Каталог товаров

Кадуэт 5мг+10мг 30 шт таблетки покрытые пленочной оболочкой

( 6 )
Бренд: Пфайзер
Наличие уточняйте
1 426,00 грн
326,00 грн
-77.14 %
+
  • Страна:
    Германия
  • Форма выпуска:
    таб. покрытые пленочной оболочкой
  • Фасовка:
    N30
Способы доставки
Способы оплаты
Описание

Комбинированный препарат, применяемый для лечения сочетанных сердечно-сосудистых заболеваний (артериальной гипертензии/стенокардии и дислипидемии).

Механизм действия ;препарата обусловлен действием входящих в его состав компонентов: амлодипин - производное дигидропиридина, блокатор медленных кальциевых каналов, а аторвастатин - гиполипидемическое средство, ингибитор ГМГ-КоА-редуктазы. Амлодипин ингибирует ток кальция через мембраны в гладкомышечные клетки и кардиомиоциты. Аторвастатин селективно и конкурентно ингибирует ГМГ-КоА-редуктазу, которая катализирует превращение 3-гидрокси-3-метилглютарилкоэнзима А в мевалоновую кислоту - предшественник стероидов, включая холестерин (Хс).

Клинические исследования у пациентов с артериальной гипертензией и дислипидемией

В исследовании RESPOND у 1600 пациентов с сочетанием артериальной гипертензии и дислипидемии Кадуэт сравнивали с монотерапией амлодипином и монотерапией аторвастатином или плацебо. Помимо артериальной гипертензии и дислипидемии 15% пациентов страдали сахарным диабетом, 22% курильщиков, а у 14% имелся отягощенный наследственный анамнез по сердечно-сосудистым заболеваниям. Через 8 недель терапия комбинированным препаратом во всех 8 дозах привела к статистически значимому и дозозависимому снижению систолического и диастолического АД и уровня холестерина липопротеидов низкой плотности (Хс-ЛПНП) по сравнению с плацебо. По влиянию на систолическое АД и диастолическое АД или уровень Хс-ЛПНП препарат Кадуэт существенно не отличался от монотерапии амлодипином и аторвастатином.

В исследовании GEMINI 1220 пациентов с сочетанием артериальной гипертензии и дислипидемии получали амлодипин/аторвастатин в течение 14 недель. Включались пациенты с неконтролируемой артериальной гипертензией (получавшие и не получавшие гипотензивные средства; пациенты могли продолжить прием других гипотензивных препаратов, помимо блокаторов медленных кальциевых каналов, в течение 14-недельного периода титрования дозы) и нормальным или повышенным уровнем Хс-ЛПНП. У всех пациентов были повышены АД или уровень Хс-ЛПНП, а у 62% - оба показателя. Лечение препаратом Кадуэт привело к снижению систолического и диастолического АД в среднем на 17.1 и 9.6 мм рт. ст. соответственно и уровня Хс-ЛПНП в среднем на 32.7%. Контроля АД и уровня Хс-ЛПНП удалось добиться у 58% пациентов (критериями контроля АД и Хс-ЛПНП считали менее 140/90 мм рт. ст. и менее 160 мг/дл у пациентов с сочетанием артериальной гипертензии и дислипидемии; менее 140/90 мм рт. ст. и менее 130 мг/дл у пациентов с сочетанием артериальной гипертензии и дислипидемии и еще одним сердечно-сосудистым фактором риска, но без ИБС или сахарного диабета; менее 130/85 мм рт. ст. и менее 100 мг/дл у пациентов с сочетанием артериальной гипертензии и дислипидемии, а также ИБС, сахарного диабета и других заболеваний, обусловленных атеросклерозом). Было показано, что снижения АД и уровня Хс-ЛПНП удалось добиться у 65% пациентов, которые получали Кадуэт на начальном этапе терапии с целью лечения артериальной гипертензии и дислипидемии, и 55-64% пациентов, которым был добавлен амлодипин с целью коррекции АД (55% пациентов, получавших другие гиполипидемические средства помимо аторвастатина, 58% пациентов, получавших аторвастатин до исследования, и 64% пациентов, которые не принимали гиполипидемические препараты).

Фармакодинамика амлодипина

Амлодипин блокирует поступление ионов кальция через мембраны в гладкомышечные клетки миокарда и сосудов.

Механизм гипотензивного действия амлодипина обусловлен прямым расслабляющим влиянием на гладкие мышцы сосудов. Точный механизм действия амлодипина при стенокардии окончательно не установлен, но амлодипин уменьшает ишемию следующими двумя путями:

1. Амлодипин расширяет периферические артериолы и таким образом снижает ОПСС, т.е. постнагрузку сердца. Так как частота сердечных сокращений не изменяется, уменьшение нагрузки на сердце приводит к снижению потребления энергии и потребности в кислороде.

2. Механизм действия амлодипина, вероятно, также включает в себя расширение главных коронарных артерий и коронарных артериол как в неизмененных, так и в ишемизированных зонах миокарда. Их дилатация увеличивает поступление кислорода в миокард у пациентов с вазоспастической стенокардией (стенокардия Принцметала или вариантная стенокардия) и предотвращает развитие коронарной вазоконстрикции, вызванной курением.

У пациентов с артериальной гипертензией прием амлодипина в разовой суточной дозе обеспечивает клинически значимое снижение АД на протяжении 24 ч как в положении лежа, так и стоя. Благодаря медленному началу действия амлодипин не вызывает острую артериальную гипотензию.

У пациентов со стенокардией применение амлодипина 1 раз/сут увеличивает время выполнения физической нагрузки, предотвращает развитие приступа стенокардии и депрессии сегмента ST (на 1 мм), снижает частоту приступов стенокардии и количество употребления таблеток нитроглицерина.

Амлодипин не оказывает неблагоприятного влияния на обмен веществ и липиды плазмы крови и может использоваться у пациентов с бронхиальной астмой, сахарным диабетом и подагрой.

Применение у пациентов с ИБС

Эффекты амлодипина на сердечно-сосудистую заболеваемость и смертность, прогрессирование коронарного атеросклероза и течение атеросклероза сонных артерий изучались в исследовании PREVENT. В этом исследовании в течение 3-х лет наблюдали пациентов с ангиографически подтвержденным коронарным атеросклерозом. У пациентов, получавших амлодипин, было отмечено значительное снижение (на 31%) суммарной частоты сердечно-сосудистой смертности, инфаркта миокарда, инсульта, чрескожной транслюминальной коронарной ангиопластики (ЧТКА), аорто-коронарного шунтирования, госпитализации по поводу нестабильной стенокардии и прогрессирования хронической сердечной недостаточности. Кроме того, было отмечено, что амлодипин предупреждал прогрессирующее утолщение интимы-медии сонных артерий.

В исследовании CAMELOT изучалась эффективность амлодипина в профилактике неблагоприятных исходов у пациентов с ИБС, примерно половина которых, получала амлодипин в дозах 5-10 мг, а остальные пациенты - плацебо в сочетании со стандартной терапией. Длительность терапии составила 2 года. Терапия амлодипином сопровождалась снижением сердечно-сосудистой смертности, нефатального инфаркта миокарда, фатального и нефатального инсульта или транзиторных ишемических атак и других серьезных сердечно-сосудистых осложнений на 31%, госпитализаций по поводу стенокардии на 42%.

Фармакодинамика аторвастатина

Аторвастатин ;- ;селективный конкурентный ингибитор ГМГ-КоА-редуктазы, превращающей ГМГ-КоА в мевалоновую кислоту - предшественник стероидов, включая Хс. У пациентов с гомозиготной и гетерозиготной семейной гиперхолестеринемией, несемейными формами гиперхолестеринемии и смешанной дислипидемией аторвастатин снижает уровни общего Хс, Хс-ЛПНП и аполипопротеина В (апо-В), а также холестерина липопротеидов очень низкой плотности (Хс-ЛПОНП) и триглицеридов (ТГ) и вызывает вариабельное повышение уровня холестерина Хс-ЛПВП.

Аторвастатин снижает уровни Хс и липопротеидов в плазме за счет угнетения ГМГ-КоА-редуктазы и синтеза Хс в печени и увеличения числа печеночных рецепторов ЛПНП на поверхности клеток, что приводит к усилению захвата и катаболизма ЛПНП.

Аторвастатин снижает образование ЛПНП и число частиц ЛПНП. Он вызывает выраженное и стойкое повышение активности ЛПНП рецепторов в сочетании с благоприятными изменениями качества ЛПНП частиц. Аторвастатин снижает уровень Хс-ЛПНП у пациентов с гомозиготной семейной гиперхолестеринемией, которая обычно не поддается терапии гиполипидемическими средствами.

Аторвастатин и некоторые его метаболиты являются фармакологически активными у человека. Первичным местом действия аторвастатина служит печень, где осуществляются синтез Хс и клиренс ЛПНП. Степень снижения уровня Хс-ЛПНП коррелирует с дозой препарата, в большей степени, чем с его системной концентрацией. Дозу подбирают с учетом ответа на лечение.

В клиническом исследовании, в котором изучалась дозозависимость эффекта, аторвастатин в дозах 10-80 мг снижал уровень общего Хс (на 30-46%), Хс-ЛПНП (на 41-61%), апо-В (на 34-50%) и ТГ (на 14-33%). Эти результаты были сходными у пациентов с гетерозиготной семейной гиперхолестеринемией, несемейными формами гиперхолестеринемии и смешанной гиперлипидемией, включая пациентов с инсулиннезависимым сахарным диабетом. У пациентов с изолированной гипертриглицеридемией аторвастатин снижает уровни общего Хс, Хс-ЛПНП, Хс-ЛОНП, апо-В, ТГ и Хс-ЛПнеВП и повышает уровень Хс-ЛПВП. У пациентов с дисбеталипопротеинемией аторвастатин снижал уровень Хс липопротеидов промежуточной плотности.

У пациентов с гиперлипопротеинемией IIa и IIb типов по Фредериксону, принимавших участие в 24 контролируемых исследованиях, медиана повышения уровня Хс-ЛПВП при лечении аторвастатином (10-80 мг) составила 5.1-8.7%. Изменения этого показателя не зависели от дозы. При анализе этих пациентов выявили также дозозависимое снижение коэффициентов общий Хс/Хс-ЛПВП и Хс-ЛПНП/Хс-ЛПВП на 29-44% и 37-55%, соответственно.

Эффективность аторвастатина в профилактике ишемических исходов и общей смертности изучалась в исследовании MIRACL. В него были включены пациенты с острым коронарным синдромом (нестабильной стенокардией или инфарктом миокарда без зубца Q), которые получали стандартную терапию, включая диету, в сочетании с аторвастатином 80 мг/сут или плацебо в течение 16 недель (медиана). Лечение аторвастатином привело к выраженному снижению риска ишемических исходов и летальности на 16%. Риск повторной госпитализации по поводу стенокардии и подтвержденной ишемии миокарда снизился на 26%. Влияние аторвастатина на риск ишемических исходов и летальности не зависело от исходного уровня Хс-ЛПНП и было сопоставимым у пациентов с инфарктом миокарда без зубца Q и нестабильной стенокардией, мужчин и женщин, пациентов в возрасте моложе и старше 65 лет.

Профилактика риска развития сердечно-сосудистых заболеваний

В Англо-Скандинавском исследовании сердечно-сосудистых исходов, липидснижающая ветвь (ASCOT-LLA), эффект аторвастатина на фатальные и нефатальные исходы ИБС (сердечно-сосудистая смертность, госпитализация по поводу нестабильной стенокардии) был оценен у пациентов в возрасте 40-80 лет без инфаркта миокарда в анамнезе и с исходным уровнем общего холестерина более 6.5 ммоль/л (251 мг/дл). У всех пациентов также присутствовало, как минимум, 3 сердечно-сосудистых фактора риска: мужской пол, возраст старше 55 лет, курение, сахарный диабет, ИБС 1-го функционального класса в анамнезе, соотношение уровня общего холестерина к уровню Хс-ЛПВП более 6, заболевание периферических сосудов, гипертрофия левого желудочка, нарушения мозгового кровообращения в анамнезе, специфические изменения на ЭКГ, протеинурия и альбуминурия. В исследовании пациентам с артериальной гипертензией одновременно с назначаемой гипотензивной терапией (целевое АД менее 140/90 мм рт. ст. для всех пациентов у пациентов без сахарного диабета и менее 130/80 для пациентов с сахарным диабетом) назначался аторвастатин в дозе 10 мг/сут или плацебо.
В связи с тем, что по данным промежуточного анализа эффект терапии препарата существенно превышал эффект применения плацебо, было принято решение о досрочном прекращении исследования через 3.3 года вместо предполагаемых 5 лет. Аторвастатин существенно снижал развитие следующих осложнений:

Осложнения Снижение риска
Коронарные осложнения (ИБС со смертельным исходом и нефатальный инфаркт миокарда) 36%
Общие сердечно-сосудистые осложнения и процедуры реваскуляризации 20%
Общие коронарные осложнения 29%
Инсульт (фатальный и нефатальный) 26%

Существенного снижения общей и сердечно-сосудистой смертности не отмечалось, хотя наблюдалась положительная тенденция.

В объединенном исследовании аторвастатина при сахарном диабете (CARDS) его влияние на фатальные и нефатальные исходы сердечно-сосудистых заболеваний оценивали у пациентов в возрасте 40-75 лет с сахарным диабетом 2 типа без сердечно-сосудистых заболеваний в анамнезе и с ЛПНП не более 4.14 ммоль/л (160 мг/дл) и ТГ не более 6.78 ммоль/л (600 мг/дл). Все пациенты имели хотя бы один из следующих факторов риска: артериальная гипертензия, курение, ретинопатия, микро- или макроальбуминурия. Пациенты получали аторвастатин 10 мг/сут или плацебо в течение в среднем 3.9 лет. В связи с тем, что по данным промежуточного анализа эффект терапии препарата существенно превышал эффект применения плацебо, было принято решение о досрочном завершении исследования на 2 года раньше намеченного срока.

Влияние аторвастатина на развитие сердечно-сосудистых осложнений приводится ниже:

Осложнения Относительное снижение риска
Основные сердечно-сосудистые осложнения (фатальный и нефатальный острый инфаркт миокарда, скрытый инфаркт миокарда, смерть в результате обострения ИБС, нестабильная стенокардия, шунтирование коронарной артерии, ЧТКА, реваскуляризация, инсульт) 37%
Инфаркт миокарда (фатальный и нефатальный острый инфаркт миокарда, скрытый инфаркт миокарда) 42%
Инсульт (фатальный и нефатальный) 48%

Атеросклероз

В исследовании обратного развития атеросклероза при агрессивной липидоснижающей терапии (REVERSAL) оценивали эффект аторвастатина (80 мг) и правастатина на коронарный атеросклероз с помощью внутрисосудистой ультразвуковой ангиографии (ВСУЗИ) у пациентов с ИБС. ВСУЗИ проводили в начале исследования и через 18 мес, по окончании исследования. В группе аторвастатина среднее уменьшение общего объема атеромы (первичный критерий исследования) с начала исследования составило 0.4% (Р= 0.98). В группе аторвастатина уровень Хс-ЛПНП снизился в среднем до 2.04±0.8 ммоль/л (78.9±30 мг/дл) по сравнению с начальным уровнем 3.89±0.7 ммоль/л (150±28 мг/дл), при этом отмечено снижение среднего уровня общего холестерина на 34.1%, ТГ - на 20%, апо-В - на 39.1%. увеличение уровня Хс-ЛПВП на 2.9%, а также снижение уровня С-реактивного белка в среднем на 36.4%.

Кадуэт 5мг+10мг 30 шт таблетки покрытые пленочной оболочкой инструкция на украинском

Склад, форма випуску та упаковка

Пігулки - 1 таб.

Активні речовини: амлодипіну бесілат* 6.94 мг, що відповідає вмісту амлодипіну 5 мг, аторвастатин кальцію 10.85 мг, що відповідає вмісту аторвастатину 10 мг. Допоміжні речовини: кальцію карбонат, кроскармелоза натрію, целюлоза мікрокристалічна, крохмаль прежелатинізований, полісорбат 80 (твін 80), гіпролоза, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат, плівкова оболонка Опадрай II білий 85F28 тальк).

10 шт. - блістери (3) - пачки картонні.


Опис лікарської форми

Таблетки, покриті плівковою оболонкою; білого кольору, овальні, на одній стороні нанесено "Pfizer", на іншій - "CDT" та "051".


Фармакотерапевтична група

Комбінований препарат, що застосовується для лікування поєднаних серцево-судинних захворювань (артеріальної гіпертензії/стенокардії та дисліпідемії).

Механізм дії ;препарату обумовлений дією компонентів, що входять до його складу: амлодипін - похідне дигідропіридину, блокатор повільних кальцієвих каналів, а аторвастатин - гіполіпідемічний засіб, інгібітор ГМГ-КоА-редуктази. Амлодипін пригнічує струм кальцію через мембрани в гладком'язові клітини та кардіоміоцити. Аторвастатин селективно та конкурентно інгібує ГМГ-КоА-редуктазу, яка каталізує перетворення 3-гідрокси-3-метилглютарилкоензиму А на мевалонову кислоту - попередник стероїдів, включаючи холестерин (Хс).

Клінічні дослідження у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та дисліпідемією

У дослідженні RESPOND у 1600 пацієнтів із поєднанням артеріальної гіпертензії та дисліпідемії Кадует порівнювали з монотерапією амлодипіном та монотерапією аторвастатином або плацебо. Крім артеріальної гіпертензії та дисліпідемії 15% пацієнтів страждали на цукровий діабет, 22% курців, а у 14% був обтяжений спадковий анамнез із серцево-судинними захворюваннями. Через 8 тижнів терапія комбінованим препаратом у всіх 8 дозах призвела до статистично значущого та дозозалежного зниження систолічного та діастолічного АТ та рівня холестерину ліпопротеїдів низької щільності (Хс-ЛПНГ) порівняно з плацебо. За впливом на систолічний артеріальний тиск та діастолічний артеріальний тиск або рівень Хс-ЛПНГ препарат Кадует суттєво не відрізнявся від монотерапії амлодипіном та аторвастатином.

У дослідженні GEMINI 1220 пацієнтів із поєднанням артеріальної гіпертензії та дисліпідемії отримували амлодипін/аторвастатин протягом 14 тижнів. Включалися пацієнти з неконтрольованою артеріальною гіпертензією (які отримували та не отримували гіпотензивні засоби; пацієнти могли продовжити прийом інших гіпотензивних препаратів, крім блокаторів повільних кальцієвих каналів, протягом 14-тижневого періоду титрування дози) та нормальним або підвищеним рівнем Хс-ЛПНГ. У всіх пацієнтів були підвищені АТ або рівень ХС-ЛПНЩ, а у 62% - обидва показники. Лікування препаратом Кадует призвело до зниження систолічного та діастолічного АТ у середньому на 17.1 та 9.6 мм рт. ст. відповідно та рівня Хс-ЛПНГ у середньому на 32.7%. Контролю АТ та рівня Хс-ЛПНЩ вдалося досягти у 58% пацієнтів (критеріями контролю АТ та Хс-ЛПНЩ вважали менше 140/90 мм рт. ст. ст.і менше 160 мг/дл у пацієнтів із поєднанням артеріальної гіпертензії та дисліпідемії; менше 140/90 мм рт. ст. і менше 130 мг/дл у пацієнтів із поєднанням артеріальної гіпертензії та дисліпідемії та ще одним серцево-судинним фактором ризику, але без ІХС або цукрового діабету; менше 130/85 мм рт. ст. і менше 100 мг/дл у пацієнтів із поєднанням артеріальної гіпертензії та дисліпідемії, а також ІХС, цукрового діабету та інших захворювань, зумовлених атеросклерозом). Було показано, що зниження АТ та рівня ХС-ЛПНГ вдалося досягти у 65% пацієнтів, які отримували Кадует на початковому етапі терапії з метою лікування артеріальної гіпертензії та дисліпідемії, та 55-64% пацієнтів, яким було додано амлодипін з метою корекції АТ (55). % пацієнтів, які отримували інші гіполіпідемічні засоби, крім аторвастатину, 58% пацієнтів,отримували аторвастатин до дослідження, та 64% пацієнтів, які не приймали гіполіпідемічні препарати).

Фармакодинаміка амлодипіну

Амлодипін блокує надходження іонів кальцію через мембрани в гладком'язові клітини міокарда та судин.

Механізм гіпотензивної дії амлодипіну обумовлений прямим розслаблюючим впливом на гладкі м'язи судин. Точний механізм дії амлодипіну при стенокардії остаточно не встановлений, але амлодипін зменшує ішемію наступними двома шляхами:

1. Амлодипін розширює периферичні артеріоли і, таким чином, знижує ОПСС, тобто. постнавантаження серця. Так як частота серцевих скорочень не змінюється, зменшення навантаження на серце призводить до зниження споживання енергії та потреби у кисні.

2. Механізм дії амлодипіну, ймовірно, також включає розширення головних коронарних артерій і коронарних артеріол як в незмінених, так і в ішемізованих зонах міокарда. Їх дилатація збільшує надходження кисню в міокард у пацієнтів з вазоспастичною стенокардією (стенокардія Принцметала або варіантна стенокардія) та запобігає розвитку коронарної вазоконстрикції, спричиненої курінням.

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну в разовій добовій дозі забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску протягом 24 годин як у положенні лежачи, так і стоячи. Завдяки повільному початку дії амлодипін не викликає гострої гіпотензії.

У пацієнтів зі стенокардією застосування амлодипіну 1 раз на добу збільшує час виконання фізичного навантаження, запобігає розвитку нападу стенокардії та депресії сегмента ST (на 1 мм), знижує частоту нападів стенокардії та кількість вживання таблеток нітрогліцерину.

Амлодипін не надає несприятливого впливу на обмін речовин та ліпіди плазми крові та може використовуватися у пацієнтів з бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою.

Застосування у пацієнтів з ІХС

Ефекти амлодипіну на серцево-судинну захворюваність та смертність, прогресування коронарного атеросклерозу та перебіг атеросклерозу сонних артерій вивчалися у дослідженні PREVENT. У цьому дослідженні протягом трьох років спостерігали пацієнтів з ангіографічно підтвердженим коронарним атеросклерозом. У пацієнтів, які отримували амлодипін, було відмічено значне зниження (на 31%) сумарної частоти серцево-судинної смертності, інфаркту міокарда, інсульту, черезшкірної транслюмінальної коронарної ангіопластики (ЧТКА), аорто-коронарного шунтування, госпіталізації. . Крім того, було зазначено, що амлодипін попереджав прогресуюче потовщення інтимі-медії сонних артерій.

У дослідженні CAMELOT вивчалася ефективність амлодипіну у профілактиці несприятливих результатів у пацієнтів з ІХС, приблизно половина яких отримувала амлодипін у дозах 5-10 мг, а решта пацієнтів - плацебо у поєднанні зі стандартною терапією. Тривалість терапії становила 2 роки. Терапія амлодипіном супроводжувалася зниженням серцево-судинної смертності, нефатального інфаркту міокарда, фатального та нефатального інсульту або транзиторних ішемічних атак та інших серйозних серцево-судинних ускладнень на 31%, госпіталізацій щодо стенокардії на 42%.

Фармакодинаміка аторвастатину

Аторвастатин ;- ;селективний конкурентний інгібітор ГМГ-КоА-редуктази, що перетворює ГМГ-КоА на мевалонову кислоту - попередник стероїдів, включаючи Хс. У пацієнтів з гомозиготною та гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією, несемейними формами гіперхолестеринемії та змішаною дисліпідемією аторвастатин знижує рівні загального Хс, Хс-ЛПНЩ та аполіпопротеїну В (апо-В), а також холестерину ліпопротеїдів. та викликає варіабельне підвищення рівня холестерину ХС-ЛПЗЩ.

Аторвастатин знижує рівні Хс та ліпопротеїдів у плазмі за рахунок пригнічення ГМГ-КоА-редуктази та синтезу Хс у печінці та збільшення числа печінкових рецепторів ЛПНЩ на поверхні клітин, що призводить до посилення захоплення та катаболізму ЛПНЩ.

Аторвастатин знижує утворення ЛПНГ та кількість частинок ЛПНГ. Він викликає виражене та стійке підвищення активності ЛПНЩ рецепторів у поєднанні зі сприятливими змінами якості ЛПНЩ частинок. Аторвастатин знижує рівень ХС-ЛПНГ у пацієнтів з гомозиготною сімейною гіперхолестеринемією, яка, як правило, не піддається терапії гіполіпідемічними засобами.

Аторвастатин та деякі його метаболіти є фармакологічно активними у людини. Первинним місцем дії аторвастатину є печінка, де здійснюються синтез Хс і кліренс ЛПНГ. Ступінь зниження рівня Хс-ЛПНГ корелює з дозою препарату більшою мірою, ніж з його системною концентрацією. Дозу підбирають з огляду на відповідь на лікування.

У клінічному дослідженні, в якому вивчалася дозозалежність ефекту, аторвастатин у дозах 10-80 мг знижував рівень загального Хс (на 30-46%), Хс-ЛПНГ (на 41-61%), апо-В (на 34-50%). та ТГ (на 14-33%). Ці результати були подібними у пацієнтів з гетерозиготною сімейною гіперхолестеринемією, несемейними формами гіперхолестеринемії та змішаною гіперліпідемією, включаючи пацієнтів з інсуліннезалежним цукровим діабетом. У пацієнтів із ізольованою гіпертригліцеридемією аторвастатин знижує рівні загального Хс, Хс-ЛПНЩ, Хс-ЛОНП, апо-В, ТГ та Хс-ЛПнеВП та підвищує рівень Хс-ЛПВЩ. У пацієнтів з дисбеталіпопротеїнемією аторвастатин знижував рівень Хс ліпопротеїдів проміжної щільності.

У пацієнтів з гіперліпопротеїнемією IIa та IIb типів за Фредеріксоном, які брали участь у 24 контрольованих дослідженнях, медіана підвищення рівня Хс-ЛПЗЩ при лікуванні аторвастатином (10-80 мг) склала 5.1-8.7%. Зміни цього не залежали від дози. При аналізі цих пацієнтів виявили також дозозалежне зниження коефіцієнтів загальний Хс/Хс-ЛПВЩ та Хс-ЛПНЩ/Хс-ЛПВЩ на 29-44% і 37-55%, відповідно.

Ефективність аторвастатину у профілактиці ішемічних результатів та загальної смертності вивчалася у дослідженні MIRACL. У нього були включені пацієнти з гострим коронарним синдромом (нестабільною стенокардією або інфарктом міокарда без зубця Q), які отримували стандартну терапію, включаючи дієту, у поєднанні з аторвастатином 80 мг на добу або плацебо протягом 16 тижнів (медіана). Лікування аторвастатином призвело до вираженого зниження ризику ішемічних наслідків та летальності на 16%. Ризик повторної госпіталізації щодо стенокардії та підтвердженої ішемії міокарда знизився на 26%. Вплив аторвастатину на ризик ішемічних наслідків та летальності не залежав від вихідного рівня Хс-ЛПНГ і був порівнянним у пацієнтів з інфарктом міокарда без зубця Q та нестабільною стенокардією, чоловіків та жінок, пацієнтів віком до 65 років.

Профілактика ризику розвитку серцево-судинних захворювань

В Англо-Скандинавському дослідженні серцево-судинних результатів, ліпідзнижувальна гілка (ASCOT-LLA), ефект аторвастатину на фатальні та нефатальні результати ІХС (серцево-судинна смертність, госпіталізація з приводу нестабільної стенокардії) був оцінений у пацієнтів у 8 міокарда в анамнезі та з вихідним рівнем загального холестерину більше 6.5 ммоль/л (251 мг/дл). У всіх пацієнтів також були присутні, як мінімум, 3 серцево-судинні фактори ризику: чоловіча стать, вік старше 55 років, куріння, цукровий діабет, ІХС 1-го функціонального класу в анамнезі, співвідношення рівня загального холестерину до рівня Хс-ЛПВЩ більше 6, захворювання периферичних судин, гіпертрофія лівого шлуночка, порушення мозкового кровообігу в анамнезі, специфічні зміни на ЕКГ, протеїнурія та альбумінурія.У дослідженні пацієнтам з артеріальною гіпертензією одночасно з призначається гіпотензивною терапією (цільовий АТ менше 140/90 мм рт. ст. для всіх пацієнтів у пацієнтів без цукрового діабету та менше 130/80 для пацієнтів з цукровим діабетом) призначався аторвастатин у дозі 10 мг/добу чи плацебо.
У зв'язку з тим, що за даними проміжного аналізу ефект терапії препарату суттєво перевищував ефект застосування плацебо, було прийнято рішення про дострокове припинення дослідження через 3.3 роки замість 5 років. Аторвастатин суттєво знижував розвиток таких ускладнень:

Ускладнення Зниження ризику
Коронарні ускладнення (ІХС зі смертельним наслідком та нефатальний інфаркт міокарда) 36%
Загальні серцево-судинні ускладнення та процедури реваскуляризації 20%
Загальні коронарні ускладнення 29%
Інсульт (фатальний та нефатальний) 26%

Істотного зниження загальної та серцево-судинної смертності не відзначалося, хоча спостерігалася позитивна тенденція.

В об'єднаному дослідженні аторвастатину при цукровому діабеті (CARDS) його вплив на фатальні та нефатальні результати серцево-судинних захворювань оцінювали у пацієнтів віком 40-75 років з цукровим діабетом 2 типу без серцево-судинних захворювань в анамнезі та з ЛПНЩ не більше 4.14 мм. л (160 мг/дл) та ТГ не більше 6.78 ммоль/л (600 мг/дл). Усі пацієнти мали хоча б один із таких факторів ризику: артеріальна гіпертензія, куріння, ретинопатія, мікро- або макроальбумінурія. Пацієнти отримували аторвастатин 10 мг на добу або плацебо протягом 3.9 років. У зв'язку з тим, що за даними проміжного аналізу ефект терапії препарату суттєво перевищував ефект застосування плацебо, було прийнято рішення про дострокове завершення дослідження на 2 роки раніше за намічений термін.

Вплив аторвастатину на розвиток серцево-судинних ускладнень наводиться нижче:

Ускладнення Відносне зниження ризику
Основні серцево-судинні ускладнення (фатальний та нефатальний гострий інфаркт міокарда, прихований інфаркт міокарда, смерть внаслідок загострення ІХС, нестабільна стенокардія, шунтування коронарної артерії, ЧТКА, реваскуляризація, інсульт) 37%
Інфаркт міокарда (фатальний та нефатальний гострий інфаркт міокарда, прихований інфаркт міокарда) 42%
Інсульт (фатальний та нефатальний) 48%

Атеросклероз

У дослідженні зворотного розвитку атеросклерозу при агресивній ліпідознижувальній терапії (REVERSAL) оцінювали ефект аторвастатину (80 мг) та правастатину на коронарний атеросклероз за допомогою внутрішньосудинної ультразвукової ангіографії (ЗСУЗ) у пацієнтів з ІХС. ВСУЗИ проводили на початку дослідження та через 18 міс, після закінчення дослідження. У групі аторвастатину середнє зменшення загального обсягу атероми (первинний критерій дослідження) початку дослідження становило 0.4% (Р= 0.98). У групі аторвастатину рівень Хс-ЛПНЩ знизився в середньому до 2.04±0.8 ммоль/л (78.9±30 мг/дл) порівняно з початковим рівнем 3.89±0.7 ммоль/л (150±28 мг/дл), при цьому відмічено зниження середнього рівня загального холестерину на 34.1%, ТГ – на 20%, апо-В – на 39.1%. збільшення рівня Хс-ЛПВЩ на 2.9%, а також зниження рівня С-реактивного білка в середньому на 36.4%.


Фармакокінетика

Всмоктування

Після прийому внутрішньо комбінованого препарату Кадует зареєстровано два виразні піки Cmax у плазмі. Cmax ; аторвастатину досягалася через 1-2 години, Cmaxамлодипіну - через 6-12 год. амлодипіну = 100%, Cmax; аторвастатину = 94%, AUC аторвастатину = 105%.

Після їди біодоступність амлодипіну не змінюється (Cmax; = 105% і AUC = 101% порівняно з показниками натще). Хоча одночасний прийом їжі викликав зниження швидкості та ступеня всмоктування аторвастатину при застосуванні препарату Кадует приблизно на 32% та 11% відповідно (Сmах ;= 68% та AUC = 89%), однак подібні зміни біодоступності були виявлені при використанні одного аторвастатину. При цьому прийом їжі не впливав на рівень зниження рівня Хс-ЛПНГ.

Амлодипін добре всмоктується після прийому внутрішньо в терапевтичних дозах, досягаючи Cmax в крові через 6-12 годин після прийому. Абсолютна біодоступність за розрахунками становить 64-80%. Прийом їжі не впливає на всмоктування амлодипіну.

Аторвастатин швидко всмоктується після прийому внутрішньо, Cmax; досягається через 1-2 год. Ступінь всмоктування та концентрація аторвастатину в плазмі крові підвищуються пропорційно дозі. Абсолютна біодоступність аторвастатину становить близько 14%, а системна біодоступність інгібуючої активності щодо ГМГ-КоА-редуктази – близько 30%. Низька системна біодоступність обумовлена ​​пресистемним метаболізмом (всмоктуванням) у слизовій оболонці ШКТ та/або метаболізмом при "першому проходженні" через печінку. Їжа дещо знижує швидкість і ступінь всмоктування (на 25% і 9%, відповідно, про що свідчать результати визначення Cmax і AUC), проте зниження Хс-ЛПНГ подібно до такого при прийомі аторвастатину натще. Незважаючи на те, що після прийому аторвастатину ввечері його концентрація в плазмі нижче (Cmax ;і AUC приблизно на 30%),ніж після прийому вранці зниження ХС-ЛПНГ не залежить від часу доби, в який приймають препарат.

Розподіл

Vd ;амлодипіну дорівнює приблизно 21 л/кг. Дослідження in vitro показали, що циркулюючий амлодипін приблизно 97.5% зв'язується з білками плазми. Cssв плазмі досягається через 7-8 днів постійного прийому препарату.

Середній Vd; аторвастатину становить близько 381 л. Зв'язування з білками плазми не менше 98%. Ставлення вмісту еритроцитах/плазмі становить близько 0.25, тобто. аторвастатин погано проникає у еритроцити.

Метаболізм

Амлодипін метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів.

Аторвастатин значною мірою метаболізується з утворенням орто- та пара-гідроксильованих похідних та різних продуктів бета-окислення. In vitro орто-і пара-гідроксильовані метаболіти чинять інгібуючу дію на ГМГ-КоА-редуктазу, порівнянне з таким аторвастатину. Приблизно 70% зниження активності ГМГ-КоА-редуктази відбувається за рахунок дії активних циркулюючих метаболітів. Результати досліджень in vitro дають підстави припустити, що CYP3А4 печінки відіграє важливу роль у метаболізмі аторвастатину. На користь цього факту свідчить підвищення концентрації аторвастатину в плазмі людини при одночасному прийомі еритроміцину, який є інгібітором цього ізоферменту. Дослідження in vitro також показали, що аторвастатин є слабким інгібітором CYP3A4.Не зазначено клінічно значущого впливу аторвастатину на концентрацію в плазмі крові терфенадину, який метаболізується головним чином CYP3А4, тому малоймовірно, що аторвастатин істотно впливає на фармакокінетику інших субстратів CYP3А4.

Виведення

T1/2; амлодипіну з плазми крові становить близько 35-50 год, що дозволяє призначати препарат 1 раз на добу. 10% незміненого амлодипіну та 60% метаболітів виводяться нирками.

Аторвастатин та його метаболіти виводяться головним чином з жовчю внаслідок печінкового та/або позапечінкового метаболізму, аторвастатин не піддається вираженій кишково-печінковій рециркуляції. T1/2; становить близько 14 год, при цьому T1/2; інгібуючої активності щодо ГМГ-КоА-редуктази завдяки наявності активних метаболітів становить близько 20-30 год. Після прийому внутрішньо в сечі виявляється менше 2% дози.

Фармакокінетика в особливих клінічних випадках

Концентрація аторвастатину в плазмі значно підвищується (Сmахприблизно в 16 разів, AUC приблизно в 11 разів) у пацієнтів з алкогольним цирозом печінки (клас В за класифікацією Чайлд-П'ю).

Концентрації амлодипіну у плазмі не залежать від ступеня ниркової недостатності; амлодипін не виводиться під час діалізу.

Захворювання нирок не впливають на концентрацію аторвастатину в плазмі, у зв'язку з цим корекція дози у пацієнтів з порушенням функції нирок не потрібна.

Концентрація аторвастатину в плазмі крові у жінок відрізняється (Cmax приблизно на 20% вище, a AUC на 10% нижче) від такої у чоловіків, проте клінічно значущих відмінностей впливу препарату на ліпідний обмін у чоловіків і жінок не виявлено.

Час, необхідний для досягнення Cmax; амлодипіну в плазмі крові, практично не залежить від віку. У людей похилого віку відзначена тенденція до зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення AUC та T1/2; У пацієнтів різних вікових груп із хронічною серцевою недостатністю спостерігалося збільшення AUC та T1/2. Переносимість амлодипіну в тих самих дозах у літніх і молодих людей однаково хороша.

Концентрації аторвастатину в плазмі крові у людей віком 65 років і старших (Cmax; приблизно на 40%, AUC приблизно на 30%), ніж у дорослих пацієнтів молодого віку; відмінностей при оцінці у безпеці, ефективності чи досягненні цілей гіполіпідемічної терапії у людей похилого віку порівняно із загальною популяцією не виявлено.


Клінічна фармакологія

Антигіпертензивний та антиангінальний препарат з гіполіпідемічною активністю.


Показання до застосування

Артеріальна гіпертензія з трьома і більше факторами ризику розвитку серцево-судинних подій (фатальна та нефатальна ІХС, необхідність реваскуляризації, фатальний та нефатальний інфаркт міокарда, інсульт та транзиторна ішемічна атака), з нормальним або помірно підвищеним рівнем ХС без клінічно.

Препарат застосовується у випадках, коли рекомендується комбінована терапія амлодипіном та невисокими дозами аторвастатину. Можливе поєднання Кадуету з іншими антигіпертензивними та/або антиангінальними засобами.

Кадует застосовується у випадках, коли гіполіпідемічна дієта та інші нефармакологічні методи лікування дисліпідемії виявляються мало або неефективними.


Протипоказання до застосуванняАктивне захворювання печінки або стійке підвищення активності печінкових ферментів більш ніж у 3 рази вище за норму неясної етіології; виражена артеріальна гіпотензія; вагітність; період лактації (грудне вигодовування); застосування у жінок репродуктивного віку, які не користуються адекватними методами контрацепції; дитячий та підлітковий вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); підвищена чутливість до амлодипіну та інших похідних дигідропіридину, аторвастатину або будь-якого компонента препарату.

З обережністю слід застосовувати препарат у пацієнтів, що зловживають алкоголем і/або із захворюванням печінки (в анамнезі).


Вагітність та лактація

Кадует протипоказаний під час вагітності, т.к. до складу препарату входить аторвастатин.

Жінки репродуктивного віку; під час лікування повинні користуватися адекватними методами контрацепції. Препарат можна призначати жінкам репродуктивного віку лише у тому випадку, якщо ймовірність вагітності низька, а пацієнтки поінформовані про можливий ризик для плода.

Кадует протипоказаний під час годування груддю, т.к. до його складу входить аторвастатин. Відомостей про виведення аторвастатину із грудним молоком немає. Враховуючи можливість розвитку небажаних реакцій у немовлят, жінки, які отримують препарат, повинні припинити годування груддю.

Безпека застосування амлодипіну при вагітності та в період годування груддю не встановлена.

Застосування у дітей

Протипоказання: дитячий та підлітковий вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені).


Побічна дія

У клінічних дослідженнях безпека амлодипіну та аторвастатину вивчалася у пацієнтів із поєднанням артеріальної гіпертензії та дисліпідемії, при цьому якихось несподіваних небажаних ефектів при комбінованій терапії не зареєстровано.

Небажані ефекти відповідали виявленим раніше при лікуванні амлодипіном та/або аторвастатином. У цілому нині переносимість комбінованої терапії була хорошої. Більшість небажаних ефектів були легко чи помірно вираженими. У контрольованих клінічних дослідженнях через небажані ефекти або відхилення лабораторних показників лікування амлодипіном та аторвастатином було припинено у 5.1% пацієнтів, а плацебо – у 4.0%.

Амлодипін

Далі під частотою побічних реакцій розуміється: часті (>1%), нечасті (<1%), рідкісні (<0.1%), дуже рідкісні (<0.01%).

З боку серцево-судинної системи: часто - периферичні набряки (човників і стоп), серцебиття; нечасто – надмірне зниження АТ, ортостатична гіпотензія, васкуліт; рідко – розвиток або посилення серцевої недостатності; дуже рідко; -; порушення ритму серця (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та мерехтіння передсердь), інфаркт міокарда, болі в грудній клітці, мігрень.

З боку кістково-м'язової системи: нечасто - артралгія, судоми м'язів, міалгія, біль у спині, артроз; рідко – міастенія.

З боку ЦНС і периферичної нервової системи: відчуття жару і припливів крові до шкіри обличчя, підвищена стомлюваність, запаморочення, головний біль, сонливість; нечасто - нездужання, непритомність, підвищене потовиділення, астенія, гіпестезії, парестезії, периферична невропатія, тремор, безсоння, лабільність настрою, незвичайні сновидіння, нервозність, депресія, тривога; рідко – судоми, апатія, ажитація; дуже рідко – атаксія, амнезія.

З боку травної системи: часто - біль у черевній порожнині, нудота; нечасто ;-; блювота, зміни режиму дефекації (включаючи запор, метеоризм), диспепсія, діарея, анорексія, сухість у роті, спрага; рідко – гіперплазія ясен, підвищення апетиту; дуже рідко; -; гастрит, панкреатит, гіпербілірубінемія, жовтяниця (зазвичай холестатична), підвищення активності печінкових трансаміназ, гепатит.

З боку системи кровотворення: дуже рідко; тромбоцитопенічна пурпура, лейкопенія, тромбоцитопенія.

Метаболічні порушення: ;дуже рідко ;- ;гіперглікемія.

З боку системи органів дихання: нечасто - задишка, риніт; дуже рідко – кашель.

З боку сечовивідної системи: ; нечасто - прискорене сечовипускання, хворобливе сечовипускання, ніктурія, імпотенція; дуже рідко – дизурія, поліурія.

З боку органу зору: нечасто - порушення зору, диплопія, порушення акомодації, ксерофтальмія, кон'юнктивіт, біль в очах.

З боку шкірних покривів: нечасто - алопеція; рідко – дерматит; дуже рідко – ксеродермія, порушення пігментації шкіри.

Алергічні реакції: ; нечасто - свербіж шкіри, висип; дуже рідко – ангіоневротичний набряк, багатоформна еритема, кропив'янка.

Інші: нечасто - дзвін у вухах, гінекомастія, збільшення/зниження маси тіла, спотворення смаку, озноб, носова кровотеча; дуже рідко – паросмія, "холодний" піт.

Аторвастатин

Зазвичай добре переноситься. Побічні реакції, як правило, легкі та минущі.

Найчастіші побічні реакції (≥1%):

З боку; ЦНС:; безсоння, головний біль, астенічний синдром.

З боку травної системи: нудота, діарея, біль у животі, диспепсія, запор, метеоризм.

З боку кістково-м'язової системи: ; міалгія.

Менш часті побічні реакції:

З боку ЦНС та периферичної нервової системи: нездужання, запаморочення, амнезія, парестезії, периферична невропатія, гіпестезія.

З боку травної системи: блювання, анорексія, гепатит, панкреатит, холестатична жовтяниця.

З боку кістково-м'язової системи: біль у спині, судоми м'язів, міозит, міопатія, артралгії, рабдоміоліз.

Алергічні реакції: ;кропивниця, свербіж, шкірний висип, анафілаксія, бульозний висип, багатоформна ексудативна еритема, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), злоякісна ексудативна еритема (синдром Стівенса-Джонсона).

Метаболічні порушення: гіпоглікемія, гіперглікемія, підвищення сироваткової КФК, збільшення маси тіла.

З боку системи кровотворення:; тромбоцитопенія.

Інші: імпотенція, периферичні набряки, біль у грудях, вторинна ниркова недостатність, алопеція, шум у вухах, втома.

Причинно-наслідковий зв'язок із прийомом препарату встановлений не для всіх перерахованих вище реакцій.

Не всі ці ефекти мали встановлений причинний зв'язок з терапією аторвастатином.


Взаємодія з лікарськими засобами

Показано, що фармакокінетика амлодипіну 10 мг при комбінованій терапії аторвастатином 10 мг у здорових добровольців не змінюється. Амлодипін не впливав на Cmax; аторвастатину, але викликав збільшення AUC на 18%. Взаємодія препарату Кадует з іншими лікарськими засобами спеціально не вивчалася, але проводилися дослідження кожного компонента окремо.

Амлодипін

Очікується, що інгібітори мікросомального окиснення будуть підвищувати концентрацію амлодипіну в плазмі, посилюючи ризик побічних ефектів, а індуктори мікросомальних ферментів печінки – зменшувати.

При одночасному застосуванні амлодипіну з циметидином фармакокінетика амлодипіну не змінюється.

Одночасний одноразовий прийом 240 мл грейпфрутового соку та 10 мг амлодипіну всередину не супроводжується істотною зміною фармакокінетики амлодипіну.

На відміну від інших блокаторів повільних кальцієвих каналів клінічно значущої взаємодії амлодипіну не було виявлено при сумісному застосуванні з НПЗЗ, особливо індометацином.

Можливе посилення антиангінальної та гіпотензивної дії блокаторів повільних кальцієвих каналів при спільному застосуванні з тіазидними та "петлевими" діуретиками, верапамілом, інгібіторами АПФ, бета-адреноблокаторами та нітратами, а також підвищення їх гіпотензивної дії при спільному застосуванні з альфа1-а.

Хоча при вивченні амлодипіну негативного інотропного ефекту зазвичай не спостерігали, проте деякі блокатори повільних кальцієвих каналів можуть посилювати вираженість негативної інотропної дії антиаритмічних препаратів, що викликають подовження інтервалу QT (наприклад, аміодарон та хінідин).

При сумісному застосуванні блокаторів повільних кальцієвих каналів з препаратами літію можливе посилення прояву їхньої нейротоксичності (нудота, блювання, діарея, атаксія, тремор, шум у вухах).

Амлодипін не впливає in vitro на ступінь зв'язування з білками плазми дигоксину, фенітоїну, варфарину та індометацину.

Алюміній/магнійсодержащіе антациди при одноразовому прийомі не мали істотного впливу на фармакокінетику амлодипіну.

Одноразовий прийом сильденафілу (у дозі 100 мг) у хворих на есенціальну гіпертензію не впливає на параметри фармакокінетики амлодипіну.

При одночасному застосуванні амлодипіну з дигоксином у здорових добровольців сироваткові рівні та нирковий кліренс дигоксину не змінюються.

При одноразовому та повторному застосуванні в дозі 10 мг амлодипін не суттєво впливає на фармакокінетику етанолу.

Амлодипін не впливає на зміни протромбінового часу, спричинені варфарином.

Амлодипін не спричиняє значних змін фармакокінетики циклоспорину.

Вплив на результати лабораторних тестів не відомий.

Аторвастатин

Ризик розвитку міопатії під час лікування іншими препаратами цього класу підвищується при одночасному застосуванні циклоспорину, похідних фіброєвої кислоти, еритроміцину, протигрибкових препаратів, що належать до азолів, та нікотинової кислоти.

Одночасний прийом внутрішньо суспензії, що містить магнію та алюмінію гідроксиди, знижував концентрацію аторвастатину в плазмі крові приблизно на 35%, проте ступінь зменшення вмісту Хс-ЛПНЩ при цьому не змінювалась.

Аторвастатин не впливає на фармакокінетику феназону, тому взаємодія з іншими препаратами, що метаболізуються тими самими ізоферментами цитохрому P450, не очікується.

При одночасному застосуванні колестиполу концентрація аторвастатину в плазмі знижувалася приблизно на 25%; однак гіполіпідемічний ефект комбінації аторвастатину та колестиполу перевершував такий кожного препарату окремо.

При повторному прийомі дигоксину та аторвастатину в дозі 10 мг рівноважні концентрації дигоксину в плазмі не змінювалися. Однак при застосуванні дигоксину в комбінації з аторвастатином у дозі 80 мг на добу концентрація дигоксину збільшувалася приблизно на 20%. Пацієнти, які отримують дигоксин у поєднанні з аторвастатином, потребують відповідного спостереження.

При одночасному застосуванні аторвастатину та еритроміцину (500 мг 4 рази на добу) або кларитроміцину (500 мг 2 рази на добу), які інгібують CYP3А4, спостерігалося підвищення концентрації аторвастатину в плазмі крові.

При одночасному застосуванні аторвастатину (10 мг 1 раз на добу) та азитроміцину (500 мг 1 раз на добу) концентрація аторвастатину в плазмі не змінювалася.

При одночасному застосуванні аторвастатину та терфенадину клінічно значущих змін фармакокінетики терфенадину не виявлено.

При одночасному застосуванні аторвастатину та перорального контрацептиву, що містить норетистерон та етинілестрадіол, спостерігалося значне підвищення AUC норетистерону та етинілестрадіолу приблизно на 30% та 20% відповідно. Цей ефект слід враховувати під час вибору перорального контрацептиву для жінки, яка приймає аторвастатин.

Клінічно значущої взаємодії аторвастатину з варфарином не виявлено.

Клінічно значущої взаємодії аторвастатину з циметидином не виявлено.

При одночасному застосуванні аторвастатину у дозі 80 мг та амлодипіну у дозі 10 мг фармакокінетика аторвастатину у рівноважному стані не змінювалася.

Одночасне застосування аторвастатину з інгібіторами протеаз, відомими як інгібітори CYP3А4, супроводжувалося збільшенням концентрації аторвастатину в плазмі.

У клінічних дослідженнях аторвастатин застосовували у поєднанні з антигіпертензивними засобами та естрогенами, які призначали із замісною метою; ознак клінічно значущої небажаної взаємодії не відзначено; дослідження взаємодії із специфічними препаратами не проводились.


Спосіб застосування та дози

Препарат приймають внутрішньо по 1 таб. 1 раз/сут в будь-який час, незалежно від їди.

Початкову та підтримуючу дози підбирають індивідуально з урахуванням ефективності та переносимості обох компонентів у лікуванні артеріальної гіпертензії/стенокардії та дисліпідемії. Кадует можна призначати пацієнтам, які вже приймають один із компонентів препарату в монотерапії.

Кадует використовують у поєднанні з немедикаментозними методами лікування, включаючи дієту, фізичні навантаження, зниження маси тіла у пацієнтів з ожирінням, відмови від куріння.

Починати лікування слід з прийому таблеток 5/10 мг (амлодипіну/аторвастатину, відповідно). У пацієнтів з артеріальною гіпертензією необхідно контролювати АТ кожні 2-4 тижні і, при необхідності, можливе переведення на прийом таблеток 10/10 мг (амлодипіну/аторвастатину, відповідно).

При; ІХС; рекомендована доза амлодипіну становить 5-10 мг 1 раз на добу.

При; первинної гіперхолестеринемії та комбінованої (змішаної) гіперліпідемії; доза аторвастатину для більшості пацієнтів - 10 мг 1 раз на добу; терапевтична дія проявляється протягом 2 тижнів і зазвичай досягає максимуму протягом 4 тижнів; при тривалому лікуванні ефект зберігається.

У пацієнтів з порушенням функції нирок корекції дози не потрібно.

При призначенні препарату; літнім пацієнтам; корекції дози не потрібно.


Передозування

Відомостей про передозування препарату немає.

Як амлодипін, так і аторвастатин активно зв'язуються з білками плазми, тому суттєве збільшення кліренсу комбінованого препарату при гемодіалізі малоймовірне.

Симптоми ;передозування амлодипіну: надмірна периферична вазодилатація, що призводить до рефлекторної тахікардії, та виражене та стійке зниження АТ, в т.ч. з розвитком шоку та летального результату.

Симптоми передозування аторвастатину не описані.

Передозування амлодипіну: прийом активованого вугілля відразу або протягом 2 годин після прийому амлодипіну в дозі 10 мг призводить до значної затримки всмоктування препарату. У деяких випадках може бути ефективним промивання шлунка. Клінічно значуща артеріальна гіпотензія, спричинена передозуванням амлодипіну, вимагає проведення активних заходів, спрямованих на підтримку функції серцево-судинної системи, включаючи контроль показників роботи серця та легень, підвищеного положення кінцівок та контроль ОЦК та діурезу. Для відновлення тонусу судин і артеріального тиску може бути корисним застосування судинозвужувального препарату, якщо немає протипоказань до його призначення, для усунення наслідків блокади кальцієвих каналів - внутрішньовенне введення глюконату кальцію.

Специфічних засобів для лікування ; передозування аторвастатину немає. У разі передозування слід проводити симптоматичне та підтримуюче лікування за необхідності.


Запобіжні заходи та особливі вказівки

У пацієнтів, які отримували аторвастатин, спостерігалася міалгія. Діагноз міопатії (біль або слабкість у м'язах у поєднанні з підвищенням активності КФК більш ніж у 10 разів порівняно з ВГН) слід передбачати у пацієнтів з поширеними міалгіями, хворобливістю або слабкістю м'язів та/або вираженим підвищенням активності КФК. Пацієнти повинні негайно звернутися до лікаря при появі незрозумілого болю або слабкості в м'язах, особливо якщо вони супроводжуються нездужанням або лихоманкою. Терапію препаратом Кадует слід припинити у разі вираженого підвищення активності КФК або за наявності підтвердженої або передбачуваної міопатії.

Ризик міопатії при лікуванні іншими препаратами цього класу зростає при одночасному застосуванні циклоспорину, похідних фіброєвої кислоти, еритроміцину, нікотинової кислоти або азольних протигрибкових препаратів. Багато з цих препаратів пригнічують метаболізм, опосередкований CYP3А4, та/або транспорт лікарських засобів. Відомо, що CYP3А4 - основний ізофермент печінки, що бере участь у біотрансформації аторвастатину. Призначаючи аторвастатин у гіполіпідемічних дозах у поєднанні з похідними фіброєвої кислоти, еритроміцином, імунодепресантами, азольними протигрибковими препаратами або нікотиновою кислотою, слід ретельно зважити очікувану користь та ризик лікування та регулярно спостерігати пацієнтів з метою виявлення болів або слабкості та у період підвищення дози будь-якого препарату.У подібних ситуаціях можна рекомендувати періодичне визначення активності КФК, хоча такий контроль не дозволяє запобігти розвитку тяжкої міопатії.

Прийом Кадуету може спричинити підвищення активності КФК. При застосуванні аторвастатину, як та інших препаратів цього класу, описані рідкісні випадки рабдоміолізу з гострою нирковою недостатністю, що зумовлена ​​міоглобінурією. Терапію препаратом Кадует слід тимчасово припинити або повністю відмінити при появі ознак можливої ​​міопатії або наявності фактора ризику ниркової недостатності на фоні рабдоміолізу (наприклад, тяжка гостра інфекція, артеріальна гіпотензія, оперативне втручання, травма, метаболічні, ендокринні та електролітні порушення). Лікування амлодипіном у адекватній дозі з метою контролю за артеріальною гіпертензією може бути продовжене.

Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами

Хоча наявні дані про амлодипін і аторвастатин свідчать про те, що комбінований препарат не повинен погіршувати здатність керувати автомобілем та користування технікою, слід дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом та керуванні механізмами (враховуючи можливий розвиток надмірного зниження АТ, запаморочення, запаморочення, запаморочення).


Умови відпустки з аптек

За рецептом


Відео на цю тему

Информация, касающаяся данного товара


Производит Кадуэт 5мг+10мг 30 шт таблетки покрытые пленочной оболочкой компания Пфайзер. Само производство расположено в стране Германия.
Тут Вы всегда можете купить Кадуэт 5мг+10мг 30 шт таблетки покрытые пленочной оболочкой онлайн в Украине и оформить доставку на дом (работаем со всеми городами). Если Вы ищете Кадуэт 5мг+10мг 30 шт таблетки покрытые пленочной оболочкой в Украине, то Вам однозначно к нам! Мы продаем нашу продукцию в таких городах как Киев, Винница, Кропивницкий (Кировоград), Полтава, Харьков, Днепр, Луганск, Ровно, Херсон, Донецк, Луцк, Хмельницкий, Житомир, Львов, Сумы, Черкассы, Запорожье, Николаев, Тернополь, Чернигов, Ивано-Франковск, Одесса, Ужгород, Черновцы и в любом другом городе. Так же, у нас можно купить и этот товар. Необходима быстрая доставка Кадуэт 5мг+10мг 30 шт таблетки покрытые пленочной оболочкой? Мы отправляем продукцию в день заказа или на следующий рабочий день. Не болейте!
Если Вас заинтересовал этот товар, обратите внимание на его аналоги: Аккупро 40мг 30 шт. таблетки покрытые пленочной оболочкой, Апровель 300мг 28 шт. таблетки покрытые пленочной оболочкой, Капотен 25мг 56 шт. таблетки, Амловас 5мг 30 шт. таблетки, Диован 80мг 28 шт. таблетки покрытые пленочной оболочкой.

(34512)
Отзывы
Пока нет комментариев
Написать отзыв
Имя*
Email
Введите комментарий*
Рекомендуемые товары
Быстрый заказ
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діюча речовина: каптоприл у перерахунку на 100% речовину – 25 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний, стеаринова кислота, моногідрат лактози. По 10 або 14 таблеток у контурну коміркову упаковку. 4 контурні коміркові упаковки по 10 таблеток або 2 або 4 контурні коміркові упаковки по 14 таблеток разом з інструкцією по застосуванню поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиТаблетки від білого до білого з кремуватим відтінком кольору, з характерним запахом, квадратні з заокругленими краями, двоопуклі, з хрестоподібною насічкою на одному боці. Допускається легка мармуровість.Фармакотерапевтична групаАПФ інгібітор.ФармакокінетикаВсмоктування При прийомі внутрішньо каптоприл швидко всмоктується з шлунково-кишкового тракту. Максимальна концентрація каптоприлу в плазмі (Сmах = 114 нг/мл) досягається через 30-90 хв (в середньому через 1 годину) після прийому внутрішньо. Мінімальна біодоступність становить середньому 70-75%. Одночасний прийом їжі зменшує абсорбцію каптоприлу на 30-40%. При сублінгвальному прийомі каптоприлу в дозах 12,5-25 мг у порівнянні з прийомом внутрішньо відзначається більш швидке досягнення максимальної концентрації в плазмі крові (ТСmах 40-45 хвилин) при порівнянних значеннях Сmах і AUC (площа під фармакокінетичною кривою) . Розподіл Об'єм розподілу у термінальній фазі (2 л/кг) свідчить про значне проникнення каптоприлу у глибокі тканини організму. Зв'язок із білками плазми становить 25-30%. Незначно (менше 1%) проникає через гематоенцефалічний бар'єр та плацентарний бар'єр. Менш 0,002% від прийнятої дози каптоприлу секретується із грудним молоком. Метаболізм Метаболізується в печінці з утворенням дисульфідного димеру каптоприлу та каптоприл-цистеїнсульфіду. Метаболіти фармакологічно неактивні. Виведення Період напіввиведення (Т1/2) каптоприлу становить 2-3 години. Препарат виводиться з організму переважно нирками, до 50% у незміненому вигляді, решта – у вигляді метаболітів. Близько 95% каптоприлу виводиться нирками протягом першої доби, з них 40-50% у незміненому вигляді, решта – у вигляді метаболітів. У добовій сечі визначаються 38% незміненого каптоприлу та 62% - у вигляді метаболітів. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Пацієнти з порушенням функції нирок Каптоприл кумулюється при хронічній нирковій недостатності. Т1/2 каптоприлу при нирковій недостатності становить 3,5-32 години (збільшення Т1/2 корелює зі зниженням кліренсу креатиніну). Для брунькової елімінації Т1/2 становить 156 годин. Пацієнтам із порушенням функції нирок слід зменшити дозу каптоприлу та/або збільшити інтервал між прийомами препарату.ФармакодинамікаКаптоприл - високоспецифічний конкурентний інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) першого покоління, що містить сульфгідрильну групу (SH-групу). Знижує активність ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Інгібуючи АПФ, каптоприл зменшує перетворення ангіотензину I на ангіотензин II та усуває вазоконстрикторну дію останньої на артеріальні та венозні судини. Внаслідок зменшення концентрації ангіотензину II відбувається вторинне збільшення активності реніну плазми крові (за рахунок усунення негативного зворотного зв'язку) та зменшення секреції альдостерону корою надниркових залоз. Антигіпертензивний ефект каптоприлу не залежить від активності реніну плазми. Зниження АТ відзначають при нормальній і навіть зниженій активності гормону, що зумовлено впливом на тканинну РААС. Каптоприл зменшує опосередковану АПФ деградацію брадикініну та збільшує його вміст у тканинах організму. В результаті інгібування АПФ збільшується активність циркулюючої та тканинної калікреїн-кінінової системи, що сприяє периферичній вазодилатації за рахунок накопичення брадикініну (пептид, що має виражену вазодилатуючу дію) та збільшення синтезу простагландину Е2. Цей механізм може робити певний внесок в антигіпертензивну дію каптоприлу, а також є причиною виникнення деяких небажаних реакцій (зокрема сухого кашлю). У пацієнтів з артеріальною гіпертензією каптоприл знижує артеріальний тиск (АТ) без компенсаторного збільшення частоти серцевих скорочень (ЧСС), затримки рідини та іонів натрію в організмі. Після одноразового застосування внутрішньо максимальний антигіпертензивний ефект спостерігається через 60-90 хвилин. Ступінь зниження артеріального тиску однакова при положенні пацієнта "стоячи" і "лежачи". Тривалість антигіпертензивного ефекту залежить від дози. Антигіпертензивна дія каптоприлу може посилюватися з часом та досягає оптимальних значень через кілька тижнів терапії. Ортостатична гіпотензія розвивається рідко, переважно у пацієнтів із зниженим обсягом циркулюючої крові. Раптове припинення прийому каптоприлу, як правило, не призводить до розвитку синдрому "скасування". У пацієнтів з артеріальною гіпертензією каптоприл збільшує нирковий кровообіг, при цьому швидкість клубочкової фільтрації зазвичай не змінюється. При тривалому застосуванні зменшує гіпертрофію міокарда лівого шлуночка. При сублінгвальному прийомі каптоприлу у пацієнтів із неускладненим гіпертонічним кризом початок антигіпертензивної дії відзначається через 10-20 хвилин; максимальний антигіпертензивний ефект спостерігається за 45-60 хвилин. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю (ХСН) каптоприл суттєво зменшує загальний периферичний судинний опір (ОПСС) та збільшує венозний об'єм (зменшуючи таким чином перед- та постнавантаження на серце), знижує тиск у правому передсерді та малому колі кровообігу, збільшує хвилинний об'єм серця та покращує толерантність до фізичного навантаження. У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду лівого шлуночка ≤ 40%) після перенесеного інфаркту міокарда каптоприл збільшував виживання, сповільнював розвиток клінічно вираженої серцевої недостатності та знижував частоти госпіталізації з приводу серцевої. У клінічному дослідженні у пацієнтів з цукровим діабетом І типу, діабетичною нефропатією, ретинопатією та протеїнурією ≥ 500 мг/добу каптоприл зменшував протеїнурію та знижував швидкість прогресування діабетичної нефропатії. Ефективність та безпека застосування каптоприлу у дітей не встановлено.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія, у тому числі реноваскулярна (включаючи неускладнений гіпертонічний криз). Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії). Гострий інфаркт міокарда: протягом перших 24 годин із моменту інфаркту при клінічно стабільному стані. Дисфункція лівого шлуночка (фракція викиду лівого шлуночка ≤ 40%) після перенесеного інфаркту міокарда при клінічно стабільному стані для зниження частоти виникнення клінічно вираженої серцевої недостатності, збільшення виживання та зниження частоти госпіталізацій з приводу хронічної серцевої недостатності. Діабетична нефропатія на тлі цукрового діабету типу 1 (при альбумінурії понад 30 мг на добу).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до каптоприлу, будь-якого іншого компонента препарату або інших інгібіторів АПФ; ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) в анамнезі, пов'язаний з прийомом інгібіторів АПФ та спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк; тяжкі порушення функції печінки та/або нирок; рефрактерна гіперкаліємія; двосторонній стеноз ниркових артерій; стеноз артерії єдиної нирки з прогресуючою азотемією; стан після трансплантації нирки; стеноз гирла аорти та аналогічні зміни, що ускладнюють відтік крові з лівого шлуночка; одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла); одночасне застосування з антагоністами рецепторів ангіотензину II (АРА II) у пацієнтів з діабетичною нефропатією; одночасне застосування з інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад, препаратами, що містять сакубітрил) у зв'язку з високим ризиком розвитку ангіоневротичного набряку; вагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); непереносимість лактози, дефіцит лактази та синдром глюкозогалактозної мальабсорбції. З обережністю: артеріальна гіпотензія; хронічна серцева недостатність; ішемічна хвороба серця чи цереброваскулярні захворювання; первинний гіперальдостеронізм; порушення функції печінки; системні захворювання сполучної тканини (системний червоний вовчак, склеродермія та ін.), пригнічення кістковомозкового кровотворення, імуносупресивна терапія, одночасне застосування алопуринолу або прокаїнаміду, або комбінація зазначених ускладнюючих факторів (ризик розвитку нейтропенії та агранулоцит); порушення функції нирок; пацієнти, які перебувають на гемодіалізі; гіперкаліємія; цукровий діабет; обтяжений алергологічний анамнез або ангіоневротичний набряк в анамнезі; одночасне проведення десенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих; одночасне проведення процедури аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ-аферезу) з використанням декстран сульфату; гемодіаліз із використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®); стани, що супроводжуються зниженням обсягу циркулюючої крові (у тому числі при терапії діуретиками, дотриманні дієти з обмеженням кухонної солі, діареї або блювоти); застосування під час великих хірургічних втручань або проведення загальної анестезії; одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, калійвмісних замінників харчової солі; одночасне застосування з препаратами літію; застосування у пацієнтів негроїдної раси; застосування у пацієнтів похилого віку (старше 65 років).Вагітність та лактаціяВагітність Застосування препарату Капотен під час вагітності протипоказане. Каптоприл не слід застосовувати у І триместрі вагітності. Відповідних контрольованих досліджень застосування інгібіторів АПФ у вагітних не проводилось. Наявні обмежені дані про вплив препарату в І триместрі вагітності свідчать про те, що застосування інгібіторів АПФ не призводить до вад розвитку плода, пов'язаних з фетотоксичністю. Епідеміологічні дані, що свідчать про ризик тератогенності після впливу інгібіторів АПФ у І триместрі вагітності, не були переконливими, проте деяке збільшення ризику не може бути виключено. Тривале застосування інгібіторів АПФ у II та III триместрах вагітності може призводити до порушень розвитку плода (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа), смерті плода та розвитку ускладнень у новонародженого (неонатальна ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкалієм). Якщо вагітність настала під час застосування каптоприлу, прийом препарату необхідно припинити якнайшвидше і регулярно проводити моніторинг розвитку плода. Якщо пацієнтка отримувала каптоприл під час ІІ та ІІІ триместру вагітності, рекомендується провести ультразвукове дослідження для оцінки стану кісток черепа та функції нирок плода. Новонароджені, чиї матері приймали каптоприл під час вагітності, повинні бути ретельно обстежені щодо виявлення артеріальної гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії. Жінки, які планують вагітність, не повинні застосовувати інгібітори АПФ (включно з каптоприлом). Жінки дітородного віку повинні бути поінформовані про потенційну небезпеку застосування інгібіторів АПФ (включно з каптоприлом) під час вагітності. Якщо застосування інгібітору АПФ вважається за необхідне, пацієнтки, які планують вагітність, повинні бути переведені на альтернативну гіпотензивну терапію, яка має встановлений профіль безпеки для застосування під час вагітності. Грудне годування Приблизно 1% прийнятої дози каптоприлу виявляється у грудному молоці. У зв'язку з ризиком розвитку серйозних побічних реакцій у дитини слід припинити грудне вигодовування або припинити терапію препаратом Капотен у матері на період грудного вигодовування.Побічна діяЧастота небажаних явищ встановлена ​​так: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100, < 1/10); нечасто (≥ 1/1000, < 1/100); рідко (≥1/10000, <1/1000); дуже рідко (< 1/10000), включаючи окремі повідомлення; частоти неуточненої (частота не може бути підрахована за доступними даними). Порушення з боку системи крові та лімфатичної системи: дуже рідко – нейтропенія, агранулоцитоз, панцитопенія, лімфаденопатія, еозинофілія, тромбоцитопенія, анемія (в т.ч. апластична, гемолітична), аутоімунні захворювання. Порушення з боку обміну речовин та харчування: рідко – анорексія; дуже рідко – гіперкаліємія, гіпоглікемія. Порушення психіки: часто – розлади сну; дуже рідко – сплутаність свідомості, депресія. Порушення з боку серця: нечасто – тахікардія або тахіаритмія, відчуття серцебиття, ортостатична гіпотензія, виражене зниження артеріального тиску, стенокардія; дуже рідко – зупинка серця, кардіогенний шок. Порушення з боку судин: нечасто – синдром Рейно, "припливи" крові до обличчя, блідість, периферичні набряки. Порушення з боку дихальної системи органів грудної клітки та середостіння: часто – кашель (сухий непродуктивний), задишка; дуже рідко – бронхоспазм, риніт, алергічний альвеоліт; еозинофільна пневмонія, еозинофільний пневмоніт, набряк легенів. Порушення з боку нервової системи: часто – запаморочення, сонливість; нечасто – головний біль, парестезія; рідко – атаксія: дуже рідко – порушення мозкового кровообігу, включаючи інсульт та синкопальні стани. Порушення з боку органу зору: дуже рідко – нечіткість зору. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто – подразнення слизової оболонки шлунка, порушення смаку, сухість слизової оболонки порожнини рота, диспепсія, нудота, блювання, біль у животі, діарея, запор; рідко – стоматит, афтозний стоматит, ангіоневротичний набряк кишечника; дуже рідко – глосит, виразка шлунка, панкреатит, гіперплазія ясен. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – порушення функції печінки, холестаз, жовтяниця, гепатит (включаючи рідкі випадки гепатонекрозу), підвищення активності “печінкових” ферментів. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часто - свербіж шкіри з висипаннями і без висипань, висипання на шкірі, алопеція; нечасто – ангіоневротичний набряк кінцівок, особи, губ, слизових оболонок, язика, глотки та гортані; дуже рідко – кропив'янка, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, фоточутливість, еритродермія, ексфоліативний дерматит, пемфігоїдні реакції. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: дуже рідко – міалгія, артралгія. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: рідко – порушення функції нирок (включаючи ниркову недостатність), поліурію, олігурію, збільшення частоти сечовипускань; дуже рідко – нефротичний синдром. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: дуже рідко – імпотенція, гінекомастія. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – біль у грудях, підвищена стомлюваність, астенія, загальне нездужання; дуже рідко – гіпертермія. Лабораторні та інструментальні дані: дуже рідко – протеїнурія, еозинофілія, гіпонатріємія, підвищення концентрації азоту сечовини в плазмі крові, ацидоз, підвищення концентрації креатиніну та білірубіну в сироватці крові, зниження гемоглобіну та гематокриту, зниження кількості лейкоцитів, тромбоцитів. ШОЕ.Взаємодія з лікарськими засобамиПодвійна блокадаренін-ангіотензин-альдостеронова система (РААС) Подвійна блокада РААС із застосуванням АРА II, інгібіторів АГ1Ф або аліскірену (інгібітор реніну) асоціюється з підвищеним ризиком розвитку артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та порушень функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності). Необхідний регулярний контроль АТ, функції нирок та вмісту електролітів у крові у пацієнтів, які приймають одночасно каптоприл та інші лікарські засоби, що впливають на РААС. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з лікарськими засобами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II (АРА II) протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується в інших пацієнтів. Калійзберігаючі діуретики, препарати калію. каліймісткі замінники харчової солі та інші лікарські препарати, здатні збільшувати вміст калію в сироватці крові Одночасне застосування каптоприлу з калійзберігаючими діуретиками (такими як спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид), препаратами калію, калійвмісними замінниками харчової солі та іншими лікарськими препаратами, здатними збільшувати вміст калію в сироватці крові (включаючи антагоністи рецепторів, препаратами, що містять ко-тримоксазол [триметоприм + сульфаметоксазол]) може призводити до значного підвищення вмісту калію в плазмі крові. При терапії каптоприлом калійзберігаючі діуретики (наприклад, тріамтерен, спіронолактон, амілорид, еплеренон), препарати калію, калій містять замінники харчової солі (містять значні кількості іонів калію) слід призначати тільки при доведеній гіпокаліємії, так як їх застосування збільшує ризик розвитку гіпер. Калійнесберігаючі (тіазідії та "петлеві") діуретики У пацієнтів, які приймають діуретичні засоби, каптоприл може потенціювати антигіпертензивну дію. Подібну дію мають обмеження прийому кухонної солі (безсольові дієти), гемодіаліз. Зазвичай надмірне зниження артеріального тиску відбувається протягом першої години після прийому першої призначеної дози каптоприлу. Інші гіпотензивні лікарські засоби Адитивний ефект може спостерігатися при одночасному застосуванні каптоприлу та іншої гіпотензивної терапії. Каптоприл можна безпечно застосовувати разом з іншими гіпотензивними препаратами (такими як бета-адреноблокатори або блокатори "повільних" кальцієвих каналів пролонгованої дії). Слід бути обережними при сумісному призначенні каптоприлу (без або з діуретиком) та лікарських препаратів, що впливають на симпатичну нервову систему (наприклад, гангліоблокатори, альфа-адреноблокатори). Вазодилататори Вазодилататори (наприклад, нітрогліцерин) у поєднанні з каптоприлом слід застосовувати у найнижчих ефективних дозах через ризик надмірного зниження артеріального тиску. Трициклічні антидепресанти / нейролептики Можливе посилення антигіпертензивної дії інгібіторів АПФ (подальше зниження артеріального тиску при одночасному застосуванні) та збільшення ризику розвитку ортостатичної гіпотензії. Альфа- та бета-адреноміметики Альфа- та бета-адреноміметики (симпатоміметики), такі як епінефрін (адреналін), ізопротеренол, добутамін, допамін, можуть знижувати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. Препарати літію При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ (особливо у поєднанні з діуретиками) та препаратів літію можливе збільшення вмісту літію у сироватці крові, і, отже, посилення кардіотоксичної та нейротоксичної дії препаратів літію. При необхідності одночасного застосування лікарських засобів, що містять літій та інгібіторів АПФ, слід періодично визначати вміст літію в сироватці крові. Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори цикюоксигенази-2 (ЦОГ-2) та високі дози ацетилсаліцилової кислоти (≥3 г/добу) Нестероїдні протизапальні засоби, у тому числі селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) та ацетилсаліцилова кислота в дозах від 3 г/добу та вище, можуть знижувати антигіпертензивний ефект діуретиків та інших гіпотензивних засобів. При сумісному застосуванні каптоприлу та індометацину (і, можливо, інших нестероїдних протизапальних препаратів, наприклад, ацетилсаліцилової кислоти) може спостерігатися зниження антигіпертензивної дії, особливо при артеріальній гіпертензії, що супроводжується низькою активністю реніну. У пацієнтів з факторами ризику (літній вік, гіповолемія, одночасне застосування діуретиків, порушення функції нирок), одночасне застосування нестероїдних протизапальних препаратів (включаючи інгібітори циклооксигенази-2) та інгібіторів АПФ (включаючи каптоприл), може призводити до погіршення функції. ниркової недостатності. Зазвичай порушення функції нирок у разі бувають оборотними. Слід періодично контролювати функцію нирок у пацієнтів, які приймають каптоприл та нестероїдні протизапальні препарати. Не протипоказано застосування каптоприлу в комбінації з ацетилсаліциловою кислотою як антиагрегантний засіб. Гіпоглікемічні лікарські засоби Інгібітори АПФ, включаючи каптоприл, можуть потенціювати гіпоглікемічний ефект інсуліну та гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо (таких як похідні сульфонілсечовини). У пацієнтів з цукровим діабетом, які приймають гіпоглікемічні лікарські засоби для перорального застосування або інсулін, слід регулярно контролювати концентрацію глюкози крові, особливо протягом першого місяця одночасного застосування з каптоприлом, та у разі потреби коригувати дозу гіпоглікемічного лікарського препарату. Алопуринол, прокаїнамід, цитостатики, імунодепресанти, глюкокортикостероїди (при системному застосуванні) Застосування каптоприлу у пацієнтів, які приймають алопуринол або прокаїнамід, підвищує ризик розвитку нейтропенії/агранулоцитозу та/або синдрому Стівенса-Джонсона. Застосування каптоприлу у пацієнтів, які приймають імунодепресанти (наприклад, циклофосфамід або азатіоприн), збільшує ризик розвитку гематологічних порушень. Препарати золота При одночасному застосуванні препаратів золота для парентерального введення (натрію ауротіомалат) та інгібіторів АПФ, включаючи каптоприл, описаний симптомокомплекс (нітратоподібні реакції), що включає "приплив" крові до шкіри обличчя, нудоту, блювання та гіпотензію. Інгібітори mTOR (mammalian Target of Rapamycin - мета рапаміцину в клітинах ссавців) (наприклад, темсіролімус, сиролімус, еверолімус) У пацієнтів, які приймають одночасно інгібітори АПФ та інгібітори mTOR (темсіролімус, сиролімус, еверолімус), спостерігалося збільшення частоти розвитку ангіоневротичного набряку. Інгібітори дипептидилпептидази IV типу (ДПП-IV) (гліптини), наприклад, ситагліптин, саксагліптин, віллдагліптин, лінагліптин У пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ та інгібітори дипептидилпептидази IV типу (гліптини), спостерігалося збільшення частоти розвитку ангіоневротичного набряку. Естрамустін Збільшення частоти розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ. Інгібітори нейтральної ендопептидази (НЕП) Повідомлялося про підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та рацекадотрилу (інгібітор енкефалінази). При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять сакубітрил (інгібітор неприлізину), зростає ризик розвитку ангіоневротичного набряку, через що одночасне застосування зазначених препаратів протипоказане. Інгібітори АПФ слід призначати не раніше ніж через 36 годин після відміни препаратів, що містять сакубітрил. Протипоказано призначення препаратів, що містять сакубітрил, пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ. а також протягом 36 годин після відміни інгібіторів АПФ. Тканинні активатори плазміногену В обсерваційних дослідженнях виявлено підвищену частоту розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ після застосування алтеплази для тромболітичної терапії ішемічного інсульту.Спосіб застосування та дозиВсередину за годину до їжі. Режим дозування встановлюється індивідуально. Артеріальна гіпертензія, у тому числі реноваскулярна Каптоприл призначають у початковій дозі 12,5 мг двічі на добу. При необхідності дозу поступово (з інтервалом 2-4 тижні) збільшують до досягнення оптимального ефекту. При м'якому та помірному ступені артеріальної гіпертензії звичайна підтримуюча доза каптоприлу становить 25 мг 2 рази на добу; максимальна доза – 50 мг 2 рази на добу. При тяжкій артеріальній гіпертензії початкова доза становить 12,5 мг 2 рази на добу. Дозу поступово збільшують до максимальної добової дози 150 мг (50 мг 3 рази на добу). Каптоприл можна застосовувати в монотерапії або у поєднанні з іншими гіпотензивними лікарськими засобами (наприклад, з тіазидними діуретиками). Призначати каптоприл пацієнтам, які отримують діуретики, слід особливо обережно під лікарським наглядом. При неускладненому гіпертонічному кризі можливе сублінгвальне призначення препарату Капотен. Початкова доза каптоприлу становить 25 мг (1 таблетка). Таблетку слід помістити під язик і тримати до повного розчинення, не проковтуючи і не запиваючи водою. Після прийому препарату необхідно ретельно контролювати показники артеріального тиску та частоти серцевих скорочень. У разі відсутності зниження показників артеріального тиску протягом 30 хвилин після прийому препарату, можна повторно прийняти 25 мг (1 таблетку) Капотена сублінгвально. Максимальна доза становить 50 мг (2 таблетки). Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії) У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю терапію каптоприлом необхідно починати під пильним наглядом лікаря. У більшості випадків каптоприл повинен застосовуватися разом з діуретиками та (за наявності показань) серцевими глікозидами. Якщо перед призначенням каптоприлу проводилася діуретична терапія, необхідно виключити наявність вираженого зниження вмісту натрію в крові та/або об'єму циркулюючої крові (ОЦК). Початкова добова доза каптоприлу становить 6,25 мг 3 рази на добу (для пацієнтів з верифікованою або можливою гіпонатріємією та/або гіповолемією) або 12,5 мг 3 рази на добу. Надалі дозу збільшують поступово (з інтервалами не менше 2 тижнів для оцінки досягнутого клінічного ефекту) залежно від індивідуальної переносимості. Середня підтримуюча доза каптоприлу становить 25 мг 2-3 рази на добу. Максимальна доза каптоприлу - 150 мг на добу (2-3 прийоми). Гострий інфаркт міокарда: протягом перших 24 годин з моменту інфаркту при клінічно стабільному стані При гострому інфаркті міокарда лікування препаратом Капотен необхідно розпочати якнайшвидше при клінічно стабільному стані пацієнта. Препарат призначається у тестовій дозі 6,25 мг, через 2 години за відсутності порушень гемодинаміки призначається препарат у дозі 12,5 мг, через 12 годин препарат призначається у дозі 25 мг. Починаючи з наступного дня препарат Капотен призначається у дозі 100 мг на добу за 2 прийоми терміном 4 тижні. Після закінчення 4 тижнів слід знову оцінити стан пацієнта та призначене лікування. Дисфункція лівого шлуночка (фракція викиду лівого шлуночка ≤ 40%) після перенесеного інфаркту міокарда при клінічно стабільному стані У пацієнтів, які перебувають у клінічно стабільному стані, застосування каптоприлу можна розпочинати вже через 3 дні після інфаркту міокарда. Перша доза каптоприлу становить 6,25 мг 1 раз на добу. Потім дозу каптоприлу збільшують до 12,5 мг тричі на добу. Надалі дозу каптоприлу поступово, протягом кількох днів - кількох тижнів (залежно від переносимості), збільшують до 75 мг на добу (2-3 прийоми) аж до максимальної добової дози 150 мг (50 мг 3 рази на добу). Збільшення дозування каптоприлу до 75 мг на добу рекомендується здійснювати в умовах стаціонару під пильним наглядом лікаря. Діабетична нефропатія на тлі цукрового діабету 1 типу (при альбумінурії понад 30 мг/добу) Каптоприл призначають у добовій дозі 75-100 мг, розділеній на 2-3 прийоми. У пацієнтів із цукровим діабетом І типу, нормальним АТ та мікроальбумінурією (екскреція альбуміну 30-300 мг на добу) ефективна доза каптоприлу становить 50 мг 2 рази на добу. У пацієнтів із цукровим діабетом І типу, нормальним АТ та вираженою протеїнурією (екскреція білка із сечею понад 500 мг на добу) ефективна доза каптоприлу становить 25 мг 3 рази на добу. Застосування в спеціальних групах пацієнтів Пацієнти з порушенням функції нирок, не обумовленим діабетичною нефропатією Оскільки каптоприл виводиться переважно нирками, його виведення порушується при нирковій недостатності. Пацієнтам з порушенням функції нирок слід з особливою обережністю збільшувати дозу препарату, застосовуючи менші дози та/або дотримуючись більш тривалих (не менше 1 -2 тижнів) інтервалів між збільшенням дозування. Після досягнення бажаного терапевтичного ефекту слід зменшити підтримуючу дозу каптоприлу та/або збільшити інтервал між прийомами препарату. При необхідності додаткової терапії діуретиками у пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок доцільним є застосування "петлевих" діуретиків (наприклад, фуросеміду), а не діуретиків тіазидного ряду. При порушенні функції нирок легкого та помірного ступеня тяжкості (ШКФ понад 40 мл/хв/1,73 м2) Каптоприл можна призначати у дозі 75-150 мг/добу (корекція дози не потрібна). При тяжкій нирковій недостатності для запобігання кумуляції каптоприлу рекомендується наступний режим дозування: Пацієнти з порушенням функції нирок обумовленим діабетичною нефропатією При порушенні функції нирок легкого та помірного ступеня тяжкості (ШКФ більше 30 мл/хв/1,73 м2) корекція дози каптоприлу не потрібна. Відсутній досвід застосування каптоприлу у пацієнтів з діабетичною нефропатією та тяжкою нирковою недостатністю. Пацієнти похилого віку У пацієнтів похилого віку застосування каптоприлу рекомендується починати з дози 6,25 мг двічі на добу. Надалі дозу каптоприлу поступово підвищують. Рекомендується постійна корекція дози залежно від терапевтичної відповіді та застосування найменших доз каптоприлу, що забезпечують адекватний контроль артеріального тиску. Швидкість клубочкової фільтрації (мл/хв/1,73 м2) Початкова добова доза (мг) Максимальна добова доза (мг) >40 25-50 150 21-40 25 100 10-20 12,5 75 < 10 6,25 37,5 Пацієнти з порушенням функції нирок обумовленим діабетичною нефропатією При порушенні функції нирок легкого та помірного ступеня тяжкості (ШКФ більше 30 мл/хв/1,73 м2) корекція дози каптоприлу не потрібна. Відсутній досвід застосування каптоприлу у пацієнтів з діабетичною нефропатією та тяжкою нирковою недостатністю. Пацієнти похилого віку У пацієнтів похилого віку застосування каптоприлу рекомендується починати з дози 6,25 мг двічі на добу. Надалі дозу каптоприлу поступово підвищують. Рекомендується постійна корекція дози залежно від терапевтичної відповіді та застосування найменших доз каптоприлу, що забезпечують адекватний контроль артеріального тиску.ПередозуванняСимптоми: різке зниження артеріального тиску, шок, ступор, брадикардія, порушення водно-електролітного балансу, ниркова недостатність. Лікування: промивання шлунка, введення адсорбентів та натрію сульфату протягом 30 хвилин після прийому, введення 0,9% розчину натрію хлориду або інших плазмозамінних розчинів (попередньо пацієнта укласти, підняти ноги і потім проводити заходи щодо поповнення ОЦК), гемодіаліз. При брадикардії або виражених вагусних реакціях – введення атропіну. Може розглядатися застосування електрокардіостимулятора. Перитонеальний діаліз є неефективним для виведення каптоприлу з організму.Запобіжні заходи та особливі вказівкиАртеріальна гіпотензія У пацієнтів з артеріальною гіпертензією при застосуванні каптоприлу виражена артеріальна гіпотензія спостерігається лише в окремих випадках. Імовірність розвитку цього стану підвищується при підвищеній втраті рідини та гіпонатріємії (наприклад, після інтенсивного лікування діуретиками, обмеження споживання кухонної солі, у пацієнтів, які перебувають на діалізі, а також у пацієнтів з діареєю або блювотою). З обережністю призначають каптоприл пацієнтам, які перебувають на малосольовій або безсольовій дієті. Об'єм циркулюючої крові та вміст натрію в крові повинні бути скориговані до призначення каптоприлу. Можливість різкого зниження артеріального тиску може бути зведена до мінімуму при попередньому скасуванні (за 4-7 днів) діуретика або збільшенні надходження натрію хлориду (приблизно за тиждень до початку прийому), або шляхом призначення на початку лікування низьких доз каптоприлу (6,25-12) ,5 мг/добу). Слід регулярно контролювати функцію нирок перед початком, а також у процесі лікування каптоприлом. Надмірне зниження артеріального тиску внаслідок прийому гіпотензивних препаратів може збільшити ризик розвитку інфаркту міокарда або інсульту у пацієнтів з ішемічними захворюваннями серця або захворюваннями судин мозку. При розвитку артеріальної гіпотензії пацієнт повинен прийняти горизонтальне положення з піднятими ногами. Може знадобитися внутрішньовенне введення 0,9% розчину натрію хлориду. У пацієнтів з ХСН транзиторне зниження артеріального тиску більш ніж на 20% від вихідного відзначається приблизно у половині випадків. Ступінь зниження АТ максимальний на ранніх етапах лікування (після прийому перших кількох доз каптоприлу) і стабілізується протягом одного - двох тижнів від початку лікування. АТ зазвичай повертається до вихідного рівня без зниження терапевтичної ефективності протягом двох місяців. У пацієнтів з ХСН лікування слід розпочинати з низьких доз каптоприлу (6,25-12,5 мг/добу) під лікарським наглядом. Збільшення дози каптоприлу слід з особливою обережністю. Сама собою транзиторна артеріальна гіпотензія не є підставою для припинення лікування. У тих випадках, коли артеріальна гіпотензія набуває стабільного характеру, слід знизити дозу та/або припинити застосування діуретика та/або каптоприлу. Аортальний або мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Як і всі лікарські засоби, що мають вазодилатуючу дію, інгібітори АПФ повинні з особливою обережністю застосовуватися у пацієнтів з обструкцією шляхів відтоку крові з лівого шлуночка. У разі гемодинамічно значущої обструкції застосування каптоприлу не рекомендується. Порушення функції нирок У деяких пацієнтів із захворюваннями нирок, особливо з тяжким стенозом ниркової артерії, спостерігається збільшення концентрацій азоту сечовини та креатиніну у сироватці крові після зниження артеріального тиску. Це збільшення зазвичай оборотне при припиненні терапії каптоприлом. У цих випадках може знадобитися зниження дози каптоприлу та/або відміна діуретика. На тлі тривалого застосування каптоприлу приблизно у 20% пацієнтів спостерігається збільшення концентрацій сечовини та креатиніну сироватки крові більш ніж на 20% порівняно з нормою чи вихідним значенням. Менш ніж у 5% пацієнтів, особливо при тяжких нефропатіях, потрібне припинення лікування через зростання концентрації креатиніну. Реноваскулярна гіпертензія У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності при застосуванні інгібіторів АПФ. Ниркова недостатність спочатку може бути лише невеликими змінами вмісту креатиніну в плазмі крові. Застосування каптоприлу у таких пацієнтів не рекомендується. Трансплантація нирки Досвід застосування каптоприлу у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній. Тому застосування каптоприлу у таких пацієнтів не рекомендується. Протеїнурія При застосуванні каптоприлу у 0,7% пацієнтів відзначалася протеїнурія понад 1000 мг на добу. У 90% випадків протеїнурія виникала у пацієнтів з порушенням функції нирок, а також при застосуванні високих доз каптоприлу (більше 150 мг на добу). Приблизно у 20% пацієнтів із протеїнурією розвивався нефротичний синдром. У більшості випадків протеїнурія при прийомі каптоприлу зникала або ступінь її вираженості зменшувалась протягом 6 місяців незалежно від того, припинявся прийом препарату чи ні. Показники функції нирок (концентрація азоту сечовини та креатиніну в крові) у пацієнтів із протеїнурією майже завжди були в межах норми. У пацієнтів із захворюваннями нирок слід визначати вміст білка в сечі перед початком лікування та періодично протягом курсу терапії. Порушення функції печінки У поодиноких випадках застосування інгібіторів АПФ супроводжувалося розвитком синдрому, що починається появою холестатичної жовтяниці або гепатиту і прогресує до фульмінантного некрозу печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому невідомий. Якщо у пацієнта, який отримує терапію інгібіторами АПФ, розвивається жовтяниця або відзначається значне підвищення активності "печінкових" ферментів, слід припинити лікування каптоприлом та призначити відповідну допоміжну терапію. Пацієнт повинен знаходитись під відповідним наглядом. Нейтропенія/агранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, були відмічені випадки розвитку нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів з нормальною функцією нирок та у відсутності інших порушень нейтропенії зустрічається рідко. При нирковій недостатності одночасний прийом каптоприлу та алопуринолу призводив до нейтропенії. Каптоприл слід з особливою обережністю застосовувати у пацієнтів із системними захворюваннями сполучної тканини (системний червоний вовчак, склеродермія та ін.), які приймають імуносупресори, алопуринол або прокаїнамід, або при комбінації зазначених ускладнюючих факторів, особливо якщо є порушення функції нирок, що раніше виникли. У 13% ​​випадків при нейтропенії відзначався летальний кінець. Практично у всіх випадках летальний результат спостерігався у пацієнтів із захворюваннями сполучної тканини, нирковою або серцевою недостатністю, на фоні прийому імуносупресорів або при поєднанні обох зазначених факторів. У зв'язку з тим, що більшість летальних випадків нейтропенії на тлі інгібіторів АПФ розвивалося у таких пацієнтів, слід контролювати у них кількість лейкоцитів крові перед початком лікування, у перші 3 місяці – кожні 2 тижні, потім – кожні 2 місяці. У всіх пацієнтів слід щомісяця контролювати кількість лейкоцитів у крові у перші 3 місяці після початку терапії каптоприлом, потім – кожні 2 місяці. Якщо кількість лейкоцитів нижче 4000/мкл, показано повторне проведення загального аналізу крові, нижче 1000/мкл – прийом препарату припиняють, продовжуючи спостереження за пацієнтом. Зазвичай відновлення числа нейтрофілів відбувається протягом 2-х тижнів після відміни каптоприлу. У деяких пацієнтів розвинулися серйозні інфекційні захворювання, які часом не відповідали на інтенсивну терапію антибіотиками. При застосуванні каптоприлу у пацієнтів із високим ризиком нейтропенії/агранулоцитозу рекомендується регулярний контроль кількості лейкоцитів у крові. Пацієнтів слід попередити про необхідність негайно звернутися до лікаря у разі появи будь-яких ознак інфекційного захворювання (наприклад, гарячки, біль у горлі). Реакції гіперчутливості / ангіоневротичний набряк При застосуванні інгібіторів АПФ, включаючи каптоприл, спостерігалися рідкісні випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосових складок та/або гортані. Ангіоневротичний набряк може розвинутись у будь-який час у процесі лікування. У разі розвитку ангіоневротичного набряку слід негайно припинити прийом каптоприлу та ретельно спостерігати за станом пацієнта до повного зникнення симптомів. Якщо набряк локалізується на обличчі, спеціального лікування зазвичай не потрібно (для зменшення симптомів можуть бути застосовані антигістамінні препарати). Навіть у тих випадках, коли спостерігається лише набряк мови без розвитку респіраторного дистрес-синдрому, пацієнтам може знадобитися тривале спостереження, оскільки терапія антигістамінними засобами та кортикостероїдами може бути недостатньою. Ангіоневротичний набряк, пов'язаний з набряком гортані та язика, в дуже рідкісних випадках може призвести до смерті. У тому випадку, якщо набряк пошириться на язик, горлянку або гортань і є загроза розвитку обструкції дихальних шляхів, слід негайно ввести підшкірно 0,3-0,5 мл 0,1% розчину епінефрину (адреналіну) та/або забезпечити прохідність дихальних шляхів ( інтубація або трахеостомія). У поодиноких випадках на фоні терапії інгібіторами АПФ розвивався інтестинальний набряк (ангіоневротичний набряк кишечника), який проявлявся болями в животі у поєднанні з нудотою та блюванням або без них, іноді – без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальному рівні С1-естерази. Діагноз встановлюється за допомогою комп'ютерної томографії черевної порожнини, ультразвукового дослідження або хірургічного втручання. Симптоми зникали після припинення інгібіторів АПФ. Можливість розвитку інтестинального набряку необхідно враховувати під час проведення диференціальної діагностики болю у животі у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ. Пацієнти, що мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, не пов'язаний з прийомом інгібіторів АПФ, можуть бути схильними до ризику розвитку ангіоневротичного набряку на тлі терапії інгібіторами АПФ. У представників негроїдної раси випадки розвитку ангіоневротичного набряку при застосуванні інгібіторів АПФ відзначалися більшою частотою порівняно з представниками інших рас. Збільшення ризику розвитку ангіоневротичного набряку спостерігалося у пацієнтів, які одночасно приймають інгібітори АПФ та такі лікарські засоби, як інгібітори mTOR (темсиролімус, сиролімус, еверолімус), інгібітори дипептидилпептидази IV типу (ситагліптин, саксагліптин, відаценіда , сакубітрил) та тканинні активатори плазміногену Анафілактоїдні реакції під час проведення десенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих У поодиноких випадках на тлі терапії інгібіторами АПФ відзначалися життєзагрозливі анафілактоїдні реакції у пацієнтів, які проходять курс десенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих. У таких пацієнтів дані реакції вдалося запобігти тимчасовому припиненню терапії інгібітором АПФ до початку проведення десенсибілізації. Слід уникати застосування каптоприлу у пацієнтів, які отримують імунотерапію бджолиною отрутою. Анафілактоїдні реакції під час проведення аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ-аферезу) У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час проведення ЛПНГ-аферезу з використанням декстран сульфату, рідко спостерігалися небезпечні для життя анафілактоїдні реакції. Розвиток цих реакцій можна запобігти, якщо тимчасово скасовувати інгібітор АПФ до початку кожної процедури ЛПНГ-аферезу. Гемодіаліз з використанням високопроточних мембран При проведенні гемодіалізу у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, слід уникати застосування високопроточних поліакрилонітрилових діалізних мембран (наприклад, AN69®), оскільки у таких випадках підвищується ризик розвитку анафілактоїдних реакцій. У таких випадках необхідно використовувати діалізні мембрани іншого типу або застосовувати гіпотензивні засоби інших класів. Цукровий діабет У пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсулін при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ слід регулярно контролювати концентрацію глюкози в крові. Пацієнти, які приймають гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсулін, перед початком застосування інгібіторів АПФ повинні бути поінформовані про необхідність регулярного контролю концентрації глюкози в крові (гіпоглікемії), особливо протягом першого місяця одночасного застосування зазначених лікарських засобів. Кашель При прийомі інгібіторів АПФ часто відзначається характерний кашель. Як правило, кашель має непродуктивний, постійний характер і припиняється після відміни препарату. Кашель, пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ, слід враховувати при диференціальній діагностиці сухого кашлю. Хірургічні втручання / загальна анестезія Під час великих хірургічних операцій, а також при застосуванні засобів для загальної анестезії, що володіють антигіпертензивним ефектом, у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, може спостерігатися надмірне зниження артеріального тиску (бо каптоприл блокує утворення ангіотензину II, що викликається компенсаторним вивільненням). У подібних випадках для корекції зниженого артеріального тиску застосовуються заходи, спрямовані на збільшення об'єму циркулюючої крові. Гіперкаліємія У деяких випадках на фоні застосування інгібіторів АПФ, у т.ч. каптоприлу, спостерігається підвищення вмісту калію у сироватці крові. Факторами ризику гіперкаліємії є ниркова недостатність, літній вік (старше 65 років), цукровий діабет, деякі супутні стани (зниження ОЦК, гостра серцева недостатність у стадії декомпенсації, метаболічний ацидоз), одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (таких як спіронолактон, амілорид), а також препаратів калію, калійвмісних замінників харчової солі та інших лікарських засобів, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі крові (таких як гепарин, такролімус, циклоспорин; препарати, що містять ко-тримоксазол [триметоприм + сульфаметоксазол]). Застосування калієвих добавок, калійзберігаючих діуретиків або замінників харчової солі, що містять калій, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок, може призвести до значного зростання вмісту калію в сироватці крові. Гіперкаліємія може призвести до серйозних порушень ритму серця, іноді зі смертю. Рекомендується уникати одночасного застосування калійзберігаючих діуретиків та препаратів калію. При необхідності одночасного застосування каптоприлу і перерахованих вище калійвмісних або підвищують вміст калію в плазмі крові лікарських засобів, слід бути обережним і регулярно контролювати вміст калію в сироватці крові. Гіпокаліємія При застосуванні інгібіторів АПФ одночасно з тіазидними діуретиками не виключено ризик розвитку гіпокаліємії. Тому в таких випадках слід проводити регулярний моніторинг вмісту калію у крові під час терапії. Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) Не рекомендується одночасне застосування лікарських засобів різних груп, що впливають на РААС (подвійна блокада РААС), оскільки вона асоціювалася з підвищеною частотою розвитку побічних ефектів, таких як гіпотензія, гіперкаліємія, зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Одночасне застосування інгібіторів АПФ з лікарськими засобами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується в інших пацієнтів. У випадках, коли одночасне призначення двох лікарських засобів, що впливають на РААС, є необхідним, їх застосування має проводитися під контролем лікаря з особливою обережністю та з регулярним контролем функції нирок, показників АТ та вмісту електролітів у плазмі крові. Препарати літію Не рекомендується одночасне застосування каптоприлу та лікарських засобів, що містять літій, через ризик потенціювання токсичності останніх. Етнічні відмінності Інгібітори АПФ менш ефективні у представників негроїдної раси, ніж у пацієнтів європеоїдної раси, що може бути пов'язане з більшою поширеністю низької активності реніну у представників негроїдної раси. Інше При прийомі каптоприлу може спостерігатися неправдивий результат аналізу сечі на ацетон. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування необхідно утримуватися від керування автотранспортом та занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, т.к. можливе запаморочення, особливо після прийому початкової дози.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему