Гипертония Берлин Хеми

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. амлодипіну безилат – 13,888 мг (у перерахунку на амлодипін основу – 10,00 мг), олмесартану медоксоміл – 40,00 мг; допоміжні речовини: крохмаль прежелатинізований, целюлоза мікрокристалічна силіканізована*, кроскармелоза натрію, магнію стеарат; Плівкова оболонка Опадрай II червоний 85F25467, що складається з: полівінілового спирту, титану діоксиду (Е 171), макроголу, тальку, барвника оксид заліза жовтий (Е 172), барвника оксид заліза червоний (Е 172). *складається з 98% целюлози мікрокристалічної та 2% кремнію діоксиду колоїдного. По 14 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) із фольги алюмінієвої/фольги алюмінієвої. По 1, 2 або 4 блістери з інструкцією із застосування препарату в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 5 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, червонувато-коричневого кольору, з тисненням «С77» на одному боці; на поперечному розрізі ядро ​​білого кольору.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо Аттенто® максимальна концентрація (Cmax) олмесартану та амлодипіну в плазмі крові досягається через 1,5-2 години та 6-8 години, відповідно. Швидкість та ступінь всмоктування олмесартану медоксомілу та амлодипіну у складі препарату Аттенто® відповідають швидкості та ступеню всмоктування цих компонентів у вигляді монопрепаратів. Одночасний прийом їжі не впливає на біодоступність олмесартану та амлодипіну. Амлодипін Абсорбція та розподіл Після прийому внутрішньо в терапевтичних дозах амлодипін добре всмоктується, час досягнення максимальної концентрації складає 6-12 годин після прийому. Абсолютна біодоступність становить близько 64 – 80%. Об'єм розподілу становить близько 21 л/кг. Зв'язування з білками плазми in vitro для аммодипіну, що циркулює в крові, становить приблизно 97,5%. Одночасний прийом їжі не має значного впливу на всмоктування амлодипіну. Метаболізм та виведення Після одноразового прийому Т1/2 з плазми крові у термінальній фазі становить близько 35 - 50 год. Амлодипін значною мірою метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів, 10% вихідної речовини та 60% метаболітів виділяється нирками. Амлодипін інтенсивно метаболізується до неактивних метаболітів, 10% амлодипіну виявляється у сечі у незміненому вигляді. Олмесартану медоксоміл Абсорбція та розподіл Олмесартану медоксоміл є проліками. Він швидко перетворюється на фармакологічно активний метаболіт олмесартан під дією ферментів (естераз) у слизовій оболонці кишечника та в портальній крові під час абсорбції із шлунково-кишкового тракту. Олмесартану медоксоміл у незміненому вигляді або з інтактним фрагментом медоксомілу не виявляється у плазмі крові та/або калі. Абсолютна біодоступність олмесартану медоксомілу у формі таблеток у середньому становить 25,6%. Одночасний прийом їжі не робить значного впливу на біодоступність олмесартану, тому олмесартану медоксоміл можна приймати незалежно від їди. Максимальна концентрація (Сmax) олмесартану в плазмі крові в середньому досягається через 2 години після прийому олмесартану медоксомілу всередину і зростає приблизно лінійно зі збільшенням одноразової дози до 80мг. Для олмесартану характерний високий ступінь зв'язування з білками плазми крові (99,7%), але потенціал розвитку клінічно значущих лікарських взаємодій внаслідок витіснення із зв'язку з білками між олмесартаном та іншими лікарськими засобами, що характеризуються високим ступенем зв'язування з білками плазми при їх одночасному застосуванні. є низьким (підтвердженням тому є відсутність клінічно значущої взаємодії між олмесартаном та варфарином). Зв'язок олмесартану із клітинами крові незначний. Середній обсяг розподілу після внутрішньовенного введення низький (16 – 29л). Метаболізм та виведення Загальний плазмовий кліренс зазвичай становить 1,3 л/год (коефіцієнт варіації – 19%) та є відносно низьким порівняно з печінковим кровотоком (приблизно 90 л/год). Після одноразового прийому внутрішньо олмесартану медоксомілу, міченого ізотопом 14C, 10 - 16% радіоактивної речовини виділялося нирками (велика частина протягом 24год після прийому олмесартану медоксомілу), а радіоактивне речовина, що залишилося, виділялося через кишечник. З урахуванням системної біодоступності, що дорівнює 25,6%, можна розрахувати, що приблизно 40% олмесартана, що всмоктався, виводиться через нирки, а близько 60% - через гепатобіліарну систему. Радіоактивна речовина, що виділилася, було представлено олмесартаном. Інших метаболітів не виявлено. Кишково-печінкова рециркуляція олмесартану мінімальна. Оскільки більшість олмесартану виводиться через гепатобіліарну систему, його застосування у пацієнтів з обструкцією жовчовивідних шляхів протипоказано (див. розділ «Протипоказання»). Період напіввиведення олмесартану (Т1/2) становить 10-15год після багаторазового вживання. Рівноважний стан досягається після прийому декількох перших доз препарату, після 14 днів повторного застосування подальша кумуляція не спостерігається. Нирковий кліренс становить приблизно 0,5-0,7 л/год та не залежить від дози препарату. Клінічно значимих відмінностей у фармакокінетичних показниках олмесартану залежно від статі не виявлено. Особливі групи пацієнтів Фармакокінетика у літніх пацієнтів віком 65 років та старше У пацієнтів похилого віку (65-75 років) та старечого віку (75 років і старше) з артеріальною гіпертензією площа під кривою «концентрація-час» (AUC) (у рівноважному стані) для олмесартану була більшою на 35% і приблизно на 44%, відповідно , порівняно з молодшими пацієнтами. Цей ефект може бути частково пов'язаний із віковим зниженням функції нирок. Рекомендований режим дозування у пацієнтів похилого віку не вимагає корекції, проте при збільшенні дози слід бути обережним. Час досягнення Cmax амлодипіну в плазмі крові не відрізняється у пацієнтів похилого віку та у молодих пацієнтів. У літніх пацієнтів спостерігається тенденція до зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення AUC та подовження Т1/2. Збільшення AUC та Т1/2 у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю очікувано для пацієнтів цієї вікової групи. Фармакокінетика у пацієнтів з нирковою недостатністю У порівнянні зі здоровими добровольцями у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого, помірного та тяжкого ступеня тяжкості AUC для олмесартану збільшується приблизно на 62%, 82% та 179% відповідно. Зміни концентрації амлодипіну в плазмі не корелюють зі ступенем порушення функції нирок. У пацієнтів з нирковою недостатністю амлодипін може застосовуватись у звичайній терапевтичній дозі. Амлодипін не виводиться з організму під час проведення діалізу. Фармакокінетика у пацієнтів із печінковою недостатністю Після одноразового прийому внутрішньо AUC для олмесартану були на 6% і 65% вище у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості, відповідно, порівняно зі здоровими добровольцями. Незв'язана фракція олмесартану через 2 години після прийому внутрішньо одноразової дози у здорових добровольців та у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості становила 0,26%, 0,34% та 0,41%, відповідно. При багаторазовому прийомі внутрішньо AUC для олмесартану у пацієнтів з печінковою недостатністю помірного ступеня тяжкості була на 65% вищою, ніж у здорових добровольців із групи контролю. Середні значення Cmax олмесартану у пацієнтів із печінковою недостатністю та здорових добровольців були подібні. Фармакокінетика олмесартану медоксомілу у пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості не вивчалася. Досвід клінічного застосування амлодипіну у пацієнтів із печінковою недостатністю вкрай обмежений. У пацієнтів цієї групи спостерігається зниження кліренсу амлодипіну та подовження Т1/2, що призводить до збільшення AUC приблизно на 40-60%.ФармакодинамікаПрепарат Аттенто - комбінований гіпотензивний препарат, до складу якого входять ангіотензину II рецепторовантагоніст (АРА II) - олмесартану медоксоміл і блокатор "повільних" кальцієвих каналів (БМКК) - амлодипін. Комбінація двох діючих речовин має синергічну антигіпертензивну дію, внаслідок чого артеріальний тиск (АТ) знижується більшою мірою, ніж при прийомі кожного з них окремо. Амлодипін, що входить до складу препарату Аттенто®, є БМКК, що блокує вхідний трансмембранний струм іонів кальцію в кардіоміоцити і клітини гладком'язових судин через потенціалзалежні канали L-типу. Експериментальні дані свідчать, що амлодипін взаємодіє як з дигідропіридиновими, так і з недігідропіридиновими ділянками зв'язування. Амлодипін має відносну вазоселективність і робить більший вплив на клітини гладкої мускулатури судин, ніж на кардіоміоцити. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну пов'язаний з прямим розслаблюючим ефектом на гладкі м'язи судин, що викликає зменшення периферичного опору судин та зниження артеріального тиску. Амлодипін викликає дозозалежне тривале зниження артеріального тиску у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Немає даних про розвиток артеріальної гіпотензії після прийому першої дози препарату, тахіфілаксії на фоні тривалого лікування або синдрому відміни. При застосуванні в терапевтичних дозах у пацієнтів з артеріальною гіпертензією амлодипін викликає розширення судин, що призводить до зниження артеріального тиску (у положенні хворого «лежачи», «сидячи» та «стоячи»). При тривалому застосуванні зниження АТ не супроводжується значною зміною частоти серцевих скорочень (ЧСС) та концентрації катехоламінів у плазмі крові. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів з нормальною функцією нирок застосування амлодипіну в терапевтичних дозах призводить до зменшення опору ниркових судин, підвищення швидкості клубочкової фільтрації та посилення ефективного ниркового кровотоку без зміни фільтраційної фракції та рівня протеїнурії. У дослідженнях гемодинаміки у пацієнтів із серцевою недостатністю, а також у клінічних дослідженнях за участю пацієнтів із серцевою недостатністю (II-IVфункціональний клас за класифікацією NYHA) при проведенні стрес-тесту амлодипін не погіршував стану пацієнтів, що оцінювалися за переносимістю фізичних навантажень, фракції викиду лівого. шлуночка, а також за клінічними ознаками та симптомами. У плацебо-контрольованих дослідженнях (PRAISE, PRAISE-II) за участю пацієнтів із серцевою недостатністю (III-IV функціональний клас за класифікацією NYHA) було показано, що амлодипін не збільшує ризик смерті та сумарний ризик серцево-судинної смертності у пацієнтів із серцевою недостатністю . Олмесартану медоксоміл, що входить до складу препарату Аттенто®, є потужним специфічним АРАІІ (типу AT1). Олмесартану медоксоміл швидко метаболізується до фармакологічно активного метаболіту – олмесартану. Ангіотензин II є первинним вазоактивним компонентом ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) та відіграє значну роль у патофізіології артеріальної гіпертензії шляхом впливу на АТ1-рецептори. Ефекти ангіотензину II включають вазоконстрикцію, збільшення синтезу та секреції альдостерону, стимуляцію серцевої діяльності та підвищення реабсорбції натрію у нирках. Олмесартану медоксиміл блокує судинозвужувальну дію та ефект підвищення секреції альдостерону під впливом ангіотензину II, перешкоджаючи його зв'язуванню з АТ1-рецепторами у тканинах (включаючи гладкі м'язи судин та надниркові залози).Дія олмесартану медоксомілу не залежить від джерела та способу вироблення ангіотензину II. Специфічний антагонізм олмесартану медоксомілу щодо ангіотензину II (через AT1-рецетори) призводить до збільшення активності реніну, концентрації ангіотензину I та II у плазмі крові, а також сприяє зменшенню плазмової концентрації альдостерону. При артеріальній гіпертензії олмесартану медоксоміл спричинює дозозалежне тривале зниження артеріального тиску. Немає даних про розвиток артеріальної гіпотензії після прийому першої дози препарату, тахіфілаксії на фоні тривалого лікування або синдрому відміни (різке підвищення артеріального тиску після відміни препарату). Прийом олмесартану медоксомілу 1 раз на добу забезпечує ефективне та рівномірне зниження артеріального тиску протягом 24год. Поділ добової дози на два прийоми має антигіпертензивний ефект, аналогічний ефекту тієї ж добової дози, прийнятої одноразово. Антигіпертензивна дія олмесартану медоксомілу настає, як правило, вже через 2 тижні, а максимальний ефект розвивається приблизно через 8 тижнів після початку терапії. Вплив олмесартану медоксомілу на смертність та частоту ускладнень не встановлено. У рандомізованому дослідженні ROADMAP за участю 4447 пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, нормоальбумінурією і щонайменше одним додатковим серцево-судинним фактором ризику було показано, що застосування олмесартану медоксомілу (на додаток до інших гіпотензивних засобів, за винятком інгібітів АПФ) або інших АРА II) супроводжувалося значним зниженням ризику розвитку мікроальбумінурії. Показання до застосуванняЕсенціальна гіпертензія (при неефективності монотерапії олмесартану медоксомілом або амлодипіном).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до олмесартанумедоксомілу, амлодипіну та інших похідних дигідропіридину або до інших компонентів препарату; печінкова недостатність тяжкого ступеня тяжкості (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); обструкція жовчовивідних шляхів; тяжка артеріальна гіпотензія (САД менше 90ммрт. ст.); шок (включаючи кардіогенний); гострий інфаркт міокарда (і період протягом 1 місяця після нього); нестабільна стенокардія; ниркова недостатність тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну (КК) менше 20мл/хв; досвіду клінічного застосування відсутня); стан після трансплантації нирки (досвід клінічного застосування відсутній); гемодинамічно значуща обструкція виносить тракту лівого шлуночка (наприклад, стеноз гирла аорти важкого ступеня); вагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла); одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. З обережністю стеноз аортального чи мітрального клапана; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; синдром слабкості синусового вузла (виражена тахікардія, брадикардія); одночасне застосування з інгібіторами або індукторами ізоферменту CYP3A4; ангіоневротичний набряк в анамнезі; гіпонатріємія; одночасне застосування з препаратами літію (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"); гіперкаліємія (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"); гіповолемія (у тому числі внаслідок діареї, блювання або одночасного застосування діуретиків), а також у пацієнтів, які дотримуються дієти з обмеженням споживання кухонної солі; ниркова недостатність легкого та помірного ступеня тяжкості (КК 20-60мл/хв); первинний гіперальдостеронізм; вазоренальна гіпертензія (двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки); інші стани, що супроводжуються активацією ренін-ангінотензин-альдостеронової системи; одночасне застосування з інгібіторами АПФ або препаратами, що містять аліскірен; хронічна серцева недостатність (ХСП) (III-IVфункціональний клас за класифікацією NYHA); хронічні форми ішемічної хвороби серця (ІХС); артеріальна гіпотензія; ішемічні цереброваскулярні захворювання; печінкова недостатність легкого та помірного ступеня тяжкості (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); літній вік (старше 65 років); застосування у пацієнтів негроїдної раси.Вагітність та лактаціяДані про застосування препарату Аттенто® у період вагітності відсутні. Застосування препарату Аттенто при вагітності протипоказане. Амлодипін Вагітність Безпека застосування амлодипіну під час вагітності не встановлена. У доклінічних дослідженнях фетотоксична та ембріотоксична дія амлодипіну не виявлена. У щурів амлодипін збільшував тривалість гестаційного періоду та пологів. Деякі інші БМКК мають тератогенну дію. Період грудного вигодовування Досвід застосування препарату показує, що амлодипін виділяється у грудне молоко. Середнє співвідношення молоко/плазма для концентрації амлодипіну склало 0,85 серед 31 жінки-годувальниці, які страждали на артеріальну гіпертензію, зумовлену вагітністю, і отримували амлодипін у початковій дозі 5 мг на добу. Дозування препарату за необхідності коригувалося (залежно від середньої добової дози та ваги: ​​6 мг та 98,7 мкг/кг відповідно). Передбачувана добова доза амлодипіну, що отримується немовлям через грудне молоко, становить 4,17 мкг/кг. Застосування амлодипіну в період грудного вигодовування протипоказано. При необхідності застосування препарату в період лактації слід припинити вигодовування груддю. Олмесартану медоксоміл Вагітність Існують дані про те, що застосування АРА II у другому та третьому триместрах вагітності індукує фетотоксичні ефекти у людини (погіршення функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). У разі застосування АРАII у другому та третьому триместрах вагітності необхідно проводити ультразвукове дослідження з метою оцінки функції нирок та осифікації кісток черепа плода. Новонароджені, чиї матері приймали АРАII, повинні спостерігатися щодо можливого розвитку артеріальної гіпотензії та порушення функції нирок. Пацієнток, які планують вагітність, рекомендується перевести на гіпотензивні препарати інших груп, безпека застосування яких при вагітності доведена, за винятком випадків, коли АРА II призначається за життєвими показаннями. У разі настання вагітності під час терапії препаратом Аттенто®, препарат слід негайно відмінити та при необхідності призначити альтернативне лікування з доведеним профілем безпеки застосування під час вагітності. Період грудного вигодовування Показано, що олмесартанамедоксоміл проникає у грудне молоко у щурів, проте аналогічні дані для людини відсутні. У зв'язку з відсутністю достовірних даних застосування препарату Аттенто® у період грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяНайчастішими небажаними реакціями (НР) при застосуванні препарату Аттенто® є периферичні набряки (11,3%), біль голови (5,3%) та запаморочення (4,5%). Небажані реакції при застосуванні препарату Аттенто®, отримані в клінічних дослідженнях, постреєстраційних дослідженнях безпеки та спонтанних повідомленнях, сумовані та представлені нижче як НР окремих компонентів амлодипіну та олмесартану медоксомілу на підставі відомого профілю безпеки цих речовин, так і для комбінації амлодипін/олмесартану медок. Можливі НР наведені нижче відповідно до класифікації Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) за низхідною частотою виникнення: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100,< 1/10), нечасто (≥1/1000,< 1 /100), рідко (≥1/10000,< 1/1000), дуже рідко, включаючи окремі повідомлення (< 1/10000), частота невідома (неможливо встановити частоту за наявними даними). Системно-органний клас: Порушення з боку крові та лімфатичної системи Небажана реакція: Лейкоцитопенія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Тромбоцитопенія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Тромбоцитопенічна пурпура Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку імунної системи Небажана реакція: Алергічні реакції/реакції гіперчутливості Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Рідко Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Алергічні реакції/реакції гіперчутливості Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Рідко Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Анафілактичні реакції Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Нечасто Системно-органний клас: Порушення з боку обміну речовин та харчування Небажана реакція: Гіперглікемія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Гіперкаліємія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Гіпертригліцеридемія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гіперурикемія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Системно-органний клас: Порушення психіки Небажана реакція: Сплутаність свідомості Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Депресія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Безсоння Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Дратівливість Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Зниження лібідо Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Лабільність настрою (включаючи тривогу) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку нервової системи Небажана реакція: Запаморочення Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Часто Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Дисгевзія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Головний біль Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Часто Амлодипін: Часто (особливо на початку лікування) Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гіпертонус Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Гіпестезія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Загальмованість Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Парестезія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Периферична нейропатія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Постуральне запаморочення Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Порушення сну Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Сонливість Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Сінкопе Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Рідко Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Тремор Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Паросмія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Апатія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Ажитація Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Атаксія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Амнезія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку органу зору Небажана реакція: Порушення зору (включаючи диплопію) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Ксерофтальмія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Кон'юнктивіт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Біль у власних очах Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Небажана реакція: Шум у вухах Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Вертіго Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Нечасто Системно-органний клас: Порушення з боку серця Небажана реакція: Стенокардія (включаючи посилення симптомів стенокардії) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Порушення ритму серця (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Інфаркт міокарда Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Відчуття серцебиття Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Тахікардія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку судин Небажана реакція: Виражене зниження артеріального тиску Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Ортостатична гіпотензія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: "Припливи" крові до обличчя Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Рідко Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Васкуліт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Розвиток або посилення перебігу ХСН Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Небажана реакція: Бронхіт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Кашель Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Диспное Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Фарингіт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Риніт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Носова кровотеча Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Небажана реакція: Біль у животі Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Порушення з боку кишечника (включаючи діарею та запор) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Запор Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Діарея Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Діарея Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Сухість слизової оболонки ротової порожнини Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Диспепсія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гастрит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Гастроентерит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гастроентерит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гіперплазія ясен Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Нудота Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Панкреатит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Біль у животі (у верхній частині) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Блювота Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Спру-подібна ентеропатія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Дуже рідко Системно-органний клас: Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Небажана реакція: Підвищення активності «печінкових» ферментів Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко (у більшості випадків на тлі холестазу) Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гепатит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Жовтяниця Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Гіпербілірубінемія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Небажана реакція: Алопеція Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Ангіоневротичний набряк Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Алергічний дерматит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Поліморфна еритема Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Екзантема Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Ексфоліативний дерматит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Підвищене потовиділення Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Фотосенсибілізація Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Свербіж шкіри Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Пурпура Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Набряк Квінке Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Висипання на шкірі Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Порушення пігментації шкіри Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Синдром Стівенса-Джонсона Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Кропивниця Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Рідко Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Системно-органний клас: Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Небажана реакція: Набряк в області кісточок Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Набряк в області кісточок Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Артралгія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Артріт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Біль у спині Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Судоми м'язів Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Судоми м'язів Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Міалгія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Біль у кінцівках Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Біль у кістках Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Міастенія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Небажана реакція: гостра ниркова недостатність Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Гематурія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Участене сечовипускання Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Болісні позиви на сечовипускання Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Ніктурія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Поллакіурія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Ниркова недостатність Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Інфекції сечовивідних шляхів Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Дизурія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Поліурія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органный класс: Нарушения со стороны половых органов и молочной железы Нежелательная реакция: Эректильная дисфункция/ импотенция Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Гинекомастия Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: - Системно-органный класс: Общие расстройства и нарушения в месте введения Нежелательная реакция: Астения Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: Часто Олмесартана медоксомил: Нечасто Нежелательная реакция: Боль в грудной клетке Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Отек лица Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Редко Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Нечасто Нежелательная реакция: Повышенная утомляемость Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Часто Амлодипин: Часто Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Гриппоподобные симптомы Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Заторможенность Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Редко Нежелательная реакция: Общее недомогание Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: Нечасто Нежелательная реакция: Отеки Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Часто Амлодипин: Очень часто Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Боль неуточненной локализации Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Периферические отеки Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Часто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Отек мягких тканей Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Часто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: - Системно-органный класс: Лабораторные и инструментальные данные Нежелательная реакция: Повышение концентрации креатинина в плазме крови Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Редко Нежелательная реакция: Повышение активности креатинфосфокиназы Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Снижение содержания калия в плазме крови Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Повышение концентрации мочевины в плазме крови Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Повышение концентрации мочевой кислоты в плазме крови Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Повышение активности гаммаглутамилтрансферазы Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Сниженние массы тела Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Увеличение массы тела Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: - Сообщалось о единичных случаях рабдомиолиза, который по времени развития был связан с приемом АРА II. У пациентов, принимавших амлодипин, сообщалось о единичных случаях развития экстрапирамидного синдрома.Взаимодействие с лекарственными средствамиКомбинация амлодипина и олмесартана медоксомила Антигипертензивный эффект препарата Аттенто®может усиливаться при одновременном применении с другими гипотензивными лекарственными средствами (например, альфа-адреноблокаторами, диуретиками). Амлодипин При одновременном применении амлодипина и других гипотензивных препаратових антигипертензивные эффекты суммируются. При одновременном применении амлодипина с мощнымиили умеренными ингибиторами изофермента CYP3A4(ингибиторами протеаз, азольными противогрибковыми препаратами, макролидами типа эритромицина или кларитромицина, верапамилом или дилтиаземом)возможно значительное повышение концентрации амлодипина в плазме крови. Клинические проявления данного взаимодействия могут быть более выраженными у пациентов пожилого возраста, что может потребовать дополнительного наблюдения за состоянием пациентов и коррекции дозы. Данных о влиянии индукторов изофермента CYP3A4на фармакокинетику амлодипина не имеется. Однако следует учитывать, что при одновременном применении с индукторами изофермента CYP3A4 (такими, как рифампицин, Зверобой продыряв-ленный) возможно снижение концентрации амлодипина в плазме крови. Применять амлодипин одновременно с индукторами изофермента CYP3A4 следует с осторожностью. Ингибиторы mTOR(mammalianTargetofRapamycin- мишень рапамицина в клетках млекопитающих) Ингибиторы mTOR (например, темсиролимус, сиролимус, эверолимус) являются субстратами CYP3A4. Поскольку амлодипин является слабым ингибитором CYP3A4, при совместном применении может увеличиться экспозиция ингибиторов mTOR. В исследованиях на животных после приема БМКК (верапамила) и внутривенного введения дантролена(препарат для лечения злокачественной гипертермии) на фоне развития гиперкалиемии отмечались случаи фибрилляции желудочков и развития сердечно-сосудистой недостаточности с летальным исходом. В связи с риском развития гиперкалиемии у пациентов, склонных к злокачественной гипертермии, а также на фоне применения дантролена при злокачественной гипертермии, рекомендуется избегать применения БМКК, таких как амлодипин. Несмотря на то, что при применении амлодипина отрицательного инотропного действия как правило не отмечается, некоторые БМКК могут усиливать выраженность отрицательного инотропного действия антиаритмических препаратов,вызывающих удлинение интервала QT(например, амиодорона, хинидина). Нейролептики и изофлуранусиливают антигипертензивное действие БМКК производных дигидропиридина. Препараты кальция могут снижать действие БМКК. Амлодипин не влиял на фармакокинетику аторвастатина, дигоксина, варфаринав клинических исследованиях лекарственных взаимодействий. Одновременное применение амлодипина (10мг) и симвастатина(80мг) в течение длительного времени приводило к увеличению концентрации симвастатина в плазме крови на 77% по сравнению с приемом только симвастатина. Доза симвастатина у пациентов, принимающих амлодипин, не должна превышать 20мг в сутки. Не рекомендуется одновременное применение амлодипина и грейпфрутового сока, т. к. у отдельных пациентов возможно повышение биодоступности и усиление антигипертензивного действия амлодипина. Одновременное применение амлодипина и такролимусаможет привести к повышению концентрации такролимуса в плазме крови, однако фармакокинетический механизм развития данного эффекта в точности не выяснен. Необходимо контролировать концентрацию такролимуса в плазме крови у пациентов, одновременно принимающих амлодипин и такролимус для того, чтобы избежать токсического действия такролимуса и скорректировать его дозу в случае необходимости. В проспективном исследовании у пациентов с трансплантацией почки, одновременно принимающих циклоспорини амлодипин, было отмечено повышение концентрации циклоспорина в плазме крови в среднем на 40%. Одновременное применение препарата Аттенто® и циклоспорина может приводить к повышению концентрации циклоспорина. У пациентов, одновременно принимающих препарат Аттенто®и циклоспорин, рекомендуется мониторировать концентрацию циклоспорина в плазме крови и, при, необходимости, уменьшить дозу циклоспорина. Олмесартана медоксомил Не рекомендуется одновременное применение с калийсберегающими диуретиками, препаратами калия, заменителями пищевой соли, содержащими калий или другими лекарственными средствами, повышающими содержание калия в плазме крови (например, ингибиторы АПФ, гепарин). В случае необходимости одновременного применения указанных препаратов и олмесартана медоксомила необходим тщательный контроль содержания калия в плазме крови. Данные клинических исследований показывают, что двойная блокада ренин-ангиотензин-альдостероновой системы при одновременном применении ингибиторов АПФ, АРА IIили алискирена ассоциирована с более высокой частотой возникновения таких НР, как артериальная гипотензия, гиперкалиемия и снижение функции почек (в т. ч. развитие острой почечной недостаточности), чем при применении только одного препарата, воздействующего на РААС. Таким образом, двойная блокада РААС одновременным применением ингибиторов АПФ, АРА IIили алискирена не рекомендуется. Одновременное применение АРА IIс препаратами, содержащими алискирен, противопоказано у пациентов с сахарным диабетом и/или с умеренной или тяжелой почечной недостаточностью (СКФ менее 60 мл/мин/1,73 м2площади поверхности тела) и не рекомендуется у других пациентов. Одновременное применение АРА IIcингибиторами АПФ противопоказано у пациентов с диабетической нефропатией и не рекомендуется у других пациентов. В случае, когда одновременное применение двух средств, воздействующих на РААС, является необходимым, их применение должно проводиться под контролем специалиста и сопровождаться регулярным мониторингом функции почек, содержания электролитов и АД. При одновременном применении с антацидами (магния и алюминия гидроксид) наблюдается умеренное снижение биодоступности олмесартана медоксомила. При одновременном применении олмесартана медоксомил не оказывает клинически значимого влияния на фармакокинетику и фармакодинамику варфаринаили фармакокинетикудигоксина. Одновременное применение олмесартана медоксомила с правастатином у здоровых добровольцев не оказывало клинически значимых эффектов на фармакокинетику каждого из препаратов. Имеются сообщения об обратимом повышении содержания лития в плазме крови и проявлении токсичности при одновременном применении препаратов лития с ингибиторами АПФ и с АРА II, поэтому применение олмесартана медоксомила в комбинации с препаратами лития не рекомендуется. В случае необходимости одновременного применения препарата Аттенто®и препаратов лития рекомендуется регулярный контроль содержания лития в плазме крови. Клинически значимого ингибирующего действия олмесартана на изоферменты CYP1A1/2, CYP2A6, CYP2C8/9, CYP2C19, CYP2D6, CYP2E1 и CYP3A4 системы цитохрома Р450 человека in vitroне выявлено, в отношении цитохрома Р450 крысы отмечен минимальный или нулевой индуцирующий эффект,что позволяет предположить отсутствие клинически значимых взаимодействий при одновременном применении олмесартана медоксомила и препаратов, метаболизирующихся при участии вышеуказанных изоферментов системы цитохрома Р450. При одновременном применении с нестероидными противовоспалительными препаратами (НПВП), включая неселективные НПВП, селективные ингибиторы ЦОГ-2, ацетилсалициловую кислоту (в дозе более3 г/сут) и АРАII, возможно повышение риска ухудшения функции почек и повышение содержания калия в сыворотке крови. В связи с этим пациентам, одновременно применяющим НПВП и АРА II, рекомендуется контроль функции почек, особенно в начале применения, а также регулярный прием достаточного количества жидкости. Вместе с тем, одновременное применение НПВП и АРА II может приводить к ослаблению антигипертензивного действия АРА II, приводя к частичной потере их терапевтической эффективности. Колесевелама гидрохлорид (секвестрант желчных кислот) При одновременном применении колесевелама гидрохлорида (секвестранта желчных кислот) и олмесартана медоксомила отмечается ослабление системного действия олмесартана медоксомила, снижение его Сmaxи T1/2 . Прием олмесартана медоксомила по крайней мере за 4ч до приема колесевелама гидрохлорида приводит к ослаблению данного взаимодействия. Олмесартана медоксомил следует принимать ак минимум за 4ч до приема колесевелама гидрохлорида.Способ применения и дозыПрепарат Аттенто®принимают внутрь 1раз в сутки, в одно и то же время, независимо от времени приема пищи, не разжевывая, запивая достаточным количеством жидкости (например, стаканом воды). Для подбораоптимального режима дозирования целесообразно применять наиболее подходящую дозировку препарата. Перед назначением комбинированного препарата Аттенто®рекомендуется предварительный подбор доз каждого из действующих веществ в отдельности (т. е. , олмесартана медоксомила и амлодипина). При наличии клинических показаний допускается перевод пациента с монотерапии сразу на применение комбинированного препарата. Пациенты, получающие комбинированную терапию монопрепаратами олмесартана медоксомила и амлодипина, могут быть переведены на лечение препаратом Аттенто®, содержащего олмесартана медоксомил и амлодипин в аналогичных дозах. Рекомендуемая доза: Ежедневно по 1 таблетке препарата Аттенто® в дозировке 5мг + 20 мг, содержащего 5 мг амлодипина и 20 мг олмесартана медоксомила, при отсутствии адекватного снижения АД на фоне монотерапии олмесартана медоксомилом в дозе 20мг или амлодипином в дозе 5мг. При отсутствии адекватного снижения АД на фоне применения препарата Аттенто®в дозировке 5мг + 20 мг возможно применение препарата Аттенто®в дозировке 5мг + 40 мг (1 таблетка) в день, содержащего 5 мг амлодипина и 40 мг олмесартана медоксомила. При отсутствии адекватного снижения АД на фоне применения препарата Аттенто®в дозировке 5мг + 40 мг возможно применение препарата Аттенто®в дозировке 10мг + 40 мг (1 таблетка) в день, содержащего 10 мг амлодипина и 40 мг олмесартана медоксомила. Максимальная суточная доза амлодипина составляет 10 мг. Максимальная суточная доза олмесартана медоксомила составляет 40 мг. Применение у пациентов в возрасте 65 лет и старше У пациентов в возрасте 65 лет и старше с нормальной функцией почек коррекции дозы препарата не требуется. При увеличении дозы олмесартана медоксомила до максимальной (40мг в сутки) у пожилых пациентов необходимо тщательно контролировать АД. Применение у пациентов с почечной недостаточностью В случае применения препаратаАттенто®у пациентов с почечной недостаточностью легкой и умеренной степени тяжести (КК 20-60мл/мин) рекомендуется проводить периодический мониторинг содержания калия и креатинина в плазме крови. Максимальная доза олмесартана медоксомила для пациентов с почечной недостаточностью легкой и умеренной степени тяжести составляет 20мг 1раз в сутки, поскольку опыт применения более высоких доз у данной категории пациентов ограничен. У пациентов с почечной недостаточностью тяжелой степени тяжести (КК менее 20мл/мин) применение препарата Аттенто®противопоказано (см. раздел «Противопоказания»). Применение у пациентов с печеночной недостаточностью У пациентов с печеночной недостаточностью легкой или умеренной степени тяжести (менее 9баллов по шкале Чайлд-Пью) препарат Аттенто®следует применять с осторожностью. При печеночной недостаточности легкой или умеренной степени тяжести максимальная доза олмесартана медоксомила составляет 20мг один раз в сутки. Применение амлодипина у пациентов с нарушением функции печени следует начинать с минимальной дозы (5 мг) с последующей медленной титрацией дозы. При одновременном применении с диуретиками и/или другими гипотензивными препаратами у пациентов с нарушением функции печени рекомендуется тщательный контроль АД и функции почек. Применение препарата Аттенто® противопоказано у пациентов с печеночной недостаточностью тяжелой степени тяжести (более 9 баллов по шкале Чайлд-Пью) (опыт применения отсутствует) (см. раздел «Противопоказания»).ПередозировкаСлучаи передозировки препарата Аттенто® не зарегистрированы.Меры предосторожности и особые указанияПрименение препарата Аттенто® у пациентов с острым инфарктом миокарда и нестабильной стенокардией не рекомендуется в связи с недостаточным опытом клинического применения. ПрепаратАттенто®не следует применять для купирования гипертонического криза. Комбинация амлодипина и олмесартана медоксомила Нарушение функции почек и трансплантация почки При назначении препарата Аттенто® пациентам этой группы рекомендуется тщательный контроль содержания калия и креатинина в плазме крови. Применение препарата Аттенто® противопоказано при почечной недостаточности тяжелой степени тяжести (клиренс креатинина менее 20 мл/мин). Опыт применения препарата Аттенто® у пациентов, недавно перенесших трансплантацию почки или у пациентов с терминальной почечной недостаточностью (клиренс креатинина менее 12 мл/мин) отсутствует. Нарушение функции печени У пациентов с печеночной недостаточностью возможно усиление эффекта амлодипина и олмесартана медоксомила. Препарат Аттенто® следует с осторожностью назначать пациентам с печеночной недостаточностью легкой или умеренной степени тяжести (менее 9 баллов по шкале Чайлд-Пью). У пациентов с печеночной недостаточностью умеренной степени тяжести доза олмесартана медоксомила не должна превышать 20мг. У пациентов с печеночной недостаточностью применение амлодипина следует начинать с самой низкой дозы (5 мг) и соблюдать осторожность как в начале лечения, так и при увеличении дозы. Применение препарата Аттенто® противопоказано у пациентов с печеночной недостаточностью тяжелой степени тяжести (более 9 баллов по шкале Чайлд-Пью). Гиперкалиемия Как и при применении других АРА II и ингибиторов АПФ, при применении препарата Аттенто® возможно развитие гиперкалиемии, особенно у пациентов с нарушениями функции почек и/или сердечной недостаточностью. Препарат Аттенто® следует применять с осторожностью одновременно с калиевыми добавками, калийсберегающими диуретиками, заменителями пищевой соли, содержащими калий или другими лекарственными средствами, которые могут повышать содержание калия (например, гепарин); при этом рекомендуется регулярный контроль содержания калия в плазме крови. Стеноз аортального или митрального клапана, гипертрофическая обструктивная кардиомиопатия Так как в состав препарата входит амлодипин, препарат Аттенто®, как и другие сосудорасширяющие препараты, следует применять с осторожностью у пациентов с аортальным и/или митральным стенозом, а также у пациентов с гипертрофической обструктивной кардиомиопатией. Сердечная недостаточность У пациентов с хронической сердечной недостаточностью препарат Аттенто® следует применять с осторожностью. Как и при применении любых гипотензивных препаратов, чрезмерное снижение артериального давления у пациентов с ИБС и с ишемическими цереброваскулярными заболеваниями может привести к развитию инфаркта миокарда или ишемического инсульта. Амлодипин Сердечная недостаточность БМКК следует применять с осторожностью у пациентов с хронической сердечной недостаточностью, так как имеются данные, что они могут повышать риск осложнений со стороны сердечно-сосудистой системы и смертность. Однако в исследованиях с участием пациентов с сердечной недостаточностью было показано, что амлодипин не повышает риск развития осложнений и/или смертность. В долгосрочном плацебо-контролируемом исследовании амлодипина у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью (IIIи IVкласс по классификации NYHA) было отмечено увеличение числа сообщений о развитии отека легких в группе амлодипина по сравнению с группой плацебо. Сердечно-сосудистые заболевания В редких случаях у пациентов с ишемической болезнью сердца (особенно при тяжелом обструктивном поражении коронарных артерий) отмечалось увеличение частоты, продолжительности и/или тяжести приступов стенокардии после начала применения блокаторов «медленных» кальциевых каналов или после увеличения их дозировки. Синдром «отмены» Несмотря на отсутствие у блокаторов «медленных» кальциевых каналов синдрома «отмены», прекращение лечения амлодипином желательно проводить, постепенно уменьшая дозу препарата. Амлодипин не предотвращает развитие синдрома «отмены» при резком прекращении приема бета-адреноблокаторов. Периферические отеки Незначительно или умеренно выраженные периферические отеки были наиболее частым нежелательным явлением амлодипина в клинических исследованиях. Частота возникновения периферических отеков возрастает с увеличением дозы амлодипина. Следует тщательно дифференцировать периферические отеки, связанные с применением амлодипина, от симптомов прогрессирования левожелудочковой сердечной недостаточности. Прочее В период терапии амлодипином необходимо контролировать массу тела и потребление поваренной соли, показано назначение соответствующей диеты. Необходимо поддержание гигиены зубов и наблюдение у стоматолога (для предотвращения болезненности, кровоточивости и гиперплазии десен). Сообщалось, что у пациентов (мужского пола), принимавших БМКК, возникали обратимые биохимические изменения в головке сперматозоида. Клинических данных в отношении потенциального воздействия амлодипина на фертильность недостаточно. Олмесартана медоксомил Дефицит натрия или уменьшение ОЦК Симптоматическая артериальная гипотензия, особенно после приема первой дозы препарата, может встречаться у пациентов со сниженным объемом циркулирующей крови и/или сниженным содержанием натрия в плазме крови вследствие интенсивной терапии диуретиками, ограничения потребления поваренной соли с пищей при диетическом питании, а также вследствие диареи или рвоты. Данные состояния должны быть скорректированы до назначения препарата Аттенто®или же пациент должен находиться под тщательным наблюдением на начальном этапе терапии. Состояния, способствующие повышению активности РААС У пациентов, у которых функция почек может в значительной степени зависеть от активности РААС (например, у пациентов с тяжелой хронической сердечной недостаточностью или заболеваниями почек в анамнезе, в частности, стенозом почечных артерий), применение лекарственных средств, влияющих на РААС, например АРА II, может привести к развитию острой артериальной гипотензии, олигурии, азотемии или, в редких случаях, острой почечной недостаточности и/или смерти. Вазоренальная гипертензия Имеется повышенный риск развития тяжелой артериальной гипотензии и почечной недостаточности у пациентов с двусторонним стенозом почечных артерий или стенозом артерии единственной функционирующей почки при применении лекарственных средств, влияющих на РААС. Двойная блокада РААС Показано, что одновременное применение ингибиторов АПФ, АРА II или алискирена повышает риск развития артериальной гипотензии, гиперкалиемии и ухудшения функции почек (включая острую почечную недостаточность). Одновременное применение АРА II с препаратами, содержащими алискирен противопоказано у пациентов с сахарным диабетом и/или с умеренной или тяжелой почечной недостаточностью (СКФ менее 60 мл/мин/1,73 м2площади поверхности тела) и не рекомендуется у других пациентов. Одновременное применение АРА II c ингибиторами АПФ противопоказано у пациентов с диабетической нефропатией и не рекомендуется у других пациентов (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами»). Первичный гиперальдостеронизм Пациенты с первичным гиперальдостеронизмом обычно не реагируют на гипотензивные препараты, подавляющие РААС. Поэтому назначение препарата Аттенто® не рекомендуется пациентам данной категории. Сердечная недостаточность Применение ингибиторов АПФ или АРА II у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью, у которых состояние функции почек может зависеть от активности РААС, ассоциировалось с развитием олигурии и/или прогрессирующей азотемии, в редких случаях приводило к острой почечной недостаточности и/или смерти. Этнические различия Как и при применении других АРАII, антигипертензивный эффект препарата Аттенто® у представителей негроидной расы может быть несколько меньше, чем у других пациентов, возможно, вследствие большей распространенности низкого уровня ренина в данной популяции. Спру-подобная энтеропатия В очень редких случаях сообщалось о развитии тяжелой хронической диареи, сопровождающейся существенной потерей массы тела у пациентов, принимавших олмесартана медоксомил от нескольких месяцев до нескольких лет. Возможно, что в основе данных эффектов лежит локальная отсроченная реакция гиперчувствительности. По результатам биопсии слизистой оболочки тонкого кишечника часто наблюдалась атрофия ворсинок. В случае развития указанных выше симптомов на фоне применения олмесартана медоксомила и отсутствия других возможных причин, препарат следует немедленно отменить и не возобновлять его применение. Если диарея не прекращается в течение недели после отмены препарата, необходимо обратиться к специалисту (например, гастроэнтерологу). Ангионевротический отек Пациенты с ангионевротическим отеком в анамнезе (отек лица, конечностей, губ, слизистых оболочек, языка (вызывающий обструкцию дыхательных путей), голосовой щели и/или гортани) должны тщательно наблюдаться (см. раздел «Побочное действие»). Влияние на способность к управлению транспортными средствами и механизмами В период лечения препаратом Аттенто® возможно развитие таких нежелательных реакций, как головная боль, головокружение, тошнота и повышенная утомляемость, особенно в начале лечения. В этот период необходимо соблюдать осторожность при управлении транспортными средствами и другими механизмами, а также при занятиях потенциально опасными видами деятельности, требующими повышенной концентрации внимания и быстроты психомоторных реакций. Условия хранения: Хранить при температуре не выше 25° С.Условия храненияПри комнатной температуреУсловия отпуска из аптекПо рецептуВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. амлодипіну безилат – 6,944 мг (у перерахунку на амлодипін основу – 5,00 мг), олмесартану медоксоміл – 20,00 мг; допоміжні речовини: крохмаль прежелатинізований, целюлоза мікрокристалічна силіканізована, кроскармелоза натрію, магнію стеарат; Плівкова оболонка Опадрай II білий 85F18422, що складається з: полівінілового спирту, діоксиду титану (Е 171), макрогола, тальку. *складається з 98% целюлози мікрокристалічної та 2% кремнію діоксиду колоїдного. По 14 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) із фольги алюмінієвої/фольги алюмінієвої. По 1, 2 або 4 блістери з інструкцією із застосування препарату в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 5 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, білого кольору, з тисненням «С73» на одній стороні; на поперечному розрізі ядро ​​білого кольору.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо Аттенто® максимальна концентрація (Cmax) олмесартану та амлодипіну в плазмі крові досягається через 1,5-2 години та 6-8 години, відповідно. Швидкість та ступінь всмоктування олмесартану медоксомілу та амлодипіну у складі препарату Аттенто® відповідають швидкості та ступеню всмоктування цих компонентів у вигляді монопрепаратів. Одночасний прийом їжі не впливає на біодоступність олмесартану та амлодипіну. Амлодипін Абсорбція та розподіл Після вживання в терапевтичних дозах амлодипін добре всмоктується, час досягнення максимальної концентрації становить 6-12 годин після прийому. Абсолютна біодоступність становить близько 64 – 80%. Об'єм розподілу становить близько 21 л/кг. Зв'язування з білками плазми in vitro для аммодипіну, що циркулює в крові, становить приблизно 97,5%. Одночасний прийом їжі не має значного впливу на всмоктування амлодипіну. Метаболізм та виведення Після одноразового прийому Т1/2 з плазми крові у термінальній фазі становить близько 35 - 50 год. Амлодипін значною мірою метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів, 10% вихідної речовини та 60% метаболітів виділяється нирками. Амлодипін інтенсивно метаболізується до неактивних метаболітів, 10% амлодипіну виявляється у сечі у незміненому вигляді. Олмесартану медоксоміл Абсорбція та розподіл Олмесартану медоксоміл є проліками. Він швидко перетворюється на фармакологічно активний метаболіт олмесартан під дією ферментів (естераз) у слизовій оболонці кишечника та в портальній крові під час абсорбції із шлунково-кишкового тракту. Олмесартану медоксоміл у незміненому вигляді або з інтактним фрагментом медоксомілу не виявляється у плазмі крові та/або калі. Абсолютна біодоступність олмесартану медоксомілу у формі таблеток у середньому становить 25,6%. Одночасний прийом їжі не робить значного впливу на біодоступність олмесартану, тому олмесартану медоксоміл можна приймати незалежно від їди. Максимальна концентрація (Сmax) олмесартану в плазмі крові в середньому досягається через 2 години після прийому олмесартану медоксомілу всередину і зростає приблизно лінійно зі збільшенням одноразової дози до 80мг. Для олмесартану характерний високий ступінь зв'язування з білками плазми крові (99,7%), але потенціал розвитку клінічно значущих лікарських взаємодій внаслідок витіснення із зв'язку з білками між олмесартаном та іншими лікарськими засобами, що характеризуються високим ступенем зв'язування з білками плазми при їх одночасному застосуванні. є низьким (підтвердженням тому є відсутність клінічно значущої взаємодії між олмесартаном та варфарином). Зв'язок олмесартану із клітинами крові незначний. Середній обсяг розподілу після внутрішньовенного введення низький (16 – 29л). Метаболізм та виведення Загальний плазмовий кліренс зазвичай становить 1,3 л/год (коефіцієнт варіації – 19%) та є відносно низьким порівняно з печінковим кровотоком (приблизно 90 л/год). Після одноразового прийому внутрішньо олмесартану медоксомілу, міченого ізотопом 14C, 10 - 16% радіоактивної речовини виділялося нирками (велика частина протягом 24год після прийому олмесартану медоксомілу), а радіоактивне речовина, що залишилося, виділялося через кишечник. З урахуванням системної біодоступності, що дорівнює 25,6%, можна розрахувати, що приблизно 40% олмесартана, що всмоктався, виводиться через нирки, а близько 60% - через гепатобіліарну систему. Радіоактивна речовина, що виділилася, було представлено олмесартаном. Інших метаболітів не виявлено. Кишково-печінкова рециркуляція олмесартану мінімальна. Оскільки більшість олмесартану виводиться через гепатобіліарну систему, його застосування у пацієнтів з обструкцією жовчовивідних шляхів протипоказано (див. розділ «Протипоказання»). Період напіввиведення олмесартану (Т1/2) становить 10-15год після багаторазового вживання. Рівноважний стан досягається після прийому декількох перших доз препарату, після 14 днів повторного застосування подальша кумуляція не спостерігається. Нирковий кліренс становить приблизно 0,5-0,7 л/год та не залежить від дози препарату. Клінічно значимих відмінностей у фармакокінетичних показниках олмесартану залежно від статі не виявлено. Особливі групи пацієнтів Фармакокінетика у літніх пацієнтів віком 65 років та старше У пацієнтів похилого віку (65-75 років) та старечого віку (75 років і старше) з артеріальною гіпертензією площа під кривою «концентрація-час» (AUC) (у рівноважному стані) для олмесартану була більшою на 35% і приблизно на 44%, відповідно , порівняно з молодшими пацієнтами. Цей ефект може бути частково пов'язаний із віковим зниженням функції нирок. Рекомендований режим дозування у пацієнтів похилого віку не вимагає корекції, проте при збільшенні дози слід бути обережним. Час досягнення Cmax амлодипіну в плазмі крові не відрізняється у пацієнтів похилого віку та у молодих пацієнтів. У літніх пацієнтів спостерігається тенденція до зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення AUC та подовження Т1/2. Збільшення AUC та Т1/2 у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю очікувано для пацієнтів цієї вікової групи. Фармакокінетика у пацієнтів з нирковою недостатністю У порівнянні зі здоровими добровольцями у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого, помірного та тяжкого ступеня тяжкості AUC для олмесартану збільшується приблизно на 62%, 82% та 179% відповідно. Зміни концентрації амлодипіну в плазмі не корелюють зі ступенем порушення функції нирок. У пацієнтів з нирковою недостатністю амлодипін може застосовуватись у звичайній терапевтичній дозі. Амлодипін не виводиться з організму під час проведення діалізу. Фармакокінетика у пацієнтів із печінковою недостатністю Після одноразового прийому внутрішньо AUC для олмесартану були на 6% і 65% вище у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості, відповідно, порівняно зі здоровими добровольцями. Незв'язана фракція олмесартану через 2 години після прийому внутрішньо одноразової дози у здорових добровольців та у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості становила 0,26%, 0,34% та 0,41%, відповідно. При багаторазовому прийомі внутрішньо AUC для олмесартану у пацієнтів з печінковою недостатністю помірного ступеня тяжкості була на 65% вищою, ніж у здорових добровольців із групи контролю. Середні значення Cmax олмесартану у пацієнтів із печінковою недостатністю та здорових добровольців були подібні. Фармакокінетика олмесартану медоксомілу у пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості не вивчалася. Досвід клінічного застосування амлодипіну у пацієнтів із печінковою недостатністю вкрай обмежений. У пацієнтів цієї групи спостерігається зниження кліренсу амлодипіну та подовження Т1/2, що призводить до збільшення AUC приблизно на 40-60%.ФармакодинамікаПрепарат Аттенто® – комбінований гіпотензивний препарат, до складу якого входять ангіотензину II рецепторів антагоніст (АРА II) – олмесартану медоксоміл та блокатор «повільних» кальцієвих каналів (БМКК) – амлодипін. Комбінація двох діючих речовин має синергічну антигіпертензивну дію, внаслідок чого артеріальний тиск (АТ) знижується більшою мірою, ніж при прийомі кожного з них окремо. Амлодипін, що входить до складу препарату Аттенто®, є БМКК, що блокує вхідний трансмембранний струм іонів кальцію в кардіоміоцити і клітини гладком'язових судин через потенціалзалежні канали L-типу. Експериментальні дані свідчать, що амлодипін взаємодіє як з дигідропіридиновими, так і з недігідропіридиновими ділянками зв'язування. Амлодипін має відносну вазоселективність і робить більший вплив на клітини гладкої мускулатури судин, ніж на кардіоміоцити. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну пов'язаний з прямим розслаблюючим ефектом на гладкі м'язи судин, що викликає зменшення периферичного опору судин та зниження артеріального тиску. Амлодипін викликає дозозалежне тривале зниження артеріального тиску у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Немає даних про розвиток артеріальної гіпотензії після прийому першої дози препарату, тахіфілаксії на фоні тривалого лікування або синдрому відміни. При застосуванні в терапевтичних дозах у пацієнтів з артеріальною гіпертензією амлодипін викликає розширення судин, що призводить до зниження артеріального тиску (у положенні хворого «лежачи», «сидячи» та «стоячи»). При тривалому застосуванні зниження АТ не супроводжується значною зміною частоти серцевих скорочень (ЧСС) та концентрації катехоламінів у плазмі крові. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів з нормальною функцією нирок застосування амлодипіну в терапевтичних дозах призводить до зменшення опору ниркових судин, підвищення швидкості клубочкової фільтрації та посилення ефективного ниркового кровотоку без зміни фільтраційної фракції та рівня протеїнурії. У дослідженнях гемодинаміки у пацієнтів із серцевою недостатністю, а також у клінічних дослідженнях за участю пацієнтів із серцевою недостатністю (II-IVфункціональний клас за класифікацією NYHA) при проведенні стрес-тесту амлодипін не погіршував стану пацієнтів, що оцінювали за переносимістю фізичних навантажень, фракції викиду лівого. шлуночка, а також за клінічними ознаками та симптомами. У плацебо-контрольованих дослідженнях (PRAISE, PRAISE-II) за участю пацієнтів із серцевою недостатністю (III-IV функціональний клас за класифікацією NYHA) було показано, що амлодипін не збільшує ризик смерті та сумарний ризик серцево-судинної смертності у пацієнтів із серцевою недостатністю . Олмесартану медоксоміл, що входить до складу препарату Аттенто®, є потужним специфічним АРАІІ (типу AT1). Олмесартану медоксоміл швидко метаболізується до фармакологічно активного метаболіту – олмесартану. Ангіотензин II є первинним вазоактивним компонентом ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) та відіграє значну роль у патофізіології артеріальної гіпертензії шляхом впливу на АТ1-рецептори. Ефекти ангіотензину II включають вазоконстрикцію, збільшення синтезу та секреції альдостерону, стимуляцію серцевої діяльності та підвищення реабсорбції натрію у нирках. Олмесартану медоксиміл блокує судинозвужувальну дію та ефект підвищення секреції альдостерону під впливом ангіотензину II, перешкоджаючи його зв'язуванню з АТ1-рецепторами у тканинах (включаючи гладкі м'язи судин та надниркові залози).Дія олмесартану медоксомілу не залежить від джерела та способу вироблення ангіотензину II. Специфічний антагонізм олмесартану медоксомілу щодо ангіотензину II (через AT1-рецетори) призводить до збільшення активності реніну, концентрації ангіотензину I та II у плазмі крові, а також сприяє зменшенню плазмової концентрації альдостерону. При артеріальній гіпертензії олмесартану медоксоміл спричинює дозозалежне тривале зниження артеріального тиску. Немає даних про розвиток артеріальної гіпотензії після прийому першої дози препарату, тахіфілаксії на фоні тривалого лікування або синдрому відміни (різке підвищення артеріального тиску після відміни препарату). Прийом олмесартану медоксомілу 1 раз на добу забезпечує ефективне та рівномірне зниження артеріального тиску протягом 24год. Поділ добової дози на два прийоми має антигіпертензивний ефект, аналогічний ефекту тієї ж добової дози, прийнятої одноразово. Антигіпертензивна дія олмесартану медоксомілу настає, як правило, вже через 2 тижні, а максимальний ефект розвивається приблизно через 8 тижнів після початку терапії. Вплив олмесартану медоксомілу на смертність та частоту ускладнень не встановлено. У рандомізованому дослідженні ROADMAP за участю 4447 пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, нормоальбумінурією і щонайменше одним додатковим серцево-судинним фактором ризику було показано, що застосування олмесартану медоксомілу (на додаток до інших гіпотензивних засобів, за винятком інгібітів АПФ) або інших АРА II) супроводжувалося значним зниженням ризику розвитку мікроальбумінурії.Показання до застосуванняЕсенціальна гіпертензія (при неефективності монотерапії олмесартану медоксомілом або амлодипіном).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до олмесартанумедоксомілу, амлодипіну та інших похідних дигідропіридину або до інших компонентів препарату; печінкова недостатність тяжкого ступеня тяжкості (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); обструкція жовчовивідних шляхів; тяжка артеріальна гіпотензія (САД менше 90ммрт. ст.); шок (включаючи кардіогенний); гострий інфаркт міокарда (і період протягом 1 місяця після нього); нестабільна стенокардія; ниркова недостатність тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну (КК) менше 20мл/хв; досвіду клінічного застосування відсутня); стан після трансплантації нирки (досвід клінічного застосування відсутній); гемодинамічно значуща обструкція виносить тракту лівого шлуночка (наприклад, стеноз гирла аорти важкого ступеня); вагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла); одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. З обережністю стеноз аортального чи мітрального клапана; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; синдром слабкості синусового вузла (виражена тахікардія, брадикардія); одночасне застосування з інгібіторами або індукторами ізоферменту CYP3A4; ангіоневротичний набряк в анамнезі; гіпонатріємія; одночасне застосування з препаратами літію (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"); гіперкаліємія (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"); гіповолемія (у тому числі внаслідок діареї, блювання або одночасного застосування діуретиків), а також у пацієнтів, які дотримуються дієти з обмеженням споживання кухонної солі; ниркова недостатність легкого та помірного ступеня тяжкості (КК 20-60мл/хв); первинний гіперальдостеронізм; вазоренальна гіпертензія (двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки); інші стани, що супроводжуються активацією ренін-ангінотензин-альдостеронової системи; одночасне застосування з інгібіторами АПФ або препаратами, що містять аліскірен; хронічна серцева недостатність (ХСП) (III-IVфункціональний клас за класифікацією NYHA); хронічні форми ішемічної хвороби серця (ІХС); артеріальна гіпотензія; ішемічні цереброваскулярні захворювання; печінкова недостатність легкого та помірного ступеня тяжкості (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); літній вік (старше 65 років); застосування у пацієнтів негроїдної раси.Вагітність та лактаціяДані про застосування препарату Аттенто® у період вагітності відсутні. Застосування препарату Аттенто при вагітності протипоказане. Амлодипін Вагітність Безпека застосування амлодипіну під час вагітності не встановлена. У доклінічних дослідженнях фетотоксична та ембріотоксична дія амлодипіну не виявлена. У щурів амлодипін збільшував тривалість гестаційного періоду та пологів. Деякі інші БМКК мають тератогенну дію. Період грудного вигодовування Досвід застосування препарату показує, що амлодипін виділяється у грудне молоко. Середнє співвідношення молоко/плазма для концентрації амлодипіну склало 0,85 серед 31 жінки-годувальниці, які страждали на артеріальну гіпертензію, зумовлену вагітністю, і отримували амлодипін у початковій дозі 5 мг на добу. Дозування препарату за необхідності коригувалося (залежно від середньої добової дози та ваги: ​​6 мг та 98,7 мкг/кг відповідно). Передбачувана добова доза амлодипіну, що отримується немовлям через грудне молоко, становить 4,17 мкг/кг. Застосування амлодипіну в період грудного вигодовування протипоказано. При необхідності застосування препарату в період лактації слід припинити вигодовування груддю. Олмесартану медоксоміл Вагітність Існують дані про те, що застосування АРА II у другому та третьому триместрах вагітності індукує фетотоксичні ефекти у людини (погіршення функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). У разі застосування АРАII у другому та третьому триместрах вагітності необхідно проводити ультразвукове дослідження з метою оцінки функції нирок та осифікації кісток черепа плода. Новонароджені, чиї матері приймали АРАII, повинні спостерігатися щодо можливого розвитку артеріальної гіпотензії та порушення функції нирок. Пацієнток, які планують вагітність, рекомендується перевести на гіпотензивні препарати інших груп, безпека застосування яких при вагітності доведена, за винятком випадків, коли АРА II призначається за життєвими показаннями. У разі настання вагітності під час терапії препаратом Аттенто®, препарат слід негайно відмінити та при необхідності призначити альтернативне лікування з доведеним профілем безпеки застосування під час вагітності. Період грудного вигодовування Показано, що олмесартанамедоксоміл проникає у грудне молоко у щурів, проте аналогічні дані для людини відсутні. У зв'язку з відсутністю достовірних даних застосування препарату Аттенто® у період грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяНайчастішими небажаними реакціями (НР) при застосуванні препарату Аттенто® є периферичні набряки (11,3%), біль голови (5,3%) та запаморочення (4,5%). Небажані реакції при застосуванні препарату Аттенто®, отримані в клінічних дослідженнях, постреєстраційних дослідженнях безпеки та спонтанних повідомленнях, сумовані та представлені нижче як НР окремих компонентів амлодипіну та олмесартану медоксомілу на підставі відомого профілю безпеки цих речовин, так і для комбінації амлодипін/олмесартану медок. Можливі НР наведені нижче відповідно до класифікації Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) за низхідною частотою виникнення: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100,< 1/10), нечасто (≥1/1000,< 1 /100), рідко (≥1/10000,< 1/1000), дуже рідко, включаючи окремі повідомлення (< 1/10000), частота невідома (неможливо встановити частоту за наявними даними). Системно-органний клас: Порушення з боку крові та лімфатичної системи Небажана реакція: Лейкоцитопенія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Тромбоцитопенія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Тромбоцитопенічна пурпура Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку імунної системи Небажана реакція: Алергічні реакції/реакції гіперчутливості Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Рідко Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Алергічні реакції/реакції гіперчутливості Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Рідко Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Анафілактичні реакції Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Нечасто Системно-органний клас: Порушення з боку обміну речовин та харчування Небажана реакція: Гіперглікемія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Гіперкаліємія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Гіпертригліцеридемія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гіперурикемія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Системно-органний клас: Порушення психіки Небажана реакція: Сплутаність свідомості Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Депресія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Безсоння Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Дратівливість Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Зниження лібідо Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Лабільність настрою (включаючи тривогу) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку нервової системи Небажана реакція: Запаморочення Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Часто Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Дисгевзія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Головний біль Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Часто Амлодипін: Часто (особливо на початку лікування) Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гіпертонус Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Гіпестезія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Загальмованість Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Парестезія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Периферична нейропатія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Постуральне запаморочення Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Порушення сну Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Сонливість Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Сінкопе Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Рідко Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Тремор Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Паросмія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Апатія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Ажитація Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Атаксія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Амнезія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку органу зору Небажана реакція: Порушення зору (включаючи диплопію) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Ксерофтальмія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Кон'юнктивіт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Біль у власних очах Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Небажана реакція: Шум у вухах Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Вертіго Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Нечасто Системно-органний клас: Порушення з боку серця Небажана реакція: Стенокардія (включаючи посилення симптомів стенокардії) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Порушення ритму серця (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Інфаркт міокарда Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Відчуття серцебиття Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Тахікардія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку судин Небажана реакція: Виражене зниження артеріального тиску Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Ортостатична гіпотензія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: "Припливи" крові до обличчя Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Рідко Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Васкуліт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Розвиток або посилення перебігу ХСН Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Небажана реакція: Бронхіт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Кашель Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Диспное Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Фарингіт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Риніт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Носова кровотеча Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Небажана реакція: Біль у животі Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Порушення з боку кишечника (включаючи діарею та запор) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Запор Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Діарея Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Діарея Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Сухість слизової оболонки ротової порожнини Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Диспепсія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гастрит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Гастроентерит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гастроентерит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гіперплазія ясен Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Нудота Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Панкреатит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Біль у животі (у верхній частині) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Блювота Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Спру-подібна ентеропатія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Дуже рідко Системно-органний клас: Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Небажана реакція: Підвищення активності «печінкових» ферментів Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко (у більшості випадків на тлі холестазу) Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гепатит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Жовтяниця Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Гіпербілірубінемія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Небажана реакція: Алопеція Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Ангіоневротичний набряк Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Алергічний дерматит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Поліморфна еритема Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Екзантема Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Ексфоліативний дерматит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Підвищене потовиділення Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Фотосенсибілізація Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Свербіж шкіри Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Пурпура Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Набряк Квінке Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Висипання на шкірі Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Порушення пігментації шкіри Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Синдром Стівенса-Джонсона Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Кропивниця Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Рідко Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Системно-органний клас: Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Небажана реакція: Набряк в області кісточок Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Набряк в області кісточок Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Артралгія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Артріт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Біль у спині Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Судоми м'язів Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Судоми м'язів Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Міалгія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Біль у кінцівках Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Біль у кістках Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Міастенія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Небажана реакція: гостра ниркова недостатність Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Гематурія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Участене сечовипускання Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Болісні позиви на сечовипускання Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Ніктурія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Поллакіурія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Ниркова недостатність Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Інфекції сечовивідних шляхів Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Дизурія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Поліурія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органный класс: Нарушения со стороны половых органов и молочной железы Нежелательная реакция: Эректильная дисфункция/ импотенция Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Гинекомастия Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: - Системно-органный класс: Общие расстройства и нарушения в месте введения Нежелательная реакция: Астения Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: Часто Олмесартана медоксомил: Нечасто Нежелательная реакция: Боль в грудной клетке Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Отек лица Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Редко Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Нечасто Нежелательная реакция: Повышенная утомляемость Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Часто Амлодипин: Часто Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Гриппоподобные симптомы Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Заторможенность Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Редко Нежелательная реакция: Общее недомогание Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: Нечасто Нежелательная реакция: Отеки Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Часто Амлодипин: Очень часто Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Боль неуточненной локализации Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Периферические отеки Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Часто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Отек мягких тканей Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Часто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: - Системно-органный класс: Лабораторные и инструментальные данные Нежелательная реакция: Повышение концентрации креатинина в плазме крови Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Редко Нежелательная реакция: Повышение активности креатинфосфокиназы Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Снижение содержания калия в плазме крови Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Повышение концентрации мочевины в плазме крови Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Повышение концентрации мочевой кислоты в плазме крови Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Повышение активности гаммаглутамилтрансферазы Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Сниженние массы тела Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Увеличение массы тела Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: - Сообщалось о единичных случаях рабдомиолиза, который по времени развития был связан с приемом АРА II. У пациентов, принимавших амлодипин, сообщалось о единичных случаях развития экстрапирамидного синдрома.Взаимодействие с лекарственными средствамиКомбинация амлодипина и олмесартана медоксомила Антигипертензивный эффект препарата Аттенто®может усиливаться при одновременном применении с другими гипотензивными лекарственными средствами (например, альфа-адреноблокаторами, диуретиками). Амлодипин При одновременном применении амлодипина и других гипотензивных препаратових антигипертензивные эффекты суммируются. При одновременном применении амлодипина с мощнымиили умеренными ингибиторами изофермента CYP3A4(ингибиторами протеаз, азольными противогрибковыми препаратами, макролидами типа эритромицина или кларитромицина, верапамилом или дилтиаземом)возможно значительное повышение концентрации амлодипина в плазме крови. Клинические проявления данного взаимодействия могут быть более выраженными у пациентов пожилого возраста, что может потребовать дополнительного наблюдения за состоянием пациентов и коррекции дозы. Данных о влиянии индукторов изофермента CYP3A4на фармакокинетику амлодипина не имеется. Однако следует учитывать, что при одновременном применении с индукторами изофермента CYP3A4 (такими, как рифампицин, Зверобой продыряв-ленный) возможно снижение концентрации амлодипина в плазме крови. Применять амлодипин одновременно с индукторами изофермента CYP3A4 следует с осторожностью. Ингибиторы mTOR(mammalianTargetofRapamycin- мишень рапамицина в клетках млекопитающих) Ингибиторы mTOR (например, темсиролимус, сиролимус, эверолимус) являются субстратами CYP3A4. Поскольку амлодипин является слабым ингибитором CYP3A4, при совместном применении может увеличиться экспозиция ингибиторов mTOR. В исследованиях на животных после приема БМКК (верапамила) и внутривенного введения дантролена(препарат для лечения злокачественной гипертермии) на фоне развития гиперкалиемии отмечались случаи фибрилляции желудочков и развития сердечно-сосудистой недостаточности с летальным исходом. В связи с риском развития гиперкалиемии у пациентов, склонных к злокачественной гипертермии, а также на фоне применения дантролена при злокачественной гипертермии, рекомендуется избегать применения БМКК, таких как амлодипин. Несмотря на то, что при применении амлодипина отрицательного инотропного действия как правило не отмечается, некоторые БМКК могут усиливать выраженность отрицательного инотропного действия антиаритмических препаратов, вызывающих удлинение интервала QT(например, амиодорона, хинидина). Нейролептики и изофлуранусиливают антигипертензивное действие БМКК производных дигидропиридина. Препараты кальция могут снижать действие БМКК. Амлодипин не влиял на фармакокинетику аторвастатина, дигоксина, варфаринав клинических исследованиях лекарственных взаимодействий. Одновременное применение амлодипина (10мг) и симвастатина (80мг) в течение длительного времени приводило к увеличению концентрации симвастатина в плазме крови на 77% по сравнению с приемом только симвастатина. Доза симвастатина у пациентов, принимающих амлодипин, не должна превышать 20мг в сутки. Не рекомендуется одновременное применение амлодипина и грейпфрутового сока, т. к. у отдельных пациентов возможно повышение биодоступности и усиление антигипертензивного действия амлодипина. Одновременное применение амлодипина и такролимусаможет привести к повышению концентрации такролимуса в плазме крови, однако фармакокинетический механизм развития данного эффекта в точности не выяснен. Необходимо контролировать концентрацию такролимуса в плазме крови у пациентов, одновременно принимающих амлодипин и такролимус для того, чтобы избежать токсического действия такролимуса и скорректировать его дозу в случае необходимости. В проспективном исследовании у пациентов с трансплантацией почки, одновременно принимающих циклоспорини амлодипин, было отмечено повышение концентрации циклоспорина в плазме крови в среднем на 40%. Одновременное применение препарата Аттенто® и циклоспорина может приводить к повышению концентрации циклоспорина. У пациентов, одновременно принимающих препарат Аттенто® и циклоспорин, рекомендуется мониторировать концентрацию циклоспорина в плазме крови и, при, необходимости, уменьшить дозу циклоспорина. Олмесартана медоксомил Не рекомендуется одновременное применение с калийсберегающими диуретиками, препаратами калия, заменителями пищевой соли, содержащими калий или другими лекарственными средствами, повышающими содержание калия в плазме крови (например, ингибиторы АПФ, гепарин). В случае необходимости одновременного применения указанных препаратов и олмесартана медоксомила необходим тщательный контроль содержания калия в плазме крови. Данные клинических исследований показывают, что двойная блокада ренин-ангиотензин-альдостероновой системы при одновременном применении ингибиторов АПФ, АРА II или алискирена ассоциирована с более высокой частотой возникновения таких НР, как артериальная гипотензия, гиперкалиемия и снижение функции почек (в т. ч. развитие острой почечной недостаточности), чем при применении только одного препарата, воздействующего на РААС. Таким образом, двойная блокада РААС одновременным применением ингибиторов АПФ, АРА IIили алискирена не рекомендуется. Одновременное применение АРА IIс препаратами, содержащими алискирен, противопоказано у пациентов с сахарным диабетом и/или с умеренной или тяжелой почечной недостаточностью (СКФ менее 60 мл/мин/1,73 м2площади поверхности тела) и не рекомендуется у других пациентов. Одновременное применение АРА IIcингибиторами АПФ противопоказано у пациентов с диабетической нефропатией и не рекомендуется у других пациентов. В случае, когда одновременное применение двух средств, воздействующих на РААС, является необходимым, их применение должно проводиться под контролем специалиста и сопровождаться регулярным мониторингом функции почек, содержания электролитов и АД. При одновременном применении с антацидами (магния и алюминия гидроксид) наблюдается умеренное снижение биодоступности олмесартана медоксомила. При одновременном применении олмесартана медоксомил не оказывает клинически значимого влияния на фармакокинетику и фармакодинамику варфарина или фармакокинетику дигоксина. Одновременное применение олмесартана медоксомила с правастатином у здоровых добровольцев не оказывало клинически значимых эффектов на фармакокинетику каждого из препаратов. Имеются сообщения об обратимом повышении содержания лития в плазме крови и проявлении токсичности при одновременном применении препаратов лития с ингибиторами АПФ и с АРА II, поэтому применение олмесартана медоксомила в комбинации с препаратами лития не рекомендуется. В случае необходимости одновременного применения препарата Аттенто® и препаратов лития рекомендуется регулярный контроль содержания лития в плазме крови. Клинически значимого ингибирующего действия олмесартана на изоферменты CYP1A1/2, CYP2A6, CYP2C8/9, CYP2C19, CYP2D6, CYP2E1 и CYP3A4 системы цитохрома Р450 человека in vitroне выявлено, в отношении цитохрома Р450 крысы отмечен минимальный или нулевой индуцирующий эффект, что позволяет предположить отсутствие клинически значимых взаимодействий при одновременном применении олмесартана медоксомила и препаратов, метаболизирующихся при участии вышеуказанных изоферментов системы цитохрома Р450. При одновременном применении с нестероидными противовоспалительными препаратами (НПВП), включая неселективные НПВП, селективные ингибиторы ЦОГ-2, ацетилсалициловую кислоту (в дозе более3 г/сут) и АРАII, возможно повышение риска ухудшения функции почек и повышение содержания калия в сыворотке крови. В связи с этим пациентам, одновременно применяющим НПВП и АРА II, рекомендуется контроль функции почек, особенно в начале применения, а также регулярный прием достаточного количества жидкости. Вместе с тем, одновременное применение НПВП и АРА II может приводить к ослаблению антигипертензивного действия АРА II, приводя к частичной потере их терапевтической эффективности. Колесевелама гидрохлорид (секвестрант желчных кислот) При одновременном применении колесевелама гидрохлорида (секвестранта желчных кислот) и олмесартана медоксомила отмечается ослабление системного действия олмесартана медоксомила, снижение его Сmaxи T1/2 . Прием олмесартана медоксомила по крайней мере за 4ч до приема колесевелама гидрохлорида приводит к ослаблению данного взаимодействия. Олмесартана медоксомил следует принимать как минимум за 4 ч до приема колесевелама гидрохлорида.Способ применения и дозыПрепарат Аттенто® принимают внутрь 1раз в сутки, в одно и то же время, независимо от времени приема пищи, не разжевывая, запивая достаточным количеством жидкости (например, стаканом воды). Для подбора оптимального режима дозирования целесообразно применять наиболее подходящую дозировку препарата. Перед назначением комбинированного препарата Аттенто® рекомендуется предварительный подбор доз каждого из действующих веществ в отдельности (т. е. , олмесартана медоксомила и амлодипина). При наличии клинических показаний допускается перевод пациента с монотерапии сразу на применение комбинированного препарата. Пациенты, получающие комбинированную терапию монопрепаратами олмесартана медоксомила и амлодипина, могут быть переведены на лечение препаратом Аттенто®, содержащего олмесартана медоксомил и амлодипин в аналогичных дозах. Рекомендуемая доза: Ежедневно по 1 таблетке препарата Аттенто® в дозировке 5мг + 20 мг, содержащего 5 мг амлодипина и 20 мг олмесартана медоксомила, при отсутствии адекватного снижения АД на фоне монотерапии олмесартана медоксомилом в дозе 20мг или амлодипином в дозе 5мг. При отсутствии адекватного снижения АД на фоне применения препарата Аттенто® в дозировке 5мг + 20 мг возможно применение препарата Аттенто® в дозировке 5мг + 40 мг (1 таблетка) в день, содержащего 5 мг амлодипина и 40 мг олмесартана медоксомила. При отсутствии адекватного снижения АД на фоне применения препарата Аттенто® в дозировке 5мг + 40 мг возможно применение препарата Аттенто® в дозировке 10мг + 40 мг (1 таблетка) в день, содержащего 10 мг амлодипина и 40 мг олмесартана медоксомила. Максимальная суточная доза амлодипина составляет 10 мг. Максимальная суточная доза олмесартана медоксомила составляет 40 мг. Применение у пациентов в возрасте 65 лет и старше У пациентов в возрасте 65 лет и старше с нормальной функцией почек коррекции дозы препарата не требуется. При увеличении дозы олмесартана медоксомила до максимальной (40мг в сутки) у пожилых пациентов необходимо тщательно контролировать АД. Применение у пациентов с почечной недостаточностью В случае применения препарата Аттенто® у пациентов с почечной недостаточностью легкой и умеренной степени тяжести (КК 20-60мл/мин) рекомендуется проводить периодический мониторинг содержания калия и креатинина в плазме крови. Максимальная доза олмесартана медоксомила для пациентов с почечной недостаточностью легкой и умеренной степени тяжести составляет 20мг 1раз в сутки, поскольку опыт применения более высоких доз у данной категории пациентов ограничен. У пациентов с почечной недостаточностью тяжелой степени тяжести (КК менее 20мл/мин) применение препарата Аттенто® противопоказано (см. раздел «Противопоказания»). Применение у пациентов с печеночной недостаточностью У пациентов с печеночной недостаточностью легкой или умеренной степени тяжести (менее 9баллов по шкале Чайлд-Пью) препарат Аттенто® следует применять с осторожностью. При печеночной недостаточности легкой или умеренной степени тяжести максимальная доза олмесартана медоксомила составляет 20мг один раз в сутки. Применение амлодипина у пациентов с нарушением функции печени следует начинать с минимальной дозы (5 мг) с последующей медленной титрацией дозы. При одновременном применении с диуретиками и/или другими гипотензивными препаратами у пациентов с нарушением функции печени рекомендуется тщательный контроль АД и функции почек. Применение препарата Аттенто® противопоказано у пациентов с печеночной недостаточностью тяжелой степени тяжести (более 9 баллов по шкале Чайлд-Пью) (опыт применения отсутствует) (см. раздел «Противопоказания»).ПередозировкаСлучаи передозировки препарата Аттенто® не зарегистрированы.Меры предосторожности и особые указанияПрименение препарата Аттенто® у пациентов с острым инфарктом миокарда и нестабильной стенокардией не рекомендуется в связи с недостаточным опытом клинического применения. Препарат Аттенто® не следует применять для купирования гипертонического криза. Комбинация амлодипина и олмесартана медоксомила Нарушение функции почек и трансплантация почки При назначении препарата Аттенто® пациентам этой группы рекомендуется тщательный контроль содержания калия и креатинина в плазме крови. Применение препарата Аттенто® противопоказано при почечной недостаточности тяжелой степени тяжести (клиренс креатинина менее 20 мл/мин). Опыт применения препарата Аттенто® у пациентов, недавно перенесших трансплантацию почки или у пациентов с терминальной почечной недостаточностью (клиренс креатинина менее 12 мл/мин) отсутствует. Нарушение функции печени У пациентов с печеночной недостаточностью возможно усиление эффекта амлодипина и олмесартана медоксомила. Препарат Аттенто® следует с осторожностью назначать пациентам с печеночной недостаточностью легкой или умеренной степени тяжести (менее 9 баллов по шкале Чайлд-Пью). У пациентов с печеночной недостаточностью умеренной степени тяжести доза олмесартана медоксомила не должна превышать 20мг. У пациентов с печеночной недостаточностью применение амлодипина следует начинать с самой низкой дозы (5 мг) и соблюдать осторожность как в начале лечения, так и при увеличении дозы. Применение препарата Аттенто® противопоказано у пациентов с печеночной недостаточностью тяжелой степени тяжести (более 9 баллов по шкале Чайлд-Пью). Гиперкалиемия Как и при применении других АРА II и ингибиторов АПФ, при применении препарата Аттенто® возможно развитие гиперкалиемии, особенно у пациентов с нарушениями функции почек и/или сердечной недостаточностью. Препарат Аттенто® следует применять с осторожностью одновременно с калиевыми добавками, калийсберегающими диуретиками, заменителями пищевой соли, содержащими калий или другими лекарственными средствами, которые могут повышать содержание калия (например, гепарин); при этом рекомендуется регулярный контроль содержания калия в плазме крови. Стеноз аортального или митрального клапана, гипертрофическая обструктивная кардиомиопатия Так как в состав препарата входит амлодипин, препарат Аттенто®, как и другие сосудорасширяющие препараты, следует применять с осторожностью у пациентов с аортальным и/или митральным стенозом, а также у пациентов с гипертрофической обструктивной кардиомиопатией. Сердечная недостаточность У пациентов с хронической сердечной недостаточностью препарат Аттенто® следует применять с осторожностью. Как и при применении любых гипотензивных препаратов, чрезмерное снижение артериального давления у пациентов с ИБС и с ишемическими цереброваскулярными заболеваниями может привести к развитию инфаркта миокарда или ишемического инсульта. Амлодипин Сердечная недостаточность БМКК следует применять с осторожностью у пациентов с хронической сердечной недостаточностью, так как имеются данные, что они могут повышать риск осложнений со стороны сердечно-сосудистой системы и смертность. Однако в исследованиях с участием пациентов с сердечной недостаточностью было показано, что амлодипин не повышает риск развития осложнений и/или смертность. В долгосрочном плацебо-контролируемом исследовании амлодипина у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью (IIIи IVкласс по классификации NYHA) было отмечено увеличение числа сообщений о развитии отека легких в группе амлодипина по сравнению с группой плацебо. Сердечно-сосудистые заболевания В редких случаях у пациентов с ишемической болезнью сердца (особенно при тяжелом обструктивном поражении коронарных артерий) отмечалось увеличение частоты, продолжительности и/или тяжести приступов стенокардии после начала применения блокаторов «медленных» кальциевых каналов или после увеличения их дозировки. Синдром «отмены» Несмотря на отсутствие у блокаторов «медленных» кальциевых каналов синдрома «отмены», прекращение лечения амлодипином желательно проводить, постепенно уменьшая дозу препарата. Амлодипин не предотвращает развитие синдрома «отмены» при резком прекращении приема бета-адреноблокаторов. Периферические отеки Незначительно или умеренно выраженные периферические отеки были наиболее частым нежелательным явлением амлодипина в клинических исследованиях. Частота возникновения периферических отеков возрастает с увеличением дозы амлодипина. Следует тщательно дифференцировать периферические отеки, связанные с применением амлодипина, от симптомов прогрессирования левожелудочковой сердечной недостаточности. Прочее В период терапии амлодипином необходимо контролировать массу тела и потребление поваренной соли, показано назначение соответствующей диеты. Необходимо поддержание гигиены зубов и наблюдение у стоматолога (для предотвращения болезненности, кровоточивости и гиперплазии десен). Сообщалось, что у пациентов (мужского пола), принимавших БМКК, возникали обратимые биохимические изменения в головке сперматозоида. Клинических данных в отношении потенциального воздействия амлодипина на фертильность недостаточно. Олмесартана медоксомил Дефицит натрия или уменьшение ОЦК Симптоматическая артериальная гипотензия, особенно после приема первой дозы препарата, может встречаться у пациентов со сниженным объемом циркулирующей крови и/или сниженным содержанием натрия в плазме крови вследствие интенсивной терапии диуретиками, ограничения потребления поваренной соли с пищей при диетическом питании, а также вследствие диареи или рвоты. Данные состояния должны быть скорректированы до назначения препарата Аттенто® или же пациент должен находиться под тщательным наблюдением на начальном этапе терапии. Состояния, способствующие повышению активности РААС У пациентов, у которых функция почек может в значительной степени зависеть от активности РААС (например, у пациентов с тяжелой хронической сердечной недостаточностью или заболеваниями почек в анамнезе, в частности, стенозом почечных артерий), применение лекарственных средств, влияющих на РААС, например АРА II, может привести к развитию острой артериальной гипотензии, олигурии, азотемии или, в редких случаях, острой почечной недостаточности и/или смерти. Вазоренальная гипертензия Имеется повышенный риск развития тяжелой артериальной гипотензии и почечной недостаточности у пациентов с двусторонним стенозом почечных артерий или стенозом артерии единственной функционирующей почки при применении лекарственных средств, влияющих на РААС. Двойная блокада РААС Показано, что одновременное применение ингибиторов АПФ, АРА II или алискирена повышает риск развития артериальной гипотензии, гиперкалиемии и ухудшения функции почек (включая острую почечную недостаточность). Одновременное применение АРА II с препаратами, содержащими алискирен противопоказано у пациентов с сахарным диабетом и/или с умеренной или тяжелой почечной недостаточностью (СКФ менее 60 мл/мин/1,73 м2площади поверхности тела) и не рекомендуется у других пациентов. Одновременное применение АРА II c ингибиторами АПФ противопоказано у пациентов с диабетической нефропатией и не рекомендуется у других пациентов (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами»). Первичный гиперальдостеронизм Пациенты с первичным гиперальдостеронизмом обычно не реагируют на гипотензивные препараты, подавляющие РААС. Поэтому назначение препарата Аттенто® не рекомендуется пациентам данной категории. Сердечная недостаточность Применение ингибиторов АПФ или АРА II у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью, у которых состояние функции почек может зависеть от активности РААС, ассоциировалось с развитием олигурии и/или прогрессирующей азотемии, в редких случаях приводило к острой почечной недостаточности и/или смерти. Этнические различия Как и при применении других АРАII, антигипертензивный эффект препарата Аттенто® у представителей негроидной расы может быть несколько меньше, чем у других пациентов, возможно, вследствие большей распространенности низкого уровня ренина в данной популяции. Спру-подобная энтеропатия В очень редких случаях сообщалось о развитии тяжелой хронической диареи, сопровождающейся существенной потерей массы тела у пациентов, принимавших олмесартана медоксомил от нескольких месяцев до нескольких лет. Возможно, что в основе данных эффектов лежит локальная отсроченная реакция гиперчувствительности. По результатам биопсии слизистой оболочки тонкого кишечника часто наблюдалась атрофия ворсинок. В случае развития указанных выше симптомов на фоне применения олмесартана медоксомила и отсутствия других возможных причин, препарат следует немедленно отменить и не возобновлять его применение. Если диарея не прекращается в течение недели после отмены препарата, необходимо обратиться к специалисту (например, гастроэнтерологу). Ангионевротический отек Пациенты с ангионевротическим отеком в анамнезе (отек лица, конечностей, губ, слизистых оболочек, языка (вызывающий обструкцию дыхательных путей), голосовой щели и/или гортани) должны тщательно наблюдаться (см. раздел «Побочное действие»). Влияние на способность к управлению транспортными средствами и механизмами В период лечения препаратом Аттенто® возможно развитие таких нежелательных реакций, как головная боль, головокружение, тошнота и повышенная утомляемость, особенно в начале лечения. В этот период необходимо соблюдать осторожность при управлении транспортными средствами и другими механизмами, а также при занятиях потенциально опасными видами деятельности, требующими повышенной концентрации внимания и быстроты психомоторных реакций. Условия хранения: Хранить при температуре не выше 25° С.Условия храненияПри комнатной температуреУсловия отпуска из аптекПо рецептуВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. амлодипіну безилат – 6,944 мг (у перерахунку на амлодипін основу – 5,00 мг), олмесартану медоксоміл – 40,00 мг; допоміжні речовини: крохмаль прежелатинізований, целюлоза мікрокристалічна силіканізована*, кроскармелоза натрію, магнію стеарат; Плівкова оболонка Опадрай II жовтий 85F22093, що складається з: полівінілового спирту, діоксиду титану (Е 171), макроголу, тальку, барвника оксид заліза жовтий (Е 172). *складається з 98% целюлози мікрокристалічної та 2% кремнію діоксиду колоїдного. По 14 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) із фольги алюмінієвої/фольги алюмінієвої. По 1, 2 або 4 блістери з інструкцією із застосування препарату в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 5 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиТаблетки 5мг + 40мг: круглі, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, світло-жовтого кольору, з тисненням «С75» на одній стороні; на поперечному розрізі ядро ​​білого кольору.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо Аттенто® максимальна концентрація (Cmax) олмесартану та амлодипіну в плазмі крові досягається через 1,5-2 години та 6-8 години, відповідно. Швидкість та ступінь всмоктування олмесартану медоксомілу та амлодипіну у складі препарату Аттенто® відповідають швидкості та ступеню всмоктування цих компонентів у вигляді монопрепаратів. Одночасний прийом їжі не впливає на біодоступність олмесартану та амлодипіну. Амлодипін Абсорбція та розподіл Після прийому внутрішньо в терапевтичних дозах амлодипін добре всмоктується, час досягнення максимальної концентрації складає 6-12 годин після прийому. Абсолютна біодоступність становить близько 64 – 80%. Об'єм розподілу становить близько 21 л/кг. Зв'язування з білками плазми in vitro для аммодипіну, що циркулює в крові, становить приблизно 97,5%. Одночасний прийом їжі не має значного впливу на всмоктування амлодипіну. Метаболізм та виведення Після одноразового прийому Т1/2 з плазми крові у термінальній фазі становить близько 35 - 50 год. Амлодипін значною мірою метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів, 10% вихідної речовини та 60% метаболітів виділяється нирками. Амлодипін інтенсивно метаболізується до неактивних метаболітів, 10% амлодипіну виявляється у сечі у незміненому вигляді. Олмесартану медоксоміл Абсорбція та розподіл Олмесартану медоксоміл є проліками. Він швидко перетворюється на фармакологічно активний метаболіт олмесартан під дією ферментів (естераз) у слизовій оболонці кишечника та в портальній крові під час абсорбції із шлунково-кишкового тракту. Олмесартану медоксоміл у незміненому вигляді або з інтактним фрагментом медоксомілу не виявляється у плазмі крові та/або калі. Абсолютна біодоступність олмесартану медоксомілу у формі таблеток у середньому становить 25,6%. Одночасний прийом їжі не робить значного впливу на біодоступність олмесартану, тому олмесартану медоксоміл можна приймати незалежно від їди. Максимальна концентрація (Сmax) олмесартану в плазмі крові в середньому досягається через 2 години після прийому олмесартану медоксомілу всередину і зростає приблизно лінійно зі збільшенням одноразової дози до 80мг. Для олмесартану характерний високий ступінь зв'язування з білками плазми крові (99,7%), але потенціал розвитку клінічно значущих лікарських взаємодій внаслідок витіснення із зв'язку з білками між олмесартаном та іншими лікарськими засобами, що характеризуються високим ступенем зв'язування з білками плазми при їх одночасному застосуванні. є низьким (підтвердженням тому є відсутність клінічно значущої взаємодії між олмесартаном та варфарином). Зв'язок олмесартану із клітинами крові незначний. Середній обсяг розподілу після внутрішньовенного введення низький (16 – 29л). Метаболізм та виведення Загальний плазмовий кліренс зазвичай становить 1,3 л/год (коефіцієнт варіації – 19%) та є відносно низьким порівняно з печінковим кровотоком (приблизно 90 л/год). Після одноразового прийому внутрішньо олмесартану медоксомілу, міченого ізотопом 14C, 10 - 16% радіоактивної речовини виділялося нирками (велика частина протягом 24год після прийому олмесартану медоксомілу), а радіоактивне речовина, що залишилося, виділялося через кишечник. З урахуванням системної біодоступності, що дорівнює 25,6%, можна розрахувати, що приблизно 40% олмесартана, що всмоктався, виводиться через нирки, а близько 60% - через гепатобіліарну систему. Радіоактивна речовина, що виділилася, було представлено олмесартаном. Інших метаболітів не виявлено. Кишково-печінкова рециркуляція олмесартану мінімальна. Оскільки більшість олмесартану виводиться через гепатобіліарну систему, його застосування у пацієнтів з обструкцією жовчовивідних шляхів протипоказано (див. розділ «Протипоказання»). Період напіввиведення олмесартану (Т1/2) становить 10-15год після багаторазового вживання. Рівноважний стан досягається після прийому декількох перших доз препарату, після 14 днів повторного застосування подальша кумуляція не спостерігається. Нирковий кліренс становить приблизно 0,5-0,7 л/год та не залежить від дози препарату. Клінічно значимих відмінностей у фармакокінетичних показниках олмесартану залежно від статі не виявлено. Особливі групи пацієнтів Фармакокінетика у літніх пацієнтів віком 65 років та старше У пацієнтів похилого віку (65-75 років) та старечого віку (75 років і старше) з артеріальною гіпертензією площа під кривою «концентрація-час» (AUC) (у рівноважному стані) для олмесартану була більшою на 35% і приблизно на 44%, відповідно , порівняно з молодшими пацієнтами. Цей ефект може бути частково пов'язаний із віковим зниженням функції нирок. Рекомендований режим дозування у пацієнтів похилого віку не вимагає корекції, проте при збільшенні дози слід бути обережним. Час досягнення Cmax амлодипіну в плазмі крові не відрізняється у пацієнтів похилого віку та у молодих пацієнтів. У літніх пацієнтів спостерігається тенденція до зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення AUC та подовження Т1/2. Збільшення AUC та Т1/2 у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю очікувано для пацієнтів цієї вікової групи. Фармакокінетика у пацієнтів з нирковою недостатністю У порівнянні зі здоровими добровольцями у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого, помірного та тяжкого ступеня тяжкості AUC для олмесартану збільшується приблизно на 62%, 82% та 179% відповідно. Зміни концентрації амлодипіну в плазмі не корелюють зі ступенем порушення функції нирок. У пацієнтів з нирковою недостатністю амлодипін може застосовуватись у звичайній терапевтичній дозі. Амлодипін не виводиться з організму під час проведення діалізу. Фармакокінетика у пацієнтів із печінковою недостатністю Після одноразового прийому внутрішньо AUC для олмесартану були на 6% і 65% вище у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості, відповідно, порівняно зі здоровими добровольцями. Незв'язана фракція олмесартану через 2 години після прийому внутрішньо одноразової дози у здорових добровольців та у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості становила 0,26%, 0,34% та 0,41%, відповідно. При багаторазовому прийомі внутрішньо AUC для олмесартану у пацієнтів з печінковою недостатністю помірного ступеня тяжкості була на 65% вищою, ніж у здорових добровольців із групи контролю. Середні значення Cmax олмесартану у пацієнтів із печінковою недостатністю та здорових добровольців були подібні. Фармакокінетика олмесартану медоксомілу у пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості не вивчалася. Досвід клінічного застосування амлодипіну у пацієнтів із печінковою недостатністю вкрай обмежений. У пацієнтів цієї групи спостерігається зниження кліренсу амлодипіну та подовження Т1/2, що призводить до збільшення AUC приблизно на 40-60%.ФармакодинамікаПрепарат Аттенто - комбінований гіпотензивний препарат, до складу якого входять ангіотензину II рецепторовантагоніст (АРА II) - олмесартану медоксоміл і блокатор «повільних» кальцієвих каналів (БМКК) - амлодипін. Комбінація двох діючих речовин має синергічну антигіпертензивну дію, внаслідок чого артеріальний тиск (АТ) знижується більшою мірою, ніж при прийомі кожного з них окремо. Амлодипін, що входить до складу препарату Аттенто®, є БМКК, що блокує вхідний трансмембранний струм іонів кальцію в кардіоміоцити і клітини гладком'язових судин через потенціалзалежні канали L-типу. Експериментальні дані свідчать, що амлодипін взаємодіє як з дигідропіридиновими, так і з недігідропіридиновими ділянками зв'язування. Амлодипін має відносну вазоселективність і робить більший вплив на клітини гладкої мускулатури судин, ніж на кардіоміоцити. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну пов'язаний з прямим розслаблюючим ефектом на гладкі м'язи судин, що викликає зменшення периферичного опору судин та зниження артеріального тиску. Амлодипін викликає дозозалежне тривале зниження артеріального тиску у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Немає даних про розвиток артеріальної гіпотензії після прийому першої дози препарату, тахіфілаксії на фоні тривалого лікування або синдрому відміни. При застосуванні в терапевтичних дозах у пацієнтів з артеріальною гіпертензією амлодипін викликає розширення судин, що призводить до зниження артеріального тиску (у положенні хворого «лежачи», «сидячи» та «стоячи»). При тривалому застосуванні зниження АТ не супроводжується значною зміною частоти серцевих скорочень (ЧСС) та концентрації катехоламінів у плазмі крові. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів з нормальною функцією нирок застосування амлодипіну в терапевтичних дозах призводить до зменшення опору ниркових судин, підвищення швидкості клубочкової фільтрації та посилення ефективного ниркового кровотоку без зміни фільтраційної фракції та рівня протеїнурії. У дослідженнях гемодинаміки у пацієнтів із серцевою недостатністю, а також у клінічних дослідженнях за участю пацієнтів із серцевою недостатністю (II-IVфункціональний клас за класифікацією NYHA) при проведенні стрес-тесту амлодипін не погіршував стану пацієнтів, що оцінювалися за переносимістю фізичних навантажень, фракції викиду лівого. шлуночка, а також за клінічними ознаками та симптомами. У плацебо-контрольованих дослідженнях (PRAISE, PRAISE-II) за участю пацієнтів із серцевою недостатністю (III-IV функціональний клас за класифікацією NYHA) було показано, що амлодипін не збільшує ризик смерті та сумарний ризик серцево-судинної смертності у пацієнтів із серцевою недостатністю . Олмесартану медоксоміл, що входить до складу препарату Аттенто®, є потужним специфічним АРАІІ (типу AT1). Олмесартану медоксоміл швидко метаболізується до фармакологічно активного метаболіту – олмесартану. Ангіотензин II є первинним вазоактивним компонентом ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) та відіграє значну роль у патофізіології артеріальної гіпертензії шляхом впливу на АТ1-рецептори. Ефекти ангіотензину II включають вазоконстрикцію, збільшення синтезу та секреції альдостерону, стимуляцію серцевої діяльності та підвищення реабсорбції натрію у нирках. Олмесартану медоксиміл блокує судинозвужувальну дію та ефект підвищення секреції альдостерону під впливом ангіотензину II, перешкоджаючи його зв'язуванню з АТ1-рецепторами у тканинах (включаючи гладкі м'язи судин та надниркові залози).Дія олмесартану медоксомілу не залежить від джерела та способу вироблення ангіотензину II. Специфічний антагонізм олмесартану медоксомілу щодо ангіотензину II (через AT1-рецетори) призводить до збільшення активності реніну, концентрації ангіотензину I та II у плазмі крові, а також сприяє зменшенню плазмової концентрації альдостерону. При артеріальній гіпертензії олмесартану медоксоміл спричинює дозозалежне тривале зниження артеріального тиску. Немає даних про розвиток артеріальної гіпотензії після прийому першої дози препарату, тахіфілаксії на фоні тривалого лікування або синдрому «скасування» (різке підвищення артеріального тиску після відміни препарату). Прийом олмесартану медоксомілу 1 раз на добу забезпечує ефективне та рівномірне зниження артеріального тиску протягом 24год. Поділ добової дози на два прийоми має антигіпертензивний ефект, аналогічний ефекту тієї ж добової дози, прийнятої одноразово. Антигіпертензивна дія олмесартану медоксомілу настає, як правило, вже через 2 тижні, а максимальний ефект розвивається приблизно через 8 тижнів після початку терапії. Вплив олмесартану медоксомілу на смертність та частоту ускладнень не встановлено. У рандомізованому дослідженні ROADMAP за участю 4447 пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, нормоальбумінурією і щонайменше одним додатковим серцево-судинним фактором ризику було показано, що застосування олмесартану медоксомілу (на додаток до інших гіпотензивних засобів, за винятком інгібіторів. ) або інших АРА II) супроводжувалося значним зниженням ризику розвитку мікроальбумінурії.Показання до застосуванняЕсенціальна гіпертензія (при неефективності монотерапії олмесартану медоксомілом або амлодипіном).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до олмесартанумедоксомілу, амлодипіну та інших похідних дигідропіридину або до інших компонентів препарату; печінкова недостатність тяжкого ступеня тяжкості (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); обструкція жовчовивідних шляхів; тяжка артеріальна гіпотензія (САД менше 90ммрт. ст.); шок (включаючи кардіогенний); гострий інфаркт міокарда (і період протягом 1 місяця після нього); нестабільна стенокардія; ниркова недостатність тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну (КК) менше 20мл/хв; досвіду клінічного застосування відсутня); стан після трансплантації нирки (досвід клінічного застосування відсутній); гемодинамічно значуща обструкція виносить тракту лівого шлуночка (наприклад, стеноз гирла аорти важкого ступеня); вагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла); одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. З обережністю стеноз аортального чи мітрального клапана; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; синдром слабкості синусового вузла (виражена тахікардія, брадикардія); одночасне застосування з інгібіторами або індукторами ізоферменту CYP3A4; ангіоневротичний набряк в анамнезі; гіпонатріємія; одночасне застосування з препаратами літію (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"); гіперкаліємія (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"); гиповолемия (в том числе вследствие диареи, рвоты или одновременного применения диуретиков), а также у пациентов, соблюдающих диету с ограничением потребления поваренной соли; почечная недостаточность легкой и умеренной степени тяжести (КК 20-60мл/мин); первичный гиперальдостеронизм; вазоренальная гипертензия (двусторонний стеноз почечных артерий или стеноз артерии единственной почки); прочие состояния, сопровождающиеся активацией ренин-ангинотензин-альдостероновой системы; одновременное применение с ингибиторами АПФ или препаратами, содержащими алискирен; хроническая сердечная недостаточность (ХСН) (III-IVфункциональный класс по классификации NYHA); хронические формы ишемической болезни сердца (ИБС); артериальная гипотензия; ишемические цереброваскулярные заболевания; печеночная недостаточность легкой и умереннойстепени тяжести (менее 9баллов по шкале Чайлд-Пью); пожилой возраст (старше 65 лет); применение у пациентов негроидной расы.Беременность и лактацияДанные о применении препарата Аттенто®в период беременностиотсутствуют. Применение препарата Аттенто® при беременности противопоказано. Амлодипин Беременность Безопасность применения амлодипина во время беременности не установлена. В доклинических исследованиях фетотоксическое и эмбриотоксическое действие амлодипина не выявлены. У крыс амлодипин увеличивал продолжительность гестационного периода и родов. Некоторые другие БМКК обладают тератогенным действием. Период грудного вскармливания Досвід застосування препарату показує, що амлодипін виділяється у грудне молоко. Середнє співвідношення молоко/плазма для концентрації амлодипіну склало 0,85 серед 31 жінки-годувальниці, які страждали на артеріальну гіпертензію, зумовлену вагітністю, і отримували амлодипін у початковій дозі 5 мг на добу. Дозування препарату за необхідності коригувалося (залежно від середньої добової дози та ваги: ​​6 мг та 98,7 мкг/кг відповідно). Передбачувана добова доза амлодипіну, що отримується немовлям через грудне молоко, становить 4,17 мкг/кг. Застосування амлодипіну в період грудного вигодовування протипоказано. При необхідності застосування препарату в період лактації слід припинити вигодовування груддю. Олмесартану медоксоміл Вагітність Існують дані про те, що застосування АРА II у другому та третьому триместрах вагітності індукує фетотоксичні ефекти у людини (погіршення функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). У разі застосування АРАII у другому та третьому триместрах вагітності необхідно проводити ультразвукове дослідження з метою оцінки функції нирок та осифікації кісток черепа плода. Новонароджені, чиї матері приймали АРАII, повинні спостерігатися щодо можливого розвитку артеріальної гіпотензії та порушення функції нирок. Пацієнток, які планують вагітність, рекомендується перевести на гіпотензивні препарати інших груп, безпека застосування яких при вагітності доведена, за винятком випадків, коли АРА II призначається за життєвими показаннями. У разі настання вагітності під час терапії препаратом Аттенто®, препарат слід негайно відмінити та при необхідності призначити альтернативне лікування з доведеним профілем безпеки застосування під час вагітності. Період грудного вигодовування Показано, що олмесартанамедоксоміл проникає у грудне молоко у щурів, проте аналогічні дані для людини відсутні. У зв'язку з відсутністю достовірних даних застосування препарату Аттенто® у період грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяНайчастішими небажаними реакціями (НР) при застосуванні препарату Аттенто® є периферичні набряки (11,3%), біль голови (5,3%) та запаморочення (4,5%). Небажані реакції при застосуванні препарату Аттенто®, отримані в клінічних дослідженнях, постреєстраційних дослідженнях безпеки та спонтанних повідомленнях, сумовані та представлені нижче як НР окремих компонентів амлодипіну та олмесартану медоксомілу на підставі відомого профілю безпеки цих речовин, так і для комбінації амлодипін/олмесартану медок. Можливі НР наведені нижче відповідно до класифікації Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) за низхідною частотою виникнення: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100,< 1/10), нечасто (≥1/1000,< 1 /100), рідко (≥1/10000,< 1/1000), дуже рідко, включаючи окремі повідомлення (< 1/10000), частота невідома (неможливо встановити частоту за наявними даними). Системно-органний клас: Порушення з боку крові та лімфатичної системи Небажана реакція: Лейкоцитопенія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Тромбоцитопенія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Тромбоцитопенічна пурпура Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку імунної системи Небажана реакція: Алергічні реакції/реакції гіперчутливості Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Рідко Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Алергічні реакції/реакції гіперчутливості Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Рідко Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Анафілактичні реакції Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Нечасто Системно-органний клас: Порушення з боку обміну речовин та харчування Небажана реакція: Гіперглікемія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Гіперкаліємія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Гіпертригліцеридемія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гіперурикемія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Системно-органний клас: Порушення психіки Небажана реакція: Сплутаність свідомості Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Депресія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Безсоння Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Дратівливість Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Зниження лібідо Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Лабільність настрою (включаючи тривогу) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку нервової системи Небажана реакція: Запаморочення Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Часто Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Дисгевзія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Головний біль Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Часто Амлодипін: Часто (особливо на початку лікування) Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гіпертонус Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Гіпестезія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Загальмованість Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Парестезія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Периферична нейропатія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Постуральне запаморочення Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Порушення сну Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Сонливість Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Сінкопе Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Рідко Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Тремор Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Паросмія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Апатія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Ажитація Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Атаксія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Амнезія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку органу зору Небажана реакція: Порушення зору (включаючи диплопію) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Ксерофтальмія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Кон'юнктивіт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Біль у власних очах Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Небажана реакція: Шум у вухах Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Вертіго Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Нечасто Системно-органний клас: Порушення з боку серця Небажана реакція: Стенокардія (включаючи посилення симптомів стенокардії) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Порушення ритму серця (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібриляцію передсердь) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Інфаркт міокарда Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Відчуття серцебиття Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Тахікардія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку судин Небажана реакція: Виражене зниження артеріального тиску Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Ортостатична гіпотензія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: "Припливи" крові до обличчя Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Рідко Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Васкуліт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Розвиток або посилення перебігу ХСН Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Небажана реакція: Бронхіт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Кашель Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Диспное Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Фарингіт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Риніт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Носова кровотеча Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Небажана реакція: Біль у животі Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Порушення з боку кишечника (включаючи діарею та запор) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Запор Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Діарея Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Діарея Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Сухість слизової оболонки ротової порожнини Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Диспепсія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гастрит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Гастроентерит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гастроентерит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гіперплазія ясен Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Нудота Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Панкреатит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Біль у животі (у верхній частині) Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Блювота Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Спру-подібна ентеропатія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Дуже рідко Системно-органний клас: Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Небажана реакція: Підвищення активності «печінкових» ферментів Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко (у більшості випадків на тлі холестазу) Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Гепатит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Жовтяниця Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Гіпербілірубінемія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Небажана реакція: Алопеція Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Ангіоневротичний набряк Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Алергічний дерматит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Поліморфна еритема Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Екзантема Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Ексфоліативний дерматит Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Підвищене потовиділення Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Фотосенсибілізація Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Свербіж шкіри Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Пурпура Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Набряк Квінке Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Висипання на шкірі Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Порушення пігментації шкіри Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Синдром Стівенса-Джонсона Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Кропивниця Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Рідко Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Системно-органний клас: Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Небажана реакція: Набряк в області кісточок Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Набряк в області кісточок Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Часто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Артралгія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Артріт Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Біль у спині Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Судоми м'язів Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Судоми м'язів Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: Часто Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Міалгія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартана медоксоміл: Нечасто Небажана реакція: Біль у кінцівках Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Біль у кістках Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Міастенія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органний клас: Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Небажана реакція: гостра ниркова недостатність Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Гематурія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Участене сечовипускання Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Болісні позиви на сечовипускання Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Ніктурія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Нечасто Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Поллакіурія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: Нечасто Амлодипін: - Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Ниркова недостатність Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Рідко Небажана реакція: Інфекції сечовивідних шляхів Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: - Олмесартана медоксоміл: Часто Небажана реакція: Дизурія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Небажана реакція: Поліурія Амлодипін + Олмесартану медоксоміл: - Амлодипін: Дуже рідко Олмесартану медоксоміл: - Системно-органный класс: Нарушения со стороны половых органов и молочной железы Нежелательная реакция: Эректильная дисфункция/ импотенция Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Гинекомастия Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: - Системно-органный класс: Общие расстройства и нарушения в месте введения Нежелательная реакция: Астения Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: Часто Олмесартана медоксомил: Нечасто Нежелательная реакция: Боль в грудной клетке Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Отек лица Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Редко Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Нечасто Нежелательная реакция: Повышенная утомляемость Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Часто Амлодипин: Часто Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Гриппоподобные симптомы Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Заторможенность Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Редко Нежелательная реакция: Общее недомогание Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: Нечасто Нежелательная реакция: Отеки Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Часто Амлодипин: Очень часто Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Боль неуточненной локализации Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Периферические отеки Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Часто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Отек мягких тканей Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Часто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: - Системно-органный класс: Лабораторные и инструментальные данные Нежелательная реакция: Повышение концентрации креатинина в плазме крови Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Редко Нежелательная реакция: Повышение активности креатинфосфокиназы Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Снижение содержания калия в плазме крови Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Повышение концентрации мочевины в плазме крови Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: Часто Нежелательная реакция: Повышение концентрации мочевой кислоты в плазме крови Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Повышение активности гаммаглутамилтрансферазы Амлодипин + Олмесартана медоксомил: Нечасто Амлодипин: - Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Сниженние массы тела Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: - Нежелательная реакция: Увеличение массы тела Амлодипин + Олмесартана медоксомил: - Амлодипин: Нечасто Олмесартана медоксомил: - Сообщалось о единичных случаях рабдомиолиза, который по времени развития был связан с приемом АРА II. У пациентов, принимавших амлодипин, сообщалось о единичных случаях развития экстрапирамидного синдрома.Взаимодействие с лекарственными средствамиКомбинация амлодипина и олмесартана медоксомила Антигипертензивный эффект препарата Аттенто®может усиливаться при одновременном применении с другими гипотензивными лекарственными средствами (например, альфа-адреноблокаторами, диуретиками). Амлодипин При одновременном применении амлодипина и других гипотензивных препаратових антигипертензивные эффекты суммируются. При одновременном применении амлодипина с мощнымиили умеренными ингибиторами изофермента CYP3A4(ингибиторами протеаз, азольными противогрибковыми препаратами, макролидами типа эритромицина или кларитромицина, верапамилом или дилтиаземом)возможно значительное повышение концентрации амлодипина в плазме крови. Клинические проявления данного взаимодействия могут быть более выраженными у пациентов пожилого возраста, что может потребовать дополнительного наблюдения за состоянием пациентов и коррекции дозы. Данных о влиянии индукторов изофермента CYP3A4на фармакокинетику амлодипина не имеется. Однако следует учитывать, что при одновременном применении с индукторами изофермента CYP3A4 (такими, как рифампицин, Зверобой продыряв-ленный) возможно снижение концентрации амлодипина в плазме крови. Применять амлодипин одновременно с индукторами изофермента CYP3A4 следует с осторожностью. Ингибиторы mTOR(mammalianTargetofRapamycin- мишень рапамицина в клетках млекопитающих) Ингибиторы mTOR (например, темсиролимус, сиролимус, эверолимус) являются субстратами CYP3A4. Поскольку амлодипин является слабым ингибитором CYP3A4, при совместном применении может увеличиться экспозиция ингибиторов mTOR. В исследованиях на животных после приема БМКК (верапамила) и внутривенного введения дантролена(препарат для лечения злокачественной гипертермии) на фоне развития гиперкалиемии отмечались случаи фибрилляции желудочков и развития сердечно-сосудистой недостаточности с летальным исходом. В связи с риском развития гиперкалиемии у пациентов, склонных к злокачественной гипертермии, а также на фоне применения дантролена при злокачественной гипертермии, рекомендуется избегать применения БМКК, таких как амлодипин. Несмотря на то, что при применении амлодипина отрицательного инотропного действия как правило не отмечается, некоторые БМКК могут усиливать выраженность отрицательного инотропного действия антиаритмических препаратов,вызывающих удлинение интервала QT(например, амиодорона, хинидина). Нейролептики и изофлуранусиливают антигипертензивное действие БМКК производных дигидропиридина. Препараты кальция могут снижать действие БМКК. Амлодипин не влиял на фармакокинетику аторвастатина, дигоксина, варфаринав клинических исследованиях лекарственных взаимодействий. Одновременное применение амлодипина (10мг) и симвастатина(80мг) в течение длительного времени приводило к увеличению концентрации симвастатина в плазме крови на 77% по сравнению с приемом только симвастатина. Доза симвастатина у пациентов, принимающих амлодипин, не должна превышать 20мг в сутки. Не рекомендуется одновременное применение амлодипина и грейпфрутового сока, т. к. у отдельных пациентов возможно повышение биодоступности и усиление антигипертензивного действия амлодипина. Одновременное применение амлодипина и такролимусаможет привести к повышению концентрации такролимуса в плазме крови, однако фармакокинетический механизм развития данного эффекта в точности не выяснен. Необходимо контролировать концентрацию такролимуса в плазме крови у пациентов, одновременно принимающих амлодипин и такролимус для того, чтобы избежать токсического действия такролимуса и скорректировать его дозу в случае необходимости. В проспективном исследовании у пациентов с трансплантацией почки, одновременно принимающих циклоспорини амлодипин, было отмечено повышение концентрации циклоспорина в плазме крови в среднем на 40%. Одновременное применение препарата Аттенто® и циклоспорина может приводить к повышению концентрации циклоспорина. У пациентов, одновременно принимающих препарат Аттенто®и циклоспорин, рекомендуется мониторировать концентрацию циклоспорина в плазме крови и, при, необходимости, уменьшить дозу циклоспорина. Олмесартана медоксомил Не рекомендуется одновременное применение с калийсберегающими диуретиками, препаратами калия, заменителями пищевой соли, содержащими калий или другими лекарственными средствами, повышающими содержание калия в плазме крови (например, ингибиторы АПФ, гепарин). В случае необходимости одновременного применения указанных препаратов и олмесартана медоксомила необходим тщательный контроль содержания калия в плазме крови. Данные клинических исследований показывают, что двойная блокада ренин-ангиотензин-альдостероновой системы при одновременном применении ингибиторов АПФ, АРА IIили алискирена ассоциирована с более высокой частотой возникновения таких НР, как артериальная гипотензия, гиперкалиемия и снижение функции почек (в т. ч. развитие острой почечной недостаточности), чем при применении только одного препарата, воздействующего на РААС. Таким образом, двойная блокада РААС одновременным применением ингибиторов АПФ, АРА IIили алискирена не рекомендуется. Одновременное применение АРА IIс препаратами, содержащими алискирен, противопоказано у пациентов с сахарным диабетом и/или с умеренной или тяжелой почечной недостаточностью (СКФ менее 60 мл/мин/1,73 м2площади поверхности тела) и не рекомендуется у других пациентов. Одновременное применение АРА IIcингибиторами АПФ противопоказано у пациентов с диабетической нефропатией и не рекомендуется у других пациентов. В случае, когда одновременное применение двух средств, воздействующих на РААС, является необходимым, их применение должно проводиться под контролем специалиста и сопровождаться регулярным мониторингом функции почек, содержания электролитов и АД. При одновременном применении с антацидами (магния и алюминия гидроксид) наблюдается умеренное снижение биодоступности олмесартана медоксомила. При одновременном применении олмесартана медоксомил не оказывает клинически значимого влияния на фармакокинетику и фармакодинамику варфаринаили фармакокинетикудигоксина. Одновременное применение олмесартана медоксомила с правастатином у здоровых добровольцев не оказывало клинически значимых эффектов на фармакокинетику каждого из препаратов. Имеются сообщения об обратимом повышении содержания лития в плазме крови и проявлении токсичности при одновременном применении препаратов лития с ингибиторами АПФ и с АРА II, поэтому применение олмесартана медоксомила в комбинации с препаратами лития не рекомендуется. В случае необходимости одновременного применения препарата Аттенто®и препаратов лития рекомендуется регулярный контроль содержания лития в плазме крови. Клинически значимого ингибирующего действия олмесартана на изоферменты CYP1A1/2, CYP2A6, CYP2C8/9, CYP2C19, CYP2D6, CYP2E1 и CYP3A4 системы цитохрома Р450 человека in vitroне выявлено, в отношении цитохрома Р450 крысы отмечен минимальный или нулевой индуцирующий эффект,что позволяет предположить отсутствие клинически значимых взаимодействий при одновременном применении олмесартана медоксомила и препаратов, метаболизирующихся при участии вышеуказанных изоферментов системы цитохрома Р450. При одновременном применении с нестероидными противовоспалительными препаратами (НПВП), включая неселективные НПВП, селективные ингибиторы ЦОГ-2, ацетилсалициловую кислоту (в дозе более3 г/сут) и АРАII, возможно повышение риска ухудшения функции почек и повышение содержания калия в сыворотке крови. В связи с этим пациентам, одновременно применяющим НПВП и АРА II, рекомендуется контроль функции почек, особенно в начале применения, а также регулярный прием достаточного количества жидкости. Вместе с тем, одновременное применение НПВП и АРА II может приводить к ослаблению антигипертензивного действия АРА II, приводя к частичной потере их терапевтической эффективности. Колесевелама гидрохлорид (секвестрант желчных кислот) При одновременном применении колесевелама гидрохлорида (секвестранта желчных кислот) и олмесартана медоксомила отмечается ослабление системного действия олмесартана медоксомила, снижение его Сmaxи T1/2 . Прием олмесартана медоксомила по крайней мере за 4ч до приема колесевелама гидрохлорида приводит к ослаблению данного взаимодействия. Олмесартана медоксомил следует принимать ак минимум за 4ч до приема колесевелама гидрохлорида. "Способ применения и дозыПрепарат Аттенто®принимают внутрь 1раз в сутки, в одно и то же время, независимо от времени приема пищи, не разжевывая, запивая достаточным количеством жидкости (например, стаканом воды). Для подбораоптимального режима дозирования целесообразно применять наиболее подходящую дозировку препарата. Перед назначением комбинированного препарата Аттенто®рекомендуется предварительный подбор доз каждого из действующих веществ в отдельности (т. е. , олмесартана медоксомила и амлодипина). При наличии клинических показаний допускается перевод пациента с монотерапии сразу на применение комбинированного препарата. Пациенты, получающие комбинированную терапию монопрепаратами олмесартана медоксомила и амлодипина, могут быть переведены на лечение препаратом Аттенто®, содержащего олмесартана медоксомил и амлодипин в аналогичных дозах. Рекомендуемая доза: Ежедневно по 1 таблетке препарата Аттенто® в дозировке 5мг + 20 мг, содержащего 5 мг амлодипина и 20 мг олмесартана медоксомила, при отсутствии адекватного снижения АД на фоне монотерапии олмесартана медоксомилом в дозе 20мг или амлодипином в дозе 5мг. При отсутствии адекватного снижения АД на фоне применения препарата Аттенто®в дозировке 5мг + 20 мг возможно применение препарата Аттенто®в дозировке 5мг + 40 мг (1 таблетка) в день, содержащего 5 мг амлодипина и 40 мг олмесартана медоксомила. При отсутствии адекватного снижения АД на фоне применения препарата Аттенто®в дозировке 5мг + 40 мг возможно применение препарата Аттенто®в дозировке 10мг + 40 мг (1 таблетка) в день, содержащего 10 мг амлодипина и 40 мг олмесартана медоксомила. Максимальная суточная доза амлодипина составляет 10 мг. Максимальная суточная доза олмесартана медоксомила составляет 40 мг. Применение у пациентов в возрасте 65 лет и старше У пациентов в возрасте 65 лет и старше с нормальной функцией почек коррекции дозы препарата не требуется. При увеличении дозы олмесартана медоксомила до максимальной (40мг в сутки) у пожилых пациентов необходимо тщательно контролировать АД. Применение у пациентов с почечной недостаточностью В случае применения препаратаАттенто®у пациентов с почечной недостаточностью легкой и умеренной степени тяжести (КК 20-60мл/мин) рекомендуется проводить периодический мониторинг содержания калия и креатинина в плазме крови. Максимальная доза олмесартана медоксомила для пациентов с почечной недостаточностью легкой и умеренной степени тяжести составляет 20мг 1раз в сутки, поскольку опыт применения более высоких доз у данной категории пациентов ограничен. У пациентов с почечной недостаточностью тяжелой степени тяжести (КК менее 20мл/мин) применение препарата Аттенто®противопоказано (см. раздел «Противопоказания»). Применение у пациентов с печеночной недостаточностью У пациентов с печеночной недостаточностью легкой или умеренной степени тяжести (менее 9баллов по шкале Чайлд-Пью) препарат Аттенто®следует применять с осторожностью. При печеночной недостаточности легкой или умеренной степени тяжести максимальная доза олмесартана медоксомила составляет 20мг один раз в сутки. Применение амлодипина у пациентов с нарушением функции печени следует начинать с минимальной дозы (5 мг) с последующей медленной титрацией дозы. При одновременном применении с диуретиками и/или другими гипотензивными препаратами у пациентов с нарушением функции печени рекомендуется тщательный контроль АД и функции почек. Применение препарата Аттенто®противопоказано у пациентов с печеночной недостаточностью тяжелой степени тяжести (более 9 баллов по шкале Чайлд-Пью) (опыт применения отсутствует) (см. раздел «Противопоказания»).ПередозировкаСлучаи передозировки препарата Аттенто®не зарегистрированы.Меры предосторожности и особые указанияПрименение препарата Аттенто®у пациентов с острым инфарктом миокарда и нестабильной стенокардией не рекомендуется в связи с недостаточным опытом клинического применения. ПрепаратАттенто®не следует применять для купирования гипертонического криза. Комбинация амлодипина и олмесартана медоксомила Нарушение функции почек и трансплантация почки При назначении препарата Аттенто®пациентам этой группы рекомендуется тщательный контроль содержания калия и креатинина в плазме крови. Применение препарата Аттенто®противопоказано при почечной недостаточности тяжелой степени тяжести (клиренс креатинина менее 20 мл/мин). Опыт применения препарата Аттенто®у пациентов, недавно перенесших трансплантацию почки или у пациентов с терминальной почечной недостаточностью (клиренс креатинина менее 12 мл/мин) отсутствует. Нарушение функции печени У пациентов с печеночной недостаточностью возможно усиление эффекта амлодипина и олмесартана медоксомила. Препарат Аттенто®следует с осторожностью назначать пациентам с печеночной недостаточностью легкой или умеренной степени тяжести (менее 9 баллов по шкале Чайлд-Пью). У пациентов с печеночной недостаточностью умеренной степени тяжести доза олмесартана медоксомила не должна превышать 20мг. У пациентов с печеночной недостаточностью применение амлодипина следует начинать с самой низкой дозы (5 мг) и соблюдать осторожность как в начале лечения, так и при увеличении дозы. Применение препарата Аттенто®противопоказано у пациентов с печеночной недостаточностью тяжелой степени тяжести (более 9 баллов по шкале Чайлд-Пью). Гиперкалиемия Как и при применении других АРА II и ингибиторов АПФ, при применении препарата Аттенто®возможно развитие гиперкалиемии, особенно у пациентов с нарушениями функции почек и/или сердечной недостаточностью. Препарат Аттенто®следует применять с осторожностью одновременно с калиевыми добавками, калийсберегающими диуретиками, заменителями пищевой соли, содержащими калий или другими лекарственными средствами, которые могут повышать содержание калия (например, гепарин); при этом рекомендуется регулярный контроль содержания калия в плазме крови. Стеноз аортального или митрального клапана, гипертрофическая обструктивная кардиомиопатия Так как в состав препарата входит амлодипин, препарат Аттенто®, как и другие сосудорасширяющие препараты, следует применять с осторожностью у пациентов с аортальным и/или митральным стенозом, а также у пациентов с гипертрофической обструктивной кардиомиопатией. Сердечная недостаточность У пациентов с хронической сердечной недостаточностью препарат Аттенто®следует применять с осторожностью. Как и при применении любых гипотензивных препаратов, чрезмерное снижение артериального давления у пациентов с ИБС и с ишемическими цереброваскулярными заболеваниями может привести к развитию инфаркта миокарда или ишемического инсульта. Амлодипин Сердечная недостаточность БМКК следует применять с осторожностью у пациентов с хронической сердечной недостаточностью, так как имеются данные, что они могут повышать риск осложнений со стороны сердечно-сосудистой системы и смертность. Однако в исследованиях с участием пациентов с сердечной недостаточностью было показано, что амлодипин не повышает риск развития осложнений и/или смертность. В долгосрочном плацебо-контролируемом исследовании амлодипина у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью (IIIи IVкласс по классификации NYHA) было отмечено увеличение числа сообщений о развитии отека легких в группе амлодипина по сравнению с группой плацебо. Сердечно-сосудистые заболевания В редких случаях у пациентов с ишемической болезнью сердца (особенно при тяжелом обструктивном поражении коронарных артерий) отмечалось увеличение частоты, продолжительности и/или тяжести приступов стенокардии после начала применения блокаторов «медленных» кальциевых каналов или после увеличения их дозировки. Синдром «отмены» Несмотря на отсутствие у блокаторов «медленных» кальциевых каналов синдрома «отмены», прекращение лечения амлодипином желательно проводить, постепенно уменьшая дозу препарата. Амлодипин не предотвращает развитие синдрома «отмены» при резком прекращении приема бета-адреноблокаторов. Периферические отеки Незначительно или умеренно выраженные периферические отеки были наиболее частым нежелательным явлением амлодипина в клинических исследованиях. Частота возникновения периферических отеков возрастает с увеличением дозы амлодипина. Следует тщательно дифференцировать периферические отеки, связанные с применением амлодипина, от симптомов прогрессирования левожелудочковой сердечной недостаточности. Прочее В период терапии амлодипином необходимо контролировать массу тела и потребление поваренной соли, показано назначение соответствующей диеты. Необходимо поддержание гигиены зубов и наблюдение у стоматолога (для предотвращения болезненности, кровоточивости и гиперплазии десен). Сообщалось, что у пациентов (мужского пола), принимавших БМКК, возникали обратимые биохимические изменения в головке сперматозоида. Клинических данных в отношении потенциального воздействия амлодипина на фертильность недостаточно. Олмесартана медоксомил Дефицит натрия или уменьшение ОЦК Симптоматическая артериальная гипотензия, особенно после приема первой дозы препарата, может встречаться у пациентов со сниженным объемом циркулирующей крови и/или сниженным содержанием натрия в плазме крови вследствие интенсивной терапии диуретиками, ограничения потребления поваренной соли с пищей при диетическом питании, а также вследствие диареи или рвоты. Данные состояния должны быть скорректированы до назначения препарата Аттенто®или же пациент должен находиться под тщательным наблюдением на начальном этапе терапии. Состояния, способствующие повышению активности РААС У пациентов, у которых функция почек может в значительной степени зависеть от активности РААС (например, у пациентов с тяжелой хронической сердечной недостаточностью или заболеваниями почек в анамнезе, в частности, стенозом почечных артерий), применение лекарственных средств, влияющих на РААС, например АРА II, может привести к развитию острой артериальной гипотензии, олигурии, азотемии или, в редких случаях, острой почечной недостаточности и/или смерти. Вазоренальная гипертензия Имеется повышенный риск развития тяжелой артериальной гипотензии и почечной недостаточности у пациентов с двусторонним стенозом почечных артерий или стенозом артерии единственной функционирующей почки при применении лекарственных средств, влияющих на РААС. Двойная блокада РААС Показано, что одновременное применение ингибиторов АПФ, АРА II или алискирена повышает риск развития артериальной гипотензии, гиперкалиемии и ухудшения функции почек (включая острую почечную недостаточность). Одновременное применение АРА II с препаратами, содержащими алискирен противопоказано у пациентов с сахарным диабетом и/или с умеренной или тяжелой почечной недостаточностью (СКФ менее 60 мл/мин/1,73 м2площади поверхности тела) и не рекомендуется у других пациентов. Одновременное применение АРА II c ингибиторами АПФ противопоказано у пациентов с диабетической нефропатией и не рекомендуется у других пациентов (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами»). Первичный гиперальдостеронизм Пациенты с первичным гиперальдостеронизмом обычно не реагируют на гипотензивные препараты, подавляющие РААС. Поэтому назначение препарата Аттенто®не рекомендуется пациентам данной категории. Сердечная недостаточность Применение ингибиторов АПФ или АРА II у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью, у которых состояние функции почек может зависеть от активности РААС, ассоциировалось с развитием олигурии и/или прогрессирующей азотемии, в редких случаях приводило к острой почечной недостаточности и/или смерти. Этнические различия Как и при применении других АРАII, антигипертензивный эффект препарата Аттенто® у представителей негроидной расы может быть несколько меньше, чем у других пациентов, возможно, вследствие большей распространенности низкого уровня ренина в данной популяции. Спру-подобная энтеропатия В очень редких случаях сообщалось о развитии тяжелой хронической диареи, сопровождающейся существенной потерей массы тела у пациентов, принимавших олмесартана медоксомил от нескольких месяцев до нескольких лет. Возможно, что в основе данных эффектов лежит локальная отсроченная реакция гиперчувствительности. По результатам биопсии слизистой оболочки тонкого кишечника часто наблюдалась атрофия ворсинок. В случае развития указанных выше симптомов на фоне применения олмесартана медоксомила и отсутствия других возможных причин, препарат следует немедленно отменить и не возобновлять его применение. Если диарея не прекращается в течение недели после отмены препарата, необходимо обратиться к специалисту (например, гастроэнтерологу). Ангионевротический отек Пациенты с ангионевротическим отеком в анамнезе (отек лица, конечностей, губ, слизистых оболочек, языка (вызывающий обструкцию дыхательных путей), голосовой щели и/или гортани) должны тщательно наблюдаться (см. раздел «Побочное действие»). Влияние на способность к управлению транспортными средствами и механизмами В период лечения препаратом Аттенто® возможно развитие таких нежелательных реакций, как головная боль, головокружение, тошнота и повышенная утомляемость, особенно в начале лечения. В этот период необходимо соблюдать осторожность при управлении транспортными средствами и другими механизмами, а также при занятиях потенциально опасными видами деятельности, требующими повышенной концентрации внимания и быстроты психомоторных реакций. Условия хранения: Хранить при температуре не выше 25° С.Условия храненияПри комнатной температуреУсловия отпуска из аптекПо рецептуВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: еналаприлу малеат – 10,00 мг. Допоміжні речовини: лактози моногідрат, желатин, магнію карбонат, кремнію діоксид колоїдний, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), магнію стеарат, барвник заліза оксид коричневий, Е 172. Пігулки, 10 мг. По 10 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер), виготовленій з ламінованої плівки (поліамід/алюміній/ПВХ) та фольги алюмінієвої. По 3, 5 або 10 блістерів з інструкцією із застосування у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності.Опис лікарської формиКруглі злегка двоопуклі таблетки світло-коричневого кольору зі скошеними кромками і насічкою для поділу на одній стороні, можливі вкраплення білого кольору.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо еналаприл швидко всмоктується в шлунково-кишковому тракті (ЖКТ), ступінь всмоктування еналаприлу, розрахована за його вмістом у сечі, становить приблизно 60%. Час досягнення максимальної концентрації еналаприлу в плазмі крові (TСmax) становить 1 год. Прийом їжі не впливає на всмоктування еналаприлу в ШКТ. Після всмоктування еналаприл швидко та інтенсивно гідролізується з утворенням активного метаболіту еналаприлату – потужного інгібітора АПФ. Час досягнення максимальної концентрації еналаприлату в сироватці крові становить 4 години після прийому внутрішньо еналаприлу у формі таблетки. У добровольців з нормальною функцією нирок рівноважна концентрація еналаприлату в плазмі досягається до 4 дня прийому еналаприлу. Розподіл У діапазоні терапевтичних концентрацій зв'язування еналаприлату з білками плазми не перевищує 60%. Метаболізм Немає даних про інші значущі шляхи метаболізму еналаприлу, крім гідролізу до еналаприлату. Виведення Виведення еналаприлату здійснюється переважно через нирки. Основними метаболітами, що визначаються в сечі, є еналаприлат, що становить приблизно 40% дози, і незмінений еналаприл малеат (приблизно 20%). Ефективний період напіввиведення (Т½) еналаприлату при багаторазовому застосуванні еналаприлу внутрішньо становить 11 год. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Пацієнти з нирковою недостатністю Експозиція еналаприлу та еналаприлату збільшується у пацієнтів з нирковою недостатністю. У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості (кліренс креатиніну (КК) 40-60 мл/хв) після прийому еналаприлу в дозі 5 мг 1 раз на добу значення площі під кривою «концентрація-час» (AUC) енаприлату рівно- навесні стані було приблизно вдвічі вище, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок. У пацієнтів з нирковою недостатністю важкого ступеня тяжкості (КК не більше 30 мл/хв) значення AUC збільшувалося приблизно у 8 разів. Ефективний період напіввиведення еналаприлату після багаторазового застосування еналаприлу збільшувався і час настання рівноважного стану затримувався у пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості.Еналаприлат може бути виведений із загального кровотоку за допомогою гемодіалізу. Кліренс при гемодіалізі становить 62 мл/хв. Період грудного вигодовування Після одноразового прийому внутрішньо еналаприлу у дозі 20 мг у пацієнток у післяпологовому періоді середня максимальна концентрація еналаприлу у грудному молоці становила 1,7 мкг/л (від 0,54 до 5,9 мкг/л) через 4-6 годин після прийому. Середня максимальна концентрація еналаприлату становила 1,7 мкг/л (від 1,2 до 2,3 мкг/л) та визначалася у різні інтервали часу протягом 24 годин після прийому. З урахуванням даних про максимальні концентрації в грудному молоці, максимальне споживання речовини дитиною, що знаходиться виключно на грудному вигодовуванні, становить приблизно 0,16% дози, що приймається матір'ю, з урахуванням поправки на масу тіла. У жінки, яка приймала еналаприл внутрішньо в дозі 10 мг 1 раз на добу протягом 11 місяців, максимальна концентрація еналаприлу в грудному молоці становила 2 мкг/л через 4 години після прийому, максимальна концентрація еналаприлату – 0,75 мкг/л приблизно через 9 год після прийому. Загальна концентрація еналаприлу у грудному молоці протягом 24 годин після прийому становила 1,44 мкг/л та еналаприлату – 0,63 мкг/л. У однієї жінки, яка прийняла еналаприл у дозі 5 мг одноразово, і у двох жінок, які прийняли еналаприл у дозі 10 мг одноразово через 4 години після прийому концентрація еналаприлату в грудному молоці була нижчою за межу виявлення (менше 0,2 мкг/л), концентрація еналаприлу не визначалася.ФармакодинамікаЕналаприл є гіпотензивним засобом із групи інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Еналаприлу малеат являє собою сіль малеїнової кислоти та еналаприлу, похідного L-аланіну та L-проліну. Еналаприл є проліками: у результаті його гідролізу утворюється еналаприлат, який безпосередньо інгібує АПФ. Механізм його дії пов'язаний із зменшенням утворення ангіотензину II з ангіотензину I, що призводить до збільшення активності реніну сироватки крові (внаслідок усунення негативного зворотного зв'язку на вивільнення реніну) та зменшення виділення альдостерону. АПФ ідентичний ферменту кініназу II, тому еналаприл також може блокувати руйнування брадикініну - пептиду, що має виражену вазодилатуючу дію. Клінічне значення цього ефекту не встановлено. Незважаючи на те, що основним механізмом антигіпертензивної дії еналаприлу вважається пригнічення активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), еналаприл виявляє антигіпертензивну дію також і у пацієнтів з артеріальною гіпертензією з низькою активністю реніну. Застосування еналаприлу у пацієнтів з артеріальною гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску (АТ) як у положенні стоячи, так і в положенні лежачи без значного збільшення частоти серцевих скорочень (ЧСС). Симптоматична постуральна гіпотензія нечасто розвивається. У деяких пацієнтів для досягнення оптимального зниження артеріального тиску може знадобитися кілька тижнів терапії. Різке переривання терапії еналаприлом не викликає швидкого підйому артеріального тиску. Ефективне інгібування активності АПФ зазвичай розвивається через 2-4 години після прийому внутрішньо одноразової дози еналаприлу. Антигіпертензивна дія розвивається протягом 1 години, максимальне зниження артеріального тиску спостерігається через 4-6 годин після прийому препарату. Тривалість впливу залежить від величини дози. При застосуванні рекомендованих доз еналаприлу антигіпертензивна дія та гемодинамічні ефекти зберігаються протягом 24 годин. У дослідженнях гемодинаміки у пацієнтів з есенціальною гіпертензією зниження артеріального тиску супроводжувалося зниженням загального периферичного судинного опору, збільшенням серцевого викиду та відсутністю змін або незначними змінами ЧСС. Після прийому еналаприлу спостерігалося посилення ниркового кровотоку; при цьому швидкість клубочкової фільтрації не змінювалася. Ознак затримки натрію чи рідини немає. Однак у пацієнтів із вихідно зниженою клубочковою фільтрацією її швидкість зазвичай збільшувалася. У короткострокових клінічних дослідженнях у пацієнтів із захворюваннями нирок та цукровим діабетом або без нього після застосування еналаприлу спостерігалося зменшення рівня альбумінурії, виведення нирками імуноглобуліну G (IgG), а також зниження вмісту загального білка у сечі. При одночасному застосуванні з тіазидними діуретиками у еналаприлу спостерігається більш виражена антигіпертензивна дія. Еналаприл може зменшувати або запобігати розвитку гіпокаліємії, спричиненої застосуванням тіазидних діуретиків. У пацієнтів із серцевою недостатністю на фоні терапії серцевими глікозидами та діуретиками застосування еналаприлу (як усередину, так і ін'єкційно) призводило до зниження загального периферичного судинного опору та АТ. Серцевий викид збільшувався, тоді як ЧСС (зазвичай підвищена у пацієнтів із серцевою недостатністю) знижувалася. Тиск заклинювання в легеневих капілярах також знижувалося. Толерантність до фізичного навантаження та рівень тяжкості серцевої недостатності, оцінені за критеріями Нью-Йоркської кардіологічної асоціації (NYHA), покращувалися. Ці ефекти спостерігалися при тривалій терапії. У пацієнтів з легким та помірним ступенем тяжкості серцевої недостатності застосування еналаприлу уповільнювало прогресування дилатації/розширення порожнин серця та серцевої недостатності, що підтверджувалося зниженням кінцево-діастолічного та систолічного обсягів лівого шлуночка та покращенням фракції викиду лівого шлуночка. У двох великих рандомізованих контрольованих дослідженнях у популяціях пацієнтів з серцево-судинним або цереброваскулярним захворюванням в анамнезі або з цукровим діабетом, ускладненим ураженням органу-мішені, а також у популяції пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та діабетичною нефропатією. Ангіотензин II. Не було виявлено значного сприятливого впливу на ниркові та/або серцево-судинні наслідки та смертність, тоді як відзначалося підвищення ризику гіперкаліємії, гострої ниркової недостатності та/або артеріальної гіпотензії при застосуванні комбінації препаратів у порівнянні з монотерапією. Дослідження,що проводилося з метою оцінки переваг додавання аліскірену до стандартної терапії інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину II у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та хронічною хворобою нирок та/або серцево-судинними захворюваннями, було припинено достроково у зв'язку з підвищеним ризиком гіпотензія та порушення функції нирок) та серйозних небажаних наслідків (серцево-судинна смерть та інсульт), які значно частіше реєструвалися у пацієнтів у групі аліскірену порівняно з групою плацебо.артеріальна гіпотензія та порушення функції нирок) та серйозних небажаних наслідків (серцево-судинна смерть та інсульт), які значно частіше реєструвалися у пацієнтів у групі аліскірену порівняно з групою плацебо.артеріальна гіпотензія та порушення функції нирок) та серйозних небажаних наслідків (серцево-судинна смерть та інсульт), які значно частіше реєструвалися у пацієнтів у групі аліскірену порівняно з групою плацебо.Показання до застосуванняЕсенціальна гіпертензія будь-якого ступеня тяжкості. Реноваскулярна гіпертензія. Серцева недостатність будь-якого ступеня важкості. У пацієнтів з наявністю клінічних проявів серцевої недостатності препарат Берліприл® 10 також показаний для: підвищення виживання пацієнтів; уповільнення прогресування серцевої недостатності; зниження частоти госпіталізацій щодо серцевої недостатності. Профілактика розвитку клінічно вираженої серцевої недостатності. У пацієнтів без клінічних симптомів серцевої недостатності з дисфункцією лівого шлуночка препарат Берліприл® 10 показаний для: уповільнення розвитку клінічних проявів серцевої недостатності; зниження частоти госпіталізацій щодо серцевої недостатності. Профілактика коронарної ішемії у пацієнтів із дисфункцією лівого шлуночка. Препарат Берліприл® 10 показаний для: зменшення частоти розвитку інфаркту міокарда; зниження частоти госпіталізацій щодо нестабільної стенокардії.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до еналаприлу, інших інгібіторів АПФ або допоміжних речовин; ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ; спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк; спадкова непереносимість галактози, дефіцит лактази або синдром мальабсорбції глюкози та галактози; вагітність та період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла); одночасне застосування з антагоністами рецепторів ангіотензину II (APA II) у пацієнтів з діабетичною нефропатією; одночасне застосування з інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад, з препаратами, що містять сакубітрил) через високий ризик розвитку ангіоневротичного набряку. З обережністю симптоматична артеріальна гіпотензія; ангіоневротичний набряк в анамнезі; двосторонній стеноз ниркових артерій чи стеноз артерії єдиної нирки; реноваскулярна гіпертензія; стан після трансплантації нирки; аортальний стеноз, мітральний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; ішемічна хвороба серця; цереброваскулярні захворювання; гіперкаліємія (у тому числі при нирковій недостатності, цукровому діабеті, гіпоальдостеронізмі або при одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками, препаратами калію або замінниками калій, що містять, харчової солі; при одночасному застосуванні з іншими лікарськими засобами, що підвищують рівень калію в плазмі крові (наприклад, гепар тримоксазол (триметоприм + сульфаметоксазол)); системні захворювання сполучної тканини (системний червоний вовчак, склеродермія та ін.); цукровий діабет; ниркова недостатність (КК печінкова недостатність; пригнічення кістковомозкового кровотворення; імуносупресивна терапія, одночасне застосування алопуринолу та прокаїнаміду або комбінація зазначених ускладнюючих факторів; одночасне застосування з препаратами літію; одночасне проведення діалізу з використанням поліакрилонітрильних мембран з високою проникністю (напр. AN69®); одночасне проведення плазмаферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ аферез) з використанням декстран сульфату; одночасне проведення десенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих; обтяжений алергологічний анамнез; після великих хірургічних втручань при проведенні анестезії із застосуванням препаратів, що сприяють розвитку артеріальної гіпотензії; стани, що супроводжуються зниженням обсягу циркулюючої крові (ОЦК) (в результаті терапії діуретиками, при обмеженні споживання кухонної солі, проведенні гемодіалізу, діареї та блюванні); застосування у пацієнтів негроїдної раси.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Берліпріл®10 під час вагітності протипоказане. Пацієнтки, які планують вагітність, повинні бути переведені на альтернативне лікування із застосуванням гіпотензивних препаратів з підтвердженим профілем безпеки для застосування у вагітних, за винятком випадків, коли застосування інгібіторів АПФ є необхідним. При підтвердженні вагітності застосування Берліприлу® 10 слід негайно припинити та призначити пацієнтці гіпотензивні препарати іншої групи з підтвердженим профілем безпеки для застосування у вагітних. Епідеміологічні дані щодо ризику виникнення вроджених вад при застосуванні інгібіторів АПФ у першому триместрі вагітності не є незаперечними, проте незначне підвищення ризику не може бути виключено. Застосування інгібіторів АПФ у II та III триместрах вагітності може супроводжуватися негативним впливом на плід та новонародженого, включаючи розвиток артеріальної гіпотензії, ниркової недостатності, гіперкаліємії, олігогідрамніону та/або гіпоплазії кісток черепа у новонародженого. Розвиток олігогідрамніону, мабуть, пов'язаний із зниженням функції нирок плода. Це ускладнення може призводити до контрактур кінцівок, деформації кісток черепа, включаючи його лицьову частину, гіпоплазії легень. При застосуванні Берліприлу® 10 необхідно проінформувати пацієнтку щодо потенційного ризику для плода. При неможливості відміни препарату Берліприл®10 у період вагітності необхідно ретельне спостереження за новонародженими, чиї матері приймали препарат Берліприл®10 для виявлення можливого зниження АТ, олігурії та гіперкаліємії, контролю стану ниркової функції, а також кісток черепа новонародженого за допомогою ультразвукового дослідження. Еналаприл може бути видалений із кровообігу новонародженого за допомогою перитонеального діалізу; теоретично за допомогою обмінного переливання крові. Еналаприл та еналаприлат виділяються у грудне молоко у слідових кількостях, але безпека їх не вивчена. При необхідності застосування препарату у період лактації грудне вигодовування слід припинити.Побічна діяМожливі побічні ефекти наведені відповідно до класифікації словника для нормативно-правової діяльності (MedDRA) та частоти їх виникнення у порядку зменшення: дуже часто (>1/10), часто (>1/100,< 1/10), нечасто (> 1/1000, <1/100), рідко (>1/10000, <1/1000), дуже рідко (<1/10000), частота невідома (за наявними даними оцінка неможлива). Порушення з боку крові та лімфатичної системи Нечасто: анемія (включаючи апластичну та гемолітичну анемію); Рідко: нейтропенія, зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення функції кісткового мозку, панцитопенія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання. Порушення з боку ендокринної системи Частота невідома: синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону. Порушення з боку обміну речовин та харчування Нечасто: гіпоглікемія. Порушення з боку психіки Часто депресія; Нечасто: сплутаність свідомості, безсоння, підвищена нервозність; Рідко: незвичайні сновидіння, порушення сну. Порушення з боку нервової системи Часто: біль голови; Нечасто: сонливість, парестезія, системне запаморочення. Порушення з боку органу зору Дуже часто: нечіткість зору. Порушення з боку серця Часто: біль у грудях, порушення ритму серця, стенокардія, тахікардія; Нечасто: відчуття серцебиття; інфаркт міокарда чи інсульт*. Порушення з боку судин Дуже часто: запаморочення; Часто: виражене зниження артеріального тиску (включаючи ортостатичну гіпотензію), синкопальні стани; Нечасто: ортостатична гіпотензія (можливо вторинна стосовно вираженої артеріальної гіпотензії у пацієнтів, які належать до групи високого ризику); Рідко: синдром Рейно. Порушення з боку дихальної системи. органів грудної клітки та середостіння Дуже часто: кашель; Часто: задишка; Нечасто: ринорея, біль у горлі, захриплість голосу, бронхоспазм/бронхіальна астма; Рідко: риніт, легеневі інфільтрати, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Дуже часто: нудота; Часто: діарея, біль у животі, порушення смаку; Нечасто: кишкова непрохідність, панкреатит, блювання, диспепсія, запор, анорексія, подразнення шлунка, сухість слизової оболонки порожнини рота, виразка шлунка та дванадцятипалої кишки; Рідко: стоматит/афтозні виразки, глосит; Дуже рідко: інтестинальний ангіоневротичний набряк. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Рідко: печінкова недостатність, гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), гепатит (включаючи некроз), холестаз (включаючи жовтяницю). Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Часто: висипання на шкірі, реакція гіперчутливості/ангіоневротичний набряк: ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосових складок та/або гортані (див. розділ «Особливі вказівки»); Нечасто: підвищене потовиділення, свербіж шкіри, кропив'янка, алопеція; Рідко: багатоформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, пемфігіус, еритродермія. Повідомлялося про розвиток симптомокомплексу, який може включати всі або деякі з таких симптомів: лихоманку, серозит, васкуліт, міалгію/міозит, артралгію/артрит, позитивний тест на антинуклеарні антитіла, збільшення швидкості осідання еритоцитів (ШОЕ), еозино. Також можлива поява шкірного висипу, реакцій фотосенсибілізації та інших шкірних реакцій. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Нечасто: порушення функції нирок, ниркова недостатність, протеїнурія; Рідко: олігурія. Порушення з боку статевих органів та молочної залози Нечасто: еректильна дисфункція; Рідко: гінекомастія. Загальні розлади та порушення у місці введення Дуже часто: астенія; Часто: підвищена стомлюваність; Нечасто: м'язові судоми, припливи крові до шкіри обличчя, шум у вухах, відчуття дискомфорту, лихоманка. Лабораторні та інструментальні дані Часто: гіперкаліємія, підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові; Нечасто: підвищення концентрації сечовини у плазмі, гіпонатріємія; Рідко: підвищення активності печінкових ферментів, збільшення концентрації білірубіну в плазмі крові. *Частота випадків була порівнянна з частотою, що спостерігалася у клінічних дослідженнях при прийомі плацебо та у групах активного контролю. У пацієнтів, які одночасно одержують інгібітори АПФ, у тому числі еналаприл, та препарати золота у вигляді ін'єкцій (натрію ауротіомалат) відзначалися рідкісні випадки нітритоїдних реакцій (симптоми, що включають «припливи» крові до обличчя, нудоту, блювання та артеріальну гіпотензію).Взаємодія з лікарськими засобамиПри постійному одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (інгібітори ЦОГ-2), можливе зниження антигіпертензивного ефекту інгібіторів АПФ, у тому числі еналаприлу. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та нестероїдних протизапальних засобів можливе підвищення вмісту калію в плазмі, що може призводити до порушення функції нирок. Як правило, дані зміни мають оборотний характер. У поодиноких випадках у пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад, у літніх або пацієнтів з зневодненням, у т. ч. внаслідок прийому діуретиків) може розвинутись гостра ниркова недостатність. У разі одночасного застосування необхідно здійснювати регулярний контроль функції нирок (як на початковому етапі, так і періодично під час лікування).Пацієнти мають отримувати достатню кількість рідини. Одночасне застосування калійвмісних харчових добавок, калійвмісних замінників харчової солі та/або застосування калійзберігаючих діуретиків (спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид), а також гепарину може призводити до значного підвищення вмісту калію в плазмі крові. Якщо внаслідок гіпокаліємії показано одночасне застосування еналаприлу та зазначених препаратів, слід бути обережним і регулярно контролювати концентрацію калію в плазмі крові. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та препаратів, що містять ко-тримоксазол (триметоприм + сульфаметоксазол), підвищується ризик розвитку гіперкаліємії. Попередня терапія високими дозами діуретиків (тіазидними або «петльовими») може призвести до гіповолемії та ризику розвитку артеріальної гіпотензії на початку застосування еналаприлу. Антигіпертензивна дія еналаприлу може бути зменшена або за допомогою відміни діуретика, або за рахунок збільшення споживання рідини або кухонної солі, а також при застосуванні еналаприлу на початку лікування низькими дозами. Одночасне застосування препарату Берліприл®10 та препаратів літію не рекомендується через ризик розвитку літієвої інтоксикації. Одночасне застосування тіазидних діуретиків з препаратами літію може підвищувати вміст літію та посилювати ризик розвитку літієвої інтоксикації на фоні застосування інгібіторів АПФ. У разі необхідності застосування цієї комбінації потрібен регулярний контроль концентрації літію у плазмі крові. Антигіпертензивна дія еналаприлу може посилюватися при одночасному застосуванні з діуретиками, а також гіпотензивними препаратами інших груп, у тому числі бета-адреноблокаторами, метилдопою, блокаторами «повільних» кальцієвих каналів, нітрогліцерином та іншими нітратами, а також іншими вазодилататорами. Одночасне застосування деяких анестезуючих лікарських засобів, трициклічних антидепресантів, антипсихотичних та наркотичних препаратів з інгібіторами АПФ може призвести до надмірного зниження АТ (див. розділ «Особливі вказівки»). У поодиноких випадках при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ (включаючи еналаприл) та внутрішньовенному введенні препаратів золота (натрію ауротіомалат) були описані випадки розвитку нітритоїдних реакцій (симптоми, що включають «припливи» крові до обличчя, нудоту, блювання та артеріальну гіпотензію). Збільшується ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з такими лікарськими засобами: з інгібіторами mTOR (mammalian Target of Rapamycin – мета рапаміцину в клітинах ссавців), наприклад, темсіролімус, сиролімус, еверолімус; з інгібіторами дипептидилпептидази IV типу (ДПП-IV) (гліптинами), наприклад, сита-гліптином, саксагліптином, віллдагліптином, лінагліптіном; з естрамустином. Тканинні активатори плазміногену В обсерваційних дослідженнях виявлено підвищену частоту розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ після застосування алтеплази для тромболітичної терапії ішемічного інсульту. Інгібітори нейтральної ендопептидази Повідомлялося про підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та рацекадотрилу (інгібітор енкефалінази). При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять сакубітрил (інгібітор неприлізину), зростає ризик розвитку ангіоневротичного набряку, через що одночасне застосування зазначених препаратів протипоказане. Інгібітори АПФ слід призначати не раніше ніж через 36 годин після відміни препаратів, що містять сакубітрил. Протипоказано призначення препаратів, що містять сакубітрил, пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, а також протягом 36 годин після відміни інгібіторів АПФ. Симпатоміметики можуть послаблювати антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ. Алкоголь посилює антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ. Еналаприл може безпечно застосовуватися одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (як антиагрегантний засіб) та бета-адреноблокаторами. Епідеміологічні дослідження показали, що одночасне застосування інгібіторів АПФ та гіпоглікемічних засобів (інсулін, гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування) може додатково сприяти зниженню концентрації глюкози в плазмі крові, призводячи до розвитку гіпоглікемії. Ризик розвитку гіпоглікемії найчастіше відзначається протягом перших тижнів одночасного застосування вищезгаданих препаратів, а також у пацієнтів з нирковою недостатністю. У пацієнтів з цукровим діабетом, які приймають гіпоглікемічні засоби для внутрішнього та/або інсуліну, необхідний регулярний контроль концентрації глюкози в плазмі крові, особливо ретельний – протягом першого місяця одночасного застосування з інгібіторами АПФ. Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) Дані клінічних досліджень показують, що подвійна блокада РААС при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену асоційована з вищою частотою виникнення таких побічних ефектів як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок (в т.ч. ), порівняно із застосуванням лише одного препарату, що впливає на РААС. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується в інших пацієнтів.Спосіб застосування та дозиПрепарат Берліприл®10 приймають внутрішньо, незалежно від їди. Доза інгібітору АПФ повинна бути підібрана індивідуально з урахуванням особливостей пацієнта та відповіді на терапію. Для добору необхідного режиму дозування доцільно застосовувати найбільш відповідне дозування препарату, що містить 5 мг, 10 мг або 20 мг еналаприлу (можливе застосування препаратів Берліприл®5, Берліприл®10, Берліприл®20, відповідно). Есенційна гіпертензія Початкова доза становить 10-20 мг еналаприлу залежно від ступеня тяжкості артеріальної гіпертензії (АГ) 1 раз на добу. При легкому ступені артеріальної гіпертензії рекомендована початкова доза становить 10 мг еналаприлу 1 раз на добу. При інших ступенях артеріальної гіпертензії рекомендована початкова доза становить 20 мг еналаприлу 1 раз на добу. Підтримуюча доза 20 мг еналаприлу 1 раз на добу. Дозування підбирається індивідуально для кожного пацієнта, максимальна доза не повинна перевищувати 40 мг на добу. Реноваскулярна гіпертензія Оскільки у пацієнтів цієї групи АТ та ниркова функція можуть бути особливо чутливі до інгібування АПФ, терапію слід розпочинати з низької початкової дози – 5 мг або менше. Потім доза підбирається відповідно до потреб та стану пацієнта. Як правило, ефективною вважається доза 20 мг еналаприлу 1 раз на добу при щоденному прийомі. Слід бути обережними при застосуванні еналаприлу у пацієнтів, які незадовго до цього приймали діуретики (див. «Одночасне лікування АГ діуретиками»). Одночасне лікування АГ діуретиками Після першого прийому еналаприлу може розвинутись симптоматична артеріальна гіпотензія. Такий ефект найімовірніший у пацієнтів, які приймають діуретики. Препарат рекомендується застосовувати з обережністю, оскільки у цих пацієнтів може спостерігатись порушення водно-електролітного балансу. Прийом діуретиків слід припинити за 2-3 дні на початок лікування еналаприлом. Якщо це неможливо, то початкову дозу еналаприлу слід зменшити (до 5 мг або менше) для оцінки первинного ефекту препарату на артеріальний тиск. Далі дозування слід підбирати з урахуванням потреби та стану пацієнта. Застосування при нирковій недостатності Слід збільшити інтервал між прийомами та/або зменшеною дозою препарату. Кліренс креатиніну 30 Кліренс креатиніну 10 Кліренс креатиніну КК ≤ 10 мл/хв: Початкова доза 2,5 мг у дні діалізу* * Еналаприл піддається діалізу. Коригування дози в дні, коли діаліз не проводиться, має здійснюватися залежно від рівня АТ. Серцева недостатність/безсимптомна дисфункція лівого шлуночка Початкова доза еналаприлу у пацієнтів з клінічно вираженою серцевою недостатністю (СН) або безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка становить 2,5 мг, при цьому застосування препарату повинно проводитися під ретельним лікарським контролем для оцінки первинного ефекту препарату на АТ. Препарат Берліприл®10 може застосовуватися для лікування СН з вираженими клінічними проявами зазвичай одночасно з діуретиками і, якщо необхідно, із серцевими глікозидами. У разі відсутності симптоматичної артеріальної гіпотензії (на початку застосування препарату Берліприл®10 при СН) або після її корекції, дозу препарату слід поступово підвищувати до звичайної підтримуючої дози 20 мг еналаприлу, яка застосовується одноразово, або ділиться на 2 прийоми залежно від переносимості препарату пацієнтом .Підбір дози може проводитися протягом 2-4 тижнів або в більш короткий термін, якщо є залишкові ознаки та симптоми СН. Такий терапевтичний режим ефективно знижує показники смертності пацієнтів із клінічно вираженою СН. Максимальна добова доза становить 40 мг, розділена на два прийоми. Як до, так і після початку лікування препаратом Берліприл®10 слід проводити регулярний контроль артеріального тиску та функції нирок, оскільки повідомлялося про розвиток внаслідок застосування препарату артеріальної гіпотензії з подальшим (рідше) виникненням ниркової недостатності. У пацієнтів, які приймають діуретики, доза діуретиків повинна бути знижена до початку лікування препаратом Берліприл®10. Розвиток артеріальної гіпотензії після прийому першої дози препарату Берліприл не означає, що артеріальна гіпотензія повторно виникне при тривалому лікуванні, і не вказує на необхідність припинення прийому препарату. При лікуванні препаратом Берліприл®10 слід також контролювати вміст калію у плазмі.ПередозуванняВідомості про передозування обмежені. Найбільш характерні симптоми передозування: виражене зниження артеріального тиску, що починається приблизно через 6 годин після прийому препарату (одночасно з блокадою РААС) та ступор. Передозування інгібіторами АПФ може супроводжуватися розвитком таких симптомів: шок (гостра судинна недостатність), порушення водно-електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, відчуття серцебиття, брадикардія, запаморочення, неспокій та кашель. Концентрація еналаприлату в плазмі крові, що перевищує у 100-200 разів концентрації, що відзначалися при призначенні терапевтичних доз, спостерігалась після прийому 300 мг та 440 мг еналаприлу відповідно. Лікування Тактика терапії, що проводиться, залежить від вираженості симптомів передозування і ступеня їх тяжкості. Застосування препарату слід негайно припинити. Лікувальні заходи повинні бути спрямовані на елімінацію еналаприлу та еналаприлату та корекцію вираженого зниження АТ. При передозуванні рекомендується внутрішньовенне введення 0,9% розчину хлориду натрію. При вираженому зниженні артеріального тиску пацієнта переводять у горизонтальне положення з низьким узголів'ям і проводять заходи, спрямовані на стабілізацію артеріального тиску. При необхідності слід розглянути можливість внутрішньовенного введення катехоламінів. У разі недавнього прийому препарату показані заходи для запобігання всмоктування: провокація блювання, промивання шлунка, призначення адсорбентів та прийом розчину натрію сульфату. Еналаприлат може бути видалений із системного кровообігу за допомогою гемодіалізу. При неефективності терапії брадикардії слід розглянути питання постановки електрокардіостимулятора. У разі передозування показаний ретельний моніторинг функцій життєво важливих органів та систем, контроль вмісту електролітів та креатиніну у плазмі крові.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСимптоматична артеріальна гіпотензія Симптоматична гіпотензія рідко спостерігається у пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які приймають препарат Берліприл®, артеріальна гіпотензія розвивається частіше на тлі зневоднення, що виникає, наприклад, внаслідок терапії діуретиками, обмеження споживання кухонної солі, у пацієнтів, які перебувають на діалізі, а також у пацієнтів з діареєю або блювотою. Симптоматична артеріальна гіпотензія спостерігалася у пацієнтів із серцевою недостатністю за наявності ниркової недостатності або без неї. Найчастіше артеріальна гіпотензія розвивається у пацієнтів з тяжким ступенем серцевої недостатності та пов'язаного з цим застосування високих доз «петлевих» діуретиків, гіпонатріємії або порушення функції нирок.У цих пацієнтів застосування препарату Берліприл® слід розпочинати під лікарським контролем, який також має бути ретельним при зміні дози препарату Берліприл® та/або діуретика. Аналогічним чином слід здійснювати спостереження за пацієнтами з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, у яких надмірне зниження АТ може призвести до розвитку інфаркту міокарда або інсульту. При розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта слід укласти у горизонтальне положення та, у разі потреби, ввести внутрішньовенно 0,9% розчин натрію хлориду. Транзиторна артеріальна гіпотензія при застосуванні препарату Берліприл не є протипоказанням до подальшого застосування препарату, яке може бути продовжено після заповнення об'єму рідини та нормалізації АТ. У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю із нормальним або зниженим АТ препарат Берліприл® може спричинити додаткове зниження АТ. Дана реакція на прийом препарату очікувана і не є підставою для припинення лікування. У тих випадках, коли артеріальна гіпотензія стає клінічно вираженою, слід знизити дозу та/або припинити застосування діуретика та/або препарату Берліприл. Аортальний або мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Як і всі вазодилататори, інгібітори АПФ слід призначати з обережністю пацієнтам зі стенозами клапанів лівого шлуночка та обструкцією тракту лівого шлуночка, що виносить, і утримуватися від їх застосування у випадках кардіогенного шоку та гемодинамічно значущої обструкції. Порушення функції нирок У випадках порушення функції нирок (КК У деяких пацієнтів без ознак патології з боку нирок було відзначено підвищення концентрацій сечовини та креатиніну в плазмі крові, особливо при одночасному застосуванні діуретиків. Може знадобитися зниження дози еналаприлу та/або припинення застосування діуретика. У цьому випадку необхідно виключити наявність стенозу ниркових артерій. Реноваскулярна гіпертензія Існує підвищений ризик розвитку гіпотензії та ниркової недостатності при застосуванні інгібіторів АПФ у пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки. Навіть невелика зміна вмісту креатиніну в плазмі може бути ознакою зниження функції нирок. Застосування препарату Берліприл у пацієнтів цієї групи слід розпочинати під ретельним медичним наглядом, з низьких доз, обережно титрувати дозу, а також контролювати функцію нирок. Трансплантація нирки Оскільки досвід застосування препарату Берліприл у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній, застосування препарату Берліприл у пацієнтів цієї категорії не рекомендується. Печінкова недостатність У поодиноких випадках застосування інгібіторів АПФ було пов'язане з розвитком синдрому, що починається з холестатичної жовтяниці або гепатиту та прогресує до фульмінантного некрозу печінки, іноді з летальним результатом. Механізм цього синдрому не вивчений. При появі жовтяниці або значному підвищенні активності печінкових ферментів на фоні застосування інгібіторів АПФ слід припинити застосування препарату, при цьому пацієнт повинен перебувати під відповідним наглядом лікаря. Підвищена чутливість / Ангіоневротичний набряк Зареєстровані повідомлення про ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) особи, кінцівок, губ, язика, голосових складок та/або гортані у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, у тому числі препарат Берліприл у різні періоди лікування. В окремих випадках повідомлялося про розвиток інтестинального набряку. У таких випадках лікування препаратом Берліприл слід негайно припинити, належне лікарське спостереження має здійснюватися до повного зникнення відповідних симптомів. Навіть у тих випадках, коли виникає тільки утруднення ковтання без утруднення дихання, пацієнти повинні тривалий час перебувати під медичним наглядом, оскільки терапія антигістамінними препаратами та кортикостероїдами може бути недостатньою. У дуже рідкісних випадках ангіоневротичний набряк гортані або язика призводив до смерті. Набряк мови,голосових складок та/або гортані може призвести до обструкції дихальних шляхів (особливо у пацієнтів, які перенесли операції на дихальних шляхах), відповідна терапія, що включає підшкірне введення 0,1% розчину адреналіну (0,3-0,5 мл) та/або заходи для забезпечення прохідності дихальних шляхів, повинна бути проведена у найкоротші терміни. У пацієнтів негроїдної раси частота розвитку ангіоневротичного набряку при застосуванні інгібіторів АПФ є вищою, ніж у представників інших рас. Пацієнти, які мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, не пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ, мають підвищений ризик виникнення при застосуванні інгібіторів АПФ. У поодиноких випадках на тлі терапії інгібіторами АПФ розвивається інтестинальний набряк (ангіоневротичний набряк кишечника). При цьому у пацієнтів відзначається біль у животі як ізольований симптом або у поєднанні з нудотою та блюванням, у деяких випадках без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальному рівні С1-естерази. Діагноз встановлюється за допомогою комп'ютерної томографії черевної порожнини, ультразвукового дослідження або хірургічного втручання. Симптоми зникали після припинення інгібіторів АПФ. Можливість розвитку інтестинального набряку необхідно враховувати під час проведення диференціальної діагностики болю у животі у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ. Аіафілактоїдні реакції при проведенні десенбілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих Є повідомлення про рідкісний розвиток загрозливих для життя анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ при проведенні процедури десенсибілізації отрутою перетинчастокрилих (геміноптера). Подібних реакцій можна уникнути, якщо на початок десенсибілізації тимчасово припинити застосування інгібітору АПФ. Слід уникати застосування інгібіторів АПФ у пацієнтів, які отримують імунотерапію бджолиною отрутою. Анафілактоїдні реакції при проведенні ЛПНГ-аферезу У поодиноких випадках у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ під час аферезу ліпопротеїнів низької щільності (LDL) з декстраном сульфатом, спостерігалися загрозливі для життя анафілактоїдні реакції. Якщо застосовується LDL-аферез, інгібітори АПФ слід тимчасово замінити на лікарські засоби з інших фармакотерапевтичних груп для лікування артеріальної гіпертензії або серцевої недостатності. Пацієнти, що перебувають на гемодіалізі з використанням мембран високою проникністю У пацієнтів, які перебувають на діалізі з використанням мембран з високою проникністю (наприклад, AN69®), на фоні застосування інгібіторів АПФ спостерігалися анафілактоїдні реакції. Тому у цієї категорії пацієнтів рекомендується або використання діалізних мембран іншого типу, або застосування гіпотензивних препаратів з інших фармакотерапевтичних груп. Нейтропенія/агранулоцитоз Нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія та анемія можуть розвинутись на фоні терапії інгібіторами АПФ. За нормальної функції нирок та відсутності інших ускладнюючих факторів нейтропенія виникає рідко. Еналаприл слід застосовувати з особливою обережністю у пацієнтів з колагенозами, які перебувають на імуносупресивній терапії, приймають алопуринол або прокаїнамід або мають комбінацію зазначених ускладнених факторів, особливо за наявності порушень функції нирок. У деяких пацієнтів із цієї категорії розвинулися серйозні інфекційні захворювання, які у ряді випадків не відповідали на інтенсивну терапію антибіотиками. У разі застосування препарату Берліприл у таких пацієнтів рекомендується регулярний контроль кількості лейкоцитів у крові.а під час лікування всі пацієнти повинні бути проінструктовані про необхідність повідомляти лікаря про будь-які ознаки розвитку можливої ​​інфекції. Кашель Повідомляється про виникнення кашлю під час лікування інгібіторами АПФ. Зазвичай кашель має непродуктивний постійний характер і припиняється після відміни препарату. Розвиток сухого кашлю внаслідок терапії інгібіторами АПФ має враховуватись при диференціальній діагностиці кашлю. Хірургічні втручання/Загальна анестезія У пацієнтів, які зазнають хірургічного втручання та/або загальної анестезії із застосуванням препаратів, що знижують АТ, еналаприл може блокувати утворення ангіотензину II під впливом компенсаторного викиду реніну. Якщо передбачається, що гіпотензія розвивається за цим механізмом, вона може бути скоригована збільшенням ОЦК. Перед хірургічними втручаннями (включаючи стоматологічні процедури) необхідно попередити хірурга/анестезіолога про застосування Берліприлу 10. Цукровий діабет Пацієнтів з цукровим діабетом, які приймають гіпоглікемічні засоби для внутрішньо і/або інсулін одночасно з препаратом Берліприл®, необхідно проінструктувати на предмет ретельного контролю рівня глюкози в плазмі крові для виявлення гіпоглікемії, особливо протягом першого місяця одночасного застосування з препаратом Берліприл® 10. Гіперкаліємія У деяких пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, у тому числі еналаприл, спостерігалося підвищення вмісту калію в плазмі. До факторів ризику розвитку гіперкаліємії відносяться: ниркова недостатність та погіршення функції нирок, вік старше 70 років, цукровий діабет, гіпоальдостеронізм, інтеркурентні захворювання та стани, у тому числі дегідратація, гостра декомпенсація серцевої діяльності, метаболічний ацидоз, одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (спір , тріамтерен або амілорид), калійвмісних харчових добавок або калійвмісних замінників харчової солі, або інших лікарських засобів, що підвищують вміст калію в плазмі крові (наприклад, гепарин, ко-тримоксазол (триметоприм+сульфаметоксазол)), застосування калійвмісних харчових добавок,калійзберігаючих діуретиків або калійвмісних замінників харчової солі, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок. Гіперкаліємія може призводити до серйозних, іноді смертельних порушень ритму серця. При необхідності одночасного застосування препарату Берліприл і перелічених вище лікарських засобів слід дотримуватися обережності. Рекомендується регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Препарати літію Не рекомендується одночасне застосування препаратів літію та еналаприлу (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Подвійна блокада РААС Є дані, що одночасне застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II або аліскіреном збільшує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності). Одночасне застосування інгібіторів АПФ з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується в інших пацієнтів. У разі, коли одночасне застосування двох засобів, що впливають на РААС, є необхідним, їх застосування має проводитися під контролем лікаря та з регулярним моніторингом функції нирок, показників АТ та вмісту електролітів у плазмі крові. Етнічні відмінності Подібно до інших інгібіторів АПФ, еналаприл може бути менш ефективним у зниженні АТ у представників негроїдної раси порівняно з представниками інших рас, можливо, через вищу поширеність низькоренінового статусу у пацієнтів з артеріальною гіпертензією в даній популяції. Застосування у пацієнтів похилого віку Клінічні дослідження ефективності та безпеки еналаприлу були подібними у літніх та молодших пацієнтів з АГ. Алкоголь У період лікування не рекомендується вживати алкогольні напої. Алкоголь посилює антигіпертензивну дію інгібіторів АП. Непереносимість галактози, дефіцит лактази або синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції Препарат Берліприл® 10 містить лактозу, тому його застосування у пацієнтів зі спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази та синдромом мальабсорбції глюкози та галактози протипоказано. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами Необхідно бути обережними при керуванні транспортними засобами та іншими механізмами, а також при заняттях потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій у зв'язку з тим, що при застосуванні препарату можливий розвиток підвищеної стомлюваності та запаморочення. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: еналаприлу малеат – 20,00 мг. Допоміжні речовини: лактози моногідрат, желатин, магнію карбонат, кремнію діоксид колоїдний, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), магнію стеарат, барвник заліза оксид червоний, Е 172. Пігулки, 20 мг. По 10 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер), виготовленій з ламінованої плівки (поліамід/алюміній/ПВХ) та фольги алюмінієвої. По 3, 5 або 10 блістерів з інструкцією із застосування у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності.Опис лікарської формиКруглі, злегка двоопуклі таблетки блідо-рожевого кольору, зі скошеними кромками та насічкою для поділу на одному боці, можливі вкраплення білого та темно-рожевого кольору.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо еналаприл швидко всмоктується у шлунково-кишковому тракті (ЖКТ). Ступінь всмоктування еналаприлу при внутрішньому прийомі, розрахований за його вмістом у сечі, становить приблизно 60%. Час досягнення максимальної концентрації еналаприлу в плазмі крові (TСmax) становить 1 год. Прийом їжі не впливає на всмоктування еналаприлу в ШКТ. Після всмоктування еналаприл швидко та інтенсивно гідролізується з утворенням активного метаболіту еналаприлату – потужного інгібітора АПФ. Час досягнення максимальної концентрації еналаприлату в сироватці крові становить 4 години після прийому внутрішньо еналаприлу у формі таблетки. У добровольців з нормальною функцією нирок рівноважна концентрація еналаприлату в плазмі досягається до 4 дня прийому еналаприлу. Розподіл Зв'язування еналаприлату з білками плазми в діапазоні терапевтичних концентрацій не перевищує 60%. Метаболізм Немає даних про інші значущі шляхи метаболізму еналаприлу, крім гідролізу до еналаприлату. Виведення Виведення еналаприлату здійснюється переважно через нирки. Основними метаболітами, що визначаються в сечі, є еналаприлат, що становить приблизно 40% дози, та незмінений еналаприл малеат (приблизно 20%). Ефективний період напіввиведення (Т½) еналаприлату при багаторазовому застосуванні еналаприлу внутрішньо становить 11 год. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Пацієнти з нирковою недостатністю Експозиція еналаприлу та еналаприлату збільшується у пацієнтів з нирковою недостатністю. У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості (кліренс креатиніну (КК) 40-60 мл/хв) після прийому еналаприлу в дозі 5 мг 1 раз на добу значення площі під кривою «концентрація-час» (AUC) енаприлату в рівноважному стані було приблизно вдвічі вище, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок. У пацієнтів з нирковою недостатністю важкого ступеня тяжкості (КК не більше 30 мл/хв) значення AUC збільшувалося приблизно у 8 разів. Ефективний період напіввиведення еналаприлату після багаторазового застосування еналаприлу збільшувався, і час настання рівноважного стану концентрації еналаприлату затримувався у пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості.Еналаприлат може бути виведений із загального кровотоку за допомогою гемодіалізу. Кліренс при гемодіалізі становить 62 мл/хв. Період грудного вигодовування Після одноразового прийому внутрішньо еналаприлу у дозі 20 мг у пацієнток у післяпологовому періоді середня максимальна концентрація еналаприлу у грудному молоці становила 1,7 мкг/л (від 0,54 до 5,9 мкг/л) через 4-6 годин після прийому. Середня максимальна концентрація еналаприлату становила 1,7 мкг/л (від 1,2 до 2,3 мкг/л) та визначалася у різні інтервали часу протягом 24 годин після прийому. З урахуванням даних про максимальні концентрації в грудному молоці, максимальне споживання речовини дитиною, що знаходиться виключно на грудному вигодовуванні, становить приблизно 0,16% дози, що приймається матір'ю, розрахованої з урахуванням поправки на масу тіла. У жінки, яка приймала еналаприл внутрішньо в дозі 10 мг 1 раз на добу протягом 11 місяців, максимальна концентрація еналаприлу в грудному молоці становила 2 мкг/л через 4 години після прийому, максимальна концентрація еналаприлату – 0,75 мкг/л приблизно через 9 год після прийому. Загальна концентрація еналаприлу у грудному молоці протягом 24 годин після прийому становила 1,44 мкг/л та еналаприлату – 0,63 мкг/л. У однієї жінки, яка прийняла еналаприл у дозі 5 мг одноразово, і у двох жінок, які прийняли еналаприл у дозі 10 мг одноразово, через 4 години після прийому концентрація еналаприлату в грудному молоці була нижчою за межу виявлення (менше 0,2 мкг/л). концентрація еналаприлу не визначалася.ФармакодинамікаЕналаприл є гіпотензивним засобом із групи інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Еналаприлу малеат являє собою сіль малеїнової кислоти та еналаприлу, похідного L-аланіну та L-проліну. Еналаприл є проліками: у результаті його гідролізу утворюється еналаприлат, який безпосередньо інгібує АПФ. Механізм його дії пов'язаний із зменшенням утворення ангіотензину II з ангіотензину I, що призводить до збільшення активності реніну сироватки крові (внаслідок усунення негативного зворотного зв'язку на вивільнення реніну) та зменшення виділення альдостерону. АПФ ідентичний ферменту кініназу II, тому еналаприл також може блокувати руйнування брадикініну - пептиду, що має виражену вазодилатуючу дію. Клінічне значення цього ефекту не встановлено. Незважаючи на те, що основним механізмом антигіпертензивної дії еналаприлу вважається пригнічення активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), еналаприл виявляє антигіпертензивну дію також і у пацієнтів з артеріальною гіпертензією з низькою активністю реніну. Застосування еналаприлу у пацієнтів з артеріальною гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску (АТ) як у положенні стоячи, так і в положенні лежачи без значного збільшення частоти серцевих скорочень (ЧСС). Симптоматична постуральна гіпотензія нечасто розвивається. У деяких пацієнтів для досягнення оптимального зниження артеріального тиску може знадобитися кілька тижнів терапії. Різке переривання терапії еналаприлом не викликає швидкого підйому артеріального тиску. Ефективне інгібування активності АПФ зазвичай розвивається через 2-4 години після прийому внутрішньо одноразової дози еналаприлу. Антигіпертензивна дія розвивається протягом 1 години, максимальне зниження артеріального тиску спостерігається через 4-6 годин після прийому препарату. Тривалість впливу залежить від величини дози. При застосуванні рекомендованих доз еналаприлу антигіпертензивна дія та гемодинамічні ефекти зберігаються протягом 24 годин. У дослідженнях гемодинаміки у пацієнтів з есенціальною гіпертензією зниження артеріального тиску супроводжувалося зниженням загального периферичного судинного опору, збільшенням серцевого викиду та відсутністю змін або незначними змінами ЧСС. Після прийому еналаприлу внутрішньо спостерігалося посилення ниркового кровотоку; при цьому швидкість клубочкової фільтрації не змінювалася, ознак затримки натрію або рідини не спостерігалися. Однак у пацієнтів із вихідно зниженою клубочковою фільтрацією її швидкість зазвичай збільшувалася. У короткострокових клінічних дослідженнях у пацієнтів із захворюваннями нирок та цукровим діабетом або без нього після застосування еналаприлу спостерігалося зменшення рівня альбумінурії, виведення нирками імуноглобуліну G (IgG), а також зниження вмісту загального білка у сечі. При одночасному застосуванні з тіазидними діуретиками спостерігається більш виражена антигіпертензивна дія еналаприлу. Еналаприл може зменшувати або запобігати розвитку гіпокаліємії, спричиненої застосуванням тіазидних діуретиків. У пацієнтів із серцевою недостатністю на фоні терапії серцевими глікозидами та діуретиками застосування еналаприлу (як усередину, так і ін'єкційно) призводило до зниження загального периферичного судинного опору та АТ. Серцевий викид збільшувався, тоді як ЧСС (зазвичай підвищена у пацієнтів із серцевою недостатністю) знижувалася. Тиск заклинювання в легеневих капілярах також знижувалося. Толерантність до фізичного навантаження та рівень тяжкості серцевої недостатності, оцінені за критеріями Нью-Йоркської кардіологічної асоціації (NYHA), покращувалися. Ці ефекти спостерігалися при тривалій терапії. У пацієнтів з легким та помірним ступенем тяжкості серцевої недостатності застосування еналаприлу уповільнювало прогресування дилатації/розширення порожнин серця та серцевої недостатності, що підтверджувалося зниженням кінцево-діастолічного та систолічного обсягів лівого шлуночка та покращенням фракції викиду лівого шлуночка. У двох великих рандомізованих контрольованих дослідженнях у популяціях пацієнтів з серцево-судинним або цереброваскулярним захворюванням в анамнезі або з цукровим діабетом, ускладненим ураженням органу-мішені, а також у популяції пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та діабетичною нефропатією. Ангіотензин II. Не було виявлено значного сприятливого впливу на ниркові та/або серцево-судинні наслідки та смертність, тоді як відзначалося підвищення ризику гіперкаліємії, гострої ниркової недостатності та/або артеріальної гіпотензії при застосуванні комбінації препаратів у порівнянні з монотерапією. Дослідження,що проводилося з метою оцінки переваг додавання аліскірену до стандартної терапії інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину II у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та хронічною хворобою нирок та/або серцево-судинними захворюваннями, було припинено достроково у зв'язку з підвищеним ризиком гіпотензія та порушення функції нирок) та серйозних небажаних наслідків (серцево-судинна смерть та інсульт), які значно частіше реєструвалися у пацієнтів у групі аліскірену порівняно з групою плацебо.артеріальна гіпотензія та порушення функції нирок) та серйозних небажаних наслідків (серцево-судинна смерть та інсульт), які значно частіше реєструвалися у пацієнтів у групі аліскірену порівняно з групою плацебо.артеріальна гіпотензія та порушення функції нирок) та серйозних небажаних наслідків (серцево-судинна смерть та інсульт), які значно частіше реєструвалися у пацієнтів у групі аліскірену порівняно з групою плацебо.Показання до застосуванняЕсенціальна гіпертензія будь-якого ступеня тяжкості. Реноваскулярна гіпертензія. Серцева недостатність будь-якого ступеня важкості. У пацієнтів з наявністю клінічних проявів серцевої недостатності препарат Берліприл® 20 також показаний для: підвищення виживання пацієнтів; - уповільнення прогресування серцевої недостатності; зниження частоти госпіталізацій щодо серцевої недостатності. Профілактика розвитку клінічно вираженої серцевої недостатності. У пацієнтів без клінічних симптомів серцевої недостатності з дисфункцією лівого шлуночка препарат Берліприл® 20 показаний для: уповільнення розвитку клінічних проявів серцевої недостатності; зниження частоти госпіталізацій щодо серцевої недостатності. Профілактика коронарної ішемії у пацієнтів із дисфункцією лівого шлуночка. Препарат Берліпріл® 20 показаний для: зменшення частоти розвитку інфаркту міокарда; зниження частоти госпіталізацій щодо нестабільної стенокардії.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до еналаприлу, інших інгібіторів АПФ або допоміжних речовин; ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ; спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк; спадкова непереносимість галактози, дефіцит лактази або синдром мальабсорбції глюкози та галактози; вагітність та період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла); одночасне застосування з антагоністами рецепторів ангіотензину II (APA II) у пацієнтів з діабетичною нефропатією; одночасне застосування з інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад, з препаратами, що містять сакубітрил) через високий ризик розвитку ангіоневротичного набряку. З обережністю симптоматична артеріальна гіпотензія; ангіоневротичний набряк в анамнезі; двосторонній стеноз ниркових артерій чи стеноз артерії єдиної нирки; реноваскулярна гіпертензія; стан після трансплантації нирки; аортальний стеноз, мітральний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; ішемічна хвороба серця; цереброваскулярні захворювання; гіперкаліємія (у тому числі при нирковій недостатності, цукровому діабеті, гіпоальдостеронізмі або при одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками, препаратами калію або замінниками калій, що містять, харчової солі; при одночасному застосуванні з іншими лікарськими засобами, що підвищують рівень калію в плазмі крові (наприклад, гепар тримоксазол (триметоприм + сульфаметоксазол)); системні захворювання сполучної тканини (системний червоний вовчак, склеродермія та ін.); цукровий діабет; ниркова недостатність (КК печінкова недостатність; пригнічення кістковомозкового кровотворення; імуносупресивна терапія, одночасне застосування алопуринолу та прокаїнаміду або комбінація зазначених ускладнюючих факторів; одночасне застосування з препаратами літію; одночасне проведення діалізу з використанням поліакрилонітрильних мембран з високою проникністю (напр. AN69®); одночасне проведення плазмаферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ аферез) з використанням декстран сульфату; одночасне проведення десенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих; обтяжений алергологічний анамнез; після великих хірургічних втручань; при проведенні анестезії із застосуванням препаратів, що сприяють розвитку артеріальної гіпотензії; стани, що супроводжуються зниженням обсягу циркулюючої крові (ОЦК) (в результаті терапії діуретиками, при обмеженні споживання кухонної солі, проведенні гемодіалізу, діареї та блюванні); застосування у пацієнтів негроїдної раси.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Берліпріл® 20 під час вагітності протипоказане. Пацієнтки, які планують вагітність, повинні бути переведені на альтернативне лікування із застосуванням гіпотензивних препаратів з підтвердженим профілем безпеки для застосування у вагітних, за винятком випадків, коли застосування інгібіторів АПФ є необхідним. При підтвердженні вагітності застосування Берліприлу 20 слід негайно припинити та призначити пацієнтці гіпотензивні препарати іншої групи з підтвердженим профілем безпеки для застосування у вагітних. Епідеміологічні дані щодо ризику виникнення вроджених вад при застосуванні інгібіторів АПФ у першому триместрі вагітності не є незаперечними, проте незначне підвищення ризику не може бути виключено. Застосування інгібіторів АПФ у II та III триместрах вагітності може супроводжуватися негативним впливом на плід та новонародженого, включаючи розвиток артеріальної гіпотензії, ниркової недостатності, гіперкаліємії, олігогідрамніону та/або гіпоплазії кісток черепа у новонародженого. Розвиток олігогідрамніону, мабуть, пов'язаний із зниженням функції нирок плода. Це ускладнення може призводити до контрактур кінцівок, деформації кісток черепа, включаючи його лицьову частину, гіпоплазії легень. При застосуванні препарату Берліприл 20 необхідно проінформувати пацієнтку щодо потенційного ризику для плода. У разі неможливості відміни препарату Берліприл® 20 у період вагітності необхідно ретельне спостереження за новонародженими, чиї матері приймали препарат Берліприл® 20 для виявлення можливого зниження АТ, олігурії та гіперкаліємії, контролю стану ниркової функції, а також кісток черепа новонародженого за допомогою ультразвукового дослідження. Еналаприл може бути видалений із кровообігу новонародженого за допомогою перитонеального діалізу; теоретично за допомогою обмінного переливання крові. Еналаприл та еналаприлат виділяються у грудне молоко у слідових кількостях, але безпека їх не вивчена. При необхідності застосування препарату у період лактації грудне вигодовування слід припинити.Побічна діяМожливі побічні ефекти наведені відповідно до класифікації словника для нормативно-правової діяльності (MedDRA) та частоти їх виникнення у порядку зменшення: дуже часто (>1/10), часто (>1/100,< 1/10), нечасто (> 1/1000, <1/100), рідко (>1/10000, <1/1000), дуже рідко (<1/10000), частота невідома (за наявними даними оцінка неможлива). Порушення з боку крові та лімфатичної системи Нечасто: анемія (включаючи апластичну та гемолітичну анемію); Рідко: нейтропенія, зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення функції кісткового мозку, панцитопенія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання. Порушення з боку ендокринної системи Частота не встановлена: синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону. Порушення з боку обміну речовин та харчування Нечасто: гіпоглікемія. Порушення з боку психіки Часто депресія; Нечасто: сплутаність свідомості, безсоння, підвищена нервозність; Рідко: незвичайні сновидіння, порушення сну. Порушення з боку нервової системи Часто: біль голови; Нечасто: сонливість, парестезія, системне запаморочення. Порушення з боку органу зору Дуже часто: нечіткість зору. Порушення з боку серця Часто: біль у грудях, порушення ритму серця, стенокардія, тахікардія; Нечасто: відчуття серцебиття; інфаркт міокарда чи інсульт*. Порушення з боку судин Дуже часто: запаморочення; Часто: виражене зниження артеріального тиску (включаючи ортостатичну гіпотензію), синкопальні стани; Нечасто: ортостатична гіпотензія, можливо, вторинна стосовно вираженої артеріальної гіпотензії у пацієнтів, які належать до групи високого ризику; Рідко: синдром Рейно. Порушення з боку дихальної системи. органів грудної клітки та середостіння Дуже часто: кашель; Часто: задишка; Нечасто: ринорея, біль у горлі, захриплість голосу, бронхоспазм/бронхіальна астма; Рідко: риніт, легеневі інфільтрати, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Дуже часто: нудота; Часто: діарея, біль у животі, порушення смаку; Нечасто: кишкова непрохідність, панкреатит, блювання, диспепсія, запор, анорексія, подразнення шлунка, сухість слизової оболонки порожнини рота, виразка шлунка та дванадцятипалої кишки; Рідко: стоматит/афтозні виразки, глосит; Дуже рідко: інтестинальний ангіоневротичний набряк. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Рідко: печінкова недостатність, гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), гепатит (включаючи некроз), холестаз (включаючи жовтяницю). Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Часто: висипання на шкірі, реакція гіперчутливості / ангіоневротичний набряк: ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосових складок та/або гортані (див. розділ «Особливі вказівки»); Нечасто: підвищене потовиділення, свербіж шкіри, кропив'янка, алопеція; Рідко: багатоформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, пемфігіус, еритродермія. Повідомлялося про розвиток симптомокомплексу, який може включати всі або деякі з таких симптомів: лихоманку, серозит, васкуліт, міалгію/міозит, артралгію/артрит, позитивний тест на антинуклеарні антитіла, збільшення швидкості осідання еритоцитів (ШОЕ), еозино. Також можлива поява шкірного висипу, реакцій фотосенсибілізації та інших шкірних реакцій. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Нечасто: порушення функції нирок, ниркова недостатність, протеїнурія; Рідко: олігурія. Порушення з боку статевих органів та молочної залози Нечасто: еректильна дисфункція; Рідко: гінекомастія. Загальні розлади та порушення у місці введення Дуже часто: астенія; Часто: підвищена стомлюваність; Нечасто: м'язові судоми, припливи крові до шкіри обличчя, шум у вухах, відчуття дискомфорту, лихоманка. Лабораторні та інструментальні дані Часто: гіперкаліємія, підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові; Нечасто: підвищення концентрації сечовини у плазмі, гіпонатріємія; Рідко: підвищення активності печінкових ферментів, збільшення концентрації білірубіну в плазмі крові. *Частота випадків була порівнянна з частотою, що спостерігалася у клінічних дослідженнях при прийомі плацебо та у групах активного контролю. У пацієнтів, які одночасно одержують інгібітори АПФ, у тому числі еналаприл та препарати золота у вигляді ін'єкцій (натрію ауротіомалат) відзначалися рідкісні випадки нітритоїдних реакцій (симптоми, що включають «припливи» крові до обличчя, нудоту, блювання та артеріальну гіпотензію).Взаємодія з лікарськими засобамиПри постійному одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (інгібітори ЦОГ-2), можливе зниження антигіпертензивного ефекту інгібіторів АПФ, у тому числі еналаприлу. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та нестероїдних протизапальних засобів можливе підвищення вмісту калію в плазмі, що може призводити до порушення функції нирок. Як правило, дані зміни мають оборотний характер. У поодиноких випадках у деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад, у літніх або пацієнтів з зневодненням, у т. ч. внаслідок прийому діуретиків) може розвинутись гостра ниркова недостатність. У разі одночасного застосування необхідно здійснювати регулярний контроль функції нирок (як на початковому етапі, так і періодично під час лікування).Пацієнти мають отримувати достатню кількість рідини. Одночасне застосування калійвмісних харчових добавок, калійвмісних замінників харчової солі та/або застосування калійзберігаючих діуретиків (спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид), а також гепарину може призводити до значного підвищення вмісту калію в плазмі крові. Якщо внаслідок гіпокаліємії показано одночасне застосування еналаприлу та зазначених препаратів, слід бути обережним і регулярно контролювати концентрацію калію в плазмі крові. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та препаратів, що містять ко-тримоксазол (триметоприм + сульфаметоксазол), підвищується ризик розвитку гіперкаліємії. Попередня терапія високими дозами діуретиків (тіазидними або «петльовими») може призвести до гіповолемії та ризику розвитку артеріальної гіпотензії на початку застосування еналаприлу. Антигіпертензивна дія еналаприлу може бути зменшена або за допомогою відміни діуретика, або за рахунок збільшення споживання рідини або кухонної солі, а також при застосуванні еналаприлу на початку лікування низькими дозами. Одночасне застосування препарату Берліприл® 20 та препаратів літію не рекомендується через ризик розвитку літієвої інтоксикації. Одночасне застосування тіазидних діуретиків з препаратами літію може підвищувати вміст літію та посилювати ризик розвитку літієвої інтоксикації на фоні застосування інгібіторів АПФ. У разі необхідності застосування цієї комбінації потрібен регулярний контроль концентрації літію у плазмі крові. Антигіпертензивна дія еналаприлу може посилюватися при одночасному застосуванні з діуретиками, а також гіпотензивними препаратами інших груп, у тому числі бета-адреноблокаторами, метилдопою, блокаторами «повільних» кальцієвих каналів, нітрогліцерином та іншими нітратами, а також іншими вазодилататорами. Одночасне застосування деяких анестезуючих лікарських засобів, трициклічних антидепресантів, антипсихотичних та наркотичних препаратів з інгібіторами АПФ може призвести до надмірного зниження АТ (див. розділ «Особливі вказівки»). У поодиноких випадках при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ (включаючи еналаприл) та внутрішньовенному введенні препаратів золота (натрію ауротіомалат) були описані випадки розвитку нітритоїдних реакцій (симптоми, що включають «припливи» крові до обличчя, нудоту, блювання та артеріальну гіпотензію). Збільшується ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з такими лікарськими засобами: з інгібіторами mTOR (mammalian Target of Rapamycin – мета рапаміцину в клітинах ссавців), наприклад, темсіролімус, сиролімус, еверолімус; з інгібіторами дипептидилпептидази IV типу (ДПП-IV) (гліптинами), наприклад, сітагліптіном, саксагліптином, віллдагліптином, лінагліптіном; з естрамустином. Тканинні активатори плазміногену В обсерваційних дослідженнях виявлено підвищену частоту розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ після застосування алтеплази для тромболітичної терапії ішемічного інсульту. Інгібітори нейтральної ендопептидази Повідомлялося про підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та рацекадотрилу (інгібітор енкефалінази). При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять сакубітрил (інгібітор неприлізину), зростає ризик розвитку ангіоневротичного набряку, через що одночасне застосування зазначених препаратів протипоказане. Інгібітори АПФ слід призначати не раніше ніж через 36 годин після відміни препаратів, що містять сакубітрил. Протипоказано призначення препаратів, що містять сакубітрил, пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, а також протягом 36 годин після відміни інгібіторів АПФ. Симпатоміметики можуть послаблювати антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ. Алкоголь посилює антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ. Еналаприл може безпечно застосовуватися одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (як антиагрегантний засіб) та бета-адреноблокаторами. Епідеміологічні дослідження показали, що одночасне застосування інгібіторів АПФ та гіпоглікемічних засобів (інсулін, гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування) може додатково сприяти зниженню концентрації глюкози в плазмі крові, призводячи до розвитку гіпоглікемії. Ризик розвитку гіпоглікемії найчастіше відзначається протягом перших тижнів одночасного застосування вищезгаданих препаратів, а також у пацієнтів з нирковою недостатністю. У пацієнтів з цукровим діабетом, які приймають гіпоглікемічні засоби для внутрішнього та/або інсуліну, необхідний регулярний контроль концентрації глюкози в плазмі крові, особливо ретельний – протягом першого місяця одночасного застосування з інгібіторами АПФ. Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) Дані клінічних досліджень показують, що подвійна блокада РААС при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену асоційована з вищою частотою виникнення таких побічних ефектів як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок (в т.ч. ), порівняно із застосуванням лише одного препарату, що впливає на РААС. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується в інших пацієнтів.Спосіб застосування та дозиПрепарат Берліприл®20 приймають внутрішньо, незалежно від їди. Доза інгібітору АПФ повинна бути підібрана індивідуально з урахуванням особливостей пацієнта та відповіді на терапію. Для добору необхідного режиму дозування доцільно застосовувати найбільш відповідне дозування препарату, що містить 5 мг, 10 мг або 20 мг еналаприлу (можливе застосування препаратів Берліприл®5, Берліприл®10, Берліприл®20, відповідно). Есенційна гіпертензія Початкова доза становить 10-20 мг еналаприлу залежно від ступеня тяжкості артеріальної гіпертензії (АГ) 1 раз на добу. При легкому ступені артеріальної гіпертензії рекомендована початкова доза становить 10 мг еналаприлу 1 раз на добу. При інших ступенях артеріальної гіпертензії рекомендована початкова доза становить 20 мг еналаприлу 1 раз на добу. Підтримуюча доза 20 мг еналаприлу 1 раз на добу. Дозування підбирається індивідуально для кожного пацієнта, максимальна доза не повинна перевищувати 40 мг на добу. Реноваскулярна гіпертензія Оскільки у пацієнтів цієї групи АТ та ниркова функція можуть бути особливо чутливі до інгібування АПФ, терапію слід розпочинати з низької початкової дози – 5 мг або менше. Потім доза підбирається відповідно до потреб та стану пацієнта. Як правило, ефективною вважається доза 20 мг еналаприлу 1 раз на добу при щоденному прийомі. Слід бути обережними при застосуванні еналаприлу у пацієнтів, які незадовго до цього приймали діуретики (див. «Одночасне лікування АГ діуретиками»). Одночасне лікування АГ діуретиками Після першого прийому еналаприлу може розвинутись симптоматична артеріальна гіпотензія. Такий ефект найімовірніший у пацієнтів, які приймають діуретики. Препарат рекомендується застосовувати з обережністю, оскільки у цих пацієнтів може спостерігатись порушення водно-електролітного балансу. Прийом діуретиків слід припинити за 2-3 дні на початок лікування еналаприлом. Якщо це неможливо, то початкову дозу еналаприлу слід зменшити (до 5 мг або менше) для оцінки первинного ефекту препарату на артеріальний тиск. Далі дозування слід підбирати з урахуванням потреби та стану пацієнта. Застосування при нирковій недостатності Слід збільшити інтервал між прийомами та/або зменшеною дозою препарату. Кліренс креатиніну 30 Кліренс креатиніну 10 Кліренс креатиніну КК ≤ 10 мл/хв: Початкова доза 2,5 мг у дні діалізу* * Еналаприл піддається діалізу. Коригування дози в дні, коли діаліз не проводиться, має здійснюватися залежно від рівня АТ. Серцева недостатність/безсимптомна дисфункція лівого шлуночка Початкова доза еналаприлу у пацієнтів з клінічно вираженою серцевою недостатністю (СН) або безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка становить 2,5 мг, при цьому застосування препарату повинно проводитися під ретельним лікарським контролем для оцінки первинного ефекту препарату на АТ. Препарат Берліприл®10 може застосовуватися для лікування СН з вираженими клінічними проявами зазвичай одночасно з діуретиками і, якщо необхідно, із серцевими глікозидами. У разі відсутності симптоматичної артеріальної гіпотензії (на початку застосування препарату Берліприл®10 при СН) або після її корекції, дозу препарату слід поступово підвищувати до звичайної підтримуючої дози 20 мг еналаприлу, яка застосовується одноразово, або ділиться на 2 прийоми залежно від переносимості препарату пацієнтом .Підбір дози може проводитися протягом 2-4 тижнів або в більш короткий термін, якщо є залишкові ознаки та симптоми СН. Такий терапевтичний режим ефективно знижує показники смертності пацієнтів із клінічно вираженою СН. Максимальна добова доза становить 40 мг, розділена на два прийоми. Як до, так і після початку лікування препаратом Берліприл®10 слід проводити регулярний контроль артеріального тиску та функції нирок, оскільки повідомлялося про розвиток внаслідок застосування препарату артеріальної гіпотензії з подальшим (рідше) виникненням ниркової недостатності. У пацієнтів, які приймають діуретики, доза діуретиків повинна бути знижена до початку лікування препаратом Берліприл®10. Розвиток артеріальної гіпотензії після прийому першої дози препарату Берліприл не означає, що артеріальна гіпотензія повторно виникне при тривалому лікуванні, і не вказує на необхідність припинення прийому препарату. При лікуванні препаратом Берліприл®10 слід також контролювати вміст калію у плазмі.ПередозуванняВідомості про передозування обмежені. Найбільш характерні симптоми передозування: виражене зниження артеріального тиску, що починається приблизно через 6 годин після прийому препарату (одночасно з блокадою РААС) та ступор. Передозування інгібіторами АПФ може супроводжуватися розвитком таких симптомів: шок (гостра судинна недостатність), порушення водно-електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, відчуття серцебиття, брадикардія, запаморочення, неспокій та кашель. Концентрація еналаприлату в плазмі крові, що перевищує у 100-200 разів концентрації, що відзначалися при призначенні терапевтичних доз, спостерігалась після прийому 300 мг та 440 мг еналаприлу відповідно. Лікування Тактика терапії, що проводиться, залежить від вираженості симптомів передозування і ступеня їх тяжкості. Застосування препарату слід негайно припинити. Лікувальні заходи повинні бути спрямовані на елімінацію еналаприлу та еналаприлату та корекцію вираженого зниження АТ. При передозуванні рекомендується внутрішньовенне введення 0,9% розчину хлориду натрію. При вираженому зниженні артеріального тиску пацієнта переводять у горизонтальне положення з низьким узголів'ям і проводять заходи, спрямовані на стабілізацію артеріального тиску. При необхідності слід розглянути можливість внутрішньовенного введення катехоламінів. У разі недавнього прийому препарату показані заходи для запобігання всмоктування: провокація блювання, промивання шлунка, призначення адсорбентів та прийом розчину натрію сульфату. Еналаприлат може бути видалений із системного кровообігу за допомогою гемодіалізу. При неефективності терапії брадикардії слід розглянути питання постановки електрокардіостимулятора. У разі передозування показаний ретельний моніторинг функцій життєво важливих органів та систем, контроль вмісту електролітів та креатиніну у плазмі крові.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСимптоматична артеріальна гіпотензія Симптоматична гіпотензія рідко спостерігається у пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які приймають препарат Берліприл®, артеріальна гіпотензія розвивається частіше на тлі зневоднення, що виникає, наприклад, внаслідок терапії діуретиками, обмеження споживання кухонної солі, у пацієнтів, які перебувають на діалізі, а також у пацієнтів з діареєю або блювотою. Симптоматична артеріальна гіпотензія спостерігалася у пацієнтів із серцевою недостатністю за наявності ниркової недостатності або без неї. Найчастіше артеріальна гіпотензія розвивається у пацієнтів з тяжким ступенем серцевої недостатності та пов'язаного з цим застосування високих доз «петлевих» діуретиків, гіпонатріємії або порушення функції нирок.У цих пацієнтів застосування препарату Берліприл® слід розпочинати під лікарським контролем, який також має бути ретельним при зміні дози препарату Берліприл® та/або діуретика. Аналогічним чином слід здійснювати спостереження за пацієнтами з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, у яких надмірне зниження АТ може призвести до розвитку інфаркту міокарда або інсульту. При розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта слід укласти у горизонтальне положення та, у разі потреби, ввести внутрішньовенно 0,9% розчин натрію хлориду. Транзиторна артеріальна гіпотензія при застосуванні препарату Берліприл не є протипоказанням до подальшого застосування препарату, яке може бути продовжено після заповнення об'єму рідини та нормалізації АТ. У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю із нормальним або зниженим АТ препарат Берліприл® може спричинити додаткове зниження АТ. Дана реакція на прийом препарату очікувана і не є підставою для припинення лікування. У тих випадках, коли артеріальна гіпотензія стає клінічно вираженою, слід знизити дозу та/або припинити застосування діуретика та/або препарату Берліприл. Аортальний або мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Як і всі вазодилататори, інгібітори АПФ слід призначати з обережністю пацієнтам зі стенозами клапанів лівого шлуночка та обструкцією тракту лівого шлуночка, що виносить, і утримуватися від їх застосування у випадках кардіогенного шоку та гемодинамічно значущої обструкції. Порушення функції нирок У випадках порушення функції нирок (КК У деяких пацієнтів без ознак патології з боку нирок було відзначено підвищення концентрацій сечовини та креатиніну в плазмі крові, особливо при одночасному застосуванні діуретиків. Може знадобитися зниження дози еналаприлу та/або припинення застосування діуретика. У цьому випадку необхідно виключити наявність стенозу ниркових артерій. Реноваскулярна гіпертензія Існує підвищений ризик розвитку гіпотензії та ниркової недостатності при застосуванні інгібіторів АПФ у пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки. Навіть невелика зміна вмісту креатиніну в плазмі може бути ознакою зниження функції нирок. Застосування препарату Берліприл у пацієнтів цієї групи слід розпочинати під ретельним медичним наглядом, з низьких доз, обережно титрувати дозу, а також контролювати функцію нирок. Трансплантація нирки Оскільки досвід застосування препарату Берліприл у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній, застосування препарату Берліприл у пацієнтів цієї категорії не рекомендується. Печінкова недостатність У поодиноких випадках застосування інгібіторів АПФ було пов'язане з розвитком синдрому, що починається з холестатичної жовтяниці або гепатиту та прогресує до фульмінантного некрозу печінки, іноді з летальним результатом. Механізм цього синдрому не вивчений. При появі жовтяниці або значному підвищенні активності печінкових ферментів на фоні застосування інгібіторів АПФ слід припинити застосування препарату, при цьому пацієнт повинен перебувати під відповідним наглядом лікаря. Підвищена чутливість / Ангіоневротичний набряк Зареєстровані повідомлення про ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) особи, кінцівок, губ, язика, голосових складок та/або гортані у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, у тому числі препарат Берліприл у різні періоди лікування. В окремих випадках повідомлялося про розвиток інтестинального набряку. У таких випадках лікування препаратом Берліприл слід негайно припинити, належне лікарське спостереження має здійснюватися до повного зникнення відповідних симптомів. Навіть у тих випадках, коли виникає тільки утруднення ковтання без утруднення дихання, пацієнти повинні тривалий час перебувати під медичним наглядом, оскільки терапія антигістамінними препаратами та кортикостероїдами може бути недостатньою. У дуже рідкісних випадках ангіоневротичний набряк гортані або язика призводив до смерті. Набряк мови,голосових складок та/або гортані може призвести до обструкції дихальних шляхів (особливо у пацієнтів, які перенесли операції на дихальних шляхах), відповідна терапія, що включає підшкірне введення 0,1% розчину адреналіну (0,3-0,5 мл) та/або заходи для забезпечення прохідності дихальних шляхів, повинна бути проведена у найкоротші терміни. У пацієнтів негроїдної раси частота розвитку ангіоневротичного набряку при застосуванні інгібіторів АПФ є вищою, ніж у представників інших рас. Пацієнти, які мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, не пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ, мають підвищений ризик виникнення при застосуванні інгібіторів АПФ. У поодиноких випадках на тлі терапії інгібіторами АПФ розвивається інтестинальний набряк (ангіоневротичний набряк кишечника). При цьому у пацієнтів відзначається біль у животі як ізольований симптом або у поєднанні з нудотою та блюванням, у деяких випадках без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальному рівні С1-естерази. Діагноз встановлюється за допомогою комп'ютерної томографії черевної порожнини, ультразвукового дослідження або хірургічного втручання. Симптоми зникали після припинення інгібіторів АПФ. Можливість розвитку інтестинального набряку необхідно враховувати під час проведення диференціальної діагностики болю у животі у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ. Аіафілактоїдні реакції при проведенні десенбілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих Є повідомлення про рідкісний розвиток загрозливих для життя анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ при проведенні процедури десенсибілізації отрутою перетинчастокрилих (геміноптера). Подібних реакцій можна уникнути, якщо на початок десенсибілізації тимчасово припинити застосування інгібітору АПФ. Слід уникати застосування інгібіторів АПФ у пацієнтів, які отримують імунотерапію бджолиною отрутою. Анафілактоїдні реакції при проведенні ЛПНГ-аферезу У поодиноких випадках у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ під час аферезу ліпопротеїнів низької щільності (LDL) з декстраном сульфатом, спостерігалися загрозливі для життя анафілактоїдні реакції. Якщо застосовується LDL-аферез, інгібітори АПФ слід тимчасово замінити на лікарські засоби з інших фармакотерапевтичних груп для лікування артеріальної гіпертензії або серцевої недостатності. Пацієнти, що перебувають на гемодіалізі з використанням мембран високою проникністю У пацієнтів, які перебувають на діалізі з використанням мембран з високою проникністю (наприклад, AN69®), на фоні застосування інгібіторів АПФ спостерігалися анафілактоїдні реакції. Тому у цієї категорії пацієнтів рекомендується або використання діалізних мембран іншого типу, або застосування гіпотензивних препаратів з інших фармакотерапевтичних груп. Нейтропенія/агранулоцитоз Нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія та анемія можуть розвинутись на фоні терапії інгібіторами АПФ. За нормальної функції нирок та відсутності інших ускладнюючих факторів нейтропенія виникає рідко. Еналаприл слід застосовувати з особливою обережністю у пацієнтів з колагенозами, які перебувають на імуносупресивній терапії, приймають алопуринол або прокаїнамід або мають комбінацію зазначених ускладнених факторів, особливо за наявності порушень функції нирок. У деяких пацієнтів із цієї категорії розвинулися серйозні інфекційні захворювання, які у ряді випадків не відповідали на інтенсивну терапію антибіотиками. У разі застосування препарату Берліприл у таких пацієнтів рекомендується регулярний контроль кількості лейкоцитів у крові.а під час лікування всі пацієнти повинні бути проінструктовані про необхідність повідомляти лікаря про будь-які ознаки розвитку можливої ​​інфекції. Кашель Повідомляється про виникнення кашлю під час лікування інгібіторами АПФ. Зазвичай кашель має непродуктивний постійний характер і припиняється після відміни препарату. Розвиток сухого кашлю внаслідок терапії інгібіторами АПФ має враховуватись при диференціальній діагностиці кашлю. Хірургічні втручання/Загальна анестезія У пацієнтів, які зазнають хірургічного втручання та/або загальної анестезії із застосуванням препаратів, що знижують АТ, еналаприл може блокувати утворення ангіотензину II під впливом компенсаторного викиду реніну. Якщо передбачається, що гіпотензія розвивається за цим механізмом, вона може бути скоригована збільшенням ОЦК. Перед хірургічними втручаннями (включаючи стоматологічні процедури) необхідно попередити хірурга/анестезіолога про застосування Берліприлу 10. Цукровий діабет Пацієнтів з цукровим діабетом, які приймають гіпоглікемічні засоби для внутрішньо і/або інсулін одночасно з препаратом Берліприл®, необхідно проінструктувати на предмет ретельного контролю рівня глюкози в плазмі крові для виявлення гіпоглікемії, особливо протягом першого місяця одночасного застосування з препаратом Берліприл® 10. Гіперкаліємія У деяких пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, у тому числі еналаприл, спостерігалося підвищення вмісту калію в плазмі. До факторів ризику розвитку гіперкаліємії відносяться: ниркова недостатність та погіршення функції нирок, вік старше 70 років, цукровий діабет, гіпоальдостеронізм, інтеркурентні захворювання та стани, у тому числі дегідратація, гостра декомпенсація серцевої діяльності, метаболічний ацидоз, одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (спір , тріамтерен або амілорид), калійвмісних харчових добавок або калійвмісних замінників харчової солі, або інших лікарських засобів, що підвищують вміст калію в плазмі крові (наприклад, гепарин, ко-тримоксазол (триметоприм+сульфаметоксазол)), застосування калійвмісних харчових добавок,калійзберігаючих діуретиків або калійвмісних замінників харчової солі, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок. Гіперкаліємія може призводити до серйозних, іноді смертельних порушень ритму серця. При необхідності одночасного застосування препарату Берліприл і перелічених вище лікарських засобів слід дотримуватися обережності. Рекомендується регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Препарати літію Не рекомендується одночасне застосування препаратів літію та еналаприлу (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Подвійна блокада РААС Є дані, що одночасне застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II або аліскіреном збільшує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності). Одночасне застосування інгібіторів АПФ з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується в інших пацієнтів. У разі, коли одночасне застосування двох засобів, що впливають на РААС, є необхідним, їх застосування має проводитися під контролем лікаря та з регулярним моніторингом функції нирок, показників АТ та вмісту електролітів у плазмі крові. Етнічні відмінності Подібно до інших інгібіторів АПФ, еналаприл може бути менш ефективним у зниженні АТ у представників негроїдної раси порівняно з представниками інших рас, можливо, через вищу поширеність низькоренінового статусу у пацієнтів з артеріальною гіпертензією в даній популяції. Застосування у пацієнтів похилого віку Клінічні дослідження ефективності та безпеки еналаприлу були подібними у літніх та молодших пацієнтів з АГ. Алкоголь У період лікування не рекомендується вживати алкогольні напої. Алкоголь посилює антигіпертензивну дію інгібіторів АП. Непереносимість галактози, дефіцит лактази або синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції Препарат Берліприл® 10 містить лактозу, тому його застосування у пацієнтів зі спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази та синдромом мальабсорбції глюкози та галактози протипоказано. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами Необхідно бути обережними при керуванні транспортними засобами та іншими механізмами, а також при заняттях потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій у зв'язку з тим, що при застосуванні препарату можливий розвиток підвищеної стомлюваності та запаморочення. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: еналаприлу малеат – 5,00 мг. Допоміжні речовини: лактози моногідрат, желатин, магнію гідроксикарбонат, діоксид колоїдний кремнію, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), магнію стеарат. Пігулки, 5 мг. По 10 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер), виготовленій з ламінованої плівки (поліамід/алюміній/ПВХ) та фольги алюмінієвої. По 2, 3, 5 або 10 блістерів з інструкцією із застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності.Опис лікарської формиКруглі, злегка двоопуклі таблетки майже білого кольору зі скошеними кромками та насічкою для поділу на одній стороні.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо еналаприл швидко всмоктується у шлунково-кишковому тракті (ЖКТ). Ступінь всмоктування еналаприлу при внутрішньому прийомі становить приблизно 60%. Прийом їжі не впливає на всмоктування еналаприлу. Час досягнення максимальної концентрації еналаприлу в плазмі (Т Cmax ) становить 1 годину після прийому внутрішньо. Після всмоктування еналаприл швидко та інтенсивно гідролізується з утворенням активного метаболіту еналаприлату – потужного інгібітора АПФ. Час досягнення максимальної концентрації еналаприлату становить 4 години після прийому внутрішньо. У добровольців з нормальною функцією нирок рівноважна концентрація еналаприлату в плазмі досягається до 4 дня прийому еналаприлу. Розподіл У діапазоні терапевтичних концентрацій зв'язування еналаприлату з білками плазми не перевищує 60%. Метаболізм Немає даних про інші значущі шляхи метаболізму еналаприлу, крім гідролізу до еналаприлату. Виведення Виведення еналаприлату здійснюється переважно через нирки. Основними метаболітами, що визначаються в сечі, є еналаприлат, що становить приблизно 40% дози, і незмінений еналаприл малеат (приблизно 20%). Період напіввиведення (Т 1/2 ) еналаприлату при багаторазовому застосуванні еналаприлу внутрішньо становить 11 год. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Пацієнти з нирковою недостатністю Експозиція еналаприлу та еналаприлату збільшується у пацієнтів з нирковою недостатністю. У пацієнтів з легким та помірним ступенем тяжкості ниркової недостатності (кліренс креатиніну (КК) 40-60 мл/хв) після прийому еналаприлу в дозі 5 мг 1 раз на добу значення площі під кривою «концентрація-час» (AUC) у рівноважному стані було приблизно вдвічі вище, ніж у пацієнтів з незміненою функцією нирок. У пацієнтів з нирковою недостатністю важкого ступеня тяжкості (КК не більше 30 мл/хв) значення AUC збільшувалося приблизно у 8 разів. Ефективний період напіввиведення еналаприлату після багаторазового застосування еналаприлу у пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості збільшувався, і час настання рівноважного стану концентрації еналаприлату затримувався.Еналаприлат може бути виведений із загального кровотоку за допомогою гемодіалізу. Кліренс при гемодіалізі становить 62 мл/хв. Період грудного вигодовування Після одноразового прийому внутрішньо еналаприлу у дозі 20 мг у пацієнток у післяпологовому періоді середня максимальна концентрація еналаприлу у грудному молоці становила 1,7 мкг/л (від 0,54 до 5,9 мкг/л) через 4-6 годин після прийому. Середня максимальна концентрація еналаприлату становила 1,7 мкг/л (від 1,2 до 2,3 мкг/л) та визначалася у різні інтервали часу протягом 24 годин після прийому. З урахуванням даних про максимальні концентрації в грудному молоці, максимальне споживання речовини дитиною, що знаходиться виключно на грудному вигодовуванні, залишає приблизно 0,16% дози, що приймається матір'ю, з урахуванням поправки на масу тіла. У жінки, яка приймала еналаприл внутрішньо в дозі 10 мг 1 раз на добу протягом 11 місяців, максимальна концентрація еналаприлу в грудному молоці становила 2 мкг/л через 4 години після прийому, максимальна концентрація еналаприлату – 0,75 мкг/л приблизно через 9 год після прийому. Загальна концентрація еналаприлу у грудному молоці протягом 24 годин після прийому становила 1,44 мкг/л та еналаприлату – 0,63 мкг/л. У однієї жінки, яка прийняла еналаприл у дозі 5 мг одноразово, і у двох жінок, які прийняли еналаприл у дозі 10 мг одноразово, через 4 години після прийому концентрація еналаприлату в грудному молоці була нижчою за межу виявлення (менше 0,2 мкг/л). концентрація еналаприлу не визначалася.ФармакодинамікаЕналаприл є гіпотензивним засобом із групи інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Еналаприлу малеат являє собою сіль малеїнової кислоти та еналаприлу, похідного L-аланіну та L-проліну. Еналаприл є проліками: у результаті його гідролізу утворюється еналаприлат, який безпосередньо інгібує АПФ. Механізм його дії пов'язаний із зменшенням утворення ангіотензину II з ангіотензину I, що призводить до збільшення активності реніну (внаслідок усунення негативного зворотного зв'язку на вивільнення реніну) та зменшення виділення альдостерону. АПФ ідентичний ферменту кініназу II, тому еналаприл також може блокувати руйнування брадикініну - пептиду, що має виражену вазодилатуючу дію. Клінічне значення цього ефекту не встановлено. Незважаючи на те, що основним механізмом антигіпертензивної дії еналаприлу вважається придушення активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), яка відіграє важливу роль у регулюванні артеріального тиску (АТ). Еналаприл виявляє антигіпертензивну дію також і у пацієнтів з артеріальною гіпертензією з низькою активністю реніну. Застосування еналаприлу у пацієнтів з артеріальною гіпертензією призводить до зниження АТ як у положенні «стоячи», так і в положенні «лежачи» без значного збільшення частоти серцевих скорочень (ЧСС). Симптоматична постуральна гіпотензія нечасто розвивається. У деяких пацієнтів для досягнення оптимального зниження артеріального тиску може знадобитися кілька тижнів терапії. Різке переривання терапії еналаприлом не викликає швидкого підйому артеріального тиску. Ефективне інгібування активності АПФ зазвичай розвивається через 2-4 години після прийому внутрішньо одноразової дози еналаприлу. Антигіпертензивна дія зазвичай розвивається протягом 1 години, максимальне зниження артеріального тиску спостерігається через 4-6 годин після прийому препарату. Тривалість впливу залежить від величини дози. При застосуванні рекомендованих доз еналаприлу антигіпертензивна дія та гемодинамічні ефекти зберігаються протягом 24 годин. У клінічних дослідженнях гемодинаміки у пацієнтів з есенціальною гіпертензією зниження артеріального тиску супроводжувалося зниженням загального периферичного судинного опору, збільшенням серцевого викиду та відсутністю змін або незначними змінами ЧСС. Після прийому еналаприлу внутрішньо спостерігалося посилення ниркового кровотоку, при цьому швидкість клубочкової фільтрації не змінювалася. Ознак затримки натрію чи рідини немає. Однак у пацієнтів із вихідно зниженою клубочковою фільтрацією її швидкість зазвичай збільшувалася. У короткострокових клінічних дослідженнях у пацієнтів із захворюваннями нирок та цукровим діабетом або без нього після застосування еналаприлу спостерігалося зменшення альбумінурії, виведення нирками імуноглобуліну G (IgG), а також зниження вмісту загального білка в сечі. При одночасному застосуванні з тіазидними діуретиками у еналаприлу спостерігається більш виражена антигіпертензивна дія. Еналаприл зменшує або попереджає розвиток гіпокаліємії, спричиненої застосуванням тіазидних діуретиків. У пацієнтів із серцевою недостатністю на фоні терапії серцевими глікозидами та діуретиками застосування еналаприлу (як усередину, так і ін'єкційно) призводило до зниження загального периферичного судинного опору та АТ. Серцевий викид збільшувався, тоді як ЧСС (зазвичай підвищена у пацієнтів із серцевою недостатністю) знижувалася. Тиск заклинювання в легеневих капілярах також знижувалося. Толерантність до фізичного навантаження та рівень тяжкості серцевої недостатності, оцінені за критеріями Нью-Йоркської кардіологічної асоціації (NYHA), покращувалися. Ці ефекти спостерігалися при тривалій терапії. У пацієнтів з легким та помірним ступенем тяжкості серцевої недостатності застосування еналаприлу уповільнювало прогресування дилатації/розширення порожнин серця та серцевої недостатності, що підтверджувалося зниженням кінцево-діастолічного та систолічного обсягів лівого шлуночка та покращенням фракції викиду лівого шлуночка. У двох великих рандомізованих контрольованих дослідженнях у популяціях пацієнтів з серцево-судинним або цереброваскулярним захворюванням в анамнезі або з цукровим діабетом, ускладненим ураженням органу-мішені, а також у популяції пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та діабетичною нефропатією. Ангіотензин II. Не було виявлено значного сприятливого впливу на ниркові та/або серцево-судинні наслідки та смертність, тоді як відзначалося підвищення ризику гіперкаліємії, гострої ниркової недостатності та/або артеріальної гіпотензії при застосуванні комбінації препаратів у порівнянні з монотерапією. Дослідження,що проводилося з метою оцінки переваг додавання аліскірену до стандартної терапії інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину II у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та хронічною хворобою нирок та/або серцево-судинними захворюваннями, було припинено достроково у зв'язку з підвищеним ризиком гіпотензія та порушення функції нирок) та серйозних небажаних наслідків (серцево-судинна смерть та інсульт), які значно частіше реєструвалися у пацієнтів у групі аліскірену порівняно з групою плацебо.артеріальна гіпотензія та порушення функції нирок) та серйозних небажаних наслідків (серцево-судинна смерть та інсульт), які значно частіше реєструвалися у пацієнтів у групі аліскірену порівняно з групою плацебо.артеріальна гіпотензія та порушення функції нирок) та серйозних небажаних наслідків (серцево-судинна смерть та інсульт), які значно частіше реєструвалися у пацієнтів у групі аліскірену порівняно з групою плацебо.Показання до застосуванняЕсенціальна гіпертензія будь-якого ступеня тяжкості. Реноваскулярна гіпертензія. Серцева недостатність будь-якого ступеня важкості. У пацієнтів з наявністю клінічних проявів серцевої недостатності препарат Берліприл® 5 також показаний для: підвищення виживання пацієнтів; уповільнення прогресування серцевої недостатності; зниження частоти госпіталізацій щодо серцевої недостатності. Профілактика розвитку клінічно вираженої серцевої недостатності. У пацієнтів без клінічних симптомів серцевої недостатності з дисфункцією лівого шлуночка препарат Берліприл® 5 показаний для: уповільнення розвитку клінічних проявів серцевої недостатності; зниження частоти госпіталізацій щодо серцевої недостатності. Профілактика коронарної ішемії у пацієнтів із дисфункцією лівого шлуночка. Препарат Берліприл® 5 показаний для: зменшення частоти розвитку інфаркту міокарда; зниження частоти госпіталізацій ло з приводу нестабільної стенокардії.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до еналаприлу, інших інгібіторів АПФ або інших компонентів препарату; ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ; спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк; спадкова непереносимість галактози, дефіцит лактази або синдром мальабсорбції глюкози та галактози; вагітність та період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м 2 площі поверхні тіла); одночасне застосування з антагоністами рецепторів ангіотензину II (АРА II) у пацієнтів з діабетичною нефропатією; одночасне застосування з інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад, з препаратами, що містять сакубітрил) через високий ризик розвитку ангіоневротичного набряку. З обережністю симптоматична артеріальна гіпотензія; двосторонній стеноз ниркових артерій чи стеноз артерії єдиної нирки; реноваскулярна гіпертензія; стан після трансплантації нирки; аортальний стеноз, мітральний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; ішемічна хвороба серця; цереброваскулярні захворювання; ниркова недостатність (КК печінкова недостатність; пригнічення кістковомозкового кровотворення; імуносупресивна терапія, одночасне застосування алопуринолу або прокаїнаміду або комбінація зазначених ускладнюючих факторів; системні захворювання сполучної тканини (системний червоний вовчак, склеродермія та ін.); цукровий діабет; гіперкаліємія; (при підвищеному ризику розвитку гіперкаліємії, у тому числі при нирковій недостатності, цукровому діабеті, гіпоальдостеронізмі або при одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками, препаратами калію або замінниками харчової солі, що містять калій; при одночасному застосуванні з іншими лікарськими засобами, що підвищують рівень калію в плазмі , гепарин, котримоксазол (триметоприм + сульфаметоксазол)); одночасне застосування з препаратами літію; одночасне проведення діалізу з використанням поліакрилонітрильних мембран з високою проникністю (напр., AN69®); одночасне проведення плазмаферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ-аферез) з використанням декстран сульфату; одночасне проведення десенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих; ангіоневротичний набряк в анамнезі; обтяжений алергологічний анамнез; після великих хірургічних втручань; при проведенні загальної анестезії із застосуванням препаратів, що сприяють розвитку артеріальної гіпотензії; стани, що супроводжуються зниженням обсягу циркулюючої крові (ОЦК) (в результаті терапії діуретиками, при обмеженні споживання кухонної солі, проведенні гемодіалізу, діареї та блюванні); застосування у пацієнтів негроїдної раси.Вагітність та лактаціяЗастосування Берліприлу® 5 під час вагітності протипоказане. Пацієнтки, які планують вагітність, повинні бути переведені на альтернативне лікування із застосуванням гіпотензивних препаратів з підтвердженим профілем безпеки для застосування у вагітних, за винятком випадків, коли застосування інгібіторів АПФ є необхідним. При підтвердженні вагітності застосування Берліприлу 5 слід негайно припинити та призначити пацієнтці гіпотензивні препарати іншої групи з підтвердженим профілем безпеки для застосування у вагітних. Епідеміологічні дані щодо ризику виникнення вроджених вад при застосуванні інгібіторів АПФ у першому триместрі вагітності не є незаперечними, проте незначне підвищення ризику не може бути виключено. Застосування інгібіторів АПФ у II та III триместрах вагітності може супроводжуватися негативним впливом на плід та новонародженого, включаючи розвиток артеріальної гіпотензії, ниркової недостатності, гіперкаліємії, олігогідрамніону та/або гіпоплазії кісток черепа у новонародженого. Розвиток олігогідрамніону, мабуть, пов'язаний із зниженням функції нирок плода.Це ускладнення може призводити до контрактур кінцівок, деформації кісток черепа, включаючи його лицьову частину, гіпоплазії легень. При застосуванні препарату Берліприл 5 необхідно проінформувати пацієнтку щодо потенційного ризику для плода. При неможливості відміни препарату Берліприл® 5 у період вагітності необхідно ретельне спостереження за новонародженими, чиї матері приймали препарат Берліприл® 5 для виявлення можливого зниження АТ, олігурії та гіперкаліємії, контролю стану ниркової функції, а також кісток черепа новонародженого за допомогою ультразвукового дослідження. Еналаприл може бути видалений із кровообігу новонародженого за допомогою перитонеального діалізу; теоретично за допомогою обмінного переливання крові. Еналаприл та еналаприлат виділяються у грудне молоко у слідових кількостях, але безпека їх не вивчена. При необхідності застосування препарату у період лактації грудне вигодовування слід припинити.Побічна діяМожливі побічні ефекти наведені відповідно до класифікації словника для нормативно-правової діяльності (MedDRA) та частоти їх виникнення у порядку зменшення: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100,< 1/10), нечасто (≥ 1/1000,< 1/100), рідко (≥1/10000,< 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома (за наявними даними оцінка неможлива). Порушення з боку крові та лімфатичної системи Нечасто: анемія (включаючи апластичну та гемолітичну анемію); Рідко: нейтропенія, зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення функції кісткового мозку, панцитопенія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання. Порушення з боку ендокринної системи Частота невідома: синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону. Порушення з боку обміну речовин та харчування Нечасто: гіпоглікемія. Порушення з боку психіки Часто депресія; Нечасто: сплутаність свідомості, безсоння, підвищена нервозність; Рідко: незвичайні сновидіння, порушення сну. Порушення з боку нервової системи Часто: біль голови; Нечасто: сонливість, парестезія, системне запаморочення. Порушення з боку органу зору Дуже часто: нечіткість зору. Порушення з боку серця Часто: біль у грудях, порушення ритму серця, стенокардія, тахікардія; Нечасто: відчуття серцебиття; інфаркт міокарда чи інсульт*. Порушення з боку судин Дуже часто: запаморочення; Часто: виражене зниження артеріального тиску (включаючи ортостатичну гіпотензію), синкопальні стани; Нечасто: ортостатична гіпотензія (можливо вторинна стосовно вираженої артеріальної гіпотензії у пацієнтів, які належать до групи високого ризику); Рідко: синдром Рейно. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Дуже часто: кашель; Часто: задишка; Нечасто: ринорея, біль у горлі, захриплість голосу, бронхоспазм/бронхіальна астма; Рідко: риніт, легеневі інфільтрати, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Дуже часто: нудота; Часто: діарея, біль у животі, порушення смаку; Нечасто: кишкова непрохідність, панкреатит, блювання, диспепсія, запор, анорексія, подразнення шлунка, сухість слизової оболонки порожнини рота, виразка шлунка та дванадцятипалої кишки; Рідко: стоматит/афтозні виразки, глосит; Дуже рідко: інтестинальний ангіоневротичний набряк. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Рідко: печінкова недостатність, гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), гепатит (включаючи некроз), холестаз (включаючи жовтяницю). Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Часто: висипання на шкірі, реакція гіперчутливості/ангіоневротичний набряк: ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосових складок та/або гортані (див. розділ «Особливі вказівки»); Нечасто: підвищене потовиділення, свербіж шкіри, кропив'янка, алопеція; Рідко: багатоформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, пемфігіус, еритродермія. Повідомлялося про розвиток симптомокомплексу, який може включати всі або деякі з таких симптомів: лихоманку, серозит, васкуліт, міалгію/міозит, артралгію/артрит, позитивний тест на антинуклеарні антитіла, збільшення швидкості осідання еритоцитів (ШОЕ), еозино. Також можлива поява шкірного висипу, реакцій фотосенсибілізації та інших шкірних реакцій. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Нечасто: порушення функції нирок, ниркова недостатність, протеїнурія; Рідко: олігурія. Порушення з боку статевих органів та молочної залози Нечасто: еректильна дисфункція; Рідко: гінекомастія. Загальні розлади та порушення у місці введення Дуже часто: астенія; Часто: підвищена стомлюваність; Нечасто: м'язові судоми, припливи крові до шкіри обличчя, шум у вухах, відчуття дискомфорту, лихоманка. Лабораторні та інструментальні дані Часто: гіперкаліємія, підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові; Нечасто: підвищення концентрації сечовини у плазмі, гіпонатріємія; Рідко: підвищення активності «печінкових» трансаміназ, збільшення концентрації білірубіну у плазмі крові. *Частота випадків була порівнянна з частотою, що спостерігалася у клінічних дослідженнях при прийомі плацебо та у групах активного контролю. У пацієнтів, які одночасно одержують інгібітори АПФ, у тому числі еналаприл та препарати золота у вигляді ін'єкцій (натрію ауротіомалат) відзначалися рідкісні випадки нітритоїдних реакцій (симптоми, що включають «припливи» крові до обличчя, нудоту, блювання та артеріальну гіпотензію).Взаємодія з лікарськими засобамиПри постійному одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (інгібітори ЦОГ-2), можливе зниження антигіпертензивного ефекту інгібіторів АПФ, у тому числі еналаприлу. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та нестероїдних протизапальних засобів можливе підвищення вмісту калію в плазмі, що може призводити до порушення функції нирок. Як правило, дані зміни мають оборотний характер. У поодиноких випадках у пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад, у літніх або пацієнтів із зневодненням, у т. ч. внаслідок прийому діуретиків) може розвинутись гостра ниркова недостатність. У разі одночасного застосування необхідно здійснювати регулярний контроль функції нирок (як на початковому етапі, так і періодично під час лікування).Пацієнти мають отримувати достатню кількість рідини. Одночасне застосування калійвмісних харчових добавок, калійвмісних замінників харчової солі та/або застосування калійзберігаючих діуретиків (спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид), а також гепарину може призводити до значного підвищення вмісту калію в плазмі крові. Якщо внаслідок гіпокаліємії показано одночасне застосування еналаприлу та зазначених препаратів, слід бути обережним і регулярно контролювати концентрацію калію в плазмі крові. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та препаратів, що містять котримоксазол (триметоприм+сульфаметоксазол), підвищується ризик розвитку гіперкаліємії. Попередня терапія високими дозами діуретиків (тіазидними або «петльовими») може призвести до гіповолемії та ризику розвитку артеріальної гіпотензії на початку застосування еналаприлу. Антигіпертензивна дія еналаприлу може бути зменшена або за допомогою відміни діуретика, або за рахунок збільшення споживання рідини або кухонної солі, а також за умови застосування еналаприлу на початку лікування низькими дозами. Одночасне застосування препарату Берліприл 5 та препаратів літію не рекомендується через ризик розвитку літієвої інтоксикації. Одночасне застосування тіазидних діуретиків з препаратами літію може підвищувати ймовірність розвитку літієвої інтоксикації та посилювати ризик, що вже існує, на фоні застосування інгібіторів АПФ. У разі застосування цієї комбінації необхідний регулярний контроль концентрації літію у плазмі крові. Антигіпертензивна дія еналаприлу може посилюватися при одночасному застосуванні з діуретиками, а також гіпотензивними препаратами інших груп, у тому числі бета-адреноблокаторами, метилдопою, блокаторами «повільних» кальцієвих каналів, нітрогліцерином та іншими нітратами, а також іншими вазодилататорами. Одночасне застосування деяких анестезуючих лікарських засобів, трициклічних антидепресантів, антипсихотичних та наркотичних препаратів з інгібіторами АПФ може призвести до надмірного зниження АТ (див. розділ «Особливі вказівки»). У поодиноких випадках при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ (включаючи еналаприл) та внутрішньовенному введенні препаратів золота (натрію ауротіомалат) були описані випадки розвитку нітритоїдних реакцій (симптоми, що включають «припливи» крові до обличчя, нудоту, блювання та артеріальну гіпотензію).Збільшується ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з такими лікарськими засобами: з інгібіторами mTOR (mammalian Target of Rapamycin - мета рапаміцину в клітинах ссавців), наприклад, тимсиролімусом, сиролімусом, еверолімусом: з інгібіторами дипептидилієнтидази IV типу (ДПП-IV) (гліптинами), наприклад, сітагліптіном, саксагліптином, віллдагліптином, лінагліптіном; з естрамустином; Тканинні активатори плазміногену В обсерваційних дослідженнях виявлено підвищену частоту розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ після застосування алтеплази для тромболітичної терапії ішемічного інсульту. Інгібітори нейтральної ендопептидази (НЕП) Повідомлялося про підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та рацекадотрилу (інгібітор енкефалінази). При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять сакубітрил (інгібітор неприлізину), зростає ризик розвитку ангіоневротичного набряку, через що одночасне застосування зазначених препаратів протипоказане. Інгібітори АПФ слід призначати не раніше ніж через 36 годин після відміни препаратів, що містять сакубітрил. Протипоказано призначення препаратів, що містять сакубітрил, пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, а також протягом 36 годин після відміни інгібіторів АПФ. Симпатоміметики можуть послаблювати антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ. Алкоголь посилює антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ. Еналаприл може безпечно застосовуватися одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (як антиагрегантний засіб) та бета-адреноблокаторами. Епідеміологічні дослідження показали, що одночасне застосування інгібіторів АПФ та гіпоглікемічних засобів (інсулін, гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування) може додатково сприяти зниженню концентрації глюкози в плазмі крові, призводячи до розвитку гіпоглікемії. Ризик розвитку гіпоглікемії найчастіше відзначається протягом перших тижнів одночасного застосування вищезгаданих препаратів, а також у пацієнтів з нирковою недостатністю. У пацієнтів з цукровим діабетом, які приймають гіпоглікемічні засоби для внутрішнього та/або інсуліну, необхідний регулярний контроль концентрації глюкози в плазмі крові, особливо ретельний протягом першого місяця одночасного застосування з інгібіторами АПФ. Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) Дані клінічних досліджень показують, що подвійна блокада РААС при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену асоційована з вищою частотою виникнення таких побічних ефектів як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок (в т.ч. ), порівняно із застосуванням лише одного препарату, що впливає на РААС. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м 2 площі поверхні тіла) і не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується в інших пацієнтів.Спосіб застосування та дозиПрепарат Берліприл® 5 приймають внутрішньо, незалежно від їди. Доза інгібітору АПФ повинна бути підібрана індивідуально з урахуванням особливостей пацієнта та відповіді на терапію. Для добору необхідного режиму дозування доцільно застосовувати найбільш відповідне дозування препарату, що містить 5 мг, 10 мг або 20 мг еналаприлу (можливе застосування препаратів Берліприл®5, Берліприл®10, Берліприл®20, відповідно). Есенційна гіпертензія Початкова доза становить 10-20 мг еналаприлу залежно від ступеня тяжкості артеріальної гіпертензії (АГ) 1 раз на добу. При легкому ступені артеріальної гіпертензії рекомендована початкова доза становить 10 мг еналаприлу 1 раз на добу. При інших ступенях артеріальної гіпертензії рекомендована початкова доза становить 20 мг еналаприлу 1 раз на добу. Підтримуюча доза 20 мг еналаприлу 1 раз на добу. Дозування підбирається індивідуально для кожного пацієнта, максимальна доза не повинна перевищувати 40 мг на добу. Реноваскулярна гіпертензія Оскільки у пацієнтів цієї групи АТ та ниркова функція можуть бути особливо чутливі до інгібування АПФ, терапію слід розпочинати з низької початкової дози – 5 мг або менше. Потім доза підбирається відповідно до потреб та стану пацієнта. Як правило, ефективною вважається доза 20 мг еналаприлу 1 раз на добу при щоденному прийомі. Слід бути обережними при застосуванні еналаприлу у пацієнтів, які незадовго до цього приймали діуретики (див. «Одночасне лікування АГ діуретиками»). Одночасне лікування АГ діуретиками Після першого прийому еналаприлу може розвинутись симптоматична артеріальна гіпотензія. Такий ефект найімовірніший у пацієнтів, які приймають діуретики. Препарат рекомендується застосовувати з обережністю, оскільки у цих пацієнтів може спостерігатись порушення водно-електролітного балансу. Прийом діуретиків слід припинити за 2-3 дні на початок лікування еналаприлом. Якщо це неможливо, то початкову дозу еналаприлу слід зменшити (до 5 мг або менше) для оцінки первинного ефекту препарату на артеріальний тиск. Далі дозування слід підбирати з урахуванням потреби та стану пацієнта. Застосування при нирковій недостатності Слід збільшити інтервал між прийомами та/або зменшеною дозою препарату. Кліренс креатиніну 30 Кліренс креатиніну 10 Кліренс креатиніну КК ≤ 10 мл/хв: Початкова доза 2,5 мг у дні діалізу* * Еналаприл піддається діалізу. Коригування дози в дні, коли діаліз не проводиться, має здійснюватися залежно від рівня АТ. Серцева недостатність/безсимптомна дисфункція лівого шлуночка Початкова доза еналаприлу у пацієнтів з клінічно вираженою серцевою недостатністю (СН) або безсимптомною дисфункцією лівого шлуночка становить 2,5 мг, при цьому застосування препарату повинно проводитися під ретельним лікарським контролем для оцінки первинного ефекту препарату на АТ. Препарат Берліприл®10 може застосовуватися для лікування СН з вираженими клінічними проявами зазвичай одночасно з діуретиками і, якщо необхідно, із серцевими глікозидами. У разі відсутності симптоматичної артеріальної гіпотензії (на початку застосування препарату Берліприл®10 при СН) або після її корекції, дозу препарату слід поступово підвищувати до звичайної підтримуючої дози 20 мг еналаприлу, яка застосовується одноразово, або ділиться на 2 прийоми залежно від переносимості препарату пацієнтом .Підбір дози може проводитися протягом 2-4 тижнів або в більш короткий термін, якщо є залишкові ознаки та симптоми СН. Такий терапевтичний режим ефективно знижує показники смертності пацієнтів із клінічно вираженою СН. Максимальна добова доза становить 40 мг, розділена на два прийоми. Як до, так і після початку лікування препаратом Берліприл®10 слід проводити регулярний контроль артеріального тиску та функції нирок, оскільки повідомлялося про розвиток внаслідок застосування препарату артеріальної гіпотензії з подальшим (рідше) виникненням ниркової недостатності. У пацієнтів, які приймають діуретики, доза діуретиків повинна бути знижена до початку лікування препаратом Берліприл®10. Розвиток артеріальної гіпотензії після прийому першої дози препарату Берліприл не означає, що артеріальна гіпотензія повторно виникне при тривалому лікуванні, і не вказує на необхідність припинення прийому препарату. При лікуванні препаратом Берліприл®10 слід також контролювати вміст калію у плазмі.ПередозуванняВідомості про передозування обмежені. Найбільш характерні симптоми передозування: виражене зниження артеріального тиску, що починається приблизно через 6 годин після прийому препарату (одночасно з блокадою РААС), та ступор. Передозування інгібіторами АПФ може супроводжуватися розвитком таких симптомів: шок (гостра судинна недостатність), порушення водно-електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, «відчуття» серце биття, брадикардія, запаморочення, занепокоєння та кашель. Концентрація еналаприлату в плазмі крові, що перевищує у 100-200 разів концентрації, що відзначалися при призначенні терапевтичних доз, спостерігалась після прийому 300 мг та 440 мг еналаприлу відповідно. Лікування: Тактика терапії, що проводиться, залежить від вираженості симптомів передозування і ступеня їх тяжкості. Застосування препарату Берліприл 5 слід негайно припинити. Лікувальні заходи повинні бути спрямовані на елімінацію еналаприлу та еналаприлату та корекцію вираженого зниження АТ. При передозуванні рекомендується внутрішньовенне введення 0,9% розчину хлориду натрію. При вираженому зниженні артеріального тиску пацієнта переводять у горизонтальне положення з низьким узголів'ям і проводять заходи, спрямовані на стабілізацію артеріального тиску. При необхідності слід розглянути можливість внутрішньовенного введення катехоламінів. У разі недавнього прийому препарату показані заходи для запобігання всмоктування: провокація блювання, промивання шлунка, призначення адсорбентів та прийом розчину натрію сульфату. Еналаприлат може бути видалений із системного кровообігу за допомогою гемодіалізу. При неефективності терапії брадикардії слід розглянути питання постановки електрокардіостимулятора. У разі передозування показаний ретельний моніторинг функцій життєво важливих органів та систем, контроль вмісту електролітів та креатиніну у плазмі крові.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСимптоматична артеріальна гіпотензія Симптоматична гіпотензія рідко спостерігається у пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які приймають препарат Берліприл®, артеріальна гіпотензія розвивається частіше на тлі зневоднення, що виникає, наприклад, внаслідок терапії діуретиками, обмеження споживання кухонної солі, у пацієнтів, які перебувають на діалізі, а також у пацієнтів з діареєю або блювотою. Симптоматична артеріальна гіпотензія спостерігалася у пацієнтів із серцевою недостатністю за наявності ниркової недостатності або без неї. Найчастіше артеріальна гіпотензія розвивається у пацієнтів з тяжким ступенем серцевої недостатності та пов'язаного з цим застосування високих доз «петлевих» діуретиків, гіпонатріємії або порушення функції нирок.У цих пацієнтів застосування препарату Берліприл® слід розпочинати під лікарським контролем, який також має бути ретельним при зміні дози препарату Берліприл® та/або діуретика. Аналогічним чином слід здійснювати спостереження за пацієнтами з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, у яких надмірне зниження АТ може призвести до розвитку інфаркту міокарда або інсульту. При розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта слід укласти у горизонтальне положення та, у разі потреби, ввести внутрішньовенно 0,9% розчин натрію хлориду. Транзиторна артеріальна гіпотензія при застосуванні препарату Берліприл не є протипоказанням до подальшого застосування препарату, яке може бути продовжено після заповнення об'єму рідини та нормалізації АТ. У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю із нормальним або зниженим АТ препарат Берліприл® може спричинити додаткове зниження АТ. Дана реакція на прийом препарату очікувана і не є підставою для припинення лікування. У тих випадках, коли артеріальна гіпотензія стає клінічно вираженою, слід знизити дозу та/або припинити застосування діуретика та/або препарату Берліприл. Аортальний або мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Як і всі вазодилататори, інгібітори АПФ слід призначати з обережністю пацієнтам зі стенозами клапанів лівого шлуночка та обструкцією тракту лівого шлуночка, що виносить, і утримуватися від їх застосування у випадках кардіогенного шоку та гемодинамічно значущої обструкції. Порушення функції нирок У випадках порушення функції нирок (КК У деяких пацієнтів без ознак патології з боку нирок було відзначено підвищення концентрацій сечовини та креатиніну в плазмі крові, особливо при одночасному застосуванні діуретиків. Може знадобитися зниження дози еналаприлу та/або припинення застосування діуретика. У цьому випадку необхідно виключити наявність стенозу ниркових артерій. Реноваскулярна гіпертензія Існує підвищений ризик розвитку гіпотензії та ниркової недостатності при застосуванні інгібіторів АПФ у пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки. Навіть невелика зміна вмісту креатиніну в плазмі може бути ознакою зниження функції нирок. Застосування препарату Берліприл у пацієнтів цієї групи слід розпочинати під ретельним медичним наглядом, з низьких доз, обережно титрувати дозу, а також контролювати функцію нирок. Трансплантація нирки Оскільки досвід застосування препарату Берліприл у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній, застосування препарату Берліприл у пацієнтів цієї категорії не рекомендується. Печінкова недостатність У поодиноких випадках застосування інгібіторів АПФ було пов'язане з розвитком синдрому, що починається з холестатичної жовтяниці або гепатиту та прогресує до фульмінантного некрозу печінки, іноді з летальним результатом. Механізм цього синдрому не вивчений. При появі жовтяниці або значному підвищенні активності печінкових ферментів на фоні застосування інгібіторів АПФ слід припинити застосування препарату, при цьому пацієнт повинен перебувати під відповідним наглядом лікаря. Підвищена чутливість / Ангіоневротичний набряк Зареєстровані повідомлення про ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) особи, кінцівок, губ, язика, голосових складок та/або гортані у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, у тому числі препарат Берліприл у різні періоди лікування. В окремих випадках повідомлялося про розвиток інтестинального набряку. У таких випадках лікування препаратом Берліприл слід негайно припинити, належне лікарське спостереження має здійснюватися до повного зникнення відповідних симптомів. Навіть у тих випадках, коли виникає тільки утруднення ковтання без утруднення дихання, пацієнти повинні тривалий час перебувати під медичним наглядом, оскільки терапія антигістамінними препаратами та кортикостероїдами може бути недостатньою. У дуже рідкісних випадках ангіоневротичний набряк гортані або язика призводив до смерті. Набряк мови,голосових складок та/або гортані може призвести до обструкції дихальних шляхів (особливо у пацієнтів, які перенесли операції на дихальних шляхах), відповідна терапія, що включає підшкірне введення 0,1% розчину адреналіну (0,3-0,5 мл) та/або заходи для забезпечення прохідності дихальних шляхів, повинна бути проведена у найкоротші терміни. У пацієнтів негроїдної раси частота розвитку ангіоневротичного набряку при застосуванні інгібіторів АПФ є вищою, ніж у представників інших рас. Пацієнти, які мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, не пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ, мають підвищений ризик виникнення при застосуванні інгібіторів АПФ. У поодиноких випадках на тлі терапії інгібіторами АПФ розвивається інтестинальний набряк (ангіоневротичний набряк кишечника). При цьому у пацієнтів відзначається біль у животі як ізольований симптом або у поєднанні з нудотою та блюванням, у деяких випадках без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальному рівні С1-естерази. Діагноз встановлюється за допомогою комп'ютерної томографії черевної порожнини, ультразвукового дослідження або хірургічного втручання. Симптоми зникали після припинення інгібіторів АПФ. Можливість розвитку інтестинального набряку необхідно враховувати під час проведення диференціальної діагностики болю у животі у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ. Аіафілактоїдні реакції при проведенні десенбілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих Є повідомлення про рідкісний розвиток загрозливих для життя анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ при проведенні процедури десенсибілізації отрутою перетинчастокрилих (геміноптера). Подібних реакцій можна уникнути, якщо на початок десенсибілізації тимчасово припинити застосування інгібітору АПФ. Слід уникати застосування інгібіторів АПФ у пацієнтів, які отримують імунотерапію бджолиною отрутою. Анафілактоїдні реакції при проведенні ЛПНГ-аферезу У поодиноких випадках у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ під час аферезу ліпопротеїнів низької щільності (LDL) з декстраном сульфатом, спостерігалися загрозливі для життя анафілактоїдні реакції. Якщо застосовується LDL-аферез, інгібітори АПФ слід тимчасово замінити на лікарські засоби з інших фармакотерапевтичних груп для лікування артеріальної гіпертензії або серцевої недостатності. Пацієнти, що перебувають на гемодіалізі з використанням мембран високою проникністю У пацієнтів, які перебувають на діалізі з використанням мембран з високою проникністю (наприклад, AN69®), на фоні застосування інгібіторів АПФ спостерігалися анафілактоїдні реакції. Тому у цієї категорії пацієнтів рекомендується або використання діалізних мембран іншого типу, або застосування гіпотензивних препаратів з інших фармакотерапевтичних груп. Нейтропенія/агранулоцитоз Нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія та анемія можуть розвинутись на фоні терапії інгібіторами АПФ. За нормальної функції нирок та відсутності інших ускладнюючих факторів нейтропенія виникає рідко. Еналаприл слід застосовувати з особливою обережністю у пацієнтів з колагенозами, які перебувають на імуносупресивній терапії, приймають алопуринол або прокаїнамід або мають комбінацію зазначених ускладнених факторів, особливо за наявності порушень функції нирок. У деяких пацієнтів із цієї категорії розвинулися серйозні інфекційні захворювання, які у ряді випадків не відповідали на інтенсивну терапію антибіотиками. У разі застосування препарату Берліприл у таких пацієнтів рекомендується регулярний контроль кількості лейкоцитів у крові.а під час лікування всі пацієнти повинні бути проінструктовані про необхідність повідомляти лікаря про будь-які ознаки розвитку можливої ​​інфекції. Кашель Повідомляється про виникнення кашлю під час лікування інгібіторами АПФ. Зазвичай кашель має непродуктивний постійний характер і припиняється після відміни препарату. Розвиток сухого кашлю внаслідок терапії інгібіторами АПФ має враховуватись при диференціальній діагностиці кашлю. Хірургічні втручання/Загальна анестезія У пацієнтів, які зазнають хірургічного втручання та/або загальної анестезії із застосуванням препаратів, що знижують АТ, еналаприл може блокувати утворення ангіотензину II під впливом компенсаторного викиду реніну. Якщо передбачається, що гіпотензія розвивається за цим механізмом, вона може бути скоригована збільшенням ОЦК. Перед хірургічними втручаннями (включаючи стоматологічні процедури) необхідно попередити хірурга/анестезіолога про застосування Берліприлу 10. Цукровий діабет Пацієнтів з цукровим діабетом, які приймають гіпоглікемічні засоби для внутрішньо і/або інсулін одночасно з препаратом Берліприл®, необхідно проінструктувати на предмет ретельного контролю рівня глюкози в плазмі крові для виявлення гіпоглікемії, особливо протягом першого місяця одночасного застосування з препаратом Берліприл® 10. Гіперкаліємія У деяких пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, у тому числі еналаприл, спостерігалося підвищення вмісту калію в плазмі. До факторів ризику розвитку гіперкаліємії відносяться: ниркова недостатність та погіршення функції нирок, вік старше 70 років, цукровий діабет, гіпоальдостеронізм, інтеркурентні захворювання та стани, у тому числі дегідратація, гостра декомпенсація серцевої діяльності, метаболічний ацидоз, одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (спір , тріамтерен або амілорид), калійвмісних харчових добавок або калійвмісних замінників харчової солі, або інших лікарських засобів, що підвищують вміст калію в плазмі крові (наприклад, гепарин, ко-тримоксазол (триметоприм+сульфаметоксазол)), застосування калійвмісних харчових добавок,калійзберігаючих діуретиків або калійвмісних замінників харчової солі, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок. Гіперкаліємія може призводити до серйозних, іноді смертельних порушень ритму серця. При необхідності одночасного застосування препарату Берліприл і перелічених вище лікарських засобів слід дотримуватися обережності. Рекомендується регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Препарати літію Не рекомендується одночасне застосування препаратів літію та еналаприлу (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Подвійна блокада РААС Є дані, що одночасне застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II або аліскіреном збільшує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності). Одночасне застосування інгібіторів АПФ з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується в інших пацієнтів. У разі, коли одночасне застосування двох засобів, що впливають на РААС, є необхідним, їх застосування має проводитися під контролем лікаря та з регулярним моніторингом функції нирок, показників АТ та вмісту електролітів у плазмі крові. Етнічні відмінності Подібно до інших інгібіторів АПФ, еналаприл може бути менш ефективним у зниженні АТ у представників негроїдної раси порівняно з представниками інших рас, можливо, через вищу поширеність низькоренінового статусу у пацієнтів з артеріальною гіпертензією в даній популяції. Застосування у пацієнтів похилого віку Клінічні дослідження ефективності та безпеки еналаприлу були подібними у літніх та молодших пацієнтів з АГ. Алкоголь У період лікування не рекомендується вживати алкогольні напої. Алкоголь посилює антигіпертензивну дію інгібіторів АП. Непереносимість галактози, дефіцит лактази або синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції Препарат Берліприл® 10 містить лактозу, тому його застосування у пацієнтів зі спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази та синдромом мальабсорбції глюкози та галактози протипоказано. Вплив на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами Необхідно бути обережними при керуванні транспортними засобами та іншими механізмами, а також при заняттях потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій у зв'язку з тим, що при застосуванні препарату можливий розвиток підвищеної стомлюваності та запаморочення. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Гідрохлортіазид - 25,0 мг; Еналаприлу малеат – 10,0 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат, магнію карбонат, желатин, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат, барвник заліза оксид жовтий (Е 172). Пігулки, 25 мг + 10 мг. По 10 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) [ламінована плівка (поліамід/алюміній/ПВХ) та фольга алюмінієва]. По 2, 3, 5 або 10 блістерів з інструкцією із застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі пігулки світло-жовтого кольору з плоскими поверхнями, фасками, з одностороннім ризиком.ФармакокінетикаГідрохлоротіазид Всмоктування та розподіл Гідрохлортіазид неповно, проте досить швидко всмоктується із шлунково-кишкового тракту. Після прийому внутрішньо в дозі 100 мг максимальна концентрація гідрохлортіазиду в плазмі досягається через 1,5-2,5 год. На максимумі діуретичної активності (приблизно через 4 год після прийому) концентрація гідрохлортіазиду в плазмі становить 2 мкг/мл. Зв'язок із білками плазми становить 40%. Гідрохлортіазид проникає через плацентарний бар'єр та екскретується у грудне молоко, не проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Метаболізм Гідрохлоротіазид в організмі людини не метаболізується. Виведення Первинний шлях виведення через нирки (фільтрація та секреція) у незміненому вигляді. Приблизно 61% прийнятої внутрішньо дози виводиться протягом 24 годин. У пацієнтів з нормальною нирковою функцією період напіввиведення становить від 5,6 до 14,8 години (в середньому 6,4 години). Фармакокінетика в спеціальних групах пацієнтів Порушення функції нирок У пацієнтів з помірною нирковою недостатністю період напіввиведення гідрохлортіазиду становить у середньому 11,5 год, а у пацієнтів із кліренсом креатиніну менше 30 мл/хв – 20,7 год. Еналаприл Всмоктування Після прийому внутрішньо еналаприл швидко всмоктується, ступінь його всмоктування, що визначається за кількісним вмістом у сечі, становить приблизно 60%. Одночасний прийом їжі не впливає на всмоктування еналаприлу. Час досягнення максимальної концентрації (TСmax) еналаприлу у плазмі крові 1 год після прийому внутрішньо. Після всмоктування еналаприл швидко та інтенсивно гідролізується з утворенням активного метаболіту еналаприлату – потужного інгібітора АПФ. TСmax еналаприлату становить 4 години після прийому внутрішньо. У здорових добровольців з нормальною функцією нирок рівноважна концентрація еналаприлу в плазмі досягається до 4-го дня застосування еналаприлу. Розподіл У діапазоні терапевтично релевантних концентрацій зв'язування еналаприлату з білками плазми не перевищує 60 %. Метаболізм Немає даних про інші значущі шляхи метаболізму еналаприлу, крім гідролізу до еналаприлату. Виведення Виведення еналаприлату здійснюється переважно через нирки. Основними метаболітами, що визначаються у сечі, є еналаприлат, що становить приблизно 40% дози та незмінений еналаприл (приблизно 20%). Ефективний період напіввиведення (Т1/2) еналаприлату при багаторазовому застосуванні еналаприлу внутрішньо становить 11 год. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Пацієнти з нирковою недостатністю Експозиція еналаприлу та еналаприлату збільшується у пацієнтів з нирковою недостатністю. У пацієнтів з легким та помірним ступенем тяжкості ниркової недостатності (кліренс креатиніну (КК) 40-60 мл/хв) після прийому еналаприлу внутрішньо у дозі 5 мг 1 раз на добу значення площі під кривою «концентрація-час» (AUC) у рівноважному стані було приблизно вдвічі вище, ніж у пацієнтів з незміненою функцією нирок. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (КК менше 30 мл/хв) значення AUC збільшувалося приблизно у 8 разів. Ефективний Т1/2 еналаприлату після багаторазового застосування еналаприлу у пацієнтів з тяжким ступенем ниркової недостатності подовжувався і час досягнення рівноважного стану затримувався. Еналаприлат може бути видалений із загального кровотоку за допомогою гемодіалізу. Грудне годування Протягом 4-6 годин після прийому внутрішньо еналаприлу в дозі 20 мг жінками у післяпологовому періоді пік концентрації еналаприлу в молоці матері в середньому становив 1,7 мкг/л (діапазон піків від 0,54 до 5,9 мкг/л). Середнє значення піків концентрації еналаприлату становило 17 мкг/л (від 12 до 23 мкг/л); піки концентрацій спостерігалися у різний час протягом 24 годин після прийому. За даними пікової концентрації в грудному молоці, вважається, що немовля, яке харчується тільки молоком матері, отримує не більше 0,16% еналаприлу від дози, прийнятої матір'ю з розрахунку на кг маси тіла. У жінки, яка приймала 10 мг еналаприлу на добу протягом 11 місяців, пік концентрації, що становить 2 мкг/л, спостерігався приблизно через 4 години після прийому препарату, а пік концентрації еналаприлату, що становить 0,75 мкг/л – приблизно через 9 годин. прийому.При цьому загальний добовий вміст еналаприлу та еналаприлату в молоці матері становив 1,44 мкг/л та 0,63 мкг/л, відповідно. Через 4 години після прийому разової дози еналаприлу рівною 5 мг однією пацієнткою та разової дози еналаприлу, що дорівнює 10 мг двома пацієнтками, рівень вмісту еналаприлату в молоці знаходився нижче за межу виявлення (ФармакодинамікаПрепарат Берліприл ® плюс – це комбінований препарат, до складу якого входять еналаприл – інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) та гідрохлортіазид, тіазидний діуретик. Гідрохлоротіазид Механізм дії тіазидних діуретиків (тіазидів) не повністю вивчений. Тіазиди блокують реабсорбцію іонів натрію та хлору на початку ниркових канальців. Таким чином, вони збільшують екскрецію натрію та хлору і, отже, виведення води з організму. Внаслідок сечогінної дії гідрохлортіазиду зменшується об'єм циркулюючої рідини, внаслідок чого збільшується активність реніну та вміст альдостерону у плазмі крові. Це призводить до збільшення екскреції іонів калію із сечею та зниження вмісту калію в крові (гіпокаліємії). Гідрохлортіазид також збільшує екскрецію іонів магнію та знижує екскрецію іонів кальцію із сечею. Тіазидні діуретики знижують екскрецію сечової кислоти нирками та збільшують її вміст у крові. Тіазидні діуретики також зменшують активність карбоангідрази шляхом посилення виведення іонів бікарбонату.Але ця дія зазвичай проявляється слабо і не впливає на рН сечі. У максимальних терапевтичних дозах діуретичний/натрійуретичний ефект усіх тіазидних діуретиків приблизно однаковий. Натрійурез і діурез наступають протягом 2 годин і досягають свого максимуму приблизно через 4 години. Тривалість діуретичної дії гідрохлортіазиду становить від 6 до 12год. Гідрохлортіазид має антигіпертензивну дію. На нормальний артеріальний тиск тіазидні діуретики не впливають. Еналаприл Еналаприлу малеат є сіль еналаприлу, похідного двох амінокислот: L-аланіну та L-проліну. АПФ (пептидил - дипептидаза А) каталізує перетворення ангіотензину I на пресорний пептид ангіотензин II. Еналаприл є проліками – в результаті його гідролізу утворюється еналаприлат, який інгібує АПФ. Механізм його дії пов'язаний із зменшенням утворення ангіотензину II з ангіотензину I, що призводить до збільшення активності реніну плазми крові (внаслідок усунення негативного зворотного зв'язку, що регулює вивільнення реніну) та зменшення виділення альдостерону. АПФ ідентичний ферменту кініназу II, тому еналаприл також може блокувати руйнування брадикініну - пептиду, що має виражену вазодилатуючу дію. Однак роль даного механізму у терапевтичному ефекті еналаприлу потребує уточнення. Незважаючи на те, що основним механізмом антигіпертензивної дії еналаприлу вважається пригнічення активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), еналаприл виявляє антигіпертензивну дію також і у пацієнтів зі зниженою активністю реніну плазми. Застосування еналаприлу у пацієнтів з артеріальною гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску (АТ) як у положенні стоячи, так і в положенні лежачи без значного збільшення частоти серцевих скорочень (ЧСС). Симптоматична постуральна гіпотензія нечасто розвивається. У деяких пацієнтів досягнення оптимального зниження артеріального тиску може вимагати кількох тижнів терапії. Скасування терапії еналаприлом не викликає різкого підйому АТ. Ефективне інгібування активності АПФ зазвичай спостерігається через 2-4 години після прийому внутрішньо одноразової дози еналаприлу. Антигіпертензивна дія розвивається протягом 1 години, максимальне зниження артеріального тиску спостерігається через 4-6 годин після прийому препарату. Тривалість дії залежить від прийнятої дози. При застосуванні рекомендованих доз еналаприлу антигіпертензивна дія та гемодинамічні ефекти зберігаються протягом 24год. У дослідженнях гемодинаміки у пацієнтів з есенціальною гіпертензією зниження артеріального тиску супроводжувалося зниженням загального периферичного судинного опору, збільшенням серцевого викиду та відсутністю змін або незначними змінами ЧСС. Після прийому еналаприлу спостерігалося посилення ниркового кровотоку. При цьому швидкість клубочкової фільтрації не змінювалася. Ознак затримки натрію чи рідини прийому еналаприлу не спостерігалося. Однак у пацієнтів із вихідно зниженою клубочковою фільтрацією її швидкість зазвичай збільшувалася. У короткострокових клінічних дослідженнях у пацієнтів із захворюваннями нирок та цукровим діабетом або без нього спостерігалося зменшення альбумінурії, протеїнурії та екскреції імуноглобуліну G (IgG) нирками після прийому еналаприлу. При одночасному застосуванні еналаприлу та тіазидних діуретиків спостерігається більш виражена антигіпертензивна дія. Еналаприл попереджає або зменшує гіпокаліємію, спричинену застосуванням тіазидних діуретиків. Гідрохлортіазид/Еналаприл У клінічних дослідженнях одночасне застосування еналаприлу та гідрохлортіазиду призводило до більш вираженого зниження артеріального тиску, ніж при їх роздільному застосуванні. Еналаприл може зменшувати або запобігати розвитку гіпокаліємії, спричиненої гідрохлортіазидом.Показання до застосуванняЕсенціальна гіпертензія (пацієнтам, яким показана комбінована терапія або при недостатній ефективності монотерапії еналаприлом). Препарат Берліприл плюс також може застосовуватися замість одночасного застосування еналаприлу в дозі 10 мг та гідрохлортіазиду в дозі 25 мг у пацієнтів, які досягли стабільного ефекту при роздільному застосуванні цих препаратів у зазначених дозах.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до еналаприлу, інших інгібіторів АПФ, гідрохлортіазиду, інших похідних сульфонаміду або інших компонентів препарату; ангіоневротичний набряк в анамнезі (в т. ч. пов'язаний із попереднім застосуванням інгібіторів АПФ); спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк; порушення функції нирок тяжкого ступеня тяжкості (КК менше 30 мл/хв); проведення діалізу; порушення функції печінки тяжкого ступеня тяжкості (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); вагітність та період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека препарату не встановлені); стан після трансплантації нирки (досвід застосування препарату недостатній); анурія; спадкова непереносимість галактози, дефіцит лактази або синдром мальабсорбції глюкози та галактози; рефрактерна гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія; одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м 2 площі поверхні тіла); одночасне застосування з антагоністами рецепторів ангіотензину II (APA II) у пацієнтів з діабетичною нефропатією; одночасне застосування з інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад, з препаратами, що містять сакубітрил) через високий ризик розвитку ангіоневротичного набряку. З обережністю реноваскулярна гіпертензія, двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки, що функціонує; аортальний стеноз, мітральний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; кардіогенний шок; ішемічна хвороба серця; цереброваскулярні захворювання; печінкова недостатність легкого та помірного ступеня тяжкості (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); порушення функції нирок легкого та помірного ступеня тяжкості (КК 30-80 мл/хв); пригнічення кістковомозкового кровотворення; системні захворювання сполучної тканини (у т. ч. системний червоний вовчак, склеродермія); імуносупресивна терапія, одночасне застосування з алопуринолом та прокаїнамідом або комбінація зазначених ускладнюючих факторів; цукровий діабет; гіперкаліємія (при підвищеному ризику розвитку гіперкаліємії, у тому числі при нирковій недостатності, цукровому діабеті, гіпоальдостеронізмі або при одночасному застосуванні з калійзберігаючими діуретиками, препаратами калію або замінниками харчових калій, що містять калій; при одночасному застосуванні з іншими лікарськими засобами, що підвищують рівень крові наприклад, гепарин, ко-тримоксазол (триметоприм + сульфаметоксазол)); гіпонатріємія, гіпокаліємія, гіперкальціємія; одночасне застосування з препаратами літію; стани, що супроводжуються зниженням обсягу циркулюючої крові (ОЦК) (в результаті терапії діуретиками, при обмеженні споживання кухонної солі, проведенні гемодіалізу, діареї та/або блюванні); одночасне проведення десенсибілізації отрутою перетинчастокрилих; при хірургічних втручаннях, при проведенні анестезії із застосуванням препаратів, що сприяють розвитку артеріальної гіпотензії; одночасне проведення діалізу з використанням поліакрилонітрильних мембран з високою пропускною здатністю (напр. AN69 ®); одночасне проведення плазмаферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ-аферез) з використанням декстран сульфату; хронічна серцева недостатність (ХСП) III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA; застосування у пацієнтів негроїдної раси; алергічні реакції на пеніцилін в анамнезі; збільшення тривалості інтервалу QT на ЕКГ; одночасне застосування лікарських засобів, які можуть викликати поліморфну ​​шлуночкову тахікардію типу «пірует» або збільшувати тривалість інтервалу QT на ЕКГ; одночасне застосування лікарських засобів, здатних викликати гіпокаліємію, серцевих глікозидів; гіперпаратиреоз; гіперурикемія; немеланомний рак шкіри в анамнезі (див. розділ «Особливі вказівки»).Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Берліприл плюс під час вагітності та в період грудного вигодовування протипоказане. Пацієнтки, які планують вагітність, повинні бути переведені на альтернативне лікування із застосуванням гіпотензивних препаратів із підтвердженим профілем безпеки для застосування у вагітних. При підтвердженні вагітності застосування препарату Берліприл плюс слід негайно припинити і при необхідності призначити пацієнтці гіпотензивні препарати іншої групи з підтвердженим профілем безпеки для застосування у вагітних. Гідрохлоротіазид Досвід застосування гідрохлортіазиду під час вагітності обмежений, особливо у першому триместрі. Даних, одержаних у дослідженнях на тваринах, недостатньо. Гідрохлортіазид проникає крізь плаценту. На основі фармакологічного механізму дії гідрохлоротіазиду можна зробити висновок, що його застосування під час другого та третього триместрів може призвести до порушення фетопланцентарної перфузії та викликати розвиток таких небажаних ефектів у плода та новонародженого як жовтяниця, порушення водно-електролітного балансу та тромбоцитопії. Гідрохлортіазид не повинен застосовуватися для лікування гестозів або прееклампсії, оскільки це може призвести до зниження обсягу плазми та плацентарної гіпоперфузії. Гідрохлортіазид не повинен застосовуватися для лікування есенціальної артеріальної гіпертензії у вагітних, за винятком тих рідкісних випадків, коли неможливе застосування іншої терапії. Гідрохлортіазид проникає у грудне молоко у незначних кількостях. Застосування тіазидних діуретиків у високих дозах може спричинити зменшення лактації за рахунок збільшення діурезу. Еналаприл Епідеміологічні дані щодо ризику виникнення тератогенних ефектів при застосуванні інгібіторів АПФ у першому триместрі вагітності не є незаперечними, проте незначне підвищення ризику не може бути виключено. Застосування інгібіторів АПФ у II та III триместрах вагітності може супроводжуватися негативним впливом на плід та новонародженого, включаючи розвиток артеріальної гіпотензії, ниркової недостатності, гіперкаліємії, олігогідрамніону та гіпоплазії кісток черепа у новонародженого. Розвиток олігогідрамніону, мабуть, пов'язаний із зниженням функції нирок плода. Це ускладнення може призводити до контрактур кінцівок, деформації лицьових кісток черепа, гіпоплазії легень. При застосуванні препарату Берліприл плюс необхідно інформувати пацієнтку щодо потенційного ризику для плода. У разі застосування препарату Берліприл плюс починаючи з другого триместру вагітності, необхідний контроль стану ниркової функції та кісток черепа новонародженого за допомогою ультразвукового дослідження. Необхідно ретельне спостереження за новонародженими, чиї матері приймали препарат Берліприл плюс для виявлення можливого зниження артеріального тиску. Еналаприл та еналаприлат екскретуються у грудне молоко у слідових кількостях, але безпека їх не вивчена (існує ризик небажаного впливу на серцево-судинну систему та нирки немовляти). При необхідності застосування препарату Берліприл плюс у період лактації грудне вигодовування слід припинити. Фертильність Досліджень щодо впливу препарату Берліприл плюс на фертильність у людини не проводилося. Результати досліджень репродуктивної токсичності у щурів дають підстави вважати, що еналаприл не впливає на фертильність та функцію репродуктивної системи. У дослідженнях репродуктивної токсичності гідрохлортіазиду, проведених на мишах і щурах, випадків несприятливого на фертильність особин обох статей зафіксовано був.Побічна діяМожливі побічні ефекти при застосуванні препарату Берліприл плюс, еналаприлу та гідрохлортіазиду окремо наведені нижче відповідно до класифікації Всесвітньої організації охорони здоров'я за низхідною частотою виникнення: дуже часто (>1/10), часто (>1/100,< 1/10) , нечасто (>1/1000,< 1/100), рідко (>1/10000,< 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома (за наявними даними оцінка неможлива). Системно-органний клас: Інфекційні та паразитарні захворювання Небажана реакція: Сіалоаденіт Гідрохлортіазид+Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: - Системно-органний клас: Порушення з боку обміну речовин та порушення харчування Небажана реакція: Підвищення концентрації холестерину у плазмі крові Гідрохлортіазид + Еналаприл: Часто Гідрохлортіазид: Дуже часто Еналаприл: - Небажана реакція: Підвищення концентрації тригліцеридів у плазмі крові Гідрохлортіазид + Еналаприл: Часто Гідрохлортіазид: Дуже часто Еналаприл: - Небажана реакція: Гіперглікемія Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: Дуже часто Еналаприл: - Небажана реакція: Гіпокаліємія Гідрохлортіазид + Еналаприл: Часто Гідрохлортіазид: Дуже часто Еналаприл: - Небажана реакція: Гіперурикемія Гідрохлортіазид + Еналаприл: Часто Гідрохлортіазид: Дуже часто Еналаприл: - Небажана реакція: Гіпоглікемія Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Гіпомагніємія Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: Дуже часто Еналаприл: - Небажана реакція: Глюкозурія Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: Дуже часто Еналаприл: - Небажана реакція: Подагра Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: Дуже часто Еналаприл: - Небажана реакція: Погіршення метаболічного статусу у пацієнтів із цукровим діабетом. Маніфестація цукрового діабету, що латентно протікає. Гідрохлортіазид + еналаприл: - Гідрохлоротіазид: Частота невідома Еналаприл: - Небажана реакція: Метаболічний алкалоз Гідрохлортіазид + Еналаприл: Дуже рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: - Небажана реакція: Гіпохлоремічний алкалоз Гідрохлортіазид + еналаприл: - Гідрохлоротіазид: Дуже рідко Еналаприл: - Небажана реакція: Гіперкальціємія Гідрохлортіазид + Еналаприл: Дуже рідко Гідрохлортіазид: Дуже часто Еналаприл: - Небажана реакція: Водно-електролітний дисбаланс (включаючи гіпонатріємію та гіпокаліємію, гіпомагніємію, гіпохлоремію, гіперкальціємію) Гідрохлортіазид + еналаприл: - Гідрохлортіазид: Дуже часто Еналаприл: - Системно-органний клас: Порушення з боку нервової системи Небажана реакція: Вертіго Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлоротіазид: Рідко Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Запаморочення Гідрохлортіазид + Еналаприл: Дуже часто Гідрохлоротіазид: Рідко Еналаприл: Дуже часто Небажана реакція: Головний біль Гідрохлортіазид + Еналаприл: Часто Гідрохлоротіазид: Рідко Еналаприл: Часто Небажана реакція: Сонливість Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Синкопальні стани Гідрохлортіазид + Еналаприл: Часто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: - Небажана реакція: Зміна смаку Гідрохлортіазид + Еналаприл: Часто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: - Небажана реакція: Парестезія Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлоротіазид: Рідко Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Парези (внаслідок гіпокаліємії) Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: - Системно-органний клас: Порушення з боку психіки Небажана реакція: Безсоння Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлоротіазид: Рідко Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Незвичайні сновидіння Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Рідко Небажана реакція: Порушення сну Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Рідко Небажана реакція: Сплутана свідомість Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Депресія Гідрохлортіазид + Еналаприл: Часто Гідрохлоротіазид: Рідко Еналаприл: Часто Небажана реакція: Підвищена нервозність Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Зниження лібіду Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: - Системно-органний клас: Порушення з боку серця Небажана реакція: Стенокардія Гідрохлортіазид + Еналаприл: Часто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Часто Небажана реакція: Біль у грудях Гідрохлортіазид + еналаприл: - Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Часто Небажана реакція: Тахікардія Гідрохлортіазид + Еналаприл: Часто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Часто Небажана реакція: Відчуття серцебиття Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлоротіазид: Часто Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Порушення ритму серця Гідрохлортіазид + Еналаприл: Часто Гідрохлоротіазид: Рідко Еналаприл: Часто Небажана реакція: Інфаркт міокарда або інсульт, можливо вторинні по відношенню до вираженого зниження артеріального тиску у пацієнтів, які належать до групи високого ризику Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Нечасто Системно-органний клас: Порушення з боку судин Небажана реакція: «Припливи» крові до обличчя Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: - Небажана реакція: Запаморочення Гідрохлортіазид + Еналаприл: Дуже часто Гідрохлоротіазид: Рідко Еналаприл: Дуже часто Небажана реакція: Артеріальна гіпотензія Гідрохлортіазид + Еналаприл: Часто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: - Небажана реакція: Ортостатична гіпотензія Гідрохлортіазид + Еналаприл: Часто Гідрохлоротіазид: Нечасто Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Виражене зниження артеріального тиску (включаючи ортостатичну гіпотензію) Гідрохлортіазид + еналаприл: - Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Часто Небажана реакція: Синкопальні стани Гідрохлортіазид + еналаприл: - Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Часто Небажана реакція: Синдром Рейно Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Рідко Небажана реакція: Некротизуючий ангіїт (васкуліт, шкірний васкуліт) Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: - Небажана реакція: Васкуліт (в окремих випадках, некротизуючий васкуліт) Гідрохлортіазид + еналаприл: - Гідрохлоротіазид: Нечасто Еналаприл: - Системно-органний клас: Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Небажана реакція: Кашель Гідрохлортіазид + Еналаприл: Дуже часто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Дуже часто Небажана реакція: Задишка Гідрохлортіазид + Еналаприл: Часто Гідрохлоротіазид: Нечасто Еналаприл: Часто Небажана реакція: Гостра інтерстиційна пневмонія Гідрохлортіазид + еналаприл: - Гідрохлоротіазид: Нечасто Еналаприл: - Небажана реакція: Ринорея Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Біль у горлі та захриплість голосу Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Бронхоспазм/бронхіальна астма Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Легкові інфільтрати Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Рідко Небажана реакція: Респіраторний дистрес-синдром (включаючи пневмоніт та набряк легенів) Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: - Небажана реакція: Раптовий набряк легенів із симптомами шоку Гідрохлортіазид + еналаприл: - Гідрохлоротіазид: Дуже рідко Еналаприл: - Небажана реакція: Риніт Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Рідко Небажана реакція: Алергічний альвеоліт/Еозинофільна пневмонія Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Рідко Системно-органний клас: Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Небажана реакція: Сухість слизової оболонки ротової порожнини (ксеростомія) Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Нудота Гідрохлортіазид + Еналаприл: Дуже часто Гідрохлоротіазид: Часто Еналаприл: Дуже часто Небажана реакція: Втрата апетиту Гідрохлортіазид + еналаприл: - Гідрохлоротіазид: Часто Еналаприл: - Небажана реакція: Біль у животі Гідрохлортіазид + Еналаприл: Часто Гідрохлоротіазид: Часто Еналаприл: Часто Небажана реакція: Діарея Гідрохлортіазид + Еналаприл: Часто Гідрохлоротіазид: Часто Еналаприл: Часто Небажана реакція: Зміна смаку Гідрохлортіазид + еналаприл: - Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Часто Небажана реакція: Кишкова непрохідність Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Панкреатит Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлоротіазид: Нечасто Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Блювота Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлоротіазид: Часто Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Диспепсія Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Запор Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлоротіазид: Рідко Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Анорексія Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Роздратування шлунка Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Виразка Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Метеоризм Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: - Небажана реакція: Стоматит/афтозні виразки Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Рідко Небажана реакція: Глосит Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Рідко Небажана реакція: Інтестинальний ангіоневротичний набряк Гідрохлортіазид + Еналаприл: Дуже рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Дуже рідко Системно-органний клас: Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Небажана реакція: Печінкова недостатність Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Рідко Небажана реакція: Гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний) Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Рідко Небажана реакція: Некроз печінки (іноді зі смертю) Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Рідко Небажана реакція: Жовтяниця Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлоротіазид: Нечасто Еналаприл: Рідко Небажана реакція: Гіперамілаземія Гідрохлортіазид + еналаприл: - Гідрохлоротіазид: Нечасто Еналаприл: - Небажана реакція: Холецистит (зокрема у пацієнтів із жовчнокам'яною хворобою в анамнезі) Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлоротіазид: Частота невідома Еналаприл: - Системно-органний клас: Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Небажана реакція: Реакції гіперчутливості/ангіоневротичний набряк (особи, кінцівок, губ, язика, голосового апарату та/або гортані) Гідрохлортіазид + Еналаприл: Часто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Часто Небажана реакція: Висипання на шкірі (екзантема) Гідрохлортіазид + Еналаприл: Часто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Часто Небажана реакція: Підвищене потовиділення Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Свербіж шкіри Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлоротіазид: Нечасто Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Кропивниця Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлоротіазид: Нечасто Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Алопеція Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Реакції фотосенсибілізації Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлоротіазид: Нечасто Еналаприл: Частота невідома Небажана реакція: Мультиформна еритема Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Рідко Небажана реакція: Синдром Стівенса-Джонсона Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Рідко Небажана реакція: Екфоліативний дерматит Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Рідко Небажана реакція: токсичний епідермальний некроліз Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлоротіазид: Дуже рідко Еналаприл: Рідко Небажана реакція: Пурпура Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлоротіазид: Нечасто Еналаприл: - Небажана реакція: Шкірна форма системного червоного вовчаку та вовчаковоподібні реакції Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлоротіазид: Дуже рідко Еналаприл: - Небажана реакція: Пухирчатка Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Рідко Небажана реакція: Еритродермія Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Рідко Небажана реакція: Анафілактичні реакції Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: - Небажана реакція: Симптомокомплекс, який може включати всі або деякі з наступних симптомів: лихоманку, серозит, васкуліт, міалгію/міозит, артралгію/артрит, позитивний тест на антинуклеарні антитіла, збільшення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозино. Також можлива поява шкірного висипу, реакцій фотосенсибілізації та інших шкірних реакцій. Гідрохлортіазид + Еналаприл: Частота невідома Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Частота невідома Системно-органний клас: Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Небажана реакція: Судоми м'язів Гідрохлортіазид + Еналаприл: Часто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: - Небажана реакція: Артралгія Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: - Системно-органний клас: Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Небажана реакція: Порушення функції нирок Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Ниркова недостатність Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Протеїнурія Гідрохлортіазид + Еналаприл: Нечасто Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Нечасто Небажана реакція: Олігурія Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлортіазид: - Еналаприл: Рідко Небажана реакція: Зворотне збільшення концентрації креатиніну та сечовини у плазмі крові (продукти азотистого обміну) Гідрохлортіазид + еналаприл: - Гідрохлоротіазид: Часто Еналаприл: - Небажана реакція: Інтестинальний нефрит Гідрохлортіазид + Еналаприл: Рідко Гідрохлоротіазид: Нечасто Еналаприл: - Системно-органный класс: Нарушения со стороны половых органов и молочной железы Нежелательная реакция: Эректильная дисфункция Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Нечасто Гидрохлоротиазид: Нечасто Эналаприл: Нечасто Нежелательная реакция: Гинекомастия Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Редко Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: Редко Системно-органный класс: Нарушения со стороны органа зрения Нежелательная реакция: Нечеткое зрение Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Очень часто Гидрохлоротиазид: Частота неизвестна Эналаприл: Очень часто Нежелательная реакция: Нарушение зрения Гидрохлоротиазид + Эналаприл: - Гидрохлоротиазид: Частота неизвестна Эналаприл: - Нежелательная реакция: Ксантопсия Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Нечасто Гидрохлоротиазид: Нечасто Эналаприл: - Нежелательная реакция: Острый приступ закрытоугольной глаукомы Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Частота неизвестна Гидрохлоротиазид: Частота неизвестна Эналаприл: - Нежелательная реакция: Миопия Гидрохлоротиазид + Эналаприл: - Гидрохлоротиазид: Частота неизвестна Эналаприл: - Нежелательная реакция: Уменьшение слезоотделения Гидрохлоротиазид + Эналаприл: - Гидрохлоротиазид: Нечасто Эналаприл: - Нежелательная реакция: Хориоидальный выпот Гидрохлоротиазид + Эналаприл: - Гидрохлоротиазид: Частота неизвестна Эналаприл: - Системно-органный класс: Нарушения со стороны органа слуха и лабиринтные нарушения Нежелательная реакция: Шум в ушах Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Нечасто Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: - Системно-органный класс: Общие расстройства нарушения в месте введения Нежелательная реакция: Астения Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Очень часто Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: Очень часто Нежелательная реакция: Боль в груди Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Часто Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: - Нежелательная реакция: Повышенная утомляемость Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Часто Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: Часто Нежелательная реакция: Недомогание Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Нечасто Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: - Нежелательная реакция: Лихорадка Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Нечасто Гидрохлоротиазид: Нечасто Эналаприл: Нечасто Нежелательная реакция: Судороги мышщ Гидрохлоротиазид + Эналаприл: - Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: Нечасто Нежелательная реакция: «Приливы» крови Гидрохлоротиазид + Эналаприл: - Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: Нечасто Нежелательная реакция: Шум в ушах Гидрохлоротиазид + Эналаприл: - Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: Нечасто Нежелательная реакция: Чувство дискомфорта Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Нечасто Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: Нечасто Системно-органный класс: Нарушения со стороны крови и лимфатической системы Нежелательная реакция: Анемия (включая апластическую и гемолитическую анемию) Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Нечасто Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: Нечасто Нежелательная реакция: Агранулоцитоз Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Редко Гидрохлоротиазид: Очень редко Эналаприл: Редко Нежелательная реакция: Панцитопения Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Редко Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: Редко Нежелательная реакция: Снижение гемоглобина Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Редко Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: Редко Нежелательная реакция: Снижение гематокрита Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Редко Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: Редко Нежелательная реакция: Лейкопения Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Редко Гидрохлоротиазид: Нечасто Эналаприл: - Нежелательная реакция: Нейтропения Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Редко Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: - Нежелательная реакция: Тромбоцитопения Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Редко Гидрохлоротиазид: Часто Эналаприл: Редко Нежелательная реакция: Апластическая анемия Гидрохлоротиазид + Эналаприл: - Гидрохлоротиазид: Очень редко Эналаприл: - Нежелательная реакция: Гемолитическая анемия Гидрохлоротиазид + Эналаприл: - Гидрохлоротиазид: Очень редко Эналаприл: - Нежелательная реакция: Лимфаденопатия Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Редко Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: Редко Нежелательная реакция: Аутоиммунные заболевания Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Редко Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: Редко Нежелательная реакция: Подавление функции костного мозга Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Редко Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: Редко Системно-органный класс: Нарушения со стороны эндокринной системы Нежелательная реакция: Синдром неадекватной секреции антидиуретического гормона (SIADH) Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Частота неизвестна Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: Частота неизвестна Системно-органный класс: Влияние на результаты лабораторных и инструментальных исследований Нежелательная реакция: Гиперкалиемия Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Часто Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: Часто Нежелательная реакция: Повышение концентрации креатинина в плазме крови Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Часто Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: Часто Нежелательная реакция: Повышение концентрации мочевины в плазме крови Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Нечасто Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: Нечасто Нежелательная реакция: Гипонатриемия Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Нечасто Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: Нечасто Нежелательная реакция: Повышение активности «печеночных» ферментов Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Редко Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: Редко Нежелательная реакция: Повышение концентрации билирубина в плазме крови Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Редко Гидрохлоротиазид: - Эналаприл: Редко Системно-органный класс: Новообразования доброкачественные, злокачествен-ные и неуточненные (включая кисты и полипы) Нежелательная реакция: Немеланомный рак кожи (базальноклеточная карцинома и плоскоклеточная карцинома) Гидрохлоротиазид + Эналаприл: Частота неизвестна Гидрохлоротиазид: Частота неизвестна Эналаприл: - Описание отдельных нежелательных реакций Немеланомный рак кожи: на основании имеющихся данных эпидемиологических исследований показано, что имеется зависимая от кумулятивной дозы связь между применением гидрохлоротиазида и немеланомным раком кожи (см. раздел «Особые указания»).Взаимодействие с лекарственными средствамиГидрохлоротиазид/Эналаприл При одновременном применении с другими гипотензивными средствами антигипертензивный эффект может усиливаться. В связи с этим требуется особая осторожность при одновременном применении с нитроглицерином и другими нитратами или другими вазодилататорами. Одновременное применение ингибиторов АПФ и препаратов лития обратимо повышает концентрацию лития в плазме крови и увеличивает риск развития литиевой интоксикации. Одновременное применение тиазидных диуретиков с ингибиторами АПФ может дополнительно увеличивать концентрацию лития и повышать риск развития литиевой интоксикации. Таким образом, одновременное применение препарата Берлиприл ® плюс с препаратами лития не рекомендуется. В случае если применение данной комбинации необходимо, показан регулярный контроль концентрации лития в плазме крови. Длительное применение нестероидных противовоспалительных препаратов (НПВП) может приводить к снижению антигипертензивного эффекта ингибиторов АПФ, в том числе эналаприла; к снижению диуретического, натрийуретического и антигипертензивного эффектов диуретиков. Применение ингибиторов АПФ или антагонистов рецепторов ангиотензина II одновременно с НПВП, включая селективные ингибиторы циклоокси-геназы-2 (ингибиторы ЦОГ-2), оказывает дополнительный эффект увеличения содержания ионов калия в плазме крови, что может приводить к нарушению функции почек. Как правило, данные изменения носят обратимый характер. В редких случаях у некоторых пациентов, особенно с возможным нарушением функции почек (например, у пожилых пациентов или пациентов с обезвоживанием, в т. ч. вследствие приема диуретиков), возможно развитие острой почечной недостаточности. В случае одновременного применения необходимо осуществлять регулярный контроль функции почек (как на начальном этапе терапии, так и периодически во время лечения). Пациенты должны получать достаточное количество жидкости. Данные клинических исследований показывают, что двойная блокада РААС при одновременном применении ингибиторов АПФ, антагонистов рецепторов ангиотензина II или алискирена ассоциирована с более высокой частотой возникновения таких побочных эффектов как артериальная гипотензия, гиперкалиемия и снижение функции почек (в т. ч. развитие острой почечной недостаточности), чем при применении только одного препарата, воздействующего на РААС. Одновременное применение ингибиторов АПФ с препаратами, содержащими алискирен, противопоказано у пациентов с сахарным диабетом и/или с умеренной или тяжелой почечной недостаточностью (СКФ менее 60 мл/мин/1,73 м 2 площади поверхности тела) и не рекомендуется у других пациентов. Одновременное применение ингибиторов АПФ с антагонистами рецепторов ангиотензина II противопоказано у пациентов с диабетической нефропатией и не рекомендуется у других пациентов. В случае, когда одновременное применение двух средств, воздействующих на РААС, является необходимым, их применение должно проводиться под контролем врача и с регулярным мониторингом функции почек, показателей АД и концентрации электролитов в плазме крови. Гидрохлоротиазид Сочетания лекарственных препаратов, требующие особого внимания Препараты, способные вызывать полиморфную желудочковую тахикардию типа «пируэт» Следует с особой осторожностью применять гидрохлоротиазид одновременно с такими препаратами, как: антиаритмические лекарственные препараты IA класса (хинидин, гидрохинидин, дизопирамид, прокаинамид); антиаритмические лекарственные препараты III класса (дофетилид, ибутилид, бретилия тозилат), соталол, дронедарон, амиодарон; другие (неантиаритмические) лекарственные средства, такие как: нейролептики: фенотиазины (хлорпромазин, циамемазин, левомепромазин, тиоридазин, трифлуоперазин, флуфеназин), бензамиды (амисульпирид, сультоприд, сульприд, тиаприд), бутирофеноны (дроперидол, галоперидол); пимозид, сертиндол; антидепрессанты: трициклические антидепрессанты, селективные ингибиторы обратного захвата серотонина (циталопрам, эсциталопрам); антибактериальные средства: фторхинолоны (левофлоксацин, моксифлоксацин, спарфлоксацин, ципрофлоксацин); макролиды (эритромицин при внутривенном введении, азитромицин, кларитромицин, рокситромицин, спирамицин), ко-тримоксазол; противогрибковые средства: азолы (вориконазол, итраконазол, кетоконазол, флуконазол); противомалярийные средства (хинин, хлорохин, мефлохин, галофантрин, лумефантрин); противопротозойные средства (пентамидин при парентеральном введении); антиангинальные средства (ранолазин, бепридил); противоопухолевые средства (вандетаниб, мышьяка триоксид, оксалиплатин, такролимус); противорвотные средства (домперидон, ондансетрон); средства, влияющие на моторику желудочно-кишечного тракта (цизаприд); антигистаминные средства (астемизол, терфенадин, мизоластин); прочие лекарственные средства (анагрелид, вазопрессин, дифеманила метилсульфат, кетансерин, пробукол, пропофол, севофлуран, терлипрессин, теродилин, цилостазол); в связи с увеличением риска желудочковых аритмий, особенно полиморфной желудочковой аритмии типа «пируэт» (фактор риска – гипокалиемия). Следует определить содержание калия в плазме крови и, при необходимости, корректировать его до начала комбинированной терапии гидрохлоротиазидом с указанными выше препаратами. Необходим контроль клинического состояния пациента, содержания электролитов плазмы крови и показателей ЭКГ. У пациентов с гипокалиемией необходимо применять препараты, не вызывающие полиморфную желудочковую тахикардию типа «пируэт». Лекарственные средства, способные увеличивать продолжительность интервала QT Одновременное применение гидрохлоротиазида с лекарственными препаратами, способными увеличивать продолжительность интервала QT, должно основываться на тщательной оценке для каждого пациента соотношения ожидаемой пользы и потенциального риска (возможно увеличение риска развития полиморфной желудочковой тахикардии типа «пируэт»). При применении таких комбинаций необходимо регулярно регистрировать ЭКГ (для выявления удлинения интервала QT), а так же контролировать содержание калия в крови. Препараты, способные вызывать гипокалиемию: амфотерицин В (при внутривенном введении), глюко- и минералокортикостероиды (при системном применении), тетракозактид (АКТГ), глицирризиновая кислота (карбеноксолон, препараты, содержащие корень солодки), слабительные средства, стимулирующие моторику кишечника Увеличение риска развития гипокалиемии при одновременном применении с гидрохлоротиазидом (аддитивный эффект). Необходим регулярный контроль содержания калия в плазме крови, при необходимости – его коррекция. На фоне терапии гидрохлоротиазидом рекомендуется применять слабительные средства, не стимулирующие моторику кишечника. Сердечные гликозиды Гипокалиемия и гипомагниемия, обусловленные действием тиазидных диуретиков, усиливают токсичность сердечных гликозидов. При одновременном применении гидрохлоротиазида и сердечных гликозидов следует регулярно контролировать концентрацию калия в плазме крови, показатели ЭКГ, и, при необходимости, корректировать терапию. Сочетания лекарственных препаратов, требующие внимания Другие гипотензивные препараты Потенцирование антигипертензивного действия гидрохлоротиазида (аддитивный эффект). Может появиться необходимость в коррекции дозы одновременно назначенных гипотензивных препаратов. Рекомендуется прекратить прием гидрохлоротиазида за 2-3 дня до начала терапии ингибиторами ангиотензинпревращающего фермента (АПФ) для предотвращения развития симптоматической артериальной гипотензии. Если это невозможно, то следует снизить начальную дозу ингибиторов АПФ. Этанол, барбитураты, антипсихотические средства (нейролептики), антидепрессанты, анксиолитики, наркотические анальгетики и средства для общей анестезии Возможно усиление антигипертензивного действия гидрохлоротиазида и потенцирование ортостатической гипотензии (аддитивный эффект). Недеполяризующие миорелаксанты (например, тубокурарин) Возможно усиление эффекта недеполяризующих миорелаксантов. Адреномиметики (прессорные амины) Гидрохлоротиазид может снижать эффект адреномиметиков, таких как эпинефрин (адреналин) и норэпинефрин (норадреналин). Гипогликемические средства для приема внутрь и инсулин Тиазидные диуретики влияют на толерантность к глюкозе (возможно развитие гипергликемии) и снижают эффективность гипогликемических средств (может потребоваться коррекция дозы гипогликемических средств). Следует с осторожностью совместно применять гидрохлоротиазид и метформин в связи с риском развития лактоацидоза на фоне нарушения функции почек, вызванного гидрохлоротиазидом. Бета-адреноблокаторы, диазоксид Одновременное применение тиазидных диуретиков (включая гидрохлоротиазид) с бета-адреноблокаторами или диазоксидом может увеличивать риск развития гипергликемии. Лекарственные препараты, применяющиеся для лечения подагры (пробеницид, сульфинпиразон, аллопуринол) Может потребоваться коррекция дозы урикозурических лекарственных средств, так как гидрохлоротиазид увеличивает концентрацию мочевой кислоты в сыворотке крови. Тиазидные диуретики могут увеличить частоту развития реакций гиперчувствительности к аллопуринолу. Амантадин Тиазидные диуретики (включая гидрохлоротиазид) могут снижать клиренс амантадина, приводить к повышению концентрации амантадина в плазме крови и увеличивать риск его нежелательных реакций. Антихолинергические препараты (холиноблокаторы) Антихолинергические препараты (например, атропин, бипериден) увеличивают биодоступность тиазидных диуретиков за счет снижения моторики желудочно-кишечного тракта и скорости опорожнения желудка. Цитотоксические (противоопухолевые) препараты Тиазидные диуретики уменьшают почечную экскрецию цитотоксических лекарственных средств (например, циклофосфамида и метотрексата) и потенцируют их миелосупрессивное действие. Метилдопа Описаны случаи гемолитической анемии при одновременном применении гидрохлоротиазида и метилдопы. Противоэпилептические препараты (карбамазепин, окскарбазепин, топирамат) Риск развития симптоматической гипонатриемии. При одновременном применении гидрохлоротиазида и карбамазепина необходимо наблюдение за состоянием пациента и контроль содержания натрия в сыворотке крови. При одновременном применении гидрохлоротиазида и топирамата так же следует контролировать содержание топирамата в сыворотке крови, при необходимости назначать препараты калия или корректировать дозу топирамата. Селективные ингибиторы обратного захвата серотонина При одновременном применении с тиазидными диуретиками возможно потенцирование гипонатриемии. Необходим контроль содержания натрия в плазме крови. Циклоспорин При одновременном применении тиазидных диуретиков и циклоспорина увеличивается риск развития гиперурикемии и обострения подагры. Пероральные антикоагулянты Тиазидные диуретики могут уменьшать эффект пероральных антикоагулянтов. Йодсодержащие контрастные вещества Обезвоживание организма на фоне приема тиазидных диуретиков увеличивает риск развития острой почечной недостаточности, особенно при применении высоких доз йодсодержащих контрастных веществ. Перед применением йодсодержащих контрастных веществ необходимо компенсировать потерю жидкости. Препараты кальция При одновременном применении возможно повышение содержания кальция в крови и развитие гиперкальциемии вследствие снижения выведения ионов кальция почками. Если необходдимо одновременное назначение кальцийсодержащих лекарственных средств, то следует контролировать содержание кальция в плазме крови и корректировать дозу препаратов кальция. Анионные обменные смолы (колестирамин, колестипол) Анионные обменные смолы уменьшают абсорбцию гидрохлоротиазида. Однократные дозы колестирамина и колестипола уменьшают всасывание гидрохлоротиазида в желудочно-кишечном тракте на 85% и 43% соответсвенно. Эналаприл Ингибиторы АПФ уменьшают потерю калия, вызванную применением диуретиков. Одновременное применение ингибиторов АПФ и калийсодержащих пищевых добавок, калийсодержащих заменителей пищевой соли и/или применение калийсберегающих диуретиков (спиронолактон, эплеренон, триамтерен или амилорид), а также гепарина может приводить к значительному повышению содержания ионов калия в плазме крови. При необходимости одновременного применения перечисленных препаратов и подтвержденной гипокалиемии следует соблюдать осторожность и регулярно контролировать содержание ионов калия в плазме крови. Предшествующая терапия высокими дозами диуретиков (тиазидными или «петлевыми») может привести к гиповолемии и риску развития артериальной гипотензии в начале применения эналаприла. Антигипертензивное действие эналаприла в этих случаях может быть уменьшено либо с помощью отмены диуретика, либо за счет увеличения потребления жидкости или поваренной соли. Одновременное применение некоторых анестезирующих лекарственных средств, трициклических антидепрессантов и антипсихотических препаратов с ингибиторами АПФ может привести к выраженному снижению АД (см. раздел «Особые указания»). Симпатомиметики могут ослаблять антигипертензивное действие ингибиторов АПФ. Эпидемиологические исследования показали, что одновременное применение ингибиторов АПФ и гипогликемических средств (инсулин, гипогликемические средства для приема внутрь) может дополнительно способствовать снижению концентрации глюкозы в плазме крови, приводя к развитию гипогликемии. Этот феномен наиболее часто отмечается в течение первых недель одновременного применения вышеуказанных препаратов, а также у пациентов с почечной недостаточностью. У пациентов с сахарным диабетом, принимающих гипогликемические средства для приема внутрь и/или инсулин, необходим регулярный контроль концентрации глюкозы крови, особенно тщательный - в течение первого месяца одновременного применения с ингибиторами АПФ. Этанол усиливает антигипертензивное действие ингибиторов АПФ. Эналаприл можно применять одновременно с ацетилсалициловой кислотой (в качестве антиагрегантного средства) и бета-адреноблокаторами. В редких случаях при одновременном применении ингибиторов АПФ (включая эналаприл) и инъекционных препаратов золота (натрия ауротиомалат) были описаны случаи развития нитритоидных реакций (симптомокомплекс, включающий «приливы» крови к лицу, тошноту, рвоту и артериальную гипотензию). При одновременном применении ингибиторов АПФ и препаратов, содержащих ко-тримоксазол (триметоприм + сульфаметоксазол) повышается риск развития гиперкалиемии. Увеличивается риск развития ангионевротического отека при одновременном применении ингибиторов АПФ со следующими лекарственными средствами: - с ингибиторами mTOR (mammalian Target of Rapamycin – мишень рапамицина в клетках млекопитающих) например, темсиролимусом, сиролимусом, эверолимусом; - с ингибиторами дипептидилпептидазы IV типа (ДПП-IV) (глиптинами), например, ситаглиптином, саксаглиптином, вилдаглиптином, линаглиптином; - с рацекадотрилом (ингибитор энкефалиназы, применяемый для лечения острой диареи); - с эстрамустином; - с тканевыми активаторами плазминогена (в обсервационных исследованиях выявлена повышенная частота развития ангионевротического отека на фоне приема ингибиторов АПФ, включая эналаприл, после применения алтеплазы для тромболитической терапии ишемического инсульта). Ингибиторы нейтральной эндопептидазы Сообщалось о повышенном риске развития ангионевротического отека при одновременном применении ингибиторов АПФ с ингибиторами нейтральной эндопептидазы, такими как сакубитрил и рацекадотрил (ингибитор энкефалиназы). При одновременном применении ингибиторов АПФ с лекарственными препаратами, содержащими сакубитрил (ингибитор неприлизина), возрастает риск развития ангионевротического отека, в связи с чем одновременное применение указанных препаратов противопоказано. Ингибиторы АПФ следует назначать не ранее, чем через 36 часов после отмены препаратов, содержащих сакубитрил. Противопоказано назначение препаратов, содержащих сакубитрил, пациентам, получающим ингибиторы АПФ, а так же в течение 36 часов после отмены ингибиторов АПФ.Способ применения и дозыТаблетки для приема внутрь. Препарат Берлиприл ® плюс принимают один раз в сутки (утром) независимо от времени приема пищи, не разжевывая, запивая достаточным количеством жидкости. Рекомендуемая доза 1 таблетка препарата Берлиприл ® плюс 1 раз в сутки. Препарат Берлиприл ® плюс не рекомендуется для начального курса терапии. Перед назначением комбинированного препарата Берлиприл ® плюс рекомендуется предварительный подбор доз каждого из действующих веществ в отдельности. При наличии клинических показаний допускается перевод пациента с монотерапии сразу на применение комбинированного препарата. В начале терапии препаратом Берлиприл ® плюс или при переводе с монотерапии эналаприлом на терапию комбинированным препаратом Берлиприл ® плюс может развиться симптоматическая артериальная гипотензия, которая чаще возникает у пациентов с нарушениями водно-электролитного баланса (в т. ч. вследствие предшествующей терапии диуретиками, при диарее и/или рвоте), у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью, тяжелой артериальной гипертензией, реноваскулярной гипертензией. Такие пациенты нуждаются в наблюдении в течение приблизительно 8 ч после приема первой дозы препарата. Применение у пациентов с нарушением функции почек (КК 30-80 мл/мин) У пациентов с КК более 30 мл/мин, но менее 80 мл/мин препарат Берлиприл ® плюс должен применяться только после предварительного подбора доз каждого из действующих веществ. Рекомендуемая начальная доза эналаприла в монотерапии у пациентов этой группы составляет 5-10 мг. При тяжелом нарушении функции почек (КК менее 30 мл/мин) применение препарата Берлиприл ® плюс противопоказано. Применение у пациентов пожилого возраста У пациентов пожилого возраста доза препарата подбирается в зависимости от состояния функции почек.ПередозировкаГидрохлоротиазид Симптомы Наиболее частыми проявлениями передозировки гидрохлоротиазидом являются увеличение диуреза, сопровождающееся острой потерей жидкости (дегидратацией) и электролитными нарушениями (гипокалиемия, гипонатриемия, гипохлоремия). Передозировка гидрохлоротиазидом может проявляться следующими симптомами: со стороны сердечно-сосудитой системы: тахикардия, снижение артериального давления, шок; со стороны нервной системы: слабость, спутанность сознания, головокружение и спазмы икроножных мышц, парестезия, нарушение сознания, усталость; со стороны желудочно-кишечного тракта: тошнота, рвота, жажда; со стороны почек и мочевыводящих путей: полиурия, олигурия или анурия (из-за гемоконцентрации). Лабораторные показатели: гипокалиемия, гипонатриемия, гипохлоремия, алкалоз, повышенное содержание азота мочевины в крови (особенно у пациентов с почечной недостаточностью). Лечение При передозировке проводится симптоматическая и поддерживающая терапия. Если препарат был принят недавно, для выведения гидрохлоротиазида показаны индукция рвоты или промывание желудка. Абсорбцию гидрохлоротиазида можно уменьшить приемом внутрь активированного угля. В случае снижения АД или шока следует восполнить объем циркулирующей крови введением плазмозамещающих жидкостей и дефицит электролитов (калий, натрий). При дыхательных нарушениях показана ингаляция кислорода или искусственная вентиляция легких. Следует контролировать водно-электролитный баланс (особенно содержание калия в сыворотке крови) и функцию почек до их нормализации. Специфического антидота нет. Гидрохлоротиазид выводится при гемодиализе, однако степень его выведения не установлена. Эналаприл Наиболее характерные симптомы передозировки: выраженное снижение АД, начинающееся приблизительно через 6 часов после приема препарата на фоне блокады РААС, ступор. Передозировка ингибиторами АПФ может сопровождаться развитием следующих симптомов: циркуляторный шок, нарушение водно-электролитного баланса, почечная недостаточность, гипервентиляция, тахикардия, ощущение сердцебиения, брадикардия, головокружение, беспокойство и кашель. Концентрации эналаприлата в плазме крови, превышающие в 100 и 200 раз концентрации, наблюдающиеся при применении терапевтических доз, наблюдались после приема 300 и 440 мг эналаприла, соответственно. Лечение Специфических данных по лечению передозировки препаратом Берлиприл ® плюс не имеется. Лечение симптоматическое и поддерживающее. Пациент должен находиться под тщательным врачебным наблюдением, терапия препаратом должна быть немедленно прекращена. Должны проводиться лечебные мероприятия, включающие в себя провокацию рвоты, промывание желудка, применение активированного угля, натрия сульфата и слабительных средств, а также лечение дегидратации, электролитных нарушений и артериальной гипотензии с помощью стандартных мер. При выраженном снижении АД пациента переводят в горизонтальное положение с низким изголовьем (противошоковое положение) и проводят мероприятия, направленные на стабилизацию АД, в т. ч. внутривенное введение 0,9 % раствора натрия хлорида. Может быть рекомендовано внутривенное введение катехоламинов. В случае недавнего приема препарата следует принять меры, направленные на элиминацию эналаприла из организма (например, провокация рвоты, промывание желудка, применение адсорбентов и натрия сульфата). Эналаприлат может быть удален из системного кровообращения с помощью гемодиализа (следует избегать использования полиакрилонитрильных мембран с высокой пропускной способностью, например, AN69 ®). При наличии резистентной к терапии брадикардии следует рассмотреть вопрос о постановке электрокардиостимулятора. Показан динамический мониторинг функций жизненно важных органов и систем, контроль концентрации электролитов и креатинина в плазме крови.Меры предосторожности и особые указанияГидрохлоротиазид/Эналаприл Артериальная гипотензия и нарушение водно-электролитного баланса Симптоматическая артериальная гипотензия редко наблюдается у пациентов с неосложненной артериальной гипертензией. У пациентов с артериальной гипертензией, принимающих препарат Берлиприл ® плюс, симптоматическая артериальная гипотензия развивается чаще на фоне обезвоживания, возникающего, например, в результате предшествующей терапии диуретиками, ограничения потребления поваренной соли, а также у пациентов с диареей и/или рвотой. У данной группы пациентов следует в соответствующие временные интервалы контролировать содержание электролитов в плазме крови. Следует соблюдать особую осторожность у пациентов с ишемической болезнью сердца или с цереброваскулярными заболеваниями, у которых чрезмерное снижение АД может привести к развитию инфаркта миокарда или инсульта. Симптоматическая артериальная гипотензия наблюдалась у пациентов с сердечной недостаточностью при наличии почечной недостаточности и без. При развитии артериальной гипотензии пациента следует уложить в горизонтальное положение и в случае необходимости, ввести внутривенно 0,9 % раствор натрия хлорида. Транзиторная артериальная гипотензия при применении препарата Берлиприл ® плюс не является противопоказанием к дальнейшему применению препарата, которое может быть продолжено, как правило, без каких-либо затруднений после восполнения ОЦК и нормализации АД. Нарушение функции почек У пациентов с КК более 30 мл/мин, но менее 80 мл/мин препарат Берлиприл ® плюс должен применяться только после подбора доз каждого из действующих веществ. У некоторых пациентов без признаков патологии со стороны почек до начала лечения, было отмечено увеличение концентраций мочевины и креатинина в плазме крови, особенно при одновременном применении эналаприла и диуретиков. В данном случае применение препарата Берлиприл ® плюс должно быть прекращено. Подобная ситуация увеличивает вероятность наличия стеноза почечных артерий. Гиперкалиемия Одновременное применение эналаприла и низких доз диуретиков не исключает риска развития гиперкалиемии. Препараты лития Одновременное применение препарата Берлиприл ® плюс с препаратами лития, как правило, не рекомендуется. Непереносимость галактозы, дефицит лактазы или синдром глюкозо-галактозной мальабсорбции Препарат Берлиприл ® плюс содержит лактозу, поэтому его применение у пациентов с наследственной непереносимостью галактозы, дефицитом лактазы и синдромом мальабсорбции глюкозы и галактозы противопоказано. В одной таблетке препарата Берлиприл ® плюс содержится менее 1 ммоль натрия (23 мг), то есть практически не содержится. Гидрохлоротиазид Нарушения функции почек Тиазидные диуретики могут быть недостаточно эффективны у пациентов с нарушением функции почек и неэффективны при КК 30 мл/мин и ниже (т. е. , при почечной недостаточности умеренной или тяжелой степени тяжести). У пациентов со сниженной функцией почек необходим периодический контроль клиренса креатинина. При прогрессировании нарушения функции почек и/или наступлении олигурии (анурии) препарат следует отменить. Нарушения функции печени При применении тиазидных диуретиков у пациентов с нарушениями функции печени возможно развитие печеночной энцефалопатии. Пациентам с тяжелой печеночной недостаточностью или печеночной энцефалопатией применение тиазидов противопоказано. У пациентов с печеночной недостаточностью легкой и умеренной степени тяжести и/или прогрессирующими заболеваниями печени гидрохлоротиазид следует применять с осторожностью, поскольку даже небольшое изменение водно-электролитного баланса и накопления аммония в сыворотке крови может вызвать печеночную кому. В случае появления симптомов энцефалопатии прием диуретиков следует немедленно прекратить. p>Метаболические и эндокринные эффек тыПрименение тиазидов может нарушать толерантность к глюкозе, что может потребовать коррекции дозы гипогликемических средств, включая инсул и н. Увеличение концентрации холестерина и триглицеридов в крови также может быть связано с терапией тиазидными диуретика м и. У некоторых пациентов терапия тиазидными диуретиками может привести к развитию гиперурикемии и/или подагры. Данный эффект является дозозависимым. Эналаприл может увеличивать выведение мочевой кислоты почками и тем самым ослаблять гиперурекимический эффект гидрохлоротиази д а. Тиазиды могут снижать выведение кальция почками и вызывать кратковременное и незначительное повышение содержания кальция в сыворотке крови при отсутствии подтвержденных нарушений метаболизма кальция. Выраженная гиперкальциемия может быть признаком скрытого гиперпаратиреоза. В связи с влиянием тиазидов на метаболизм кальция их прием может искажать результаты исследования функции паращитовидных желез. Тиазидный диуретик должен быть отменен перед исследованием функции паращитовидных жел ез. Тиазиды увеличивают выведение почками магния, что может приводить к гипомагниемии. Водно-электролитный баланс Каждому пациенту при применении диуретиков необходим систематический контроль содержания электролитов в плазме крови. Тиазиды, включая гидрохлоротиазид, могут явиться причиной нарушения водно-электролитного баланса (гипокалиемия, гипонатриемия и гипохлоремический алкалоз). Симптомами-предвестниками являются: сухость слизистой оболочки полости рта, жажда, слабость, ступор, сонливость, беспокойство, мышечная боль или судороги, мышечная слабость, артериальная гипотензия, олигурия, тахикардия и нарушения со стороны желудочно-кишечного тракта, такие как тошнота и рвота. Применение тиазидных диуретиков может вызывать гипокалиемию, однако одновременное применение эналаприла способствует уменьшению гипокалиемии, вызванной диуретиками. Наибольший риск развития гипокалиемии отмечается у пациентов с циррозом печени, повышенным диурезом, а также при ограничении потребления поваренной соли, одновременном применении глюкокортикостероидов или адренокортикотропного гормона. В жаркую погоду у пациентов с отеками может возникать гипонатриемия. Дефицит хлоридов обычно бывает невыраженным и лечения не требует. Антидопинговый тест Гидрохлоротиазид, входящий в состав препарата, может давать положительный результат антидопингового теста. Реакции гиперчувствительности У пациентов, принимающих тиазидные диуретики, реакции гиперчувствительности могут возникать даже при отсутствии в анамнезе аллергических реакции или бронхиальной астмы. Сообщалось о рецидивах или усугублении течения системной красной волчанки у пациентов на фоне применения тиазидных диуретиков. Хориоидальный выпот/острая миопия/острая закрытоугольная глаукома Сульфонамиды и их производные могут вызывать идиосинкразическую реакцию, приводящую к развитию хориоидального выпота с нарушением полей зрения, острой транзиторной миопии и острой закрытоугольной глаукомы. Симптомы включают острое начало снижения остроты зрения или боль в глазу и обычно возникают в течение нескольких часов или недель после начала приема препарата. При отсутствии лечения острый приступ закрытоугольной глаукомы может привести к стойкой потере зрения. В первую очередь необходимо как можно быстрее отменить прием препарата. Если внутриглазное давление остается неконтролируемым, может потребоваться неотложное медикаментозное лечение или хирургическое вмешательство. Факторами риска развития острого приступа закрытоугольной глаукомы являются аллергические реакции на производные сульфонамида и пенициллины в анамнезе. Немеланомный рак кожи На основании имеющихся данных эпидемиологических исследований наблюдалась положительная дозозависимая связь между суммарной дозой гидрохлоротиазида и немеланомным раком кожи (НМРК) (базальноклеточная карцинома и плоскоклеточная карцинома). Одно исследование включало в себя 71 533 пациентов с базальноклеточной карциномой (БКК) и 8 629 пациентов с плоскоклеточной карциномой (ПКК), которым соответствовали 1 430 833 и 172 462 участника из контрольных популяционных групп соответственно. Прием гидрохлоротиазида в значительных количествах (кумулятивная доза более ≥ 50 000 мг) был связан с развитием БКК со скорректированным значением отношения шансов (ОШ) 1,29 (95% доверительный интервал (ДИ): 1,23-1,35) и развитием ПКК со скорректированным значением ОШ 3,98 (95% ДИ: 3,68-4,31). Четкая зависимость между кумулятивной дозой и развитием заболевания наблюдалась как для БКК, так и для ПКК. В другом исследовании была показана возможная связь между раком губы (ПКК) и значительным применением гидрохлоротиазида: в контрольной популяционной группе численностью 63 067 человек с использованием стратегии выборки с учетом риска было выявлено 633 пациента с раком губы. Была показана взаимосвязь между суммарной кумулятивной дозой и соответствующей реакцией: скорректированное ОШ составило 2,1 (95% ДИ: 1,7-2,6), которое увеличивалось до ОШ 3,9 (3,0-4,9) для высокой (кумулятивная доза ~ 25 000 мг) дозы и до ОШ 7,7 (5,7-10,5) для наивысшей кумулятивной дозы (~ 100 000 мг). Фотосенсибилизирующее действие гидрохлоротиазида может выступать в качестве возможного механизма для возникновения НМРК. Пациенты, принимающие гидрохлоротиазид, должны быть проинформированы о риске развития НМРК и проинструктированы о необходимости регулярно проверять кожные покровы на наличие любых подозрительных поражений кожи и незамедлительно о них сообщать. Для уменьшения риска развития рака кожи до минимального уровня следует рекомендовать пациентам возможные профилактические меры, такие как ограничение воздействия солнечного света и УФ-лучей, а также использование надлежащей защиты в случае такого воздействия. Вызывающие подозрения поражения кожи следует незамедлительно исследовать, включая гистологическое исследование образцов, полученных путем биопсии. Для пациентов, у которых ранее был диагностирован НМРК, может также потребоваться пересмотр возможности применения гидрохлоротиазида (см. раздел «Побочное действие»). Фоточувствительность Есть информация о случаях развития реакций фоточувствительности при приеме тиазидных диуретиков. В случае появления фоточувствительности на фоне приема гидрохлоротиазида следует прекратить лечение. Если продолжение приема диуретика необходимо, то следует защищать кожные покровы от воздействия солнечных лучей или искусственных ультрафиолетовых лучей. Прочее У пациентов с выраженным атеросклерозом церебральных и коронарных артерий следует с особой осторожностью применять гидрохлоротиазид. Тиазидные диуретики могут снижать количество йода, связанного с белками плазмы крови, без проявления признаков нарушения функции щитовидной железы. Эналаприл Аортальный или митральный стеноз/гипертрофическая обструктивная кардиомиопатия Как и другие вазодилататоры, ингибиторы АПФ следует назначать с осторожностью пациентам с обструкцией выносящего тракта левого желудочка вследствие стеноза аортального клапана и воздерживаться от их применения в случаях кардиогенного шока и гемодинамически значимой обструкции. Нарушение функции почек Сообщалось о развитии почечной недостаточности при применении эналаприла, главным образом, у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью или заболеваниями почек, включая стеноз почечной артерии. При своевременной постановке диагноза и соответствующем лечении почечная недостаточность при терапии эналаприлом носит, как правило, обратимый характер. Реноваскулярная гипертензия Существует повышенный риск развития тяжелой артериальной гипотензии и почечной недостаточности при применении ингибиторов АПФ у пациентов с реноваскулярной гипертензией, двусторонним стенозом почечных артерий или стенозом артерии единственной почки. Снижение функции почек может проявляться лишь незначительными изменениями концентрации креатинина в плазме крови. Терапию препаратом Берлиприл ® плюс у пациентов этой группы следует начинать под тщательным медицинским наблюдением и мониторингом функции почек. Трансплантация почки Опыт применения препарата Берлиприл ® плюс у пациентов, недавно перенесших трансплантацию почки, отсутствует. Применение препарата Берлиприл ® плюс у пациентов этой категории не рекомендуется. Пациенты, находящиеся на гемодиализе Применение препарата Берлиприл ® плюс не рекомендуется у пациентов с почечной недостаточностью, находящихся на гемодиализе. Пациенты, находящиеся на гемодиализе с использованием мембран высокой пропускной способности У пациентов, находящихся на диализе с использованием мембран высокой пропускной способности (например, AN69 ®) на фоне применения ингибиторов АПФ наблюдались анафилактоидные реакции. Поэтому у данной категории пациентов рекомендуется либо использование диализных мембран другого типа, либо применение гипотензивных препаратов из других фармакотерапевтических групп. Нарушения функции печени В редких случаях применение ингибиторов АПФ было связано с развитием синдрома, начинающегося с холестатической желтухи или гепатита и прогрессирующего до фульминантного некроза печени, иногда с летальным исходом. Механизм данного синдрома не изучен. При появлении желтухи или значительном повышении активности «печеночных» трансаминаз на фоне применения ингибиторов АПФ следует прекратить применение препарата и назначить соответствующую вспомогательную терапию, при этом пациент должен находиться под надлежащим наблюдением. Нейтропения/агранулоцитоз Нейтропения/агранулоцитоз, тромбоцитопения, анемия могут развиться на фоне терапии ингибиторами АПФ. При нормальной функции почек и отсутствии других осложнений нейтропения возникает редко. Эналаприл следует применять с особой осторожностью у пациентов с системными заболеваниями соединительной ткани (например, системной красной волчанкой, склеродермией), находящихся на иммуносупрессивной терапии, принимающих аллопуринол или прокаинамид или имеющих комбинацию указанных осложняющих факторов, особенно при наличии нарушения функции почек. У некоторых пациентов из этой категории развились серьезные инфекционные заболевания, которые в ряде случаев не отвечали на интенсивную терапию антибиотиками. В случае применения препарата Берлиприл ® плюс у таких пациентов рекомендуется регулярный контроль количества лейкоцитов в крови, а во время лечения все пациенты должны быть предупреждены о необходимости сообщать врачу о любых признаках развития возможной инфекции. Гиперкалиемия У некоторых пациентов, принимающих ингибиторы АПФ, в т. ч. эналаприл, наблюдалось повышение содержания ионов калия в плазме крови. К факторам риска развития гиперкалиемии относятся: почечная недостаточность и нарушение функции почек, возраст старше 70 лет, сахарный диабет, гипоальдостеронизм, интеркуррентные заболевания и состояния, в том числе, дегидратация, острая декомпенсация сердечной деятельности, метаболический ацидоз и одновременное применение калийсберегающих диуретиков (например, спиронолактон, эплеренон, триамтерен или амилорид) или калийсодержащих заменителей пищевой соли или других лекарственных средств, повышающих содержание калия в плазме крови, например, гепарин, ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол). Применение калийсодержащих пищевых добавок, калийсберегающих диуретиков или калийсодержащих заменителей пищевой соли, особенно у пациентов с нарушением функции почек, может привести к значительному повышению содержания ионов калия в плазме крови. Гиперкалиемия может приводить к серьезным, иногда смертельным, нарушениям ритма сердца. Если одновременное применение эналаприла и какого-либо из перечисленных выше лекарственных средств расценивается как возможное, следует соблюдать осторожность и регулярно контролировать содержание ионов калия в плазме крови. Двойная блокада РААС Существуют доказательства, что одновременное применение ингибиторов АПФ с антагонистами рецепторов ангиотензина II или алискиреном увеличивает риск развития артериальной гипотензии, гиперкалиемии и ухудшения функции почек (включая развитие острой почечной недостаточности). Одновременное применение ингибиторов АПФ с препаратами, содержащими алискирен, противопоказано у пациентов с сахарным диабетом и/или умеренной или с тяжелой почечной недостаточностью (СКФ менее 60 мл/мин/1,73 м 2 площади поверхности тела) и не рекомендуется у других пациентов. Одновременное применение ингибиторов АПФ с антагогистами рецепторов ангиотензина II противопоказано у пациентов с диабетической нефропатией и не рекомендуется у других пациентов. Сахарный диабет У пациентов с сахарным диабетом, принимающих гипогликемические средства для приема внутрь и/или инсулин, во время терапии ингибиторами АПФ необходимо регулярно контролировать концентрацию глюкозы плазмы крови, особенно в течение первого месяца одновременного применения во избежание развития гипогликемии. Повышенная чувствительность/Ангионевротический отек Зарегистрированы сообщения об ангионевротическом отеке (отек Квинке) лица, конечностей, губ, языка, голосовых связок и/или гортани у пациентов, получавших ингибиторы АПФ, в том числе, эналаприл, в разные периоды лечения. В таких случаях лечение препаратом Берлиприл ® плюс следует немедленно прекратить, должно осуществляться надлежащее врачебное наблюдение до полного исчезновения соответствующих симптомов. Даже в тех случаях, когда возникает только затруднение глотания без затруднения дыхания, пациенты должны длительное время находиться под медицинским наблюдением, поскольку терапия антигистаминными препаратами и кортикостероидами может оказаться недостаточной. В очень редких случаях ангионевротический отек гортани или языка приводил к летальному исходу. Отек языка, голосовых связок или гортани может привести к обструкции дыхательных путей (особенно у пациентов, перенесших операции на дыхательных путях); соответствующая терапия, включающая подкожное введение 0,1 % раствора адреналина (0,3-0,5 мл) и/или меры для обеспечения проводимости дыхательных путей должна быть проведена в самые короткие сроки. У пациентов негроидной расы частота развития ангионевротического отека при применении ингибиторов АПФ выше, чем у представителей других рас. Пациенты, имеющие в анамнезе ангионевротический отек, не связанный с применением ингибиторов АПФ, имеют повышенный риск его возникновения при применении ингибиторов АПФ. Повышается риск развития ангионевротического отека (например, отек дыхательных путей или языка с нарушением дыхания или без него) при одновременном применении ингибиторов АПФ и: - mTOR ингибиторов (например, сиролимус, эверолимус, темсиролимус); - тканевых активаторов плазминогена (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами»). В редких случаях на фоне терапии ингибиторами АПФ развивается интестинальный отек (ангионевротичский отек кишечника). При этом у пациентов отмечается боль в животе, как изолированный симптом или в сочетании с тошнотой и рвотой, в некоторых случаях без предшествующего отека лица и при нормальном уровне С1-эстеразы. Диагноз устанавливается с помощью компьютерной томографии брюшной полости, ультразвукового исследования или при хирургическом вмешательстве. Симптомы исчезали после прекращения приема ингибиторов АПФ. Возможность развития интестинального отека необходимо учитывать при проведении диференциальной диагностики болей в животе у пациентов, принимающих ингибиторы АПФ. Анафилактические реакции при проведении десенсибилизации ядом перепончатокрылых Имеются сообщения о развитии угрожающих жизни анафилактических реакций у пациентов, получающих ингибиторы АПФ при проведении процедуры десенсибилизации ядом перепончатокрылых. Подобных реакций можно избежать, если до начала десенсибилизации временно прекратить применение ингибитора АПФ. Анафилактические реакции при проведении ЛПНП-афереза В редких случаях у пациентов, принимавших ингибиторы АПФ во время афереза ЛПНП с декстран сульфатом, наблюдались угрожающие жизни анафилактоидные реакции. Если применяется ЛПНП-аферез, следует временно прекратить применение ингибитора АПФ. Кашель Сообщается о возникновении кашля при лечении ингибиторами АПФ. Обычно кашель носит непродуктивный постоянный характер и прекращается после отмены препарата. Развитие сухого кашля вследствие терапии ингибиторами АПФ должно учитываться при дифференциальной диагностике кашля. Хирургические вмешательства/Общая анестезия У пациентов, подвергающихся хирургическому вмешательству и/или общей анестезии с применением препаратов, снижающих АД, эналаприл может блокировать образование ангиотензина II и вследствие этого ухудшать компенсаторные возможности ренин-ангиотензиновой системы. Если предполагается, что артериальная гипотензия развивается по этому механизму, она может быть скорректирована увеличением ОЦК. Перед хирургическими вмешательствами (включая стоматологические процедуры) необходимо предупредить хирурга/анестезиолога о применении препарата Берлиприл ® плюс. Этнические различия Подобно другим ингибиторам АПФ, эналаприл может быть менее эффективным в снижении АД у представителей негроидной расы по сравнению с представителями других рас, возможно, из-за низкой активности ренина у пациентов с артериальной гипертензией в данной популяции. Влияние на способность к управлению транспортными средствами и механизмами Необходимо соблюдать осторожность при управлении транспортными средствами и механизмами, а также при занятиях потенциально опасными видами деятельности, требующими повышенной концентрации внимания и быстроты психомоторных реакций, т. к. в некоторых случаях возможно развитие таких побочных эффектов как головокружение и повышенная утомляемость. Условия хранения: Хранить при температуре не выше 25° С.Условия храненияПри комнатной температуреУсловия отпуска из аптекПо рецептуВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: олмесартану медоксоміл – 10,00 мг; Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна (тип PH-101), гіпролоза (з низьким ступенем заміщення), лактози моногідрат, гіпролоза (в'язкість 6-10 мПа·с), магнію стеарат; Оболонка: титану діоксид (Е 171), тальк, гіпромелоза 2910. Пігулки, вкриті плівковою оболонкою, 10 мг. По 14 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер), виготовленій з ламінованої плівки (поліамід/алюміній/ПВХ) та фольги алюмінієвої. По 1, 2, 4 або 7 блістерів з інструкцією із застосування у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиБілі, круглі, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, з відтиском «С13» з одного боку, зі слабким характерним запахом.ФармакокінетикаАбсорбція та розподіл Олмесартану медоксоміл є проліками. Він швидко перетворюється на фармакологічно активний метаболіт олмесартан під дією ферментів у слизовій оболонці кишечника та в портальній крові під час абсорбції із шлунково-кишкового тракту. Олмесартану медоксоміл у незміненому вигляді або з інтактним фрагментом медоксомілу не виявляється у плазмі крові або в продуктах життєдіяльності. Абсолютна біодоступність олмесартану медоксомілу у формі таблеток становить у середньому 25,6%. Максимальна концентрація (Сmax) олмесартану в плазмі крові в середньому досягається через 2 години після прийому олмесартану медоксомілу всередину і зростає приблизно лінійно зі збільшенням одноразової дози до 80 мг. Прийом їжі не має значного впливу на біодоступність олмесартану, тому олмесартану медоксоміл можна приймати незалежно від їди. Клінічно значимих відмінностей у фармакокінетичних показниках олмесартану залежно від статі не виявлено. Олмесартан зв'язується з білками плазми крові (99,7%), але потенціал розвитку клінічно значущих лікарських взаємодій у результаті витіснення із зв'язку з білками між олмесартаном та іншими лікарськими засобами, що характеризуються високим ступенем зв'язування з білками плазми крові, при їх одночасному застосуванні є низьким (підтвердженням) тому служить відсутність клінічно значущої взаємодії між олмесартаном та варфарином). Зв'язок олмесартану із клітинами крові незначний. Середній обсяг розподілу після внутрішньовенного запровадження низький (16-29 л). Метаболізм та виведення Загальний плазмовий кліренс зазвичай становить 1,3 л/год (коефіцієнт варіації – 19%) та є відносно низьким порівняно з печінковим кровотоком (приблизно 90 л/год). Виведення олмесартану здійснюється двома шляхами. Після одноразового прийому внутрішньо олмесартану медоксомілу, міченого ізотопом 14C, 10-16% радіоактивної речовини виділялося нирками (велика частина протягом 24 годин після прийому олмесартану медоксомілу), а радіоактивне речовина, що залишилося, виділялося через кишечник. З урахуванням системної біодоступності, що дорівнює 25,6%, можна розрахувати, що приблизно 40% олмесартана, що всмоктався, виводиться через нирки, а близько 60% - через гепатобіліарну систему. Радіоактивна речовина, що виділилася, було представлено олмесартаном. Інших метаболітів не виявлено. Кишково-печінкова рециркуляція олмесартану мінімальна. Оскільки більша частина олмесартану виводиться через печінку, його застосування у пацієнтів з обструкцією жовчовивідних шляхів протипоказано (див. розділ «Протипоказання»). Період напіввиведення олмесартану становить 10-15 годин після багаторазового прийому внутрішньо. Рівноважний стан досягається після прийому декількох перших доз препарату та після 14 днів повторного застосування, подальша кумуляція не спостерігається. Нирковий кліренс становить приблизно 0,5-0,7 л/год та не залежить від дози препарату. Фармакокінетика у пацієнтів з нирковою недостатністю У пацієнтів з нирковою недостатністю площа під кривою «концентрація-час» (AUC) у рівноважному стані була збільшена приблизно на 62%, 82% та 179% у разі ниркової недостатності легкого, помірного та тяжкого ступеня тяжкості відповідно у порівнянні зі здоровими добровольцями . Фармакокінетика у пацієнтів із печінковою недостатністю Після одноразового прийому внутрішньо AUC для олмесартану були на 6% і 65% вище у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості, відповідно, порівняно зі здоровими добровольцями. Незв'язана фракція олмесартану через 2 години після прийому внутрішньо у здорових добровольців, у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості становила 0,26%, 0,34% та 0,41%, відповідно. При багаторазовому прийомі внутрішньо AUC для олмесартану у пацієнтів з печінковою недостатністю помірного ступеня тяжкості була на 65% вищою, ніж у здорових добровольців контрольної групи. Середні значення Cmax олмесартану у пацієнтів із печінковою недостатністю та здорових добровольців були подібні. Фармакокінетика олмесартану медоксомілу у пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості не вивчалася. Фармакокінетика у дітей та підлітків Дослідження фармакокінетики олмесартану проводилося у дітей та підлітків віком від 1 до 16 років. Виведення олмесартану в перерахунку на масу тіла було у них можна порівняти з таким у дорослих пацієнтів. Дані щодо фармакокінетики препарату у дітей та підлітків з нирковою недостатністю відсутні. Фармакокінетика у пацієнтів похилого віку (65 років та старше) У пацієнтів літнього (65-75 років) та старечого віку (старше 75 років) з артеріальною гіпертензією AUC для олмесартану в рівноважному стані була більша на 35% і, приблизно, на 44% відповідно, порівняно з молодшими пацієнтами, що може бути частково пов'язане із віковим зниженням функції нирок.ФармакодинамікаОлмесартана медоксоміл, діюча речовина препарату Кардосал 10, є потужним специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину II (типу AT1). Ангіотензин II є первинним вазоактивним гормоном ренін-ангіотензин-альдостеронової системи та відіграє значну роль у патофізіології артеріальної гіпертензії шляхом впливу на АТ1-рецептори. Передбачається, що олмесартану медоксоміл блокує всі дії ангіотензину II, опосередковані AT1-рецепторами, незалежно від джерела та шляхи синтезу ангіотензину II. Специфічний антагонізм олмесартану медоксомілу щодо рецепторів ангіотензину II (типу AT1) призводить до збільшення активності реніну, ангіотензину I та II у плазмі крові, а також сприяє зменшенню плазмової концентрації альдостерону. При артеріальній гіпертензії олмесартану медоксоміл спричинює дозозалежне тривале зниження артеріального тиску (АТ). Немає даних про розвиток артеріальної гіпотензії після прийому першої дози препарату, тахіфілаксії під час тривалого лікування або синдрому відміни (різке підвищення артеріального тиску після відміни препарату). Прийом олмесартану медоксомілу 1 раз на день забезпечує ефективне та рівномірне зниження артеріального тиску протягом 24 годин, причому ефект після одноразового прийому аналогічний ефекту від прийому препарату 2 рази на день у тій же добовій дозі. Антигіпертензивна дія олмесартану медоксомілу розвивається, як правило, вже через 2 тижні, а максимальний ефект розвивається приблизно через 8 тижнів після початку терапії. Вплив олмесартану медоксомілу на смертність та частоту ускладнень не встановлено. У рандомізованому дослідженні ROADMAP за участю 4447 пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, нормоальбумінурією та щонайменше одним додатковим серцево-судинним фактором ризику оцінювалася здатність олмесартану медоксомілу збільшувати час до появи мікроальбумінурії. У період дослідження (медіана спостереження склала 3,2 роки) пацієнти приймали олмесартану медоксоміл або плацебо на додаток до інших гіпотензивних засобів, за винятком інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) або інших антагоністів рецепторів ангіотензину II. Дослідження продемонструвало значне зниження ризику виникнення первинної кінцевої точки (час до появи мікроальбумінурії) на користь олмесартану медоксомілу. Після поправки на відмінності в АТ з використанням заздалегідь заданих параметрів для подвійного сліпого методу зниження ризику склало 17% (відносний ризик (ОР) 0,834; 95% довірчий інтервал (ДІ): 0,681 – 1,021; р = 0,0789) для систол (САД) з урахуванням поправки на площу під кривою (AUC) та 18% (ВР 0,823; 95% ДІ: 0,672 – 1,008; р = 0,0596) для діастолічного АТ (ДАД) з урахуванням поправки на AUC на користь олмесартану медоксомілу. Мікроальбумінурія розвинулася у 8,2% пацієнтів у групі олмесартану медоксомілу (178 з 2160 пацієнтів) та 9,8% у групі плацебо (210 з 2139 пацієнтів). Серцево-судинні події (вторинні кінцеві точки) були зареєстровані у 96 пацієнтів (4,3%), які отримували олмесартану медоксоміл та у 94 пацієнтів (4,2%), які отримували плацебо. Смертність від серцево-судинних захворювань була вищою у групі олмесартану медоксомілу порівняно з групою плацебо (у 15 (0,7%) та 3 (0,1%) пацієнтів, відповідно). При цьому в групі олмесартану медоксомілу та групі плацебо спостерігалася подібна частота нефатального інсульту (у 14 (0,6%) та 8 (0,4%) пацієнтів, відповідно), нефатального інфаркту міокарда (у 17 (0,8%) та 26 (1,2%) пацієнтів, відповідно) та смертності не від серцево-судинних причин (у 11 (0,5%) та 12 (0,5%) пацієнтів, відповідно). Загальна смертність у групі олмесартану медоксомілу була чисельно вищою, ніж у групі плацебо (у 26 (1,2%) та 15 (0,7%) пацієнтів, відповідно), що, в основному,обумовлено більшим числом фатальних серцево-судинних подій. У рандомізованому дослідженні ORIENT, проведеному в Японії та Китаї, вивчався вплив олмесартану медоксомілу на ниркові та серцево-судинні наслідки у 577 пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та вираженою нефропатією. Під час дослідження (медіана спостереження склала 3,1 років) пацієнти отримували олмесартану медоксоміл або плацебо на додаток до інших гіпотензивних препаратів, включаючи інгібітори АПФ. Первинна комбінована кінцева точка (час до настання першої події: подвоєння концентрації креатиніну в плазмі крові, розвиток термінальної стадії хронічної хвороби нирок, смерть від усіх причин) була зареєстрована у 116 пацієнтів у групі олмесартану медоксомілу (41,1%) та у 129 пацієнтів у групі плацебо (45,4%) (ОР 0,97; 95% ДІ: 0,75-1,24; р = 0,791). Вторинна комбінована серцево-судинна кінцева точка була зареєстрована у 40 пацієнтів у групі олмесартану медоксомілу (14,2%) та у 53 пацієнтів у групі плацебо (18,7%). Комбінована серцево-судинна кінцева точка включала: смерть від серцево-судинних причин у 10 (3,5%) пацієнтів у групі олмесартану медоксомілу та у 3 (1,1%) пацієнтів у групі плацебо; загальну смертність (19 (6,7%) випадків у групі олмесартану медоксомілу та 20 (7,0%) випадків у групі плацебо),нефатальний інсульт (8 (2,8%) випадків у групі олмесартану медоксомілу та 11 (3,9%) випадків у групі плацебо), нефатальний інфаркт міокарда (3 (1,1%) випадку у групі олмесартану медоксомілу та 7 (2, 5%) випадків у групі плацебо). Діти та підлітки Антигіпертензивний ефект олмесартану медоксомілу у дітей та підлітків аналізували у рандомізованому, подвійному сліпому, плацебо-контрольованому дослідженні за участю 302 пацієнтів віком від 6 до 17 років. Група дослідження складалася з пацієнтів негроїдної раси (112 осіб) та групи, змішаної у расовому відношенні (190 пацієнтів, з них 38 були представники негроїдної раси). Етіологія артеріальної гіпертензії була переважно первинною (87% із групи, що складалася з пацієнтів негроїдної раси та 67% із «змішаної» групи). Пацієнти з масою тіла від 20 до У тому ж дослідженні 59 пацієнтів віком від 1 до 5 років з масою тіла ≥ 5 кг у відкритій фазі дослідження отримували 0,3 мг/кг олмесартану медоксомілу 1 раз на добу протягом трьох тижнів, а потім у подвійній сліпій фазі дослідження були рандомізовані. у групи, які отримували або олмесартану медоксоміл, або плацебо. Наприкінці 2-х тижневої фази відміни середній систолічний/діастолічний АТ у нижній точці був на 3/3 мм рт. ст. нижче у групі олмесартану медоксомілу; ця різниця в показниках АТ не була статистично значущою (95% ДІ: 2-7/1-7).Показання до застосуванняЛікування есенціальної гіпертензії у дорослих. Лікування есенціальної гіпертензії у дітей та підлітків віком від 6 до 18 років.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до діючої речовини або будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу препарату; обструкція жовчовивідних шляхів; ниркова недостатність тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну (КК) менше 20 мл/хв), стан після трансплантації нирки (немає досвіду клінічного застосування); печінкова недостатність тяжкого ступеня тяжкості (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю, немає досвіду клінічного застосування); вагітність, період грудного вигодовування; вік до 6 років (ефективність та безпека не встановлені); спадкова непереносимість галактози, дефіцит лактази або синдром мальабсорбції глюкози та галактози; одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла); одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією; первинний гіперальдостеронізм З обережністю стеноз аортального чи мітрального клапанів; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; гіперкаліємія; ниркова недостатність легкого та помірного ступеня тяжкості (КК понад 20 мл/хв); хронічна серцева недостатність (III-IV функціональний клас із класифікації NYHA); вазоренальна гіпертензія (двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки); ішемічна хвороба серця; цереброваскулярні захворювання; літній вік (старше 65 років): як правило, у літніх пацієнтів корекція дози препарату не потрібна (див. нижче рекомендації з дозування у пацієнтів з нирковою недостатністю); при збільшенні дози олмесартану медоксомілу до максимальної (40 мг на добу) необхідно ретельно контролювати АТ; застосування у пацієнтів негроїдної раси (як і у разі інших антагоністів рецепторів ангіотензину II, ефективність терапії олмесартану медоксомілом дещо нижча, ніж у пацієнтів інших рас, можливо, внаслідок більшої поширеності низької активності реніну у плазмі крові в даній популяції); печінкова недостатність помірного ступеня тяжкості (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); стани, що супроводжуються зниженням обсягу циркулюючої крові (у тому числі діарея, блювання) та гіпонатріємії (наприклад, у пацієнтів, які дотримуються дієти з обмеженням кухонної солі); при одночасному застосуванні з високими дозами діуретиків; при одночасному застосуванні з препаратами літію; одночасне застосування з інгібіторами АПФ або аліскіренсодержащими препаратами; інші стани, що супроводжуються активацією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи.Вагітність та лактаціяВагітність Застосування препарату Кардосал 10 при вагітності протипоказане. Досвід застосування олмесартану медоксомілу у вагітних відсутній. Однак, зважаючи на наявні повідомлення про тяжку тератогенну дію лікарських засобів, що діють безпосередньо на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, препарат Кардосал® 10 протипоказаний при вагітності. У разі настання вагітності під час терапії препаратом Кардосал 10 препарат необхідно негайно відмінити і при необхідності призначити альтернативне лікування. Пацієнток, які планують вагітність, рекомендується перевести на гіпотензивні препарати інших груп, безпека застосування яких при вагітності доведена, за винятком випадків, коли антагоністи рецепторів ангіотензину II застосовуються за життєвими показаннями. У разі застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II у другому та третьому триместрах вагітності необхідно проводити ультразвукове дослідження з метою оцінки функції нирок та осифікації кісток черепа плода. Новонароджені, чиї матері приймали антагоністи рецепторів ангіотензину II, повинні спостерігатися щодо можливого розвитку артеріальної гіпотензії та порушення функції нирок. Період грудного вигодовування Доведено, що олмесартан проникає у грудне молоко у щурів, проте аналогічні дані для людини відсутні. У зв'язку з відсутністю даних про застосування препарату Кардосал® 10 у період грудного вигодовування застосування препарату протипоказане.Побічна діяМожливі побічні ефекти наведені нижче за низхідною частотою виникнення: дуже часто (>1/10); часто (>1/100, <1/10); нечасто (>1/1000, <1/100); рідко (>1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000), включаючи окремі повідомлення. Побічні ефекти наведені нижче відповідно до класифікації MedDRA. Порушення з боку крові та лімфатичної системи Нечасто: тромбоцитопенія. Порушення з боку нервової системи Часто: запаморочення, біль голови. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Нечасто вертиго. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Часто: фарингіт, риніт, бронхіт, кашель. Порушення з боку травного тракту Часто: діарея, диспепсія, гастроентерит, біль у животі, нудота. Нечасто: блювання. Дуже рідко: спру-подібна ентеропатія. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Нечасто: висип, алергічний дерматит, кропив'янка, висипання на шкірі, свербіж шкіри. Рідко: ангіоневротичний набряк. Порушення з боку опорно-рухового апарату Часто: біль у спині, біль у кістках, артрит. Нечасто: міалгія. Рідко: м'язові судоми. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Часто: гематурія, інфекції сечовивідних шляхів. Рідко: гостра ниркова недостатність, ниркова недостатність. Порушення з боку серцево-судинної системи Нечасто стенокардія. Рідко: виражене зниження АТ. Порушення з боку обміну речовин та харчування Часто: гіпертригліцеридемія, гіперурикемія. Рідко: гіперкаліємія. Порушення з боку імунної системи Нечасто: анафілактичні реакції. Загальні порушення Часто: біль, біль у грудній клітці, периферичні набряки, грипоподібні симптоми, слабкість. Нечасто: набряк особи, астенія, загальне нездужання. Рідко: сонливість. Лабораторні та інструментальні дані Часто: підвищення концентрації сечовини в плазмі, підвищення активності «печінкових» ферментів, підвищення активності креатинфосфокінази. Рідко: підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові. Також повідомлялося про поодинокі випадки рабдоміолізу, який за часом розвитку був пов'язаний із прийомом АРА II. *У пацієнтів похилого віку виражене зниження артеріального тиску може спостерігатися дещо частіше (від «рідко» до «нечасто»). Додаткова інформація щодо спеціальних груп пацієнтів Діти та підлітки У ході двох клінічних досліджень за участю дітей та підлітків (361 чол.) у віці 1-17 років було проведено моніторинг безпеки олмесартану медоксомілу. У той час як природа і тяжкість небажаних реакцій аналогічна таким у дорослих, частота наведених нижче небажаних реакцій у дітей вище. Носова кровотеча у дітей є частою небажаною реакцією (тобто від >1/100 до < 1/10), що не повідомлялося щодо дорослих. Протягом 3 тижнів подвійного сліпого дослідження частота лікування, що проводилося через відчуття оглушеності і головного болю, була майже вдвічі вищою у дітей 6-17 років у групі, яка отримувала олмесартана медоксоміл у високих дозах. Загальний профіль безпеки олмесартану медоксоміла у дітей та підлітків суттєво не відрізняється від профілю безпеки у дорослих.Взаємодія з лікарськими засобамиНе рекомендується одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками, препаратами калію, замінниками солей, що містять калій, або іншими лікарськими засобами, що підвищують вміст калію в плазмі крові (наприклад, протизапальні препарати (включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2)) циклоспорин або такролімус), триметоприм, інгібітори АПФ, гепарин), тому що це може призвести до підвищення вмісту калію в плазмі (див. розділ «Особливі вказівки»). Антигіпертензивний ефект олмесартану медоксомілу може посилюватись при одночасному застосуванні з іншими гіпотензивними засобами. Дані клінічних досліджень показують, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену, асоційована з більш високою частотою виникнення таких побічних ефектів, як артеріальна гіпотензія, гіпер у т. ч. розвиток гострої ниркової недостатності, ніж при застосуванні лише одного препарату, що впливає на РААС. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та антагоністів рецепторів ангіотензину II було досліджено у двох широкомасштабних, рандомізованих, контрольованих дослідженнях ONTARGET та VA NEPHRON-D. У дослідження ONTARGET були включені пацієнти з серцево-судинними або цереброваску-лярними захворюваннями в анамнезі або з цукровим діабетом 2 типу з ураженням органів-мішеней. VA NEPHRON-D являло собою дослідження, проведене у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та діабетичною нефропатією. Дані дослідження не виявили значного сприятливого впливу на ниркові та/або серцево-судинні наслідки та смертність від них, тоді як було відзначено збільшення ризику гіперкаліємії, гострого ураження нирок та/або артеріальної гіпотензії в порівнянні з монотерапією. Дослідження ALTITUDE було проведено для оцінки позитивного ефекту при додаванні аліскірену до стандартної терапії інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину II у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та хронічними захворюваннями нирок, серцево-судинними захворюваннями або з обома захворюваннями. Дане дослідження було перервано раніше у зв'язку з підвищеним ризиком небажаних наслідків (смертність від серцево-судинних причин та розвиток інсульту) та серйозних небажаних явищ (гіперкаліємія, артеріальна гіпотензія та порушення функції нирок), які частіше зустрічалися у групі, яка приймала аліскірен, ніж у групі , яка приймала плацебо. Таким чином, подвійна блокада РААС при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується. Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. У разі, коли одночасне застосування двох препаратів, що впливають на РААС є необхідним, їх застосування має проводитися під контролем лікаря та з регулярним моніторингом функції нирок, вмісту електролітів та АТ. Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозах понад 3 г на добу, а також інгібітори ЦОГ-2 та антагоністи рецепторів ангіотензину II можуть діяти синергічно, зменшуючи гломерулярну фільтрацію. При одночасному застосуванні нестероїдних протизапальних засобів та антагоністів рецепторів ангіотензину II може виникнути ризик розвитку гострої ниркової недостатності, тому рекомендується контроль функції нирок на початку лікування, а також регулярний прийом достатньої кількості рідини. Разом з тим, одночасне застосування може зменшити антигіпертензивну дію антагоністів рецепторів ангіотензину II, що призводить до часткової втрати їхньої терапевтичної ефективності. При одночасному застосуванні з антацидами (магнію та алюмінію гідроксид) можливе помірне зниження біодоступності олмесартану. При одночасному застосуванні олмесартану медоксоміл не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику та фармакодинаміку варфарину, дигоксину, гідрохлортіазиду, правастатину та антацидів (магнію та алюмінію гідроксиду). Є повідомлення про оборотне підвищення вмісту літію в плазмі крові та прояв токсичності під час одночасного застосування препаратів літію з інгібіторами АПФ та з антагоністами рецепторів ангіотензину II, тому застосування олмесартану медоксомілу в комбінації з препаратами літію не рекомендується (див. розділ “Особливі вказівки. У разі необхідності застосування відповідної комбінованої терапії рекомендується регулярний контроль вмісту літію у плазмі. Клінічно значущої інгібуючої дії олмесартану медоксомілу на ізоферменти клінічно значущих взаємодій при одночасному застосуванні олмесартану медоксомілу та препаратів, що метаболізуються за участю вищевказаних ізоферментів системи цитохрому Р450. Колесевелама гідрохлорид (секвестрант жовчних кислот) Одночасне застосування 40 мг олмесартану медоксомілу та 3750 мг колесевеламу гідрохлориду у здорових добровольців призводило до зниження Сmax на 28% та AUC на 39% олмесартану медоксомілу. Прийом олмесартану медоксомілу принаймні за 4 години до прийому колесевелама гідрохлориду призводив до послаблення даної взаємодії, Сmax і AUC знижувалися на 4% і 15% відповідно. Т1/2 зменшувався на 50-52% незалежно від часу прийому олмесартану медоксомілу (до або одночасно з колесевелам гідрохлоридом). Олмесартану медоксоміл слід приймати як мінімум за 4 години до прийому колесевелама гідрохлориду. Діти та підлітки Дослідження лікарської взаємодії проводилися лише у дорослих. Невідомо, чи подібні ці взаємодії у дітей та дорослих.Спосіб застосування та дозиВсередину. Препарат Кардосал® 10 приймають в один і той же час незалежно від часу їди 1 раз на добу, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини. Для добору необхідного режиму дозування доцільно застосовувати найбільш відповідне дозування препарату: 10 мг, 20 мг або 40 мг (можливе застосування препаратів Кардосал 10, Кардосал 20 або Кардосал 40, відповідно). Початкова доза олмесартану, що рекомендується, медоксомілу становить 10 мг один раз на добу. У разі недостатнього зниження артеріального тиску, дозу можна збільшити до 20 мг один раз на добу, при необхідності доза може бути збільшена до 40 мг на добу. Максимальна добова доза становить 40 мг. Застосування у пацієнтів похилого віку (65 років та старше) Як правило, у літніх пацієнтів корекція дози препарату не потрібна (див. нижче рекомендації з дозування у пацієнтів з нирковою недостатністю). При збільшенні дози олмесартану медоксомілу до максимальної (40 мг на добу) необхідно здійснювати ретельний контроль артеріального тиску. Застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю Максимальна доза олмесартану медоксомілу у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 20 – 60 мл/хв) становить 20 мг на добу. Застосування олмесартану медоксомілу у пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну Застосування у пацієнтів із печінковою недостатністю При печінковій недостатності легкого ступеня тяжкості корекції дози не потрібно. При печінковій недостатності помірного ступеня тяжкості початкова доза медоксомілу становить 10 мг один раз на добу. Максимальна добова доза – 20 мг. При одночасному застосуванні з діуретиками та/або іншими гіпотензивними препаратами пацієнтам з печінковою недостатністю рекомендується регулярний контроль артеріального тиску та функції нирок. Олмесартану медоксоміл протипоказаний пацієнтам із печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості. Застосування олмесартану медоксомілу також протипоказане пацієнтам з обструкцією жовчовивідних шляхів (див. розділ "Протипоказання"). Застосування у дітей та підлітків віком від 6 до 18 років Рекомендована початкова доза олмесартану медоксомілу у дітей та підлітків віком від 6 до 18 років становить 10 мг один раз на добу. Якщо артеріальний тиск не знижується достатньою мірою, то дозу можна збільшити до 20 мг один раз на добу. Якщо необхідно більш виражене зниження АТ, то для дітей та підлітків з масою тіла ≥ 35 кг дозу олмесартану медоксомілу можна збільшити до 40 мг на добу. Для дітей та підлітків з масою тіла Застосування у дітей інших вікових груп Безпека та ефективність олмесартану медоксомілу у дітей віком від 1 року до 5 років не встановлені. Наявні дані описані в розділах «Побічна дія» та «Фармакодинаміка», проте неможливо надати рекомендації щодо режиму дозування. З огляду на відсутність даних щодо застосування олмесартану медоксомілу у дітей віком до одного року застосовувати його в цій віковій групі з міркувань безпеки не можна.ПередозуванняЄ обмежені дані про випадки передозування олмесартану медоксомілу у людини. Симптоми: виражене зниження артеріального тиску. Лікування: при вираженому зниженні артеріального тиску рекомендується укласти пацієнта на спину, піднявши ноги. Рекомендовано промивання шлунка та/або прийом активованого вугілля, терапія, спрямована на корекцію дегідратації та порушень водно-електролітного обміну, заповнення обсягу циркулюючої крові. Виведення олмесартану медоксомілу за допомогою діалізу не вивчалося.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСимптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після прийому першої дози препарату, може зустрічатися у пацієнтів зі зниженим об'ємом циркулюючої крові та/або зниженим вмістом натрію в плазмі крові внаслідок інтенсивної терапії діуретиками, обмеження споживання кухонної солі з їжею при дієтичному харчуванні, а також внаслідок діареї або блювоти. . Відповідні фактори слід усунути до початку застосування препарату Кардосал 10. У пацієнтів, у яких судинний тонус та функція нирок великою мірою залежать від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад, у пацієнтів з тяжкою хронічною серцевою недостатністю або порушенням функції нирок, включаючи стеноз ниркових артерій), лікування іншими лікарськими засобами, що діють на цю систему пов'язано з можливістю розвитку гострої артеріальної гіпотензії, азотемії, олігурії або, в окремих випадках, гострої ниркової недостатності. Можливість подібної дії може бути виключена при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II. Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Є підвищений ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності у тому випадку, якщо пацієнт із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки отримує терапію лікарськими засобами, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему. При застосуванні препарату Кардосал 10 у пацієнтів з порушенням функції нирок рекомендується проводити періодичний контроль вмісту калію та креатиніну у плазмі крові. Досвід застосування препарату Кардосал 10 у пацієнтів з нещодавно проведеною трансплантацією нирки або у пацієнтів з термінальною стадією порушення функції нирок (наприклад, КК менше 12 мл/хв) відсутній. Як і при застосуванні інших антагоністів рецепторів ангіотензину II або інгібіторів АПФ, при застосуванні препарату Кардосал® 10 можливий розвиток гіперкаліємії, яка в окремих випадках може призводити до летального результату. Ризик розвитку гіперкаліємії зростає при одночасному застосуванні з препаратами, які підвищують вміст калію в плазмі (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»), у пацієнтів похилого віку, при нирковій недостатності (у т. ч. при прогресуванні ниркової недостатності, гострий) порушення функції нирок, наприклад, при інфекційних захворюваннях), цукровому діабеті, дегідратації, гострій декомпенсації серцевої діяльності, метаболічному ацидозі, станах, що супроводжуються масивним лізисом клітин (наприклад, при гострій ішемії кінцівок, рабдоміолізі, великих травмах). Перед призначенням одночасно з препаратом Кардосал® 10 інших препаратів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, слід ретельно оцінити співвідношення «користь/ризик» цієї комбінації та розглянути інші варіанти терапії. У пацієнтів цієї групи ризику рекомендується контроль вмісту калію у плазмі. Як і у разі інших антагоністів рецепторів ангіотензину II, не рекомендується одночасне застосування препаратів літію та препарату Кардосал® 10 (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Як і у випадку інших антагоністів рецепторів ангіотензину II, у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією ефективність терапії препаратом Кардосал® 10 дещо нижча, ніж у пацієнтів інших рас, можливо, внаслідок більшої поширеності низької активності реніну в плазмі в даній популяції. Як у разі будь-якого гіпотензивного засобу, застосування Кардосалу 10 може призвести до надмірного зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною хворобою серця або з цереброваскулярною недостатністю, що може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. Препарат містить лактозу, тому його застосування у пацієнтів зі спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази та синдромом мальабсорбції глюкози та галактози протипоказано. Спру-подібна ентеропатія У дуже рідкісних випадках повідомлялося про розвиток тяжкої хронічної діареї, що супроводжується значною втратою маси тіла у пацієнтів, які приймали медоксоміл від декількох місяців до декількох років. Можливо, що в основі даних ефектів лежить відстрочена локальна реакція гіперчутливості. За результатами біопсії слизової оболонки тонкої кишки часто спостерігалася атрофія ворсинок. У разі розвитку зазначених вище симптомів на фоні застосування олмесартану медоксомілу та відсутності інших можливих причин, препарат слід негайно відмінити та не відновлювати його застосування. Якщо діарея не припиняється протягом тижня після відміни препарату, необхідно звернутися до фахівця (наприклад, гастроентеролога). Вплив на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами Препарат Кардосал® 10 незначно або помірно впливає на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами. Оскільки в період лікування препаратом Кардосал® 10 в окремих випадках можливі такі побічні ефекти як запаморочення та слабкість, слід бути обережним при керуванні транспортними засобами, іншими механізмами та заняттями потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 30 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: олмесартану медоксоміл – 20,00 мг; Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна (тип РН-101), гіпоролоза (з низьким ступенем заміщення), лактози моногідрат, гіпоролоза (в'язкість 6-10 мПа · с), магнію стеарат; Оболонка: титану діоксид (Е 171), тальк, гіпромелоза 2910. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 20 мг. По 14 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер), виготовленій з ламінованої плівки (поліамід/алюміній/ПВХ) та фольги алюмінієвої. По 1, 2, 4 або 7 блістерів з інструкцією із застосування у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиБілі, круглі, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, з відтиском «С14» з одного боку, зі слабким характерним запахом.ФармакокінетикаАбсорбція та розподіл Олмесартану медоксоміл є проліками. Він швидко перетворюється на фармакологічно активний метаболіт олмесартан під дією ферментів у слизовій оболонці кишечника та в портальній крові під час абсорбції із шлунково-кишкового тракту. Олмесартану медоксоміл у незміненому вигляді або з інтактним фрагментом медоксомілу не виявляється у плазмі крові або в продуктах життєдіяльності. Абсолютна біодоступність олмесартану медоксомілу у формі таблеток становить у середньому 25,6%. Максимальна концентрація (Сmax) олмесартану в плазмі крові в середньому досягається через 2 години після прийому олмесартану медоксомілу всередину і зростає приблизно лінійно зі збільшенням одноразової дози до 80 мг. Прийом їжі не має значного впливу на біодоступність олмесартану, тому олмесартану медоксоміл можна приймати незалежно від їди. Клінічно значимих відмінностей у фармакокінетичних показниках олмесартану залежно від статі не виявлено. Олмесартан зв'язується з білками плазми крові (99,7%), але потенціал розвитку клінічно значущих лікарських взаємодій у результаті витіснення із зв'язку з білками між олмесартаном та іншими лікарськими засобами, що характеризуються високим ступенем зв'язування з білками плазми крові, при їх одночасному застосуванні є низьким (підтвердженням) тому служить відсутність клінічно значущої взаємодії між олмесартаном та варфарином). Зв'язок олмесартану із клітинами крові незначний. Середній обсяг розподілу після внутрішньовенного запровадження низький (16-29 л). Метаболізм та виведення Загальний плазмовий кліренс зазвичай становить 1,3 л/год (коефіцієнт варіації – 19%) та є відносно низьким порівняно з печінковим кровотоком (приблизно 90 л/год). Виведення олмесартану здійснюється двома шляхами. Після одноразового прийому внутрішньо олмесартану медоксомілу, міченого ізотопом 14C, 10-16% радіоактивної речовини виділялося нирками (велика частина протягом 24 годин після прийому олмесартану медоксомілу), а радіоактивне речовина, що залишилося, виділялося через кишечник. З урахуванням системної біодоступності, що дорівнює 25,6%, можна розрахувати, що приблизно 40% олмесартана, що всмоктався, виводиться через нирки, а близько 60% - через гепатобіліарну систему. Радіоактивна речовина, що виділилася, було представлено олмесартаном. Інших метаболітів не виявлено. Кишково-печінкова рециркуляція олмесартану мінімальна. Оскільки більша частина олмесартану виводиться через печінку, його застосування у пацієнтів з обструкцією жовчовивідних шляхів протипоказано (див. розділ «Протипоказання»). Період напіввиведення олмесартану становить 10-15 годин після багаторазового прийому внутрішньо. Рівноважний стан досягається після прийому декількох перших доз препарату та після 14 днів повторного застосування, подальша кумуляція не спостерігається. Нирковий кліренс становить приблизно 0,5-0,7 л/год та не залежить від дози препарату. Фармакокінетика у пацієнтів з нирковою недостатністю У пацієнтів з нирковою недостатністю площа під кривою «концентрація-час» (AUC) у рівноважному стані була збільшена приблизно на 62%, 82% та 179% у разі ниркової недостатності легкого, помірного та тяжкого ступеня тяжкості відповідно у порівнянні зі здоровими добровольцями . Фармакокінетика у пацієнтів із печінковою недостатністю Після одноразового прийому внутрішньо AUC для олмесартану були на 6% і 65% вище у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості, відповідно, порівняно зі здоровими добровольцями. Незв'язана фракція олмесартану через 2 години після прийому внутрішньо у здорових добровольців, у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості становила 0,26%, 0,34% та 0,41%, відповідно. При багаторазовому прийомі внутрішньо AUC для олмесартану у пацієнтів з печінковою недостатністю помірного ступеня тяжкості була на 65% вищою, ніж у здорових добровольців контрольної групи. Середні значення Cmax олмесартану у пацієнтів із печінковою недостатністю та здорових добровольців були подібні. Фармакокінетика олмесартану медоксомілу у пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості не вивчалася. Фармакокінетика у дітей та підлітків Дослідження фармакокінетики олмесартану проводилося у дітей та підлітків віком від 1 до 16 років. Виведення олмесартану в перерахунку на масу тіла було у них можна порівняти з таким у дорослих пацієнтів. Дані щодо фармакокінетики препарату у дітей та підлітків з нирковою недостатністю відсутні. Фармакокінетика у пацієнтів похилого віку (65 років та старше) У пацієнтів літнього (65-75 років) та старечого віку (старше 75 років) з артеріальною гіпертензією AUC для олмесартану в рівноважному стані була більша на 35% і, приблизно, на 44%, відповідно, порівняно з молодшими пацієнтами, що може бути частково пов'язане із віковим зниженням функції нирок.ФармакодинамікаОлмесартана медоксоміл, діюча речовина препарату Кардосал 20, є потужним специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину II (типу AT1). Ангіотензин II є первинним вазоактивним гормоном ренін-ангіотензин-альдостеронової системи та відіграє значну роль у патофізіології артеріальної гіпертензії шляхом впливу на АТ1-рецептори. Передбачається, що олмесартану медоксоміл блокує всі дії ангіотензину II, опосередковані AT1-рецепторами, незалежно від джерела та шляхи синтезу ангіотензину II. Специфічний антагонізм олмесартану медоксомілу щодо рецепторів ангіотензину II (типу AT1) призводить до збільшення активності реніну, ангіотензину I та II у плазмі крові, а також сприяє зменшенню плазмової концентрації альдостерону. При артеріальній гіпертензії олмесартану медоксоміл спричинює дозозалежне тривале зниження артеріального тиску (АТ). Немає даних про розвиток артеріальної гіпотензії після прийому першої дози препарату, тахіфілаксії під час тривалого лікування або синдрому відміни (різке підвищення артеріального тиску після відміни препарату). Прийом олмесартану медоксомілу 1 раз на день забезпечує ефективне та рівномірне зниження артеріального тиску протягом 24 годин, причому ефект після одноразового прийому аналогічний ефекту від прийому препарату 2 рази на день у тій же добовій дозі. Антигіпертензивна дія олмесартану медоксомілу розвивається, як правило, вже через 2 тижні, а максимальний ефект розвивається приблизно через 8 тижнів після початку терапії. Вплив олмесартану медоксомілу на смертність та частоту ускладнень не встановлено. У рандомізованому дослідженні ROADMAP за участю 4447 пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, нормоальбумінурією та щонайменше одним додатковим серцево-судинним фактором ризику оцінювалася здатність олмесартану медоксомілу збільшувати час до появи мікроальбумінурії. У період дослідження (медіана спостереження склала 3,2 роки) пацієнти приймали олмесартану медоксоміл або плацебо на додаток до інших гіпотензивних засобів, за винятком інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) або інших антагоністів рецепторів ангіотензину II. Дослідження продемонструвало значне зниження ризику виникнення первинної кінцевої точки (час до появи мікроальбумінурії) на користь олмесартану медоксомілу. Після поправки на відмінності в АТ з використанням заздалегідь заданих параметрів для подвійного сліпого методу зниження ризику склало 17% (відносний ризик (ОР) 0,834; 95% довірчий інтервал (ДІ): 0,681 – 1,021; р = 0,0789) для систол (САД) з урахуванням поправки на площу під кривою (AUC) та 18% (ВР 0,823; 95% ДІ: 0,672 – 1,008; р = 0,0596) для діастолічного АТ (ДАД) з урахуванням поправки на AUC на користь олмесартану медоксомілу. Мікроальбумінурія розвинулася у 8,2% пацієнтів у групі олмесартану медоксомілу (178 з 2160 пацієнтів) та 9,8% у групі плацебо (210 з 2139 пацієнтів). Серцево-судинні події (вторинні кінцеві точки) були зареєстровані у 96 пацієнтів (4,3%), які отримували олмесартану медоксоміл та у 94 пацієнтів (4,2%), які отримували плацебо. Смертність від серцево-судинних захворювань була вищою у групі олмесартану медоксомілу порівняно з групою плацебо (у 15 (0,7%) та 3 (0,1%) пацієнтів, відповідно). При цьому в групі олмесартану медоксомілу та групі плацебо спостерігалася подібна частота нефатального інсульту (у 14 (0,6%) та 8 (0,4%) пацієнтів, відповідно), нефатального інфаркту міокарда (у 17 (0,8%) та 26 (1,2%) пацієнтів, відповідно) та смертності не від серцево-судинних причин (у 11 (0,5%) та 12 (0,5%) пацієнтів, відповідно). Загальна смертність у групі олмесартану медоксомілу була чисельно вищою, ніж у групі плацебо (у 26 (1,2%) та 15 (0,7%) пацієнтів, відповідно), що, в основному,обумовлено більшим числом фатальних серцево-судинних подій. У рандомізованому дослідженні ORIENT, проведеному в Японії та Китаї, вивчався вплив олмесартану медоксомілу на ниркові та серцево-судинні наслідки у 577 пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та вираженою нефропатією. Під час дослідження (медіана спостереження склала 3,1 років) пацієнти отримували олмесартану медоксоміл або плацебо на додаток до інших гіпотензивних препаратів, включаючи інгібітори АПФ. Первинна комбінована кінцева точка (час до настання першої події: подвоєння концентрації креатиніну в плазмі крові, розвиток термінальної стадії хронічної хвороби нирок, смерть від усіх причин) була зареєстрована у 116 пацієнтів у групі олмесартану медоксомілу (41,1%) та у 129 пацієнтів у групі плацебо (45,4%) (ОР 0,97; 95% ДІ: 0,75-1,24; р = 0,791). Вторинна комбінована серцево-судинна кінцева точка була зареєстрована у 40 пацієнтів у групі олмесартану медоксомілу (14,2%) та у 53 пацієнтів у групі плацебо (18,7%). Комбінована серцево-судинна кінцева точка включала: смерть від серцево-судинних причин у 10 (3,5%) пацієнтів у групі олмесартану медоксомілу та у 3 (1,1%) пацієнтів у групі плацебо; загальну смертність (19 (6,7%) випадків у групі олмесартану медоксомілу та 20 (7,0%) випадків у групі плацебо),нефатальний інсульт (8 (2,8%) випадків у групі олмесартану медоксомілу та 11 (3,9%) випадків у групі плацебо), нефатальний інфаркт міокарда (3 (1,1%) випадку у групі олмесартану медоксомілу та 7 (2, 5%) випадків у групі плацебо). Діти та підлітки Антигіпертензивний ефект олмесартану медоксомілу у дітей та підлітків аналізували у рандомізованому, подвійному сліпому, плацебо-контрольованому дослідженні за участю 302 пацієнтів віком від 6 до 17 років. Група дослідження складалася з пацієнтів негроїдної раси (112 осіб) та групи, змішаної у расовому відношенні (190 пацієнтів, з них 38 були представники негроїдної раси). Етіологія артеріальної гіпертензії була переважно первинною (87% із групи, що складалася з пацієнтів негроїдної раси та 67% із «змішаної» групи). Пацієнти з масою тіла від 20 до У тому ж дослідженні 59 пацієнтів віком від 1 до 5 років з масою тіла ≥ 5 кг у відкритій фазі дослідження отримували 0,3 мг/кг олмесартану медоксомілу 1 раз на добу протягом трьох тижнів, а потім у подвійній сліпій фазі дослідження були рандомізовані. у групи, які отримували або олмесартану медоксоміл, або плацебо. Наприкінці 2-х тижневої фази відміни середній систолічний/діастолічний АТ у нижній точці був на 3/3 мм рт. ст. нижче у групі олмесартану медоксомілу; ця різниця в показниках АТ не була статистично значущою (95% ДІ: 2-7/1-7).Показання до застосуванняЛікування есенціальної гіпертензії у дорослих. Лікування есенціальної гіпертензії у дітей та підлітків віком від 6 до 18 років.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до діючої речовини або будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу препарату; обструкція жовчовивідних шляхів; ниркова недостатність тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну (КК) менше 20 мл/хв), стан після трансплантації нирки (немає досвіду клінічного застосування); печінкова недостатність тяжкого ступеня тяжкості (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю, немає досвіду клінічного застосування); вагітність, період грудного вигодовування; вік до 6 років (ефективність та безпека не встановлені); спадкова непереносимість галактози, дефіцит лактази або синдром мальабсорбції глюкози та галактози; одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла); одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією; первинний гіперальдостеронізм З обережністю стеноз аортального чи мітрального клапанів; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; гіперкаліємія; ниркова недостатність легкого та помірного ступеня тяжкості (КК понад 20 мл/хв); хронічна серцева недостатність (III-IV функціональний клас із класифікації NYHA); вазоренальна гіпертензія (двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки); ішемічна хвороба серця; цереброваскулярні захворювання; літній вік (старше 65 років): як правило, у літніх пацієнтів корекція дози препарату не потрібна (див. нижче рекомендації з дозування у пацієнтів з нирковою недостатністю); при збільшенні дози олмесартану медоксомілу до максимальної (40 мг на добу) необхідно ретельно контролювати АТ; застосування у пацієнтів негроїдної раси (як і у разі інших антагоністів рецепторів ангіотензину II, ефективність терапії олмесартану медоксомілом дещо нижча, ніж у пацієнтів інших рас, можливо, внаслідок більшої поширеності низької активності реніну у плазмі крові в даній популяції); печінкова недостатність помірного ступеня тяжкості (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); стани, що супроводжуються зниженням обсягу циркулюючої крові (у тому числі діарея, блювання) та гіпонатріємії (наприклад, у пацієнтів, які дотримуються дієти з обмеженням кухонної солі); при одночасному застосуванні з високими дозами діуретиків; при одночасному застосуванні з препаратами літію; одночасне застосування з інгібіторами АПФ або аліскіренсодержащими препаратами; інші стани, що супроводжуються активацією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи.Вагітність та лактаціяВагітність Застосування препарату Кардосал 20 при вагітності протипоказане. Досвід застосування олмесартану медоксомілу у вагітних відсутній. Однак, зважаючи на наявні повідомлення про тяжку тератогенну дію лікарських засобів, що діють безпосередньо на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, препарат Кардосал® 20 протипоказаний при вагітності. У разі настання вагітності під час терапії препаратом Кардосал ® 20 препарат необхідно негайно відмінити і при необхідності призначити альтернативне лікування. Пацієнток, які планують вагітність, рекомендується перевести на гіпотензивні препарати інших груп, безпека застосування яких при вагітності доведена, за винятком випадків, коли антагоністи рецепторів ангіотензину II застосовуються за життєвими показаннями. У разі застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II у другому та третьому триместрах вагітності необхідно проводити ультразвукове дослідження з метою оцінки функції нирок та осифікації кісток черепа плода. Новонароджені, чиї матері приймали антагоністи рецепторів ангіотензину II, повинні спостерігатися щодо можливого розвитку артеріальної гіпотензії та порушення функції нирок. Період грудного вигодовування Доведено, що олмесартан проникає у грудне молоко у щурів, проте аналогічні дані для людини відсутні. У зв'язку з відсутністю даних про застосування препарату Кардосал® 20 у період грудного вигодовування застосування препарату протипоказане.Побічна діяМожливі побічні ефекти наведені нижче за низхідною частотою виникнення: дуже часто (>1/10); часто (>1/100, <1/10); нечасто (>1/1000, <1/100); рідко (>1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000), включаючи окремі повідомлення. Побічні ефекти наведені нижче відповідно до класифікації MedDRA. Порушення з боку крові та лімфатичної системи Нечасто: тромбоцитопенія. Порушення з боку нервової системи Часто: запаморочення, біль голови. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Нечасто вертиго. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Часто: фарингіт, риніт, бронхіт, кашель. Порушення з боку травного тракту Часто: діарея, диспепсія, гастроентерит, біль у животі, нудота. Нечасто: блювання. Дуже рідко: спру-подібна ентеропатія. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Нечасто: висип, алергічний дерматит, кропив'янка, висипання на шкірі, свербіж шкіри. Рідко: ангіоневротичний набряк. Порушення з боку опорно-рухового апарату Часто: біль у спині, біль у кістках, артрит. Нечасто: міалгія. Рідко: м'язові судоми. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Часто: гематурія, інфекції сечовивідних шляхів. Рідко: гостра ниркова недостатність, ниркова недостатність. Порушення з боку серцево-судинної системи Нечасто стенокардія. Рідко: виражене зниження АТ. Порушення з боку обміну речовин та харчування Часто: гіпертригліцеридемія, гіперурикемія. Рідко: гіперкаліємія. Порушення з боку імунної системи Нечасто: анафілактичні реакції. Загальні порушення > Часто: біль, біль у грудній клітці, периферичні набряки, грипоподібні симптоми, слабкість. ть ; Нечасто: набряк особи, астенія, загальне недомогання іє ; Рідко: сонлівос ть . Лабораторні та інструментальні дані ні е Часто: підвищення концентрації сечовини в плазмі, підвищення активності «печінкових» ферментів, підвищення активності креатинфосфокіну зи ; Рідко: підвищення концентрації креатиніну в плазмі крові ви . Також повідомлялося про поодинокі випадки рабдоміолізу, який за часом розвитку був пов'язаний із прийомом АРА II . * У пацієнтів похилого віку виражене зниження АТ може спостерігатися дещо частіше (від «рідко» до «нечасто» ») . Додаткова інформація щодо спеціальних груп пацієнтів то у Діти та підріс тк та У ході двох клінічних досліджень за участю дітей та підлітків (361 чол.) у віці 1-17 років було проведено моніторинг безпеки олмесартану медоксомілу. У той час як природа і тяжкість небажаних реакцій аналогічна таким у дорослих, частота наведених нижче небажаних реакцій у дітей ви ше . Носова кровотеча у дітей є частою небажаною реакцією (тобто від >1/100 до < 1/10), що не повідомлялося щодо дорослих их . Протягом 3 тижнів подвійного сліпого дослідження частота лікування, що проводилося через відчуття оглушеності і головного болю, була майже вдвічі вищою у дітей 6-17 років у групі, яка отримувала олмесартана медоксоміл у високих дозах. Загальний профіль безпеки олмесартану медоксоміла у дітей та підлітків суттєво не відрізняється від профілю безпеки у дорослих.Взаємодія з лікарськими засобамиНе рекомендується одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками, препаратами калію, замінниками солей, що містять калій, або іншими лікарськими засобами, що підвищують вміст калію в плазмі крові (наприклад, протизапальні препарати (включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2)) циклоспорин або такролімус), триметоприм, інгібітори АПФ, гепарин), тому що це може призвести до підвищення вмісту калію в плазмі (див. розділ «Особливі вказівки»). Антигіпертензивний ефект олмесартану медоксомілу може посилюватись при одночасному застосуванні з іншими гіпотензивними засобами. Дані клінічних досліджень показують, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену, асоційована з більш високою частотою виникнення таких побічних ефектів, як артеріальна гіпотензія, гіпер у т. ч. розвиток гострої ниркової недостатності, ніж при застосуванні лише одного препарату, що впливає на РААС. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та антагоністів рецепторів ангіотензину II було досліджено у двох широкомасштабних, рандомізованих, контрольованих дослідженнях ONTARGET та VA NEPHRON-D. У дослідження ONTARGET були включені пацієнти з серцево-судинними або цереброваску-лярними захворюваннями в анамнезі або з цукровим діабетом 2 типу з ураженням органів-мішеней. VA NEPHRON-D являло собою дослідження, проведене у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та діабетичною нефропатією. Дані дослідження не виявили значного сприятливого впливу на ниркові та/або серцево-судинні наслідки та смертність від них, тоді як було відзначено збільшення ризику гіперкаліємії, гострого ураження нирок та/або артеріальної гіпотензії в порівнянні з монотерапією. Дослідження ALTITUDE було проведено для оцінки позитивного ефекту при додаванні аліскірену до стандартної терапії інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину II у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та хронічними захворюваннями нирок, серцево-судинними захворюваннями або з обома захворюваннями. Дане дослідження було перервано раніше у зв'язку з підвищеним ризиком небажаних наслідків (смертність від серцево-судинних причин та розвиток інсульту) та серйозних небажаних явищ (гіперкаліємія, артеріальна гіпотензія та порушення функції нирок), які частіше зустрічалися у групі, яка приймала аліскірен, ніж у групі , яка приймала плацебо. Таким чином, подвійна блокада РААС при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується. Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. У разі, коли одночасне застосування двох препаратів, що впливають на РААС є необхідним, їх застосування має проводитися під контролем лікаря та з регулярним моніторингом функції нирок, вмісту електролітів та АТ. Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозах понад 3 г на добу, а також інгібітори ЦОГ-2 та антагоністи рецепторів ангіотензину II можуть діяти синергічно, зменшуючи гломерулярну фільтрацію. При одночасному застосуванні нестероїдних протизапальних засобів та антагоністів рецепторів ангіотензину II може виникнути ризик розвитку гострої ниркової недостатності, тому рекомендується контроль функції нирок на початку лікування, а також регулярний прийом достатньої кількості рідини. Разом з тим, одночасне застосування може зменшити антигіпертензивну дію антагоністів рецепторів ангіотензину II, що призводить до часткової втрати їхньої терапевтичної ефективності. При одночасному застосуванні з антацидами (магнію та алюмінію гідроксид) можливе помірне зниження біодоступності олмесартану. При одночасному застосуванні олмесартану медоксоміл не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику та фармакодинаміку варфарину, дигоксину, гідрохлортіазиду, правастатину та антацидів (магнію та алюмінію гідроксиду). Є повідомлення про оборотне підвищення вмісту літію в плазмі крові та прояв токсичності під час одночасного застосування препаратів літію з інгібіторами АПФ та з антагоністами рецепторів ангіотензину II, тому застосування олмесартану медоксомілу в комбінації з препаратами літію не рекомендується (див. розділ “Особливі. У разі необхідності застосування відповідної комбінованої терапії рекомендується регулярний контроль вмісту літію у плазмі. Клінічно значущої інгібуючої дії олмесартану медоксомілу на ізоферменти клінічно значущих взаємодій при одночасному застосуванні олмесартану медоксомілу та препаратів, що метаболізуються за участю вищевказаних ізоферментів системи цитохрому Р450. Колесевелама гідрохлорид (секвестрант жовчних кислот) Одночасне застосування 40 мг олмесартану медоксомілу та 3750 мг колесевеламу гідрохлориду у здорових добровольців призводило до зниження Сmax на 28% та AUC на 39% олмесартану медоксомілу. Прийом олмесартану медоксомілу принаймні за 4 години до прийому колесевелама гідрохлориду призводив до послаблення даної взаємодії, Сmax і AUC знижувалися на 4% і 15% відповідно. Т1/2 зменшувався на 50-52% незалежно від часу прийому олмесартану медоксомілу (до або одночасно з колесевелам гідрохлоридом). Олмесартану медоксоміл слід приймати як мінімум за 4 години до прийому колесевелама гідрохлориду. Діти та підлітки Дослідження лікарської взаємодії проводилися лише у дорослих. Невідомо, чи подібні ці взаємодії у дітей та дорослих.Спосіб застосування та дозиВсередину. Препарат Кардосал ® 20 приймають в той же час незалежно від часу їди 1 раз на добу, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини. Для добору необхідного режиму дозування доцільно застосовувати найбільш відповідне дозування препарату: 10 мг, 20 мг або 40 мг (можливе застосування препаратів Кардосал 10, Кардосал 20 або Кардосал 40, відповідно). Початкова доза олмесартану, що рекомендується, медоксомілу становить 10 мг один раз на добу. У разі недостатнього зниження артеріального тиску, дозу можна збільшити до 20 мг один раз на добу, при необхідності доза може бути збільшена до 40 мг на добу. Максимальна добова доза становить 40 мг. Застосування у пацієнтів похилого віку (65 років та старше) Як правило, у літніх пацієнтів корекція дози препарату не потрібна (див. нижче рекомендації з дозування у пацієнтів з нирковою недостатністю). При збільшенні дози олмесартану медоксомілу до максимальної (40 мг на добу) необхідно здійснювати ретельний контроль артеріального тиску. Застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю Максимальна доза олмесартану медоксомілу у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 20 – 60 мл/хв) становить 20 мг на добу. Застосування олмесартану медоксомілу у пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну Застосування у пацієнтів із печінковою недостатністю При печінковій недостатності легкого ступеня тяжкості корекції дози не потрібно. При печінковій недостатності помірного ступеня тяжкості початкова доза медоксомілу становить 10 мг один раз на добу. Максимальна добова доза – 20 мг. При одночасному застосуванні з діуретиками та/або іншими гіпотензивними препаратами пацієнтам з печінковою недостатністю рекомендується регулярний контроль артеріального тиску та функції нирок. Олмесартану медоксоміл протипоказаний пацієнтам із печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості. Застосування олмесартану медоксомілу також протипоказане пацієнтам з обструкцією жовчовивідних шляхів (див. розділ "Протипоказання"). Застосування у дітей та підлітків віком від 6 до 18 років Рекомендована початкова доза олмесартану медоксомілу у дітей та підлітків віком від 6 до 18 років становить 10 мг один раз на добу. Якщо артеріальний тиск не знижується достатньою мірою, то дозу можна збільшити до 20 мг один раз на добу. Якщо необхідно більш виражене зниження АТ, то для дітей та підлітків з масою тіла ≥ 35 кг дозу олмесартану медоксомілу можна збільшити до 40 мг на добу. Для дітей та підлітків з масою тіла Застосування у дітей інших вікових груп Безпека та ефективність олмесартану медоксомілу у дітей віком від 1 року до 5 років не встановлені. Наявні дані описані в розділах «Побічна дія» та «Фармакодинаміка», проте неможливо надати рекомендації щодо режиму дозування. З огляду на відсутність даних щодо застосування олмесартану медоксомілу у дітей віком до одного року застосовувати його в цій віковій групі з міркувань безпеки не можна.ПередозуванняЄ обмежені дані про випадки передозування олмесартану медоксомілу у людини. Симптоми: виражене зниження артеріального тиску. Лікування: при вираженому зниженні артеріального тиску рекомендується укласти пацієнта на спину, піднявши ноги. Рекомендовано промивання шлунка та/або прийом активованого вугілля, терапія, спрямована на корекцію дегідратації та порушень водно-електролітного обміну, заповнення обсягу циркулюючої крові. Виведення олмесартану медоксомілу за допомогою діалізу не вивчалося.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСимптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після прийому першої дози препарату, може зустрічатися у пацієнтів зі зниженим об'ємом циркулюючої крові та/або зниженим вмістом натрію в плазмі крові внаслідок інтенсивної терапії діуретиками, обмеження споживання кухонної солі з їжею при дієтичному харчуванні, а також внаслідок діареї або блювоти. . Відповідні фактори слід усунути до початку застосування препарату Кардосал 20. У пацієнтів, у яких судинний тонус та функція нирок великою мірою залежать від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад, у пацієнтів з тяжкою хронічною серцевою недостатністю або порушенням функції нирок, включаючи стеноз ниркових артерій), лікування іншими лікарськими засобами, що діють на цю систему пов'язано з можливістю розвитку гострої артеріальної гіпотензії, азотемії, олігурії або, в окремих випадках, гострої ниркової недостатності. Можливість подібної дії може бути виключена при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II. Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Є підвищений ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності у тому випадку, якщо пацієнт із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки отримує терапію лікарськими засобами, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему. При застосуванні Кардосалу 20 у пацієнтів з порушенням функції нирок рекомендується проводити періодичний контроль вмісту калію та креатиніну в плазмі крові. Досвід застосування препарату Кардосал 20 у пацієнтів з нещодавно проведеною трансплантацією нирки або у пацієнтів з термінальною стадією порушення функції нирок (наприклад, КК менше 12 мл/хв) відсутній. Як і при застосуванні інших антагоністів рецепторів ангіотензину II або інгібіторів АПФ, при застосуванні препарату Кардосал® 20 можливий розвиток гіперкаліємії, яка в окремих випадках може призводити до летального результату. Ризик розвитку гіперкаліємії зростає при одночасному застосуванні з препаратами, які підвищують вміст калію в плазмі (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»), у пацієнтів похилого віку, при нирковій недостатності (у т. ч. при прогресуванні ниркової недостатності, гострий) порушення функції нирок, наприклад, при інфекційних захворюваннях), цукровому діабеті, дегідратації, гострій декомпенсації серцевої діяльності, метаболічному ацидозі, станах, що супроводжуються масивним лізисом клітин (наприклад, при гострій ішемії кінцівок, рабдоміолізі, великих травмах). Перед призначенням одночасно з препаратом Кардосал® 20 інших препаратів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, слід ретельно оцінити співвідношення «користь/ризик» цієї комбінації та розглянути інші варіанти терапії. У пацієнтів цієї групи ризику рекомендується контроль вмісту калію у плазмі. Як і у випадку інших антагоністів рецепторів ангіотензину II, не рекомендується одночасне застосування препаратів літію та препарату Кардосал® 20 (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Як і у випадку інших антагоністів рецепторів ангіотензину II, у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією ефективність терапії препаратом Кардосал® 20 дещо нижча, ніж у пацієнтів інших рас, можливо, внаслідок більшої поширеності низької активності реніну в плазмі в даній популяції. Як у випадку будь-якого гіпотензивного засобу, застосування Кардосалу 20 може призвести до надмірного зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною хворобою серця або з цереброваскулярною недостатністю, що може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. Препарат містить лактозу, тому його застосування у пацієнтів зі спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази та синдромом мальабсорбції глюкози та галактози протипоказано. Спру-подібна ентеропатія У дуже рідкісних випадках повідомлялося про розвиток тяжкої хронічної діареї, що супроводжується значною втратою маси тіла у пацієнтів, які приймали медоксоміл від декількох місяців до декількох років. Можливо, що в основі даних ефектів лежить відстрочена локальна реакція гіперчутливості. За результатами біопсії слизової оболонки тонкої кишки часто спостерігалася атрофія ворсинок. У разі розвитку зазначених вище симптомів на фоні застосування олмесартану медоксомілу та відсутності інших можливих причин, препарат слід негайно відмінити та не відновлювати його застосування. Якщо діарея не припиняється протягом тижня після відміни препарату, необхідно звернутися до фахівця (наприклад, гастроентеролога). Вплив на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами Препарат Кардосал® 20 має незначний або помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами та іншими механізмами. Оскільки в період лікування препаратом Кардосал® 20 в окремих випадках можливі такі побічні ефекти як запаморочення та слабкість, слід бути обережним при керуванні транспортними засобами, іншими механізмами та заняттями потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 30 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: олмесартану медоксоміл – 40,00 мг; Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна (тип PH-101), гіпоролоза (з низьким ступенем заміщення), лактози моногідрат, гіпоролоза (в'язкість 6-10 мПа · с), магнію стеарат; Оболонка: титану діоксид (Е 171), тальк, гіпромелоза 2910. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 40 мг. По 14 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер), виготовленій з ламінованої плівки (поліамід/алюміній/ПВХ) та фольги алюмінієвої. По 1, 2, 4 або 7 блістерів з інструкцією із застосування у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиБілі, овальні, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, з відтиском «С15» з одного боку, зі слабким характерним запахом.ФармакокінетикаАбсорбція та розподіл Олмесартану медоксоміл є проліками. Він швидко перетворюється на фармакологічно активний метаболіт олмесартан під дією ферментів у слизовій оболонці кишечника та в портальній крові під час абсорбції із шлунково-кишкового тракту. Олмесартану медоксоміл у незміненому вигляді або з інтактним фрагментом медоксомілу не виявляється у плазмі крові або в продуктах життєдіяльності. Абсолютна біодоступність олмесартану медоксомілу у формі таблеток становить у середньому 25,6%. Максимальна концентрація (Сmax) олмесартану в плазмі крові в середньому досягається через 2 години після прийому олмесартану медоксомілу всередину і зростає приблизно лінійно зі збільшенням одноразової дози до 80 мг. Прийом їжі не має значного впливу на біодоступність олмесартану, тому олмесартану медоксоміл можна приймати незалежно від їди. Клінічно значимих відмінностей у фармакокінетичних показниках олмесартану залежно від статі не виявлено. Олмесартан зв'язується з білками плазми крові (99,7%), але потенціал розвитку клінічно значущих лікарських взаємодій у результаті витіснення із зв'язку з білками між олмесартаном та іншими лікарськими засобами, що характеризуються високим ступенем зв'язування з білками плазми крові, при їх одночасному застосуванні є низьким (підтвердженням) тому служить відсутність клінічно значущої взаємодії між олмесартаном та варфарином). Зв'язок олмесартану із клітинами крові незначний. Середній обсяг розподілу після внутрішньовенного запровадження низький (16-29 л). Метаболізм та виведення Загальний плазмовий кліренс зазвичай становить 1,3 л/год (коефіцієнт варіації – 19%) та є відносно низьким порівняно з печінковим кровотоком (приблизно 90 л/год). Виведення олмесартану здійснюється двома шляхами. Після одноразового прийому внутрішньо олмесартану медоксомілу, міченого ізотопом 14C, 10-16% радіоактивної речовини виділялося нирками (велика частина протягом 24 годин після прийому олмесартану медоксомілу), а радіоактивне речовина, що залишилося, виділялося через кишечник. З урахуванням системної біодоступності, що дорівнює 25,6%, можна розрахувати, що приблизно 40% олмесартана, що всмоктався, виводиться через нирки, а близько 60% - через гепатобіліарну систему. Радіоактивна речовина, що виділилася, було представлено олмесартаном. Інших метаболітів не виявлено. Кишково-печінкова рециркуляція олмесартану мінімальна. Оскільки більша частина олмесартану виводиться через печінку, то його застосування у пацієнтів з обструкцією жовчовивідних шляхів протипоказано (див. розділ «Протипоказання») . Період напіввиведення олмесартану становить 10-15 годин після багаторазового прийому внутрішньо. Рівноважний стан досягається після прийому декількох перших доз препарату та після 14 днів повторного застосування, подальша кумуляція не спостерігається. Нирковий кліренс становить приблизно 0,5-0,7 л/год та не залежить від дози препарату . Фармакокінетика у пацієнтів з нирковою недостатністю ю У пацієнтів з нирковою недостатністю площа під кривою «концентрація-час» (AUC) у рівноважному стані була збільшена приблизно на 62%, 82% та 179% у разі ниркової недостатності легкого, помірного та тяжкого ступеня тяжкості відповідно у порівнянні зі здоровими добровольцями . Фармакокінетика у пацієнтів із печінковою недостатністю ю Після одноразового прийому внутрішньо AUC для олмесартану були на 6% і 65% вище у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості, відповідно, порівняно зі здоровими добровольцями. Незв'язана фракція олмесартану через 2 години після прийому внутрішньо у здорових добровольців, у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості становила 0,26%, 0,34% та 0,41%, відповідно. При багаторазовому прийомі внутрішньо AUC для олмесартану у пацієнтів з печінковою недостатністю помірного ступеня тяжкості була на 65% вищою, ніж у здорових добровольців контрольної групи. Середні значення Cmax олмесартану у пацієнтів із печінковою недостатністю та здорових добровольців були подібні. Фармакокінетика олмесартану медоксомілу у пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості не вивчалася. Фармакокінетика у дітей та підлітків Дослідження фармакокінетики олмесартану проводилося у дітей та підлітків віком від 1 до 16 років. Виведення олмесартану в перерахунку на масу тіла було у них можна порівняти з таким у дорослих пацієнтів. Дані щодо фармакокінетики препарату у дітей та підлітків з нирковою недостатністю відсутні. Фармакокінетика у пацієнтів похилого віку (65 років та старше) У пацієнтів літнього (65-75 років) та старечого віку (старше 75 років) з артеріальною гіпертензією AUC для олмесартану в рівноважному стані була більша на 35% і, приблизно, на 44% відповідно, порівняно з молодшими пацієнтами, що може бути частково пов'язане із віковим зниженням функції нирок.ФармакодинамікаОлмесартана медоксоміл, що діє речовина препарату Кардосал 40, є потужним специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину II (типу AT1). Ангіотензин II є первинним вазоактивним гормоном ренін-ангіотензин-альдостеронової системи та відіграє значну роль у патофізіології артеріальної гіпертензії шляхом впливу на АТ1-рецептори. Передбачається, що олмесартану медоксоміл блокує всі дії ангіотензину II, опосередковані AT1-рецепторами, незалежно від джерела та шляхи синтезу ангіотензину II. Специфічний антагонізм олмесартану медоксомілу щодо рецепторів ангіотензину II (типу AT1) призводить до збільшення активності реніну, ангіотензину I та II у плазмі крові, а також сприяє зменшенню плазмової концентрації альдостерону. При артеріальній гіпертензії олмесартану медоксоміл спричинює дозозалежне тривале зниження артеріального тиску (АТ). Немає даних про розвиток артеріальної гіпотензії після прийому першої дози препарату, тахіфілаксії під час тривалого лікування або синдрому відміни (різке підвищення артеріального тиску після відміни препарату). Прийом олмесартану медоксомілу 1 раз на день забезпечує ефективне та рівномірне зниження артеріального тиску протягом 24 годин, причому ефект після одноразового прийому аналогічний ефекту від прийому препарату 2 рази на день у тій же добовій дозі. Антигіпертензивна дія олмесартану медоксомілу розвивається, як правило, вже через 2 тижні, а максимальний ефект розвивається приблизно через 8 тижнів після початку терапії. Вплив олмесартану медоксомілу на смертність та частоту ускладнень не встановлено. У рандомізованому дослідженні ROADMAP за участю 4447 пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу, нормоальбумінурією та щонайменше одним додатковим серцево-судинним фактором ризику оцінювалася здатність олмесартану медоксомілу збільшувати час до появи мікроальбумінурії. У період дослідження (медіана спостереження склала 3,2 роки) пацієнти приймали олмесартану медоксоміл або плацебо на додаток до інших гіпотензивних засобів, за винятком інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) або інших антагоністів рецепторів ангіотензину II. Дослідження продемонструвало значне зниження ризику виникнення первинної кінцевої точки (час до появи мікроальбумінурії) на користь олмесартану медоксомілу. Після поправки на відмінності в АТ з використанням заздалегідь заданих параметрів для подвійного сліпого методу зниження ризику склало 17% (відносний ризик (ОР) 0,834; 95% довірчий інтервал (ДІ): 0,681 – 1,021; р = 0,0789) для систол (САД) з урахуванням поправки на площу під кривою (AUC) та 18% (ВР 0,823; 95% ДІ: 0,672 – 1,008; р = 0,0596) для діастолічного АТ (ДАД) з урахуванням поправки на AUC на користь олмесартану медоксомілу. Мікроальбумінурія розвинулася у 8,2% пацієнтів у групі олмесартану медоксомілу (178 з 2160 пацієнтів) та 9,8% у групі плацебо (210 з 2139 пацієнтів). Серцево-судинні події (вторинні кінцеві точки) були зареєстровані у 96 пацієнтів (4,3%), які отримували олмесартану медоксоміл та у 94 пацієнтів (4,2%), які отримували плацебо. Смертність від серцево-судинних захворювань була вищою у групі олмесартану медоксомілу порівняно з групою плацебо (у 15 (0,7%) та 3 (0,1%) пацієнтів, відповідно). При цьому в групі олмесартану медоксомілу та групі плацебо спостерігалася подібна частота нефатального інсульту (у 14 (0,6%) та 8 (0,4%) пацієнтів, відповідно), нефатального інфаркту міокарда (у 17 (0,8%) та 26 (1,2%) пацієнтів, відповідно) та смертності не від серцево-судинних причин (у 11 (0,5%) та 12 (0,5%) пацієнтів, відповідно). Загальна смертність у групі олмесартану медоксомілу була чисельно вищою, ніж у групі плацебо (у 26 (1,2%) та 15 (0,7%) пацієнтів, відповідно), що, в основному,обумовлено більшим числом фатальних серцево-судинних подій. У рандомізованому дослідженні ORIENT, проведеному в Японії та Китаї, вивчався вплив олмесартану медоксомілу на ниркові та серцево-судинні наслідки у 577 пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та вираженою нефропатією. Під час дослідження (медіана спостереження склала 3,1 років) пацієнти отримували олмесартану медоксоміл або плацебо на додаток до інших гіпотензивних препаратів, включаючи інгібітори АПФ. Первинна комбінована кінцева точка (час до настання першої події: подвоєння концентрації креатиніну в плазмі крові, розвиток термінальної стадії хронічної хвороби нирок, смерть від усіх причин) була зареєстрована у 116 пацієнтів у групі олмесартану медоксомілу (41,1%) та у 129 пацієнтів у групі плацебо (45,4%) (ОР 0,97; 95% ДІ: 0,75-1,24; р = 0,791). Вторинна комбінована серцево-судинна кінцева точка була зареєстрована у 40 пацієнтів у групі олмесартану медоксомілу (14,2%) та у 53 пацієнтів у групі плацебо (18,7%). Комбінована серцево-судинна кінцева точка включала: смерть від серцево-судинних причин у 10 (3,5%) пацієнтів у групі олмесартану медоксомілу та у 3 (1,1%) пацієнтів у групі плацебо); загальну смертність (19 (6,7%) випадків у групі олмесартану медоксомілу та 20 (7,0%) випадків у групі плацебо),нефатальний інсульт (8 (2,8%) випадків у групі олмесартану медоксомілу та 11 (3,9%) випадків у групі плацебо), нефатальний інфаркт міокарда (3 (1,1%) випадку у групі олмесартану медоксомілу та 7 (2, 5%) випадків у групі плацебо). Діти та підлітки Антигіпертензивний ефект олмесартану медоксомілу у дітей та підлітків аналізували у рандомізованому, подвійному сліпому, плацебо-контрольованому дослідженні за участю 302 пацієнтів віком від 6 до 17 років. Група дослідження складалася з пацієнтів негроїдної раси (112 осіб) та групи, змішаної у расовому відношенні (190 пацієнтів, з них 38 були представники негроїдної раси). Етіологія артеріальної гіпертензії була переважно первинною (87% із групи, що складалася з пацієнтів негроїдної раси та 67% із «змішаної» групи). Пацієнти з масою тіла від 20 до У тому ж дослідженні 59 пацієнтів віком від 1 до 5 років з масою тіла ≥ 5 кг у відкритій фазі дослідження отримували 0,3 мг/кг олмесартану медоксомілу 1 раз на добу протягом трьох тижнів, а потім у подвійній сліпій фазі дослідження були рандомізовані. у групи, які отримували або олмесартану медоксоміл, або плацебо. Наприкінці 2-х тижневої фази відміни середній систолічний/діастолічний АТ у нижній точці був на 3/3 мм рт. ст. нижче у групі олмесартану медоксомілу; ця різниця в показниках АТ не була статистично значущою (95% ДІ: 2-7/1-7).Показання до застосуванняЛікування есенціальної гіпертензії у дорослих. Лікування есенціальної гіпертензії у дітей та підлітків віком від 6 до 18 років.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до діючої речовини або будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу препарату; обструкція жовчовивідних шляхів; ниркова недостатність тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну (КК) менше 20 мл/хв), стан після трансплантації нирки (немає досвіду клінічного застосування); печінкова недостатність тяжкого ступеня тяжкості (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю, немає досвіду клінічного застосування); вагітність, період грудного вигодовування; вік до 6 років (ефективність та безпека не встановлені); спадкова непереносимість галактози, дефіцит лактази або синдром мальабсорбції глюкози та галактози; одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла); одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією; первинний гіперальдостеронізм З обережністю стеноз аортального чи мітрального клапанів; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; гіперкаліємія; ниркова недостатність легкого та помірного ступеня тяжкості (КК понад 20 мл/хв); хронічна серцева недостатність (III-IV функціональний клас із класифікації NYHA); вазоренальна гіпертензія (двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки); ішемічна хвороба серця; цереброваскулярні захворювання; літній вік (старше 65 років): як правило, у літніх пацієнтів корекція дози препарату не потрібна (див. нижче рекомендації з дозування у пацієнтів з нирковою недостатністю); при збільшенні дози олмесартану медоксомілу до максимальної (40 мг на добу) необхідно ретельно контролювати АТ; застосування у пацієнтів негроїдної раси (як і у разі інших антагоністів рецепторів ангіотензину II, ефективність терапії олмесартану медоксомілом дещо нижча, ніж у пацієнтів інших рас, можливо, внаслідок більшої поширеності низької активності реніну у плазмі крові в даній популяції); печінкова недостатність помірного ступеня тяжкості (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); стани, що супроводжуються зниженням обсягу циркулюючої крові (у тому числі діарея, блювання) та гіпонатріємії (наприклад, у пацієнтів, які дотримуються дієти з обмеженням кухонної солі); при одночасному застосуванні з високими дозами діуретиків; при одночасному застосуванні з препаратами літію; одночасне застосування з інгібіторами АПФ або аліскіренсодержащими препаратами; інші стани, що супроводжуються активацією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи.Вагітність та лактаціяВагітність Застосування препарату Кардосал 40 при вагітності протипоказане. Досвід застосування олмесартану медоксомілу у вагітних відсутній. Однак, зважаючи на наявні повідомлення про тяжку тератогенну дію лікарських засобів, що діють безпосередньо на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, препарат Кардосал® 40 протипоказаний при вагітності. У разі настання вагітності під час терапії препаратом Кардосал ® 40 препарат необхідно негайно відмінити і при необхідності призначити альтернативне лікування. Пацієнток, які планують вагітність, рекомендується перевести на гіпотензивні препарати інших груп, безпека застосування яких при вагітності доведена, за винятком випадків, коли антагоністи рецепторів ангіотензину II застосовуються за життєвими показаннями. У разі застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II у другому та третьому триместрах вагітності необхідно проводити ультразвукове дослідження з метою оцінки функції нирок та осифікації кісток черепа плода. Новонароджені, чиї матері приймали антагоністи рецепторів ангіотензину II, повинні спостерігатися щодо можливого розвитку артеріальної гіпотензії та порушення функції нирок. Період грудного вигодовування Доведено, що олмесартан проникає у грудне молоко у щурів, проте аналогічні дані для людини відсутні. У зв'язку з відсутністю даних про застосування препарату Кардосал 40 у період грудного вигодовування застосування препарату протипоказане.Побічна діяМожливі побічні ефекти наведені нижче за низхідною частотою виникнення: дуже часто (>1/10); часто (>1/100, <1/10); нечасто (>1/1000, <1/100); рідко (>1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000), включаючи окремі повідомлення. Побічні ефекти наведені нижче відповідно до класифікації MedDRA. Порушення з боку крові та лімфатичної системи Нечасто: тромбоцитопенія. Порушення з боку нервової системи Часто: запаморочення, біль голови. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Нечасто вертиго. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Часто: фарингіт, риніт, бронхіт, кашель. Порушення з боку травного тракту Часто: діарея, диспепсія, гастроентерит, біль у животі, нудота. Нечасто: блювання. Дуже рідко: спру-подібна ентеропатія. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Нечасто: висип, алергічний дерматит, кропив'янка, висипання на шкірі, свербіж шкіри. Рідко: ангіоневротичний набряк. Порушення з боку опорно-рухового апарату Часто: біль у спині, біль у кістках, артрит. Нечасто: міалгія. Рідко: м'язові судоми. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Часто: гематурія, інфекції сечовивідних шляхів. Рідко: гостра ниркова недостатність, ниркова недостатність. Порушення з боку серцево-судинної системи Нечасто стенокардія. Рідко: виражене зниження АТ. Порушення з боку обміну речовин та харчування Часто: гіпертригліцеридемія, гіперурикемія. Рідко: гіперкаліємія. Порушення з боку імунної системи Нечасто: анафілактичні реакції. Загальні порушення Часто: біль, біль у грудній клітці, периферичні набряки, грипоподібні симптоми, слабкість. Нечасто: набряк особи, астенія, загальне нездужання. Рідко: сонливість. Лабораторні та інструментальні дані Часто: підвищення концентрації сечовини в плазмі, підвищення активності «печінкових» ферментів, підвищення активності креатинфосфокінази. Рідко: підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові. Також повідомлялося про поодинокі випадки рабдоміолізу, який за часом розвитку був пов'язаний із прийомом АРА II. * У пацієнтів похилого віку виражене зниження артеріального тиску може спостерігатися дещо частіше (від «рідко» до «нечасто»). Додаткова інформація щодо спеціальних груп пацієнтів Діти та підлітки У ході двох клінічних досліджень за участю дітей та підлітків (361 чол.) у віці 1-17 років було проведено моніторинг безпеки олмесартану медоксомілу. У той час як природа і тяжкість небажаних реакцій аналогічна таким у дорослих, частота наведених нижче небажаних реакцій у дітей вище. Носова кровотеча у дітей є частою небажаною реакцією (тобто від >1/100 до < 1/10), що не повідомлялося щодо дорослих. Протягом 3 тижнів подвійного сліпого дослідження частота лікування, що проводилося через відчуття оглушеності і головного болю, була майже вдвічі вищою у дітей 6-17 років у групі, яка отримувала олмесартана медоксоміл у високих дозах. Загальний профіль безпеки олмесартану медоксоміла у дітей та підлітків суттєво не відрізняється від профілю безпеки у дорослих.Взаємодія з лікарськими засобамиНе рекомендується одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками, препаратами калію, замінниками солей, що містять калій, або іншими лікарськими засобами, що підвищують вміст калію в плазмі крові (наприклад, протизапальні препарати (включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2)) циклоспорин або такролімус), триметоприм, інгібітори АПФ, гепарин), тому що це може призвести до підвищення вмісту калію в плазмі (див. розділ «Особливі вказівки»). Антигіпертензивний ефект олмесартану медоксомілу може посилюватись при одночасному застосуванні з іншими гіпотензивними засобами. Дані клінічних досліджень показують, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену, асоційована з більш високою частотою виникнення таких побічних ефектів, як артеріальна гіпотензія, гіпер у т. ч. розвиток гострої ниркової недостатності, ніж при застосуванні лише одного препарату, що впливає на РААС. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та антагоністів рецепторів ангіотензину II було досліджено у двох широкомасштабних, рандомізованих, контрольованих дослідженнях ONTARGET та VA NEPHRON-D. У дослідження ONTARGET були включені пацієнти з серцево-судинними або цереброваску-лярними захворюваннями в анамнезі або з цукровим діабетом 2 типу з ураженням органів-мішеней. VA NEPHRON-D являло собою дослідження, проведене у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та діабетичною нефропатією. Дані дослідження не виявили значного сприятливого впливу на ниркові та/або серцево-судинні наслідки та смертність від них, тоді як було відзначено збільшення ризику гіперкаліємії, гострого ураження нирок та/або артеріальної гіпотензії в порівнянні з монотерапією. Дослідження ALTITUDE було проведено для оцінки позитивного ефекту при додаванні аліскірену до стандартної терапії інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину II у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та хронічними захворюваннями нирок, серцево-судинними захворюваннями або з обома захворюваннями. Дане дослідження було перервано раніше у зв'язку з підвищеним ризиком небажаних наслідків (смертність від серцево-судинних причин та розвиток інсульту) та серйозних небажаних явищ (гіперкаліємія, артеріальна гіпотензія та порушення функції нирок), які частіше зустрічалися у групі, яка приймала аліскірен, ніж у групі , яка приймала плацебо. Таким чином, подвійна блокада РААС при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується. Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. У разі, коли одночасне застосування двох препаратів, що впливають на РААС є необхідним, їх застосування має проводитися під контролем лікаря та з регулярним моніторингом функції нирок, вмісту електролітів та АТ. Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозах понад 3 г на добу, а також інгібітори ЦОГ-2 та антагоністи рецепторів ангіотензину II можуть діяти синергічно, зменшуючи гломерулярну фільтрацію. При одночасному застосуванні нестероїдних протизапальних засобів та антагоністів рецепторів ангіотензину II може виникнути ризик розвитку гострої ниркової недостатності, тому рекомендується контроль функції нирок на початку лікування, а також регулярний прийом достатньої кількості рідини. Разом з тим, одночасне застосування може зменшити антигіпертензивну дію антагоністів рецепторів ангіотензину II, що призводить до часткової втрати їхньої терапевтичної ефективності. При одночасному застосуванні з антацидами (магнію та алюмінію гідроксид) можливе помірне зниження біодоступності олмесартану. При одночасному застосуванні олмесартану медоксоміл не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику та фармакодинаміку варфарину, дигоксину, гідрохлортіазиду, правастатину та антацидів (магнію та алюмінію гідроксиду). Є повідомлення про оборотне підвищення вмісту літію в плазмі крові та прояв токсичності під час одночасного застосування препаратів літію з інгібіторами АПФ та з антагоністами рецепторів ангіотензину II, тому застосування олмесартану медоксомілу в комбінації з препаратами літію не рекомендується (див. розділ “Особливі. У разі необхідності застосування відповідної комбінованої терапії рекомендується регулярний контроль вмісту літію у плазмі. Клінічно значущої інгібуючої дії олмесартану медоксомілу на ізоферменти клінічно значущих взаємодій при одночасному застосуванні олмесартану медоксомілу та препаратів, що метаболізуються за участю вищевказаних ізоферментів системи цитохрому Р450. Колесевелама гідрохлорид (секвестрант жовчних кислот) Одночасне застосування 40 мг олмесартану медоксомілу та 3750 мг колесевеламу гідрохлориду у здорових добровольців призводило до зниження Сmax на 28% та AUC на 39% олмесартану медоксомілу. Прийом олмесартану медоксомілу принаймні за 4 години до прийому колесевелама гідрохлориду призводив до послаблення даної взаємодії, Сmax і AUC знижувалися на 4% і 15% відповідно. Т1/2 зменшувався на 50-52% незалежно від часу прийому олмесартану медоксомілу (до або одночасно з колесевелам гідрохлоридом). Олмесартану медоксоміл слід приймати як мінімум за 4 години до прийому колесевелама гідрохлориду. Діти та підлітки Дослідження лікарської взаємодії проводилися лише у дорослих. Невідомо, чи подібні ці взаємодії у дітей та дорослих.Спосіб застосування та дозиВсередину. Препарат Кардосал ® 40 приймають в один і той же час незалежно від часу їди 1 раз на добу, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини. Для добору необхідного режиму дозування доцільно застосовувати найбільш відповідне дозування препарату: 10 мг, 20 мг або 40 мг (можливе застосування препаратів Кардосал 10, Кардосал 20 або Кардосал 40, відповідно). Початкова доза олмесартану, що рекомендується, медоксомілу становить 10 мг один раз на добу. У разі недостатнього зниження артеріального тиску, дозу можна збільшити до 20 мг один раз на добу, при необхідності доза може бути збільшена до 40 мг на добу. Максимальна добова доза становить 40 мг. Застосування у пацієнтів похилого віку (65 років та старше) Як правило, у літніх пацієнтів корекція дози препарату не потрібна (див. нижче рекомендації з дозування у пацієнтів з нирковою недостатністю). При збільшенні дози олмесартану медоксомілу до максимальної (40 мг на добу) необхідно здійснювати ретельний контроль артеріального тиску. Застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю Максимальна доза олмесартану медоксомілу у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 20 – 60 мл/хв) становить 20 мг на добу. Застосування олмесартану медоксомілу у пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну Застосування у пацієнтів із печінковою недостатністю При печінковій недостатності легкого ступеня тяжкості корекції дози не потрібно. При печінковій недостатності помірного ступеня тяжкості початкова доза медоксомілу становить 10 мг один раз на добу. Максимальна добова доза – 20 мг. При одночасному застосуванні з діуретиками та/або іншими гіпотензивними препаратами пацієнтам з печінковою недостатністю рекомендується регулярний контроль артеріального тиску та функції нирок. Олмесартану медоксоміл протипоказаний пацієнтам із печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості. Застосування олмесартану медоксомілу також протипоказане пацієнтам з обструкцією жовчовивідних шляхів (див. розділ "Протипоказання"). Застосування у дітей та підлітків віком від 6 до 18 років Рекомендована початкова доза олмесартану медоксомілу у дітей та підлітків віком від 6 до 18 років становить 10 мг один раз на добу. Якщо артеріальний тиск не знижується достатньою мірою, то дозу можна збільшити до 20 мг один раз на добу. Якщо необхідно більш виражене зниження АТ, то для дітей та підлітків з масою тіла ≥ 35 кг дозу олмесартану медоксомілу можна збільшити до 40 мг на добу. Для дітей та підлітків з масою тіла Застосування у дітей інших вікових груп Безпека та ефективність олмесартану медоксомілу у дітей віком від 1 року до 5 років не встановлені. Наявні дані описані в розділах «Побічна дія» та «Фармакодинаміка», проте неможливо надати рекомендації щодо режиму дозування. З огляду на відсутність даних щодо застосування олмесартану медоксомілу у дітей віком до одного року застосовувати його в цій віковій групі з міркувань безпеки не можна.ПередозуванняЄ обмежені дані про випадки передозування олмесартану медоксомілу у людини. Симптоми: виражене зниження артеріального тиску. Лікування: при вираженому зниженні артеріального тиску рекомендується укласти пацієнта на спину, піднявши ноги. Рекомендовано промивання шлунка та/або прийом активованого вугілля, терапія, спрямована на корекцію дегідратації та порушень водно-електролітного обміну, заповнення обсягу циркулюючої крові. Виведення олмесартану медоксомілу за допомогою діалізу не вивчалося.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСимптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після прийому першої дози препарату, може зустрічатися у пацієнтів зі зниженим об'ємом циркулюючої крові та/або зниженим вмістом натрію в плазмі крові внаслідок інтенсивної терапії діуретиками, обмеження споживання кухонної солі з їжею при дієтичному харчуванні, а також внаслідок діареї або блювоти. . Відповідні фактори слід усунути до початку застосування препарату Кардосал 40. У пацієнтів, у яких судинний тонус та функція нирок великою мірою залежать від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад, у пацієнтів з тяжкою хронічною серцевою недостатністю або порушенням функції нирок, включаючи стеноз ниркових артерій), лікування іншими лікарськими засобами, що діють на цю систему пов'язано з можливістю розвитку гострої артеріальної гіпотензії, азотемії, олігурії або, в окремих випадках, гострої ниркової недостатності. Можливість подібної дії може бути виключена при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II. Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Є підвищений ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності у тому випадку, якщо пацієнт із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки отримує терапію лікарськими засобами, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему. При застосуванні Кардосалу 20 у пацієнтів з порушенням функції нирок рекомендується проводити періодичний контроль вмісту калію та креатиніну в плазмі крові. Досвід застосування препарату Кардосал 20 у пацієнтів з нещодавно проведеною трансплантацією нирки або у пацієнтів з термінальною стадією порушення функції нирок (наприклад, КК менше 12 мл/хв) відсутній. Як і при застосуванні інших антагоністів рецепторів ангіотензину II або інгібіторів АПФ, при застосуванні препарату Кардосал® 20 можливий розвиток гіперкаліємії, яка в окремих випадках може призводити до летального результату. Ризик розвитку гіперкаліємії зростає при одночасному застосуванні з препаратами, які підвищують вміст калію в плазмі (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»), у пацієнтів похилого віку, при нирковій недостатності (у т. ч. при прогресуванні ниркової недостатності, гострий) порушення функції нирок, наприклад, при інфекційних захворюваннях), цукровому діабеті, дегідратації, гострій декомпенсації серцевої діяльності, метаболічному ацидозі, станах, що супроводжуються масивним лізисом клітин (наприклад, при гострій ішемії кінцівок, рабдоміолізі, великих травмах). Перед призначенням одночасно з препаратом Кардосал® 20 інших препаратів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, слід ретельно оцінити співвідношення «користь/ризик» цієї комбінації та розглянути інші варіанти терапії. У пацієнтів цієї групи ризику рекомендується контроль вмісту калію у плазмі. Як і у випадку інших антагоністів рецепторів ангіотензину II, не рекомендується одночасне застосування препаратів літію та препарату Кардосал® 20 (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). Як і у випадку інших антагоністів рецепторів ангіотензину II, у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією ефективність терапії препаратом Кардосал® 20 дещо нижча, ніж у пацієнтів інших рас, можливо, внаслідок більшої поширеності низької активності реніну в плазмі в даній популяції. Як у випадку будь-якого гіпотензивного засобу, застосування Кардосалу 20 може призвести до надмірного зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною хворобою серця або з цереброваскулярною недостатністю, що може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. Препарат містить лактозу, тому його застосування у пацієнтів зі спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази та синдромом мальабсорбції глюкози та галактози протипоказано. Спру-подібна ентеропатія У дуже рідкісних випадках повідомлялося про розвиток тяжкої хронічної діареї, що супроводжується значною втратою маси тіла у пацієнтів, які приймали медоксоміл від декількох місяців до декількох років. Можливо, що в основі даних ефектів лежить відстрочена локальна реакція гіперчутливості. За результатами біопсії слизової оболонки тонкої кишки часто спостерігалася атрофія ворсинок. У разі розвитку зазначених вище симптомів на фоні застосування олмесартану медоксомілу та відсутності інших можливих причин, препарат слід негайно відмінити та не відновлювати його застосування. Якщо діарея не припиняється протягом тижня після відміни препарату, необхідно звернутися до фахівця (наприклад, гастроентеролога). Вплив на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами Препарат Кардосал® 20 має незначний або помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами та іншими механізмами. Оскільки в період лікування препаратом Кардосал® 20 в окремих випадках можливі такі побічні ефекти як запаморочення та слабкість, слід бути обережним при керуванні транспортними засобами, іншими механізмами та заняттями потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 30 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Олмесартану медоксоміл - 20,00 мг, Гідрохлортіазид - 12,50 мг; Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна – 20,00 мг, гіпоролоза (з низьким ступенем заміщення) – 40,00 мг, лактози моногідрат – 110,70 мг, гіпоролоза – 5,00 мг, магнію стеарат – 1,80 мг; Оболонка: Опадрай 02А22352 – 8,00 мг [гіпромелоза, 2910 – 72,00 %; тальк – 14,00 %; титану діоксид (Е 171) – 13,15 %; барвник заліза оксид жовтий (Е 172) – 0,75 %; барвник заліза оксид червоний (Е 172) – 0,10 %]. По 14 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістері), виготовленій з ламінованої плівки (поліамід/алюміній/ПВХ) та фольги алюмінієвої. По 1, 2, 4 або 7 блістерів разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку.Інформація від виробникаТермін придатності до 5 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиТаблетки 12,5 мг + 20 мг: круглі пігулки, покриті плівковою оболонкою, персикового кольору з відбитком «С22» з одного боку, з характерним запахом. Вид на зламі: білий.ФармакокінетикаАбсорбція та розподіл: олмесартану медоксоміл є проліками. Він швидко перетворюється на фармакологічно активний метаболіт олмесартан під дією ферментів (естераз) у слизовій оболонці кишечника та в периферичній крові під час абсорбції із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ) та циркулює у крові у вигляді метаболіту (олмесартан). Біодоступність олмесартану становить 25,6 %. Максимальна концентрація (Сmах) олмесартану в плазмі крові в середньому досягається через 2 години після прийому внутрішньо і зростає приблизно лінійно зі збільшенням одноразової дози до 80 мг. Прийом їжі не має значного впливу на біодоступність олмесартану медоксомілу, тому олмесартану медоксоміл можна приймати незалежно від їди. Клінічно значимих відмінностей у фармакокінетичних показниках олмесартану медоксомілу залежно від статі не виявлено. Олмесартан має високий ступінь зв'язування з білками плазми (99,7%). При одночасному застосуванні олмесартану медоксомілу з іншими лікарськими засобами, що характеризуються високим ступенем зв'язування з білками плазми крові, не відбувається значних змін зазначеної величини (підтвердженням тому є відсутність клінічно значущої взаємодії між олмесартаном медоксомілом та варфарином). Зв'язок олмесартану із клітинами крові незначний. Середній обсяг розподілу після внутрішньовенного запровадження низький (16-29 л). Гідрохлортіазид зв'язується з білками плазми крові на 68%, а його обсяг розподілу становить 0,83-1,14 л/кг. Системна біодоступність гідрохлортіазиду при одночасному застосуванні з олмесартану медоксомілом зменшується приблизно на 20%, але це невелике зменшення у клінічному відношенні не є значущим. Після прийому внутрішньо олмесартану медоксомілу в комбінації з гідрохлортіазидом середній час досягнення Сmах гідрохлортіазиду становить 1,5-2 год. Одночасне застосування гідрохлортіазиду, зі свого боку, не має істотного впливу на кінетику олмесартану медоксомілу. Метаболізм та виведення: загальний плазмовий кліренс олмесартану зазвичай становить 1,3 л/год (коефіцієнт варіації – 19 %) і є відносно низьким порівняно з печінковим кровотоком (приблизно 90 л/год). Виведення олмесартану здійснюється двома шляхами, приблизно 40% виводиться через нирки, близько 60% – з жовчю. Виводиться у формі олмесартану, інших метаболітів не виявлено. Кишково-печінкова рециркуляція олмесартану мінімальна. Оскільки більша частина олмесартану медоксомілу метаболізується в печінці, його застосування у пацієнтів з обструкцією жовчовивідних шляхів протипоказано (див. розділ Протипоказання). Період напіввиведення олмесартану становить 10-15 годин. Рівноважний стан досягається після прийому декількох перших доз препарату, і після 14 днів повторного застосування подальша кумуляція не спостерігається. Нирковий кліренс становить приблизно 0,5-0,7 л/год та не є дозозалежним. Гідрохлортіазид в організмі не метаболізується і майже повністю у незміненому вигляді виводиться нирками. Після прийому внутрішньо близько 60% прийнятої дози гідрохлортіазиду в незміненому вигляді виводиться протягом 48 годин. Нирковий кліренс гідрохлортіазиду становить близько 250-300 мл/хв. ; період напіввиведення (Т1/2) кінцевої фази становить 10-15 год. Фармакокінетика у пацієнтів похилого віку (65 років та старше) У пацієнтів літнього (65-75 років) та старечого віку (75 років і старше) з артеріальною гіпертензією площа під кривою «концентрація-час» (AUC) для олмесартану в рівноважному стані була більшою на 35% і приблизно на 44%, відповідно, у порівнянні з молодшими пацієнтами, що може бути частково пов'язане з віковим зниженням функції нирок. Системний кліренс гідрохлортіазиду як у здорових літніх добровольців, так і у літніх пацієнтів з артеріальною гіпертензією знижений у порівнянні з добровольцями молодшого віку. Фармакокінетика у пацієнтів з нирковою недостатністю У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого, середнього та тяжкого ступеня тяжкості AUC у рівноважному стані для олмесартану збільшується приблизно на 62%, 82% та 179% відповідно порівняно зі здоровими добровольцями. Для цієї категорії пацієнтів характерне збільшення Т1/2 гідрохлортіазиду. Фармакокінетика у пацієнтів із печінковою недостатністю У пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та середнього ступенів тяжкості після одноразового прийому внутрішньо значення AUC для олмесартану були на 6% та 65% вищими, відповідно, порівняно зі здоровими добровольцями. Незв'язана фракція олмесартану через 2 години після прийому дози препарату у здорових добровольців, у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та середнього ступенями тяжкості становила 0,26%, 0,34% та 0,41%, відповідно. При багаторазовому прийомі внутрішньо AUC для олмесартану у пацієнтів з печінковою недостатністю середнього ступеня тяжкості була на 65% вищою, ніж у здорових добровольців із групи контролю. Середні значення Смах олмесартану у пацієнтів з печінковою недостатністю і здорових добровольців були подібні. Фармакокінетика олмесартану медоксимілу у пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) не вивчалася. Наявність печінкової недостатності не має значного впливу на фармакокінетику гідрохлортіазиду.ФармакодинамікаКардосал плюс - це комбінований препарат, до складу якого входять антагоніст рецепторів ангіотензину II (олмесартану медоксоміл) і тіазидний діуретик (гідрохлортіазид). Поєднання двох діючих речовин має комбіновану антигіпертензивну дію, внаслідок чого артеріальний тиск (АТ) знижується більшою мірою, ніж при прийомі кожного з них окремо. При прийомі препарату один раз на добу досягається ефективне та рівномірне зниження артеріального тиску протягом 24 год. Олмесартану медоксоміл є потужним специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину II (типу АТ1). Ангіотензин II є первинним вазоактивним компонентом ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) та відіграє значну роль у патофізіології артеріальної гіпертензії шляхом впливу на АТ1-рецептори. Передбачається, що олмесартану медоксоміл блокує всі ефекти ангіотензину II, опосередковані АТ1-рецепторами, незалежно від джерела та шляхи синтезу ангіотензину II. Специфічний антагонізм олмесартану щодо АТ1-рецеторів призводить до збільшення концентрації реніну, ангіотензину I та II у плазмі крові, а також сприяє зменшенню плазмової концентрації альдостерону. При артеріальній гіпертензії олмесартану медоксоміл спричинює дозозалежне тривале зниження артеріального тиску. Немає даних про розвиток артеріальної гіпотензії після прийому першої дози препарату, про тахіфілаксію під час тривалого лікування або про синдром «скасування» (різке підвищення артеріального тиску після відміни препарату). Прийом олмесартану медоксомілу один раз на добу забезпечує ефективне та м'яке зниження артеріального тиску протягом 24 годин. Гіпотензивна дія олмесартану медоксомілу настає, як правило, вже через 2 тижні, а максимальний ефект розвивається приблизно через 8 тижнів. після початку терапії. Гідрохлортіазид – тіазидний діуретик – знижує реабсорбцію іонів натрію, хлору та води у ниркових канальцях. Збільшує виведення іонів калію, магнію, гідрокарбонатів, знижує виведення іонів кальцію. Діуретичний ефект настає через 2 години після прийому гідрохлортіазиду всередину, досягає максимуму через 4 години і триває до 12 годин. Сприяє зниженню підвищеного артеріального тиску. При одночасному застосуванні олмесартану медоксомілу та гідрохлортіазиду відбувається зменшення втрати іонів калію, спричинених дією діуретика. Результатом комбінованої терапії олмесартану медоксомілом та гідрохлортіазидом є потенціювання гіпотензивного ефекту, який залежить від дози кожного компонента препарату. У контрольованих клінічних дослідженнях було виявлено виражений антигіпертензивний ефект цієї комбінації, який перевищував ефект кожного з компонентів окремо, а також ефект плацебо. Комбінована терапія добре переноситься пацієнтами. При тривалому лікуванні ефективність комбінованої терапії (олмесартану медоксоміл/гідрохлортіазид) зберігається, розвитку синдрому відміни при припиненні прийому препарату не спостерігається. Вік та стать пацієнтів клінічно значущого впливу на ефективність комбінованої терапії олмесартану медоксомілом та гідрохлортіазидом не мали.Показання до застосуванняЕсенціальна артеріальна гіпертензія (при неефективності монотерапії олмесартану медоксомілом).Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до олмесартану медоксомілу, гідрохлортіазиду або іншим похідним сульфонамідів або до будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу; ниркова недостатність тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну (КК) менше 30 мл/хв), стан після трансплантації нирки (немає досвіду клінічного застосування); печінкова недостатність важкого ступеня тяжкості (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) (ризик розвитку печінкової коми), обструкція жовчовивідних шляхів та холестаз; рефрактерна гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія та симптоматична гіперурикемія; спадкова непереносимість галактози, дефіцит лактази та синдром мальабсорбції глюкози та галактози; одночасне застосування з аліскіреном та аліскіренсодержащими препаратами у пацієнтів з цукровим діабетом та/або нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації менше 60 мл/хв/м2); вагітність; період грудного вигодовування; первинний альдостеронізм; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю бронхіальна астма; ішемічна хвороба серця (ІХС); хронічна серцева недостатність; цереброваскулярні захворювання; стеноз аортального чи мітрального клапана; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; печінкова недостатність легкого та середнього ступеня тяжкості (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); ниркова недостатність легкого та середнього ступеня тяжкості (КК понад 30 мл/хв, але менше 60 мл/хв.); вазоренальна гіпертензія (двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки); цукровий діабет, подагра; порушення водно-електролітного балансу; дегідратація; захворювання сполучної тканини, у тому числі системний червоний вовчак; пацієнтам, які дотримуються дієти з обмеженням солі або які знаходяться на гемодіалізі; при пригніченні кістковомозкового кровотворення; стани, що супроводжуються зниженням обсягу циркулюючої крові (ОЦК) у т. ч. діарея, блювання, або попередня терапія діуретиками; при одночасному застосуванні з препаратами літію.Вагітність та лактаціяДосвід застосування олмесартану медоксомілу у вагітних відсутній. Однак, зважаючи на наявні повідомлення про тяжку тератогенну дію лікарських засобів, що діють на РААС, Кардосал® плюс протипоказаний до застосування при вагітності. У разі планування або настання вагітності під час терапії препаратом Кардосал плюс препарат необхідно відмінити якомога раніше. Пацієнток, які планують вагітність, рекомендується перевести на антигіпертензивні препарати інших груп, безпека застосування яких при вагітності доведена, за винятком випадків, коли препарат Кардосал плюс застосовується за життєвими показаннями. Враховуючи механізм дії гідрохлортіазиду, його застосування у другому та третьому триместрах вагітності може викликати порушення фетоплацентарного кровотоку та надавати несприятливий вплив на плід та новонародженого, викликаючи жовтяницю, електролітні порушення та тромбоцитопенію. Гідрохлортіазид не призначений для лікування водянки у вагітних, артеріальної гіпертензії вагітних або прееклампсії, оскільки він може спричинити зменшення обсягу плазми та гіпоперфузію плаценти. Наразі невідомо, чи проникає олмесартану медоксоміл у грудне молоко. Гідрохлортіазид проникає у грудне молоко, тому застосування препарату Кардосал плюс у період грудного вигодовування протипоказане. При необхідності призначення препарату годування груддю слід припинити.Побічна діяМожливі побічні ефекти наведені нижче за низхідною частотою виникнення: дуже часто (>1/10), часто (>1/100,< 1/10), нечасто (>1/1000,< 1/100), рідко (>1/ 10000, <1/1000), дуже рідко, включаючи окремі повідомлення (<1/10000). Комбінація олмесартану медоксомілу та гідрохлоротіазиду Порушення з боку нервової системи: Часто: запаморочення, біль голови. Нечасто: постуральне запаморочення, сонливість, синкопе. Рідко: розлад свідомості. Порушення з боку серцево-судинної системи: Нечасто: серцебиття, виражене зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: Нечасто кашель. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: Нечасто вертиго. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: Нечасто: біль у животі, діарея, диспепсія, нудота, блювання. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: Нечасто: шкірний висип, екзема. Рідко: ангіоневротичний набряк, кропив'янка. Порушення з боку скелетної мускулатури та сполучної тканини: Нечасто: артралгія, біль у спині, судоми м'язів, міалгія, біль у кінцівках. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: Нечасто гематурія. Рідко: гостра ниркова недостатність. Порушення з боку статевих органів та молочних залоз: Нечасто: еректильна дисфункція. Порушення з боку обміну речовин: Нечасто: підвищення концентрації тригліцеридів, холестерину, сечової кислоти у плазмі крові. Загальні порушення: Часто: астенія, біль у грудній клітці, втома, периферичні набряки. Нечасто: слабкість. Рідко: нездужання. Порушення з боку лабораторних показників: Нечасто: підвищення активності аланінамінотрансферази, аспартатамінотрансферази та гаммаглутамілтрансферази; підвищення концентрації кальцію в плазмі, підвищення концентрації креатиніну, сечовини, глюкози в плазмі, підвищення/зниження концентрації калію в плазмі. Рідко: зниження концентрації гемоглобіну та гематокриту. ОЛМЕСАРТАНА МЕДОКСОМІЛ (монотерапія) Порушення з боку крові та лімфатичної системи: Нечасто: тромбоцитопенія. Порушення з боку нервової системи: Часто: запаморочення, біль голови. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: Нечасто вертиго. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: Часто: фарингіт, риніт, бронхіт, кашель. Порушення з боку органів травлення: Часто: діарея, диспепсія, гастроентерит, біль у животі, нудота. Нечасто: блювання. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: Нечасто: висип, алергічний дерматит, кропив'янка, висипання, свербіж шкіри. Рідко: ангіоневротичний набряк. Порушення з боку опорно-рухового апарату: Часто: біль у спині, біль у кістках, артрит. Нечасто: міалгія. Рідко: судоми м'язів. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: Часто гематурія, інфекція сечових шляхів. Рідко: гостра ниркова недостатність, ниркова недостатність. Порушення з боку серцево-судинної системи: Нечасто стенокардія. Рідко: надмірне зниження артеріального тиску. Порушення з боку обміну речовин та харчування: Часто: підвищення концентрації тригліцеридів, сечової кислоти у плазмі крові. Рідко: підвищення концентрації калію у плазмі крові. Порушення з боку імунної системи: Нечасто: анафілактичні реакції. Загальні порушення: Часто: біль у грудній клітці, периферичні набряки, грипоподібні симптоми, втома. Нечасто: набряк особи, астенія, нездужання. Рідко: сонливість. Інші порушення: Часто: підвищення концентрації сечовини в плазмі, підвищення активності ферментів печінки, підвищення концентрації креатинфосфокінази. Рідко: підвищення концентрації креатиніну у плазмі крові. Також повідомлялося про поодинокі випадки рабдоміолізу, який за часом розвитку був пов'язаний із прийомом блокаторів рецепеторів АТ-II. ГІДРОХЛОРОТІАЗИД (монотерапія) Порушення з боку крові та лімфатичної системи: Рідко: лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення кістковомозкового кровотворення. Інфекції та інвазії: Рідко: сіаладеніт (запалення слинних залоз). Порушення з боку імунної системи: Рідко: анафілактичні реакції. Порушення з боку обміну речовин та харчування: Дуже часто: підвищення концентрації холестерину, сечової кислоти та тригліцеридів у плазмі крові. Часто: підвищення концентрації глюкози в сечі, підвищення концентрації глюкози в плазмі, підвищення концентрації іонів кальцію в плазмі, зниження концентрації іонів хлору, калію, магнію і натрію в плазмі, підвищення концентрації амілази в плазмі. Нечасто: анорексія. Дуже рідко: гіпохлоремічний алкалоз. Порушення з боку психіки Рідко: апатія, пригніченість, неспокій, порушення сну. Порушення з боку центральної та периферичної нервової системи: Часто: запаморочення, сплутаність свідомості. Нечасто: втрата апетиту. Рідко: головний біль, парестезії, судоми. Порушення з боку органу зору: Нечасто: прогресування міопії. Рідко: ксантопсія, минуще порушення акомодації, зменшення утворення слізної рідини. Порушення з боку серцево-судинної системи: Нечасто: ортостатична гіпотензія. Рідко: аритмії, тромбоз, емболія, некротизуючий васкуліт. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: Рідко: вертиго. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: Нечасто респіраторний дистрес. Рідко: диспное, інтерстиціальна пневмонія, набряк легень. Порушення з боку травного тракту: Часто: біль у животі, нудота, блювання, діарея, запор, метеоризм, подразнення слизової оболонки шлунка. Рідко: панкреатит. Дуже рідко: паралітична кишкова непрохідність. Порушення з боку печінки та гепатобіліарного тракту: Рідко: гострий холецистит, внутрішньопечінкова холестатична жовтяниця. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: Рідко: порушення ниркової функції, інтерстиціальний нефрит. Порушення з боку статевих органів та молочних залоз: Нечасто: еректильна дисфункція. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: Нечасто: фотосенсибілізація, свербіж шкіри, шкірний висип, пурпура, еритема, кропив'янка. Рідко: шкірні анафілактичні реакції, розвиток вовчаковоподібного синдрому (лихоманка, артралгія, міалгія, серозит, васкуліт, підвищення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), лейкоцитоз, еозинофілія), активація шкірної форми системного червоного вовчаку, тонакс. Порушення з боку опорно-рухового апарату: Рідко: м'язова слабість, парез. Загальні порушення: Рідко: гарячка. Порушення з боку лабораторних показників: Часто: підвищення концентрації креатиніну та сечовини у плазмі крові.Взаємодія з лікарськими засобамиОлмесартану медоксоміл Не рекомендується одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками, препаратами калію, замінниками солей, що містять калій, або іншими лікарськими засобами, що підвищують концентрацію калію в плазмі (наприклад, гепарин, інгібітори АПФ) - можливе підвищення концентрації калію в плазмі. При одночасному застосуванні з антацидами (магнію та алюмінію гідроксид) спостерігається помірне зниження біодоступності олмесартану. При одночасному застосуванні олмесартану медоксоміл не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику та фармакодинаміку варфарину, дигоксину, гідрохлортіазиду, правастатину та антацидів (магнію та алюмінію гідроксиду). Є повідомлення про оборотне підвищення концентрації літію в плазмі крові та прояв токсичності під час одночасного застосування препаратів літію з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) та з антагоністами рецепторів ангіотензину II, тому застосування олмесартану медоксомілу в комбінації з препаратами літію не рекомендується. У разі потреби застосування відповідної комбінованої терапії рекомендується регулярний контроль концентрації літію у плазмі. Дані клінічних досліджень показують, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену, асоційована з більш високою частотою виникнення таких побічних ефектів, як артеріальна гіпотензія, гіпер у т. ч. розвиток гострої ниркової недостатності), ніж при застосуванні тільки одного препарату, що впливає на РААС. Таким чином, одночасне застосування інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується. Одночасне застосування олмесартану медоксомілу та препаратів, що містять аліскірен, протипоказано у пацієнтів з цукровим діабетом та нирковою недостатністю (при швидкості клубочкової фільтрації). У пацієнтів з діабетичною нефропатією не слід застосовувати інгібітори АПФ та антагоністи рецепторів ангіотензину II. У разі, коли одночасне застосування двох засобів, що впливають на РААС є необхідним, їх застосування повинно проводитись під контролем лікаря та з регулярним моніторингом функції нирок, показників АТ та концентрації електролітів у плазмі крові. Клінічно значущої інгібуючої дії олмесартану на ізоферменти 1А1/2, 2А6, 2С8/9, 2С19, 2D6, 2Е1 і ЗА4 цитохрому Р450 людини in vitro не виявлено, щодо цитохрому Р450 щурів взаємодій при одночасному застосуванні олмесартану медоксомілу та препаратів, що метаболізуються за участю вищеназваних ізоферментів цитохрому Р450. Гідрохлоротіазид Глюкокортикостероїди, калійуретичні діуретики, адренокортикотропний гормон (АКТГ), амфотерицин В (парентерально), карбеноксолон, пеніциліну G натрієва сіль, амфотерицин, похідні саліцилової кислоти, проносні препарати: при одночасному їх прийомі гіпокаліємії. Одночасне застосування гідрохлортіазиду із цими препаратами не рекомендується. Одночасний прийом аніонообмінних препаратів (колестирамін, колестипол) зменшує всмоктування гідрохлортіазиду. При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду з солями кальцію можливе підвищення концентрації кальцію в плазмі, внаслідок зменшення його виведення. При необхідності призначення препаратів кальцію слід контролювати його концентрацію у плазмі крові та відповідним чином коригувати його дозу. При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду із серцевими глікозидами можлива поява аритмій. Лікарські засоби, здатні викликати аритмію типу «пірует» («torsades des pointes») (особлива форма поліморфної шлуночкової тахікардії з хвиле-, гвинто- або веретеноподібною конфігурацією шлуночкових комплексів у поєднанні зі збільшенням або зменшенням амплітуди зубців комплексу QRS, яка може призвести шлуночків або асистолії): через ризик розвитку гіпокаліємії потрібна обережність при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду з деякими антиаритмічними засобами (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід, аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід), , сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол) та іншими препаратами (беприділ, цизаприд, дифеманілу метилсульфат, еритроміцин для внутрішньовенного введення,галофантрин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин, вінкамін для внутрішньовенного введення), про які відомо, що можуть викликати аритмію типу «пірует». При сумісному застосуванні гідрохлортіазиду з недеполяризуючими міорелаксантами (у т. ч. тубокурарину хлорид) – посилення дії міорелаксантів. Тіазиди можуть збільшувати ризик розвитку побічних ефектів амантадину. Лікування тіазидними діуретиками може порушити толерантність до глюкози. Може знадобитися зниження дози гіпоглікемічних засобів для внутрішнього застосування та інсуліну. Метформін повинен застосовуватися з обережністю через ризик розвитку лактацидозу, що викликається функціональною нирковою недостатністю, що іноді виникає при застосуванні гідрохлортіазиду. Гіперглікемічна ефективність бета-адреноблокаторів та діазоксиду може посилюватися під впливом тіазидів. При одночасному застосуванні М-холіноблокаторів (атропін) та тіазидів через зниження моторики шлунково-кишкового тракту біодоступність тіазидних діуретиків може збільшуватися. Протиподагричні засоби (пробенецид, сульфінпіразон, алопуринол): може виникнути потреба в корекції дози гіпоурикемічного засобу (збільшення дози пробенециду або сульфінпіразону), оскільки гідрохлортіазид може підвищувати концентрацію сечової кислоти у плазмі крові. Одночасне застосування з тіазидними діуретиками може підвищити частоту розвитку реакцій підвищеної чутливості до алопуринолу. Дія симпатоміметиків при одночасному прийомі тіазидних діуретиків може послаблюватися. Тіазидні діуретики можуть зменшувати виведення нирками цитотоксичних засобів (наприклад, циклофосфамід, метотрексат) та посилювати їх мієлосупресивний ефект. При прийомі саліцилатів у високих дозах гідрохлортіазид може посилювати їхню токсичну дію на центральну нервову систему. Є повідомлення про поодинокі випадки гемолітичної анемії при одночасному прийомі метилдопи з гідрохлортіазидом. Одночасне застосування циклоспорину з гідрохлортіазидом може підвищувати ризик розвитку гіперурикемії та загострення подагри. Одночасне застосування тетрациклінів з тіазидними діуретиками підвищує ризик збільшення концентрації сечовини зумовленого тетрациклінами. Ця взаємодія не стосується доксицикліну. Олмесартану медоксоміл/гідрохлортіазид у комбінації Одночасне застосування препаратів літію з тіазидними діуретиками може збільшити без того підвищений ризик інтоксикації літієм, зумовлений інгібіторами АПФ (рідко, з блокаторами рецепторів ангіотензину II), тому спільне застосування препарату Кардосал плюс і препаратів літію не рекомендується. Якщо така комбінація все ж таки необхідна, то також необхідний ретельний контроль концентрації літію в плазмі. При одночасному застосуванні препарату Кардосал плюс з баклофеном та аміфостином можливе посилення антигіпертензивної дії. При одночасному застосуванні інших антигіпертензивних засобів гіпотензивна дія препарату Кардосал плюс може посилитися. Етанол, барбітурати, наркотичні анальгетики або антидепресанти при застосуванні препарату Кардосал плюс можуть призвести до посилення ортостатичної гіпотензії. Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозах більше 3 г/добу, а також інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) можуть послаблювати гіпотензивну дію тіазидних діуретиків та блокаторів рецепторів ангіотензину II. НПЗЗ та антагоністи рецепторів ангіотензину II можуть діяти синергічно, зменшуючи гломерулярну фільтрацію. При одночасному застосуванні нестероїдних протизапальних засобів та антагоністів рецепторів ангіотензину II може виникнути ризик розвитку гострої ниркової недостатності, тому рекомендується контроль функції нирок на початку лікування, а також регулярний прийом достатньої кількості рідини. Водночас одночасне застосування може зменшити антигіпертензивну дію антагоністів рецепторів ангіотензину II, що призводить до часткової втрати їхньої терапевтичної ефективності.Спосіб застосування та дозиТаблетки, покриті плівковою оболонкою Кардосал плюс приймають внутрішньо в один і той же час незалежно від прийому їжі 1 раз на добу, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини (наприклад, склянкою води). Перед призначенням комбінованого препарату Кардосал плюс рекомендується попередній підбір дози кожної з діючих речовин окремо (тобто олмесартану медоксомілу та гідрохлортіазиду). За наявності клінічних показань допускається переведення пацієнта з монотерапії олмесартану медоксомілом у дозі 20 мг на комбінований препарат; при цьому, однак, слід враховувати той факт, що максимальна гіпотензивна дія олмесартану медоксомілу досягається через 8 тижнів після початку лікування. Рекомендована доза: Щоденно по 1 таблетці препарату Кардосал плюс, що містить 20 мг олмесартану медоксомілу та 12,5 мг гідрохлортіазиду, за відсутності адекватного контролю АТ на тлі монотерапії олмесартану медоксомілом у дозі 20 мг. За відсутності адекватного контролю артеріального тиску на фоні прийому препарату Кардосал плюс, що містить 20 мг олмесартану медоксомілу і 12,5 мг гідрохлортіазиду, можливе застосування препарату Кардосал плюс, що містить 20 мг олмесартану медоксомілу і 25 мг гідрохлортіазиду щоденно. Максимальна доза препарату Кардосал плюс становить 20 мг олмесартану медоксомілу та 25 мг гідрохлортіазиду 1 раз на добу. Застосування у пацієнтів похилого віку (старше 65 років) У пацієнтів похилого віку (старше 65 років) з нормальною функцією нирок (КК понад 90 мл/хв) корекція дози препарату не потрібна. При застосуванні препарату у пацієнтів похилого віку необхідно здійснювати ретельний контроль АТ. Застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю У разі застосування препарату Кардосал плюс у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 30-60 мл/хв) рекомендується здійснювати контроль функції нирок. У пацієнтів з нирковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну Застосування у пацієнтів із печінковою недостатністю У пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості препарат Кардосал плюс слід застосовувати з обережністю. При печінковій недостатності середнього ступеня тяжкості початкова доза олмесартану медоксомілу становить 10 мг один раз на добу. Максимальна добова доза – 20 мг один раз на добу. При одночасному застосуванні з діуретиками та/або іншими антигіпертензивними препаратами у пацієнтів з печінковою недостатністю рекомендується ретельний контроль артеріального тиску та функції нирок. Застосування препарату Кардосал плюс протипоказане у пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості, і у пацієнтів з обструкцією жовчовивідних шляхів та холестазом.ПередозуванняСимптоми: при передозуванні олмесартану медоксомілу найбільш ймовірно виражене зниження артеріального тиску, а також тахікардія, брадикардія, нудота, сонливість; при передозуванні гідрохлортіазиду – симптоми дефіциту електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія) та дегідратації внаслідок надмірного діурезу. Лікування: рекомендовано промивання шлунка та/або прийом активованого вугілля; терапія, спрямована на корекцію дегідратації та порушень водноелектролітного балансу. При вираженому зниженні артеріального тиску рекомендується укласти пацієнта в горизонтальне положення, піднявши ноги, і провести терапію, спрямовану на заповнення ОЦК. Дані про виведення олмесартану при гемодіалізі відсутні.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСимптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після прийому першої дози препарату, може зустрічатися у пацієнтів зі зниженим ОЦК та/або зниженою концентрацією натрію внаслідок інтенсивної терапії діуретиками, обмеження споживання солі з їжею при дієтичному харчуванні, а також внаслідок діареї чи блювання. Відповідні фактори слід усунути до початку застосування препарату Кардосал плюс. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлортіазид, можуть спричинити порушення ОЦК або водно-електролітного балансу плазми крові (включаючи гіпокаліємію, гіпонатріємію та гіпохлоремічний алкалоз). Симптомами-провісниками є: сухість слизової оболонки ротової порожнини, спрага, слабкість, сонливість, занепокоєння, міалгія або судоми, м'язова слабкість, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія, нудота і блювання (див. розділ Побічна дія). Найвищий рівень ризику розвитку гіпокаліємії існує у пацієнтів з цирозом печінки, у пацієнтів при проведенні форсованого діурезу та у тих пацієнтів, які одночасно приймають глюкокортикостероїди або АКТГ (див. розділ Взаємодія з іншими лікарськими засобами). І, навпаки, внаслідок антагонізму, що міститься в препараті Кардосал плюс олмесартану медоксоміла, що виявляється щодо рецепторів ангіотензину II (AT1), може мати місце гіперкаліємія - насамперед, у пацієнтів зі зниженням функції нирок та/або хронічною серцевою недостатністю, а також пацієнтів із цукровим діабетом. У пацієнтів із факторами ризику рекомендується регулярний контроль концентрації калію у плазмі крові. Даних про те, чи може олмесартану медоксоміл зменшувати гіпонатріємію, спричинену діуретиками або перешкоджати її розвитку, немає. При спекотній погоді у пацієнтів схильних до набряків може мати місце дилюційна гіпонатріємія. Зниження концентрації хлоридів у цілому виражено незначно і лікування зазвичай не потребує. Тіазиди можуть зменшувати виведення нирками іонів кальцію і також призводити до минущого незначного підвищення концентрації кальцію в плазмі за відсутності в анамнезі порушень його обміну. Гіперкальціємія може вказувати на прихований гіперпаратиреоз. Перед дослідженням функції паращитовидних залоз тіазиди слід відмінити. Доведено, що тіазидні діуретики підвищують виведення нирками іонів магнію, що може призводити до гіпомагніємії. У пацієнтів, у яких судинний тонус та функція нирок залежать великою мірою від активності РААС (наприклад, у пацієнтів з тяжкою хронічною серцевою недостатністю або порушенням функції нирок, включаючи стеноз ниркової артерії), лікування іншими засобами, що впливають на РААС, пов'язане з можливістю розвитку гострої артеріальної гіпотензії, азотемії, олігурії або, в окремих випадках, гострої ниркової недостатності. Можливість подібної дії може бути виключена при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II. Перед призначенням одночасно з препаратом Кардосал плюс інших препаратів, що впливають на РААС, слід ретельно оцінити співвідношення «користь/ризик» даної комбінації та розглянути інші варіанти терапії (див. розділ Взаємодія з іншими лікарськими засобами). Є підвищений ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності у тому випадку, якщо пацієнт із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки отримує терапію лікарськими засобами, що впливають на РААС. При застосуванні препарату Кардосал плюс у пацієнтів з порушенням функції нирок рекомендується проводити періодичний контроль концентрації іонів калію, креатиніну та сечової кислоти у плазмі крові. Досвід застосування олмесартану медоксомілу у пацієнтів із нещодавно проведеною трансплантацією нирки або у пацієнтів з останньою стадією порушення функції нирок відсутній. У пацієнтів з порушенням функції нирок прийом тіазидних діуретиків може супроводжуватись азотемією. При очевидному прогресуванні ниркової недостатності необхідно переглянути терапію та вирішити питання про відміну діуретиків. Як у разі будь-якого антигіпертензивного препарату, надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ІХС або цереброваскулярною недостатністю може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. Тіазидні діуретики можуть викликати порушення толерантності до глюкози, а також підвищення концентрації холестерину, тригліцеридів та сечової кислоти у плазмі крові. У пацієнтів з цукровим діабетом може виникнути необхідність корекції дози інсуліну або гіпоглікемічного засобу для внутрішнього застосування (див. розділ Взаємодія з іншими лікарськими засобами). При лікуванні тіазидними діуретиками цукровий діабет, що латентно протікає, може маніфестувати. Є повідомлення про те, що тіазидні діуретики можуть сприяти розвитку нападу подагри і викликати загострення системного червоного вовчака. Реакції підвищеної чутливості до гідрохлортіазиду можуть мати місце з більшою ймовірністю у пацієнтів з обтяженим алергологічним анамнезом або бронхіальною астмою (в анамнезі). Вплив на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами Кардосал плюс надає незначний або помірний вплив на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами. Оскільки в період лікування препаратом Кардосал плюс в окремих випадках можливий розвиток таких побічних ефектів, як сонливість, слабкість і запаморочення, слід бути обережним при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами та заняттями потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: лерканідипіну гідрохлорид – 10,0 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна (тип РН-101), карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), повідон - К 30, стеарат магнію; Плівкова оболонка: Опадрай OY-SR-6497, що складається з: гіпромелози, тальку, титану діоксиду, макроголу 6000, барвника заліза оксиду жовтого. Пігулки покриті плівковою оболонкою, 10 мг. По 7, 14 або 15 таблеток у блістер [непрозора ПВХ-плівка/фольга алюмінієва]. По 1 (по 7 або 14 пігулок), 2 (по 14 пігулок), 4 (по 15 пігулок), 6 (по 15 пігулок) блістерів з інструкцією із застосування препарату в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, від блідо-жовтого до світло-жовтого кольору з ризиком на одному боці. Вид на зламі: світло-жовтого кольору.ФармакокінетикаВсмоктування Лерканідипін повністю всмоктується після прийому внутрішньо. Максимальна концентрація в плазмі крові (Сmax) досягається через 1,5-3 год і становить 3,3±2,09 нг/мл та 7,66±5,90 нг/мл після прийому 10 та 20 мг лерканідипіну, відповідно. Обидва енантіомери лерканідипіну демонструють подібний фармакокінетичний профіль: мають однаковий час досягнення максимальної концентрації (TСmax), однаковий період напіввиведення (T1/2); значення Сmax і площі під кривою - "концентрація - час" (AUC) в 1,2 рази вище (-)-S енантіомера. Взаємоперетворення енантіомерів в умовах in vivo не спостерігалося. У зв'язку із значним метаболізмом при «первинному проходженні» через печінку, абсолютна біодоступність лерканідипіну у пацієнтів при прийомі внутрішньо після їди становить приблизно 10%; в той же час при прийомі лерканідипіну здоровими добровольцями натще біодоступність зменшується на 1/3. При прийомі лерканідипіну не пізніше 2 год. після прийому жирної їжі його біодоступність збільшується в 4 рази. У зв'язку з цим препарат Леркамен® 10 слід приймати до їди. Розподіл Розподіл із плазми крові в тканини та органи відбувається швидко та широко. Зв'язок із білками плазми крові перевищує 98%. У пацієнтів з тяжкою нирковою та/або печінковою недостатністю через зниження концентрації білка у плазмі крові вільна фракція лерканідипіну може збільшуватися. Метаболізм Лерканідипін інтенсивно метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4; незмінена діюча речовина не виявляється ні в сечі, ні калі. Препарат переважно перетворюється на неактивні метаболіти. Дослідження «in vitro» з мікросомами печінки людини показали, що лерканідипін певною мірою інгібує ферменти CYP3A4 та CYP2D6 у концентраціях, що у 160 та 40 разів відповідно перевищують максимальні плазмові концентрації після прийому дози 20 мг. Більше того, дослідження лікарських взаємодій у людей показали, що лерканідипін не змінює плазмові концентрації мідазоламу, типового субстрату CYP3A4 або метопрололу, типового субстрату CYP2D6. Тому інгібування біотрансформації лікарських засобів, що метаболізуються за участю CYP3A4 та CYP2D6 при застосуванні лерканідипіну в терапевтичних дозах, не очікується. Виведення Елімінація відбувається переважно шляхом біотрансформації. Близько 50% прийнятої дози виводиться нирками. Середнє значення T1/2 становить 8-10 год. Тривалість терапевтичної дії (24 год) обумовлена ​​зв'язуванням лерканідипіну з ліпідними мембранами. Кумуляції лерканідипіну при повторному вживання не спостерігається. Лінійність/нелінійність фармакокінетики Фармакокінетика лерканідипіну в діапазоні терапевтичних доз має нелінійний характер. При прийомі лерканідипіну в дозах 10 мг, 20 мг і 40 мг Сmax у плазмі крові визначалася у співвідношенні 1:3:8 відповідно, і AUC – у співвідношенні 1:4:18, що передбачає прогресуюче насичення при «первинному проходженні» через печінку. Таким чином, біодоступність лерканідипіну збільшується зі збільшенням прийнятої дози. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Літні пацієнти Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у літніх пацієнтів схожа на фармакокінетику, яка спостерігається в загальній популяції пацієнтів. Порушення функції нирок Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну (КК) більше 30 мл/хв) схожа на фармакокінетику, яка спостерігається у загальній популяції пацієнтів. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (КК менше 12 мл/хв) та у пацієнтів, які проходять гемодіаліз, концентрація лерканідипіну в плазмі збільшується приблизно на 70%. Порушення функції печінки Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого ступеня тяжкості (клас А за класифікацією Чайлд-П'ю) схожа на фармакокінетику, що спостерігається у загальній популяції пацієнтів. Дослідження у пацієнтів із печінковою недостатністю середнього та тяжкого ступеня тяжкості не проводилися. Ймовірно, що системна біодоступність лерканідипіну при печінковій недостатності середнього та тяжкого ступеня збільшується, оскільки лерканідипін метаболізується головним чином у печінці.ФармакодинамікаЛерканідипін є селективним блокатором «повільних» кальцієвих каналів, похідним дигідропіридину, інгібує трансмембранний струм іонів кальцію в кардіоміоцити та клітини гладкої мускулатури судин. Механізм антигіпертензивної дії лерканідипіну обумовлений прямою релаксуючою дією на гладком'язові клітини судин, внаслідок чого знижується загальний периферичний опір. Незважаючи на відносно короткий період напіввиведення з плазми крові, лерканідипін має пролонговану антигіпертензивну дію внаслідок високого коефіцієнта мембранного розподілу. Завдяки високій судинній селективності не чинить негативної інотропної дії.Гостра артеріальна гіпотензія з рефлекторною тахікардією у пацієнтів з артеріальною гіпертензією виникає рідко завдяки поступовому розвитку вазодилатації при прийомі лерканідипіну. Лерканідипін являє собою рацемічну суміш (+)R- та (-)S-енантіомерів. Антигіпертензивний ефект лерканідипіну, як і інших асиметричних похідних 1,4-дигідропіридину, насамперед, обумовлений S-енантіомером. Ефективність і безпека лерканідипіну в дозі 10-20 мг на добу оцінювалася у пацієнтів з артеріальною гіпертензією у подвійних сліпих, плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях (лерканідипін отримували 1200 пацієнтів, плацебо 603 пацієнти), а також у дослідженнях з контролем у 3676 пацієнтів із артеріальною гіпертензією. Більшість клінічних досліджень проведено у пацієнтів з м'якою та помірною артеріальною гіпертензією (включаючи літніх пацієнтів та пацієнтів з цукровим діабетом), лерканідипін призначався в монотерапії або в комбінації з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), діуретиками або бета-адр. У невеликому рандомізованому,неконтрольованому дослідженні у 25 пацієнтів з тяжкою артеріальною гіпертензією (середній діастолічний артеріальний тиск (АТ) 114,5±3,7 мм рт. ст.) артеріальний тиск нормалізувався у 40% пацієнтів, які отримували лерканідипін у дозі 20 мг 1 раз на добу та у 56% пацієнтів, які отримували лерканідипін у дозі 10 мг двічі на добу. У подвійному сліпому, рандомізованому, плацебо контрольованому дослідженні у пацієнтів із ізольованою систолічною артеріальною гіпертензією на фоні прийому лерканідипіну систолічний артеріальний тиск ефективно знизився із середніх вихідних значень 172,6±5,6 мм рт. ст. до 140,2±8,7 мм рт. ст.отримували лерканідипін у дозі 10 мг двічі на добу. У подвійному сліпому, рандомізованому, плацебо контрольованому дослідженні у пацієнтів із ізольованою систолічною артеріальною гіпертензією на фоні прийому лерканідипіну систолічний артеріальний тиск ефективно знизився із середніх вихідних значень 172,6±5,6 мм рт. ст. до 140,2±8,7 мм рт. ст.отримували лерканідипін у дозі 10 мг двічі на добу. У подвійному сліпому, рандомізованому, плацебо контрольованому дослідженні у пацієнтів із ізольованою систолічною артеріальною гіпертензією на фоні прийому лерканідипіну систолічний артеріальний тиск ефективно знизився із середніх вихідних значень 172,6±5,6 мм рт. ст. до 140,2±8,7 мм рт. ст. Клінічних досліджень у педіатричній популяції не проводилося.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія І-ІІ ступеня у дорослих пацієнтів.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до лерканідипіну, інших похідних дигідропіридинового ряду або до будь-якого компонента препарату; хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації; нестабільна стенокардія; обструкція тракту, що виносить лівого шлуночка; гострий інфаркт міокарда та протягом 1 місяця після перенесеного інфаркту міокарда; тяжка печінкова недостатність; тяжка ниркова недостатність (СКФ непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; вагітність та період грудного вигодовування; застосування у жінок дітородного віку, які не користуються надійними методами контрацепції; вік до 18 років (ефективність та безпека не вивчені); одночасне застосування з потужними інгібіторами CYP3A4 (кетоконазол, ітраконазол, еритроміцин, ритонавір, тролеандоміцин); із циклоспорином; одночасне застосування з грейпфрутом та грейпфрутовим соком. З обережністю синдром слабкості синусового вузла (без електрокардіостимулятора); дисфункція лівого шлуночка серця; ішемічна хвороба серця; порушення функції печінки середнього ступеня тяжкості; порушення функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості; перитонеальний діаліз; одночасне застосування з індукторами/субстратами ізоферменту CYP3A4, мідазоламом, метопрололом, дигоксином; хронічна серцева недостатність; літній вік.Вагітність та лактаціяВагітність Дані щодо застосування лерканідипіну у вагітних жінок відсутні. Дослідження у тварин не виявили тератогенних ефектів, але вони спостерігалися при застосуванні інших похідних дигідропіридинів. Застосування лерканідипіну протипоказане під час вагітності та у жінок дітородного віку без застосування контрацепції. Період грудного вигодовування Дані про екскрецію лерканідипіну/його метаболітів у материнське молоко у людини відсутні. Ризик для немовлят/немовлят не може бути виключений. Лерканідипін протипоказаний у період грудного вигодовування. Фертильність Клінічні дані щодо впливу лерканідипіну на репродуктивну функцію відсутні. На фоні застосування блокаторів «повільних» кальцієвих каналів у поодиноких пацієнтів було зареєстровано оборотні біохімічні зміни в головці сперматозоїдів, які можуть порушувати запліднення. У випадках, коли повторне екстракорпоральне запліднення безуспішне і коли неможливо знайти інше пояснення, як можлива причина слід розглянути застосування блокаторів «повільних» кальцієвих каналів.Побічна діяОгляд профілю безпеки Безпека лерканідипіну 10-20 мг один раз на добу оцінювалася у подвійних сліпих плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях (груп лерканідипіну - 1200 пацієнтів, група плацебо - 603 пацієнти), а також у контрольованих та неконтрольованих тривалих клінічних дослідженнях з артеріальною гіпертензією. Найчастішими небажаними реакціями у клінічних дослідженнях та при узагальненні даних постмаркетингового досвіду застосування є наступні: периферичні набряки, головний біль, припливи, тахікардія та серцебиття. Табличне резюме небажаних реакцій У наведеній нижче таблиці небажані реакції, зареєстровані у клінічних дослідженнях та при узагальненні даних постмаркетингового досвіду застосування, для яких існує обґрунтований причинно-наслідковий зв'язок, перераховані відповідно до класифікації органів та систем органів MedDRA (Медичний словник термінології регуляторної діяльності) та частоти їх виникнення: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 -< 1/10), нечасто (≥1/1000 -< 1/100), рідко (≥1/10000 -< 1/1000), дуже рідко (< 1/10000) та частота не встановлена ​​(за наявними даними неможлива оцінка частоти виникнення). У кожній частотній групі небажані реакції представлені в порядку зменшення серйозності. Системно-органний клас MedDRA: Порушення імунної системи Рідко: Гіперчутливість Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку нервової системи Часто: Головний біль Нечасто: Запаморочення Рідко: Сонливість, Синкопальний стан Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку серця Часто: Тахікардія, Серцебиття Рідко: Стенокардія Частота невідома: інфаркт міокарда; Збільшення частоти, тривалості та тяжкості нападів у пацієнтів зі стенокардією Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку судин Часто: Припливи Нечасто: Артеріальна гіпотензія Системно-органний клас MedDRA: Шлунково-кишкові порушення Нечасто: Диспепсія, Нудота, Біль у верхній частині живота Рідко: Блювота, Діарея Частота невідома: Гіперплазія десен1, Мутний перитонеальний ексудат1 Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Частота невідома: Збільшення активності «печінкових» трансаміназ у сироватці крові1 Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Нечасто: Шкірний висип, Свербіж шкіри Рідко: Кропивниця Частота невідома: Ангіоневротичний набряк1 Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку м'язової, скелетної та сполучної тканини Нечасто: Міалгія Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Нечасто: Поліурія Рідко: Участене сечовипускання Системно-органний клас MedDRA: Загальні порушення та реакції у місці введення Часто: Перифірні набряки Нечасто: Астенія, Підвищена стомлюваність Рідко: Біль у грудях 1небажані реакції зі спонтанних повідомлень у світовому постмаркетинговому досвіді Опис окремих небажаних реакцій У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях частота периферичних набряків склала 0,9% при прийомі лерканідипіну в дозі 10-20 мг та 0,83% при прийомі плацебо. Ця частота досягла 2% у загальній популяції пацієнтів, включених у клінічні дослідження, у т. ч. у довгострокові. Лерканідипін не впливає на концентрацію глюкози та ліпідів у плазмі крові.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування протипоказане Інгібітори СYP3A4 Відомо, що лерканідипін метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4. Тому інгібітори цього ізоферменту при одночасному застосуванні можуть впливати на метаболізм та виведення лерканідипіну. Було показано, що одночасне застосування з інгібітором CYP3A4 кетоконазолом підвищує концентрацію лерканідипіну в плазмі крові (15-кратне збільшення AUC і 8-кратне збільшення Сmax для S-енантіомеру лерканідипіну). Протипоказано одночасне застосування лерканідипіну з інгібіторами CYP3A4 (наприклад, такими як кетоконазол, ітраконазол, ритонавір, еритроміцин, тролеандоміцин, кларитроміцин) (див. розділ "Протипоказання"). Циклоспорин Після одночасного застосування спостерігалися підвищені концентрації у плазмі крові як лерканідипіну, так і циклоспорину. Дослідження у молодих здорових добровольців показало, що при прийомі циклоспорину через 3 години після прийому лерканідипіну плазмові рівні лерканідипіну не змінювалися, тоді як AUC циклоспорину збільшилася на 27%. Однак одночасний прийом лерканідипіну з циклоспорином викликав 3-кратне збільшення концентрації лерканідипіну в плазмі крові та підвищення AUC циклоспорину на 21%. Циклоспорин та лерканідипін не слід застосовувати одночасно (див. розділ «Протипоказання»). Грейпфрут або грейпфрутовий сік Лерканідипін не слід приймати одночасно з грейпфрутом або грейпфрутовим соком, тому що одночасний прийом може призвести до збільшення системної біодоступності препарату та посилення антигіпертензивної дії (див. розділ «Протипоказання»). Одночасне застосування не рекомендується Індуктори CYP3A4 Лерканідипін слід з обережністю призначати одночасно з індукторами CYP3A4, такими як протисудомні засоби (фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін) та рифампіцин, оскільки можливе зниження антигіпертензивної дії препарату. У разі необхідності спільного застосування необхідний частіший, ніж зазвичай, контроль АТ (див. розділ «З обережністю»). Етанол (алкоголь) Етанол може потенціювати антигіпертензивну дію лерканідипіну. При прийомі судиннорозширювальних гіпотензивних препаратів слід уникати вживання алкоголю, оскільки він може посилювати їхню дію (див. розділ "З обережністю"). Одночасне застосування вимагає обережності (включаючи коригування дози) Субстрати CYP3A4 Слід бути обережними при одночасному застосуванні лерканідипіну з іншими субстратами CYP3A4, такими як терфенадин, астемізол, хінідин, антиаритмічні препарати класу III (аміодарон, соталол) (див. розділ «З обережністю»). Мідазолам При одночасному прийомі внутрішньо лерканідипіну в дозі 20 мг з мідазоламом (субстрат CYP3A4) у здорових добровольців похилого віку збільшується абсорбція лерканідипіну (приблизно на 40%) та уповільнюється швидкість абсорбції (збільшення TCmax з 1,75 год). Концентрація мідазоламу у крові при цьому не змінювалася. Метопролол При одночасному застосуванні лерканідипіну з метопрололом (бета-адреноблокатор, який в основному метаболізується в печінці [субстрат CYP2D6]), біодоступність метопрололу не змінювалася, тоді як біодоступність лерканідипіну зменшується на 50%. Цей ефект може бути пов'язаний із зменшенням печінкового кровотоку, спричиненим бета-адреноблокаторами, та може зустрічатися при одночасному застосуванні лерканідипіну з іншими препаратами цього класу. Тому лерканідипін можна безпечно застосовувати одночасно з бета-адреноблокаторами, проте при даній комбінації може знадобитися корекція дози лерканідипіну для досягнення терапевтичного ефекту. Дігоксин При одночасному застосуванні лерканідипіну в дозі 20 мг у пацієнтів, які постійно приймають бета-метилдигоксин, не було відзначено фармакокінетичної взаємодії, у той час як у здорових добровольців, яких лікували дигоксином, відзначалося збільшення Сmax (максимальна концентрація в плазмі крові) для дигоксину в середньому 33% після прийому 20 мг лерканідипіну натще, при цьому AUC та почений кліренс змінювалися незначно. Пацієнти, які одночасно приймають дигоксин і лерканідипін, повинні перебувати під наглядом на предмет ознак дигіталісної інтоксикації. Інші лікарські взаємодії Флуоксетин У дослідженні одночасне застосування лерканідипіну з флуоксетином (інгібітор CYP2D6 та CYP3A4) у добровольців похилого віку (середній вік 65±7 років) не призводило до клінічно значущих змін фармакокінетики лерканідипіну. Ціметідин Одночасне застосування лерканідипіну з циметидином (у дозі 800 мг на добу) не викликало значних змін концентрації лерканідипіну в плазмі (збільшення Сmax та AUC в середньому на 11%). Але при більш високих дозах циметидину необхідно бути обережними, оскільки можуть збільшуватися біодоступність і антигіпертензивна дія лерканідипіну. Симвастатин При повторному одночасному прийомі лерканідипіну в дозі 20 мг та симвастатину в дозі 40 мг AUC лерканідипіну істотно не змінювалася, тоді як AUC для симвастатину збільшувалася на 56%, а величина AUC для його активного метаболіту (β-гідроксикислоти) – на 28%. . Малоймовірно, що такі зміни мають клінічне значення. При прийомі препарату в різний час доби (Лерканідипін - вранці, симвастатин-ввечері) небажана взаємодія не очікується. Варфарін При одночасному застосуванні 20 мг лерканідипіну та варфарину у здорових добровольців змін фармакокінетики варфарину не спостерігалося. Діуретики та інгібітори АПФ Лерканідипін може застосовуватися одночасно з діуретиками та інгібіторами АПФ. Інші лікарські препарати, що впливають на артеріальний тиск Посилення антигіпертензивного ефекту може спостерігатись при одночасному прийомі лерканідипіну з альфа-адреноблокаторами, трициклічними антидепресантами, нейролептиками. Навпаки, зниження антигіпертензивного ефекту може спостерігатись при одночасному застосуванні з глюкокортикостероїдами.Спосіб застосування та дозиВсередину по 10 мг (1 таблетка Леркамену 10) 1 раз на добу не менше ніж за 15 хвилин до їди, переважно вранці, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води. Залежно від індивідуальної переносимості препарату пацієнтом доза може бути збільшена до 20 мг (2 таблетки Леркамену 10 або 1 таблетка Леркамену 20). Терапевтична доза підбирається поступово, оскільки максимальна антигіпертензивна дія розвивається приблизно через 2 тижні від початку прийому препарату. Оскільки дозозалежна крива має форму плато при призначенні від 20 до 30 мг лерканідипіну, малоймовірно, що ефективність препарату зростатиме з підвищенням дози, водночас збільшується ризик виникнення небажаних реакцій. Препарат Леркамен® 10 не слід приймати одночасно з грейпфрутом чи грейпфрутовим соком. При недостатній ефективності монотерапії препарат Леркамен® 10 можна приймати у комбінації з іншими гіпотензивними засобами, такими як бета-адреноблокатори (атенолол), діуретики (гідрохлортіазид) або інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (каптоприл, еналаприл). Застосування у пацієнтів похилого віку Фармакокінетичний профіль та дані клінічних досліджень показують, що у літніх пацієнтів корекція дози препарату Леркамен® 10 не потрібна. Однак слід бути обережним на початковому етапі лікування препаратом Леркамен® 10 у літніх пацієнтів. Застосування у дітей Безпека та ефективність препарату Леркамен® 10 у дітей віком до 18 років не встановлена. Дані відсутні (див. розділ "Протипоказання"). Застосування у пацієнтів з порушеннями функції нирок або печінки При застосуванні препарату Леркамен® 10 у пацієнтів з нирковою та печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості слід дотримуватися обережності. Хоча зазвичай рекомендована доза 10 мг на добу добре переноситься в цих підгрупах, збільшення дози до 20 мг на добу слід проводити з обережністю. Антигіпертензивний ефект може посилюватися у пацієнтів з порушенням функції печінки та може знадобитися корекція (зниження) дози. При печінковій недостатності тяжкого ступеня тяжкості та ниркової недостатності тяжкого ступеня (СКФПередозуванняУ постмаркетинговому досвіді застосування лерканідипіну повідомлялося про випадки передозування в діапазоні від 30-40 до 800 мг, включаючи повідомлення про спробу самогубства. Симптоми Як і у випадку з іншими дигідропіридиновими блокаторами «повільних» кальцієвих каналів, передозування лерканідипіну призводить до надмірного розширення периферичних судин з вираженою артеріальною гіпотензією та рефлекторною тахікардією. Проте за дуже високих доз периферична селективність може бути втрачена, що супроводжується розвитком брадикардії та негативного інотропного ефекту. Найбільш поширеними небажаними реакціями, пов'язаними з випадками передозування лерканідипіну, були артеріальна гіпотензія, запаморочення, біль голови та серцебиття. Лікування Клінічно значуща артеріальна гіпотензія потребує активної підтримки серцево-судинної системи: моніторинг серцевої та дихальної функції, підйом нижніх кінцівок, контроль об'єму циркулюючої крові та діурезу. З огляду на тривалий фармакологічний ефект лерканідипіну важливо, щоб функції серцево-судинної системи пацієнта з артеріальною гіпотензією контролювалися як мінімум протягом 24 годин. Оскільки лерканідипін має високий ступінь зв'язування з білками, діаліз не є ефективним. Пацієнти з помірним або тяжким передозуванням повинні спостерігатися в умовах відділення інтенсивної терапії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСиндром слабкості синусового вузла З особливою обережністю слід застосовувати лерканідипін у пацієнтів із синдромом слабкості синусового вузла (без електорокардіостимулятора). Дисфункція лівого шлуночка Незважаючи на те, що контрольовані дослідження гемодинаміки не виявили порушень з боку функції лівого шлуночка, застосування БМКК у пацієнтів з ознаками дисфункції лівого шлуночка має здійснюватись з особливою обережністю. Ішемічна хвороба серця Існує думка, що пацієнти з ішемічною хворобою серця, які отримують короткодіючі БМКК – похідні дигідропіридину, є групою високого ризику розвитку ускладнень з боку серцево-судинної системи. Хоча лерканідипін є препаратом пролонгованої дії, при його застосуванні у пацієнтів з ішемічною хворобою серця слід бути обережним. У поодиноких випадках деякі дигідропіридини можуть викликати прекардіальний біль або стенокардію. У поодиноких випадках у пацієнтів зі стенокардією при застосуванні блокаторів «повільних» кальцієвих каналів відзначалося збільшення частоти, тривалості та/або тяжкості нападів стенокардії, а також – у поодиноких випадках – розвиток інфаркту міокарда. Аортальний стеноз/мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Як і інші лікарські засоби, що мають вазодилатуючу дію, лерканідипін слід особливо обережно застосовувати у пацієнтів з аортальним стенозом, мітральним стенозом або гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією. У пацієнтів з гемодинамічно значущою обструкцією лівого шлуночка, що виносить (наприклад, при тяжкому аортальному стенозі) застосування лерканідипіну протипоказане. Хронічна серцева недостатність У пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю лерканідипін слід застосовувати з особливою обережністю. До початку застосування препарату необхідно досягти компенсації хронічної серцевої недостатності. Нестабільна стенокардія/інфаркт міокарда Досвід клінічного застосування лерканідипіну при гострому інфаркті міокарда та нестабільної стенокардії відсутній, у зв'язку з чим застосування препарату при зазначених захворюваннях протипоказане. Порушення функції нирок або печінки Слід дотримуватись особливої ​​обережності при початку лікування у пацієнтів з порушенням функції нирок легкого або середнього ступеня тяжкості. Хоча звичайна доза, що рекомендується, 10 мг на добу, як правило, добре переноситься пацієнтами, до збільшення добової дози лерканідіину до 20 мг слід підходити з обережністю. У пацієнтів з печінковою недостатністю середнього ступеня можливе посилення антигіпертензивної дії, у зв'язку з чим слід бути обережним і розглянути необхідність корекції дозування лерканідипіну. Лерканідипін протипоказаний пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю або тяжкою нирковою недостатністю. Перитонеальний діаліз У пацієнтів, які проходять перитонеальний діаліз, може спостерігатися помутніння перитонеального ексудату, що зумовлено підвищеною концентрацією в ексудаті тригліцеридів. Хоча механізм невідомий, помутніння ексудату має тенденцію вирішуватися невдовзі після відміни лерканідипіну. Це важливо пам'ятати, тому що каламутний перитонеальний ексудат може бути помилково розцінений як один із симптомів інфекційного перитоніту з подальшою невиправданою госпіталізацією та емпіричним призначенням антибіотиків. Індуктори CYP3A4 Індуктори CYP3A4, такі як протисудомні препарати (наприклад, фенітоїн, карбамазепін) та рифампіцин, можуть знижувати концентрацію лерканідипіну у плазмі крові; отже, ефективність лерканідипіну може бути знижена. Алкоголь Слід уникати вживання алкоголю, оскільки він може посилювати дію судиннорозширювальних гіпотензивних препаратів. Допоміжні речовини Препарат містить лактози моногідрат, тому його застосування у пацієнтів з рідкісною спадковою непереносимістю лактози, дефіцитом лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції протипоказано. Умови зберігання За температури не вище 30°С. Х поранити у недоступному для дітей місці! Вплив на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами Лерканідипін незначно впливає на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами. Оскільки в період лікування препаратом можливі такі побічні ефекти як запаморочення, астенія, втома і, в окремих випадках, сонливість, слід бути обережним при керуванні транспортними засобами, іншими механізмами та заняттями потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 30 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: лерканідипіну гідрохлорид – 10,0 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна (тип РН-101), карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), повідон - К 30, стеарат магнію; Плівкова оболонка: Опадрай OY-SR-6497, що складається з: гіпромелози, тальку, титану діоксиду, макроголу 6000, барвника заліза оксиду жовтого. Пігулки покриті плівковою оболонкою, 10 мг. По 7, 14 або 15 таблеток у блістер [непрозора ПВХ-плівка/фольга алюмінієва]. По 1 (по 7 або 14 пігулок), 2 (по 14 пігулок), 4 (по 15 пігулок), 6 (по 15 пігулок) блістерів з інструкцією із застосування препарату в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, від блідо-жовтого до світло-жовтого кольору з ризиком на одному боці. Вид на зламі: світло-жовтого кольору.ФармакокінетикаВсмоктування Лерканідипін повністю всмоктується після прийому внутрішньо. Максимальна концентрація в плазмі крові (Сmax) досягається через 1,5-3 год і становить 3,3±2,09 нг/мл та 7,66±5,90 нг/мл після прийому 10 та 20 мг лерканідипіну, відповідно. Обидва енантіомери лерканідипіну демонструють подібний фармакокінетичний профіль: мають однаковий час досягнення максимальної концентрації (TСmax), однаковий період напіввиведення (T1/2); значення Сmax і площі під кривою - "концентрація - час" (AUC) в 1,2 рази вище (-)-S енантіомера. Взаємоперетворення енантіомерів в умовах in vivo не спостерігалося. У зв'язку із значним метаболізмом при «первинному проходженні» через печінку, абсолютна біодоступність лерканідипіну у пацієнтів при прийомі внутрішньо після їди становить приблизно 10%; в той же час при прийомі лерканідипіну здоровими добровольцями натще біодоступність зменшується на 1/3. При прийомі лерканідипіну не пізніше 2 год. після прийому жирної їжі його біодоступність збільшується в 4 рази. У зв'язку з цим препарат Леркамен® 10 слід приймати до їди. Розподіл Розподіл із плазми крові в тканини та органи відбувається швидко та широко. Зв'язок із білками плазми крові перевищує 98%. У пацієнтів з тяжкою нирковою та/або печінковою недостатністю через зниження концентрації білка у плазмі крові вільна фракція лерканідипіну може збільшуватися. Метаболізм Лерканідипін інтенсивно метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4; незмінена діюча речовина не виявляється ні в сечі, ні калі. Препарат переважно перетворюється на неактивні метаболіти. Дослідження «in vitro» з мікросомами печінки людини показали, що лерканідипін певною мірою інгібує ферменти CYP3A4 та CYP2D6 у концентраціях, що у 160 та 40 разів відповідно перевищують максимальні плазмові концентрації після прийому дози 20 мг. Більше того, дослідження лікарських взаємодій у людей показали, що лерканідипін не змінює плазмові концентрації мідазоламу, типового субстрату CYP3A4 або метопрололу, типового субстрату CYP2D6. Тому інгібування біотрансформації лікарських засобів, що метаболізуються за участю CYP3A4 та CYP2D6 при застосуванні лерканідипіну в терапевтичних дозах, не очікується. Виведення Елімінація відбувається переважно шляхом біотрансформації. Близько 50% прийнятої дози виводиться нирками. Середнє значення T1/2 становить 8-10 год. Тривалість терапевтичної дії (24 год) обумовлена ​​зв'язуванням лерканідипіну з ліпідними мембранами. Кумуляції лерканідипіну при повторному вживання не спостерігається. Лінійність/нелінійність фармакокінетики Фармакокінетика лерканідипіну в діапазоні терапевтичних доз має нелінійний характер. При прийомі лерканідипіну в дозах 10 мг, 20 мг і 40 мг Сmax у плазмі крові визначалася у співвідношенні 1:3:8 відповідно, і AUC – у співвідношенні 1:4:18, що передбачає прогресуюче насичення при «первинному проходженні» через печінку. Таким чином, біодоступність лерканідипіну збільшується зі збільшенням прийнятої дози. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Літні пацієнти Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у літніх пацієнтів схожа на фармакокінетику, яка спостерігається в загальній популяції пацієнтів. Порушення функції нирок Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну (КК) більше 30 мл/хв) схожа на фармакокінетику, яка спостерігається у загальній популяції пацієнтів. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (КК менше 12 мл/хв) та у пацієнтів, які проходять гемодіаліз, концентрація лерканідипіну в плазмі збільшується приблизно на 70%. Порушення функції печінки Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого ступеня тяжкості (клас А за класифікацією Чайлд-П'ю) схожа на фармакокінетику, що спостерігається у загальній популяції пацієнтів. Дослідження у пацієнтів із печінковою недостатністю середнього та тяжкого ступеня тяжкості не проводилися. Ймовірно, що системна біодоступність лерканідипіну при печінковій недостатності середнього та тяжкого ступеня збільшується, оскільки лерканідипін метаболізується головним чином у печінці.ФармакодинамікаЛерканідипін є селективним блокатором «повільних» кальцієвих каналів, похідним дигідропіридину, інгібує трансмембранний струм іонів кальцію в кардіоміоцити та клітини гладкої мускулатури судин. Механізм антигіпертензивної дії лерканідипіну обумовлений прямою релаксуючою дією на гладком'язові клітини судин, внаслідок чого знижується загальний периферичний опір. Незважаючи на відносно короткий період напіввиведення з плазми крові, лерканідипін має пролонговану антигіпертензивну дію внаслідок високого коефіцієнта мембранного розподілу. Завдяки високій судинній селективності не чинить негативної інотропної дії.Гостра артеріальна гіпотензія з рефлекторною тахікардією у пацієнтів з артеріальною гіпертензією виникає рідко завдяки поступовому розвитку вазодилатації при прийомі лерканідипіну. Лерканідипін являє собою рацемічну суміш (+)R- та (-)S-енантіомерів. Антигіпертензивний ефект лерканідипіну, як і інших асиметричних похідних 1,4-дигідропіридину, насамперед, обумовлений S-енантіомером. Ефективність і безпека лерканідипіну в дозі 10-20 мг на добу оцінювалася у пацієнтів з артеріальною гіпертензією у подвійних сліпих, плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях (лерканідипін отримували 1200 пацієнтів, плацебо 603 пацієнти), а також у дослідженнях з контролем у 3676 пацієнтів із артеріальною гіпертензією. Більшість клінічних досліджень проведено у пацієнтів з м'якою та помірною артеріальною гіпертензією (включаючи літніх пацієнтів та пацієнтів з цукровим діабетом), лерканідипін призначався в монотерапії або в комбінації з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), діуретиками або бета-адр. У невеликому рандомізованому,неконтрольованому дослідженні у 25 пацієнтів з тяжкою артеріальною гіпертензією (середній діастолічний артеріальний тиск (АТ) 114,5±3,7 мм рт. ст.) артеріальний тиск нормалізувався у 40% пацієнтів, які отримували лерканідипін у дозі 20 мг 1 раз на добу та у 56% пацієнтів, які отримували лерканідипін у дозі 10 мг двічі на добу. У подвійному сліпому, рандомізованому, плацебо контрольованому дослідженні у пацієнтів із ізольованою систолічною артеріальною гіпертензією на фоні прийому лерканідипіну систолічний артеріальний тиск ефективно знизився із середніх вихідних значень 172,6±5,6 мм рт. ст. до 140,2±8,7 мм рт. ст.отримували лерканідипін у дозі 10 мг двічі на добу. У подвійному сліпому, рандомізованому, плацебо контрольованому дослідженні у пацієнтів із ізольованою систолічною артеріальною гіпертензією на фоні прийому лерканідипіну систолічний артеріальний тиск ефективно знизився із середніх вихідних значень 172,6±5,6 мм рт. ст. до 140,2±8,7 мм рт. ст.отримували лерканідипін у дозі 10 мг двічі на добу. У подвійному сліпому, рандомізованому, плацебо контрольованому дослідженні у пацієнтів із ізольованою систолічною артеріальною гіпертензією на фоні прийому лерканідипіну систолічний артеріальний тиск ефективно знизився із середніх вихідних значень 172,6±5,6 мм рт. ст. до 140,2±8,7 мм рт. ст. Клінічних досліджень у педіатричній популяції не проводилося.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія І-ІІ ступеня у дорослих пацієнтів.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до лерканідипіну, інших похідних дигідропіридинового ряду або до будь-якого компонента препарату; хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації; нестабільна стенокардія; обструкція тракту, що виносить лівого шлуночка; гострий інфаркт міокарда та протягом 1 місяця після перенесеного інфаркту міокарда; тяжка печінкова недостатність; тяжка ниркова недостатність (СКФ непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; вагітність та період грудного вигодовування; застосування у жінок дітородного віку, які не користуються надійними методами контрацепції; вік до 18 років (ефективність та безпека не вивчені); одночасне застосування з потужними інгібіторами CYP3A4 (кетоконазол, ітраконазол, еритроміцин, ритонавір, тролеандоміцин); із циклоспорином; одночасне застосування з грейпфрутом та грейпфрутовим соком. З обережністю синдром слабкості синусового вузла (без електрокардіостимулятора); дисфункція лівого шлуночка серця; ішемічна хвороба серця; порушення функції печінки середнього ступеня тяжкості; порушення функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості; перитонеальний діаліз; одночасне застосування з індукторами/субстратами ізоферменту CYP3A4, мідазоламом, метопрололом, дигоксином; хронічна серцева недостатність; літній вік.Вагітність та лактаціяВагітність Дані щодо застосування лерканідипіну у вагітних жінок відсутні. Дослідження у тварин не виявили тератогенних ефектів, але вони спостерігалися при застосуванні інших похідних дигідропіридинів. Застосування лерканідипіну протипоказане під час вагітності та у жінок дітородного віку без застосування контрацепції. Період грудного вигодовування Дані про екскрецію лерканідипіну/його метаболітів у материнське молоко у людини відсутні. Ризик для немовлят/немовлят не може бути виключений. Лерканідипін протипоказаний у період грудного вигодовування. Фертильність Клінічні дані щодо впливу лерканідипіну на репродуктивну функцію відсутні. На фоні застосування блокаторів «повільних» кальцієвих каналів у поодиноких пацієнтів було зареєстровано оборотні біохімічні зміни в головці сперматозоїдів, які можуть порушувати запліднення. У випадках, коли повторне екстракорпоральне запліднення безуспішне і коли неможливо знайти інше пояснення, як можлива причина слід розглянути застосування блокаторів «повільних» кальцієвих каналів.Побічна діяОгляд профілю безпеки Безпека лерканідипіну 10-20 мг один раз на добу оцінювалася у подвійних сліпих плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях (груп лерканідипіну - 1200 пацієнтів, група плацебо - 603 пацієнти), а також у контрольованих та неконтрольованих тривалих клінічних дослідженнях з артеріальною гіпертензією. Найчастішими небажаними реакціями у клінічних дослідженнях та при узагальненні даних постмаркетингового досвіду застосування є наступні: периферичні набряки, головний біль, припливи, тахікардія та серцебиття. Табличне резюме небажаних реакцій У наведеній нижче таблиці небажані реакції, зареєстровані у клінічних дослідженнях та при узагальненні даних постмаркетингового досвіду застосування, для яких існує обґрунтований причинно-наслідковий зв'язок, перераховані відповідно до класифікації органів та систем органів MedDRA (Медичний словник термінології регуляторної діяльності) та частоти їх виникнення: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 -< 1/10), нечасто (≥1/1000 -< 1/100), рідко (≥1/10000 -< 1/1000), дуже рідко (< 1/10000) та частота не встановлена ​​(за наявними даними неможлива оцінка частоти виникнення). У кожній частотній групі небажані реакції представлені в порядку зменшення серйозності. Системно-органний клас MedDRA: Порушення імунної системи Рідко: Гіперчутливість Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку нервової системи Часто: Головний біль Нечасто: Запаморочення Рідко: Сонливість, Синкопальний стан Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку серця Часто: Тахікардія, Серцебиття Рідко: Стенокардія Частота невідома: інфаркт міокарда; Збільшення частоти, тривалості та тяжкості нападів у пацієнтів зі стенокардією Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку судин Часто: Припливи Нечасто: Артеріальна гіпотензія Системно-органний клас MedDRA: Шлунково-кишкові порушення Нечасто: Диспепсія, Нудота, Біль у верхній частині живота Рідко: Блювота, Діарея Частота невідома: Гіперплазія десен1, Мутний перитонеальний ексудат1 Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Частота невідома: Збільшення активності «печінкових» трансаміназ у сироватці крові1 Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Нечасто: Шкірний висип, Свербіж шкіри Рідко: Кропивниця Частота невідома: Ангіоневротичний набряк1 Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку м'язової, скелетної та сполучної тканини Нечасто: Міалгія Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Нечасто: Поліурія Рідко: Участене сечовипускання Системно-органний клас MedDRA: Загальні порушення та реакції у місці введення Часто: Перифірні набряки Нечасто: Астенія, Підвищена стомлюваність Рідко: Біль у грудях 1небажані реакції зі спонтанних повідомлень у світовому постмаркетинговому досвіді Опис окремих небажаних реакцій У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях частота периферичних набряків склала 0,9% при прийомі лерканідипіну в дозі 10-20 мг та 0,83% при прийомі плацебо. Ця частота досягла 2% у загальній популяції пацієнтів, включених у клінічні дослідження, у т. ч. у довгострокові. Лерканідипін не впливає на концентрацію глюкози та ліпідів у плазмі крові.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування протипоказане Інгібітори СYP3A4 Відомо, що лерканідипін метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4. Тому інгібітори цього ізоферменту при одночасному застосуванні можуть впливати на метаболізм та виведення лерканідипіну. Було показано, що одночасне застосування з інгібітором CYP3A4 кетоконазолом підвищує концентрацію лерканідипіну в плазмі крові (15-кратне збільшення AUC і 8-кратне збільшення Сmax для S-енантіомеру лерканідипіну). Протипоказано одночасне застосування лерканідипіну з інгібіторами CYP3A4 (наприклад, такими як кетоконазол, ітраконазол, ритонавір, еритроміцин, тролеандоміцин, кларитроміцин) (див. розділ "Протипоказання"). Циклоспорин Після одночасного застосування спостерігалися підвищені концентрації у плазмі крові як лерканідипіну, так і циклоспорину. Дослідження у молодих здорових добровольців показало, що при прийомі циклоспорину через 3 години після прийому лерканідипіну плазмові рівні лерканідипіну не змінювалися, тоді як AUC циклоспорину збільшилася на 27%. Однак одночасний прийом лерканідипіну з циклоспорином викликав 3-кратне збільшення концентрації лерканідипіну в плазмі крові та підвищення AUC циклоспорину на 21%. Циклоспорин та лерканідипін не слід застосовувати одночасно (див. розділ «Протипоказання»). Грейпфрут або грейпфрутовий сік Лерканідипін не слід приймати одночасно з грейпфрутом або грейпфрутовим соком, тому що одночасний прийом може призвести до збільшення системної біодоступності препарату та посилення антигіпертензивної дії (див. розділ «Протипоказання»). Одночасне застосування не рекомендується Індуктори CYP3A4 Лерканідипін слід з обережністю призначати одночасно з індукторами CYP3A4, такими як протисудомні засоби (фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін) та рифампіцин, оскільки можливе зниження антигіпертензивної дії препарату. У разі необхідності спільного застосування необхідний частіший, ніж зазвичай, контроль АТ (див. розділ «З обережністю»). Етанол (алкоголь) Етанол може потенціювати антигіпертензивну дію лерканідипіну. При прийомі судиннорозширювальних гіпотензивних препаратів слід уникати вживання алкоголю, оскільки він може посилювати їхню дію (див. розділ "З обережністю"). Одночасне застосування вимагає обережності (включаючи коригування дози) Субстрати CYP3A4 Слід бути обережними при одночасному застосуванні лерканідипіну з іншими субстратами CYP3A4, такими як терфенадин, астемізол, хінідин, антиаритмічні препарати класу III (аміодарон, соталол) (див. розділ «З обережністю»). Мідазолам При одночасному прийомі внутрішньо лерканідипіну в дозі 20 мг з мідазоламом (субстрат CYP3A4) у здорових добровольців похилого віку збільшується абсорбція лерканідипіну (приблизно на 40%) та уповільнюється швидкість абсорбції (збільшення TCmax з 1,75 год). Концентрація мідазоламу у крові у своїй не змінювалася. Метопролол При одночасному застосуванні лерканідипіну з метопрололом (бета-адреноблокатор, який в основному метаболізується в печінці [субстрат CYP2D6]), біодоступність метопрололу не змінювалася, тоді як біодоступність лерканідипіну зменшується на 50%. Цей ефект може бути пов'язаний із зменшенням печінкового кровотоку, спричиненим бета-адреноблокаторами, та може зустрічатися при одночасному застосуванні лерканідипіну з іншими препаратами цього класу. Тому лерканідипін можна безпечно застосовувати одночасно з бета-адреноблокаторами, проте при даній комбінації може знадобитися корекція дози лерканідипіну для досягнення терапевтичного ефекту. Дігоксин При одночасному застосуванні лерканідипіну в дозі 20 мг у пацієнтів, які постійно приймають бета-метилдигоксин, не було відзначено фармакокінетичної взаємодії, у той час як у здорових добровольців, яких лікували дигоксином, відзначалося збільшення Сmax (максимальна концентрація в плазмі крові) для дигоксину в середньому 33% після прийому 20 мг лерканідипіну натще, при цьому AUC та почений кліренс змінювалися незначно. Пацієнти, які одночасно приймають дигоксин і лерканідипін, повинні перебувати під наглядом на предмет ознак дигіталісної інтоксикації. Інші лікарські взаємодії Флуоксетин У дослідженні одночасне застосування лерканідипіну з флуоксетином (інгібітор CYP2D6 та CYP3A4) у добровольців похилого віку (середній вік 65±7 років) не призводило до клінічно значущих змін фармакокінетики лерканідипіну. Ціметідин Одночасне застосування лерканідипіну з циметидином (у дозі 800 мг на добу) не викликало значних змін концентрації лерканідипіну в плазмі (збільшення Сmax та AUC в середньому на 11%). Але при більш високих дозах циметидину необхідно бути обережними, оскільки можуть збільшуватися біодоступність і антигіпертензивна дія лерканідипіну. Симвастатин При повторному одночасному прийомі лерканідипіну в дозі 20 мг та симвастатину в дозі 40 мг AUC лерканідипіну істотно не змінювалася, тоді як AUC для симвастатину збільшувалася на 56%, а величина AUC для його активного метаболіту (β-гідроксикислоти) – на 28%. . Малоймовірно, що такі зміни мають клінічне значення. При прийомі препарату в різний час доби (Лерканідипін - вранці, симвастатин-ввечері) небажана взаємодія не очікується. Варфарін При одночасному застосуванні 20 мг лерканідипіну та варфарину у здорових добровольців змін фармакокінетики варфарину не спостерігалося. Діуретики та інгібітори АПФ Лерканідипін може застосовуватися одночасно з діуретиками та інгібіторами АПФ. Інші лікарські препарати, що впливають на артеріальний тиск Посилення антигіпертензивного ефекту може спостерігатись при одночасному прийомі лерканідипіну з альфа-адреноблокаторами, трициклічними антидепресантами, нейролептиками. Навпаки, зниження антигіпертензивного ефекту може спостерігатись при одночасному застосуванні з глюкокортикостероїдами.Спосіб застосування та дозиВсередину по 10 мг (1 таблетка Леркамену 10) 1 раз на добу не менше ніж за 15 хвилин до їди, переважно вранці, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води. Залежно від індивідуальної переносимості препарату пацієнтом доза може бути збільшена до 20 мг (2 таблетки Леркамену 10 або 1 таблетка Леркамену 20). Терапевтична доза підбирається поступово, оскільки максимальна антигіпертензивна дія розвивається приблизно через 2 тижні від початку прийому препарату. Оскільки дозозалежна крива має форму плато при призначенні від 20 до 30 мг лерканідипіну, малоймовірно, що ефективність препарату зростатиме з підвищенням дози, водночас збільшується ризик виникнення небажаних реакцій. Препарат Леркамен® 10 не слід приймати одночасно з грейпфрутом чи грейпфрутовим соком. При недостатній ефективності монотерапії препарат Леркамен® 10 можна приймати у комбінації з іншими гіпотензивними засобами, такими як бета-адреноблокатори (атенолол), діуретики (гідрохлортіазид) або інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (каптоприл, еналаприл). Застосування у пацієнтів похилого віку Фармакокінетичний профіль та дані клінічних досліджень показують, що у літніх пацієнтів корекція дози препарату Леркамен® 10 не потрібна. Однак слід бути обережним на початковому етапі лікування препаратом Леркамен® 10 у літніх пацієнтів. Застосування у дітей Безпека та ефективність препарату Леркамен® 10 у дітей віком до 18 років не встановлена. Дані відсутні (див. розділ "Протипоказання"). Застосування у пацієнтів з порушеннями функції нирок або печінки При застосуванні препарату Леркамен® 10 у пацієнтів з нирковою та печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості слід дотримуватися обережності. Хоча зазвичай рекомендована доза 10 мг на добу добре переноситься в цих підгрупах, збільшення дози до 20 мг на добу слід проводити з обережністю. Антигіпертензивний ефект може посилюватися у пацієнтів з порушенням функції печінки та може знадобитися корекція (зниження) дози. При печінковій недостатності тяжкого ступеня тяжкості та ниркової недостатності тяжкого ступеня (СКФПередозуванняУ постмаркетинговому досвіді застосування лерканідипіну повідомлялося про випадки передозування в діапазоні від 30-40 до 800 мг, включаючи повідомлення про спробу самогубства. Симптоми Як і у випадку з іншими дигідропіридиновими блокаторами «повільних» кальцієвих каналів, передозування лерканідипіну призводить до надмірного розширення периферичних судин з вираженою артеріальною гіпотензією та рефлекторною тахікардією. Проте за дуже високих доз периферична селективність може бути втрачена, що супроводжується розвитком брадикардії та негативного інотропного ефекту. Найбільш поширеними небажаними реакціями, пов'язаними з випадками передозування лерканідипіну, були артеріальна гіпотензія, запаморочення, біль голови та серцебиття. Лікування Клінічно значуща артеріальна гіпотензія потребує активної підтримки серцево-судинної системи: моніторинг серцевої та дихальної функції, підйом нижніх кінцівок, контроль об'єму циркулюючої крові та діурезу. З огляду на тривалий фармакологічний ефект лерканідипіну важливо, щоб функції серцево-судинної системи пацієнта з артеріальною гіпотензією контролювалися як мінімум протягом 24 годин. Оскільки лерканідипін має високий ступінь зв'язування з білками, діаліз не є ефективним. Пацієнти з помірним або тяжким передозуванням повинні спостерігатися в умовах відділення інтенсивної терапії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСиндром слабкості синусового вузла З особливою обережністю слід застосовувати лерканідипін у пацієнтів із синдромом слабкості синусового вузла (без електорокардіостимулятора). Дисфункція лівого шлуночка Незважаючи на те, що контрольовані дослідження гемодинаміки не виявили порушень з боку функції лівого шлуночка, застосування БМКК у пацієнтів з ознаками дисфункції лівого шлуночка має здійснюватись з особливою обережністю. Ішемічна хвороба серця Існує думка, що пацієнти з ішемічною хворобою серця, які отримують короткодіючі БМКК – похідні дигідропіридину, є групою високого ризику розвитку ускладнень з боку серцево-судинної системи. Хоча лерканідипін є препаратом пролонгованої дії, при його застосуванні у пацієнтів з ішемічною хворобою серця слід бути обережним. У поодиноких випадках деякі дигідропіридини можуть викликати прекардіальний біль або стенокардію. У поодиноких випадках у пацієнтів зі стенокардією при застосуванні блокаторів «повільних» кальцієвих каналів відзначалося збільшення частоти, тривалості та/або тяжкості нападів стенокардії, а також – у поодиноких випадках – розвиток інфаркту міокарда. Аортальний стеноз/мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Як і інші лікарські засоби, що мають вазодилатуючу дію, лерканідипін слід особливо обережно застосовувати у пацієнтів з аортальним стенозом, мітральним стенозом або гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією. У пацієнтів з гемодинамічно значущою обструкцією лівого шлуночка, що виносить (наприклад, при тяжкому аортальному стенозі) застосування лерканідипіну протипоказане. Хронічна серцева недостатність У пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю лерканідипін слід застосовувати з особливою обережністю. До початку застосування препарату необхідно досягти компенсації хронічної серцевої недостатності. Нестабільна стенокардія/інфаркт міокарда Досвід клінічного застосування лерканідипіну при гострому інфаркті міокарда та нестабільної стенокардії відсутній, у зв'язку з чим застосування препарату при зазначених захворюваннях протипоказане. Порушення функції нирок або печінки Слід дотримуватись особливої ​​обережності при початку лікування у пацієнтів з порушенням функції нирок легкого або середнього ступеня тяжкості. Хоча звичайна доза, що рекомендується, 10 мг на добу, як правило, добре переноситься пацієнтами, до збільшення добової дози лерканідіину до 20 мг слід підходити з обережністю. У пацієнтів з печінковою недостатністю середнього ступеня можливе посилення антигіпертензивної дії, у зв'язку з чим слід бути обережним і розглянути необхідність корекції дозування лерканідипіну. Лерканідипін протипоказаний пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю або тяжкою нирковою недостатністю. Перитонеальний діаліз У пацієнтів, які проходять перитонеальний діаліз, може спостерігатися помутніння перитонеального ексудату, що зумовлено підвищеною концентрацією в ексудаті тригліцеридів. Хоча механізм невідомий, помутніння ексудату має тенденцію вирішуватися невдовзі після відміни лерканідипіну. Це важливо пам'ятати, тому що каламутний перитонеальний ексудат може бути помилково розцінений як один із симптомів інфекційного перитоніту з подальшою невиправданою госпіталізацією та емпіричним призначенням антибіотиків. Індуктори CYP3A4 Індуктори CYP3A4, такі як протисудомні препарати (наприклад, фенітоїн, карбамазепін) та рифампіцин, можуть знижувати концентрацію лерканідипіну у плазмі крові; отже, ефективність лерканідипіну може бути знижена. Алкоголь Слід уникати вживання алкоголю, оскільки він може посилювати дію судиннорозширювальних гіпотензивних препаратів. Допоміжні речовини Препарат містить лактози моногідрат, тому його застосування у пацієнтів з рідкісною спадковою непереносимістю лактози, дефіцитом лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції протипоказано. Умови зберігання За температури не вище 30°С. Зберігати у недоступному для дітей місці! Вплив на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами Лерканідипін незначно впливає на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами. Оскільки в період лікування препаратом можливі такі побічні ефекти як запаморочення, астенія, втома і, в окремих випадках, сонливість, слід бути обережним при керуванні транспортними засобами, іншими механізмами та заняттями потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 30 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: лерканідипіну гідрохлорид – 20,0 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна (тип РН-101), карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), повідон (значення К=30), магнію стеарат; Плівкова оболонка: Опадрай 02F5077, що складається з: гіпромелози, тальку, титану діоксиду, макроголу 6000, барвника заліза оксид червоний. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 20 мг. По 7, 10 або 14 таблеток у блістер [непрозора ПВХ-плівка/фольга алюмінієва]. По 1 (по 7 або 14 пігулок), 2 (по 14 пігулок), 3 (по 14 пігулок), 4 (по 14 пігулок), 5 (по 7 або 10 пігулок), 6 (по 10 пігулок), 7 (по 14 таблеток), 9 (по 10 таблеток) або 10 (по 10 таблеток) блістерів з інструкцією із застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, червонувато-рожевого кольору з ризиком на одному боці. Вид на зламі: світло-жовтого кольору.ФармакокінетикаВсмоктування Лерканідипін повністю всмоктується після прийому внутрішньо. Максимальна концентрація в плазмі крові (Сmax) досягається через 1,5-3 год і становить 3,3±2,09 нг/мл та 7,66±5,90 нг/мл після прийому 10 та 20 мг лерканідипіну, відповідно. Обидва енантіомери лерканідипіну демонструють подібний фармакокінетичний профіль: мають однаковий час досягнення максимальної концентрації (TСmax), однаковий період напіввиведення (T1/2); значення Сmax і площі під кривою - "концентрація - час" (AUC) в 1,2 рази вище (-)-S енантіомера. Взаємоперетворення енантіомерів в умовах in vivo не спостерігалося. У зв'язку із значним метаболізмом при «первинному проходженні» через печінку, абсолютна біодоступність лерканідипіну у пацієнтів при прийомі внутрішньо після їди становить приблизно 10%; в той же час при прийомі лерканідипіну здоровими добровольцями натще біодоступність зменшується на 1/3. При прийомі лерканідипіну не пізніше 2 год. після прийому жирної їжі його біодоступність збільшується в 4 рази. У зв'язку з цим препарат Леркамен® 20 слід приймати до їди. Розподіл Розподіл із плазми крові в тканини та органи відбувається швидко та широко. Зв'язок із білками плазми крові перевищує 98%. У пацієнтів з тяжкою нирковою та/або печінковою недостатністю через зниження концентрації білка у плазмі крові вільна фракція лерканідипіну може збільшуватися. Метаболізм Лерканідипін інтенсивно метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4; незмінена діюча речовина не виявляється ні в сечі, ні калі. Препарат переважно перетворюється на неактивні метаболіти. Дослідження «in vitro» з мікросомами печінки людини показали, що лерканідипін певною мірою інгібує ферменти CYP3A4 та CYP2D6 у концентраціях, що у 160 та 40 разів відповідно перевищують максимальні плазмові концентрації після прийому дози 20 мг. Більше того, дослідження лікарських взаємодій у людей показали, що лерканідипін не змінює плазмові концентрації мідазоламу, типового субстрату CYP3A4 або метопрололу, типового субстрату CYP2D6. Тому інгібування біотрансформації лікарських засобів, що метаболізуються за участю CYP3A4 та CYP2D6 при застосуванні лерканідипіну в терапевтичних дозах, не очікується. Виведення Елімінація відбувається переважно шляхом біотрансформації. Близько 50% прийнятої дози виводиться нирками. Середнє значення T1/2 становить 8-10 год. Тривалість терапевтичного дії (24 год) обумовлена ​​зв'язуванням лерканідипіну з ліпідними мембранами. Кумуляції лерканідипіну при повторному вживання не спостерігається. Лінійність/нелінійність фармакокінетики Фармакокінетика лерканідипіну в діапазоні терапевтичних доз має нелінійний характер. При прийомі лерканідипіну в дозах 10 мг, 20 мг і 40 мг Сmax у плазмі крові визначалася у співвідношенні 1:3:8 відповідно, і AUC – у співвідношенні 1:4:18, що передбачає прогресуюче насичення при «первинному проходженні» через печінку. Таким чином, біодоступність лерканідипіну збільшується зі збільшенням прийнятої дози. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Літні пацієнти Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у літніх пацієнтів схожа на фармакокінетику, яка спостерігається в загальній популяції пацієнтів. Порушення функції нирок Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну (КК) більше 30 мл/хв) схожа на фармакокінетику, яка спостерігається у загальній популяції пацієнтів. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (КК менше 12 мл/хв) та у пацієнтів, які проходять гемодіаліз, концентрація лерканідипіну в плазмі збільшується приблизно на 70%. Порушення функції печінки Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого ступеня тяжкості (клас А за класифікацією Чайлд-П'ю) схожа на фармакокінетику, що спостерігається у загальній популяції пацієнтів. Дослідження у пацієнтів із печінковою недостатністю середнього та тяжкого ступеня тяжкості не проводилися. Ймовірно, що системна біодоступність лерканідипіну при печінковій недостатності середнього та тяжкого ступеня збільшується, оскільки лерканідипін метаболізується головним чином у печінці.ФармакодинамікаЛерканідипін є селективним блокатором «повільних» кальцієвих каналів, похідним дигідропіридину, інгібує трансмембранний струм іонів кальцію в кардіоміоцити та клітини гладкої мускулатури судин. Механізм антигіпертензивної дії лерканідипіну обумовлений прямою релаксуючою дією на гладко-м'язові клітини судин, внаслідок чого знижується загальний периферичний опір. Незважаючи на відносно короткий період напіввиведення з плазми крові, лерканідипін має пролонговану антигіпертензивну дію внаслідок високого коефіцієнта мембранного розподілу. Завдяки високій судинній селективності не чинить негативної інотропної дії.Гостра артеріальна гіпотензія з рефлекторною тахікардією у пацієнтів з артеріальною гіпертензією виникає рідко завдяки поступовому розвитку вазодилатації при прийомі лерканідипіну. Лерканідипін являє собою рацемічну суміш (+)R- та (-)S-енантіомерів. Антигіпертензивний ефект лерканідипіну, як і інших асиметричних похідних 1,4-дигідропіридину, насамперед, обумовлений S-енантіомером. Ефективність і безпека лерканідипіну в дозі 10-20 мг на добу оцінювалася у пацієнтів з артеріальною гіпертензією у подвійних сліпих, плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях (лерканідипін отримували 1200 пацієнтів, плацебо 603 пацієнти), а також у дослідженнях з контролем у 3676 пацієнтів із артеріальною гіпертензією. Більшість клінічних досліджень проведено у пацієнтів з м'якою та помірною артеріальною гіпертензією (включаючи літніх пацієнтів та пацієнтів з цукровим діабетом), лерканідипін призначався в монотерапії або в комбінації з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), діуретиками або бета-адр. У невеликому рандомізованому, неконтрольованому дослідженні у 25 пацієнтів з тяжкою артеріальною гіпертензією (середній діастолічний артеріальний тиск (АТ) 114,5 ± 3,7 мм рт. ст.) артеріальний тиск нормалізувався у 40% пацієнтів, які отримували лерканідипін у дозі 20 на добу та у 56% пацієнтів, які отримували лерканідипін у дозі 10 мг двічі на добу. У подвійному сліпому, рандомізованому,плацебо контрольованому дослідженні у пацієнтів із ізольованою систолічною артеріальною гіпертензією на фоні прийому лерканідипіну систолічний артеріальний тиск ефективно знизився із середніх вихідних значень 172,6±5,6 мм рт. ст. до 140,2±8,7 мм рт. ст. Клінічних досліджень у педіартичній популяції не проводилося.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія І-ІІ ступеня у дорослих пацієнтів.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до лерканідипіну, інших похідних дигідропіридинового ряду або до будь-якого компонента препарату; хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації; нестабільна стенокардія; обструкція тракту, що виносить лівого шлуночка; гострий інфаркт міокарда та протягом 1 місяця після перенесеного інфаркту міокарда; тяжка печінкова недостатність; тяжка ниркова недостатність (СКФ непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; вагітність та період грудного вигодовування; застосування у жінок дітородного віку, які не користуються надійними методами контрацепції; вік до 18 років (ефективність та безпека не вивчені); одночасне застосування препарату Леркамен® 20 з потужними інгібіторами CYP3A4 (кетоконазол, ітраконазол, еритроміцин, ритонавір, тролеандоміцин); із циклоспорином; одночасне застосування з грейпфрутом та грейпфрутовим соком. З обережністю синдром слабкості синусового вузла (без електрокардіостимулятора); дисфункція лівого шлуночка серця; ішемічна хвороба серця; порушення функції печінки середнього ступеня тяжкості; порушення функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості; перитонеальний діаліз; одночасне застосування з індукторами/субстратами ізоферменту CYP3A4, мідазоламом, метопрололом, дигоксином; хронічна серцева недостатність; літній вік.Вагітність та лактаціяКлінічні дані щодо застосування лерканідипіну в період вагітності та грудного вигодовування відсутні. Вагітність Дані щодо застосування лерканідипіну у вагітних жінок відсутні. Дослідження у тварин не виявили тератогенних ефектів, але вони спостерігалися при застосуванні інших похідних дигідропіридинів. Застосування лерканідипіну протипоказане під час вагітності та у жінок дітородного віку без застосування контрацепції. Період грудного вигодовування Дані про екскрецію лерканідипіну/його метаболітів у материнське молоко у людини відсутні. Ризик для немовлят/немовлят не може бути виключений. Лерканідипін протипоказаний у період грудного вигодовування. Фертильність Клінічні дані щодо впливу лерканідипіну на репродуктивну функцію відсутні. На фоні застосування блокаторів «повільних» кальцієвих каналів у поодиноких пацієнтів було зареєстровано оборотні біохімічні зміни в головці сперматозоїдів, які можуть порушувати запліднення. У випадках, коли повторне екстракорпоральне запліднення безуспішне і коли неможливо знайти інше пояснення, як можлива причина слід розглянути застосування блокаторів «повільних» кальцієвих каналів.Побічна діяОгляд профілю безпеки Безпека лерканідипіну 10-20 мг один раз на добу оцінювалася у подвійних сліпих плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях (груп лерканідипіну - 1200 пацієнтів, група плацебо - 603 пацієнти), а також у контрольованих та неконтрольованих тривалих клінічних дослідженнях з артеріальною гіпертензією. Найчастішими небажаними реакціями у клінічних дослідженнях та при узагальненні даних постмаркетингового досвіду застосування є наступні: периферичні набряки, головний біль, припливи, тахікардія та серцебиття. Табличне резюме небажаних реакцій У наведеній нижче таблиці небажані реакції, зареєстровані у клінічних дослідженнях та при узагальненні даних постмаркетингового досвіду застосування, для яких існує обґрунтований причинно-наслідковий зв'язок, перераховані відповідно до класифікації органів та систем органів MedDRA (Медичний словник термінології регуляторної діяльності) та частоти їх виникнення: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 -< 1/10), нечасто (≥1/1000 -< 1/100), рідко (≥1/10000 -< 1/1000), дуже рідко (< 1/10000) та частота не встановлена ​​(за наявними даними неможлива оцінка частоти виникнення). У кожній частотній групі небажані реакції представлені в порядку зменшення серйозності. Системно-органний клас MedDRA: Порушення імунної системи Рідко: Гіперчутливість Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку нервової системи Часто: Головний біль Нечасто: Запаморочення Рідко: Сонливість, Синкопальний стан Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку серця Часто: Тахікардія, Серцебиття Рідко: Стенокардія Частота невідома: інфаркт міокарда; Збільшення частоти, тривалості та тяжкості нападів у пацієнтів зі стенокардією Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку судин Часто: Припливи Нечасто: Артеріальна гіпотензія Системно-органний клас MedDRA: Шлунково-кишкові порушення Нечасто: Диспепсія, Нудота, Біль у верхній частині живота Рідко: Блювота, Діарея Частота невідома: Гіперплазія десен1, Мутний перитонеальний ексудат1 Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Частота невідома: Збільшення активності «печінкових» трансаміназ у сироватці крові1 Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Нечасто: Шкірний висип, Свербіж шкіри Рідко: Кропивниця Частота невідома: Ангіоневротичний набряк1 Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку м'язової, скелетної та сполучної тканини Нечасто: Міалгія Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Нечасто: Поліурія Рідко: Участене сечовипускання Системно-органний клас MedDRA: Загальні порушення та реакції у місці введення Часто: Перифірні набряки Нечасто: Астенія, Підвищена стомлюваність Рідко: Біль у грудях 1небажані реакції зі спонтанних повідомлень у світовому постмаркетинговому досвіді Опис окремих небажаних реакцій У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях частота периферичних набряків склала 0,9% при прийомі лерканідипіну в дозі 10-20 мг та 0,83% при прийомі плацебо. Ця частота досягла 2% у загальній популяції пацієнтів, включених у клінічні дослідження, у т. ч. у довгострокові. Лерканідипін не впливає на концентрацію глюкози та ліпідів у плазмі крові.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування протипоказане Інгібітори СYP3A4 Відомо, що лерканідипін метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4. Тому інгібітори цього ізоферменту при одночасному застосуванні можуть впливати на метаболізм та виведення лерканідипіну. Було показано, що одночасне застосування з інгібітором CYP3A4 кетоконазолом підвищує концентрацію лерканідипіну в плазмі крові (15-кратне збільшення AUC і 8-кратне збільшення Сmax для S-енантіомеру лерканідипіну). Протипоказано одночасне застосування лерканідипіну з інгібіторами CYP3A4 (наприклад, такими як кетоконазол, ітраконазол, ритонавір, еритроміцин, тролеандоміцин, кларитроміцин) (див. розділ "Протипоказання"). Циклоспорин Після одночасного застосування спостерігалися підвищені концентрації у плазмі крові як лерканідипіну, так і циклоспорину. Дослідження у молодих здорових добровольців показало, що при прийомі циклоспорину через 3 години після прийому лерканідипіну плазмові рівні лерканідипіну не змінювалися, тоді як AUC циклоспорину збільшилася на 27%. Однак одночасний прийом лерканідипіну з циклоспорином викликав 3-кратне збільшення концентрації лерканідипіну в плазмі крові та підвищення AUC циклоспорину на 21%. Циклоспорин та лерканідипін не слід застосовувати одночасно (див. розділ «Протипоказання»). Грейпфрут або грейпфрутовий сік Лерканідипін не слід приймати одночасно з грейпфрутом або грейпфрутовим соком, тому що одночасний прийом може призвести до збільшення системної біодоступності препарату та посилення антигіпертензивної дії (див. розділ «Протипоказання»). Одночасне застосування не рекомендується Індуктори CYP3A4 Лерканідипін слід з обережністю призначати одночасно з індукторами CYP3A4, такими як протисудомні засоби (фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін) та рифампіцин, оскільки можливе зниження антигіпертензивної дії препарату. У разі необхідності спільного застосування необхідний частіший, ніж зазвичай, контроль АТ (див. розділ «З обережністю»). Етанол (алкоголь) Етанол може потенціювати антигіпертензивну дію лерканідипіну. При прийомі судиннорозширювальних гіпотензивних препаратів слід уникати вживання алкоголю, оскільки він може посилювати їхню дію (див. розділ "З обережністю"). Одночасне застосування вимагає обережності (включаючи коригування дози) Субстрати CYP3A4 Слід бути обережними при одночасному застосуванні лерканідипіну з іншими субстратами CYP3A4, такими як терфенадин, астемізол, хінідин, антиаритмічні препарати класу III (аміодарон, соталол) (див. розділ «З обережністю»). Мідазолам При одночасному прийомі внутрішньо лерканідипіну в дозі 20 мг з мідазоламом (субстрат CYP3A4) у здорових добровольців похилого віку збільшується абсорбція лерканідипіну (приблизно на 40%) та уповільнюється швидкість абсорбції (збільшення TCmax з 1,75 год). Концентрація мідазоламу у крові у своїй не змінювалася. Метопролол При одночасному застосуванні лерканідипіну з метопрололом (бета-адреноблокатор, який в основному метаболізується в печінці [субстрат CYP2D6]), біодоступність метопрололу не змінювалася, тоді як біодоступність лерканідипіну зменшується на 50%. Цей ефект може бути пов'язаний із зменшенням печінкового кровотоку, спричиненим бета-адреноблокаторами, та може зустрічатися при одночасному застосуванні лерканідипіну з іншими препаратами цього класу. Тому лерканідипін можна безпечно застосовувати разом з бета-адреноблокаторами, проте при даній комбінації може знадобитися корекція дози лерканідипіну для досягнення терапевтичного ефекту. Дігоксин При одночасному застосуванні лерканідипіну в дозі 20 мг у пацієнтів, які постійно приймають бета-метилдигоксин, не було відзначено фармакокінетичної взаємодії, у той час як у здорових добровольців, яких лікували дигоксином, відзначалося збільшення Сmax (максимальна концентрація в плазмі крові) для дигоксину в середньому 33% після прийому 20 мг лерканідипіну натще, при цьому AUC та почений кліренс змінювалися незначно. Пацієнти, які одночасно приймають дигоксин та лерканідипін, повинні знаходитися під наглядом на предмет ознак дигіталісної інтоксикації. Інші лікарські взаємодії Флуоксетин У дослідженні одночасне застосування лерканідипіну з флуоксетином (інгібітор CYP2D6 та CYP3A4) у добровольців похилого віку (середній вік 65±7 років) не призводило до клінічно значущих змін фармакокінетики лерканідипіну. Ціметідин Одночасне застосування лерканідипіну з циметидином (у дозі 800 мг на добу) не викликало значних змін концентрації лерканідипіну в плазмі (збільшення Сmax та AUC в середньому на 11%). Але при більш високих дозах циметидину необхідно бути обережними, оскільки можуть збільшуватися біодоступність і антигіпертензивна дія лерканідипіну. Симвастатин При повторному одночасному прийомі лерканідипіну в дозі 20 мг та симвастатину в дозі 40 мг AUC лерканідипіну істотно не змінювалася, тоді як AUC для симвастатину збільшувалася на 56%, а величина AUC для його активного метаболіту (β-гідроксикислоти) – на 28%. . Малоймовірно, що такі зміни мають клінічне значення. При прийомі препаратів у різний час доби (лерканідипін – вранці, симвастатин – увечері) небажана взаємодія не очікується. Варфарін При одночасному застосуванні 20 мг лерканідипіну та варфарину у здорових добровольців змін фармакокінетики варфарину не спостерігалося. Діуретики та інгібітори АПФ Лерканідипін може застосовуватися одночасно з діуретиками та інгібіторами АПФ. Інші лікарські препарати, що впливають на артеріальний тиск Посилення антигіпертензивного ефекту може спостерігатись при одночасному прийомі лерканідипіну з альфа-адреноблокаторами, трициклічними антидепресантами, нейролептиками. Навпаки, зниження антигіпертензивного ефекту може спостерігатись при одночасному застосуванні з глюкокортикостероїдами.Спосіб застосування та дозиВсередину по 10 мг (1/2 таблетки Леркамену 20) 1 раз на добу не менше ніж за 15 хвилин до їди, переважно вранці, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води. Залежно від індивідуальної переносимості препарату пацієнтом доза може бути збільшена до 20 мг (1 таблетка Леркамену 20). Терапевтична доза підбирається поступово, оскільки максимальна антигіпертензивна дія розвивається приблизно через 2 тижні від початку прийому препарату. Оскільки дозозалежна крива має форму плато при призначенні від 20 до 30 мг лерканідипіну, малоймовірно, що ефективність препарату зростатиме з підвищенням дози більше 20 мг на добу, водночас збільшується ризик виникнення небажаних реакцій. Препарат Леркамен® 20 не слід приймати одночасно з грейпфрутом чи грейпфрутовим соком. При недостатній ефективності монотерапії препарат Леркамен® 20 можна приймати у комбінації з іншими гіпотензивними засобами, такими як бета-адреноблокатори (атенолол), діуретики (гідрохлортіазид) або інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (каптоприл, еналаприл). Застосування у пацієнтів похилого віку Фармакокінетичний профіль та дані клінічних досліджень показують, що у пацієнтів похилого віку корекції дози препарату не потрібно. Однак слід бути обережним на початковому етапі лікування препаратом Леркамен® 20 у літніх пацієнтів. Застосування у дітей Безпека та ефективність препарату Леркамен® 20 у дітей віком до 18 років не встановлена. Дані відсутні (див. розділ "Протипоказання"). Застосування у пацієнтів з порушеннями функції нирок або печінки При застосуванні препарату у пацієнтів з нирковою та печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості слід бути обережним. Хоча зазвичай рекомендована доза 10 мг на добу добре переноситься в цих підгрупах, збільшення дози до 20 мг на добу слід проводити з обережністю. Антигіпертензивний ефект може посилюватися у пацієнтів із печінковою недостатністю та може знадобитися корекція (зниження) дози. При печінковій недостатності тяжкого ступеня тяжкості та ниркової недостатності тяжкого ступеня (СКФПередозуванняУ постмаркетинговому досвіді застосування лерканідипіну повідомлялося про випадки передозування в діапазоні від 30-40 до 800 мг, включаючи повідомлення про спробу самогубства. Симптоми Як і у випадку з іншими дигідропіридиновими блокаторами «повільних» кальцієвих каналів, передозування лерканідипіну призводить до надмірного розширення периферичних судин з вираженою гіпотензією артеріальної та рефлекторної тахікардією. Проте за дуже високих доз периферична селективність може бути втрачена, що супроводжується розвитком брадикардії та негативного інотропного ефекту. Найбільш поширеними небажаними реакціями, пов'язаними з випадками передозування лерканідипіну, були артеріальна гіпотензія, запаморочення, біль голови та серцебиття. Лікування Клінічно значуща артеріальна гіпотензія потребує активної підтримки серцево-судинної системи: моніторинг серцевої та дихальної функції, підйом нижніх кінцівок, контроль об'єму циркулюючої крові та діурезу. З огляду на тривалий фармакологічний ефект лерканідипіну важливо, щоб функції серцево-судинної системи пацієнта з артеріальною гіпотензією контролювалися як мінімум протягом 24 годин. Оскільки лерканідипін має високий ступінь зв'язування з білками, діаліз не є ефективним. Пацієнти з помірним або тяжким передозуванням повинні спостерігатися в умовах відділення інтенсивної терапії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСиндром слабкості синусового вузла З особливою обережністю слід застосовувати лерканідипін у пацієнтів із синдромом слабкості синусового вузла (без електорокардіостимулятора). Дисфункція лівого шлуночка Незважаючи на те, що контрольовані дослідження гемодинаміки не виявили порушень з боку функції лівого шлуночка, застосування БМКК у пацієнтів з ознаками дисфункції лівого шлуночка має здійснюватись з особливою обережністю. Ішемічна хвороба серця Існує думка, що пацієнти з ішемічною хворобою серця, які отримують короткодіючі БМКК – похідні дигідропіридину, є групою високого ризику розвитку ускладнень з боку серцево-судинної системи. Хоча лерканідипін є препаратом пролонгованої дії, при його застосуванні у пацієнтів з ішемічною хворобою серця слід бути обережним. У поодиноких випадках деякі дигідропіридини можуть викликати прекардіальний біль або стенокардію. У поодиноких випадках у пацієнтів зі стенокардією при застосуванні блокаторів «повільних» кальцієвих каналів відзначалося збільшення частоти, тривалості та/або тяжкості нападів стенокардії, а також – у поодиноких випадках – розвиток інфаркту міокарда. Аортальний стеноз/мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Як і інші лікарські засоби, що мають вазодилатуючу дію, лерканідипін слід особливо обережно застосовувати у пацієнтів з аортальним стенозом, мітральним стенозом або гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією. У пацієнтів з гемодинамічно значущою обструкцією лівого шлуночка, що виносить (наприклад, при тяжкому аортальному стенозі) застосування лерканідипіну протипоказане. Хронічна серцева недостатність У пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю лерканідипін слід застосовувати з особливою обережністю. До початку застосування препарату необхідно досягти компенсації хронічної серцевої недостатності. Нестабільна стенокардія/інфаркт міокарда Досвід клінічного застосування лерканідипіну при гострому інфаркті міокарда та нестабільної стенокардії відсутній, у зв'язку з чим застосування препарату при зазначених захворюваннях протипоказане. Порушення функції нирок або печінки Слід дотримуватись особливої ​​обережності при початку лікування у пацієнтів з порушенням функції нирок легкого або середнього ступеня тяжкості. Хоча звичайна доза, що рекомендується, 10 мг на добу, як правило, добре переноситься пацієнтами, до збільшення добової дози лерканідіину до 20 мг слід підходити з обережністю. У пацієнтів з печінковою недостатністю середнього ступеня можливе посилення антигіпертензивної дії, у зв'язку з чим слід бути обережним і розглянути необхідність корекції дозування лерканідипіну. Лерканідипін протипоказаний пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю або тяжкою нирковою недостатністю. Перитонеальний діаліз У пацієнтів, які проходять перитонеальний діаліз, може спостерігатися помутніння перитонеального ексудату, що зумовлено підвищеною концентрацією в ексудаті тригліцеридів. Хоча механізм невідомий, помутніння ексудату має тенденцію вирішуватися невдовзі після відміни лерканідипіну. Це важливо пам'ятати, тому що каламутний перитонеальний ексудат може бути помилково розцінений як один із симптомів інфекційного перитоніту з подальшою невиправданою госпіталізацією та емпіричним призначенням антибіотиків. Індуктори CYP3A4 Індуктори CYP3A4, такі як протисудомні препарати (наприклад, фенітоїн, карбамазепін) та рифампіцин, можуть знижувати концентрацію лерканідипіну у плазмі крові; отже, ефективність лерканідипіну може бути знижена. Алкоголь Слід уникати вживання алкоголю, оскільки він може посилювати дію судиннорозширювальних гіпотензивних препаратів. Допоміжні речовини Препарат містить лактози моногідрат, тому його застосування у пацієнтів з рідкісною спадковою непереносимістю лактози, дефіцитом лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції протипоказано. Умови зберігання За температури не вище 30°С. Зберігати у недоступному для дітей місці! Вплив на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами Лерканідипін незначно впливає на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами. Оскільки в період лікування препаратом можливі такі побічні ефекти як запаморочення, астенія, втома і, в окремих випадках, сонливість, слід бути обережним при керуванні транспортними засобами, іншими механізмами та заняттями потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 30 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: лерканідипіну гідрохлорид – 20,0 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна (тип РН-101), карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А), повідон (значення К=30), магнію стеарат; Плівкова оболонка: Опадрай 02F5077, що складається з: гіпромелози, тальку, титану діоксиду, макроголу 6000, барвника заліза оксид червоний. Пігулки, покриті плівковою оболонкою, 20 мг. По 7, 10 або 14 таблеток у блістер [непрозора ПВХ-плівка/фольга алюмінієва]. По 1 (по 7 або 14 пігулок), 2 (по 14 пігулок), 3 (по 14 пігулок), 4 (по 14 пігулок), 5 (по 7 або 10 пігулок), 6 (по 10 пігулок), 7 (по 14 таблеток), 9 (по 10 таблеток) або 10 (по 10 таблеток) блістерів з інструкцією із застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, червонувато-рожевого кольору з ризиком на одному боці. Вид на зламі: світло-жовтого кольору.ФармакокінетикаВсмоктування Лерканідипін повністю всмоктується після прийому внутрішньо. Максимальна концентрація в плазмі крові (Сmax) досягається через 1,5-3 год і становить 3,3±2,09 нг/мл та 7,66±5,90 нг/мл після прийому 10 та 20 мг лерканідипіну, відповідно. Обидва енантіомери лерканідипіну демонструють подібний фармакокінетичний профіль: мають однаковий час досягнення максимальної концентрації (TСmax), однаковий період напіввиведення (T1/2); значення Сmax і площі під кривою - "концентрація - час" (AUC) в 1,2 рази вище (-)-S енантіомера. Взаємоперетворення енантіомерів в умовах in vivo не спостерігалося. У зв'язку із значним метаболізмом при «первинному проходженні» через печінку, абсолютна біодоступність лерканідипіну у пацієнтів при прийомі внутрішньо після їди становить приблизно 10%; в той же час при прийомі лерканідипіну здоровими добровольцями натще біодоступність зменшується на 1/3. При прийомі лерканідипіну не пізніше 2 год. після прийому жирної їжі його біодоступність збільшується в 4 рази. У зв'язку з цим препарат Леркамен® 20 слід приймати до їди. Розподіл Розподіл із плазми крові в тканини та органи відбувається швидко та широко. Зв'язок із білками плазми крові перевищує 98%. У пацієнтів з тяжкою нирковою та/або печінковою недостатністю через зниження концентрації білка у плазмі крові вільна фракція лерканідипіну може збільшуватися. Метаболізм Лерканідипін інтенсивно метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4; незмінена діюча речовина не виявляється ні в сечі, ні калі. Препарат переважно перетворюється на неактивні метаболіти. Дослідження «in vitro» з мікросомами печінки людини показали, що лерканідипін певною мірою інгібує ферменти CYP3A4 та CYP2D6 у концентраціях, що у 160 та 40 разів відповідно перевищують максимальні плазмові концентрації після прийому дози 20 мг. Більше того, дослідження лікарських взаємодій у людей показали, що лерканідипін не змінює плазмові концентрації мідазоламу, типового субстрату CYP3A4 або метопрололу, типового субстрату CYP2D6. Тому інгібування біотрансформації лікарських засобів, що метаболізуються за участю CYP3A4 та CYP2D6 при застосуванні лерканідипіну в терапевтичних дозах, не очікується. Виведення Елімінація відбувається переважно шляхом біотрансформації. Близько 50% прийнятої дози виводиться нирками. Середнє значення T1/2 становить 8-10 год. Тривалість терапевтичного дії (24 год) обумовлена ​​зв'язуванням лерканідипіну з ліпідними мембранами. Кумуляції лерканідипіну при повторному вживання не спостерігається. Лінійність/нелінійність фармакокінетики Фармакокінетика лерканідипіну в діапазоні терапевтичних доз має нелінійний характер. При прийомі лерканідипіну в дозах 10 мг, 20 мг і 40 мг Сmax у плазмі крові визначалася у співвідношенні 1:3:8 відповідно, і AUC – у співвідношенні 1:4:18, що передбачає прогресуюче насичення при «первинному проходженні» через печінку. Таким чином, біодоступність лерканідипіну збільшується зі збільшенням прийнятої дози. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Літні пацієнти Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у літніх пацієнтів схожа на фармакокінетику, яка спостерігається в загальній популяції пацієнтів. Порушення функції нирок Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну (КК) більше 30 мл/хв) схожа на фармакокінетику, яка спостерігається у загальній популяції пацієнтів. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (КК менше 12 мл/хв) та у пацієнтів, які проходять гемодіаліз, концентрація лерканідипіну в плазмі збільшується приблизно на 70%. Порушення функції печінки Було показано, що фармакокінетика лерканідипіну у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого ступеня тяжкості (клас А за класифікацією Чайлд-П'ю) схожа на фармакокінетику, що спостерігається у загальній популяції пацієнтів. Дослідження у пацієнтів із печінковою недостатністю середнього та тяжкого ступеня тяжкості не проводилися. Ймовірно, що системна біодоступність лерканідипіну при печінковій недостатності середнього та тяжкого ступеня збільшується, оскільки лерканідипін метаболізується головним чином у печінці.ФармакодинамікаЛерканідипін є селективним блокатором «повільних» кальцієвих каналів, похідним дигідропіридину, інгібує трансмембранний струм іонів кальцію в кардіоміоцити та клітини гладкої мускулатури судин. Механізм антигіпертензивної дії лерканідипіну обумовлений прямою релаксуючою дією на гладко-м'язові клітини судин, внаслідок чого знижується загальний периферичний опір. Незважаючи на відносно короткий період напіввиведення з плазми крові, лерканідипін має пролонговану антигіпертензивну дію внаслідок високого коефіцієнта мембранного розподілу. Завдяки високій судинній селективності не чинить негативної інотропної дії.Гостра артеріальна гіпотензія з рефлекторною тахікардією у пацієнтів з артеріальною гіпертензією виникає рідко завдяки поступовому розвитку вазодилатації при прийомі лерканідипіну. Лерканідипін являє собою рацемічну суміш (+)R- та (-)S-енантіомерів. Антигіпертензивний ефект лерканідипіну, як і інших асиметричних похідних 1,4-дигідропіридину, насамперед, обумовлений S-енантіомером. Ефективність і безпека лерканідипіну в дозі 10-20 мг на добу оцінювалася у пацієнтів з артеріальною гіпертензією у подвійних сліпих, плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях (лерканідипін отримували 1200 пацієнтів, плацебо 603 пацієнти), а також у дослідженнях з контролем у 3676 пацієнтів із артеріальною гіпертензією. Більшість клінічних досліджень проведено у пацієнтів з м'якою та помірною артеріальною гіпертензією (включаючи літніх пацієнтів та пацієнтів з цукровим діабетом), лерканідипін призначався в монотерапії або в комбінації з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), діуретиками або бета-адр. У невеликому рандомізованому, неконтрольованому дослідженні у 25 пацієнтів з тяжкою артеріальною гіпертензією (середній діастолічний артеріальний тиск (АТ) 114,5 ± 3,7 мм рт. ст.) артеріальний тиск нормалізувався у 40% пацієнтів, які отримували лерканідипін у дозі 20 на добу та у 56% пацієнтів, які отримували лерканідипін у дозі 10 мг двічі на добу. У подвійному сліпому, рандомізованому,плацебо контрольованому дослідженні у пацієнтів із ізольованою систолічною артеріальною гіпертензією на фоні прийому лерканідипіну систолічний артеріальний тиск ефективно знизився із середніх вихідних значень 172,6±5,6 мм рт. ст. до 140,2±8,7 мм рт. ст. Клінічних досліджень у педіартичній популяції не проводилося.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія І-ІІ ступеня у дорослих пацієнтів.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до лерканідипіну, інших похідних дигідропіридинового ряду або до будь-якого компонента препарату; хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації; нестабільна стенокардія; обструкція тракту, що виносить лівого шлуночка; гострий інфаркт міокарда та протягом 1 місяця після перенесеного інфаркту міокарда; тяжка печінкова недостатність; тяжка ниркова недостатність (СКФ непереносимість лактози, дефіцит лактази, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; вагітність та період грудного вигодовування; застосування у жінок дітородного віку, які не користуються надійними методами контрацепції; вік до 18 років (ефективність та безпека не вивчені); одночасне застосування препарату Леркамен® 20 з потужними інгібіторами CYP3A4 (кетоконазол, ітраконазол, еритроміцин, ритонавір, тролеандоміцин); із циклоспорином; одночасне застосування з грейпфрутом та грейпфрутовим соком. З обережністю синдром слабкості синусового вузла (без електрокардіостимулятора); дисфункція лівого шлуночка серця; ішемічна хвороба серця; порушення функції печінки середнього ступеня тяжкості; порушення функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості; перитонеальний діаліз; одночасне застосування з індукторами/субстратами ізоферменту CYP3A4, мідазоламом, метопрололом, дигоксином; хронічна серцева недостатність; літній вік.Вагітність та лактаціяКлінічні дані щодо застосування лерканідипіну в період вагітності та грудного вигодовування відсутні. Вагітність Дані щодо застосування лерканідипіну у вагітних жінок відсутні. Дослідження у тварин не виявили тератогенних ефектів, але вони спостерігалися при застосуванні інших похідних дигідропіридинів. Застосування лерканідипіну протипоказане під час вагітності та у жінок дітородного віку без застосування контрацепції. Період грудного вигодовування Дані про екскрецію лерканідипіну/його метаболітів у материнське молоко у людини відсутні. Ризик для немовлят/немовлят не може бути виключений. Лерканідипін протипоказаний у період грудного вигодовування. Фертильність Клінічні дані щодо впливу лерканідипіну на репродуктивну функцію відсутні. На фоні застосування блокаторів «повільних» кальцієвих каналів у поодиноких пацієнтів було зареєстровано оборотні біохімічні зміни в головці сперматозоїдів, які можуть порушувати запліднення. У випадках, коли повторне екстракорпоральне запліднення безуспішне і коли неможливо знайти інше пояснення, як можлива причина слід розглянути застосування блокаторів «повільних» кальцієвих каналів.Побічна діяОгляд профілю безпеки Безпека лерканідипіну 10-20 мг один раз на добу оцінювалася у подвійних сліпих плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях (груп лерканідипіну - 1200 пацієнтів, група плацебо - 603 пацієнти), а також у контрольованих та неконтрольованих тривалих клінічних дослідженнях з артеріальною гіпертензією. Найчастішими небажаними реакціями у клінічних дослідженнях та при узагальненні даних постмаркетингового досвіду застосування є наступні: периферичні набряки, головний біль, припливи, тахікардія та серцебиття. Табличне резюме небажаних реакцій У наведеній нижче таблиці небажані реакції, зареєстровані у клінічних дослідженнях та при узагальненні даних постмаркетингового досвіду застосування, для яких існує обґрунтований причинно-наслідковий зв'язок, перераховані відповідно до класифікації органів та систем органів MedDRA (Медичний словник термінології регуляторної діяльності) та частоти їх виникнення: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 -< 1/10), нечасто (≥1/1000 -< 1/100), рідко (≥1/10000 -< 1/1000), дуже рідко (< 1/10000) та частота не встановлена ​​(за наявними даними неможлива оцінка частоти виникнення). У кожній частотній групі небажані реакції представлені в порядку зменшення серйозності. Системно-органний клас MedDRA: Порушення імунної системи Рідко: Гіперчутливість Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку нервової системи Часто: Головний біль Нечасто: Запаморочення Рідко: Сонливість, Синкопальний стан Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку серця Часто: Тахікардія, Серцебиття Рідко: Стенокардія Частота невідома: інфаркт міокарда; Збільшення частоти, тривалості та тяжкості нападів у пацієнтів зі стенокардією Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку судин Часто: Припливи Нечасто: Артеріальна гіпотензія Системно-органний клас MedDRA: Шлунково-кишкові порушення Нечасто: Диспепсія, Нудота, Біль у верхній частині живота Рідко: Блювота, Діарея Частота невідома: Гіперплазія десен1, Мутний перитонеальний ексудат1 Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Частота невідома: Збільшення активності «печінкових» трансаміназ у сироватці крові1 Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Нечасто: Шкірний висип, Свербіж шкіри Рідко: Кропивниця Частота невідома: Ангіоневротичний набряк1 Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку м'язової, скелетної та сполучної тканини Нечасто: Міалгія Системно-органний клас MedDRA: Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Нечасто: Поліурія Рідко: Участене сечовипускання Системно-органний клас MedDRA: Загальні порушення та реакції у місці введення Часто: Перифірні набряки Нечасто: Астенія, Підвищена стомлюваність Рідко: Біль у грудях 1небажані реакції зі спонтанних повідомлень у світовому постмаркетинговому досвіді Опис окремих небажаних реакцій У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях частота периферичних набряків склала 0,9% при прийомі лерканідипіну в дозі 10-20 мг та 0,83% при прийомі плацебо. Ця частота досягла 2% у загальній популяції пацієнтів, включених у клінічні дослідження, у т. ч. у довгострокові. Лерканідипін не впливає на концентрацію глюкози та ліпідів у плазмі крові.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування протипоказане Інгібітори СYP3A4 Відомо, що лерканідипін метаболізується за участю ізоферменту CYP3A4. Тому інгібітори цього ізоферменту при одночасному застосуванні можуть впливати на метаболізм та виведення лерканідипіну. Було показано, що одночасне застосування з інгібітором CYP3A4 кетоконазолом підвищує концентрацію лерканідипіну в плазмі крові (15-кратне збільшення AUC і 8-кратне збільшення Сmax для S-енантіомеру лерканідипіну). Протипоказано одночасне застосування лерканідипіну з інгібіторами CYP3A4 (наприклад, такими як кетоконазол, ітраконазол, ритонавір, еритроміцин, тролеандоміцин, кларитроміцин) (див. розділ "Протипоказання"). Циклоспорин Після одночасного застосування спостерігалися підвищені концентрації у плазмі крові як лерканідипіну, так і циклоспорину. Дослідження у молодих здорових добровольців показало, що при прийомі циклоспорину через 3 години після прийому лерканідипіну плазмові рівні лерканідипіну не змінювалися, тоді як AUC циклоспорину збільшилася на 27%. Однак одночасний прийом лерканідипіну з циклоспорином викликав 3-кратне збільшення концентрації лерканідипіну в плазмі крові та підвищення AUC циклоспорину на 21%. Циклоспорин та лерканідипін не слід застосовувати одночасно (див. розділ «Протипоказання»). Грейпфрут або грейпфрутовий сік Лерканідипін не слід приймати одночасно з грейпфрутом або грейпфрутовим соком, тому що одночасний прийом може призвести до збільшення системної біодоступності препарату та посилення антигіпертензивної дії (див. розділ «Протипоказання»). Одночасне застосування не рекомендується Індуктори CYP3A4 Лерканідипін слід з обережністю призначати одночасно з індукторами CYP3A4, такими як протисудомні засоби (фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін) та рифампіцин, оскільки можливе зниження антигіпертензивної дії препарату. У разі необхідності спільного застосування необхідний частіший, ніж зазвичай, контроль АТ (див. розділ «З обережністю»). Етанол (алкоголь) Етанол може потенціювати антигіпертензивну дію лерканідипіну. При прийомі судиннорозширювальних гіпотензивних препаратів слід уникати вживання алкоголю, оскільки він може посилювати їхню дію (див. розділ "З обережністю"). Одночасне застосування вимагає обережності (включаючи коригування дози) Субстрати CYP3A4 Слід бути обережними при одночасному застосуванні лерканідипіну з іншими субстратами CYP3A4, такими як терфенадин, астемізол, хінідин, антиаритмічні препарати класу III (аміодарон, соталол) (див. розділ «З обережністю»). Мідазолам При одночасному прийомі внутрішньо лерканідипіну в дозі 20 мг з мідазоламом (субстрат CYP3A4) у здорових добровольців похилого віку збільшується абсорбція лерканідипіну (приблизно на 40%) та уповільнюється швидкість абсорбції (збільшення TCmax з 1,75 год). Концентрація мідазоламу у крові у своїй не змінювалася. Метопролол При одночасному застосуванні лерканідипіну з метопрололом (бета-адреноблокатор, який в основному метаболізується в печінці [субстрат CYP2D6]), біодоступність метопрололу не змінювалася, тоді як біодоступність лерканідипіну зменшується на 50%. Цей ефект може бути пов'язаний із зменшенням печінкового кровотоку, спричиненим бета-адреноблокаторами, та може зустрічатися при одночасному застосуванні лерканідипіну з іншими препаратами цього класу. Тому лерканідипін можна безпечно застосовувати разом з бета-адреноблокаторами, проте при даній комбінації може знадобитися корекція дози лерканідипіну для досягнення терапевтичного ефекту. Дігоксин При одночасному застосуванні лерканідипіну в дозі 20 мг у пацієнтів, які постійно приймають бета-метилдигоксин, не було відзначено фармакокінетичної взаємодії, у той час як у здорових добровольців, яких лікували дигоксином, відзначалося збільшення Сmax (максимальна концентрація в плазмі крові) для дигоксину в середньому 33% після прийому 20 мг лерканідипіну натще, при цьому AUC та почений кліренс змінювалися незначно. Пацієнти, які одночасно приймають дигоксин та лерканідипін, повинні знаходитися під наглядом на предмет ознак дигіталісної інтоксикації. Інші лікарські взаємодії Флуоксетин У дослідженні одночасне застосування лерканідипіну з флуоксетином (інгібітор CYP2D6 та CYP3A4) у добровольців похилого віку (середній вік 65±7 років) не призводило до клінічно значущих змін фармакокінетики лерканідипіну. Ціметідин Одночасне застосування лерканідипіну з циметидином (у дозі 800 мг на добу) не викликало значних змін концентрації лерканідипіну в плазмі (збільшення Сmax та AUC в середньому на 11%). Але при більш високих дозах циметидину необхідно бути обережними, оскільки можуть збільшуватися біодоступність і антигіпертензивна дія лерканідипіну. Симвастатин При повторному одночасному прийомі лерканідипіну в дозі 20 мг та симвастатину в дозі 40 мг AUC лерканідипіну істотно не змінювалася, тоді як AUC для симвастатину збільшувалася на 56%, а величина AUC для його активного метаболіту (β-гідроксикислоти) – на 28%. . Малоймовірно, що такі зміни мають клінічне значення. При прийомі препаратів у різний час доби (лерканідипін – вранці, симвастатин – увечері) небажана взаємодія не очікується. Варфарін При одночасному застосуванні 20 мг лерканідипіну та варфарину у здорових добровольців змін фармакокінетики варфарину не спостерігалося. Діуретики та інгібітори АПФ Лерканідипін може застосовуватися одночасно з діуретиками та інгібіторами АПФ. Інші лікарські препарати, що впливають на артеріальний тиск Посилення антигіпертензивного ефекту може спостерігатись при одночасному прийомі лерканідипіну з альфа-адреноблокаторами, трициклічними антидепресантами, нейролептиками. Навпаки, зниження антигіпертензивного ефекту може спостерігатись при одночасному застосуванні з глюкокортикостероїдами.Спосіб застосування та дозиВсередину по 10 мг (1/2 таблетки Леркамену 20) 1 раз на добу не менше ніж за 15 хвилин до їди, переважно вранці, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води. Залежно від індивідуальної переносимості препарату пацієнтом доза може бути збільшена до 20 мг (1 таблетка Леркамену 20). Терапевтична доза підбирається поступово, оскільки максимальна антигіпертензивна дія розвивається приблизно через 2 тижні від початку прийому препарату. Оскільки дозозалежна крива має форму плато при призначенні від 20 до 30 мг лерканідипіну, малоймовірно, що ефективність препарату зростатиме з підвищенням дози більше 20 мг на добу, водночас збільшується ризик виникнення небажаних реакцій. Препарат Леркамен® 20 не слід приймати одночасно з грейпфрутом чи грейпфрутовим соком. При недостатній ефективності монотерапії препарат Леркамен® 20 можна приймати у комбінації з іншими гіпотензивними засобами, такими як бета-адреноблокатори (атенолол), діуретики (гідрохлортіазид) або інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (каптоприл, еналаприл). Застосування у пацієнтів похилого віку Фармакокінетичний профіль та дані клінічних досліджень показують, що у пацієнтів похилого віку корекції дози препарату не потрібно. Однак слід бути обережним на початковому етапі лікування препаратом Леркамен® 20 у літніх пацієнтів. Застосування у дітей Безпека та ефективність препарату Леркамен® 20 у дітей віком до 18 років не встановлена. Дані відсутні (див. розділ "Протипоказання"). Застосування у пацієнтів з порушеннями функції нирок або печінки При застосуванні препарату у пацієнтів з нирковою та печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості слід бути обережним. Хоча зазвичай рекомендована доза 10 мг на добу добре переноситься в цих підгрупах, збільшення дози до 20 мг на добу слід проводити з обережністю. Антигіпертензивний ефект може посилюватися у пацієнтів із печінковою недостатністю та може знадобитися корекція (зниження) дози. При печінковій недостатності тяжкого ступеня тяжкості та ниркової недостатності тяжкого ступеня (СКФПередозуванняУ постмаркетинговому досвіді застосування лерканідипіну повідомлялося про випадки передозування в діапазоні від 30-40 до 800 мг, включаючи повідомлення про спробу самогубства. Симптоми Як і у випадку з іншими дигідропіридиновими блокаторами «повільних» кальцієвих каналів, передозування лерканідипіну призводить до надмірного розширення периферичних судин з вираженою гіпотензією артеріальної та рефлекторної тахікардією. Проте за дуже високих доз периферична селективність може бути втрачена, що супроводжується розвитком брадикардії та негативного інотропного ефекту. Найбільш поширеними небажаними реакціями, пов'язаними з випадками передозування лерканідипіну, були артеріальна гіпотензія, запаморочення, біль голови та серцебиття. Лікування Клінічно значуща артеріальна гіпотензія потребує активної підтримки серцево-судинної системи: моніторинг серцевої та дихальної функції, підйом нижніх кінцівок, контроль об'єму циркулюючої крові та діурезу. З огляду на тривалий фармакологічний ефект лерканідипіну важливо, щоб функції серцево-судинної системи пацієнта з артеріальною гіпотензією контролювалися як мінімум протягом 24 годин. Оскільки лерканідипін має високий ступінь зв'язування з білками, діаліз не є ефективним. Пацієнти з помірним або тяжким передозуванням повинні спостерігатися в умовах відділення інтенсивної терапії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСиндром слабкості синусового вузла З особливою обережністю слід застосовувати лерканідипін у пацієнтів із синдромом слабкості синусового вузла (без електорокардіостимулятора). Дисфункція лівого шлуночка Незважаючи на те, що контрольовані дослідження гемодинаміки не виявили порушень з боку функції лівого шлуночка, застосування БМКК у пацієнтів з ознаками дисфункції лівого шлуночка має здійснюватись з особливою обережністю. Ішемічна хвороба серця Існує думка, що пацієнти з ішемічною хворобою серця, які отримують короткодіючі БМКК – похідні дигідропіридину, є групою високого ризику розвитку ускладнень з боку серцево-судинної системи. Хоча лерканідипін є препаратом пролонгованої дії, при його застосуванні у пацієнтів з ішемічною хворобою серця слід бути обережним. У поодиноких випадках деякі дигідропіридини можуть викликати прекардіальний біль або стенокардію. У поодиноких випадках у пацієнтів зі стенокардією при застосуванні блокаторів «повільних» кальцієвих каналів відзначалося збільшення частоти, тривалості та/або тяжкості нападів стенокардії, а також – у поодиноких випадках – розвиток інфаркту міокарда. Аортальний стеноз/мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Як і інші лікарські засоби, що мають вазодилатуючу дію, лерканідипін слід особливо обережно застосовувати у пацієнтів з аортальним стенозом, мітральним стенозом або гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією. У пацієнтів з гемодинамічно значущою обструкцією лівого шлуночка, що виносить (наприклад, при тяжкому аортальному стенозі) застосування лерканідипіну протипоказане. Хронічна серцева недостатність У пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю лерканідипін слід застосовувати з особливою обережністю. До початку застосування препарату слід досягти компенсації хронічної серцевої недостатності. Нестабільна стенокардія/інфаркт міокарда Досвід клінічного застосування лерканідипіну при гострому інфаркті міокарда та нестабільної стенокардії відсутній, у зв'язку з чим застосування препарату при зазначених захворюваннях протипоказане. Порушення функції печінки або нирок Слід дотримуватись особливої ​​обережності при початку лікування у пацієнтів з порушенням функції нирок легкого або середнього ступеня тяжкості. Хоча звичайна доза, що рекомендується, 10 мг на добу, як правило, добре переноситься пацієнтами, до збільшення добової дози лерканідипіну до 20 мг слід підходити з обережністю. У пацієнтів з печінковою недостатністю середнього ступеня можливе посилення антигіпертензивної дії, у зв'язку з чим слід бути обережним і розглянути необхідність корекції дозування лерканідипіну. Лерканідипін протипоказаний пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю або тяжкою нирковою недостатністю. Перитонеальний діаліз У пацієнтів, які проходять перитонеальний діаліз, може спостерігатися помутніння перитонеального ексудату, що зумовлено підвищеною концентрацією в ексудаті тригліцеридів. Хоча механізм невідомий, помутніння ексудату має тенденцію вирішуватися невдовзі після відміни лерканідипіну. Це важливо пам'ятати, тому що каламутний перитонеальний ексудат може бути помилково розцінений як один із симптомів інфекційного перитоніту з подальшою невиправданою госпіталізацією та емпіричним призначенням антибіотиків. Індуктори CYP3A4 Індуктори CYP3A4, такі як протисудомні препарати (наприклад, фенітоїн, карбамазепін) та рифампіцин, можуть знижувати концентрацію лерканідипіну у плазмі крові; отже, ефективність лерканідипіну може бути знижена. Алкоголь Слід уникати вживання алкоголю, оскільки він може посилювати дію судиннорозширювальних гіпотензивних препаратів. Допоміжні речовини Препарат містить лактози моногідрат, тому його застосування у пацієнтів з рідкісною спадковою непереносимістю лактози, дефіцитом лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції протипоказано. Умови зберігання За температури не вище 30°С. Зберігати у недоступному для дітей місці! Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами Лерканідипін незначно впливає на здатність до керування транспортними засобами та іншими механізмами. Оскільки в період лікування препаратом можливі такі побічні ефекти як запаморочення, астенія, втома і, в окремих випадках, сонливість, слід бути обережним при керуванні транспортними засобами, іншими механізмами та заняттями потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 30 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: небівололу гідрохлорид мікронізований – 5,45 мг (еквівалент небівололу – 5,00 мг); Допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, кроскармеллоза натрію, гіпромелоза 2910 (в'язкість 15 мПа * с), полісорбат 80, целюлоза мікрокристалічна (тип РН-101), кремнію діоксид колоїдний безводний. Пігулки, 5 мг. По 7 або 14 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) [ПВХ/фольга алюмінієва]. По 1, 2 або 4 блістери з інструкцією щодо застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки майже білого кольору з хрестоподібною насічкою для поділу на одній стороні.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо небіволол швидко всмоктується. Прийом їжі не впливає на абсорбцію, тому небіволол можна приймати незалежно від їди. Біодоступність небівололу після внутрішнього прийому становить у середньому 12% у пацієнтів з «швидким» метаболізмом (ефект «першого проходження») і буває майже повною у пацієнтів з «повільним» метаболізмом. Розподіл У плазмі крові обидва енантіомери небівололу переважно зв'язуються з альбуміном. Зв'язування з білками плазми становить для D-небівололу - 98,1%, для L-небівололу - 97,9%. У рівноважному стані та при однакових дозах максимальна концентрація незміненого небівололу в плазмі крові у пацієнтів з “повільним” метаболізмом приблизно в 23 рази вища, ніж у пацієнтів з “швидким” метаболізмом. При сумісному обліку концентрацій незміненого небівололу та його активних метаболітів у плазмі крові розбіжність у максимальних концентраціях між «швидкими» та «повільними» метаболізаторами становить 1,3-1,4 рази. З урахуванням відмінностей у швидкості метаболізму, доза препарату Небілет® повинна підбиратися індивідуально: у пацієнтів із «повільним» метаболізмом можуть застосовуватися нижчі дози. Виведення Небіволол активно метаболізується, частково з утворенням активних гідроксиметаболітів шляхом аліциклічного та ароматичного гідроксилювання, часткового N-дезалкілювання та глюкуронування, крім того, утворюються глюкуроніди гідроксиметаболітів. Через тиждень після застосування небівололу 38% дози виводиться нирками, 48% – через кишечник. Виведення незміненого небівололу через нирки становить менше 0,5% дози препарату, прийнятого внутрішньо. Період напіввиведення (Т1/2) у пацієнтів із «швидким» метаболізмом: гідроксиметаболітів – 24 год, енантіомерів небівололу – 10 год; у пацієнтів з «повільним» метаболізмом: гідроксиметаболітів - 48 год, енантіомерів небівололу - 30-50 год. . У пацієнтів із “повільним” метаболізмом ця різниця ще більша. Рівноважна концентрація небівололу в плазмі крові у більшості пацієнтів з «швидким» метаболізмом досягається протягом 24 годин, а для гідроксиметаболітів – за кілька діб. Плазмові концентрації пропорційні дозам від 1 до 30 мг. Вік пацієнта не впливає на фармакокінетику препарату.ФармакодинамікаНебіволол є рацематом двох енантіомерів: SRRR-небівололу (D-небіволол) і RSSS-небівололу (L-небіволол), що поєднує дві фармакологічні дії: D-небіволол є конкурентним та селективним блокатором бета1-адренорецепторів; L-небіволол має м'яку судиннорозширювальну дію, пов'язану з впливом на систему L-аргінін/оксид азоту, і модулює вивільнення вазодилатуючого фактора оксиду азоту (NO) з ендотелію судин. Одноразовий та багаторазовий прийом небівололу знижує частоту серцевих скорочень (ЧСС) та артеріальний тиск (АТ) у спокої та при фізичному навантаженні як у пацієнтів з нормальним АТ, так і у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Антигіпертензивний ефект зберігається при тривалому лікуванні. У терапевтичних дозах небіволол не має альфа-адренергічного антагонізму. Під час короткострокової та тривалої терапії небівололом у пацієнтів з артеріальною гіпертензією відзначається зниження загального периферичного опору. Незважаючи на зменшення ЧСС, зниження серцевого викиду у спокої та при фізичному навантаженні може бути обмежене через збільшення ударного об'єму. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією небіволол збільшує NO-залежну судинну відповідь на ацетилхолін, яка знижена у пацієнтів з ендотеліальною дисфункцією. У плацебо-контрольованому дослідженні з вивчення захворюваності та смертності у 2128 пацієнтів віком від 70 років (середній вік становив 75,2 роки) зі стабільним перебігом хронічної серцевої недостатності (ХСН) зі зниженою або збереженою фракцією викиду (ФВ) лівого шлуночка (ЛШ) (середнє значення ФВ ЛШ: 36±12,3% з наступним розподілом: ФВ Виявлено зниження випадків раптової смерті у пацієнтів, які отримували небіволол порівняно з плацебо (4,1% та 6,6%, відповідно, зниження відносного ризику становило 38%). Експерименти in vitro та in vivo на тваринах показали, що небіволол не має внутрішньої симпатоміметичної активності та мембраностабілізуючого ефекту у фармакологічних дозах. У здорових добровольців небіволол не істотно впливає на переносимість фізичних навантажень. Наявні доклінічні та клінічні дані не виявили негативного впливу небівололу на еректильну функцію у пацієнтів з артеріальною гіпертензією.Показання до застосуванняартеріальна гіпертензія; стабільна хронічна серцева недостатність легкого та середнього ступеня тяжкості (у складі комбінованої терапії) у пацієнтів віком від 70 років.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до небівололу або будь-якого з компонентів препарату; печінкова недостатність (клас В та С за класифікацією Чайлд-П'ю) або порушення функції печінки; гостра серцева недостатність; кардіогенний шок; хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації (що вимагає внутрішньовенного введення препаратів, що мають позитивну інотропну дію); тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст.); синдром слабкості синусового вузла, включаючи синоаурикулярну блокаду; атріовентрикулярна (АВ) блокада II та III ступеня (без електрокардіостимулятора); брадикардія (ЧСС менше 60 уд/хв до початку терапії); нелікована феохромоцитома (без одночасного застосування альфа-адреноблокаторів); метаболічний ацидоз; бронхоспазм та бронхіальна астма в анамнезі; тяжкі порушення периферичного кровообігу; непереносимість лактози, дефіцит лактази та синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; вік до 18 років (ефективність та безпека у цій віковій групі не вивчені); період грудного вигодовування; одночасне застосування з флоктафеніном, сультопридом (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). З обережністю ниркова недостатність тяжкого ступеня (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) цукровий діабет; гіперфункція щитовидної залози; алергічні захворювання в анамнезі, псоріаз; хронічна обструктивна хвороба легень; облітеруючі захворювання периферичних судин (переміжна кульгавість, синдром Рейно); атріовентрикулярна блокада І ступеня; стенокардія Принцметала; вік старше 75 років; артеріальна гіпотензія; феохромоцитома (при одночасному застосуванні альфа-адреноблокаторів); хірургічні втручання та загальна анестезія; проведення десенсибілізуючої терапії; вагітність.Вагітність та лактаціяНебіволол має фармакологічні властивості, здатні негативно впливати на перебіг вагітності та/або плід/новонародженого. Для всіх препаратів із класу бета-адреноблокаторів характерне зниження плацентарного кровотоку, що асоціюється зі збільшенням частоти випадків затримки розвитку плода, внутрішньоутробної смерті, викиднів або передчасних пологів. Можливий також розвиток таких небажаних явищ, як гіпоглікемія та брадикардія у плода або новонародженого (імовірно, протягом перших трьох днів). У разі необхідності проведення терапії бета-адреноблокаторами надається перевага бета1-селективним препаратам. Небіволол не повинен застосовуватись під час вагітності. При вагітності небіволол призначають лише за життєво важливими показаннями, коли користь матері перевищує можливий ризик для плода або новонародженого. Якщо лікування небівололом необхідне, потрібно проводити спостереження за матково-плацентарним кровотоком і зростанням плода. У разі негативного впливу на перебіг вагітності та плід має бути розглянута можливість альтернативної терапії. Повинний проводитись ретельний моніторинг стану новонародженого. Появи симптомів гіпоглікемії та брадикардії зазвичай очікуються протягом перших 3 днів життя. Дослідження на тваринах показали, що небіволол виділяється з грудним молоком. Дані про те, чи виділяється препарат із грудним молоком у людини, відсутні. Більшість бета-блокаторів, особливо ліпофільні сполуки, такі як небіволол та його активні метаболіти, тією чи іншою мірою проникають у грудне молоко. Тому під час застосування небівололу в період лактації грудне вигодовування необхідно припинити.Побічна діяМожливі небажані реакції (HP) наведені нижче відповідно до класифікації словника для нормативно-правової діяльності (MedDRA) та частоти їх виникнення в порядку зменшення: дуже часто (>1/10), часто (>1/100,< 1/10) , Нечасто (>1/1000, <1/100), рідко (>1/10000, <1/1000), дуже рідко (<1/10000), частота невідома (за наявними даними оцінка неможлива). Порушення з боку імунної системи Частота невідома: ангіоневротичний набряк, гіперчутливість. Порушення психіки Нечасто: депресія, «кошмарні» сновидіння. Порушення з боку нервової системи Часто: біль голови, запаморочення, парестезія. Дуже рідко: непритомність. Порушення з боку органу зору Нечасто: порушення зору. Порушення з боку серця Нечасто: брадикардія, серцева недостатність, уповільнення АВ-провідності. Порушення з боку судин Нечасто: виражене зниження артеріального тиску, посилення хромоти, що перемежується. Порушення з боку дихальної системи. органів грудної клітки та середостіння Часто: задишка. Нечасто: бронхоспазм. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Часто: нудота, запор, діарея. Нечасто: диспепсія, метеоризм, блювання. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Нечасто: свербіж шкіри, шкірний висип еритематозного характеру. Дуже рідко: посилення перебігу псоріазу. Частота невідома: кропив'янка. Порушення з боку статевих органів та молочної залози Нечасто: еректильна дисфункція. Загальні розлади та порушення у місці введення Часто: підвищена стомлюваність, набряки. При застосуванні деяких бета-адреноблокаторів можуть спостерігатися наступні HP: психози, галюцинації, сплутаність свідомості, похолодання/ціаноз кінцівок, синдром Рейно, синдром “сухого ока”, окуло-мукотанний синдром за практололовим типом. Хронічна серцева недостатність Дані про HP у пацієнтів з ХСН отримані в результаті плацебо-контрольованого клінічного дослідження за участю 1067 пацієнтів, які отримували небіволол та 1061 пацієнта, які отримували плацебо. За результатами дослідження HP виникли у 449 пацієнтів, які отримували небіволол (42.1%), та 334 пацієнтів, які отримували плацебо (31.5%). Найбільш часті HP на тлі терапії небівололом за результатами дослідження: брадикардія та запаморочення, що виникли сумарно у 11% пацієнтів. Серед пацієнтів, які отримували плацебо, частота вищеописаних HP була 2% та 7%, відповідно. Інші HP. можливі зв'язки із застосуванням небівололу, що відносяться до лікування ХСН, зареєстровані за результатами дослідження: декомпенсація ХСН, ортостатична гіпотензія, непереносимість препарату, АВ-блокада 1 ступеня, набряки нижніх кінцівок.Взаємодія з лікарськими засобамиФармакодинамічні взаємодії Протипоказані комбінації Флоктафенін Бета-адреноблокатори можуть перешкоджати компенсаторним реакціям серцево-судинної системи у відповідь на артеріальну гіпотензію або шок, які можуть бути спричинені флоктафеніном. Сультопід Небіволол не слід призначати одночасно з сультопридом, оскільки існує підвищений ризик виникнення аритмії шлуночкової, особливо поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует». Нерекомендовані комбінації При одночасному застосуванні небівололу з антиаритмічними засобами І класу (наприклад, хінідин, гідрохінідин, цибензолін, флекаїнід, дизопірамід, лідокаїн, мексилетин, пропафенон) можливе подовження часу атріовентрикулярного проведення та посилення негативної інотропної дії. При одночасному застосуванні бета-адреноблокаторів з блокаторами «повільних» кальцієвих каналів (БМКК) (наприклад, верапаміл, дилтіазем) посилюється негативна дія на скоротливість та АВ-провідність. Внутрішньовенне введення верапамілу одночасно з бета-адреноблокатором може призводити до тяжкої артеріальної гіпотензії та АВ-блокади. При одночасному застосуванні з гіпотензивними засобами центральної дії (наприклад, клонідин, гуанфацин, моксонідин, метилдопа, рілменідин) можливе погіршення перебігу ХСН за рахунок зниження центрального симпатичного тонусу (зниження ЧСС та серцевого викиду, вазодилатація). Різке скасування, особливо у разі попередньої відмови від терапії бета-блокаторами, може збільшити ризик розвитку «рикошетної» артеріальної гіпертензії. Комбінації, які слід застосовувати з обережністю При одночасному застосуванні небівололу з антиаритмічними засобами ІІІ класу (наприклад, аміодарон) може спостерігатись подовження часу АВ-проведення. Одночасне застосування небівололу та лікарських засобів для загальної анестезії може спричиняти пригнічення рефлекторної тахікардії та збільшувати ризик розвитку артеріальної гіпотензії. Загальним правилом є необхідність уникати різкого скасування бета-адреноблокаторів. Анестезіолог повинен бути проінформований про прийом пацієнтом препарату Небілет. При одночасному застосуванні небівололу з інсуліном та гіпоглікемічними засобами для внутрішнього прийому небіволол не впливає на концентрацію глюкози, проте може маскувати симптоми гіпоглікемії (відчуття «серцебиття», тахікардія). При одночасному застосуванні небівололу з баклофеном (міорелаксант) та аміфостином (антинеопластичний препарат) можливе зниження артеріального тиску, що потребує відповідної корекції дози небівололу. Комбінації, які слід брати до уваги При одночасному застосуванні небівололу та серцевих глікозидів можливе збільшення часу АВ-проведення. У клінічних дослідженнях не отримано даних щодо взаємодії двох препаратів. Небіволол не впливає на фармакокінетику дигоксину. При одночасному застосуванні небівололу з БМКК дигідропіридинового ряду (наприклад, амлодипін, фелодипін, лацидипін, ніфедипін, нікардипін, німодипін, нітрендипін) можливе збільшення ризику артеріальної гіпотензії та зниження скоротливості лівого шлуночка у пацієнтів з ХСН. При одночасному застосуванні небівололу з трициклічними антидепресантами, барбітуратами, похідними фенотіазину може посилюватися антигіпертензивна дія (адитивний ефект). Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) не впливають на антигіпертензивну дію небівололу. Симпатоміметичні засоби можуть знижувати ефективність бета-адреноблокаторів. Бета-адреноміметики можуть вести до необмеженої альфа-адренергічної активності симпатоміметичних агентів з альфа- та бета-адренергічними ефектами (ризик розвитку артеріальної гіпертензії, тяжкої брадикардії та зупинки серця). Фармакокінетичні взаємодії При одночасному застосуванні небівололу з лікарськими засобами, що інгібують зворотне захоплення серотоніну, або іншими засобами, що біотрансформуються за участю ізоферменту CYP2D6 (наприклад, пароксетин, флуоксетин, тіоридазин і хінідин). вираженої брадикардії та HP. При одночасному застосуванні небівололу з фінголімодом можливе потенціювання негативного хронотропного ефекту бета-адреноблокаторів та розвиток вираженої брадикардії. При необхідності одночасного застосування слід дотримуватися особливої ​​обережності. При одночасному застосуванні небівололу з циметидином концентрація небівололу в плазмі збільшується без впливу на терапевтичний ефект. Одночасне застосування небівололу та ранитидину не впливає на фармакокінетичні параметри небівололу. Небіволол приймають під час їжі, а антацидний засіб між їдою, таким чином, препарати можна застосовувати одночасно. При одночасному застосуванні небівололу з нікардипіном концентрації активних речовин у плазмі крові дещо збільшуються, проте не впливають на терапевтичний ефект. Одночасний прийом небівололу та етанолу, фуросеміду або гідрохлортіазиду не впливає на фармакокінетику небівололу. Небіволол не впливає на фармакокінетику та фармакодинаміку варфарину.Спосіб застосування та дозиТаблетки препарату Небілет приймають внутрішньо, один раз на добу, бажано в один і той же час, незалежно від часу прийому їжі, запиваючи достатньою кількістю рідини. Артеріальна гіпертензія Середня добова доза для лікування артеріальної гіпертензії становить 5 мг небівололу (1 таблетка препарату Небілет®). Антигіпертензивний ефект розвивається через 1-2 тижні, у ряді випадків оптимальний ефект досягається лише через 4 тижні. Препарат Небілет можна застосовувати як у монотерапії, так і в комбінації з іншими гіпотензивними засобами. До цього часу додатковий антигіпертензивний ефект спостерігався лише при комбінації препарату Небілет®, 5 мг з 12,5 - 25 мг гідрохлортіазиду. Пацієнти з нирковою недостатністю Рекомендована початкова доза у пацієнтів з нирковою недостатністю становить 2,5 мг небівололу (1/2 таблетки препарату Небілет®) на добу. При необхідності добову дозу можна збільшити до 5 мг (1 таблетка одноразово). Пацієнти з печінковою недостатністю Дані щодо застосування препарату Небілет у пацієнтів з печінковою недостатністю або порушенням функції печінки обмежені. Тому застосування препарату Небілет у цих пацієнтів протипоказане. Літні пацієнти У пацієнтів віком понад 65 років рекомендована початкова доза становить 2,5 мг небівололу (1/2 таблетки препарату Небілет®) щодня. При необхідності доза може бути збільшена до 5 мг небівололу (1 таблетка Небілет®). Проте, враховуючи недостатній досвід застосування препарату Небілет® у пацієнтів віком від 75 років, слід виявляти обережність та проводити ретельне обстеження таких пацієнтів. Хронічна серцева недостатність Лікування стабільної ХСН має починатися з поступового титрування дози небівололу до досягнення індивідуальної оптимальної підтримуючої дози. У пацієнтів із ХСН на початку лікування небівололом не повинно бути епізодів гострої серцевої недостатності протягом останніх 6 тижнів. Лікар повинен мати достатній досвід лікування пацієнтів з ХСН. У пацієнтів, які отримують терапію серцево-судинними препаратами, включаючи діуретики та/або дигоксин та/або інгібітори АПФ та/або антагоністи рецепторів ангіотензину II, оптимальні дози цих лікарських препаратів повинні бути підібрані протягом 2 тижнів до початку терапії препаратом Небілет®. На початку лікування підбір дози препарату Небілет необхідно здійснювати повільно, з інтервалом від 1 до 2 тижнів між кожним подальшим збільшенням дози залежно від переносимості пацієнтом кожної дози. Підбір дози необхідно здійснювати за наступною схемою: доза, що становить 1,25 мг небівололу (1/4 таблетки препарату Небілет®) 1 раз на добу, може бути збільшена спочатку до 2,5 - 5 мг небівололу (1/2 таблетки або 1 таблетка ) один раз на добу, а потім – до 10 мг небівололу (2 таблетки препарату Небілет®) 1 раз на добу. Максимальна добова доза становить 10 мг небівололу. На початку лікування та при кожному подальшому збільшенні дози пацієнту слід не менше 2-х годин перебувати під наглядом лікаря, щоб переконатися, що клінічний стан залишається стабільним (особливо: АТ, ЧСС, відсутні порушення провідності та симптоми декомпенсації ХСН). Через побічні ефекти не всім пацієнтам вдається досягти максимальної рекомендованої дози небівололу. При необхідності вже досягнуту дозу можна поступово знизити і, по можливості, знову до неї повернутися. У період титрування дози небівололу, у разі погіршення перебігу ХСН або при непереносимості препарату, рекомендується спочатку знизити дозу небівололу або при необхідності (при появі тяжкої артеріальної гіпотонії, прогресуванні симптомів серцевої недостатності з розвитком гострого набряку легенів, кардіогенного блоку). , негайно скасувати його. Лікування небівололом стабільної ХСН є, як правило, тривалим. Не рекомендується різке скасування терапії небівололом, оскільки це може призвести до погіршення перебігу серцевої недостатності. Якщо відміна препарату необхідна, дозу слід знижувати поетапно, зменшуючи її вдвічі з інтервалом в один тиждень. Пацієнти з нирковою недостатністю Спеціальної корекції дози у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) 89-30 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) не потрібна, оскільки титрація до максимальної переносимої дози здійснюється індивідуально. Досвід застосування препарату у хворих з нирковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) Пацієнти з печінковою недостатністю Дані щодо застосування препарату Небілет у пацієнтів з печінковою недостатністю або порушенням функції печінки обмежені. Тому застосування препарату Небілет у цих пацієнтів протипоказане. Літні пацієнти Спеціальної корекції дози у даної вікової категорії не потрібно, так як титрація до максимальної дози, що переноситься, здійснюється індивідуально. Для поділу покладіть пігулку на тверду, рівну поверхню хрестоподібною насічкою вгору, натисніть на пігулку обома вказівними пальцями (мал. 1). Для отримання чверті (1/4) пігулки повторіть ці ж дії з половиною (1/2) пігулки, як зазначено на рис. 2.ПередозуванняДані про передозування препарату Небілет відсутні. Симптоми передозування бета-адреноблокаторів: виражене зниження артеріального тиску, синусова брадикардія, бронхоспазм та гостра серцева недостатність. Лікування У разі передозування або розвитку гіперчутливості слід забезпечити постійне спостереження за пацієнтом в умовах палати інтенсивної терапії. Рекомендується контролювати концентрацію глюкози в плазмі крові. Для запобігання подальшому всмоктування препарату із шлунково-кишкового тракту необхідно промивання шлунка, прийом активованого вугілля та проносного засобу. Може знадобитися штучна вентиляція легень. При брадикардії або вираженій ваготонії слід вводити внутрішньовенно 0,5-2 мг атропіну. При АВ-блокаді (II-III ст.) рекомендується внутрішньовенне введення бета-адреноміметиків, при їх неефективності слід розглянути питання про встановлення електрокардіостимулятора. При вираженому зниженні артеріального тиску та шоці рекомендовано внутрішньовенне введення плазмозамінних розчинів і, при необхідності, катехоламінів.У разі відсутності бажаного ефекту внутрішньовенне введення глюкагону з розрахунку 50-100 мкг/кг маси тіла. При серцевій недостатності лікування починають із введення серцевих глікозидів та діуретиків, за відсутності ефекту доцільним є введення допаміну, добутаміну або вазодилататорів. При бронхоспазму застосовують бронходилататори, такі як інгаляційні бета2-адреноміметики короткої дії та/або амінофілін. Небіволол, ймовірно, не виводитиметься при гемодіалізі у зв'язку з високим ступенем зв'язування з білками плазми.такі як інгаляційні бета2-адреноміметики короткої дії та/або амінофілін. Небіволол, ймовірно, не виводитиметься при гемодіалізі у зв'язку з високим ступенем зв'язування з білками плазми.такі як інгаляційні бета2-адреноміметики короткої дії та/або амінофілін. Небіволол, ймовірно, не виводитиметься при гемодіалізі у зв'язку з високим ступенем зв'язування з білками плазми.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрипинення терапії або «синдром відміни» Не слід різко переривати лікування небівололом без нагальної потреби. Слід дотримуватись особливої ​​обережності при необхідності припинення терапії у пацієнтів з ІХС, тому що відзначалося обтяження нападів стенокардії, розвиток інфаркту міокарда та виникнення шлуночкових аритмій у пацієнтів з ІХС при раптовому припиненні прийому бета-адреноблокаторів. Якщо припинення лікування необхідне, то дозу небівололу слід поступово знижувати протягом 1-2 тижнів. У разі значного тяжіння стенокардії або розвитку гострого коронарного синдрому слід тимчасово відновити прийом небівололу. Захворювання серцево-судинної системи Контроль АТ та ЧСС на початку прийому препарату має бути щоденним. Як і інші бета-адреноблокатори, небіволол може спричинити подовження інтервалу PQ на ЕКГ. Слід обережно застосовувати небіволол у пацієнтів з атріовентрикулярною блокадою І ступеня, порушеннями провідності серця, синкопальними станами в анамнезі. Одночасне застосування небівололу з лікарськими засобами, здатними подовжувати інтервал PQ на ЕКГ, можливе лише в тому випадку, якщо очікувана користь для пацієнта переважує можливий ризик розвитку або обтяження порушень провідності серця. Вазоспастична стенокардія (стенокардія Принцметалу) Неселективні бета-адреноблокатори можуть збільшувати частоту та тривалість ангінозних нападів у пацієнтів з вазоспастичною стенокардією (стенокардією Принцметала), внаслідок опосередкованої альфа-рецепторами вазоконстрикції коронарної артерії. Кардіоселективні бета1-адреноблокатори при вазоспастичній стенокардії слід застосовувати з обережністю. Брадикардія Бета-адреноблокатори можуть спричиняти брадикардію. При урізанні ЧСС у спокої менше 50-55 уд. /хв слід зменшити дозу або припинити прийом небівололу. Захворювання периферичних судин Обережність необхідна при застосуванні небівололу у пацієнтів із захворюваннями периферичних судин (у тому числі із синдромом Рейно), оскільки бета-адреноблокатори можуть посилювати симптоми артеріальної недостатності. Декомпенсована ХСП Бета-адреноблокатори не повинні застосовуватися при декомпенсованій ХСН, доки стан пацієнта не стабілізується. Небіволол можна застосовувати для терапії стабільної ХСН легкого та середнього ступеня тяжкості одночасно з тіазидними діуретиками, дигоксином, інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ (АРА ІІ). Хронічна обструктивна хвороба легень (ХОЗЛ) Пацієнтам із бронхоспастичними захворюваннями можна призначати кардіоселективні бетагадреноблокатори у разі непереносимості та/або неефективності інших гіпотензивних засобів. Бета-адреноблокатори слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із хронічною обструктивною хворобою легень, оскільки може посилитись бронхоспазм. У пацієнтів із схильністю до бронхоспазму при прийомі бета-адреноблокаторів може розвинутись задишка внаслідок підвищення опору дихальних шляхів. Необхідно ретельне спостереження за такими пацієнтами на початку лікування та зі збільшенням дози препарату, а також зниження дози небівололу з появою початкових ознак бронхоспазму. Перед початком лікування рекомендується проводити дослідження функції зовнішнього дихання у пацієнтів із наявністю в анамнезі бронхолегеневих захворювань. У курців ефективність бета-адреноблокаторів нижча, ніж у курців. Цукровий діабет Небіволол не впливає на концентрацію глюкози у плазмі у пацієнтів з цукровим діабетом. Проте, слід дотримуватись обережності при лікуванні цих пацієнтів, оскільки небіволол може маскувати певні симптоми гіпоглікемії (наприклад, тахікардію), спричинені застосуванням гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо та інсуліну. У пацієнтів з лабільним перебігом цукрового діабету та наявністю в анамнезі епізодів спонтанної гіпоглікемії застосування бета-адреноблокаторів може призвести до погіршення контролю глікемії та збільшення часу відновлення після гіпоглікемії. У такому випадку може знадобитися корекція дози гіпоглікемічних засобів для внутрішнього прийому та інсуліну. Такий ефект зазвичай виникав на фоні лікування неселективними бета-адреноблокаторами і менш ймовірним при застосуванні кардіоселективних бетарадреноблокаторів (таких, як небіволол). Тиреотоксикоз При гіперфункції щитовидної залози бета-адреноблокатори можуть маскувати тахікардію та зменшувати вираженість симптомів тиреотоксикозу. Різка відміна препарату може спричинити загострення симптомів захворювання та розвиток тиреотоксичного кризу. Феохромоцитома Пацієнтам з феохромоцитомою до початку застосування будь-якого бета-адреноблокатора (в т. ч. небівололу) необхідно призначити альфа-адреноблокатор. Загальні хірургічні втручання та загальна анестезія При необхідності проведення хірургічних втручань слід попередити лікаря-анестезіолога про те, що пацієнт приймає бета-адреноблокатори (ризик лікарських взаємодій із розвитком брадіаритмій та артеріальної гіпотензії). На тлі прийому небівололу слід з обережністю застосовувати засоби для наркозу, що пригнічують скоротливість міокарда. Для загальної анестезії рекомендується застосування препаратів із мінімально негативною інотропною дією. Рекомендується без явної необхідності не припиняти прийом небівололу в периопераційному періоді (бо блокада бета-адренорецепторів знижує ризик виникнення аритмій під час вступного наркозу та інтубації трахеї). У разі необхідності переривання лікування небівололом перед проведенням хірургічного втручання препарат слід відмінити не менше ніж за 24 години до операції. Реакції підвищеної чутливості Бета-адреноблокатори можуть підвищити чутливість до алергенів та тяжкість анафілактичних реакцій/реакцій гіперчутливості. Застосування звичайних терапевтичних доз епінефрину (адреналіну) на фоні прийому бета-адреноблокаторів не завжди призводить до досягнення бажаного клінічного ефекту. Таким чином, необхідно дотримуватися обережності при призначенні бета-адреноблокаторів пацієнтам з тяжкими реакціями гіперчутливості в анамнезі або курсом десенсибілізації. Псоріаз При вирішенні питання застосування небівололу у пацієнтів з псоріазом слід ретельно співвіднести передбачувану користь від застосування препарату та можливий ризик загострення перебігу псоріазу. Контактні лінзи Пацієнти, які користуються контактними лінзами, повинні враховувати, що на фоні застосування бета-адреноблокаторів можливе зниження продукції слізної рідини. Доклінічні дослідження з використанням стандартних методик не виявили генотоксичної та канцерогенної дії у людини. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами У період лікування препаратом Небілет® слід дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами, іншими механізмами та заняттями потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій у зв'язку з ймовірністю розвитку таких побічних ефектів як запаморочення та підвищена стомлюваність. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: небівололу гідрохлорид мікронізований – 5,45 мг (еквівалент небівололу – 5,00 мг); Допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, кроскармеллоза натрію, гіпромелоза 2910 (в'язкість 15 мПа * с), полісорбат 80, целюлоза мікрокристалічна (тип РН-101), кремнію діоксид колоїдний безводний. Пігулки, 5 мг. По 7 або 14 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістер) [ПВХ/фольга алюмінієва]. По 1, 2 або 4 блістери з інструкцією щодо застосування препарату у картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки майже білого кольору з хрестоподібною насічкою для поділу на одній стороні.ФармакокінетикаВсмоктування Після прийому внутрішньо небіволол швидко всмоктується. Прийом їжі не впливає на абсорбцію, тому небіволол можна приймати незалежно від їди. Біодоступність небівололу після внутрішнього прийому становить у середньому 12% у пацієнтів з «швидким» метаболізмом (ефект «першого проходження») і буває майже повною у пацієнтів з «повільним» метаболізмом. Розподіл У плазмі крові обидва енантіомери небівололу переважно зв'язуються з альбуміном. Зв'язування з білками плазми становить для D-небівололу - 98,1%, для L-небівололу - 97,9%. У рівноважному стані та при однакових дозах максимальна концентрація незміненого небівололу в плазмі крові у пацієнтів з “повільним” метаболізмом приблизно в 23 рази вища, ніж у пацієнтів з “швидким” метаболізмом. При сумісному обліку концентрацій незміненого небівололу та його активних метаболітів у плазмі крові розбіжність у максимальних концентраціях між «швидкими» та «повільними» метаболізаторами становить 1,3-1,4 рази. З урахуванням відмінностей у швидкості метаболізму, доза препарату Небілет® повинна підбиратися індивідуально: у пацієнтів із «повільним» метаболізмом можуть застосовуватися нижчі дози. Виведення Небіволол активно метаболізується, частково з утворенням активних гідроксиметаболітів шляхом аліциклічного та ароматичного гідроксилювання, часткового N-дезалкілювання та глюкуронування, крім того, утворюються глюкуроніди гідроксиметаболітів. Через тиждень після застосування небівололу 38% дози виводиться нирками, 48% – через кишечник. Виведення незміненого небівололу через нирки становить менше 0,5% дози препарату, прийнятого внутрішньо. Період напіввиведення (Т1/2) у пацієнтів із «швидким» метаболізмом: гідроксиметаболітів – 24 год, енантіомерів небівололу – 10 год; у пацієнтів з «повільним» метаболізмом: гідроксиметаболітів - 48 год, енантіомерів небівололу - 30-50 год. . У пацієнтів із “повільним” метаболізмом ця різниця ще більша. Рівноважна концентрація небівололу в плазмі крові у більшості пацієнтів з «швидким» метаболізмом досягається протягом 24 годин, а для гідроксиметаболітів – за кілька діб. Плазмові концентрації пропорційні дозам від 1 до 30 мг. Вік пацієнта не впливає на фармакокінетику препарату.ФармакодинамікаНебіволол є рацематом двох енантіомерів: SRRR-небівололу (D-небіволол) і RSSS-небівололу (L-небіволол), що поєднує дві фармакологічні дії: D-небіволол є конкурентним та селективним блокатором бета1-адренорецепторів; L-небіволол має м'яку судиннорозширювальну дію, пов'язану з впливом на систему L-аргінін/оксид азоту, і модулює вивільнення вазодилатуючого фактора оксиду азоту (NO) з ендотелію судин. Одноразовий та багаторазовий прийом небівололу знижує частоту серцевих скорочень (ЧСС) та артеріальний тиск (АТ) у спокої та при фізичному навантаженні як у пацієнтів з нормальним АТ, так і у пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Антигіпертензивний ефект зберігається при тривалому лікуванні. У терапевтичних дозах небіволол не має альфа-адренергічного антагонізму. Під час короткострокової та тривалої терапії небівололом у пацієнтів з артеріальною гіпертензією відзначається зниження загального периферичного опору. Незважаючи на зменшення ЧСС, зниження серцевого викиду у спокої та при фізичному навантаженні може бути обмежене через збільшення ударного об'єму. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією небіволол збільшує NO-залежну судинну відповідь на ацетилхолін, яка знижена у пацієнтів з ендотеліальною дисфункцією. У плацебо-контрольованому дослідженні з вивчення захворюваності та смертності у 2128 пацієнтів віком від 70 років (середній вік становив 75,2 роки) зі стабільним перебігом хронічної серцевої недостатності (ХСН) зі зниженою або збереженою фракцією викиду (ФВ) лівого шлуночка (ЛШ) (середнє значення ФВ ЛШ: 36±12,3% з наступним розподілом: ФВ Виявлено зниження випадків раптової смерті у пацієнтів, які отримували небіволол порівняно з плацебо (4,1% та 6,6%, відповідно, зниження відносного ризику становило 38%). Експерименти in vitro та in vivo на тваринах показали, що небіволол не має внутрішньої симпатоміметичної активності та мембраностабілізуючого ефекту у фармакологічних дозах. У здорових добровольців небіволол не істотно впливає на переносимість фізичних навантажень. Наявні доклінічні та клінічні дані не виявили негативного впливу небівололу на еректильну функцію у пацієнтів з артеріальною гіпертензією.Показання до застосуванняартеріальна гіпертензія; стабільна хронічна серцева недостатність легкого та середнього ступеня тяжкості (у складі комбінованої терапії) у пацієнтів віком від 70 років.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до небівололу або будь-якого з компонентів препарату; печінкова недостатність (клас В та С за класифікацією Чайлд-П'ю) або порушення функції печінки; гостра серцева недостатність; кардіогенний шок; хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації (що вимагає внутрішньовенного введення препаратів, що мають позитивну інотропну дію); тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 90 мм рт. ст.); синдром слабкості синусового вузла, включаючи синоаурикулярну блокаду; атріовентрикулярна (АВ) блокада II та III ступеня (без електрокардіостимулятора); брадикардія (ЧСС менше 60 уд/хв до початку терапії); нелікована феохромоцитома (без одночасного застосування альфа-адреноблокаторів); метаболічний ацидоз; бронхоспазм та бронхіальна астма в анамнезі; тяжкі порушення периферичного кровообігу; непереносимість лактози, дефіцит лактази та синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; вік до 18 років (ефективність та безпека у цій віковій групі не вивчені); період грудного вигодовування; одночасне застосування з флоктафеніном, сультопридом (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). З обережністю ниркова недостатність тяжкого ступеня (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) цукровий діабет; гіперфункція щитовидної залози; алергічні захворювання в анамнезі, псоріаз; хронічна обструктивна хвороба легень; облітеруючі захворювання периферичних судин (переміжна кульгавість, синдром Рейно); атріовентрикулярна блокада І ступеня; стенокардія Принцметала; вік старше 75 років; артеріальна гіпотензія; феохромоцитома (при одночасному застосуванні альфа-адреноблокаторів); хірургічні втручання та загальна анестезія; проведення десенсибілізуючої терапії; вагітність.Вагітність та лактаціяНебіволол має фармакологічні властивості, здатні негативно впливати на перебіг вагітності та/або плід/новонародженого. Для всіх препаратів із класу бета-адреноблокаторів характерне зниження плацентарного кровотоку, що асоціюється зі збільшенням частоти випадків затримки розвитку плода, внутрішньоутробної смерті, викиднів або передчасних пологів. Можливий також розвиток таких небажаних явищ, як гіпоглікемія та брадикардія у плода або новонародженого (імовірно, протягом перших трьох днів). У разі необхідності проведення терапії бета-адреноблокаторами надається перевага бета1-селективним препаратам. Небіволол не повинен застосовуватись під час вагітності. При вагітності небіволол призначають лише за життєво важливими показаннями, коли користь матері перевищує можливий ризик для плода або новонародженого. Якщо лікування небівололом необхідне, потрібно проводити спостереження за матково-плацентарним кровотоком і зростанням плода. У разі негативного впливу на перебіг вагітності та плід має бути розглянута можливість альтернативної терапії. Повинний проводитись ретельний моніторинг стану новонародженого. Появи симптомів гіпоглікемії та брадикардії зазвичай очікуються протягом перших 3 днів життя. Дослідження на тваринах показали, що небіволол виділяється з грудним молоком. Дані про те, чи виділяється препарат із грудним молоком у людини, відсутні. Більшість бета-блокаторів, особливо ліпофільні сполуки, такі як небіволол та його активні метаболіти, тією чи іншою мірою проникають у грудне молоко. Тому під час застосування небівололу в період лактації грудне вигодовування необхідно припинити.Побічна діяМожливі небажані реакції (HP) наведені нижче відповідно до класифікації словника для нормативно-правової діяльності (MedDRA) та частоти їх виникнення в порядку зменшення: дуже часто (>1/10), часто (>1/100,< 1/10) , Нечасто (>1/1000, <1/100), рідко (>1/10000, <1/1000), дуже рідко (<1/10000), частота невідома (за наявними даними оцінка неможлива). Порушення з боку імунної системи Частота невідома: ангіоневротичний набряк, гіперчутливість. Порушення психіки Нечасто: депресія, «кошмарні» сновидіння. Порушення з боку нервової системи Часто: біль голови, запаморочення, парестезія. Дуже рідко: непритомність. Порушення з боку органу зору Нечасто: порушення зору. Порушення з боку серця Нечасто: брадикардія, серцева недостатність, уповільнення АВ-провідності. Порушення з боку судин Нечасто: виражене зниження артеріального тиску, посилення хромоти, що перемежується. Порушення з боку дихальної системи. органів грудної клітки та середостіння Часто: задишка. Нечасто: бронхоспазм. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Часто: нудота, запор, діарея. Нечасто: диспепсія, метеоризм, блювання. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Нечасто: свербіж шкіри, шкірний висип еритематозного характеру. Дуже рідко: посилення перебігу псоріазу. Частота невідома: кропив'янка. Порушення з боку статевих органів та молочної залози Нечасто: еректильна дисфункція. Загальні розлади та порушення у місці введення Часто: підвищена стомлюваність, набряки. При застосуванні деяких бета-адреноблокаторів можуть спостерігатися наступні HP: психози, галюцинації, сплутаність свідомості, похолодання/ціаноз кінцівок, синдром Рейно, синдром “сухого ока”, окуло-мукотанний синдром за практололовим типом. Хронічна серцева недостатність Дані про HP у пацієнтів з ХСН отримані в результаті плацебо-контрольованого клінічного дослідження за участю 1067 пацієнтів, які отримували небіволол та 1061 пацієнта, які отримували плацебо. За результатами дослідження HP виникли у 449 пацієнтів, які отримували небіволол (42.1%), та 334 пацієнтів, які отримували плацебо (31.5%). Найбільш часті HP на тлі терапії небівололом за результатами дослідження: брадикардія та запаморочення, що виникли сумарно у 11% пацієнтів. Серед пацієнтів, які отримували плацебо, частота вищеописаних HP була 2% та 7%, відповідно. Інші HP. Можливі ті, що мають зв'язок із застосуванням небівололу, що стосуються лікування ХСН, зареєстровані за результатами дослідження: декомпенсація ХСН, ортостатична гіпотензія, непереносимість препарату, АВ-блокада 1 ступеня, набряки нижніх кінцівок.Взаємодія з лікарськими засобамиФармакодинамічні взаємодії Протипоказані комбінації Флоктафенін Бета-адреноблокатори можуть перешкоджати компенсаторним реакціям серцево-судинної системи у відповідь на артеріальну гіпотензію або шок, які можуть бути спричинені флоктафеніном. Сультопід Небіволол не слід призначати одночасно з сультопридом, оскільки існує підвищений ризик виникнення аритмії шлуночкової, особливо поліморфної шлуночкової тахікардії типу «пірует». Нерекомендовані комбінації При одночасному застосуванні небівололу з антиаритмічними засобами І класу (наприклад, хінідин, гідрохінідин, цибензолін, флекаїнід, дизопірамід, лідокаїн, мексилетин, пропафенон) можливе подовження часу атріовентрикулярного проведення та посилення негативної інотропної дії. При одночасному застосуванні бета-адреноблокаторів з блокаторами «повільних» кальцієвих каналів (БМКК) (наприклад, верапаміл, дилтіазем) посилюється негативна дія на скоротливість та АВ-провідність. Внутрішньовенне введення верапамілу одночасно з бета-адреноблокатором може призводити до тяжкої артеріальної гіпотензії та АВ-блокади. При одночасному застосуванні з гіпотензивними засобами центральної дії (наприклад, клонідин, гуанфацин, моксонідин, метилдопа, рілменідин) можливе погіршення перебігу ХСН за рахунок зниження центрального симпатичного тонусу (зниження ЧСС та серцевого викиду, вазодилатація). Різке скасування, особливо у разі попередньої відмови від терапії бета-блокаторами, може збільшити ризик розвитку «рикошетної» артеріальної гіпертензії. Комбінації, які слід застосовувати з обережністю При одночасному застосуванні небівололу з антиаритмічними засобами ІІІ класу (наприклад, аміодарон) може спостерігатись подовження часу АВ-проведення. Одночасне застосування небівололу та лікарських засобів для загальної анестезії може спричиняти пригнічення рефлекторної тахікардії та збільшувати ризик розвитку артеріальної гіпотензії. Загальним правилом є необхідність уникати різкого скасування бета-адреноблокаторів. Анестезіолог повинен бути проінформований про прийом пацієнтом препарату Небілет. При одночасному застосуванні небівололу з інсуліном та гіпоглікемічними засобами для внутрішнього прийому небіволол не впливає на концентрацію глюкози, проте може маскувати симптоми гіпоглікемії (відчуття «серцебиття», тахікардія). При одночасному застосуванні небівололу з баклофеном (міорелаксант) та аміфостином (антинеопластичний препарат) можливе зниження артеріального тиску, що потребує відповідної корекції дози небівололу. Комбінації, які слід брати до уваги При одночасному застосуванні небівололу та серцевих глікозидів можливе збільшення часу АВ-проведення. У клінічних дослідженнях не отримано даних щодо взаємодії двох препаратів. Небіволол не впливає на фармакокінетику дигоксину. При одночасному застосуванні небівололу з БМКК дигідропіридинового ряду (наприклад, амлодипін, фелодипін, лацидипін, ніфедипін, нікардипін, німодипін, нітрендипін) можливе збільшення ризику артеріальної гіпотензії та зниження скоротливості лівого шлуночка у пацієнтів з ХСН. При одночасному застосуванні небівололу з трициклічними антидепресантами, барбітуратами, похідними фенотіазину може посилюватися антигіпертензивна дія (адитивний ефект). Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) не впливають на антигіпертензивну дію небівололу. Симпатоміметичні засоби можуть знижувати ефективність бета-адреноблокаторів. Бета-адреноміметики можуть вести до необмеженої альфа-адренергічної активності симпатоміметичних агентів з альфа- та бета-адренергічними ефектами (ризик розвитку артеріальної гіпертензії, тяжкої брадикардії та зупинки серця). Фармакокінетичні взаємодії При одночасному застосуванні небівололу з лікарськими засобами, що інгібують зворотне захоплення серотоніну, або іншими засобами, що біотрансформуються за участю ізоферменту CYP2D6 (наприклад, пароксетин, флуоксетин, тіоридазин і хінідин). вираженої брадикардії та HP. При одночасному застосуванні небівололу з фінголімодом можливе потенціювання негативного хронотропного ефекту бета-адреноблокаторів та розвиток вираженої брадикардії. При необхідності одночасного застосування слід дотримуватися особливої ​​обережності. При одночасному застосуванні небівололу з циметидином концентрація небівололу в плазмі збільшується без впливу на терапевтичний ефект. Одночасне застосування небівололу та ранитидину не впливає на фармакокінетичні параметри небівололу. Небіволол приймають під час їжі, а антацидний засіб між їдою, таким чином, препарати можна застосовувати одночасно. При одночасному застосуванні небівололу з нікардипіном концентрації активних речовин у плазмі крові дещо збільшуються, проте не впливають на терапевтичний ефект. Одночасний прийом небівололу та етанолу, фуросеміду або гідрохлортіазиду не впливає на фармакокінетику небівололу. Небіволол не впливає на фармакокінетику та фармакодинаміку варфарину.Спосіб застосування та дозиТаблетки препарату Небілет приймають внутрішньо, один раз на добу, бажано в один і той же час, незалежно від часу прийому їжі, запиваючи достатньою кількістю рідини. Артеріальна гіпертензія Середня добова доза для лікування артеріальної гіпертензії становить 5 мг небівололу (1 таблетка препарату Небілет®). Антигіпертензивний ефект розвивається через 1-2 тижні, у ряді випадків оптимальний ефект досягається лише через 4 тижні. Препарат Небілет можна застосовувати як у монотерапії, так і в комбінації з іншими гіпотензивними засобами. До цього часу додатковий антигіпертензивний ефект спостерігався лише при комбінації препарату Небілет®, 5 мг з 12,5 - 25 мг гідрохлортіазиду. Пацієнти з нирковою недостатністю Рекомендована початкова доза у пацієнтів з нирковою недостатністю становить 2,5 мг небівололу (1/2 таблетки препарату Небілет®) на добу. При необхідності добову дозу можна збільшити до 5 мг (1 таблетка одноразово). Пацієнти з печінковою недостатністю Дані щодо застосування препарату Небілет у пацієнтів з печінковою недостатністю або порушенням функції печінки обмежені. Тому застосування препарату Небілет у цих пацієнтів протипоказане. Літні пацієнти У пацієнтів віком понад 65 років рекомендована початкова доза становить 2,5 мг небівололу (1/2 таблетки препарату Небілет®) щодня. При необхідності доза може бути збільшена до 5 мг небівололу (1 таблетка Небілет®). Проте, враховуючи недостатній досвід застосування препарату Небілет® у пацієнтів віком від 75 років, слід виявляти обережність та проводити ретельне обстеження таких пацієнтів. Хронічна серцева недостатність Лікування стабільної ХСН має починатися з поступового титрування дози небівололу до досягнення індивідуальної оптимальної підтримуючої дози. У пацієнтів із ХСН на початку лікування небівололом не повинно бути епізодів гострої серцевої недостатності протягом останніх 6 тижнів. Лікар повинен мати достатній досвід лікування пацієнтів з ХСН. У пацієнтів, які отримують терапію серцево-судинними препаратами, включаючи діуретики та/або дигоксин та/або інгібітори АПФ та/або антагоністи рецепторів ангіотензину II, оптимальні дози цих лікарських препаратів повинні бути підібрані протягом 2 тижнів до початку терапії препаратом Небілет®. На початку лікування підбір дози препарату Небілет необхідно здійснювати повільно, з інтервалом від 1 до 2 тижнів між кожним подальшим збільшенням дози залежно від переносимості пацієнтом кожної дози. Підбір дози необхідно здійснювати за наступною схемою: доза, що становить 1,25 мг небівололу (1/4 таблетки препарату Небілет®) 1 раз на добу, може бути збільшена спочатку до 2,5 - 5 мг небівололу (1/2 таблетки або 1 таблетка ) один раз на добу, а потім – до 10 мг небівололу (2 таблетки препарату Небілет®) 1 раз на добу. Максимальна добова доза становить 10 мг небівололу. На початку лікування та при кожному подальшому збільшенні дози пацієнту слід не менше 2-х годин перебувати під наглядом лікаря, щоб переконатися, що клінічний стан залишається стабільним (особливо: АТ, ЧСС, відсутні порушення провідності та симптоми декомпенсації ХСН). Через побічні ефекти не всім пацієнтам вдається досягти максимальної рекомендованої дози небівололу. При необхідності вже досягнуту дозу можна поступово знизити і, по можливості, знову до неї повернутися. У період титрування дози небівололу, у разі погіршення перебігу ХСН або при непереносимості препарату, рекомендується спочатку знизити дозу небівололу або при необхідності (при появі тяжкої артеріальної гіпотонії, прогресуванні симптомів серцевої недостатності з розвитком гострого набряку легенів, кардіогенного блоку). , негайно скасувати його. Лікування небівололом стабільної ХСН є, як правило, тривалим. Не рекомендується різке скасування терапії небівололом, оскільки це може призвести до погіршення перебігу серцевої недостатності. Якщо відміна препарату необхідна, дозу слід знижувати поетапно, зменшуючи її вдвічі з інтервалом в один тиждень. Пацієнти з нирковою недостатністю Спеціальної корекції дози у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) 89-30 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) не потрібна, оскільки титрація до максимальної переносимої дози здійснюється індивідуально. Досвід застосування препарату у хворих з нирковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) Пацієнти з печінковою недостатністю Дані щодо застосування препарату Небілет у пацієнтів з печінковою недостатністю або порушенням функції печінки обмежені. Тому застосування препарату Небілет у цих пацієнтів протипоказане. Літні пацієнти Спеціальної корекції дози у даної вікової категорії не потрібно, так як титрація до максимальної дози, що переноситься, здійснюється індивідуально. Для поділу покладіть пігулку на тверду, рівну поверхню хрестоподібною насічкою вгору, натисніть на пігулку обома вказівними пальцями (мал. 1). Для отримання чверті (1/4) пігулки повторіть ці ж дії з половиною (1/2) пігулки, як зазначено на рис. 2.ПередозуванняДані про передозування препарату Небілет відсутні. Симптоми передозування бета-адреноблокаторів: виражене зниження артеріального тиску, синусова брадикардія, бронхоспазм та гостра серцева недостатність. Лікування У разі передозування або розвитку гіперчутливості слід забезпечити постійне спостереження за пацієнтом в умовах палати інтенсивної терапії. Рекомендується контролювати концентрацію глюкози в плазмі крові. Для запобігання подальшому всмоктування препарату із шлунково-кишкового тракту необхідно промивання шлунка, прийом активованого вугілля та проносного засобу. Може знадобитися штучна вентиляція легень. При брадикардії або вираженій ваготонії слід вводити внутрішньовенно 0,5-2 мг атропіну. При АВ-блокаді (II-III ст.) рекомендується внутрішньовенне введення бета-адреноміметиків, при їх неефективності слід розглянути питання про встановлення електрокардіостимулятора. При вираженому зниженні артеріального тиску та шоці рекомендовано внутрішньовенне введення плазмозамінних розчинів і, при необхідності, катехоламінів.У разі відсутності бажаного ефекту внутрішньовенне введення глюкагону з розрахунку 50-100 мкг/кг маси тіла. При серцевій недостатності лікування починають із введення серцевих глікозидів та діуретиків, за відсутності ефекту доцільним є введення допаміну, добутаміну або вазодилататорів. При бронхоспазму застосовують бронходилататори, такі як інгаляційні бета2-адреноміметики короткої дії та/або амінофілін. Небіволол, ймовірно, не виводитиметься при гемодіалізі у зв'язку з високим ступенем зв'язування з білками плазми.такі як інгаляційні бета2-адреноміметики короткої дії та/або амінофілін. Небіволол, ймовірно, не виводитиметься при гемодіалізі у зв'язку з високим ступенем зв'язування з білками плазми.такі як інгаляційні бета2-адреноміметики короткої дії та/або амінофілін. Небіволол, ймовірно, не виводитиметься при гемодіалізі у зв'язку з високим ступенем зв'язування з білками плазми.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрипинення терапії або «синдром відміни» Не слід різко переривати лікування небівололом без нагальної потреби. Слід дотримуватись особливої ​​обережності при необхідності припинення терапії у пацієнтів з ІХС, тому що відзначалося обтяження нападів стенокардії, розвиток інфаркту міокарда та виникнення шлуночкових аритмій у пацієнтів з ІХС при раптовому припиненні прийому бета-адреноблокаторів. Якщо припинення лікування необхідне, то дозу небівололу слід поступово знижувати протягом 1-2 тижнів. У разі значного тяжіння стенокардії або розвитку гострого коронарного синдрому слід тимчасово відновити прийом небівололу. Захворювання серцево-судинної системи Контроль АТ та ЧСС на початку прийому препарату має бути щоденним. Як і інші бета-адреноблокатори, небіволол може спричинити подовження інтервалу PQ на ЕКГ. Слід обережно застосовувати небіволол у пацієнтів з атріовентрикулярною блокадою І ступеня, порушеннями провідності серця, синкопальними станами в анамнезі. Одночасне застосування небівололу з лікарськими засобами, здатними подовжувати інтервал PQ на ЕКГ, можливе лише в тому випадку, якщо очікувана користь для пацієнта переважує можливий ризик розвитку або обтяження порушень провідності серця. Вазоспастична стенокардія (стенокардія Принцметалу) Неселективні бета-адреноблокатори можуть збільшувати частоту та тривалість ангінозних нападів у пацієнтів з вазоспастичною стенокардією (стенокардією Принцметала), внаслідок опосередкованої альфа-рецепторами вазоконстрикції коронарної артерії. Кардіоселективні бета1-адреноблокатори при вазоспастичній стенокардії слід застосовувати з обережністю. Брадикардія Бета-адреноблокатори можуть спричиняти брадикардію. При урізанні ЧСС у спокої менше 50-55 уд. /хв слід зменшити дозу або припинити прийом небівололу. Захворювання периферичних судин Обережність необхідна при застосуванні небівололу у пацієнтів із захворюваннями периферичних судин (у тому числі із синдромом Рейно), оскільки бета-адреноблокатори можуть посилювати симптоми артеріальної недостатності. Декомпенсована ХСП Бета-адреноблокатори не повинні застосовуватися при декомпенсованій ХСН, доки стан пацієнта не стабілізується. Небіволол можна застосовувати для терапії стабільної ХСН легкого та середнього ступеня тяжкості одночасно з тіазидними діуретиками, дигоксином, інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ (АРА ІІ). Хронічна обструктивна хвороба легень (ХОЗЛ) Пацієнтам із бронхоспастичними захворюваннями можна призначати кардіоселективні бетагадреноблокатори у разі непереносимості та/або неефективності інших гіпотензивних засобів. Бета-адреноблокатори слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із хронічною обструктивною хворобою легень, оскільки може посилитись бронхоспазм. У пацієнтів із схильністю до бронхоспазму при прийомі бета-адреноблокаторів може розвинутись задишка внаслідок підвищення опору дихальних шляхів. Необхідно ретельне спостереження за такими пацієнтами на початку лікування та зі збільшенням дози препарату, а також зниження дози небівололу з появою початкових ознак бронхоспазму. Перед початком лікування рекомендується проводити дослідження функції зовнішнього дихання у пацієнтів із наявністю в анамнезі бронхолегеневих захворювань. У курців ефективність бета-адреноблокаторів нижча, ніж у курців. Цукровий діабет Небіволол не впливає на концентрацію глюкози у плазмі у пацієнтів з цукровим діабетом. Проте, слід дотримуватись обережності при лікуванні цих пацієнтів, оскільки небіволол може маскувати певні симптоми гіпоглікемії (наприклад, тахікардію), спричинені застосуванням гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо та інсуліну. У пацієнтів з лабільним перебігом цукрового діабету та наявністю в анамнезі епізодів спонтанної гіпоглікемії застосування бета-адреноблокаторів може призвести до погіршення контролю глікемії та збільшення часу відновлення після гіпоглікемії. У такому випадку може знадобитися корекція дози гіпоглікемічних засобів для внутрішнього прийому та інсуліну. Такий ефект зазвичай виникав на фоні лікування неселективними бета-адреноблокаторами і менш ймовірним при застосуванні кардіоселективних бетарадреноблокаторів (таких, як небіволол). Тиреотоксикоз При гіперфункції щитовидної залози бета-адреноблокатори можуть маскувати тахікардію та зменшувати вираженість симптомів тиреотоксикозу. Різка відміна препарату може спричинити загострення симптомів захворювання та розвиток тиреотоксичного кризу. Феохромоцитома Пацієнтам з феохромоцитомою до початку застосування будь-якого бета-адреноблокатора (в т. ч. небівололу) необхідно призначити альфа-адреноблокатор. Загальні хірургічні втручання та загальна анестезія При необхідності проведення хірургічних втручань слід попередити лікаря-анестезіолога про те, що пацієнт приймає бета-адреноблокатори (ризик лікарських взаємодій із розвитком брадіаритмій та артеріальної гіпотензії). На тлі прийому небівололу слід з обережністю застосовувати засоби для наркозу, що пригнічують скоротливість міокарда. Для загальної анестезії рекомендується застосування препаратів із мінімально негативною інотропною дією. Рекомендується без явної необхідності не припиняти прийом небівололу в периопераційному періоді (бо блокада бета-адренорецепторів знижує ризик виникнення аритмій під час вступного наркозу та інтубації трахеї). У разі необхідності переривання лікування небівололом перед проведенням хірургічного втручання препарат слід відмінити не менше ніж за 24 години до операції. Реакції підвищеної чутливості Бета-адреноблокатори можуть підвищити чутливість до алергенів та тяжкість анафілактичних реакцій/реакцій гіперчутливості. Застосування звичайних терапевтичних доз епінефрину (адреналіну) на фоні прийому бета-адреноблокаторів не завжди призводить до досягнення бажаного клінічного ефекту. Таким чином, необхідно дотримуватися обережності при призначенні бета-адреноблокаторів пацієнтам з тяжкими реакціями гіперчутливості в анамнезі або курсом десенсибілізації. Псоріаз При вирішенні питання застосування небівололу у пацієнтів з псоріазом слід ретельно співвіднести передбачувану користь від застосування препарату та можливий ризик загострення перебігу псоріазу. Контактні лінзи Пацієнти, які користуються контактними лінзами, повинні враховувати, що на фоні застосування бета-адреноблокаторів можливе зниження продукції слізної рідини. Доклінічні дослідження з використанням стандартних методик не виявили генотоксичної та канцерогенної дії у людини. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами У період лікування препаратом Небілет® слід дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами, іншими механізмами та заняттями потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій у зв'язку з ймовірністю розвитку таких побічних ефектів як запаморочення та підвищена стомлюваність. Умови зберігання: Зберігати при температурі не вище 25 °С.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: зофеноприл кальцію – 30,0 мг (еквівалент зофеноприлу – 28,7 мг); допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна (тип 101), лактози моногідрат, кроскармелоза натрію, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний; Плівкова оболонка: Опадрай® Y-1-7000, що складається з: гіпромелози, титану діоксиду, макроголу 400, макроголу 6000. По 7 або 14 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістері) з ПВХ/ПВДХ/фольги алюмінієвої. По 1 або 2 блістери з інструкцією із застосування в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиДовгасті пігулки, покриті плівковою оболонкою, білого кольору з двостороннім ризиком для поділу.Фармакотерапевтична групаІнгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту.ФармакокінетикаАбсорбція. Після прийому внутрішньо зофеноприл швидко і повністю абсорбується із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ). В організмі зофеноприл піддається майже повному перетворенню на зофеноприлат, який має виражену фармакологічну активність. Максимальна концентрація (Cmax) зофеноприлату в плазмі досягається через 1,5 години після прийому внутрішньо одноразової дози. Фармакокінетика одноразово прийнятої дози зофеноприлу є лінійною в інтервалі 10-80 мг. Після прийому зофеноприлу у добовій дозі 15-60 мг протягом 3-х тижнів кумуляції не відбувається. Одночасний прийом їжі знижує швидкість, але не повноту всмоктування зофеноприлу. Площа під кривою «концентрація-час» (AUC) зофеноприлату до і після їди майже ідентичні. Розподіл. Приблизно 88% зофеноприлу пов'язують із білками плазми. Об'єм розподілу (Vd) у стадії насичення становить 96 л. Метаболізм. Основним метаболітом є зофеноприлат (22%), що метаболізується різними шляхами, включаючи кон'югацію з глюкуроновою кислотою (17%), циклізацію та кон'югацію з глюкуроновою кислотою (13%), кон'югацію з цистеїном (9%) та S-метилювання тиол. ). Виведення. Зофеноприл після прийому внутрішньо виводиться нирками (69%) та через кишечник (26%). Після прийому внутрішньо зофеноприлу період напіввиведення (Т1/2) зофеноприлату становить 5,5 год, а його загальний кліренс – 1300 мл/хв. Фармакокінетика при нирковій недостатності У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну >45 мл/хв та <90 мл/хв) зофеноприл виводиться з організму з тією ж швидкістю, що й у здорових добровольців (кліренс креатиніну >90 мл/хв). У пацієнтів з нирковою недостатністю середнього та тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 7-44 мл/хв) швидкість виведення знижена приблизно до 50% порівняно з показниками у здорових добровольців. Тому пацієнтам цієї групи слід призначати половину від початкової дози зофеноприлу, що рекомендується. У пацієнтів з нирковою недостатністю термінальної стадії, які перебувають на гемодіалізі або перитонеальному діалізі, швидкість виведення знижена до 25% від показників у здорових добровольців. Пацієнтам цієї групи слід призначати одну четверту від початкової рекомендованої дози зофеноприлу. Фармакокінетика при печінковій недостатності У пацієнтів з печінковою недостатністю легкого або помірного ступеня тяжкості (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) при прийомі одноразової дози зофеноприлу з радіоактивною міткою значення Cmax та час досягнення максимальної концентрації (TCmax) для зофеноприлату були подібними до значень, отриманих у здорових добровольців. . Однак значення AUC у пацієнтів з цирозом печінки були вдвічі вищими, ніж у здорових добровольців. Таким чином, пацієнтам з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості слід призначати половину від початкової рекомендованої дози зофеноприлу. Щодо пацієнтів з печінковою недостатністю важкого ступеня тяжкості (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) дані щодо фармакокінетики зофеноприлу та зофеноприлату відсутні, тому застосування зофеноприлу у пацієнтів цієї групи протипоказане.ФармакодинамікаЗофеноприл - гіпотензивний засіб із групи інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Зофеноприл є проліками; в результаті гідролізу тіоефірного зв'язку утворюється активна сполука, що містить вільну сульфгідрильну групу - зофеноприлат. Механізм дії зофеноприлату при артеріальній гіпертензії та гострому інфаркті міокарда пов'язаний, головним чином, з супресією циркулюючої ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), а також з підвищенням активності калікреїн-кінінової системи. Пригнічення негативного зворотного зв'язку ангіотензину II щодо секреції реніну призводить до підвищення активності реніну у плазмі крові. Активність АПФ у плазмі крові протягом 24 годин після одноразового прийому внутрішньо зофеноприлу у дозі 30 мг та 60 мг пригнічується на 53,4% та 74,4% відповідно. Результатом інгібування АПФ є зниження утворення ангіотензину II з ангіотензину I у плазмі крові, яке призводить до зменшення прямої судинозвужувальної дії ангіотензину II та зниження секреції альдостерону. Внаслідок інгібування АПФ також підвищується активність циркулюючої та локальної калікреїн-кінінової системи, яка сприяє периферичній вазодилатації шляхом активації простагландинової системи. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією застосування зофеноприлу призводить до зниження артеріального тиску (АТ) у положенні «лежачи» та «стоячи» приблизно однаковою мірою, без компенсаторного підвищення частоти серцевих скорочень. Антигіпертензивний ефект зофеноприлату більш виражений при високій активності реніну плазми, ніж при нормальній або зниженій. Стабільний антигіпертензивний ефект досягається при тривалій терапії зофеноприлом. Так, для деяких пацієнтів для досягнення оптимального зниження артеріального тиску потрібно кілька тижнів безперервної терапії. Різка відміна терапії у пацієнтів не призводила до швидкого підвищення артеріального тиску. В даний час дані щодо впливу препарату Зокардіс 30 на захворюваність та смертність у пацієнтів з артеріальною гіпертензією відсутні. Частота первинної комбінованої кінцевої точки (розвиток тяжкої серцевої недостатності та/або смерті протягом 6 тижнів) була нижчою у групі зофеноприлу (зофеноприл 7,1%, плацебо 10,6%). Протягом одного року виживання у групі зофеноприлу було вищим, ніж у групі плацебо.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія легкого та середнього (1-2) ступеня тяжкості. Гострий інфаркт міокарда (починаючи з перших 24 годин) у пацієнтів із стабільними показниками гемодинаміки та не отримували тромболітичну терапію, у т.ч. у пацієнтів з ознаками та симптомами серцевої недостатності.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до зофеноприлу або інших інгібіторів АПФ, а також до інших компонентів препарату; ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ; спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк; печінкова недостатність важкого ступеня тяжкості (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз ниркової артерії єдиної нирки (ризик розвитку ниркової недостатності); стан після трансплантації нирки (досвід застосування препарату відсутній); первинний гіперальдостеронізм; спадкова непереносимість галактози, дефіцит лактази або синдром мальабсорбції глюкози та галактози; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); вагітність, період грудного вигодовування; застосування у жінок дітородного віку, що не застосовують ефективну контрацепцію; одночасне проведення діалізу з використанням поліакрилонітрильних мембран з високою пропускною здатністю (напр., AN69®) або плазмаферезу ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ-аферез); одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м площі поверхні тіла); одночасне застосування з антагоністами рецепторів ангіотензину II (АРА II) у пацієнтів з діабетичною нефропатією; одночасне застосування з інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад, з препаратами, що містять сакубітрил) у зв'язку з високим ризиком ангіоневротичного набряку (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). З обережністю: артеріальна гіпотензія; реноваскулярна гіпертензія; однобічний стеноз ниркової артерії; ангіоневротичний набряк в анамнезі; хронічна ниркова недостатність; печінкова недостатність легкого та помірного ступеня тяжкості (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); хронічна серцева недостатність (ХСП) III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA; цереброваскулярні захворювання; аортальний стеноз, мітральний стеноз, порушення відтоку крові з лівого шлуночка, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; цукровий діабет; псоріаз; системні захворювання сполучної тканини (в т.ч., системний червоний вовчак, склеродермія); гіперкаліємія; літній вік; одночасне проведення десенсибілізуючої терапії; при хірургічних втручаннях/загальній анестезії; стани, що супроводжуються зниженням обсягу циркулюючої крові (ОЦК) (в результаті терапії діуретиками, при обмеженні споживання кухонної солі, проведенні гемодіалізу, діареї та блюванні); при одночасному застосуванні з антагоністами рецепторів ангіотензину II або з аліскіренсодержащими препаратами; застосування у пацієнтів негроїдної раси; обтяжений алергологічний анамнез; ішемічна хвороба серця; пригнічення кістковомозкового кровотворення, імуносупресивна терапія, одночасне застосування алопуринолу або прокаїнаміду або комбінація зазначених ускладнюючих факторів (розпад розвитку нейтропенії та агранулоцитозу); одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, калійвмісних замінників харчової солі; одночасне застосування з препаратами літію.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Зокардіс® 7,5 під час вагітності протипоказане. При плануванні або діагностуванні вагітності терапію препаратом Зокардіс® 30 слід відмінити та призначити гіпотензивні препарати іншої групи з підтвердженим профілем безпеки для застосування у вагітних. Застосування інгібіторів АПФ у ІІ та ІІІ триместрах вагітності може бути пов'язане з проявом фетотоксичності (погіршення функції нирок плода, маловоддя, уповільнення осифікації кісток черепа плода), а у новонароджених – ниркової недостатності, артеріальної гіпотензії та гіперкаліємії. Тому за новонародженими, чиї матері приймали препарат Зокардіс® 30 під час вагітності, необхідне ретельне спостереження щодо можливого розвитку зазначених симптомів. У разі застосування інгібіторів АПФ під час вагітності потрібне ретельне спостереження за станом функції нирок плода, а також кісток черепа за допомогою ультразвукового дослідження. Інформація про застосування препарату Зокардіс® 30 під час грудного вигодовування відсутня, тому його застосування у жінок у період грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяМожливі побічні ефекти наведені нижче відповідно до класифікації Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (ВООЗ) за низхідною частотою виникнення випадку: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ l/100, <1/10), нечасто (≥1/1000, <1/100), рідко (≥1/10000, <1/1000), дуже рідко (<1/10000), частота не встановлена ​​(за наявними даними оцінка неможлива). Порушення з боку крові та лімфатичної системи Частота не встановлена: агранулоцитоз, панцитопенія, гемолітична анемія у пацієнтів із дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази. Порушення з боку обміну речовин та харчування Дуже рідко: гіпоглікемія. Порушення психіки Рідко: депресія, лабільність настрою, розлади сну, сплутаність свідомості. Порушення з боку нервової системи Часто: запаморочення, біль голови; Частота не встановлена: парестезія, дисгевзія (порушення смакового сприйняття), порушення рівноваги. Порушення з боку органу зору Рідко: нечіткість зору. Порушення з боку органу слуху та вестибулярного апарату Рідко: відчуття дзвону у вухах. Порушення з боку серцево-судинної системи Рідко: "припливи" крові до обличчя; Частота не встановлена: тахікардія, відчуття серцебиття, порушення ритму серця, стенокардія, гострий інфаркт міокарда, виражене зниження АТ на початковій стадії терапії та при збільшенні дози (одночасно з артеріальною гіпотензією можуть спостерігатися такі симптоми як запаморочення, слабкість, порушення зору, зрідка. свідомості (непритомність)). Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Часто кашель; Рідко: задишка, синусит, риніт, глосит, бронхіт, бронхоспазм; Частота не встановлена: ангіоневротичний набряк із залученням особи та орофарингеальної зони, в т.ч., з фатальною обструкцією дихальних шляхів. Порушення з боку травної системи Часто: нудота, блювання; Дуже рідко: інтестинальний ангіоневротичний набряк; Частота не встановлена: біль у животі, діарея, запор, сухість у роті, панкреатит, кишкова непрохідність. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Частота не встановлена: холестатична жовтяниця, гепатит. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Нечасто: шкірний висип; Рідко: ангіоневротичний набряк, гіпергідроз. Частота не встановлена: алергічні реакції та реакції гіперчутливості, такі як свербіж шкіри, кропив'янка, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, псоріазоподібні висипання, алопеція (реакції можуть супроводжуватися лихоманкою, болем у м'язах, болем титру антинуклеарних антитіл). Порушення з боку скелетної мускулатури та сполучної тканини Нечасто: м'язові судоми; Частота не встановлена: міалгія. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Рідко: порушення сечовипускання; Частота не встановлена: - порушення функції нирок, прогресування ниркової недостатності; гостра ниркова недостатність. Порушення з боку статевих органів та молочних залоз Рідко: еректильна дисфункція. Інші Часто: підвищена стомлюваність; Нечасто: астенія; Дуже рідко: периферичні набряки, біль у грудній клітці. Лабораторні показники Частота не встановлена: зниження рівня гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія, лейкопенія, підвищення активності печінкових ферментів, збільшення концентрації білірубіну в плазмі крові. Збільшення концентрації сечовини та креатиніну в плазмі крові (особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю, тяжкою серцевою недостатністю та реноваскулярною гіпертензією), оборотні після відміни препарату. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та препаратів золота (наприклад, натрію ауротіомалату) слід бути обережним у зв'язку з можливістю розвитку «нітратоподібних» реакцій після ін'єкційного введення препаратів золота (симптоми вазодилатації, включаючи «припливи» крові до обличчя, нудоту, запаморочення які можуть мати дуже важкий характер).Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування протипоказане Інгібітори нейтральної ендопептидази Повідомлялося про підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з інгібіторами нейтральної ендопептидази, такими як сакубітрил та рацекадотрил (інгібітор енкефалінази, що застосовується для лікування гострої діареї). При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять сакубітрил (інгібітор неприлізину), зростає ризик розвитку ангіоневротичного набряку, у зв'язку з чим одночасне застосування зазначених препаратів протипоказане. Інгібітори АПФ слід призначати не раніше, ніж через 36 годин після відміни препаратів, що містять сакубітрил. Протипоказано призначення препаратів, що містять сакубітрил, пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, а також протягом 36 після відміни інгібіторів АПФ. Не рекомендується одночасне застосування Калійзберігаючі діуретики та каліймісткі препарати Не рекомендується одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид), препаратами, що містять калій або харчовими добавками через ризик розвитку гіперкаліємії. Якщо внаслідок встановленої гіпокаліємії показано одночасне застосування перерахованих вище препаратів із зофеноприлом, їх слід застосовувати з обережністю під контролем електрокардіограми (ЕКГ) та вмісту калію в плазмі крові. Інгібітори АПФ зменшують втрату калію, спричинену дією діуретиків (не калійзберігаючих). Інгібітори АПФ, АРА II або аліскірен Дані клінічних досліджень показують, що подвійна блокада РААС при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену, асоційована з більш високою частотою виникнення таких побічних ефектів, як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок (в т.ч. розвиток гострої ниркової недостатності). ), ніж при застосуванні лише одного препарату, що впливає на РААС. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та АРА II протипоказне у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Якщо одночасне застосування двох засобів, що блокують РААС, є абсолютно необхідним, терапія повинна проводитися лише під наглядом лікаря, а також на тлі ретельного моніторингу функції нирок, вмісту електролітів у плазмі та АТ. Одночасне застосування з обережністю Діуретики (тіазидні або петлеві) Потрібна обережність при одночасному застосуванні з тіазидними та «петльовими» діуретиками. Попереднє лікування діуретиками може призвести до зниження ОЦК і сприяти розвитку зневоднення та артеріальної гіпотензії на початковій стадії застосування препарату Зокардіс® 30. Антигіпертнзивні ефекти препарату можна зменшити шляхом відміни застосування діуретиків, збільшення споживання рідини або кухонної солі або почати лікування. У разі розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта слід укласти на спину. Може знадобитися внутрішньовенне введення 0,9% розчину хлориду натрію для заповнення ОЦК. Розвиток артеріальної гіпотензії після прийому першої дози не виключає можливості подальшого застосування препарату за умови обережного титрування дози. Анестетики Інгібітори АПФ можуть посилювати антигіпертензивний ефект деяких загальних анестетиків. Наркотичні аналгетики/трициклічні антидепресанти/нейролептики/антипсихотичні засоби/барбітурати При одночасному застосуванні з наркотичними аналгетиками, трициклічними антидепресантами, нейролептиками, антипсихотичними засобами та барбітуратами може розвинутись ортостатична гіпотензія. Інші гіпотензивні засоби (наприклад, бета-адреноблокатори, альфа-адреноблокатори, блокаторами кальцієвих каналів) При одночасному застосуванні з іншими гіпотензивними засобами (альфа- та бета-адреноблокаторами, блокаторами «повільних» кальцієвих каналів) антигіпертензивний ефект може потенціюватися. Потрібна обережність при одночасному застосуванні з нітрогліцерином або іншими нітратами та/або іншими вазодилататорами. Циклоспорин Одночасне застосування циклоспорину з інгібіторами АПФ підвищує ризик розвитку порушення нирок. Алопуринол, цитостатики, імуносупресивні засоби, системні глюкокортикостероїди або прокаїномід При одночасному застосуванні алопуринолу, прокаїнаміду, цитостатиків, імунодепресантів з інгібіторами АПФ підвищується ризик розвитку реакцій гіперчутливості та лейкопенії. При одночасному застосуванні з глюкокортикостероїдами збільшується ризик розвитку лейкопенії. Гіпоглікемічні засоби У поодиноких випадках інгібітори АПФ можуть посилювати гіпоглікемічну дію інсуліну та гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо (наприклад, похідних сульфонілсечовини) у пацієнтів з цукровим діабетом. У цих випадках може знадобитися зменшення дози гіпоглікемічного засобу прийому внутрішньо та/або інсуліну. Препарати літію Одночасне застосування препарату Зокардіс® 30 та препаратів літію не рекомендується через ризик розвитку літієвої інтоксикації. У разі застосування цієї комбінації необхідний регулярний контроль концентрації літію у плазмі крові. Препарати золота При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та препаратів золота (наприклад, натрію ауротіомалату) слід бути обережним у зв'язку з можливістю розвитку «нітратоподібних» реакцій після ін'єкційного введення препаратів золота (симптоми вазодилатації, включаючи «припливи» крові до обличчя, нудоту, запаморочення які можуть мати дуже важкий характер). Ціметідин Циметидин може посилювати антигіпертензивний ефект препарату Зокардіс 30. Ко-тримоксазол (триметоприм+сульфаметоксазол) При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з препаратами, що містять котримоксазол (триметоприм+сульфаметоксазол), підвищується ризик розвитку гіперкаліємії. Слід враховувати при одночасному застосуванні Нестероїдні протизапальні препарати (включаючи ацетилсаліцилову кислоту у дозі ≥3 г/добу) При одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗЗ), включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозі ≥ 3 г/добу, можливе зниження антигіпертензивного ефекту інгібіторів АПФ, у т.ч. зофеноприлу. Також при одночасному застосуванні нестероїдних протизапальних засобів та інгібіторів АПФ можливе підвищення вмісту калію в плазмі крові на тлі зниження функції нирок. Ці зміни зазвичай мають оборотний характер і зустрічаються переважно у пацієнтів із порушеною функцією нирок. У поодиноких випадках можливий розвиток гострої ниркової недостатності, особливо у пацієнтів з порушеною функцією нирок, наприклад, у літніх або зневоднених пацієнтів. Симпатоміметики Симпатоміметики можуть послаблювати антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ. Антациди При одночасному застосуванні з антацидами можливе зменшення біодоступності інгібіторів АПФ. Збільшується ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні АПФ з такими лікарськими засобами: з інгібіторами mTOR (mammalian Target of Rapamycin - мета рапаміцину в клітинах ссавців), наприклад, темсіролімус, сиролімус, еверолімус; з інгібіторами дипептидилпептидази IV типу (ДПП-IV) (гліптинами), наприклад, ситагліптіном, саксагліптином, віллдагліптином, лінагліптіном; з рацекадотрилом (інгібітор енкефалінази, що застосовується для лікування гострої діарії); з естрамустином; з тканинними активаторами плазміногену (в обсерваційних дослідженнях виявлено підвищену частоту розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ після застосування алтеплази для тромболітичної терапії ішемічного інсульту). додаткова інформація Клінічних даних про пряму взаємодію зофеноприлу з іншими лікарськими засобами, які метаболізуються ферментами мікросомального окислення печінки, відсутні. Проте дослідження in vitro продемонстрували відсутність потенційно можливої ​​взаємодії з лікарськими препаратами, що метаболізуються за участю ферментів мікросомального окиснення печінки.Спосіб застосування та дозиВсередину. Таблетки приймають незалежно від часу їди, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини. Доза має бути підібрана індивідуально. Для підбору оптимального режиму дозування доцільно застосовувати найбільш підходящу форму випуску препарату - препарат Зокардіс® 30 або препарат Зокардіс®, які містять 7,5 мг або 30 мг зофеноприлу кальцію відповідно. Артеріальна гіпертензія Препарат застосовують як у монотерапії, так і у комбінації з іншими гіпотензивними засобами. Початкова доза становить 15 мг зофеноприлу кальцію (2 таблетки Зокардіс® 30) 1 раз на добу. Необхідність збільшення дози препарату визначається шляхом вимірювання артеріального тиску безпосередньо перед прийомом наступної дози. Антигіпертензивний ефект розвивається протягом декількох тижнів, тому рекомендується збільшувати дозу з інтервалом у чотири тижні. Звичайна підтримуюча доза становить 30 мг зофеноприлу кальцію (1 таблетка Зокардіс® 30) 1 раз на добу. Максимальна добова доза становить 60 мг зофеноприлу кальцію (2 таблетки Зокардіс® 30) на добу, що приймаються одноразово або розділені на два прийоми. Пацієнти, які приймають діуретики На початку терапії зофеноприлом у пацієнтів, які одночасно отримують діуретики, може виникати артеріальна гіпотензія. За 2-3 дні до початку застосування препарату Зокардіс® 30 необхідно тимчасово відмінити застосування діуретиків. Застосування препарату Зокардіс® 30 слід розпочинати з 15 мг зофеноприлу кальцію (2 таблетки Зокардіс® 30) 1 раз на добу. Якщо застосування діуретиків відмінити неможливо, терапію слід починати з 7,5 мг зофеноприлу кальцію (1 таблетка Зокардіс® 30) на добу. Пацієнти похилого віку (старше 65 років) У пацієнтів з кліренсом креатиніну > 45 мл/хв корекції дози не потрібно. У пацієнтів з кліренсом креатиніну < 45 мл/хв рекомендується застосування половини від дози, рекомендованої пацієнтам без ниркової недостатності. Кліренс креатиніну (мл/хв) = (140 - вік х маса тіла (кг)/конц. креатиніну в плазмі (мг/дл) х 72 Наведена вище формула дозволяє розрахувати кліренс креатиніну у чоловіків. Для жінок набуте значення слід помножити на 0,85. Пацієнти з нирковою недостатністю або які знаходяться на гемодіалізі У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну > 45 мл/хв) корекція дози не потрібна. Пацієнтам із нирковою недостатністю середнього та тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну < 45 мл/хв) слід застосовувати половину від дози, рекомендованої пацієнтам без ниркової недостатності. Доза препарату для пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, становить одну четверту дозу, рекомендовану пацієнтам без ниркової недостатності. Пацієнти з печінковою недостатністю У пацієнтів із печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) початкова доза препарату Зокардіс® 30 становить половину від дози, рекомендованої пацієнтам без печінкової недостатності. У пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) застосування препарату Зокардіс® 30 протипоказане. Гострий інфаркт міокарда (у складі комбінованої терапії) Лікування препаратом Зокардіс® 30 слід розпочинати протягом перших 24 годин після появи перших симптомів гострого інфаркту міокарда та продовжувати протягом 6 тижнів. Рекомендується наступна схема застосування: 1-й та 2-й день: 7,5 мг зофеноприлу кальцію (l таблетка препарату Зокардіс® 30) кожні 12 год; 3-й та 4-й день: 15мг зофеноприлу кальцію (2 таблетки препарату Зокардіс® 30 або 1/2 таб. препарату Зокардіс® 30) кожні 12год; з 5-го дня і далі: 30 мг зофеноприлу кальцію (4 таблетки Зокардіс® 30 або 1 таб. Зокардіс® 30) кожні 12ч. При низькому систолічному артеріальному тиску (САД) (≤ 120 мм рт. ст.) протягом перших трьох діб після гострого інфаркту міокарда, добову дозу Зокардіс® 30 не слід збільшувати. У разі розвитку артеріальної гіпотензії (САД ≤ 100 мм рт. ст.) лікування може бути продовжено у дозі, яка раніше добре переносилася. У разі розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії (САД < 90 мм рт.ст. при двох послідовних вимірах з проміжком не менше однієї години) застосування препарату Зокардіс® 30 слід припинити. У разі збереження ознак дисфункції міокарда лівого шлуночка або симптомів серцевої недостатності через 6 тижнів після перенесеного гострого інфаркту міокарда, а також при супутній артеріальній гіпертензії, застосування препарату Зокардіс® 30 може бути продовжено протягом тривалого часу. Одночасно має застосовуватися стандартне лікування, рекомендоване при гострому інфаркті міокарда (включаючи нітрати, ацетилсаліцилову кислоту як антиагрегантний засіб, бета-адреноблокатори). Пацієнти старші 75 років Препарат Зокардіс® 30 слід застосовувати з обережністю у пацієнтів віком 75 років та старших із гострим інфарктом міокарда. Пацієнти з нирковою недостатністю або перебувають на діалізі Ефективність та безпека застосування препарату Зокардіс® 30 у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда та нирковою недостатністю (при концентрації сироваткового креатиніну ≥ 2, 1 мг/дл та значенні протеїнурії ≥ 500 мг/день) або які перебувають на діалізі, не встановлені. Тому у даної категорії пацієнтів препарат Зокардіс® 30 не слід застосовувати. Пацієнти з печінковою недостатністю Ефективність та безпека застосування препарату Зокардіс® 30 у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда та печінковою недостатністю не встановлені. Тому у даної категорії пацієнтів препарат Зокардіс® 30 не слід застосовувати.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску, шок, ступор, брадикардія, порушення водно-електролітного балансу, ниркова недостатність. Лікування: У разі передозування пацієнт повинен перебувати під ретельним наглядом лікаря, переважно у відділенні інтенсивної терапії. Показаний постійний моніторинг вмісту електролітів та креатиніну у плазмі крові. Тактика терапії, що проводиться, залежить від вираженості переважаючих симптомів і ступеня їх тяжкості. У разі відносно недавнього прийому препарату показані: промивання шлунка, призначення адсорбентів та прийом внутрішньо розчину натрію сульфату; у більш тяжких випадках пацієнта переводять у горизонтальне положення з низьким узголів'ям і проводять заходи, спрямовані на стабілізацію АТ: внутрішньовенне введення 0,9% розчину натрію хлориду або плазмозамінників, при необхідності - проведення гемодіалізу (слід уникати використання поліакрилонітрильних мембран з високою пропускною здатністю). При розвитку стійкої брадикардії або виражених вагусних реакцій показано застосування атропіну. При неефективності терапії слід розглянути питання постановки електрокардіостимулятора.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСимптоматична артеріальна гіпотензія Так само, як і у разі застосування інших інгібіторів АПФ, слід мати на увазі ймовірність розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії (вже через кілька годин після прийому першої дози препарату), особливо у пацієнтів з ХСН тяжкого ступеня тяжкості з порушенням функції нирок та без, а також у пацієнтів з порушеннями водно-електролітного балансу, зумовленими попередньою терапією діуретиками, дієтою з обмеженням кухонної солі, діареєю, блюванням, що знаходяться на гемодіалізі та при тяжкій ренінзалежній артеріальній гіпертензії. У пацієнтів з ішемічною хворобою серця (ІХС), цереброваскулярними захворюваннями значне зниження артеріального тиску може призвести до розвитку гострого інфаркту міокарда та/або інсульту. У пацієнтів з ризиком розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії лікування слід розпочинати під ретельним медичним наглядом, переважно в умовах стаціонару, починаючи з нижчих доз та подальшою обережною титрацією дози. У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю з нормальним або низьким артеріальним тиском застосування препарату Зокардіс® 30 може викликати додаткове зниження артеріального тиску. Цей ефект передбачуваний і зазвичай не спричиняє скасування лікування. Якщо виражена артеріальна гіпотензія зберігається, може знадобитися зменшення дози або відміна застосування Зокардісу 30. Артеріальна гіпотензія у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда У пацієнтів з гострим інфарктом міокарда за наявності ризику виникнення тяжких гемодинамічних порушень внаслідок застосування вазодилатувальних засобів (пацієнти із систолічним АТ< 100 мм рт. ст., кардіогенним шоком) терапію препаратом Зокардіс® 30 починати не слід, тому що. це може призвести до розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії. У разі персистуючої артеріальної гіпотензії (систолічний артеріальний тиск < 90 мм рт. ст. протягом більше однієї години), застосування препарату Зокардіс® 30 слід припинити. При розвитку тяжкої серцевої недостатності після гострого інфаркту міокарда препарат Зокардіс® 30 слід застосовувати лише у пацієнтів із стабільними показниками гемодинаміки. Інфаркт міокарда у пацієнтів із печінковою недостатністю Ефективність та безпека препарату Зокардіс® 30 у пацієнтів з інфарктом міокарда та порушеннями функції печінки не вивчались. Таким чином, препарат Зокардіс® 30 застосовувати у цій категорії пацієнтів. Інфаркт міокарда у пацієнтів із нирковою недостатністю Ефективність та безпека препарату Зокардіс® 30 у пацієнтів з інфарктом міокарда та нирковою недостатністю, у т.ч. що знаходяться на гемодіалізі, не вивчалися. Таким чином, препарат Зокардіс® 30 не слід застосовувати у пацієнтів з нирковою недостатністю (концентрація креатиніну у сироватці крові >2,1 мг/дл та протеїнурія >500 мг/день) та інфарктом міокарда. Реноваскулярна гіпертензія Існує підвищений ризик розвитку тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності при застосуванні інгібіторів АПФ у пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією та/або двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної нирки. Застосування діуретиків у таких пацієнтів може бути тяжким фактором. У пацієнтів цієї групи застосування препарату Зокардіс 30 протипоказане. У пацієнтів з одностороннім стенозом ниркової артерії ниркова недостатність може супроводжуватися лише невеликими змінами концентрації креатиніну у плазмі. За життєвими показаннями терапію препаратом Зокардіс® 30 у пацієнтів цієї групи слід починати з малих доз в умовах стаціонару під ретельним медичним наглядом. Подальше збільшення дози слід проводити з обережністю під контролем концентрації креатиніну в плазмі крові. Перед початком терапії препаратом Зокардіс® 30 слід тимчасово відмінити лікування діуретиками та ретельно моніторувати функцію нирок протягом перших кількох тижнів. Ниркова недостатність У пацієнтів з нирковою недостатністю препарат Зокардіс® 30 слід застосовувати з обережністю, терапію слід розпочинати з менших доз. Під час терапії слід проводити ретельний контроль функції нирок. Повідомлялося про розвиток ниркової недостатності при призначенні інгібіторів АПФ, головним чином, у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю або нирковими захворюваннями, включаючи стеноз ниркової артерії. У деяких пацієнтів без ознак патології з боку нирок було відмічено підвищення концентрації сечовини та креатиніну в плазмі, особливо при одночасному застосуванні діуретиків. Може знадобитися зменшення дози інгібітору АПФ та/або припинення застосування діуретика. Протягом кількох тижнів терапії рекомендується регулярний контроль функції нирок. Трансплантація нирки Досвід застосування препарату Зокардіс® 30 у пацієнтів після нещодавньої трансплантації нирки відсутній. Анафілактоїдні реакції при проведенні ЛПНГ-аферезу Клінічні дослідження показали високу частоту анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, при проведенні ЛПНГ-аферезу (плазмаферез ліпопротеїнів низької щільності), подібних до тих, що зустрічаються при гемодіалізі. При проведенні ЛПНГ-аферезу інгібітори АПФ слід тимчасово замінити на гіпотензивні препарати з іншої групи. Пацієнти, що знаходяться на діалізі У пацієнтів, які перебувають на діалізі з використанням поліакрилонітрильних мембран високої пропускної здатності (напр., AN69®), на фоні застосування інгібіторів АПФ спостерігалися анафілактоїдні реакції, такі як набряк обличчя, «припливи» крові до обличчя, артеріальна гіпотензія та задишка протягом перших хвилин гемодіалізу. Тому для таких пацієнтів рекомендується використання діалізних мембран іншого типу, або застосування гіпотензивних препаратів іншої групи. Анафілактичні реакції при проведенні десенсибілізації з отрути перетинчастокрилих та після укусу комах Є повідомлення про розвиток загрозливих для життя анафілактичних реакцій у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ одночасно з проведенням процедури десенсибілізації (наприклад, отрутою перетинчастокрилих (геміноптера)) або після укусів комах. Подібних реакцій можна уникнути, якщо на початок десенсибілізації тимчасово припинити застосування інгібіторів АПФ. Однак вони можуть розвинутись знову при повторному прийомі препарату. Слід з обережністю застосовувати інгібітори АПФ у пацієнтів, яким проводиться така десенсибілізація та у пацієнтів, які отримують імунотерапію бджолиною отрутою. Кашель Повідомляється про появу кашлю під час лікування інгібіторами АПФ. Зазвичай кашель має непродуктивний характер і припиняється після відміни препарату. Кашель внаслідок лікування інгібіторами АПФ повинен враховуватись при диференціальній діагностиці кашлю. Печінкова недостатність Рідко при лікуванні інгібіторами АПФ спостерігається синдром, що починається з холестатичної жовтяниці, який прогресує до фульмінантного некрозу і, в окремих випадках, призводить до летального результату. Механізм розвитку цього синдрому незрозумілий. Пацієнтам, у яких при лікуванні інгібіторами АПФ з'являється жовтяниця та/або виражене підвищення активності «печінкових» ферментів, слід припинити терапію інгібіторами АПФ та забезпечити медичне спостереження. Гіперкаліємія У деяких пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, у т.ч. препарат Зокардіс® 30, спостерігається підвищення вмісту калію в плазмі. До групи ризику розвитку гіперкаліємії відносяться пацієнти, які страждають на ниркову недостатність або цукровий діабет, приймають калійзберігаючі діуретики або калійвмісні замінники харчової солі, інші лікарські засоби, що підвищують вміст калію в плазмі крові (наприклад, гепарин). Якщо застосування перелічених вище лікарських засобів на фоні застосування препарату Зокардіс® 30 є необхідним, рекомендується регулярний контроль вмісту калію у плазмі. Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи Є докази, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену збільшує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та знижує функцію нирок (включаючи розвиток гострої ниркової недостатності). Одночасне застосування інгібіторів АПФ з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з АРА II протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Якщо одночасне застосування двох засобів, що блокують РААС, є абсолютно необхідним, терапія повинна проводитися лише під наглядом лікаря, а також на тлі ретельного моніторингу функції нирок, вмісту електролітів у плазмі та АТ. Хірургічне втручання/загальна анастезія При широких хірургічних втручаннях з проведенням загальної анестезії інгібітори АПФ можуть спричинити артеріальну гіпотензію, аж до розвитку шоку, оскільки може блокуватися утворення ангіотензину II під впливом компенсаторного викиду реніну. Якщо неможливо відмінити препарат Зокардіс® 30, при виконанні перерахованих вище заходів слід ретельно контролювати ОЦК. Перед хірургічними втручаннями (включаючи стоматологічні процедури) необхідно попередити хірурга/анестезіолога про застосування у пацієнта Зокардіс 7,5. Нейтропенія/агранулоцитоз Нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, анемія можуть розвинутись на фоні терапії інгібіторами АПФ. При нормальній функції нирок та відсутності інших ускладнень нейтропенія виникає рідко. Цей стан може розвинутись у пацієнтів з порушенням функції нирок, особливо за наявності у пацієнта системних захворювань сполучної тканини (наприклад, системного червоного вовчаку, склеродермії), під час проведення імуносупресивної терапії, у випадках одночасного застосування алопуринолу або прокаїнаміду, а також при поєднанні всіх перерахованих вище факторів. У деяких із таких пацієнтів спостерігався розвиток тяжких інфекцій, у ряді випадків резистентних до інтенсивної антибіотикотерапії. Якщо препарат Зокардіс® 30 застосовується у таких пацієнтів, рекомендується регулярний контроль кількості лейкоцитів у крові (перед застосуванням препарату,у перші 3 місяці лікування - кожні 2 тижні, і надалі - регулярний контроль). Під час лікування всі пацієнти повинні бути попереджені про необхідність повідомляти лікаря про будь-які ознаки розвитку можливої ​​інфекції (наприклад, біль у горлі, лихоманка), за яких показано дослідження лейкоцитарної формули. При виявленні нейтропенії або підозрі на нейтропенію (кількість нейтрофілів менше 1000/мм3) препарат Зокардіс® 30 та інші препарати, що одночасно застосовуються, необхідно відмінити. Зазначені зміни мають оборотний характер. Після відміни застосування інгібітору АПФ кількість нейтрофілів досягає початкового рівня.біль у горлі, лихоманка), при яких показано дослідження лейкоцитарної формули. При виявленні нейтропенії або підозрі на нейтропенію (кількість нейтрофілів менше 1000/мм3) препарат Зокардіс® 30 та інші препарати, що одночасно застосовуються, необхідно відмінити. Зазначені зміни мають оборотний характер. Після відміни застосування інгібітору АПФ кількість нейтрофілів досягає початкового рівня.біль у горлі, лихоманка), при яких показано дослідження лейкоцитарної формули. При виявленні нейтропенії або підозрі на нейтропенію (кількість нейтрофілів менше 1000/мм3) препарат Зокардіс® 30 та інші препарати, що одночасно застосовуються, необхідно відмінити. Зазначені зміни мають оборотний характер. Після відміни застосування інгібітору АПФ кількість нейтрофілів досягає початкового рівня. Цукровий діабет У пацієнтів з цукровим діабетом, які застосовують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього та/або інсуліну, необхідно ретельно контролювати концентрацію глюкози в плазмі крові протягом першого місяця лікування препаратом Зокардіс® 30. Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк Зареєстровані повідомлення про ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) особи, кінцівок, губ, язика, голосових складок та/або гортані у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ у різні періоди лікування. В окремих випадках може виникати важкий ангіоневротичний набряк на тлі тривалого застосування інгібіторів АПФ. У таких випадках лікування препаратом Зокардіс® 30 слід негайно припинити, призначити гіпотензивний препарат з іншої групи та встановити відповідне медичне спостереження за пацієнтом до повного зникнення симптомів. Пацієнта слід помістити в стаціонар під лікарське спостереження на термін не менше 12-24 годин і не виписувати зі стаціонару до повного зникнення симптомів, що розвинулися. Навіть у тих випадках, коли турбує лише утруднення ковтання без утруднення дихання, пацієнти повинні тривалий час перебувати під медичним наглядом, оскільки терапія антигістамінними препаратами та кортикостероїдами може виявитися недостатньою. Ангіоневротичний набряк гортані чи мови може бути фатальним. Набряк мови, голосових складок або гортані можуть призвести до обструкції дихальних шляхів; відповідна терапія повинна бути проведена в найкоротші терміни і включати негайне підшкірне введення 0,1 % розчину адреналіну (0,3-0,5 мл) або повільне внутрішньовенне введення розчину адреналіну 1 мг/мл, розведеного згідно з інструкцією із застосування, під контролем ЕКГ та АТ, а також заходи для забезпечення прохідності дихальних шляхів. У пацієнтів негроїдної раси частота розвитку ангіоневротичного набряку при застосуванні інгібіторів АПФ є вищою, ніж у представників інших рас. Пацієнти з ангіоневротичним набряком іншої етіології в анамнезі при прийомі інгібіторів АПФ перебувають у групі підвищеного ризику розвитку цієї патології. У поодиноких випадках на фоні терапії інгібіторами АПФ розвивався інтестинальний набряк (ангіоневротичний набряк кишечника), який проявлявся болями в животі у поєднанні з нудотою та блюванням або без них), іноді без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальному рівні С1-естерази. Діагноз встановлюється за допомогою комп'ютерної томографії черевної порожнини, ультразвукового дослідження або хірургічного втручання. Симптоми зникали після припинення інгібіторів АПФ. Можливість розвитку інтестинального набряку необхідно враховувати під час проведення диференціальної діагностики болю у животі у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ. Протеїнурія Протеїнурія може траплятися, зокрема, у пацієнтів з порушенням функції нирок або тих, хто приймає відносно високі дози інгібіторів АПФ. У пацієнтів із захворюваннями нирок в анамнезі необхідно визначати вміст білка в сечі (використання тест-смужок для дослідження першої ранкової порції сечі) до лікування та періодично після його початку. Первинний гіперальдостеронізм У пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом, як правило, не спостерігається терапевтичної відповіді на гіпотензивні препарати, що інгібують РААС. Таким чином, застосування препарату Зокардіс® 30 у цій категорії пацієнтів не рекомендується. Аортальний або мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Подібно до інших інгібіторів АПФ, препарат Зокардіс® 30 слід застосовувати з обережністю у пацієнтів зі стенозом аортального або мітрального клапанів та обструкцією виходу лівого шлуночка, а також у пацієнтів з гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією. Псоріаз Подібно до інших інгібіторів АПФ, препарат Зокардіс® 30 слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з псоріазом. Етнічні відмінності Подібно до інших інгібіторів АПФ, препарат Зокардіс® 30 може бути менш ефективним щодо зниження АТ у представників негроїдної раси порівняно з особами інших рас, можливо, через низький рівень реніну у пацієнтів з артеріальною гіпертензією у цій популяції. Ця відмінність може бути усунена шляхом додаткового призначення діуретиків. Непереносимість галактози, дефіцит лактази або синдром мальабсорбції глюкози-галактози Препарат Зокардіс® 30 містить лактозу, тому його застосування у пацієнтів із спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази та синдромом мальабсорбції глюкози та галактози протипоказано. Алкоголь У період застосування препарату Зокардіс® 30 не рекомендується вживати алкогольних напоїв, т.к. алкоголь посилює антигіпертензивну дію препарату. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування препаратом Зокардіс® 30 необхідно дотримуватись обережності при керуванні транспортними засобами та іншими механізмами, заняття потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, т.к. можливий розвиток сонливості, підвищеної стомлюваності та запаморочення. Умови зберігання Зберігати при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці!Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: зофеноприл кальцію – 7,5 мг (еквівалент зофеноприлу – 7,2 мг); допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна (тип 101), лактози моногідрат кроскармелоза натрію, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний; Плівкова оболонка: Опадрай® Y-1-7000, що складається з гіпромелозу, титану діоксиду, макроголу, макроголу 6000. По 7 або 14 таблеток у контурній комірковій упаковці (блістері) з ПВХ/ПВДХ/фольги алюмінієвої. По 1 або 2 блістери з інструкцією із застосування в картонній пачці.Інформація від виробникаТермін придатності до 3 років. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, білого кольору.Фармакотерапевтична групаІнгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту.ФармакокінетикаАбсорбція. Після прийому внутрішньо зофеноприл швидко і повністю абсорбується із шлунково-кишкового тракту (ЖКТ). В організмі зофеноприл піддається майже повному перетворенню на зофеноприлат, який має виражену фармакологічну активність. Максимальна концентрація (Cmax) зофеноприлату в плазмі досягається через 1,5 години після прийому внутрішньо одноразової дози. Фармакокінетика одноразово прийнятої дози зофеноприлу є лінійною в інтервалі 10-80 мг. Після прийому зофеноприлу у добовій дозі 15-60 мг протягом 3-х тижнів кумуляції не відбувається. Одночасний прийом їжі знижує швидкість, але не повноту всмоктування зофеноприлу. Площа під кривою «концентрація-час» (AUC) зофеноприлату до і після їди майже ідентичні. Розподіл. Приблизно 88% зофеноприлу пов'язують із білками плазми. Об'єм розподілу (Vd) у стадії насичення становить 96 л. Метаболізм. Основним метаболітом є зофеноприлат (22%), що метаболізується різними шляхами, включаючи кон'югацію з глюкуроновою кислотою (17%), циклізацію та кон'югацію з глюкуроновою кислотою (13%), кон'югацію з цистеїном (9%) та S-метилювання тиол. ). Виведення. Зофеноприл після прийому внутрішньо виводиться нирками (69%) та через кишечник (26%). Після прийому внутрішньо зофеноприлу період напіввиведення (Т1/2) зофеноприлату становить 5,5 год, а його загальний кліренс – 1300 мл/хв. Фармакокінетика при нирковій недостатності У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну >45 мл/хв та <90 мл/хв) зофеноприл виводиться з організму з тією ж швидкістю, що й у здорових добровольців (кліренс креатиніну >90 мл/хв). У пацієнтів з нирковою недостатністю середнього та тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 7-44 мл/хв) швидкість виведення знижена приблизно до 50% порівняно з показниками у здорових добровольців. Тому пацієнтам цієї групи слід призначати половину від початкової дози зофеноприлу, що рекомендується. У пацієнтів з нирковою недостатністю термінальної стадії, які перебувають на гемодіалізі або перитонеальному діалізі, швидкість виведення знижена до 25% від показників у здорових добровольців. Пацієнтам цієї групи слід призначати одну четверту від початкової рекомендованої дози зофеноприлу. Фармакокінетика при печінковій недостатності У пацієнтів з печінковою недостатністю легкого або помірного ступеня тяжкості (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) при прийомі одноразової дози зофеноприлу з радіоактивною міткою значення Cmax та час досягнення максимальної концентрації (TCmax) для зофеноприлату були подібними до значень, отриманих у здорових добровольців. . Однак значення AUC у пацієнтів з цирозом печінки були вдвічі вищими, ніж у здорових добровольців. Таким чином, пацієнтам з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості слід призначати половину від початкової рекомендованої дози зофеноприлу. Щодо пацієнтів з печінковою недостатністю важкого ступеня тяжкості (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) дані щодо фармакокінетики зофеноприлу та зофеноприлату відсутні, тому застосування зофеноприлу у пацієнтів цієї групи протипоказане.ФармакодинамікаЗофеноприл - гіпотензивний засіб із групи інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Зофеноприл є проліками; в результаті гідролізу тіоефірного зв'язку утворюється активна сполука, що містить вільну сульфгідрильну групу - зофеноприлат. Механізм дії зофеноприлату при артеріальній гіпертензії та гострому інфаркті міокарда пов'язаний, головним чином, з супресією циркулюючої ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), а також з підвищенням активності калікреїн-кінінової системи. Пригнічення негативного зворотного зв'язку ангіотензину II щодо секреції реніну призводить до підвищення активності реніну у плазмі крові. Активність АПФ у плазмі крові протягом 24 годин після одноразового прийому внутрішньо зофеноприлу у дозі 30 мг та 60 мг пригнічується на 53,4% та 74,4% відповідно. Результатом інгібування АПФ є зниження утворення ангіотензину II з ангіотензину I у плазмі крові, яке призводить до зменшення прямої судинозвужувальної дії ангіотензину II та зниження секреції альдостерону. Внаслідок інгібування АПФ також підвищується активність циркулюючої та локальної калікреїн-кінінової системи, яка сприяє периферичній вазодилатації шляхом активації простагландинової системи. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією застосування зофеноприлу призводить до зниження артеріального тиску (АТ) у положенні «лежачи» та «стоячи» приблизно однаковою мірою, без компенсаторного підвищення частоти серцевих скорочень. Антигіпертензивний ефект зофеноприлату більш виражений при високій активності реніну плазми, ніж при нормальній або зниженій. Стабільний антигіпертензивний ефект досягається при тривалій терапії зофеноприлом. Так, для деяких пацієнтів для досягнення оптимального зниження артеріального тиску потрібно кілька тижнів безперервної терапії. Різка відміна терапії у пацієнтів не призводила до швидкого підвищення артеріального тиску. В даний час дані щодо впливу препарату Зокардіс 7,5 на захворюваність та смертність у пацієнтів з артеріальною гіпертензією відсутні. Клінічний ефект застосування зофеноприлу в ранній період гострого інфаркту міокарда може бути асоційований з багатьма факторами, такими як зниження рівня ангіотензину II у плазмі крові (що обмежує процес ремоделювання шлуночків, що негативно впливає на прогноз у пацієнтів з гострим інфарктом міокарду) -кінінової системи в плазмі крові та тканинах Було проведено рандомізоване плацебо-контрольоване клінічне дослідження зофеноприлу за участю 1556 пацієнтів, які перенесли гострий передній інфаркт міокарда та не отримували тромболітичну терапію. Застосування зофеноприлу розпочиналося протягом 24 годин від розвитку гострого інфаркту міокарда та тривало протягом 6 тижнів.Частота первинної комбінованої кінцевої точки (розвиток тяжкої серцевої недостатності та/або смерті протягом 6 тижнів) була нижчою у групі зофеноприлу (зофеноприл 7,1%, плацебо 10,6%). Протягом одного року виживання у групі зофеноприлу було вищим, ніж у групі плацебо.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія легкого та середнього (1-2) ступеня тяжкості. Гострий інфаркт міокарда (починаючи з перших 24 годин) у пацієнтів із стабільними показниками гемодинаміки та не отримували тромболітичну терапію, у т.ч. у пацієнтів з ознаками та симптомами серцевої недостатності.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до зофеноприлу або інших інгібіторів АПФ, а також до інших компонентів препарату; ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ; спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк; печінкова недостатність важкого ступеня тяжкості (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз ниркової артерії єдиної нирки (ризик розвитку ниркової недостатності); стан після трансплантації нирки (досвід застосування препарату відсутній); первинний гіперальдостеронізм; спадкова непереносимість галактози, дефіцит лактази або синдром мальабсорбції глюкози та галактози; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); вагітність, період грудного вигодовування; застосування у жінок дітородного віку, що не застосовують ефективну контрацепцію; одночасне проведення діалізу з використанням поліакрилонітрильних мембран з високою пропускною здатністю (напр., AN69®) або плазмаферезу ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ-аферез); одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними та тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м площі поверхні тіла); одночасне застосування з антагоністами рецепторів ангіотензину II (АРА II) у пацієнтів з діабетичною нефропатією; одночасне застосування з інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад, з препаратами, що містять сакубітрил) у зв'язку з високим ризиком ангіоневротичного набряку (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»). З обережністю: артеріальна гіпотензія; реноваскулярна гіпертензія; однобічний стеноз ниркової артерії; ангіоневротичний набряк в анамнезі; хронічна ниркова недостатність; печінкова недостатність легкого та помірного ступеня тяжкості (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); хронічна серцева недостатність (ХСП) III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA; цереброваскулярні захворювання; аортальний стеноз, мітральний стеноз, порушення відтоку крові з лівого шлуночка, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; цукровий діабет; псоріаз; системні захворювання сполучної тканини (в т.ч., системний червоний вовчак, склеродермія); гіперкаліємія; літній вік; одночасне проведення десенсибілізуючої терапії; при хірургічних втручаннях/загальній анестезії; стани, що супроводжуються зниженням обсягу циркулюючої крові (ОЦК) (в результаті терапії діуретиками, при обмеженні споживання кухонної солі, проведенні гемодіалізу, діареї та блюванні); при одночасному застосуванні з антагоністами рецепторів ангіотензину II або з аліскіренсодержащими препаратами; застосування у пацієнтів негроїдної раси; обтяжений алергологічний анамнез; ішемічна хвороба серця; пригнічення кістковомозкового кровотворення, імуносупресивна терапія, одночасне застосування алопуринолу або прокаїнаміду або комбінація зазначених ускладнюючих факторів (розпад розвитку нейтропенії та агранулоцитозу); одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, калійвмісних замінників харчової солі; одночасне застосування з препаратами літію.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Зокардіс® 7,5 під час вагітності протипоказане. При плануванні або діагностуванні вагітності терапію препаратом Зокардіс® 7,5 слід відмінити та призначити гіпотензивні препарати іншої групи з підтвердженим профілем безпеки для застосування у вагітних. Застосування інгібіторів АПФ у ІІ та ІІІ триместрах вагітності може бути пов'язане з проявом фетотоксичності (погіршення функції нирок плода, маловоддя, уповільнення осифікації кісток черепа плода), а у новонароджених – ниркової недостатності, артеріальної гіпотензії та гіперкаліємії. Тому за новонародженими, чиї матері приймали препарат Зокардіс® 7,5 під час вагітності, необхідне ретельне спостереження щодо можливого розвитку зазначених симптомів. У разі застосування інгібіторів АПФ під час вагітності потрібне ретельне спостереження за станом функції нирок плода, а також кісток черепа за допомогою ультразвукового дослідження. Інформація про застосування препарату Зокардіс® 7,5 під час грудного вигодовування відсутня, тому його застосування у жінок у період грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяМожливі побічні ефекти наведені нижче відповідно до класифікації Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (ВООЗ) за низхідною частотою виникнення випадку: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ l/100, <1/10), нечасто (≥1/1000, <1/100), рідко (≥1/10000, <1/1000), дуже рідко (<1/10000), частота не встановлена ​​(за наявними даними оцінка неможлива). Порушення з боку крові та лімфатичної системи Частота не встановлена: агранулоцитоз, панцитопенія, гемолітична анемія у пацієнтів із дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази. Порушення з боку обміну речовин та харчування Дуже рідко: гіпоглікемія. Порушення психіки Рідко: депресія, лабільність настрою, розлади сну, сплутаність свідомості. Порушення з боку нервової системи Часто: запаморочення, біль голови; Частота не встановлена: парестезія, дисгевзія (порушення смакового сприйняття), порушення рівноваги. Порушення з боку органу зору Рідко: нечіткість зору. Порушення з боку органу слуху та вестибулярного апарату Рідко: відчуття дзвону у вухах. Порушення з боку серцево-судинної системи Рідко: "припливи" крові до обличчя; Частота не встановлена: тахікардія, відчуття серцебиття, порушення ритму серця, стенокардія, гострий інфаркт міокарда, виражене зниження АТ на початковій стадії терапії та при збільшенні дози (одночасно з артеріальною гіпотензією можуть спостерігатися такі симптоми як запаморочення, слабкість, порушення зору, зрідка. свідомості (непритомність)). Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Часто кашель; Рідко: задишка, синусит, риніт, глосит, бронхіт, бронхоспазм; Частота не встановлена: ангіоневротичний набряк із залученням особи та орофарингеальної зони, в т.ч., з фатальною обструкцією дихальних шляхів. Порушення з боку травної системи Часто: нудота, блювання; Дуже рідко: інтестинальний ангіоневротичний набряк; Частота не встановлена: біль у животі, діарея, запор, сухість у роті, панкреатит, кишкова непрохідність. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Частота не встановлена: холестатична жовтяниця, гепатит. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Нечасто: шкірний висип; Рідко: ангіоневротичний набряк, гіпергідроз. Частота не встановлена: алергічні реакції та реакції гіперчутливості, такі як свербіж шкіри, кропив'янка, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, псоріазоподібні висипання, алопеція (реакції можуть супроводжуватися лихоманкою, болем у м'язах, болем титру антинуклеарних антитіл). Порушення з боку скелетної мускулатури та сполучної тканини Нечасто: м'язові судоми; Частота не встановлена: міалгія. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Рідко: порушення сечовипускання; Частота не встановлена: - порушення функції нирок, прогресування ниркової недостатності; гостра ниркова недостатність. Порушення з боку статевих органів та молочних залоз Рідко: еректильна дисфункція. Інші Часто: підвищена стомлюваність; Нечасто: астенія; Дуже рідко: периферичні набряки, біль у грудній клітці. Лабораторні показники Частота не встановлена: зниження рівня гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія, лейкопенія, підвищення активності печінкових ферментів, збільшення концентрації білірубіну в плазмі крові. Збільшення концентрації сечовини та креатиніну в плазмі крові (особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю, тяжкою серцевою недостатністю та реноваскулярною гіпертензією), оборотні після відміни препарату. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та препаратів золота (наприклад, натрію ауротіомалату) слід бути обережним у зв'язку з можливістю розвитку «нітратоподібних» реакцій після ін'єкційного введення препаратів золота (симптоми вазодилатації, включаючи «припливи» крові до обличчя, нудоту, запаморочення які можуть мати дуже важкий характер).Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування протипоказане Інгібітори нейтральної ендопептидази Повідомлялося про підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з інгібіторами нейтральної ендопептидази, такими як сакубітрил та рацекадотрил (інгібітор енкефалінази, що застосовується для лікування гострої діареї). При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять сакубітрил (інгібітор неприлізину), зростає ризик розвитку ангіоневротичного набряку, у зв'язку з чим одночасне застосування зазначених препаратів протипоказане. Інгібітори АПФ слід призначати не раніше, ніж через 36 годин після відміни препаратів, що містять сакубітрил. Протипоказано призначення препаратів, що містять сакубітрил, пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, а також протягом 36 після відміни інгібіторів АПФ. Не рекомендується одночасне застосування Калійзберігаючі діуретики та каліймісткі препарати Не рекомендується одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид), препаратами, що містять калій або харчовими добавками через ризик розвитку гіперкаліємії. Якщо внаслідок встановленої гіпокаліємії показано одночасне застосування перерахованих вище препаратів із зофеноприлом, їх слід застосовувати з обережністю під контролем електрокардіограми (ЕКГ) та вмісту калію в плазмі крові. Інгібітори АПФ зменшують втрату калію, спричинену дією діуретиків (не калійзберігаючих). Інгібітори АПФ, АРА II або аліскірен Дані клінічних досліджень показують, що подвійна блокада РААС при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену, асоційована з більш високою частотою виникнення таких побічних ефектів, як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок (в т.ч. розвиток гострої ниркової недостатності). ), ніж при застосуванні лише одного препарату, що впливає на РААС. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та АРА II протипоказне у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Якщо одночасне застосування двох засобів, що блокують РААС, є абсолютно необхідним, терапія повинна проводитися лише під наглядом лікаря, а також на тлі ретельного моніторингу функції нирок, вмісту електролітів у плазмі та АТ. Одночасне застосування з обережністю Діуретики (тіазидні або петлеві) Потрібна обережність при одночасному застосуванні з тіазидними та «петльовими» діуретиками. Попереднє лікування діуретиками може призвести до зниження ОЦК та сприяти розвитку зневоднення та артеріальної гіпотензії на початковій стадії застосування препарату Зокардіс® 7,5. Антигіпертнзивні ефекти препарату можна зменшити шляхом відміни застосування діуретиків, збільшення споживання рідини або кухонної солі або розпочати лікування зофеноприлом із застосуванням нижчих доз. У разі розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта слід укласти на спину. Може знадобитися внутрішньовенне введення 0,9% розчину хлориду натрію для заповнення ОЦК. Розвиток артеріальної гіпотензії після прийому першої дози не виключає можливості подальшого застосування препарату за умови обережного титрування дози. Анестетики Інгібітори АПФ можуть посилювати антигіпертензивний ефект деяких загальних анестетиків. Наркотичні аналгетики/трициклічні антидепресанти/нейролептики/антипсихотичні засоби/барбітурати При одночасному застосуванні з наркотичними аналгетиками, трициклічними антидепресантами, нейролептиками, антипсихотичними засобами та барбітуратами може розвинутись ортостатична гіпотензія. Інші гіпотензивні засоби (наприклад, бета-адреноблокатори, альфа-адреноблокатори, блокаторами кальцієвих каналів) При одночасному застосуванні з іншими гіпотензивними засобами (альфа- та бета-адреноблокаторами, блокаторами «повільних» кальцієвих каналів) антигіпертензивний ефект може потенціюватися. Потрібна обережність при одночасному застосуванні з нітрогліцерином або іншими нітратами та/або іншими вазодилататорами. Циклоспорин Одночасне застосування циклоспорину з інгібіторами АПФ підвищує ризик розвитку порушення нирок. Алопуринол, цитостатики, імуносупресивні засоби, системні глюкокортикостероїди або прокаїномід При одночасному застосуванні алопуринолу, прокаїнаміду, цитостатиків, імунодепресантів з інгібіторами АПФ підвищується ризик розвитку реакцій гіперчутливості та лейкопенії. При одночасному застосуванні з глюкокортикостероїдами збільшується ризик розвитку лейкопенії. Гіпоглікемічні засоби У поодиноких випадках інгібітори АПФ можуть посилювати гіпоглікемічну дію інсуліну та гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо (наприклад, похідних сульфонілсечовини) у пацієнтів з цукровим діабетом. У цих випадках може знадобитися зменшення дози гіпоглікемічного засобу прийому внутрішньо та/або інсуліну. Препарати літію Одночасне застосування препарату Зокардіс® 7,5 та препаратів літію не рекомендується через ризик розвитку літієвої інтоксикації. У разі застосування цієї комбінації необхідний регулярний контроль концентрації літію у плазмі крові. Препарати золота При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та препаратів золота (наприклад, натрію ауротіомалату) слід бути обережним у зв'язку з можливістю розвитку «нітратоподібних» реакцій після ін'єкційного введення препаратів золота (симптоми вазодилатації, включаючи «припливи» крові до обличчя, нудоту, запаморочення які можуть мати дуже важкий характер). Ціметідин Циметидин може посилювати антигіпертензивний ефект препарату Зокардіс® 7,5. Ко-тримоксазол (триметоприм+сульфаметоксазол) При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з препаратами, що містять котримоксазол (триметоприм+сульфаметоксазол), підвищується ризик розвитку гіперкаліємії. Слід враховувати при одночасному застосуванні Нестероїдні протизапальні препарати (включаючи ацетилсаліцилову кислоту у дозі ≥3 г/добу) При одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗЗ), включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозі ≥ 3 г/добу, можливе зниження антигіпертензивного ефекту інгібіторів АПФ, у т.ч. зофеноприлу. Також при одночасному застосуванні нестероїдних протизапальних засобів та інгібіторів АПФ можливе підвищення вмісту калію в плазмі крові на тлі зниження функції нирок. Ці зміни зазвичай мають оборотний характер і зустрічаються переважно у пацієнтів із порушеною функцією нирок. У поодиноких випадках можливий розвиток гострої ниркової недостатності, особливо у пацієнтів з порушеною функцією нирок, наприклад, у літніх або зневоднених пацієнтів. Симпатоміметики Симпатоміметики можуть послаблювати антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ. Антациди При одночасному застосуванні з антацидами можливе зменшення біодоступності інгібіторів АПФ. Збільшується ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні АПФ з такими лікарськими засобами: з інгібіторами mTOR (mammalian Target of Rapamycin - мета рапаміцину в клітинах ссавців), наприклад, темсіролімус, сиролімус, еверолімус; з інгібіторами дипептидилпептидази IV типу (ДПП-IV) (гліптинами), наприклад, ситагліптіном, саксагліптином, віллдагліптином, лінагліптіном; з рацекадотрилом (інгібітор енкефалінази, що застосовується для лікування гострої діарії); з естрамустином; з тканинними активаторами плазміногену (в обсерваційних дослідженнях виявлено підвищену частоту розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ після застосування алтеплази для тромболітичної терапії ішемічного інсульту). додаткова інформація Клінічних даних про пряму взаємодію зофеноприлу з іншими лікарськими засобами, які метаболізуються ферментами мікросомального окислення печінки, відсутні. Проте дослідження in vitro продемонстрували відсутність потенційно можливої ​​взаємодії з лікарськими препаратами, що метаболізуються за участю ферментів мікросомального окиснення печінки.Спосіб застосування та дозиВсередину. Таблетки приймають незалежно від часу їди, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини. Доза має бути підібрана індивідуально. Для підбору оптимального режиму дозування доцільно застосовувати найбільш підходящу форму випуску препарату - препарат Зокардіс® 7,5 або Зокардис®, що містять 7,5 мг або 30 мг зофеноприлу кальцію, відповідно. Артеріальна гіпертензія Препарат застосовують як у монотерапії, так і у комбінації з іншими гіпотензивними засобами. Початкова доза становить 15 мг зофеноприлу кальцію (2 таблетки Зокардіс® 7,5) 1 раз на добу. Необхідність збільшення дози препарату визначається шляхом вимірювання артеріального тиску безпосередньо перед прийомом наступної дози. Антигіпертензивний ефект розвивається протягом декількох тижнів, тому рекомендується збільшувати дозу з інтервалом у чотири тижні. Звичайна підтримуюча доза становить 30 мг зофеноприлу кальцію (1 таблетка Зокардіс® 30) 1 раз на добу. Максимальна добова доза становить 60 мг зофеноприлу кальцію (2 таблетки Зокардіс® 30) на добу, що приймаються одноразово або розділені на два прийоми. Пацієнти, які приймають діуретики На початку терапії зофеноприлом у пацієнтів, які одночасно отримують діуретики, може виникати артеріальна гіпотензія. За 2-3 дні до початку застосування препарату Зокардіс® 7,5 необхідно тимчасово відмінити застосування діуретиків. Застосування препарату Зокардіс® 7,5 слід розпочинати з 15 мг зофеноприлу кальцію (2 таблетки Зокардіс® 7,5) 1 раз на добу. Якщо застосування діуретиків відмінити неможливо, терапію слід розпочинати з 7,5 мг зофеноприлу кальцію (1 таблетка препарату Зокардіс® 7,5) на добу. Пацієнти похилого віку (старше 65 років) У пацієнтів з кліренсом креатиніну > 45 мл/хв корекції дози не потрібно. У пацієнтів з кліренсом креатиніну < 45 мл/хв рекомендується застосування половини від дози, рекомендованої пацієнтам без ниркової недостатності. Кліренс креатиніну (мл/хв) = (140 - вік х маса тіла (кг)/конц. креатиніну в плазмі (мг/дл) х 72 Наведена вище формула дозволяє розрахувати кліренс креатиніну у чоловіків. Для жінок набуте значення слід помножити на 0,85. Пацієнти з нирковою недостатністю або які знаходяться на гемодіалізі У пацієнтів з нирковою недостатністю легкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну > 45 мл/хв) корекція дози не потрібна. Пацієнтам із нирковою недостатністю середнього та тяжкого ступеня тяжкості (кліренс креатиніну < 45 мл/хв) слід застосовувати половину від дози, рекомендованої пацієнтам без ниркової недостатності. Доза препарату для пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, становить одну четверту дозу, рекомендовану пацієнтам без ниркової недостатності. Пацієнти з печінковою недостатністю У пацієнтів із печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) початкова доза препарату Зокардіс® 7,5 становить половину від дози, рекомендованої пацієнтам без печінкової недостатності. У пацієнтів із печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) застосування препарату Зокардіс® 7,5 протипоказане. Гострий інфаркт міокарда (у складі комбінованої терапії) Лікування препаратом Зокардіс® 7,5 слід розпочинати протягом перших 24 годин після появи перших симптомів гострого інфаркту міокарда та продовжувати протягом 6 тижнів. Рекомендується наступна схема застосування: 1-й та 2-й день: 7,5 мг зофеноприлу кальцію (l таблетка препарату Зокардіс® 7,5) кожні 12 год; 3-й та 4-й день: 15мг зофеноприлу кальцію (2 таблетки препарату Зокардіс® 7,5 або 1/2 таб. препарату Зокардіс® 30) кожні 12год; з 5-го дня і далі: 30 мг зофеноприлу кальцію (4 таблетки препарату Зокардіс® 7,5 або 1 таб. препарату Зокардіс® 30) кожні 12год. При низькому систолічному артеріальному тиску (САД) (≤ 120 мм рт. ст.) протягом перших трьох діб після гострого інфаркту міокарда, добову дозу Зокардіс® 7,5 збільшувати не слід. У разі розвитку артеріальної гіпотензії (САД ≤ 100 мм рт. ст.) лікування може бути продовжено у дозі, яка раніше добре переносилася. У разі розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії (САД < 90 мм рт.ст. при двох послідовних вимірах з проміжком не менше однієї години) застосування препарату Зокардіс® 7,5 слід припинити. У разі збереження ознак дисфункції міокарда лівого шлуночка або симптомів серцевої недостатності через 6 тижнів після перенесеного гострого інфаркту міокарда, а також при супутній артеріальній гіпертензії, застосування препарату Зокардіс® 7,5 може бути продовжено протягом тривалого часу. Одночасно має застосовуватися стандартне лікування, рекомендоване при гострому інфаркті міокарда (включаючи нітрати, ацетилсаліцилову кислоту як антиагрегантний засіб, бета-адреноблокатори). Пацієнти старші 75 років Препарат Зокардіс® 7,5 слід застосовувати з обережністю у пацієнтів віком 75 років та старших із гострим інфарктом міокарда. Пацієнти з нирковою недостатністю або перебувають на діалізі Ефективність та безпека застосування препарату Зокардіс® 7,5 у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда та нирковою недостатністю (при концентрації сироваткового креатиніну ≥ 2, 1 мг/дл та значенні протеїнурії ≥500 мг/день) або які знаходяться на діалізі, не встановлені. Тому у даної категорії пацієнтів препарат Зокардіс® 7,5 не слід застосовувати. Пацієнти з печінковою недостатністю Ефективність та безпека застосування препарату Зокардіс® 7,5 у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда та печінковою недостатністю не встановлені. Тому у даної категорії пацієнтів препарат Зокардіс® 7,5 не слід застосовувати.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску, шок, ступор, брадикардія, порушення водно-електролітного балансу, ниркова недостатність. Лікування: У разі передозування пацієнт повинен перебувати під ретельним наглядом лікаря, переважно у відділенні інтенсивної терапії. Показаний постійний моніторинг вмісту електролітів та креатиніну у плазмі крові. Тактика терапії, що проводиться, залежить від вираженості переважаючих симптомів і ступеня їх тяжкості. У разі відносно недавнього прийому препарату показані: промивання шлунка, призначення адсорбентів та прийом внутрішньо розчину натрію сульфату; у більш тяжких випадках пацієнта переводять у горизонтальне положення з низьким узголів'ям і проводять заходи, спрямовані на стабілізацію АТ: внутрішньовенне введення 0,9% розчину натрію хлориду або плазмозамінників, при необхідності - проведення гемодіалізу (слід уникати використання поліакрилонітрильних мембран з високою пропускною здатністю). При розвитку стійкої брадикардії або виражених вагусних реакцій показано застосування атропіну. При неефективності терапії слід розглянути питання постановки електрокардіостимулятора.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСимптоматична артеріальна гіпотензія Так само, як і у разі застосування інших інгібіторів АПФ, слід мати на увазі ймовірність розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії (вже через кілька годин після прийому першої дози препарату), особливо у пацієнтів з ХСН тяжкого ступеня тяжкості з порушенням функції нирок та без, а також у пацієнтів з порушеннями водно-електролітного балансу, зумовленими попередньою терапією діуретиками, дієтою з обмеженням кухонної солі, діареєю, блюванням, що знаходяться на гемодіалізі та при тяжкій ренінзалежній артеріальній гіпертензії. У пацієнтів з ішемічною хворобою серця (ІХС), цереброваскулярними захворюваннями значне зниження артеріального тиску може призвести до розвитку гострого інфаркту міокарда та/або інсульту. У пацієнтів з ризиком розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії лікування слід розпочинати під ретельним медичним наглядом, переважно в умовах стаціонару, починаючи з нижчих доз та подальшою обережною титрацією дози. У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю з нормальним або низьким артеріальним тиском застосування препарату Зокардіс® 7,5 може викликати додаткове зниження артеріального тиску. Цей ефект передбачуваний і зазвичай не спричиняє скасування лікування. Якщо виражена артеріальна гіпотензія зберігається, може знадобитися зменшення дози або відміна застосування препарату Зокардіс® 7,5. Артеріальна гіпотензія у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда У пацієнтів з гострим інфарктом міокарда за наявності ризику виникнення тяжких гемодинамічних порушень внаслідок застосування вазодилатувальних засобів (пацієнти із систолічним АТ< 100 мм рт. ст., кардіогенним шоком) терапію препаратом Зокардіс® 7,5 починати не слід, тому що. це може призвести до розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії. У разі персистуючої артеріальної гіпотензії (систолічний артеріальний тиск < 90 мм рт. ст. протягом більше однієї години), застосування препарату Зокардіс® 7,5 слід припинити. При розвитку тяжкої серцевої недостатності після гострого інфаркту міокарда препарат Зокардіс® 7,5 слід застосовувати лише у пацієнтів із стабільними показниками гемодинаміки. Інфаркт міокарда у пацієнтів із печінковою недостатністю Ефективність та безпека препарату Зокардіс® 7,5 у пацієнтів з інфарктом міокарда та порушеннями функції печінки не вивчалися. Таким чином, препарат Зокардіс 7,5 застосовувати у даної категорії пацієнтів. Інфаркт міокарда у пацієнтів із нирковою недостатністю Ефективність та безпека препарату Зокардіс® 7,5 у пацієнтів з інфарктом міокарда та нирковою недостатністю, у т.ч. що знаходяться на гемодіалізі, не вивчалися. Таким чином, препарат Зокардіс® 7,5 не слід застосовувати у пацієнтів з нирковою недостатністю (концентрація креатиніну у сироватці крові >2,1 мг/дл та протеїнурія >500 мг/день) та інфарктом міокарда. Реноваскулярна гіпертензія Існує підвищений ризик розвитку тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності при застосуванні інгібіторів АПФ у пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією та/або двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної нирки. Застосування діуретиків у таких пацієнтів може бути тяжким фактором. У пацієнтів цієї групи застосування препарату Зокардіс 7,5 протипоказане. У пацієнтів з одностороннім стенозом ниркової артерії ниркова недостатність може супроводжуватися лише невеликими змінами концентрації креатиніну у плазмі. За життєвими показаннями терапію препаратом Зокардіс® 7,5 у пацієнтів цієї групи слід починати з малих доз в умовах стаціонару під ретельним медичним наглядом. Подальше збільшення дози слід проводити з обережністю під контролем концентрації креатиніну в плазмі крові. Перед початком терапії препаратом Зокардіс® 7,5 слід тимчасово відмінити лікування діуретиками та ретельно моніторувати функцію нирок протягом перших кількох тижнів. Ниркова недостатність У пацієнтів з нирковою недостатністю препарат Зокардіс® 7,5 слід застосовувати з обережністю, терапію слід розпочинати з менших доз. Під час терапії слід проводити ретельний контроль функції нирок. Повідомлялося про розвиток ниркової недостатності при призначенні інгібіторів АПФ, головним чином, у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю або нирковими захворюваннями, включаючи стеноз ниркової артерії. У деяких пацієнтів без ознак патології з боку нирок було відмічено підвищення концентрації сечовини та креатиніну в плазмі, особливо при одночасному застосуванні діуретиків. Може знадобитися зменшення дози інгібітору АПФ та/або припинення застосування діуретика. Протягом кількох тижнів терапії рекомендується регулярний контроль функції нирок. Трансплантація нирки Досвід застосування препарату Зокардіс® 7,5 у пацієнтів після нещодавньої трансплантації нирки відсутній. Анафілактоїдні реакції при проведенні ЛПНГ-аферезу Клінічні дослідження показали високу частоту анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, при проведенні ЛПНГ-аферезу (плазмаферез ліпопротеїнів низької щільності), подібних до тих, що зустрічаються при гемодіалізі. При проведенні ЛПНГ-аферезу інгібітори АПФ слід тимчасово замінити на гіпотензивні препарати з іншої групи. Пацієнти, що знаходяться на діалізі У пацієнтів, які перебувають на діалізі з використанням поліакрилонітрильних мембран високої пропускної здатності (напр., AN69®), на фоні застосування інгібіторів АПФ спостерігалися анафілактоїдні реакції, такі як набряк обличчя, «припливи» крові до обличчя, артеріальна гіпотензія та задишка протягом перших хвилин гемодіалізу. Тому для таких пацієнтів рекомендується використання діалізних мембран іншого типу, або застосування гіпотензивних препаратів іншої групи. Анафілактичні реакції при проведенні десенсибілізації з отрути перетинчастокрилих та після укусу комах Є повідомлення про розвиток загрозливих для життя анафілактичних реакцій у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ одночасно з проведенням процедури десенсибілізації (наприклад, отрутою перетинчастокрилих (геміноптера)) або після укусів комах. Подібних реакцій можна уникнути, якщо на початок десенсибілізації тимчасово припинити застосування інгібіторів АПФ. Однак вони можуть розвинутись знову при повторному прийомі препарату. Слід з обережністю застосовувати інгібітори АПФ у пацієнтів, яким проводиться така десенсибілізація та у пацієнтів, які отримують імунотерапію бджолиною отрутою. Кашель Повідомляється про появу кашлю під час лікування інгібіторами АПФ. Зазвичай кашель має непродуктивний характер і припиняється після відміни препарату. Кашель внаслідок лікування інгібіторами АПФ повинен враховуватись при диференціальній діагностиці кашлю. Печінкова недостатність Рідко при лікуванні інгібіторами АПФ спостерігається синдром, що починається з холестатичної жовтяниці, який прогресує до фульмінантного некрозу і, в окремих випадках, призводить до летального результату. Механізм розвитку цього синдрому незрозумілий. Пацієнтам, у яких при лікуванні інгібіторами АПФ з'являється жовтяниця та/або виражене підвищення активності «печінкових» ферментів, слід припинити терапію інгібіторами АПФ та забезпечити медичне спостереження. Гіперкаліємія У деяких пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, у т.ч. препарат Зокардіс® 7,5, спостерігається підвищення вмісту калію в плазмі. До групи ризику розвитку гіперкаліємії відносяться пацієнти, які страждають на ниркову недостатність або цукровий діабет, приймають калійзберігаючі діуретики або калійвмісні замінники харчової солі, інші лікарські засоби, що підвищують вміст калію в плазмі крові (наприклад, гепарин). Якщо застосування перелічених вище лікарських засобів на фоні застосування препарату Зокардіс® 7,5 є необхідним, рекомендується регулярний контроль вмісту калію у плазмі. Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи Є докази, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену збільшує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та знижує функцію нирок (включаючи розвиток гострої ниркової недостатності). Одночасне застосування інгібіторів АПФ з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з АРА II протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Якщо одночасне застосування двох засобів, що блокують РААС, є абсолютно необхідним, терапія повинна проводитися лише під наглядом лікаря, а також на тлі ретельного моніторингу функції нирок, вмісту електролітів у плазмі та АТ. Хірургічне втручання/загальна анастезія При широких хірургічних втручаннях з проведенням загальної анестезії інгібітори АПФ можуть спричинити артеріальну гіпотензію, аж до розвитку шоку, оскільки може блокуватися утворення ангіотензину II під впливом компенсаторного викиду реніну. Якщо неможливо відмінити препарат Зокардіс® 7,5, при виконанні перерахованих вище заходів слід ретельно контролювати ОЦК. Перед хірургічними втручаннями (включаючи стоматологічні процедури) необхідно попередити хірурга/анестезіолога про застосування у пацієнта Зокардіс 7,5. Нейтропенія/агранулоцитоз Нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, анемія можуть розвинутись на фоні терапії інгібіторами АПФ. При нормальній функції нирок та відсутності інших ускладнень нейтропенія виникає рідко. Цей стан може розвинутись у пацієнтів з порушенням функції нирок, особливо за наявності у пацієнта системних захворювань сполучної тканини (наприклад, системного червоного вовчаку, склеродермії), під час проведення імуносупресивної терапії, у випадках одночасного застосування алопуринолу або прокаїнаміду, а також при поєднанні всіх перерахованих вище факторів. У деяких із таких пацієнтів спостерігався розвиток тяжких інфекцій, у ряді випадків резистентних до інтенсивної антибіотикотерапії. Якщо препарат Зокардіс® 7,5 застосовується у таких пацієнтів, рекомендується регулярний контроль кількості лейкоцитів у крові (перед застосуванням препарату,у перші 3 місяці лікування - кожні 2 тижні, і надалі - регулярний контроль). Під час лікування всі пацієнти повинні бути попереджені про необхідність повідомляти лікаря про будь-які ознаки розвитку можливої ​​інфекції (наприклад, біль у горлі, лихоманка), за яких показано дослідження лейкоцитарної формули. При виявленні нейтропенії або підозрі на нейтропенію (кількість нейтрофілів менше 1000/мм3) препарат Зокардіс® 7,5 та інші препарати, що застосовуються одночасно, необхідно відмінити. Зазначені зміни мають оборотний характер. Після відміни застосування інгібітору АПФ кількість нейтрофілів досягає початкового рівня.біль у горлі, лихоманка), при яких показано дослідження лейкоцитарної формули. При виявленні нейтропенії або підозрі на нейтропенію (кількість нейтрофілів менше 1000/мм3) препарат Зокардіс® 7,5 та інші препарати, що застосовуються одночасно, необхідно відмінити. Зазначені зміни мають оборотний характер. Після відміни застосування інгібітору АПФ кількість нейтрофілів досягає початкового рівня.біль у горлі, лихоманка), при яких показано дослідження лейкоцитарної формули. При виявленні нейтропенії або підозрі на нейтропенію (кількість нейтрофілів менше 1000/мм3) препарат Зокардіс® 7,5 та інші препарати, що застосовуються одночасно, необхідно відмінити. Зазначені зміни мають оборотний характер. Після відміни застосування інгібітору АПФ кількість нейтрофілів досягає початкового рівня. Цукровий діабет У пацієнтів з цукровим діабетом, які застосовують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього та/або інсуліну, необхідно ретельно контролювати концентрацію глюкози в плазмі крові протягом першого місяця лікування препаратом Зокардіс® 7,5. Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк Зареєстровані повідомлення про ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) особи, кінцівок, губ, язика, голосових складок та/або гортані у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ у різні періоди лікування. В окремих випадках може виникати важкий ангіоневротичний набряк на тлі тривалого застосування інгібіторів АПФ. У таких випадках лікування препаратом Зокардіс® 7,5 слід негайно припинити, призначити гіпотензивний препарат з іншої групи та встановити відповідне медичне спостереження за пацієнтом до повного зникнення симптомів. Пацієнта слід помістити в стаціонар під лікарське спостереження на термін не менше 12-24 годин і не виписувати зі стаціонару до повного зникнення симптомів, що розвинулися. Навіть у тих випадках, коли турбує лише утруднення ковтання без утруднення дихання, пацієнти повинні тривалий час перебувати під медичним наглядом, оскільки терапія антигістамінними препаратами та кортикостероїдами може виявитися недостатньою. Ангіоневротичний набряк гортані чи мови може бути фатальним. Набряк мови, голосових складок або гортані можуть призвести до обструкції дихальних шляхів; відповідна терапія повинна бути проведена в найкоротші терміни і включати негайне підшкірне введення 0,1 % розчину адреналіну (0,3-0,5 мл) або повільне внутрішньовенне введення розчину адреналіну 1 мг/мл, розведеного згідно з інструкцією із застосування, під контролем ЕКГ та АТ, а також заходи для забезпечення прохідності дихальних шляхів. У пацієнтів негроїдної раси частота розвитку ангіоневротичного набряку при застосуванні інгібіторів АПФ є вищою, ніж у представників інших рас. Пацієнти з ангіоневротичним набряком іншої етіології в анамнезі при прийомі інгібіторів АПФ перебувають у групі підвищеного ризику розвитку цієї патології. У поодиноких випадках на фоні терапії інгібіторами АПФ розвивався інтестинальний набряк (ангіоневротичний набряк кишечника), який проявлявся болями в животі у поєднанні з нудотою та блюванням або без них), іноді без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальному рівні С1-естерази. Діагноз встановлюється за допомогою комп'ютерної томографії черевної порожнини, ультразвукового дослідження або хірургічного втручання. Симптоми зникали після припинення інгібіторів АПФ. Можливість розвитку інтестинального набряку необхідно враховувати під час проведення диференціальної діагностики болю у животі у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ. Протеїнурія Протеїнурія може траплятися, зокрема, у пацієнтів з порушенням функції нирок або тих, хто приймає відносно високі дози інгібіторів АПФ. У пацієнтів із захворюваннями нирок в анамнезі необхідно визначати вміст білка в сечі (використання тест-смужок для дослідження першої ранкової порції сечі) до лікування та періодично після його початку. Первинний гіперальдостеронізм У пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом, як правило, не спостерігається терапевтичної відповіді на гіпотензивні препарати, що інгібують РААС. Таким чином, застосування препарату Зокардіс 7,5 у даної категорії пацієнтів не рекомендується. Аортальний або мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Подібно до інших інгібіторів АПФ, препарат Зокардіс® 7,5 слід застосовувати з обережністю у пацієнтів зі стенозом аортального або мітрального клапанів та обструкцією виходу лівого шлуночка, а також у пацієнтів з гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією. Псоріаз Подібно до інших інгібіторів АПФ, препарат Зокардіс® 7,5 слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з псоріазом. Етнічні відмінності Подібно до інших інгібіторів АПФ, препарат Зокардіс® 7,5 може бути менш ефективним щодо зниження АТ у представників негроїдної раси порівняно з особами інших рас, можливо, через низький рівень реніну у пацієнтів з артеріальною гіпертензією у цій популяції. Ця відмінність може бути усунена шляхом додаткового призначення діуретиків. Непереносимість галактози, дефіцит лактази або синдром мальабсорбції глюкози-галактози Препарат Зокардіс® 7,5 містить лактозу, тому його застосування у пацієнтів зі спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази та синдромом мальабсорбції глюкози та галактози протипоказано. Алкоголь У період застосування препарату Зокардіс® 7,5 не рекомендується вживати алкогольних напоїв, т.к. алкоголь посилює антигіпертензивну дію препарату. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування препаратом Зокардіс® 7,5 необхідно дотримуватись обережності при керуванні транспортними засобами та іншими механізмами, заняття потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, т.к. можливий розвиток сонливості, підвищеної стомлюваності та запаморочення. Умови зберігання Зберігати при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці!Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему