Гепатиты

Склад, форма випуску та упаковкаЛіофілізат - 1 амп.: Активні речовини: інтерферон альфа-2b людський рекомбінантний – 5 000 000 МО; Допоміжні речовини: альбумін, розчин для інфузій 10% – 4.5 мг, натрію хлорид – 8.09 мг, натрію гідрофосфату додекагідрат – 3.82 мг, натрію дигідрофосфату дигідрат – 0.58 мг. Ампули або флакони (5) – упаковки осередкові контурні (1, 2) – пачки картонні.Опис лікарської формиЛіофілізат для приготування розчину для ін'єкцій та місцевого застосування у вигляді порошку або пористої маси білого кольору, гігроскопічний; при розведенні утворюється безбарвний прозорий або слабо опалесцентний розчин.Фармакотерапевтична групаІнтерферон. Протипухлинний, противірусний та імуномодулюючий препарат.ФармакокінетикаСmax інтерферону альфа-2b при парентеральному введенні препарату спостерігається через 2-4 години. Через 20-24 години після введення рекомбінантний інтерферон альфа-2b у сироватці крові не визначається. Зміст інтерферону альфа-2b у сироватці крові знаходиться у прямій залежності від дози введеного препарату та кратності введення. Метаболізм здійснюється у печінці, частково виводиться у незміненому вигляді, головним чином, через нирки.ФармакодинамікаПрепарат має противірусну, протипухлинну, імуномодулюючу активність. Інтерферон альфа-2b рекомбінантний людський, що є в препараті діючою речовиною, синтезується бактеріальними клітинами штаму Escherichia coli SG-20050/pIF16. генетичний апарат яких вбудований ген людського інтерферону альфа-2b. Він є білок, що містить 165 амінокислот, і ідентичний за характеристиками та властивостями людського лейкоцитарного інтерферону альфа-2b. Противірусна дія інтерферону альфа-2b проявляється у період репродукції вірусу шляхом активного включення до обмінних процесів клітин. Інтерферон, взаємодіючи зі специфічними рецепторами на поверхні клітин, ініціює ряд внутрішньоклітинних змін, що включають синтез специфічних цитокінів і ферментів (2-5-адепілатсинтетази і протеїнкінази), дія яких гальмує утворення вірусного білка і вірусної рибонуклеїнової кислоти в клітинах. Імуномодулююча дія інтерферону альфа-2b проявляється у підвищенні фагоцитарної активності макрофагів, посиленні специфічної цитотоксичної дії лімфоцитів на клітини-мішені, зміні кількісного та якісного складу секретованих цитокінів. зміні функціональної активності імунокомієтентних клітин, зміні продукції та секреції внутрішньоклітинних білків.Протипухлинна дія препарату реалізується за рахунок пригнічення проліферації пухлинних клітин та синтезу деяких онкогенів, що призводить до інгібування пухлинного росту.Показання до застосуванняДорослим у складі комплексної терапії: гострого вірусного гепатиту В - середньотяжких і важких формах на початку жовтяничного періоду до 5-го дня жовтяниці (в пізніші терміни призначення препарату менш ефективно; препарат не ефективний при печінковій комі, що розвивається, і холестатичному перебігу захворювання); гострого затяжного гепатиту В і С, хронічного активного гепатиту В і С, хронічного гепатиту В з дельта-агентом, без ознак цирозу та при появі ознак цирозу печінки; раку нирки IV стадії, волосатоклітинного лейкозу, злоякісних лімфом шкіри (грибоподібний мікоз, первинний ретикульоз, ретикулосаркоматоз); вірусного кон'юнктивіту, кератокон'юнктивіту, кератиту, кератоірідоцикліту, кератоувеїту. У комплексній терапії у дітей віком від 1 року: при гострому лімфобластному лейкозі в період ремісії після закінчення індукційної хіміотерапії (на 4-5 місяці ремісії); при респіраторному папіломатозі гортані, починаючи з наступного дня після видалення папілом.Протипоказання до застосуваннягіперчутливість до компонентів препарату; тяжкі форми алергічних захворювань; тяжкі захворювання серцево-судинної системи: серцева недостатність у стадії декомпенсації, нещодавно перенесений інфаркт міокарда, виражені порушення серцевого ритму; тяжка ниркова та/або печінкова недостатність, у т.ч., спричинена наявністю метастазів, хронічний гепатит з дскомпенсованим цирозом печінки, аутоімунний гепатит; епілепсія та інші порушення функції ЦНС, психічні захворювання та розлади у дітей та підлітків; аутоімунне захворювання в анамнезі; застосування імунодепресантів після трансплантації; захворювання щитовидної залози, що не піддаються контролю загальноприйнятими терапевтичними методами; КК нижче 50 мл/хв (при призначенні в комбінації з рибавірином), при застосуванні в комбінації з рибавірином слід також враховувати протипоказання, зазначені в інструкції із застосування рибавірину; застосування у чоловіків, партнерки яких вагітні; вагітність та період грудного вигодовування. З обережністю: ниркова та/або печінкова недостатність, виражена мієлосупрссія. психічні порушення, що особливо виражаються депресією, суїцидальними думками та спробами в анамнезі. пацієнтам із псоріазом, саркоїдозом.Вагітність та лактаціяПрепарат протипоказаний до застосування при вагітності та в період грудного вигодовування.Побічна діяЧастота розвитку небажаних реакцій наведена відповідно до класифікації BOЗ: "дуже часті" - 1/10, "часті" - понад 1/100, але не менше 1/10, "нечасті" - понад 1/1000, але не менше 1/100. "рідкісні" - більше 1/10000, але менше 1/1000 і "дуже рідкісні" при зустрічності менше 1/10000, включаючи окремі повідомлення. При застосуванні Реаферону-ЄС (у клінічних дослідженнях та поза клінічними дослідженнями) спостерігалися такі небажані явища: Часто при парентеральному введенні препарату спостерігається грипоподібний синдром (озноб. підвищення температури, астенія, втома, стомлюваність, міалгії, артралгії, головний біль), що частково купується парацетамолом, індометацином. Як правило, грипоподібний синдром проявляється на початку лікування та зменшується при продовженні. З боку серцево-судинної системи: рідко – аритмії, минуща оборотна кардіоміопатія; дуже рідко – артеріальна гіпотензія, інфаркт міокарда. З боку травної системи: рідко – сухість у роті, нудота, біль у животі, диспепсія, порушення апетиту, зниження маси тіла, блювання, діарея; дуже рідко – панкреатит, гепатотоксичність. З боку ЦНС: рідко – дратівливість, нервозність, депресія, астенія, безсоння, неспокій, порушення здатності до концентрації уваги, суїцидальні думки, агресивність; дуже рідко – нейропатії, психоз. З боку шкірних покривів: рідко – шкірні висилання та свербіння. підвищене потовиділення, випадання волосся. При введенні в осередок або під осередок ураження рідко - місцева запальна реакція. Ці побічні явища зазвичай не є перешкодою для продовження застосування препарату. З боку ендокринної системи: на тлі тривалого застосування препарату можливі зміни щитовидної залози. Дуже рідко – цукровий діабет. З боку лабораторних показників: при застосуванні препарату можливі відхилення від норми лабораторних показників, що виявляються лейкопенією, лімфопеією, тромбоцитопенією, анемією, підвищенням активності аланінамінотрансферази, ЛФ, концентрації креатиніну, сечовини. Як правило, ці зміни зазвичай бувають незначними, безсимптомними та оборотними. З боку кістково-м'язової системи: рідко – рабдоміоліз, судоми в ногах, біль у спині, міозит, міалгія. З боку дихальної системи: рідко – фарингіт, кашель, диспное, пневмонія. З боку сечовидільної системи: дуже рідко ниркова недостатність. З боку імунної системи: рідко – аутоімунна патологія (васкуліт, ревматоїдний артрит, вовчаковоподібний синдром); дуже рідко – саркоїдоз, апгіоневротичний алергічний набряк, анафілаксія, набряк обличчя. З боку органів зору: при місцевому застосуванні препарату на слизовій оболонці ока можливі гіперемія, поодинокі фолікули, набряк кон'юнктиви нижнього склепіння. Рідко - крововиливи в сітківку, осередкові зміни очного дна, тромбоз артерій і вен сітківки, зниження гостроти зору, неврит зорового нерва, набряк диска зорового нерва. З боку органів слуху: рідко – порушення слуху. При різко виражених місцевих та загальних побічних реакціях введення препарату слід припинити.Взаємодія з лікарськими засобамиІнтерферон альфа-2b здатний знижувати активність ізоферментів цитохрому Р450 і, отже, впливати на метаболізм циметидину, фенітоїну, курантилу, теофіліну. діазепаму, пропранололу, варфарину. деяких цитостатиків. Може посилювати нейротоксичну, мієлотоксичну або кардіотоксичну дію препаратів, що призначалися раніше або одночасно з ним. Слід уникати спільного призначення з препаратами, що пригнічують ЦНС. імуносупресивними препаратами (включаючи пероральні та парентеральні форми кортикостероїдів). Інтерферони можуть впливати на окисні метаболічні процеси. Це слід враховувати при одночасному застосуванні з препаратами, що метаболізуються шляхом окислення (в т.ч. з похідними ксантину – амінофіліном та теофіліном). При одночасному застосуванні Реаферону-ЄС з теофіліном необхідно контролювати концентрацію теофіліну в сироватці крові та за необхідності коригувати режим дозування. При сумісному застосуванні Реаферону-ЄС та гідроксимочевини може підвищуватися частота розвитку шкірного васкуліту. Вживання алкоголю під час лікування не рекомендується.Спосіб застосування та дозиПрепарат застосовують внутрішньом'язово, підшкірно, в осередок або під осередок ураження, субконіонктивально та місцево. Безпосередньо перед застосуванням вміст ампули або флакона розчиняють у воді д/і або 0.9% розчині натрію хлодира (в 1 мл - при внутрішньом'язовому, п/к введенні та в осередок, в 5 мл - при субкон'юнктивальному та місцевому введенні). Розчин препарату повинен бути безбарвним, прозорим або зі слабкою опалесценцією, без осаду та сторонніх включень. Час розчинення має становити близько 3 хв. В/м та п/к введення При гострому вірусному гепатиті препарат вводять по 1 млн.ME 2.раза/сут протягом 5-6 днів, потім дозу знижують до 1 млн.ME/сут і вводять ще протягом 5 днів. При необхідності (після контрольних біохімічних досліджень крові) курс лікування може бути продовжений по 1 млн. ME 2 рази на тиждень протягом 2 тижнів. Курсова доза становить 15-21 млн. ME. При гострому затяжному та хронічному вірусному гепатиті В за винятком дельта-агента та без ознак цирозу печінки препарат вводять по 1 млн ME 2 рази на тиждень протягом 1-2 місяців. За відсутності ефекту лікування продовжити до 3-6 місяців або після закінчення 1-2 місячного лікування провести 2-3 аналогічні курси з інтервалом 1-6 місяців. При хронічному вірусному гепатиті з дельта-агентом без ознак цирозу печінки препарат вводять по 500 тис. - 1 млн. ME/сут 2 рази на тиждень протягом 1 місяця. Повторний курс лікування за 1-6 місяців. При хронічному вірусному гепатиті з дельта-агентом і ознаками цирозу печінки препарат вводять по 250-500 тис. ME/сут 2 рази на тиждень протягом 1 місяця. З появою ознак декомпенсації проводять аналогічні повторні курси з інтервалами щонайменше 2 місяців. При гострому затяжному та хронічному активному гепатиті без ознак цирозу печінки препарат вводять по 3 млн.ME 3 рази на тиждень протягом 6-8 місяців. За відсутності ефекту лікування продовжити до 12 місяців. Повторний курс лікування через 3-6 місяців. При раку нирки препарат застосовують по 3 млн. ME щодня протягом 10 днів. Повторні курси лікування (3-9 та більше) проводять з інтервалами у 3 тижні. Загальна кількість препарату становить від 120 млн. ME до 300 млн. ME і більше. При волосатоклітинному лейкозі препарат вводять щодня по 3-6 млн. ME протягом 2-х місяців. Після нормалізації клінічного аналізу крові добову дозу знижують до 1-2 млн.ME. Потім призначають підтримуючу терапію по 3 млн. ME 2 рази на тиждень протягом 6-7 тижнів. Загальна кількість препарату становить 420-600 млн. ME і більше. При гострому лімфобластному лейкозі у дітей у періоді ремісії після закінчення індукційної хіміотерапії (на 4-5 місяці ремісії) – по 1 млн. ME1 раз на тиждень протягом 6 місяців, потім 1 раз на 2 тижні протягом 24 місяців. Одночасно проводять підтримуючу хіміотерапію. При злоякісних лімфомах і саркомі Капоші препарат вводять по 3 млн. ME/сут щодня протягом 10 днів у поєднанні з цитостатиками (проспійдія хлорид, циклофосфамід) і кортикостероїдами. При пухлинній стадії грибоподібного мікозу, первинному ретикульозі та ретикулосаркоматозі доцільно чергувати внутрішньом'язове введення препарату по 3 млн.ME та внутрішньоосередкове - по 2 млн.ME протягом 10 днів. У хворих на еритродермічну стадію грибоподібного мікозу при підвищенні температури понад 39°С і у разі загострення процесу введення препарату слід припинити. За недостатнього терапевтичного ефекту через 10-14 днів призначають повторний курс лікування. Після досягнення клінічного ефекту призначають підтримуючу терапію по 3 млн. ME 1 раз на тиждень протягом 6-7 тижнів. При хронічному мієлолейкозі препарат вводять по 3 млн. ME щодня або по 6 млн. ME через лінь. Термін лікування – від 10 тижнів до 6 місяців. При гістіоцитозі з клітин Лангерганс препарат вводять по 3 млн. ME щодня протягом 1 місяця. Повторні курси із 1-2-місячними інтервалами протягом 1-3 років. При сублепкемічному мієлозі та есенціальній тромбоцитемії для корекції гінертромбоцитозу – по 1 млн.ME щодня або через 1 добу протягом 20 днів. При респіраторному папіломатозі горла препарат вводять по 100-150 тис. ME на кілограм ваги тіла щодня протягом 45-50 днів, потім у тій же дозуванні 3 рази на педелю протягом 1 місяця. Другий та третій курс проводять з інтервалом 2-6 місяців. У осіб з високою пірогенною реакцією (39°С та вище) на введення препарату рекомендується одночасне застосування парацетамолу або індометацину. Перифокальне введення При базально-клітинному та плоскоклітинному раку, кератоакантомі препарат вводять під осередок ураження по 1 млн. ME 1 раз на добу щодня протягом 10 днів. У разі виражених місцевих запальних реакцій введення під вогнище ураження проводять через 1-2 дні. Після закінчення курсу, при необхідності, проводять кріодеструкцію. Субкон'юнктивальне введення При стромальних кератитах та кератоіридоциклітах призначають субкон'юнктивальні ін'єкції препарату в дозі 60 тис. ME в обсязі 0.5 мл щодня або через день залежно від тяжкості процесу. Ін'єкції проводять під місцевою анестезією 0.5% розчин дикаїну. Курс лікування – від 15 до 25 ін'єкцій. Місцеве застосування Для місцевого застосування вміст ампули препарату розчиняють у 5.0 мл 0.9% розчину хлориду натрію д/і. У разі зберігання розчину препарату необхідно, дотримуючись правил асептики та антисептики, перенести вміст ампули у стерильний флакон та зберігати розчин у холодильнику при 4-10 °С не більше 12 год. При кон'юнктивіті та поверхневих кератитах на кон'юнктиву ураженого ока наносять по 2 краплі розчину 6-8 разів на добу. Принаймні зникнення запальних явищ кількість інсталяцій зменшують до 3-4-х. Курс лікування – 2 тижні.ПередозуванняВипадків передозування не спостерігалося. Враховуючи, що активною речовиною є інтерферон альфа-2b, то при передозуванні можливе посилення дозозалежних побічних ефектів. Лікування: відміна препарату; за необхідності проводять симптоматичну терапію.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДля своєчасного виявлення відхилень від норми лабораторних показників, які можуть виникнути під час терапії, загальні клінічні аналізи крові необхідно повторювати кожні 2 тижні, а біохімічні кожні 4 тижні. При зниженні кількості тромбоцитів менше 50×109/л. абсолютного числа іїотрофілів менше 0.75×109/л рекомендується тимчасове зниження дози в 2 рази та повторення аналізу через 1-2 тижні. Якщо зміни зберігаються, лікування рекомендується припинити. При зниженні кількості тромбоцитів до значення менше 25×109/л, абсолютної кількості нейтрофілів менше 0.50×109/л лікування рекомендується припинити. У разі розвитку реакцій гінерчутливості негайного типу (кропив'янка, ангіоневротичний набряк, бронхоспазм, анафілаксія) препарат скасовують та негайно призначають відповідну медикаментозну терапію. Минущий шкірний висип не вимагає припинення терапії. У разі появи ознак порушення функції печінки за хворим слід встановити ретельне спостереження. При прогресуванні симптомів препарат слід припинити. При легкому та помірному порушенні функції нирок їх функціональний стан необхідно ретельно контролювати. З обережністю призначають пацієнтам з тяжкими хронічними захворюваннями, такими як ХОЗЛ, цукровий діабет зі схильністю до кетоацидозу, у пацієнтів з порушеннями згортання крові, вираженою мієлосупресією. У пацієнтів, які тривалий час отримують Реаферон-ЄС, в окремих випадках спостерігаються пневмопіти та пневмонії. Своєчасне скасування інтерферону альфа та призначення глюкокортикостериодної терапії сприяють усуванню легеневих синдромів. У пацієнтів із захворюваннями щитовидної залози перед початком лікування необхідно визначити концентрацію тиреотрошюго гормону, рекомендується контролювати його рівень не рідше 1 разу на 6 місяців. При виникненні порушень функції щитовидної залози або погіршення перебігу наявних захворювань, що не піддаються адекватній медикаментозній корекції, необхідно відмінити препарат. У разі появи змін психічної сфери та/або ЦНС, включаючи розвиток депресії, рекомендується спостереження психіатра в період лікування, а також протягом 6 місяців після його закінчення. Дані розлади зазвичай є швидко оборотними після припинення терапії, проте в деяких випадках для повного зворотного розвитку необхідно до 3 тижнів. Якщо симптоми розладу психіки не регресують або погіршуються, з'являються суїцидальні думки або агресивна поведінка, спрямована на інших людей, рекомендується припинити лікування Реафероном-ЄС та забезпечити консультацію психіатра. Суїцидальні думки та спроби частіше відзначаються у пацієнтів дитячого, насамперед підліткового віку (2.4%), ніж у дорослих (1%).Якщо терапія з використанням інтерферону альфа-2b визнана необхідною у дорослих пацієнтів із серйозними порушеннями психіки (в т.ч. в анамнезі), її слід розпочинати, лише якщо проводиться відповідний індивідуальний скринінг та терапія психічного порушення. Використання інтерферону альфа-2b у дітей та підлітків із серйозними порушеннями психіки (в т.ч. в анамнезі) протипоказано. При тривалому застосуванні, зазвичай після кількох місяців лікування, можливі порушення органу зору. До початку терапії рекомендується провести офтальмологічне обстеження. При скаргах на будь-які офтальмологічні порушення потрібна негайна консультація окуліста. Пацієнтам із захворюваннями, при яких можуть відбуватися зміни у сітківці, наприклад, цукровим діабетом або артеріальною гіпертензією, необхідно проходити офтальмологічний огляд не рідше 1 разу на 6 місяців. З появою чи посиленням розладів зору слід розглянути питання про припинення терапії Реафероном-ЄС. У літніх пацієнтів, які отримують препарат у високих дозах, можливі порушення свідомості, кома, судоми, енцефалопатії. У разі розвитку подібних порушень та неефективності зниження дози лікування слід припинити. Пацієнтам із захворюваннями серцево-судинної системи та/або прогресуючими онкологічними захворюваннями потрібне ретельне спостереження та моніторинг ЕКГ. При розвитку артеріальної гіотензії рекомендується забезпечити адекватну гідратацію та відповідну терапію. У хворих після трансплантації (наприклад, нирки або кісткового мозку) медикаментозна імуносуттресія може бути менш ефективною, т.к. інтерферон має стимулюючий вплив на імунну систему. При тривалому застосуванні препарат інтерферону альфа може викликати в окремих осіб виникнення антитіл до інтерферону. Як правило, титри антитіл невисокі, їхня поява не призводить до зниження ефективності лікування. З обережністю призначають пацієнтам із схильністю до аутоімунних захворювань. З появою симптомів аутоімунного захворювання слід провести ретельне обстеження та оцінити можливість продовження терапії інтерфероном. Рідко терапія інтерфероном альфа асоціюється з виникненням або загостренням псоріазу, саркоїдозу. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами У період застосування препарату пацієнтам, які відчувають втому, сонливість або дезорієнтацію, необхідно утримуватися від занять потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняУ холодильнику +2+8 градусівУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 капсулі міститься активна речовина: рибавірин – 200 мг. У упаковці 120 капсул.Фармакотерапевтична групаРибавірин - синтетичний аналог нуклеозидів з вираженою противірусною дією. Має широкий спектр активності проти різних ДНК і РНК вірусів.ФармакокінетикаАбсорбція: при пероральному застосуванні рибавірин швидко всмоктується з шлунково-кишкового тракту. При цьому його біодоступність становить понад 45%. Розподіл: рибавірин розподіляється у плазмі, секреті слизової оболонки дихальних шляхів та еритроцитах. Велика кількість рибавірину трифосфату накопичується в еритроцитах, досягаючи плато до 4 дня і зберігаючись протягом декількох тижнів після виведення. Період напіврозподілу становить 3,7 год. Об'єм розподілу (Vd) - 647 - 802 л. При курсовому прийомі рибавірин накопичується у плазмі у великих кількостях. Співвідношення показників біодоступності (AUC — площа під кривою «концентрація/час») при повторному та одноразовому прийомі дорівнює 6. Значна концентрація рибавірину (більше 67 %) може бути виявлена ​​у цереброспінальній рідині після тривалого застосування. Незначно зв'язується із білками плазми. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі – від 1 до 1,5 годин. Час досягнення терапевтичної концентрації у плазмі залежить від величини хвилинного об'єму крові. Середня величина максимальної концентрації (Сmax) у плазмі: близько 5 мкмоль на літр наприкінці 1 тижня прийому у дозі 200 мг кожні 8 годин та близько 11 мкмоль на літр наприкінці 1 тижня прийому у дозі 400 мг кожні 8 годин. Біотрансформація: рибавірин фосфорилюється в клітинах печінки в активні метаболіти у вигляді моно-, ди- та трифосфату, які потім метаболізуються в 1,2,4-триазолкарбоксамід (амідний гідроліз у трикарбоксилову кислоту та дерибозилювання з утворенням триазольного карбоксильного метаболіту). Виведення: рибавірин виводиться із організму повільно. Час напіввиведення (Т1/2) після одноразового прийому дози 200 мг становить від 1 до 2 годин із плазми та до 40 днів з еритроцитів. Після припинення курсового прийому Т1/2 становить близько 300 год. Рибавірин та його метаболіти в основному виводяться з організму із сечею. Тільки близько 10% виводиться з калом. У постійному вигляді близько 7% рибавірину виводиться за 24 години і близько 10% - за 48 годин. Фармакокінетика при особливих клінічних станах: при прийомі препарату хворими з нирковою недостатністю AUC та Сmax рибавірину збільшуються, що зумовлено зниженням істинного кліренсу. У хворих з печінковою недостатністю (А, В та С ступеня) фармакокінетика рибавірину не змінюється. Після прийому одноразової дози з їжею, що містить жири, фармакокінетика рибавірину змінюється суттєво (AUC та Сmax збільшуються на 70%).ФармакодинамікаРибавірин легко проникає у уражені вірусом клітини та швидко фосфорилюється внутрішньоклітинною аденозинкіназою в рибавірин моно-, ді- та трифосфат. Ці метаболіти, особливо рибавірин трифосфат, мають виражену противірусну активність. Механізм дії рибавірину з'ясований замало. Однак відомо, що рибавірин пригнічує інозин монофосфат дегідрогеназу (ІМФ), цей ефект призводить до вираженого зниження рівня внутрішньоклітинного гуанозину трифосфату (ГТФ), що, у свою чергу, супроводжується придушенням синтезу вірусної РНК та вірус специфічних білків. Рибавірин пригнічує реплікацію нових віріонів, що забезпечує зниження вірусного навантаження. Рибавірин селективно інгібує синтез вірусної РНК, не пригнічуючи синтез РНК у клітинах, що нормально функціонують. Рибавірин ефективний щодо багатьох ДНК та РНК вірусів. Найбільш чутливими до рибавірину ДНК вірусами є: Simplex herpes virus, poks-virus, virus of Mareks illness. Нечутливими до рибавірину ДНК вірусами є: Varicella Zoster, pseudorabies, cow smallpox. Найбільш чутливими до рибавірину РНК вірусами є: influenza A, B, paramyxovirus (parainfluenza, epidemic parotite, Nucasl¢s illness), reoviruses, RNA tumoral viruses. Нечутливими до рибавірину РНК вірусами є: enteroviruses, rhinovirus, Semlicy Forest. Рибавірин має активність проти вірусу гепатиту С (ВГС). Механізм дії рибавірину проти ВГС повністю не з'ясований. Передбачається, що рибавірин трифосфат, що накопичується принаймні фосфорилювання, конкурентно пригнічує утворення гуанозин трифосфату, тим самим знижуючи синтез вірусних РНК. Вважається також,що механізм синергічної дії рибавірину та альфа інтерферону проти ВГС обумовлений посиленням фосфорилювання рибавірину інтерфероном.Клінічна фармакологіяРибавірин - синтетичний аналог нуклеозидів з вираженою противірусною дією. Має широкий спектр активності проти різних ДНК і РНК вірусів.Показання до застосуванняХронічний гепатит С (у первинних хворих, які раніше не лікувалися альфа-інтерфероном; при загостренні після курсу монотерапії альфа-інтерфероном, у хворих, несприйнятливих до монотерапії альфа-інтерфероном), лікування проводиться в комбінації з альфа-інтерфероном.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість, вагітність, період лактації, хронічна серцева недостатність IIб-III ст, інфаркт міокарда, ниркова недостатність (кліренс креатиніну – менше 50 мл/хв), тяжка анемія, печінкова недостатність, декомпенсований цироз печінки, аутоімунні захворювання (в т.ч. гепатит), що не піддаються лікуванню захворювання щитовидної залози, тяжка депресія із суїцидальними намірами, дитячий та юнацький вік (до 18 років).Вагітність та лактаціяРибавірин протипоказаний до застосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування).Побічна діяЗ боку нервової системи: біль голови, безсоння, астенічний синдром, депресія. Серцево-судинна система: зниження артеріального тиску, брадикардія, зупинка серця. З боку органів кровотворення: гемолітична анемія, лейкопенія, нейтропенія, гранулоцитопенія, тромбоцитопенія. З боку травної системи: зниження апетиту, нудота, гіпербілірубінемія. Алергічні реакції: кропив'янка, ангіоневронтичний набряк, бронхоспазм, анафілаксія, висипання на шкірі. Інші: випадання волосся.Взаємодія з лікарськими засобамиПри сумісному застосуванні рибавірину та альфа-інтерферону відзначається синергізм їхньої дії. При клінічному застосуванні різних препаратів у терапевтичних дозах у комбінації з рибавірином не було виявлено значних взаємодій. Призначення рибавірину під час лікування Зідовудіном та/або Ставудіном при одночасно наявній ВІЛ інфекції супроводжується зниженням фосфорилювання цих препаратів, що призводить до ВІЛ-віремії та потребує зміни схеми лікування. Не виявлено взаємодії рибавірину та ненуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази або інгібіторів протеаз. Тому можливе спільне застосування рибавірину та зазначених препаратів для лікування хворих на поєднану інфекцію ВІЛ з гепатитом С. Лікарські засоби, що містять сполуки магнію та алюмінію, симетикон знижують біодоступність препарату.Спосіб застосування та дозиІндивідуальний, залежно від показань, віку, схем застосування, лікарської форми.ПередозуванняМожливе посилення виразності побічної дії. Лікування: відміна препарату, симптоматична терапія/Запобіжні заходи та особливі вказівкиЖінки репродуктивного віку (настання вагітності небажане); декомпенсований цукровий діабет (з нападами кетоацидозу); хронічна обструктивна хвороба легень, тромбоемболія легеневої артерії, хронічна серцева недостатність, захворювання щитовидної залози (в т.ч. тиреотоксикоз), порушення згортання крові, тромбофлебіт, мієлодепресія, гемоглобінопатія (в т.ч. талассемія) схильність до суїциду (зокрема в анамнезі).Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 капсулі міститься активна речовина: рибавірин – 200 мг. У упаковці 60 капсул.Фармакотерапевтична групаРибавірин - синтетичний аналог нуклеозидів з вираженою противірусною дією. Має широкий спектр активності проти різних ДНК і РНК вірусів.ФармакокінетикаАбсорбція: при пероральному застосуванні рибавірин швидко всмоктується з шлунково-кишкового тракту. При цьому його біодоступність становить понад 45%. Розподіл: рибавірин розподіляється у плазмі, секреті слизової оболонки дихальних шляхів та еритроцитах. Велика кількість рибавірину трифосфату накопичується в еритроцитах, досягаючи плато до 4 дня і зберігаючись протягом декількох тижнів після виведення. Період напіврозподілу становить 3,7 год. Об'єм розподілу (Vd) - 647 - 802 л. При курсовому прийомі рибавірин накопичується у плазмі у великих кількостях. Співвідношення показників біодоступності (AUC — площа під кривою «концентрація/час») при повторному та одноразовому прийомі дорівнює 6. Значна концентрація рибавірину (більше 67 %) може бути виявлена ​​у цереброспінальній рідині після тривалого застосування. Незначно зв'язується із білками плазми. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі – від 1 до 1,5 годин. Час досягнення терапевтичної концентрації у плазмі залежить від величини хвилинного об'єму крові. Середня величина максимальної концентрації (Сmax) у плазмі: близько 5 мкмоль на літр наприкінці 1 тижня прийому у дозі 200 мг кожні 8 годин та близько 11 мкмоль на літр наприкінці 1 тижня прийому у дозі 400 мг кожні 8 годин. Біотрансформація: рибавірин фосфорилюється в клітинах печінки в активні метаболіти у вигляді моно-, ди- та трифосфату, які потім метаболізуються в 1,2,4-триазолкарбоксамід (амідний гідроліз у трикарбоксилову кислоту та дерибозилювання з утворенням триазольного карбоксильного метаболіту). Виведення: рибавірин виводиться із організму повільно. Час напіввиведення (Т1/2) після одноразового прийому дози 200 мг становить від 1 до 2 годин із плазми та до 40 днів з еритроцитів. Після припинення курсового прийому Т1/2 становить близько 300 год. Рибавірин та його метаболіти в основному виводяться з організму із сечею. Тільки близько 10% виводиться з калом. У постійному вигляді близько 7% рибавірину виводиться за 24 години і близько 10% - за 48 годин. Фармакокінетика при особливих клінічних станах: при прийомі препарату хворими з нирковою недостатністю AUC та Сmax рибавірину збільшуються, що зумовлено зниженням істинного кліренсу. У хворих з печінковою недостатністю (А, В та С ступеня) фармакокінетика рибавірину не змінюється. Після прийому одноразової дози з їжею, що містить жири, фармакокінетика рибавірину змінюється суттєво (AUC та Сmax збільшуються на 70%).ФармакодинамікаРибавірин легко проникає у уражені вірусом клітини та швидко фосфорилюється внутрішньоклітинною аденозинкіназою в рибавірин моно-, ді- та трифосфат. Ці метаболіти, особливо рибавірин трифосфат, мають виражену противірусну активність. Механізм дії рибавірину з'ясований замало. Однак відомо, що рибавірин пригнічує інозин монофосфат дегідрогеназу (ІМФ), цей ефект призводить до вираженого зниження рівня внутрішньоклітинного гуанозину трифосфату (ГТФ), що, у свою чергу, супроводжується придушенням синтезу вірусної РНК та вірус специфічних білків. Рибавірин пригнічує реплікацію нових віріонів, що забезпечує зниження вірусного навантаження. Рибавірин селективно інгібує синтез вірусної РНК, не пригнічуючи синтез РНК у клітинах, що нормально функціонують. Рибавірин ефективний щодо багатьох ДНК та РНК вірусів. Найбільш чутливими до рибавірину ДНК вірусами є: Simplex herpes virus, poks-virus, virus of Mareks illness. Нечутливими до рибавірину ДНК вірусами є: Varicella Zoster, pseudorabies, cow smallpox. Найбільш чутливими до рибавірину РНК вірусами є: influenza A, B, paramyxovirus (parainfluenza, epidemic parotite, Nucasl¢s illness), reoviruses, RNA tumoral viruses. Нечутливими до рибавірину РНК вірусами є: enteroviruses, rhinovirus, Semlicy Forest. Рибавірин має активність проти вірусу гепатиту С (ВГС). Механізм дії рибавірину проти ВГС повністю не з'ясований. Передбачається, що рибавірин трифосфат, що накопичується принаймні фосфорилювання, конкурентно пригнічує утворення гуанозин трифосфату, тим самим знижуючи синтез вірусних РНК. Вважається також,що механізм синергічної дії рибавірину та альфа інтерферону проти ВГС обумовлений посиленням фосфорилювання рибавірину інтерфероном.Клінічна фармакологіяРибавірин - синтетичний аналог нуклеозидів з вираженою противірусною дією. Має широкий спектр активності проти різних ДНК і РНК вірусів.Показання до застосуванняХронічний гепатит С (у первинних хворих, які раніше не лікувалися альфа-інтерфероном; при загостренні після курсу монотерапії альфа-інтерфероном, у хворих, несприйнятливих до монотерапії альфа-інтерфероном), лікування проводиться в комбінації з альфа-інтерфероном.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість, вагітність, період лактації, хронічна серцева недостатність IIб-III ст, інфаркт міокарда, ниркова недостатність (кліренс креатиніну – менше 50 мл/хв), тяжка анемія, печінкова недостатність, декомпенсований цироз печінки, аутоімунні захворювання (в т.ч. гепатит), що не піддаються лікуванню захворювання щитовидної залози, тяжка депресія із суїцидальними намірами, дитячий та юнацький вік (до 18 років).Вагітність та лактаціяРибавірин протипоказаний до застосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування).Побічна діяЗ боку нервової системи: біль голови, безсоння, астенічний синдром, депресія. Серцево-судинна система: зниження артеріального тиску, брадикардія, зупинка серця. З боку органів кровотворення: гемолітична анемія, лейкопенія, нейтропенія, гранулоцитопенія, тромбоцитопенія. З боку травної системи: зниження апетиту, нудота, гіпербілірубінемія. Алергічні реакції: кропив'янка, ангіоневронтичний набряк, бронхоспазм, анафілаксія, висипання на шкірі. Інші: випадання волосся.Взаємодія з лікарськими засобамиПри сумісному застосуванні рибавірину та альфа-інтерферону відзначається синергізм їхньої дії. При клінічному застосуванні різних препаратів у терапевтичних дозах у комбінації з рибавірином не було виявлено значних взаємодій. Призначення рибавірину під час лікування Зідовудіном та/або Ставудіном при одночасно наявній ВІЛ інфекції супроводжується зниженням фосфорилювання цих препаратів, що призводить до ВІЛ-віремії та потребує зміни схеми лікування. Не виявлено взаємодії рибавірину та ненуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази або інгібіторів протеаз. Тому можливе спільне застосування рибавірину та зазначених препаратів для лікування хворих на поєднану інфекцію ВІЛ з гепатитом С. Лікарські засоби, що містять сполуки магнію та алюмінію, симетикон знижують біодоступність препарату.Спосіб застосування та дозиІндивідуальний, залежно від показань, віку, схем застосування, лікарської форми.ПередозуванняМожливе посилення виразності побічної дії. Лікування: відміна препарату, симптоматична терапія/Запобіжні заходи та особливі вказівкиЖінки репродуктивного віку (настання вагітності небажане); декомпенсований цукровий діабет (з нападами кетоацидозу); хронічна обструктивна хвороба легень, тромбоемболія легеневої артерії, хронічна серцева недостатність, захворювання щитовидної залози (в т.ч. тиреотоксикоз), порушення згортання крові, тромбофлебіт, мієлодепресія, гемоглобінопатія (в т.ч. талассемія) схильність до суїциду (зокрема в анамнезі).Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 таблетці міститься активна речовина: рибавірин – 200 мг. В упаковці 30 пігулок.Фармакотерапевтична групаРибавірин - синтетичний аналог нуклеозидів з вираженою противірусною дією. Має широкий спектр активності проти різних ДНК і РНК вірусів.ФармакокінетикаАбсорбція: при пероральному застосуванні рибавірин швидко всмоктується з шлунково-кишкового тракту. При цьому його біодоступність становить понад 45%. Розподіл: рибавірин розподіляється у плазмі, секреті слизової оболонки дихальних шляхів та еритроцитах. Велика кількість рибавірину трифосфату накопичується в еритроцитах, досягаючи плато до 4 дня і зберігаючись протягом декількох тижнів після виведення. Період напіврозподілу становить 3,7 год. Об'єм розподілу (Vd) - 647 - 802 л. При курсовому прийомі рибавірин накопичується у плазмі у великих кількостях. Співвідношення показників біодоступності (AUC — площа під кривою «концентрація/час») при повторному та одноразовому прийомі дорівнює 6. Значна концентрація рибавірину (більше 67 %) може бути виявлена ​​у цереброспінальній рідині після тривалого застосування. Незначно зв'язується із білками плазми. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі – від 1 до 1,5 годин. Час досягнення терапевтичної концентрації у плазмі залежить від величини хвилинного об'єму крові. Середня величина максимальної концентрації (Сmax) у плазмі: близько 5 мкмоль на літр наприкінці 1 тижня прийому у дозі 200 мг кожні 8 годин та близько 11 мкмоль на літр наприкінці 1 тижня прийому у дозі 400 мг кожні 8 годин. Біотрансформація: рибавірин фосфорилюється в клітинах печінки в активні метаболіти у вигляді моно-, ди- та трифосфату, які потім метаболізуються в 1,2,4-триазолкарбоксамід (амідний гідроліз у трикарбоксилову кислоту та дерибозилювання з утворенням триазольного карбоксильного метаболіту). Виведення: рибавірин виводиться із організму повільно. Час напіввиведення (Т1/2) після одноразового прийому дози 200 мг становить від 1 до 2 годин із плазми та до 40 днів з еритроцитів. Після припинення курсового прийому Т1/2 становить близько 300 год. Рибавірин та його метаболіти в основному виводяться з організму із сечею. Тільки близько 10% виводиться з калом. У постійному вигляді близько 7% рибавірину виводиться за 24 години і близько 10% - за 48 годин. Фармакокінетика при особливих клінічних станах: при прийомі препарату хворими з нирковою недостатністю AUC та Сmax рибавірину збільшуються, що зумовлено зниженням істинного кліренсу. У хворих з печінковою недостатністю (А, В та С ступеня) фармакокінетика рибавірину не змінюється. Після прийому одноразової дози з їжею, що містить жири, фармакокінетика рибавірину змінюється суттєво (AUC та Сmax збільшуються на 70%).ФармакодинамікаРибавірин легко проникає у уражені вірусом клітини та швидко фосфорилюється внутрішньоклітинною аденозинкіназою в рибавірин моно-, ді- та трифосфат. Ці метаболіти, особливо рибавірин трифосфат, мають виражену противірусну активність. Механізм дії рибавірину з'ясований замало. Однак відомо, що рибавірин пригнічує інозин монофосфат дегідрогеназу (ІМФ), цей ефект призводить до вираженого зниження рівня внутрішньоклітинного гуанозину трифосфату (ГТФ), що, у свою чергу, супроводжується придушенням синтезу вірусної РНК та вірус специфічних білків. Рибавірин пригнічує реплікацію нових віріонів, що забезпечує зниження вірусного навантаження. Рибавірин селективно інгібує синтез вірусної РНК, не пригнічуючи синтез РНК у клітинах, що нормально функціонують. Рибавірин ефективний щодо багатьох ДНК та РНК вірусів. Найбільш чутливими до рибавірину ДНК вірусами є: Simplex herpes virus, poks-virus, virus of Mareks illness. Нечутливими до рибавірину ДНК вірусами є: Varicella Zoster, pseudorabies, cow smallpox. Найбільш чутливими до рибавірину РНК вірусами є: influenza A, B, paramyxovirus (parainfluenza, epidemic parotite, Nucasl¢s illness), reoviruses, RNA tumoral viruses. Нечутливими до рибавірину РНК вірусами є: enteroviruses, rhinovirus, Semlicy Forest. Рибавірин має активність проти вірусу гепатиту С (ВГС). Механізм дії рибавірину проти ВГС повністю не з'ясований. Передбачається, що рибавірин трифосфат, що накопичується принаймні фосфорилювання, конкурентно пригнічує утворення гуанозин трифосфату, тим самим знижуючи синтез вірусних РНК. Вважається також,що механізм синергічної дії рибавірину та альфа інтерферону проти ВГС обумовлений посиленням фосфорилювання рибавірину інтерфероном.Клінічна фармакологіяРибавірин - синтетичний аналог нуклеозидів з вираженою противірусною дією. Має широкий спектр активності проти різних ДНК і РНК вірусів.Показання до застосуванняХронічний гепатит С (у первинних хворих, які раніше не лікувалися альфа-інтерфероном; при загостренні після курсу монотерапії альфа-інтерфероном, у хворих, несприйнятливих до монотерапії альфа-інтерфероном), лікування проводиться в комбінації з альфа-інтерфероном.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість, вагітність, період лактації, хронічна серцева недостатність IIб-III ст, інфаркт міокарда, ниркова недостатність (кліренс креатиніну – менше 50 мл/хв), тяжка анемія, печінкова недостатність, декомпенсований цироз печінки, аутоімунні захворювання (в т.ч. гепатит), що не піддаються лікуванню захворювання щитовидної залози, тяжка депресія із суїцидальними намірами, дитячий та юнацький вік (до 18 років).Вагітність та лактаціяРибавірин протипоказаний до застосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування).Побічна діяЗ боку нервової системи: біль голови, безсоння, астенічний синдром, депресія. Серцево-судинна система: зниження артеріального тиску, брадикардія, зупинка серця. З боку органів кровотворення: гемолітична анемія, лейкопенія, нейтропенія, гранулоцитопенія, тромбоцитопенія. З боку травної системи: зниження апетиту, нудота, гіпербілірубінемія. Алергічні реакції: кропив'янка, ангіоневронтичний набряк, бронхоспазм, анафілаксія, висипання на шкірі. Інші: випадання волосся.Взаємодія з лікарськими засобамиПри сумісному застосуванні рибавірину та альфа-інтерферону відзначається синергізм їхньої дії. При клінічному застосуванні різних препаратів у терапевтичних дозах у комбінації з рибавірином не було виявлено значних взаємодій. Призначення рибавірину під час лікування Зідовудіном та/або Ставудіном при одночасно наявній ВІЛ інфекції супроводжується зниженням фосфорилювання цих препаратів, що призводить до ВІЛ-віремії та потребує зміни схеми лікування. Не виявлено взаємодії рибавірину та ненуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази або інгібіторів протеаз. Тому можливе спільне застосування рибавірину та зазначених препаратів для лікування хворих на поєднану інфекцію ВІЛ з гепатитом С. Лікарські засоби, що містять сполуки магнію та алюмінію, симетикон знижують біодоступність препарату.Спосіб застосування та дозиІндивідуальний, залежно від показань, віку, схем застосування, лікарської форми.ПередозуванняМожливе посилення виразності побічної дії. Лікування: відміна препарату, симптоматична терапія/Запобіжні заходи та особливі вказівкиЖінки репродуктивного віку (настання вагітності небажане); декомпенсований цукровий діабет (з нападами кетоацидозу); хронічна обструктивна хвороба легень, тромбоемболія легеневої артерії, хронічна серцева недостатність, захворювання щитовидної залози (в т.ч. тиреотоксикоз), порушення згортання крові, тромбофлебіт, мієлодепресія, гемоглобінопатія (в т.ч. талассемія) схильність до суїциду (зокрема в анамнезі).Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Дозування: 200 мг Фасування: N30 Форма випуску: капс. Діюча речовина: Рибавірин. .

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Діюча речовина: рибавірин – 200 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат – 181,0 мг, целюлоза мікрокристалічна – 8,0 мг, крохмаль кукурудзяний – 4,0 мг, кальцію стеарат – 4,0 мг, кремнію діоксид колоїдний – 3,0 мг; Капсула желатинова тверда: титану діоксид [Е 171] – 2%, желатин – 98%. По 10 капсул в контурне осередкове пакування з плівки полівінілхлоридної та фольги алюмінієвої друкованої лакованої. По 3, 4, 5, 6, 7, 8, 10, 12, 14, 20 контурних осередкових упаковок разом з інструкцією із застосування в пачку з картону.Опис лікарської формиКапсули тверді непрозорі желатинові білого кольору № 0. Вміст капсул - порошок білого або білого з жовтуватим відтінком кольору.Фармакотерапевтична групаПротивірусний засіб.ФармакокінетикаВсмоктування Рибавірин швидко всмоктується після прийому внутрішньо разової дози препарату (Тmах=1,5 год), після чого швидко розподіляється в організмі. Виведення рибавірину з організму відбувається повільно. Величини напівперіодів всмоктування, розподілу та виведення разової дози становлять 0,05, 3,73 та 79 год відповідно. Рибавірин всмоктується майже повністю; лише близько 10% міченої дози виділяється через кишківник. Проте абсолютна біодоступність становить приблизно 45-65%, що, мабуть, пов'язане з ефектом первинного проходження через печінку. Існує лінійна залежність між дозою та площею під кривою "концентрація – час" (AUCtf) при прийомі рибавірину в разових дозах від 200 до 1200 мг. Об'єм розподілу становить приблизно 5000 л. Рибавірин не зв'язується із білками плазми. Розподіл Перенесення рибавірину поза плазмою було вивчено особливо детально для еритроцитів. Було показано, що в основному транспорт відбувається за участю рівноважного переносника нуклеозидного типу es (нітробензилтіоінозин-чутливого). Переносник цього типу є практично у всіх типах клітин і може бути основним фактором, що впливає на розподіл рибавірину. Співвідношення концентрацій рибавірину в цілісній крові та плазмі становить приблизно 60 : 1. Висока концентрація рибавірину в цілісній крові обумовлена ​​накопиченням рибавірину в еритроцитах. Метаболізм Метаболізм рибавірину здійснюється двома шляхами: оборотним фосфорилюванням та гідролітичними реакціями, що включають дерибозилювання та амідний гідроліз з утворенням триазольного карбоксильного метаболіту. Рибавірин та його метаболіти (тріазолкарбоксамід та тріазолкарбонова кислота) виводяться з організму нирками. Виведення При багаторазовому прийомі рибавірин накопичується у великих кількостях у плазмі; AUC12год при багаторазовому та одноразовому прийомі дорівнює 6:1. При прийомі внутрішньо (600 мг 2 рази на добу) рівноважна концентрація рибавірину в плазмі досягалася до кінця 4 тижні і становила 2200 нг/мл. Після припинення прийому період напіввиведення рибавірину становив близько 298 год, що, мабуть, відображає його уповільнене виведення з рідин та тканин організму, крім плазми. Було вивчено вміст рибавірину у насіннєвій рідині. Концентрація рибавірину в насінній рідині приблизно в 2 рази вища порівняно з сироваткою крові. Незважаючи на це, системна експозиція рибавірину у жінки-партнерки після статевого акту з пацієнтом, який приймає рибавірин, була дуже низькою порівняно з терапевтичною концентрацією рибавірину в плазмі. Біодоступність рибавірину при прийомі одноразової дози внутрішньо підвищується при одночасному прийомі їжі з високим вмістом жирів (AUCtf та Сmах збільшуються на 70%). Можливо, підвищення біодоступності в цьому дослідженні відбувалося через уповільнений кишковий транзит рибавірину або змінене значення pH. Клінічна значимість результатів дослідження прийому одноразової дози невідома. У клінічному дослідженні з оцінки ефективності для досягнення максимальної концентрації рибавірину у плазмі крові пацієнтам рекомендували приймати рибавірин одночасно з їжею. Фармакокінетика рибавірину після прийому одноразової дози у пацієнтів з нирковою недостатністю порівняно з контрольною групою (кліренс креатиніну >90 мл/хв) змінюється, а саме спостерігається збільшення AUC та максимальної концентрації рибавірину в крові (Сmах). Ця зміна, швидше за все, зумовлена ​​зниженням істинного кліренсу у даних пацієнтів. Концентрація рибавірину у плазмі при гемодіалізі суттєво не змінюється. Фармакокінетика рибавірину при прийомі одноразової дози пацієнтами з легким, середнім або тяжким ступенем печінкової недостатності (класи А, В або С за класифікацією Чайлд-П'ю) аналогічна фармакокінетиці рибавірину у здорових добровольців. Окремої оцінки фармакокінетичних параметрів у літніх пацієнтів (старше 65 років) не проводилося. Однак у фармакокінетичних дослідженнях популяції вік не був ключовим фактором, що впливає на фармакокінетику рибавірину. Основним фактором, що впливає на фармакокінетику рибавірину, є ниркова функція. Фармакокінетичний аналіз популяції проводився з використанням випадково відібраних значень концентрації рибавірину в сироватці крові за даними чотирьох клінічних досліджень. Розроблена модель кліренсу показала, що основними коваріантами були маса тіла, стать, вік та концентрація креатиніну в сироватці крові. У чоловіків кліренс був на 20% вищим, ніж у жінок. Кліренс підвищувався з масою тіла та знижувався у віці старше 40 років. Вплив даних коваріанту на кліренс рибавірину має обмежену клінічну значущість через значну залишкову варіабельність, що не враховується даною моделлю. Фармакокінетичні параметри рибавірину у дітей віком від 3 до 18 років схожі з такими у дорослих.ФармакодинамікаРибавірин є синтетичним аналогом нуклеозидів, активних in vitro щодо деяких РНК- та ДНК-вірусів. Ознак пригнічення ферментів, специфічних для вірусу гепатиту С (ВГС), або придушення реплікації ВГС ні рибавірином, ні внутрішньоклітинними метаболітами рибавірину у фізіологічних концентраціях не виявлено. Монотерапія рибавірином не призводить до елімінації ВГС (РНК вірусу гепатиту С) або поліпшення гістологічної характеристики печінки після 6-12 місяців застосування препарату та протягом 6 місяців наступних спостережень. Застосування рибавірину як єдиного терапевтичного засобу при гепатиті С, у тому числі при хронічній формі, є неефективним. Комбіноване лікування рибавірином та інтерфероном альфа-2b або пегінтерфероном альфа-2b пацієнтів з гепатитом С ефективніше, ніж монотерапія інтерфероном альфа-2b або пегінтерфероном альфа-2b. Механізм, за допомогою якого рибавірин у комбінації з інтерфероном альфа-2b або пегінтерфероном альфа-2b виявляє противірусну дію, зокрема проти ВГС, невідомий.Показання до застосуванняПотрійна терапія: Лікування хронічного вірусного гепатиту С (генотип 1 вірусу гепатиту С) у комбінації з боцепревіром та пегінтерфероном альфа-2b у дорослих пацієнтів (18 років і старше) з компенсованим захворюванням печінки, які раніше не отримували противірусну терапію, або у пацієнтів, у яких попереднє лікування виявилося неефективним. Подвійна терапія: Лікування хронічного вірусного гепатиту С у дорослих пацієнтів та дітей віком від 3 до 18 років лише у комбінації з інтерфероном альфа-2b або пегінтерфероном альфа-2b. Препарат Рибавірин як монотерапія не застосовується. Пацієнти, які раніше не отримували терапію Дорослі потрійна терапія - лікування хронічного вірусного гепатиту С (генотип 1 вірусу гепатиту С) у комбінації з пегінтерфероном альфа-2b та боцепревіром у дорослих пацієнтів з компенсованим захворюванням печінки; подвійна терапія - лікування хронічного вірусного гепатиту С у комбінації з інтерфероном альфа-2b або пегінтерфероном альфа-2b у дорослих пацієнтів, серопозитивних до РНК вірусу гепатиту С, які не мають ознак декомпенсації захворювання печінки, з підвищеною активністю АЛТ, які раніше не отримували; подвійна терапія - лікування хронічного вірусного гепатиту С у комбінації з пегінтерфероном альфа-2b у дорослих пацієнтів з компенсованим цирозом печінки та/або клінічно стабільною ВІЛ-інфекцією. Діти віком від 3 до 18 років подвійна терапія - лікування хронічного вірусного гепатиту С у комбінації з інтерфероном альфа-2b (препаратом Інтрон® А) або пегінтерфероном альфа-2b у пацієнтів дитячого віку (від 3 років), серопозитивних до РНК вірусу гепатиту С, які не мають ознак декомпенсації захворювання печінки яким лікування раніше не проводилось. При прийнятті рішення щодо необхідності лікування педіатричних пацієнтів важливо враховувати, що комбінована терапія може спричинити затримку зростання у деяких пацієнтів дитячого віку. Рішення про призначення лікування має бути ухвалене залежно від конкретного випадку. Пацієнти, які раніше отримували терапію Дорослі потрійна терапія - лікування хронічного вірусного гепатиту С (генотип 1 вірусу гепатиту С) у комбінації з пегінтерфероном альфа-2b та боцепревіром у пацієнтів з компенсованим захворюванням печінки, у яких попереднє противірусне лікування виявилося неефективним; подвійна терапія - лікування хронічного вірусного гепатиту С у комбінації з пегінтерфероном альфа-2b у пацієнтів, у яких попередня терапія інтерфероном альфа (пегільованим або непегільованим) та рибавірином або монотерапія інтерфероном виявилася неефективною; подвійна терапія - лікування хронічного вірусного гепатиту С у комбінації з інтерфероном альфа-2b у пацієнтів, які раніше отримували монотерапію інтерфероном альфа (з нормалізацією активності АЛТ до кінця лікувального курсу), у яких згодом виник рецидив захворювання. При призначенні комбінованої терапії необхідно також керуватися інструкціями з медичного застосування інтерферону альфа, пегінтерферону альфа-2b та боцепревіру.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до рибавірину чи інших компонентів препарату; тяжкі захворювання серця, включаючи нестабільні та неконтрольовані форми, що існували, як мінімум, протягом 6 місяців, що передували лікуванню; виражена депресія, суїцидальні думки чи спроби, у тому числі за даними анамнезу (тільки для дітей віком від 3 до 18 років); хронічна ниркова недостатність, кліренс креатиніну захворювання щитовидної залози, якщо вони не піддаються медикаментозній корекції; гемоглобінопатії (наприклад, таласемія, серповидно-клітинна анемія); аутоімуний гепатит або інші аутоімунні захворювання; цироз печінки з наявністю печінкової недостатності у пацієнтів з коінфекцією ВГС/ВІЛ (індекс Чайлд-П'ю ≥6); тяжкі порушення функції печінки (класи В або С за класифікацією Чайлд-П'ю) або декомпенсований цироз печінки; непереносимість лактози, дефіцит лактази або глюкозо-галактозна мальабсорбція; пацієнти з тяжкими виснажливими захворюваннями; вагітність та період грудного вигодовування; дитячий вік до 3 років та маса тіла менше 25 кг. З обережністю: захворювання серцево-судинної системи (що не належать до категорій, зазначених у протипоказаннях); цукровий діабет із кетоацидотечою комою; тяжкі захворювання легень (наприклад, хронічні обструктивні захворювання легень); порушення, пов'язані з системою згортання крові (наприклад, при тромбофлебіті, емболії легеневої артерії) або значне пригнічення кровотворної функції кісткового мозку; комбіноване лікування з використанням ВААРТ (високоактивної антиретровірусної терапії) при супутній ВІЛ-інфекції (у зв'язку з токсичною дією на мітохондріальний апарат та підвищеним ризиком розвитку лактат-ацидозу); виражена депресія, суїцидальні думки чи спроби, зокрема за даними анамнезу (тільки для дорослих).Вагітність та лактаціяВагітність Під час вагітності застосування рибавірину протипоказане. Фертильність Доклінічні дані: Фертильність: у дослідженнях на тваринах рибавірин надавав оборотний вплив на сперматогенез. Тератогенність: у проведених дослідженнях значний тератогенний та/або ембріоцидний потенціал рибавірину був продемонстрований у всіх видів тварин, при цьому мінімальна доза рибавірину становила одну двадцяту від рекомендованої дози для людини. Генотоксичність: рибавірину індукує генотоксичність. Жінки дітородного віку/ контрацепція жінок та чоловіків Пацієнти жіночої статі: рибавірін протипоказаний для застосування у вагітних. Необхідно вживати особливих заходів, щоб уникнути настання вагітності у пацієнток. Лікування препаратом Рибавірин не повинно бути розпочато до отримання негативного тесту на вагітність. Жінки дітородного віку повинні використовувати ефективну контрацепцію під час лікування та протягом 4 місяців після завершення терапії; тести на вагітність мають проводитися щомісяця. Якщо під час лікування або протягом 4 місяців після нього настає вагітність, пацієнтку необхідно попередити про ризик значного тератогенного впливу рибавірину на плід. Пацієнти чоловічої статі та їх партнерки-жінки: необхідно вживати особливих заходів для уникнення вагітності у партнерок пацієнтів-чоловіків, які приймають препарат Рибавірин. Накопичення рибавірину відбувається внутрішньоклітинно, причому він дуже повільно виводиться з організму. Невідомо, чи рибавірин, що потрапляє в сперму, тератогенні або генотоксичні ефекти на ембріон/плід людини. За даними приблизно 300 вагітностей, за яких батько дитини приймав рибавірин, не було встановлено підвищеного ризику розвитку патологій плода або якогось особливого виду порушення внутрішньоутробного розвитку порівняно із загальною популяцією. Тим не менш, пацієнти-чоловіки або їхні партнерки-жінки повинні застосовувати ефективну контрацепцію під час лікування препаратом Рібавірин та протягом 7 місяців після лікування. Пацієнтам-чоловікам,чиї партнерки-жінки вагітні, необхідно використовувати презерватив для мінімізації передачі рибавірину партнерці. Період грудного вигодовування Невідомо, чи виділяється рибавірин із грудним молоком. Через можливі небажані реакції у немовлят під час годування груддю перед початком терапії необхідно припинити грудне вигодовування.Побічна діяДорослі пацієнти Потрійна терапія інструкцію з медичного застосування боцепревіру. Подвійна терапія Безпека застосування рибавірину оцінювалася за даними чотирьох клінічних досліджень у пацієнтів, які раніше не приймали інтерферон альфа-2b (пацієнти, які раніше не отримували терапію інтерфероном): у двох дослідженнях вивчалося застосування рибавірину в комбінації з інтерфероном альфа-2b, у двох – у комбінації з пэгінтерфероном альфа-2b. У пацієнтів, які раніше приймали інтерферон альфа-2b та рибавірин або у яких лікування тривало менше стандартного терміну, може спостерігатися покращений профіль безпеки порівняно з описаним нижче. Небажані реакції, перераховані нижче, засновані на даних клінічних досліджень у дорослих пацієнтів, які раніше не приймали інтерферон, лікування яких проводилося протягом 1 року, та на підставі даних застосування препарату у постреєстраційному періоді. Певна кількість небажаних реакцій, які зазвичай приписуються терапії інтерферонами, але також зареєстрованих при терапії гепатиту С (у комбінації з рибавірином) представлені нижче. Дані про небажані реакції, представлені в інструкціях з медичного застосування пегінтерферону альфа-2b та інтерферону альфа-2b, також можуть бути застосовані до монотерапії інтерферонами. Небажані реакції представлені за класами органів та систем у порядку зменшення частоти відповідно до таких категорій: дуже часто (≥1/10); часто (≥1 /100 до та Інфекційні та паразитарні захворювання: дуже часто – вірусні інфекції, фарингіт; часто – бактеріальні інфекції (включаючи сепсис), грибкова інфекція, грип, інфекції дихальних шляхів, бронхіт, інфекції, спричинені вірусом простого герпесу, синусит, середній отит, риніт, інфекції сечовивідних шляхів; нечасто – інфекції у місці введення, інфекція нижніх дихальних шляхів; рідко – пневмонія*. Доброякісні, злоякісні та неуточнені новоутворення (включаючи кісти та поліпи): часто – неуточнені новоутворення. Порушення з боку крові та лімфатичної системи: дуже часто – анемія, нейтропенія; часто - гемолітична анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, лімфаденопатія, лімфопенія; дуже рідко – апластична анемія*; невідомо – справжня еритроцитарна аплазія, ідіопатична тромбоцитопенічна пурпура, тромботична тромбоцитопенічна пурпура. Порушення з боку імунної системи: нечасто – підвищена чутливість, рідко – саркоїдоз*, ревматоїдний артрит (вперше що виник або погіршення стану); невідомо - синдром Фогта-Коянагі-Харади, системний червоний вовчак, васкуліт, реакції гострої гіперчутливості, включаючи кропив'янку, ангіоневротичний набряк, бронхоспазм, анафілаксію. Порушення з боку ендокринної системи: часто – гіпотиреоз, гіпертиреоз. Порушення з боку обміну речовин та харчування: дуже часто – анорексія; часто – гіперглікемія, гіперурикемія, гіпокальціємія, дегідратація, підвищення апетиту; нечасто – цукровий діабет, гіпертригліцерімія*. Порушення з боку психіки: дуже часто – депресія, безсоння, емоційна лабільність, тривожність; часто – суїцидальні думки, психоз, агресивна поведінка, сплутаність свідомості, ажитація, гнів, зміна настрою, патологічна поведінка, нервозність, порушення сну, тривожні сновидіння, зниження лібідо, апатія, плаксивість; нечасто – суїцидальні спроби, панічна атака, галюцинації; рідко – біполярний розлад*; дуже рідко – суїцид; невідомо – гоміцидальні думки*, манія*, зміна психічного статусу. Порушення з боку нервової системи: дуже часто – головний біль, запаморочення, сухість у роті, порушення концентрації уваги; часто - амнезія, погіршення пам'яті, непритомність, мігрень, атаксія, парестезії, дисфонія, втрата смаку, гіпестезія, гіперестезія, гіпертонус, сонливість, порушення уваги, тремор, спотворення смаку; нечасто – нейропатія, периферична нейропатія; рідко - судомні напади (судоми) *; дуже рідко – крововилив у мозок*, цереброваскулярна ішемія*, енцефалопатія*, полінейропатія*; невідомо – параліч лицевого нерва, мононейропатії. Порушення з боку органу зору: часто - порушення зору, нечіткість зору, кон'юнктивіт, подразнення очей, біль в очах, викривлення зорового сприйняття, патологія слізних залоз, сухість очей; рідко - крововиливи в сітківку*, ретинопатії (включаючи набряк жовтої плями)*, тромбоз артерій сітківки*, тромбоз вен сітківки*, неврит зорового нерва*, набряк диску зорового нерва*, зниження гостроти зору або випадання полів. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: часто - вертиго, порушення або втрата слуху, дзвін у вухах, біль у вухах. Порушення з боку серця: часто – відчуття серцебиття, тахікардія; нечасто – інфаркт міокарда; рідко – кардіоміопатія*, аритмія*; дуже рідко – ішемія серця*; невідомо - перикардіальний випіт *, перикардит *. Порушення з боку судин: часто – зниження артеріального тиску, підвищення артеріального тиску, “припливи”; рідко – васкуліт; дуже рідко – ішемія периферичних тканин*. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: дуже часто – задишка, кашель; часто – носова кровотеча, респіраторні порушення, закладеність дихальних шляхів, синусит, набряк слизової оболонки носа, ринорея, збільшення секреції слизової оболонки верхніх дихальних шляхів, біль у горлі, непродуктивний кашель; дуже рідко – легеневі інфільтрати, пневмоніт, інтерстиціальний пневмоніт. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – діарея, блювання, нудота, біль у животі; часто - виразковий стоматит, стоматит, виразки в ротовій порожнині, коліт, біль у правому верхньому квадранті живота, диспепсія, шлунково-кишковий рефлюкс*, глосит, хейліт, здуття живота, кровоточивість ясен, гінгівіт, частий рідкий стілець, ураження зубів метеоризм; нечасто – панкреатит, біль у порожнині рота; рідко – ішемічний коліт; дуже рідко - виразковий коліт *; невідомо – порушення з боку періодонту, порушення з боку зубів, пігментація язика. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: часто – гепатомегалія, жовтяниця, гіпербілірубінемія*; дуже рідко – гепатотоксичність (в т.ч. з летальним кінцем)*. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: дуже часто – алопеція, свербіж, сухість шкіри, висипання; часто - псоріаз, погіршення перебігу вже існуючого псоріазу, екзема, реакція фоточутливості, макулопапульозний висип, еритематозний висип, нічна пітливість, гіпергідроз, дерматит, акне, фурункульоз, еритема, кропив'янка, порушення з боку шкіри, геом порушення з боку нігтів; рідко – саркоїдоз шкіри; дуже рідко – синдром Стівенса-Джонсона*, токсичний епідермальний некроліз*, мультиформна та ексудативна еритема*. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: дуже часто – артралгія, міалгія, біль у м'язах та кістках; часто – артрит, біль у спині, м'язові спазми, біль у кінцівці; нечасто – біль у кістках, м'язова слабкість; рідко – рабдоміоліз*, міозит*. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: часто – часте сечовипускання, поліурія, порушення показників сечі; рідко – порушення функції нирок, ниркова недостатність; дуже рідко – нефротичний синдром*. Порушення з боку статевих органів та молочних залоз: часто – жінки: аменорея, менорагія, порушення менструального циклу, дисменорея, біль у молочних залозах, дисфункція яєчників, порушення з боку піхви; чоловіки: імпотенція, простатит, еректильна дисфункція, порушення статевої функції без зазначення точного діагнозу*. Загальні розлади та порушення у місці введення: дуже часто – запалення у місці ін'єкції, реакції у місці ін'єкції, стомлюваність, озноб, лихоманка, грипоподібні симптоми, астенія, дратівливість; часто – біль у грудній клітці, дискомфорт у грудній клітці, периферичні набряки, нездужання, біль у місці ін'єкції, порушення відчуттів, спрага; нечасто – набряк особи; рідко – некроз місця ін'єкції. Лабораторні та інструментальні дані: дуже часто – зниження маси тіла; часто – серцевий шум. * Оскільки рибавірин завжди призначається у комбінації з інтерфероном альфа, а перелічені небажані реакції зареєстровані у післяреєстраційному періоді, частоту реакцій визначити неможливо. Частота, зазначена вище, заснована на даних клінічних досліджень застосування рибавірину в комбінації з інтерфероном альфа-2b (пегільованим та непегільованим). У 30% пацієнтів, які приймали рибавірин та пегінтерферон альфа-2b, та у 37% пацієнтів, які приймали рибавірин та інтерферон альфа-2b, спостерігалося зниження концентрацій гемоглобіну більш ніж на 4 г/дл. У 14% дорослих пацієнтів та 7% дітей віком від 3 до 18 років, які приймали рибавірин у комбінації з пэгінтерфероном альфа-2b або інтерфероном альфа-2b, концентрації гемоглобіну знизилися до 10 г/дл і нижче. У більшості випадків були зареєстровані легкі ступені анемії, нейтропенії та тромбоцитопенії (1 або 2 ступені за шкалою ВООЗ). Були зареєстровані деякі випадки важкої нейтропенії у пацієнтів, які приймали рибавірин у комбінації з пегінтерфероном альфа-2b (шкала ВООЗ, 3 ступінь: 39 із 186 [21%]; і шкала ВООЗ, 4 ступінь: 13 із 186 [7%]); лейкопенія 3 ступеня за шкалою ВООЗ була зареєстрована у 7% пацієнтів із цієї групи. Збільшення концентрацій сечової кислоти та непрямого білірубіну, пов'язане з гемолізом, спостерігалося у деяких пацієнтів, які приймали рибавірин у комбінації з пегінтерфероном альфа-2b та інтерфероном альфа-2b у клінічних дослідженнях, але через 4 тижні після закінчення концентрації поверталися до вихідних значень. У кількох випадках серед пацієнтів з підвищеною концентрацією сечової кислоти була зареєстрована подагра, але нікому з них не потрібна була зміна лікування, і ніхто не був виключений з клінічних досліджень. Пацієнти з ко-інфекцією ВГС/ВІЛ У пацієнтів з ко-інфекцією ВГС/ВІЛ, які приймають рибавірин у комбінації з пегінтерфероном альфа-2b, іншими небажаними реакціями (що не спостерігалися у пацієнтів тільки з гепатитом С), частота яких склала >5%: кандидоз порожнини рота (14%), набута ліподистрофія (13%), зниження концентрації лімфоцитів CD4 (8%), зниження апетиту (8%), збільшення активності гамма-глутамілтрансферази (9%), біль у спині (5%), підвищення активності амілази у крові (6%) , підвищення концентрації молочної кислоти в крові (5%), цитолітичний гепатит (6%), підвищення активності ліпази (6%) та біль у кінцівках (6%). Мітохондріальна токсичність Мітохондріальна токсичність та лактат-ацидоз були зареєстровані у ВІЛ-позитивних пацієнтів, які приймали НДПТ та рибавірин для лікування гепатиту С. Лабораторні значення у пацієнтів із ко-інфекцією ВГС/ВІЛ Хоча гематологічні порушення у вигляді нейтропенії, тромбоцитопенії та анемії частіше виникали у пацієнтів з коінфекцією ВГС/ВІЛ, більшість цих реакцій піддавалися корекції шляхом зміни дози та рідко вимагали відміни терапії. Гематологічні порушення частіше реєструвалися у пацієнтів, які приймали рибавірин у комбінації з пегінтерфероном альфа-2b, ніж у пацієнтів, які приймали рибавірин у комбінації з інтерфероном альфа-2b. За даними дослідження, зниження абсолютної кількості нейтрофілів нижче 500 клітин/мм3, а також зниження кількості тромбоцитів нижче 50000/мм спостерігалося у 4% (8/194) пацієнтів, які приймали рибавірин у комбінації з пегінтерфероном альфа-2b. Анемія (гемоглобін Зниження кількості лімфоцитів CD4 Лікування рибавірином у комбінації з пэгінтерфероном альфа-2b було пов'язане зі зниженням абсолютної кількості клітин CD4+ протягом перших 4 тижнів без зменшення відсоткового співвідношення клітин CD4+. Зниження кількості клітин CD4+ було оборотним після зменшення дози або припинення терапії. Застосування рибавірину в комбінації з пегінтерфероном альфа-2b не мало значного негативного впливу на контроль віремії ВІЛ під час лікування або після. Дані безпеки для пацієнтів з ко-інфекцією з кількістю клітин CD4+ При сумісному прийомі антиретровірусних препаратів та препаратів для лікування ВГС для виявлення специфічної токсичності кожного препарату та розвитку перехресної токсичності рибавірину та пегінтерферону альфа-2b слід ознайомитись з інструкцією з медичного застосування кожного із застосовуваних препаратів. Діти віком від 3 до 18 років (тільки подвійна терапія) У комбінації з пегінтерфероном альфа-2b У клінічному дослідженні у 107 дітей (від 3 до 18 років), які отримували комбіновану терапію пегінтерфероном альфа-2b та рибавірином, зміна доз знадобилася у 25% випадків, переважно через анемію, нейтропенію та зниження маси тіла. В цілому, профіль небажаних реакцій у дітей відповідав профілю, що спостерігається у дорослих, хоча була можливість затримки зростання. Під час комбінованої терапії пэгільованим інтерфероном альфа-2b та рибавірином тривалістю до 48 тижнів спостерігалося зменшення швидкості росту, що призводило до того, що зростання деяких пацієнтів було нижчим за норму. Зниження маси тіла та затримка росту були дуже частими явищами під час лікування (по закінченні лікування середнє зниження від вихідного значення маси тіла та зростання склало 15 та 8 процентилів відповідно); також зменшувалася швидкість зростання ( Наприкінці 24 тижня контролю після закінчення лікування середнє зниження від вихідного значення маси тіла і зростання склало 3 і 7 процентів відповідно, і у 20% дітей спостерігалося зменшення швидкості росту (15 процентилей з моменту, що передує лікуванню, до кінця п'ятирічного дослідження з наступним спостереженням порівняно з вихідним значенням У 11% дітей (5/46), які отримували терапію протягом 24 тижнів, і у 13% дітей (6/48), які отримували терапію протягом 48 тижнів, спостерігалося зниження зростання щодо базової лінії більш ніж на 30 відсотків співвідношення зростання-віку з моменту, що передує лікуванню, до кінця п'ятирічного дослідження з подальшим спостереженням.отримували лікування протягом 24 тижнів, та 5,5 проценти у дітей, які отримували лікування протягом 48 тижнів. Індекс маси тіла зменшувався на 1,8 та 7,5 відсотка відповідно. У цьому дослідженні найпоширенішими реакціями в усіх пацієнтів були лихоманка (80%), біль голови (62%), нейтропенія (33%), втома (30%), анорексія (29%) і почервоніння у місці ін'єкції (29%). Тільки у 1 пацієнта лікування було припинено внаслідок розвитку небажаної реакції (тромбоцитопенії). Більшість небажаних реакцій, зареєстрованих у цьому дослідженні, були легким і середнім ступенем тяжкості. Тяжкі небажані реакції були зареєстровані в 7% (8/107) випадків і включали біль у місці ін'єкції (1%), біль у кінцівках (1%), головний біль (1%), нейтропенію (1%) та лихоманку (4%) ). Істотними небажаними реакціями у даній популяції пацієнтів були нервозність (8%), агресія (3%), гнів (2%), депресія/пригнічений настрій (4%) та гіпофункція щитовидної залози (3%). 5 пацієнтів приймали левотироксин щодо гіпофункції щитовидної залози/підвищеної концентрації тиреотропного гормону (ТТГ). У комбінації з інтерфероном альфа-2b У клінічних дослідженнях 118 дітей віком від 3 до 18 років, які отримували комбіновану терапію інтерфероном альфа-2b та рибавірином, у 6% лікування було припинено через небажані реакції. Загалом профіль небажаних реакцій в обмеженій популяції дітей віком від 3 до 18 років був схожий з профілем, що спостерігається у дорослих, однак у дитячій популяції виникали побоювання щодо затримки зростання, оскільки під час лікування спостерігалося зменшення швидкості зростання (середнє зниження зростання 9%) маси тіла (середнє зниження маси тіла 13%). Протягом 5 років подальшого спостереження середнє зростання дітей склало 44 процентиля, що було нижче середнього значення у нормальної популяції і менше їх середнього початкового зростання (48 процентилей). Двадцять (21%) з 97 дітей мали >15% зниження зростання, з яких 10 з 20 дітей мали >30% зниження зростання з моменту початку лікування до кінця довгострокового спостереження (до 5 років). Для 14 з цих пацієнтів відоме підсумкове зростання у дорослому віці (10-12 років після закінчення терапії), який показав, що у 12 пацієнтів спостерігався дефіцит зростання (більше 15%). Протягом комбінованої терапії інтерфероном альфа-2b та рибавірином тривалістю до 48 тижнів спостерігалося зменшення швидкості росту, що призводило до того, що зростання деяких пацієнтів до досягнення дорослого віку було нижчим за норму. Зниження середнього відсотка зростання проти вихідним значенням наприкінці довгострокового періоду спостереження переважало в дітей віком препубертатного віку. Більше того, у цій групі пацієнтів суїцидальні думки та спроби суїциду спостерігалися частіше, ніж у дорослих (2,4% порівняно з 1%) під час лікування та протягом 6 місяців наступного спостереження. Як і у дорослих пацієнтів, у дітей віком від 3 до 18 років також розвивалися інші порушення психічної сфери (наприклад, депресія, емоційна лабільність та сонливість). Крім того, ураження місця ін'єкції, лихоманка, анорексія, блювання та емоційна лабільність зустрічалися частіше у дітей віком від 3 до 18 років у порівнянні з дорослими пацієнтами. Зміна доз знадобилася в 30% випадків, в основному через анемію та нейтропенію. Небажані реакції, наведені нижче, засновані на даних двох багатоцентрових клінічних досліджень застосування рибавірину в комбінації з інтерфероном альфа-2b або пегінтерфероном альфа-2b у дітей віком від 3 до 18 років. Інфекційні та паразитарні захворювання: дуже часто – вірусна інфекція, фарингіт; часто - грибкова інфекція, бактеріальна інфекція, інфекції легень, назофарингіт, стрептококовий фарингіт, середній отит, синусит, абсцес зуба, грип, герпес порожнини рота, інфекції, викликані вірусом простого герпесу, інфекції сечовивідних шляхів, нечасто - пневмонія, аскаридоз, ентеробіоз, оперізуючий лишай. Доброякісні, злоякісні та неуточнені новоутворення (включаючи кісти та поліпи): часто – неуточнені новоутворення. Порушення з боку крові та лімфатичної системи: дуже часто – анемія, нейтропенія; часто – лімфаденопатія, тромбоцитопенія. Порушення з боку ендокринної системи: дуже часто – гіпотиреоз; часто – гіпертиреоз, вірилізм. Порушення з боку обміну речовин та харчування: дуже часто – анорексія, зниження апетиту, підвищення апетиту; часто – гіпертригліцеридемія, гіперурикемія. Порушення з боку психіки: дуже часто – депресія, безсоння, емоційна лабільність; часто – суїцидальні думки, агресивна поведінка, сплутаність свідомості, поведінковий розлад, ажитація, сомнамбулізм, тривожність, зміни настрою, занепокоєння, нервозність, порушення сну, патологічні сновидіння, апатія; нечасто - порушення поведінки, пригнічений настрій, емоційні розлади, страх, тривожні сновидіння. Порушення з боку нервової системи: дуже часто – головний біль, запаморочення; часто – гіперкінези, тремор, дисфонія, парестезія, гіпестезія, гіперестезія, порушення концентрації уваги, сонливість, погана якість сну; нечасто – невралгія, летаргія, психомоторне збудження. Порушення з боку органу зору: часто – кон'юнктивіт, біль у власних очах, порушення зору, порушення з боку слізних залоз; нечасто - крововиливи в кон'юнктиву, свербіж в очах, кератит, нечіткість зору, фотофобія. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: часто – вертиго. Порушення з боку серця: часто – тахікардія, відчуття серцебиття. Порушення з боку судин: часто - блідість шкірних покривів, "припливи"; нечасто – зниження артеріального тиску. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто - задишка, прискорене дихання, носова кровотеча, кашель, закладеність носа, подразнення в носі, ринорея, біль у глотці; нечасто - свистяче дихання, дискомфорт у носі. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – біль у животі, біль у верхніх відділах живота, блювання, діарея, нудота; часто - виразки в ротовій порожнині, виразковий стоматит, стоматит, афтозний стоматит, диспепсія, хейлоз, глосит, гастроезофагеальний рефлюкс, порушення з боку прямої кишки, запор, рідкий стілець, зубний біль, порушення з боку зубів, дискомфорт у шлунку, біль порожнини; нечасто – гінгівіт. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: часто – порушення функції печінки; нечасто – гепатомегалія. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: дуже часто – алопеція, висипання; часто - свербіж, реакція фоточутливості, макулопапульозний висип, екзема, пітливість, акне, захворювання шкіри, порушення структури нігтів, знебарвлення шкіри, сухість шкіри, еритема, гематома; нечасто – патологічна пігментація, атопічний дерматит, лущення шкіри. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: дуже часто – артралгія, міалгія, м'язові болі; часто – біль у кінцівці, біль у спині, м'язові контрактури. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: часто – енурез, розлади сечовипускання, нетримання сечі, протеїнурія. Порушення з боку статевих органів та молочних залоз: часто – жінки: аменорея, менорагія, порушення менструального циклу, порушення з боку піхви; чоловіки: біль у яєчку; нечасто – жінки: дисменорея. Загальні розлади та порушення у місці введення: дуже часто – запалення у місці ін'єкції, реакції у місці ін'єкції, еритема у місці ін'єкції, біль у місці ін'єкції, втома, стомлюваність, лихоманка, озноб, грипоподібні симптоми, астенія, нездужання, подразнення; часто - біль у грудній клітці, набряки, свербіж у місці ін'єкції, висип у місці ін'єкції, сухість місця ін'єкції, почуття холоду; нечасто – дискомфорт у грудній клітці, біль у ділянці обличчя, ущільнення місця ін'єкції. Лабораторні та інструментальні дані: дуже часто – зниження швидкості росту (зменшення росту та/або маси тіла на даний вік); часто – підвищення концентрації ТТГ, підвищення концентрації тиреоглобуліну; нечасто – позитивні антитіла до щитовидної залози. Травми, інтоксикації та ускладнення маніпуляцій: часто – ушкодження шкіри; нечасто – контузія. Більшість змін лабораторних показників у клінічних дослідженнях застосування рибавірину/пегінтерферону альфа-2b були легкими або середніми. Зниження концентрації гемоглобіну, лейкоцитів, тромбоцитів, нейтрофілів та збільшення білірубіну може вимагати зменшення дози або відміни терапії (див. "Спосіб застосування та дози"). Хоча в клінічних дослідженнях при лікуванні рибавірином/пегінтерфероном альфа-2b спостерігалися зміни лабораторних значень, через кілька тижнів після закінчення лікування вони приходили до нормальних показників. Якщо будь-які із зазначених в інструкції небажаних явищ посилюються, або Ви помітили будь-які інші небажані явища, які не вказані в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиВивчення взаємодії з іншими лікарськими засобами проводилося лише за участю дорослих пацієнтів. Згідно з результатами досліджень in vitro, проведених на мікросомальних препаратах печінки людини та щури, не було встановлено метаболізму рибавірину, зумовленого ізоферментами цитохрому Р450. Рибавірин не пригнічує ізоферменти цитохрому Р450. Дані токсичних досліджень не свідчать, що рибавірин індукує ферменти печінки. Таким чином, існує лише мінімальна можливість взаємодій, пов'язаних із ізоферментами цитохрому Р450. Рибавірин, справляючи інгібуючий ефект на інозинмонофосфатдегідрогеназу, може порушити метаболізм азатіоприну, призводячи до накопичення 6-метилтіоінозину монофосфату, що сприяє появі мієлотоксичності у пацієнтів, які приймають азатіоприн. Необхідно уникати одночасного застосування пегільованих інтерферонів альфа та рибавірину з азатіоприном. В окремих випадках, коли користь від одночасного застосування рибавірину та азатіоприну перевищує потенційний ризик, рекомендується проводити ретельний контроль показників крові для виявлення ознак мієлотоксичності. Якщо такі відсутні, лікування цими препаратами має бути припинено (див. розділ "Особливі вказівки"). Дослідження взаємодії рибавірину та інших лікарських засобів, за винятком пэгінтерфрону альфа-2b, інтерферону альфа-2b та антацидів, не проводилося. Інтерферон альфа-2b: у фармакокінетичному дослідженні із застосуванням багаторазових доз не було виявлено фармакокінетичних взаємодій між рибавірином та пегінтерфероном альфа-2b або інтерфероном альфа-2b. Антациди: при одночасному застосуванні антациду, що містить магній, алюміній або симетикон, біодоступність рибавірину 600 мг знижувалася; AUCtf знижувалася на 14%. Можливо, зменшення біодоступності рибавірину в даному дослідженні було викликане затримкою транспорту рибавірину або зміною pH. Ця взаємодія не визнана клінічно значущою. Аналоги нуклеозидів: застосування аналогів нуклеозидів окремо або у комбінації з іншими нуклеозидами призводило до розвитку лактат-ацидозу. Рибавірин збільшує кількість фосфорильованих метаболітів пуринових нуклеозидів in vitro. Ця активність може збільшувати ризик розвитку лактат-ацидозу, спричиненого аналогами пуринових нуклеозидів (наприклад, диданозином або абакавіром). Одночасне застосування рибавірину та диданозину не рекомендується. Були зареєстровані випадки мітохондріальної токсичності, зокрема, лактат-ацидозу та панкреатиту, причому деякі мали летальний кінець. При включенні зидовудину в схему лікування ВІЛ прийом рибавірину викликав анемію, хоча точний механізм цього явища не відомий. Одночасне застосування рибавірину та зидовудину не рекомендується через підвищений ризик розвитку анемії. Необхідно розглянути можливість заміни зидовудину в комбінованій антиретровірусній терапії (APT), якщо така вже була призначена. Це особливо важливо для пацієнтів з анамнезом анемії, спричиненої застосуванням зидовудину. Можливість взаємодії може зберігатися до 2 місяців (5 періодів напіввиведення рибавірину) після припинення терапії рибавірином через довгий період напіввиведення. Немає даних про те, що рибавірин взаємодіє з ненуклеозидними інгібіторами зворотної транскриптази або інгібіторами протеази. У літературі представлені суперечливі дані про одночасне застосування абакавіру та рибавірину. Деякі дані свідчать про те, що пацієнти з коінфекцією ВГС/ВІЛ, які отримують APT, що містить абакавір, можуть перебувати в групі ризику розвитку більш слабкої відповіді на терапію пэгільованим інтерфероном/рибавірином. При одночасному застосуванні цих препаратів необхідно бути обережними.Спосіб застосування та дозиВсередину, не розжовуючи та запиваючи достатньою кількістю рідини. Доза препарату Рибавірин розраховується на підставі маси тіла пацієнта. Капсули препарату Рибавірин повинні прийматися внутрішньо щодня (вранці та ввечері) під час їди. Лікування повинен починати і потім постійно контролювати терапевт із досвідом лікування хронічного гепатиту С. Препарат Рибавірин повинен застосовуватися у комбінації з інтерфероном альфа-2b або пегінтерфероном альфа-2b (подвійна терапія) або у дорослих пацієнтів з хронічним гепатитом C генотипу 1 у комбінації з пегінтерфероном альфа-2b та боцепревіром (тричі). Інформація щодо застосування боцепревіру, пегінтерферону альфа-2b або інтерферону альфа-2b представлена ​​в інструкціях із застосування цих лікарських препаратів. Рекомендовані дози Дорослі пацієнти Доза препарату Рибавірин розраховується на основі маси тіла пацієнта (див. Таблицю 1). Рибавірин повинен застосовуватися у комбінації з інтерфероном альфа-2b (3 млн ME 3 рази на тиждень) або пегінтерфероном альфа-2b (1,5 мкг/кг/тиждень). Вибір комбінованої схеми полягає в особливостях захворювання пацієнта. Застосовувані препарати повинні відбиратися на підставі передбачуваної ефективності та безпеки комбінованої терапії індивідуально для кожного пацієнта. Таблиця 1. Рекомендовані дози, залежно від маси тіла пацієнта Маса тіла пацієнта (кг) Добова доза рибавірину Кількість капсул по 200 мг Режим дозування <65 800 мг 4 2 капсули вранці, 2 капсули ввечері 65-80 1000 мг 5 2 капсули вранці, 3 капсули ввечері 81-105 1200 мг 6 3 капсули вранці, 3 капсули ввечері >105 1400 мг 7 3 капсули вранці, 4 капсули ввечері Препарат Рибавірин у комбінації з пегінтерфероном альфа-2b та боцепревіром або тільки з пегінтерфероном альфа-2b: Тривалість лікування. Пацієнти, які раніше не отримували терапію Потрійна терапія: Інформація представлена ​​в інструкціях із застосування препаратів боцепревіру та пэг-інтерферону альфа-2b. Подвійна терапія з пегінтерфероном альфа-2b: Можливість прогнозування стійкої вірусологічної відповіді: малоймовірно, що пацієнти, інфіковані вірусом генотипу 1, у яких не вдається досягти невизначеного РНК ВГС у крові або продемонструвати адекватну вірусологічну відповідь на 4 або 12 тижні, досягнуто стійкої вірусологічної відповіді. У даних пацієнтів має бути розглянута можливість відміни лікування. Генотип 1: У пацієнтів, у яких РНК ВГС не визначається на 12 тижні лікування, лікування має тривати ще 9 місяців (тобто всього 48 тижнів). - У пацієнтів, з певним, але ≥2 log10 зниженням РНК ВГС порівняно з вихідним на 12 тижні лікування, має бути наведена оцінка лікування на 24 тижні і, якщо РНК ВГС не визначається, повний курс терапії має бути продовжений (тобто. всього 48 тижнів). Якщо РНК ВГС на 24 тижні лікування все ще визначається, необхідно скасувати терапію. У пацієнтів з ВГС генотипу 1 та низьким вірусним навантаженням ( Генотип 2 чи 3. Для всіх пацієнтів рекомендується лікування у вигляді подвійної терапії протягом 24 тижнів, за винятком пацієнтів з коінфекцією ВГС/ВІЛ, для яких курс лікування повинен становити 48 тижнів. Генотип 4 В цілому вважається, що пацієнти, які мають ВГС генотипу 4, складніше піддаються лікуванню. Обмежені дані досліджень (n=66) вказують на те, що таким пацієнтам можна проводити курс терапії, рівнозначний курс для пацієнтів з ВГС генотипу 1. Тривалість лікування. Пацієнти з ко-інфекцією ВГС/ВІЛ, які раніше не отримували терапію Подвійна терапія: Рекомендована тривалість лікування препаратом Рибавірин у дозі, розрахованій на підставі маси тіла (див. Таблицю 1), у пацієнтів з коінфекцією ВГС/ВІЛ становить 48 тижнів подвійної терапії, незалежно від генотипу ВГС. Можливість прогнозування відповіді та її відсутності у пацієнтів з ко-інфекцією ВГС/ВІЛ, які раніше не отримували терапію: рання вірусологічна відповідь на 12 тижні, яка визначається як 2 log10 зниження вірусного навантаження або невизначені значення РНК ВГС, є показником стійкої відповіді. Негативний параметр передбачуваності відповіді у пацієнтів з коінфекцією ВГС/ВІЛ, які приймали рибавірин у комбінації з пегінтерфероном альфа-2b, становив 99% (67/68). Позитивне значення від передбачуваної відповіді у 50% спостерігалося у пацієнтів з коінфекцією ВГС/ВІЛ, які отримували подвійну терапію (52/104). Тривалість лікування. Пацієнти, які отримують повторне лікування Потрійна терапія: Інформація представлена ​​в інструкціях із застосування препаратів боцепревіру та пэг-інтерферону альфа-2b. Подвійна терапія з пегінтерфероном альфа-2b: Можливість прогнозування стійкої вірусологічної відповіді: усі пацієнти, незалежно від генотипу ВГС, у яких значення РНК ВГС у сироватці було нижчим за межі виявлення на 12 тижні, повинні отримувати курс лікування протягом 48 тижнів. Малоймовірно, що у пацієнтів, які раніше отримували лікування, у яких не було досягнуто вірусологічної відповіді (тобто значення РНК ВГС нижче меж виявлення) на 12 тижні, буде досягнуто вірусологічної відповіді на 48 тижні терапії. Повторне лікування тривалістю понад 48 тижнів у пацієнтів з ВГС генотипу 1 без відповіді на попередню терапію із застосуванням комбінованої терапії з пегільованим інтерфероном альфа-2b та рибавірином не вивчалося. Препарат Рибавірин у комбінації з інтерфероном альфа-2b (тільки подвійна терапія): Тривалість лікування з інтерфероном альфа-2b: На підставі результатів клінічних досліджень пацієнтам рекомендується отримувати подвійну терапію протягом щонайменше 6 місяців. Під час клінічних досліджень, що тривали 1 рік, для пацієнтів, у яких не було досягнуто вірусологічної відповіді через 6 місяців лікування (тобто значення РНК ВГС нижче меж виявлення), ймовірність подальшого досягнення вірусологічної відповіді була вкрай мала (тобто значення РНК ВГС нижче меж виявлення через 6 місяців після відміни лікування). 1. Генотип 1. Подвійна терапія повинна тривати ще 6 місяців (тобто всього 1 рік) у пацієнтів з відсутністю РНК ВГС через 6 місяців після лікування. Генотипи, відмінні від 1 Рішення про продовження подвійної терапії до 1 року у пацієнтів з відсутністю РНК ВГС після 6 місяців лікування має бути зумовлене іншими прогностичними факторами (наприклад, вік >40 років, чоловіча стать, мостоподібний фіброз печінки). Діти віком від 3 до 18 років (подвійна терапія) Доза препарату Рибавірин для дітей віком від 3 до 18 років повинна розраховуватися на підставі маси тіла пацієнта, доза пегінтерферону альфа-2b та інтерферону альфа-2b (препарату Інтрон® А) – на підставі площі поверхні тіла. Доза для комбінованої терапії з пегінтерфероном альфа-2b: Рекомендована доза пегінтерферону альфа-2b становить 60 мкг/м2/тиждень підшкірно у комбінації з препаратом Рибавірин 15 мг/кг/добу (див. Таблицю 2). Доза для комбінованої терапії з інтерфероном альфа-2b (препаратом Інтрон® А): У клінічних дослідженнях, проведених у даної популяції пацієнтів, рибавірин та інтерферон альфа-2b застосовувалися у дозі 15 мг/кг/добу та 3 млн МО/м2 3 рази на тиждень відповідно (див. Таблицю 2). Таблиця 2. Рекомендовані дози залежно від маси тіла пацієнта при застосуванні комбінованої терапії з інтерфероном альфа-2b (препаратом Інтрон® А) або пегінтерфероном альфа-2b Маса тіла пацієнта (кг) Добова доза рибавірину Кількість капсул по 200 мг Режим дозування 25-36 400 мг 2 1 капсула вранці, 1 капсула ввечері 37-49 600 мг 3 1 капсула вранці, 2 капсули ввечері 50-65 800 мг 4 2 капсули вранці, 2 капсули ввечері >65 таблицю розрахунку доз для дорослих пацієнтів (Таблиця 1) Тривалість лікування у дітей віком від 3 до 18 років Генотип 1: рекомендована тривалість подвійної терапії становить 1 рік. У клінічних дослідженнях комбінованої терапії зі стандартним інтерфероном у дітей віком від 3 до 18 років (негативне передиктивне значення для інтерферону альфа-2Ь/рибавірину становить 96%) було встановлено, що якщо у пацієнтів на 12 тижні не досягається вірусологічна відповідь, пізніше відповіді досягнуто не буде. Тому рекомендується, щоб у дітей, які отримують комбіновану терапію у вигляді інтерферону альфа-2b (пегільованого або непегільованого) та препарату Рибавірин, дане лікування було скасовано, якщо на 12 тижні значення РНК ВГС знизилося на Генотип 2 або 3: рекомендована тривалість подвійної терапії становить 24 тижні. Генотип 4: у клінічному дослідженні застосування пегінтерферону альфа-2b/рибавірину брали участь лише 5 дітей віком від 3 до 18 років з ВГС генотипу 4. Рекомендована тривалість подвійної терапії становить 1 рік. Лікування пегінтерфероном альфа-2Ь/рибавірином має бути припинено, якщо значення РНК ВГС на 12 тижні знизилося Корекція режиму дозування для всіх пацієнтів Комбінована терапія: Якщо при застосуванні комбінованої терапії препаратом Рибавірин та пегінтерфероном альфа-2b або інтерфероном альфа-2b, або препаратом Рибавірин та пегінтерфероном альфа-2b та боцепревіром спостерігаються серйозні небажані реакції або відхилення даних лабораторних аналізів, необхідно докоригувати зникнення реакцій. Зменшення доз боцепревіру не рекомендується. У клінічних дослідженнях для модифікації дози було розроблено керівництво (Таблиця 3). Оскільки чітке дотримання режиму терапії є дуже важливим для її результату, доза повинна бути якомога ближче до рекомендованої дози. Слід враховувати можливий негативний вплив на зменшення дози рибавірину на ефективність лікування. Таблиця 3. Методичні вказівки щодо зміни доз комбінованої терапії на підставі даних лабораторних показників Лабораторні показники Зниження дози тільки препарату Рибавірин (див. Примітку 1), якщо: Зниження дози тільки інтерферону апьфа-2b або пегінтерферону альфа-2b (див. Примітку 2), якщо: Припинення терапії, якщо *: Концентрація гемоглобіну <100 г/л - <85 г/л Концентрація гемоглобіну у пацієнтів із захворюванням серця у стабільній формі. Концентрація гемоглобіну знизилася на ≥20 г/л протягом будь-яких 4 тижнів під час лікування (постійне застосування зниженої дози). <120 г/л через 4 тижні після зниження дози Діти віком від 3 до 18 років Концентрація гемоглобіну Не застосовується Число лейкоцитів - <1,5x109/л <1,0x109/л Число нейтрофілів - <0,75x109/л <0,5x109/л Число тромбоцитів Дорослі: <50x109/л Діти віком від 3 до 18 років < 70x109/л Дорослі: <25x109/л Діти віком від 3 до 18 років <50x109/л Концентрація пов'язаного білірубіну - - 2,5хВГН** Концентрація вільного білірубіну >0,05 г/л Протягом >4 тижнів Дорослі: >0,04 г/л Діти віком від 3 до 18 років при лікуванні інтерфероном альфа-2b >0,05 г/л; при лікуванні пегітерфероном альфа-2b >0,04 г/л Концентрація креатиніну - - >0,02 г/л Кліренс креатиніну - - Скасувати рибавірин, якщо <50 мл/хв. Аланін-амінотрансфераза або Аспартат-амінотрансфераза 2 х (базове значення) та 10 х ВГН** або 2 х (базове значення) та 10 х ВГН** * Див. критерії зміни доз та відміни лікарських препаратів пегінтерферону альфа-2b та інтерферону альфа-2b в інструкціях щодо застосування даних лікарських препаратів. ** ВГН – верхня межа норми. Примітка 1: у дорослих пацієнтів перше зменшення дози препарату Рибавірин становить 200 мг на добу (у пацієнтів, які приймають 1400 мг на добу, зменшення дози має становити 400 мг на добу). При необхідності друге зменшення дози препарату Рибавірин становить додаткові 200 мг на добу. Пацієнти, у яких щоденна доза препарату Рибавірин знижена до 600 мг, приймають 1 капсулу 200 мг уранці та 2 капсули 200 мг увечері. У дітей віком від 3 до 18 років, які приймають рибавірин та пегінтерферон альфа-2b, перше зменшення дози препарату Рибавірин становить до 12 мг/кг/добу, друге зменшення дози – до 8 мг/кг/добу. У дітей віком від 3 до 18 років, які приймають рибавірин та інтерферон альфа-2b, доза препарату Рібавірин знижується до 7,5 мг/кг/добу. Примітка 2: у дорослих пацієнтів, які приймають рибавірин та пегінтерферон альфа-2b, перше зменшення дози пегінтерферону альфа-2b становить до 1 мкг/кг/тиждень. При необхідності друге зменшення дози пегінтерферону альфа-2b становить 0,5 мкг/кг/тиждень. У дітей віком від 3 до 18 років, які приймають рибавірин та пегінтерферон альфа-2b, перше зменшення дози пегінтерферону альфа-2b становить до 40 мкг/м2/тиждень, друге зменшення дози пегінтерферону альфа-2b становить до 20 мкг/м2/не. У дорослих та дітей віком від 3 до 18 років, які приймають рибавірин та інтерферон альфа-2b, слід зменшувати дозу інтерферону альфа-2b у 2 рази. Особливі групи пацієнтів Застосування у разі порушення функції нирок Фармакокінетика рибавірину змінюється у пацієнтів з порушенням функції нирок через зниження явного кліренсу креатиніну у даних пацієнтів. Таким чином, до початку лікування препаратом Рибавірин рекомендується оцінити функцію нирок у всіх пацієнтів. Пацієнти з кліренсом креатиніну Якщо концентрація креатиніну в сироватці збільшується до >0,02 г/л (Таблиця 3), то лікування препаратом Рибавірин та пегінтерфероном альфа-2b/інтерфероном альфа-2b необхідно відмінити. Застосування у разі порушення функції печінки Між прийомом рибавірину та функціями печінки не встановлено фармакокінетичного взаємозв'язку. Таким чином, не потрібно коригувати дозу препарату Рибавірин у пацієнтів з порушенням функції печінки. Застосування рибавірину протипоказане у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю або декомпенсованим цирозом печінки. Застосування у людей похилого віку (старше 65 років) Не спостерігається значної залежності фармакокінетики рибавірину від віку пацієнта. Однак, як і у молодших пацієнтів, перед початком застосування препарату Рибавірин необхідно оцінити функцію нирок. Застосування у пацієнтів молодше 18 років Препарат Рібавірин може застосовуватися у комбінації з пегінтерфероном альфа-2b або з інтерфероном альфа-2b у дітей віком від 3 до 18 років. Безпека та ефективність препарату Рибавірин у комбінації з іншими формами інтерферону (тобто альфа-2b) у даної категорії пацієнтів не вивчалися. Пацієнти з ко-інфекцією ВГС/ВІЛ У пацієнтів, які приймають нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази (НДТ) у комбінації з рибавірином та інтерфероном альфа-2b або пегінтерфероном альфа-2b, може спостерігатися підвищений ризик розвитку мітохондріальної токсичності, лактат-ацидозу та декомпенсації захворювань печінки. Необхідно ознайомитись з інструкціями щодо медичного застосування даних лікарських препаратів.ПередозуванняПотрійна терапія Інформація представлена ​​в інструкції із застосування лікарського препарату боцепревір. Подвійна терапія Відома максимальна прийнята доза рибавірину склала 10 г у капсулах (50 капсул по 200 мг) та 39 млн ME інтерферону альфа-2b у вигляді розчину для ін'єкцій (13 підшкірних ін'єкцій по 3 млн ME). Ці кількості ввів собі один пацієнт протягом 1-го дня з метою самогубства. Пацієнт перебував протягом 2 днів у відділенні невідкладної терапії; за цей час жодних небажаних явищ, пов'язаних із передозуванням, не спостерігалося. Антидот невідомий, гемодіаліз та перитонеальні діалізи неефективні, лікування симптоматичне.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНа підставі результатів клінічних досліджень можна стверджувати, що застосування рибавірину як монотерапії не є ефективним, і препарат Рибавірин не може застосовуватися у вигляді монотерапії. Безпека та ефективність були встановлені лише для комбінованої терапії рибавірином та розчинами для ін'єкцій пегінтерфірону альфа-2b або інтерферону альфа-2b. У всіх пацієнтів, включених у дослідження хронічного гепатиту С, була проведена біопсія печінки перед включенням у дослідження, але у певних випадках (наприклад, у пацієнтів із ВГС 2 та 3 генотипу) лікування може проводитись без гістологічних даних. Рішення про необхідність проведення біопсії печінки до початку лікування має бути обґрунтоване на рекомендаціях поточних методичних вказівок. Порушення психіки та порушення з боку центральної нервової системи (ЦНС) При проведенні комбінованої терапії з пегінтерфероном альфа-2b або інтерфероном альфа-2b і навіть протягом 6 місяців після відміни лікування у деяких пацієнтів спостерігалися тяжкі порушення ЦНС, зокрема, депресія, суїцидальні думки або спроби суїциду. У дітей віком від 3 до 18 років, які приймали рибавірин у комбінації з інтерфероном альфа-2b, суїцидальні думки або спроби суїциду спостерігалися більш часто, ніж у дорослих (2,4% порівняно з 1%) під час лікування та протягом наступного 6- місячного періоду спостереження. Як і у дорослих, у дітей віком від 3 до 18 років спостерігалися інші небажані психічні реакції (наприклад, депресія, емоційна лабільність та сонливість). Інші ефекти з боку ЦНС, що включають агресивну поведінку (іноді спрямовану проти інших, наприклад, гоміцидальні думки), біполярний розлад, манію, сплутаність і зміна свідомості, також спостерігалися при застосуванні інтерферонів альфа. У пацієнтів слід проводити ретельний контроль ознак або симптомів психічних захворювань. Якщо подібні симптоми з'являються, лікар повинен враховувати потенційну небезпеку даних небажаних ефектів і підібрати відповідну лікарську терапію. Якщо цей стан не минає або стає більш важким і виявляються суїцидальні думки або гоміцидальні думки, рекомендується відмінити лікування препаратом Рибавірин та пегінтерфероном альфа-2b або інтерфероном альфа-2b та призначити відповідне психіатричне лікування. Наявність або анамнез тяжких психічних захворювань Якщо лікування препаратом Рибавірин у комбінації з пегінтерфероном альфа-2b або інтерфероном альфа-2b є необхідним у дорослих пацієнтів з наявністю або наявних в анамнезі психічних захворювань, воно має бути розпочато лише після відповідної діагностики та лікування психічних захворювань. Застосування рибавірину та інтерферону альфа-2b або пегінтерферону альфа-2b у дітей віком від 3 до 18 років з наявністю або анамнезом тяжких психічних захворювань протипоказано. Пацієнти з розладом, спричиненим вживанням психоактивних речовин При лікуванні інтерфероном альфа пацієнти з гепатитом С, які страждають на розлад, викликаний вживанням психоактивних речовин (алкоголь, марихуана тощо), входять до групи пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку психічних захворювань або погіршенням існуючих. Якщо лікування інтерфероном альфа для цих пацієнтів є необхідним, то наявність супутніх захворювань та можливе зловживання психоактивними речовинами мають бути ретельно оцінені перед початком терапії. Для оцінки, лікування та спостереження за пацієнтами можуть бути залучені спеціалісти інших напрямів, включаючи психіатра чи нарколога. Під час проведення лікування та після його припинення пацієнт повинен перебувати під наглядом фахівця. При повторному виникненні чи розвитку психічних захворювань чи залежностей рекомендується раннє втручання. Зростання та розвиток (діти від 3 до 18 років) При проведенні курсу терапії інтерферону (непегільованого та пегільованого) та рибавірину тривалістю до 48 тижнів у пацієнтів віком від 3 до 18 років часто спостерігалися зниження маси тіла та зменшення швидкості зростання. Аналіз даних довгострокової комбінованої терапії пегільованим інтерфероном та рибавірином показав суттєву затримку зростання. У 32% пацієнтів (30/90) спостерігали зменшення зростання щодо віку >15% через 5 років після завершення терапії. Дані тривалого спостереження за дітьми, які отримували комбіновану терапію інтерфероном і рибавірином, також вказували на суттєву затримку зростання (зниження швидкості зростання більш ніж на 15% порівняно з вихідним значенням) у 21% пацієнтів дитячого віку (n=20), незважаючи на те, що лікування було припинено понад 5 років тому.Для 14 з цих пацієнтів відоме підсумкове зростання у дорослому віці (через 10-12 років після закінчення терапії), який показав, що у 12 пацієнтів спостерігався дефіцит зростання більше 15 процентів, включаючи 2 пацієнтів, у яких зростання залишило 3,7 та 4, 6 відсотків. Оцінка співвідношення ризику/користування у дітей: Співвідношення користі та ризику від лікування має бути ретельно оцінено на підставі даних щодо безпеки застосування препарату у клінічних дослідженнях у дітей віком від 3 до 18 років. Важливо враховувати, що комбінована терапія спричиняє затримку росту, що у деяких пацієнтів призводила до зменшення зростання. Оборотність даного ефекту достовірно не встановлена. Слід оцінити цей ризик з урахуванням особливостей перебігу захворювання у дитини, таких як ознаки прогресування захворювання (особливо фіброз), наявність супутніх захворювань, які можуть впливати на прогресування захворювання (наприклад, коінфекція ВІЛ), а також фактори, що впливають на прогноз відповіді на терапію (генотип ВГС, вірусне навантаження). По можливості лікування в дітей віком необхідно починати після стрибка зростання пубертатному періоді зменшення ризику затримки зростання. Дані про віддалений вплив на статеве дозрівання відсутні. Гемоліз За даними клінічних досліджень, зменшення концентрації гемоглобіну. Серцево-судинна система Дорослі пацієнти з хронічною серцевою недостатністю, інфарктом міокарда в анамнезі та/або попередніми або поточними порушеннями ритму серця повинні бути під наглядом. Перед початком лікування та під час курсу терапії у пацієнтів із наявними порушеннями функції серця необхідно знімати електрокардіограми. Серцеві аритмії (особливо надшлуночкові) зазвичай лікуються стандартно, але при цьому може знадобитися скасування терапії. Відсутні дані про застосування препарату у дітей віком від 3 до 18 років із серцево-судинними захворюваннями в анамнезі. Гіперчутливість негайного типу Якщо розвивається реакція гіперчутливості негайного типу (наприклад, кропив'янка, набряк Квінке, бронхоконстрикція, анафілактичний шок), то препарат Рибавірин повинен бути негайно відмінений, і має бути призначена відповідна терапія. Короткочасні явища висипки не вимагають відміни лікування. Зміни зору У поодиноких випадках застосування рибавірину в комбінації з інтерферонами альфа була зареєстрована ретинопатія, включаючи крововилив у сітківку, випіт у сітківку, набряк диска зорового нерва, зорову нейропатію та оклюзію артерії або вени сітківки, що може призвести до втрати. Усі пацієнти на початку лікування мають пройти огляд офтальмолога. Пацієнт зі скаргами на зниження або втрату зору повинен негайно отримати офтальмологову допомогу. Пацієнти з наявними порушеннями зору (наприклад, діабетичною або гіпертонічною ретинопатією) повинні проходити періодичні огляди у офтальмолога під час комбінованої терапії з інтерферонами альфа. Комбінована терапія з інтерферонами альфа повинна бути скасована у разі порушення або погіршення зору у пацієнтів. Функція печінки Будь-який пацієнт із значними порушеннями функції печінки має бути під контролем лікаря. У пацієнтів із збільшеними параметрами згортання, що свідчать про декомпенсацію захворювання печінки, терапія має бути негайно скасована. Можливість підвищення імуносупресії За літературними даними протягом від 3 до 7 тижнів застосування пегінтерферону та рибавірину в комбінації з азатіоприном у пацієнтів розвивалася панцитопенія та спостерігалося пригнічення функції кісткового мозку. Мієлотоксичність була оборотною протягом 4-6 тижнів після відміни противірусної терапії гепатиту С та азатіоприну і не виникала повторно при застосуванні даних лікарських засобів окремо. Контроль функції щитовидної залози у дітей віком від 3 до 18 років У дітей (приблизно від 12 до 21%), які приймали рибавірин та інтерферон альфа-2b (пегільований та непегільований), спостерігалося зниження концентрації ТТГ. Ще у 4% спостерігалося тимчасове зниження нижче за межу норми. До початку терапії інтерфероном альфа-2b концентрація ТТГ повинна бути оцінена, і будь-яке порушення функції щитовидної залози має бути піддане лікуванню. Терапія інтерфероном альфа-2b (пегільованим та непегільованим) може бути розпочата, якщо концентрація ТТГ підтримується на рівні норми за допомогою лікарських препаратів. При застосуванні рибавірину з пегінтерфероном альфа-2b або інтерфероном альфа-2b спостерігалося порушення функції щитовидної залози. Якщо виявляється порушення функції щитовидної залози, то у пацієнта необхідно оцінити наявність дисфункції щитовидної залози та застосувати відповідні методи лікування. У дітей віком від 3 до 18 років функція щитовидної залози (наприклад, ТТГ) повинна оцінюватися кожні 3 місяці. Ко-інфекція ВГС/ВІЛ Мітохондріальна токсичність та лактат-ацидоз Необхідно з обережністю застосовувати терапію інтерфероном альфа-2b/рибавірином у пацієнтів з ко-інфекцією ВГС/ВІЛ, які приймають НДПТ (особливо диданозин та ставу дин). У ВІЛ-позитивних пацієнтів, які приймають НДПТ, необхідно проводити ретельний контроль маркерів мітохондріальної токсичності та лактат-ацидозу при застосуванні рибавірину. Зокрема: одночасне застосування рибавірину та диданозину не рекомендується через розвиток мітохондріальної токсичності; одночасне застосування рибавірину і ставудину необхідно уникати зниження ризику перехресної мітохондріальної токсичності. Декомпенсовані захворювання печінки у пацієнтів із ко-інфекцією ВГС/ВІЛ Пацієнти з прогресуючим цирозом печінки, які отримують ВААРТ, можуть бути в групі ризику розвитку декомпенсації функції печінки та смерті. Терапія інтерфероном альфа окремо або у комбінації з рибавірином може підвищити цей ризик у цієї групи пацієнтів. Інші фактори у подібних пацієнтів, пов'язані з більш високим ризиком розвитку декомпенсації функції печінки, включають лікування диданозином і підвищення концентрації білірубіну в сироватці крові. Пацієнти, які отримують як APT, так і терапію з приводу гепатиту, повинні бути під контролем лікаря, завданням якого є оцінка стану печінки за шкалою Чайлд-П'ю. У пацієнтів з прогресуючою печінковою недостатністю терапія має бути негайно припинена і терапія антиретровірусними препаратами має бути переглянута. Гематологічні порушення у пацієнтів із ко-інфекцією ВГС/ВІЛ Пацієнти з ко-інфекцією ВГС/ВІЛ, які приймають пегінтерферон альфа-2b/рибавірин та ВААРТ, можуть перебувати у групі підвищеного ризику розвитку гематологічних порушень (таких як нейтропенія, тромбоцитопенія та анемія) порівняно з пацієнтами, лише з гепатитом С. Хоча більшість даних явищ може бути скориговано за допомогою зниження дози, необхідно проводити ретельний контроль за гематологічними параметрами в даній популяції. Пацієнти, які приймають рибавірин та зидовудін, перебувають у групі підвищеного ризику розвитку анемії. Таким чином, одночасне застосування рибавірину та зидовудину не рекомендується. Пацієнти з низьким значенням CD4 Є обмежені дані про безпеку та ефективність (n=25) терапії у пацієнтів з ко-інфекцією ВГС/ВІЛ та значенням CD4 Хвороби зубів та періодонту У пацієнтів, які приймали рибавірин та пегінтерферон альфа-2b або інтерферон альфа-2b, були зареєстровані захворювання зубів та періодонта, які можуть призвести до втрати зубів. На додаток, сухість у роті може негативно впливати на зуби та слизові оболонки рота при тривалому лікуванні препаратом Рибавірин та пегінтерфероном альфа-2b або інтерфероном альфа-2b. Пацієнти повинні чистити зуби двічі на день та проходити регулярні огляди у стоматолога. Крім того, у деяких пацієнтів може бути блювання. Якщо ця реакція виникає, необхідно ретельно полоскати рот після кожного нападу. Лабораторні аналізи Перед початком лікування всім пацієнтам слід провести клінічний аналіз крові, аналіз електролітів, визначення вмісту креатиніну та сечової кислоти у сироватці, функціональні проби печінки. Нормальними значеннями, при яких можна розпочинати терапію рибавірином, є наступні: гемоглобін - ≥120 г/л (жінки), ≥130 г/л (чоловіки), ≥110 г/л (дівчатка), ≥120 г/л (хлопчики) ; тромбоцити – ≥100000/мм3, нейтрофіли – ≥1500/мм3. Лабораторні аналізи повинні проводитися на 2 та 4 тижні терапії і потім періодично відповідно до клінічної картини. Під час лікування слід регулярно визначати значення РНК ВГС. Жінки дітородного віку Жінки дітородного віку під час лікування та протягом 4 місяців після нього мають проводити тести на вагітність щомісяця. Жінки, чиї партнери приймають терапію препаратом Рібавірин, повинні проводити тести на вагітність щомісяця під час лікування рибавірином та протягом 7 місяців після. Препарат Рибавірин може підвищувати концентрацію сечової кислоти через гемоліз. Пацієнтів із схильністю до подагри необхідно ретельно контролювати. Пацієнти з рідкісними спадковими захворюваннями Кожна капсула препарату Рибавірин містить 181 мг лактози. Пацієнтам з рідкісними спадковими порушеннями толерантності галактози, дефіцитом лактози Лаппа або мальабсорбцією глюкози-галактози прийом препарату протипоказаний. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Препарат Рибавірин не надає негативного впливу на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. Незважаючи на це, у комбінації з пэгінтерфероном альфа-2b або інтерфероном альфа-2b цей ефект можливий. Таким чином, пацієнти, які відчувають втому, сонливість або сплутаність свідомості, під час лікування повинні утриматися від керування транспортними засобами чи роботи з механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Активна речовина: рибавірин – 200 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна – 90,0 мг, крохмаль картопляний – 15,0 мг, кремнію діоксид колоїдний – 2,0 мг, магнію стеарат – 4,0 мг, лактози моногідрат (цукор молочний) – 89,0 мг; Склад корпусу капсули: титану діоксид – 1,0000 %, барвник заліза оксид жовтий – 0,0733 %, желатин – до 100 %; Склад кришечки капсули: титану діоксид – 1,0000 %, барвник заліза оксид жовтий – 0,0733 %, желатин – до 100 %. По 5, 6 або 10 капсул в контурне осередкове пакування з плівки полівінілхлоридної та фольги алюмінієвої друкованої лакованої. По 10, 12, 18, 20, 30, 36, 40, 45, 50, 60, 100, 120, 140, 180 або 200 капсул у банки полімерні для лікарських засобів. Одну банку або 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 або 10 контурних осередкових упаковок разом з інструкцією по застосуванню поміщають у картонну упаковку (пачку).Опис лікарської формиКапсули №0 кремового кольору. Вміст капсул - порошок або суміш порошку та гранул білого або білого зі злегка жовтуватим відтінком кольору. Допускається ущільнення вмісту капсули формою капсули, що розпадається при натисканні.Фармакотерапевтична групаПротивірусний засіб.ФармакокінетикаАбсорбція: при пероральному застосуванні рибавірин швидко всмоктується з шлунково-кишкового тракту. При цьому біодоступність становить понад 45%. Розподіл: рибавірин розподіляється у плазмі, секреті слизової оболонки дихальних шляхів та еритроцитах. Велика кількість рибавірину трифосфату накопичується в еритроцитах, досягаючи плато до 4 дня і зберігаючись протягом декількох тижнів після введення. Період напіврозподілу становить 3,7 год. Об'єм розподілу (Vd) – 647 – 802 л. При курсовому прийомі рибавірин накопичується у плазмі у великих кількостях. Співвідношення показників біодоступності (AUC – площа під кривою “концентрація/час”) при повторному та одноразовому прийомі дорівнює 6. Значна концентрація рибавірину (більше 67 %) може бути виявлена ​​у цереброспінальній рідині після тривалого застосування. Незначно зв'язується із білками плазми. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі – від 1 до 1,5 годин. Час досягнення терапевтичної концентрації у плазмі залежить від величини хвилинного обсягу крові. Середня величина максимальної концентрації (Cmax) у плазмі: близько 5 мкмоль на літр наприкінці 1 тижня прийому у дозі 200 мг кожні 8 годин та близько 11 мкмоль на літр наприкінці 1 тижня прийому у дозі 400 мг кожні 8 годин. Біотрансформація: рибавірин фосфорилюється в клітинах печінки в активні метаболіти у вигляді моно-, ди- та трифосфату, які потім метаболізуються в 1,2,4 – триазолкарбоксамід (амідний гідроліз у трикарбоксилову кислоту та дерибозилювання з утворенням триазольного карбоксильного метаболіту). Виведення: рибавірин виводиться із організму повільно. Час напіввиведення (Т1/2) після одноразового прийому дози 200 мг становить від 1 до 2 годин із плазми та до 40 днів з еритроцитів. Після припинення курсового прийому T1/2 становить близько 300 год. Рибавірин та його метаболіти переважно виводяться з організму нирками. Тільки близько 10% виводиться через кишечник. У постійному вигляді близько 7% рибавірину виводиться за 24 години і близько 10% - за 48 годин. Фармакокінетика при особливих клінічних станах: При прийомі препарату хворими з нирковою недостатністю AUC та Сmах рибавірину збільшуються, що обумовлено зниженням істинного кліренсу. У хворих з печінковою недостатністю (А, В та C ступеня) фармакокінетика рибавірину не змінюється. Після прийому одноразової дози з їжею, що містить жири, фармакокінетика рибавірину змінюється суттєво (AUC та Cmax збільшуються на 70%).ФармакодинамікаРибавірин - синтетичний аналог нуклеозидів з вираженою противірусною дією. Має широкий спектр активності проти різних ДНК і РНК вірусів. Рибавірин легко проникає в уражені вірусом клітини і швидко фосфорилюється внутрішньоклітинною аденозинкіназою в рибавірин моно-, ді-і трифосфат. Ці метаболіти, особливо рибавірин трифосфат, мають виражену противірусну активність. Механізм дії рибавірину з'ясований замало. Однак відомо, що рибавірин пригнічує інозин монофосфат дегідрогеназу (ІМФ), цей ефект призводить до вираженого зниження рівня внутрішньоклітинного гуанозину трифосфату (ГТФ), що, у свою чергу, супроводжується придушенням синтезу вірусної РНК та вірус специфічних білків. Рибавірин пригнічує реплікацію нових віріонів, що забезпечує зниження вірусного навантаження. Рибавірин селективно інгібує синтез вірусної РНК, не пригнічуючи синтез РНК у клітинах, що нормально функціонують. Найбільш чутливі до рибавірину ДНК-віруси – вірус простого герпесу, аденовіруси, цитомегаловіруси, віруси групи віспи, хвороби Марека; PHK-віруси - віруси грипу А, В, параміксовіруси (парагрипу, епідемічного паротиту, ньюкаслської хвороби), реовіруси, аренавіруси (вірус лихоманки Ласса, болівійської геморагічної лихоманки), буньявіруси (вірус ліхонд) (вірус геморагічної лихоманки з нирковим або пульмональним синдромом) параміксовіруси, онкогенні РНК-віруси. Нечутливі до рибавірину ДНК-віруси – Varicella zoster, вірус псевдобешенства, натуральної коров'ячої віспи; РНК-віруси – ентеровіруси, риновіруси, вірус енцефаліту лісу Семлики. Рибавірин має активність проти вірусу гепатиту C (ВГС). Механізм дії рибавірину проти ВГС повністю не з'ясований. Передбачається, що рибавірин трифосфат, що накопичується принаймні фосфорилювання, конкурентно пригнічує утворення гуанозин трифосфату, тим самим знижуючи синтез вірусних РНК. Вважається також, що механізм синергічної дії рибавірину та альфа інтерферону проти ВГС обумовлений посиленням фосфорилювання рибавірину інтерфероном.Показання до застосуванняХронічний гепатит C (у комбінації з інтерфероном альфа-2b або пегінтерфероном альфа-2b): у первинних хворих, які раніше не лікувалися інтерфероном альфа-2b або пегінтерфероном альфа-2b; при загостренні після курсу монотерапії інтерфероном альфа-2b або пегінтерфероном альфа-2b; у хворих, несприйнятливих до монотерапії інтерферон альфа-2b або пегінтерферон альфа-2b.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість, вагітність, період лактації, хронічна серцева недостатність IIб-III ст, інфаркт міокарда, ниркова недостатність (кліренс креатиніну - менше 50 мл/хв), тяжка анемія, печінкова недостатність, декомпенсований цироз печінки, аутоімунні захворювання (в т.ч. гепатит), що не піддаються лікуванню захворювання щитовидної залози, тяжка депресія із суїцидальними намірами, дитячий та юнацький вік (до 18 років). З обережністю: жінки репродуктивного віку (настання вагітності небажано); декомпенсований цукровий діабет (з нападами кетоацидозу); хронічна обструктивна хвороба легень, тромбоемболія легеневої артерії, хронічна серцева недостатність, захворювання щитовидної залози (в т.ч. тиреотоксикоз), порушення згортання крові, тромбофлебіт, мієлодепресія, гемоглобінопатія (в т.ч. талассемія) схильність до суїциду (в т.ч. в анамнезі), літній вік.Побічна діяЗ боку нервової системи: головний біль, запаморочення, загальна слабкість, нездужання, безсоння, астенія, депресія, дратівливість, занепокоєння, емоційна лабільність, нервозність, збудження, агресивна поведінка, сплутана свідомість; рідко – суїцидальна схильність, підвищення тонусу гладких м'язів, тремор, парестезії, гіперестезія, гіпестезія, непритомність. Серцево-судинна система: зниження або підвищення артеріального тиску, бради- або тахікардія, серцебиття, зупинка серця. З боку органів кровотворення: гемолітична анемія, лейкопенія, нейтропенія, гранулоцитопенія, тромбоцитопенія; дуже рідко – апластична анемія. З боку дихальної системи: диспное, кашель, фарингіт, задишка, бронхіт, середній отит, синусит, риніт. З боку травної системи: сухість у роті, зниження апетиту, нудота, блювання, діарея, абдомінальний біль, запор, спотворення смаку, панкреатит, метеоризм, стоматит, глосит, кровотеча з ясен, гіпербілірубінемія. Порушення слізної залози, кон'юнктивіт, порушення зору, порушення/втрата слуху, шум у вухах. Порушення з боку опорно-рухового апарату: артралгія, міалгія. З боку сечостатевої системи: припливи, зниження лібідо, дисменорея, аменорея, менорагія, простатит. Алергічні реакції: висипання на шкірі, еритема, кропив'янка, гіпертермія, ангіоневротичний набряк, бронхоспазм, анафілаксія, фотосенсибілізація, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз. Інші: випадання волосся, кон'юнктивіт, алопеція, порушення структури волосся, сухість шкіри, гіпотиреоз, біль у грудній клітці, спрага, грибкова інфекція, вірусна інфекція, грипоподібний сидром, пітливість, лімфаденопатія.Взаємодія з лікарськими засобамиЛікарські засоби, що містять сполуки магнію та алюмінію, симетикон знижують біодоступність препарату (AUC зменшується на 14%, не має клінічного значення). При сумісному застосуванні з інтерфероном альфа-2b або пегінтерфероном альфа-2b – синергізм дії. Призначення рибавірину під час лікування зидовудином та/або ставудином супроводжується зниженням їх фосфорилювання, що може призвести до ВІЛ-віремії та вимагати зміни схеми лікування. Збільшує концентрацію фосфорильованих метаболітів пуринових нуклеозидів (в т.ч. диданозину, абакавіру) та пов'язаний з ними ризик розвитку молочного ацидозу. Не впливає на ферментативну активність печінки за участю цитохрому Р450. Одночасний прийом їжі з високим вмістом жирів збільшує біодоступність рибавірину (AUC і Сmах збільшуються на 70%).Спосіб застосування та дозиВсередину, не розжовуючи і запиваючи водою, разом з їдою по 0.8-1.2 г на добу в 2 прийоми (вранці та ввечері). Одночасно призначають інтерферон альфа-2b – підшкірно, по 3 млн.МЕ 3 рази на тиждень або пегінтерферон альфа 2b – підшкірно, 1.5 мкг/кг 1 раз на тиждень. При комбінації з інтерфероном альфа-2b при масі тіла до 75 кг доза рибавірину – 1 г на добу (0.4 г вранці та 0.6 г увечері); вище 75 кг – 1.2 г на добу (0.6 г вранці та 0.6 г увечері). При комбінації з пегінтерфероном альфа-2b при масі тіла менше 65 кг доза рибавірину – 0.8 г на добу (0.4 г вранці та 0.4 г увечері); 65-85 кг - 1 г на добу (0.4 г вранці та 0.6 г увечері); більше 85 кг (0.6 г вранці та 0.6 г увечері). Тривалість лікування – 24 – 48 тижнів; при цьому для хворих, що раніше не лікувалися, - не менше 24 тижнів, у хворих з вірусом генотипу 1-48 тижнів. У хворих, несприйнятливих до монотерапії інтерфероном альфа, а також при рецидиві - не менше 6 місяців до 1 року (залежно від клінічного перебігу захворювання та відповіді на терапію, що проводиться).ПередозуванняМожливе посилення виразності побічної дії. Лікування: відміна препарату, симптоматична терапія.Запобіжні заходи та особливі вказівкиСлід враховувати тератогенність препарату, чоловіки та жінки репродуктивного віку під час лікування та протягом 7 місяців після закінчення терапії повинні використовувати ефективні контрацептивні засоби. Лабораторні дослідження (клінічний аналіз крові з підрахунком лейкоцитарної формули та числа тромбоцитів, визначення електролітів, вмісту креатиніну, функціональних проб печінки) необхідно проводити перед початком терапії, на 2 та 4 тижні, і далі регулярно. У процесі лікування рибавірином максимальне зниження вмісту гемоглобіну здебільшого відзначається після 4-8 тижнів від початку лікування. При зниженні гемоглобіну нижче 110 мг/мл слід тимчасово зменшити дозу рибавірину на 400 мг на день, при зниженні гемоглобіну нижче 100 мг/мл слід скоротити дозу до 50 % від вихідної. Найчастіше рекомендовані зміни дози забезпечують відновлення рівня гемоглобіну. При зниженні гемоглобіну нижче 85 мг/мл прийом препарату слід припинити. При гострому прояві гіперчутливості (кропив'янка, ангіоневротичний набряк, бронхоспазм, анафілаксія) застосування препарату слід негайно припинити. Транзиторні висипання не є підставою для переривання лікування. У зв'язку з можливим погіршенням функції нирок у пацієнтів похилого віку перед застосуванням препарату необхідне визначення функції нирок, зокрема кліренсу креатиніну. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування особам, які відчувають втому, сонливість або дезорієнтацію, необхідно утримуватися від керування автотранспортом та заняттями потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 капсулі міститься активна речовина: рибавірин – 200 мг. У упаковці 30 капсул.Фармакотерапевтична групаРибавірин - синтетичний аналог нуклеозидів з вираженою противірусною дією. Має широкий спектр активності проти різних ДНК і РНК вірусів.ФармакокінетикаАбсорбція: при пероральному застосуванні рибавірин швидко всмоктується з шлунково-кишкового тракту. При цьому його біодоступність становить понад 45%. Розподіл: рибавірин розподіляється у плазмі, секреті слизової оболонки дихальних шляхів та еритроцитах. Велика кількість рибавірину трифосфату накопичується в еритроцитах, досягаючи плато до 4 дня і зберігаючись протягом декількох тижнів після виведення. Період напіврозподілу становить 3,7 год. Об'єм розподілу (Vd) - 647 - 802 л. При курсовому прийомі рибавірин накопичується у плазмі у великих кількостях. Співвідношення показників біодоступності (AUC — площа під кривою «концентрація/час») при повторному та одноразовому прийомі дорівнює 6. Значна концентрація рибавірину (більше 67 %) може бути виявлена ​​у цереброспінальній рідині після тривалого застосування. Незначно зв'язується із білками плазми. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі – від 1 до 1,5 годин. Час досягнення терапевтичної концентрації у плазмі залежить від величини хвилинного об'єму крові. Середня величина максимальної концентрації (Сmax) у плазмі: близько 5 мкмоль на літр наприкінці 1 тижня прийому у дозі 200 мг кожні 8 годин та близько 11 мкмоль на літр наприкінці 1 тижня прийому у дозі 400 мг кожні 8 годин. Біотрансформація: рибавірин фосфорилюється в клітинах печінки в активні метаболіти у вигляді моно-, ди- та трифосфату, які потім метаболізуються в 1,2,4-триазолкарбоксамід (амідний гідроліз у трикарбоксилову кислоту та дерибозилювання з утворенням триазольного карбоксильного метаболіту). Виведення: рибавірин виводиться із організму повільно. Час напіввиведення (Т1/2) після одноразового прийому дози 200 мг становить від 1 до 2 годин із плазми та до 40 днів з еритроцитів. Після припинення курсового прийому Т1/2 становить близько 300 год. Рибавірин та його метаболіти в основному виводяться з організму із сечею. Тільки близько 10% виводиться з калом. У постійному вигляді близько 7% рибавірину виводиться за 24 години і близько 10% - за 48 годин. Фармакокінетика при особливих клінічних станах: при прийомі препарату хворими з нирковою недостатністю AUC та Сmax рибавірину збільшуються, що зумовлено зниженням істинного кліренсу. У хворих з печінковою недостатністю (А, В та С ступеня) фармакокінетика рибавірину не змінюється. Після прийому одноразової дози з їжею, що містить жири, фармакокінетика рибавірину змінюється суттєво (AUC та Сmax збільшуються на 70%).ФармакодинамікаРибавірин легко проникає у уражені вірусом клітини та швидко фосфорилюється внутрішньоклітинною аденозинкіназою в рибавірин моно-, ді- та трифосфат. Ці метаболіти, особливо рибавірин трифосфат, мають виражену противірусну активність. Механізм дії рибавірину з'ясований замало. Однак відомо, що рибавірин пригнічує інозин монофосфат дегідрогеназу (ІМФ), цей ефект призводить до вираженого зниження рівня внутрішньоклітинного гуанозину трифосфату (ГТФ), що, у свою чергу, супроводжується придушенням синтезу вірусної РНК та вірус специфічних білків. Рибавірин пригнічує реплікацію нових віріонів, що забезпечує зниження вірусного навантаження. Рибавірин селективно інгібує синтез вірусної РНК, не пригнічуючи синтез РНК у клітинах, що нормально функціонують. Рибавірин ефективний щодо багатьох ДНК та РНК вірусів. Найбільш чутливими до рибавірину ДНК вірусами є: Simplex herpes virus, poks-virus, virus of Mareks illness. Нечутливими до рибавірину ДНК вірусами є: Varicella Zoster, pseudorabies, cow smallpox. Найбільш чутливими до рибавірину РНК вірусами є: influenza A, B, paramyxovirus (parainfluenza, epidemic parotite, Nucasl¢s illness), reoviruses, RNA tumoral viruses. Нечутливими до рибавірину РНК вірусами є: enteroviruses, rhinovirus, Semlicy Forest. Рибавірин має активність проти вірусу гепатиту С (ВГС). Механізм дії рибавірину проти ВГС повністю не з'ясований. Передбачається, що рибавірин трифосфат, що накопичується принаймні фосфорилювання, конкурентно пригнічує утворення гуанозин трифосфату, тим самим знижуючи синтез вірусних РНК. Вважається також,що механізм синергічної дії рибавірину та альфа інтерферону проти ВГС обумовлений посиленням фосфорилювання рибавірину інтерфероном.Клінічна фармакологіяРибавірин - синтетичний аналог нуклеозидів з вираженою противірусною дією. Має широкий спектр активності проти різних ДНК і РНК вірусів.Показання до застосуванняХронічний гепатит С (у первинних хворих, які раніше не лікувалися альфа-інтерфероном; при загостренні після курсу монотерапії альфа-інтерфероном, у хворих, несприйнятливих до монотерапії альфа-інтерфероном), лікування проводиться в комбінації з альфа-інтерфероном.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість, вагітність, період лактації, хронічна серцева недостатність IIб-III ст, інфаркт міокарда, ниркова недостатність (кліренс креатиніну – менше 50 мл/хв), тяжка анемія, печінкова недостатність, декомпенсований цироз печінки, аутоімунні захворювання (в т.ч. гепатит), що не піддаються лікуванню захворювання щитовидної залози, тяжка депресія із суїцидальними намірами, дитячий та юнацький вік (до 18 років).Вагітність та лактаціяРибавірин протипоказаний до застосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування).Побічна діяЗ боку нервової системи: біль голови, безсоння, астенічний синдром, депресія. Серцево-судинна система: зниження артеріального тиску, брадикардія, зупинка серця. З боку органів кровотворення: гемолітична анемія, лейкопенія, нейтропенія, гранулоцитопенія, тромбоцитопенія. З боку травної системи: зниження апетиту, нудота, гіпербілірубінемія. Алергічні реакції: кропив'янка, ангіоневронтичний набряк, бронхоспазм, анафілаксія, висипання на шкірі. Інші: випадання волосся.Взаємодія з лікарськими засобамиПри сумісному застосуванні рибавірину та альфа-інтерферону відзначається синергізм їхньої дії. При клінічному застосуванні різних препаратів у терапевтичних дозах у комбінації з рибавірином не було виявлено значних взаємодій. Призначення рибавірину під час лікування Зідовудіном та/або Ставудіном при одночасно наявній ВІЛ інфекції супроводжується зниженням фосфорилювання цих препаратів, що призводить до ВІЛ-віремії та потребує зміни схеми лікування. Не виявлено взаємодії рибавірину та ненуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази або інгібіторів протеаз. Тому можливе спільне застосування рибавірину та зазначених препаратів для лікування хворих на поєднану інфекцію ВІЛ з гепатитом С. Лікарські засоби, що містять сполуки магнію та алюмінію, симетикон знижують біодоступність препарату.Спосіб застосування та дозиІндивідуальний, залежно від показань, віку, схем застосування, лікарської форми.ПередозуванняМожливе посилення виразності побічної дії. Лікування: відміна препарату, симптоматична терапія/Запобіжні заходи та особливі вказівкиЖінки репродуктивного віку (настання вагітності небажане); декомпенсований цукровий діабет (з нападами кетоацидозу); хронічна обструктивна хвороба легень, тромбоемболія легеневої артерії, хронічна серцева недостатність, захворювання щитовидної залози (в т.ч. тиреотоксикоз), порушення згортання крові, тромбофлебіт, мієлодепресія, гемоглобінопатія (в т.ч. талассемія) схильність до суїциду (зокрема в анамнезі).Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 капсулі міститься активна речовина: рибавірин – 200 мг. У упаковці 30 капсул.Фармакотерапевтична групаРибавірин - синтетичний аналог нуклеозидів з вираженою противірусною дією. Має широкий спектр активності проти різних ДНК і РНК вірусів.ФармакокінетикаАбсорбція: при пероральному застосуванні рибавірин швидко всмоктується з шлунково-кишкового тракту. При цьому його біодоступність становить понад 45%. Розподіл: рибавірин розподіляється у плазмі, секреті слизової оболонки дихальних шляхів та еритроцитах. Велика кількість рибавірину трифосфату накопичується в еритроцитах, досягаючи плато до 4 дня і зберігаючись протягом декількох тижнів після виведення. Період напіврозподілу становить 3,7 год. Об'єм розподілу (Vd) - 647 - 802 л. При курсовому прийомі рибавірин накопичується у плазмі у великих кількостях. Співвідношення показників біодоступності (AUC — площа під кривою «концентрація/час») при повторному та одноразовому прийомі дорівнює 6. Значна концентрація рибавірину (більше 67 %) може бути виявлена ​​у цереброспінальній рідині після тривалого застосування. Незначно зв'язується із білками плазми. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі – від 1 до 1,5 годин. Час досягнення терапевтичної концентрації у плазмі залежить від величини хвилинного об'єму крові. Середня величина максимальної концентрації (Сmax) у плазмі: близько 5 мкмоль на літр наприкінці 1 тижня прийому у дозі 200 мг кожні 8 годин та близько 11 мкмоль на літр наприкінці 1 тижня прийому у дозі 400 мг кожні 8 годин. Біотрансформація: рибавірин фосфорилюється в клітинах печінки в активні метаболіти у вигляді моно-, ди- та трифосфату, які потім метаболізуються в 1,2,4-триазолкарбоксамід (амідний гідроліз у трикарбоксилову кислоту та дерибозилювання з утворенням триазольного карбоксильного метаболіту). Виведення: рибавірин виводиться із організму повільно. Час напіввиведення (Т1/2) після одноразового прийому дози 200 мг становить від 1 до 2 годин із плазми та до 40 днів з еритроцитів. Після припинення курсового прийому Т1/2 становить близько 300 год. Рибавірин та його метаболіти в основному виводяться з організму із сечею. Тільки близько 10% виводиться з калом. У постійному вигляді близько 7% рибавірину виводиться за 24 години і близько 10% - за 48 годин. Фармакокінетика при особливих клінічних станах: при прийомі препарату хворими з нирковою недостатністю AUC та Сmax рибавірину збільшуються, що зумовлено зниженням істинного кліренсу. У хворих з печінковою недостатністю (А, В та С ступеня) фармакокінетика рибавірину не змінюється. Після прийому одноразової дози з їжею, що містить жири, фармакокінетика рибавірину змінюється суттєво (AUC та Сmax збільшуються на 70%).ФармакодинамікаРибавірин легко проникає у уражені вірусом клітини та швидко фосфорилюється внутрішньоклітинною аденозинкіназою в рибавірин моно-, ді- та трифосфат. Ці метаболіти, особливо рибавірин трифосфат, мають виражену противірусну активність. Механізм дії рибавірину з'ясований замало. Однак відомо, що рибавірин пригнічує інозин монофосфат дегідрогеназу (ІМФ), цей ефект призводить до вираженого зниження рівня внутрішньоклітинного гуанозину трифосфату (ГТФ), що, у свою чергу, супроводжується придушенням синтезу вірусної РНК та вірус специфічних білків. Рибавірин пригнічує реплікацію нових віріонів, що забезпечує зниження вірусного навантаження. Рибавірин селективно інгібує синтез вірусної РНК, не пригнічуючи синтез РНК у клітинах, що нормально функціонують. Рибавірин ефективний щодо багатьох ДНК та РНК вірусів. Найбільш чутливими до рибавірину ДНК вірусами є: Simplex herpes virus, poks-virus, virus of Mareks illness. Нечутливими до рибавірину ДНК вірусами є: Varicella Zoster, pseudorabies, cow smallpox. Найбільш чутливими до рибавірину РНК вірусами є: influenza A, B, paramyxovirus (parainfluenza, epidemic parotite, Nucasl¢s illness), reoviruses, RNA tumoral viruses. Нечутливими до рибавірину РНК вірусами є: enteroviruses, rhinovirus, Semlicy Forest. Рибавірин має активність проти вірусу гепатиту С (ВГС). Механізм дії рибавірину проти ВГС повністю не з'ясований. Передбачається, що рибавірин трифосфат, що накопичується принаймні фосфорилювання, конкурентно пригнічує утворення гуанозин трифосфату, тим самим знижуючи синтез вірусних РНК. Вважається також,що механізм синергічної дії рибавірину та альфа інтерферону проти ВГС обумовлений посиленням фосфорилювання рибавірину інтерфероном.Клінічна фармакологіяРибавірин - синтетичний аналог нуклеозидів з вираженою противірусною дією. Має широкий спектр активності проти різних ДНК і РНК вірусів.Показання до застосуванняХронічний гепатит С (у первинних хворих, які раніше не лікувалися альфа-інтерфероном; при загостренні після курсу монотерапії альфа-інтерфероном, у хворих, несприйнятливих до монотерапії альфа-інтерфероном), лікування проводиться в комбінації з альфа-інтерфероном.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість, вагітність, період лактації, хронічна серцева недостатність IIб-III ст, інфаркт міокарда, ниркова недостатність (кліренс креатиніну – менше 50 мл/хв), тяжка анемія, печінкова недостатність, декомпенсований цироз печінки, аутоімунні захворювання (в т.ч. гепатит), що не піддаються лікуванню захворювання щитовидної залози, тяжка депресія із суїцидальними намірами, дитячий та юнацький вік (до 18 років).Вагітність та лактаціяРибавірин протипоказаний до застосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування).Побічна діяЗ боку нервової системи: біль голови, безсоння, астенічний синдром, депресія. Серцево-судинна система: зниження артеріального тиску, брадикардія, зупинка серця. З боку органів кровотворення: гемолітична анемія, лейкопенія, нейтропенія, гранулоцитопенія, тромбоцитопенія. З боку травної системи: зниження апетиту, нудота, гіпербілірубінемія. Алергічні реакції: кропив'янка, ангіоневронтичний набряк, бронхоспазм, анафілаксія, висипання на шкірі. Інші: випадання волосся.Взаємодія з лікарськими засобамиПри сумісному застосуванні рибавірину та альфа-інтерферону відзначається синергізм їхньої дії. При клінічному застосуванні різних препаратів у терапевтичних дозах у комбінації з рибавірином не було виявлено значних взаємодій. Призначення рибавірину під час лікування Зідовудіном та/або Ставудіном при одночасно наявній ВІЛ інфекції супроводжується зниженням фосфорилювання цих препаратів, що призводить до ВІЛ-віремії та потребує зміни схеми лікування. Не виявлено взаємодії рибавірину та ненуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази або інгібіторів протеаз. Тому можливе спільне застосування рибавірину та зазначених препаратів для лікування хворих на поєднану інфекцію ВІЛ з гепатитом С. Лікарські засоби, що містять сполуки магнію та алюмінію, симетикон знижують біодоступність препарату.Спосіб застосування та дозиІндивідуальний, залежно від показань, віку, схем застосування, лікарської форми.ПередозуванняМожливе посилення виразності побічної дії. Лікування: відміна препарату, симптоматична терапія/Запобіжні заходи та особливі вказівкиЖінки репродуктивного віку (настання вагітності небажане); декомпенсований цукровий діабет (з нападами кетоацидозу); хронічна обструктивна хвороба легень, тромбоемболія легеневої артерії, хронічна серцева недостатність, захворювання щитовидної залози (в т.ч. тиреотоксикоз), порушення згортання крові, тромбофлебіт, мієлодепресія, гемоглобінопатія (в т.ч. талассемія) схильність до суїциду (зокрема в анамнезі).Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 капсулі міститься активна речовина: рибавірин – 200 мг. У упаковці 60 капсул.Фармакотерапевтична групаРибавірин - синтетичний аналог нуклеозидів з вираженою противірусною дією. Має широкий спектр активності проти різних ДНК і РНК вірусів.ФармакокінетикаАбсорбція: при пероральному застосуванні рибавірин швидко всмоктується з шлунково-кишкового тракту. При цьому його біодоступність становить понад 45%. Розподіл: рибавірин розподіляється у плазмі, секреті слизової оболонки дихальних шляхів та еритроцитах. Велика кількість рибавірину трифосфату накопичується в еритроцитах, досягаючи плато до 4 дня і зберігаючись протягом декількох тижнів після виведення. Період напіврозподілу становить 3,7 год. Об'єм розподілу (Vd) - 647 - 802 л. При курсовому прийомі рибавірин накопичується у плазмі у великих кількостях. Співвідношення показників біодоступності (AUC — площа під кривою «концентрація/час») при повторному та одноразовому прийомі дорівнює 6. Значна концентрація рибавірину (більше 67 %) може бути виявлена ​​у цереброспінальній рідині після тривалого застосування. Незначно зв'язується із білками плазми. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі – від 1 до 1,5 годин. Час досягнення терапевтичної концентрації у плазмі залежить від величини хвилинного об'єму крові. Середня величина максимальної концентрації (Сmax) у плазмі: близько 5 мкмоль на літр наприкінці 1 тижня прийому у дозі 200 мг кожні 8 годин та близько 11 мкмоль на літр наприкінці 1 тижня прийому у дозі 400 мг кожні 8 годин. Біотрансформація: рибавірин фосфорилюється в клітинах печінки в активні метаболіти у вигляді моно-, ди- та трифосфату, які потім метаболізуються в 1,2,4-триазолкарбоксамід (амідний гідроліз у трикарбоксилову кислоту та дерибозилювання з утворенням триазольного карбоксильного метаболіту). Виведення: рибавірин виводиться із організму повільно. Час напіввиведення (Т1/2) після одноразового прийому дози 200 мг становить від 1 до 2 годин із плазми та до 40 днів з еритроцитів. Після припинення курсового прийому Т1/2 становить близько 300 год. Рибавірин та його метаболіти в основному виводяться з організму із сечею. Тільки близько 10% виводиться з калом. У постійному вигляді близько 7% рибавірину виводиться за 24 години і близько 10% - за 48 годин. Фармакокінетика при особливих клінічних станах: при прийомі препарату хворими з нирковою недостатністю AUC та Сmax рибавірину збільшуються, що зумовлено зниженням істинного кліренсу. У хворих з печінковою недостатністю (А, В та С ступеня) фармакокінетика рибавірину не змінюється. Після прийому одноразової дози з їжею, що містить жири, фармакокінетика рибавірину змінюється суттєво (AUC та Сmax збільшуються на 70%).ФармакодинамікаРибавірин легко проникає у уражені вірусом клітини та швидко фосфорилюється внутрішньоклітинною аденозинкіназою в рибавірин моно-, ді- та трифосфат. Ці метаболіти, особливо рибавірин трифосфат, мають виражену противірусну активність. Механізм дії рибавірину з'ясований замало. Однак відомо, що рибавірин пригнічує інозин монофосфат дегідрогеназу (ІМФ), цей ефект призводить до вираженого зниження рівня внутрішньоклітинного гуанозину трифосфату (ГТФ), що, у свою чергу, супроводжується придушенням синтезу вірусної РНК та вірус специфічних білків. Рибавірин пригнічує реплікацію нових віріонів, що забезпечує зниження вірусного навантаження. Рибавірин селективно інгібує синтез вірусної РНК, не пригнічуючи синтез РНК у клітинах, що нормально функціонують. Рибавірин ефективний щодо багатьох ДНК та РНК вірусів. Найбільш чутливими до рибавірину ДНК вірусами є: Simplex herpes virus, poks-virus, virus of Mareks illness. Нечутливими до рибавірину ДНК вірусами є: Varicella Zoster, pseudorabies, cow smallpox. Найбільш чутливими до рибавірину РНК вірусами є: influenza A, B, paramyxovirus (parainfluenza, epidemic parotite, Nucasl¢s illness), reoviruses, RNA tumoral viruses. Нечутливими до рибавірину РНК вірусами є: enteroviruses, rhinovirus, Semlicy Forest. Рибавірин має активність проти вірусу гепатиту С (ВГС). Механізм дії рибавірину проти ВГС повністю не з'ясований. Передбачається, що рибавірин трифосфат, що накопичується принаймні фосфорилювання, конкурентно пригнічує утворення гуанозин трифосфату, тим самим знижуючи синтез вірусних РНК. Вважається також,що механізм синергічної дії рибавірину та альфа інтерферону проти ВГС обумовлений посиленням фосфорилювання рибавірину інтерфероном.Клінічна фармакологіяРибавірин - синтетичний аналог нуклеозидів з вираженою противірусною дією. Має широкий спектр активності проти різних ДНК і РНК вірусів.Показання до застосуванняХронічний гепатит С (у первинних хворих, які раніше не лікувалися альфа-інтерфероном; при загостренні після курсу монотерапії альфа-інтерфероном, у хворих, несприйнятливих до монотерапії альфа-інтерфероном), лікування проводиться в комбінації з альфа-інтерфероном.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість, вагітність, період лактації, хронічна серцева недостатність IIб-III ст, інфаркт міокарда, ниркова недостатність (кліренс креатиніну – менше 50 мл/хв), тяжка анемія, печінкова недостатність, декомпенсований цироз печінки, аутоімунні захворювання (в т.ч. гепатит), що не піддаються лікуванню захворювання щитовидної залози, тяжка депресія із суїцидальними намірами, дитячий та юнацький вік (до 18 років).Вагітність та лактаціяРибавірин протипоказаний до застосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування).Побічна діяЗ боку нервової системи: біль голови, безсоння, астенічний синдром, депресія. Серцево-судинна система: зниження артеріального тиску, брадикардія, зупинка серця. З боку органів кровотворення: гемолітична анемія, лейкопенія, нейтропенія, гранулоцитопенія, тромбоцитопенія. З боку травної системи: зниження апетиту, нудота, гіпербілірубінемія. Алергічні реакції: кропив'янка, ангіоневронтичний набряк, бронхоспазм, анафілаксія, висипання на шкірі. Інші: випадання волосся.Взаємодія з лікарськими засобамиПри сумісному застосуванні рибавірину та альфа-інтерферону відзначається синергізм їхньої дії. При клінічному застосуванні різних препаратів у терапевтичних дозах у комбінації з рибавірином не було виявлено значних взаємодій. Призначення рибавірину під час лікування Зідовудіном та/або Ставудіном при одночасно наявній ВІЛ інфекції супроводжується зниженням фосфорилювання цих препаратів, що призводить до ВІЛ-віремії та потребує зміни схеми лікування. Не виявлено взаємодії рибавірину та ненуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази або інгібіторів протеаз. Тому можливе спільне застосування рибавірину та зазначених препаратів для лікування хворих на поєднану інфекцію ВІЛ з гепатитом С. Лікарські засоби, що містять сполуки магнію та алюмінію, симетикон знижують біодоступність препарату.Спосіб застосування та дозиІндивідуальний, залежно від показань, віку, схем застосування, лікарської форми.ПередозуванняМожливе посилення виразності побічної дії. Лікування: відміна препарату, симптоматична терапія/Запобіжні заходи та особливі вказівкиЖінки репродуктивного віку (настання вагітності небажане); декомпенсований цукровий діабет (з нападами кетоацидозу); хронічна обструктивна хвороба легень, тромбоемболія легеневої артерії, хронічна серцева недостатність, захворювання щитовидної залози (в т.ч. тиреотоксикоз), порушення згортання крові, тромбофлебіт, мієлодепресія, гемоглобінопатія (в т.ч. талассемія) схильність до суїциду (зокрема в анамнезі).Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 капсулі міститься активна речовина: рибавірин – 200 мг. У упаковці 60 капсул.Фармакотерапевтична групаРибавірин - синтетичний аналог нуклеозидів з вираженою противірусною дією. Має широкий спектр активності проти різних ДНК і РНК вірусів.ФармакокінетикаАбсорбція: при пероральному застосуванні рибавірин швидко всмоктується з шлунково-кишкового тракту. При цьому його біодоступність становить понад 45%. Розподіл: рибавірин розподіляється у плазмі, секреті слизової оболонки дихальних шляхів та еритроцитах. Велика кількість рибавірину трифосфату накопичується в еритроцитах, досягаючи плато до 4 дня і зберігаючись протягом декількох тижнів після виведення. Період напіврозподілу становить 3,7 год. Об'єм розподілу (Vd) - 647 - 802 л. При курсовому прийомі рибавірин накопичується у плазмі у великих кількостях. Співвідношення показників біодоступності (AUC — площа під кривою «концентрація/час») при повторному та одноразовому прийомі дорівнює 6. Значна концентрація рибавірину (більше 67 %) може бути виявлена ​​у цереброспінальній рідині після тривалого застосування. Незначно зв'язується із білками плазми. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі – від 1 до 1,5 годин. Час досягнення терапевтичної концентрації у плазмі залежить від величини хвилинного об'єму крові. Середня величина максимальної концентрації (Сmax) у плазмі: близько 5 мкмоль на літр наприкінці 1 тижня прийому у дозі 200 мг кожні 8 годин та близько 11 мкмоль на літр наприкінці 1 тижня прийому у дозі 400 мг кожні 8 годин. Біотрансформація: рибавірин фосфорилюється в клітинах печінки в активні метаболіти у вигляді моно-, ди- та трифосфату, які потім метаболізуються в 1,2,4-триазолкарбоксамід (амідний гідроліз у трикарбоксилову кислоту та дерибозилювання з утворенням триазольного карбоксильного метаболіту). Виведення: рибавірин виводиться із організму повільно. Час напіввиведення (Т1/2) після одноразового прийому дози 200 мг становить від 1 до 2 годин із плазми та до 40 днів з еритроцитів. Після припинення курсового прийому Т1/2 становить близько 300 год. Рибавірин та його метаболіти в основному виводяться з організму із сечею. Тільки близько 10% виводиться з калом. У постійному вигляді близько 7% рибавірину виводиться за 24 години і близько 10% - за 48 годин. Фармакокінетика при особливих клінічних станах: при прийомі препарату хворими з нирковою недостатністю AUC та Сmax рибавірину збільшуються, що зумовлено зниженням істинного кліренсу. У хворих з печінковою недостатністю (А, В та С ступеня) фармакокінетика рибавірину не змінюється. Після прийому одноразової дози з їжею, що містить жири, фармакокінетика рибавірину змінюється суттєво (AUC та Сmax збільшуються на 70%).ФармакодинамікаРибавірин легко проникає у уражені вірусом клітини та швидко фосфорилюється внутрішньоклітинною аденозинкіназою в рибавірин моно-, ді- та трифосфат. Ці метаболіти, особливо рибавірин трифосфат, мають виражену противірусну активність. Механізм дії рибавірину з'ясований замало. Однак відомо, що рибавірин пригнічує інозин монофосфат дегідрогеназу (ІМФ), цей ефект призводить до вираженого зниження рівня внутрішньоклітинного гуанозину трифосфату (ГТФ), що, у свою чергу, супроводжується придушенням синтезу вірусної РНК та вірус специфічних білків. Рибавірин пригнічує реплікацію нових віріонів, що забезпечує зниження вірусного навантаження. Рибавірин селективно інгібує синтез вірусної РНК, не пригнічуючи синтез РНК у клітинах, що нормально функціонують. Рибавірин ефективний щодо багатьох ДНК та РНК вірусів. Найбільш чутливими до рибавірину ДНК вірусами є: Simplex herpes virus, poks-virus, virus of Mareks illness. Нечутливими до рибавірину ДНК вірусами є: Varicella Zoster, pseudorabies, cow smallpox. Найбільш чутливими до рибавірину РНК вірусами є: influenza A, B, paramyxovirus (parainfluenza, epidemic parotite, Nucasl¢s illness), reoviruses, RNA tumoral viruses. Нечутливими до рибавірину РНК вірусами є: enteroviruses, rhinovirus, Semlicy Forest. Рибавірин має активність проти вірусу гепатиту С (ВГС). Механізм дії рибавірину проти ВГС повністю не з'ясований. Передбачається, що рибавірин трифосфат, що накопичується принаймні фосфорилювання, конкурентно пригнічує утворення гуанозин трифосфату, тим самим знижуючи синтез вірусних РНК. Вважається також,що механізм синергічної дії рибавірину та альфа інтерферону проти ВГС обумовлений посиленням фосфорилювання рибавірину інтерфероном.Клінічна фармакологіяРибавірин - синтетичний аналог нуклеозидів з вираженою противірусною дією. Має широкий спектр активності проти різних ДНК і РНК вірусів.Показання до застосуванняХронічний гепатит С (у первинних хворих, які раніше не лікувалися альфа-інтерфероном; при загостренні після курсу монотерапії альфа-інтерфероном, у хворих, несприйнятливих до монотерапії альфа-інтерфероном), лікування проводиться в комбінації з альфа-інтерфероном.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість, вагітність, період лактації, хронічна серцева недостатність IIб-III ст, інфаркт міокарда, ниркова недостатність (кліренс креатиніну – менше 50 мл/хв), тяжка анемія, печінкова недостатність, декомпенсований цироз печінки, аутоімунні захворювання (в т.ч. гепатит), що не піддаються лікуванню захворювання щитовидної залози, тяжка депресія із суїцидальними намірами, дитячий та юнацький вік (до 18 років).Вагітність та лактаціяРибавірин протипоказаний до застосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування).Побічна діяЗ боку нервової системи: біль голови, безсоння, астенічний синдром, депресія. Серцево-судинна система: зниження артеріального тиску, брадикардія, зупинка серця. З боку органів кровотворення: гемолітична анемія, лейкопенія, нейтропенія, гранулоцитопенія, тромбоцитопенія. З боку травної системи: зниження апетиту, нудота, гіпербілірубінемія. Алергічні реакції: кропив'янка, ангіоневронтичний набряк, бронхоспазм, анафілаксія, висипання на шкірі. Інші: випадання волосся.Взаємодія з лікарськими засобамиПри сумісному застосуванні рибавірину та альфа-інтерферону відзначається синергізм їхньої дії. При клінічному застосуванні різних препаратів у терапевтичних дозах у комбінації з рибавірином не було виявлено значних взаємодій. Призначення рибавірину під час лікування Зідовудіном та/або Ставудіном при одночасно наявній ВІЛ інфекції супроводжується зниженням фосфорилювання цих препаратів, що призводить до ВІЛ-віремії та потребує зміни схеми лікування. Не виявлено взаємодії рибавірину та ненуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази або інгібіторів протеаз. Тому можливе спільне застосування рибавірину та зазначених препаратів для лікування хворих на поєднану інфекцію ВІЛ з гепатитом С. Лікарські засоби, що містять сполуки магнію та алюмінію, симетикон знижують біодоступність препарату.Спосіб застосування та дозиІндивідуальний, залежно від показань, віку, схем застосування, лікарської форми.ПередозуванняМожливе посилення виразності побічної дії. Лікування: відміна препарату, симптоматична терапія/Запобіжні заходи та особливі вказівкиЖінки репродуктивного віку (настання вагітності небажане); декомпенсований цукровий діабет (з нападами кетоацидозу); хронічна обструктивна хвороба легень, тромбоемболія легеневої артерії, хронічна серцева недостатність, захворювання щитовидної залози (в т.ч. тиреотоксикоз), порушення згортання крові, тромбофлебіт, мієлодепресія, гемоглобінопатія (в т.ч. талассемія) схильність до суїциду (зокрема в анамнезі).Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаВ 1 капсулі міститься активна речовина: рибавірин – 500 мг. У упаковці 6 капсул.Фармакотерапевтична групаРибавірин - синтетичний аналог нуклеозидів з вираженою противірусною дією. Має широкий спектр активності проти різних ДНК і РНК вірусів.ФармакокінетикаАбсорбція: при пероральному застосуванні рибавірин швидко всмоктується з шлунково-кишкового тракту. При цьому його біодоступність становить понад 45%. Розподіл: рибавірин розподіляється у плазмі, секреті слизової оболонки дихальних шляхів та еритроцитах. Велика кількість рибавірину трифосфату накопичується в еритроцитах, досягаючи плато до 4 дня і зберігаючись протягом декількох тижнів після виведення. Період напіврозподілу становить 3,7 год. Об'єм розподілу (Vd) - 647 - 802 л. При курсовому прийомі рибавірин накопичується у плазмі у великих кількостях. Співвідношення показників біодоступності (AUC — площа під кривою «концентрація/час») при повторному та одноразовому прийомі дорівнює 6. Значна концентрація рибавірину (більше 67 %) може бути виявлена ​​у цереброспінальній рідині після тривалого застосування. Незначно зв'язується із білками плазми. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі – від 1 до 1,5 годин. Час досягнення терапевтичної концентрації у плазмі залежить від величини хвилинного об'єму крові. Середня величина максимальної концентрації (Сmax) у плазмі: близько 5 мкмоль на літр наприкінці 1 тижня прийому у дозі 200 мг кожні 8 годин та близько 11 мкмоль на літр наприкінці 1 тижня прийому у дозі 400 мг кожні 8 годин. Біотрансформація: рибавірин фосфорилюється в клітинах печінки в активні метаболіти у вигляді моно-, ди- та трифосфату, які потім метаболізуються в 1,2,4-триазолкарбоксамід (амідний гідроліз у трикарбоксилову кислоту та дерибозилювання з утворенням триазольного карбоксильного метаболіту). Виведення: рибавірин виводиться із організму повільно. Час напіввиведення (Т1/2) після одноразового прийому дози 200 мг становить від 1 до 2 годин із плазми та до 40 днів з еритроцитів. Після припинення курсового прийому Т1/2 становить близько 300 год. Рибавірин та його метаболіти в основному виводяться з організму із сечею. Тільки близько 10% виводиться з калом. У постійному вигляді близько 7% рибавірину виводиться за 24 години і близько 10% - за 48 годин. Фармакокінетика при особливих клінічних станах: при прийомі препарату хворими з нирковою недостатністю AUC та Сmax рибавірину збільшуються, що зумовлено зниженням істинного кліренсу. У хворих з печінковою недостатністю (А, В та С ступеня) фармакокінетика рибавірину не змінюється. Після прийому одноразової дози з їжею, що містить жири, фармакокінетика рибавірину змінюється суттєво (AUC та Сmax збільшуються на 70%).ФармакодинамікаРибавірин легко проникає у уражені вірусом клітини та швидко фосфорилюється внутрішньоклітинною аденозинкіназою в рибавірин моно-, ді- та трифосфат. Ці метаболіти, особливо рибавірин трифосфат, мають виражену противірусну активність. Механізм дії рибавірину з'ясований замало. Однак відомо, що рибавірин пригнічує інозин монофосфат дегідрогеназу (ІМФ), цей ефект призводить до вираженого зниження рівня внутрішньоклітинного гуанозину трифосфату (ГТФ), що, у свою чергу, супроводжується придушенням синтезу вірусної РНК та вірус специфічних білків. Рибавірин пригнічує реплікацію нових віріонів, що забезпечує зниження вірусного навантаження. Рибавірин селективно інгібує синтез вірусної РНК, не пригнічуючи синтез РНК у клітинах, що нормально функціонують. Рибавірин ефективний щодо багатьох ДНК та РНК вірусів. Найбільш чутливими до рибавірину ДНК вірусами є: Simplex herpes virus, poks-virus, virus of Mareks illness. Нечутливими до рибавірину ДНК вірусами є: Varicella Zoster, pseudorabies, cow smallpox. Найбільш чутливими до рибавірину РНК вірусами є: influenza A, B, paramyxovirus (parainfluenza, epidemic parotite, Nucasl¢s illness), reoviruses, RNA tumoral viruses. Нечутливими до рибавірину РНК вірусами є: enteroviruses, rhinovirus, Semlicy Forest. Рибавірин має активність проти вірусу гепатиту С (ВГС). Механізм дії рибавірину проти ВГС повністю не з'ясований. Передбачається, що рибавірин трифосфат, що накопичується принаймні фосфорилювання, конкурентно пригнічує утворення гуанозин трифосфату, тим самим знижуючи синтез вірусних РНК. Вважається також,що механізм синергічної дії рибавірину та альфа інтерферону проти ВГС обумовлений посиленням фосфорилювання рибавірину інтерфероном.Клінічна фармакологіяРибавірин - синтетичний аналог нуклеозидів з вираженою противірусною дією. Має широкий спектр активності проти різних ДНК і РНК вірусів.Показання до застосуванняХронічний гепатит С (у первинних хворих, які раніше не лікувалися альфа-інтерфероном; при загостренні після курсу монотерапії альфа-інтерфероном, у хворих, несприйнятливих до монотерапії альфа-інтерфероном), лікування проводиться в комбінації з альфа-інтерфероном.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість, вагітність, період лактації, хронічна серцева недостатність IIб-III ст, інфаркт міокарда, ниркова недостатність (кліренс креатиніну – менше 50 мл/хв), тяжка анемія, печінкова недостатність, декомпенсований цироз печінки, аутоімунні захворювання (в т.ч. гепатит), що не піддаються лікуванню захворювання щитовидної залози, тяжка депресія із суїцидальними намірами, дитячий та юнацький вік (до 18 років).Вагітність та лактаціяРибавірин протипоказаний до застосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування).Побічна діяЗ боку нервової системи: біль голови, безсоння, астенічний синдром, депресія. Серцево-судинна система: зниження артеріального тиску, брадикардія, зупинка серця. З боку органів кровотворення: гемолітична анемія, лейкопенія, нейтропенія, гранулоцитопенія, тромбоцитопенія. З боку травної системи: зниження апетиту, нудота, гіпербілірубінемія. Алергічні реакції: кропив'янка, ангіоневронтичний набряк, бронхоспазм, анафілаксія, висипання на шкірі. Інші: випадання волосся.Взаємодія з лікарськими засобамиПри сумісному застосуванні рибавірину та альфа-інтерферону відзначається синергізм їхньої дії. При клінічному застосуванні різних препаратів у терапевтичних дозах у комбінації з рибавірином не було виявлено значних взаємодій. Призначення рибавірину під час лікування Зідовудіном та/або Ставудіном при одночасно наявній ВІЛ інфекції супроводжується зниженням фосфорилювання цих препаратів, що призводить до ВІЛ-віремії та потребує зміни схеми лікування. Не виявлено взаємодії рибавірину та ненуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази або інгібіторів протеаз. Тому можливе спільне застосування рибавірину та зазначених препаратів для лікування хворих на поєднану інфекцію ВІЛ з гепатитом С. Лікарські засоби, що містять сполуки магнію та алюмінію, симетикон знижують біодоступність препарату.Спосіб застосування та дозиІндивідуальний, залежно від показань, віку, схем застосування, лікарської форми.ПередозуванняМожливе посилення виразності побічної дії. Лікування: відміна препарату, симптоматична терапія/Запобіжні заходи та особливі вказівкиЖінки репродуктивного віку (настання вагітності небажане); декомпенсований цукровий діабет (з нападами кетоацидозу); хронічна обструктивна хвороба легень, тромбоемболія легеневої артерії, хронічна серцева недостатність, захворювання щитовидної залози (в т.ч. тиреотоксикоз), порушення згортання крові, тромбофлебіт, мієлодепресія, гемоглобінопатія (в т.ч. талассемія) схильність до суїциду (зокрема в анамнезі).Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептом

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, вкриті оболонкою - 1 таб. Активні речовини: ламівудін - 100 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмалю гліколат, магнію стеарат; Склад оболонки: жовтувато-коричневий матеріал для нанесення оболонки YS-1-17307-A (гіпромелоза, титану діоксид, заліза оксид червоний (Е172), заліза оксид жовтий (Е172), макрогол 400, полісорбат 80). У контурній комірковій упаковці 14 шт.; у коробці 1, 2 та 6 упаковок.Опис лікарської формиТаблетки, вкриті оболонкою жовтувато-коричневого кольору, капсулоподібні, двоопуклі, з вигравіруваним написом "GX CG5" з одного боку таблетки.Фармакотерапевтична групаПротивірусне.ФармакокінетикаДобре всмоктується із шлунково-кишкового тракту, біодоступність у дорослих після прийому внутрішньо зазвичай становить 80-85%. При прийомі внутрішньо у терапевтичних дозах (100 мг 1 раз на добу) Cmax досягається приблизно через 1 годину та становить 1,1–1,5 мкг/мл. Прийом їжі знижує Cmax (на 47%) та подовжує Tmax, не змінюючи загальний ступінь абсорбції ламівудину (розрахований на підставі AUC). При внутрішньовенному введенні обсяг розподілу становить у середньому 1,3 л/кг. У терапевтичному діапазоні доз ламівудін має лінійну фармакокінетику і незначною мірою зв'язується з білками плазми. Згідно з обмеженими даними, ламівудін проникає в ЦНС і спинно-мозкову рідину (через 2-4 години після прийому внутрішньо співвідношення концентрацій у спинномозковій рідині і сироватці - приблизно 0,12). Незначно біотрансформується у печінці.Системний кліренс ламівудину становить у середньому близько 0,3 л/год/кг. T1/2 — приблизно 5–7 год. Більшість ламівудину виводиться у незміненому вигляді нирками шляхом клубочкової фільтрації та активної секреції (система транспорту органічних катіонів). На нирковий кліренс припадає близько 70% елімінації ламівудину. Особливі групи пацієнтів У пацієнтів з нирковою недостатністю виведення ламівудину з організму сповільнюється (пацієнтам з Cl креатиніну Пацієнти з печінковою недостатністю (не інфіковані ВІЛ та ВГВ), добре переносять ламівудін. Порушення функції печінки не впливає на фармакокінетику ламівудину, якщо не поєднується з нирковою недостатністю. У літніх пацієнтів вікове зниження функції нирок не істотно впливає на виведення ламівудину при Cl креатиніну вище 50 мл/хв. У жінок на пізніх стадіях вагітності фармакокінетика ламівудину після прийому внутрішньо була подібна до такої у невагітних жінок. Фармакокінетика ламівудину у дітей не відрізняється від такої у дорослих, але кліренс ламівудину, скоригований залежно від маси тіла, вищий, ніж у дорослих, що виявляється у зниженні показника AUC. Найбільш високим кліренс ламівудину є у дітей віком 2 роки і знижується до 12 років, коли його значення стають подібними до таких у дорослих. Рекомендована доза для дітей віком від 2 до 11 років – 2 мг/кг 1 раз на добу (максимально до 100 мг/добу), здатна забезпечити порівнянну з дорослою дозою (100 мг/добу) експозицію ламівудину. Дані з фармакокінетики ламівудину у дітей віком до 2 років нечисленні.ФармакодинамікаМає високу активність щодо вірусу гепатиту В (ВГВ). Як в інфікованих, так і в неінфікованих клітинах ламівудін метаболізується до ламівудину трифосфату, який є активною формою препарату. In vitro період напіврозпаду ламівудину трифосфату в гепатоцитах становить 17-19 год. Ламівудин трифосфат є субстратом для ДНК-полімерази вірусу гепатиту В. Включення ламівудину трифосфату в ланцюжок вірусної ДНК і подальший обрив ланцюга блокують подальше утворення вірусної ДНК. Ламівудин є слабким інгібітором α- та β-ДНК-полімераз ссавців. У дослідженнях щодо визначення можливого впливу на структуру мітохондрій, а також на вміст та функцію ДНК, у ламівудину не було виявлено суттєвих токсичних ефектів. Ламівудин має дуже слабку здатність знижувати вміст мітохондріальної ДНК, не включається, як правило, в ланцюжок мітохондріальної ДНК і не інгібує γ-полімеразу мітохондріальної ДНК. Зефікс® має виражену противірусну активність in vivo і швидко пригнічує реплікацію ВГВ після початку лікування.Показання до застосуванняХронічний гепатит на тлі реплікації вірусу гепатиту В.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до ламівудину або до будь-якого іншого компонента препарату, вагітність (I триместр). З обережністю слід застосовувати при нирковій недостатності, панкреатиті (в т.ч. в анамнезі), периферичній нейропатії, вагітності (II–III триместр), у період лактації, у дитячому віці (до 2 років).Вагітність та лактаціяІснують обмежені дані щодо безпеки застосування ламівудину під час вагітності. Дослідження у вагітних жінок показали, що ламівудін проникає через плаценту. Концентрації ламівудину в сироватці новонароджених у момент народження були такими ж, як у сироватці крові матері та пуповинної крові. Хоча результати досліджень у тварин не завжди є прогностичними для людини, дані досліджень у кроликів дозволяють припускати можливий ризик мимовільного аборту на ранніх термінах вагітності під впливом ламівудину. Застосування ламівудину під час вагітності можливе лише у випадку, коли очікувана користь для матері перевищує можливий ризик для плода. Якщо вагітність настала під час лікування Зефіксом, слід мати на увазі, що після відміни препарату може розвинутися загострення гепатиту В. Після прийому внутрішньо концентрації ламівудину в грудному молоці були подібні до концентрацій його в сироватці (1-8 мкг/мл). Дослідження, проведені у тварин, дозволяють припустити, що ламівудин, що міститься в грудному молоці, не надає токсичної дії на дітей, які перебувають на грудному вигодовуванні. З обережністю слід призначати дітям до 2 років. Дітям віком 12 років та старше препарат призначають у дозі 100 мг 1 раз на добу. Дітям віком від 2 до 11 років – 3 мг/кг 1 раз на добу, але не більше 100 мг на добу.Побічна діяНайбільш типовими побічними ефектами є загальне нездужання та швидка стомлюваність, інфекції дихальних шляхів, головний біль, дискомфорт та біль у животі, нудота, блювання та діарея. Частота змін лабораторних показників у пацієнтів з хронічним гепатитом В подібна до застосування Зефікса® та плацебо; виняток становить більш часте підвищення рівня АЛТ після завершення терапії Зефіксом. Однак істотної відмінності в частоті підвищення рівнів АЛТ, що поєднується з підвищенням рівня білірубіну та/або ознак печінкової недостатності, не виявляється. Невідомо, чи пов'язані ці випадки загострення гепатиту з лікуванням Зефіксом або з особливостями перебігу самого хронічного гепатиту. У пацієнтів з ВІЛ-інфекцією спостерігалися випадки розвитку панкреатиту та периферичної нейропатії (або парестезії), проте зв'язок цих ускладнень з терапією ламівудином не доведений. Не було виявлено значної різниці у частоті цих ускладнень у групах пацієнтів з хронічним гепатитом В, які приймали Зефікс і плацебо. У пацієнтів з ВІЛ-інфекцією, які отримували комбіновану терапію аналогами нуклеозидів, спостерігалися випадки молочно-кислого ацидозу, який зазвичай супроводжувався вираженою гепатомегалією та жировою дистрофією печінки. Є окремі повідомлення про такі ж побічні ефекти у пацієнтів з вірусним гепатитом В та печінковою недостатністю; однак немає даних, що підтверджують зв'язок цих ускладнень із Зефіксом®.Взаємодія з лікарськими засобамиІмовірність метаболічної взаємодії ламівудину з іншими препаратами невисока внаслідок обмеженого метаболізму, незначного ступеня зв'язування з білками плазми та виведення препарату переважно нирками у незміненому вигляді. Слід враховувати можливість взаємодії ламівудину з іншими препаратами, основним механізмом виведення яких є активна секреція нирок за допомогою системи транспорту органічних катіонів, наприклад з триметопримом. Інші препарати (наприклад ранітидин, циметидин) лише частково виводяться за допомогою зазначеного механізму та не взаємодіють з ламівудином. Препарати, які виводяться переважно через активний транспорт органічних аніонів або шляхом клубочкової фільтрації, мабуть, не вступають у клінічно значущі взаємодії з ламівудином. Одночасне застосування триметоприму/сульфаметоксазолу (ко-тримоксазолу) у дозі 160 мг/800 мг призводить до збільшення експозиції ламівудину на 40% внаслідок взаємодії з триметопримом. Однак за відсутності ниркової недостатності немає необхідності зниження дози ламівудину. Ламівудин не впливає на фармакокінетику триметоприму та сульфаметоксазолу. При одночасному застосуванні ламівудину та зидовудину спостерігалося помірне (на 28%) збільшення пікових плазмових концентрацій зидовудину, проте площа під кривою «концентрація в плазмі — час» істотно не змінювалася. Зідовудін не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику ламівудину. Не спостерігалося фармакокінетичної взаємодії ламівудину з α-інтерфероном при одночасному застосуванні цих препаратів. У пацієнтів, які одночасно отримували Зефікс і імунодепресанти (наприклад циклоспорин А), клінічно значущі несприятливі взаємодії не відзначалися; проте спеціальних досліджень не проводилося. Ламівудин може пригнічувати внутрішньоклітинне фосфорилювання залцитабіну. Тому одночасно застосовувати ламівудін і залцитабін не рекомендується.Спосіб застосування та дозиЗефікс приймають внутрішньо незалежно від часу їди. Дорослим та дітям віком 12 років та старше препарат призначають у дозі 100 мг 1 раз на добу. Дітям віком від 2 до 11 років – 3 мг/кг 1 раз на добу, але не більше 100 мг на добу. При нирковій недостатності у пацієнтів із КК менше 50 мл/хв дозу препарату слід знижувати. Ступінь зниження дози у дітей з нирковою недостатністю така сама, як і у дорослих. Якщо потрібна доза менше 100 мг на добу, слід застосовувати Зефікс у формі розчину для прийому внутрішньо. Ступінь зниження дози у дітей з нирковою недостатністю така сама, як і у дорослих. Дані про пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі (сеанси діалізу 2-3 рази на тиждень тривалістю 4 години і менше), показують, що після початкового зниження дози Зефікса відповідно до КК надалі протягом усього періоду гемодіалізу додаткової корекції дози не потрібно. При печінковій недостатності, якщо вона не супроводжується нирковою недостатністю, не потрібна корекція дози ламівудину.ПередозуванняВ експериментах у тварин введення дуже високих доз ламівудину не чинило токсичної дії на органи. Є обмежені дані про наслідки гострого передозування ламівудину у людини. Після передозування летальних випадків не зареєстровано і стан усіх пацієнтів нормалізувався. Яких-небудь специфічних ознак або симптомів передозування ламівудину не описано. У разі передозування рекомендується контролювати стан пацієнта та проводити стандартну підтримуючу терапію. Оскільки ламівудін виводиться за допомогою діалізу, при передозуванні препарату можливе проведення безперервного гемодіалізу, проте спеціальних досліджень не проводилося.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПід час лікування Зефіксом стан пацієнтів повинен регулярно контролювати лікар, який має досвід лікування хронічного гепатиту В. Після припинення лікування Зефіксом у деяких пацієнтів з хронічним гепатитом В виявляються лабораторні або клінічні ознаки загострення гепатиту, що може мати серйозні наслідки для пацієнтів з печінковою недостатністю. Після припинення лікування Зефіксом необхідно періодично спостерігати за загальним станом пацієнтів, а також контролювати показники функціональних печінкових проб (рівні АЛТ та білірубіну) протягом не менше 4 місяців для виявлення ознак можливого загострення гепатиту. Надалі пацієнтів слід спостерігати за показаннями. В даний час немає достатньо переконливих даних про ефективність повторного лікування препаратом Зефікс тих пацієнтів, у яких після припинення курсу терапії виникло загострення гепатиту. При лікуванні пацієнтів з поєднаною інфекцією - ВІЛ та хронічний вірусний гепатит В (ХВГ-В), які отримують або отримуватимуть лікування ламівудином або ламівудином/зидовудином, необхідно підтримувати дозу ламівудину, призначену для лікування ВІЛ-інфекції (зазвичай по 150 мг добу). В даний час немає інформації про вплив прийому ламівудину на трансплацентарну передачу ВГВ. Рекомендується проводити стандартну процедуру імунізації новонароджених проти гепатиту. Пацієнтів необхідно попередити, що лікування Зефіксом не знижує ризик передачі ВГВ іншим людям і тому необхідно дотримуватися відповідних запобіжних заходів. Пацієнти з цукровим діабетом повинні враховувати, що кожна доза Зефікса розчину для прийому внутрішньо (100 мг = 20 мл) містить 4 г сахарози. Спеціальних досліджень впливу ламівудину на здатність керувати автомобілем та працювати з технікою не проводилося. Фармакологічні властивості препарату не дозволяють припускати такого впливу. Додаткові дані Якщо під час лікування у пацієнтів не відбувається сероконверсія HВeAg в антиНВе, то через 2-6 місяців після припинення терапії Зефіксом® відновлюється реплікація ВГВ та підвищується вміст вірусної ДНК та сироваткових амінотрансфераз до рівнів, що відзначалися до початку лікування. Пацієнтам із печінковою недостатністю, спричиненою хронічним гепатитом В, Зефікс® призначали до, під час та після трансплантації печінки для придушення реплікації вірусу гепатиту В. В даний час немає клінічних даних щодо ефективності Зефікса у пацієнтів молодше 16 років, а також у пацієнтів з коінфекцією/суперінфекцією D-вірусом. Виявлено субпопуляції ВГВ зі зниженою чутливістю до ламівудину in vitro (YMDD штами). Незважаючи на появу YMDD штамів ВГВ пацієнти, які приймали Зефікс протягом одного року, мали значно нижчі сироваткові рівні ДНК ВГВ та АЛТ та кращу гістологічну картину порівняно з пацієнтами, які приймали плацебо. Через 2 роки лікування Зефіксом у пацієнтів з YMDD штамами ВГВ сироваткові концентрації ДНК ВГВ та АЛТ залишалися на нижчому рівні, ніж до початку лікування. Профіль безпеки Зефікса був подібним у пацієнтів, які мали та не мали YMDD штами ВГВ. YMDD штами ВГВ, мабуть,мають меншу здатність до реплікації in vitro і in vivo і тому можуть бути менш вірулентними, ніж дикий штам ВГВ.Умови відпустки з аптекЗа рецептом