Ирбесартан 150мг 28 шт таблетки покрытые пленочной оболочкой

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діюча речовина: каптоприл у перерахунку на 100% речовину – 25 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний, стеаринова кислота, моногідрат лактози. По 10 або 14 таблеток у контурну коміркову упаковку. 4 контурні коміркові упаковки по 10 таблеток або 2 або 4 контурні коміркові упаковки по 14 таблеток разом з інструкцією по застосуванню поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиТаблетки від білого до білого з кремуватим відтінком кольору, з характерним запахом, квадратні з заокругленими краями, двоопуклі, з хрестоподібною насічкою на одному боці. Допускається легка мармуровість.Фармакотерапевтична групаАПФ інгібітор.ФармакокінетикаВсмоктування При прийомі внутрішньо каптоприл швидко всмоктується з шлунково-кишкового тракту. Максимальна концентрація каптоприлу в плазмі (Сmах = 114 нг/мл) досягається через 30-90 хв (в середньому через 1 годину) після прийому внутрішньо. Мінімальна біодоступність становить середньому 70-75%. Одночасний прийом їжі зменшує абсорбцію каптоприлу на 30-40%. При сублінгвальному прийомі каптоприлу в дозах 12,5-25 мг у порівнянні з прийомом внутрішньо відзначається більш швидке досягнення максимальної концентрації в плазмі крові (ТСmах 40-45 хвилин) при порівнянних значеннях Сmах і AUC (площа під фармакокінетичною кривою) . Розподіл Об'єм розподілу у термінальній фазі (2 л/кг) свідчить про значне проникнення каптоприлу у глибокі тканини організму. Зв'язок із білками плазми становить 25-30%. Незначно (менше 1%) проникає через гематоенцефалічний бар'єр та плацентарний бар'єр. Менш 0,002% від прийнятої дози каптоприлу секретується із грудним молоком. Метаболізм Метаболізується в печінці з утворенням дисульфідного димеру каптоприлу та каптоприл-цистеїнсульфіду. Метаболіти фармакологічно неактивні. Виведення Період напіввиведення (Т1/2) каптоприлу становить 2-3 години. Препарат виводиться з організму переважно нирками, до 50% у незміненому вигляді, решта – у вигляді метаболітів. Близько 95% каптоприлу виводиться нирками протягом першої доби, з них 40-50% у незміненому вигляді, решта – у вигляді метаболітів. У добовій сечі визначаються 38% незміненого каптоприлу та 62% - у вигляді метаболітів. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Пацієнти з порушенням функції нирок Каптоприл кумулюється при хронічній нирковій недостатності. Т1/2 каптоприлу при нирковій недостатності становить 3,5-32 години (збільшення Т1/2 корелює зі зниженням кліренсу креатиніну). Для брунькової елімінації Т1/2 становить 156 годин. Пацієнтам із порушенням функції нирок слід зменшити дозу каптоприлу та/або збільшити інтервал між прийомами препарату.ФармакодинамікаКаптоприл - високоспецифічний конкурентний інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) першого покоління, що містить сульфгідрильну групу (SH-групу). Знижує активність ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Інгібуючи АПФ, каптоприл зменшує перетворення ангіотензину I на ангіотензин II та усуває вазоконстрикторну дію останньої на артеріальні та венозні судини. Внаслідок зменшення концентрації ангіотензину II відбувається вторинне збільшення активності реніну плазми крові (за рахунок усунення негативного зворотного зв'язку) та зменшення секреції альдостерону корою надниркових залоз. Антигіпертензивний ефект каптоприлу не залежить від активності реніну плазми. Зниження АТ відзначають при нормальній і навіть зниженій активності гормону, що зумовлено впливом на тканинну РААС. Каптоприл зменшує опосередковану АПФ деградацію брадикініну та збільшує його вміст у тканинах організму. В результаті інгібування АПФ збільшується активність циркулюючої та тканинної калікреїн-кінінової системи, що сприяє периферичній вазодилатації за рахунок накопичення брадикініну (пептид, що має виражену вазодилатуючу дію) та збільшення синтезу простагландину Е2. Цей механізм може робити певний внесок в антигіпертензивну дію каптоприлу, а також є причиною виникнення деяких небажаних реакцій (зокрема сухого кашлю). У пацієнтів з артеріальною гіпертензією каптоприл знижує артеріальний тиск (АТ) без компенсаторного збільшення частоти серцевих скорочень (ЧСС), затримки рідини та іонів натрію в організмі. Після одноразового застосування внутрішньо максимальний антигіпертензивний ефект спостерігається через 60-90 хвилин. Ступінь зниження артеріального тиску однакова при положенні пацієнта "стоячи" і "лежачи". Тривалість антигіпертензивного ефекту залежить від дози. Антигіпертензивна дія каптоприлу може посилюватися з часом та досягає оптимальних значень через кілька тижнів терапії. Ортостатична гіпотензія розвивається рідко, переважно у пацієнтів із зниженим обсягом циркулюючої крові. Раптове припинення прийому каптоприлу, як правило, не призводить до розвитку синдрому "скасування". У пацієнтів з артеріальною гіпертензією каптоприл збільшує нирковий кровообіг, при цьому швидкість клубочкової фільтрації зазвичай не змінюється. При тривалому застосуванні зменшує гіпертрофію міокарда лівого шлуночка. При сублінгвальному прийомі каптоприлу у пацієнтів із неускладненим гіпертонічним кризом початок антигіпертензивної дії відзначається через 10-20 хвилин; максимальний антигіпертензивний ефект спостерігається за 45-60 хвилин. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю (ХСН) каптоприл суттєво зменшує загальний периферичний судинний опір (ОПСС) та збільшує венозний об'єм (зменшуючи таким чином перед- та постнавантаження на серце), знижує тиск у правому передсерді та малому колі кровообігу, збільшує хвилинний об'єм серця та покращує толерантність до фізичного навантаження. У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду лівого шлуночка ≤ 40%) після перенесеного інфаркту міокарда каптоприл збільшував виживання, сповільнював розвиток клінічно вираженої серцевої недостатності та знижував частоти госпіталізації з приводу серцевої. У клінічному дослідженні у пацієнтів з цукровим діабетом І типу, діабетичною нефропатією, ретинопатією та протеїнурією ≥ 500 мг/добу каптоприл зменшував протеїнурію та знижував швидкість прогресування діабетичної нефропатії. Ефективність та безпека застосування каптоприлу у дітей не встановлено.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія, у тому числі реноваскулярна (включаючи неускладнений гіпертонічний криз). Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії). Гострий інфаркт міокарда: протягом перших 24 годин із моменту інфаркту при клінічно стабільному стані. Дисфункція лівого шлуночка (фракція викиду лівого шлуночка ≤ 40%) після перенесеного інфаркту міокарда при клінічно стабільному стані для зниження частоти виникнення клінічно вираженої серцевої недостатності, збільшення виживання та зниження частоти госпіталізацій з приводу хронічної серцевої недостатності. Діабетична нефропатія на тлі цукрового діабету типу 1 (при альбумінурії понад 30 мг на добу).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до каптоприлу, будь-якого іншого компонента препарату або інших інгібіторів АПФ; ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) в анамнезі, пов'язаний з прийомом інгібіторів АПФ та спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк; тяжкі порушення функції печінки та/або нирок; рефрактерна гіперкаліємія; двосторонній стеноз ниркових артерій; стеноз артерії єдиної нирки з прогресуючою азотемією; стан після трансплантації нирки; стеноз гирла аорти та аналогічні зміни, що ускладнюють відтік крові з лівого шлуночка; одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла); одночасне застосування з антагоністами рецепторів ангіотензину II (АРА II) у пацієнтів з діабетичною нефропатією; одночасне застосування з інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад, препаратами, що містять сакубітрил) у зв'язку з високим ризиком розвитку ангіоневротичного набряку; вагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); непереносимість лактози, дефіцит лактази та синдром глюкозогалактозної мальабсорбції. З обережністю: артеріальна гіпотензія; хронічна серцева недостатність; ішемічна хвороба серця чи цереброваскулярні захворювання; первинний гіперальдостеронізм; порушення функції печінки; системні захворювання сполучної тканини (системний червоний вовчак, склеродермія та ін.), пригнічення кістковомозкового кровотворення, імуносупресивна терапія, одночасне застосування алопуринолу або прокаїнаміду, або комбінація зазначених ускладнюючих факторів (ризик розвитку нейтропенії та агранулоцит); порушення функції нирок; пацієнти, які перебувають на гемодіалізі; гіперкаліємія; цукровий діабет; обтяжений алергологічний анамнез або ангіоневротичний набряк в анамнезі; одночасне проведення десенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих; одночасне проведення процедури аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ-аферезу) з використанням декстран сульфату; гемодіаліз із використанням високопроточних мембран (наприклад, AN69®); стани, що супроводжуються зниженням обсягу циркулюючої крові (у тому числі при терапії діуретиками, дотриманні дієти з обмеженням кухонної солі, діареї або блювоти); застосування під час великих хірургічних втручань або проведення загальної анестезії; одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, калійвмісних замінників харчової солі; одночасне застосування з препаратами літію; застосування у пацієнтів негроїдної раси; застосування у пацієнтів похилого віку (старше 65 років).Вагітність та лактаціяВагітність Застосування препарату Капотен під час вагітності протипоказане. Каптоприл не слід застосовувати у І триместрі вагітності. Відповідних контрольованих досліджень застосування інгібіторів АПФ у вагітних не проводилось. Наявні обмежені дані про вплив препарату в І триместрі вагітності свідчать про те, що застосування інгібіторів АПФ не призводить до вад розвитку плода, пов'язаних з фетотоксичністю. Епідеміологічні дані, що свідчать про ризик тератогенності після впливу інгібіторів АПФ у І триместрі вагітності, не були переконливими, проте деяке збільшення ризику не може бути виключено. Тривале застосування інгібіторів АПФ у II та III триместрах вагітності може призводити до порушень розвитку плода (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа), смерті плода та розвитку ускладнень у новонародженого (неонатальна ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкалієм). Якщо вагітність настала під час застосування каптоприлу, прийом препарату необхідно припинити якнайшвидше і регулярно проводити моніторинг розвитку плода. Якщо пацієнтка отримувала каптоприл під час ІІ та ІІІ триместру вагітності, рекомендується провести ультразвукове дослідження для оцінки стану кісток черепа та функції нирок плода. Новонароджені, чиї матері приймали каптоприл під час вагітності, повинні бути ретельно обстежені щодо виявлення артеріальної гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії. Жінки, які планують вагітність, не повинні застосовувати інгібітори АПФ (включно з каптоприлом). Жінки дітородного віку повинні бути поінформовані про потенційну небезпеку застосування інгібіторів АПФ (включно з каптоприлом) під час вагітності. Якщо застосування інгібітору АПФ вважається за необхідне, пацієнтки, які планують вагітність, повинні бути переведені на альтернативну гіпотензивну терапію, яка має встановлений профіль безпеки для застосування під час вагітності. Грудне годування Приблизно 1% прийнятої дози каптоприлу виявляється у грудному молоці. У зв'язку з ризиком розвитку серйозних побічних реакцій у дитини слід припинити грудне вигодовування або припинити терапію препаратом Капотен у матері на період грудного вигодовування.Побічна діяЧастота небажаних явищ встановлена ​​так: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100, < 1/10); нечасто (≥ 1/1000, < 1/100); рідко (≥1/10000, <1/1000); дуже рідко (< 1/10000), включаючи окремі повідомлення; частоти неуточненої (частота не може бути підрахована за доступними даними). Порушення з боку системи крові та лімфатичної системи: дуже рідко – нейтропенія, агранулоцитоз, панцитопенія, лімфаденопатія, еозинофілія, тромбоцитопенія, анемія (в т.ч. апластична, гемолітична), аутоімунні захворювання. Порушення з боку обміну речовин та харчування: рідко – анорексія; дуже рідко – гіперкаліємія, гіпоглікемія. Порушення психіки: часто – розлади сну; дуже рідко – сплутаність свідомості, депресія. Порушення з боку серця: нечасто – тахікардія або тахіаритмія, відчуття серцебиття, ортостатична гіпотензія, виражене зниження артеріального тиску, стенокардія; дуже рідко – зупинка серця, кардіогенний шок. Порушення з боку судин: нечасто – синдром Рейно, "припливи" крові до обличчя, блідість, периферичні набряки. Порушення з боку дихальної системи органів грудної клітки та середостіння: часто – кашель (сухий непродуктивний), задишка; дуже рідко – бронхоспазм, риніт, алергічний альвеоліт; еозинофільна пневмонія, еозинофільний пневмоніт, набряк легенів. Порушення з боку нервової системи: часто – запаморочення, сонливість; нечасто – головний біль, парестезія; рідко – атаксія: дуже рідко – порушення мозкового кровообігу, включаючи інсульт та синкопальні стани. Порушення з боку органу зору: дуже рідко – нечіткість зору. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто – подразнення слизової оболонки шлунка, порушення смаку, сухість слизової оболонки порожнини рота, диспепсія, нудота, блювання, біль у животі, діарея, запор; рідко – стоматит, афтозний стоматит, ангіоневротичний набряк кишечника; дуже рідко – глосит, виразка шлунка, панкреатит, гіперплазія ясен. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – порушення функції печінки, холестаз, жовтяниця, гепатит (включаючи рідкі випадки гепатонекрозу), підвищення активності “печінкових” ферментів. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: часто - свербіж шкіри з висипаннями і без висипань, висипання на шкірі, алопеція; нечасто – ангіоневротичний набряк кінцівок, особи, губ, слизових оболонок, язика, глотки та гортані; дуже рідко – кропив'янка, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, фоточутливість, еритродермія, ексфоліативний дерматит, пемфігоїдні реакції. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: дуже рідко – міалгія, артралгія. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: рідко – порушення функції нирок (включаючи ниркову недостатність), поліурію, олігурію, збільшення частоти сечовипускань; дуже рідко – нефротичний синдром. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: дуже рідко – імпотенція, гінекомастія. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – біль у грудях, підвищена стомлюваність, астенія, загальне нездужання; дуже рідко – гіпертермія. Лабораторні та інструментальні дані: дуже рідко – протеїнурія, еозинофілія, гіпонатріємія, підвищення концентрації азоту сечовини в плазмі крові, ацидоз, підвищення концентрації креатиніну та білірубіну в сироватці крові, зниження гемоглобіну та гематокриту, зниження кількості лейкоцитів, тромбоцитів. ШОЕ.Взаємодія з лікарськими засобамиПодвійна блокадаренін-ангіотензин-альдостеронова система (РААС) Подвійна блокада РААС із застосуванням АРА II, інгібіторів АГ1Ф або аліскірену (інгібітор реніну) асоціюється з підвищеним ризиком розвитку артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та порушень функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності). Необхідний регулярний контроль АТ, функції нирок та вмісту електролітів у крові у пацієнтів, які приймають одночасно каптоприл та інші лікарські засоби, що впливають на РААС. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з лікарськими засобами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II (АРА II) протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується в інших пацієнтів. Калійзберігаючі діуретики, препарати калію. каліймісткі замінники харчової солі та інші лікарські препарати, здатні збільшувати вміст калію в сироватці крові Одночасне застосування каптоприлу з калійзберігаючими діуретиками (такими як спіронолактон, еплеренон, тріамтерен, амілорид), препаратами калію, калійвмісними замінниками харчової солі та іншими лікарськими препаратами, здатними збільшувати вміст калію в сироватці крові (включаючи антагоністи рецепторів, препаратами, що містять ко-тримоксазол [триметоприм + сульфаметоксазол]) може призводити до значного підвищення вмісту калію в плазмі крові. При терапії каптоприлом калійзберігаючі діуретики (наприклад, тріамтерен, спіронолактон, амілорид, еплеренон), препарати калію, калій містять замінники харчової солі (містять значні кількості іонів калію) слід призначати тільки при доведеній гіпокаліємії, так як їх застосування збільшує ризик розвитку гіпер. Калійнесберігаючі (тіазідії та "петлеві") діуретики У пацієнтів, які приймають діуретичні засоби, каптоприл може потенціювати антигіпертензивну дію. Подібну дію мають обмеження прийому кухонної солі (безсольові дієти), гемодіаліз. Зазвичай надмірне зниження артеріального тиску відбувається протягом першої години після прийому першої призначеної дози каптоприлу. Інші гіпотензивні лікарські засоби Адитивний ефект може спостерігатися при одночасному застосуванні каптоприлу та іншої гіпотензивної терапії. Каптоприл можна безпечно застосовувати разом з іншими гіпотензивними препаратами (такими як бета-адреноблокатори або блокатори "повільних" кальцієвих каналів пролонгованої дії). Слід бути обережними при сумісному призначенні каптоприлу (без або з діуретиком) та лікарських препаратів, що впливають на симпатичну нервову систему (наприклад, гангліоблокатори, альфа-адреноблокатори). Вазодилататори Вазодилататори (наприклад, нітрогліцерин) у поєднанні з каптоприлом слід застосовувати у найнижчих ефективних дозах через ризик надмірного зниження артеріального тиску. Трициклічні антидепресанти / нейролептики Можливе посилення антигіпертензивної дії інгібіторів АПФ (подальше зниження артеріального тиску при одночасному застосуванні) та збільшення ризику розвитку ортостатичної гіпотензії. Альфа- та бета-адреноміметики Альфа- та бета-адреноміметики (симпатоміметики), такі як епінефрін (адреналін), ізопротеренол, добутамін, допамін, можуть знижувати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. Препарати літію При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ (особливо у поєднанні з діуретиками) та препаратів літію можливе збільшення вмісту літію у сироватці крові, і, отже, посилення кардіотоксичної та нейротоксичної дії препаратів літію. При необхідності одночасного застосування лікарських засобів, що містять літій та інгібіторів АПФ, слід періодично визначати вміст літію в сироватці крові. Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори цикюоксигенази-2 (ЦОГ-2) та високі дози ацетилсаліцилової кислоти (≥3 г/добу) Нестероїдні протизапальні засоби, у тому числі селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) та ацетилсаліцилова кислота в дозах від 3 г/добу та вище, можуть знижувати антигіпертензивний ефект діуретиків та інших гіпотензивних засобів. При сумісному застосуванні каптоприлу та індометацину (і, можливо, інших нестероїдних протизапальних препаратів, наприклад, ацетилсаліцилової кислоти) може спостерігатися зниження антигіпертензивної дії, особливо при артеріальній гіпертензії, що супроводжується низькою активністю реніну. У пацієнтів з факторами ризику (літній вік, гіповолемія, одночасне застосування діуретиків, порушення функції нирок), одночасне застосування нестероїдних протизапальних препаратів (включаючи інгібітори циклооксигенази-2) та інгібіторів АПФ (включаючи каптоприл), може призводити до погіршення функції. ниркової недостатності. Зазвичай порушення функції нирок у разі бувають оборотними. Слід періодично контролювати функцію нирок у пацієнтів, які приймають каптоприл та нестероїдні протизапальні препарати. Не протипоказано застосування каптоприлу в комбінації з ацетилсаліциловою кислотою як антиагрегантний засіб. Гіпоглікемічні лікарські засоби Інгібітори АПФ, включаючи каптоприл, можуть потенціювати гіпоглікемічний ефект інсуліну та гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо (таких як похідні сульфонілсечовини). У пацієнтів з цукровим діабетом, які приймають гіпоглікемічні лікарські засоби для перорального застосування або інсулін, слід регулярно контролювати концентрацію глюкози крові, особливо протягом першого місяця одночасного застосування з каптоприлом, та у разі потреби коригувати дозу гіпоглікемічного лікарського препарату. Алопуринол, прокаїнамід, цитостатики, імунодепресанти, глюкокортикостероїди (при системному застосуванні) Застосування каптоприлу у пацієнтів, які приймають алопуринол або прокаїнамід, підвищує ризик розвитку нейтропенії/агранулоцитозу та/або синдрому Стівенса-Джонсона. Застосування каптоприлу у пацієнтів, які приймають імунодепресанти (наприклад, циклофосфамід або азатіоприн), збільшує ризик розвитку гематологічних порушень. Препарати золота При одночасному застосуванні препаратів золота для парентерального введення (натрію ауротіомалат) та інгібіторів АПФ, включаючи каптоприл, описаний симптомокомплекс (нітратоподібні реакції), що включає "приплив" крові до шкіри обличчя, нудоту, блювання та гіпотензію. Інгібітори mTOR (mammalian Target of Rapamycin - мета рапаміцину в клітинах ссавців) (наприклад, темсіролімус, сиролімус, еверолімус) У пацієнтів, які приймають одночасно інгібітори АПФ та інгібітори mTOR (темсіролімус, сиролімус, еверолімус), спостерігалося збільшення частоти розвитку ангіоневротичного набряку. Інгібітори дипептидилпептидази IV типу (ДПП-IV) (гліптини), наприклад, ситагліптин, саксагліптин, віллдагліптин, лінагліптин У пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ та інгібітори дипептидилпептидази IV типу (гліптини), спостерігалося збільшення частоти розвитку ангіоневротичного набряку. Естрамустін Збільшення частоти розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ. Інгібітори нейтральної ендопептидази (НЕП) Повідомлялося про підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та рацекадотрилу (інгібітор енкефалінази). При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять сакубітрил (інгібітор неприлізину), зростає ризик розвитку ангіоневротичного набряку, через що одночасне застосування зазначених препаратів протипоказане. Інгібітори АПФ слід призначати не раніше ніж через 36 годин після відміни препаратів, що містять сакубітрил. Протипоказано призначення препаратів, що містять сакубітрил, пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ. а також протягом 36 годин після відміни інгібіторів АПФ. Тканинні активатори плазміногену В обсерваційних дослідженнях виявлено підвищену частоту розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ після застосування алтеплази для тромболітичної терапії ішемічного інсульту.Спосіб застосування та дозиВсередину за годину до їжі. Режим дозування встановлюється індивідуально. Артеріальна гіпертензія, у тому числі реноваскулярна Каптоприл призначають у початковій дозі 12,5 мг двічі на добу. При необхідності дозу поступово (з інтервалом 2-4 тижні) збільшують до досягнення оптимального ефекту. При м'якому та помірному ступені артеріальної гіпертензії звичайна підтримуюча доза каптоприлу становить 25 мг 2 рази на добу; максимальна доза – 50 мг 2 рази на добу. При тяжкій артеріальній гіпертензії початкова доза становить 12,5 мг 2 рази на добу. Дозу поступово збільшують до максимальної добової дози 150 мг (50 мг 3 рази на добу). Каптоприл можна застосовувати в монотерапії або у поєднанні з іншими гіпотензивними лікарськими засобами (наприклад, з тіазидними діуретиками). Призначати каптоприл пацієнтам, які отримують діуретики, слід особливо обережно під лікарським наглядом. При неускладненому гіпертонічному кризі можливе сублінгвальне призначення препарату Капотен. Початкова доза каптоприлу становить 25 мг (1 таблетка). Таблетку слід помістити під язик і тримати до повного розчинення, не проковтуючи і не запиваючи водою. Після прийому препарату необхідно ретельно контролювати показники артеріального тиску та частоти серцевих скорочень. У разі відсутності зниження показників артеріального тиску протягом 30 хвилин після прийому препарату, можна повторно прийняти 25 мг (1 таблетку) Капотена сублінгвально. Максимальна доза становить 50 мг (2 таблетки). Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії) У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю терапію каптоприлом необхідно починати під пильним наглядом лікаря. У більшості випадків каптоприл повинен застосовуватися разом з діуретиками та (за наявності показань) серцевими глікозидами. Якщо перед призначенням каптоприлу проводилася діуретична терапія, необхідно виключити наявність вираженого зниження вмісту натрію в крові та/або об'єму циркулюючої крові (ОЦК). Початкова добова доза каптоприлу становить 6,25 мг 3 рази на добу (для пацієнтів з верифікованою або можливою гіпонатріємією та/або гіповолемією) або 12,5 мг 3 рази на добу. Надалі дозу збільшують поступово (з інтервалами не менше 2 тижнів для оцінки досягнутого клінічного ефекту) залежно від індивідуальної переносимості. Середня підтримуюча доза каптоприлу становить 25 мг 2-3 рази на добу. Максимальна доза каптоприлу - 150 мг на добу (2-3 прийоми). Гострий інфаркт міокарда: протягом перших 24 годин з моменту інфаркту при клінічно стабільному стані При гострому інфаркті міокарда лікування препаратом Капотен необхідно розпочати якнайшвидше при клінічно стабільному стані пацієнта. Препарат призначається у тестовій дозі 6,25 мг, через 2 години за відсутності порушень гемодинаміки призначається препарат у дозі 12,5 мг, через 12 годин препарат призначається у дозі 25 мг. Починаючи з наступного дня препарат Капотен призначається у дозі 100 мг на добу за 2 прийоми терміном 4 тижні. Після закінчення 4 тижнів слід знову оцінити стан пацієнта та призначене лікування. Дисфункція лівого шлуночка (фракція викиду лівого шлуночка ≤ 40%) після перенесеного інфаркту міокарда при клінічно стабільному стані У пацієнтів, які перебувають у клінічно стабільному стані, застосування каптоприлу можна розпочинати вже через 3 дні після інфаркту міокарда. Перша доза каптоприлу становить 6,25 мг 1 раз на добу. Потім дозу каптоприлу збільшують до 12,5 мг тричі на добу. Надалі дозу каптоприлу поступово, протягом кількох днів - кількох тижнів (залежно від переносимості), збільшують до 75 мг на добу (2-3 прийоми) аж до максимальної добової дози 150 мг (50 мг 3 рази на добу). Збільшення дозування каптоприлу до 75 мг на добу рекомендується здійснювати в умовах стаціонару під пильним наглядом лікаря. Діабетична нефропатія на тлі цукрового діабету 1 типу (при альбумінурії понад 30 мг/добу) Каптоприл призначають у добовій дозі 75-100 мг, розділеній на 2-3 прийоми. У пацієнтів із цукровим діабетом І типу, нормальним АТ та мікроальбумінурією (екскреція альбуміну 30-300 мг на добу) ефективна доза каптоприлу становить 50 мг 2 рази на добу. У пацієнтів із цукровим діабетом І типу, нормальним АТ та вираженою протеїнурією (екскреція білка із сечею понад 500 мг на добу) ефективна доза каптоприлу становить 25 мг 3 рази на добу. Застосування в спеціальних групах пацієнтів Пацієнти з порушенням функції нирок, не обумовленим діабетичною нефропатією Оскільки каптоприл виводиться переважно нирками, його виведення порушується при нирковій недостатності. Пацієнтам з порушенням функції нирок слід з особливою обережністю збільшувати дозу препарату, застосовуючи менші дози та/або дотримуючись більш тривалих (не менше 1 -2 тижнів) інтервалів між збільшенням дозування. Після досягнення бажаного терапевтичного ефекту слід зменшити підтримуючу дозу каптоприлу та/або збільшити інтервал між прийомами препарату. При необхідності додаткової терапії діуретиками у пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок доцільним є застосування "петлевих" діуретиків (наприклад, фуросеміду), а не діуретиків тіазидного ряду. При порушенні функції нирок легкого та помірного ступеня тяжкості (ШКФ понад 40 мл/хв/1,73 м2) Каптоприл можна призначати у дозі 75-150 мг/добу (корекція дози не потрібна). При тяжкій нирковій недостатності для запобігання кумуляції каптоприлу рекомендується наступний режим дозування: Пацієнти з порушенням функції нирок обумовленим діабетичною нефропатією При порушенні функції нирок легкого та помірного ступеня тяжкості (ШКФ більше 30 мл/хв/1,73 м2) корекція дози каптоприлу не потрібна. Відсутній досвід застосування каптоприлу у пацієнтів з діабетичною нефропатією та тяжкою нирковою недостатністю. Пацієнти похилого віку У пацієнтів похилого віку застосування каптоприлу рекомендується починати з дози 6,25 мг двічі на добу. Надалі дозу каптоприлу поступово підвищують. Рекомендується постійна корекція дози залежно від терапевтичної відповіді та застосування найменших доз каптоприлу, що забезпечують адекватний контроль артеріального тиску. Швидкість клубочкової фільтрації (мл/хв/1,73 м2) Початкова добова доза (мг) Максимальна добова доза (мг) >40 25-50 150 21-40 25 100 10-20 12,5 75 < 10 6,25 37,5 Пацієнти з порушенням функції нирок обумовленим діабетичною нефропатією При порушенні функції нирок легкого та помірного ступеня тяжкості (ШКФ більше 30 мл/хв/1,73 м2) корекція дози каптоприлу не потрібна. Відсутній досвід застосування каптоприлу у пацієнтів з діабетичною нефропатією та тяжкою нирковою недостатністю. Пацієнти похилого віку У пацієнтів похилого віку застосування каптоприлу рекомендується починати з дози 6,25 мг двічі на добу. Надалі дозу каптоприлу поступово підвищують. Рекомендується постійна корекція дози залежно від терапевтичної відповіді та застосування найменших доз каптоприлу, що забезпечують адекватний контроль артеріального тиску.ПередозуванняСимптоми: різке зниження артеріального тиску, шок, ступор, брадикардія, порушення водно-електролітного балансу, ниркова недостатність. Лікування: промивання шлунка, введення адсорбентів та натрію сульфату протягом 30 хвилин після прийому, введення 0,9% розчину натрію хлориду або інших плазмозамінних розчинів (попередньо пацієнта укласти, підняти ноги і потім проводити заходи щодо поповнення ОЦК), гемодіаліз. При брадикардії або виражених вагусних реакціях – введення атропіну. Може розглядатися застосування електрокардіостимулятора. Перитонеальний діаліз є неефективним для виведення каптоприлу з організму.Запобіжні заходи та особливі вказівкиАртеріальна гіпотензія У пацієнтів з артеріальною гіпертензією при застосуванні каптоприлу виражена артеріальна гіпотензія спостерігається лише в окремих випадках. Імовірність розвитку цього стану підвищується при підвищеній втраті рідини та гіпонатріємії (наприклад, після інтенсивного лікування діуретиками, обмеження споживання кухонної солі, у пацієнтів, які перебувають на діалізі, а також у пацієнтів з діареєю або блювотою). З обережністю призначають каптоприл пацієнтам, які перебувають на малосольовій або безсольовій дієті. Об'єм циркулюючої крові та вміст натрію в крові повинні бути скориговані до призначення каптоприлу. Можливість різкого зниження артеріального тиску може бути зведена до мінімуму при попередньому скасуванні (за 4-7 днів) діуретика або збільшенні надходження натрію хлориду (приблизно за тиждень до початку прийому), або шляхом призначення на початку лікування низьких доз каптоприлу (6,25-12) ,5 мг/добу). Слід регулярно контролювати функцію нирок перед початком, а також у процесі лікування каптоприлом. Надмірне зниження артеріального тиску внаслідок прийому гіпотензивних препаратів може збільшити ризик розвитку інфаркту міокарда або інсульту у пацієнтів з ішемічними захворюваннями серця або захворюваннями судин мозку. При розвитку артеріальної гіпотензії пацієнт повинен прийняти горизонтальне положення з піднятими ногами. Може знадобитися внутрішньовенне введення 0,9% розчину натрію хлориду. У пацієнтів з ХСН транзиторне зниження артеріального тиску більш ніж на 20% від вихідного відзначається приблизно у половині випадків. Ступінь зниження АТ максимальний на ранніх етапах лікування (після прийому перших кількох доз каптоприлу) і стабілізується протягом одного - двох тижнів від початку лікування. АТ зазвичай повертається до вихідного рівня без зниження терапевтичної ефективності протягом двох місяців. У пацієнтів з ХСН лікування слід розпочинати з низьких доз каптоприлу (6,25-12,5 мг/добу) під лікарським наглядом. Збільшення дози каптоприлу слід з особливою обережністю. Сама собою транзиторна артеріальна гіпотензія не є підставою для припинення лікування. У тих випадках, коли артеріальна гіпотензія набуває стабільного характеру, слід знизити дозу та/або припинити застосування діуретика та/або каптоприлу. Аортальний або мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Як і всі лікарські засоби, що мають вазодилатуючу дію, інгібітори АПФ повинні з особливою обережністю застосовуватися у пацієнтів з обструкцією шляхів відтоку крові з лівого шлуночка. У разі гемодинамічно значущої обструкції застосування каптоприлу не рекомендується. Порушення функції нирок У деяких пацієнтів із захворюваннями нирок, особливо з тяжким стенозом ниркової артерії, спостерігається збільшення концентрацій азоту сечовини та креатиніну у сироватці крові після зниження артеріального тиску. Це збільшення зазвичай оборотне при припиненні терапії каптоприлом. У цих випадках може знадобитися зниження дози каптоприлу та/або відміна діуретика. На тлі тривалого застосування каптоприлу приблизно у 20% пацієнтів спостерігається збільшення концентрацій сечовини та креатиніну сироватки крові більш ніж на 20% порівняно з нормою чи вихідним значенням. Менш ніж у 5% пацієнтів, особливо при тяжких нефропатіях, потрібне припинення лікування через зростання концентрації креатиніну. Реноваскулярна гіпертензія У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності при застосуванні інгібіторів АПФ. Ниркова недостатність спочатку може бути лише невеликими змінами вмісту креатиніну в плазмі крові. Застосування каптоприлу у таких пацієнтів не рекомендується. Трансплантація нирки Досвід застосування каптоприлу у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній. Тому застосування каптоприлу у таких пацієнтів не рекомендується. Протеїнурія При застосуванні каптоприлу у 0,7% пацієнтів відзначалася протеїнурія понад 1000 мг на добу. У 90% випадків протеїнурія виникала у пацієнтів з порушенням функції нирок, а також при застосуванні високих доз каптоприлу (більше 150 мг на добу). Приблизно у 20% пацієнтів із протеїнурією розвивався нефротичний синдром. У більшості випадків протеїнурія при прийомі каптоприлу зникала або ступінь її вираженості зменшувалась протягом 6 місяців незалежно від того, припинявся прийом препарату чи ні. Показники функції нирок (концентрація азоту сечовини та креатиніну в крові) у пацієнтів із протеїнурією майже завжди були в межах норми. У пацієнтів із захворюваннями нирок слід визначати вміст білка в сечі перед початком лікування та періодично протягом курсу терапії. Порушення функції печінки У поодиноких випадках застосування інгібіторів АПФ супроводжувалося розвитком синдрому, що починається появою холестатичної жовтяниці або гепатиту і прогресує до фульмінантного некрозу печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому невідомий. Якщо у пацієнта, який отримує терапію інгібіторами АПФ, розвивається жовтяниця або відзначається значне підвищення активності "печінкових" ферментів, слід припинити лікування каптоприлом та призначити відповідну допоміжну терапію. Пацієнт повинен знаходитись під відповідним наглядом. Нейтропенія/агранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, були відмічені випадки розвитку нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів з нормальною функцією нирок та у відсутності інших порушень нейтропенії зустрічається рідко. При нирковій недостатності одночасний прийом каптоприлу та алопуринолу призводив до нейтропенії. Каптоприл слід з особливою обережністю застосовувати у пацієнтів із системними захворюваннями сполучної тканини (системний червоний вовчак, склеродермія та ін.), які приймають імуносупресори, алопуринол або прокаїнамід, або при комбінації зазначених ускладнюючих факторів, особливо якщо є порушення функції нирок, що раніше виникли. У 13% ​​випадків при нейтропенії відзначався летальний кінець. Практично у всіх випадках летальний результат спостерігався у пацієнтів із захворюваннями сполучної тканини, нирковою або серцевою недостатністю, на фоні прийому імуносупресорів або при поєднанні обох зазначених факторів. У зв'язку з тим, що більшість летальних випадків нейтропенії на тлі інгібіторів АПФ розвивалося у таких пацієнтів, слід контролювати у них кількість лейкоцитів крові перед початком лікування, у перші 3 місяці – кожні 2 тижні, потім – кожні 2 місяці. У всіх пацієнтів слід щомісяця контролювати кількість лейкоцитів у крові у перші 3 місяці після початку терапії каптоприлом, потім – кожні 2 місяці. Якщо кількість лейкоцитів нижче 4000/мкл, показано повторне проведення загального аналізу крові, нижче 1000/мкл – прийом препарату припиняють, продовжуючи спостереження за пацієнтом. Зазвичай відновлення числа нейтрофілів відбувається протягом 2-х тижнів після відміни каптоприлу. У деяких пацієнтів розвинулися серйозні інфекційні захворювання, які часом не відповідали на інтенсивну терапію антибіотиками. При застосуванні каптоприлу у пацієнтів із високим ризиком нейтропенії/агранулоцитозу рекомендується регулярний контроль кількості лейкоцитів у крові. Пацієнтів слід попередити про необхідність негайно звернутися до лікаря у разі появи будь-яких ознак інфекційного захворювання (наприклад, гарячки, біль у горлі). Реакції гіперчутливості / ангіоневротичний набряк При застосуванні інгібіторів АПФ, включаючи каптоприл, спостерігалися рідкісні випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосових складок та/або гортані. Ангіоневротичний набряк може розвинутись у будь-який час у процесі лікування. У разі розвитку ангіоневротичного набряку слід негайно припинити прийом каптоприлу та ретельно спостерігати за станом пацієнта до повного зникнення симптомів. Якщо набряк локалізується на обличчі, спеціального лікування зазвичай не потрібно (для зменшення симптомів можуть бути застосовані антигістамінні препарати). Навіть у тих випадках, коли спостерігається лише набряк мови без розвитку респіраторного дистрес-синдрому, пацієнтам може знадобитися тривале спостереження, оскільки терапія антигістамінними засобами та кортикостероїдами може бути недостатньою. Ангіоневротичний набряк, пов'язаний з набряком гортані та язика, в дуже рідкісних випадках може призвести до смерті. У тому випадку, якщо набряк пошириться на язик, горлянку або гортань і є загроза розвитку обструкції дихальних шляхів, слід негайно ввести підшкірно 0,3-0,5 мл 0,1% розчину епінефрину (адреналіну) та/або забезпечити прохідність дихальних шляхів ( інтубація або трахеостомія). У поодиноких випадках на фоні терапії інгібіторами АПФ розвивався інтестинальний набряк (ангіоневротичний набряк кишечника), який проявлявся болями в животі у поєднанні з нудотою та блюванням або без них, іноді – без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальному рівні С1-естерази. Діагноз встановлюється за допомогою комп'ютерної томографії черевної порожнини, ультразвукового дослідження або хірургічного втручання. Симптоми зникали після припинення інгібіторів АПФ. Можливість розвитку інтестинального набряку необхідно враховувати під час проведення диференціальної діагностики болю у животі у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ. Пацієнти, що мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, не пов'язаний з прийомом інгібіторів АПФ, можуть бути схильними до ризику розвитку ангіоневротичного набряку на тлі терапії інгібіторами АПФ. У представників негроїдної раси випадки розвитку ангіоневротичного набряку при застосуванні інгібіторів АПФ відзначалися більшою частотою порівняно з представниками інших рас. Збільшення ризику розвитку ангіоневротичного набряку спостерігалося у пацієнтів, які одночасно приймають інгібітори АПФ та такі лікарські засоби, як інгібітори mTOR (темсиролімус, сиролімус, еверолімус), інгібітори дипептидилпептидази IV типу (ситагліптин, саксагліптин, відаценіда , сакубітрил) та тканинні активатори плазміногену Анафілактоїдні реакції під час проведення десенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих У поодиноких випадках на тлі терапії інгібіторами АПФ відзначалися життєзагрозливі анафілактоїдні реакції у пацієнтів, які проходять курс десенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих. У таких пацієнтів дані реакції вдалося запобігти тимчасовому припиненню терапії інгібітором АПФ до початку проведення десенсибілізації. Слід уникати застосування каптоприлу у пацієнтів, які отримують імунотерапію бджолиною отрутою. Анафілактоїдні реакції під час проведення аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ-аферезу) У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час проведення ЛПНГ-аферезу з використанням декстран сульфату, рідко спостерігалися небезпечні для життя анафілактоїдні реакції. Розвиток цих реакцій можна запобігти, якщо тимчасово скасовувати інгібітор АПФ до початку кожної процедури ЛПНГ-аферезу. Гемодіаліз з використанням високопроточних мембран При проведенні гемодіалізу у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, слід уникати застосування високопроточних поліакрилонітрилових діалізних мембран (наприклад, AN69®), оскільки у таких випадках підвищується ризик розвитку анафілактоїдних реакцій. У таких випадках необхідно використовувати діалізні мембрани іншого типу або застосовувати гіпотензивні засоби інших класів. Цукровий діабет У пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсулін при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ слід регулярно контролювати концентрацію глюкози в крові. Пацієнти, які приймають гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсулін, перед початком застосування інгібіторів АПФ повинні бути поінформовані про необхідність регулярного контролю концентрації глюкози в крові (гіпоглікемії), особливо протягом першого місяця одночасного застосування зазначених лікарських засобів. Кашель При прийомі інгібіторів АПФ часто відзначається характерний кашель. Як правило, кашель має непродуктивний, постійний характер і припиняється після відміни препарату. Кашель, пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ, слід враховувати при диференціальній діагностиці сухого кашлю. Хірургічні втручання / загальна анестезія Під час великих хірургічних операцій, а також при застосуванні засобів для загальної анестезії, що володіють антигіпертензивним ефектом, у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, може спостерігатися надмірне зниження артеріального тиску (бо каптоприл блокує утворення ангіотензину II, що викликається компенсаторним вивільненням). У подібних випадках для корекції зниженого артеріального тиску застосовуються заходи, спрямовані на збільшення об'єму циркулюючої крові. Гіперкаліємія У деяких випадках на фоні застосування інгібіторів АПФ, у т.ч. каптоприлу, спостерігається підвищення вмісту калію у сироватці крові. Факторами ризику гіперкаліємії є ниркова недостатність, літній вік (старше 65 років), цукровий діабет, деякі супутні стани (зниження ОЦК, гостра серцева недостатність у стадії декомпенсації, метаболічний ацидоз), одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (таких як спіронолактон, амілорид), а також препаратів калію, калійвмісних замінників харчової солі та інших лікарських засобів, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі крові (таких як гепарин, такролімус, циклоспорин; препарати, що містять ко-тримоксазол [триметоприм + сульфаметоксазол]). Застосування калієвих добавок, калійзберігаючих діуретиків або замінників харчової солі, що містять калій, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок, може призвести до значного зростання вмісту калію в сироватці крові. Гіперкаліємія може призвести до серйозних порушень ритму серця, іноді зі смертю. Рекомендується уникати одночасного застосування калійзберігаючих діуретиків та препаратів калію. При необхідності одночасного застосування каптоприлу і перерахованих вище калійвмісних або підвищують вміст калію в плазмі крові лікарських засобів, слід бути обережним і регулярно контролювати вміст калію в сироватці крові. Гіпокаліємія При застосуванні інгібіторів АПФ одночасно з тіазидними діуретиками не виключено ризик розвитку гіпокаліємії. Тому в таких випадках слід проводити регулярний моніторинг вмісту калію у крові під час терапії. Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) Не рекомендується одночасне застосування лікарських засобів різних груп, що впливають на РААС (подвійна блокада РААС), оскільки вона асоціювалася з підвищеною частотою розвитку побічних ефектів, таких як гіпотензія, гіперкаліємія, зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Одночасне застосування інгібіторів АПФ з лікарськими засобами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується в інших пацієнтів. У випадках, коли одночасне призначення двох лікарських засобів, що впливають на РААС, є необхідним, їх застосування має проводитися під контролем лікаря з особливою обережністю та з регулярним контролем функції нирок, показників АТ та вмісту електролітів у плазмі крові. Препарати літію Не рекомендується одночасне застосування каптоприлу та лікарських засобів, що містять літій, через ризик потенціювання токсичності останніх. Етнічні відмінності Інгібітори АПФ менш ефективні у представників негроїдної раси, ніж у пацієнтів європеоїдної раси, що може бути пов'язане з більшою поширеністю низької активності реніну у представників негроїдної раси. Інше При прийомі каптоприлу може спостерігатися неправдивий результат аналізу сечі на ацетон. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування необхідно утримуватися від керування автотранспортом та занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, т.к. можливе запаморочення, особливо після прийому початкової дози.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему