Гипертония КРКА д.д., Ново место

Склад, форма випуску та упаковкагідрохлортіазид + телмісартан таблетки на 1 таблетку 12,5 мг + 40 мг/12,5 мг + 80 мг/25 мг + 80 мг речовини, що діють: Гідрохлортіазид 12,50 мг/12,50 мг/25,00 мг Телмісартан 40,00 мг/80,00 мг/80,00 мг Допоміжні речовини: Меглюмін, натрію гідроксид, повідон-К30, лактози моногідрат, сорбітол, магнію стеарат, манітол, манітол DC, барвник заліза оксид жовтий (Е172) (для таблеток 25 мг + 80 мг), барвник заліза оксид червоний (Е172) ,5 мг + 40 мг і 12,5 мг + 80 мг), гипролоза, кремнію діоксид колоїдний, стеарилфумарат натріюОпис лікарської формиТаблетки 12,5 мг + 40 мг: Овальні, двоопуклі, двошарові таблетки, один шар від білого до майже білого кольору або рожево-білого кольору, інший шар рожевого кольору з вкрапленнями світло-рожевого та темно-рожевого кольору. Таблетки 12,5 мг + 80 мг: Овальні, двоопуклі, двошарові таблетки, один шар від білого до майже білого кольору або рожево-білого кольору, інший шар рожевого кольору з вкрапленнями світло-рожевого та темно-рожевого кольору. Таблетки 25 мг + 80 мг: Овальні, двоопуклі, двошарові таблетки, один шар від білого до жовтувато-білого кольору, інший шар жовтого кольору з вкрапленнями світло-жовтого та темно-жовтого кольору.Фармакотерапевтична групагіпотензивний засіб комбінований (діуретичний засіб + ангіотензину II антагоністів рецепторів)ФармакокінетикаОдночасне застосування телмісартану та гідрохлортіазиду не впливає на фармакокінетику кожного з компонентів препарату. Гідрохлоротіазид Всмоктування та розподіл Гідрохлортіазид не повною мірою, проте досить швидко всмоктується із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ). Після прийому внутрішньо в дозі 100 мг максимальна концентрація (C(max)) гідрохлортіазиду в плазмі досягається через 1,5-2,5 години. На максимумі діуретичної активності (приблизно через 4 години після прийому внутрішньо) концентрація гідрохлортіазиду в плазмі становить 2 мкг/мл. Зв'язок із білками плазми становить 40 %. Гідрохлортіазид проникає через плацентарний бар'єр та екскретується у грудне молоко, не проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Метаболізм Гідрохлоротіазид в організмі людини не метаболізується. Виведення Первинний шлях виведення нирками (фільтрація та секреція) у незміненому вигляді. Приблизно 61% прийнятої дози виводиться протягом 24 годин. У пацієнтів з нормальною нирковою функцією період напіввиведення (Т(½)) становить від 5,6 до 14,8 години (в середньому 6,4 години). Особливі групи пацієнтів Порушення функції нирок У пацієнтів з нирковою недостатністю середнього ступеня Т(½) гідрохлортіазиду становить у середньому 11,5 годин, а у пацієнтів із кліренсом креатиніну (КК) менше 30 мл/хв – 20,7 години. Телмісартан Всмоктування Телмісартан швидко всмоктується, проте кількість препарату, що всмоктався, може варіювати. Середній показник абсолютної біодоступності телмісартану становить приблизно 50%. При прийомі телмісартану з їжею має місце зниження показника площі під кривою «концентрація-час» (AUC) приблизно від 6% (при прийомі телмісартану в дозі 40 мг на добу) до 19% (при прийомі дози 160 мг на добу). Через 3 години після прийому препарату концентрація телмісартану в плазмі крові вирівнюється, незалежно від часу їди. Розподіл Телмісартан характеризується високим ступенем зв'язування з білками плазми крові (> 99,5 %), в основному з альбуміном та з альфа(1)-кислим глікопротеїном. Середній обсяг розподілу в рівноважному стані (Vdss) становить приблизно 500 л. Біотрансформація Метаболізм телмісартану полягає в кон'югації вихідної сполуки з глюкуроновою кислотою. Кон'югат, що утворюється, не має фармакологічної активності. Виведення Т(½) становить понад 20 годин. З(max)і меншою мірою AUCзбільшуються непропорційно збільшенню дози. Даних про клінічно значуще накопичення телмісартану, що приймається в рекомендованих дозах, немає. Виводиться через кишечник у незміненому вигляді, виведення нирками – менше 2%. Загальний плазмовий кліренс високий (близько 1000 мл/хв) порівняно з «печінковим» кровотоком (близько 1500 мл/хв). Лінійність/нелінійність фармакокінетики Лінійного зв'язку між дозою препарату та його плазмовою концентрацією відзначено не було. С(max) меншою мірою AUC зростають непропорційно при застосуванні доз вище 40 мг на добу. Особливі популяції пацієнтів Стать пацієнтів Були виявлені відмінності показників концентрації препарату в плазмі крові у чоловіків та жінок: показники С(max) та AUCу жінок були приблизно в 3 та 2 рази вищі, ніж у чоловіків відповідно. Пацієнти похилого віку Показники фармакокінетики телмісартану не відрізнялися у пацієнтів похилого віку та пацієнтів віком до 65 років. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого, середнього та тяжкого ступеня спостерігалося підвищення концентрації телмісартану в плазмі у 2 рази. Однак у пацієнтів з нирковою недостатністю, що перебувають на гемодіалізі, плазмові концентрації препарату були нижчими. Телмісартан характеризується високим ступенем зв'язування з білками плазми і не виводиться з організму за допомогою гемодіалізу. Т(½) не змінювався у пацієнтів із порушенням функції нирок. Пацієнти з порушенням функції печінки Результати фармакокінетичних досліджень показали підвищення абсолютної біодоступності телмісартану майже до 100% у пацієнтів з порушенням функції печінки. Т(½) у пацієнтів із порушенням функції печінки не змінювався.ФармакодинамікаПрепарат Телміста Н являє собою комбінацію телмісартану (антагоніста рецепторів ангіотензину II [АРА II]) та гідрохлортіазиду (тіазидного діуретика). Одночасне застосування цих компонентів призводить до більш вираженої антигіпертензивної дії, ніж застосування кожного окремо. Прийом препарату Телміста Н 1 раз на день призводить до суттєвого поступового зниження артеріального тиску (АТ). Гідрохлоротіазид Механізм дії тіазидних діуретиків (тіазидів) не повністю вивчений. Тіазиди блокують реабсорбцію іонів натрію та хлору на початку ниркових канальців. Таким чином, вони збільшують екскрецію натрію та хлору і, отже, виведення води з організму. Внаслідок сечогінної дії гідрохлортіазиду зменшується об'єм циркулюючої крові (ОЦК), внаслідок чого збільшується активність реніну та вміст альдостерону у плазмі крові. Це призводить до збільшення екскреції іонів калію нирками та зниження вмісту калію в плазмі крові (гіпокаліємії). Гідрохлортіазид також збільшує екскрецію іонів магнію та знижує екскрецію іонів кальцію нирками. Тіазидні діуретики знижують екскрецію сечової кислоти нирками та збільшують її концентрацію у плазмі крові. Тіазидні діуретики також зменшують активність карбоангідрази шляхом посилення виведення іонів бікарбонату. Але ця дія зазвичай проявляється слабо і не впливає на рН сечі. У максимальних терапевтичних дозах діуретичний/натрійуретичний ефект усіх тіазидних діуретиків приблизно однаковий. Натрійурез та діурез наступають протягом 2 годин і досягають свого максимуму приблизно через 4 години. Тривалість діуретичної дії гідрохлортіазиду становить від 6 до 12 годин. Гідрохлортіазид має антигіпертензивну дію. На нормальний АТ тіазидні діуретики не впливають. Телмісартан Телмісартан – специфічний АРА II (підтип AT(1)), ефективний прийому внутрішньо. Має високу спорідненість до підтипу АТ(1) рецепторів ангіотензину II, через які реалізується дія ангіотензину II. Витісняє ангіотензин II із зв'язку з рецептором, не виявляючи властивостей агоніста щодо цього рецептора. Телмісартан зв'язується лише з підтипом АТ(1) рецепторів ангіотензину ІІ. Зв'язок має тривалий характер. Не має спорідненості до інших рецепторів, у тому числі до АТ(2) рецепторів та інших, менш вивчених рецепторів ангіотензину. Функціональне значення цих рецепторів, а також ефект їхньої можливої ​​надмірної стимуляції ангіотензином II, концентрація якого збільшується при застосуванні телмісартану, не вивчені. Телмісартан знижує концентрацію альдостерону в плазмі, не інгібує ренін у плазмі та не блокує іонні канали.Телмісартан не пригнічує ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ) (кініназа II) – фермент, який також руйнує брадикінін. Тому посилення побічних ефектів, що викликаються брадикініном, не очікується. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан у дозі 80 мг повністю блокує гіпертензивну дію ангіотензину ІІ. Початок антигіпертензивної дії відзначається протягом 3-х годин після першого прийому телмісартану внутрішньо. Переважний ефект триває понад 24 години та зберігається аж до 48 годин. Виражений антигіпертензивний ефект зазвичай розвивається через 4 тижні після регулярного прийому телмісартану. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан знижує систолічний та діастолічний АТ, не впливаючи на частоту серцевих скорочень (ЧСС). У разі різкого скасування телмісартану АТ поступово повертається до вихідного рівня без розвитку синдрому «скасування». У дослідженні з телмісартаном проводилася оцінка випадків серцево-судинної смертності, нефатального інфаркту міокарда, нефатального інсульту або госпіталізації через хронічну серцеву недостатність (ХСН). Було доведено зниження серцево-судинної захворюваності та смертності у пацієнтів високого серцево-судинного ризику (із захворюваннями коронарних артерій, інсультом, захворюваннями периферичних артерій або цукровим діабетом із супутнім ураженням органів-мішеней, таким як ретинопатія, гіпертрофія лівого шлунка. анамнезі) у віці старше 55 років. Максимальний антигіпертензивний ефект препарату Телміста Н зазвичай досягається через 4-8 тижнів після початку лікування.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (у разі неефективності телмісартану або гідрохлортіазиду в монотерапії).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до діючих речовин, або допоміжних компонентів препарату, або до інших похідних сульфонаміду. Вагітність. Період грудного вигодовування. Обструктивні захворювання жовчовивідних шляхів. Тяжкі порушення функції печінки (клас С за класифікацією Чайлд-П'ю). Тяжкі порушення функції нирок (КК менше 30 мл/хв). Рефрактерна гіпокаліємія, гіперкальціємія. Одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації [СКФ] менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Непереносимість фруктози або лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції, тому що препарат Телміста H містить лактозу і сорбітол. Дитячий вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки (див. розділ «Особливі вказівки»). Порушення функції печінки або прогресуючі захворювання печінки (клас А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) (див. розділ «Особливі вказівки»). Зниження ОЦК внаслідок попередньої терапії діуретиками, обмеження прийому кухонної солі, діареї або блювання. Гіперкаліємія. Стан після трансплантації нирки (досвід відсутня). Хронічна серцева недостатність ІІІ-ІV функціонального класу (ФК) за класифікацією Нью-Йоркської кардіологічної асоціації (NYHA). Гіперкальціємія. Гіперхолестеринемія. Гіпертригліцеридемія. Гіпокаліємія. Гіпонатріємія. Одночасне застосування лікарських засобів, які можуть викликати поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу «пірует» або збільшувати тривалість інтервалу QT на ЕКГ. Одночасне застосування препаратів літію, лікарських засобів, здатних викликати гіпокаліємію, серцевих глікозидів. Гіперпаратиреоз. Літній вік. Ішемічна хвороба серця (ІХС). Прогресують захворювання печінки (ризик розвитку печінкової коми). Стеноз аортального та/або мітрального клапана. Ідіопатичний гіпертрофічний субаортальний стеноз. Гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП). Цукровий діабет. Первинний гіперальдостеронізм. Подагра, гіперурікемія. Системна червона вовчанка. Алергічна реакція на пеніцилін в анамнезі. Немеланомний рак шкіри (НМРК) в анамнезі (див. розділ «Особливі вказівки»). Застосування у пацієнтів негроїдної раси. Досвід застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю (КК понад 30 мл/хв) обмежений, але не підтверджує розвиток побічних ефектів з боку нирок, і корекція дози не потрібна. Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Телміста H при вагітності протипоказане. Гідрохлоротіазид Досвід застосування гідрохлортіазиду при вагітності, особливо у першому триместрі, обмежений. Гідрохлортіазид проникає крізь плацентарний бар'єр. Враховуючи механізм фармакологічної дії гідрохлортіазиду, передбачається, що його застосування у другому та третьому триместрах вагітності може порушувати фетоплацентарну перфузію та викликати такі зміни у ембріона та плода, як жовтяниця, порушення водно-електролітного балансу та тромбоцитопенія. Гідрохлоротіазид не повинен застосовуватися при набряках у вагітних, при артеріальній гіпертензії у вагітних або під час прееклампсії, оскільки існує ризик зниження об'єму плазми крові та зниження плацентарної перфузії, а сприятливий ефект при зазначених клінічних ситуаціях відсутній. Гідрохлортіазид не повинен застосовуватися для лікування есенціальної гіпертензії у вагітних, за винятком тих рідкісних ситуацій, коли не можуть застосовуватись інші види лікування. Телмісартан Застосування АРА II у першому триместрі вагітності не рекомендується, ці препарати слід призначати при вагітності. При діагностуванні вагітності прийом препарату слід негайно припинити. При необхідності має призначатися альтернативна терапія (інші класи гіпотензивних препаратів, дозволених для застосування при вагітності). Застосування АРА II у другому та третьому триместрах вагітності протипоказане. У доклінічних дослідженнях щодо вивчення застосування телмісартану тератогенний ефект не відзначений, але встановлено фетотоксичність. Відомо, що вплив АРА II у другому та третьому триместрах вагітності викликає у людини фетотоксичність (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа), а також неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Пацієнткам, які планують вагітність, слід призначати альтернативну терапію з доведеним профілем безпеки застосування у вагітних. Якщо лікування АРА II відбувалося у другому триместрі вагітності, рекомендується ультразвукове дослідження нирок та кісток черепа плода. Новонароджені, матері яких отримували АРА II, повинні ретельно спостерігатися щодо артеріальної гіпотензії. Терапія препаратом Телміста H протипоказана в період грудного вигодовування. У дослідженнях на тварин впливу телмісартану та гідрохлортіазиду на фертильність не спостерігалося. Дослідження щодо вивчення впливу на фертильність людини не проводилися. Протипоказаний особам віком до 18 років, оскільки ефективність та безпека не встановлені.Побічна діяЧастота побічних реакцій, які можуть виникати під час терапії, наведена у вигляді наступної градації: дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1 /100), рідко (від ≥ 1/10 000 до < 1/1000), дуже рідко (< 1/10 000), частота невідома (частота не може бути оцінена за доступними даними). Системно-органний клас Небажана реакція Гідрохлоро-тіазид + Телмісартан Гідрохлоро-тіазид Телмісар-тан Інфекційні та паразитарні захворювання Інфекції верхніх дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів (включаючи цистит) - - не часто Бронхіт, фарингіт, синусит рідко - - Сепсис, включаючи випадки з летальним кінцем - - рідко Запалення слинних залоз (сіаладеніт) - частота невідома - Порушення з боку крові та лімфатичної системи Анемія - - не часто Тромбоцитопенія, еозинофілія - - рідко Тромбоцитопенія (іноді з пурпурою), апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення функції кісткового мозку, лейкопенія, нейтропенія, агрануло-цитоз - частота невідома - Порушення з боку імунної системи Загострення або посилення симптомів системного червоного вовчаку рідко - - Гіперчутливість, анафілактичні реакції - частота невідома рідко Порушення з боку ендокринної системи Відсутність належного глікемічного контролю при цукровому діабеті (порушення толерантності до глюкози) - частота невідома - Порушення з боку обміну речовин та харчування Гіпокаліємія не часто - - Гіперкаліємія - - не часто Гіпонатріємія, гіперурикемія рідко - - Гіпоглікемія (у пацієнтів із цукровим діабетом) - - рідко Гіпомагніємія - часто - Гіперкальціємія - рідко - Гіпохлоремічний алкалоз - рідко - Гіповолемія, порушення водно-електролітного балансу, зниження апетиту, анорексія, гіперглікемія, гіперхолестеринемія - частота невідома - Порушення психіки Тривога не часто - - Депресія рідко - - Збуджений стан - частота невідома - Порушення з боку нервової системи Запаморочення часто - - Синкопальний стан/непритомність, парестезія не часто - - Порушення сну, безсоння рідко - - Сонливість - - рідко Головний біль - рідко - Переднепритомний стан - частота невідома - Порушення з боку органу зору Порушення зору, минуща нечіткість зорового сприйняття рідко - - Ксантопсія, гостра міопія, гостра закритокутова глаукома - частота невідома - Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Вертіго не часто - - Порушення з боку серця Аритмії, тахікардія не часто - - Брадикардія - - не часто Порушення з боку судин Виражене зниження артеріального тиску (включаючи ортостатичну гіпотензію) не часто - - Некротичний васкуліт - частота невідома - Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Задишка не часто - - Кашель - - не часто Респіраторний дистрес-синдром (включаючи пневмоніт та набряк легенів) рідко - - Інтерстиціальне захворювання легень - - дуже рідко Порушення з боку травної системи Діарея, сухість слизової оболонки ротової порожнини, метеоризм не часто - - Біль у животі, запор, диспепсія, блювання, гастрит рідко - - Нудота - часто - Дискомфорт у ділянці шлунка - частота невідома рідко Панкреатит - частота невідома - Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Порушення функції печінки рідко - - Жовтяниця (гепатоцелюлярна або холестатична) - частота невідома - Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Ангіоневротичний набряк (включаючи випадки з летальним кінцем), еритема, свербіж шкіри, висипання на шкірі, підвищене потовиділення, кропивниця рідко - - Екзема, лікарський висип, токсичний шкірний висип - - рідко Токсичний епідермальний некроліз, вовчаковоподібні реакції, рецидив системного червоного вовчаку, шкірний васкуліт, реакція фотосенсибілізації, мультиформна еритема - частота невідома - Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Біль у спині, спазми м'язів, міалгія не часто - - Артралгія, біль у кінцівках, судоми литкових м'язів рідко - - Артроз, тендинітоподібні симптоми - - рідко М'язова слабкість - частота невідома - Порушення з боку нирок і сечовивідних шляхів Ниркова недостатність, включаючи гостру ниркову недостатність - - не часто Інтерстиціальний нефрит, порушення функції нирок, глюкозурія - частота невідома - Порушення з боку статевих органів та молочної залози Еректильна дисфункція/імпотенція не часто - - Загальні розлади та порушення в місці введення Біль у грудній клітці не часто - - Астенія (слабкість) - - не часто Грипоподібні симптоми, біль рідко - - Лихоманка - частота невідома - Лабораторні та інструментальні дані Підвищення концентрації сечової кислоти у плазмі крові не часто - - Підвищення концентрації креатиніну в плазмі, підвищення активності «печінкових» ферментів, креатинфосфокінази в плазмі крові рідко - - Зниження гемоглобіну - - рідко Гіпертригліцеридемія - частота невідома - Взаємодія з лікарськими засобамиГідрохлоротіазид Нерекомендовані поєднання лікарських засобів Препарати літію При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та препаратів літію знижується нирковий кліренс літію, що може призвести до підвищення концентрації літію у плазмі крові та збільшення його токсичності. При необхідності одночасного застосування гідрохлортіазиду слід ретельно підбирати дозу препаратів літію, регулярно контролювати концентрацію літію у плазмі крові та відповідним чином підбирати дозу препарату. Поєднання лікарських засобів, що вимагають особливої ​​уваги Препарати, здатні викликати поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу «пірует» Слід з особливою обережністю застосовувати гідрохлортіазид одночасно з такими препаратами, як: антиаритмічні лікарські препарати IAкласу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід, прокаїнамід) та IC класу (флекаїнід); антиаритмічні лікарські препарати ІІІ класу (дофетилід, ібутилід, бретилія тозилат), соталол, дронедарон, аміодарон; інші (неантиаритмічні) лікарські засоби, такі як: - нейролептики: фенотіазини (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин, флуфеназин), бензаміди (амісульприд, сультоприд, сульпірид, тіаприд), бутирофенони (дроперидол, галоперидол), пім; - антидепресанти: трициклічні антидепресанти, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) (циталопрам, есциталопрам); - антибактеріальні засоби: фторхінолони (левофлоксацин, моксифлоксацин, спарфлоксацин, ципрофлоксацин), макроліди (еритроміцин при внутрішньовенному введенні, азитроміцин, кларитроміцин, рокситроміцин, спіраміцин), ко-тримоксазол; - протигрибкові засоби: азоли (воріконазол, ітраконазол, кетоконазол, флуконазол); - протималярійні засоби (хінін, хлорохін, мефлохін, галофантрин, лумефантрін); - протипротозойні засоби (пентамідин при парентеральному введенні); - Антиангінальні засоби (ранолазин, беприділ); - протипухлинні засоби (вандетаніб, миш'яку триоксид, оксаліплатин, такролімус); - протиблювотні засоби (домперидон, ондансетрон); - засоби, що впливають на моторику ШКТ (цизапрід); - Антигістамінні засоби (астемізол, терфенадин, мізоластин); - інші лікарські засоби (анагрелід, вазопресин, дифеманілу метилсульфат, кетансерин, пробукол, пропофол, севофлуран, терліпресин, теродилін, цилостазол). У зв'язку зі збільшенням ризику шлуночкових аритмій, особливо поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует» (фактор ризику – гіпокаліємія) слід визначити вміст калію в плазмі крові та, при необхідності, відкоригувати його до початку комбінованої терапії гідрохлортіазидом із зазначеними вище препаратами. Необхідний контроль клінічного стану пацієнта, вмісту електролітів плазми крові та показників ЕКГ. У пацієнтів із гіпокаліємією необхідно застосовувати препарати, що не викликають поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует». Лікарські засоби, здатні збільшувати тривалість інтервалу QT Одночасне застосування гідрохлортіазиду з лікарськими препаратами, здатними збільшувати тривалість інтервалу QT, має ґрунтуватися на ретельній оцінці для кожного пацієнта співвідношення очікуваної користі та потенційного ризику (можливе збільшення ризику розвитку поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует»). При застосуванні таких комбінацій необхідно регулярно реєструвати ЕКГ (для виявлення подовження інтервалу QT), а також контролювати вміст калію у плазмі крові. Препарати, здатні викликати гіпокаліємію: амфотерицин В (при внутрішньовенному введенні), глюко- та мінералокортикостероїди (при системному застосуванні), тетракозактид (адренокортикотропний гормон [АКТГ]), гліциризинова кислота (карбеноксолон, препарати, що містять корень кишечника Збільшення ризику розвитку гіпокаліємії при одночасному застосуванні з гідрохлортіазидом (адитивний ефект). Необхідний регулярний контроль вмісту калію в плазмі, при необхідності – його корекція. На тлі терапії гідрохлортіазидом рекомендується застосовувати проносні засоби, що не стимулюють моторику кишечника. Серцеві глікозиди Гіпокаліємія та гіпомагніємія, зумовлені дією тіазидних діуретиків, посилюють токсичність серцевих глікозидів. При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та серцевих глікозидів слід регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові, показники ЕКГ та, за необхідності, коригувати терапію. Поєднання лікарських препаратів, які потребують уваги Інші гіпотензивні препарати Потенціювання антигіпертензивної дії гідрохлоротіазиду (адитивний ефект). Може виникнути потреба у корекції дози одночасно призначених гіпотензивних препаратів. Етанол, барбітурати, антипсихотичні засоби (нейролептики), антидепресанти, анксіолітики, наркотичні анальгетики та засоби для загальної анестезії Можливе посилення антигіпертензивної дії гідрохлоротіазиду та потенціювання ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект). Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад, тубокурарин) Можливе посилення ефекту недеполяризуючих міорелаксантів. Адреноміметики (пресорні аміни) Гідрохлоротіазид може знижувати ефект адреноміметиків, таких як епінефрин (адреналін) та норепінефрин (норадреналін). Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) та високі дози ацетилсаліцилової кислоти (≥3 г/добу) НПЗЗ можуть знижувати діуретичну та антигіпертензивну дії гідрохлортіазиду. При одночасному застосуванні існує ризик розвитку гострої ниркової недостатності внаслідок зниження ШКФ. Гідрохлортіазид може посилювати токсичну дію високих доз саліцилатів на центральну нервову систему. Гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо та інсулін Тіазидні діуретики впливають на толерантність до глюкози (можливий розвиток гіперглікемії) та знижують ефективність гіпоглікемічних засобів (може знадобитися корекція дози гіпоглікемічних засобів). Слід з обережністю застосовувати гідрохлортіазид і метформін у зв'язку з ризиком розвитку лактоацидозу на тлі порушення функції нирок, викликаного гідрохлортіазидом. Бета-адреноблокатори, діазоксид Одночасне застосування тіазидних діуретиків (включаючи гідрохлортіазид) з бета-адреноблокаторами або діазоксидом може збільшувати ризик розвитку гіперглікемії. Лікарські препарати, що застосовуються для лікування подагри (пробенецид, сульфінпіразон, алопуринол) Може знадобитися корекція дози урикозуричних лікарських засобів, оскільки гідрохлортіазид збільшує концентрацію сечової кислоти у сироватці крові. Тіазидні діуретики можуть збільшувати частоту розвитку реакцій гіперчутливості до алопуринолу. Амантадін Тіазидні діуретики (включаючи гідрохлортіазид) можуть знижувати кліренс амантадину, призводити до підвищення концентрації амантадину в плазмі та збільшувати ризик його небажаних ефектів. Антихолінергічні препарати (холіноблокатори) Антихолінергічні препарати (наприклад, атропін, біпериден) збільшують біодоступність тіазидних діуретиків за рахунок зниження моторики шлунково-кишкового тракту та швидкості спорожнення шлунка. Цитотоксичні (протипухлинні) препарати Тіазидні діуретики зменшують ниркову екскрецію цитотоксичних лікарських засобів (наприклад, циклофосфаміду та метотрексату) та потенціюють їхню мієлосупресивну дію. Метилдопа Описані випадки гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та метилдопи. Протиепілептичні препарати (карбамазепін, окскарбазепін, топірамат) Ризик розвитку симптоматичної гіпонатріємії. При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та карбамазепіну необхідне спостереження за станом пацієнта та контроль вмісту натрію у сироватці крові. При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та топірамату також слід контролювати вміст топірамату у сироватці крові, при необхідності призначати препарати калію або коригувати дозу топірамату. СІОЗС При одночасному застосуванні з тіазидними діуретиками можливе потенціювання гіпонатріємії. Необхідний контроль вмісту натрію у плазмі крові. Циклоспорин При одночасному застосуванні тіазидних діуретиків та циклоспорину збільшується ризик розвитку гіперурикемії та загострення подагри. Пероральні антикоагулянти Тіазидні діуретики можуть зменшувати ефект пероральних антикоагулянтів. Йодмісткі контрастні речовини Зневоднення організму на фоні прийому тіазидних діуретиків збільшує ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при застосуванні високих доз йодовмісних контрастних речовин. Перед застосуванням йодовмісних контрастних речовин необхідно компенсувати втрату рідини. Препарати кальцію При одночасному застосуванні можливе підвищення вмісту кальцію в плазмі та розвиток гіперкальціємії внаслідок зниження виведення іонів кальцію нирками. Якщо необхідне одночасне призначення кальцієвмісних лікарських засобів, слід контролювати вміст кальцію в плазмі крові і коригувати дозу препаратів кальцію. Аніонні обмінні смоли (колестирамін та колестипол) Аніонні обмінні смоли зменшують абсорбцію гідрохлортіазиду. Одноразові дози колестираміну та колестиполу зменшують всмоктування гідрохлортіазиду в ШКТ на 85 % та 43 % відповідно. Телмісартан При одночасному застосуванні телмісартану з: іншими гіпотензивними засобами можливе посилення антигіпертензивного ефекту. В одному дослідженні при комбінованому застосуванні телмісартану та раміприлу спостерігалося підвищення AUC0-24 та Сmax раміприлу та раміприлату у плазмі крові у 2,5 рази. Клінічна значимість цієї взаємодії не встановлено. При аналізі небажаних явищ, що призвели до припинення лікування, та аналізі серйозних небажаних явищ, отриманих у ході клінічного дослідження, було встановлено, що кашель та ангіоневротичний набряк частіше спостерігалися на фоні терапії раміприлом, тоді як гіпотензія частіше зустрічалася на фоні терапії телмісартаном. Випадки гіперкаліємії, ниркової недостатності, артеріальної гіпотензії та синкопе спостерігалися достовірно частіше при одночасному застосуванні телмісартану та раміприлу; препаратами літію відзначалося оборотне збільшення вмісту літію в плазмі, що супроводжується токсичними явищами при прийомі інгібіторів АПФ. В окремих випадках подібні зміни зареєстровані при призначенні АРА II, зокрема, телмісартану. При одночасному застосуванні препаратів літію та АРА II рекомендується проводити визначення вмісту літію у плазмі крові; НПЗЗ, включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозах, що застосовуються як протизапальний засіб, інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) та неселективні нестероїдні протизапальні засоби, можуть викликати розвиток гострої ниркової недостатності у пацієнтів зі зниженим ОЦК. Препарати, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РААС), можуть мати синергічний ефект. У пацієнтів, які одночасно застосовують НПЗП та телмісартан, на початку лікування має бути компенсований ОЦК та проведено контроль функції нирок. Зниження ефекту гіпотензивних засобів, таких як телмісартан, за допомогою інгібування судинорозширювального ефекту простагландинів відзначалося при одночасному лікуванні НПЗЗ. При одночасному застосуванні телмісартану з ібупрофеном або парацетамолом не було виявлено клінічно значущого ефекту; дигоксином, варфарином, гідрохлортіазидом, глібенкламідом, симвастатином та амлодипіном не виявлено клінічно значущої взаємодії. Відзначено збільшення середньої концентрації дигоксину в плазмі в середньому на 20% (в одному випадку на 39%). При одночасному застосуванні телмісартану та дигоксину доцільно проводити періодичне визначення концентрації дигоксину у плазмі крові; аліскіреном, алискиренсодержащими препаратами клінічні дані показали, що подвійна блокада РААС за допомогою одночасного застосування інгібіторів АПФ, АРА II та аліскірену пов'язана з високою частотою розвитку побічних ефектів, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія, зниження ниркової функції (у тому числі гостра ниркова недостатність) із застосуванням одного блокатора активності РААС. Одночасне застосування АРА II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування АРА IIсингібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією і не рекомендується у інших пацієнтів; препаратами, здатними викликати гіперкаліємію Як і інші лікарські засоби, що діють на РААС, телмісартан може спричинити ризик розвитку гіперкаліємії. Ризик може бути збільшений у разі одночасного застосування з іншими лікарськими засобами, які можуть викликати гіперкаліємію (замінники солі, що містять калій, калійзберігаючі діуретики [спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид], інгібітори АПФ, АРА II та НПЗЗП, включаючи селективні інгібі , гепарин, імунодепресанти [циклоспорин, такролімус та триметоприм]). Необхідно бути обережними при одночасному застосуванні і періодично контролювати вміст калію в плазмі крові; діуретиками (тіазидними або «петльовими»). Попереднє лікування високими дозами діуретиків, такими як фуросемід («петлевий» діуретик) та гідрохлоротіазид (тіазидний діуретик), може призвести до гіповолемії та ризику розвитку артеріальної гіпотензії на початку лікування телмісартаном; кортикостероїди (для системного застосування). Кортикостероїди послаблюють антигіпертензивний ефект телмісартану.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від часу їди. Препарат Телмісту H слід приймати 1 раз на день. Препарат Телмісту H в дозі гідрохлортіазид 12,5 мг + телмісартан 40 мг може призначатися пацієнтам, у яких застосування телмісартану в дозі 40 мг або гідрохлортіазиду не призводить до адекватного контролю артеріального тиску. Препарат Телмісту H в дозі гідрохлортіазид 12,5 мг + телмісартан 80 мг може призначатися пацієнтам, у яких застосування телмісартану в дозі 80 мг або препарату Телмісту H в дозі гідрохлортіазид 12,5 мг + телмісартан 40 мг не призводить до адекватного контролю артеріального тиску. Препарат Телмісту®H у дозі гідрохлортіазид 25 мг + телмісартан 80 мг може призначатися пацієнтам, у яких застосування телмісартану в дозі 80 мг або препарату Телмісту® H у дозі гідрохлортіазид 12,5 мг + телмісартан 80 мг не призводить до адекватного контролю АТ, або пацієнт яких раніше було стабілізовано телмісартаном або гідрохлортіазидом при роздільному застосуванні. У пацієнтів з тяжким ступенем артеріальної гіпертензії максимальна добова доза телмісартану 160 мг у монотерапії або у комбінації з гідрохлортіазидом 12,5-25,0 мг є ефективною та добре переноситься. Порушення функції нирок Наявний обмежений досвід застосування комбінації гідрохлортіазид + телмісартан у пацієнтів з легкими або помірно вираженими порушеннями функції нирок не потребує зміни дози препарату в цих випадках. У таких пацієнтів слід контролювати функцію нирок (застосування при КК менше 30 мл/хв див. розділ "Протипоказання"). Порушення функції печінки У пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки (клас А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) добова доза препарату Телміста H не повинна перевищувати дозу гідрохлортіазиду 12,5 мг та телмісартану 40 мг на день (див. розділ «Фармакологічні властивості. Фармакокінетика» ). Пацієнти похилого віку Режим дозування не потребує змін.ПередозуванняВідомості про передозування обмежені. Гідрохлоротіазид Симптоми Найчастішими проявами передозування гідрохлортіазидом є збільшення діурезу, що супроводжується гострою втратою рідини (дегідратацією) та електролітними порушеннями (гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія). Передозування гідрохлортіазидом може виявлятися такими симптомами: з боку серцево-судинної системи: тахікардія, зниження артеріального тиску, шок; з боку нервової системи: слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення та спазми литкових м'язів, парестезія, порушення свідомості, втома; з боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, спрага; з боку нирок та сечовивідних шляхів: поліурія, олігурія або анурія (через гемоконцентрацію); лабораторні показники: гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія, алкалоз, підвищена концентрація залишкового азоту сечовини у плазмі (особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю). Лікування При передозуванні проводиться симптоматична та підтримуюча терапія. Якщо гідрохлортіазид був прийнятий нещодавно, для його виведення показані індукція блювання або промивання шлунка. Абсорбцію гідрохлортіазиду можна зменшити прийомом внутрішньо активованого вугілля. У разі зниження АТ або шоку слід заповнити ОЦК запровадженням плазмозамінних рідин та дефіцит електролітів (калій, натрій). При дихальній недостатності показано інгаляцію кисню або штучну вентиляцію легень. Слід контролювати водно-електролітний баланс (особливо вміст калію у сироватці крові) та функцію нирок до їх нормалізації. Специфічного антидоту немає. Гідрохлортіазид виводиться при гемодіалізі, проте ступінь його виведення не встановлено. Телмісартан Симптоми Найбільш вираженими проявами передозування були надмірне зниження АТ та тахікардія, також повідомляли про брадикардію, запаморочення, підвищення концентрації сироваткового креатиніну та гострої ниркової недостатності. Лікування Телмісартан не виводиться шляхом гемодіалізу. Слід ретельно контролювати стан пацієнтів та здійснювати симптоматичне, а також підтримуюче лікування. Підхід до лікування залежить від часу, що минув після прийому препарату, та виразності симптомів. Рекомендовані заходи включають провокування блювання і/або промивання шлунка, доцільний прийом активованого вугілля. Слід регулярно контролювати вміст електролітів та концентрацію креатиніну у плазмі крові. При виникненні вираженого зниження артеріального тиску пацієнту слід прийняти горизонтальне положення з піднятими ногами, при цьому необхідно швидко заповнити об'єм ОЦК та вміст електролітів.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЗастосування препарату Телміста Н у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда не рекомендується у зв'язку з недостатнім досвідом клінічного застосування. Лікарський препарат Телміста Н не слід застосовувати для усунення гіпертонічного кризу. Гідрохлоротіазид Порушення функції нирок У пацієнтів з порушеннями функції нирок гідрохлортіазид може спричинити азотемію. При нирковій недостатності можлива кумуляція гідрохлортіазиду. У пацієнтів із зниженою функцією нирок потрібен періодичний контроль КК. При прогресуванні порушення функції нирок та/або настання олігурії (анурії) гідрохлортіазид слід відмінити. Порушення функції печінки При застосуванні тіазидних діуретиків у пацієнтів з порушеннями функції печінки можливий розвиток печінкової енцефалопатії. Пацієнтам із печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості або печінковою енцефалопатією застосування тіазидів протипоказане. У пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості та/або прогресуючими захворюваннями печінки гідрохлортіазид слід застосовувати з обережністю, оскільки навіть невелика зміна водно-електролітного балансу та накопичення амонію у сироватці крові може спричинити печінкову кому. У разі появи симптомів енцефалопатії прийом діуретиків слід негайно припинити. Водно-електролітний баланс та метаболічні порушення Тіазидні діуретики (включаючи гідрохлортіазид) можуть викликати зменшення ОЦК (гіповолемію) та порушення водно-електролітного балансу (в т. ч. гіпокаліємію, гіпонатріємію, гіпохлоремічний алкалоз). Клінічними симптомами порушень водно-електролітного балансу є сухість слизової оболонки порожнини рота, спрага, слабкість, млявість, стомлюваність, сонливість, неспокій, м'язовий біль або судоми, м'язова слабкість, виражене зниження АТ, олігурія, тахікардія, аритмія як нудота та блювота). У пацієнтів, які отримують терапію гідрохлортіазидом (особливо при тривалому курсовому лікуванні), слід виявляти клінічні симптоми порушень водно-електролітного балансу, регулярно контролювати вміст електролітів у плазмі. Натрій Всі діуретичні препарати можуть викликати гіпонатріємію, що іноді призводить до тяжких ускладнень. Гіпонатріємія та гіповолемія можуть призводити до зневоднення та ортостатичної гіпотензії. Супутнє зниження вмісту хлору в плазмі може призводити до вторинного компенсаторного метаболічного алкалозу, проте частота і ступінь виразності цього ефекту незначні. Рекомендується визначати вміст натрію в плазмі крові до початку лікування та регулярно контролювати цей показник на фоні прийому гідрохлортіазиду. Калій При застосуванні тіазидних та тіазидоподібних діуретиків існує ризик різкого зниження вмісту калію у плазмі крові та розвитку гіпокаліємії (вміст калію у плазмі крові менше 3,4 ммоль/л). Гіпокаліємія підвищує ризик розвитку порушень серцевого ритму (у т. ч. важких аритмій) та посилює токсичну дію серцевих глікозидів. Крім того, гіпокаліємія (як і брадикардія) є станом, що сприяє розвитку поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует», яка може призводити до летального результату. Гіпокаліємія становить найбільшу небезпеку для наступних груп пацієнтів: особи похилого віку, пацієнти, які одночасно одержують терапію антиаритмічними та неантіаритмічними препаратами, які можуть викликати поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу «пірует» або збільшувати тривалість інтервалу QT на ЕКГ, С, пацієнти з порушеннями. Крім того, до групи підвищеного ризику належать пацієнти із збільшеним інтервалом QT. При цьому немає значення, викликане це збільшення вродженими причинами або дією лікарських засобів. У всіх описаних вище випадках необхідно уникати ризику розвитку гіпокаліємії та регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Перше визначення вмісту калію в плазмі необхідно провести протягом першого тижня від початку лікування. З появою гіпокаліємії має бути призначене відповідне лікування. Гіпокаліємію можна коригувати застосуванням калійвмісних препаратів або прийомом харчових продуктів, багатих калієм (сухофрукти, фрукти, овочі). Кальцій Тіазидні діуретики можуть зменшувати виведення іонів кальцію нирками, призводячи до незначного та тимчасового підвищення вмісту кальцію в плазмі. У деяких пацієнтів при тривалому застосуванні тіазидних діуретиків спостерігалися патологічні зміни паращитовидних залоз з гіперкальціємією та гіперфосфатемією, але без типових ускладнень гіперпаратиреозу (нефролітіаз, зниження мінеральної щільності кісткової тканини, виразкова хвороба). Виражена гіперкальціємія може бути проявом раніше недіагностованого гіперпаратиреозу. Через вплив на метаболізм кальцію тіазиди можуть впливати на лабораторні показники функції паращитовидних залоз. Слід припинити прийом тіазидних діуретиків (включно з гідрохлортіазидом) перед дослідженням функції паращитовидних залоз. Магній Встановлено, що тіазиди збільшують виведення іонів магнію нирками, що може призвести до гіпомагніємії. Клінічне значення гіпомагніємії залишається незрозумілим. Глюкоза Лікування тіазидними діуретиками може порушувати толерантність до глюкози. При застосуванні гідрохлортіазиду у пацієнтів з маніфестним або латентним цукровим діабетом необхідно регулярно контролювати концентрацію глюкози в крові. Може знадобитися корекція дози гіпоглікемічних лікарських засобів. Сечова кислота У пацієнтів з подагрою може збільшуватись частота виникнення нападів або загострюватися перебіг подагри. Необхідний ретельний контроль за пацієнтами з подагрою та порушенням метаболізму сечової кислоти (гіперурикемією). Ліпіди При застосуванні гідрохлортіазиду може збільшуватися концентрація холестерину та тригліцеридів у плазмі крові. Гостра міопія/вторинна глаукома. Гідрохлортіазид може викликати ідіосинкразічну реакцію, що призводить до розвитку гострої міопії та гострого нападу вторинної глаукоми. Симптоми включають: раптове зниження гостроти зору або біль в очах, які проявляються, як правило, протягом декількох годин або тижнів від початку терапії гідрохлортіазидом. За відсутності лікування гостра глаукома може призвести до незворотної втрати зору. З появою симптомів необхідно якнайшвидше припинити прийом гідрохлортіазиду. Якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, може знадобитися невідкладне медикаментозне лікування або хірургічне втручання. Факторами ризику розвитку гострої глаукоми є: алергічна реакція на сульфонаміди або пеніцилін в анамнезі. Порушення з боку імунної системи Є повідомлення про те, що тіазидні діуретики (в т. ч. гідрохлортіазид) можуть викликати загострення або прогресування системного червоного вовчаку, а також вовчаковоподібні реакції. У пацієнтів, які отримують тіазидні діуретики, реакції підвищеної чутливості можуть спостерігатися навіть за відсутності вказівок на наявність в анамнезі алергічних реакцій або бронхіальної астми. Фоточутливість Існує інформація про випадки розвитку реакцій фоточутливості при прийомі тіазидних діуретиків. У разі появи фоточутливості на фоні прийому гідрохлортіазиду слід припинити лікування. Якщо продовження прийому діуретика необхідне, слід захищати шкірні покриви від впливу сонячних променів або штучних ультрафіолетових (УФ)-променів. НМРК У двох фармакоепідеміологічних дослідженнях, виконаних з використанням даних Данського Національного Регістру Раку, було продемонстровано зв'язок між прийомом гідрохлортіазиду та підвищеним ризиком розвитку НМРК – базальноклітинної карциноми та плоскоклітинної карциноми. Ризик розвитку НМРК зростав зі збільшенням сумарної (накопиченої) дози гідрохлортіазиду. Можливим механізмом розвитку НМРК є фотосенсибілізуюча дія гідрохлортіазиду. Пацієнти, які приймають гідрохлортіазид як монотерапію або в комбінації з іншими лікарськими препаратами, повинні бути обізнані про ризик розвитку НМРК. Таким пацієнтам рекомендується регулярно оглядати шкірні покриви з метою виявлення будь-яких нових підозрілих уражень, а також змін уже наявних уражень шкіри. Про всі підозрілі зміни шкіри слід негайно повідомляти лікаря. Підозрювальні ділянки шкіри повинні бути обстежені фахівцем. Для уточнення діагнозу може знадобитися гістологічне дослідження біоптатів шкіри. З метою мінімізації ризику розвитку НМРК пацієнтам слід рекомендувати дотримуватись профілактичних заходів, таких як обмеження впливу сонячного світла та УФ-променів, а також використання відповідних захисних засобів. У пацієнтів із НМРК в анамнезі рекомендується переглянути доцільність застосування гідрохлортіазиду. Алкоголь У період лікування не рекомендується вживати алкогольні напої, тому що етанол посилює антигіпертензивну дію тіазидних діуретиків. Спортсмени Гідрохлортіазид може давати позитивний результат під час проведення допінг-контролю у спортсменів. Інше У пацієнтів з вираженим атеросклерозом церебральних і коронарних артерій слід особливо обережно застосовувати гідрохлортіазид. Тіазидні діуретики можуть знижувати кількість йоду, пов'язаного з білками плазми, без прояву ознак порушення функції щитовидної залози. Телмісартан Печінкова недостатність Телмісартан не повинен застосовуватися у пацієнтів з холестазом, непрохідністю жовчних шляхів або тяжким порушенням функції печінки (клас С класифікації Чайлд-П'ю). оскільки телмісартан виводиться, головним чином, із жовчю. Передбачається, що у таких пацієнтів знижений печінковий кліренс телмісартану. Реноваскулярна гіпертензія При лікуванні лікарськими засобами, що діють на РААС, у пацієнтів з двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки зростає ризик виникнення тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності. Подвійна блокада РААС Дані про одночасне застосування інгібіторів АПФ з АРА II або cпрепаратами, що містять аліскірен, підтверджують підвищений ризик різкого зниження АТ, розвитку гіперкаліємії та порушення ниркової функції (включаючи гостру ниркову недостатність). Одночасне застосування АРА II, включаючи телмісартан, з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) і не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування АРА II, включаючи телмісартан, з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. За необхідності здійснення подвійної блокади РААС слід розглядати кожен випадок індивідуально та ретельно контролювати функцію нирок, водноелектролітний баланс та показники АТ. Інші захворювання, що характеризуються стимуляцією РААС У пацієнтів, судинний тонус та ниркова функція яких залежать переважно від активності РААС (наприклад, пацієнти з ХСН або хворобою нирок, у тому числі стенозом ниркової артерії), застосування лікарських засобів, що діють на цю систему, таких як телмісартан, було асоційоване з виникненням гострої. артеріальної гіпотензії, гіперазотемії, олігурії або рідко – з гострою нирковою недостатністю. Первинний гіперальдостеронізм Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом зазвичай не відповідають на лікування гіпотензивними лікарськими засобами, дія яких проявляється інгібуванням РААС. У зв'язку з цим застосування телмісартану в цих випадках не рекомендується. Ниркова недостатність та трансплантація нирки Клінічний досвід застосування телмісартану у пацієнтів, яким нещодавно була проведена трансплантація нирки, відсутня. Зниження ОЦК У пацієнтів зі зниженням ОЦК та/або вмісту натрію в плазмі крові внаслідок попередньої діуретичної терапії, обмеження прийому кухонної солі, діареї або блювання може виникати симптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після першого прийому телмісартану. Стеноз аортального та мітрального клапана, ГЗКМП Як і при застосуванні інших судинно-розширювальних засобів, слід дотримуватися обережності при призначенні препарату пацієнтам зі стенозом аортального, мітрального клапана або ГЗКМП. Гіперкаліємія Телмісартан може призвести до гіперкаліємії через антагонізм до рецепторів ангіотензину II (підтип AT(1)). Для пацієнтів похилого віку, пацієнтів з нирковою недостатністю, пацієнтів з цукровим діабетом і також з артеріальною гіпертензією та ІХС, пацієнтів, які отримують супутню терапію лікарськими засобами, які можуть викликати підвищення вмісту калію, та/або пацієнтів із супутнім захворюванням, гіперкаліємія може призвести до летального результату. Перед розглядом можливості супутнього застосування лікарських засобів, що діють на РААС, необхідно оцінити співвідношення "користь-ризик". Основними факторами ризику, які слід враховувати, є:  цукровий діабет, ниркова недостатність, серцева недостатність, літній вік (пацієнти віком від 70 років); поєднання з одним або більше лікарським засобом, що діє на РААС, та/або харчовими добавками, що містять калій. Лікарськими препаратами, здатними викликати гіперкаліємію, є калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, АРА II, нестероїдні протизапальні засоби, у тому числі селективні інгібітори ЦОГ-2, гепарин, імунодепресанти (циклоспорин або такролімус), триметоприм, а також замінники повар; супутні захворювання або стан, особливо зневоднення, гостра серцева недостатність, метаболічний ацидоз, порушення функції нирок, гостра ниркова недостатність (наприклад, при інфекційних захворюваннях), синдром цитолізу (наприклад, гостра ішемія кінцівок, рабдоміоліз, велика травма). Пацієнтам із групи ризику рекомендується ретельно контролювати вміст калію у плазмі крові. Серцева недостатність Як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на РААС, у пацієнтів із серцевою недостатністю (що супроводжується або не супроводжується порушенням функції нирок) є ризик розвитку значного зниження артеріального тиску, а також порушення функції нирок, у тому числі гострої ниркової недостатності. Етнічні відмінності Порушення функції печінки при призначенні телмісартану здебільшого спостерігалися у жителів Японії. Пацієнти з цукровим діабетом, які отримують лікування інсуліном або гіпоглікемічними засобами для перорального застосування. У пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують лікування інсуліном або гіпоглікемічними засобами для перорального застосування, застосування телмісартану може призводити до розвитку гіпоглікемії та має супроводжуватися контролем рівня глюкози в крові. При необхідності слід провести корекцію дози інсуліну чи інших гіпоглікемічних препаратів. Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин Препарат Телмісту H містить лактозу та сорбітол, тому протипоказаний пацієнтам з непереносимістю фруктози або лактози, дефіцитом лактази, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції. Застосування при хронічних захворюваннях: Порушення функції нирок Наявний обмежений досвід застосування комбінації гідрохлортіазид + телмісартан у пацієнтів з легкими або помірно вираженими порушеннями функції нирок не потребує зміни дози препарату в цих випадках. У таких пацієнтів слід контролювати функцію нирок (застосування при КК менше 30 мл/хв див. розділ "Протипоказання"). Порушення функції печінки У пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки (клас А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) добова доза препарату Телміста H не повинна перевищувати дозу гідрохлортіазиду 12,5 мг та телмісартану 40 мг на день (див. розділ «Фармакологічні властивості. Фармакокінетика» ). Пацієнти похилого віку Режим дозування не потребує змін. Вплив на керування транспортними засобами: Спеціальних клінічних досліджень щодо оцінки впливу комбінації гідрохлортіазид + телмісартан на здатність керувати автотранспортом та роботу з механізмами, що вимагають підвищеної уваги, не проводилося. Однак при керуванні автотранспортом та заняттях потенційно небезпечними видами діяльності слід брати до уваги можливість розвитку запаморочення та сонливості, що потребує дотримання обережності.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: валсартан 160 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат 60,00 мг, целюлоза мікрокристалічна 82,00 мг, повідон-К25 3,00 мг, кроскармелоза натрію 4,00 мг, кремнію діоксид колоїдний 2,00 мг, магнію стеарат 9,00 мг; Оболонка плівкова: гіпромелоза 6ср 5,52 мг, титану діоксид (Е171) 1,36 мг, барвник заліза оксид жовтий (Е172) 0,50 мг, барвник заліза оксид червоний (Е172) 0,02 мг, макрогол-4000 0,6 мг. По 7, 10, 14 або 15 таблеток у блістері (контурному осередковому впакуванні) з комбінованого матеріалу ПВХ/ПЕ/ПВДХ - алюмінієвої фольги. По 2, 4, 8, 12, 14 або 20 блістерів (контурних осередкових упаковок) (по 7 таблеток), або по 2, 3, 6 або 9 блістерів (контурних осередкових упаковок) (по 10 таблеток), або по 1,2 , 4, 6, 7 або 10 блістерів (контурних осередкових упаковок) (по 14 таблеток), або по 2, 4 або 6 блістерів (контурних осередкових упаковок) (по 15 таблеток) разом з інструкцією по застосуванню поміщають в картонну пачку.Опис лікарської формиОвальні, двоопуклі таблетки з ризиком на одній стороні, покриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору. Вид на зламі: біла шорстка маса з плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору.Фармакотерапевтична групаАнгіотензин II рецепторів антагоніст.ФармакокінетикаВсмоктування. Після прийому валсартану внутрішньо Cmax у плазмі досягається протягом 2-4 годин. Середня абсолютна біодоступність становить 23%. При застосуванні валсартану з їжею AUC та Cmax у плазмі крові зменшуються на 40 та 50% відповідно. Тим не менш, через 8 годин після прийому препарату плазмові концентрації валсартану, прийнятого натще і з їжею, однакові. Зменшення AUC не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту валсартану, тому препарат Вальсакор можна приймати незалежно від часу їди. Розподіл. Vd валсартану в період рівноважного стану після внутрішньовенного введення становив близько 17 л, що вказує на відсутність вираженого розподілу валсартану в тканинах. Валсартан активно зв'язується з білками плазми (94-97%), переважно з альбуміном. Метаболізм. Валсартан не піддається суттєвій біотрансформації, лише близько 20% дози, прийнятої внутрішньо, виводиться у вигляді метаболітів. Гідроксильний метаболіт визначається в плазмі у низьких концентраціях (менше 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт не має фармакологічної активності. Виведення. Валсартан виводиться двофазно: α-фаза з T1/2α менше 1 год і β-фаза з T1/2β — близько 9 год. Валсартан виводиться, в основному, у незміненому вигляді через кишечник (близько 83%) та нирками (близько 13%) . Після внутрішньовенного введення плазмовий кліренс валсартану становить близько 2 л/год, нирковий кліренс – 0,62 л/год (близько 30% від загального кліренсу). T1/2 валсартану становить 6 год. Фармакокінетика спеціальних груп пацієнтів Пацієнти з ХСН. У пацієнтів з ХСН час досягнення Cmax та T1/2 подібні до аналогічних показників у здорових добровольців. Підвищення AUC та Cmax прямо пропорційно збільшенню дози валсартану (з 40 до 160 мг 2 рази на добу). Чинник кумуляції становить, у середньому, 1,7. При внутрішньому прийомі кліренс валсартану становить близько 4,5 л/год. Вік пацієнтів із ХСН не впливав на кліренс валсартану. Пацієнти похилого віку (старше 65 років). У деяких пацієнтів старше 65 років біодоступність валсартану була вищою за таку у пацієнтів молодого віку, що не має клінічного значення. Пацієнти із порушеннями функції нирок. Нирковий кліренс валсартану становить лише 30% від загального кліренсу, тому кореляції між функцією нирок та системною біодоступністю валсартану немає. Корекція дози у пацієнтів з порушенням функції нирок (Cl креатиніну більше 10 мл/хв) не потрібна. Безпека валсартану у пацієнтів з Cl креатиніну менше 10 мл/хв та пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, не встановлена, тому у таких пацієнтів препарат слід застосовувати з обережністю. Оскільки ступінь зв'язування валсартану з білками плазми висока, його виведення при гемодіалізі малоймовірне. Пацієнти із порушеннями функції печінки. Близько 70% дози валсартану, що всмокталася, виводиться через кишечник, переважно в незміненому вигляді. Валсартан значною мірою не піддається метаболізму. У пацієнтів з легким або помірним порушенням функції печінки відзначалося підвищення AUC валсартану в 2 рази, порівняно з такою, у здорових добровольців. Однак не спостерігається кореляція значень AUC валсартану зі ступенем порушення функції печінки. Застосування валсартану у пацієнтів із тяжким порушенням функції печінки не вивчалось. Пацієнти віком від 6 до 18 років. Фармакокінетика валсартану у дітей та підлітків від 6 до 18 років не відрізняється від фармакокінетики валсартану у пацієнтів віком від 18 років.ФармакодинамікаВалсартан є селективним антагоністом рецепторів ангіотензину II (типу AT1) для внутрішнього прийому, небілкової природи. Вибірково блокує рецептори АТ1. Наслідком блокади АТ1-рецепторів є підвищення концентрації плазми ангіотензину II, який може стимулювати незаблоковані АТ2-рецептори, що врівноважує вазопресорні ефекти, пов'язані з порушенням АТ1-рецепторів. Валсартан не має агоністичної активності щодо АТ1-рецепторів. Його спорідненість до АТ1-рецепторів приблизно в 20000 разів вища, ніж до АТ2-рецепторів. Валсартан не інгібує АПФ, відомий також під назвою кінінази II, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і руйнує брадикінін. У зв'язку з відсутністю впливу на АПФ не потенціюються ефекти брадикініну та субстанції Р. Частота розвитку сухого кашлю нижче у пацієнтів, які отримували антагоністи рецепторів ангіотензину II (АРА II), порівняно з пацієнтами, які отримували інгібітор АПФ. Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що беруть участь у регуляції функцій ССС. Застосування при артеріальній гіпертензії у пацієнтів віком від 18 років. При лікуванні артеріальної гіпертензії (АГ) валсартан знижує артеріальний тиск, не впливаючи на ЧСС. Після прийому внутрішньо разової дози валсартану антигіпертензивний ефект розвивається протягом 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається протягом 4-6 годин. Антигіпертензивний ефект валсартану зберігається протягом 24 годин після його застосування. При постійному застосуванні валсартану максимальне зниження артеріального тиску, незалежно від дози, досягається через 2-4 тижні і підтримується на досягнутому рівні під час тривалої терапії. Одночасне застосування з гідрохлортіазидом дозволяє досягти значного додаткового зниження артеріального тиску. Раптова відміна валсартану не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску або іншими небажаними клінічними наслідками (тобто синдром відміни не розвивається). У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, цукровим діабетом (ЦД) типу 2 та нефропатією, які приймають валсартан у дозі 160–320 мг на добу, відзначається значне зниження протеїнурії (36–44%). Застосування після гострого інфаркту міокарда (ІМ) у пацієнтів віком від 18 років. При застосуванні валсартану протягом 2 років, з початком прийому від 12 год до 10 днів після розвитку ІМ (ускладненого лівошлуночковою недостатністю та/або систолічною дисфункцією лівого шлуночка) знижуються показники загальної смертності, серцево-судинної смертності та подовжується час до першої госпіталізації. перебігу ХСН, повторного ІМ, раптової зупинки серця та інсульту (без летального результату). ХСН у пацієнтів віком від 18 років При застосуванні валсартану (в середній добовій дозі 254 мг) протягом 2 років у пацієнтів з ХСН II–IV функціонального класу за класифікацією NYHA з фракцією викиду лівого шлуночка (ФВЛШ) менше 40% та внутрішнім діастолічним діаметром ЛШ понад 2,9 см/м2 , що отримують стандартну терапію (інгібітори АПФ, діуретики, дигоксин, бета-адреноблокатори), було відзначено достовірне зниження ризику госпіталізації з приводу загострення перебігу ХСН, уповільнення прогресування ХСН, поліпшення функціонального класу ХСН за класифікацією NYHA, збільшення недостатність та поліпшення якості життя в порівнянні з плацебо. Застосування у пацієнтів старше 18 років з АГ та порушенням толерантності до глюкози При застосуванні валсартану та зміні способу життя відзначалося статистично достовірне зниження ризику розвитку ЦД у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та порушенням толерантності до глюкози. Валсартан не впливав на частоту летальних наслідків внаслідок серцево-судинних подій, ІМ та транзиторних ішемічних атак без летального результату, на частоту госпіталізацій унаслідок загострення перебігу ХСН або нестабільної стенокардії, артеріальної реваскуляризації у даної категорії пацієнтів, що відрізняються за віком, статтю та расовою. приладдя. У пацієнтів, які отримують валсартан, ризик розвитку мікроальбумінурії був достовірно нижчим, ніж у пацієнтів, які не одержують цієї терапії. Рекомендована початкова доза валсартану у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та порушенням толерантності до глюкози становить 80 мг 1 раз на добу. За потреби доза може бути збільшена до 160 мг. Застосування у дітей та підлітків від 6 до 18 років при АГ У дітей та підлітків від 6 до 18 років валсартан забезпечує дозозалежне плавне зниження артеріального тиску. При застосуванні валсартану максимальне зниження АТ незалежно від прийнятої внутрішньо дози досягається протягом 2 тижнів і підтримується на досягнутому рівні в ході тривалої терапії.Показання до застосуванняПацієнти старше 18 років артеріальна гіпертензія. хронічна серцева недостатність (II–IV функціональний клас за класифікацією NYHA) у складі комплексної терапії (на фоні стандартної терапії) у пацієнтів, які не одержують інгібітори АПФ; підвищення виживання пацієнтів після перенесеного гострого ІМ, ускладненого лівошлуночковою недостатністю та/або систолічною дисфункцією лівого шлуночка (ЛШ), за наявності стабільних показників гемодинаміки. Пацієнти від 6 до 18 років артеріальна гіпертензія у дітей та підлітків від 6 до 18 років.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до валсартану або інших компонентів препарату; тяжкі порушення функції печінки (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю), біліарний цироз та холестаз; одночасне застосування з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом або помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв); дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції, оскільки до складу препарату Вальсакор входить лактоза; вагітність; період грудного вигодовування; вік до 6 років – за показанням артеріальна гіпертензія, до 18 років – за іншими показаннями. З обережністю: гіперкаліємія; одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків; препаратів калію; калійвмісних харчових добавок або інших препаратів, здатних підвищувати вміст калію в плазмі (наприклад, гепарин); легкі та помірні порушення функції печінки небіліарного генезу без явищ холестазу; тяжкі порушення функції нирок (Cl креатиніну менше 10 мл/хв – немає клінічних даних); порушення функції нирок у пацієнтів від 6 до 18 років (Cl креатиніну менше 30 мл/хв), в т.ч. що знаходяться на гемодіалізі, гіпонатріємія, дотримання дієти з обмеженням споживання кухонної солі, стани, що супроводжуються зниженням ОЦК (в т.ч. діарея, блювання); двосторонній стеноз ниркових артерій чи стеноз артерії єдиної нирки; стан після трансплантації нирки; первинний гіперальдостеронізм,у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю III–IV функціонального класу (за NYNA); функція нирок яких залежить стану РААС; стеноз аортального та/або мітрального клапана; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП), у пацієнтів зі спадковим ангіоневротичним набряком або ангіоневротичним набряком на фоні попередньої терапії АРА II або інгібіторами АПФ. Не рекомендується застосовувати АРА II, включаючи валсартан, одночасно з інгібіторами АПФ, оскільки їх одночасне застосування не має переваг перед монотерапією валсартаном або інгібітором АПФ щодо показників загальної смертності.Вагітність та лактаціяЗастосування АРА II у І триместрі вагітності не рекомендується. Застосування АРА II протипоказане у II–III триместрах вагітності, оскільки застосування у II–III триместрах вагітності може спричинити фетотоксичні ефекти (зниження функції нирок, маловоддя, уповільнення окостеніння кісток черепа плода) та неонатальні токсичні ефекти (ниркову недостатність, артеріальну гіпотензію, гіперкалієм). Якщо все ж таки застосовували препарат у II–III триместрах вагітності, то необхідно провести УЗД нирок та кісток черепа плода. При плануванні вагітності рекомендується перевести пацієнтку на альтернативну гіпотензивну терапію з урахуванням профілю безпеки. При підтвердженні вагітності препарат Вальсакор необхідно відмінити якомога раніше. Новонароджені, матері яких отримували АРА II під час вагітності, потребують медичного спостереження, т.к. Існує ризик розвитку артеріальної гіпотензії. Немає даних про виділення валсартану у грудне молоко. Тому слід вирішити питання про припинення годування груддю або скасування терапії валсартаном та переведення на альтернативну гіпотензивну терапію з урахуванням профілю безпеки.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів Всесвітньої організації охорони здоров'я: дуже часто — ≥1/10; часто – від ≥1/100 до <1/10; нечасто – від ≥1/1000 до <1/100; рідко – від ≥1/10000 до <1/1000; дуже рідко - <1/10000; частота невідома - не може бути оцінена на основі наявних даних. Профіль безпеки валсартану у пацієнтів з АГ віком від 6 до 18 років не відрізняється від профілю безпеки валсартану у пацієнтів з АГ віком від 18 років. Артеріальна гіпертензія З боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, нейтропенія, тромбоцитопенія. З боку імунної системи: частота невідома – реакції підвищеної чутливості, включаючи сироваткову хворобу. З боку обміну речовин та харчування: частота невідома – підвищення вмісту калію у сироватці крові, гіпонатріємія. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. З боку судин: частота невідома – васкуліт. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель. З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – біль у животі. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції печінки, включаючи підвищення концентрації білірубіну у плазмі крові. З боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома — ангіоневротичний набряк, висипання на шкірі, свербіж шкіри, бульозний дерматит. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: частота невідома – міалгія. З боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції нирок та ниркова недостатність, підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – підвищена стомлюваність. У ході клінічних досліджень у пацієнтів з АГ спостерігалися такі небажані явища, причинно-наслідковий зв'язок яких з прийомом валсартану не встановлений: артралгія, астенія, біль у спині, діарея, запаморочення, безсоння, зниження лібідо, нудота, периферичні набряки, фарингіт, рин синусит, інфекції верхніх дихальних шляхів Після перенесеного гострого ІМ та/або при хронічній серцевій недостатності (II–IV функціональний клас за класифікацією NYHA) З боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – тромбоцитопенія. З боку імунної системи: частота невідома – реакції підвищеної чутливості, включаючи сироваткову хворобу. З боку обміну речовин та харчування: нечасто – гіперкаліємія; частота невідома – підвищення вмісту калію в сироватці крові, гіпонатріємія. З боку нервової системи: часто – запаморочення, постуральне запаморочення; нечасто - непритомність, головний біль. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. З боку серця: нечасто посилення симптомів ХСН. З боку судин: часто – виражене зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія; частота невідома – васкуліт. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель. З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – нудота, діарея. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції печінки. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – ангіоневротичний набряк; частота невідома – шкірний висип, свербіж шкіри, бульозний дерматит. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: рідко – рабдоміоліз; частота невідома – міалгія. З боку нирок та сечовивідних шляхів: часто – порушення функції нирок та ниркова недостатність; нечасто – гостра ниркова недостатність, підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові; частота невідома – підвищення вмісту азоту сечовини у плазмі крові. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – астенія, підвищена стомлюваність.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування протипоказане Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з аліскіреном, протипоказане у пацієнтів з ЦД або помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв). Одночасне застосування не рекомендується Літій. Одночасне застосування препаратами літію не рекомендується, т.к. можливе оборотне збільшення концентрації літію в плазмі крові та посилення його токсичної дії. Ризик токсичних проявів, пов'язаних із застосуванням препаратів літію, може додатково збільшуватися при одночасному застосуванні з Вальсакором та діуретиками. При необхідності одночасного застосування з препаратами літію слід ретельно контролювати концентрацію літію у плазмі крові. Калійзберігаючі діуретики (спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид), препарати калію, калійвмісні харчові добавки та інші лікарські засоби та речовини, які можуть спричинити гіперкаліємію (наприклад, гепарин). При необхідності одночасного застосування з препаратами, що впливають вміст калію, рекомендується контролювати вміст калію в плазмі крові. Одночасне застосування з обережністю Подвійна блокада РААС. У деяких пацієнтів подвійна блокада РААС супроводжувалася розвитком артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та порушенням функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність (ОПН)). АПФ або аліскірен. НПЗЗ, в т.ч. селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилова кислота в дозі більше 3 г на добу та неселективні НПЗЗ. При одночасному застосуванні з валсартаном можливе зменшення антигіпертензивного ефекту, збільшення ризику розвитку порушень функції нирок та підвищення вмісту калію у плазмі. До початку комбінованої терапії рекомендується оцінити функцію нирок, а також корекцію порушень водно-електролітного балансу. Білки-переносники. Дослідження in vitro на культурах печінки показали, що валсартан є субстратом для білків-переносників OATP1B1/OATP1B3 та MRP2. Одночасне застосування валсартану з інгібіторами білка-переносника OATP1B1/OATP1B3 (рифампіцин, циклоспорин) або MRP2 (ритонавір) може збільшити системну експозицію валсартану (Cmax та AUC). Необхідно бути обережними на початку одночасного застосування з вищевказаними препаратами або після їх відміни. Відсутність лікарської взаємодії Не виявлено клінічно значущих взаємодій з наступними ЛЗ: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлортіазид, амлодипін та глібенкламід. Пацієнти віком від 6 до 18 років. У дітей та підлітків АГ часто пов'язана з порушенням функції нирок. Одночасне застосування валсартану з іншими ЛЗ, що впливають на РААС, може спричинити підвищення вмісту калію в плазмі у таких пацієнтів. Необхідно бути обережними при одночасному застосуванні вищезгаданої комбінації та регулярно контролювати функцію нирок та вміст калію в плазмі крові у даної групи пацієнтів.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від часу їди. Пацієнти старше 18 років Артеріальна гіпертензія. Рекомендована початкова доза препарату Вальсакор становить 80 мг 1 раз на добу, незалежно від расової приналежності, віку та статі пацієнта. Антигіпертензивний ефект розвивається протягом 2 тижнів і досягає свого максимуму через 4 тижні. Пацієнтам, у яких не вдалося досягти адекватного контролю АТ, добова доза валсартану може бути поступово збільшена до максимальної добової дози 320 мг. З метою додаткового зниження АТ можливе застосування діуретичних засобів (гідрохлортіазид), а також одночасне застосування інших гіпотензивних засобів. ХСН. Рекомендована початкова доза препарату Вальсакор становить 40 мг 2 рази на добу. Дозу препарату слід поступово збільшувати протягом щонайменше 2 тижнів до 80 мг 2 рази на добу, а при хорошій переносимості – до 160 мг 2 рази на добу. Максимальна добова доза становить 320 мг на два прийоми. При цьому може знадобитися зниження дози діуретиків, що одночасно приймаються. Можливе одночасне застосування з іншими лікарськими засобами, призначеними для лікування ХСН. Проте одночасна терапія препаратами трьох класів: валсартаном, інгібіторами АПФ та бета-адреноблокаторами не рекомендується. Оцінка стану пацієнтів із ХСН повинна включати контроль функції нирок. Застосування після перенесеного гострого ІМ. Лікування слід розпочинати вже через 12 годин після розвитку гострого ІМ за наявності стабільних показників гемодинаміки. Після застосування початкової дози 20 мг 2 рази на добу (1/2табл. 40 мг), дозу препарату Вальсакор можна поступово збільшити методом титрування до: 40, 80 та 160 мг 2 рази на добу протягом декількох тижнів. Максимальна добова доза становить 320 мг на 2 прийоми. Рекомендується збільшення дози до 80 мг 2 рази на добу до кінця 2-го тижня, а максимальна цільова доза 160 мг 2 рази на добу може бути досягнута до кінця 3-го місяця терапії препаратом Вальсакор®. Досягнення цільової дози залежить від переносимості валсартану під час титрування доз. При розвитку надмірного зниження артеріального тиску, що супроводжується клінічними проявами, або порушенням функції нирок, слід зменшити дозу препарату. Можливе одночасне застосування з іншими ЛЗ, у т.ч. тромболітичними засобами, ацетилсаліцилової кислотою як антиагрегантний засіб, бета-адреноблокаторами та інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази (статинами). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ не рекомендується. Оцінка стану пацієнтів після перенесеного гострого ІМ має включати контроль функції нирок. Пацієнти від 6 до 18 років АГ. Рекомендована початкова доза препарату Вальсакор® у дітей та підлітків від 6 до 18 років становить 40 мг при масі тіла дитини менше 35 кг та 80 мг при масі тіла дитини понад 35 кг. Рекомендується корекція дози з урахуванням зниження артеріального тиску. Максимальні рекомендовані добові дози відображені нижче. При масі тіла ≥8 та <35 кг максимальна рекомендована добова доза становить 80 мг; від 35 до <80 кг – 160 мг; від ≥80 до ≤160 кг – 320 мг. Застосування вищих доз не рекомендовано. ХСН та перенесений ІМ. Препарат Вальсакор® не рекомендований для лікування ХСН та перенесеного гострого ІМ у пацієнтів віком до 18 років. Пацієнти похилого віку. Корекція дози препарату у пацієнтів віком від 65 років не потрібна. Порушення функції нирок. Корекція дози у пацієнтів із Cl креатиніну більше 10 мл/хв не потрібна. Одночасне застосування препарату Вальсакор з аліскіреном у пацієнтів з помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв) протипоказане. Порушення функції печінки. У пацієнтів з легким або помірним порушенням функції печінки небіліарного генезу без холестазу препарат слід застосовувати з обережністю, добова доза не повинна перевищувати 80 мг. Пацієнти із цукровим діабетом. Одночасне застосування препарату Вальсакор з аліскіреном у пацієнтів із ЦД протипоказане.ПередозуванняСимптоми: основним очікуваним проявом передозування валсартану є виражене зниження артеріального тиску, яке може призвести до порушення свідомості, колапсу та/або шоку. Лікування: симптоматичне, рекомендується викликати блювання та промити шлунок. При розвитку вираженого зниження артеріального тиску необхідно перевести пацієнта в положення лежачи на спині з піднятими вгору ногами, внутрішньовенно ввести 0,9% розчин натрію хлориду. Рекомендується регулярний контроль діяльності серця та дихальної системи, ОЦК та кількості сечі, що виділяється. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиГіперкаліємія. При одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків (спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид), препаратів калію, калійвмісних замінників солі або інших препаратів, здатних підвищувати вміст калію в плазмі крові (наприклад, гепарин), слід бути обережним. Необхідно регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Порушення функції нирок. У пацієнтів з порушенням функції нирок не потрібна зміна доз препарату. Т.к. відсутні дані про застосування препарату при тяжкій нирковій недостатності (Cl креатиніну менше 10 мл/хв або 0,167 мл/с) та у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, у таких випадках препарат рекомендується застосовувати з обережністю. Одночасне застосування валсартану з аліскіреном у пацієнтів з помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв) протипоказано. Порушення функції печінки. У пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки без явищ холестазу препарат Вальсакор слід застосовувати з обережністю. Пацієнти з гіпонатріємією та/або дегідратацією. У пацієнтів з вираженою гіпонатріємією та/або дегідратацією, наприклад внаслідок прийому великих доз діуретиків, у поодиноких випадках на початку терапії препаратом Вальсакор може розвинутись артеріальна гіпотензія з клінічними проявами. Перед початком лікування рекомендовано відновити вміст натрію та/або ОЦК, зокрема шляхом зменшення доз діуретиків. Стеноз ниркової артерії. Застосування валсартану коротким курсом у пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, що розвинулася вдруге внаслідок стенозу артерії єдиної нирки, не спричиняє суттєвих змін показників ниркової гемодинаміки, концентрації креатиніну або азоту сечовини у сироватці крові. Однак, враховуючи, що інші ЛЗ, що впливають на РААС, можуть викликати підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові у пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, необхідно регулярно контролювати концентрації креатиніну та залишкового азоту сечовини у сироватці крові. Стан після перенесеної трансплантації нирки. Безпека застосування препарату Вальсакор у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, не встановлена. Первинний гіперальдостеронізм. Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом є резистентними до гіпотензивних препаратів, що впливають на РААС, тому таким пацієнтам застосування препарату Вальсакор® не рекомендується. Стеноз аортального та/або мітрального клапанів, ГЗКМП. Препарат Вальсакор® необхідно з обережністю застосовувати у пацієнтів з гемодинамічно значущим стенозом аортального та/або мітрального клапанів або ГОКМП. Період після перенесеного ІМ. Одночасне застосування з АПФ інгібіторами не рекомендується, т.к. не має додаткових клінічних переваг перед монотерапією та збільшує ризик розвитку небажаних явищ. Застосування валсартану у пацієнтів після перенесеного ІМ часто призводить до невеликого зниження артеріального тиску, проте припинення терапії через артеріальну гіпотензію зазвичай не потрібне, якщо виконувати рекомендації щодо дозування препарату. Терапію препаратом Вальсакор слід починати обережно. Оцінка стану хворих після гострого інфаркту міокарда повинна включати контроль функції нирок. Можливе одночасне застосування при гострому ІМ з іншими ЛЗ: тромболітики, ацетилсаліцилова кислота, бета-адреноблокатори та інгібітори ГМГ-КоА-редуктази (статини). ХСН. У пацієнтів з ХСН не рекомендується одночасне застосування трьох класів препаратів: інгібіторів АПФ, бета-адреноблокаторів та валсартану, т.к. ця терапія не давала додаткового клінічного ефекту, у своїй збільшувався ризик розвитку небажаних явищ. Застосування у пацієнтів з ХСН зазвичай супроводжується зниженням артеріального тиску, проте при дотриманні рекомендацій щодо добору доз лікування рідко вимагає відміни через артеріальну гіпотензію. Терапію препаратом Вальсакор у пацієнтів з ХСН слід починати з обережністю. Внаслідок придушення активності РААС у деяких пацієнтів (наприклад, у пацієнтів з ХСН III–IV функціонального класу за класифікацією NYNA, функція нирок яких залежить від стану РААС) на тлі терапії інгібіторами АПФ можлива зміна функції нирок: розвиток олігурії та/або прогресуючої азотемії,а в поодиноких випадках - ГНН та/або летальний результат. Препарат Вальсакор® блокує рецептори ангіотензину ІІ, тому у пацієнтів з ХСН потрібний регулярний контроль функції нирок. Ангіоневротичний набряк в анамнезі. Серед пацієнтів з ангіоневротичним набряком на фоні терапії препаратом Вальсакор® спостерігалися випадки розвитку ангіоневротичного набряку в анамнезі, у т.ч. та на інгібітори АПФ. При розвитку ангіоневротичного набряку слід негайно відмінити препарат та виключити можливість повторного застосування. Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин Препарат Вальсакор містить лактозу, тому не слід застосовувати при наступних станах: непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. Вплив на здатність виконання потенційно небезпечних видів діяльності, що вимагають особливої ​​уваги та швидких реакцій (наприклад управління автотранспортом, робота з механізмами, що рухаються). У зв'язку з можливістю виникнення запаморочення або слабкості на фоні застосування препарату Вальсакор® необхідно бути обережним при керуванні транспортними засобами та зайнятті потенційно небезпечними видами діяльності.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: валсартан 160 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат 60,00 мг, целюлоза мікрокристалічна 82,00 мг, повідон-К25 3,00 мг, кроскармелоза натрію 4,00 мг, кремнію діоксид колоїдний 2,00 мг, магнію стеарат 9,00 мг; Оболонка плівкова: гіпромелоза 6ср 5,52 мг, титану діоксид (Е171) 1,36 мг, барвник заліза оксид жовтий (Е172) 0,50 мг, барвник заліза оксид червоний (Е172) 0,02 мг, макрогол-4000 0,6 мг. По 7, 10, 14 або 15 таблеток у блістері (контурному осередковому впакуванні) з комбінованого матеріалу ПВХ/ПЕ/ПВДХ - алюмінієвої фольги. По 2, 4, 8, 12, 14 або 20 блістерів (контурних осередкових упаковок) (по 7 таблеток), або по 2, 3, 6 або 9 блістерів (контурних осередкових упаковок) (по 10 таблеток), або по 1,2 , 4, 6, 7 або 10 блістерів (контурних осередкових упаковок) (по 14 таблеток), або по 2, 4 або 6 блістерів (контурних осередкових упаковок) (по 15 таблеток) разом з інструкцією по застосуванню поміщають в картонну пачку.Опис лікарської формиОвальні, двоопуклі таблетки з ризиком на одній стороні, покриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору. Вид на зламі: біла шорстка маса з плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору.Фармакотерапевтична групаАнгіотензин II рецепторів антагоніст.ФармакокінетикаВсмоктування. Після прийому валсартану внутрішньо Cmax у плазмі досягається протягом 2-4 годин. Середня абсолютна біодоступність становить 23%. При застосуванні валсартану з їжею AUC та Cmax у плазмі крові зменшуються на 40 та 50% відповідно. Тим не менш, через 8 годин після прийому препарату плазмові концентрації валсартану, прийнятого натще і з їжею, однакові. Зменшення AUC не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту валсартану, тому препарат Вальсакор можна приймати незалежно від часу їди. Розподіл. Vd валсартану в період рівноважного стану після внутрішньовенного введення становив близько 17 л, що вказує на відсутність вираженого розподілу валсартану в тканинах. Валсартан активно зв'язується з білками плазми (94-97%), переважно з альбуміном. Метаболізм. Валсартан не піддається суттєвій біотрансформації, лише близько 20% дози, прийнятої внутрішньо, виводиться у вигляді метаболітів. Гідроксильний метаболіт визначається в плазмі у низьких концентраціях (менше 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт не має фармакологічної активності. Виведення. Валсартан виводиться двофазно: α-фаза з T1/2α менше 1 год і β-фаза з T1/2β — близько 9 год. Валсартан виводиться, в основному, у незміненому вигляді через кишечник (близько 83%) та нирками (близько 13%) . Після внутрішньовенного введення плазмовий кліренс валсартану становить близько 2 л/год, нирковий кліренс – 0,62 л/год (близько 30% від загального кліренсу). T1/2 валсартану становить 6 год. Фармакокінетика спеціальних груп пацієнтів Пацієнти з ХСН. У пацієнтів з ХСН час досягнення Cmax та T1/2 подібні до аналогічних показників у здорових добровольців. Підвищення AUC та Cmax прямо пропорційно збільшенню дози валсартану (з 40 до 160 мг 2 рази на добу). Чинник кумуляції становить, у середньому, 1,7. При внутрішньому прийомі кліренс валсартану становить близько 4,5 л/год. Вік пацієнтів із ХСН не впливав на кліренс валсартану. Пацієнти похилого віку (старше 65 років). У деяких пацієнтів старше 65 років біодоступність валсартану була вищою за таку у пацієнтів молодого віку, що не має клінічного значення. Пацієнти із порушеннями функції нирок. Нирковий кліренс валсартану становить лише 30% від загального кліренсу, тому кореляції між функцією нирок та системною біодоступністю валсартану немає. Корекція дози у пацієнтів з порушенням функції нирок (Cl креатиніну більше 10 мл/хв) не потрібна. Безпека валсартану у пацієнтів з Cl креатиніну менше 10 мл/хв та пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, не встановлена, тому у таких пацієнтів препарат слід застосовувати з обережністю. Оскільки ступінь зв'язування валсартану з білками плазми висока, його виведення при гемодіалізі малоймовірне. Пацієнти із порушеннями функції печінки. Близько 70% дози валсартану, що всмокталася, виводиться через кишечник, переважно в незміненому вигляді. Валсартан значною мірою не піддається метаболізму. У пацієнтів з легким або помірним порушенням функції печінки відзначалося підвищення AUC валсартану в 2 рази, порівняно з такою, у здорових добровольців. Однак не спостерігається кореляція значень AUC валсартану зі ступенем порушення функції печінки. Застосування валсартану у пацієнтів із тяжким порушенням функції печінки не вивчалось. Пацієнти віком від 6 до 18 років. Фармакокінетика валсартану у дітей та підлітків від 6 до 18 років не відрізняється від фармакокінетики валсартану у пацієнтів віком від 18 років.ФармакодинамікаВалсартан є селективним антагоністом рецепторів ангіотензину II (типу AT1) для внутрішнього прийому, небілкової природи. Вибірково блокує рецептори АТ1. Наслідком блокади АТ1-рецепторів є підвищення концентрації плазми ангіотензину II, який може стимулювати незаблоковані АТ2-рецептори, що врівноважує вазопресорні ефекти, пов'язані з порушенням АТ1-рецепторів. Валсартан не має агоністичної активності щодо АТ1-рецепторів. Його спорідненість до АТ1-рецепторів приблизно в 20000 разів вища, ніж до АТ2-рецепторів. Валсартан не інгібує АПФ, відомий також під назвою кінінази II, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і руйнує брадикінін. У зв'язку з відсутністю впливу на АПФ не потенціюються ефекти брадикініну та субстанції Р. Частота розвитку сухого кашлю нижче у пацієнтів, які отримували антагоністи рецепторів ангіотензину II (АРА II), порівняно з пацієнтами, які отримували інгібітор АПФ. Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що беруть участь у регуляції функцій ССС. Застосування при артеріальній гіпертензії у пацієнтів віком від 18 років. При лікуванні артеріальної гіпертензії (АГ) валсартан знижує артеріальний тиск, не впливаючи на ЧСС. Після прийому внутрішньо разової дози валсартану антигіпертензивний ефект розвивається протягом 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається протягом 4-6 годин. Антигіпертензивний ефект валсартану зберігається протягом 24 годин після його застосування. При постійному застосуванні валсартану максимальне зниження артеріального тиску, незалежно від дози, досягається через 2-4 тижні і підтримується на досягнутому рівні під час тривалої терапії. Одночасне застосування з гідрохлортіазидом дозволяє досягти значного додаткового зниження артеріального тиску. Раптова відміна валсартану не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску або іншими небажаними клінічними наслідками (тобто синдром відміни не розвивається). У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, цукровим діабетом (ЦД) типу 2 та нефропатією, які приймають валсартан у дозі 160–320 мг на добу, відзначається значне зниження протеїнурії (36–44%). Застосування після гострого інфаркту міокарда (ІМ) у пацієнтів віком від 18 років. При застосуванні валсартану протягом 2 років, з початком прийому від 12 год до 10 днів після розвитку ІМ (ускладненого лівошлуночковою недостатністю та/або систолічною дисфункцією лівого шлуночка) знижуються показники загальної смертності, серцево-судинної смертності та подовжується час до першої госпіталізації. перебігу ХСН, повторного ІМ, раптової зупинки серця та інсульту (без летального результату). ХСН у пацієнтів віком від 18 років При застосуванні валсартану (в середній добовій дозі 254 мг) протягом 2 років у пацієнтів з ХСН II–IV функціонального класу за класифікацією NYHA з фракцією викиду лівого шлуночка (ФВЛШ) менше 40% та внутрішнім діастолічним діаметром ЛШ понад 2,9 см/м2 , що отримують стандартну терапію (інгібітори АПФ, діуретики, дигоксин, бета-адреноблокатори), було відзначено достовірне зниження ризику госпіталізації з приводу загострення перебігу ХСН, уповільнення прогресування ХСН, поліпшення функціонального класу ХСН за класифікацією NYHA, збільшення недостатність та поліпшення якості життя в порівнянні з плацебо. Застосування у пацієнтів старше 18 років з АГ та порушенням толерантності до глюкози При застосуванні валсартану та зміні способу життя відзначалося статистично достовірне зниження ризику розвитку ЦД у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та порушенням толерантності до глюкози. Валсартан не впливав на частоту летальних випадків внаслідок серцево-судинних подій, ІМ та транзиторних ішемічних атак без летального результату, на частоту госпіталізацій через загострення перебігу ХСН або нестабільної стенокардії, артеріальної реваскуляризації у даної категорії пацієнтів, що відрізняються за віком, статтю та расовою. приладдя. У пацієнтів, які отримують валсартан, ризик розвитку мікроальбумінурії був достовірно нижчим, ніж у пацієнтів, які не одержують цієї терапії. Рекомендована початкова доза валсартану у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та порушенням толерантності до глюкози становить 80 мг 1 раз на добу. За потреби доза може бути збільшена до 160 мг. Застосування у дітей та підлітків від 6 до 18 років при АГ У дітей та підлітків від 6 до 18 років валсартан забезпечує дозозалежне плавне зниження артеріального тиску. При застосуванні валсартану максимальне зниження АТ незалежно від прийнятої внутрішньо дози досягається протягом 2 тижнів і підтримується на досягнутому рівні в ході тривалої терапії.Показання до застосуванняПацієнти старше 18 років артеріальна гіпертензія. хронічна серцева недостатність (II–IV функціональний клас за класифікацією NYHA) у складі комплексної терапії (на фоні стандартної терапії) у пацієнтів, які не одержують інгібітори АПФ; підвищення виживання пацієнтів після перенесеного гострого ІМ, ускладненого лівошлуночковою недостатністю та/або систолічною дисфункцією лівого шлуночка (ЛШ), за наявності стабільних показників гемодинаміки. Пацієнти від 6 до 18 років артеріальна гіпертензія у дітей та підлітків від 6 до 18 років.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до валсартану або інших компонентів препарату; тяжкі порушення функції печінки (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю), біліарний цироз та холестаз; одночасне застосування з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом або помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв); дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції, оскільки до складу препарату Вальсакор входить лактоза; вагітність; період грудного вигодовування; вік до 6 років – за показанням артеріальна гіпертензія, до 18 років – за іншими показаннями. З обережністю: гіперкаліємія; одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків; препаратів калію; калійвмісних харчових добавок або інших препаратів, здатних підвищувати вміст калію в плазмі (наприклад, гепарин); легкі та помірні порушення функції печінки небіліарного генезу без явищ холестазу; тяжкі порушення функції нирок (Cl креатиніну менше 10 мл/хв – немає клінічних даних); порушення функції нирок у пацієнтів від 6 до 18 років (Cl креатиніну менше 30 мл/хв), в т.ч. що знаходяться на гемодіалізі, гіпонатріємія, дотримання дієти з обмеженням споживання кухонної солі, стани, що супроводжуються зниженням ОЦК (в т.ч. діарея, блювання); двосторонній стеноз ниркових артерій чи стеноз артерії єдиної нирки; стан після трансплантації нирки; первинний гіперальдостеронізм,у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю III–IV функціонального класу (за NYNA); функція нирок яких залежить стану РААС; стеноз аортального та/або мітрального клапана; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП), у пацієнтів зі спадковим ангіоневротичним набряком або ангіоневротичним набряком на фоні попередньої терапії АРА II або інгібіторами АПФ. Не рекомендується застосовувати АРА II, включаючи валсартан, одночасно з інгібіторами АПФ, оскільки їх одночасне застосування не має переваг перед монотерапією валсартаном або інгібітором АПФ щодо показників загальної смертності.Вагітність та лактаціяЗастосування АРА II у І триместрі вагітності не рекомендується. Застосування АРА II протипоказане у II–III триместрах вагітності, оскільки застосування у II–III триместрах вагітності може спричинити фетотоксичні ефекти (зниження функції нирок, маловоддя, уповільнення окостеніння кісток черепа плода) та неонатальні токсичні ефекти (ниркову недостатність, артеріальну гіпотензію, гіперкалієм). Якщо все ж таки застосовували препарат у II–III триместрах вагітності, то необхідно провести УЗД нирок та кісток черепа плода. При плануванні вагітності рекомендується перевести пацієнтку на альтернативну гіпотензивну терапію з урахуванням профілю безпеки. При підтвердженні вагітності препарат Вальсакор необхідно відмінити якомога раніше. Новонароджені, матері яких отримували АРА II під час вагітності, потребують медичного спостереження, т.к. Існує ризик розвитку артеріальної гіпотензії. Немає даних про виділення валсартану у грудне молоко. Тому слід вирішити питання про припинення годування груддю або скасування терапії валсартаном та переведення на альтернативну гіпотензивну терапію з урахуванням профілю безпеки.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів Всесвітньої організації охорони здоров'я: дуже часто — ≥1/10; часто – від ≥1/100 до <1/10; нечасто – від ≥1/1000 до <1/100; рідко – від ≥1/10000 до <1/1000; дуже рідко - <1/10000; частота невідома - не може бути оцінена на основі наявних даних. Профіль безпеки валсартану у пацієнтів з АГ віком від 6 до 18 років не відрізняється від профілю безпеки валсартану у пацієнтів з АГ віком від 18 років. Артеріальна гіпертензія З боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, нейтропенія, тромбоцитопенія. З боку імунної системи: частота невідома – реакції підвищеної чутливості, включаючи сироваткову хворобу. З боку обміну речовин та харчування: частота невідома – підвищення вмісту калію у сироватці крові, гіпонатріємія. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. З боку судин: частота невідома – васкуліт. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель. З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – біль у животі. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції печінки, включаючи підвищення концентрації білірубіну у плазмі крові. З боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома — ангіоневротичний набряк, висипання на шкірі, свербіж шкіри, бульозний дерматит. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: частота невідома – міалгія. З боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції нирок та ниркова недостатність, підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – підвищена стомлюваність. У ході клінічних досліджень у пацієнтів з АГ спостерігалися такі небажані явища, причинно-наслідковий зв'язок яких з прийомом валсартану не встановлений: артралгія, астенія, біль у спині, діарея, запаморочення, безсоння, зниження лібідо, нудота, периферичні набряки, фарингіт, рин синусит, інфекції верхніх дихальних шляхів Після перенесеного гострого ІМ та/або при хронічній серцевій недостатності (II–IV функціональний клас за класифікацією NYHA) З боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – тромбоцитопенія. З боку імунної системи: частота невідома – реакції підвищеної чутливості, включаючи сироваткову хворобу. З боку обміну речовин та харчування: нечасто – гіперкаліємія; частота невідома – підвищення вмісту калію в сироватці крові, гіпонатріємія. З боку нервової системи: часто – запаморочення, постуральне запаморочення; нечасто - непритомність, головний біль. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. З боку серця: нечасто посилення симптомів ХСН. З боку судин: часто – виражене зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія; частота невідома – васкуліт. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель. З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – нудота, діарея. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції печінки. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – ангіоневротичний набряк; частота невідома – шкірний висип, свербіж шкіри, бульозний дерматит. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: рідко – рабдоміоліз; частота невідома – міалгія. З боку нирок та сечовивідних шляхів: часто – порушення функції нирок та ниркова недостатність; нечасто – гостра ниркова недостатність, підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові; частота невідома – підвищення вмісту азоту сечовини у плазмі крові. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – астенія, підвищена стомлюваність.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування протипоказане Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з аліскіреном, протипоказане у пацієнтів з ЦД або помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв). Одночасне застосування не рекомендується Літій. Одночасне застосування препаратами літію не рекомендується, т.к. можливе оборотне збільшення концентрації літію в плазмі крові та посилення його токсичної дії. Ризик токсичних проявів, пов'язаних із застосуванням препаратів літію, може додатково збільшуватися при одночасному застосуванні з Вальсакором та діуретиками. При необхідності одночасного застосування з препаратами літію слід ретельно контролювати концентрацію літію у плазмі крові. Калійзберігаючі діуретики (спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид), препарати калію, калійвмісні харчові добавки та інші лікарські засоби та речовини, які можуть спричинити гіперкаліємію (наприклад, гепарин). При необхідності одночасного застосування з препаратами, що впливають вміст калію, рекомендується контролювати вміст калію в плазмі крові. Одночасне застосування з обережністю Подвійна блокада РААС. У деяких пацієнтів подвійна блокада РААС супроводжувалася розвитком артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та порушенням функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність (ОПН)). АПФ або аліскірен. НПЗЗ, в т.ч. селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилова кислота в дозі більше 3 г на добу та неселективні НПЗЗ. При одночасному застосуванні з валсартаном можливе зменшення антигіпертензивного ефекту, збільшення ризику розвитку порушень функції нирок та підвищення вмісту калію у плазмі. До початку комбінованої терапії рекомендується оцінити функцію нирок, а також корекцію порушень водно-електролітного балансу. Білки-переносники. Дослідження in vitro на культурах печінки показали, що валсартан є субстратом для білків-переносників OATP1B1/OATP1B3 та MRP2. Одночасне застосування валсартану з інгібіторами білка-переносника OATP1B1/OATP1B3 (рифампіцин, циклоспорин) або MRP2 (ритонавір) може збільшити системну експозицію валсартану (Cmax та AUC). Необхідно бути обережними на початку одночасного застосування з вищевказаними препаратами або після їх відміни. Відсутність лікарської взаємодії Не виявлено клінічно значущих взаємодій з наступними ЛЗ: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлортіазид, амлодипін та глібенкламід. Пацієнти віком від 6 до 18 років. У дітей та підлітків АГ часто пов'язана з порушенням функції нирок. Одночасне застосування валсартану з іншими ЛЗ, що впливають на РААС, може спричинити підвищення вмісту калію в плазмі у таких пацієнтів. Необхідно бути обережними при одночасному застосуванні вищезгаданої комбінації та регулярно контролювати функцію нирок та вміст калію в плазмі крові у даної групи пацієнтів.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від часу їди. Пацієнти старше 18 років Артеріальна гіпертензія. Рекомендована початкова доза препарату Вальсакор становить 80 мг 1 раз на добу, незалежно від расової приналежності, віку та статі пацієнта. Антигіпертензивний ефект розвивається протягом 2 тижнів і досягає свого максимуму через 4 тижні. Пацієнтам, у яких не вдалося досягти адекватного контролю АТ, добова доза валсартану може бути поступово збільшена до максимальної добової дози 320 мг. З метою додаткового зниження АТ можливе застосування діуретичних засобів (гідрохлортіазид), а також одночасне застосування інших гіпотензивних засобів. ХСН. Рекомендована початкова доза препарату Вальсакор становить 40 мг 2 рази на добу. Дозу препарату слід поступово збільшувати протягом щонайменше 2 тижнів до 80 мг 2 рази на добу, а при хорошій переносимості – до 160 мг 2 рази на добу. Максимальна добова доза становить 320 мг на два прийоми. При цьому може знадобитися зниження дози діуретиків, що одночасно приймаються. Можливе одночасне застосування з іншими лікарськими засобами, призначеними для лікування ХСН. Проте одночасна терапія препаратами трьох класів: валсартаном, інгібіторами АПФ та бета-адреноблокаторами не рекомендується. Оцінка стану пацієнтів із ХСН повинна включати контроль функції нирок. Застосування після перенесеного гострого ІМ. Лікування слід розпочинати вже через 12 годин після розвитку гострого ІМ за наявності стабільних показників гемодинаміки. Після застосування початкової дози 20 мг 2 рази на добу (1/2табл. 40 мг), дозу препарату Вальсакор можна поступово збільшити методом титрування до: 40, 80 та 160 мг 2 рази на добу протягом декількох тижнів. Максимальна добова доза становить 320 мг на 2 прийоми. Рекомендується збільшення дози до 80 мг 2 рази на добу до кінця 2-го тижня, а максимальна цільова доза 160 мг 2 рази на добу може бути досягнута до кінця 3-го місяця терапії препаратом Вальсакор®. Досягнення цільової дози залежить від переносимості валсартану під час титрування доз. При розвитку надмірного зниження артеріального тиску, що супроводжується клінічними проявами, або порушенням функції нирок, слід зменшити дозу препарату. Можливе одночасне застосування з іншими ЛЗ, у т.ч. тромболітичними засобами, ацетилсаліцилової кислотою як антиагрегантний засіб, бета-адреноблокаторами та інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази (статинами). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ не рекомендується. Оцінка стану пацієнтів після перенесеного гострого ІМ має включати контроль функції нирок. Пацієнти від 6 до 18 років АГ. Рекомендована початкова доза препарату Вальсакор® у дітей та підлітків від 6 до 18 років становить 40 мг при масі тіла дитини менше 35 кг та 80 мг при масі тіла дитини понад 35 кг. Рекомендується корекція дози з урахуванням зниження артеріального тиску. Максимальні рекомендовані добові дози відображені нижче. При масі тіла ≥8 та <35 кг максимальна рекомендована добова доза становить 80 мг; від 35 до <80 кг – 160 мг; від ≥80 до ≤160 кг – 320 мг. Застосування вищих доз не рекомендовано. ХСН та перенесений ІМ. Препарат Вальсакор® не рекомендований для лікування ХСН та перенесеного гострого ІМ у пацієнтів віком до 18 років. Пацієнти похилого віку. Корекція дози препарату у пацієнтів віком від 65 років не потрібна. Порушення функції нирок. Корекція дози у пацієнтів із Cl креатиніну більше 10 мл/хв не потрібна. Одночасне застосування препарату Вальсакор з аліскіреном у пацієнтів з помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв) протипоказане. Порушення функції печінки. У пацієнтів з легким або помірним порушенням функції печінки небіліарного генезу без холестазу препарат слід застосовувати з обережністю, добова доза не повинна перевищувати 80 мг. Пацієнти із цукровим діабетом. Одночасне застосування препарату Вальсакор з аліскіреном у пацієнтів із ЦД протипоказане.ПередозуванняСимптоми: основним очікуваним проявом передозування валсартану є виражене зниження артеріального тиску, яке може призвести до порушення свідомості, колапсу та/або шоку. Лікування: симптоматичне, рекомендується викликати блювання та промити шлунок. При розвитку вираженого зниження артеріального тиску необхідно перевести пацієнта в положення лежачи на спині з піднятими вгору ногами, внутрішньовенно ввести 0,9% розчин натрію хлориду. Рекомендується регулярний контроль діяльності серця та дихальної системи, ОЦК та кількості сечі, що виділяється. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиГіперкаліємія. При одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків (спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид), препаратів калію, калійвмісних замінників солі або інших препаратів, здатних підвищувати вміст калію в плазмі крові (наприклад, гепарин), слід бути обережним. Необхідно регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Порушення функції нирок. У пацієнтів з порушенням функції нирок не потрібна зміна доз препарату. Т.к. відсутні дані про застосування препарату при тяжкій нирковій недостатності (Cl креатиніну менше 10 мл/хв або 0,167 мл/с) та у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, у таких випадках препарат рекомендується застосовувати з обережністю. Одночасне застосування валсартану з аліскіреном у пацієнтів з помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв) протипоказано. Порушення функції печінки. У пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки без явищ холестазу препарат Вальсакор слід застосовувати з обережністю. Пацієнти з гіпонатріємією та/або дегідратацією. У пацієнтів з вираженою гіпонатріємією та/або дегідратацією, наприклад внаслідок прийому великих доз діуретиків, у поодиноких випадках на початку терапії препаратом Вальсакор може розвинутись артеріальна гіпотензія з клінічними проявами. Перед початком лікування рекомендовано відновити вміст натрію та/або ОЦК, зокрема шляхом зменшення доз діуретиків. Стеноз ниркової артерії. Застосування валсартану коротким курсом у пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, що розвинулася вдруге внаслідок стенозу артерії єдиної нирки, не спричиняє суттєвих змін показників ниркової гемодинаміки, концентрації креатиніну або азоту сечовини у сироватці крові. Однак, враховуючи, що інші ЛЗ, що впливають на РААС, можуть викликати підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові у пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, необхідно регулярно контролювати концентрації креатиніну та залишкового азоту сечовини у сироватці крові. Стан після перенесеної трансплантації нирки. Безпека застосування препарату Вальсакор у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, не встановлена. Первинний гіперальдостеронізм. Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом є резистентними до гіпотензивних препаратів, що впливають на РААС, тому таким пацієнтам застосування препарату Вальсакор® не рекомендується. Стеноз аортального та/або мітрального клапанів, ГЗКМП. Препарат Вальсакор® необхідно з обережністю застосовувати у пацієнтів з гемодинамічно значущим стенозом аортального та/або мітрального клапанів або ГОКМП. Період після перенесеного ІМ. Одночасне застосування з АПФ інгібіторами не рекомендується, т.к. не має додаткових клінічних переваг перед монотерапією та збільшує ризик розвитку небажаних явищ. Застосування валсартану у пацієнтів після перенесеного ІМ часто призводить до невеликого зниження артеріального тиску, проте припинення терапії через артеріальну гіпотензію зазвичай не потрібне, якщо виконувати рекомендації щодо дозування препарату. Терапію препаратом Вальсакор слід починати обережно. Оцінка стану хворих після гострого інфаркту міокарда повинна включати контроль функції нирок. Можливе одночасне застосування при гострому ІМ з іншими ЛЗ: тромболітики, ацетилсаліцилова кислота, бета-адреноблокатори та інгібітори ГМГ-КоА-редуктази (статини). ХСН. У пацієнтів з ХСН не рекомендується одночасне застосування трьох класів препаратів: інгібіторів АПФ, бета-адреноблокаторів та валсартану, т.к. ця терапія не давала додаткового клінічного ефекту, у своїй збільшувався ризик розвитку небажаних явищ. Застосування у пацієнтів з ХСН зазвичай супроводжується зниженням артеріального тиску, проте при дотриманні рекомендацій щодо добору доз лікування рідко вимагає відміни через артеріальну гіпотензію. Терапію препаратом Вальсакор у пацієнтів з ХСН слід починати з обережністю. Внаслідок придушення активності РААС у деяких пацієнтів (наприклад, у пацієнтів з ХСН III–IV функціонального класу за класифікацією NYNA, функція нирок яких залежить від стану РААС) на тлі терапії інгібіторами АПФ можлива зміна функції нирок: розвиток олігурії та/або прогресуючої азотемії,а в поодиноких випадках - ГНН та/або летальний результат. Препарат Вальсакор® блокує рецептори ангіотензину ІІ, тому у пацієнтів з ХСН потрібний регулярний контроль функції нирок. Ангіоневротичний набряк в анамнезі. Серед пацієнтів з ангіоневротичним набряком на фоні терапії препаратом Вальсакор® спостерігалися випадки розвитку ангіоневротичного набряку в анамнезі, у т.ч. та на інгібітори АПФ. При розвитку ангіоневротичного набряку слід негайно відмінити препарат та виключити можливість повторного застосування. Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин Препарат Вальсакор містить лактозу, тому не слід застосовувати при наступних станах: непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. Вплив на здатність виконання потенційно небезпечних видів діяльності, що вимагають особливої ​​уваги та швидких реакцій (наприклад управління автотранспортом, робота з механізмами, що рухаються). У зв'язку з можливістю виникнення запаморочення або слабкості на фоні застосування препарату Вальсакор® необхідно бути обережним при керуванні транспортними засобами та зайнятті потенційно небезпечними видами діяльності.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: валсартан 320 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат 120,00 мг, целюлоза мікрокристалічна 164,00 мг, повідон 6,00 мг, кроскармелоза натрію 8,00 мг, кремнію діоксид колоїдний 4,00 мг, магнію стеарат 18,00 мг; Оболонка плівкова: гіпромелоза 11,20 мг, титану діоксид (Е171) 2,40 мг, барвник заліза оксид жовтий (Е172) 1,00 мг, барвник заліза оксид червоний (Е172) 0,20 мг, макрогол-4000 1,20 мг . По 10, 14 або 15 таблеток у блістері з комбінованого матеріалу ПВХ/ПЕ/ПВДХ – алюмінієвої фольги. По 2, 3 або 14 блістерів (по 10 таблеток), або по 1, 2, 4, 7 або 10 блістерів (по 14 таблеток), або по 2 блістери (по 15 таблеток) разом з інструкцією по застосуванню поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиОвальні, двоопуклі таблетки з ризиком на одній стороні, покриті плівковою оболонкою світло-коричневого кольору.Фармакотерапевтична групаАнгіотензин II рецепторів антагоніст.ФармакокінетикаВсмоктування. Після прийому валсартану внутрішньо Cmax у плазмі досягається протягом 2-4 годин. Середня абсолютна біодоступність становить 23%. При застосуванні валсартану з їжею AUC та Cmax у плазмі крові зменшуються на 40 та 50% відповідно. Тим не менш, через 8 годин після прийому препарату плазмові концентрації валсартану, прийнятого натще і з їжею, однакові. Зменшення AUC не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту валсартану, тому препарат Вальсакор можна приймати незалежно від часу їди. Розподіл. Vd валсартану в період рівноважного стану після внутрішньовенного введення становив близько 17 л, що вказує на відсутність вираженого розподілу валсартану в тканинах. Валсартан активно зв'язується з білками плазми (94-97%), переважно з альбуміном. Метаболізм. Валсартан не піддається суттєвій біотрансформації, лише близько 20% дози, прийнятої внутрішньо, виводиться у вигляді метаболітів. Гідроксильний метаболіт визначається в плазмі у низьких концентраціях (менше 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт не має фармакологічної активності. Виведення. Валсартан виводиться двофазно: α-фаза з T1/2α менше 1 год і β-фаза з T1/2β — близько 9 год. Валсартан виводиться, в основному, у незміненому вигляді через кишечник (близько 83%) та нирками (близько 13%) . Після внутрішньовенного введення плазмовий кліренс валсартану становить близько 2 л/год, нирковий кліренс – 0,62 л/год (близько 30% від загального кліренсу). T1/2 валсартану становить 6 год. Фармакокінетика спеціальних груп пацієнтів Пацієнти з ХСН. У пацієнтів з ХСН час досягнення Cmax та T1/2 подібні до аналогічних показників у здорових добровольців. Підвищення AUC та Cmax прямо пропорційно збільшенню дози валсартану (з 40 до 160 мг 2 рази на добу). Чинник кумуляції становить, у середньому, 1,7. При внутрішньому прийомі кліренс валсартану становить близько 4,5 л/год. Вік пацієнтів із ХСН не впливав на кліренс валсартану. Пацієнти похилого віку (старше 65 років). У деяких пацієнтів старше 65 років біодоступність валсартану була вищою за таку у пацієнтів молодого віку, що не має клінічного значення. Пацієнти із порушеннями функції нирок. Нирковий кліренс валсартану становить лише 30% від загального кліренсу, тому кореляції між функцією нирок та системною біодоступністю валсартану немає. Корекція дози у пацієнтів з порушенням функції нирок (Cl креатиніну більше 10 мл/хв) не потрібна. Безпека валсартану у пацієнтів з Cl креатиніну менше 10 мл/хв та пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, не встановлена, тому у таких пацієнтів препарат слід застосовувати з обережністю. Оскільки ступінь зв'язування валсартану з білками плазми висока, його виведення при гемодіалізі малоймовірне. Пацієнти із порушеннями функції печінки. Близько 70% дози валсартану, що всмокталася, виводиться через кишечник, переважно в незміненому вигляді. Валсартан значною мірою не піддається метаболізму. У пацієнтів з легким або помірним порушенням функції печінки відзначалося підвищення AUC валсартану в 2 рази, порівняно з такою, у здорових добровольців. Однак не спостерігається кореляція значень AUC валсартану зі ступенем порушення функції печінки. Застосування валсартану у пацієнтів із тяжким порушенням функції печінки не вивчалось. Пацієнти віком від 6 до 18 років. Фармакокінетика валсартану у дітей та підлітків від 6 до 18 років не відрізняється від фармакокінетики валсартану у пацієнтів віком від 18 років.ФармакодинамікаВалсартан є селективним антагоністом рецепторів ангіотензину II (типу AT1) для внутрішнього прийому, небілкової природи. Вибірково блокує рецептори АТ1. Наслідком блокади АТ1-рецепторів є підвищення концентрації плазми ангіотензину II, який може стимулювати незаблоковані АТ2-рецептори, що врівноважує вазопресорні ефекти, пов'язані з порушенням АТ1-рецепторів. Валсартан не має агоністичної активності щодо АТ1-рецепторів. Його спорідненість до АТ1-рецепторів приблизно в 20000 разів вища, ніж до АТ2-рецепторів. Валсартан не інгібує АПФ, відомий також під назвою кінінази II, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і руйнує брадикінін. У зв'язку з відсутністю впливу на АПФ не потенціюються ефекти брадикініну та субстанції Р. Частота розвитку сухого кашлю нижче у пацієнтів, які отримували антагоністи рецепторів ангіотензину II (АРА II), порівняно з пацієнтами, які отримували інгібітор АПФ. Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що беруть участь у регуляції функцій ССС. Застосування при артеріальній гіпертензії у пацієнтів віком від 18 років. При лікуванні артеріальної гіпертензії (АГ) валсартан знижує артеріальний тиск, не впливаючи на ЧСС. Після прийому внутрішньо разової дози валсартану антигіпертензивний ефект розвивається протягом 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається протягом 4-6 годин. Антигіпертензивний ефект валсартану зберігається протягом 24 годин після його застосування. При постійному застосуванні валсартану максимальне зниження артеріального тиску, незалежно від дози, досягається через 2-4 тижні і підтримується на досягнутому рівні під час тривалої терапії. Одночасне застосування з гідрохлортіазидом дозволяє досягти значного додаткового зниження артеріального тиску. Раптова відміна валсартану не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску або іншими небажаними клінічними наслідками (тобто синдром відміни не розвивається). У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, цукровим діабетом (ЦД) типу 2 та нефропатією, які приймають валсартан у дозі 160–320 мг на добу, відзначається значне зниження протеїнурії (36–44%). Застосування після гострого інфаркту міокарда (ІМ) у пацієнтів віком від 18 років. При застосуванні валсартану протягом 2 років, з початком прийому від 12 год до 10 днів після розвитку ІМ (ускладненого лівошлуночковою недостатністю та/або систолічною дисфункцією лівого шлуночка) знижуються показники загальної смертності, серцево-судинної смертності та подовжується час до першої госпіталізації. перебігу ХСН, повторного ІМ, раптової зупинки серця та інсульту (без летального результату). ХСН у пацієнтів віком від 18 років При застосуванні валсартану (в середній добовій дозі 254 мг) протягом 2 років у пацієнтів з ХСН II–IV функціонального класу за класифікацією NYHA з фракцією викиду лівого шлуночка (ФВЛШ) менше 40% та внутрішнім діастолічним діаметром ЛШ понад 2,9 см/м2 , що отримують стандартну терапію (інгібітори АПФ, діуретики, дигоксин, бета-адреноблокатори), було відзначено достовірне зниження ризику госпіталізації з приводу загострення перебігу ХСН, уповільнення прогресування ХСН, поліпшення функціонального класу ХСН за класифікацією NYHA, збільшення недостатність та поліпшення якості життя в порівнянні з плацебо. Застосування у пацієнтів старше 18 років з АГ та порушенням толерантності до глюкози При застосуванні валсартану та зміні способу життя відзначалося статистично достовірне зниження ризику розвитку ЦД у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та порушенням толерантності до глюкози. Валсартан не впливав на частоту летальних випадків внаслідок серцево-судинних подій, ІМ та транзиторних ішемічних атак без летального результату, на частоту госпіталізацій через загострення перебігу ХСН або нестабільної стенокардії, артеріальної реваскуляризації у даної категорії пацієнтів, що відрізняються за віком, статтю та расовою. приладдя. У пацієнтів, які отримують валсартан, ризик розвитку мікроальбумінурії був достовірно нижчим, ніж у пацієнтів, які не одержують цієї терапії. Рекомендована початкова доза валсартану у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та порушенням толерантності до глюкози становить 80 мг 1 раз на добу. За потреби доза може бути збільшена до 160 мг. Застосування у дітей та підлітків від 6 до 18 років при АГ У дітей та підлітків від 6 до 18 років валсартан забезпечує дозозалежне плавне зниження артеріального тиску. При застосуванні валсартану максимальне зниження АТ незалежно від прийнятої внутрішньо дози досягається протягом 2 тижнів і підтримується на досягнутому рівні в ході тривалої терапії.Показання до застосуванняПацієнти старше 18 років артеріальна гіпертензія. хронічна серцева недостатність (II–IV функціональний клас за класифікацією NYHA) у складі комплексної терапії (на фоні стандартної терапії) у пацієнтів, які не одержують інгібітори АПФ; підвищення виживання пацієнтів після перенесеного гострого ІМ, ускладненого лівошлуночковою недостатністю та/або систолічною дисфункцією лівого шлуночка (ЛШ), за наявності стабільних показників гемодинаміки. Пацієнти від 6 до 18 років артеріальна гіпертензія у дітей та підлітків від 6 до 18 років.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до валсартану або інших компонентів препарату; тяжкі порушення функції печінки (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю), біліарний цироз та холестаз; одночасне застосування з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом або помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв); дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції, оскільки до складу препарату Вальсакор входить лактоза; вагітність; період грудного вигодовування; вік до 6 років – за показанням артеріальна гіпертензія, до 18 років – за іншими показаннями. З обережністю: гіперкаліємія; одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків; препаратів калію; калійвмісних харчових добавок або інших препаратів, здатних підвищувати вміст калію в плазмі (наприклад, гепарин); легкі та помірні порушення функції печінки небіліарного генезу без явищ холестазу; тяжкі порушення функції нирок (Cl креатиніну менше 10 мл/хв – немає клінічних даних); порушення функції нирок у пацієнтів від 6 до 18 років (Cl креатиніну менше 30 мл/хв), в т.ч. що знаходяться на гемодіалізі, гіпонатріємія, дотримання дієти з обмеженням споживання кухонної солі, стани, що супроводжуються зниженням ОЦК (в т.ч. діарея, блювання); двосторонній стеноз ниркових артерій чи стеноз артерії єдиної нирки; стан після трансплантації нирки; первинний гіперальдостеронізм,у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю III–IV функціонального класу (за NYNA); функція нирок яких залежить стану РААС; стеноз аортального та/або мітрального клапана; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП), у пацієнтів зі спадковим ангіоневротичним набряком або ангіоневротичним набряком на фоні попередньої терапії АРА II або інгібіторами АПФ. Не рекомендується застосовувати АРА II, включаючи валсартан, одночасно з інгібіторами АПФ, оскільки їх одночасне застосування не має переваг перед монотерапією валсартаном або інгібітором АПФ щодо показників загальної смертності.Вагітність та лактаціяЗастосування АРА II у І триместрі вагітності не рекомендується. Застосування АРА II протипоказане у II–III триместрах вагітності, оскільки застосування у II–III триместрах вагітності може спричинити фетотоксичні ефекти (зниження функції нирок, маловоддя, уповільнення окостеніння кісток черепа плода) та неонатальні токсичні ефекти (ниркову недостатність, артеріальну гіпотензію, гіперкалієм). Якщо все ж таки застосовували препарат у II–III триместрах вагітності, то необхідно провести УЗД нирок та кісток черепа плода. При плануванні вагітності рекомендується перевести пацієнтку на альтернативну гіпотензивну терапію з урахуванням профілю безпеки. При підтвердженні вагітності препарат Вальсакор необхідно відмінити якомога раніше. Новонароджені, матері яких отримували АРА II під час вагітності, потребують медичного спостереження, т.к. Існує ризик розвитку артеріальної гіпотензії. Немає даних про виділення валсартану у грудне молоко. Тому слід вирішити питання про припинення годування груддю або скасування терапії валсартаном та переведення на альтернативну гіпотензивну терапію з урахуванням профілю безпеки.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів Всесвітньої організації охорони здоров'я: дуже часто — ≥1/10; часто – від ≥1/100 до <1/10; нечасто – від ≥1/1000 до <1/100; рідко – від ≥1/10000 до <1/1000; дуже рідко - <1/10000; частота невідома - не може бути оцінена на основі наявних даних. Профіль безпеки валсартану у пацієнтів з АГ віком від 6 до 18 років не відрізняється від профілю безпеки валсартану у пацієнтів з АГ віком від 18 років. Артеріальна гіпертензія З боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, нейтропенія, тромбоцитопенія. З боку імунної системи: частота невідома – реакції підвищеної чутливості, включаючи сироваткову хворобу. З боку обміну речовин та харчування: частота невідома – підвищення вмісту калію у сироватці крові, гіпонатріємія. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. З боку судин: частота невідома – васкуліт. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель. З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – біль у животі. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції печінки, включаючи підвищення концентрації білірубіну у плазмі крові. З боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома — ангіоневротичний набряк, висипання на шкірі, свербіж шкіри, бульозний дерматит. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: частота невідома – міалгія. З боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції нирок та ниркова недостатність, підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – підвищена стомлюваність. У ході клінічних досліджень у пацієнтів з АГ спостерігалися такі небажані явища, причинно-наслідковий зв'язок яких з прийомом валсартану не встановлений: артралгія, астенія, біль у спині, діарея, запаморочення, безсоння, зниження лібідо, нудота, периферичні набряки, фарингіт, рин синусит, інфекції верхніх дихальних шляхів Після перенесеного гострого ІМ та/або при хронічній серцевій недостатності (II–IV функціональний клас за класифікацією NYHA) З боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – тромбоцитопенія. З боку імунної системи: частота невідома – реакції підвищеної чутливості, включаючи сироваткову хворобу. З боку обміну речовин та харчування: нечасто – гіперкаліємія; частота невідома – підвищення вмісту калію в сироватці крові, гіпонатріємія. З боку нервової системи: часто – запаморочення, постуральне запаморочення; нечасто - непритомність, головний біль. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. З боку серця: нечасто посилення симптомів ХСН. З боку судин: часто – виражене зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія; частота невідома – васкуліт. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель. З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – нудота, діарея. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції печінки. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – ангіоневротичний набряк; частота невідома – шкірний висип, свербіж шкіри, бульозний дерматит. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: рідко – рабдоміоліз; частота невідома – міалгія. З боку нирок та сечовивідних шляхів: часто – порушення функції нирок та ниркова недостатність; нечасто – гостра ниркова недостатність, підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові; частота невідома – підвищення вмісту азоту сечовини у плазмі крові. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – астенія, підвищена стомлюваність.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування протипоказане Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з аліскіреном, протипоказане у пацієнтів з ЦД або помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв). Одночасне застосування не рекомендується Літій. Одночасне застосування препаратами літію не рекомендується, т.к. можливе оборотне збільшення концентрації літію в плазмі крові та посилення його токсичної дії. Ризик токсичних проявів, пов'язаних із застосуванням препаратів літію, може додатково збільшуватися при одночасному застосуванні з Вальсакором та діуретиками. При необхідності одночасного застосування з препаратами літію слід ретельно контролювати концентрацію літію у плазмі крові. Калійзберігаючі діуретики (спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид), препарати калію, калійвмісні харчові добавки та інші лікарські засоби та речовини, які можуть спричинити гіперкаліємію (наприклад, гепарин). За необхідності одночасного застосування з препаратами, що впливають на вміст калію, рекомендується контролювати вміст калію у плазмі. Одночасне застосування з обережністю Подвійна блокада РААС. У деяких пацієнтів подвійна блокада РААС супроводжувалася розвитком артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та порушенням функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність (ОПН)). АПФ або аліскірен. НПЗЗ, в т.ч. селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилова кислота в дозі більше 3 г на добу та неселективні НПЗЗ. При одночасному застосуванні з валсартаном можливе зменшення антигіпертензивного ефекту, збільшення ризику розвитку порушень функції нирок та підвищення вмісту калію у плазмі. До початку комбінованої терапії рекомендується оцінити функцію нирок, а також корекцію порушень водно-електролітного балансу. Білки-переносники. Дослідження in vitro на культурах печінки показали, що валсартан є субстратом для білків-переносників OATP1B1/OATP1B3 та MRP2. Одночасне застосування валсартану з інгібіторами білка-переносника OATP1B1/OATP1B3 (рифампіцин, циклоспорин) або MRP2 (ритонавір) може збільшити системну експозицію валсартану (Cmax та AUC). Необхідно бути обережними на початку одночасного застосування з вищевказаними препаратами або після їх відміни. Відсутність лікарської взаємодії Не виявлено клінічно значущих взаємодій з наступними ЛЗ: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлортіазид, амлодипін та глібенкламід. Пацієнти віком від 6 до 18 років. У дітей та підлітків АГ часто пов'язана з порушенням функції нирок. Одночасне застосування валсартану з іншими ЛЗ, що впливають на РААС, може спричинити підвищення вмісту калію в плазмі у таких пацієнтів. Необхідно бути обережними при одночасному застосуванні вищезгаданої комбінації та регулярно контролювати функцію нирок та вміст калію в плазмі крові у даної групи пацієнтів.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від часу їди. Пацієнти старше 18 років Артеріальна гіпертензія. Рекомендована початкова доза препарату Вальсакор становить 80 мг 1 раз на добу, незалежно від расової приналежності, віку та статі пацієнта. Антигіпертензивний ефект розвивається протягом 2 тижнів і досягає свого максимуму через 4 тижні. Пацієнтам, у яких не вдалося досягти адекватного контролю АТ, добова доза валсартану може бути поступово збільшена до максимальної добової дози 320 мг. З метою додаткового зниження АТ можливе застосування діуретичних засобів (гідрохлортіазид), а також одночасне застосування інших гіпотензивних засобів. ХСН. Рекомендована початкова доза препарату Вальсакор становить 40 мг 2 рази на добу. Дозу препарату слід поступово збільшувати протягом щонайменше 2 тижнів до 80 мг 2 рази на добу, а при хорошій переносимості – до 160 мг 2 рази на добу. Максимальна добова доза становить 320 мг на два прийоми. При цьому може знадобитися зниження дози діуретиків, що одночасно приймаються. Можливе одночасне застосування з іншими лікарськими засобами, призначеними для лікування ХСН. Проте одночасна терапія препаратами трьох класів: валсартаном, інгібіторами АПФ та бета-адреноблокаторами не рекомендується. Оцінка стану пацієнтів із ХСН повинна включати контроль функції нирок. Застосування після перенесеного гострого ІМ. Лікування слід розпочинати вже через 12 годин після розвитку гострого ІМ за наявності стабільних показників гемодинаміки. Після застосування початкової дози 20 мг 2 рази на добу (1/2табл. 40 мг), дозу препарату Вальсакор можна поступово збільшити методом титрування до: 40, 80 та 160 мг 2 рази на добу протягом декількох тижнів. Максимальна добова доза становить 320 мг на 2 прийоми. Рекомендується збільшення дози до 80 мг 2 рази на добу до кінця 2-го тижня, а максимальна цільова доза 160 мг 2 рази на добу може бути досягнута до кінця 3-го місяця терапії препаратом Вальсакор®. Досягнення цільової дози залежить від переносимості валсартану під час титрування доз. При розвитку надмірного зниження артеріального тиску, що супроводжується клінічними проявами, або порушенням функції нирок, слід зменшити дозу препарату. Можливе одночасне застосування з іншими ЛЗ, у т.ч. тромболітичними засобами, ацетилсаліцилової кислотою як антиагрегантний засіб, бета-адреноблокаторами та інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази (статинами). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ не рекомендується. Оцінка стану пацієнтів після перенесеного гострого ІМ має включати контроль функції нирок. Пацієнти від 6 до 18 років АГ. Рекомендована початкова доза препарату Вальсакор® у дітей та підлітків від 6 до 18 років становить 40 мг при масі тіла дитини менше 35 кг та 80 мг при масі тіла дитини понад 35 кг. Рекомендується корекція дози з урахуванням зниження артеріального тиску. Максимальні рекомендовані добові дози відображені нижче. При масі тіла ≥8 та <35 кг максимальна рекомендована добова доза становить 80 мг; від 35 до <80 кг – 160 мг; від ≥80 до ≤160 кг – 320 мг. Застосування вищих доз не рекомендовано. ХСН та перенесений ІМ. Препарат Вальсакор® не рекомендований для лікування ХСН та перенесеного гострого ІМ у пацієнтів віком до 18 років. Пацієнти похилого віку. Корекція дози препарату у пацієнтів віком від 65 років не потрібна. Порушення функції нирок. Корекція дози у пацієнтів із Cl креатиніну більше 10 мл/хв не потрібна. Одночасне застосування препарату Вальсакор з аліскіреном у пацієнтів з помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв) протипоказане. Порушення функції печінки. У пацієнтів з легким або помірним порушенням функції печінки небіліарного генезу без холестазу препарат слід застосовувати з обережністю, добова доза не повинна перевищувати 80 мг. Пацієнти із цукровим діабетом. Одночасне застосування препарату Вальсакор з аліскіреном у пацієнтів із ЦД протипоказане.ПередозуванняСимптоми: основним очікуваним проявом передозування валсартану є виражене зниження артеріального тиску, яке може призвести до порушення свідомості, колапсу та/або шоку. Лікування: симптоматичне, рекомендується викликати блювання та промити шлунок. При розвитку вираженого зниження артеріального тиску необхідно перевести пацієнта в положення лежачи на спині з піднятими вгору ногами, внутрішньовенно ввести 0,9% розчин натрію хлориду. Рекомендується регулярний контроль діяльності серця та дихальної системи, ОЦК та кількості сечі, що виділяється. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиГіперкаліємія. При одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків (спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид), препаратів калію, калійвмісних замінників солі або інших препаратів, здатних підвищувати вміст калію в плазмі крові (наприклад, гепарин), слід бути обережним. Необхідно регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Порушення функції нирок. У пацієнтів з порушенням функції нирок не потрібна зміна доз препарату. Т.к. відсутні дані про застосування препарату при тяжкій нирковій недостатності (Cl креатиніну менше 10 мл/хв або 0,167 мл/с) та у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, у таких випадках препарат рекомендується застосовувати з обережністю. Одночасне застосування валсартану з аліскіреном у пацієнтів з помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв) протипоказано. Порушення функції печінки. У пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки без явищ холестазу препарат Вальсакор слід застосовувати з обережністю. Пацієнти з гіпонатріємією та/або дегідратацією. У пацієнтів з вираженою гіпонатріємією та/або дегідратацією, наприклад внаслідок прийому великих доз діуретиків, у поодиноких випадках на початку терапії препаратом Вальсакор може розвинутись артеріальна гіпотензія з клінічними проявами. Перед початком лікування рекомендовано відновити вміст натрію та/або ОЦК, зокрема шляхом зменшення доз діуретиків. Стеноз ниркової артерії. Застосування валсартану коротким курсом у пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, що розвинулася вдруге внаслідок стенозу артерії єдиної нирки, не спричиняє суттєвих змін показників ниркової гемодинаміки, концентрації креатиніну або азоту сечовини у сироватці крові. Однак, враховуючи, що інші ЛЗ, що впливають на РААС, можуть викликати підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові у пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, необхідно регулярно контролювати концентрації креатиніну та залишкового азоту сечовини у сироватці крові. Стан після перенесеної трансплантації нирки. Безпека застосування препарату Вальсакор у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, не встановлена. Первинний гіперальдостеронізм. Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом є резистентними до гіпотензивних препаратів, що впливають на РААС, тому таким пацієнтам застосування препарату Вальсакор® не рекомендується. Стеноз аортального та/або мітрального клапанів, ГЗКМП. Препарат Вальсакор® необхідно з обережністю застосовувати у пацієнтів з гемодинамічно значущим стенозом аортального та/або мітрального клапанів або ГОКМП. Період після перенесеного ІМ. Одночасне застосування з АПФ інгібіторами не рекомендується, т.к. не має додаткових клінічних переваг перед монотерапією та збільшує ризик розвитку небажаних явищ. Застосування валсартану у пацієнтів після перенесеного ІМ часто призводить до невеликого зниження артеріального тиску, проте припинення терапії через артеріальну гіпотензію зазвичай не потрібне, якщо виконувати рекомендації щодо дозування препарату. Терапію препаратом Вальсакор слід починати обережно. Оцінка стану хворих після гострого інфаркту міокарда повинна включати контроль функції нирок. Можливе одночасне застосування при гострому ІМ з іншими ЛЗ: тромболітики, ацетилсаліцилова кислота, бета-адреноблокатори та інгібітори ГМГ-КоА-редуктази (статини). ХСН. У пацієнтів з ХСН не рекомендується одночасне застосування трьох класів препаратів: інгібіторів АПФ, бета-адреноблокаторів та валсартану, т.к. ця терапія не давала додаткового клінічного ефекту, у своїй збільшувався ризик розвитку небажаних явищ. Застосування у пацієнтів з ХСН зазвичай супроводжується зниженням артеріального тиску, проте при дотриманні рекомендацій щодо добору доз лікування рідко вимагає відміни через артеріальну гіпотензію. Терапію препаратом Вальсакор у пацієнтів з ХСН слід починати з обережністю. Внаслідок придушення активності РААС у деяких пацієнтів (наприклад, у пацієнтів з ХСН III–IV функціонального класу за класифікацією NYNA, функція нирок яких залежить від стану РААС) на тлі терапії інгібіторами АПФ можлива зміна функції нирок: розвиток олігурії та/або прогресуючої азотемії,а в поодиноких випадках - ГНН та/або летальний результат. Препарат Вальсакор® блокує рецептори ангіотензину ІІ, тому у пацієнтів з ХСН потрібний регулярний контроль функції нирок. Ангіоневротичний набряк в анамнезі. Серед пацієнтів з ангіоневротичним набряком на фоні терапії препаратом Вальсакор® спостерігалися випадки розвитку ангіоневротичного набряку в анамнезі, у т.ч. та на інгібітори АПФ. При розвитку ангіоневротичного набряку слід негайно відмінити препарат та виключити можливість повторного застосування. Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин Препарат Вальсакор містить лактозу, тому не слід застосовувати при наступних станах: непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. Вплив на здатність виконання потенційно небезпечних видів діяльності, що вимагають особливої ​​уваги та швидких реакцій (наприклад управління автотранспортом, робота з механізмами, що рухаються). У зв'язку з можливістю виникнення запаморочення або слабкості на фоні застосування препарату Вальсакор® необхідно бути обережним при керуванні транспортними засобами та зайнятті потенційно небезпечними видами діяльності.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: валсартан 320 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат 120,00 мг, целюлоза мікрокристалічна 164,00 мг, повідон 6,00 мг, кроскармелоза натрію 8,00 мг, кремнію діоксид колоїдний 4,00 мг, магнію стеарат 18,00 мг; Оболонка плівкова: гіпромелоза 11,20 мг, титану діоксид (Е171) 2,40 мг, барвник заліза оксид жовтий (Е172) 1,00 мг, барвник заліза оксид червоний (Е172) 0,20 мг, макрогол-4000 1,20 мг . По 10, 14 або 15 таблеток у блістері з комбінованого матеріалу ПВХ/ПЕ/ПВДХ – алюмінієвої фольги. По 2, 3 або 14 блістерів (по 10 таблеток), або по 1, 2, 4, 7 або 10 блістерів (по 14 таблеток), або по 2 блістери (по 15 таблеток) разом з інструкцією по застосуванню поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиОвальні, двоопуклі таблетки з ризиком на одній стороні, покриті плівковою оболонкою світло-коричневого кольору.Фармакотерапевтична групаАнгіотензин II рецепторів антагоніст.ФармакокінетикаВсмоктування. Після прийому валсартану внутрішньо Cmax у плазмі досягається протягом 2-4 годин. Середня абсолютна біодоступність становить 23%. При застосуванні валсартану з їжею AUC та Cmax у плазмі крові зменшуються на 40 та 50% відповідно. Тим не менш, через 8 годин після прийому препарату плазмові концентрації валсартану, прийнятого натще і з їжею, однакові. Зменшення AUC не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту валсартану, тому препарат Вальсакор можна приймати незалежно від часу їди. Розподіл. Vd валсартану в період рівноважного стану після внутрішньовенного введення становив близько 17 л, що вказує на відсутність вираженого розподілу валсартану в тканинах. Валсартан активно зв'язується з білками плазми (94-97%), переважно з альбуміном. Метаболізм. Валсартан не піддається суттєвій біотрансформації, лише близько 20% дози, прийнятої внутрішньо, виводиться у вигляді метаболітів. Гідроксильний метаболіт визначається в плазмі у низьких концентраціях (менше 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт не має фармакологічної активності. Виведення. Валсартан виводиться двофазно: α-фаза з T1/2α менше 1 год і β-фаза з T1/2β — близько 9 год. Валсартан виводиться, в основному, у незміненому вигляді через кишечник (близько 83%) та нирками (близько 13%) . Після внутрішньовенного введення плазмовий кліренс валсартану становить близько 2 л/год, нирковий кліренс – 0,62 л/год (близько 30% від загального кліренсу). T1/2 валсартану становить 6 год. Фармакокінетика спеціальних груп пацієнтів Пацієнти з ХСН. У пацієнтів з ХСН час досягнення Cmax та T1/2 подібні до аналогічних показників у здорових добровольців. Підвищення AUC та Cmax прямо пропорційно збільшенню дози валсартану (з 40 до 160 мг 2 рази на добу). Чинник кумуляції становить, у середньому, 1,7. При внутрішньому прийомі кліренс валсартану становить близько 4,5 л/год. Вік пацієнтів із ХСН не впливав на кліренс валсартану. Пацієнти похилого віку (старше 65 років). У деяких пацієнтів старше 65 років біодоступність валсартану була вищою за таку у пацієнтів молодого віку, що не має клінічного значення. Пацієнти із порушеннями функції нирок. Нирковий кліренс валсартану становить лише 30% від загального кліренсу, тому кореляції між функцією нирок та системною біодоступністю валсартану немає. Корекція дози у пацієнтів з порушенням функції нирок (Cl креатиніну більше 10 мл/хв) не потрібна. Безпека валсартану у пацієнтів з Cl креатиніну менше 10 мл/хв та пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, не встановлена, тому у таких пацієнтів препарат слід застосовувати з обережністю. Оскільки ступінь зв'язування валсартану з білками плазми висока, його виведення при гемодіалізі малоймовірне. Пацієнти із порушеннями функції печінки. Близько 70% дози валсартану, що всмокталася, виводиться через кишечник, переважно в незміненому вигляді. Валсартан значною мірою не піддається метаболізму. У пацієнтів з легким або помірним порушенням функції печінки відзначалося підвищення AUC валсартану в 2 рази, порівняно з такою, у здорових добровольців. Однак не спостерігається кореляція значень AUC валсартану зі ступенем порушення функції печінки. Застосування валсартану у пацієнтів із тяжким порушенням функції печінки не вивчалось. Пацієнти віком від 6 до 18 років. Фармакокінетика валсартану у дітей та підлітків від 6 до 18 років не відрізняється від фармакокінетики валсартану у пацієнтів віком від 18 років.ФармакодинамікаВалсартан є селективним антагоністом рецепторів ангіотензину II (типу AT1) для внутрішнього прийому, небілкової природи. Вибірково блокує рецептори АТ1. Наслідком блокади АТ1-рецепторів є підвищення концентрації плазми ангіотензину II, який може стимулювати незаблоковані АТ2-рецептори, що врівноважує вазопресорні ефекти, пов'язані з порушенням АТ1-рецепторів. Валсартан не має агоністичної активності щодо АТ1-рецепторів. Його спорідненість до АТ1-рецепторів приблизно в 20000 разів вища, ніж до АТ2-рецепторів. Валсартан не інгібує АПФ, відомий також під назвою кінінази II, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і руйнує брадикінін. У зв'язку з відсутністю впливу на АПФ не потенціюються ефекти брадикініну та субстанції Р. Частота розвитку сухого кашлю нижче у пацієнтів, які отримували антагоністи рецепторів ангіотензину II (АРА II), порівняно з пацієнтами, які отримували інгібітор АПФ. Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що беруть участь у регуляції функцій ССС. Застосування при артеріальній гіпертензії у пацієнтів віком від 18 років. При лікуванні артеріальної гіпертензії (АГ) валсартан знижує артеріальний тиск, не впливаючи на ЧСС. Після прийому внутрішньо разової дози валсартану антигіпертензивний ефект розвивається протягом 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається протягом 4-6 годин. Антигіпертензивний ефект валсартану зберігається протягом 24 годин після його застосування. При постійному застосуванні валсартану максимальне зниження артеріального тиску, незалежно від дози, досягається через 2-4 тижні і підтримується на досягнутому рівні під час тривалої терапії. Одночасне застосування з гідрохлортіазидом дозволяє досягти значного додаткового зниження артеріального тиску. Раптова відміна валсартану не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску або іншими небажаними клінічними наслідками (тобто синдром відміни не розвивається). У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, цукровим діабетом (ЦД) типу 2 та нефропатією, які приймають валсартан у дозі 160–320 мг на добу, відзначається значне зниження протеїнурії (36–44%). Застосування після гострого інфаркту міокарда (ІМ) у пацієнтів віком від 18 років. При застосуванні валсартану протягом 2 років, з початком прийому від 12 год до 10 днів після розвитку ІМ (ускладненого лівошлуночковою недостатністю та/або систолічною дисфункцією лівого шлуночка) знижуються показники загальної смертності, серцево-судинної смертності та подовжується час до першої госпіталізації. перебігу ХСН, повторного ІМ, раптової зупинки серця та інсульту (без летального результату). ХСН у пацієнтів віком від 18 років При застосуванні валсартану (в середній добовій дозі 254 мг) протягом 2 років у пацієнтів з ХСН II–IV функціонального класу за класифікацією NYHA з фракцією викиду лівого шлуночка (ФВЛШ) менше 40% та внутрішнім діастолічним діаметром ЛШ понад 2,9 см/м2 , що отримують стандартну терапію (інгібітори АПФ, діуретики, дигоксин, бета-адреноблокатори), було відзначено достовірне зниження ризику госпіталізації з приводу загострення перебігу ХСН, уповільнення прогресування ХСН, поліпшення функціонального класу ХСН за класифікацією NYHA, збільшення недостатність та поліпшення якості життя в порівнянні з плацебо. Застосування у пацієнтів старше 18 років з АГ та порушенням толерантності до глюкози При застосуванні валсартану та зміні способу життя відзначалося статистично достовірне зниження ризику розвитку ЦД у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та порушенням толерантності до глюкози. Валсартан не впливав на частоту летальних випадків внаслідок серцево-судинних подій, ІМ та транзиторних ішемічних атак без летального результату, на частоту госпіталізацій через загострення перебігу ХСН або нестабільної стенокардії, артеріальної реваскуляризації у даної категорії пацієнтів, що відрізняються за віком, статтю та расовою. приладдя. У пацієнтів, які отримують валсартан, ризик розвитку мікроальбумінурії був достовірно нижчим, ніж у пацієнтів, які не одержують цієї терапії. Рекомендована початкова доза валсартану у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та порушенням толерантності до глюкози становить 80 мг 1 раз на добу. За потреби доза може бути збільшена до 160 мг. Застосування у дітей та підлітків від 6 до 18 років при АГ У дітей та підлітків від 6 до 18 років валсартан забезпечує дозозалежне плавне зниження артеріального тиску. При застосуванні валсартану максимальне зниження АТ незалежно від прийнятої внутрішньо дози досягається протягом 2 тижнів і підтримується на досягнутому рівні в ході тривалої терапії.Показання до застосуванняПацієнти старше 18 років артеріальна гіпертензія. хронічна серцева недостатність (II–IV функціональний клас за класифікацією NYHA) у складі комплексної терапії (на фоні стандартної терапії) у пацієнтів, які не одержують інгібітори АПФ; підвищення виживання пацієнтів після перенесеного гострого ІМ, ускладненого лівошлуночковою недостатністю та/або систолічною дисфункцією лівого шлуночка (ЛШ), за наявності стабільних показників гемодинаміки. Пацієнти від 6 до 18 років артеріальна гіпертензія у дітей та підлітків від 6 до 18 років.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до валсартану або інших компонентів препарату; тяжкі порушення функції печінки (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю), біліарний цироз та холестаз; одночасне застосування з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом або помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв); дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції, оскільки до складу препарату Вальсакор входить лактоза; вагітність; період грудного вигодовування; вік до 6 років – за показанням артеріальна гіпертензія, до 18 років – за іншими показаннями. З обережністю: гіперкаліємія; одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків; препаратів калію; калійвмісних харчових добавок або інших препаратів, здатних підвищувати вміст калію в плазмі (наприклад, гепарин); легкі та помірні порушення функції печінки небіліарного генезу без явищ холестазу; тяжкі порушення функції нирок (Cl креатиніну менше 10 мл/хв – немає клінічних даних); порушення функції нирок у пацієнтів від 6 до 18 років (Cl креатиніну менше 30 мл/хв), в т.ч. що знаходяться на гемодіалізі, гіпонатріємія, дотримання дієти з обмеженням споживання кухонної солі, стани, що супроводжуються зниженням ОЦК (в т.ч. діарея, блювання); двосторонній стеноз ниркових артерій чи стеноз артерії єдиної нирки; стан після трансплантації нирки; первинний гіперальдостеронізм,у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю III–IV функціонального класу (за NYNA); функція нирок яких залежить стану РААС; стеноз аортального та/або мітрального клапана; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП), у пацієнтів зі спадковим ангіоневротичним набряком або ангіоневротичним набряком на фоні попередньої терапії АРА II або інгібіторами АПФ. Не рекомендується застосовувати АРА II, включаючи валсартан, одночасно з інгібіторами АПФ, оскільки їх одночасне застосування не має переваг перед монотерапією валсартаном або інгібітором АПФ щодо показників загальної смертності.Вагітність та лактаціяЗастосування АРА II у І триместрі вагітності не рекомендується. Застосування АРА II протипоказане у II–III триместрах вагітності, оскільки застосування у II–III триместрах вагітності може спричинити фетотоксичні ефекти (зниження функції нирок, маловоддя, уповільнення окостеніння кісток черепа плода) та неонатальні токсичні ефекти (ниркову недостатність, артеріальну гіпотензію, гіперкалієм). Якщо все ж таки застосовували препарат у II–III триместрах вагітності, то необхідно провести УЗД нирок та кісток черепа плода. При плануванні вагітності рекомендується перевести пацієнтку на альтернативну гіпотензивну терапію з урахуванням профілю безпеки. При підтвердженні вагітності препарат Вальсакор необхідно відмінити якомога раніше. Новонароджені, матері яких отримували АРА II під час вагітності, потребують медичного спостереження, т.к. Існує ризик розвитку артеріальної гіпотензії. Немає даних про виділення валсартану у грудне молоко. Тому слід вирішити питання про припинення годування груддю або скасування терапії валсартаном та переведення на альтернативну гіпотензивну терапію з урахуванням профілю безпеки.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів Всесвітньої організації охорони здоров'я: дуже часто — ≥1/10; часто – від ≥1/100 до <1/10; нечасто – від ≥1/1000 до <1/100; рідко – від ≥1/10000 до <1/1000; дуже рідко - <1/10000; частота невідома - не може бути оцінена на основі наявних даних. Профіль безпеки валсартану у пацієнтів з АГ віком від 6 до 18 років не відрізняється від профілю безпеки валсартану у пацієнтів з АГ віком від 18 років. Артеріальна гіпертензія З боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, нейтропенія, тромбоцитопенія. З боку імунної системи: частота невідома – реакції підвищеної чутливості, включаючи сироваткову хворобу. З боку обміну речовин та харчування: частота невідома – підвищення вмісту калію у сироватці крові, гіпонатріємія. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. З боку судин: частота невідома – васкуліт. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель. З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – біль у животі. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції печінки, включаючи підвищення концентрації білірубіну у плазмі крові. З боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома — ангіоневротичний набряк, висипання на шкірі, свербіж шкіри, бульозний дерматит. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: частота невідома – міалгія. З боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції нирок та ниркова недостатність, підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – підвищена стомлюваність. У ході клінічних досліджень у пацієнтів з АГ спостерігалися такі небажані явища, причинно-наслідковий зв'язок яких з прийомом валсартану не встановлений: артралгія, астенія, біль у спині, діарея, запаморочення, безсоння, зниження лібідо, нудота, периферичні набряки, фарингіт, рин синусит, інфекції верхніх дихальних шляхів Після перенесеного гострого ІМ та/або при хронічній серцевій недостатності (II–IV функціональний клас за класифікацією NYHA) З боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – тромбоцитопенія. З боку імунної системи: частота невідома – реакції підвищеної чутливості, включаючи сироваткову хворобу. З боку обміну речовин та харчування: нечасто – гіперкаліємія; частота невідома – підвищення вмісту калію в сироватці крові, гіпонатріємія. З боку нервової системи: часто – запаморочення, постуральне запаморочення; нечасто - непритомність, головний біль. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. З боку серця: нечасто посилення симптомів ХСН. З боку судин: часто – виражене зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія; частота невідома – васкуліт. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель. З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – нудота, діарея. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції печінки. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – ангіоневротичний набряк; частота невідома – шкірний висип, свербіж шкіри, бульозний дерматит. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: рідко – рабдоміоліз; частота невідома – міалгія. З боку нирок та сечовивідних шляхів: часто – порушення функції нирок та ниркова недостатність; нечасто – гостра ниркова недостатність, підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові; частота невідома – підвищення вмісту азоту сечовини у плазмі крові. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – астенія, підвищена стомлюваність.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування протипоказане Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з аліскіреном, протипоказане у пацієнтів з ЦД або помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв). Одночасне застосування не рекомендується Літій. Одночасне застосування препаратами літію не рекомендується, т.к. можливе оборотне збільшення концентрації літію в плазмі крові та посилення його токсичної дії. Ризик токсичних проявів, пов'язаних із застосуванням препаратів літію, може додатково збільшуватися при одночасному застосуванні з Вальсакором та діуретиками. При необхідності одночасного застосування з препаратами літію слід ретельно контролювати концентрацію літію у плазмі крові. Калійзберігаючі діуретики (спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид), препарати калію, калійвмісні харчові добавки та інші лікарські засоби та речовини, які можуть спричинити гіперкаліємію (наприклад, гепарин). При необхідності одночасного застосування з препаратами, що впливають вміст калію, рекомендується контролювати вміст калію в плазмі крові. Одночасне застосування з обережністю Подвійна блокада РААС. У деяких пацієнтів подвійна блокада РААС супроводжувалася розвитком артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та порушенням функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність (ОПН)). АПФ або аліскірен. НПЗЗ, в т.ч. селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилова кислота в дозі більше 3 г на добу та неселективні НПЗЗ. При одночасному застосуванні з валсартаном можливе зменшення антигіпертензивного ефекту, збільшення ризику розвитку порушень функції нирок та підвищення вмісту калію у плазмі. До початку комбінованої терапії рекомендується оцінити функцію нирок, а також корекцію порушень водно-електролітного балансу. Білки-переносники. Дослідження in vitro на культурах печінки показали, що валсартан є субстратом для білків-переносників OATP1B1/OATP1B3 та MRP2. Одночасне застосування валсартану з інгібіторами білка-переносника OATP1B1/OATP1B3 (рифампіцин, циклоспорин) або MRP2 (ритонавір) може збільшити системну експозицію валсартану (Cmax та AUC). Необхідно бути обережними на початку одночасного застосування з вищевказаними препаратами або після їх відміни. Відсутність лікарської взаємодії Не виявлено клінічно значущих взаємодій з наступними ЛЗ: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлортіазид, амлодипін та глібенкламід. Пацієнти віком від 6 до 18 років. У дітей та підлітків АГ часто пов'язана з порушенням функції нирок. Одночасне застосування валсартану з іншими ЛЗ, що впливають на РААС, може спричинити підвищення вмісту калію в плазмі у таких пацієнтів. Необхідно бути обережними при одночасному застосуванні вищезгаданої комбінації та регулярно контролювати функцію нирок та вміст калію в плазмі крові у даної групи пацієнтів.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від часу їди. Пацієнти старше 18 років Артеріальна гіпертензія. Рекомендована початкова доза препарату Вальсакор становить 80 мг 1 раз на добу, незалежно від расової приналежності, віку та статі пацієнта. Антигіпертензивний ефект розвивається протягом 2 тижнів і досягає свого максимуму через 4 тижні. Пацієнтам, у яких не вдалося досягти адекватного контролю АТ, добова доза валсартану може бути поступово збільшена до максимальної добової дози 320 мг. З метою додаткового зниження АТ можливе застосування діуретичних засобів (гідрохлортіазид), а також одночасне застосування інших гіпотензивних засобів. ХСН. Рекомендована початкова доза препарату Вальсакор становить 40 мг 2 рази на добу. Дозу препарату слід поступово збільшувати протягом щонайменше 2 тижнів до 80 мг 2 рази на добу, а при хорошій переносимості – до 160 мг 2 рази на добу. Максимальна добова доза становить 320 мг на два прийоми. При цьому може знадобитися зниження дози діуретиків, що одночасно приймаються. Можливе одночасне застосування з іншими лікарськими засобами, призначеними для лікування ХСН. Проте одночасна терапія препаратами трьох класів: валсартаном, інгібіторами АПФ та бета-адреноблокаторами не рекомендується. Оцінка стану пацієнтів із ХСН повинна включати контроль функції нирок. Застосування після перенесеного гострого ІМ. Лікування слід розпочинати вже через 12 годин після розвитку гострого ІМ за наявності стабільних показників гемодинаміки. Після застосування початкової дози 20 мг 2 рази на добу (1/2табл. 40 мг), дозу препарату Вальсакор можна поступово збільшити методом титрування до: 40, 80 та 160 мг 2 рази на добу протягом декількох тижнів. Максимальна добова доза становить 320 мг на 2 прийоми. Рекомендується збільшення дози до 80 мг 2 рази на добу до кінця 2-го тижня, а максимальна цільова доза 160 мг 2 рази на добу може бути досягнута до кінця 3-го місяця терапії препаратом Вальсакор®. Досягнення цільової дози залежить від переносимості валсартану під час титрування доз. При розвитку надмірного зниження артеріального тиску, що супроводжується клінічними проявами, або порушенням функції нирок, слід зменшити дозу препарату. Можливе одночасне застосування з іншими ЛЗ, у т.ч. тромболітичними засобами, ацетилсаліцилової кислотою як антиагрегантний засіб, бета-адреноблокаторами та інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази (статинами). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ не рекомендується. Оцінка стану пацієнтів після перенесеного гострого ІМ має включати контроль функції нирок. Пацієнти від 6 до 18 років АГ. Рекомендована початкова доза препарату Вальсакор® у дітей та підлітків від 6 до 18 років становить 40 мг при масі тіла дитини менше 35 кг та 80 мг при масі тіла дитини понад 35 кг. Рекомендується корекція дози з урахуванням зниження артеріального тиску. Максимальні рекомендовані добові дози відображені нижче. При масі тіла ≥8 та <35 кг максимальна рекомендована добова доза становить 80 мг; від 35 до <80 кг – 160 мг; від ≥80 до ≤160 кг – 320 мг. Застосування вищих доз не рекомендовано. ХСН та перенесений ІМ. Препарат Вальсакор® не рекомендований для лікування ХСН та перенесеного гострого ІМ у пацієнтів віком до 18 років. Пацієнти похилого віку. Корекція дози препарату у пацієнтів віком від 65 років не потрібна. Порушення функції нирок. Корекція дози у пацієнтів із Cl креатиніну більше 10 мл/хв не потрібна. Одночасне застосування препарату Вальсакор з аліскіреном у пацієнтів з помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв) протипоказане. Порушення функції печінки. У пацієнтів з легким або помірним порушенням функції печінки небіліарного генезу без холестазу препарат слід застосовувати з обережністю, добова доза не повинна перевищувати 80 мг. Пацієнти із цукровим діабетом. Одночасне застосування препарату Вальсакор з аліскіреном у пацієнтів із ЦД протипоказане.ПередозуванняСимптоми: основним очікуваним проявом передозування валсартану є виражене зниження артеріального тиску, яке може призвести до порушення свідомості, колапсу та/або шоку. Лікування: симптоматичне, рекомендується викликати блювання та промити шлунок. При розвитку вираженого зниження артеріального тиску необхідно перевести пацієнта в положення лежачи на спині з піднятими вгору ногами, внутрішньовенно ввести 0,9% розчин натрію хлориду. Рекомендується регулярний контроль діяльності серця та дихальної системи, ОЦК та кількості сечі, що виділяється. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиГіперкаліємія. При одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків (спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид), препаратів калію, калійвмісних замінників солі або інших препаратів, здатних підвищувати вміст калію в плазмі крові (наприклад, гепарин), слід бути обережним. Необхідно регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Порушення функції нирок. У пацієнтів з порушенням функції нирок не потрібна зміна доз препарату. Т.к. відсутні дані про застосування препарату при тяжкій нирковій недостатності (Cl креатиніну менше 10 мл/хв або 0,167 мл/с) та у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, у таких випадках препарат рекомендується застосовувати з обережністю. Одночасне застосування валсартану з аліскіреном у пацієнтів з помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв) протипоказано. Порушення функції печінки. У пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки без явищ холестазу препарат Вальсакор слід застосовувати з обережністю. Пацієнти з гіпонатріємією та/або дегідратацією. У пацієнтів з вираженою гіпонатріємією та/або дегідратацією, наприклад внаслідок прийому великих доз діуретиків, у поодиноких випадках на початку терапії препаратом Вальсакор може розвинутись артеріальна гіпотензія з клінічними проявами. Перед початком лікування рекомендовано відновити вміст натрію та/або ОЦК, зокрема шляхом зменшення доз діуретиків. Стеноз ниркової артерії. Застосування валсартану коротким курсом у пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, що розвинулася вдруге внаслідок стенозу артерії єдиної нирки, не спричиняє суттєвих змін показників ниркової гемодинаміки, концентрації креатиніну або азоту сечовини у сироватці крові. Однак, враховуючи, що інші ЛЗ, що впливають на РААС, можуть викликати підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові у пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, необхідно регулярно контролювати концентрації креатиніну та залишкового азоту сечовини у сироватці крові. Стан після перенесеної трансплантації нирки. Безпека застосування препарату Вальсакор у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, не встановлена. Первинний гіперальдостеронізм. Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом є резистентними до гіпотензивних препаратів, що впливають на РААС, тому таким пацієнтам застосування препарату Вальсакор® не рекомендується. Стеноз аортального та/або мітрального клапанів, ГЗКМП. Препарат Вальсакор® необхідно з обережністю застосовувати у пацієнтів з гемодинамічно значущим стенозом аортального та/або мітрального клапанів або ГОКМП. Період після перенесеного ІМ. Одночасне застосування з АПФ інгібіторами не рекомендується, т.к. не має додаткових клінічних переваг перед монотерапією та збільшує ризик розвитку небажаних явищ. Застосування валсартану у пацієнтів після перенесеного ІМ часто призводить до невеликого зниження артеріального тиску, проте припинення терапії через артеріальну гіпотензію зазвичай не потрібне, якщо виконувати рекомендації щодо дозування препарату. Терапію препаратом Вальсакор слід починати обережно. Оцінка стану хворих після гострого інфаркту міокарда повинна включати контроль функції нирок. Можливе одночасне застосування при гострому ІМ з іншими ЛЗ: тромболітики, ацетилсаліцилова кислота, бета-адреноблокатори та інгібітори ГМГ-КоА-редуктази (статини). ХСН. У пацієнтів з ХСН не рекомендується одночасне застосування трьох класів препаратів: інгібіторів АПФ, бета-адреноблокаторів та валсартану, т.к. ця терапія не давала додаткового клінічного ефекту, у своїй збільшувався ризик розвитку небажаних явищ. Застосування у пацієнтів з ХСН зазвичай супроводжується зниженням артеріального тиску, проте при дотриманні рекомендацій щодо добору доз лікування рідко вимагає відміни через артеріальну гіпотензію. Терапію препаратом Вальсакор у пацієнтів з ХСН слід починати з обережністю. Внаслідок придушення активності РААС у деяких пацієнтів (наприклад, у пацієнтів з ХСН III–IV функціонального класу за класифікацією NYNA, функція нирок яких залежить від стану РААС) на тлі терапії інгібіторами АПФ можлива зміна функції нирок: розвиток олігурії та/або прогресуючої азотемії,а в поодиноких випадках - ГНН та/або летальний результат. Препарат Вальсакор® блокує рецептори ангіотензину ІІ, тому у пацієнтів з ХСН потрібний регулярний контроль функції нирок. Ангіоневротичний набряк в анамнезі. Серед пацієнтів з ангіоневротичним набряком на фоні терапії препаратом Вальсакор® спостерігалися випадки розвитку ангіоневротичного набряку в анамнезі, у т.ч. та на інгібітори АПФ. При розвитку ангіоневротичного набряку слід негайно відмінити препарат та виключити можливість повторного застосування. Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин Препарат Вальсакор містить лактозу, тому не слід застосовувати при наступних станах: непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. Вплив на здатність виконання потенційно небезпечних видів діяльності, що вимагають особливої ​​уваги та швидких реакцій (наприклад управління автотранспортом, робота з механізмами, що рухаються). У зв'язку з можливістю виникнення запаморочення або слабкості на фоні застосування препарату Вальсакор® необхідно бути обережним при керуванні транспортними засобами та зайнятті потенційно небезпечними видами діяльності.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: валсартан 80 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат 30,00 мг, целюлоза мікрокристалічна 41,00 мг, повідон-К25 1,50 мг, кроскармелоза натрію 2,00 мг, кремнію діоксид колоїдний 1,00 мг, магнію стеарат 4,50 мг; Оболонка плівкова: гіпромелоза 6ср 3,00 мг, титану діоксид (Е171) 0,68 мг, барвник заліза оксид червоний (Е172) 0,02 мг, макрогол-4000 0,30 мг. По 7, 10, 14 або 15 таблеток у блістері (контурному осередковому впакуванні) з комбінованого матеріалу ПВХ/ПЕ/ПВДХ - алюмінієвої фольги. По 2, 4, 8, 12, 14 або 20 блістерів (контурних осередкових упаковок) (по 7 таблеток), або по 2, 3, 6 або 9 блістерів (контурних осередкових упаковок) (по 10 таблеток), або по 1,2 , 4, 6, 7 або 10 блістерів (контурних осередкових упаковок) (по 14 таблеток), або по 2, 4 або 6 блістерів (контурних осередкових упаковок) (по 15 таблеток) разом з інструкцією по застосуванню поміщають в картонну пачку.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки з ризиком на одній стороні, покриті плівковою оболонкою рожевого кольору. Вид на зламі: біла шорстка маса з плівковою оболонкою рожевого кольору.Фармакотерапевтична групаАнгіотензин II рецепторів антагоніст.ФармакокінетикаВсмоктування. Після прийому валсартану внутрішньо Cmax у плазмі досягається протягом 2-4 годин. Середня абсолютна біодоступність становить 23%. При застосуванні валсартану з їжею AUC та Cmax у плазмі крові зменшуються на 40 та 50% відповідно. Тим не менш, через 8 годин після прийому препарату плазмові концентрації валсартану, прийнятого натще і з їжею, однакові. Зменшення AUC не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту валсартану, тому препарат Вальсакор можна приймати незалежно від часу їди. Розподіл. Vd валсартану в період рівноважного стану після внутрішньовенного введення становив близько 17 л, що вказує на відсутність вираженого розподілу валсартану в тканинах. Валсартан активно зв'язується з білками плазми (94-97%), переважно з альбуміном. Метаболізм. Валсартан не піддається суттєвій біотрансформації, лише близько 20% дози, прийнятої внутрішньо, виводиться у вигляді метаболітів. Гідроксильний метаболіт визначається в плазмі у низьких концентраціях (менше 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт не має фармакологічної активності. Виведення. Валсартан виводиться двофазно: α-фаза з T1/2α менше 1 год і β-фаза з T1/2β — близько 9 год. Валсартан виводиться, в основному, у незміненому вигляді через кишечник (близько 83%) та нирками (близько 13%) . Після внутрішньовенного введення плазмовий кліренс валсартану становить близько 2 л/год, нирковий кліренс – 0,62 л/год (близько 30% від загального кліренсу). T1/2 валсартану становить 6 год. Фармакокінетика спеціальних груп пацієнтів Пацієнти з ХСН. У пацієнтів з ХСН час досягнення Cmax та T1/2 подібні до аналогічних показників у здорових добровольців. Підвищення AUC та Cmax прямо пропорційно збільшенню дози валсартану (з 40 до 160 мг 2 рази на добу). Чинник кумуляції становить, у середньому, 1,7. При внутрішньому прийомі кліренс валсартану становить близько 4,5 л/год. Вік пацієнтів із ХСН не впливав на кліренс валсартану. Пацієнти похилого віку (старше 65 років). У деяких пацієнтів старше 65 років біодоступність валсартану була вищою за таку у пацієнтів молодого віку, що не має клінічного значення. Пацієнти із порушеннями функції нирок. Нирковий кліренс валсартану становить лише 30% від загального кліренсу, тому кореляції між функцією нирок та системною біодоступністю валсартану немає. Корекція дози у пацієнтів з порушенням функції нирок (Cl креатиніну більше 10 мл/хв) не потрібна. Безпека валсартану у пацієнтів з Cl креатиніну менше 10 мл/хв та пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, не встановлена, тому у таких пацієнтів препарат слід застосовувати з обережністю. Оскільки ступінь зв'язування валсартану з білками плазми висока, його виведення при гемодіалізі малоймовірне. Пацієнти із порушеннями функції печінки. Близько 70% дози валсартану, що всмокталася, виводиться через кишечник, переважно в незміненому вигляді. Валсартан значною мірою не піддається метаболізму. У пацієнтів з легким або помірним порушенням функції печінки відзначалося підвищення AUC валсартану в 2 рази, порівняно з такою, у здорових добровольців. Однак не спостерігається кореляція значень AUC валсартану зі ступенем порушення функції печінки. Застосування валсартану у пацієнтів із тяжким порушенням функції печінки не вивчалось. Пацієнти віком від 6 до 18 років. Фармакокінетика валсартану у дітей та підлітків від 6 до 18 років не відрізняється від фармакокінетики валсартану у пацієнтів віком від 18 років.ФармакодинамікаВалсартан є селективним антагоністом рецепторів ангіотензину II (типу AT1) для внутрішнього прийому, небілкової природи. Вибірково блокує рецептори АТ1. Наслідком блокади АТ1-рецепторів є підвищення концентрації плазми ангіотензину II, який може стимулювати незаблоковані АТ2-рецептори, що врівноважує вазопресорні ефекти, пов'язані з порушенням АТ1-рецепторів. Валсартан не має агоністичної активності щодо АТ1-рецепторів. Його спорідненість до АТ1-рецепторів приблизно в 20000 разів вища, ніж до АТ2-рецепторів. Валсартан не інгібує АПФ, відомий також під назвою кінінази II, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і руйнує брадикінін. У зв'язку з відсутністю впливу на АПФ не потенціюються ефекти брадикініну та субстанції Р. Частота розвитку сухого кашлю нижче у пацієнтів, які отримували антагоністи рецепторів ангіотензину II (АРА II), порівняно з пацієнтами, які отримували інгібітор АПФ. Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що беруть участь у регуляції функцій ССС. Застосування при артеріальній гіпертензії у пацієнтів віком від 18 років. При лікуванні артеріальної гіпертензії (АГ) валсартан знижує артеріальний тиск, не впливаючи на ЧСС. Після прийому внутрішньо разової дози валсартану антигіпертензивний ефект розвивається протягом 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається протягом 4-6 годин. Антигіпертензивний ефект валсартану зберігається протягом 24 годин після його застосування. При постійному застосуванні валсартану максимальне зниження артеріального тиску, незалежно від дози, досягається через 2-4 тижні і підтримується на досягнутому рівні під час тривалої терапії. Одночасне застосування з гідрохлортіазидом дозволяє досягти значного додаткового зниження артеріального тиску. Раптова відміна валсартану не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску або іншими небажаними клінічними наслідками (тобто синдром відміни не розвивається). У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, цукровим діабетом (ЦД) типу 2 та нефропатією, які приймають валсартан у дозі 160–320 мг на добу, відзначається значне зниження протеїнурії (36–44%). Застосування після гострого інфаркту міокарда (ІМ) у пацієнтів віком від 18 років. При застосуванні валсартану протягом 2 років, з початком прийому від 12 год до 10 днів після розвитку ІМ (ускладненого лівошлуночковою недостатністю та/або систолічною дисфункцією лівого шлуночка) знижуються показники загальної смертності, серцево-судинної смертності та подовжується час до першої госпіталізації. перебігу ХСН, повторного ІМ, раптової зупинки серця та інсульту (без летального результату). ХСН у пацієнтів віком від 18 років При застосуванні валсартану (в середній добовій дозі 254 мг) протягом 2 років у пацієнтів з ХСН II–IV функціонального класу за класифікацією NYHA з фракцією викиду лівого шлуночка (ФВЛШ) менше 40% та внутрішнім діастолічним діаметром ЛШ понад 2,9 см/м2 , що отримують стандартну терапію (інгібітори АПФ, діуретики, дигоксин, бета-адреноблокатори), було відзначено достовірне зниження ризику госпіталізації з приводу загострення перебігу ХСН, уповільнення прогресування ХСН, поліпшення функціонального класу ХСН за класифікацією NYHA, збільшення недостатність та поліпшення якості життя в порівнянні з плацебо. Застосування у пацієнтів старше 18 років з АГ та порушенням толерантності до глюкози При застосуванні валсартану та зміні способу життя відзначалося статистично достовірне зниження ризику розвитку ЦД у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та порушенням толерантності до глюкози. Валсартан не впливав на частоту летальних випадків внаслідок серцево-судинних подій, ІМ та транзиторних ішемічних атак без летального результату, на частоту госпіталізацій через загострення перебігу ХСН або нестабільної стенокардії, артеріальної реваскуляризації у даної категорії пацієнтів, що відрізняються за віком, статтю та расовою. приладдя. У пацієнтів, які отримують валсартан, ризик розвитку мікроальбумінурії був достовірно нижчим, ніж у пацієнтів, які не одержують цієї терапії. Рекомендована початкова доза валсартану у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та порушенням толерантності до глюкози становить 80 мг 1 раз на добу. За потреби доза може бути збільшена до 160 мг. Застосування у дітей та підлітків від 6 до 18 років при АГ У дітей та підлітків від 6 до 18 років валсартан забезпечує дозозалежне плавне зниження артеріального тиску. При застосуванні валсартану максимальне зниження АТ незалежно від прийнятої внутрішньо дози досягається протягом 2 тижнів і підтримується на досягнутому рівні в ході тривалої терапії.Показання до застосуванняПацієнти старше 18 років артеріальна гіпертензія. хронічна серцева недостатність (II–IV функціональний клас за класифікацією NYHA) у складі комплексної терапії (на фоні стандартної терапії) у пацієнтів, які не одержують інгібітори АПФ; підвищення виживання пацієнтів після перенесеного гострого ІМ, ускладненого лівошлуночковою недостатністю та/або систолічною дисфункцією лівого шлуночка (ЛШ), за наявності стабільних показників гемодинаміки. Пацієнти від 6 до 18 років артеріальна гіпертензія у дітей та підлітків від 6 до 18 років.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до валсартану або інших компонентів препарату; тяжкі порушення функції печінки (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю), біліарний цироз та холестаз; одночасне застосування з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом або помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв); дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції, оскільки до складу препарату Вальсакор входить лактоза; вагітність; період грудного вигодовування; вік до 6 років – за показанням артеріальна гіпертензія, до 18 років – за іншими показаннями. З обережністю: гіперкаліємія; одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків; препаратів калію; калійвмісних харчових добавок або інших препаратів, здатних підвищувати вміст калію в плазмі (наприклад, гепарин); легкі та помірні порушення функції печінки небіліарного генезу без явищ холестазу; тяжкі порушення функції нирок (Cl креатиніну менше 10 мл/хв – немає клінічних даних); порушення функції нирок у пацієнтів від 6 до 18 років (Cl креатиніну менше 30 мл/хв), в т.ч. що знаходяться на гемодіалізі, гіпонатріємія, дотримання дієти з обмеженням споживання кухонної солі, стани, що супроводжуються зниженням ОЦК (в т.ч. діарея, блювання); двосторонній стеноз ниркових артерій чи стеноз артерії єдиної нирки; стан після трансплантації нирки; первинний гіперальдостеронізм,у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю III–IV функціонального класу (за NYNA); функція нирок яких залежить стану РААС; стеноз аортального та/або мітрального клапана; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП), у пацієнтів зі спадковим ангіоневротичним набряком або ангіоневротичним набряком на фоні попередньої терапії АРА II або інгібіторами АПФ. Не рекомендується застосовувати АРА II, включаючи валсартан, одночасно з інгібіторами АПФ, оскільки їх одночасне застосування не має переваг перед монотерапією валсартаном або інгібітором АПФ щодо показників загальної смертності.Вагітність та лактаціяЗастосування АРА II у І триместрі вагітності не рекомендується. Застосування АРА II протипоказане у II–III триместрах вагітності, оскільки застосування у II–III триместрах вагітності може спричинити фетотоксичні ефекти (зниження функції нирок, маловоддя, уповільнення окостеніння кісток черепа плода) та неонатальні токсичні ефекти (ниркову недостатність, артеріальну гіпотензію, гіперкалієм). Якщо все ж таки застосовували препарат у II–III триместрах вагітності, то необхідно провести УЗД нирок та кісток черепа плода. При плануванні вагітності рекомендується перевести пацієнтку на альтернативну гіпотензивну терапію з урахуванням профілю безпеки. При підтвердженні вагітності препарат Вальсакор необхідно відмінити якомога раніше. Новонароджені, матері яких отримували АРА II під час вагітності, потребують медичного спостереження, т.к. Існує ризик розвитку артеріальної гіпотензії. Немає даних про виділення валсартану у грудне молоко. Тому слід вирішити питання про припинення годування груддю або скасування терапії валсартаном та переведення на альтернативну гіпотензивну терапію з урахуванням профілю безпеки.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів Всесвітньої організації охорони здоров'я: дуже часто — ≥1/10; часто – від ≥1/100 до <1/10; нечасто – від ≥1/1000 до <1/100; рідко – від ≥1/10000 до <1/1000; дуже рідко - <1/10000; частота невідома - не може бути оцінена на основі наявних даних. Профіль безпеки валсартану у пацієнтів з АГ віком від 6 до 18 років не відрізняється від профілю безпеки валсартану у пацієнтів з АГ віком від 18 років. Артеріальна гіпертензія З боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, нейтропенія, тромбоцитопенія. З боку імунної системи: частота невідома – реакції підвищеної чутливості, включаючи сироваткову хворобу. З боку обміну речовин та харчування: частота невідома – підвищення вмісту калію у сироватці крові, гіпонатріємія. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. З боку судин: частота невідома – васкуліт. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель. З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – біль у животі. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції печінки, включаючи підвищення концентрації білірубіну у плазмі крові. З боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома — ангіоневротичний набряк, висипання на шкірі, свербіж шкіри, бульозний дерматит. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: частота невідома – міалгія. З боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції нирок та ниркова недостатність, підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – підвищена стомлюваність. У ході клінічних досліджень у пацієнтів з АГ спостерігалися такі небажані явища, причинно-наслідковий зв'язок яких з прийомом валсартану не встановлений: артралгія, астенія, біль у спині, діарея, запаморочення, безсоння, зниження лібідо, нудота, периферичні набряки, фарингіт, рин синусит, інфекції верхніх дихальних шляхів Після перенесеного гострого ІМ та/або при хронічній серцевій недостатності (II–IV функціональний клас за класифікацією NYHA) З боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – тромбоцитопенія. З боку імунної системи: частота невідома – реакції підвищеної чутливості, включаючи сироваткову хворобу. З боку обміну речовин та харчування: нечасто – гіперкаліємія; частота невідома – підвищення вмісту калію в сироватці крові, гіпонатріємія. З боку нервової системи: часто – запаморочення, постуральне запаморочення; нечасто - непритомність, головний біль. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. З боку серця: нечасто посилення симптомів ХСН. З боку судин: часто – виражене зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія; частота невідома – васкуліт. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель. З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – нудота, діарея. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції печінки. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – ангіоневротичний набряк; частота невідома – шкірний висип, свербіж шкіри, бульозний дерматит. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: рідко – рабдоміоліз; частота невідома – міалгія. З боку нирок та сечовивідних шляхів: часто – порушення функції нирок та ниркова недостатність; нечасто – гостра ниркова недостатність, підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові; частота невідома – підвищення вмісту азоту сечовини у плазмі крові. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – астенія, підвищена стомлюваність.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування протипоказане Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з аліскіреном, протипоказане у пацієнтів з ЦД або помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв). Одночасне застосування не рекомендується Літій. Одночасне застосування препаратами літію не рекомендується, т.к. можливе оборотне збільшення концентрації літію в плазмі крові та посилення його токсичної дії. Ризик токсичних проявів, пов'язаних із застосуванням препаратів літію, може додатково збільшуватися при одночасному застосуванні з Вальсакором та діуретиками. При необхідності одночасного застосування з препаратами літію слід ретельно контролювати концентрацію літію у плазмі крові. Калійзберігаючі діуретики (спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид), препарати калію, калійвмісні харчові добавки та інші лікарські засоби та речовини, які можуть спричинити гіперкаліємію (наприклад, гепарин). При необхідності одночасного застосування з препаратами, що впливають вміст калію, рекомендується контролювати вміст калію в плазмі крові. Одночасне застосування з обережністю Подвійна блокада РААС. У деяких пацієнтів подвійна блокада РААС супроводжувалася розвитком артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та порушенням функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність (ОПН)). АПФ або аліскірен. НПЗЗ, в т.ч. селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилова кислота в дозі більше 3 г на добу та неселективні НПЗЗ. При одночасному застосуванні з валсартаном можливе зменшення антигіпертензивного ефекту, збільшення ризику розвитку порушень функції нирок та підвищення вмісту калію у плазмі. До початку комбінованої терапії рекомендується оцінити функцію нирок, а також корекцію порушень водно-електролітного балансу. Білки-переносники. Дослідження in vitro на культурах печінки показали, що валсартан є субстратом для білків-переносників OATP1B1/OATP1B3 та MRP2. Одночасне застосування валсартану з інгібіторами білка-переносника OATP1B1/OATP1B3 (рифампіцин, циклоспорин) або MRP2 (ритонавір) може збільшити системну експозицію валсартану (Cmax та AUC). Необхідно бути обережними на початку одночасного застосування з вищевказаними препаратами або після їх відміни. Відсутність лікарської взаємодії Не виявлено клінічно значущих взаємодій з наступними ЛЗ: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлортіазид, амлодипін та глібенкламід. Пацієнти віком від 6 до 18 років. У дітей та підлітків АГ часто пов'язана з порушенням функції нирок. Одночасне застосування валсартану з іншими ЛЗ, що впливають на РААС, може спричинити підвищення вмісту калію в плазмі у таких пацієнтів. Необхідно бути обережними при одночасному застосуванні вищезгаданої комбінації та регулярно контролювати функцію нирок та вміст калію в плазмі крові у даної групи пацієнтів.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від часу їди. Пацієнти старше 18 років Артеріальна гіпертензія. Рекомендована початкова доза препарату Вальсакор становить 80 мг 1 раз на добу, незалежно від расової приналежності, віку та статі пацієнта. Антигіпертензивний ефект розвивається протягом 2 тижнів і досягає свого максимуму через 4 тижні. Пацієнтам, у яких не вдалося досягти адекватного контролю АТ, добова доза валсартану може бути поступово збільшена до максимальної добової дози 320 мг. З метою додаткового зниження АТ можливе застосування діуретичних засобів (гідрохлортіазид), а також одночасне застосування інших гіпотензивних засобів. ХСН. Рекомендована початкова доза препарату Вальсакор становить 40 мг 2 рази на добу. Дозу препарату слід поступово збільшувати протягом щонайменше 2 тижнів до 80 мг 2 рази на добу, а при хорошій переносимості – до 160 мг 2 рази на добу. Максимальна добова доза становить 320 мг на два прийоми. При цьому може знадобитися зниження дози діуретиків, що одночасно приймаються. Можливе одночасне застосування з іншими лікарськими засобами, призначеними для лікування ХСН. Проте одночасна терапія препаратами трьох класів: валсартаном, інгібіторами АПФ та бета-адреноблокаторами не рекомендується. Оцінка стану пацієнтів із ХСН повинна включати контроль функції нирок. Застосування після перенесеного гострого ІМ. Лікування слід розпочинати вже через 12 годин після розвитку гострого ІМ за наявності стабільних показників гемодинаміки. Після застосування початкової дози 20 мг 2 рази на добу (1/2табл. 40 мг), дозу препарату Вальсакор можна поступово збільшити методом титрування до: 40, 80 та 160 мг 2 рази на добу протягом декількох тижнів. Максимальна добова доза становить 320 мг на 2 прийоми. Рекомендується збільшення дози до 80 мг 2 рази на добу до кінця 2-го тижня, а максимальна цільова доза 160 мг 2 рази на добу може бути досягнута до кінця 3-го місяця терапії препаратом Вальсакор®. Досягнення цільової дози залежить від переносимості валсартану під час титрування доз. При розвитку надмірного зниження артеріального тиску, що супроводжується клінічними проявами, або порушенням функції нирок, слід зменшити дозу препарату. Можливе одночасне застосування з іншими ЛЗ, у т.ч. тромболітичними засобами, ацетилсаліцилової кислотою як антиагрегантний засіб, бета-адреноблокаторами та інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази (статинами). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ не рекомендується. Оцінка стану пацієнтів після перенесеного гострого ІМ має включати контроль функції нирок. Пацієнти від 6 до 18 років АГ. Рекомендована початкова доза препарату Вальсакор® у дітей та підлітків від 6 до 18 років становить 40 мг при масі тіла дитини менше 35 кг та 80 мг при масі тіла дитини понад 35 кг. Рекомендується корекція дози з урахуванням зниження артеріального тиску. Максимальні рекомендовані добові дози відображені нижче. При масі тіла ≥8 та <35 кг максимальна рекомендована добова доза становить 80 мг; від 35 до <80 кг – 160 мг; від ≥80 до ≤160 кг – 320 мг. Застосування вищих доз не рекомендовано. ХСН та перенесений ІМ. Препарат Вальсакор® не рекомендований для лікування ХСН та перенесеного гострого ІМ у пацієнтів віком до 18 років. Пацієнти похилого віку. Корекція дози препарату у пацієнтів віком від 65 років не потрібна. Порушення функції нирок. Корекція дози у пацієнтів із Cl креатиніну більше 10 мл/хв не потрібна. Одночасне застосування препарату Вальсакор з аліскіреном у пацієнтів з помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв) протипоказане. Порушення функції печінки. У пацієнтів з легким або помірним порушенням функції печінки небіліарного генезу без холестазу препарат слід застосовувати з обережністю, добова доза не повинна перевищувати 80 мг. Пацієнти із цукровим діабетом. Одночасне застосування препарату Вальсакор з аліскіреном у пацієнтів із ЦД протипоказане.ПередозуванняСимптоми: основним очікуваним проявом передозування валсартану є виражене зниження артеріального тиску, яке може призвести до порушення свідомості, колапсу та/або шоку. Лікування: симптоматичне, рекомендується викликати блювання та промити шлунок. При розвитку вираженого зниження артеріального тиску необхідно перевести пацієнта в положення лежачи на спині з піднятими вгору ногами, внутрішньовенно ввести 0,9% розчин натрію хлориду. Рекомендується регулярний контроль діяльності серця та дихальної системи, ОЦК та кількості сечі, що виділяється. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиГіперкаліємія. При одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків (спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид), препаратів калію, калійвмісних замінників солі або інших препаратів, здатних підвищувати вміст калію в плазмі крові (наприклад, гепарин), слід бути обережним. Необхідно регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Порушення функції нирок. У пацієнтів з порушенням функції нирок не потрібна зміна доз препарату. Т.к. відсутні дані про застосування препарату при тяжкій нирковій недостатності (Cl креатиніну менше 10 мл/хв або 0,167 мл/с) та у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, у таких випадках препарат рекомендується застосовувати з обережністю. Одночасне застосування валсартану з аліскіреном у пацієнтів з помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв) протипоказано. Порушення функції печінки. У пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки без явищ холестазу препарат Вальсакор слід застосовувати з обережністю. Пацієнти з гіпонатріємією та/або дегідратацією. У пацієнтів з вираженою гіпонатріємією та/або дегідратацією, наприклад внаслідок прийому великих доз діуретиків, у поодиноких випадках на початку терапії препаратом Вальсакор може розвинутись артеріальна гіпотензія з клінічними проявами. Перед початком лікування рекомендовано відновити вміст натрію та/або ОЦК, зокрема шляхом зменшення доз діуретиків. Стеноз ниркової артерії. Застосування валсартану коротким курсом у пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, що розвинулася вдруге внаслідок стенозу артерії єдиної нирки, не спричиняє суттєвих змін показників ниркової гемодинаміки, концентрації креатиніну або азоту сечовини у сироватці крові. Однак, враховуючи, що інші ЛЗ, що впливають на РААС, можуть викликати підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові у пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, необхідно регулярно контролювати концентрації креатиніну та залишкового азоту сечовини у сироватці крові. Стан після перенесеної трансплантації нирки. Безпека застосування препарату Вальсакор у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, не встановлена. Первинний гіперальдостеронізм. Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом є резистентними до гіпотензивних препаратів, що впливають на РААС, тому таким пацієнтам застосування препарату Вальсакор® не рекомендується. Стеноз аортального та/або мітрального клапанів, ГЗКМП. Препарат Вальсакор® необхідно з обережністю застосовувати у пацієнтів з гемодинамічно значущим стенозом аортального та/або мітрального клапанів або ГОКМП. Період після перенесеного ІМ. Одночасне застосування з АПФ інгібіторами не рекомендується, т.к. не має додаткових клінічних переваг перед монотерапією та збільшує ризик розвитку небажаних явищ. Застосування валсартану у пацієнтів після перенесеного ІМ часто призводить до невеликого зниження артеріального тиску, проте припинення терапії через артеріальну гіпотензію зазвичай не потрібне, якщо виконувати рекомендації щодо дозування препарату. Терапію препаратом Вальсакор слід починати обережно. Оцінка стану хворих після гострого інфаркту міокарда повинна включати контроль функції нирок. Можливе одночасне застосування при гострому ІМ з іншими ЛЗ: тромболітики, ацетилсаліцилова кислота, бета-адреноблокатори та інгібітори ГМГ-КоА-редуктази (статини). ХСН. У пацієнтів з ХСН не рекомендується одночасне застосування трьох класів препаратів: інгібіторів АПФ, бета-адреноблокаторів та валсартану, т.к. ця терапія не давала додаткового клінічного ефекту, у своїй збільшувався ризик розвитку небажаних явищ. Застосування у пацієнтів з ХСН зазвичай супроводжується зниженням артеріального тиску, проте при дотриманні рекомендацій щодо добору доз лікування рідко вимагає відміни через артеріальну гіпотензію. Терапію препаратом Вальсакор у пацієнтів з ХСН слід починати з обережністю. Внаслідок придушення активності РААС у деяких пацієнтів (наприклад, у пацієнтів з ХСН III–IV функціонального класу за класифікацією NYNA, функція нирок яких залежить від стану РААС) на тлі терапії інгібіторами АПФ можлива зміна функції нирок: розвиток олігурії та/або прогресуючої азотемії,а в поодиноких випадках - ГНН та/або летальний результат. Препарат Вальсакор® блокує рецептори ангіотензину ІІ, тому у пацієнтів з ХСН потрібний регулярний контроль функції нирок. Ангіоневротичний набряк в анамнезі. Серед пацієнтів з ангіоневротичним набряком на фоні терапії препаратом Вальсакор® спостерігалися випадки розвитку ангіоневротичного набряку в анамнезі, у т.ч. та на інгібітори АПФ. При розвитку ангіоневротичного набряку слід негайно відмінити препарат та виключити можливість повторного застосування. Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин Препарат Вальсакор містить лактозу, тому не слід застосовувати при наступних станах: непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. Вплив на здатність виконання потенційно небезпечних видів діяльності, що вимагають особливої ​​уваги та швидких реакцій (наприклад управління автотранспортом, робота з механізмами, що рухаються). У зв'язку з можливістю виникнення запаморочення або слабкості на фоні застосування препарату Вальсакор® необхідно бути обережним при керуванні транспортними засобами та зайнятті потенційно небезпечними видами діяльності.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: валсартан 80 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат 30,00 мг, целюлоза мікрокристалічна 41,00 мг, повідон-К25 1,50 мг, кроскармелоза натрію 2,00 мг, кремнію діоксид колоїдний 1,00 мг, магнію стеарат 4,50 мг; Оболонка плівкова: гіпромелоза 6ср 3,00 мг, титану діоксид (Е171) 0,68 мг, барвник заліза оксид червоний (Е172) 0,02 мг, макрогол-4000 0,30 мг. По 7, 10, 14 або 15 таблеток у блістері (контурному осередковому впакуванні) з комбінованого матеріалу ПВХ/ПЕ/ПВДХ - алюмінієвої фольги. По 2, 4, 8, 12, 14 або 20 блістерів (контурних осередкових упаковок) (по 7 таблеток), або по 2, 3, 6 або 9 блістерів (контурних осередкових упаковок) (по 10 таблеток), або по 1,2 , 4, 6, 7 або 10 блістерів (контурних осередкових упаковок) (по 14 таблеток), або по 2, 4 або 6 блістерів (контурних осередкових упаковок) (по 15 таблеток) разом з інструкцією по застосуванню поміщають в картонну пачку.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки з ризиком на одній стороні, покриті плівковою оболонкою рожевого кольору. Вид на зламі: біла шорстка маса з плівковою оболонкою рожевого кольору.Фармакотерапевтична групаАнгіотензин II рецепторів антагоніст.ФармакокінетикаВсмоктування. Після прийому валсартану внутрішньо Cmax у плазмі досягається протягом 2-4 годин. Середня абсолютна біодоступність становить 23%. При застосуванні валсартану з їжею AUC та Cmax у плазмі крові зменшуються на 40 та 50% відповідно. Тим не менш, через 8 годин після прийому препарату плазмові концентрації валсартану, прийнятого натще і з їжею, однакові. Зменшення AUC не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту валсартану, тому препарат Вальсакор можна приймати незалежно від часу їди. Розподіл. Vd валсартану в період рівноважного стану після внутрішньовенного введення становив близько 17 л, що вказує на відсутність вираженого розподілу валсартану в тканинах. Валсартан активно зв'язується з білками плазми (94-97%), переважно з альбуміном. Метаболізм. Валсартан не піддається суттєвій біотрансформації, лише близько 20% дози, прийнятої внутрішньо, виводиться у вигляді метаболітів. Гідроксильний метаболіт визначається в плазмі у низьких концентраціях (менше 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт не має фармакологічної активності. Виведення. Валсартан виводиться двофазно: α-фаза з T1/2α менше 1 год і β-фаза з T1/2β — близько 9 год. Валсартан виводиться, в основному, у незміненому вигляді через кишечник (близько 83%) та нирками (близько 13%) . Після внутрішньовенного введення плазмовий кліренс валсартану становить близько 2 л/год, нирковий кліренс – 0,62 л/год (близько 30% від загального кліренсу). T1/2 валсартану становить 6 год. Фармакокінетика спеціальних груп пацієнтів Пацієнти з ХСН. У пацієнтів з ХСН час досягнення Cmax та T1/2 подібні до аналогічних показників у здорових добровольців. Підвищення AUC та Cmax прямо пропорційно збільшенню дози валсартану (з 40 до 160 мг 2 рази на добу). Чинник кумуляції становить, у середньому, 1,7. При внутрішньому прийомі кліренс валсартану становить близько 4,5 л/год. Вік пацієнтів із ХСН не впливав на кліренс валсартану. Пацієнти похилого віку (старше 65 років). У деяких пацієнтів старше 65 років біодоступність валсартану була вищою за таку у пацієнтів молодого віку, що не має клінічного значення. Пацієнти із порушеннями функції нирок. Нирковий кліренс валсартану становить лише 30% від загального кліренсу, тому кореляції між функцією нирок та системною біодоступністю валсартану немає. Корекція дози у пацієнтів з порушенням функції нирок (Cl креатиніну більше 10 мл/хв) не потрібна. Безпека валсартану у пацієнтів з Cl креатиніну менше 10 мл/хв та пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, не встановлена, тому у таких пацієнтів препарат слід застосовувати з обережністю. Оскільки ступінь зв'язування валсартану з білками плазми висока, його виведення при гемодіалізі малоймовірне. Пацієнти із порушеннями функції печінки. Близько 70% дози валсартану, що всмокталася, виводиться через кишечник, переважно в незміненому вигляді. Валсартан значною мірою не піддається метаболізму. У пацієнтів з легким або помірним порушенням функції печінки відзначалося підвищення AUC валсартану в 2 рази, порівняно з такою, у здорових добровольців. Однак не спостерігається кореляція значень AUC валсартану зі ступенем порушення функції печінки. Застосування валсартану у пацієнтів із тяжким порушенням функції печінки не вивчалось. Пацієнти віком від 6 до 18 років. Фармакокінетика валсартану у дітей та підлітків від 6 до 18 років не відрізняється від фармакокінетики валсартану у пацієнтів віком від 18 років.ФармакодинамікаВалсартан є селективним антагоністом рецепторів ангіотензину II (типу AT1) для внутрішнього прийому, небілкової природи. Вибірково блокує рецептори АТ1. Наслідком блокади АТ1-рецепторів є підвищення концентрації плазми ангіотензину II, який може стимулювати незаблоковані АТ2-рецептори, що врівноважує вазопресорні ефекти, пов'язані з порушенням АТ1-рецепторів. Валсартан не має агоністичної активності щодо АТ1-рецепторів. Його спорідненість до АТ1-рецепторів приблизно в 20000 разів вища, ніж до АТ2-рецепторів. Валсартан не інгібує АПФ, відомий також під назвою кінінази II, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і руйнує брадикінін. У зв'язку з відсутністю впливу на АПФ не потенціюються ефекти брадикініну та субстанції Р. Частота розвитку сухого кашлю нижче у пацієнтів, які отримували антагоністи рецепторів ангіотензину II (АРА II), порівняно з пацієнтами, які отримували інгібітор АПФ. Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що беруть участь у регуляції функцій ССС. Застосування при артеріальній гіпертензії у пацієнтів віком від 18 років. При лікуванні артеріальної гіпертензії (АГ) валсартан знижує артеріальний тиск, не впливаючи на ЧСС. Після прийому внутрішньо разової дози валсартану антигіпертензивний ефект розвивається протягом 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається протягом 4-6 годин. Антигіпертензивний ефект валсартану зберігається протягом 24 годин після його застосування. При постійному застосуванні валсартану максимальне зниження артеріального тиску, незалежно від дози, досягається через 2-4 тижні і підтримується на досягнутому рівні під час тривалої терапії. Одночасне застосування з гідрохлортіазидом дозволяє досягти значного додаткового зниження артеріального тиску. Раптова відміна валсартану не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску або іншими небажаними клінічними наслідками (тобто синдром відміни не розвивається). У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, цукровим діабетом (ЦД) типу 2 та нефропатією, які приймають валсартан у дозі 160–320 мг на добу, відзначається значне зниження протеїнурії (36–44%). Застосування після гострого інфаркту міокарда (ІМ) у пацієнтів віком від 18 років. При застосуванні валсартану протягом 2 років, з початком прийому від 12 год до 10 днів після розвитку ІМ (ускладненого лівошлуночковою недостатністю та/або систолічною дисфункцією лівого шлуночка) знижуються показники загальної смертності, серцево-судинної смертності та подовжується час до першої госпіталізації. перебігу ХСН, повторного ІМ, раптової зупинки серця та інсульту (без летального результату). ХСН у пацієнтів віком від 18 років При застосуванні валсартану (в середній добовій дозі 254 мг) протягом 2 років у пацієнтів з ХСН II–IV функціонального класу за класифікацією NYHA з фракцією викиду лівого шлуночка (ФВЛШ) менше 40% та внутрішнім діастолічним діаметром ЛШ понад 2,9 см/м2 , що отримують стандартну терапію (інгібітори АПФ, діуретики, дигоксин, бета-адреноблокатори), було відзначено достовірне зниження ризику госпіталізації з приводу загострення перебігу ХСН, уповільнення прогресування ХСН, поліпшення функціонального класу ХСН за класифікацією NYHA, збільшення недостатність та поліпшення якості життя в порівнянні з плацебо. Застосування у пацієнтів старше 18 років з АГ та порушенням толерантності до глюкози При застосуванні валсартану та зміні способу життя відзначалося статистично достовірне зниження ризику розвитку ЦД у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та порушенням толерантності до глюкози. Валсартан не впливав на частоту летальних випадків внаслідок серцево-судинних подій, ІМ та транзиторних ішемічних атак без летального результату, на частоту госпіталізацій через загострення перебігу ХСН або нестабільної стенокардії, артеріальної реваскуляризації у даної категорії пацієнтів, що відрізняються за віком, статтю та расовою. приладдя. У пацієнтів, які отримують валсартан, ризик розвитку мікроальбумінурії був достовірно нижчим, ніж у пацієнтів, які не одержують цієї терапії. Рекомендована початкова доза валсартану у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та порушенням толерантності до глюкози становить 80 мг 1 раз на добу. За потреби доза може бути збільшена до 160 мг. Застосування у дітей та підлітків від 6 до 18 років при АГ У дітей та підлітків від 6 до 18 років валсартан забезпечує дозозалежне плавне зниження артеріального тиску. При застосуванні валсартану максимальне зниження АТ незалежно від прийнятої внутрішньо дози досягається протягом 2 тижнів і підтримується на досягнутому рівні в ході тривалої терапії.Показання до застосуванняПацієнти старше 18 років артеріальна гіпертензія. хронічна серцева недостатність (II–IV функціональний клас за класифікацією NYHA) у складі комплексної терапії (на фоні стандартної терапії) у пацієнтів, які не одержують інгібітори АПФ; підвищення виживання пацієнтів після перенесеного гострого ІМ, ускладненого лівошлуночковою недостатністю та/або систолічною дисфункцією лівого шлуночка (ЛШ), за наявності стабільних показників гемодинаміки. Пацієнти від 6 до 18 років артеріальна гіпертензія у дітей та підлітків від 6 до 18 років.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до валсартану або інших компонентів препарату; тяжкі порушення функції печінки (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю), біліарний цироз та холестаз; одночасне застосування з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом або помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв); дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції, оскільки до складу препарату Вальсакор входить лактоза; вагітність; період грудного вигодовування; вік до 6 років – за показанням артеріальна гіпертензія, до 18 років – за іншими показаннями. З обережністю: гіперкаліємія; одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків; препаратів калію; калійвмісних харчових добавок або інших препаратів, здатних підвищувати вміст калію в плазмі (наприклад, гепарин); легкі та помірні порушення функції печінки небіліарного генезу без явищ холестазу; тяжкі порушення функції нирок (Cl креатиніну менше 10 мл/хв – немає клінічних даних); порушення функції нирок у пацієнтів від 6 до 18 років (Cl креатиніну менше 30 мл/хв), в т.ч. що знаходяться на гемодіалізі, гіпонатріємія, дотримання дієти з обмеженням споживання кухонної солі, стани, що супроводжуються зниженням ОЦК (в т.ч. діарея, блювання); двосторонній стеноз ниркових артерій чи стеноз артерії єдиної нирки; стан після трансплантації нирки; первинний гіперальдостеронізм,у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю III–IV функціонального класу (за NYNA); функція нирок яких залежить стану РААС; стеноз аортального та/або мітрального клапана; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП), у пацієнтів зі спадковим ангіоневротичним набряком або ангіоневротичним набряком на фоні попередньої терапії АРА II або інгібіторами АПФ. Не рекомендується застосовувати АРА II, включаючи валсартан, одночасно з інгібіторами АПФ, оскільки їх одночасне застосування не має переваг перед монотерапією валсартаном або інгібітором АПФ щодо показників загальної смертності.Вагітність та лактаціяЗастосування АРА II у І триместрі вагітності не рекомендується. Застосування АРА II протипоказане у II–III триместрах вагітності, оскільки застосування у II–III триместрах вагітності може спричинити фетотоксичні ефекти (зниження функції нирок, маловоддя, уповільнення окостеніння кісток черепа плода) та неонатальні токсичні ефекти (ниркову недостатність, артеріальну гіпотензію, гіперкалієм). Якщо все ж таки застосовували препарат у II–III триместрах вагітності, то необхідно провести УЗД нирок та кісток черепа плода. При плануванні вагітності рекомендується перевести пацієнтку на альтернативну гіпотензивну терапію з урахуванням профілю безпеки. При підтвердженні вагітності препарат Вальсакор необхідно відмінити якомога раніше. Новонароджені, матері яких отримували АРА II під час вагітності, потребують медичного спостереження, т.к. Існує ризик розвитку артеріальної гіпотензії. Немає даних про виділення валсартану у грудне молоко. Тому слід вирішити питання про припинення годування груддю або скасування терапії валсартаном та переведення на альтернативну гіпотензивну терапію з урахуванням профілю безпеки.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів Всесвітньої організації охорони здоров'я: дуже часто — ≥1/10; часто – від ≥1/100 до <1/10; нечасто – від ≥1/1000 до <1/100; рідко – від ≥1/10000 до <1/1000; дуже рідко - <1/10000; частота невідома - не може бути оцінена на основі наявних даних. Профіль безпеки валсартану у пацієнтів з АГ віком від 6 до 18 років не відрізняється від профілю безпеки валсартану у пацієнтів з АГ віком від 18 років. Артеріальна гіпертензія З боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, нейтропенія, тромбоцитопенія. З боку імунної системи: частота невідома – реакції підвищеної чутливості, включаючи сироваткову хворобу. З боку обміну речовин та харчування: частота невідома – підвищення вмісту калію у сироватці крові, гіпонатріємія. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. З боку судин: частота невідома – васкуліт. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель. З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – біль у животі. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції печінки, включаючи підвищення концентрації білірубіну у плазмі крові. З боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома — ангіоневротичний набряк, висипання на шкірі, свербіж шкіри, бульозний дерматит. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: частота невідома – міалгія. З боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції нирок та ниркова недостатність, підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – підвищена стомлюваність. У ході клінічних досліджень у пацієнтів з АГ спостерігалися такі небажані явища, причинно-наслідковий зв'язок яких з прийомом валсартану не встановлений: артралгія, астенія, біль у спині, діарея, запаморочення, безсоння, зниження лібідо, нудота, периферичні набряки, фарингіт, рин синусит, інфекції верхніх дихальних шляхів Після перенесеного гострого ІМ та/або при хронічній серцевій недостатності (II–IV функціональний клас за класифікацією NYHA) З боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – тромбоцитопенія. З боку імунної системи: частота невідома – реакції підвищеної чутливості, включаючи сироваткову хворобу. З боку обміну речовин та харчування: нечасто – гіперкаліємія; частота невідома – підвищення вмісту калію в сироватці крові, гіпонатріємія. З боку нервової системи: часто – запаморочення, постуральне запаморочення; нечасто - непритомність, головний біль. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. З боку серця: нечасто посилення симптомів ХСН. З боку судин: часто – виражене зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія; частота невідома – васкуліт. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель. З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – нудота, діарея. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції печінки. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – ангіоневротичний набряк; частота невідома – шкірний висип, свербіж шкіри, бульозний дерматит. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: рідко – рабдоміоліз; частота невідома – міалгія. З боку нирок та сечовивідних шляхів: часто – порушення функції нирок та ниркова недостатність; нечасто – гостра ниркова недостатність, підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові; частота невідома – підвищення вмісту азоту сечовини у плазмі крові. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – астенія, підвищена стомлюваність.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування протипоказане Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з аліскіреном, протипоказане у пацієнтів з ЦД або помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв). Одночасне застосування не рекомендується Літій. Одночасне застосування препаратами літію не рекомендується, т.к. можливе оборотне збільшення концентрації літію в плазмі крові та посилення його токсичної дії. Ризик токсичних проявів, пов'язаних із застосуванням препаратів літію, може додатково збільшуватися при одночасному застосуванні з Вальсакором та діуретиками. При необхідності одночасного застосування з препаратами літію слід ретельно контролювати концентрацію літію у плазмі крові. Калійзберігаючі діуретики (спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид), препарати калію, калійвмісні харчові добавки та інші лікарські засоби та речовини, які можуть спричинити гіперкаліємію (наприклад, гепарин). При необхідності одночасного застосування з препаратами, що впливають вміст калію, рекомендується контролювати вміст калію в плазмі крові. Одночасне застосування з обережністю Подвійна блокада РААС. У деяких пацієнтів подвійна блокада РААС супроводжувалася розвитком артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та порушенням функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність (ОПН)). АПФ або аліскірен. НПЗЗ, в т.ч. селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилова кислота в дозі більше 3 г на добу та неселективні НПЗЗ. При одночасному застосуванні з валсартаном можливе зменшення антигіпертензивного ефекту, збільшення ризику розвитку порушень функції нирок та підвищення вмісту калію у плазмі. До початку комбінованої терапії рекомендується оцінити функцію нирок, а також корекцію порушень водно-електролітного балансу. Білки-переносники. Дослідження in vitro на культурах печінки показали, що валсартан є субстратом для білків-переносників OATP1B1/OATP1B3 та MRP2. Одночасне застосування валсартану з інгібіторами білка-переносника OATP1B1/OATP1B3 (рифампіцин, циклоспорин) або MRP2 (ритонавір) може збільшити системну експозицію валсартану (Cmax та AUC). Необхідно бути обережними на початку одночасного застосування з вищевказаними препаратами або після їх відміни. Відсутність лікарської взаємодії Не виявлено клінічно значущих взаємодій з наступними ЛЗ: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлортіазид, амлодипін та глібенкламід. Пацієнти віком від 6 до 18 років. У дітей та підлітків АГ часто пов'язана з порушенням функції нирок. Одночасне застосування валсартану з іншими ЛЗ, що впливають на РААС, може спричинити підвищення вмісту калію в плазмі у таких пацієнтів. Необхідно бути обережними при одночасному застосуванні вищезгаданої комбінації та регулярно контролювати функцію нирок та вміст калію в плазмі крові у даної групи пацієнтів.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від часу їди. Пацієнти старше 18 років Артеріальна гіпертензія. Рекомендована початкова доза препарату Вальсакор становить 80 мг 1 раз на добу, незалежно від расової приналежності, віку та статі пацієнта. Антигіпертензивний ефект розвивається протягом 2 тижнів і досягає свого максимуму через 4 тижні. Пацієнтам, у яких не вдалося досягти адекватного контролю АТ, добова доза валсартану може бути поступово збільшена до максимальної добової дози 320 мг. З метою додаткового зниження АТ можливе застосування діуретичних засобів (гідрохлортіазид), а також одночасне застосування інших гіпотензивних засобів. ХСН. Рекомендована початкова доза препарату Вальсакор становить 40 мг 2 рази на добу. Дозу препарату слід поступово збільшувати протягом щонайменше 2 тижнів до 80 мг 2 рази на добу, а при хорошій переносимості – до 160 мг 2 рази на добу. Максимальна добова доза становить 320 мг на два прийоми. При цьому може знадобитися зниження дози діуретиків, що одночасно приймаються. Можливе одночасне застосування з іншими лікарськими засобами, призначеними для лікування ХСН. Проте одночасна терапія препаратами трьох класів: валсартаном, інгібіторами АПФ та бета-адреноблокаторами не рекомендується. Оцінка стану пацієнтів із ХСН повинна включати контроль функції нирок. Застосування після перенесеного гострого ІМ. Лікування слід розпочинати вже через 12 годин після розвитку гострого ІМ за наявності стабільних показників гемодинаміки. Після застосування початкової дози 20 мг 2 рази на добу (1/2табл. 40 мг), дозу препарату Вальсакор можна поступово збільшити методом титрування до: 40, 80 та 160 мг 2 рази на добу протягом декількох тижнів. Максимальна добова доза становить 320 мг на 2 прийоми. Рекомендується збільшення дози до 80 мг 2 рази на добу до кінця 2-го тижня, а максимальна цільова доза 160 мг 2 рази на добу може бути досягнута до кінця 3-го місяця терапії препаратом Вальсакор®. Досягнення цільової дози залежить від переносимості валсартану під час титрування доз. При розвитку надмірного зниження артеріального тиску, що супроводжується клінічними проявами, або порушенням функції нирок, слід зменшити дозу препарату. Можливе одночасне застосування з іншими ЛЗ, у т.ч. тромболітичними засобами, ацетилсаліцилової кислотою як антиагрегантний засіб, бета-адреноблокаторами та інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази (статинами). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ не рекомендується. Оцінка стану пацієнтів після перенесеного гострого ІМ має включати контроль функції нирок. Пацієнти від 6 до 18 років АГ. Рекомендована початкова доза препарату Вальсакор® у дітей та підлітків від 6 до 18 років становить 40 мг при масі тіла дитини менше 35 кг та 80 мг при масі тіла дитини понад 35 кг. Рекомендується корекція дози з урахуванням зниження артеріального тиску. Максимальні рекомендовані добові дози відображені нижче. При масі тіла ≥8 та <35 кг максимальна рекомендована добова доза становить 80 мг; від 35 до <80 кг – 160 мг; від ≥80 до ≤160 кг – 320 мг. Застосування вищих доз не рекомендовано. ХСН та перенесений ІМ. Препарат Вальсакор® не рекомендований для лікування ХСН та перенесеного гострого ІМ у пацієнтів віком до 18 років. Пацієнти похилого віку. Корекція дози препарату у пацієнтів віком від 65 років не потрібна. Порушення функції нирок. Корекція дози у пацієнтів із Cl креатиніну більше 10 мл/хв не потрібна. Одночасне застосування препарату Вальсакор з аліскіреном у пацієнтів з помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв) протипоказане. Порушення функції печінки. У пацієнтів з легким або помірним порушенням функції печінки небіліарного генезу без холестазу препарат слід застосовувати з обережністю, добова доза не повинна перевищувати 80 мг. Пацієнти із цукровим діабетом. Одночасне застосування препарату Вальсакор з аліскіреном у пацієнтів із ЦД протипоказане.ПередозуванняСимптоми: основним очікуваним проявом передозування валсартану є виражене зниження артеріального тиску, яке може призвести до порушення свідомості, колапсу та/або шоку. Лікування: симптоматичне, рекомендується викликати блювання та промити шлунок. При розвитку вираженого зниження артеріального тиску необхідно перевести пацієнта в положення лежачи на спині з піднятими вгору ногами, внутрішньовенно ввести 0,9% розчин натрію хлориду. Рекомендується регулярний контроль діяльності серця та дихальної системи, ОЦК та кількості сечі, що виділяється. Гемодіаліз неефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиГіперкаліємія. При одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків (спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид), препаратів калію, калійвмісних замінників солі або інших препаратів, здатних підвищувати вміст калію в плазмі крові (наприклад, гепарин), слід бути обережним. Необхідно регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Порушення функції нирок. У пацієнтів з порушенням функції нирок не потрібна зміна доз препарату. Т.к. відсутні дані про застосування препарату при тяжкій нирковій недостатності (Cl креатиніну менше 10 мл/хв або 0,167 мл/с) та у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, у таких випадках препарат рекомендується застосовувати з обережністю. Одночасне застосування валсартану з аліскіреном у пацієнтів з помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв) протипоказано. Порушення функції печінки. У пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки без явищ холестазу препарат Вальсакор слід застосовувати з обережністю. Пацієнти з гіпонатріємією та/або дегідратацією. У пацієнтів з вираженою гіпонатріємією та/або дегідратацією, наприклад внаслідок прийому великих доз діуретиків, у поодиноких випадках на початку терапії препаратом Вальсакор може розвинутись артеріальна гіпотензія з клінічними проявами. Перед початком лікування рекомендовано відновити вміст натрію та/або ОЦК, зокрема шляхом зменшення доз діуретиків. Стеноз ниркової артерії. Застосування валсартану коротким курсом у пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, що розвинулася вдруге внаслідок стенозу артерії єдиної нирки, не спричиняє суттєвих змін показників ниркової гемодинаміки, концентрації креатиніну або азоту сечовини у сироватці крові. Однак, враховуючи, що інші ЛЗ, що впливають на РААС, можуть викликати підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові у пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, необхідно регулярно контролювати концентрації креатиніну та залишкового азоту сечовини у сироватці крові. Стан після перенесеної трансплантації нирки. Безпека застосування препарату Вальсакор у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, не встановлена. Первинний гіперальдостеронізм. Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом є резистентними до гіпотензивних препаратів, що впливають на РААС, тому таким пацієнтам застосування препарату Вальсакор® не рекомендується. Стеноз аортального та/або мітрального клапанів, ГЗКМП. Препарат Вальсакор® необхідно з обережністю застосовувати у пацієнтів з гемодинамічно значущим стенозом аортального та/або мітрального клапанів або ГОКМП. Період після перенесеного ІМ. Одночасне застосування з АПФ інгібіторами не рекомендується, т.к. не має додаткових клінічних переваг перед монотерапією та збільшує ризик розвитку небажаних явищ. Застосування валсартану у пацієнтів після перенесеного ІМ часто призводить до невеликого зниження артеріального тиску, проте припинення терапії через артеріальну гіпотензію зазвичай не потрібне, якщо виконувати рекомендації щодо дозування препарату. Терапію препаратом Вальсакор слід починати обережно. Оцінка стану хворих після гострого інфаркту міокарда повинна включати контроль функції нирок. Можливе одночасне застосування при гострому ІМ з іншими ЛЗ: тромболітики, ацетилсаліцилова кислота, бета-адреноблокатори та інгібітори ГМГ-КоА-редуктази (статини). ХСН. У пацієнтів з ХСН не рекомендується одночасне застосування трьох класів препаратів: інгібіторів АПФ, бета-адреноблокаторів та валсартану, т.к. ця терапія не давала додаткового клінічного ефекту, у своїй збільшувався ризик розвитку небажаних явищ. Застосування у пацієнтів з ХСН зазвичай супроводжується зниженням артеріального тиску, проте при дотриманні рекомендацій щодо добору доз лікування рідко вимагає відміни через артеріальну гіпотензію. Терапію препаратом Вальсакор у пацієнтів з ХСН слід починати з обережністю. Внаслідок придушення активності РААС у деяких пацієнтів (наприклад, у пацієнтів з ХСН III–IV функціонального класу за класифікацією NYNA, функція нирок яких залежить від стану РААС) на тлі терапії інгібіторами АПФ можлива зміна функції нирок: розвиток олігурії та/або прогресуючої азотемії,а в поодиноких випадках - ГНН та/або летальний результат. Препарат Вальсакор® блокує рецептори ангіотензину ІІ, тому у пацієнтів з ХСН потрібний регулярний контроль функції нирок. Ангіоневротичний набряк в анамнезі. Серед пацієнтів з ангіоневротичним набряком на фоні терапії препаратом Вальсакор® спостерігалися випадки розвитку ангіоневротичного набряку в анамнезі, у т.ч. та на інгібітори АПФ. При розвитку ангіоневротичного набряку слід негайно відмінити препарат та виключити можливість повторного застосування. Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин Препарат Вальсакор містить лактозу, тому не слід застосовувати при наступних станах: непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. Вплив на здатність виконання потенційно небезпечних видів діяльності, що вимагають особливої ​​уваги та швидких реакцій (наприклад управління автотранспортом, робота з механізмами, що рухаються). У зв'язку з можливістю виникнення запаморочення або слабкості на фоні застосування препарату Вальсакор® необхідно бути обережним при керуванні транспортними засобами та зайнятті потенційно небезпечними видами діяльності.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкавалсартан + гідрохлортіазид таблетки, вкриті плівковою оболонкою 1 таблетка, покрита плівковою оболонкою, містить: Ядро: речовини, що діють: Валсартан 160,00 мг Гідрохлоротіазид 12,50 мг Допоміжні речовини: Целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон-K25, лактози моногідрат, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: гіпромелоза 2910, титану діоксид (Е171), макрогол-4000, барвник заліза оксид червоний (Е172)Опис лікарської формиОвальні, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою червонувато-коричневого кольору. Вид на зламі: біла шорстка маса з плівковою оболонкою червонувато-коричневого кольору.Фармакотерапевтична групагіпотензивний засіб комбінований (Ангіотензину II рецепторів антагоніст + діуретик).ФармакокінетикаФармакокінетика Валсартан Всмоктування Після прийому валсартану внутрішньо максимальна концентрація (C(max)) у плазмі досягається протягом 2-4 годин. Середня абсолютна біодоступність становить 23%. При прийомі валсартану з їжею площа під кривою «концентрація-час» (AUC) та C(max) у плазмі крові зменшуються на 40 % та 50 % відповідно. Тим не менш, через 8 годин після прийому валсартану, прийнятого натще і з їжею, його плазмові концентрації однакові. Зменшення AUC не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту валсартану, тому препарат можна приймати незалежно від часу їди. Розподіл Об'єм розподілу (V(d)) валсартану у період рівноважного стану після внутрішньовенного введення становив близько 17 л, що вказує на відсутність вираженого розподілу валсартану у тканинах. Валсартан активно зв'язується з білками плазми (94-97%), переважно з альбуміном. Метаболізм Валсартан не піддається суттєвій біотрансформації, лише близько 20% дози, прийнятої внутрішньо, виводиться у вигляді метаболітів. Гідроксильний метаболіт визначається в плазмі у низьких концентраціях (менше 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт не має фармакологічної активності. Виведення Валсартан виводиться двофазно: a-фаза з періодом напіввиведення (Т(1/2)(a)) менше 1 години та b-фаза з Т(1/2)(b) – близько 9 годин. Валсартан виводиться, в основному, у незміненому вигляді через кишечник (близько 83%) та нирками (близько 13%). Після внутрішньовенного введення плазмовий кліренс валсартану становить близько 2 л/годину, нирковий кліренс – 0,62 л/годину (близько 30 % від загального кліренсу). Т(1/2) валсартану становить 6 годин. Фармакокінетика валсартану в діапазоні терапевтичних доз має лінійний характер. При повторному застосуванні валсартану змін фармакокінетичних показників не спостерігалося. При прийомі валсартану 1 раз на добу незначна кумуляція. Плазмові концентрації валсартану однакові у чоловіків та жінок. ГХТЗ Всмоктування При внутрішньому прийомі ГХТЗ всмоктується швидко. C(max) у плазмі крові досягається через 2 години після вживання. Фармакокінетика (AUC) лінійна у терапевтичному діапазоні доз. Одночасний прийом з їжею може призвести до збільшення або зменшення системної доступності порівняно з прийомом натще, ці зміни не мають клінічного значення. При прийомі внутрішньо абсолютна біодоступність ГХТЗ становить 70%. Розподіл Видимий V(d) становить 4-8 л/кг. Зв'язування з білками плазми (переважно з альбумінами) становить близько 40-70%. ГХТЗ накопичується в еритроцитах у концентрації, що приблизно в 3 рази перевищує плазмову. Метаболізм, виведення ГХТЗ елімінується практично у незміненому вигляді. Т(1/2) кінцевої фази становить 6-15 годин. При повторному застосуванні фармакокінетика ГХТЗ не змінюється. При прийомі 1 раз на день накопичення ГХТЗ незначне. Більше 95% дози, що всмокталася, виводиться в незміненому вигляді нирками. Валсартан/гідрохлортіазид При одночасному застосуванні з валсартаном системна біодоступність ГХТЗ зменшується на 30%, а біодоступність валсартан істотно не змінюється. Зазначена взаємодія не впливає на ефективність комбінованого застосування валсартану та ГХТЗ. У контрольованих клінічних дослідженнях було виявлено виразний антигіпертензивний ефект цієї комбінації, який перевищував ефект кожного з компонентів препарату окремо або ефект плацебо. Фармакокінетика спеціальних груп пацієнтів Пацієнти похилого віку (старше 65 років) AUC валсартану у деяких пацієнтів похилого віку більше, ніж у добровольців молодого віку. Ці зміни клінічного значення не мають. Імовірно, у пацієнтів похилого віку з нормальним рівнем АТ та артеріальної гіпертензії системний кліренс ГХТЗ нижчий, ніж у здорових молодих добровольців. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок з кліренсом креатиніну (КК) 30-70 мл/хв корекція дози препарату Вальсакор Н 160 не потрібна. Немає даних щодо застосування препарату у пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок (КК менше 30 мл/хв) та у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі. Валсартан не виводиться за допомогою гемодіалізу, на відміну від ГХТЗ. За наявності ниркової недостатності C(max) та AUC ГХТЗ збільшуються, а швидкість виведення знижується. У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості T(1/2) ГХТЗ подовжується майже вдвічі. Пацієнти з порушенням функції печінки У пацієнтів з легкими (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) або помірними (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушеннями функції печінки AUC валсартану вдвічі більше, ніж у здорових добровольців. Немає даних щодо застосування препарату у пацієнтів з тяжкими (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушеннями функції печінки. Захворювання печінки не суттєво впливають на фармакокінетику ГХТЗ, тому корекції його дози в даному випадку не потрібно.ФармакодинамікаПрепарат Вальсакор Н 160 – комбінований гіпотензивний препарат, до складу якого входять антагоніст рецепторів ангіотензину II (АРА II) та тіазидний діуретик. Валсартан Валсартан є селективним АРА II для внутрішнього прийому, небілкової природи. Виборчо блокує АТ(1)-рецептори, відповідальні за вазопресорну дію ангіотензину ІІ. Наслідком блокади АТ(1)-рецепторів є підвищення концентрації ангіотензину II у плазмі крові, яке може стимулювати незаблоковані АТ(2)-рецептори, що врівноважує вазопресорні ефекти, пов'язані із порушенням АТ(1)-рецепторів. Валсартан не має агоністичної активності щодо АТ(1)-рецепторів. Його спорідненість до АТ(1)-рецепторів приблизно в 20 000 разів вище, ніж до АТ(2)-рецепторів. Валсартан не інгібує ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ), відомий також як кініназа II, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і руйнує брадикінін. У зв'язку з відсутністю впливу на АПФ не потенціюються ефекти брадикініну та субстанції Р. Частота розвитку сухого кашлю нижче у пацієнтів, які отримували АРА II, порівняно з пацієнтами, які отримували інгібітори АПФ. Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що беруть участь у регуляції функцій серцево-судинної системи. При лікуванні артеріальної гіпертензії (артеріальна гіпертензія) валсартан знижує артеріальний тиск (АТ), не впливаючи на частоту серцевих скорочень (ЧСС). Після прийому внутрішньо разової дози валсартану антигіпертензивний ефект розвивається протягом 2-х годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається через 4-6 годин. Антигіпертензивний ефект валсартану зберігається протягом 24 годин після застосування. При постійному застосуванні валсартану максимальне зниження артеріального тиску, незалежно від дози, досягається через 2-4 тижні та підтримується на досягнутому рівні під час тривалої терапії. Одночасне застосування з гідрохлортіазидом (ГХТЗ) дозволяє досягти значного додаткового зниження артеріального тиску. Раптове скасування валсартану не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску або іншими небажаними клінічними наслідками. ГХТЗ Точкою застосування дії тіазидних діуретиків є дистальні звивисті ниркові канальці. При впливі тіазидних діуретиків на високочутливі рецептори дистальних канальців кіркового шару нирок відбувається пригнічення реабсорбції іонів натрію (Na(+)) та хлору (Cl(-)). Пригнічення ко-транспортної системи Na(+) і Cl(-), мабуть, відбувається за рахунок конкуренції за ділянки зв'язування Cl(-) в даній системі, що призводить до збільшення екскреції Na(+) і Cl(-) приблизно однакового ступеня. Внаслідок діуретичної дії спостерігається зменшення об'єму циркулюючої крові (ОЦК), внаслідок чого підвищується активність реніну, секреція альдостерону, виведення нирками калію та, отже, зниження вмісту калію у сироватці крові. Зв'язок між реніном та альдостероном опосередковується ангіотензином II, тому зниження вмісту калію у сироватці крові при одночасному застосуванні ГХТЗ з валсартаном менш виражене, ніж при монотерапії ГХТЗ.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (пацієнтам, яким показано комбіновану терапію).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до валсартану, гідрохлортіазиду та інших похідних сульфонаміду або будь-яких інших компонентів препарату. Тяжкі (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушення функції печінки, біліарний цироз та холестаз. Анурія, тяжкі порушення функції нирок (КК менше 30 мл/хв). Рефрактерна гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія та симптоматична гіперурикемія. Одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом (ЦД) та/або з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Вагітність та планування вагітності, період грудного вигодовування. Вік до 18 років (ефективність та безпека у дітей не доведені). Дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції, оскільки до складу препарату Вальсакор Н 160 входить лактоза. Одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, калійвмісних харчових добавок або інших лікарських препаратів, здатних підвищувати вміст калію в сироватці крові (наприклад, гепарин), стани, що супроводжуються водно-електролітними порушеннями: нефропатія з втратою солей та преренальним (кардіогенним) порушенням функції гіпокаліємія, гіпомагніємія, гіперкальціємія, хронічна серцева недостатність (ХСН) III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA, виражена гіпонатріємія та/або стани, що супроводжуються зниженням ОЦК (у тому числі діарея, блювання, терапія високими дозами діуретиків), двосторонній або односторонній стіноз артерій або стеноз артерії єдиної нирки, стан після трансплантації нирки, первинний гіперальдостеронізм, стеноз аортального та/або мітрального клапана,гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГОКМП), системний червоний вовчак (ВКВ), немеланомний рак шкіри (НМРК) в анамнезі (див. розділ «Особливі вказівки»), ЦД, гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія, закритокутова глаукомота, у пацієнтів з на набряком на фоні попередньої терапії АРА II або інгібіторами АПФ.Вагітність та лактаціяВагітність Валсартан Застосування АРА II у І триместрі вагітності не рекомендується. Застосування АРА II протипоказане у II-III триместрах вагітності, оскільки застосування ІІ-ІІІ триместрах вагітності може викликати фетотоксичні ефекти (зниження функції нирок, маловоддя, уповільнення окостеніння кісток черепа плода) та неонатальні токсичні ефекти (ниркову недостатність, артеріальну гіпотензію, гіперкаліємію). Є повідомлення про мимовільні аборти, маловоддя та порушення функції нирок у новонароджених, матері яких під час вагітності ненавмисно отримували валсартан. Якщо все ж таки застосовували препарат у II-III триместрах вагітності, то необхідно провести ультразвукове дослідження нирок та кісток черепа плода. При плануванні вагітності рекомендується перевести пацієнтку на альтернативну гіпотензивну терапію з урахуванням профілю безпеки. Новонароджені, матері яких отримували АРА II під час вагітності, потребують медичного спостереження, оскільки існує ризик розвитку гіпотензії. ГХТЗ Досвід застосування ГХТЗ під час вагітності, особливо у І триместрі, обмежений. ГХТЗ проникає крізь плаценту. При застосуванні тіазидних діуретиків у ІІ-ІІІ триместрі вагітності можливий розвиток тромбоцитопенії, порушення водно-електролітного балансу, жовтяниці у плода або новонародженого. При підтвердженні вагітності препарат Вальсакор Н 160 необхідно відмінити якомога раніше. Період грудного вигодовування Немає даних про виділення валсартану у грудне молоко. ГХТЗ виділяється із грудним молоком у жінок. При необхідності застосування препарату Вальсакор Н 160 у період лактації необхідно припинити грудне вигодовування. Протипоказаний особам віком до 18 років (ефективність та безпека у дітей не доведені).Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів, рекомендована Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ): дуже часто ≥ 1/10 часто від ≥ 1/100 до < 1/10 нечасто від ≥ 1/1000 до < 1/100 рідко від ≥ 1/10000 до < 1/1000 дуже рідко <1/10000 частота невідома може бути оцінена з урахуванням наявних даних. При застосуванні комбінації валсартан/гідрохлортіазид Порушення з боку обміну речовин та харчування: нечасто: дегідратація. Порушення з боку нервової системи: часто: біль голови; нечасто: парестезія; дуже рідко: запаморочення; частота невідома: непритомність. Порушення з боку органу зору: нечасто: зниження гостроти зору. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто: шум у вухах. Порушення з боку судин: нечасто: виражене зниження артеріального тиску, периферичні набряки. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: рідко: кашель; частота невідома: некардіогенний набряк легень. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто: нудота; дуже рідко: діарея. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто: міалгія; дуже рідко: Артралгія. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: Частота невідома: порушення функції нирок. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто: підвищена стомлюваність. Лабораторні та інструментальні дані: частота невідома: підвищення концентрації сечової кислоти у сироватці крові, підвищення концентрації білірубіну у сироватці крові, підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові, гіпонатріємія, гіпокаліємія, нейтропенія, підвищення концентрації залишкового азоту сечовини у сироватці крові. При вивченні клінічного застосування фіксованої комбінації валсартан/ГХТЗ у пацієнтів з АГ спостерігалися такі небажані явища (НЯ) без очевидного зв'язку з прийомом препарату: біль у животі, біль у верхній частині живота, тривога, артрит, астенія, біль у спині, бронхіт (в в тому числі гострий), біль у грудях, постуральне запаморочення, диспепсія, задишка, сухість слизової оболонки порожнини рота, носові кровотечі, еректильна дисфункція, гастроентерит, головний біль, підвищене потовиділення, гіпестезія, грипоподібний стан, безсоння, розтяжка гіпертонус, закладеність носа, назофарингіт, нудота, біль у шиї, периферичні набряки, середній отит, біль у кінцівках, прискорене серцебиття, біль у гортані та глотці, пірексія, півлакіурія, гіпертермія, синусит, сонливість, інфекції верхніх диханьінфекції сечовивідних шляхів, вертиго, вірусні інфекції, порушення зору. Нижче наведено НЯ, пов'язані із застосуванням кожного компонента окремо. При застосуванні валсартану Порушення з боку крові та лімфатичної системи: частота невідома: зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи: частота невідома: реакції підвищеної чутливості/алергічні реакції, включаючи сироваткову хворобу. Порушення з боку обміну речовин та харчування: частота невідома: підвищення вмісту калію у сироватці крові, гіпонатріємія. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто: вертіго. Порушення з боку судин: Частота невідома: васкуліт. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто: біль у животі. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома: підвищення активності печінкових ферментів. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома: ангіоневротичний набряк, висипання на шкірі, свербіж шкіри, бульозний дерматит. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: Частота невідома: ниркова недостатність. Наступні НЯ спостерігалися при вивченні клінічного застосування валсартану у пацієнтів з АГ незалежно від їх причинного зв'язку із застосуванням валсартану: артралгія, астенія, біль у спині, діарея, запаморочення, головний біль, безсоння, зниження лібідо, нудота, набряки, фарингіт, риніт , інфекції верхніх дихальних шляхів, вірусні інфекції При застосуванні тіазидних діуретиків, включаючи ГХТЗ Порушення з боку крові та лімфатичної системи: рідко: тромбоцитопенія, іноді з пурпурою; дуже рідко: агранулоцитоз, пригнічення кістковомозкового кровотворення, гемолітична анемія, лейкопенія; Частота невідома: апластична анемія. Порушення з боку імунної системи: дуже рідко: реакції підвищеної чутливості. Порушення з боку обміну речовин та харчування: дуже часто: гіпокаліємія, підвищення концентрації ліпідів у плазмі (особливо на тлі високих доз ГХТЗ); часто: гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіперурикемія; рідко: гіперкальціємія, гіперглікемія, глюкозурія та погіршення перебігу ЦД; дуже рідко: гіпохлоремічний алкалоз. Порушення психіки: Рідко: порушення сну, депресія. Порушення з боку нервової системи: рідко: біль голови, запаморочення, парестезія. Порушення з боку органу зору: рідко: порушення зору (особливо у перші кілька тижнів лікування); частота невідома: гострий напад глаукоми. Порушення з боку серця: рідко: аритмії. Порушення з боку судин: часто: ортостатична гіпотензія (може посилюватись при одночасному застосуванні з етанолом, седативними або знеболюючими засобами). Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: дуже рідко: респіраторний дистрес-синдром, включаючи набряк легенів та пневмоніт. Порушення з боку травної системи: часто: зниження апетиту, помірно виражена нудота та блювання; рідко: дискомфорт у животі, запор, діарея; дуже рідко: панкреатит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: рідко: внутрішньопечінковий холестаз або жовтяниця. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома: порушення функції нирок, гостра ниркова недостатність (ГНН). Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часто: кропив'янка та інші форми шкірного висипу; рідко: фотосенсибілізація; дуже рідко: некротизуючий васкуліт та токсичний епідермальний некроліз, вовчаноподібні реакції, загострення шкірних проявів ВКВ; Частота невідома: мультиформна еритема. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: Частота невідома: м'язові спазми. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: Часто: імпотенція. Загальні розлади та порушення у місці введення: частота невідома: гіпертермія, астенія.Взаємодія з лікарськими засобамиЗагальні лікарські взаємодії для валсартану та гідрохлоротіазиду Одночасне застосування не рекомендується Препарати літію При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, АРА II або тіазидних діуретиків з препаратами літію відзначалося оборотне підвищення концентрації літію у плазмі та розвиток інтоксикації. Ризик токсичних проявів, пов'язаних із застосуванням препаратів літію, може додатково збільшуватися при одночасному застосуванні з Вальсакором Н 160, оскільки нирковий кліренс препаратів літію знижується під дією тіазидних діуретиків. При необхідності одночасного застосування з препаратами літію слід ретельно контролювати концентрацію літію у плазмі крові. Одночасне застосування з обережністю Інші гіпотензивні препарати Можливе посилення антигіпертензивного ефекту при одночасному застосуванні з іншими лікарськими засобами, що знижують артеріальний тиск (наприклад, інгібітори АПФ, бета-адреноблокатори, блокатори «повільних» кальцієвих каналів (БМКК), гуанетидин, метилдопа, вазодилататори, прямі інгібі. Пресорні аміни (наприклад, норепінефрін та епінефрін) Можливе послаблення дії пресорних амінів, що не потребує припинення одночасного застосування валсартану та ГХТЗ. Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) При одночасному застосуванні АРА II та ГХТЗ з НПЗЗ можливе ослаблення діуретичної та антигіпертензивної дії. В умовах гіповолемії можливий розвиток гострої ниркової недостатності, рекомендується контролювати функцію нирок на початку терапії, а також проводити адекватне заповнення ОЦК у пацієнта. Лікарські взаємодії для валсартану Одночасне застосування протипоказане Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з ЦД та/або з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) і не рекомендується в інших пацієнтів. Одночасне застосування АРА II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування не рекомендується Калійзберігаючі діуретики (спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид), препарати калію, каліймісткі замінники харчової солі та інші лікарські засоби та речовини, які можуть викликати підвищення вмісту калію в сироватці крові (наприклад, гепарин) При необхідності одночасного застосування з препаратами, що впливають вміст калію, рекомендується контролювати вміст калію в плазмі крові. Одночасне застосування з обережністю При одночасному застосуванні АРА II, включаючи валсартан, з лікарськими засобами, що впливають на РААС, такими як інгібітори АПФ або аліскірен, підвищується частота виникнення випадків гіпотензії, гіперкаліємії, порушення функції нирок. Необхідно контролювати АТ, функцію нирок, вміст електролітів у плазмі у таких пацієнтів. Білки-переносники Дослідження in vitro на культурах печінки показали, що валсартан є субстратом для білків-переносників OATP1B1/OATP1B3 та MRP2. Одночасне застосування валсартану з інгібіторами білка-переносника OATP1B1/OATP1B3 (рифампіцин, циклоспорин) або MRP2 (ритонавір) може збільшити системну експозицію валсартану (C(max) та AUC). Необхідно бути обережними на початку одночасного застосування з вищевказаними препаратами або після їх відміни. Відсутність лікарської взаємодії Не виявлено клінічно значущих взаємодій з такими лікарськими засобами: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, ГХТЗ, амлодипін та глібенкламід. Лікарські взаємодії для ГХТЗ Одночасне застосування з обережністю Лікарські препарати, що впливають вміст калію в плазмі крові При одночасному застосуванні з «петлевими» діуретиками, глюкокортикостероїдами (ГКС), адренокортикотропним гормоном (АКТГ), амфотерицином В, бензатину бензилпеніциліном, карбеноксолоном, проносними засобами, ацетилсаліциловою кислотою або її плазмою. У цьому випадку рекомендовано контролювати вміст калію у плазмі крові. Лікарські препарати, що здатні викликати поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу «пірует» При одночасному застосуванні антиаритмічних засобів ІА та ІІІ класів та деяких антипсихотичних препаратів (нейролептиків) з ГХТЗ слід бути обережним, оскільки існує ризик розвитку аритмії типу «пірует» на тлі можливої ​​гіпокаліємії. Рекомендовано контроль вмісту калію у плазмі крові. Міорелаксанти недеполяризуючі периферичні дії (тубокурарин) ГХТЗ потенціює дію міорелаксантів. Гіпоглікемічні засоби (для прийому внутрішньо та інсулін) При одночасному застосуванні може бути потрібна корекція дози гіпоглікемічних засобів. Метформін слід приймати з обережністю, оскільки можливий розвиток лактоацидозу, індукованого нирковою недостатністю на фоні прийому ГХТЗ. Лікарські препарати, що впливають вміст натрію в плазмі крові При тривалому одночасному застосуванні з антидепресантами, протисудомними, антипсихотичними (нейролептиками) препаратами (наприклад, карбамазепін) і т. д. слід бути обережним, оскільки збільшується ризик розвитку гіпонатріємії. Рекомендовано регулярно контролювати вміст натрію у плазмі крові. Серцеві глікозиди Гіпокаліємія та гіпомагніємія на фоні прийому тіазидних діуретиків можуть сприяти розвитку порушень серцевого ритму у пацієнтів, які отримують серцеві глікозиди. Н- та м-холіноблокатори Н- та м-холіноблокатори (атропін, біпериден) можуть підвищувати біодоступність тіазидних діуретиків за рахунок зниження перистальтичної активності шлунково-кишкового тракту (ШКТ) та уповільнення спорожнення шлунка. Відповідно, стимулятори моторики ШКТ (цизаприд) можуть знижувати біодоступність тіазидних діуретиків. Аніоонобмінні смоли (колестирамін та колестипол) Всмоктування тіазидних діуретиків, у тому числі ГХТЗ, зменшується при одночасному застосуванні колестираміну та колестиполу. Тому ГХТЗ слід приймати через 4 години або через 4-6 годин після прийому аніонообмінних смол. Метилдопа Описано окремі випадки розвитку гемолітичної анемії при одночасному застосуванні метилдопи та ГХТЗ. Вітамін D та солі кальцію Одночасне застосування тіазидних діуретиків, включаючи ГХТЗ, з вітаміном D або солями кальцію може призводити до підвищення вмісту кальцію в плазмі внаслідок посилення реабсорбції кальцію. Циклоспорин При одночасному застосуванні ГХТЗ та циклоспорину збільшується ризик розвитку гіперурикемії та симптомів, схожих із загостренням перебігу подагри. Рентгеноконтрастні засоби, що містять йод При гіповолемії, що розвинулася на фоні прийому діуретиків, збільшується ризик розвитку ГНН. Слід заповнити ОЦК перед застосуванням засобів із високим вмістом йоду (наприклад, рентгеноконтрастних засобів, що містять йод). Лікарські засоби для лікування подагри (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол) При застосуванні ГХТЗ можливе підвищення концентрації сечової кислоти в плазмі, що може вимагати корекції доз лікарських засобів для лікування подагри (наприклад, збільшення дози сульфінпіразону та пробенециду). Одночасне застосування з тіазидними діуретиками, включаючи ГХТЗ, може призвести до збільшення частоти реакцій підвищеної чутливості на алопуринол. Амантадін Одночасне застосування з тіазидними діуретиками, включаючи ГХТЗ, збільшує ризик розвитку побічних ефектів амантадину. Бета-адреноблокатори та діазоксид Одночасне застосування з тіазидними діуретиками, включаючи ГХТЗ, збільшує ризик гіперглікемії. Цитотоксичні препарати (циклофосфамід, метотрексат) Одночасне застосування з тіазидними діуретиками, включаючи ГХТЗ, знижує виведення цитотоксичних препаратів нирками, що призводить до потенціювання їх мієлосупресивної дії. Етанол, барбітурати та наркотичні засоби Одночасне застосування з тіазидними діуретиками, включаючи ГХТЗ, може потенціювати розвиток ортостатичної гіпотензії.Спосіб застосування та дозиПеред початком терапії препаратом Вальсакор Н 160 необхідно скоригувати водно-електролітні порушення (див. розділи «З обережністю», «Особливі вказівки»). Всередину, 1 раз на добу, щодня, незалежно від часу їди, таблетку слід ковтати цілком і запивати достатньою кількістю рідини. Добова доза, що рекомендується, – 1 таблетка препарату Вальсакор® Н 160. Доза препарату Вальсакор Н 160 підбирається після раніше проведеного титрування доз окремих компонентів препарату. При недостатності антигіпертензивного ефекту можливе збільшення дози препарату (не раніше ніж через 4-6 тижнів) шляхом титрування доз до максимальної добової дози у перерахунку на валсартан 320 мг та до максимальної добової дози за ГХТЗ 25 мг. Максимальне зниження рівня артеріального тиску зазвичай досягається протягом 2-4 тижнів терапії, але у деяких пацієнтів - протягом 4-8 тижнів, що необхідно враховувати при титруванні дози. Порушення функції нирок Пацієнтам з легким та помірним порушенням функції нирок (КК ≥ 30 мл/хв. (0,5 мл/сек)) корекції дози препарату не потрібне. Порушення функції печінки Максимально рекомендована добова доза валсартану у пацієнтів із легким (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) або помірним (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушенням функції печінки без явищ холестазу – 80 мг.ПередозуванняСимптоми: основним очікуваним проявом передозування валсартану є виражене зниження артеріального тиску, яке може призвести до порушення свідомості, колапсу та/або шоку. При передозуванні ГХТЗ можливий розвиток наступних симптомів: нудота, сонливість, зниження ОЦК, порушення ритму серця та спазми м'язів, спричинені порушенням водно-електролітного балансу. Лікування: симптоматичне та залежить від часу, що минув з моменту прийому препарату, та від ступеня тяжкості симптомів. У разі ранньої діагностики передозування рекомендовано викликати блювання та/або промити шлунок. Слід стабілізувати показники гемодинаміки. При вираженому зниженні АТ необхідно перевести пацієнта в горизонтальне положення з піднятими вгору ногами і заповнити ОЦК (внутрішньо ввести 0,9% розчин натрію хлориду) під контролем показників гемодинаміки та діурезу. Валсартан не виводиться за допомогою гемодіалізу, тому що значно пов'язується з білками плазми. ГХТЗ виводиться за допомогою гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПодвійна блокада РААС Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з ЦД та/або з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) і не рекомендується в інших пацієнтів. Одночасне застосування АРА II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Порушення функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок (КК понад 30 мл/хв) не потрібна зміна дози препарату. При застосуванні препарату Вальсакор Н 160 у пацієнтів з порушенням функції нирок рекомендується регулярно контролювати вміст калію, концентрації креатиніну та сечової кислоти у плазмі крові. Стан після перенесеної трансплантації нирки Безпека препарату Вальсакор Н 160 у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, не встановлена. Стеноз аортального та/або мітрального клапанів, ГЗКМП Препарат Вальсакор® Н 160 необхідно з обережністю застосовувати у пацієнтів з гемодинамічно значущим стенозом аортального та/або мітрального клапанів або ГОКМП. Порушення функції печінки Препарат Вальсакор Н 160 не рекомендується пацієнтам з порушенням функції печінки. Максимально рекомендована добова доза валсартану у пацієнтів з легкими або помірними порушеннями печінки без явищ холестазу – 80 мг. Порушення водно-електролітного балансу При застосуванні тіазидних діуретиків, включаючи ГХТЗ, відзначалися випадки розвитку гіпокаліємії, гіпонатріємії та гіпохлоремічного алкалозу, гіпомагніємії (оскільки збільшується виведення магнію нирками) та гіперкальціємії (оскільки знижується виведення кальцію нирками). Рекомендується при застосуванні препарату Вальсакор Н 160 регулярно контролювати вміст електролітів у сироватці крові, особливо калію. Гіпонатріємія та/або зниження ОЦК У пацієнтів з вираженою гіпонатріємією та/або при зниженому ОЦК (наприклад, при прийомі високих доз діуретиків), у поодиноких випадках на початку терапії препаратом Вальсакор Н 160 можливе виражене зниження рівня АТ з клінічними проявами. Тому на початку лікування слід провести корекцію вмісту натрію у сироватці крові та/або заповнити ОЦК. У разі розвитку вираженого зниження артеріального тиску пацієнта слід перевести в горизонтальне положення з піднятими ногами і, при необхідності, провести внутрішньовенну інфузію 0,9% розчину натрію хлориду. Після стабілізації артеріального тиску лікування препаратом Вальсакор® Н 160 може бути продовжено. ХСН III-IV функціонального класу (за класифікацією NYHA) або інші захворювання, що супроводжуються стимуляцією РААС У пацієнтів, функція нирок яких залежить від стану РААС (наприклад, ХСН III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA), терапія інгібіторами АПФ може супроводжуватися олігурією та/або прогресуючою азотемією, в окремих випадках – гостра ниркова недостатність. Неможливо виключити розвиток порушень функції нирок внаслідок придушення активності РААС на фоні прийому препарату Вальсакор Н 160. Терапію препаратом Вальсакор Н 160 слід проводити з обережністю, під контролем функції нирок. Первинний гіперальдостеронізм Препарат Вальсакор Н 160 не ефективний для лікування АГ у пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом через відсутність активації РААС. Стеноз ниркової артерії У пацієнтів з одностороннім або двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки препарат повинен застосовуватися з обережністю, оскільки можливе підвищення концентрацій креатиніну та сечовини у плазмі крові. Системна червона вовчанка При застосуванні тіазидних діуретиків (у тому числі ГХТЗ) описані випадки розвитку загострень та погіршення перебігу захворювань сполучної тканини (наприклад, ВКВ). Фоточутливість Описано випадки розвитку фоточутливості на фоні прийому ГХТЗ. У разі розвитку проявів фоточутливості рекомендовано припинити терапію. За необхідності продовження терапії рекомендується захищати відкриті ділянки тіла від впливу сонячних та ультрафіолетових (УФ) променів. НМРК У двох фармакоепідеміологічних дослідженнях, виконаних з використанням даних Данського національного регістру раку, було продемонстровано зв'язок між прийомом ГХТЗ та підвищеним ризиком розвитку НМРК – базальноклітинної карциноми та плоскоклітинної карциноми. Ризик розвитку НМРК зростав зі збільшенням сумарної (накопиченої) дози ГХТЗ. Можливим механізмом розвитку НМРК є фотосенсибілізуюча дія ГХТЗ. Пацієнти, які приймають ГХТЗ як монотерапію або у комбінації з іншими лікарськими препаратами, повинні бути обізнані про ризик розвитку НМРК. Таким пацієнтам рекомендується регулярно оглядати шкірні покриви з метою виявлення будь-яких нових підозрілих уражень, а також змін уже наявних уражень шкіри. Про всі підозрілі зміни шкіри слід негайно повідомляти лікаря. Підозрювальні ділянки шкіри повинні бути обстежені фахівцем. Для уточнення діагнозу може знадобитися гістологічне дослідження біоптатів шкіри. З метою мінімізації ризику розвитку НМРК пацієнтам слід рекомендувати дотримуватись профілактичних заходів, таких як обмеження впливу сонячного світла та УФ променів, а також використання відповідних захисних засобів. У пацієнтів із НМРК в анамнезі рекомендується переглянути доцільність застосування ГХТЗ. Інші метаболічні порушення Тіазидні діуретики, включаючи ГХТЗ, можуть викликати зміну толерантності до глюкози та підвищення концентрації холестерину, тригліцеридів та сечової кислоти у плазмі крові. Пацієнтам з ЦД може знадобитися корекція дози інсуліну або гіпоглікемічних засобів для внутрішнього застосування. Тіазидні діуретики знижують екскрецію кальцію нирками і можуть викликати незначне підвищення вмісту кальцію в плазмі за відсутності супутніх порушень метаболізму кальцію. Виражена гіперкальціємія на фоні застосування тіазидного діуретика може свідчити про гіперпаратиреоз. Перед дослідженням функції паращитовидних залоз слід відмінити тіазидні діуретики, включаючи ГХТЗ. Антидопінговий тест ГХТЗ може давати позитивний результат під час проведення допінг-контролю. Реакції підвищеної чутливості Реакції підвищеної чутливості на фоні застосування ГХТЗ найчастіше відзначалися у пацієнтів з алергічними реакціями та бронхіальною астмою в анамнезі. При застосуванні валсартану у пацієнтів спостерігався розвиток ангіоневротичного набряку, у тому числі набряку гортані та голосових зв'язок, що призводить до обструкції дихальних шляхів, та/або набряку обличчя, губ, глотки та/або язика. У деяких із цих пацієнтів в анамнезі відзначався розвиток ангіоневротичного набряку на фоні застосування інших лікарських засобів, включаючи інгібітори АПФ. У разі розвитку ангіоневротичного набряку слід негайно відмінити препарат Вальсакор Н 160 і не відновлювати лікування препаратом. Гострий напад закритокутової глаукоми На фоні застосування ГХТЗ відзначалися випадки транзиторної міопії та гострого розвитку глаукоми. Симптоми включають раптове початок, різке зниження гостроти зору або біль в оці, зазвичай виникають в період від декількох годин до тижня після початку терапії. Нелікована глаукома може призвести до стійкої втрати зору. Насамперед необхідно, якнайшвидше, скасувати прийом ГХТЗ. Якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, може знадобитися екстрене медикаментозне або хірургічне лікування. Фактором ризику розвитку гострої глаукоми може бути наявність у пацієнта в анамнезі алергічних реакцій на сульфонаміди або пеніцилін. Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин Препарат Вальсакор Н 160 містить лактозу, тому не слід застосовувати його при таких станах: непереносимість лактози, дефіцит лактази або синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. Застосування при хронічних захворюваннях: Порушення функції нирок Пацієнтам з легким та помірним порушенням функції нирок (КК ≥ 30 мл/хв. (0,5 мл/сек)) корекції дози препарату не потрібне. Порушення функції печінки Максимально рекомендована добова доза валсартану у пацієнтів із легким (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) або помірним (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушенням функції печінки без явищ холестазу – 80 мг. Вплив на керування транспортними засобами: У зв'язку з можливістю виникнення запаморочення або слабкості на фоні застосування препарату Вальсакор® Н 160 необхідно бути обережним при керуванні транспортними засобами та роботі з іншими технічними пристроями, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкавалсартан + гідрохлортіазид таблетки, вкриті плівковою оболонкою 1 таблетка, покрита плівковою оболонкою, містить: Ядро: речовини, що діють: Валсартан 160,00 мг Гідрохлоротіазид 12,50 мг Допоміжні речовини: Целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон-K25, лактози моногідрат, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: гіпромелоза 2910, титану діоксид (Е171), макрогол-4000, барвник заліза оксид червоний (Е172)Опис лікарської формиОвальні, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою червонувато-коричневого кольору. Вид на зламі: біла шорстка маса з плівковою оболонкою червонувато-коричневого кольору.Фармакотерапевтична групагіпотензивний засіб комбінований (Ангіотензину II рецепторів антагоніст + діуретик).ФармакокінетикаФармакокінетика Валсартан Всмоктування Після прийому валсартану внутрішньо максимальна концентрація (C(max)) у плазмі досягається протягом 2-4 годин. Середня абсолютна біодоступність становить 23%. При прийомі валсартану з їжею площа під кривою «концентрація-час» (AUC) та C(max) у плазмі крові зменшуються на 40 % та 50 % відповідно. Тим не менш, через 8 годин після прийому валсартану, прийнятого натще і з їжею, його плазмові концентрації однакові. Зменшення AUC не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту валсартану, тому препарат можна приймати незалежно від часу їди. Розподіл Об'єм розподілу (V(d)) валсартану у період рівноважного стану після внутрішньовенного введення становив близько 17 л, що вказує на відсутність вираженого розподілу валсартану у тканинах. Валсартан активно зв'язується з білками плазми (94-97%), переважно з альбуміном. Метаболізм Валсартан не піддається суттєвій біотрансформації, лише близько 20% дози, прийнятої внутрішньо, виводиться у вигляді метаболітів. Гідроксильний метаболіт визначається в плазмі у низьких концентраціях (менше 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт не має фармакологічної активності. Виведення Валсартан виводиться двофазно: a-фаза з періодом напіввиведення (Т(1/2)(a)) менше 1 години та b-фаза з Т(1/2)(b) – близько 9 годин. Валсартан виводиться, в основному, у незміненому вигляді через кишечник (близько 83%) та нирками (близько 13%). Після внутрішньовенного введення плазмовий кліренс валсартану становить близько 2 л/годину, нирковий кліренс – 0,62 л/годину (близько 30 % від загального кліренсу). Т(1/2) валсартану становить 6 годин. Фармакокінетика валсартану в діапазоні терапевтичних доз має лінійний характер. При повторному застосуванні валсартану змін фармакокінетичних показників не спостерігалося. При прийомі валсартану 1 раз на добу незначна кумуляція. Плазмові концентрації валсартану однакові у чоловіків та жінок. ГХТЗ Всмоктування При внутрішньому прийомі ГХТЗ всмоктується швидко. C(max) у плазмі крові досягається через 2 години після вживання. Фармакокінетика (AUC) лінійна у терапевтичному діапазоні доз. Одночасний прийом з їжею може призвести до збільшення або зменшення системної доступності порівняно з прийомом натще, ці зміни не мають клінічного значення. При прийомі внутрішньо абсолютна біодоступність ГХТЗ становить 70%. Розподіл Видимий V(d) становить 4-8 л/кг. Зв'язування з білками плазми (переважно з альбумінами) становить близько 40-70%. ГХТЗ накопичується в еритроцитах у концентрації, що приблизно в 3 рази перевищує плазмову. Метаболізм, виведення ГХТЗ елімінується практично у незміненому вигляді. Т(1/2) кінцевої фази становить 6-15 годин. При повторному застосуванні фармакокінетика ГХТЗ не змінюється. При прийомі 1 раз на день накопичення ГХТЗ незначне. Більше 95% дози, що всмокталася, виводиться в незміненому вигляді нирками. Валсартан/гідрохлортіазид При одночасному застосуванні з валсартаном системна біодоступність ГХТЗ зменшується на 30%, а біодоступність валсартан істотно не змінюється. Зазначена взаємодія не впливає на ефективність комбінованого застосування валсартану та ГХТЗ. У контрольованих клінічних дослідженнях було виявлено виразний антигіпертензивний ефект цієї комбінації, який перевищував ефект кожного з компонентів препарату окремо або ефект плацебо. Фармакокінетика спеціальних груп пацієнтів Пацієнти похилого віку (старше 65 років) AUC валсартану у деяких пацієнтів похилого віку більше, ніж у добровольців молодого віку. Ці зміни клінічного значення не мають. Імовірно, у пацієнтів похилого віку з нормальним рівнем АТ та артеріальної гіпертензії системний кліренс ГХТЗ нижчий, ніж у здорових молодих добровольців. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок з кліренсом креатиніну (КК) 30-70 мл/хв корекція дози препарату Вальсакор Н 160 не потрібна. Немає даних щодо застосування препарату у пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок (КК менше 30 мл/хв) та у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі. Валсартан не виводиться за допомогою гемодіалізу, на відміну від ГХТЗ. За наявності ниркової недостатності C(max) та AUC ГХТЗ збільшуються, а швидкість виведення знижується. У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості T(1/2) ГХТЗ подовжується майже вдвічі. Пацієнти з порушенням функції печінки У пацієнтів з легкими (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) або помірними (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушеннями функції печінки AUC валсартану вдвічі більше, ніж у здорових добровольців. Немає даних щодо застосування препарату у пацієнтів з тяжкими (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушеннями функції печінки. Захворювання печінки не суттєво впливають на фармакокінетику ГХТЗ, тому корекції його дози в даному випадку не потрібно.ФармакодинамікаПрепарат Вальсакор Н 160 – комбінований гіпотензивний препарат, до складу якого входять антагоніст рецепторів ангіотензину II (АРА II) та тіазидний діуретик. Валсартан Валсартан є селективним АРА II для внутрішнього прийому, небілкової природи. Виборчо блокує АТ(1)-рецептори, відповідальні за вазопресорну дію ангіотензину ІІ. Наслідком блокади АТ(1)-рецепторів є підвищення концентрації ангіотензину II у плазмі крові, яке може стимулювати незаблоковані АТ(2)-рецептори, що врівноважує вазопресорні ефекти, пов'язані із порушенням АТ(1)-рецепторів. Валсартан не має агоністичної активності щодо АТ(1)-рецепторів. Його спорідненість до АТ(1)-рецепторів приблизно в 20 000 разів вище, ніж до АТ(2)-рецепторів. Валсартан не інгібує ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ), відомий також як кініназа II, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і руйнує брадикінін. У зв'язку з відсутністю впливу на АПФ не потенціюються ефекти брадикініну та субстанції Р. Частота розвитку сухого кашлю нижче у пацієнтів, які отримували АРА II, порівняно з пацієнтами, які отримували інгібітори АПФ. Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що беруть участь у регуляції функцій серцево-судинної системи. При лікуванні артеріальної гіпертензії (артеріальна гіпертензія) валсартан знижує артеріальний тиск (АТ), не впливаючи на частоту серцевих скорочень (ЧСС). Після прийому внутрішньо разової дози валсартану антигіпертензивний ефект розвивається протягом 2-х годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається через 4-6 годин. Антигіпертензивний ефект валсартану зберігається протягом 24 годин після застосування. При постійному застосуванні валсартану максимальне зниження артеріального тиску, незалежно від дози, досягається через 2-4 тижні та підтримується на досягнутому рівні під час тривалої терапії. Одночасне застосування з гідрохлортіазидом (ГХТЗ) дозволяє досягти значного додаткового зниження артеріального тиску. Раптове скасування валсартану не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску або іншими небажаними клінічними наслідками. ГХТЗ Точкою застосування дії тіазидних діуретиків є дистальні звивисті ниркові канальці. При впливі тіазидних діуретиків на високочутливі рецептори дистальних канальців кіркового шару нирок відбувається пригнічення реабсорбції іонів натрію (Na(+)) та хлору (Cl(-)). Пригнічення ко-транспортної системи Na(+) і Cl(-), мабуть, відбувається за рахунок конкуренції за ділянки зв'язування Cl(-) в даній системі, що призводить до збільшення екскреції Na(+) і Cl(-) приблизно однакового ступеня. Внаслідок діуретичної дії спостерігається зменшення об'єму циркулюючої крові (ОЦК), внаслідок чого підвищується активність реніну, секреція альдостерону, виведення нирками калію та, отже, зниження вмісту калію у сироватці крові. Зв'язок між реніном та альдостероном опосередковується ангіотензином II, тому зниження вмісту калію у сироватці крові при одночасному застосуванні ГХТЗ з валсартаном менш виражене, ніж при монотерапії ГХТЗ.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (пацієнтам, яким показано комбіновану терапію).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до валсартану, гідрохлортіазиду та інших похідних сульфонаміду або будь-яких інших компонентів препарату. Тяжкі (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушення функції печінки, біліарний цироз та холестаз. Анурія, тяжкі порушення функції нирок (КК менше 30 мл/хв). Рефрактерна гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія та симптоматична гіперурикемія. Одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом (ЦД) та/або з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Вагітність та планування вагітності, період грудного вигодовування. Вік до 18 років (ефективність та безпека у дітей не доведені). Дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції, оскільки до складу препарату Вальсакор Н 160 входить лактоза. Одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, калійвмісних харчових добавок або інших лікарських препаратів, здатних підвищувати вміст калію в сироватці крові (наприклад, гепарин), стани, що супроводжуються водно-електролітними порушеннями: нефропатія з втратою солей та преренальним (кардіогенним) порушенням функції гіпокаліємія, гіпомагніємія, гіперкальціємія, хронічна серцева недостатність (ХСН) III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA, виражена гіпонатріємія та/або стани, що супроводжуються зниженням ОЦК (у тому числі діарея, блювання, терапія високими дозами діуретиків), двосторонній або односторонній стіноз артерій або стеноз артерії єдиної нирки, стан після трансплантації нирки, первинний гіперальдостеронізм, стеноз аортального та/або мітрального клапана,гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГОКМП), системний червоний вовчак (ВКВ), немеланомний рак шкіри (НМРК) в анамнезі (див. розділ «Особливі вказівки»), ЦД, гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія, закритокутова глаукомота, у пацієнтів з на набряком на фоні попередньої терапії АРА II або інгібіторами АПФ.Вагітність та лактаціяВагітність Валсартан Застосування АРА II у І триместрі вагітності не рекомендується. Застосування АРА II протипоказане у II-III триместрах вагітності, оскільки застосування ІІ-ІІІ триместрах вагітності може викликати фетотоксичні ефекти (зниження функції нирок, маловоддя, уповільнення окостеніння кісток черепа плода) та неонатальні токсичні ефекти (ниркову недостатність, артеріальну гіпотензію, гіперкаліємію). Є повідомлення про мимовільні аборти, маловоддя та порушення функції нирок у новонароджених, матері яких під час вагітності ненавмисно отримували валсартан. Якщо все ж таки застосовували препарат у II-III триместрах вагітності, то необхідно провести ультразвукове дослідження нирок та кісток черепа плода. При плануванні вагітності рекомендується перевести пацієнтку на альтернативну гіпотензивну терапію з урахуванням профілю безпеки. Новонароджені, матері яких отримували АРА II під час вагітності, потребують медичного спостереження, оскільки існує ризик розвитку гіпотензії. ГХТЗ Досвід застосування ГХТЗ під час вагітності, особливо у І триместрі, обмежений. ГХТЗ проникає крізь плаценту. При застосуванні тіазидних діуретиків у ІІ-ІІІ триместрі вагітності можливий розвиток тромбоцитопенії, порушення водно-електролітного балансу, жовтяниці у плода або новонародженого. При підтвердженні вагітності препарат Вальсакор Н 160 необхідно відмінити якомога раніше. Період грудного вигодовування Немає даних про виділення валсартану у грудне молоко. ГХТЗ виділяється із грудним молоком у жінок. При необхідності застосування препарату Вальсакор Н 160 у період лактації необхідно припинити грудне вигодовування. Протипоказаний особам віком до 18 років (ефективність та безпека у дітей не доведені).Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів, рекомендована Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ): дуже часто ≥ 1/10 часто від ≥ 1/100 до < 1/10 нечасто від ≥ 1/1000 до < 1/100 рідко від ≥ 1/10000 до < 1/1000 дуже рідко <1/10000 частота невідома може бути оцінена з урахуванням наявних даних. При застосуванні комбінації валсартан/гідрохлортіазид Порушення з боку обміну речовин та харчування: нечасто: дегідратація. Порушення з боку нервової системи: часто: біль голови; нечасто: парестезія; дуже рідко: запаморочення; частота невідома: непритомність. Порушення з боку органу зору: нечасто: зниження гостроти зору. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто: шум у вухах. Порушення з боку судин: нечасто: виражене зниження артеріального тиску, периферичні набряки. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: рідко: кашель; частота невідома: некардіогенний набряк легень. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто: нудота; дуже рідко: діарея. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто: міалгія; дуже рідко: Артралгія. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: Частота невідома: порушення функції нирок. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто: підвищена стомлюваність. Лабораторні та інструментальні дані: частота невідома: підвищення концентрації сечової кислоти у сироватці крові, підвищення концентрації білірубіну у сироватці крові, підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові, гіпонатріємія, гіпокаліємія, нейтропенія, підвищення концентрації залишкового азоту сечовини у сироватці крові. При вивченні клінічного застосування фіксованої комбінації валсартан/ГХТЗ у пацієнтів з АГ спостерігалися такі небажані явища (НЯ) без очевидного зв'язку з прийомом препарату: біль у животі, біль у верхній частині живота, тривога, артрит, астенія, біль у спині, бронхіт (в в тому числі гострий), біль у грудях, постуральне запаморочення, диспепсія, задишка, сухість слизової оболонки порожнини рота, носові кровотечі, еректильна дисфункція, гастроентерит, головний біль, підвищене потовиділення, гіпестезія, грипоподібний стан, безсоння, розтяжка гіпертонус, закладеність носа, назофарингіт, нудота, біль у шиї, периферичні набряки, середній отит, біль у кінцівках, прискорене серцебиття, біль у гортані та глотці, пірексія, півлакіурія, гіпертермія, синусит, сонливість, інфекції верхніх диханьінфекції сечовивідних шляхів, вертиго, вірусні інфекції, порушення зору. Нижче наведено НЯ, пов'язані із застосуванням кожного компонента окремо. При застосуванні валсартану Порушення з боку крові та лімфатичної системи: частота невідома: зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи: частота невідома: реакції підвищеної чутливості/алергічні реакції, включаючи сироваткову хворобу. Порушення з боку обміну речовин та харчування: частота невідома: підвищення вмісту калію у сироватці крові, гіпонатріємія. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто: вертіго. Порушення з боку судин: Частота невідома: васкуліт. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто: біль у животі. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома: підвищення активності печінкових ферментів. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома: ангіоневротичний набряк, висипання на шкірі, свербіж шкіри, бульозний дерматит. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: Частота невідома: ниркова недостатність. Наступні НЯ спостерігалися при вивченні клінічного застосування валсартану у пацієнтів з АГ незалежно від їх причинного зв'язку із застосуванням валсартану: артралгія, астенія, біль у спині, діарея, запаморочення, головний біль, безсоння, зниження лібідо, нудота, набряки, фарингіт, риніт , інфекції верхніх дихальних шляхів, вірусні інфекції При застосуванні тіазидних діуретиків, включаючи ГХТЗ Порушення з боку крові та лімфатичної системи: рідко: тромбоцитопенія, іноді з пурпурою; дуже рідко: агранулоцитоз, пригнічення кістковомозкового кровотворення, гемолітична анемія, лейкопенія; Частота невідома: апластична анемія. Порушення з боку імунної системи: дуже рідко: реакції підвищеної чутливості. Порушення з боку обміну речовин та харчування: дуже часто: гіпокаліємія, підвищення концентрації ліпідів у плазмі (особливо на тлі високих доз ГХТЗ); часто: гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіперурикемія; рідко: гіперкальціємія, гіперглікемія, глюкозурія та погіршення перебігу ЦД; дуже рідко: гіпохлоремічний алкалоз. Порушення психіки: Рідко: порушення сну, депресія. Порушення з боку нервової системи: рідко: біль голови, запаморочення, парестезія. Порушення з боку органу зору: рідко: порушення зору (особливо у перші кілька тижнів лікування); частота невідома: гострий напад глаукоми. Порушення з боку серця: рідко: аритмії. Порушення з боку судин: часто: ортостатична гіпотензія (може посилюватись при одночасному застосуванні з етанолом, седативними або знеболюючими засобами). Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: дуже рідко: респіраторний дистрес-синдром, включаючи набряк легенів та пневмоніт. Порушення з боку травної системи: часто: зниження апетиту, помірно виражена нудота та блювання; рідко: дискомфорт у животі, запор, діарея; дуже рідко: панкреатит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: рідко: внутрішньопечінковий холестаз або жовтяниця. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома: порушення функції нирок, гостра ниркова недостатність (ГНН). Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часто: кропив'янка та інші форми шкірного висипу; рідко: фотосенсибілізація; дуже рідко: некротизуючий васкуліт та токсичний епідермальний некроліз, вовчаноподібні реакції, загострення шкірних проявів ВКВ; Частота невідома: мультиформна еритема. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: Частота невідома: м'язові спазми. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: Часто: імпотенція. Загальні розлади та порушення у місці введення: частота невідома: гіпертермія, астенія.Взаємодія з лікарськими засобамиЗагальні лікарські взаємодії для валсартану та гідрохлоротіазиду Одночасне застосування не рекомендується Препарати літію При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, АРА II або тіазидних діуретиків з препаратами літію відзначалося оборотне підвищення концентрації літію у плазмі та розвиток інтоксикації. Ризик токсичних проявів, пов'язаних із застосуванням препаратів літію, може додатково збільшуватися при одночасному застосуванні з Вальсакором Н 160, оскільки нирковий кліренс препаратів літію знижується під дією тіазидних діуретиків. При необхідності одночасного застосування з препаратами літію слід ретельно контролювати концентрацію літію у плазмі крові. Одночасне застосування з обережністю Інші гіпотензивні препарати Можливе посилення антигіпертензивного ефекту при одночасному застосуванні з іншими лікарськими засобами, що знижують артеріальний тиск (наприклад, інгібітори АПФ, бета-адреноблокатори, блокатори «повільних» кальцієвих каналів (БМКК), гуанетидин, метилдопа, вазодилататори, прямі інгібі. Пресорні аміни (наприклад, норепінефрін та епінефрін) Можливе послаблення дії пресорних амінів, що не потребує припинення одночасного застосування валсартану та ГХТЗ. Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) При одночасному застосуванні АРА II та ГХТЗ з НПЗЗ можливе ослаблення діуретичної та антигіпертензивної дії. В умовах гіповолемії можливий розвиток гострої ниркової недостатності, рекомендується контролювати функцію нирок на початку терапії, а також проводити адекватне заповнення ОЦК у пацієнта. Лікарські взаємодії для валсартану Одночасне застосування протипоказане Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з ЦД та/або з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) і не рекомендується в інших пацієнтів. Одночасне застосування АРА II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування не рекомендується Калійзберігаючі діуретики (спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид), препарати калію, каліймісткі замінники харчової солі та інші лікарські засоби та речовини, які можуть викликати підвищення вмісту калію в сироватці крові (наприклад, гепарин) При необхідності одночасного застосування з препаратами, що впливають вміст калію, рекомендується контролювати вміст калію в плазмі крові. Одночасне застосування з обережністю При одночасному застосуванні АРА II, включаючи валсартан, з лікарськими засобами, що впливають на РААС, такими як інгібітори АПФ або аліскірен, підвищується частота виникнення випадків гіпотензії, гіперкаліємії, порушення функції нирок. Необхідно контролювати АТ, функцію нирок, вміст електролітів у плазмі у таких пацієнтів. Білки-переносники Дослідження in vitro на культурах печінки показали, що валсартан є субстратом для білків-переносників OATP1B1/OATP1B3 та MRP2. Одночасне застосування валсартану з інгібіторами білка-переносника OATP1B1/OATP1B3 (рифампіцин, циклоспорин) або MRP2 (ритонавір) може збільшити системну експозицію валсартану (C(max) та AUC). Необхідно бути обережними на початку одночасного застосування з вищевказаними препаратами або після їх відміни. Відсутність лікарської взаємодії Не виявлено клінічно значущих взаємодій з такими лікарськими засобами: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, ГХТЗ, амлодипін та глібенкламід. Лікарські взаємодії для ГХТЗ Одночасне застосування з обережністю Лікарські препарати, що впливають вміст калію в плазмі крові При одночасному застосуванні з «петлевими» діуретиками, глюкокортикостероїдами (ГКС), адренокортикотропним гормоном (АКТГ), амфотерицином В, бензатину бензилпеніциліном, карбеноксолоном, проносними засобами, ацетилсаліциловою кислотою або її плазмою. У цьому випадку рекомендовано контролювати вміст калію у плазмі крові. Лікарські препарати, що здатні викликати поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу «пірует» При одночасному застосуванні антиаритмічних засобів ІА та ІІІ класів та деяких антипсихотичних препаратів (нейролептиків) з ГХТЗ слід бути обережним, оскільки існує ризик розвитку аритмії типу «пірует» на тлі можливої ​​гіпокаліємії. Рекомендовано контроль вмісту калію у плазмі крові. Міорелаксанти недеполяризуючі периферичні дії (тубокурарин) ГХТЗ потенціює дію міорелаксантів. Гіпоглікемічні засоби (для прийому внутрішньо та інсулін) При одночасному застосуванні може бути потрібна корекція дози гіпоглікемічних засобів. Метформін слід приймати з обережністю, оскільки можливий розвиток лактоацидозу, індукованого нирковою недостатністю на фоні прийому ГХТЗ. Лікарські препарати, що впливають вміст натрію в плазмі крові При тривалому одночасному застосуванні з антидепресантами, протисудомними, антипсихотичними (нейролептиками) препаратами (наприклад, карбамазепін) і т. д. слід бути обережним, оскільки збільшується ризик розвитку гіпонатріємії. Рекомендовано регулярно контролювати вміст натрію у плазмі крові. Серцеві глікозиди Гіпокаліємія та гіпомагніємія на фоні прийому тіазидних діуретиків можуть сприяти розвитку порушень серцевого ритму у пацієнтів, які отримують серцеві глікозиди. Н- та м-холіноблокатори Н- та м-холіноблокатори (атропін, біпериден) можуть підвищувати біодоступність тіазидних діуретиків за рахунок зниження перистальтичної активності шлунково-кишкового тракту (ШКТ) та уповільнення спорожнення шлунка. Відповідно, стимулятори моторики ШКТ (цизаприд) можуть знижувати біодоступність тіазидних діуретиків. Аніоонобмінні смоли (колестирамін та колестипол) Всмоктування тіазидних діуретиків, у тому числі ГХТЗ, зменшується при одночасному застосуванні колестираміну та колестиполу. Тому ГХТЗ слід приймати через 4 години або через 4-6 годин після прийому аніонообмінних смол. Метилдопа Описано окремі випадки розвитку гемолітичної анемії при одночасному застосуванні метилдопи та ГХТЗ. Вітамін D та солі кальцію Одночасне застосування тіазидних діуретиків, включаючи ГХТЗ, з вітаміном D або солями кальцію може призводити до підвищення вмісту кальцію в плазмі внаслідок посилення реабсорбції кальцію. Циклоспорин При одночасному застосуванні ГХТЗ та циклоспорину збільшується ризик розвитку гіперурикемії та симптомів, схожих із загостренням перебігу подагри. Рентгеноконтрастні засоби, що містять йод При гіповолемії, що розвинулася на фоні прийому діуретиків, збільшується ризик розвитку ГНН. Слід заповнити ОЦК перед застосуванням засобів із високим вмістом йоду (наприклад, рентгеноконтрастних засобів, що містять йод). Лікарські засоби для лікування подагри (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол) При застосуванні ГХТЗ можливе підвищення концентрації сечової кислоти в плазмі, що може вимагати корекції доз лікарських засобів для лікування подагри (наприклад, збільшення дози сульфінпіразону та пробенециду). Одночасне застосування з тіазидними діуретиками, включаючи ГХТЗ, може призвести до збільшення частоти реакцій підвищеної чутливості на алопуринол. Амантадін Одночасне застосування з тіазидними діуретиками, включаючи ГХТЗ, збільшує ризик розвитку побічних ефектів амантадину. Бета-адреноблокатори та діазоксид Одночасне застосування з тіазидними діуретиками, включаючи ГХТЗ, збільшує ризик гіперглікемії. Цитотоксичні препарати (циклофосфамід, метотрексат) Одночасне застосування з тіазидними діуретиками, включаючи ГХТЗ, знижує виведення цитотоксичних препаратів нирками, що призводить до потенціювання їх мієлосупресивної дії. Етанол, барбітурати та наркотичні засоби Одночасне застосування з тіазидними діуретиками, включаючи ГХТЗ, може потенціювати розвиток ортостатичної гіпотензії.Спосіб застосування та дозиПеред початком терапії препаратом Вальсакор Н 160 необхідно скоригувати водно-електролітні порушення (див. розділи «З обережністю», «Особливі вказівки»). Всередину, 1 раз на добу, щодня, незалежно від часу їди, таблетку слід ковтати цілком і запивати достатньою кількістю рідини. Добова доза, що рекомендується, – 1 таблетка препарату Вальсакор® Н 160. Доза препарату Вальсакор Н 160 підбирається після раніше проведеного титрування доз окремих компонентів препарату. При недостатності антигіпертензивного ефекту можливе збільшення дози препарату (не раніше ніж через 4-6 тижнів) шляхом титрування доз до максимальної добової дози у перерахунку на валсартан 320 мг та до максимальної добової дози за ГХТЗ 25 мг. Максимальне зниження рівня артеріального тиску зазвичай досягається протягом 2-4 тижнів терапії, але у деяких пацієнтів - протягом 4-8 тижнів, що необхідно враховувати при титруванні дози. Порушення функції нирок Пацієнтам з легким та помірним порушенням функції нирок (КК ≥ 30 мл/хв. (0,5 мл/сек)) корекції дози препарату не потрібне. Порушення функції печінки Максимально рекомендована добова доза валсартану у пацієнтів із легким (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) або помірним (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушенням функції печінки без явищ холестазу – 80 мг.ПередозуванняСимптоми: основним очікуваним проявом передозування валсартану є виражене зниження артеріального тиску, яке може призвести до порушення свідомості, колапсу та/або шоку. При передозуванні ГХТЗ можливий розвиток наступних симптомів: нудота, сонливість, зниження ОЦК, порушення ритму серця та спазми м'язів, спричинені порушенням водно-електролітного балансу. Лікування: симптоматичне та залежить від часу, що минув з моменту прийому препарату, та від ступеня тяжкості симптомів. У разі ранньої діагностики передозування рекомендовано викликати блювання та/або промити шлунок. Слід стабілізувати показники гемодинаміки. При вираженому зниженні АТ необхідно перевести пацієнта в горизонтальне положення з піднятими вгору ногами і заповнити ОЦК (внутрішньо ввести 0,9% розчин натрію хлориду) під контролем показників гемодинаміки та діурезу. Валсартан не виводиться за допомогою гемодіалізу, тому що значно пов'язується з білками плазми. ГХТЗ виводиться за допомогою гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПодвійна блокада РААС Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з ЦД та/або з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) і не рекомендується в інших пацієнтів. Одночасне застосування АРА II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Порушення функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок (КК понад 30 мл/хв) не потрібна зміна дози препарату. При застосуванні препарату Вальсакор Н 160 у пацієнтів з порушенням функції нирок рекомендується регулярно контролювати вміст калію, концентрації креатиніну та сечової кислоти у плазмі крові. Стан після перенесеної трансплантації нирки Безпека препарату Вальсакор Н 160 у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, не встановлена. Стеноз аортального та/або мітрального клапанів, ГЗКМП Препарат Вальсакор® Н 160 необхідно з обережністю застосовувати у пацієнтів з гемодинамічно значущим стенозом аортального та/або мітрального клапанів або ГОКМП. Порушення функції печінки Препарат Вальсакор Н 160 не рекомендується пацієнтам з порушенням функції печінки. Максимально рекомендована добова доза валсартану у пацієнтів з легкими або помірними порушеннями печінки без явищ холестазу – 80 мг. Порушення водно-електролітного балансу При застосуванні тіазидних діуретиків, включаючи ГХТЗ, відзначалися випадки розвитку гіпокаліємії, гіпонатріємії та гіпохлоремічного алкалозу, гіпомагніємії (оскільки збільшується виведення магнію нирками) та гіперкальціємії (оскільки знижується виведення кальцію нирками). Рекомендується при застосуванні препарату Вальсакор Н 160 регулярно контролювати вміст електролітів у сироватці крові, особливо калію. Гіпонатріємія та/або зниження ОЦК У пацієнтів з вираженою гіпонатріємією та/або при зниженому ОЦК (наприклад, при прийомі високих доз діуретиків), у поодиноких випадках на початку терапії препаратом Вальсакор Н 160 можливе виражене зниження рівня АТ з клінічними проявами. Тому на початку лікування слід провести корекцію вмісту натрію у сироватці крові та/або заповнити ОЦК. У разі розвитку вираженого зниження артеріального тиску пацієнта слід перевести в горизонтальне положення з піднятими ногами і, при необхідності, провести внутрішньовенну інфузію 0,9% розчину натрію хлориду. Після стабілізації артеріального тиску лікування препаратом Вальсакор® Н 160 може бути продовжено. ХСН III-IV функціонального класу (за класифікацією NYHA) або інші захворювання, що супроводжуються стимуляцією РААС У пацієнтів, функція нирок яких залежить від стану РААС (наприклад, ХСН III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA), терапія інгібіторами АПФ може супроводжуватися олігурією та/або прогресуючою азотемією, в окремих випадках – гостра ниркова недостатність. Неможливо виключити розвиток порушень функції нирок внаслідок придушення активності РААС на фоні прийому препарату Вальсакор Н 160. Терапію препаратом Вальсакор Н 160 слід проводити з обережністю, під контролем функції нирок. Первинний гіперальдостеронізм Препарат Вальсакор Н 160 не ефективний для лікування АГ у пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом через відсутність активації РААС. Стеноз ниркової артерії У пацієнтів з одностороннім або двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки препарат повинен застосовуватися з обережністю, оскільки можливе підвищення концентрацій креатиніну та сечовини у плазмі крові. Системна червона вовчанка При застосуванні тіазидних діуретиків (у тому числі ГХТЗ) описані випадки розвитку загострень та погіршення перебігу захворювань сполучної тканини (наприклад, ВКВ). Фоточутливість Описано випадки розвитку фоточутливості на фоні прийому ГХТЗ. У разі розвитку проявів фоточутливості рекомендовано припинити терапію. За необхідності продовження терапії рекомендується захищати відкриті ділянки тіла від впливу сонячних та ультрафіолетових (УФ) променів. НМРК У двох фармакоепідеміологічних дослідженнях, виконаних з використанням даних Данського національного регістру раку, було продемонстровано зв'язок між прийомом ГХТЗ та підвищеним ризиком розвитку НМРК – базальноклітинної карциноми та плоскоклітинної карциноми. Ризик розвитку НМРК зростав зі збільшенням сумарної (накопиченої) дози ГХТЗ. Можливим механізмом розвитку НМРК є фотосенсибілізуюча дія ГХТЗ. Пацієнти, які приймають ГХТЗ як монотерапію або у комбінації з іншими лікарськими препаратами, повинні бути обізнані про ризик розвитку НМРК. Таким пацієнтам рекомендується регулярно оглядати шкірні покриви з метою виявлення будь-яких нових підозрілих уражень, а також змін уже наявних уражень шкіри. Про всі підозрілі зміни шкіри слід негайно повідомляти лікаря. Підозрювальні ділянки шкіри повинні бути обстежені фахівцем. Для уточнення діагнозу може знадобитися гістологічне дослідження біоптатів шкіри. З метою мінімізації ризику розвитку НМРК пацієнтам слід рекомендувати дотримуватись профілактичних заходів, таких як обмеження впливу сонячного світла та УФ променів, а також використання відповідних захисних засобів. У пацієнтів із НМРК в анамнезі рекомендується переглянути доцільність застосування ГХТЗ. Інші метаболічні порушення Тіазидні діуретики, включаючи ГХТЗ, можуть викликати зміну толерантності до глюкози та підвищення концентрації холестерину, тригліцеридів та сечової кислоти у плазмі крові. Пацієнтам з ЦД може знадобитися корекція дози інсуліну або гіпоглікемічних засобів для внутрішнього застосування. Тіазидні діуретики знижують екскрецію кальцію нирками і можуть викликати незначне підвищення вмісту кальцію в плазмі за відсутності супутніх порушень метаболізму кальцію. Виражена гіперкальціємія на фоні застосування тіазидного діуретика може свідчити про гіперпаратиреоз. Перед дослідженням функції паращитовидних залоз слід відмінити тіазидні діуретики, включаючи ГХТЗ. Антидопінговий тест ГХТЗ може давати позитивний результат під час проведення допінг-контролю. Реакції підвищеної чутливості Реакції підвищеної чутливості на фоні застосування ГХТЗ найчастіше відзначалися у пацієнтів з алергічними реакціями та бронхіальною астмою в анамнезі. При застосуванні валсартану у пацієнтів спостерігався розвиток ангіоневротичного набряку, у тому числі набряку гортані та голосових зв'язок, що призводить до обструкції дихальних шляхів, та/або набряку обличчя, губ, глотки та/або язика. У деяких із цих пацієнтів в анамнезі відзначався розвиток ангіоневротичного набряку на фоні застосування інших лікарських засобів, включаючи інгібітори АПФ. У разі розвитку ангіоневротичного набряку слід негайно відмінити препарат Вальсакор Н 160 і не відновлювати лікування препаратом. Гострий напад закритокутової глаукоми На фоні застосування ГХТЗ відзначалися випадки транзиторної міопії та гострого розвитку глаукоми. Симптоми включають раптове початок, різке зниження гостроти зору або біль в оці, зазвичай виникають в період від декількох годин до тижня після початку терапії. Нелікована глаукома може призвести до стійкої втрати зору. Насамперед необхідно, якнайшвидше, скасувати прийом ГХТЗ. Якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, може знадобитися екстрене медикаментозне або хірургічне лікування. Фактором ризику розвитку гострої глаукоми може бути наявність у пацієнта в анамнезі алергічних реакцій на сульфонаміди або пеніцилін. Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин Препарат Вальсакор Н 160 містить лактозу, тому не слід застосовувати його при таких станах: непереносимість лактози, дефіцит лактази або синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. Застосування при хронічних захворюваннях: Порушення функції нирок Пацієнтам з легким та помірним порушенням функції нирок (КК ≥ 30 мл/хв. (0,5 мл/сек)) корекції дози препарату не потрібне. Порушення функції печінки Максимально рекомендована добова доза валсартану у пацієнтів із легким (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) або помірним (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушенням функції печінки без явищ холестазу – 80 мг. Вплив на керування транспортними засобами: У зв'язку з можливістю виникнення запаморочення або слабкості на фоні застосування препарату Вальсакор® Н 160 необхідно бути обережним при керуванні транспортними засобами та роботі з іншими технічними пристроями, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкавалсартан + гідрохлортіазид таблетки, вкриті плівковою оболонкою 1 таблетка, покрита плівковою оболонкою, містить: Ядро: речовини, що діють: Валсартан 80,00 мг Гідрохлоротіазид 12,50 мг Допоміжні речовини: Целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон-K25, лактози моногідрат, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Плівкова оболонка: гіпромелоза 2910, титану діоксид (Е171), макрогол-4000, барвник заліза оксид червоний (Е172), барвник заліза оксид жовтий (Е172)Опис лікарської формиОвальні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою рожевого кольору. Вид на зламі: біла шорстка маса з плівковою оболонкою рожевого кольору.Фармакотерапевтична групагіпотензивний засіб комбінований (Ангіотензину II рецепторів антагоніст + діуретик).ФармакокінетикаВалсартан Всмоктування Після прийому валсартану внутрішньо максимальна концентрація (C(max)) у плазмі досягається протягом 2-4 годин. Середня абсолютна біодоступність становить 23%. При прийомі валсартану з їжею площа під кривою «концентрація-час» (AUC) та C(max) у плазмі крові зменшуються на 40 % та 50 % відповідно. Тим не менш, через 8 годин після прийому валсартану, прийнятого натще і з їжею, його плазмові концентрації однакові. Зменшення AUC не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту валсартану, тому препарат можна приймати незалежно від часу їди. Розподіл Об'єм розподілу (V(d)) валсартану у період рівноважного стану після внутрішньовенного введення становив близько 17 л, що вказує на відсутність вираженого розподілу валсартану у тканинах. Валсартан активно зв'язується з білками плазми (94-97%), переважно з альбуміном. Метаболізм Валсартан не піддається суттєвій біотрансформації, лише близько 20% дози, прийнятої внутрішньо, виводиться у вигляді метаболітів. Гідроксильний метаболіт визначається в плазмі у низьких концентраціях (менше 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт не має фармакологічної активності. Виведення Валсартан виводиться двофазно: a-фаза з періодом напіввиведення (Т(1/2)(a)) менше 1 години та b-фаза з Т(1/2)(b) – близько 9 годин. Валсартан виводиться в основному в незміненому вигляді через кишечник (близько 83%) та нирками (близько 13%). Після внутрішньовенного введення плазмовий кліренс валсартану становить близько 2 л/годину, нирковий кліренс – 0,62 л/годину (близько 30 % від загального кліренсу). Т(1/2) валсартану становить 6 годин. Фармакокінетика валсартану в діапазоні терапевтичних доз має лінійний характер. При повторному застосуванні валсартану змін фармакокінетичних показників не спостерігалося. При прийомі валсартану 1 раз на добу незначна кумуляція. Плазмові концентрації валсартану однакові у чоловіків та жінок. ГХТЗ Всмоктування При внутрішньому прийомі ГХТЗ всмоктується швидко. C(max) у плазмі крові досягається через 2 години після вживання. У терапевтичному діапазоні доз середня величина AUC зростає прямо пропорційно до збільшення дози. Одночасний прийом з їжею може призвести до збільшення або зменшення системної доступності порівняно з прийомом натще, ці зміни не мають клінічного значення. При прийомі внутрішньо абсолютна біодоступність ГХТЗ становить 70%. Розподіл Видимий V(d) становить 4-8 л/кг. Зв'язування з білками плазми (переважно з альбумінами) становить близько 40-70%. ГХТЗ накопичується в еритроцитах у концентрації, що приблизно в 3 рази перевищує плазмову. Метаболізм, виведення ГХТЗ елімінується практично у незміненому вигляді. Т(1/2) кінцевої фази становить 6-15 годин. При повторному застосуванні фармакокінетика ГХТЗ не змінюється. При прийомі 1 раз на день накопичення ГХТЗ незначне. Більше 95% дози, що всмокталася, виводиться в незміненому вигляді нирками. Валсартан/гідрохлортіазид При одночасному застосуванні з валсартаном системна біодоступність ГХТЗ зменшується на 30%, а біодоступність валсартан істотно не змінюється. Зазначена взаємодія не впливає на ефективність комбінованого застосування валсартану та ГХТЗ. У контрольованих клінічних дослідженнях було виявлено виразний антигіпертензивний ефект цієї комбінації, який перевищував ефект кожного з компонентів препарату окремо або ефект плацебо. Фармакокінетика спеціальних груп пацієнтів Пацієнти похилого віку (старше 65 років) AUC валсартану у деяких пацієнтів похилого віку більше, ніж у добровольців молодого віку. Ці зміни клінічного значення не мають. Імовірно, у пацієнтів похилого віку з нормальним рівнем АТ та артеріальної гіпертензії системний кліренс ГХТЗ нижчий, ніж у здорових молодих добровольців. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок з кліренсом креатиніну (КК) 30-70 мл/хв корекція дози препарату Вальсакор Н 80 не потрібна. Немає даних щодо застосування препарату у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок (КК менше 30 мл/хв) та у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі. Валсартан не виводиться за допомогою гемодіалізу, на відміну від ГХТЗ. За наявності ниркової недостатності C(max) та AUC ГХТЗ збільшуються, а швидкість виведення знижується. У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості T(1/2) ГХТЗ подовжується майже вдвічі. Пацієнти з порушенням функції печінки У пацієнтів з легкими (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) або помірними (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушеннями функції печінки AUC валсартану була вдвічі більша, ніж у здорових добровольців. Немає даних щодо застосування препарату Вальсакор Н 80 у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю). Порушення функції печінки не істотно впливає на фармакокінетику ГХТЗ, тому корекції його дози у пацієнтів з порушенням функції печінки не потрібне. У пацієнтів з обструкцією жовчовивідних шляхів препарат Вальсакор Н 80 слід застосовувати з обережністю.ФармакодинамікаПрепарат Вальсакор Н 80 – комбінований гіпотензивний препарат, до складу якого входять антагоніст рецепторів ангіотензину II (АРА II) та тіазидний діуретик. Валсартан Валсартан є селективним АРА II для внутрішнього прийому, небілкової природи. Виборчо блокує АТ(1)-рецептори, відповідальні за вазопресорну дію ангіотензину ІІ. Наслідком блокади АТ(1)-рецепторів є підвищення концентрації ангіотензину II у плазмі крові, яке може стимулювати незаблоковані АТ(2)-рецептори, що врівноважує вазопресорні ефекти, пов'язані із порушенням АТ(1)-рецепторів. Валсартан не має агоністичної активності щодо АТ(1)-рецепторів. Його спорідненість до АТ(1)-рецепторів приблизно 20 000 разів вище, ніж до АТ(2)-рецепторів. Валсартан не інгібує ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ), відомий як кініназа II, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і руйнує брадикінін. У зв'язку з відсутністю впливу на АПФ не потенціюються ефекти брадикініну та субстанції Р. Частота розвитку сухого кашлю нижче у пацієнтів, які отримували АРА II, порівняно з пацієнтами, які отримували інгібітори АПФ. Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що беруть участь у регуляції функцій серцево-судинної системи. При лікуванні артеріальної гіпертензії (артеріальна гіпертензія) валсартан знижує артеріальний тиск (АТ), не впливаючи на частоту серцевих скорочень (ЧСС). Після прийому внутрішньо разової дози валсартану антигіпертензивний ефект розвивається протягом 2-х годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається через 4-6 годин. Антигіпертензивний ефект валсартану зберігається протягом 24 годин після застосування. При постійному застосуванні валсартану максимальне зниження артеріального тиску, незалежно від дози, досягається через 2-4 тижні та підтримується на досягнутому рівні під час тривалої терапії. Одночасне застосування з гідрохлортіазидом (ГХТЗ) дозволяє досягти значного додаткового зниження артеріального тиску. Раптове скасування валсартану не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску або іншими небажаними клінічними наслідками. ГХТЗ Точкою застосування дії тіазидних діуретиків є дистальні звивисті ниркові канальці. При впливі тіазидних діуретиків на високочутливі рецептори дистальних канальців кіркового шару нирок відбувається пригнічення реабсорбції іонів натрію (Na(+)) та хлору (Cl(-)). Пригнічення ко-транспортної системи Na(+) і Cl, (-) мабуть, відбувається за рахунок конкуренції за ділянки зв'язування Cl(-) в даній системі, що призводить до збільшення екскреції Na(+) і Cl(-) приблизно однакового ступеня. Внаслідок діуретичної дії спостерігається зменшення об'єму циркулюючої крові (ОЦК), внаслідок чого підвищується активність реніну, секреція альдостерону, виведення нирками калію та, отже, зниження вмісту калію у сироватці крові. Зв'язок між реніном та альдостероном опосередковується ангіотензином II, тому зниження вмісту калію у сироватці крові при одночасному застосуванні ГХТЗ з валсартаном менш виражене, ніж при монотерапії ГХТЗ.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (пацієнтам, яким показано комбіновану терапію).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до валсартану, гідрохлортіазиду та інших похідних сульфонаміду або будь-яких інших компонентів препарату. Тяжкі порушення функції печінки (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю), біліарний цироз та холестаз. Анурія, тяжкі порушення функції нирок (КК менше 30 мл/хв). Рефрактерна гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія та симптоматична гіперурикемія. Одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом (ЦД) та/або з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Вагітність та планування вагітності, період грудного вигодовування. Вік до 18 років (ефективність та безпека у дітей не доведені). Дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції, оскільки до складу препарату Вальсакор Н 80 входить лактоза. Одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, калійвмісних харчових добавок або інших лікарських препаратів, здатних підвищувати вміст калію в сироватці крові (наприклад, гепарин), стани, що супроводжуються водно-електролітними порушеннями: нефропатія з втратою солей та преренальним (кардіогенним) порушенням функції гіпокаліємія, гіпомагніємія, гіперкальціємія, хронічна серцева недостатність (ХСН) III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA, помірно виражені порушення функції печінки без явищ холестазу, виражена гіпонатріємія та/або стани, що супроводжуються зниженням ОЦК (у тому числі діарея, блювота, терапія дозами діуретиків, двосторонній або односторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки, стан після трансплантації нирки,первинний гіперальдостеронізм, стеноз аортального та/або мітрального клапана, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГОКМП), системний червоний вовчак (ВКВ), немеланомний рак шкіри (НМРК) в анамнезі (див. розділ «Особливі вказівки»), обструктивні захворювання жовчів гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія, закритокутова глаукома, у пацієнтів зі спадковим ангіоневротичним набряком або ангіоневротичним набряком на тлі попередньої терапії АРА II або інгібіторами АПФ.у пацієнтів зі спадковим ангіоневротичним набряком або ангіоневротичним набряком на фоні попередньої терапії АРА II або інгібіторами АПФ.у пацієнтів зі спадковим ангіоневротичним набряком або ангіоневротичним набряком на фоні попередньої терапії АРА II або інгібіторами АПФ.Вагітність та лактаціяВагітність Валсартан Застосування АРА II у І триместрі вагітності не рекомендується. Застосування АРА II протипоказане у II-III триместрах вагітності, оскільки застосування у II-III триместрах вагітності може спричинити фетотоксичні ефекти (зниження функції нирок, маловоддя, уповільнення окостеніння кісток черепа плода) та неонатальні токсичні ефекти (ниркову недостатність, артеріальну гіпотензію, гіперкалієм). Є повідомлення про мимовільні аборти, маловоддя та порушення функції нирок у новонароджених, матері яких під час вагітності ненавмисно отримували валсартан. Якщо все ж таки застосовували препарат у II-III триместрах вагітності, то необхідно провести ультразвукове дослідження нирок та кісток черепа плода. При плануванні вагітності рекомендується перевести пацієнтку на альтернативну гіпотензивну терапію з урахуванням профілю безпеки. Новонароджені, матері яких отримували АРА II під час вагітності, потребують медичного спостереження, оскільки існує ризик розвитку гіпотензії. ГХТЗ Досвід застосування ГХТЗ під час вагітності, особливо у І триместрі обмежений. ГХТЗ проникає крізь плаценту. При застосуванні тіазидних діуретиків у ІІ-ІІІ триместрі вагітності можливий розвиток тромбоцитопенії, порушення водно-електролітного балансу, жовтяниці у плода або новонародженого. При підтвердженні вагітності препарат Вальсакор Н 80 необхідно відмінити якомога раніше. Період грудного вигодовування Немає даних про виділення валсартану у грудне молоко. ГХТЗ виділяється із грудним молоком у жінок. При необхідності застосування препарату Вальсакор® Н 80 у період лактації необхідно припинити грудне вигодовування. Протипоказаний дітям віком до 18 років (ефективність та безпека у дітей не доведені).Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів, рекомендована Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ): дуже часто ≥ 1/10 часто від ≥ 1/100 до < 1/10 нечасто від ≥ 1/1000 до < 1/100 рідко від ≥ 1/10000 до < 1/1000 дуже рідко <1/10000 частота невідома може бути оцінена з урахуванням наявних даних. При застосуванні комбінації валсартан/гідрохлортіазид Порушення з боку обміну речовин та харчування: нечасто: дегідратація. Порушення з боку нервової системи: часто: біль голови; нечасто: парестезія; дуже рідко: запаморочення; частота невідома: непритомність. Порушення з боку органу зору: нечасто: зниження гостроти зору. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто: шум у вухах. Порушення з боку судин: нечасто: виражене зниження артеріального тиску, периферичні набряки. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: рідко: кашель; частота невідома: некардіогенний набряк легень. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто: нудота; дуже рідко: діарея. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто: міалгія; дуже рідко: Артралгія. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: Частота невідома: порушення функції нирок. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто: підвищена стомлюваність. Лабораторні та інструментальні дані: частота невідома: підвищення концентрації сечової кислоти у сироватці крові, підвищення концентрації білірубіну у сироватці крові, підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові, гіпонатріємія, гіпокаліємія, нейтропенія, підвищення концентрації залишкового азоту сечовини у сироватці крові. При вивченні клінічного застосування фіксованої комбінації валсартан/ГХТЗ у пацієнтів з АГ спостерігалися такі небажані явища (НЯ) без очевидного зв'язку з прийомом препарату: біль у животі, біль у верхній частині живота, тривога, артрит, астенія, біль у спині, бронхіт (в в тому числі гострий), біль у грудях, постуральне запаморочення, диспепсія, задишка, сухість слизової оболонки порожнини рота, носові кровотечі, еректильна дисфункція, гастроентерит, головний біль, підвищене потовиділення, гіпестезія, грипоподібний стан, безсоння, розтяжка гіпертонус, закладеність носа, назофарингіт, нудота, біль у шиї, периферичні набряки, середній отит, біль у кінцівках, прискорене серцебиття, біль у гортані та глотці, пірексія, півлакіурія, гіпертермія, синусит, сонливість, інфекції верхніх диханьінфекції сечовивідних шляхів, вертиго, вірусні інфекції, порушення зору. Нижче наведено НЯ, пов'язані із застосуванням кожного компонента окремо. При застосуванні валсартану Порушення з боку крові та лімфатичної системи: частота невідома: зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи: частота невідома: реакції підвищеної чутливості/алергічні реакції, включаючи сироваткову хворобу. Порушення з боку обміну речовин та харчування: частота невідома: підвищення вмісту калію у сироватці крові, гіпонатріємія. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто: вертіго. Порушення з боку судин: Частота невідома: васкуліт. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто: біль у животі. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома: підвищення активності печінкових ферментів. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома: ангіоневротичний набряк, висипання на шкірі, свербіж шкіри, бульозний дерматит. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: Частота невідома: ниркова недостатність. Наступні НЯ спостерігалися при вивченні клінічного застосування валсартану у пацієнтів з АГ незалежно від їх причинного зв'язку із застосуванням валсартану: артралгія, астенія, біль у спині, діарея, запаморочення, головний біль, безсоння, зниження лібідо, нудота, набряки, фарингіт, риніт , інфекції верхніх дихальних шляхів, вірусні інфекції При застосуванні тіазидних діуретиків, включаючи ГХТЗ Порушення з боку крові та лімфатичної системи: рідко: тромбоцитопенія, іноді з пурпурою; дуже рідко: агранулоцитоз, пригнічення кістковомозкового кровотворення, гемолітична анемія, лейкопенія; Частота невідома: апластична анемія. Порушення з боку імунної системи: дуже рідко: реакції підвищеної чутливості. Порушення з боку обміну речовин та харчування: дуже часто: гіпокаліємія, підвищення концентрації ліпідів у плазмі (особливо на тлі високих доз ГХТЗ); часто: гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіперурикемія; рідко: гіперкальціємія, гіперглікемія, глюкозурія та погіршення перебігу ЦД; дуже рідко: гіпохлоремічний алкалоз. Порушення психіки: Рідко: порушення сну, депресія. Порушення з боку нервової системи: рідко: біль голови, запаморочення, парестезія. Порушення з боку органу зору: рідко: порушення зору (особливо у перші кілька тижнів лікування); частота невідома: гострий напад глаукоми. Порушення з боку серця: рідко: аритмії. Порушення з боку судин: часто: ортостатична гіпотензія (може посилюватись при одночасному застосуванні етанолу, седативних або знеболювальних засобів). Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: дуже рідко: респіраторний дистрес-синдром, включаючи набряк легенів та пневмоніт. Порушення з боку травної системи: часто: зниження апетиту, помірно виражена нудота та блювання; рідко: дискомфорт у животі, запор, діарея; дуже рідко: панкреатит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: рідко: внутрішньопечінковий холестаз або жовтяниця. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома: порушення функції нирок, гостра ниркова недостатність (ГНН). Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часто: кропив'янка та інші форми шкірного висипу; рідко: фотосенсибілізація; дуже рідко: некротизуючий васкуліт та токсичний епідермальний некроліз, вовчаноподібні реакції, загострення шкірних проявів ВКВ; Частота невідома: мультиформна еритема. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: Частота невідома: м'язові спазми. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: Часто: імпотенція. Загальні розлади та порушення у місці введення: частота невідома: гіпертермія, астенія.Взаємодія з лікарськими засобамиЗагальні лікарські взаємодії для валсартану та гідрохлоротіазиду Одночасне застосування не рекомендується Препарати літію При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, АРА II або тіазидних діуретиків з препаратами літію відзначалося оборотне підвищення концентрації літію у плазмі та розвиток інтоксикації. Ризик токсичних проявів, пов'язаних із застосуванням препаратів літію, може додатково збільшуватися при одночасному застосуванні з Вальсакором Н 80, оскільки нирковий кліренс препаратів літію знижується під дією тіазидних діуретиків. При необхідності одночасного застосування з препаратами літію слід ретельно контролювати концентрацію літію у плазмі крові. Одночасне застосування з обережністю Інші гіпотензивні препарати Можливе посилення антигіпертензивного ефекту при одночасному застосуванні з іншими лікарськими засобами, що знижують артеріальний тиск (наприклад, інгібітори АПФ, бета-адреноблокатори, блокатори «повільних» кальцієвих каналів (БМКК), гуанетидин, метилдопа, вазодилататори, прямі інгібі. Пресорні аміни (наприклад, норепінефрін та епінефрін) Можливе послаблення дії пресорних амінів, що не потребує припинення одночасного застосування валсартану та ГХТЗ. Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) При одночасному застосуванні АРА II та ГХТЗ з НПЗЗ можливе ослаблення діуретичної та антигіпертензивної дії. В умовах гіповолемії можливий розвиток гострої ниркової недостатності, рекомендується контролювати функцію нирок на початку терапії, а також проводити адекватне заповнення ОЦК у пацієнта. Лікарські взаємодії для валсартану Одночасне застосування протипоказане Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з ЦД та/або з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) і не рекомендується в інших пацієнтів. Одночасне застосування АРА II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування не рекомендується Калійзберігаючі діуретики (спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид), препарати калію, каліймісткі замінники харчової солі та інші лікарські засоби та речовини, які можуть викликати підвищення вмісту калію в сироватці крові (наприклад, гепарин) При необхідності одночасного застосування з препаратами, що впливають вміст калію, рекомендується контролювати вміст калію в плазмі крові. Одночасне застосування з обережністю При одночасному застосуванні АРА II, включаючи валсартан, з лікарськими засобами, що впливають на РААС, такими як інгібітори АПФ або аліскірен, підвищується частота виникнення випадків гіпотензії, гіперкаліємії, порушення функції нирок. Необхідно контролювати АТ, функцію нирок, вміст електролітів у плазмі у таких пацієнтів. Білки-переносники Дослідження in vitro на культурах печінки показали, що валсартан є субстратом для білків-переносників OATP1B1/OATP1B3 та MRP2. Одночасне застосування валсартану з інгібіторами білка-переносника OATP1B1/OATP1B3 (рифампіцин, циклоспорин) або MRP2 (ритонавір) може збільшити системну експозицію валсартану (C(max) та AUC). Необхідно бути обережними на початку одночасного застосування з вищевказаними препаратами або після їх відміни. Відсутність лікарської взаємодії Не виявлено клінічно значущих взаємодій з такими лікарськими засобами: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, ГХТЗ, амлодипін та глібенкламід. Лікарські взаємодії для ГХТЗ Одночасне застосування з обережністю Лікарські препарати, що впливають вміст калію в плазмі крові При одночасному застосуванні з «петльовими» діуретиками, глюкокортикостероїдами (ГКС), адренокортикотропним гормоном (АКТГ), амфотерицином В, бензатину бензилпеніциліном, карбеноксолоном, проносними засобами, ацетилсаліцилової кислотою або її знижується. У цьому випадку рекомендовано контролювати вміст калію у плазмі крові. Лікарські препарати, що здатні викликати поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу «пірует» При одночасному застосуванні антиаритмічних засобів IA та III класів та деяких антипсихотичних препаратів (нейролептиків) з ГХТЗ слід бути обережним, оскільки існує ризик розвитку аритмії типу «пірует» на тлі можливої ​​гіпокаліємії. Рекомендовано контроль вмісту калію у плазмі крові. Міорелаксанти недеполяризуючі периферичні дії (тубокурарин) ГХТЗ потенціює дію міорелаксантів. Гіпоглікемічні засоби (для прийому внутрішньо та інсулін) При одночасному застосуванні може бути потрібна корекція дози гіпоглікемічних засобів. Метформін слід приймати з обережністю, оскільки можливий розвиток лактоацидозу, індукованого нирковою недостатністю на фоні прийому ГХТЗ. Лікарські препарати, що впливають вміст натрію в плазмі крові При тривалому одночасному застосуванні з антидепресантами, протисудомними, антипсихотичними (нейролептиками) препаратами (наприклад, карбамазепін) і т. д. слід бути обережним, оскільки збільшується ризик розвитку гіпонатріємії. Рекомендовано регулярно контролювати вміст натрію у плазмі крові. Серцеві глікозиди Гіпокаліємія та гіпомагніємія на фоні прийому тіазидних діуретиків можуть сприяти розвитку порушень серцевого ритму у пацієнтів, які отримують серцеві глікозиди. Н- та м-холіноблокатори Н- та м-холіноблокатори (атропін, біпериден) можуть підвищувати біодоступність тіазидних діуретиків за рахунок зниження перистальтичної активності шлунково-кишкового тракту (ШКТ) та уповільнення спорожнення шлунка. Відповідно, стимулятори моторики ШКТ (цизаприд) можуть знижувати біодоступність тіазидних діуретиків. Аніонообмінні смоли (колестирамін та колестипол) Всмоктування тіазидних діуретиків, у тому числі ГХТЗ, зменшується при одночасному застосуванні колестираміну та колестиполу. Тому ГХТЗ слід приймати через 4 години або через 4-6 годин після прийому аніонообмінних смол. Метилдопа Описано окремі випадки розвитку гемолітичної анемії при одночасному застосуванні метилдопи та ГХТЗ. Вітамін D та солі кальцію Одночасне застосування тіазидних діуретиків, включаючи ГХТЗ, з вітаміном D або солями кальцію може призводити до підвищення вмісту кальцію в плазмі внаслідок посилення реабсорбції кальцію. Циклоспорин При одночасному застосуванні ГХТЗ та циклоспорину збільшується ризик розвитку гіперурикемії та симптомів, схожих із загостренням перебігу подагри. Рентгеноконтрастні засоби, що містять йод При гіповолемії, що розвинулася на фоні прийому діуретиків, збільшується ризик розвитку ГНН. Слід заповнити ОЦК перед застосуванням засобів із високим вмістом йоду (наприклад, рентгеноконтрастних засобів, що містять йод). Лікарські засоби для лікування подагри (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол) При застосуванні ГХТЗ можливе підвищення концентрації сечової кислоти в плазмі, що може вимагати корекції доз лікарських засобів для лікування подагри (наприклад, збільшення дози сульфінпіразону та пробенециду). Одночасне застосування з тіазидними діуретиками, включаючи ГХТЗ, може призвести до збільшення частоти реакцій підвищеної чутливості на алопуринол. Амантадін Одночасне застосування з тіазидними діуретиками, включаючи ГХТЗ, збільшує ризик розвитку побічних ефектів амантадину. Бета-адреноблокатори та діазоксид Одночасне застосування з тіазидними діуретиками, включаючи ГХТЗ, збільшує ризик гіперглікемії. Цитотоксичні препарати (циклофосфамід, метотрексат) Одночасне застосування з тіазидними діуретиками, включаючи ГХТЗ, знижує виведення цитотоксичних препаратів нирками, що призводить до потенціювання їх мієлосупресивної дії. Етанол, барбітурати та наркотичні засоби Одночасне застосування з тіазидними діуретиками, включаючи ГХТЗ, може потенціювати розвиток ортостатичної гіпотензії.Спосіб застосування та дозиПеред початком терапії препаратом Вальсакор Н 80 необхідно скоригувати водно-електролітні порушення (див. розділи «З обережністю», «Особливі вказівки»). Всередину, 1 раз на добу, щодня, незалежно від часу їди, таблетку слід ковтати цілком і запивати достатньою кількістю рідини. Добова доза, що рекомендується, – 1 таблетка препарату Вальсакор® Н 80. Доза препарату Вальсакор Н 80 підбирається після раніше проведеного титрування доз окремих компонентів препарату. При недостатності антигіпертензивного ефекту можливе збільшення дози препарату (не раніше ніж через 4-6 тижнів) шляхом титрування доз до максимальної добової дози у перерахунку на валсартан 320 мг та до максимальної добової дози за ГХТЗ 25 мг. Максимальне зниження рівня артеріального тиску зазвичай досягається протягом 2-4 тижнів терапії, але у деяких пацієнтів - протягом 4-8 тижнів, що необхідно враховувати при титруванні дози. Порушення функції нирок Пацієнтам з легким та помірним порушенням функції нирок (КК ≥ 30 мл/хв (0,5 мл/сек)) корекції дози препарату не потрібно. Порушення функції печінки Максимально рекомендована добова доза препарату Вальсакор Н 80 у пацієнтів з легким (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) або помірним (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушенням функції печінки без явищ холестазу – 1 таблетка на добу (80 /12,5 мг).ПередозуванняСимптоми: основним очікуваним проявом передозування валсартану є виражене зниження артеріального тиску, яке може призвести до порушення свідомості, колапсу та/або шоку. При передозуванні ГХТЗ можливий розвиток наступних симптомів: нудота, сонливість, зниження ОЦК, порушення ритму серця та спазми м'язів, спричинені порушенням водно-електролітного балансу. Лікування: симптоматичне та залежить від часу, що минув з моменту прийому препарату, та від ступеня тяжкості симптомів. У разі ранньої діагностики передозування рекомендовано викликати блювання та/або промити шлунок. Слід стабілізувати показники гемодинаміки. При вираженому зниженні АТ необхідно перевести пацієнта в горизонтальне положення з піднятими вгору ногами і заповнити ОЦК (внутрішньо ввести 0,9% розчин натрію хлориду) під контролем показників гемодинаміки та діурезу. Валсартан не виводиться за допомогою гемодіалізу, тому що значно пов'язується з білками плазми. ГХТЗ виводиться за допомогою гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПодвійна блокада РААС Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з ЦД та/або з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) і не рекомендується в інших пацієнтів. Одночасне застосування АРА II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Порушення функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок (КК понад 30 мл/хв) не потрібна зміна дози препарату. При застосуванні препарату Вальсакор Н 80 у пацієнтів з порушенням функції нирок рекомендується регулярно контролювати вміст калію, концентрації креатиніну та сечової кислоти у плазмі крові. Стан після перенесеної трансплантації нирки Безпека застосування препарату Вальсакор Н 80 у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, не встановлена. Стеноз аортального та/або мітрального клапанів, ГЗКМП Препарат Вальсакор® Н 80 необхідно з обережністю застосовувати у пацієнтів з гемодинамічно значущим стенозом аортального та/або мітрального клапанів або ГОКМП. Порушення функції печінки Препарат Вальсакор Н 80 не застосовується у пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю). У пацієнтів з легким або помірним порушенням функції печінки без явищ холестазу препарат Вальсакор Н 80 слід застосовувати з обережністю. Порушення водно-електролітного балансу При застосуванні тіазидних діуретиків, включаючи ГХТЗ, відзначалися випадки розвитку гіпокаліємії, гіпонатріємії та гіпохлоремічного алкалозу, гіпомагніємії (оскільки збільшується виведення магнію нирками) та гіперкальціємії (оскільки знижується виведення кальцію нирками). Рекомендується при застосуванні препарату Вальсакор Н 80 регулярно контролювати вміст електролітів у сироватці крові, особливо калію. Гіпонатріємія та/або зниження ОЦК У пацієнтів з вираженою гіпонатріємією та/або при зниженому ОЦК (наприклад, при прийомі високих доз діуретиків), у поодиноких випадках на початку терапії препаратом Вальсакор Н 80 можливе виражене зниження артеріального тиску з клінічними проявами. Тому на початку лікування слід провести корекцію вмісту натрію у сироватці крові та/або заповнити ОЦК. У разі вираженого зниження артеріального тиску пацієнта слід перевести в горизонтальне положення з піднятими ногами і, при необхідності, провести внутрішньовенну інфузію 0,9% розчину натрію хлориду. Після стабілізації артеріального тиску лікування препаратом Вальсакор® Н 80 може бути продовжено. ХСН тяжкого ступеня (III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA) або інші захворювання, що супроводжуються стимуляцією РААС У пацієнтів, функція нирок яких залежить від стану РААС (наприклад, при ХСН III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA), терапія інгібіторами АПФ може супроводжуватися олігурією та/або прогресуючою азотемією, в окремих випадках – ГНН. Неможливо виключити розвиток порушень функції нирок внаслідок пригнічення активності РААС на фоні прийому препарату Вальсакор Н 80. Терапію препаратом Вальсакор Н 80 слід проводити з обережністю, під контролем функції нирок. Первинний гіперальдостеронізм Препарат Вальсакор Н 80 не ефективний для лікування АГ у пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом через відсутність активації РААС. Стеноз ниркової артерії У пацієнтів з одностороннім або двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки препарат повинен застосовуватися з обережністю, оскільки можливе підвищення концентрацій креатиніну та сечовини у плазмі крові. Системна червона вовчанка При застосуванні тіазидних діуретиків (у тому числі ГХТЗ) описані випадки розвитку загострень та погіршення перебігу захворювань сполучної тканини (наприклад, ВКВ). Фоточутливість Описано випадки розвитку фоточутливості на фоні прийому ГХТЗ. У разі розвитку проявів фоточутливості рекомендовано припинити терапію. За необхідності продовження терапії рекомендується захищати відкриті ділянки тіла від впливу сонячних та ультрафіолетових (УФ) променів. НМРК У двох фармакоепідеміологічних дослідженнях, виконаних з використанням даних Данського національного регістру раку, було продемонстровано зв'язок між прийомом ГХТЗ та підвищеним ризиком розвитку НМРК – базальноклітинної карциноми та плоскоклітинної карциноми. Ризик розвитку НМРК зростав зі збільшенням сумарної (накопиченої) дози ГХТЗ. Можливим механізмом розвитку НМРК є фотосенсибілізуюча дія ГХТЗ. Пацієнти, які приймають ГХТЗ як монотерапію або у комбінації з іншими лікарськими препаратами, повинні бути обізнані про ризик розвитку НМРК. Таким пацієнтам рекомендується регулярно оглядати шкірні покриви з метою виявлення будь-яких нових підозрілих уражень, а також змін уже наявних уражень шкіри. Про всі підозрілі зміни шкіри слід негайно повідомляти лікаря. Підозрювальні ділянки шкіри повинні бути обстежені фахівцем. Для уточнення діагнозу може знадобитися гістологічне дослідження біоптатів шкіри. З метою мінімізації ризику розвитку НМРК пацієнтам слід рекомендувати дотримуватись профілактичних заходів, таких як обмеження впливу сонячного світла та УФ променів, а також використання відповідних захисних засобів. У пацієнтів із НМРК в анамнезі рекомендується переглянути доцільність застосування ГХТЗ. Інші метаболічні порушення Тіазидні діуретики, включаючи ГХТЗ, можуть викликати зміну толерантності до глюкози та підвищення концентрації холестерину, тригліцеридів та сечової кислоти у плазмі крові. Пацієнтам з ЦД може знадобитися корекція дози інсуліну або гіпоглікемічних засобів для внутрішнього застосування. Тіазидні діуретики знижують екскрецію кальцію нирками і можуть викликати незначне підвищення вмісту кальцію в плазмі за відсутності супутніх порушень метаболізму кальцію. Виражена гіперкальціємія на фоні застосування тіазидного діуретика може свідчити про гіперпаратиреоз. Перед дослідженням функції паращитовидних залоз слід відмінити тіазидні діуретики, включаючи ГХТЗ. Антидопінговий тест ГХТЗ може давати позитивний результат під час проведення допінг-контролю. Реакції підвищеної чутливості Реакції підвищеної чутливості на фоні застосування ГХТЗ найчастіше відзначалися у пацієнтів з алергічними реакціями та бронхіальною астмою в анамнезі. При застосуванні валсартану у пацієнтів спостерігався розвиток ангіоневротичного набряку, у тому числі набряку гортані та голосових зв'язок, що призводить до обструкції дихальних шляхів, та/або набряку обличчя, губ, глотки та/або язика. У деяких із цих пацієнтів в анамнезі відзначався розвиток ангіоневротичного набряку на фоні застосування інших лікарських засобів, включаючи інгібітори АПФ. У разі розвитку ангіоневротичного набряку слід негайно відмінити препарат Вальсакор Н 80 і не відновлювати лікування препаратом. Гострий напад закритокутової глаукоми На фоні застосування ГХТЗ відзначалися випадки транзиторної міопії та гострого розвитку глаукоми. Симптоми включають раптове початок, різке зниження гостроти зору або біль в оці, зазвичай виникають в період від декількох годин до тижня після початку терапії. Нелікована глаукома може призвести до стійкої втрати зору. Насамперед необхідно, якнайшвидше, скасувати прийом ГХТЗ. Якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, може знадобитися екстрене медикаментозне або хірургічне лікування. Фактором ризику розвитку гострої глаукоми може бути наявність у пацієнта в анамнезі алергічних реакцій на сульфонаміди або пеніцилін. Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин Препарат Вальсакор Н 80 містить лактозу, тому не слід застосовувати його при наступних станах: непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. Застосування при хронічних захворюваннях: Порушення функції нирок Пацієнтам з легким та помірним порушенням функції нирок (КК ≥ 30 мл/хв (0,5 мл/сек)) корекції дози препарату не потрібно. Порушення функції печінки Максимально рекомендована добова доза препарату Вальсакор Н 80 у пацієнтів з легким (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) або помірним (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушенням функції печінки без явищ холестазу – 1 таблетка на добу (80 /12,5 мг). Вплив на керування транспортними засобами: У зв'язку з можливістю виникнення запаморочення або слабкості на фоні застосування препарату Вальсакор® Н 80 необхідно бути обережним при керуванні транспортними засобами та роботі з іншими технічними пристроями, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкавалсартан + гідрохлортіазид таблетки, вкриті плівковою оболонкою 1 таблетка, покрита плівковою оболонкою, містить: Ядро: речовини, що діють: Валсартан 80,00 мг Гідрохлоротіазид 12,50 мг Допоміжні речовини: Целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон-K25, лактози моногідрат, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Плівкова оболонка: гіпромелоза 2910, титану діоксид (Е171), макрогол-4000, барвник заліза оксид червоний (Е172), барвник заліза оксид жовтий (Е172)Опис лікарської формиОвальні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою рожевого кольору. Вид на зламі: біла шорстка маса з плівковою оболонкою рожевого кольору.Фармакотерапевтична групагіпотензивний засіб комбінований (Ангіотензину II рецепторів антагоніст + діуретик).ФармакокінетикаВалсартан Всмоктування Після прийому валсартану внутрішньо максимальна концентрація (C(max)) у плазмі досягається протягом 2-4 годин. Середня абсолютна біодоступність становить 23%. При прийомі валсартану з їжею площа під кривою «концентрація-час» (AUC) та C(max) у плазмі крові зменшуються на 40 % та 50 % відповідно. Тим не менш, через 8 годин після прийому валсартану, прийнятого натще і з їжею, його плазмові концентрації однакові. Зменшення AUC не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту валсартану, тому препарат можна приймати незалежно від часу їди. Розподіл Об'єм розподілу (V(d)) валсартану в період рівноважного стану після внутрішньовенного введення становив близько 17 л, що вказує на відсутність вираженого розподілу валсартану тканини. Валсартан активно зв'язується з білками плазми (94-97%), переважно з альбуміном. Метаболізм Валсартан не піддається суттєвій біотрансформації, лише близько 20% дози, прийнятої внутрішньо, виводиться у вигляді метаболітів. Гідроксильний метаболіт визначається в плазмі у низьких концентраціях (менше 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт не має фармакологічної активності. Виведення Валсартан виводиться двофазно: a-фаза з періодом напіввиведення (Т(1/2)(a)) менше 1 години та b-фаза з Т(1/2)(b) – близько 9 годин. Валсартан виводиться в основному в незміненому вигляді через кишечник (близько 83%) та нирками (близько 13%). Після внутрішньовенного введення плазмовий кліренс валсартану становить близько 2 л/годину, нирковий кліренс – 0,62 л/годину (близько 30 % від загального кліренсу). Т(1/2) валсартану становить 6 годин. Фармакокінетика валсартану в діапазоні терапевтичних доз має лінійний характер. При повторному застосуванні валсартану змін фармакокінетичних показників не спостерігалося. При прийомі валсартану 1 раз на добу незначна кумуляція. Плазмові концентрації валсартану однакові у чоловіків та жінок. ГХТЗ Всмоктування При внутрішньому прийомі ГХТЗ всмоктується швидко. C(max) у плазмі крові досягається через 2 години після вживання. У терапевтичному діапазоні доз середня величина AUC зростає прямо пропорційно до збільшення дози. Одночасний прийом з їжею може призвести до збільшення або зменшення системної доступності порівняно з прийомом натще, ці зміни не мають клінічного значення. При прийомі внутрішньо абсолютна біодоступність ГХТЗ становить 70%. Розподіл Видимий V(d) становить 4-8 л/кг. Зв'язування з білками плазми (переважно з альбумінами) становить близько 40-70%. ГХТЗ накопичується в еритроцитах у концентрації, що приблизно в 3 рази перевищує плазмову. Метаболізм, виведення ГХТЗ елімінується практично у незміненому вигляді. Т(1/2) кінцевої фази становить 6-15 годин. При повторному застосуванні фармакокінетика ГХТЗ не змінюється. При прийомі 1 раз на день накопичення ГХТЗ незначне. Більше 95% дози, що всмокталася, виводиться в незміненому вигляді нирками. Валсартан/гідрохлортіазид При одночасному застосуванні з валсартаном системна біодоступність ГХТЗ зменшується на 30%, а біодоступність валсартан істотно не змінюється. Зазначена взаємодія не впливає на ефективність комбінованого застосування валсартану та ГХТЗ. У контрольованих клінічних дослідженнях було виявлено виразний антигіпертензивний ефект цієї комбінації, який перевищував ефект кожного з компонентів препарату окремо або ефект плацебо. Фармакокінетика спеціальних груп пацієнтів Пацієнти похилого віку (старше 65 років) AUC валсартану у деяких пацієнтів похилого віку більше, ніж у добровольців молодого віку. Ці зміни клінічного значення не мають. Імовірно, у пацієнтів похилого віку з нормальним рівнем АТ та артеріальної гіпертензії системний кліренс ГХТЗ нижчий, ніж у здорових молодих добровольців. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок з кліренсом креатиніну (КК) 30-70 мл/хв корекція дози препарату Вальсакор Н 80 не потрібна. Немає даних щодо застосування препарату у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок (КК менше 30 мл/хв) та у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі. Валсартан не виводиться за допомогою гемодіалізу, на відміну від ГХТЗ. За наявності ниркової недостатності C(max) та AUC ГХТЗ збільшуються, а швидкість виведення знижується. У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості T(1/2) ГХТЗ подовжується майже вдвічі. Пацієнти з порушенням функції печінки У пацієнтів з легкими (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) або помірними (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушеннями функції печінки AUC валсартану була вдвічі більша, ніж у здорових добровольців. Немає даних щодо застосування препарату Вальсакор Н 80 у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю). Порушення функції печінки не істотно впливає на фармакокінетику ГХТЗ, тому корекції його дози у пацієнтів з порушенням функції печінки не потрібне. У пацієнтів з обструкцією жовчовивідних шляхів препарат Вальсакор Н 80 слід застосовувати з обережністю.ФармакодинамікаПрепарат Вальсакор Н 80 – комбінований гіпотензивний препарат, до складу якого входять антагоніст рецепторів ангіотензину II (АРА II) та тіазидний діуретик. Валсартан Валсартан є селективним АРА II для внутрішнього прийому, небілкової природи. Виборчо блокує АТ(1)-рецептори, відповідальні за вазопресорну дію ангіотензину ІІ. Наслідком блокади АТ(1)-рецепторів є підвищення концентрації ангіотензину II у плазмі крові, яке може стимулювати незаблоковані АТ(2)-рецептори, що врівноважує вазопресорні ефекти, пов'язані із порушенням АТ(1)-рецепторів. Валсартан не має агоністичної активності щодо АТ(1)-рецепторів. Його спорідненість до АТ(1)-рецепторів приблизно 20 000 разів вище, ніж до АТ(2)-рецепторів. Валсартан не інгібує ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ), відомий як кініназа II, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і руйнує брадикінін. У зв'язку з відсутністю впливу на АПФ не потенціюються ефекти брадикініну та субстанції Р. Частота розвитку сухого кашлю нижче у пацієнтів, які отримували АРА II, порівняно з пацієнтами, які отримували інгібітори АПФ. Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що беруть участь у регуляції функцій серцево-судинної системи. При лікуванні артеріальної гіпертензії (артеріальна гіпертензія) валсартан знижує артеріальний тиск (АТ), не впливаючи на частоту серцевих скорочень (ЧСС). Після прийому внутрішньо разової дози валсартану антигіпертензивний ефект розвивається протягом 2-х годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається через 4-6 годин. Антигіпертензивний ефект валсартану зберігається протягом 24 годин після застосування. При постійному застосуванні валсартану максимальне зниження артеріального тиску, незалежно від дози, досягається через 2-4 тижні та підтримується на досягнутому рівні під час тривалої терапії. Одночасне застосування з гідрохлортіазидом (ГХТЗ) дозволяє досягти значного додаткового зниження артеріального тиску. Раптове скасування валсартану не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску або іншими небажаними клінічними наслідками. ГХТЗ Точкою застосування дії тіазидних діуретиків є дистальні звивисті ниркові канальці. При впливі тіазидних діуретиків на високочутливі рецептори дистальних канальців кіркового шару нирок відбувається пригнічення реабсорбції іонів натрію (Na(+)) та хлору (Cl(-)). Пригнічення ко-транспортної системи Na(+) і Cl, (-) мабуть, відбувається за рахунок конкуренції за ділянки зв'язування Cl(-) в даній системі, що призводить до збільшення екскреції Na(+) і Cl(-) приблизно однакового ступеня. Внаслідок діуретичної дії спостерігається зменшення об'єму циркулюючої крові (ОЦК), внаслідок чого підвищується активність реніну, секреція альдостерону, виведення нирками калію та, отже, зниження вмісту калію у сироватці крові. Зв'язок між реніном та альдостероном опосередковується ангіотензином II, тому зниження вмісту калію у сироватці крові при одночасному застосуванні ГХТЗ з валсартаном менш виражене, ніж при монотерапії ГХТЗ.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (пацієнтам, яким показано комбіновану терапію).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до валсартану, гідрохлортіазиду та інших похідних сульфонаміду або будь-яких інших компонентів препарату. Тяжкі порушення функції печінки (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю), біліарний цироз та холестаз. Анурія, тяжкі порушення функції нирок (КК менше 30 мл/хв). Рефрактерна гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія та симптоматична гіперурикемія. Одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом (ЦД) та/або з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Вагітність та планування вагітності, період грудного вигодовування. Вік до 18 років (ефективність та безпека у дітей не доведені). Дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції, оскільки до складу препарату Вальсакор Н 80 входить лактоза. Одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, калійвмісних харчових добавок або інших лікарських препаратів, здатних підвищувати вміст калію в сироватці крові (наприклад, гепарин), стани, що супроводжуються водно-електролітними порушеннями: нефропатія з втратою солей та преренальним (кардіогенним) порушенням функції гіпокаліємія, гіпомагніємія, гіперкальціємія, хронічна серцева недостатність (ХСН) III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA, помірно виражені порушення функції печінки без явищ холестазу, виражена гіпонатріємія та/або стани, що супроводжуються зниженням ОЦК (у тому числі діарея, блювота, терапія дозами діуретиків, двосторонній або односторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки, стан після трансплантації нирки,первинний гіперальдостеронізм, стеноз аортального та/або мітрального клапана, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГОКМП), системний червоний вовчак (ВКВ), немеланомний рак шкіри (НМРК) в анамнезі (див. розділ «Особливі вказівки»), обструктивні захворювання жовчів гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія, закритокутова глаукома, у пацієнтів зі спадковим ангіоневротичним набряком або ангіоневротичним набряком на тлі попередньої терапії АРА II або інгібіторами АПФ.у пацієнтів зі спадковим ангіоневротичним набряком або ангіоневротичним набряком на фоні попередньої терапії АРА II або інгібіторами АПФ.у пацієнтів зі спадковим ангіоневротичним набряком або ангіоневротичним набряком на фоні попередньої терапії АРА II або інгібіторами АПФ.Вагітність та лактаціяВагітність Валсартан Застосування АРА II у І триместрі вагітності не рекомендується. Застосування АРА II протипоказане у II-III триместрах вагітності, оскільки застосування у II-III триместрах вагітності може спричинити фетотоксичні ефекти (зниження функції нирок, маловоддя, уповільнення окостеніння кісток черепа плода) та неонатальні токсичні ефекти (ниркову недостатність, артеріальну гіпотензію, гіперкалієм). Є повідомлення про мимовільні аборти, маловоддя та порушення функції нирок у новонароджених, матері яких під час вагітності ненавмисно отримували валсартан. Якщо все ж таки застосовували препарат у II-III триместрах вагітності, то необхідно провести ультразвукове дослідження нирок та кісток черепа плода. При плануванні вагітності рекомендується перевести пацієнтку на альтернативну гіпотензивну терапію з урахуванням профілю безпеки. Новонароджені, матері яких отримували АРА II під час вагітності, потребують медичного спостереження, оскільки існує ризик розвитку гіпотензії. ГХТЗ Досвід застосування ГХТЗ під час вагітності, особливо у І триместрі обмежений. ГХТЗ проникає крізь плаценту. При застосуванні тіазидних діуретиків у ІІ-ІІІ триместрі вагітності можливий розвиток тромбоцитопенії, порушення водно-електролітного балансу, жовтяниці у плода або новонародженого. При підтвердженні вагітності препарат Вальсакор Н 80 необхідно відмінити якомога раніше. Період грудного вигодовування Немає даних про виділення валсартану у грудне молоко. ГХТЗ виділяється із грудним молоком у жінок. При необхідності застосування препарату Вальсакор® 80 у період лактації необхідно припинити грудне вигодовування. Протипоказаний дітям віком до 18 років (ефективність та безпека у дітей не доведені).Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів, рекомендована Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ): дуже часто ≥ 1/10 часто від ≥ 1/100 до < 1/10 нечасто від ≥ 1/1000 до < 1/100 рідко від ≥ 1/10000 до < 1/1000 дуже рідко <1/10000 частота невідома може бути оцінена з урахуванням наявних даних. При застосуванні комбінації валсартан/гідрохлортіазид Порушення з боку обміну речовин та харчування: нечасто: дегідратація. Порушення з боку нервової системи: часто: біль голови; нечасто: парестезія; дуже рідко: запаморочення; частота невідома: непритомність. Порушення з боку органу зору: нечасто: зниження гостроти зору. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто: шум у вухах. Порушення з боку судин: нечасто: виражене зниження артеріального тиску, периферичні набряки. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: рідко: кашель; частота невідома: некардіогенний набряк легень. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто: нудота; дуже рідко: діарея. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто: міалгія; дуже рідко: Артралгія. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: Частота невідома: порушення функції нирок. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто: підвищена стомлюваність. Лабораторні та інструментальні дані: частота невідома: підвищення концентрації сечової кислоти у сироватці крові, підвищення концентрації білірубіну у сироватці крові, підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові, гіпонатріємія, гіпокаліємія, нейтропенія, підвищення концентрації залишкового азоту сечовини у сироватці крові. При вивченні клінічного застосування фіксованої комбінації валсартан/ГХТЗ у пацієнтів з АГ спостерігалися такі небажані явища (НЯ) без очевидного зв'язку з прийомом препарату: біль у животі, біль у верхній частині живота, тривога, артрит, астенія, біль у спині, бронхіт (в в тому числі гострий), біль у грудях, постуральне запаморочення, диспепсія, задишка, сухість слизової оболонки порожнини рота, носові кровотечі, еректильна дисфункція, гастроентерит, головний біль, підвищене потовиділення, гіпестезія, грипоподібний стан, безсоння, розтяжка гіпертонус, закладеність носа, назофарингіт, нудота, біль у шиї, периферичні набряки, середній отит, біль у кінцівках, прискорене серцебиття, біль у гортані та глотці, пірексія, півлакіурія, гіпертермія, синусит, сонливість, інфекції верхніх диханьінфекції сечовивідних шляхів, вертиго, вірусні інфекції, порушення зору. Нижче наведено НЯ, пов'язані із застосуванням кожного компонента окремо. При застосуванні валсартану Порушення з боку крові та лімфатичної системи: частота невідома: зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи: частота невідома: реакції підвищеної чутливості/алергічні реакції, включаючи сироваткову хворобу. Порушення з боку обміну речовин та харчування: частота невідома: підвищення вмісту калію у сироватці крові, гіпонатріємія. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто: вертіго. Порушення з боку судин: Частота невідома: васкуліт. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто: біль у животі. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома: підвищення активності печінкових ферментів. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома: ангіоневротичний набряк, висипання на шкірі, свербіж шкіри, бульозний дерматит. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: Частота невідома: ниркова недостатність. Наступні НЯ спостерігалися при вивченні клінічного застосування валсартану у пацієнтів з АГ незалежно від їх причинного зв'язку із застосуванням валсартану: артралгія, астенія, біль у спині, діарея, запаморочення, головний біль, безсоння, зниження лібідо, нудота, набряки, фарингіт, риніт , інфекції верхніх дихальних шляхів, вірусні інфекції При застосуванні тіазидних діуретиків, включаючи ГХТЗ Порушення з боку крові та лімфатичної системи: рідко: тромбоцитопенія, іноді з пурпурою; дуже рідко: агранулоцитоз, пригнічення кістковомозкового кровотворення, гемолітична анемія, лейкопенія; Частота невідома: апластична анемія. Порушення з боку імунної системи: дуже рідко: реакції підвищеної чутливості. Порушення з боку обміну речовин та харчування: дуже часто: гіпокаліємія, підвищення концентрації ліпідів у плазмі (особливо на тлі високих доз ГХТЗ); часто: гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіперурикемія; рідко: гіперкальціємія, гіперглікемія, глюкозурія та погіршення перебігу ЦД; дуже рідко: гіпохлоремічний алкалоз. Порушення психіки: Рідко: порушення сну, депресія. Порушення з боку нервової системи: рідко: біль голови, запаморочення, парестезія. Порушення з боку органу зору: рідко: порушення зору (особливо у перші кілька тижнів лікування); частота невідома: гострий напад глаукоми. Порушення з боку серця: рідко: аритмії. Порушення з боку судин: часто: ортостатична гіпотензія (може посилюватись при одночасному застосуванні етанолу, седативних або знеболювальних засобів). Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: дуже рідко: респіраторний дистрес-синдром, включаючи набряк легенів та пневмоніт. Порушення з боку травної системи: часто: зниження апетиту, помірно виражена нудота та блювання; рідко: дискомфорт у животі, запор, діарея; дуже рідко: панкреатит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: рідко: внутрішньопечінковий холестаз або жовтяниця. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома: порушення функції нирок, гостра ниркова недостатність (ГНН). Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часто: кропив'янка та інші форми шкірного висипу; рідко: фотосенсибілізація; дуже рідко: некротизуючий васкуліт та токсичний епідермальний некроліз, вовчаноподібні реакції, загострення шкірних проявів ВКВ; Частота невідома: мультиформна еритема. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: Частота невідома: м'язові спазми. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: Часто: імпотенція. Загальні розлади та порушення у місці введення: частота невідома: гіпертермія, астенія.Взаємодія з лікарськими засобамиЗагальні лікарські взаємодії для валсартану та гідрохлоротіазиду Одночасне застосування не рекомендується Препарати літію При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, АРА II або тіазидних діуретиків з препаратами літію відзначалося оборотне підвищення концентрації літію у плазмі та розвиток інтоксикації. Ризик токсичних проявів, пов'язаних із застосуванням препаратів літію, може додатково збільшуватися при одночасному застосуванні з Вальсакором Н 80, оскільки нирковий кліренс препаратів літію знижується під дією тіазидних діуретиків. При необхідності одночасного застосування з препаратами літію слід ретельно контролювати концентрацію літію у плазмі крові. Одночасне застосування з обережністю Інші гіпотензивні препарати Можливе посилення антигіпертензивного ефекту при одночасному застосуванні з іншими лікарськими засобами, що знижують артеріальний тиск (наприклад, інгібітори АПФ, бета-адреноблокатори, блокатори «повільних» кальцієвих каналів (БМКК), гуанетидин, метилдопа, вазодилататори, прямі інгібі. Пресорні аміни (наприклад, норепінефрін та епінефрін) Можливе послаблення дії пресорних амінів, що не потребує припинення одночасного застосування валсартану та ГХТЗ. Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) При одночасному застосуванні АРА II та ГХТЗ з НПЗЗ можливе ослаблення діуретичної та антигіпертензивної дії. В умовах гіповолемії можливий розвиток гострої ниркової недостатності, рекомендується контролювати функцію нирок на початку терапії, а також проводити адекватне заповнення ОЦК у пацієнта. Лікарські взаємодії для валсартану Одночасне застосування протипоказане Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з ЦД та/або з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) і не рекомендується в інших пацієнтів. Одночасне застосування АРА II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування не рекомендується Калійзберігаючі діуретики (спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид), препарати калію, каліймісткі замінники харчової солі та інші лікарські засоби та речовини, які можуть викликати підвищення вмісту калію в сироватці крові (наприклад, гепарин) При необхідності одночасного застосування з препаратами, що впливають вміст калію, рекомендується контролювати вміст калію в плазмі крові. Одночасне застосування з обережністю При одночасному застосуванні АРА II, включаючи валсартан, з лікарськими засобами, що впливають на РААС, такими як інгібітори АПФ або аліскірен, підвищується частота виникнення випадків гіпотензії, гіперкаліємії, порушення функції нирок. Необхідно контролювати АТ, функцію нирок, вміст електролітів у плазмі у таких пацієнтів. Білки-переносники Дослідження in vitro на культурах печінки показали, що валсартан є субстратом для білків-переносників OATP1B1/OATP1B3 та MRP2. Одночасне застосування валсартану з інгібіторами білка-переносника OATP1B1/OATP1B3 (рифампіцин, циклоспорин) або MRP2 (ритонавір) може збільшити системну експозицію валсартану (C(max) та AUC). Необхідно бути обережними на початку одночасного застосування з вищевказаними препаратами або після їх відміни. Відсутність лікарської взаємодії Не виявлено клінічно значущих взаємодій з такими лікарськими засобами: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, ГХТЗ, амлодипін та глібенкламід. Лікарські взаємодії для ГХТЗ Одночасне застосування з обережністю Лікарські препарати, що впливають вміст калію в плазмі крові При одночасному застосуванні з «петльовими» діуретиками, глюкокортикостероїдами (ГКС), адренокортикотропним гормоном (АКТГ), амфотерицином В, бензатину бензилпеніциліном, карбеноксолоном, проносними засобами, ацетилсаліцилової кислотою або її знижується. У цьому випадку рекомендовано контролювати вміст калію у плазмі крові. Лікарські препарати, що здатні викликати поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу «пірует» При одночасному застосуванні антиаритмічних засобів IA та III класів та деяких антипсихотичних препаратів (нейролептиків) з ГХТЗ слід бути обережним, оскільки існує ризик розвитку аритмії типу «пірует» на тлі можливої ​​гіпокаліємії. Рекомендовано контроль вмісту калію у плазмі крові. Міорелаксанти недеполяризуючі периферичні дії (тубокурарин) ГХТЗ потенціює дію міорелаксантів. Гіпоглікемічні засоби (для прийому внутрішньо та інсулін) При одночасному застосуванні може бути потрібна корекція дози гіпоглікемічних засобів. Метформін слід приймати з обережністю, оскільки можливий розвиток лактоацидозу, індукованого нирковою недостатністю на фоні прийому ГХТЗ. Лікарські препарати, що впливають вміст натрію в плазмі крові При тривалому одночасному застосуванні з антидепресантами, протисудомними, антипсихотичними (нейролептиками) препаратами (наприклад, карбамазепін) і т. д. слід бути обережним, оскільки збільшується ризик розвитку гіпонатріємії. Рекомендовано регулярно контролювати вміст натрію у плазмі крові. Серцеві глікозиди Гіпокаліємія та гіпомагніємія на фоні прийому тіазидних діуретиків можуть сприяти розвитку порушень серцевого ритму у пацієнтів, які отримують серцеві глікозиди. Н- та м-холіноблокатори Н- та м-холіноблокатори (атропін, біпериден) можуть підвищувати біодоступність тіазидних діуретиків за рахунок зниження перистальтичної активності шлунково-кишкового тракту (ШКТ) та уповільнення спорожнення шлунка. Відповідно, стимулятори моторики ШКТ (цизаприд) можуть знижувати біодоступність тіазидних діуретиків. Аніонообмінні смоли (колестирамін та колестипол) Всмоктування тіазидних діуретиків, у тому числі ГХТЗ, зменшується при одночасному застосуванні колестираміну та колестиполу. Тому ГХТЗ слід приймати через 4 години або через 4-6 годин після прийому аніонообмінних смол. Метилдопа Описано окремі випадки розвитку гемолітичної анемії при одночасному застосуванні метилдопи та ГХТЗ. Вітамін D та солі кальцію Одночасне застосування тіазидних діуретиків, включаючи ГХТЗ, з вітаміном D або солями кальцію може призводити до підвищення вмісту кальцію в плазмі внаслідок посилення реабсорбції кальцію. Циклоспорин При одночасному застосуванні ГХТЗ та циклоспорину збільшується ризик розвитку гіперурикемії та симптомів, схожих із загостренням перебігу подагри. Рентгеноконтрастні засоби, що містять йод При гіповолемії, що розвинулася на фоні прийому діуретиків, збільшується ризик розвитку ГНН. Слід заповнити ОЦК перед застосуванням засобів із високим вмістом йоду (наприклад, рентгеноконтрастних засобів, що містять йод). Лікарські засоби для лікування подагри (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол) При застосуванні ГХТЗ можливе підвищення концентрації сечової кислоти в плазмі, що може вимагати корекції доз лікарських засобів для лікування подагри (наприклад, збільшення дози сульфінпіразону та пробенециду). Одночасне застосування з тіазидними діуретиками, включаючи ГХТЗ, може призвести до збільшення частоти реакцій підвищеної чутливості на алопуринол. Амантадін Одночасне застосування з тіазидними діуретиками, включаючи ГХТЗ, збільшує ризик розвитку побічних ефектів амантадину. Бета-адреноблокатори та діазоксид Одночасне застосування з тіазидними діуретиками, включаючи ГХТЗ, збільшує ризик гіперглікемії. Цитотоксичні препарати (циклофосфамід, метотрексат) Одночасне застосування з тіазидними діуретиками, включаючи ГХТЗ, знижує виведення цитотоксичних препаратів нирками, що призводить до потенціювання їх мієлосупресивної дії. Етанол, барбітурати та наркотичні засоби Одночасне застосування з тіазидними діуретиками, включаючи ГХТЗ, може потенціювати розвиток ортостатичної гіпотензії.Спосіб застосування та дозиПеред початком терапії препаратом Вальсакор Н 80 необхідно скоригувати водно-електролітні порушення (див. розділи «З обережністю», «Особливі вказівки»). Всередину, 1 раз на добу, щодня, незалежно від часу їди, таблетку слід ковтати цілком і запивати достатньою кількістю рідини. Добова доза, що рекомендується, – 1 таблетка препарату Вальсакор® Н 80. Доза препарату Вальсакор Н 80 підбирається після раніше проведеного титрування доз окремих компонентів препарату. При недостатності антигіпертензивного ефекту можливе збільшення дози препарату (не раніше ніж через 4-6 тижнів) шляхом титрування доз до максимальної добової дози у перерахунку на валсартан 320 мг та до максимальної добової дози за ГХТЗ 25 мг. Максимальне зниження рівня артеріального тиску зазвичай досягається протягом 2-4 тижнів терапії, але у деяких пацієнтів - протягом 4-8 тижнів, що необхідно враховувати при титруванні дози. Порушення функції нирок Пацієнтам з легким та помірним порушенням функції нирок (КК ≥ 30 мл/хв (0,5 мл/сек)) корекції дози препарату не потрібно. Порушення функції печінки Максимально рекомендована добова доза препарату Вальсакор Н 80 у пацієнтів з легким (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) або помірним (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушенням функції печінки без явищ холестазу – 1 таблетка на добу (80 /12,5 мг).ПередозуванняСимптоми: основним очікуваним проявом передозування валсартану є виражене зниження артеріального тиску, яке може призвести до порушення свідомості, колапсу та/або шоку. При передозуванні ГХТЗ можливий розвиток наступних симптомів: нудота, сонливість, зниження ОЦК, порушення ритму серця та спазми м'язів, спричинені порушенням водно-електролітного балансу. Лікування: симптоматичне та залежить від часу, що минув з моменту прийому препарату, та від ступеня тяжкості симптомів. У разі ранньої діагностики передозування рекомендовано викликати блювання та/або промити шлунок. Слід стабілізувати показники гемодинаміки. При вираженому зниженні АТ необхідно перевести пацієнта в горизонтальне положення з піднятими вгору ногами і заповнити ОЦК (внутрішньо ввести 0,9% розчин натрію хлориду) під контролем показників гемодинаміки та діурезу. Валсартан не виводиться за допомогою гемодіалізу, тому що значно пов'язується з білками плазми. ГХТЗ виводиться за допомогою гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПодвійна блокада РААС Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з ЦД та/або з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) і не рекомендується в інших пацієнтів. Одночасне застосування АРА II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Порушення функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок (КК понад 30 мл/хв) не потрібна зміна дози препарату. При застосуванні препарату Вальсакор Н 80 у пацієнтів з порушенням функції нирок рекомендується регулярно контролювати вміст калію, концентрації креатиніну та сечової кислоти у плазмі крові. Стан після перенесеної трансплантації нирки Безпека застосування препарату Вальсакор Н 80 у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, не встановлена. Стеноз аортального та/або мітрального клапанів, ГЗКМП Препарат Вальсакор® Н 80 необхідно з обережністю застосовувати у пацієнтів з гемодинамічно значущим стенозом аортального та/або мітрального клапанів або ГОКМП. Порушення функції печінки Препарат Вальсакор Н 80 не застосовується у пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю). У пацієнтів з легким або помірним порушенням функції печінки без явищ холестазу препарат Вальсакор Н 80 слід застосовувати з обережністю. Порушення водно-електролітного балансу При застосуванні тіазидних діуретиків, включаючи ГХТЗ, відзначалися випадки розвитку гіпокаліємії, гіпонатріємії та гіпохлоремічного алкалозу, гіпомагніємії (оскільки збільшується виведення магнію нирками) та гіперкальціємії (оскільки знижується виведення кальцію нирками). Рекомендується при застосуванні препарату Вальсакор Н 80 регулярно контролювати вміст електролітів у сироватці крові, особливо калію. Гіпонатріємія та/або зниження ОЦК У пацієнтів з вираженою гіпонатріємією та/або при зниженому ОЦК (наприклад, при прийомі високих доз діуретиків), у поодиноких випадках на початку терапії препаратом Вальсакор Н 80 можливе виражене зниження артеріального тиску з клінічними проявами. Тому на початку лікування слід провести корекцію вмісту натрію у сироватці крові та/або заповнити ОЦК. У разі вираженого зниження артеріального тиску пацієнта слід перевести в горизонтальне положення з піднятими ногами і, при необхідності, провести внутрішньовенну інфузію 0,9% розчину натрію хлориду. Після стабілізації артеріального тиску лікування препаратом Вальсакор® Н 80 може бути продовжено. ХСН тяжкого ступеня (III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA) або інші захворювання, що супроводжуються стимуляцією РААС У пацієнтів, функція нирок яких залежить від стану РААС (наприклад, при ХСН III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA), терапія інгібіторами АПФ може супроводжуватися олігурією та/або прогресуючою азотемією, в окремих випадках – ГНН. Неможливо виключити розвиток порушень функції нирок внаслідок пригнічення активності РААС на фоні прийому препарату Вальсакор Н 80. Терапію препаратом Вальсакор Н 80 слід проводити з обережністю, під контролем функції нирок. Первинний гіперальдостеронізм Препарат Вальсакор Н 80 не ефективний для лікування АГ у пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом через відсутність активації РААС. Стеноз ниркової артерії У пацієнтів з одностороннім або двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки препарат повинен застосовуватися з обережністю, оскільки можливе підвищення концентрацій креатиніну та сечовини у плазмі крові. Системна червона вовчанка При застосуванні тіазидних діуретиків (у тому числі ГХТЗ) описані випадки розвитку загострень та погіршення перебігу захворювань сполучної тканини (наприклад, ВКВ). Фоточутливість Описано випадки розвитку фоточутливості на фоні прийому ГХТЗ. У разі розвитку проявів фоточутливості рекомендовано припинити терапію. За необхідності продовження терапії рекомендується захищати відкриті ділянки тіла від впливу сонячних та ультрафіолетових (УФ) променів. НМРК У двох фармакоепідеміологічних дослідженнях, виконаних з використанням даних Данського національного регістру раку, було продемонстровано зв'язок між прийомом ГХТЗ та підвищеним ризиком розвитку НМРК – базальноклітинної карциноми та плоскоклітинної карциноми. Ризик розвитку НМРК зростав зі збільшенням сумарної (накопиченої) дози ГХТЗ. Можливим механізмом розвитку НМРК є фотосенсибілізуюча дія ГХТЗ. Пацієнти, які приймають ГХТЗ як монотерапію або у комбінації з іншими лікарськими препаратами, повинні бути обізнані про ризик розвитку НМРК. Таким пацієнтам рекомендується регулярно оглядати шкірні покриви з метою виявлення будь-яких нових підозрілих уражень, а також змін уже наявних уражень шкіри. Про всі підозрілі зміни шкіри слід негайно повідомляти лікаря. Підозрювальні ділянки шкіри повинні бути обстежені фахівцем. Для уточнення діагнозу може знадобитися гістологічне дослідження біоптатів шкіри. З метою мінімізації ризику розвитку НМРК пацієнтам слід рекомендувати дотримуватись профілактичних заходів, таких як обмеження впливу сонячного світла та УФ променів, а також використання відповідних захисних засобів. У пацієнтів із НМРК в анамнезі рекомендується переглянути доцільність застосування ГХТЗ. Інші метаболічні порушення Тіазидні діуретики, включаючи ГХТЗ, можуть викликати зміну толерантності до глюкози та підвищення концентрації холестерину, тригліцеридів та сечової кислоти у плазмі крові. Пацієнтам з ЦД може знадобитися корекція дози інсуліну або гіпоглікемічних засобів для внутрішнього застосування. Тіазидні діуретики знижують екскрецію кальцію нирками і можуть викликати незначне підвищення вмісту кальцію в плазмі за відсутності супутніх порушень метаболізму кальцію. Виражена гіперкальціємія на фоні застосування тіазидного діуретика може свідчити про гіперпаратиреоз. Перед дослідженням функції паращитовидних залоз слід відмінити тіазидні діуретики, включаючи ГХТЗ. Антидопінговий тест ГХТЗ може давати позитивний результат під час проведення допінг-контролю. Реакції підвищеної чутливості Реакції підвищеної чутливості на фоні застосування ГХТЗ найчастіше відзначалися у пацієнтів з алергічними реакціями та бронхіальною астмою в анамнезі. При застосуванні валсартану у пацієнтів спостерігався розвиток ангіоневротичного набряку, у тому числі набряку гортані та голосових зв'язок, що призводить до обструкції дихальних шляхів, та/або набряку обличчя, губ, глотки та/або язика. У деяких із цих пацієнтів в анамнезі відзначався розвиток ангіоневротичного набряку на фоні застосування інших лікарських засобів, включаючи інгібітори АПФ. У разі розвитку ангіоневротичного набряку слід негайно відмінити препарат Вальсакор Н 80 і не відновлювати лікування препаратом. Гострий напад закритокутової глаукоми На фоні застосування ГХТЗ відзначалися випадки транзиторної міопії та гострого розвитку глаукоми. Симптоми включають раптове початок, різке зниження гостроти зору або біль в оці, зазвичай виникають в період від декількох годин до тижня після початку терапії. Нелікована глаукома може призвести до стійкої втрати зору. Насамперед необхідно, якнайшвидше, скасувати прийом ГХТЗ. Якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, може знадобитися екстрене медикаментозне або хірургічне лікування. Фактором ризику розвитку гострої глаукоми може бути наявність у пацієнта в анамнезі алергічних реакцій на сульфонаміди або пеніцилін. Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин Препарат Вальсакор Н 80 містить лактозу, тому не слід застосовувати його при наступних станах: непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. Застосування при хронічних захворюваннях: Порушення функції нирок Пацієнтам з легким та помірним порушенням функції нирок (КК ≥ 30 мл/хв (0,5 мл/сек)) корекції дози препарату не потрібно. Порушення функції печінки Максимально рекомендована добова доза препарату Вальсакор Н 80 у пацієнтів з легким (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) або помірним (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушенням функції печінки без явищ холестазу – 1 таблетка на добу (80 /12,5 мг). Вплив на керування транспортними засобами: У зв'язку з можливістю виникнення запаморочення або слабкості на фоні застосування препарату Вальсакор® Н 80 необхідно бути обережним при керуванні транспортними засобами та роботі з іншими технічними пристроями, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. речовини: валсартан 160,00 мг, гідрохлортіазид 25,00 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна 82,00 мг, кроскармелоза натрію 4,75 мг, повідон-К25 3,00 мг, лактози моногідрат 34,25 мг, магнію стеарат 9,00 мг, кремнію діоксид колоїдний 2,00 мг; Оболонка плівкова: гіпромелоза 2910 5,60 мг, титану діоксид (Е171) 1,20 мг, макрогол-4000 0,60 мг, барвник заліза оксид червоний (Е172) 0,10 мг, барвник заліза оксид жовтий (Е172) мг По 7, 10, 14 або 15 таблеток у блістері (контурному осередковому впакуванні) з комбінованого матеріалу ПВХ/ПЕ/ПВДХ - алюмінієвої фольги. По 4, 8, 12 або 14 блістерів (контурних осередкових упаковок (по 7 таблеток)), або по 3, 6 або 9 блістерів (контурних осередкових упаковок (по 10 таблеток)), або по 2, 4, 6 або 7 блістерів ( контурних осередкових упаковок (по 14 таблеток)), або по 2, 4 або 6 блістерів (контурних осередкових упаковок (по 15 таблеток)) поміщають в картонну пачку разом з інструкцією із застосування.Опис лікарської формиОвальні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою світло-коричневого кольору. Вид на зламі: біла шорстка маса з плівковою оболонкою світло-коричневого кольору.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний комбінований засіб (ангіотензину II рецепторів антагоніст + діуретик).ФармакокінетикаВалсартан Всмоктування Після прийому валсартану внутрішньо максимальна концентрація (Сmах) у плазмі досягається протягом 2-4 годин. Середня абсолютна біодоступність становить 23%. При прийомі валсартану з їжею площа під кривою "концентрація-час" (AUC) та Сmах у плазмі крові зменшуються на 40% та 50% відповідно. Проте через 8 годин після прийому валсартану, прийнятого натще і з їжею, його плазмові концентрації однакові. Зменшення AUC не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту валсартану, тому препарат можна приймати незалежно від часу їди. Розподіл Об'єм розподілу (Vd) валсартану в період рівноважного стану після внутрішньовенного введення становив близько 17 л, що вказує на відсутність вираженого розподілу валсартану у тканинах. Валсартан активно зв'язується з білками плазми (94-97%), переважно з альбуміном. Метаболізм Валсартан не піддається суттєвій біотрансформації, лише близько 20% дози, прийнятої внутрішньо, виводиться у вигляді метаболітів. Гідроксильний метаболіт визначається в плазмі у низьких концентраціях (менше 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт не має фармакологічної активності. Виведення Валсартан виводиться двофазно: α-фаза з періодом напіввиведення (Т1/2α) менше 1 години та β-фаза з Т1/2β – близько 9 годин. Валсартан виводиться в основному в незміненому вигляді через кишечник (близько 83%) та нирками (близько 13%). Після внутрішньовенного введення плазмовий кліренс валсартану становить близько 2 л/годину, нирковий кліренс – 0,62 л/годину (близько 30% від загального кліренсу). Т1/2 валсартану становить 6 годин. Фармакокінетика валсартану в діапазоні терапевтичних доз має лінійний характер. При повторному застосуванні валсартану змін фармакокінетичних показників не спостерігалося. При прийомі валсартану 1 раз на добу незначна кумуляція. Плазмові концентрації валсартану однакові у чоловіків та жінок. ГХТЗ Всмоктування При внутрішньому прийомі ГХТЗ всмоктується швидко. Стах у плазмі крові досягається через 2 години після прийому внутрішньо. Фармакокінетика (AUC) лінійна у терапевтичному діапазоні доз. Одночасний прийом з їжею може призвести до збільшення або зменшення системної доступності порівняно з прийомом натще, ці зміни не мають клінічного значення. При внутрішньому прийомі абсолютна біодоступність ГХТЗ становить 70%. Розподіл Видимий Vd становить 4-8 л/кг. Зв'язування з білками плазми (переважно з альбумінами) становить близько 40-70%. ГХТЗ накопичується в еритроцитах у концентрації, що приблизно в 3 рази перевищує плазмову. Метаболізм, виведення ГХТЗ елімінується практично у незміненому вигляді. Т1/2 кінцевої фази становить 6-15 годин. При повторному застосуванні фармакокінетика ГХТЗ не змінюється. При прийомі 1 раз на день накопичення ГХТЗ незначне. Більше 95% дози, що всмокталася, виводиться в незміненому вигляді нирками. Валсартан/гідрохлортіазид При одночасному застосуванні з валсартаном системна біодоступність ГХТЗ зменшується на 30%, а біодоступність валсартану суттєво не змінюється. Зазначена взаємодія не впливає на ефективність комбінованого застосування валсартану та ГХТЗ. У контрольованих клінічних дослідженнях було виявлено виразний антигіпертензивний ефект цієї комбінації, який перевищував ефект кожного з компонентів препарату окремо або ефект плацебо. Фармакокінетика спеціальних груп пацієнтів Пацієнти похилого віку (старше 65 років) AUC валсартану у деяких пацієнтів похилого віку більше, ніж у добровольців молодого віку. Ці зміни клінічного значення не мають. Імовірно, у пацієнтів похилого віку з нормальним рівнем АТ та артеріальної гіпертензії системний кліренс ГХТЗ нижчий, ніж у здорових молодих добровольців. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок з кліренсом креатиніну (КК) 30-70 мл/хв корекція дози препарату Вальсакор НД 160 не потрібна. Немає даних щодо застосування препарату у пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок (КК менше 30 мл/хв) та у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі. Валсартан не виводиться за допомогою гемодіалізу, на відміну від ГХТЗ. За наявності ниркової недостатності Сmах та AUC ГХТЗ збільшуються, а швидкість виведення знижується. У пацієнтів з порушенням функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості Т1/2 ГХТЗ подовжується майже вдвічі. Пацієнти з порушенням функції печінки У пацієнтів з легкими (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) або помірними (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушеннями функції печінки AUC валсартану вдвічі більше, ніж у здорових добровольців. Немає даних щодо застосування препарату у пацієнтів з тяжкими (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушеннями функції печінки. Захворювання печінки не суттєво впливають на фармакокінетику гідрохлортіазиду, тому корекції його дози в даному випадку не потрібно.ФармакодинамікаВалсартан Валсартан є селективним АРА II для внутрішнього прийому, небілкової природи. Вибірково блокує AT1-рецептори, відповідальні за вазопресорну дію ангіотензину ІІ. Наслідком блокади AT1-рецепторів є підвищення концентрації ангіотензину II у плазмі крові, яке може стимулювати заблоковані АТ2-рецептори, що врівноважує вазопресорні ефекти, пов'язані із порушенням АТ1-рецепторів. Валсартан не має агоністичної активності щодо AT1-рецепторів. Його спорідненість до AT1-рецепторів приблизно в 20 000 разів вища, ніж до АТ2-рецепторів. Валсартан не інгібує ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ), відомий також як кініназа II, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і руйнує брадикінін. У зв'язку з відсутністю впливу на АПФ не потенціюються ефекти брадикініну та субстанції Р. Частота розвитку сухого кашлю нижче у пацієнтів, які отримували АРА II, порівняно з пацієнтами, які отримували інгібітори АПФ. Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що беруть участь у регуляції функцій серцево-судинної системи. При лікуванні артеріальної гіпертензії (артеріальна гіпертензія) валсартан знижує артеріальний тиск (АТ), не впливаючи на частоту серцевих скорочень (ЧСС). Після прийому внутрішньо разової дози валсартану антигіпертензивний ефект розвивається протягом 2-х годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається через 4-6 годин. Антигіпертензивний ефект валсартану зберігається протягом 24 годин після застосування. При постійному застосуванні валсартану максимальне зниження артеріального тиску, незалежно від дози, досягається через 2-4 тижні та підтримується на досягнутому рівні під час тривалої терапії. Одночасне застосування з гідрохлортіазидом дозволяє досягти значного додаткового зниження артеріального тиску. Раптове скасування валсартану не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску або іншими небажаними клінічними наслідками. Гідрохлортіазид (ГХТЗ) Точкою застосування дії тіазидних діуретиків є дистальні звивисті ниркові канальці. При впливі тіазидних діуретиків на високочутливі рецептори дистальних канальців кіркового шару нирок відбувається пригнічення реабсорбції іонів натрію (Na+) та хлору (С1-). Пригнічення ко-транспортної системи Na+ і С1,- очевидно, відбувається з допомогою конкуренції за ділянки зв'язування С1- у цій системі, що зумовлює збільшення екскреції Na+ і С1- приблизно однаковою мірою. Внаслідок діуретичної дії спостерігається зменшення об'єму циркулюючої крові (ОЦК), внаслідок чого підвищується активність реніну, секреція альдостерону, виведення нирками калію та, отже, зниження вмісту калію у сироватці крові. Зв'язок між реніном та альдостероном опосередковується ангіотензином II,тому зниження вмісту калію у сироватці крові при одночасному застосуванні ГХТЗ з валсартаном менш виражене, ніж при монотерапії ГХТЗ.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (пацієнтам, яким показано комбіновану терапію).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до валсартану, гідрохлортіазиду та інших похідних сульфонаміду або будь-яких інших компонентів препарату; тяжкі порушення функції печінки (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю), біліарний цироз та холестаз; анурія, тяжкі порушення функції нирок (КК менше 30 мл/хв); рефрактерна гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія та симптоматична гіперурикемія; одночасне застосування з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом або помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (КК менше 60 мл/хв); вагітність та планування вагітності, період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека у дітей не доведені); дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції, оскільки до складу препарату Вальсакор НД 160 входить лактоза. З обережністю: Одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, калій, що містять харчових добавок або інших лікарських препаратів, здатних підвищувати вміст калію в сироватці крові (наприклад, гепарин); стани, що супроводжуються водно-електролітними порушеннями: нефропатія із втратою солей та переренальним (кардіогенним) порушенням функції нирок, гіпокаліємія, гіпомагніємія, гіперкальціємія; хронічна серцева недостатність (ХСП) III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA; виражена гіпонатріємія та/або стани, що супроводжуються зниженням ОЦК (у тому числі діарея, блювання, терапія високими дозами діуретиків); двосторонній або односторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки; стан після трансплантації нирки; первинний гіперальдостеронізм; стеноз аортального та/або мітрального клапана, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія (ГЗКМП); системний червоний вовчак (ВКВ); цукровий діабет (ЦД); гіперхолестеринемія; гіпертригліцеридемія; закритокутова глаукома; у пацієнтів із спадковим ангіоневротичним набряком або ангіоневротичним набряком на фоні попередньої терапії АРА II або інгібіторами АПФ.Вагітність та лактаціяВагітність Валсартан Застосування АРА II у І триместрі вагітності не рекомендується. Застосування АРА II протипоказане у II-III триместрах вагітності, оскільки застосування у II-III триместрах вагітності може спричинити фетотоксичні ефекти (зниження функції нирок, маловоддя, уповільнення окостеніння кісток черепа плода) та неонатальні токсичні ефекти (ниркову недостатність, артеріальну гіпотензію, гіперкалієм). Є повідомлення про мимовільні аборти, маловодій та порушення функції нирок у новонароджених, матері яких під час вагітності ненавмисно отримували валсартан. Якщо все ж таки застосовували препарат у II-III триместрах вагітності, то необхідно провести ультразвукове дослідження нирок та кісток черепа плода. При плануванні вагітності рекомендується перевести пацієнтку на альтернативну гіпотензивну терапію з урахуванням профілю безпеки. Новонароджені, матері яких отримували АРА II під час вагітності, потребують медичного спостереження, оскільки існує ризик розвитку гіпотензії. ГХТЗ Досвід застосування ГХТЗ під час вагітності, особливо у І триместрі, обмежений. ГХТЗ проникає крізь плаценту. При застосуванні тіазидних діуретиків у ІІ-ІІІ триместрі вагітності можливий розвиток тромбоцитопенії, порушення водно-електролітного балансу, жовтяниці у плода або новонародженого. При підтвердженні вагітності препарат Вальсакор НД 160 необхідно відмінити якомога раніше. Період грудного вигодовування Немає даних про виділення валсартану у грудне молоко. ГХТЗ виділяється із грудним молоком у жінок. За необхідності застосування препарату Вальсакор НД 160 у період лактації необхідно припинити грудне вигодовування.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів Всесвітньої організації охорони здоров'я: дуже часто ≥ 1/10; часто від ≥ 1/100 до < 1/10; нечасто від ≥ 1/1000 до < 1/100; рідко від ≥1/10000 до <1/1000; дуже рідко <1/10000; частота невідома - може бути оцінена з урахуванням наявних даних. При застосуванні комбінації валсартан/гідрохлортіазид Порушення з боку обміну речовин та харчування – нечасто: дегідратація. Порушення з боку нервової системи – часто: головний біль; нечасто: парестезія; дуже рідко: запаморочення; частота невідома: непритомність. Порушення органу зору - нечасто: зниження гостроти зору. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення – нечасто: шум у вухах. Порушення з боку судин – нечасто: виражене зниження артеріального тиску, периферичні набряки. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння – нечасто: кашель; частота невідома: некардіогенний набряк легень. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту – нечасто: нудота; дуже рідко: діарея. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини – нечасто: міалгія; дуже рідко: Артралгія. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів – частота невідома: порушення функції нирок. Загальні розлади та порушення у місці введення – нечасто: підвищена стомлюваність. Лабораторні та інструментальні дані – частота невідома: підвищення концентрації сечової кислоти у сироватці крові, підвищення концентрації білірубіну у сироватці крові, підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові, гіпонатріємія, гіпокаліємія, нейтропенія, підвищення концентрації залишкового азоту сечовини у сироватці крові. При вивченні клінічного застосування фіксованої комбінації валсартан/гідрохлоротіазид у пацієнтів з АГ спостерігалися такі небажані явища (НЯ) без очевидного зв'язку з прийомом препарату: біль у животі, біль у верхній частині живота, тривога, артрит, астенія, біль у спині, бронхіт (в в тому числі гострий), біль у грудях, постуральне запаморочення, диспепсія, задишка, сухість слизової оболонки порожнини рота, носові кровотечі, еректильна дисфункція, гастроентерит, головний біль, підвищене потовиділення, гіпестезія, грипоподібний стан, безсоння, розтяжка гіпертонус, закладеність носа, назофарингіт, нудота, біль у шиї, периферичні набряки, середній отит, біль у кінцівках, прискорене серцебиття, біль у гортані та глотці, пірексія, півлакіурія, гіпертермія, синусит, сонливість,інфекції верхніх дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів, вертиго, вірусні інфекції, порушення зору. При застосуванні комбінації валсартан/гідрохлоротіазид можливе виникнення НЯ, що відзначалися як при застосуванні валсартану та ГХТЗ у монотерапії, так і не виявлених у ході клінічних досліджень. При застосуванні валсартану Порушення з боку крові та лімфатичної системи – частота невідома: зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи – частота невідома: реакції підвищеної чутливості/алергічні реакції, включаючи сироваткову хворобу. Порушення з боку обміну речовин та харчування – частота невідома: підвищення вмісту калію у сироватці крові, гіпонатріємія. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення – нечасто: вертиго. Порушення з боку судин – частота невідома: васкуліт. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту – нечасто: біль у животі. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів – частота невідома: підвищення активності “печінкових” ферментів. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин – частота невідома: ангіоневротичний набряк, шкірний висип, свербіж шкіри, бульозний дерматит. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів – частота невідома: ниркова недостатність. Наступні НЯ спостерігалися при вивченні клінічного застосування валсартану у пацієнтів з АГ незалежно від їх причинного зв'язку із застосуванням валсартану: артралгія, астенія, біль у спині, діарея, запаморочення, головний біль, безсоння, зниження лібідо, нудота, набряки, фарингіт, риніт , інфекції верхніх дихальних шляхів, вірусні інфекції При застосуванні тіазидних діуретиків, включаючи ГХТЗ Порушення з боку крові та лімфатичної системи – рідко: тромбоцитопенія, іноді з пурпурою; дуже рідко: агранулоцитоз, пригнічення кістковомозкового кровотворення, гемолітична анемія, лейкопенія; Частота невідома: апластична анемія. Порушення з боку імунної системи – дуже рідко: реакції підвищеної чутливості. Порушення з боку обміну речовин та харчування – дуже часто: гіпокаліємія, підвищення концентрації ліпідів у плазмі крові (особливо на тлі високих доз ГХТЗ); часто: гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіперурикемія; рідко: гіперкальціємія, гіперглікемія, глюкозурія та погіршення перебігу ЦД; дуже рідко: гіпохлоремічний алкалоз. Порушення психіки – рідко: порушення сну, депресія. Порушення з боку нервової системи – рідко: головний біль, запаморочення, парестезія. Порушення з боку органу зору – рідко: порушення зору (особливо у перші кілька тижнів лікування); частота невідома: гострий напад глаукоми. Порушення з боку серця – рідко: аритмії. Порушення з боку судин часто: ортостатична гіпотензія (може посилюватися при одночасному застосуванні з етанолом, седативними або знеболюючими засобами). Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння – дуже рідко: респіраторний дистрес-синдром, включаючи набряк легенів та пневмоніт. Порушення з боку травної системи – часто: зниження апетиту, помірно виражена нудота та блювання; рідко: дискомфорт у животі, запор, діарея; дуже рідко: панкреатит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів – рідко: внутрішньопечінковий холестаз або жовтяниця. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів – частота невідома: порушення функції нирок, гостра ниркова недостатність. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин – часто: кропив'янка та інші форми шкірного висипу; рідко: фотосенсибілізація; дуже рідко: некротизуючий васкуліт та токсичний епідермальний некроліз, вовчаноподібні реакції, загострення шкірних проявів ВКВ; Частота невідома: мультиформна еритема. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини – частота невідома: м'язові спазми. Порушення з боку статевих органів та молочної залози – часто: імпотенція. Загальні розлади та порушення у місці введення – частота невідома: гіпертермія, астенія.Взаємодія з лікарськими засобамиЗагальні лікарські взаємодії для валсартану та гідрохлоротіазиду Одночасне застосування не рекомендується Препарати літію При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, АРА II або тіазидних діуретиків з препаратами літію відзначалося оборотне підвищення концентрації літію у плазмі та розвиток інтоксикації. Ризик токсичних проявів, пов'язаних із застосуванням препаратів літію, може додатково збільшуватися при одночасному застосуванні з Вальсакором НД 160, оскільки нирковий кліренс препаратів літію знижується під дією тіазидних діуретиків. При необхідності одночасного застосування з препаратами літію слід ретельно контролювати концентрацію літію у плазмі крові. Одночасне застосування з обережністю Інші гіпотензивні препарати Можливе посилення антигіпертензивного ефекту при одночасному застосуванні з іншими лікарськими засобами, що знижують артеріальний тиск (наприклад, інгібітори АПФ, бета-адреноблокатори, блокатори "повільних" кальцієвих каналів (БМКК), гуанетидин, метилдопа, вазодилататори, прямі інгібі. Пресорні аміни (наприклад, норепінефрін та епінефрін) Можливе послаблення дії пресорних амінів, що не потребує припинення одночасного застосування валсартану та ГХТЗ. Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) При одночасному застосуванні АРА II та ГХТЗ з НПЗЗ можливе ослаблення діуретичної та антигіпертензивної дії. В умовах гіповолемії можливий розвиток гострої ниркової недостатності (ГНН), рекомендується контролювати функцію нирок на початку терапії, а також адекватне поповнення ОЦК у пацієнта. Лікарські взаємодії для валсартану Одночасне застосування протипоказане Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, з аліскіреном протипоказане у пацієнтів з ЦД або помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (КК менше 60 мл/хв). Одночасне застосування не рекомендується Калійзберігаючі діуретики (спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид), препарати калію, каліймісткі замінники харчової солі та інші лікарські засоби та речовини, які можуть викликати підвищення вмісту калію в сироватці крові (наприклад, гепарин) При необхідності одночасного застосування з препаратами, що впливають вміст калію, рекомендується контролювати вміст калію в плазмі крові. Одночасне застосування з обережністю При одночасному застосуванні АРА II, включаючи валсартан, з лікарськими засобами, що впливають на РААС, такими як інгібітори АПФ або аліскірен, підвищується частота виникнення випадків артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії, порушення функції нирок. Необхідно контролювати АТ, функцію нирок, вміст електролітів у плазмі у таких пацієнтів. Білки-переносники Дослідження in vitro на культурах печінки показали, що валсартан є субстратом для білків-переносників ОАТР1В1/ОАТР1В3 та MRP2. Одночасне застосування валсартану з інгібіторами білка-переносника ОАТР1В1/ОАТР1В3 (рифампіцин, циклоспорин) або MRP2 (ритонавір) може збільшити системну експозицію валсартану (Сmах та AUC). Необхідно бути обережними на початку одночасного застосування з вищевказаними препаратами або після їх відміни. Відсутність лікарської взаємодії Не виявлено клінічно значущих взаємодій з такими лікарськими засобами: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, ГХТЗ, амлодипін та глібенкламід. Лікарські взаємодії для ГХТЗ Одночасне застосування з обережністю Лікарські препарати, що впливають вміст калію в плазмі крові При одночасному застосуванні з "петлевими" діуретиками, глюкокортикостероїдами (ГКС), адренокортикотропним гормоном (АКТГ), амфотерицином В, бензатину бензилпеніциліном, карбеноксолоном, проносними засобами, ацетилсаліцилової кислотою або її плазмою. У цьому випадку рекомендовано контролювати вміст калію у плазмі крові. Лікарські препарати, здатні викликати поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу "пірует" При одночасному застосуванні антиаритмічних засобів IA та III класів та деяких антипсихотичних препаратів (нейролептиків) з ГХТЗ слід бути обережним, оскільки існує ризик розвитку аритмії типу "пірует" на тлі можливої ​​гіпокаліємії. Рекомендовано контроль вмісту калію у плазмі крові. Міорелаксанти недеполяризуючі периферичні дії (тубокурарин) ГХТЗ потенціює дію міорелаксантів. Гіпоглікемічні засоби (для прийому внутрішньо та інсулін) При одночасному застосуванні може бути потрібна корекція дози гіпоглікемічних засобів. Метформін слід приймати з обережністю, оскільки можливий розвиток лактоацидозу, індукованого нирковою недостатністю на фоні прийому ГХТЗ. Лікарські препарати, що впливають вміст натрію в плазмі крові При тривалому одночасному застосуванні з антидепресантами, протисудомними, антипсихотичними (нейролептиками) препаратами (наприклад, карбамазепін) і т. д. слід бути обережним, оскільки збільшується ризик розвитку гіпонатріємії. Рекомендовано регулярно контролювати вміст натрію у плазмі крові. Серцеві глікозиди Гіпокаліємія та гіпомагніємія на фоні прийому тіазидних діуретиків можуть сприяти розвитку порушень серцевого ритму у пацієнтів, які отримують серцеві глікозиди. Н- та м-холіноблокатори Н- та м-холіноблокатори (атропін, біпериден) можуть підвищувати біодоступність тіазидних діуретиків за рахунок зниження перистальтичної активності шлунково-кишкового тракту (ШКТ) та уповільнення спорожнення шлунка. Відповідно, стимулятори моторики ШКТ (цизаприд) можуть знижувати біодоступність тіазидних діуретиків. Аніонообмінні смоли (колестирамін та колестипол) Всмоктування тіазидних діуретиків, у тому числі ГХТЗ зменшується при одночасному застосуванні колестираміну та колестиполу. Тому ГХТЗ слід приймати через 4 години або через 4-6 годин після прийому аніонообмінних смол. Метилдопа Описано окремі випадки розвитку гемолітичної анемії при одночасному застосуванні метилдопи та ГХТЗ. Вітамін D та солі кальцію Одночасне застосування тіазидних діуретиків, включаючи ГХТЗ, з вітаміном D або солями кальцію може призводити до підвищення вмісту кальцію в плазмі внаслідок посилення реабсорбції кальцію. Циклоспорин При одночасному застосуванні ГХТЗ та циклоспорину збільшується ризик розвитку гіперурикемії та симптомів, схожих із загостренням перебігу подагри. Рентгеноконтрастні засоби, що містять йод При гіповолемії, що розвинулася на фоні прийому діуретиків, збільшується ризик розвитку ГНН. Слід заповнити ОЦК перед застосуванням засобів із високим вмістом йоду (наприклад, рентгеноконтрастних засобів, що містять йод). Лікарські засоби для лікування подагри (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол) При застосуванні ГХТЗ можливе підвищення концентрації сечової кислоти в плазмі, що може вимагати корекції доз лікарських засобів для лікування подагри (наприклад, збільшення дози сульфінпіразону та пробенециду). Одночасне застосування з тіазидними діуретиками, включаючи ГХТЗ, може призвести до збільшення частоти реакцій підвищеної чутливості на алопуринол. Амантадін Одночасне застосування з тіазидними діуретиками, включаючи ГХТЗ, збільшує ризик розвитку побічних ефектів амантадину. Бета-адреноблокатори та діазоксид Одночасне застосування з тіазидними діуретиками, включаючи ГХТЗ, збільшує ризик гіперглікемії. Цитотоксичні препарати (циклофосфамід, метотрексат) Одночасне застосування з тіазидними діуретиками, включаючи ГХТЗ, знижує виведення цитотоксичних препаратів нирками, що призводить до потенціювання їх мієлосупресивної дії. Етанол, барбітурати та наркотичні засоби Одночасне застосування з тіазидними діуретиками, включаючи ГХТЗ, може потенціювати розвиток ортостатичної гіпотензії.Спосіб застосування та дозиПеред початком терапії препаратом Вальсакор НД 160 необхідно скоригувати водно-електролітні порушення (див. розділи "З обережністю", "Особливі вказівки"). Всередину, 1 раз на добу, щодня, незалежно від часу їди, таблетку слід ковтати цілком і запивати достатньою кількістю рідини. Добова доза, що рекомендується, - 1 таблетка препарату Вальсакор® НД 160. Доза препарату Вальсакор НД 160 підбирається після раніше проведеного титрування доз окремих компонентів препарату. При недостатності антигіпертензивного ефекту можливе збільшення дози препарату (не раніше ніж через 4-6 тижнів) шляхом титрування доз до максимальної добової дози у перерахунку на валсартан 320 мг та до максимальної добової дози за ГХТЗ 25 мг. Максимальне зниження рівня артеріального тиску зазвичай досягається протягом 2-4 тижнів терапії, але у деяких пацієнтів - протягом 4-8 тижнів, що необхідно враховувати при титруванні дози. Порушення функції нирок Пацієнтам з легким та помірним порушенням функції нирок (КК понад 30 мл/хв (0,5 мл/сек)) корекції дози препарату не потрібно. Порушення функції печінки Максимально рекомендована добова доза валсартану у пацієнтів з легким (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) або помірним (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушенням функції печінки без явищ холестазу – 80 мг.ПередозуванняСимптоми: основним очікуваним проявом передозування валсартану є виражене зниження артеріального тиску, яке може призвести до порушення свідомості, колапсу та/або шоку. При передозуванні ГХТЗ можливий розвиток наступних симптомів: нудота, сонливість, зниження ОЦК, порушення ритму серця та спазми м'язів, спричинені порушенням водно-електролітного балансу. Лікування: симптоматичне та залежить від часу, що минув з моменту прийому препарату, та від ступеня тяжкості симптомів. У разі ранньої діагностики передозування рекомендовано викликати блювання та/або промити шлунок. Слід стабілізувати показники гемодинаміки. При вираженому зниженні АТ необхідно перевести пацієнта в горизонтальне положення з піднятими вгору ногами та заповнити ОЦК (внутрішньо ввести 0,9% розчин натрію хлориду) під контролем показників гемодинаміки та діурезу. Валсартан не виводиться за допомогою гемодіалізу, тому що значно пов'язується з білками плазми. ГХТЗ виводиться за допомогою гемодіалізу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПорушення функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок (КК понад 30 мл/хв) не потрібна зміна дози препарату. При застосуванні препарату Вальсакор НД 160 у пацієнтів з порушенням функції нирок рекомендується регулярно контролювати вміст калію, концентрації креатиніну та сечової кислоти у плазмі крові. Стан після перенесеної трансплантації нирки Безпека препарату Вальсакор НД 160 у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, не встановлена. Стеноз аортального та/або мітрального клапанів, ГЗКМП Препарат Вальсакор НД 160 необхідно з обережністю застосовувати у пацієнтів з гемодинамічно значущим стенозом аортального та/або мітрального клапанів або ГОКМП. Порушення функції печінки Препарат Вальсакор НД 160 не рекомендується пацієнтам з порушенням функції печінки. Максимально рекомендована добова доза валсартану у пацієнтів з легкими або помірними порушеннями печінки без явищ холестазу – 80 мг. Порушення водно-електролітного балансу При застосуванні тіазидних діуретиків, включаючи ГХТЗ, відзначалися випадки розвитку гіпокаліємії, гіпонатріємії та гіпохлоремічного алкалозу, гіпомагніємії (оскільки збільшується виведення магнію нирками) та гіперкальціємії (оскільки знижується виведення кальцію нирками). Рекомендується при застосуванні препарату Вальсакор НД 160 регулярно контролювати вміст електролітів у сироватці крові, особливо калію. Гіпонатріємія та/або зниження ОЦК У пацієнтів з вираженою гіпонатріємією та/або при зниженому ОЦК (наприклад, при прийомі високих доз діуретиків), у поодиноких випадках на початку терапії препаратом Вальсакор НД 160 можливе виражене зниження рівня АТ з клінічними проявами. Тому на початку лікування слід провести корекцію вмісту натрію у сироватці крові та/або заповнити ОЦК. У разі розвитку вираженого зниження артеріального тиску пацієнта слід перевести в горизонтальне положення з піднятими ногами і, при необхідності, провести внутрішньовенну інфузію 0,9% розчину натрію хлориду. Після стабілізації рівня АТ лікування препаратом Вальсакор НД 160 може бути продовжено. Хронічна серцева недостатність ІІІ-ІV функціонального класу (за класифікацією NYHA) або інші захворювання, що супроводжуються стимуляцією РААС У пацієнтів, функція нирок яких залежить від стану РААС (наприклад, ХСН III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA), терапія інгібіторами АПФ може супроводжуватися олігурією та/або прогресуючою азотемією, у поодиноких випадках – гостра ниркова недостатність. Неможливо виключити розвиток порушень функції нирок внаслідок пригнічення активності РААС на фоні прийому препарату Вальсакор НД 160. Терапію препаратом Вальсакор НД 160 слід проводити з обережністю, під контролем функції нирок. Первинний гіперальдостеронізм Препарат Вальсакор НД 160 не ефективний для лікування АГ у пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом через відсутність активації РААС. Стеноз ниркової артерії У пацієнтів з одностороннім або двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки препарат повинен застосовуватися з обережністю, оскільки можливе підвищення концентрацій креатиніну та сечовини у плазмі крові. Системна червона вовчанка При застосуванні тіазидних діуретиків (у тому числі ГХТЗ) описані випадки розвитку загострень та погіршення перебігу захворювань сполучної тканини (наприклад, ВКВ). Інші метаболічні порушення Тіазидні діуретики, включаючи ГХТЗ, можуть викликати зміну толерантності до глюкози та підвищення концентрації холестерину, тригліцеридів та сечової кислоти у плазмі крові. Пацієнтам з ЦД може знадобитися корекція дози інсуліну або гіпоглікемічних засобів для внутрішнього застосування. Тіазидні діуретики знижують екскрецію кальцію нирками і можуть викликати незначне підвищення вмісту кальцію в плазмі за відсутності супутніх порушень метаболізму кальцію. Виражена гіперкальціємія на фоні застосування тіазидного діуретика може свідчити про гіперпаратиреоз. Перед дослідженням функції паращитовидних залоз слід відмінити тіазидні діуретики, включаючи ГХТЗ. Фоточутливість Описано випадки розвитку фоточутливості на фоні прийому ГХТЗ. У разі розвитку проявів фоточутливості рекомендовано припинити терапію. За необхідності продовження терапії рекомендується захищати відкриті ділянки тіла від дії сонячних та ультрафіолетових променів. Антидопінговий тест ГХТЗ може давати позитивний результат під час проведення допінг-контролю. Реакції підвищеної чутливості Реакції підвищеної чутливості на фоні застосування ГХТЗ найчастіше відзначалися у пацієнтів з алергічними реакціями та бронхіальною астмою в анамнезі. При застосуванні валсартану у пацієнтів спостерігався розвиток ангіоневротичного набряку, у тому числі набряку гортані та голосових зв'язок, що призводить до обструкції дихальних шляхів, та/або набряку обличчя, губ, глотки та/або язика, у деяких із цих пацієнтів в анамнезі відмічався розвиток ангіоневротичного на фоні застосування інших лікарських засобів, включаючи інгібітори АПФ. У разі розвитку ангіоневротичного набряку слід негайно відмінити препарат Вальсакор НД 160 та не відновлювати лікування препаратом. Гострий напад закритокутової глаукоми На фоні застосування ГХТЗ відзначалися випадки транзиторної міопії та гострого розвитку глаукоми. Симптоми включають раптове початок, різке зниження гостроти зору або біль в оці, зазвичай виникають в період від декількох годин до тижня після початку терапії. Нелікована глаукома може призвести до стійкої втрати зору. Насамперед необхідно якнайшвидше скасувати прийом ГХТЗ. Якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, може знадобитися екстрене медикаментозне або хірургічне лікування. Фактором ризику розвитку гострої глаукоми може бути наявність у пацієнта в анамнезі алергічних реакцій на сульфонаміди або пеніцилін. Спеціальна інформація щодо допоміжних речовин Препарат Вальсакор НД 160 містить лактозу, тому не слід застосовувати при таких станах: непереносимість лактози, дефіцит лактази або синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У зв'язку з можливістю виникнення запаморочення або слабкості на фоні застосування препарату Вальсакор НД 160 необхідно бути обережним при керуванні транспортними засобами та роботі з іншими технічними пристроями, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Амлодипіну безілат (амлодипіну бесілат) 13,88 мг, еквівалентно амлодипіну 10,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 251,35 мг (Валсартан 160,00 мг; целюлоза мікрокристалічна, ); Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний; Оболонка плівкова: Опадрай II білий (полівініловий спирт, титану діоксид (Е171), макрогол, тальк), барвник заліза оксид жовтий (Е172). По 7 таблеток у контурній комірковій упаковці з комбінованого матеріалу ОПА/Ал/ПВХ та фольги алюмінієвої. 2, 4, 8 або 14 контурних осередкових упаковок разом з інструкцією із застосування поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиОвальні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний.ФармакокінетикаЛінійність Фармакокінетика амлодипіну та валсартану характеризується лінійністю. Амлодипін/валсартан Після прийому внутрішньо комбінації амлодипін/валсартан Cmax валсартану та амлодипіну в плазмі крові досягаються через - 3 та 6-8 годин відповідно. Швидкість та ступінь всмоктування еквівалентні біодоступності валсартану та амлодипіну при прийомі кожного з них окремо. Амлодипін Всмоктування. Після прийому внутрішньо амлодипін повільно абсорбується із ШКТ. Cmax досягається через 6-12 годин. Абсолютна біодоступність становить 64-80%. Біодоступність не залежить від їди. Розподіл. Vd становить приблизно 21 л/кг. За даними in vitro, зв'язок із білками плазми становить 97,5%. Біотрансформація. Амлодипін інтенсивно (близько 90%) метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Виведення. Амлодипін виводиться з плазми двофазно, з термінальним T1/2 від 30 до 50 год. Css в плазмі крові досягаються після тривалого застосування внутрішньо протягом 7-8 днів. 10% незміненого амлодипіну та 60% амлодипіну у вигляді метаболітів виводиться нирками. Валсартан Всмоктування. Після прийому валсартану внутрішньо Cmax досягається через 2-3 години. Середня абсолютна біодоступність становить 23%. При прийомі валсартану з їжею відзначається зниження біодоступності (за значенням AUC) приблизно на 40%, а Cmax приблизно на 50%. Приблизно через 8 годин після прийому внутрішньо плазмові концентрації валсартану у групі пацієнтів, які приймали його з їжею, та у групі, яка приймала його натще, вирівнюються. Зменшення AUC не є клінічно значущим, тому валсартан можна приймати незалежно від їди. Розподіл. Vss валсартану після внутрішньовенного введення становить близько 17 л, що вказує на відсутність екстенсивного розподілу валсартану в тканинах. Валсартан значною мірою пов'язується з білками сироватки крові (94-97%), переважно з сироватковим альбуміном. Біотрансформація. Валсартан не піддається вираженому метаболізму. Лише близько 20% прийнятої дози визначається у плазмі у вигляді метаболітів. Гідроксильний метаболіт визначається в плазмі у низьких концентраціях (менше 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт є фармакологічно неактивним. Виведення. Валсартан виводиться двофазно: α-фаза з T1/2α менше 1 години та β-фаза з T1/2β близько 9 год. Валсартан виводиться в основному в незміненому вигляді з жовчю через кишечник (близько 83%) та нирками (близько 13%). Після внутрішньовенного введення плазмовий кліренс валсартану становить близько 2 л/год та його нирковий кліренс становить 0,62 л/год (близько 30% загального кліренсу). T1/2 валсартану становить 6 год. Особливі групи пацієнтів Діти (вік до 18 років). Немає фармакокінетичних даних щодо застосування препарату у цієї групи пацієнтів. Пацієнти похилого віку (старше 65 років). Tmax амлодипіну у плазмі крові у молодих пацієнтів та пацієнтів похилого віку однаково. У пацієнтів похилого віку кліренс амлодипіну має тенденцію до зниження, що призводить до збільшення AUC та T1/2. У пацієнтів похилого віку середні значення системного впливу валсартану дещо більш виражені, ніж у пацієнтів молодого віку. Проте це був клінічно значимим. Враховуючи хорошу переносимість амлодипіну та валсартану у пацієнтів похилого та молодшого віку, рекомендується застосовувати звичайні режими дозування. Порушення функції нирок. У пацієнтів із нирковою недостатністю фармакокінетичні параметри не змінюються. Нирковий кліренс валсартану становить приблизно 30% від загального кліренсу з плазми крові, тому кореляція між функцією нирок і системною дією (за значенням AUC) валсартану не виявлена. Не потрібні зміни початкової дози у пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції нирок (Cl креатиніну 30–50 мл/хв). Порушення функції печінки. Досвід застосування препарату у пацієнтів із порушенням функції печінки обмежений. Пацієнти з порушенням функції печінки мають знижений кліренс амлодипіну, що призводить до підвищення AUC приблизно на 40-60%. У середньому, у пацієнтів з порушенням функції печінки легкого (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та помірного (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступеня біодоступність (за значенням AUC) валсартану подвоюється порівняно зі здоровими добровольцями відповідного віку. , статі та маси тіла.ФармакодинамікаКомбінований гіпотензивний препарат, що містить дві активні речовини з механізмом контролю АТ, що доповнює одна одну. Амлодипін, похідне дигідропіридину, відноситься до класу БКК, валсартан - до класу антагоністів рецепторів ангіотензину II (АРА II). Комбінація цих компонентів має взаємно доповнюючу гіпотензивну дію, що призводить до більш вираженого зниження АТ порівняно з їх роздільним застосуванням. Амлодипін + валсартан Комбінація амлодипіну та валсартану адитивно дозозалежно у терапевтичному діапазоні доз знижує АТ. При прийомі однієї дози комбінації амлодипін + валсартан гіпотензивний ефект зберігається протягом 24 годин. Доведено клінічну ефективність комбінації амлодипіну/валсартану у пацієнтів з м'якою та помірною артеріальною гіпертензією (середній дАТ ≥95 мм рт. ст. та <110 мм рт. ст.) без ускладнень порівняно з плацебо. Рівень зниження артеріального тиску в положенні сидячи при артеріальній гіпертензії з дАТ ≥110 мм рт. ст. та <120 мм рт. ст. порівняно із застосуванням комбінації інгібітору АПФ та тіазидного діуретика. Гіпотензивний ефект зберігається довго. Раптове припинення прийому препарату не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску (відсутня синдром відміни). Терапевтична ефективність не залежить від віку, статі, раси пацієнта та індексу маси тіла. При застосуванні комбінованої терапії амлодипін + валсартан досягається порівняний контроль АТ при меншій ймовірності розвитку периферичних набряків у пацієнтів із раніше досягнутим контролем АТ та вираженими периферичними набряками на фоні терапії амлодипіном. Амлодипін Амлодипін — похідна дигідропіридину, БКК, має антиангінальну та гіпотензивну дію. Інгібує трансмембранне надходження іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судин. Механізм гіпотензивної дії амлодипіну обумовлений прямим розслаблюючим ефектом на гладкі м'язи судин, що призводить до зниження ОПСС та АТ. Амлодипін у терапевтичних дозах у пацієнтів з артеріальною гіпертензією викликає розширення кровоносних судин, що призводить до зниження артеріального тиску (у положенні лежачи та стоячи). Зниження АТ при тривалому застосуванні амлодипіну не супроводжується суттєвою зміною ЧСС та концентрації катехоламінів у плазмі крові. Концентрація амлодипіну в плазмі корелює з клінічним ефектом, як у молодих пацієнтів, так і у пацієнтів похилого віку. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів з нормальною функцією нирок амлодипін у терапевтичних дозах призводить до зменшення опору ниркових судин та підвищення швидкості клубочкової фільтрації та ефективного ниркового кровотоку без зміни фільтраційної фракції або протеїнурії. Амлодипін, як і інші БКК, у пацієнтів з нормальною функцією лівого шлуночка (ЛШ) викликає зміну гемодинамічних показників функції серця у спокої та при фізичному навантаженні (або стимуляції): незначне збільшення серцевого індексу, без істотного впливу на максимальну швидкість наростання тиску в ЛШ ( dP/dt) або кінцевого діастолічного тиску ЛШ, або кінцевого діастолічного об'єму ЛШ. Застосування амлодипіну в терапевтичному діапазоні доз не викликає негативного інотропного ефекту, навіть при одночасному застосуванні з бета-адреноблокаторами. Амлодипін не змінює функцію синоатріального вузла або AV-провідність у інтактних тварин або людей. Застосування амлодипіну у комбінації з бета-адреноблокаторами у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або стенокардією не супроводжувалося небажаними змінами на ЕКГ. Доведено клінічну ефективність амлодипіну у пацієнтів зі стабільною стенокардією напруги, вазоспастичною стенокардією та ангіографічно підтвердженим ураженням коронарних артерій. Валсартан Валсартан є селективним АРА II (типу АТ1) для внутрішнього прийому, небілкової природи. Вибірково блокує рецептори підтипу AT1, які відповідають ефекти ангіотензину II. Підвищення плазмової концентрації ангіотензину II внаслідок блокади AT1-рецепторів під дією валсартану може стимулювати незаблоковані рецептори підтипу АТ2, які протидіють ефектам стимулювання AT1-рецепторів. Валсартан не має агоністичної активності щодо AT1-рецепторів. Спорідненість валсартану до рецепторів підтипу AT1 приблизно в 20000 разів вище, ніж до рецепторів підтипу АТ2. Валсартан не інгібує АПФ, також відомий як кініназа II, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і руйнує брадикінін. У зв'язку з відсутністю впливу на АПФ не потенціюються ефекти брадикініну або субстанції Р, тому прийому АРА II малоймовірний розвиток сухого кашлю. Доведено, що частота розвитку сухого кашлю при лікуванні валсартаном значно нижча порівняно із застосуванням інгібіторів АПФ. Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що беруть участь у регуляції функцій ССС. При лікуванні артеріальної гіпертензії валсартан знижує артеріальний тиск, не впливаючи на ЧСС. Після прийому внутрішньо разової дози валсартану гіпотензивний ефект розвивається протягом 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається протягом 4-6 годин. Гіпотензивний ефект валсартану зберігається протягом 24 годин після його прийому. При повторному застосуванні валсартану максимальне зниження артеріального тиску, незалежно від дози, досягається через 2-4 тижні і підтримується на досягнутому рівні під час тривалої терапії. Раптове припинення прийому валсартану не супроводжується значним підвищенням артеріального тиску або іншими небажаними явищами (синдром відміни).Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (пацієнти, яким показана комбінована терапія).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до амлодипіну, інших похідних дигідропіридинового ряду, валсартану або інших компонентів препарату; тяжка печінкова недостатність (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю), біліарний цироз та холестаз; тяжка ниркова недостатність (Cl креатиніну менше 30 мл/хв), пацієнти, які перебувають на гемодіалізі; тяжка артеріальна гіпотензія (сАД менше 90 мм рт. ст.), колапс, шок (включаючи кардіогенний шок); обструкція виносить тракту ЛШ (в т.ч. гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія та аортальний стеноз важкого ступеня); гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда; первинний гіперальдостеронізм; одночасне застосування з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв); вагітність; період грудного вигодовування. Безпека застосування препарату Вамлосет у пацієнтів після перенесеної трансплантації нирки, а також дітей та підлітків до 18 років не встановлена. З обережністю: порушення функції печінки легкого (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та помірного (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступеня тяжкості; обструктивні захворювання жовчних шляхів; порушення функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості (Cl креатиніну 30-50 мл/хв); односторонній або двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки; хронічна серцева недостатність ІІІ–ІV функціонального класу за класифікацією NYHA; гіперкаліємія; гіпонатріємія; дієта з обмеженням споживання кухонної солі; знижений ОЦК (в т.ч. діарея, блювання); спадковий ангіоневротичний набряк чи набряк і натомість попередньої терапії АРА II. Так само, як і при застосуванні інших вазодилататорів, слід дотримуватися особливої ​​обережності при застосуванні у пацієнтів з мітральним та аортальним стенозом легкого та помірного ступеня.Вагітність та лактаціяПрепарат Вамлосет протипоказаний при вагітності. Враховуючи механізм дії АРА II, не можна виключити ризик для плода при застосуванні препарату у І триместрі вагітності. Як і будь-який інший препарат, що безпосередньо впливає на РААС, препарат Вамлосет® не слід застосовувати під час вагітності, а також жінкам, які планують вагітність. При призначенні засобів, що впливають на РААС, необхідно проінформувати жінок дітородного віку про потенційний ризик негативного впливу цих препаратів на плід під час вагітності. При плануванні вагітності рекомендується перевести пацієнтку на альтернативну гіпотензивну терапію з урахуванням профілю безпеки. У разі діагностування вагітності слід припинити прийом препарату Вамлосет і, при необхідності, перевести на альтернативну гіпотензивну терапію. Препарат Вамлосет®, як і інші засоби, що мають прямий вплив на РААС, протипоказаний у II–III триместрах вагітності, оскільки може викликати фетотоксичні ефекти (порушення функції нирок, уповільнення окостеніння кісток черепа плода, олігогідрамніон) та неонатальні токсичні ефекти (ниркова недостатність). гіпотензія, гіперкаліємія) та загибель плода. Якщо все ж таки препарат застосовувався у II–III триместрах вагітності, то необхідно провести УЗД нирок та кісток черепа плода. Новонароджені, матері яких приймали препарат Вамлосет® під час вагітності, повинні бути під наглядом, т.к. можливий розвиток артеріальної гіпотензії у новонародженого. Не рекомендується застосовувати препарат Вамлосет у період грудного вигодовування. При необхідності терапії препаратом Вамлосет у період лактації, грудне вигодовування слід припинити.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів: дуже часто — ≥1/10; часто – від ≥1/100 до <1/10; нечасто – від ≥1/1000 до <1/100; рідко – від ≥1/10000 до <1/1000; дуже рідко - <1/10000; частота невідома - не може бути оцінена на основі наявних даних. Вамлосет® Інфекційні та паразитарні захворювання: часто – назофарингіт, грип. З боку імунної системи: рідко – гіперчутливість. З боку обміну речовин та харчування: часто – гіпокаліємія; нечасто – анорексія, гіперкальціємія, гіперліпідемія, гіперурикемія, гіпонатріємія. Порушення психіки: рідко – тривожність. З боку нервової системи: часто головний біль; нечасто - порушення координації, запаморочення, постуральне запаморочення, парестезія, сонливість. З боку органу зору: нечасто – погіршення зору; рідко – порушення зору. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго; рідко – шум у вухах. З боку серця: нечасто – відчуття серцебиття, тахікардія; рідко - непритомність. З боку судин: нечасто – ортостатична гіпотензія; рідко – виражене зниження артеріального тиску. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель, біль у глотці та гортані. З боку травної системи: нечасто діарея, нудота, почуття дискомфорту в животі, біль у верхній частині живота, запор, сухість слизової оболонки порожнини рота. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – еритема, шкірний висип; рідко - екзантема, гіпергідроз, свербіж шкіри. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – артралгія, біль у спині, припухлість суглобів; рідко м'язові спазми, відчуття тяжкості у всьому тілі. З боку нирок та сечовивідних шляхів: рідко – півлакіурія, поліурія. З боку статевих органів та молочної залози: рідко – еректильна дисфункція. Загальні розлади та порушення в місці введення: часто – астенія, підвищена стомлюваність, набряк обличчя, відчуття припливу крові до шкіри обличчя, набряки, периферичні набряки, пастозність. додаткова інформація У пацієнтів, які отримували комбінацію амлодипін/валсартан, периферичні набряки зустрічалися рідше (5,8%), ніж у пацієнтів, які отримували терапію лише амлодипіном (9%). Амлодипін З боку крові та лімфатичної системи: дуже рідко – лейкопенія, тромбоцитопенія іноді з пурпурою. З боку імунної системи: дуже рідко – гіперчутливість. З боку обміну речовин та харчування: дуже рідко – гіперглікемія. Порушення психіки: нечасто – депресія, безсоння/порушення сну, лабільність настрою; рідко - сплутаність свідомості. З боку нервової системи: часто – запаморочення, біль голови, сонливість; нечасто - порушення смаку, парестезія, непритомність, тремор, гіпестезія; дуже рідко – м'язовий гіпертонус, периферична нейропатія, нейропатія; частота невідома – екстрапірамідні порушення. З боку органу зору: нечасто погіршення зору, порушення зору. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто шум у вухах. З боку серця: часто – відчуття серцебиття; дуже рідко – аритмії (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь), інфаркт міокарда. З боку судин: часто – відчуття припливу крові до шкіри обличчя, виражене зниження артеріального тиску; дуже рідко – васкуліт. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – задишка, риніт; дуже рідко – кашель. З боку травної системи: часто – нудота, відчуття дискомфорту у животі, біль у верхній частині живота; нечасто - зміна випорожнень, діарея, сухість слизової оболонки порожнини рота, диспепсія, блювання; рідко – гастрит, гіперплазія ясен, панкреатит. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – підвищення активності печінкових ферментів (частіше з явищами холестазу), підвищення концентрації білірубіну в плазмі крові, гепатит, внутрішньопечінковий холестаз, жовтяниця. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – алопеція, висип, еритема, реакції фоточутливості, свербіж шкіри, гіпергідроз, пурпура, шкірний висип, зміна кольору шкіри; дуже рідко - багатоформна еритема, кропив'янка, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, ангіоневротичний набряк. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: часто — набряк кісточок; нечасто – артралгія, біль у спині, м'язові спазми, міалгія. З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – порушення сечовипускання, ніктурія, поллакіурія. З боку статевих органів та молочної залози: нечасто – еректильна дисфункція, гінекомастія. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – підвищена стомлюваність, периферичні набряки; нечасто – астенія, дискомфорт, нездужання, некардіогенний біль у серці, біль. Лабораторні та інструментальні дані: нечасто – зниження/підвищення маси тіла. Валсартан З боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – зниження гемоглобіну та гематокриту, лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія іноді з пурпурою. З боку імунної системи: дуже рідко – гіперчутливість. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. З боку судин: частота невідома – васкуліт. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель. З боку травної системи: нечасто – почуття дискомфорту у животі, біль у верхній частині живота. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – підвищення активності печінкових ферментів, підвищення концентрації білірубіну у плазмі крові. З боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома — свербіж шкіри, висипання на шкірі, ангіоневротичний набряк. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: частота невідома – міалгія. З боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – підвищення концентрації креатиніну в плазмі, порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – підвищена стомлюваність. Лабораторні та інструментальні дані: частота невідома – підвищення вмісту калію у сироватці крові. Додаткова інформація про компоненти препарату Небажані явища, про які повідомлялося раніше при застосуванні кожного з компонентів, можуть мати місце при застосуванні препарату Вамлосет, навіть якщо вони не спостерігалися у клінічних дослідженнях. Амлодипін Часто - сонливість, запаморочення, відчуття серцебиття, біль у животі, нудота, набряки кісточок. Нечасто - безсоння, лабільність настрою (в т.ч. тривожність), депресія, тремор, порушення смаку, непритомність, гіпестезія, порушення зору (в т.ч. диплопія), шум у вухах, виражене зниження артеріального тиску, задишка, риніт, блювання , диспепсія, алопеція, пурпура, зміна кольору шкіри, гіпергідроз, свербіж шкіри, екзантема, міалгія, судоми в м'язах, біль, порушення сечовипускання, почастішання сечовипускання, імпотенція, гінекомастія, біль у грудях, нездужання, збільшення маси тіла, зниження Рідко – сплутаність свідомості. Дуже рідко: лейкопенія, тромбоцитопенія, алергічні реакції, гіперглікемія, м'язовий гіпертонус, периферична нейропатія, інфаркт міокарда, аритмії (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь, гіпертензію, (найчастіше внаслідок холестазу), ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема, кропив'янка, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, фоточутливість. Описано окремі випадки екстрапірамідного синдрому. Валсартан Частота невідома - зниження гемоглобіну і гематокриту, нейтропенія, тромбоцитопенія, збільшення вмісту калію в сироватці крові, підвищення активності печінкових ферментів, підвищення концентрації білірубіну в плазмі крові, підвищення концентрації креатиніну в плазмі крові, порушення функції нирок, включаючи ниркову недостатність, ангіоневро , васкуліт, гіперчутливість, включаючи сироваткову хворобуВзаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування, що потребує уваги Інші гіпотензивні препарати (наприклад, альфа-адреноблокатори, діуретики) та ЛЗ, які мають гіпотензивну дію (наприклад, трициклічні антидепресанти, альфа-адреноблокатори для лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози), можуть посилити гіпотензивний ефект. Амлодипін Небажане одночасне застосування Грейпфрут або грейпфрутовий сік: одночасне застосування не рекомендується, враховуючи можливість збільшення біодоступності у деяких пацієнтів та посилення антигіпертензивної дії. Одночасне застосування, що вимагає обережності Інгібітори ізоферменту CYP3A4: одночасне застосування з сильними або помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (інгібітори протеази, верапаміл або дилтіазем, азольні протигрибкові ЛЗ, макроліди, такі як еритроміцин або кларитроміцин). У пацієнтів похилого віку ці зміни мають клінічне значення, тому необхідне медичне спостереження та корекція дози. Індуктори ізоферменту CYP3A4 (протисудомні препарати (наприклад, карбамазепін, фенобарбітал, фенітоїн, фосфенітоїн, примідон), рифаміцин, рослинні препарати, що містять звіробій продірявлений): слід застосовувати з обережністю, т.я. при одночасному застосуванні можливе зниження концентрації амлодипіну у плазмі крові. Симвастатин: одночасне повторне застосування амлодипіну в дозі 10 мг та симвастатину в дозі 80 мг збільшує експозицію симвастатину на 77% порівняно з такою при монотерапії симвастатином. Пацієнтам, які отримують амлодипін, рекомендується застосовувати симвастатин у дозі не більше 20 мг на добу. Дантролен (в/в введення): в експериментах на тваринах після прийому внутрішньо верапамілу та внутрішньовенного введення дантролену спостерігалися випадки фібриляції шлуночків із летальним результатом та серцево-судинної недостатності, асоційованої з гіперкаліємією. З огляду на ризик розвитку гіперкаліємії слід уникати одночасного застосування БКК, в т.ч. амлодипіну у пацієнтів, схильних до розвитку злоякісної гіпертермії. Такролімус: при одночасному застосуванні з амлодипіном існує ризик підвищення концентрації такролімусу в плазмі, але фармакокінетичний механізм цієї взаємодії повністю не вивчений. Для попередження токсичної дії такролімусу при одночасному застосуванні з амлодипіном слід контролювати концентрацію такролімусу в плазмі та коригувати дозу такролімусу за необхідності. Циклоспорин: дослідження лікарської взаємодії із застосуванням циклоспорину та амлодипіну у здорових добровольців або інших груп пацієнтів не проводилися, крім пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, у яких спостерігалися варіабельні мінімальні концентрації (середні значення: 0–40%) циклоспорину. При одночасному застосуванні амлодипіну у пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, слід контролювати концентрацію циклоспорину в плазмі крові та за необхідності знизити його дозу. Кларитроміцин: Кларитроміцин є інгібітором ізоферменту CYP3A4. При одночасному застосуванні амлодипіну та кларитроміцину підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії. Рекомендується ретельне медичне спостереження за пацієнтами, які отримують амлодипін одночасно з кларитроміцином. Одночасне застосування, що потребує уваги Інші: у клінічних дослідженнях амлодипіну немає значущої взаємодії з тіазидними діуретиками, альфа-адреноблокаторами, бета-адреноблокаторами, інгібіторами АПФ, нітратами тривалої дії, нітрогліцерином для під'язикового застосування, дигоксином, варфарином, в т.ч. маалоксом, симетиконом, циметидином, НПЗЗ, антибіотиками та гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо. Валсартан Одночасне застосування протипоказане Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з аліскіреном, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та порушенням функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв). Небажане одночасне застосування Літій: одночасне застосування препаратів літію не рекомендується, т.к. можливе оборотне збільшення концентрації літію в плазмі крові та розвиток інтоксикації. При необхідності одночасного застосування з препаратами літію слід ретельно контролювати концентрацію літію у плазмі крові. Калійзберігаючі діуретики, препарати калію, каліймісні харчові добавки та інші ЛЗ та речовини, які можуть збільшити вміст калію в сироватці крові (наприклад, гепарин): за необхідності одночасного застосування з препаратами, що впливають на вміст калію, рекомендується контролювати вміст калію в плазмі крові. Одночасне застосування, що вимагає обережності НПЗЗ, в т.ч. селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилова кислота у дозі більше 3 г на добу та інші неселективні НПЗЗ: при одночасному застосуванні можливе ослаблення гіпотензивного ефекту, збільшення ризику розвитку порушень функції нирок та підвищення вмісту калію у плазмі крові. На початку терапії рекомендується оцінити функцію нирок, а також скоригувати порушення водно-електролітного балансу. Інгібітори білків-переносників: за результатами дослідження in vitro, валсартан є субстратом для білків-переносників ОАТР1В1 та MRP2. Одночасне застосування валсартану з інгібіторами білка-переносника ОАТР1В1 (наприклад, рифампіцин, циклоспорин) та інгібітором білка-переносника MRP2 (наприклад, ритонавір) може збільшити системну експозицію валсартану (Cmax та AUC). Це слід враховувати на початку та після закінчення одночасної терапії. Інші: при монотерапії валсартаном не виявлено клінічно значущих взаємодій з наступними ЛЗ: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлортіазид, амлодипін та глібенкламід.Спосіб застосування та дозиВсередину, запиваючи невеликою кількістю води, незалежно від часу їди, 1 раз на добу. Добова доза, що рекомендується, — 1 табл. препарату Вамлосет®, що містить комбінацію амлодипіну/валсартану в дозі 5/80 мг, 5/160 мг, 10/160 мг. Розпочати прийом препарату Вамлосет® рекомендовано з дози 5/80 мг 1 раз на добу. Збільшити дозу можна через 1-2 тижні після початку терапії. Максимальна добова доза - 5/320 мг (у перерахунку за валсартаном) або 10/160 мг (у перерахунку за амлодипіном) або 10/320 мг. Особливі групи пацієнтів Амлодипін Порушення функції нирок. Корекція дози не потрібна. Порушення функції печінки. Слід застосовувати з обережністю. Пацієнти похилого віку. Корекція дози та режиму дозування не потрібна. Валсартан Порушення функції нирок. У пацієнтів з порушенням функції нирок (Cl креатиніну ≥30 мл/хв) корекція початкової дози не потрібна. Порушення функції печінки. Валсартан протипоказаний пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю, біліарним цирозом та холестазом. Максимальна добова доза валсартану при печінковій недостатності легкого та середнього ступеня тяжкості – 80 мг. Препарат Вамлосет у дозі 5/160 мг, 5/320 мг, 10/160 та 10/320 мг цим пацієнтам протипоказаний. Пацієнти похилого віку. Корекція дози не потрібна.ПередозуванняСимптоми: дані про випадки передозування зараз відсутні. При передозуванні валсартану очікується розвиток вираженого зниження АТ та запаморочення. Передозування амлодипіну може призвести до вираженого зниження АТ з можливим розвитком рефлекторної тахікардії та надмірної периферичної вазодилатації (ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у т.ч. з розвитком шоку та летального результату). Лікування: симптоматичне, характер якого залежить від часу, що минув з моменту прийому препарату, та від ступеня тяжкості симптомів. При випадковому передозуванні слід викликати блювоту (якщо препарат було прийнято нещодавно) або провести промивання шлунка. Застосування активованого вугілля у здорових добровольців одразу або протягом 2 годин після прийому амлодипіну призводило до значного зниження його всмоктування. При вираженому зниженні АТ на фоні прийому препарату Вамлосет® необхідно перевести пацієнта в положення лежачи на спині з піднятими ногами, вжити активних заходів щодо підтримки діяльності ССС, включаючи регулярний контроль функції серця та дихальної системи, ОЦК та об'єму сечі, що виділяється. За відсутності протипоказань з метою відновлення судинного тонусу та АТ можливе застосування (з обережністю) судинозвужувальних засобів.Для усунення блокади кальцієвих каналів можливе внутрішньовенне введення розчину кальцію глюконату. Виведення валсартану та амлодипіну при проведенні гемодіалізу малоймовірне.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПацієнти з гіпонатріємією та/або зменшенням ОЦК У пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією, які приймають комбінацію амлодипін/валсартан, у 0,4% випадків спостерігалася виражена гіпотензія. У пацієнтів з активованою РААС (наприклад, у пацієнтів з дегідратацією та/або гіпонатріємією, які приймають діуретики у високих дозах), при прийомі АРА II можливий розвиток симптоматичної артеріальної гіпотензії. Перед початком лікування рекомендовано відновити вміст натрію та/або заповнити ОЦК, зокрема шляхом зменшення доз діуретиків або починати терапію під ретельним медичним наглядом. При розвитку вираженого зниження артеріального тиску: слід укласти пацієнта в горизонтальне положення з піднятими ногами і, при необхідності, провести внутрішньовенну інфузію 0,9% розчину натрію хлориду. Терапію препаратом Вамлосет можна продовжити після стабілізації показників гемодинаміки. Гіперкаліємія При одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, БАД, що містять калій або інших препаратів, здатних підвищувати вміст калію в плазмі крові (наприклад, гепарин) слід бути обережним. Необхідно регулярно контролювати вміст іонів калію у плазмі крові. Стеноз ниркової артерії Препарат Вамлосет® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з артеріальною гіпертензією на фоні одностороннього або двостороннього стенозу ниркової артерії або стенозу артерії єдиної нирки з огляду на можливість збільшення сироваткових концентрацій сечовини та креатиніну. Стан після трансплантації нирки Безпека застосування комбінації амлодипін + валсартан у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, не встановлена. Порушення функції печінки Валсартан переважно виводиться у незміненому вигляді із жовчю. У пацієнтів T1/2 подовжується, а AUC збільшується. Слід бути обережним при застосуванні препарату Вамлосет у пацієнтів з легким (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) або помірним (7-8 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушенням функції печінки або обструктивними захворюваннями жовчних шляхів. Порушення функції нирок Корекція дози препарату Вамлосет у пацієнтів з легким та помірним порушенням функції нирок не потрібна. У пацієнтів з помірним порушенням функції нирок рекомендується контроль вмісту калію та концентрації креатиніну у плазмі. Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з аліскіреном, протипоказане у пацієнтів з порушенням функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв). Первинний гіперальдостеронізм Враховуючи ураження РААС при первинному гіперальдостеронізмі, даним пацієнтам не слід призначати АРА ІІ, у т.ч. валсартан. Ангіоневротичний набряк У пацієнтів з ангіоневротичним набряком (в т.ч. набряк гортані та голосових зв'язок, що викликає обструкцію дихальних шляхів та/або набряк обличчя, губ, глотки та/або язика) на тлі терапії препаратом Вальсакор®, спостерігалися випадки розвитку ангіоневротичного набряку в анамнезі, в т.ч. та на інгібітори АПФ. При розвитку ангіоневротичного набряку слід негайно відмінити препарат та виключити можливість повторного застосування. Серцева недостатність/перенесений інфаркт міокарда У пацієнтів, функція нирок яких може залежати від активності РААС (наприклад, при тяжкій ХСН), терапія інгібіторами АПФ та АРА II супроводжується олігурією та/або наростанням азотемії, а в поодиноких випадках – гострою нирковою недостатністю та/або летальним наслідком. Подібні наслідки були описані при застосуванні валсартану. У пацієнтів з ХСН або перенесеним інфарктом міокарда слід оцінювати функцію нирок. У пацієнтів з ХСН неішемічної етіології ІІІ–ІV функціонального класу за класифікацією NYHA застосування амлодипіну супроводжувалося збільшенням частоти розвитку набряку легенів у порівнянні з плацебо за відсутності достовірної різниці частоти погіршення ХСН між двома групами. БКК, зокрема. амлодипін слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з ХСН, т.к. можливе збільшення ризику розвитку серцево-судинних ускладнень та летального результату. Стеноз аортального клапана легкого та помірного ступеня та мітрального клапана Як і при застосуванні будь-яких вазодилататорів, слід дотримуватися обережності у пацієнтів з мітральним стенозом та аортальним стенозом легкого та помірного ступеня. Комбінація амлодипін + валсартан вивчалася лише у пацієнтів із артеріальною гіпертензією. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. При застосуванні препарату Вамлосет® необхідно бути обережним при керуванні транспортними засобами та іншими технічними пристроями, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, т.к. можлива поява запаморочення, стомлюваності та нудоти.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Амлодипіну безілат (амлодипіну бесілат) 13,88 мг, еквівалентно амлодипіну 10,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 251,35 мг (Валсартан 160,00 мг; целюлоза мікрокристалічна, ); Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний; Оболонка плівкова: Опадрай II білий (полівініловий спирт, титану діоксид (Е171), макрогол, тальк), барвник заліза оксид жовтий (Е172). По 7 таблеток у контурній комірковій упаковці з комбінованого матеріалу ОПА/Ал/ПВХ та фольги алюмінієвої. 2, 4, 8 або 14 контурних осередкових упаковок разом з інструкцією із застосування поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиОвальні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний.ФармакокінетикаЛінійність Фармакокінетика амлодипіну та валсартану характеризується лінійністю. Амлодипін/валсартан Після прийому внутрішньо комбінації амлодипін/валсартан Cmax валсартану та амлодипіну в плазмі крові досягаються через - 3 та 6-8 годин відповідно. Швидкість та ступінь всмоктування еквівалентні біодоступності валсартану та амлодипіну при прийомі кожного з них окремо. Амлодипін Всмоктування. Після прийому внутрішньо амлодипін повільно абсорбується із ШКТ. Cmax досягається через 6-12 годин. Абсолютна біодоступність становить 64-80%. Біодоступність не залежить від їди. Розподіл. Vd становить приблизно 21 л/кг. За даними in vitro, зв'язок із білками плазми становить 97,5%. Біотрансформація. Амлодипін інтенсивно (близько 90%) метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Виведення. Амлодипін виводиться з плазми двофазно, з термінальним T1/2 від 30 до 50 год. Css в плазмі крові досягаються після тривалого застосування внутрішньо протягом 7-8 днів. 10% незміненого амлодипіну та 60% амлодипіну у вигляді метаболітів виводиться нирками. Валсартан Всмоктування. Після прийому валсартану внутрішньо Cmax досягається через 2-3 години. Середня абсолютна біодоступність становить 23%. При прийомі валсартану з їжею відзначається зниження біодоступності (за значенням AUC) приблизно на 40%, а Cmax приблизно на 50%. Приблизно через 8 годин після прийому внутрішньо плазмові концентрації валсартану у групі пацієнтів, які приймали його з їжею, та у групі, яка приймала його натще, вирівнюються. Зменшення AUC не є клінічно значущим, тому валсартан можна приймати незалежно від їди. Розподіл. Vss валсартану після внутрішньовенного введення становить близько 17 л, що вказує на відсутність екстенсивного розподілу валсартану в тканинах. Валсартан значною мірою пов'язується з білками сироватки крові (94-97%), переважно з сироватковим альбуміном. Біотрансформація. Валсартан не піддається вираженому метаболізму. Лише близько 20% прийнятої дози визначається у плазмі у вигляді метаболітів. Гідроксильний метаболіт визначається в плазмі у низьких концентраціях (менше 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт є фармакологічно неактивним. Виведення. Валсартан виводиться двофазно: α-фаза з T1/2α менше 1 години та β-фаза з T1/2β близько 9 год. Валсартан виводиться в основному в незміненому вигляді з жовчю через кишечник (близько 83%) та нирками (близько 13%). Після внутрішньовенного введення плазмовий кліренс валсартану становить близько 2 л/год та його нирковий кліренс становить 0,62 л/год (близько 30% загального кліренсу). T1/2 валсартану становить 6 год. Особливі групи пацієнтів Діти (вік до 18 років). Немає фармакокінетичних даних щодо застосування препарату у цієї групи пацієнтів. Пацієнти похилого віку (старше 65 років). Tmax амлодипіну у плазмі крові у молодих пацієнтів та пацієнтів похилого віку однаково. У пацієнтів похилого віку кліренс амлодипіну має тенденцію до зниження, що призводить до збільшення AUC та T1/2. У пацієнтів похилого віку середні значення системного впливу валсартану дещо більш виражені, ніж у пацієнтів молодого віку. Проте це був клінічно значимим. Враховуючи хорошу переносимість амлодипіну та валсартану у пацієнтів похилого та молодшого віку, рекомендується застосовувати звичайні режими дозування. Порушення функції нирок. У пацієнтів із нирковою недостатністю фармакокінетичні параметри не змінюються. Нирковий кліренс валсартану становить приблизно 30% від загального кліренсу з плазми крові, тому кореляція між функцією нирок і системною дією (за значенням AUC) валсартану не виявлена. Не потрібні зміни початкової дози у пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції нирок (Cl креатиніну 30–50 мл/хв). Порушення функції печінки. Досвід застосування препарату у пацієнтів із порушенням функції печінки обмежений. Пацієнти з порушенням функції печінки мають знижений кліренс амлодипіну, що призводить до підвищення AUC приблизно на 40-60%. У середньому, у пацієнтів з порушенням функції печінки легкого (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та помірного (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступеня біодоступність (за значенням AUC) валсартану подвоюється порівняно зі здоровими добровольцями відповідного віку. , статі та маси тіла.ФармакодинамікаКомбінований гіпотензивний препарат, що містить дві активні речовини з механізмом контролю АТ, що доповнює одна одну. Амлодипін, похідне дигідропіридину, відноситься до класу БКК, валсартан - до класу антагоністів рецепторів ангіотензину II (АРА II). Комбінація цих компонентів має взаємно доповнюючу гіпотензивну дію, що призводить до більш вираженого зниження АТ порівняно з їх роздільним застосуванням. Амлодипін + валсартан Комбінація амлодипіну та валсартану адитивно дозозалежно у терапевтичному діапазоні доз знижує АТ. При прийомі однієї дози комбінації амлодипін + валсартан гіпотензивний ефект зберігається протягом 24 годин. Доведено клінічну ефективність комбінації амлодипіну/валсартану у пацієнтів з м'якою та помірною артеріальною гіпертензією (середній дАТ ≥95 мм рт. ст. та <110 мм рт. ст.) без ускладнень порівняно з плацебо. Рівень зниження артеріального тиску в положенні сидячи при артеріальній гіпертензії з дАТ ≥110 мм рт. ст. та <120 мм рт. ст. порівняно із застосуванням комбінації інгібітору АПФ та тіазидного діуретика. Гіпотензивний ефект зберігається довго. Раптове припинення прийому препарату не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску (відсутня синдром відміни). Терапевтична ефективність не залежить від віку, статі, раси пацієнта та індексу маси тіла. При застосуванні комбінованої терапії амлодипін + валсартан досягається порівняний контроль АТ при меншій ймовірності розвитку периферичних набряків у пацієнтів із раніше досягнутим контролем АТ та вираженими периферичними набряками на фоні терапії амлодипіном. Амлодипін Амлодипін — похідна дигідропіридину, БКК, має антиангінальну та гіпотензивну дію. Інгібує трансмембранне надходження іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судин. Механізм гіпотензивної дії амлодипіну обумовлений прямим розслаблюючим ефектом на гладкі м'язи судин, що призводить до зниження ОПСС та АТ. Амлодипін у терапевтичних дозах у пацієнтів з артеріальною гіпертензією викликає розширення кровоносних судин, що призводить до зниження артеріального тиску (у положенні лежачи та стоячи). Зниження АТ при тривалому застосуванні амлодипіну не супроводжується суттєвою зміною ЧСС та концентрації катехоламінів у плазмі крові. Концентрація амлодипіну в плазмі корелює з клінічним ефектом, як у молодих пацієнтів, так і у пацієнтів похилого віку. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів з нормальною функцією нирок амлодипін у терапевтичних дозах призводить до зменшення опору ниркових судин та підвищення швидкості клубочкової фільтрації та ефективного ниркового кровотоку без зміни фільтраційної фракції або протеїнурії. Амлодипін, як і інші БКК, у пацієнтів з нормальною функцією лівого шлуночка (ЛШ) викликає зміну гемодинамічних показників функції серця у спокої та при фізичному навантаженні (або стимуляції): незначне збільшення серцевого індексу, без істотного впливу на максимальну швидкість наростання тиску в ЛШ ( dP/dt) або кінцевого діастолічного тиску ЛШ, або кінцевого діастолічного об'єму ЛШ. Застосування амлодипіну в терапевтичному діапазоні доз не викликає негативного інотропного ефекту, навіть при одночасному застосуванні з бета-адреноблокаторами. Амлодипін не змінює функцію синоатріального вузла або AV-провідність у інтактних тварин або людей. Застосування амлодипіну у комбінації з бета-адреноблокаторами у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або стенокардією не супроводжувалося небажаними змінами на ЕКГ. Доведено клінічну ефективність амлодипіну у пацієнтів зі стабільною стенокардією напруги, вазоспастичною стенокардією та ангіографічно підтвердженим ураженням коронарних артерій. Валсартан Валсартан є селективним АРА II (типу АТ1) для внутрішнього прийому, небілкової природи. Вибірково блокує рецептори підтипу AT1, які відповідають ефекти ангіотензину II. Підвищення плазмової концентрації ангіотензину II внаслідок блокади AT1-рецепторів під дією валсартану може стимулювати незаблоковані рецептори підтипу АТ2, які протидіють ефектам стимулювання AT1-рецепторів. Валсартан не має агоністичної активності щодо AT1-рецепторів. Спорідненість валсартану до рецепторів підтипу AT1 приблизно в 20000 разів вище, ніж до рецепторів підтипу АТ2. Валсартан не інгібує АПФ, також відомий як кініназа II, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і руйнує брадикінін. У зв'язку з відсутністю впливу на АПФ не потенціюються ефекти брадикініну або субстанції Р, тому прийому АРА II малоймовірний розвиток сухого кашлю. Доведено, що частота розвитку сухого кашлю при лікуванні валсартаном значно нижча порівняно із застосуванням інгібіторів АПФ. Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що беруть участь у регуляції функцій ССС. При лікуванні артеріальної гіпертензії валсартан знижує артеріальний тиск, не впливаючи на ЧСС. Після прийому внутрішньо разової дози валсартану гіпотензивний ефект розвивається протягом 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається протягом 4-6 годин. Гіпотензивний ефект валсартану зберігається протягом 24 годин після його прийому. При повторному застосуванні валсартану максимальне зниження артеріального тиску, незалежно від дози, досягається через 2-4 тижні і підтримується на досягнутому рівні під час тривалої терапії. Раптове припинення прийому валсартану не супроводжується значним підвищенням артеріального тиску або іншими небажаними явищами (синдром відміни).Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (пацієнти, яким показана комбінована терапія).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до амлодипіну, інших похідних дигідропіридинового ряду, валсартану або інших компонентів препарату; тяжка печінкова недостатність (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю), біліарний цироз та холестаз; тяжка ниркова недостатність (Cl креатиніну менше 30 мл/хв), пацієнти, які перебувають на гемодіалізі; тяжка артеріальна гіпотензія (сАД менше 90 мм рт. ст.), колапс, шок (включаючи кардіогенний шок); обструкція виносить тракту ЛШ (в т.ч. гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія та аортальний стеноз важкого ступеня); гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда; первинний гіперальдостеронізм; одночасне застосування з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв); вагітність; період грудного вигодовування. Безпека застосування препарату Вамлосет у пацієнтів після перенесеної трансплантації нирки, а також дітей та підлітків до 18 років не встановлена. З обережністю: порушення функції печінки легкого (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та помірного (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступеня тяжкості; обструктивні захворювання жовчних шляхів; порушення функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості (Cl креатиніну 30-50 мл/хв); односторонній або двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки; хронічна серцева недостатність ІІІ–ІV функціонального класу за класифікацією NYHA; гіперкаліємія; гіпонатріємія; дієта з обмеженням споживання кухонної солі; знижений ОЦК (в т.ч. діарея, блювання); спадковий ангіоневротичний набряк чи набряк і натомість попередньої терапії АРА II. Так само, як і при застосуванні інших вазодилататорів, слід дотримуватися особливої ​​обережності при застосуванні у пацієнтів з мітральним та аортальним стенозом легкого та помірного ступеня.Вагітність та лактаціяПрепарат Вамлосет протипоказаний при вагітності. Враховуючи механізм дії АРА II, не можна виключити ризик для плода при застосуванні препарату у І триместрі вагітності. Як і будь-який інший препарат, що безпосередньо впливає на РААС, препарат Вамлосет® не слід застосовувати під час вагітності, а також жінкам, які планують вагітність. При призначенні засобів, що впливають на РААС, необхідно проінформувати жінок дітородного віку про потенційний ризик негативного впливу цих препаратів на плід під час вагітності. При плануванні вагітності рекомендується перевести пацієнтку на альтернативну гіпотензивну терапію з урахуванням профілю безпеки. У разі діагностування вагітності слід припинити прийом препарату Вамлосет і, при необхідності, перевести на альтернативну гіпотензивну терапію. Препарат Вамлосет®, як і інші засоби, що мають прямий вплив на РААС, протипоказаний у II–III триместрах вагітності, оскільки може викликати фетотоксичні ефекти (порушення функції нирок, уповільнення окостеніння кісток черепа плода, олігогідрамніон) та неонатальні токсичні ефекти (ниркова недостатність). гіпотензія, гіперкаліємія) та загибель плода. Якщо все ж таки препарат застосовувався у II–III триместрах вагітності, то необхідно провести УЗД нирок та кісток черепа плода. Новонароджені, матері яких приймали препарат Вамлосет® під час вагітності, повинні бути під наглядом, т.к. можливий розвиток артеріальної гіпотензії у новонародженого. Не рекомендується застосовувати препарат Вамлосет у період грудного вигодовування. При необхідності терапії препаратом Вамлосет у період лактації, грудне вигодовування слід припинити.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів: дуже часто — ≥1/10; часто – від ≥1/100 до <1/10; нечасто – від ≥1/1000 до <1/100; рідко – від ≥1/10000 до <1/1000; дуже рідко - <1/10000; частота невідома - не може бути оцінена на основі наявних даних. Вамлосет® Інфекційні та паразитарні захворювання: часто – назофарингіт, грип. З боку імунної системи: рідко – гіперчутливість. З боку обміну речовин та харчування: часто – гіпокаліємія; нечасто – анорексія, гіперкальціємія, гіперліпідемія, гіперурикемія, гіпонатріємія. Порушення психіки: рідко – тривожність. З боку нервової системи: часто головний біль; нечасто - порушення координації, запаморочення, постуральне запаморочення, парестезія, сонливість. З боку органу зору: нечасто – погіршення зору; рідко – порушення зору. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго; рідко – шум у вухах. З боку серця: нечасто – відчуття серцебиття, тахікардія; рідко - непритомність. З боку судин: нечасто – ортостатична гіпотензія; рідко – виражене зниження артеріального тиску. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель, біль у глотці та гортані. З боку травної системи: нечасто діарея, нудота, почуття дискомфорту в животі, біль у верхній частині живота, запор, сухість слизової оболонки порожнини рота. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – еритема, шкірний висип; рідко - екзантема, гіпергідроз, свербіж шкіри. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – артралгія, біль у спині, припухлість суглобів; рідко м'язові спазми, відчуття тяжкості у всьому тілі. З боку нирок та сечовивідних шляхів: рідко – півлакіурія, поліурія. З боку статевих органів та молочної залози: рідко – еректильна дисфункція. Загальні розлади та порушення в місці введення: часто – астенія, підвищена стомлюваність, набряк обличчя, відчуття припливу крові до шкіри обличчя, набряки, периферичні набряки, пастозність. додаткова інформація У пацієнтів, які отримували комбінацію амлодипін/валсартан, периферичні набряки зустрічалися рідше (5,8%), ніж у пацієнтів, які отримували терапію лише амлодипіном (9%). Амлодипін З боку крові та лімфатичної системи: дуже рідко – лейкопенія, тромбоцитопенія іноді з пурпурою. З боку імунної системи: дуже рідко – гіперчутливість. З боку обміну речовин та харчування: дуже рідко – гіперглікемія. Порушення психіки: нечасто – депресія, безсоння/порушення сну, лабільність настрою; рідко - сплутаність свідомості. З боку нервової системи: часто – запаморочення, біль голови, сонливість; нечасто - порушення смаку, парестезія, непритомність, тремор, гіпестезія; дуже рідко – м'язовий гіпертонус, периферична нейропатія, нейропатія; частота невідома – екстрапірамідні порушення. З боку органу зору: нечасто погіршення зору, порушення зору. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто шум у вухах. З боку серця: часто – відчуття серцебиття; дуже рідко – аритмії (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь), інфаркт міокарда. З боку судин: часто – відчуття припливу крові до шкіри обличчя, виражене зниження артеріального тиску; дуже рідко – васкуліт. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – задишка, риніт; дуже рідко – кашель. З боку травної системи: часто – нудота, відчуття дискомфорту у животі, біль у верхній частині живота; нечасто - зміна випорожнень, діарея, сухість слизової оболонки порожнини рота, диспепсія, блювання; рідко – гастрит, гіперплазія ясен, панкреатит. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – підвищення активності печінкових ферментів (частіше з явищами холестазу), підвищення концентрації білірубіну в плазмі крові, гепатит, внутрішньопечінковий холестаз, жовтяниця. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – алопеція, висип, еритема, реакції фоточутливості, свербіж шкіри, гіпергідроз, пурпура, шкірний висип, зміна кольору шкіри; дуже рідко - багатоформна еритема, кропив'янка, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, ангіоневротичний набряк. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: часто — набряк кісточок; нечасто – артралгія, біль у спині, м'язові спазми, міалгія. З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – порушення сечовипускання, ніктурія, поллакіурія. З боку статевих органів та молочної залози: нечасто – еректильна дисфункція, гінекомастія. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – підвищена стомлюваність, периферичні набряки; нечасто – астенія, дискомфорт, нездужання, некардіогенний біль у серці, біль. Лабораторні та інструментальні дані: нечасто – зниження/підвищення маси тіла. Валсартан З боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – зниження гемоглобіну та гематокриту, лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія іноді з пурпурою. З боку імунної системи: дуже рідко – гіперчутливість. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. З боку судин: частота невідома – васкуліт. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель. З боку травної системи: нечасто – почуття дискомфорту у животі, біль у верхній частині живота. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – підвищення активності печінкових ферментів, підвищення концентрації білірубіну у плазмі крові. З боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома — свербіж шкіри, висипання на шкірі, ангіоневротичний набряк. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: частота невідома – міалгія. З боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – підвищення концентрації креатиніну в плазмі, порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – підвищена стомлюваність. Лабораторні та інструментальні дані: частота невідома – підвищення вмісту калію у сироватці крові. Додаткова інформація про компоненти препарату Небажані явища, про які повідомлялося раніше при застосуванні кожного з компонентів, можуть мати місце при застосуванні препарату Вамлосет, навіть якщо вони не спостерігалися у клінічних дослідженнях. Амлодипін Часто - сонливість, запаморочення, відчуття серцебиття, біль у животі, нудота, набряки кісточок. Нечасто - безсоння, лабільність настрою (в т.ч. тривожність), депресія, тремор, порушення смаку, непритомність, гіпестезія, порушення зору (в т.ч. диплопія), шум у вухах, виражене зниження артеріального тиску, задишка, риніт, блювання , диспепсія, алопеція, пурпура, зміна кольору шкіри, гіпергідроз, свербіж шкіри, екзантема, міалгія, судоми в м'язах, біль, порушення сечовипускання, почастішання сечовипускання, імпотенція, гінекомастія, біль у грудях, нездужання, збільшення маси тіла, зниження Рідко – сплутаність свідомості. Дуже рідко: лейкопенія, тромбоцитопенія, алергічні реакції, гіперглікемія, м'язовий гіпертонус, периферична нейропатія, інфаркт міокарда, аритмії (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь, гіпертензію, (найчастіше внаслідок холестазу), ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема, кропив'янка, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, фоточутливість. Описано окремі випадки екстрапірамідного синдрому. Валсартан Частота невідома - зниження гемоглобіну і гематокриту, нейтропенія, тромбоцитопенія, збільшення вмісту калію в сироватці крові, підвищення активності печінкових ферментів, підвищення концентрації білірубіну в плазмі крові, підвищення концентрації креатиніну в плазмі крові, порушення функції нирок, включаючи ниркову недостатність, ангіоневро , васкуліт, гіперчутливість, включаючи сироваткову хворобуВзаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування, що потребує уваги Інші гіпотензивні препарати (наприклад, альфа-адреноблокатори, діуретики) та ЛЗ, які мають гіпотензивну дію (наприклад, трициклічні антидепресанти, альфа-адреноблокатори для лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози), можуть посилити гіпотензивний ефект. Амлодипін Небажане одночасне застосування Грейпфрут або грейпфрутовий сік: одночасне застосування не рекомендується, враховуючи можливість збільшення біодоступності у деяких пацієнтів та посилення антигіпертензивної дії. Одночасне застосування, що вимагає обережності Інгібітори ізоферменту CYP3A4: одночасне застосування з сильними або помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (інгібітори протеази, верапаміл або дилтіазем, азольні протигрибкові ЛЗ, макроліди, такі як еритроміцин або кларитроміцин). У пацієнтів похилого віку ці зміни мають клінічне значення, тому необхідне медичне спостереження та корекція дози. Індуктори ізоферменту CYP3A4 (протисудомні препарати (наприклад, карбамазепін, фенобарбітал, фенітоїн, фосфенітоїн, примідон), рифаміцин, рослинні препарати, що містять звіробій продірявлений): слід застосовувати з обережністю, т.я. при одночасному застосуванні можливе зниження концентрації амлодипіну у плазмі крові. Симвастатин: одночасне повторне застосування амлодипіну в дозі 10 мг та симвастатину в дозі 80 мг збільшує експозицію симвастатину на 77% порівняно з такою при монотерапії симвастатином. Пацієнтам, які отримують амлодипін, рекомендується застосовувати симвастатин у дозі не більше 20 мг на добу. Дантролен (в/в введення): в експериментах на тваринах після прийому внутрішньо верапамілу та внутрішньовенного введення дантролену спостерігалися випадки фібриляції шлуночків із летальним результатом та серцево-судинної недостатності, асоційованої з гіперкаліємією. З огляду на ризик розвитку гіперкаліємії слід уникати одночасного застосування БКК, в т.ч. амлодипіну у пацієнтів, схильних до розвитку злоякісної гіпертермії. Такролімус: при одночасному застосуванні з амлодипіном існує ризик підвищення концентрації такролімусу в плазмі, але фармакокінетичний механізм цієї взаємодії повністю не вивчений. Для попередження токсичної дії такролімусу при одночасному застосуванні з амлодипіном слід контролювати концентрацію такролімусу в плазмі та коригувати дозу такролімусу за необхідності. Циклоспорин: дослідження лікарської взаємодії із застосуванням циклоспорину та амлодипіну у здорових добровольців або інших груп пацієнтів не проводилися, крім пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, у яких спостерігалися варіабельні мінімальні концентрації (середні значення: 0–40%) циклоспорину. При одночасному застосуванні амлодипіну у пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, слід контролювати концентрацію циклоспорину в плазмі крові та за необхідності знизити його дозу. Кларитроміцин: Кларитроміцин є інгібітором ізоферменту CYP3A4. При одночасному застосуванні амлодипіну та кларитроміцину підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії. Рекомендується ретельне медичне спостереження за пацієнтами, які отримують амлодипін одночасно з кларитроміцином. Одночасне застосування, що потребує уваги Інші: у клінічних дослідженнях амлодипіну немає значущої взаємодії з тіазидними діуретиками, альфа-адреноблокаторами, бета-адреноблокаторами, інгібіторами АПФ, нітратами тривалої дії, нітрогліцерином для під'язикового застосування, дигоксином, варфарином, в т.ч. маалоксом, симетиконом, циметидином, НПЗЗ, антибіотиками та гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо. Валсартан Одночасне застосування протипоказане Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з аліскіреном, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та порушенням функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв). Небажане одночасне застосування Літій: одночасне застосування препаратів літію не рекомендується, т.к. можливе оборотне збільшення концентрації літію в плазмі крові та розвиток інтоксикації. При необхідності одночасного застосування з препаратами літію слід ретельно контролювати концентрацію літію у плазмі крові. Калійзберігаючі діуретики, препарати калію, каліймісні харчові добавки та інші ЛЗ та речовини, які можуть збільшити вміст калію в сироватці крові (наприклад, гепарин): за необхідності одночасного застосування з препаратами, що впливають на вміст калію, рекомендується контролювати вміст калію в плазмі крові. Одночасне застосування, що вимагає обережності НПЗЗ, в т.ч. селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилова кислота у дозі більше 3 г на добу та інші неселективні НПЗЗ: при одночасному застосуванні можливе ослаблення гіпотензивного ефекту, збільшення ризику розвитку порушень функції нирок та підвищення вмісту калію у плазмі крові. На початку терапії рекомендується оцінити функцію нирок, а також скоригувати порушення водно-електролітного балансу. Інгібітори білків-переносників: за результатами дослідження in vitro, валсартан є субстратом для білків-переносників ОАТР1В1 та MRP2. Одночасне застосування валсартану з інгібіторами білка-переносника ОАТР1В1 (наприклад, рифампіцин, циклоспорин) та інгібітором білка-переносника MRP2 (наприклад, ритонавір) може збільшити системну експозицію валсартану (Cmax та AUC). Це слід враховувати на початку та після закінчення одночасної терапії. Інші: при монотерапії валсартаном не виявлено клінічно значущих взаємодій з наступними ЛЗ: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлортіазид, амлодипін та глібенкламід.Спосіб застосування та дозиВсередину, запиваючи невеликою кількістю води, незалежно від часу їди, 1 раз на добу. Добова доза, що рекомендується, — 1 табл. препарату Вамлосет®, що містить комбінацію амлодипіну/валсартану в дозі 5/80 мг, 5/160 мг, 10/160 мг. Розпочати прийом препарату Вамлосет® рекомендовано з дози 5/80 мг 1 раз на добу. Збільшити дозу можна через 1-2 тижні після початку терапії. Максимальна добова доза - 5/320 мг (у перерахунку за валсартаном) або 10/160 мг (у перерахунку за амлодипіном) або 10/320 мг. Особливі групи пацієнтів Амлодипін Порушення функції нирок. Корекція дози не потрібна. Порушення функції печінки. Слід застосовувати з обережністю. Пацієнти похилого віку. Корекція дози та режиму дозування не потрібна. Валсартан Порушення функції нирок. У пацієнтів з порушенням функції нирок (Cl креатиніну ≥30 мл/хв) корекція початкової дози не потрібна. Порушення функції печінки. Валсартан протипоказаний пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю, біліарним цирозом та холестазом. Максимальна добова доза валсартану при печінковій недостатності легкого та середнього ступеня тяжкості – 80 мг. Препарат Вамлосет у дозі 5/160 мг, 5/320 мг, 10/160 та 10/320 мг цим пацієнтам протипоказаний. Пацієнти похилого віку. Корекція дози не потрібна.ПередозуванняСимптоми: дані про випадки передозування зараз відсутні. При передозуванні валсартану очікується розвиток вираженого зниження АТ та запаморочення. Передозування амлодипіну може призвести до вираженого зниження АТ з можливим розвитком рефлекторної тахікардії та надмірної периферичної вазодилатації (ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у т.ч. з розвитком шоку та летального результату). Лікування: симптоматичне, характер якого залежить від часу, що минув з моменту прийому препарату, та від ступеня тяжкості симптомів. При випадковому передозуванні слід викликати блювоту (якщо препарат було прийнято нещодавно) або провести промивання шлунка. Застосування активованого вугілля у здорових добровольців одразу або протягом 2 годин після прийому амлодипіну призводило до значного зниження його всмоктування. При вираженому зниженні АТ на фоні прийому препарату Вамлосет® необхідно перевести пацієнта в положення лежачи на спині з піднятими ногами, вжити активних заходів щодо підтримки діяльності ССС, включаючи регулярний контроль функції серця та дихальної системи, ОЦК та об'єму сечі, що виділяється. За відсутності протипоказань з метою відновлення судинного тонусу та АТ можливе застосування (з обережністю) судинозвужувальних засобів.Для усунення блокади кальцієвих каналів можливе внутрішньовенне введення розчину кальцію глюконату. Виведення валсартану та амлодипіну при проведенні гемодіалізу малоймовірне.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПацієнти з гіпонатріємією та/або зменшенням ОЦК У пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією, які приймають комбінацію амлодипін/валсартан, у 0,4% випадків спостерігалася виражена гіпотензія. У пацієнтів з активованою РААС (наприклад, у пацієнтів з дегідратацією та/або гіпонатріємією, які приймають діуретики у високих дозах), при прийомі АРА II можливий розвиток симптоматичної артеріальної гіпотензії. Перед початком лікування рекомендовано відновити вміст натрію та/або заповнити ОЦК, зокрема шляхом зменшення доз діуретиків або починати терапію під ретельним медичним наглядом. При розвитку вираженого зниження артеріального тиску: слід укласти пацієнта в горизонтальне положення з піднятими ногами і, при необхідності, провести внутрішньовенну інфузію 0,9% розчину натрію хлориду. Терапію препаратом Вамлосет можна продовжити після стабілізації показників гемодинаміки. Гіперкаліємія При одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, БАД, що містять калій або інших препаратів, здатних підвищувати вміст калію в плазмі крові (наприклад, гепарин) слід бути обережним. Необхідно регулярно контролювати вміст іонів калію у плазмі крові. Стеноз ниркової артерії Препарат Вамлосет® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з артеріальною гіпертензією на фоні одностороннього або двостороннього стенозу ниркової артерії або стенозу артерії єдиної нирки з огляду на можливість збільшення сироваткових концентрацій сечовини та креатиніну. Стан після трансплантації нирки Безпека застосування комбінації амлодипін + валсартан у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, не встановлена. Порушення функції печінки Валсартан переважно виводиться у незміненому вигляді із жовчю. У пацієнтів T1/2 подовжується, а AUC збільшується. Слід бути обережним при застосуванні препарату Вамлосет у пацієнтів з легким (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) або помірним (7-8 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушенням функції печінки або обструктивними захворюваннями жовчних шляхів. Порушення функції нирок Корекція дози препарату Вамлосет у пацієнтів з легким та помірним порушенням функції нирок не потрібна. У пацієнтів з помірним порушенням функції нирок рекомендується контроль вмісту калію та концентрації креатиніну у плазмі. Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з аліскіреном, протипоказане у пацієнтів з порушенням функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв). Первинний гіперальдостеронізм Враховуючи ураження РААС при первинному гіперальдостеронізмі, даним пацієнтам не слід призначати АРА ІІ, у т.ч. валсартан. Ангіоневротичний набряк У пацієнтів з ангіоневротичним набряком (в т.ч. набряк гортані та голосових зв'язок, що викликає обструкцію дихальних шляхів та/або набряк обличчя, губ, глотки та/або язика) на тлі терапії препаратом Вальсакор®, спостерігалися випадки розвитку ангіоневротичного набряку в анамнезі, в т.ч. та на інгібітори АПФ. При розвитку ангіоневротичного набряку слід негайно відмінити препарат та виключити можливість повторного застосування. Серцева недостатність/перенесений інфаркт міокарда У пацієнтів, функція нирок яких може залежати від активності РААС (наприклад, при тяжкій ХСН), терапія інгібіторами АПФ та АРА II супроводжується олігурією та/або наростанням азотемії, а в поодиноких випадках – гострою нирковою недостатністю та/або летальним наслідком. Подібні наслідки були описані при застосуванні валсартану. У пацієнтів з ХСН або перенесеним інфарктом міокарда слід оцінювати функцію нирок. У пацієнтів з ХСН неішемічної етіології ІІІ–ІV функціонального класу за класифікацією NYHA застосування амлодипіну супроводжувалося збільшенням частоти розвитку набряку легенів у порівнянні з плацебо за відсутності достовірної різниці частоти погіршення ХСН між двома групами. БКК, зокрема. амлодипін слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з ХСН, т.к. можливе збільшення ризику розвитку серцево-судинних ускладнень та летального результату. Стеноз аортального клапана легкого та помірного ступеня та мітрального клапана Як і при застосуванні будь-яких вазодилататорів, слід дотримуватися обережності у пацієнтів з мітральним стенозом та аортальним стенозом легкого та помірного ступеня. Комбінація амлодипін + валсартан вивчалася лише у пацієнтів із артеріальною гіпертензією. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. При застосуванні препарату Вамлосет® необхідно бути обережним при керуванні транспортними засобами та іншими технічними пристроями, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, т.к. можлива поява запаморочення, стомлюваності та нудоти.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Амлодипіну безілат (амлодипіну бесілат) 6,94 мг, еквівалентно амлодипіну 5,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 251,35 мг (Валсартан 160,00 мгцелюлоза мікрокристалічна, 2; Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний; Оболонка плівкова: Опадрай II білий (полівініловий спирт, титану діоксид (Е171), макрогол, тальк), барвник заліза оксид жовтий (Е172) По 7 таблеток у контурній комірковій упаковці з комбінованого матеріалу ОПА/Ал/ПВХ та фольги алюмінієвої. 2, 4, 8 або 14 контурних осередкових упаковок разом з інструкцією із застосування поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиОвальні, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору з можливими темними вкрапленнями.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний.ФармакокінетикаЛінійність Фармакокінетика амлодипіну та валсартану характеризується лінійністю. Амлодипін/валсартан Після прийому внутрішньо комбінації амлодипін/валсартан Cmax валсартану та амлодипіну в плазмі крові досягаються через - 3 та 6-8 годин відповідно. Швидкість та ступінь всмоктування еквівалентні біодоступності валсартану та амлодипіну при прийомі кожного з них окремо. Амлодипін Всмоктування. Після прийому внутрішньо амлодипін повільно абсорбується із ШКТ. Cmax досягається через 6-12 годин. Абсолютна біодоступність становить 64-80%. Біодоступність не залежить від їди. Розподіл. Vd становить приблизно 21 л/кг. За даними in vitro, зв'язок із білками плазми становить 97,5%. Біотрансформація. Амлодипін інтенсивно (близько 90%) метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Виведення. Амлодипін виводиться з плазми двофазно, з термінальним T1/2 від 30 до 50 год. Css в плазмі крові досягаються після тривалого застосування внутрішньо протягом 7-8 днів. 10% незміненого амлодипіну та 60% амлодипіну у вигляді метаболітів виводиться нирками. Валсартан Всмоктування. Після прийому валсартану внутрішньо Cmax досягається через 2-3 години. Середня абсолютна біодоступність становить 23%. При прийомі валсартану з їжею відзначається зниження біодоступності (за значенням AUC) приблизно на 40%, а Cmax приблизно на 50%. Приблизно через 8 годин після прийому внутрішньо плазмові концентрації валсартану у групі пацієнтів, які приймали його з їжею, та у групі, яка приймала його натще, вирівнюються. Зменшення AUC не є клінічно значущим, тому валсартан можна приймати незалежно від їди. Розподіл. Vss валсартану після внутрішньовенного введення становить близько 17 л, що вказує на відсутність екстенсивного розподілу валсартану в тканинах. Валсартан значною мірою пов'язується з білками сироватки крові (94-97%), переважно з сироватковим альбуміном. Біотрансформація. Валсартан не піддається вираженому метаболізму. Лише близько 20% прийнятої дози визначається у плазмі у вигляді метаболітів. Гідроксильний метаболіт визначається в плазмі у низьких концентраціях (менше 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт є фармакологічно неактивним. Виведення. Валсартан виводиться двофазно: α-фаза з T1/2α менше 1 години та β-фаза з T1/2β близько 9 год. Валсартан виводиться в основному в незміненому вигляді з жовчю через кишечник (близько 83%) та нирками (близько 13%). Після внутрішньовенного введення плазмовий кліренс валсартану становить близько 2 л/год та його нирковий кліренс становить 0,62 л/год (близько 30% загального кліренсу). T1/2 валсартану становить 6 год. Особливі групи пацієнтів Діти (вік до 18 років). Немає фармакокінетичних даних щодо застосування препарату у цієї групи пацієнтів. Пацієнти похилого віку (старше 65 років). Tmax амлодипіну у плазмі крові у молодих пацієнтів та пацієнтів похилого віку однаково. У пацієнтів похилого віку кліренс амлодипіну має тенденцію до зниження, що призводить до збільшення AUC та T1/2. У пацієнтів похилого віку середні значення системного впливу валсартану дещо більш виражені, ніж у пацієнтів молодого віку. Проте це був клінічно значимим. Враховуючи хорошу переносимість амлодипіну та валсартану у пацієнтів похилого та молодшого віку, рекомендується застосовувати звичайні режими дозування. Порушення функції нирок. У пацієнтів із нирковою недостатністю фармакокінетичні параметри не змінюються. Нирковий кліренс валсартану становить приблизно 30% від загального кліренсу з плазми крові, тому кореляція між функцією нирок і системною дією (за значенням AUC) валсартану не виявлена. Не потрібні зміни початкової дози у пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції нирок (Cl креатиніну 30–50 мл/хв). Порушення функції печінки. Досвід застосування препарату у пацієнтів із порушенням функції печінки обмежений. Пацієнти з порушенням функції печінки мають знижений кліренс амлодипіну, що призводить до підвищення AUC приблизно на 40-60%. У середньому, у пацієнтів з порушенням функції печінки легкого (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та помірного (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступеня біодоступність (за значенням AUC) валсартану подвоюється порівняно зі здоровими добровольцями відповідного віку. , статі та маси тіла.ФармакодинамікаКомбінований гіпотензивний препарат, що містить дві активні речовини з механізмом контролю АТ, що доповнює одна одну. Амлодипін, похідне дигідропіридину, відноситься до класу БКК, валсартан - до класу антагоністів рецепторів ангіотензину II (АРА II). Комбінація цих компонентів має взаємно доповнюючу гіпотензивну дію, що призводить до більш вираженого зниження АТ порівняно з їх роздільним застосуванням. Амлодипін + валсартан Комбінація амлодипіну та валсартану адитивно дозозалежно у терапевтичному діапазоні доз знижує АТ. При прийомі однієї дози комбінації амлодипін + валсартан гіпотензивний ефект зберігається протягом 24 годин. Доведено клінічну ефективність комбінації амлодипіну/валсартану у пацієнтів з м'якою та помірною артеріальною гіпертензією (середній дАТ ≥95 мм рт. ст. та <110 мм рт. ст.) без ускладнень порівняно з плацебо. Рівень зниження артеріального тиску в положенні сидячи при артеріальній гіпертензії з дАТ ≥110 мм рт. ст. та <120 мм рт. ст. порівняно із застосуванням комбінації інгібітору АПФ та тіазидного діуретика. Гіпотензивний ефект зберігається довго. Раптове припинення прийому препарату не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску (відсутня синдром відміни). Терапевтична ефективність не залежить від віку, статі, раси пацієнта та індексу маси тіла. При застосуванні комбінованої терапії амлодипін + валсартан досягається порівняний контроль АТ при меншій ймовірності розвитку периферичних набряків у пацієнтів із раніше досягнутим контролем АТ та вираженими периферичними набряками на фоні терапії амлодипіном. Амлодипін Амлодипін — похідна дигідропіридину, БКК, має антиангінальну та гіпотензивну дію. Інгібує трансмембранне надходження іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судин. Механізм гіпотензивної дії амлодипіну обумовлений прямим розслаблюючим ефектом на гладкі м'язи судин, що призводить до зниження ОПСС та АТ. Амлодипін у терапевтичних дозах у пацієнтів з артеріальною гіпертензією викликає розширення кровоносних судин, що призводить до зниження артеріального тиску (у положенні лежачи та стоячи). Зниження АТ при тривалому застосуванні амлодипіну не супроводжується суттєвою зміною ЧСС та концентрації катехоламінів у плазмі крові. Концентрація амлодипіну в плазмі корелює з клінічним ефектом, як у молодих пацієнтів, так і у пацієнтів похилого віку. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів з нормальною функцією нирок амлодипін у терапевтичних дозах призводить до зменшення опору ниркових судин та підвищення швидкості клубочкової фільтрації та ефективного ниркового кровотоку без зміни фільтраційної фракції або протеїнурії. Амлодипін, як і інші БКК, у пацієнтів з нормальною функцією лівого шлуночка (ЛШ) викликає зміну гемодинамічних показників функції серця у спокої та при фізичному навантаженні (або стимуляції): незначне збільшення серцевого індексу, без істотного впливу на максимальну швидкість наростання тиску в ЛШ ( dP/dt) або кінцевого діастолічного тиску ЛШ, або кінцевого діастолічного об'єму ЛШ. Застосування амлодипіну в терапевтичному діапазоні доз не викликає негативного інотропного ефекту, навіть при одночасному застосуванні з бета-адреноблокаторами. Амлодипін не змінює функцію синоатріального вузла або AV-провідність у інтактних тварин або людей. Застосування амлодипіну у комбінації з бета-адреноблокаторами у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або стенокардією не супроводжувалося небажаними змінами на ЕКГ. Доведено клінічну ефективність амлодипіну у пацієнтів зі стабільною стенокардією напруги, вазоспастичною стенокардією та ангіографічно підтвердженим ураженням коронарних артерій. Валсартан Валсартан є селективним АРА II (типу АТ1) для внутрішнього прийому, небілкової природи. Вибірково блокує рецептори підтипу AT1, які відповідають ефекти ангіотензину II. Підвищення плазмової концентрації ангіотензину II внаслідок блокади AT1-рецепторів під дією валсартану може стимулювати незаблоковані рецептори підтипу АТ2, які протидіють ефектам стимулювання AT1-рецепторів. Валсартан не має агоністичної активності щодо AT1-рецепторів. Спорідненість валсартану до рецепторів підтипу AT1 приблизно в 20000 разів вище, ніж до рецепторів підтипу АТ2. Валсартан не інгібує АПФ, також відомий як кініназа II, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і руйнує брадикінін. У зв'язку з відсутністю впливу на АПФ не потенціюються ефекти брадикініну або субстанції Р, тому прийому АРА II малоймовірний розвиток сухого кашлю. Доведено, що частота розвитку сухого кашлю при лікуванні валсартаном значно нижча порівняно із застосуванням інгібіторів АПФ. Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що беруть участь у регуляції функцій ССС. При лікуванні артеріальної гіпертензії валсартан знижує артеріальний тиск, не впливаючи на ЧСС. Після прийому внутрішньо разової дози валсартану гіпотензивний ефект розвивається протягом 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається протягом 4-6 годин. Гіпотензивний ефект валсартану зберігається протягом 24 годин після його прийому. При повторному застосуванні валсартану максимальне зниження артеріального тиску, незалежно від дози, досягається через 2-4 тижні і підтримується на досягнутому рівні під час тривалої терапії. Раптове припинення прийому валсартану не супроводжується значним підвищенням артеріального тиску або іншими небажаними явищами (синдром відміни).Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (пацієнти, яким показана комбінована терапія).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до амлодипіну, інших похідних дигідропіридинового ряду, валсартану або інших компонентів препарату; тяжка печінкова недостатність (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю), біліарний цироз та холестаз; тяжка ниркова недостатність (Cl креатиніну менше 30 мл/хв), пацієнти, які перебувають на гемодіалізі; тяжка артеріальна гіпотензія (сАД менше 90 мм рт. ст.), колапс, шок (включаючи кардіогенний шок); обструкція виносить тракту ЛШ (в т.ч. гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія та аортальний стеноз важкого ступеня); гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда; первинний гіперальдостеронізм; одночасне застосування з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв); вагітність; період грудного вигодовування. Безпека застосування препарату Вамлосет у пацієнтів після перенесеної трансплантації нирки, а також дітей та підлітків до 18 років не встановлена. З обережністю: порушення функції печінки легкого (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та помірного (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступеня тяжкості; обструктивні захворювання жовчних шляхів; порушення функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості (Cl креатиніну 30-50 мл/хв); односторонній або двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки; хронічна серцева недостатність ІІІ–ІV функціонального класу за класифікацією NYHA; гіперкаліємія; гіпонатріємія; дієта з обмеженням споживання кухонної солі; знижений ОЦК (в т.ч. діарея, блювання); спадковий ангіоневротичний набряк чи набряк і натомість попередньої терапії АРА II. Так само, як і при застосуванні інших вазодилататорів, слід дотримуватися особливої ​​обережності при застосуванні у пацієнтів з мітральним та аортальним стенозом легкого та помірного ступеня.Вагітність та лактаціяПрепарат Вамлосет протипоказаний при вагітності. Враховуючи механізм дії АРА II, не можна виключити ризик для плода при застосуванні препарату у І триместрі вагітності. Як і будь-який інший препарат, що безпосередньо впливає на РААС, препарат Вамлосет® не слід застосовувати під час вагітності, а також жінкам, які планують вагітність. При призначенні засобів, що впливають на РААС, необхідно проінформувати жінок дітородного віку про потенційний ризик негативного впливу цих препаратів на плід під час вагітності. При плануванні вагітності рекомендується перевести пацієнтку на альтернативну гіпотензивну терапію з урахуванням профілю безпеки. У разі діагностування вагітності слід припинити прийом препарату Вамлосет і, при необхідності, перевести на альтернативну гіпотензивну терапію. Препарат Вамлосет®, як і інші засоби, що мають прямий вплив на РААС, протипоказаний у II–III триместрах вагітності, оскільки може викликати фетотоксичні ефекти (порушення функції нирок, уповільнення окостеніння кісток черепа плода, олігогідрамніон) та неонатальні токсичні ефекти (ниркова недостатність). гіпотензія, гіперкаліємія) та загибель плода. Якщо все ж таки препарат застосовувався у II–III триместрах вагітності, то необхідно провести УЗД нирок та кісток черепа плода. Новонароджені, матері яких приймали препарат Вамлосет® під час вагітності, повинні бути під наглядом, т.к. можливий розвиток артеріальної гіпотензії у новонародженого. Не рекомендується застосовувати препарат Вамлосет у період грудного вигодовування. При необхідності терапії препаратом Вамлосет у період лактації, грудне вигодовування слід припинити.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів: дуже часто — ≥1/10; часто – від ≥1/100 до <1/10; нечасто – від ≥1/1000 до <1/100; рідко – від ≥1/10000 до <1/1000; дуже рідко - <1/10000; частота невідома - не може бути оцінена на основі наявних даних. Вамлосет® Інфекційні та паразитарні захворювання: часто – назофарингіт, грип. З боку імунної системи: рідко – гіперчутливість. З боку обміну речовин та харчування: часто – гіпокаліємія; нечасто – анорексія, гіперкальціємія, гіперліпідемія, гіперурикемія, гіпонатріємія. Порушення психіки: рідко – тривожність. З боку нервової системи: часто головний біль; нечасто - порушення координації, запаморочення, постуральне запаморочення, парестезія, сонливість. З боку органу зору: нечасто – погіршення зору; рідко – порушення зору. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго; рідко – шум у вухах. З боку серця: нечасто – відчуття серцебиття, тахікардія; рідко - непритомність. З боку судин: нечасто – ортостатична гіпотензія; рідко – виражене зниження артеріального тиску. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель, біль у глотці та гортані. З боку травної системи: нечасто діарея, нудота, почуття дискомфорту в животі, біль у верхній частині живота, запор, сухість слизової оболонки порожнини рота. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – еритема, шкірний висип; рідко - екзантема, гіпергідроз, свербіж шкіри. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – артралгія, біль у спині, припухлість суглобів; рідко м'язові спазми, відчуття тяжкості у всьому тілі. З боку нирок та сечовивідних шляхів: рідко – півлакіурія, поліурія. З боку статевих органів та молочної залози: рідко – еректильна дисфункція. Загальні розлади та порушення в місці введення: часто – астенія, підвищена стомлюваність, набряк обличчя, відчуття припливу крові до шкіри обличчя, набряки, периферичні набряки, пастозність. додаткова інформація У пацієнтів, які отримували комбінацію амлодипін/валсартан, периферичні набряки зустрічалися рідше (5,8%), ніж у пацієнтів, які отримували терапію лише амлодипіном (9%). Амлодипін З боку крові та лімфатичної системи: дуже рідко – лейкопенія, тромбоцитопенія іноді з пурпурою. З боку імунної системи: дуже рідко – гіперчутливість. З боку обміну речовин та харчування: дуже рідко – гіперглікемія. Порушення психіки: нечасто – депресія, безсоння/порушення сну, лабільність настрою; рідко - сплутаність свідомості. З боку нервової системи: часто – запаморочення, біль голови, сонливість; нечасто - порушення смаку, парестезія, непритомність, тремор, гіпестезія; дуже рідко – м'язовий гіпертонус, периферична нейропатія, нейропатія; частота невідома – екстрапірамідні порушення. З боку органу зору: нечасто погіршення зору, порушення зору. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто шум у вухах. З боку серця: часто – відчуття серцебиття; дуже рідко – аритмії (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь), інфаркт міокарда. З боку судин: часто – відчуття припливу крові до шкіри обличчя, виражене зниження артеріального тиску; дуже рідко – васкуліт. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – задишка, риніт; дуже рідко – кашель. З боку травної системи: часто – нудота, відчуття дискомфорту у животі, біль у верхній частині живота; нечасто - зміна випорожнень, діарея, сухість слизової оболонки порожнини рота, диспепсія, блювання; рідко – гастрит, гіперплазія ясен, панкреатит. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – підвищення активності печінкових ферментів (частіше з явищами холестазу), підвищення концентрації білірубіну в плазмі крові, гепатит, внутрішньопечінковий холестаз, жовтяниця. З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – алопеція, висип, еритема, реакції фоточутливості, свербіж шкіри, гіпергідроз, пурпура, шкірний висип, зміна кольору шкіри; дуже рідко - багатоформна еритема, кропив'янка, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, ангіоневротичний набряк. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: часто — набряк кісточок; нечасто – артралгія, біль у спині, м'язові спазми, міалгія. З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – порушення сечовипускання, ніктурія, поллакіурія. З боку статевих органів та молочної залози: нечасто – еректильна дисфункція, гінекомастія. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – підвищена стомлюваність, периферичні набряки; нечасто – астенія, дискомфорт, нездужання, некардіогенний біль у серці, біль. Лабораторні та інструментальні дані: нечасто – зниження/підвищення маси тіла. Валсартан З боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – зниження гемоглобіну та гематокриту, лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія іноді з пурпурою. З боку імунної системи: дуже рідко – гіперчутливість. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. З боку судин: частота невідома – васкуліт. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель. З боку травної системи: нечасто – почуття дискомфорту у животі, біль у верхній частині живота. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – підвищення активності печінкових ферментів, підвищення концентрації білірубіну у плазмі крові. З боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома — свербіж шкіри, висипання на шкірі, ангіоневротичний набряк. З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: частота невідома – міалгія. З боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – підвищення концентрації креатиніну в плазмі, порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – підвищена стомлюваність. Лабораторні та інструментальні дані: частота невідома – підвищення вмісту калію у сироватці крові. Додаткова інформація про компоненти препарату Небажані явища, про які повідомлялося раніше при застосуванні кожного з компонентів, можуть мати місце при застосуванні препарату Вамлосет, навіть якщо вони не спостерігалися у клінічних дослідженнях. Амлодипін Часто - сонливість, запаморочення, відчуття серцебиття, біль у животі, нудота, набряки кісточок. Нечасто - безсоння, лабільність настрою (в т.ч. тривожність), депресія, тремор, порушення смаку, непритомність, гіпестезія, порушення зору (в т.ч. диплопія), шум у вухах, виражене зниження артеріального тиску, задишка, риніт, блювання , диспепсія, алопеція, пурпура, зміна кольору шкіри, гіпергідроз, свербіж шкіри, екзантема, міалгія, судоми в м'язах, біль, порушення сечовипускання, почастішання сечовипускання, імпотенція, гінекомастія, біль у грудях, нездужання, збільшення маси тіла, зниження Рідко – сплутаність свідомості. Дуже рідко: лейкопенія, тромбоцитопенія, алергічні реакції, гіперглікемія, м'язовий гіпертонус, периферична нейропатія, інфаркт міокарда, аритмії (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь, гіпертензію, (найчастіше внаслідок холестазу), ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема, кропив'янка, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, фоточутливість. Описано окремі випадки екстрапірамідного синдрому. Валсартан Частота невідома - зниження гемоглобіну і гематокриту, нейтропенія, тромбоцитопенія, збільшення вмісту калію в сироватці крові, підвищення активності печінкових ферментів, підвищення концентрації білірубіну в плазмі крові, підвищення концентрації креатиніну в плазмі крові, порушення функції нирок, включаючи ниркову недостатність, ангіоневро , васкуліт, гіперчутливість, включаючи сироваткову хворобуВзаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування, що потребує уваги Інші гіпотензивні препарати (наприклад, альфа-адреноблокатори, діуретики) та ЛЗ, які мають гіпотензивну дію (наприклад, трициклічні антидепресанти, альфа-адреноблокатори для лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози), можуть посилити гіпотензивний ефект. Амлодипін Небажане одночасне застосування Грейпфрут або грейпфрутовий сік: одночасне застосування не рекомендується, враховуючи можливість збільшення біодоступності у деяких пацієнтів та посилення антигіпертензивної дії. Одночасне застосування, що вимагає обережності Інгібітори ізоферменту CYP3A4: одночасне застосування з сильними або помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (інгібітори протеази, верапаміл або дилтіазем, азольні протигрибкові ЛЗ, макроліди, такі як еритроміцин або кларитроміцин). У пацієнтів похилого віку ці зміни мають клінічне значення, тому необхідне медичне спостереження та корекція дози. Індуктори ізоферменту CYP3A4 (протисудомні препарати (наприклад, карбамазепін, фенобарбітал, фенітоїн, фосфенітоїн, примідон), рифаміцин, рослинні препарати, що містять звіробій продірявлений): слід застосовувати з обережністю, т.я. при одночасному застосуванні можливе зниження концентрації амлодипіну у плазмі крові. Симвастатин: одночасне повторне застосування амлодипіну в дозі 10 мг та симвастатину в дозі 80 мг збільшує експозицію симвастатину на 77% порівняно з такою при монотерапії симвастатином. Пацієнтам, які отримують амлодипін, рекомендується застосовувати симвастатин у дозі не більше 20 мг на добу. Дантролен (в/в введення): в експериментах на тваринах після прийому внутрішньо верапамілу та внутрішньовенного введення дантролену спостерігалися випадки фібриляції шлуночків із летальним результатом та серцево-судинної недостатності, асоційованої з гіперкаліємією. З огляду на ризик розвитку гіперкаліємії слід уникати одночасного застосування БКК, в т.ч. амлодипіну у пацієнтів, схильних до розвитку злоякісної гіпертермії. Такролімус: при одночасному застосуванні з амлодипіном існує ризик підвищення концентрації такролімусу в плазмі, але фармакокінетичний механізм цієї взаємодії повністю не вивчений. Для попередження токсичної дії такролімусу при одночасному застосуванні з амлодипіном слід контролювати концентрацію такролімусу в плазмі та коригувати дозу такролімусу за необхідності. Циклоспорин: дослідження лікарської взаємодії із застосуванням циклоспорину та амлодипіну у здорових добровольців або інших груп пацієнтів не проводилися, крім пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, у яких спостерігалися варіабельні мінімальні концентрації (середні значення: 0–40%) циклоспорину. При одночасному застосуванні амлодипіну у пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, слід контролювати концентрацію циклоспорину в плазмі крові та за необхідності знизити його дозу. Кларитроміцин: Кларитроміцин є інгібітором ізоферменту CYP3A4. При одночасному застосуванні амлодипіну та кларитроміцину підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії. Рекомендується ретельне медичне спостереження за пацієнтами, які отримують амлодипін одночасно з кларитроміцином. Одночасне застосування, що потребує уваги Інші: у клінічних дослідженнях амлодипіну немає значущої взаємодії з тіазидними діуретиками, альфа-адреноблокаторами, бета-адреноблокаторами, інгібіторами АПФ, нітратами тривалої дії, нітрогліцерином для під'язикового застосування, дигоксином, варфарином, в т.ч. маалоксом, симетиконом, циметидином, НПЗЗ, антибіотиками та гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо. Валсартан Одночасне застосування протипоказане Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з аліскіреном, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та порушенням функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв). Небажане одночасне застосування Літій: одночасне застосування препаратів літію не рекомендується, т.к. можливе оборотне збільшення концентрації літію в плазмі крові та розвиток інтоксикації. При необхідності одночасного застосування з препаратами літію слід ретельно контролювати концентрацію літію у плазмі крові. Калійзберігаючі діуретики, препарати калію, каліймісні харчові добавки та інші ЛЗ та речовини, які можуть збільшити вміст калію в сироватці крові (наприклад, гепарин): за необхідності одночасного застосування з препаратами, що впливають на вміст калію, рекомендується контролювати вміст калію в плазмі крові. Одночасне застосування, що вимагає обережності НПЗЗ, в т.ч. селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилова кислота у дозі більше 3 г на добу та інші неселективні НПЗЗ: при одночасному застосуванні можливе ослаблення гіпотензивного ефекту, збільшення ризику розвитку порушень функції нирок та підвищення вмісту калію у плазмі крові. На початку терапії рекомендується оцінити функцію нирок, а також скоригувати порушення водно-електролітного балансу. Інгібітори білків-переносників: за результатами дослідження in vitro, валсартан є субстратом для білків-переносників ОАТР1В1 та MRP2. Одночасне застосування валсартану з інгібіторами білка-переносника ОАТР1В1 (наприклад, рифампіцин, циклоспорин) та інгібітором білка-переносника MRP2 (наприклад, ритонавір) може збільшити системну експозицію валсартану (Cmax та AUC). Це слід враховувати на початку та після закінчення одночасної терапії. Інші: при монотерапії валсартаном не виявлено клінічно значущих взаємодій з наступними ЛЗ: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлортіазид, амлодипін та глібенкламід.Спосіб застосування та дозиВсередину, запиваючи невеликою кількістю води, незалежно від часу їди, 1 раз на добу. Добова доза, що рекомендується, — 1 табл. препарату Вамлосет®, що містить комбінацію амлодипіну/валсартану в дозі 5/80 мг, 5/160 мг, 10/160 мг. Розпочати прийом препарату Вамлосет® рекомендовано з дози 5/80 мг 1 раз на добу. Збільшити дозу можна через 1-2 тижні після початку терапії. Максимальна добова доза - 5/320 мг (у перерахунку за валсартаном) або 10/160 мг (у перерахунку за амлодипіном) або 10/320 мг. Особливі групи пацієнтів Амлодипін Порушення функції нирок. Корекція дози не потрібна. Порушення функції печінки. Слід застосовувати з обережністю. Пацієнти похилого віку. Корекція дози та режиму дозування не потрібна. Валсартан Порушення функції нирок. У пацієнтів з порушенням функції нирок (Cl креатиніну ≥30 мл/хв) корекція початкової дози не потрібна. Порушення функції печінки. Валсартан протипоказаний пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю, біліарним цирозом та холестазом. Максимальна добова доза валсартану при печінковій недостатності легкого та середнього ступеня тяжкості – 80 мг. Препарат Вамлосет у дозі 5/160 мг, 5/320 мг, 10/160 та 10/320 мг цим пацієнтам протипоказаний. Пацієнти похилого віку. Корекція дози не потрібна.ПередозуванняСимптоми: дані про випадки передозування зараз відсутні. При передозуванні валсартану очікується розвиток вираженого зниження АТ та запаморочення. Передозування амлодипіну може призвести до вираженого зниження АТ з можливим розвитком рефлекторної тахікардії та надмірної периферичної вазодилатації (ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у т.ч. з розвитком шоку та летального результату). Лікування: симптоматичне, характер якого залежить від часу, що минув з моменту прийому препарату, та від ступеня тяжкості симптомів. При випадковому передозуванні слід викликати блювоту (якщо препарат було прийнято нещодавно) або провести промивання шлунка. Застосування активованого вугілля у здорових добровольців одразу або протягом 2 годин після прийому амлодипіну призводило до значного зниження його всмоктування. При вираженому зниженні АТ на фоні прийому препарату Вамлосет® необхідно перевести пацієнта в положення лежачи на спині з піднятими ногами, вжити активних заходів щодо підтримки діяльності ССС, включаючи регулярний контроль функції серця та дихальної системи, ОЦК та об'єму сечі, що виділяється. За відсутності протипоказань з метою відновлення судинного тонусу та АТ можливе застосування (з обережністю) судинозвужувальних засобів.Для усунення блокади кальцієвих каналів можливе внутрішньовенне введення розчину кальцію глюконату. Виведення валсартану та амлодипіну при проведенні гемодіалізу малоймовірне.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПацієнти з гіпонатріємією та/або зменшенням ОЦК У пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією, які приймають комбінацію амлодипін/валсартан, у 0,4% випадків спостерігалася виражена гіпотензія. У пацієнтів з активованою РААС (наприклад, у пацієнтів з дегідратацією та/або гіпонатріємією, які приймають діуретики у високих дозах), при прийомі АРА II можливий розвиток симптоматичної артеріальної гіпотензії. Перед початком лікування рекомендовано відновити вміст натрію та/або заповнити ОЦК, зокрема шляхом зменшення доз діуретиків або починати терапію під ретельним медичним наглядом. При розвитку вираженого зниження артеріального тиску: слід укласти пацієнта в горизонтальне положення з піднятими ногами і, при необхідності, провести внутрішньовенну інфузію 0,9% розчину натрію хлориду. Терапію препаратом Вамлосет можна продовжити після стабілізації показників гемодинаміки. Гіперкаліємія При одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, БАД, що містять калій або інших препаратів, здатних підвищувати вміст калію в плазмі крові (наприклад, гепарин) слід бути обережним. Необхідно регулярно контролювати вміст іонів калію у плазмі крові. Стеноз ниркової артерії Препарат Вамлосет® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з артеріальною гіпертензією на фоні одностороннього або двостороннього стенозу ниркової артерії або стенозу артерії єдиної нирки з огляду на можливість збільшення сироваткових концентрацій сечовини та креатиніну. Стан після трансплантації нирки Безпека застосування комбінації амлодипін + валсартан у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, не встановлена. Порушення функції печінки Валсартан переважно виводиться у незміненому вигляді із жовчю. У пацієнтів T1/2 подовжується, а AUC збільшується. Слід бути обережним при застосуванні препарату Вамлосет у пацієнтів з легким (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) або помірним (7-8 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушенням функції печінки або обструктивними захворюваннями жовчних шляхів. Порушення функції нирок Корекція дози препарату Вамлосет у пацієнтів з легким та помірним порушенням функції нирок не потрібна. У пацієнтів з помірним порушенням функції нирок рекомендується контроль вмісту калію та концентрації креатиніну у плазмі. Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з аліскіреном, протипоказане у пацієнтів з порушенням функції нирок (Cl креатиніну менше 60 мл/хв). Первинний гіперальдостеронізм Враховуючи ураження РААС при первинному гіперальдостеронізмі, даним пацієнтам не слід призначати АРА ІІ, у т.ч. валсартан. Ангіоневротичний набряк У пацієнтів з ангіоневротичним набряком (в т.ч. набряк гортані та голосових зв'язок, що викликає обструкцію дихальних шляхів та/або набряк обличчя, губ, глотки та/або язика) на тлі терапії препаратом Вальсакор®, спостерігалися випадки розвитку ангіоневротичного набряку в анамнезі, в т.ч. та на інгібітори АПФ. При розвитку ангіоневротичного набряку слід негайно відмінити препарат та виключити можливість повторного застосування. Серцева недостатність/перенесений інфаркт міокарда У пацієнтів, функція нирок яких може залежати від активності РААС (наприклад, при тяжкій ХСН), терапія інгібіторами АПФ та АРА II супроводжується олігурією та/або наростанням азотемії, а в поодиноких випадках – гострою нирковою недостатністю та/або летальним наслідком. Подібні наслідки були описані при застосуванні валсартану. У пацієнтів з ХСН або перенесеним інфарктом міокарда слід оцінювати функцію нирок. У пацієнтів з ХСН неішемічної етіології ІІІ–ІV функціонального класу за класифікацією NYHA застосування амлодипіну супроводжувалося збільшенням частоти розвитку набряку легенів у порівнянні з плацебо за відсутності достовірної різниці частоти погіршення ХСН між двома групами. БКК, зокрема. амлодипін слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з ХСН, т.к. можливе збільшення ризику розвитку серцево-судинних ускладнень та летального результату. Стеноз аортального клапана легкого та помірного ступеня та мітрального клапана Як і при застосуванні будь-яких вазодилататорів, слід дотримуватися обережності у пацієнтів з мітральним стенозом та аортальним стенозом легкого та помірного ступеня. Комбінація амлодипін + валсартан вивчалася лише у пацієнтів із артеріальною гіпертензією. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. При застосуванні препарату Вамлосет® необхідно бути обережним при керуванні транспортними засобами та іншими технічними пристроями, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, т.к. можлива поява запаморочення, стомлюваності та нудоти.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаамлодипін + валсартан таблетки, вкриті плівковою оболонкою на 1 таблетку 5 мг + 80 мг Ядро: речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 6,94 мг, еквівалентно амлодипіну 5,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 125,675 мг [Діюча речовина субстанції-гранул: Валсартан 80,00 мг Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон К-25, натрію лаурилсульфат] Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: Опадрай II білий(1), барвник заліза оксид жовтий (E172) на 1 таблетку 5 мг + 160 мг Ядро: речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 6,94 мг, еквівалентно амлодипіну 5,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 251,35 мг [Діюча речовина субстанції-гранул: Валсартан 160,00 мг Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон К-25, натрію лаурилсульфат] Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: Опадрай II білий(1), барвник заліза оксид жовтий (E172) на 1 таблетку 5 мг + 320 мг Ядро: речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 6,94 мг, еквівалентно амлодипіну 5,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 502,70 мг [Діюча речовина субстанції-гранул: Валсартан 320,00 мг Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон К-25, натрію лаурилсульфат] Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: Опадрай II білий(1), барвник заліза оксид жовтий (E172), барвник заліза оксид червоний (E172) на 1 таблетку 10 мг + 160 мг Ядро: речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 13,88 мг, еквівалентно амлодипіну 10,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 251,35 мг [Діюча речовина субстанції-гранул: Валсартан 160,00 мг Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон К-25, натрію лаурилсульфат] Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: Опадрай II білий(1), барвник заліза оксид жовтий (E172) на 1 таблетку 10 мг + 320 мг Ядро: речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 13,88 мг, еквівалентно амлодипіну 10,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 502,70 мг [Діюча речовина субстанції-гранул: Валсартан 320,00 мг Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон К-25, натрію лаурилсульфат] Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: Опадрай II білий(1), барвник заліза оксид жовтий (E172) (1) Опадрай II білий: полівініловий спирт, титану діоксид (E171), макрогол, тальк.Опис лікарської формиТаблетки 5 мг + 80 мг: Круглі, злегка двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору з можливими темними вкрапленнями, з фаскою. Таблетки 5 мг + 160 мг: Овальні, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору з можливими темними вкрапленнями. Таблетки 5 мг + 320 мг: Капсуловидні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою оранжево-коричневого кольору. Таблетки 10 мг + 160 мг: Овальні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору. Таблетки 10 мг + 320 мг: Капсуловидні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору.Фармакотерапевтична групагіпотензивний комбінований засіб (блокатор «повільних» кальцієвих каналів + ангіотензину II рецепторів антагоніст).ФармакокінетикаЛінійність Фармакокінетика амлодипіну та валсартану характеризується лінійністю. Амлодипін Всмоктування Після прийому внутрішньо амлодипіну в терапевтичних дозах максимальна концентрація (C(max)) у плазмі досягається через 6-12 годин. Абсолютна біодоступність становить у середньому 64-80%. Їда не впливає на біодоступність амлодипіну. Розподіл Об'єм розподілу (Vd) становить приблизно 21 л/кг. За даними досліджень in vitro, показано, що у пацієнтів з артеріальною гіпертензією приблизно 97,5% циркулюючого препарату зв'язується з білками плазми. Концентрація амлодипіну в плазмі корелює з клінічним ефектом як у молодих пацієнтів, так і у пацієнтів похилого віку. Метаболізм Амлодипін інтенсивно (близько 90%) метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Виведення Виведення амлодипіну з плазми носить двофазний характер з періодом напіввиведення (Т(1/2)) приблизно від 30 до 50 годин. Рівноважні концентрації в плазмі досягаються після тривалого застосування внутрішньо протягом 7-8 днів. 10% незміненого амлодипіну та 60% амлодипіну у вигляді метаболітів виводиться нирками. Валсартан Всмоктування Після прийому валсартану внутрішньо С(max) у плазмі досягається через 2-3 години. Середня абсолютна біодоступність становить 23%. При прийомі валсартану з їжею відзначається зниження біодоступності (за значенням площі під кривою «концентрація-час» (AUC)) на 40 %, а C(max) – майже на 50 %, але приблизно через 8 годин після прийому препарату внутрішньо плазмові концентрації валсартану у групі пацієнтів, які приймали його з їжею, та у групі, яка приймала натще, вирівнюються. Зменшення AUC не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту, тому валсартан можна приймати незалежно від часу їди. Розподіл Vd валсартану в період рівноважного стану після внутрішньовенного введення становив близько 17 л, що вказує на відсутність екстенсивного розподілу валсартану у тканинах. Валсартан значною мірою пов'язується з білками сироватки крові (94-97%), переважно альбумінами. Біотрансформація Валсартан не піддається вираженому метаболізму (близько 20% прийнятої дози визначається як метаболітів). Гідроксильний метаболіт визначається в плазмі в низьких концентраціях (менше ніж 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт є фармакологічно неактивним. Виведення Фармакокінетична крива валсартану носить низхідний мультиекспоненційний характер (Т(1/2)(α) < 1 години та Т(1/2)(β) близько 9 годин). Валсартан виводиться в основному в незміненому вигляді через кишечник (близько 83%) та нирками (близько 13%). Після внутрішньовенного введення плазмовий кліренс валсартану становить близько 2 л/год та його нирковий кліренс становить 0,62 л/год (близько 30 % загального кліренсу). Т(1/2) валсартану становить 6 годин. Амлодипін/Валсартан Після прийому внутрішньо комбінації амлодипін/валсартан C(max) валсартану та амлодипіну в плазмі крові досягаються через 3 та 6-8 годин відповідно. Швидкість та ступінь всмоктування еквівалентні біодоступності валсартану та амлодипіну при прийомі кожного з них окремо. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Діти та підлітки < 18 років Немає фармакокінетичних даних щодо застосування препарату у цієї групи пацієнтів. Пацієнти похилого віку (³ 65 років) Час досягнення C(max) амлодипіну у плазмі крові у молодих пацієнтів та пацієнтів похилого віку однаковий. У пацієнтів похилого віку кліренс амлодипіну незначно знижений, що призводить до збільшення AUC та T(1/2). У пацієнтів похилого віку середні значення системної дії (AUC) валсартану дещо більш виражені, ніж у пацієнтів молодого віку. Проте це був клінічно значимим. Враховуючи хорошу переносимість амлодипіну та валсартану у пацієнтів похилого віку та молодшого віку, рекомендується застосовувати звичайні режими дозування. Порушення функції нирок У пацієнтів із порушенням функції нирок фармакокінетичні параметри амлодипіну суттєво не змінюються. Не було виявлено кореляції між функцією нирок (кліренс креатиніну – КК) та системною дією (AUC) валсартану у пацієнтів з різним ступенем порушення функції нирок. Не потрібні зміни початкової дози у пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції нирок. Порушення функції печінки Досвід застосування препарату у пацієнтів із порушенням функції печінки обмежений. Пацієнти з порушенням функції печінки мають знижений кліренс амлодипіну, що призводить до підвищення AUC приблизно на 40-60%. У середньому, у пацієнтів з порушенням функції печінки легкого (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та помірного (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступеня біодоступність (за значенням AUC) валсартану подвоюється порівняно зі здоровими добровольцями (відповідного) віку, статі та маси тіла). Препарат Вамлосет® повинен застосовуватися з обережністю у пацієнтів із порушеннями функції печінки, обструктивними захворюваннями жовчних шляхів.ФармакодинамікаКомбінований гіпотензивний препарат, що містить дві діючі речовини з механізмом контролю артеріального тиску (АТ), що доповнює одна одну. Амлодипін, похідне дигідропіридину, відноситься до класу блокаторів «повільних» кальцієвих каналів (БМКК), валсартан – до класу антагоністів рецепторів ангіотензину II. Комбінація цих компонентів має взаємно доповнюючу антигіпертензивну дію, що призводить до більш вираженого зниження АТ порівняно з АТ при їх роздільному застосуванні. Амлодипін Амлодипін – похідна дигідропіридину, БМКК, має антиангінальну та антигіпертензивну дію. Інгібує трансмембранне надходження іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну обумовлений прямим розслаблюючим ефектом на гладкі м'язи судин, що призводить до зниження загального периферичного судинного опору (ОПСС) та артеріального тиску. Експериментальні дані показують, що амлодипін зв'язується як з дигідропіридиновими, так і недигідропіридиновими рецепторами. Амлодипін у терапевтичних дозах у пацієнтів з артеріальною гіпертензією викликає розширення кровоносних судин, що призводить до зниження артеріального тиску (у положенні «лежачи» і «стоячи»). Зниження АТ не супроводжується суттєвою зміною частоти серцевих скорочень (ЧСС) та концентрації катехоламінів у плазмі крові при тривалому застосуванні амлодипіну. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів з нормальною функцією нирок амлодипін у терапевтичних дозах призводить до зменшення опору ниркових судин та підвищення швидкості клубочкової фільтрації та ефективного ниркового кровотоку без зміни фільтраційної фракції та ступеня протеїнурії. Амлодипін, як і інші БМКК, у пацієнтів з нормальною функцією лівого шлуночка (ЛШ) викликає зміну гемодинамічних показників функції серця у спокої та при фізичному навантаженні (або стимуляції): відзначалося незначне збільшення серцевого індексу, без суттєвого впливу на максимальну швидкість наростання тиску у ЛШ (dP/dt) та кінцевий діастолічний тиск та кінцевий діастолічний об'єм ЛШ. Гемодинамічні дослідження у інтактних тварин і людей показали, що зниження артеріального тиску при застосуванні амлодипіну в діапазоні терапевтичних доз не викликає негативного інотропного ефекту, навіть при одночасному застосуванні з β-адреноблокаторами. Амлодипін не змінює функцію синоатріального вузла або атріовентрикулярної провідності у інтактних тварин та людей. Застосування амлодипіну у комбінації з β-адреноблокаторами у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або стенокардією не супроводжувалося небажаними змінами на ЕКГ. Доведено клінічну ефективність амлодипіну у пацієнтів зі стабільною стенокардією напруги, вазоспастичною стенокардією та ангіографічно підтвердженим ураженням коронарних артерій. Валсартан Валсартан є активним і селективним антагоністом рецепторів ангіотензину II (АРА II) для внутрішнього прийому, небілкової природи. Виборчо блокує рецептори підтипу АТ (1), які відповідальні за ефекти ангіотензину ІІ. Підвищення плазмової концентрації ангіотензину II внаслідок блокади АТ(1)-рецепторів під дією валсартану може стимулювати незаблоковані АТ(2)-рецептори, що протидіють ефектам при стимуляції АТ(1)-рецепторів. Валсартан не має агоністичної активності щодо АТ(1)-рецепторів. Спорідненість валсартану до рецепторів підтипу АТ(1) приблизно в 20 000 разів вище, ніж до рецепторів підтипу АТ(2). Валсартан не інгібує ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ), також відомий як кініназа II, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і руйнує брадикінін. У зв'язку з відсутністю впливу на АПФ не потенціюються ефекти брадикініну або субстанції Р, тому при прийомі АРА II малоймовірний розвиток сухого кашлю. У порівняльних клінічних дослідженнях валсартану з інгібітором АПФ частота розвитку сухого кашлю була достовірно нижчою (р < 0,05) у пацієнтів, які отримували валсартан (у 2,6 % пацієнтів, які отримували валсартан, та у 7,9 % – отримували інгібітор АПФ). У клінічному дослідженні, яке включало пацієнтів, у яких раніше при лікуванні інгібітором АПФ розвивався сухий кашель, при лікуванні валсартаном це ускладнення було відмічено у 19,5 % випадків, при лікуванні тіазидним діуретиком – у 19,0 % випадків. У той же час у групі пацієнтів, які отримували лікування інгібітором АПФ, кашель спостерігався у 68,5% випадків (р<0,05). Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що мають важливе значення для регуляції функцій серцево-судинної системи. При лікуванні артеріальної гіпертензії валсартан знижує артеріальний тиск, не впливаючи на ЧСС. Після прийому внутрішньо разової дози валсартану антигіпертензивний ефект розвивається протягом 2 годин у більшості пацієнтів. Максимальне зниження артеріального тиску досягається протягом 4-6 годин. Антигіпертензивний ефект валсартану зберігається протягом 24 годин після його прийому. При повторному застосуванні валсартану максимальне зниження артеріального тиску, незалежно від прийнятої дози, зазвичай досягається через 2-4 тижні та підтримується на досягнутому рівні під час тривалої терапії. Раптове припинення прийому валсартану не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску або іншими небажаними клінічними наслідками. Застосування валсартану у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (II-IV функціональні класи за класифікацією NYHA) призводить до значного зменшення кількості госпіталізацій. Цей ефект максимально виражений у пацієнтів,не отримують інгібітори АПФ або β-адреноблокатори. При прийомі валсартану у пацієнтів з лівошлуночковою недостатністю (стабільний клінічний перебіг) або з порушенням функції ЛШ після перенесеного інфаркту міокарда відзначається зниження серцево-судинної смертності. Амлодипін/Валсартан Комбінація амлодипіну та валсартану адитивно дозозалежно у терапевтичному діапазоні доз знижує АТ. При прийомі однієї дози комбінації амлодипіну/валсартану антигіпертензивний ефект зберігається протягом 24 годин. Доведено клінічну ефективність комбінації амлодипіну/валсартану у пацієнтів з м'якою та помірною артеріальною гіпертензією (середній діастолічний АТ (ДАД) ≥ 95 мм рт. ст. та < 110 мм рт. ст.) без ускладнень порівняно з плацебо. Рівень зниження АТ у положенні «сидячи» при артеріальній гіпертензії з ДАТ ≥ 110 мм рт. ст. та < 120 мм рт. ст. порівняно із застосуванням комбінації інгібітору АПФ та тіазидного діуретика. Антигіпертензивний ефект зберігається довго. Раптове припинення прийому препарату не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску (відсутня синдром відміни). Терапевтична ефективність не залежить від віку, статі, раси пацієнта та індексу маси тіла. При застосуванні комбінованої терапії амлодипін/валсартан досягається порівняний контроль АТ при меншій ймовірності розвитку периферичних набряків у пацієнтів із раніше досягнутим контролем АТ та вираженими периферичними набряками на фоні терапії амлодипіном.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (пацієнтам, яким показано комбіновану терапію).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до амлодипіну, інших похідних дигідропіридинового ряду, валсартану, а також до інших допоміжних компонентів препарату. Спадковий ангіоневротичний набряк або набряк у пацієнтів на тлі попередньої терапії АРА II. Тяжка печінкова недостатність (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю), біліарний цироз та холестаз. Тяжка ниркова недостатність (КК менше 30 мл/хв), застосування у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі. Планування вагітності, вагітність та період грудного вигодовування. Тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст.), колапс, шок (включаючи кардіогенний шок). Обструкція тракту, що виносить лівого шлуночка (у т. ч. аортальний стеноз важкого ступеня). Гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда. Первинний гіперальдостеронізм. Одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірним або тяжким порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Безпека застосування препарату Вамлосет у пацієнтів після перенесеної трансплантації нирки, а також у дітей та підлітків до 18 років не встановлена. Порушення функції печінки легкого (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та помірного (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступеня тяжкості, а також при обструктивних захворюваннях жовчних шляхів, односторонній або двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії. хронічна серцева недостатність (ХСН) III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA, гострий коронарний синдром, після перенесеного гострого інфаркту міокарда, гіперкаліємія, гіпонатріємія, дієта з обмеженням споживання кухонної солі, знижений обсяг циркулюючої крові (ОЦК) (в т.ч. діарея, блювання). Також як і при застосуванні інших вазодилататорів, слід дотримуватися особливої ​​обережності при застосуванні у пацієнтів з мітральним або аортальним стенозом легкого та помірного ступеня та гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією (ГЗКМП).Вагітність та лактаціяВагітність Застосування препарату Вамлосет протипоказано при вагітності. Враховуючи механізм дії АРА II, не можна виключити ризик для плода при застосуванні препарату у І триместрі вагітності. Як і будь-який інший препарат, що безпосередньо впливає на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РААС), препарат Вамлосет® не слід застосовувати під час вагітності, а також жінкам, які планують вагітність. При застосуванні засобів, що впливають на РААС, необхідно проінформувати жінок дітородного віку про потенційний ризик негативного впливу цих препаратів на плід під час вагітності. При плануванні вагітності рекомендується перевести пацієнтку на альтернативну гіпотензивну терапію з урахуванням профілю безпеки. У разі діагностування вагітності слід припинити прийом препарату Вамлосет і, при необхідності, перевести на альтернативну гіпотензивну терапію. Препарат Вамлосет®, як і інші засоби, що мають прямий вплив на РААС, протипоказаний у II-III триместрах вагітності, оскільки може викликати фетотоксичні ефекти (порушення функції нирок, уповільнення окостеніння кісток черепа плода, олігогідрамніон) та неонатальні токсичні ефекти (ниркову недостатність, гіпотензію, гіперкаліємію) та загибель плода. Якщо все ж таки застосовували препарат у II-III триместрах вагітності, то необхідно провести ультразвукове дослідження нирок та кісток черепа плода. Новонароджені, матері яких приймали препарат Вамлосет® під час вагітності, повинні перебувати під наглядом, тому що можливий розвиток артеріальної гіпотензії у новонародженого. Період грудного вигодовування Не рекомендується застосовувати препарат Вамлосет у період грудного вигодовування. При необхідності застосування препарату Вамлосет у період лактації грудне вигодовування слід припинити. Досвід застосування амлодипіну показує, що амлодипін виділяється у жіноче грудне молоко. Середнє співвідношення молоко/плазма для концентрації амлодипіну склало 0,85 серед 31 жінки, які страждали на артеріальну гіпертензію, зумовлену вагітністю, і отримували амлодипін у початковій дозі 5 мг на добу. Дозування препарату за необхідності коригувалося (залежно від середньої добової дози та ваги: ​​6 мг та 98,7 мкг/кг, відповідно). Передбачувана добова доза амлодипіну, яка отримується немовлям через грудне молоко, становить 4,17 мкг/кг. Оскільки даних про безпеку та ефективність препарату Вамлосет® у дітей та підлітків (молодше 18 років) недостатньо, препарат не рекомендується застосовувати у пацієнтів цієї категорії.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів, рекомендована Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ): дуже часто ≥ 1/10 часто від ≥ 1/100 до < 1/10 нечасто від ≥ 1/1000 до < 1/100 рідко від ≥ 1/10000 до < 1/1000 дуже рідко від < 1/10000 частота невідома може бути оцінена з урахуванням наявних даних. Класифікація MedRA Небажані ефекти Частота Амлодипін/Валсартан Амлодипін Валсартан Інфекційні та паразитарні захворювання Назофарингіт Часто - - Грип Часто - - Порушення з боку крові та лімфатичної системи Зниження гемоглобіну та гематокриту - - Частота невідома Лейкопенія - Дуже рідко - Нейтропенія - - Частота невідома Тромбоцитопенія іноді з пурпурою - Дуже рідко Частота невідома Порушення з боку імунної системи Гіперчутливість Рідко Дуже рідко Частота невідома Порушення з боку обміну речовин та харчування Анорексія Не часто - - Гіперкальціємія Не часто - - Гіперглікемія - Дуже рідко - Гіперліпідемія Не часто - - Гіперурикемія Не часто - - Гіпокаліємія Часто - - Гіпонатріємія Не часто - - Порушення психіки Депресія - Не часто - Тривожність Рідко - - Безсоння/порушення сну - Не часто - Лабільність настрою - Не часто - Сплутаність свідомості - Рідко - Порушення з боку нервової системи Порушення координації Не часто - - Запаморочення Не часто Часто - Постуральне запаморочення Не часто - - Порушення смаку - Не часто - Екстрапірамідні порушення - Частота невідома - Головний біль Часто Часто - М'язовий гіпертонус - Дуже рідко - Парастезія Не часто Не часто - Периферична нейропатія, нейропатія - Дуже рідко - Безсоння Не часто Часто - Непритомність - Не часто - Тремор - Не часто - Гіпестезія - Не часто - Порушення з боку органу зору Погіршення зору Рідко Не часто - Порушення зору Не часто Не часто - Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Шум у вухах Рідко Не часто - Вертіго Не часто - Не часто Порушення з боку серця Відчуття серцебиття Не часто Часто - Непритомність Рідко - - Тахікардія Не часто - - Аритмії (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь) - Дуже рідко - Інфаркт міокарда - Дуже рідко - Порушення з боку судин Відчуття «припливу» крові до шкіри обличчя - Часто - Виражене зниження АТ Рідко Не часто - Ортостатична гіпотензія Не часто - - Васкуліт - Дуже рідко Частота невідома Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Кашель Не часто Дуже рідко Не часто Задишка - Не часто - Біль у глотці та гортані Не часто - - Риніт - Не часто - Порушення з боку травної системи Почуття дискомфорту у животі, біль у верхній частині живота Не часто Часто Не часто Зміна стільця - Не часто - Запор Не часто Не часто - Діарея Не часто Не часто - Сухість слизової оболонки порожнини рота Не часто Не часто - Диспепсія - Не часто - Гастрит - Дуже рідко - Гіперплазія ясен - Дуже рідко - Нудота Не часто Часто - Панкреатит - Дуже рідко - Блювота - Не часто - Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Підвищення активності «печінкових» ферментів, підвищення концентрації білірубіну в плазмі. - Дуже рідко* Частота невідома Гепатит - Дуже рідко - Внутрішньопечінковий холестаз, жовтяниця - Дуже рідко - Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Алопеція - Не часто - Ангіоневротичний набряк - Дуже рідко Частота невідома Бульозний дерматит - - Частота невідома Ерітема Не часто - - Багатоформна еритема - Дуже рідко - Екзантема Рідко Не часто - Гіпергідроз Рідко Не часто - Реакції фоточутливості - Не часто - Кожний зуд Рідко Не часто Частота невідома Пурпура - Не часто - Висипання на шкірі Не часто Не часто Частота невідома Зміна кольору шкіри - Не часто - Кропивниця - Дуже рідко - Ексфоліативний дерматит - Дуже рідко - Синдром Стівенса-Джонсона - Дуже рідко - Набряк Квінке - Дуже рідко - Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини Артралгія Не часто Не часто - Біль у спині Не часто Не часто - Припухлість суглобів Не часто - - М'язові спазми Рідко Не часто - Міалгія - Не часто Частота невідома Набряк кісточок - Часто - Відчуття тяжкості у всьому тілі Рідко - - Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові - - Частота невідома Порушення сечовипускання - Не часто - Ніктурія - Не часто - Поллакіурія Рідко Не часто - Поліурія Рідко - - Порушення функції нирок, включаючи ниркову недостатність - - Частота невідома Порушення з боку статевих органів та молочної залози Імпотенція - Не часто - еректильна дисфункція Рідко - - Гінекомастія - Не часто - Загальні розлади та порушення у місці введення Астенія Часто Не часто - Дискомфорт - Не часто - Підвищена стомлюваність Часто Часто Не часто Набряк обличчя Часто - - Відчуття «припливу» крові до шкіри обличчя Часто - - Некардіогенний біль у серці - Не часто - Набряки Часто Часто - Периферичні набряки Часто - - Біль - Не часто - Пастозність Часто - - Лабораторні та інструментальні дані Підвищення вмісту калію у сироватці крові - - Частота невідома Збільшення маси тіла - Не часто - Зниження маси тіла - Не часто - * Найчастіше внаслідок холестазуВзаємодія з лікарськими засобамиПрепарат Вамлосет® Загальні лікарські взаємодії препарату Вамлосет® (амлодипін/валсартан) Одночасне застосування, що потребує уваги Інші гіпотензивні препарати (наприклад, альфа-адреноблокатори, діуретики) та лікарські засоби, що мають гіпотензивну дію (наприклад, трициклічні антидепресанти, альфа-адреноблокатори для лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози), можуть посилити антигіпертензивний ефект. Лікарські взаємодії для амлодипіну Небажане одночасне застосування Грейпфрут або грейпфрутовий сік Одночасне застосування не рекомендується, враховуючи можливість збільшення біодоступності у деяких пацієнтів та посилення антигіпертензивної дії. Одночасне застосування, що вимагає обережності Інгібітори ізоферменту CYP3A4 Одночасне застосування з сильними або помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (інгібіторами протеази, верапамілом або дилтіаземом, азольними протигрибковими лікарськими засобами, макролідами, такими як еритроміцин або кларитроміцин) може призвести до значного збільшення системної експозиції. У пацієнтів похилого віку ці зміни мають клінічне значення, тому потрібні медичне спостереження та корекція дози. Індуктори ізоферменту CYP3A4 (протисудомні препарати (наприклад, карбамазепін, фенобарбітал, фенітоїн, фосфенітоїн, примідон), рифампіцин, рослинні препарати, що містять Звіробій продірявлений) При одночасному застосуванні індукторів ізоферменту CYP3A4 концентрація амлодипіну в плазмі може варіюватися. Тому показаний контроль артеріального тиску та корекція дози амлодипіну як під час лікування індукторами ізоферменту CYP3A4, так і після їх відміни, особливо при застосуванні сильних індукторів ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцину, препаратів, що містять Звіробій продірявлений). Симвастатин Одночасне повторне застосування амлодипіну в дозі 10 мг/добу та симвастатину в дозі 80 мг/добу збільшує експозицію симвастатину на 77 % порівняно з такою при монотерапії симвастатином. Пацієнтам, які отримують амлодипін, рекомендується застосовувати симвастатин у дозі не більше 20 мг на добу. Дантролен (внутрішньовенне введення) В експериментах на тваринах після прийому внутрішньо верапамілу та внутрішньовенного введення дантролену спостерігалися випадки фібриляції шлуночків із летальним результатом та серцево-судинної недостатності, асоційованої з гіперкаліємією. Враховуючи ризик розвитку гіперкаліємії, слід уникати одночасного застосування блокаторів «повільних» кальцієвих каналів, у т. ч. амлодипіну, у пацієнтів, які схильні до розвитку злоякісної гіпертермії. Такролімус При одночасному застосуванні з амлодипіном існує ризик підвищення концентрації такролімусу в плазмі, але фармакокінетичний механізм цієї взаємодії повністю не вивчений. Для попередження токсичної дії такролімусу при одночасному застосуванні з амлодипіном слід контролювати концентрацію такролімусу в плазмі та коригувати дозу такролімусу за необхідності. Циклоспорин Дослідження лікарської взаємодії із застосуванням циклоспорину та амлодипіну у здорових добровольців або інших груп пацієнтів не проводилися, крім пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, у яких спостерігалися варіабельні мінімальні концентрації (середні значення: 0%-40%) циклоспорину. При одночасному застосуванні амлодипіну у пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, слід контролювати концентрацію циклоспорину в плазмі крові та за необхідності знизити його дозу. Кларитроміцин Кларитроміцин є інгібітором ізоферменту CYP3A4. При одночасному застосуванні амлодипіну та кларитроміцину підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії. Рекомендується ретельне медичне спостереження за пацієнтами, які отримують амлодипін одночасно з кларитроміцином. Інгібітори механістичної мішені для рапаміцину у ссавців (ТTOR) Інгібітори mTOR, такі як сиролімус, темсиролімус та еверолімус є субстратами ізоферменту CYP3A. Амлодипін є слабким інгібітором ізоферменту CYP3A. При одночасному застосуванні з інгібіторами mTOR амлодипін може підвищувати їхню експозицію. Одночасне застосування, що потребує уваги Інші У клінічних дослідженнях амлодипіну немає значної взаємодії з тіазидними діуретиками, альфа-адреноблокаторами, бета-адреноблокаторами, бета-адреноблокаторами, інгібіторами АПФ, нітратами тривалої дії, нітрогліцерином для під'язикового застосування, дигоксином, варфарином, , циметидином, нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), антибіотиками та гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо. Одночасний прийом амлодипіну та етанолу не впливає на фармакокінетику останнього. Препарати кальцію можуть зменшити ефект БМКК. При одночасному застосуванні БМКК з препаратами літію (для амлодипіну дані відсутні) можливе посилення прояву їхньої нейротоксичності (нудота, блювання, діарея, атаксія, тремор, шум у вухах). Глюкокортикостероїди Зниження антигіпертензивної дії (затримка рідини та іонів натрію внаслідок дії кортикостероїдів). Лікарські взаємодії для валсартану Одночасне застосування протипоказане Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірним або тяжким порушенням функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування АРА II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Небажане одночасне застосування Літій Одночасне застосування з препаратами літію не рекомендується, тому що можливе оборотне збільшення концентрації літію в плазмі та розвиток інтоксикації. При необхідності одночасного застосування з препаратами літію слід ретельно контролювати концентрацію літію у плазмі крові. Ризик токсичних проявів, пов'язаних із застосуванням препаратів літію, може додатково збільшуватись при одночасному застосуванні з препаратом Вамлосет® та діуретиками. Калійзберігаючі діуретики, препарати калію, каліймісні харчові добавки та інші лікарські засоби та речовини, які можуть збільшувати вміст калію в сироватці крові (наприклад, гепарин) При необхідності одночасного застосування з препаратами, що впливають вміст калію, рекомендується контролювати вміст калію в плазмі крові. Одночасне застосування, що вимагає обережності НПЗЗ, у тому числі селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), ацетилсаліцилова кислота в дозі більше 3 г/добу та неселективні НПЗЗ При одночасному застосуванні можливе ослаблення антигіпертензивного ефекту, збільшення ризику розвитку порушень функції нирок та підвищення вмісту калію у плазмі. На початку терапії рекомендується оцінити функцію нирок, а також скоригувати порушення водно-електролітного балансу. Інгібітори білків-переносників За результатами дослідження in vitro валсартан є субстратом для білків-переносників ОАТР1В1 та MRP2. Одночасне застосування валсартану з інгібіторами білка-переносника OATP1B1 (наприклад, рифампіцин, циклоспорин) та інгібітором білка-переносника MRP2 (наприклад, ритонавір) може збільшити системну експозицію валсартану (C(max) та AUC). Це слід враховувати на початку та після закінчення одночасної терапії. Подвійна блокада РААС при застосуванні АРА II, інгібіторів АПФ або аліскірену Одночасне застосування АРА II з іншими препаратами, що впливають на РААС, призводить до збільшення частоти виникнення випадків гіпотензії, гіперкаліємії, порушення функції нирок. Необхідно контролювати показники артеріального тиску, функції нирок, а також вміст електролітів плазми при застосуванні препарату Вамлосет з іншими препаратами, що впливають на РААС. Інші При монотерапії валсартаном не виявлено клінічно значущих взаємодій з такими лікарськими засобами: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлортіазид, амлодипін та глібенкламід.Спосіб застосування та дозиВсередину, запиваючи невеликою кількістю води, 1 раз на добу, незалежно від часу їди. Рекомендована добова доза – 1 таблетка Вамлосету, що містить амлодипін/валсартан у дозі 5/80 мг або 5/160 мг, або 10/160 мг, або 5/320 мг, або 10/320 мг. Максимальна добова доза – 5/320 мг (у перерахунку за валсартаном) або 10/160 мг (у перерахунку за амлодипіном) або 10/320 мг. Починати прийом препарату Вамлосет рекомендовано з дози 5/80 мг 1 раз на добу. Збільшувати дозу можна через 1-2 тижні від початку терапії. Особливі групи пацієнтів Пацієнти похилого віку (старше 65 років) У пацієнтів віком понад 65 років корекції дози препарату не потрібно. У пацієнтів даної категорії при необхідності можливе зменшення початкової дози препарату Вамлосет® до найменшої дози амлодипіну, тобто 1 таблетка, що містить амлодипін/валсартан у дозі 5/80 мг або 5/160 мг. Застосування у дітей та підлітків (віком до 18 років) Оскільки даних про безпеку та ефективність препарату Вамлосет® у дітей та підлітків (молодше 18 років) недостатньо, препарат не рекомендується застосовувати у пацієнтів цієї категорії. Пацієнти з порушенням функції нирок Для пацієнтів з порушеннями функції нирок легкого та помірного ступеня тяжкості (КК 30 мл/хв) корекції початкової дози не потрібно. Пацієнти з порушенням функції печінки Внаслідок наявності у складі валсартану та амлодипіну препарат Вамлосет® слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з порушеннями функції печінки та обструктивними захворюваннями жовчних шляхів. У пацієнтів даної категорії при необхідності можливе зменшення початкової дози препарату Вамлосет® до найменшої дози амлодипіну, тобто 1 таблетка, що містить амлодипін/валсартан у дозі 5/80 мг або 5/160 мг.ПередозуванняСимптоми Дані про випадки передозування зараз відсутні. При передозуванні валсартаном очікується розвиток вираженого зниження АТ і запаморочення. Передозування амлодипіном може призвести до вираженого зниження АТ з можливим розвитком рефлекторної тахікардії та надмірної периферичної вазодилатації (ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у т. ч. з розвитком шоку та летального результату). Лікування Лікування симптоматичне, характер якого залежить від часу, що минув з моменту прийому препарату, та від ступеня тяжкості симптомів. При випадковому передозуванні слід викликати блювоту (якщо препарат було прийнято нещодавно) або провести промивання шлунка. Застосування активованого вугілля у здорових добровольців одразу або протягом 2 годин після прийому амлодипіну призводило до значного зниження його всмоктування. При вираженому зниженні АТ на фоні прийому препарату Вамлосет® необхідно перевести пацієнта у положення «лежачи» на спині з піднятими ногами, вжити активних заходів щодо підтримки діяльності серцево-судинної системи, включаючи регулярний контроль функції серця та дихальної системи, ОЦК та об'єму сечі, що виділяється.За відсутності протипоказань з метою відновлення судинного тонусу та АТ можливе застосування (з обережністю) судинозвужувальних засобів. Для усунення блокади кальцієвих каналів можливе внутрішньовенне введення розчину глюконату кальцію. Виведення валсартану та амлодипіну при проведенні гемодіалізу малоймовірне.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПацієнти з гіпонатріємією та/або зменшенням ОЦК У пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією, які приймають терапію комбінацією амлодипін/валсартан, у 0,4 % випадків спостерігалася виражена гіпотензія. У пацієнтів з активованою РААС (наприклад, у пацієнтів з дегідратацією та/або гіпонатріємією, які приймають діуретики у високих дозах) при прийомі АРА II можливий розвиток симптоматичної артеріальної гіпотензії. Перед початком лікування рекомендовано відновити вміст натрію та/або заповнити ОЦК, зокрема шляхом зменшення доз діуретиків або починати терапію під ретельним медичним наглядом. При розвитку вираженого зниження артеріального тиску слід укласти пацієнта в горизонтальне положення з піднятими ногами і при необхідності провести внутрішньовенно інфузію 0,9% розчину натрію хлориду. Терапію препаратом Вамлосет можна продовжити після стабілізації показників гемодинаміки. Гіперкаліємія При одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, біологічно активних добавок, що містять калій, або інших препаратів, здатних підвищувати вміст калію в плазмі крові (наприклад, гепарин), слід бути обережним. Необхідно регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Стеноз ниркової артерії Препарат Вамлосет® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з артеріальною гіпертензією на фоні одностороннього або двостороннього стенозу ниркової артерії або стенозу артерії єдиної нирки з огляду на можливість збільшення сироваткових концентрацій сечовини та креатиніну. Стан після трансплантації нирки Безпечність застосування комбінації амлодипін/валсартан у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, не встановлена. Порушення функції печінки Валсартан переважно виводиться у незміненому вигляді із жовчю. У пацієнтів T (1/2) подовжується, а AUC – збільшується. Слід бути обережним при застосуванні препарату Вамлосет® пацієнтам з легким (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) або помірним (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушенням функції печінки або обструктивними захворюваннями жовчних шляхів. Порушення функції нирок Корекція дози препарату Вамлосет у пацієнтів з легким та помірним порушенням функції нирок не потрібна. У пацієнтів з помірним порушенням функції нирок рекомендується контроль вмісту калію та концентрації креатиніну у плазмі. Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з аліскіреном, протипоказане у пацієнтів з порушенням функції нирок (КК менше 60 мл/хв). Первинний гіперальдостеронізм Враховуючи ураження РААС при первинному гіперальдостеронізмі, даним пацієнтам не слід призначати АРА II, зокрема валсартан. Ангіоневротичний набряк Серед пацієнтів з ангіоневротичним набряком (у тому числі набряк гортані та голосових зв'язок, що викликає обструкцію дихальних шляхів та/або набряк обличчя, губ, глотки та/або язика) на фоні терапії препаратом Вамлосет®, спостерігалися випадки розвитку ангіоневротичного набряку в анамнезі, у тому числа та на інгібітори АПФ. При розвитку ангіоневротичного набряку слід негайно відмінити препарат та виключити можливість повторного застосування. Серцева недостатність/перенесений інфаркт міокарда У пацієнтів, функція нирок яких може залежати від активності РААС (наприклад, при тяжкій ХСН), терапія інгібіторами АПФ та АРА II супроводжується олігурією та/або наростанням азотемії, а в поодиноких випадках – гострою нирковою недостатністю та/або летальним наслідком. Подібні наслідки були описані при застосуванні валсартану. У пацієнтів з ХСН або перенесеним інфарктом міокарда слід оцінювати функцію нирок. У пацієнтів з ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІV функціонального класу за класифікацією NYHA застосування амлодипіну супроводжувалося збільшенням частоти розвитку набряку легень у порівнянні з плацебо за відсутності достовірної різниці частоти погіршення ХСН між двома групами. Блокатори «повільних» кальцієвих каналів, у т. ч. амлодипін, слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з ХСН, тому що можливе збільшення ризику розвитку серцево-судинних ускладнень та летального результату. Стеноз аортального клапана легкого та помірного ступеня та мітрального клапана, ГОКМП Як і при застосуванні будь-яких вазодилататорів, слід дотримуватися обережності у пацієнтів з мітральним стенозом та аортальним стенозом легкого та помірного ступеня, ГЗКМП. Комбінація амлодипіну/валсартану вивчалася тільки у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Застосування при хронічних захворюваннях: Пацієнти з порушенням функції нирок Для пацієнтів з порушеннями функції нирок легкого та помірного ступеня тяжкості (КК 30 мл/хв) корекції початкової дози не потрібно. Пацієнти з порушенням функції печінки Внаслідок наявності у складі валсартану та амлодипіну препарат Вамлосет® слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з порушеннями функції печінки та обструктивними захворюваннями жовчних шляхів. У пацієнтів даної категорії при необхідності можливе зменшення початкової дози препарату Вамлосет® до найменшої дози амлодипіну, тобто 1 таблетка, що містить амлодипін/валсартан у дозі 5/80 мг або 5/160 мг. Пацієнти похилого віку (старше 65 років) У пацієнтів віком понад 65 років корекції дози препарату не потрібно. У пацієнтів даної категорії при необхідності можливе зменшення початкової дози препарату Вамлосет® до найменшої дози амлодипіну, тобто 1 таблетка, що містить амлодипін/валсартан у дозі 5/80 мг або 5/160 мг. Вплив на керування транспортними засобами: При застосуванні препарату Вамлосет® необхідно дотримуватись обережності при керуванні транспортними засобами та іншими технічними пристроями, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, тому що можлива поява запаморочення, стомлюваності та нудоти.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаамлодипін + валсартан таблетки, вкриті плівковою оболонкою на 1 таблетку 5 мг + 80 мг Ядро: речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 6,94 мг, еквівалентно амлодипіну 5,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 125,675 мг [Діюча речовина субстанції-гранул: Валсартан 80,00 мг Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон К-25, натрію лаурилсульфат] Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: Опадрай II білий(1), барвник заліза оксид жовтий (E172) на 1 таблетку 5 мг + 160 мг Ядро: речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 6,94 мг, еквівалентно амлодипіну 5,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 251,35 мг [Діюча речовина субстанції-гранул: Валсартан 160,00 мг Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон К-25, натрію лаурилсульфат] Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: Опадрай II білий(1), барвник заліза оксид жовтий (E172) на 1 таблетку 5 мг + 320 мг Ядро: речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 6,94 мг, еквівалентно амлодипіну 5,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 502,70 мг [Діюча речовина субстанції-гранул: Валсартан 320,00 мг Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон К-25, натрію лаурилсульфат] Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: Опадрай II білий(1), барвник заліза оксид жовтий (E172), барвник заліза оксид червоний (E172) на 1 таблетку 10 мг + 160 мг Ядро: речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 13,88 мг, еквівалентно амлодипіну 10,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 251,35 мг [Діюча речовина субстанції-гранул: Валсартан 160,00 мг Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон К-25, натрію лаурилсульфат] Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: Опадрай II білий(1), барвник заліза оксид жовтий (E172) на 1 таблетку 10 мг + 320 мг Ядро: речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 13,88 мг, еквівалентно амлодипіну 10,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 502,70 мг [Діюча речовина субстанції-гранул: Валсартан 320,00 мг Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон К-25, натрію лаурилсульфат] Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: Опадрай II білий(1), барвник заліза оксид жовтий (E172) (1) Опадрай II білий: полівініловий спирт, титану діоксид (E171), макрогол, тальк.Опис лікарської формиТаблетки 5 мг + 80 мг: Круглі, злегка двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору з можливими темними вкрапленнями, з фаскою. Таблетки 5 мг + 160 мг: Овальні, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору з можливими темними вкрапленнями. Таблетки 5 мг + 320 мг: Капсуловидні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою оранжево-коричневого кольору. Таблетки 10 мг + 160 мг: Овальні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору. Таблетки 10 мг + 320 мг: Капсуловидні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору.Фармакотерапевтична групагіпотензивний комбінований засіб (блокатор «повільних» кальцієвих каналів + ангіотензину II рецепторів антагоніст).ФармакокінетикаЛінійність Фармакокінетика амлодипіну та валсартану характеризується лінійністю. Амлодипін Всмоктування Після прийому внутрішньо амлодипіну в терапевтичних дозах максимальна концентрація (C(max)) у плазмі досягається через 6-12 годин. Абсолютна біодоступність становить у середньому 64-80%. Їда не впливає на біодоступність амлодипіну. Розподіл Об'єм розподілу (Vd) становить приблизно 21 л/кг. За даними досліджень in vitro, показано, що у пацієнтів з артеріальною гіпертензією приблизно 97,5% циркулюючого препарату зв'язується з білками плазми. Концентрація амлодипіну в плазмі корелює з клінічним ефектом як у молодих пацієнтів, так і у пацієнтів похилого віку. Метаболізм Амлодипін інтенсивно (близько 90%) метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Виведення Виведення амлодипіну з плазми носить двофазний характер з періодом напіввиведення (Т(1/2)) приблизно від 30 до 50 годин. Рівноважні концентрації в плазмі досягаються після тривалого застосування внутрішньо протягом 7-8 днів. 10% незміненого амлодипіну та 60% амлодипіну у вигляді метаболітів виводиться нирками. Валсартан Всмоктування Після прийому валсартану внутрішньо С(max) у плазмі досягається через 2-3 години. Середня абсолютна біодоступність становить 23%. При прийомі валсартану з їжею відзначається зниження біодоступності (за значенням площі під кривою «концентрація-час» (AUC)) на 40 %, а C(max) – майже на 50 %, але приблизно через 8 годин після прийому препарату внутрішньо плазмові концентрації валсартану у групі пацієнтів, які приймали його з їжею, та у групі, яка приймала натще, вирівнюються. Зменшення AUC не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту, тому валсартан можна приймати незалежно від часу їди. Розподіл Vd валсартану в період рівноважного стану після внутрішньовенного введення становив близько 17 л, що вказує на відсутність екстенсивного розподілу валсартану у тканинах. Валсартан значною мірою пов'язується з білками сироватки крові (94-97%), переважно альбумінами. Біотрансформація Валсартан не піддається вираженому метаболізму (близько 20% прийнятої дози визначається як метаболітів). Гідроксильний метаболіт визначається в плазмі в низьких концентраціях (менше ніж 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт є фармакологічно неактивним. Виведення Фармакокінетична крива валсартану носить низхідний мультиекспоненційний характер (Т(1/2)(α) < 1 години та Т(1/2)(β) близько 9 годин). Валсартан виводиться в основному в незміненому вигляді через кишечник (близько 83%) та нирками (близько 13%). Після внутрішньовенного введення плазмовий кліренс валсартану становить близько 2 л/год та його нирковий кліренс становить 0,62 л/год (близько 30 % загального кліренсу). Т(1/2) валсартану становить 6 годин. Амлодипін/Валсартан Після прийому внутрішньо комбінації амлодипін/валсартан C(max) валсартану та амлодипіну в плазмі крові досягаються через 3 та 6-8 годин відповідно. Швидкість та ступінь всмоктування еквівалентні біодоступності валсартану та амлодипіну при прийомі кожного з них окремо. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Діти та підлітки < 18 років Немає фармакокінетичних даних щодо застосування препарату у цієї групи пацієнтів. Пацієнти похилого віку (³ 65 років) Час досягнення C(max) амлодипіну у плазмі крові у молодих пацієнтів та пацієнтів похилого віку однаковий. У пацієнтів похилого віку кліренс амлодипіну незначно знижений, що призводить до збільшення AUC та T(1/2). У пацієнтів похилого віку середні значення системної дії (AUC) валсартану дещо більш виражені, ніж у пацієнтів молодого віку. Проте це був клінічно значимим. Враховуючи хорошу переносимість амлодипіну та валсартану у пацієнтів похилого віку та молодшого віку, рекомендується застосовувати звичайні режими дозування. Порушення функції нирок У пацієнтів із порушенням функції нирок фармакокінетичні параметри амлодипіну суттєво не змінюються. Не було виявлено кореляції між функцією нирок (кліренс креатиніну – КК) та системною дією (AUC) валсартану у пацієнтів з різним ступенем порушення функції нирок. Не потрібні зміни початкової дози у пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції нирок. Порушення функції печінки Досвід застосування препарату у пацієнтів із порушенням функції печінки обмежений. Пацієнти з порушенням функції печінки мають знижений кліренс амлодипіну, що призводить до підвищення AUC приблизно на 40-60%. У середньому, у пацієнтів з порушенням функції печінки легкого (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та помірного (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступеня біодоступність (за значенням AUC) валсартану подвоюється порівняно зі здоровими добровольцями (відповідного) віку, статі та маси тіла). Препарат Вамлосет® повинен застосовуватися з обережністю у пацієнтів із порушеннями функції печінки, обструктивними захворюваннями жовчних шляхів.ФармакодинамікаКомбінований гіпотензивний препарат, що містить дві діючі речовини з механізмом контролю артеріального тиску (АТ), що доповнює одна одну. Амлодипін, похідне дигідропіридину, відноситься до класу блокаторів «повільних» кальцієвих каналів (БМКК), валсартан – до класу антагоністів рецепторів ангіотензину II. Комбінація цих компонентів має взаємно доповнюючу антигіпертензивну дію, що призводить до більш вираженого зниження АТ порівняно з АТ при їх роздільному застосуванні. Амлодипін Амлодипін – похідна дигідропіридину, БМКК, має антиангінальну та антигіпертензивну дію. Інгібує трансмембранне надходження іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну обумовлений прямим розслаблюючим ефектом на гладкі м'язи судин, що призводить до зниження загального периферичного судинного опору (ОПСС) та артеріального тиску. Експериментальні дані показують, що амлодипін зв'язується як з дигідропіридиновими, так і недигідропіридиновими рецепторами. Амлодипін у терапевтичних дозах у пацієнтів з артеріальною гіпертензією викликає розширення кровоносних судин, що призводить до зниження артеріального тиску (у положенні «лежачи» і «стоячи»). Зниження АТ не супроводжується суттєвою зміною частоти серцевих скорочень (ЧСС) та концентрації катехоламінів у плазмі крові при тривалому застосуванні амлодипіну. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів з нормальною функцією нирок амлодипін у терапевтичних дозах призводить до зменшення опору ниркових судин та підвищення швидкості клубочкової фільтрації та ефективного ниркового кровотоку без зміни фільтраційної фракції та ступеня протеїнурії. Амлодипін, як і інші БМКК, у пацієнтів з нормальною функцією лівого шлуночка (ЛШ) викликає зміну гемодинамічних показників функції серця у спокої та при фізичному навантаженні (або стимуляції): відзначалося незначне збільшення серцевого індексу, без суттєвого впливу на максимальну швидкість наростання тиску у ЛШ (dP/dt) та кінцевий діастолічний тиск та кінцевий діастолічний об'єм ЛШ. Гемодинамічні дослідження у інтактних тварин і людей показали, що зниження артеріального тиску при застосуванні амлодипіну в діапазоні терапевтичних доз не викликає негативного інотропного ефекту, навіть при одночасному застосуванні з β-адреноблокаторами. Амлодипін не змінює функцію синоатріального вузла або атріовентрикулярної провідності у інтактних тварин та людей. Застосування амлодипіну у комбінації з β-адреноблокаторами у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або стенокардією не супроводжувалося небажаними змінами на ЕКГ. Доведено клінічну ефективність амлодипіну у пацієнтів зі стабільною стенокардією напруги, вазоспастичною стенокардією та ангіографічно підтвердженим ураженням коронарних артерій. Валсартан Валсартан є активним і селективним антагоністом рецепторів ангіотензину II (АРА II) для внутрішнього прийому, небілкової природи. Виборчо блокує рецептори підтипу АТ (1), які відповідальні за ефекти ангіотензину ІІ. Підвищення плазмової концентрації ангіотензину II внаслідок блокади АТ(1)-рецепторів під дією валсартану може стимулювати незаблоковані АТ(2)-рецептори, що протидіють ефектам при стимуляції АТ(1)-рецепторів. Валсартан не має агоністичної активності щодо АТ(1)-рецепторів. Спорідненість валсартану до рецепторів підтипу АТ(1) приблизно в 20 000 разів вище, ніж до рецепторів підтипу АТ(2). Валсартан не інгібує ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ), також відомий як кініназа II, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і руйнує брадикінін. У зв'язку з відсутністю впливу на АПФ не потенціюються ефекти брадикініну або субстанції Р, тому при прийомі АРА II малоймовірний розвиток сухого кашлю. У порівняльних клінічних дослідженнях валсартану з інгібітором АПФ частота розвитку сухого кашлю була достовірно нижчою (р < 0,05) у пацієнтів, які отримували валсартан (у 2,6 % пацієнтів, які отримували валсартан, та у 7,9 % – отримували інгібітор АПФ). У клінічному дослідженні, яке включало пацієнтів, у яких раніше при лікуванні інгібітором АПФ розвивався сухий кашель, при лікуванні валсартаном це ускладнення було відмічено у 19,5 % випадків, при лікуванні тіазидним діуретиком – у 19,0 % випадків. У той же час у групі пацієнтів, які отримували лікування інгібітором АПФ, кашель спостерігався у 68,5% випадків (р<0,05). Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що мають важливе значення для регуляції функцій серцево-судинної системи. При лікуванні артеріальної гіпертензії валсартан знижує артеріальний тиск, не впливаючи на ЧСС. Після прийому внутрішньо разової дози валсартану антигіпертензивний ефект розвивається протягом 2 годин у більшості пацієнтів. Максимальне зниження артеріального тиску досягається протягом 4-6 годин. Антигіпертензивний ефект валсартану зберігається протягом 24 годин після його прийому. При повторному застосуванні валсартану максимальне зниження артеріального тиску, незалежно від прийнятої дози, зазвичай досягається через 2-4 тижні та підтримується на досягнутому рівні під час тривалої терапії. Раптове припинення прийому валсартану не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску або іншими небажаними клінічними наслідками. Застосування валсартану у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (II-IV функціональні класи за класифікацією NYHA) призводить до значного зменшення кількості госпіталізацій. Цей ефект максимально виражений у пацієнтів,не отримують інгібітори АПФ або β-адреноблокатори. При прийомі валсартану у пацієнтів з лівошлуночковою недостатністю (стабільний клінічний перебіг) або з порушенням функції ЛШ після перенесеного інфаркту міокарда відзначається зниження серцево-судинної смертності. Амлодипін/Валсартан Комбінація амлодипіну та валсартану адитивно дозозалежно у терапевтичному діапазоні доз знижує АТ. При прийомі однієї дози комбінації амлодипіну/валсартану антигіпертензивний ефект зберігається протягом 24 годин. Доведено клінічну ефективність комбінації амлодипіну/валсартану у пацієнтів з м'якою та помірною артеріальною гіпертензією (середній діастолічний АТ (ДАД) ≥ 95 мм рт. ст. та < 110 мм рт. ст.) без ускладнень порівняно з плацебо. Рівень зниження АТ у положенні «сидячи» при артеріальній гіпертензії з ДАТ ≥ 110 мм рт. ст. та < 120 мм рт. ст. порівняно із застосуванням комбінації інгібітору АПФ та тіазидного діуретика. Антигіпертензивний ефект зберігається довго. Раптове припинення прийому препарату не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску (відсутня синдром відміни). Терапевтична ефективність не залежить від віку, статі, раси пацієнта та індексу маси тіла. При застосуванні комбінованої терапії амлодипін/валсартан досягається порівняний контроль АТ при меншій ймовірності розвитку периферичних набряків у пацієнтів із раніше досягнутим контролем АТ та вираженими периферичними набряками на фоні терапії амлодипіном.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (пацієнтам, яким показано комбіновану терапію).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до амлодипіну, інших похідних дигідропіридинового ряду, валсартану, а також до інших допоміжних компонентів препарату. Спадковий ангіоневротичний набряк або набряк у пацієнтів на тлі попередньої терапії АРА II. Тяжка печінкова недостатність (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю), біліарний цироз та холестаз. Тяжка ниркова недостатність (КК менше 30 мл/хв), застосування у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі. Планування вагітності, вагітність та період грудного вигодовування. Тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст.), колапс, шок (включаючи кардіогенний шок). Обструкція тракту, що виносить лівого шлуночка (у т. ч. аортальний стеноз важкого ступеня). Гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда. Первинний гіперальдостеронізм. Одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірним або тяжким порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Безпека застосування препарату Вамлосет у пацієнтів після перенесеної трансплантації нирки, а також у дітей та підлітків до 18 років не встановлена. Порушення функції печінки легкого (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та помірного (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступеня тяжкості, а також при обструктивних захворюваннях жовчних шляхів, односторонній або двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії. хронічна серцева недостатність (ХСН) III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA, гострий коронарний синдром, після перенесеного гострого інфаркту міокарда, гіперкаліємія, гіпонатріємія, дієта з обмеженням споживання кухонної солі, знижений обсяг циркулюючої крові (ОЦК) (в т.ч. діарея, блювання). Також як і при застосуванні інших вазодилататорів, слід дотримуватися особливої ​​обережності при застосуванні у пацієнтів з мітральним або аортальним стенозом легкого та помірного ступеня та гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією (ГЗКМП).Вагітність та лактаціяВагітність Застосування препарату Вамлосет протипоказано при вагітності. Враховуючи механізм дії АРА II, не можна виключити ризик для плода при застосуванні препарату у І триместрі вагітності. Як і будь-який інший препарат, що безпосередньо впливає на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РААС), препарат Вамлосет® не слід застосовувати під час вагітності, а також жінкам, які планують вагітність. При застосуванні засобів, що впливають на РААС, необхідно проінформувати жінок дітородного віку про потенційний ризик негативного впливу цих препаратів на плід під час вагітності. При плануванні вагітності рекомендується перевести пацієнтку на альтернативну гіпотензивну терапію з урахуванням профілю безпеки. У разі діагностування вагітності слід припинити прийом препарату Вамлосет і, при необхідності, перевести на альтернативну гіпотензивну терапію. Препарат Вамлосет®, як і інші засоби, що мають прямий вплив на РААС, протипоказаний у II-III триместрах вагітності, оскільки може викликати фетотоксичні ефекти (порушення функції нирок, уповільнення окостеніння кісток черепа плода, олігогідрамніон) та неонатальні токсичні ефекти (ниркову недостатність, гіпотензію, гіперкаліємію) та загибель плода. Якщо все ж таки застосовували препарат у II-III триместрах вагітності, то необхідно провести ультразвукове дослідження нирок та кісток черепа плода. Новонароджені, матері яких приймали препарат Вамлосет® під час вагітності, повинні перебувати під наглядом, тому що можливий розвиток артеріальної гіпотензії у новонародженого. Період грудного вигодовування Не рекомендується застосовувати препарат Вамлосет у період грудного вигодовування. При необхідності застосування препарату Вамлосет у період лактації грудне вигодовування слід припинити. Досвід застосування амлодипіну показує, що амлодипін виділяється у жіноче грудне молоко. Середнє співвідношення молоко/плазма для концентрації амлодипіну склало 0,85 серед 31 жінки, які страждали на артеріальну гіпертензію, зумовлену вагітністю, і отримували амлодипін у початковій дозі 5 мг на добу. Дозування препарату за необхідності коригувалося (залежно від середньої добової дози та ваги: ​​6 мг та 98,7 мкг/кг, відповідно). Передбачувана добова доза амлодипіну, яка отримується немовлям через грудне молоко, становить 4,17 мкг/кг. Оскільки даних про безпеку та ефективність препарату Вамлосет® у дітей та підлітків (молодше 18 років) недостатньо, препарат не рекомендується застосовувати у пацієнтів цієї категорії.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів, рекомендована Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ): дуже часто ≥ 1/10 часто від ≥ 1/100 до < 1/10 нечасто від ≥ 1/1000 до < 1/100 рідко від ≥ 1/10000 до < 1/1000 дуже рідко від < 1/10000 частота невідома може бути оцінена з урахуванням наявних даних. Класифікація MedRA Небажані ефекти Частота Амлодипін/Валсартан Амлодипін Валсартан Інфекційні та паразитарні захворювання Назофарингіт Часто - - Грип Часто - - Порушення з боку крові та лімфатичної системи Зниження гемоглобіну та гематокриту - - Частота невідома Лейкопенія - Дуже рідко - Нейтропенія - - Частота невідома Тромбоцитопенія іноді з пурпурою - Дуже рідко Частота невідома Порушення з боку імунної системи Гіперчутливість Рідко Дуже рідко Частота невідома Порушення з боку обміну речовин та харчування Анорексія Не часто - - Гіперкальціємія Не часто - - Гіперглікемія - Дуже рідко - Гіперліпідемія Не часто - - Гіперурикемія Не часто - - Гіпокаліємія Часто - - Гіпонатріємія Не часто - - Порушення психіки Депресія - Не часто - Тривожність Рідко - - Безсоння/порушення сну - Не часто - Лабільність настрою - Не часто - Сплутаність свідомості - Рідко - Порушення з боку нервової системи Порушення координації Не часто - - Запаморочення Не часто Часто - Постуральне запаморочення Не часто - - Порушення смаку - Не часто - Екстрапірамідні порушення - Частота невідома - Головний біль Часто Часто - М'язовий гіпертонус - Дуже рідко - Парастезія Не часто Не часто - Периферична нейропатія, нейропатія - Дуже рідко - Безсоння Не часто Часто - Непритомність - Не часто - Тремор - Не часто - Гіпестезія - Не часто - Порушення з боку органу зору Погіршення зору Рідко Не часто - Порушення зору Не часто Не часто - Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Шум у вухах Рідко Не часто - Вертіго Не часто - Не часто Порушення з боку серця Відчуття серцебиття Не часто Часто - Непритомність Рідко - - Тахікардія Не часто - - Аритмії (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь) - Дуже рідко - Інфаркт міокарда - Дуже рідко - Порушення з боку судин Відчуття «припливу» крові до шкіри обличчя - Часто - Виражене зниження АТ Рідко Не часто - Ортостатична гіпотензія Не часто - - Васкуліт - Дуже рідко Частота невідома Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Кашель Не часто Дуже рідко Не часто Задишка - Не часто - Біль у глотці та гортані Не часто - - Риніт - Не часто - Порушення з боку травної системи Почуття дискомфорту у животі, біль у верхній частині живота Не часто Часто Не часто Зміна стільця - Не часто - Запор Не часто Не часто - Діарея Не часто Не часто - Сухість слизової оболонки порожнини рота Не часто Не часто - Диспепсія - Не часто - Гастрит - Дуже рідко - Гіперплазія ясен - Дуже рідко - Нудота Не часто Часто - Панкреатит - Дуже рідко - Блювота - Не часто - Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Підвищення активності «печінкових» ферментів, підвищення концентрації білірубіну в плазмі. - Дуже рідко* Частота невідома Гепатит - Дуже рідко - Внутрішньопечінковий холестаз, жовтяниця - Дуже рідко - Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Алопеція - Не часто - Ангіоневротичний набряк - Дуже рідко Частота невідома Бульозний дерматит - - Частота невідома Ерітема Не часто - - Багатоформна еритема - Дуже рідко - Екзантема Рідко Не часто - Гіпергідроз Рідко Не часто - Реакції фоточутливості - Не часто - Кожний зуд Рідко Не часто Частота невідома Пурпура - Не часто - Висипання на шкірі Не часто Не часто Частота невідома Зміна кольору шкіри - Не часто - Кропивниця - Дуже рідко - Ексфоліативний дерматит - Дуже рідко - Синдром Стівенса-Джонсона - Дуже рідко - Набряк Квінке - Дуже рідко - Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини Артралгія Не часто Не часто - Біль у спині Не часто Не часто - Припухлість суглобів Не часто - - М'язові спазми Рідко Не часто - Міалгія - Не часто Частота невідома Набряк кісточок - Часто - Відчуття тяжкості у всьому тілі Рідко - - Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові - - Частота невідома Порушення сечовипускання - Не часто - Ніктурія - Не часто - Поллакіурія Рідко Не часто - Поліурія Рідко - - Порушення функції нирок, включаючи ниркову недостатність - - Частота невідома Порушення з боку статевих органів та молочної залози Імпотенція - Не часто - еректильна дисфункція Рідко - - Гінекомастія - Не часто - Загальні розлади та порушення у місці введення Астенія Часто Не часто - Дискомфорт - Не часто - Підвищена стомлюваність Часто Часто Не часто Набряк обличчя Часто - - Відчуття «припливу» крові до шкіри обличчя Часто - - Некардіогенний біль у серці - Не часто - Набряки Часто Часто - Периферичні набряки Часто - - Біль - Не часто - Пастозність Часто - - Лабораторні та інструментальні дані Підвищення вмісту калію у сироватці крові - - Частота невідома Збільшення маси тіла - Не часто - Зниження маси тіла - Не часто - * Найчастіше внаслідок холестазуВзаємодія з лікарськими засобамиПрепарат Вамлосет® Загальні лікарські взаємодії препарату Вамлосет® (амлодипін/валсартан) Одночасне застосування, що потребує уваги Інші гіпотензивні препарати (наприклад, альфа-адреноблокатори, діуретики) та лікарські засоби, що мають гіпотензивну дію (наприклад, трициклічні антидепресанти, альфа-адреноблокатори для лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози), можуть посилити антигіпертензивний ефект. Лікарські взаємодії для амлодипіну Небажане одночасне застосування Грейпфрут або грейпфрутовий сік Одночасне застосування не рекомендується, враховуючи можливість збільшення біодоступності у деяких пацієнтів та посилення антигіпертензивної дії. Одночасне застосування, що вимагає обережності Інгібітори ізоферменту CYP3A4 Одночасне застосування з сильними або помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (інгібіторами протеази, верапамілом або дилтіаземом, азольними протигрибковими лікарськими засобами, макролідами, такими як еритроміцин або кларитроміцин) може призвести до значного збільшення системної експозиції. У пацієнтів похилого віку ці зміни мають клінічне значення, тому потрібні медичне спостереження та корекція дози. Індуктори ізоферменту CYP3A4 (протисудомні препарати (наприклад, карбамазепін, фенобарбітал, фенітоїн, фосфенітоїн, примідон), рифампіцин, рослинні препарати, що містять Звіробій продірявлений) При одночасному застосуванні індукторів ізоферменту CYP3A4 концентрація амлодипіну в плазмі може варіюватися. Тому показаний контроль артеріального тиску та корекція дози амлодипіну як під час лікування індукторами ізоферменту CYP3A4, так і після їх відміни, особливо при застосуванні сильних індукторів ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцину, препаратів, що містять Звіробій продірявлений). Симвастатин Одночасне повторне застосування амлодипіну в дозі 10 мг/добу та симвастатину в дозі 80 мг/добу збільшує експозицію симвастатину на 77 % порівняно з такою при монотерапії симвастатином. Пацієнтам, які отримують амлодипін, рекомендується застосовувати симвастатин у дозі не більше 20 мг на добу. Дантролен (внутрішньовенне введення) В експериментах на тваринах після прийому внутрішньо верапамілу та внутрішньовенного введення дантролену спостерігалися випадки фібриляції шлуночків із летальним результатом та серцево-судинної недостатності, асоційованої з гіперкаліємією. Враховуючи ризик розвитку гіперкаліємії, слід уникати одночасного застосування блокаторів «повільних» кальцієвих каналів, у т. ч. амлодипіну, у пацієнтів, які схильні до розвитку злоякісної гіпертермії. Такролімус При одночасному застосуванні з амлодипіном існує ризик підвищення концентрації такролімусу в плазмі, але фармакокінетичний механізм цієї взаємодії повністю не вивчений. Для попередження токсичної дії такролімусу при одночасному застосуванні з амлодипіном слід контролювати концентрацію такролімусу в плазмі та коригувати дозу такролімусу за необхідності. Циклоспорин Дослідження лікарської взаємодії із застосуванням циклоспорину та амлодипіну у здорових добровольців або інших груп пацієнтів не проводилися, крім пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, у яких спостерігалися варіабельні мінімальні концентрації (середні значення: 0%-40%) циклоспорину. При одночасному застосуванні амлодипіну у пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, слід контролювати концентрацію циклоспорину в плазмі крові та за необхідності знизити його дозу. Кларитроміцин Кларитроміцин є інгібітором ізоферменту CYP3A4. При одночасному застосуванні амлодипіну та кларитроміцину підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії. Рекомендується ретельне медичне спостереження за пацієнтами, які отримують амлодипін одночасно з кларитроміцином. Інгібітори механістичної мішені для рапаміцину у ссавців (ТTOR) Інгібітори mTOR, такі як сиролімус, темсиролімус та еверолімус є субстратами ізоферменту CYP3A. Амлодипін є слабким інгібітором ізоферменту CYP3A. При одночасному застосуванні з інгібіторами mTOR амлодипін може підвищувати їхню експозицію. Одночасне застосування, що потребує уваги Інші У клінічних дослідженнях амлодипіну немає значної взаємодії з тіазидними діуретиками, альфа-адреноблокаторами, бета-адреноблокаторами, бета-адреноблокаторами, інгібіторами АПФ, нітратами тривалої дії, нітрогліцерином для під'язикового застосування, дигоксином, варфарином, , циметидином, нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), антибіотиками та гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо. Одночасний прийом амлодипіну та етанолу не впливає на фармакокінетику останнього. Препарати кальцію можуть зменшити ефект БМКК. При одночасному застосуванні БМКК з препаратами літію (для амлодипіну дані відсутні) можливе посилення прояву їхньої нейротоксичності (нудота, блювання, діарея, атаксія, тремор, шум у вухах). Глюкокортикостероїди Зниження антигіпертензивної дії (затримка рідини та іонів натрію внаслідок дії кортикостероїдів). Лікарські взаємодії для валсартану Одночасне застосування протипоказане Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірним або тяжким порушенням функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування АРА II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Небажане одночасне застосування Літій Одночасне застосування з препаратами літію не рекомендується, тому що можливе оборотне збільшення концентрації літію в плазмі та розвиток інтоксикації. При необхідності одночасного застосування з препаратами літію слід ретельно контролювати концентрацію літію у плазмі крові. Ризик токсичних проявів, пов'язаних із застосуванням препаратів літію, може додатково збільшуватись при одночасному застосуванні з препаратом Вамлосет® та діуретиками. Калійзберігаючі діуретики, препарати калію, каліймісні харчові добавки та інші лікарські засоби та речовини, які можуть збільшувати вміст калію в сироватці крові (наприклад, гепарин) При необхідності одночасного застосування з препаратами, що впливають вміст калію, рекомендується контролювати вміст калію в плазмі крові. Одночасне застосування, що вимагає обережності НПЗЗ, у тому числі селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), ацетилсаліцилова кислота в дозі більше 3 г/добу та неселективні НПЗЗ При одночасному застосуванні можливе ослаблення антигіпертензивного ефекту, збільшення ризику розвитку порушень функції нирок та підвищення вмісту калію у плазмі. На початку терапії рекомендується оцінити функцію нирок, а також скоригувати порушення водно-електролітного балансу. Інгібітори білків-переносників За результатами дослідження in vitro валсартан є субстратом для білків-переносників ОАТР1В1 та MRP2. Одночасне застосування валсартану з інгібіторами білка-переносника OATP1B1 (наприклад, рифампіцин, циклоспорин) та інгібітором білка-переносника MRP2 (наприклад, ритонавір) може збільшити системну експозицію валсартану (C(max) та AUC). Це слід враховувати на початку та після закінчення одночасної терапії. Подвійна блокада РААС при застосуванні АРА II, інгібіторів АПФ або аліскірену Одночасне застосування АРА II з іншими препаратами, що впливають на РААС, призводить до збільшення частоти виникнення випадків гіпотензії, гіперкаліємії, порушення функції нирок. Необхідно контролювати показники артеріального тиску, функції нирок, а також вміст електролітів плазми при застосуванні препарату Вамлосет з іншими препаратами, що впливають на РААС. Інші При монотерапії валсартаном не виявлено клінічно значущих взаємодій з такими лікарськими засобами: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлортіазид, амлодипін та глібенкламід.Спосіб застосування та дозиВсередину, запиваючи невеликою кількістю води, 1 раз на добу, незалежно від часу їди. Рекомендована добова доза – 1 таблетка Вамлосету, що містить амлодипін/валсартан у дозі 5/80 мг або 5/160 мг, або 10/160 мг, або 5/320 мг, або 10/320 мг. Максимальна добова доза – 5/320 мг (у перерахунку за валсартаном) або 10/160 мг (у перерахунку за амлодипіном) або 10/320 мг. Починати прийом препарату Вамлосет рекомендовано з дози 5/80 мг 1 раз на добу. Збільшувати дозу можна через 1-2 тижні від початку терапії. Особливі групи пацієнтів Пацієнти похилого віку (старше 65 років) У пацієнтів віком понад 65 років корекції дози препарату не потрібно. У пацієнтів даної категорії при необхідності можливе зменшення початкової дози препарату Вамлосет® до найменшої дози амлодипіну, тобто 1 таблетка, що містить амлодипін/валсартан у дозі 5/80 мг або 5/160 мг. Застосування у дітей та підлітків (віком до 18 років) Оскільки даних про безпеку та ефективність препарату Вамлосет® у дітей та підлітків (молодше 18 років) недостатньо, препарат не рекомендується застосовувати у пацієнтів цієї категорії. Пацієнти з порушенням функції нирок Для пацієнтів з порушеннями функції нирок легкого та помірного ступеня тяжкості (КК 30 мл/хв) корекції початкової дози не потрібно. Пацієнти з порушенням функції печінки Внаслідок наявності у складі валсартану та амлодипіну препарат Вамлосет® слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з порушеннями функції печінки та обструктивними захворюваннями жовчних шляхів. У пацієнтів даної категорії при необхідності можливе зменшення початкової дози препарату Вамлосет® до найменшої дози амлодипіну, тобто 1 таблетка, що містить амлодипін/валсартан у дозі 5/80 мг або 5/160 мг.ПередозуванняСимптоми Дані про випадки передозування зараз відсутні. При передозуванні валсартаном очікується розвиток вираженого зниження АТ і запаморочення. Передозування амлодипіном може призвести до вираженого зниження АТ з можливим розвитком рефлекторної тахікардії та надмірної периферичної вазодилатації (ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у т. ч. з розвитком шоку та летального результату). Лікування Лікування симптоматичне, характер якого залежить від часу, що минув з моменту прийому препарату, та від ступеня тяжкості симптомів. При випадковому передозуванні слід викликати блювоту (якщо препарат було прийнято нещодавно) або провести промивання шлунка. Застосування активованого вугілля у здорових добровольців одразу або протягом 2 годин після прийому амлодипіну призводило до значного зниження його всмоктування. При вираженому зниженні АТ на фоні прийому препарату Вамлосет® необхідно перевести пацієнта у положення «лежачи» на спині з піднятими ногами, вжити активних заходів щодо підтримки діяльності серцево-судинної системи, включаючи регулярний контроль функції серця та дихальної системи, ОЦК та об'єму сечі, що виділяється.За відсутності протипоказань з метою відновлення судинного тонусу та АТ можливе застосування (з обережністю) судинозвужувальних засобів. Для усунення блокади кальцієвих каналів можливе внутрішньовенне введення розчину глюконату кальцію. Виведення валсартану та амлодипіну при проведенні гемодіалізу малоймовірне.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПацієнти з гіпонатріємією та/або зменшенням ОЦК У пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією, які приймають терапію комбінацією амлодипін/валсартан, у 0,4 % випадків спостерігалася виражена гіпотензія. У пацієнтів з активованою РААС (наприклад, у пацієнтів з дегідратацією та/або гіпонатріємією, які приймають діуретики у високих дозах) при прийомі АРА II можливий розвиток симптоматичної артеріальної гіпотензії. Перед початком лікування рекомендовано відновити вміст натрію та/або заповнити ОЦК, зокрема шляхом зменшення доз діуретиків або починати терапію під ретельним медичним наглядом. При розвитку вираженого зниження артеріального тиску слід укласти пацієнта в горизонтальне положення з піднятими ногами і при необхідності провести внутрішньовенно інфузію 0,9% розчину натрію хлориду. Терапію препаратом Вамлосет можна продовжити після стабілізації показників гемодинаміки. Гіперкаліємія При одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, біологічно активних добавок, що містять калій, або інших препаратів, здатних підвищувати вміст калію в плазмі крові (наприклад, гепарин), слід бути обережним. Необхідно регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Стеноз ниркової артерії Препарат Вамлосет® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з артеріальною гіпертензією на фоні одностороннього або двостороннього стенозу ниркової артерії або стенозу артерії єдиної нирки з огляду на можливість збільшення сироваткових концентрацій сечовини та креатиніну. Стан після трансплантації нирки Безпечність застосування комбінації амлодипін/валсартан у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, не встановлена. Порушення функції печінки Валсартан переважно виводиться у незміненому вигляді із жовчю. У пацієнтів T (1/2) подовжується, а AUC – збільшується. Слід бути обережним при застосуванні препарату Вамлосет® пацієнтам з легким (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) або помірним (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушенням функції печінки або обструктивними захворюваннями жовчних шляхів. Порушення функції нирок Корекція дози препарату Вамлосет у пацієнтів з легким та помірним порушенням функції нирок не потрібна. У пацієнтів з помірним порушенням функції нирок рекомендується контроль вмісту калію та концентрації креатиніну у плазмі. Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з аліскіреном, протипоказане у пацієнтів з порушенням функції нирок (КК менше 60 мл/хв). Первинний гіперальдостеронізм Враховуючи ураження РААС при первинному гіперальдостеронізмі, даним пацієнтам не слід призначати АРА II, зокрема валсартан. Ангіоневротичний набряк Серед пацієнтів з ангіоневротичним набряком (у тому числі набряк гортані та голосових зв'язок, що викликає обструкцію дихальних шляхів та/або набряк обличчя, губ, глотки та/або язика) на фоні терапії препаратом Вамлосет®, спостерігалися випадки розвитку ангіоневротичного набряку в анамнезі, у тому числа та на інгібітори АПФ. При розвитку ангіоневротичного набряку слід негайно відмінити препарат та виключити можливість повторного застосування. Серцева недостатність/перенесений інфаркт міокарда У пацієнтів, функція нирок яких може залежати від активності РААС (наприклад, при тяжкій ХСН), терапія інгібіторами АПФ та АРА II супроводжується олігурією та/або наростанням азотемії, а в поодиноких випадках – гострою нирковою недостатністю та/або летальним наслідком. Подібні наслідки були описані при застосуванні валсартану. У пацієнтів з ХСН або перенесеним інфарктом міокарда слід оцінювати функцію нирок. У пацієнтів з ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІV функціонального класу за класифікацією NYHA застосування амлодипіну супроводжувалося збільшенням частоти розвитку набряку легень у порівнянні з плацебо за відсутності достовірної різниці частоти погіршення ХСН між двома групами. Блокатори «повільних» кальцієвих каналів, у т. ч. амлодипін, слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з ХСН, тому що можливе збільшення ризику розвитку серцево-судинних ускладнень та летального результату. Стеноз аортального клапана легкого та помірного ступеня та мітрального клапана, ГОКМП Як і при застосуванні будь-яких вазодилататорів, слід дотримуватися обережності у пацієнтів з мітральним стенозом та аортальним стенозом легкого та помірного ступеня, ГЗКМП. Комбінація амлодипіну/валсартану вивчалася тільки у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Застосування при хронічних захворюваннях: Пацієнти з порушенням функції нирок Для пацієнтів з порушеннями функції нирок легкого та помірного ступеня тяжкості (КК 30 мл/хв) корекції початкової дози не потрібно. Пацієнти з порушенням функції печінки Внаслідок наявності у складі валсартану та амлодипіну препарат Вамлосет® слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з порушеннями функції печінки та обструктивними захворюваннями жовчних шляхів. У пацієнтів даної категорії при необхідності можливе зменшення початкової дози препарату Вамлосет® до найменшої дози амлодипіну, тобто 1 таблетка, що містить амлодипін/валсартан у дозі 5/80 мг або 5/160 мг. Пацієнти похилого віку (старше 65 років) У пацієнтів віком понад 65 років корекції дози препарату не потрібно. У пацієнтів даної категорії при необхідності можливе зменшення початкової дози препарату Вамлосет® до найменшої дози амлодипіну, тобто 1 таблетка, що містить амлодипін/валсартан у дозі 5/80 мг або 5/160 мг. Вплив на керування транспортними засобами: При застосуванні препарату Вамлосет® необхідно дотримуватись обережності при керуванні транспортними засобами та іншими технічними пристроями, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, тому що можлива поява запаморочення, стомлюваності та нудоти.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаамлодипін + валсартан таблетки, вкриті плівковою оболонкою на 1 таблетку 5 мг + 80 мг Ядро: речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 6,94 мг, еквівалентно амлодипіну 5,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 125,675 мг [Діюча речовина субстанції-гранул: Валсартан 80,00 мг Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон К-25, натрію лаурилсульфат] Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: Опадрай II білий(1), барвник заліза оксид жовтий (E172) на 1 таблетку 5 мг + 160 мг Ядро: речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 6,94 мг, еквівалентно амлодипіну 5,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 251,35 мг [Діюча речовина субстанції-гранул: Валсартан 160,00 мг Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон К-25, натрію лаурилсульфат] Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: Опадрай II білий(1), барвник заліза оксид жовтий (E172) на 1 таблетку 5 мг + 320 мг Ядро: речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 6,94 мг, еквівалентно амлодипіну 5,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 502,70 мг [Діюча речовина субстанції-гранул: Валсартан 320,00 мг Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон К-25, натрію лаурилсульфат] Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: Опадрай II білий(1), барвник заліза оксид жовтий (E172), барвник заліза оксид червоний (E172) на 1 таблетку 10 мг + 160 мг Ядро: речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 13,88 мг, еквівалентно амлодипіну 10,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 251,35 мг [Діюча речовина субстанції-гранул: Валсартан 160,00 мг Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон К-25, натрію лаурилсульфат] Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: Опадрай II білий(1), барвник заліза оксид жовтий (E172) на 1 таблетку 10 мг + 320 мг Ядро: речовини, що діють: Амлодипін безілат (амлодипін безілат) 13,88 мг, еквівалентно амлодипіну 10,00 мг Валсартан А, субстанція-гранули 502,70 мг [Діюча речовина субстанції-гранул: Валсартан 320,00 мг Допоміжні речовини субстанції-гранул: целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон К-25, натрію лаурилсульфат] Допоміжні речовини: манітол, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний Оболонка плівкова: Опадрай II білий(1), барвник заліза оксид жовтий (E172) (1) Опадрай II білий: полівініловий спирт, титану діоксид (E171), макрогол, тальк.Опис лікарської формиТаблетки 5 мг + 80 мг: Круглі, злегка двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору з можливими темними вкрапленнями, з фаскою. Таблетки 5 мг + 160 мг: Овальні, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору з можливими темними вкрапленнями. Таблетки 5 мг + 320 мг: Капсуловидні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою оранжево-коричневого кольору. Таблетки 10 мг + 160 мг: Овальні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору. Таблетки 10 мг + 320 мг: Капсуловидні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою коричнево-жовтого кольору.Фармакотерапевтична групагіпотензивний комбінований засіб (блокатор «повільних» кальцієвих каналів + ангіотензину II рецепторів антагоніст).ФармакокінетикаЛінійність Фармакокінетика амлодипіну та валсартану характеризується лінійністю. Амлодипін Всмоктування Після прийому внутрішньо амлодипіну в терапевтичних дозах максимальна концентрація (C(max)) у плазмі досягається через 6-12 годин. Абсолютна біодоступність становить у середньому 64-80%. Їда не впливає на біодоступність амлодипіну. Розподіл Об'єм розподілу (Vd) становить приблизно 21 л/кг. За даними досліджень in vitro, показано, що у пацієнтів з артеріальною гіпертензією приблизно 97,5% циркулюючого препарату зв'язується з білками плазми. Концентрація амлодипіну в плазмі корелює з клінічним ефектом як у молодих пацієнтів, так і у пацієнтів похилого віку. Метаболізм Амлодипін інтенсивно (близько 90%) метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. Виведення Виведення амлодипіну з плазми носить двофазний характер з періодом напіввиведення (Т(1/2)) приблизно від 30 до 50 годин. Рівноважні концентрації в плазмі досягаються після тривалого застосування внутрішньо протягом 7-8 днів. 10% незміненого амлодипіну та 60% амлодипіну у вигляді метаболітів виводиться нирками. Валсартан Всмоктування Після прийому валсартану внутрішньо С(max) у плазмі досягається через 2-3 години. Середня абсолютна біодоступність становить 23%. При прийомі валсартану з їжею відзначається зниження біодоступності (за значенням площі під кривою «концентрація-час» (AUC)) на 40 %, а C(max) – майже на 50 %, але приблизно через 8 годин після прийому препарату внутрішньо плазмові концентрації валсартану у групі пацієнтів, які приймали його з їжею, та у групі, яка приймала натще, вирівнюються. Зменшення AUC не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту, тому валсартан можна приймати незалежно від часу їди. Розподіл Vd валсартану в період рівноважного стану після внутрішньовенного введення становив близько 17 л, що вказує на відсутність екстенсивного розподілу валсартану у тканинах. Валсартан значною мірою пов'язується з білками сироватки крові (94-97%), переважно альбумінами. Біотрансформація Валсартан не піддається вираженому метаболізму (близько 20% прийнятої дози визначається як метаболітів). Гідроксильний метаболіт визначається в плазмі в низьких концентраціях (менше ніж 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт є фармакологічно неактивним. Виведення Фармакокінетична крива валсартану носить низхідний мультиекспоненційний характер (Т(1/2)(α) < 1 години та Т(1/2)(β) близько 9 годин). Валсартан виводиться в основному в незміненому вигляді через кишечник (близько 83%) та нирками (близько 13%). Після внутрішньовенного введення плазмовий кліренс валсартану становить близько 2 л/год та його нирковий кліренс становить 0,62 л/год (близько 30 % загального кліренсу). Т(1/2) валсартану становить 6 годин. Амлодипін/Валсартан Після прийому внутрішньо комбінації амлодипін/валсартан C(max) валсартану та амлодипіну в плазмі крові досягаються через 3 та 6-8 годин відповідно. Швидкість та ступінь всмоктування еквівалентні біодоступності валсартану та амлодипіну при прийомі кожного з них окремо. Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Діти та підлітки < 18 років Немає фармакокінетичних даних щодо застосування препарату у цієї групи пацієнтів. Пацієнти похилого віку (³ 65 років) Час досягнення C(max) амлодипіну у плазмі крові у молодих пацієнтів та пацієнтів похилого віку однаковий. У пацієнтів похилого віку кліренс амлодипіну незначно знижений, що призводить до збільшення AUC та T(1/2). У пацієнтів похилого віку середні значення системної дії (AUC) валсартану дещо більш виражені, ніж у пацієнтів молодого віку. Проте це був клінічно значимим. Враховуючи хорошу переносимість амлодипіну та валсартану у пацієнтів похилого віку та молодшого віку, рекомендується застосовувати звичайні режими дозування. Порушення функції нирок У пацієнтів із порушенням функції нирок фармакокінетичні параметри амлодипіну суттєво не змінюються. Не було виявлено кореляції між функцією нирок (кліренс креатиніну – КК) та системною дією (AUC) валсартану у пацієнтів з різним ступенем порушення функції нирок. Не потрібні зміни початкової дози у пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції нирок. Порушення функції печінки Досвід застосування препарату у пацієнтів із порушенням функції печінки обмежений. Пацієнти з порушенням функції печінки мають знижений кліренс амлодипіну, що призводить до підвищення AUC приблизно на 40-60%. У середньому, у пацієнтів з порушенням функції печінки легкого (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та помірного (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступеня біодоступність (за значенням AUC) валсартану подвоюється порівняно зі здоровими добровольцями (відповідного) віку, статі та маси тіла). Препарат Вамлосет® повинен застосовуватися з обережністю у пацієнтів із порушеннями функції печінки, обструктивними захворюваннями жовчних шляхів.ФармакодинамікаКомбінований гіпотензивний препарат, що містить дві діючі речовини з механізмом контролю артеріального тиску (АТ), що доповнює одна одну. Амлодипін, похідне дигідропіридину, відноситься до класу блокаторів «повільних» кальцієвих каналів (БМКК), валсартан – до класу антагоністів рецепторів ангіотензину II. Комбінація цих компонентів має взаємно доповнюючу антигіпертензивну дію, що призводить до більш вираженого зниження АТ порівняно з АТ при їх роздільному застосуванні. Амлодипін Амлодипін – похідна дигідропіридину, БМКК, має антиангінальну та антигіпертензивну дію. Інгібує трансмембранне надходження іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну обумовлений прямим розслаблюючим ефектом на гладкі м'язи судин, що призводить до зниження загального периферичного судинного опору (ОПСС) та артеріального тиску. Експериментальні дані показують, що амлодипін зв'язується як з дигідропіридиновими, так і недигідропіридиновими рецепторами. Амлодипін у терапевтичних дозах у пацієнтів з артеріальною гіпертензією викликає розширення кровоносних судин, що призводить до зниження артеріального тиску (у положенні «лежачи» і «стоячи»). Зниження АТ не супроводжується суттєвою зміною частоти серцевих скорочень (ЧСС) та концентрації катехоламінів у плазмі крові при тривалому застосуванні амлодипіну. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів з нормальною функцією нирок амлодипін у терапевтичних дозах призводить до зменшення опору ниркових судин та підвищення швидкості клубочкової фільтрації та ефективного ниркового кровотоку без зміни фільтраційної фракції та ступеня протеїнурії. Амлодипін, як і інші БМКК, у пацієнтів з нормальною функцією лівого шлуночка (ЛШ) викликає зміну гемодинамічних показників функції серця у спокої та при фізичному навантаженні (або стимуляції): відзначалося незначне збільшення серцевого індексу, без суттєвого впливу на максимальну швидкість наростання тиску у ЛШ (dP/dt) та кінцевий діастолічний тиск та кінцевий діастолічний об'єм ЛШ. Гемодинамічні дослідження у інтактних тварин і людей показали, що зниження артеріального тиску при застосуванні амлодипіну в діапазоні терапевтичних доз не викликає негативного інотропного ефекту, навіть при одночасному застосуванні з β-адреноблокаторами. Амлодипін не змінює функцію синоатріального вузла або атріовентрикулярної провідності у інтактних тварин та людей. Застосування амлодипіну у комбінації з β-адреноблокаторами у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або стенокардією не супроводжувалося небажаними змінами на ЕКГ. Доведено клінічну ефективність амлодипіну у пацієнтів зі стабільною стенокардією напруги, вазоспастичною стенокардією та ангіографічно підтвердженим ураженням коронарних артерій. Валсартан Валсартан є активним і селективним антагоністом рецепторів ангіотензину II (АРА II) для внутрішнього прийому, небілкової природи. Виборчо блокує рецептори підтипу АТ (1), які відповідальні за ефекти ангіотензину ІІ. Підвищення плазмової концентрації ангіотензину II внаслідок блокади АТ(1)-рецепторів під дією валсартану може стимулювати незаблоковані АТ(2)-рецептори, що протидіють ефектам при стимуляції АТ(1)-рецепторів. Валсартан не має агоністичної активності щодо АТ(1)-рецепторів. Спорідненість валсартану до рецепторів підтипу АТ(1) приблизно в 20 000 разів вище, ніж до рецепторів підтипу АТ(2). Валсартан не інгібує ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ), також відомий як кініназа II, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і руйнує брадикінін. У зв'язку з відсутністю впливу на АПФ не потенціюються ефекти брадикініну або субстанції Р, тому при прийомі АРА II малоймовірний розвиток сухого кашлю. У порівняльних клінічних дослідженнях валсартану з інгібітором АПФ частота розвитку сухого кашлю була достовірно нижчою (р < 0,05) у пацієнтів, які отримували валсартан (у 2,6 % пацієнтів, які отримували валсартан, та у 7,9 % – отримували інгібітор АПФ). У клінічному дослідженні, яке включало пацієнтів, у яких раніше при лікуванні інгібітором АПФ розвивався сухий кашель, при лікуванні валсартаном це ускладнення було відмічено у 19,5 % випадків, при лікуванні тіазидним діуретиком – у 19,0 % випадків. У той же час у групі пацієнтів, які отримували лікування інгібітором АПФ, кашель спостерігався у 68,5% випадків (р<0,05). Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що мають важливе значення для регуляції функцій серцево-судинної системи. При лікуванні артеріальної гіпертензії валсартан знижує артеріальний тиск, не впливаючи на ЧСС. Після прийому внутрішньо разової дози валсартану антигіпертензивний ефект розвивається протягом 2 годин у більшості пацієнтів. Максимальне зниження артеріального тиску досягається протягом 4-6 годин. Антигіпертензивний ефект валсартану зберігається протягом 24 годин після його прийому. При повторному застосуванні валсартану максимальне зниження артеріального тиску, незалежно від прийнятої дози, зазвичай досягається через 2-4 тижні та підтримується на досягнутому рівні під час тривалої терапії. Раптове припинення прийому валсартану не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску або іншими небажаними клінічними наслідками. Застосування валсартану у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (II-IV функціональні класи за класифікацією NYHA) призводить до значного зменшення кількості госпіталізацій. Цей ефект максимально виражений у пацієнтів,не отримують інгібітори АПФ або β-адреноблокатори. При прийомі валсартану у пацієнтів з лівошлуночковою недостатністю (стабільний клінічний перебіг) або з порушенням функції ЛШ після перенесеного інфаркту міокарда відзначається зниження серцево-судинної смертності. Амлодипін/Валсартан Комбінація амлодипіну та валсартану адитивно дозозалежно у терапевтичному діапазоні доз знижує АТ. При прийомі однієї дози комбінації амлодипіну/валсартану антигіпертензивний ефект зберігається протягом 24 годин. Доведено клінічну ефективність комбінації амлодипіну/валсартану у пацієнтів з м'якою та помірною артеріальною гіпертензією (середній діастолічний АТ (ДАД) ≥ 95 мм рт. ст. та < 110 мм рт. ст.) без ускладнень порівняно з плацебо. Рівень зниження АТ у положенні «сидячи» при артеріальній гіпертензії з ДАТ ≥ 110 мм рт. ст. та < 120 мм рт. ст. порівняно із застосуванням комбінації інгібітору АПФ та тіазидного діуретика. Антигіпертензивний ефект зберігається довго. Раптове припинення прийому препарату не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску (відсутня синдром відміни). Терапевтична ефективність не залежить від віку, статі, раси пацієнта та індексу маси тіла. При застосуванні комбінованої терапії амлодипін/валсартан досягається порівняний контроль АТ при меншій ймовірності розвитку периферичних набряків у пацієнтів із раніше досягнутим контролем АТ та вираженими периферичними набряками на фоні терапії амлодипіном.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (пацієнтам, яким показано комбіновану терапію).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до амлодипіну, інших похідних дигідропіридинового ряду, валсартану, а також до інших допоміжних компонентів препарату. Спадковий ангіоневротичний набряк або набряк у пацієнтів на тлі попередньої терапії АРА II. Тяжка печінкова недостатність (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю), біліарний цироз та холестаз. Тяжка ниркова недостатність (КК менше 30 мл/хв), застосування у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі. Планування вагітності, вагітність та період грудного вигодовування. Тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст.), колапс, шок (включаючи кардіогенний шок). Обструкція тракту, що виносить лівого шлуночка (у т. ч. аортальний стеноз важкого ступеня). Гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда. Первинний гіперальдостеронізм. Одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірним або тяжким порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Безпека застосування препарату Вамлосет у пацієнтів після перенесеної трансплантації нирки, а також у дітей та підлітків до 18 років не встановлена. Порушення функції печінки легкого (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та помірного (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступеня тяжкості, а також при обструктивних захворюваннях жовчних шляхів, односторонній або двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії. хронічна серцева недостатність (ХСН) III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA, гострий коронарний синдром, після перенесеного гострого інфаркту міокарда, гіперкаліємія, гіпонатріємія, дієта з обмеженням споживання кухонної солі, знижений обсяг циркулюючої крові (ОЦК) (в т.ч. діарея, блювання). Також як і при застосуванні інших вазодилататорів, слід дотримуватися особливої ​​обережності при застосуванні у пацієнтів з мітральним або аортальним стенозом легкого та помірного ступеня та гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією (ГЗКМП).Вагітність та лактаціяВагітність Застосування препарату Вамлосет протипоказано при вагітності. Враховуючи механізм дії АРА II, не можна виключити ризик для плода при застосуванні препарату у І триместрі вагітності. Як і будь-який інший препарат, що безпосередньо впливає на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РААС), препарат Вамлосет® не слід застосовувати під час вагітності, а також жінкам, які планують вагітність. При застосуванні засобів, що впливають на РААС, необхідно проінформувати жінок дітородного віку про потенційний ризик негативного впливу цих препаратів на плід під час вагітності. При плануванні вагітності рекомендується перевести пацієнтку на альтернативну гіпотензивну терапію з урахуванням профілю безпеки. У разі діагностування вагітності слід припинити прийом препарату Вамлосет і, при необхідності, перевести на альтернативну гіпотензивну терапію. Препарат Вамлосет®, як і інші засоби, що мають прямий вплив на РААС, протипоказаний у II-III триместрах вагітності, оскільки може викликати фетотоксичні ефекти (порушення функції нирок, уповільнення окостеніння кісток черепа плода, олігогідрамніон) та неонатальні токсичні ефекти (ниркову недостатність, гіпотензію, гіперкаліємію) та загибель плода. Якщо все ж таки застосовували препарат у II-III триместрах вагітності, то необхідно провести ультразвукове дослідження нирок та кісток черепа плода. Новонароджені, матері яких приймали препарат Вамлосет® під час вагітності, повинні перебувати під наглядом, тому що можливий розвиток артеріальної гіпотензії у новонародженого. Період грудного вигодовування Не рекомендується застосовувати препарат Вамлосет у період грудного вигодовування. При необхідності застосування препарату Вамлосет у період лактації грудне вигодовування слід припинити. Досвід застосування амлодипіну показує, що амлодипін виділяється у жіноче грудне молоко. Середнє співвідношення молоко/плазма для концентрації амлодипіну склало 0,85 серед 31 жінки, які страждали на артеріальну гіпертензію, зумовлену вагітністю, і отримували амлодипін у початковій дозі 5 мг на добу. Дозування препарату за необхідності коригувалося (залежно від середньої добової дози та ваги: ​​6 мг та 98,7 мкг/кг, відповідно). Передбачувана добова доза амлодипіну, яка отримується немовлям через грудне молоко, становить 4,17 мкг/кг. Оскільки даних про безпеку та ефективність препарату Вамлосет® у дітей та підлітків (молодше 18 років) недостатньо, препарат не рекомендується застосовувати у пацієнтів цієї категорії.Побічна діяКласифікація частоти розвитку побічних ефектів, рекомендована Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ): дуже часто ≥ 1/10 часто від ≥ 1/100 до < 1/10 нечасто від ≥ 1/1000 до < 1/100 рідко від ≥ 1/10000 до < 1/1000 дуже рідко від < 1/10000 частота невідома може бути оцінена з урахуванням наявних даних. Класифікація MedRA Небажані ефекти Частота Амлодипін/Валсартан Амлодипін Валсартан Інфекційні та паразитарні захворювання Назофарингіт Часто - - Грип Часто - - Порушення з боку крові та лімфатичної системи Зниження гемоглобіну та гематокриту - - Частота невідома Лейкопенія - Дуже рідко - Нейтропенія - - Частота невідома Тромбоцитопенія іноді з пурпурою - Дуже рідко Частота невідома Порушення з боку імунної системи Гіперчутливість Рідко Дуже рідко Частота невідома Порушення з боку обміну речовин та харчування Анорексія Не часто - - Гіперкальціємія Не часто - - Гіперглікемія - Дуже рідко - Гіперліпідемія Не часто - - Гіперурикемія Не часто - - Гіпокаліємія Часто - - Гіпонатріємія Не часто - - Порушення психіки Депресія - Не часто - Тривожність Рідко - - Безсоння/порушення сну - Не часто - Лабільність настрою - Не часто - Сплутаність свідомості - Рідко - Порушення з боку нервової системи Порушення координації Не часто - - Запаморочення Не часто Часто - Постуральне запаморочення Не часто - - Порушення смаку - Не часто - Екстрапірамідні порушення - Частота невідома - Головний біль Часто Часто - М'язовий гіпертонус - Дуже рідко - Парастезія Не часто Не часто - Периферична нейропатія, нейропатія - Дуже рідко - Безсоння Не часто Часто - Непритомність - Не часто - Тремор - Не часто - Гіпестезія - Не часто - Порушення з боку органу зору Погіршення зору Рідко Не часто - Порушення зору Не часто Не часто - Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Шум у вухах Рідко Не часто - Вертіго Не часто - Не часто Порушення з боку серця Відчуття серцебиття Не часто Часто - Непритомність Рідко - - Тахікардія Не часто - - Аритмії (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь) - Дуже рідко - Інфаркт міокарда - Дуже рідко - Порушення з боку судин Відчуття «припливу» крові до шкіри обличчя - Часто - Виражене зниження АТ Рідко Не часто - Ортостатична гіпотензія Не часто - - Васкуліт - Дуже рідко Частота невідома Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Кашель Не часто Дуже рідко Не часто Задишка - Не часто - Біль у глотці та гортані Не часто - - Риніт - Не часто - Порушення з боку травної системи Почуття дискомфорту у животі, біль у верхній частині живота Не часто Часто Не часто Зміна стільця - Не часто - Запор Не часто Не часто - Діарея Не часто Не часто - Сухість слизової оболонки порожнини рота Не часто Не часто - Диспепсія - Не часто - Гастрит - Дуже рідко - Гіперплазія ясен - Дуже рідко - Нудота Не часто Часто - Панкреатит - Дуже рідко - Блювота - Не часто - Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Підвищення активності «печінкових» ферментів, підвищення концентрації білірубіну в плазмі. - Дуже рідко* Частота невідома Гепатит - Дуже рідко - Внутрішньопечінковий холестаз, жовтяниця - Дуже рідко - Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Алопеція - Не часто - Ангіоневротичний набряк - Дуже рідко Частота невідома Бульозний дерматит - - Частота невідома Ерітема Не часто - - Багатоформна еритема - Дуже рідко - Екзантема Рідко Не часто - Гіпергідроз Рідко Не часто - Реакції фоточутливості - Не часто - Кожний зуд Рідко Не часто Частота невідома Пурпура - Не часто - Висипання на шкірі Не часто Не часто Частота невідома Зміна кольору шкіри - Не часто - Кропивниця - Дуже рідко - Ексфоліативний дерматит - Дуже рідко - Синдром Стівенса-Джонсона - Дуже рідко - Набряк Квінке - Дуже рідко - Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини Артралгія Не часто Не часто - Біль у спині Не часто Не часто - Припухлість суглобів Не часто - - М'язові спазми Рідко Не часто - Міалгія - Не часто Частота невідома Набряк кісточок - Часто - Відчуття тяжкості у всьому тілі Рідко - - Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові - - Частота невідома Порушення сечовипускання - Не часто - Ніктурія - Не часто - Поллакіурія Рідко Не часто - Поліурія Рідко - - Порушення функції нирок, включаючи ниркову недостатність - - Частота невідома Порушення з боку статевих органів та молочної залози Імпотенція - Не часто - еректильна дисфункція Рідко - - Гінекомастія - Не часто - Загальні розлади та порушення у місці введення Астенія Часто Не часто - Дискомфорт - Не часто - Підвищена стомлюваність Часто Часто Не часто Набряк обличчя Часто - - Відчуття «припливу» крові до шкіри обличчя Часто - - Некардіогенний біль у серці - Не часто - Набряки Часто Часто - Периферичні набряки Часто - - Біль - Не часто - Пастозність Часто - - Лабораторні та інструментальні дані Підвищення вмісту калію у сироватці крові - - Частота невідома Збільшення маси тіла - Не часто - Зниження маси тіла - Не часто - * Найчастіше внаслідок холестазуВзаємодія з лікарськими засобамиПрепарат Вамлосет® Загальні лікарські взаємодії препарату Вамлосет® (амлодипін/валсартан) Одночасне застосування, що потребує уваги Інші гіпотензивні препарати (наприклад, альфа-адреноблокатори, діуретики) та лікарські засоби, що мають гіпотензивну дію (наприклад, трициклічні антидепресанти, альфа-адреноблокатори для лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози), можуть посилити антигіпертензивний ефект. Лікарські взаємодії для амлодипіну Небажане одночасне застосування Грейпфрут або грейпфрутовий сік Одночасне застосування не рекомендується, враховуючи можливість збільшення біодоступності у деяких пацієнтів та посилення антигіпертензивної дії. Одночасне застосування, що вимагає обережності Інгібітори ізоферменту CYP3A4 Одночасне застосування з сильними або помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (інгібіторами протеази, верапамілом або дилтіаземом, азольними протигрибковими лікарськими засобами, макролідами, такими як еритроміцин або кларитроміцин) може призвести до значного збільшення системної експозиції. У пацієнтів похилого віку ці зміни мають клінічне значення, тому потрібні медичне спостереження та корекція дози. Індуктори ізоферменту CYP3A4 (протисудомні препарати (наприклад, карбамазепін, фенобарбітал, фенітоїн, фосфенітоїн, примідон), рифампіцин, рослинні препарати, що містять Звіробій продірявлений) При одночасному застосуванні індукторів ізоферменту CYP3A4 концентрація амлодипіну в плазмі може варіюватися. Тому показаний контроль артеріального тиску та корекція дози амлодипіну як під час лікування індукторами ізоферменту CYP3A4, так і після їх відміни, особливо при застосуванні сильних індукторів ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцину, препаратів, що містять Звіробій продірявлений). Симвастатин Одночасне повторне застосування амлодипіну в дозі 10 мг/добу та симвастатину в дозі 80 мг/добу збільшує експозицію симвастатину на 77 % порівняно з такою при монотерапії симвастатином. Пацієнтам, які отримують амлодипін, рекомендується застосовувати симвастатин у дозі не більше 20 мг на добу. Дантролен (внутрішньовенне введення) В експериментах на тваринах після прийому внутрішньо верапамілу та внутрішньовенного введення дантролену спостерігалися випадки фібриляції шлуночків із летальним результатом та серцево-судинної недостатності, асоційованої з гіперкаліємією. Враховуючи ризик розвитку гіперкаліємії, слід уникати одночасного застосування блокаторів «повільних» кальцієвих каналів, у т. ч. амлодипіну, у пацієнтів, які схильні до розвитку злоякісної гіпертермії. Такролімус При одночасному застосуванні з амлодипіном існує ризик підвищення концентрації такролімусу в плазмі, але фармакокінетичний механізм цієї взаємодії повністю не вивчений. Для попередження токсичної дії такролімусу при одночасному застосуванні з амлодипіном слід контролювати концентрацію такролімусу в плазмі та коригувати дозу такролімусу за необхідності. Циклоспорин Дослідження лікарської взаємодії із застосуванням циклоспорину та амлодипіну у здорових добровольців або інших груп пацієнтів не проводилися, крім пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, у яких спостерігалися варіабельні мінімальні концентрації (середні значення: 0%-40%) циклоспорину. При одночасному застосуванні амлодипіну у пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, слід контролювати концентрацію циклоспорину в плазмі крові та за необхідності знизити його дозу. Кларитроміцин Кларитроміцин є інгібітором ізоферменту CYP3A4. При одночасному застосуванні амлодипіну та кларитроміцину підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії. Рекомендується ретельне медичне спостереження за пацієнтами, які отримують амлодипін одночасно з кларитроміцином. Інгібітори механістичної мішені для рапаміцину у ссавців (ТTOR) Інгібітори mTOR, такі як сиролімус, темсиролімус та еверолімус є субстратами ізоферменту CYP3A. Амлодипін є слабким інгібітором ізоферменту CYP3A. При одночасному застосуванні з інгібіторами mTOR амлодипін може підвищувати їхню експозицію. Одночасне застосування, що потребує уваги Інші У клінічних дослідженнях амлодипіну немає значної взаємодії з тіазидними діуретиками, альфа-адреноблокаторами, бета-адреноблокаторами, бета-адреноблокаторами, інгібіторами АПФ, нітратами тривалої дії, нітрогліцерином для під'язикового застосування, дигоксином, варфарином, , циметидином, нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), антибіотиками та гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо. Одночасний прийом амлодипіну та етанолу не впливає на фармакокінетику останнього. Препарати кальцію можуть зменшити ефект БМКК. При одночасному застосуванні БМКК з препаратами літію (для амлодипіну дані відсутні) можливе посилення прояву їхньої нейротоксичності (нудота, блювання, діарея, атаксія, тремор, шум у вухах). Глюкокортикостероїди Зниження антигіпертензивної дії (затримка рідини та іонів натрію внаслідок дії кортикостероїдів). Лікарські взаємодії для валсартану Одночасне застосування протипоказане Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірним або тяжким порушенням функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м(2) площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування АРА II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Небажане одночасне застосування Літій Одночасне застосування з препаратами літію не рекомендується, тому що можливе оборотне збільшення концентрації літію в плазмі та розвиток інтоксикації. При необхідності одночасного застосування з препаратами літію слід ретельно контролювати концентрацію літію у плазмі крові. Ризик токсичних проявів, пов'язаних із застосуванням препаратів літію, може додатково збільшуватись при одночасному застосуванні з препаратом Вамлосет® та діуретиками. Калійзберігаючі діуретики, препарати калію, каліймісні харчові добавки та інші лікарські засоби та речовини, які можуть збільшувати вміст калію в сироватці крові (наприклад, гепарин) При необхідності одночасного застосування з препаратами, що впливають вміст калію, рекомендується контролювати вміст калію в плазмі крові. Одночасне застосування, що вимагає обережності НПЗЗ, у тому числі селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), ацетилсаліцилова кислота в дозі більше 3 г/добу та неселективні НПЗЗ При одночасному застосуванні можливе ослаблення антигіпертензивного ефекту, збільшення ризику розвитку порушень функції нирок та підвищення вмісту калію у плазмі. На початку терапії рекомендується оцінити функцію нирок, а також скоригувати порушення водно-електролітного балансу. Інгібітори білків-переносників За результатами дослідження in vitro валсартан є субстратом для білків-переносників ОАТР1В1 та MRP2. Одночасне застосування валсартану з інгібіторами білка-переносника OATP1B1 (наприклад, рифампіцин, циклоспорин) та інгібітором білка-переносника MRP2 (наприклад, ритонавір) може збільшити системну експозицію валсартану (C(max) та AUC). Це слід враховувати на початку та після закінчення одночасної терапії. Подвійна блокада РААС при застосуванні АРА II, інгібіторів АПФ або аліскірену Одночасне застосування АРА II з іншими препаратами, що впливають на РААС, призводить до збільшення частоти виникнення випадків гіпотензії, гіперкаліємії, порушення функції нирок. Необхідно контролювати показники артеріального тиску, функції нирок, а також вміст електролітів плазми при застосуванні препарату Вамлосет з іншими препаратами, що впливають на РААС. Інші При монотерапії валсартаном не виявлено клінічно значущих взаємодій з такими лікарськими засобами: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлортіазид, амлодипін та глібенкламід.Спосіб застосування та дозиВсередину, запиваючи невеликою кількістю води, 1 раз на добу, незалежно від часу їди. Рекомендована добова доза – 1 таблетка Вамлосету, що містить амлодипін/валсартан у дозі 5/80 мг або 5/160 мг, або 10/160 мг, або 5/320 мг, або 10/320 мг. Максимальна добова доза – 5/320 мг (у перерахунку за валсартаном) або 10/160 мг (у перерахунку за амлодипіном) або 10/320 мг. Починати прийом препарату Вамлосет рекомендовано з дози 5/80 мг 1 раз на добу. Збільшувати дозу можна через 1-2 тижні від початку терапії. Особливі групи пацієнтів Пацієнти похилого віку (старше 65 років) У пацієнтів віком понад 65 років корекції дози препарату не потрібно. У пацієнтів даної категорії при необхідності можливе зменшення початкової дози препарату Вамлосет® до найменшої дози амлодипіну, тобто 1 таблетка, що містить амлодипін/валсартан у дозі 5/80 мг або 5/160 мг. Застосування у дітей та підлітків (віком до 18 років) Оскільки даних про безпеку та ефективність препарату Вамлосет® у дітей та підлітків (молодше 18 років) недостатньо, препарат не рекомендується застосовувати у пацієнтів цієї категорії. Пацієнти з порушенням функції нирок Для пацієнтів з порушеннями функції нирок легкого та помірного ступеня тяжкості (КК 30 мл/хв) корекції початкової дози не потрібно. Пацієнти з порушенням функції печінки Внаслідок наявності у складі валсартану та амлодипіну препарат Вамлосет® слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з порушеннями функції печінки та обструктивними захворюваннями жовчних шляхів. У пацієнтів даної категорії при необхідності можливе зменшення початкової дози препарату Вамлосет® до найменшої дози амлодипіну, тобто 1 таблетка, що містить амлодипін/валсартан у дозі 5/80 мг або 5/160 мг.ПередозуванняСимптоми Дані про випадки передозування зараз відсутні. При передозуванні валсартаном очікується розвиток вираженого зниження АТ і запаморочення. Передозування амлодипіном може призвести до вираженого зниження АТ з можливим розвитком рефлекторної тахікардії та надмірної периферичної вазодилатації (ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у т. ч. з розвитком шоку та летального результату). Лікування Лікування симптоматичне, характер якого залежить від часу, що минув з моменту прийому препарату, та від ступеня тяжкості симптомів. При випадковому передозуванні слід викликати блювоту (якщо препарат було прийнято нещодавно) або провести промивання шлунка. Застосування активованого вугілля у здорових добровольців одразу або протягом 2 годин після прийому амлодипіну призводило до значного зниження його всмоктування. При вираженому зниженні АТ на фоні прийому препарату Вамлосет® необхідно перевести пацієнта у положення «лежачи» на спині з піднятими ногами, вжити активних заходів щодо підтримки діяльності серцево-судинної системи, включаючи регулярний контроль функції серця та дихальної системи, ОЦК та об'єму сечі, що виділяється.За відсутності протипоказань з метою відновлення судинного тонусу та АТ можливе застосування (з обережністю) судинозвужувальних засобів. Для усунення блокади кальцієвих каналів можливе внутрішньовенне введення розчину глюконату кальцію. Виведення валсартану та амлодипіну при проведенні гемодіалізу малоймовірне.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПацієнти з гіпонатріємією та/або зменшенням ОЦК У пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією, які приймають терапію комбінацією амлодипін/валсартан, у 0,4 % випадків спостерігалася виражена гіпотензія. У пацієнтів з активованою РААС (наприклад, у пацієнтів з дегідратацією та/або гіпонатріємією, які приймають діуретики у високих дозах) при прийомі АРА II можливий розвиток симптоматичної артеріальної гіпотензії. Перед початком лікування рекомендовано відновити вміст натрію та/або заповнити ОЦК, зокрема шляхом зменшення доз діуретиків або починати терапію під ретельним медичним наглядом. При розвитку вираженого зниження артеріального тиску слід укласти пацієнта в горизонтальне положення з піднятими ногами і при необхідності провести внутрішньовенно інфузію 0,9% розчину натрію хлориду. Терапію препаратом Вамлосет можна продовжити після стабілізації показників гемодинаміки. Гіперкаліємія При одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, біологічно активних добавок, що містять калій, або інших препаратів, здатних підвищувати вміст калію в плазмі крові (наприклад, гепарин), слід бути обережним. Необхідно регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Стеноз ниркової артерії Препарат Вамлосет® слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з артеріальною гіпертензією на фоні одностороннього або двостороннього стенозу ниркової артерії або стенозу артерії єдиної нирки з огляду на можливість збільшення сироваткових концентрацій сечовини та креатиніну. Стан після трансплантації нирки Безпечність застосування комбінації амлодипін/валсартан у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, не встановлена. Порушення функції печінки Валсартан переважно виводиться у незміненому вигляді із жовчю. У пацієнтів T (1/2) подовжується, а AUC – збільшується. Слід бути обережним при застосуванні препарату Вамлосет® пацієнтам з легким (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) або помірним (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) порушенням функції печінки або обструктивними захворюваннями жовчних шляхів. Порушення функції нирок Корекція дози препарату Вамлосет у пацієнтів з легким та помірним порушенням функції нирок не потрібна. У пацієнтів з помірним порушенням функції нирок рекомендується контроль вмісту калію та концентрації креатиніну у плазмі. Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з аліскіреном, протипоказане у пацієнтів з порушенням функції нирок (КК менше 60 мл/хв). Первинний гіперальдостеронізм Враховуючи ураження РААС при первинному гіперальдостеронізмі, даним пацієнтам не слід призначати АРА II, зокрема валсартан. Ангіоневротичний набряк Серед пацієнтів з ангіоневротичним набряком (у тому числі набряк гортані та голосових зв'язок, що викликає обструкцію дихальних шляхів та/або набряк обличчя, губ, глотки та/або язика) на фоні терапії препаратом Вамлосет®, спостерігалися випадки розвитку ангіоневротичного набряку в анамнезі, у тому числа та на інгібітори АПФ. При розвитку ангіоневротичного набряку слід негайно відмінити препарат та виключити можливість повторного застосування. Серцева недостатність/перенесений інфаркт міокарда У пацієнтів, функція нирок яких може залежати від активності РААС (наприклад, при тяжкій ХСН), терапія інгібіторами АПФ та АРА II супроводжується олігурією та/або наростанням азотемії, а в поодиноких випадках – гострою нирковою недостатністю та/або летальним наслідком. Подібні наслідки були описані при застосуванні валсартану. У пацієнтів з ХСН або перенесеним інфарктом міокарда слід оцінювати функцію нирок. У пацієнтів з ХСН неішемічної етіології ІІІ-ІV функціонального класу за класифікацією NYHA застосування амлодипіну супроводжувалося збільшенням частоти розвитку набряку легень у порівнянні з плацебо за відсутності достовірної різниці частоти погіршення ХСН між двома групами. Блокатори «повільних» кальцієвих каналів, у т. ч. амлодипін, слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з ХСН, тому що можливе збільшення ризику розвитку серцево-судинних ускладнень та летального результату. Стеноз аортального клапана легкого та помірного ступеня та мітрального клапана, ГОКМП Як і при застосуванні будь-яких вазодилататорів, слід дотримуватися обережності у пацієнтів з мітральним стенозом та аортальним стенозом легкого та помірного ступеня, ГЗКМП. Комбінація амлодипіну/валсартану вивчалася тільки у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Застосування при хронічних захворюваннях: Пацієнти з порушенням функції нирок Для пацієнтів з порушеннями функції нирок легкого та помірного ступеня тяжкості (КК 30 мл/хв) корекції початкової дози не потрібно. Пацієнти з порушенням функції печінки Внаслідок наявності у складі валсартану та амлодипіну препарат Вамлосет® слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з порушеннями функції печінки та обструктивними захворюваннями жовчних шляхів. У пацієнтів даної категорії при необхідності можливе зменшення початкової дози препарату Вамлосет® до найменшої дози амлодипіну, тобто 1 таблетка, що містить амлодипін/валсартан у дозі 5/80 мг або 5/160 мг. Пацієнти похилого віку (старше 65 років) У пацієнтів віком понад 65 років корекції дози препарату не потрібно. У пацієнтів даної категорії при необхідності можливе зменшення початкової дози препарату Вамлосет® до найменшої дози амлодипіну, тобто 1 таблетка, що містить амлодипін/валсартан у дозі 5/80 мг або 5/160 мг. Вплив на керування транспортними засобами: При застосуванні препарату Вамлосет® необхідно дотримуватись обережності при керуванні транспортними засобами та іншими технічними пристроями, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, тому що можлива поява запаморочення, стомлюваності та нудоти.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему