися у дітей, ніж у дорослих: зниження апетиту, підвищення апетиту, гіперхлоремічний ацидоз, гіпокаліємія, порушення поведінки, агресія, апатія, порушення засипання, суїцидальні думки, порушення уваги, сонливість, порушення добового ритму сну, низька якість сну, підвищена сльозотеча, синусова брадикардія, загальний незадовільний стан, порушення ходи. Небажані реакції, що виникли у клінічних дослідженнях виключно у дітей: еозинофілія, психомоторне збудження, вертиго, блювання, гіпертермія, пропасниця, порушення навчання. Небажані реакції наведені з розподілом та частотам і системам органів. Частоту небажані реакції класифікували таким чином: дуже часті (>1/10), часті (>1/100. <1/10), нечасті (>1/1000 та <1/100), рідкісні (>1/10000 та < 1/1000) і дуже рідкісні (<1/10000), частота невідома - за даними частоту оцінити неможливо. Інфекції: дуже часто – назофарингіт. З боку крові та лімфатичної системи: Часто – анемія; нечасто - лейкопенія, тромбоцитопенія, лімфаденопатії, еозинофілія; рідко – нейтропенія. З боку імунної системи: Часто – гіперчутливість; частота невідома – ангіоневротичний набряк, набряк кон'юнктиви. З боку нервової системи: Дуже часто – сонливість, запаморочення, парестезії; часто - порушення координації, ністагм, млявість, порушення пам'яті, порушення концентрації уваги, тремор, амнезія, гіпсстезія, збочення смакових відчуттів, втрата смакової чутливості, порушення мислення, порушення мови, когнітивні розлади, психічні порушення, психомоторні порушення, судоми, н седативну дію; нечасто - афазія, тоніко-клонічні напади на кшталт "grand mal", складні парціальні напади, відчуття печіння (переважно на обличчі та в кінцівках), мозочковий синдром, незграбність, постуральне запаморочення, посилене слиновиділення, дизестезія, дисграфія, дискі мурашки" по тілу, гіпогевзія, гіпокінезія, периферична нейропатія, паросмія, переднепритомний стан, повторювана мова, втрата чутливості, аура, дистонія, ступор, непритомність, у дітей - психомоторна гіперактивність; рідко – апраксія, гіперестезія, гіпосмія, аносмія, есенціальний тремор, акінезія, відсутність реакції на подразники, у дітей – порушення циркадного ритму сну. Психічні порушення: Дуже часто – депресія; часто - уповільнене мислення, сплутаність свідомості, безсоння, ажитація, занепокоєння, дратівливість, дезорієнтація, порушення настрою, емоційна лабільність, гнівливість; нечасто - апатія, еректильна дисфункція, сексуальна дисфункція, порушення статевого збудження, дисфемія, ранні пробудження але вранці, ейфорія, слухові та зорові галюцинації, гіпоманіакальні стани, зниження лібідо, панічні атаки, параноя, персеверація мислення, порушення на думки, суїцидальні спроби, плаксивість; рідко – манії, аноргазмія, відчуття відчаю, зниження відчуттів при оргазмі, у дітей – апатія, плач. З боку органу зору: Часто – нечіткість зору, диплопія, порушення зору; нечасто - блефароспазм, міопія, фотопсія, пресбіопія, худоба, зменшення гостроти зору, підвищена сльозотеча, мідріаз, світлобоязнь, відчуття стороннього тіла в оці, сухість очей; рідко - порушення акомодації, глаукома, амбліопія, набряк повік, миготлива худоба, зорові агнозії, одностороння сліпота, минуща сліпота, нічна сліпота; частота невідома – закритокутова глаукома, порушення рухливості очей, макулопатія. З боку органу слуху та рівноваги: ​​часто – вертиго, біль у вухах, дзвін у вухах. Нечасто – глухота, зокрема. нейросенсорна та одностороння, дискомфорт у вухах, порушення слуху. З боку серцево-судинної системи: Нечасто – брадикардія, в т.ч. синусна, відчуття серцебиття, "припливи" крові, гіпотонія, в т.ч. ортостатична; рідко – феномен Рейно. З боку дихальної системи: Часто - задишка, закладеність носа, носова кровотеча, кашель, у дітей - ринорея; нечасто – дисфонія. задишка при фізичному навантаженні, гіперсекреція в приносових пазухах. З боку шлунково-кишкового тракту та гепатобіліарної системи: Дуже часто – нудота, діарея; часто – зниження апетиту, анорексія, запор, біль у епігастральній ділянці, сухість слизової оболонки порожнини рота, диспепсія, дискомфорт у шлунку, парестезії у ротовій порожнині, гастрит, блювання, біль у животі; нечасто - панкреатит, метеоризм, гастроезофагеальний рефлюкс, біль у нижній частині живота, гіпестезії в ротовій порожнині, кровоточивість ясен, неприємний запах з рота, глоссодинія, біль у ротовій порожнині, полідипсія, підвищення апетиту, гіперсекреція слинних у ділянці живота, спрага, підвищення активності печінкових ферментів; рідко – гепатит, печінкова недостатність. З боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: Часто-міалгія, м'язові спазми, м'язові судоми, м'язова слабкість; артралгія, кістково-м'язовий біль у ділянці грудної клітки; нечасто - скутість м'язів, набряк суглобів, біль у боці, м'язовий втома; рідко – дискомфорт у кінцівках. З боку нічок та сечі видільної системи: Часто - нефролітіаз, дизурія, поллакіурія; нечасто - конкременти в сечі, гематурія, нетримання сечі, часті позиви до сечовипускання, ниркова колька, біль у ділянці нирок; рідко – конкременти сечоводів, нирково-канальцевий ацидоз. З боку шкіри та підшкірних тканин: Часто - шкірний висип, алопеція, свербіж шкіри; нечасто - ангідроз, гіпестезія шкіри обличчя, локалізована кропив'янка, еритема, генералізований свербіж, макулярний висип, порушення пігментації шкіри, висипання, набряк обличчя; нечасто – багатоморфна еритема, періорбітальний набряк, неприємний запах шкіри, синдром Стівена-Джонсона; дуже рідко – генералізований набряк; частота невідома – токсичний епідермальний некроліз. Лабораторні показники: Нечасто – кристалурія, гіпокаліємія; рідко – зменшення вмісту гідрокарбонатів у крові; гіперхлоремічний ацидоз. Інші: Дуже часто – втома, зниження маси тіла; часто – астенія, збільшення маси тіла, підвищена температура тіла; нечасто – метаболічний ацидоз, похолодання кінцівок, грипоподібні захворювання; рідко – набряк особи, кальциноз. Виявлено за результатами спонтанних повідомлень у постреєстраційному періоді. Частота розрахована за даними клінічних досліджень.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з топіраматом фенітоїн та карбамазепін знижують його концентрацію у плазмі крові. Це пов'язано з індукцією під впливом фенітоїну та карбамазепіну ферментів, за участю яких здійснюється метаболізм топірамату. В окремих випадках при застосуванні топірамату спостерігалося підвищення концентрації фенітоїну у плазмі. При одночасному застосуванні одноразової дози топірамату та дигоксину можливе зменшення AUC дигоксину. При одночасному застосуванні перорального контрацептиву, що містить норетиндрон та етинілестрадіол, топірамат не суттєво впливав на кліренс норетиндрону, проте плазмовий кліренс етинілестрадіолу значно зростав. Таким чином, при одночасному прийомі топірамату з пероральними контрацептивами, їх ефективність може бути знижена. У пацієнтів, які приймають метформін, піоглітазон, глібенкламід при одночасному застосуванні або відміні топірамату, можливі коливання рівня глюкози в плазмі. При цих комбінаціях слід контролювати рівень глюкози у плазмі. При одночасному застосуванні топірамату з препаратами, що сприяють розвитку нефролітіазу, можливе підвищення ризику утворення каменів у нирках.Спосіб застосування та дозиІндивідуальна, залежно від показань, віку пацієнта, функції нирок та ефективності терапії.ПередозуванняСимптоми: посилення побічних процесів. Лікування: промивання шлунка або індукція блювання, що підтримує терапія. У тяжких випадках можливе проведення гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗастосування топірамату на лікування гострих нападів мігрені не вивчено. Пацієнтам з порушеннями функції нирок та пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі, потрібна корекція режиму дозування топірамату. Скасувати топірамат слід поступово, щоб мінімізувати можливість підвищення частоти судомних нападів. У клінічних дослідженнях у дорослих під час лікування епілепсії дози зменшували на 50-100 мг з інтервалом 1 тиж. і на 25-50 мг у дорослих, які отримують топірамат у дозі 100 мг на добу для профілактики мігрені. У дітей у клінічних дослідженнях топірамат поступово скасовували протягом 2-8 тижнів. Якщо за медичними показаннями необхідне швидке скасування топірамату, рекомендується контролювати стан пацієнта. Для зменшення ризику розвитку нефролітіазу під час лікування слід збільшити обсяг споживаної рідини. На фоні застосування топірамату можливі зменшення потовиділення та гіпертермія, особливо у дітей молодшого віку, в умовах підвищеної температури навколишнього середовища. Достатнє поповнення втрати рідини до та під час такої діяльності, як фізичні вправи або перебування в умовах високих температур, може скоротити ризик обумовлених перегріванням ускладнень. У період лікування необхідно контролювати стан пацієнтів з метою виявлення ознак суїцидальної ідеалізації та призначати відповідне лікування. Необхідно рекомендувати пацієнтам (і при необхідності особам, які доглядають пацієнтів) відразу ж звертатися за медичною допомогою у разі появи ознак суїцидальної ідеалізації або суїцидальної поведінки. У разі виникнення порушень з боку органу зору, в т.ч. синдрому, що включає міопію, пов'язану із закритокутовою глаукомою, слід відмінити топірамат, як тільки лікар вважає це можливим. При необхідності слід вжити заходів, спрямованих на зниження внутрішньоочного тиску. Щоб уникнути метаболічного ацидозу, у період лікування топіраматом рекомендується проводити необхідні дослідження, включаючи визначення концентрації гідрокарбонатів у сироватці. При виникненні метаболічного ацидозу та його персистуванні рекомендується знизити дозу або припинити прийом топірамату. У дітей хронічний метаболічний ацидоз може призводити до уповільнення зростання. Ефект топірамату на зростання та можливі ускладнення, пов'язані з кістковою системою, не вивчалися систематично у дітей та у дорослих. Якщо і натомість лікування зменшується маса тіла, слід скоригувати режим харчування. Не рекомендується одночасне застосування інших препаратів, що мають пригнічуючу дію на ЦНС. У період лікування пацієнт повинен уникати вживання алкоголю. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. З обережністю слід застосовувати у пацієнтів, які займаються потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної уваги та швидкості психомоторних реакцій, т.к. топірамат може спричинити сонливість, запаморочення, порушення зору.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, покриті плівковою оболонкою - 1 таб. Активні речовини: топірамат – 100 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат – 205.9 мг, целюлоза мікрокристалічна – 58.5 мг, кроскармелоза натрію – 3.9 мг, кремнію діоксид колоїдний – 7.8 мг, магнію стеарат – 3.9 мг; плівкова оболонка: опадрай II оранжевий - 9.875 мг, у т. ч. полівініловий спирт - 40%, титану діоксид - 22%, макрогол - 20.2%, тальк - 14.8%, лак алюмінієвий на основі барвника сонячний захід сонця жовтий - 3 емульсія симетикону 30% - 0.125 мг, у т. ч. вода - 50-69.5%, полідиметилсилоксан - 25.5-33%, поліетиленгліколь сорбітан тристеарат - 3-7%, метилцелюлоза - 1-5%, силікагель - 1 30 пігулок в упаковці.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою оранжевого кольору, круглі, двоопуклі; допустима незначна шорсткість поверхні, колір пігулок на зламі - білий або білий з жовтуватим відтінком.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб відноситься до класу сульфат-заміщених моносахаридів. Топірамат зменшує частоту виникнення потенціалів дії, характерних для нейрона у стані стійкої деполяризації, що свідчить про залежність блокуючої дії препарату на натрієві канали стану нейрона. Топірамат потенціює активність GABA щодо деяких підтипів GABA-рецепторів (в т.ч. GABAA-рецепторів), а також модулює активність самих GABAA-рецепторів, перешкоджає активації каїнатом чутливості каїнат/АМПК-рецепторів до глутамату, не впливає на активність N-метил -D-аспартату щодо NMDA-рецепторів. Ці ефекти топірамату є дозозалежними при концентрації топірамату в плазмі від 1 до 200 мкМ, з мінімальною активністю в межах від 1 до 10 мкМ. Крім того, топірамат пригнічує активність деяких ізоферментів карбоангідрази, проте цей ефект у топірамату слабший, ніж у ацетазоламіду і, мабуть, не є головним у протиепілептичній активності топірамату.ФармакокінетикаПорівняно з іншими протисудомними засобами топірамату притаманні довгий період напіввиведення, лінійна кінетика, переважний нирковий кліренс, низький зв'язок із білками плазми та відсутність клінічно значущих метаболітів. Топірамату не властивий потужний індукувальний вплив на мікросомальні ферменти печінки. Топірамат допускається приймати незалежно від їди. Моніторинг концентрації топірамату не потрібний. За результатами клінічних досліджень взаємозв'язок між плазмовою концентрацією топірамату та його ефективністю та небажаними реакціями не встановлено. Всмоктування. Топірамат всмоктується швидко та ефективно. Після прийому внутрішньо 100 мг топірамату середня максимальна концентрація у плазмі (Сmax) у здорових добровольців становить 1,5 мг/мл і досягається протягом 2-3 годин (tmax). Після прийому 100 мг 14С-мечного топірамату 81% радіоактивності виявляється у сечі. Їда не надає клінічно значущого впливу на біодоступність топірамату. Розподіл. З білками плазми зв'язується 13-17% топірамату. Місця зв'язування топірамату на еритроцитах насичуються при його концентрації у плазмі понад 4 мг/мл. Обсяг розподілу обернено пропорційний дозі. Обсяг розподілу (після одноразового перорального прийому 100-1200 мг) становить 0.55 - 0,8 л/кг, залежить від статі: у жінок він становить приблизно 50% від значень, що спостерігаються у чоловіків, що пов'язують із вищим вмістом жирової тканини в організмі жінок; зазначена обставина не має клінічного значення. Метаболізм. Після внутрішнього прийому у здорових добровольців метаболізується близько 20% від прийнятої дози. Однак у пацієнтів, які приймають супутню терапію протисудомними засобами – індукторами мікросомальних ферментів печінки, метаболізм топірамату збільшується до 50%. З плазми, сечі та фекалій людини було виділено та ідентифіковано шість метаболітів, що утворюються шляхом гідроксилювання, гідролізу та глюкуронування. Кількість кожного метаболіту не перевищує 3% загальної радіоактивності, що виявляється після введення 14С-топірамату. Два метаболіти, що володіють найбільшою структурною схожістю з топіраматом, практично не мають протисудомної активності. Виведення. Незмінений топірамат та його метаболіти виводяться нирками (не менше 81% від прийнятої дози). Протягом 4 днів із сечею виводиться близько 66% незміненого 14С-топірамату. Після прийому 50 та 100 мг топірамату двічі на добу середній нирковий кліренс становить 18 та 17 мл/хв відповідно. Топірамат піддається канальцевій реабсорбції, що підтверджується результатами дослідження на щурах при одночасному введенні пробенециду: спостерігалося значне збільшення ниркового кліренсу топірамату. Після прийому внутрішньо плазмовий кліренс топірамату становить приблизно 20-30 мл/хв. Топірамат має низьку міжіндивідуальну варіацію плазмових концентрацій, тобто. має передбачувану фармакокінетику. При одноразовому прийомі здоровими добровольцями в дозах 100-400 мг фармакокінетика топірамату лінійна, плазмовий кліренс залишається постійним, а площа під кривою "концентрація-час" (AUC) збільшується пропорційно дозі. Час досягнення рівноважної концентрації у пацієнтів із нормальною функцією нирок становить 4-8 днів. Середня Сmax після багаторазового вживання 100 мг у здорових добровольців становить 6,76 мкг/мл. Середній плазмовий період напіввиведення після багаторазового прийому 50 та 100 мг топірамату двічі на день становить 21 год. При одночасному застосуванні топірамату в дозах 100-400 мг двічі на день з фенітоїном або карбамазепіном концентрація першого у плазмі збільшувалася пропорційно дозі. У пацієнтів з порушеннями функції нирок середнього та тяжкого ступеня (кліренс креатинії (КК) < 70 мл/хв) плазмовий та нирковий кліренс топірамату знижується. У зв'язку з цим у таких пацієнтів можливе підвищення рівноважної концентрації топірамату в плазмі порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок. Крім того, пацієнтам з порушеннями функції нирок для досягнення рівноважної концентрації топірамату в плазмі потрібно більше часу. Пацієнтам з порушеннями функції нирок середнього та тяжкого ступеня рекомендується приймати половину рекомендованої початкової та підтримуючої дози. Топірамат добре виводиться із плазми за допомогою гемодіалізу. Тривалий гемодіаліз може призвести до зниження концентрації топірамату в крові нижче, ніж необхідно для підтримки протисудомної активності.Щоб уникнути швидкого зниження концентрації топірамату в плазмі під час гемодіалізу, може знадобитися прийом додаткової дози препарату топірамату. При корекції дози слід брати до уваги: ​​тривалість гемодіалізу, кліренс гемодіалізу, ефективний нирковий кліренс топірамату у пацієнта, що знаходиться на діалізі. У пацієнтів із печінковою недостатністю середнього або тяжкого ступеня плазмовий кліренс топірамату знижується в середньому на 26%. Тому пацієнтам із печінковою недостатністю слід застосовувати топірамат з обережністю. У пацієнтів похилого віку без захворювань нирок, плазмовий кліренс топірамату не змінюється. Фармакокінетика топірамату у дітей віком до 12 років. Фармакокінетика топірамату у дітей, так само, як у дорослих, які приймають його у складі комбінованої терапії, лінійна, при цьому кліренс топірамату не залежить від дози, а рівноважні концентрації у плазмі зростають пропорційно до збільшення дози. Однак у дітей кліренс топірамату підвищений, а період напіввиведення коротший. У зв'язку з цим, при одній і тій же дозі, у розрахунку на 1 кг маси тіла, концентрації топірамату у плазмі у дітей можуть бути нижчими, ніж у дорослих. У дітей, як і у дорослих, протисудомні засоби, що індукують мікросомальні ферменти печінки, спричиняють зниження концентрацій топірамату у плазмі.Показання до застосуванняЕпілепсія: як засіб монотерапії для початкового лікування у пацієнтів віком від 2 років - парціальні або первинні генералізовані тоніко-клонічні напади; у складі комплексної терапії у пацієнтів віком від 2 років – парціальні або генералізовані тоніко-клонічні напади, а також напади на фоні синдрому Леннокса-Гасто. Мігрень: профілактика нападів мігрені у дорослих.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до топірамату. З обережністю слід застосовувати при нирковій та печінковій недостатності, нефроуролітіазі (в т.ч. в особистому та сімейному анамнезі), гіперкальціурії.Вагітність та лактаціяАдекватних та строго контрольованих клінічних досліджень безпеки застосування топірамату при вагітності не проводилося. Застосування топірамату при вагітності може спричинити пошкодження плода. Дані регістру вагітних показують, що при внутрішньоутробному впливі топірамату на плід підвищується ризик розвитку вроджених вад розвитку (наприклад, черепно-лицьових дефектів, таких як "заяча губа"/"вовча паща", гіпоспадії та аномалії розвитку різних систем організму). Зазначені вади розвитку були зафіксовані як при монотерапії топіраматом, так і за його застосування в рамках комбінованої терапії. У порівнянні з групою пацієнтів, які не приймають протиепілептичні препарати, дані регістру вагітних при монотерапії топіраматом свідчать про збільшення частоти народження дітей із низькою масою тіла (менше 2500 г). Причинно-наслідковий зв'язок не встановлено. При лікуванні жінок дітородного віку слід зважити очікувану користь терапії для матері та потенційний ризик для плода та розглянути альтернативні можливості лікування. Якщо топірамат застосовується при вагітності або якщо вагітність настала під час лікування, пацієнтку слід попередити про потенційний ризик для плода. Обмежена кількість спостережень дозволяє припустити, що топірамат виділяється із грудним молоком. За необхідності застосування в період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування. Не застосовувати у дітей віком до 2 років.Побічна діяЗ боку нервової системи: парестезії, сонливість, запаморочення, порушення уваги, порушення пам'яті, амнезія, психомоторні порушення, судоми, неправильна координація, тремор, летаргія, гіпестезія, ністагм, дисгевзія, порушення рівноваги, розлад артикуляції, інтенційне ефект, пригнічення свідомості, судоми на кшталт великих судомних нападів, дефект поля зору, складні парціальні напади, розлад мови, психомоторна гіперактивність, непритомність, сенсорні порушення, слинотеча, афазія, повторювані мова, гіпокінезія, дискінезія, постуральне запаморочення, погане печіння, втрата чутливості, паросмія, мозочковий синдром, дизестезія, гіпогевзія, ступор, незграбність, аура, агевзія, дисграфія, дисфазія, периферична невропатія, переднепритомні стани, дистонія,апраксія, порушення циркадного ритму сну, гіперестезія, гіпосмія, аносмія, есенціальний тремор, акінезія, відсутність реакції на стимули, утруднення під час навчання. Порушення психіки: депресія, уповільнене мислення, когнітивні розлади, безсоння, виражені порушення мови, занепокоєння, сплутаність свідомості, дезорієнтація, агресія, лабільність настрою, тривожне збудження, емоційна лабільність, депресивний настрій, зорові галюцинації, психотичний розлад, апатія, відсутність спонтанної мови, порушення сну, афективна лабільність, зниження лібідо, занепокоєння, плаксивість, дисфемія, ейфорія, параноїдальні стани, персеверація мислення, панічна атака, сльозливість, порушення навичок патологічне мислення, втрата лібідо, млявість, інтрасомнічне розлад, патологічно підвищена відволіканість, ранні пробудження вранці, панічна реакція,манія, панічне розлад, відчуття розпачу, гіпоманіакальний стан. З боку органу зору: нечіткість зору, диплопія, порушення зору, зменшення гостроти зору, худоби, міопія, патологічні відчуття в очах, сухість очей, фотофобія, блефароспазм, підвищена сльозотеча, фотопсія, мідріаз, пресбіопія, одностороння сліпота, минущая сліпота порушення акомодації, порушення зорового сприйняття глибини, миготлива худоба, набряк повік, нічна сліпота, амбліопія, закритокутова глаукома, макулопатія, окорухові порушення. З боку системи кровотворення: анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, лімфаденопатія, еозинофілія, нейтропенія. Порушення з боку імунної системи: підвищена чутливість, алергічний набряк, набряк кон'юнктиви. З боку обміну речовин: анорексія, зниження апетиту, метаболічний ацидоз, гіпокаліємія, підвищення апетиту, полідипсія, гіперхлоремічний ацидоз. З боку органу слуху та рівноваги: ​​вертиго, дзвін у вухах, біль у вусі, глухота, одностороння глухота, нейросенсорна глухота, дискомфорт у вухах, порушення слуху. Серцево-судинна система: брадикардія, синусова брадикардія, прискорене серцебиття, ортостатична гіпотензія, припливи крові, гіперемія, феномен Рейно. З боку дихальної системи: назофарингіт, диспное, носова кровотеча, закладеність носа, ринорея, кашель, задишка при фізичному навантаженні, гіперсекреція у приносових пазухах, дисфонія. З боку травної системи: нудота, діарея, блювота, запор, біль у верхній частині живота, диспепсія, біль у животі, сухість у роті, дискомфорт у шлунку, оральна парестезія, гастрит, неприємні відчуття у животі, панкреатит, метеоризм, гастроезофа , біль у нижній частині живота, оральна гіпестезія, кровоточивість ясен, здуття живота, дискомфорт в епігастральній ділянці, болючість по всьому животу, гіперсекреція слинних залоз, біль у ротовій порожнині, неприємний запах з рота, глосодинія, гепатит, печінкова недостатність. З боку шкіри та підшкірних тканин: алопеція, свербіж, висип, ангідроз, гіпестезія обличчя, кропив'янка, еритема, генералізований свербіж, макульозний висип, зміна кольору шкіри, алергічний дерматит, набряк обличчя, синдром Стівенса-Джонсона, багатоформний ер періорбітальний набряк, кропив'янка локалізована, токсичний епідермальний некроліз. З боку кістково-м'язової системи: артралгія, м'язові спазми, міалгія, м'язові судоми, м'язова слабкість, м'язові болі в грудях, набряклість суглобів, скутість м'язів, біль у боці, м'язова втома, дискомфорт у кінцівках. З боку сечовидільної системи: нефролітіаз, поллакіурія, дизурія, сечові конкременти, нетримання сечі при напрузі, гематурія, невідкладний болісний позивок до сечовипускання, ниркова колька, болі в ділянці нирок, конкременти сечоводу, нирковий канальцевий ацид. Репродуктивна система: еректильна дисфункція, сексуальна дисфункція. Загальні реакції: втома, пірексія, астенія, дратівливість, порушення ходи, незвичайні відчуття, нездужання, гіпертермія, спрага, грипоподібний стан, інерційність, похолодання кінцівок, відчуття сп'яніння, відчуття тривоги, набряк обличчя, кальциноз. З боку лабораторних показників: зменшення маси тіла, збільшення маси тіла, кристалурія, аномальний тест тандем-хода, лейкопенія, підвищення активності печінкових ферментів, гіпокаліємія, зменшення вмісту гідрокарбонатів у крові.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з топіраматом фенітоїн та карбамазепін знижують його концентрацію у плазмі крові. Це пов'язано з індукцією під впливом фенітоїну та карбамазепіну ферментів, за участю яких здійснюється метаболізм топірамату. В окремих випадках при застосуванні топірамату спостерігалося підвищення концентрації фенітоїну у плазмі. При одночасному застосуванні одноразової дози топірамату та дигоксину можливе зменшення AUC дигоксину. При одночасному застосуванні перорального контрацептиву, що містить норетиндрон та етинілестрадіол, топірамат не суттєво впливав на кліренс норетиндрону, проте плазмовий кліренс етинілестрадіолу значно зростав. Таким чином, при одночасному прийомі топірамату з пероральними контрацептивами, їх ефективність може бути знижена. У пацієнтів, які приймають метформін, піоглітазон, глібенкламід при одночасному застосуванні або відміні топірамату, можливі коливання рівня глюкози в плазмі. При цих комбінаціях слід контролювати рівень глюкози у плазмі. При одночасному застосуванні топірамату з препаратами, що сприяють розвитку нефролітіазу, можливе підвищення ризику утворення каменів у нирках.Спосіб застосування та дозиІндивідуальна, залежно від показань, віку пацієнта, функції нирок та ефективності терапії.ПередозуванняСимптоми: посилення побічних процесів. Лікування: промивання шлунка або індукція блювання, що підтримує терапія. У тяжких випадках можливе проведення гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗастосування топірамату на лікування гострих нападів мігрені не вивчено. Пацієнтам з порушеннями функції нирок та пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі, потрібна корекція режиму дозування топірамату. Скасувати топірамат слід поступово, щоб мінімізувати можливість підвищення частоти судомних нападів. У клінічних дослідженнях у дорослих під час лікування епілепсії дози зменшували на 50-100 мг з інтервалом 1 тиж. і на 25-50 мг у дорослих, які отримують топірамат у дозі 100 мг на добу для профілактики мігрені. У дітей у клінічних дослідженнях топірамат поступово скасовували протягом 2-8 тижнів. Якщо за медичними показаннями необхідне швидке скасування топірамату, рекомендується контролювати стан пацієнта. Для зменшення ризику розвитку нефролітіазу під час лікування слід збільшити обсяг споживаної рідини. На фоні застосування топірамату можливі зменшення потовиділення та гіпертермія, особливо у дітей молодшого віку, в умовах підвищеної температури навколишнього середовища. Достатнє поповнення втрати рідини до та під час такої діяльності, як фізичні вправи або перебування в умовах високих температур, може скоротити ризик обумовлених перегріванням ускладнень. У період лікування необхідно контролювати стан пацієнтів з метою виявлення ознак суїцидальної ідеалізації та призначати відповідне лікування. Необхідно рекомендувати пацієнтам (і при необхідності особам, які доглядають пацієнтів) відразу ж звертатися за медичною допомогою у разі появи ознак суїцидальної ідеалізації або суїцидальної поведінки. У разі виникнення порушень з боку органу зору, в т.ч. синдрому, що включає міопію, пов'язану із закритокутовою глаукомою, слід відмінити топірамат, як тільки лікар вважає це можливим. При необхідності слід вжити заходів, спрямованих на зниження внутрішньоочного тиску. Щоб уникнути метаболічного ацидозу, у період лікування топіраматом рекомендується проводити необхідні дослідження, включаючи визначення концентрації гідрокарбонатів у сироватці. При виникненні метаболічного ацидозу та його персистуванні рекомендується знизити дозу або припинити прийом топірамату. У дітей хронічний метаболічний ацидоз може призводити до уповільнення зростання. Ефект топірамату на зростання та можливі ускладнення, пов'язані з кістковою системою, не вивчалися систематично у дітей та у дорослих. Якщо і натомість лікування зменшується маса тіла, слід скоригувати режим харчування. Не рекомендується одночасне застосування інших препаратів, що мають пригнічуючу дію на ЦНС. У період лікування пацієнт повинен уникати вживання алкоголю. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. З обережністю слід застосовувати у пацієнтів, які займаються потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної уваги та швидкості психомоторних реакцій, т.к. топірамат може спричинити сонливість, запаморочення, порушення зору.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: 25 мг топірамат. Допоміжні речовини: мікрокристалічна целюлоза 24.15 мг, лактози моногідрат 21.15 мг, крохмаль прежелатинізований 5.5 мг, кармелозу натрію 4 мг, магнію стеарат 0.2 мг. Склад плівкової оболонки: ;опадрай білий 2.78 мг (в т. ч. титану діоксид 0.87 мг, гіпромелоза-3cP 0.83 мг, гіпромелоза-6cP 0.83 мг, макрогол-400 0.22 мг, полісорбат-80). 10 шт. - блістери Ал/ПВХ (3) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою; білого кольору, круглі, двоопуклі, з гравіюванням "22" на одному боці та гравіюванням "Е" на іншій стороні, нанесеній методом тиснення.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб відноситься до класу сульфат-заміщених моносахаридів. Топірамат зменшує частоту виникнення потенціалів дії, характерних для нейрона у стані стійкої деполяризації, що свідчить про залежність блокуючої дії препарату на натрієві канали стану нейрона. Топірамат потенціює активність GABA щодо деяких підтипів GABA-рецепторів (в т.ч. GABAA-рецепторів), а також модулює активність самих GABAA-рецепторів, перешкоджає активації каїнатом чутливості каїнат/АМПК-рецепторів до глутамату, не впливає на активність N-метил -D-аспартату щодо NMDA-рецепторів. Ці ефекти топірамату є дозозалежними при концентрації топірамату в плазмі від 1 до 200 мкМ, з мінімальною активністю в межах від 1 до 10 мкМ. Крім того, топірамат пригнічує активність деяких ізоферментів карбоангідрази, проте цей ефект у топірамату слабший, ніж у ацетазоламіду і, мабуть, не є головним у протиепілептичній активності топірамату.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо топірамат всмоктується швидко та ефективно. Біодоступність – 81%. Їда не надає клінічно значущого впливу на біодоступність топірамату. Зв'язування із білками плазми становить 13-17%. Після одноразового прийому доз до 1.2 г середній Vd становить 0.55-0.8 л/кг. Величина Vd залежить від статі: у жінок він становить приблизно 50% від значень, що спостерігаються у чоловіків, що пов'язують із вищим вмістом жирової тканини в організмі жінок. Фармакокінетика топірамату має лінійний характер. Плазмовий кліренс залишається постійним, при цьому AUC у діапазоні доз від 100 до 400 мг зростає пропорційно дозі. Css у плазмі досягається через 4-8 днів. Після багаторазового прийому внутрішньо в дозі 100 мг 2 рази на добу .у середньому становить 6.76 мкг/мл. Після внутрішнього прийому метаболізується близько 20% від прийнятої дози. У плазмі, сечі та калі людини ідентифіковано 6 практично неактивних метаболітів. Виводиться в основному нирками у незміненому вигляді (70%) та у вигляді метаболітів. Плазмовий кліренс становить 20-30 мл/хв. Після багаторазового прийому доз по 50 мг і 100 мг 2 рази на добу T1/2 топірамату з плазми в середньому становить 21 год.Клінічна фармакологіяПротисудомний препарат.Показання до застосуванняЕпілепсія: як засіб монотерапії для початкового лікування у пацієнтів віком від 2 років - парціальні або первинні генералізовані тоніко-клонічні напади; у складі комплексної терапії у пацієнтів віком від 2 років – парціальні або генералізовані тоніко-клонічні напади, а також напади на фоні синдрому Леннокса-Гасто.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до топірамату.Вагітність та лактаціяАдекватних та строго контрольованих клінічних досліджень безпеки застосування топірамату при вагітності не проводилося. Застосування топірамату при вагітності може спричинити пошкодження плода. Дані регістру вагітних показують, що при внутрішньоутробному впливі топірамату на плід підвищується ризик розвитку вроджених вад розвитку (наприклад, черепно-лицьових дефектів, таких як "заяча губа"/"вовча паща", гіпоспадії та аномалії розвитку різних систем організму). Зазначені вади розвитку були зафіксовані як при монотерапії топіраматом, так і за його застосування в рамках комбінованої терапії. У порівнянні з групою пацієнтів, які не приймають протиепілептичні препарати, дані регістру вагітних при монотерапії топіраматом свідчать про збільшення частоти народження дітей із низькою масою тіла (менше 2500 г). Причинно-наслідковий зв'язок не встановлено. При лікуванні жінок дітородного віку слід зважити очікувану користь терапії для матері та потенційний ризик для плода та розглянути альтернативні можливості лікування. Якщо топірамат застосовується при вагітності або якщо вагітність настала під час лікування, пацієнтку слід попередити про потенційний ризик для плода. Обмежена кількість спостережень дозволяє припустити, що топірамат виділяється із грудним молоком. За необхідності застосування в період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування. Застосування у дітей Не застосовувати у дітей віком до 2 років.Побічна діяЗ боку нервової системи:; седативний ефект, пригнічення свідомості, судоми на кшталт великих судомних нападів, дефект поля зору, складні парціальні напади, розлад мови, психомоторна гіперактивність, непритомність, сенсорні порушення, слинотеча, афазія, повторювані мова, гіпокінезія, дискінезія, постуральне голово відчуття печіння, втрата чутливості, паросмія, мозочковий синдром, дизестезія, гіпогевзія, ступор, незграбність, аура, агевзія, дисграфія, дисфазія, периферична невропатія, переднепритомні стани,дистонія, апраксія, порушення циркадного ритму сну, гіперестезія, гіпосмія, аносмія, есенціальний тремор, акінезія, відсутність реакції на стимули, утруднення під час навчання. Порушення психіки: ;депресія, уповільнене мислення, когнітивні розлади, безсоння, виражені порушення мови, занепокоєння, сплутаність свідомості, дезорієнтація, агресія, лабільність настрою, тривожне збудження, емоційна лабільність, депресивний настрій, і зорові галюцинації, психотичний розлад, апатія, відсутність спонтанної мови, порушення сну, афективна лабільність, зниження лібідо, занепокоєння, плаксивість, дисфемія, ейфорія, параноїдальні стани, персеверація мислення, панічна атака, сльозливість, порушення на , патологічне мислення, втрата лібідо, млявість, інтрасомнічне розлад, патологічно підвищена відволіканість, ранні пробудження вранці, панічна реакція,манія, панічне розлад, відчуття розпачу, гіпоманіакальний стан. З боку органу зору: нечіткість зору, диплопія, порушення зору, зменшення гостроти зору, худоби, міопія, патологічні відчуття в очах, сухість очей, фотофобія, блефароспазм, підвищена сльозотеча, фотопсія, мідріаз, пресбіопія, одностороння сліпота, минуща , порушення акомодації, порушення зорового сприйняття глибини, миготлива худоба, набряк повік, нічна сліпота, амбліопія, закритокутова глаукома, макулопатія, окорухові порушення. З боку системи кровотворення: анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, лімфаденопатія, еозинофілія, нейтропенія. З боку імунної системи: підвищена чутливість, алергічний набряк, набряк кон'юнктиви. З боку обміну речовин: анорексія, зниження апетиту, метаболічний ацидоз, гіпокаліємія, підвищення апетиту, полідипсія, ацидоз гіперхлоремічний. З боку органу слуху та рівноваги: ​​вертиго, дзвін у вухах, біль у вусі, глухота, одностороння глухота, нейросенсорна глухота, дискомфорт у вухах, порушення слуху. З боку серцево-судинної системи: брадикардія, синусова брадикардія, прискорене серцебиття, ортостатична гіпотензія, припливи крові, гіперемія, феномен Рейно. З боку дихальної системи: назофарингіт, диспное, носова кровотеча, закладеність носа, ринорея, кашель, задишка при фізичному навантаженні, гіперсекреція в приносових пазухах, дисфонія. З боку травної системи: нудота, діарея, блювання, запор, біль у верхній частині живота, диспепсія, біль у животі, сухість у роті, дискомфорт у шлунку, оральна парестезія, гастрит, неприємні відчуття в животі, панкреатит, метеоризм, гастроез хвороба, біль у нижній частині живота, оральна гіпестезія, кровоточивість ясен, здуття живота, дискомфорт в епігастральній ділянці, болючість по всьому животу, гіперсекреція слинних залоз, біль у ротовій порожнині, неприємний запах з рота, глоссодинія, гепатит, печінкова недостатність. З боку шкіри та підшкірних тканин: ; , періорбітальний набряк, кропив'янка локалізована, токсичний епідермальний некроліз З боку кістково-м'язової системи: артралгія, м'язові спазми, міалгія, м'язові судоми, м'язова слабкість, м'язові болі в грудях, набряклість суглобів, скутість м'язів, біль у боці, м'язова втома, дискомфорт у кінцівках. З боку сечовивідної системи: ; нефролітіаз, поллакіурія, дизурія, сечові конкременти, нетримання сечі при напрузі, гематурія, невідкладний хворобливий поклик до сечовипускання, ниркова колька, болі в ділянці нирок, конкременти сечоводу, нирковий канальець. З боку репродуктивної системи: ; еректильна дисфункція, сексуальна дисфункція. Загальні реакції: втома, пірексія, астенія, дратівливість, порушення ходи, незвичайні відчуття, нездужання, гіпертермія, спрага, грипоподібний стан, інерційність, похолодання кінцівок, відчуття сп'яніння, відчуття тривоги, набряк обличчя, кальциноз. З боку; лабораторних показників: ;зменшення маси тіла, збільшення маси тіла, кристалурія, аномальний тест тандем-хода, лейкопенія, підвищення активності печінкових ферментів, гіпокаліємія, зменшення вмісту гідрокарбонатів у крові.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з топіраматом фенітоїн та карбамазепін знижують його концентрацію у плазмі крові. Це пов'язано з індукцією під впливом фенітоїну та карбамазепіну ферментів, за участю яких здійснюється метаболізм топірамату. В окремих випадках при застосуванні топірамату спостерігалося підвищення концентрації фенітоїну у плазмі. При одночасному застосуванні одноразової дози топірамату та дигоксину можливе зменшення AUC дигоксину. При одночасному застосуванні перорального контрацептиву, що містить норетиндрон та етинілестрадіол, топірамат не суттєво впливав на кліренс норетиндрону, проте плазмовий кліренс етинілестрадіолу значно зростав. Таким чином, при одночасному прийомі топірамату з пероральними контрацептивами, їх ефективність може бути знижена. У пацієнтів, які приймають метформін, піоглітазон, глібенкламід при одночасному застосуванні або відміні топірамату, можливі коливання рівня глюкози в плазмі. При цих комбінаціях слід контролювати рівень глюкози у плазмі. При одночасному застосуванні топірамату з препаратами, що сприяють розвитку нефролітіазу, можливе підвищення ризику утворення каменів у нирках.Спосіб застосування та дозиІндивідуальний, залежно від показань, віку пацієнта, функції нирок та ефективності терапії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗастосування топірамату на лікування гострих нападів мігрені не вивчено. З обережністю слід застосовувати при нирковій та печінковій недостатності, нефроуролітіазі (в т.ч. в особистому та сімейному анамнезі), гіперкальціурії. Пацієнтам з порушеннями функції нирок та пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі, потрібна корекція режиму дозування топірамату. Скасувати топірамат слід поступово, щоб мінімізувати можливість підвищення частоти судомних нападів. У клінічних дослідженнях у дорослих під час лікування епілепсії дози зменшували на 50-100 мг з інтервалом 1 тиж. і на 25-50 мг у дорослих, які отримують топірамат у дозі 100 мг на добу для профілактики мігрені. У дітей у клінічних дослідженнях топірамат поступово скасовували протягом 2-8 тижнів. Якщо за медичними показаннями необхідне швидке скасування топірамату, рекомендується контролювати стан пацієнта. Для зменшення ризику розвитку нефролітіазу під час лікування слід збільшити обсяг споживаної рідини. На фоні застосування топірамату можливі зменшення потовиділення та гіпертермія, особливо у дітей молодшого віку, в умовах підвищеної температури навколишнього середовища. Достатнє поповнення втрати рідини до та під час такої діяльності, як фізичні вправи або перебування в умовах високих температур, може скоротити ризик обумовлених перегріванням ускладнень. У період лікування необхідно контролювати стан пацієнтів з метою виявлення ознак суїцидальної ідеалізації та призначати відповідне лікування. Необхідно рекомендувати пацієнтам (і при необхідності особам, які доглядають пацієнтів) відразу ж звертатися за медичною допомогою у разі появи ознак суїцидальної ідеалізації або суїцидальної поведінки. У разі виникнення порушень з боку органу зору, в т.ч. синдрому, що включає міопію, пов'язану із закритокутовою глаукомою, слід відмінити топірамат, як тільки лікар вважає це можливим. При необхідності слід вжити заходів, спрямованих на зниження внутрішньоочного тиску. Щоб уникнути метаболічного ацидозу, у період лікування топіраматом рекомендується проводити необхідні дослідження, включаючи визначення концентрації гідрокарбонатів у сироватці. При виникненні метаболічного ацидозу та його персистуванні рекомендується знизити дозу або припинити прийом топірамату. У дітей хронічний метаболічний ацидоз може призводити до уповільнення зростання. Ефект топірамату на зростання та можливі ускладнення, пов'язані з кістковою системою, не вивчалися систематично у дітей та у дорослих. Якщо і натомість лікування зменшується маса тіла, слід скоригувати режим харчування. Не рекомендується одночасне застосування інших препаратів, що мають пригнічуючу дію на ЦНС. У період лікування пацієнт повинен уникати вживання алкоголю. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами З обережністю слід застосовувати у пацієнтів, які займаються потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної уваги та швидкості психомоторних реакцій, т.к. топірамат може спричинити сонливість, запаморочення, порушення зору.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, покриті плівковою оболонкою - 1 таб. Активні речовини: топірамат – 50 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат – 89.26 мг, целюлоза мікрокристалічна – 21.45 мг, кроскармелоза натрію – 1.43 мг, кремнію діоксид колоїдний – 1.43 мг, магнію стеарат – 1.43 мг; плівкова оболонка: Опадрай II білий – 2.962 мг, у т. ч. полівініловий спирт – 40%, титану діоксид – 25%, макрогол – 20.2%, тальк – 14.8%; емульсія симетикону 30% - 0.038 мг, в т. ч. вода - 50-69.5%, полідиметилсилоксан - 25.5-33%, поліетиленгліколь сорбітан тристеарат - 3-7%, метилцелюлоза - 1-5%, силікагель - 1 30 пігулок в упаковці.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою оранжевого кольору, круглі, двоопуклі; допустима незначна шорсткість поверхні, колір пігулок на зламі - білий або білий з жовтуватим відтінком.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб відноситься до класу сульфат-заміщених моносахаридів. Топірамат зменшує частоту виникнення потенціалів дії, характерних для нейрона у стані стійкої деполяризації, що свідчить про залежність блокуючої дії препарату на натрієві канали стану нейрона. Топірамат потенціює активність GABA щодо деяких підтипів GABA-рецепторів (в т.ч. GABAA-рецепторів), а також модулює активність самих GABAA-рецепторів, перешкоджає активації каїнатом чутливості каїнат/АМПК-рецепторів до глутамату, не впливає на активність N-метил -D-аспартату щодо NMDA-рецепторів. Ці ефекти топірамату є дозозалежними при концентрації топірамату в плазмі від 1 до 200 мкМ, з мінімальною активністю в межах від 1 до 10 мкМ. Крім того, топірамат пригнічує активність деяких ізоферментів карбоангідрази, проте цей ефект у топірамату слабший, ніж у ацетазоламіду і, мабуть, не є головним у протиепілептичній активності топірамату.ФармакокінетикаПорівняно з іншими протисудомними засобами топірамату притаманні довгий період напіввиведення, лінійна кінетика, переважний нирковий кліренс, низький зв'язок із білками плазми та відсутність клінічно значущих метаболітів. Топірамату не властивий потужний індукувальний вплив на мікросомальні ферменти печінки. Топірамат допускається приймати незалежно від їди. Моніторинг концентрації топірамату не потрібний. За результатами клінічних досліджень взаємозв'язок між плазмовою концентрацією топірамату та його ефективністю та небажаними реакціями не встановлено. Всмоктування. Топірамат всмоктується швидко та ефективно. Після прийому внутрішньо 100 мг топірамату середня максимальна концентрація у плазмі (Сmax) у здорових добровольців становить 1,5 мг/мл і досягається протягом 2-3 годин (tmax). Після прийому 100 мг 14С-мечного топірамату 81% радіоактивності виявляється у сечі. Їда не надає клінічно значущого впливу на біодоступність топірамату. Розподіл. З білками плазми зв'язується 13-17% топірамату. Місця зв'язування топірамату на еритроцитах насичуються при його концентрації у плазмі понад 4 мг/мл. Обсяг розподілу обернено пропорційний дозі. Обсяг розподілу (після одноразового перорального прийому 100-1200 мг) становить 0.55 - 0,8 л/кг, залежить від статі: у жінок він становить приблизно 50% від значень, що спостерігаються у чоловіків, що пов'язують із вищим вмістом жирової тканини в організмі жінок; зазначена обставина не має клінічного значення. Метаболізм. Після внутрішнього прийому у здорових добровольців метаболізується близько 20% від прийнятої дози. Однак у пацієнтів, які приймають супутню терапію протисудомними засобами – індукторами мікросомальних ферментів печінки, метаболізм топірамату збільшується до 50%. З плазми, сечі та фекалій людини було виділено та ідентифіковано шість метаболітів, що утворюються шляхом гідроксилювання, гідролізу та глюкуронування. Кількість кожного метаболіту не перевищує 3% загальної радіоактивності, що виявляється після введення 14С-топірамату. Два метаболіти, що володіють найбільшою структурною схожістю з топіраматом, практично не мають протисудомної активності. Виведення. Незмінений топірамат та його метаболіти виводяться нирками (не менше 81% від прийнятої дози). Протягом 4 днів із сечею виводиться близько 66% незміненого 14С-топірамату. Після прийому 50 та 100 мг топірамату двічі на добу середній нирковий кліренс становить 18 та 17 мл/хв відповідно. Топірамат піддається канальцевій реабсорбції, що підтверджується результатами дослідження на щурах при одночасному введенні пробенециду: спостерігалося значне збільшення ниркового кліренсу топірамату. Після прийому внутрішньо плазмовий кліренс топірамату становить приблизно 20-30 мл/хв. Топірамат має низьку міжіндивідуальну варіацію плазмових концентрацій, тобто. має передбачувану фармакокінетику. При одноразовому прийомі здоровими добровольцями в дозах 100-400 мг фармакокінетика топірамату лінійна, плазмовий кліренс залишається постійним, а площа під кривою "концентрація-час" (AUC) збільшується пропорційно дозі. Час досягнення рівноважної концентрації у пацієнтів із нормальною функцією нирок становить 4-8 днів. Середня Сmax після багаторазового вживання 100 мг у здорових добровольців становить 6,76 мкг/мл. Середній плазмовий період напіввиведення після багаторазового прийому 50 та 100 мг топірамату двічі на день становить 21 год. При одночасному застосуванні топірамату в дозах 100-400 мг двічі на день з фенітоїном або карбамазепіном концентрація першого у плазмі збільшувалася пропорційно дозі. У пацієнтів з порушеннями функції нирок середнього та тяжкого ступеня (кліренс креатинії (КК) < 70 мл/хв) плазмовий та нирковий кліренс топірамату знижується. У зв'язку з цим у таких пацієнтів можливе підвищення рівноважної концентрації топірамату в плазмі порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок. Крім того, пацієнтам з порушеннями функції нирок для досягнення рівноважної концентрації топірамату в плазмі потрібно більше часу. Пацієнтам з порушеннями функції нирок середнього та тяжкого ступеня рекомендується приймати половину рекомендованої початкової та підтримуючої дози. Топірамат добре виводиться із плазми за допомогою гемодіалізу. Тривалий гемодіаліз може призвести до зниження концентрації топірамату в крові нижче, ніж необхідно для підтримки протисудомної активності.Щоб уникнути швидкого зниження концентрації топірамату в плазмі під час гемодіалізу, може знадобитися прийом додаткової дози препарату топірамату. При корекції дози слід брати до уваги: ​​тривалість гемодіалізу, кліренс гемодіалізу, ефективний нирковий кліренс топірамату у пацієнта, що знаходиться на діалізі. У пацієнтів із печінковою недостатністю середнього або тяжкого ступеня плазмовий кліренс топірамату знижується в середньому на 26%. Тому пацієнтам із печінковою недостатністю слід застосовувати топірамат з обережністю. У пацієнтів похилого віку без захворювань нирок, плазмовий кліренс топірамату не змінюється. Фармакокінетика топірамату у дітей віком до 12 років. Фармакокінетика топірамату у дітей, так само, як у дорослих, які приймають його у складі комбінованої терапії, лінійна, при цьому кліренс топірамату не залежить від дози, а рівноважні концентрації у плазмі зростають пропорційно до збільшення дози. Однак у дітей кліренс топірамату підвищений, а період напіввиведення коротший. У зв'язку з цим, при одній і тій же дозі, у розрахунку на 1 кг маси тіла, концентрації топірамату у плазмі у дітей можуть бути нижчими, ніж у дорослих. У дітей, як і у дорослих, протисудомні засоби, що індукують мікросомальні ферменти печінки, спричиняють зниження концентрацій топірамату у плазмі.Показання до застосуванняЕпілепсія: як засіб монотерапії для початкового лікування у пацієнтів віком від 2 років - парціальні або первинні генералізовані тоніко-клонічні напади; у складі комплексної терапії у пацієнтів віком від 2 років – парціальні або генералізовані тоніко-клонічні напади, а також напади на фоні синдрому Леннокса-Гасто. Мігрень: профілактика нападів мігрені у дорослих.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до топірамату. З обережністю слід застосовувати при нирковій та печінковій недостатності, нефроуролітіазі (в т.ч. в особистому та сімейному анамнезі), гіперкальціурії.Вагітність та лактаціяАдекватних та строго контрольованих клінічних досліджень безпеки застосування топірамату при вагітності не проводилося. Застосування топірамату при вагітності може спричинити пошкодження плода. Дані регістру вагітних показують, що при внутрішньоутробному впливі топірамату на плід підвищується ризик розвитку вроджених вад розвитку (наприклад, черепно-лицьових дефектів, таких як "заяча губа"/"вовча паща", гіпоспадії та аномалії розвитку різних систем організму). Зазначені вади розвитку були зафіксовані як при монотерапії топіраматом, так і за його застосування в рамках комбінованої терапії. У порівнянні з групою пацієнтів, які не приймають протиепілептичні препарати, дані регістру вагітних при монотерапії топіраматом свідчать про збільшення частоти народження дітей із низькою масою тіла (менше 2500 г). Причинно-наслідковий зв'язок не встановлено. При лікуванні жінок дітородного віку слід зважити очікувану користь терапії для матері та потенційний ризик для плода та розглянути альтернативні можливості лікування. Якщо топірамат застосовується при вагітності або якщо вагітність настала під час лікування, пацієнтку слід попередити про потенційний ризик для плода. Обмежена кількість спостережень дозволяє припустити, що топірамат виділяється із грудним молоком. За необхідності застосування в період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування. Не застосовувати у дітей віком до 2 років.Побічна діяЗ боку нервової системи: парестезії, сонливість, запаморочення, порушення уваги, порушення пам'яті, амнезія, психомоторні порушення, судоми, неправильна координація, тремор, летаргія, гіпестезія, ністагм, дисгевзія, порушення рівноваги, розлад артикуляції, інтенційне ефект, пригнічення свідомості, судоми на кшталт великих судомних нападів, дефект поля зору, складні парціальні напади, розлад мови, психомоторна гіперактивність, непритомність, сенсорні порушення, слинотеча, афазія, повторювані мова, гіпокінезія, дискінезія, постуральне запаморочення, погане печіння, втрата чутливості, паросмія, мозочковий синдром, дизестезія, гіпогевзія, ступор, незграбність, аура, агевзія, дисграфія, дисфазія, периферична невропатія, переднепритомні стани, дистонія,апраксія, порушення циркадного ритму сну, гіперестезія, гіпосмія, аносмія, есенціальний тремор, акінезія, відсутність реакції на стимули, утруднення під час навчання. Порушення психіки: депресія, уповільнене мислення, когнітивні розлади, безсоння, виражені порушення мови, занепокоєння, сплутаність свідомості, дезорієнтація, агресія, лабільність настрою, тривожне збудження, емоційна лабільність, депресивний настрій, зорові галюцинації, психотичний розлад, апатія, відсутність спонтанної мови, порушення сну, афективна лабільність, зниження лібідо, занепокоєння, плаксивість, дисфемія, ейфорія, параноїдальні стани, персеверація мислення, панічна атака, сльозливість, порушення навичок патологічне мислення, втрата лібідо, млявість, інтрасомнічне розлад, патологічно підвищена відволіканість, ранні пробудження вранці, панічна реакція,манія, панічне розлад, відчуття розпачу, гіпоманіакальний стан. З боку органу зору: нечіткість зору, диплопія, порушення зору, зменшення гостроти зору, худоби, міопія, патологічні відчуття в очах, сухість очей, фотофобія, блефароспазм, підвищена сльозотеча, фотопсія, мідріаз, пресбіопія, одностороння сліпота, минущая сліпота порушення акомодації, порушення зорового сприйняття глибини, миготлива худоба, набряк повік, нічна сліпота, амбліопія, закритокутова глаукома, макулопатія, окорухові порушення. З боку системи кровотворення: анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, лімфаденопатія, еозинофілія, нейтропенія. Порушення з боку імунної системи: підвищена чутливість, алергічний набряк, набряк кон'юнктиви. З боку обміну речовин: анорексія, зниження апетиту, метаболічний ацидоз, гіпокаліємія, підвищення апетиту, полідипсія, гіперхлоремічний ацидоз. З боку органу слуху та рівноваги: ​​вертиго, дзвін у вухах, біль у вусі, глухота, одностороння глухота, нейросенсорна глухота, дискомфорт у вухах, порушення слуху. Серцево-судинна система: брадикардія, синусова брадикардія, прискорене серцебиття, ортостатична гіпотензія, припливи крові, гіперемія, феномен Рейно. З боку дихальної системи: назофарингіт, диспное, носова кровотеча, закладеність носа, ринорея, кашель, задишка при фізичному навантаженні, гіперсекреція у приносових пазухах, дисфонія. З боку травної системи: нудота, діарея, блювота, запор, біль у верхній частині живота, диспепсія, біль у животі, сухість у роті, дискомфорт у шлунку, оральна парестезія, гастрит, неприємні відчуття у животі, панкреатит, метеоризм, гастроезофа , біль у нижній частині живота, оральна гіпестезія, кровоточивість ясен, здуття живота, дискомфорт в епігастральній ділянці, болючість по всьому животу, гіперсекреція слинних залоз, біль у ротовій порожнині, неприємний запах з рота, глосодинія, гепатит, печінкова недостатність. З боку шкіри та підшкірних тканин: алопеція, свербіж, висип, ангідроз, гіпестезія обличчя, кропив'янка, еритема, генералізований свербіж, макульозний висип, зміна кольору шкіри, алергічний дерматит, набряк обличчя, синдром Стівенса-Джонсона, багатоформний ер періорбітальний набряк, кропив'янка локалізована, токсичний епідермальний некроліз. З боку кістково-м'язової системи: артралгія, м'язові спазми, міалгія, м'язові судоми, м'язова слабкість, м'язові болі в грудях, набряклість суглобів, скутість м'язів, біль у боці, м'язова втома, дискомфорт у кінцівках. З боку сечовидільної системи: нефролітіаз, поллакіурія, дизурія, сечові конкременти, нетримання сечі при напрузі, гематурія, невідкладний болісний позивок до сечовипускання, ниркова колька, болі в ділянці нирок, конкременти сечоводу, нирковий канальцевий ацид. Репродуктивна система: еректильна дисфункція, сексуальна дисфункція. Загальні реакції: втома, пірексія, астенія, дратівливість, порушення ходи, незвичайні відчуття, нездужання, гіпертермія, спрага, грипоподібний стан, інерційність, похолодання кінцівок, відчуття сп'яніння, відчуття тривоги, набряк обличчя, кальциноз. З боку лабораторних показників: зменшення маси тіла, збільшення маси тіла, кристалурія, аномальний тест тандем-хода, лейкопенія, підвищення активності печінкових ферментів, гіпокаліємія, зменшення вмісту гідрокарбонатів у крові.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з топіраматом фенітоїн та карбамазепін знижують його концентрацію у плазмі крові. Це пов'язано з індукцією під впливом фенітоїну та карбамазепіну ферментів, за участю яких здійснюється метаболізм топірамату. В окремих випадках при застосуванні топірамату спостерігалося підвищення концентрації фенітоїну у плазмі. При одночасному застосуванні одноразової дози топірамату та дигоксину можливе зменшення AUC дигоксину. При одночасному застосуванні перорального контрацептиву, що містить норетиндрон та етинілестрадіол, топірамат не суттєво впливав на кліренс норетиндрону, проте плазмовий кліренс етинілестрадіолу значно зростав. Таким чином, при одночасному прийомі топірамату з пероральними контрацептивами, їх ефективність може бути знижена. У пацієнтів, які приймають метформін, піоглітазон, глібенкламід при одночасному застосуванні або відміні топірамату, можливі коливання рівня глюкози в плазмі. При цих комбінаціях слід контролювати рівень глюкози у плазмі. При одночасному застосуванні топірамату з препаратами, що сприяють розвитку нефролітіазу, можливе підвищення ризику утворення каменів у нирках.Спосіб застосування та дозиІндивідуальна, залежно від показань, віку пацієнта, функції нирок та ефективності терапії.ПередозуванняСимптоми: посилення побічних процесів. Лікування: промивання шлунка або індукція блювання, що підтримує терапія. У тяжких випадках можливе проведення гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗастосування топірамату на лікування гострих нападів мігрені не вивчено. Пацієнтам з порушеннями функції нирок та пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі, потрібна корекція режиму дозування топірамату. Скасувати топірамат слід поступово, щоб мінімізувати можливість підвищення частоти судомних нападів. У клінічних дослідженнях у дорослих під час лікування епілепсії дози зменшували на 50-100 мг з інтервалом 1 тиж. і на 25-50 мг у дорослих, які отримують топірамат у дозі 100 мг на добу для профілактики мігрені. У дітей у клінічних дослідженнях топірамат поступово скасовували протягом 2-8 тижнів. Якщо за медичними показаннями необхідне швидке скасування топірамату, рекомендується контролювати стан пацієнта. Для зменшення ризику розвитку нефролітіазу під час лікування слід збільшити обсяг споживаної рідини. На фоні застосування топірамату можливі зменшення потовиділення та гіпертермія, особливо у дітей молодшого віку, в умовах підвищеної температури навколишнього середовища. Достатнє поповнення втрати рідини до та під час такої діяльності, як фізичні вправи або перебування в умовах високих температур, може скоротити ризик обумовлених перегріванням ускладнень. У період лікування необхідно контролювати стан пацієнтів з метою виявлення ознак суїцидальної ідеалізації та призначати відповідне лікування. Необхідно рекомендувати пацієнтам (і при необхідності особам, які доглядають пацієнтів) відразу ж звертатися за медичною допомогою у разі появи ознак суїцидальної ідеалізації або суїцидальної поведінки. У разі виникнення порушень з боку органу зору, в т.ч. синдрому, що включає міопію, пов'язану із закритокутовою глаукомою, слід відмінити топірамат, як тільки лікар вважає це можливим. При необхідності слід вжити заходів, спрямованих на зниження внутрішньоочного тиску. Щоб уникнути метаболічного ацидозу, у період лікування топіраматом рекомендується проводити необхідні дослідження, включаючи визначення концентрації гідрокарбонатів у сироватці. При виникненні метаболічного ацидозу та його персистуванні рекомендується знизити дозу або припинити прийом топірамату. У дітей хронічний метаболічний ацидоз може призводити до уповільнення зростання. Ефект топірамату на зростання та можливі ускладнення, пов'язані з кістковою системою, не вивчалися систематично у дітей та у дорослих. Якщо і натомість лікування зменшується маса тіла, слід скоригувати режим харчування. Не рекомендується одночасне застосування інших препаратів, що мають пригнічуючу дію на ЦНС. У період лікування пацієнт повинен уникати вживання алкоголю. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. З обережністю слід застосовувати у пацієнтів, які займаються потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної уваги та швидкості психомоторних реакцій, т.к. топірамат може спричинити сонливість, запаморочення, порушення зору.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, покриті плівковою оболонкою - 1 таб. Активні речовини: топірамат – 100 мг; допоміжні речовини: цкальція гідрофосфату дигідрат 120 мг, крохмаль прежелатинізований 111 мг, магнію гідроксикарбонат (магнію карбонат важкий) 50 мг, магнію стеарат 3 мг, повідон 16 мг; плівкова оболонка: селскоат AQ-02140 12 мг, в тому числі: гіпромслоза (гідроксипропілметилцелюлоза) 6,6 мг, макрогол (поліетилспгліколь 400) 1,080 мг, макрогол (поліетилснгліколь 6000) 1,68 мг, 5 0,084мг. 28 пігулок в упаковці.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою жовтувато-бежевого кольору, круглі, двоопуклі; на зламі білого або майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб відноситься до класу сульфат-заміщених моносахаридів. Топірамат зменшує частоту виникнення потенціалів дії, характерних для нейрона у стані стійкої деполяризації, що свідчить про залежність блокуючої дії препарату на натрієві канали стану нейрона. Топірамат потенціює активність GABA щодо деяких підтипів GABA-рецепторів (в т.ч. GABAA-рецепторів), а також модулює активність самих GABAA-рецепторів, перешкоджає активації каїнатом чутливості каїнат/АМПК-рецепторів до глутамату, не впливає на активність N-метил -D-аспартату щодо NMDA-рецепторів. Ці ефекти топірамату є дозозалежними при концентрації топірамату в плазмі від 1 до 200 мкМ, з мінімальною активністю в межах від 1 до 10 мкМ. Крім того, топірамат пригнічує активність деяких ізоферментів карбоангідрази, проте цей ефект у топірамату слабший, ніж у ацетазоламіду і, мабуть, не є головним у протиепілептичній активності топірамату.ФармакокінетикаПорівняно з іншими протисудомними засобами топірамату притаманні довгий період напіввиведення, лінійна кінетика, переважний нирковий кліренс, низький зв'язок із білками плазми та відсутність клінічно значущих метаболітів. Топірамату не властивий потужний індукувальний вплив на мікросомальні ферменти печінки. Топірамат допускається приймати незалежно від їди. Моніторинг концентрації топірамату не потрібний. За результатами клінічних досліджень взаємозв'язок між плазмовою концентрацією топірамату та його ефективністю та небажаними реакціями не встановлено. Всмоктування. Топірамат всмоктується швидко та ефективно. Після прийому внутрішньо 100 мг топірамату середня максимальна концентрація у плазмі (Сmax) у здорових добровольців становить 1,5 мг/мл і досягається протягом 2-3 годин (tmax). Після прийому 100 мг 14С-мечного топірамату 81% радіоактивності виявляється у сечі. Їда не надає клінічно значущого впливу на біодоступність топірамату. Розподіл. З білками плазми зв'язується 13-17% топірамату. Місця зв'язування топірамату на еритроцитах насичуються при його концентрації у плазмі понад 4 мг/мл. Обсяг розподілу обернено пропорційний дозі. Обсяг розподілу (після одноразового перорального прийому 100-1200 мг) становить 0.55 - 0,8 л/кг, залежить від статі: у жінок він становить приблизно 50% від значень, що спостерігаються у чоловіків, що пов'язують із вищим вмістом жирової тканини в організмі жінок; зазначена обставина не має клінічного значення. Метаболізм. Після внутрішнього прийому у здорових добровольців метаболізується близько 20% від прийнятої дози. Однак у пацієнтів, які приймають супутню терапію протисудомними засобами – індукторами мікросомальних ферментів печінки, метаболізм топірамату збільшується до 50%. З плазми, сечі та фекалій людини було виділено та ідентифіковано шість метаболітів, що утворюються шляхом гідроксилювання, гідролізу та глюкуронування. Кількість кожного метаболіту не перевищує 3% загальної радіоактивності, що виявляється після введення 14С-топірамату. Два метаболіти, що володіють найбільшою структурною схожістю з топіраматом, практично не мають протисудомної активності. Виведення. Незмінений топірамат та його метаболіти виводяться нирками (не менше 81% від прийнятої дози). Протягом 4 днів із сечею виводиться близько 66% незміненого 14С-топірамату. Після прийому 50 та 100 мг топірамату двічі на добу середній нирковий кліренс становить 18 та 17 мл/хв відповідно. Топірамат піддається канальцевій реабсорбції, що підтверджується результатами дослідження на щурах при одночасному введенні пробенециду: спостерігалося значне збільшення ниркового кліренсу топірамату. Після прийому внутрішньо плазмовий кліренс топірамату становить приблизно 20-30 мл/хв. Топірамат має низьку міжіндивідуальну варіацію плазмових концентрацій, тобто. має передбачувану фармакокінетику. При одноразовому прийомі здоровими добровольцями в дозах 100-400 мг фармакокінетика топірамату лінійна, плазмовий кліренс залишається постійним, а площа під кривою "концентрація-час" (AUC) збільшується пропорційно дозі. Час досягнення рівноважної концентрації у пацієнтів із нормальною функцією нирок становить 4-8 днів. Середня Сmax після багаторазового вживання 100 мг у здорових добровольців становить 6,76 мкг/мл. Середній плазмовий період напіввиведення після багаторазового прийому 50 та 100 мг топірамату двічі на день становить 21 год. При одночасному застосуванні топірамату в дозах 100-400 мг двічі на день з фенітоїном або карбамазепіном концентрація першого у плазмі збільшувалася пропорційно дозі. У пацієнтів з порушеннями функції нирок середнього та тяжкого ступеня (кліренс креатинії (КК) < 70 мл/хв) плазмовий та нирковий кліренс топірамату знижується. У зв'язку з цим у таких пацієнтів можливе підвищення рівноважної концентрації топірамату в плазмі порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок. Крім того, пацієнтам з порушеннями функції нирок для досягнення рівноважної концентрації топірамату в плазмі потрібно більше часу. Пацієнтам з порушеннями функції нирок середнього та тяжкого ступеня рекомендується приймати половину рекомендованої початкової та підтримуючої дози. Топірамат добре виводиться із плазми за допомогою гемодіалізу. Тривалий гемодіаліз може призвести до зниження концентрації топірамату в крові нижче, ніж необхідно для підтримки протисудомної активності.Щоб уникнути швидкого зниження концентрації топірамату в плазмі під час гемодіалізу, може знадобитися прийом додаткової дози препарату топірамату. При корекції дози слід брати до уваги: ​​тривалість гемодіалізу, кліренс гемодіалізу, ефективний нирковий кліренс топірамату у пацієнта, що знаходиться на діалізі. У пацієнтів із печінковою недостатністю середнього або тяжкого ступеня плазмовий кліренс топірамату знижується в середньому на 26%. Тому пацієнтам із печінковою недостатністю слід застосовувати топірамат з обережністю. У пацієнтів похилого віку без захворювань нирок, плазмовий кліренс топірамату не змінюється. Фармакокінетика топірамату у дітей віком до 12 років. Фармакокінетика топірамату у дітей, так само, як у дорослих, які приймають його у складі комбінованої терапії, лінійна, при цьому кліренс топірамату не залежить від дози, а рівноважні концентрації у плазмі зростають пропорційно до збільшення дози. Однак у дітей кліренс топірамату підвищений, а період напіввиведення коротший. У зв'язку з цим, при одній і тій же дозі, у розрахунку на 1 кг маси тіла, концентрації топірамату у плазмі у дітей можуть бути нижчими, ніж у дорослих. У дітей, як і у дорослих, протисудомні засоби, що індукують мікросомальні ферменти печінки, спричиняють зниження концентрацій топірамату у плазмі.Показання до застосуванняПарціальні або генералізовані тоніко-клонічні напади як монотерапія та в комбінації з іншими протисудомними засобами; додаткова терапія при лікуванні нападів, пов'язаних із синдромом Леннокса – Гасто (у дорослих та дітей); вперше діагностована епілепсія (у дорослих та дітей старше 2 років).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до топірамату. З обережністю слід застосовувати при нирковій та печінковій недостатності, нефроуролітіазі (в т.ч. в особистому та сімейному анамнезі), гіперкальціурії.Вагітність та лактаціяАдекватних та строго контрольованих клінічних досліджень безпеки застосування топірамату при вагітності не проводилося. Застосування топірамату при вагітності може спричинити пошкодження плода. Дані регістру вагітних показують, що при внутрішньоутробному впливі топірамату на плід підвищується ризик розвитку вроджених вад розвитку (наприклад, черепно-лицьових дефектів, таких як "заяча губа"/"вовча паща", гіпоспадії та аномалії розвитку різних систем організму). Зазначені вади розвитку були зафіксовані як при монотерапії топіраматом, так і за його застосування в рамках комбінованої терапії. У порівнянні з групою пацієнтів, які не приймають протиепілептичні препарати, дані регістру вагітних при монотерапії топіраматом свідчать про збільшення частоти народження дітей із низькою масою тіла (менше 2500 г). Причинно-наслідковий зв'язок не встановлено. При лікуванні жінок дітородного віку слід зважити очікувану користь терапії для матері та потенційний ризик для плода та розглянути альтернативні можливості лікування. Якщо топірамат застосовується при вагітності або якщо вагітність настала під час лікування, пацієнтку слід попередити про потенційний ризик для плода. Обмежена кількість спостережень дозволяє припустити, що топірамат виділяється із грудним молоком. За необхідності застосування в період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування. Не застосовувати у дітей віком до 2 років.Побічна діяЗ боку нервової системи: парестезії, сонливість, запаморочення, порушення уваги, порушення пам'яті, амнезія, психомоторні порушення, судоми, неправильна координація, тремор, летаргія, гіпестезія, ністагм, дисгевзія, порушення рівноваги, розлад артикуляції, інтенційне ефект, пригнічення свідомості, судоми на кшталт великих судомних нападів, дефект поля зору, складні парціальні напади, розлад мови, психомоторна гіперактивність, непритомність, сенсорні порушення, слинотеча, афазія, повторювані мова, гіпокінезія, дискінезія, постуральне запаморочення, погане печіння, втрата чутливості, паросмія, мозочковий синдром, дизестезія, гіпогевзія, ступор, незграбність, аура, агевзія, дисграфія, дисфазія, периферична невропатія, переднепритомні стани, дистонія,апраксія, порушення циркадного ритму сну, гіперестезія, гіпосмія, аносмія, есенціальний тремор, акінезія, відсутність реакції на стимули, утруднення під час навчання. Порушення психіки: депресія, уповільнене мислення, когнітивні розлади, безсоння, виражені порушення мови, занепокоєння, сплутаність свідомості, дезорієнтація, агресія, лабільність настрою, тривожне збудження, емоційна лабільність, депресивний настрій, зорові галюцинації, психотичний розлад, апатія, відсутність спонтанної мови, порушення сну, афективна лабільність, зниження лібідо, занепокоєння, плаксивість, дисфемія, ейфорія, параноїдальні стани, персеверація мислення, панічна атака, сльозливість, порушення навичок патологічне мислення, втрата лібідо, млявість, інтрасомнічне розлад, патологічно підвищена відволіканість, ранні пробудження вранці, панічна реакція,манія, панічне розлад, відчуття розпачу, гіпоманіакальний стан. З боку органу зору: нечіткість зору, диплопія, порушення зору, зменшення гостроти зору, худоби, міопія, патологічні відчуття в очах, сухість очей, фотофобія, блефароспазм, підвищена сльозотеча, фотопсія, мідріаз, пресбіопія, одностороння сліпота, минущая сліпота порушення акомодації, порушення зорового сприйняття глибини, миготлива худоба, набряк повік, нічна сліпота, амбліопія, закритокутова глаукома, макулопатія, окорухові порушення. З боку системи кровотворення: анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, лімфаденопатія, еозинофілія, нейтропенія. Порушення з боку імунної системи: підвищена чутливість, алергічний набряк, набряк кон'юнктиви. З боку обміну речовин: анорексія, зниження апетиту, метаболічний ацидоз, гіпокаліємія, підвищення апетиту, полідипсія, гіперхлоремічний ацидоз. З боку органу слуху та рівноваги: ​​вертиго, дзвін у вухах, біль у вусі, глухота, одностороння глухота, нейросенсорна глухота, дискомфорт у вухах, порушення слуху. Серцево-судинна система: брадикардія, синусова брадикардія, прискорене серцебиття, ортостатична гіпотензія, припливи крові, гіперемія, феномен Рейно. З боку дихальної системи: назофарингіт, диспное, носова кровотеча, закладеність носа, ринорея, кашель, задишка при фізичному навантаженні, гіперсекреція у приносових пазухах, дисфонія. З боку травної системи: нудота, діарея, блювота, запор, біль у верхній частині живота, диспепсія, біль у животі, сухість у роті, дискомфорт у шлунку, оральна парестезія, гастрит, неприємні відчуття у животі, панкреатит, метеоризм, гастроезофа , біль у нижній частині живота, оральна гіпестезія, кровоточивість ясен, здуття живота, дискомфорт в епігастральній ділянці, болючість по всьому животу, гіперсекреція слинних залоз, біль у ротовій порожнині, неприємний запах з рота, глосодинія, гепатит, печінкова недостатність. З боку шкіри та підшкірних тканин: алопеція, свербіж, висип, ангідроз, гіпестезія обличчя, кропив'янка, еритема, генералізований свербіж, макульозний висип, зміна кольору шкіри, алергічний дерматит, набряк обличчя, синдром Стівенса-Джонсона, багатоформний ер періорбітальний набряк, кропив'янка локалізована, токсичний епідермальний некроліз. З боку кістково-м'язової системи: артралгія, м'язові спазми, міалгія, м'язові судоми, м'язова слабкість, м'язові болі в грудях, набряклість суглобів, скутість м'язів, біль у боці, м'язова втома, дискомфорт у кінцівках. З боку сечовидільної системи: нефролітіаз, поллакіурія, дизурія, сечові конкременти, нетримання сечі при напрузі, гематурія, невідкладний болісний позивок до сечовипускання, ниркова колька, болі в ділянці нирок, конкременти сечоводу, нирковий канальцевий ацид. Репродуктивна система: еректильна дисфункція, сексуальна дисфункція. Загальні реакції: втома, пірексія, астенія, дратівливість, порушення ходи, незвичайні відчуття, нездужання, гіпертермія, спрага, грипоподібний стан, інерційність, похолодання кінцівок, відчуття сп'яніння, відчуття тривоги, набряк обличчя, кальциноз. З боку лабораторних показників: зменшення маси тіла, збільшення маси тіла, кристалурія, аномальний тест тандем-хода, лейкопенія, підвищення активності печінкових ферментів, гіпокаліємія, зменшення вмісту гідрокарбонатів у крові.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з топіраматом фенітоїн та карбамазепін знижують його концентрацію у плазмі крові. Це пов'язано з індукцією під впливом фенітоїну та карбамазепіну ферментів, за участю яких здійснюється метаболізм топірамату. В окремих випадках при застосуванні топірамату спостерігалося підвищення концентрації фенітоїну у плазмі. При одночасному застосуванні одноразової дози топірамату та дигоксину можливе зменшення AUC дигоксину. При одночасному застосуванні перорального контрацептиву, що містить норетиндрон та етинілестрадіол, топірамат не суттєво впливав на кліренс норетиндрону, проте плазмовий кліренс етинілестрадіолу значно зростав. Таким чином, при одночасному прийомі топірамату з пероральними контрацептивами, їх ефективність може бути знижена. У пацієнтів, які приймають метформін, піоглітазон, глібенкламід при одночасному застосуванні або відміні топірамату, можливі коливання рівня глюкози в плазмі. При цих комбінаціях слід контролювати рівень глюкози у плазмі. При одночасному застосуванні топірамату з препаратами, що сприяють розвитку нефролітіазу, можливе підвищення ризику утворення каменів у нирках.Спосіб застосування та дозиІндивідуальна, залежно від показань, віку пацієнта, функції нирок та ефективності терапії.ПередозуванняСимптоми: посилення побічних процесів. Лікування: промивання шлунка або індукція блювання, що підтримує терапія. У тяжких випадках можливе проведення гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗастосування топірамату на лікування гострих нападів мігрені не вивчено. Пацієнтам з порушеннями функції нирок та пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі, потрібна корекція режиму дозування топірамату. Скасувати топірамат слід поступово, щоб мінімізувати можливість підвищення частоти судомних нападів. У клінічних дослідженнях у дорослих під час лікування епілепсії дози зменшували на 50-100 мг з інтервалом 1 тиж. і на 25-50 мг у дорослих, які отримують топірамат у дозі 100 мг на добу для профілактики мігрені. У дітей у клінічних дослідженнях топірамат поступово скасовували протягом 2-8 тижнів. Якщо за медичними показаннями необхідне швидке скасування топірамату, рекомендується контролювати стан пацієнта. Для зменшення ризику розвитку нефролітіазу під час лікування слід збільшити обсяг споживаної рідини. На фоні застосування топірамату можливі зменшення потовиділення та гіпертермія, особливо у дітей молодшого віку, в умовах підвищеної температури навколишнього середовища. Достатнє поповнення втрати рідини до та під час такої діяльності, як фізичні вправи або перебування в умовах високих температур, може скоротити ризик обумовлених перегріванням ускладнень. У період лікування необхідно контролювати стан пацієнтів з метою виявлення ознак суїцидальної ідеалізації та призначати відповідне лікування. Необхідно рекомендувати пацієнтам (і при необхідності особам, які доглядають пацієнтів) відразу ж звертатися за медичною допомогою у разі появи ознак суїцидальної ідеалізації або суїцидальної поведінки. У разі виникнення порушень з боку органу зору, в т.ч. синдрому, що включає міопію, пов'язану із закритокутовою глаукомою, слід відмінити топірамат, як тільки лікар вважає це можливим. При необхідності слід вжити заходів, спрямованих на зниження внутрішньоочного тиску. Щоб уникнути метаболічного ацидозу, у період лікування топіраматом рекомендується проводити необхідні дослідження, включаючи визначення концентрації гідрокарбонатів у сироватці. При виникненні метаболічного ацидозу та його персистуванні рекомендується знизити дозу або припинити прийом топірамату. У дітей хронічний метаболічний ацидоз може призводити до уповільнення зростання. Ефект топірамату на зростання та можливі ускладнення, пов'язані з кістковою системою, не вивчалися систематично у дітей та у дорослих. Якщо і натомість лікування зменшується маса тіла, слід скоригувати режим харчування. Не рекомендується одночасне застосування інших препаратів, що мають пригнічуючу дію на ЦНС. У період лікування пацієнт повинен уникати вживання алкоголю. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. З обережністю слід застосовувати у пацієнтів, які займаються потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної уваги та швидкості психомоторних реакцій, т.к. топірамат може спричинити сонливість, запаморочення, порушення зору.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, покриті плівковою оболонкою - 1 таб. Активні речовини: топірамат – 25 мг; допоміжні речовини: цкальція гідрофосфату дигідрат, крохмаль прежелатинізований, магнію гідроксикарбонат (магнію карбонат важкий), магнію стеарат, повідон; плівкова оболонка: селскоат AQ-02140, в тому числі: гіпромслоза (гідроксипропілметилцелюлоза), макрогол (поліетилспгліколь 400), макрогол (поліетилсгліколь 6000), титану діоксид, барвник сонячний захід сонця жовтий. 28 пігулок в упаковці.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою жовтувато-бежевого кольору, круглі, двоопуклі; на зламі білого або майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб відноситься до класу сульфат-заміщених моносахаридів. Топірамат зменшує частоту виникнення потенціалів дії, характерних для нейрона у стані стійкої деполяризації, що свідчить про залежність блокуючої дії препарату на натрієві канали стану нейрона. Топірамат потенціює активність GABA щодо деяких підтипів GABA-рецепторів (в т.ч. GABAA-рецепторів), а також модулює активність самих GABAA-рецепторів, перешкоджає активації каїнатом чутливості каїнат/АМПК-рецепторів до глутамату, не впливає на активність N-метил -D-аспартату щодо NMDA-рецепторів. Ці ефекти топірамату є дозозалежними при концентрації топірамату в плазмі від 1 до 200 мкМ, з мінімальною активністю в межах від 1 до 10 мкМ. Крім того, топірамат пригнічує активність деяких ізоферментів карбоангідрази, проте цей ефект у топірамату слабший, ніж у ацетазоламіду і, мабуть, не є головним у протиепілептичній активності топірамату.ФармакокінетикаПорівняно з іншими протисудомними засобами топірамату притаманні довгий період напіввиведення, лінійна кінетика, переважний нирковий кліренс, низький зв'язок із білками плазми та відсутність клінічно значущих метаболітів. Топірамату не властивий потужний індукувальний вплив на мікросомальні ферменти печінки. Топірамат допускається приймати незалежно від їди. Моніторинг концентрації топірамату не потрібний. За результатами клінічних досліджень взаємозв'язок між плазмовою концентрацією топірамату та його ефективністю та небажаними реакціями не встановлено. Всмоктування. Топірамат всмоктується швидко та ефективно. Після прийому внутрішньо 100 мг топірамату середня максимальна концентрація у плазмі (Сmax) у здорових добровольців становить 1,5 мг/мл і досягається протягом 2-3 годин (tmax). Після прийому 100 мг 14С-мечного топірамату 81% радіоактивності виявляється у сечі. Їда не надає клінічно значущого впливу на біодоступність топірамату. Розподіл. З білками плазми зв'язується 13-17% топірамату. Місця зв'язування топірамату на еритроцитах насичуються при його концентрації у плазмі понад 4 мг/мл. Обсяг розподілу обернено пропорційний дозі. Обсяг розподілу (після одноразового перорального прийому 100-1200 мг) становить 0.55 - 0,8 л/кг, залежить від статі: у жінок він становить приблизно 50% від значень, що спостерігаються у чоловіків, що пов'язують із вищим вмістом жирової тканини в організмі жінок; зазначена обставина не має клінічного значення. Метаболізм. Після внутрішнього прийому у здорових добровольців метаболізується близько 20% від прийнятої дози. Однак у пацієнтів, які приймають супутню терапію протисудомними засобами – індукторами мікросомальних ферментів печінки, метаболізм топірамату збільшується до 50%. З плазми, сечі та фекалій людини було виділено та ідентифіковано шість метаболітів, що утворюються шляхом гідроксилювання, гідролізу та глюкуронування. Кількість кожного метаболіту не перевищує 3% загальної радіоактивності, що виявляється після введення 14С-топірамату. Два метаболіти, що володіють найбільшою структурною схожістю з топіраматом, практично не мають протисудомної активності. Виведення. Незмінений топірамат та його метаболіти виводяться нирками (не менше 81% від прийнятої дози). Протягом 4 днів із сечею виводиться близько 66% незміненого 14С-топірамату. Після прийому 50 та 100 мг топірамату двічі на добу середній нирковий кліренс становить 18 та 17 мл/хв відповідно. Топірамат піддається канальцевій реабсорбції, що підтверджується результатами дослідження на щурах при одночасному введенні пробенециду: спостерігалося значне збільшення ниркового кліренсу топірамату. Після прийому внутрішньо плазмовий кліренс топірамату становить приблизно 20-30 мл/хв. Топірамат має низьку міжіндивідуальну варіацію плазмових концентрацій, тобто. має передбачувану фармакокінетику. При одноразовому прийомі здоровими добровольцями в дозах 100-400 мг фармакокінетика топірамату лінійна, плазмовий кліренс залишається постійним, а площа під кривою "концентрація-час" (AUC) збільшується пропорційно дозі. Час досягнення рівноважної концентрації у пацієнтів із нормальною функцією нирок становить 4-8 днів. Середня Сmax після багаторазового вживання 100 мг у здорових добровольців становить 6,76 мкг/мл. Середній плазмовий період напіввиведення після багаторазового прийому 50 та 100 мг топірамату двічі на день становить 21 год. При одночасному застосуванні топірамату в дозах 100-400 мг двічі на день з фенітоїном або карбамазепіном концентрація першого у плазмі збільшувалася пропорційно дозі. У пацієнтів з порушеннями функції нирок середнього та тяжкого ступеня (кліренс креатинії (КК) < 70 мл/хв) плазмовий та нирковий кліренс топірамату знижується. У зв'язку з цим у таких пацієнтів можливе підвищення рівноважної концентрації топірамату в плазмі порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок. Крім того, пацієнтам з порушеннями функції нирок для досягнення рівноважної концентрації топірамату в плазмі потрібно більше часу. Пацієнтам з порушеннями функції нирок середнього та тяжкого ступеня рекомендується приймати половину рекомендованої початкової та підтримуючої дози. Топірамат добре виводиться із плазми за допомогою гемодіалізу. Тривалий гемодіаліз може призвести до зниження концентрації топірамату в крові нижче, ніж необхідно для підтримки протисудомної активності.Щоб уникнути швидкого зниження концентрації топірамату в плазмі під час гемодіалізу, може знадобитися прийом додаткової дози препарату топірамату. При корекції дози слід брати до уваги: ​​тривалість гемодіалізу, кліренс гемодіалізу, ефективний нирковий кліренс топірамату у пацієнта, що знаходиться на діалізі. У пацієнтів із печінковою недостатністю середнього або тяжкого ступеня плазмовий кліренс топірамату знижується в середньому на 26%. Тому пацієнтам із печінковою недостатністю слід застосовувати топірамат з обережністю. У пацієнтів похилого віку без захворювань нирок, плазмовий кліренс топірамату не змінюється. Фармакокінетика топірамату у дітей віком до 12 років. Фармакокінетика топірамату у дітей, так само, як у дорослих, які приймають його у складі комбінованої терапії, лінійна, при цьому кліренс топірамату не залежить від дози, а рівноважні концентрації у плазмі зростають пропорційно до збільшення дози. Однак у дітей кліренс топірамату підвищений, а період напіввиведення коротший. У зв'язку з цим, при одній і тій же дозі, у розрахунку на 1 кг маси тіла, концентрації топірамату у плазмі у дітей можуть бути нижчими, ніж у дорослих. У дітей, як і у дорослих, протисудомні засоби, що індукують мікросомальні ферменти печінки, спричиняють зниження концентрацій топірамату у плазмі.Показання до застосуванняПарціальні або генералізовані тоніко-клонічні напади як монотерапія та в комбінації з іншими протисудомними засобами; додаткова терапія при лікуванні нападів, пов'язаних із синдромом Леннокса – Гасто (у дорослих та дітей); вперше діагностована епілепсія (у дорослих та дітей старше 2 років).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до топірамату. З обережністю слід застосовувати при нирковій та печінковій недостатності, нефроуролітіазі (в т.ч. в особистому та сімейному анамнезі), гіперкальціурії.Вагітність та лактаціяАдекватних та строго контрольованих клінічних досліджень безпеки застосування топірамату при вагітності не проводилося. Застосування топірамату при вагітності може спричинити пошкодження плода. Дані регістру вагітних показують, що при внутрішньоутробному впливі топірамату на плід підвищується ризик розвитку вроджених вад розвитку (наприклад, черепно-лицьових дефектів, таких як "заяча губа"/"вовча паща", гіпоспадії та аномалії розвитку різних систем організму). Зазначені вади розвитку були зафіксовані як при монотерапії топіраматом, так і за його застосування в рамках комбінованої терапії. У порівнянні з групою пацієнтів, які не приймають протиепілептичні препарати, дані регістру вагітних при монотерапії топіраматом свідчать про збільшення частоти народження дітей із низькою масою тіла (менше 2500 г). Причинно-наслідковий зв'язок не встановлено. При лікуванні жінок дітородного віку слід зважити очікувану користь терапії для матері та потенційний ризик для плода та розглянути альтернативні можливості лікування. Якщо топірамат застосовується при вагітності або якщо вагітність настала під час лікування, пацієнтку слід попередити про потенційний ризик для плода. Обмежена кількість спостережень дозволяє припустити, що топірамат виділяється із грудним молоком. За необхідності застосування в період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування. Не застосовувати у дітей віком до 2 років.Побічна діяЗ боку нервової системи: парестезії, сонливість, запаморочення, порушення уваги, порушення пам'яті, амнезія, психомоторні порушення, судоми, неправильна координація, тремор, летаргія, гіпестезія, ністагм, дисгевзія, порушення рівноваги, розлад артикуляції, інтенційне ефект, пригнічення свідомості, судоми на кшталт великих судомних нападів, дефект поля зору, складні парціальні напади, розлад мови, психомоторна гіперактивність, непритомність, сенсорні порушення, слинотеча, афазія, повторювані мова, гіпокінезія, дискінезія, постуральне запаморочення, погане печіння, втрата чутливості, паросмія, мозочковий синдром, дизестезія, гіпогевзія, ступор, незграбність, аура, агевзія, дисграфія, дисфазія, периферична невропатія, переднепритомні стани, дистонія,апраксія, порушення циркадного ритму сну, гіперестезія, гіпосмія, аносмія, есенціальний тремор, акінезія, відсутність реакції на стимули, утруднення під час навчання. Порушення психіки: депресія, уповільнене мислення, когнітивні розлади, безсоння, виражені порушення мови, занепокоєння, сплутаність свідомості, дезорієнтація, агресія, лабільність настрою, тривожне збудження, емоційна лабільність, депресивний настрій, зорові галюцинації, психотичний розлад, апатія, відсутність спонтанної мови, порушення сну, афективна лабільність, зниження лібідо, занепокоєння, плаксивість, дисфемія, ейфорія, параноїдальні стани, персеверація мислення, панічна атака, сльозливість, порушення навичок патологічне мислення, втрата лібідо, млявість, інтрасомнічне розлад, патологічно підвищена відволіканість, ранні пробудження вранці, панічна реакція,манія, панічне розлад, відчуття розпачу, гіпоманіакальний стан. З боку органу зору: нечіткість зору, диплопія, порушення зору, зменшення гостроти зору, худоби, міопія, патологічні відчуття в очах, сухість очей, фотофобія, блефароспазм, підвищена сльозотеча, фотопсія, мідріаз, пресбіопія, одностороння сліпота, минущая сліпота порушення акомодації, порушення зорового сприйняття глибини, миготлива худоба, набряк повік, нічна сліпота, амбліопія, закритокутова глаукома, макулопатія, окорухові порушення. З боку системи кровотворення: анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, лімфаденопатія, еозинофілія, нейтропенія. Порушення з боку імунної системи: підвищена чутливість, алергічний набряк, набряк кон'юнктиви. З боку обміну речовин: анорексія, зниження апетиту, метаболічний ацидоз, гіпокаліємія, підвищення апетиту, полідипсія, гіперхлоремічний ацидоз. З боку органу слуху та рівноваги: ​​вертиго, дзвін у вухах, біль у вусі, глухота, одностороння глухота, нейросенсорна глухота, дискомфорт у вухах, порушення слуху. Серцево-судинна система: брадикардія, синусова брадикардія, прискорене серцебиття, ортостатична гіпотензія, припливи крові, гіперемія, феномен Рейно. З боку дихальної системи: назофарингіт, диспное, носова кровотеча, закладеність носа, ринорея, кашель, задишка при фізичному навантаженні, гіперсекреція у приносових пазухах, дисфонія. З боку травної системи: нудота, діарея, блювота, запор, біль у верхній частині живота, диспепсія, біль у животі, сухість у роті, дискомфорт у шлунку, оральна парестезія, гастрит, неприємні відчуття у животі, панкреатит, метеоризм, гастроезофа , біль у нижній частині живота, оральна гіпестезія, кровоточивість ясен, здуття живота, дискомфорт в епігастральній ділянці, болючість по всьому животу, гіперсекреція слинних залоз, біль у ротовій порожнині, неприємний запах з рота, глосодинія, гепатит, печінкова недостатність. З боку шкіри та підшкірних тканин: алопеція, свербіж, висип, ангідроз, гіпестезія обличчя, кропив'янка, еритема, генералізований свербіж, макульозний висип, зміна кольору шкіри, алергічний дерматит, набряк обличчя, синдром Стівенса-Джонсона, багатоформний ер періорбітальний набряк, кропив'янка локалізована, токсичний епідермальний некроліз. З боку кістково-м'язової системи: артралгія, м'язові спазми, міалгія, м'язові судоми, м'язова слабкість, м'язові болі в грудях, набряклість суглобів, скутість м'язів, біль у боці, м'язова втома, дискомфорт у кінцівках. З боку сечовидільної системи: нефролітіаз, поллакіурія, дизурія, сечові конкременти, нетримання сечі при напрузі, гематурія, невідкладний болісний позивок до сечовипускання, ниркова колька, болі в ділянці нирок, конкременти сечоводу, нирковий канальцевий ацид. Репродуктивна система: еректильна дисфункція, сексуальна дисфункція. Загальні реакції: втома, пірексія, астенія, дратівливість, порушення ходи, незвичайні відчуття, нездужання, гіпертермія, спрага, грипоподібний стан, інерційність, похолодання кінцівок, відчуття сп'яніння, відчуття тривоги, набряк обличчя, кальциноз. З боку лабораторних показників: зменшення маси тіла, збільшення маси тіла, кристалурія, аномальний тест тандем-хода, лейкопенія, підвищення активності печінкових ферментів, гіпокаліємія, зменшення вмісту гідрокарбонатів у крові.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з топіраматом фенітоїн та карбамазепін знижують його концентрацію у плазмі крові. Це пов'язано з індукцією під впливом фенітоїну та карбамазепіну ферментів, за участю яких здійснюється метаболізм топірамату. В окремих випадках при застосуванні топірамату спостерігалося підвищення концентрації фенітоїну у плазмі. При одночасному застосуванні одноразової дози топірамату та дигоксину можливе зменшення AUC дигоксину. При одночасному застосуванні перорального контрацептиву, що містить норетиндрон та етинілестрадіол, топірамат не суттєво впливав на кліренс норетиндрону, проте плазмовий кліренс етинілестрадіолу значно зростав. Таким чином, при одночасному прийомі топірамату з пероральними контрацептивами, їх ефективність може бути знижена. У пацієнтів, які приймають метформін, піоглітазон, глібенкламід при одночасному застосуванні або відміні топірамату, можливі коливання рівня глюкози в плазмі. При цих комбінаціях слід контролювати рівень глюкози у плазмі. При одночасному застосуванні топірамату з препаратами, що сприяють розвитку нефролітіазу, можливе підвищення ризику утворення каменів у нирках.Спосіб застосування та дозиІндивідуальна, залежно від показань, віку пацієнта, функції нирок та ефективності терапії.ПередозуванняСимптоми: посилення побічних процесів. Лікування: промивання шлунка або індукція блювання, що підтримує терапія. У тяжких випадках можливе проведення гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗастосування топірамату на лікування гострих нападів мігрені не вивчено. Пацієнтам з порушеннями функції нирок та пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі, потрібна корекція режиму дозування топірамату. Скасувати топірамат слід поступово, щоб мінімізувати можливість підвищення частоти судомних нападів. У клінічних дослідженнях у дорослих під час лікування епілепсії дози зменшували на 50-100 мг з інтервалом 1 тиж. і на 25-50 мг у дорослих, які отримують топірамат у дозі 100 мг на добу для профілактики мігрені. У дітей у клінічних дослідженнях топірамат поступово скасовували протягом 2-8 тижнів. Якщо за медичними показаннями необхідне швидке скасування топірамату, рекомендується контролювати стан пацієнта. Для зменшення ризику розвитку нефролітіазу під час лікування слід збільшити обсяг споживаної рідини. На фоні застосування топірамату можливі зменшення потовиділення та гіпертермія, особливо у дітей молодшого віку, в умовах підвищеної температури навколишнього середовища. Достатнє поповнення втрати рідини до та під час такої діяльності, як фізичні вправи або перебування в умовах високих температур, може скоротити ризик обумовлених перегріванням ускладнень. У період лікування необхідно контролювати стан пацієнтів з метою виявлення ознак суїцидальної ідеалізації та призначати відповідне лікування. Необхідно рекомендувати пацієнтам (і при необхідності особам, які доглядають пацієнтів) відразу ж звертатися за медичною допомогою у разі появи ознак суїцидальної ідеалізації або суїцидальної поведінки. У разі виникнення порушень з боку органу зору, в т.ч. синдрому, що включає міопію, пов'язану із закритокутовою глаукомою, слід відмінити топірамат, як тільки лікар вважає це можливим. При необхідності слід вжити заходів, спрямованих на зниження внутрішньоочного тиску. Щоб уникнути метаболічного ацидозу, у період лікування топіраматом рекомендується проводити необхідні дослідження, включаючи визначення концентрації гідрокарбонатів у сироватці. При виникненні метаболічного ацидозу та його персистуванні рекомендується знизити дозу або припинити прийом топірамату. У дітей хронічний метаболічний ацидоз може призводити до уповільнення зростання. Ефект топірамату на зростання та можливі ускладнення, пов'язані з кістковою системою, не вивчалися систематично у дітей та у дорослих. Якщо і натомість лікування зменшується маса тіла, слід скоригувати режим харчування. Не рекомендується одночасне застосування інших препаратів, що мають пригнічуючу дію на ЦНС. У період лікування пацієнт повинен уникати вживання алкоголю. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. З обережністю слід застосовувати у пацієнтів, які займаються потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної уваги та швидкості психомоторних реакцій, т.к. топірамат може спричинити сонливість, запаморочення, порушення зору.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 таблетці міститься активна речовина: топірамат – 50 мг. 30 пігулок в упаковці.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб відноситься до класу сульфат-заміщених моносахаридів. Топірамат зменшує частоту виникнення потенціалів дії, характерних для нейрона у стані стійкої деполяризації, що свідчить про залежність блокуючої дії препарату на натрієві канали стану нейрона. Топірамат потенціює активність GABA щодо деяких підтипів GABA-рецепторів (в т.ч. GABAA-рецепторів), а також модулює активність самих GABAA-рецепторів, перешкоджає активації каїнатом чутливості каїнат/АМПК-рецепторів до глутамату, не впливає на активність N-метил -D-аспартату щодо NMDA-рецепторів. Ці ефекти топірамату є дозозалежними при концентрації топірамату в плазмі від 1 до 200 мкМ, з мінімальною активністю в межах від 1 до 10 мкМ. Крім того, топірамат пригнічує активність деяких ізоферментів карбоангідрази, проте цей ефект у топірамату слабший, ніж у ацетазоламіду і, мабуть, не є головним у протиепілептичній активності топірамату.ФармакокінетикаПорівняно з іншими протисудомними засобами топірамату притаманні довгий період напіввиведення, лінійна кінетика, переважний нирковий кліренс, низький зв'язок із білками плазми та відсутність клінічно значущих метаболітів. Топірамату не властивий потужний індукувальний вплив на мікросомальні ферменти печінки. Топірамат допускається приймати незалежно від їди. Моніторинг концентрації топірамату не потрібний. За результатами клінічних досліджень взаємозв'язок між плазмовою концентрацією топірамату та його ефективністю та небажаними реакціями не встановлено. Всмоктування. Топірамат всмоктується швидко та ефективно. Після прийому внутрішньо 100 мг топірамату середня максимальна концентрація у плазмі (Сmax) у здорових добровольців становить 1,5 мг/мл і досягається протягом 2-3 годин (tmax). Після прийому 100 мг 14С-мечного топірамату 81% радіоактивності виявляється у сечі. Їда не надає клінічно значущого впливу на біодоступність топірамату. Розподіл. З білками плазми зв'язується 13-17% топірамату. Місця зв'язування топірамату на еритроцитах насичуються при його концентрації у плазмі понад 4 мг/мл. Обсяг розподілу обернено пропорційний дозі. Обсяг розподілу (після одноразового перорального прийому 100-1200 мг) становить 0.55 - 0,8 л/кг, залежить від статі: у жінок він становить приблизно 50% від значень, що спостерігаються у чоловіків, що пов'язують із вищим вмістом жирової тканини в організмі жінок; зазначена обставина не має клінічного значення. Метаболізм. Після внутрішнього прийому у здорових добровольців метаболізується близько 20% від прийнятої дози. Однак у пацієнтів, які приймають супутню терапію протисудомними засобами – індукторами мікросомальних ферментів печінки, метаболізм топірамату збільшується до 50%. З плазми, сечі та фекалій людини було виділено та ідентифіковано шість метаболітів, що утворюються шляхом гідроксилювання, гідролізу та глюкуронування. Кількість кожного метаболіту не перевищує 3% загальної радіоактивності, що виявляється після введення 14С-топірамату. Два метаболіти, що володіють найбільшою структурною схожістю з топіраматом, практично не мають протисудомної активності. Виведення. Незмінений топірамат та його метаболіти виводяться нирками (не менше 81% від прийнятої дози). Протягом 4 днів із сечею виводиться близько 66% незміненого 14С-топірамату. Після прийому 50 та 100 мг топірамату двічі на добу середній нирковий кліренс становить 18 та 17 мл/хв відповідно. Топірамат піддається канальцевій реабсорбції, що підтверджується результатами дослідження на щурах при одночасному введенні пробенециду: спостерігалося значне збільшення ниркового кліренсу топірамату. Після прийому внутрішньо плазмовий кліренс топірамату становить приблизно 20-30 мл/хв. Топірамат має низьку міжіндивідуальну варіацію плазмових концентрацій, тобто. має передбачувану фармакокінетику. При одноразовому прийомі здоровими добровольцями в дозах 100-400 мг фармакокінетика топірамату лінійна, плазмовий кліренс залишається постійним, а площа під кривою "концентрація-час" (AUC) збільшується пропорційно дозі. Час досягнення рівноважної концентрації у пацієнтів із нормальною функцією нирок становить 4-8 днів. Середня Сmax після багаторазового вживання 100 мг у здорових добровольців становить 6,76 мкг/мл. Середній плазмовий період напіввиведення після багаторазового прийому 50 та 100 мг топірамату двічі на день становить 21 год. При одночасному застосуванні топірамату в дозах 100-400 мг двічі на день з фенітоїном або карбамазепіном концентрація першого у плазмі збільшувалася пропорційно дозі. У пацієнтів з порушеннями функції нирок середнього та тяжкого ступеня (кліренс креатинії (КК) < 70 мл/хв) плазмовий та нирковий кліренс топірамату знижується. У зв'язку з цим у таких пацієнтів можливе підвищення рівноважної концентрації топірамату в плазмі порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок. Крім того, пацієнтам з порушеннями функції нирок для досягнення рівноважної концентрації топірамату в плазмі потрібно більше часу. Пацієнтам з порушеннями функції нирок середнього та тяжкого ступеня рекомендується приймати половину рекомендованої початкової та підтримуючої дози. Топірамат добре виводиться із плазми за допомогою гемодіалізу. Тривалий гемодіаліз може призвести до зниження концентрації топірамату в крові нижче, ніж необхідно для підтримки протисудомної активності.Щоб уникнути швидкого зниження концентрації топірамату в плазмі під час гемодіалізу, може знадобитися прийом додаткової дози препарату топірамату. При корекції дози слід брати до уваги: ​​тривалість гемодіалізу, кліренс гемодіалізу, ефективний нирковий кліренс топірамату у пацієнта, що знаходиться на діалізі. У пацієнтів із печінковою недостатністю середнього або тяжкого ступеня плазмовий кліренс топірамату знижується в середньому на 26%. Тому пацієнтам із печінковою недостатністю слід застосовувати топірамат з обережністю. У пацієнтів похилого віку без захворювань нирок, плазмовий кліренс топірамату не змінюється. Фармакокінетика топірамату у дітей віком до 12 років. Фармакокінетика топірамату у дітей, так само, як у дорослих, які приймають його у складі комбінованої терапії, лінійна, при цьому кліренс топірамату не залежить від дози, а рівноважні концентрації у плазмі зростають пропорційно до збільшення дози. Однак у дітей кліренс топірамату підвищений, а період напіввиведення коротший. У зв'язку з цим, при одній і тій же дозі, у розрахунку на 1 кг маси тіла, концентрації топірамату у плазмі у дітей можуть бути нижчими, ніж у дорослих. У дітей, як і у дорослих, протисудомні засоби, що індукують мікросомальні ферменти печінки, спричиняють зниження концентрацій топірамату у плазмі.Показання до застосуванняПарціальні або генералізовані тоніко-клонічні напади як монотерапія та в комбінації з іншими протисудомними засобами; додаткова терапія при лікуванні нападів, пов'язаних із синдромом Леннокса – Гасто (у дорослих та дітей); вперше діагностована епілепсія (у дорослих та дітей старше 2 років).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до топірамату. З обережністю слід застосовувати при нирковій та печінковій недостатності, нефроуролітіазі (в т.ч. в особистому та сімейному анамнезі), гіперкальціурії.Вагітність та лактаціяАдекватних та строго контрольованих клінічних досліджень безпеки застосування топірамату при вагітності не проводилося. Застосування топірамату при вагітності може спричинити пошкодження плода. Дані регістру вагітних показують, що при внутрішньоутробному впливі топірамату на плід підвищується ризик розвитку вроджених вад розвитку (наприклад, черепно-лицьових дефектів, таких як "заяча губа"/"вовча паща", гіпоспадії та аномалії розвитку різних систем організму). Зазначені вади розвитку були зафіксовані як при монотерапії топіраматом, так і за його застосування в рамках комбінованої терапії. У порівнянні з групою пацієнтів, які не приймають протиепілептичні препарати, дані регістру вагітних при монотерапії топіраматом свідчать про збільшення частоти народження дітей із низькою масою тіла (менше 2500 г). Причинно-наслідковий зв'язок не встановлено. При лікуванні жінок дітородного віку слід зважити очікувану користь терапії для матері та потенційний ризик для плода та розглянути альтернативні можливості лікування. Якщо топірамат застосовується при вагітності або якщо вагітність настала під час лікування, пацієнтку слід попередити про потенційний ризик для плода. Обмежена кількість спостережень дозволяє припустити, що топірамат виділяється із грудним молоком. За необхідності застосування в період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування. Не застосовувати у дітей віком до 2 років.Побічна діяЗ боку нервової системи: парестезії, сонливість, запаморочення, порушення уваги, порушення пам'яті, амнезія, психомоторні порушення, судоми, неправильна координація, тремор, летаргія, гіпестезія, ністагм, дисгевзія, порушення рівноваги, розлад артикуляції, інтенційне ефект, пригнічення свідомості, судоми на кшталт великих судомних нападів, дефект поля зору, складні парціальні напади, розлад мови, психомоторна гіперактивність, непритомність, сенсорні порушення, слинотеча, афазія, повторювані мова, гіпокінезія, дискінезія, постуральне запаморочення, погане печіння, втрата чутливості, паросмія, мозочковий синдром, дизестезія, гіпогевзія, ступор, незграбність, аура, агевзія, дисграфія, дисфазія, периферична невропатія, переднепритомні стани, дистонія,апраксія, порушення циркадного ритму сну, гіперестезія, гіпосмія, аносмія, есенціальний тремор, акінезія, відсутність реакції на стимули, утруднення під час навчання. Порушення психіки: депресія, уповільнене мислення, когнітивні розлади, безсоння, виражені порушення мови, занепокоєння, сплутаність свідомості, дезорієнтація, агресія, лабільність настрою, тривожне збудження, емоційна лабільність, депресивний настрій, зорові галюцинації, психотичний розлад, апатія, відсутність спонтанної мови, порушення сну, афективна лабільність, зниження лібідо, занепокоєння, плаксивість, дисфемія, ейфорія, параноїдальні стани, персеверація мислення, панічна атака, сльозливість, порушення навичок патологічне мислення, втрата лібідо, млявість, інтрасомнічне розлад, патологічно підвищена відволіканість, ранні пробудження вранці, панічна реакція,манія, панічне розлад, відчуття розпачу, гіпоманіакальний стан. З боку органу зору: нечіткість зору, диплопія, порушення зору, зменшення гостроти зору, худоби, міопія, патологічні відчуття в очах, сухість очей, фотофобія, блефароспазм, підвищена сльозотеча, фотопсія, мідріаз, пресбіопія, одностороння сліпота, минущая сліпота порушення акомодації, порушення зорового сприйняття глибини, миготлива худоба, набряк повік, нічна сліпота, амбліопія, закритокутова глаукома, макулопатія, окорухові порушення. З боку системи кровотворення: анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, лімфаденопатія, еозинофілія, нейтропенія. Порушення з боку імунної системи: підвищена чутливість, алергічний набряк, набряк кон'юнктиви. З боку обміну речовин: анорексія, зниження апетиту, метаболічний ацидоз, гіпокаліємія, підвищення апетиту, полідипсія, гіперхлоремічний ацидоз. З боку органу слуху та рівноваги: ​​вертиго, дзвін у вухах, біль у вусі, глухота, одностороння глухота, нейросенсорна глухота, дискомфорт у вухах, порушення слуху. Серцево-судинна система: брадикардія, синусова брадикардія, прискорене серцебиття, ортостатична гіпотензія, припливи крові, гіперемія, феномен Рейно. З боку дихальної системи: назофарингіт, диспное, носова кровотеча, закладеність носа, ринорея, кашель, задишка при фізичному навантаженні, гіперсекреція у приносових пазухах, дисфонія. З боку травної системи: нудота, діарея, блювота, запор, біль у верхній частині живота, диспепсія, біль у животі, сухість у роті, дискомфорт у шлунку, оральна парестезія, гастрит, неприємні відчуття у животі, панкреатит, метеоризм, гастроезофа , біль у нижній частині живота, оральна гіпестезія, кровоточивість ясен, здуття живота, дискомфорт в епігастральній ділянці, болючість по всьому животу, гіперсекреція слинних залоз, біль у ротовій порожнині, неприємний запах з рота, глосодинія, гепатит, печінкова недостатність. З боку шкіри та підшкірних тканин: алопеція, свербіж, висип, ангідроз, гіпестезія обличчя, кропив'янка, еритема, генералізований свербіж, макульозний висип, зміна кольору шкіри, алергічний дерматит, набряк обличчя, синдром Стівенса-Джонсона, багатоформний ер періорбітальний набряк, кропив'янка локалізована, токсичний епідермальний некроліз. З боку кістково-м'язової системи: артралгія, м'язові спазми, міалгія, м'язові судоми, м'язова слабкість, м'язові болі в грудях, набряклість суглобів, скутість м'язів, біль у боці, м'язова втома, дискомфорт у кінцівках. З боку сечовидільної системи: нефролітіаз, поллакіурія, дизурія, сечові конкременти, нетримання сечі при напрузі, гематурія, невідкладний болісний позивок до сечовипускання, ниркова колька, болі в ділянці нирок, конкременти сечоводу, нирковий канальцевий ацид. Репродуктивна система: еректильна дисфункція, сексуальна дисфункція. Загальні реакції: втома, пірексія, астенія, дратівливість, порушення ходи, незвичайні відчуття, нездужання, гіпертермія, спрага, грипоподібний стан, інерційність, похолодання кінцівок, відчуття сп'яніння, відчуття тривоги, набряк обличчя, кальциноз. З боку лабораторних показників: зменшення маси тіла, збільшення маси тіла, кристалурія, аномальний тест тандем-хода, лейкопенія, підвищення активності печінкових ферментів, гіпокаліємія, зменшення вмісту гідрокарбонатів у крові.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні з топіраматом фенітоїн та карбамазепін знижують його концентрацію у плазмі крові. Це пов'язано з індукцією під впливом фенітоїну та карбамазепіну ферментів, за участю яких здійснюється метаболізм топірамату. В окремих випадках при застосуванні топірамату спостерігалося підвищення концентрації фенітоїну у плазмі. При одночасному застосуванні одноразової дози топірамату та дигоксину можливе зменшення AUC дигоксину. При одночасному застосуванні перорального контрацептиву, що містить норетиндрон та етинілестрадіол, топірамат не суттєво впливав на кліренс норетиндрону, проте плазмовий кліренс етинілестрадіолу значно зростав. Таким чином, при одночасному прийомі топірамату з пероральними контрацептивами, їх ефективність може бути знижена. У пацієнтів, які приймають метформін, піоглітазон, глібенкламід при одночасному застосуванні або відміні топірамату, можливі коливання рівня глюкози в плазмі. При цих комбінаціях слід контролювати рівень глюкози у плазмі. При одночасному застосуванні топірамату з препаратами, що сприяють розвитку нефролітіазу, можливе підвищення ризику утворення каменів у нирках.Спосіб застосування та дозиІндивідуальна, залежно від показань, віку пацієнта, функції нирок та ефективності терапії.ПередозуванняСимптоми: посилення побічних процесів. Лікування: промивання шлунка або індукція блювання, що підтримує терапія. У тяжких випадках можливе проведення гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗастосування топірамату на лікування гострих нападів мігрені не вивчено. Пацієнтам з порушеннями функції нирок та пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі, потрібна корекція режиму дозування топірамату. Скасувати топірамат слід поступово, щоб мінімізувати можливість підвищення частоти судомних нападів. У клінічних дослідженнях у дорослих під час лікування епілепсії дози зменшували на 50-100 мг з інтервалом 1 тиж. і на 25-50 мг у дорослих, які отримують топірамат у дозі 100 мг на добу для профілактики мігрені. У дітей у клінічних дослідженнях топірамат поступово скасовували протягом 2-8 тижнів. Якщо за медичними показаннями необхідне швидке скасування топірамату, рекомендується контролювати стан пацієнта. Для зменшення ризику розвитку нефролітіазу під час лікування слід збільшити обсяг споживаної рідини. На фоні застосування топірамату можливі зменшення потовиділення та гіпертермія, особливо у дітей молодшого віку, в умовах підвищеної температури навколишнього середовища. Достатнє поповнення втрати рідини до та під час такої діяльності, як фізичні вправи або перебування в умовах високих температур, може скоротити ризик обумовлених перегріванням ускладнень. У період лікування необхідно контролювати стан пацієнтів з метою виявлення ознак суїцидальної ідеалізації та призначати відповідне лікування. Необхідно рекомендувати пацієнтам (і при необхідності особам, які доглядають пацієнтів) відразу ж звертатися за медичною допомогою у разі появи ознак суїцидальної ідеалізації або суїцидальної поведінки. У разі виникнення порушень з боку органу зору, в т.ч. синдрому, що включає міопію, пов'язану із закритокутовою глаукомою, слід відмінити топірамат, як тільки лікар вважає це можливим. При необхідності слід вжити заходів, спрямованих на зниження внутрішньоочного тиску. Щоб уникнути метаболічного ацидозу, у період лікування топіраматом рекомендується проводити необхідні дослідження, включаючи визначення концентрації гідрокарбонатів у сироватці. При виникненні метаболічного ацидозу та його персистуванні рекомендується знизити дозу або припинити прийом топірамату. У дітей хронічний метаболічний ацидоз може призводити до уповільнення зростання. Ефект топірамату на зростання та можливі ускладнення, пов'язані з кістковою системою, не вивчалися систематично у дітей та у дорослих. Якщо і натомість лікування зменшується маса тіла, слід скоригувати режим харчування. Не рекомендується одночасне застосування інших препаратів, що мають пригнічуючу дію на ЦНС. У період лікування пацієнт повинен уникати вживання алкоголю. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами. З обережністю слід застосовувати у пацієнтів, які займаються потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної уваги та швидкості психомоторних реакцій, т.к. топірамат може спричинити сонливість, запаморочення, порушення зору.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 таблетці міститься активна речовина: топірамат 100 мг. 14 шт. - блістери (2) - пачки картонні.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний препарат. Топірамат відноситься до сульфат-заміщених моносахаридів. Блокує натрієві канали і пригнічує виникнення повторних потенціалів на тлі тривалої деполяризації мембрани нейрона. Підвищує активність GABA щодо деяких підтипів GABA-рецепторів. Перешкоджає активації каїнатом чутливості підтипу каїнат/АМПК (альфа-аміно-3-гідрокси-5-метилізоксазол-4-пропіонова кислота) рецепторів до глутамату, не впливаючи на активність NMDA щодо NMDA-рецепторів. Зазначені ефекти дозозалежні. Крім того, топірамат пригнічує активність деяких ізоферментів карбоангідрази. Цей ефект значно слабший, ніж у інгібітору карбоангідрази ацетазоламіду і не є основним компонентом протиепілептичної активності топірамату.ФармакокінетикаВсмоктування Топірамат швидко та добре всмоктується. Їда не надає клінічно значущого ефекту на його біодоступність, яка становить близько 80%. Середнє значення C max  після багаторазового вживання в дозі 100 мг 2 рази на добу становить 6.76 мкг/мл. Розподіл Зв'язування з білками плазми – 13-17%. Середній Vd - 0.55-0.8 л/кг для разової дози до 1.2 г. Vd залежить від статі: у жінок ці значення становлять 50% від величин, що спостерігаються у чоловіків, що пов'язують із вищим вмістом жирової тканини у жінок. Після одноразового прийому фармакокінетика має лінійний характер, плазмовий кліренс постійний, AUC у діапазоні доз від 100 мг до 400 мг зростає пропорційно дозі. При нормальній функції нирок для досягнення Css може знадобитися 4-8 днів. Передбачається, що топірамат виділяється із грудним молоком. Метаболізм Метаболізується близько 20% топірамату. До 50% топірамату метаболізується у пацієнтів, які одночасно приймають інші протиепілептичні препарати (ПЕП), що індукують метаболізуючі ферменти. З плазми, сечі та калу людини виділено 6 практично неактивних метаболітів топірамату. Виведення Незмінений топірамат та його метаболіти в основному виводяться нирками. Плазмовий кліренс становить близько 20-30 мл/хв. T1/2 після багаторазового прийому в дозах 50 мг та 100 мг 2 рази на добу становить 21 год. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках Vd залежить від статі: у жінок ці значення становлять 50% від величин, що спостерігаються у чоловіків, що пов'язують із вищим вмістом жирової тканини у жінок. У пацієнтів з порушеннями функції нирок (КК < 60 мл/хв) знижується плазмовий та нирковий кліренс топірамату; у пацієнтів із термінальною стадією ниркової недостатності знижується плазмовий кліренс топірамату. Топірамат ефективно виводиться із плазми крові при гемодіалізі. Плазмовий кліренс топірамату не змінюється у пацієнтів похилого віку за відсутності порушень ниркової функції. Плазмовий кліренс топірамату знижується у пацієнтів з помірно та тяжкими порушеннями функції печінки. Фармакокінетика топірамату у дітей, як у дорослих, носить лінійний характер. Кліренс препарату не залежить від дози, рівноважна концентрація у плазмі крові зростає пропорційно дозі. Однак для дітей характерні вищі значення кліренсу та більш короткий T1/2. Отже, концентрація топірамату в плазмі при прийомі однакових доз у розрахунку на кг маси тіла може бути нижчою у дітей порівняно з дорослими.Клінічна фармакологіяПротисудомний препарат.Показання до застосуванняМонотерапія епілепсії у дітей з 7 років та дорослих (в т.ч. у пацієнтів із вперше встановленою епілепсією); допоміжна терапія у дітей з 3 років та дорослих при недостатній ефективності ПЕП першого вибору при парціальних або генералізованих тоніко-клонічних нападах, а також при нападах на фоні синдрому Леннокса-Гасто.Протипоказання до застосуванняДитячий вік до 3-х років; вагітність; період лактації (грудного вигодовування); підвищена чутливість до будь-якого компонента препарату. З обережністю слід призначати препарат при нирковій або печінковій недостатності, нефроуролітіазі (в т.ч. в анамнезі), гіперкальціурії.Вагітність та лактаціяПрепарат протипоказаний при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування). Застосування у дітей Протипоказано: дитячий вік до 3 років.Побічна діяВизначення частоти побічних реакцій: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/00, <1/10), нечасто (≥1/1000, <1/100); рідко (≥1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10 000), включаючи поодинокі випадки. Інфекції: дуже рідко – назофарингіт. З боку системи кровотворення: часто – анемія; нечасто – лейкопенія, тромбоцитопенія, лімфоаденопатія, тромбоцитопенія, у дітей – еозинофілія; дуже рідко – нейтропенія. З боку нервової системи: дуже часто – сонливість, запаморочення, парестезії, у дітей – апатія, порушення уваги; часто - порушення координації, ністагм, млявість, порушення пам'яті, порушення концентрації уваги, тремор, амнезія, гіпестезія, збочення смакових відчуттів, порушення мислення, порушення мови, когнітивні розлади, апатія, психічні порушення, психомоторні порушення, судоми, інтенційний вплив ; нечасто - втрата смакової чутливості, втрата нюху, афазія, відчуття печіння (переважно на обличчі та кінцівках), мозочковий синдром, незручність рухів, постуральне запаморочення, посилене слиновиділення, дизестезія, дисграфія, дискінезія, дисфазія, мурашки периферична невропатія, паросмія, переднепритомні стани, мова, що повторюється,порушення дотику, ступор, непритомність, у дітей – психомоторна гіперактивність; рідко – апраксія, гіперестезія, гіпосмія, аносмія, есенціальний тремор, акінезія, відсутність реакції на подразники, у дітей – порушення циркадного ритму сну. Психічні порушення: дуже часто – депресія, часто – уповільнене мислення, сплутаність свідомості, безсоння, збудження, занепокоєння, дратівливість, дезорієнтація, емоційна лабільність, гнівливість, еректильна дисфункція, у дітей – аномальна поведінка, агресивні реакції; нечасто - сексуальна дисфункція, порушення статевого збудження, дисфемія, ранні пробудження вранці, ейфоричний настрій, слухові та зорові галюцинації, гіпоманіакальні стани, зниження лібідо, панічні атаки, параноїдальні стани, персеверація мислення, порушення навичок читання, сну , суїцидальні спроби, плаксивість; рідко – манії, аноргазмія, відчуття безвиході, зниження відчуттів при оргазмі, у дітей – апатія, плач. З боку органу зору: часто – розпливчастість зору, диплопія, порушення зору; нечасто – порушення акомодації, амбліопія, блефароспазм, міопія, фотопсія, пресбіопія, скотома, у т.ч. миготлива, зменшення гостроти зору; рідко - одностороння сліпота, минуща сліпота, сухість слизової оболонки очей, підвищена сльозотеча, мідріаз, нічна сліпота; дуже рідко - закритокутова глаукома, порушення руху очних яблук, макулопатія, набряк повік, кон'юнктивальний набряк. З боку органу слуху: часто – біль у вухах, дзвін у вухах, у дітей – вертиго; нечасто – глухота, в т.ч. нейросенсорна та одностороння, дискомфорт у вухах, порушення слуху. З боку серцево-судинної системи: нечасто – брадикардія, відчуття серцебиття, припливи крові, ортостатична гіпотензія; рідко – феномен Рейно. З боку дихальної системи: часто – задишка, закладеність носа, носова кровотеча, у дітей – ринорея; нечасто - хрипоту, задишка при фізичному навантаженні, гіперсекреція в приносових пазухах. З боку травної системи: дуже часто – нудота, діарея; часто – зниження апетиту, анорексія, запор, біль у верхній частині живота, сухість слизової оболонки порожнини рота, диспепсія, дискомфорт у животі, парестезії у ротовій порожнині, гастрит, у дітей – блювання; нечасто - панкреатит, метеоризм, гастроезофагеальний рефлюкс, біль у нижній частині живота, гіпестезія в ротовій порожнині, кровоточивість ясен, неприємний запах з рота, метеоризм, глоссодинія, біль у ротовій порожнині, полідипсія, підвищення гіпертензії . З боку кістково-м'язової системи: часто – міалгія, м'язові спазми, м'язові судоми, м'язова слабкість, артралгія, кістково-м'язовий біль у ділянці грудної клітки; нечасто – кістково-м'язова скутість, біль у боці, м'язова слабкість, м'язова втома; рідко - припухлість суглобів, дискомфорт у кінцівках, дискомфорт у ділянці нирок. З боку сечовидільної системи: часто – нефролітіаз, дизурія, поллакіюрія; нечасто - конкременти в сечі, гематурія, нетримання сечі, часті позиви до сечовипускання, ниркова колька, біль у ділянці нирок; рідко – конкременти сечоводів, нирково-канальцевий ацидоз. З боку шкіри та підшкірних тканин: часто - шкірний висип, алопеція, свербіж шкіри; нечасто - ангідроз, олігогідроз (в основному у дітей), гіпестезія шкіри обличчя, еритема, генералізований свербіж, макулярна висипка, порушення пігментації шкіри, висипання, набряк обличчя; рідко – багатоформна еритема, параорбітальний набряк, неприємний запах шкіри, синдром Стівена-Джонсона; дуже рідко – генералізований набряк; у поодиноких випадках – токсичний епідермальний некроліз. Алергічні реакції: нечасто – кропив'янка, алергічний дерматит. З боку обміну речовин: дуже часто – зменшення маси тіла; нечасто – зменшення вмісту бікарбонатів у крові, кристалурію, метаболічний ацидоз, у дітей – гіпокаліємія, гіперхлоремічний ацидоз; дуже рідко – збільшення маси тіла. Інші: дуже часто – втома; часто – астенія, у дітей – підвищення температури тіла; нечасто – похолодання кінцівок; дуже рідко – грипоподібні захворювання.Взаємодія з лікарськими засобамиВплив топірамату на інші ПЕП Одночасний прийом топірамату з іншими ПЕП (фенітоїн, карбамазепін, вальпроєва кислота, фенобарбітал, примідон) не впливає на їхню концентрацію в плазмі, за винятком окремих пацієнтів, у яких додавання топірамату до фенітоїну може спричинити підвищення концентрації фенітоїну в плазмі. Це може бути пов'язано з тим, що топірамат пригнічує специфічний поліморфний ізофермент CYP2C19. Тому у кожного пацієнта, який приймає фенітоїн та у якого розвиваються клінічні ознаки або симптоми токсичності, необхідно стежити за концентрацією фенітоїну у плазмі. У дослідженні фармакокінетики у пацієнтів з епілепсією додавання топірамату до ламотриджину не впливало на Css останнього при дозах топірамату 100-400 мг на добу. У процесі лікування та після відміни ламотриджину (середня доза 327 мг на добу) Css топірамату не змінювалася. Вплив інших ПЕП на топірамат Фенітоїн та карбамазепін знижують концентрації топірамату в плазмі. Додавання або відміна фенітоїну або карбамазепіну на фоні лікування топірамату може вимагати зміни дози останнього. Дозу слід підбирати, орієнтуючись на досягнення необхідного клінічного ефекту. Додавання або відміна вальпроєвої кислоти не викликає клінічно значущих змін концентрації топірамату в плазмі і, отже, не потребує зміни дози. Результати цієї взаємодії представлені у таблиці 1. При одночасному прийомі з топіраматом AUC дигоксину при прийомі одноразової дози зменшувалася на 12%. Клінічна значимість цього спостереження незрозуміла. Немає даних про одночасне застосування топірамату та прийом алкоголю або застосування інших лікарських препаратів, що пригнічують ЦНС. Не рекомендується комбінація топірамату та препаратів, що пригнічують ЦНС. У дослідженні лікарської взаємодії топірамату з пероральним контрацептивом, який містив норетистерон (1 мг) та етинілестрадіол (35 мкг), топірамат у дозах 50-800 мг/добу не суттєво впливав на ефективність норетистерону та в дозах 50-200 мг/добу. ефективність етинілестрадіолу. Істотне дозозалежне зниження ефективності етинілестрадіолу спостерігалося при дозах топірамату 200-800 мг на добу. Клінічна значимість описаних змін не зрозуміла. Можливе зниження ефективності пероральних контрацептивів та підвищення ризику проривних маткових кровотеч слід враховувати у пацієнток, які отримують топірамат. Пацієнток, які приймають естрогеновмісні контрацептиви, необхідно попередити про необхідність повідомляти лікаря про будь-які зміни термінів та характер менструацій. У здорових добровольців спостерігалося зниження AUC літію на 18% при одночасному прийомі топірамату в дозі 200 мг на добу. У пацієнтів з біполярним афективним розладом застосування топірамату в дозах до 200 мг на добу не впливало на фармакокінетику літію, проте при більш високих дозах (до 600 мг на добу) AUC літію було підвищено на 26%. При одночасному застосуванні топірамату та літію слід контролювати концентрацію останнього у плазмі крові. При одночасному застосуванні рисперидону з одноразовим та багаторазовим введенням топірамату здоровим добровольцям та пацієнтам з біполярним афективним розладом дали однакові результати. При одночасному застосуванні топірамату в дозах 250 мг на добу або 400 мг на добу AUC рисперидону, що приймається в дозах 1-6 мг на добу, знижується відповідно на 16% та 33%. При цьому фармакокінетика 9-гідроксирисперидону не змінювалася, а сумарна фармакокінетика активних речовин (рисперидону та 9-гідроксирисперидону) змінювалася незначно. Зміна системного впливу рисперидону/9-гидроксирисперидона і топірамату був клінічно значущим, і це взаємодія немає значимого клінічного ефекту. Лікарська взаємодія гідрохлортіазиду (25 мг) та топірамату (96 мг) оцінювалася на здорових добровольцях. Результати досліджень показали, що в цьому випадку C max  топірамату збільшується на 27% та AUC топірамату – на 29%. Клінічна значимість цих досліджень не виявлено. Фармакокінетичні параметри гідрохлортіазиду не зазнавали значної зміни при супутній терапії топіраматом. При одночасному прийомі топірамату та метформіну відбувається збільшення Cmax та AUC метформіну на 18% та 25% відповідно, тоді як кліренс метформіну знижувався на 20%. Топірамат ніяк не впливав на час досягнення Cmax метформіну в плазмі. Кліренс топірамату при одночасному застосуванні з метформіном знижується. Ступінь виявлених змін кліренсу не вивчено. Клінічна значимість впливу метформіну на фармакокінетику топірамату не ясна. При одночасному застосуванні піоглітазону та топірамату було виявлено зменшення AUC піоглітазону на 15%, без зміни Cmax  піоглітазону. Ці зміни були статистично значущими. Також для активного гідроксиметаболіту піоглітазону було виявлено зменшення Cmax  та AUC на 13% та 16% відповідно, а для активного кетометаболіту було виявлено зменшення Cmax  та AUC на 60%. Клінічна значимість цих даних не з'ясовано. При застосуванні глібенкламіду (5 мг на добу) окремо або одночасно з топіраматом (150 мг на добу) у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу AUC глібенкламіду знижувалася на 25%. Також була знижена системна експозиція 4-транс-гідроксиглибенкламіду та 3-цис-гідроксиглибенкламіду на 13% і 15% відповідно. Глібенкламід не впливав на фармакокінетику топірамату у рівноважному стані. Одночасне застосування топірамату з іншими препаратами, що спричиняють нефролітіаз, може підвищувати ризик утворення каменів у нирках. Одночасне застосування топірамату та вальпроєвої кислоти у пацієнтів, які добре переносять кожен препарат окремо, супроводжується гіперамоніємією з енцефалопатією або без неї. У більшості випадків симптоми та ознаки зникають після відміни одного з препаратів. Це несприятливе явище не викликане фармакокінетичною взаємодією. Зв'язок між гіперамоніємією та застосуванням топірамату у вигляді монотерапії або у комбінації з іншими препаратами не встановлений.Спосіб застосування та дозиПрепарат призначають внутрішньо. Таблетку ковтають повністю, не розжовуючи, приймають незалежно від їди. Для оптимального контролю нападів рекомендується розпочинати лікування з низьких доз із подальшим збільшенням до ефективної дози. У складі комплексної терапії Для дорослих мінімальна ефективна доза становить 200 мг на добу. Звичайна добова доза - 200-400 мг (2 прийоми). Максимальна добова доза – 1,6 г. Лікування починають з 25-50 мг щодня на ніч протягом 1 тижня. Потім дозу підвищують на 25-50 мг на добу протягом 1-2 тижнів, з кратністю прийому 2 рази на добу. При непереносимості такого режиму дозування дозу збільшують на меншу величину або через великі інтервали. Дозу та кратність прийому підбирають залежно від клінічного ефекту. Для дітей старше 3 років добова доза становить 5-9 мг/кг маси тіла, розділена на 2 прийоми. Лікування починають із дози 25 мг на ніч протягом 1 тижня. Потім дозу підвищують на 1 -3 мг/кг/сут протягом 1-2 тижнів, з кратністю прийому 2 рази/сут, до досягнення оптимального клінічного ефекту. Монотерапія У дорослих лікування починають із 25 мг на ніч протягом 1 тижня. Потім дозу підвищують на 25-50 мг на добу протягом 1-2 тижнів, з кратністю прийому 2 рази на добу. При непереносимості такого режиму дозування дозу збільшують на меншу величину або приймають через великі інтервали. Дозу та кратність прийому підбирають залежно від клінічного ефекту. Рекомендована початкова доза топірамату для монотерапії у дорослих із вперше встановленою епілепсією становить 100 мг на добу, максимальна рекомендована доза – 500 мг на добу. Ці дози рекомендовані для всіх дорослих, включаючи пацієнтів похилого віку із нормальною функцією нирок. У дітей віком 7 років та старше лікування починають з дози 0.5-1 мг/кг маси тіла на ніч протягом 1 тижня. Потім дозу підвищують на 0.5-1 мг/кг/сут протягом 1-2 тижнів, кратність прийому - 2 рази/сут. При непереносимості такого режиму дозування дозу збільшують на меншу величину або через великі інтервали. Дозу та кратність прийому підбирають залежно від клінічного ефекту. Рекомендований діапазон доз 3-6 мг/кг маси тіла. Дітям із недавно встановленими парціальними нападами можна призначати до 500 мг на добу.ПередозуванняСимптоми: судоми, сонливість, порушення мови, порушення зору, диплопія, порушення мислення, порушення координації, млявість, ступор, зниження артеріального тиску, біль у животі, запаморочення, збудження та депресія. У більшості випадків клінічні наслідки не були тяжкими, але були відмічені смертельні випадки після передозування при застосуванні комбінації кількох лікарських засобів, включаючи топірамат. Передозування топірамату може спричинити тяжкий метаболічний ацидоз, у дітей – гіперхлоремічний ацидоз. Якщо незадовго перед передозуванням пацієнт приймав їжу, необхідно відразу ж промити шлунок або викликати блювоту. У дослідженнях in vitro було показано, що активоване вугілля адсорбує топірамат. За необхідності слід провести симптоматичну терапію. Ефективним способом виведення топірамату з організму є гемодіаліз. Пацієнтам рекомендується адекватне підвищення обсягу рідини, що споживається.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПЕП, включаючи і препарат Топсавер, слід скасовувати поступово, щоб мінімізувати можливість підвищення частоти нападів. У клінічних дослідженнях дози топірамату зменшували на 50-100 мг із тижневими інтервалами для дорослих при терапії епілепсії, у дітей топірамат поступово скасовували протягом 2-8 тижнів. Якщо за медичними показаннями необхідне швидке відміна препарату Топсавер, то рекомендується проводити його під контролем лікаря. Пацієнтам з помірно та сильно вираженими порушеннями функції нирок може знадобитися 10-15 днів для досягнення Css у плазмі на відміну від 4-8 днів для пацієнтів із нормальною функцією нирок. Як і у всіх пацієнтів, поступове збільшення дози має здійснюватися відповідно до клінічних результатів (таких як контроль нападів, частота побічних ефектів), враховуючи, що пацієнтам з нирковою недостатністю середнього та тяжкого ступеня може знадобитися більше часу для досягнення рівноважного стану після кожної дози. При терапії препаратом Топсавер дуже важливим є адекватне підвищення обсягу споживаної рідини для зниження ризику розвитку нефролітіазу, а також побічних ефектів, які можуть виникнути під впливом фізичних навантажень або підвищеної температури. Факторами ризику розвитку нефролітіазу є нефролітіаз в анамнезі (в т.ч. у сімейному), гіперкальціурія, супутня терапія препаратами, що сприяють розвитку нефролітіазу. Олігогідроліз та підвищення температури тіла при лікуванні препаратом Топсавер можуть розвиватися у дітей, які зазнали впливу високої температури навколишнього середовища. Лікування препаратом Топсавер може супроводжуватися зміною настрою та депресією. Мета-аналіз рандомізованого плацебо-контрольованого дослідження топірамату показав невелике підвищення ризику виникнення суїцидальних думок та суїцидальної поведінки, механізм розвитку яких не відомий. Наявні дані не дозволяють виключити зв'язок із застосуванням топірамату. При проведенні подвійних сліпих клінічних досліджень із застосуванням топірамату за затвердженими та досліджуваними показаннями суїцидальні спроби виникали у 0.5% пацієнтів (46 з 8652 пацієнтів), що майже в 3 рази вище, ніж у пацієнтів у групі, які отримують плацебо (0.2% (8 із ​​4045) пацієнтів)). Необхідно попереджати пацієнтів, а також людей, які доглядають їх, та вихователів уважно стежити за появою ознак суїцидальних думок та негайно повідомляти лікаря про ці стани. У пацієнтів з порушеннями функції печінки Топсавер слід застосовувати з обережністю через можливе зниження кліренсу топірамату. При застосуванні препарату Топсавер можливий розвиток гострої міопії з супутньою вторинною глаукомою. Симптоми можуть супроводжуватися зниженням гостроти зору та/або болем у оці. При офтальмологічному обстеженні може виявлятись міопія, сплощення передньої камери ока, гіперемія (почервоніння) очного яблука, підвищення внутрішньоочного тиску, а також може спостерігатися мідріаз. Цей симптомокомплекс може супроводжуватися секрецією рідини, що призводить до зміщення кришталика та райдужної оболонки вперед з розвитком вторинної глаукоми. Симптоми можуть проявитися через 1 місяць після початку лікування. На відміну від первинної відкритокутової глаукоми, яка рідко спостерігається у пацієнтів віком до 40 років, вторинна глаукома спостерігається при застосуванні топірамату як у дорослих, так і у дітей.При виникненні симптомокомплексу, що включає міопію, пов'язану із закритокутовою глаукомою, лікар, якщо це можливо, повинен скасувати топірамат і вжити відповідних заходів, спрямованих на зниження внутрішньоочного тиску. Зазвичай цього достатньо, щоб внутрішньоочний тиск нормалізувався. Підвищений внутрішньоочний тиск будь-якої етіології за відсутності адекватного лікування може призвести до серйозних ускладнень, аж до втрати зору.Підвищений внутрішньоочний тиск будь-якої етіології за відсутності адекватного лікування може призвести до серйозних ускладнень, аж до втрати зору.Підвищений внутрішньоочний тиск будь-якої етіології за відсутності адекватного лікування може призвести до серйозних ускладнень, аж до втрати зору. При застосуванні препарату Топсавер може виникати гіперхлоремічний, не пов'язаний з дефіцитом аніонів, метаболічний ацидоз (наприклад, зниження концентрації бікарбонатів у плазмі нижче за норму за відсутності респіраторного алкалозу). Подібне зниження концентрації бікарбонатів сироватки крові є наслідком інгібуючого ефекту топірамату на ниркову карбоангідразу. У більшості випадків зниження концентрації бікарбонатів відбувалося на початку лікування, хоча даний ефект може проявитися в будь-якому періоді лікування. При застосуванні препарату у дорослих у дозі понад 100 мг/добу та у дітей у дозі близько 6 мг/кг/добу зниження концентрації бікарбонатів зазвичай слабке або помірне (середнє значення становить 4 ммоль/л). У поодиноких випадках у пацієнтів відзначається концентрація бікарбонатів менше 10 ммоль/л. Деякі захворювання або способи лікуваннящо спричиняють розвиток ацидозу (наприклад, захворювання нирок, тяжкі респіраторні захворювання, епілептичний статус, діарея, хірургічні втручання, кетогенна дієта, прийом деяких лікарських препаратів), можуть бути додатковими факторами, що посилюють бікарбонат-знижуючий ефект топірамату. У дітей хронічний метаболічний ацидоз може призводити до уповільнення зростання. Вплив топірамату на зростання та можливі ускладнення, пов'язані з кістковою системою, не вивчалися систематично у дітей та дорослих. При лікуванні препаратом Топсавер рекомендується проводити дослідження концентрації бікарбонатів у сироватці. При виникненні ознак метаболічного ацидозу, таких як дихання Куссмауля, задишки, втрати апетиту, нудоти, блювання, швидкої стомлюваності, тахікардії або аритмії, слід розглянути питання про зниження дози або припинення лікування топіраматом. Препарат Топсавер слід обережно застосовувати у пацієнтів, які мають фактори ризику розвитку метаболічного ацидозу. Якщо при лікуванні препаратом Топсавер спостерігається зниження маси тіла, необхідно розглянути питання про доцільність призначення додаткового харчування. Причиною порушень когнітивних функцій при епілепсії можуть бути як захворювання, так і терапія ПЕП. Описано випадки погіршення порушення когнітивних функцій у дорослих, при яких потрібно зниження дози або припинення лікування топіраматом. Вплив топірамату на когнітивні функції в дітей віком вивчено недостатньо. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Пацієнти повинні бути обережними при водінні транспортних засобів та іншої діяльності, що вимагає високої концентрації уваги і швидкості психомоторних функцій, т.к. Топсавер впливає на ЦНС і може викликати сонливість, запаморочення та порушення зору.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 таблетці міститься активна речовина: топірамат 25 мг. 14 шт. - блістери (2) - пачки картонні.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний препарат. Топірамат відноситься до сульфат-заміщених моносахаридів. Блокує натрієві канали і пригнічує виникнення повторних потенціалів на тлі тривалої деполяризації мембрани нейрона. Підвищує активність GABA щодо деяких підтипів GABA-рецепторів. Перешкоджає активації каїнатом чутливості підтипу каїнат/АМПК (альфа-аміно-3-гідрокси-5-метилізоксазол-4-пропіонова кислота) рецепторів до глутамату, не впливаючи на активність NMDA щодо NMDA-рецепторів. Зазначені ефекти дозозалежні. Крім того, топірамат пригнічує активність деяких ізоферментів карбоангідрази. Цей ефект значно слабший, ніж у інгібітору карбоангідрази ацетазоламіду і не є основним компонентом протиепілептичної активності топірамату.ФармакокінетикаВсмоктування Топірамат швидко та добре всмоктується. Їда не надає клінічно значущого ефекту на його біодоступність, яка становить близько 80%. Середнє значення C max  після багаторазового вживання в дозі 100 мг 2 рази на добу становить 6.76 мкг/мл. Розподіл Зв'язування з білками плазми – 13-17%. Середній Vd - 0.55-0.8 л/кг для разової дози до 1.2 г. Vd залежить від статі: у жінок ці значення становлять 50% від величин, що спостерігаються у чоловіків, що пов'язують із вищим вмістом жирової тканини у жінок. Після одноразового прийому фармакокінетика має лінійний характер, плазмовий кліренс постійний, AUC у діапазоні доз від 100 мг до 400 мг зростає пропорційно дозі. При нормальній функції нирок для досягнення Css може знадобитися 4-8 днів. Передбачається, що топірамат виділяється із грудним молоком. Метаболізм Метаболізується близько 20% топірамату. До 50% топірамату метаболізується у пацієнтів, які одночасно приймають інші протиепілептичні препарати (ПЕП), що індукують метаболізуючі ферменти. З плазми, сечі та калу людини виділено 6 практично неактивних метаболітів топірамату. Виведення Незмінений топірамат та його метаболіти в основному виводяться нирками. Плазмовий кліренс становить близько 20-30 мл/хв. T1/2 після багаторазового прийому в дозах 50 мг та 100 мг 2 рази на добу становить 21 год. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках Vd залежить від статі: у жінок ці значення становлять 50% від величин, що спостерігаються у чоловіків, що пов'язують із вищим вмістом жирової тканини у жінок. У пацієнтів з порушеннями функції нирок (КК < 60 мл/хв) знижується плазмовий та нирковий кліренс топірамату; у пацієнтів із термінальною стадією ниркової недостатності знижується плазмовий кліренс топірамату. Топірамат ефективно виводиться із плазми крові при гемодіалізі. Плазмовий кліренс топірамату не змінюється у пацієнтів похилого віку за відсутності порушень ниркової функції. Плазмовий кліренс топірамату знижується у пацієнтів з помірно та тяжкими порушеннями функції печінки. Фармакокінетика топірамату у дітей, як у дорослих, носить лінійний характер. Кліренс препарату не залежить від дози, рівноважна концентрація у плазмі крові зростає пропорційно дозі. Однак для дітей характерні вищі значення кліренсу та більш короткий T1/2. Отже, концентрація топірамату в плазмі при прийомі однакових доз у розрахунку на кг маси тіла може бути нижчою у дітей порівняно з дорослими.Клінічна фармакологіяПротисудомний препарат.Показання до застосуванняМонотерапія епілепсії у дітей з 7 років та дорослих (в т.ч. у пацієнтів із вперше встановленою епілепсією); допоміжна терапія у дітей з 3 років та дорослих при недостатній ефективності ПЕП першого вибору при парціальних або генералізованих тоніко-клонічних нападах, а також при нападах на фоні синдрому Леннокса-Гасто.Протипоказання до застосуванняДитячий вік до 3-х років; вагітність; період лактації (грудного вигодовування); підвищена чутливість до будь-якого компонента препарату. З обережністю слід призначати препарат при нирковій або печінковій недостатності, нефроуролітіазі (в т.ч. в анамнезі), гіперкальціурії.Вагітність та лактаціяПрепарат протипоказаний при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування). Застосування у дітей Протипоказано: дитячий вік до 3 років.Побічна діяВизначення частоти побічних реакцій: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/00, <1/10), нечасто (≥1/1000, <1/100); рідко (≥1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10 000), включаючи поодинокі випадки. Інфекції: дуже рідко – назофарингіт. З боку системи кровотворення: часто – анемія; нечасто – лейкопенія, тромбоцитопенія, лімфоаденопатія, тромбоцитопенія, у дітей – еозинофілія; дуже рідко – нейтропенія. З боку нервової системи: дуже часто – сонливість, запаморочення, парестезії, у дітей – апатія, порушення уваги; часто - порушення координації, ністагм, млявість, порушення пам'яті, порушення концентрації уваги, тремор, амнезія, гіпестезія, збочення смакових відчуттів, порушення мислення, порушення мови, когнітивні розлади, апатія, психічні порушення, психомоторні порушення, судоми, інтенційний вплив ; нечасто - втрата смакової чутливості, втрата нюху, афазія, відчуття печіння (переважно на обличчі та кінцівках), мозочковий синдром, незручність рухів, постуральне запаморочення, посилене слиновиділення, дизестезія, дисграфія, дискінезія, дисфазія, мурашки периферична невропатія, паросмія, переднепритомні стани, мова, що повторюється,порушення дотику, ступор, непритомність, у дітей – психомоторна гіперактивність; рідко – апраксія, гіперестезія, гіпосмія, аносмія, есенціальний тремор, акінезія, відсутність реакції на подразники, у дітей – порушення циркадного ритму сну. Психічні порушення: дуже часто – депресія, часто – уповільнене мислення, сплутаність свідомості, безсоння, збудження, занепокоєння, дратівливість, дезорієнтація, емоційна лабільність, гнівливість, еректильна дисфункція, у дітей – аномальна поведінка, агресивні реакції; нечасто - сексуальна дисфункція, порушення статевого збудження, дисфемія, ранні пробудження вранці, ейфоричний настрій, слухові та зорові галюцинації, гіпоманіакальні стани, зниження лібідо, панічні атаки, параноїдальні стани, персеверація мислення, порушення навичок читання, сну , суїцидальні спроби, плаксивість; рідко – манії, аноргазмія, відчуття безвиході, зниження відчуттів при оргазмі, у дітей – апатія, плач. З боку органу зору: часто – розпливчастість зору, диплопія, порушення зору; нечасто – порушення акомодації, амбліопія, блефароспазм, міопія, фотопсія, пресбіопія, скотома, у т.ч. миготлива, зменшення гостроти зору; рідко - одностороння сліпота, минуща сліпота, сухість слизової оболонки очей, підвищена сльозотеча, мідріаз, нічна сліпота; дуже рідко - закритокутова глаукома, порушення руху очних яблук, макулопатія, набряк повік, кон'юнктивальний набряк. З боку органу слуху: часто – біль у вухах, дзвін у вухах, у дітей – вертиго; нечасто – глухота, в т.ч. нейросенсорна та одностороння, дискомфорт у вухах, порушення слуху. З боку серцево-судинної системи: нечасто – брадикардія, відчуття серцебиття, припливи крові, ортостатична гіпотензія; рідко – феномен Рейно. З боку дихальної системи: часто – задишка, закладеність носа, носова кровотеча, у дітей – ринорея; нечасто - хрипоту, задишка при фізичному навантаженні, гіперсекреція в приносових пазухах. З боку травної системи: дуже часто – нудота, діарея; часто – зниження апетиту, анорексія, запор, біль у верхній частині живота, сухість слизової оболонки порожнини рота, диспепсія, дискомфорт у животі, парестезії у ротовій порожнині, гастрит, у дітей – блювання; нечасто - панкреатит, метеоризм, гастроезофагеальний рефлюкс, біль у нижній частині живота, гіпестезія в ротовій порожнині, кровоточивість ясен, неприємний запах з рота, метеоризм, глоссодинія, біль у ротовій порожнині, полідипсія, підвищення гіпертензії . З боку кістково-м'язової системи: часто – міалгія, м'язові спазми, м'язові судоми, м'язова слабкість, артралгія, кістково-м'язовий біль у ділянці грудної клітки; нечасто – кістково-м'язова скутість, біль у боці, м'язова слабкість, м'язова втома; рідко - припухлість суглобів, дискомфорт у кінцівках, дискомфорт у ділянці нирок. З боку сечовидільної системи: часто – нефролітіаз, дизурія, поллакіюрія; нечасто - конкременти в сечі, гематурія, нетримання сечі, часті позиви до сечовипускання, ниркова колька, біль у ділянці нирок; рідко – конкременти сечоводів, нирково-канальцевий ацидоз. З боку шкіри та підшкірних тканин: часто - шкірний висип, алопеція, свербіж шкіри; нечасто - ангідроз, олігогідроз (в основному у дітей), гіпестезія шкіри обличчя, еритема, генералізований свербіж, макулярна висипка, порушення пігментації шкіри, висипання, набряк обличчя; рідко – багатоформна еритема, параорбітальний набряк, неприємний запах шкіри, синдром Стівена-Джонсона; дуже рідко – генералізований набряк; у поодиноких випадках – токсичний епідермальний некроліз. Алергічні реакції: нечасто – кропив'янка, алергічний дерматит. З боку обміну речовин: дуже часто – зменшення маси тіла; нечасто – зменшення вмісту бікарбонатів у крові, кристалурію, метаболічний ацидоз, у дітей – гіпокаліємія, гіперхлоремічний ацидоз; дуже рідко – збільшення маси тіла. Інші: дуже часто – втома; часто – астенія, у дітей – підвищення температури тіла; нечасто – похолодання кінцівок; дуже рідко – грипоподібні захворювання.Взаємодія з лікарськими засобамиВплив топірамату на інші ПЕП Одночасний прийом топірамату з іншими ПЕП (фенітоїн, карбамазепін, вальпроєва кислота, фенобарбітал, примідон) не впливає на їхню концентрацію в плазмі, за винятком окремих пацієнтів, у яких додавання топірамату до фенітоїну може спричинити підвищення концентрації фенітоїну в плазмі. Це може бути пов'язано з тим, що топірамат пригнічує специфічний поліморфний ізофермент CYP2C19. Тому у кожного пацієнта, який приймає фенітоїн та у якого розвиваються клінічні ознаки або симптоми токсичності, необхідно стежити за концентрацією фенітоїну у плазмі. У дослідженні фармакокінетики у пацієнтів з епілепсією додавання топірамату до ламотриджину не впливало на Css останнього при дозах топірамату 100-400 мг на добу. У процесі лікування та після відміни ламотриджину (середня доза 327 мг на добу) Css топірамату не змінювалася. Вплив інших ПЕП на топірамат Фенітоїн та карбамазепін знижують концентрації топірамату в плазмі. Додавання або відміна фенітоїну або карбамазепіну на фоні лікування топірамату може вимагати зміни дози останнього. Дозу слід підбирати, орієнтуючись на досягнення необхідного клінічного ефекту. Додавання або відміна вальпроєвої кислоти не викликає клінічно значущих змін концентрації топірамату в плазмі і, отже, не потребує зміни дози. Результати цієї взаємодії представлені у таблиці 1. При одночасному прийомі з топіраматом AUC дигоксину при прийомі одноразової дози зменшувалася на 12%. Клінічна значимість цього спостереження незрозуміла. Немає даних про одночасне застосування топірамату та прийом алкоголю або застосування інших лікарських препаратів, що пригнічують ЦНС. Не рекомендується комбінація топірамату та препаратів, що пригнічують ЦНС. У дослідженні лікарської взаємодії топірамату з пероральним контрацептивом, який містив норетистерон (1 мг) та етинілестрадіол (35 мкг), топірамат у дозах 50-800 мг/добу не суттєво впливав на ефективність норетистерону та в дозах 50-200 мг/добу. ефективність етинілестрадіолу. Істотне дозозалежне зниження ефективності етинілестрадіолу спостерігалося при дозах топірамату 200-800 мг на добу. Клінічна значимість описаних змін не зрозуміла. Можливе зниження ефективності пероральних контрацептивів та підвищення ризику проривних маткових кровотеч слід враховувати у пацієнток, які отримують топірамат. Пацієнток, які приймають естрогеновмісні контрацептиви, необхідно попередити про необхідність повідомляти лікаря про будь-які зміни термінів та характер менструацій. У здорових добровольців спостерігалося зниження AUC літію на 18% при одночасному прийомі топірамату в дозі 200 мг на добу. У пацієнтів з біполярним афективним розладом застосування топірамату в дозах до 200 мг на добу не впливало на фармакокінетику літію, проте при більш високих дозах (до 600 мг на добу) AUC літію було підвищено на 26%. При одночасному застосуванні топірамату та літію слід контролювати концентрацію останнього у плазмі крові. При одночасному застосуванні рисперидону з одноразовим та багаторазовим введенням топірамату здоровим добровольцям та пацієнтам з біполярним афективним розладом дали однакові результати. При одночасному застосуванні топірамату в дозах 250 мг на добу або 400 мг на добу AUC рисперидону, що приймається в дозах 1-6 мг на добу, знижується відповідно на 16% та 33%. При цьому фармакокінетика 9-гідроксирисперидону не змінювалася, а сумарна фармакокінетика активних речовин (рисперидону та 9-гідроксирисперидону) змінювалася незначно. Зміна системного впливу рисперидону/9-гидроксирисперидона і топірамату був клінічно значущим, і це взаємодія немає значимого клінічного ефекту. Лікарська взаємодія гідрохлортіазиду (25 мг) та топірамату (96 мг) оцінювалася на здорових добровольцях. Результати досліджень показали, що в цьому випадку C max  топірамату збільшується на 27% та AUC топірамату – на 29%. Клінічна значимість цих досліджень не виявлено. Фармакокінетичні параметри гідрохлортіазиду не зазнавали значної зміни при супутній терапії топіраматом. При одночасному прийомі топірамату та метформіну відбувається збільшення Cmax та AUC метформіну на 18% та 25% відповідно, тоді як кліренс метформіну знижувався на 20%. Топірамат ніяк не впливав на час досягнення Cmax метформіну в плазмі. Кліренс топірамату при одночасному застосуванні з метформіном знижується. Ступінь виявлених змін кліренсу не вивчено. Клінічна значимість впливу метформіну на фармакокінетику топірамату не ясна. При одночасному застосуванні піоглітазону та топірамату було виявлено зменшення AUC піоглітазону на 15%, без зміни Cmax  піоглітазону. Ці зміни були статистично значущими. Також для активного гідроксиметаболіту піоглітазону було виявлено зменшення Cmax  та AUC на 13% та 16% відповідно, а для активного кетометаболіту було виявлено зменшення Cmax  та AUC на 60%. Клінічна значимість цих даних не з'ясовано. При застосуванні глібенкламіду (5 мг на добу) окремо або одночасно з топіраматом (150 мг на добу) у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу AUC глібенкламіду знижувалася на 25%. Також була знижена системна експозиція 4-транс-гідроксиглибенкламіду та 3-цис-гідроксиглибенкламіду на 13% і 15% відповідно. Глібенкламід не впливав на фармакокінетику топірамату у рівноважному стані. Одночасне застосування топірамату з іншими препаратами, що спричиняють нефролітіаз, може підвищувати ризик утворення каменів у нирках. Одночасне застосування топірамату та вальпроєвої кислоти у пацієнтів, які добре переносять кожен препарат окремо, супроводжується гіперамоніємією з енцефалопатією або без неї. У більшості випадків симптоми та ознаки зникають після відміни одного з препаратів. Це несприятливе явище не викликане фармакокінетичною взаємодією. Зв'язок між гіперамоніємією та застосуванням топірамату у вигляді монотерапії або у комбінації з іншими препаратами не встановлений.Спосіб застосування та дозиПрепарат призначають внутрішньо. Таблетку ковтають повністю, не розжовуючи, приймають незалежно від їди. Для оптимального контролю нападів рекомендується розпочинати лікування з низьких доз із подальшим збільшенням до ефективної дози. У складі комплексної терапії Для дорослих мінімальна ефективна доза становить 200 мг на добу. Звичайна добова доза - 200-400 мг (2 прийоми). Максимальна добова доза – 1,6 г. Лікування починають з 25-50 мг щодня на ніч протягом 1 тижня. Потім дозу підвищують на 25-50 мг на добу протягом 1-2 тижнів, з кратністю прийому 2 рази на добу. При непереносимості такого режиму дозування дозу збільшують на меншу величину або через великі інтервали. Дозу та кратність прийому підбирають залежно від клінічного ефекту. Для дітей старше 3 років добова доза становить 5-9 мг/кг маси тіла, розділена на 2 прийоми. Лікування починають із дози 25 мг на ніч протягом 1 тижня. Потім дозу підвищують на 1 -3 мг/кг/сут протягом 1-2 тижнів, з кратністю прийому 2 рази/сут, до досягнення оптимального клінічного ефекту. Монотерапія У дорослих лікування починають із 25 мг на ніч протягом 1 тижня. Потім дозу підвищують на 25-50 мг на добу протягом 1-2 тижнів, з кратністю прийому 2 рази на добу. При непереносимості такого режиму дозування дозу збільшують на меншу величину або приймають через великі інтервали. Дозу та кратність прийому підбирають залежно від клінічного ефекту. Рекомендована початкова доза топірамату для монотерапії у дорослих із вперше встановленою епілепсією становить 100 мг на добу, максимальна рекомендована доза – 500 мг на добу. Ці дози рекомендовані для всіх дорослих, включаючи пацієнтів похилого віку із нормальною функцією нирок. У дітей віком 7 років та старше лікування починають з дози 0.5-1 мг/кг маси тіла на ніч протягом 1 тижня. Потім дозу підвищують на 0.5-1 мг/кг/сут протягом 1-2 тижнів, кратність прийому - 2 рази/сут. При непереносимості такого режиму дозування дозу збільшують на меншу величину або через великі інтервали. Дозу та кратність прийому підбирають залежно від клінічного ефекту. Рекомендований діапазон доз 3-6 мг/кг маси тіла. Дітям із недавно встановленими парціальними нападами можна призначати до 500 мг на добу.ПередозуванняСимптоми: судоми, сонливість, порушення мови, порушення зору, диплопія, порушення мислення, порушення координації, млявість, ступор, зниження артеріального тиску, біль у животі, запаморочення, збудження та депресія. У більшості випадків клінічні наслідки не були тяжкими, але були відмічені смертельні випадки після передозування при застосуванні комбінації кількох лікарських засобів, включаючи топірамат. Передозування топірамату може спричинити тяжкий метаболічний ацидоз, у дітей – гіперхлоремічний ацидоз. Якщо незадовго перед передозуванням пацієнт приймав їжу, необхідно відразу ж промити шлунок або викликати блювоту. У дослідженнях in vitro було показано, що активоване вугілля адсорбує топірамат. За необхідності слід провести симптоматичну терапію. Ефективним способом виведення топірамату з організму є гемодіаліз. Пацієнтам рекомендується адекватне підвищення обсягу рідини, що споживається.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПЕП, включаючи і препарат Топсавер, слід скасовувати поступово, щоб мінімізувати можливість підвищення частоти нападів. У клінічних дослідженнях дози топірамату зменшували на 50-100 мг із тижневими інтервалами для дорослих при терапії епілепсії, у дітей топірамат поступово скасовували протягом 2-8 тижнів. Якщо за медичними показаннями необхідне швидке відміна препарату Топсавер, то рекомендується проводити його під контролем лікаря. Пацієнтам з помірно та сильно вираженими порушеннями функції нирок може знадобитися 10-15 днів для досягнення Css у плазмі на відміну від 4-8 днів для пацієнтів із нормальною функцією нирок. Як і у всіх пацієнтів, поступове збільшення дози має здійснюватися відповідно до клінічних результатів (таких як контроль нападів, частота побічних ефектів), враховуючи, що пацієнтам з нирковою недостатністю середнього та тяжкого ступеня може знадобитися більше часу для досягнення рівноважного стану після кожної дози. При терапії препаратом Топсавер дуже важливим є адекватне підвищення обсягу споживаної рідини для зниження ризику розвитку нефролітіазу, а також побічних ефектів, які можуть виникнути під впливом фізичних навантажень або підвищеної температури. Факторами ризику розвитку нефролітіазу є нефролітіаз в анамнезі (в т.ч. у сімейному), гіперкальціурія, супутня терапія препаратами, що сприяють розвитку нефролітіазу. Олігогідроліз та підвищення температури тіла при лікуванні препаратом Топсавер можуть розвиватися у дітей, які зазнали впливу високої температури навколишнього середовища. Лікування препаратом Топсавер може супроводжуватися зміною настрою та депресією. Мета-аналіз рандомізованого плацебо-контрольованого дослідження топірамату показав невелике підвищення ризику виникнення суїцидальних думок та суїцидальної поведінки, механізм розвитку яких не відомий. Наявні дані не дозволяють виключити зв'язок із застосуванням топірамату. При проведенні подвійних сліпих клінічних досліджень із застосуванням топірамату за затвердженими та досліджуваними показаннями суїцидальні спроби виникали у 0.5% пацієнтів (46 з 8652 пацієнтів), що майже в 3 рази вище, ніж у пацієнтів у групі, які отримують плацебо (0.2% (8 із ​​4045) пацієнтів)). Необхідно попереджати пацієнтів, а також людей, які доглядають їх, та вихователів уважно стежити за появою ознак суїцидальних думок та негайно повідомляти лікаря про ці стани. У пацієнтів з порушеннями функції печінки Топсавер слід застосовувати з обережністю через можливе зниження кліренсу топірамату. При застосуванні препарату Топсавер можливий розвиток гострої міопії з супутньою вторинною глаукомою. Симптоми можуть супроводжуватися зниженням гостроти зору та/або болем у оці. При офтальмологічному обстеженні може виявлятись міопія, сплощення передньої камери ока, гіперемія (почервоніння) очного яблука, підвищення внутрішньоочного тиску, а також може спостерігатися мідріаз. Цей симптомокомплекс може супроводжуватися секрецією рідини, що призводить до зміщення кришталика та райдужної оболонки вперед з розвитком вторинної глаукоми. Симптоми можуть проявитися через 1 місяць після початку лікування. На відміну від первинної відкритокутової глаукоми, яка рідко спостерігається у пацієнтів віком до 40 років, вторинна глаукома спостерігається при застосуванні топірамату як у дорослих, так і у дітей.При виникненні симптомокомплексу, що включає міопію, пов'язану із закритокутовою глаукомою, лікар, якщо це можливо, повинен скасувати топірамат і вжити відповідних заходів, спрямованих на зниження внутрішньоочного тиску. Зазвичай цього достатньо, щоб внутрішньоочний тиск нормалізувався. Підвищений внутрішньоочний тиск будь-якої етіології за відсутності адекватного лікування може призвести до серйозних ускладнень, аж до втрати зору.Підвищений внутрішньоочний тиск будь-якої етіології за відсутності адекватного лікування може призвести до серйозних ускладнень, аж до втрати зору.Підвищений внутрішньоочний тиск будь-якої етіології за відсутності адекватного лікування може призвести до серйозних ускладнень, аж до втрати зору. При застосуванні препарату Топсавер може виникати гіперхлоремічний, не пов'язаний з дефіцитом аніонів, метаболічний ацидоз (наприклад, зниження концентрації бікарбонатів у плазмі нижче за норму за відсутності респіраторного алкалозу). Подібне зниження концентрації бікарбонатів сироватки крові є наслідком інгібуючого ефекту топірамату на ниркову карбоангідразу. У більшості випадків зниження концентрації бікарбонатів відбувалося на початку лікування, хоча даний ефект може проявитися в будь-якому періоді лікування. При застосуванні препарату у дорослих у дозі понад 100 мг/добу та у дітей у дозі близько 6 мг/кг/добу зниження концентрації бікарбонатів зазвичай слабке або помірне (середнє значення становить 4 ммоль/л). У поодиноких випадках у пацієнтів відзначається концентрація бікарбонатів менше 10 ммоль/л. Деякі захворювання або способи лікуваннящо спричиняють розвиток ацидозу (наприклад, захворювання нирок, тяжкі респіраторні захворювання, епілептичний статус, діарея, хірургічні втручання, кетогенна дієта, прийом деяких лікарських препаратів), можуть бути додатковими факторами, що посилюють бікарбонат-знижуючий ефект топірамату. У дітей хронічний метаболічний ацидоз може призводити до уповільнення зростання. Вплив топірамату на зростання та можливі ускладнення, пов'язані з кістковою системою, не вивчалися систематично у дітей та дорослих. При лікуванні препаратом Топсавер рекомендується проводити дослідження концентрації бікарбонатів у сироватці. При виникненні ознак метаболічного ацидозу, таких як дихання Куссмауля, задишки, втрати апетиту, нудоти, блювання, швидкої стомлюваності, тахікардії або аритмії, слід розглянути питання про зниження дози або припинення лікування топіраматом. Препарат Топсавер слід обережно застосовувати у пацієнтів, які мають фактори ризику розвитку метаболічного ацидозу. Якщо при лікуванні препаратом Топсавер спостерігається зниження маси тіла, необхідно розглянути питання про доцільність призначення додаткового харчування. Причиною порушень когнітивних функцій при епілепсії можуть бути як захворювання, так і терапія ПЕП. Описано випадки погіршення порушення когнітивних функцій у дорослих, при яких потрібно зниження дози або припинення лікування топіраматом. Вплив топірамату на когнітивні функції в дітей віком вивчено недостатньо. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Пацієнти повинні бути обережними при водінні транспортних засобів та іншої діяльності, що вимагає високої концентрації уваги і швидкості психомоторних функцій, т.к. Топсавер впливає на ЦНС і може викликати сонливість, запаморочення та порушення зору.Умови відпустки з аптекЗа рецептом

Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 таблетці міститься активна речовина: топірамат 50 мг. 14 шт. - блістери (2) - пачки картонні.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний препарат. Топірамат відноситься до сульфат-заміщених моносахаридів. Блокує натрієві канали і пригнічує виникнення повторних потенціалів на тлі тривалої деполяризації мембрани нейрона. Підвищує активність GABA щодо деяких підтипів GABA-рецепторів. Перешкоджає активації каїнатом чутливості підтипу каїнат/АМПК (альфа-аміно-3-гідрокси-5-метилізоксазол-4-пропіонова кислота) рецепторів до глутамату, не впливаючи на активність NMDA щодо NMDA-рецепторів. Зазначені ефекти дозозалежні. Крім того, топірамат пригнічує активність деяких ізоферментів карбоангідрази. Цей ефект значно слабший, ніж у інгібітору карбоангідрази ацетазоламіду і не є основним компонентом протиепілептичної активності топірамату.ФармакокінетикаВсмоктування Топірамат швидко та добре всмоктується. Їда не надає клінічно значущого ефекту на його біодоступність, яка становить близько 80%. Середнє значення C max  після багаторазового вживання в дозі 100 мг 2 рази на добу становить 6.76 мкг/мл. Розподіл Зв'язування з білками плазми – 13-17%. Середній Vd - 0.55-0.8 л/кг для разової дози до 1.2 г. Vd залежить від статі: у жінок ці значення становлять 50% від величин, що спостерігаються у чоловіків, що пов'язують із вищим вмістом жирової тканини у жінок. Після одноразового прийому фармакокінетика має лінійний характер, плазмовий кліренс постійний, AUC у діапазоні доз від 100 мг до 400 мг зростає пропорційно дозі. При нормальній функції нирок для досягнення Css може знадобитися 4-8 днів. Передбачається, що топірамат виділяється із грудним молоком. Метаболізм Метаболізується близько 20% топірамату. До 50% топірамату метаболізується у пацієнтів, які одночасно приймають інші протиепілептичні препарати (ПЕП), що індукують метаболізуючі ферменти. З плазми, сечі та калу людини виділено 6 практично неактивних метаболітів топірамату. Виведення Незмінений топірамат та його метаболіти в основному виводяться нирками. Плазмовий кліренс становить близько 20-30 мл/хв. T1/2 після багаторазового прийому в дозах 50 мг та 100 мг 2 рази на добу становить 21 год. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках Vd залежить від статі: у жінок ці значення становлять 50% від величин, що спостерігаються у чоловіків, що пов'язують із вищим вмістом жирової тканини у жінок. У пацієнтів з порушеннями функції нирок (КК < 60 мл/хв) знижується плазмовий та нирковий кліренс топірамату; у пацієнтів із термінальною стадією ниркової недостатності знижується плазмовий кліренс топірамату. Топірамат ефективно виводиться із плазми крові при гемодіалізі. Плазмовий кліренс топірамату не змінюється у пацієнтів похилого віку за відсутності порушень ниркової функції. Плазмовий кліренс топірамату знижується у пацієнтів з помірно та тяжкими порушеннями функції печінки. Фармакокінетика топірамату у дітей, як у дорослих, носить лінійний характер. Кліренс препарату не залежить від дози, рівноважна концентрація у плазмі крові зростає пропорційно дозі. Однак для дітей характерні вищі значення кліренсу та більш короткий T1/2. Отже, концентрація топірамату в плазмі при прийомі однакових доз у розрахунку на кг маси тіла може бути нижчою у дітей порівняно з дорослими.Клінічна фармакологіяПротисудомний препарат.Показання до застосуванняМонотерапія епілепсії у дітей з 7 років та дорослих (в т.ч. у пацієнтів із вперше встановленою епілепсією); допоміжна терапія у дітей з 3 років та дорослих при недостатній ефективності ПЕП першого вибору при парціальних або генералізованих тоніко-клонічних нападах, а також при нападах на фоні синдрому Леннокса-Гасто.Протипоказання до застосуванняДитячий вік до 3-х років; вагітність; період лактації (грудного вигодовування); підвищена чутливість до будь-якого компонента препарату. З обережністю слід призначати препарат при нирковій або печінковій недостатності, нефроуролітіазі (в т.ч. в анамнезі), гіперкальціурії.Вагітність та лактаціяПрепарат протипоказаний при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування). Застосування у дітей Протипоказано: дитячий вік до 3 років.Побічна діяВизначення частоти побічних реакцій: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/00, <1/10), нечасто (≥1/1000, <1/100); рідко (≥1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10 000), включаючи поодинокі випадки. Інфекції: дуже рідко – назофарингіт. З боку системи кровотворення: часто – анемія; нечасто – лейкопенія, тромбоцитопенія, лімфоаденопатія, тромбоцитопенія, у дітей – еозинофілія; дуже рідко – нейтропенія. З боку нервової системи: дуже часто – сонливість, запаморочення, парестезії, у дітей – апатія, порушення уваги; часто - порушення координації, ністагм, млявість, порушення пам'яті, порушення концентрації уваги, тремор, амнезія, гіпестезія, збочення смакових відчуттів, порушення мислення, порушення мови, когнітивні розлади, апатія, психічні порушення, психомоторні порушення, судоми, інтенційний вплив ; нечасто - втрата смакової чутливості, втрата нюху, афазія, відчуття печіння (переважно на обличчі та кінцівках), мозочковий синдром, незручність рухів, постуральне запаморочення, посилене слиновиділення, дизестезія, дисграфія, дискінезія, дисфазія, мурашки периферична невропатія, паросмія, переднепритомні стани, мова, що повторюється,порушення дотику, ступор, непритомність, у дітей – психомоторна гіперактивність; рідко – апраксія, гіперестезія, гіпосмія, аносмія, есенціальний тремор, акінезія, відсутність реакції на подразники, у дітей – порушення циркадного ритму сну. Психічні порушення: дуже часто – депресія, часто – уповільнене мислення, сплутаність свідомості, безсоння, збудження, занепокоєння, дратівливість, дезорієнтація, емоційна лабільність, гнівливість, еректильна дисфункція, у дітей – аномальна поведінка, агресивні реакції; нечасто - сексуальна дисфункція, порушення статевого збудження, дисфемія, ранні пробудження вранці, ейфоричний настрій, слухові та зорові галюцинації, гіпоманіакальні стани, зниження лібідо, панічні атаки, параноїдальні стани, персеверація мислення, порушення навичок читання, сну , суїцидальні спроби, плаксивість; рідко – манії, аноргазмія, відчуття безвиході, зниження відчуттів при оргазмі, у дітей – апатія, плач. З боку органу зору: часто – розпливчастість зору, диплопія, порушення зору; нечасто – порушення акомодації, амбліопія, блефароспазм, міопія, фотопсія, пресбіопія, скотома, у т.ч. миготлива, зменшення гостроти зору; рідко - одностороння сліпота, минуща сліпота, сухість слизової оболонки очей, підвищена сльозотеча, мідріаз, нічна сліпота; дуже рідко - закритокутова глаукома, порушення руху очних яблук, макулопатія, набряк повік, кон'юнктивальний набряк. З боку органу слуху: часто – біль у вухах, дзвін у вухах, у дітей – вертиго; нечасто – глухота, в т.ч. нейросенсорна та одностороння, дискомфорт у вухах, порушення слуху. З боку серцево-судинної системи: нечасто – брадикардія, відчуття серцебиття, припливи крові, ортостатична гіпотензія; рідко – феномен Рейно. З боку дихальної системи: часто – задишка, закладеність носа, носова кровотеча, у дітей – ринорея; нечасто - хрипоту, задишка при фізичному навантаженні, гіперсекреція в приносових пазухах. З боку травної системи: дуже часто – нудота, діарея; часто – зниження апетиту, анорексія, запор, біль у верхній частині живота, сухість слизової оболонки порожнини рота, диспепсія, дискомфорт у животі, парестезії у ротовій порожнині, гастрит, у дітей – блювання; нечасто - панкреатит, метеоризм, гастроезофагеальний рефлюкс, біль у нижній частині живота, гіпестезія в ротовій порожнині, кровоточивість ясен, неприємний запах з рота, метеоризм, глоссодинія, біль у ротовій порожнині, полідипсія, підвищення гіпертензії . З боку кістково-м'язової системи: часто – міалгія, м'язові спазми, м'язові судоми, м'язова слабкість, артралгія, кістково-м'язовий біль у ділянці грудної клітки; нечасто – кістково-м'язова скутість, біль у боці, м'язова слабкість, м'язова втома; рідко - припухлість суглобів, дискомфорт у кінцівках, дискомфорт у ділянці нирок. З боку сечовидільної системи: часто – нефролітіаз, дизурія, поллакіюрія; нечасто - конкременти в сечі, гематурія, нетримання сечі, часті позиви до сечовипускання, ниркова колька, біль у ділянці нирок; рідко – конкременти сечоводів, нирково-канальцевий ацидоз. З боку шкіри та підшкірних тканин: часто - шкірний висип, алопеція, свербіж шкіри; нечасто - ангідроз, олігогідроз (в основному у дітей), гіпестезія шкіри обличчя, еритема, генералізований свербіж, макулярна висипка, порушення пігментації шкіри, висипання, набряк обличчя; рідко – багатоформна еритема, параорбітальний набряк, неприємний запах шкіри, синдром Стівена-Джонсона; дуже рідко – генералізований набряк; у поодиноких випадках – токсичний епідермальний некроліз. Алергічні реакції: нечасто – кропив'янка, алергічний дерматит. З боку обміну речовин: дуже часто – зменшення маси тіла; нечасто – зменшення вмісту бікарбонатів у крові, кристалурію, метаболічний ацидоз, у дітей – гіпокаліємія, гіперхлоремічний ацидоз; дуже рідко – збільшення маси тіла. Інші: дуже часто – втома; часто – астенія, у дітей – підвищення температури тіла; нечасто – похолодання кінцівок; дуже рідко – грипоподібні захворювання.Взаємодія з лікарськими засобамиВплив топірамату на інші ПЕП Одночасний прийом топірамату з іншими ПЕП (фенітоїн, карбамазепін, вальпроєва кислота, фенобарбітал, примідон) не впливає на їхню концентрацію в плазмі, за винятком окремих пацієнтів, у яких додавання топірамату до фенітоїну може спричинити підвищення концентрації фенітоїну в плазмі. Це може бути пов'язано з тим, що топірамат пригнічує специфічний поліморфний ізофермент CYP2C19. Тому у кожного пацієнта, який приймає фенітоїн та у якого розвиваються клінічні ознаки або симптоми токсичності, необхідно стежити за концентрацією фенітоїну у плазмі. У дослідженні фармакокінетики у пацієнтів з епілепсією додавання топірамату до ламотриджину не впливало на Css останнього при дозах топірамату 100-400 мг на добу. У процесі лікування та після відміни ламотриджину (середня доза 327 мг на добу) Css топірамату не змінювалася. Вплив інших ПЕП на топірамат Фенітоїн та карбамазепін знижують концентрації топірамату в плазмі. Додавання або відміна фенітоїну або карбамазепіну на фоні лікування топірамату може вимагати зміни дози останнього. Дозу слід підбирати, орієнтуючись на досягнення необхідного клінічного ефекту. Додавання або відміна вальпроєвої кислоти не викликає клінічно значущих змін концентрації топірамату в плазмі і, отже, не потребує зміни дози. Результати цієї взаємодії представлені у таблиці 1. При одночасному прийомі з топіраматом AUC дигоксину при прийомі одноразової дози зменшувалася на 12%. Клінічна значимість цього спостереження незрозуміла. Немає даних про одночасне застосування топірамату та прийом алкоголю або застосування інших лікарських препаратів, що пригнічують ЦНС. Не рекомендується комбінація топірамату та препаратів, що пригнічують ЦНС. У дослідженні лікарської взаємодії топірамату з пероральним контрацептивом, який містив норетистерон (1 мг) та етинілестрадіол (35 мкг), топірамат у дозах 50-800 мг/добу не суттєво впливав на ефективність норетистерону та в дозах 50-200 мг/добу. ефективність етинілестрадіолу. Істотне дозозалежне зниження ефективності етинілестрадіолу спостерігалося при дозах топірамату 200-800 мг на добу. Клінічна значимість описаних змін не зрозуміла. Можливе зниження ефективності пероральних контрацептивів та підвищення ризику проривних маткових кровотеч слід враховувати у пацієнток, які отримують топірамат. Пацієнток, які приймають естрогеновмісні контрацептиви, необхідно попередити про необхідність повідомляти лікаря про будь-які зміни термінів та характер менструацій. У здорових добровольців спостерігалося зниження AUC літію на 18% при одночасному прийомі топірамату в дозі 200 мг на добу. У пацієнтів з біполярним афективним розладом застосування топірамату в дозах до 200 мг на добу не впливало на фармакокінетику літію, проте при більш високих дозах (до 600 мг на добу) AUC літію було підвищено на 26%. При одночасному застосуванні топірамату та літію слід контролювати концентрацію останнього у плазмі крові. При одночасному застосуванні рисперидону з одноразовим та багаторазовим введенням топірамату здоровим добровольцям та пацієнтам з біполярним афективним розладом дали однакові результати. При одночасному застосуванні топірамату в дозах 250 мг на добу або 400 мг на добу AUC рисперидону, що приймається в дозах 1-6 мг на добу, знижується відповідно на 16% та 33%. При цьому фармакокінетика 9-гідроксирисперидону не змінювалася, а сумарна фармакокінетика активних речовин (рисперидону та 9-гідроксирисперидону) змінювалася незначно. Зміна системного впливу рисперидону/9-гидроксирисперидона і топірамату був клінічно значущим, і це взаємодія немає значимого клінічного ефекту. Лікарська взаємодія гідрохлортіазиду (25 мг) та топірамату (96 мг) оцінювалася на здорових добровольцях. Результати досліджень показали, що в цьому випадку C max  топірамату збільшується на 27% та AUC топірамату – на 29%. Клінічна значимість цих досліджень не виявлено. Фармакокінетичні параметри гідрохлортіазиду не зазнавали значної зміни при супутній терапії топіраматом. При одночасному прийомі топірамату та метформіну відбувається збільшення Cmax та AUC метформіну на 18% та 25% відповідно, тоді як кліренс метформіну знижувався на 20%. Топірамат ніяк не впливав на час досягнення Cmax метформіну в плазмі. Кліренс топірамату при одночасному застосуванні з метформіном знижується. Ступінь виявлених змін кліренсу не вивчено. Клінічна значимість впливу метформіну на фармакокінетику топірамату не ясна. При одночасному застосуванні піоглітазону та топірамату було виявлено зменшення AUC піоглітазону на 15%, без зміни Cmax  піоглітазону. Ці зміни були статистично значущими. Також для активного гідроксиметаболіту піоглітазону було виявлено зменшення Cmax  та AUC на 13% та 16% відповідно, а для активного кетометаболіту було виявлено зменшення Cmax  та AUC на 60%. Клінічна значимість цих даних не з'ясовано. При застосуванні глібенкламіду (5 мг на добу) окремо або одночасно з топіраматом (150 мг на добу) у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу AUC глібенкламіду знижувалася на 25%. Також була знижена системна експозиція 4-транс-гідроксиглибенкламіду та 3-цис-гідроксиглибенкламіду на 13% і 15% відповідно. Глібенкламід не впливав на фармакокінетику топірамату у рівноважному стані. Одночасне застосування топірамату з іншими препаратами, що спричиняють нефролітіаз, може підвищувати ризик утворення каменів у нирках. Одночасне застосування топірамату та вальпроєвої кислоти у пацієнтів, які добре переносять кожен препарат окремо, супроводжується гіперамоніємією з енцефалопатією або без неї. У більшості випадків симптоми та ознаки зникають після відміни одного з препаратів. Це несприятливе явище не викликане фармакокінетичною взаємодією. Зв'язок між гіперамоніємією та застосуванням топірамату у вигляді монотерапії або у комбінації з іншими препаратами не встановлений.Спосіб застосування та дозиПрепарат призначають внутрішньо. Таблетку ковтають повністю, не розжовуючи, приймають незалежно від їди. Для оптимального контролю нападів рекомендується розпочинати лікування з низьких доз із подальшим збільшенням до ефективної дози. У складі комплексної терапії Для дорослих мінімальна ефективна доза становить 200 мг на добу. Звичайна добова доза - 200-400 мг (2 прийоми). Максимальна добова доза – 1,6 г. Лікування починають з 25-50 мг щодня на ніч протягом 1 тижня. Потім дозу підвищують на 25-50 мг на добу протягом 1-2 тижнів, з кратністю прийому 2 рази на добу. При непереносимості такого режиму дозування дозу збільшують на меншу величину або через великі інтервали. Дозу та кратність прийому підбирають залежно від клінічного ефекту. Для дітей старше 3 років добова доза становить 5-9 мг/кг маси тіла, розділена на 2 прийоми. Лікування починають із дози 25 мг на ніч протягом 1 тижня. Потім дозу підвищують на 1 -3 мг/кг/сут протягом 1-2 тижнів, з кратністю прийому 2 рази/сут, до досягнення оптимального клінічного ефекту. Монотерапія У дорослих лікування починають із 25 мг на ніч протягом 1 тижня. Потім дозу підвищують на 25-50 мг на добу протягом 1-2 тижнів, з кратністю прийому 2 рази на добу. При непереносимості такого режиму дозування дозу збільшують на меншу величину або приймають через великі інтервали. Дозу та кратність прийому підбирають залежно від клінічного ефекту. Рекомендована початкова доза топірамату для монотерапії у дорослих із вперше встановленою епілепсією становить 100 мг на добу, максимальна рекомендована доза – 500 мг на добу. Ці дози рекомендовані для всіх дорослих, включаючи пацієнтів похилого віку із нормальною функцією нирок. У дітей віком 7 років та старше лікування починають з дози 0.5-1 мг/кг маси тіла на ніч протягом 1 тижня. Потім дозу підвищують на 0.5-1 мг/кг/сут протягом 1-2 тижнів, кратність прийому - 2 рази/сут. При непереносимості такого режиму дозування дозу збільшують на меншу величину або через великі інтервали. Дозу та кратність прийому підбирають залежно від клінічного ефекту. Рекомендований діапазон доз 3-6 мг/кг маси тіла. Дітям із недавно встановленими парціальними нападами можна призначати до 500 мг на добу.ПередозуванняСимптоми: судоми, сонливість, порушення мови, порушення зору, диплопія, порушення мислення, порушення координації, млявість, ступор, зниження артеріального тиску, біль у животі, запаморочення, збудження та депресія. У більшості випадків клінічні наслідки не були тяжкими, але були відмічені смертельні випадки після передозування при застосуванні комбінації кількох лікарських засобів, включаючи топірамат. Передозування топірамату може спричинити тяжкий метаболічний ацидоз, у дітей – гіперхлоремічний ацидоз. Якщо незадовго перед передозуванням пацієнт приймав їжу, необхідно відразу ж промити шлунок або викликати блювоту. У дослідженнях in vitro було показано, що активоване вугілля адсорбує топірамат. За необхідності слід провести симптоматичну терапію. Ефективним способом виведення топірамату з організму є гемодіаліз. Пацієнтам рекомендується адекватне підвищення обсягу рідини, що споживається.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПЕП, включаючи і препарат Топсавер, слід скасовувати поступово, щоб мінімізувати можливість підвищення частоти нападів. У клінічних дослідженнях дози топірамату зменшували на 50-100 мг із тижневими інтервалами для дорослих при терапії епілепсії, у дітей топірамат поступово скасовували протягом 2-8 тижнів. Якщо за медичними показаннями необхідне швидке відміна препарату Топсавер, то рекомендується проводити його під контролем лікаря. Пацієнтам з помірно та сильно вираженими порушеннями функції нирок може знадобитися 10-15 днів для досягнення Css у плазмі на відміну від 4-8 днів для пацієнтів із нормальною функцією нирок. Як і у всіх пацієнтів, поступове збільшення дози має здійснюватися відповідно до клінічних результатів (таких як контроль нападів, частота побічних ефектів), враховуючи, що пацієнтам з нирковою недостатністю середнього та тяжкого ступеня може знадобитися більше часу для досягнення рівноважного стану після кожної дози. При терапії препаратом Топсавер дуже важливим є адекватне підвищення обсягу споживаної рідини для зниження ризику розвитку нефролітіазу, а також побічних ефектів, які можуть виникнути під впливом фізичних навантажень або підвищеної температури. Факторами ризику розвитку нефролітіазу є нефролітіаз в анамнезі (в т.ч. у сімейному), гіперкальціурія, супутня терапія препаратами, що сприяють розвитку нефролітіазу. Олігогідроліз та підвищення температури тіла при лікуванні препаратом Топсавер можуть розвиватися у дітей, які зазнали впливу високої температури навколишнього середовища. Лікування препаратом Топсавер може супроводжуватися зміною настрою та депресією. Мета-аналіз рандомізованого плацебо-контрольованого дослідження топірамату показав невелике підвищення ризику виникнення суїцидальних думок та суїцидальної поведінки, механізм розвитку яких не відомий. Наявні дані не дозволяють виключити зв'язок із застосуванням топірамату. При проведенні подвійних сліпих клінічних досліджень із застосуванням топірамату за затвердженими та досліджуваними показаннями суїцидальні спроби виникали у 0.5% пацієнтів (46 з 8652 пацієнтів), що майже в 3 рази вище, ніж у пацієнтів у групі, які отримують плацебо (0.2% (8 із ​​4045) пацієнтів)). Необхідно попереджати пацієнтів, а також людей, які доглядають їх, та вихователів уважно стежити за появою ознак суїцидальних думок та негайно повідомляти лікаря про ці стани. У пацієнтів з порушеннями функції печінки Топсавер слід застосовувати з обережністю через можливе зниження кліренсу топірамату. При застосуванні препарату Топсавер можливий розвиток гострої міопії з супутньою вторинною глаукомою. Симптоми можуть супроводжуватися зниженням гостроти зору та/або болем у оці. При офтальмологічному обстеженні може виявлятись міопія, сплощення передньої камери ока, гіперемія (почервоніння) очного яблука, підвищення внутрішньоочного тиску, а також може спостерігатися мідріаз. Цей симптомокомплекс може супроводжуватися секрецією рідини, що призводить до зміщення кришталика та райдужної оболонки вперед з розвитком вторинної глаукоми. Симптоми можуть проявитися через 1 місяць після початку лікування. На відміну від первинної відкритокутової глаукоми, яка рідко спостерігається у пацієнтів віком до 40 років, вторинна глаукома спостерігається при застосуванні топірамату як у дорослих, так і у дітей.При виникненні симптомокомплексу, що включає міопію, пов'язану із закритокутовою глаукомою, лікар, якщо це можливо, повинен скасувати топірамат і вжити відповідних заходів, спрямованих на зниження внутрішньоочного тиску. Зазвичай цього достатньо, щоб внутрішньоочний тиск нормалізувався. Підвищений внутрішньоочний тиск будь-якої етіології за відсутності адекватного лікування може призвести до серйозних ускладнень, аж до втрати зору.Підвищений внутрішньоочний тиск будь-якої етіології за відсутності адекватного лікування може призвести до серйозних ускладнень, аж до втрати зору.Підвищений внутрішньоочний тиск будь-якої етіології за відсутності адекватного лікування може призвести до серйозних ускладнень, аж до втрати зору. При застосуванні препарату Топсавер може виникати гіперхлоремічний, не пов'язаний з дефіцитом аніонів, метаболічний ацидоз (наприклад, зниження концентрації бікарбонатів у плазмі нижче за норму за відсутності респіраторного алкалозу). Подібне зниження концентрації бікарбонатів сироватки крові є наслідком інгібуючого ефекту топірамату на ниркову карбоангідразу. У більшості випадків зниження концентрації бікарбонатів відбувалося на початку лікування, хоча даний ефект може проявитися в будь-якому періоді лікування. При застосуванні препарату у дорослих у дозі понад 100 мг/добу та у дітей у дозі близько 6 мг/кг/добу зниження концентрації бікарбонатів зазвичай слабке або помірне (середнє значення становить 4 ммоль/л). У поодиноких випадках у пацієнтів відзначається концентрація бікарбонатів менше 10 ммоль/л. Деякі захворювання або способи лікуваннящо спричиняють розвиток ацидозу (наприклад, захворювання нирок, тяжкі респіраторні захворювання, епілептичний статус, діарея, хірургічні втручання, кетогенна дієта, прийом деяких лікарських препаратів), можуть бути додатковими факторами, що посилюють бікарбонат-знижуючий ефект топірамату. У дітей хронічний метаболічний ацидоз може призводити до уповільнення зростання. Вплив топірамату на зростання та можливі ускладнення, пов'язані з кістковою системою, не вивчалися систематично у дітей та дорослих. При лікуванні препаратом Топсавер рекомендується проводити дослідження концентрації бікарбонатів у сироватці. При виникненні ознак метаболічного ацидозу, таких як дихання Куссмауля, задишки, втрати апетиту, нудоти, блювання, швидкої стомлюваності, тахікардії або аритмії, слід розглянути питання про зниження дози або припинення лікування топіраматом. Препарат Топсавер слід обережно застосовувати у пацієнтів, які мають фактори ризику розвитку метаболічного ацидозу. Якщо при лікуванні препаратом Топсавер спостерігається зниження маси тіла, необхідно розглянути питання про доцільність призначення додаткового харчування. Причиною порушень когнітивних функцій при епілепсії можуть бути як захворювання, так і терапія ПЕП. Описано випадки погіршення порушення когнітивних функцій у дорослих, при яких потрібно зниження дози або припинення лікування топіраматом. Вплив топірамату на когнітивні функції в дітей віком вивчено недостатньо. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Пацієнти повинні бути обережними при водінні транспортних засобів та іншої діяльності, що вимагає високої концентрації уваги і швидкості психомоторних функцій, т.к. Топсавер впливає на ЦНС і може викликати сонливість, запаморочення та порушення зору.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: Топірамат-25,0 мг; Допоміжні речовини: Лактози моногідрат – 28,0 мг; Крохмаль кукурудзяний прежелатинізований – 9,0 мг; Целюлоза мікрокристалічна -30,4 мг; Карбоксиметилкрохмаль натрію -4,8 мг; Гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза) – 2,6 мг; Магнію стеарат – 0,2 мг; Оболонка: ОПАДРАЙ II 85F32450 Жовтий (OPADRY II 85F32450 Yellow) – 3,0 мг; Полівініловий спирт (Е 1203) – 40,000 %; Макрогол 4000 (Е 1521) (поліетиленгліколь 4000) - 20,200%; Тальк (Е 553b) -14800%; Титану діоксид (Е 171) – 24,150 %; Заліза оксид жовтий (Е172) -0,850%. Маса таблетки, покритої плівковою оболонкою - 103 мг.Опис лікарської формикруглі, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою жовтого кольору. На поперечному розрізі ядро ​​білого або білого із жовтуватим відтінком кольору.ХарактеристикаТореал (Топірамат) - протиепілептичний засіб, відноситься до сульфат-заміщених моносахаридів. Препарат застосовується як монотерапія епілепсії у дорослих та дітей старше 2-х років; у складі комплексної терапії у дорослих та дітей старше 2-х років з парціальними або генералізованими тоніко-клонічними нападами, при нападах на фоні синдрому Леннокса-Гасто; а також для профілактики нападів мігрені у дорослих. Випускається у формі таблеток, покритих плівковою оболонкою (25 мг і 100 мг) по 14 або 28 таблеток у поліпропіленові флакони. Відпускається за рецептом.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засібФармакокінетикаТопірамат швидко та добре всмоктується. Прийом їжі не має клінічно значущого впливу на його біодоступність, яка становить близько 80%. Зв'язок із білками плазми 13-17%. Середній обсяг розподілу 0,55-0,8 л/кг для одноразової дози 1200 мг. Даний показник залежить від статі: у жінок ці значення становлять 50% від величин, що спостерігаються у чоловіків, що пов'язують з більш високим вмістом жирової тканини у жінок. Метаболізується близько 20% топірамату. До 50% топірамату метаболізується пацієнтів, які одночасно приймають інші протиепілептичні препарати (ПЕП), що індукують метаболізуючі ферменти. З плазми, сечі та калу людини виділено шість практично неактивних метаболітів топірамату. Незмінений топірамат та його метаболіти в основному виводяться нирками. Плазмовий кліренс становить близько 20-30 мл/хв. Після одноразового прийому фармакокінетика носить лінійний характер, плазмовий кліренс постійний, а площа під кривою «концентрація-час» у діапазоні доз від 100 до 400 мг зростає пропорційно дозі. При нормальній функції нирок пацієнтам може знадобитися 4-8 днів для досягнення рівноважної концентрації плазми. Середнє значення максимальної концентрації після багаторазового вживання 100 мг топірамату двічі на день становить 6,76 мкг/мл. Період напіввиведення після багаторазового прийому 50 та 100 мг двічі на день становить 21 год. У пацієнтів з порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну 70 мл/хв) знижується плазмовий та нирковий кліренс топірамату; у пацієнтів із термінальною нирковою недостатністю знижується плазмовий кліренс топірамату. Плазмовий кліренс топірамату не змінюється у пацієнтів похилого віку за відсутності порушень ниркової функції. Плазмовий кліренс топірамату знижується у пацієнтів з помірно та тяжкими порушеннями функції печінки. Фармакокінетика топірамату у дітей, як у дорослих, носить лінійний характер. Кліренс топірамату не залежить від дози, рівноважна концентрація в плазмі зростає пропорційно дозі. Однак для дітей характерні вищі значення кліренсу та більш короткий період напіввиведення. Отже, концентрація топірамату в плазмі при прийомі однакових доз у розрахунку на кг маси тіла може бути нижчою у дітей порівняно з дорослими. Як і у дорослих, при прийомі інших ПЕП, що індукують мікросомальні ферменти печінки, знижується рівноважна концентрація топірамату у плазмі. Топірамат ефективно виводиться із плазми крові при гемодіалізі. Імовірно проникає у грудне молоко.ФармакодинамікаТопірамат відноситься до сульфату - заміщених моносахаридів. Блокує натрієві канали і пригнічує виникнення повторних потенціалів на тлі тривалої деполяризації мембрани нейрона. Підвищує активність γ-аміномасляної кислоти (ГАМК) щодо деяких підтипів ГАМК-рецепторів. Перешкоджає активації каїнатом каїнат/АМПК (альфа-аміно-З-гідрокси-5-метилізоксазол-4-пропіонова кислота) - рецепторів до глутамату, не впливаючи на активність N-метил-D-аспартату (NMDA) щодо NMDA – рецепторів. Зазначені ефекти дозозалежні. Крім того, топірамат пригнічує активність деяких ізоферментів карбоангідрази. Цей ефект значно слабший, ніж у інгібітору карбоангідрази ацетазоламіду, і не є основним компонентом протиепілептичної активності топірамату.Показання до застосуванняМонотерапія епілепсії у дорослих та дітей старше 2-х років (у тому числі у пацієнтів із вперше встановленою епілепсією); у складі комплексної терапії у дорослих та дітей старше 2-х років з парціальними або генералізованими тоніко-клонічними нападами, а також при нападах на фоні синдрому Леннокса-Гасто; профілактика нападів мігрені у дорослих Застосування препарату Тореал для лікування гострих нападів мігрені не вивчене.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до будь-якого компонента препарату; дитячий вік до 2-х років; вагітність і у жінок із збереженим дітородним потенціалом, які не використовують надійні методи контрацепції, та в період грудного вигодовування; дефіцит лактази, непереносимість лактози, глюкозо-галактозна мальабсорбція. З обережністю: Слід застосовувати з обережністю при печінковій або нирковій недостатності, нефроуролітіазі (у тому числі в минулому чи сімейному анамнезі), гіперкальціурії. Слід враховувати, що при прийомі препарату збільшується ризик депресії та суїцидального синдрому. Знижувати дозу або скасовувати препарат Тореал слід поступово, щоб мінімізувати ймовірність підвищення частоти нападів. За даними клінічних досліджень, дози зменшували на 50-100 мг з тижневими інтервалами для дорослих при терапії епілепсії та на 25-50 мг у дорослих, які отримують 100 мг топірамату на добу для профілактики мігрені. У дітей у клінічних дослідженнях топірамат поступово скасовували протягом 2-8 тижнів. Якщо за медичними показаннями необхідне швидке відміна препарату Тореал, рекомендується здійснювати відповідний контроль стану пацієнта.Вагітність та лактаціяТопірамат виявляв тератогенні властивості у мишей, щурів та кролів. У щурів топірамат проникав крізь плацентарний бар'єр. Спеціальних контрольованих досліджень застосування препарату на лікування вагітних жінок не проводилося. Топірамат може спричинити шкоду плоду при застосуванні у вагітних жінок. Дані обліку вагітностей свідчать, що у немовлят, які піддавалися впливу топірамату внутрішньоутробно протягом першого триместру вагітності, є підвищений ризик розвитку вроджених вад розвитку (наприклад, черепно-лицьові дефекти, такі як ущелина губи або піднебіння, гіпоспадія та аномалії розвитку різних систем організму). Зазначені вади розвитку були зафіксовані як при монотерапії топіраматом, так і при його застосуванні в рамках політерапії.не приймала протиепілептичні препарати. Крім того, показано, що ризик розвитку тератогенних ефектів, асоційованих з прийомом протиепілептичних препаратів, вищий у разі застосування комбінованої терапії, ніж у разі застосування монотерапії. Порівняно з групою пацієнтів, які не приймають протиепілептичні препарати, дані обліку вагітностей при монотерапії топіраматом свідчать про збільшення ймовірності народження дітей з низькою масою тіла (менше 2500 г), показано збільшення відносної кількості немовлят, недорозвинених для свого гестаційного віку (НГВ; визначається як маса тіла при народженні нижче 10-го відсотка з коригуванням за гестаційним віком і стратифікацією за статтю), серед немовлят, що піддавалися впливу топірамату внутрішньоутробно. Довгострокові наслідки НГВ не визначено. Причину зменшення маси тіла при народженні та НГВ не встановлено. Під час терапії топіраматом жінки із збереженим дітородним потенціалом мають використовувати надійні методи контрацепції. Застосування топірамату при вагітності у жінок з неконтрольованою епілепсією виправдане лише в тому випадку, коли потенційна користь застосування препарату для матері перевищує можливий ризик для плода. Застосування топірамату для профілактики нападів мігрені протипоказане у період вагітності, а також у жінок із збереженим дітородним потенціалом, які не використовують надійні методи контрацепції. При лікуванні та консультації жінок, які мають дітородний потенціал, лікар повинен зважити співвідношення користі та ризику лікування та розглянути альтернативні можливості лікування. Якщо топірамат застосовується під час вагітності, або якщо пацієнтка завагітніла в період прийому цього препарату, її слід попередити про потенційний ризик для плода. Є дані про те, що топірамат екскретується з грудним молоком у жінок, тому лікар повинен прийняти рішення про відмову від грудного вигодовування або припинення прийому препарату. При дослідженні тварин не було виявлено впливу топірамату на фертильність. Ефект топірамату щодо фертильності у людей не встановлено.Побічна діяНебажані реакції наведені з розподілом за частотами та системами органів. Частоту небажаних реакцій класифікували таким чином: дуже часто (l/10), часто (l/100, l/1000 і l/10000 і 4/1000), дуже рідко ( Найчастішими небажаними реакціями (частота яких була більше 5% і перевищувала таку в групі плацебо принаймні для одного з показань під час контрольованих клінічних досліджень топірамату) є: анорексія, зниження апетиту, уповільнене мислення, депресія, порушення вільної мови, безсоння, порушення координації рухів, порушення концентрації уваги, запаморочення, дизартрія, дисгевзія, гіпестезія, загальмованість, порушення пам'яті, ністагм, парестезія, сонливість, тремор, диплопія, нечіткість зору, діарея, нудота, втома, дратівливість та зниження маси. Інфекції та інвазії: дуже часто: назофарингіт * Порушення з боку крові та лімфатичної системи: часто: анемія; нечасто: лейкопенія, лімфаденопатія, тромбоцитопенія, еозинофілія; рідко: нейтропенія *, Порушення з боку імунної системи: часто: гіперчутливість; частота невідома: алергічний набряк *, набряк кон'юнктиви * Порушення з боку метаболізму та харчування: часто: анорексія, зниження апетиту; нечасто: метаболічний ацидоз, гіпокаліємія, підвищення апетиту, полідипсія; рідко: гіперхлоремічний ацидоз, гіперамоніємія, гіперамоніємічна енцефалопатія, Психічні порушення: дуже часто: депресія; часто: уповільнене мислення, безсоння, порушення вільної мови, тривога, сплутаність свідомості, дезорієнтація, агресивні реакції, порушення настрою, збудження, емоційна лабільність, депресивний настрій, гнів, порушення поведінки; нечасто: суїцидальні думки, спроби суїциду, галюцинації, психотичні розлади, слухові галюцинації, зорові галюцинації, апатія, утруднена мова, порушення сну, афективна лабільність, зниження лібідо, збуджений стан, плач, дисфемія, ейфоричний настрійпанічні атаки, плаксивість, порушення навичок читання, порушення засипання, сплощення емоцій, патологічне мислення, втрата лібідо, млявість, інтрасомнічне розлад, розсіяність, ранні пробудження вранці, панічні реакції, піднесений настрій; рідко: манія, панічне розлад, почуття безвиході*, гіпоманія. Порушення з боку центральної нервової системи: дуже часто: парестезія, сонливість, запаморочення; часто: порушення концентрації уваги, порушення пам'яті, амнезія, когнітивні розлади, порушення мислення, психомоторні порушення, судоми, порушення координації рухів, тремор, загальмованість, гіпестезія, ністагм, дисгевзія, порушення відчуття балансу, дизартрія, інтенційний тремор; нечасто: пригнічена свідомість, тоніко-клонічні напади на кшталт «grand тат», порушення поля зору, складні парціальні напади, порушення мови, психомоторна гіперактивність, непритомність, сенсорні порушення, слинотеча, гіперсомнія, афазія, повторювана мова, гіпокінезія, дискінезія , низька якість сну, відчуття печіння, втрата чутливості, парозмія, церебральний синдром, дизестезія, гіпогевзія, ступор,незграбність, аура, агевзія, дисграфія, дисфазія, периферична нейропатія, переднепритомний стан, дистонія, відчуття «мурашок» по тілу; рідко: апраксія, порушення циркадного ритму сну, гіперестезія, гіпосмія, аносмія, есенціальний тремор, акінезія, відсутність реакцій на подразники. Порушення органу зору: часто: нечіткість зору, диплопія, порушення зору; нечасто: зменшення гостроти зору, худоби, міопію, дивні відчуття в очах, сухість очей, світлобоязнь, блефароспазм, підвищена сльозотеча, фотопсія, мідріаз, пресбіопія; рідко: одностороння сліпота, минуща сліпота, глаукома, порушення акомодації, порушення зорового просторового сприйняття, миготлива худоба, набряк повік, нічна сліпота, амбліопія; частота невідома: закритокутова глаукома*, макулопатія*, порушення рухливості ока*. Порушення з боку органу слуху та рівноваги: ​​часто: вертіт, дзвін у вухах, біль у вусі; нечасто: глухота, одностороння глухота, нейросенсорна глухота, дискомфорт у вусі, порушення слуху. Порушення серцево-судинної системи: нечасто: брадикардія, синусна брадикардія, відчуття серцебиття. Порушення з боку судинної системи: не часто: гіпотензія, ортостатична гіпотензія, припливи, гарячі припливи; рідко феномен Рейно. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто: задишка, носова кровотеча, закладеність носа, ринорея, кашель*; нечасто: задишка при фізичному навантаженні, гіперсекреція у придаткових пазухах носа, дисфонія. Порушення шлунково-кишкового тракту: дуже часто: нудота, діарея; часто: блювання, запор, біль у епігастральній ділянці, диспепсія, біль у животі, сухість у роті, дискомфорт у шлунку, порушення чутливості у ротовій порожнині, гастрит, дискомфорт у животі; нечасто: панкреатит, метеоризм, гастроезофагеальний рефлюкс, біль у нижній частині живота, зниження чутливості в ротовій порожнині, кровоточивість ясен, здуття живота, дискомфорт в епігастральній ділянці, чутливість в ділянці живота, гіперсалівація, біль у ротовій порожнині, . Порушення гепатобштарної системи: рідко: гепатит, печінкова недостатність. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часто: алопеція, висипання, свербіж; нечасто: ангідроз, порушення чутливості в області обличчя, кропив'янка, еритема, генералізований свербіж, макулярний висип, порушення пігментації шкіри, алергічний дерматит, припухлість обличчя; нечасто: синдром Стівенса-Джонсона*, поліморфна еритема*, зміна запаху шкіри, параорбітальний набряк*, локалізована кропив'янка; частота невідома: токсичний епідермальний некроліз. Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: часто: артралгія, м'язові спазми, міалгія, м'язові судоми, м'язова слабкість, скелетно-м'язовий біль у грудній клітці; нечасто: припухлість суглобів, скутість м'язів, болі в боці, втома в м'язах; рідко: дискомфорт у кінцівках*. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: часто: нефролітіаз, поллакіурія, дизурія; нечасто: загострення сечокам'яної хвороби (камені у нирках), нетримання сечі при напрузі, гематурія, нетримання сечі, часті позиви до сечовипускання, ниркова колька, біль у ділянці нирок; рідко: загострення сечокам'яної хвороби (камені в уретрі), нирковоканальцевий ацидоз * Порушення з боку статевих органів та молочної залози: нечасто: еректильна дисфункція, сексуальна дисфункція. Загальні розлади та порушення, зумовлені способом застосування: дуже часто: втома; часто: підвищена температура тіла, астенія, дратівливість, порушення ходи, погане самопочуття, занепокоєння; нечасто: гіпертермія, спрага, грипоподібний синдром, повільність, похолодання кінцівок, почуття сп'яніння, відчуття занепокоєння; рідко: набряк особи, кальциноз. Зміна лабораторних показників дуже часто: зниження маси тіла; часто: збільшення маси тіла; нечасто: кристалурія, аномальний результат тесту «тандемпоходка», лейкопенія, підвищення активності печінкових ферментів у сироватці крові, рідко: зменшення вмісту гідрокарбонатів у крові. Порушення соціального функціонування: нечасто: порушення здатність до навчання. * небажана реакція зареєстрована у постреєстраційному періоді із спонтанних повідомлень. Частота розрахована на основі даних клінічних досліджень. Особливі групи Діти Нижче наведено список небажаних реакцій, які під час контрольованих клінічних досліджень реєструвалися у дітей у 2 і більше разів частіше, ніж у дорослих: зниження апетиту, підвищення апетиту, гіперхлоремічний ацидоз, гіпокаліємія, порушення поведінки, агресивні реакції, апатія, порушення засипання, суїцидальні думки , порушення концентрації уваги, загальмованість, порушення циркадного ритму сну, низька якість сну, підвищена сльозотеча, синусна брадикардія, погане самопочуття, порушення ходи. Нижче наведено список небажаних реакцій, які в ході контрольованих клінічних досліджень реєструвалися лише у дітей: еозинофілія, психомоторна гіперактивність, вертиго, блювання, гіпертермія, пірексія, порушення здатності до навчання. Якщо будь-які вказані в інструкції побічні ефекти посилюються, або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не зазначені в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиВплив топірамату на концентрацію інших протиепілептичних препаратів (ПЕП) Одночасний прийом препарату Тореал® з іншими ПЕП (фенітоїн, карбамазепін, ваппроєва кислота, фенобарбітал, примідон) не впливає на значення їх рівноважних концентрацій у плазмі, за винятком окремих хворих, у яких додавання препарату Тореал® до фенітоїну може спричинити підвищення концентрації фену плазмі. Це може бути пов'язано з пригніченням специфічної ізоформи поліморфної ізоформи ферменту системи цитохрому Р450 (ізоферменту СУР2С19). Тому у кожного хворого, який приймає фенітоїн та у якого розвиваються клінічні ознаки або симптоми токсичності, необхідно стежити за концентрацією фенітоїну у плазмі. У дослідженні фармакокінетики у хворих на епілепсію додавання топірамату до ламотриджину не впливало на рівноважну концентрацію останнього при дозах топірамату 100-400 мг на добу. У процесі терапії та після відміни ламотриджину (середня доза 327 мг на добу) рівноважна концентрація топірамату не змінювалася. Вплив інших ПЕП на концентрацію топірамату Фенітоїн та карбамазепін знижують концентрації препарату Тореал у плазмі. Додавання або відміна фенітоїну або карбамазепіну на фоні лікування препаратом Тореал може вимагати зміни дози останнього. Дозу слід підбирати, орієнтуючись на досягнення необхідного клінічного ефекту. Додавання або відміна вальпроєвої кислоти не викликає клінічно значущих змін концентрації препарату Тореал у плазмі і, отже, не потребує зміни дози препарату Тореал. Інші лікарські взаємодії Дігоксин: у дослідженні з використанням одноразової дози площа під кривою AUC (концентрація-час) дигоксину в плазмі ПРИ одночасному прийомі топірамату зменшувалася на 12 %. Клінічна значимість цього спостереження незрозуміла. При призначенні або відміні препарату тореал хворим, які приймають дигоксин, особливу увагу необхідно приділити моніторування концентрації дигоксину в сироватці. Засоби, що пригнічують ЦНС: в рамках клінічних досліджень наслідки одночасного прийому топірамату з алкоголем або іншими речовинами, що пригнічують функції ЦНС, не вивчали. Рекомендується не приймати Тореал разом з алкоголем або іншими препаратами, що викликають пригнічення функції ЦНС. Звіробій продірявлений: при сумісному прийомі топірамату та препаратів на основі звіробою продірявленого (Hypericum perforatum) концентрація топірамату в плазмі може знижуватися і, як наслідок, ефективність препарату також може знизитися. Клінічних досліджень взаємодії препарату Тореал® та препаратів на основі звіробою продірявленого не проводилося. Пероральні контрацептиви: у дослідженні лікарської взаємодії з пероральними контрацептивами, в якому використовувався комбінований препарат, що містить норетистерон (1 мг) і етинілестрадіол (35 мкг), топірамат у дозі 50-800 мг/день не істотно впливав на ефективність норетистерону -200 мг/день – на ефективність етинілестрадіолу. Істотне дозозалежне зниження ефективності етинілестрадіолу спостерігалося при прийомі топірамату у дозі 200-800 мг/день. Клінічна значимість описаних змін не зрозуміла. Ризик зниження ефективності контрацептивів та посилення «проривних» кровотеч має враховуватись у хворих, які приймають пероральні контрацептиви у поєднанні з препаратом Тореал®. Пацієнтам, які приймають контрацептиви, що містять естроген, необхідно повідомляти про будь-які зміни в термінах і характері менструацій.Ефективність контрацептивів може бути знижена навіть за відсутності «проривних» кровотеч. Літій: у здорових добровольців спостерігалося зниження AUC літію на 18% при одночасному прийомі топірамату у дозі 200 мг на добу. У хворих з маніакальнодепресивним психозом застосування топірамату в дозах до 200 мг на добу не впливало на фармакокінетику літію, проте при більш високих дозах (до 600 мг на добу) AUC літію було підвищено на 26%. При одночасному застосуванні топірамату та літію слід контролювати концентрацію останнього у плазмі крові. Рисперидон: дослідження лікарської взаємодії, проведені з одноразовим та багаторазовим прийомом топірамату здоровими добровольцями та хворими з біполярним розладом, дали однакові результати. При одночасному прийомі топірамату в дозах 250 або 400 мг на добу AUC рисперидону, який приймається в дозах 1-6 мг на добу, знижується відповідно на 16% та 33%. При цьому фармакокінетика 9-гідроксирисперидону не змінювалася, а сумарна фармакокінетика активних речовин (рисперидону та 9-гідроксирисперидону) змінювалася незначно. Зміна системного впливу рисперидону/9-гидроксирисперидона і топірамату був клінічно значуще, і це взаємодія навряд може мати клінічне значення. Гідрохлоротіазид: лікарська взаємодія оцінювалася на здорових добровольцях при роздільному та спільному застосуванні гідрохлортіазиду (25 мг) та топірамату (96 мг). Результати досліджень показали, що при одночасному прийомі топірамату та гідрохлортіазиду відбувається збільшення максимальної концентрації топірамату на 27% та площі під кривою AUC топірамату на 29%. Клінічна значимість цих досліджень не виявлено. Призначення гідрохлортіазиду пацієнтам, які приймають топірамат, може вимагати корекції дози топірамату. Фармакокінетичні параметри гідрохлортіазиду не зазнавали значної зміни при супутній терапії топіраматом. Метформін: лікарська взаємодія оцінювалася на здорових добровольцях, які отримували метформін або комбінацію метформіну та топірамату. Результати досліджень показали, що при одночасному прийомі топірамату та метформіну відбувається збільшення максимальної концентрації та площі під кривою AUC метформіну на 18 % та на 25 % відповідно, тоді як кліренс метформіну при одночасному застосуванні з топіраматом знижувався на 20 %. Топірамат ніяк не впливав на час досягнення максимальної концентрації метформіну в плазмі, Кліренс топірамату при одночасному застосуванні з метформіном знижується. Ступінь виявлених змін кліренсу не вивчено. Клінічна значимість впливу метформіну на фармакокінетику топірамату не ясна. У разі додавання або відміни препарату у пацієнтів, які отримують метформін,слід ретельно контролювати стан хворого з метою оцінки перебігу цукрового діабету. Піоглітазон: лікарська взаємодія оцінювалася на здорових добровольцях при роздільному та одночасному застосуванні піоглітазону та топірамату. Було виявлено зменшення площі під кривою AUC піоглітазону на 15% без зміни максимальної концентрації препарату. Ці зміни були статистично значущими. Для активного гідроксиметаболіту піотлітазону також було виявлено зниження максимальної концентрації та площі під кривою AUC на 13 % та на 16 % відповідно, а для активного кетометаболіту було виявлено зниження та максимальної концентрації та площі під кривою AUC на 60 %. Клінічна значимість цих даних не з'ясовано. При одночасному застосуванні пацієнтами препарату Тореал і піоглітазону слід ретельно контролювати стан хворого для оцінки перебігу цукрового діабету. Глібенкламід: було проведено дослідження лікарської взаємодії для вивчення фармакокінетики глибенкламіду (5 мг на добу) у рівноважному стані, що застосовується ізольовано або одночасно з топіраматом (150 мг на добу) у хворих на цукровий діабет 2 типу. При застосуванні топірамату AUC глібенкламіду знижувалася на 25%. Також була знижена системна експозиція - 4-транс-гідрокси-глибенкламіду та З-цис-гідрокси-глибенкламіду (відповідно на 13% і 15%), Глібенкламід не впливав на фармакокінетику топірамату в рівноважному стані. Виявлено статистично недостовірне зниження AUC піоглітазону на 15% за відсутності зміни Сmax При призначенні топірамату хворим, які отримують глібенкламід (або призначенні глібенкламіду хворим, які отримують топірамат), слід ретельно контролювати стан хворого для оцінки перебігу цукрового діабету. Інші препарати: одночасне застосування препарату Тореал з препаратами, що спричиняють нефролітіаз, може підвищувати ризик утворення каменів у нирках. Під час лікування препаратом Тореал® слід уникати застосування препаратів, що спричиняють нефролітіаз, оскільки вони можуть викликати фізіологічні зміни, що сприяють нефролітіазу. Вальпроєва кислота: комбіноване застосування топірамату та вальпроєвої кислоти у хворих, які добре переносять кожен препарат окремо, супроводжується гіперамоніємією з енцефалопатією або без неї. У більшості випадків симптоми та ознаки зникають після відміни одного з препаратів (див. розділ «Особливі вказівки» та «Побічна дія»). Ця несприятлива реакція не викликана фармакокінетичною взаємодією. При сумісному прийомі топірамату і вальпроєвої кислоти може виникати гіпотермія (ненавмисне зниження температури тіла нижче 35 ос) у поєднанні з гіперамоніємією або незалежно. Дане явище може виникати як після початку сумісного прийому вальпроєвої кислоти та топірамату, так і при збільшенні денної дози топірамату. Додаткові дослідження лікарської взаємодії: для оцінки потенційно можливих варіантів лікарської взаємодії між топіраматом та іншими лікарськими препаратами було проведено низку клінічних досліджень.Спосіб застосування та дозиВсередину, проковтуючи таблетку, не розжовуючи, незалежно від прийому їжі. Для оптимального контролю нападів рекомендується розпочинати лікування з низьких доз з наступним поступовим титруванням до ефективної дози. Таблетки Тореал не рекомендується ділити на частини. Парціальні або генералізовані тоніко-тонічні напади, а також напади на фоні синдрому Леннокса-Гасто Застосування у комбінації з іншими протисудомними препаратами у дорослих пацієнтів Мінімальна ефективна доза 200 мг на добу. Зазвичай сумарна добова доза 200-400 мг (2 прийоми). Деяким пацієнтам може знадобитися збільшення добової дози до максимальної – 1600 мг. Лікування починають із 25-50 мг щодня на ніч протягом 1 тижня. Потім дозу підвищують на 25-50 мг щодня протягом 1-2 тижнів, з кратністю прийому 2 десь у день. Дозу та кратність прийому підбирають залежно від клінічного ефекту. У деяких пацієнтів ефект можна досягти при прийомі препарату 1 раз на добу. Для досягнення оптимального ефекту лікування препаратом Тореал не обов'язково контролювати його концентрацію в плазмі. Дані рекомендації застосовні до всіх дорослих пацієнтів, включаючи людей похилого віку, за відсутності у них захворювання нирок. Комбінована протисудомна терапія у дітей віком від 2 років Рекомендована сумарна добова доза препарату Тореал як засіб додаткової терапії становить від 5 до 9 мг/кг маси тіла і приймається в 2 прийоми. Лікування починають із дози 25 мг (або менше, ґрунтуючись на початковій дозі від 1 до 3 мг/кг на добу) на ніч протягом 1 тижня. Потім дозу підвищують на 1-3 мг/кг/день протягом 1-2 тижнів з кратністю прийому 2 рази на день, до досягнення оптимального клінічного ефекту. Добова доза до 30 мг/кг зазвичай добре переноситься. Епілепсія (у тому числі вперше діагностована) Монотерапія: загальні положення При відміні супутніх протисудомних препаратів для монотерапії топіраматом необхідно враховувати можливий вплив цього кроку на частоту нападів. У тих випадках, коли немає необхідності різко скасовувати супутній протисудомний препарат з міркувань безпеки, рекомендується знижувати їх дози поступово, зменшуючи дозу супутнього протиепілептичного препарату на третину кожні 2 тижні. При відміні препаратів, що є індукторами печінкових ферментів, концентрації топірамату у крові зростатимуть. У таких ситуаціях за наявності клінічних показань дозу препарату Тореал можна знизити. Монотерапія: дорослі Лікування починають із 25 мг на ніч протягом 1 тижня. Потім дозу підвищують на 25-50 мг щодня протягом 1-2 тижнів, з кратністю прийому 2 десь у день. При непереносимості такого режиму дозування дозу підвищують на меншу величину або через великі інтервали. Дозу та кратність прийому підбирають залежно від клінічного ефекту. Початкова доза топірамату, що рекомендується, для монотерапії у дорослих з вперше встановленою епілепсією становить 100 мг/день, максимально рекомендована доза 500 мг/день. Ці дози рекомендовані для всіх дорослих, включаючи літніх із нормальною функцією нирок. Монотерапія: діти У дітей старше 2-х років лікування починають із дози 0,5-1 мг/кг маси тіла на ніч протягом 1 тижня. Потім дозу збільшують на 0,5-1 мг/кг/день протягом 1-2 тижнів, кратність прийому - 2 рази на день. При непереносимості такого режиму дозування дозу підвищують на меншу величину або через великі інтервали. Дозу та кратність прийому підбирають залежно від клінічного ефекту. Рекомендований діапазон доз 3-6 мг/кг маси тіла. Дітям із недавно діагностованими парціальними нападами можна призначати до 500 мг на добу. Мігрень Рекомендована загальна добова доза топірамату для профілактики нападів мігрені становить 100 мг і приймається за 2 прийоми. На початку лікування пацієнт повинен приймати по 25 мг препарату Тореал перед сном протягом 1 тижня. Потім дозу збільшують з інтервалом 1 тиждень на 25 мг на добу. Якщо пацієнт не переносить такого режиму підвищення дози, можна збільшити інтервали між підвищеннями дози, або підвищувати дозу більш плавно. При доборі дози необхідно керуватися клінічним ефектом. У деяких пацієнтів позитивний результат досягається при добовій дозі 50 мг топірамату. У клінічних дослідженнях пацієнти отримували різні добові дози топірамату, але не більше 200 мг на добу. Особливі групи пацієнтів Ниркова недостатність Пацієнтам з помірною або тяжкою нирковою недостатністю може знадобитися зниження дози. Рекомендується застосування половини початкової дози, що рекомендується, і підтримуючої дози. Гемодіаліз Оскільки топірамат видаляється з плазми при гемодіалізі, у дні проведення гемодіалізу слід вводити додаткову дозу препарату Тореал, рівну приблизно половині добової дози. Додаткова доза повинна бути розділена на дві дози, що приймаються на початку та після завершення процедури гемодіалізу. Додаткова доза може змінюватись в залежності від характеристик обладнання, що використовується при проведенні гемодіалізу. Печінкова недостатність Пацієнтам із печінковою недостатністю топірамат слід застосовувати з обережністю.ПередозуванняСимптоми: судоми, сонливість, порушення мови та зору, диплопія, порушення мислення, порушення координації рухів, летаргія, ступор, артеріальна гіпотензія, біль у животі, запаморочення, збудження та депресія. У більшості випадків клінічні наслідки не були тяжкими, але були відмічені смертельні випадки після передозування з використанням суміші кількох лікарських засобів, включаючи топірамат. Передозування топірамату може спричинити тяжкий метаболічний ацидоз (див. розділ «Особливі вказівки»). Лікування: при гострому передозуванні препарату Тореал, якщо незадовго перед цим хворий приймав їжу, необхідно відразу ж промити шлунок або викликати блювання. У дослідженнях in vitro було показано, що активоване вугілля адсорбує топірамат. За необхідності слід провести симптоматичну терапію. Ефективним способом виведення топірамату з організму є гемодіаліз. Пацієнтам рекомендується адекватне підвищення обсягу рідини, що споживається.Умови відпустки з аптекЗа рецептом

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: Топірамат – 25,0 мг; Допоміжні речовини: Лактози моногідрат – 28,0 мг; Крохмаль кукурудзяний прежелатинізований – 9,0 мг; Целюлоза мікрокристалічна -30,4 мг; Карбоксиметилкрохмаль натрію -4,8 мг; Гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза) – 2,6 мг; Магнію стеарат – 0,2 мг; Оболонка: ОПАДРАЙ II 85F32450 Жовтий (OPADRY II 85F32450 Yellow) – 3,0 мг; Полівініловий спирт (Е 1203) – 40,000 %; Макрогол 4000 (Е 1521) (поліетиленгліколь 4000) - 20,200%; Тальк (Е 553b) -14800%; Титану діоксид (Е 171) – 24,150 %; Заліза оксид жовтий (Е172) -0,850%. Маса таблетки, покритої плівковою оболонкою - 103 мг.Опис лікарської формикруглі, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою жовтого кольору. На поперечному розрізі ядро ​​білого або білого із жовтуватим відтінком кольору.ХарактеристикаТореал (Топірамат) - протиепілептичний засіб, відноситься до сульфат-заміщених моносахаридів. Препарат застосовується як монотерапія епілепсії у дорослих та дітей старше 2-х років; у складі комплексної терапії у дорослих та дітей старше 2-х років з парціальними або генералізованими тоніко-клонічними нападами, при нападах на фоні синдрому Леннокса-Гасто; а також для профілактики нападів мігрені у дорослих. Випускається у формі таблеток, покритих плівковою оболонкою (25 мг і 100 мг) по 14 або 28 таблеток у поліпропіленові флакони. Відпускається за рецептом.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засібФармакокінетикаТопірамат швидко та добре всмоктується. Прийом їжі не має клінічно значущого впливу на його біодоступність, яка становить близько 80%. Зв'язок із білками плазми 13-17%. Середній обсяг розподілу 0,55-0,8 л/кг для одноразової дози 1200 мг. Даний показник залежить від статі: у жінок ці значення становлять 50% від величин, що спостерігаються у чоловіків, що пов'язують з більш високим вмістом жирової тканини у жінок. Метаболізується близько 20% топірамату. До 50% топірамату метаболізується пацієнтів, які одночасно приймають інші протиепілептичні препарати (ПЕП), що індукують метаболізуючі ферменти. З плазми, сечі та калу людини виділено шість практично неактивних метаболітів топірамату. Незмінений топірамат та його метаболіти в основному виводяться нирками. Плазмовий кліренс становить близько 20-30 мл/хв. Після одноразового прийому фармакокінетика носить лінійний характер, плазмовий кліренс постійний, а площа під кривою «концентрація-час» у діапазоні доз від 100 до 400 мг зростає пропорційно дозі. При нормальній функції нирок пацієнтам може знадобитися 4-8 днів для досягнення рівноважної концентрації плазми. Середнє значення максимальної концентрації після багаторазового вживання 100 мг топірамату двічі на день становить 6,76 мкг/мл. Період напіввиведення після багаторазового прийому 50 та 100 мг двічі на день становить 21 год. У пацієнтів з порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну 70 мл/хв) знижується плазмовий та нирковий кліренс топірамату; у пацієнтів із термінальною нирковою недостатністю знижується плазмовий кліренс топірамату. Плазмовий кліренс топірамату не змінюється у пацієнтів похилого віку за відсутності порушень ниркової функції. Плазмовий кліренс топірамату знижується у пацієнтів з помірно та тяжкими порушеннями функції печінки. Фармакокінетика топірамату у дітей, як у дорослих, носить лінійний характер. Кліренс топірамату не залежить від дози, рівноважна концентрація в плазмі зростає пропорційно дозі. Однак для дітей характерні вищі значення кліренсу та більш короткий період напіввиведення. Отже, концентрація топірамату в плазмі при прийомі однакових доз у розрахунку на кг маси тіла може бути нижчою у дітей порівняно з дорослими. Як і у дорослих, при прийомі інших ПЕП, що індукують мікросомальні ферменти печінки, знижується рівноважна концентрація топірамату у плазмі. Топірамат ефективно виводиться із плазми крові при гемодіалізі. Імовірно проникає у грудне молоко.ФармакодинамікаТопірамат відноситься до сульфату - заміщених моносахаридів. Блокує натрієві канали і пригнічує виникнення повторних потенціалів на тлі тривалої деполяризації мембрани нейрона. Підвищує активність γ-аміномасляної кислоти (ГАМК) щодо деяких підтипів ГАМК-рецепторів. Перешкоджає активації каїнатом каїнат/АМПК (альфа-аміно-З-гідрокси-5-метилізоксазол-4-пропіонова кислота) - рецепторів до глутамату, не впливаючи на активність N-метил-D-аспартату (NMDA) щодо NMDA – рецепторів. Зазначені ефекти дозозалежні. Крім того, топірамат пригнічує активність деяких ізоферментів карбоангідрази. Цей ефект значно слабший, ніж у інгібітору карбоангідрази ацетазоламіду, і не є основним компонентом протиепілептичної активності топірамату.Показання до застосуванняМонотерапія епілепсії у дорослих та дітей старше 2-х років (у тому числі у пацієнтів із вперше встановленою епілепсією); у складі комплексної терапії у дорослих та дітей старше 2-х років з парціальними або генералізованими тоніко-клонічними нападами, а також при нападах на фоні синдрому Леннокса-Гасто; профілактика нападів мігрені у дорослих Застосування препарату Тореал для лікування гострих нападів мігрені не вивчене.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до будь-якого компонента препарату; дитячий вік до 2-х років; вагітність і у жінок із збереженим дітородним потенціалом, які не використовують надійні методи контрацепції, та в період грудного вигодовування; дефіцит лактази, непереносимість лактози, глюкозо-галактозна мальабсорбція. З обережністю: Слід застосовувати з обережністю при печінковій або нирковій недостатності, нефроуролітіазі (у тому числі в минулому чи сімейному анамнезі), гіперкальціурії. Слід враховувати, що при прийомі препарату збільшується ризик депресії та суїцидального синдрому. Знижувати дозу або скасовувати препарат Тореал слід поступово, щоб мінімізувати ймовірність підвищення частоти нападів. За даними клінічних досліджень, дози зменшували на 50-100 мг з тижневими інтервалами для дорослих при терапії епілепсії та на 25-50 мг у дорослих, які отримують 100 мг топірамату на добу для профілактики мігрені. У дітей у клінічних дослідженнях топірамат поступово скасовували протягом 2-8 тижнів. Якщо за медичними показаннями необхідне швидке відміна препарату Тореал, рекомендується здійснювати відповідний контроль стану пацієнта.Вагітність та лактаціяТопірамат виявляв тератогенні властивості у мишей, щурів та кролів. У щурів топірамат проникав крізь плацентарний бар'єр. Спеціальних контрольованих досліджень застосування препарату на лікування вагітних жінок не проводилося. Топірамат може спричинити шкоду плоду при застосуванні у вагітних жінок. Дані обліку вагітностей свідчать, що у немовлят, які піддавалися впливу топірамату внутрішньоутробно протягом першого триместру вагітності, є підвищений ризик розвитку вроджених вад розвитку (наприклад, черепно-лицьові дефекти, такі як ущелина губи або піднебіння, гіпоспадія та аномалії розвитку різних систем організму). Зазначені вади розвитку були зафіксовані як при монотерапії топіраматом, так і при його застосуванні в рамках політерапії.не приймала протиепілептичні препарати. Крім того, показано, що ризик розвитку тератогенних ефектів, асоційованих з прийомом протиепілептичних препаратів, вищий у разі застосування комбінованої терапії, ніж у разі застосування монотерапії. Порівняно з групою пацієнтів, які не приймають протиепілептичні препарати, дані обліку вагітностей при монотерапії топіраматом свідчать про збільшення ймовірності народження дітей з низькою масою тіла (менше 2500 г), показано збільшення відносної кількості немовлят, недорозвинених для свого гестаційного віку (НГВ; визначається як маса тіла при народженні нижче 10-го відсотка з коригуванням за гестаційним віком і стратифікацією за статтю), серед немовлят, що піддавалися впливу топірамату внутрішньоутробно. Довгострокові наслідки НГВ не визначено. Причину зменшення маси тіла при народженні та НГВ не встановлено. Під час терапії топіраматом жінки із збереженим дітородним потенціалом мають використовувати надійні методи контрацепції. Застосування топірамату при вагітності у жінок з неконтрольованою епілепсією виправдане лише в тому випадку, коли потенційна користь застосування препарату для матері перевищує можливий ризик для плода. Застосування топірамату для профілактики нападів мігрені протипоказане у період вагітності, а також у жінок із збереженим дітородним потенціалом, які не використовують надійні методи контрацепції. При лікуванні та консультації жінок, які мають дітородний потенціал, лікар повинен зважити співвідношення користі та ризику лікування та розглянути альтернативні можливості лікування. Якщо топірамат застосовується під час вагітності, або якщо пацієнтка завагітніла в період прийому цього препарату, її слід попередити про потенційний ризик для плода. Є дані про те, що топірамат екскретується з грудним молоком у жінок, тому лікар повинен прийняти рішення про відмову від грудного вигодовування або припинення прийому препарату. При дослідженні тварин не було виявлено впливу топірамату на фертильність. Ефект топірамату щодо фертильності у людей не встановлено.Побічна діяНебажані реакції наведені з розподілом за частотами та системами органів. Частоту небажаних реакцій класифікували таким чином: дуже часто (l/10), часто (l/100, l/1000 і l/10000 і 4/1000), дуже рідко ( Найчастішими небажаними реакціями (частота яких була більше 5% і перевищувала таку в групі плацебо принаймні для одного з показань під час контрольованих клінічних досліджень топірамату) є: анорексія, зниження апетиту, уповільнене мислення, депресія, порушення вільної мови, безсоння, порушення координації рухів, порушення концентрації уваги, запаморочення, дизартрія, дисгевзія, гіпестезія, загальмованість, порушення пам'яті, ністагм, парестезія, сонливість, тремор, диплопія, нечіткість зору, діарея, нудота, втома, дратівливість та зниження маси. Інфекції та інвазії: дуже часто: назофарингіт * Порушення з боку крові та лімфатичної системи: часто: анемія; нечасто: лейкопенія, лімфаденопатія, тромбоцитопенія, еозинофілія; рідко: нейтропенія *, Порушення з боку імунної системи: часто: гіперчутливість; частота невідома: алергічний набряк *, набряк кон'юнктиви * Порушення з боку метаболізму та харчування: часто: анорексія, зниження апетиту; нечасто: метаболічний ацидоз, гіпокаліємія, підвищення апетиту, полідипсія; рідко: гіперхлоремічний ацидоз, гіперамоніємія, гіперамоніємічна енцефалопатія, Психічні порушення: дуже часто: депресія; часто: уповільнене мислення, безсоння, порушення вільної мови, тривога, сплутаність свідомості, дезорієнтація, агресивні реакції, порушення настрою, збудження, емоційна лабільність, депресивний настрій, гнів, порушення поведінки; нечасто: суїцидальні думки, спроби суїциду, галюцинації, психотичні розлади, слухові галюцинації, зорові галюцинації, апатія, утруднена мова, порушення сну, афективна лабільність, зниження лібідо, збуджений стан, плач, дисфемія, ейфоричний настрійпанічні атаки, плаксивість, порушення навичок читання, порушення засипання, сплощення емоцій, патологічне мислення, втрата лібідо, млявість, інтрасомнічне розлад, розсіяність, ранні пробудження вранці, панічні реакції, піднесений настрій; рідко: манія, панічне розлад, почуття безвиході*, гіпоманія. Порушення з боку центральної нервової системи: дуже часто: парестезія, сонливість, запаморочення; часто: порушення концентрації уваги, порушення пам'яті, амнезія, когнітивні розлади, порушення мислення, психомоторні порушення, судоми, порушення координації рухів, тремор, загальмованість, гіпестезія, ністагм, дисгевзія, порушення відчуття балансу, дизартрія, інтенційний тремор; нечасто: пригнічена свідомість, тоніко-клонічні напади на кшталт «grand тат», порушення поля зору, складні парціальні напади, порушення мови, психомоторна гіперактивність, непритомність, сенсорні порушення, слинотеча, гіперсомнія, афазія, повторювана мова, гіпокінезія, дискінезія , низька якість сну, відчуття печіння, втрата чутливості, парозмія, церебральний синдром, дизестезія, гіпогевзія, ступор,незграбність, аура, агевзія, дисграфія, дисфазія, периферична нейропатія, переднепритомний стан, дистонія, відчуття «мурашок» по тілу; рідко: апраксія, порушення циркадного ритму сну, гіперестезія, гіпосмія, аносмія, есенціальний тремор, акінезія, відсутність реакцій на подразники. Порушення органу зору: часто: нечіткість зору, диплопія, порушення зору; нечасто: зменшення гостроти зору, худоби, міопію, дивні відчуття в очах, сухість очей, світлобоязнь, блефароспазм, підвищена сльозотеча, фотопсія, мідріаз, пресбіопія; рідко: одностороння сліпота, минуща сліпота, глаукома, порушення акомодації, порушення зорового просторового сприйняття, миготлива худоба, набряк повік, нічна сліпота, амбліопія; частота невідома: закритокутова глаукома*, макулопатія*, порушення рухливості ока*. Порушення з боку органу слуху та рівноваги: ​​часто: вертіт, дзвін у вухах, біль у вусі; нечасто: глухота, одностороння глухота, нейросенсорна глухота, дискомфорт у вусі, порушення слуху. Порушення серцево-судинної системи: нечасто: брадикардія, синусна брадикардія, відчуття серцебиття. Порушення з боку судинної системи: не часто: гіпотензія, ортостатична гіпотензія, припливи, гарячі припливи; рідко феномен Рейно. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто: задишка, носова кровотеча, закладеність носа, ринорея, кашель*; нечасто: задишка при фізичному навантаженні, гіперсекреція у придаткових пазухах носа, дисфонія. Порушення шлунково-кишкового тракту: дуже часто: нудота, діарея; часто: блювання, запор, біль у епігастральній ділянці, диспепсія, біль у животі, сухість у роті, дискомфорт у шлунку, порушення чутливості у ротовій порожнині, гастрит, дискомфорт у животі; нечасто: панкреатит, метеоризм, гастроезофагеальний рефлюкс, біль у нижній частині живота, зниження чутливості в ротовій порожнині, кровоточивість ясен, здуття живота, дискомфорт в епігастральній ділянці, чутливість в ділянці живота, гіперсалівація, біль у ротовій порожнині, . Порушення гепатобштарної системи: рідко: гепатит, печінкова недостатність. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часто: алопеція, висипання, свербіж; нечасто: ангідроз, порушення чутливості в області обличчя, кропив'янка, еритема, генералізований свербіж, макулярний висип, порушення пігментації шкіри, алергічний дерматит, припухлість обличчя; нечасто: синдром Стівенса-Джонсона*, поліморфна еритема*, зміна запаху шкіри, параорбітальний набряк*, локалізована кропив'янка; частота невідома: токсичний епідермальний некроліз. Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: часто: артралгія, м'язові спазми, міалгія, м'язові судоми, м'язова слабкість, скелетно-м'язовий біль у грудній клітці; нечасто: припухлість суглобів, скутість м'язів, болі в боці, втома в м'язах; рідко: дискомфорт у кінцівках*. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: часто: нефролітіаз, поллакіурія, дизурія; нечасто: загострення сечокам'яної хвороби (камені у нирках), нетримання сечі при напрузі, гематурія, нетримання сечі, часті позиви до сечовипускання, ниркова колька, біль у ділянці нирок; рідко: загострення сечокам'яної хвороби (камені в уретрі), нирковоканальцевий ацидоз * Порушення з боку статевих органів та молочної залози: нечасто: еректильна дисфункція, сексуальна дисфункція. Загальні розлади та порушення, зумовлені способом застосування: дуже часто: втома; часто: підвищена температура тіла, астенія, дратівливість, порушення ходи, погане самопочуття, занепокоєння; нечасто: гіпертермія, спрага, грипоподібний синдром, повільність, похолодання кінцівок, почуття сп'яніння, відчуття занепокоєння; рідко: набряк особи, кальциноз. Зміна лабораторних показників дуже часто: зниження маси тіла; часто: збільшення маси тіла; нечасто: кристалурія, аномальний результат тесту «тандемпоходка», лейкопенія, підвищення активності печінкових ферментів у сироватці крові, рідко: зменшення вмісту гідрокарбонатів у крові. Порушення соціального функціонування: нечасто: порушення здатність до навчання. * небажана реакція зареєстрована у постреєстраційному періоді із спонтанних повідомлень. Частота розрахована на основі даних клінічних досліджень. Особливі групи Діти Нижче наведено список небажаних реакцій, які під час контрольованих клінічних досліджень реєструвалися у дітей у 2 і більше разів частіше, ніж у дорослих: зниження апетиту, підвищення апетиту, гіперхлоремічний ацидоз, гіпокаліємія, порушення поведінки, агресивні реакції, апатія, порушення засипання, суїцидальні думки , порушення концентрації уваги, загальмованість, порушення циркадного ритму сну, низька якість сну, підвищена сльозотеча, синусна брадикардія, погане самопочуття, порушення ходи. Нижче наведено список небажаних реакцій, які в ході контрольованих клінічних досліджень реєструвалися лише у дітей: еозинофілія, психомоторна гіперактивність, вертиго, блювання, гіпертермія, пірексія, порушення здатності до навчання. Якщо будь-які вказані в інструкції побічні ефекти посилюються, або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не зазначені в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиВплив топірамату на концентрацію інших протиепілептичних препаратів (ПЕП) Одночасний прийом препарату Тореал® з іншими ПЕП (фенітоїн, карбамазепін, ваппроєва кислота, фенобарбітал, примідон) не впливає на значення їх рівноважних концентрацій у плазмі, за винятком окремих хворих, у яких додавання препарату Тореал® до фенітоїну може спричинити підвищення концентрації фену плазмі. Це може бути пов'язано з пригніченням специфічної ізоформи поліморфної ізоформи ферменту системи цитохрому Р450 (ізоферменту СУР2С19). Тому у кожного хворого, який приймає фенітоїн та у якого розвиваються клінічні ознаки або симптоми токсичності, необхідно стежити за концентрацією фенітоїну у плазмі. У дослідженні фармакокінетики у хворих на епілепсію додавання топірамату до ламотриджину не впливало на рівноважну концентрацію останнього при дозах топірамату 100-400 мг на добу. У процесі терапії та після відміни ламотриджину (середня доза 327 мг на добу) рівноважна концентрація топірамату не змінювалася. Вплив інших ПЕП на концентрацію топірамату Фенітоїн та карбамазепін знижують концентрації препарату Тореал у плазмі. Додавання або відміна фенітоїну або карбамазепіну на фоні лікування препаратом Тореал може вимагати зміни дози останнього. Дозу слід підбирати, орієнтуючись на досягнення необхідного клінічного ефекту. Додавання або відміна вальпроєвої кислоти не викликає клінічно значущих змін концентрації препарату Тореал у плазмі і, отже, не потребує зміни дози препарату Тореал. Інші лікарські взаємодії Дігоксин: у дослідженні з використанням одноразової дози площа під кривою AUC (концентрація-час) дигоксину в плазмі ПРИ одночасному прийомі топірамату зменшувалася на 12 %. Клінічна значимість цього спостереження незрозуміла. При призначенні або відміні препарату тореал хворим, які приймають дигоксин, особливу увагу необхідно приділити моніторування концентрації дигоксину в сироватці. Засоби, що пригнічують ЦНС: в рамках клінічних досліджень наслідки одночасного прийому топірамату з алкоголем або іншими речовинами, що пригнічують функції ЦНС, не вивчали. Рекомендується не приймати Тореал разом з алкоголем або іншими препаратами, що викликають пригнічення функції ЦНС. Звіробій продірявлений: при сумісному прийомі топірамату та препаратів на основі звіробою продірявленого (Hypericum perforatum) концентрація топірамату в плазмі може знижуватися і, як наслідок, ефективність препарату також може знизитися. Клінічних досліджень взаємодії препарату Тореал® та препаратів на основі звіробою продірявленого не проводилося. Пероральні контрацептиви: у дослідженні лікарської взаємодії з пероральними контрацептивами, в якому використовувався комбінований препарат, що містить норетистерон (1 мг) і етинілестрадіол (35 мкг), топірамат у дозі 50-800 мг/день не істотно впливав на ефективність норетистерону -200 мг/день – на ефективність етинілестрадіолу. Істотне дозозалежне зниження ефективності етинілестрадіолу спостерігалося при прийомі топірамату у дозі 200-800 мг/день. Клінічна значимість описаних змін не зрозуміла. Ризик зниження ефективності контрацептивів та посилення «проривних» кровотеч має враховуватись у хворих, які приймають пероральні контрацептиви у поєднанні з препаратом Тореал®. Пацієнтам, які приймають контрацептиви, що містять естроген, необхідно повідомляти про будь-які зміни в термінах і характері менструацій.Ефективність контрацептивів може бути знижена навіть за відсутності «проривних» кровотеч. Літій: у здорових добровольців спостерігалося зниження AUC літію на 18% при одночасному прийомі топірамату у дозі 200 мг на добу. У хворих з маніакальнодепресивним психозом застосування топірамату в дозах до 200 мг на добу не впливало на фармакокінетику літію, проте при більш високих дозах (до 600 мг на добу) AUC літію було підвищено на 26%. При одночасному застосуванні топірамату та літію слід контролювати концентрацію останнього у плазмі крові. Рисперидон: дослідження лікарської взаємодії, проведені з одноразовим та багаторазовим прийомом топірамату здоровими добровольцями та хворими з біполярним розладом, дали однакові результати. При одночасному прийомі топірамату в дозах 250 або 400 мг на добу AUC рисперидону, який приймається в дозах 1-6 мг на добу, знижується відповідно на 16% та 33%. При цьому фармакокінетика 9-гідроксирисперидону не змінювалася, а сумарна фармакокінетика активних речовин (рисперидону та 9-гідроксирисперидону) змінювалася незначно. Зміна системного впливу рисперидону/9-гидроксирисперидона і топірамату був клінічно значуще, і це взаємодія навряд може мати клінічне значення. Гідрохлоротіазид: лікарська взаємодія оцінювалася на здорових добровольцях при роздільному та спільному застосуванні гідрохлортіазиду (25 мг) та топірамату (96 мг). Результати досліджень показали, що при одночасному прийомі топірамату та гідрохлортіазиду відбувається збільшення максимальної концентрації топірамату на 27% та площі під кривою AUC топірамату на 29%. Клінічна значимість цих досліджень не виявлено. Призначення гідрохлортіазиду пацієнтам, які приймають топірамат, може вимагати корекції дози топірамату. Фармакокінетичні параметри гідрохлортіазиду не зазнавали значної зміни при супутній терапії топіраматом. Метформін: лікарська взаємодія оцінювалася на здорових добровольцях, які отримували метформін або комбінацію метформіну та топірамату. Результати досліджень показали, що при одночасному прийомі топірамату та метформіну відбувається збільшення максимальної концентрації та площі під кривою AUC метформіну на 18 % та на 25 % відповідно, тоді як кліренс метформіну при одночасному застосуванні з топіраматом знижувався на 20 %. Топірамат ніяк не впливав на час досягнення максимальної концентрації метформіну в плазмі, Кліренс топірамату при одночасному застосуванні з метформіном знижується. Ступінь виявлених змін кліренсу не вивчено. Клінічна значимість впливу метформіну на фармакокінетику топірамату не ясна. У разі додавання або відміни препарату у пацієнтів, які отримують метформін,слід ретельно контролювати стан хворого з метою оцінки перебігу цукрового діабету. Піоглітазон: лікарська взаємодія оцінювалася на здорових добровольцях при роздільному та одночасному застосуванні піоглітазону та топірамату. Було виявлено зменшення площі під кривою AUC піоглітазону на 15% без зміни максимальної концентрації препарату. Ці зміни були статистично значущими. Для активного гідроксиметаболіту піотлітазону також було виявлено зниження максимальної концентрації та площі під кривою AUC на 13 % та на 16 % відповідно, а для активного кетометаболіту було виявлено зниження та максимальної концентрації та площі під кривою AUC на 60 %. Клінічна значимість цих даних не з'ясовано. При одночасному застосуванні пацієнтами препарату Тореал і піоглітазону слід ретельно контролювати стан хворого для оцінки перебігу цукрового діабету. Глібенкламід: було проведено дослідження лікарської взаємодії для вивчення фармакокінетики глибенкламіду (5 мг на добу) у рівноважному стані, що застосовується ізольовано або одночасно з топіраматом (150 мг на добу) у хворих на цукровий діабет 2 типу. При застосуванні топірамату AUC глібенкламіду знижувалася на 25%. Також була знижена системна експозиція - 4-транс-гідрокси-глибенкламіду та З-цис-гідрокси-глибенкламіду (відповідно на 13% і 15%), Глібенкламід не впливав на фармакокінетику топірамату в рівноважному стані. Виявлено статистично недостовірне зниження AUC піоглітазону на 15% за відсутності зміни Сmax При призначенні топірамату хворим, які отримують глібенкламід (або призначенні глібенкламіду хворим, які отримують топірамат), слід ретельно контролювати стан хворого для оцінки перебігу цукрового діабету. Інші препарати: одночасне застосування препарату Тореал з препаратами, що спричиняють нефролітіаз, може підвищувати ризик утворення каменів у нирках. Під час лікування препаратом Тореал® слід уникати застосування препаратів, що спричиняють нефролітіаз, оскільки вони можуть викликати фізіологічні зміни, що сприяють нефролітіазу. Вальпроєва кислота: комбіноване застосування топірамату та вальпроєвої кислоти у хворих, які добре переносять кожен препарат окремо, супроводжується гіперамоніємією з енцефалопатією або без неї. У більшості випадків симптоми та ознаки зникають після відміни одного з препаратів (див. розділ «Особливі вказівки» та «Побічна дія»). Ця несприятлива реакція не викликана фармакокінетичною взаємодією. При сумісному прийомі топірамату і вальпроєвої кислоти може виникати гіпотермія (ненавмисне зниження температури тіла нижче 35 ос) у поєднанні з гіперамоніємією або незалежно. Дане явище може виникати як після початку сумісного прийому вальпроєвої кислоти та топірамату, так і при збільшенні денної дози топірамату. Додаткові дослідження лікарської взаємодії: для оцінки потенційно можливих варіантів лікарської взаємодії між топіраматом та іншими лікарськими препаратами було проведено низку клінічних досліджень.Спосіб застосування та дозиВсередину, проковтуючи таблетку, не розжовуючи, незалежно від прийому їжі. Для оптимального контролю нападів рекомендується розпочинати лікування з низьких доз з наступним поступовим титруванням до ефективної дози. Таблетки Тореал не рекомендується ділити на частини. Парціальні або генералізовані тоніко-тонічні напади, а також напади на фоні синдрому Леннокса-Гасто Застосування у комбінації з іншими протисудомними препаратами у дорослих пацієнтів Мінімальна ефективна доза 200 мг на добу. Зазвичай сумарна добова доза 200-400 мг (2 прийоми). Деяким пацієнтам може знадобитися збільшення добової дози до максимальної – 1600 мг. Лікування починають із 25-50 мг щодня на ніч протягом 1 тижня. Потім дозу підвищують на 25-50 мг щодня протягом 1-2 тижнів, з кратністю прийому 2 десь у день. Дозу та кратність прийому підбирають залежно від клінічного ефекту. У деяких пацієнтів ефект можна досягти при прийомі препарату 1 раз на добу. Для досягнення оптимального ефекту лікування препаратом Тореал не обов'язково контролювати його концентрацію в плазмі. Дані рекомендації застосовні до всіх дорослих пацієнтів, включаючи людей похилого віку, за відсутності у них захворювання нирок. Комбінована протисудомна терапія у дітей віком від 2 років Рекомендована сумарна добова доза препарату Тореал як засіб додаткової терапії становить від 5 до 9 мг/кг маси тіла і приймається в 2 прийоми. Лікування починають із дози 25 мг (або менше, ґрунтуючись на початковій дозі від 1 до 3 мг/кг на добу) на ніч протягом 1 тижня. Потім дозу підвищують на 1-3 мг/кг/день протягом 1-2 тижнів з кратністю прийому 2 рази на день, до досягнення оптимального клінічного ефекту. Добова доза до 30 мг/кг зазвичай добре переноситься. Епілепсія (у тому числі вперше діагностована) Монотерапія: загальні положення При відміні супутніх протисудомних препаратів для монотерапії топіраматом необхідно враховувати можливий вплив цього кроку на частоту нападів. У тих випадках, коли немає необхідності різко скасовувати супутній протисудомний препарат з міркувань безпеки, рекомендується знижувати їх дози поступово, зменшуючи дозу супутнього протиепілептичного препарату на третину кожні 2 тижні. При відміні препаратів, що є індукторами печінкових ферментів, концентрації топірамату у крові зростатимуть. У таких ситуаціях за наявності клінічних показань дозу препарату Тореал можна знизити. Монотерапія: дорослі Лікування починають із 25 мг на ніч протягом 1 тижня. Потім дозу підвищують на 25-50 мг щодня протягом 1-2 тижнів, з кратністю прийому 2 десь у день. При непереносимості такого режиму дозування дозу підвищують на меншу величину або через великі інтервали. Дозу та кратність прийому підбирають залежно від клінічного ефекту. Початкова доза топірамату, що рекомендується, для монотерапії у дорослих з вперше встановленою епілепсією становить 100 мг/день, максимально рекомендована доза 500 мг/день. Ці дози рекомендовані для всіх дорослих, включаючи літніх із нормальною функцією нирок. Монотерапія: діти У дітей старше 2-х років лікування починають із дози 0,5-1 мг/кг маси тіла на ніч протягом 1 тижня. Потім дозу збільшують на 0,5-1 мг/кг/день протягом 1-2 тижнів, кратність прийому - 2 рази на день. При непереносимості такого режиму дозування дозу підвищують на меншу величину або через великі інтервали. Дозу та кратність прийому підбирають залежно від клінічного ефекту. Рекомендований діапазон доз 3-6 мг/кг маси тіла. Дітям із недавно діагностованими парціальними нападами можна призначати до 500 мг на добу. Мігрень Рекомендована загальна добова доза топірамату для профілактики нападів мігрені становить 100 мг і приймається за 2 прийоми. На початку лікування пацієнт повинен приймати по 25 мг препарату Тореал перед сном протягом 1 тижня. Потім дозу збільшують з інтервалом 1 тиждень на 25 мг на добу. Якщо пацієнт не переносить такого режиму підвищення дози, можна збільшити інтервали між підвищеннями дози, або підвищувати дозу більш плавно. При доборі дози необхідно керуватися клінічним ефектом. У деяких пацієнтів позитивний результат досягається при добовій дозі 50 мг топірамату. У клінічних дослідженнях пацієнти отримували різні добові дози топірамату, але не більше 200 мг на добу. Особливі групи пацієнтів Ниркова недостатність Пацієнтам з помірною або тяжкою нирковою недостатністю може знадобитися зниження дози. Рекомендується застосування половини початкової дози, що рекомендується, і підтримуючої дози. Гемодіаліз Оскільки топірамат видаляється з плазми при гемодіалізі, у дні проведення гемодіалізу слід вводити додаткову дозу препарату Тореал, рівну приблизно половині добової дози. Додаткова доза повинна бути розділена на дві дози, що приймаються на початку та після завершення процедури гемодіалізу. Додаткова доза може змінюватись в залежності від характеристик обладнання, що використовується при проведенні гемодіалізу. Печінкова недостатність Пацієнтам із печінковою недостатністю топірамат слід застосовувати з обережністю.ПередозуванняСимптоми: судоми, сонливість, порушення мови та зору, диплопія, порушення мислення, порушення координації рухів, летаргія, ступор, артеріальна гіпотензія, біль у животі, запаморочення, збудження та депресія. У більшості випадків клінічні наслідки не були тяжкими, але були відмічені смертельні випадки після передозування з використанням суміші кількох лікарських засобів, включаючи топірамат. Передозування топірамату може спричинити тяжкий метаболічний ацидоз (див. розділ «Особливі вказівки»). Лікування: при гострому передозуванні препарату Тореал, якщо незадовго перед цим хворий приймав їжу, необхідно відразу ж промити шлунок або викликати блювання. У дослідженнях in vitro було показано, що активоване вугілля адсорбує топірамат. За необхідності слід провести симптоматичну терапію. Ефективним способом виведення топірамату з організму є гемодіаліз. Пацієнтам рекомендується адекватне підвищення обсягу рідини, що споживається.Умови відпустки з аптекЗа рецептом

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки - 1 табл. активна речовина: окскарбазепін – 150/300/600 мг; допоміжні речовини: кремнію діоксид колоїдний безводний; кросповідон; гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза/целюлоза НР-М 603); магнію стеарат; МКЦ (Avicel РН 102); оболонка плівкова (таблетки 150 мг): титану діоксид; тальк; гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза/целюлоза НР-М 603); заліза оксид чорний (Е172); заліза оксид червоний (Е172); заліза оксид жовтий (Е172); макрогол 4000; оболонка плівкова (таблетки 300 мг): титану діоксид; тальк; гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза/целюлоза НР-М 603); заліза оксид жовтий (Е172); макрогол 8000 (поліетиленгліколь 8000); оболонка плівкова (таблетки 600 мг): титану діоксид; тальк; гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза/целюлоза НР-М 603); заліза оксид чорний (Е172); заліза оксид червоний (Е172); макрогол 4000. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 150 мг, 300 мг, 600 мг. У блістері, 10 шт. По 1, 2, 3, 5 блістерів у картонній пачці.Опис лікарської формиТаблетки покриті оболонкою жовтого кольору, овальні, злегка двоопуклі, з ризиком з двох сторін, на одній стороні маркування "T/D", на іншій - "C/G".Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо окскарбазепін повністю всмоктується та значною мірою метаболізується з утворенням фармакологічно активного метаболіту – 10-моногідроксипохідного. Після одноразового прийому окскарбазепіну, залежно від застосовуваної лікарської форми, Cmax метаболіту в плазмі становить 24.9-34 мкмоль/л, середній час її досягнення - близько 4.5-6 год. У фармакокінетичних дослідженнях показано, що в плазмі крові визначається 2% окскарбазепіну та 70% МГП; решта припадає на вторинні метаболіти, що швидко виводяться з плазми крові. Зв'язування метаболіту з білками плазми, переважно з альбуміном, становить близько 40%. У терапевтичному діапазоні рівень зв'язування не залежить від концентрації препарату в сироватці крові. Окскарбазепін та МГП не зв'язуються з α1-кислим глікопротеїном. Здається Vd - 49 л. Сss МГП у плазмі досягаються на 2-3 добу при прийомі окскарбазепіну 2 рази на добу. У рівноважному стані фармакокінетичні параметри МГП лінійні та дозозалежні у діапазоні добових доз 300 мг – 2400 мг. Окскарбазепін швидко метаболізується цитозольними ферментами печінки до фармакологічно активного метаболіту МГП, який піддається подальшій глюкуронізації. Незначні кількості МГП (близько 4% дози) окислюються з утворенням неактивного метаболіту – 10, 11-дигідроксипохідне (ДГП). Окскарбазепін виводиться у вигляді метаболітів переважно нирками (95%), менше 1% виводиться у незміненому вигляді. Приблизно 80% метаболітів, що виводяться, становить МГП, з них 49% складають глюкуроніди і 27% - незмінений МГП. ДГП виводиться у незміненому вигляді (близько 3%), кон'югати окскарбазепіну становлять 13%. Близько 4% дози виводиться із калом. Окскарбазепін швидко виводиться з плазми, що здається T1/2 становить 1.3 - 2.3 год. Здається, що T1/2 МГП становить в середньому 9.3±1.8 год. Існує лінійна залежність ниркового кліренсу МГП від кліренсу креатиніну. При КК менше 30 мл/хв після одноразового прийому 300 мг окскарбазепіну T1/2 МГП збільшується до 19 год, а AUC збільшується вдвічі. Кліренс МГП, скоригований за масою тіла, у дітей знижується зі збільшенням віку та маси тіла, наближаючись до кліренсу дорослих. Кліренс, скоригований за масою тіла, у дітей віком від 1 місяця до 4 років на 93% вище, ніж у дорослих. Внаслідок цього, передбачається, що AUC МГП у дітей цієї вікової групи буде в 2 рази меншою за таку у дорослих при застосуванні однакових доз (при коригуванні по масі тіла). Кліренс, скоригований за масою тіла, у дітей віком від 4 до 12 років на 43% вище, ніж у дорослих. Передбачувана AUC МГП у дітей цієї вікової групи становить 2/3 від такої у дорослих при застосуванні однакових доз (при коригуванні по масі тіла). Передбачається, що у дітей віком від 13 років і старших за рахунок збільшення маси тіла кліренс МГП, скоригований за масою тіла,відповідає кліренсу МГП у дорослих. Після прийому окскарбазепіну в одноразовій дозі 300 мг або багаторазово в дозі 600 мг на добу у здорових добровольців у віці 60-82 років Сmax у плазмі крові та значення AUC для МГП були на 30-60% вищими в порівнянні з тими ж показниками у молодих добровольців (18-32 роки), що з віковим зменшенням КК. В організмі вагітних жінок відбувається ряд фізіологічних змін, які можуть призводити до поступового зниження рівня МГП у плазмі при вагітності.ФармакодинамікаПротиепілептичний засіб. Фармакологічна активність обумовлена ​​насамперед дією метаболіту – моногідроксипохідного (МГП) окскарбазепіну. Механізм дії окскарбазепіну та його метаболіту пов'язаний, в основному, з блокадою потенціал-залежних натрієвих каналів, що призводить до стабілізації перезбуджених мембран нейронів, інгібування виникнення серійних нейрональних розрядів та зниження синаптичного проведення імпульсів. Реалізації протисудомної дії сприяє підвищення провідності іонів калію та модуляція кальцієвих каналів, що активуються високим потенціалом мембрани. Не було відзначено значної взаємодії із нейромедіаторами мозку або зв'язування з рецепторами. В експериментальних дослідженнях було показано, що окскарбазепін і його метаболіт мають виражену протисудомну дію. Ефективність окскарбазепіну при епілептичних нападах була продемонстрована як при монотерапії, так і при застосуванні окскарбазепіну у складі комбінованої терапії у дітей та дорослих.Показання до застосуванняПрості та складні парціальні епілептичні напади з вторинною генералізацією або без неї у дорослих та дітей віком від 1 місяця та старших. Генералізовані тоніко-клонічні епілептичні напади у дорослих та дітей віком від 2 років та старших.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до окскарбазепіну або до будь-яких інших компонентів препарату. Дитячий вік до 3 років при застосуванні препарату у формі пігулок. Слід з обережністю застосовувати препарат у пацієнтів з відомою гіперчутливістю до карбамазепіну, оскільки у цієї групи пацієнтів приблизно у 25-30% випадків можливий розвиток реакцій підвищеної чутливості до окскарбазепіну. У пацієнтів, які не мають в анамнезі вказівок на гіперчутливість до карбамазепіну, також можливий розвиток реакцій підвищеної чутливості до препарату, включаючи поліорганні порушення. Застосування препарату Трилептал у пацієнтів з порушеннями функції печінки тяжкого ступеня не вивчалося, тому необхідно обережно дозувати препарат у цієї категорії пацієнтів.Вагітність та лактаціяДосвід застосування при вагітності обмежений. Наявні повідомлення свідчать про можливий зв'язок прийому окскарбазепіну при вагітності з розвитком вроджених дефектів (наприклад, вовчої пащі). В експериментальних дослідженнях при застосуванні окскарбазепіну в токсичних дозах відзначалося збільшення ембріональної смертності, уповільнення та порушення розвитку та зростання плода. Якщо пацієнтка планує завагітніти або завагітніла під час застосування окскарбазепіну, а також при виникненні питання застосування окскарбазепіну при вагітності необхідно ретельно зіставити очікувані переваги терапії та можливий ризик для плода, особливо в І триместрі вагітності. При вагітності слід застосовувати окскарбазепін у найменшій ефективній дозі. При достатній клінічній ефективності у жінок дітородного віку окскарбазепін слід застосовувати як монотерапію. При вагітності не слід переривати ефективне протиепілептичне лікування, оскільки прогресування захворювання може негативно впливати на матір і на плід. Відомо, що за вагітності розвивається дефіцит фолієвої кислоти. Протиепілептичні засоби можуть посилювати цей дефіцит, що є однією з можливих причин порушень розвитку плода, тому рекомендується додатковий прийом препаратів фолієвої кислоти. При застосуванні при вагітності необхідно враховувати, що фізіологічні зміни, що відбуваються в організмі вагітної, можуть призводити до поступового зниження концентрації активного метаболіту у плазмі. Для досягнення максимального контролю симптомів захворювання необхідно регулярно оцінювати клінічний ефект окскарбазепіну та визначати концентрацію метаболіту у плазмі крові. Визначення концентрації МГП у плазмі також рекомендується проводити у післяпологовому періоді, особливо у випадку, якщо при вагітності дозу окскарбазепіну підвищували. Є повідомлення про те, що застосування протиепілептичних препаратів при вагітності може призводити до підвищеної кровоточивості у новонароджених. В якості запобіжного заходу рекомендується призначення вітаміну K1 в останні кілька тижнів вагітності, а також новонародженим, матері яких отримували окскарбазепін. Окскарбазепін та МГП проникають через плацентарний бар'єр та виділяються з грудним молоком. Відношення концентрацій у молоці та плазмі склало 0.5 для обох речовин. Оскільки вплив на новонароджених окскарбазепіну та МГП, що надійшли з молоком матері, невідомо, не слід застосовувати окскарбазепін у період грудного вигодовування.Побічна діяНайчастіше (≥ 10%): сонливість, біль голови, запаморочення, диплопія, нудота, блювання, відчуття втоми. З боку системи кровотворення: іноді – лейкопенія; дуже рідко – пригнічення кістковомозкового кровотворення, агранулоцитоз, апластична анемія, нейтропенія, панцитопенія, тромбоцитопенія. З боку імунної системи: дуже рідко – реакції гіперчутливості, що супроводжуються лихоманкою та висипом (в т.ч. та поліорганні порушення). При розвитку реакцій підвищеної чутливості можливе ураження кровоносної та лімфатичної систем (еозинофілія, тромбоцитопенія, лімфаденопатія, спленомегалія), м'язів та суглобів (міалгія, набряки в області суглобів, артралгія), нервова система (енцефалопатія). ), легень (задишка, набряк легень, бронхоспазм, інтерстиціальне запалення), відхилення від норми показників функції печінки, ангіоневротичний набряк, анафілактичні реакції. З боку обміну речовин: часто – гіпонатріємія; дуже рідко – клінічно значуща гіпонатріємія (концентрація натрію З боку центральної нервової системи: дуже часто – сонливість, головний біль, запаморочення; часто – атаксія, тремор, ністагм, порушення уваги, амнезія; сплутаність свідомості, депресія, апатія, ажитація, емоційна лабільність. З боку органів чуття: дуже часто – диплопія; часто – порушення зору, затуманювання зору, вертиго. З боку серцево-судинної системи: дуже рідко – аритмії, AV-блокада, артеріальна гіпертензія. З боку травної системи: дуже часто – нудота, блювання; часто - діарея, запор, біль у животі; іноді – підвищення активності ферментів печінки, підвищення концентрації ЛФ у крові; дуже рідко – панкреатит та/або підвищення рівня ліпази та/або амілази, гепатит. Дерматологічні реакції: часто – висип, алопеція, акне. Алергічні реакції: іноді – кропив'янка; дуже рідко – ангіоневротичний набряк, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), багатоформна еритема. Інші: дуже часто – почуття втоми; часто – астенія; дуже рідко - системний червоний вовчак. У дітей віком до 4 років: дуже часто (11%) – сонливість; часто (≥1% –Взаємодія з лікарськими засобамиОкскарбазепін та його фармакологічно активний метаболіт МГП є інгібіторами цитохрому CYP2C19. Тому при застосуванні окскарбазепіну у високих дозах можлива лікарська взаємодія з препаратами, що метаболізуються CYP2C19 (фенобарбіталом, фенітоїном). Для деяких пацієнтів може знадобитися зниження дози препаратів – субстратів CYP2C19. Було показано, що окскарбазепін і МГП слабо або зовсім не взаємодіють з наступними мікросомальними ізоферментами: CYP1A2, CYP2A6, CYP2C9, CYP2D9, CYP2Е1, CYP4А4 та CYP4C11. Будучи індукторами CYP3A4 та CYP3A5, окскарбазепін та МГП знижують плазмові концентрації препаратів, що метаболізуються даними ізоферментами: дигідропіридинові антагоністи кальцію, пероральні контрацептиви та протиепілептичні препарати (наприклад, карбамазепін). При одночасному застосуванні з окскарбазепіном також можливе зниження концентрації у плазмі та інших лікарських препаратів, які є субстратами ферментів CYP3A4 та CYP3A5 (наприклад, препарати групи імунодепресантів – циклоспорин). Оскільки in vitro МГП є слабким індуктором UDP-глюкуроніл трансферази і, отже, малоймовірно, що in vivo він здатний впливати на метаболізм препаратів, що виводяться у вигляді кон'югатів з глюкуроновою кислотою (наприклад, вальпроєвої кислоти та ламотриджину). Але, зважаючи навіть на слабку індукувальну здатність окскарбазепіну та МГП, може знадобитися збільшення доз одночасно застосовуваних препаратів, що метаболізуються за участю CYP3A4 або UDP-глюкуронілтрансферазою. У разі відміни окскарбазепіну може знадобитися зниження дози цих препаратів. In vitro дослідження підтвердили слабку індукувальну здатність окскарбазепіну та МГП щодо ізоферментів підсистем ферментів CYP2B та CYP3A4. Індукувальний вплив окскарбазепіну та МГП на інші ізоферменти CYP невідомо. Концентрація фенітоїну в плазмі збільшується до 40% при одночасному застосуванні окскарбазепіну в дозі 1200 мг на добу та вище. Тому при застосуванні окскарбазепіну в таких дозах може знадобитися зменшення дози фенітоїну. Збільшення сироваткової концентрації фенобарбіталу при одночасному застосуванні з окскарбазепіном незначне (15%). Одночасне призначення сильних індукторів ізоферментів цитохрому Р450 (тобто карбамазепіну, фенітоїну та фенобарбіталу) зменшує концентрації МГП у плазмі крові (на 29-40%). Доведено взаємодію окскарбазепіну з етинілестрадіолом та левоноргестрелом. Середні значення AUC для них зменшувалися на 48-52% та 35-52% відповідно. Досліджень взаємодії окскарбазепіну з іншими пероральними або контрацептивами, що імплантуються, не проводилося. Таким чином, одночасне застосування окскарбазепіну та гормональних контрацептивів може призводити до зниження ефективності останніх. Одночасне застосування окскарбазепіну та фелодипіну може призводити до зменшення значення AUC фелодипіну на 28%, хоча концентрації у плазмі крові залишаються в межах терапевтичного діапазону. З іншого боку, при одночасному застосуванні з верапамілом можливе зниження концентрації МГП у сироватці крові на 20%. Таке зниження немає клінічного значення. Циметидин, еритроміцин, декстропропоксифен не впливають на фармакокінетичні параметри МГП; вилоксазин незначно впливає на концентрацію МГП у плазмі (концентрація МГП підвищується на 10% після повторного сумісного застосування). Не зазначено будь-якої взаємодії з варфарином при прийомі як одноразових, так і багаторазових доз окскарбазепіну. Окскарбазепін може посилювати седативний ефект етанолу.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди (під час, після їжі або в проміжках між їдою). Препарат Трилептал може застосовуватися як у вигляді монотерапії, так і в комбінації з іншими протиепілептичними препаратами. В обох випадках курс лікування починається з клінічно ефективної дози, кратність прийому – 2 рази на добу. Доза може бути збільшена залежно від відповіді на терапію. При заміні іншого протиепілептичного препарату на препарат Трилептал® на початку прийому препарату Трилептал® слід поступово знижувати дозу препарату, що замінюється. При застосуванні препарату Трилептал у складі комбінованої терапії може знадобитися зниження дози супутніх протиепілептичних препаратів та/або повільніше підвищення дози препарату Трилептал. Наведені нижче рекомендації належать до пацієнтів із нормальною функцією нирок. Для цієї категорії пацієнтів немає необхідності контролювати концентрацію активної речовини в плазмі з метою оптимізації терапії препаратом Трилептал®. Наведені нижче рекомендації з дозування (у дорослих пацієнтів, дітей та підлітків, а також у пацієнтів ≥65 років) наведені на підставі застосування цих доз у клінічних дослідженнях, проведених у всіх вікових групах. Тим не менш, при необхідності можуть застосовуватися нижчі початкові дози. На таблетках є ризики, їх можна розламувати на 2 частини для полегшення ковтання. При застосуванні препарату Трилептал у дітей віком до 3 років, які не можуть ковтати таблетки, а також у випадках, коли неможливо відміряти необхідну дозу при застосуванні препарату у формі таблеток, призначають препарат Трилептал у формі суспензії для прийому внутрішньо. Дорослі та літні пацієнти Монотерапія: початкова доза - 600 мг/добу (8-10 мг/кг/сут), розділених на 2 прийоми. Хороша терапевтична відповідь спостерігалася в діапазоні доз 600-2400 мг на добу, при цьому більшість пацієнтів мають добрий клінічний ефект при дозі 900 мг на добу. За необхідності можливе поступове збільшення дози. Дозу підвищують не більше ніж на 600 мг на добу, з інтервалом приблизно 1 тиж, до досягнення бажаної терапевтичної відповіді. У пацієнтів, які раніше не отримували терапію протиепілептичними засобами, ефективна доза становить 1200 мг на добу, у пацієнтів, які раніше отримували, але погано відповідали на терапію іншими протиепілептичними препаратами – 2400 мг на добу. Комбінована терапія: початкова доза - 600 мг/добу (8-10 мг/кг/сут), розділених на 2 прийоми. Хороша терапевтична відповідь спостерігалася в діапазоні доз 600-2400 мг на добу. За необхідності можливе поступове збільшення дози. Дозу підвищують не більше ніж на 600 мг на добу, з інтервалом приблизно 1 тиж, до досягнення бажаної терапевтичної відповіді. Застосування препарату Трилептал у добовій дозі 2400 мг у складі комбінованої терапії без зниження дози іншого протиепілептичного засобу супроводжувалося поганою переносимістю у більшості пацієнтів переважно через розвиток небажаних явищ з боку нервової системи. Застосування препарату Трилептал у добовій дозі вище 2400 мг не вивчалося. Діти При монотерапії та при застосуванні препарату у складі комбінованої терапії: початкова доза, що рекомендується, — 8–10 мг/кг/добу на 2 прийоми. При необхідності для досягнення бажаного терапевтичного ефекту можливе поступове підвищення дози: з інтервалом приблизно в 1 тиж дозу збільшують максимум на 10 мг/кг/добу, до максимальної добової дози з розрахунку 60 мг/кг. Препарат Трилептал® призначений для застосування у дітей від 1 міс та старше. Застосування препарату у дітей до 1 місяця в контрольованих клінічних дослідженнях не вивчалося. При застосуванні препарату Трилептал у вигляді монотерапії та у складі комбінованої терапії, при коригуванні по масі тіла кліренс у дітей значно знижується зі збільшенням віку. Дітям віком від 1 місяця до 4 років може знадобитися доза препарату, що в 2 рази перевищує дозу для дорослих, при коригуванні по масі тіла; дітям віком від 4 до 12 років може знадобитися доза, що перевищує на 50% дозу для дорослих, при коригуванні по масі тіла. У дітей віком від 1 міс до 4 років вплив протиепілептичних препаратів - індукторів ферментів печінки - на їх кліренс, що здається, виражено більшою мірою, ніж у дітей більш старших вікових груп (при коригуванні по масі тіла). При застосуванні препарату Трилептал® у дітей віком від 1 міс до 4 років у комбінації з протиепілептичними препаратами – індукторами ферментів печінки – може знадобитися доза окскарбазепіну на 60% вище (при коригуванні по масі тіла), ніж при монотерапії препаратом Трилептал® або його застосування у комбінації з протиепілептичними засобами, що не індукують ферменти. Для дітей старших вікових груп при проведенні комбінованої терапії препаратом Трилептал з індукторами ферментів печінки може знадобитися незначне збільшення дози препарату порівняно з монотерапією. У дітей віком до 3 років препарат слід застосовувати у формі сиропу у зв'язку з труднощами застосування твердих лікарських форм у цієї вікової групи. Особливі групи пацієнтів Пацієнти ≥65 років. Спеціальна корекція режиму дозування для даної категорії пацієнтів необхідна при порушенні функції нирок або за наявності ризику розвитку гіпонатремії. Порушення функції печінки. Не потрібна корекція режиму дозування у пацієнтів із слабкими та помірними порушеннями функції печінки. Відсутні дані про застосування препарату Трилептал у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки, у зв'язку з чим необхідно бути обережними при застосуванні препарату у пацієнтів даної категорії. Порушення функції нирок. Для пацієнтів з порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 30 мл/хв) початкова доза, що рекомендується, — 300 мг/добу; Підвищувати дозу слід повільно, з інтервалом не менше 1 тиж, до досягнення бажаної терапевтичної відповіді. Необхідне ретельне спостереження за пацієнтами під час добору дози. Перед прийомом суспензії для внутрішнього прийому флакон слід ретельно струсити і відразу ж відміряти необхідну кількість суспензії. Потрібну дозу (мл) набирають з флакона за допомогою шприца, що додається. При використанні шприца на 10 мл (поставляється з флаконом на 250 мл – для дорослих та дітей старшого віку) кількість суспензії слід округлювати до 0,5 мл. При використанні шприца на 1 мл (поставляється з флаконом на 100 мл для дітей молодшого віку) кількість суспензії слід округлювати до 0,1 мл. Після кожного використання слід щільно закривати флакон та протирати шприц чистою сухою тканиною. Суспензію можна приймати безпосередньо із шприца або розбавляти невеликою кількістю води перед прийомом. Відкритий флакон зберігати трохи більше 7 тижнів. Суспензія для внутрішнього прийому і таблетки, покриті плівковою оболонкою, є взаємозамінними в еквівалентних дозах.ПередозуванняЄ поодинокі повідомлення про передозування препарату. Максимальна доза, описана в повідомленнях, становить приблизно 48000 мг. Симптоми Порушення водно-електролітного балансу: Гіпонатріємія. Порушення органу зору: диплопія, міоз, нечіткість зору. Порушення з боку травної системи: нудота, блювання, гіперкінезія. Загальні розлади та порушення у місці введення: стомлюваність. Лабораторні та інструментальні дані: зниження частоти дихальних рухів, подовження інтервалу QTc. Порушення з боку нервової системи: сонливість, запаморочення, атаксія, ністагм, тремор, порушення координації, судоми, біль голови, кома, втрата свідомості, дискінезія. Порушення психіки: агресія, ажитація, сплутаність свідомості. Порушення судини: зниження артеріального тиску. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: задишка. Лікування Специфічного антидоту немає. Проводять симптоматичне та підтримуюче лікування. Слід на увазі, що для зменшення абсорбції окскарбазепіну може бути проведено промивання шлунка і призначений прийом активованого вугілля. Рекомендується контролювати життєво важливі функції організму, приділяючи особливу увагу порушенням провідності серця, водно-електролітного балансу та функції дихальної системи.Запобіжні заходи та особливі вказівкиІснують повідомлення про ризик погіршення перебігу епілептичних нападів при застосуванні препарату Трилептал. Підвищення ризику погіршення перебігу нападів спостерігалося, переважно у дітей, проте, може бути й у дорослих. Якщо на фоні застосування препарату Трилептал відзначається погіршення перебігу епілептичних нападів, застосування препарату слід припинити. Реакції гіперчутливості При застосуванні препарату Трилептал у клінічній практиці в окремих випадках (постмаркетингові повідомлення) відзначався розвиток реакцій гіперчутливості негайного типу (I тип), включаючи висипання, свербіж, кропив'янку, ангіоневротичний набряк та анафілактичні реакції. Реакції гіперчутливості можуть викликати розвиток порушень з боку шкірних покривів, печінки, крові та лімфатичної системи та інших органів як окремо, так і в рамках системної реакції. Ангіоневротичний набряк та анафілактичні реакції з ураженням гортані, голосових складок (область голосової щілини), язика, губ, повік розвивалися як при першому, так і повторному прийомі препарату Трилептал®. У разі розвитку гіперчутливості негайного типу слід негайно відмінити препарат Трилептал і призначити альтернативну терапію. Слід з обережністю застосовувати препарат у пацієнтів з відомою гіперчутливістю до карбамазепіну, оскільки у цієї групи пацієнтів приблизно у 25-30% випадків можливий розвиток реакцій підвищеної чутливості до окскарбазепіну. У пацієнтів, які не мають в анамнезі вказівок на гіперчутливість до карбамазепіну, також можливий розвиток реакцій підвищеної чутливості до препарату, включаючи поліорганні порушення. При виникненні ознак та симптомів реакцій гіперчутливості слід негайно відмінити препарат Трилептал. Гіпонатріємія У 2,7% пацієнтів, які отримують препарат Трилептал®, спостерігалася гіпонатріємія (вміст натрію у сироватці менше 125 ммоль/л), яка зазвичай не супроводжувалася клінічними проявами та не вимагала корекції терапії. Вміст натрію нормалізується при відміні (зменшенні дози) препарату Трилептал або консервативному лікуванні (обмеженні прийому рідини). У пацієнтів з порушенням функції нирок в анамнезі та низьким вмістом натрію в сироватці крові (наприклад, у пацієнтів з синдромом неадекватної секреції антидіуретичного гормону), або у пацієнтів, які отримують одночасне лікування препаратами, що сприяють виведенню натрію з організму, (діуретики, препарати, що впливають на секрецію антидіуретичного гормону), до початку терапії препаратом Трилептал слід визначати вміст натрію в сироватці крові.Надалі слід контролювати вміст натрію у сироватці крові через 2 тижні після початку терапії і далі щомісяця протягом 3-х місяців або при необхідності. З особливою увагою до цих факторів ризику слід ставитися у пацієнтів похилого віку. При необхідності застосування діуретиків та інших препаратів, що знижують вміст натрію у сироватці крові, у пацієнтів, які отримують терапію препаратом Трилептал®, слід дотримуватися тих самих рекомендацій. При появі клінічних симптомів гіпонатріємії слід визначити вміст натрію в сироватці крові. Для інших пацієнтів визначення вмісту натрію в сироватці крові може здійснюватися під час проведення рутинних аналізів крові.З особливою увагою до цих факторів ризику слід ставитися у пацієнтів похилого віку. При необхідності застосування діуретиків та інших препаратів, що знижують вміст натрію у сироватці крові, у пацієнтів, які отримують терапію препаратом Трилептал®, слід дотримуватися тих самих рекомендацій. При появі клінічних симптомів гіпонатріємії слід визначити вміст натрію в сироватці крові. Для інших пацієнтів визначення вмісту натрію в сироватці крові може здійснюватися під час проведення рутинних аналізів крові.З особливою увагою до цих факторів ризику слід ставитися у пацієнтів похилого віку. При необхідності застосування діуретиків та інших препаратів, що знижують вміст натрію у сироватці крові, у пацієнтів, які отримують терапію препаратом Трилептал®, слід дотримуватися тих самих рекомендацій. При появі клінічних симптомів гіпонатріємії слід визначити вміст натрію в сироватці крові. Для інших пацієнтів визначення вмісту натрію в сироватці крові може здійснюватися під час проведення рутинних аналізів крові.При появі клінічних симптомів гіпонатріємії слід визначити вміст натрію в сироватці крові. Для інших пацієнтів визначення вмісту натрію в сироватці крові може здійснюватися під час проведення рутинних аналізів крові.При появі клінічних симптомів гіпонатріємії слід визначити вміст натрію в сироватці крові. Для інших пацієнтів визначення вмісту натрію в сироватці крові може здійснюватися під час проведення рутинних аналізів крові. Необхідно проводити контроль маси тіла у всіх пацієнтів із серцевою недостатністю для своєчасного діагностування затримки рідини. При затримці рідини або прогресуванні симптомів серцевої недостатності слід визначати вміст натрію в сироватці крові. У разі виникнення гіпонатріємії слід обмежити кількість споживаної рідини. Оскільки при застосуванні окскарбазепіну в окремих випадках можливе порушення серцевої провідності, необхідно ретельне спостереження за пацієнтами з попередніми порушеннями провідності (атріовентрикулярна блокада, аритмія), які отримують препарат Трилептал®. Гематологічні зміни За даними постмаркетингових повідомлень при лікуванні препаратом Трилептал у пацієнтів у дуже рідкісних випадках відзначався розвиток агранулоцитозу, апластичної анемії та панцитопенії. Враховуючи незначну частоту народження агранулоцитозу, апластичної анемії та панцитопенії, а також супутніх факторів (наприклад, одночасний прийом інших лікарських засобів, наявність супутніх захворювань), причинно-наслідковий зв'язок між розвитком даних небажаних явищ та застосуванням препарату встановити неможливо. При розвитку симптомів вираженого пригнічення кістковомозкового кровотворення необхідно розглянути питання про відміну препарату. Суїцидальні думки та поведінка У пацієнтів, які отримували протисудомні препарати, відзначалися епізоди суїцидальної поведінки та суїцидальних думок. Результати мета-аналізу рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень показали невелике підвищення ризику суїцидальної поведінки у пацієнтів, які отримували протисудомні препарати. Механізм підвищення ризику суїциду у цій категорії пацієнтів не встановлено. Тому на всіх стадіях лікування потрібне ретельне спостереження за пацієнтами, які отримують лікування препаратом. Пацієнти та медичний персонал повинні бути попереджені про ризик виникнення суїцидальних думок та епізодів у пацієнтів, які отримують лікування препаратом Трилептал®. Дерматологічні реакції При застосуванні препарату Трилептал дуже рідко повідомлялося про розвиток серйозних дерматологічних реакцій, таких як: синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), ексудативна мультиформна еритема. Пацієнтам із вищезазначеними дерматологічними реакціями може знадобитися госпіталізація у зв'язку з розвитком загрозливих для життя станів; дуже рідко можливі летальні наслідки. При застосуванні препарату Трилептал® дерматологічні реакції спостерігалися як у дітей, так і у дорослих, та розвивалися в середньому через 19 днів після початку прийому препарату. Є окремі повідомлення про випадки рецидиву серйозних реакцій шкіри при відновленні прийому препарату Трилептал®.При розвитку шкірних реакцій на фоні застосування препарату Трилептал слід розглянути питання про відміну препарату та застосування іншого протиепілептичного засобу. Кореляція з HLA-B*1502 Є значна кількість даних, що підтверджують роль алелей людського лейкоцитарного антигену (HLA) у розвитку серйозних шкірних реакцій у пацієнтів із схильністю до таких станів. Через схожість у хімічній структурі окскарбамазепіну та карбамазепіну існує ймовірність розвитку синдрому Стівенса-Джонсона та синдрому Лайєлла у пацієнтів з наявністю в геномі алеля HLA-B*1502, які приймають окскарбазепін. У пацієнтів китайської та тайської національності простежувався чіткий зв'язок між розвитком синдрому Стівенса-Джонсона та синдрому Лайєлла при застосуванні карбамазепіну та наявністю в їх геномі алелі людського лейкоцитарного антигену HLA-B*1502. Частота народження даного алелю у пацієнтів китайської національності становить 2-12%, у тайської - близько 8%, серед деяких груп населення Малайзії - понад 15%. Частота поширення алеля HLA-B*1502 у Кореї та Індії становить 2% та 6%, відповідно. Поширеність даного аллеля в осіб європеоїдної, негроїдної рас, у латиноамериканців, індіанців та японців незначна ( Частоти цих алелей становлять відсоток хромосом у певних популяціях населення, які несуть алель. Це означає, що відсоток пацієнтів, що несуть копію алелі, принаймні в одній з них двох хромосом майже вдвічі вищий за частоту народження алелі. Таким чином, відсоток пацієнтів, які можуть опинитися під загрозою, майже вдвічі частіше від частоти алелей. При застосуванні препарату Трилептал у можливих носіїв алелю HLA-B*1502 рекомендується проводити генотипування за даним алелем. Застосовувати препарат у носіїв даного алелю слід лише у тому випадку, якщо очікувана користь від терапії перевищує можливий ризик. Наявність даного алелю в осіб китайської національності, які приймають інші протиепілептичні препарати, збільшує ризик розвитку тяжких дерматологічних реакцій. У пацієнтів з алелем HLA-B*1502 необхідно уникати застосування препаратів, що призводять до розвитку синдрому Стівенса-Джонсона або синдрому Лайєлла, при можливій заміні на альтернативні препарати. Проведення генотипування по алелю HLA-B*1502 перед застосуванням препарату Трилептал® необов'язково у пацієнтів, що належать до популяцій з низькою частотою народження алелю, а також пацієнтам,вже одержуючим терапію даним препаратом, оскільки важкі шкірні реакції здебільшого відзначалися в перші місяці лікування (незалежно від наявності HLA-B*1502). Кореляція з HLA-B*3101 Наявність алелю HLA-A*3101 може бути фактором ризику розвитку тяжких уражень шкіри (синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєлла, лікарський висип з еозинофілією та системними проявами, гострий генералізований екзантематозний пустульоз та плямисто-вузликовий висип). Частота народження алелі HLA-A*3101 гена людського лейкоцитарного антигену (HLA) може відрізнятися у різних етнічних груп: близько 2 - 5% у населення Європи, близько 10% - у японців, серед населення Західної Європи - близько 6,7%, в Залежно від географічного регіону. Частота алелі становить менше 5% у населенні Австралії, Азії, Африки та Північній Америці, винятки становлять від 5% до 12%. Частота понад 15% встановлена ​​у деяких етнічних груп Південної Америки (Аргентина та Бразилія), корінних жителів Північної Америки (племена Навахо та Сіокс, у Мексиці - Санора Сері), Південної Індії (Таміл Наду), та 10-15% серед інших корінних жителів даних регіонів. Частоти цих алелей становлять відсоток хромосом у певних популяціях населення, які несуть алель. Це означає, що відсоток пацієнтів, що несуть копію алелі, принаймні в одній з них двох хромосом майже вдвічі вищий за частоту народження алелі. Таким чином, відсоток пацієнтів, які можуть опинитися під загрозою, майже вдвічі вищий за частоту алелей. Немає достатніх підстав для рекомендації проведення генотипування за даним алелем у пацієнтів перед початком терапії окскарбазепіном. Пацієнтам, які вже одержують терапію препаратом Трилептал®, не рекомендується проведення генотипування за даним алелем, оскільки шкірні реакції в більшості випадків відзначалися в перші місяці застосування препарату (незалежно від наявності HLA-А*3101). Однак результати генотипування не повинні впливати на ступінь контролю стану пацієнта та настороженість лікаря щодо тяжких реакцій шкіри. Розвиток важких уражень шкіри можливий у пацієнтів, негативних за даними алелями. Також у багатьох випадках у пацієнтів, позитивних за алелями HLA-B*1502 або HLA-А*3101, при застосуванні препарату Трилептал не відзначалося розвитку тяжких шкірних синдромів. При проведенні генотипування за алелем HLA-B*1502 слід віддавати перевагу методиці з високою роздільною здатністю. Тест вважається позитивним, якщо виявлено хоча б один з алелей, негативним, якщо не виявлено жодного алеля. Ті ж рекомендації слід дотримуватися при проведенні генотипування за алелем HLA-A*3101. Вплив інших факторів, таких як доза протисудомних лікарських засобів, комплаентність пацієнтів, одночасна терапія іншими препаратами, супутні захворювання або рівень контролю дерматологічних реакцій, на частоту розвитку та поширеність важких шкірних реакцій, не встановлено. Порушення функції печінки Є повідомлення про дуже рідкісні випадки розвитку гепатиту, які здебільшого благополучно дозволялися. При підозрі на гепатит необхідно розглянути питання про відміну препарату. Гіпотиреоз Гіпотиреоз є вкрай рідкісним НЯ при застосуванні окскарбазепіну. Враховуючи вплив гормонів щитовидної залози на розвиток дітей, у даної категорії пацієнтів, особливо у віці до двох років, рекомендовано проводити визначення концентрації гормонів щитовидної залози до початку лікування препаратом, а також контролювати цей показник під час застосування препарату Трилептал®. Одночасний прийом пероральних контрацептивів Жінки дітородного віку, які приймають пероральні контрацептиви одночасно з препаратом Трилептал®, повинні бути попереджені про можливе зниження ефективності пероральних контрацептивів. Даної категорії пацієнток, які отримують препарат Трилептал, рекомендується додаткове застосування негормональних методів контрацепції. Синдром відміни Як і при застосуванні інших протиепілептичних препаратів, слід уникати різкого припинення терапії препаратом Трилептал через ризик збільшення частоти судомних нападів. Особи, які приймають алкоголь на фоні терапії препаратом Трилептал®, мають бути попереджені про можливе посилення седативного ефекту. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У зв'язку з можливістю розвитку на фоні застосування препарату Трилептал таких НР, як запаморочення, сонливість, атаксія, диплопія, нечіткість зору, порушення зору, гіпонатріємія, та пригнічення свідомості або інші порушення з боку центральної нервової системи, особливо на початку лікування або під час підбору дози, пацієнтам слід бути обережними при керуванні транспортними засобами або роботі з механізмами в період застосування препарату. З появою описаних небажаних явищ слід утриматися від виконання зазначених видів діяльності.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки - 1 табл. активна речовина: окскарбазепін – 150/300/600 мг; допоміжні речовини: кремнію діоксид колоїдний безводний; кросповідон; гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза/целюлоза НР-М 603); магнію стеарат; МКЦ (Avicel РН 102); оболонка плівкова (таблетки 150 мг): титану діоксид; тальк; гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза/целюлоза НР-М 603); заліза оксид чорний (Е172); заліза оксид червоний (Е172); заліза оксид жовтий (Е172); макрогол 4000; оболонка плівкова (таблетки 300 мг): титану діоксид; тальк; гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза/целюлоза НР-М 603); заліза оксид жовтий (Е172); макрогол 8000 (поліетиленгліколь 8000); оболонка плівкова (таблетки 600 мг): титану діоксид; тальк; гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза/целюлоза НР-М 603); заліза оксид чорний (Е172); заліза оксид червоний (Е172); макрогол 4000. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 150 мг, 300 мг, 600 мг. У блістері, 10 шт. По 1, 2, 3, 5 блістерів у картонній пачці.Опис лікарської формиТаблетки покриті плівковою оболонкою світло-рожевого кольору, овальні, злегка двоопуклі, з ризиком з двох сторін; на одній стороні маркування "TF/TF", на іншій - "CG/CG".Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо окскарбазепін повністю всмоктується та значною мірою метаболізується з утворенням фармакологічно активного метаболіту – 10-моногідроксипохідного. Після одноразового прийому окскарбазепіну, залежно від застосовуваної лікарської форми, Cmax метаболіту в плазмі становить 24.9-34 мкмоль/л, середній час її досягнення - близько 4.5-6 год. У фармакокінетичних дослідженнях показано, що в плазмі крові визначається 2% окскарбазепіну та 70% МГП; решта припадає на вторинні метаболіти, що швидко виводяться з плазми крові. Зв'язування метаболіту з білками плазми, переважно з альбуміном, становить близько 40%. У терапевтичному діапазоні рівень зв'язування не залежить від концентрації препарату в сироватці крові. Окскарбазепін та МГП не зв'язуються з α1-кислим глікопротеїном. Здається Vd - 49 л. Сss МГП у плазмі досягаються на 2-3 добу при прийомі окскарбазепіну 2 рази на добу. У рівноважному стані фармакокінетичні параметри МГП лінійні та дозозалежні у діапазоні добових доз 300 мг – 2400 мг. Окскарбазепін швидко метаболізується цитозольними ферментами печінки до фармакологічно активного метаболіту МГП, який піддається подальшій глюкуронізації. Незначні кількості МГП (близько 4% дози) окислюються з утворенням неактивного метаболіту – 10, 11-дигідроксипохідне (ДГП). Окскарбазепін виводиться у вигляді метаболітів переважно нирками (95%), менше 1% виводиться у незміненому вигляді. Приблизно 80% метаболітів, що виводяться, становить МГП, з них 49% складають глюкуроніди і 27% - незмінений МГП. ДГП виводиться у незміненому вигляді (близько 3%), кон'югати окскарбазепіну становлять 13%. Близько 4% дози виводиться із калом. Окскарбазепін швидко виводиться з плазми, що здається T1/2 становить 1.3 - 2.3 год. Здається, що T1/2 МГП становить в середньому 9.3±1.8 год. Існує лінійна залежність ниркового кліренсу МГП від кліренсу креатиніну. При КК менше 30 мл/хв після одноразового прийому 300 мг окскарбазепіну T1/2 МГП збільшується до 19 год, а AUC збільшується вдвічі. Кліренс МГП, скоригований за масою тіла, у дітей знижується зі збільшенням віку та маси тіла, наближаючись до кліренсу дорослих. Кліренс, скоригований за масою тіла, у дітей віком від 1 місяця до 4 років на 93% вище, ніж у дорослих. Внаслідок цього, передбачається, що AUC МГП у дітей цієї вікової групи буде в 2 рази меншою за таку у дорослих при застосуванні однакових доз (при коригуванні по масі тіла). Кліренс, скоригований за масою тіла, у дітей віком від 4 до 12 років на 43% вище, ніж у дорослих. Передбачувана AUC МГП у дітей цієї вікової групи становить 2/3 від такої у дорослих при застосуванні однакових доз (при коригуванні по масі тіла). Передбачається, що у дітей віком від 13 років і старших за рахунок збільшення маси тіла кліренс МГП, скоригований за масою тіла,відповідає кліренсу МГП у дорослих. Після прийому окскарбазепіну в одноразовій дозі 300 мг або багаторазово в дозі 600 мг на добу у здорових добровольців у віці 60-82 років Сmax у плазмі крові та значення AUC для МГП були на 30-60% вищими в порівнянні з тими ж показниками у молодих добровольців (18-32 роки), що з віковим зменшенням КК. В організмі вагітних жінок відбувається ряд фізіологічних змін, які можуть призводити до поступового зниження рівня МГП у плазмі при вагітності.ФармакодинамікаПротиепілептичний засіб. Фармакологічна активність обумовлена ​​насамперед дією метаболіту – моногідроксипохідного (МГП) окскарбазепіну. Механізм дії окскарбазепіну та його метаболіту пов'язаний, в основному, з блокадою потенціал-залежних натрієвих каналів, що призводить до стабілізації перезбуджених мембран нейронів, інгібування виникнення серійних нейрональних розрядів та зниження синаптичного проведення імпульсів. Реалізації протисудомної дії сприяє підвищення провідності іонів калію та модуляція кальцієвих каналів, що активуються високим потенціалом мембрани. Не було відзначено значної взаємодії із нейромедіаторами мозку або зв'язування з рецепторами. В експериментальних дослідженнях було показано, що окскарбазепін і його метаболіт мають виражену протисудомну дію. Ефективність окскарбазепіну при епілептичних нападах була продемонстрована як при монотерапії, так і при застосуванні окскарбазепіну у складі комбінованої терапії у дітей та дорослих.Показання до застосуванняПрості та складні парціальні епілептичні напади з вторинною генералізацією або без неї у дорослих та дітей віком від 1 місяця та старших. Генералізовані тоніко-клонічні епілептичні напади у дорослих та дітей віком від 2 років та старших.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до окскарбазепіну або до будь-яких інших компонентів препарату. Дитячий вік до 3 років при застосуванні препарату у формі пігулок. Слід з обережністю застосовувати препарат у пацієнтів з відомою гіперчутливістю до карбамазепіну, оскільки у цієї групи пацієнтів приблизно у 25-30% випадків можливий розвиток реакцій підвищеної чутливості до окскарбазепіну. У пацієнтів, які не мають в анамнезі вказівок на гіперчутливість до карбамазепіну, також можливий розвиток реакцій підвищеної чутливості до препарату, включаючи поліорганні порушення. Застосування препарату Трилептал у пацієнтів з порушеннями функції печінки тяжкого ступеня не вивчалося, тому необхідно обережно дозувати препарат у цієї категорії пацієнтів.Вагітність та лактаціяДосвід застосування при вагітності обмежений. Наявні повідомлення свідчать про можливий зв'язок прийому окскарбазепіну при вагітності з розвитком вроджених дефектів (наприклад, вовчої пащі). В експериментальних дослідженнях при застосуванні окскарбазепіну в токсичних дозах відзначалося збільшення ембріональної смертності, уповільнення та порушення розвитку та зростання плода. Якщо пацієнтка планує завагітніти або завагітніла під час застосування окскарбазепіну, а також при виникненні питання застосування окскарбазепіну при вагітності необхідно ретельно зіставити очікувані переваги терапії та можливий ризик для плода, особливо в І триместрі вагітності. При вагітності слід застосовувати окскарбазепін у найменшій ефективній дозі. При достатній клінічній ефективності у жінок дітородного віку окскарбазепін слід застосовувати як монотерапію. При вагітності не слід переривати ефективне протиепілептичне лікування, оскільки прогресування захворювання може негативно впливати на матір і на плід. Відомо, що за вагітності розвивається дефіцит фолієвої кислоти. Протиепілептичні засоби можуть посилювати цей дефіцит, що є однією з можливих причин порушень розвитку плода, тому рекомендується додатковий прийом препаратів фолієвої кислоти. При застосуванні при вагітності необхідно враховувати, що фізіологічні зміни, що відбуваються в організмі вагітної, можуть призводити до поступового зниження концентрації активного метаболіту у плазмі. Для досягнення максимального контролю симптомів захворювання необхідно регулярно оцінювати клінічний ефект окскарбазепіну та визначати концентрацію метаболіту у плазмі крові. Визначення концентрації МГП у плазмі також рекомендується проводити у післяпологовому періоді, особливо у випадку, якщо при вагітності дозу окскарбазепіну підвищували. Є повідомлення про те, що застосування протиепілептичних препаратів при вагітності може призводити до підвищеної кровоточивості у новонароджених. В якості запобіжного заходу рекомендується призначення вітаміну K1 в останні кілька тижнів вагітності, а також новонародженим, матері яких отримували окскарбазепін. Окскарбазепін та МГП проникають через плацентарний бар'єр та виділяються з грудним молоком. Відношення концентрацій у молоці та плазмі склало 0.5 для обох речовин. Оскільки вплив на новонароджених окскарбазепіну та МГП, що надійшли з молоком матері, невідомо, не слід застосовувати окскарбазепін у період грудного вигодовування.Побічна діяНайчастіше (≥ 10%): сонливість, біль голови, запаморочення, диплопія, нудота, блювання, відчуття втоми. З боку системи кровотворення: іноді – лейкопенія; дуже рідко – пригнічення кістковомозкового кровотворення, агранулоцитоз, апластична анемія, нейтропенія, панцитопенія, тромбоцитопенія. З боку імунної системи: дуже рідко – реакції гіперчутливості, що супроводжуються лихоманкою та висипом (в т.ч. та поліорганні порушення). При розвитку реакцій підвищеної чутливості можливе ураження кровоносної та лімфатичної систем (еозинофілія, тромбоцитопенія, лімфаденопатія, спленомегалія), м'язів та суглобів (міалгія, набряки в області суглобів, артралгія), нервова система (енцефалопатія). ), легень (задишка, набряк легень, бронхоспазм, інтерстиціальне запалення), відхилення від норми показників функції печінки, ангіоневротичний набряк, анафілактичні реакції. З боку обміну речовин: часто – гіпонатріємія; дуже рідко – клінічно значуща гіпонатріємія (концентрація натрію З боку центральної нервової системи: дуже часто – сонливість, головний біль, запаморочення; часто – атаксія, тремор, ністагм, порушення уваги, амнезія; сплутаність свідомості, депресія, апатія, ажитація, емоційна лабільність. З боку органів чуття: дуже часто – диплопія; часто – порушення зору, затуманювання зору, вертиго. З боку серцево-судинної системи: дуже рідко – аритмії, AV-блокада, артеріальна гіпертензія. З боку травної системи: дуже часто – нудота, блювання; часто - діарея, запор, біль у животі; іноді – підвищення активності ферментів печінки, підвищення концентрації ЛФ у крові; дуже рідко – панкреатит та/або підвищення рівня ліпази та/або амілази, гепатит. Дерматологічні реакції: часто – висип, алопеція, акне. Алергічні реакції: іноді – кропив'янка; дуже рідко – ангіоневротичний набряк, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), багатоформна еритема. Інші: дуже часто – почуття втоми; часто – астенія; дуже рідко - системний червоний вовчак. У дітей віком до 4 років: дуже часто (11%) – сонливість; часто (≥1% –Взаємодія з лікарськими засобамиОкскарбазепін та його фармакологічно активний метаболіт МГП є інгібіторами цитохрому CYP2C19. Тому при застосуванні окскарбазепіну у високих дозах можлива лікарська взаємодія з препаратами, що метаболізуються CYP2C19 (фенобарбіталом, фенітоїном). Для деяких пацієнтів може знадобитися зниження дози препаратів – субстратів CYP2C19. Було показано, що окскарбазепін і МГП слабо або зовсім не взаємодіють з наступними мікросомальними ізоферментами: CYP1A2, CYP2A6, CYP2C9, CYP2D9, CYP2Е1, CYP4А4 та CYP4C11. Будучи індукторами CYP3A4 та CYP3A5, окскарбазепін та МГП знижують плазмові концентрації препаратів, що метаболізуються даними ізоферментами: дигідропіридинові антагоністи кальцію, пероральні контрацептиви та протиепілептичні препарати (наприклад, карбамазепін). При одночасному застосуванні з окскарбазепіном також можливе зниження концентрації у плазмі та інших лікарських препаратів, які є субстратами ферментів CYP3A4 та CYP3A5 (наприклад, препарати групи імунодепресантів – циклоспорин). Оскільки in vitro МГП є слабким індуктором UDP-глюкуроніл трансферази і, отже, малоймовірно, що in vivo він здатний впливати на метаболізм препаратів, що виводяться у вигляді кон'югатів з глюкуроновою кислотою (наприклад, вальпроєвої кислоти та ламотриджину). Але, зважаючи навіть на слабку індукувальну здатність окскарбазепіну та МГП, може знадобитися збільшення доз одночасно застосовуваних препаратів, що метаболізуються за участю CYP3A4 або UDP-глюкуронілтрансферазою. У разі відміни окскарбазепіну може знадобитися зниження дози цих препаратів. In vitro дослідження підтвердили слабку індукувальну здатність окскарбазепіну та МГП щодо ізоферментів підсистем ферментів CYP2B та CYP3A4. Індукувальний вплив окскарбазепіну та МГП на інші ізоферменти CYP невідомо. Концентрація фенітоїну в плазмі збільшується до 40% при одночасному застосуванні окскарбазепіну в дозі 1200 мг на добу та вище. Тому при застосуванні окскарбазепіну в таких дозах може знадобитися зменшення дози фенітоїну. Збільшення сироваткової концентрації фенобарбіталу при одночасному застосуванні з окскарбазепіном незначне (15%). Одночасне призначення сильних індукторів ізоферментів цитохрому Р450 (тобто карбамазепіну, фенітоїну та фенобарбіталу) зменшує концентрації МГП у плазмі крові (на 29-40%). Доведено взаємодію окскарбазепіну з етинілестрадіолом та левоноргестрелом. Середні значення AUC для них зменшувалися на 48-52% та 35-52% відповідно. Досліджень взаємодії окскарбазепіну з іншими пероральними або контрацептивами, що імплантуються, не проводилося. Таким чином, одночасне застосування окскарбазепіну та гормональних контрацептивів може призводити до зниження ефективності останніх. Одночасне застосування окскарбазепіну та фелодипіну може призводити до зменшення значення AUC фелодипіну на 28%, хоча концентрації у плазмі крові залишаються в межах терапевтичного діапазону. З іншого боку, при одночасному застосуванні з верапамілом можливе зниження концентрації МГП у сироватці крові на 20%. Таке зниження немає клінічного значення. Циметидин, еритроміцин, декстропропоксифен не впливають на фармакокінетичні параметри МГП; вилоксазин незначно впливає на концентрацію МГП у плазмі (концентрація МГП підвищується на 10% після повторного сумісного застосування). Не зазначено будь-якої взаємодії з варфарином при прийомі як одноразових, так і багаторазових доз окскарбазепіну. Окскарбазепін може посилювати седативний ефект етанолу.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди (під час, після їжі або в проміжках між їдою). Препарат Трилептал може застосовуватися як у вигляді монотерапії, так і в комбінації з іншими протиепілептичними препаратами. В обох випадках курс лікування починається з клінічно ефективної дози, кратність прийому – 2 рази на добу. Доза може бути збільшена залежно від відповіді на терапію. При заміні іншого протиепілептичного препарату на препарат Трилептал® на початку прийому препарату Трилептал® слід поступово знижувати дозу препарату, що замінюється. При застосуванні препарату Трилептал у складі комбінованої терапії може знадобитися зниження дози супутніх протиепілептичних препаратів та/або повільніше підвищення дози препарату Трилептал. Наведені нижче рекомендації належать до пацієнтів із нормальною функцією нирок. Для цієї категорії пацієнтів немає необхідності контролювати концентрацію активної речовини в плазмі з метою оптимізації терапії препаратом Трилептал®. Наведені нижче рекомендації з дозування (у дорослих пацієнтів, дітей та підлітків, а також у пацієнтів ≥65 років) наведені на підставі застосування цих доз у клінічних дослідженнях, проведених у всіх вікових групах. Тим не менш, при необхідності можуть застосовуватися нижчі початкові дози. На таблетках є ризики, їх можна розламувати на 2 частини для полегшення ковтання. При застосуванні препарату Трилептал у дітей віком до 3 років, які не можуть ковтати таблетки, а також у випадках, коли неможливо відміряти необхідну дозу при застосуванні препарату у формі таблеток, призначають препарат Трилептал у формі суспензії для прийому внутрішньо. Дорослі та літні пацієнти Монотерапія: початкова доза - 600 мг/добу (8-10 мг/кг/сут), розділених на 2 прийоми. Хороша терапевтична відповідь спостерігалася в діапазоні доз 600-2400 мг на добу, при цьому більшість пацієнтів мають добрий клінічний ефект при дозі 900 мг на добу. За необхідності можливе поступове збільшення дози. Дозу підвищують не більше ніж на 600 мг на добу, з інтервалом приблизно 1 тиж, до досягнення бажаної терапевтичної відповіді. У пацієнтів, які раніше не отримували терапію протиепілептичними засобами, ефективна доза становить 1200 мг на добу, у пацієнтів, які раніше отримували, але погано відповідали на терапію іншими протиепілептичними препаратами – 2400 мг на добу. Комбінована терапія: початкова доза - 600 мг/добу (8-10 мг/кг/сут), розділених на 2 прийоми. Хороша терапевтична відповідь спостерігалася в діапазоні доз 600-2400 мг на добу. За необхідності можливе поступове збільшення дози. Дозу підвищують не більше ніж на 600 мг на добу, з інтервалом приблизно 1 тиж, до досягнення бажаної терапевтичної відповіді. Застосування препарату Трилептал у добовій дозі 2400 мг у складі комбінованої терапії без зниження дози іншого протиепілептичного засобу супроводжувалося поганою переносимістю у більшості пацієнтів переважно через розвиток небажаних явищ з боку нервової системи. Застосування препарату Трилептал у добовій дозі вище 2400 мг не вивчалося. Діти При монотерапії та при застосуванні препарату у складі комбінованої терапії: початкова доза, що рекомендується, — 8–10 мг/кг/добу на 2 прийоми. При необхідності для досягнення бажаного терапевтичного ефекту можливе поступове підвищення дози: з інтервалом приблизно в 1 тиж дозу збільшують максимум на 10 мг/кг/добу, до максимальної добової дози з розрахунку 60 мг/кг. Препарат Трилептал® призначений для застосування у дітей від 1 міс та старше. Застосування препарату у дітей до 1 місяця в контрольованих клінічних дослідженнях не вивчалося. При застосуванні препарату Трилептал у вигляді монотерапії та у складі комбінованої терапії, при коригуванні по масі тіла кліренс у дітей значно знижується зі збільшенням віку. Дітям віком від 1 місяця до 4 років може знадобитися доза препарату, що в 2 рази перевищує дозу для дорослих, при коригуванні по масі тіла; дітям віком від 4 до 12 років може знадобитися доза, що перевищує на 50% дозу для дорослих, при коригуванні по масі тіла. У дітей віком від 1 міс до 4 років вплив протиепілептичних препаратів - індукторів ферментів печінки - на їх кліренс, що здається, виражено більшою мірою, ніж у дітей більш старших вікових груп (при коригуванні по масі тіла). При застосуванні препарату Трилептал® у дітей віком від 1 міс до 4 років у комбінації з протиепілептичними препаратами – індукторами ферментів печінки – може знадобитися доза окскарбазепіну на 60% вище (при коригуванні по масі тіла), ніж при монотерапії препаратом Трилептал® або його застосування у комбінації з протиепілептичними засобами, що не індукують ферменти. Для дітей старших вікових груп при проведенні комбінованої терапії препаратом Трилептал з індукторами ферментів печінки може знадобитися незначне збільшення дози препарату порівняно з монотерапією. У дітей віком до 3 років препарат слід застосовувати у формі сиропу у зв'язку з труднощами застосування твердих лікарських форм у цієї вікової групи. Особливі групи пацієнтів Пацієнти ≥65 років. Спеціальна корекція режиму дозування для даної категорії пацієнтів необхідна при порушенні функції нирок або за наявності ризику розвитку гіпонатремії. Порушення функції печінки. Не потрібна корекція режиму дозування у пацієнтів із слабкими та помірними порушеннями функції печінки. Відсутні дані про застосування препарату Трилептал у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки, у зв'язку з чим необхідно бути обережними при застосуванні препарату у пацієнтів даної категорії. Порушення функції нирок. Для пацієнтів з порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 30 мл/хв) початкова доза, що рекомендується, — 300 мг/добу; Підвищувати дозу слід повільно, з інтервалом не менше 1 тиж, до досягнення бажаної терапевтичної відповіді. Необхідне ретельне спостереження за пацієнтами під час добору дози. Перед прийомом суспензії для внутрішнього прийому флакон слід ретельно струсити і відразу ж відміряти необхідну кількість суспензії. Потрібну дозу (мл) набирають з флакона за допомогою шприца, що додається. При використанні шприца на 10 мл (поставляється з флаконом на 250 мл – для дорослих та дітей старшого віку) кількість суспензії слід округлювати до 0,5 мл. При використанні шприца на 1 мл (поставляється з флаконом на 100 мл для дітей молодшого віку) кількість суспензії слід округлювати до 0,1 мл. Після кожного використання слід щільно закривати флакон та протирати шприц чистою сухою тканиною. Суспензію можна приймати безпосередньо із шприца або розбавляти невеликою кількістю води перед прийомом. Відкритий флакон зберігати трохи більше 7 тижнів. Суспензія для внутрішнього прийому і таблетки, покриті плівковою оболонкою, є взаємозамінними в еквівалентних дозах.ПередозуванняЄ поодинокі повідомлення про передозування препарату. Максимальна доза, описана в повідомленнях, становить приблизно 48000 мг. Симптоми Порушення водно-електролітного балансу: Гіпонатріємія. Порушення органу зору: диплопія, міоз, нечіткість зору. Порушення з боку травної системи: нудота, блювання, гіперкінезія. Загальні розлади та порушення у місці введення: стомлюваність. Лабораторні та інструментальні дані: зниження частоти дихальних рухів, подовження інтервалу QTc. Порушення з боку нервової системи: сонливість, запаморочення, атаксія, ністагм, тремор, порушення координації, судоми, біль голови, кома, втрата свідомості, дискінезія. Порушення психіки: агресія, ажитація, сплутаність свідомості. Порушення судини: зниження артеріального тиску. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: задишка. Лікування Специфічного антидоту немає. Проводять симптоматичне та підтримуюче лікування. Слід на увазі, що для зменшення абсорбції окскарбазепіну може бути проведено промивання шлунка і призначений прийом активованого вугілля. Рекомендується контролювати життєво важливі функції організму, приділяючи особливу увагу порушенням провідності серця, водно-електролітного балансу та функції дихальної системи.Запобіжні заходи та особливі вказівкиІснують повідомлення про ризик погіршення перебігу епілептичних нападів при застосуванні препарату Трилептал. Підвищення ризику погіршення перебігу нападів спостерігалося, переважно у дітей, проте, може бути й у дорослих. Якщо на фоні застосування препарату Трилептал відзначається погіршення перебігу епілептичних нападів, застосування препарату слід припинити. Реакції гіперчутливості При застосуванні препарату Трилептал у клінічній практиці в окремих випадках (постмаркетингові повідомлення) відзначався розвиток реакцій гіперчутливості негайного типу (I тип), включаючи висипання, свербіж, кропив'янку, ангіоневротичний набряк та анафілактичні реакції. Реакції гіперчутливості можуть викликати розвиток порушень з боку шкірних покривів, печінки, крові та лімфатичної системи та інших органів як окремо, так і в рамках системної реакції. Ангіоневротичний набряк та анафілактичні реакції з ураженням гортані, голосових складок (область голосової щілини), язика, губ, повік розвивалися як при першому, так і повторному прийомі препарату Трилептал®. У разі розвитку гіперчутливості негайного типу слід негайно відмінити препарат Трилептал і призначити альтернативну терапію. Слід з обережністю застосовувати препарат у пацієнтів з відомою гіперчутливістю до карбамазепіну, оскільки у цієї групи пацієнтів приблизно у 25-30% випадків можливий розвиток реакцій підвищеної чутливості до окскарбазепіну. У пацієнтів, які не мають в анамнезі вказівок на гіперчутливість до карбамазепіну, також можливий розвиток реакцій підвищеної чутливості до препарату, включаючи поліорганні порушення. При виникненні ознак та симптомів реакцій гіперчутливості слід негайно відмінити препарат Трилептал. Гіпонатріємія У 2,7% пацієнтів, які отримують препарат Трилептал®, спостерігалася гіпонатріємія (вміст натрію у сироватці менше 125 ммоль/л), яка зазвичай не супроводжувалася клінічними проявами та не вимагала корекції терапії. Вміст натрію нормалізується при відміні (зменшенні дози) препарату Трилептал або консервативному лікуванні (обмеженні прийому рідини). У пацієнтів з порушенням функції нирок в анамнезі та низьким вмістом натрію в сироватці крові (наприклад, у пацієнтів з синдромом неадекватної секреції антидіуретичного гормону), або у пацієнтів, які отримують одночасне лікування препаратами, що сприяють виведенню натрію з організму, (діуретики, препарати, що впливають на секрецію антидіуретичного гормону), до початку терапії препаратом Трилептал слід визначати вміст натрію в сироватці крові.Надалі слід контролювати вміст натрію у сироватці крові через 2 тижні після початку терапії і далі щомісяця протягом 3-х місяців або при необхідності. З особливою увагою до цих факторів ризику слід ставитися у пацієнтів похилого віку. При необхідності застосування діуретиків та інших препаратів, що знижують вміст натрію у сироватці крові, у пацієнтів, які отримують терапію препаратом Трилептал®, слід дотримуватися тих самих рекомендацій. При появі клінічних симптомів гіпонатріємії слід визначити вміст натрію в сироватці крові. Для інших пацієнтів визначення вмісту натрію в сироватці крові може здійснюватися під час проведення рутинних аналізів крові.З особливою увагою до цих факторів ризику слід ставитися у пацієнтів похилого віку. При необхідності застосування діуретиків та інших препаратів, що знижують вміст натрію у сироватці крові, у пацієнтів, які отримують терапію препаратом Трилептал®, слід дотримуватися тих самих рекомендацій. При появі клінічних симптомів гіпонатріємії слід визначити вміст натрію в сироватці крові. Для інших пацієнтів визначення вмісту натрію в сироватці крові може здійснюватися під час проведення рутинних аналізів крові.З особливою увагою до цих факторів ризику слід ставитися у пацієнтів похилого віку. При необхідності застосування діуретиків та інших препаратів, що знижують вміст натрію у сироватці крові, у пацієнтів, які отримують терапію препаратом Трилептал®, слід дотримуватися тих самих рекомендацій. При появі клінічних симптомів гіпонатріємії слід визначити вміст натрію в сироватці крові. Для інших пацієнтів визначення вмісту натрію в сироватці крові може здійснюватися під час проведення рутинних аналізів крові.При появі клінічних симптомів гіпонатріємії слід визначити вміст натрію в сироватці крові. Для інших пацієнтів визначення вмісту натрію в сироватці крові може здійснюватися під час проведення рутинних аналізів крові.При появі клінічних симптомів гіпонатріємії слід визначити вміст натрію в сироватці крові. Для інших пацієнтів визначення вмісту натрію в сироватці крові може здійснюватися під час проведення рутинних аналізів крові. Необхідно проводити контроль маси тіла у всіх пацієнтів із серцевою недостатністю для своєчасного діагностування затримки рідини. При затримці рідини або прогресуванні симптомів серцевої недостатності слід визначати вміст натрію в сироватці крові. У разі виникнення гіпонатріємії слід обмежити кількість споживаної рідини. Оскільки при застосуванні окскарбазепіну в окремих випадках можливе порушення серцевої провідності, необхідно ретельне спостереження за пацієнтами з попередніми порушеннями провідності (атріовентрикулярна блокада, аритмія), які отримують препарат Трилептал®. Гематологічні зміни За даними постмаркетингових повідомлень при лікуванні препаратом Трилептал у пацієнтів у дуже рідкісних випадках відзначався розвиток агранулоцитозу, апластичної анемії та панцитопенії. Враховуючи незначну частоту народження агранулоцитозу, апластичної анемії та панцитопенії, а також супутніх факторів (наприклад, одночасний прийом інших лікарських засобів, наявність супутніх захворювань), причинно-наслідковий зв'язок між розвитком даних небажаних явищ та застосуванням препарату встановити неможливо. При розвитку симптомів вираженого пригнічення кістковомозкового кровотворення необхідно розглянути питання про відміну препарату. Суїцидальні думки та поведінка У пацієнтів, які отримували протисудомні препарати, відзначалися епізоди суїцидальної поведінки та суїцидальних думок. Результати мета-аналізу рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень показали невелике підвищення ризику суїцидальної поведінки у пацієнтів, які отримували протисудомні препарати. Механізм підвищення ризику суїциду у цій категорії пацієнтів не встановлено. Тому на всіх стадіях лікування потрібне ретельне спостереження за пацієнтами, які отримують лікування препаратом. Пацієнти та медичний персонал повинні бути попереджені про ризик виникнення суїцидальних думок та епізодів у пацієнтів, які отримують лікування препаратом Трилептал®. Дерматологічні реакції При застосуванні препарату Трилептал дуже рідко повідомлялося про розвиток серйозних дерматологічних реакцій, таких як: синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), ексудативна мультиформна еритема. Пацієнтам із вищезазначеними дерматологічними реакціями може знадобитися госпіталізація у зв'язку з розвитком загрозливих для життя станів; дуже рідко можливі летальні наслідки. При застосуванні препарату Трилептал® дерматологічні реакції спостерігалися як у дітей, так і у дорослих, та розвивалися в середньому через 19 днів після початку прийому препарату. Є окремі повідомлення про випадки рецидиву серйозних реакцій шкіри при відновленні прийому препарату Трилептал®.При розвитку шкірних реакцій на фоні застосування препарату Трилептал слід розглянути питання про відміну препарату та застосування іншого протиепілептичного засобу. Кореляція з HLA-B*1502 Є значна кількість даних, що підтверджують роль алелей людського лейкоцитарного антигену (HLA) у розвитку серйозних шкірних реакцій у пацієнтів із схильністю до таких станів. Через схожість у хімічній структурі окскарбамазепіну та карбамазепіну існує ймовірність розвитку синдрому Стівенса-Джонсона та синдрому Лайєлла у пацієнтів з наявністю в геномі алеля HLA-B*1502, які приймають окскарбазепін. У пацієнтів китайської та тайської національності простежувався чіткий зв'язок між розвитком синдрому Стівенса-Джонсона та синдрому Лайєлла при застосуванні карбамазепіну та наявністю в їх геномі алелі людського лейкоцитарного антигену HLA-B*1502. Частота народження даного алелю у пацієнтів китайської національності становить 2-12%, у тайської - близько 8%, серед деяких груп населення Малайзії - понад 15%. Частота поширення алеля HLA-B*1502 у Кореї та Індії становить 2% та 6%, відповідно. Поширеність даного аллеля в осіб європеоїдної, негроїдної рас, у латиноамериканців, індіанців та японців незначна ( Частоти цих алелей становлять відсоток хромосом у певних популяціях населення, які несуть алель. Це означає, що відсоток пацієнтів, що несуть копію алелі, принаймні в одній з них двох хромосом майже вдвічі вищий за частоту народження алелі. Таким чином, відсоток пацієнтів, які можуть опинитися під загрозою, майже вдвічі частіше від частоти алелей. При застосуванні препарату Трилептал у можливих носіїв алелю HLA-B*1502 рекомендується проводити генотипування за даним алелем. Застосовувати препарат у носіїв даного алелю слід лише у тому випадку, якщо очікувана користь від терапії перевищує можливий ризик. Наявність даного алелю в осіб китайської національності, які приймають інші протиепілептичні препарати, збільшує ризик розвитку тяжких дерматологічних реакцій. У пацієнтів з алелем HLA-B*1502 необхідно уникати застосування препаратів, що призводять до розвитку синдрому Стівенса-Джонсона або синдрому Лайєлла, при можливій заміні на альтернативні препарати. Проведення генотипування по алелю HLA-B*1502 перед застосуванням препарату Трилептал® необов'язково у пацієнтів, що належать до популяцій з низькою частотою народження алелю, а також пацієнтам,вже одержуючим терапію даним препаратом, оскільки важкі шкірні реакції здебільшого відзначалися в перші місяці лікування (незалежно від наявності HLA-B*1502). Кореляція з HLA-B*3101 Наявність алелю HLA-A*3101 може бути фактором ризику розвитку тяжких уражень шкіри (синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєлла, лікарський висип з еозинофілією та системними проявами, гострий генералізований екзантематозний пустульоз та плямисто-вузликовий висип). Частота народження алелі HLA-A*3101 гена людського лейкоцитарного антигену (HLA) може відрізнятися у різних етнічних груп: близько 2 - 5% у населення Європи, близько 10% - у японців, серед населення Західної Європи - близько 6,7%, в Залежно від географічного регіону. Частота алелі становить менше 5% у населенні Австралії, Азії, Африки та Північній Америці, винятки становлять від 5% до 12%. Частота понад 15% встановлена ​​у деяких етнічних груп Південної Америки (Аргентина та Бразилія), корінних жителів Північної Америки (племена Навахо та Сіокс, у Мексиці - Санора Сері), Південної Індії (Таміл Наду), та 10-15% серед інших корінних жителів даних регіонів. Частоти цих алелей становлять відсоток хромосом у певних популяціях населення, які несуть алель. Це означає, що відсоток пацієнтів, що несуть копію алелі, принаймні в одній з них двох хромосом майже вдвічі вищий за частоту народження алелі. Таким чином, відсоток пацієнтів, які можуть опинитися під загрозою, майже вдвічі вищий за частоту алелей. Немає достатніх підстав для рекомендації проведення генотипування за даним алелем у пацієнтів перед початком терапії окскарбазепіном. Пацієнтам, які вже одержують терапію препаратом Трилептал®, не рекомендується проведення генотипування за даним алелем, оскільки шкірні реакції в більшості випадків відзначалися в перші місяці застосування препарату (незалежно від наявності HLA-А*3101). Однак результати генотипування не повинні впливати на ступінь контролю стану пацієнта та настороженість лікаря щодо тяжких реакцій шкіри. Розвиток важких уражень шкіри можливий у пацієнтів, негативних за даними алелями. Також у багатьох випадках у пацієнтів, позитивних за алелями HLA-B*1502 або HLA-А*3101, при застосуванні препарату Трилептал не відзначалося розвитку тяжких шкірних синдромів. При проведенні генотипування за алелем HLA-B*1502 слід віддавати перевагу методиці з високою роздільною здатністю. Тест вважається позитивним, якщо виявлено хоча б один з алелей, негативним, якщо не виявлено жодного алеля. Ті ж рекомендації слід дотримуватися при проведенні генотипування за алелем HLA-A*3101. Вплив інших факторів, таких як доза протисудомних лікарських засобів, комплаентність пацієнтів, одночасна терапія іншими препаратами, супутні захворювання або рівень контролю дерматологічних реакцій, на частоту розвитку та поширеність важких шкірних реакцій, не встановлено. Порушення функції печінки Є повідомлення про дуже рідкісні випадки розвитку гепатиту, які здебільшого благополучно дозволялися. При підозрі на гепатит необхідно розглянути питання про відміну препарату. Гіпотиреоз Гіпотиреоз є вкрай рідкісним НЯ при застосуванні окскарбазепіну. Враховуючи вплив гормонів щитовидної залози на розвиток дітей, у даної категорії пацієнтів, особливо у віці до двох років, рекомендовано проводити визначення концентрації гормонів щитовидної залози до початку лікування препаратом, а також контролювати цей показник під час застосування препарату Трилептал®. Одночасний прийом пероральних контрацептивів Жінки дітородного віку, які приймають пероральні контрацептиви одночасно з препаратом Трилептал®, повинні бути попереджені про можливе зниження ефективності пероральних контрацептивів. Даної категорії пацієнток, які отримують препарат Трилептал, рекомендується додаткове застосування негормональних методів контрацепції. Синдром відміни Як і при застосуванні інших протиепілептичних препаратів, слід уникати різкого припинення терапії препаратом Трилептал через ризик збільшення частоти судомних нападів. Особи, які приймають алкоголь на фоні терапії препаратом Трилептал®, мають бути попереджені про можливе посилення седативного ефекту. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У зв'язку з можливістю розвитку на фоні застосування препарату Трилептал таких НР, як запаморочення, сонливість, атаксія, диплопія, нечіткість зору, порушення зору, гіпонатріємія, та пригнічення свідомості або інші порушення з боку центральної нервової системи, особливо на початку лікування або під час підбору дози, пацієнтам слід бути обережними при керуванні транспортними засобами або роботі з механізмами в період застосування препарату. З появою описаних небажаних явищ слід утриматися від виконання зазначених видів діяльності.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаСуспензія - 1 мл: активна речовина: окскарбазепін – 60 мг; допоміжні речовини: пропілпарагідроксибензоат - 0,3 мг; натрію сахаринат – 0,5 мг; сорбінова кислота – 0,5 мг; макроголу 400 стеарат – 1 мг; метилпарагідроксибензоат - 1,2 мг; аскорбінова кислота – 10 мг; целюлоза диспергована (МКЦ та кармелоза натрію) - 15 мг; жовтий сливово-лимонний аромат 39К020 (розчин, що містить 36% етанолу та 16% пропіленгліколю) - 2,5 мг; пропіленгліколь дистильований - 25 мг; сорбітол 70% рідкий – 250 мг; вода очищена – 717 мг. Суспензія для внутрішнього прийому, 60 мг/мл. У флаконах темного скла з кришкою, що загвинчується, з стопором, 100 або 250 мл. Флакон разом із дозувальним шприцом об'ємом 1 мл або 10 мл та адаптером для флакона у картонній пачці.Опис лікарської формиСуспензія від майже білого до слабо-коричневого або слабо-червоного кольору, із фруктовим запахом.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо окскарбазепін повністю всмоктується та значною мірою метаболізується з утворенням фармакологічно активного метаболіту – 10-моногідроксипохідного. Після одноразового прийому окскарбазепіну, залежно від застосовуваної лікарської форми, Cmax метаболіту в плазмі становить 24.9-34 мкмоль/л, середній час її досягнення - близько 4.5-6 год. У фармакокінетичних дослідженнях показано, що в плазмі крові визначається 2% окскарбазепіну та 70% МГП; решта припадає на вторинні метаболіти, що швидко виводяться з плазми крові. Зв'язування метаболіту з білками плазми, переважно з альбуміном, становить близько 40%. У терапевтичному діапазоні рівень зв'язування не залежить від концентрації препарату в сироватці крові. Окскарбазепін та МГП не зв'язуються з α1-кислим глікопротеїном. Здається Vd - 49 л. Сss МГП у плазмі досягаються на 2-3 добу при прийомі окскарбазепіну 2 рази на добу. У рівноважному стані фармакокінетичні параметри МГП лінійні та дозозалежні у діапазоні добових доз 300 мг – 2400 мг. Окскарбазепін швидко метаболізується цитозольними ферментами печінки до фармакологічно активного метаболіту МГП, який піддається подальшій глюкуронізації. Незначні кількості МГП (близько 4% дози) окислюються з утворенням неактивного метаболіту – 10, 11-дигідроксипохідне (ДГП). Окскарбазепін виводиться у вигляді метаболітів переважно нирками (95%), менше 1% виводиться у незміненому вигляді. Приблизно 80% метаболітів, що виводяться, становить МГП, з них 49% складають глюкуроніди і 27% - незмінений МГП. ДГП виводиться у незміненому вигляді (близько 3%), кон'югати окскарбазепіну становлять 13%. Близько 4% дози виводиться із калом. Окскарбазепін швидко виводиться з плазми, що здається T1/2 становить 1.3 - 2.3 год. Здається, що T1/2 МГП становить в середньому 9.3±1.8 год. Існує лінійна залежність ниркового кліренсу МГП від кліренсу креатиніну. При КК менше 30 мл/хв після одноразового прийому 300 мг окскарбазепіну T1/2 МГП збільшується до 19 год, а AUC збільшується вдвічі. Кліренс МГП, скоригований за масою тіла, у дітей знижується зі збільшенням віку та маси тіла, наближаючись до кліренсу дорослих. Кліренс, скоригований за масою тіла, у дітей віком від 1 місяця до 4 років на 93% вище, ніж у дорослих. Внаслідок цього, передбачається, що AUC МГП у дітей цієї вікової групи буде в 2 рази меншою за таку у дорослих при застосуванні однакових доз (при коригуванні по масі тіла). Кліренс, скоригований за масою тіла, у дітей віком від 4 до 12 років на 43% вище, ніж у дорослих. Передбачувана AUC МГП у дітей цієї вікової групи становить 2/3 від такої у дорослих при застосуванні однакових доз (при коригуванні по масі тіла). Передбачається, що у дітей віком від 13 років і старших за рахунок збільшення маси тіла кліренс МГП, скоригований за масою тіла,відповідає кліренсу МГП у дорослих. Після прийому окскарбазепіну в одноразовій дозі 300 мг або багаторазово в дозі 600 мг на добу у здорових добровольців у віці 60-82 років Сmax у плазмі крові та значення AUC для МГП були на 30-60% вищими в порівнянні з тими ж показниками у молодих добровольців (18-32 роки), що з віковим зменшенням КК. В організмі вагітних жінок відбувається ряд фізіологічних змін, які можуть призводити до поступового зниження рівня МГП у плазмі при вагітності.ФармакодинамікаПротиепілептичний засіб. Фармакологічна активність обумовлена ​​насамперед дією метаболіту – моногідроксипохідного (МГП) окскарбазепіну. Механізм дії окскарбазепіну та його метаболіту пов'язаний, в основному, з блокадою потенціал-залежних натрієвих каналів, що призводить до стабілізації перезбуджених мембран нейронів, інгібування виникнення серійних нейрональних розрядів та зниження синаптичного проведення імпульсів. Реалізації протисудомної дії сприяє підвищення провідності іонів калію та модуляція кальцієвих каналів, що активуються високим потенціалом мембрани. Не було відзначено значної взаємодії із нейромедіаторами мозку або зв'язування з рецепторами. В експериментальних дослідженнях було показано, що окскарбазепін і його метаболіт мають виражену протисудомну дію. Ефективність окскарбазепіну при епілептичних нападах була продемонстрована як при монотерапії, так і при застосуванні окскарбазепіну у складі комбінованої терапії у дітей та дорослих.Показання до застосуванняПрості та складні парціальні епілептичні напади з вторинною генералізацією або без неї у дорослих та дітей віком від 1 місяця та старших. Генералізовані тоніко-клонічні епілептичні напади у дорослих та дітей віком від 2 років та старших.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до окскарбазепіну або до будь-яких інших компонентів препарату. Дитячий вік – до 1 місяця. Слід з обережністю застосовувати препарат у пацієнтів з відомою гіперчутливістю до карбамазепіну, оскільки у цієї групи пацієнтів приблизно у 25-30% випадків можливий розвиток реакцій підвищеної чутливості до окскарбазепіну. У пацієнтів, які не мають в анамнезі вказівок на гіперчутливість до карбамазепіну, також можливий розвиток реакцій підвищеної чутливості до препарату, включаючи поліорганні порушення. Застосування препарату Трилептал у пацієнтів з порушеннями функції печінки тяжкими мірами не вивчалося, тому необхідно з обережністю дозувати препарат у цієї категорії пацієнтів.Вагітність та лактаціяДосвід застосування при вагітності обмежений. Наявні повідомлення свідчать про можливий зв'язок прийому окскарбазепіну при вагітності з розвитком вроджених дефектів (наприклад, вовчої пащі). В експериментальних дослідженнях при застосуванні окскарбазепіну в токсичних дозах відзначалося збільшення ембріональної смертності, уповільнення та порушення розвитку та зростання плода. Якщо пацієнтка планує завагітніти або завагітніла під час застосування окскарбазепіну, а також при виникненні питання застосування окскарбазепіну при вагітності необхідно ретельно зіставити очікувані переваги терапії та можливий ризик для плода, особливо в І триместрі вагітності. При вагітності слід застосовувати окскарбазепін у найменшій ефективній дозі. При достатній клінічній ефективності у жінок дітородного віку окскарбазепін слід застосовувати як монотерапію. При вагітності не слід переривати ефективне протиепілептичне лікування, оскільки прогресування захворювання може негативно впливати на матір і на плід. Відомо, що за вагітності розвивається дефіцит фолієвої кислоти. Протиепілептичні засоби можуть посилювати цей дефіцит, що є однією з можливих причин порушень розвитку плода, тому рекомендується додатковий прийом препаратів фолієвої кислоти. При застосуванні при вагітності необхідно враховувати, що фізіологічні зміни, що відбуваються в організмі вагітної, можуть призводити до поступового зниження концентрації активного метаболіту у плазмі. Для досягнення максимального контролю симптомів захворювання необхідно регулярно оцінювати клінічний ефект окскарбазепіну та визначати концентрацію метаболіту у плазмі крові. Визначення концентрації МГП у плазмі також рекомендується проводити у післяпологовому періоді, особливо у випадку, якщо при вагітності дозу окскарбазепіну підвищували. Є повідомлення про те, що застосування протиепілептичних препаратів при вагітності може призводити до підвищеної кровоточивості у новонароджених. В якості запобіжного заходу рекомендується призначення вітаміну K1 в останні кілька тижнів вагітності, а також новонародженим, матері яких отримували окскарбазепін. Окскарбазепін та МГП проникають через плацентарний бар'єр та виділяються з грудним молоком. Відношення концентрацій у молоці та плазмі склало 0.5 для обох речовин. Оскільки вплив на новонароджених окскарбазепіну та МГП, що надійшли з молоком матері, невідомо, не слід застосовувати окскарбазепін у період грудного вигодовування.Побічна діяНайчастіше (≥ 10%): сонливість, біль голови, запаморочення, диплопія, нудота, блювання, відчуття втоми. З боку системи кровотворення: іноді – лейкопенія; дуже рідко – пригнічення кістковомозкового кровотворення, агранулоцитоз, апластична анемія, нейтропенія, панцитопенія, тромбоцитопенія. З боку імунної системи: дуже рідко – реакції гіперчутливості, що супроводжуються лихоманкою та висипом (в т.ч. та поліорганні порушення). При розвитку реакцій підвищеної чутливості можливе ураження кровоносної та лімфатичної систем (еозинофілія, тромбоцитопенія, лімфаденопатія, спленомегалія), м'язів та суглобів (міалгія, набряки в області суглобів, артралгія), нервова система (енцефалопатія). ), легень (задишка, набряк легень, бронхоспазм, інтерстиціальне запалення), відхилення від норми показників функції печінки, ангіоневротичний набряк, анафілактичні реакції. З боку обміну речовин: часто – гіпонатріємія; дуже рідко – клінічно значуща гіпонатріємія (концентрація натрію З боку центральної нервової системи: дуже часто – сонливість, головний біль, запаморочення; часто – атаксія, тремор, ністагм, порушення уваги, амнезія; сплутаність свідомості, депресія, апатія, ажитація, емоційна лабільність. З боку органів чуття: дуже часто – диплопія; часто – порушення зору, затуманювання зору, вертиго. З боку серцево-судинної системи: дуже рідко – аритмії, AV-блокада, артеріальна гіпертензія. З боку травної системи: дуже часто – нудота, блювання; часто - діарея, запор, біль у животі; іноді – підвищення активності ферментів печінки, підвищення концентрації ЛФ у крові; дуже рідко – панкреатит та/або підвищення рівня ліпази та/або амілази, гепатит. Дерматологічні реакції: часто – висип, алопеція, акне. Алергічні реакції: іноді – кропив'янка; дуже рідко – ангіоневротичний набряк, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), багатоформна еритема. Інші: дуже часто – почуття втоми; часто – астенія; дуже рідко - системний червоний вовчак. У дітей віком до 4 років: дуже часто (11%) – сонливість; часто (≥1% –Взаємодія з лікарськими засобамиОкскарбазепін та його фармакологічно активний метаболіт МГП є інгібіторами цитохрому CYP2C19. Тому при застосуванні окскарбазепіну у високих дозах можлива лікарська взаємодія з препаратами, що метаболізуються CYP2C19 (фенобарбіталом, фенітоїном). Для деяких пацієнтів може знадобитися зниження дози препаратів – субстратів CYP2C19. Було показано, що окскарбазепін і МГП слабо або зовсім не взаємодіють з наступними мікросомальними ізоферментами: CYP1A2, CYP2A6, CYP2C9, CYP2D9, CYP2Е1, CYP4А4 та CYP4C11. Будучи індукторами CYP3A4 та CYP3A5, окскарбазепін та МГП знижують плазмові концентрації препаратів, що метаболізуються даними ізоферментами: дигідропіридинові антагоністи кальцію, пероральні контрацептиви та протиепілептичні препарати (наприклад, карбамазепін). При одночасному застосуванні з окскарбазепіном також можливе зниження концентрації у плазмі та інших лікарських препаратів, які є субстратами ферментів CYP3A4 та CYP3A5 (наприклад, препарати групи імунодепресантів – циклоспорин). Оскільки in vitro МГП є слабким індуктором UDP-глюкуроніл трансферази і, отже, малоймовірно, що in vivo він здатний впливати на метаболізм препаратів, що виводяться у вигляді кон'югатів з глюкуроновою кислотою (наприклад, вальпроєвої кислоти та ламотриджину). Але, зважаючи навіть на слабку індукувальну здатність окскарбазепіну та МГП, може знадобитися збільшення доз одночасно застосовуваних препаратів, що метаболізуються за участю CYP3A4 або UDP-глюкуронілтрансферазою. У разі відміни окскарбазепіну може знадобитися зниження дози цих препаратів. In vitro дослідження підтвердили слабку індукувальну здатність окскарбазепіну та МГП щодо ізоферментів підсистем ферментів CYP2B та CYP3A4. Індукувальний вплив окскарбазепіну та МГП на інші ізоферменти CYP невідомо. Концентрація фенітоїну в плазмі збільшується до 40% при одночасному застосуванні окскарбазепіну в дозі 1200 мг на добу та вище. Тому при застосуванні окскарбазепіну в таких дозах може знадобитися зменшення дози фенітоїну. Збільшення сироваткової концентрації фенобарбіталу при одночасному застосуванні з окскарбазепіном незначне (15%). Одночасне призначення сильних індукторів ізоферментів цитохрому Р450 (тобто карбамазепіну, фенітоїну та фенобарбіталу) зменшує концентрації МГП у плазмі крові (на 29-40%). Доведено взаємодію окскарбазепіну з етинілестрадіолом та левоноргестрелом. Середні значення AUC для них зменшувалися на 48-52% та 35-52% відповідно. Досліджень взаємодії окскарбазепіну з іншими пероральними або контрацептивами, що імплантуються, не проводилося. Таким чином, одночасне застосування окскарбазепіну та гормональних контрацептивів може призводити до зниження ефективності останніх. Одночасне застосування окскарбазепіну та фелодипіну може призводити до зменшення значення AUC фелодипіну на 28%, хоча концентрації у плазмі крові залишаються в межах терапевтичного діапазону. З іншого боку, при одночасному застосуванні з верапамілом можливе зниження концентрації МГП у сироватці крові на 20%. Таке зниження немає клінічного значення. Циметидин, еритроміцин, декстропропоксифен не впливають на фармакокінетичні параметри МГП; вилоксазин незначно впливає на концентрацію МГП у плазмі (концентрація МГП підвищується на 10% після повторного сумісного застосування). Не зазначено будь-якої взаємодії з варфарином при прийомі як одноразових, так і багаторазових доз окскарбазепіну. Окскарбазепін може посилювати седативний ефект етанолу.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди (під час, після їжі або в проміжках між їдою). Препарат Трилептал може застосовуватися як у вигляді монотерапії, так і в комбінації з іншими протиепілептичними препаратами. В обох випадках курс лікування починається з клінічно ефективної дози, кратність прийому – 2 рази на добу. Доза може бути збільшена залежно від відповіді на терапію. При заміні іншого протиепілептичного препарату на препарат Трилептал® на початку прийому препарату Трилептал® слід поступово знижувати дозу препарату, що замінюється. При застосуванні препарату Трилептал у складі комбінованої терапії може знадобитися зниження дози супутніх протиепілептичних препаратів та/або повільніше підвищення дози препарату Трилептал. Наведені нижче рекомендації належать до пацієнтів із нормальною функцією нирок. Для цієї категорії пацієнтів немає необхідності контролювати концентрацію активної речовини в плазмі з метою оптимізації терапії препаратом Трилептал®. Наведені нижче рекомендації з дозування (у дорослих пацієнтів, дітей та підлітків, а також у пацієнтів ≥65 років) наведені на підставі застосування цих доз у клінічних дослідженнях, проведених у всіх вікових групах. Тим не менш, при необхідності можуть застосовуватися нижчі початкові дози. На таблетках є ризики, їх можна розламувати на 2 частини для полегшення ковтання. При застосуванні препарату Трилептал у дітей віком до 3 років, які не можуть ковтати таблетки, а також у випадках, коли неможливо відміряти необхідну дозу при застосуванні препарату у формі таблеток, призначають препарат Трилептал у формі суспензії для прийому внутрішньо. Дорослі та літні пацієнти Монотерапія: початкова доза - 600 мг/добу (8-10 мг/кг/сут), розділених на 2 прийоми. Хороша терапевтична відповідь спостерігалася в діапазоні доз 600-2400 мг на добу, при цьому більшість пацієнтів мають добрий клінічний ефект при дозі 900 мг на добу. За необхідності можливе поступове збільшення дози. Дозу підвищують не більше ніж на 600 мг на добу, з інтервалом приблизно 1 тиж, до досягнення бажаної терапевтичної відповіді. У пацієнтів, які раніше не отримували терапію протиепілептичними засобами, ефективна доза становить 1200 мг на добу, у пацієнтів, які раніше отримували, але погано відповідали на терапію іншими протиепілептичними препаратами – 2400 мг на добу. Комбінована терапія: початкова доза - 600 мг/добу (8-10 мг/кг/сут), розділених на 2 прийоми. Хороша терапевтична відповідь спостерігалася в діапазоні доз 600-2400 мг на добу. За необхідності можливе поступове збільшення дози. Дозу підвищують не більше ніж на 600 мг на добу, з інтервалом приблизно 1 тиж, до досягнення бажаної терапевтичної відповіді. Застосування препарату Трилептал у добовій дозі 2400 мг у складі комбінованої терапії без зниження дози іншого протиепілептичного засобу супроводжувалося поганою переносимістю у більшості пацієнтів переважно через розвиток небажаних явищ з боку нервової системи. Застосування препарату Трилептал у добовій дозі вище 2400 мг не вивчалося. Діти При монотерапії та при застосуванні препарату у складі комбінованої терапії: початкова доза, що рекомендується, — 8–10 мг/кг/добу на 2 прийоми. При необхідності для досягнення бажаного терапевтичного ефекту можливе поступове підвищення дози: з інтервалом приблизно в 1 тиж дозу збільшують максимум на 10 мг/кг/добу, до максимальної добової дози з розрахунку 60 мг/кг. Препарат Трилептал® призначений для застосування у дітей від 1 міс та старше. Застосування препарату у дітей до 1 місяця в контрольованих клінічних дослідженнях не вивчалося. При застосуванні препарату Трилептал у вигляді монотерапії та у складі комбінованої терапії, при коригуванні по масі тіла кліренс у дітей значно знижується зі збільшенням віку. Дітям віком від 1 місяця до 4 років може знадобитися доза препарату, що в 2 рази перевищує дозу для дорослих, при коригуванні по масі тіла; дітям віком від 4 до 12 років може знадобитися доза, що перевищує на 50% дозу для дорослих, при коригуванні по масі тіла. У дітей віком від 1 міс до 4 років вплив протиепілептичних препаратів - індукторів ферментів печінки - на їх кліренс, що здається, виражено більшою мірою, ніж у дітей більш старших вікових груп (при коригуванні по масі тіла). При застосуванні препарату Трилептал® у дітей віком від 1 міс до 4 років у комбінації з протиепілептичними препаратами – індукторами ферментів печінки – може знадобитися доза окскарбазепіну на 60% вище (при коригуванні по масі тіла), ніж при монотерапії препаратом Трилептал® або його застосування у комбінації з протиепілептичними засобами, що не індукують ферменти. Для дітей старших вікових груп при проведенні комбінованої терапії препаратом Трилептал з індукторами ферментів печінки може знадобитися незначне збільшення дози препарату порівняно з монотерапією. У дітей віком до 3 років препарат слід застосовувати у формі сиропу у зв'язку з труднощами застосування твердих лікарських форм у цієї вікової групи. Особливі групи пацієнтів Пацієнти ≥65 років. Спеціальна корекція режиму дозування для даної категорії пацієнтів необхідна при порушенні функції нирок або за наявності ризику розвитку гіпонатремії. Порушення функції печінки. Не потрібна корекція режиму дозування у пацієнтів із слабкими та помірними порушеннями функції печінки. Відсутні дані про застосування препарату Трилептал у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки, у зв'язку з чим необхідно бути обережними при застосуванні препарату у пацієнтів даної категорії. Порушення функції нирок. Для пацієнтів з порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 30 мл/хв) початкова доза, що рекомендується, — 300 мг/добу; Підвищувати дозу слід повільно, з інтервалом не менше 1 тиж, до досягнення бажаної терапевтичної відповіді. Необхідне ретельне спостереження за пацієнтами під час добору дози. Перед прийомом суспензії для внутрішнього прийому флакон слід ретельно струсити і відразу ж відміряти необхідну кількість суспензії. Потрібну дозу (мл) набирають з флакона за допомогою шприца, що додається. При використанні шприца на 10 мл (поставляється з флаконом на 250 мл – для дорослих та дітей старшого віку) кількість суспензії слід округлювати до 0,5 мл. При використанні шприца на 1 мл (поставляється з флаконом на 100 мл для дітей молодшого віку) кількість суспензії слід округлювати до 0,1 мл. Після кожного використання слід щільно закривати флакон та протирати шприц чистою сухою тканиною. Суспензію можна приймати безпосередньо із шприца або розбавляти невеликою кількістю води перед прийомом. Відкритий флакон зберігати трохи більше 7 тижнів. Суспензія для внутрішнього прийому і таблетки, покриті плівковою оболонкою, є взаємозамінними в еквівалентних дозах.ПередозуванняЄ поодинокі повідомлення про передозування препарату. Максимальна доза, описана в повідомленнях, становить приблизно 48000 мг. Симптоми Порушення водно-електролітного балансу: Гіпонатріємія. Порушення органу зору: диплопія, міоз, нечіткість зору. Порушення з боку травної системи: нудота, блювання, гіперкінезія. Загальні розлади та порушення у місці введення: стомлюваність. Лабораторні та інструментальні дані: зниження частоти дихальних рухів, подовження інтервалу QTc. Порушення з боку нервової системи: сонливість, запаморочення, атаксія, ністагм, тремор, порушення координації, судоми, біль голови, кома, втрата свідомості, дискінезія. Порушення психіки: агресія, ажитація, сплутаність свідомості. Порушення судини: зниження артеріального тиску. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: задишка. Лікування Специфічного антидоту немає. Проводять симптоматичне та підтримуюче лікування. Слід на увазі, що для зменшення абсорбції окскарбазепіну може бути проведено промивання шлунка і призначений прийом активованого вугілля. Рекомендується контролювати життєво важливі функції організму, приділяючи особливу увагу порушенням провідності серця, водно-електролітного балансу та функції дихальної системи.Запобіжні заходи та особливі вказівкиІснують повідомлення про ризик погіршення перебігу епілептичних нападів при застосуванні препарату Трилептал. Підвищення ризику погіршення перебігу нападів спостерігалося, переважно у дітей, проте, може бути й у дорослих. Якщо на фоні застосування препарату Трилептал відзначається погіршення перебігу епілептичних нападів, застосування препарату слід припинити. Реакції гіперчутливості При застосуванні препарату Трилептал у клінічній практиці в окремих випадках (постмаркетингові повідомлення) відзначався розвиток реакцій гіперчутливості негайного типу (I тип), включаючи висипання, свербіж, кропив'янку, ангіоневротичний набряк та анафілактичні реакції. Реакції гіперчутливості можуть викликати розвиток порушень з боку шкірних покривів, печінки, крові та лімфатичної системи та інших органів як окремо, так і в рамках системної реакції. Ангіоневротичний набряк та анафілактичні реакції з ураженням гортані, голосових складок (область голосової щілини), язика, губ, повік розвивалися як при першому, так і повторному прийомі препарату Трилептал®. У разі розвитку гіперчутливості негайного типу слід негайно відмінити препарат Трилептал і призначити альтернативну терапію. Слід з обережністю застосовувати препарат у пацієнтів з відомою гіперчутливістю до карбамазепіну, оскільки у цієї групи пацієнтів приблизно у 25-30% випадків можливий розвиток реакцій підвищеної чутливості до окскарбазепіну. У пацієнтів, які не мають в анамнезі вказівок на гіперчутливість до карбамазепіну, також можливий розвиток реакцій підвищеної чутливості до препарату, включаючи поліорганні порушення. При виникненні ознак та симптомів реакцій гіперчутливості слід негайно відмінити препарат Трилептал. Гіпонатріємія У 2,7% пацієнтів, які отримують препарат Трилептал®, спостерігалася гіпонатріємія (вміст натрію у сироватці менше 125 ммоль/л), яка зазвичай не супроводжувалася клінічними проявами та не вимагала корекції терапії. Вміст натрію нормалізується при відміні (зменшенні дози) препарату Трилептал або консервативному лікуванні (обмеженні прийому рідини). У пацієнтів з порушенням функції нирок в анамнезі та низьким вмістом натрію в сироватці крові (наприклад, у пацієнтів з синдромом неадекватної секреції антидіуретичного гормону), або у пацієнтів, які отримують одночасне лікування препаратами, що сприяють виведенню натрію з організму, (діуретики, препарати, що впливають на секрецію антидіуретичного гормону), до початку терапії препаратом Трилептал слід визначати вміст натрію в сироватці крові.Надалі слід контролювати вміст натрію у сироватці крові через 2 тижні після початку терапії і далі щомісяця протягом 3-х місяців або при необхідності. З особливою увагою до цих факторів ризику слід ставитися у пацієнтів похилого віку. При необхідності застосування діуретиків та інших препаратів, що знижують вміст натрію у сироватці крові, у пацієнтів, які отримують терапію препаратом Трилептал®, слід дотримуватися тих самих рекомендацій. При появі клінічних симптомів гіпонатріємії слід визначити вміст натрію в сироватці крові. Для інших пацієнтів визначення вмісту натрію в сироватці крові може здійснюватися під час проведення рутинних аналізів крові.З особливою увагою до цих факторів ризику слід ставитися у пацієнтів похилого віку. При необхідності застосування діуретиків та інших препаратів, що знижують вміст натрію у сироватці крові, у пацієнтів, які отримують терапію препаратом Трилептал®, слід дотримуватися тих самих рекомендацій. При появі клінічних симптомів гіпонатріємії слід визначити вміст натрію в сироватці крові. Для інших пацієнтів визначення вмісту натрію в сироватці крові може здійснюватися під час проведення рутинних аналізів крові.З особливою увагою до цих факторів ризику слід ставитися у пацієнтів похилого віку. При необхідності застосування діуретиків та інших препаратів, що знижують вміст натрію у сироватці крові, у пацієнтів, які отримують терапію препаратом Трилептал®, слід дотримуватися тих самих рекомендацій. При появі клінічних симптомів гіпонатріємії слід визначити вміст натрію в сироватці крові. Для інших пацієнтів визначення вмісту натрію в сироватці крові може здійснюватися під час проведення рутинних аналізів крові.При появі клінічних симптомів гіпонатріємії слід визначити вміст натрію в сироватці крові. Для інших пацієнтів визначення вмісту натрію в сироватці крові може здійснюватися під час проведення рутинних аналізів крові.При появі клінічних симптомів гіпонатріємії слід визначити вміст натрію в сироватці крові. Для інших пацієнтів визначення вмісту натрію в сироватці крові може здійснюватися під час проведення рутинних аналізів крові. Необхідно проводити контроль маси тіла у всіх пацієнтів із серцевою недостатністю для своєчасного діагностування затримки рідини. При затримці рідини або прогресуванні симптомів серцевої недостатності слід визначати вміст натрію в сироватці крові. У разі виникнення гіпонатріємії слід обмежити кількість споживаної рідини. Оскільки при застосуванні окскарбазепіну в окремих випадках можливе порушення серцевої провідності, необхідно ретельне спостереження за пацієнтами з попередніми порушеннями провідності (атріовентрикулярна блокада, аритмія), які отримують препарат Трилептал®. Гематологічні зміни За даними постмаркетингових повідомлень при лікуванні препаратом Трилептал у пацієнтів у дуже рідкісних випадках відзначався розвиток агранулоцитозу, апластичної анемії та панцитопенії. Враховуючи незначну частоту народження агранулоцитозу, апластичної анемії та панцитопенії, а також супутніх факторів (наприклад, одночасний прийом інших лікарських засобів, наявність супутніх захворювань), причинно-наслідковий зв'язок між розвитком даних небажаних явищ та застосуванням препарату встановити неможливо. При розвитку симптомів вираженого пригнічення кістковомозкового кровотворення необхідно розглянути питання про відміну препарату. Суїцидальні думки та поведінка У пацієнтів, які отримували протисудомні препарати, відзначалися епізоди суїцидальної поведінки та суїцидальних думок. Результати мета-аналізу рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень показали невелике підвищення ризику суїцидальної поведінки у пацієнтів, які отримували протисудомні препарати. Механізм підвищення ризику суїциду у цій категорії пацієнтів не встановлено. Тому на всіх стадіях лікування потрібне ретельне спостереження за пацієнтами, які отримують лікування препаратом. Пацієнти та медичний персонал повинні бути попереджені про ризик виникнення суїцидальних думок та епізодів у пацієнтів, які отримують лікування препаратом Трилептал®. Дерматологічні реакції При застосуванні препарату Трилептал дуже рідко повідомлялося про розвиток серйозних дерматологічних реакцій, таких як: синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), ексудативна мультиформна еритема. Пацієнтам із вищезазначеними дерматологічними реакціями може знадобитися госпіталізація у зв'язку з розвитком загрозливих для життя станів; дуже рідко можливі летальні наслідки. При застосуванні препарату Трилептал® дерматологічні реакції спостерігалися як у дітей, так і у дорослих, та розвивалися в середньому через 19 днів після початку прийому препарату. Є окремі повідомлення про випадки рецидиву серйозних реакцій шкіри при відновленні прийому препарату Трилептал®.При розвитку шкірних реакцій на фоні застосування препарату Трилептал слід розглянути питання про відміну препарату та застосування іншого протиепілептичного засобу. Кореляція з HLA-B*1502 Є значна кількість даних, що підтверджують роль алелей людського лейкоцитарного антигену (HLA) у розвитку серйозних шкірних реакцій у пацієнтів із схильністю до таких станів. Через схожість у хімічній структурі окскарбамазепіну та карбамазепіну існує ймовірність розвитку синдрому Стівенса-Джонсона та синдрому Лайєлла у пацієнтів з наявністю в геномі алеля HLA-B*1502, які приймають окскарбазепін. У пацієнтів китайської та тайської національності простежувався чіткий зв'язок між розвитком синдрому Стівенса-Джонсона та синдрому Лайєлла при застосуванні карбамазепіну та наявністю в їх геномі алелі людського лейкоцитарного антигену HLA-B*1502. Частота народження даного алелю у пацієнтів китайської національності становить 2-12%, у тайської - близько 8%, серед деяких груп населення Малайзії - понад 15%. Частота поширення алеля HLA-B*1502 у Кореї та Індії становить 2% та 6%, відповідно. Поширеність даного аллеля в осіб європеоїдної, негроїдної рас, у латиноамериканців, індіанців та японців незначна ( Частоти цих алелей становлять відсоток хромосом у певних популяціях населення, які несуть алель. Це означає, що відсоток пацієнтів, що несуть копію алелі, принаймні в одній з них двох хромосом майже вдвічі вищий за частоту народження алелі. Таким чином, відсоток пацієнтів, які можуть опинитися під загрозою, майже вдвічі частіше від частоти алелей. При застосуванні препарату Трилептал у можливих носіїв алелю HLA-B*1502 рекомендується проводити генотипування за даним алелем. Застосовувати препарат у носіїв даного алелю слід лише у тому випадку, якщо очікувана користь від терапії перевищує можливий ризик. Наявність даного алелю в осіб китайської національності, які приймають інші протиепілептичні препарати, збільшує ризик розвитку тяжких дерматологічних реакцій. У пацієнтів з алелем HLA-B*1502 необхідно уникати застосування препаратів, що призводять до розвитку синдрому Стівенса-Джонсона або синдрому Лайєлла, при можливій заміні на альтернативні препарати. Проведення генотипування по алелю HLA-B*1502 перед застосуванням препарату Трилептал® необов'язково у пацієнтів, що належать до популяцій з низькою частотою народження алелю, а також пацієнтам,вже одержуючим терапію даним препаратом, оскільки важкі шкірні реакції здебільшого відзначалися в перші місяці лікування (незалежно від наявності HLA-B*1502). Кореляція з HLA-B*3101 Наявність алелю HLA-A*3101 може бути фактором ризику розвитку тяжких уражень шкіри (синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєлла, лікарський висип з еозинофілією та системними проявами, гострий генералізований екзантематозний пустульоз та плямисто-вузликовий висип). Частота народження алелі HLA-A*3101 гена людського лейкоцитарного антигену (HLA) може відрізнятися у різних етнічних груп: близько 2 - 5% у населення Європи, близько 10% - у японців, серед населення Західної Європи - близько 6,7%, в Залежно від географічного регіону. Частота алелі становить менше 5% у населенні Австралії, Азії, Африки та Північній Америці, винятки становлять від 5% до 12%. Частота понад 15% встановлена ​​у деяких етнічних груп Південної Америки (Аргентина та Бразилія), корінних жителів Північної Америки (племена Навахо та Сіокс, у Мексиці - Санора Сері), Південної Індії (Таміл Наду), та 10-15% серед інших корінних жителів даних регіонів. Частоти цих алелей становлять відсоток хромосом у певних популяціях населення, які несуть алель. Це означає, що відсоток пацієнтів, що несуть копію алелі, принаймні в одній з них двох хромосом майже вдвічі вищий за частоту народження алелі. Таким чином, відсоток пацієнтів, які можуть опинитися під загрозою, майже вдвічі вищий за частоту алелей. Немає достатніх підстав для рекомендації проведення генотипування за даним алелем у пацієнтів перед початком терапії окскарбазепіном. Пацієнтам, які вже одержують терапію препаратом Трилептал®, не рекомендується проведення генотипування за даним алелем, оскільки шкірні реакції в більшості випадків відзначалися в перші місяці застосування препарату (незалежно від наявності HLA-А*3101). Однак результати генотипування не повинні впливати на ступінь контролю стану пацієнта та настороженість лікаря щодо тяжких реакцій шкіри. Розвиток важких уражень шкіри можливий у пацієнтів, негативних за даними алелями. Також у багатьох випадках у пацієнтів, позитивних за алелями HLA-B*1502 або HLA-А*3101, при застосуванні препарату Трилептал не відзначалося розвитку тяжких шкірних синдромів. При проведенні генотипування за алелем HLA-B*1502 слід віддавати перевагу методиці з високою роздільною здатністю. Тест вважається позитивним, якщо виявлено хоча б один з алелей, негативним, якщо не виявлено жодного алеля. Ті ж рекомендації слід дотримуватися при проведенні генотипування за алелем HLA-A*3101. Вплив інших факторів, таких як доза протисудомних лікарських засобів, комплаентність пацієнтів, одночасна терапія іншими препаратами, супутні захворювання або рівень контролю дерматологічних реакцій, на частоту розвитку та поширеність важких шкірних реакцій, не встановлено. Порушення функції печінки Є повідомлення про дуже рідкісні випадки розвитку гепатиту, які здебільшого благополучно дозволялися. При підозрі на гепатит необхідно розглянути питання про відміну препарату. Гіпотиреоз Гіпотиреоз є вкрай рідкісним НЯ при застосуванні окскарбазепіну. Враховуючи вплив гормонів щитовидної залози на розвиток дітей, у даної категорії пацієнтів, особливо у віці до двох років, рекомендовано проводити визначення концентрації гормонів щитовидної залози до початку лікування препаратом, а також контролювати цей показник під час застосування препарату Трилептал®. Одночасний прийом пероральних контрацептивів Жінки дітородного віку, які приймають пероральні контрацептиви одночасно з препаратом Трилептал®, повинні бути попереджені про можливе зниження ефективності пероральних контрацептивів. Даної категорії пацієнток, які отримують препарат Трилептал, рекомендується додаткове застосування негормональних методів контрацепції. Синдром відміни Як і при застосуванні інших протиепілептичних препаратів, слід уникати різкого припинення терапії препаратом Трилептал через ризик збільшення частоти судомних нападів. Особи, які приймають алкоголь на фоні терапії препаратом Трилептал®, мають бути попереджені про можливе посилення седативного ефекту. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У зв'язку з можливістю розвитку на фоні застосування препарату Трилептал таких НР, як запаморочення, сонливість, атаксія, диплопія, нечіткість зору, порушення зору, гіпонатріємія, та пригнічення свідомості або інші порушення з боку центральної нервової системи, особливо на початку лікування або під час підбору дози, пацієнтам слід бути обережними при керуванні транспортними засобами або роботі з механізмами в період застосування препарату. З появою описаних небажаних явищ слід утриматися від виконання зазначених видів діяльності.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. вальпроат натрію 200/333 мг і вальпроєва кислота 87/145 мг [екв. вальпроату натрію 300,27/500,11 мг]; Допоміжні речовини: кремнію діоксид колоїдний 2,4/4 мг, гіпромелоза 105,4/176 мг, етилцелюлоза (20 cps) 7,2/12 мг, кремнію діоксиду гідрат 30/50 мг, натрію сахаринат 6/10 мг; Плівкова оболонка I: гіпромелоза 3,79/5,03 мг, гліцерол 1,48/1,96 мг, титану діоксид 0,23/0,31 мг; Плівкова оболонка II: гіпромелоза 1,15/1,72 мг, бутилметакрилату диметиламіноетилметакрилату та метилметакрилату сополімер [1:2:1] 2,59/3,82 мг, метилметакрилату та етилакрилату сополімер [2:1] 1,42/2, 12 мг, макрогол-1500 0,87/1,28 мг, тальк 0,23/3,52 мг, титану діоксид 0,24/0,24 мг. По 10 таблеток у стрип із алюмінієвої фольги. По 3, 5 або 10 стрипів разом з інструкцією із застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиБіла, кругла, двоопукла таблетка, покрита плівковою оболонкою; вид на зламі: зовнішнє кільце оболонки, а також ядро ​​таблетки білого кольору.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб.ФармакокінетикаБіодоступність препарату – близько 100%. Розподіляється переважно в кров та позаклітинну рідину. Вальпроєва кислота проникає в спинномозкову рідину та через гематоенцефалічний бар'єр. Період напіввиведення становить 15-17 годин. Терапевтична ефективність проявляється при концентрації у плазмі крові від 40 до 100 мг/л. При рівнях понад 200 мг/л потрібне зниження дози. Рівноважна концентрація у плазмі досягається через 3-4 дні прийому. Зв'язок із білками плазми - 90-95% (при концентрації у плазмі до 50 мг/л), при концентрації 50-100 мг/л знижується до 80-85%; при уремії, гіпопротеїнемії та цирозі печінки зв'язування з білками плазми також знижено. Виводиться в основному із сечею у вигляді глюкуроніду та шляхом бета-окислення у кон'югованому вигляді. Вальпроєва кислота є індуктором ферментів метаболічної системи цитохрому Р450. На відміну від більшості інших протиепілептичних препаратів, не впливає на рівень як власної біотрансформації, так і на біотрансформацію інших речовин, таких як естрогени, прогестагени та антагоністи вітаміну К. Пролонгована форма характеризується відсутністю часу затримки всмоктування, пролонгованої абсорбцією, ідентичною біодоступністю, нижчою (на 25%), але відносно стабільнішою концентрацією в плазмі між 4 і 14 год після прийому, більш лінійною кореляцією між дозою та концентрацією препарату в плазмі.ФармакодинамікаПротиепілептичний препарат, має центральну міорелаксуючу та седативну дію. Виявляє протиепілептичну активність при різних типах епілепсії. Основний механізм дії, мабуть, пов'язаний із впливом вальпроєвої кислоти на ГАМК-ергічну систему: препарат підвищує вміст ГАМК у центральній нервовій системі (ЦНС) та активує ГАМК-ергічну передачу. Терапевтична ефективність починається з мінімальної концентрації 40-50 мг/л та може досягати 100 мг/л. При концентрації понад 200 мг/л необхідне зменшення дози.Показання до застосуванняУ дорослих як монотерапія або в комбінації з іншими протиепілептичними засобами: лікування генералізованих епілептичних нападів (клонічні, тонічні, тоніко-клонічні, абсанси, міоклонічні, атонічні); синдром Леннокса-Гасто; лікування парціальних, епілептичних нападів (парціальні напади із вторинною генералізацією або без неї); лікування та профілактика біполярних афективних розладів. У дітей як монотерапія або в комбінації з іншими протиепілептичними засобами: лікування генералізованих епілептичних нападів (клонічні, тонічні, тоніко-клонічні, абсанси, міоклонічні, атонічні); синдром Леннокса-Гасто; лікування парціальних епілептичних нападів (парціальні напади із вторинною генералізацією або без неї).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до вальпроєвої кислоти або інших компонентів препарату; гострий гепатит; хронічний гепатит; захворювання печінки в анамнезі, порфірія; комбінація з мефлохіном; комбінація зі звіробою продірявленим; дитячий вік до 3 років; не рекомендується застосовувати у комбінації з ламотриджином. З обережністю: пригнічення кістковомозкового кровотворення (лейкопенія, тромбоцитопенія, анемія), органічні захворювання головного мозку, захворювання печінки та підшлункової залози в анамнезі, гіпопротеїнемія, розумова відсталість у дітей, вроджені ферментопатії, ниркова недостатність.Вагітність та лактаціяУ дослідженнях на тваринах доведено тератогенну дію. За наявними даними у людини вальпроєва кислота переважно спричиняє порушення розвитку нервової трубки: мієломенінгоцеле, ущелина хребта (1-2%). Описано випадки лицьової дисморфії та вад розвитку кінцівок (особливо вкорочення кінцівок), а також вади розвитку серцево-судинної системи. Ризик вад розвитку вище при комбінованій протиепілептичній терапії, ніж при монотерапії вальпроєвою кислотою. Враховуючи вищевикладене, при вагітності застосування препарату можливе лише в тому випадку, коли ймовірна користь для матері перевершує потенційний ризик для плода. У період вагітності не слід переривати протиепілептичне лікування вальпроєвою кислотою, якщо воно є ефективним. У разі рекомендується монотерапія; мінімальну ефективну добову дозу слід розділити на два прийоми. На додаток до протиепілептичної терапії можуть бути додані препарати фолієвої кислоти (доза 5 мг/суг), т.к. вони дозволяють мінімізувати ризик виникнення вад розвитку нервової трубки. Вальпроєва кислота може викликати геморагічний синдром у новонароджених, що, мабуть, пов'язане з гіпофібриногенемією. Були відзначені випадки розвитку афібриногенемії з летальним кінцем. Вальпроєва кислота виділяється з грудним молоком у концентраціях від 1% до 10%. Рекомендується припинити грудне вигодовування на час прийому препарату.Побічна діяЗ боку центральної нервової системи: Атаксія; випадки когнітивних порушень із прогресуючим настанням аж до розвитку повної картини синдрому деменції (оборотні протягом декількох тижнів або місяців після відміни препарату); стану сплутаності свідомості чи конвульсій; ступор або летаргія, що іноді призводила до минущої коми (енцефалопатія); оборотний паркінсонізм; головний біль, запаморочення, легкий постуральний тремор і сонливість, зміни поведінки, настрою чи психічного стану (депресія, почуття втоми, галюцинації, агресивність, гіперактивний стан, психози, незвичайне збудження, рухове занепокоєння чи дратівливість), дизартрія. З боку травної системи: часто на початку лікування – гастроінтестинальні порушення (нудота, блювання, гастралгія, зниження апетиту або підвищення апетиту, діарея), які зазвичай проходять протягом кількох днів без відміни препарату; порушення функції печінки; панкреатит, аж до тяжких уражень із летальним кінцем (у перші 6 місяців лікування, частіше на 2-12 тижні). З боку органів кровотворення та системи гемостазу: пригнічення кістковомозкового кровотворення (анемія, лейкопенія або панцитопенія); тромбоцитопенія, зниження вмісту фібриногену та агрегації тромбоцитів, що призводять до розвитку гіпокоагуляції (супроводжується подовженням часу кровотечі, петехіальними крововиливами, синцями, гематомами, кровоточивістю та ін.). З боку сечовивідної системи: енурез; випадки оборотного синдрому Фанконі (неясного генезу). З боку ендокринної системи дисменорея, вторинна аменорея, збільшення молочних залоз, галакторея. Алергічні реакції: висипання на шкірі, кропив'янка, васкуліт; ангіоневротичний набряк, фотосенсибілізація, випадки токсичного епідермального некролізу, синдром Стівенса-Джонсона, багатоформної еритеми. Лабораторні показники: ізольована та помірна гіперамоніємія без змін в аналізах функцій печінки, особливо при політерапії (скасування препарату не потрібно); можлива гіперамоніємія, пов'язана з неврологічними симптомами (потрібне подальше обстеження); можливе підвищення активності "печінкових" трансаміназ; зниження рівня фібриногену або збільшення часу кровотечі, зазвичай без клінічних проявів і особливо при високих дозах (вальпроєва кислота має інгібуючу дію на другу стадію агрегації тромбоцитів); гіпонатріємія. Інші: тератогенний ризик; диплопія, ністагм, миготіння "мушок" перед очима, алопеція; оборотна або необоротна втрата слуху; периферичні набряки; збільшення маси тіла (оскільки збільшення маси тіла є фактором ризику синдрому полікістозу яєчників, рекомендується ретельний контроль за станом таких пацієнтів); Порушення менструального циклу, аменорея.Взаємодія з лікарськими засобамиПротипоказані комбінації Мефлохін: ризик епілептичних нападів у хворих на епілепсію у зв'язку з посиленням метаболізму вальпроєвої кислоти та конвульсантним мефлохіном. Звіробій продірявлений: небезпека зниження концентрації вальпроєвої кислоти у плазмі крові. Нерекомендовані комбінації Ламотриджин: підвищений ризик тяжких реакцій шкіри аж до розвитку токсичного епідермального некролізу. Крім того, підвищення концентрації ламотриджину в плазмі (його метаболізм у печінці сповільнюється вальпроєвою кислотою). Якщо комбінація необхідна, потрібний ретельний клінічний та лабораторний контроль. Комбінації, що вимагають особливих застережень Карбамазепін: підвищення концентрації активного метаболіту карбамазепіну у плазмі з ознаками передозування. Крім того, зниження концентрації вальпроєвої кислоти у плазмі, пов'язане з посиленням метаболізму вальпроєвої кислоти у печінці під дією карбамазепіну. Рекомендується: клінічне спостереження, визначення концентрацій препаратів у плазмі та, можливо, корекція їх дози, особливо на початку лікування. Карбапенеми, монобактами: меропенем, паніпенем, та, за екстраполяцією, азтреонами та іміпенем: підвищенням ризику появи судом у зв'язку зі зниженням концентрації вальпроєвої кислоти в плазмі крові. Рекомендується: клінічне спостереження, визначення концентрацій препаратів у плазмі крові, може знадобитися корекція дози вальпроєвої кислоти під час лікування антибактеріальним засобом та після його відміни. Фелбамат: підвищення концентрації вальпроєвої кислоти у плазмі з ризиком передозування. Рекомендується: клінічний та лабораторний контроль та, можливо, перегляд дози вальпроєвої кислоти в ході лікування фелбаматом та після його відміни). Фенобарбітал, примідон: підвищення концентрації фенобарбіталу та примідону у плазмі з ознаками передозування, зазвичай у дітей. Крім того, зниження концентрації вальпроєвої кислоти у плазмі, пов'язане з посиленням її печінкового метаболізму під впливом фенобарбіталу або примідону. Рекомендується: клінічний моніторинг протягом перших 15 днів комбінованого лікування з негайним зменшенням дози фенобарбіталу або примідону з появою перших ознак седації, визначення концентрацій обох протисудомних препаратів у крові. Фенітоїн: зміна концентрації фенітоїну в плазмі, небезпека зниження концентрації вальпроєвої кислоти, пов'язаного з посиленням метаболізму вальпроєвої кислоти у печінці під впливом фенітоїну. Рекомендується: клінічний моніторинг із визначенням концентрацій обох протиепілептичних препаратів у плазмі та при необхідності – корекція їх доз. Топірамат: ризик розвитку гіперамоніємії або енцефалопатії. Рекомендується: клінічний та лабораторний контроль протягом першого місяця лікування та у разі виникнення симптомів амоніємії. Нейролептики, інгібітори моноаміноксидази (МАО), антидепресанти, бензодіазепіни: вальпроєва кислота потенціює дію психотропних препаратів, таких як нейролептики, інгібітори МАО, антидепресанти, бензодіазепіни. Рекомендується: клінічний моніторинг та при необхідності корекція дози препарату. Циметидин та еритроміцин: підвищується концентрація вальпроєвої кислоти у плазмі крові. Зідовудін: вальпроєва кислота може підвищувати концентрацію зидовудину в плазмі, що призводить до підвищення токсичності зидовудину. Комбінації, які слід брати до уваги Німодипін (перорально і, за екстраполяцією, парентерально): посилення гіпотензивного ефекту німодипіну внаслідок зменшення його метаболізму під впливом вальпроєвої кислоти та підвищення концентрації у плазмі крові. Ацетилсаліцилова кислота: посилення ефектів вальпроєвої кислоти внаслідок підвищення її концентрації у плазмі крові. При одночасному застосуванні з антикоагулянтами антагоністів вітаміну К потрібний ретельний моніторинг протромбінового індексу. Інші форми взаємодій Вальпроєва кислота не має фермент-індукувального ефекту і тому не впливає на ефективність гормональних контрацептивів, що містять комбінації естрогену та прогестерону.Спосіб застосування та дозиВальпарин ХР призначений для прийому внутрішньо. Добову дозу рекомендується приймати в один або два прийоми, переважно під час їди. Застосування 1 прийом можливе при добре контрольованій епілепсії. Таблетки приймають не роздавлюючи і не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю води. Початкова доза при монотерапії для дорослих та дітей з масою тіла понад 25 кг: 5-15 мг/кг/добу; потім цю дозу поступово підвищують на 5-10 Мг/кг/тиж. Максимальна доза - 30 мг/кг/добу (може бути збільшена за можливості організації контролю за концентрацією в плазмі до 60 мг/кг/добу). При комбінованій терапії у дорослих: 10-30 мг/кг/добу з подальшим підвищенням дози на 5-10 мг/кг/тиж. Дітям при масі тіла менше 25 кг: середня добова доза при монотерапії – 15-45 мг/кг, максимальна – 50 мг/кг. При комбінованій терапії – 30-100 мг/кг/добу. У пацієнтів похилого віку дозу слід встановлювати відповідно до їх клінічного стану. Добова доза визначається залежно від віку та маси тіла пацієнта, а також з урахуванням індивідуальної чутливості до вальпроєвої кислоти. Встановлено хорошу кореляцію між добовою дозою, концентрацією препарату у сироватці та терапевтичним ефектом: дозу слід встановлювати на основі клінічної відповіді. Визначення рівня вальпроєвої кислоти в плазмі можна розглядати як доповнення до клінічного спостереження, коли епілепсія не піддається контролю, або є підозра на побічні ефекти. Діапазон концентрацій, у яких спостерігається клінічний ефект, зазвичай становить 40-100 мг/л (300-700 мкмоль/л). При переході з таблеток негайного вивільнення вальпроєвої кислоти, які забезпечували необхідний контроль над захворюванням, на форму пролонгованої дії (Вальпарин ХР) слід зберігати добову дозу: Заміну інших протиепілептичних препаратів на Вальпарин ХР слід проводити поступово, досягаючи оптимальної дози вальпроєвої кислоти приблизно протягом 2 тижнів. При цьому, залежно від стану пацієнта, зменшується доза попереднього препарату. Для пацієнтів, які не приймають інші протиепілептичні препарати, дози слід збільшувати через 2-3 дні для того, щоб досягти оптимальної дози приблизно протягом тижня. При необхідності комбінації з іншими протиепілептичними засобами слід вводити поступово.ПередозуванняСимптоми: грудка з м'язовою гіпотонією, гіпорефлексією, міозом, пригніченням дихання, метаболічним ацидозом; описано випадки внутрішньочерепної гіпертензії, пов'язаної з набряком мозку. Лікування: у стаціонарі – промивання шлунка, якщо після прийому препарату пройшло не більше 10-12 год; спостереження за станом серцево-судинної та дихальної систем та підтримання ефективного діурезу. У дуже тяжких випадках проводять діаліз. Як правило, прогноз сприятливий, проте було описано кілька випадків детального результату.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДо початку лікування та протягом перших 6 місяців терапії потрібен періодичний контроль функції печінки, особливо у пацієнтів групи ризику. Серед класичних тестів найбільш важливими є тести, що відображають синтез білка в печінці, і особливо - протромбіновий індекс. При значному зниженні концентрації протромбіну, вираженому зменшенні вмісту фібриногену, факторів згортання крові, підвищенні концентрації білірубіну та активності трансаміназ, лікування препаратом Вальпарин ХР слід призупинити. Якщо пацієнт отримує одночасно саліцилати, їх слід також негайно скасувати, оскільки саліцилати і вальпроєва кислота мають спільні шляхи метаболізму. Ризик розвитку побічних ефектів з боку печінки підвищений під час проведення комбінованої протисудомної терапії, а також у дітей. Рання діагностика базується переважно на клінічному обстеженні. Зокрема, слід брати до уваги два фактори, які можуть передувати жовтяниці, особливо у пацієнтів, які становлять групу ризику: неспецифічні загальні симптоми, які зазвичай з'являються раптово, такі як астенія, анорексія, крайня втома, сонливість, іноді супроводжуються повторюваною блювотою і болями в животі; рецидив епілептичних нападів на фоні протиепілептичної терапії Слід попередити пацієнта, а якщо це дитина, то її сім'ю, про необхідність негайно повідомити лікаря про виникнення зазначених симптомів. Крім клінічного обстеження у разі слід негайно провести аналіз функції печінки. У поодиноких випадках відзначалися важкі форми панкреатиту, іноді - з летальним кінцем. Ці випадки спостерігали незалежно від віку пацієнта та тривалості лікування, хоча ризик розвитку панкреатиту знижувався зі збільшенням віку хворих. Недостатність функції печінки при панкреатиті підвищує ризик смерті. Слід наголосити, що при лікуванні як препаратом Вальпарин ХР, так і іншими протиепілептичними препаратами, може спостерігатися невелике ізольоване та тимчасове підвищення активності трансаміназ, особливо на початку лікування, за відсутності будь-яких клінічних симптомів. У цьому випадку рекомендується провести більш повне обстеження (що включає, зокрема, визначення протромбінового індексу) для того, щоб при необхідності переглянути дозу та повторити аналізи в залежності від зміни параметрів. Перед початком терапії, перед хірургічним втручанням, у разі виникнення гематом або спонтанних кровотеч необхідний загальний аналіз крові (включаючи визначення кількості тромбоцитів, часу кровотечі та показників коагулограми). При виникненні на фоні лікування симптоматики "гострого" живота та таких шлунково-кишкових симптомів, як нудота, блювання та/або анорексія необхідно визначити активність амілази в крові для виключення гострого панкреатиту. При підвищеній активності ферментів підшлункової залози препарат слід відмінити, вживаючи альтернативних терапевтичних заходів. При застосуванні Вальпарину ХР у пацієнтів з нирковою недостатністю рекомендується враховувати підвищену концентрацію вільної форми вальпроєвої кислоти у плазмі крові та знизити дозу. При необхідності призначення препарату пацієнтам із системним червоним вовчаком та іншими захворюваннями імунної системи слід оцінити очікуваний лікувальний ефект та можливий ризик терапії, оскільки при застосуванні Вальпарину® ХР у рідкісних випадках відзначалися порушення імунної системи. Не рекомендується призначати препарат пацієнтам із дефіцитом ферментів карбамідного циклу. У таких хворих було описано кілька випадків гіперамоніємії, що супроводжується ступором та/або комою. Під час лікування не допускається прийом напоїв, які містять етанол. Пацієнтів необхідно попередити про ризик збільшення маси тіла на початку лікування та рекомендувати дотримання дієти для мінімізації такого впливу. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування пацієнтам необхідно дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом та іншою діяльністю, що потребує високої концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. вальпроат натрію 200/333 мг і вальпроєва кислота 87/145 мг [екв. вальпроату натрію 300,27/500,11 мг]; Допоміжні речовини: кремнію діоксид колоїдний 2,4/4 мг, гіпромелоза 105,4/176 мг, етилцелюлоза (20 cps) 7,2/12 мг, кремнію діоксиду гідрат 30/50 мг, натрію сахаринат 6/10 мг; Плівкова оболонка I: гіпромелоза 3,79/5,03 мг, гліцерол 1,48/1,96 мг, титану діоксид 0,23/0,31 мг; Плівкова оболонка II: гіпромелоза 1,15/1,72 мг, бутилметакрилату диметиламіноетилметакрилату та метилметакрилату сополімер [1:2:1] 2,59/3,82 мг, метилметакрилату та етилакрилату сополімер [2:1] 1,42/2, 12 мг, макрогол-1500 0,87/1,28 мг, тальк 0,23/3,52 мг, титану діоксид 0,24/0,24 мг. По 10 таблеток у стрип із алюмінієвої фольги. По 3, 5 або 10 стрипів разом з інструкцією із застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиБіла, кругла, двоопукла таблетка, покрита плівковою оболонкою; вид на зламі: зовнішнє кільце оболонки, а також ядро ​​таблетки білого кольору.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб.ФармакокінетикаБіодоступність препарату – близько 100%. Розподіляється переважно в кров та позаклітинну рідину. Вальпроєва кислота проникає в спинномозкову рідину та через гематоенцефалічний бар'єр. Період напіввиведення становить 15-17 годин. Терапевтична ефективність проявляється при концентрації у плазмі крові від 40 до 100 мг/л. При рівнях понад 200 мг/л потрібне зниження дози. Рівноважна концентрація у плазмі досягається через 3-4 дні прийому. Зв'язок із білками плазми - 90-95% (при концентрації у плазмі до 50 мг/л), при концентрації 50-100 мг/л знижується до 80-85%; при уремії, гіпопротеїнемії та цирозі печінки зв'язування з білками плазми також знижено. Виводиться в основному із сечею у вигляді глюкуроніду та шляхом бета-окислення у кон'югованому вигляді. Вальпроєва кислота є індуктором ферментів метаболічної системи цитохрому Р450. На відміну від більшості інших протиепілептичних препаратів, не впливає на рівень як власної біотрансформації, так і на біотрансформацію інших речовин, таких як естрогени, прогестагени та антагоністи вітаміну К. Пролонгована форма характеризується відсутністю часу затримки всмоктування, пролонгованої абсорбцією, ідентичною біодоступністю, нижчою (на 25%), але відносно стабільнішою концентрацією в плазмі між 4 і 14 год після прийому, більш лінійною кореляцією між дозою та концентрацією препарату в плазмі.ФармакодинамікаПротиепілептичний препарат, має центральну міорелаксуючу та седативну дію. Виявляє протиепілептичну активність при різних типах епілепсії. Основний механізм дії, мабуть, пов'язаний із впливом вальпроєвої кислоти на ГАМК-ергічну систему: препарат підвищує вміст ГАМК у центральній нервовій системі (ЦНС) та активує ГАМК-ергічну передачу. Терапевтична ефективність починається з мінімальної концентрації 40-50 мг/л та може досягати 100 мг/л. При концентрації понад 200 мг/л необхідне зменшення дози.Показання до застосуванняУ дорослих як монотерапія або в комбінації з іншими протиепілептичними засобами: лікування генералізованих епілептичних нападів (клонічні, тонічні, тоніко-клонічні, абсанси, міоклонічні, атонічні); синдром Леннокса-Гасто; лікування парціальних, епілептичних нападів (парціальні напади із вторинною генералізацією або без неї); лікування та профілактика біполярних афективних розладів. У дітей як монотерапія або в комбінації з іншими протиепілептичними засобами: лікування генералізованих епілептичних нападів (клонічні, тонічні, тоніко-клонічні, абсанси, міоклонічні, атонічні); синдром Леннокса-Гасто; лікування парціальних епілептичних нападів (парціальні напади із вторинною генералізацією або без неї).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до вальпроєвої кислоти або інших компонентів препарату; гострий гепатит; хронічний гепатит; захворювання печінки в анамнезі, порфірія; комбінація з мефлохіном; комбінація зі звіробою продірявленим; дитячий вік до 3 років; не рекомендується застосовувати у комбінації з ламотриджином. З обережністю: пригнічення кістковомозкового кровотворення (лейкопенія, тромбоцитопенія, анемія), органічні захворювання головного мозку, захворювання печінки та підшлункової залози в анамнезі, гіпопротеїнемія, розумова відсталість у дітей, вроджені ферментопатії, ниркова недостатність.Вагітність та лактаціяУ дослідженнях на тваринах доведено тератогенну дію. За наявними даними у людини вальпроєва кислота переважно спричиняє порушення розвитку нервової трубки: мієломенінгоцеле, ущелина хребта (1-2%). Описано випадки лицьової дисморфії та вад розвитку кінцівок (особливо вкорочення кінцівок), а також вади розвитку серцево-судинної системи. Ризик вад розвитку вище при комбінованій протиепілептичній терапії, ніж при монотерапії вальпроєвою кислотою. Враховуючи вищевикладене, при вагітності застосування препарату можливе лише в тому випадку, коли ймовірна користь для матері перевершує потенційний ризик для плода. У період вагітності не слід переривати протиепілептичне лікування вальпроєвою кислотою, якщо воно є ефективним. У разі рекомендується монотерапія; мінімальну ефективну добову дозу слід розділити на два прийоми. На додаток до протиепілептичної терапії можуть бути додані препарати фолієвої кислоти (доза 5 мг/суг), т.к. вони дозволяють мінімізувати ризик виникнення вад розвитку нервової трубки. Вальпроєва кислота може викликати геморагічний синдром у новонароджених, що, мабуть, пов'язане з гіпофібриногенемією. Були відзначені випадки розвитку афібриногенемії з летальним кінцем. Вальпроєва кислота виділяється з грудним молоком у концентраціях від 1% до 10%. Рекомендується припинити грудне вигодовування на час прийому препарату.Побічна діяЗ боку центральної нервової системи: Атаксія; випадки когнітивних порушень із прогресуючим настанням аж до розвитку повної картини синдрому деменції (оборотні протягом декількох тижнів або місяців після відміни препарату); стану сплутаності свідомості чи конвульсій; ступор або летаргія, що іноді призводила до минущої коми (енцефалопатія); оборотний паркінсонізм; головний біль, запаморочення, легкий постуральний тремор і сонливість, зміни поведінки, настрою чи психічного стану (депресія, почуття втоми, галюцинації, агресивність, гіперактивний стан, психози, незвичайне збудження, рухове занепокоєння чи дратівливість), дизартрія. З боку травної системи: часто на початку лікування – гастроінтестинальні порушення (нудота, блювання, гастралгія, зниження апетиту або підвищення апетиту, діарея), які зазвичай проходять протягом кількох днів без відміни препарату; порушення функції печінки; панкреатит, аж до тяжких уражень із летальним кінцем (у перші 6 місяців лікування, частіше на 2-12 тижні). З боку органів кровотворення та системи гемостазу: пригнічення кістковомозкового кровотворення (анемія, лейкопенія або панцитопенія); тромбоцитопенія, зниження вмісту фібриногену та агрегації тромбоцитів, що призводять до розвитку гіпокоагуляції (супроводжується подовженням часу кровотечі, петехіальними крововиливами, синцями, гематомами, кровоточивістю та ін.). З боку сечовивідної системи: енурез; випадки оборотного синдрому Фанконі (неясного генезу). З боку ендокринної системи дисменорея, вторинна аменорея, збільшення молочних залоз, галакторея. Алергічні реакції: висипання на шкірі, кропив'янка, васкуліт; ангіоневротичний набряк, фотосенсибілізація, випадки токсичного епідермального некролізу, синдром Стівенса-Джонсона, багатоформної еритеми. Лабораторні показники: ізольована та помірна гіперамоніємія без змін в аналізах функцій печінки, особливо при політерапії (скасування препарату не потрібно); можлива гіперамоніємія, пов'язана з неврологічними симптомами (потрібне подальше обстеження); можливе підвищення активності "печінкових" трансаміназ; зниження рівня фібриногену або збільшення часу кровотечі, зазвичай без клінічних проявів і особливо при високих дозах (вальпроєва кислота має інгібуючу дію на другу стадію агрегації тромбоцитів); гіпонатріємія. Інші: тератогенний ризик; диплопія, ністагм, миготіння "мушок" перед очима, алопеція; оборотна або необоротна втрата слуху; периферичні набряки; збільшення маси тіла (оскільки збільшення маси тіла є фактором ризику синдрому полікістозу яєчників, рекомендується ретельний контроль за станом таких пацієнтів); Порушення менструального циклу, аменорея.Взаємодія з лікарськими засобамиПротипоказані комбінації Мефлохін: ризик епілептичних нападів у хворих на епілепсію у зв'язку з посиленням метаболізму вальпроєвої кислоти та конвульсантним мефлохіном. Звіробій продірявлений: небезпека зниження концентрації вальпроєвої кислоти у плазмі крові. Нерекомендовані комбінації Ламотриджин: підвищений ризик тяжких реакцій шкіри аж до розвитку токсичного епідермального некролізу. Крім того, підвищення концентрації ламотриджину в плазмі (його метаболізм у печінці сповільнюється вальпроєвою кислотою). Якщо комбінація необхідна, потрібний ретельний клінічний та лабораторний контроль. Комбінації, що вимагають особливих застережень Карбамазепін: підвищення концентрації активного метаболіту карбамазепіну у плазмі з ознаками передозування. Крім того, зниження концентрації вальпроєвої кислоти у плазмі, пов'язане з посиленням метаболізму вальпроєвої кислоти у печінці під дією карбамазепіну. Рекомендується: клінічне спостереження, визначення концентрацій препаратів у плазмі та, можливо, корекція їх дози, особливо на початку лікування. Карбапенеми, монобактами: меропенем, паніпенем, та, за екстраполяцією, азтреонами та іміпенем: підвищенням ризику появи судом у зв'язку зі зниженням концентрації вальпроєвої кислоти в плазмі крові. Рекомендується: клінічне спостереження, визначення концентрацій препаратів у плазмі крові, може знадобитися корекція дози вальпроєвої кислоти під час лікування антибактеріальним засобом та після його відміни. Фелбамат: підвищення концентрації вальпроєвої кислоти у плазмі з ризиком передозування. Рекомендується: клінічний та лабораторний контроль та, можливо, перегляд дози вальпроєвої кислоти в ході лікування фелбаматом та після його відміни). Фенобарбітал, примідон: підвищення концентрації фенобарбіталу та примідону у плазмі з ознаками передозування, зазвичай у дітей. Крім того, зниження концентрації вальпроєвої кислоти у плазмі, пов'язане з посиленням її печінкового метаболізму під впливом фенобарбіталу або примідону. Рекомендується: клінічний моніторинг протягом перших 15 днів комбінованого лікування з негайним зменшенням дози фенобарбіталу або примідону з появою перших ознак седації, визначення концентрацій обох протисудомних препаратів у крові. Фенітоїн: зміна концентрації фенітоїну в плазмі, небезпека зниження концентрації вальпроєвої кислоти, пов'язаного з посиленням метаболізму вальпроєвої кислоти у печінці під впливом фенітоїну. Рекомендується: клінічний моніторинг із визначенням концентрацій обох протиепілептичних препаратів у плазмі та при необхідності – корекція їх доз. Топірамат: ризик розвитку гіперамоніємії або енцефалопатії. Рекомендується: клінічний та лабораторний контроль протягом першого місяця лікування та у разі виникнення симптомів амоніємії. Нейролептики, інгібітори моноаміноксидази (МАО), антидепресанти, бензодіазепіни: вальпроєва кислота потенціює дію психотропних препаратів, таких як нейролептики, інгібітори МАО, антидепресанти, бензодіазепіни. Рекомендується: клінічний моніторинг та при необхідності корекція дози препарату. Циметидин та еритроміцин: підвищується концентрація вальпроєвої кислоти у плазмі крові. Зідовудін: вальпроєва кислота може підвищувати концентрацію зидовудину в плазмі, що призводить до підвищення токсичності зидовудину. Комбінації, які слід брати до уваги Німодипін (перорально і, за екстраполяцією, парентерально): посилення гіпотензивного ефекту німодипіну внаслідок зменшення його метаболізму під впливом вальпроєвої кислоти та підвищення концентрації у плазмі крові. Ацетилсаліцилова кислота: посилення ефектів вальпроєвої кислоти внаслідок підвищення її концентрації у плазмі крові. При одночасному застосуванні з антикоагулянтами антагоністів вітаміну К потрібний ретельний моніторинг протромбінового індексу. Інші форми взаємодій Вальпроєва кислота не має фермент-індукувального ефекту і тому не впливає на ефективність гормональних контрацептивів, що містять комбінації естрогену та прогестерону.Спосіб застосування та дозиВальпарин ХР призначений для прийому внутрішньо. Добову дозу рекомендується приймати в один або два прийоми, переважно під час їди. Застосування 1 прийом можливе при добре контрольованій епілепсії. Таблетки приймають не роздавлюючи і не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю води. Початкова доза при монотерапії для дорослих та дітей з масою тіла понад 25 кг: 5-15 мг/кг/добу; потім цю дозу поступово підвищують на 5-10 Мг/кг/тиж. Максимальна доза - 30 мг/кг/добу (може бути збільшена за можливості організації контролю за концентрацією в плазмі до 60 мг/кг/добу). При комбінованій терапії у дорослих: 10-30 мг/кг/добу з подальшим підвищенням дози на 5-10 мг/кг/тиж. Дітям при масі тіла менше 25 кг: середня добова доза при монотерапії – 15-45 мг/кг, максимальна – 50 мг/кг. При комбінованій терапії – 30-100 мг/кг/добу. У пацієнтів похилого віку дозу слід встановлювати відповідно до їх клінічного стану. Добова доза визначається залежно від віку та маси тіла пацієнта, а також з урахуванням індивідуальної чутливості до вальпроєвої кислоти. Встановлено хорошу кореляцію між добовою дозою, концентрацією препарату у сироватці та терапевтичним ефектом: дозу слід встановлювати на основі клінічної відповіді. Визначення рівня вальпроєвої кислоти в плазмі можна розглядати як доповнення до клінічного спостереження, коли епілепсія не піддається контролю, або є підозра на побічні ефекти. Діапазон концентрацій, у яких спостерігається клінічний ефект, зазвичай становить 40-100 мг/л (300-700 мкмоль/л). При переході з таблеток негайного вивільнення вальпроєвої кислоти, які забезпечували необхідний контроль над захворюванням, на форму пролонгованої дії (Вальпарин ХР) слід зберігати добову дозу: Заміну інших протиепілептичних препаратів на Вальпарин ХР слід проводити поступово, досягаючи оптимальної дози вальпроєвої кислоти приблизно протягом 2 тижнів. При цьому, залежно від стану пацієнта, зменшується доза попереднього препарату. Для пацієнтів, які не приймають інші протиепілептичні препарати, дози слід збільшувати через 2-3 дні для того, щоб досягти оптимальної дози приблизно протягом тижня. При необхідності комбінації з іншими протиепілептичними засобами слід вводити поступово.ПередозуванняСимптоми: грудка з м'язовою гіпотонією, гіпорефлексією, міозом, пригніченням дихання, метаболічним ацидозом; описано випадки внутрішньочерепної гіпертензії, пов'язаної з набряком мозку. Лікування: у стаціонарі – промивання шлунка, якщо після прийому препарату пройшло не більше 10-12 год; спостереження за станом серцево-судинної та дихальної систем та підтримання ефективного діурезу. У дуже тяжких випадках проводять діаліз. Як правило, прогноз сприятливий, проте було описано кілька випадків детального результату.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДо початку лікування та протягом перших 6 місяців терапії потрібен періодичний контроль функції печінки, особливо у пацієнтів групи ризику. Серед класичних тестів найбільш важливими є тести, що відображають синтез білка в печінці, і особливо - протромбіновий індекс. При значному зниженні концентрації протромбіну, вираженому зменшенні вмісту фібриногену, факторів згортання крові, підвищенні концентрації білірубіну та активності трансаміназ, лікування препаратом Вальпарин ХР слід призупинити. Якщо пацієнт отримує одночасно саліцилати, їх слід також негайно скасувати, оскільки саліцилати і вальпроєва кислота мають спільні шляхи метаболізму. Ризик розвитку побічних ефектів з боку печінки підвищений під час проведення комбінованої протисудомної терапії, а також у дітей. Рання діагностика базується переважно на клінічному обстеженні. Зокрема, слід брати до уваги два фактори, які можуть передувати жовтяниці, особливо у пацієнтів, які становлять групу ризику: неспецифічні загальні симптоми, які зазвичай з'являються раптово, такі як астенія, анорексія, крайня втома, сонливість, іноді супроводжуються повторюваною блювотою і болями в животі; рецидив епілептичних нападів на фоні протиепілептичної терапії Слід попередити пацієнта, а якщо це дитина, то її сім'ю, про необхідність негайно повідомити лікаря про виникнення зазначених симптомів. Крім клінічного обстеження у разі слід негайно провести аналіз функції печінки. У поодиноких випадках відзначалися важкі форми панкреатиту, іноді - з летальним кінцем. Ці випадки спостерігали незалежно від віку пацієнта та тривалості лікування, хоча ризик розвитку панкреатиту знижувався зі збільшенням віку хворих. Недостатність функції печінки при панкреатиті підвищує ризик смерті. Слід наголосити, що при лікуванні як препаратом Вальпарин ХР, так і іншими протиепілептичними препаратами, може спостерігатися невелике ізольоване та тимчасове підвищення активності трансаміназ, особливо на початку лікування, за відсутності будь-яких клінічних симптомів. У цьому випадку рекомендується провести більш повне обстеження (що включає, зокрема, визначення протромбінового індексу) для того, щоб при необхідності переглянути дозу та повторити аналізи в залежності від зміни параметрів. Перед початком терапії, перед хірургічним втручанням, у разі виникнення гематом або спонтанних кровотеч необхідний загальний аналіз крові (включаючи визначення кількості тромбоцитів, часу кровотечі та показників коагулограми). При виникненні на фоні лікування симптоматики "гострого" живота та таких шлунково-кишкових симптомів, як нудота, блювання та/або анорексія необхідно визначити активність амілази в крові для виключення гострого панкреатиту. При підвищеній активності ферментів підшлункової залози препарат слід відмінити, вживаючи альтернативних терапевтичних заходів. При застосуванні Вальпарину ХР у пацієнтів з нирковою недостатністю рекомендується враховувати підвищену концентрацію вільної форми вальпроєвої кислоти у плазмі крові та знизити дозу. При необхідності призначення препарату пацієнтам із системним червоним вовчаком та іншими захворюваннями імунної системи слід оцінити очікуваний лікувальний ефект та можливий ризик терапії, оскільки при застосуванні Вальпарину® ХР у рідкісних випадках відзначалися порушення імунної системи. Не рекомендується призначати препарат пацієнтам із дефіцитом ферментів карбамідного циклу. У таких хворих було описано кілька випадків гіперамоніємії, що супроводжується ступором та/або комою. Під час лікування не допускається прийом напоїв, які містять етанол. Пацієнтів необхідно попередити про ризик збільшення маси тіла на початку лікування та рекомендувати дотримання дієти для мінімізації такого впливу. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування пацієнтам необхідно дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом та іншою діяльністю, що потребує високої концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: вальпроат натрію 333 мг, вальпроєва кислота 145 мг, що відповідає загальному вмісту натрію вальпроату 500 мг. Допоміжні речовини: кремнію діоксид колоїдний, гідроксипропілметилцелюлоза, етилцелюлоза, кремнію діоксиду гідрат, натрію сахарин, гліцерин, титану діоксид, евдрагіт Е-100, евдрагіт NE-30D, поліетиленгліколь 1500, тальк. 10 шт. - Стрипи (10) - Пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки пролонгованої дії, покриті оболонкою; білого кольору, довгасті, з насічкою на обох сторонах.Фармакотерапевтична групаПротисудомний препарат. Натрію вальпроат підвищує вміст гамма-амінобутирової кислоти (GABA) у головному мозку, що відповідно збільшує вміст GABA у постсинаптичних нейронах. Крім того, вальпроат натрію впливає на перенесення іонів калію через мембрани нейронів. В результаті відбувається придушення розвитку, а також поширення епілептичного збудження нейронів. Натрію вальпроат має протисудомну активність при різних типах епілепсії у людей. Препарат не має виражених снодійних і седативних ефектів, а також не чинить гнітючої дії на дихальний центр. Натрію вальпроат не має негативної дії на АТ, ЧСС, функцію нирок та температуру тіла.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо таблеток з контрольованим вивільненням Cmax; у плазмі досягається протягом 2-8 годин. Біодоступність препарату - близько 100%. Терапевтична ефективність проявляється при концентрації вальпроєвої кислоти у плазмі крові 40-100 мг/л. У той же час фармакологічний та терапевтичний ефекти даного препарату з контрольованим вивільненням не завжди залежать від його концентрації у плазмі. Розподіл Зв'язування з білками плазми становить 80-90%. Vd; становить 0.2 л/кг. Метаболізм та виведення Метаболізується у печінці та виводиться із сечею. Пресистемний метаболізм не відзначається. T1/2; становить приблизно 8-20 год. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках У дітей T1/2; зменшується.Клінічна фармакологіяПротисудомний препарат.Показання до застосуванняЛікування генералізованої або парціальної епілепсії, особливо при наступних типах нападів: абсанси; міоклонічні; тоніко-клонічні; атонічні. Парціальна епілепсія: прості або комбіновані напади; вторинні генералізовані напади. Специфічні синдроми (Веста, Леннокса-Гасто).Протипоказання до застосуванняТяжкі порушення функції підшлункової залози; гострий або хронічний гепатит, випадки активного гепатиту в сімейному анамнезі (насамперед лікарського генезу); порфірія; тромбоцитопенія; вагітність; лактація (грудне вигодовування); дитячий вік до 3 років; підвищена чутливість до вальпроєвої кислоти та інших компонентів препарату.Вагітність та лактаціяПризначення препарату при вагітності можливе лише у випадку, коли ймовірна користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. У разі прийому препарату при вагітності обов'язковим є проведення спеціалізованого передпологового спостереження за плодом. Застосування препарату під час грудного вигодовування не рекомендується. Застосування у дітей Препарат протипоказаний дітям віком до 3 років. Для дітей з масою тіла більше 20 кг початкова доза - 400 мг на добу. Дозу слід підвищувати поступово до досягнення оптимальних значень - зазвичай 20-30 мг/кг/сут на 1 або 2 прийоми. У дітей масою тіла до 20 кг не слід застосовувати Вальпарин ХР.Побічна діяЗ боку системи травлення: рідко - нудота, блювання, діарея та/або запор, гепатит, панкреатит. Алергічні реакції: рідко - шкірний висип, свербіж, фотосенсибілізація, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона. З боку ЦНС: рідко - атаксія, тремор, порушення свідомості, кома. З боку статевої системи: рідко - порушення менструального циклу, вторинна аменорея. З боку системи кровотворення: рідко - анемія, тромбоцитопенія, нейтропенія, лейкопенія, зниження вмісту фібриногену, гальмування агрегації тромбоцитів. Інші: ;2-12% - випадання волосся; рідко – збільшення маси тіла, гіперамоніємія, креатинінемія.Взаємодія з лікарськими засобамиНатрію вальпроат посилює дію антипсихотичних препаратів, протисудомних засобів та антидепресантів. На відміну від інших протисудомних препаратів, вальпроат натрію не викликає індукції печінкових ферментів, тому не знижує ефективності пероральних контрацептивів. При сумісному застосуванні натрію вальпроату та варфарину знижується відсоток зв'язування з білками плазми крові останнього. Натрію вальпроат змінює плазмові концентрації фенітоїну та ламотригіну. У поєднанні з антикоагулянтами та похідними ацетилсаліцилової кислоти посилюється антиагрегантна дія.Спосіб застосування та дозиРежим дозування підбирають індивідуально залежно від віку та маси тіла пацієнта. Для дорослих початкова доза становить 600 мг на добу з подальшим збільшенням дози на 200 мг кожні 3 дні до досягнення оптимального ефекту. Кратність прийому – 1-2 рази на добу. Максимально рекомендована доза 1-2 г на добу. Таблетки слід ковтати повністю, запиваючи невеликою кількістю води. У; пацієнтів похилого віку; режим дозування Вальпарину ХР подібний до режиму дозування у дорослих і підбирається індивідуально. Для дітей з масою тіла більше 20 кг початкова доза - 400 мг на добу. Дозу слід підвищувати поступово до досягнення оптимальних значень - зазвичай 20-30 мг/кг/сут на 1 або 2 прийоми. У дітей масою тіла до 20 кг не слід застосовувати Вальпарин ХР.ПередозуванняПовідомлялося про поодинокі випадки випадкового або навмисного передозування препарату. Симптоми: нудота, блювання, запаморочення, діарея, пригнічення дихання, гіпорефлексія, коматозний стан. Лікування: ; промивання шлунка, прийом активованого вугілля. При необхідності – стаціонарне лікування з проведенням симптоматичної терапії, гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНеобхідне регулярне проведення контролю активності трансаміназ, вмісту білірубіну, тромбоцитів крові, амілази (кожні 3 місяці). Вальпроєва кислота пригнічує агрегацію тромбоцитів, що підвищує ризик збільшення часу зсідання крові при кровотечах. Слід враховувати можливість розвитку ускладнень, пов'язаних із кровотечею у післяопераційному періоді у пацієнтів, які отримують натрію вальпроат. При тривалому прийомі натрію вальпроату можливий розвиток спонтанних гематом та кровотеч. У такому разі слід негайно припинити прийом препарату. Натрію вальпроат може спричинити лікарський панкреатит та порушення функції печінки (зазвичай у перші 6 місяців застосування). У зв'язку з цим необхідно протягом перших 23 місяців лікування контролювати стан підшлункової залози, проводити печінкові проби, стежити за рівнем протромбіну. Порушення функції печінки, печінкова недостатність на фоні терапії натрію вальпроатом іноді спостерігаються у дітей з епілепсією та поєднаними метаболічними та дегенеративними захворюваннями, органічною патологією мозкової тканини та уповільненим розумовим розвитком. При виникненні таких симптомів, як виражена слабкість, летаргійний стан, набряклість, блювання та жовтяниця, слід негайно припинити застосування препарату. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Пацієнту слід дотримуватися обережності під час роботи з механізмами, т.к. препарат знижує здатність до концентрації уваги.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: вальпроат натрію 333 мг, вальпроєва кислота 145 мг, що відповідає загальному вмісту натрію вальпроату 500 мг. Допоміжні речовини: кремнію діоксид колоїдний, гідроксипропілметилцелюлоза, етилцелюлоза, кремнію діоксиду гідрат, натрію сахарин, гліцерин, титану діоксид, евдрагіт Е-100, евдрагіт NE-30D, поліетиленгліколь 1500, тальк. 10 шт. - стрипи (3) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки пролонгованої дії, покриті оболонкою; білого кольору, довгасті, з насічкою на обох сторонах.Фармакотерапевтична групаПротисудомний препарат. Натрію вальпроат підвищує вміст гамма-амінобутирової кислоти (GABA) у головному мозку, що відповідно збільшує вміст GABA у постсинаптичних нейронах. Крім того, вальпроат натрію впливає на перенесення іонів калію через мембрани нейронів. В результаті відбувається придушення розвитку, а також поширення епілептичного збудження нейронів. Натрію вальпроат має протисудомну активність при різних типах епілепсії у людей. Препарат не має виражених снодійних і седативних ефектів, а також не чинить гнітючої дії на дихальний центр. Натрію вальпроат не має негативної дії на АТ, ЧСС, функцію нирок та температуру тіла.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо таблеток з контрольованим вивільненням Cmax; у плазмі досягається протягом 2-8 годин. Біодоступність препарату - близько 100%. Терапевтична ефективність проявляється при концентрації вальпроєвої кислоти у плазмі крові 40-100 мг/л. У той же час фармакологічний та терапевтичний ефекти даного препарату з контрольованим вивільненням не завжди залежать від його концентрації у плазмі. Розподіл Зв'язування з білками плазми становить 80-90%. Vd; становить 0.2 л/кг. Метаболізм та виведення Метаболізується у печінці та виводиться із сечею. Пресистемний метаболізм не відзначається. T1/2; становить приблизно 8-20 год. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках У дітей T1/2; зменшується.Клінічна фармакологіяПротисудомний препарат.Показання до застосуванняЛікування генералізованої або парціальної епілепсії, особливо при наступних типах нападів: абсанси; міоклонічні; тоніко-клонічні; атонічні. Парціальна епілепсія: прості або комбіновані напади; вторинні генералізовані напади. Специфічні синдроми (Веста, Леннокса-Гасто).Протипоказання до застосуванняТяжкі порушення функції підшлункової залози; гострий або хронічний гепатит, випадки активного гепатиту в сімейному анамнезі (насамперед лікарського генезу); порфірія; тромбоцитопенія; вагітність; лактація (грудне вигодовування); дитячий вік до 3 років; підвищена чутливість до вальпроєвої кислоти та інших компонентів препарату.Вагітність та лактаціяПризначення препарату при вагітності можливе лише у випадку, коли ймовірна користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. У разі прийому препарату при вагітності обов'язковим є проведення спеціалізованого передпологового спостереження за плодом. Застосування препарату під час грудного вигодовування не рекомендується. Застосування у дітей Препарат протипоказаний дітям віком до 3 років. Для дітей з масою тіла більше 20 кг початкова доза - 400 мг на добу. Дозу слід підвищувати поступово до досягнення оптимальних значень - зазвичай 20-30 мг/кг/сут на 1 або 2 прийоми. У дітей масою тіла до 20 кг не слід застосовувати Вальпарин ХР.Побічна діяЗ боку системи травлення: рідко - нудота, блювання, діарея та/або запор, гепатит, панкреатит. Алергічні реакції: рідко - шкірний висип, свербіж, фотосенсибілізація, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона. З боку ЦНС: рідко - атаксія, тремор, порушення свідомості, кома. З боку статевої системи: рідко - порушення менструального циклу, вторинна аменорея. З боку системи кровотворення: рідко - анемія, тромбоцитопенія, нейтропенія, лейкопенія, зниження вмісту фібриногену, гальмування агрегації тромбоцитів. Інші: ;2-12% - випадання волосся; рідко – збільшення маси тіла, гіперамоніємія, креатинінемія.Взаємодія з лікарськими засобамиНатрію вальпроат посилює дію антипсихотичних препаратів, протисудомних засобів та антидепресантів. На відміну від інших протисудомних препаратів, вальпроат натрію не викликає індукції печінкових ферментів, тому не знижує ефективності пероральних контрацептивів. При сумісному застосуванні натрію вальпроату та варфарину знижується відсоток зв'язування з білками плазми крові останнього. Натрію вальпроат змінює плазмові концентрації фенітоїну та ламотригіну. У поєднанні з антикоагулянтами та похідними ацетилсаліцилової кислоти посилюється антиагрегантна дія.Спосіб застосування та дозиРежим дозування підбирають індивідуально залежно від віку та маси тіла пацієнта. Для дорослих початкова доза становить 600 мг на добу з подальшим збільшенням дози на 200 мг кожні 3 дні до досягнення оптимального ефекту. Кратність прийому – 1-2 рази на добу. Максимально рекомендована доза 1-2 г на добу. Таблетки слід ковтати повністю, запиваючи невеликою кількістю води. У; пацієнтів похилого віку; режим дозування Вальпарину ХР подібний до режиму дозування у дорослих і підбирається індивідуально. Для дітей з масою тіла більше 20 кг початкова доза - 400 мг на добу. Дозу слід підвищувати поступово до досягнення оптимальних значень - зазвичай 20-30 мг/кг/сут на 1 або 2 прийоми. У дітей масою тіла до 20 кг не слід застосовувати Вальпарин ХР.ПередозуванняПовідомлялося про поодинокі випадки випадкового або навмисного передозування препарату. Симптоми: нудота, блювання, запаморочення, діарея, пригнічення дихання, гіпорефлексія, коматозний стан. Лікування: ; промивання шлунка, прийом активованого вугілля. При необхідності – стаціонарне лікування з проведенням симптоматичної терапії, гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНеобхідне регулярне проведення контролю активності трансаміназ, вмісту білірубіну, тромбоцитів крові, амілази (кожні 3 місяці). Вальпроєва кислота пригнічує агрегацію тромбоцитів, що підвищує ризик збільшення часу зсідання крові при кровотечах. Слід враховувати можливість розвитку ускладнень, пов'язаних із кровотечею у післяопераційному періоді у пацієнтів, які отримують натрію вальпроат. При тривалому прийомі натрію вальпроату можливий розвиток спонтанних гематом та кровотеч. У такому разі слід негайно припинити прийом препарату. Натрію вальпроат може спричинити лікарський панкреатит та порушення функції печінки (зазвичай у перші 6 місяців застосування). У зв'язку з цим необхідно протягом перших 23 місяців лікування контролювати стан підшлункової залози, проводити печінкові проби, стежити за рівнем протромбіну. Порушення функції печінки, печінкова недостатність на фоні терапії натрію вальпроатом іноді спостерігаються у дітей з епілепсією та поєднаними метаболічними та дегенеративними захворюваннями, органічною патологією мозкової тканини та уповільненим розумовим розвитком. При виникненні таких симптомів, як виражена слабкість, летаргійний стан, набряклість, блювання та жовтяниця, слід негайно припинити застосування препарату. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Пацієнту слід дотримуватися обережності під час роботи з механізмами, т.к. препарат знижує здатність до концентрації уваги.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активна речовина: лакосамід – 50/100/150/200 мг; допоміжні речовини: МКЦ - 14/28/42/56 мг; низькозаміщена гіпоролоза - 12,5/25/37,5/50 мг; просолв HD 90 (МКЦ і кремнію діоксид колоїдний безводний) - 31,3/62,6/93,9/125,2 мг; кросповідон - 10/20/30/40 мг; магнію стеарат - 1,2/2,4/3,6/4,8 мг; гіпоролоза - 1/2/3/4 мг; оболонка плівкова: Opadry II (кольоровий) 85F20249 пурпуровий/ 85F38040 жовтий/ 85F27043 золотистий/ 85F30675 синій (полівініловий спирт - 40/40/40/40%, тальк - 14,8,4 , макрогол - 20,2/20,2/20,2/20,2%, титану діоксид (Е171) - 24,07/19,17/23,09/20%, барвник заліза оксид жовтий (Е172) - - /5,83/1,39/-%, барвник заліза оксид червоний (Е172) - 0,22/-/0,42/-%, барвник заліза оксид чорний - 0,02/-/0,1/-% , барвник індиго кармін FD&C синій 2 - 0,69/-/-/5%) - 4,8/9,6/14,4/19,2 мг. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 50 мг, 100 мг, 150 мг або 200 мг. У блістері із ПВХ/ПВДХ-алюмінієвої фольги, 14 шт. 1 або 4 блістери у картонній пачці.Опис лікарської формиОвальні, двоопуклі, покриті плівковою оболонкою темно-жовтого кольору. З одного боку таблетки видавлено маркування «100», а з іншого — «SP».Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб.ФармакокінетикаВсмоктування Розчин для інфузій. Cmax досягається на момент закінчення інфузії. Концентрація лакосаміду в плазмі збільшується пропорційно дозі після внутрішньовенного (50-300 мг) введення. Пігулки, покриті плівковою оболонкою. Лакосамід швидко і повністю всмоктується після прийому внутрішньо. Біодоступність лакосаміду у таблетках становить приблизно 100%. Після прийому внутрішньо концентрація лакосаміду в плазмі швидко збільшується, Tmax - 0,5-4 год. Прийом їжі не впливає на швидкість та ступінь всмоктування. Розподіл Vd становить приблизно 0,6 л/кг, ступінь зв'язування з білками плазми – менше 15%. Метаболізм 95% лакосаміду виводиться через нирки у незміненому вигляді (близько 40%) та у вигляді О-дезметилметаболіту (менше 30%). Полярна фракція (імовірно, похідні серину) становить приблизно 20% у сечі і лише у невеликих кількостях (0–2%) виявляється у плазмі крові. Інші метаболіти визначаються у сечі у кількості 0,5–2%. Дані in vitro показують, що утворення О-дезметилметаболіту відбувається в основному під дією ізоферментів цитохрому CYP2C19, 2С9 та 3А4. При порівнянні фармакокінетики лакосаміду у екстенсивних метаболізаторів (з функціональним ізоферментом цитохрому CYP2C19) та повільних метаболізаторів (з нестачею функціонального ізоферменту цитохрому CYP2C19) клінічно значущої різниці виділення лакосамі. Крім того, дослідження щодо взаємодії з омепразолом (інгібітором ізоферменту CYP2C19) показали відсутність клінічно значущих змін концентрації лакосаміду в плазмі, що свідчить про низьку значущість цього шляху. Концентрація О-дезметилметаболіту в плазмі становить приблизно 15% від концентрації лакосаміду. Цей метаболіт не має фармакологічної активності. Виведення Лакосамід виводиться шляхом ниркової екскреції та біотрансформації. Після перорального прийому та внутрішньовенного введення лакосаміду, поміченого радіоактивним ізотопом, близько 95% радіоактивності відзначалося у сечі та менше 0,5% – у калі. T1/2 незміненого лакосаміду становить приблизно 13 год. Фармакокінетичні параметри пропорційні дозі, постійні у часі та характеризуються низькою індивідуальною варіабельністю. При застосуванні лакосаміду 2 рази на день Css у плазмі досягаються протягом 3 днів. Кумуляція супроводжується збільшенням концентрації у плазмі приблизно в 2 рази. Css при застосуванні разової навантажувальної дози 200 мг можна порівняти з такою при пероральному прийомі 100 мг 2 рази на добу. Особливі групи пацієнтів Підлога. Клінічні дослідження показують, що підлога не впливає на концентрацію лакосаміду в плазмі крові. Раса. Клінічно значущі відмінності у фармакокінетиці лакосаміду у азіатської, негроїдної та європеоїдної рас відсутні. Порушення функції нирок. Величина показника AUC збільшується приблизно до 30% при легкій та помірній нирковій недостатності та до 60% при тяжкій та термінальній стадії ниркової недостатності, що потребує гемодіалізу, порівняно зі здоровими пацієнтами, тоді як Cmax не змінюється. Лакосамід видаляється із плазми при гемодіалізі. Протягом 4 годин процедури гемодіалізу AUC знижується приблизно на 50%. Тому після процедури гемодіалізу рекомендується приймати додаткову дозу. У пацієнтів з помірною та тяжкою нирковою недостатністю виділення О-дезметилметаболіту зменшувалося в кілька разів. У пацієнтів із термінальною стадією ниркової недостатності за відсутності гемодіалізу рівні були збільшені та безперервно зростали протягом 24-годинного спостереження. До кінця не вивчено,чи може знижене виділення метаболіту у пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності призводити до зміни кількості побічних ефектів, але було підтверджено, що фармакологічною активністю О-дезметилметаболіт не має. Порушення функції печінки. У пацієнтів з помірною печінковою недостатністю спостерігалися підвищені концентрації лакосаміду у плазмі (збільшення AUC приблизно на 50%). Однією з причин підвищеної експозиції було зниження функції нирок у пацієнтів, які брали участь у дослідженнях. Зниження нениркового кліренсу у пацієнтів із дослідження оцінювалося як збільшення AUC лакосаміду на 20%. У пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю фармакокінетика не вивчалась. Літні пацієнти. У дослідженнях брали участь 4 пацієнти похилого віку віком від 75 років. AUC було збільшено на 30% у чоловіків і 50% у жінок у порівнянні з молодими пацієнтами. Частково це пояснюється зниженою масою тіла, 26% у чоловіків та 23% у жінок від нормальної маси тіла. У дослідженнях у хворих похилого віку нирковий кліренс лакосаміду був зменшений незначно.ФармакодинамікаАктивна речовина - лакосамід (R-2-ацетамідо-N-бензил-3-метоксипропіонамід) є функціоналізованою амінокислотою. Точний механізм протиепілептичної дії лакосаміду не встановлено. У електрофізіологічних дослідженнях in vitro лакосамід вибірково посилює повільну інактивацію потенціалзалежних натрієвих каналів, що веде до стабілізації гіперзбудливих мембран нейронів. Лакосамід на великій кількості моделей на тваринах запобігав розвитку нападів парціальної та первинно генералізованої епілепсії, а також затримував розвиток підвищеної судомної готовності. У доклінічних дослідженнях лакосамід у комбінації з леветирацетамом, карбамазепіном, фенітоїном, вальпроатами, ламотриджином, топіраматом або габапентином демонстрував синергічну адитивну протисудомну дію. Клінічна ефективність та безпека Ефективність препарату Вимпат як додаткову терапію в рекомендованих дозах (200, 400 мг на добу) була доведена в 3 мультицентрових, рандомізованих, плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях з 12-тижневим підтримуючим періодом. Ефективність препарату Вимпат у дозі 600 мг на добу також була показана в ході контрольованих додаткових терапевтичних досліджень, хоча ефективність була порівнянна з дозою 400 мг на добу, але переносимість даної дози (600 мг на добу) була гіршою через побічні ефекти з боку ЦНС. та ШКТ. Тому застосування дози 600 мг на добу не рекомендується. Максимальна рекомендована доза становить 400 мг на добу. Ці дослідження за участю 1308 пацієнтів, які мають дані з анамнезу про розвиток парціальних нападів протягом середнього періоду 23 років,були розроблені для оцінки ефективності та безпеки лакосаміду при супутньому призначенні 1-3 протиепілептичних препаратів у пацієнтів з неконтрольованими парціальними нападами з або без вторинної генералізації. Загальна частка пацієнтів з 50% зниженням частоти нападів у групах плацебо, лакосаміду 200 мг на добу та лакосаміду 400 мг на добу склала 23, 34 та 40% відповідно. В даний час є недостатня кількість даних про можливість скасування супутніх протиепілептичних лікарських засобів для використання монотерапії лакосамідом. Фармакокінетика та безпека разової насичувальної дози інфузійного лакосаміду визначалася у багатоцентровому відкритому дослідженні безпеки та переносимості швидкого початку терапії лакосамідом з використанням разової внутрішньовенної насичувальної дози (200 мг), з наступним пероральним прийомом препарату 2 рази на добу (в доз дозі) як додаткова терапія у дорослих пацієнтів від 16 до 60 років з парціальними нападами.Показання до застосуванняДодаткова терапія парціальних судомних нападів, що супроводжуються або не супроводжуються вторинною генералізацією, у пацієнтів з епілепсією у віці 16 років і більше. Вимпат® розчин для інфузій призначають у тих випадках, коли тимчасово неможлива пероральна терапія або як разова насичувальна доза для початку лікування.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до активної речовини або до будь-якого з компонентів препарату; AV-блокада ІІ або ІІІ ступеня; вік до 16 років. З обережністю: тяжка ниркова недостатність (Cl креатиніну ≤30 мл/хв); порушення провідності в анамнезі або тяжкі захворювання серця, такі як серцева недостатність та інфаркт міокарда в анамнезі; літні пацієнти із підвищеним ризиком захворювань серця; одночасний прийом із препаратами, які викликають подовження інтервалу PR.Вагітність та лактаціяЗагальний ризик, пов'язаний з епілепсією та протиепілептичними лікарськими препаратами Щодо всіх протиепілептичних препаратів було показано, що частота вроджених вад розвитку у дітей жінок з епілепсією, які отримують таку терапію, у 2-3 рази вища порівняно із загальною популяцією (в останньому випадку цей показник становить 3%). У пацієнтів, які отримують лікування, було відмічено збільшення частоти вроджених вад розвитку у дітей на тлі політерапії, проте ступінь впливу лікування та/або захворювання на збільшення цього ризику дотепер невідомий. Крім того, ефективне протиепілептичне лікування припиняти не слід, оскільки погіршення перебігу захворювання надає негативний вплив на матір та на плід. Ризик, пов'язаний із застосуванням лакосаміду Клінічних даних щодо застосування лакосаміду у вагітних немає. У дослідженнях на тваринах не було зареєстровано тератогенних ефектів, проте при застосуванні доз, токсичних для материнського організму, була відзначена ембріотоксичність у кролів та щурів. Потенційний ризик для людей невідомий. Лакосамід не слід застосовувати під час вагітності, за винятком випадків, коли користь для матері явно переважує можливий ризик для плода. Якщо жінка планує вагітність, необхідно ретельно зважити доцільність застосування цього препарату. Для моніторингу наслідків застосування препарату Вімпат® у вагітних жінок лікарям рекомендується реєструвати даних пацієнтів у Європейському та Міжнародному Реєстрі з протиепілептичних препаратів та вагітності (EURAP). Період лактації Дані про екскрецію лакосаміду з грудним молоком у людини відсутні. У дослідженнях на тваринах відзначено екскрецію лакосаміду з молоком. Під час лікування лакосамідом слід припинити годування груддю. Фертильність Не було відзначено жодних небажаних реакцій з боку фертильності або репродуктивності у щурів обох статей у дозах, що створюють концентрацію в плазмі (AUC) приблизно в 2 рази вище за AUC у плазмі людини при застосуванні максимально рекомендованої дози для людей.Побічна діяГрунтуючись на аналізі об'єднаних плацебо-контрольованих клінічних досліджень, при лікуванні лакосамідом найчастішими побічними реакціями були запаморочення, біль голови, нудота і диплопія. Зазвичай, вони були легкими чи помірковано вираженими. Виразність деяких побічних реакцій залежала від дози та зменшувалась після її зниження. Частота та тяжкість побічних реакцій з боку ЦНС та ШКТ зазвичай зменшувалася з часом. Найчастішою небажаною реакцією, що призводить до скасування терапії лакосамідом, було запаморочення. Відсоток побічних реакцій з боку ЦНС, таких як запаморочення, може бути вищим після застосування насичуючої дози. Побічні реакції класифіковані за частотою відповідно до таких категорій: дуже часто (≥1/10); часто (від ≥1/100 до З боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – агранулоцитоз. З боку імунної системи: нечасто реакції гіперчутливості. Порушення психіки: часто – депресія, сплутаність свідомості, безсоння; нечасто – агресія, збудження, ейфорія, психічні розлади, суїцидальні спроби, суїцидальні думки, галюцинації. З боку центральної нервової системи: дуже часто – запаморочення, головний біль; часто – порушення рівноваги, порушення координації рухів, порушення пам'яті, когнітивні порушення, сонливість, тремор, ністагм, гіпестезія, дизартрія, порушення уваги. З боку органу зору: дуже часто диплопія; часто - нечіткість зору. З боку органу слуху та вестибулярного апарату: часто – вертиго, шум у вухах. З боку серця: нечасто – AV блокада, брадикардія, фібриляція та тріпотіння передсердь. З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – нудота; часто - блювання, запор, метеоризм, диспепсія, сухість у роті. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: нечасто – зміна печінкових проб. З боку шкіри та підшкірно-жирової клітковини: часто - свербіж, висипання; нечасто - ангіоневротичний набряк, кропив'янка. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: часто – м'язові спазми. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – порушення ходи, астенія, стомлюваність, дратівливість, біль або неприємні відчуття, подразнення шкірних покривів у місці ін'єкції; нечасто - почервоніння шкірних покровів у місці ін'єкції. Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій: часто – падіння, ушкодження шкіри/підвищений ризик отримання травм (через порушення координації рухів та запаморочення). Опис вибраних побічних реакцій Використання лакосаміду пов'язане із дозозалежним подовженням інтервалу PR. Можуть бути побічні реакції, пов'язані з подовженням інтервалу PR (наприклад AV блокада, непритомність, брадикардія). У клінічних дослідженнях у пацієнтів з епілепсією відсоток епізодів AV блокади І ступеня був невисокий – 0,7; 0; 0,5 та 0% при застосуванні лакосаміду у дозуванні 200, 400, 600 мг та плацебо відповідно. AV блокада II ступеня і вище в цих дослідженнях не була відзначена. Тим не менш, у постмаркетинговій практиці повідомлялося про випадки появи AV блокади II та III ступеня при лікуванні лакосамідом. У клінічних дослідженнях непритомність зустрічався нечасто і відсоток епізодів, що трапилися, значимо не відрізнявся в групах хворих на епілепсію, які отримували лакосамід (0,1%) і плацебо (0,3%). Фібриляція та тріпотіння передсердь не було зазначено у короткострокових клінічних дослідженнях; однак обидва явища були відзначені у відкритих дослідженнях з епілепсії, а також у постмаркетинговій практиці. Відхилення лабораторних показників У контрольованих дослідженнях спостерігалася зміна печінкових проб у дорослих пацієнтів із парціальними судомними нападами при застосуванні від 1 до 3 протиепілептичних препаратів одночасно. Підвищення АЛТ у 3 рази і більше спостерігалося у 0,7% (7/935) пацієнтів, які приймали Вімпат®, та 0% (0/356), які приймали плацебо. Реакції поліорганної чутливості Були відмічені реакції поліорганної чутливості у пацієнтів, які отримували деякі протиепілептичні препарати. Дані реакції різні у прояві, але найчастіше виявляються як спека і висипи можуть зачіпати інші системи. Ці реакції були відзначені на лакосамід дуже рідко. Якщо є підозра на реакцію поліорганної гіперчутливості, прийом лакосаміду слід припинити.Взаємодія з лікарськими засобамиЛакосамід слід застосовувати обережно у поєднанні з препаратами, що викликають подовження інтервалу PR (наприклад, карбамазепін, ламотриджин, прегабалін) та у пацієнтів, які отримують антиаритмічні препарати І класу. Однак у підгруповому аналізі клінічних досліджень не було зазначено додаткового подовження інтервалу PR у хворих, які одночасно приймали лакосамід у комбінації з карбамазепіном або ламотриджином. Дані in vitro Результати досліджень свідчать про низьку можливість взаємодії лакосаміду з іншими препаратами. Дослідження метаболізму in vitro показують, що лакосамід не індукує ізоферменти CYP1A2, 2B6 та 2C9. У концентраціях, що спостерігалися в крові під час клінічних досліджень, лакосамід не інгібував ізоферменти CYP1A1, 1A2, 2A6, 2B6, 2C8, 2C9, 2D6 та 2E1. Дослідження in vitro свідчать, що лакосамід не транспортується Р-глікопротеїном у кишечнику. Дані in vitro показують, що ізоферменти CYP2C9, CYP2C19 та CYP3A4 здатні каталізувати утворення О-дезметилметаболіту. Дані in vivo Клінічні дані свідчать, що лакосамід не інгібує та не індукує ізоферменти CYP2C19 та 3A4 до клінічно значущого рівня. Лакосамід не впливає на AUC мідазоламу (що метаболізується через ізофермент CYP3A4, при дозуванні лакосаміду 200 мг 2 рази на день), але при цьому Cmax мідазоламу була дещо збільшена (30%). Лакосамід не впливає на фармакокінетику омепразолу (метаболізується через ізоферменти CYP2C19 та 3А4, при дозуванні лакосаміду 300 мг 2 рази на день). Омепразол - інгібітор ізоферменту CYP2C19 (40 мг 4 десь у день) не збільшував клінічно значуще експозицію лакосаміду. Таким чином, малоймовірно, що помірні інгібітори ізоферменту CYP2C19 можуть впливати на системну експозицію лакосаміду до клінічно значущого значення. Слід бути обережними при одночасному застосуванні з потужними інгібіторами ізоферменту CYP2C19 (наприклад флуконазол) та ізоферменту CYP3А4 (наприклад ітраконазол, кетоконазол, ритонавір, кларитроміцин), що може призвести до збільшення системної експозиції ла. Ці взаємодії не доведені in vivo, але можливі на підставі даних in vitro. Потужні індуктори мікросомальних ферментів печінки, такі як рифампіцин або звіробій продірявлений (Hypericum perforatum), можуть спричинити помірне зниження системної концентрації лакосаміду. У зв'язку з цим при призначенні подібних препаратів або їх відміні слід бути обережними. Протиепілептичні препарати У дослідженнях щодо взаємодії лакосамід не суттєво впливав на концентрацію карбамазепіну та вальпроєвої кислоти в плазмі крові. Карбамазепін та вальпроєва кислота не впливали на концентрацію лакосаміду у плазмі. Популяційним фармакокінетичним аналізом доведено, що супутня терапія протиепілептичними засобами, що індукують мікросомальні ферменти печінки (карбамазепін, фенітоїн, фенобарбітал у різних дозах), знижувала загальну системну експозицію лакосаміду на 25%. Пероральні контрацептиви Не виявлено ознак значущої взаємодії між лакосамідом та пероральними контрацептивами: етинілестрадіолом та левоноргестрелом. Лакосамід не впливає на концентрацію прогестерону. Інші взаємодії Лакосамід не впливає на фармакокінетику дигоксину. Клінічно значуща взаємодія лакосаміду та метформіну не виявлено. Даних щодо взаємодії лакосаміду з алкоголем немає. Ступінь зв'язування лакосаміду з білками плазми становить менше 15%. У зв'язку з цим клінічно значуща взаємодія з іншими препаратами, що зв'язуються з білками плазми, є малоймовірною.Спосіб застосування та дозиВсередину. Добову дозу ділять на 2 прийоми вранці і ввечері, незалежно від часу прийому їжі. Рекомендована стартова доза становить 50 мг двічі на день. Через 1 тиждень дозу збільшують до 100 мг двічі на день. Також лікування лакосамідом може бути розпочато з разової насичувальної дози 200 мг, з наступним призначенням 100 мг двічі на добу (200 мг на добу) підтримуючого режиму дозування приблизно через 12 годин після застосування насичуючої дози. Насичувальна доза може застосовуватися у пацієнтів у ситуаціях, коли лікар визначає, що швидке досягнення рівноважної концентрації у плазмі та терапевтичний ефект гарантовано. Це має застосовуватися йод медичним контролем з огляду на можливе збільшення кількості небажаних реакцій з боку центральної нервової системи. Призначення насичувальної дози не вивчалося при гострих станах, таких як епілептичний статус. З урахуванням ефективності та переносимості підтримуючу дозу можна збільшити до 150 мг 2 рази на день третього тижня прийому до максимальної добової дози 400 мг/день (200 мг 2 рази на день) з четвертого тижня. Скасувати Вимпат® рекомендується поступово, знижуючи дозу на 200 мг на тиждень. Застосування у хворих з нирковою недостатністю Хворим з легким та помірним порушенням функції нирок (кліренс креатину > 30 мл/хв) корекція дози не потрібна. Хворим з легким і помірним порушенням функції нирок можливий розгляд призначення дози, що насичує 200 мг, за подальшим титруванням дози (> 200 мг на добу) має проводитися з обережністю. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну ≤30 мл/хв) та хворих з термінальною стадією ниркової недостатності максимальна доза становить 250 мг/добу. У цих пацієнтів титрування дози повинно проводитись з обережністю. Якщо показано призначення насичуючої дози, початкова доза становить 100 мг із наступним призначенням 50 мг двічі на добу протягом першого тижня. Пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі, може бути призначено додатково до 50% разової дози відразу після закінчення процедури.Лікування хворих з термінальною стадією ниркової недостатності слід проводити з обережністю, оскільки клінічний досвід застосування препарату у таких пацієнтів невеликий, і можливе накопичення метаболіту, що не володіє відомою фармакологічною активністю. Застосування у хворих із порушенням функції печінки Пацієнтам з легким та помірним порушенням функції печінки корекція дози не потрібна. Титрувати дозу таким пацієнтам слід з обережністю з огляду на те, що порушення функції печінки часто супроводжує порушення функції нирок. Можливе призначення дози, що насичує 200 мг, але подальше титрування дози (> 200 мг/добу) рекомендується проводити з обережністю. Фармакокінетика лакосаміду у хворих на тяжку печінкову недостатність не вивчалася. Застосування у людей похилого віку Літнім людям зниження дози не потрібне. Досвід застосування лакосаміду у пацієнтів з епілепсією обмежений. У людей похилого віку необхідно враховувати можливість вікового зниження ниркового кліренсу і, як наслідок, підвищення концентрації лакосаміду в плазмі крові. Застосування у дітей Лакосамід не рекомендується призначати дітям та підліткам віком до 16 років, оскільки безпека та ефективність препарату у цих вікових групах не вивчалися.ПередозуванняСимптоми: клінічні дані щодо передозування лакосаміду обмежені. Після прийому препарату в дозі 1200 мг на добу клінічна симптоматика була, в основному, представлена ​​з боку ЦНС та ШКТ (запаморочення та нудота) та зникала після зниження дози. Найвище заявлене передозування лакосаміду в програмі клінічних випробувань склало 12 г, і було прийнято разом з токсичними дозами інших протиепілептичних препаратів. Спочатку хворий впав у коматозний стан, та був повністю відновився без незворотних наслідків. Лікування: симптоматичне. Антидоту лакосаміду немає. За необхідності можливе використання гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗапаморочення Лікування лакосамідом може супроводжуватися запамороченням, що потенційно призводить до збільшення ймовірності отримання травм та падінь. У зв'язку з цим, пацієнтам слід дотримуватися обережності доти, доки вони не зазнають потенційних ефектів препарату. Серцевий ритм та провідність У клінічних дослідженнях лакосаміду описано збільшення інтервалу PR. У постмаркетинговій практиці спостерігалася AV блокада другого чи вищого ступеня. У плацебо-контрольованих дослідженнях лакосаміду у пацієнтів з епілепсією не була відзначена фібриляція або тріпотіння передсердь, проте обидва явища були відзначені у відкритих дослідженнях з епілепсії, а також у постмаркетинговій практиці. Необхідно проінформувати пацієнта про симптоми AV блокади другого ступеня та вище (рідкісний або нерегулярний пульс, почуття легкого запаморочення та втрата свідомості), а також про симптоми фібриляції та тріпотіння передсердь (відчуття серцебиття, частий або нерегулярний пульс, задишка). У разі появи необхідно звернутися до лікаря. Суїцидальні думки та поведінка У пацієнтів, які отримували протиепілептичні препарати за декількома показаннями, були відзначені суїцидальні думки та поведінка. Метааналіз рандомізованих плацебо-контрольованих клінічних досліджень протиепілептичних препаратів свідчить про невелике збільшення ризику виникнення суїцидальних думок та суїцидальної поведінки. Механізм підвищення ризику не зрозумілий, існуючі дані не дозволяють заперечувати існування такого ризику прийому лакосаміду. Таким чином, у пацієнтів слід проводити моніторинг ознак суїцидних думок та поведінки, а також розглядати питання відповідного лікування. Пацієнти та особи, які доглядають пацієнтів, повинні бути попереджені про існуючий ризик та необхідність консультації у фахівця у разі появи суїцидальної поведінки. Цей препарат містить 2,6 ммоль (або 59,8 мг) натрію/флакон. Цей факт слід враховувати у пацієнтів, які отримують дієту з контролем вмісту натрію. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. Препарат може впливати на здатність керувати автомобілем або користуватися складною технікою. Лікування цим препаратом може супроводжуватися розвитком запаморочення чи нечіткістю зору. Відповідно, пацієнтам не рекомендується керувати автомобілем або керувати складною технікою.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин - 1 мл: активна речовина: лакосамід 10,0 мг; допоміжні речовини: хлорид натрію 7,62 мг, хлористоводнева кислота розведена (10,0 %) до рН 4,0, вода для ін'єкцій до 1,0 мл. По 20,0 мл препарату у флаконах з безбарвного прозорого скла (тип I, Євр. Ф.) місткістю 20 мл, закупорених хлорбутилової гумовою пробкою з покриттям з фторполімеру та закатаним алюмінієвим ковпачком, забезпеченим відривною пластиковою пломбою сірого кольору. По 1 флакону разом із інструкцією із застосування у картонній пачці.Опис лікарської формиПрозорий безбарвний розчин.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб.ФармакокінетикаВсмоктування Розчин для інфузій. Cmax досягається на момент закінчення інфузії. Концентрація лакосаміду в плазмі збільшується пропорційно дозі після внутрішньовенного (50-300 мг) введення. Пігулки, покриті плівковою оболонкою. Лакосамід швидко і повністю всмоктується після прийому внутрішньо. Біодоступність лакосаміду у таблетках становить приблизно 100%. Після прийому внутрішньо концентрація лакосаміду в плазмі швидко збільшується, Tmax - 0,5-4 год. Прийом їжі не впливає на швидкість та ступінь всмоктування. Розподіл Vd становить приблизно 0,6 л/кг, ступінь зв'язування з білками плазми – менше 15%. Метаболізм 95% лакосаміду виводиться через нирки у незміненому вигляді (близько 40%) та у вигляді О-дезметилметаболіту (менше 30%). Полярна фракція (імовірно, похідні серину) становить приблизно 20% у сечі і лише у невеликих кількостях (0–2%) виявляється у плазмі крові. Інші метаболіти визначаються у сечі у кількості 0,5–2%. Дані in vitro показують, що утворення О-дезметилметаболіту відбувається в основному під дією ізоферментів цитохрому CYP2C19, 2С9 та 3А4. При порівнянні фармакокінетики лакосаміду у екстенсивних метаболізаторів (з функціональним ізоферментом цитохрому CYP2C19) та повільних метаболізаторів (з нестачею функціонального ізоферменту цитохрому CYP2C19) клінічно значущої різниці виділення лакосамі. Крім того, дослідження щодо взаємодії з омепразолом (інгібітором ізоферменту CYP2C19) показали відсутність клінічно значущих змін концентрації лакосаміду в плазмі, що свідчить про низьку значущість цього шляху. Концентрація О-дезметилметаболіту в плазмі становить приблизно 15% від концентрації лакосаміду. Цей метаболіт не має фармакологічної активності. Виведення Лакосамід виводиться шляхом ниркової екскреції та біотрансформації. Після перорального прийому та внутрішньовенного введення лакосаміду, поміченого радіоактивним ізотопом, близько 95% радіоактивності відзначалося у сечі та менше 0,5% – у калі. T1/2 незміненого лакосаміду становить приблизно 13 год. Фармакокінетичні параметри пропорційні дозі, постійні у часі та характеризуються низькою індивідуальною варіабельністю. При застосуванні лакосаміду 2 рази на день Css у плазмі досягаються протягом 3 днів. Кумуляція супроводжується збільшенням концентрації у плазмі приблизно в 2 рази. Css при застосуванні разової навантажувальної дози 200 мг можна порівняти з такою при пероральному прийомі 100 мг 2 рази на добу. Особливі групи пацієнтів Підлога. Клінічні дослідження показують, що підлога не впливає на концентрацію лакосаміду в плазмі крові. Раса. Клінічно значущі відмінності у фармакокінетиці лакосаміду у азіатської, негроїдної та європеоїдної рас відсутні. Порушення функції нирок. Величина показника AUC збільшується приблизно до 30% при легкій та помірній нирковій недостатності та до 60% при тяжкій та термінальній стадії ниркової недостатності, що потребує гемодіалізу, порівняно зі здоровими пацієнтами, тоді як Cmax не змінюється. Лакосамід видаляється із плазми при гемодіалізі. Протягом 4 годин процедури гемодіалізу AUC знижується приблизно на 50%. Тому після процедури гемодіалізу рекомендується приймати додаткову дозу. У пацієнтів з помірною та тяжкою нирковою недостатністю виділення О-дезметилметаболіту зменшувалося в кілька разів. У пацієнтів із термінальною стадією ниркової недостатності за відсутності гемодіалізу рівні були збільшені та безперервно зростали протягом 24-годинного спостереження. До кінця не вивчено,чи може знижене виділення метаболіту у пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності призводити до зміни кількості побічних ефектів, але було підтверджено, що фармакологічною активністю О-дезметилметаболіт не має. Порушення функції печінки. У пацієнтів з помірною печінковою недостатністю спостерігалися підвищені концентрації лакосаміду у плазмі (збільшення AUC приблизно на 50%). Однією з причин підвищеної експозиції було зниження функції нирок у пацієнтів, які брали участь у дослідженнях. Зниження нениркового кліренсу у пацієнтів із дослідження оцінювалося як збільшення AUC лакосаміду на 20%. У пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю фармакокінетика не вивчалась. Літні пацієнти. У дослідженнях брали участь 4 пацієнти похилого віку віком від 75 років. AUC було збільшено на 30% у чоловіків і 50% у жінок у порівнянні з молодими пацієнтами. Частково це пояснюється зниженою масою тіла, 26% у чоловіків та 23% у жінок від нормальної маси тіла. У дослідженнях у хворих похилого віку нирковий кліренс лакосаміду був зменшений незначно.ФармакодинамікаАктивна речовина - лакосамід (R-2-ацетамідо-N-бензил-3-метоксипропіонамід) є функціоналізованою амінокислотою. Точний механізм протиепілептичної дії лакосаміду не встановлено. У електрофізіологічних дослідженнях in vitro лакосамід вибірково посилює повільну інактивацію потенціалзалежних натрієвих каналів, що веде до стабілізації гіперзбудливих мембран нейронів. Лакосамід на великій кількості моделей на тваринах запобігав розвитку нападів парціальної та первинно генералізованої епілепсії, а також затримував розвиток підвищеної судомної готовності. У доклінічних дослідженнях лакосамід у комбінації з леветирацетамом, карбамазепіном, фенітоїном, вальпроатами, ламотриджином, топіраматом або габапентином демонстрував синергічну адитивну протисудомну дію. Клінічна ефективність та безпека Ефективність препарату Вимпат як додаткову терапію в рекомендованих дозах (200, 400 мг на добу) була доведена в 3 мультицентрових, рандомізованих, плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях з 12-тижневим підтримуючим періодом. Ефективність препарату Вимпат у дозі 600 мг на добу також була показана в ході контрольованих додаткових терапевтичних досліджень, хоча ефективність була порівнянна з дозою 400 мг на добу, але переносимість даної дози (600 мг на добу) була гіршою через побічні ефекти з боку ЦНС. та ШКТ. Тому застосування дози 600 мг на добу не рекомендується. Максимальна рекомендована доза становить 400 мг на добу. Ці дослідження за участю 1308 пацієнтів, які мають дані з анамнезу про розвиток парціальних нападів протягом середнього періоду 23 років,були розроблені для оцінки ефективності та безпеки лакосаміду при супутньому призначенні 1-3 протиепілептичних препаратів у пацієнтів з неконтрольованими парціальними нападами з або без вторинної генералізації. Загальна частка пацієнтів з 50% зниженням частоти нападів у групах плацебо, лакосаміду 200 мг на добу та лакосаміду 400 мг на добу склала 23, 34 та 40% відповідно. В даний час є недостатня кількість даних про можливість скасування супутніх протиепілептичних лікарських засобів для використання монотерапії лакосамідом. Фармакокінетика та безпека разової насичувальної дози інфузійного лакосаміду визначалася у багатоцентровому відкритому дослідженні безпеки та переносимості швидкого початку терапії лакосамідом з використанням разової внутрішньовенної насичувальної дози (200 мг), з наступним пероральним прийомом препарату 2 рази на добу (в доз дозі) як додаткова терапія у дорослих пацієнтів від 16 до 60 років з парціальними нападами.Показання до застосуванняДодаткова терапія парціальних судомних нападів, що супроводжуються або не супроводжуються вторинною генералізацією, у пацієнтів з епілепсією у віці 16 років і більше. Вимпат® розчин для інфузій призначають у тих випадках, коли тимчасово неможлива пероральна терапія або як разова насичувальна доза для початку лікування.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до активної речовини або до будь-якого з компонентів препарату; AV-блокада ІІ або ІІІ ступеня; вік до 16 років. З обережністю: тяжка ниркова недостатність (Cl креатиніну ≤30 мл/хв); порушення провідності в анамнезі або тяжкі захворювання серця, такі як серцева недостатність та інфаркт міокарда в анамнезі; літні пацієнти із підвищеним ризиком захворювань серця; одночасний прийом із препаратами, які викликають подовження інтервалу PR.Вагітність та лактаціяЗагальний ризик, пов'язаний з епілепсією та протиепілептичними лікарськими препаратами Щодо всіх протиепілептичних препаратів було показано, що частота вроджених вад розвитку у дітей жінок з епілепсією, які отримують таку терапію, у 2-3 рази вища порівняно із загальною популяцією (в останньому випадку цей показник становить 3%). У пацієнтів, які отримують лікування, було відмічено збільшення частоти вроджених вад розвитку у дітей на тлі політерапії, проте ступінь впливу лікування та/або захворювання на збільшення цього ризику дотепер невідомий. Крім того, ефективне протиепілептичне лікування припиняти не слід, оскільки погіршення перебігу захворювання надає негативний вплив на матір та на плід. Ризик, пов'язаний із застосуванням лакосаміду Клінічних даних щодо застосування лакосаміду у вагітних немає. У дослідженнях на тваринах не було зареєстровано тератогенних ефектів, проте при застосуванні доз, токсичних для материнського організму, була відзначена ембріотоксичність у кролів та щурів. Потенційний ризик для людей невідомий. Лакосамід не слід застосовувати під час вагітності, за винятком випадків, коли користь для матері явно переважує можливий ризик для плода. Якщо жінка планує вагітність, необхідно ретельно зважити доцільність застосування цього препарату. Для моніторингу наслідків застосування препарату Вімпат® у вагітних жінок лікарям рекомендується реєструвати даних пацієнтів у Європейському та Міжнародному Реєстрі з протиепілептичних препаратів та вагітності (EURAP). Період лактації Дані про екскрецію лакосаміду з грудним молоком у людини відсутні. У дослідженнях на тваринах відзначено екскрецію лакосаміду з молоком. Під час лікування лакосамідом слід припинити годування груддю. Фертильність Не було відзначено жодних небажаних реакцій з боку фертильності або репродуктивності у щурів обох статей у дозах, що створюють концентрацію в плазмі (AUC) приблизно в 2 рази вище за AUC у плазмі людини при застосуванні максимально рекомендованої дози для людей.Побічна діяГрунтуючись на аналізі об'єднаних плацебо-контрольованих клінічних досліджень, при лікуванні лакосамідом найчастішими побічними реакціями були запаморочення, біль голови, нудота і диплопія. Зазвичай, вони були легкими чи помірковано вираженими. Виразність деяких побічних реакцій залежала від дози та зменшувалась після її зниження. Частота та тяжкість побічних реакцій з боку ЦНС та ШКТ зазвичай зменшувалася з часом. Найчастішою небажаною реакцією, що призводить до скасування терапії лакосамідом, було запаморочення. Відсоток побічних реакцій з боку ЦНС, таких як запаморочення, може бути вищим після застосування насичуючої дози. Побічні реакції класифіковані за частотою відповідно до таких категорій: дуже часто (≥1/10); часто (від ≥1/100 до З боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – агранулоцитоз. З боку імунної системи: нечасто реакції гіперчутливості. Порушення психіки: часто – депресія, сплутаність свідомості, безсоння; нечасто – агресія, збудження, ейфорія, психічні розлади, суїцидальні спроби, суїцидальні думки, галюцинації. З боку центральної нервової системи: дуже часто – запаморочення, головний біль; часто – порушення рівноваги, порушення координації рухів, порушення пам'яті, когнітивні порушення, сонливість, тремор, ністагм, гіпестезія, дизартрія, порушення уваги. З боку органу зору: дуже часто диплопія; часто - нечіткість зору. З боку органу слуху та вестибулярного апарату: часто – вертиго, шум у вухах. З боку серця: нечасто – AV блокада, брадикардія, фібриляція та тріпотіння передсердь. З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – нудота; часто - блювання, запор, метеоризм, диспепсія, сухість у роті. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: нечасто – зміна печінкових проб. З боку шкіри та підшкірно-жирової клітковини: часто - свербіж, висипання; нечасто - ангіоневротичний набряк, кропив'янка. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: часто – м'язові спазми. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – порушення ходи, астенія, стомлюваність, дратівливість, біль або неприємні відчуття, подразнення шкірних покривів у місці ін'єкції; нечасто - почервоніння шкірних покровів у місці ін'єкції. Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій: часто – падіння, ушкодження шкіри/підвищений ризик отримання травм (через порушення координації рухів та запаморочення). Опис вибраних побічних реакцій Використання лакосаміду пов'язане із дозозалежним подовженням інтервалу PR. Можуть бути побічні реакції, пов'язані з подовженням інтервалу PR (наприклад AV блокада, непритомність, брадикардія). У клінічних дослідженнях у пацієнтів з епілепсією відсоток епізодів AV блокади І ступеня був невисокий – 0,7; 0; 0,5 та 0% при застосуванні лакосаміду у дозуванні 200, 400, 600 мг та плацебо відповідно. AV блокада II ступеня і вище в цих дослідженнях не була відзначена. Тим не менш, у постмаркетинговій практиці повідомлялося про випадки появи AV блокади II та III ступеня при лікуванні лакосамідом. У клінічних дослідженнях непритомність зустрічався нечасто і відсоток епізодів, що трапилися, значимо не відрізнявся в групах хворих на епілепсію, які отримували лакосамід (0,1%) і плацебо (0,3%). Фібриляція та тріпотіння передсердь не було зазначено у короткострокових клінічних дослідженнях; однак обидва явища були відзначені у відкритих дослідженнях з епілепсії, а також у постмаркетинговій практиці. Відхилення лабораторних показників У контрольованих дослідженнях спостерігалася зміна печінкових проб у дорослих пацієнтів із парціальними судомними нападами при застосуванні від 1 до 3 протиепілептичних препаратів одночасно. Підвищення АЛТ у 3 рази і більше спостерігалося у 0,7% (7/935) пацієнтів, які приймали Вімпат®, та 0% (0/356), які приймали плацебо. Реакції поліорганної чутливості Були відмічені реакції поліорганної чутливості у пацієнтів, які отримували деякі протиепілептичні препарати. Дані реакції різні у прояві, але найчастіше виявляються як спека і висипи можуть зачіпати інші системи. Ці реакції були відзначені на лакосамід дуже рідко. Якщо є підозра на реакцію поліорганної гіперчутливості, прийом лакосаміду слід припинити.Взаємодія з лікарськими засобамиЛакосамід слід застосовувати обережно у поєднанні з препаратами, що викликають подовження інтервалу PR (наприклад, карбамазепін, ламотриджин, прегабалін) та у пацієнтів, які отримують антиаритмічні препарати І класу. Однак у підгруповому аналізі клінічних досліджень не було зазначено додаткового подовження інтервалу PR у хворих, які одночасно приймали лакосамід у комбінації з карбамазепіном або ламотриджином. Дані in vitro Результати досліджень свідчать про низьку можливість взаємодії лакосаміду з іншими препаратами. Дослідження метаболізму in vitro показують, що лакосамід не індукує ізоферменти CYP1A2, 2B6 та 2C9. У концентраціях, що спостерігалися в крові під час клінічних досліджень, лакосамід не інгібував ізоферменти CYP1A1, 1A2, 2A6, 2B6, 2C8, 2C9, 2D6 та 2E1. Дослідження in vitro свідчать, що лакосамід не транспортується Р-глікопротеїном у кишечнику. Дані in vitro показують, що ізоферменти CYP2C9, CYP2C19 та CYP3A4 здатні каталізувати утворення О-дезметилметаболіту. Дані in vivo Клінічні дані свідчать, що лакосамід не інгібує та не індукує ізоферменти CYP2C19 та 3A4 до клінічно значущого рівня. Лакосамід не впливає на AUC мідазоламу (що метаболізується через ізофермент CYP3A4, при дозуванні лакосаміду 200 мг 2 рази на день), але при цьому Cmax мідазоламу була дещо збільшена (30%). Лакосамід не впливає на фармакокінетику омепразолу (метаболізується через ізоферменти CYP2C19 та 3А4, при дозуванні лакосаміду 300 мг 2 рази на день). Омепразол - інгібітор ізоферменту CYP2C19 (40 мг 4 десь у день) не збільшував клінічно значуще експозицію лакосаміду. Таким чином, малоймовірно, що помірні інгібітори ізоферменту CYP2C19 можуть впливати на системну експозицію лакосаміду до клінічно значущого значення. Слід бути обережними при одночасному застосуванні з потужними інгібіторами ізоферменту CYP2C19 (наприклад флуконазол) та ізоферменту CYP3А4 (наприклад ітраконазол, кетоконазол, ритонавір, кларитроміцин), що може призвести до збільшення системної експозиції ла. Ці взаємодії не доведені in vivo, але можливі на підставі даних in vitro. Потужні індуктори мікросомальних ферментів печінки, такі як рифампіцин або звіробій продірявлений (Hypericum perforatum), можуть спричинити помірне зниження системної концентрації лакосаміду. У зв'язку з цим при призначенні подібних препаратів або їх відміні слід бути обережними. Протиепілептичні препарати У дослідженнях щодо взаємодії лакосамід не суттєво впливав на концентрацію карбамазепіну та вальпроєвої кислоти в плазмі крові. Карбамазепін та вальпроєва кислота не впливали на концентрацію лакосаміду у плазмі. Популяційним фармакокінетичним аналізом доведено, що супутня терапія протиепілептичними засобами, що індукують мікросомальні ферменти печінки (карбамазепін, фенітоїн, фенобарбітал у різних дозах), знижувала загальну системну експозицію лакосаміду на 25%. Пероральні контрацептиви Не виявлено ознак значущої взаємодії між лакосамідом та пероральними контрацептивами: етинілестрадіолом та левоноргестрелом. Лакосамід не впливає на концентрацію прогестерону. Інші взаємодії Лакосамід не впливає на фармакокінетику дигоксину. Клінічно значуща взаємодія лакосаміду та метформіну не виявлено. Даних щодо взаємодії лакосаміду з алкоголем немає. Ступінь зв'язування лакосаміду з білками плазми становить менше 15%. У зв'язку з цим клінічно значуща взаємодія з іншими препаратами, що зв'язуються з білками плазми, є малоймовірною.Спосіб застосування та дозиВимпат® розчин для інфузій призначають у випадках, коли тимчасово неможлива пероральна терапія. внутрішньовенно протягом 15-60 хвилин 2 рази на день. Рекомендована стартова доза становить 50 мг двічі на день. Через 1 тиждень збільшують до 100 мг двічі на день. Також лікування лакосамідом може бути розпочато з разової насичувальної дози 200 мг, з наступним призначенням приблизно через 12 годину 100 мг двічі на добу (200 мг/сут) підтримує режиму дозування. Насичувальна доза може застосовуватися у пацієнтів у ситуаціях, коли лікар визначає, що швидке досягнення рівноважної концентрації у плазмі та терапевтичний ефект гарантовано. Це має застосовуватися під медичним контролем з огляду на можливе збільшення кількості небажаних реакцій з боку центральної нервової системи. Призначення насичувальної дози не вивчалося при гострих станах, таких як епілептичний статус. З урахуванням ефективності та переносимості підтримуючу дозу можна збільшувати щотижня на 50 мг 2 рази на день до максимальної добової дози 400 мг на добу (200 мг 2 рази на лінь). Відміняти Вимпат® рекомендується поступово (знижуючи дозу на 200 мг на педелю). Розчин можна вводити без додаткового розведення або розведеним. Є досвід використання розчину для інфузій тривалістю до 5 днів. Слід переходити на пероральний прийом препарату відразу, як це стане можливим. Лікування препаратом Вимпат може бути розпочато як з прийому таблеток внутрішньо, так і з внутрішньовенного введення розчину для інфузій. При необхідності можна замінювати прийом таблеток внутрішньовенним введенням без повторного титрування дози та навпаки. При цьому не слід змінювати добову дозу та кратність застосування (двічі на день). Інструкція з приготування розчину Перед введенням препарату переконайтеся, що розчин у флаконі є прозорим і безбарвним, і не містить сторонніх домішок. В іншому випадку не використовуйте цей флакон. Вимпат розчин для інфузій сумісний з наступними розчинниками: 0,9% розчин хлориду натрію; 5% розчин декстрози; Розчин Рінгера лактат. Приготовлений розчин слід використовувати протягом 24 годин після розчинення при зберіганні у флаконах зі скла або полівінілхлориду за температури не вище 25°С. Невикористаний розчин повинен бути утилізований відповідно до існуючих правил. Застосування у хворих з нирковою недостатністю Хворим з легким та помірним порушенням функції нирок (кліренс креатиніну >30 мл/хв) корекція дози не потрібна. Хворим з легким і помірним порушенням функції нирок можливий розгляд призначення дози, що насичує 200 мг, але подальше титрування дози (> 200 мг на добу) повинно проводитися з обережністю. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну ≤30 мл/хв) та хворих з термінальною стадією ниркової недостатності максимальна доза становить 250 мг/добу. У цих пацієнтів титрування дози повинно проводитись з обережністю. Якщо показано призначення насичуючої дози, початкова доза становить 100 мг із наступним призначенням 50 мг двічі на добу протягом першого тижня. Пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі, рекомендується додатково ввести до 50% разової дози відразу після закінчення процедури.Лікування хворих з термінальною стадією ниркової недостатності слід проводити з обережністю, оскільки клінічний досвід застосування препарату у таких пацієнтів невеликий, і можливе накопичення метаболіту, що не має відомої фармакологічної активності. Застосування у хворих із порушенням функції печінки Пацієнтам з легким та помірним порушенням функції печінки корекція дози не потрібна. Титрувати дозу таким пацієнтам слід з обережністю з огляду на супутнє порушення функції нирок. Можливе призначення дози, що насичує 200 мг, але подальше титрування дози (> 200 мг/добу) рекомендується проводити з обережністю. Фармакокінетика лакосаміду у хворих на тяжку печінкову недостатність не вивчалася. Застосування у людей похилого віку Літнім людям зниження дози не потрібне. Досвід застосування лакосаміду у пацієнтів з епілепсією обмежений. У людей похилого віку необхідно враховувати можливість вікового зниження ниркового кліренсу і, як наслідок, підвищення концентрації лакосаміду в плазмі крові. Застосування у дітей Лакосамід не рекомендується призначати дітям та підліткам віком до 16 років, оскільки безпека та ефективність препарату у цих вікових групах не вивчалися.ПередозуванняСимптоми: клінічні дані щодо передозування лакосаміду обмежені. Після прийому препарату в дозі 1200 мг на добу клінічна симптоматика була, в основному, представлена ​​з боку ЦНС та ШКТ (запаморочення та нудота) та зникала після зниження дози. Найвище заявлене передозування лакосаміду в програмі клінічних випробувань склало 12 г, і було прийнято разом з токсичними дозами інших протиепілептичних препаратів. Спочатку хворий впав у коматозний стан, та був повністю відновився без незворотних наслідків. Лікування: симптоматичне. Антидоту лакосаміду немає. За необхідності можливе використання гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗапаморочення Лікування лакосамідом може супроводжуватися запамороченням, що потенційно призводить до збільшення ймовірності отримання травм та падінь. У зв'язку з цим, пацієнтам слід дотримуватися обережності доти, доки вони не зазнають потенційних ефектів препарату. Серцевий ритм та провідність У клінічних дослідженнях лакосаміду описано збільшення інтервалу PR. У постмаркетинговій практиці спостерігалася AV блокада другого чи вищого ступеня. У плацебо-контрольованих дослідженнях лакосаміду у пацієнтів з епілепсією не була відзначена фібриляція або тріпотіння передсердь, проте обидва явища були відзначені у відкритих дослідженнях з епілепсії, а також у постмаркетинговій практиці. Необхідно проінформувати пацієнта про симптоми AV блокади другого ступеня та вище (рідкісний або нерегулярний пульс, почуття легкого запаморочення та втрата свідомості), а також про симптоми фібриляції та тріпотіння передсердь (відчуття серцебиття, частий або нерегулярний пульс, задишка). У разі появи необхідно звернутися до лікаря. Суїцидальні думки та поведінка У пацієнтів, які отримували протиепілептичні препарати за декількома показаннями, були відзначені суїцидальні думки та поведінка. Метааналіз рандомізованих плацебо-контрольованих клінічних досліджень протиепілептичних препаратів свідчить про невелике збільшення ризику виникнення суїцидальних думок та суїцидальної поведінки. Механізм підвищення ризику не зрозумілий, існуючі дані не дозволяють заперечувати існування такого ризику прийому лакосаміду. Таким чином, у пацієнтів слід проводити моніторинг ознак суїцидних думок та поведінки, а також розглядати питання відповідного лікування. Пацієнти та особи, які доглядають пацієнтів, повинні бути попереджені про існуючий ризик та необхідність консультації у фахівця у разі появи суїцидальної поведінки. Цей препарат містить 2,6 ммоль (або 59,8 мг) натрію/флакон. Цей факт слід враховувати у пацієнтів, які отримують дієту з контролем вмісту натрію. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. Препарат може впливати на здатність керувати автомобілем або користуватися складною технікою. Лікування цим препаратом може супроводжуватися розвитком запаморочення чи нечіткістю зору. Відповідно, пацієнтам не рекомендується керувати автомобілем або керувати складною технікою.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активна речовина: лакосамід – 50/100/150/200 мг; допоміжні речовини: МКЦ - 14/28/42/56 мг; низькозаміщена гіпоролоза - 12,5/25/37,5/50 мг; просолв HD 90 (МКЦ і кремнію діоксид колоїдний безводний) - 31,3/62,6/93,9/125,2 мг; кросповідон - 10/20/30/40 мг; магнію стеарат - 1,2/2,4/3,6/4,8 мг; гіпоролоза - 1/2/3/4 мг; оболонка плівкова: Opadry II (кольоровий) 85F20249 пурпуровий/ 85F38040 жовтий/ 85F27043 золотистий/ 85F30675 синій (полівініловий спирт - 40/40/40/40%, тальк - 14,8,4 , макрогол - 20,2/20,2/20,2/20,2%, титану діоксид (Е171) - 24,07/19,17/23,09/20%, барвник заліза оксид жовтий (Е172) - - /5,83/1,39/-%, барвник заліза оксид червоний (Е172) - 0,22/-/0,42/-%, барвник заліза оксид чорний - 0,02/-/0,1/-% , барвник індиго кармін FD&C синій 2 - 0,69/-/-/5%) - 4,8/9,6/14,4/19,2 мг. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 50 мг, 100 мг, 150 мг або 200 мг. У блістері із ПВХ/ПВДХ-алюмінієвої фольги, 14 шт. 1 або 4 блістери у картонній пачці.Опис лікарської формиОвальні, двоопуклі, покриті плівковою оболонкою блідо-оранжевого кольору. З одного боку таблетки видавлено маркування «150», а з іншого — «SP».Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб.ФармакокінетикаВсмоктування Розчин для інфузій. Cmax досягається на момент закінчення інфузії. Концентрація лакосаміду в плазмі збільшується пропорційно дозі після внутрішньовенного (50-300 мг) введення. Пігулки, покриті плівковою оболонкою. Лакосамід швидко і повністю всмоктується після прийому внутрішньо. Біодоступність лакосаміду у таблетках становить приблизно 100%. Після прийому внутрішньо концентрація лакосаміду в плазмі швидко збільшується, Tmax - 0,5-4 год. Прийом їжі не впливає на швидкість та ступінь всмоктування. Розподіл Vd становить приблизно 0,6 л/кг, ступінь зв'язування з білками плазми – менше 15%. Метаболізм 95% лакосаміду виводиться через нирки у незміненому вигляді (близько 40%) та у вигляді О-дезметилметаболіту (менше 30%). Полярна фракція (імовірно, похідні серину) становить приблизно 20% у сечі і лише у невеликих кількостях (0–2%) виявляється у плазмі крові. Інші метаболіти визначаються у сечі у кількості 0,5–2%. Дані in vitro показують, що утворення О-дезметилметаболіту відбувається в основному під дією ізоферментів цитохрому CYP2C19, 2С9 та 3А4. При порівнянні фармакокінетики лакосаміду у екстенсивних метаболізаторів (з функціональним ізоферментом цитохрому CYP2C19) та повільних метаболізаторів (з нестачею функціонального ізоферменту цитохрому CYP2C19) клінічно значущої різниці виділення лакосамі. Крім того, дослідження щодо взаємодії з омепразолом (інгібітором ізоферменту CYP2C19) показали відсутність клінічно значущих змін концентрації лакосаміду в плазмі, що свідчить про низьку значущість цього шляху. Концентрація О-дезметилметаболіту в плазмі становить приблизно 15% від концентрації лакосаміду. Цей метаболіт не має фармакологічної активності. Виведення Лакосамід виводиться шляхом ниркової екскреції та біотрансформації. Після перорального прийому та внутрішньовенного введення лакосаміду, поміченого радіоактивним ізотопом, близько 95% радіоактивності відзначалося у сечі та менше 0,5% – у калі. T1/2 незміненого лакосаміду становить приблизно 13 год. Фармакокінетичні параметри пропорційні дозі, постійні у часі та характеризуються низькою індивідуальною варіабельністю. При застосуванні лакосаміду 2 рази на день Css у плазмі досягаються протягом 3 днів. Кумуляція супроводжується збільшенням концентрації у плазмі приблизно в 2 рази. Css при застосуванні разової навантажувальної дози 200 мг можна порівняти з такою при пероральному прийомі 100 мг 2 рази на добу. Особливі групи пацієнтів Підлога. Клінічні дослідження показують, що підлога не впливає на концентрацію лакосаміду в плазмі крові. Раса. Клінічно значущі відмінності у фармакокінетиці лакосаміду у азіатської, негроїдної та європеоїдної рас відсутні. Порушення функції нирок. Величина показника AUC збільшується приблизно до 30% при легкій та помірній нирковій недостатності та до 60% при тяжкій та термінальній стадії ниркової недостатності, що потребує гемодіалізу, порівняно зі здоровими пацієнтами, тоді як Cmax не змінюється. Лакосамід видаляється із плазми при гемодіалізі. Протягом 4 годин процедури гемодіалізу AUC знижується приблизно на 50%. Тому після процедури гемодіалізу рекомендується приймати додаткову дозу. У пацієнтів з помірною та тяжкою нирковою недостатністю виділення О-дезметилметаболіту зменшувалося в кілька разів. У пацієнтів із термінальною стадією ниркової недостатності за відсутності гемодіалізу рівні були збільшені та безперервно зростали протягом 24-годинного спостереження. До кінця не вивчено,чи може знижене виділення метаболіту у пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності призводити до зміни кількості побічних ефектів, але було підтверджено, що фармакологічною активністю О-дезметилметаболіт не має. Порушення функції печінки. У пацієнтів з помірною печінковою недостатністю спостерігалися підвищені концентрації лакосаміду у плазмі (збільшення AUC приблизно на 50%). Однією з причин підвищеної експозиції було зниження функції нирок у пацієнтів, які брали участь у дослідженнях. Зниження нениркового кліренсу у пацієнтів із дослідження оцінювалося як збільшення AUC лакосаміду на 20%. У пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю фармакокінетика не вивчалась. Літні пацієнти. У дослідженнях брали участь 4 пацієнти похилого віку віком від 75 років. AUC було збільшено на 30% у чоловіків і 50% у жінок у порівнянні з молодими пацієнтами. Частково це пояснюється зниженою масою тіла, 26% у чоловіків та 23% у жінок від нормальної маси тіла. У дослідженнях у хворих похилого віку нирковий кліренс лакосаміду був зменшений незначно.ФармакодинамікаАктивна речовина - лакосамід (R-2-ацетамідо-N-бензил-3-метоксипропіонамід) є функціоналізованою амінокислотою. Точний механізм протиепілептичної дії лакосаміду не встановлено. У електрофізіологічних дослідженнях in vitro лакосамід вибірково посилює повільну інактивацію потенціалзалежних натрієвих каналів, що веде до стабілізації гіперзбудливих мембран нейронів. Лакосамід на великій кількості моделей на тваринах запобігав розвитку нападів парціальної та первинно генералізованої епілепсії, а також затримував розвиток підвищеної судомної готовності. У доклінічних дослідженнях лакосамід у комбінації з леветирацетамом, карбамазепіном, фенітоїном, вальпроатами, ламотриджином, топіраматом або габапентином демонстрував синергічну адитивну протисудомну дію. Клінічна ефективність та безпека Ефективність препарату Вимпат як додаткову терапію в рекомендованих дозах (200, 400 мг на добу) була доведена в 3 мультицентрових, рандомізованих, плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях з 12-тижневим підтримуючим періодом. Ефективність препарату Вимпат у дозі 600 мг на добу також була показана в ході контрольованих додаткових терапевтичних досліджень, хоча ефективність була порівнянна з дозою 400 мг на добу, але переносимість даної дози (600 мг на добу) була гіршою через побічні ефекти з боку ЦНС. та ШКТ. Тому застосування дози 600 мг на добу не рекомендується. Максимальна рекомендована доза становить 400 мг на добу. Ці дослідження за участю 1308 пацієнтів, які мають дані з анамнезу про розвиток парціальних нападів протягом середнього періоду 23 років,були розроблені для оцінки ефективності та безпеки лакосаміду при супутньому призначенні 1-3 протиепілептичних препаратів у пацієнтів з неконтрольованими парціальними нападами з або без вторинної генералізації. Загальна частка пацієнтів з 50% зниженням частоти нападів у групах плацебо, лакосаміду 200 мг на добу та лакосаміду 400 мг на добу склала 23, 34 та 40% відповідно. В даний час є недостатня кількість даних про можливість скасування супутніх протиепілептичних лікарських засобів для використання монотерапії лакосамідом. Фармакокінетика та безпека разової насичувальної дози інфузійного лакосаміду визначалася у багатоцентровому відкритому дослідженні безпеки та переносимості швидкого початку терапії лакосамідом з використанням разової внутрішньовенної насичувальної дози (200 мг), з наступним пероральним прийомом препарату 2 рази на добу (в доз дозі) як додаткова терапія у дорослих пацієнтів від 16 до 60 років з парціальними нападами.Показання до застосуванняДодаткова терапія парціальних судомних нападів, що супроводжуються або не супроводжуються вторинною генералізацією, у пацієнтів з епілепсією у віці 16 років і більше. Вимпат® розчин для інфузій призначають у тих випадках, коли тимчасово неможлива пероральна терапія або як разова насичувальна доза для початку лікування.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до активної речовини або до будь-якого з компонентів препарату; AV-блокада ІІ або ІІІ ступеня; вік до 16 років. З обережністю: тяжка ниркова недостатність (Cl креатиніну ≤30 мл/хв); порушення провідності в анамнезі або тяжкі захворювання серця, такі як серцева недостатність та інфаркт міокарда в анамнезі; літні пацієнти із підвищеним ризиком захворювань серця; одночасний прийом із препаратами, які викликають подовження інтервалу PR.Вагітність та лактаціяЗагальний ризик, пов'язаний з епілепсією та протиепілептичними лікарськими препаратами Щодо всіх протиепілептичних препаратів було показано, що частота вроджених вад розвитку у дітей жінок з епілепсією, які отримують таку терапію, у 2-3 рази вища порівняно із загальною популяцією (в останньому випадку цей показник становить 3%). У пацієнтів, які отримують лікування, було відмічено збільшення частоти вроджених вад розвитку у дітей на тлі політерапії, проте ступінь впливу лікування та/або захворювання на збільшення цього ризику дотепер невідомий. Крім того, ефективне протиепілептичне лікування припиняти не слід, оскільки погіршення перебігу захворювання надає негативний вплив на матір та на плід. Ризик, пов'язаний із застосуванням лакосаміду Клінічних даних щодо застосування лакосаміду у вагітних немає. У дослідженнях на тваринах не було зареєстровано тератогенних ефектів, проте при застосуванні доз, токсичних для материнського організму, була відзначена ембріотоксичність у кролів та щурів. Потенційний ризик для людей невідомий. Лакосамід не слід застосовувати під час вагітності, за винятком випадків, коли користь для матері явно переважує можливий ризик для плода. Якщо жінка планує вагітність, необхідно ретельно зважити доцільність застосування цього препарату. Для моніторингу наслідків застосування препарату Вімпат® у вагітних жінок лікарям рекомендується реєструвати даних пацієнтів у Європейському та Міжнародному Реєстрі з протиепілептичних препаратів та вагітності (EURAP). Період лактації Дані про екскрецію лакосаміду з грудним молоком у людини відсутні. У дослідженнях на тваринах відзначено екскрецію лакосаміду з молоком. Під час лікування лакосамідом слід припинити годування груддю. Фертильність Не було відзначено жодних небажаних реакцій з боку фертильності або репродуктивності у щурів обох статей у дозах, що створюють концентрацію в плазмі (AUC) приблизно в 2 рази вище за AUC у плазмі людини при застосуванні максимально рекомендованої дози для людей.Побічна діяГрунтуючись на аналізі об'єднаних плацебо-контрольованих клінічних досліджень, при лікуванні лакосамідом найчастішими побічними реакціями були запаморочення, біль голови, нудота і диплопія. Зазвичай, вони були легкими чи помірковано вираженими. Виразність деяких побічних реакцій залежала від дози та зменшувалась після її зниження. Частота та тяжкість побічних реакцій з боку ЦНС та ШКТ зазвичай зменшувалася з часом. Найчастішою небажаною реакцією, що призводить до скасування терапії лакосамідом, було запаморочення. Відсоток побічних реакцій з боку ЦНС, таких як запаморочення, може бути вищим після застосування насичуючої дози. Побічні реакції класифіковані за частотою відповідно до таких категорій: дуже часто (≥1/10); часто (від ≥1/100 до З боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – агранулоцитоз. З боку імунної системи: нечасто реакції гіперчутливості. Порушення психіки: часто – депресія, сплутаність свідомості, безсоння; нечасто – агресія, збудження, ейфорія, психічні розлади, суїцидальні спроби, суїцидальні думки, галюцинації. З боку центральної нервової системи: дуже часто – запаморочення, головний біль; часто – порушення рівноваги, порушення координації рухів, порушення пам'яті, когнітивні порушення, сонливість, тремор, ністагм, гіпестезія, дизартрія, порушення уваги. З боку органу зору: дуже часто диплопія; часто - нечіткість зору. З боку органу слуху та вестибулярного апарату: часто – вертиго, шум у вухах. З боку серця: нечасто – AV блокада, брадикардія, фібриляція та тріпотіння передсердь. З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – нудота; часто - блювання, запор, метеоризм, диспепсія, сухість у роті. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: нечасто – зміна печінкових проб. З боку шкіри та підшкірно-жирової клітковини: часто - свербіж, висипання; нечасто - ангіоневротичний набряк, кропив'янка. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: часто – м'язові спазми. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – порушення ходи, астенія, стомлюваність, дратівливість, біль або неприємні відчуття, подразнення шкірних покривів у місці ін'єкції; нечасто - почервоніння шкірних покровів у місці ін'єкції. Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій: часто – падіння, ушкодження шкіри/підвищений ризик отримання травм (через порушення координації рухів та запаморочення). Опис вибраних побічних реакцій Використання лакосаміду пов'язане із дозозалежним подовженням інтервалу PR. Можуть бути побічні реакції, пов'язані з подовженням інтервалу PR (наприклад AV блокада, непритомність, брадикардія). У клінічних дослідженнях у пацієнтів з епілепсією відсоток епізодів AV блокади І ступеня був невисокий – 0,7; 0; 0,5 та 0% при застосуванні лакосаміду у дозуванні 200, 400, 600 мг та плацебо відповідно. AV блокада II ступеня і вище в цих дослідженнях не була відзначена. Тим не менш, у постмаркетинговій практиці повідомлялося про випадки появи AV блокади II та III ступеня при лікуванні лакосамідом. У клінічних дослідженнях непритомність зустрічався нечасто і відсоток епізодів, що трапилися, значимо не відрізнявся в групах хворих на епілепсію, які отримували лакосамід (0,1%) і плацебо (0,3%). Фібриляція та тріпотіння передсердь не було зазначено у короткострокових клінічних дослідженнях; однак обидва явища були відзначені у відкритих дослідженнях з епілепсії, а також у постмаркетинговій практиці. Відхилення лабораторних показників У контрольованих дослідженнях спостерігалася зміна печінкових проб у дорослих пацієнтів із парціальними судомними нападами при застосуванні від 1 до 3 протиепілептичних препаратів одночасно. Підвищення АЛТ у 3 рази і більше спостерігалося у 0,7% (7/935) пацієнтів, які приймали Вімпат®, та 0% (0/356), які приймали плацебо. Реакції поліорганної чутливості Були відмічені реакції поліорганної чутливості у пацієнтів, які отримували деякі протиепілептичні препарати. Дані реакції різні у прояві, але найчастіше виявляються як спека і висипи можуть зачіпати інші системи. Ці реакції були відзначені на лакосамід дуже рідко. Якщо є підозра на реакцію поліорганної гіперчутливості, прийом лакосаміду слід припинити.Взаємодія з лікарськими засобамиЛакосамід слід застосовувати обережно у поєднанні з препаратами, що викликають подовження інтервалу PR (наприклад, карбамазепін, ламотриджин, прегабалін) та у пацієнтів, які отримують антиаритмічні препарати І класу. Однак у підгруповому аналізі клінічних досліджень не було зазначено додаткового подовження інтервалу PR у хворих, які одночасно приймали лакосамід у комбінації з карбамазепіном або ламотриджином. Дані in vitro Результати досліджень свідчать про низьку можливість взаємодії лакосаміду з іншими препаратами. Дослідження метаболізму in vitro показують, що лакосамід не індукує ізоферменти CYP1A2, 2B6 та 2C9. У концентраціях, що спостерігалися в крові під час клінічних досліджень, лакосамід не інгібував ізоферменти CYP1A1, 1A2, 2A6, 2B6, 2C8, 2C9, 2D6 та 2E1. Дослідження in vitro свідчать, що лакосамід не транспортується Р-глікопротеїном у кишечнику. Дані in vitro показують, що ізоферменти CYP2C9, CYP2C19 та CYP3A4 здатні каталізувати утворення О-дезметилметаболіту. Дані in vivo Клінічні дані свідчать, що лакосамід не інгібує та не індукує ізоферменти CYP2C19 та 3A4 до клінічно значущого рівня. Лакосамід не впливає на AUC мідазоламу (що метаболізується через ізофермент CYP3A4, при дозуванні лакосаміду 200 мг 2 рази на день), але при цьому Cmax мідазоламу була дещо збільшена (30%). Лакосамід не впливає на фармакокінетику омепразолу (метаболізується через ізоферменти CYP2C19 та 3А4, при дозуванні лакосаміду 300 мг 2 рази на день). Омепразол - інгібітор ізоферменту CYP2C19 (40 мг 4 десь у день) не збільшував клінічно значуще експозицію лакосаміду. Таким чином, малоймовірно, що помірні інгібітори ізоферменту CYP2C19 можуть впливати на системну експозицію лакосаміду до клінічно значущого значення. Слід бути обережними при одночасному застосуванні з потужними інгібіторами ізоферменту CYP2C19 (наприклад флуконазол) та ізоферменту CYP3А4 (наприклад ітраконазол, кетоконазол, ритонавір, кларитроміцин), що може призвести до збільшення системної експозиції ла. Ці взаємодії не доведені in vivo, але можливі на підставі даних in vitro. Потужні індуктори мікросомальних ферментів печінки, такі як рифампіцин або звіробій продірявлений (Hypericum perforatum), можуть спричинити помірне зниження системної концентрації лакосаміду. У зв'язку з цим при призначенні подібних препаратів або їх відміні слід бути обережними. Протиепілептичні препарати У дослідженнях щодо взаємодії лакосамід не суттєво впливав на концентрацію карбамазепіну та вальпроєвої кислоти в плазмі крові. Карбамазепін та вальпроєва кислота не впливали на концентрацію лакосаміду у плазмі. Популяційним фармакокінетичним аналізом доведено, що супутня терапія протиепілептичними засобами, що індукують мікросомальні ферменти печінки (карбамазепін, фенітоїн, фенобарбітал у різних дозах), знижувала загальну системну експозицію лакосаміду на 25%. Пероральні контрацептиви Не виявлено ознак значущої взаємодії між лакосамідом та пероральними контрацептивами: етинілестрадіолом та левоноргестрелом. Лакосамід не впливає на концентрацію прогестерону. Інші взаємодії Лакосамід не впливає на фармакокінетику дигоксину. Клінічно значуща взаємодія лакосаміду та метформіну не виявлено. Даних щодо взаємодії лакосаміду з алкоголем немає. Ступінь зв'язування лакосаміду з білками плазми становить менше 15%. У зв'язку з цим клінічно значуща взаємодія з іншими препаратами, що зв'язуються з білками плазми, є малоймовірною.Спосіб застосування та дозиВсередину. Добову дозу ділять на 2 прийоми вранці і ввечері, незалежно від часу прийому їжі. Рекомендована стартова доза становить 50 мг двічі на день. Через 1 тиждень дозу збільшують до 100 мг двічі на день. Також лікування лакосамідом може бути розпочато з разової насичувальної дози 200 мг, з наступним призначенням 100 мг двічі на добу (200 мг на добу) підтримуючого режиму дозування приблизно через 12 годин після застосування насичуючої дози. Насичувальна доза може застосовуватися у пацієнтів у ситуаціях, коли лікар визначає, що швидке досягнення рівноважної концентрації у плазмі та терапевтичний ефект гарантовано. Це має застосовуватися йод медичним контролем з огляду на можливе збільшення кількості небажаних реакцій з боку центральної нервової системи. Призначення насичувальної дози не вивчалося при гострих станах, таких як епілептичний статус. З урахуванням ефективності та переносимості підтримуючу дозу можна збільшити до 150 мг 2 рази на день третього тижня прийому до максимальної добової дози 400 мг/день (200 мг 2 рази на день) з четвертого тижня. Скасувати Вимпат® рекомендується поступово, знижуючи дозу на 200 мг на тиждень. Застосування у хворих з нирковою недостатністю Хворим з легким та помірним порушенням функції нирок (кліренс креатину > 30 мл/хв) корекція дози не потрібна. Хворим з легким і помірним порушенням функції нирок можливий розгляд призначення дози, що насичує 200 мг, за подальшим титруванням дози (> 200 мг на добу) має проводитися з обережністю. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну ≤30 мл/хв) та хворих з термінальною стадією ниркової недостатності максимальна доза становить 250 мг/добу. У цих пацієнтів титрування дози повинно проводитись з обережністю. Якщо показано призначення насичуючої дози, початкова доза становить 100 мг із наступним призначенням 50 мг двічі на добу протягом першого тижня. Пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі, може бути призначено додатково до 50% разової дози відразу після закінчення процедури.Лікування хворих з термінальною стадією ниркової недостатності слід проводити з обережністю, оскільки клінічний досвід застосування препарату у таких пацієнтів невеликий, і можливе накопичення метаболіту, що не володіє відомою фармакологічною активністю. Застосування у хворих із порушенням функції печінки Пацієнтам з легким та помірним порушенням функції печінки корекція дози не потрібна. Титрувати дозу таким пацієнтам слід з обережністю з огляду на те, що порушення функції печінки часто супроводжує порушення функції нирок. Можливе призначення дози, що насичує 200 мг, але подальше титрування дози (> 200 мг/добу) рекомендується проводити з обережністю. Фармакокінетика лакосаміду у хворих на тяжку печінкову недостатність не вивчалася. Застосування у людей похилого віку Літнім людям зниження дози не потрібне. Досвід застосування лакосаміду у пацієнтів з епілепсією обмежений. У людей похилого віку необхідно враховувати можливість вікового зниження ниркового кліренсу і, як наслідок, підвищення концентрації лакосаміду в плазмі крові. Застосування у дітей Лакосамід не рекомендується призначати дітям та підліткам віком до 16 років, оскільки безпека та ефективність препарату у цих вікових групах не вивчалися.ПередозуванняСимптоми: клінічні дані щодо передозування лакосаміду обмежені. Після прийому препарату в дозі 1200 мг на добу клінічна симптоматика була, в основному, представлена ​​з боку ЦНС та ШКТ (запаморочення та нудота) та зникала після зниження дози. Найвище заявлене передозування лакосаміду в програмі клінічних випробувань склало 12 г, і було прийнято разом з токсичними дозами інших протиепілептичних препаратів. Спочатку хворий впав у коматозний стан, та був повністю відновився без незворотних наслідків. Лікування: симптоматичне. Антидоту лакосаміду немає. За необхідності можливе використання гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗапаморочення Лікування лакосамідом може супроводжуватися запамороченням, що потенційно призводить до збільшення ймовірності отримання травм та падінь. У зв'язку з цим, пацієнтам слід дотримуватися обережності доти, доки вони не зазнають потенційних ефектів препарату. Серцевий ритм та провідність У клінічних дослідженнях лакосаміду описано збільшення інтервалу PR. У постмаркетинговій практиці спостерігалася AV блокада другого чи вищого ступеня. У плацебо-контрольованих дослідженнях лакосаміду у пацієнтів з епілепсією не була відзначена фібриляція або тріпотіння передсердь, проте обидва явища були відзначені у відкритих дослідженнях з епілепсії, а також у постмаркетинговій практиці. Необхідно проінформувати пацієнта про симптоми AV блокади другого ступеня та вище (рідкісний або нерегулярний пульс, почуття легкого запаморочення та втрата свідомості), а також про симптоми фібриляції та тріпотіння передсердь (відчуття серцебиття, частий або нерегулярний пульс, задишка). У разі появи необхідно звернутися до лікаря. Суїцидальні думки та поведінка У пацієнтів, які отримували протиепілептичні препарати за декількома показаннями, були відзначені суїцидальні думки та поведінка. Метааналіз рандомізованих плацебо-контрольованих клінічних досліджень протиепілептичних препаратів свідчить про невелике збільшення ризику виникнення суїцидальних думок та суїцидальної поведінки. Механізм підвищення ризику не зрозумілий, існуючі дані не дозволяють заперечувати існування такого ризику прийому лакосаміду. Таким чином, у пацієнтів слід проводити моніторинг ознак суїцидних думок та поведінки, а також розглядати питання відповідного лікування. Пацієнти та особи, які доглядають пацієнтів, повинні бути попереджені про існуючий ризик та необхідність консультації у фахівця у разі появи суїцидальної поведінки. Цей препарат містить 2,6 ммоль (або 59,8 мг) натрію/флакон. Цей факт слід враховувати у пацієнтів, які отримують дієту з контролем вмісту натрію. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. Препарат може впливати на здатність керувати автомобілем або користуватися складною технікою. Лікування цим препаратом може супроводжуватися розвитком запаморочення чи нечіткістю зору. Відповідно, пацієнтам не рекомендується керувати автомобілем або керувати складною технікою.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активна речовина: лакосамід – 50/100/150/200 мг; допоміжні речовини: МКЦ - 14/28/42/56 мг; низькозаміщена гіпоролоза - 12,5/25/37,5/50 мг; просолв HD 90 (МКЦ і кремнію діоксид колоїдний безводний) - 31,3/62,6/93,9/125,2 мг; кросповідон - 10/20/30/40 мг; магнію стеарат - 1,2/2,4/3,6/4,8 мг; гіпоролоза - 1/2/3/4 мг; оболонка плівкова: Opadry II (кольоровий) 85F20249 пурпуровий/ 85F38040 жовтий/ 85F27043 золотистий/ 85F30675 синій (полівініловий спирт - 40/40/40/40%, тальк - 14,8,4 , макрогол - 20,2/20,2/20,2/20,2%, титану діоксид (Е171) - 24,07/19,17/23,09/20%, барвник заліза оксид жовтий (Е172) - - /5,83/1,39/-%, барвник заліза оксид червоний (Е172) - 0,22/-/0,42/-%, барвник заліза оксид чорний - 0,02/-/0,1/-% , барвник індиго кармін FD&C синій 2 - 0,69/-/-/5%) - 4,8/9,6/14,4/19,2 мг. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 50 мг, 100 мг, 150 мг або 200 мг. У блістері із ПВХ/ПВДХ-алюмінієвої фольги, 14 шт. 1 або 4 блістери у картонній пачці.Опис лікарської формиОвальні, двоопуклі, покриті плівковою оболонкою синього кольору. З одного боку таблетки видавлено маркування «200», а з іншого — «SP».Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб.ФармакокінетикаВсмоктування Розчин для інфузій. Cmax досягається на момент закінчення інфузії. Концентрація лакосаміду в плазмі збільшується пропорційно дозі після внутрішньовенного (50-300 мг) введення. Пігулки, покриті плівковою оболонкою. Лакосамід швидко і повністю всмоктується після прийому внутрішньо. Біодоступність лакосаміду у таблетках становить приблизно 100%. Після прийому внутрішньо концентрація лакосаміду в плазмі швидко збільшується, Tmax - 0,5-4 год. Прийом їжі не впливає на швидкість та ступінь всмоктування. Розподіл Vd становить приблизно 0,6 л/кг, ступінь зв'язування з білками плазми – менше 15%. Метаболізм 95% лакосаміду виводиться через нирки у незміненому вигляді (близько 40%) та у вигляді О-дезметилметаболіту (менше 30%). Полярна фракція (імовірно, похідні серину) становить приблизно 20% у сечі і лише у невеликих кількостях (0–2%) виявляється у плазмі крові. Інші метаболіти визначаються у сечі у кількості 0,5–2%. Дані in vitro показують, що утворення О-дезметилметаболіту відбувається в основному під дією ізоферментів цитохрому CYP2C19, 2С9 та 3А4. При порівнянні фармакокінетики лакосаміду у екстенсивних метаболізаторів (з функціональним ізоферментом цитохрому CYP2C19) та повільних метаболізаторів (з нестачею функціонального ізоферменту цитохрому CYP2C19) клінічно значущої різниці виділення лакосамі. Крім того, дослідження щодо взаємодії з омепразолом (інгібітором ізоферменту CYP2C19) показали відсутність клінічно значущих змін концентрації лакосаміду в плазмі, що свідчить про низьку значущість цього шляху. Концентрація О-дезметилметаболіту в плазмі становить приблизно 15% від концентрації лакосаміду. Цей метаболіт не має фармакологічної активності. Виведення Лакосамід виводиться шляхом ниркової екскреції та біотрансформації. Після перорального прийому та внутрішньовенного введення лакосаміду, поміченого радіоактивним ізотопом, близько 95% радіоактивності відзначалося у сечі та менше 0,5% – у калі. T1/2 незміненого лакосаміду становить приблизно 13 год. Фармакокінетичні параметри пропорційні дозі, постійні у часі та характеризуються низькою індивідуальною варіабельністю. При застосуванні лакосаміду 2 рази на день Css у плазмі досягаються протягом 3 днів. Кумуляція супроводжується збільшенням концентрації у плазмі приблизно в 2 рази. Css при застосуванні разової навантажувальної дози 200 мг можна порівняти з такою при пероральному прийомі 100 мг 2 рази на добу. Особливі групи пацієнтів Підлога. Клінічні дослідження показують, що підлога не впливає на концентрацію лакосаміду в плазмі крові. Раса. Клінічно значущі відмінності у фармакокінетиці лакосаміду у азіатської, негроїдної та європеоїдної рас відсутні. Порушення функції нирок. Величина показника AUC збільшується приблизно до 30% при легкій та помірній нирковій недостатності та до 60% при тяжкій та термінальній стадії ниркової недостатності, що потребує гемодіалізу, порівняно зі здоровими пацієнтами, тоді як Cmax не змінюється. Лакосамід видаляється із плазми при гемодіалізі. Протягом 4 годин процедури гемодіалізу AUC знижується приблизно на 50%. Тому після процедури гемодіалізу рекомендується приймати додаткову дозу. У пацієнтів з помірною та тяжкою нирковою недостатністю виділення О-дезметилметаболіту зменшувалося в кілька разів. У пацієнтів із термінальною стадією ниркової недостатності за відсутності гемодіалізу рівні були збільшені та безперервно зростали протягом 24-годинного спостереження. До кінця не вивчено,чи може знижене виділення метаболіту у пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності призводити до зміни кількості побічних ефектів, але було підтверджено, що фармакологічною активністю О-дезметилметаболіт не має. Порушення функції печінки. У пацієнтів з помірною печінковою недостатністю спостерігалися підвищені концентрації лакосаміду у плазмі (збільшення AUC приблизно на 50%). Однією з причин підвищеної експозиції було зниження функції нирок у пацієнтів, які брали участь у дослідженнях. Зниження нениркового кліренсу у пацієнтів із дослідження оцінювалося як збільшення AUC лакосаміду на 20%. У пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю фармакокінетика не вивчалась. Літні пацієнти. У дослідженнях брали участь 4 пацієнти похилого віку віком від 75 років. AUC було збільшено на 30% у чоловіків і 50% у жінок у порівнянні з молодими пацієнтами. Частково це пояснюється зниженою масою тіла, 26% у чоловіків та 23% у жінок від нормальної маси тіла. У дослідженнях у хворих похилого віку нирковий кліренс лакосаміду був зменшений незначно.ФармакодинамікаАктивна речовина - лакосамід (R-2-ацетамідо-N-бензил-3-метоксипропіонамід) є функціоналізованою амінокислотою. Точний механізм протиепілептичної дії лакосаміду не встановлено. У електрофізіологічних дослідженнях in vitro лакосамід вибірково посилює повільну інактивацію потенціалзалежних натрієвих каналів, що веде до стабілізації гіперзбудливих мембран нейронів. Лакосамід на великій кількості моделей на тваринах запобігав розвитку нападів парціальної та первинно генералізованої епілепсії, а також затримував розвиток підвищеної судомної готовності. У доклінічних дослідженнях лакосамід у комбінації з леветирацетамом, карбамазепіном, фенітоїном, вальпроатами, ламотриджином, топіраматом або габапентином демонстрував синергічну адитивну протисудомну дію. Клінічна ефективність та безпека Ефективність препарату Вимпат як додаткову терапію в рекомендованих дозах (200, 400 мг на добу) була доведена в 3 мультицентрових, рандомізованих, плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях з 12-тижневим підтримуючим періодом. Ефективність препарату Вимпат у дозі 600 мг на добу також була показана в ході контрольованих додаткових терапевтичних досліджень, хоча ефективність була порівнянна з дозою 400 мг на добу, але переносимість даної дози (600 мг на добу) була гіршою через побічні ефекти з боку ЦНС. та ШКТ. Тому застосування дози 600 мг на добу не рекомендується. Максимальна рекомендована доза становить 400 мг на добу. Ці дослідження за участю 1308 пацієнтів, які мають дані з анамнезу про розвиток парціальних нападів протягом середнього періоду 23 років,були розроблені для оцінки ефективності та безпеки лакосаміду при супутньому призначенні 1-3 протиепілептичних препаратів у пацієнтів з неконтрольованими парціальними нападами з або без вторинної генералізації. Загальна частка пацієнтів з 50% зниженням частоти нападів у групах плацебо, лакосаміду 200 мг на добу та лакосаміду 400 мг на добу склала 23, 34 та 40% відповідно. В даний час є недостатня кількість даних про можливість скасування супутніх протиепілептичних лікарських засобів для використання монотерапії лакосамідом. Фармакокінетика та безпека разової насичувальної дози інфузійного лакосаміду визначалася у багатоцентровому відкритому дослідженні безпеки та переносимості швидкого початку терапії лакосамідом з використанням разової внутрішньовенної насичувальної дози (200 мг), з наступним пероральним прийомом препарату 2 рази на добу (в доз дозі) як додаткова терапія у дорослих пацієнтів від 16 до 60 років з парціальними нападами.Показання до застосуванняДодаткова терапія парціальних судомних нападів, що супроводжуються або не супроводжуються вторинною генералізацією, у пацієнтів з епілепсією у віці 16 років і більше. Вимпат® розчин для інфузій призначають у тих випадках, коли тимчасово неможлива пероральна терапія або як разова насичувальна доза для початку лікування.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до активної речовини або до будь-якого з компонентів препарату; AV-блокада ІІ або ІІІ ступеня; вік до 16 років. З обережністю: тяжка ниркова недостатність (Cl креатиніну ≤30 мл/хв); порушення провідності в анамнезі або тяжкі захворювання серця, такі як серцева недостатність та інфаркт міокарда в анамнезі; літні пацієнти із підвищеним ризиком захворювань серця; одночасний прийом із препаратами, які викликають подовження інтервалу PR.Вагітність та лактаціяЗагальний ризик, пов'язаний з епілепсією та протиепілептичними лікарськими препаратами Щодо всіх протиепілептичних препаратів було показано, що частота вроджених вад розвитку у дітей жінок з епілепсією, які отримують таку терапію, у 2-3 рази вища порівняно із загальною популяцією (в останньому випадку цей показник становить 3%). У пацієнтів, які отримують лікування, було відмічено збільшення частоти вроджених вад розвитку у дітей на тлі політерапії, проте ступінь впливу лікування та/або захворювання на збільшення цього ризику дотепер невідомий. Крім того, ефективне протиепілептичне лікування припиняти не слід, оскільки погіршення перебігу захворювання надає негативний вплив на матір та на плід. Ризик, пов'язаний із застосуванням лакосаміду Клінічних даних щодо застосування лакосаміду у вагітних немає. У дослідженнях на тваринах не було зареєстровано тератогенних ефектів, проте при застосуванні доз, токсичних для материнського організму, була відзначена ембріотоксичність у кролів та щурів. Потенційний ризик для людей невідомий. Лакосамід не слід застосовувати під час вагітності, за винятком випадків, коли користь для матері явно переважує можливий ризик для плода. Якщо жінка планує вагітність, необхідно ретельно зважити доцільність застосування цього препарату. Для моніторингу наслідків застосування препарату Вімпат® у вагітних жінок лікарям рекомендується реєструвати даних пацієнтів у Європейському та Міжнародному Реєстрі з протиепілептичних препаратів та вагітності (EURAP). Період лактації Дані про екскрецію лакосаміду з грудним молоком у людини відсутні. У дослідженнях на тваринах відзначено екскрецію лакосаміду з молоком. Під час лікування лакосамідом слід припинити годування груддю. Фертильність Не було відзначено жодних небажаних реакцій з боку фертильності або репродуктивності у щурів обох статей у дозах, що створюють концентрацію в плазмі (AUC) приблизно в 2 рази вище за AUC у плазмі людини при застосуванні максимально рекомендованої дози для людей.Побічна діяГрунтуючись на аналізі об'єднаних плацебо-контрольованих клінічних досліджень, при лікуванні лакосамідом найчастішими побічними реакціями були запаморочення, біль голови, нудота і диплопія. Зазвичай, вони були легкими чи помірковано вираженими. Виразність деяких побічних реакцій залежала від дози та зменшувалась після її зниження. Частота та тяжкість побічних реакцій з боку ЦНС та ШКТ зазвичай зменшувалася з часом. Найчастішою небажаною реакцією, що призводить до скасування терапії лакосамідом, було запаморочення. Відсоток побічних реакцій з боку ЦНС, таких як запаморочення, може бути вищим після застосування насичуючої дози. Побічні реакції класифіковані за частотою відповідно до таких категорій: дуже часто (≥1/10); часто (від ≥1/100 до З боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – агранулоцитоз. З боку імунної системи: нечасто реакції гіперчутливості. Порушення психіки: часто – депресія, сплутаність свідомості, безсоння; нечасто – агресія, збудження, ейфорія, психічні розлади, суїцидальні спроби, суїцидальні думки, галюцинації. З боку центральної нервової системи: дуже часто – запаморочення, головний біль; часто – порушення рівноваги, порушення координації рухів, порушення пам'яті, когнітивні порушення, сонливість, тремор, ністагм, гіпестезія, дизартрія, порушення уваги. З боку органу зору: дуже часто диплопія; часто - нечіткість зору. З боку органу слуху та вестибулярного апарату: часто – вертиго, шум у вухах. З боку серця: нечасто – AV блокада, брадикардія, фібриляція та тріпотіння передсердь. З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – нудота; часто - блювання, запор, метеоризм, диспепсія, сухість у роті. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: нечасто – зміна печінкових проб. З боку шкіри та підшкірно-жирової клітковини: часто - свербіж, висипання; нечасто - ангіоневротичний набряк, кропив'янка. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: часто – м'язові спазми. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – порушення ходи, астенія, стомлюваність, дратівливість, біль або неприємні відчуття, подразнення шкірних покривів у місці ін'єкції; нечасто - почервоніння шкірних покровів у місці ін'єкції. Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій: часто – падіння, ушкодження шкіри/підвищений ризик отримання травм (через порушення координації рухів та запаморочення). Опис вибраних побічних реакцій Використання лакосаміду пов'язане із дозозалежним подовженням інтервалу PR. Можуть бути побічні реакції, пов'язані з подовженням інтервалу PR (наприклад AV блокада, непритомність, брадикардія). У клінічних дослідженнях у пацієнтів з епілепсією відсоток епізодів AV блокади І ступеня був невисокий – 0,7; 0; 0,5 та 0% при застосуванні лакосаміду у дозуванні 200, 400, 600 мг та плацебо відповідно. AV блокада II ступеня і вище в цих дослідженнях не була відзначена. Тим не менш, у постмаркетинговій практиці повідомлялося про випадки появи AV блокади II та III ступеня при лікуванні лакосамідом. У клінічних дослідженнях непритомність зустрічався нечасто і відсоток епізодів, що трапилися, значимо не відрізнявся в групах хворих на епілепсію, які отримували лакосамід (0,1%) і плацебо (0,3%). Фібриляція та тріпотіння передсердь не було зазначено у короткострокових клінічних дослідженнях; однак обидва явища були відзначені у відкритих дослідженнях з епілепсії, а також у постмаркетинговій практиці. Відхилення лабораторних показників У контрольованих дослідженнях спостерігалася зміна печінкових проб у дорослих пацієнтів із парціальними судомними нападами при застосуванні від 1 до 3 протиепілептичних препаратів одночасно. Підвищення АЛТ у 3 рази і більше спостерігалося у 0,7% (7/935) пацієнтів, які приймали Вімпат®, та 0% (0/356), які приймали плацебо. Реакції поліорганної чутливості Були відмічені реакції поліорганної чутливості у пацієнтів, які отримували деякі протиепілептичні препарати. Дані реакції різні у прояві, але найчастіше виявляються як спека і висипи можуть зачіпати інші системи. Ці реакції були відзначені на лакосамід дуже рідко. Якщо є підозра на реакцію поліорганної гіперчутливості, прийом лакосаміду слід припинити.Взаємодія з лікарськими засобамиЛакосамід слід застосовувати обережно у поєднанні з препаратами, що викликають подовження інтервалу PR (наприклад, карбамазепін, ламотриджин, прегабалін) та у пацієнтів, які отримують антиаритмічні препарати І класу. Однак у підгруповому аналізі клінічних досліджень не було зазначено додаткового подовження інтервалу PR у хворих, які одночасно приймали лакосамід у комбінації з карбамазепіном або ламотриджином. Дані in vitro Результати досліджень свідчать про низьку можливість взаємодії лакосаміду з іншими препаратами. Дослідження метаболізму in vitro показують, що лакосамід не індукує ізоферменти CYP1A2, 2B6 та 2C9. У концентраціях, що спостерігалися в крові під час клінічних досліджень, лакосамід не інгібував ізоферменти CYP1A1, 1A2, 2A6, 2B6, 2C8, 2C9, 2D6 та 2E1. Дослідження in vitro свідчать, що лакосамід не транспортується Р-глікопротеїном у кишечнику. Дані in vitro показують, що ізоферменти CYP2C9, CYP2C19 та CYP3A4 здатні каталізувати утворення О-дезметилметаболіту. Дані in vivo Клінічні дані свідчать, що лакосамід не інгібує та не індукує ізоферменти CYP2C19 та 3A4 до клінічно значущого рівня. Лакосамід не впливає на AUC мідазоламу (що метаболізується через ізофермент CYP3A4, при дозуванні лакосаміду 200 мг 2 рази на день), але при цьому Cmax мідазоламу була дещо збільшена (30%). Лакосамід не впливає на фармакокінетику омепразолу (метаболізується через ізоферменти CYP2C19 та 3А4, при дозуванні лакосаміду 300 мг 2 рази на день). Омепразол - інгібітор ізоферменту CYP2C19 (40 мг 4 десь у день) не збільшував клінічно значуще експозицію лакосаміду. Таким чином, малоймовірно, що помірні інгібітори ізоферменту CYP2C19 можуть впливати на системну експозицію лакосаміду до клінічно значущого значення. Слід бути обережними при одночасному застосуванні з потужними інгібіторами ізоферменту CYP2C19 (наприклад флуконазол) та ізоферменту CYP3А4 (наприклад ітраконазол, кетоконазол, ритонавір, кларитроміцин), що може призвести до збільшення системної експозиції ла. Ці взаємодії не доведені in vivo, але можливі на підставі даних in vitro. Потужні індуктори мікросомальних ферментів печінки, такі як рифампіцин або звіробій продірявлений (Hypericum perforatum), можуть спричинити помірне зниження системної концентрації лакосаміду. У зв'язку з цим при призначенні подібних препаратів або їх відміні слід бути обережними. Протиепілептичні препарати У дослідженнях щодо взаємодії лакосамід не суттєво впливав на концентрацію карбамазепіну та вальпроєвої кислоти в плазмі крові. Карбамазепін та вальпроєва кислота не впливали на концентрацію лакосаміду у плазмі. Популяційним фармакокінетичним аналізом доведено, що супутня терапія протиепілептичними засобами, що індукують мікросомальні ферменти печінки (карбамазепін, фенітоїн, фенобарбітал у різних дозах), знижувала загальну системну експозицію лакосаміду на 25%. Пероральні контрацептиви Не виявлено ознак значущої взаємодії між лакосамідом та пероральними контрацептивами: етинілестрадіолом та левоноргестрелом. Лакосамід не впливає на концентрацію прогестерону. Інші взаємодії Лакосамід не впливає на фармакокінетику дигоксину. Клінічно значуща взаємодія лакосаміду та метформіну не виявлено. Даних щодо взаємодії лакосаміду з алкоголем немає. Ступінь зв'язування лакосаміду з білками плазми становить менше 15%. У зв'язку з цим клінічно значуща взаємодія з іншими препаратами, що зв'язуються з білками плазми, є малоймовірною.Спосіб застосування та дозиВсередину. Добову дозу ділять на 2 прийоми вранці і ввечері, незалежно від часу прийому їжі. Рекомендована стартова доза становить 50 мг двічі на день. Через 1 тиждень дозу збільшують до 100 мг двічі на день. Також лікування лакосамідом може бути розпочато з разової насичувальної дози 200 мг, з наступним призначенням 100 мг двічі на добу (200 мг на добу) підтримуючого режиму дозування приблизно через 12 годин після застосування насичуючої дози. Насичувальна доза може застосовуватися у пацієнтів у ситуаціях, коли лікар визначає, що швидке досягнення рівноважної концентрації у плазмі та терапевтичний ефект гарантовано. Це має застосовуватися йод медичним контролем з огляду на можливе збільшення кількості небажаних реакцій з боку центральної нервової системи. Призначення насичувальної дози не вивчалося при гострих станах, таких як епілептичний статус. З урахуванням ефективності та переносимості підтримуючу дозу можна збільшити до 150 мг 2 рази на день третього тижня прийому до максимальної добової дози 400 мг/день (200 мг 2 рази на день) з четвертого тижня. Скасувати Вимпат® рекомендується поступово, знижуючи дозу на 200 мг на тиждень. Застосування у хворих з нирковою недостатністю Хворим з легким та помірним порушенням функції нирок (кліренс креатину > 30 мл/хв) корекція дози не потрібна. Хворим з легким і помірним порушенням функції нирок можливий розгляд призначення дози, що насичує 200 мг, за подальшим титруванням дози (> 200 мг на добу) має проводитися з обережністю. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну ≤30 мл/хв) та хворих з термінальною стадією ниркової недостатності максимальна доза становить 250 мг/добу. У цих пацієнтів титрування дози повинно проводитись з обережністю. Якщо показано призначення насичуючої дози, початкова доза становить 100 мг із наступним призначенням 50 мг двічі на добу протягом першого тижня. Пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі, може бути призначено додатково до 50% разової дози відразу після закінчення процедури.Лікування хворих з термінальною стадією ниркової недостатності слід проводити з обережністю, оскільки клінічний досвід застосування препарату у таких пацієнтів невеликий, і можливе накопичення метаболіту, що не володіє відомою фармакологічною активністю. Застосування у хворих із порушенням функції печінки Пацієнтам з легким та помірним порушенням функції печінки корекція дози не потрібна. Титрувати дозу таким пацієнтам слід з обережністю з огляду на те, що порушення функції печінки часто супроводжує порушення функції нирок. Можливе призначення дози, що насичує 200 мг, але подальше титрування дози (> 200 мг/добу) рекомендується проводити з обережністю. Фармакокінетика лакосаміду у хворих на тяжку печінкову недостатність не вивчалася. Застосування у людей похилого віку Літнім людям зниження дози не потрібне. Досвід застосування лакосаміду у пацієнтів з епілепсією обмежений. У людей похилого віку необхідно враховувати можливість вікового зниження ниркового кліренсу і, як наслідок, підвищення концентрації лакосаміду в плазмі крові. Застосування у дітей Лакосамід не рекомендується призначати дітям та підліткам віком до 16 років, оскільки безпека та ефективність препарату у цих вікових групах не вивчалися.ПередозуванняСимптоми: клінічні дані щодо передозування лакосаміду обмежені. Після прийому препарату в дозі 1200 мг на добу клінічна симптоматика була, в основному, представлена ​​з боку ЦНС та ШКТ (запаморочення та нудота) та зникала після зниження дози. Найвище заявлене передозування лакосаміду в програмі клінічних випробувань склало 12 г, і було прийнято разом з токсичними дозами інших протиепілептичних препаратів. Спочатку хворий впав у коматозний стан, та був повністю відновився без незворотних наслідків. Лікування: симптоматичне. Антидоту лакосаміду немає. За необхідності можливе використання гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗапаморочення Лікування лакосамідом може супроводжуватися запамороченням, що потенційно призводить до збільшення ймовірності отримання травм та падінь. У зв'язку з цим, пацієнтам слід дотримуватися обережності доти, доки вони не зазнають потенційних ефектів препарату. Серцевий ритм та провідність У клінічних дослідженнях лакосаміду описано збільшення інтервалу PR. У постмаркетинговій практиці спостерігалася AV блокада другого чи вищого ступеня. У плацебо-контрольованих дослідженнях лакосаміду у пацієнтів з епілепсією не була відзначена фібриляція або тріпотіння передсердь, проте обидва явища були відзначені у відкритих дослідженнях з епілепсії, а також у постмаркетинговій практиці. Необхідно проінформувати пацієнта про симптоми AV блокади другого ступеня та вище (рідкісний або нерегулярний пульс, почуття легкого запаморочення та втрата свідомості), а також про симптоми фібриляції та тріпотіння передсердь (відчуття серцебиття, частий або нерегулярний пульс, задишка). У разі появи необхідно звернутися до лікаря. Суїцидальні думки та поведінка У пацієнтів, які отримували протиепілептичні препарати за декількома показаннями, були відзначені суїцидальні думки та поведінка. Метааналіз рандомізованих плацебо-контрольованих клінічних досліджень протиепілептичних препаратів свідчить про невелике збільшення ризику виникнення суїцидальних думок та суїцидальної поведінки. Механізм підвищення ризику не зрозумілий, існуючі дані не дозволяють заперечувати існування такого ризику прийому лакосаміду. Таким чином, у пацієнтів слід проводити моніторинг ознак суїцидних думок та поведінки, а також розглядати питання відповідного лікування. Пацієнти та особи, які доглядають пацієнтів, повинні бути попереджені про існуючий ризик та необхідність консультації у фахівця у разі появи суїцидальної поведінки. Цей препарат містить 2,6 ммоль (або 59,8 мг) натрію/флакон. Цей факт слід враховувати у пацієнтів, які отримують дієту з контролем вмісту натрію. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. Препарат може впливати на здатність керувати автомобілем або користуватися складною технікою. Лікування цим препаратом може супроводжуватися розвитком запаморочення чи нечіткістю зору. Відповідно, пацієнтам не рекомендується керувати автомобілем або керувати складною технікою.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активна речовина: лакосамід – 50/100/150/200 мг; допоміжні речовини: МКЦ - 14/28/42/56 мг; низькозаміщена гіпоролоза - 12,5/25/37,5/50 мг; просолв HD 90 (МКЦ і кремнію діоксид колоїдний безводний) - 31,3/62,6/93,9/125,2 мг; кросповідон - 10/20/30/40 мг; магнію стеарат - 1,2/2,4/3,6/4,8 мг; гіпоролоза - 1/2/3/4 мг; оболонка плівкова: Opadry II (кольоровий) 85F20249 пурпуровий/ 85F38040 жовтий/ 85F27043 золотистий/ 85F30675 синій (полівініловий спирт - 40/40/40/40%, тальк - 14,8,4 , макрогол - 20,2/20,2/20,2/20,2%, титану діоксид (Е171) - 24,07/19,17/23,09/20%, барвник заліза оксид жовтий (Е172) - - /5,83/1,39/-%, барвник заліза оксид червоний (Е172) - 0,22/-/0,42/-%, барвник заліза оксид чорний - 0,02/-/0,1/-% , барвник індиго кармін FD&C синій 2 - 0,69/-/-/5%) - 4,8/9,6/14,4/19,2 мг. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 50 мг, 100 мг, 150 мг або 200 мг. У блістері із ПВХ/ПВДХ-алюмінієвої фольги, 14 шт. 1 або 4 блістери у картонній пачці.Опис лікарської формиОвальні, двоопуклі, покриті плівковою оболонкою рожевого кольору. З одного боку таблетки видавлено маркування «50», а з іншого — «SP».Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний засіб.ФармакокінетикаВсмоктування Розчин для інфузій. Cmax досягається на момент закінчення інфузії. Концентрація лакосаміду в плазмі збільшується пропорційно дозі після внутрішньовенного (50-300 мг) введення. Пігулки, покриті плівковою оболонкою. Лакосамід швидко і повністю всмоктується після прийому внутрішньо. Біодоступність лакосаміду у таблетках становить приблизно 100%. Після прийому внутрішньо концентрація лакосаміду в плазмі швидко збільшується, Tmax - 0,5-4 год. Прийом їжі не впливає на швидкість та ступінь всмоктування. Розподіл Vd становить приблизно 0,6 л/кг, ступінь зв'язування з білками плазми – менше 15%. Метаболізм 95% лакосаміду виводиться через нирки у незміненому вигляді (близько 40%) та у вигляді О-дезметилметаболіту (менше 30%). Полярна фракція (імовірно, похідні серину) становить приблизно 20% у сечі і лише у невеликих кількостях (0–2%) виявляється у плазмі крові. Інші метаболіти визначаються у сечі у кількості 0,5–2%. Дані in vitro показують, що утворення О-дезметилметаболіту відбувається в основному під дією ізоферментів цитохрому CYP2C19, 2С9 та 3А4. При порівнянні фармакокінетики лакосаміду у екстенсивних метаболізаторів (з функціональним ізоферментом цитохрому CYP2C19) та повільних метаболізаторів (з нестачею функціонального ізоферменту цитохрому CYP2C19) клінічно значущої різниці виділення лакосамі. Крім того, дослідження щодо взаємодії з омепразолом (інгібітором ізоферменту CYP2C19) показали відсутність клінічно значущих змін концентрації лакосаміду в плазмі, що свідчить про низьку значущість цього шляху. Концентрація О-дезметилметаболіту в плазмі становить приблизно 15% від концентрації лакосаміду. Цей метаболіт не має фармакологічної активності. Виведення Лакосамід виводиться шляхом ниркової екскреції та біотрансформації. Після перорального прийому та внутрішньовенного введення лакосаміду, поміченого радіоактивним ізотопом, близько 95% радіоактивності відзначалося у сечі та менше 0,5% – у калі. T1/2 незміненого лакосаміду становить приблизно 13 год. Фармакокінетичні параметри пропорційні дозі, постійні у часі та характеризуються низькою індивідуальною варіабельністю. При застосуванні лакосаміду 2 рази на день Css у плазмі досягаються протягом 3 днів. Кумуляція супроводжується збільшенням концентрації у плазмі приблизно в 2 рази. Css при застосуванні разової навантажувальної дози 200 мг можна порівняти з такою при пероральному прийомі 100 мг 2 рази на добу. Особливі групи пацієнтів Підлога. Клінічні дослідження показують, що підлога не впливає на концентрацію лакосаміду в плазмі крові. Раса. Клінічно значущі відмінності у фармакокінетиці лакосаміду у азіатської, негроїдної та європеоїдної рас відсутні. Порушення функції нирок. Величина показника AUC збільшується приблизно до 30% при легкій та помірній нирковій недостатності та до 60% при тяжкій та термінальній стадії ниркової недостатності, що потребує гемодіалізу, порівняно зі здоровими пацієнтами, тоді як Cmax не змінюється. Лакосамід видаляється із плазми при гемодіалізі. Протягом 4 годин процедури гемодіалізу AUC знижується приблизно на 50%. Тому після процедури гемодіалізу рекомендується приймати додаткову дозу. У пацієнтів з помірною та тяжкою нирковою недостатністю виділення О-дезметилметаболіту зменшувалося в кілька разів. У пацієнтів із термінальною стадією ниркової недостатності за відсутності гемодіалізу рівні були збільшені та безперервно зростали протягом 24-годинного спостереження. До кінця не вивчено,чи може знижене виділення метаболіту у пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності призводити до зміни кількості побічних ефектів, але було підтверджено, що фармакологічною активністю О-дезметилметаболіт не має. Порушення функції печінки. У пацієнтів з помірною печінковою недостатністю спостерігалися підвищені концентрації лакосаміду у плазмі (збільшення AUC приблизно на 50%). Однією з причин підвищеної експозиції було зниження функції нирок у пацієнтів, які брали участь у дослідженнях. Зниження нениркового кліренсу у пацієнтів із дослідження оцінювалося як збільшення AUC лакосаміду на 20%. У пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю фармакокінетика не вивчалась. Літні пацієнти. У дослідженнях брали участь 4 пацієнти похилого віку віком від 75 років. AUC було збільшено на 30% у чоловіків і 50% у жінок у порівнянні з молодими пацієнтами. Частково це пояснюється зниженою масою тіла, 26% у чоловіків та 23% у жінок від нормальної маси тіла. У дослідженнях у хворих похилого віку нирковий кліренс лакосаміду був зменшений незначно.ФармакодинамікаАктивна речовина - лакосамід (R-2-ацетамідо-N-бензил-3-метоксипропіонамід) є функціоналізованою амінокислотою. Точний механізм протиепілептичної дії лакосаміду не встановлено. У електрофізіологічних дослідженнях in vitro лакосамід вибірково посилює повільну інактивацію потенціалзалежних натрієвих каналів, що веде до стабілізації гіперзбудливих мембран нейронів. Лакосамід на великій кількості моделей на тваринах запобігав розвитку нападів парціальної та первинно генералізованої епілепсії, а також затримував розвиток підвищеної судомної готовності. У доклінічних дослідженнях лакосамід у комбінації з леветирацетамом, карбамазепіном, фенітоїном, вальпроатами, ламотриджином, топіраматом або габапентином демонстрував синергічну адитивну протисудомну дію. Клінічна ефективність та безпека Ефективність препарату Вимпат як додаткову терапію в рекомендованих дозах (200, 400 мг на добу) була доведена в 3 мультицентрових, рандомізованих, плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях з 12-тижневим підтримуючим періодом. Ефективність препарату Вимпат у дозі 600 мг на добу також була показана в ході контрольованих додаткових терапевтичних досліджень, хоча ефективність була порівнянна з дозою 400 мг на добу, але переносимість даної дози (600 мг на добу) була гіршою через побічні ефекти з боку ЦНС. та ШКТ. Тому застосування дози 600 мг на добу не рекомендується. Максимальна рекомендована доза становить 400 мг на добу. Ці дослідження за участю 1308 пацієнтів, які мають дані з анамнезу про розвиток парціальних нападів протягом середнього періоду 23 років,були розроблені для оцінки ефективності та безпеки лакосаміду при супутньому призначенні 1-3 протиепілептичних препаратів у пацієнтів з неконтрольованими парціальними нападами з або без вторинної генералізації. Загальна частка пацієнтів з 50% зниженням частоти нападів у групах плацебо, лакосаміду 200 мг на добу та лакосаміду 400 мг на добу склала 23, 34 та 40% відповідно. В даний час є недостатня кількість даних про можливість скасування супутніх протиепілептичних лікарських засобів для використання монотерапії лакосамідом. Фармакокінетика та безпека разової насичувальної дози інфузійного лакосаміду визначалася у багатоцентровому відкритому дослідженні безпеки та переносимості швидкого початку терапії лакосамідом з використанням разової внутрішньовенної насичувальної дози (200 мг), з наступним пероральним прийомом препарату 2 рази на добу (в доз дозі) як додаткова терапія у дорослих пацієнтів від 16 до 60 років з парціальними нападами.Показання до застосуванняДодаткова терапія парціальних судомних нападів, що супроводжуються або не супроводжуються вторинною генералізацією, у пацієнтів з епілепсією у віці 16 років і більше. Вимпат® розчин для інфузій призначають у тих випадках, коли тимчасово неможлива пероральна терапія або як разова насичувальна доза для початку лікування.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до активної речовини або до будь-якого з компонентів препарату; AV-блокада ІІ або ІІІ ступеня; вік до 16 років. З обережністю: тяжка ниркова недостатність (Cl креатиніну ≤30 мл/хв); порушення провідності в анамнезі або тяжкі захворювання серця, такі як серцева недостатність та інфаркт міокарда в анамнезі; літні пацієнти із підвищеним ризиком захворювань серця; одночасний прийом із препаратами, які викликають подовження інтервалу PR.Вагітність та лактаціяЗагальний ризик, пов'язаний з епілепсією та протиепілептичними лікарськими препаратами Щодо всіх протиепілептичних препаратів було показано, що частота вроджених вад розвитку у дітей жінок з епілепсією, які отримують таку терапію, у 2-3 рази вища порівняно із загальною популяцією (в останньому випадку цей показник становить 3%). У пацієнтів, які отримують лікування, було відмічено збільшення частоти вроджених вад розвитку у дітей на тлі політерапії, проте ступінь впливу лікування та/або захворювання на збільшення цього ризику дотепер невідомий. Крім того, ефективне протиепілептичне лікування припиняти не слід, оскільки погіршення перебігу захворювання надає негативний вплив на матір та на плід. Ризик, пов'язаний із застосуванням лакосаміду Клінічних даних щодо застосування лакосаміду у вагітних немає. У дослідженнях на тваринах не було зареєстровано тератогенних ефектів, проте при застосуванні доз, токсичних для материнського організму, була відзначена ембріотоксичність у кролів та щурів. Потенційний ризик для людей невідомий. Лакосамід не слід застосовувати під час вагітності, за винятком випадків, коли користь для матері явно переважує можливий ризик для плода. Якщо жінка планує вагітність, необхідно ретельно зважити доцільність застосування цього препарату. Для моніторингу наслідків застосування препарату Вімпат® у вагітних жінок лікарям рекомендується реєструвати даних пацієнтів у Європейському та Міжнародному Реєстрі з протиепілептичних препаратів та вагітності (EURAP). Період лактації Дані про екскрецію лакосаміду з грудним молоком у людини відсутні. У дослідженнях на тваринах відзначено екскрецію лакосаміду з молоком. Під час лікування лакосамідом слід припинити годування груддю. Фертильність Не було відзначено жодних небажаних реакцій з боку фертильності або репродуктивності у щурів обох статей у дозах, що створюють концентрацію в плазмі (AUC) приблизно в 2 рази вище за AUC у плазмі людини при застосуванні максимально рекомендованої дози для людей.Побічна діяГрунтуючись на аналізі об'єднаних плацебо-контрольованих клінічних досліджень, при лікуванні лакосамідом найчастішими побічними реакціями були запаморочення, біль голови, нудота і диплопія. Зазвичай, вони були легкими чи помірковано вираженими. Виразність деяких побічних реакцій залежала від дози та зменшувалась після її зниження. Частота та тяжкість побічних реакцій з боку ЦНС та ШКТ зазвичай зменшувалася з часом. Найчастішою небажаною реакцією, що призводить до скасування терапії лакосамідом, було запаморочення. Відсоток побічних реакцій з боку ЦНС, таких як запаморочення, може бути вищим після застосування насичуючої дози. Побічні реакції класифіковані за частотою відповідно до таких категорій: дуже часто (≥1/10); часто (від ≥1/100 до З боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – агранулоцитоз. З боку імунної системи: нечасто реакції гіперчутливості. Порушення психіки: часто – депресія, сплутаність свідомості, безсоння; нечасто – агресія, збудження, ейфорія, психічні розлади, суїцидальні спроби, суїцидальні думки, галюцинації. З боку центральної нервової системи: дуже часто – запаморочення, головний біль; часто – порушення рівноваги, порушення координації рухів, порушення пам'яті, когнітивні порушення, сонливість, тремор, ністагм, гіпестезія, дизартрія, порушення уваги. З боку органу зору: дуже часто диплопія; часто - нечіткість зору. З боку органу слуху та вестибулярного апарату: часто – вертиго, шум у вухах. З боку серця: нечасто – AV блокада, брадикардія, фібриляція та тріпотіння передсердь. З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – нудота; часто - блювання, запор, метеоризм, диспепсія, сухість у роті. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: нечасто – зміна печінкових проб. З боку шкіри та підшкірно-жирової клітковини: часто - свербіж, висипання; нечасто - ангіоневротичний набряк, кропив'янка. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: часто – м'язові спазми. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – порушення ходи, астенія, стомлюваність, дратівливість, біль або неприємні відчуття, подразнення шкірних покривів у місці ін'єкції; нечасто - почервоніння шкірних покровів у місці ін'єкції. Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій: часто – падіння, ушкодження шкіри/підвищений ризик отримання травм (через порушення координації рухів та запаморочення). Опис вибраних побічних реакцій Використання лакосаміду пов'язане із дозозалежним подовженням інтервалу PR. Можуть бути побічні реакції, пов'язані з подовженням інтервалу PR (наприклад AV блокада, непритомність, брадикардія). У клінічних дослідженнях у пацієнтів з епілепсією відсоток епізодів AV блокади І ступеня був невисокий – 0,7; 0; 0,5 та 0% при застосуванні лакосаміду у дозуванні 200, 400, 600 мг та плацебо відповідно. AV блокада II ступеня і вище в цих дослідженнях не була відзначена. Тим не менш, у постмаркетинговій практиці повідомлялося про випадки появи AV блокади II та III ступеня при лікуванні лакосамідом. У клінічних дослідженнях непритомність зустрічався нечасто і відсоток епізодів, що трапилися, значимо не відрізнявся в групах хворих на епілепсію, які отримували лакосамід (0,1%) і плацебо (0,3%). Фібриляція та тріпотіння передсердь не було зазначено у короткострокових клінічних дослідженнях; однак обидва явища були відзначені у відкритих дослідженнях з епілепсії, а також у постмаркетинговій практиці. Відхилення лабораторних показників У контрольованих дослідженнях спостерігалася зміна печінкових проб у дорослих пацієнтів із парціальними судомними нападами при застосуванні від 1 до 3 протиепілептичних препаратів одночасно. Підвищення АЛТ у 3 рази і більше спостерігалося у 0,7% (7/935) пацієнтів, які приймали Вімпат®, та 0% (0/356), які приймали плацебо. Реакції поліорганної чутливості Були відмічені реакції поліорганної чутливості у пацієнтів, які отримували деякі протиепілептичні препарати. Дані реакції різні у прояві, але найчастіше виявляються як спека і висипи можуть зачіпати інші системи. Ці реакції були відзначені на лакосамід дуже рідко. Якщо є підозра на реакцію поліорганної гіперчутливості, прийом лакосаміду слід припинити.Взаємодія з лікарськими засобамиЛакосамід слід застосовувати обережно у поєднанні з препаратами, що викликають подовження інтервалу PR (наприклад, карбамазепін, ламотриджин, прегабалін) та у пацієнтів, які отримують антиаритмічні препарати І класу. Однак у підгруповому аналізі клінічних досліджень не було зазначено додаткового подовження інтервалу PR у хворих, які одночасно приймали лакосамід у комбінації з карбамазепіном або ламотриджином. Дані in vitro Результати досліджень свідчать про низьку можливість взаємодії лакосаміду з іншими препаратами. Дослідження метаболізму in vitro показують, що лакосамід не індукує ізоферменти CYP1A2, 2B6 та 2C9. У концентраціях, що спостерігалися в крові під час клінічних досліджень, лакосамід не інгібував ізоферменти CYP1A1, 1A2, 2A6, 2B6, 2C8, 2C9, 2D6 та 2E1. Дослідження in vitro свідчать, що лакосамід не транспортується Р-глікопротеїном у кишечнику. Дані in vitro показують, що ізоферменти CYP2C9, CYP2C19 та CYP3A4 здатні каталізувати утворення О-дезметилметаболіту. Дані in vivo Клінічні дані свідчать, що лакосамід не інгібує та не індукує ізоферменти CYP2C19 та 3A4 до клінічно значущого рівня. Лакосамід не впливає на AUC мідазоламу (що метаболізується через ізофермент CYP3A4, при дозуванні лакосаміду 200 мг 2 рази на день), але при цьому Cmax мідазоламу була дещо збільшена (30%). Лакосамід не впливає на фармакокінетику омепразолу (метаболізується через ізоферменти CYP2C19 та 3А4, при дозуванні лакосаміду 300 мг 2 рази на день). Омепразол - інгібітор ізоферменту CYP2C19 (40 мг 4 десь у день) не збільшував клінічно значуще експозицію лакосаміду. Таким чином, малоймовірно, що помірні інгібітори ізоферменту CYP2C19 можуть впливати на системну експозицію лакосаміду до клінічно значущого значення. Слід бути обережними при одночасному застосуванні з потужними інгібіторами ізоферменту CYP2C19 (наприклад флуконазол) та ізоферменту CYP3А4 (наприклад ітраконазол, кетоконазол, ритонавір, кларитроміцин), що може призвести до збільшення системної експозиції ла. Ці взаємодії не доведені in vivo, але можливі на підставі даних in vitro. Потужні індуктори мікросомальних ферментів печінки, такі як рифампіцин або звіробій продірявлений (Hypericum perforatum), можуть спричинити помірне зниження системної концентрації лакосаміду. У зв'язку з цим при призначенні подібних препаратів або їх відміні слід бути обережними. Протиепілептичні препарати У дослідженнях щодо взаємодії лакосамід не суттєво впливав на концентрацію карбамазепіну та вальпроєвої кислоти в плазмі крові. Карбамазепін та вальпроєва кислота не впливали на концентрацію лакосаміду у плазмі. Популяційним фармакокінетичним аналізом доведено, що супутня терапія протиепілептичними засобами, що індукують мікросомальні ферменти печінки (карбамазепін, фенітоїн, фенобарбітал у різних дозах), знижувала загальну системну експозицію лакосаміду на 25%. Пероральні контрацептиви Не виявлено ознак значущої взаємодії між лакосамідом та пероральними контрацептивами: етинілестрадіолом та левоноргестрелом. Лакосамід не впливає на концентрацію прогестерону. Інші взаємодії Лакосамід не впливає на фармакокінетику дигоксину. Клінічно значуща взаємодія лакосаміду та метформіну не виявлено. Даних щодо взаємодії лакосаміду з алкоголем немає. Ступінь зв'язування лакосаміду з білками плазми становить менше 15%. У зв'язку з цим клінічно значуща взаємодія з іншими препаратами, що зв'язуються з білками плазми, є малоймовірною.Спосіб застосування та дозиВсередину. Добову дозу ділять на 2 прийоми вранці і ввечері, незалежно від часу прийому їжі. Рекомендована стартова доза становить 50 мг двічі на день. Через 1 тиждень дозу збільшують до 100 мг двічі на день. Також лікування лакосамідом може бути розпочато з разової насичувальної дози 200 мг, з наступним призначенням 100 мг двічі на добу (200 мг на добу) підтримуючого режиму дозування приблизно через 12 годин після застосування насичуючої дози. Насичувальна доза може застосовуватися у пацієнтів у ситуаціях, коли лікар визначає, що швидке досягнення рівноважної концентрації у плазмі та терапевтичний ефект гарантовано. Це має застосовуватися йод медичним контролем з огляду на можливе збільшення кількості небажаних реакцій з боку центральної нервової системи. Призначення насичувальної дози не вивчалося при гострих станах, таких як епілептичний статус. З урахуванням ефективності та переносимості підтримуючу дозу можна збільшити до 150 мг 2 рази на день третього тижня прийому до максимальної добової дози 400 мг/день (200 мг 2 рази на день) з четвертого тижня. Скасувати Вимпат® рекомендується поступово, знижуючи дозу на 200 мг на тиждень. Застосування у хворих з нирковою недостатністю Хворим з легким та помірним порушенням функції нирок (кліренс креатину > 30 мл/хв) корекція дози не потрібна. Хворим з легким і помірним порушенням функції нирок можливий розгляд призначення дози, що насичує 200 мг, за подальшим титруванням дози (> 200 мг на добу) має проводитися з обережністю. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну ≤30 мл/хв) та хворих з термінальною стадією ниркової недостатності максимальна доза становить 250 мг/добу. У цих пацієнтів титрування дози повинно проводитись з обережністю. Якщо показано призначення насичуючої дози, початкова доза становить 100 мг із наступним призначенням 50 мг двічі на добу протягом першого тижня. Пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі, може бути призначено додатково до 50% разової дози відразу після закінчення процедури.Лікування хворих з термінальною стадією ниркової недостатності слід проводити з обережністю, оскільки клінічний досвід застосування препарату у таких пацієнтів невеликий, і можливе накопичення метаболіту, що не володіє відомою фармакологічною активністю. Застосування у хворих із порушенням функції печінки Пацієнтам з легким та помірним порушенням функції печінки корекція дози не потрібна. Титрувати дозу таким пацієнтам слід з обережністю з огляду на те, що порушення функції печінки часто супроводжує порушення функції нирок. Можливе призначення дози, що насичує 200 мг, але подальше титрування дози (> 200 мг/добу) рекомендується проводити з обережністю. Фармакокінетика лакосаміду у хворих на тяжку печінкову недостатність не вивчалася. Застосування у людей похилого віку Літнім людям зниження дози не потрібне. Досвід застосування лакосаміду у пацієнтів з епілепсією обмежений. У людей похилого віку необхідно враховувати можливість вікового зниження ниркового кліренсу і, як наслідок, підвищення концентрації лакосаміду в плазмі крові. Застосування у дітей Лакосамід не рекомендується призначати дітям та підліткам віком до 16 років, оскільки безпека та ефективність препарату у цих вікових групах не вивчалися.ПередозуванняСимптоми: клінічні дані щодо передозування лакосаміду обмежені. Після прийому препарату в дозі 1200 мг на добу клінічна симптоматика була, в основному, представлена ​​з боку ЦНС та ШКТ (запаморочення та нудота) та зникала після зниження дози. Найвище заявлене передозування лакосаміду в програмі клінічних випробувань склало 12 г, і було прийнято разом з токсичними дозами інших протиепілептичних препаратів. Спочатку хворий впав у коматозний стан, та був повністю відновився без незворотних наслідків. Лікування: симптоматичне. Антидоту лакосаміду немає. За необхідності можливе використання гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗапаморочення Лікування лакосамідом може супроводжуватися запамороченням, що потенційно призводить до збільшення ймовірності отримання травм та падінь. У зв'язку з цим, пацієнтам слід дотримуватися обережності доти, доки вони не зазнають потенційних ефектів препарату. Серцевий ритм та провідність У клінічних дослідженнях лакосаміду описано збільшення інтервалу PR. У постмаркетинговій практиці спостерігалася AV блокада другого чи вищого ступеня. У плацебо-контрольованих дослідженнях лакосаміду у пацієнтів з епілепсією не була відзначена фібриляція або тріпотіння передсердь, проте обидва явища були відзначені у відкритих дослідженнях з епілепсії, а також у постмаркетинговій практиці. Необхідно проінформувати пацієнта про симптоми AV блокади другого ступеня та вище (рідкісний або нерегулярний пульс, почуття легкого запаморочення та втрата свідомості), а також про симптоми фібриляції та тріпотіння передсердь (відчуття серцебиття, частий або нерегулярний пульс, задишка). У разі появи необхідно звернутися до лікаря. Суїцидальні думки та поведінка У пацієнтів, які отримували протиепілептичні препарати за декількома показаннями, були відзначені суїцидальні думки та поведінка. Метааналіз рандомізованих плацебо-контрольованих клінічних досліджень протиепілептичних препаратів свідчить про невелике збільшення ризику виникнення суїцидальних думок та суїцидальної поведінки. Механізм підвищення ризику не зрозумілий, існуючі дані не дозволяють заперечувати існування такого ризику прийому лакосаміду. Таким чином, у пацієнтів слід проводити моніторинг ознак суїцидних думок та поведінки, а також розглядати питання відповідного лікування. Пацієнти та особи, які доглядають пацієнтів, повинні бути попереджені про існуючий ризик та необхідність консультації у фахівця у разі появи суїцидальної поведінки. Цей препарат містить 2,6 ммоль (або 59,8 мг) натрію/флакон. Цей факт слід враховувати у пацієнтів, які отримують дієту з контролем вмісту натрію. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. Препарат може впливати на здатність керувати автомобілем або користуватися складною технікою. Лікування цим препаратом може супроводжуватися розвитком запаморочення чи нечіткістю зору. Відповідно, пацієнтам не рекомендується керувати автомобілем або керувати складною технікою.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки пролонгованої дії - 1 таб. Активні речовини: карбамазепін – 200 мг; Допоміжні речовини: етилцелюлоза M50 – 11.5 мг, целюлоза мікрокристалічна – 33.75 мг, крохмаль кукурудзяний – 1.8 мг, тальк очищений – 10.5 мг, кремнію діоксид колоїдний – 2.5 мг, кроскармеллоза натрію; Склад оболонки: сополімер бутилметакрилату, диметиламіноетилметакрилату та метилметакрилату [1:2:1] (Еудрагіт E-100) - 2.5 мг, тальк очищений - 2.15 мг, макрогол 6000 (поліетиленгліколь 6000) - 0,5 мг - 1 мг, барвник заліза оксид червоний – 0.1 мг, барвник заліза оксид жовтий – 0.25 мг. 10 шт. - стрипи з алюмінієвої фольги (3); - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки пролонгованої дії, покриті плівковою оболонкою світло-коричневого кольору, круглі, двоопуклі, з ризиком з одного боку.Фармакотерапевтична групаПротисудомний засіб.ФармакокінетикаАбсорбція 72-96%. Cmax у плазмі досягається через 6-24 год. Зв'язування з білками плазми близько 75%. T1/2 від 30 до 40 год. Метаболізується в печінці, переважно по епоксидному шляху з утворенням головних метаболітів: активного – карбамазепін-10,11-епоксиду та неактивного кон'югату з глюкуроновою кислотою. Утворюється також і малоактивний метаболіт 9-гідрокси-метил-10 карбамоілакридан. Концентрація карбамазепіну-10,11-епоксиду становить 30% від концентрації карбамазепіну. У спинномозковій рідині (далі СМР) та слині створюються концентрації пропорційно кількості незв'язаної з білками активної речовини (20-30%). Проникає крізь плацентарний бар'єр. Концентрація у грудному молоці становить 25-60% від такої у плазмі. Виводиться у вигляді неактивних метаболітів із сечею (70%) та калом (30%). Є індуктором печінкових ферментів та стимулює власний метаболізм. Немає даних про те, що фармакокінетика карбамазепіну змінюється у пацієнтів похилого віку. Даних щодо фармакокінетики карбамазепіну у пацієнтів з порушеннями функції нирок або печінки поки що недостатньо.ФармакодинамікаПохідне іміностильбену, що володіє вираженим протисудомним (протиепілептичним) ефектом, а також помірною мірою антипсихотичним, антидепресивним (тимоаналептичним) та нормотимічним дією. Крім того, він має аналгетичну дію, особливо при невралгії трійчастого нерва. Механізм дії вивчений частково. Імовірно, протисудомна дія пов'язана зі зниженням здатності нейронів, підтримувати високу частоту розвитку повторних потенціалів впливу за допомогою інактивації натрієвих каналів. Крім того, мабуть, має значення гальмування вивільнення нейромедіаторів шляхом блокування натрієвих пресинаптичних каналів і розвитку потенціалів дії, що в свою чергу знижує синаптичну передачу. У механізми дії, можливо, залучені рецептори гамма-аміномасляної кислоти (ГАМК), які можуть бути пов'язані з кальцієвими каналами; також, мабуть, має вплив карбамазепіну на системи модуляторів нейропередачі. Антидіуретична дія карбамазепіну може бути пов'язана з гіпоталамічним впливом на осморецептори, що опосередковується через секрецію антидіуретичного гормону, а також обумовлена ​​прямою дією на ниркові канальці. Ефективний при фокальних (парціальних) епілептичних нападах (простих і комплексних), що супроводжуються або не супроводжуються вторинною генералізацією, при генералізованих тоніко-клонічних епілептичних нападах, а також при комбінації зазначених типів нападів (зазвичай неефективний при малих нападах - petit mal, абсансах і міо ). У пацієнтів з епілепсією (особливо у дітей та підлітків) відзначено позитивний вплив на симптоми тривожності та депресії, а також зниження дратівливості та агресивності. Вплив на когнітивну функцію та психомоторні показники залежить від дози. Початок протисудомного ефекту варіює від декількох годин до декількох днів (іноді до 1 місяця внаслідок аутоіндукції метаболізму). При есенціальній та вторинній невралгії трійчастого нерва здебільшого попереджає поява больових нападів. Ослаблення болю при невралгії трійчастого нерва відзначається через 8-72 год. При синдромі алкогольної абстиненції підвищує поріг судомної готовності, який при даному стані зазвичай знижений, та зменшує вираженість клінічних проявів синдрому (підвищена збудливість, тремор, порушення ходи). Антипсихотична (антиманіакальна) дія розвивається через 7-10 днів, може бути обумовлена ​​пригніченням метаболізму дофаміну та норадреналіну. Пролонгована лікарська форма забезпечує підтримку стабільнішої концентрації карбамазепіну в крові при прийомі 1-2 рази на добу.Показання до застосуванняепілепсія: складні або прості парціальні епілептичні напади (із втратою або без втрати створення) із вторинною генералізацією або без неї; генералізовані тоніко-клонічні епілептичні напади; змішані форми епілептичних нападів; невралгія трійчастого нерва та нейрогенний больовий синдром; болі при ураженнях периферичних нервів при цукровому діабеті, болі при діабетичній нейропатії, поліурія та полідипсія нейрогормональної природи при нецукровому діабеті центрального генезу; ідіопатична невралгія трійчастого нерва та невралгія трійчастого нерва при розсіяному склерозі (типова та нетипова); ідіопатична невралгія язикоглоткового нерва; синдром алкогольної абстиненції; гострі маніакальні стани та підтримуюча терапія біполярних афективних розладів з метою профілактики загострень або ослаблення клінічних проявів загострення.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до карбамазепіну та інших компонентів препарату, а також до речовин з подібною до карбамазепіну структурою (наприклад, трициклічні антидепресанти); дитячий вік до 4 років (для дітей до 4 років карбамазепін переважно застосовувати у формі сиропу через труднощі застосування твердих лікарських форм у цієї вікової групи); порушення кістково-мозкового кровотворення (анемія, лейкопенія); наявність в анамнезі епізодів придушення кістковомозкового кровотворення або всіх різновидів порфірій; атріовентрикулярна блокада; одночасне призначення препаратів літію та інгібіторів МАО.Вагітність та лактаціяЗептолом епілепсії при вагітності слід здійснювати з особливою обережністю. У жінок дітородного віку Зептол слід, по можливості, застосовувати як монотерапію, оскільки частота вроджених аномалій плодів, народжених жінками, яким проводилося лікування комбінацією протиепілептичних засобів, вища, ніж у тих, хто отримував кожне з цих засобів у вигляді монотерапії. Слід призначати найменшу ефективну дозу Зептолу. Рекомендується регулярний контроль концентрації карбамазепіну у плазмі крові. При настанні вагітності у жінки, яка отримує Зептол, або в тому випадку, якщо виникає питання про призначення Зептола при вагітності, необхідно ретельно зіставити очікувані переваги терапії та можливі її ускладнення, особливо в І триместрі вагітності. Відомо, що діти, що народжуються у матерів, хворих на епілепсію, найчастіше схильні до порушень внутрішньоутробного розвитку, включаючи вади розвитку. Повідомлялося про те, що карбамазепін, як і всі основні протиепілептичні засоби, здатний підвищувати ризик виникнення цих порушень, хоча остаточного підтвердження, яке було б отримано в результаті контрольованих досліджень із застосуванням Зептолу як монотерапія, до цього часу немає. Є повідомлення про випадки вроджених захворювань та вад розвитку, включаючи незарощення дужок хребців (spina bifida) та інші вроджені аномалії (в т.ч. черепно-лицевих та серцево-судинної системи), які спостерігалися у пацієнтів, які приймали Зептол.Пацієнткам слід надавати інформацію про можливість підвищення ризику вад розвитку та про можливість пройти антенатальну діагностику. Відомо, що за вагітності розвивається дефіцит фолієвої кислоти. Повідомлялося, що протиепілептичні засоби посилюють цей дефіцит. Це може сприяти збільшенню частоти вроджених дефектів у дітей, які народжуються у жінок, які приймають протиепілептичні засоби. Тому до та під час вагітності рекомендується додатковий прийом фолієвої кислоти.Тому до та під час вагітності рекомендується додатковий прийом фолієвої кислоти.Тому до та під час вагітності рекомендується додатковий прийом фолієвої кислоти. З метою профілактики підвищеної кровоточивості у новонароджених жінкам протягом останніх тижнів вагітності, а також новонародженим рекомендується призначати вітамін К1. Карбамазепін виділяється з грудним молоком, концентрації у ньому становлять 25-60% від рівня у плазмі крові. Тому слід зіставити переваги і можливі небажані наслідки грудного вигодовування в умовах терапії Зептолом, що триває. Матері, які приймають Зептол, можуть продовжувати грудне вигодовування, але за умови, що за дитиною буде встановлено спостереження щодо розвитку можливих побічних ефектів (наприклад, вираженої сонливості, алергічних реакцій шкіри). Рекомендується регулярний контроль концентрації карбамазепіну у грудному молоці. Описано кілька випадків епілептичних нападів та/або пригнічення дихання у новонароджених, матері яких приймали препарат одночасно з іншими протисудомними засобами. Крім того, повідомлялося також про кілька випадків блювання, діареї та/або зниженого харчування у новонароджених, матері яких отримували Зептол. Можливо, ці реакції є проявами у новонароджених синдрому відміни. Жінкам дітородного віку під час лікування карбамазепіном рекомендується використовувати негормональні засоби контрацепції. У дітей до 4 років карбамазепін переважно застосовувати у формі сиропу через труднощі застосування твердих лікарських форм у цієї вікової групи.Побічна діяПри оцінці частоти різних побічних реакцій використані такі градації: дуже часто - 10% і більше; часто – 1-10%; нечасто – 0.1-1%; рідко – 0.01-0.1%; дуже рідко – менше 0.01%. Дозозалежні побічні реакції зазвичай проходять протягом декількох днів як спонтанно, так і після тимчасового зниження дози препарату. Розвиток побічних реакцій із боку ЦНС може бути наслідком відносного передозування препарату або значних коливань концентрацій активної речовини у плазмі. У таких випадках рекомендується моніторувати концентрацію лікарського засобу у плазмі. З боку центральної нервової системи: дуже часто – запаморочення, атаксія, сонливість, відчуття втоми; часто – головний біль, диплопія, порушення акомодації зору (наприклад, затуманювання зору); нечасто – аномальні мимовільні рухи (наприклад, тремор, «порхаючий» тремор – asterixis, дистонія, тики); ністагм; рідко – орофаціальна дискінезія, окорухові порушення, порушення мови (наприклад, дизартрія), хореоатетоз, периферична нейропатія, парестезія, парез; дуже рідко – смакові порушення, злоякісний нейролептичний синдром. Роль карбамазепіну як препарату, що викликає або сприяє розвитку злоякісного нейролептичного синдрому, особливо коли він призначається разом із нейролептиками, залишається нез'ясованою. З боку психічної сфери: рідко – галюцинації (зорові чи слухові), депресія, анорексія, неспокій, агресія, ажитація, дезорієнтація; дуже рідко -активація психозу. Алергічні реакції: дуже часто – алергічний дерматит, кропив'янка, яка може бути значно вираженою; нечасто – ексфоліативний дерматит, еритродермія; рідко - системний червоний вовчак, свербіж; дуже рідко – синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, реакції фотосенсибілізації, багатоформна та вузлувата еритема, порушення пігментації шкіри, пурпури, акне, пітливість, випадання волосся. Повідомлялося про рідкі випадки гірсутизму, проте причинно-наслідковий зв'язок цього ускладнення з прийомом препарату залишається неясним. Реакції підвищеної чутливості: рідко - поліорганна гіперчутливість уповільненого типу з лихоманкою, шкірними висипаннями, васкулітом, лімфаденопатією, ознаками, що нагадують лімфому, артралгією, лейкопенією, еозинофілією, гепатоспленомегалією та зміненими проявами. у різних комбінаціях). Можуть також залучатися інші органи (наприклад, легені, нирки, підшлункова залоза, міокард, товста кишка). Дуже рідко асептичний менінгіт з міоклонусом та периферичною еозинофілією, анафілактична реакція, ангіоневротичний набряк. При виникненні зазначених вище алергічних реакцій застосування препарату має бути припинено. З боку органів кровотворення: дуже часто – лейкопенія; часто – тромбоцитопенія, еозинофілія; рідко – лейкоцитоз, лімфоаденопатія, дефіцит фолієвої кислоти; дуже рідко - агранулоцитоз, апластична анемія, панцитопенія, анемія, істинна еритроцитарна аплазія, мегалобластна анемія, варіегатна порфірія, пізня шкірна порфірія, гостра "переміжна" порфірія, ретикулоцитоз, гемолітична. З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – нудота, блювання; часто – сухість у роті; нечасто – діарея, запор; рідко – біль у животі; дуже рідко – глосит, стоматит, панкреатит. З боку печінки: дуже часто – підвищення активності гамма-глутамілтрансферази (внаслідок індукції цього ферменту у печінці), що зазвичай не має клінічного значення; часто – підвищення активності лужної фосфатази крові; нечасто – підвищення активності трансаміназ; рідко – гепатит холестатичного, паренхіматозного (гепатоцелюлярного) або змішаного типу, деструкція внутрішньопечінкових жовчних проток зі зменшенням їхньої кількості, жовтяниця; дуже рідко – гранулематозний гепатит, печінкова недостатність. З боку серцево-судинної системи: рідко – порушення внутрішньосерцевої провідності; зниження чи підвищення АТ; дуже рідко – брадикардія, аритмії, атріо-вентрикулярна блокада з непритомністю, колапс, хронічна серцева недостатність, загострення ішемічної хвороби серця, тромбофлебіт, тромбоемболія (наприклад, тромбоемболія легеневої артерії). З боку ендокринної системи та обміну речовин: часто - набряки, затримка рідини, збільшення маси тіла, гіпонатріємія та зниження осмолярності крові внаслідок ефекту, подібного до дії антидіуретичного гормону, що в поодиноких випадках призводить до водної інтоксикації (гіпонатріємії розведення), що супроводжується летаргією, блюванням , головним болем, дезорієнтацією та неврологічними порушеннями; дуже рідко – підвищення концентрації пролактину крові, що супроводжується або не супроводжується такими проявами як галакторея, гінекомастія; зміни показників функції щитовидної залози – зниження концентрації L-тироксину (вільний тироксин, тироксин, трийодтиронін) та підвищення концентрації тиреотропного гормону (ТТГ), що зазвичай не супроводжується клінічними проявами;порушення метаболізму кісткової тканини (зниження вмісту кальцію та 25-гідроксихолекальциферолу в крові), що призводить до остеомаляції/остеопорозу; підвищення концентрації холестерину, включаючи холестерин ліпопротеїдів високої щільності, та тригліцеридів. З боку сечостатевої системи: дуже рідко – інтерстиціальний нефрит, ниркова недостатність, порушення функції нирок (наприклад, альбумінурія, гематурія, олігурія, підвищення сечовини/азотемія), прискорене сечовипускання, затримка сечі, розлади статевої функції/імпотенція, порушення сперматогену та їх рухливості). З боку опорно-рухового апарату: рідко – м'язова слабкість; дуже рідко – артралгії, м'язові болі або судоми. З боку органів чуття: дуже рідко – порушення смакових відчуттів, помутніння кришталика, кон'юнктивіт, підвищення внутрішньоочного тиску; порушення слуху, зокрема. шум у вухах, гіперакузія, гіпоакузія, зміни сприйняття висоти звуку.Взаємодія з лікарськими засобамиЦитохром Р4503А4 (CYP3A4) є основним ферментом, що забезпечує утворення карбамазепіну-10,11-епоксиду (активного метаболіту). Одночасне застосування Зептолу з інгібіторами ізоферменту CYP3A4 може призвести до підвищення концентрації карбамазепіну в плазмі та спричинити побічні реакції. Спільне застосування індукторів ізоферменту CYP3A4 може призвести до прискорення метаболізму карбамазепіну і, таким чином, до можливого зниження концентрації в плазмі і, отже, до можливого зменшення вираженості терапевтичного ефекту препарату. Відміна індукторів ізоферменту CYP3A4, що приймаються одночасно, може знижувати швидкість біотрансформації карбамазепіну і призводити до підвищення його концентрації в плазмі крові. Карбамазепін є сильним індуктором ізоферменту CYP3A4 та інших ферментних печінкових систем першої та другої фази метаболізму лікарських засобів та при одночасному застосуванні з препаратами, що метаболізуються ізоферментом CYP3A4, може викликати індукцію метаболізму та зниження концентрації їх у плазмі. Оскільки перетворення карбамазепін-10,11-епоксиду на карбамазепін-10,11-трансдіол відбувається за допомогою мікросомальної епоксидгідролази, застосування Зептолу разом з інгібіторами мікросомальної епоксидгідролази може призводити до підвищення в плазмі крові концентрації карбамазепін-10,1. Препарати, які можуть підвищити концентрацію карбамазепіну в плазмі: аналгетичні та нестероїдні протизапальні лікарські препарати: декстропропоксифен, ібупрофен; протипухлинні засоби (андроген): даназол; макролідні антибіотики: еритроміцин, джозаміцин, кларитроміцин, тролеандоміцин; антидепресанти: можливе - дезіпрамін, флуоксетин, флувоксамін, нефазодон, пароксетин, тразодон, вілоксазин; протиепілептичні засоби: стирипентол, вігабатрін; протигрибкові засоби: похідні азолу (ітраконазол, кетоконазол, флуконазол, вориконазол); блокатори Н1-гістамінових рецепторів: терфенадин, лоратадін; антипсихотичні засоби (нейролептики): оланзапін; протитуберкульозні засоби: ізоніазид; противірусні засоби: інгібітори протеази ВІЛ (наприклад, ритонавір); протиглаукомні засоби (інгібітори карбоангідрази): ацетазоламід; препарати, що знижують АТ (блокатори «повільних» кальцієвих каналів): верапаміл, дилтіазем; противиразкові засоби (інгібітори протонної помпи, блокатори гістамінових Н2-рецепторів): омепразол, циметидин; міорелаксанти: оксибутинін, дантролен; антиагрегантні засоби: тіклопідін; інші лікарські засоби та продукти харчування: грейпфрутовий сік, нікотинамід (у дорослих, лише у високих дозах). Оскільки підвищення концентрації карбамазепіну в плазмі може призвести до виникнення побічних реакцій (наприклад, запаморочення, сонливості, атаксії, диплопії), в цих ситуаціях слід коригувати дозу препарату та/або регулярно визначати концентрацію карбамазепіну в плазмі крові. Препарати, які можуть підвищити концентрацію карбамазепіну-10,11-епоксиду в плазмі крові: локсапін, кветіапін, примідон, прогабід, вальпроєва кислота, валноктамід та вальпромід. Оскільки підвищення концентрації карбамазепіну-10,11-епоксиду в плазмі крові може призвести до виникнення побічних реакцій (наприклад, запаморочення, сонливості, атаксії, диплопії), у цих ситуаціях слід коригувати дозу Зептолу та/або регулярно визначати концентрацію карбамазепіну-10,1 -епоксиду у плазмі крові. Препарати, які можуть знижувати концентрацію карбамазепіну в плазмі: протиепілептичні засоби: фелбамат, окскарбазепін, фенобарбітал, фенітоїн, фосфенітоїн, примідон, мезуксімід, фенсуксімід, і хоча дані частково суперечливі, можливо, також клоназепам; протипухлинні засоби: цисплатин або доксорубіцин; протитуберкульозні засоби: рифампіцин; бронходилатуючі засоби: теофілін, амінофілін; засіб для лікування вугрової висипки (ретиноїди): ізотретиноїн; інші лікарські засоби та продукти харчування: рослинні препарати, що містять звіробій продірявлений (Hypericum perforatum). При одночасному застосуванні з вищезазначеними препаратами може знадобитися корекція дози Зептолу. Вплив карбамазепіну на концентрацію в плазмі препаратів, що застосовуються як супутня терапія. При сумісному застосуванні з карбамазепіном можливе зниження концентрації у плазмі, зменшення або навіть повне припинення дії деяких препаратів. При одночасному застосуванні з карбамазепіном може знадобитися корекція доз наступних препаратів: аналгетичні та нестероїдні протизапальні лікарські препарати: бупренорфін, метадон, парацетамол, феназон, трамадол; антибіотики групи тетрацикліну: доксициклін; непрямі антикоагулянти: варфарин, фенпрокумон, дикумарол та аценокумарол; антидепресанти: бупропіон, циталопрам, міансерин, нефазодон, сертралін, тразодон, трициклічні антидепресанти (іміпрамін, амітриптилін, нортриптилін, кломіпрамін); протиепілептичні засоби: клобазам, клоназепам, етосуксимід, фелбамат, ламотриджин, окскарбазепін, примідон, тіагабін, топірамат, вальпроєва кислота, зонісамід. Є повідомлення про те, що на тлі прийому карбамазепіну концентрація фенітоїну в плазмі може як підвищуватися, так і знижуватися, а концентрація мефенітоїну - підвищуватися (у рідкісних випадках). протигрибкові засоби: ітраконазол; антигельмінтні засоби: празіквантел; протипухлинні засоби: іматиніб; антипсихотичні засоби (нейролептики): клозапін, галоперидол, бромперидол, оланзапін, кветіапін, рисперидон, зіпрасідон; противірусні засоби: інгібітори протеази ВІЛ (індинавір, ритонавір, саквінавір); анксіолітичні засоби: алпразол, мідазол; бронходилатуючі засоби: теофілін; контрацептивні засоби: гормональні контрацептиви (необхідний вибір альтернативних методів контрацепції); препарати, що знижують АТ (блокатори «повільних» кальцієвих каналів групи дигідропіридинів): фелодилін; серцеві глікозиди: дигоксин; глюкокортикостероїди: преднізолон, дексаметозон; імунодепресивні засоби: циклоспорин, еверолімус; засоби для лікування захворювань щитовидної залози: левотироксин; інші лікарські засоби та продукти харчування: препарати, що містять естрогени та/або прогестерон. Комбінації, які слід брати до уваги При одночасному застосуванні карбамазепіну та леветирацетаму в окремих випадках спостерігалося посилення токсичної дії карбамазепіну. Відомі повідомлення про посилення гепатотоксичності, спричиненої ізоніазидом, у випадках, коли він застосовувався одночасно з карбамазепіном. Комбіноване застосування карбамазепіну та літію або метоклопраміду, а також карбамазепіну та нейролептичних засобів (галоперидолу, тіоридазину) може призвести до підвищення частоти небажаних неврологічних реакцій (у разі останньої комбінації – навіть при терапевтичних концентраціях активних речовин у плазмі крові). Одночасне застосування карбамазепіну з деякими діуретичними засобами (гідрохлортіазидом, фуросемідом) може призводити до гіпонатріємії, що супроводжується клінічними проявами. Карбамазепін може виявляти антагонізм дії недеполяризуючих міорелаксантів (наприклад, панкуронію бромід). У разі застосування такої комбінації лікарських засобів може виникнути необхідність підвищення дози зазначених міорелаксантів; слід здійснювати уважне спостереження за пацієнтами, оскільки можливо швидше, ніж очікувалося, припинення дії міорелаксантів. Повідомлялося про виникнення у жінок кровотеч у період між менструаціями у випадках коли одночасно застосовувалися гормональні контрацептиви. Препарат може знижувати терапевтичний ефект гормональних контрацептивних препаратів через індукцію мікросомальних ферментів. Карбамазепін, як і інші психотропні засоби, може знижувати переносимість алкоголю. У зв'язку з цим пацієнту рекомендується відмовитися від вживання алкоголю.Спосіб застосування та дозиВсередину. Препарат можна приймати під час, після їжі або в проміжках між їдою разом з невеликою кількістю рідини. Препарат можна застосовувати як монотерапії, так і у складі комбінованої терапії. Таблетки пролонгованої дії (цілу таблетку або половину, якщо так призначено лікарем) слід ковтати повністю, не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю рідини, т.к. активна речовина вивільняється з таблеток пролонгованої дії повільно та поступово, їх призначають 2 рази на добу. Враховуючи, що Зептол призначають 2 рази на добу, оптимальну схему терапії визначає лікар на підставі наведених рекомендацій. При перекладі хворого на прийом звичайних таблеток на прийом таблеток пролонгованої дії клінічний досвід показує, що у деяких хворих при застосуванні таблеток пролонгованої дії може виникнути необхідність підвищення дози препарату. Епілепсія: складні або прості парціальні епілептичні напади (із втратою або без непритомності) з вторинною генералізацією або без неї; генералізовані тоніко-клонічні епілептичні напади; змішані форми епілептичних нападів: наскільки можна Зептол слід призначати як монотерапії. Лікування починають з невеликої добової дози, яку надалі повільно підвищують до досягнення оптимального ефекту. Для вибору оптимальної дози препарату рекомендується визначення концентрації активної речовини в плазмі крові. Приєднання Зептолу до протиепілептичної терапії, що вже проводиться, слід проводити поступово, при цьому дози застосовуваних препаратів не змінюють або, при необхідності, проводять відповідну корекцію доз прийнятих препаратів. Якщо хворий забув своєчасно прийняти чергову дозу препарату,слід прийняти пропущену дозу відразу, як тільки це упущення стало поміченим при цьому не можна приймати подвійну дозу препарату. Для дорослих початкова доза 100-200 мг 1-2 рази на добу. Потім дозу повільно підвищують до 400-600 мг двічі на добу. Максимальна добова доза становить 1600-2000 мг. Для дітей старше 4 років лікування може бути розпочато із застосування препарату в дозі 100 мг на добу; дозу підвищують поступово – щотижня на 100 мг. Для дітей до 4 років карбамазепін переважно застосовувати у формі сиропу через труднощі застосування твердих лікарських форм у цієї вікової групи. Підтримуючі дози для дітей складають 10-20 мг/кг/добу (у кілька прийомів): Вік дитини 4-5 років – добова доза 200-400 мг; Вік дитини 6-10 років – добова доза 400-600 мг; Вік дитини 11-15 років – добова доза 600-1000 мг. При невралгії трійчастого нерва та нейрогенному больовому синдромі: 100-200 мг 2 рази на добу, потім дозу поступово підвищують не більше ніж на 200 мг на добу до припинення болю (в середньому, до 600-800 мг), потім зменшують до мінімальної ефективної дози. Ефект настає зазвичай через 1-3 дні від початку лікування. Призначають препарат тривалий час; при передчасному відміні препарату біль може відновитися. При лікуванні хворих похилого віку початкова доза 100 мг 2 рази на добу. Біль при ураженнях периферичних нервів при цукровому діабеті, біль при діабетичній нейропатії: 200-300 мг 2 рази на добу. Поліурія та полідипсія нейрогормональної природи при нецукровому діабеті центрального генезу: середня доза для дорослих – 200 мг 2 рази на добу. У дітей доза препарату повинна бути зменшена відповідно до віку та маси тіла дитини. Ідіопатична невралгія трійчастого нерва та невралгія трійчастого нерва при розсіяному склерозі; ідіопатична невралгія язикоглоткового нерва: середня добова доза – 200-400 мг 2 рази на добу. Алкогольний абстинентний синдром: середня доза – 200 мг 2 рази на добу. У тяжких випадках, у перші дні дозу можна збільшити до 600 мг 2 рази на добу. На початку лікування при тяжких явищах абстиненції призначається у поєднанні з дезінтоксикаційною терапією та седативно-снодійними препаратами (наприклад, з клометіазолом, хлордіазепоксидом). Після вирішення гострої фази лікування Зептолом може бути продовжено у вигляді монотерапії. Гострі маніакальні стани та підтримуюча терапія біполярних афективних розладів: перший тиждень добова доза 200-400 мг. Надалі дозу збільшують на 200 мг на тиждень, доводячи її до 1 г на добу. Добову дозу рівномірно поділяють на 2 прийоми. Перехід на лікування карбамазепіном має бути поступовим зменшенням дози попереднього препарату. Припиняти лікування треба поступово. Тривалість лікування встановлюється лікарем.ПередозуванняСимптоми: зазвичай відображають порушення з боку ЦНС, ССС та дихальної системи. З боку ЦНС та органів чуття: пригнічення функцій ЦНС, дезорієнтація, сонливість, ажитація, галюцинації, кома; затуманеність зору, невиразна мова, дизартрія, ністагм, атаксія, дискінезія, гіперрефлексія (спочатку), гіпорефлексія (пізніше); судоми, психомоторні розлади, міоклонус, гіпотермія, мідріаз). З боку ССС: тахікардія, зниження артеріального тиску, іноді підвищення артеріального тиску, порушення внутрішньошлуночкової провідності з розширенням комплексу QRS; непритомність, зупинка серця. З боку органів дихання: гноблення дихання, набряк легень. З боку травної системи: нудота та блювання, затримка евакуації їжі зі шлунка, зниження моторики товстої кишки. З боку сечовидільної системи: затримка сечі, олігурія чи анурія; затримка рідини; гіпонатріємія. Лабораторні показники: лейкоцитоз або лейкопенія, гіпонатріємія, можливий метаболічний ацидоз, можлива гірерглікемія та глюкозурія, підвищення активності м'язової фракції креатинфосфокінази. Лікування: специфічний антидот відсутній. Лікування ґрунтується на клінічному стані хворого; показані госпіталізація, визначення концентрації карбамазепіну в плазмі (для підтвердження отруєння цим лікарським засобом та оцінки ступеня передозування), промивання шлунка, призначення активованого вугілля (пізня евакуація шлункового вмісту може призвести до відстроченого всмоктування на 2 та 3 доби та повторному виявленні. ). Неефективні форсований діурез, гемодіаліз та перитонеальний діаліз (діаліз показаний при поєднанні тяжкого отруєння та ниркової недостатності). У маленьких дітей може виникнути потреба у обмінному переливанні крові. Симптоматичне підтримуюче лікування у відділенні інтенсивної терапії, моніторування функцій серця, температури тіла, корнеальних рефлексів, функції нирок та сечового міхура, корекція електролітних розладів. При зниженні АТ: положення з опущеним головним кінцем, плазмозамінники, при неефективності - внутрішньовенний допамін або добутамін; при порушеннях ритму серця – лікування підбирається індивідуально; при судомах - введення бензодіазепінів (наприклад, діазепаму), з обережністю (через можливе збільшення пригнічення дихання); введення інших протисудомних лікарських засобів (наприклад, фенобарбіталу).При розвитку гіпонатріємії розведення (водної інтоксикації) - обмеження введення рідин та повільна внутрішньовенна інфузія 0.9% розчину NaCl (може сприяти запобіганню розвитку набряку мозку). Рекомендується проведення гемосорбції на вугільних сорбентах.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат зазвичай неефективний при абсансах (petit mal) та міоклонічних нападах. У хворих із змішаними формами епілептичних нападів препарат повинен застосовуватися з обережністю і лише за умови забезпечення регулярного медичного спостереження (через можливе посилення нападів). У разі посилення нападів застосування препарату Зептол слід відмінити. Під час застосування препарату з різною частотою відзначається минуще або стійке зниження кількості тромбоцитів або лейкоцитів. Однак у більшості випадків ці явища минущі і зазвичай не є провісником початку апластичної анемії або агранулоцитозу. Перед початком лікування, а також періодично в процесі лікування слід проводити клінічні аналізи крові, включаючи підрахунок кількості тромбоцитів та, можливо, ретикулоцитів, а також визначати концентрацію заліза у сироватці крові. Необхідно довести до відома пацієнтів інформацію про ранні ознаки токсичності, властиві ймовірним гематологічним порушенням, а також про симптоми з боку шкірних покривів та печінки. Пацієнта інформують про необхідність негайно звернутися до лікаря у разі появи таких небажаних реакцій, як лихоманка, болі в горлі, висип, виразки слизової оболонки порожнини рота, безпричинне виникнення крововиливів, геморагії у вигляді петехій або пурпури. У тих випадках, коли під час лікування відмічено низький вміст лейкоцитів або тромбоцитів (або тенденція до їх зниження), слід уважно спостерігати за станом пацієнта та показниками розгорнутого клінічного аналізу крові. Якщо виявлено ознаки значного пригнічення кісткового мозку, препарат Зептол має бути відмінено. При застосуванні Зептол дуже рідко відзначалися важкі дерматологічні реакції, включаючи синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла). Препарат Зептол слід негайно відмінити в тому випадку, якщо відзначаються ознаки і симптоми, що свідчать про розвиток важких дерматологічних реакцій - наприклад, синдрому Стівенса-Джонсона або синдрому Лайєлла. При розвитку тяжких (у ряді випадків, що загрожують життю хворого) шкірних реакцій, пацієнт повинен бути госпіталізований до стаціонару. У більшості випадків синдром Стівенса-Джонсона та синдром Лайєлла розвивалися в перші місяці терапії препаратом. Вплив факторів, таких як доза протисудомних лікарських засобів, комплаентність пацієнтів, одночасна терапія іншими препаратами, супутні захворювання або рівень контролю за дерматологічними реакціями, на частоту розвитку тяжких шкірних реакцій (і смертність у хворих із синдромом Стівенса-Джонсона та синдромом Лайєлла) не встановлено. Слабо виражені шкірні реакції (ізольована макульозна або макулопапульозна екзантема) у більшості випадків є транзиторними та неважкими і зазвичай проходять протягом декількох днів або тижнів навіть при продовженні лікування або після зниження дози препарату. Проте, оскільки диференціальна діагностика між ранніми проявами тяжких шкірних реакцій та слабко вираженими минущими шкірними висипаннями може бути утруднена, при розвитку будь-яких шкірних реакцій пацієнт повинен перебувати під наглядом лікаря (з метою своєчасного припинення терапії препаратом у разі погіршення стану хворого). За даними ретроспективного аналізу застосування препарату у хворих на китайську національність є кореляція між частотою важких дерматологічних реакцій та наявністю в геномі пацієнта алелю HLA-B*1502 гена людського лейкоцитарного антигену (HLA). При застосуванні карбамазепіну у хворих у країнах Азіатського регіону (Таїланд, Малайзія, Філіппіни), де відзначається переважне поширення алелю HLA-B*1502, було виявлено підвищення частоти розвитку (від градації «дуже рідко» до «рідко») тяжких дерматологічних реакцій, включаючи синдром Стівенса-Джонсона та синдром Лайєлла. Частота поширення алеля HLA-B*1502 становить: на Філіппінах, у Таїланді, Гонг Конзі та Малайзії – понад 15%, у Тайвані – 10%, у Північному Китаї – 4%, у Південній Азії, включаючи Індію, – 2-4% , в Японії та Кореї - менше 1%. Поширеність даного аллеля в осіб європеїдної, негроїдної та американоїдної (латиноамериканці та індіанці) рас незначна. При призначенні карбамазепіну можливим носіям алелю HLA-B*I502 (наприклад, особам китайської національності) рекомендується проводити генотипування даного алелю. Призначати препарат носіям даного алелю слід лише у тому випадку, якщо користь від терапії перевищує можливий ризик. У особи європеоїдної, негроїдної та американоїдної роз проведення генотипування за алелем HLA-B*1502 перед призначенням Зептола необов'язково. Пацієнтам, які вже отримують терапію Зептолом, не рекомендується проведення генотипування за даним алелем, оскільки важкі шкірні реакції в більшості випадків відзначалися в перші місяці застосування препарату (незалежно від наявності HLA-B*1502 алелі). Однак результати генотипування алеля HLA-B* 1502 не повинні впливати на ступінь контролю за станом хворого і настороженість лікаря щодо важких шкірних реакцій. Розвиток синдромів Стівенса-Джонсона та Лайєлла можливий у пацієнтів негативних за алелем HLA-B*1502. Також у багатьох випадках в осіб китайської національності позитивних алелю HLA-B*1502 при застосуванні Зептола не відзначалося розвитку синдромів Стівенса-Джонсона і Лайелла. Вплив інших факторів, таких як доза протисудомних лікарських засобів, комплаентність пацієнтів, одночасна терапія іншими препаратами, супутні захворювання або рівень контролю за дерматологічними реакціями, на частоту розвитку тяжких шкірних реакцій (і смертність у хворих із синдромом Стівенса-Джонсона та синдромом Лайєлла) не встановлено . Слабо виражені шкірні реакції (ізольована макулярна або макулопапульозна екзантема) у більшості випадків є транзиторними та неважкими і зазвичай проходять протягом декількох днів або тижнів навіть при продовженні лікування або після зниження дози препарату. Проте, оскільки диференціальна діагностика між ранніми проявами тяжких шкірних реакцій та слабко вираженими минущими шкірними висипаннями може бути утруднена, при розвитку будь-яких шкірних реакцій пацієнт повинен перебувати під наглядом лікаря (з метою своєчасного припинення терапії препаратом у разі погіршення стану хворого). Взаємозв'язок між наявністю в геномі алелю HLA-B*1502 та розвитком легких шкірних реакцій (таких як реакції гіперчутливості, ізольована макульозна або макулопапульозна висип) не встановлена. При розвитку гіперчутливості до Зептолу у хворих можуть спостерігатися як окремі ураження шкіри, печінки (включаючи ураження внутрішньопечінкових жовчних проток), кровоносної та лімфатичної систем, або інших органів, так і їх поєднання, що слід розглядати як системну реакцію. У разі розвитку проявів та симптомів гіперчутливості до препарату Зептол препарат слід негайно відмінити. Пацієнтів з відомою гіперчутливістю до карбамазепіну слід поінформувати про можливість розвитку реакцій підвищеної чутливості на окскарбазепін приблизно у 25-30% випадків. Перехресні реакції підвищеної чутливості також можуть виникнути між карбамазепіном та фенітоїном. Перед початком лікування препаратом та періодично в процесі терапії рекомендується дослідження загального аналізу сечі та визначення концентрації сечовини у крові. Перед призначенням карбамазепіну та в процесі лікування необхідно дослідження функції печінки, особливо у пацієнтів, в анамнезі яких є відомості про захворювання печінки, а також у пацієнтів похилого віку. У разі посилення порушень функції печінки або при появі активного захворювання печінки препарат слід негайно відмінити. Перед початком лікування рекомендується провести офтальмологічне обстеження, включаючи дослідження очного дна та вимірювання внутрішньоочного тиску. У разі призначення препарату пацієнтам із підвищеним внутрішньоочним тиском необхідний постійний контроль за цим показником. До цього часу зареєстровані окремі повідомлення про порушення чоловічої фертильності та/або порушення сперматогенезу (взаємозв'язок цих порушень з прийомом карбамазепіну поки не доведено). Препарат може знизити ефективність лікарських засобів, що містять естрогени та/або прогестерон, тому жінкам дітородного віку під час лікування препаратом слід застосовувати альтернативні методи запобігання вагітності. Хоча взаємозв'язок між дозою карбамазепіну, його концентрацією та клінічною ефективністю чи переносимістю дуже незначна, проте, регулярне визначення концентрації карбамазепіну може бути корисним у таких ситуаціях: при різкому підвищенні частоти нападів; для того, щоб перевірити, чи пацієнт приймає належним чином; під час вагітності; при лікуванні дітей чи підлітків; при підозрі на порушення всмоктування; при підозрі розвитку токсичних реакцій у разі, якщо пацієнт приймає кілька лікарських засобів. Оскільки на фоні застосування препарату можливе загострення латентних психічних розладів, слід забезпечити спостереження за пацієнтами похилого віку з метою виявлення симптоматики як сплутаність свідомості та психомоторна ажитація. У деяких випадках лікування протиепілептичними препаратами супроводжувалося виникненням суїцидальних спроб/суїцидальних намірів. Це було також підтверджено під час проведення метааналізу рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень із застосуванням протиепілептичних засобів. Оскільки механізм виникнення суїцидальних спроб при застосуванні протиепілептичних препаратів не відомий, не можна виключити їх виникнення та при лікуванні хворих на Зептол. Пацієнтів та обслуговуючий персонал потрібно, попередити про необхідність стежити за появою суїцидальних думок/суїцидальної поведінки та, у разі виникнення симптомів, негайно звертатися за медичною допомогою. Раптове припинення прийому карбамазепіну може спровокувати епілептичні напади. Якщо необхідно різко перервати лікування, слід перевести хворого на інший протиепілептичний засіб під прикриттям показаного в таких випадках препарату (наприклад, діазепаму, що вводиться внутрішньовенно або ректально, або фенітоїну, що вводиться внутрішньовенно). Перед призначенням препарату інгібітори МАО повинні бути скасовані, як мінімум, за 2 тижні або, якщо дає можливість клінічна ситуація, навіть за більший термін. У період лікування не допускати вживання алкоголю. Вплив на здатність керувати автотранспортом та працювати з механізмами Здатність пацієнта, який приймає Зептол, до швидкої реакції, особливо на початку терапії або під час добору дози, може бути порушена внаслідок виникнення запаморочення та сонливості. Тому при керуванні автомобілем або керуванні механізмами пацієнту слід виявляти обережність.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки пролонгованої дії - 1 таб. Активні речовини: карбамазепін – 400 мг; Допоміжні речовини: етилцелюлоза M50 - 45 мг, целюлоза мікрокристалічна - 27.5 мг, гіпромелоза 2208 (Метоцел K4M) - 25 мг, крохмаль кукурудзяний - 10 мг, тальк очищений - 20 мг, кремнію оксид 5 магнію стеарат – 5 мг; Склад оболонки: сополімер бутилметакрилату, диметиламіноетилметакрилату і метилметакрилату [1:2:1] (Еудрагіт E-100) - 3 мг, тальк очищений - 4.3 мг, макрогол 6000 (поліетиленгліколь 6000) - 1 мг, тиа діа - 2 мг, барвник заліза оксид червоний – 0.2 мг, барвник заліза оксид жовтий – 0.5 мг. 10 шт. - стрипи з алюмінієвої фольги (3); - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки пролонгованої дії, покриті плівковою оболонкою світло-коричневого кольору, круглі, двоопуклі, з ризиком з одного боку.Фармакотерапевтична групаПротисудомний засіб.ФармакокінетикаАбсорбція 72-96%. Cmax у плазмі досягається через 6-24 год. Зв'язування з білками плазми близько 75%. T1/2 від 30 до 40 год. Метаболізується в печінці, переважно по епоксидному шляху з утворенням головних метаболітів: активного – карбамазепін-10,11-епоксиду та неактивного кон'югату з глюкуроновою кислотою. Утворюється також і малоактивний метаболіт 9-гідрокси-метил-10 карбамоілакридан. Концентрація карбамазепіну-10,11-епоксиду становить 30% від концентрації карбамазепіну. У спинномозковій рідині (далі СМР) та слині створюються концентрації пропорційно кількості незв'язаної з білками активної речовини (20-30%). Проникає крізь плацентарний бар'єр. Концентрація у грудному молоці становить 25-60% від такої у плазмі. Виводиться у вигляді неактивних метаболітів із сечею (70%) та калом (30%). Є індуктором печінкових ферментів та стимулює власний метаболізм. Немає даних про те, що фармакокінетика карбамазепіну змінюється у пацієнтів похилого віку. Даних щодо фармакокінетики карбамазепіну у пацієнтів з порушеннями функції нирок або печінки поки що недостатньо.ФармакодинамікаПохідне іміностильбену, що володіє вираженим протисудомним (протиепілептичним) ефектом, а також помірною мірою антипсихотичним, антидепресивним (тимоаналептичним) та нормотимічним дією. Крім того, він має аналгетичну дію, особливо при невралгії трійчастого нерва. Механізм дії вивчений частково. Імовірно, протисудомна дія пов'язана зі зниженням здатності нейронів, підтримувати високу частоту розвитку повторних потенціалів впливу за допомогою інактивації натрієвих каналів. Крім того, мабуть, має значення гальмування вивільнення нейромедіаторів шляхом блокування натрієвих пресинаптичних каналів і розвитку потенціалів дії, що в свою чергу знижує синаптичну передачу. У механізми дії, можливо, залучені рецептори гамма-аміномасляної кислоти (ГАМК), які можуть бути пов'язані з кальцієвими каналами; також, мабуть, має вплив карбамазепіну на системи модуляторів нейропередачі. Антидіуретична дія карбамазепіну може бути пов'язана з гіпоталамічним впливом на осморецептори, що опосередковується через секрецію антидіуретичного гормону, а також обумовлена ​​прямою дією на ниркові канальці. Ефективний при фокальних (парціальних) епілептичних нападах (простих і комплексних), що супроводжуються або не супроводжуються вторинною генералізацією, при генералізованих тоніко-клонічних епілептичних нападах, а також при комбінації зазначених типів нападів (зазвичай неефективний при малих нападах - petit mal, абсансах і міо ). У пацієнтів з епілепсією (особливо у дітей та підлітків) відзначено позитивний вплив на симптоми тривожності та депресії, а також зниження дратівливості та агресивності. Вплив на когнітивну функцію та психомоторні показники залежить від дози. Початок протисудомного ефекту варіює від декількох годин до декількох днів (іноді до 1 місяця внаслідок аутоіндукції метаболізму). При есенціальній та вторинній невралгії трійчастого нерва здебільшого попереджає поява больових нападів. Ослаблення болю при невралгії трійчастого нерва відзначається через 8-72 год. При синдромі алкогольної абстиненції підвищує поріг судомної готовності, який при даному стані зазвичай знижений, та зменшує вираженість клінічних проявів синдрому (підвищена збудливість, тремор, порушення ходи). Антипсихотична (антиманіакальна) дія розвивається через 7-10 днів, може бути обумовлена ​​пригніченням метаболізму дофаміну та норадреналіну. Пролонгована лікарська форма забезпечує підтримку стабільнішої концентрації карбамазепіну в крові при прийомі 1-2 рази на добу.Показання до застосуванняепілепсія: складні або прості парціальні епілептичні напади (із втратою або без втрати створення) із вторинною генералізацією або без неї; генералізовані тоніко-клонічні епілептичні напади; змішані форми епілептичних нападів; невралгія трійчастого нерва та нейрогенний больовий синдром; болі при ураженнях периферичних нервів при цукровому діабеті, болі при діабетичній нейропатії, поліурія та полідипсія нейрогормональної природи при нецукровому діабеті центрального генезу; ідіопатична невралгія трійчастого нерва та невралгія трійчастого нерва при розсіяному склерозі (типова та нетипова); ідіопатична невралгія язикоглоткового нерва; синдром алкогольної абстиненції; гострі маніакальні стани та підтримуюча терапія біполярних афективних розладів з метою профілактики загострень або ослаблення клінічних проявів загострення.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до карбамазепіну та інших компонентів препарату, а також до речовин з подібною до карбамазепіну структурою (наприклад, трициклічні антидепресанти); дитячий вік до 4 років (для дітей до 4 років карбамазепін переважно застосовувати у формі сиропу через труднощі застосування твердих лікарських форм у цієї вікової групи); порушення кістково-мозкового кровотворення (анемія, лейкопенія); наявність в анамнезі епізодів придушення кістковомозкового кровотворення або всіх різновидів порфірій; атріовентрикулярна блокада; одночасне призначення препаратів літію та інгібіторів МАО.Вагітність та лактаціяЗептолом епілепсії при вагітності слід здійснювати з особливою обережністю. У жінок дітородного віку Зептол слід, по можливості, застосовувати як монотерапію, оскільки частота вроджених аномалій плодів, народжених жінками, яким проводилося лікування комбінацією протиепілептичних засобів, вища, ніж у тих, хто отримував кожне з цих засобів у вигляді монотерапії. Слід призначати найменшу ефективну дозу Зептолу. Рекомендується регулярний контроль концентрації карбамазепіну у плазмі крові. При настанні вагітності у жінки, яка отримує Зептол, або в тому випадку, якщо виникає питання про призначення Зептола при вагітності, необхідно ретельно зіставити очікувані переваги терапії та можливі її ускладнення, особливо в І триместрі вагітності. Відомо, що діти, що народжуються у матерів, хворих на епілепсію, найчастіше схильні до порушень внутрішньоутробного розвитку, включаючи вади розвитку. Повідомлялося про те, що карбамазепін, як і всі основні протиепілептичні засоби, здатний підвищувати ризик виникнення цих порушень, хоча остаточного підтвердження, яке було б отримано в результаті контрольованих досліджень із застосуванням Зептолу як монотерапія, до цього часу немає. Є повідомлення про випадки вроджених захворювань та вад розвитку, включаючи незарощення дужок хребців (spina bifida) та інші вроджені аномалії (в т.ч. черепно-лицевих та серцево-судинної системи), які спостерігалися у пацієнтів, які приймали Зептол.Пацієнткам слід надавати інформацію про можливість підвищення ризику вад розвитку та про можливість пройти антенатальну діагностику. Відомо, що за вагітності розвивається дефіцит фолієвої кислоти. Повідомлялося, що протиепілептичні засоби посилюють цей дефіцит. Це може сприяти збільшенню частоти вроджених дефектів у дітей, які народжуються у жінок, які приймають протиепілептичні засоби. Тому до та під час вагітності рекомендується додатковий прийом фолієвої кислоти.Тому до та під час вагітності рекомендується додатковий прийом фолієвої кислоти.Тому до та під час вагітності рекомендується додатковий прийом фолієвої кислоти. З метою профілактики підвищеної кровоточивості у новонароджених жінкам протягом останніх тижнів вагітності, а також новонародженим рекомендується призначати вітамін К1. Карбамазепін виділяється з грудним молоком, концентрації у ньому становлять 25-60% від рівня у плазмі крові. Тому слід зіставити переваги і можливі небажані наслідки грудного вигодовування в умовах терапії Зептолом, що триває. Матері, які приймають Зептол, можуть продовжувати грудне вигодовування, але за умови, що за дитиною буде встановлено спостереження щодо розвитку можливих побічних ефектів (наприклад, вираженої сонливості, алергічних реакцій шкіри). Рекомендується регулярний контроль концентрації карбамазепіну у грудному молоці. Описано кілька випадків епілептичних нападів та/або пригнічення дихання у новонароджених, матері яких приймали препарат одночасно з іншими протисудомними засобами. Крім того, повідомлялося також про кілька випадків блювання, діареї та/або зниженого харчування у новонароджених, матері яких отримували Зептол. Можливо, ці реакції є проявами у новонароджених синдрому відміни. Жінкам дітородного віку під час лікування карбамазепіном рекомендується використовувати негормональні засоби контрацепції. У дітей до 4 років карбамазепін переважно застосовувати у формі сиропу через труднощі застосування твердих лікарських форм у цієї вікової групи.Побічна діяПри оцінці частоти різних побічних реакцій використані такі градації: дуже часто - 10% і більше; часто – 1-10%; нечасто – 0.1-1%; рідко – 0.01-0.1%; дуже рідко – менше 0.01%. Дозозалежні побічні реакції зазвичай проходять протягом декількох днів як спонтанно, так і після тимчасового зниження дози препарату. Розвиток побічних реакцій із боку ЦНС може бути наслідком відносного передозування препарату або значних коливань концентрацій активної речовини у плазмі. У таких випадках рекомендується моніторувати концентрацію лікарського засобу у плазмі. З боку центральної нервової системи: дуже часто – запаморочення, атаксія, сонливість, відчуття втоми; часто – головний біль, диплопія, порушення акомодації зору (наприклад, затуманювання зору); нечасто – аномальні мимовільні рухи (наприклад, тремор, «порхаючий» тремор – asterixis, дистонія, тики); ністагм; рідко – орофаціальна дискінезія, окорухові порушення, порушення мови (наприклад, дизартрія), хореоатетоз, периферична нейропатія, парестезія, парез; дуже рідко – смакові порушення, злоякісний нейролептичний синдром. Роль карбамазепіну як препарату, що викликає або сприяє розвитку злоякісного нейролептичного синдрому, особливо коли він призначається разом із нейролептиками, залишається нез'ясованою. З боку психічної сфери: рідко – галюцинації (зорові чи слухові), депресія, анорексія, неспокій, агресія, ажитація, дезорієнтація; дуже рідко -активація психозу. Алергічні реакції: дуже часто – алергічний дерматит, кропив'янка, яка може бути значно вираженою; нечасто – ексфоліативний дерматит, еритродермія; рідко - системний червоний вовчак, свербіж; дуже рідко – синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, реакції фотосенсибілізації, багатоформна та вузлувата еритема, порушення пігментації шкіри, пурпури, акне, пітливість, випадання волосся. Повідомлялося про рідкі випадки гірсутизму, проте причинно-наслідковий зв'язок цього ускладнення з прийомом препарату залишається неясним. Реакції підвищеної чутливості: рідко - поліорганна гіперчутливість уповільненого типу з лихоманкою, шкірними висипаннями, васкулітом, лімфаденопатією, ознаками, що нагадують лімфому, артралгією, лейкопенією, еозинофілією, гепатоспленомегалією та зміненими проявами. у різних комбінаціях). Можуть також залучатися інші органи (наприклад, легені, нирки, підшлункова залоза, міокард, товста кишка). Дуже рідко асептичний менінгіт з міоклонусом та периферичною еозинофілією, анафілактична реакція, ангіоневротичний набряк. При виникненні зазначених вище алергічних реакцій застосування препарату має бути припинено. З боку органів кровотворення: дуже часто – лейкопенія; часто – тромбоцитопенія, еозинофілія; рідко – лейкоцитоз, лімфоаденопатія, дефіцит фолієвої кислоти; дуже рідко - агранулоцитоз, апластична анемія, панцитопенія, анемія, істинна еритроцитарна аплазія, мегалобластна анемія, варіегатна порфірія, пізня шкірна порфірія, гостра "переміжна" порфірія, ретикулоцитоз, гемолітична. З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – нудота, блювання; часто – сухість у роті; нечасто – діарея, запор; рідко – біль у животі; дуже рідко – глосит, стоматит, панкреатит. З боку печінки: дуже часто – підвищення активності гамма-глутамілтрансферази (внаслідок індукції цього ферменту у печінці), що зазвичай не має клінічного значення; часто – підвищення активності лужної фосфатази крові; нечасто – підвищення активності трансаміназ; рідко – гепатит холестатичного, паренхіматозного (гепатоцелюлярного) або змішаного типу, деструкція внутрішньопечінкових жовчних проток зі зменшенням їхньої кількості, жовтяниця; дуже рідко – гранулематозний гепатит, печінкова недостатність. З боку серцево-судинної системи: рідко – порушення внутрішньосерцевої провідності; зниження чи підвищення АТ; дуже рідко – брадикардія, аритмії, атріо-вентрикулярна блокада з непритомністю, колапс, хронічна серцева недостатність, загострення ішемічної хвороби серця, тромбофлебіт, тромбоемболія (наприклад, тромбоемболія легеневої артерії). З боку ендокринної системи та обміну речовин: часто - набряки, затримка рідини, збільшення маси тіла, гіпонатріємія та зниження осмолярності крові внаслідок ефекту, подібного до дії антидіуретичного гормону, що в поодиноких випадках призводить до водної інтоксикації (гіпонатріємії розведення), що супроводжується летаргією, блюванням , головним болем, дезорієнтацією та неврологічними порушеннями; дуже рідко – підвищення концентрації пролактину крові, що супроводжується або не супроводжується такими проявами як галакторея, гінекомастія; зміни показників функції щитовидної залози – зниження концентрації L-тироксину (вільний тироксин, тироксин, трийодтиронін) та підвищення концентрації тиреотропного гормону (ТТГ), що зазвичай не супроводжується клінічними проявами;порушення метаболізму кісткової тканини (зниження вмісту кальцію та 25-гідроксихолекальциферолу в крові), що призводить до остеомаляції/остеопорозу; підвищення концентрації холестерину, включаючи холестерин ліпопротеїдів високої щільності, та тригліцеридів. З боку сечостатевої системи: дуже рідко – інтерстиціальний нефрит, ниркова недостатність, порушення функції нирок (наприклад, альбумінурія, гематурія, олігурія, підвищення сечовини/азотемія), прискорене сечовипускання, затримка сечі, розлади статевої функції/імпотенція, порушення сперматогену та їх рухливості). З боку опорно-рухового апарату: рідко – м'язова слабкість; дуже рідко – артралгії, м'язові болі або судоми. З боку органів чуття: дуже рідко – порушення смакових відчуттів, помутніння кришталика, кон'юнктивіт, підвищення внутрішньоочного тиску; порушення слуху, зокрема. шум у вухах, гіперакузія, гіпоакузія, зміни сприйняття висоти звуку.Взаємодія з лікарськими засобамиЦитохром Р4503А4 (CYP3A4) є основним ферментом, що забезпечує утворення карбамазепіну-10,11-епоксиду (активного метаболіту). Одночасне застосування Зептолу з інгібіторами ізоферменту CYP3A4 може призвести до підвищення концентрації карбамазепіну в плазмі та спричинити побічні реакції. Спільне застосування індукторів ізоферменту CYP3A4 може призвести до прискорення метаболізму карбамазепіну і, таким чином, до можливого зниження концентрації в плазмі і, отже, до можливого зменшення вираженості терапевтичного ефекту препарату. Відміна індукторів ізоферменту CYP3A4, що приймаються одночасно, може знижувати швидкість біотрансформації карбамазепіну і призводити до підвищення його концентрації в плазмі крові. Карбамазепін є сильним індуктором ізоферменту CYP3A4 та інших ферментних печінкових систем першої та другої фази метаболізму лікарських засобів та при одночасному застосуванні з препаратами, що метаболізуються ізоферментом CYP3A4, може викликати індукцію метаболізму та зниження концентрації їх у плазмі. Оскільки перетворення карбамазепін-10,11-епоксиду на карбамазепін-10,11-трансдіол відбувається за допомогою мікросомальної епоксидгідролази, застосування Зептолу разом з інгібіторами мікросомальної епоксидгідролази може призводити до підвищення в плазмі крові концентрації карбамазепін-10,1. Препарати, які можуть підвищити концентрацію карбамазепіну в плазмі: аналгетичні та нестероїдні протизапальні лікарські препарати: декстропропоксифен, ібупрофен; протипухлинні засоби (андроген): даназол; макролідні антибіотики: еритроміцин, джозаміцин, кларитроміцин, тролеандоміцин; антидепресанти: можливе - дезіпрамін, флуоксетин, флувоксамін, нефазодон, пароксетин, тразодон, вілоксазин; протиепілептичні засоби: стирипентол, вігабатрін; протигрибкові засоби: похідні азолу (ітраконазол, кетоконазол, флуконазол, вориконазол); блокатори Н1-гістамінових рецепторів: терфенадин, лоратадін; антипсихотичні засоби (нейролептики): оланзапін; протитуберкульозні засоби: ізоніазид; противірусні засоби: інгібітори протеази ВІЛ (наприклад, ритонавір); протиглаукомні засоби (інгібітори карбоангідрази): ацетазоламід; препарати, що знижують АТ (блокатори «повільних» кальцієвих каналів): верапаміл, дилтіазем; противиразкові засоби (інгібітори протонної помпи, блокатори гістамінових Н2-рецепторів): омепразол, циметидин; міорелаксанти: оксибутинін, дантролен; антиагрегантні засоби: тіклопідін; інші лікарські засоби та продукти харчування: грейпфрутовий сік, нікотинамід (у дорослих, лише у високих дозах). Оскільки підвищення концентрації карбамазепіну в плазмі може призвести до виникнення побічних реакцій (наприклад, запаморочення, сонливості, атаксії, диплопії), в цих ситуаціях слід коригувати дозу препарату та/або регулярно визначати концентрацію карбамазепіну в плазмі крові. Препарати, які можуть підвищити концентрацію карбамазепіну-10,11-епоксиду в плазмі крові: локсапін, кветіапін, примідон, прогабід, вальпроєва кислота, валноктамід та вальпромід. Оскільки підвищення концентрації карбамазепіну-10,11-епоксиду в плазмі крові може призвести до виникнення побічних реакцій (наприклад, запаморочення, сонливості, атаксії, диплопії), у цих ситуаціях слід коригувати дозу Зептолу та/або регулярно визначати концентрацію карбамазепіну-10,1 -епоксиду у плазмі крові. Препарати, які можуть знижувати концентрацію карбамазепіну в плазмі: протиепілептичні засоби: фелбамат, окскарбазепін, фенобарбітал, фенітоїн, фосфенітоїн, примідон, мезуксімід, фенсуксімід, і хоча дані частково суперечливі, можливо, також клоназепам; протипухлинні засоби: цисплатин або доксорубіцин; протитуберкульозні засоби: рифампіцин; бронходилатуючі засоби: теофілін, амінофілін; засіб для лікування вугрової висипки (ретиноїди): ізотретиноїн; інші лікарські засоби та продукти харчування: рослинні препарати, що містять звіробій продірявлений (Hypericum perforatum). При одночасному застосуванні з вищезазначеними препаратами може знадобитися корекція дози Зептолу. Вплив карбамазепіну на концентрацію в плазмі препаратів, що застосовуються як супутня терапія. При сумісному застосуванні з карбамазепіном можливе зниження концентрації у плазмі, зменшення або навіть повне припинення дії деяких препаратів. При одночасному застосуванні з карбамазепіном може знадобитися корекція доз наступних препаратів: аналгетичні та нестероїдні протизапальні лікарські препарати: бупренорфін, метадон, парацетамол, феназон, трамадол; антибіотики групи тетрацикліну: доксициклін; непрямі антикоагулянти: варфарин, фенпрокумон, дикумарол та аценокумарол; антидепресанти: бупропіон, циталопрам, міансерин, нефазодон, сертралін, тразодон, трициклічні антидепресанти (іміпрамін, амітриптилін, нортриптилін, кломіпрамін); протиепілептичні засоби: клобазам, клоназепам, етосуксимід, фелбамат, ламотриджин, окскарбазепін, примідон, тіагабін, топірамат, вальпроєва кислота, зонісамід. Є повідомлення про те, що на тлі прийому карбамазепіну концентрація фенітоїну в плазмі може як підвищуватися, так і знижуватися, а концентрація мефенітоїну - підвищуватися (у рідкісних випадках). протигрибкові засоби: ітраконазол; антигельмінтні засоби: празіквантел; протипухлинні засоби: іматиніб; антипсихотичні засоби (нейролептики): клозапін, галоперидол, бромперидол, оланзапін, кветіапін, рисперидон, зіпрасідон; противірусні засоби: інгібітори протеази ВІЛ (індинавір, ритонавір, саквінавір); анксіолітичні засоби: алпразол, мідазол; бронходилатуючі засоби: теофілін; контрацептивні засоби: гормональні контрацептиви (необхідний вибір альтернативних методів контрацепції); препарати, що знижують АТ (блокатори «повільних» кальцієвих каналів групи дигідропіридинів): фелодилін; серцеві глікозиди: дигоксин; глюкокортикостероїди: преднізолон, дексаметозон; імунодепресивні засоби: циклоспорин, еверолімус; засоби для лікування захворювань щитовидної залози: левотироксин; інші лікарські засоби та продукти харчування: препарати, що містять естрогени та/або прогестерон. Комбінації, які слід брати до уваги При одночасному застосуванні карбамазепіну та леветирацетаму в окремих випадках спостерігалося посилення токсичної дії карбамазепіну. Відомі повідомлення про посилення гепатотоксичності, спричиненої ізоніазидом, у випадках, коли він застосовувався одночасно з карбамазепіном. Комбіноване застосування карбамазепіну та літію або метоклопраміду, а також карбамазепіну та нейролептичних засобів (галоперидолу, тіоридазину) може призвести до підвищення частоти небажаних неврологічних реакцій (у разі останньої комбінації – навіть при терапевтичних концентраціях активних речовин у плазмі крові). Одночасне застосування карбамазепіну з деякими діуретичними засобами (гідрохлортіазидом, фуросемідом) може призводити до гіпонатріємії, що супроводжується клінічними проявами. Карбамазепін може виявляти антагонізм дії недеполяризуючих міорелаксантів (наприклад, панкуронію бромід). У разі застосування такої комбінації лікарських засобів може виникнути необхідність підвищення дози зазначених міорелаксантів; слід здійснювати уважне спостереження за пацієнтами, оскільки можливо швидше, ніж очікувалося, припинення дії міорелаксантів. Повідомлялося про виникнення у жінок кровотеч у період між менструаціями у випадках коли одночасно застосовувалися гормональні контрацептиви. Препарат може знижувати терапевтичний ефект гормональних контрацептивних препаратів через індукцію мікросомальних ферментів. Карбамазепін, як і інші психотропні засоби, може знижувати переносимість алкоголю. У зв'язку з цим пацієнту рекомендується відмовитися від вживання алкоголю.Спосіб застосування та дозиВсередину. Препарат можна приймати під час, після їжі або в проміжках між їдою разом з невеликою кількістю рідини. Препарат можна застосовувати як монотерапії, так і у складі комбінованої терапії. Таблетки пролонгованої дії (цілу таблетку або половину, якщо так призначено лікарем) слід ковтати повністю, не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю рідини, т.к. активна речовина вивільняється з таблеток пролонгованої дії повільно та поступово, їх призначають 2 рази на добу. Враховуючи, що Зептол призначають 2 рази на добу, оптимальну схему терапії визначає лікар на підставі наведених рекомендацій. При перекладі хворого на прийом звичайних таблеток на прийом таблеток пролонгованої дії клінічний досвід показує, що у деяких хворих при застосуванні таблеток пролонгованої дії може виникнути необхідність підвищення дози препарату. Епілепсія: складні або прості парціальні епілептичні напади (із втратою або без непритомності) з вторинною генералізацією або без неї; генералізовані тоніко-клонічні епілептичні напади; змішані форми епілептичних нападів: наскільки можна Зептол слід призначати як монотерапії. Лікування починають з невеликої добової дози, яку надалі повільно підвищують до досягнення оптимального ефекту. Для вибору оптимальної дози препарату рекомендується визначення концентрації активної речовини в плазмі крові. Приєднання Зептолу до протиепілептичної терапії, що вже проводиться, слід проводити поступово, при цьому дози застосовуваних препаратів не змінюють або, при необхідності, проводять відповідну корекцію доз прийнятих препаратів. Якщо хворий забув своєчасно прийняти чергову дозу препарату,слід прийняти пропущену дозу відразу, як тільки це упущення стало поміченим при цьому не можна приймати подвійну дозу препарату. Для дорослих початкова доза 100-200 мг 1-2 рази на добу. Потім дозу повільно підвищують до 400-600 мг двічі на добу. Максимальна добова доза становить 1600-2000 мг. Для дітей старше 4 років лікування може бути розпочато із застосування препарату в дозі 100 мг на добу; дозу підвищують поступово – щотижня на 100 мг. Для дітей до 4 років карбамазепін переважно застосовувати у формі сиропу через труднощі застосування твердих лікарських форм у цієї вікової групи. Підтримуючі дози для дітей складають 10-20 мг/кг/добу (у кілька прийомів): Вік дитини 4-5 років – добова доза 200-400 мг; Вік дитини 6-10 років – добова доза 400-600 мг; Вік дитини 11-15 років – добова доза 600-1000 мг. При невралгії трійчастого нерва та нейрогенному больовому синдромі: 100-200 мг 2 рази на добу, потім дозу поступово підвищують не більше ніж на 200 мг на добу до припинення болю (в середньому, до 600-800 мг), потім зменшують до мінімальної ефективної дози. Ефект настає зазвичай через 1-3 дні від початку лікування. Призначають препарат тривалий час; при передчасному відміні препарату біль може відновитися. При лікуванні хворих похилого віку початкова доза 100 мг 2 рази на добу. Біль при ураженнях периферичних нервів при цукровому діабеті, біль при діабетичній нейропатії: 200-300 мг 2 рази на добу. Поліурія та полідипсія нейрогормональної природи при нецукровому діабеті центрального генезу: середня доза для дорослих – 200 мг 2 рази на добу. У дітей доза препарату повинна бути зменшена відповідно до віку та маси тіла дитини. Ідіопатична невралгія трійчастого нерва та невралгія трійчастого нерва при розсіяному склерозі; ідіопатична невралгія язикоглоткового нерва: середня добова доза – 200-400 мг 2 рази на добу. Алкогольний абстинентний синдром: середня доза – 200 мг 2 рази на добу. У тяжких випадках, у перші дні дозу можна збільшити до 600 мг 2 рази на добу. На початку лікування при тяжких явищах абстиненції призначається у поєднанні з дезінтоксикаційною терапією та седативно-снодійними препаратами (наприклад, з клометіазолом, хлордіазепоксидом). Після вирішення гострої фази лікування Зептолом може бути продовжено у вигляді монотерапії. Гострі маніакальні стани та підтримуюча терапія біполярних афективних розладів: перший тиждень добова доза 200-400 мг. Надалі дозу збільшують на 200 мг на тиждень, доводячи її до 1 г на добу. Добову дозу рівномірно поділяють на 2 прийоми. Перехід на лікування карбамазепіном має бути поступовим зменшенням дози попереднього препарату. Припиняти лікування треба поступово. Тривалість лікування встановлюється лікарем.ПередозуванняСимптоми: зазвичай відображають порушення з боку ЦНС, ССС та дихальної системи. З боку ЦНС та органів чуття: пригнічення функцій ЦНС, дезорієнтація, сонливість, ажитація, галюцинації, кома; затуманеність зору, невиразна мова, дизартрія, ністагм, атаксія, дискінезія, гіперрефлексія (спочатку), гіпорефлексія (пізніше); судоми, психомоторні розлади, міоклонус, гіпотермія, мідріаз). З боку ССС: тахікардія, зниження артеріального тиску, іноді підвищення артеріального тиску, порушення внутрішньошлуночкової провідності з розширенням комплексу QRS; непритомність, зупинка серця. З боку органів дихання: гноблення дихання, набряк легень. З боку травної системи: нудота та блювання, затримка евакуації їжі зі шлунка, зниження моторики товстої кишки. З боку сечовидільної системи: затримка сечі, олігурія чи анурія; затримка рідини; гіпонатріємія. Лабораторні показники: лейкоцитоз або лейкопенія, гіпонатріємія, можливий метаболічний ацидоз, можлива гірерглікемія та глюкозурія, підвищення активності м'язової фракції креатинфосфокінази. Лікування: специфічний антидот відсутній. Лікування ґрунтується на клінічному стані хворого; показані госпіталізація, визначення концентрації карбамазепіну в плазмі (для підтвердження отруєння цим лікарським засобом та оцінки ступеня передозування), промивання шлунка, призначення активованого вугілля (пізня евакуація шлункового вмісту може призвести до відстроченого всмоктування на 2 та 3 доби та повторному виявленні. ). Неефективні форсований діурез, гемодіаліз та перитонеальний діаліз (діаліз показаний при поєднанні тяжкого отруєння та ниркової недостатності). У маленьких дітей може виникнути потреба у обмінному переливанні крові. Симптоматичне підтримуюче лікування у відділенні інтенсивної терапії, моніторування функцій серця, температури тіла, корнеальних рефлексів, функції нирок та сечового міхура, корекція електролітних розладів. При зниженні АТ: положення з опущеним головним кінцем, плазмозамінники, при неефективності - внутрішньовенний допамін або добутамін; при порушеннях ритму серця – лікування підбирається індивідуально; при судомах - введення бензодіазепінів (наприклад, діазепаму), з обережністю (через можливе збільшення пригнічення дихання); введення інших протисудомних лікарських засобів (наприклад, фенобарбіталу).При розвитку гіпонатріємії розведення (водної інтоксикації) - обмеження введення рідин та повільна внутрішньовенна інфузія 0.9% розчину NaCl (може сприяти запобіганню розвитку набряку мозку). Рекомендується проведення гемосорбції на вугільних сорбентах.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат зазвичай неефективний при абсансах (petit mal) та міоклонічних нападах. У хворих із змішаними формами епілептичних нападів препарат повинен застосовуватися з обережністю і лише за умови забезпечення регулярного медичного спостереження (через можливе посилення нападів). У разі посилення нападів застосування препарату Зептол слід відмінити. Під час застосування препарату з різною частотою відзначається минуще або стійке зниження кількості тромбоцитів або лейкоцитів. Однак у більшості випадків ці явища минущі і зазвичай не є провісником початку апластичної анемії або агранулоцитозу. Перед початком лікування, а також періодично в процесі лікування слід проводити клінічні аналізи крові, включаючи підрахунок кількості тромбоцитів та, можливо, ретикулоцитів, а також визначати концентрацію заліза у сироватці крові. Необхідно довести до відома пацієнтів інформацію про ранні ознаки токсичності, властиві ймовірним гематологічним порушенням, а також про симптоми з боку шкірних покривів та печінки. Пацієнта інформують про необхідність негайно звернутися до лікаря у разі появи таких небажаних реакцій, як лихоманка, болі в горлі, висип, виразки слизової оболонки порожнини рота, безпричинне виникнення крововиливів, геморагії у вигляді петехій або пурпури. У тих випадках, коли під час лікування відмічено низький вміст лейкоцитів або тромбоцитів (або тенденція до їх зниження), слід уважно спостерігати за станом пацієнта та показниками розгорнутого клінічного аналізу крові. Якщо виявлено ознаки значного пригнічення кісткового мозку, препарат Зептол має бути відмінено. При застосуванні Зептол дуже рідко відзначалися важкі дерматологічні реакції, включаючи синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла). Препарат Зептол слід негайно відмінити в тому випадку, якщо відзначаються ознаки і симптоми, що свідчать про розвиток важких дерматологічних реакцій - наприклад, синдрому Стівенса-Джонсона або синдрому Лайєлла. При розвитку тяжких (у ряді випадків, що загрожують життю хворого) шкірних реакцій, пацієнт повинен бути госпіталізований до стаціонару. У більшості випадків синдром Стівенса-Джонсона та синдром Лайєлла розвивалися в перші місяці терапії препаратом. Вплив факторів, таких як доза протисудомних лікарських засобів, комплаентність пацієнтів, одночасна терапія іншими препаратами, супутні захворювання або рівень контролю за дерматологічними реакціями, на частоту розвитку тяжких шкірних реакцій (і смертність у хворих із синдромом Стівенса-Джонсона та синдромом Лайєлла) не встановлено. Слабо виражені шкірні реакції (ізольована макульозна або макулопапульозна екзантема) у більшості випадків є транзиторними та неважкими і зазвичай проходять протягом декількох днів або тижнів навіть при продовженні лікування або після зниження дози препарату. Проте, оскільки диференціальна діагностика між ранніми проявами тяжких шкірних реакцій та слабко вираженими минущими шкірними висипаннями може бути утруднена, при розвитку будь-яких шкірних реакцій пацієнт повинен перебувати під наглядом лікаря (з метою своєчасного припинення терапії препаратом у разі погіршення стану хворого). За даними ретроспективного аналізу застосування препарату у хворих на китайську національність є кореляція між частотою важких дерматологічних реакцій та наявністю в геномі пацієнта алелю HLA-B*1502 гена людського лейкоцитарного антигену (HLA). При застосуванні карбамазепіну у хворих у країнах Азіатського регіону (Таїланд, Малайзія, Філіппіни), де відзначається переважне поширення алелю HLA-B*1502, було виявлено підвищення частоти розвитку (від градації «дуже рідко» до «рідко») тяжких дерматологічних реакцій, включаючи синдром Стівенса-Джонсона та синдром Лайєлла. Частота поширення алеля HLA-B*1502 становить: на Філіппінах, у Таїланді, Гонг Конзі та Малайзії – понад 15%, у Тайвані – 10%, у Північному Китаї – 4%, у Південній Азії, включаючи Індію, – 2-4% , в Японії та Кореї - менше 1%. Поширеність даного аллеля в осіб європеїдної, негроїдної та американоїдної (латиноамериканці та індіанці) рас незначна. При призначенні карбамазепіну можливим носіям алелю HLA-B*I502 (наприклад, особам китайської національності) рекомендується проводити генотипування даного алелю. Призначати препарат носіям даного алелю слід лише у тому випадку, якщо користь від терапії перевищує можливий ризик. У особи європеоїдної, негроїдної та американоїдної роз проведення генотипування за алелем HLA-B*1502 перед призначенням Зептола необов'язково. Пацієнтам, які вже отримують терапію Зептолом, не рекомендується проведення генотипування за даним алелем, оскільки важкі шкірні реакції в більшості випадків відзначалися в перші місяці застосування препарату (незалежно від наявності HLA-B*1502 алелі). Однак результати генотипування алеля HLA-B* 1502 не повинні впливати на ступінь контролю за станом хворого і настороженість лікаря щодо важких шкірних реакцій. Розвиток синдромів Стівенса-Джонсона та Лайєлла можливий у пацієнтів негативних за алелем HLA-B*1502. Також у багатьох випадках в осіб китайської національності позитивних алелю HLA-B*1502 при застосуванні Зептола не відзначалося розвитку синдромів Стівенса-Джонсона і Лайелла. Вплив інших факторів, таких як доза протисудомних лікарських засобів, комплаентність пацієнтів, одночасна терапія іншими препаратами, супутні захворювання або рівень контролю за дерматологічними реакціями, на частоту розвитку тяжких шкірних реакцій (і смертність у хворих із синдромом Стівенса-Джонсона та синдромом Лайєлла) не встановлено . Слабо виражені шкірні реакції (ізольована макулярна або макулопапульозна екзантема) у більшості випадків є транзиторними та неважкими і зазвичай проходять протягом декількох днів або тижнів навіть при продовженні лікування або після зниження дози препарату. Проте, оскільки диференціальна діагностика між ранніми проявами тяжких шкірних реакцій та слабко вираженими минущими шкірними висипаннями може бути утруднена, при розвитку будь-яких шкірних реакцій пацієнт повинен перебувати під наглядом лікаря (з метою своєчасного припинення терапії препаратом у разі погіршення стану хворого). Взаємозв'язок між наявністю в геномі алелю HLA-B*1502 та розвитком легких шкірних реакцій (таких як реакції гіперчутливості, ізольована макульозна або макулопапульозна висип) не встановлена. При розвитку гіперчутливості до Зептолу у хворих можуть спостерігатися як окремі ураження шкіри, печінки (включаючи ураження внутрішньопечінкових жовчних проток), кровоносної та лімфатичної систем, або інших органів, так і їх поєднання, що слід розглядати як системну реакцію. У разі розвитку проявів та симптомів гіперчутливості до препарату Зептол препарат слід негайно відмінити. Пацієнтів з відомою гіперчутливістю до карбамазепіну слід поінформувати про можливість розвитку реакцій підвищеної чутливості на окскарбазепін приблизно у 25-30% випадків. Перехресні реакції підвищеної чутливості також можуть виникнути між карбамазепіном та фенітоїном. Перед початком лікування препаратом та періодично в процесі терапії рекомендується дослідження загального аналізу сечі та визначення концентрації сечовини у крові. Перед призначенням карбамазепіну та в процесі лікування необхідно дослідження функції печінки, особливо у пацієнтів, в анамнезі яких є відомості про захворювання печінки, а також у пацієнтів похилого віку. У разі посилення порушень функції печінки або при появі активного захворювання печінки препарат слід негайно відмінити. Перед початком лікування рекомендується провести офтальмологічне обстеження, включаючи дослідження очного дна та вимірювання внутрішньоочного тиску. У разі призначення препарату пацієнтам із підвищеним внутрішньоочним тиском необхідний постійний контроль за цим показником. До цього часу зареєстровані окремі повідомлення про порушення чоловічої фертильності та/або порушення сперматогенезу (взаємозв'язок цих порушень з прийомом карбамазепіну поки не доведено). Препарат може знизити ефективність лікарських засобів, що містять естрогени та/або прогестерон, тому жінкам дітородного віку під час лікування препаратом слід застосовувати альтернативні методи запобігання вагітності. Хоча взаємозв'язок між дозою карбамазепіну, його концентрацією та клінічною ефективністю чи переносимістю дуже незначна, проте, регулярне визначення концентрації карбамазепіну може бути корисним у таких ситуаціях: при різкому підвищенні частоти нападів; для того, щоб перевірити, чи пацієнт приймає належним чином; під час вагітності; при лікуванні дітей чи підлітків; при підозрі на порушення всмоктування; при підозрі розвитку токсичних реакцій у разі, якщо пацієнт приймає кілька лікарських засобів. Оскільки на фоні застосування препарату можливе загострення латентних психічних розладів, слід забезпечити спостереження за пацієнтами похилого віку з метою виявлення симптоматики як сплутаність свідомості та психомоторна ажитація. У деяких випадках лікування протиепілептичними препаратами супроводжувалося виникненням суїцидальних спроб/суїцидальних намірів. Це було також підтверджено під час проведення метааналізу рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень із застосуванням протиепілептичних засобів. Оскільки механізм виникнення суїцидальних спроб при застосуванні протиепілептичних препаратів не відомий, не можна виключити їх виникнення та при лікуванні хворих на Зептол. Пацієнтів та обслуговуючий персонал потрібно, попередити про необхідність стежити за появою суїцидальних думок/суїцидальної поведінки та, у разі виникнення симптомів, негайно звертатися за медичною допомогою. Раптове припинення прийому карбамазепіну може спровокувати епілептичні напади. Якщо необхідно різко перервати лікування, слід перевести хворого на інший протиепілептичний засіб під прикриттям показаного в таких випадках препарату (наприклад, діазепаму, що вводиться внутрішньовенно або ректально, або фенітоїну, що вводиться внутрішньовенно). Перед призначенням препарату інгібітори МАО повинні бути скасовані, як мінімум, за 2 тижні або, якщо дає можливість клінічна ситуація, навіть за більший термін. У період лікування не допускати вживання алкоголю. Вплив на здатність керувати автотранспортом та працювати з механізмами Здатність пацієнта, який приймає Зептол, до швидкої реакції, особливо на початку терапії або під час добору дози, може бути порушена внаслідок виникнення запаморочення та сонливості. Тому при керуванні автомобілем або керуванні механізмами пацієнту слід виявляти обережність.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептом

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули – 1 капс. активна речовина: зонісамід – 25/50/100 мг; допоміжні речовини (25/50/100 мг): олія рослинна гідрогенізована; МКЦ; натрію лаурилсульфат; оболонка капсули: желатин; титану діоксид (Е171); фарбник заліза оксид чорний (Е172) (для дозування 50 мг); барвник "Червоний чарівний" (Е129) (для дозування 100 мг); барвник "Сонячний захід" жовтий (Е110) (для дозування 100 мг); чорнило 1014 Текпрінт SW-9008*: шеллак; пропіленгліколь; калію гідрохлорид; барвник заліза оксид чорний (Е172) * Теоретичні кількості, виходячи із загальної кількості фарби - 0,15 мг. Капсули 25мг, 50мг, 100мг. По 14 капс. у блістері з ПВХ/ПВДХ/фольги алюмінієвої. по 1 бл. (Для дозування 25 мг), 2 бл. (Для дозування 50 мг) або 4 або 7 бл. (Для дозування 100 мг) поміщають у картонну пачку. Місця розкриття картонної пачки заклеєні двома захисними прозорими стікерами.Опис лікарської формиКапсули, 25 мг: розмір №4, з кришечкою та корпусом білого кольору, з нанесеним чорним чорнилом логотипом компанії та назвою препарату з цифровою вказівкою дозування «ZONEGRAN 25». Капсули, 50 мг: розмір №3, з кришечкою сірого кольору та корпусом білого кольору, з нанесеним чорним чорнилом логотипом компанії та назвою препарату з цифровою вказівкою дозування «ZONEGRAN 50». Капсули, 100 мг: розмір №1, з кришечкою червоного кольору та корпусом білого кольору, з нанесеним чорним чорнилом логотипом компанії та назвою препарату з цифровою вказівкою дозування «ZONEGRAN 100». Вміст капсул: білий або білий із жовтуватим відтінком порошок, вільний від видимих ​​включень.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний.ФармакокінетикаВсмоктування Зонісамід майже повністю абсорбується після перорального прийому, Cmax у плазмі досягається протягом 2-5 годин після прийому. Виразність первинного метаболізму незначна - абсолютна біодоступність оцінюється на рівні 100%. Біодоступність зонісаміду при вживанні не залежить від їди, хоча при цьому може уповільнюватися час досягнення Cmax у плазмі крові. Величини AUC та Cmax зонісаміду практично лінійно збільшуються після прийому одноразової дози (в діапазоні доз 100–800 мг) та після багаторазового прийому (в діапазоні доз 100–400 мг 1 раз на день). Збільшення цих значень при досягненні рівноважного стану дещо перевищує передбачуване, виходячи з прийнятої дози, можливо у зв'язку з насиченістю зв'язування зонісаміду з еритроцитами. Рівноважний стан досягається протягом 13 днів. Відбувається дещо більша кумуляція, ніж це очікувалося порівняно з одноразовим прийомом препарату. Розподіл Зонісамід зв'язується з білками плазми на 40-50%, згідно з результатами досліджень in vitro, різні протисудомні препарати (фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін і натрію вальпроат) не мають істотного впливу на ступінь його зв'язування з білками плазми. Здається, що Vd у дорослих становить 1,1-1,7 л/кг, що вказує на значний розподіл зонісаміду в тканинах. Співвідношення концентрацій зонісаміду в еритроцитах і плазмі становить близько 15 при низьких його концентраціях і близько 3 - при високих. Метаболізм Зонісамід метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4, основний шлях метаболізму - розщеплення бензизоксазольного кільця з утворенням 2-сульфамоілацетилфенолу (SMAP), а також N-ацетилювання. Вихідна речовина та SMAP можуть зв'язуватися з глюкуроновою кислотою. Метаболіти, які не визначаються у плазмі крові, позбавлені протисудомної активності. Дані у тому, що зонисамид здатний індукувати свій метаболізм, відсутні. Виведення Кліренс зонісаміду після досягнення Css досягає 0,7 л/год, кінцевий T1/2 – близько 60 год (за умови відсутності одночасного прийому індукторів активності ізоферменту CYP3A4). T1/2 не залежить ні від величини дози, що приймається, ні від тривалості лікування. Коливання концентрації зонісаміду в плазмі незначні ( Лінійність/нелінійність Концентрація зонісаміду збільшується до досягнення рівноважного стану, що зазвичай відбувається приблизно через 8 тижнів. При порівнянні однакового рівня доз, у пацієнтів з більшою масою тіла, як правило, досягаються нижчі Css у сироватці, але ці відмінності незначні. Вік (≥12 років) та стать, скориговані за масою тіла, не впливають на концентрації зонісаміду у пацієнтів з епілепсією при досягненні Css препарату. Необхідність зниження дози при застосуванні будь-яких протиепілептичних препаратів (ПЕЗ), у т.ч. індукторів ізоферменту CYP3A4 відсутній. Співвідношення фармакодинаміки та фармакокінетики Зонісамід знижує середню частоту нападів за 28-денний період, і це зниження пропорційно (лог-лінійна залежність) середньої концентрації зонісаміду. Особливі групи пацієнтів Ниркова недостатність. У пацієнтів з нирковою недостатністю нирковий кліренс одноразових доз зонісаміду прямо пропорційний Cl креатиніну. AUC зонісаміду підвищено на 35% у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (Cl креатиніну Печінкова недостатність. Фармакокінетика зонісаміду у пацієнтів із печінковою недостатністю вивчена недостатньо. Літній вік. Немає клінічно значущих відмінностей у фармакокінетиці зонісаміду у молодих (21-40 років) та літніх (65-75 років) пацієнтів. Діти (5-18 років). Обмежені дані показують, що фармакокінетичні параметри зонісаміду у добовій дозі 1,7 або 12 мг/кг у дітей та підлітків аналогічні таким у дорослих пацієнтів (з урахуванням поправки на масу тіла).ФармакодинамікаЗонісамід є протиепілептичним засобом, похідним бензизоксазолу, in vitro слабко пригнічує карбоангідразу. Хімічно його структура відрізняється від інших протиепілептичних засобів. Механізм дії Механізм дії зонісаміду повністю не вивчений, ймовірно, він блокує потенціалчутливі натрієві та кальцієві канали, знижує вираженість синхронізованого нейронного збудження, гальмує розвиток нападів та запобігає подальшому поширенню епілептичної активності. Зонісамід також знижує судомну активність нейронів за допомогою посилення гальмівного впливу ГАМК. Фармакодинамічні ефекти Протисудомна активність зонісаміду була вивчена на різних моделях епілепсії, у групах з індукованими або вродженими нападами, при цьому зонісамід виявив себе як протиепілептичний засіб широкого спектра дії. Зонісамід перешкоджає розвитку максимальних електросудомних нападів, обмежує розвиток судом, включаючи поширення вогнища збудження від кори головного мозку до підкіркових структур, а також пригнічує активність епілептогенного фокусу. На відміну від фенітоїну та карбамазепіну, зонісамід має вибіркову дію на напади, що виникають у корі головного мозку. Клінічна ефективність Монотерапія парціальних судомних нападів із вторинною генералізацією чи без. 3 препаратом Зонегран перед терапією карбамазепіном пролонгованої дії, що тривало до 24 місяців, залежно від відповіді на лікування. Здійснювалося підвищення дози до цільового значення 600 мг карбамазепіну або 300 мг зонісаміду. За наявності пацієнтів нападів здійснювалося підвищення до наступної дози, тобто. 800 мг карбамазепіну або 400 мг зонісаміду. Якщо напади зберігалися,дозу збільшували максимально до 1200 мг для карбамазепіну і до 500 мг для зонісаміду. Пацієнти, у яких напади були відсутні протягом 26 тижнів на фоні прийому цільової дози, продовжували отримувати цю дозу протягом ще 26 тижнів. Додаткова терапія парціальних судомних нападів із вторинною генералізацією або без дорослих. Ефективність додаткової терапії зонісамідом була показана у 4 подвійних сліпих плацебо-контрольованих дослідженнях, що тривали до 24 тижнів. Ці дослідження показали зниження медіани частоти виникнення парціальних епілептичних нападів прийому зонісаміду в добових дозах 300-500 мг 1 або 2 рази на день. Додаткова терапія парціальних судомних нападів із вторинною генералізацією або без у підлітків та дітей з 6 років. У дітей (6 років і старше) ефективність зонісаміду була продемонстрована у подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні, тривалістю 24 тижнів за участю 207 пацієнтів. При 12-тижневому застосуванні цільової дози спостерігалося зниження частоти нападів на 50% і більше у 50% пацієнтів, які отримували зонісамід, та у 31% пацієнтів, які отримували плацебо. Особливі проблеми безпеки, які виникли при проведенні досліджень у дітей, включали погіршення апетиту та зниження маси тіла, зниження рівня бікарбонатів, збільшення ризику сечокам'яної хвороби та дегідратацію. Всі ці явища, і особливо зниження маси тіла, можуть несприятливо позначатися на зростанні та розвитку дитини, а також можуть призводити до погіршення загального стану здоров'я. Загалом отримано обмежений обсяг даних про довготривалий вплив препарату на зростання та розвиток дитини.Показання до застосуваннямонотерапія у дорослих пацієнтів з парціальними епілептичними нападами з вторинною генералізацією або без, із вперше діагностованою епілепсією; у складі додаткової терапії у дорослих, підлітків та дітей з 6 років з парціальними епілептичними нападами з вторинною генералізацією або без.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до активної речовини, будь-якої з допоміжних речовин або сульфонамідів; тяжка печінкова недостатність (застосування у цієї категорії пацієнтів не вивчалося); одночасне застосування у дітей з інгібіторами карбоангідрази, такими як топірамат та ацетазоламід; вагітність (даних щодо безпеки препарату для даної категорії пацієнтів недостатньо); період грудного вигодовування (даних щодо безпеки препарату для даної категорії пацієнтів недостатньо); дитячий вік до 6 років (безпека та ефективність препарату для даної категорії пацієнтів не встановлені). З обережністю: літній вік (досвід застосування обмежений); ниркова недостатність (внаслідок обмеженого клінічного досвіду; може знадобитися повільніший підбір дози препарату); печінкова недостатність легкого та помірного ступеня тяжкості (внаслідок обмеженого клінічного досвіду; може знадобитися повільніший підбір дози препарату); одночасне застосування у дорослих з інгібіторами карбоангідрази, такими як топірамат та ацетазоламід (недостатньо даних, щоб виключити фармакодинамічну взаємодію); одночасне застосування у дорослих з пірогенними ЛЗ, включаючи інгібітори карбоангідрази та ЛЗ з антихолінергічною дією; початок лікування, його відміна або зміна дози зонісаміду при одночасному застосуванні із субстратами Р-gp (наприклад, дигоксин, хінідин); маса тіла <20 кг (клінічний досвід застосування обмежений).Вагітність та лактаціяЖінки із збереженим дітородним потенціалом повинні застосовувати надійні методи контрацепції під час лікування препаратом Зонегран та протягом 1 місяця після його відміни. Немає достатніх даних щодо застосування препарату Зонегран у вагітних жінок. Дослідження на тваринах показали, що зонісамід потенційно має репродуктивну токсичність, ризик виникнення якої у людей невідомий. Зонегран не слід застосовувати під час вагітності, за винятком тих випадків, коли потенційні переваги, на думку лікаря, переважають над можливим ризиком для плода. Якщо жінка планує вагітність, слід проаналізувати необхідність протисудомної терапії. У разі призначення Зонеграну рекомендується ретельне спостереження. Жінкам, які планують вагітність, необхідно проконсультуватися з лікарем для вибору оптимальної протисудомної терапії. Перед початком лікування жінкам дітородного віку слід пояснити можливі наслідки застосування препарату Зонегран на плід, а також обговорити співвідношення ризику та переваг. Ризик виникнення вроджених вад розвитку у дітей, чиї матері приймають ПЕП, зростає у 2-3 рази. Найчастіше виявляються такі вади: розщеплення верхньої губи, аномалії розвитку ССС та дефекти нервової трубки. Комбінована терапія протисудомними препаратами супроводжується підвищенням ризику розвитку вроджених вад у порівнянні з монотерапією. Неприпустиме різке скасування протисудомної терапії через ризик розвитку епілептичного нападу, що може призвести до серйозних наслідків, як для матері, так і для дитини. Препарат виділяється з грудним молоком у концентраціях, аналогічних таким у плазмі, тому слід прийняти рішення про припинення годування груддю або скасування препарату у матерів-годувальниць. Внаслідок тривалого T1/2 грудне вигодовування може бути відновлено не раніше ніж через місяць після відміни препарату. Клінічні дані щодо впливу зонісаміду на фертильність людини недоступні. Дослідження на тваринах виявили нерегулярність естрального циклу, зниження кількості жовтих тіл, сайтів імплантації та життєздатних ембріонів.Побічна діяДосвід застосування препарату Зонегран включає клінічні дослідження (більш ніж 1200 пацієнтів, 400 з яких отримували Зонегран протягом не менше 1 року), а також широке постмаркетингове застосування (в Японії з 1989 року, США з 2000 року). Зонісамід містить сульфонамідну групу. До серйозних побічних реакцій з боку імунної системи, пов'язаних із прийомом препаратів, що містять сульфонамідну групу, відносяться поява шкірного висипу та інших алергічних реакцій, а також розвиток виражених гематологічних порушень, у т.ч. апластичної анемії, що в дуже рідкісних випадках призводить до летального результату (див. «Особливі вказівки»). Найчастішими небажаними реакціями в контрольованих дослідженнях комплексної терапії були сонливість, запаморочення та анорексія. Найчастішими небажаними реакціями в рандомізованому контрольованому дослідженні монотерапії зонісамідом у порівнянні з карбамазепіном пролонгованого вивільнення в групі пацієнтів, які отримували зонісамід, були зниження рівня бікарбонатів, втрата апетиту та зниження маси тіла. Частота значного зниження рівня бікарбонатів у сироватці (зниження до рівня менше 17 мекв/л і більше 5 мекв/л) становила 3,8%. Частота значного зниження маси тіла на 20% та більше становила 0,7%.Взаємодія з лікарськими засобамиФерменти системи цитохрому Р450 Вивчення впливу препарату Зонегран in vitro на мікросомальне окиснення в гепатоцитах людини показало відсутність значущого впливу (<25%) на активність ізоферментів цитохрому P450 CYP1A2, CYP2A6, CYP2B6, CYP2C8, CYP2C9, CYP2CY у 2 рази та більше перевищують терапевтичні. Малоймовірно, що Зонегран впливатиме на фармакокінетику інших ЛЗ через механізми, пов'язані з цитохромом P450, це продемонстровано in vivo для карбамазепіну, фенітоїну, етинілестрадіолу та дезіпраміну. Потенційно можливий вплив препарату Зонегран на дію інших лікарських засобів Інші ПЕП. У пацієнтів з епілепсією тривалий прийом препарату Зонегран не впливає на фармакокінетику карбамазепіну, ламотриджину, фенітоїну та вальпроату натрію. Інгібітори карбоангідрази. Слід бути обережними при спільному призначенні препарату Зонегран з інгібіторами карбоангідрази (наприклад топірамат і ацетазоламід), т.к. недостатньо даних для виключення фармакодинамічної взаємодії (див. «Особливі вказівки»). Зонегранне слід призначати дітям одночасно з інгібіторами карбоангідрази, такими як топірамат та ацетазоламід (див. «Особливі вказівки»). Пероральні контрацептиви. Прийом препарату Зонегран та комбінованих пероральних контрацептивів у рекомендованих дозах не впливає на концентрацію у сироватці крові етинілестрадіолу чи норетистерону. Субстрати P-GP. Результати досліджень in vitro показують, що зонісамід є слабким інгібітором P-gp (білка лікарської мультирезистентності (MDR1) з IC 50 - 267 мкМоль/л), внаслідок чого існує теоретична можливість впливу зонісаміду на фармакокінетику ЛЗ, які є субстратами P-gp. з обережністю розпочинати або зупиняти лікування або змінювати дозу зонісаміду у пацієнтів, які також приймають ЛЗ, що є субстратами P-gp (наприклад, дигоксин, хінідин). Потенційно можливий вплив інших лікарських засобів на дію препарату Зонегран При одночасному застосуванні з ламотриджином не виявлено значного впливу на фармакокінетику зонісаміду. При одночасному призначенні препарату Зонегран з ЛЗ, які можуть спричинити розвиток сечокам'яної хвороби, підвищується ризик розвитку нефроуролітіазу, у зв'язку з чим слід уникати їх одночасного застосування. Зонісамід метаболізується за участю цитохрому CYP3A4 та N-ацетил-трансфераз, а також через кон'югацію з глюкуроновою кислотою. Отже, речовини, які індукують або інгібують ці ферменти можуть впливати на фармакокінетику зонісаміду. Індуктори ферментів. Дія зонісаміду знижується при одночасному прийомі ЛЗ, що підвищують активність цитохрому CYP3A4 (наприклад, фенітоїн, карбамазепін та фенобарбітал). Ці ефекти не є клінічно значущими у випадках, коли Зонегран приєднується до вже одержуваної терапії, проте клінічно значущі зміни концентрації зонісаміду можливі при скасуванні, зміні режиму дозування або додатковому призначенні ЛЗ, що індикують ізофермент CYP3A4 (може бути потрібна корекція дози препарату Зоне). Рифампіцин є потужним індуктором CYP3A4, якщо потрібне його спільне призначення із препаратом Зонегран, слід ретельно контролювати стан пацієнта, за необхідності коригуючи дозу препарату Зонегран. Інгібітори ферментів. Клінічні дані не показали значний вплив інгібіторів ізоферменту CYP3A4 на фармакокінетичні параметри зонісаміду. Призначення кетоконазолу (400 мг на добу) або циметидину (1200 мг на добу) не мало клінічно значущого впливу на фармакокінетику зонисаміду, який приймали здорові добровольці. Зміна режиму дозування Зонеграну при поєднаному прийомі з інгібіторами ізоферменту CYP3A4 не потрібна. Діти Дослідження лікарської взаємодії в дітей віком не проводились.Спосіб застосування та дозиВсередину, запиваючи водою, незалежно від їди. Дорослі пацієнти Зонегран може призначатися дорослим у вигляді монотерапії та як доповнення до вже призначеного лікування. Доза препарату підбирається з огляду на клінічний ефект. Деякі пацієнти, зокрема ті, що не приймають препарати, які індукують ізофермент CYP3A4, можуть відповідати на менші дози. Відміна. Відміну препарату Зонегран проводять поступово шляхом зниження дози на 100 мг/тиж при одночасної корекції дози інших ПЕП, що спільно приймаються (при необхідності). Підлітки та діти з 6 років Зонегран може призначатися дітям з 6 років як доповнення до вже призначеного лікування. Доза препарату підбирається з огляду на клінічний ефект. Рекомендований режим підвищення дози та величина підтримуючих доз наведено в таблиці 2. Деякі пацієнти, зокрема ті, які не приймають препарати, які індукують ізофермент CYP3A4, можуть відповідати на менші дози. Безпека та ефективність препарату Зонегран у дітей віком до 6 років або дітей з масою тіла менше 20 кг не встановлені. У клінічних дослідженнях отримано обмежені дані у пацієнтів із масою тіла менше 20 кг. У зв'язку з цим у дітей 6 років і старше з масою тіла менше 20 кг при лікуванні слід бути обережним. Не завжди можна точно досягти розрахованої дози з комерційно доступними дозуваннями препарату Зонегран. У таких випадках рекомендується округляти розраховану дозу вгору або вниз до найближчої доступної дози, яка може бути досягнута з комерційно доступними дозуваннями препарату Зонегран (25, 50 та 100 мг). Відміна. Відміну препарату Зонегран проводять поступово шляхом зниження дози на 2 мг/кг/тиждень Застосування у пацієнтів похилого віку Необхідно виявляти обережність при призначенні препарату через обмеженість наявного досвіду. Слід враховувати профіль безпеки препарату. Застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю Необхідно виявляти обережність при лікуванні пацієнтів з нирковою недостатністю внаслідок обмеженого клінічного досвіду – може знадобитися повільніший підбір дози препарату. Оскільки зонісамід та його метаболіти виводяться нирками, його слід відмінити у пацієнтів, у яких розвинулася гостра ниркова недостатність або спостерігається клінічно значуща гіперкреатинінемія. У пацієнтів з нирковою недостатністю нирковий кліренс одноразових доз зонісаміду прямо пропорційний Cl креатиніну. AUC зонісаміду підвищено на 35% у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (Cl креатиніну Застосування у пацієнтів із печінковою недостатністю Застосування препарату у пацієнтів із печінковою недостатністю не вивчалось. Застосування у пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю не рекомендується. Необхідно виявляти обережність при лікуванні пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості – може знадобитися повільніший підбір дози препарату.ПередозуванняСимптоми: сонливість, нудота, симптоми гастриту, ністагм, міоклонус, кома, брадикардія, порушення функції нирок, артеріальна гіпотензія та пригнічення функції дихання. Відзначалися випадки навмисного та ненавмисного передозування препарату Зонегран у дорослих та дітей. У деяких випадках передозування протікало безсимптомно, особливо при негайному промиванні шлунка. Дуже висока концентрація зонісаміду в плазмі (100,1 мкг/мл) відзначалася приблизно через 31 годину після передозування препарату Зонегран та клоназепаму. У пацієнта з передозуванням даних препаратів розвинулися кома та пригнічення дихання. Однак через 5 днів він прийшов до тями, і у нього не відзначалося жодних ускладнень. Лікування: специфічного антидоту для лікування передозування препарату Зонегран не існує. Після передбачуваного передозування показано негайне промивання шлунка і натомість звичайних заходів, вкладених у підтримку прохідності дихальних шляхів. Проводять підтримуючу терапію, включаючи регулярний контроль основних показників стану організму, та ретельне спостереження. Зонісамід має тривалий T1/2, у зв'язку з чим симптоми його передозування можуть мати стійкий характер. Досліджень лікування передозування не проводилося, водночас відомо, що гемодіаліз знижує концентрацію зонісаміду у плазмі крові у пацієнтів з нирковою недостатністю та може розглядатися як засіб лікування передозування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиШкірні висипання При терапії препаратом Зонегран® повідомлялося про розвиток тяжких реакцій шкіри, включаючи синдром Стівенса-Джонсона. Рекомендується відміна препарату Зонегран у пацієнтів, у яких з'явилися шкірні висипання та які неможливо пояснити іншими причинами. Усі пацієнти з появою висипань на шкірі під час прийому препарату Зонегран® повинні перебувати під ретельним наглядом, особливо пацієнти з одночасним призначенням інших протиепілептичних засобів, які здатні викликати шкірні висипання. Синдром відміни Відміну препарату Зонегран® проводять шляхом поступового зниження дози, щоб уникнути епілептичних нападів. Недостатньо даних про скасування одночасно застосовуваних протиепілептичних препаратів після досягнення контролю над нападами при застосуванні препарату Зонегран® у рамках допоміжної терапії для переходу до монотерапії препаратом Зонегран®. Тому скасування супутнього протиепілептичного лікування має проводитися з обережністю. Реакції, пов'язані з наявністю сульфонамідної групи Зонегран містить сульфонамідну групу. До серйозних побічних реакцій з боку імунної системи, пов'язаних з прийомом препаратів, що містять сульфонамідну групу, відносяться поява шкірного висипу та інших алергічних реакцій, а також розвиток виражених гематологічних порушень, у т. ч. апластичної анемії, що в дуже рідкісних випадках призводить до летального результату. Повідомлялося про розвиток випадків агранулоцитозу, тромбоцитопенії, лейкопенії, апластичної анемії панцитопенії та лейкоцитозу. Інформації для оцінки можливого взаємозв'язку цих явищ з величиною дози препарату Зонегран® і тривалістю лікування недостатньо. Суїцидальне мислення та поведінка Розвиток суїцидального мислення та поведінки можливий у пацієнтів, які приймали протиепілептичні препарати за низкою показань. Мета-аналіз рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень протиепілептичних препаратів також показав підвищений ризик виникнення суїцидальних думок та поведінки. Механізм цього явища невідомий, наявні дані не виключають можливості підвищеного ризику формування суїцидальної поведінки та на фоні прийому препарату Зонегран®. Необхідно спостерігати за пацієнтами щодо появи суїцидальних думок та поведінки, а також передбачити відповідне лікування. Пацієнтам (і особам, що доглядають за ними) слід рекомендувати звернутися за лікарською допомогою при появі суїцидальних думок і поведінки. Нефролітіаз У деяких пацієнтів, особливо зі схильністю до нефролітіазу, можливе збільшення ризику утворення каменів у нирках та виникнення таких ознак та симптомів, як ниркова колька, біль у нирках або біль у боці. Нефролітіаз може призводити до хронічного ураження нирок. Фактори ризику нефролітіазу включають попереднє утворення каменів у нирках, а також нефролітіаз та гіперкальціурію у сімейному анамнезі. Жоден із цих факторів ризику не є достовірною ознакою, що дозволяє спрогнозувати утворення каменів у нирках при лікуванні зонісамідом. Крім того, ризик може бути підвищений у пацієнтів, які приймають інші препарати, що провокують розвиток сечокам'яної хвороби. Підвищення споживання рідини та форсований діурез допомагає знизити ризик утворення каменів, у т. ч. і у пацієнтів із схильністю до цього. Метаболічний ацидоз Формування гіперхлоремічного метаболічного ацидозу без аніонного розриву (зниження рівня бікарбонатів при відсутності хронічного газового алкалозу) пов'язують з терапією препаратом Зонегран®. етапи лікування. Подібні порушення відзначалися як під час проведення плацебо-контрольованих клінічних досліджень, і у постмаркетинговий період. Зниження рівня бікарбонатів виражене зазвичай незначно (середнє значення становить приблизно 3,5 мекв/л при добовій дозі 300 мг у дорослих); у поодиноких випадках у пацієнтів може спостерігатися більш значне зниження. Стан або методи лікування, що спричиняють розвиток ацидозу (наприклад,захворювання нирок, важкі респіраторні розлади, епілептичний статус, діарея, хірургічні втручання, що діє, дієта, що сприяє утворенню кетонних тіл, ряд лікарських препаратів) можуть сприяти посиленню впливу зонісаміду на рівень бікарбонатів. Ризик виникнення та тяжкість метаболічного ацидозу збільшуються у молодих пацієнтів. У разі появи ознак або симптомів метаболічного ацидозу рекомендується оцінити концентрацію бікарбонатів у сироватці. Якщо метаболічний ацидоз, що розвинувся, не проходить, слід розглянути можливість зниження дози або повного припинення прийому препарату Зонегран® (з поступовим зниженням дози), оскільки можливий розвиток остеопенії. Якщо ухвалено рішення продовжити терапію за наявності стійкого ацидозу, слід розглянути можливість застосування алкалоїдів. Необхідно виявляти обережність при призначенні одночасно з інгібіторами карбоангідрази (наприклад, топірамат та ацетазоламід), оскільки недостатньо даних, щоб виключити фармакодинамічну взаємодію. Тепловий удар Випадки зниження потовиділення та підвищення температури тіла зафіксовані переважно у пацієнтів до 18 років. У ряді випадків виникав тепловий удар, який вимагав стаціонарного лікування. Більшість випадків траплялося в умовах високої температури навколишнього середовища. Пацієнти та/або особи, що доглядають за ними, повинні бути попереджені про необхідність підтримувати адекватну гідратацію організму та уникати впливу підвищених температур. Необхідно бути обережними при призначенні препарату Зонегран® одночасно з препаратами, що сприяють перегріванню організму, включаючи інгібітори карбоангідрази та холіноблокатори. Панкреатит При розвитку у пацієнтів ознак панкреатиту на фоні прийому препарату Зонегран необхідний моніторинг рівня панкреатичних ліпаз та амілази. У разі підтвердженого панкреатиту за відсутності інших очевидних причин рекомендується відміна препарату Зонегран® та призначення відповідного лікування. Рабдоміоліз При розвитку у пацієнтів, які приймають Зонегран®, сильних м'язових болів та/або слабкості, що особливо супроводжуються лихоманкою, потрібна оцінка вмісту маркерів ушкодження м'язів, включаючи рівень креатинфосфокінази та альдолази. При їх підвищенні, без інших очевидних причин, таких як травма або великий епілептичний напад рекомендується відміна препарату Зонегран® та призначення відповідного лікування. Жінки із збереженим дітородним потенціалом Жінки із збереженим дітородним потенціалом повинні застосовувати надійні методи контрацепції під час лікування препаратом Зонегран® та протягом 1 місяця після його відміни. Зниження маси тіла Зонегран® може викликати зниження маси тіла, тому під час лікування пацієнтів зі зниженою масою тіла або при її зниженні необхідне призначення харчових добавок та посиленого харчування. При вираженому зниженні маси тіла слід розглянути можливість відміни препарату Зонегран. Зниження маси тіла в дітей віком може бути більш вираженим. Пацієнти дитячого віку Вищезазначені запобіжні заходи застосовні до дітей та підлітків. Нижче вказані запобіжні заходи, на які слід звернути особливу увагу. Тепловий удар та дегідратація Профілактика перегрівання та дегідратації у дітей Зонегран® може викликати зниження потовиділення та призводити до перегрівання, а за відсутності відповідної допомоги у дитини може статися ураження головного мозку та летальний кінець. Діти схильні до високого ризику, особливо в спеку. Якщо дитина приймає препарат Зонегран®: Слід уникати перегрівання, особливо у спекотну погоду; Слід уникати значного фізичного навантаження, особливо у спекотну погоду; Слід збільшити споживання води; Не слід застосовувати такі препарати: інгібітори карбоангідрази (такі як топірамат та ацетазоламід) та антихолінергічні препарати (такі як кломіпрамін, гідроксизин, дифенгідрамін, галоперидол, іміпрамін та оксибутинін). ПРИ ВИНИКНЕННІ БУДЬ-ЯКОГО З НИЖЧЕ ПЕРЕЧИСЛЕНИХ СИМПТОМІВ, СЛІД НЕГАЙНО ЗВЕРНУТИСЯ ЗА МЕДИЧНОЮ ДОПОМОГЮ: Відчуття сильної спеки від шкіри при незначному потовидінні або при його відсутності. необхідно помістити дитину у прохолодне затінене місце; змочити шкіру дитини водою, щоб охолодити її; дати дитині випити холодної води. Повідомлялося про випадки зниження потовиділення та підвищення температури тіла, головним чином у дітей. У деяких випадках виникав тепловий удар, який потребував госпіталізації. У ряді випадків повідомлялося про тепловий удар зі смертельним наслідком. Найчастіше явище виникало за теплої погоди. Слід попередити пацієнта та осіб, які здійснюють догляд за ними про можливу серйозність теплового удару, ситуації, коли він може виникнути, а також заходи, які необхідно вжити у разі появи будь-яких ознак або симптомів. Пацієнтів або осіб, які здійснюють догляд за ними, необхідно попередити про необхідність вживання достатнього обсягу рідини та уникнення надмірного фізичного навантаження, залежно від стану пацієнта. У разі появи ознак та симптомів дегідратації, олігогідрозу або підвищення температури тіла,слід розглянути питання про відміну препарату Зонегран®. Препарат Зонегран® не слід застосовувати у дітей, які одночасно отримують інші лікарські засоби, при застосуванні яких у пацієнтів виникає схильність до появи порушень, пов'язаних із впливом надлишкового тепла; сюди відносяться інгібітори карбоангідрази та лікарські засоби з антихолінергічною дією. Зниження маси тіла Описувалися випадки зниження маси тіла, які призводили до погіршення загального стану та припинення застосування протиепілептичного препарату, що призводять до смерті. Застосування препарату Зонегран не рекомендується у дітей зі зниженою масою тіла або у дітей з поганим апетитом. Частота зниження маси тіла однакова у різних вікових групах, проте, враховуючи можливу серйозність зниження маси тіла у дітей, у цієї групи пацієнтів необхідно контролювати масу тіла. При затримці збільшення маси тіла у пацієнта, виходячи з карт фізичного розвитку, рекомендується переглянути раціон харчування або збільшити кількість їжі, в іншому випадку слід припинити застосування препарату Зонегран®. У клінічних дослідженнях отримано обмежені дані у пацієнтів із масою тіла менше 20 кг. У зв'язку з цим при лікуванні дітей віком від 6 років і старше з масою тіла менше 20 кг слід бути обережними. Вплив тривалого збереження низької маси тіла на зростання та розвиток у дітей невідомі. Метаболічний ацидоз Ризик ацидозу, пов'язаного із застосуванням зонісаміду, у дітей і підлітків може бути вищим і мати більш важкий характер. У цієї групи пацієнтів необхідно здійснювати відповідне спостереження та контроль рівнів бікарбонатів у сироватці. Довготривалий вплив низьких рівнів бікарбонатів на зростання та розвиток невідомий. Препарат Зонегран® не слід застосовувати у дітей одночасно з іншими інгібіторами карбоангідрази, такими як топірамат або ацетазоламід. Нефролітіаз У дітей повідомлялося про появу каміння у нирках. У деяких пацієнтів, особливо зі схильністю до нефролітіазу, можливе збільшення ризику утворення каменів у нирках та виникнення пов'язаних ознак та симптомів, таких як ниркова колька, біль у нирках або біль у боці. Сечокам'яна хвороба може призводити до хронічного ураження нирок. Фактори ризику сечокам'яної хвороби включають попереднє утворення каменів у нирках та спадкову схильність до нефролітіазу та гіперкальціурії. Жоден із цих факторів ризику не є достовірною ознакою, що дозволяє спрогнозувати утворення каменів у нирках при лікуванні зонісамідом. Збільшення споживання рідини та форсований діурез можуть знизити ризик утворення каменів у нирках, особливо в осіб із факторами ризику.На розсуд лікаря можна проводити ультразвукове дослідження нирок. У разі виявлення каменів у нирках препарат Зонегран слід відмінити. Порушення функції печінки У дітей та підлітків спостерігалося підвищення показників функції печінки та жовчовивідних шляхів, таких як аланінамінотрансферази (АЛТ), аспартатамінотрансфераза (ACT), гаммаглутамілтрансфераза (ГГТ) та білірубін, але будь-яких явних закономірностей для значень, що перевищують. Проте, при підозрі на виникнення небажаних явищ з боку печінки, слід оцінити функцію печінки та вирішити питання щодо відміни препарату Зонегран®. Когнітивні функції Порушення когнітивних функцій у пацієнтів з епілепсією пов'язують із основним захворюванням та/або із застосуванням протиепілептичних препаратів. У плацебо-контрольованому дослідженні із застосуванням зонісаміду у дітей та підлітків, частка пацієнтів з порушенням когнітивних функцій була кількісно вищою у групі зонісаміду порівняно з групою плацебо. Допоміжні речовини До складу препарату Зонегран® дозуванням 100 мг входять барвники "сонячний захід жовтий" (Е110) та "червоний чарівний" (Е129), які можуть викликати алергічні реакції. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Спеціальні дослідження впливу препарату на здатність керувати автотранспортом та працювати з механізмами не проводились. Зонегран® може викликати (особливо на початку терапії або при збільшенні дози) сонливість та утруднення концентрації уваги, у зв'язку з чим, у період лікування необхідно дотримуватися обережності при зайнятті видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули – 1 капс. активна речовина: зонісамід – 25/50/100 мг; допоміжні речовини (25/50/100 мг): олія рослинна гідрогенізована; МКЦ; натрію лаурилсульфат; оболонка капсули: желатин; титану діоксид (Е171); фарбник заліза оксид чорний (Е172) (для дозування 50 мг); барвник "Червоний чарівний" (Е129) (для дозування 100 мг); барвник "Сонячний захід" жовтий (Е110) (для дозування 100 мг); чорнило 1014 Текпрінт SW-9008*: шеллак; пропіленгліколь; калію гідрохлорид; барвник заліза оксид чорний (Е172) * Теоретичні кількості, виходячи із загальної кількості фарби - 0,15 мг. Капсули 25мг, 50мг, 100мг. По 14 капс. у блістері з ПВХ/ПВДХ/фольги алюмінієвої. по 1 бл. (Для дозування 25 мг), 2 бл. (Для дозування 50 мг) або 4 або 7 бл. (Для дозування 100 мг) поміщають у картонну пачку. Місця розкриття картонної пачки заклеєні двома захисними прозорими стікерами.Опис лікарської формиКапсули, 25 мг: розмір №4, з кришечкою та корпусом білого кольору, з нанесеним чорним чорнилом логотипом компанії та назвою препарату з цифровою вказівкою дозування «ZONEGRAN 25». Капсули, 50 мг: розмір №3, з кришечкою сірого кольору та корпусом білого кольору, з нанесеним чорним чорнилом логотипом компанії та назвою препарату з цифровою вказівкою дозування «ZONEGRAN 50». Капсули, 100 мг: розмір №1, з кришечкою червоного кольору та корпусом білого кольору, з нанесеним чорним чорнилом логотипом компанії та назвою препарату з цифровою вказівкою дозування «ZONEGRAN 100». Вміст капсул: білий або білий із жовтуватим відтінком порошок, вільний від видимих ​​включень.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний.ФармакокінетикаВсмоктування Зонісамід майже повністю абсорбується після перорального прийому, Cmax у плазмі досягається протягом 2-5 годин після прийому. Виразність первинного метаболізму незначна - абсолютна біодоступність оцінюється на рівні 100%. Біодоступність зонісаміду при вживанні не залежить від їди, хоча при цьому може уповільнюватися час досягнення Cmax у плазмі крові. Величини AUC та Cmax зонісаміду практично лінійно збільшуються після прийому одноразової дози (в діапазоні доз 100–800 мг) та після багаторазового прийому (в діапазоні доз 100–400 мг 1 раз на день). Збільшення цих значень при досягненні рівноважного стану дещо перевищує передбачуване, виходячи з прийнятої дози, можливо у зв'язку з насиченістю зв'язування зонісаміду з еритроцитами. Рівноважний стан досягається протягом 13 днів. Відбувається дещо більша кумуляція, ніж це очікувалося порівняно з одноразовим прийомом препарату. Розподіл Зонісамід зв'язується з білками плазми на 40-50%, згідно з результатами досліджень in vitro, різні протисудомні препарати (фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін і натрію вальпроат) не мають істотного впливу на ступінь його зв'язування з білками плазми. Здається, що Vd у дорослих становить 1,1-1,7 л/кг, що вказує на значний розподіл зонісаміду в тканинах. Співвідношення концентрацій зонісаміду в еритроцитах і плазмі становить близько 15 при низьких його концентраціях і близько 3 - при високих. Метаболізм Зонісамід метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4, основний шлях метаболізму - розщеплення бензизоксазольного кільця з утворенням 2-сульфамоілацетилфенолу (SMAP), а також N-ацетилювання. Вихідна речовина та SMAP можуть зв'язуватися з глюкуроновою кислотою. Метаболіти, які не визначаються у плазмі крові, позбавлені протисудомної активності. Дані у тому, що зонисамид здатний індукувати свій метаболізм, відсутні. Виведення Кліренс зонісаміду після досягнення Css досягає 0,7 л/год, кінцевий T1/2 – близько 60 год (за умови відсутності одночасного прийому індукторів активності ізоферменту CYP3A4). T1/2 не залежить ні від величини дози, що приймається, ні від тривалості лікування. Коливання концентрації зонісаміду в плазмі незначні ( Лінійність/нелінійність Концентрація зонісаміду збільшується до досягнення рівноважного стану, що зазвичай відбувається приблизно через 8 тижнів. При порівнянні однакового рівня доз, у пацієнтів з більшою масою тіла, як правило, досягаються нижчі Css у сироватці, але ці відмінності незначні. Вік (≥12 років) та стать, скориговані за масою тіла, не впливають на концентрації зонісаміду у пацієнтів з епілепсією при досягненні Css препарату. Необхідність зниження дози при застосуванні будь-яких протиепілептичних препаратів (ПЕЗ), у т.ч. індукторів ізоферменту CYP3A4 відсутній. Співвідношення фармакодинаміки та фармакокінетики Зонісамід знижує середню частоту нападів за 28-денний період, і це зниження пропорційно (лог-лінійна залежність) середньої концентрації зонісаміду. Особливі групи пацієнтів Ниркова недостатність. У пацієнтів з нирковою недостатністю нирковий кліренс одноразових доз зонісаміду прямо пропорційний Cl креатиніну. AUC зонісаміду підвищено на 35% у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (Cl креатиніну Печінкова недостатність. Фармакокінетика зонісаміду у пацієнтів із печінковою недостатністю вивчена недостатньо. Літній вік. Немає клінічно значущих відмінностей у фармакокінетиці зонісаміду у молодих (21-40 років) та літніх (65-75 років) пацієнтів. Діти (5-18 років). Обмежені дані показують, що фармакокінетичні параметри зонісаміду у добовій дозі 1,7 або 12 мг/кг у дітей та підлітків аналогічні таким у дорослих пацієнтів (з урахуванням поправки на масу тіла).ФармакодинамікаЗонісамід є протиепілептичним засобом, похідним бензизоксазолу, in vitro слабко пригнічує карбоангідразу. Хімічно його структура відрізняється від інших протиепілептичних засобів. Механізм дії Механізм дії зонісаміду повністю не вивчений, ймовірно, він блокує потенціалчутливі натрієві та кальцієві канали, знижує вираженість синхронізованого нейронного збудження, гальмує розвиток нападів та запобігає подальшому поширенню епілептичної активності. Зонісамід також знижує судомну активність нейронів за допомогою посилення гальмівного впливу ГАМК. Фармакодинамічні ефекти Протисудомна активність зонісаміду була вивчена на різних моделях епілепсії, у групах з індукованими або вродженими нападами, при цьому зонісамід виявив себе як протиепілептичний засіб широкого спектра дії. Зонісамід перешкоджає розвитку максимальних електросудомних нападів, обмежує розвиток судом, включаючи поширення вогнища збудження від кори головного мозку до підкіркових структур, а також пригнічує активність епілептогенного фокусу. На відміну від фенітоїну та карбамазепіну, зонісамід має вибіркову дію на напади, що виникають у корі головного мозку. Клінічна ефективність Монотерапія парціальних судомних нападів із вторинною генералізацією чи без. 3 препаратом Зонегран перед терапією карбамазепіном пролонгованої дії, що тривало до 24 місяців, залежно від відповіді на лікування. Здійснювалося підвищення дози до цільового значення 600 мг карбамазепіну або 300 мг зонісаміду. За наявності пацієнтів нападів здійснювалося підвищення до наступної дози, тобто. 800 мг карбамазепіну або 400 мг зонісаміду. Якщо напади зберігалися,дозу збільшували максимально до 1200 мг для карбамазепіну і до 500 мг для зонісаміду. Пацієнти, у яких напади були відсутні протягом 26 тижнів на фоні прийому цільової дози, продовжували отримувати цю дозу протягом ще 26 тижнів. Додаткова терапія парціальних судомних нападів із вторинною генералізацією або без дорослих. Ефективність додаткової терапії зонісамідом була показана у 4 подвійних сліпих плацебо-контрольованих дослідженнях, що тривали до 24 тижнів. Ці дослідження показали зниження медіани частоти виникнення парціальних епілептичних нападів прийому зонісаміду в добових дозах 300-500 мг 1 або 2 рази на день. Додаткова терапія парціальних судомних нападів із вторинною генералізацією або без у підлітків та дітей з 6 років. У дітей (6 років і старше) ефективність зонісаміду була продемонстрована у подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні, тривалістю 24 тижнів за участю 207 пацієнтів. При 12-тижневому застосуванні цільової дози спостерігалося зниження частоти нападів на 50% і більше у 50% пацієнтів, які отримували зонісамід, та у 31% пацієнтів, які отримували плацебо. Особливі проблеми безпеки, які виникли при проведенні досліджень у дітей, включали погіршення апетиту та зниження маси тіла, зниження рівня бікарбонатів, збільшення ризику сечокам'яної хвороби та дегідратацію. Всі ці явища, і особливо зниження маси тіла, можуть несприятливо позначатися на зростанні та розвитку дитини, а також можуть призводити до погіршення загального стану здоров'я. Загалом отримано обмежений обсяг даних про довготривалий вплив препарату на зростання та розвиток дитини.Показання до застосуваннямонотерапія у дорослих пацієнтів з парціальними епілептичними нападами з вторинною генералізацією або без, із вперше діагностованою епілепсією; у складі додаткової терапії у дорослих, підлітків та дітей з 6 років з парціальними епілептичними нападами з вторинною генералізацією або без.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до активної речовини, будь-якої з допоміжних речовин або сульфонамідів; тяжка печінкова недостатність (застосування у цієї категорії пацієнтів не вивчалося); одночасне застосування у дітей з інгібіторами карбоангідрази, такими як топірамат та ацетазоламід; вагітність (даних щодо безпеки препарату для даної категорії пацієнтів недостатньо); період грудного вигодовування (даних щодо безпеки препарату для даної категорії пацієнтів недостатньо); дитячий вік до 6 років (безпека та ефективність препарату для даної категорії пацієнтів не встановлені). З обережністю: літній вік (досвід застосування обмежений); ниркова недостатність (внаслідок обмеженого клінічного досвіду; може знадобитися повільніший підбір дози препарату); печінкова недостатність легкого та помірного ступеня тяжкості (внаслідок обмеженого клінічного досвіду; може знадобитися повільніший підбір дози препарату); одночасне застосування у дорослих з інгібіторами карбоангідрази, такими як топірамат та ацетазоламід (недостатньо даних, щоб виключити фармакодинамічну взаємодію); одночасне застосування у дорослих з пірогенними ЛЗ, включаючи інгібітори карбоангідрази та ЛЗ з антихолінергічною дією; початок лікування, його відміна або зміна дози зонісаміду при одночасному застосуванні із субстратами Р-gp (наприклад, дигоксин, хінідин); маса тіла <20 кг (клінічний досвід застосування обмежений).Вагітність та лактаціяЖінки із збереженим дітородним потенціалом повинні застосовувати надійні методи контрацепції під час лікування препаратом Зонегран та протягом 1 місяця після його відміни. Немає достатніх даних щодо застосування препарату Зонегран у вагітних жінок. Дослідження на тваринах показали, що зонісамід потенційно має репродуктивну токсичність, ризик виникнення якої у людей невідомий. Зонегран не слід застосовувати під час вагітності, за винятком тих випадків, коли потенційні переваги, на думку лікаря, переважають над можливим ризиком для плода. Якщо жінка планує вагітність, слід проаналізувати необхідність протисудомної терапії. У разі призначення Зонеграну рекомендується ретельне спостереження. Жінкам, які планують вагітність, необхідно проконсультуватися з лікарем для вибору оптимальної протисудомної терапії. Перед початком лікування жінкам дітородного віку слід пояснити можливі наслідки застосування препарату Зонегран на плід, а також обговорити співвідношення ризику та переваг. Ризик виникнення вроджених вад розвитку у дітей, чиї матері приймають ПЕП, зростає у 2-3 рази. Найчастіше виявляються такі вади: розщеплення верхньої губи, аномалії розвитку ССС та дефекти нервової трубки. Комбінована терапія протисудомними препаратами супроводжується підвищенням ризику розвитку вроджених вад у порівнянні з монотерапією. Неприпустиме різке скасування протисудомної терапії через ризик розвитку епілептичного нападу, що може призвести до серйозних наслідків, як для матері, так і для дитини. Препарат виділяється з грудним молоком у концентраціях, аналогічних таким у плазмі, тому слід прийняти рішення про припинення годування груддю або скасування препарату у матерів-годувальниць. Внаслідок тривалого T1/2 грудне вигодовування може бути відновлено не раніше ніж через місяць після відміни препарату. Клінічні дані щодо впливу зонісаміду на фертильність людини недоступні. Дослідження на тваринах виявили нерегулярність естрального циклу, зниження кількості жовтих тіл, сайтів імплантації та життєздатних ембріонів.Побічна діяДосвід застосування препарату Зонегран включає клінічні дослідження (більш ніж 1200 пацієнтів, 400 з яких отримували Зонегран протягом не менше 1 року), а також широке постмаркетингове застосування (в Японії з 1989 року, США з 2000 року). Зонісамід містить сульфонамідну групу. До серйозних побічних реакцій з боку імунної системи, пов'язаних із прийомом препаратів, що містять сульфонамідну групу, відносяться поява шкірного висипу та інших алергічних реакцій, а також розвиток виражених гематологічних порушень, у т.ч. апластичної анемії, що в дуже рідкісних випадках призводить до летального результату (див. «Особливі вказівки»). Найчастішими небажаними реакціями в контрольованих дослідженнях комплексної терапії були сонливість, запаморочення та анорексія. Найчастішими небажаними реакціями в рандомізованому контрольованому дослідженні монотерапії зонісамідом у порівнянні з карбамазепіном пролонгованого вивільнення в групі пацієнтів, які отримували зонісамід, були зниження рівня бікарбонатів, втрата апетиту та зниження маси тіла. Частота значного зниження рівня бікарбонатів у сироватці (зниження до рівня менше 17 мекв/л і більше 5 мекв/л) становила 3,8%. Частота значного зниження маси тіла на 20% та більше становила 0,7%.Взаємодія з лікарськими засобамиФерменти системи цитохрому Р450 Вивчення впливу препарату Зонегран in vitro на мікросомальне окиснення в гепатоцитах людини показало відсутність значущого впливу (<25%) на активність ізоферментів цитохрому P450 CYP1A2, CYP2A6, CYP2B6, CYP2C8, CYP2C9, CYP2CY у 2 рази та більше перевищують терапевтичні. Малоймовірно, що Зонегран впливатиме на фармакокінетику інших ЛЗ через механізми, пов'язані з цитохромом P450, це продемонстровано in vivo для карбамазепіну, фенітоїну, етинілестрадіолу та дезіпраміну. Потенційно можливий вплив препарату Зонегран на дію інших лікарських засобів Інші ПЕП. У пацієнтів з епілепсією тривалий прийом препарату Зонегран не впливає на фармакокінетику карбамазепіну, ламотриджину, фенітоїну та вальпроату натрію. Інгібітори карбоангідрази. Слід бути обережними при спільному призначенні препарату Зонегран з інгібіторами карбоангідрази (наприклад топірамат і ацетазоламід), т.к. недостатньо даних для виключення фармакодинамічної взаємодії (див. «Особливі вказівки»). Зонегранне слід призначати дітям одночасно з інгібіторами карбоангідрази, такими як топірамат та ацетазоламід (див. «Особливі вказівки»). Пероральні контрацептиви. Прийом препарату Зонегран та комбінованих пероральних контрацептивів у рекомендованих дозах не впливає на концентрацію у сироватці крові етинілестрадіолу чи норетистерону. Субстрати P-GP. Результати досліджень in vitro показують, що зонісамід є слабким інгібітором P-gp (білка лікарської мультирезистентності (MDR1) з IC 50 - 267 мкМоль/л), внаслідок чого існує теоретична можливість впливу зонісаміду на фармакокінетику ЛЗ, які є субстратами P-gp. з обережністю розпочинати або зупиняти лікування або змінювати дозу зонісаміду у пацієнтів, які також приймають ЛЗ, що є субстратами P-gp (наприклад, дигоксин, хінідин). Потенційно можливий вплив інших лікарських засобів на дію препарату Зонегран При одночасному застосуванні з ламотриджином не виявлено значного впливу на фармакокінетику зонісаміду. При одночасному призначенні препарату Зонегран з ЛЗ, які можуть спричинити розвиток сечокам'яної хвороби, підвищується ризик розвитку нефроуролітіазу, у зв'язку з чим слід уникати їх одночасного застосування. Зонісамід метаболізується за участю цитохрому CYP3A4 та N-ацетил-трансфераз, а також через кон'югацію з глюкуроновою кислотою. Отже, речовини, які індукують або інгібують ці ферменти можуть впливати на фармакокінетику зонісаміду. Індуктори ферментів. Дія зонісаміду знижується при одночасному прийомі ЛЗ, що підвищують активність цитохрому CYP3A4 (наприклад, фенітоїн, карбамазепін та фенобарбітал). Ці ефекти не є клінічно значущими у випадках, коли Зонегран приєднується до вже одержуваної терапії, проте клінічно значущі зміни концентрації зонісаміду можливі при скасуванні, зміні режиму дозування або додатковому призначенні ЛЗ, що індикують ізофермент CYP3A4 (може бути потрібна корекція дози препарату Зоне). Рифампіцин є потужним індуктором CYP3A4, якщо потрібне його спільне призначення із препаратом Зонегран, слід ретельно контролювати стан пацієнта, за необхідності коригуючи дозу препарату Зонегран. Інгібітори ферментів. Клінічні дані не показали значний вплив інгібіторів ізоферменту CYP3A4 на фармакокінетичні параметри зонісаміду. Призначення кетоконазолу (400 мг на добу) або циметидину (1200 мг на добу) не мало клінічно значущого впливу на фармакокінетику зонисаміду, який приймали здорові добровольці. Зміна режиму дозування Зонеграну при поєднаному прийомі з інгібіторами ізоферменту CYP3A4 не потрібна. Діти Дослідження лікарської взаємодії в дітей віком не проводились.Спосіб застосування та дозиВсередину, запиваючи водою, незалежно від їди. Дорослі пацієнти Зонегран може призначатися дорослим у вигляді монотерапії та як доповнення до вже призначеного лікування. Доза препарату підбирається з огляду на клінічний ефект. Деякі пацієнти, зокрема ті, що не приймають препарати, які індукують ізофермент CYP3A4, можуть відповідати на менші дози. Відміна. Відміну препарату Зонегран проводять поступово шляхом зниження дози на 100 мг/тиж при одночасної корекції дози інших ПЕП, що спільно приймаються (при необхідності). Підлітки та діти з 6 років Зонегран може призначатися дітям з 6 років як доповнення до вже призначеного лікування. Доза препарату підбирається з огляду на клінічний ефект. Рекомендований режим підвищення дози та величина підтримуючих доз наведено в таблиці 2. Деякі пацієнти, зокрема ті, які не приймають препарати, які індукують ізофермент CYP3A4, можуть відповідати на менші дози. Безпека та ефективність препарату Зонегран у дітей віком до 6 років або дітей з масою тіла менше 20 кг не встановлені. У клінічних дослідженнях отримано обмежені дані у пацієнтів із масою тіла менше 20 кг. У зв'язку з цим у дітей 6 років і старше з масою тіла менше 20 кг при лікуванні слід бути обережним. Не завжди можна точно досягти розрахованої дози з комерційно доступними дозуваннями препарату Зонегран. У таких випадках рекомендується округляти розраховану дозу вгору або вниз до найближчої доступної дози, яка може бути досягнута з комерційно доступними дозуваннями препарату Зонегран (25, 50 та 100 мг). Відміна. Відміну препарату Зонегран проводять поступово шляхом зниження дози на 2 мг/кг/тиждень Застосування у пацієнтів похилого віку Необхідно виявляти обережність при призначенні препарату через обмеженість наявного досвіду. Слід враховувати профіль безпеки препарату. Застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю Необхідно виявляти обережність при лікуванні пацієнтів з нирковою недостатністю внаслідок обмеженого клінічного досвіду – може знадобитися повільніший підбір дози препарату. Оскільки зонісамід та його метаболіти виводяться нирками, його слід відмінити у пацієнтів, у яких розвинулася гостра ниркова недостатність або спостерігається клінічно значуща гіперкреатинінемія. У пацієнтів з нирковою недостатністю нирковий кліренс одноразових доз зонісаміду прямо пропорційний Cl креатиніну. AUC зонісаміду підвищено на 35% у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (Cl креатиніну Застосування у пацієнтів із печінковою недостатністю Застосування препарату у пацієнтів із печінковою недостатністю не вивчалось. Застосування у пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю не рекомендується. Необхідно виявляти обережність при лікуванні пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості – може знадобитися повільніший підбір дози препарату.ПередозуванняСимптоми: сонливість, нудота, симптоми гастриту, ністагм, міоклонус, кома, брадикардія, порушення функції нирок, артеріальна гіпотензія та пригнічення функції дихання. Відзначалися випадки навмисного та ненавмисного передозування препарату Зонегран у дорослих та дітей. У деяких випадках передозування протікало безсимптомно, особливо при негайному промиванні шлунка. Дуже висока концентрація зонісаміду в плазмі (100,1 мкг/мл) відзначалася приблизно через 31 годину після передозування препарату Зонегран та клоназепаму. У пацієнта з передозуванням даних препаратів розвинулися кома та пригнічення дихання. Однак через 5 днів він прийшов до тями, і у нього не відзначалося жодних ускладнень. Лікування: специфічного антидоту для лікування передозування препарату Зонегран не існує. Після передбачуваного передозування показано негайне промивання шлунка і натомість звичайних заходів, вкладених у підтримку прохідності дихальних шляхів. Проводять підтримуючу терапію, включаючи регулярний контроль основних показників стану організму, та ретельне спостереження. Зонісамід має тривалий T1/2, у зв'язку з чим симптоми його передозування можуть мати стійкий характер. Досліджень лікування передозування не проводилося, водночас відомо, що гемодіаліз знижує концентрацію зонісаміду у плазмі крові у пацієнтів з нирковою недостатністю та може розглядатися як засіб лікування передозування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиШкірні висипання При терапії препаратом Зонегран® повідомлялося про розвиток тяжких реакцій шкіри, включаючи синдром Стівенса-Джонсона. Рекомендується відміна препарату Зонегран у пацієнтів, у яких з'явилися шкірні висипання та які неможливо пояснити іншими причинами. Усі пацієнти з появою висипань на шкірі під час прийому препарату Зонегран® повинні перебувати під ретельним наглядом, особливо пацієнти з одночасним призначенням інших протиепілептичних засобів, які здатні викликати шкірні висипання. Синдром відміни Відміну препарату Зонегран® проводять шляхом поступового зниження дози, щоб уникнути епілептичних нападів. Недостатньо даних про скасування одночасно застосовуваних протиепілептичних препаратів після досягнення контролю над нападами при застосуванні препарату Зонегран® у рамках допоміжної терапії для переходу до монотерапії препаратом Зонегран®. Тому скасування супутнього протиепілептичного лікування має проводитися з обережністю. Реакції, пов'язані з наявністю сульфонамідної групи Зонегран містить сульфонамідну групу. До серйозних побічних реакцій з боку імунної системи, пов'язаних з прийомом препаратів, що містять сульфонамідну групу, відносяться поява шкірного висипу та інших алергічних реакцій, а також розвиток виражених гематологічних порушень, у т. ч. апластичної анемії, що в дуже рідкісних випадках призводить до летального результату. Повідомлялося про розвиток випадків агранулоцитозу, тромбоцитопенії, лейкопенії, апластичної анемії панцитопенії та лейкоцитозу. Інформації для оцінки можливого взаємозв'язку цих явищ з величиною дози препарату Зонегран® і тривалістю лікування недостатньо. Суїцидальне мислення та поведінка Розвиток суїцидального мислення та поведінки можливий у пацієнтів, які приймали протиепілептичні препарати за низкою показань. Мета-аналіз рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень протиепілептичних препаратів також показав підвищений ризик виникнення суїцидальних думок та поведінки. Механізм цього явища невідомий, наявні дані не виключають можливості підвищеного ризику формування суїцидальної поведінки та на фоні прийому препарату Зонегран®. Необхідно спостерігати за пацієнтами щодо появи суїцидальних думок та поведінки, а також передбачити відповідне лікування. Пацієнтам (і особам, що доглядають за ними) слід рекомендувати звернутися за лікарською допомогою при появі суїцидальних думок і поведінки. Нефролітіаз У деяких пацієнтів, особливо зі схильністю до нефролітіазу, можливе збільшення ризику утворення каменів у нирках та виникнення таких ознак та симптомів, як ниркова колька, біль у нирках або біль у боці. Нефролітіаз може призводити до хронічного ураження нирок. Фактори ризику нефролітіазу включають попереднє утворення каменів у нирках, а також нефролітіаз та гіперкальціурію у сімейному анамнезі. Жоден із цих факторів ризику не є достовірною ознакою, що дозволяє спрогнозувати утворення каменів у нирках при лікуванні зонісамідом. Крім того, ризик може бути підвищений у пацієнтів, які приймають інші препарати, що провокують розвиток сечокам'яної хвороби. Підвищення споживання рідини та форсований діурез допомагає знизити ризик утворення каменів, у т. ч. і у пацієнтів із схильністю до цього. Метаболічний ацидоз Формування гіперхлоремічного метаболічного ацидозу без аніонного розриву (зниження рівня бікарбонатів при відсутності хронічного газового алкалозу) пов'язують з терапією препаратом Зонегран®. етапи лікування. Подібні порушення відзначалися як під час проведення плацебо-контрольованих клінічних досліджень, і у постмаркетинговий період. Зниження рівня бікарбонатів виражене зазвичай незначно (середнє значення становить приблизно 3,5 мекв/л при добовій дозі 300 мг у дорослих); у поодиноких випадках у пацієнтів може спостерігатися більш значне зниження. Стан або методи лікування, що спричиняють розвиток ацидозу (наприклад,захворювання нирок, важкі респіраторні розлади, епілептичний статус, діарея, хірургічні втручання, що діє, дієта, що сприяє утворенню кетонних тіл, ряд лікарських препаратів) можуть сприяти посиленню впливу зонісаміду на рівень бікарбонатів. Ризик виникнення та тяжкість метаболічного ацидозу збільшуються у молодих пацієнтів. У разі появи ознак або симптомів метаболічного ацидозу рекомендується оцінити концентрацію бікарбонатів у сироватці. Якщо метаболічний ацидоз, що розвинувся, не проходить, слід розглянути можливість зниження дози або повного припинення прийому препарату Зонегран® (з поступовим зниженням дози), оскільки можливий розвиток остеопенії. Якщо ухвалено рішення продовжити терапію за наявності стійкого ацидозу, слід розглянути можливість застосування алкалоїдів. Необхідно виявляти обережність при призначенні одночасно з інгібіторами карбоангідрази (наприклад, топірамат та ацетазоламід), оскільки недостатньо даних, щоб виключити фармакодинамічну взаємодію. Тепловий удар Випадки зниження потовиділення та підвищення температури тіла зафіксовані переважно у пацієнтів до 18 років. У ряді випадків виникав тепловий удар, який вимагав стаціонарного лікування. Більшість випадків траплялося в умовах високої температури навколишнього середовища. Пацієнти та/або особи, що доглядають за ними, повинні бути попереджені про необхідність підтримувати адекватну гідратацію організму та уникати впливу підвищених температур. Необхідно бути обережними при призначенні препарату Зонегран® одночасно з препаратами, що сприяють перегріванню організму, включаючи інгібітори карбоангідрази та холіноблокатори. Панкреатит При розвитку у пацієнтів ознак панкреатиту на фоні прийому препарату Зонегран необхідний моніторинг рівня панкреатичних ліпаз та амілази. У разі підтвердженого панкреатиту за відсутності інших очевидних причин рекомендується відміна препарату Зонегран® та призначення відповідного лікування. Рабдоміоліз При розвитку у пацієнтів, які приймають Зонегран®, сильних м'язових болів та/або слабкості, що особливо супроводжуються лихоманкою, потрібна оцінка вмісту маркерів ушкодження м'язів, включаючи рівень креатинфосфокінази та альдолази. При їх підвищенні, без інших очевидних причин, таких як травма або великий епілептичний напад рекомендується відміна препарату Зонегран® та призначення відповідного лікування. Жінки із збереженим дітородним потенціалом Жінки із збереженим дітородним потенціалом повинні застосовувати надійні методи контрацепції під час лікування препаратом Зонегран® та протягом 1 місяця після його відміни. Зниження маси тіла Зонегран® може викликати зниження маси тіла, тому під час лікування пацієнтів зі зниженою масою тіла або при її зниженні необхідне призначення харчових добавок та посиленого харчування. При вираженому зниженні маси тіла слід розглянути можливість відміни препарату Зонегран. Зниження маси тіла в дітей віком може бути більш вираженим. Пацієнти дитячого віку Вищезазначені запобіжні заходи застосовні до дітей та підлітків. Нижче вказані запобіжні заходи, на які слід звернути особливу увагу. Тепловий удар та дегідратація Профілактика перегрівання та дегідратації у дітей Зонегран® може викликати зниження потовиділення та призводити до перегрівання, а за відсутності відповідної допомоги у дитини може статися ураження головного мозку та летальний кінець. Діти схильні до високого ризику, особливо в спеку. Якщо дитина приймає препарат Зонегран®: Слід уникати перегрівання, особливо у спекотну погоду; Слід уникати значного фізичного навантаження, особливо у спекотну погоду; Слід збільшити споживання води; Не слід застосовувати такі препарати: інгібітори карбоангідрази (такі як топірамат та ацетазоламід) та антихолінергічні препарати (такі як кломіпрамін, гідроксизин, дифенгідрамін, галоперидол, іміпрамін та оксибутинін). ПРИ ВИНИКНЕННІ БУДЬ-ЯКОГО З НИЖЧЕ ПЕРЕЧИСЛЕНИХ СИМПТОМІВ, СЛІД НЕГАЙНО ЗВЕРНУТИСЯ ЗА МЕДИЧНОЮ ДОПОМОГЮ: Відчуття сильної спеки від шкіри при незначному потовидінні або при його відсутності. необхідно помістити дитину у прохолодне затінене місце; змочити шкіру дитини водою, щоб охолодити її; дати дитині випити холодної води. Повідомлялося про випадки зниження потовиділення та підвищення температури тіла, головним чином у дітей. У деяких випадках виникав тепловий удар, який потребував госпіталізації. У ряді випадків повідомлялося про тепловий удар зі смертельним наслідком. Найчастіше явище виникало за теплої погоди. Слід попередити пацієнта та осіб, які здійснюють догляд за ними про можливу серйозність теплового удару, ситуації, коли він може виникнути, а також заходи, які необхідно вжити у разі появи будь-яких ознак або симптомів. Пацієнтів або осіб, які здійснюють догляд за ними, необхідно попередити про необхідність вживання достатнього обсягу рідини та уникнення надмірного фізичного навантаження, залежно від стану пацієнта. У разі появи ознак та симптомів дегідратації, олігогідрозу або підвищення температури тіла,слід розглянути питання про відміну препарату Зонегран®. Препарат Зонегран® не слід застосовувати у дітей, які одночасно отримують інші лікарські засоби, при застосуванні яких у пацієнтів виникає схильність до появи порушень, пов'язаних із впливом надлишкового тепла; сюди відносяться інгібітори карбоангідрази та лікарські засоби з антихолінергічною дією. Зниження маси тіла Описувалися випадки зниження маси тіла, які призводили до погіршення загального стану та припинення застосування протиепілептичного препарату, що призводять до смерті. Застосування препарату Зонегран не рекомендується у дітей зі зниженою масою тіла або у дітей з поганим апетитом. Частота зниження маси тіла однакова у різних вікових групах, проте, враховуючи можливу серйозність зниження маси тіла у дітей, у цієї групи пацієнтів необхідно контролювати масу тіла. При затримці збільшення маси тіла у пацієнта, виходячи з карт фізичного розвитку, рекомендується переглянути раціон харчування або збільшити кількість їжі, в іншому випадку слід припинити застосування препарату Зонегран®. У клінічних дослідженнях отримано обмежені дані у пацієнтів із масою тіла менше 20 кг. У зв'язку з цим при лікуванні дітей віком від 6 років і старше з масою тіла менше 20 кг слід бути обережними. Вплив тривалого збереження низької маси тіла на зростання та розвиток у дітей невідомі. Метаболічний ацидоз Ризик ацидозу, пов'язаного із застосуванням зонісаміду, у дітей і підлітків може бути вищим і мати більш важкий характер. У цієї групи пацієнтів необхідно здійснювати відповідне спостереження та контроль рівнів бікарбонатів у сироватці. Довготривалий вплив низьких рівнів бікарбонатів на зростання та розвиток невідомий. Препарат Зонегран® не слід застосовувати у дітей одночасно з іншими інгібіторами карбоангідрази, такими як топірамат або ацетазоламід. Нефролітіаз У дітей повідомлялося про появу каміння у нирках. У деяких пацієнтів, особливо зі схильністю до нефролітіазу, можливе збільшення ризику утворення каменів у нирках та виникнення пов'язаних ознак та симптомів, таких як ниркова колька, біль у нирках або біль у боці. Сечокам'яна хвороба може призводити до хронічного ураження нирок. Фактори ризику сечокам'яної хвороби включають попереднє утворення каменів у нирках та спадкову схильність до нефролітіазу та гіперкальціурії. Жоден із цих факторів ризику не є достовірною ознакою, що дозволяє спрогнозувати утворення каменів у нирках при лікуванні зонісамідом. Збільшення споживання рідини та форсований діурез можуть знизити ризик утворення каменів у нирках, особливо в осіб із факторами ризику.На розсуд лікаря можна проводити ультразвукове дослідження нирок. У разі виявлення каменів у нирках препарат Зонегран слід відмінити. Порушення функції печінки У дітей та підлітків спостерігалося підвищення показників функції печінки та жовчовивідних шляхів, таких як аланінамінотрансферази (АЛТ), аспартатамінотрансфераза (ACT), гаммаглутамілтрансфераза (ГГТ) та білірубін, але будь-яких явних закономірностей для значень, що перевищують. Проте, при підозрі на виникнення небажаних явищ з боку печінки, слід оцінити функцію печінки та вирішити питання щодо відміни препарату Зонегран®. Когнітивні функції Порушення когнітивних функцій у пацієнтів з епілепсією пов'язують із основним захворюванням та/або із застосуванням протиепілептичних препаратів. У плацебо-контрольованому дослідженні із застосуванням зонісаміду у дітей та підлітків, частка пацієнтів з порушенням когнітивних функцій була кількісно вищою у групі зонісаміду порівняно з групою плацебо. Допоміжні речовини До складу препарату Зонегран® дозуванням 100 мг входять барвники "сонячний захід жовтий" (Е110) та "червоний чарівний" (Е129), які можуть викликати алергічні реакції. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Спеціальні дослідження впливу препарату на здатність керувати автотранспортом та працювати з механізмами не проводились. Зонегран® може викликати (особливо на початку терапії або при збільшенні дози) сонливість та утруднення концентрації уваги, у зв'язку з чим, у період лікування необхідно дотримуватися обережності при зайнятті видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули – 1 капс. активна речовина: зонісамід – 25/50/100 мг; допоміжні речовини (25/50/100 мг): олія рослинна гідрогенізована; МКЦ; натрію лаурилсульфат; оболонка капсули: желатин; титану діоксид (Е171); фарбник заліза оксид чорний (Е172) (для дозування 50 мг); барвник "Червоний чарівний" (Е129) (для дозування 100 мг); барвник "Сонячний захід" жовтий (Е110) (для дозування 100 мг); чорнило 1014 Текпрінт SW-9008*: шеллак; пропіленгліколь; калію гідрохлорид; барвник заліза оксид чорний (Е172) * Теоретичні кількості, виходячи із загальної кількості фарби - 0,15 мг. Капсули 25мг, 50мг, 100мг. По 14 капс. у блістері з ПВХ/ПВДХ/фольги алюмінієвої. по 1 бл. (Для дозування 25 мг), 2 бл. (Для дозування 50 мг) або 4 або 7 бл. (Для дозування 100 мг) поміщають у картонну пачку. Місця розкриття картонної пачки заклеєні двома захисними прозорими стікерами.Опис лікарської формиКапсули, 25 мг: розмір №4, з кришечкою та корпусом білого кольору, з нанесеним чорним чорнилом логотипом компанії та назвою препарату з цифровою вказівкою дозування «ZONEGRAN 25». Капсули, 50 мг: розмір №3, з кришечкою сірого кольору та корпусом білого кольору, з нанесеним чорним чорнилом логотипом компанії та назвою препарату з цифровою вказівкою дозування «ZONEGRAN 50». Капсули, 100 мг: розмір №1, з кришечкою червоного кольору та корпусом білого кольору, з нанесеним чорним чорнилом логотипом компанії та назвою препарату з цифровою вказівкою дозування «ZONEGRAN 100». Вміст капсул: білий або білий із жовтуватим відтінком порошок, вільний від видимих ​​включень.Фармакотерапевтична групаПротиепілептичний.ФармакокінетикаВсмоктування Зонісамід майже повністю абсорбується після перорального прийому, Cmax у плазмі досягається протягом 2-5 годин після прийому. Виразність первинного метаболізму незначна - абсолютна біодоступність оцінюється на рівні 100%. Біодоступність зонісаміду при вживанні не залежить від їди, хоча при цьому може уповільнюватися час досягнення Cmax у плазмі крові. Величини AUC та Cmax зонісаміду практично лінійно збільшуються після прийому одноразової дози (в діапазоні доз 100–800 мг) та після багаторазового прийому (в діапазоні доз 100–400 мг 1 раз на день). Збільшення цих значень при досягненні рівноважного стану дещо перевищує передбачуване, виходячи з прийнятої дози, можливо у зв'язку з насиченістю зв'язування зонісаміду з еритроцитами. Рівноважний стан досягається протягом 13 днів. Відбувається дещо більша кумуляція, ніж це очікувалося порівняно з одноразовим прийомом препарату. Розподіл Зонісамід зв'язується з білками плазми на 40-50%, згідно з результатами досліджень in vitro, різні протисудомні препарати (фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін і натрію вальпроат) не мають істотного впливу на ступінь його зв'язування з білками плазми. Здається, що Vd у дорослих становить 1,1-1,7 л/кг, що вказує на значний розподіл зонісаміду в тканинах. Співвідношення концентрацій зонісаміду в еритроцитах і плазмі становить близько 15 при низьких його концентраціях і близько 3 - при високих. Метаболізм Зонісамід метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4, основний шлях метаболізму - розщеплення бензизоксазольного кільця з утворенням 2-сульфамоілацетилфенолу (SMAP), а також N-ацетилювання. Вихідна речовина та SMAP можуть зв'язуватися з глюкуроновою кислотою. Метаболіти, які не визначаються у плазмі крові, позбавлені протисудомної активності. Дані у тому, що зонисамид здатний індукувати свій метаболізм, відсутні. Виведення Кліренс зонісаміду після досягнення Css досягає 0,7 л/год, кінцевий T1/2 – близько 60 год (за умови відсутності одночасного прийому індукторів активності ізоферменту CYP3A4). T1/2 не залежить ні від величини дози, що приймається, ні від тривалості лікування. Коливання концентрації зонісаміду в плазмі незначні ( Лінійність/нелінійність Концентрація зонісаміду збільшується до досягнення рівноважного стану, що зазвичай відбувається приблизно через 8 тижнів. При порівнянні однакового рівня доз, у пацієнтів з більшою масою тіла, як правило, досягаються нижчі Css у сироватці, але ці відмінності незначні. Вік (≥12 років) та стать, скориговані за масою тіла, не впливають на концентрації зонісаміду у пацієнтів з епілепсією при досягненні Css препарату. Необхідність зниження дози при застосуванні будь-яких протиепілептичних препаратів (ПЕЗ), у т.ч. індукторів ізоферменту CYP3A4 відсутній. Співвідношення фармакодинаміки та фармакокінетики Зонісамід знижує середню частоту нападів за 28-денний період, і це зниження пропорційно (лог-лінійна залежність) середньої концентрації зонісаміду. Особливі групи пацієнтів Ниркова недостатність. У пацієнтів з нирковою недостатністю нирковий кліренс одноразових доз зонісаміду прямо пропорційний Cl креатиніну. AUC зонісаміду підвищено на 35% у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (Cl креатиніну Печінкова недостатність. Фармакокінетика зонісаміду у пацієнтів із печінковою недостатністю вивчена недостатньо. Літній вік. Немає клінічно значущих відмінностей у фармакокінетиці зонісаміду у молодих (21-40 років) та літніх (65-75 років) пацієнтів. Діти (5-18 років). Обмежені дані показують, що фармакокінетичні параметри зонісаміду у добовій дозі 1,7 або 12 мг/кг у дітей та підлітків аналогічні таким у дорослих пацієнтів (з урахуванням поправки на масу тіла).ФармакодинамікаЗонісамід є протиепілептичним засобом, похідним бензизоксазолу, in vitro слабко пригнічує карбоангідразу. Хімічно його структура відрізняється від інших протиепілептичних засобів. Механізм дії Механізм дії зонісаміду повністю не вивчений, ймовірно, він блокує потенціалчутливі натрієві та кальцієві канали, знижує вираженість синхронізованого нейронного збудження, гальмує розвиток нападів та запобігає подальшому поширенню епілептичної активності. Зонісамід також знижує судомну активність нейронів за допомогою посилення гальмівного впливу ГАМК. Фармакодинамічні ефекти Протисудомна активність зонісаміду була вивчена на різних моделях епілепсії, у групах з індукованими або вродженими нападами, при цьому зонісамід виявив себе як протиепілептичний засіб широкого спектра дії. Зонісамід перешкоджає розвитку максимальних електросудомних нападів, обмежує розвиток судом, включаючи поширення вогнища збудження від кори головного мозку до підкіркових структур, а також пригнічує активність епілептогенного фокусу. На відміну від фенітоїну та карбамазепіну, зонісамід має вибіркову дію на напади, що виникають у корі головного мозку. Клінічна ефективність Монотерапія парціальних судомних нападів із вторинною генералізацією чи без. 3 препаратом Зонегран перед терапією карбамазепіном пролонгованої дії, що тривало до 24 місяців, залежно від відповіді на лікування. Здійснювалося підвищення дози до цільового значення 600 мг карбамазепіну або 300 мг зонісаміду. За наявності пацієнтів нападів здійснювалося підвищення до наступної дози, тобто. 800 мг карбамазепіну або 400 мг зонісаміду. Якщо напади зберігалися, Додаткова терапія парціальних судомних нападів із вторинною генералізацією або без дорослих. Ефективність додаткової терапії зонісамідом була показана у 4 подвійних сліпих плацебо-контрольованих дослідженнях, що тривали до 24 тижнів. Ці дослідження показали зниження медіани частоти виникнення парціальних епілептичних нападів прийому зонісаміду в добових дозах 300-500 мг 1 або 2 рази на день. Додаткова терапія парціальних судомних нападів із вторинною генералізацією або без у підлітків та дітей з 6 років. У дітей (6 років і старше) ефективність зонісаміду була продемонстрована у подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні, тривалістю 24 тижнів за участю 207 пацієнтів. При 12-тижневому застосуванні цільової дози спостерігалося зниження частоти нападів на 50% і більше у 50% пацієнтів, які отримували зонісамід, та у 31% пацієнтів, які отримували плацебо. Особливі проблеми безпеки, які виникли при проведенні досліджень у дітей, включали погіршення апетиту та зниження маси тіла, зниження рівня бікарбонатів, збільшення ризику сечокам'яної хвороби та дегідратацію. Всі ці явища, і особливо зниження маси тіла, можуть несприятливо позначатися на зростанні та розвитку дитини, а також можуть призводити до погіршення загального стану здоров'я. Загалом отримано обмежений обсяг даних про довготривалий вплив препарату на зростання та розвиток дитини.Показання до застосуваннямонотерапія у дорослих пацієнтів з парціальними епілептичними нападами з вторинною генералізацією або без, із вперше діагностованою епілепсією; у складі додаткової терапії у дорослих, підлітків та дітей з 6 років з парціальними епілептичними нападами з вторинною генералізацією або без.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до активної речовини, будь-якої з допоміжних речовин або сульфонамідів; тяжка печінкова недостатність (застосування у цієї категорії пацієнтів не вивчалося); одночасне застосування у дітей з інгібіторами карбоангідрази, такими як топірамат та ацетазоламід; вагітність (даних щодо безпеки препарату для даної категорії пацієнтів недостатньо); період грудного вигодовування (даних щодо безпеки препарату для даної категорії пацієнтів недостатньо); дитячий вік до 6 років (безпека та ефективність препарату для даної категорії пацієнтів не встановлені). З обережністю: літній вік (досвід застосування обмежений); ниркова недостатність (внаслідок обмеженого клінічного досвіду; може знадобитися повільніший підбір дози препарату); печінкова недостатність легкого та помірного ступеня тяжкості (внаслідок обмеженого клінічного досвіду; може знадобитися повільніший підбір дози препарату); одночасне застосування у дорослих з інгібіторами карбоангідрази, такими як топірамат та ацетазоламід (недостатньо даних, щоб виключити фармакодинамічну взаємодію); одночасне застосування у дорослих з пірогенними ЛЗ, включаючи інгібітори карбоангідрази та ЛЗ з антихолінергічною дією; початок лікування, його відміна або зміна дози зонісаміду при одночасному застосуванні із субстратами Р-gp (наприклад, дигоксин, хінідин); маса тіла <20 кг (клінічний досвід застосування обмежений).Вагітність та лактаціяЖінки із збереженим дітородним потенціалом повинні застосовувати надійні методи контрацепції під час лікування препаратом Зонегран та протягом 1 місяця після його відміни. Немає достатніх даних щодо застосування препарату Зонегран у вагітних жінок. Дослідження на тваринах показали, що зонісамід потенційно має репродуктивну токсичність, ризик виникнення якої у людей невідомий. Зонегран не слід застосовувати під час вагітності, за винятком тих випадків, коли потенційні переваги, на думку лікаря, переважають над можливим ризиком для плода. Якщо жінка планує вагітність, слід проаналізувати необхідність протисудомної терапії. У разі призначення Зонеграну рекомендується ретельне спостереження. Жінкам, які планують вагітність, необхідно проконсультуватися з лікарем для вибору оптимальної протисудомної терапії. Перед початком лікування жінкам дітородного віку слід пояснити можливі наслідки застосування препарату Зонегран на плід, а також обговорити співвідношення ризику та переваг. Ризик виникнення вроджених вад розвитку у дітей, чиї матері приймають ПЕП, зростає у 2-3 рази. Найчастіше виявляються такі вади: розщеплення верхньої губи, аномалії розвитку ССС та дефекти нервової трубки. Комбінована терапія протисудомними препаратами супроводжується підвищенням ризику розвитку вроджених вад у порівнянні з монотерапією. Неприпустиме різке скасування протисудомної терапії через ризик розвитку епілептичного нападу, що може призвести до серйозних наслідків, як для матері, так і для дитини. Препарат виділяється з грудним молоком у концентраціях, аналогічних таким у плазмі, тому слід прийняти рішення про припинення годування груддю або скасування препарату у матерів-годувальниць. Внаслідок тривалого T1/2 грудне вигодовування може бути відновлено не раніше ніж через місяць після відміни препарату. Клінічні дані щодо впливу зонісаміду на фертильність людини недоступні. Дослідження на тваринах виявили нерегулярність естрального циклу, зниження кількості жовтих тіл, сайтів імплантації та життєздатних ембріонів.Побічна діяДосвід застосування препарату Зонегран включає клінічні дослідження (більш ніж 1200 пацієнтів, 400 з яких отримували Зонегран протягом не менше 1 року), а також широке постмаркетингове застосування (в Японії з 1989 року, США з 2000 року). Зонісамід містить сульфонамідну групу. До серйозних побічних реакцій з боку імунної системи, пов'язаних із прийомом препаратів, що містять сульфонамідну групу, відносяться поява шкірного висипу та інших алергічних реакцій, а також розвиток виражених гематологічних порушень, у т.ч. апластичної анемії, що в дуже рідкісних випадках призводить до летального результату (див. «Особливі вказівки»). Найчастішими небажаними реакціями в контрольованих дослідженнях комплексної терапії були сонливість, запаморочення та анорексія. Найчастішими небажаними реакціями в рандомізованому контрольованому дослідженні монотерапії зонісамідом у порівнянні з карбамазепіном пролонгованого вивільнення в групі пацієнтів, які отримували зонісамід, були зниження рівня бікарбонатів, втрата апетиту та зниження маси тіла. Частота значного зниження рівня бікарбонатів у сироватці (зниження до рівня менше 17 мекв/л і більше 5 мекв/л) становила 3,8%. Частота значного зниження маси тіла на 20% та більше становила 0,7%.Взаємодія з лікарськими засобамиФерменти системи цитохрому Р450 Вивчення впливу препарату Зонегран in vitro на мікросомальне окиснення в гепатоцитах людини показало відсутність значущого впливу (<25%) на активність ізоферментів цитохрому P450 CYP1A2, CYP2A6, CYP2B6, CYP2C8, CYP2C9, CYP2CY у 2 рази та більше перевищують терапевтичні. Малоймовірно, що Зонегран впливатиме на фармакокінетику інших ЛЗ через механізми, пов'язані з цитохромом P450, це продемонстровано in vivo для карбамазепіну, фенітоїну, етинілестрадіолу та дезіпраміну. Потенційно можливий вплив препарату Зонегран на дію інших лікарських засобів Інші ПЕП. У пацієнтів з епілепсією тривалий прийом препарату Зонегран не впливає на фармакокінетику карбамазепіну, ламотриджину, фенітоїну та вальпроату натрію. Інгібітори карбоангідрази. Слід бути обережними при спільному призначенні препарату Зонегран з інгібіторами карбоангідрази (наприклад топірамат і ацетазоламід), т.к. недостатньо даних для виключення фармакодинамічної взаємодії (див. «Особливі вказівки»). Зонегранне слід призначати дітям одночасно з інгібіторами карбоангідрази, такими як топірамат та ацетазоламід (див. «Особливі вказівки»). Пероральні контрацептиви. Прийом препарату Зонегран та комбінованих пероральних контрацептивів у рекомендованих дозах не впливає на концентрацію у сироватці крові етинілестрадіолу чи норетистерону. Субстрати P-GP. Результати досліджень in vitro показують, що зонісамід є слабким інгібітором P-gp (білка лікарської мультирезистентності (MDR1) з IC 50 - 267 мкМоль/л), внаслідок чого існує теоретична можливість впливу зонісаміду на фармакокінетику ЛЗ, які є субстратами P-gp. з обережністю розпочинати або зупиняти лікування або змінювати дозу зонісаміду у пацієнтів, які також приймають ЛЗ, що є субстратами P-gp (наприклад, дигоксин, хінідин). Потенційно можливий вплив інших лікарських засобів на дію препарату Зонегран При одночасному застосуванні з ламотриджином не виявлено значного впливу на фармакокінетику зонісаміду. При одночасному призначенні препарату Зонегран з ЛЗ, які можуть спричинити розвиток сечокам'яної хвороби, підвищується ризик розвитку нефроуролітіазу, у зв'язку з чим слід уникати їх одночасного застосування. Зонісамід метаболізується за участю цитохрому CYP3A4 та N-ацетил-трансфераз, а також через кон'югацію з глюкуроновою кислотою. Отже, речовини, які індукують або інгібують ці ферменти можуть впливати на фармакокінетику зонісаміду. Індуктори ферментів. Дія зонісаміду знижується при одночасному прийомі ЛЗ, що підвищують активність цитохрому CYP3A4 (наприклад, фенітоїн, карбамазепін та фенобарбітал). Ці ефекти не є клінічно значущими у випадках, коли Зонегран приєднується до вже одержуваної терапії, проте клінічно значущі зміни концентрації зонісаміду можливі при скасуванні, зміні режиму дозування або додатковому призначенні ЛЗ, що індикують ізофермент CYP3A4 (може бути потрібна корекція дози препарату Зоне). Рифампіцин є потужним індуктором CYP3A4, якщо потрібне його спільне призначення із препаратом Зонегран, слід ретельно контролювати стан пацієнта, за необхідності коригуючи дозу препарату Зонегран. Інгібітори ферментів. Клінічні дані не показали значний вплив інгібіторів ізоферменту CYP3A4 на фармакокінетичні параметри зонісаміду. Призначення кетоконазолу (400 мг на добу) або циметидину (1200 мг на добу) не мало клінічно значущого впливу на фармакокінетику зонисаміду, який приймали здорові добровольці. Зміна режиму дозування Зонеграну при поєднаному прийомі з інгібіторами ізоферменту CYP3A4 не потрібна. Діти Дослідження лікарської взаємодії в дітей віком не проводились.Спосіб застосування та дозиВсередину, запиваючи водою, незалежно від їди. Дорослі пацієнти Зонегран може призначатися дорослим у вигляді монотерапії та як доповнення до вже призначеного лікування. Доза препарату підбирається з огляду на клінічний ефект. Деякі пацієнти, зокрема ті, що не приймають препарати, які індукують ізофермент CYP3A4, можуть відповідати на менші дози. Відміна. Відміну препарату Зонегран проводять поступово шляхом зниження дози на 100 мг/тиж при одночасної корекції дози інших ПЕП, що спільно приймаються (при необхідності). Підлітки та діти з 6 років Зонегран може призначатися дітям з 6 років як доповнення до вже призначеного лікування. Доза препарату підбирається з огляду на клінічний ефект. Рекомендований режим підвищення дози та величина підтримуючих доз наведено в таблиці 2. Деякі пацієнти, зокрема ті, які не приймають препарати, які індукують ізофермент CYP3A4, можуть відповідати на менші дози. Безпека та ефективність препарату Зонегран у дітей віком до 6 років або дітей з масою тіла менше 20 кг не встановлені. У клінічних дослідженнях отримано обмежені дані у пацієнтів із масою тіла менше 20 кг. У зв'язку з цим у дітей 6 років і старше з масою тіла менше 20 кг при лікуванні слід бути обережним. Не завжди можна точно досягти розрахованої дози з комерційно доступними дозуваннями препарату Зонегран. У таких випадках рекомендується округляти розраховану дозу вгору або вниз до найближчої доступної дози, яка може бути досягнута з комерційно доступними дозуваннями препарату Зонегран (25, 50 та 100 мг). Відміна. Відміну препарату Зонегран проводять поступово шляхом зниження дози на 2 мг/кг/тиждень Застосування у пацієнтів похилого віку Необхідно виявляти обережність при призначенні препарату через обмеженість наявного досвіду. Слід враховувати профіль безпеки препарату. Застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю Необхідно виявляти обережність при лікуванні пацієнтів з нирковою недостатністю внаслідок обмеженого клінічного досвіду – може знадобитися повільніший підбір дози препарату. Оскільки зонісамід та його метаболіти виводяться нирками, його слід відмінити у пацієнтів, у яких розвинулася гостра ниркова недостатність або спостерігається клінічно значуща гіперкреатинінемія. У пацієнтів з нирковою недостатністю нирковий кліренс одноразових доз зонісаміду прямо пропорційний Cl креатиніну. AUC зонісаміду підвищено на 35% у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (Cl креатиніну Застосування у пацієнтів із печінковою недостатністю Застосування препарату у пацієнтів із печінковою недостатністю не вивчалось. Застосування у пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю не рекомендується. Необхідно виявляти обережність при лікуванні пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості – може знадобитися повільніший підбір дози препарату.ПередозуванняСимптоми: сонливість, нудота, симптоми гастриту, ністагм, міоклонус, кома, брадикардія, порушення функції нирок, артеріальна гіпотензія та пригнічення функції дихання. Відзначалися випадки навмисного та ненавмисного передозування препарату Зонегран у дорослих та дітей. У деяких випадках передозування протікало безсимптомно, особливо при негайному промиванні шлунка. Дуже висока концентрація зонісаміду в плазмі (100,1 мкг/мл) відзначалася приблизно через 31 годину після передозування препарату Зонегран та клоназепаму. У пацієнта з передозуванням даних препаратів розвинулися кома та пригнічення дихання. Однак через 5 днів він прийшов до тями, і у нього не відзначалося жодних ускладнень. Лікування: специфічного антидоту для лікування передозування препарату Зонегран не існує. Після передбачуваного передозування показано негайне промивання шлунка і натомість звичайних заходів, вкладених у підтримку прохідності дихальних шляхів. Проводять підтримуючу терапію, включаючи регулярний контроль основних показників стану організму, та ретельне спостереження. Зонісамід має тривалий T1/2, у зв'язку з чим симптоми його передозування можуть мати стійкий характер. Досліджень лікування передозування не проводилося, водночас відомо, що гемодіаліз знижує концентрацію зонісаміду у плазмі крові у пацієнтів з нирковою недостатністю та може розглядатися як засіб лікування передозування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиШкірні висипання При терапії препаратом Зонегран® повідомлялося про розвиток тяжких реакцій шкіри, включаючи синдром Стівенса-Джонсона. Рекомендується відміна препарату Зонегран у пацієнтів, у яких з'явилися шкірні висипання та які неможливо пояснити іншими причинами. Усі пацієнти з появою висипань на шкірі під час прийому препарату Зонегран® повинні перебувати під ретельним наглядом, особливо пацієнти з одночасним призначенням інших протиепілептичних засобів, які здатні викликати шкірні висипання. Синдром відміни Відміну препарату Зонегран® проводять шляхом поступового зниження дози, щоб уникнути епілептичних нападів. Недостатньо даних про скасування одночасно застосовуваних протиепілептичних препаратів після досягнення контролю над нападами при застосуванні препарату Зонегран® у рамках допоміжної терапії для переходу до монотерапії препаратом Зонегран®. Тому скасування супутнього протиепілептичного лікування має проводитися з обережністю. Реакції, пов'язані з наявністю сульфонамідної групи Зонегран містить сульфонамідну групу. До серйозних побічних реакцій з боку імунної системи, пов'язаних з прийомом препаратів, що містять сульфонамідну групу, відносяться поява шкірного висипу та інших алергічних реакцій, а також розвиток виражених гематологічних порушень, у т. ч. апластичної анемії, що в дуже рідкісних випадках призводить до летального результату. Повідомлялося про розвиток випадків агранулоцитозу, тромбоцитопенії, лейкопенії, апластичної анемії панцитопенії та лейкоцитозу. Інформації для оцінки можливого взаємозв'язку цих явищ з величиною дози препарату Зонегран® і тривалістю лікування недостатньо. Суїцидальне мислення та поведінка Розвиток суїцидального мислення та поведінки можливий у пацієнтів, які приймали протиепілептичні препарати за низкою показань. Мета-аналіз рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень протиепілептичних препаратів також показав підвищений ризик виникнення суїцидальних думок та поведінки. Механізм цього явища невідомий, наявні дані не виключають можливості підвищеного ризику формування суїцидальної поведінки та на фоні прийому препарату Зонегран®. Необхідно спостерігати за пацієнтами щодо появи суїцидальних думок та поведінки, а також передбачити відповідне лікування. Пацієнтам (і особам, що доглядають за ними) слід рекомендувати звернутися за лікарською допомогою при появі суїцидальних думок і поведінки. Нефролітіаз У деяких пацієнтів, особливо зі схильністю до нефролітіазу, можливе збільшення ризику утворення каменів у нирках та виникнення таких ознак та симптомів, як ниркова колька, біль у нирках або біль у боці. Нефролітіаз може призводити до хронічного ураження нирок. Фактори ризику нефролітіазу включають попереднє утворення каменів у нирках, а також нефролітіаз та гіперкальціурію у сімейному анамнезі. Жоден із цих факторів ризику не є достовірною ознакою, що дозволяє спрогнозувати утворення каменів у нирках при лікуванні зонісамідом. Крім того, ризик може бути підвищений у пацієнтів, які приймають інші препарати, що провокують розвиток сечокам'яної хвороби. Підвищення споживання рідини та форсований діурез допомагає знизити ризик утворення каменів, у т. ч. і у пацієнтів із схильністю до цього. Метаболічний ацидоз Формування гіперхлоремічного метаболічного ацидозу без аніонного розриву (зниження рівня бікарбонатів при відсутності хронічного газового алкалозу) пов'язують з терапією препаратом Зонегран®. етапи лікування. Подібні порушення відзначалися як під час проведення плацебо-контрольованих клінічних досліджень, і у постмаркетинговий період. Зниження рівня бікарбонатів виражене зазвичай незначно (середнє значення становить приблизно 3,5 мекв/л при добовій дозі 300 мг у дорослих); у поодиноких випадках у пацієнтів може спостерігатися більш значне зниження. Стан або методи лікування, що спричиняють розвиток ацидозу (наприклад,захворювання нирок, важкі респіраторні розлади, епілептичний статус, діарея, хірургічні втручання, що діє, дієта, що сприяє утворенню кетонних тіл, ряд лікарських препаратів) можуть сприяти посиленню впливу зонісаміду на рівень бікарбонатів. Ризик виникнення та тяжкість метаболічного ацидозу збільшуються у молодих пацієнтів. У разі появи ознак або симптомів метаболічного ацидозу рекомендується оцінити концентрацію бікарбонатів у сироватці. Якщо метаболічний ацидоз, що розвинувся, не проходить, слід розглянути можливість зниження дози або повного припинення прийому препарату Зонегран® (з поступовим зниженням дози), оскільки можливий розвиток остеопенії. Якщо ухвалено рішення продовжити терапію за наявності стійкого ацидозу, слід розглянути можливість застосування алкалоїдів. Необхідно виявляти обережність при призначенні одночасно з інгібіторами карбоангідрази (наприклад, топірамат та ацетазоламід), оскільки недостатньо даних, щоб виключити фармакодинамічну взаємодію. Тепловий удар Випадки зниження потовиділення та підвищення температури тіла зафіксовані переважно у пацієнтів до 18 років. У ряді випадків виникав тепловий удар, який вимагав стаціонарного лікування. Більшість випадків траплялося в умовах високої температури навколишнього середовища. Пацієнти та/або особи, що доглядають за ними, повинні бути попереджені про необхідність підтримувати адекватну гідратацію організму та уникати впливу підвищених температур. Необхідно бути обережними при призначенні препарату Зонегран® одночасно з препаратами, що сприяють перегріванню організму, включаючи інгібітори карбоангідрази та холіноблокатори. Панкреатит При розвитку у пацієнтів ознак панкреатиту на фоні прийому препарату Зонегран необхідний моніторинг рівня панкреатичних ліпаз та амілази. У разі підтвердженого панкреатиту за відсутності інших очевидних причин рекомендується відміна препарату Зонегран® та призначення відповідного лікування. Рабдоміоліз При розвитку у пацієнтів, які приймають Зонегран®, сильних м'язових болів та/або слабкості, що особливо супроводжуються лихоманкою, потрібна оцінка вмісту маркерів ушкодження м'язів, включаючи рівень креатинфосфокінази та альдолази. При їх підвищенні, без інших очевидних причин, таких як травма або великий епілептичний напад рекомендується відміна препарату Зонегран® та призначення відповідного лікування. Жінки із збереженим дітородним потенціалом Жінки із збереженим дітородним потенціалом повинні застосовувати надійні методи контрацепції під час лікування препаратом Зонегран® та протягом 1 місяця після його відміни. Зниження маси тіла Зонегран® може викликати зниження маси тіла, тому під час лікування пацієнтів зі зниженою масою тіла або при її зниженні необхідне призначення харчових добавок та посиленого харчування. При вираженому зниженні маси тіла слід розглянути можливість відміни препарату Зонегран. Зниження маси тіла в дітей віком може бути більш вираженим. Пацієнти дитячого віку Вищезазначені запобіжні заходи застосовні до дітей та підлітків. Нижче вказані запобіжні заходи, на які слід звернути особливу увагу. Тепловий удар та дегідратація Профілактика перегрівання та дегідратації у дітей Зонегран® може викликати зниження потовиділення та призводити до перегрівання, а за відсутності відповідної допомоги у дитини може статися ураження головного мозку та летальний кінець. Діти схильні до високого ризику, особливо в спеку. Якщо дитина приймає препарат Зонегран®: Слід уникати перегрівання, особливо у спекотну погоду; Слід уникати значного фізичного навантаження, особливо у спекотну погоду; Слід збільшити споживання води; Не слід застосовувати такі препарати: інгібітори карбоангідрази (такі як топірамат та ацетазоламід) та антихолінергічні препарати (такі як кломіпрамін, гідроксизин, дифенгідрамін, галоперидол, іміпрамін та оксибутинін). ПРИ ВИНИКНЕННІ БУДЬ-ЯКОГО З НИЖЧЕ ПЕРЕЧИСЛЕНИХ СИМПТОМІВ, СЛІД НЕГАЙНО ЗВЕРНУТИСЯ ЗА МЕДИЧНОЮ ДОПОМОГЮ: Відчуття сильної спеки від шкіри при незначному потовидінні або при його відсутності. необхідно помістити дитину у прохолодне затінене місце; змочити шкіру дитини водою, щоб охолодити її; дати дитині випити холодної води. Повідомлялося про випадки зниження потовиділення та підвищення температури тіла, головним чином у дітей. У деяких випадках виникав тепловий удар, який потребував госпіталізації. У ряді випадків повідомлялося про тепловий удар зі смертельним наслідком. Найчастіше явище виникало за теплої погоди. Слід попередити пацієнта та осіб, які здійснюють догляд за ними про можливу серйозність теплового удару, ситуації, коли він може виникнути, а також заходи, які необхідно вжити у разі появи будь-яких ознак або симптомів. Пацієнтів або осіб, які здійснюють догляд за ними, необхідно попередити про необхідність вживання достатнього обсягу рідини та уникнення надмірного фізичного навантаження, залежно від стану пацієнта. У разі появи ознак та симптомів дегідратації, олігогідрозу або підвищення температури тіла,слід розглянути питання про відміну препарату Зонегран®. Препарат Зонегран® не слід застосовувати у дітей, які одночасно отримують інші лікарські засоби, при застосуванні яких у пацієнтів виникає схильність до появи порушень, пов'язаних із впливом надлишкового тепла; сюди відносяться інгібітори карбоангідрази та лікарські засоби з антихолінергічною дією. Зниження маси тіла Описувалися випадки зниження маси тіла, які призводили до погіршення загального стану та припинення застосування протиепілептичного препарату, що призводять до смерті. Застосування препарату Зонегран не рекомендується у дітей зі зниженою масою тіла або у дітей з поганим апетитом. Частота зниження маси тіла однакова у різних вікових групах, проте, враховуючи можливу серйозність зниження маси тіла у дітей, у цієї групи пацієнтів необхідно контролювати масу тіла. При затримці збільшення маси тіла у пацієнта, виходячи з карт фізичного розвитку, рекомендується переглянути раціон харчування або збільшити кількість їжі, в іншому випадку слід припинити застосування препарату Зонегран®. У клінічних дослідженнях отримано обмежені дані у пацієнтів із масою тіла менше 20 кг. У зв'язку з цим при лікуванні дітей віком від 6 років і старше з масою тіла менше 20 кг слід бути обережними. Вплив тривалого збереження низької маси тіла на зростання та розвиток у дітей невідомі. Метаболічний ацидоз Ризик ацидозу, пов'язаного із застосуванням зонісаміду, у дітей і підлітків може бути вищим і мати більш важкий характер. У цієї групи пацієнтів необхідно здійснювати відповідне спостереження та контроль рівнів бікарбонатів у сироватці. Довготривалий вплив низьких рівнів бікарбонатів на зростання та розвиток невідомий. Препарат Зонегран® не слід застосовувати у дітей одночасно з іншими інгібіторами карбоангідрази, такими як топірамат або ацетазоламід. Нефролітіаз У дітей повідомлялося про появу каміння у нирках. У деяких пацієнтів, особливо зі схильністю до нефролітіазу, можливе збільшення ризику утворення каменів у нирках та виникнення пов'язаних ознак та симптомів, таких як ниркова колька, біль у нирках або біль у боці. Сечокам'яна хвороба може призводити до хронічного ураження нирок. Фактори ризику сечокам'яної хвороби включають попереднє утворення каменів у нирках та спадкову схильність до нефролітіазу та гіперкальціурії. Жоден із цих факторів ризику не є достовірною ознакою, що дозволяє спрогнозувати утворення каменів у нирках при лікуванні зонісамідом. Збільшення споживання рідини та форсований діурез можуть знизити ризик утворення каменів у нирках, особливо в осіб із факторами ризику.На розсуд лікаря можна проводити ультразвукове дослідження нирок. У разі виявлення каменів у нирках препарат Зонегран слід відмінити. Порушення функції печінки У дітей та підлітків спостерігалося підвищення показників функції печінки та жовчовивідних шляхів, таких як аланінамінотрансферази (АЛТ), аспартатамінотрансфераза (ACT), гаммаглутамілтрансфераза (ГГТ) та білірубін, але будь-яких явних закономірностей для значень, що перевищують. Проте, при підозрі на виникнення небажаних явищ з боку печінки, слід оцінити функцію печінки та вирішити питання щодо відміни препарату Зонегран®. Когнітивні функції Порушення когнітивних функцій у пацієнтів з епілепсією пов'язують із основним захворюванням та/або із застосуванням протиепілептичних препаратів. У плацебо-контрольованому дослідженні із застосуванням зонісаміду у дітей та підлітків, частка пацієнтів з порушенням когнітивних функцій була кількісно вищою у групі зонісаміду порівняно з групою плацебо. Допоміжні речовини До складу препарату Зонегран® дозуванням 100 мг входять барвники "сонячний захід жовтий" (Е110) та "червоний чарівний" (Е129), які можуть викликати алергічні реакції. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Спеціальні дослідження впливу препарату на здатність керувати автотранспортом та працювати з механізмами не проводились. Зонегран® може викликати (особливо на початку терапії або при збільшенні дози) сонливість та утруднення концентрації уваги, у зв'язку з чим, у період лікування необхідно дотримуватися обережності при зайнятті видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему