Лаборатории Сервье

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: рилменідину дигідрофосфату – 1,544 мг, що відповідає 1 мг рилменідину (активного, речовини); Допоміжні речовини: карбоксиметилкрохмаль натрію 4,5 мг, целюлоза мікрокристалічна 33,646 мг, лактоза 47 мг, парафін твердий 0,155 мг, кремнію діоксид колоїдний безводний 0,23 мг, магнію стеарат 0,9 мг, 0 По 10 пігулок у блістері з ПА/алюмінієва фольга/ПВХ//алюмінієва фольга. 1, 2 або 3 блістери разом з інструкцією із застосування в картонній пачці.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки білого кольору з гравіюванням по обидва боки таблетки у вигляді знака "Н".Фармакотерапевтична групаГіпотензивний засіб центральної дії.ФармакокінетикаВсмоктування Препарат швидко всмоктується. Максимальна концентрація в плазмі (3,5 нг/мл) досягається через 1,5-2 години після одноразового прийому рілменідину в дозі 1 мг внутрішньо. Абсолютна біодоступність становить 100% без ефекту первинного проходження через печінку. Прийом препарату одночасно з їжею не впливає на його біодоступність. Розподіл Зв'язування препарату з білками плазми менше 10%. Об'єм розподілу 5 л/кг. Метаболізм Метаболіти виявляються у слідових кількостях у сечі і є результатом гідролізу або окиснення оксазолінового кільця. Ці метаболіти не є агоністами альфа-2-адренергічних рецепторів. Виведення Здебільшого виводиться через нирки. 65% прийнятої дози виводиться у незміненому вигляді із сечею. Нирковий кліренс становить дві третини загального кліренсу. Період напіввиведення – 8 годин. Він не змінюється при зміні дози або багаторазовому введенні препарату. Повторне призначення препарату Рівноважна концентрація досягається через 3 дні прийому препарату. Зміст препарату Альбарел у плазмі крові при тривалому прийомі препарату У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які отримують Альбарел протягом 2 років, концентрація препарату в плазмі залишається стабільною. У літніх паїієнтів Період напіввиведення у пацієнтів віком 70 років та старше становить 13±1 год. У пацієнтів із печінковою недостатністю Період напіввиведення – 12±1 годин. У пацієнтів із нирковою недостатністю Оскільки виведення препарату здійснюється переважно нирками, у таких пацієнтів воно сповільнюється, що корелює з кліренсом креатиніну. У пацієнтів з вираженою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну менше 15 мл/хв) період напіввиведення становить приблизно 35 годин. Виділяється із грудним молоком.ФармакодинамікаАЛЬБАРЕЛ®, похідне оксазоліну з антигіпертензивною дією, виявляє вибірковий ефект на імідазолінові рецептори (I1) коркових та периферичних вазомоторних центрів, зокрема ниркових центрів/ Зв'язування рилменідину з імідазоліновими рецепторами (I1) пригнічує до зниження артеріального тиску (АТ). У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, Альбарел® призводить до дозозалежного зниження систолічного та діастолічного АТ як у положенні "лежачи", так і "стоячи". Показано, що призначення терапевтичних доз АЛЬБАРЕЛ® (1 мг на добу одноразово або 2 мг на добу на 2 прийоми) є ефективним при лікуванні легкого та помірного ступеня артеріальної гіпертензії. Діє протягом 24 годин та ефективний під час фізичних навантажень. При тривалому застосуванні препарату Альбарел® звикання до препарату не розвивається. У терапевтичних дозах Альбарел не призводить до затримки рідини та електролітів в організмі і не порушує метаболічну рівновагу. Альберал зберігає значну антигіпертензивну активність через 24 години після прийому, причому знижується загальний периферичний опір без змін серцевого викиду. Скоротимість міокарда та електрофізіологічні індекси залишаються без зміни. АЛЬБАРЕЛ® не впливає на ортостатичну регуляцію, зокрема у пацієнтів похилого віку, а також на фізіологічну компенсаторну реакцію серцевого ритму на фізичне навантаження. АЛЬБАРЕЛ® не змінює нирковий кровотік, клубочкову фільтрацію або фракцію, що фільтрується.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до рилменідину та допоміжних речовин препарату; депресія; тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну менше 15 мл/хв); вагітність та годування груддю; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); дефіцит лактази, непереносимість лактози, глюкозо-галактозна мальабсорбція (препарат містить лактозу); одночасне застосування із сультопридом. З обережністю: Одночасне застосування з алкоголем, бета-адреноблокаторами, які застосовуються для терапії серцевої недостатності (бісопролол, метопролол, карведилол); нещодавно перенесений інсульт чи інфаркт міокарда.Вагітність та лактаціяЗважаючи на відсутність клінічних даних, прийом препарату Альбарел протипоказаний вагітним, хоча в експериментах на тваринах не відмічено тератогенних або ембріотоксичних ефектів. Оскільки рилменідин виділяється у грудне молоко, його не рекомендується призначати під час грудного вигодовування.Побічна діяСерцево-судинна система: відчуття серцебиття, ортостатична гіпотензія. З боку центральної нервової системи: астенія, безсоння, сонливість, надмірна втома при навантаженні, тривожність, депресія. З боку травної системи: гастралгія, сухість слизової оболонки ротової порожнини, діарея, нудота, запор. З боку шкірних покровів: шкірний висип, свербіж шкіри. Інше: похолодання кінцівок, порушення статевої функції, набряковий синдром, судоми, "припливи" крові до шкіри обличчя.Взаємодія з лікарськими засобамиПротипоказано одночасне застосування препарату Альбарел з сультопридом через підвищений ризик шлуночкової аритмії, зокрема аритмії типу "пірует". Не рекомендується одночасне застосування з: етанолом, оскільки спиртні напої сприяють посиленню седативної дії; з бета-адреноблокаторами, що застосовуються при серцевій недостатності (бісопролол, карведилол, метопролол): зниження тонусу центрального відділу симпатичної нервової системи та судинорозширювальний ефект гіпотензивних препаратів можуть бути небезпечні для пацієнтів із серцевою недостатністю, що приймають бета-адреноблокатори. Слід бути обережним при одночасному застосуванні АЛЬБАРЕЛ® з: баклофеном: посилює антигіпертензивну дію, може знадобитися корекція дози гіпотензивного препарату; бета-адреноблокаторами: значне підвищення артеріального тиску у разі раптового припинення прийому гіпотензивного препарату. Слід уникати раптового припинення прийому гіпотензивного препарату; препарати, що викликають аритмію типу "пірует" (за винятком сультоприду): підвищений ризик шлуночкової аритмії. Необхідний ЕКГ-моніторинг та медичне спостереження; антиаритмічні препарати ІА класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід); антиаритмічні препарати ІІІ класу (аміодарон, дофетилід, ібутилід), соталол; певні нейролептики: фенотіазини (хлорпромазин, левомепромазин, тіоридазин), бензаміди (амісульприд, сульприд, тіаприд), бутирофенони (дроперидол, галоперидол); інші нейролептики (пімозид); інші препарати: беприділ, цисаприд, дифеманіл, еритроміцин внутрішньовенно, галофантрин, мізоластин, моксифлоксацин, пентамідин, спіраміцин внутрішньовенно, вінкамін внутрішньовенно. Слід враховувати можливі взаємодії при одночасному прийомі АЛЬБАРЕЛ® з: альфа-адреноблокатори: посилення гіпотензивної дії, підвищений ризик ортостатичної гіпотензії; аміфостин: посилення антигіпертензивної дії; кортикостероїди, тетракозактид (системне застосування) (за винятком гідрокортизону, що застосовується як замісна терапія при хронічній кортикальній наднирковій недостатності): ослаблення антигіпертензивної дії (затримка води/натрію в організмі, спричинена кортикостероїдами); нейролептики, іміпрамін та трициклічні антидепресанти: посилення антигіпертензивної дії та ризику ортостатичної гіпотензії (кумулятивний ефект); інші засоби, що впливають на ЦНС: похідні морфіну (анальгетики, протикашльові препарати та замісна терапія), бензодіазепіни, анксіолітики окрім бензодіазепінів, снодійні засоби, нейролептики, седативні антагоністи гістамінових Н-рецепторів, інші гіпотензивні препарати, баклофен, талідомід, пізотифен, індорамін: пригнічення ЦНС.Спосіб застосування та дозиТаблетки приймати внутрішньо на початку їди по 1 таблетці на день вранці. За відсутності терапевтичного ефекту доза препарату може бути збільшена до 2 таблеток на день (1 таблетка вранці, 1 таблетка ввечері під час їди). Максимальна добова доза становить 2 мг. При нирковій недостатності з кліренсом креатиніну вище 15 мл/хв корекція дози препарату не потрібна.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження артеріального тиску та психоемоційна лабільність, розлади свідомості. Лікування: промивання шлунка та проведення симптоматичної терапії. Гемодіаліз малоефективний.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрийом препарату Альбарел пацієнтами, які недавно перенесли судинні захворювання (інсульт або інфаркт міокарда), потребує регулярного медичного спостереження. Під час курсу лікування не рекомендується вживати алкогольні напої. З огляду на відсутність достатніх клінічних даних препарат не рекомендується призначати дітям до 18 років. Завдяки хорошій переносимості можна застосовувати як у пацієнтів похилого віку, так і у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та супутнім цукровим діабетом. Препарат слід приймати тривалий час. Відмінити препарат слід поступово, незважаючи на те, що відміна препарат не призводить до різкого збільшення артеріального тиску. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Рекомендується бути обережним при керуванні транспортними засобами або механізмами, оскільки при підвищенні дози препарату або у поєднанні з лікарськими засобами, що знижують здатність до концентрації, терапія препаратом АЛЬБАРЕЛ® може супроводжуватися зниженням здатності до концентрації уваги.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діючі речовини: амлодипін безілат 13,870 мг, що відповідає 10,000 мг амлодипіну, та індапамід 1,500 мг; Допоміжні речовини: гіпромеллоза-4 тис. 84,000 мг, лактози моногідрат 104,500 мг, магнію стеарат 2,050 мг, повідон К-30 8,600 мг, кремнію діоксид колоїдний 0,820 мг, 00,00 крохмаль кукурудзяний прежелатинізований 6300 мг; Оболонка плівкова: гліцерол 0,61992 мг, гіпромелоза-6 тис. 10,30445 мг, макрогол-6000 0,65797 мг, магнію стеарат 0,61992 мг, титану діоксид (Е171) 1,75162 мг, фарб ) 0,23213 мг. По 14 або 15 таблеток у блістер (ПВХ/Ал). По 2 блістери з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки рожевого кольору, з гравіюванням логотипу компанії на одній стороні.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний засіб комбінований (БМКК + діуретик).ФармакокінетикаОдночасне застосування амлодипіну та індапаміду не змінює їх фармакокінетичних властивостей порівняно з роздільним застосуванням цих засобів. Амлодипін: Амлодипін представлений у препараті Арифам у формі з негайним вивільненням. Абсорбція, розподіл, зв'язування з білками плазми Амлодипін добре всмоктується при прийомі внутрішньо в терапевтичних дозах, при цьому максимальна концентрація в плазмі досягається через 6-12 годин після прийому препарату внутрішньо. Абсолютна біодоступність становить від 64 до 80%. Об'єм розподілу становить близько 21 л/кг. Дослідження in vitro показали, що приблизно 97,5% циркулюючого амлодипіну зв'язується з білками плазми. Одночасний прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну. Метаболізм та виведення Термінальний період напіввиведення амлодипіну з плазми становить приблизно 35-50 годин, що узгоджується з прийомом препарату один раз на добу. Амлодипін активно метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів, при цьому 10% вихідної сполуки у незмінному вигляді та 60% метаболітів виводяться із сечею. Застосування при тяжкому порушенні функції печінки. Є дуже обмежені клінічні дані щодо застосування амлодипіну у пацієнтів із тяжким порушенням функції печінки. У пацієнтів з печінковою недостатністю кліренс амлодипіну зменшується, що призводить до збільшення періоду напіввиведення та збільшення площі під кривою "концентрація-час" (AUC) приблизно на 40-60%. Застосування у людей похилого віку. Час досягнення максимальних концентрацій амлодипіну в плазмі крові не відрізняється у літніх та молодих людей. Кліренс амлодипіну у літніх пацієнтів має тенденцію до зменшення, внаслідок чого збільшуються AUC та період напіввиведення. Збільшення AUC та періоду напіввиведення у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю відповідали очікуваним величинам для цих вікових груп пацієнтів. Індапамід: Індапамід 1,5 мг у препараті Арифам® модифікованого вивільнення, розподілений у спеціальному матриксі-носії, що дозволяє поступово вивільняти індапамід. Всмоктування Частка індапаміду, що вивільнилася, швидко і повністю всмоктується в шлунково-кишковому тракті. Прийом їжі трохи підвищує швидкість всмоктування, але не впливає на повноту всмоктування. Максимальна концентрація препарату в плазмі досягається приблизно через 12 годин після перорального прийому одноразової дози; при повторних прийомах коливання концентрації препарату в плазмі в проміжок між двома прийомами препарату згладжуються. Спостерігається індивідуальна варіабельність показників всмоктування препарату. Розподіл Зв'язування індапаміду з білками плазми становить 79%. Період напіввиведення становить (Т1/2) 14-24 години (загалом 18 годин). Рівноважна концентрація досягається через 7 днів. Повторний прийом не призводить до накопичення. Виведення Виведення препарату відбувається в основному із сечею (70% дози) та з калом (22%) у формі неактивних метаболітів. Пацієнти, що належать до групи високого ризику У пацієнтів із нирковою недостатністю фармакокінетичні показники не змінюються.ФармакодинамікаМеханізм дії Амлодипін є інгібітором припливу іонів кальцію, похідне дигідропіридину (блокатор повільних кальцієвих каналів, або антагоніст іонів кальцію), який інгібує трансмембранний приплив іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судинної стінки. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну обумовлений прямою розслаблюючою дією на гладкі м'язи судин. Індапамід – це похідне сульфонаміду з індольним кільцем, що відноситься до фармакологічної групи тіазидоподібних діуретиків, що діє шляхом зменшення реабсорбції натрію у кортикальному сегменті петлі нефрону. Індапамід підвищує екскрецію натрію та хлоридів із сечею і, меншою мірою, екскрецію калію та магнію, тим самим підвищуючи діурез та надаючи антигіпертензивну дію. Фармакодинамічні ефекти У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну один раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску у положенні лежачи та стоячи протягом 24 годин. У зв'язку з повільним розвитком ефекту амлодипін звичайно викликає гостру гіпотензію. Амлодипін не має небажаного впливу на ліпідний обмін і не викликає зміни ліпідного профілю плазми, тому він підходить для застосування у пацієнтів з бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Антигіпертензивна активність індапаміду пов'язана з покращенням еластичних властивостей артерій та зниженням артеріолярного та загального периферичного судинного опору. У клінічних дослідженнях ІІ та ІІІ фаз при використанні індапаміду в режимі монотерапії в дозах, що не чинили вираженого діуретичного ефекту, був продемонстрований 24-годинний гіпотензивний ефект. Індапамід зменшує гіпертрофію лівого шлуночка серця. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики після певної дози досягають плато терапевтичного ефекту, тоді як частота побічних ефектів продовжує збільшуватись при подальшому підвищенні дози препарату. Якщо терапія не призводить до бажаного терапевтичного ефекту, дозу препарату не слід збільшувати. Було також показано, що при короткочасному, середній тривалості та тривалому застосуванні у пацієнтів з артеріальною гіпертензією індапамід: не впливає на показники ліпідного обміну, у тому числі на рівень тригліцеридів, холестерину, ліпопротеїнів низької щільності та ліпопротеїнів високої щільності; не впливає на показники обміну вуглеводів, у тому числі у пацієнтів із цукровим діабетом.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія у пацієнтів, яким потрібна терапія амлодипіном та індапамідом.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до діючих речовин, інших сульфонамідів, похідних дигідропіридину або будь-якої з допоміжних речовин; тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну тяжка печінкова недостатність або печінкова енцефалопатія; гіпокаліємія; період годування груддю; виражена гіпотензія; шок (включаючи кардіогенний шок); обструкція виносить тракту лівого шлуночка (наприклад, аортальний стеноз високого ступеня); серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда із нестабільною гемодинамікою; непереносимість галактози, дефіцит лактази або глюкозо-галактозна мальабсорбція (бо препарат містить лактозу); дитячий вік до 18 років. З обережністю: знижений об'єм циркулюючої крові (ОЦК) (прийом діуретиків, дієта без солі, блювання, діарея), літній вік, пацієнти з легкими та помірними порушеннями функції печінки, пацієнти з периферичними набряками та асцитом, ішемічна хвороба серця, хронічна серцева недостатність з подовженим інтервалом QT, брадикардія, хронічна серцева недостатність III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA, цукровий діабет, стеноз ниркової артерії (у тому числі двосторонній), єдина нирка, ниркова недостатність, подагра.Вагітність та лактаціяВраховуючи ефект окремих компонентів даної комбінації при вагітності та годуванні груддю: Препарат Арифам не рекомендується застосовувати під час вагітності. Препарат Арифам протипоказаний для застосування під час годування груддю. Вагітність Амлодипін: Безпека застосування амлодипіну у вагітних жінок не встановлена. В експериментальних дослідженнях на тваринах токсична дія щодо репродуктивної системи встановлена ​​при використанні препарату у високих дозах. Індапамід: На даний момент немає достатньої кількості даних щодо застосування індапаміду під час вагітності (описано менше 300 випадків). Тривалий вплив тіазидів під час третього триместру вагітності може спричинити гіповолемію у матері, а також зменшити матково-плацентарний кровотік, що може призвести до фетоплацентарної ішемії та затримки розвитку плода. Крім того, були зареєстровані рідкісні випадки гіпоглікемії та тромбоцитопенії у новонароджених на фоні прийому діуретиків незадовго до пологів. Дослідження на тваринах не виявили прямого або непрямого токсичного впливу на репродуктивну функцію. Період грудного вигодовування Амлодипін: Амлодипін виводиться із грудним молоком. Частка материнської дози, отримана немовлям, оцінювалася міжквартильним діапазоном від 3 до 7%, з максимумом до 15%. Вплив амлодипіну на немовлят невідомий. Індапамід: Невідомо, чи виділяється індапамід чи його метаболіти із грудним молоком. У новонародженого при цьому може розвинутись підвищена чутливість до похідних сульфонаміду та гіпокаліємії. Ризик для новонародженої дитини не може бути виключений. Прийом тіазидних діуретиків спричинює зменшення кількості грудного молока або пригнічення лактації. Фертильність Амлодипін: У деяких пацієнтів, які отримували блокатори повільних кальцієвих каналів, спостерігалися оборотні біохімічні зміни головок сперматозоїдів. Немає достатньо клінічних даних, що стосуються потенційного ефекту амлодипіну на репродуктивну функцію. У дослідженні на щурах було виявлено небажані впливи на фертильність у самців. Індапамід: Дослідження репродуктивної токсичності не показали впливу на репродуктивну функцію у щурів обох статей. Можна припустити відсутність впливу фертильність в людини.Побічна діяНайчастіше спостерігаються небажані реакції під час лікування амлодипіном та індапамідом включають гіпокаліємію, сонливість, запаморочення, головний біль, порушення зору, диплопію, серцебиття, почервоніння обличчя, задишку, біль у животі, нудоту, диспепсію, діарею, зміну ритму дефекації, висип, набряки гомілки, спазми м'язів, набряки, стомлюваність та астенію. Під час лікування амлодипіном та індапамідом спостерігалися нижченаведені небажані реакції. Частота класифікується так: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, MedDRA Класи та системи органів Небажані реакції Частота Індапамід Амлодипін Інфекційні та паразитарні захворювання Риніт Не часто Порушення з боку крові та лімфатичної системи Лейкопенія Дуже рідко Дуже рідко Тромбоцитопенія Дуже рідко Дуже рідко Агранулоцитоз Дуже рідко - Апластична анемія Дуже рідко - Гемолітична анемія Дуже рідко - Порушення з боку імунної системи Реакції гіперчутливості - Дуже рідко Порушення з боку обміну речовин та харчування Гіпокаліємія Часто - У ході клінічних досліджень гіпокаліємія (рівень калію у плазмі <3,4 ммоль/л) відзначалася у 10% пацієнтів, а рівні <3,2 ммоль/л – у 4% пацієнтів після 4-6 тижнів лікування. Після 12 тижнів лікування середнє зниження рівня калію у плазмі становило 0,23 ммоль/л. Гіперглікемія Дуже рідко Гіперкальціємія Дуже рідко Г Гіпонатріємія з гіповолемією1 Частота невідома Порушення психіки Безсоння - Не часто Лабільність настрою (включаючи тривожність) Не часто Депресія - Не часто Сплутаність свідомості Рідко Порушення з боку нервової системи Сонливість Часто (особливо на початку лікування) Запаморочення Часто (особливо на початку лікування) Головний біль Рідко Часто (особливо на початку лікування) Тремор - Не часто Зміни смаку - Не часто Непритомність Частота невідома Не часто Зниження чутливості - Не часто Парестезії Рідко Не часто Гіпертонус - Дуже рідко Периферична нейропатія Дуже рідко Екстрапірамідний розлад (екстрапірамідний синдром) - Частота невідома Можливий розвиток печінкової енцефу лопатії у разі печінкової недостатності Частота невідома - Порушення з боку органу зору Порушення зору Частота невідома Часто Диплопія - Часто Міопія Частота невідома Нечіткий зір Частота невідома - Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Дзвін у вухах - Не часто Вертіго Рідко - Порушення з боку серця Серцебиття - Часто Інфаркт міокарда - Дуже рідко Аритмія (у тому числі брадикардія, шлуночкова тахікардія та фібриляція передсердь) Дуже рідко Не часто Тахікардія типу "пірует" (потенційно з летальним кінцем) Частота невідома Порушення з боку судин Припливи крові до шкіри обличчя - Часто Артеріальна гіпотензія Дуже рідко Не часто Васкуліт - Дуже рідко Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Задишка - Часто Кашель - Не часто Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Біль в животі - Часто Нудота Рідко Часто Блювота Не часто Не часто Диспепсія - Часто Зміна ритму дефекації - Часто Сухість в роті Рідко Не часто Панкреатит Дуже рідко Дуже рідко Гастрит - Дуже рідко Гіперплазія ясен - Дуже рідко Діарея - Часто Запор Рідко Часто Порушення зі строни печінки та жовчовивідних шляхів Гепатит Частота невідома Дуже рідко Жовтяниця - Дуже рідко Порушення функції печінки Дуже рідко Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Макулопапульозний висип Часто Пурпура Не часто Не часто Алопеція - Не часто Зміна кольору шкіри - Не часто Гіпергідроз - Не часто Сверблячка - Не часто Висипання на шкірі - Не часто Екзантема - Не часто Ангіоневротичний набряк Дуже рідко Дуже рідко Кропивниця Дуже рідко Не часто Токсичний епідермальний некроліз Дуже рідко Частота невідома Синдром Стівенса-Джонсона Дуже рідко Дуже рідко Мультиморфна еритема - Дуже рідко Ексфоліативний дерматит - Дуже рідко Набряк Квінке - Дуже рідко Фоточутливість Описано випадки реакцій фоточутливості Дуже рідко Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Набряк гомілок - Часто Артралгія - Не часто Міалгія - Не часто Спазми м'язів - Часто Біль у спині - Не часто Можливе загострення вже наявного системного червоного вовчаку Частота невідома - Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Порушення сечовипускання - Не часто Ніктурія - Не часто Поллакіурія - Не часто Ниркова недостатність Дуже рідко - Порушення з боку статевих органів та молочної залози еректильна дисфункція - Не часто Гінекомастія - Не часто Загальні розлади та симптоми Набряк Дуже часто Підвищена стомлюваність Рідко Часто Біль у грудній клітці - Не часто Астенія - Часто Біль - Не часто нездужання - Не часто Лабораторні та інструментальні дані Збільшення маси тіла - Не часто Зниження маси тіла - Не часто Подовження інтервалу QT на електрокардіограмі (ЕКГ) Частота невідома Підвищення концентрації глюкози у плазмі крові під час лікування Частота невідома - Доцільність призначення цих діуретиків пацієнтам з подагрою або цукровим діабетом слід ретельно оцінювати. Підвищення концентрації сечової кислоти у плазмі крові Частота невідома - Доцільність призначення цих діуретиків пацієнтам з подагрою або цукровим діабетом слід ретельно оцінювати. Підвищення концентрації печінкових ферментів Частота невідома Дуже редко2 1- призводить до дегідратації та ортостатичної гіпотензії. Супутня втрата іонів хлору може призводити до вторинного компенсаторного метаболічного алкалозу: частота та рівень виразності цього ефекту незначні. 2 найбільш часто у поєднанні з холестазом.Взаємодія з лікарськими засобамиАмлодипін: Дантролен (в/в введення): у тварин спостерігалася фібриляція шлуночків та серцево-судинний колапс із летальним результатом на фоні гіперкаліємії після прийому верапамілу та внутрішньовенного введення дантролену. У зв'язку з ризиком гіперкаліємії рекомендується уникати спільного застосування блокаторів повільних кальцієвих каналів, таких як амлодипін, у пацієнтів зі схильністю до злоякісної гіпертермії, а також при лікуванні злоякісної гіпертермії. Прийом амлодипіну з грейпфрутом або грейпфрутовим соком не рекомендується, оскільки у деяких пацієнтів може збільшуватись біодоступність амлодипіну, що призводить до посилення ефектів зниження артеріального тиску. Інгібітори цитохрому CYP3A4: Одночасне застосування амлодипіну з сильними або помірними інгібіторами CYP3A4 (інгібітори протеази, протигрибкові препарати із групи азолів, макроліди, такі як еритроміцин або кларитроміцин, приверпаміл або дилтіа). Клінічні прояви даних фармакокінетичних відхилень можуть бути більш вираженими у пацієнтів похилого віку. Може знадобитися моніторинг клінічного стану та корекція дози. Зважаючи на підвищення ризику розвитку гіпотонії при сумісному застосуванні кларитроміцину та амлодипіну рекомендується ретельне спостереження за пацієнтом. Індуктори CYP3A4: При сумісному застосуванні відомих індукторів ізоферменту CYP3A4 концентрація амлодипіну в плазмі може варіюватися. Тому необхідно контролювати АТ та коригувати дозу препарату як під час лікування, так і після спільного застосування (зокрема, при спільному застосуванні із сильними індукторами ізоферменту CYP3A4, такими як рифампіцин. Звіробій продірявлений). Вплив амлодипіну на інші лікарські препарати Амлодипін надає додатково гіпотензивну дію при одночасному прийомі з іншими препаратами, які мають антигіпертензивну дію. У клінічних дослідженнях лікарських взаємодій амлодипін не впливав на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину та варфарину. Такролімус: Існує ризик збільшення концентрації такролімусу в крові при одночасному застосуванні з амлодипіном. Для того, щоб уникнути токсичних ефектів такролімусу, у пацієнтів, які одночасно приймають амлодипін, необхідні контроль концентрації такролімусу в плазмі крові, та корекція його дози за необхідності. Інгібітори mTOR (Мета рапаміцину в клітинах ссавців): Інгібітори mTOR. такі як сиролімус, темсіролімус та еверолімус є субстратами CYP3A. Амлодипін є слабким інгібітором CYP3A. При одночасному застосуванні з інгібіторами mTOR амлодипін може збільшити їхню експозицію. Циклоспорин: Досліджень лікарської взаємодії циклоспорину та амлодипіну у здорових добровольців або інших популяціях не проводилося, за винятком пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, у яких відзначалася варіабельність підвищення найменших концентрацій циклоспорину (в середньому від 0 до 40 %). У пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки та застосовують амлодипін, необхідний контроль концентрації циклоспорину в плазмі крові та зниження дози циклоспорину при необхідності. Симвастатин: Одночасне застосування багаторазових доз амлодипіну 10 мг та симвастатину 80 мг призводило до 77% збільшення концентрації симвастатину в порівнянні з монотерапією симвастатином. У пацієнтів, які отримують амлодипін, доза симвастатину не повинна перевищувати 20 мг на добу. Індапамід: Комбінації лікарських засобів, застосування яких не рекомендується. Препарати літію: При одночасному застосуванні індапаміду та препаратів літію може спостерігатися підвищення рівня літію в плазмі крові з ознаками передозування, як при дієті без солі (знижена екскреція літію з сечею). Однак якщо застосування діуретиків є необхідним, потрібний ретельний моніторинг літію у плазмі та корекція дозування. Комбінації, при застосуванні яких потрібне дотримання запобіжних заходів. Препарати, що викликають тахікардію типу "пірует": антиаритмічні препарати 1а класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід), антиаритмічні засоби ІІІ класу (аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід); деякі антипсихотичні препарати: фенотіазини (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифторперазин); бензаміди (амісульприд, сульпірид, сультоприд, тіаприд); бутірофенони (дроперидол, галоперидол); інші: беприділ, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для внутрішньовенного введення, галофантрин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, моксифлоксацин. вінкаміцин для внутрішньовенного введення. Підвищений ризик шлуночкових аритмій, особливо тахікардії типу "пірует" (гіпокаліємія як фактор ризику). На фоні прийому препарату Арифам слід провести дослідження з метою виявлення гіпокаліємії та провести корекцію при необхідності. Потрібен моніторинг клінічного стану, електролітів плазми та ЕКГ. За наявності гіпокаліємії слід застосовувати препарати, що не викликають тахікардію типу "пірует". Нестероїдні протизапальні препарати (системне застосування), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2, високі дози ацетилсаліцилової кислоти (≥3 г/добу): Можливе зниження антигіпертензивного ефекту індапаміду. Ризик розвитку гострої ниркової недостатності у пацієнтів із дегідратацією (зниженою клубочковою фільтрацією). На початку лікування слід проводити гідратацію та моніторинг функції нирок. Інгібітори ангіотензин-перетворюючого ферменту (АПФ): Ризик раптової гіпотензії та/або гострої ниркової недостатності на початку лікування інгібітором АПФ на фоні зниження рівня натрію (особливо у пацієнтів зі стенозом ниркової артерії). При артеріальній гіпертензії, якщо попереднє лікування діуретиками могло спричинити зменшення рівня натрію, необхідно за 3 дні до початку лікування інгібітором АПФ припинити прийом діуретиків. Надалі, за потреби, прийом діуретиків можна відновити. Або призначити інгібітор АПФ у низькій початковій дозі та поступово підвищувати дозу. При хронічній серцевій недостатності лікування інгібіторами АПФ слід розпочинати з низьких доз із можливим попереднім зниженням доз діуретиків. У всіх випадках слід проводити моніторинг функції нирок (рівня креатиніну в плазмі) протягом перших тижнів лікування інгібітором АПФ. Інші препарати, що викликають гіпокаліємію: амфотерицин В (в/в), глюко- та мінералокортикоїди (системне призначення), тетра-козактид, проносні, що стимулюють моторику кишечника: Підвищений ризик розвитку гіпокаліємії (адитивний ефект). Слід проводити моніторинг концентрації калію в плазмі та, при необхідності, її корекцію. Це особливо актуально при супутньому лікуванні серцевими глікозидами. Слід використовувати проносні засоби, що не стимулюють моторику кишечника. Серцеві глікозиди: Гіпокаліємія посилює токсичні ефекти серцевих глікозидів. Слід проводити моніторинг концентрації калію у плазмі крові та показників ЕКГ, а також корекцію лікування за потреби. Баклофен: Посилення антигіпертензивного ефекту. На початку лікування слід проводити гідратацію та моніторинг функції нирок. Алопуринол: Одночасне застосування з індапамідом може збільшувати ризик виникнення реакцій підвищеної чутливості до алопуринолу. Комбінації препаратів, які потребують уваги. Калійзберігаючі діуретики (амілорид, спіронолактон, тріамтерен): Хоча в деяких пацієнтів застосування комбінацій є доцільним, може виникати гіпокаліємія або гіперкаліємія (особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю та цукровим діабетом). Слід спостерігати за концентрацією калію у плазмі крові та показниками ЕКГ, і, якщо необхідно, переглядати лікування. Метформін: Функціональна ниркова недостатність, яка може виникати на тлі діуретиків, особливо петльових, при одночасному призначенні метформіну підвищує ризик розвитку молочнокислого ацидозу. Не слід застосовувати метформін, якщо рівень креатиніну у плазмі крові перевищує 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків та 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок. Йодмісткі контрастні речовини: При дегідратації, викликаної діуретиками, є підвищений ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при використанні високих доз контрастних речовин, що містять йод. Перед введенням препарату, що містить йод, слід компенсувати втрату рідини. Трициклічні антидепресанти, нейролептики: Спостерігається підвищений ризик ортостатичної гіпотензії та посилення антигіпертензивного ефекту (адитивний ефект). Солі кальцію: Внаслідок зниження виведення кальцію із сечею є ризик гіперкальціємії. Циклоспорин, такролімус: Спостерігається ризик підвищення рівня креатиніну в плазмі без будь-яких змін концентрації циркулюючого циклоспорину, навіть за відсутності втрати води/натрію. Кортикостероїди, тетракозактид (системне застосування): Зниження антигіпертензивного ефекту (затримка води/натрію внаслідок прийому кортикостероїдів).Спосіб застосування та дозиВсередину по 1 таблетці 1 раз на добу переважно вранці. Таблетку необхідно ковтати, не розжовуючи та запиваючи водою. Особливі групи пацієнтів Пацієнти з порушенням функції нирок При тяжкому ураженні нирок (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв) прийом препарату протипоказаний. Корекція дози препарату у пацієнтів з порушенням функції нирок легкого та помірного ступеня не потрібна. Застосування у пацієнтів похилого віку Препарат Арифам® може призначатися пацієнтам похилого віку з урахуванням функції нирок. Пацієнти з порушенням функції печінки При тяжкому ураженні печінки терапія препаратом Арифам протипоказана. Рекомендації щодо дозування амлодипіну не встановлені для пацієнтів з легким та помірним порушенням функції печінки, тому дозу слід підбирати з обережністю, і лікування слід розпочинати з найменшої дози. Діти та підлітки В даний час немає даних щодо безпеки та ефективності застосування препарату Арифам® у дітей та підлітків.ПередозуванняІнформація про передозування препарату Арифам відсутня. Амлодипін: Інформація про навмисне передозування у людини обмежена. Наявні дані демонструють, що значне передозування може призвести до надмірної периферичної вазодилатації та, можливо, до рефлекторної тахікардії. Спостерігалися випадки вираженої та ймовірно тривалої системної гіпотензії до розвитку шоку зі смертельним результатом. При клінічно значущій гіпотензії внаслідок передозування амлодипіну необхідна активна підтримка функціонування серцево-судинної системи, включаючи частий моніторинг серцевої та дихальної функцій, підйом кінцівок та контроль об'єму циркулюючої крові та діурезу. Для відновлення тонусу судин та артеріального тиску може бути ефективним застосування судинозвужувальних засобів за відсутності протипоказань до їх застосування. Внутрішньовенне введення глюконату кальцію може сприяти ліквідації блокади кальцієвих каналів. У деяких випадках може бути доцільним промивання шлунка. У здорових добровольців застосування активованого вугілля протягом періоду до 2 годин після прийому 10 мг амлодипіну призводило до зниження швидкості абсорбції амлодипіну. Оскільки амлодипін високою мірою зв'язується з білками, діаліз навряд чи буде ефективним. Індапамід: Індапамід не виявляв токсичності при застосуванні доз до 40 мг, тобто. у 27 разів вища за терапевтичну дозу. Ознаками гострого отруєння є головним чином водно-електролітні порушення (гіпонатріємія, гіпокаліємія). У клінічній картині можуть спостерігатися нудота, блювання, гіпотензія, спазми м'язів, вертиго, сонливість, сплутаність свідомості, поліурія або олігурія, можливо, аж до анурії (внаслідок гіповолемії). Початкові заходи невідкладної допомоги включають швидке виведення прийнятих речовин(а) за допомогою промивання шлунка та призначення активованого вугілля з подальшим відновленням водно-електролітного балансу до норми в спеціалізованому відділенні.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПечінкова енцефалопатія: При порушенні функції печінки тіазидоподібні діуретики можуть спричинити печінкову енцефалопатію, особливо у разі електролітного дисбалансу. У зв'язку з наявністю індапаміду, при розвитку цього явища застосування препарату Арифам слід негайно припинити. Фоточутливість: Описано випадки реакцій фоточутливості при прийомі тіазидних та тіазидоподібних діуретиків. Якщо реакція фоточутливості виникла під час лікування, рекомендується припинити лікування. Якщо повторне призначення діуретика вважається за необхідне, рекомендується захищати відкриті частини тіла від впливу сонця або штучних ультрафіолетових променів. Гіпертонічний криз Безпека та ефективність застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не встановлено. Водно-електролітний баланс: Вміст іонів натрію у плазмі крові: До початку лікування необхідно визначити вміст іонів натрію у плазмі крові. З огляду на прийом препарату слід регулярно контролювати цей показник. Гіпонатріємія на початковому етапі може не супроводжуватись клінічними симптомами, тому необхідний регулярний лабораторний контроль. Більш чатий контроль вмісту іонів натрію показаний пацієнтам похилого віку та пацієнтам з цирозом печінки (див. розділи "Побічна дія" та "Передозування"). Терапія будь-якими діуретичними засобами може спричинити гіпонатріємію, яка іноді призводить до серйозних ускладнень. Гіпонатріємія у поєднанні з гіповолемією може викликати дегідратацію та ортостаїчну гіпотензію. У разі супутньої втрати іонів натрію, може розвинутись вторинний компенсаторний метаболічний алкалоз: частота та виразність даного ефекту незначні. Вміст іонів калію в плазмі крові: Виснаження запасів калію з розвитком гіпокаліємії є основним ризиком, пов'язаним з прийомом тіазидних та тіазидоподібних діуретиків. Необхідно запобігати розвитку гіпокаліємії ( Особи з подовженим інтервалом QT також відносяться до групи ризику, незалежно від походження цього порушення – вродженого або ятрогенного. Гіпокаліємія, а також брадикардія, є факторами, що сприяють виникненню тяжкої аритмії, зокрема потенційно фатальної тахікардії типу "пірует". У всіх вищевказаних ситуаціях необхідно частіше вимірювати концентрацію калію в плазмі. Перший вимір рівня іонів калію в плазмі слід провести протягом першого тижня від початку лікування. З появою гіпокаліємії має бути призначене відповідне лікування. Вміст кальцію в плазмі: Тіазидні та тіазидоподібні діуретики можуть знижувати екскрецію кальцію з сечею та викликати незначне та тимчасове підвищення рівня кальцію у плазмі крові. Справжня гіперкальціємія може бути пов'язана з раніше не діагностованим гіперпаратиреозом. До дослідження функції паращитовидної залози лікування слід припинити. Вміст глюкози у плазмі крові: У зв'язку з наявністю індапаміду необхідно контролювати рівень глюкози в крові у пацієнтів з цукровим діабетом, особливо за наявності гіпокаліємії. Серцева недостатність: У пацієнтів із серцевою недостатністю лікування слід проводити з обережністю. У довгостроковому плацебо-контрольованому дослідженні у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю (класи III та IV за класифікацією NYHA) частота розвитку набряку легень була вищою у групі, що отримувала амлодипін, ніж у групі плацебо. Блокатори кальцієвих каналів, у тому числі амлодипін, слід з обережністю застосовувати у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю, оскільки вони можуть збільшувати ризик серцево-судинних подій та смертельного результату. Функція нирок: Тіазидні та тіазидоподібні діуретики повною мірою ефективні лише при нормальній або незначно порушеній функції нирок (рівень креатиніну в плазмі нижче 25 мг/л, тобто 220 мкмоль/л у дорослих пацієнтів). У пацієнтів похилого віку нормальний рівень креатиніну в плазмі слід розраховувати залежно від віку, маси тіла та статі. На початку лікування у пацієнтів може спостерігатись зниження швидкості клубочкової фільтрації, зумовлене гіповолемією, яка, у свою чергу, спричинена втратою води та іонів натрію на фоні прийому діуретичних препаратів. Це може призвести до підвищення концентрації сечовини та креатиніну у плазмі крові. Така функціональна транзиторна ниркова недостатність не має клінічного значення при нормальній функції нирок, проте може посилити вже існуючу ниркову недостатність. У пацієнтів із нирковою недостатністю амлодипін можна застосовувати у звичайних дозах. Зміни концентрації амлодипіну в плазмі не корелюють зі ступенем порушення функції нирок. Амлодипін не виводиться з організму за допомогою діалізу. Ефекти комбінованого препарату Арифам при порушенні функції нирок не вивчалися. При порушенні функції нирок дозу препарату слід вибирати з урахуванням вмісту окремих компонентів. Сечова кислота: У зв'язку з наявністю індапаміду, у пацієнтів з гіперурикемією може збільшитись ризик розвитку нападів подагри. Функція печінки: У пацієнтів з порушенням функції печінки Т1/2 та AUC амлодипіну збільшуються. Рекомендації щодо дозування для таких пацієнтів не встановлені. Прийом амлодипіну необхідно почати з найнижчих доз і дотримуватися запобіжних заходів, як на початку лікування, так і при збільшенні дози. Ефекти комбінованого прийому амлодипіну + індапаміду у разі порушення функції печінки не вивчалися. Зважаючи на ефекти роздільного застосування індапаміду та амлодипіну, препарат Арифам® протипоказаний для застосування у пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки, і слід бути обережним при лікуванні пацієнтів з легким та помірним порушенням функції печінки. Пацієнти похилого віку Пацієнти похилого віку можуть приймати препарат Арифам з урахуванням функції нирок. Допоміжні речовини: Арифам® не слід застосовувати для лікування пацієнтів з рідкісними спадковими захворюваннями, пов'язаними з непереносимістю галактози, повною лактазною недостатністю та глюкозогалактозною мальабсорбцією. Зміст натрію Лікарський препарат Арифам містить менше ніж 1 ммоль натрію (23 мг) у таблетці, тобто практично його не містить. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Арифам® надає невеликий, або помірний вплив на здатність керувати автотранспортом та працювати з механізмами. Амлодипін надає незначний або помірний вплив на здатність до керування транспортними засобами та роботи з механізмами. Якщо у пацієнтів, які отримують амлодипін, спостерігається запаморочення, біль голови, стомлюваність або нудота, здатність до реагування може бути порушена. Рекомендується бути обережним, особливо на початку лікування. Індапамід не впливає на увагу, але в окремих випадках можуть виникати різні реакції, пов'язані зі зниженням артеріального тиску, особливо на початку лікування або при додаванні іншого антигіпертензивного препарату. В результаті може порушуватися здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діючі речовини: амлодипін безілат 6,935 мг, що відповідає 5,000 мг амлодипіну, та індапамід 1,500 мг; Допоміжні речовини: гіпромеллоза-4 тис. 84,000 мг, лактози моногідрат 104,500 мг, магнію стеарат 2,050 мг, повідон К-30 8,600 мг, кремнію діоксид колоїдний 0,820 мг, 0,00,5 крохмаль кукурудзяний прежелатинізований 6300 мг; Оболонка плівкова: гліцерол 0,61992 мг, гіпромелоза-6 тис. 10,30445 мг, макрогол-6000 0,65797 мг, магнію стеарат 0,61992 мг, титану діоксид (Е171) 1,98375. По 14 або 15 таблеток у блістер (ПВХ/Ал). По 2 блістери з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки білого кольору, з гравіюванням логотипу компанії на одній стороні.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний засіб комбінований (БМКК + діуретик).ФармакокінетикаОдночасне застосування амлодипіну та індапаміду не змінює їх фармакокінетичних властивостей порівняно з роздільним застосуванням цих засобів. Амлодипін: Амлодипін представлений у препараті Арифам у формі з негайним вивільненням. Абсорбція, розподіл, зв'язування з білками плазми Амлодипін добре всмоктується при прийомі внутрішньо в терапевтичних дозах, при цьому максимальна концентрація в плазмі досягається через 6-12 годин після прийому препарату внутрішньо. Абсолютна біодоступність становить від 64 до 80%. Об'єм розподілу становить близько 21 л/кг. Дослідження in vitro показали, що приблизно 97,5% циркулюючого амлодипіну зв'язується з білками плазми. Одночасний прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну. Метаболізм та виведення Термінальний період напіввиведення амлодипіну з плазми становить приблизно 35-50 годин, що узгоджується з прийомом препарату один раз на добу. Амлодипін активно метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів, при цьому 10% вихідної сполуки у незмінному вигляді та 60% метаболітів виводяться із сечею. Застосування при тяжкому порушенні функції печінки. Є дуже обмежені клінічні дані щодо застосування амлодипіну у пацієнтів із тяжким порушенням функції печінки. У пацієнтів з печінковою недостатністю кліренс амлодипіну зменшується, що призводить до збільшення періоду напіввиведення та збільшення площі під кривою "концентрація-час" (AUC) приблизно на 40-60%. Застосування у людей похилого віку. Час досягнення максимальних концентрацій амлодипіну в плазмі крові не відрізняється у літніх та молодих людей. Кліренс амлодипіну у літніх пацієнтів має тенденцію до зменшення, внаслідок чого збільшуються AUC та період напіввиведення. Збільшення AUC та періоду напіввиведення у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю відповідали очікуваним величинам для цих вікових груп пацієнтів. Індапамід: Індапамід 1,5 мг у препараті Арифам® модифікованого вивільнення, розподілений у спеціальному матриксі-носії, що дозволяє поступово вивільняти індапамід. Всмоктування Частка індапаміду, що вивільнилася, швидко і повністю всмоктується в шлунково-кишковому тракті. Прийом їжі трохи підвищує швидкість всмоктування, але не впливає на повноту всмоктування. Максимальна концентрація препарату в плазмі досягається приблизно через 12 годин після перорального прийому одноразової дози; при повторних прийомах коливання концентрації препарату в плазмі в проміжок між двома прийомами препарату згладжуються. Спостерігається індивідуальна варіабельність показників всмоктування препарату. Розподіл Зв'язування індапаміду з білками плазми становить 79%. Період напіввиведення становить (Т1/2) 14-24 години (загалом 18 годин). Рівноважна концентрація досягається через 7 днів. Повторний прийом не призводить до накопичення. Виведення Виведення препарату відбувається в основному із сечею (70% дози) та з калом (22%) у формі неактивних метаболітів. Пацієнти, що належать до групи високого ризику У пацієнтів із нирковою недостатністю фармакокінетичні показники не змінюються.ФармакодинамікаМеханізм дії Амлодипін є інгібітором припливу іонів кальцію, похідне дигідропіридину (блокатор повільних кальцієвих каналів, або антагоніст іонів кальцію), який інгібує трансмембранний приплив іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судинної стінки. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну обумовлений прямою розслаблюючою дією на гладкі м'язи судин. Індапамід – це похідне сульфонаміду з індольним кільцем, що відноситься до фармакологічної групи тіазидоподібних діуретиків, що діє шляхом зменшення реабсорбції натрію у кортикальному сегменті петлі нефрону. Індапамід підвищує екскрецію натрію та хлоридів із сечею і, меншою мірою, екскрецію калію та магнію, тим самим підвищуючи діурез та надаючи антигіпертензивну дію. Фармакодинамічні ефекти У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну один раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску у положенні лежачи та стоячи протягом 24 годин. У зв'язку з повільним розвитком ефекту амлодипін звичайно викликає гостру гіпотензію. Амлодипін не має небажаного впливу на ліпідний обмін і не викликає зміни ліпідного профілю плазми, тому він підходить для застосування у пацієнтів з бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. Антигіпертензивна активність індапаміду пов'язана з покращенням еластичних властивостей артерій та зниженням артеріолярного та загального периферичного судинного опору. У клінічних дослідженнях ІІ та ІІІ фаз при використанні індапаміду в режимі монотерапії в дозах, що не чинили вираженого діуретичного ефекту, був продемонстрований 24-годинний гіпотензивний ефект. Індапамід зменшує гіпертрофію лівого шлуночка серця. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики після певної дози досягають плато терапевтичного ефекту, тоді як частота побічних ефектів продовжує збільшуватись при подальшому підвищенні дози препарату. Якщо терапія не призводить до бажаного терапевтичного ефекту, дозу препарату не слід збільшувати. Було також показано, що при короткочасному, середній тривалості та тривалому застосуванні у пацієнтів з артеріальною гіпертензією індапамід: не впливає на показники ліпідного обміну, у тому числі на рівень тригліцеридів, холестерину, ліпопротеїнів низької щільності та ліпопротеїнів високої щільності; не впливає на показники обміну вуглеводів, у тому числі у пацієнтів із цукровим діабетом.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія у пацієнтів, яким потрібна терапія амлодипіном та індапамідом.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до діючих речовин, інших сульфонамідів, похідних дигідропіридину або будь-якої з допоміжних речовин; тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну тяжка печінкова недостатність або печінкова енцефалопатія; гіпокаліємія; період годування груддю; виражена гіпотензія; шок (включаючи кардіогенний шок); обструкція виносить тракту лівого шлуночка (наприклад, аортальний стеноз високого ступеня); серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда із нестабільною гемодинамікою; непереносимість галактози, дефіцит лактази або глюкозо-галактозна мальабсорбція (бо препарат містить лактозу); дитячий вік до 18 років. З обережністю: знижений об'єм циркулюючої крові (ОЦК) (прийом діуретиків, дієта без солі, блювання, діарея), літній вік, пацієнти з легкими та помірними порушеннями функції печінки, пацієнти з периферичними набряками та асцитом, ішемічна хвороба серця, хронічна серцева недостатність з подовженим інтервалом QT, брадикардія, хронічна серцева недостатність III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA, цукровий діабет, стеноз ниркової артерії (у тому числі двосторонній), єдина нирка, ниркова недостатність, подагра.Вагітність та лактаціяВраховуючи ефект окремих компонентів даної комбінації при вагітності та годуванні груддю: Препарат Арифам не рекомендується застосовувати під час вагітності. Препарат Арифам протипоказаний для застосування під час годування груддю. Вагітність Амлодипін: Безпека застосування амлодипіну у вагітних жінок не встановлена. В експериментальних дослідженнях на тваринах токсична дія щодо репродуктивної системи встановлена ​​при використанні препарату у високих дозах. Індапамід: На даний момент немає достатньої кількості даних щодо застосування індапаміду під час вагітності (описано менше 300 випадків). Тривалий вплив тіазидів під час третього триместру вагітності може спричинити гіповолемію у матері, а також зменшити матково-плацентарний кровотік, що може призвести до фетоплацентарної ішемії та затримки розвитку плода. Крім того, були зареєстровані рідкісні випадки гіпоглікемії та тромбоцитопенії у новонароджених на фоні прийому діуретиків незадовго до пологів. Дослідження на тваринах не виявили прямого або непрямого токсичного впливу на репродуктивну функцію. Період грудного вигодовування Амлодипін: Амлодипін виводиться із грудним молоком. Частка материнської дози, отримана немовлям, оцінювалася міжквартильним діапазоном від 3 до 7%, з максимумом до 15%. Вплив амлодипіну на немовлят невідомий. Індапамід: Невідомо, чи виділяється індапамід чи його метаболіти із грудним молоком. У новонародженого при цьому може розвинутись підвищена чутливість до похідних сульфонаміду та гіпокаліємії. Ризик для новонародженої дитини не може бути виключений. Прийом тіазидних діуретиків спричинює зменшення кількості грудного молока або пригнічення лактації. Фертильність Амлодипін: У деяких пацієнтів, які отримували блокатори повільних кальцієвих каналів, спостерігалися оборотні біохімічні зміни головок сперматозоїдів. Немає достатньо клінічних даних, що стосуються потенційного ефекту амлодипіну на репродуктивну функцію. У дослідженні на щурах було виявлено небажані впливи на фертильність у самців. Індапамід: Дослідження репродуктивної токсичності не показали впливу на репродуктивну функцію у щурів обох статей. Можна припустити відсутність впливу фертильність в людини.Побічна діяНайчастіше спостерігаються небажані реакції під час лікування амлодипіном та індапамідом включають гіпокаліємію, сонливість, запаморочення, головний біль, порушення зору, диплопію, серцебиття, почервоніння обличчя, задишку, біль у животі, нудоту, диспепсію, діарею, зміну ритму дефекації, висип, набряки гомілки, спазми м'язів, набряки, стомлюваність та астенію. Під час лікування амлодипіном та індапамідом спостерігалися нижченаведені небажані реакції. Частота класифікується так: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, MedDRA Класи та системи органів Небажані реакції Частота Індапамід Амлодипін Інфекційні та паразитарні захворювання Риніт Не часто Порушення з боку крові та лімфатичної системи Лейкопенія Дуже рідко Дуже рідко Тромбоцитопенія Дуже рідко Дуже рідко Агранулоцитоз Дуже рідко - Апластична анемія Дуже рідко - Гемолітична анемія Дуже рідко - Порушення з боку імунної системи Реакції гіперчутливості - Дуже рідко Порушення з боку обміну речовин та харчування Гіпокаліємія Часто - У ході клінічних досліджень гіпокаліємія (рівень калію у плазмі <3,4 ммоль/л) відзначалася у 10% пацієнтів, а рівні <3,2 ммоль/л – у 4% пацієнтів після 4-6 тижнів лікування. Після 12 тижнів лікування середнє зниження рівня калію у плазмі становило 0,23 ммоль/л. Гіперглікемія Дуже рідко Гіперкальціємія Дуже рідко Г Гіпонатріємія з гіповолемією1 Частота невідома Порушення психіки Безсоння - Не часто Лабільність настрою (включаючи тривожність) Не часто Депресія - Не часто Сплутаність свідомості Рідко Порушення з боку нервової системи Сонливість Часто (особливо на початку лікування) Запаморочення Часто (особливо на початку лікування) Головний біль Рідко Часто (особливо на початку лікування) Тремор - Не часто Зміни смаку - Не часто Непритомність Частота невідома Не часто Зниження чутливості - Не часто Парестезії Рідко Не часто Гіпертонус - Дуже рідко Периферична нейропатія Дуже рідко Екстрапірамідний розлад (екстрапірамідний синдром) - Частота невідома Можливий розвиток печінкової енцефу лопатії у разі печінкової недостатності Частота невідома - Порушення з боку органу зору Порушення зору Частота невідома Часто Диплопія - Часто Міопія Частота невідома Нечіткий зір Частота невідома - Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Дзвін у вухах - Не часто Вертіго Рідко - Порушення з боку серця Серцебиття - Часто Інфаркт міокарда - Дуже рідко Аритмія (у тому числі брадикардія, шлуночкова тахікардія та фібриляція передсердь) Дуже рідко Не часто Тахікардія типу "пірует" (потенційно з летальним кінцем) Частота невідома Порушення з боку судин Припливи крові до шкіри обличчя - Часто Артеріальна гіпотензія Дуже рідко Не часто Васкуліт - Дуже рідко Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Задишка - Часто Кашель - Не часто Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Біль в животі - Часто Нудота Рідко Часто Блювота Не часто Не часто Диспепсія - Часто Зміна ритму дефекації - Часто Сухість в роті Рідко Не часто Панкреатит Дуже рідко Дуже рідко Гастрит - Дуже рідко Гіперплазія ясен - Дуже рідко Діарея - Часто Запор Рідко Часто Порушення зі строни печінки та жовчовивідних шляхів Гепатит Частота невідома Дуже рідко Жовтяниця - Дуже рідко Порушення функції печінки Дуже рідко Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Макулопапульозний висип Часто Пурпура Не часто Не часто Алопеція - Не часто Зміна кольору шкіри - Не часто Гіпергідроз - Не часто Сверблячка - Не часто Висипання на шкірі - Не часто Екзантема - Не часто Ангіоневротичний набряк Дуже рідко Дуже рідко Кропивниця Дуже рідко Не часто Токсичний епідермальний некроліз Дуже рідко Частота невідома Синдром Стівенса-Джонсона Дуже рідко Дуже рідко Мультиморфна еритема - Дуже рідко Ексфоліативний дерматит - Дуже рідко Набряк Квінке - Дуже рідко Фоточутливість Описано випадки реакцій фоточутливості Дуже рідко Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Набряк гомілок - Часто Артралгія - Не часто Міалгія - Не часто Спазми м'язів - Часто Біль у спині - Не часто Можливе загострення вже наявного системного червоного вовчаку Частота невідома - Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Порушення сечовипускання - Не часто Ніктурія - Не часто Поллакіурія - Не часто Ниркова недостатність Дуже рідко - Порушення з боку статевих органів та молочної залози еректильна дисфункція - Не часто Гінекомастія - Не часто Загальні розлади та симптоми Набряк Дуже часто Підвищена стомлюваність Рідко Часто Біль у грудній клітці - Не часто Астенія - Часто Біль - Не часто нездужання - Не часто Лабораторні та інструментальні дані Збільшення маси тіла - Не часто Зниження маси тіла - Не часто Подовження інтервалу QT на електрокардіограмі (ЕКГ) Частота невідома Підвищення концентрації глюкози у плазмі крові під час лікування Частота невідома - Доцільність призначення цих діуретиків пацієнтам з подагрою або цукровим діабетом слід ретельно оцінювати. Підвищення концентрації сечової кислоти у плазмі крові Частота невідома - Доцільність призначення цих діуретиків пацієнтам з подагрою або цукровим діабетом слід ретельно оцінювати. Підвищення концентрації печінкових ферментів Частота невідома Дуже редко2 1- призводить до дегідратації та ортостатичної гіпотензії. Супутня втрата іонів хлору може призводити до вторинного компенсаторного метаболічного алкалозу: частота та рівень виразності цього ефекту незначні. 2 найбільш часто у поєднанні з холестазом.Взаємодія з лікарськими засобамиАмлодипін: Дантролен (в/в введення): у тварин спостерігалася фібриляція шлуночків та серцево-судинний колапс із летальним результатом на фоні гіперкаліємії після прийому верапамілу та внутрішньовенного введення дантролену. У зв'язку з ризиком гіперкаліємії рекомендується уникати спільного застосування блокаторів повільних кальцієвих каналів, таких як амлодипін, у пацієнтів зі схильністю до злоякісної гіпертермії, а також при лікуванні злоякісної гіпертермії. Прийом амлодипіну з грейпфрутом або грейпфрутовим соком не рекомендується, оскільки у деяких пацієнтів може збільшуватись біодоступність амлодипіну, що призводить до посилення ефектів зниження артеріального тиску. Інгібітори цитохрому CYP3A4: Одночасне застосування амлодипіну з сильними або помірними інгібіторами CYP3A4 (інгібітори протеази, протигрибкові препарати із групи азолів, макроліди, такі як еритроміцин або кларитроміцин, приверпаміл або дилтіа). Клінічні прояви даних фармакокінетичних відхилень можуть бути більш вираженими у пацієнтів похилого віку. Може знадобитися моніторинг клінічного стану та корекція дози. Зважаючи на підвищення ризику розвитку гіпотонії при сумісному застосуванні кларитроміцину та амлодипіну рекомендується ретельне спостереження за пацієнтом. Індуктори CYP3A4: При сумісному застосуванні відомих індукторів ізоферменту CYP3A4 концентрація амлодипіну в плазмі може варіюватися. Тому необхідно контролювати АТ та коригувати дозу препарату як під час лікування, так і після спільного застосування (зокрема, при спільному застосуванні із сильними індукторами ізоферменту CYP3A4, такими як рифампіцин. Звіробій продірявлений). Вплив амлодипіну на інші лікарські препарати Амлодипін надає додатково гіпотензивну дію при одночасному прийомі з іншими препаратами, які мають антигіпертензивну дію. У клінічних дослідженнях лікарських взаємодій амлодипін не впливав на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину та варфарину. Такролімус: Існує ризик збільшення концентрації такролімусу в крові при одночасному застосуванні з амлодипіном. Для того, щоб уникнути токсичних ефектів такролімусу, у пацієнтів, які одночасно приймають амлодипін, необхідні контроль концентрації такролімусу в плазмі крові, та корекція його дози за необхідності. Інгібітори mTOR (Мета рапаміцину в клітинах ссавців): Інгібітори mTOR. такі як сиролімус, темсіролімус та еверолімус є субстратами CYP3A. Амлодипін є слабким інгібітором CYP3A. При одночасному застосуванні з інгібіторами mTOR амлодипін може збільшити їхню експозицію. Циклоспорин: Досліджень лікарської взаємодії циклоспорину та амлодипіну у здорових добровольців або інших популяціях не проводилося, за винятком пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, у яких відзначалася варіабельність підвищення найменших концентрацій циклоспорину (в середньому від 0 до 40 %). У пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки та застосовують амлодипін, необхідний контроль концентрації циклоспорину в плазмі крові та зниження дози циклоспорину при необхідності. Симвастатин: Одночасне застосування багаторазових доз амлодипіну 10 мг та симвастатину 80 мг призводило до 77% збільшення концентрації симвастатину в порівнянні з монотерапією симвастатином. У пацієнтів, які отримують амлодипін, доза симвастатину не повинна перевищувати 20 мг на добу. Індапамід: Комбінації лікарських засобів, застосування яких не рекомендується. Препарати літію: При одночасному застосуванні індапаміду та препаратів літію може спостерігатися підвищення рівня літію в плазмі крові з ознаками передозування, як при дієті без солі (знижена екскреція літію з сечею). Однак якщо застосування діуретиків є необхідним, потрібний ретельний моніторинг літію у плазмі та корекція дозування. Комбінації, при застосуванні яких потрібне дотримання запобіжних заходів. Препарати, що викликають тахікардію типу "пірует": антиаритмічні препарати 1а класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід), антиаритмічні засоби ІІІ класу (аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід); деякі антипсихотичні препарати: фенотіазини (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифторперазин); бензаміди (амісульприд, сульпірид, сультоприд, тіаприд); бутірофенони (дроперидол, галоперидол); інші: беприділ, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для внутрішньовенного введення, галофантрин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, моксифлоксацин. вінкаміцин для внутрішньовенного введення. Підвищений ризик шлуночкових аритмій, особливо тахікардії типу "пірует" (гіпокаліємія як фактор ризику). На фоні прийому препарату Арифам слід провести дослідження з метою виявлення гіпокаліємії та провести корекцію при необхідності. Потрібен моніторинг клінічного стану, електролітів плазми та ЕКГ. За наявності гіпокаліємії слід застосовувати препарати, що не викликають тахікардію типу "пірует". Нестероїдні протизапальні препарати (системне застосування), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2, високі дози ацетилсаліцилової кислоти (≥3 г/добу): Можливе зниження антигіпертензивного ефекту індапаміду. Ризик розвитку гострої ниркової недостатності у пацієнтів із дегідратацією (зниженою клубочковою фільтрацією). На початку лікування слід проводити гідратацію та моніторинг функції нирок. Інгібітори ангіотензин-перетворюючого ферменту (АПФ): Ризик раптової гіпотензії та/або гострої ниркової недостатності на початку лікування інгібітором АПФ на фоні зниження рівня натрію (особливо у пацієнтів зі стенозом ниркової артерії). При артеріальній гіпертензії, якщо попереднє лікування діуретиками могло спричинити зменшення рівня натрію, необхідно за 3 дні до початку лікування інгібітором АПФ припинити прийом діуретиків. Надалі, за потреби, прийом діуретиків можна відновити. Або призначити інгібітор АПФ у низькій початковій дозі та поступово підвищувати дозу. При хронічній серцевій недостатності лікування інгібіторами АПФ слід розпочинати з низьких доз із можливим попереднім зниженням доз діуретиків. У всіх випадках слід проводити моніторинг функції нирок (рівня креатиніну в плазмі) протягом перших тижнів лікування інгібітором АПФ. Інші препарати, що викликають гіпокаліємію: амфотерицин В (в/в), глюко- та мінералокортикоїди (системне призначення), тетра-козактид, проносні, що стимулюють моторику кишечника: Підвищений ризик розвитку гіпокаліємії (адитивний ефект). Слід проводити моніторинг концентрації калію в плазмі та, при необхідності, її корекцію. Це особливо актуально при супутньому лікуванні серцевими глікозидами. Слід використовувати проносні засоби, що не стимулюють моторику кишечника. Серцеві глікозиди: Гіпокаліємія посилює токсичні ефекти серцевих глікозидів. Слід проводити моніторинг концентрації калію у плазмі крові та показників ЕКГ, а також корекцію лікування за потреби. Баклофен: Посилення антигіпертензивного ефекту. На початку лікування слід проводити гідратацію та моніторинг функції нирок. Алопуринол: Одночасне застосування з індапамідом може збільшувати ризик виникнення реакцій підвищеної чутливості до алопуринолу. Комбінації препаратів, які потребують уваги. Калійзберігаючі діуретики (амілорид, спіронолактон, тріамтерен): Хоча в деяких пацієнтів застосування комбінацій є доцільним, може виникати гіпокаліємія або гіперкаліємія (особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю та цукровим діабетом). Слід спостерігати за концентрацією калію у плазмі крові та показниками ЕКГ, і, якщо необхідно, переглядати лікування. Метформін: Функціональна ниркова недостатність, яка може виникати на тлі діуретиків, особливо петльових, при одночасному призначенні метформіну підвищує ризик розвитку молочнокислого ацидозу. Не слід застосовувати метформін, якщо рівень креатиніну у плазмі крові перевищує 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків та 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок. Йодмісткі контрастні речовини: При дегідратації, викликаної діуретиками, є підвищений ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при використанні високих доз контрастних речовин, що містять йод. Перед введенням препарату, що містить йод, слід компенсувати втрату рідини. Трициклічні антидепресанти, нейролептики: Спостерігається підвищений ризик ортостатичної гіпотензії та посилення антигіпертензивного ефекту (адитивний ефект). Солі кальцію: Внаслідок зниження виведення кальцію із сечею є ризик гіперкальціємії. Циклоспорин, такролімус: Спостерігається ризик підвищення рівня креатиніну в плазмі без будь-яких змін концентрації циркулюючого циклоспорину, навіть за відсутності втрати води/натрію. Кортикостероїди, тетракозактид (системне застосування): Зниження антигіпертензивного ефекту (затримка води/натрію внаслідок прийому кортикостероїдів).Спосіб застосування та дозиВсередину по 1 таблетці 1 раз на добу переважно вранці. Таблетку необхідно ковтати, не розжовуючи та запиваючи водою. Особливі групи пацієнтів Пацієнти з порушенням функції нирок При тяжкому ураженні нирок (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв) прийом препарату протипоказаний. Корекція дози препарату у пацієнтів з порушенням функції нирок легкого та помірного ступеня не потрібна. Застосування у пацієнтів похилого віку Препарат Арифам® може призначатися пацієнтам похилого віку з урахуванням функції нирок. Пацієнти з порушенням функції печінки При тяжкому ураженні печінки терапія препаратом Арифам протипоказана. Рекомендації щодо дозування амлодипіну не встановлені для пацієнтів з легким та помірним порушенням функції печінки, тому дозу слід підбирати з обережністю, і лікування слід розпочинати з найменшої дози. Діти та підлітки В даний час немає даних щодо безпеки та ефективності застосування препарату Арифам® у дітей та підлітків.ПередозуванняІнформація про передозування препарату Арифам відсутня. Амлодипін: Інформація про навмисне передозування у людини обмежена. Наявні дані демонструють, що значне передозування може призвести до надмірної периферичної вазодилатації та, можливо, до рефлекторної тахікардії. Спостерігалися випадки вираженої та ймовірно тривалої системної гіпотензії до розвитку шоку зі смертельним результатом. При клінічно значущій гіпотензії внаслідок передозування амлодипіну необхідна активна підтримка функціонування серцево-судинної системи, включаючи частий моніторинг серцевої та дихальної функцій, підйом кінцівок та контроль об'єму циркулюючої крові та діурезу. Для відновлення тонусу судин та артеріального тиску може бути ефективним застосування судинозвужувальних засобів за відсутності протипоказань до їх застосування. Внутрішньовенне введення глюконату кальцію може сприяти ліквідації блокади кальцієвих каналів. У деяких випадках може бути доцільним промивання шлунка. У здорових добровольців застосування активованого вугілля протягом періоду до 2 годин після прийому 10 мг амлодипіну призводило до зниження швидкості абсорбції амлодипіну. Оскільки амлодипін високою мірою зв'язується з білками, діаліз навряд чи буде ефективним. Індапамід: Індапамід не виявляв токсичності при застосуванні доз до 40 мг, тобто. у 27 разів вища за терапевтичну дозу. Ознаками гострого отруєння є головним чином водно-електролітні порушення (гіпонатріємія, гіпокаліємія). У клінічній картині можуть спостерігатися нудота, блювання, гіпотензія, спазми м'язів, вертиго, сонливість, сплутаність свідомості, поліурія або олігурія, можливо, аж до анурії (внаслідок гіповолемії). Початкові заходи невідкладної допомоги включають швидке виведення прийнятих речовин(а) за допомогою промивання шлунка та призначення активованого вугілля з подальшим відновленням водно-електролітного балансу до норми в спеціалізованому відділенні.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПечінкова енцефалопатія: При порушенні функції печінки тіазидоподібні діуретики можуть спричинити печінкову енцефалопатію, особливо у разі електролітного дисбалансу. У зв'язку з наявністю індапаміду, при розвитку цього явища застосування препарату Арифам слід негайно припинити. Фоточутливість: Описано випадки реакцій фоточутливості при прийомі тіазидних та тіазидоподібних діуретиків. Якщо реакція фоточутливості виникла під час лікування, рекомендується припинити лікування. Якщо повторне призначення діуретика вважається за необхідне, рекомендується захищати відкриті частини тіла від впливу сонця або штучних ультрафіолетових променів. Гіпертонічний криз Безпека та ефективність застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не встановлено. Водно-електролітний баланс: Вміст іонів натрію у плазмі крові: До початку лікування необхідно визначити вміст іонів натрію у плазмі крові. З огляду на прийом препарату слід регулярно контролювати цей показник. Гіпонатріємія на початковому етапі може не супроводжуватись клінічними симптомами, тому необхідний регулярний лабораторний контроль. Більш чатий контроль вмісту іонів натрію показаний пацієнтам похилого віку та пацієнтам з цирозом печінки (див. розділи "Побічна дія" та "Передозування"). Терапія будь-якими діуретичними засобами може спричинити гіпонатріємію, яка іноді призводить до серйозних ускладнень. Гіпонатріємія у поєднанні з гіповолемією може викликати дегідратацію та ортостаїчну гіпотензію. У разі супутньої втрати іонів натрію, може розвинутись вторинний компенсаторний метаболічний алкалоз: частота та виразність даного ефекту незначні. Вміст іонів калію в плазмі крові: Виснаження запасів калію з розвитком гіпокаліємії є основним ризиком, пов'язаним з прийомом тіазидних та тіазидоподібних діуретиків. Необхідно запобігати розвитку гіпокаліємії ( Особи з подовженим інтервалом QT також відносяться до групи ризику, незалежно від походження цього порушення – вродженого або ятрогенного. Гіпокаліємія, а також брадикардія, є факторами, що сприяють виникненню тяжкої аритмії, зокрема потенційно фатальної тахікардії типу "пірует". У всіх вищевказаних ситуаціях необхідно частіше вимірювати концентрацію калію в плазмі. Перший вимір рівня іонів калію в плазмі слід провести протягом першого тижня від початку лікування. З появою гіпокаліємії має бути призначене відповідне лікування. Вміст кальцію в плазмі: Тіазидні та тіазидоподібні діуретики можуть знижувати екскрецію кальцію з сечею та викликати незначне та тимчасове підвищення рівня кальцію у плазмі крові. Справжня гіперкальціємія може бути пов'язана з раніше не діагностованим гіперпаратиреозом. До дослідження функції паращитовидної залози лікування слід припинити. Вміст глюкози у плазмі крові: У зв'язку з наявністю індапаміду необхідно контролювати рівень глюкози в крові у пацієнтів з цукровим діабетом, особливо за наявності гіпокаліємії. Серцева недостатність: У пацієнтів із серцевою недостатністю лікування слід проводити з обережністю. У довгостроковому плацебо-контрольованому дослідженні у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю (класи III та IV за класифікацією NYHA) частота розвитку набряку легень була вищою у групі, що отримувала амлодипін, ніж у групі плацебо. Блокатори кальцієвих каналів, у тому числі амлодипін, слід з обережністю застосовувати у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю, оскільки вони можуть збільшувати ризик серцево-судинних подій та смертельного результату. Функція нирок: Тіазидні та тіазидоподібні діуретики повною мірою ефективні лише при нормальній або незначно порушеній функції нирок (рівень креатиніну в плазмі нижче 25 мг/л, тобто 220 мкмоль/л у дорослих пацієнтів). У пацієнтів похилого віку нормальний рівень креатиніну в плазмі слід розраховувати залежно від віку, маси тіла та статі. На початку лікування у пацієнтів може спостерігатись зниження швидкості клубочкової фільтрації, зумовлене гіповолемією, яка, у свою чергу, спричинена втратою води та іонів натрію на фоні прийому діуретичних препаратів. Це може призвести до підвищення концентрації сечовини та креатиніну у плазмі крові. Така функціональна транзиторна ниркова недостатність не має клінічного значення при нормальній функції нирок, проте може посилити вже існуючу ниркову недостатність. У пацієнтів із нирковою недостатністю амлодипін можна застосовувати у звичайних дозах. Зміни концентрації амлодипіну в плазмі не корелюють зі ступенем порушення функції нирок. Амлодипін не виводиться з організму за допомогою діалізу. Ефекти комбінованого препарату Арифам при порушенні функції нирок не вивчалися. При порушенні функції нирок дозу препарату слід вибирати з урахуванням вмісту окремих компонентів. Сечова кислота: У зв'язку з наявністю індапаміду, у пацієнтів з гіперурикемією може збільшитись ризик розвитку нападів подагри. Функція печінки: У пацієнтів з порушенням функції печінки Т1/2 та AUC амлодипіну збільшуються. Рекомендації щодо дозування для таких пацієнтів не встановлені. Прийом амлодипіну необхідно почати з найнижчих доз і дотримуватися запобіжних заходів, як на початку лікування, так і при збільшенні дози. Ефекти комбінованого прийому амлодипіну + індапаміду у разі порушення функції печінки не вивчалися. Зважаючи на ефекти роздільного застосування індапаміду та амлодипіну, препарат Арифам® протипоказаний для застосування у пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки, і слід бути обережним при лікуванні пацієнтів з легким та помірним порушенням функції печінки. Пацієнти похилого віку Пацієнти похилого віку можуть приймати препарат Арифам з урахуванням функції нирок. Допоміжні речовини: Арифам® не слід застосовувати для лікування пацієнтів з рідкісними спадковими захворюваннями, пов'язаними з непереносимістю галактози, повною лактазною недостатністю та глюкозогалактозною мальабсорбцією. Зміст натрію Лікарський препарат Арифам містить менше ніж 1 ммоль натрію (23 мг) у таблетці, тобто практично його не містить. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Арифам® надає невеликий, або помірний вплив на здатність керувати автотранспортом та працювати з механізмами. Амлодипін надає незначний або помірний вплив на здатність до керування транспортними засобами та роботи з механізмами. Якщо у пацієнтів, які отримують амлодипін, спостерігається запаморочення, біль голови, стомлюваність або нудота, здатність до реагування може бути порушена. Рекомендується бути обережним, особливо на початку лікування. Індапамід не впливає на увагу, але в окремих випадках можуть виникати різні реакції, пов'язані зі зниженням артеріального тиску, особливо на початку лікування або при додаванні іншого антигіпертензивного препарату. В результаті може порушуватися здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, покриті плівковою оболонкою - 1 табл. активна речовина: індапамід – 2,5 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат – 59,25 мг; кукурудзяний крохмаль – 20,00 мг; магнію стеарат – 0,75 мг; повідон - 4,00 мг; тальк – 3,5 мг; плівкова оболонка: гліцерол – 0,087 мг; макрогол 6000 - 0,035 мг; магнію стеарат – 0,087 мг; гіпромелоза - 1,449 мг; натрію лаурилсульфат – 0,017 мг; титану діоксид – 0,278 мг; білий бджолиний віск – 0,047 мг. Пігулки, вкриті оболонкою, 2,5 мг. По 30 таблеток у блістері (ПВХ/Ал). По 1 блістер разом з інструкцією по застосуванню поміщають в картонну пачку.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, білого кольору.Фармакотерапевтична групаДіуретичне, гіпотензивне.ФармакокінетикаШвидко і повністю всмоктується з шлунково-кишкового тракту. Cmax – 1-2 год. Зв'язування з білками плазми – 79%, добре розподіляється у тканинах. На піку концентрації у плазмі виявляється 75% незміненого індапаміду та 25% його метаболітів. T1/2 - 18 год. Не кумулює. 60% виводиться нирками (лише 5% – у незміненому вигляді), решта – позанирковими шляхами.ФармакодинамікаІнгібує реабсорбцію іонів натрію в кортикальному сегменті петлі нефрону, збільшує виведення з сечею іонів натрію, хлору та, меншою мірою, калію та магнію. Підвищує еластичність стінки артерій, знижує ОПСС, зменшує гіпертрофію лівого шлуночка.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія; затримка натрію та води при хронічній серцевій недостатності. Протипоказання до застосуванняГостре порушення мозкового кровообігу, виражені порушення функції нирок та/або печінки, важкі форми цукрового діабету та подагри, підвищена чутливість до індапаміду.Вагітність та лактаціяАдекватних та добре контрольованих досліджень безпеки застосування індапаміду при вагітності та в період лактації не проводилося. Застосування цієї категорії пацієнтів не рекомендується.Побічна діяЗ боку травної системи: нудота, почуття дискомфорту чи біль у епігастрії. З боку центральної нервової системи: слабкість, стомлюваність, запаморочення, нервозність. Серцево-судинна система: ортостатична гіпотензія. З боку обміну речовин: гіпокаліємія, гіперурикемія, гіперглікемія, гіпонатріємія, гіпохлоремія. Алергічні реакції: шкірні прояви.Взаємодія з лікарськими засобамиПідвищує концентрацію літію у плазмі крові. Антиаритмічні засоби, зокрема. хінідин, гідрохінідин, дизопірамід, аміодарон, бретиліум, соталол, а також астемізол, беприділ, еритроміцин (в/в), галофантрин, пентамідин, сультоприд, терфенадин, вінкамін збільшують ризик аритмій torsades de pointes. Знижують ефект - НПЗЗ (для системного застосування), глюкокортикоїди, тетракозактид. Баклофен та трициклічні антидепресанти посилюють гіпотензивний ефект індапаміду, підвищуючи ймовірність ортостатичної гіпотензії. На тлі амфотерицину В (в/в), глюко- та мінералокортикоїдів (при системному застосуванні), тетракозактиду, проносних засобів, що стимулюють перистальтику кишечника – зростає ризик гіпокаліємії, інгібіторів АПФ – гіпонатріємії, солей кальцію – гіперкальціємії, особливих дозах) - нирковій недостатності. При призначенні з метформіном можливий молочнокислий ацидоз, з циклоспорином збільшення вмісту креатиніну в плазмі.Спосіб застосування та дозиВсередину бажано вранці 1 табл./сут. При лікуванні хворих на артеріальну гіпертензію доза препарату не повинна перевищувати 2,5 мг на добу (збільшення ризику побічної дії без посилення антигіпертензивного ефекту).ПередозуванняСимптоми: нудота, блювання, порушення водно-електролітного балансу (гіпонатріємія, гіпокаліємія), артеріальна гіпотензія, судоми, запаморочення, сонливість, сплутаність свідомості, полі-, оліго- або анурія. Лікування: промивання шлунка та/або призначення активованого вугілля, відновлення водно-електролітного балансу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДо початку лікування слід визначити вміст натрію в плазмі крові та регулярно контролювати цей показник у процесі терапії (особливо у пацієнтів з цирозом печінки та у осіб похилого віку). З обережністю призначають при цукровому діабеті (необхідний контроль рівня глюкози в крові), подагрі (можливе збільшення числа нападів), високому ризику гіпокаліємії (ІХС, серцева недостатність, брадикардія або збільшення інтервалу QT на ЕКГ, цироз печінки з набряками або асцитом, що пожили, , ослаблені хворі), порушення функції печінки (підвищена ймовірність розвитку печінкової енцефалопатії). На початку терапії або при поєднанні з ін гіпотензивними засобами не рекомендується керувати транспортними засобами або ін механізмами, т.к. можливе порушення психомоторних реакцій. На тлі терапії Арифоном загострюється перебіг дисемінованого червоного вовчаку. Слід пам'ятати, що препарат дає позитивний результат при допінг-контролі.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки з контрольованим вивільненням, покриті плівковою оболонкою - 1 табл. активна речовина: індапамід – 1,5 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат – 124,5 мг; гіпромелоза - 64 мг; магнію стеарат – 1 мг; повідон - 8,6 мг; кремнію діоксид колоїдний безводний – 0,4 мг; оболонка плівкова: гліцерол – 0,219 мг; гіпромелоза - 3,642 мг; макрогол 6000 - 0,219 мг; магнію стеарат – 0,219 мг; титану діоксид – 0,701 мг. Пігулки з контрольованим вивільненням, покриті плівковою оболонкою, 1,5 мг. За 30 табл. у блістері (ПВХ/Ал). По 1 блістеру разом з інструкцією із застосування в картонну пачку. При розфасовці (упаковці)/ виробництві на ТОВ «Сердікс»: Пігулки з контрольованим вивільненням, покриті плівковою оболонкою, 1,5 мг. По 30 таблеток у блістері (ПВХ/Ал). По 1 блістеру разом з інструкцією із застосування в картонну пачку. Упаковка для стаціонарів За 30 табл. у блістері (ПВХ/Ал). По 3 блістери разом з інструкцією із застосування в картонну пачку. За 30 табл. у блістері (ПВХ/Ал). По 10 блістерів у пачку картонну (пачку не маркують). По 3 пачки картонні з інструкціями з медичного застосування в картонну коробку.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, білого кольору.Фармакотерапевтична групаДіуретичне, гіпотензивне.ФармакокінетикаУ таблетках Аріфон® ретард активна речовина знаходиться у спеціальному матриксі-носії, що забезпечує поступове контрольоване вивільнення індапаміду у шлунково-кишковому тракті. Всмоктування Індапамід, що вивільнився, швидко і повністю всмоктується в ШКТ. Їда трохи збільшує час всмоктування препарату, не впливаючи при цьому на повноту абсорбції. Cmax у плазмі крові досягається через 12 годин після прийому внутрішньо одноразової дози. При повторних прийомах коливання концентрації препарату у плазмі у проміжок між прийомами препарату згладжуються. Існує індивідуальна варіабельність показників всмоктування. Розподіл Близько 79% препарату пов'язують із білками плазми. T1/2 - 14-24 год (в середньому 18 год). Css досягається через 7 днів прийому препарату. При повторному прийомі препарату немає його кумуляції. Метаболізм Індапамід виводиться у вигляді неактивних метаболітів, переважно нирками (70% від введеної дози) та через кишечник (22%). Хворі, що належать до групи високого ризику У хворих з нирковою недостатністю фармакокінетика препарату Аріфон ретард не змінюється.ФармакодинамікаІндапамід відноситься до похідних сульфонаміду з індольним кільцем і за фармакологічними властивостями близький до тіазидних діуретиків, які пригнічують реабсорбцію іонів натрію в кортикальному сегменті петлі нефрону. При цьому збільшується виділення нирками іонів натрію, хлору та меншою мірою іонів калію та магнію, що супроводжується збільшенням діурезу та гіпотензивним ефектом. У клінічних дослідженнях ІІ та ІІІ фаз при використанні індапаміду в режимі монотерапії в дозах, що не чинили вираженого діуретичного ефекту, було продемонстровано 24-годинний гіпотензивний ефект. Антигіпертензивна активність індапаміду пов'язана з покращенням еластичних властивостей великих артерій, зменшенням артеріолярного та загального периферичного судинного опору. Індапамід зменшує гіпертрофію лівого шлуночка. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики при певній дозі досягають плато терапевтичного ефекту, тоді як частота побічних ефектів продовжує збільшуватись при подальшому підвищенні дози препарату. Тому не слід збільшувати дозу препарату, якщо при прийомі рекомендованої дози не досягнуто терапевтичного ефекту. У коротких, середньої тривалості та довгострокових дослідженнях за участю хворих на артеріальну гіпертензію було показано, що індапамід: не впливає показники ліпідного обміну, зокрема. на рівень тригліцеридів, холестерину, ЛПНГ та ЛПВЩ; не впливає показники обміну вуглеводів, зокрема. у хворих на цукровий діабет.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до індапаміду, інших похідних сульфонаміду або будь-якої з допоміжних речовин; тяжка форма ниркової недостатності (Cl креатиніну печінкова енцефалопатія або тяжкі порушення функції печінки; гіпокаліємія. У зв'язку з тим, що до складу препарату входить лактоза, Арифон ретард не рекомендується хворим з непереносимістю лактози, галактоземією, глюкозо-галактозною мальабсорбцією. З обережністю: порушення функції печінки та нирок, порушення водно-електролітного балансу, ослаблені хворі або пацієнти, які отримують поєднану терапію з іншими антиаритмічними препаратами, цукровий діабет, підвищений рівень сечової кислоти, пацієнти з подовженим інтервалом QT, гіперпаратиреоз. Через відсутність достатньої кількості клінічних даних препарат не рекомендується застосовувати у дітей віком до 18 років.Вагітність та лактаціяВагітність Як правило, під час вагітності не слід призначати діуретичні препарати. Не можна використовувати ці препарати на лікування фізіологічних набряків при вагітності. Діуретичні препарати можуть викликати фетоплацентарну ішемію та призводити до порушення розвитку плода. Період годування груддю Не рекомендується призначати Арифон® ретард матерям-годувальницям (індапамід виділяється з грудним молоком).Побічна діяБільшість побічних реакцій (лабораторні та клінічні показники) мають дозозалежний характер. Частота побічних реакцій, які можуть бути викликані тіазидоподібними діуретиками, включаючи індапамід, наведена у вигляді наступної градації: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, З боку кровоносної та лімфатичної системи: дуже рідко – тромбоцитопенія, лейкопенія, агранулоцитоз, апластична анемія, гемолітична анемія. З боку центральної нервової системи: рідко – астенія, головний біль, парестезії, вертиго; неуточненої частоти - непритомність. З боку ССС: дуже рідко – аритмія, виражене зниження артеріального тиску; неуточненої частоти - аритмія типу "пірует" (можливо зі смертельним результатом). З боку травної системи: нечасто блювання; рідко – нудота, запор, сухість слизової оболонки ротової порожнини; дуже рідко – панкреатит. З боку сечовидільної системи: дуже рідко ниркова недостатність. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – порушення функції печінки; неуточненої частоти – можливість розвитку печінкової енцефалопатії у разі печінкової недостатності, гепатит. З боку шкірних покривів та підшкірно-жирової клітковини: реакції підвищеної чутливості, в основному дерматологічні, у пацієнтів зі схильністю до алергічних та астматичних реакцій: часто – макулопапульозний висип; нечасто - геморагічний васкуліт; дуже рідко – ангіоневротичний набряк та/або кропив'янка, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона; неуточненої частоти - у пацієнтів з гострою формою системного червоного вовчаку можливе погіршення перебігу захворювання. Описано випадки реакцій фоточутливості. Лабораторні показники: неуточненої частоти збільшення QT інтервалу на ЕКГ (див. «Особливі вказівки»); підвищення концентрації сечової кислоти та глюкози в крові: тіазидні та тіазидоподібні діуретики слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з подагрою та цукровим діабетом; підвищення активності печінкових трансаміназ. У клінічних дослідженнях гіпокаліємія (вміст калію в плазмі крові менше 3,4 ммоль/л) спостерігалася у 10% пацієнтів та менше 3,2 ммоль/л – у 4% пацієнтів після 4–6 тижнів лікування. Після 12 тижнів терапії вміст калію в плазмі знизився в середньому на 0,23 ммоль/л. Дуже рідко – гіперкальціємія; неуточненої частоти - зниження вмісту калію та розвиток гіпокаліємії, особливо значуще для пацієнтів, що належать до групи ризику (див. «Особливі вказівки»); гіпонатріємія, що супроводжується гіповолемією, дегідратацією та ортостатичною гіпотензією. Одночасна гіпохлоремія може призвести до метаболічного алкалозу компенсаторного характеру (ймовірність та тяжкість даного ефекту низька).Взаємодія з лікарськими засобамиНебажане поєднання лікарських речовин Препарати літію. При одночасному застосуванні індапаміду та препаратів літію може спостерігатись підвищення концентрації літію у плазмі крові внаслідок зниження його екскреції, що супроводжується появою ознак передозування. При необхідності діуретичні препарати можуть бути використані у поєднанні з препаратами літію, при цьому слід ретельно підбирати дозу препаратів, постійно контролюючи вміст літію у плазмі. Поєднання препаратів, що потребує особливої ​​уваги Препарати, здатні викликати аритмію типу «пірует»: антиаритмічні препарати ІА класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід); антиаритмічні препарати ІІІ класу (аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід); деякі нейролептики: фенотіазини (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифторперазин), бензаміди (амісульприд, сульпірид, сультоприд, тіаприд), бутирофенони (дроперидол, галоперидол); інші: беприділ, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин (в/в), галофантрин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, моксифлоксацин, астемізол, вінкамін (в/в). Збільшення ризику шлуночкових аритмій, особливо аритмії типу «пірует» (фактор ризику – гіпокаліємія). Слід визначити рівень калію в плазмі крові та, при необхідності, коригувати його до початку комбінованої терапії індапамідом та зазначеними вище препаратами. Необхідний контроль клінічного стану пацієнта, контроль рівня електролітів плазми, показників ЕКГ. У пацієнтів із гіпокаліємією необхідно використовувати препарати, що не викликають аритмію типу «пірует». Нестероїдні протизапальні засоби (при системному призначенні), включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, високі дози саліцилатів (≥3 г/добу). Можливе зниження антигіпертензивного ефекту індапаміду. При значній втраті рідини може розвинутись гостра ниркова недостатність (внаслідок зниження клубочкової фільтрації). Хворим необхідно компенсувати втрату рідини та на початку лікування ретельно контролювати функцію нирок. Інгібітори АПФ. Призначення інгібіторів АПФ пацієнтам зі зниженою концентрацією іонів натрію в крові (особливо пацієнтам зі стенозом ниркової артерії) супроводжується ризиком раптової гіпотензії та/або гострої ниркової недостатності. Пацієнтам з артеріальною гіпертензією та можливо зниженим внаслідок прийому діуретиків вмістом іонів натрію у плазмі крові необхідно: за 3 дні до початку лікування інгібітором АПФ припинити прийом діуретиків. Надалі, за необхідності, прийом діуретиків можна відновити; або починати терапію інгібітором АПФ з низьких доз, з подальшим поступовим збільшенням дози у разі потреби. При хронічній серцевій недостатності лікування інгібіторами АПФ слід розпочинати з низьких доз із можливим попереднім зниженням доз діуретиків. У всіх випадках на перший тиждень прийому інгібіторів АПФ у хворих необхідно контролювати функцію нирок (вміст креатиніну в плазмі крові). Інші препарати, здатні викликати гіпокаліємію: амфотерицин В (в/в), кортикостероїди та мінералокортикостероїди (при системному призначенні), тетракозактид, проносні засоби, що стимулюють моторику кишечника. Збільшення ризику розвитку гіпокаліємії (адитивний ефект). Необхідний постійний контроль рівня калію в плазмі крові, за необхідності його корекція. Особливу увагу слід приділяти хворим, які одночасно отримують серцеві глікозиди. Рекомендується використовувати проносні засоби, що не стимулюють моторику кишечника. Баклофен. Зазначається посилення гіпотензивного ефекту. Хворим необхідно компенсувати втрату рідини та на початку лікування ретельно контролювати функцію нирок. Серцеві глікозиди. Гіпокаліємія посилює токсичну дію серцевих глікозидів. При одночасному застосуванні індапаміду та серцевих глікозидів слід контролювати рівень калію в плазмі крові, показники ЕКГ та, за необхідності, коригувати терапію. Поєднання препаратів, що потребує уваги Калійзберігаючі діуретики (амілорид, спіронолактон, тріамтерен). Комбінована терапія індапамідом та калійзберігаючими діуретиками доцільна у деяких пацієнтів, проте при цьому не виключається можливість розвитку гіпокаліємії (особливо у хворих на цукровий діабет та пацієнтів з нирковою недостатністю) або гіперкаліємії. Необхідно контролювати рівень калію в плазмі, показники ЕКГ і, за необхідності, коригувати терапію. Метформін. Функціональна ниркова недостатність, яка може виникати на тлі діуретиків, особливо петльових, при одночасному призначенні метформіну підвищує ризик розвитку молочнокислого ацидозу. Не слід використовувати метформін, якщо рівень креатиніну перевищує 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків та 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок. Йодмісткі контрастні речовини. Зневоднення організму на фоні прийому діуретичних препаратів збільшує ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при використанні високих доз йодовмісних контрастних речовин. Перед застосуванням йодовмісних контрастних речовин хворим необхідно компенсувати втрату рідини. Трициклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби (нейролептики). Препарати цих класів посилюють антигіпертензивну дію індапаміду та збільшують ризик ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект). Солі кальцію. При одночасному призначенні можливий розвиток гіперкальціємії внаслідок зниження виведення іонів кальцію нирками. Циклоспорин, такролімус. Можливе збільшення вмісту креатиніну в плазмі без зміни концентрації циркулюючого циклоспорину, навіть при нормальному вмісті рідини та іонів натрію. Кортикостероїдні препарати, тетракозактіди (при системному призначенні). Зниження гіпотензивної дії (затримка рідини та іонів натрію внаслідок дії кортикостероїдів).Спосіб застосування та дозиВсередину, проковтуючи, не розжовуючи, запиваючи водою, по 1 табл. за добу, бажано вранці. При лікуванні хворих на артеріальну гіпертензію збільшення дози препарату не призводить до збільшення антигіпертензивної дії, але посилює діуретичний ефект. Літні пацієнти У пацієнтів похилого віку слід контролювати плазмовий рівень креатиніну з урахуванням віку, маси тіла та статі. Арифон® ретард у дозі 1,5 мг на добу (1 табл.) можна призначати літнім пацієнтам з нормальною або незначною мірою порушеною функцією нирок.ПередозуванняІндапамід навіть у дуже високих дозах (до 40 мг, тобто в 27 разів більше терапевтичної дози) не чинить токсичної дії. Ознаки гострого отруєння препаратом насамперед пов'язані з порушенням водно-електролітного балансу (гіпонатріємія, гіпокаліємія). З клінічних симптомів передозування можуть спостерігатися нудота, блювання, зниження артеріального тиску, судоми, запаморочення, сонливість, сплутаність свідомості, поліурія або олігурія, що призводить до анурії (внаслідок гіповолемії). Заходи невідкладної допомоги зводяться до виведення препарату з організму: промивання шлунка та призначення активованого вугілля з подальшим відновленням водно-електролітного балансу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПорушення функції печінки При призначенні тіазидних та тіазидоподібних діуретиків у хворих з порушеннями функції печінки можливий розвиток печінкової енцефалопатії, особливо у разі порушення електролітного балансу. У цьому випадку прийом діуретиків слід негайно припинити. Фоточутливість На тлі прийому тіазидних та тіазидоподібних діуретиків повідомлялося про випадки розвитку реакцій фоточутливості. У разі розвитку реакцій фоточутливості на фоні прийому препарату слід припинити лікування. При необхідності продовження терапії діуретиками рекомендується захищати шкірні покриви від дії сонячних променів або штучних УФ-променів. Водно-електролітний баланс: Вміст іонів натрію у плазмі крові. До початку лікування необхідно визначити вміст іонів натрію у плазмі крові. З огляду на прийом препарату слід регулярно контролювати цей показник. Усі діуретичні препарати можуть спричиняти гіпонатріємію, що призводить іноді до тяжких наслідків. Потрібен постійний контроль вмісту іонів натрію, т.к. Спочатку зниження концентрації натрію в плазмі може і не супроводжуватися появою патологічних симптомів. Найбільш ретельний контроль вмісту іонів натрію показаний хворим з цирозом печінки та особам похилого віку. Вміст іонів калію у плазмі крові. При терапії тіазидними та тіазидоподібними діуретиками основний ризик полягає у різкому зниженні рівня калію в плазмі крові та розвитку гіпокаліємії. Необхідно уникати ризику розвитку гіпокаліємії. Крім того, до групи підвищеного ризику відносяться хворі зі збільшеним інтервалом QT, при цьому не має значення, викликане це збільшення вродженими причинами або дією ЛЗ. Гіпокаліємія, як і брадикардія, є станом, що сприяє розвитку важких аритмій і особливо аритмій типу «пірует», які можуть призводити до летального результату. У всіх описаних вище випадках необхідно регулярно контролювати вміст калію у плазмі крові. Перший вимір концентрації іонів калію в крові необхідно провести протягом першого тижня з початку лікування. З появою гіпокаліємії має бути призначене відповідне лікування. Вміст кальцію у плазмі крові. Слід мати на увазі, що тіазидні та тіазидоподібні діуретики можуть зменшувати виведення іонів кальцію нирками, призводячи до незначного та тимчасового підвищення концентрації кальцію у плазмі крові. Виражена гіперкальціємія може бути наслідком раніше не діагностованого гіперпаратиреозу. Слід відмінити прийом діуретичних препаратів перед дослідженням функції паращитовидних залоз. Вміст глюкози у плазмі крові. Необхідно контролювати рівень глюкози в крові у пацієнтів із цукровим діабетом, особливо за наявності гіпокаліємії. Сечова кислота. У хворих на подагру може збільшуватися частота виникнення нападів або загострюватися перебіг подагри. Діуретичні препарати та функція нирок. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики ефективні повною мірою тільки у хворих з нормальною або незначною мірою порушеною функцією нирок (вміст креатиніну в плазмі крові у дорослих осіб нижче 25 мг/л або 220 мкмоль/л). У пацієнтів похилого віку нормальний рівень креатиніну в плазмі розраховують з урахуванням віку, маси тіла та статі. Слід враховувати, що на початку лікування у хворих може спостерігатись зниження швидкості клубочкової фільтрації, зумовлене гіповолемією, яка у свою чергу спричинена втратою рідини та іонів натрію на фоні прийому діуретичних препаратів. Як наслідок, у плазмі може збільшуватися концентрація сечовини та креатиніну. Якщо функція нирок не порушена, така тимчасова функціональна ниркова недостатність, як правило, проходить без наслідків, проте при наявній нирковій недостатності стан хворого може погіршитися. Спортсмени Активна речовина, що входить до складу препарату Аріфон ретард, може давати позитивний результат при проведенні допінг-контролю у спортсменів. Вплив на здатність керувати автомобілем та виконання робіт, що вимагають підвищеної швидкості фізичної та психічної реакцій Дія речовин, що входять до складу препарату Аріфон ретард, не призводить до порушення психомоторних реакцій. Однак у деяких людей у ​​відповідь на зниження АТ можуть розвинутись різні індивідуальні реакції, особливо на початку терапії або при додаванні до терапії інших гіпотензивних засобів. В цьому випадку здатність керувати автомобілем або іншими механізмами може бути зниженою.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаСуспензія - 1 саше (10 мл): Очищена мікронізована флавоноїдна фракція 1000 мг, що містить діосмін 900,0 мг (90%) і флавоноїди, у перерахунку на гесперидин 100,0 мг (10 %); Допоміжні речовини: Кислота лимонна 12,5 мг, апельсиновий ароматизатор 15,0 мг, мальтитол 1800,0 мг, натрію бензоат 15,0 мг, ксантанова камедь 50,0 мг, вода очищена qs до 10 мл. По 10 мл суспензії для прийому внутрішньо в багатошарові саші (поліестер, алюміній, поліетилен). По 15 або 30 саше разом з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиОднорідна суспензія світло-жовтого кольору із характерним запахом.Фармакотерапевтична групаВенотонізуючий та венопротекторний засіб.ФармакокінетикаОсновне виділення препарату відбувається з фекаліями. З сечею, у середньому, виводиться близько 14% прийнятої кількості препарату. Період напіввиведення становить 11 годин. Препарат піддається активному метаболізму, що підтверджується присутністю фенолових кислот у сечі.ФармакодинамікаДетралекс® має венотонізуючі та ангіопротективні властивості. Препарат зменшує розтяжність вен та венозний застій, знижує проникність капілярів та підвищує їх резистентність. Результати клінічних досліджень підтверджують фармакологічну активність препарату щодо показників венозної гемодинаміки. Статистично достовірний дозозалежний ефект препарату Детралекс був продемонстрований для наступних венозних плетизмографічних параметрів: венозної ємності, венозної розтяжності, часу венозного спорожнення. Оптимальне співвідношення "доза-ефект" спостерігається прийому 1000 мг на день. Детралекс® збільшує венозний тонус: за допомогою венозної оклюзійної плетизмографії було показано зменшення часу венозного спорожнення. У пацієнтів з ознаками вираженого порушення мікроциркуляції після терапії препаратом Детралекс відзначається (статистично достовірне порівняно з плацебо) підвищення капілярної резистентності, оціненої методом ангіостереометрії. Доведено терапевтичну ефективність препарату Детралекс при лікуванні хронічних захворювань вен нижніх кінцівок, а також при лікуванні геморою. Детралекс® зменшує небажані побічні ефекти інвазивних методів лікування ХЗВ (знижує частоту небажаних побічних явищ при хірургічному та ендоваскулярному лікуванні варикозної хвороби: достовірно знижує інтенсивність післяопераційного больового синдрому, набряк та вираженість крововиливів).Показання до застосуванняДетралекс® показаний для терапії симптомів хронічних захворювань вен (усунення та полегшення симптомів). Терапія симптомів венозно-лімфатичної недостатності: біль; судоми нижніх кінцівок; відчуття тяжкості та розпирання в ногах; "втома" ніг. Терапія проявів венозно-лімфатичної недостатності: набряки нижніх кінцівок; трофічні зміни шкіри та підшкірної клітковини; венозні трофічні виразки. Симптоматична терапія гострого та хронічного геморою.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до діючої речовини або допоміжних речовин, що входять до складу препарату. Непереносимість фруктози. Не рекомендується прийом препарату жінкам, що годують.Вагітність та лактаціяВагітність Експерименти на тваринах не виявили тератогенних ефектів. До цього часу не було повідомлень про небажані ефекти під час застосування препарату вагітними жінками. Період грудного вигодовування Через відсутність даних щодо виведення препарату з грудним молоком, які годують жінкам, не рекомендується прийом препарату. Вплив на репродуктивну функцію Дослідження репродуктивної токсичності не показали впливу на репродуктивну функцію у щурів обох статей.Побічна діяПобічні ефекти препарату Детралекс, що спостерігалися в ході клінічних досліджень, були легким ступенем виразності. Переважно відзначалися порушення з боку шлунково-кишкового тракту (діарея, диспепсія, нудота, блювання). Під час прийому препарату Детралекс® повідомлялося про наступні побічні ефекти у вигляді наступної градації: дуже часто (>1/10); часто (>1/100, 1/1000, 1/10000, З боку центральної нервової системи - Рідко: запаморочення, біль голови, загальне нездужання. З боку шлунково-кишкового тракту – часто: діарея, диспепсія, нудота, блювання; Нечасто: коліт; Неуточнена частота: біль у животі. З боку шкірних покровів - Рідко: шкірний висип, свербіж шкіри, кропив'янка; Неуточненої частоти: ізольований набряк обличчя, губ, повік. У виняткових випадках ангіоневротичний набряк. ІНФОРМУЙТЕ ЛІКАРЯ ПРО ПОЯВУ У ВАС БУДЬ-ЯКИХ, У ТОМУ ЧИСЛІ НЕ ЗГАДАНИХ У ДАНІЙ ІНСТРУКЦІЇ, НЕБАЖАЛЬНИХ РЕАКЦІЙ І ВІДЧУВАНЬ, А ТАКОЖ, ПРО ЗМІНУ ТАБОРІВ ТА БІЛЬШИХ ФАКТІВ.Взаємодія з лікарськими засобамиНе наголошувалося. СЛІД ІНФОРМУВАТИ ЛІКУВАЛЬНОГО ЛІКАРЯ ПРО ВСІХ ПРИЙМАЮЧИХ ВАМИ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАTAX.Спосіб застосування та дозиВсередину. Рекомендована доза при венозно-лімфатичній недостатності – 1000 мг (вміст 1 саше) на добу, переважно вранці, під час їди. Тривалість курсу лікування може становити кілька місяців (до 12 місяців). У разі повторного виникнення симптомів за рекомендацією лікаря курс лікування може бути повторений. Рекомендована доза при гострому геморої – 3000 мг на добу (по 1000 мг (вміст 1 саше) вранці, вдень та ввечері) протягом 4 днів, потім по 2000 мг на добу (по 1000 мг (вміст 1 саші) вранці та ввечері); протягом наступних 3 днів. Рекомендована доза при хронічному геморої – 1000 мг (вміст 1 саше) на добу у будь-який зручний час дня разом із їдою.ПередозуванняВипадків передозування не описано. При передозуванні препарату негайно зверніться за медичною допомогою.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред тим, як почати приймати препарат Детралекс, рекомендується проконсультуватися з лікарем. При загостренні геморою призначення препарату Детралекс не замінює специфічного лікування інших анальних порушень. Тривалість лікування не повинна перевищувати термінів, зазначених у розділі "Спосіб застосування та дози". У разі, якщо симптоми не зникають після рекомендованого курсу терапії, слід пройти огляд у проктолога, який підбере подальшу терапію. За наявності порушень венозного кровообігу максимальний ефект лікування забезпечується поєднанням терапії зі здоровим (збалансованим) способом життя; бажано уникати тривалого перебування на сонці, тривалого перебування на ногах, а також рекомендується зниження надлишкової маси тіла. Піші прогулянки і, у деяких випадках, носіння спеціальних панчох (компресійного трикотажу) сприяють поліпшенню циркуляції крові. Негайно зверніться до лікаря, якщо в процесі лікування ваш стан погіршився або поліпшення не настало. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Не впливає.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: очищена, мікронізована флавоноїдна фракція, у перерахунку на суху речовину, 1000,00 мг, що складається з: діосмін 900 мг (90%), флавоноїди у перерахунку на гесперидин 100 мг (10%); допоміжні речовини: вода очищена 40,00 мг, желатин 62,00 мг, стеарат магнію 8,00 мг, целюлоза мікрокристалічна 124,00 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію тип А 54,00 мг, тальк 12,00 мг; Оболонка плівкова: натрію лаурил сульфат 0,130 мг, премікс для плівкової оболонки оранжево-рожевого кольору OY-S-8761, що складається з: гліцерол 1,628 мг, гіпромеллоза 27,039 мг, макрогол 6,00 0,65 мг , титану діоксид 5,205 мг, барвник заліза оксид жовтий 0,633 мг; Допоміжна речовина для полірування таблеток: макрогол 6000 1300 мг. 1) Враховуючи середню вологість очищеної, мікронізованої флавоноїдної фракції – 4% (або 40 мг на таблетку), кількість субстанції на одну таблетку – 1040,00 мг. При виробництві "Лабораторії Серв'є Індастрі", Франція По 10 таблеток у блістері (ПВХ/Ал). По 3 або 6 блістерів з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку. По 9 таблеток у блістері (ПВХ/Ал). По 3 блістери з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку. При виробництві ТОВ "Сердікс", Росія По 10 таблеток у блістері (ПВХ/Ал). По 3 або 6 блістерів з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку. По 9 таблеток у блістері (ПВХ/Ал). По 3 блістери з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиОвальні пігулки, покриті плівковою оболонкою оранжево-рожевого кольору з ризиком з обох боків. Вид таблетки на зламі: від блідо-жовтого до жовтого кольору, неоднорідної структури.Фармакотерапевтична групаВенотонізуючий та венопротекторний засіб.ФармакокінетикаОсновне виділення препарату відбувається з фекаліями. Із сечею, у середньому, виводиться близько 14% прийнятої кількості препарату. Період напіввиведення становить 11 годин. Препарат піддається активному метаболізму, що підтверджується присутністю фенолових кислот у сечі.ФармакодинамікаДетралекс® має венотонізуючі та ангіопротективні властивості. Препарат зменшує розтяжність вен та венозний застій, знижує проникність капілярів та підвищує їх резистентність. Результати клінічних досліджень підтверджують фармакологічну активність препарату щодо показників венозної гемодинаміки. Статистично достовірний дозозалежний ефект препарату Детралекс був продемонстрований для наступних венозних плетизмографічних параметрів: венозної ємності, венозної розтяжності, часу венозного спорожнення. Оптимальне співвідношення "доза-ефект" спостерігається прийому 1000 мг на день. Детралекс® збільшує венозний тонус: за допомогою венозної оклюзійної плетизмографії було показано зменшення часу венозного спорожнення. У пацієнтів з ознаками вираженого порушення мікроциркуляції після терапії препаратом Детралекс відзначається (статистично достовірне порівняно з плацебо) підвищення капілярної резистентності, оціненої методом ангіостереометрії. Доведено терапевтичну ефективність препарату Детралекс при лікуванні хронічних захворювань вен нижніх кінцівок, а також при лікуванні геморою.Показання до застосуванняДетралекс® показаний для терапії симптомів хронічних захворювань вен (усунення та полегшення симптомів). Терапія симптомів венозно-лімфатичної недостатності: біль; судоми нижніх кінцівок; відчуття тяжкості та розпирання в ногах; "втома" ніг. Терапія проявів венозно-лімфатичної недостатності: набряки нижніх кінцівок; трофічні зміни шкіри та підшкірної клітковини; - венозні трофічні виразки. Симптоматична терапія гострого та хронічного геморою.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до активних компонентів або допоміжних речовин, що входять до складу препарату. Не рекомендується прийом препарату жінкам, що годують.Вагітність та лактаціяВагітність Експерименти на тваринах не виявили тератогенних ефектів. До цього часу не було повідомлень про небажані ефекти під час застосування препарату вагітними жінками. Годування грудьми Через відсутність даних щодо виведення препарату з грудним молоком, які годують жінкам, не рекомендується прийом препарату. Вплив на репродуктивну функцію Дослідження репродуктивної токсичності не показали впливу на репродуктивну функцію у щурів обох статей.Побічна діяПобічні ефекти препарату Детралекс, що спостерігалися в ході клінічних досліджень, були легким ступенем виразності. Переважно відзначалися порушення з боку шлунково-кишкового тракту (діарея, диспепсія, нудота, блювання). Під час прийому препарату Детралекс® повідомлялося про наступні побічні ефекти у вигляді наступної градації: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, З боку центральної нервової системи - Рідко: запаморочення, біль голови, загальне нездужання. З боку шлунково-кишкового тракту – часто: діарея, диспепсія, нудота, блювання; Нечасто: коліт; Неуточнена частота: біль у животі. З боку шкірних покровів - Рідко: висипання, свербіж, кропив'янка; Неуточненої частоти: ізольований набряк обличчя, губ, повік. У виняткових випадках ангіоневротичний набряк.Взаємодія з лікарськими засобамиНе наголошувалося. СЛІД ІНФОРМУВАТИ ЛІКУВАЛЬНОГО ЛІКАРЯ ПРО ВСІХ ПРИЙМАНИХ ВАМИ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТAX.Спосіб застосування та дозиВсередину. Рекомендована доза при венозно-лімфатичній недостатності – 1 таблетка на добу, переважно вранці, під час їди. Ризик на таблетці призначений виключно для поділу з метою полегшення проковтування. Тривалість курсу лікування може становити кілька місяців (до 12 місяців). У разі повторного виникнення симптомів за рекомендацією лікаря курс лікування може бути повторений. Рекомендована доза при гострому геморої – 3 таблетки на добу (по 1 таблетці вранці, вдень та ввечері) протягом 4 днів, потім по 2 таблетки на добу (по 1 таблетці вранці та ввечері) протягом наступних 3 днів. Рекомендована доза при хронічному геморої – 1 таблетка на добу.ПередозуванняВипадків передозування не описано. При передозуванні препарату негайно зверніться за медичною допомогою.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред тим, як почати приймати препарат Детралекс, рекомендується проконсультуватися з лікарем. При загостренні геморою призначення препарату Детралекс не замінює специфічного лікування інших анальних порушень. Тривалість лікування не повинна перевищувати термінів, зазначених у розділі "Спосіб застосування та дози". У разі, якщо симптоми не зникають після рекомендованого курсу терапії, слід пройти огляд у проктолога, який підбере подальшу терапію. За наявності порушень венозного кровообігу максимальний ефект лікування забезпечується поєднанням терапії зі здоровим (збалансованим) способом життя: бажано уникати тривалого перебування на сонці, тривалого перебування на ногах, а також рекомендується зниження надлишкової маси тіла. Піші прогулянки і, у деяких випадках, носіння спеціальних панчох сприяють покращенню циркуляції крові. Негайно зверніться до лікаря, якщо в процесі лікування ваш стан погіршився або поліпшення не настало. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Не впливає.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: очищена, мікронізована флавоноїдна фракція, у перерахунку на суху речовину, 1000,00 мг, що складається з: діосмін 900 мг (90%), флавоноїди у перерахунку на гесперидин 100 мг (10%); допоміжні речовини: вода очищена 40,00 мг, желатин 62,00 мг, стеарат магнію 8,00 мг, целюлоза мікрокристалічна 124,00 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію тип А 54,00 мг, тальк 12,00 мг; Оболонка плівкова: натрію лаурил сульфат 0,130 мг, премікс для плівкової оболонки оранжево-рожевого кольору OY-S-8761, що складається з: гліцерол 1,628 мг, гіпромеллоза 27,039 мг, макрогол 6,00 0,65 мг , титану діоксид 5,205 мг, барвник заліза оксид жовтий 0,633 мг; Допоміжна речовина для полірування таблеток: макрогол 6000 1300 мг. 1) Враховуючи середню вологість очищеної, мікронізованої флавоноїдної фракції – 4% (або 40 мг на таблетку), кількість субстанції на одну таблетку – 1040,00 мг. При виробництві "Лабораторії Серв'є Індастрі", Франція По 10 таблеток у блістері (ПВХ/Ал). По 3 або 6 блістерів з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку. По 9 таблеток у блістері (ПВХ/Ал). По 3 блістери з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку. При виробництві ТОВ "Сердікс", Росія По 10 таблеток у блістері (ПВХ/Ал). По 3 або 6 блістерів з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку. По 9 таблеток у блістері (ПВХ/Ал). По 3 блістери з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиОвальні пігулки, покриті плівковою оболонкою оранжево-рожевого кольору з ризиком з обох боків. Вид таблетки на зламі: від блідо-жовтого до жовтого кольору, неоднорідної структури.Фармакотерапевтична групаВенотонізуючий та венопротекторний засіб.ФармакокінетикаОсновне виділення препарату відбувається з фекаліями. Із сечею, у середньому, виводиться близько 14% прийнятої кількості препарату. Період напіввиведення становить 11 годин. Препарат піддається активному метаболізму, що підтверджується присутністю фенолових кислот у сечі.ФармакодинамікаДетралекс® має венотонізуючі та ангіопротективні властивості. Препарат зменшує розтяжність вен та венозний застій, знижує проникність капілярів та підвищує їх резистентність. Результати клінічних досліджень підтверджують фармакологічну активність препарату щодо показників венозної гемодинаміки. Статистично достовірний дозозалежний ефект препарату Детралекс був продемонстрований для наступних венозних плетизмографічних параметрів: венозної ємності, венозної розтяжності, часу венозного спорожнення. Оптимальне співвідношення "доза-ефект" спостерігається прийому 1000 мг на день. Детралекс® збільшує венозний тонус: за допомогою венозної оклюзійної плетизмографії було показано зменшення часу венозного спорожнення. У пацієнтів з ознаками вираженого порушення мікроциркуляції після терапії препаратом Детралекс відзначається (статистично достовірне порівняно з плацебо) підвищення капілярної резистентності, оціненої методом ангіостереометрії. Доведено терапевтичну ефективність препарату Детралекс при лікуванні хронічних захворювань вен нижніх кінцівок, а також при лікуванні геморою.Показання до застосуванняДетралекс® показаний для терапії симптомів хронічних захворювань вен (усунення та полегшення симптомів). Терапія симптомів венозно-лімфатичної недостатності: біль; судоми нижніх кінцівок; відчуття тяжкості та розпирання в ногах; "втома" ніг. Терапія проявів венозно-лімфатичної недостатності: набряки нижніх кінцівок; трофічні зміни шкіри та підшкірної клітковини; - венозні трофічні виразки. Симптоматична терапія гострого та хронічного геморою.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до активних компонентів або допоміжних речовин, що входять до складу препарату. Не рекомендується прийом препарату жінкам, що годують.Вагітність та лактаціяВагітність Експерименти на тваринах не виявили тератогенних ефектів. До цього часу не було повідомлень про небажані ефекти під час застосування препарату вагітними жінками. Годування грудьми Через відсутність даних щодо виведення препарату з грудним молоком, які годують жінкам, не рекомендується прийом препарату. Вплив на репродуктивну функцію Дослідження репродуктивної токсичності не показали впливу на репродуктивну функцію у щурів обох статей.Побічна діяПобічні ефекти препарату Детралекс, що спостерігалися в ході клінічних досліджень, були легким ступенем виразності. Переважно відзначалися порушення з боку шлунково-кишкового тракту (діарея, диспепсія, нудота, блювання). Під час прийому препарату Детралекс® повідомлялося про наступні побічні ефекти у вигляді наступної градації: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, З боку центральної нервової системи - Рідко: запаморочення, біль голови, загальне нездужання. З боку шлунково-кишкового тракту – часто: діарея, диспепсія, нудота, блювання; Нечасто: коліт; Неуточнена частота: біль у животі. З боку шкірних покровів - Рідко: висипання, свербіж, кропив'янка; Неуточненої частоти: ізольований набряк обличчя, губ, повік. У виняткових випадках ангіоневротичний набряк.Взаємодія з лікарськими засобамиНе наголошувалося. СЛІД ІНФОРМУВАТИ ЛІКУВАЛЬНОГО ЛІКАРЯ ПРО ВСІХ ПРИЙМАНИХ ВАМИ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТAX.Спосіб застосування та дозиВсередину. Рекомендована доза при венозно-лімфатичній недостатності – 1 таблетка на добу, переважно вранці, під час їди. Ризик на таблетці призначений виключно для поділу з метою полегшення проковтування. Тривалість курсу лікування може становити кілька місяців (до 12 місяців). У разі повторного виникнення симптомів за рекомендацією лікаря курс лікування може бути повторений. Рекомендована доза при гострому геморої – 3 таблетки на добу (по 1 таблетці вранці, вдень та ввечері) протягом 4 днів, потім по 2 таблетки на добу (по 1 таблетці вранці та ввечері) протягом наступних 3 днів. Рекомендована доза при хронічному геморої – 1 таблетка на добу.ПередозуванняВипадків передозування не описано. При передозуванні препарату негайно зверніться за медичною допомогою.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред тим, як почати приймати препарат Детралекс, рекомендується проконсультуватися з лікарем. При загостренні геморою призначення препарату Детралекс не замінює специфічного лікування інших анальних порушень. Тривалість лікування не повинна перевищувати термінів, зазначених у розділі "Спосіб застосування та дози". У разі, якщо симптоми не зникають після рекомендованого курсу терапії, слід пройти огляд у проктолога, який підбере подальшу терапію. За наявності порушень венозного кровообігу максимальний ефект лікування забезпечується поєднанням терапії зі здоровим (збалансованим) способом життя: бажано уникати тривалого перебування на сонці, тривалого перебування на ногах, а також рекомендується зниження надлишкової маси тіла. Піші прогулянки і, у деяких випадках, носіння спеціальних панчох сприяють покращенню циркуляції крові. Негайно зверніться до лікаря, якщо в процесі лікування ваш стан погіршився або поліпшення не настало. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Не впливає.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: очищена, мікронізована флавоноїдна фракція, у перерахунку на суху речовину, 1000,00 мг, що складається з: діосмін 900 мг (90%), флавоноїди у перерахунку на гесперидин 100 мг (10%); допоміжні речовини: вода очищена 40,00 мг, желатин 62,00 мг, стеарат магнію 8,00 мг, целюлоза мікрокристалічна 124,00 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію тип А 54,00 мг, тальк 12,00 мг; Оболонка плівкова: натрію лаурил сульфат 0,130 мг, премікс для плівкової оболонки оранжево-рожевого кольору OY-S-8761, що складається з: гліцерол 1,628 мг, гіпромеллоза 27,039 мг, макрогол 6,00 0,65 мг , титану діоксид 5,205 мг, барвник заліза оксид жовтий 0,633 мг; Допоміжна речовина для полірування таблеток: макрогол 6000 1300 мг. 1) Враховуючи середню вологість очищеної, мікронізованої флавоноїдної фракції – 4% (або 40 мг на таблетку), кількість субстанції на одну таблетку – 1040,00 мг. При виробництві "Лабораторії Серв'є Індастрі", Франція По 10 таблеток у блістері (ПВХ/Ал). По 3 або 6 блістерів з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку. По 9 таблеток у блістері (ПВХ/Ал). По 3 блістери з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку. При виробництві ТОВ "Сердікс", Росія По 10 таблеток у блістері (ПВХ/Ал). По 3 або 6 блістерів з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку. По 9 таблеток у блістері (ПВХ/Ал). По 3 блістери з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиОвальні пігулки, покриті плівковою оболонкою оранжево-рожевого кольору з ризиком з обох боків. Вид таблетки на зламі: від блідо-жовтого до жовтого кольору, неоднорідної структури.Фармакотерапевтична групаВенотонізуючий та венопротекторний засіб.ФармакокінетикаОсновне виділення препарату відбувається з фекаліями. Із сечею, у середньому, виводиться близько 14% прийнятої кількості препарату. Період напіввиведення становить 11 годин. Препарат піддається активному метаболізму, що підтверджується присутністю фенолових кислот у сечі.ФармакодинамікаДетралекс® має венотонізуючі та ангіопротективні властивості. Препарат зменшує розтяжність вен та венозний застій, знижує проникність капілярів та підвищує їх резистентність. Результати клінічних досліджень підтверджують фармакологічну активність препарату щодо показників венозної гемодинаміки. Статистично достовірний дозозалежний ефект препарату Детралекс був продемонстрований для наступних венозних плетизмографічних параметрів: венозної ємності, венозної розтяжності, часу венозного спорожнення. Оптимальне співвідношення "доза-ефект" спостерігається прийому 1000 мг на день. Детралекс® збільшує венозний тонус: за допомогою венозної оклюзійної плетизмографії було показано зменшення часу венозного спорожнення. У пацієнтів з ознаками вираженого порушення мікроциркуляції після терапії препаратом Детралекс відзначається (статистично достовірне порівняно з плацебо) підвищення капілярної резистентності, оціненої методом ангіостереометрії. Доведено терапевтичну ефективність препарату Детралекс при лікуванні хронічних захворювань вен нижніх кінцівок, а також при лікуванні геморою.Показання до застосуванняДетралекс® показаний для терапії симптомів хронічних захворювань вен (усунення та полегшення симптомів). Терапія симптомів венозно-лімфатичної недостатності: біль; судоми нижніх кінцівок; відчуття тяжкості та розпирання в ногах; "втома" ніг. Терапія проявів венозно-лімфатичної недостатності: набряки нижніх кінцівок; трофічні зміни шкіри та підшкірної клітковини; - венозні трофічні виразки. Симптоматична терапія гострого та хронічного геморою.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до активних компонентів або допоміжних речовин, що входять до складу препарату. Не рекомендується прийом препарату жінкам, що годують.Вагітність та лактаціяВагітність Експерименти на тваринах не виявили тератогенних ефектів. До цього часу не було повідомлень про небажані ефекти під час застосування препарату вагітними жінками. Годування грудьми Через відсутність даних щодо виведення препарату з грудним молоком, які годують жінкам, не рекомендується прийом препарату. Вплив на репродуктивну функцію Дослідження репродуктивної токсичності не показали впливу на репродуктивну функцію у щурів обох статей.Побічна діяПобічні ефекти препарату Детралекс, що спостерігалися в ході клінічних досліджень, були легким ступенем виразності. Переважно відзначалися порушення з боку шлунково-кишкового тракту (діарея, диспепсія, нудота, блювання). Під час прийому препарату Детралекс® повідомлялося про наступні побічні ефекти у вигляді наступної градації: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, З боку центральної нервової системи - Рідко: запаморочення, біль голови, загальне нездужання. З боку шлунково-кишкового тракту – часто: діарея, диспепсія, нудота, блювання; Нечасто: коліт; Неуточнена частота: біль у животі. З боку шкірних покровів - Рідко: висипання, свербіж, кропив'янка; Неуточненої частоти: ізольований набряк обличчя, губ, повік. У виняткових випадках ангіоневротичний набряк.Взаємодія з лікарськими засобамиНе наголошувалося. СЛІД ІНФОРМУВАТИ ЛІКУВАЛЬНОГО ЛІКАРЯ ПРО ВСІХ ПРИЙМАНИХ ВАМИ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТAX.Спосіб застосування та дозиВсередину. Рекомендована доза при венозно-лімфатичній недостатності – 1 таблетка на добу, переважно вранці, під час їди. Ризик на таблетці призначений виключно для поділу з метою полегшення проковтування. Тривалість курсу лікування може становити кілька місяців (до 12 місяців). У разі повторного виникнення симптомів за рекомендацією лікаря курс лікування може бути повторений. Рекомендована доза при гострому геморої – 3 таблетки на добу (по 1 таблетці вранці, вдень та ввечері) протягом 4 днів, потім по 2 таблетки на добу (по 1 таблетці вранці та ввечері) протягом наступних 3 днів. Рекомендована доза при хронічному геморої – 1 таблетка на добу.ПередозуванняВипадків передозування не описано. При передозуванні препарату негайно зверніться за медичною допомогою.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред тим, як почати приймати препарат Детралекс, рекомендується проконсультуватися з лікарем. При загостренні геморою призначення препарату Детралекс не замінює специфічного лікування інших анальних порушень. Тривалість лікування не повинна перевищувати термінів, зазначених у розділі "Спосіб застосування та дози". У разі, якщо симптоми не зникають після рекомендованого курсу терапії, слід пройти огляд у проктолога, який підбере подальшу терапію. За наявності порушень венозного кровообігу максимальний ефект лікування забезпечується поєднанням терапії зі здоровим (збалансованим) способом життя: бажано уникати тривалого перебування на сонці, тривалого перебування на ногах, а також рекомендується зниження надлишкової маси тіла. Піші прогулянки і, у деяких випадках, носіння спеціальних панчох сприяють покращенню циркуляції крові. Негайно зверніться до лікаря, якщо в процесі лікування ваш стан погіршився або поліпшення не настало. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Не впливає.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: 500 мг очищеної мікронізованої флавоноїдної фракції, що складається з діосміну 450 мг (90 %) та флавоноїдів, у перерахунку на гесперидин 50 мг (10 %); допоміжні речовини: желатин 31,00 мг, стеарат магнію 4,00 мг, целюлоза мікрокристалічна 62,00 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію 27,00 мг, тальк 6,00 мг, вода очищена 20,00 мг; Оболонка плівкова: макрогол 6000 0,710 мг, натрію лаурил сульфат 0,033 мг, премікс для плівкової оболонки оранжево-рожевого кольору, що складається з: гліцеролу 0,415 мг, магнію стеарату 0,415 мг, 8 краса 6 0,054 мг, титану діоксиду 1,326 мг. При виробництві "Лабораторії Серве Індастрі", Франція По 15 або 14 таблеток у блістер (ПВХ/Ал). По 2 або 4 блістери з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку. При розфасовці (упаковці) на російському підприємстві ТОВ "Сердікс" По 15 таблеток у блістер (ПВХ/Ал). По 2 або 4 блістери з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку. При виробництві на російському підприємстві ТОВ "Сердікс" По 15 або 14 таблеток у блістер (ПВХ/Ал). По 2 або 4 блістери з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиОвальні пігулки, покриті плівковою оболонкою, оранжево-рожевого кольору. Вид таблетки на зламі: від блідо-жовтого до жовтого кольору неоднорідної структури.Фармакотерапевтична групаВенотонізуючий та венопротекторний засіб.ФармакокінетикаОсновне виділення препарату відбувається з фекаліями. Із сечею, у середньому, виводиться близько 14% прийнятої кількості препарату. Період напіввиведення становить 11 годин. Препарат піддається активному метаболізму, що підтверджується присутністю фенолових кислот у сечі.ФармакодинамікаДетралекс® має венотонізуючі та ангіопротективні властивості. Препарат зменшує розтяжність вен та венозний застій, знижує проникність капілярів та підвищує їх резистентність. Результати клінічних досліджень підтверджують фармакологічну активність препарату щодо показників венозної гемодинаміки. Статистично достовірний дозозалежний ефект препарату Детралекс був продемонстрований для наступних венозних плетизмографічних параметрів: венозної ємності, венозної розтяжності, часу венозного спорожнення. Оптимальне співвідношення "доза-ефект" спостерігається прийому 1000 мг на день. Детралекс® збільшує венозний тонус: за допомогою венозної оклюзійної плетизмографії було показано зменшення часу венозного спорожнення. У пацієнтів з ознаками вираженого порушення мікроциркуляції після терапії препаратом Детралекс відзначається (статистично достовірне порівняно з плацебо) підвищення капілярної резистентності, оціненої методом ангіостереометрії. Доведено терапевтичну ефективність препарату Детралекс при лікуванні хронічних захворювань вен нижніх кінцівок, а також при лікуванні геморою.Показання до застосуванняДетралекс® показаний для терапії симптомів хронічних захворювань вен (усунення та полегшення симптомів). Терапія симптомів венозно-лімфатичної недостатності: біль; судоми нижніх кінцівок; відчуття тяжкості та розпирання в ногах; "втома" ніг. Терапія проявів венозно-лімфатичної недостатності: набряки нижніх кінцівок; трофічні зміни шкіри та підшкірної клітковини; - венозні трофічні виразки. Симптоматична терапія гострого та хронічного геморою.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до активних компонентів або допоміжних речовин, що входять до складу препарату. Не рекомендується прийом препарату жінкам, що годують.Вагітність та лактаціяВагітність Експерименти на тваринах не виявили тератогенних ефектів. До цього часу не було повідомлень про небажані ефекти під час застосування препарату вагітними жінками. Годування грудьми Через відсутність даних щодо виведення препарату з грудним молоком, які годують жінкам, не рекомендується прийом препарату. Вплив на репродуктивну функцію Дослідження репродуктивної токсичності не показали впливу на репродуктивну функцію у щурів обох статей.Побічна діяПобічні ефекти препарату Детралекс, що спостерігалися в ході клінічних досліджень, були легким ступенем виразності. Переважно відзначалися порушення з боку шлунково-кишкового тракту (діарея, диспепсія, нудота, блювання). Під час прийому препарату Детралекс® повідомлялося про наступні побічні ефекти у вигляді наступної градації: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, З боку центральної нервової системи - Рідко: запаморочення, біль голови, загальне нездужання. З боку шлунково-кишкового тракту – часто: діарея, диспепсія, нудота, блювання; Нечасто: коліт; Неуточнена частота: біль у животі. З боку шкірних покровів - Рідко: висипання, свербіж, кропив'янка; Неуточненої частоти: ізольований набряк обличчя, губ, повік. У виняткових випадках ангіоневротичний набряк.Взаємодія з лікарськими засобамиНе наголошувалося. СЛІД ІНФОРМУВАТИ ЛІКУВАЛЬНОГО ЛІКАРЯ ПРО ВСІХ ПРИЙМАНИХ ВАМИ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТAX.Спосіб застосування та дозиВсередину. Рекомендована доза при венозно-лімфатичній недостатності - 2 таблетки на добу (за один або два прийоми): вранці, вдень та/або ввечері, під час їди. Тривалість курсу лікування може становити кілька місяців (до 12 місяців). У разі повторного виникнення симптомів за рекомендацією лікаря курс лікування може бути повторений. Рекомендована доза при гострому геморої – 6 таблеток на добу: по 3 таблетки вранці та по 3 таблетки ввечері протягом 4 днів, потім по 4 таблетки на добу: по 2 таблетки вранці та по 2 таблетки увечері протягом наступних 3 днів. Рекомендована доза при хронічному геморої – 2 таблетки на добу з їдою.ПередозуванняВипадків передозування не описано. При передозуванні препарату негайно зверніться за медичною допомогою.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред тим, як почати приймати препарат Детралекс, рекомендується проконсультуватися з лікарем. При загостренні геморою призначення препарату Детралекс не замінює специфічного лікування інших анальних порушень. Тривалість лікування не повинна перевищувати термінів, зазначених у розділі "Спосіб застосування та дози". У разі, якщо симптоми не зникають після рекомендованого курсу терапії, слід пройти огляд у проктолога, який підбере подальшу терапію. За наявності порушень венозного кровообігу максимальний ефект лікування забезпечується поєднанням терапії зі здоровим (збалансованим) способом життя: бажано уникати тривалого перебування на сонці, тривалого перебування на ногах, а також рекомендується зниження надлишкової маси тіла. Піші прогулянки і, у деяких випадках, носіння спеціальних панчох сприяють покращенню циркуляції крові. Негайно зверніться до лікаря, якщо в процесі лікування ваш стан погіршився або поліпшення не настало. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Не впливає.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: 500 мг очищеної мікронізованої флавоноїдної фракції, що складається з діосміну 450 мг (90 %) та флавоноїдів, у перерахунку на гесперидин 50 мг (10 %); допоміжні речовини: желатин 31,00 мг, стеарат магнію 4,00 мг, целюлоза мікрокристалічна 62,00 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію 27,00 мг, тальк 6,00 мг, вода очищена 20,00 мг; Оболонка плівкова: макрогол 6000 0,710 мг, натрію лаурил сульфат 0,033 мг, премікс для плівкової оболонки оранжево-рожевого кольору, що складається з: гліцеролу 0,415 мг, магнію стеарату 0,415 мг, 8 краса 6 0,054 мг, титану діоксиду 1,326 мг. При виробництві "Лабораторії Серве Індастрі", Франція По 15 або 14 таблеток у блістер (ПВХ/Ал). По 2 або 4 блістери з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку. При розфасовці (упаковці) на російському підприємстві ТОВ "Сердікс" По 15 таблеток у блістер (ПВХ/Ал). По 2 або 4 блістери з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку. При виробництві на російському підприємстві ТОВ "Сердікс" По 15 або 14 таблеток у блістер (ПВХ/Ал). По 2 або 4 блістери з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиОвальні пігулки, покриті плівковою оболонкою, оранжево-рожевого кольору. Вид таблетки на зламі: від блідо-жовтого до жовтого кольору неоднорідної структури.Фармакотерапевтична групаВенотонізуючий та венопротекторний засіб.ФармакокінетикаОсновне виділення препарату відбувається з фекаліями. Із сечею, у середньому, виводиться близько 14% прийнятої кількості препарату. Період напіввиведення становить 11 годин. Препарат піддається активному метаболізму, що підтверджується присутністю фенолових кислот у сечі.ФармакодинамікаДетралекс® має венотонізуючі та ангіопротективні властивості. Препарат зменшує розтяжність вен та венозний застій, знижує проникність капілярів та підвищує їх резистентність. Результати клінічних досліджень підтверджують фармакологічну активність препарату щодо показників венозної гемодинаміки. Статистично достовірний дозозалежний ефект препарату Детралекс був продемонстрований для наступних венозних плетизмографічних параметрів: венозної ємності, венозної розтяжності, часу венозного спорожнення. Оптимальне співвідношення "доза-ефект" спостерігається прийому 1000 мг на день. Детралекс® збільшує венозний тонус: за допомогою венозної оклюзійної плетизмографії було показано зменшення часу венозного спорожнення. У пацієнтів з ознаками вираженого порушення мікроциркуляції після терапії препаратом Детралекс відзначається (статистично достовірне порівняно з плацебо) підвищення капілярної резистентності, оціненої методом ангіостереометрії. Доведено терапевтичну ефективність препарату Детралекс при лікуванні хронічних захворювань вен нижніх кінцівок, а також при лікуванні геморою.Показання до застосуванняДетралекс® показаний для терапії симптомів хронічних захворювань вен (усунення та полегшення симптомів). Терапія симптомів венозно-лімфатичної недостатності: біль; судоми нижніх кінцівок; відчуття тяжкості та розпирання в ногах; "втома" ніг. Терапія проявів венозно-лімфатичної недостатності: набряки нижніх кінцівок; трофічні зміни шкіри та підшкірної клітковини; - венозні трофічні виразки. Симптоматична терапія гострого та хронічного геморою.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до активних компонентів або допоміжних речовин, що входять до складу препарату. Не рекомендується прийом препарату жінкам, що годують.Вагітність та лактаціяВагітність Експерименти на тваринах не виявили тератогенних ефектів. До цього часу не було повідомлень про небажані ефекти під час застосування препарату вагітними жінками. Годування грудьми Через відсутність даних щодо виведення препарату з грудним молоком, які годують жінкам, не рекомендується прийом препарату. Вплив на репродуктивну функцію Дослідження репродуктивної токсичності не показали впливу на репродуктивну функцію у щурів обох статей.Побічна діяПобічні ефекти препарату Детралекс, що спостерігалися в ході клінічних досліджень, були легким ступенем виразності. Переважно відзначалися порушення з боку шлунково-кишкового тракту (діарея, диспепсія, нудота, блювання). Під час прийому препарату Детралекс® повідомлялося про наступні побічні ефекти у вигляді наступної градації: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, З боку центральної нервової системи - Рідко: запаморочення, біль голови, загальне нездужання. З боку шлунково-кишкового тракту – часто: діарея, диспепсія, нудота, блювання; Нечасто: коліт; Неуточнена частота: біль у животі. З боку шкірних покровів - Рідко: висипання, свербіж, кропив'янка; Неуточненої частоти: ізольований набряк обличчя, губ, повік. У виняткових випадках ангіоневротичний набряк.Взаємодія з лікарськими засобамиНе наголошувалося. СЛІД ІНФОРМУВАТИ ЛІКУВАЛЬНОГО ЛІКАРЯ ПРО ВСІХ ПРИЙМАНИХ ВАМИ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТAX.Спосіб застосування та дозиВсередину. Рекомендована доза при венозно-лімфатичній недостатності - 2 таблетки на добу (за один або два прийоми): вранці, вдень та/або ввечері, під час їди. Тривалість курсу лікування може становити кілька місяців (до 12 місяців). У разі повторного виникнення симптомів за рекомендацією лікаря курс лікування може бути повторений. Рекомендована доза при гострому геморої – 6 таблеток на добу: по 3 таблетки вранці та по 3 таблетки ввечері протягом 4 днів, потім по 4 таблетки на добу: по 2 таблетки вранці та по 2 таблетки увечері протягом наступних 3 днів. Рекомендована доза при хронічному геморої – 2 таблетки на добу з їдою.ПередозуванняВипадків передозування не описано. При передозуванні препарату негайно зверніться за медичною допомогою.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПеред тим, як почати приймати препарат Детралекс, рекомендується проконсультуватися з лікарем. При загостренні геморою призначення препарату Детралекс не замінює специфічного лікування інших анальних порушень. Тривалість лікування не повинна перевищувати термінів, зазначених у розділі "Спосіб застосування та дози". У разі, якщо симптоми не зникають після рекомендованого курсу терапії, слід пройти огляд у проктолога, який підбере подальшу терапію. За наявності порушень венозного кровообігу максимальний ефект лікування забезпечується поєднанням терапії зі здоровим (збалансованим) способом життя: бажано уникати тривалого перебування на сонці, тривалого перебування на ногах, а також рекомендується зниження надлишкової маси тіла. Піші прогулянки і, у деяких випадках, носіння спеціальних панчох сприяють покращенню циркуляції крові. Негайно зверніться до лікаря, якщо в процесі лікування ваш стан погіршився або поліпшення не настало. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Не впливає.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Склад, форма випуску та упаковкаТаблетки, покриті плівковою оболонкою, оранжево-рожевого кольору, овальні, двоопуклі, з насічками з двох боків, з гравіюванням на одному боці - логотип фірми, на іншій - цифра "5"; таблетка може бути поділена на дві рівні частини. Одна таблетка містить: івабрадину гідрохлорид – 5.39 мг, що відповідає вмісту івабрадину – 5 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат – 63.91 мг, магнію стеарат – 0.5 мг, крохмаль кукурудзяний – 20 мг, мальтодекстрин – 10 мг, кремнію діоксид колоїдний безводний – 0.2 мг. Склад плівкової оболонки: гліцерол - 0.0874 мг, гіпромеллоза - 1.45276 мг, барвник заліза оксид жовтий (Е172) - 0.01457 мг, барвник заліза оксид червоний (Е172) - 0.00485 мг, 70000000000007 (Е171) – 0.26026 мг. 14 шт. - блістери (1) - пачки картонні. 14 шт. - блістери (2) - пачки картонні. 14 шт. - блістери (4) - пачки картонні. 26 шт. - блістери (2) - пачки картонні.ФармакокінетикаІвабрадин є S-енантіомером з відсутністю біоконверсії за даними досліджень in vivo. Основним активним метаболітом препарату є N-десметилована похідна івабрадину. Абсорбція та біодоступність Івабрадин швидко і практично повністю всмоктується з шлунково-кишкового тракту після прийому внутрішньо. Cmax у плазмі крові досягається приблизно через 1 годину після прийому внутрішньо натще. Біодоступність становить приблизно 40%, що з ефектом "першого проходження" через печінку. Прийом їжі збільшує час абсорбції приблизно на 1 годину та збільшує концентрацію в плазмі крові з 20% до 30%. Для зменшення варіабельності концентрації препарат рекомендується приймати одночасно з їдою. Розподіл Зв'язування з білками плазми становить приблизно 70%. Vd у рівноважному стані – близько 100 л. Cmax у плазмі крові після тривалого застосування у рекомендованій дозі по 5 мг 2 рази на добу становить приблизно 22 нг/мл (коефіцієнт варіації = 29%). Середня Css у плазмі становить 10 нг/мл (коефіцієнт варіації = 38%). Метаболізм Івабрадин значною мірою метаболізується в печінці та кишечнику шляхом окислення за участю лише ізоферменту CYP3A4. Основним активним метаболітом є N-десметилированное похідне (S 18982), частка якого становить 40% дози концентрації івабрадину. Метаболізм активного метаболіту івабрадину також відбувається у присутності ізоферменту CYP3A4. Івабрадин має малу спорідненість до ізоферменту CYP3A4, не індукує і не інгібує його. У зв'язку з цим малоймовірно, що івабрадин впливає на метаболізм або концентрацію субстратів ізоферменту CYP3A4 у плазмі крові. З іншого боку, одночасне застосування потужних інгібіторів або індукторів цитохрому Р450 може впливати на концентрацію івабрадину в плазмі крові. Виведення T1/2 івабрадину становить, в середньому, 2 год (70-75% AUC), ефективний T1/2 – 11 год. Загальний кліренс – приблизно 400 мл/хв, нирковий – приблизно 70 мл/хв. Виведення метаболітів відбувається з однаковою швидкістю через нирки та кишечник. Близько 4% прийнятої дози виводиться нирками у незміненому вигляді. Лінійність та нелінійність Фармакокінетика івабрадину є лінійною у діапазоні доз від 0.5 до 24 мг. Особливі групи пацієнтів Пацієнти похилого та старечого віку. Фармакокінетичні показники (AUC та Cmax) суттєво не різняться у групах пацієнтів 65 років та старше, 75 років та старше та загальної популяції пацієнтів. Порушення функції нирок. Вплив ниркової недостатності (КК від 15 до 60 мл/хв) на кінетику івабрадину мінімальний, т.к. лише близько 20% івабрадину та його активного метаболіту S 18982 виводиться нирками. Порушення функції печінки. У пацієнтів з легким ступенем печінкової недостатності (до 7 балів за шкалою Чайлд-П'ю) AUC вільного івабрадину та його активного метаболіту на 20% більше, ніж у пацієнтів із нормальною функцією печінки. Дані про застосування івабрадину у пацієнтів з помірною (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) печінковою недостатністю обмежені та не дозволяють зробити висновок про особливості фармакокінетики препарату у цієї групи пацієнтів. Дані про застосування івабрадину у хворих з тяжкою (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) печінковою недостатністю на даний момент відсутні. Взаємозв'язок між фармакокінетичними та фармакодинамічними властивостями Аналіз взаємозв'язку між фармакокінетичними та фармакодинамічними властивостями дозволив встановити, що урідження ЧСС знаходиться у прямій пропорційній залежності від збільшення концентрації івабрадину та активного метаболіту S 18982 у плазмі крові при прийомі у дозах до 15-20 мг 2 рази на добу. При більш високих дозах препарату уповільнення серцевого ритму не має пропорційної залежності від концентрації івабрадину в плазмі та характеризується тенденцією до досягнення плато. Високі концентрації івабрадину, яких можна досягти при комбінації препарату з потужними інгібіторами ізоферменту CYP3A4, можуть призводити до вираженого ушкодження ЧСС, однак цей ризик нижчий при комбінації з помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4.⁠Клінічна фармакологіяІвабрадин – препарат, що уповільнює ритм серця, механізм дії якого полягає у селективному та специфічному інгібуванні If каналів синусового вузла, що контролюють спонтанну діастолічну деполяризацію у синусовому вузлі та регулюють ЧСС. Івабрадин надає селективний вплив на синусовий вузол, не впливаючи на час проведення імпульсів по внутрішньопередсердних, передсердно-шлуночкових і внутрішньошлуночкових шляхах, а також на скорочувальну здатність міокарда і реполяризацію шлуночків. Івабрадин також може взаємодіяти з Ih каналами сітківки ока, подібними до If каналів серця, що беруть участь у виникненні тимчасової зміни системи зорового сприйняття за рахунок зміни реакції сітківки на яскраві світлові стимули. За провокуючих обставин (наприклад, швидка зміна яскравості в області зорового поля) часткове інгібування Ih каналів івабрадином викликає феномен зміни світлосприйняття (фотопсія). Для фотопсії характерна минуща зміна яскравості в обмеженій області зорового поля. Основною фармакологічною особливістю івабрадину є його здатність дозозалежного ушкодження ЧСС. Аналіз залежності величини урідження ЧСС від дози препарату проводився при поступовому збільшенні дози івабрадину до 20 мг 2 рази на добу та виявив тенденцію до досягнення ефекту "плато" (відсутність наростання терапевтичного ефекту при подальшому збільшенні дози), що знижує ризик розвитку вираженої брадикардії (ЧСС менше 40 уд./хв). При призначенні препарату в дозах, що рекомендуються, ступінь урідження ЧСС залежить від її вихідної величини і становить приблизно 10-15 уд./хв у спокої і при фізичному навантаженні. В результаті знижується робота серця та зменшується потреба міокарда в кисні. Івабрадин не впливає на внутрішньосерцеву провідність, скорочувальну здатність міокарда (не викликає негативного інотропного ефекту) або процес реполяризації шлуночків серця. У клінічних електрофізіологічних дослідженнях івабрадин не впливав на час проведення імпульсів по передсердно-шлуночкових або внутрішньошлуночкових провідних шляхах, а також на скориговані інтервали QT. У дослідженнях за участю пацієнтів із дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду лівого шлуночка (ФВЛШ) 30-45%) було показано, що івабрадин не впливає на скорочувальну здатність міокарда. Встановлено, що івабрадин у дозі 5 мг 2 рази на добу покращував показники навантажувальних проб уже через 3-4 тижні терапії. Ефективність була підтверджена для дози 7.5 мг 2 рази на добу. Зокрема, додатковий ефект при збільшенні дози з 5 мг до 7.5 мг 2 рази на добу було встановлено порівняльному дослідженні з атенололом. Час виконання фізичного навантаження збільшився приблизно на 1 хв вже через 1 місяць застосування івабрадину в дозі 5 мг 2 рази на добу, при цьому після додаткового 3-місячного курсу прийому івабрадину в дозі 7.5 мг 2 рази на добу відмічено подальший приріст цього показника на 25 сек. Антиангінальна та антиішемічна активність івабрадину підтверджувалася і для пацієнтів віком 65 років та старших. Ефективність івабрадину при застосуванні у дозах 5 мг та 7 мг.5 мг 2 рази на добу відзначалася щодо всіх показників навантажувальних проб (загальна тривалість фізичного навантаження, час до лімітуючого нападу стенокардії, час до початку нападу стенокардії та час до розвитку депресії сегмента ST на 1 мм), а також супроводжувалася зменшенням частоти розвитку нападів стенокардії приблизно 70%. Застосування івабрадину 2 рази на добу забезпечувало постійну терапевтичну ефективність протягом 24 год. У пацієнтів, які приймали івабрадин, показана додаткова ефективність івабрадину щодо всіх показників проб навантаження при додаванні до максимальної дози атенололу (50 мг) на спаді терапевтичної активності (через 12 годин після прийому внутрішньо). Не показано поліпшення показників ефективності івабрадину при додаванні до максимальної дози амлодипіну на спаді терапевтичної активності (через 12 годин після прийому внутрішньо), тоді як на максимумі активності (через 3-4 години після прийому внутрішньо) додаткову ефективність івабрадину було доведено. У дослідженнях клінічної ефективності препарату ефекти івабрадину повністю зберігалися протягом 3- та 4-місячних періодів лікування. Під час лікування ознак розвитку толерантності (зниження ефективності) були відсутні, а після припинення лікування синдрому "скасування" не відзначалося. Антиангінальні та антиішемічні ефекти івабрадину були пов'язані з дозозалежним урізанням ЧСС, а також із значним зменшенням робочого твору (ЧСС × систолічний АТ), причому як у спокої, так і при фізичному навантаженні. Вплив на показники АТ та ОПСС був незначним та клінічно незначущим. Стійке ушкодження ЧСС було відзначено у пацієнтів, які приймають івабрадин як мінімум протягом 1 року. Впливу на вуглеводний обмін та ліпідний профіль при цьому не спостерігалося. У пацієнтів з цукровим діабетом показники ефективності та безпеки івабрадину були подібними до таких у загальній популяції пацієнтів. У дослідженні у пацієнтів з ІХС без клінічних проявів серцевої недостатності (ФВЛШ більше 40%) на тлі підтримуючої терапії, терапія івабрадином у дозах вище рекомендованих (початкова доза 7.5 мг 2 рази на добу (5 мг 2 рази на добу, при віці старше 75 років) ), яка потім титрувалася до 10 мг 2 рази на добу) не мала істотного впливу на первинну комбіновану кінцеву точку (смерть внаслідок серцево-судинної причини або розвиток нефатального інфаркту міокарда). Частота розвитку брадикардії у групі пацієнтів, які отримували івабрадин, склала 17.9%. 7.1% пацієнтів у ході дослідження приймали верапаміл, дилтіазем чи потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4. У пацієнтів зі стенокардією класу II або вище за класифікацією Канадського Кардіологічного товариства було виявлено невелике статистично значуще збільшення кількості випадків настання первинної комбінованої кінцевої точки при застосуванні івабрадину – чого не спостерігалося у підгрупі всіх пацієнтів зі стенокардією (клас I та вище). У дослідженні за участю пацієнтів зі стабільною стенокардією та дисфункцією лівого шлуночка (ФВЛШ менше 40%), 86.9% яких отримували бета-адреноблокатори, не виявлено відмінностей між групами пацієнтів, які приймали івабрадин на тлі стандартної терапії, та плацебо, за сумарною частотою летальних результатів серцево-судинних захворювань, госпіталізації щодо гострого інфаркту міокарда, госпіталізації щодо виникнення нових випадків серцевої недостатності або посилення симптомів перебігу хронічної серцевої недостатності (ХСН). У пацієнтів із симптоматичною стенокардією не було виявлено значних відмінностей щодо частоти виникнення смерті внаслідок серцево-судинної причини або госпіталізації внаслідок розвитку нефатального інфаркту міокарда або серцевої недостатності (частота виникнення – 12.0% у групі івабрадину та 15).5% у групі плацебо відповідно). На фоні застосування івабрадину у пацієнтів з ЧСС не менше 70 уд/хв показано зниження частоти госпіталізацій з приводу фатального та нефатального інфаркту міокарда на 36% та частоти реваскуляризації на 30%. У пацієнтів зі стенокардією напруги на фоні прийому івабрадину відмічено зниження відносного ризику настання ускладнень (частота летальних наслідків від серцево-судинних захворювань, госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда, госпіталізації з приводу виникнення нових випадків серцевої недостатності або посилення симптомів перебігу 2СН). Зазначена терапевтична перевага досягається насамперед за рахунок зниження частоти госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда на 42%. Зниження частоти госпіталізації з приводу фатального та нефатального інфаркту міокарда у пацієнтів з ЧСС понад 70 уд/хв ще більш значуще і досягає 73%. Загалом відзначено хорошу переносимість та безпеку препарату. На фоні застосування івабрадину у пацієнтів з ХСН II-IV ФК за класифікацією NYHA з ФВЛШ менше 35% показано клінічно та статистично значуще зниження відносного ризику настання ускладнень (частоти летальних наслідків від серцево-судинних захворювань та зниження кількості госпіталізацій у зв'язку з посиленням симптомів перебігу ХСН). ) на 18%. Абсолютне зниження ризику становило 4.2%. Виражений терапевтичний ефект спостерігався через 3 місяці від початку терапії. Зниження смертності від серцево-судинних захворювань та зниження кількості госпіталізацій у зв'язку з посиленням симптомів перебігу ХСН спостерігалося незалежно від віку, статі, функціонального класу ХСН, застосування бета-адреноблокаторів, ішемічної або неішемічної етіології ХСН, наявності цукрового діабету або артеріальної гіпертензії. Пацієнти з симптомами ХСН із синусовим ритмом та з ЧСС не менше 70 уд./хв отримували стандартну терапію, що включає застосування бета-адреноблокаторів (89%), інгібіторів АПФ та/або антагоністів рецепторів ангіотензину II (91%), діуретиків (83%). та антагоністів альдостерону (60%). Показано, що застосування івабрадину протягом 1 року може запобігти одному летальному исходу або одній госпіталізації у зв'язку з серцево-судинним захворюванням на кожні 26 пацієнтів, які приймають препарат. На фоні застосування івабрадину показано покращення функціонального класу ХСН за класифікацією NYHA. У пацієнтів з ЧСС 80 уд/хв відмічено зниження ЧСС в середньому на 15 уд/хв.Показання до застосуванняСимптоматична терапія стабільної стенокардії. Симптоматична терапія стабільної стенокардії при ІХС у дорослих пацієнтів з нормальним синусовим ритмом та ЧСС не менше 70 уд/хв: при непереносимості або наявності протипоказань до застосування бета-адреноблокаторів; у комбінації з бета-адреноблокаторами при неадекватному контролі стабільної стенокардії на тлі оптимальної дози бета-адреноблокатора. Терапія хронічної серцевої недостатності терапія хронічної серцевої недостатності II-IV класу за класифікацією NYHA з систолічною дисфункцією у пацієнтів з синусовим ритмом та ЧСС не менше 70 уд./хв у комбінації зі стандартною терапією, що включає терапію бета-адреноблокаторами, або при непереносимості або наявності протипоказань до застосування бета-адреноблокаторів.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до івабрадину або будь-якої з допоміжних речовин препарату; ЧСС у спокої менше 70 уд./хв (до початку лікування); кардіогенний шок; гострий інфаркт міокарда; тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск нижче 90 мм рт.ст. і діастолічний артеріальний тиск нижче 50 мм рт.ст.); тяжка печінкова недостатність (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); СССУ; синоатріальна блокада; нестабільна чи гостра серцева недостатність; наявність штучного водія ритму, працюючого як постійної стимуляції; нестабільна стенокардія; атріовентрикулярна (AV) блокада II та III ступеня; одночасне застосування з потужними інгібіторами ізоферментів системи цитохрому P450 3А4, такими як протигрибкові засоби групи азолів (кетоконазол, ітраконазол), антибіотиками групи макролідів (кларитроміцин, еритроміцин для внутрішнього прийому, джозаміцин, телітронецин ; одночасне застосування з верапамілом або дилтіаземом, які є помірними інгібіторами CYP3A4, що мають здатність урізати ЧСС; дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; вагітність, період грудного вигодовування та застосування у жінок репродуктивного віку, які не дотримуються надійних заходів контрацепції; вік до 18 років (ефективність та безпека застосування препарату в даній віковій групі не встановлено). З обережністю слід призначати препарат при помірній печінковій недостатності (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); тяжкої ниркової недостатності (КК менше 15 мл/хв); уродженому подовженні інтервалу QT; одночасному прийомі лікарських засобів, що подовжують інтервал QT; одночасному прийомі грейпфрутового соку; нещодавно перенесений інсульт; пігментної дегенерації сітківки (retinitis pigmentosa); артеріальної гіпотензії; ХСН IV ФК із класифікації NYHA; одночасному застосуванні з калійнезберігаючими діуретиками.Вагітність та лактаціяПрепарат Кораксан протипоказаний для застосування при вагітності. На даний момент є недостатня кількість даних щодо застосування препарату при вагітності. У доклінічних дослідженнях івабрадину виявлено ембріотоксичну та тератогенну дію. Період грудного вигодовування Застосування препарату Кораксан у період грудного вигодовування протипоказане. У дослідженнях на тваринах показано, що івабрадин виводиться з грудним молоком. Жінки, які потребують лікування препаратами, що містять івабрадин, повинні припинити грудне вигодовування. Жінки репродуктивного віку Жінкам репродуктивного віку слід використовувати надійні методи контрацепції під час лікування препаратом Кораксан. Протипоказаний у дитячому та підлітковому віці до 18 років.Побічна діяЗастосування препарату вивчалось у дослідженнях за участю майже 45 000 пацієнтів. Найчастіше побічні ефекти івабрадину, зміни світлосприйняття (фосфени) та брадикардія, мали дозозалежний характер та були пов'язані з механізмом дії препарату.Взаємодія з лікарськими засобамиПацієнт повинен повідомити лікаря про всі препарати, що приймаються. Небажані поєднання лікарських засобів Лікарські засоби, що подовжують інтервал QT: антиаритмічні засоби, що подовжують інтервал QT (наприклад, хінідин, дизопірамід, беприділ, соталол, ібутилід, аміодарон); лікарські засоби, що подовжують інтервал QT, що не відносяться до антиаритмічних засобів (наприклад, пімозид, зипразидон, сертиндол, мефлохін, галофантрин, пентамідин, цизаприд, еритроміцин для внутрішньовенного введення). Слід уникати одночасного застосування івабрадину та вказаних лікарських засобів, оскільки ушкодження ЧСС може спричинити додаткове подовження інтервалу QT. За потреби спільного призначення цих препаратів слід ретельно контролювати показники ЕКГ. Супутнє застосування з обережністю Слід обережно застосовувати Кораксан з калійнесберегающими діуретиками (діуретики групи тіазидів і "петлеві" діуретики), т.к. гіпокаліємія може підвищити ризик розвитку аритмії Оскільки івабрадин може викликати брадикардію, поєднання гіпокаліємії та брадикардії є сприятливим фактором для розвитку тяжкої форми аритмії, особливо у пацієнтів із синдромом подовження інтервалу QT, як уродженою, так і спричиненою дією будь-яких речовин.Спосіб застосування та дозиКораксан слід приймати внутрішньо 2 рази на добу, вранці та ввечері під час їди. Симптоматична терапія стабільної стенокардії Перед початком терапії або при прийнятті рішення про титрацію дози має бути виконано визначення ЧСС одним із зазначених способів: серійний вимір ЧСС, ЕКГ або 24-годинний амбулаторний нагляд. Початкова доза препарату Кораксан не повинна перевищувати 5 мг 2 рази на добу у пацієнтів, молодших 75 років. Якщо симптоми зберігаються протягом 3-4 тижнів і якщо початкове дозування добре переносилося і ЧСС у стані спокою залишається більше 60 уд/хв, доза може бути збільшена до наступного рівня у пацієнтів, які отримували препарат Кораксан у дозі 2.5 мг 2 рази на добу. 5 мг 2 рази на добу. Підтримуюча доза препарату Кораксан не повинна перевищувати 7,5 мг 2 рази на добу. Застосування препарату Кораксан слід припинити, якщо симптоми стенокардії не зменшуються, якщо поліпшення незначне або не спостерігається клінічно значущого зниження ЧСС протягом 3 місяців терапії. Якщо на фоні терапії препаратом Кораксан ЧСС у спокої уріжається до значень менше 50 уд/хв, або у пацієнта виникають симптоми, пов'язані з брадикардією (такі як запаморочення, підвищена стомлюваність або виражене зниження артеріального тиску), необхідно зменшити дозу препарату Кораксан аж до 2.5 мг (по 1/2 таб. по 5 мг) 2 рази на добу. Після зниження дози необхідно контролювати частоту серцевих скорочень. Якщо при зниженні дози препарату Кораксан ЧСС залишається менше 50 уд/хв або зберігаються симптоми вираженої брадикардії, прийом препарату слід припинити. Хронічна серцева недостатність Терапія може бути розпочата лише у пацієнта зі стабільним перебігом хронічної серцевої недостатності. Рекомендована початкова доза препарату Кораксан становить 10 мг на добу (по 1 таб. 5 мг 2 рази на добу). Після двох тижнів застосування добова доза препарату Кораксан може бути збільшена до 15 мг (по 1 таб. 7.5 мг 2 рази на добу), якщо частота серцевих скорочень у стані спокою стабільно більше 60 уд./хв. У разі якщо ЧСС стабільно не більше 50 уд/хв або у разі прояву симптомів брадикардії, таких як запаморочення, підвищена стомлюваність або артеріальна гіпотензія, доза може бути зменшена до 2.5 мг (по 1/2 таб. 5 мг) 2 рази на добу . Якщо значення ЧСС знаходиться в діапазоні від 50 до 60 уд/хв, рекомендується застосовувати препарат Кораксан у дозі 5 мг 2 рази на добу. Якщо в процесі застосування препарату Кораксан ЧСС у стані спокою стабільно менше 50 уд/хв або якщо у пацієнта відзначаються симптоми брадикардії, для пацієнтів, які отримують препарат Кораксан у дозі 5 мг 2 рази на добу або 7.5 мг 2 рази на добу, доза препарату Кораксан. має бути знижена до нижчого рівня. Якщо у пацієнтів, які отримують препарат Кораксан у дозі 2.5 мг (по 1/2 таб. 5 мг) 2 рази на добу або 5 мг 2 рази на добу, ЧСС у стані спокою стабільно більше 60 уд./хв, доза препарату Кораксан може бути збільшено. Якщо ЧСС не більше 50 уд/хв або у пацієнта зберігаються симптоми брадикардії, застосування препарату Кораксан слід припинити.ПередозуванняСимптоми: передозування може призводити до вираженої та тривалої брадикардії. Лікування вираженої брадикардії має бути симптоматичним і проводитись у спеціалізованих відділеннях. У разі розвитку брадикардії у поєднанні з порушеннями показників гемодинаміки показано симптоматичне лікування з внутрішньовенним введенням бета-адреноміметиків, таких як ізопреналін. При необхідності можливе встановлення штучного водія ритму.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки, покриті плівковою оболонкою, оранжево-рожевого кольору, трикутні, з гравіюванням на одному боці – логотип фірми, з іншого – число "7.5". Одна таблетка містить: івабрадину гідрохлорид – 8.085 мг, що відповідає вмісту івабрадину – 7.5 мг; Допоміжні речовини: лактози моногідрат – 61.215 мг, магнію стеарат – 0.5 мг, крохмаль кукурудзяний – 20 мг, мальтодекстрин – 10 мг, кремнію діоксид колоїдний безводний – 0.2 мг. Склад плівкової оболонки: гліцерол - 0.0874 мг, гіпромеллоза - 1.45276 мг, барвник заліза оксид жовтий (Е172) - 0.01457 мг, барвник заліза оксид червоний (Е172) - 0.00485 мг, 70000000000007 (Е171) – 0.26026 мг. 14 шт. - блістери (1) - пачки картонні. 14 шт. - блістери (2) - пачки картонні. 14 шт. - блістери (4) - пачки картонні. 26 шт. - блістери (2) - пачки картонні.⁠ФармакокінетикаІвабрадин є S-енантіомером з відсутністю біоконверсії за даними досліджень in vivo. Основним активним метаболітом препарату є N-десметилована похідна івабрадину. Абсорбція та біодоступність Івабрадин швидко і практично повністю всмоктується з шлунково-кишкового тракту після прийому внутрішньо. Cmax у плазмі крові досягається приблизно через 1 годину після прийому внутрішньо натще. Біодоступність становить приблизно 40%, що з ефектом "першого проходження" через печінку. Прийом їжі збільшує час абсорбції приблизно на 1 годину та збільшує концентрацію в плазмі крові з 20% до 30%. Для зменшення варіабельності концентрації препарат рекомендується приймати одночасно з їдою. Розподіл Зв'язування з білками плазми становить приблизно 70%. Vd у рівноважному стані – близько 100 л. Cmax у плазмі крові після тривалого застосування у рекомендованій дозі по 5 мг 2 рази на добу становить приблизно 22 нг/мл (коефіцієнт варіації = 29%). Середня Css у плазмі становить 10 нг/мл (коефіцієнт варіації = 38%). Метаболізм Івабрадин значною мірою метаболізується в печінці та кишечнику шляхом окислення за участю лише ізоферменту CYP3A4. Основним активним метаболітом є N-десметилированное похідне (S 18982), частка якого становить 40% дози концентрації івабрадину. Метаболізм активного метаболіту івабрадину також відбувається у присутності ізоферменту CYP3A4. Івабрадин має малу спорідненість до ізоферменту CYP3A4, не індукує і не інгібує його. У зв'язку з цим малоймовірно, що івабрадин впливає на метаболізм або концентрацію субстратів ізоферменту CYP3A4 у плазмі крові. З іншого боку, одночасне застосування потужних інгібіторів або індукторів цитохрому Р450 може впливати на концентрацію івабрадину в плазмі крові. Виведення T1/2 івабрадину становить, в середньому, 2 год (70-75% AUC), ефективний T1/2 – 11 год. Загальний кліренс – приблизно 400 мл/хв, нирковий – приблизно 70 мл/хв. Виведення метаболітів відбувається з однаковою швидкістю через нирки та кишечник. Близько 4% прийнятої дози виводиться нирками у незміненому вигляді. Лінійність та нелінійність Фармакокінетика івабрадину є лінійною у діапазоні доз від 0.5 до 24 мг. Особливі групи пацієнтів Пацієнти похилого та старечого віку. Фармакокінетичні показники (AUC та Cmax) суттєво не різняться у групах пацієнтів 65 років та старше, 75 років та старше та загальної популяції пацієнтів. Порушення функції нирок. Вплив ниркової недостатності (КК від 15 до 60 мл/хв) на кінетику івабрадину мінімальний, т.к. лише близько 20% івабрадину та його активного метаболіту S 18982 виводиться нирками. Порушення функції печінки. У пацієнтів з легким ступенем печінкової недостатності (до 7 балів за шкалою Чайлд-П'ю) AUC вільного івабрадину та його активного метаболіту на 20% більше, ніж у пацієнтів із нормальною функцією печінки. Дані про застосування івабрадину у пацієнтів з помірною (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) печінковою недостатністю обмежені та не дозволяють зробити висновок про особливості фармакокінетики препарату у цієї групи пацієнтів. Дані про застосування івабрадину у хворих з тяжкою (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) печінковою недостатністю на даний момент відсутні. Взаємозв'язок між фармакокінетичними та фармакодинамічними властивостями Аналіз взаємозв'язку між фармакокінетичними та фармакодинамічними властивостями дозволив встановити, що урідження ЧСС знаходиться у прямій пропорційній залежності від збільшення концентрації івабрадину та активного метаболіту S 18982 у плазмі крові при прийомі у дозах до 15-20 мг 2 рази на добу. При більш високих дозах препарату уповільнення серцевого ритму не має пропорційної залежності від концентрації івабрадину в плазмі та характеризується тенденцією до досягнення плато. Високі концентрації івабрадину, яких можна досягти при комбінації препарату з потужними інгібіторами ізоферменту CYP3A4, можуть призводити до вираженого ушкодження ЧСС, однак цей ризик нижчий при комбінації з помірними інгібіторами ізоферменту CYP3A4.⁠Клінічна фармакологіяІвабрадин – препарат, що уповільнює ритм серця, механізм дії якого полягає у селективному та специфічному інгібуванні If каналів синусового вузла, що контролюють спонтанну діастолічну деполяризацію у синусовому вузлі та регулюють ЧСС. Івабрадин надає селективний вплив на синусовий вузол, не впливаючи на час проведення імпульсів по внутрішньопередсердних, передсердно-шлуночкових і внутрішньошлуночкових шляхах, а також на скорочувальну здатність міокарда і реполяризацію шлуночків. Івабрадин також може взаємодіяти з Ih каналами сітківки ока, подібними до If каналів серця, що беруть участь у виникненні тимчасової зміни системи зорового сприйняття за рахунок зміни реакції сітківки на яскраві світлові стимули. За провокуючих обставин (наприклад, швидка зміна яскравості в області зорового поля) часткове інгібування Ih каналів івабрадином викликає феномен зміни світлосприйняття (фотопсія). Для фотопсії характерна минуща зміна яскравості в обмеженій області зорового поля. Основною фармакологічною особливістю івабрадину є його здатність дозозалежного ушкодження ЧСС. Аналіз залежності величини урідження ЧСС від дози препарату проводився при поступовому збільшенні дози івабрадину до 20 мг 2 рази на добу та виявив тенденцію до досягнення ефекту "плато" (відсутність наростання терапевтичного ефекту при подальшому збільшенні дози), що знижує ризик розвитку вираженої брадикардії (ЧСС менше 40 уд./хв). При призначенні препарату в дозах, що рекомендуються, ступінь урідження ЧСС залежить від її вихідної величини і становить приблизно 10-15 уд./хв у спокої і при фізичному навантаженні. В результаті знижується робота серця та зменшується потреба міокарда в кисні. Івабрадин не впливає на внутрішньосерцеву провідність, скорочувальну здатність міокарда (не викликає негативного інотропного ефекту) або процес реполяризації шлуночків серця. У клінічних електрофізіологічних дослідженнях івабрадин не впливав на час проведення імпульсів по передсердно-шлуночкових або внутрішньошлуночкових провідних шляхах, а також на скориговані інтервали QT. У дослідженнях за участю пацієнтів із дисфункцією лівого шлуночка (фракція викиду лівого шлуночка (ФВЛШ) 30-45%) було показано, що івабрадин не впливає на скорочувальну здатність міокарда. Встановлено, що івабрадин у дозі 5 мг 2 рази на добу покращував показники навантажувальних проб уже через 3-4 тижні терапії. Ефективність була підтверджена для дози 7.5 мг 2 рази на добу. Зокрема, додатковий ефект при збільшенні дози з 5 мг до 7.5 мг 2 рази на добу було встановлено порівняльному дослідженні з атенололом. Час виконання фізичного навантаження збільшився приблизно на 1 хв вже через 1 місяць застосування івабрадину в дозі 5 мг 2 рази на добу, при цьому після додаткового 3-місячного курсу прийому івабрадину в дозі 7.5 мг 2 рази на добу відмічено подальший приріст цього показника на 25 сек. Антиангінальна та антиішемічна активність івабрадину підтверджувалася і для пацієнтів віком 65 років та старших. Ефективність івабрадину при застосуванні у дозах 5 мг та 7 мг.5 мг 2 рази на добу відзначалася щодо всіх показників навантажувальних проб (загальна тривалість фізичного навантаження, час до лімітуючого нападу стенокардії, час до початку нападу стенокардії та час до розвитку депресії сегмента ST на 1 мм), а також супроводжувалася зменшенням частоти розвитку нападів стенокардії приблизно 70%. Застосування івабрадину 2 рази на добу забезпечувало постійну терапевтичну ефективність протягом 24 год. У пацієнтів, які приймали івабрадин, показана додаткова ефективність івабрадину щодо всіх показників проб навантаження при додаванні до максимальної дози атенололу (50 мг) на спаді терапевтичної активності (через 12 годин після прийому внутрішньо). Не показано поліпшення показників ефективності івабрадину при додаванні до максимальної дози амлодипіну на спаді терапевтичної активності (через 12 годин після прийому внутрішньо), тоді як на максимумі активності (через 3-4 години після прийому внутрішньо) додаткову ефективність івабрадину було доведено. У дослідженнях клінічної ефективності препарату ефекти івабрадину повністю зберігалися протягом 3- та 4-місячних періодів лікування. Під час лікування ознак розвитку толерантності (зниження ефективності) були відсутні, а після припинення лікування синдрому "скасування" не відзначалося. Антиангінальні та антиішемічні ефекти івабрадину були пов'язані з дозозалежним урізанням ЧСС, а також із значним зменшенням робочого твору (ЧСС × систолічний АТ), причому як у спокої, так і при фізичному навантаженні. Вплив на показники АТ та ОПСС був незначним та клінічно незначущим. Стійке ушкодження ЧСС було відзначено у пацієнтів, які приймають івабрадин як мінімум протягом 1 року. Впливу на вуглеводний обмін та ліпідний профіль при цьому не спостерігалося. У пацієнтів з цукровим діабетом показники ефективності та безпеки івабрадину були подібними до таких у загальній популяції пацієнтів. У дослідженні у пацієнтів з ІХС без клінічних проявів серцевої недостатності (ФВЛШ більше 40%) на тлі підтримуючої терапії, терапія івабрадином у дозах вище рекомендованих (початкова доза 7.5 мг 2 рази на добу (5 мг 2 рази на добу, при віці старше 75 років) ), яка потім титрувалася до 10 мг 2 рази на добу) не мала істотного впливу на первинну комбіновану кінцеву точку (смерть внаслідок серцево-судинної причини або розвиток нефатального інфаркту міокарда). Частота розвитку брадикардії у групі пацієнтів, які отримували івабрадин, склала 17.9%. 7.1% пацієнтів у ході дослідження приймали верапаміл, дилтіазем чи потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4. У пацієнтів зі стенокардією класу II або вище за класифікацією Канадського Кардіологічного товариства було виявлено невелике статистично значуще збільшення кількості випадків настання первинної комбінованої кінцевої точки при застосуванні івабрадину – чого не спостерігалося у підгрупі всіх пацієнтів зі стенокардією (клас I та вище). У дослідженні за участю пацієнтів зі стабільною стенокардією та дисфункцією лівого шлуночка (ФВЛШ менше 40%), 86.9% яких отримували бета-адреноблокатори, не виявлено відмінностей між групами пацієнтів, які приймали івабрадин на тлі стандартної терапії, та плацебо, за сумарною частотою летальних результатів серцево-судинних захворювань, госпіталізації щодо гострого інфаркту міокарда, госпіталізації щодо виникнення нових випадків серцевої недостатності або посилення симптомів перебігу хронічної серцевої недостатності (ХСН). У пацієнтів із симптоматичною стенокардією не було виявлено значних відмінностей щодо частоти виникнення смерті внаслідок серцево-судинної причини або госпіталізації внаслідок розвитку нефатального інфаркту міокарда або серцевої недостатності (частота виникнення – 12.0% у групі івабрадину та 15).5% у групі плацебо відповідно). На фоні застосування івабрадину у пацієнтів з ЧСС не менше 70 уд/хв показано зниження частоти госпіталізацій з приводу фатального та нефатального інфаркту міокарда на 36% та частоти реваскуляризації на 30%. У пацієнтів зі стенокардією напруги на фоні прийому івабрадину відмічено зниження відносного ризику настання ускладнень (частота летальних наслідків від серцево-судинних захворювань, госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда, госпіталізації з приводу виникнення нових випадків серцевої недостатності або посилення симптомів перебігу 2СН). Зазначена терапевтична перевага досягається насамперед за рахунок зниження частоти госпіталізації з приводу гострого інфаркту міокарда на 42%. Зниження частоти госпіталізації з приводу фатального та нефатального інфаркту міокарда у пацієнтів з ЧСС понад 70 уд/хв ще більш значуще і досягає 73%. Загалом відзначено хорошу переносимість та безпеку препарату. На фоні застосування івабрадину у пацієнтів з ХСН II-IV ФК за класифікацією NYHA з ФВЛШ менше 35% показано клінічно та статистично значуще зниження відносного ризику настання ускладнень (частоти летальних наслідків від серцево-судинних захворювань та зниження кількості госпіталізацій у зв'язку з посиленням симптомів перебігу ХСН). ) на 18%. Абсолютне зниження ризику становило 4.2%. Виражений терапевтичний ефект спостерігався через 3 місяці від початку терапії. Зниження смертності від серцево-судинних захворювань та зниження кількості госпіталізацій у зв'язку з посиленням симптомів перебігу ХСН спостерігалося незалежно від віку, статі, функціонального класу ХСН, застосування бета-адреноблокаторів, ішемічної або неішемічної етіології ХСН, наявності цукрового діабету або артеріальної гіпертензії. Пацієнти з симптомами ХСН із синусовим ритмом та з ЧСС не менше 70 уд./хв отримували стандартну терапію, що включає застосування бета-адреноблокаторів (89%), інгібіторів АПФ та/або антагоністів рецепторів ангіотензину II (91%), діуретиків (83%). та антагоністів альдостерону (60%). Показано, що застосування івабрадину протягом 1 року може запобігти одному летальному исходу або одній госпіталізації у зв'язку з серцево-судинним захворюванням на кожні 26 пацієнтів, які приймають препарат. На фоні застосування івабрадину показано покращення функціонального класу ХСН за класифікацією NYHA. У пацієнтів з ЧСС 80 уд/хв відмічено зниження ЧСС в середньому на 15 уд/хв.Показання до застосуванняСимптоматична терапія стабільної стенокардії Симптоматична терапія стабільної стенокардії при ІХС у дорослих пацієнтів з нормальним синусовим ритмом та ЧСС не менше 70 уд/хв: при непереносимості або наявності протипоказань до застосування бета-адреноблокаторів; у комбінації з бета-адреноблокаторами при неадекватному контролі стабільної стенокардії на тлі оптимальної дози бета-адреноблокатора. Терапія хронічної серцевої недостатності терапія хронічної серцевої недостатності II-IV класу за класифікацією NYHA з систолічною дисфункцією у пацієнтів з синусовим ритмом та ЧСС не менше 70 уд./хв у комбінації зі стандартною терапією, що включає терапію бета-адреноблокаторами, або при непереносимості або наявності протипоказань до застосування бета-адреноблокаторів.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до івабрадину або будь-якої з допоміжних речовин препарату; ЧСС у спокої менше 70 уд./хв (до початку лікування); кардіогенний шок; гострий інфаркт міокарда; тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск нижче 90 мм рт.ст. і діастолічний артеріальний тиск нижче 50 мм рт.ст.); тяжка печінкова недостатність (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); СССУ; синоатріальна блокада; нестабільна чи гостра серцева недостатність; наявність штучного водія ритму, працюючого як постійної стимуляції; нестабільна стенокардія; атріовентрикулярна (AV) блокада II та III ступеня; одночасне застосування з потужними інгібіторами ізоферментів системи цитохрому P450 3А4, такими як протигрибкові засоби групи азолів (кетоконазол, ітраконазол), антибіотиками групи макролідів (кларитроміцин, еритроміцин для внутрішнього прийому, джозаміцин, телітронецин ; одночасне застосування з верапамілом або дилтіаземом, які є помірними інгібіторами CYP3A4, що мають здатність урізати ЧСС; дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; вагітність, період грудного вигодовування та застосування у жінок репродуктивного віку, які не дотримуються надійних заходів контрацепції; вік до 18 років (ефективність та безпека застосування препарату в даній віковій групі не встановлено). З обережністю слід призначати препарат при помірній печінковій недостатності (менше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю); тяжкої ниркової недостатності (КК менше 15 мл/хв); уродженому подовженні інтервалу QT; одночасному прийомі лікарських засобів, що подовжують інтервал QT; одночасному прийомі грейпфрутового соку; нещодавно перенесений інсульт; пігментної дегенерації сітківки (retinitis pigmentosa); артеріальної гіпотензії; ХСН IV ФК із класифікації NYHA; одночасному застосуванні з калійнезберігаючими діуретиками.Вагітність та лактаціяПрепарат Кораксан протипоказаний для застосування при вагітності. На даний момент є недостатня кількість даних щодо застосування препарату при вагітності. У доклінічних дослідженнях івабрадину виявлено ембріотоксичну та тератогенну дію. Період грудного вигодовування Застосування препарату Кораксан у період грудного вигодовування протипоказане. У дослідженнях на тваринах показано, що івабрадин виводиться з грудним молоком. Жінки, які потребують лікування препаратами, що містять івабрадин, повинні припинити грудне вигодовування. Жінки репродуктивного віку Жінкам репродуктивного віку слід використовувати надійні методи контрацепції під час лікування препаратом Кораксан. Протипоказаний у дитячому та підлітковому віці до 18 років.Побічна діяЗастосування препарату вивчалось у дослідженнях за участю майже 45 000 пацієнтів. Найчастіше побічні ефекти івабрадину, зміни світлосприйняття (фосфени) та брадикардія, мали дозозалежний характер та були пов'язані з механізмом дії препарату.Взаємодія з лікарськими засобамиПацієнт повинен повідомити лікаря про всі препарати, що приймаються. Небажані поєднання лікарських засобів Лікарські засоби, що подовжують інтервал QT: антиаритмічні засоби, що подовжують інтервал QT (наприклад, хінідин, дизопірамід, беприділ, соталол, ібутилід, аміодарон); лікарські засоби, що подовжують інтервал QT, що не відносяться до антиаритмічних засобів (наприклад, пімозид, зипразидон, сертиндол, мефлохін, галофантрин, пентамідин, цизаприд, еритроміцин для внутрішньовенного введення). Слід уникати одночасного застосування івабрадину та вказаних лікарських засобів, оскільки ушкодження ЧСС може спричинити додаткове подовження інтервалу QT. За потреби спільного призначення цих препаратів слід ретельно контролювати показники ЕКГ. Супутнє застосування з обережністю Слід обережно застосовувати Кораксан з калійнесберегающими діуретиками (діуретики групи тіазидів і "петлеві" діуретики), т.к. гіпокаліємія може підвищити ризик розвитку аритмії Оскільки івабрадин може викликати брадикардію, поєднання гіпокаліємії та брадикардії є сприятливим фактором для розвитку тяжкої форми аритмії, особливо у пацієнтів із синдромом подовження інтервалу QT, як уродженою, так і спричиненою дією будь-яких речовин.Спосіб застосування та дозиКораксан слід приймати внутрішньо 2 рази на добу, вранці та ввечері під час їди. Симптоматична терапія стабільної стенокардії Перед початком терапії або при прийнятті рішення про титрацію дози має бути виконано визначення ЧСС одним із зазначених способів: серійний вимір ЧСС, ЕКГ або 24-годинний амбулаторний нагляд. Початкова доза препарату Кораксан не повинна перевищувати 5 мг 2 рази на добу у пацієнтів, молодших 75 років. Якщо симптоми зберігаються протягом 3-4 тижнів і якщо початкове дозування добре переносилося і ЧСС у стані спокою залишається більше 60 уд/хв, доза може бути збільшена до наступного рівня у пацієнтів, які отримували препарат Кораксан у дозі 2.5 мг 2 рази на добу. 5 мг 2 рази на добу. Підтримуюча доза препарату Кораксан не повинна перевищувати 7,5 мг 2 рази на добу. Застосування препарату Кораксан слід припинити, якщо симптоми стенокардії не зменшуються, якщо поліпшення незначне або не спостерігається клінічно значущого зниження ЧСС протягом 3 місяців терапії. Якщо на фоні терапії препаратом Кораксан ЧСС у спокої уріжається до значень менше 50 уд/хв, або у пацієнта виникають симптоми, пов'язані з брадикардією (такі як запаморочення, підвищена стомлюваність або виражене зниження артеріального тиску), необхідно зменшити дозу препарату Кораксан аж до 2.5 мг (по 1/2 таб. по 5 мг) 2 рази на добу. Після зниження дози необхідно контролювати частоту серцевих скорочень. Якщо при зниженні дози препарату Кораксан ЧСС залишається менше 50 уд/хв або зберігаються симптоми вираженої брадикардії, прийом препарату слід припинити. Хронічна серцева недостатність Терапія може бути розпочата лише у пацієнта зі стабільним перебігом хронічної серцевої недостатності. Рекомендована початкова доза препарату Кораксан становить 10 мг на добу (по 1 таб. 5 мг 2 рази на добу). Після двох тижнів застосування добова доза препарату Кораксан може бути збільшена до 15 мг (по 1 таб. 7.5 мг 2 рази на добу), якщо частота серцевих скорочень у стані спокою стабільно більше 60 уд./хв. У разі якщо ЧСС стабільно не більше 50 уд/хв або у разі прояву симптомів брадикардії, таких як запаморочення, підвищена стомлюваність або артеріальна гіпотензія, доза може бути зменшена до 2.5 мг (по 1/2 таб. 5 мг) 2 рази на добу . Якщо значення ЧСС знаходиться в діапазоні від 50 до 60 уд/хв, рекомендується застосовувати препарат Кораксан у дозі 5 мг 2 рази на добу. Якщо в процесі застосування препарату Кораксан ЧСС у стані спокою стабільно менше 50 уд/хв або якщо у пацієнта відзначаються симптоми брадикардії, для пацієнтів, які отримують препарат Кораксан у дозі 5 мг 2 рази на добу або 7.5 мг 2 рази на добу, доза препарату Кораксан. має бути знижена до нижчого рівня. Якщо у пацієнтів, які отримують препарат Кораксан у дозі 2.5 мг (по 1/2 таб. 5 мг) 2 рази на добу або 5 мг 2 рази на добу, ЧСС у стані спокою стабільно більше 60 уд./хв, доза препарату Кораксан може бути збільшено. Якщо ЧСС не більше 50 уд/хв або у пацієнта зберігаються симптоми брадикардії, застосування препарату Кораксан слід припинити.ПередозуванняСимптоми: передозування може призводити до вираженої та тривалої брадикардії. Лікування вираженої брадикардії має бути симптоматичним і проводитись у спеціалізованих відділеннях. У разі розвитку брадикардії у поєднанні з порушеннями показників гемодинаміки показано симптоматичне лікування з внутрішньовенним введенням бета-адреноміметиків, таких як ізопреналін. При необхідності можливе встановлення штучного водія ритму.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Фасування: N30 Форма випуску таб. вкриті оболонкою Упакування: упак. Виробник: Лабораторії Серв'є Завод-виробник: Servier Laboratoires (Франція) Діюча речовина: Периндоприл + Індапамід.

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Діюча речовина: триметазидину дигідрохлорид – 80,00 мг; Допоміжні речовини: цукрові сфери (цукроза, кукурудзяний крохмаль) (710-850 мкм), гіпромелоза; плівкова оболонка: етилцелюлоза, трибутилацетилцитрат, тальк; суміш для опудрювання гранул: тальк, магнію стеарат; Корпус капсули: діоксид титану (Е 171), желатин; кришка капсули: титану діоксид (Е 171), заліза оксид червоний (Е 172), желатин; Чорнило: Шелак, Титану діоксид, Симетикон, Пропіленглікол, Амонію гідроксид. По 10 капсул у блістер з фольги холодного формування (ПА/Ал/ПВХ) та фольги алюмінієвої друкованої лакованої. По 3 або 6 блістерів з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку. По 9 капсул в блістер з фольги холодного формування (ПА/Ал/ПВХ) та фольги алюмінієвої лакованої друкованої. По 3 блістери з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиТверді желатинові капсули № 2 з білим корпусом та оранжево-червоною кришкою. На кришці надруковано логотип компанії та напис "80" білого кольору. Вміст капсули: гранули сферичної форми білого або майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаАнтиангіяльний засіб.ФармакокінетикаАбсорбція Після прийому внутрішньо капсули Предуктал® ОД триметазидин має лінійний фармакокінетичний профіль і досягає максимальної концентрації в плазмі приблизно через 14 годин після прийому. В інтервалах між прийомами лікарського препарату (тобто протягом 24 годин) концентрація триметазидину в плазмі протягом 15 годин після прийому препарату зберігається на рівні не менше 75% від максимальної концентрації. Рівноважний стан досягається після прийому 3 дози (через 3 доби). Їда не впливає на біодоступність триметазидину при прийомі лікарського препарату Предуктал® ОД 80 мг. Розподіл Об'єм розподілу становить 4,8 л/кг, що свідчить про хороший розподіл триметазидину в тканинах (ступінь зв'язування з білками плазми досить низька, близько 16 % in vitro). Виведення Триметазидин виводиться переважно нирками, головним чином, у незміненому вигляді. Період напіввиведення у молодих здорових добровольців близько 7 год, у пацієнтів старше 65 років – близько 12 год. Нирковий кліренс триметазидину прямо корелює з кліренсом креатиніну (КК), печінковий кліренс знижується з віком пацієнта. Особливі групи Пацієнти похилого віку Спеціальне клінічне дослідження, проведене в популяції літніх пацієнтів із застосуванням дози триметазидину МВ 35 мг по 2 таблетки на добу (2 прийоми), показало підвищення рівня препарату в плазмі за даними популяційного фармакокінетичного аналізу. У пацієнтів похилого віку може спостерігатись підвищена експозиція триметазидину через вікове зниження функції нирок. Спеціальне фармакокінетичне дослідження за участю літніх пацієнтів (75-84 років) або дуже літніх (>85 років) пацієнтів показало, що помірне порушення функції нирок (КК 30-60 мл/хв) підвищувало експозицію триметазидину в 1,0 та 1,3 рази, відповідно, порівняно з молодшими пацієнтами (30-65 років) з помірним порушенням функції нирок. Пацієнти з порушенням функції нирок Експозиція триметазидину в середньому була збільшена у 1,7 разів у пацієнтів з помірним порушенням функції нирок (КК 30-60 мл/хв), та в середньому у 3,1 рази – у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (КК нижче 30 мл/хв. ) Порівняно зі здоровими добровольцями з нормальною функцією нирок. Жодних особливостей щодо безпеки у цієї популяції пацієнтів порівняно із загальною популяцією виявлено не було. Застосування у дітей та підлітків Фармакокінетика триметазидину у дітей та підлітків віком до 18 років не вивчалася.ФармакодинамікаМеханізм дії Триметазидин запобігає зниженню внутрішньоклітинної концентрації аденозинтрифосфату (АТФ) шляхом збереження енергетичного метаболізму клітин у стані гіпоксії. Таким чином, препарат забезпечує нормальне функціонування мембранних іонних каналів, трансмембранне перенесення іонів калію та натрію та збереження клітинного гомеостазу. Триметазидин інгібує окислення жирних кислот за рахунок селективного інгібування ферменту 3-кетоацил-КоА-тіолази (3-КАТ) мітохондріальної довголанцюгової ізоформи жирних кислот, що призводить до посилення окислення глюкози та прискорення гліколізу з окисленням глюкози. Переключення енергетичного метаболізму з окиснення жирних кислот на окиснення глюкози є основою фармакологічних властивостей триметазидину. Фармакодинамічні властивості: підтримує енергетичний метаболізм серця та нейросенсорних тканин під час ішемії; зменшує вираженість внутрішньоклітинного ацидозу та змін трансмембранного іонного потоку, що виникають при ішемії; знижує рівень міграції та інфільтрації полінуклеарних нейтрофілів у ішемізованих та реперфузованих тканинах серця; зменшує розмір ушкодження міокарда; не надає прямого на показники гемодинаміки. У пацієнтів із стенокардією триметазидин: збільшує коронарний резерв, тим самим уповільнюючи настання ішемії, спричиненої фізичним навантаженням, починаючи з 15-го дня терапії; обмежує коливання артеріального тиску, спричинені фізичним навантаженням, без значних змін частоти серцевих скорочень; значно знижує частоту нападів стенокардії та потребу в прийомі нітрогліцерину короткої дії; покращує скорочувальну функцію лівого шлуночка у пацієнтів із ішемічною дисфункцією. Результати проведених клінічних досліджень підтвердили ефективність та безпеку застосування триметазидину у пацієнтів зі стабільною стенокардією як у монотерапії, так і у складі комбінованої терапії при недостатньому ефекті інших антиангінальних препаратів. У дослідженні за участю 426 пацієнтів зі стабільною стенокардією додавання триметазидину (60 мг на добу) до терапії метопрололом 100 мг на добу (50 мг 2 рази на добу) протягом 12 тижнів статистично достовірно покращило результати навантажувальних тестів та клінічні симптоми порівняно з плаце. загальну тривалість навантажувальних тестів, загальний час виконання навантаження, час до розвитку депресії сегмента ST на 1 мм, час до розвитку нападу стенокардії, кількість нападів стенокардії на тиждень та споживання нітратів короткої дії на тиждень без гемодинамічних змін. У дослідженні за участю 223 пацієнтів зі стабільною стенокардією додавання триметазидину в дозі 35 мг (2 рази на добу) до терапії атенололом у дозі 50 мг (1 раз на добу) протягом 8 тижнів призводило до збільшення часу до розвитку ішемічної депресії сегмента ST на 1 мм під час проведення навантажувальних тестів у підгрупі пацієнтів проти плацебо. Істотна різниця була показана для часу розвитку нападів стенокардії. Не виявлено достовірних відмінностей між групами інших вторинних кінцевих точок (загальна тривалість навантажувальних тестів, загальний час навантаження і клінічні кінцеві точки). У дослідженні за участю 1962 пацієнтів зі стабільною стенокардією триметазидин (70 мг/добу та 140 мг/добу) порівняно з плацебо був доданий до терапії атенололом 50 мг/добу. У загальній популяції, включаючи пацієнтів як без симптомів, так і з симптомами стенокардії, триметазидин не продемонстрував переваг по ергометричних та клінічних кінцевих точках. Однак у ретроспективному аналізі у підгрупі пацієнтів із симптомами стенокардії триметазидин (140 мг) значно покращив загальний час навантажувального тесту та час до розвитку нападу стенокардії.Показання до застосуванняТривала терапія ішемічної хвороби серця: профілактика нападів стабільної стенокардії у складі моно-або комбінованої терапії.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до діючої речовини або будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу лікарського засобу. Хвороба Паркінсона, симптоми паркінсонізму, тремор, синдром "неспокійних ніг" та інші пов'язані з ними рухові порушення. Тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв). Непереносимість фруктози/цукрози, наявність синдрому глюкозо-галактозної мальабсорбції, сахаразо-ізомальтазної недостатності та інших ферментопатій, пов'язаних з непереносимістю сахарози, що входить до складу лікарського препарату. Через відсутність достатньої кількості клінічних даних пацієнтам до 18 років призначення лікарського препарату не рекомендується. Вагітність та період грудного вигодовування. З обережністю: Пацієнти з печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (від 10 до 15 балів за шкалою Чайлд-П'ю). Пацієнти з помірним порушенням ниркової функції (кліренс креатиніну 30-60 мл/хв). Пацієнти старші 75 років.Вагітність та лактаціяВагітність Дані щодо застосування триметазидину у вагітних відсутні. Дослідження на тваринах не виявили наявність прямого чи непрямого негативного впливу щодо репродуктивної функції. Застосування препарату Предуктал® ОД під час вагітності протипоказане. Період грудного вигодовування Дані щодо виділення триметазидину або його метаболітів у грудне молоко відсутні. Ризик для новонародженої дитини не може бути виключений. За потреби застосування лікарського препарату Предуктал® ОД у період лактації грудне вигодовування необхідно припинити. Фертильність Дослідження репродуктивної токсичності не виявили впливу препарату на самців та самок щурів.Побічна діяНебажані реакції, визначені як небажані явища, що мають принаймні можливе відношення до лікування триметазидином, наведені у вигляді наступної градації: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, MedDRA Класи та системи органів Небажані реакції Частота Порушення з боку нервової системи Запаморочення Часто Головний біль Часто Симптоми паркінсонізму (тремор, акінезія, підвищення тонусу), нестійкість ходи, синдром "неспокійних ніг", інші пов'язані з ними рухові порушення, які зазвичай оборотні після припинення терапії. Неуточненої частоти Порушення сну (безсоння, сонливість) Неуточненої частоти Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Вертіго Неуточненої частоти Порушення з боку серця Відчуття серцебиття Рідко Екстрасистолія Рідко Тахікардія Рідко Порушення з боку судин Артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, яка може супроводжуватися загальним нездужанням, запамороченням або падінням, особливо при одночасному прийомі гіпотензивних препаратів Рідко "Припливи" крові до шкіри обличчя Рідко Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Біль в животі Часто Діарея Часто Диспепсія Часто Нудота Часто Блювота Часто Запор Неуточненої частоти Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Висипання на шкірі Часто Кожний зуд Часто Кропивниця Часто Гострий генералізований екзантематозний пустульоз (ОГЕП) Неуточненої частоти Ангіоневротичний набряк Неуточненої частоти Загальні розлади та порушення у місці введення Астенія Часто Порушення з боку крові та лімфатичної системи Агранулоцитоз Неуточненої частоти Тромбоцитопенія Неуточненої частоти Тромбоцитопенічна пурпура Неуточненої частоти Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Гепатит Неуточненої частоти Взаємодія з лікарськими засобамиНе було виявлено взаємодії з іншими лікарськими засобами.Спосіб застосування та дозиВсередину по 1 капсулі 1 раз на добу, вранці, під час сніданку. Капсули слід приймати повністю, не розжовуючи, запиваючи водою. Оцінка користі лікування може бути проведена після трьох місяців прийому препарату. Прийом лікарського препарату Предуктал® ОД слід припинити, якщо за цей час не настало поліпшення. Тривалість лікування визначається лікарем. Особливі групи Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів із помірним порушенням функції нирок (КК 30-60 мл/хв) рекомендується зниження дози, тобто. 1 таблетка, що містить 35 мг триметазидину на день. Пацієнти з порушеннями функції печінки Слід виявляти обережність при лікуванні пацієнтів із печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості через те, що наявні дані обмежені і не дозволяють повністю виключити відсутність впливу порушень функції печінки на метаболізм триметазидину. Пацієнти похилого віку У пацієнтів похилого віку може спостерігатись підвищена експозиція триметазидину через вікове зниження функції нирок. У пацієнтів із помірним порушенням функції нирок (КК 30-60 мл/хв) рекомендується зниження дози, тобто. 1 таблетка, що містить 35 мг триметазидину на день. Підбір дози у пацієнтів віком від 75 років повинен відбуватися з обережністю. Пацієнти до 18 років Безпека та ефективність застосування триметазидину у пацієнтів віком до 18 років не встановлені. Дані відсутні.ПередозуванняЄ лише дуже обмежена інформація про передозування триметазидину. У разі передозування слід проводити симптоматичну терапію.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЛікарський препарат Предуктал® ОД не призначений для усунення нападів стенокардії та не показаний для початкового курсу терапії нестабільної стенокардії або інфаркту міокарда на догоспітальному етапі або в перші дні госпіталізації. У разі розвитку нападу стенокардії слід знову оцінити ступінь ураження коронарних артерій та, за необхідності, адаптувати лікування (лікарську терапію або можливе проведення процедури реваскуляризації). Триметазидин може викликати або погіршувати симптоми паркінсонізму (тремор, акінезію, підвищення тонусу), тому слід проводити регулярне спостереження пацієнтів, особливо похилого віку. У сумнівних випадках пацієнти повинні бути спрямовані на невролог для відповідного обстеження. При появі рухових порушень, таких як симптоми паркінсонізму, синдром "неспокійних ніг", тремор, нестійкість ходи, триметазидин слід остаточно скасувати. Такі випадки рідкісні та симптоми зазвичай відбуваються після припинення терапії: у більшості пацієнтів – протягом 4 місяців після відміни триметазидину. Якщо симптоми паркінсонізму зберігаються понад 4 місяці після відміни препарату, слід проконсультуватися у невролога. Можуть спостерігатися випадки падіння, пов'язані з нестійкістю ходи або артеріальною гіпотензією, особливо у пацієнтів, які приймають гіпотензивні препарати. Слід обережно призначати триметазидин пацієнтам, у яких можливе підвищення його експозиції: У разі порушення функції нирок помірного ступеня тяжкості. У пацієнтів похилого віку старше 75 років. До складу препарату входить сахароза, тому препарат не рекомендується пацієнтам з непереносимістю фруктози, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції та недостатністю сахарази-ізомальтази. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У ході клінічних досліджень не було виявлено впливу триметазидину на показники гемодинаміки, однак у період постреєстраційного застосування спостерігалися випадки запаморочення та сонливості, що може вплинути на здатність до керування автотранспортом та виконання робіт, що потребують підвищеної швидкості фізичної та психічної реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Діюча речовина: триметазидину дигідрохлорид – 80,00 мг; Допоміжні речовини: цукрові сфери (цукроза, кукурудзяний крохмаль) (710-850 мкм), гіпромелоза; плівкова оболонка: етилцелюлоза, трибутилацетилцитрат, тальк; суміш для опудрювання гранул: тальк, магнію стеарат; Корпус капсули: діоксид титану (Е 171), желатин; кришка капсули: титану діоксид (Е 171), заліза оксид червоний (Е 172), желатин; Чорнило: Шелак, Титану діоксид, Симетикон, Пропіленглікол, Амонію гідроксид. По 10 капсул у блістер з фольги холодного формування (ПА/Ал/ПВХ) та фольги алюмінієвої друкованої лакованої. По 3 або 6 блістерів з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку. По 9 капсул в блістер з фольги холодного формування (ПА/Ал/ПВХ) та фольги алюмінієвої лакованої друкованої. По 3 блістери з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиТверді желатинові капсули № 2 з білим корпусом та оранжево-червоною кришкою. На кришці надруковано логотип компанії та напис "80" білого кольору. Вміст капсули: гранули сферичної форми білого або майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаАнтиангіяльний засіб.ФармакокінетикаАбсорбція Після прийому внутрішньо капсули Предуктал® ОД триметазидин має лінійний фармакокінетичний профіль і досягає максимальної концентрації в плазмі приблизно через 14 годин після прийому. В інтервалах між прийомами лікарського препарату (тобто протягом 24 годин) концентрація триметазидину в плазмі протягом 15 годин після прийому препарату зберігається на рівні не менше 75% від максимальної концентрації. Рівноважний стан досягається після прийому 3 дози (через 3 доби). Їда не впливає на біодоступність триметазидину при прийомі лікарського препарату Предуктал® ОД 80 мг. Розподіл Об'єм розподілу становить 4,8 л/кг, що свідчить про хороший розподіл триметазидину в тканинах (ступінь зв'язування з білками плазми досить низька, близько 16 % in vitro). Виведення Триметазидин виводиться переважно нирками, головним чином, у незміненому вигляді. Період напіввиведення у молодих здорових добровольців близько 7 год, у пацієнтів старше 65 років – близько 12 год. Нирковий кліренс триметазидину прямо корелює з кліренсом креатиніну (КК), печінковий кліренс знижується з віком пацієнта. Особливі групи Пацієнти похилого віку Спеціальне клінічне дослідження, проведене в популяції літніх пацієнтів із застосуванням дози триметазидину МВ 35 мг по 2 таблетки на добу (2 прийоми), показало підвищення рівня препарату в плазмі за даними популяційного фармакокінетичного аналізу. У пацієнтів похилого віку може спостерігатись підвищена експозиція триметазидину через вікове зниження функції нирок. Спеціальне фармакокінетичне дослідження за участю літніх пацієнтів (75-84 років) або дуже літніх (>85 років) пацієнтів показало, що помірне порушення функції нирок (КК 30-60 мл/хв) підвищувало експозицію триметазидину в 1,0 та 1,3 рази, відповідно, порівняно з молодшими пацієнтами (30-65 років) з помірним порушенням функції нирок. Пацієнти з порушенням функції нирок Експозиція триметазидину в середньому була збільшена у 1,7 разів у пацієнтів з помірним порушенням функції нирок (КК 30-60 мл/хв), та в середньому у 3,1 рази – у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (КК нижче 30 мл/хв. ) Порівняно зі здоровими добровольцями з нормальною функцією нирок. Жодних особливостей щодо безпеки у цієї популяції пацієнтів порівняно із загальною популяцією виявлено не було. Застосування у дітей та підлітків Фармакокінетика триметазидину у дітей та підлітків віком до 18 років не вивчалася.ФармакодинамікаМеханізм дії Триметазидин запобігає зниженню внутрішньоклітинної концентрації аденозинтрифосфату (АТФ) шляхом збереження енергетичного метаболізму клітин у стані гіпоксії. Таким чином, препарат забезпечує нормальне функціонування мембранних іонних каналів, трансмембранне перенесення іонів калію та натрію та збереження клітинного гомеостазу. Триметазидин інгібує окислення жирних кислот за рахунок селективного інгібування ферменту 3-кетоацил-КоА-тіолази (3-КАТ) мітохондріальної довголанцюгової ізоформи жирних кислот, що призводить до посилення окислення глюкози та прискорення гліколізу з окисленням глюкози. Переключення енергетичного метаболізму з окиснення жирних кислот на окиснення глюкози є основою фармакологічних властивостей триметазидину. Фармакодинамічні властивості: підтримує енергетичний метаболізм серця та нейросенсорних тканин під час ішемії; зменшує вираженість внутрішньоклітинного ацидозу та змін трансмембранного іонного потоку, що виникають при ішемії; знижує рівень міграції та інфільтрації полінуклеарних нейтрофілів у ішемізованих та реперфузованих тканинах серця; зменшує розмір ушкодження міокарда; не надає прямого на показники гемодинаміки. У пацієнтів із стенокардією триметазидин: збільшує коронарний резерв, тим самим уповільнюючи настання ішемії, спричиненої фізичним навантаженням, починаючи з 15-го дня терапії; обмежує коливання артеріального тиску, спричинені фізичним навантаженням, без значних змін частоти серцевих скорочень; значно знижує частоту нападів стенокардії та потребу в прийомі нітрогліцерину короткої дії; покращує скорочувальну функцію лівого шлуночка у пацієнтів із ішемічною дисфункцією. Результати проведених клінічних досліджень підтвердили ефективність та безпеку застосування триметазидину у пацієнтів зі стабільною стенокардією як у монотерапії, так і у складі комбінованої терапії при недостатньому ефекті інших антиангінальних препаратів. У дослідженні за участю 426 пацієнтів зі стабільною стенокардією додавання триметазидину (60 мг на добу) до терапії метопрололом 100 мг на добу (50 мг 2 рази на добу) протягом 12 тижнів статистично достовірно покращило результати навантажувальних тестів та клінічні симптоми порівняно з плаце. загальну тривалість навантажувальних тестів, загальний час виконання навантаження, час до розвитку депресії сегмента ST на 1 мм, час до розвитку нападу стенокардії, кількість нападів стенокардії на тиждень та споживання нітратів короткої дії на тиждень без гемодинамічних змін. У дослідженні за участю 223 пацієнтів зі стабільною стенокардією додавання триметазидину в дозі 35 мг (2 рази на добу) до терапії атенололом у дозі 50 мг (1 раз на добу) протягом 8 тижнів призводило до збільшення часу до розвитку ішемічної депресії сегмента ST на 1 мм під час проведення навантажувальних тестів у підгрупі пацієнтів проти плацебо. Істотна різниця була показана для часу розвитку нападів стенокардії. Не виявлено достовірних відмінностей між групами інших вторинних кінцевих точок (загальна тривалість навантажувальних тестів, загальний час навантаження і клінічні кінцеві точки). У дослідженні за участю 1962 пацієнтів зі стабільною стенокардією триметазидин (70 мг/добу та 140 мг/добу) порівняно з плацебо був доданий до терапії атенололом 50 мг/добу. У загальній популяції, включаючи пацієнтів як без симптомів, так і з симптомами стенокардії, триметазидин не продемонстрував переваг по ергометричних та клінічних кінцевих точках. Однак у ретроспективному аналізі у підгрупі пацієнтів із симптомами стенокардії триметазидин (140 мг) значно покращив загальний час навантажувального тесту та час до розвитку нападу стенокардії.Показання до застосуванняТривала терапія ішемічної хвороби серця: профілактика нападів стабільної стенокардії у складі моно-або комбінованої терапії.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до діючої речовини або будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу лікарського засобу. Хвороба Паркінсона, симптоми паркінсонізму, тремор, синдром "неспокійних ніг" та інші пов'язані з ними рухові порушення. Тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв). Непереносимість фруктози/цукрози, наявність синдрому глюкозо-галактозної мальабсорбції, сахаразо-ізомальтазної недостатності та інших ферментопатій, пов'язаних з непереносимістю сахарози, що входить до складу лікарського препарату. Через відсутність достатньої кількості клінічних даних пацієнтам до 18 років призначення лікарського препарату не рекомендується. Вагітність та період грудного вигодовування. З обережністю: Пацієнти з печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості (від 10 до 15 балів за шкалою Чайлд-П'ю). Пацієнти з помірним порушенням ниркової функції (кліренс креатиніну 30-60 мл/хв). Пацієнти старші 75 років.Вагітність та лактаціяВагітність Дані щодо застосування триметазидину у вагітних відсутні. Дослідження на тваринах не виявили наявність прямого чи непрямого негативного впливу щодо репродуктивної функції. Застосування препарату Предуктал® ОД під час вагітності протипоказане. Період грудного вигодовування Дані щодо виділення триметазидину або його метаболітів у грудне молоко відсутні. Ризик для новонародженої дитини не може бути виключений. За потреби застосування лікарського препарату Предуктал® ОД у період лактації грудне вигодовування необхідно припинити. Фертильність Дослідження репродуктивної токсичності не виявили впливу препарату на самців та самок щурів.Побічна діяНебажані реакції, визначені як небажані явища, що мають принаймні можливе відношення до лікування триметазидином, наведені у вигляді наступної градації: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, MedDRA Класи та системи органів Небажані реакції Частота Порушення з боку нервової системи Запаморочення Часто Головний біль Часто Симптоми паркінсонізму (тремор, акінезія, підвищення тонусу), нестійкість ходи, синдром "неспокійних ніг", інші пов'язані з ними рухові порушення, які зазвичай оборотні після припинення терапії. Неуточненої частоти Порушення сну (безсоння, сонливість) Неуточненої частоти Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення Вертіго Неуточненої частоти Порушення з боку серця Відчуття серцебиття Рідко Екстрасистолія Рідко Тахікардія Рідко Порушення з боку судин Артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, яка може супроводжуватися загальним нездужанням, запамороченням або падінням, особливо при одночасному прийомі гіпотензивних препаратів Рідко "Припливи" крові до шкіри обличчя Рідко Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Біль в животі Часто Діарея Часто Диспепсія Часто Нудота Часто Блювота Часто Запор Неуточненої частоти Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Висипання на шкірі Часто Кожний зуд Часто Кропивниця Часто Гострий генералізований екзантематозний пустульоз (ОГЕП) Неуточненої частоти Ангіоневротичний набряк Неуточненої частоти Загальні розлади та порушення у місці введення Астенія Часто Порушення з боку крові та лімфатичної системи Агранулоцитоз Неуточненої частоти Тромбоцитопенія Неуточненої частоти Тромбоцитопенічна пурпура Неуточненої частоти Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Гепатит Неуточненої частоти Взаємодія з лікарськими засобамиНе було виявлено взаємодії з іншими лікарськими засобами.Спосіб застосування та дозиВсередину по 1 капсулі 1 раз на добу, вранці, під час сніданку. Капсули слід приймати повністю, не розжовуючи, запиваючи водою. Оцінка користі лікування може бути проведена після трьох місяців прийому препарату. Прийом лікарського препарату Предуктал® ОД слід припинити, якщо за цей час не настало поліпшення. Тривалість лікування визначається лікарем. Особливі групи Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів із помірним порушенням функції нирок (КК 30-60 мл/хв) рекомендується зниження дози, тобто. 1 таблетка, що містить 35 мг триметазидину на день. Пацієнти з порушеннями функції печінки Слід виявляти обережність при лікуванні пацієнтів із печінковою недостатністю тяжкого ступеня тяжкості через те, що наявні дані обмежені і не дозволяють повністю виключити відсутність впливу порушень функції печінки на метаболізм триметазидину. Пацієнти похилого віку У пацієнтів похилого віку може спостерігатись підвищена експозиція триметазидину через вікове зниження функції нирок. У пацієнтів із помірним порушенням функції нирок (КК 30-60 мл/хв) рекомендується зниження дози, тобто. 1 таблетка, що містить 35 мг триметазидину на день. Підбір дози у пацієнтів віком від 75 років повинен відбуватися з обережністю. Пацієнти до 18 років Безпека та ефективність застосування триметазидину у пацієнтів віком до 18 років не встановлені. Дані відсутні.ПередозуванняЄ лише дуже обмежена інформація про передозування триметазидину. У разі передозування слід проводити симптоматичну терапію.Запобіжні заходи та особливі вказівкиЛікарський препарат Предуктал® ОД не призначений для усунення нападів стенокардії та не показаний для початкового курсу терапії нестабільної стенокардії або інфаркту міокарда на догоспітальному етапі або в перші дні госпіталізації. У разі розвитку нападу стенокардії слід знову оцінити ступінь ураження коронарних артерій та, за необхідності, адаптувати лікування (лікарську терапію або можливе проведення процедури реваскуляризації). Триметазидин може викликати або погіршувати симптоми паркінсонізму (тремор, акінезію, підвищення тонусу), тому слід проводити регулярне спостереження пацієнтів, особливо похилого віку. У сумнівних випадках пацієнти повинні бути спрямовані на невролог для відповідного обстеження. При появі рухових порушень, таких як симптоми паркінсонізму, синдром "неспокійних ніг", тремор, нестійкість ходи, триметазидин слід остаточно скасувати. Такі випадки рідкісні та симптоми зазвичай відбуваються після припинення терапії: у більшості пацієнтів – протягом 4 місяців після відміни триметазидину. Якщо симптоми паркінсонізму зберігаються понад 4 місяці після відміни препарату, слід проконсультуватися у невролога. Можуть спостерігатися випадки падіння, пов'язані з нестійкістю ходи або артеріальною гіпотензією, особливо у пацієнтів, які приймають гіпотензивні препарати. Слід обережно призначати триметазидин пацієнтам, у яких можливе підвищення його експозиції: У разі порушення функції нирок помірного ступеня тяжкості. У пацієнтів похилого віку старше 75 років. До складу препарату входить сахароза, тому препарат не рекомендується пацієнтам з непереносимістю фруктози, синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції та недостатністю сахарази-ізомальтази. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У ході клінічних досліджень не було виявлено впливу триметазидину на показники гемодинаміки, однак у період постреєстраційного застосування спостерігалися випадки запаморочення та сонливості, що може вплинути на здатність до керування автотранспортом та виконання робіт, що потребують підвищеної швидкості фізичної та психічної реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діючих речовин периндоприлу аргініну 10 мг, відповідає 6,79 мг периндоприлу та амлодипіну безілату 13,87 мг, відповідає 10 мг амлодипіну; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний. По 30 таблеток у флакон з поліпропілену, з дозатором і пробкою, що містить вологопоглинаючий гель (силікагель). По 1 флакону з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку з контролем першого розтину. По 29 або 30 таблеток у флакон з поліпропілену, з дозатором і пробкою, що містить гель (силікагель). По 1 флакону з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку з контролем першого розтину.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки білого кольору, з гравіюванням "10/10" на одній стороні та логотипу компанії на іншій.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний комбінований засіб (інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) + блокатор "повільних" кальцієвих каналів (БМКК)).ФармакокінетикаВеличина абсорбції периндоприлу та амлодипіну при застосуванні препарату Престанс істотно не відрізняється від такої при застосуванні монопрепаратів. Периндоприл При прийомі периндоприл швидко всмоктується, Cmax у плазмі досягається протягом 1 год. T1/2 з плазми крові становить 1 год. Периндоприл не має фармакологічної активності. Приблизно 27% від загальної кількості прийнятого внутрішньо периндоприлу потрапляє в кровотік у вигляді активного метаболіту периндоприлату. Крім периндоприлату утворюються ще 5 метаболітів, які не мають фармакологічної активності. Cmax периндоприлату в плазмі досягається через 3-4 години після прийому периндоприлу внутрішньо. Прийом їжі уповільнює перетворення периндоприлу на периндоприлат, таким чином впливаючи на біодоступність. Тому препарат слід приймати 1 раз на добу, вранці, перед їдою. Існує лінійна залежність концентрації периндоприлу у плазмі крові від його дози. Vd вільного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Зв'язок периндоприлату з білками плазми крові, головним чином з АПФ, становить близько 20% і має дозозалежний характер. Периндоприлат виводиться із організму нирками. Кінцевий T1/2 вільної фракції становить близько 17 год, тому рівноважний стан досягається протягом 4 діб. Виведення периндоприлату сповільнене у літньому віці, а також у пацієнтів із серцевою та нирковою недостатністю. Тому у цих груп пацієнтів необхідно регулярно контролювати концентрацію креатиніну та калію у плазмі крові. Діалізний кліренс периндоприлату становить 70 мл/хв. Фармакокінетика периндоприлу порушена у пацієнтів із цирозом печінки: його печінковий кліренс зменшується у 2 рази. Тим не менш, кількість периндоприлату, що утворюється, не зменшується, що не вимагає корекції дози. Амлодипін Після прийому внутрішньо амлодипін повільно абсорбується із ШКТ. Прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну. Cmax амлодипіну в плазмі досягається через 6-12 годин після прийому препарату внутрішньо. Абсолютна біодоступність становить близько 64-80%, Vd – приблизно 21 л/кг. У дослідженнях in vitro було показано, що близько 97,5% циркулюючого амлодипіну пов'язані з білками плазми. Кінцевий T1/2 амлодипіну з плазми становить 35-50 год, що дозволяє приймати препарат 1 раз на добу. Амлодипін метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів, при цьому 10% прийнятої дози амлодипіну виводиться у незміненому вигляді та 60% нирками – у вигляді метаболітів. Амлодипін не виводиться з організму за допомогою діалізу. Час від прийому препарату до досягнення Cmax амлодипіну не відрізняється у пацієнтів похилого та молодшого віку. У пацієнтів похилого віку відзначається уповільнення кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення AUC. Збільшення AUC та T1/2 у пацієнтів з ХСН відповідає передбачуваній величині для цієї вікової групи. У пацієнтів з порушенням функції нирок зміни концентрації амлодипіну в плазмі не корелюють зі ступенем ниркової недостатності. Можливе незначне збільшення T1/2. Дані щодо застосування амлодипіну пацієнтами з печінковою недостатністю обмежені. У пацієнтів з печінковою недостатністю спостерігається зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення T1/2 та AUC приблизно на 40-60%.ФармакодинамікаПериндоприл Периндоприл - інгібітор ферменту, що перетворює ангіотензин I на ангіотензин II (інгібітор АПФ). АПФ, або кініназа II, є екзопептидазою, яка здійснює як перетворення ангіотензину I на судинозвужувальну речовину ангіотензин II, так і руйнування брадикініну, що має судинорозширювальну дію, до неактивного гептапептиду. Оскільки АПФ інактивує брадикінін, пригнічення АПФ супроводжується підвищенням активності як циркулюючої, так і тканинної калікреїн-кінінової системи, при цьому також активується система ПГ. Периндоприл має терапевтичну дію завдяки активному метаболіту, периндоприлату. Інші метаболіти не мають інгібуючої дії на АПФ in vitro. Артеріальна гіпертензія. Периндоприл є препаратом на лікування артеріальної гіпертензії будь-якого ступеня тяжкості. На тлі його застосування відзначається зниження як сАД, так і дАД у положенні лежачи та стоячи. Периндоприл зменшує ОПСС, що призводить до зниження підвищеного артеріального тиску та поліпшення периферичного кровотоку без зміни ЧСС. Як правило, прийом периндоприлу збільшує нирковий кровообіг, швидкість клубочкової фільтрації при цьому не змінюється. Антигіпертензивна дія препарату досягає максимуму через 4-6 годин після одноразового прийому внутрішньо та зберігається протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія через 24 години після одноразового прийому внутрішньо становить близько 87-100% від максимального антигіпертензивного ефекту. Зниження АТ досягається досить швидко. Терапевтичний ефект настає через 1 міс від початку терапії і не супроводжується тахікардією. Припинення лікування не викликає синдрому відміни. Периндоприл має судинорозширювальну дію, сприяє відновленню еластичності великих артерій та структури судинної стінки дрібних артерій, а також зменшує гіпертрофію лівого шлуночка. Стабільна ІХС. Ефективність застосування периндоприлу у пацієнтів зі стабільною ІХС без клінічних симптомів ХСН (12218 пацієнтів віком від 18 років) вивчалась у ході 4-річного дослідження (EUROPA). 90% учасників дослідження раніше перенесли гострий інфаркт міокарда чи процедуру реваскуляризації. Терапія периндоприлу третбутиламіном у дозі 8 мг/добу (еквівалентно 10 мг периндоприлу аргініну) призводила до істотного зниження абсолютного ризику ускладнень на 1,9% у пацієнтів, які раніше перенесли інфаркт міокарда або процедуру реваскуляризації, зниження абсолютного ризику склало 2 групою плацебо. Амлодипін Амлодипін - БМКК, похідне дигідропіридину. Амлодипін пригнічує трансмембранний перехід іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судинної стінки. Антигіпертензивна дія амлодипіну обумовлена ​​прямим впливом на гладком'язові клітини судинної стінки. Встановлено, що амлодипін: викликає розширення периферичних артеріол, зменшуючи ОПСС (постнавантаження), оскільки ЧСС при цьому не змінюється, а потреба міокарда в кисні знижується; викликає розширення коронарних артерій та артеріол як у ішемізованій, так і в інтактній зонах. У пацієнтів зі стенокардією Принцметала поліпшується коронарний кровотік. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну 1 раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску в положенні стоячи і лежачи протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія розвивається повільно, у зв'язку з чим розвиток гострої гіпотензії нехарактерний. У пацієнтів зі стенокардією прийом амлодипіну 1 раз на добу підвищує толерантність до фізичного навантаження, затримує настання нападу стенокардії та ішемічної депресії сегмента ST, а також знижує частоту нападів стенокардії та споживання нітрогліцерину (короткодіючі форми). Амлодипін не впливає на показники ліпідного профілю та не викликає зміни гіполіпідемічних показників плазми. Препарат може застосовуватися у пацієнтів із супутньою бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. ІХС Результати оцінки ефективності свідчать про те, що прийом амлодипіну характеризується меншою кількістю випадків госпіталізації щодо стенокардії та проведення процедур реваскуляризації у пацієнтів з ІХС. Серцева недостатність Результати гемодинамічних досліджень, а також результати клінічних досліджень за участю пацієнтів із ХСН II–IV функціонального класу за класифікацією NYHA продемонстрували, що амлодипін не призводить до клінічного погіршення, ґрунтуючись на переносимості фізичного навантаження, фракції викиду лівого шлуночка та клінічної симптоматології. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю ІІІ–ІV функціонального класу за класифікацією NYHA, на фоні прийому дигоксину, діуретиків та інгібіторів АПФ, було показано, що прийом амлодипіну не призводить до підвищення ризику смертності або смертності та захворюваності, пов'язаної з серцевою недостатністю. Результати довгострокових досліджень у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю III та IV функціонального класу за класифікацією NYHA без клінічних симптомів ІХС або об'єктивних даних, що свідчать про наявність ІХС, на фоні прийому стабільних доз інгібіторів АПФ, серцевих глікозидів та діуретиків показало, що прийом амлодипіну не чинить на показник смертності від серцево-судинних захворювань У цієї популяції пацієнтів застосування амлодипіну супроводжувалося збільшенням кількості повідомлень про розвиток набряку легенів. Дослідження ефективності профілактичного лікування інфаркту міокарда Ефективність та безпека застосування амлодипіну в дозі 2,5–10 мг/добу, інгібітору АПФ лізиноприлу у дозі 10–40 мг/добу та тіазидного діуретика хлорталідону у дозі 12,5–25 мг/добу як препарат першої лінії вивчалась у 5- літньому дослідженні ALLHAT (за участю 33357 пацієнтів віком 55 років і старше) у пацієнтів з м'яким або помірним ступенем артеріальної гіпертензії та принаймні одним з додаткових факторів ризику коронарних ускладнень, таких як інфаркт міокарда або інсульт, перенесений більш ніж за 6 місяців включення в дослідження або інше підтверджене серцево-судинне захворювання атеросклеротичного генезу; цукровий діабет; концентрація холестерину ЛПВЩ менше 35 мг/дл; гіпертрофія лівого шлуночка за даними ЕКГ чи ехокардіографії; куріння. Основний критерій оцінки ефективності - комбінований показник частоти летальних наслідків від ІХС та частоти нефатального інфаркту міокарда. Істотних відмінностей між групами амлодипіну та хлорталідону за основним критерієм оцінки виявлено не було. Частота розвитку серцевої недостатності у групі амлодипіну була значно вищою, ніж у групі хлорталидона — 10,2 і 7,7% відповідно, загальна частота летальних наслідків групи амлодипіну і хлорталидона істотно не відрізнялася. Периндоприл, амлодипін Ефективність при тривалому застосуванні амлодипіну в комбінації з периндоприлом та атенололу у комбінації з бендрофлуметіазидом у пацієнтів віком від 40 до 79 років з артеріальною гіпертензією та щонайменше 3 з додаткових факторів ризику: гіпертрофія лівого шлуночка за даними ЕКГ цукровий діабет типу 2; атеросклероз периферичних артерій; раніше перенесений інсульт або транзиторна ішемічна атака; чоловіча стать; вік 55 років та старше; мікроальбумінурія або протеїнурія; куріння; співвідношення загальний холестерин/холестерин ЛПВЩ ≥6; Ранній розвиток ІХС у найближчих родичів вивчалася в дослідженні ASCOT-BPLA. Основний критерій оцінки ефективності – комбінований показник частоти нефатального інфаркту міокарда (в т.ч. безболевого) та летальних наслідків ІХС. Частота ускладнень, передбачених основним критерієм оцінки, у групі амлодипіну/периндоприлу була на 10% нижчою, ніж у групі атенололу/бендрофлуметіазиду, однак ця відмінність не була статистично достовірною. У групі амлодипіну/периндоприлу відзначалося достовірне зниження частоти ускладнень, передбачених додатковими критеріями ефективності (крім фатальної та нефатальної серцевої недостатності).Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія та/або ІХС: стабільна стенокардія напруги у пацієнтів, яким потрібна терапія периндоприлом та амлодипіном.Протипоказання до застосуванняПериндоприл підвищена чутливість до периндоприлу або інших інгібіторів АПФ; ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) в анамнезі (в т.ч. на фоні прийому інших інгібіторів АПФ); спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Амлодипін підвищена чутливість до амлодипіну та інших похідних дигідропіридину; тяжка артеріальна гіпотензія (сАД менше 90 мм рт. ст.); шок, включаючи кардіогенний; обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (наприклад, клінічно значущий стеноз аорти); гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Престанс підвищена чутливість до допоміжних речовин, що входять до складу препарату; ниркова недостатність (Cl креатиніну вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); спадкова непереносимість лактози, лактазна недостатність та глюкозо-галактозна мальабсорбція. З обережністю: стеноз ниркової артерії (в т.ч. двосторонній), єдина функціонуюча нирка, печінкова недостатність, ниркова недостатність, системні захворювання сполучної тканини (в т.ч. системний червоний вовчак, склеродермія), терапія імунодепресантами, аллопуринами розвитку нейтропенії, агранулоцитозу), знижений ОЦК (прийом діуретиків, безсольова дієта, блювота, діарея), атеросклероз, цереброваскулярні захворювання, реноваскулярна гіпертензія, цукровий діабет, хронічна серцева недостатність, одночасне застосування дантролену, солі та препаратів літію, гіперкаліємія, хірургічне втручання/загальна анестезія, літній вік, проведення гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад,AN69®), десенсибілізуюча терапія, аферез ЛПНГ, аортальний стеноз/мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія, застосування у пацієнтів негроїдної раси, хронічної серцевої недостатності неішемічної етіології III–IV функціонального класу за класифікацією NYHA.Вагітність та лактаціяВагітність Препарат протипоказаний для застосування при вагітності. При плануванні вагітності слід відмінити препарат та призначити інші гіпотензивні засоби, дозволені для застосування під час вагітності. При настанні вагітності слід негайно припинити прийом Престансу і при необхідності призначити іншу гіпотензивну терапію. Відомо, що вплив інгібіторів АПФ на плід у ІІ та ІІІ триместрах вагітності може призводити до порушення його розвитку (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) та розвитку ускладнень у новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо пацієнтка отримувала інгібітори АПФ під час ІІ або ІІІ триместрів вагітності, рекомендується провести УЗД новонародженого для оцінки стану черепа та функції нирок. Новонароджені, матері яких отримували інгібітори АПФ під час вагітності, повинні перебувати під ретельним медичним контролем через ризик розвитку артеріальної гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії. Амлодипін В експериментальних дослідженнях фетотоксична та ембріотоксична дія препарату не встановлена, але застосування при вагітності можливе лише в тому випадку, коли користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. У деяких пацієнтів, які отримували лікування БМКК, відмічено оборотне зниження рухливості сперматозоїдів. Клінічних даних щодо потенційного ефекту амлодипіну на репродуктивну функцію недостатньо. Період годування груддю Амлодипін Відсутні дані, що свідчать про екскрецію амлодипіну з грудним молоком. Однак відомо, що інші БМКК – похідні дигідропіридину – екскретуються з грудним молоком. У зв'язку з чим при необхідності призначення препарату амлодипін у період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування. Периндоприл Внаслідок відсутності інформації, що стосується застосування периндоприлу у період годування груддю, прийом периндоприлу не рекомендований, краще дотримуватися у період годування груддю альтернативного лікування з більш вивченим профілем безпеки. Престанс Не рекомендується приймати Престанс у період лактації через відсутність відповідного клінічного досвіду застосування периндоприлу та амлодипіну як у монотерапії, так і у складі комбінованої терапії. При необхідності прийому препарату в період лактації слід припинити грудне вигодовування.Побічна діяЧастота побічних реакцій, зазначених під час монотерапії периндоприлом та амлодипіном, наведена у вигляді наступної градації: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, З боку кровотворної та лімфатичної системи: дуже рідко – лейкопенія/нейтропенія, агранулоцитоз, панцитопенія, тромбоцитопенія, гемолітична анемія у пацієнтів з вродженим дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, зниження гемоглобіну та гематокриту. З боку імунної системи: нечасто – алергічні реакції. Метаболічні порушення: дуже рідко – гіперглікемія; неуточненої частоти – гіпоглікемія. З боку центральної нервової системи: часто - сонливість (особливо на початку лікування), запаморочення (особливо на початку лікування), головний біль, парестезія, вертиго; нечасто - безсоння, лабільність настрою (включаючи тривожність), порушення сну, тремор, гіпестезії, депресія, непритомність; рідко - сплутаність свідомості; дуже рідко – периферична нейропатія, гіпертонус. Порушення зору (включаючи диплопію). З боку органу слуху: часто шум у вухах. З боку ССС: часто – відчуття серцебиття, припливи крові до шкіри обличчя, виражене зниження артеріального тиску; дуже рідко — стенокардія, інфаркт міокарда, можливо внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів із групи високого ризику, аритмії (в т.ч. брадикардія, шлуночкова тахікардія та миготлива аритмія), інсульт, можливо внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів із групи високого ризику, васкуліт. З боку дихальної системи: часто – задишка, кашель; нечасто – риніт, бронхоспазм; дуже рідко – еозинофільна пневмонія. З боку травної системи: часто біль у животі, нудота, блювання, диспепсія, діарея, запор; нечасто – зміна ритму дефекації, сухість слизової оболонки порожнини рота; дуже рідко – панкреатит, гіперплазія ясен, гастрит. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – гепатит, жовтяниця, підвищення активності печінкових ферментів (найчастіше – у поєднанні з холестазом), цитолітичний або холестатичний гепатит. З боку шкірних покровів та підшкірно-жирової клітковини: часто — свербіж шкіри, висип; нечасто — ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосових складок та/або гортані, алопеція, геморагічний висип, зміна кольору шкіри, підвищена пітливість, кропив'янка; дуже рідко – набряк Квінке, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона; ексфоліативний дерматит, фоточутливість. З боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини: часто – спазми м'язів, набряки гомілок; нечасто – артралгія, міалгія, біль у спині. З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – порушення сечовипускання, ніктурія, прискорене сечовипускання, порушення функції нирок; дуже рідко – гостра ниркова недостатність. З боку репродуктивної системи та грудних залоз: нечасто – імпотенція, гінекомастія. Загальні розлади та симптоми: часто – набряки, астенія, підвищена стомлюваність; нечасто - біль у грудній клітці, нездужання, біль. Лабораторні показники: нечасто збільшення маси тіла, зниження маси тіла; рідко – підвищення концентрації білірубіну; неуточненої частоти – підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові, гіперкаліємія. Додаткові дані щодо амлодипіну: зареєстровані окремі випадки екстрапірамідного синдрому.Взаємодія з лікарськими засобамиПериндоприл 1. Нерекомендовані поєднання ЛЗ Калійзберігаючі діуретики, препарати калію та каліймісткі замінники харчової солі: незважаючи на те, що вміст калію в сироватці крові залишається в межах норми, у деяких пацієнтів при застосуванні периндоприлу може спостерігатися гіперкаліємія. Калійзберігаючі діуретики (наприклад, спіронолактон та його похідне - еплеренон, тріамтерен, амілорид), препарати калію і замінники харчової солі, що містять калій, можуть призводити до істотного підвищення вмісту калію в сироватці крові. У зв'язку з чим одночасне застосування інгібітору АПФ та зазначених вище засобів не рекомендується. Якщо необхідне одночасне застосування інгібітору (у разі підтвердженої гіпокаліємії), слід дотримуватись обережності та проводити регулярний контроль вмісту калію у плазмі крові та параметрів ЕКГ. Препарати літію: при одночасному застосуванні препаратів літію та інгібіторів АПФ може виникати оборотне підвищення вмісту літію у плазмі крові та пов'язані з цим токсичні ефекти. Одночасне застосування периндоприлу та препаратів літію не рекомендується. За необхідності проведення такої терапії необхідний регулярний контроль вмісту літію у плазмі. Естрамустин: одночасне застосування естрамустину з інгібіторами АПФ супроводжується підвищеним ризиком розвитку ангіоневротичного набряку. 2. Поєднання ЛЗ, що вимагає особливої ​​уваги НПЗЗ, включаючи високі дози ацетилсаліцилової кислоти (більше 3 г/добу): одночасне застосування інгібіторів АПФ з нестероїдними протизапальними засобами (ацетилсаліцилова кислота в дозі, що має протизапальну дію, інгібітори ЦОГ-2 та неселективні НПЗП). Одночасне застосування інгібіторів АПФ та НПЗЗ може призводити до погіршення функції нирок, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності та збільшення вмісту калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів із зниженою функцією нирок. Слід бути обережними при призначенні даної комбінації, особливо у літніх пацієнтів. Пацієнтам необхідно компенсувати втрату рідини та ретельно контролювати функцію нирок, як на початку лікування, так і в процесі лікування. Гіпоглікемічні засоби (гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо, похідні сульфонілсечовини та інсулін): інгібітори АПФ можуть посилювати гіпоглікемічний ефект інсуліну та похідних сульфонілсечовини у пацієнтів з цукровим діабетом. Розвиток гіпоглікемії спостерігається дуже рідко (ймовірно, за рахунок збільшення толерантності до глюкози та зниження потреби в інсуліні). 3. Поєднання ЛЗ, які потребують уваги Діуретики (тіазидні та петльові): у хворих, які отримують діуретики, особливо при надмірному виведенні рідини та/або електролітів, на початку терапії інгібітором АПФ може спостерігатися значне зниження АТ, ризик розвитку якого можна зменшити шляхом відміни діуретика, введення підвищеної кількості рідини та/або кухонної солі, а також призначаючи периндоприл у низькій дозі з подальшим поступовим її збільшенням. Симпатоміметики: можуть послаблювати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. Препарати золота: при застосуванні інгібіторів АПФ, у т.ч. периндоприлу, пацієнтам, які отримують ін'єкційні препарати золота (натрію ауротіомалат), був описаний симптомокомплекс, що включає гіперемію шкіри обличчя, нудоту, блювання, артеріальну гіпотензію. Алопуринол, цитостатичні та імуносупресивні засоби, кортикостероїди (при системному застосуванні) та прокаїнамід: одночасне застосування з інгібіторами АПФ може супроводжуватися підвищеним ризиком лейкопенії. Засоби для загальної анестезії: одночасне застосування інгібіторів АПФ та засобів для загальної анестезії може спричинити посилення антигіпертензивного ефекту. Амлодипін 1. Нерекомендовані поєднання ЛЗ Дантролен (в/в введення): у лабораторних тварин були відмічені випадки фібриляції шлуночків із летальним результатом та колапсом на фоні застосування верапамілу та внутрішньовенного введення дантролену, що супроводжуються гіперкаліємією. Внаслідок ризику гіперкаліємії слід виключити одночасний прийом БМКК, в т.ч. амлодипіну, у пацієнтів, схильних до злоякісної гіпертермії, а також при лікуванні злоякісної гіпертермії. 2. Поєднання ЛЗ, що вимагає особливої ​​уваги Індуктори ізоферментів цитохрому CYP3A4. Дані щодо ефекту індукторів ізоферменту CYP3A4 на амлодипін відсутні. Одночасне застосування індукторів ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцину, препаратів звіробою продірявленого) може призвести до зниження плазмової концентрації амлодипіну. Слід бути обережними при одночасному застосуванні амлодипіну та індукторів мікросомального окислення. Інгібітори ізоферментів цитохрому CYP3A4. Одночасний прийом амлодипіну та потужних або помірних інгібіторів CYP3A4 (інгібітори протеази, протигрибкові препарати групи азолів, макроліди (наприклад, еритроміцин або кларитроміцин), верапаміл або дилтіазем) може призвести до значного збільшення концентрації амлодипіну. Клінічні прояви зазначених фармакокінетичних відхилень можуть бути більш вираженими у пацієнтів похилого віку. У зв'язку з чим може знадобитися моніторинг клінічного стану та корекція дози. 3. Поєднання ЛЗ, що вимагає уваги Амлодипін посилює гіпотензивну дію препаратів, які мають антигіпертензивну дію. Інші комбінації ЛЗ У ході клінічних досліджень лікарських взаємодій амлодипін не впливав на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину, варфарину або циклоспорину. Одночасний прийом амлодипіну та вживання грейпфрутів або грейпфрутового соку не рекомендується у зв'язку з можливим підвищенням біодоступності амлодипіну у деяких пацієнтів, що, у свою чергу, може призвести до посилення ефектів зниження артеріального тиску. Престанс 1. Поєднання ЛЗ, що вимагає особливої ​​уваги: Баклофен: можливе посилення антигіпертензивного ефекту. Слід контролювати артеріальний тиск і функцію нирок, при необхідності потрібна корекція дози амлодипіну. 2. Поєднання препаратів, що потребує уваги: Гіпотензивні засоби (наприклад, бета-адреноблокатори) та вазодилататори: можливе посилення антигіпертензивного ефекту периндоприлу та амлодипіну. Слід бути обережними при одночасному призначенні з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами, оскільки при цьому можливе додаткове зниження АТ. Кортикостероїди (мінералокортикостероїди та кортикостероїди), тетракозактид: зниження антигіпертензивної дії (затримка рідини та іонів натрію внаслідок дії кортикостероїдів). Альфа-адреноблокатори (празозин, альфузозин, доксазозин, тамсулозин, теразозин): посилення антигіпертензивної дії та підвищення ризику ортостатичної гіпотензії. Аміфостин: можливе посилення гіпотензивної дії амлодипіну. Трициклічні антидепресанти/нейролептики/засоби для загальної анестезії: посилення антигіпертензивної дії та підвищення ризику ортостатичної гіпотензії.Спосіб застосування та дозиВсередину по 1 табл. 1 раз на добу, переважно вранці, перед їдою. Доза препарату Престанс підбирається після раніше проведеного титрування доз окремих компонентів препарату – периндоприлу та амлодипіну – у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та/або ІХС. При терапевтичній необхідності доза препарату Престанс може бути змінена або попередньо може бути проведений індивідуальний підбір доз окремих компонентів: 5 мг периндоприлу + 5 мг амлодипіну або 5 мг периндоприлу + 10 мг амлодипіну, або 10 мг периндоприлу + 5 мг амлодипіну, або 10 мг периндоприлу 10 мг амлодипіну. Особливі групи пацієнтів Пацієнти похилого віку та пацієнти з нирковою недостатністю. Виведення периндоприлату у пацієнтів похилого віку та пацієнтів з нирковою недостатністю уповільнено. Тому у таких пацієнтів необхідно регулярно контролювати концентрацію креатиніну та калію у плазмі крові. Престанс може призначатися пацієнтам з Cl креатиніну, рівним або таким, що перевищує 60 мл/хв. Престанс протипоказаний пацієнтам із Cl креатиніну. Пацієнти з печінковою недостатністю. Для пацієнтів з легкою або помірною печінковою недостатністю добір дози необхідно проводити з обережністю. Рекомендується розпочинати прийом препарату з низьких доз (див. «Спосіб застосування та дози» та «Особливі вказівки»). Пошук оптимальної початкової та підтримуючої дози для пацієнтів з печінковою недостатністю слід проводити індивідуально, застосовуючи препарати амлодипіну та периндоприлу у монотерапії. Фармакокінетика амлодипіну у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю не вивчена. Для таких пацієнтів прийом амлодипіну необхідно розпочати з найменшої дози та збільшувати її поступово. Діти та підлітки Престанс не слід призначати дітям та підліткам до 18 років через відсутність даних про ефективність та безпеку застосування периндоприлу та амлодипіну у цих груп пацієнтів у вигляді комбінованої терапії.ПередозуванняІнформація про передозування Престансу відсутня. Амлодипін Інформація про передозування амлодипіну обмежена. Симптоми: виражене зниження АТ з можливим розвитком рефлекторної тахікардії та надмірної периферичної вазодилатації (ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у т.ч. з розвитком шоку та летального результату). Лікування: промивання шлунка, призначення активованого вугілля (особливо в перші 2 години після передозування), підтримання функції ССС та дихальної системи, підвищене положення кінцівок, контроль ОЦК та діурезу, симптоматична та підтримуюча терапія, внутрішньовенне введення кальцію глюконату та дофаміну. Гемодіаліз неефективний. При значному зниженні артеріального тиску слід проводити спостереження за пацієнтом в умовах кардіологічного відділення інтенсивної терапії. За відсутності протипоказань для відновлення тонусу судин та артеріального тиску можна застосовувати вазоконстриктори. Периндоприл Дані про передозування периндоприлу обмежені. Симптоми: значне зниження артеріального тиску, шок, електролітні порушення, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, відчуття серцебиття, брадикардія, запаморочення, занепокоєння та кашель. Лікування: при значному зниженні артеріального тиску слід перевести пацієнта в положення лежачи на спині з піднятими ногами, при необхідності проводити корекцію гіповолемії (наприклад, внутрішньовенна інфузія 0,9% розчину натрію хлориду). Також можливе внутрішньовенне введення катехоламінів. За допомогою гемодіалізу можна видалити периндоприл із системного кровотоку. При брадикардії, резистентної до терапії, може знадобитися встановлення штучного водія ритму. Необхідний динамічний контроль фізикального стану, концентрації креатиніну та електролітів плазми крові. Заходи невідкладної допомоги зводяться до виведення препарату з організму: промивання шлунка та/або призначення активованого вугілля з подальшим відновленням водно-електролітного балансу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиОсобливі вказівки, що стосуються периндоприлу та амлодипіну, застосовні і до лікарського препарату Престанс®. Периндоприл Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк При прийомі інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, в окремих випадках може спостерігатися розвиток ангіоневротичного набряку особи, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосових складок та/або гортані. Це може статися у будь-який період терапії. При появі симптомів прийом препарату має бути негайно припинено, а пацієнт повинен спостерігатися доти. поки що ознаки набряку не зникнуть повністю. Якщо набряк зачіпає лише обличчя та губи, то його прояви зазвичай проходять самостійно, хоча для лікування симптомів можуть застосовуватись антигістамінні засоби. Ангіоневротичний набряк, що супроводжується набряком гортані, може призвести до смерті. Набряк мови, голосових складок або гортані може призвести до обструкції дихальних шляхів. З появою таких симптомів слід негайно ввести епінефрін (адреналін) підшкірно та/або забезпечити прохідність дихальних шляхів. Пацієнт повинен перебувати під медичним наглядом до повного та стійкого зникнення симптомів. У пацієнтів з набряком Квінке в анамнезі, не пов'язаним із прийомом інгібіторів АПФ, може бути підвищений ризик розвитку при прийомі препаратів цієї групи. У поодиноких випадках на фоні терапії інгібіторами АПФ розвивається ангіоневротичний набряк кишечника. При цьому у пацієнтів відзначається біль у животі як ізольований симптом або у поєднанні зі нудотою або блюванням, у деяких випадках, без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальному рівні С1-естерази. Діагноз встановлюється за допомогою комп'ютерної томографії черевної області, ультразвукового дослідження або на момент хірургічного втручання. Симптоми зникають після припинення інгібіторів АПФ. Тому у пацієнтів з болем у животі, які отримують інгібітори АПФ. під час проведення диференціальної діагностики необхідно враховувати можливість розвитку ангіоневротичного набряку кишечника. Спільне застосування з комбінованими лікарськими препаратами, що містять валсартан + сакубітрил: Спільне застосування периндоприлу з комбінованими лікарськими препаратами, що містять валсартан + сакубітрил, протипоказане, оскільки підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ "Протипоказання"). Застосування комбінованого лікарського препарату, що містить валсартан + сакубітрил, можливе не раніше ніж через 36 годин після останнього прийому периндоприлу. Застосування периндоприлу можливе не раніше ніж через 36 годин після припинення прийому комбінованого лікарського препарату, що містить валсартан + сакубітрил. При сумісному застосуванні інгібіторів АПФ з іншими інгібіторами неприлізину (наприклад, рацекадотрилом) може бути підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку. У пацієнтів, які отримують периндоприл, перед початком лікування інгібіторами енкефалінази (наприклад,рацекадотрилом) необхідно провести ретельну оцінку співвідношення ризик / користь. Спільне застосування з інгібіторами mTOR (наприклад, сиролімусом, еверолімусом, темсіролімусом) При сумісному застосуванні з інгібіторами mTOR (наприклад, сиролімусом, еверолімусом, темсиролімусом), може підвищуватися ризик розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад, набряк дихальних шляхів або язика з порушенням функції дихання або без нього) (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"). Анафілактоїдні реакції при проведенні аферезу ЛПНЩ У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) з використанням декстрану сульфату можуть розвиватися анафілактоїдні реакції, що загрожують життю. Для запобігання анафілактоїдної реакції слід тимчасово припинити терапію інгібітором АПФ перед кожною процедурою аферезу. Анафілактоїдні реакції при проведенні десенсибілізації Є окремі повідомлення про розвиток анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої терапії (наприклад, отрутою перетинчастокрилих комах). У цих пацієнтів анафілактоїдної реакції вдавалося уникнути шляхом тимчасової відміни інгібіторів АПФ, а при випадковому прийомі препарату анафілактоїдна реакція виникала знову. Нейтропенія/aгаранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія Є повідомлення про розвиток нейтропенії/агранулоцитозу. тромбоцитопенії та анемії на фоні прийому інгібіторів АПФ. У пацієнтів із нормальною функцією нирок та за відсутності інших супутніх факторів нейтропенія розвивається рідко. З обережністю слід застосовувати периндоприл на фоні системних захворювань сполучної тканини, а також на фоні прийому імунодепресантів, алопуринолу або прокаїнаміду, особливо у пацієнтів з порушеною функцією нирок. У деяких пацієнтів виникали тяжкі інфекційні захворювання, у ряді випадків стійкі до інтенсивної антибіотикотерапії. У разі застосування периндоприлу таким пацієнтам рекомендується періодично контролювати лейкоцити в крові. Пацієнти повинні повідомляти лікаря про будь-які ознаки інфекційних захворювань (наприклад, біль у горлі, гарячка). Реноваскулярна гіпертензія У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки на фоні терапії інгібіторами АПФ зростає ризик розвитку артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Прийом діуретиків може бути додатковим фактором ризику. Погіршення функції нирок може спостерігатися вже при незначній зміні концентрації креатиніну у сироватці, навіть у пацієнтів з одностороннім стенозом ниркової артерії. Подвійна блокада РААС Є дані про збільшення ризику виникнення артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (включно з гострою нирковою недостатністю) при сумісному застосуванні інгібіторів АПФ з АРА II або аліскіреном. Тому подвійна блокада РААС шляхом спільного застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II або аліскіреном не рекомендується. Якщо подвійна блокада абсолютно необхідна, це має виконуватися під суворим наглядом фахівця при регулярному контролі функції нирок, концентрації електролітів у крові та АТ. Протипоказано застосування інгібіторів АПФ у поєднанні з антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується в інших пацієнтів. Первинний гіперальдостеронізм Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом, як правило, не сприйнятливі до антигіпертензивних препаратів, дія яких ґрунтується на інгібуванні РААС. Тому застосування препарату таких пацієнтів не рекомендується. Артеріальна гіпотензія Інгібітори АПФ можуть викликати різке зниження артеріального тиску. Симптоматична гіпотензія рідко розвивається у пацієнтів без супутніх захворювань. Ризик надмірного зниження АТ підвищений у пацієнтів зі зниженим обсягом циркулюючої крові, що може відзначатися на фоні терапії діуретиками, при дотриманні суворої дієти без солі, гемодіалізі, діареї та блюванні, а також у пацієнтів з тяжким ступенем артеріальної гіпертензії з високою активністю реніну. У пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії необхідно ретельно контролювати АТ, функцію нирок та вміст калію у сироватці крові під час терапії лікарським препаратом Престанс. Подібний підхід застосовується і у пацієнтів зі стенокардією та цереброваскулярними захворюваннями, у яких виражена артеріальна гіпотензія може призвести до інфаркту міокарда або порушення мозкового кровообігу. У разі розвитку артеріальної гіпотензії пацієнт повинен бути переведений у положення "лежачи" на спині з піднятими ногами. При необхідності слід заповнити об'єм циркулюючої крові за допомогою внутрішньовенного введення 0,9% розчину хлориду натрію. Минуща артеріальна гіпотензія не є перешкодою для подальшого прийому препарату. Після відновлення об'єму циркулюючої крові та артеріального тиску лікування може бути продовжено. Мітральний стеноз/аортальний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, повинен обережно призначатися пацієнтам з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка (аортальний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія), а також пацієнтам з мітральним стенозом. Порушення функції нирок Пацієнтам із нирковою недостатністю (КК У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки на фоні терапії інгібіторами АПФ можливе підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові, що зазвичай відбувається при відміні терапії. Найчастіше цей ефект відзначається у пацієнтів із нирковою недостатністю. Додаткова наявність реноваскулярної гіпертензії зумовлює підвищений ризик розвитку тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності у таких пацієнтів. У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без ознак ураження судин нирок можливе підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові, особливо при одночасному призначенні периндоприлу з діуретиком, зазвичай незначне та минуще. Найчастіше цей ефект відзначається у пацієнтів із попереднім порушенням функції нирок. Печінкова недостатність У поодиноких випадках на фоні прийому інгібіторів АПФ виникає холестатична жовтяниця. При прогресуванні цього синдрому можливий розвиток фульмінантного некрозу печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому незрозумілий. При появі жовтяниці або значного підвищення активності "печінкових" ферментів на фоні прийому інгібіторів АПФ слід припинити прийом препарату та перебувати під відповідним ситуацією спостереженням лікаря. Етнічні відмінності У пацієнтів негроїдної раси частіше, ніж у інших рас, на фоні прийому інгібіторів АПФ розвивається ангіоневротичний набряк. Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, можливо, має менш виражену антигіпертензивну дію у пацієнтів негроїдної раси порівняно з іншими расами. Можливо, ця відмінність зумовлена ​​тим, що у пацієнтів з артеріальною гіпертензією негроїдної раси найчастіше відзначається низька активність реніну. Кашель На тлі терапії інгібітором АПФ може виникати сухий кашель. Кашель тривалий час зберігається на фоні прийому препаратів цієї групи і зникає після їх відміни. Це слід враховувати під час проведення диференціальної діагностики кашлю. Хірургічне втручання/загальна анестезія У пацієнтів, яким планується проведення великих операцій або використання засобів для анестезії, що викликають гіпотензію, застосування периндоприлу може блокувати утворення ангіотензину II на тлі компенсаторного вивільнення реніну. Лікування слід припинити протягом доби до операції. При розвитку артеріальної гіпотензії за вказаним механізмом слід підтримувати артеріальний тиск шляхом заповнення ОЦК. Гіперкаліємія Гіперкаліємія може розвиватися під час лікування інгібіторами АПФ. у тому числі, і периндоприлом. Факторами ризику гіперкаліємії є ниркова недостатність, погіршення функції нирок, вік старше 70 років, цукровий діабет, деякі супутні стани (дегідратація, гостра декомпенсація хронічної серцевої недостатності, метаболічний ацидоз), спільне застосування калійзберігаючих діуретиків (таких як спіронолактон, ), а також препаратів калію або калійвмісних замінників кухонної солі, а також застосування інших препаратів, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі крові (наприклад, гепарин, котримоксазол, також відомий як комбінація сульфаметоксазол + триметоприм). Застосування препаратів калію, калійзберігаючих діуретиків,калійвмісних замінників харчової солі може призвести до значного підвищення вмісту калію в крові, особливо у пацієнтів зі зниженою функцією нирок. Гіперкаліємія може призвести до серйозних, іноді фатальних порушень серцевого ритму. Якщо необхідно спільне застосування периндоприлу та зазначених вище препаратів, лікування має проводитися з обережністю на тлі регулярного контролю вмісту іонів калію у сироватці крові. Пацієнти з цукровим діабетом При призначенні препарату пацієнтам з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсулін, протягом першого місяця терапії необхідно ретельно контролювати концентрацію глюкози в крові. Амлодипін Ефективність та безпека застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не встановлено. Серцева недостатність Лікування пацієнтів із серцевою недостатністю слід проводити з обережністю. При застосуванні амлодипіну у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю III та IV функціонального класу за класифікацією NYHA можливий розвиток набряку легень. Блокатори "повільних" кальцієвих каналів, включаючи амлодипін, необхідно з обережністю застосовувати у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю у зв'язку з можливим збільшенням ризику розвитку небажаних явищ з боку серцево-судинної системи та смертності. Печінкова недостатність У пацієнтів з порушенням функції печінки Т1/2 та AUC амлодипіну збільшується. Рекомендації щодо дозування препарату не встановлені. Прийом амлодипіну необхідно почати з найнижчих доз і дотримуватися запобіжних заходів, як на початку лікування, так і при збільшенні дози. Пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю підвищувати дозу слід поступово, забезпечуючи ретельний моніторинг клінічного стану. Пацієнти похилого віку У пацієнтів похилого віку збільшення дози слід проводити з обережністю. Ниркова недостатність Пацієнти з нирковою недостатністю можуть приймати амлодипін у стандартних дозах. Зміни плазмових концентрацій амлодипіну не корелюють зі ступенем ниркової недостатності. Амлодипін не виводиться з організму за допомогою діалізу. Престанс® Особливі вказівки щодо амлодипіну та периндоприлу відносяться і до лікарського препарату Престанс®. Допоміжні речовини Через наявність лактози у складі препарату протипоказано призначати препарат пацієнтам зі спадковою непереносимістю галактози, повною лактазною недостатністю та глюкозо-галактозною мальабсорбцією. Лікарські взаємодії Спільне застосування лікарського препарату Престанс® з препаратами літію, калійзберігаючими діуретиками, замінниками, що містять калій, або дантроленом не рекомендується. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Хоча на тлі прийому лікарського препарату Престанс будь-якого негативного впливу на здатність керувати автотранспортом або іншими складними механізмами не спостерігалося, проте, внаслідок можливого надмірного зниження АТ, розвитку запаморочення, сонливості та інших побічних реакцій, слід дотримуватися обережності в перелічених ситуаціях, особливо в початку лікування та зі збільшенням дози.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діючих речовин периндоприлу аргініну 10 мг, відповідає 6,79 мг периндоприлу та амлодипіну безилату 6,935 мг, відповідає 5 мг амлодипіну; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний. По 30 таблеток у флакон з поліпропілену, з дозатором і пробкою, що містить вологопоглинаючий гель (силікагель). По 1 флакону з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку з контролем першого розтину. По 29 або 30 таблеток у флакон з поліпропілену, з дозатором і пробкою, що містить гель (силікагель). По 1 флакону з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку з контролем першого розтину.Опис лікарської формиТрикутні двоопуклі таблетки білого кольору, з гравіюванням "10/5" на одній стороні та логотипу компанії на іншій.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний комбінований засіб (інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) + блокатор "повільних" кальцієвих каналів (БМКК)).ФармакокінетикаВеличина абсорбції периндоприлу та амлодипіну при застосуванні препарату Престанс істотно не відрізняється від такої при застосуванні монопрепаратів. Периндоприл При прийомі периндоприл швидко всмоктується, Cmax у плазмі досягається протягом 1 год. T1/2 з плазми крові становить 1 год. Периндоприл не має фармакологічної активності. Приблизно 27% від загальної кількості прийнятого внутрішньо периндоприлу потрапляє в кровотік у вигляді активного метаболіту периндоприлату. Крім периндоприлату утворюються ще 5 метаболітів, які не мають фармакологічної активності. Cmax периндоприлату в плазмі досягається через 3-4 години після прийому периндоприлу внутрішньо. Прийом їжі уповільнює перетворення периндоприлу на периндоприлат, таким чином впливаючи на біодоступність. Тому препарат слід приймати 1 раз на добу, вранці, перед їдою. Існує лінійна залежність концентрації периндоприлу у плазмі крові від його дози. Vd вільного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Зв'язок периндоприлату з білками плазми крові, головним чином з АПФ, становить близько 20% і має дозозалежний характер. Периндоприлат виводиться із організму нирками. Кінцевий T1/2 вільної фракції становить близько 17 год, тому рівноважний стан досягається протягом 4 діб. Виведення периндоприлату сповільнене у літньому віці, а також у пацієнтів із серцевою та нирковою недостатністю. Тому у цих груп пацієнтів необхідно регулярно контролювати концентрацію креатиніну та калію у плазмі крові. Діалізний кліренс периндоприлату становить 70 мл/хв. Фармакокінетика периндоприлу порушена у пацієнтів із цирозом печінки: його печінковий кліренс зменшується у 2 рази. Тим не менш, кількість периндоприлату, що утворюється, не зменшується, що не вимагає корекції дози. Амлодипін Після прийому внутрішньо амлодипін повільно абсорбується із ШКТ. Прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну. Cmax амлодипіну в плазмі досягається через 6-12 годин після прийому препарату внутрішньо. Абсолютна біодоступність становить близько 64-80%, Vd – приблизно 21 л/кг. У дослідженнях in vitro було показано, що близько 97,5% циркулюючого амлодипіну пов'язані з білками плазми. Кінцевий T1/2 амлодипіну з плазми становить 35-50 год, що дозволяє приймати препарат 1 раз на добу. Амлодипін метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів, при цьому 10% прийнятої дози амлодипіну виводиться у незміненому вигляді та 60% нирками – у вигляді метаболітів. Амлодипін не виводиться з організму за допомогою діалізу. Час від прийому препарату до досягнення Cmax амлодипіну не відрізняється у пацієнтів похилого та молодшого віку. У пацієнтів похилого віку відзначається уповільнення кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення AUC. Збільшення AUC та T1/2 у пацієнтів з ХСН відповідає передбачуваній величині для цієї вікової групи. У пацієнтів з порушенням функції нирок зміни концентрації амлодипіну в плазмі не корелюють зі ступенем ниркової недостатності. Можливе незначне збільшення T1/2. Дані щодо застосування амлодипіну пацієнтами з печінковою недостатністю обмежені. У пацієнтів з печінковою недостатністю спостерігається зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення T1/2 та AUC приблизно на 40-60%.ФармакодинамікаПериндоприл Периндоприл - інгібітор ферменту, що перетворює ангіотензин I на ангіотензин II (інгібітор АПФ). АПФ, або кініназа II, є екзопептидазою, яка здійснює як перетворення ангіотензину I на судинозвужувальну речовину ангіотензин II, так і руйнування брадикініну, що має судинорозширювальну дію, до неактивного гептапептиду. Оскільки АПФ інактивує брадикінін, пригнічення АПФ супроводжується підвищенням активності як циркулюючої, так і тканинної калікреїн-кінінової системи, при цьому також активується система ПГ. Периндоприл має терапевтичну дію завдяки активному метаболіту, периндоприлату. Інші метаболіти не мають інгібуючої дії на АПФ in vitro. Артеріальна гіпертензія. Периндоприл є препаратом на лікування артеріальної гіпертензії будь-якого ступеня тяжкості. На тлі його застосування відзначається зниження як сАД, так і дАД у положенні лежачи та стоячи. Периндоприл зменшує ОПСС, що призводить до зниження підвищеного артеріального тиску та поліпшення периферичного кровотоку без зміни ЧСС. Як правило, прийом периндоприлу збільшує нирковий кровообіг, швидкість клубочкової фільтрації при цьому не змінюється. Антигіпертензивна дія препарату досягає максимуму через 4-6 годин після одноразового прийому внутрішньо та зберігається протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія через 24 години після одноразового прийому внутрішньо становить близько 87-100% від максимального антигіпертензивного ефекту. Зниження АТ досягається досить швидко. Терапевтичний ефект настає через 1 міс від початку терапії і не супроводжується тахікардією. Припинення лікування не викликає синдрому відміни. Периндоприл має судинорозширювальну дію, сприяє відновленню еластичності великих артерій та структури судинної стінки дрібних артерій, а також зменшує гіпертрофію лівого шлуночка. Стабільна ІХС. Ефективність застосування периндоприлу у пацієнтів зі стабільною ІХС без клінічних симптомів ХСН (12218 пацієнтів віком від 18 років) вивчалась у ході 4-річного дослідження (EUROPA). 90% учасників дослідження раніше перенесли гострий інфаркт міокарда чи процедуру реваскуляризації. Терапія периндоприлу третбутиламіном у дозі 8 мг/добу (еквівалентно 10 мг периндоприлу аргініну) призводила до істотного зниження абсолютного ризику ускладнень на 1,9% у пацієнтів, які раніше перенесли інфаркт міокарда або процедуру реваскуляризації, зниження абсолютного ризику склало 2 групою плацебо. Амлодипін Амлодипін - БМКК, похідне дигідропіридину. Амлодипін пригнічує трансмембранний перехід іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судинної стінки. Антигіпертензивна дія амлодипіну обумовлена ​​прямим впливом на гладком'язові клітини судинної стінки. Встановлено, що амлодипін: викликає розширення периферичних артеріол, зменшуючи ОПСС (постнавантаження), оскільки ЧСС при цьому не змінюється, а потреба міокарда в кисні знижується; викликає розширення коронарних артерій та артеріол як у ішемізованій, так і в інтактній зонах. У пацієнтів зі стенокардією Принцметала поліпшується коронарний кровотік. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну 1 раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску в положенні стоячи і лежачи протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія розвивається повільно, у зв'язку з чим розвиток гострої гіпотензії нехарактерний. У пацієнтів зі стенокардією прийом амлодипіну 1 раз на добу підвищує толерантність до фізичного навантаження, затримує настання нападу стенокардії та ішемічної депресії сегмента ST, а також знижує частоту нападів стенокардії та споживання нітрогліцерину (короткодіючі форми). Амлодипін не впливає на показники ліпідного профілю та не викликає зміни гіполіпідемічних показників плазми. Препарат може застосовуватися у пацієнтів із супутньою бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. ІХС Результати оцінки ефективності свідчать про те, що прийом амлодипіну характеризується меншою кількістю випадків госпіталізації щодо стенокардії та проведення процедур реваскуляризації у пацієнтів з ІХС. Серцева недостатність Результати гемодинамічних досліджень, а також результати клінічних досліджень за участю пацієнтів із ХСН II–IV функціонального класу за класифікацією NYHA продемонстрували, що амлодипін не призводить до клінічного погіршення, ґрунтуючись на переносимості фізичного навантаження, фракції викиду лівого шлуночка та клінічної симптоматології. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю ІІІ–ІV функціонального класу за класифікацією NYHA, на фоні прийому дигоксину, діуретиків та інгібіторів АПФ, було показано, що прийом амлодипіну не призводить до підвищення ризику смертності або смертності та захворюваності, пов'язаної з серцевою недостатністю. Результати довгострокових досліджень у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю III та IV функціонального класу за класифікацією NYHA без клінічних симптомів ІХС або об'єктивних даних, що свідчать про наявність ІХС, на фоні прийому стабільних доз інгібіторів АПФ, серцевих глікозидів та діуретиків показало, що прийом амлодипіну не чинить на показник смертності від серцево-судинних захворювань У цієї популяції пацієнтів застосування амлодипіну супроводжувалося збільшенням кількості повідомлень про розвиток набряку легенів. Дослідження ефективності профілактичного лікування інфаркту міокарда Ефективність та безпека застосування амлодипіну в дозі 2,5–10 мг/добу, інгібітору АПФ лізиноприлу у дозі 10–40 мг/добу та тіазидного діуретика хлорталідону у дозі 12,5–25 мг/добу як препарат першої лінії вивчалась у 5- літньому дослідженні ALLHAT (за участю 33357 пацієнтів віком 55 років і старше) у пацієнтів з м'яким або помірним ступенем артеріальної гіпертензії та принаймні одним з додаткових факторів ризику коронарних ускладнень, таких як інфаркт міокарда або інсульт, перенесений більш ніж за 6 місяців включення в дослідження або інше підтверджене серцево-судинне захворювання атеросклеротичного генезу; цукровий діабет; концентрація холестерину ЛПВЩ менше 35 мг/дл; гіпертрофія лівого шлуночка за даними ЕКГ чи ехокардіографії; куріння. Основний критерій оцінки ефективності - комбінований показник частоти летальних наслідків від ІХС та частоти нефатального інфаркту міокарда. Істотних відмінностей між групами амлодипіну та хлорталідону за основним критерієм оцінки виявлено не було. Частота розвитку серцевої недостатності у групі амлодипіну була значно вищою, ніж у групі хлорталидона — 10,2 і 7,7% відповідно, загальна частота летальних наслідків групи амлодипіну і хлорталидона істотно не відрізнялася. Периндоприл, амлодипін Ефективність при тривалому застосуванні амлодипіну в комбінації з периндоприлом та атенололу у комбінації з бендрофлуметіазидом у пацієнтів віком від 40 до 79 років з артеріальною гіпертензією та щонайменше 3 з додаткових факторів ризику: гіпертрофія лівого шлуночка за даними ЕКГ цукровий діабет типу 2; атеросклероз периферичних артерій; раніше перенесений інсульт або транзиторна ішемічна атака; чоловіча стать; вік 55 років та старше; мікроальбумінурія або протеїнурія; куріння; співвідношення загальний холестерин/холестерин ЛПВЩ ≥6; Ранній розвиток ІХС у найближчих родичів вивчалася в дослідженні ASCOT-BPLA. Основний критерій оцінки ефективності – комбінований показник частоти нефатального інфаркту міокарда (в т.ч. безболевого) та летальних наслідків ІХС. Частота ускладнень, передбачених основним критерієм оцінки, у групі амлодипіну/периндоприлу була на 10% нижчою, ніж у групі атенололу/бендрофлуметіазиду, однак ця відмінність не була статистично достовірною. У групі амлодипіну/периндоприлу відзначалося достовірне зниження частоти ускладнень, передбачених додатковими критеріями ефективності (крім фатальної та нефатальної серцевої недостатності).Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія та/або ІХС: стабільна стенокардія напруги у пацієнтів, яким потрібна терапія периндоприлом та амлодипіном.Протипоказання до застосуванняПериндоприл підвищена чутливість до периндоприлу або інших інгібіторів АПФ; ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) в анамнезі (в т.ч. на фоні прийому інших інгібіторів АПФ); спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Амлодипін підвищена чутливість до амлодипіну та інших похідних дигідропіридину; тяжка артеріальна гіпотензія (сАД менше 90 мм рт. ст.); шок, включаючи кардіогенний; обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (наприклад, клінічно значущий стеноз аорти); гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Престанс підвищена чутливість до допоміжних речовин, що входять до складу препарату; ниркова недостатність (Cl креатиніну вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); спадкова непереносимість лактози, лактазна недостатність та глюкозо-галактозна мальабсорбція. З обережністю: стеноз ниркової артерії (в т.ч. двосторонній), єдина функціонуюча нирка, печінкова недостатність, ниркова недостатність, системні захворювання сполучної тканини (в т.ч. системний червоний вовчак, склеродермія), терапія імунодепресантами, аллопуринами розвитку нейтропенії, агранулоцитозу), знижений ОЦК (прийом діуретиків, безсольова дієта, блювота, діарея), атеросклероз, цереброваскулярні захворювання, реноваскулярна гіпертензія, цукровий діабет, хронічна серцева недостатність, одночасне застосування дантролену, солі та препаратів літію, гіперкаліємія, хірургічне втручання/загальна анестезія, літній вік, проведення гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад,AN69®), десенсибілізуюча терапія, аферез ЛПНГ, аортальний стеноз/мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія, застосування у пацієнтів негроїдної раси, хронічної серцевої недостатності неішемічної етіології III–IV функціонального класу за класифікацією NYHA.Вагітність та лактаціяВагітність Препарат протипоказаний для застосування при вагітності. При плануванні вагітності слід відмінити препарат та призначити інші гіпотензивні засоби, дозволені для застосування під час вагітності. При настанні вагітності слід негайно припинити прийом Престансу і при необхідності призначити іншу гіпотензивну терапію. Відомо, що вплив інгібіторів АПФ на плід у ІІ та ІІІ триместрах вагітності може призводити до порушення його розвитку (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) та розвитку ускладнень у новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо пацієнтка отримувала інгібітори АПФ під час ІІ або ІІІ триместрів вагітності, рекомендується провести УЗД новонародженого для оцінки стану черепа та функції нирок. Новонароджені, матері яких отримували інгібітори АПФ під час вагітності, повинні перебувати під ретельним медичним контролем через ризик розвитку артеріальної гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії. Амлодипін В експериментальних дослідженнях фетотоксична та ембріотоксична дія препарату не встановлена, але застосування при вагітності можливе лише в тому випадку, коли користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. У деяких пацієнтів, які отримували лікування БМКК, відмічено оборотне зниження рухливості сперматозоїдів. Клінічних даних щодо потенційного ефекту амлодипіну на репродуктивну функцію недостатньо. Період годування груддю Амлодипін Відсутні дані, що свідчать про екскрецію амлодипіну з грудним молоком. Однак відомо, що інші БМКК – похідні дигідропіридину – екскретуються з грудним молоком. У зв'язку з чим при необхідності призначення препарату амлодипін у період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування. Периндоприл Внаслідок відсутності інформації, що стосується застосування периндоприлу у період годування груддю, прийом периндоприлу не рекомендований, краще дотримуватися у період годування груддю альтернативного лікування з більш вивченим профілем безпеки. Престанс Не рекомендується приймати Престанс у період лактації через відсутність відповідного клінічного досвіду застосування периндоприлу та амлодипіну як у монотерапії, так і у складі комбінованої терапії. При необхідності прийому препарату в період лактації слід припинити грудне вигодовування.Побічна діяЧастота побічних реакцій, зазначених під час монотерапії периндоприлом та амлодипіном, наведена у вигляді наступної градації: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, З боку кровотворної та лімфатичної системи: дуже рідко – лейкопенія/нейтропенія, агранулоцитоз, панцитопенія, тромбоцитопенія, гемолітична анемія у пацієнтів з вродженим дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, зниження гемоглобіну та гематокриту. З боку імунної системи: нечасто – алергічні реакції. Метаболічні порушення: дуже рідко – гіперглікемія; неуточненої частоти – гіпоглікемія. З боку центральної нервової системи: часто - сонливість (особливо на початку лікування), запаморочення (особливо на початку лікування), головний біль, парестезія, вертиго; нечасто - безсоння, лабільність настрою (включаючи тривожність), порушення сну, тремор, гіпестезії, депресія, непритомність; рідко - сплутаність свідомості; дуже рідко – периферична нейропатія, гіпертонус. Порушення зору (включаючи диплопію). З боку органу слуху: часто шум у вухах. З боку ССС: часто – відчуття серцебиття, припливи крові до шкіри обличчя, виражене зниження артеріального тиску; дуже рідко — стенокардія, інфаркт міокарда, можливо внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів із групи високого ризику, аритмії (в т.ч. брадикардія, шлуночкова тахікардія та миготлива аритмія), інсульт, можливо внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів із групи високого ризику, васкуліт. З боку дихальної системи: часто – задишка, кашель; нечасто – риніт, бронхоспазм; дуже рідко – еозинофільна пневмонія. З боку травної системи: часто біль у животі, нудота, блювання, диспепсія, діарея, запор; нечасто – зміна ритму дефекації, сухість слизової оболонки порожнини рота; дуже рідко – панкреатит, гіперплазія ясен, гастрит. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – гепатит, жовтяниця, підвищення активності печінкових ферментів (найчастіше – у поєднанні з холестазом), цитолітичний або холестатичний гепатит. З боку шкірних покровів та підшкірно-жирової клітковини: часто — свербіж шкіри, висип; нечасто — ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосових складок та/або гортані, алопеція, геморагічний висип, зміна кольору шкіри, підвищена пітливість, кропив'янка; дуже рідко – набряк Квінке, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона; ексфоліативний дерматит, фоточутливість. З боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини: часто – спазми м'язів, набряки гомілок; нечасто – артралгія, міалгія, біль у спині. З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – порушення сечовипускання, ніктурія, прискорене сечовипускання, порушення функції нирок; дуже рідко – гостра ниркова недостатність. З боку репродуктивної системи та грудних залоз: нечасто – імпотенція, гінекомастія. Загальні розлади та симптоми: часто – набряки, астенія, підвищена стомлюваність; нечасто - біль у грудній клітці, нездужання, біль. Лабораторні показники: нечасто збільшення маси тіла, зниження маси тіла; рідко – підвищення концентрації білірубіну; неуточненої частоти – підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові, гіперкаліємія. Додаткові дані щодо амлодипіну: зареєстровані окремі випадки екстрапірамідного синдрому.Взаємодія з лікарськими засобамиПериндоприл 1. Нерекомендовані поєднання ЛЗ Калійзберігаючі діуретики, препарати калію та каліймісткі замінники харчової солі: незважаючи на те, що вміст калію в сироватці крові залишається в межах норми, у деяких пацієнтів при застосуванні периндоприлу може спостерігатися гіперкаліємія. Калійзберігаючі діуретики (наприклад, спіронолактон та його похідне - еплеренон, тріамтерен, амілорид), препарати калію і замінники харчової солі, що містять калій, можуть призводити до істотного підвищення вмісту калію в сироватці крові. У зв'язку з чим одночасне застосування інгібітору АПФ та зазначених вище засобів не рекомендується. Якщо необхідне одночасне застосування інгібітору (у разі підтвердженої гіпокаліємії), слід дотримуватись обережності та проводити регулярний контроль вмісту калію у плазмі крові та параметрів ЕКГ. Препарати літію: при одночасному застосуванні препаратів літію та інгібіторів АПФ може виникати оборотне підвищення вмісту літію у плазмі крові та пов'язані з цим токсичні ефекти. Одночасне застосування периндоприлу та препаратів літію не рекомендується. За необхідності проведення такої терапії необхідний регулярний контроль вмісту літію у плазмі. Естрамустин: одночасне застосування естрамустину з інгібіторами АПФ супроводжується підвищеним ризиком розвитку ангіоневротичного набряку. 2. Поєднання ЛЗ, що вимагає особливої ​​уваги НПЗЗ, включаючи високі дози ацетилсаліцилової кислоти (більше 3 г/добу): одночасне застосування інгібіторів АПФ з нестероїдними протизапальними засобами (ацетилсаліцилова кислота в дозі, що має протизапальну дію, інгібітори ЦОГ-2 та неселективні НПЗП). Одночасне застосування інгібіторів АПФ та НПЗЗ може призводити до погіршення функції нирок, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності та збільшення вмісту калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів із зниженою функцією нирок. Слід бути обережними при призначенні даної комбінації, особливо у літніх пацієнтів. Пацієнтам необхідно компенсувати втрату рідини та ретельно контролювати функцію нирок, як на початку лікування, так і в процесі лікування. Гіпоглікемічні засоби (гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо, похідні сульфонілсечовини та інсулін): інгібітори АПФ можуть посилювати гіпоглікемічний ефект інсуліну та похідних сульфонілсечовини у пацієнтів з цукровим діабетом. Розвиток гіпоглікемії спостерігається дуже рідко (ймовірно, за рахунок збільшення толерантності до глюкози та зниження потреби в інсуліні). 3. Поєднання ЛЗ, які потребують уваги Діуретики (тіазидні та петльові): у хворих, які отримують діуретики, особливо при надмірному виведенні рідини та/або електролітів, на початку терапії інгібітором АПФ може спостерігатися значне зниження АТ, ризик розвитку якого можна зменшити шляхом відміни діуретика, введення підвищеної кількості рідини та/або кухонної солі, а також призначаючи периндоприл у низькій дозі з подальшим поступовим її збільшенням. Симпатоміметики: можуть послаблювати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. Препарати золота: при застосуванні інгібіторів АПФ, у т.ч. периндоприлу, пацієнтам, які отримують ін'єкційні препарати золота (натрію ауротіомалат), був описаний симптомокомплекс, що включає гіперемію шкіри обличчя, нудоту, блювання, артеріальну гіпотензію. Алопуринол, цитостатичні та імуносупресивні засоби, кортикостероїди (при системному застосуванні) та прокаїнамід: одночасне застосування з інгібіторами АПФ може супроводжуватися підвищеним ризиком лейкопенії. Засоби для загальної анестезії: одночасне застосування інгібіторів АПФ та засобів для загальної анестезії може спричинити посилення антигіпертензивного ефекту. Амлодипін 1. Нерекомендовані поєднання ЛЗ Дантролен (в/в введення): у лабораторних тварин були відмічені випадки фібриляції шлуночків із летальним результатом та колапсом на фоні застосування верапамілу та внутрішньовенного введення дантролену, що супроводжуються гіперкаліємією. Внаслідок ризику гіперкаліємії слід виключити одночасний прийом БМКК, в т.ч. амлодипіну, у пацієнтів, схильних до злоякісної гіпертермії, а також при лікуванні злоякісної гіпертермії. 2. Поєднання ЛЗ, що вимагає особливої ​​уваги Індуктори ізоферментів цитохрому CYP3A4. Дані щодо ефекту індукторів ізоферменту CYP3A4 на амлодипін відсутні. Одночасне застосування індукторів ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцину, препаратів звіробою продірявленого) може призвести до зниження плазмової концентрації амлодипіну. Слід бути обережними при одночасному застосуванні амлодипіну та індукторів мікросомального окислення. Інгібітори ізоферментів цитохрому CYP3A4. Одночасний прийом амлодипіну та потужних або помірних інгібіторів CYP3A4 (інгібітори протеази, протигрибкові препарати групи азолів, макроліди (наприклад, еритроміцин або кларитроміцин), верапаміл або дилтіазем) може призвести до значного збільшення концентрації амлодипіну. Клінічні прояви зазначених фармакокінетичних відхилень можуть бути більш вираженими у пацієнтів похилого віку. У зв'язку з чим може знадобитися моніторинг клінічного стану та корекція дози. 3. Поєднання ЛЗ, що вимагає уваги Амлодипін посилює гіпотензивну дію препаратів, які мають антигіпертензивну дію. Інші комбінації ЛЗ У ході клінічних досліджень лікарських взаємодій амлодипін не впливав на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину, варфарину або циклоспорину. Одночасний прийом амлодипіну та вживання грейпфрутів або грейпфрутового соку не рекомендується у зв'язку з можливим підвищенням біодоступності амлодипіну у деяких пацієнтів, що, у свою чергу, може призвести до посилення ефектів зниження артеріального тиску. Престанс 1. Поєднання ЛЗ, що вимагає особливої ​​уваги: Баклофен: можливе посилення антигіпертензивного ефекту. Слід контролювати артеріальний тиск і функцію нирок, при необхідності потрібна корекція дози амлодипіну. 2. Поєднання препаратів, що потребує уваги: Гіпотензивні засоби (наприклад, бета-адреноблокатори) та вазодилататори: можливе посилення антигіпертензивного ефекту периндоприлу та амлодипіну. Слід бути обережними при одночасному призначенні з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами, оскільки при цьому можливе додаткове зниження АТ. Кортикостероїди (мінералокортикостероїди та кортикостероїди), тетракозактид: зниження антигіпертензивної дії (затримка рідини та іонів натрію внаслідок дії кортикостероїдів). Альфа-адреноблокатори (празозин, альфузозин, доксазозин, тамсулозин, теразозин): посилення антигіпертензивної дії та підвищення ризику ортостатичної гіпотензії. Аміфостин: можливе посилення гіпотензивної дії амлодипіну. Трициклічні антидепресанти/нейролептики/засоби для загальної анестезії: посилення антигіпертензивної дії та підвищення ризику ортостатичної гіпотензії.Спосіб застосування та дозиВсередину по 1 табл. 1 раз на добу, переважно вранці, перед їдою. Доза препарату Престанс підбирається після раніше проведеного титрування доз окремих компонентів препарату – периндоприлу та амлодипіну – у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та/або ІХС. При терапевтичній необхідності доза препарату Престанс може бути змінена або попередньо може бути проведений індивідуальний підбір доз окремих компонентів: 5 мг периндоприлу + 5 мг амлодипіну або 5 мг периндоприлу + 10 мг амлодипіну, або 10 мг периндоприлу + 5 мг амлодипіну, або 10 мг периндоприлу 10 мг амлодипіну. Особливі групи пацієнтів Пацієнти похилого віку та пацієнти з нирковою недостатністю. Виведення периндоприлату у пацієнтів похилого віку та пацієнтів з нирковою недостатністю уповільнено. Тому у таких пацієнтів необхідно регулярно контролювати концентрацію креатиніну та калію у плазмі крові. Престанс може призначатися пацієнтам з Cl креатиніну, рівним або таким, що перевищує 60 мл/хв. Престанс протипоказаний пацієнтам із Cl креатиніну. Пацієнти з печінковою недостатністю. Для пацієнтів з легкою або помірною печінковою недостатністю добір дози необхідно проводити з обережністю. Рекомендується розпочинати прийом препарату з низьких доз (див. «Спосіб застосування та дози» та «Особливі вказівки»). Пошук оптимальної початкової та підтримуючої дози для пацієнтів з печінковою недостатністю слід проводити індивідуально, застосовуючи препарати амлодипіну та периндоприлу у монотерапії. Фармакокінетика амлодипіну у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю не вивчена. Для таких пацієнтів прийом амлодипіну необхідно розпочати з найменшої дози та збільшувати її поступово. Діти та підлітки Престанс не слід призначати дітям та підліткам до 18 років через відсутність даних про ефективність та безпеку застосування периндоприлу та амлодипіну у цих груп пацієнтів у вигляді комбінованої терапії.ПередозуванняІнформація про передозування Престансу відсутня. Амлодипін Інформація про передозування амлодипіну обмежена. Симптоми: виражене зниження АТ з можливим розвитком рефлекторної тахікардії та надмірної периферичної вазодилатації (ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у т.ч. з розвитком шоку та летального результату). Лікування: промивання шлунка, призначення активованого вугілля (особливо в перші 2 години після передозування), підтримання функції ССС та дихальної системи, підвищене положення кінцівок, контроль ОЦК та діурезу, симптоматична та підтримуюча терапія, внутрішньовенне введення кальцію глюконату та дофаміну. Гемодіаліз неефективний. При значному зниженні артеріального тиску слід проводити спостереження за пацієнтом в умовах кардіологічного відділення інтенсивної терапії. За відсутності протипоказань для відновлення тонусу судин та артеріального тиску можна застосовувати вазоконстриктори. Периндоприл Дані про передозування периндоприлу обмежені. Симптоми: значне зниження артеріального тиску, шок, електролітні порушення, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, відчуття серцебиття, брадикардія, запаморочення, занепокоєння та кашель. Лікування: при значному зниженні артеріального тиску слід перевести пацієнта в положення лежачи на спині з піднятими ногами, при необхідності проводити корекцію гіповолемії (наприклад, внутрішньовенна інфузія 0,9% розчину натрію хлориду). Також можливе внутрішньовенне введення катехоламінів. За допомогою гемодіалізу можна видалити периндоприл із системного кровотоку. При брадикардії, резистентної до терапії, може знадобитися встановлення штучного водія ритму. Необхідний динамічний контроль фізикального стану, концентрації креатиніну та електролітів плазми крові. Заходи невідкладної допомоги зводяться до виведення препарату з організму: промивання шлунка та/або призначення активованого вугілля з подальшим відновленням водно-електролітного балансу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиОсобливі вказівки, що стосуються периндоприлу та амлодипіну, застосовні і до лікарського препарату Престанс®. Периндоприл Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк При прийомі інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, в окремих випадках може спостерігатися розвиток ангіоневротичного набряку особи, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосових складок та/або гортані. Це може статися у будь-який період терапії. При появі симптомів прийом препарату має бути негайно припинено, а пацієнт повинен спостерігатися доти. поки що ознаки набряку не зникнуть повністю. Якщо набряк зачіпає лише обличчя та губи, то його прояви зазвичай проходять самостійно, хоча для лікування симптомів можуть застосовуватись антигістамінні засоби. Ангіоневротичний набряк, що супроводжується набряком гортані, може призвести до смерті. Набряк мови, голосових складок або гортані може призвести до обструкції дихальних шляхів. З появою таких симптомів слід негайно ввести епінефрін (адреналін) підшкірно та/або забезпечити прохідність дихальних шляхів. Пацієнт повинен перебувати під медичним наглядом до повного та стійкого зникнення симптомів. У пацієнтів з набряком Квінке в анамнезі, не пов'язаним із прийомом інгібіторів АПФ, може бути підвищений ризик розвитку при прийомі препаратів цієї групи. У поодиноких випадках на фоні терапії інгібіторами АПФ розвивається ангіоневротичний набряк кишечника. При цьому у пацієнтів відзначається біль у животі як ізольований симптом або у поєднанні зі нудотою або блюванням, у деяких випадках, без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальному рівні С1-естерази. Діагноз встановлюється за допомогою комп'ютерної томографії черевної області, ультразвукового дослідження або на момент хірургічного втручання. Симптоми зникають після припинення інгібіторів АПФ. Тому у пацієнтів з болем у животі, які отримують інгібітори АПФ. під час проведення диференціальної діагностики необхідно враховувати можливість розвитку ангіоневротичного набряку кишечника. Спільне застосування з комбінованими лікарськими препаратами, що містять валсартан + сакубітрил: Спільне застосування периндоприлу з комбінованими лікарськими препаратами, що містять валсартан + сакубітрил, протипоказане, оскільки підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ "Протипоказання"). Застосування комбінованого лікарського препарату, що містить валсартан + сакубітрил, можливе не раніше ніж через 36 годин після останнього прийому периндоприлу. Застосування периндоприлу можливе не раніше ніж через 36 годин після припинення прийому комбінованого лікарського препарату, що містить валсартан + сакубітрил. При сумісному застосуванні інгібіторів АПФ з іншими інгібіторами неприлізину (наприклад, рацекадотрилом) може бути підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку. У пацієнтів, які отримують периндоприл, перед початком лікування інгібіторами енкефалінази (наприклад,рацекадотрилом) необхідно провести ретельну оцінку співвідношення ризик / користь. Спільне застосування з інгібіторами mTOR (наприклад, сиролімусом, еверолімусом, темсіролімусом) При сумісному застосуванні з інгібіторами mTOR (наприклад, сиролімусом, еверолімусом, темсиролімусом), може підвищуватися ризик розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад, набряк дихальних шляхів або язика з порушенням функції дихання або без нього) (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"). Анафілактоїдні реакції при проведенні аферезу ЛПНЩ У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) з використанням декстрану сульфату можуть розвиватися анафілактоїдні реакції, що загрожують життю. Для запобігання анафілактоїдної реакції слід тимчасово припинити терапію інгібітором АПФ перед кожною процедурою аферезу. Анафілактоїдні реакції при проведенні десенсибілізації Є окремі повідомлення про розвиток анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої терапії (наприклад, отрутою перетинчастокрилих комах). У цих пацієнтів анафілактоїдної реакції вдавалося уникнути шляхом тимчасової відміни інгібіторів АПФ, а при випадковому прийомі препарату анафілактоїдна реакція виникала знову. Нейтропенія/aгаранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія Є повідомлення про розвиток нейтропенії/агранулоцитозу. тромбоцитопенії та анемії на фоні прийому інгібіторів АПФ. У пацієнтів із нормальною функцією нирок та за відсутності інших супутніх факторів нейтропенія розвивається рідко. З обережністю слід застосовувати периндоприл на фоні системних захворювань сполучної тканини, а також на фоні прийому імунодепресантів, алопуринолу або прокаїнаміду, особливо у пацієнтів з порушеною функцією нирок. У деяких пацієнтів виникали тяжкі інфекційні захворювання, у ряді випадків стійкі до інтенсивної антибіотикотерапії. У разі застосування периндоприлу таким пацієнтам рекомендується періодично контролювати лейкоцити в крові. Пацієнти повинні повідомляти лікаря про будь-які ознаки інфекційних захворювань (наприклад, біль у горлі, гарячка). Реноваскулярна гіпертензія У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки на фоні терапії інгібіторами АПФ зростає ризик розвитку артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Прийом діуретиків може бути додатковим фактором ризику. Погіршення функції нирок може спостерігатися вже при незначній зміні концентрації креатиніну у сироватці, навіть у пацієнтів з одностороннім стенозом ниркової артерії. Подвійна блокада РААС Є дані про збільшення ризику виникнення артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (включно з гострою нирковою недостатністю) при сумісному застосуванні інгібіторів АПФ з АРА II або аліскіреном. Тому подвійна блокада РААС шляхом спільного застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II або аліскіреном не рекомендується. Якщо подвійна блокада абсолютно необхідна, це має виконуватися під суворим наглядом фахівця при регулярному контролі функції нирок, концентрації електролітів у крові та АТ. Протипоказано застосування інгібіторів АПФ у поєднанні з антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується в інших пацієнтів. Первинний гіперальдостеронізм Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом, як правило, не сприйнятливі до антигіпертензивних препаратів, дія яких ґрунтується на інгібуванні РААС. Тому застосування препарату таких пацієнтів не рекомендується. Артеріальна гіпотензія Інгібітори АПФ можуть викликати різке зниження артеріального тиску. Симптоматична гіпотензія рідко розвивається у пацієнтів без супутніх захворювань. Ризик надмірного зниження АТ підвищений у пацієнтів зі зниженим обсягом циркулюючої крові, що може відзначатися на фоні терапії діуретиками, при дотриманні суворої дієти без солі, гемодіалізі, діареї та блюванні, а також у пацієнтів з тяжким ступенем артеріальної гіпертензії з високою активністю реніну. У пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії необхідно ретельно контролювати АТ, функцію нирок та вміст калію у сироватці крові під час терапії лікарським препаратом Престанс. Подібний підхід застосовується і у пацієнтів зі стенокардією та цереброваскулярними захворюваннями, у яких виражена артеріальна гіпотензія може призвести до інфаркту міокарда або порушення мозкового кровообігу. У разі розвитку артеріальної гіпотензії пацієнт повинен бути переведений у положення "лежачи" на спині з піднятими ногами. При необхідності слід заповнити об'єм циркулюючої крові за допомогою внутрішньовенного введення 0,9% розчину хлориду натрію. Минуща артеріальна гіпотензія не є перешкодою для подальшого прийому препарату. Після відновлення об'єму циркулюючої крові та артеріального тиску лікування може бути продовжено. Мітральний стеноз/аортальний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, повинен обережно призначатися пацієнтам з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка (аортальний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія), а також пацієнтам з мітральним стенозом. Порушення функції нирок Пацієнтам із нирковою недостатністю (КК У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки на фоні терапії інгібіторами АПФ можливе підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові, що зазвичай відбувається при відміні терапії. Найчастіше цей ефект відзначається у пацієнтів із нирковою недостатністю. Додаткова наявність реноваскулярної гіпертензії зумовлює підвищений ризик розвитку тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності у таких пацієнтів. У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без ознак ураження судин нирок можливе підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові, особливо при одночасному призначенні периндоприлу з діуретиком, зазвичай незначне та минуще. Найчастіше цей ефект відзначається у пацієнтів із попереднім порушенням функції нирок. Печінкова недостатність У поодиноких випадках на фоні прийому інгібіторів АПФ виникає холестатична жовтяниця. При прогресуванні цього синдрому можливий розвиток фульмінантного некрозу печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому незрозумілий. При появі жовтяниці або значного підвищення активності "печінкових" ферментів на фоні прийому інгібіторів АПФ слід припинити прийом препарату та перебувати під відповідним ситуацією спостереженням лікаря. Етнічні відмінності У пацієнтів негроїдної раси частіше, ніж у інших рас, на фоні прийому інгібіторів АПФ розвивається ангіоневротичний набряк. Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, можливо, має менш виражену антигіпертензивну дію у пацієнтів негроїдної раси порівняно з іншими расами. Можливо, ця відмінність зумовлена ​​тим, що у пацієнтів з артеріальною гіпертензією негроїдної раси найчастіше відзначається низька активність реніну. Кашель На тлі терапії інгібітором АПФ може виникати сухий кашель. Кашель тривалий час зберігається на фоні прийому препаратів цієї групи і зникає після їх відміни. Це слід враховувати під час проведення диференціальної діагностики кашлю. Хірургічне втручання/загальна анестезія У пацієнтів, яким планується проведення великих операцій або використання засобів для анестезії, що викликають гіпотензію, застосування периндоприлу може блокувати утворення ангіотензину II на тлі компенсаторного вивільнення реніну. Лікування слід припинити протягом доби до операції. При розвитку артеріальної гіпотензії за вказаним механізмом слід підтримувати артеріальний тиск шляхом заповнення ОЦК. Гіперкаліємія Гіперкаліємія може розвиватися під час лікування інгібіторами АПФ. у тому числі, і периндоприлом. Факторами ризику гіперкаліємії є ниркова недостатність, погіршення функції нирок, вік старше 70 років, цукровий діабет, деякі супутні стани (дегідратація, гостра декомпенсація хронічної серцевої недостатності, метаболічний ацидоз), спільне застосування калійзберігаючих діуретиків (таких як спіронолактон, ), а також препаратів калію або калійвмісних замінників кухонної солі, а також застосування інших препаратів, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі крові (наприклад, гепарин, котримоксазол, також відомий як комбінація сульфаметоксазол + триметоприм). Застосування препаратів калію, калійзберігаючих діуретиків,калійвмісних замінників харчової солі може призвести до значного підвищення вмісту калію в крові, особливо у пацієнтів зі зниженою функцією нирок. Гіперкаліємія може призвести до серйозних, іноді фатальних порушень серцевого ритму. Якщо необхідно спільне застосування периндоприлу та зазначених вище препаратів, лікування має проводитися з обережністю на тлі регулярного контролю вмісту іонів калію у сироватці крові. Пацієнти з цукровим діабетом При призначенні препарату пацієнтам з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсулін, протягом першого місяця терапії необхідно ретельно контролювати концентрацію глюкози в крові. Амлодипін Ефективність та безпека застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не встановлено. Серцева недостатність Лікування пацієнтів із серцевою недостатністю слід проводити з обережністю. При застосуванні амлодипіну у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю III та IV функціонального класу за класифікацією NYHA можливий розвиток набряку легень. Блокатори "повільних" кальцієвих каналів, включаючи амлодипін, необхідно з обережністю застосовувати у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю у зв'язку з можливим збільшенням ризику розвитку небажаних явищ з боку серцево-судинної системи та смертності. Печінкова недостатність У пацієнтів з порушенням функції печінки Т1/2 та AUC амлодипіну збільшується. Рекомендації щодо дозування препарату не встановлені. Прийом амлодипіну необхідно почати з найнижчих доз і дотримуватися запобіжних заходів, як на початку лікування, так і при збільшенні дози. Пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю підвищувати дозу слід поступово, забезпечуючи ретельний моніторинг клінічного стану. Пацієнти похилого віку У пацієнтів похилого віку збільшення дози слід проводити з обережністю. Ниркова недостатність Пацієнти з нирковою недостатністю можуть приймати амлодипін у стандартних дозах. Зміни плазмових концентрацій амлодипіну не корелюють зі ступенем ниркової недостатності. Амлодипін не виводиться з організму за допомогою діалізу. Престанс® Особливі вказівки щодо амлодипіну та периндоприлу відносяться і до лікарського препарату Престанс®. Допоміжні речовини Через наявність лактози у складі препарату протипоказано призначати препарат пацієнтам зі спадковою непереносимістю галактози, повною лактазною недостатністю та глюкозо-галактозною мальабсорбцією. Лікарські взаємодії Спільне застосування лікарського препарату Престанс® з препаратами літію, калійзберігаючими діуретиками, замінниками, що містять калій, або дантроленом не рекомендується. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Хоча на тлі прийому лікарського препарату Престанс будь-якого негативного впливу на здатність керувати автотранспортом або іншими складними механізмами не спостерігалося, проте, внаслідок можливого надмірного зниження АТ, розвитку запаморочення, сонливості та інших побічних реакцій, слід дотримуватися обережності в перелічених ситуаціях, особливо в початку лікування та зі збільшенням дози.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діючих речовин периндоприлу аргініну 5 мг, відповідає 3,395 мг периндоприлу та амлодипіну безілату 13,87 мг. відповідає 10 мг амлодипіну; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний. По 30 таблеток у флакон з поліпропілену, з дозатором і пробкою, що містить вологопоглинаючий гель (силікагель). По 1 флакону з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку з контролем першого розтину. По 29 або 30 таблеток у флакон з поліпропілену, з дозатором і пробкою, що містить гель (силікагель). По 1 флакону з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку з контролем першого розтину.Опис лікарської формиКвадратні двоопуклі таблетки білого кольору, з гравіюванням "5/10" на одній стороні та логотипу компанії на іншій.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний комбінований засіб (інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) + блокатор "повільних" кальцієвих каналів (БМКК)).ФармакокінетикаВеличина абсорбції периндоприлу та амлодипіну при застосуванні препарату Престанс істотно не відрізняється від такої при застосуванні монопрепаратів. Периндоприл При прийомі периндоприл швидко всмоктується, Cmax у плазмі досягається протягом 1 год. T1/2 з плазми крові становить 1 год. Периндоприл не має фармакологічної активності. Приблизно 27% від загальної кількості прийнятого внутрішньо периндоприлу потрапляє в кровотік у вигляді активного метаболіту периндоприлату. Крім периндоприлату утворюються ще 5 метаболітів, які не мають фармакологічної активності. Cmax периндоприлату в плазмі досягається через 3-4 години після прийому периндоприлу внутрішньо. Прийом їжі уповільнює перетворення периндоприлу на периндоприлат, таким чином впливаючи на біодоступність. Тому препарат слід приймати 1 раз на добу, вранці, перед їдою. Існує лінійна залежність концентрації периндоприлу у плазмі крові від його дози. Vd вільного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Зв'язок периндоприлату з білками плазми крові, головним чином з АПФ, становить близько 20% і має дозозалежний характер. Периндоприлат виводиться із організму нирками. Кінцевий T1/2 вільної фракції становить близько 17 год, тому рівноважний стан досягається протягом 4 діб. Виведення периндоприлату сповільнене у літньому віці, а також у пацієнтів із серцевою та нирковою недостатністю. Тому у цих груп пацієнтів необхідно регулярно контролювати концентрацію креатиніну та калію у плазмі крові. Діалізний кліренс периндоприлату становить 70 мл/хв. Фармакокінетика периндоприлу порушена у пацієнтів із цирозом печінки: його печінковий кліренс зменшується у 2 рази. Тим не менш, кількість периндоприлату, що утворюється, не зменшується, що не вимагає корекції дози. Амлодипін Після прийому внутрішньо амлодипін повільно абсорбується із ШКТ. Прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну. Cmax амлодипіну в плазмі досягається через 6-12 годин після прийому препарату внутрішньо. Абсолютна біодоступність становить близько 64-80%, Vd – приблизно 21 л/кг. У дослідженнях in vitro було показано, що близько 97,5% циркулюючого амлодипіну пов'язані з білками плазми. Кінцевий T1/2 амлодипіну з плазми становить 35-50 год, що дозволяє приймати препарат 1 раз на добу. Амлодипін метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів, при цьому 10% прийнятої дози амлодипіну виводиться у незміненому вигляді та 60% нирками – у вигляді метаболітів. Амлодипін не виводиться з організму за допомогою діалізу. Час від прийому препарату до досягнення Cmax амлодипіну не відрізняється у пацієнтів похилого та молодшого віку. У пацієнтів похилого віку відзначається уповільнення кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення AUC. Збільшення AUC та T1/2 у пацієнтів з ХСН відповідає передбачуваній величині для цієї вікової групи. У пацієнтів з порушенням функції нирок зміни концентрації амлодипіну в плазмі не корелюють зі ступенем ниркової недостатності. Можливе незначне збільшення T1/2. Дані щодо застосування амлодипіну пацієнтами з печінковою недостатністю обмежені. У пацієнтів з печінковою недостатністю спостерігається зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення T1/2 та AUC приблизно на 40-60%.ФармакодинамікаПериндоприл Периндоприл - інгібітор ферменту, що перетворює ангіотензин I на ангіотензин II (інгібітор АПФ). АПФ, або кініназа II, є екзопептидазою, яка здійснює як перетворення ангіотензину I на судинозвужувальну речовину ангіотензин II, так і руйнування брадикініну, що має судинорозширювальну дію, до неактивного гептапептиду. Оскільки АПФ інактивує брадикінін, пригнічення АПФ супроводжується підвищенням активності як циркулюючої, так і тканинної калікреїн-кінінової системи, при цьому також активується система ПГ. Периндоприл має терапевтичну дію завдяки активному метаболіту, периндоприлату. Інші метаболіти не мають інгібуючої дії на АПФ in vitro. Артеріальна гіпертензія. Периндоприл є препаратом на лікування артеріальної гіпертензії будь-якого ступеня тяжкості. На тлі його застосування відзначається зниження як сАД, так і дАД у положенні лежачи та стоячи. Периндоприл зменшує ОПСС, що призводить до зниження підвищеного артеріального тиску та поліпшення периферичного кровотоку без зміни ЧСС. Як правило, прийом периндоприлу збільшує нирковий кровообіг, швидкість клубочкової фільтрації при цьому не змінюється. Антигіпертензивна дія препарату досягає максимуму через 4-6 годин після одноразового прийому внутрішньо та зберігається протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія через 24 години після одноразового прийому внутрішньо становить близько 87-100% від максимального антигіпертензивного ефекту. Зниження АТ досягається досить швидко. Терапевтичний ефект настає через 1 міс від початку терапії і не супроводжується тахікардією. Припинення лікування не викликає синдрому відміни. Периндоприл має судинорозширювальну дію, сприяє відновленню еластичності великих артерій та структури судинної стінки дрібних артерій, а також зменшує гіпертрофію лівого шлуночка. Стабільна ІХС. Ефективність застосування периндоприлу у пацієнтів зі стабільною ІХС без клінічних симптомів ХСН (12218 пацієнтів віком від 18 років) вивчалась у ході 4-річного дослідження (EUROPA). 90% учасників дослідження раніше перенесли гострий інфаркт міокарда чи процедуру реваскуляризації. Терапія периндоприлу третбутиламіном у дозі 8 мг/добу (еквівалентно 10 мг периндоприлу аргініну) призводила до істотного зниження абсолютного ризику ускладнень на 1,9% у пацієнтів, які раніше перенесли інфаркт міокарда або процедуру реваскуляризації, зниження абсолютного ризику склало 2 групою плацебо. Амлодипін Амлодипін - БМКК, похідне дигідропіридину. Амлодипін пригнічує трансмембранний перехід іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судинної стінки. Антигіпертензивна дія амлодипіну обумовлена ​​прямим впливом на гладком'язові клітини судинної стінки. Встановлено, що амлодипін: викликає розширення периферичних артеріол, зменшуючи ОПСС (постнавантаження), оскільки ЧСС при цьому не змінюється, а потреба міокарда в кисні знижується; викликає розширення коронарних артерій та артеріол як у ішемізованій, так і в інтактній зонах. У пацієнтів зі стенокардією Принцметала поліпшується коронарний кровотік. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну 1 раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску в положенні стоячи і лежачи протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія розвивається повільно, у зв'язку з чим розвиток гострої гіпотензії нехарактерний. У пацієнтів зі стенокардією прийом амлодипіну 1 раз на добу підвищує толерантність до фізичного навантаження, затримує настання нападу стенокардії та ішемічної депресії сегмента ST, а також знижує частоту нападів стенокардії та споживання нітрогліцерину (короткодіючі форми). Амлодипін не впливає на показники ліпідного профілю та не викликає зміни гіполіпідемічних показників плазми. Препарат може застосовуватися у пацієнтів із супутньою бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. ІХС Результати оцінки ефективності свідчать про те, що прийом амлодипіну характеризується меншою кількістю випадків госпіталізації щодо стенокардії та проведення процедур реваскуляризації у пацієнтів з ІХС. Серцева недостатність Результати гемодинамічних досліджень, а також результати клінічних досліджень за участю пацієнтів із ХСН II–IV функціонального класу за класифікацією NYHA продемонстрували, що амлодипін не призводить до клінічного погіршення, ґрунтуючись на переносимості фізичного навантаження, фракції викиду лівого шлуночка та клінічної симптоматології. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю ІІІ–ІV функціонального класу за класифікацією NYHA, на фоні прийому дигоксину, діуретиків та інгібіторів АПФ, було показано, що прийом амлодипіну не призводить до підвищення ризику смертності або смертності та захворюваності, пов'язаної з серцевою недостатністю. Результати довгострокових досліджень у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю III та IV функціонального класу за класифікацією NYHA без клінічних симптомів ІХС або об'єктивних даних, що свідчать про наявність ІХС, на фоні прийому стабільних доз інгібіторів АПФ, серцевих глікозидів та діуретиків показало, що прийом амлодипіну не чинить на показник смертності від серцево-судинних захворювань У цієї популяції пацієнтів застосування амлодипіну супроводжувалося збільшенням кількості повідомлень про розвиток набряку легенів. Дослідження ефективності профілактичного лікування інфаркту міокарда Ефективність та безпека застосування амлодипіну в дозі 2,5–10 мг/добу, інгібітору АПФ лізиноприлу у дозі 10–40 мг/добу та тіазидного діуретика хлорталідону у дозі 12,5–25 мг/добу як препарат першої лінії вивчалась у 5- літньому дослідженні ALLHAT (за участю 33357 пацієнтів віком 55 років і старше) у пацієнтів з м'яким або помірним ступенем артеріальної гіпертензії та принаймні одним з додаткових факторів ризику коронарних ускладнень, таких як інфаркт міокарда або інсульт, перенесений більш ніж за 6 місяців включення в дослідження або інше підтверджене серцево-судинне захворювання атеросклеротичного генезу; цукровий діабет; концентрація холестерину ЛПВЩ менше 35 мг/дл; гіпертрофія лівого шлуночка за даними ЕКГ чи ехокардіографії; куріння. Основний критерій оцінки ефективності - комбінований показник частоти летальних наслідків від ІХС та частоти нефатального інфаркту міокарда. Істотних відмінностей між групами амлодипіну та хлорталідону за основним критерієм оцінки виявлено не було. Частота розвитку серцевої недостатності у групі амлодипіну була значно вищою, ніж у групі хлорталидона — 10,2 і 7,7% відповідно, загальна частота летальних наслідків групи амлодипіну і хлорталидона істотно не відрізнялася. Периндоприл, амлодипін Ефективність при тривалому застосуванні амлодипіну в комбінації з периндоприлом та атенололу у комбінації з бендрофлуметіазидом у пацієнтів віком від 40 до 79 років з артеріальною гіпертензією та щонайменше 3 з додаткових факторів ризику: гіпертрофія лівого шлуночка за даними ЕКГ цукровий діабет типу 2; атеросклероз периферичних артерій; раніше перенесений інсульт або транзиторна ішемічна атака; чоловіча стать; вік 55 років та старше; мікроальбумінурія або протеїнурія; куріння; співвідношення загальний холестерин/холестерин ЛПВЩ ≥6; Ранній розвиток ІХС у найближчих родичів вивчалася в дослідженні ASCOT-BPLA. Основний критерій оцінки ефективності – комбінований показник частоти нефатального інфаркту міокарда (в т.ч. безболевого) та летальних наслідків ІХС. Частота ускладнень, передбачених основним критерієм оцінки, у групі амлодипіну/периндоприлу була на 10% нижчою, ніж у групі атенололу/бендрофлуметіазиду, однак ця відмінність не була статистично достовірною. У групі амлодипіну/периндоприлу відзначалося достовірне зниження частоти ускладнень, передбачених додатковими критеріями ефективності (крім фатальної та нефатальної серцевої недостатності).Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія та/або ІХС: стабільна стенокардія напруги у пацієнтів, яким потрібна терапія периндоприлом та амлодипіном.Протипоказання до застосуванняПериндоприл підвищена чутливість до периндоприлу або інших інгібіторів АПФ; ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) в анамнезі (в т.ч. на фоні прийому інших інгібіторів АПФ); спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Амлодипін підвищена чутливість до амлодипіну та інших похідних дигідропіридину; тяжка артеріальна гіпотензія (сАД менше 90 мм рт. ст.); шок, включаючи кардіогенний; обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (наприклад, клінічно значущий стеноз аорти); гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Престанс підвищена чутливість до допоміжних речовин, що входять до складу препарату; ниркова недостатність (Cl креатиніну вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); спадкова непереносимість лактози, лактазна недостатність та глюкозо-галактозна мальабсорбція. З обережністю: стеноз ниркової артерії (в т.ч. двосторонній), єдина функціонуюча нирка, печінкова недостатність, ниркова недостатність, системні захворювання сполучної тканини (в т.ч. системний червоний вовчак, склеродермія), терапія імунодепресантами, аллопуринами розвитку нейтропенії, агранулоцитозу), знижений ОЦК (прийом діуретиків, безсольова дієта, блювота, діарея), атеросклероз, цереброваскулярні захворювання, реноваскулярна гіпертензія, цукровий діабет, хронічна серцева недостатність, одночасне застосування дантролену, солі та препаратів літію, гіперкаліємія, хірургічне втручання/загальна анестезія, літній вік, проведення гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад,AN69®), десенсибілізуюча терапія, аферез ЛПНГ, аортальний стеноз/мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія, застосування у пацієнтів негроїдної раси, хронічної серцевої недостатності неішемічної етіології III–IV функціонального класу за класифікацією NYHA.Вагітність та лактаціяВагітність Препарат протипоказаний для застосування при вагітності. При плануванні вагітності слід відмінити препарат та призначити інші гіпотензивні засоби, дозволені для застосування під час вагітності. При настанні вагітності слід негайно припинити прийом Престансу і при необхідності призначити іншу гіпотензивну терапію. Відомо, що вплив інгібіторів АПФ на плід у ІІ та ІІІ триместрах вагітності може призводити до порушення його розвитку (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) та розвитку ускладнень у новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо пацієнтка отримувала інгібітори АПФ під час ІІ або ІІІ триместрів вагітності, рекомендується провести УЗД новонародженого для оцінки стану черепа та функції нирок. Новонароджені, матері яких отримували інгібітори АПФ під час вагітності, повинні перебувати під ретельним медичним контролем через ризик розвитку артеріальної гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії. Амлодипін В експериментальних дослідженнях фетотоксична та ембріотоксична дія препарату не встановлена, але застосування при вагітності можливе лише в тому випадку, коли користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. У деяких пацієнтів, які отримували лікування БМКК, відмічено оборотне зниження рухливості сперматозоїдів. Клінічних даних щодо потенційного ефекту амлодипіну на репродуктивну функцію недостатньо. Період годування груддю Амлодипін Відсутні дані, що свідчать про екскрецію амлодипіну з грудним молоком. Однак відомо, що інші БМКК – похідні дигідропіридину – екскретуються з грудним молоком. У зв'язку з чим при необхідності призначення препарату амлодипін у період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування. Периндоприл Внаслідок відсутності інформації, що стосується застосування периндоприлу у період годування груддю, прийом периндоприлу не рекомендований, краще дотримуватися у період годування груддю альтернативного лікування з більш вивченим профілем безпеки. Престанс Не рекомендується приймати Престанс у період лактації через відсутність відповідного клінічного досвіду застосування периндоприлу та амлодипіну як у монотерапії, так і у складі комбінованої терапії. При необхідності прийому препарату в період лактації слід припинити грудне вигодовування.Побічна діяЧастота побічних реакцій, зазначених під час монотерапії периндоприлом та амлодипіном, наведена у вигляді наступної градації: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, З боку кровотворної та лімфатичної системи: дуже рідко – лейкопенія/нейтропенія, агранулоцитоз, панцитопенія, тромбоцитопенія, гемолітична анемія у пацієнтів з вродженим дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, зниження гемоглобіну та гематокриту. З боку імунної системи: нечасто – алергічні реакції. Метаболічні порушення: дуже рідко – гіперглікемія; неуточненої частоти – гіпоглікемія. З боку центральної нервової системи: часто - сонливість (особливо на початку лікування), запаморочення (особливо на початку лікування), головний біль, парестезія, вертиго; нечасто - безсоння, лабільність настрою (включаючи тривожність), порушення сну, тремор, гіпестезії, депресія, непритомність; рідко - сплутаність свідомості; дуже рідко – периферична нейропатія, гіпертонус. Порушення зору (включаючи диплопію). З боку органу слуху: часто шум у вухах. З боку ССС: часто – відчуття серцебиття, припливи крові до шкіри обличчя, виражене зниження артеріального тиску; дуже рідко — стенокардія, інфаркт міокарда, можливо внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів із групи високого ризику, аритмії (в т.ч. брадикардія, шлуночкова тахікардія та миготлива аритмія), інсульт, можливо внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів із групи високого ризику, васкуліт. З боку дихальної системи: часто – задишка, кашель; нечасто – риніт, бронхоспазм; дуже рідко – еозинофільна пневмонія. З боку травної системи: часто біль у животі, нудота, блювання, диспепсія, діарея, запор; нечасто – зміна ритму дефекації, сухість слизової оболонки порожнини рота; дуже рідко – панкреатит, гіперплазія ясен, гастрит. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – гепатит, жовтяниця, підвищення активності печінкових ферментів (найчастіше – у поєднанні з холестазом), цитолітичний або холестатичний гепатит. З боку шкірних покровів та підшкірно-жирової клітковини: часто — свербіж шкіри, висип; нечасто — ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосових складок та/або гортані, алопеція, геморагічний висип, зміна кольору шкіри, підвищена пітливість, кропив'янка; дуже рідко – набряк Квінке, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона; ексфоліативний дерматит, фоточутливість. З боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини: часто – спазми м'язів, набряки гомілок; нечасто – артралгія, міалгія, біль у спині. З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – порушення сечовипускання, ніктурія, прискорене сечовипускання, порушення функції нирок; дуже рідко – гостра ниркова недостатність. З боку репродуктивної системи та грудних залоз: нечасто – імпотенція, гінекомастія. Загальні розлади та симптоми: часто – набряки, астенія, підвищена стомлюваність; нечасто - біль у грудній клітці, нездужання, біль. Лабораторні показники: нечасто збільшення маси тіла, зниження маси тіла; рідко – підвищення концентрації білірубіну; неуточненої частоти – підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові, гіперкаліємія. Додаткові дані щодо амлодипіну: зареєстровані окремі випадки екстрапірамідного синдрому.Взаємодія з лікарськими засобамиПериндоприл 1. Нерекомендовані поєднання ЛЗ Калійзберігаючі діуретики, препарати калію та каліймісткі замінники харчової солі: незважаючи на те, що вміст калію в сироватці крові залишається в межах норми, у деяких пацієнтів при застосуванні периндоприлу може спостерігатися гіперкаліємія. Калійзберігаючі діуретики (наприклад, спіронолактон та його похідне - еплеренон, тріамтерен, амілорид), препарати калію і замінники харчової солі, що містять калій, можуть призводити до істотного підвищення вмісту калію в сироватці крові. У зв'язку з чим одночасне застосування інгібітору АПФ та зазначених вище засобів не рекомендується. Якщо необхідне одночасне застосування інгібітору (у разі підтвердженої гіпокаліємії), слід дотримуватись обережності та проводити регулярний контроль вмісту калію у плазмі крові та параметрів ЕКГ. Препарати літію: при одночасному застосуванні препаратів літію та інгібіторів АПФ може виникати оборотне підвищення вмісту літію у плазмі крові та пов'язані з цим токсичні ефекти. Одночасне застосування периндоприлу та препаратів літію не рекомендується. За необхідності проведення такої терапії необхідний регулярний контроль вмісту літію у плазмі. Естрамустин: одночасне застосування естрамустину з інгібіторами АПФ супроводжується підвищеним ризиком розвитку ангіоневротичного набряку. 2. Поєднання ЛЗ, що вимагає особливої ​​уваги НПЗЗ, включаючи високі дози ацетилсаліцилової кислоти (більше 3 г/добу): одночасне застосування інгібіторів АПФ з нестероїдними протизапальними засобами (ацетилсаліцилова кислота в дозі, що має протизапальну дію, інгібітори ЦОГ-2 та неселективні НПЗП). Одночасне застосування інгібіторів АПФ та НПЗЗ може призводити до погіршення функції нирок, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності та збільшення вмісту калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів із зниженою функцією нирок. Слід бути обережними при призначенні даної комбінації, особливо у літніх пацієнтів. Пацієнтам необхідно компенсувати втрату рідини та ретельно контролювати функцію нирок, як на початку лікування, так і в процесі лікування. Гіпоглікемічні засоби (гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо, похідні сульфонілсечовини та інсулін): інгібітори АПФ можуть посилювати гіпоглікемічний ефект інсуліну та похідних сульфонілсечовини у пацієнтів з цукровим діабетом. Розвиток гіпоглікемії спостерігається дуже рідко (ймовірно, за рахунок збільшення толерантності до глюкози та зниження потреби в інсуліні). 3. Поєднання ЛЗ, які потребують уваги Діуретики (тіазидні та петльові): у хворих, які отримують діуретики, особливо при надмірному виведенні рідини та/або електролітів, на початку терапії інгібітором АПФ може спостерігатися значне зниження АТ, ризик розвитку якого можна зменшити шляхом відміни діуретика, введення підвищеної кількості рідини та/або кухонної солі, а також призначаючи периндоприл у низькій дозі з подальшим поступовим її збільшенням. Симпатоміметики: можуть послаблювати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. Препарати золота: при застосуванні інгібіторів АПФ, у т.ч. периндоприлу, пацієнтам, які отримують ін'єкційні препарати золота (натрію ауротіомалат), був описаний симптомокомплекс, що включає гіперемію шкіри обличчя, нудоту, блювання, артеріальну гіпотензію. Алопуринол, цитостатичні та імуносупресивні засоби, кортикостероїди (при системному застосуванні) та прокаїнамід: одночасне застосування з інгібіторами АПФ може супроводжуватися підвищеним ризиком лейкопенії. Засоби для загальної анестезії: одночасне застосування інгібіторів АПФ та засобів для загальної анестезії може спричинити посилення антигіпертензивного ефекту. Амлодипін 1. Нерекомендовані поєднання ЛЗ Дантролен (в/в введення): у лабораторних тварин були відмічені випадки фібриляції шлуночків із летальним результатом та колапсом на фоні застосування верапамілу та внутрішньовенного введення дантролену, що супроводжуються гіперкаліємією. Внаслідок ризику гіперкаліємії слід виключити одночасний прийом БМКК, в т.ч. амлодипіну, у пацієнтів, схильних до злоякісної гіпертермії, а також при лікуванні злоякісної гіпертермії. 2. Поєднання ЛЗ, що вимагає особливої ​​уваги Індуктори ізоферментів цитохрому CYP3A4. Дані щодо ефекту індукторів ізоферменту CYP3A4 на амлодипін відсутні. Одночасне застосування індукторів ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцину, препаратів звіробою продірявленого) може призвести до зниження плазмової концентрації амлодипіну. Слід бути обережними при одночасному застосуванні амлодипіну та індукторів мікросомального окислення. Інгібітори ізоферментів цитохрому CYP3A4. Одночасний прийом амлодипіну та потужних або помірних інгібіторів CYP3A4 (інгібітори протеази, протигрибкові препарати групи азолів, макроліди (наприклад, еритроміцин або кларитроміцин), верапаміл або дилтіазем) може призвести до значного збільшення концентрації амлодипіну. Клінічні прояви зазначених фармакокінетичних відхилень можуть бути більш вираженими у пацієнтів похилого віку. У зв'язку з чим може знадобитися моніторинг клінічного стану та корекція дози. 3. Поєднання ЛЗ, що вимагає уваги Амлодипін посилює гіпотензивну дію препаратів, які мають антигіпертензивну дію. Інші комбінації ЛЗ У ході клінічних досліджень лікарських взаємодій амлодипін не впливав на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину, варфарину або циклоспорину. Одночасний прийом амлодипіну та вживання грейпфрутів або грейпфрутового соку не рекомендується у зв'язку з можливим підвищенням біодоступності амлодипіну у деяких пацієнтів, що, у свою чергу, може призвести до посилення ефектів зниження артеріального тиску. Престанс 1. Поєднання ЛЗ, що вимагає особливої ​​уваги: Баклофен: можливе посилення антигіпертензивного ефекту. Слід контролювати артеріальний тиск і функцію нирок, при необхідності потрібна корекція дози амлодипіну. 2. Поєднання препаратів, що потребує уваги: Гіпотензивні засоби (наприклад, бета-адреноблокатори) та вазодилататори: можливе посилення антигіпертензивного ефекту периндоприлу та амлодипіну. Слід бути обережними при одночасному призначенні з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами, оскільки при цьому можливе додаткове зниження АТ. Кортикостероїди (мінералокортикостероїди та кортикостероїди), тетракозактид: зниження антигіпертензивної дії (затримка рідини та іонів натрію внаслідок дії кортикостероїдів). Альфа-адреноблокатори (празозин, альфузозин, доксазозин, тамсулозин, теразозин): посилення антигіпертензивної дії та підвищення ризику ортостатичної гіпотензії. Аміфостин: можливе посилення гіпотензивної дії амлодипіну. Трициклічні антидепресанти/нейролептики/засоби для загальної анестезії: посилення антигіпертензивної дії та підвищення ризику ортостатичної гіпотензії.Спосіб застосування та дозиВсередину по 1 табл. 1 раз на добу, переважно вранці, перед їдою. Доза препарату Престанс підбирається після раніше проведеного титрування доз окремих компонентів препарату – периндоприлу та амлодипіну – у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та/або ІХС. При терапевтичній необхідності доза препарату Престанс може бути змінена або попередньо може бути проведений індивідуальний підбір доз окремих компонентів: 5 мг периндоприлу + 5 мг амлодипіну або 5 мг периндоприлу + 10 мг амлодипіну, або 10 мг периндоприлу + 5 мг амлодипіну, або 10 мг периндоприлу 10 мг амлодипіну. Особливі групи пацієнтів Пацієнти похилого віку та пацієнти з нирковою недостатністю. Виведення периндоприлату у пацієнтів похилого віку та пацієнтів з нирковою недостатністю уповільнено. Тому у таких пацієнтів необхідно регулярно контролювати концентрацію креатиніну та калію у плазмі крові. Престанс може призначатися пацієнтам з Cl креатиніну, рівним або таким, що перевищує 60 мл/хв. Престанс протипоказаний пацієнтам із Cl креатиніну. Пацієнти з печінковою недостатністю. Для пацієнтів з легкою або помірною печінковою недостатністю добір дози необхідно проводити з обережністю. Рекомендується розпочинати прийом препарату з низьких доз (див. «Спосіб застосування та дози» та «Особливі вказівки»). Пошук оптимальної початкової та підтримуючої дози для пацієнтів з печінковою недостатністю слід проводити індивідуально, застосовуючи препарати амлодипіну та периндоприлу у монотерапії. Фармакокінетика амлодипіну у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю не вивчена. Для таких пацієнтів прийом амлодипіну необхідно розпочати з найменшої дози та збільшувати її поступово. Діти та підлітки Престанс не слід призначати дітям та підліткам до 18 років через відсутність даних про ефективність та безпеку застосування периндоприлу та амлодипіну у цих груп пацієнтів у вигляді комбінованої терапії.ПередозуванняІнформація про передозування Престансу відсутня. Амлодипін Інформація про передозування амлодипіну обмежена. Симптоми: виражене зниження АТ з можливим розвитком рефлекторної тахікардії та надмірної периферичної вазодилатації (ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у т.ч. з розвитком шоку та летального результату). Лікування: промивання шлунка, призначення активованого вугілля (особливо в перші 2 години після передозування), підтримання функції ССС та дихальної системи, підвищене положення кінцівок, контроль ОЦК та діурезу, симптоматична та підтримуюча терапія, внутрішньовенне введення кальцію глюконату та дофаміну. Гемодіаліз неефективний. При значному зниженні артеріального тиску слід проводити спостереження за пацієнтом в умовах кардіологічного відділення інтенсивної терапії. За відсутності протипоказань для відновлення тонусу судин та артеріального тиску можна застосовувати вазоконстриктори. Периндоприл Дані про передозування периндоприлу обмежені. Симптоми: значне зниження артеріального тиску, шок, електролітні порушення, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, відчуття серцебиття, брадикардія, запаморочення, занепокоєння та кашель. Лікування: при значному зниженні артеріального тиску слід перевести пацієнта в положення лежачи на спині з піднятими ногами, при необхідності проводити корекцію гіповолемії (наприклад, внутрішньовенна інфузія 0,9% розчину натрію хлориду). Також можливе внутрішньовенне введення катехоламінів. За допомогою гемодіалізу можна видалити периндоприл із системного кровотоку. При брадикардії, резистентної до терапії, може знадобитися встановлення штучного водія ритму. Необхідний динамічний контроль фізикального стану, концентрації креатиніну та електролітів плазми крові. Заходи невідкладної допомоги зводяться до виведення препарату з організму: промивання шлунка та/або призначення активованого вугілля з подальшим відновленням водно-електролітного балансу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиОсобливі вказівки, що стосуються периндоприлу та амлодипіну, застосовні і до лікарського препарату Престанс®. Периндоприл Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк При прийомі інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, в окремих випадках може спостерігатися розвиток ангіоневротичного набряку особи, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосових складок та/або гортані. Це може статися у будь-який період терапії. При появі симптомів прийом препарату має бути негайно припинено, а пацієнт повинен спостерігатися доти. поки що ознаки набряку не зникнуть повністю. Якщо набряк зачіпає лише обличчя та губи, то його прояви зазвичай проходять самостійно, хоча для лікування симптомів можуть застосовуватись антигістамінні засоби. Ангіоневротичний набряк, що супроводжується набряком гортані, може призвести до смерті. Набряк мови, голосових складок або гортані може призвести до обструкції дихальних шляхів. З появою таких симптомів слід негайно ввести епінефрін (адреналін) підшкірно та/або забезпечити прохідність дихальних шляхів. Пацієнт повинен перебувати під медичним наглядом до повного та стійкого зникнення симптомів. У пацієнтів з набряком Квінке в анамнезі, не пов'язаним із прийомом інгібіторів АПФ, може бути підвищений ризик розвитку при прийомі препаратів цієї групи. У поодиноких випадках на фоні терапії інгібіторами АПФ розвивається ангіоневротичний набряк кишечника. При цьому у пацієнтів відзначається біль у животі як ізольований симптом або у поєднанні зі нудотою або блюванням, у деяких випадках, без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальному рівні С1-естерази. Діагноз встановлюється за допомогою комп'ютерної томографії черевної області, ультразвукового дослідження або на момент хірургічного втручання. Симптоми зникають після припинення інгібіторів АПФ. Тому у пацієнтів з болем у животі, які отримують інгібітори АПФ. під час проведення диференціальної діагностики необхідно враховувати можливість розвитку ангіоневротичного набряку кишечника. Спільне застосування з комбінованими лікарськими препаратами, що містять валсартан + сакубітрил: Спільне застосування периндоприлу з комбінованими лікарськими препаратами, що містять валсартан + сакубітрил, протипоказане, оскільки підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ "Протипоказання"). Застосування комбінованого лікарського препарату, що містить валсартан + сакубітрил, можливе не раніше ніж через 36 годин після останнього прийому периндоприлу. Застосування периндоприлу можливе не раніше ніж через 36 годин після припинення прийому комбінованого лікарського препарату, що містить валсартан + сакубітрил. При сумісному застосуванні інгібіторів АПФ з іншими інгібіторами неприлізину (наприклад, рацекадотрилом) може бути підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку. У пацієнтів, які отримують периндоприл, перед початком лікування інгібіторами енкефалінази (наприклад,рацекадотрилом) необхідно провести ретельну оцінку співвідношення ризик / користь. Спільне застосування з інгібіторами mTOR (наприклад, сиролімусом, еверолімусом, темсіролімусом) При сумісному застосуванні з інгібіторами mTOR (наприклад, сиролімусом, еверолімусом, темсиролімусом), може підвищуватися ризик розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад, набряк дихальних шляхів або язика з порушенням функції дихання або без нього) (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"). Анафілактоїдні реакції при проведенні аферезу ЛПНЩ У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) з використанням декстрану сульфату можуть розвиватися анафілактоїдні реакції, що загрожують життю. Для запобігання анафілактоїдної реакції слід тимчасово припинити терапію інгібітором АПФ перед кожною процедурою аферезу. Анафілактоїдні реакції при проведенні десенсибілізації Є окремі повідомлення про розвиток анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої терапії (наприклад, отрутою перетинчастокрилих комах). У цих пацієнтів анафілактоїдної реакції вдавалося уникнути шляхом тимчасової відміни інгібіторів АПФ, а при випадковому прийомі препарату анафілактоїдна реакція виникала знову. Нейтропенія/aгаранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія Є повідомлення про розвиток нейтропенії/агранулоцитозу. тромбоцитопенії та анемії на фоні прийому інгібіторів АПФ. У пацієнтів із нормальною функцією нирок та за відсутності інших супутніх факторів нейтропенія розвивається рідко. З обережністю слід застосовувати периндоприл на фоні системних захворювань сполучної тканини, а також на фоні прийому імунодепресантів, алопуринолу або прокаїнаміду, особливо у пацієнтів з порушеною функцією нирок. У деяких пацієнтів виникали тяжкі інфекційні захворювання, у ряді випадків стійкі до інтенсивної антибіотикотерапії. У разі застосування периндоприлу таким пацієнтам рекомендується періодично контролювати лейкоцити в крові. Пацієнти повинні повідомляти лікаря про будь-які ознаки інфекційних захворювань (наприклад, біль у горлі, гарячка). Реноваскулярна гіпертензія У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки на фоні терапії інгібіторами АПФ зростає ризик розвитку артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Прийом діуретиків може бути додатковим фактором ризику. Погіршення функції нирок може спостерігатися вже при незначній зміні концентрації креатиніну у сироватці, навіть у пацієнтів з одностороннім стенозом ниркової артерії. Подвійна блокада РААС Є дані про збільшення ризику виникнення артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (включно з гострою нирковою недостатністю) при сумісному застосуванні інгібіторів АПФ з АРА II або аліскіреном. Тому подвійна блокада РААС шляхом спільного застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II або аліскіреном не рекомендується. Якщо подвійна блокада абсолютно необхідна, це має виконуватися під суворим наглядом фахівця при регулярному контролі функції нирок, концентрації електролітів у крові та АТ. Протипоказано застосування інгібіторів АПФ у поєднанні з антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується в інших пацієнтів. Первинний гіперальдостеронізм Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом, як правило, не сприйнятливі до антигіпертензивних препаратів, дія яких ґрунтується на інгібуванні РААС. Тому застосування препарату таких пацієнтів не рекомендується. Артеріальна гіпотензія Інгібітори АПФ можуть викликати різке зниження артеріального тиску. Симптоматична гіпотензія рідко розвивається у пацієнтів без супутніх захворювань. Ризик надмірного зниження АТ підвищений у пацієнтів зі зниженим обсягом циркулюючої крові, що може відзначатися на фоні терапії діуретиками, при дотриманні суворої дієти без солі, гемодіалізі, діареї та блюванні, а також у пацієнтів з тяжким ступенем артеріальної гіпертензії з високою активністю реніну. У пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії необхідно ретельно контролювати АТ, функцію нирок та вміст калію у сироватці крові під час терапії лікарським препаратом Престанс. Подібний підхід застосовується і у пацієнтів зі стенокардією та цереброваскулярними захворюваннями, у яких виражена артеріальна гіпотензія може призвести до інфаркту міокарда або порушення мозкового кровообігу. У разі розвитку артеріальної гіпотензії пацієнт повинен бути переведений у положення "лежачи" на спині з піднятими ногами. При необхідності слід заповнити об'єм циркулюючої крові за допомогою внутрішньовенного введення 0,9% розчину хлориду натрію. Минуща артеріальна гіпотензія не є перешкодою для подальшого прийому препарату. Після відновлення об'єму циркулюючої крові та артеріального тиску лікування може бути продовжено. Мітральний стеноз/аортальний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, повинен обережно призначатися пацієнтам з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка (аортальний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія), а також пацієнтам з мітральним стенозом. Порушення функції нирок Пацієнтам із нирковою недостатністю (КК У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки на фоні терапії інгібіторами АПФ можливе підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові, що зазвичай відбувається при відміні терапії. Найчастіше цей ефект відзначається у пацієнтів із нирковою недостатністю. Додаткова наявність реноваскулярної гіпертензії зумовлює підвищений ризик розвитку тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності у таких пацієнтів. У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без ознак ураження судин нирок можливе підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові, особливо при одночасному призначенні периндоприлу з діуретиком, зазвичай незначне та минуще. Найчастіше цей ефект відзначається у пацієнтів із попереднім порушенням функції нирок. Печінкова недостатність У поодиноких випадках на фоні прийому інгібіторів АПФ виникає холестатична жовтяниця. При прогресуванні цього синдрому можливий розвиток фульмінантного некрозу печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому незрозумілий. При появі жовтяниці або значного підвищення активності "печінкових" ферментів на фоні прийому інгібіторів АПФ слід припинити прийом препарату та перебувати під відповідним ситуацією спостереженням лікаря. Етнічні відмінності У пацієнтів негроїдної раси частіше, ніж у інших рас, на фоні прийому інгібіторів АПФ розвивається ангіоневротичний набряк. Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, можливо, має менш виражену антигіпертензивну дію у пацієнтів негроїдної раси порівняно з іншими расами. Можливо, ця відмінність зумовлена ​​тим, що у пацієнтів з артеріальною гіпертензією негроїдної раси найчастіше відзначається низька активність реніну. Кашель На тлі терапії інгібітором АПФ може виникати сухий кашель. Кашель тривалий час зберігається на фоні прийому препаратів цієї групи і зникає після їх відміни. Це слід враховувати під час проведення диференціальної діагностики кашлю. Хірургічне втручання/загальна анестезія У пацієнтів, яким планується проведення великих операцій або використання засобів для анестезії, що викликають гіпотензію, застосування периндоприлу може блокувати утворення ангіотензину II на тлі компенсаторного вивільнення реніну. Лікування слід припинити протягом доби до операції. При розвитку артеріальної гіпотензії за вказаним механізмом слід підтримувати артеріальний тиск шляхом заповнення ОЦК. Гіперкаліємія Гіперкаліємія може розвиватися під час лікування інгібіторами АПФ. у тому числі, і периндоприлом. Факторами ризику гіперкаліємії є ниркова недостатність, погіршення функції нирок, вік старше 70 років, цукровий діабет, деякі супутні стани (дегідратація, гостра декомпенсація хронічної серцевої недостатності, метаболічний ацидоз), спільне застосування калійзберігаючих діуретиків (таких як спіронолактон, ), а також препаратів калію або калійвмісних замінників кухонної солі, а також застосування інших препаратів, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі крові (наприклад, гепарин, котримоксазол, також відомий як комбінація сульфаметоксазол + триметоприм). Застосування препаратів калію, калійзберігаючих діуретиків,калійвмісних замінників харчової солі може призвести до значного підвищення вмісту калію в крові, особливо у пацієнтів зі зниженою функцією нирок. Гіперкаліємія може призвести до серйозних, іноді фатальних порушень серцевого ритму. Якщо необхідно спільне застосування периндоприлу та зазначених вище препаратів, лікування має проводитися з обережністю на тлі регулярного контролю вмісту іонів калію у сироватці крові. Пацієнти з цукровим діабетом При призначенні препарату пацієнтам з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсулін, протягом першого місяця терапії необхідно ретельно контролювати концентрацію глюкози в крові. Амлодипін Ефективність та безпека застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не встановлено. Серцева недостатність Лікування пацієнтів із серцевою недостатністю слід проводити з обережністю. При застосуванні амлодипіну у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю III та IV функціонального класу за класифікацією NYHA можливий розвиток набряку легень. Блокатори "повільних" кальцієвих каналів, включаючи амлодипін, необхідно з обережністю застосовувати у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю у зв'язку з можливим збільшенням ризику розвитку небажаних явищ з боку серцево-судинної системи та смертності. Печінкова недостатність У пацієнтів з порушенням функції печінки Т1/2 та AUC амлодипіну збільшується. Рекомендації щодо дозування препарату не встановлені. Прийом амлодипіну необхідно почати з найнижчих доз і дотримуватися запобіжних заходів, як на початку лікування, так і при збільшенні дози. Пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю підвищувати дозу слід поступово, забезпечуючи ретельний моніторинг клінічного стану. Пацієнти похилого віку У пацієнтів похилого віку збільшення дози слід проводити з обережністю. Ниркова недостатність Пацієнти з нирковою недостатністю можуть приймати амлодипін у стандартних дозах. Зміни плазмових концентрацій амлодипіну не корелюють зі ступенем ниркової недостатності. Амлодипін не виводиться з організму за допомогою діалізу. Престанс® Особливі вказівки щодо амлодипіну та периндоприлу відносяться і до лікарського препарату Престанс®. Допоміжні речовини Через наявність лактози у складі препарату протипоказано призначати препарат пацієнтам зі спадковою непереносимістю галактози, повною лактазною недостатністю та глюкозо-галактозною мальабсорбцією. Лікарські взаємодії Спільне застосування лікарського препарату Престанс® з препаратами літію, калійзберігаючими діуретиками, замінниками, що містять калій, або дантроленом не рекомендується. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Хоча на тлі прийому лікарського препарату Престанс будь-якого негативного впливу на здатність керувати автотранспортом або іншими складними механізмами не спостерігалося, проте, внаслідок можливого надмірного зниження АТ, розвитку запаморочення, сонливості та інших побічних реакцій, слід дотримуватися обережності в перелічених ситуаціях, особливо в початку лікування та зі збільшенням дози.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діючих речовин периндоприлу аргініну 5 мг, відповідає 3,395 мг периндоприлу та амлодипіну безілату 6,935 мг, відповідає 5 мг амлодипіну; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний. По 30 таблеток у флакон з поліпропілену, з дозатором і пробкою, що містить вологопоглинаючий гель (силікагель). По 1 флакону з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку з контролем першого розтину. По 29 або 30 таблеток у флакон з поліпропілену, з дозатором і пробкою, що містить гель (силікагель). По 1 флакону з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку з контролем першого розтину.Опис лікарської формиДовгасті двоопуклі таблетки білого кольору, з гравіюванням "5/5" на одній стороні та логотипу компанії на іншій.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний комбінований засіб (інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) + блокатор "повільних" кальцієвих каналів (БМКК)).ФармакокінетикаВеличина абсорбції периндоприлу та амлодипіну при застосуванні препарату Престанс істотно не відрізняється від такої при застосуванні монопрепаратів. Периндоприл При прийомі периндоприл швидко всмоктується, Cmax у плазмі досягається протягом 1 год. T1/2 з плазми крові становить 1 год. Периндоприл не має фармакологічної активності. Приблизно 27% від загальної кількості прийнятого внутрішньо периндоприлу потрапляє в кровотік у вигляді активного метаболіту периндоприлату. Крім периндоприлату утворюються ще 5 метаболітів, які не мають фармакологічної активності. Cmax периндоприлату в плазмі досягається через 3-4 години після прийому периндоприлу внутрішньо. Прийом їжі уповільнює перетворення периндоприлу на периндоприлат, таким чином впливаючи на біодоступність. Тому препарат слід приймати 1 раз на добу, вранці, перед їдою. Існує лінійна залежність концентрації периндоприлу у плазмі крові від його дози. Vd вільного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Зв'язок периндоприлату з білками плазми крові, головним чином з АПФ, становить близько 20% і має дозозалежний характер. Периндоприлат виводиться із організму нирками. Кінцевий T1/2 вільної фракції становить близько 17 год, тому рівноважний стан досягається протягом 4 діб. Виведення периндоприлату сповільнене у літньому віці, а також у пацієнтів із серцевою та нирковою недостатністю. Тому у цих груп пацієнтів необхідно регулярно контролювати концентрацію креатиніну та калію у плазмі крові. Діалізний кліренс периндоприлату становить 70 мл/хв. Фармакокінетика периндоприлу порушена у пацієнтів із цирозом печінки: його печінковий кліренс зменшується у 2 рази. Тим не менш, кількість периндоприлату, що утворюється, не зменшується, що не вимагає корекції дози. Амлодипін Після прийому внутрішньо амлодипін повільно абсорбується із ШКТ. Прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну. Cmax амлодипіну в плазмі досягається через 6-12 годин після прийому препарату внутрішньо. Абсолютна біодоступність становить близько 64-80%, Vd – приблизно 21 л/кг. У дослідженнях in vitro було показано, що близько 97,5% циркулюючого амлодипіну пов'язані з білками плазми. Кінцевий T1/2 амлодипіну з плазми становить 35-50 год, що дозволяє приймати препарат 1 раз на добу. Амлодипін метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів, при цьому 10% прийнятої дози амлодипіну виводиться у незміненому вигляді та 60% нирками – у вигляді метаболітів. Амлодипін не виводиться з організму за допомогою діалізу. Час від прийому препарату до досягнення Cmax амлодипіну не відрізняється у пацієнтів похилого та молодшого віку. У пацієнтів похилого віку відзначається уповільнення кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення AUC. Збільшення AUC та T1/2 у пацієнтів з ХСН відповідає передбачуваній величині для цієї вікової групи. У пацієнтів з порушенням функції нирок зміни концентрації амлодипіну в плазмі не корелюють зі ступенем ниркової недостатності. Можливе незначне збільшення T1/2. Дані щодо застосування амлодипіну пацієнтами з печінковою недостатністю обмежені. У пацієнтів з печінковою недостатністю спостерігається зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення T1/2 та AUC приблизно на 40-60%.ФармакодинамікаПериндоприл Периндоприл - інгібітор ферменту, що перетворює ангіотензин I на ангіотензин II (інгібітор АПФ). АПФ, або кініназа II, є екзопептидазою, яка здійснює як перетворення ангіотензину I на судинозвужувальну речовину ангіотензин II, так і руйнування брадикініну, що має судинорозширювальну дію, до неактивного гептапептиду. Оскільки АПФ інактивує брадикінін, пригнічення АПФ супроводжується підвищенням активності як циркулюючої, так і тканинної калікреїн-кінінової системи, при цьому також активується система ПГ. Периндоприл має терапевтичну дію завдяки активному метаболіту, периндоприлату. Інші метаболіти не мають інгібуючої дії на АПФ in vitro. Артеріальна гіпертензія. Периндоприл є препаратом на лікування артеріальної гіпертензії будь-якого ступеня тяжкості. На тлі його застосування відзначається зниження як сАД, так і дАД у положенні лежачи та стоячи. Периндоприл зменшує ОПСС, що призводить до зниження підвищеного артеріального тиску та поліпшення периферичного кровотоку без зміни ЧСС. Як правило, прийом периндоприлу збільшує нирковий кровообіг, швидкість клубочкової фільтрації при цьому не змінюється. Антигіпертензивна дія препарату досягає максимуму через 4-6 годин після одноразового прийому внутрішньо та зберігається протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія через 24 години після одноразового прийому внутрішньо становить близько 87-100% від максимального антигіпертензивного ефекту. Зниження АТ досягається досить швидко. Терапевтичний ефект настає через 1 міс від початку терапії і не супроводжується тахікардією. Припинення лікування не викликає синдрому відміни. Периндоприл має судинорозширювальну дію, сприяє відновленню еластичності великих артерій та структури судинної стінки дрібних артерій, а також зменшує гіпертрофію лівого шлуночка. Стабільна ІХС. Ефективність застосування периндоприлу у пацієнтів зі стабільною ІХС без клінічних симптомів ХСН (12218 пацієнтів віком від 18 років) вивчалась у ході 4-річного дослідження (EUROPA). 90% учасників дослідження раніше перенесли гострий інфаркт міокарда чи процедуру реваскуляризації. Терапія периндоприлу третбутиламіном у дозі 8 мг/добу (еквівалентно 10 мг периндоприлу аргініну) призводила до істотного зниження абсолютного ризику ускладнень на 1,9% у пацієнтів, які раніше перенесли інфаркт міокарда або процедуру реваскуляризації, зниження абсолютного ризику склало 2 групою плацебо. Амлодипін Амлодипін - БМКК, похідне дигідропіридину. Амлодипін пригнічує трансмембранний перехід іонів кальцію в кардіоміоцити та гладком'язові клітини судинної стінки. Антигіпертензивна дія амлодипіну обумовлена ​​прямим впливом на гладком'язові клітини судинної стінки. Встановлено, що амлодипін: викликає розширення периферичних артеріол, зменшуючи ОПСС (постнавантаження), оскільки ЧСС при цьому не змінюється, а потреба міокарда в кисні знижується; викликає розширення коронарних артерій та артеріол як у ішемізованій, так і в інтактній зонах. У пацієнтів зі стенокардією Принцметала поліпшується коронарний кровотік. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну 1 раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску в положенні стоячи і лежачи протягом 24 годин. Антигіпертензивна дія розвивається повільно, у зв'язку з чим розвиток гострої гіпотензії нехарактерний. У пацієнтів зі стенокардією прийом амлодипіну 1 раз на добу підвищує толерантність до фізичного навантаження, затримує настання нападу стенокардії та ішемічної депресії сегмента ST, а також знижує частоту нападів стенокардії та споживання нітрогліцерину (короткодіючі форми). Амлодипін не впливає на показники ліпідного профілю та не викликає зміни гіполіпідемічних показників плазми. Препарат може застосовуватися у пацієнтів із супутньою бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою. ІХС Результати оцінки ефективності свідчать про те, що прийом амлодипіну характеризується меншою кількістю випадків госпіталізації щодо стенокардії та проведення процедур реваскуляризації у пацієнтів з ІХС. Серцева недостатність Результати гемодинамічних досліджень, а також результати клінічних досліджень за участю пацієнтів із ХСН II–IV функціонального класу за класифікацією NYHA продемонстрували, що амлодипін не призводить до клінічного погіршення, ґрунтуючись на переносимості фізичного навантаження, фракції викиду лівого шлуночка та клінічної симптоматології. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю ІІІ–ІV функціонального класу за класифікацією NYHA, на фоні прийому дигоксину, діуретиків та інгібіторів АПФ, було показано, що прийом амлодипіну не призводить до підвищення ризику смертності або смертності та захворюваності, пов'язаної з серцевою недостатністю. Результати довгострокових досліджень у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю III та IV функціонального класу за класифікацією NYHA без клінічних симптомів ІХС або об'єктивних даних, що свідчать про наявність ІХС, на фоні прийому стабільних доз інгібіторів АПФ, серцевих глікозидів та діуретиків показало, що прийом амлодипіну не чинить на показник смертності від серцево-судинних захворювань У цієї популяції пацієнтів застосування амлодипіну супроводжувалося збільшенням кількості повідомлень про розвиток набряку легенів. Дослідження ефективності профілактичного лікування інфаркту міокарда Ефективність та безпека застосування амлодипіну в дозі 2,5–10 мг/добу, інгібітору АПФ лізиноприлу у дозі 10–40 мг/добу та тіазидного діуретика хлорталідону у дозі 12,5–25 мг/добу як препарат першої лінії вивчалась у 5- літньому дослідженні ALLHAT (за участю 33357 пацієнтів віком 55 років і старше) у пацієнтів з м'яким або помірним ступенем артеріальної гіпертензії та принаймні одним з додаткових факторів ризику коронарних ускладнень, таких як інфаркт міокарда або інсульт, перенесений більш ніж за 6 місяців включення в дослідження або інше підтверджене серцево-судинне захворювання атеросклеротичного генезу; цукровий діабет; концентрація холестерину ЛПВЩ менше 35 мг/дл; гіпертрофія лівого шлуночка за даними ЕКГ чи ехокардіографії; куріння. Основний критерій оцінки ефективності - комбінований показник частоти летальних наслідків від ІХС та частоти нефатального інфаркту міокарда. Істотних відмінностей між групами амлодипіну та хлорталідону за основним критерієм оцінки виявлено не було. Частота розвитку серцевої недостатності у групі амлодипіну була значно вищою, ніж у групі хлорталидона — 10,2 і 7,7% відповідно, загальна частота летальних наслідків групи амлодипіну і хлорталидона істотно не відрізнялася. Периндоприл, амлодипін Ефективність при тривалому застосуванні амлодипіну в комбінації з периндоприлом та атенололу у комбінації з бендрофлуметіазидом у пацієнтів віком від 40 до 79 років з артеріальною гіпертензією та щонайменше 3 з додаткових факторів ризику: гіпертрофія лівого шлуночка за даними ЕКГ цукровий діабет типу 2; атеросклероз периферичних артерій; раніше перенесений інсульт або транзиторна ішемічна атака; чоловіча стать; вік 55 років та старше; мікроальбумінурія або протеїнурія; куріння; співвідношення загальний холестерин/холестерин ЛПВЩ ≥6; Ранній розвиток ІХС у найближчих родичів вивчалася в дослідженні ASCOT-BPLA. Основний критерій оцінки ефективності – комбінований показник частоти нефатального інфаркту міокарда (в т.ч. безболевого) та летальних наслідків ІХС. Частота ускладнень, передбачених основним критерієм оцінки, у групі амлодипіну/периндоприлу була на 10% нижчою, ніж у групі атенололу/бендрофлуметіазиду, однак ця відмінність не була статистично достовірною. У групі амлодипіну/периндоприлу відзначалося достовірне зниження частоти ускладнень, передбачених додатковими критеріями ефективності (крім фатальної та нефатальної серцевої недостатності).Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія та/або ІХС: стабільна стенокардія напруги у пацієнтів, яким потрібна терапія периндоприлом та амлодипіном.Протипоказання до застосуванняПериндоприл підвищена чутливість до периндоприлу або інших інгібіторів АПФ; ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) в анамнезі (в т.ч. на фоні прийому інших інгібіторів АПФ); спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Амлодипін підвищена чутливість до амлодипіну та інших похідних дигідропіридину; тяжка артеріальна гіпотензія (сАД менше 90 мм рт. ст.); шок, включаючи кардіогенний; обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (наприклад, клінічно значущий стеноз аорти); гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Престанс підвищена чутливість до допоміжних речовин, що входять до складу препарату; ниркова недостатність (Cl креатиніну вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); спадкова непереносимість лактози, лактазна недостатність та глюкозо-галактозна мальабсорбція. З обережністю: стеноз ниркової артерії (в т.ч. двосторонній), єдина функціонуюча нирка, печінкова недостатність, ниркова недостатність, системні захворювання сполучної тканини (в т.ч. системний червоний вовчак, склеродермія), терапія імунодепресантами, аллопуринами розвитку нейтропенії, агранулоцитозу), знижений ОЦК (прийом діуретиків, безсольова дієта, блювота, діарея), атеросклероз, цереброваскулярні захворювання, реноваскулярна гіпертензія, цукровий діабет, хронічна серцева недостатність, одночасне застосування дантролену, солі та препаратів літію, гіперкаліємія, хірургічне втручання/загальна анестезія, літній вік, проведення гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад,AN69®), десенсибілізуюча терапія, аферез ЛПНГ, аортальний стеноз/мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія, застосування у пацієнтів негроїдної раси, хронічної серцевої недостатності неішемічної етіології III–IV функціонального класу за класифікацією NYHA.Вагітність та лактаціяВагітність Препарат протипоказаний для застосування при вагітності. При плануванні вагітності слід відмінити препарат та призначити інші гіпотензивні засоби, дозволені для застосування під час вагітності. При настанні вагітності слід негайно припинити прийом Престансу і при необхідності призначити іншу гіпотензивну терапію. Відомо, що вплив інгібіторів АПФ на плід у ІІ та ІІІ триместрах вагітності може призводити до порушення його розвитку (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) та розвитку ускладнень у новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо пацієнтка отримувала інгібітори АПФ під час ІІ або ІІІ триместрів вагітності, рекомендується провести УЗД новонародженого для оцінки стану черепа та функції нирок. Новонароджені, матері яких отримували інгібітори АПФ під час вагітності, повинні перебувати під ретельним медичним контролем через ризик розвитку артеріальної гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії. Амлодипін В експериментальних дослідженнях фетотоксична та ембріотоксична дія препарату не встановлена, але застосування при вагітності можливе лише в тому випадку, коли користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. У деяких пацієнтів, які отримували лікування БМКК, відмічено оборотне зниження рухливості сперматозоїдів. Клінічних даних щодо потенційного ефекту амлодипіну на репродуктивну функцію недостатньо. Період годування груддю Амлодипін Відсутні дані, що свідчать про екскрецію амлодипіну з грудним молоком. Однак відомо, що інші БМКК – похідні дигідропіридину – екскретуються з грудним молоком. У зв'язку з чим при необхідності призначення препарату амлодипін у період лактації слід вирішити питання про припинення грудного вигодовування. Периндоприл Внаслідок відсутності інформації, що стосується застосування периндоприлу у період годування груддю, прийом периндоприлу не рекомендований, краще дотримуватися у період годування груддю альтернативного лікування з більш вивченим профілем безпеки. Престанс Не рекомендується приймати Престанс у період лактації через відсутність відповідного клінічного досвіду застосування периндоприлу та амлодипіну як у монотерапії, так і у складі комбінованої терапії. При необхідності прийому препарату в період лактації слід припинити грудне вигодовування.Побічна діяЧастота побічних реакцій, зазначених під час монотерапії периндоприлом та амлодипіном, наведена у вигляді наступної градації: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, З боку кровотворної та лімфатичної системи: дуже рідко – лейкопенія/нейтропенія, агранулоцитоз, панцитопенія, тромбоцитопенія, гемолітична анемія у пацієнтів з вродженим дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, зниження гемоглобіну та гематокриту. З боку імунної системи: нечасто – алергічні реакції. Метаболічні порушення: дуже рідко – гіперглікемія; неуточненої частоти – гіпоглікемія. З боку центральної нервової системи: часто - сонливість (особливо на початку лікування), запаморочення (особливо на початку лікування), головний біль, парестезія, вертиго; нечасто - безсоння, лабільність настрою (включаючи тривожність), порушення сну, тремор, гіпестезії, депресія, непритомність; рідко - сплутаність свідомості; дуже рідко – периферична нейропатія, гіпертонус. Порушення зору (включаючи диплопію). З боку органу слуху: часто шум у вухах. З боку ССС: часто – відчуття серцебиття, припливи крові до шкіри обличчя, виражене зниження артеріального тиску; дуже рідко — стенокардія, інфаркт міокарда, можливо внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів із групи високого ризику, аритмії (в т.ч. брадикардія, шлуночкова тахікардія та миготлива аритмія), інсульт, можливо внаслідок надмірного зниження АТ у пацієнтів із групи високого ризику, васкуліт. З боку дихальної системи: часто – задишка, кашель; нечасто – риніт, бронхоспазм; дуже рідко – еозинофільна пневмонія. З боку травної системи: часто біль у животі, нудота, блювання, диспепсія, діарея, запор; нечасто – зміна ритму дефекації, сухість слизової оболонки порожнини рота; дуже рідко – панкреатит, гіперплазія ясен, гастрит. З боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – гепатит, жовтяниця, підвищення активності печінкових ферментів (найчастіше – у поєднанні з холестазом), цитолітичний або холестатичний гепатит. З боку шкірних покровів та підшкірно-жирової клітковини: часто — свербіж шкіри, висип; нечасто — ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосових складок та/або гортані, алопеція, геморагічний висип, зміна кольору шкіри, підвищена пітливість, кропив'янка; дуже рідко – набряк Квінке, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона; ексфоліативний дерматит, фоточутливість. З боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини: часто – спазми м'язів, набряки гомілок; нечасто – артралгія, міалгія, біль у спині. З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – порушення сечовипускання, ніктурія, прискорене сечовипускання, порушення функції нирок; дуже рідко – гостра ниркова недостатність. З боку репродуктивної системи та грудних залоз: нечасто – імпотенція, гінекомастія. Загальні розлади та симптоми: часто – набряки, астенія, підвищена стомлюваність; нечасто - біль у грудній клітці, нездужання, біль. Лабораторні показники: нечасто збільшення маси тіла, зниження маси тіла; рідко – підвищення концентрації білірубіну; неуточненої частоти – підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові, гіперкаліємія. Додаткові дані щодо амлодипіну: зареєстровані окремі випадки екстрапірамідного синдрому.Взаємодія з лікарськими засобамиПериндоприл 1. Нерекомендовані поєднання ЛЗ Калійзберігаючі діуретики, препарати калію та каліймісткі замінники харчової солі: незважаючи на те, що вміст калію в сироватці крові залишається в межах норми, у деяких пацієнтів при застосуванні периндоприлу може спостерігатися гіперкаліємія. Калійзберігаючі діуретики (наприклад, спіронолактон та його похідне - еплеренон, тріамтерен, амілорид), препарати калію і замінники харчової солі, що містять калій, можуть призводити до істотного підвищення вмісту калію в сироватці крові. У зв'язку з чим одночасне застосування інгібітору АПФ та зазначених вище засобів не рекомендується. Якщо необхідне одночасне застосування інгібітору (у разі підтвердженої гіпокаліємії), слід дотримуватись обережності та проводити регулярний контроль вмісту калію у плазмі крові та параметрів ЕКГ. Препарати літію: при одночасному застосуванні препаратів літію та інгібіторів АПФ може виникати оборотне підвищення вмісту літію у плазмі крові та пов'язані з цим токсичні ефекти. Одночасне застосування периндоприлу та препаратів літію не рекомендується. За необхідності проведення такої терапії необхідний регулярний контроль вмісту літію у плазмі. Естрамустин: одночасне застосування естрамустину з інгібіторами АПФ супроводжується підвищеним ризиком розвитку ангіоневротичного набряку. 2. Поєднання ЛЗ, що вимагає особливої ​​уваги НПЗЗ, включаючи високі дози ацетилсаліцилової кислоти (більше 3 г/добу): одночасне застосування інгібіторів АПФ з нестероїдними протизапальними засобами (ацетилсаліцилова кислота в дозі, що має протизапальну дію, інгібітори ЦОГ-2 та неселективні НПЗП). Одночасне застосування інгібіторів АПФ та НПЗЗ може призводити до погіршення функції нирок, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності та збільшення вмісту калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів із зниженою функцією нирок. Слід бути обережними при призначенні даної комбінації, особливо у літніх пацієнтів. Пацієнтам необхідно компенсувати втрату рідини та ретельно контролювати функцію нирок, як на початку лікування, так і в процесі лікування. Гіпоглікемічні засоби (гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо, похідні сульфонілсечовини та інсулін): інгібітори АПФ можуть посилювати гіпоглікемічний ефект інсуліну та похідних сульфонілсечовини у пацієнтів з цукровим діабетом. Розвиток гіпоглікемії спостерігається дуже рідко (ймовірно, за рахунок збільшення толерантності до глюкози та зниження потреби в інсуліні). 3. Поєднання ЛЗ, які потребують уваги Діуретики (тіазидні та петльові): у хворих, які отримують діуретики, особливо при надмірному виведенні рідини та/або електролітів, на початку терапії інгібітором АПФ може спостерігатися значне зниження АТ, ризик розвитку якого можна зменшити шляхом відміни діуретика, введення підвищеної кількості рідини та/або кухонної солі, а також призначаючи периндоприл у низькій дозі з подальшим поступовим її збільшенням. Симпатоміметики: можуть послаблювати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. Препарати золота: при застосуванні інгібіторів АПФ, у т.ч. периндоприлу, пацієнтам, які отримують ін'єкційні препарати золота (натрію ауротіомалат), був описаний симптомокомплекс, що включає гіперемію шкіри обличчя, нудоту, блювання, артеріальну гіпотензію. Алопуринол, цитостатичні та імуносупресивні засоби, кортикостероїди (при системному застосуванні) та прокаїнамід: одночасне застосування з інгібіторами АПФ може супроводжуватися підвищеним ризиком лейкопенії. Засоби для загальної анестезії: одночасне застосування інгібіторів АПФ та засобів для загальної анестезії може спричинити посилення антигіпертензивного ефекту. Амлодипін 1. Нерекомендовані поєднання ЛЗ Дантролен (в/в введення): у лабораторних тварин були відмічені випадки фібриляції шлуночків із летальним результатом та колапсом на фоні застосування верапамілу та внутрішньовенного введення дантролену, що супроводжуються гіперкаліємією. Внаслідок ризику гіперкаліємії слід виключити одночасний прийом БМКК, в т.ч. амлодипіну, у пацієнтів, схильних до злоякісної гіпертермії, а також при лікуванні злоякісної гіпертермії. 2. Поєднання ЛЗ, що вимагає особливої ​​уваги Індуктори ізоферментів цитохрому CYP3A4. Дані щодо ефекту індукторів ізоферменту CYP3A4 на амлодипін відсутні. Одночасне застосування індукторів ізоферменту CYP3A4 (наприклад, рифампіцину, препаратів звіробою продірявленого) може призвести до зниження плазмової концентрації амлодипіну. Слід бути обережними при одночасному застосуванні амлодипіну та індукторів мікросомального окислення. Інгібітори ізоферментів цитохрому CYP3A4. Одночасний прийом амлодипіну та потужних або помірних інгібіторів CYP3A4 (інгібітори протеази, протигрибкові препарати групи азолів, макроліди (наприклад, еритроміцин або кларитроміцин), верапаміл або дилтіазем) може призвести до значного збільшення концентрації амлодипіну. Клінічні прояви зазначених фармакокінетичних відхилень можуть бути більш вираженими у пацієнтів похилого віку. У зв'язку з чим може знадобитися моніторинг клінічного стану та корекція дози. 3. Поєднання ЛЗ, що вимагає уваги Амлодипін посилює гіпотензивну дію препаратів, які мають антигіпертензивну дію. Інші комбінації ЛЗ У ході клінічних досліджень лікарських взаємодій амлодипін не впливав на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину, варфарину або циклоспорину. Одночасний прийом амлодипіну та вживання грейпфрутів або грейпфрутового соку не рекомендується у зв'язку з можливим підвищенням біодоступності амлодипіну у деяких пацієнтів, що, у свою чергу, може призвести до посилення ефектів зниження артеріального тиску. Престанс 1. Поєднання ЛЗ, що вимагає особливої ​​уваги: Баклофен: можливе посилення антигіпертензивного ефекту. Слід контролювати артеріальний тиск і функцію нирок, при необхідності потрібна корекція дози амлодипіну. 2. Поєднання препаратів, що потребує уваги: Гіпотензивні засоби (наприклад, бета-адреноблокатори) та вазодилататори: можливе посилення антигіпертензивного ефекту периндоприлу та амлодипіну. Слід бути обережними при одночасному призначенні з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами, оскільки при цьому можливе додаткове зниження АТ. Кортикостероїди (мінералокортикостероїди та кортикостероїди), тетракозактид: зниження антигіпертензивної дії (затримка рідини та іонів натрію внаслідок дії кортикостероїдів). Альфа-адреноблокатори (празозин, альфузозин, доксазозин, тамсулозин, теразозин): посилення антигіпертензивної дії та підвищення ризику ортостатичної гіпотензії. Аміфостин: можливе посилення гіпотензивної дії амлодипіну. Трициклічні антидепресанти/нейролептики/засоби для загальної анестезії: посилення антигіпертензивної дії та підвищення ризику ортостатичної гіпотензії.Спосіб застосування та дозиВсередину по 1 табл. 1 раз на добу, переважно вранці, перед їдою. Доза препарату Престанс підбирається після раніше проведеного титрування доз окремих компонентів препарату – периндоприлу та амлодипіну – у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та/або ІХС. При терапевтичній необхідності доза препарату Престанс може бути змінена або попередньо може бути проведений індивідуальний підбір доз окремих компонентів: 5 мг периндоприлу + 5 мг амлодипіну або 5 мг периндоприлу + 10 мг амлодипіну, або 10 мг периндоприлу + 5 мг амлодипіну, або 10 мг периндоприлу 10 мг амлодипіну. Особливі групи пацієнтів Пацієнти похилого віку та пацієнти з нирковою недостатністю. Виведення периндоприлату у пацієнтів похилого віку та пацієнтів з нирковою недостатністю уповільнено. Тому у таких пацієнтів необхідно регулярно контролювати концентрацію креатиніну та калію у плазмі крові. Престанс може призначатися пацієнтам з Cl креатиніну, рівним або таким, що перевищує 60 мл/хв. Престанс протипоказаний пацієнтам із Cl креатиніну. Пацієнти з печінковою недостатністю. Для пацієнтів з легкою або помірною печінковою недостатністю добір дози необхідно проводити з обережністю. Рекомендується розпочинати прийом препарату з низьких доз (див. «Спосіб застосування та дози» та «Особливі вказівки»). Пошук оптимальної початкової та підтримуючої дози для пацієнтів з печінковою недостатністю слід проводити індивідуально, застосовуючи препарати амлодипіну та периндоприлу у монотерапії. Фармакокінетика амлодипіну у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю не вивчена. Для таких пацієнтів прийом амлодипіну необхідно розпочати з найменшої дози та збільшувати її поступово. Діти та підлітки Престанс не слід призначати дітям та підліткам до 18 років через відсутність даних про ефективність та безпеку застосування периндоприлу та амлодипіну у цих груп пацієнтів у вигляді комбінованої терапії.ПередозуванняІнформація про передозування Престансу відсутня. Амлодипін Інформація про передозування амлодипіну обмежена. Симптоми: виражене зниження АТ з можливим розвитком рефлекторної тахікардії та надмірної периферичної вазодилатації (ризик розвитку вираженої та стійкої артеріальної гіпотензії, у т.ч. з розвитком шоку та летального результату). Лікування: промивання шлунка, призначення активованого вугілля (особливо в перші 2 години після передозування), підтримання функції ССС та дихальної системи, підвищене положення кінцівок, контроль ОЦК та діурезу, симптоматична та підтримуюча терапія, внутрішньовенне введення кальцію глюконату та дофаміну. Гемодіаліз неефективний. При значному зниженні артеріального тиску слід проводити спостереження за пацієнтом в умовах кардіологічного відділення інтенсивної терапії. За відсутності протипоказань для відновлення тонусу судин та артеріального тиску можна застосовувати вазоконстриктори. Периндоприл Дані про передозування периндоприлу обмежені. Симптоми: значне зниження артеріального тиску, шок, електролітні порушення, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, відчуття серцебиття, брадикардія, запаморочення, занепокоєння та кашель. Лікування: при значному зниженні артеріального тиску слід перевести пацієнта в положення лежачи на спині з піднятими ногами, при необхідності проводити корекцію гіповолемії (наприклад, внутрішньовенна інфузія 0,9% розчину натрію хлориду). Також можливе внутрішньовенне введення катехоламінів. За допомогою гемодіалізу можна видалити периндоприл із системного кровотоку. При брадикардії, резистентної до терапії, може знадобитися встановлення штучного водія ритму. Необхідний динамічний контроль фізикального стану, концентрації креатиніну та електролітів плазми крові. Заходи невідкладної допомоги зводяться до виведення препарату з організму: промивання шлунка та/або призначення активованого вугілля з подальшим відновленням водно-електролітного балансу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиОсобливі вказівки, що стосуються периндоприлу та амлодипіну, застосовні і до лікарського препарату Престанс®. Периндоприл Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк При прийомі інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, в окремих випадках може спостерігатися розвиток ангіоневротичного набряку особи, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосових складок та/або гортані. Це може статися у будь-який період терапії. При появі симптомів прийом препарату має бути негайно припинено, а пацієнт повинен спостерігатися доти. поки що ознаки набряку не зникнуть повністю. Якщо набряк зачіпає лише обличчя та губи, то його прояви зазвичай проходять самостійно, хоча для лікування симптомів можуть застосовуватись антигістамінні засоби. Ангіоневротичний набряк, що супроводжується набряком гортані, може призвести до смерті. Набряк мови, голосових складок або гортані може призвести до обструкції дихальних шляхів. З появою таких симптомів слід негайно ввести епінефрін (адреналін) підшкірно та/або забезпечити прохідність дихальних шляхів. Пацієнт повинен перебувати під медичним наглядом до повного та стійкого зникнення симптомів. У пацієнтів з набряком Квінке в анамнезі, не пов'язаним із прийомом інгібіторів АПФ, може бути підвищений ризик розвитку при прийомі препаратів цієї групи. У поодиноких випадках на фоні терапії інгібіторами АПФ розвивається ангіоневротичний набряк кишечника. При цьому у пацієнтів відзначається біль у животі як ізольований симптом або у поєднанні зі нудотою або блюванням, у деяких випадках, без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальному рівні С1-естерази. Діагноз встановлюється за допомогою комп'ютерної томографії черевної області, ультразвукового дослідження або на момент хірургічного втручання. Симптоми зникають після припинення інгібіторів АПФ. Тому у пацієнтів з болем у животі, які отримують інгібітори АПФ. під час проведення диференціальної діагностики необхідно враховувати можливість розвитку ангіоневротичного набряку кишечника. Спільне застосування з комбінованими лікарськими препаратами, що містять валсартан + сакубітрил: Спільне застосування периндоприлу з комбінованими лікарськими препаратами, що містять валсартан + сакубітрил, протипоказане, оскільки підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ "Протипоказання"). Застосування комбінованого лікарського препарату, що містить валсартан + сакубітрил, можливе не раніше ніж через 36 годин після останнього прийому периндоприлу. Застосування периндоприлу можливе не раніше ніж через 36 годин після припинення прийому комбінованого лікарського препарату, що містить валсартан + сакубітрил. При сумісному застосуванні інгібіторів АПФ з іншими інгібіторами неприлізину (наприклад, рацекадотрилом) може бути підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку. У пацієнтів, які отримують периндоприл, перед початком лікування інгібіторами енкефалінази (наприклад,рацекадотрилом) необхідно провести ретельну оцінку співвідношення ризик / користь. Спільне застосування з інгібіторами mTOR (наприклад, сиролімусом, еверолімусом, темсіролімусом) При сумісному застосуванні з інгібіторами mTOR (наприклад, сиролімусом, еверолімусом, темсиролімусом), може підвищуватися ризик розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад, набряк дихальних шляхів або язика з порушенням функції дихання або без нього) (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами"). Анафілактоїдні реакції при проведенні аферезу ЛПНЩ У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) з використанням декстрану сульфату можуть розвиватися анафілактоїдні реакції, що загрожують життю. Для запобігання анафілактоїдної реакції слід тимчасово припинити терапію інгібітором АПФ перед кожною процедурою аферезу. Анафілактоїдні реакції при проведенні десенсибілізації Є окремі повідомлення про розвиток анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої терапії (наприклад, отрутою перетинчастокрилих комах). У цих пацієнтів анафілактоїдної реакції вдавалося уникнути шляхом тимчасової відміни інгібіторів АПФ, а при випадковому прийомі препарату анафілактоїдна реакція виникала знову. Нейтропенія/aгаранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія Є повідомлення про розвиток нейтропенії/агранулоцитозу. тромбоцитопенії та анемії на фоні прийому інгібіторів АПФ. У пацієнтів із нормальною функцією нирок та за відсутності інших супутніх факторів нейтропенія розвивається рідко. З обережністю слід застосовувати периндоприл на фоні системних захворювань сполучної тканини, а також на фоні прийому імунодепресантів, алопуринолу або прокаїнаміду, особливо у пацієнтів з порушеною функцією нирок. У деяких пацієнтів виникали тяжкі інфекційні захворювання, у ряді випадків стійкі до інтенсивної антибіотикотерапії. У разі застосування периндоприлу таким пацієнтам рекомендується періодично контролювати лейкоцити в крові. Пацієнти повинні повідомляти лікаря про будь-які ознаки інфекційних захворювань (наприклад, біль у горлі, гарячка). Реноваскулярна гіпертензія У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки на фоні терапії інгібіторами АПФ зростає ризик розвитку артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Прийом діуретиків може бути додатковим фактором ризику. Погіршення функції нирок може спостерігатися вже при незначній зміні концентрації креатиніну у сироватці, навіть у пацієнтів з одностороннім стенозом ниркової артерії. Подвійна блокада РААС Є дані про збільшення ризику виникнення артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (включно з гострою нирковою недостатністю) при сумісному застосуванні інгібіторів АПФ з АРА II або аліскіреном. Тому подвійна блокада РААС шляхом спільного застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II або аліскіреном не рекомендується. Якщо подвійна блокада абсолютно необхідна, це має виконуватися під суворим наглядом фахівця при регулярному контролі функції нирок, концентрації електролітів у крові та АТ. Протипоказано застосування інгібіторів АПФ у поєднанні з антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується в інших пацієнтів. Первинний гіперальдостеронізм Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом, як правило, не сприйнятливі до антигіпертензивних препаратів, дія яких ґрунтується на інгібуванні РААС. Тому застосування препарату таких пацієнтів не рекомендується. Артеріальна гіпотензія Інгібітори АПФ можуть викликати різке зниження артеріального тиску. Симптоматична гіпотензія рідко розвивається у пацієнтів без супутніх захворювань. Ризик надмірного зниження АТ підвищений у пацієнтів зі зниженим обсягом циркулюючої крові, що може відзначатися на фоні терапії діуретиками, при дотриманні суворої дієти без солі, гемодіалізі, діареї та блюванні, а також у пацієнтів з тяжким ступенем артеріальної гіпертензії з високою активністю реніну. У пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії необхідно ретельно контролювати АТ, функцію нирок та вміст калію у сироватці крові під час терапії лікарським препаратом Престанс. Подібний підхід застосовується і у пацієнтів зі стенокардією та цереброваскулярними захворюваннями, у яких виражена артеріальна гіпотензія може призвести до інфаркту міокарда або порушення мозкового кровообігу. У разі розвитку артеріальної гіпотензії пацієнт повинен бути переведений у положення "лежачи" на спині з піднятими ногами. При необхідності слід заповнити об'єм циркулюючої крові за допомогою внутрішньовенного введення 0,9% розчину хлориду натрію. Минуща артеріальна гіпотензія не є перешкодою для подальшого прийому препарату. Після відновлення об'єму циркулюючої крові та артеріального тиску лікування може бути продовжено. Мітральний стеноз/аортальний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, повинен обережно призначатися пацієнтам з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка (аортальний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія), а також пацієнтам з мітральним стенозом. Порушення функції нирок Пацієнтам із нирковою недостатністю (КК У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки на фоні терапії інгібіторами АПФ можливе підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові, що зазвичай відбувається при відміні терапії. Найчастіше цей ефект відзначається у пацієнтів із нирковою недостатністю. Додаткова наявність реноваскулярної гіпертензії зумовлює підвищений ризик розвитку тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності у таких пацієнтів. У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без ознак ураження судин нирок можливе підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові, особливо при одночасному призначенні периндоприлу з діуретиком, зазвичай незначне та минуще. Найчастіше цей ефект відзначається у пацієнтів із попереднім порушенням функції нирок. Печінкова недостатність У поодиноких випадках на фоні прийому інгібіторів АПФ виникає холестатична жовтяниця. При прогресуванні цього синдрому можливий розвиток фульмінантного некрозу печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому незрозумілий. При появі жовтяниці або значного підвищення активності "печінкових" ферментів на фоні прийому інгібіторів АПФ слід припинити прийом препарату та перебувати під відповідним ситуацією спостереженням лікаря. Етнічні відмінності У пацієнтів негроїдної раси частіше, ніж у інших рас, на фоні прийому інгібіторів АПФ розвивається ангіоневротичний набряк. Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, можливо, має менш виражену антигіпертензивну дію у пацієнтів негроїдної раси порівняно з іншими расами. Можливо, ця відмінність зумовлена ​​тим, що у пацієнтів з артеріальною гіпертензією негроїдної раси найчастіше відзначається низька активність реніну. Кашель На тлі терапії інгібітором АПФ може виникати сухий кашель. Кашель тривалий час зберігається на фоні прийому препаратів цієї групи і зникає після їх відміни. Це слід враховувати під час проведення диференціальної діагностики кашлю. Хірургічне втручання/загальна анестезія У пацієнтів, яким планується проведення великих операцій або використання засобів для анестезії, що викликають гіпотензію, застосування периндоприлу може блокувати утворення ангіотензину II на тлі компенсаторного вивільнення реніну. Лікування слід припинити протягом доби до операції. При розвитку артеріальної гіпотензії за вказаним механізмом слід підтримувати артеріальний тиск шляхом заповнення ОЦК. Гіперкаліємія Гіперкаліємія може розвиватися під час лікування інгібіторами АПФ. у тому числі, і периндоприлом. Факторами ризику гіперкаліємії є ниркова недостатність, погіршення функції нирок, вік старше 70 років, цукровий діабет, деякі супутні стани (дегідратація, гостра декомпенсація хронічної серцевої недостатності, метаболічний ацидоз), спільне застосування калійзберігаючих діуретиків (таких як спіронолактон, ), а також препаратів калію або калійвмісних замінників кухонної солі, а також застосування інших препаратів, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі крові (наприклад, гепарин, котримоксазол, також відомий як комбінація сульфаметоксазол + триметоприм). Застосування препаратів калію, калійзберігаючих діуретиків,калійвмісних замінників харчової солі може призвести до значного підвищення вмісту калію в крові, особливо у пацієнтів зі зниженою функцією нирок. Гіперкаліємія може призвести до серйозних, іноді фатальних порушень серцевого ритму. Якщо необхідно спільне застосування периндоприлу та зазначених вище препаратів, лікування має проводитися з обережністю на тлі регулярного контролю вмісту іонів калію у сироватці крові. Пацієнти з цукровим діабетом При призначенні препарату пацієнтам з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсулін, протягом першого місяця терапії необхідно ретельно контролювати концентрацію глюкози в крові. Амлодипін Ефективність та безпека застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не встановлено. Серцева недостатність Лікування пацієнтів із серцевою недостатністю слід проводити з обережністю. При застосуванні амлодипіну у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю III та IV функціонального класу за класифікацією NYHA можливий розвиток набряку легень. Блокатори "повільних" кальцієвих каналів, включаючи амлодипін, необхідно з обережністю застосовувати у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю у зв'язку з можливим збільшенням ризику розвитку небажаних явищ з боку серцево-судинної системи та смертності. Печінкова недостатність У пацієнтів з порушенням функції печінки Т1/2 та AUC амлодипіну збільшується. Рекомендації щодо дозування препарату не встановлені. Прийом амлодипіну необхідно почати з найнижчих доз і дотримуватися запобіжних заходів, як на початку лікування, так і при збільшенні дози. Пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю підвищувати дозу слід поступово, забезпечуючи ретельний моніторинг клінічного стану. Пацієнти похилого віку У пацієнтів похилого віку збільшення дози слід проводити з обережністю. Ниркова недостатність Пацієнти з нирковою недостатністю можуть приймати амлодипін у стандартних дозах. Зміни плазмових концентрацій амлодипіну не корелюють зі ступенем ниркової недостатності. Амлодипін не виводиться з організму за допомогою діалізу. Престанс® Особливі вказівки щодо амлодипіну та периндоприлу відносяться і до лікарського препарату Престанс®. Допоміжні речовини Через наявність лактози у складі препарату протипоказано призначати препарат пацієнтам зі спадковою непереносимістю галактози, повною лактазною недостатністю та глюкозо-галактозною мальабсорбцією. Лікарські взаємодії Спільне застосування лікарського препарату Престанс® з препаратами літію, калійзберігаючими діуретиками, замінниками, що містять калій, або дантроленом не рекомендується. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Хоча на тлі прийому лікарського препарату Престанс будь-якого негативного впливу на здатність керувати автотранспортом або іншими складними механізмами не спостерігалося, проте, внаслідок можливого надмірного зниження АТ, розвитку запаморочення, сонливості та інших побічних реакцій, слід дотримуватися обережності в перелічених ситуаціях, особливо в початку лікування та зі збільшенням дози.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: периндоприлу аргініну 10 мг (6,790 мг у перерахуванні на периндоприл); Допоміжні речовини: ацесульфам калію 0,4 мг, аспартам 0,4 мг, магнію стеарат 0,8 мг, кремнію діоксид колоїдний безводний 0,8 мг, суха суміш лактози та крохмалю (лактози моногідрату 85%, крохмалю кукурудзяного 15%) 6 мг. По 30 таблеток у флакон з поліпропілену, з дозатором і пробкою, що містить гель поглинання. По 1 флакону по 30 таблеток з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку з контролем першого розтину. По 29 або 30 таблеток у флакон з поліпропілену, з дозатором і пробкою, що містить гель поглинання. По 1 флакону по 29 або 30 таблеток з інструкцією з медичного застосування в картонну пачку з контролем першого розтину.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки білого кольору.Фармакотерапевтична групаАПФ інгібітор.ФармакокінетикаВсмоктування При прийомі периндоприл швидко всмоктується в шлунково-кишковому тракті, максимальна концентрація (Сmах) у плазмі крові досягається через 1 год. Період напіввиведення (Т1/2) периндоприлу з плазми крові становить 1 год. Периндоприл не має фармакологічної активності. Приблизно 27% загальної кількості абсорбованого периндоприлу потрапляє в кровотік у вигляді активного метаболіту периндоприлату. Крім периндоприлату, утворюються ще 5 метаболітів, які не мають фармакологічної активності. Схах периндоприлату в плазмі крові досягається через 3-4 години після прийому внутрішньо. Прийом їжі уповільнює перетворення периндоприлу на периндоприлат, таким чином, впливаючи на біодоступність. Тому препарат слід приймати внутрішньо 1 раз на добу, вранці, перед їдою. Було показано, що залежність між дозою периндоприлу та концентрацією його у плазмі має лінійний характер. Розподіл Об'єм розподілу вільного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Зв'язок периндоприлату з білками плазми крові, головним чином з АПФ, становить 20%, і має дозозалежний характер. Виведення Периндоприлат виводиться з організму нирками і кінцевий період напіввиведення вільної фракції становить приблизно 17 годин, в результаті рівноважний стан досягається протягом 4 діб.ФармакодинамікаМеханізм дії Периндоприл - інгібітор ферменту, що перетворює ангіотензин I на ангіотензин II. АПФ, або кініназа II, є екзопептидазою, яка здійснює як перетворення ангіотензину I на судинозвужувальну речовину ангіотензин II, так і руйнування брадикініну, що має судинорозширювальну дію, до неактивного гептапептиду. Інгібування АПФ призводить до зниження концентрації ангіотензину II у плазмі крові, що спричиняє збільшення активності реніну плазми крові (за механізмом "негативного зворотного зв'язку") та зменшення секреції альдостерону. Оскільки ангіотензинперетворюючий фермент інактивує брадикінін, пригнічення АПФ супроводжується підвищенням активності як циркулюючої, так і тканинної калікреїн-кінінової системи, при цьому також активується система простагландинів. Можливо, що цей ефект є частиною механізму антигіпертензивної дії інгібіторів АПФ, а також механізм розвитку деяких побічних ефектів препаратів даного класу (наприклад, кашлю). Периндоприл має терапевтичну дію завдяки активному метаболіту периндоприлату. Інші метаболіти не мають інгібуючої дії щодо АПФ in vitro. Клінічна ефективність та безпека Артеріальна гіпертензія Периндоприл ефективний у терапії артеріальної гіпертензії будь-якого ступеня тяжкості. На фоні застосування препарату відзначається зниження як систолічного, так і діастолічного артеріального тиску (АТ) у положенні пацієнта "лежачи" та "стоячи". Периндоприл зменшує загальний периферичний судинний опір (ОПСС), що призводить до зниження артеріального тиску, при цьому периферичний кровотік прискорюється без зміни частоти серцевих скорочень (ЧСС). Як правило, периндоприл призводить до збільшення ниркового кровотоку, швидкість клубочкової фільтрації при цьому не змінюється. Антигіпертензивна дія препарату досягає максимуму через 4-6 годин після одноразового прийому внутрішньо та зберігається протягом 24 годин. Через 24 години після прийому внутрішньо спостерігається виражене (порядку 87-100%) залишкове інгібування АПФ. Зниження АТ досягається досить швидко. У пацієнтів із позитивною відповіддю на лікування нормалізація АТ настає протягом місяця та зберігається без розвитку тахіфілаксії. Припинення лікування не супроводжується розвитком ефекту "рикошету". Периндоприл має судинорозширювальну дію, сприяє відновленню еластичності великих артерій та структури судинної стінки дрібних артерій, а також зменшує гіпертрофію лівого шлуночка. Одночасне призначення тіазидних діуретиків посилює вираженість антигіпертензивного ефекту. Крім цього, комбінування інгібітору АПФ та тіазидного діуретика також призводить до зниження ризику розвитку гіпокаліємії на фоні прийому діуретиків. Цереброваскулярні захворювання Результати дослідження ПРОГРЕС, де оцінювався вплив активної терапії периндоприлом (монотерапія або у комбінації з індапамідом) протягом 4 років на ризик розвитку повторного інсульту у пацієнтів, які мають цереброваскулярні захворювання в анамнезі. Після вступного періоду застосування периндоприлу третбутиламіну по 2 мг (еквівалентно периндоприлу аргініну 2,5 мг) один раз на день протягом двох тижнів і потім по 4 мг (еквівалентно периндоприлу аргініну 5 мг) один раз на день протягом наступних двох тижнів, 6105 пацієнтів були рандомізовані на дві групи: плацебо (n=3054) та периндоприл третбутиламін по 4 мг (відповідає 5 мг периндоприлу аргініну) (монотерапія) або у комбінації з індапамідом (n=3051). Індапамід додатково призначався пацієнтам, які не мали прямих показань або протипоказань для застосування діуретиків. Ця терапія призначалася додатково до стандартної терапії інсульту та/або артеріальної гіпертензії або інших патологічних станів. Усі рандомізовані пацієнти мали в анамнезі цереброваскулярні захворювання (інсульт або транзиторну ішемічну атаку) протягом останніх 5 років. Величина АТ не була критерієм включення: 2916 пацієнтів мали артеріальну гіпертензію та 3189 – нормальний АТ. Після 3,9 років терапії величина АТ (систолічний/діастолічний) знизилася в середньому на 9,0/4,0 мм рт.ст. Також було показано значне зниження ризику виникнення повторного інсульту (як ішемічного, так і геморагічного) близько 28% порівняно з плацебо (10,1% та 13,8%). Додатково було показано значне зниження ризику: фатальних чи призводять до інвалідизації інсультів; основних серцево-судинних ускладнень, включаючи інфаркт міокарда, у т.ч. з летальним кінцем; деменції, пов'язаної з інсультом; серйозні погіршення когнітивних функцій. Це було відзначено як у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, так і при нормальному артеріальному тиску, незалежно від віку, статі, наявності або відсутності цукрового діабету та типу інсульту. Стабільна ішемічна хвороба серця (ІХС) Ефективність – застосування периндоприлу у пацієнтів (12218 пацієнтів віком від 18 років) зі стабільною ІХС без клінічних симптомів хронічної серцевої недостатності вивчалась у ході 4-річного дослідження. 90% учасників дослідження раніше перенесли гострий інфаркт міокарда та/або процедуру реваскуляризації. Більшість пацієнтів отримали крім досліджуваного препарату стандартну терапію, включаючи антиагреганти, гіполіпідемічні засоби та бета-адреноблокатори. Як основний критерій ефективності була обрана комбінована кінцева точка, що включає серцево-судинну смертність, нефатальний інфаркт міокарда та/або зупинку серця з успішною реанімацією. Терапія периндоприлу ербуміном у дозі 8 мг/добу (еквівалентно 10 мг периндоприлу аргініну) призводила до істотного зниження абсолютного ризику настання комбінованої кінцевої точки на 1,9% (зниження відносного ризику – 20%). У пацієнтів, які раніше перенесли інфаркт міокарда або процедуру реваскуляризації, зниження абсолютного ризику склало 2,2% (зниження відносного ризику – 22,4%) порівняно з групою плацебо. Пацієнти дитячого віку (до 18 років): Ефективність та безпека застосування периндоприлу у дітей та підлітків віком до 18 років не встановлена. Є дані клінічних досліджень за участю 62 пацієнтів з артеріальною гіпертензією у віці від 2 до 15 років зі швидкістю клубочкової фільтрації > 30 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла, які отримували периндоприл у дозі 0,07 мг/кг у середньому. Доза підбиралася індивідуально, залежно від загального стану пацієнта та показників його артеріального тиску у відповідь на терапію, при цьому максимальна доза становила 0,135 мг/кг/добу. 59 пацієнтів брали участь у дослідженні протягом 3-х місяців та 36 пацієнтів завершили продовжений період дослідження, який становив не менше 24 місяців (середня тривалість участі у дослідженні становила 44 місяці). Показники систолічного та діастолічного артеріального тиску залишалися стабільними протягом усього періоду дослідження (від моменту включення до дослідження до заключної оцінки) у пацієнтів, які раніше отримували інші гіпотензивні засоби, та знизилися у пацієнтів, які раніше не отримували гіпотензивну терапію. Більше 75% дітей при останньому визначенні мали систолічний та діастолічний АТ менше 95-го перцентилю. Дані безпеки, отримані в цьому дослідженні, узгоджуються з вже наявною інформацією щодо безпеки застосування периндоприлу. Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) Є дані клінічних досліджень комбінованої терапії із застосуванням інгібітору АПФ та антагоніста рецептора ангіотензину II (АРА II). Проводилося клінічне дослідження за участю пацієнтів, які мають в анамнезі кардіоваскулярне або цереброваскулярне захворювання, або цукровий діабет 2 типу, що супроводжується підтвердженим ураженням органу-мішені, а також дослідження за участю пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу та діабетичною нефропатією. Дані досліджень не виявили значного позитивного впливу комбінованої терапії на виникнення ниркових та/або кардиваскулярних подій та на показники смертності, тоді як ризик розвитку гіперкаліємії, гострої ниркової недостатності та/або артеріальної гіпотензії збільшувався порівняно з монотерапією. Зважаючи на подібні внутрішньогрупові фармакодинамічні властивості інгібіторів АПФ та АРА II, ці результати можна очікувати для взаємодії будь-яких інших препаратів, представників класів інгібіторів АПФ та АРА II. Тому інгібітори АПФ та АРА II не слід застосовувати одночасно у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Є дані клінічного дослідження з вивчення позитивного впливу від додавання аліскірену до стандартної терапії інгібітором АПФ або АРА II у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та хронічним захворюванням нирок або кардіоваскулярним захворюванням або мають поєднання цих захворювань. Дослідження було припинено достроково у зв'язку з зростанням ризику виникнення несприятливих результатів. Кардіоваскулярна смерть та інсульт відзначалися частіше у групі пацієнтів, які отримують аліскірен, порівняно з групою плацебо; також небажані явища та серйозні небажані явища особливого інтересу (гіперкаліємія, артеріальна гіпотензія та порушення функції нирок) реєструвалися частіше у групі аліскірену, ніж у групі плацебо.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія; хронічна серцева недостатність; профілактика повторного інсульту (комбінована терапія з індапамідом) у пацієнтів, які перенесли інсульт або транзиторне порушення мозкового кровообігу за ішемічним типом; стабільна ІХС: зниження ризику серцево-судинних ускладнень у пацієнтів із стабільною ІХС.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до діючої речовини, інших інгібіторів АПФ та допоміжних речовин, що входять до складу препарату; ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) в анамнезі, пов'язаний з прийомом інгібітору АПФ; спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк; вагітність; період грудного вигодовування; одночасне застосування з аліскіренсодержащими препаратами у пацієнтів з цукровим діабетом або порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ)) дефіцит лактази, непереносимість лактози, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). З обережністю: двосторонній стеноз ниркових артерій або наявність тільки однієї функціонуючої нирки, ниркова недостатність, системні захворювання сполучної тканини (системний червоний вовчак, склеродермія та ін.), терапія імуносупресорами, алопуринолом, прокаїнамідом (ризик розвитку нейтропенії, (прийом діуретиків, безсольова дієта, блювота, діарея), стенокардія, цереброваскулярні захворювання, реноваскулярна гіпертензія, цукровий діабет, хронічна серцева недостатність IV функціонального класу за класифікацією NYHA, одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, калій, що містять хірургічне втручання/загальна анестезія, гемодіаліз з використанням високопроточних мембран, десенсибілізуюча терапія,аферез ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНГ), стан після трансплантації нирки, аортальний стеноз/мітральний стеноз/гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія, застосування у пацієнтів негроїдної раси.Вагітність та лактаціяВагітність Престаріум А протипоказаний до застосування при вагітності. На даний момент немає незаперечних епідеміологічних даних про тератогенний ризик при прийомі інгібіторів АПФ у першому триместрі вагітності. Проте не можна виключити невелике збільшення ризику порушення розвитку плода. При плануванні вагітності або при її настанні під час застосування Престаріуму А слід негайно припинити прийом препарату і, при необхідності, призначити іншу гіпотензивну терапію з доведеним профілем безпеки застосування при вагітності. Відомо, що вплив інгібіторів АПФ на плід у ІІ та ІІІ триместрах вагітності може призводити до порушення його розвитку (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) та розвитку ускладнень у новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо пацієнтка отримувала інгібітори АПФ під час ІІ або ІІІ триместру вагітності, рекомендується провести ультразвукове обстеження для оцінки стану кісток черепа та функції нирок. Новонароджені, матері яких отримували інгібітори АПФ під час вагітності, повинні перебувати у спостереженні через ризик розвитку артеріальної гіпотензії. Період грудного вигодовування На даний момент не встановлено, чи виділяється периндоприл у грудне молоко. Внаслідок відсутності інформації щодо застосування периндоприлу у період грудного вигодовування його прийом не рекомендується. Переважно застосовувати інші препарати з більш вивченим профілем безпеки в період грудного вигодовування, особливо при вигодовуванні новонароджених або недоношених дітей. Фертильність У доклінічних дослідженнях було показано відсутність впливу периндоприлу на репродуктивну функцію у щурів обох статей.Побічна діяПрофіль безпеки периндоприлу узгоджується із профілем безпеки інгібіторів АПФ. Найчастішими небажаними явищами, про які повідомлялося в клінічних дослідженнях і які спостерігалися при застосуванні периндоприлу, є: запаморочення, головний біль, парестезія, вертиго, порушення зору, шум у вухах, надмірне зниження артеріального тиску, кашель, задишка, біль у животі, запор, діарея, порушення смаку, диспепсія, нудота, блювання, свербіж шкіри, висипання на шкірі, спазми м'язів і астенія. Частота побічних реакцій, зазначених у ході клінічних досліджень та/або післяреєстраційного застосування периндоприлу, наведена у вигляді наступної градації: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, З боку крові та лімфатичної системи - Нечасто*: еозинофілія; Дуже рідко: зниження гемоглобіну та гематокриту, тромбоцитопенія, лейкопенія/нейтропенія, агранулоцитоз, панцитопенія, гемолітична анемія у пацієнтів із вродженим дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази. Метаболічні порушення - Нечасто*: гіпоглікемія, гіперкаліємія, оборотна після відміни препарату, гіпонатріємія. З боку центральної нервової системи: - Часто: парестезія, головний біль, запаморочення, вертиго; Нечасто: порушення сну, лабільність настрою, сонливість*, непритомність*; Дуже рідко: сплутаність свідомості. З боку органу зору: - Часто: порушення зору. З боку органу слуху: - Часто: шум у вухах. З боку серцево-судинної системи: - часто: надмірне зниження АТ і пов'язані з цим симптоми; Нечасто: васкуліт, тахікардія, відчуття серцебиття; Дуже рідко: порушення серцевого ритму, стенокардія, інфаркт міокарда та інсульт, можливо, внаслідок надмірного зниження артеріального тиску у пацієнтів із групи високого ризику. З боку дихальної системи: - Часто: кашель, задишка; Нечасто: бронхоспазм; Дуже рідко: еозинофільна пневмонія, риніт. З боку травної системи: - Часто: запор, нудота, блювання, біль у животі, порушення смаку, диспепсія, діарея; Нечасто: сухість слизової оболонки ротової порожнини; Дуже рідко панкреатит. З боку печінки та жовчовивідних шляхів - дуже рідко: гепатит (холестатичний або цитолітичний). З боку шкірних покривів та підшкірно-жирової клітковини - Часто: свербіж шкіри, висип. Нечасто: ангіоневротичний набряк обличчя, губ, верхніх та нижніх кінцівок, слизових оболонок, язика, голосових складок та/або гортані; кропив'янка; Дуже рідко: мультиформна еритема; Нечасто: фотосенсибілізація, пухирчатка, підвищене потовиділення. З боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини – часто: спазми м'язів; Нечасто: артралгія, міалгія. З боку нирок та сечовивідних шляхів: - Нечасто: ниркова недостатність; Дуже рідко: гостра ниркова недостатність. З боку репродуктивної системи – Нечасто: еректильна дисфункція. Загальні розлади та симптоми: - Часто: астенія; Нечасто: біль у грудній клітці, периферичні набряки, слабкість, лихоманка, падіння. Лабораторні показники - рідко: підвищення активності "печінкових" трансаміназ та білірубіну в сироватці крові; Нечасто: підвищення концентрації сечовини та креатиніну в плазмі крові. *Оцінку частоти небажаних реакцій, виявлених за спонтанними повідомленнями, проведено на підставі даних результатів клінічних досліджень. Небажані явища, зазначені у клінічних дослідженнях У дослідженні EUROPA проводилася реєстрація лише серйозних небажаних явищ. Серйозні небажані явища були відзначені у 16 ​​(0,3%) пацієнтів у групі периндоприлу та у 12 (0,2%) пацієнтів у групі плацебо. У групі периндоприлу у 6 пацієнтів було відзначено виражене зниження артеріального тиску, у 3 пацієнтів – ангіоневротичний набряк, у 1 пацієнта – раптова зупинка серця. Частота відміни препарату через кашль, виражене зниження АТ або інших випадків непереносимості була вищою в групі периндоприлу порівняно з групою плацебо.Взаємодія з лікарськими засобамиДані клінічних досліджень показують, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) в результаті одночасного прийому інгібіторів АПФ, АРА II або аліскірену призводить до збільшення частоти виникнення таких небажаних явищ, як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та порушення функції нирок недостатність), порівняно з ситуаціями, коли застосовується лише один препарат, що впливає на РААС. Лікарські засоби, що викликають гіперкаліємію Деякі лікарські препарати або препарати інших фармакологічних класів можуть підвищувати ризик розвитку гіперкаліємії: аліскірен та аліскіренвмісні препарати, солі калію, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II (АРА II), нестероїдні протизапальні препарати. циклоспорин або такролімус, тріметоприм. Поєднання цих лікарських препаратів підвищує ризик гіперкаліємії. Одночасне застосування протипоказане Аліскірен У пацієнтів з цукровим діабетом або порушеннями функції нирок зростає ризик гіперкаліємії, погіршення функції нирок та підвищення частоти серцево-судинної захворюваності та смертності. Одночасне застосування не рекомендується Аліскірен У пацієнтів, які не мають цукрового діабету або порушення функції нирок, можливе підвищення ризику гіперкаліємії, погіршення функції нирок та підвищення частоти серцево-судинної захворюваності та смертності. Спільна терапія інгібіторами АПФ та антагоністами рецепторів ангіотензину У літературі повідомлялося, що у пацієнтів із встановленим атеросклеротичним захворюванням, серцевою недостатністю або цукровим діабетом з ураженням органів-мішеней, одночасна терапія інгібітором АПФ та АРА II пов'язана з вищою частотою розвитку артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та погіршення функції нирок. недостатність) порівняно із застосуванням лише одного препарату, що впливає на РААС. Подвійна блокада (наприклад, при поєднанні інгібітору АПФ з АРА II) повинна бути обмежена окремими випадками з ретельним моніторингом функції нирок, вмісту калію та АТ. Естрамустін Одночасне застосування може призвести до підвищення ризику побічних ефектів, таких як ангіоневротичний набряк. Калійзберігаючі діуретики (такі як тріамтерен, амілорид), солі калію Гіперкаліємія (з можливим летальним кінцем), особливо при порушенні функції нирок (додаткові ефекти, пов'язані з гіперкаліємією). Поєднання периндоприлу з вищезазначеними лікарськими засобами не рекомендується. Якщо, однак, одночасне застосування показано, їх слід застосовувати, дотримуючись запобіжних заходів і регулярно контролюючи вміст калію в сироватці крові. Особливості застосування спіронолактон при серцевій недостатності описані далі за текстом. Препарати літію При одночасному застосуванні препаратів літію та інгібіторів АПФ може спостерігатися оборотне збільшення концентрації літію у сироватці крові та пов'язані з цим токсичні ефекти. Одночасне застосування периндоприлу та препаратів літію не рекомендується. За необхідності проведення такої терапії слід проводити регулярний контроль концентрації літію у плазмі. Одночасне застосування, яке потребує особливої ​​обережності Гіпоглікемічні засоби (інсулін, гіпоглікемічні засоби для прийому внутрішньо) Застосування інгібіторів АПФ може посилювати гіпоглікемічний ефект інсуліну та гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо аж до розвитку гіпоглікемії. Як правило, це спостерігається у перші тижні проведення одночасної терапії та у пацієнтів з порушенням функції нирок. Баклофен Посилює антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. Слід ретельно контролювати рівень артеріального тиску і, у разі потреби, дозування гіпотензивних препаратів. Калійнесберігаючі діуретики У пацієнтів, які отримують діуретики, що особливо виводять рідину та/або солі, на початку терапії периндоприлом може спостерігатися надмірне зниження АТ, ризик розвитку якого можна зменшити шляхом відміни діуретичного засобу, заповненням втрати рідини або солей перед початком терапії периндоприлом, а також призначенням периндоприлу в низькій дозі з подальшим поступовим збільшенням. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів, які отримують діуретики, особливо виводять рідину та/або солі, діуретики повинні бути або скасовані до початку застосування інгібітору АПФ (при цьому калійнесберігаючий діуретик може бути пізніше знову призначений), або інгібітор АПФ повинен бути призначений у низькій дозі з подальшим поступовим її збільшенням. При застосуванні діуретиків у разі хронічної серцевої недостатності інгібітор АПФ повинен бути призначений у низькій дозі, можливо після зменшення дози застосовуваного одночасно калійнесберігаючого діуретика. У всіх випадках функція нирок (концентрація креатиніну) повинна контролюватись у перші тижні застосування інгібіторів АПФ. Калійзберігаючі діуретики (еплеренон, спіронолактон) Застосування еплеренону або спіронолактону у дозах від 12,5 мг до 50 мг на добу та низьких доз інгібіторів АПФ: При терапії серцевої недостатності ІІ-ІV функціонального класу за класифікацією NYHA з фракцією викиду лівого шлуночка Перед застосуванням даної комбінації лікарських препаратів необхідно переконатися у відсутності гіперкаліємії та порушень функції нирок. Рекомендується регулярно контролювати концентрацію креатиніну та калію в крові: щотижня у перший місяць лікування та щомісяця у подальшому. НПЗЗ, включаючи високі дози ацетилсаліцилової кислоти (≥3 г/добу) Одночасне застосування інгібіторів АПФ з НПЗП (ацетилсаліцилова кислота в дозі, що чинить протизапальну дію, інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) та неселективні НПЗЗ), може призвести до зниження антигіпертензивної дії інгібіторів АПФ. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та НПЗЗ може призводити до погіршення функції нирок, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності, та збільшення вмісту калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів із зниженою функцією нирок. Следует соблюдать осторожность при назначении данной комбинации, особенно у пожилых пациентов. Пациенты должны получать адекватное количество жидкости, и рекомендуется тщательно контролировать функцию почек, как в начале, так и в процессе лечения. Одновременное применение, которое требует определенной осторожности Гипотензивные препараты и вазодилататоры Антигипертензивный эффект периндоприла может усиливаться при одновременном применении с другими гипотензивными, сосудорасширяющими средствами, включая нитраты короткого и пролонгированного действия. Глиптины (линаглиптин, саксаглиптин, ситаглиптин, вилдаглиптин) Совместное применение с ингибиторами АПФ может повышать риск развития ангионевротического отека вследствие подавления активности дипептидилпептидазы IV (ДПП-IV) глиптином. Трициклические антидепрессанты, антипсихотические средства (нейролептики) и средства для общей анестезии Одновременное применение с ингибиторами АПФ может приводить к усилению антигипертензивного действия. Симпатомиметики Могут ослаблять антигипертензивный эффект ингибиторов АПФ. Препараты золота При применении ингибиторов АПФ, в том числе периндоприла, пациентами, получающими внутривенно препарат золота (натрия ауротиомалат), были описаны нитритоидные реакции симптомокомплекс, включающий в себя гиперемию кожи лица, тошноту, рвоту, артериальную гипотензию.Способ применения и дозыВнутрь, по 1 таблетке 1 раз в сутки, предпочтительно утром, перед едой. При выборе дозы следует учитывать особенности клинической ситуации и степень снижения АД на фоне проводимой терапии. Артериальная гипертензия Престаріум® А можна застосовувати як у монотерапії, так і у складі комбінованої терапії. Початкова доза, що рекомендується, становить 5 мг 1 раз на добу. У пацієнтів з вираженою активністю системи ренін-ангіотензин-альдостерон (особливо при реноваскулярній гіпертензії, гіповолемії та/або зниженні вмісту електролітів плазми крові, декомпенсації хронічної серцевої недостатності або тяжкого ступеня артеріальної гіпертензії) після прийому першої дози препарату може розвинутись виражене зниження артеріального тиску. На початку терапії такі пацієнти повинні перебувати під ретельним медичним наглядом. Початкова доза для таких пацієнтів становить 2,5 мг 1 раз на добу. У разі потреби через місяць після початку лікування можна збільшити дозу препарату до 10 мг 1 раз на добу. На початку терапії препаратом Престаріум А може виникати симптоматична артеріальна гіпотензія. У пацієнтів, які одночасно отримують діуретики, ризик розвитку артеріальної гіпотензії вищий у зв'язку з можливою гіповолемією та зниженням вмісту електролітів плазми крові. Слід бути обережними при застосуванні препарату Престаріум А у даної групи пацієнтів. Рекомендується припинити прийом діуретиків за 2-3 дні до передбачуваного початку терапії препаратом Престаріум® А. При неможливості відмінити діуретики, початкова доза Престаріуму А повинна становити 2,5 мг. При цьому необхідно контролювати функцію нирок та вміст калію у сироватці крові. Надалі, у разі потреби, доза препарату може бути збільшена. При необхідності прийом діуретиків можна відновити. У пацієнтів похилого віку лікування слід розпочинати з дози 2,5 мг на добу. При необхідності через місяць після початку терапії дозу можна збільшити до 5 мг на добу, а потім до максимальної дози – 10 мг на добу з урахуванням стану нирок. Максимальна добова доза становить 10 мг. Серцева недостатність Лікування пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю препаратом Престаріум® А у комбінації з калінейзберігаючими діуретиками та/або дигоксином та/або бета-адреноблокаторами, рекомендується починати під ретельним медичним наглядом, призначаючи препарат у початковій дозі 2,5 мг один раз на день, ут. Через два тижні лікування доза препарату може бути підвищена до 5 мг один раз на день за умови хорошої переносимості дози 2,5 мг та задовільної відповіді на терапію. У пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю, а також у пацієнтів із групи високого ризику (пацієнти з порушеною функцією нирок та тенденцією до порушення водноелектролітного балансу, пацієнти, які одночасно отримують діуретики та/або судиннорозширювально лікарські препарати), лікування має бути розпочато під ретельним медичним наглядом. У пацієнтів з високим ризиком розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії, наприклад, зі зниженим вмістом електролітів за наявності або без гіпонатріємії, з гіповолемією або з інтенсивною терапією діуретиками, перед початком прийому Престаріуму А, по можливості, перелічені стани повинні бути скориговані. Такі показники як величина АТ, функція нирок і вміст калію в плазмі повинні контролюватись як перед початком, так і в процесі терапії. Профілактика повторного інсульту (комбінована терапія з індапамідом) У пацієнтів з цереброваскулярними захворюваннями, в анамнезі, терапію препаратом Престаріум А слід починати з дози 2,5 мг протягом перших двох тижнів, потім, підвищуючи дозу до 5 мг протягом наступних двох тижнів до застосування індапаміду. Терапію слід розпочинати у будь-який (від двох тижнів до кількох років) час після перенесеного інсульту. ІХС: зниження ризику серцево-судинних ускладнень у пацієнтів, які раніше перенесли інфаркт міокарда та/або коронарну реваскуляризацію У пацієнтів із стабільним перебігом ІХС терапію препаратом Престаріум А слід починати з дози 5 мг 1 раз на добу. Через 2 тижні, при добрій переносимості препарату та з урахуванням стану функції нирок, доза може бути збільшена до 10 мг 1 раз на добу. Літнім пацієнтам слід розпочинати терапію з дози 2,5 мг 1 раз на добу протягом одного тижня, потім по 5 мг 1 раз на добу протягом наступного тижня. Потім з урахуванням стану функції нирок дозу можна збільшити до 10 мг 1 раз на добу. Збільшувати дозу препарату можна лише при його добрій переносимості у раніше рекомендованій дозі. Особливі групи пацієнтів Ниркова недостатність У пацієнтів із нирковою недостатністю дозу препарату слід підбирати з урахуванням кліренсу креатиніну (КК). Дозування препарату Престаріум® А при нирковій недостатності: КК більший або дорівнює 60 мл/хв. - рекомендована доза 5 мг на добу; КК понад 30 та менше 60 мл/хв. - рекомендована доза 2,5 мг на добу; КК більше 15 та менше 30 мл/хв. - рекомендована доза 2,5 мг за день; Пацієнти на гемодіалізі менше 15 мл/хв. - рекомендована доза 2,5 мг на день діалізу. * діалізний кліренс периндоприлату - 70 мл/хв. Препарат слід приймати після процедури діалізу. Печінкова недостатність Пацієнтам з порушенням функції печінки корекція дози не потрібна. Вік до 18 років Престаріум® А не слід призначати дітям та підліткам до 18 років через відсутність даних щодо ефективності та безпеки застосування препарату у пацієнтів цієї вікової групи. В даний час немає достатніх даних щодо безпеки та ефективності застосування периндоприлу у дітей та підлітків у віці до 18 років. Наявні дані, описані в розділі "Фармакодинаміка" не дозволяють робити рекомендації щодо способу застосування та дозування препарату у пацієнтів цієї вікової групи.ПередозуванняДані щодо передозування препарату обмежені. Симптоми: виражене зниження артеріального тиску, шок, порушення водно-електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, відчуття серцебиття, брадикардія, запаморочення, неспокій, кашель. Лікування При вираженому зниженні артеріального тиску слід перевести пацієнта в положення "лежачи" на спині з піднятими ногами. За необхідності слід внутрішньовенно ввести 0,9% розчин хлориду натрію. При необхідності можна ввести внутрішньовенно розчин катехоламінів. Перин доприлат, активний метаболіт периндоприлу, можна видалити з організму шляхом діалізу. При розвитку стійкої до терапії брадикардії може знадобитися встановлення штучного водія ритму. Необхідно постійно контролювати показники основних життєвих функцій організму, концентрацію креатиніну та електролітів у сироватці крові.Запобіжні заходи та особливі вказівкиІХС: зниження ризику серцево-судинних ускладнень у пацієнтів, які раніше перенесли інфаркт міокарда та/або коронарну реваскуляризацію При розвитку нестабільної стенокардії протягом першого місяця терапії препаратом Престаріум А слід оцінити переваги та ризик до продовження терапії. Артеріальна гіпотензія Інгібітори АПФ можуть викликати різке зниження артеріального тиску. Симптоматична гіпотензія рідко розвивається у пацієнтів з неускладненим перебігом артеріальної гіпертензії. Ризик надмірного зниження АТ підвищений у пацієнтів зі зниженим ОЦК, що може відзначатися на фоні терапії діуретиками, при дотриманні суворої дієти без солі, гемодіалізі, діареї та блюванні, а також у пацієнтів з тяжким ступенем артеріальної гіпертензії з високою активністю реніну. Симптоматична артеріальна гіпотензія може спостерігатися у пацієнтів із клінічними проявами серцевої недостатності як з наявністю, так і без ниркової недостатності. Цей ризик більш ймовірний у пацієнтів із серцевою недостатністю тяжкого ступеня, як реакція на прийом "петлевих" діуретиків у високих дозах, гіпонатріємію або функціональну ниркову недостатність. У пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії необхідно ретельно контролювати АТ, функцію нирок та вміст калію у сироватці крові під час терапії препаратом Престаріум® А. Подібний підхід застосовується і у пацієнтів з ІХС та цереброваскулярними захворюваннями, у яких виражена артеріальна гіпотензія може призвести до інфаркту міокарда або порушення мозкового кровообігу. У разі розвитку артеріальної гіпотензії пацієнт повинен бути переведений у положення "лежачи" на спині з піднятими ногами. При необхідності слід заповнити об'єм циркулюючої крові за допомогою внутрішньовенного введення 0,9% розчину хлориду натрію. Минуща артеріальна гіпотензія не є перешкодою для подальшого прийому препарату. Після відновлення ОЦК та АТ лікування може бути продовжено. У деяких пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (ХСН) та нормальним або зниженим АТ Престаріум® А може спричиняти додаткове зниження АТ. Цей ефект передбачуваний і не вимагає припинення терапії. При появі симптомів вираженого зниження артеріального тиску слід зменшити дозу препарату або припинити його прийом. Мітральний стеноз / аортальний стеноз / гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Престаріум А, як і інші інгібітори АПФ, повинен з обережністю призначатися пацієнтам з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка (аортальний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія), а також пацієнтам з мітральним стенозом. Порушення функції нирок Пацієнтам з нирковою недостатністю (КК менше 60 мл/хв) початкову дозу препарату Престаріум А вибирають залежно від значення КК і потім залежно від терапевтичного ефекту. Для таких пацієнтів необхідний регулярний контроль концентрації креатиніну та калію у сироватці крові. Артеріальна гіпотензія, яка іноді розвивається на початку прийому інгібіторів АПФ у пацієнтів із симптоматичною ХСН, може призвести до погіршення функції нирок. Можливий розвиток гострої ниркової недостатності, як правило, оборотний. У пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки (особливо за наявності ниркової недостатності) на фоні терапії інгібіторами АПФ можливе підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові, що зазвичай відбувається при відміні терапії. Додаткова наявність реноваскулярної гіпертензії обумовлює підвищений ризик розвинута тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності у таких пацієнтів. Лікування таких пацієнтів починають під ретельним медичним наглядом із застосуванням низьких доз препарату та подальшим адекватним підбором доз. Слід тимчасово припинити лікування діуретиками та проводити регулярний контроль вмісту калію та креатиніну в плазмі протягом перших кількох тижнів терапії. У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без вказівки на наявність попереднього захворювання судин нирок може підвищуватись концентрація сечовини та креатиніну у сироватці крові, особливо при одночасному застосуванні діуретичних засобів. Дані зміни зазвичай виражені незначно і мають оборотний характер. Ймовірність розвитку цих порушень вища у пацієнтів з нирковою недостатністю в анамнезі. У таких випадках може знадобитися відміна або зменшення дози Престаріуму А та/або діуретика. Гемодіаліз У пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі з використанням високопроточних мембран, були виявлені випадки розвитку анафілактичних реакцій на фоні терапії інгібіторами АПФ. Слід уникати призначення інгібіторів АПФ при використанні такого типу мембран. У таких ситуаціях слід розглянути можливість призначення гіпотензивного препарату іншого класу або використання діалізної мембрани іншого типу. Трансплантація нирки Дані про застосування Престаріуму А у пацієнтів після трансплантації нирки відсутні. Підвищена чутливість/ ангіоневротичний набряк При прийомі інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, в окремих випадках і в будь-якому періоді терапії може спостерігатися розвиток ангіоневротичного набряку обличчя, верхніх і нижніх кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосових складок та/або гортані (див. розділ "Побічна дія"). При появі симптомів прийом препарату має бути негайно припинено, а пацієнт повинен спостерігатися доти, доки ознаки набряку не зникнуть повністю. Якщо набряк зачіпає лише обличчя та губи, то його прояви зазвичай проходять самостійно, хоча для лікування симптомів можуть застосовуватись антигістамінні засоби. Ангіоневротичний набряк, що супроводжується набряком гортані, може призвести до смерті. Набряк мови, голосових складок або гортані може призвести до обструкції дихальних шляхів. При появі таких симптомів потрібна невідкладна терапія, у тому числі підшкірне введення епінефрину (адреналіну) та/або забезпечення прохідності дихальних шляхів. Пацієнт повинен перебувати під медичним наглядом до повного та стійкого зникнення симптомів. У пацієнтів з ангіоневротичним набряком в анамнезі, не пов'язаним із прийомом інгібіторів АЛФ, може бути підвищений ризик розвитку при прийомі препаратів цієї групи. У поодиноких випадках на тлі терапії інгібіторами АЛФ розвивався ангіоневротичний набряк кишечника. При цьому у пацієнтів відзначався біль у животі як ізольований симптом або у поєднанні з нудотою та блюванням, у деяких випадках без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальному рівні С1-естерази. Діагноз встановлювався за допомогою комп'ютерної томографії черевної порожнини, ультразвукового дослідження або за хірургічного втручання. Симптоми зникали після припинення інгібіторів АПФ. Тому у пацієнтів з болем у животі, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні диференціальної діагностики необхідно враховувати можливість розвитку ангіоневротичного набряку кишечника. Анафілактоїдні реакції при проведенні аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні процедури аферезу ЛПНЩ з використанням декстран сульфату можуть розвиватися анафілактоїдні реакції, що загрожують життю. Для запобігання анафілактоїдної реакції слід тимчасово припинити терапію інгібітором АПФ перед кожною процедурою аферезу. Анафілактоїдні реакції при проведенні десенсибілізації Є окремі повідомлення про розвиток анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої терапії, наприклад, отрутою перетинчастокрилих комах. У цих пацієнтів подібні реакції вдавалося запобігти шляхом тимчасової відміни інгібіторів АПФ, але при випадковому чи неакуратному відновленні лікування реакції могли розвинутися знову. Порушення функції печінки У поодиноких випадках на фоні прийому інгібіторів АПФ спостерігався синдром розвитку холестатичної жовтяниці з переходом у фульмінантний некроз печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому незрозумілий. При появі жовтяниці або значному підвищенні активності печінкових ферментів на фоні прийому інгібіторів АПФ слід припинити прийом препарату, пацієнт повинен перебувати під відповідним медичним наглядом. Нейтропенія/агранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія На фоні прийому інгібіторів АПФ можуть виникати нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія та анемія. У пацієнтів з нормальною функцією нирок та за відсутності інших обтяжливих факторів нейтропенія розвивається рідко. З особливою обережністю слід застосовувати Престаріум® А у пацієнтів із системними захворюваннями сполучної тканини, на фоні прийому імунодепресантів, алопуринолу або прокаїнаміду, або при поєднанні цих факторів ризику, особливо за наявності вихідного порушення функції нирок. У деяких пацієнтів виникали важкі інфекції, у ряді випадків стійкі до інтенсивної антибіотикотерапії. При призначенні препарату Престаріум А таким пацієнтам рекомендується періодично контролювати вміст лейкоцитів у крові. Пацієнти повинні повідомляти лікаря про будь-які ознаки інфекційних захворювань (наприклад, біль у горлі, гарячка). Етнічні відмінності Слід враховувати, що у пацієнтів негроїдної раси ризик розвитку ангіоневротичного набряку є вищим. Як і інші інгібітори АПФ, Престаріум А менш ефективний щодо зниження АТ у пацієнтів негроїдної раси. Даний ефект пов'язаний з вираженим переважанням низькоренінового статусу у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією. Кашель На тлі терапії інгібітором АПФ може виникати завзятий сухий кашель, який припиняється після відміни препарату. Це слід враховувати під час проведення диференціальної діагностики кашлю. Хірургічне втручання/загальна анестезія У пацієнтів, яким планується проведення великих операцій або застосування засобів для анестезії, що викликають гіпотензію, застосування периндоприлу може блокувати утворення ангіотензину II на тлі компенсаторного вивільнення реніну. Лікування слід припинити протягом доби до операції. При розвитку артеріальної гіпотензії за вказаним механізмом слід підтримувати артеріальний тиск шляхом заповнення ОЦК. Гіперкаліємія Гіперкаліємія може розвиватися під час лікування інгібіторами АПФ, у тому числі периндоприлом. Факторами ризику гіперкаліємії є ниркова недостатність, зниження функції нирок, вік старше 70 років, цукровий діабет, деякі супутні стани (дегідратація, гостра серцева недостатність, метаболічний ацидоз), одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків (таких як спіронолактон та його похідне еплерен). , харчових добавок/препаратів калію або замінників харчових солей, що містять калій, а також застосування інших препаратів, що сприяють підвищенню вмісту калію в крові (наприклад, гепарин). Застосування харчових добавок/препаратів калію, калійзберігаючих діуретиків, замінників харчових солей, що містять калій, може призвести до значного підвищення вмісту калію в крові, особливо у пацієнтів зі зниженою функцією нирок. Гіперкаліємія може призвести до серйозних, іноді фатальних порушень серцевого ритму. Якщо необхідний одночасний прийом Престаріуму А і зазначених вище препаратів, лікування має проводитися з обережністю на тлі регулярного контролю вмісту калію в сироватці крові. Пацієнти з цукровим діабетом При призначенні препарату пацієнтам з цукровим діабетом, які отримують гіпоглікемічні засоби для внутрішнього застосування або інсулін, протягом першого місяця терапії необхідно регулярно контролювати концентрацію глюкози в крові. Препарати літію Одночасне застосування Престаріуму А і препаратів літію не рекомендується. Калійзберігаючі діуретики, препарати калію, замінники харчової солі та харчові добавки. Не рекомендується одночасне призначення препарату Престаріум ® А та калійзберігаючих діуретиків, а також препаратів калію, замінників харчових солей, що містять калій та харчових добавок. Подвійна блокада РААС Є дані, що свідчать про те, що спільне застосування інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену підвищує ризик гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Таким чином, подвійна блокада РААС шляхом спільного застосування інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендована. Якщо терапія за допомогою подвійної блокади визнана абсолютно необхідною, її слід проводити лише під строгим медичним контролем та при регулярному контролі функції нирок, вмісту електролітів у крові та артеріального тиску. Не слід застосовувати інгібітори АПФ у поєднанні з антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Престаріум®А слід з обережністю застосовувати пацієнтам, які керують автотранспортом та займаються видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкої реакції у зв'язку з небезпекою розвитку артеріальної гіпотензії та запаморочення.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему