Противоопухолевые Эйсай Юроп Лимитед

Склад, форма випуску та упаковкаРозчин для внутрішньовенного введення - 1 мл: Активні речовини: ерибулін – 0.5 мг; Допоміжні речовини: етанол - 0.05 мл, хлористоводнева кислота та натрію гідроксид - до pH 6.0-9.0, вода д/і - до 1 мл. 2 мл – флакони безбарвного скла, пачки картонні.Опис лікарської формиРозчин для внутрішньовенного введення прозорий, безбарвний.Фармакотерапевтична групаЕрибулін відноситься до інгібіторів динаміки мікротрубочок нетаксанового ряду, що належать до галіхондрінової групи протипухлинних засобів. За своєю структурою препарат є спрощеним синтетичним аналогом галіхондрину В, натуральною речовиною, виділеною з морської губки Halichondria okadai. Ерибулін гальмує фазу зростання мікротрубочок, не впливаючи на фазу укорочування, що призводить до формування тубулінових агрегатів, що не мають функціональної активності. Протипухлинна дія ерибуліна реалізується через тубулін-опосередкований антимітотичний механізм, що веде до блокади клітинного циклу у фазах G2/M та порушення формування мітотичних веретен, що, в результаті, призводить до апоптотичної загибелі клітини внаслідок тривалого блокування мітозу. Ерибулін також впливає на мікрооточення пухлини та її фенотип за допомогою механізмів, які не пов'язані з його антимітотичним ефектом. Ці додаткові ефекти ерибуліна включають: (I) ремоделювання судинного русла пухлини, при якому покращується перфузія центральної частини пухлини та знижується її гіпоксія, та (II) фенотипічний перехід більш агресивних мезенхімальних фенотипів у менш агресивні епітеліальні за допомогою інверсії епітелію. Клінічна ефективність Рак молочної залози Ефективність препарату Халавен® при лікуванні місцево-поширеного або метастатичного раку молочної залози була підтверджена у двох рандомізованих порівняльних дослідженнях III фази за участю понад 1800 пацієнтів, у яких кінцевими точками оцінки ефективності були загальне виживання та виживання без прогресування. Саркоми м'яких тканин Ефективність препарату Халавен® при лікуванні сарком м'яких тканин була підтверджена в ході двох досліджень II фази та одного рандомізованого дослідження III фази порівняно з дакарбазином за участю 452 пацієнтів з місцево-поширеними неоперабельними та/або метастатичними саркомами м'яких тканин. ліпосаркому. Кінцевою точкою оцінки ефективності була загальна виживання. Застосування у комбінації Застосування ерибуліна в комбінації з трастузумабом та капецитабіном вивчено під час двох досліджень ІІ фази.ФармакокінетикаРозподіл Фармакокінетика ерибуліна характеризується швидкою фазою розподілу, що змінюється тривалою фазою виведення з кінцевим T1/2, в середньому близько 40 год. Препарат має великий Vd (в середньому від 43 до 114 л/м2). Ерибулін слабко зв'язується із білками плазми. При концентраціях у плазмі людини від 100 до 1000 нг/мл частка пов'язаного з білками плазми ерибуліну становить від 49% до 65%. Метаболізм Після введення пацієнтам 14С-міченого ерибуліна фракція незміненого препарату в плазмі була переважною. Концентрації метаболітів відповідали менше 0.6% вихідного ерибуліна, підтверджуючи той факт, що значних метаболітів ерибуліна в організмі людини не утворюється. Виведення Ерибулін має низьке значення кліренсу (в середньому, що варіює від 1.16 до 2.42 л/год/м2). При щотижневому введенні ерибуліна значної кумуляції немає. Фармакокінетичні параметри ерибуліна не залежать від дози або часу в інтервалі від 0,22 до 3,53 мг/м2. Виводиться ерибулін, головним чином, із жовчю. Транспортний білок, який відповідає за екскрецію препарату з жовчю, зараз невідомий. Доклінічні дослідження вказують на участь у цьому процесі Р-глікопротеїну. Однак показано, що у клінічно значущих концентраціях ерибулін не є інгібітором P-глікопротеїну in vitro. In vivo супутнє введення кетоконазолу, що є інгібітором P-глікопротеїну, не впливає на фармакокінетичні параметри ерибуліна (AUC та Cmax). Дослідження in vitro показали, що ерибулін не субстрат транспортера органічних катіонів (ОСТ1). Після введення пацієнтам 14С-міченого ерибуліна приблизно 82% дози виводилося з калом і 9% – із сечею, що свідчить про те, що нирковий кліренс не є значущим шляхом виведення препарату. Більшість радіоактивної мітки в калі та сечі представляв незмінений ерибулін. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Печінкова недостатність. Оцінка фармакокінетики ерибуліна у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого (клас А по Чайлд-П'ю) або середнього (клас В по Чайлд-П'ю) ступеня тяжкості, пов'язаної з утворенням метастазів у печінці, порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки (n=6) , показала, що експозиція ерибуліна у перших двох групах пацієнтів була вищою, відповідно, у 1.8 та 3 рази. Застосування препарату Халавен у дозі 1.1 мг/м2 у пацієнтів з легкою печінковою недостатністю та у дозі 0.7 мг/м2 - у пацієнтів з помірною печінковою недостатністю забезпечувало приблизно ту ж експозицію, що і при застосуванні 1.4 мг/м2 у пацієнтів з нормальною функцією печінки. . Застосування препарату Халавен у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю (клас С по Чайлд-П'ю), а також із печінковою недостатністю, пов'язаною з цирозом, не вивчалося. Ниркова недостатність. У деяких пацієнтів із нирковою недостатністю середнього та тяжкого ступеня спостерігалося збільшення експозиції ерибуліна з високим ступенем варіабельності. Фармакокінетика ерибуліна у пацієнтів з нормальною функцією нирок (КК понад 80 мл/хв), з нирковою недостатністю середньої (КК 30-50 мл/хв) та тяжкої (КК 15-менш 30 мл/хв) ступеня вивчалася у дослідженні фази I. Величина КК оцінювалася за формулою Кокрофт-Голта. У пацієнтів з нирковою недостатністю середнього та тяжкого ступеня спостерігалося збільшення AUC з поправкою на дозу в 1,5 рази.Показання до застосуваннямісцево-поширений або метастатичний рак молочної залози у пацієнтів, які отримували раніше не менше одного режиму хіміотерапії щодо поширеного захворювання. Попередня терапія повинна включати антрацикліни та таксани в ад'ювантному режимі або в умовах метастатичної форми захворювання за винятком тих пацієнтів, яким не могли призначатися ці препарати; неоперабельна ліпосаркома у пацієнтів, які раніше отримували хіміотерапію антрациклінами з приводу поширеного або метастатичного захворювання (за винятком тих пацієнтів, яким не могли призначатися ці препарати).Протипоказання до застосуваннявагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років; підвищена чутливість до ерибуліну або будь-якої з допоміжних речовин. З обережністю слід призначати препарат у разі синдрому вродженого подовження інтервалу QT; захворювання серця (серцева недостатність, брадіаритмія); електролітному дисбалансі (наприклад, гіпокаліємія, гіпомагніємія); одночасному прийомі лікарських засобів, що подовжують інтервал QT (в т.ч. антиаритмічних IA та III класів); одночасному прийомі лікарських засобів, що мають вузький терапевтичний діапазон і метаболізуються переважно ізоферментом СYP3А4 (див. розділ "Лікарська взаємодія"); при тяжкій печінковій недостатності та порушенні функції печінки, пов'язаному з цирозом (застосування препарату у цієї групи пацієнтів не вивчалося); ниркової недостатності середнього та тяжкого ступеня (див. розділ "Режим дозування").Вагітність та лактаціяВагітність Даних щодо застосування препарату Халавен у вагітних немає. У доклінічних дослідженнях ерибулін мав ембріотоксичну, фетотоксичну та тератогенну дію. Халавен не слід застосовувати при вагітності. Жінки фертильного віку повинні бути проінформовані про необхідність запобігання вагітності при використанні ними або їх партнерами препарату Халавен®, а також обов'язкове застосування ефективних методів контрацепції в період лікування препаратом Халавен® і протягом 3 місяців після його завершення. Лактація Даних про проникнення ерибуліна або його метаболітів у грудне молоко людини чи тварин немає. Оскільки ризик для новонароджених та немовлят не може бути виключений, Халавен® не слід застосовувати в період грудного вигодовування. Фертильність У доклінічних дослідженнях спостерігали тестикулярну токсичність препарату. До початку лікування пацієнтам чоловічої статі слід звернутися за консультацією з приводу консервації сперми, оскільки при лікуванні препаратом Халавен існує ймовірність розвитку необоротної безплідності. Застосування препарату протипоказане у віці до 18 років (дані з безпеки та ефективності препарату Халавен у пацієнтів молодше 18 років відсутні).Побічна діяДо найпоширеніших побічних реакцій при терапії препаратом Халавен відносять пригнічення функції кісткового мозку, що виражається в нейтропенії, лейкопенії, анемії та тромбоцитопенії з супутніми інфекціями. Також повідомлялося про нові прояви або погіршення раніше наявної периферичної невропатії. Гастроінтестинальна токсичність, що виявляється у вигляді анорексії, нудоти, блювання, діареї, запорів та стоматиту також відноситься до побічних ефектів при терапії препаратом Халавен. Інші побічні ефекти включають стомлюваність, алопецію, підвищення активності печінкових ферментів, сепсис та м'язово-скелетний біль. Профіль безпеки комбінації препарату Халавен з трастузумабом або капецитабіном відповідає відомому профілю безпеки кожного з цих препаратів окремо. У Таблиці 2 представлена ​​частота виникнення побічних ефектів, що спостерігаються у пацієнтів з раком молочної залози та саркомами м'яких тканин, які отримували рекомендовану дозу препарату Халавен у монотерапії у клінічних дослідженнях фази II та III. Для позначення частоти небажаних явищ використовується така класифікація: дуже часто (≥1/10 випадків); часто (≥1/100, Таблиця 2. Системи органів Дуже часто Часто Не часто Рідко Інфекційні та паразитарні захворювання Інфекція сечовивідних шляхів (8.5%) (G3/4 0.7%) Пневмонія (1.6%) (G3/4 1.0%) Кандидоз порожнини рота Герпес слизової оболонки порожнини рота Інфекція верхніх дихальних шляхів Назофарингіт Сепсис (0.5%) (G3/4 0.4%) а Нейтропенічний сепсис (0.2%) (G3/4 0.1%) Септичний шок (0.2%) (G3/4 0.2%) а З боку крові та лімфатичної системи Нейтропенія (53.6%) (G3/4 46.0%) Лейкопенія (27.9%) (G3/4 17.0%) Анемія (21.8%) (G3/4 3.0%) Лімфопенія (5.7%) (G3/4 2.1%) Фебрильна нейтропенія (4.5%) (G3/4 4.4%) а Тромбоцитопенія (4.2%) (G3/4 0.7%) *Дисеміноване внутрішньосудинне згортання крові b З боку обміну речовин та харчування Зниження апетиту (22.5%) (G3/4 0.7%). Гіпокаліємія (6.8%) (G3/4 2.0%) Гіпомагніємія (2.8%) (G3/4 0.3%) Зневоднення (2.8%) (G3/4 0.5%) d Гіперглікемія Гіпофосфатемія Порушення психіки Безсоння Депресія З боку нервової системи Периферична невропатія з (35.9%) (G3/4 7.3%) Головний біль (17.5%) (G3/4 0.7%) Дисгевзія Запаморочення (9.0%) (G3/4 0.4%) d Гіпестезія Летаргія Нейротоксичність З боку органу зору Підвищення сльозовиділення (5.8%) (G3/4 0.1%) d Кон'юнктивіт З боку органу слуху та лабіринтні порушення Вертиго Дзвін у вухах З боку серця Тахікардія З боку судин "Припливи" Тромбоемболія легеневої артерії (1.3%) (G3/4 1.1%) a Тромбоз глибоких вен З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Диспное (15.2%) (G3/4 3.5%) а Кашель (15.0%) (G3/4 0.5%) d Орофарингеальний біль Носова кровотеча Ринорея Інтерстиціальні захворювання легень (0.2%) (G3/4 0.1%) З боку шлунково-кишкового тракту Нудота (35.7%) (G3/4 1.1%) d Запор (22.3%) (G3/4 0.7%) d Діарея (18.7%) (G3/4 0.8%) Блювота (18.1%) (G3/4 1.0%) Біль у животі Стоматит (11.1%) (G3/4 1.0%) d Сухість ротової порожнини Диспепсія (6.5%) (G3/4 0.3%) d Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба Здуття живота Виразка слизової оболонки ротової порожнини Панкреатит (0.1%) З боку печінки та жовчовивідних шляхів Підвищення активності АСТ (7.7%) (G3/4 1.4%) d Підвищення активності АЛТ (7.6%) (G3/4 1.9%) d Підвищення активності ГГТ (1.7%) (G3/4 0.9%) d Гіпербілірубінемія (1.4%) (G3/4 0.4%) Гепатотоксичність (0.8%) (G3/4 0.6%) З боку шкіри та підшкірних тканин Алопеція Висипання (4,9%) (G3/4 0.1%) Свербіж (3.9%) (G3/4 0.1%) d Ураження нігтів Нічна пітливість Сухість шкіри Еритема Гіпергідроз Ладонно-підошовна еритродизестезія (1.0%) (G3/4 0.1%) d Ангіоневротичний набряк (0.1%) **Синдром Стівенса-Джонсона/токсичний епідермальний некроліз b З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Артралгія та міалгія (20.4%) (G3/4 1.0%) Біль у спині (12.8%) (G3/4 1.5%) Біль у кінцівках (10.0%) (G3/4 0.7%) d Біль у кістках (6.7%) (G3/4 1.2%) М'язовий спазм (5.3%) (G3/4 0.1%) d М'язово-скелетний біль та біль у грудях М'язова слабкість З боку нирок та сечовивідних шляхів Дизурія Гематурія Протеїнурія Ниркова недостатність Загальні розлади та порушення у місці введення Втома/астенія (53.2%) (G3/4 7.7%) Гарячка (21.8%) (G3/4 0.7%) Запалення слизових оболонок (6.4%) (G3/4 0.9%) d Периферичний набряк Біль Озноб Біль у грудях Грипоподібний синдром Лабораторні та інструментальні дані Зниження маси тіла (11.4%) (G3/4 0.4%) d a Включаючи 1 або 2 випадки 5-го ступеня. b Спонтанні повідомлення. c Включаючи терміни: периферична невропатія, периферична моторна невропатія, поліневропатія, парестезія, периферична сенсорна невропатія, периферична сенсомоторна невропатія та демієлінізуюча поліневропатія. d Тільки ступінь 3 * Рідко. ** Частота невідома. Загалом препарат Халавен® має схожий профіль безпеки при застосуванні при раку молочної залози та при саркомах м'яких тканин. Додаткова інформація щодо деяких побічних ефектів Нейтропенія Нейтропенія, що спостерігалася, була оборотною і некумулятивною. Середній час до очікуваного мінімуму числа нейтрофілів (надира) становило 13 днів, а середній час до відновлення після тяжкої нейтропенії (АЧН) У дослідженні EMBRACE зниження кількості нейтрофілів до значень При саркомах м'яких тканин нейтропенія спостерігалася рідше (37,4% випадків), ніж при раку молочної залози (57,9% випадків). Усього нейтропенія разом із патологічно зміненими нейтрофілами зустрічалася з частотою 76% та 84.3% відповідно. Медіана тривалості терапії склала 12 тижнів для пацієнтів з саркомами м'яких тканин та 15.9 тижнів для пацієнтів з раком молочної залози. Повідомлялося про випадки фебрильної нейтропенії, нейтропенічного сепсису, сепсису та септичного шоку з летальним результатом. Серед 1963 пацієнтів з саркомами м'яких тканин та раком молочної залози, які отримували ерибулін у рекомендованих дозах у ході клінічних досліджень спостерігалося по 1 летальному випадку нейтропенічного сепсису (0.1%) та фебрильної нейтропенії (0.1%), а також 3% летальних випадків. та 1 випадок септичного шоку (0.1%). При тяжкій нейтропенії за рішенням лікаря і відповідно до діючих рекомендацій може бути призначений гранулоцитарний колонієстимулюючий фактор (Г-КСФ) або його аналог. У двох клінічних дослідженнях фази III (Дослідження 305 та 301) Г-КФС отримували 18% та 13% пацієнтів відповідно. У дослідженні фази III у пацієнтів з саркомами м'яких тканин ГКСФ отримували 26% пацієнтів. Нейтропенія призводила до припинення участі у дослідженні менше 1% пацієнтів, які отримують ерибулін. Дисеміноване внутрішньосудинне згортання крові Повідомлялося про випадки розвитку дисемінованого внутрішньосудинного зсідання крові, зазвичай асоційованого з нейтропенією та/або сепсисом. Периферична невропатія Серед 1559 пацієнтів з раком молочної залози найчастішим побічним явищем, що призводить до скасування терапії ерибуліном, була периферична невропатія (3.4%). Медіана до появи периферичної нейропатії 2 ступеня склала 12.6 тижнів (після 4 циклів). У 2 із 404 пацієнтів із саркомами м'яких тканин периферична невропатія призвела до скасування терапії ерибуліном. Медіана до появи периферичної нейропатії 2 ступеня склала 18.4 тижнів. Розвиток периферичної невропатії ступеня 3 та 4 виникало у 7.4% пацієнтів із раком молочної залози та у 3.5% пацієнтів із саркомами м'яких тканин. У клінічних дослідженнях було показано, що у пацієнтів з невропатією, що була до початку терапії препаратом Халавен®, не було більшого ризику розвитку нових або погіршення наявних її симптомів, на відміну від пацієнтів, які не мали периферичної невропатії до початку терапії препаратом Халавен®. У пацієнтів з раком молочної залози з попередньою периферичною нейропатією 1 або 2 ступеня частота виникнення периферичної нейропатії 3 ступеня при лікуванні препаратом Халавен становила 14%. Гепатотоксичність У деяких пацієнтів спостерігалося збільшення активності печінкових ферментів на початку лікування ерибуліном (найчастіше в 1-2 циклах). Хоча це відбувалося, швидше за все, через адаптацію печінки до лікування ерибуліном, про гепатотоксичність також повідомлялося. Додаткова інформація з безпеки в спеціальних групах пацієнтів Пацієнти похилого віку Серед 1559 пацієнтів з раком молочної залози, які отримували ерибулін у рекомендованих дозах 283 (18.2%) були старші 65 років. У дослідженні за участю 404 пацієнтів з саркомами 90 пацієнтів (22.3%), які отримували ерибулін, були старші 65 років. Профіль безпеки ерибуліна у літніх пацієнтів (старше 65 років) аналогічний профілю безпеки препарату у молодшої популяції за винятком стомлюваності та астенії, які посилювалися з віком. Спеціальних рекомендацій щодо зниження дози у літніх пацієнтів немає. Пацієнти з печінковою недостатністю При активності АЛТ або АСТ, що перевищує верхню межу норми більш ніж утричі, у пацієнта підвищується ризик розвитку нейтропенії 4 ступеня та фебрильної нейтропенії. При значеннях білірубіну, що перевищують верхню межу норми більш ніж у півтора рази, також підвищується ризик розвитку нейтропенії 4 ступеня та фебрильної нейтропенії, хоча дані, що підтверджують цю залежність, обмежені. Повідомлення про небажані реакції Вкрай важливо повідомляти про небажані реакції, що виникли під час постреєстраційного застосування лікарського засобу. Це дозволить контролювати співвідношення користі та ризику лікарського засобу. Прохання медичним працівникам повідомляти про виникнення будь-яких небажаних реакцій на адресу, зазначену в даній інструкції.Взаємодія з лікарськими засобамиЛікарська несумісність Цей препарат не можна змішувати з іншими лікарськими засобами. Розчин для ін'єкцій Халавен не слід розводити в 5% розчині декстрози для інфузій. Ерибулін переважно (до 70%) екскретується із жовчю. Транспортний білок, який відповідає за цей процес, не виявлено. Ерибулін не є субстратом білка резистентності раку молочної залози (BCRP), білків-переносників органічних аніонів (OAT1, OAT3, OATP1B1, OATP1B3), білків множинної лікарської резистентності (MRP2, MRP4) та транспортного білка жовчних. Лікарська взаємодія з інгібіторами ізоферменту CYP3A4 не очікується. Клінічно значимих відмінностей в експозиції ерибуліна (AUC та Cmax) при його застосуванні спільно з кетоконазолом (інгібітором ізоферменту СYP3А4 та Р-глікопротеїну) та рифампіцином (індуктором ізоферменту CYP3A4) не спостерігалося. Вплив ерибуліна на фармакокінетику інших лікарських засобів Згідно досліджень in vitro, ерибулін може бути слабким інгібітором ізоферменту СYP3А4. Дані in vivo недоступні. При одночасному застосуванні з лікарськими засобами, що володіють вузьким терапевтичним діапазоном і метаболізуються переважно ізоферментом СYP3А4 (наприклад, алфентаніл, циклоспорин, ерготамін, фентаніл, пімозід, хінідин, сиролімус, такролімус) слід виявляти обережність та естезію. Ерибулін не має інгібуючої дії на ізоферменти CYP1A2, CYP2В6, CYP2С8, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP2E1 у терапевтичному діапазоні концентрацій. У клінічно значущих концентраціях ерибулін не надавав інгібуючої дії на транспортну активність BCRP, OCT1, OCT2, OAT1, OAT3, OATP1B1 та OATP1B3.Спосіб застосування та дозиПрепарат вводять внутрішньовенно. Лікування препаратом Халавен слід проводити тільки під контролем лікаря, який має відповідний досвід застосування цитотоксичних лікарських препаратів. Протиблювотні засоби та глюкокортикостероїди рекомендуються у разі виникнення у пацієнта нудоти та блювання. Рекомендована доза препарату Халавен становить 1.4 мг/м2. Дана доза вводиться внутрішньовенно протягом 2-5 хв у 1-й та 8-й дні кожного 21-денного циклу. Відстрочення введення чергової дози під час терапії Введення препарату Халавен у 1-й або 8-й день циклу терапії необхідно відкласти за наявності будь-якого з наступних станів: абсолютне число нейтрофілів (АЧН) менше 1×109/л; кількість тромбоцитів понад 75×109/л; негематологічна токсичність 3 або 4 ступені. Введення препарату Халавен на 8-й день циклу може бути відкладено максимум на 1 тиждень. Якщо до 15 дня токсичні прояви не вирішилися або їхня виразність не зменшилася до 2 ступеня та менше, введення чергової дози препарату слід пропустити. У разі вирішення або зниження вираженості токсичних проявів до 2 ступеня або нижче до 15 дня препарат Халавен® повинен вводитися у зниженій дозі, при цьому проведення наступного циклу лікування має бути розпочато не раніше ніж через 2 тижні. Зниження дози під час лікування Рекомендації щодо розрахунку дози при відновленні терапії наведені в Таблиці 1. Таблиця 1. Небажані реакції після попереднього введення препарату Халавен ® Рекомендована доза Гематологічні: Нейтропенія <0.5× 109 /л, тривалістю більше 7 днів 1.1 мг/ м2 Нейтропенія <1× 109 /л, ускладнена лихоманкою або інфекцією Тромбоцитопенія <25×10 9 /л Тромбоцитопенія <50×10 9 /л, ускладнена кровотечею або потребує переливання крові/тромбоцитарної маси Негематологічні: Будь-які небажані реакції 3 або 4 ступеня у попередньому циклі 1.1 мг/ м2 Рецидив будь-якої з вищезгаданих гематологічних або негематологічних небажаних реакцій Незважаючи на зниження дози до 1.1 мг/ м2 0.7 мг/ м2 Незважаючи на зниження дози до 0.7 мг/ м2 Припинення терапії препаратом Халавен® Після зниження дози ерибуліна її зворотне підвищення у наступних циклах не рекомендується. Застосування у пацієнтів із печінковою недостатністю Порушення функції печінки, пов'язане з утворенням метастазів Рекомендована доза препарату Халавен для пацієнтів з легкою печінковою недостатністю (клас А по Чайлд-П'ю) становить 1.1 мг/м2 внутрішньовенно протягом 2-5 хв в 1-й та 8-й дні 21-денного лікувального циклу. Рекомендована доза препарату Халавен® для пацієнтів з печінковою недостатністю середнього ступеня тяжкості (клас В по Чайлд-П'ю) становить 0.7 мг/м внутрішньовенно протягом 2-5 хв у 1-му та 8-му дні 21-денного циклу терапії. Застосування препарату Халавен® у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю (клас С по Чайлд-П'ю) не вивчалося, але очікується, що може знадобитися значне зниження дози препарату Халавен®. Порушення функції печінки, пов'язане з цирозом Застосування препарату цієї групи пацієнтів не вивчалося. Наведені вище дози можуть застосовуватися для пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості за умови ретельного моніторингу, т.к. може знадобитися подальше зниження дози. Застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю У деяких пацієнтів з нирковою недостатністю середнього або тяжкого ступеня тяжкості (КК менше 50 мл/хв) може спостерігатися збільшення експозиції ерибуліна і, як наслідок, може знадобитися зниження початкової дози. Для всіх пацієнтів з нирковою недостатністю рекомендуються додаткові запобіжні заходи та моніторинг побічних явищ. Застосування у дітей Застосування препарату у дітей та підлітків за показанням рак молочної залози не передбачено. Безпека та ефективність препарату Халавен® у пацієнтів молодше 18 років з саркомами м'яких тканин досі не оцінювалася. Застосування в осіб похилого віку Спеціальних рекомендацій для осіб похилого віку щодо зміни дози не передбачено. Препарат Халавен розводять в асептичних умовах не більше ніж у 100 мл 0.9% розчину натрію хлориду для ін'єкцій. Препарат не можна змішувати з іншими лікарськими засобами, а також розводити у 5% розчині декстрози. Перед введенням слід забезпечити хороший доступ до периферичних вен або центральної вені. Халавен® не має дратівливої ​​або некротизуючої дії в місці введення. У разі екстравазації лікування має бути симптоматичним.ПередозуванняВ одному з випадків передозування пацієнту помилково було введено 8.6 мг препарату Халавен (приблизно в 4 рази вище запланованої дози), внаслідок чого розвинулась реакція гіперчутливості 3 ступеня на 3-й день та нейтропенія 3 ступеня – на 7-й. Обидві небажані реакції вирішилися за допомогою підтримуючої терапії. Лікування: антидот при передозуванні препаратом Халавен невідомий. У разі передозування рекомендується постійне спостереження за пацієнтом та використання симптоматичної терапії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиГематологічні Мієлосупресія є дозозалежною і насамперед виявляється у вигляді нейтропенії (див. розділ "Побічна дія"). У кожного пацієнта перед введенням будь-якої дози препарату Халавен слід провести клінічний аналіз крові. Лікування препаратом Халавен можна починати тільки при АЧН вище 1.5×109/л і числі тромбоцитів вище 100×109/л. Менш ніж у 5% пацієнтів, які отримують Халавен, спостерігалася фебрильна нейтропенія. При розвитку у пацієнта фебрильної нейтропенії, а також при тяжкій нейтропенії або тромбоцитопенії слід скоригувати лікування відповідно до рекомендацій, наведених у розділі "Режим дозування". При активності АЛТ або АСТ, що перевищує верхню межу норми більш ніж утричі, у пацієнта підвищується ризик розвитку нейтропенії 4 ступеня та фебрильної нейтропенії. При значеннях білірубіну, що перевищують верхню межу норми більш ніж у півтора рази, також підвищується ризик розвитку нейтропенії 4 ступеня та фебрильної нейтропенії, хоча дані, що підтверджують цю залежність, обмежені. Повідомлялося про випадки фебрильної нейтропенії, нейтропенічного сепсису, сепсису та септичного шоку з летальним результатом. При тяжкій нейтропенії за рішенням лікаря і відповідно до діючих рекомендацій може бути призначений гранулоцитарний колонієстимулюючий фактор (Г-КСФ) або його аналог. Периферична невропатія Слід проводити постійне спостереження за можливими ознаками периферичної моторної або сенсорної невропатії у пацієнтів. Розвиток тяжкої периферичної невропатії потребує затримки введення або зменшення дози. Пацієнти з попередньою периферичною нейропатією більш ніж 2 ступеня тяжкості не включалися до клінічних досліджень. Тим не менш, у пацієнтів з попередньою невропатією 1 або 2 ступеня тяжкості не спостерігався більший ризик розвитку нових або погіршення наявних її симптомів у порівнянні з пацієнтами, включеними в дослідження без даного стану. Подовження інтервалу QT У неконтрольованому відкритому дослідженні ЕКГ на 26 пацієнтах, подовження інтервалу QT відзначалося на 8-й день, незалежно від концентрації ерибуліна та при нормальних значеннях інтервалу в 1-й день. На фоні лікування препаратом Халавен® моніторинг ЕКГ рекомендується проводити у пацієнтів із серцевою недостатністю та брадіаритміями, а також при одночасному прийомі лікарських засобів, що подовжують інтервал QT (в т.ч. антиаритмічних ІА та ІІІ класів). До початку лікування препаратом Халавен® рекомендується усунути електролітний дисбаланс (наприклад, гіпокаліємію, гіпомагніємію), а на фоні лікування моніторувати вміст цих електролітів у крові. Не рекомендується призначати препарат Халавен пацієнтам, які мають синдром вродженого подовження інтервалу QT. Використання у комбінаціях Встановлено, що застосування ерибуліна в комбінації з анти-HER2 терапією та капецитабіном є безпечним. Допоміжні речовини Халавен містить невелику кількість етанолу (менше 100 мг на дозу). Спеціальні запобіжні заходи при утилізації та використанні Підготовка та введення препарату може здійснюватися виключно особами, які мають відповідний досвід роботи з цитостатиками. Халавен® є цитотоксичним протипухлинним препаратом і при роботі з ним, як і з іншими токсичними речовинами, слід проявляти обережність. Рекомендується використовувати рукавички, захисні окуляри та захисний одяг. У разі потрапляння розчину препарату на шкіру необхідно відразу ж ретельно промити цю ділянку шкіри водою з милом. При контакті препарату зі слизовими оболонками місце контакту необхідно ретельно промити водою. При вагітності не слід працювати з препаратом Халавен. Зберігання розкритої упаковки З мікробіологічної точки зору Халавен слід використовувати негайно після розтину. Якщо препарат не застосовується відразу після розкриття упаковки, за терміни та умови його зберігання відповідає особа, яка працює з препаратом. Якщо Халавен не застосовується відразу ж після розкриття упаковки у вигляді нерозведеного розчину, максимальний термін зберігання при 25°С на розсіяному світлі становить 4 год, а в холодильнику (2-8°С) – 24 год. Розведений розчин препарату Халавен® (в концентраціях від 0.02 мг/мл до 0.2 мг/мл у 0.9% розчині натрію хлориду для ін'єкцій) може зберігатися не більше 24 годин при температурі 2-8°С, за винятком тих ситуацій, коли розведення вихідного розчину здійснювалося у стандартизованих контрольованих асептичних умовах. Невикористані залишки препарату і використані матеріали слід утилізувати згідно з діючими в РФ вимогами. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами При прийомі препарату Халавен можуть спостерігатися такі побічні ефекти, як втома або запаморочення, які можуть мати слабкий або помірний вплив на можливість керувати автомобілем або працювати з механізмами. Пацієнтів слід інформувати про те, що з появою втоми або запаморочення їм не можна керувати автомобілем або працювати з механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептом

Склад, форма випуску та упаковкаКаспули - 1 капс. Активні речовини: ленватиніб мезилат – 12,25 мг (еквівалентно 10,0 мг ленватинібу); допоміжні речовини: карбонат кальцію; манітол; целюлоза мікрокристалічна; гіпролоза; гіпозолоза низькозаміщена; тальк; оболонка з гіпромелози (гіпромелоза; титану діоксид; барвник заліза оксид жовтий (Е172); барвник заліза оксид червоний (Е172)); чорнило (шелак, барвник заліза оксид чорний (Е172), калію гідроксид, пропіленгліколь). Капсули 10мг. По 10 капсул в контурну осередкову упаковку (блістер) з алюмінієвої фольги, ламінованої полімером. По 3 блістери разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку. Місця розкриття картонної пачки заклеєні двома прозорими захисними стікерами.Опис лікарської формиКапсули розміром №4 з кришечкою червоно-оранжевого кольору та корпусом жовтого кольору, з нанесеним чорним чорнилом знаком "€" на кришечці та "LENV 10 mg" на корпусі, що містять гранули білого або майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаПротипухлинний засіб - протеїнкінази інгібітор.ФармакокінетикаФармакокінетичні параметри ленватинібу вивчалися у здорових дорослих добровольців, дорослих пацієнтів з порушенням функції печінки та нирок, а також дорослих пацієнтів із солідними пухлинами. Всмоктування Ленватиніб швидко всмоктується після перорального прийому: час досягнення максимальної концентрації у плазмі (tmax) становить приблизно 1-4 години після прийому. Прийом їжі не впливає на рівень всмоктування, але уповільнює швидкість цього процесу. При прийомі препарату з їжею здоровими добровольцями досягнення максимальних концентрацій препарату у плазмі сповільнювалося на 2 години. Абсолютна біодоступність ленватинібу в організмі людини не визначена, проте дані дослідження балансу мас дозволяють припустити, що вона становить близько 85%. Ленватиніб показав хорошу біодоступність при пероральному прийомі собак (70,4%) і мавп (78,4%). Розподіл В умовах in vitro ленватиніб продемонстрував високий ступінь зв'язування з білками плазми людини, яка варіювалася від 98 до 99%. Препарат зв'язувався переважно з альбуміном і незначною мірою - з альфа-1-кислим глікопротеїном та гамма-глобуліном. Співвідношення концентрації ленватинібу in vitro у цільній крові та у плазмі варіювалося від 0,589 до 0,608 (0,1-10 мкг/мл мезилату). Ленватиніб є субстратом Р-глікопротеїну та білка резистентності раку молочної залози (BCRP) і не є субстратом білків-переносників органічних аніонів та катіонів (ОАТ1, ОАТ3, ОАТР1В1, ОАТР1В3, ОСТ1, ОСТ2) та білка-перенос. Медіана уявного обсягу розподілу (Vz/F) першої дози у пацієнтів варіювала від 50,5 л до 92 л і в цілому була пропорційна дозі, у групах від 3,2 до 32 мг. Аналогічно, медіана здається обсягу розподілу в стаціонарному стані (Vz/Fss), загалом, була пропорційна дозі і була в межах від 43,2 л до 121 л. Метаболізм У дослідженнях in vitro було показано, що ізофермент CYP3A4 є переважаючою (>80%) ізоформою цитохрому Р450, що бере участь у Р450-опосередкованому метаболізмі ленватинібу. Однак в експериментах in vivo показано, що вклад шляхів метаболізму, відмінних від Р450-опосередкованого, є значущим. Відповідно, in vivo індуктори та інгібітори ізоферменту CYP3A4 мали мінімальний вплив на експозицію ленватинібу. У мікросомах клітин печінки людини була виявлена ​​деметильована форма ленватинібу (М2), яка є основним метаболітом препарату. Метаболіти М2 і М3 (виявлені в калових масах людини) утворюються з М2 і ленватинібу відповідно за участю альдегідоксидази. За даними радіохроматографічного дослідження зразків плазми крові, зібраних за період до 24 годин після прийому ленватинібу, незмінений ленватиніб генерував 97% радіоактивності, тоді як метаболіт М2 - лише 2,5%. Аналіз площі під кривою "концентрація-час" AUQ0-inf) показав, що радіоактивність ленватинібу становила 60% та 64% від загальної радіоактивності плазми та цільної крові відповідно. Дослідження балансу маси та екскреції ленватинібу показали, що препарат піддається активному метаболізму в організмі людини. Основні ідентифіковані шляхи метаболізму препарату у людини включають: окислення, опосередковане альдегідоксидазою, деметилювання за участю ізоферменту CYP3A4, кон'югацію з глутатіоном при елімінації О-арилової (хлорбензилової) групи та комбінації цих механізмів з подальшою біотрансформацією. цистеїнового залишку, а також внутрішньомолекулярне перегрупування цистеїніл-гліцинового та цистеїнового кон'югатів з подальшою димеризацією. Ідентифікація перерахованих метаболічних механізмів в умовах in vivo узгоджується з результатами досліджень in vitro із використанням біоматеріалів, отриманих у людини. Дослідження білків-переносників in vitro Для наступних транспортних білків клінічно значуще інгібування було виключено на основі закінчення збору даних при концентрації напівмаксимального інгібування IС50> 50 х Сmах незв'язаних. Ленватиніб показав мінімальну або відсутню інгібуючу активність по відношенню до Р-глікопротеїн-опосередкованого та BCRP-опосередкованого переносу. Аналогічно, індукції експресії Р-глікопротеїну та мРНК не спостерігалося. Ленватиніб показав мінімальний або відсутній інгібуючого ефекту на ОАТР1В3. Ленватиніб не пригнічує активність альдегідоксидази в цитозолях печінки людини. Виведення Після досягнення Смах, концентрація ленватинібу в плазмі крові знижується біекспоненційно. Період напіввиведення ленватинібу у фазі елімінації становить приблизно 28 годин. Після введення 6 пацієнтам із солідними пухлинами радіоактивно-міченого ленватинібу, приблизно 2/3 від введеної дози виводилося через кишечник та 1/4 – через нирки. Переважним метаболітом в екскретах був метаболіт М3 (близько 17% від дози), за яким слідували метаболіти М2' (близько 11% від дози) та М2 (близько 4,4% від дози). Лінійність/нелінійність Пропорційність показників дозі препарату та накопичення препарату в організмі У пацієнтів із солідними пухлинами, які отримували одноразові та багаторазові дози ленватинібу один раз на добу, показники системної експозиції препарату (Сmах та AUC) зростали прямо пропорційно до підвищення його дози від 3,2 до 32 мг один раз на добу. У рівноважному стані ленватиніб продемонстрував мінімальну здатність накопичувати в організмі. На тлі введення препарату у вказаному діапазоні доз медіана індексу накопичення (Rac) варіювалася від 0,96 (20 мг) до 1,54 (6,4 мг). Фармакокінетика в окремих груп патентів Пацієнти з печінковою недостатністю Фармакокінетика ленватинібу вивчалася у 6 пацієнтів з легкою та середньою мірою тяжкості печінкової недостатністю (клас А та В за шкалою Чайлд-П'ю, відповідно), які отримували препарат в одноразових дозах по 10 мг. У 6 пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю (клас С за шкалою Чайлд-П'ю) препарат застосовувався у дозі 5 мг. Контрольна група включала 8 здорових добровольців зі подібними демографічними показниками, які отримували ленватиніб у дозі 10 мг. Медіана періоду напіввиведення препарату мала порівняні значення у пацієнтів з легким, помірним та тяжким ступенем печінкової недостатності, варіюючись від 26 до 31 години, і була аналогічною у здорових добровольців. Частина дози ленватинібу, виведеної нирками, була низька у всіх когортах пацієнтів (менше 2,16%). Рівень експозиції ленватинібу, який оцінювався при використанні скоригованих за дозою показників AUC0-t та AUC0-inf у пацієнтів з легким, середнім та тяжким ступенем печінкової недостатності становив приблизно 119%, 107% та 180% (відповідно) від рівня експозиції препарату у пацієнтів нормальною функцією печінки. Невідомо, чи існує зміна у зв'язуванні з білками плазми у пацієнтів із печінковою недостатністю. Пацієнти з нирковою недостатністю Фармакокінетика ленватинібу вивчалася у 6 пацієнтів з легким, середнім та тяжким ступенем ниркової недостатності, які отримували препарат в одноразових дозах по 24 мг. Група порівняння включала 8 здорових добровольців зі схожими демографічними показниками. Дослідження ленватинібу у пацієнтів із хронічними захворюваннями нирок у термінальній стадії не проводились. Рівень експозиції ленватинібу, що оцінювався за показником AUC0-inf. У пацієнтів з легким, середнім та тяжким ступенем ниркової недостатності становив 101%, 90% та 122% (відповідно) від такого у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Невідомо, чи існує зміна у зв'язуванні з білками плазми у пацієнтів із нирковою недостатністю. Вплив віку, статі, маси тіла та расової приналежності Результати популяційного фармакокінетичного аналізу показали, що у пацієнтів, які отримували ленватиніб у дозах до 24 мг один раз на добу, вік, стать, маса тіла та расова приналежність не впливають на кліренс препарату. Діти Дослідження ленватинібу в дітей віком не проводились.ФармакодинамікаЛенватиніб є мультикіназним інгібітором, який показав антиангіогенну активність in vitro та in vivo, а також пряме гальмування росту пухлини у моделях in vitro. Механізм дії Ленватиніб є інгібітором рецепторів тирозинкіназ, що вибірково пригнічує кіназну активність рецепторів фактора росту ендотелію судин (VEGF) - VEGFR1 (FLT1), VEGFR2 (KDR) та VEGFR3 (FLT4). Також ленватиніб має інгібуючу дію на інші рецептори тирозинкіназ, задіяні в проангіогенних та онкогенних механізмах, включаючи рецептори фактора росту фібробластів (FGFR1, 2, 3 та 4), альфа-рецептор тромбоцитарного фактора росту (PDGFRα). Підвищена антиангіогенна та протипухлинна активність спостерігалася при вивченні комбінації ленватинібу з еверолімусом у доклінічних моделях. Взаємозв'язок появи артеріальної гіпертензії на фоні лікування ленватинібом з особливостями його механізму дії окремо не вивчався, але, ймовірно, розвиток гіпертензії пов'язаний з інгібуванням рецептора фактора зростання ендотелію судин (VEGFR) другого типу, VEGFR 2. Аналогічно, не вивчався взаємозв'язок особливостей механізму дії ленватинібу з розвитком протеїнурії, імовірно, її виникнення зумовлено інгібуванням рецепторів VEGFR 1 і VEGFR 2 у підоцитах ниркового клубочка. Механізм дії ленватинібу на гіпотиреоз не з'ясований. Клінічна ефективність Ефективність препарату Ленвіма® при лікуванні диференційованого раку щитовидної залози, рефрактерного до радіоактивного йоду була підтверджена в ході багатоцентрового рандомізованого, подвійного-сліпого, плацебо-контрольованого клінічного дослідження за участю 392 пацієнтів, в якому кінцеві точки оцінки. а також загальна частота відповіді на лікування та загальне виживання. Ефективність препарату Ленвіма® при застосуванні в монотерапії або в комбінації з еверолімусом для лікування неоперабельної прогресуючої або метастатичної нирково-клітинної карциноми, була підтверджена в ході багатоцентрового, рандомізованого, відкритого клінічного дослідження за участю 153 пацієнтів, в якому кінцеві точки оцінки. (ВБП), а також загальне виживання та частота об'єктивної відповіді на лікування за оцінкою дослідника, у групі, що застосовує комбінацію ленватинібу з еверолімусом проти груп монотерапії ленватинібом та монотерапії еверолімусом. Подовження інтервалу QT Дослідження впливу ленватинібу на інтервал QT у здорових добровольців показало, що прийом одноразових доз ленватинібу 32 мг не збільшує тривалість інтервалу QT/QTc, проте випадки подовження інтервалу QT/QTc частіше зустрічалися у групі ленватинібу порівняно з групою плацебо.Показання до застосуванняПрепарат Ленвіма® показаний: для терапії пацієнтів з прогресуючою місцево-поширеною або метастатичною диференційованою (папілярною, фолікулярною, клітин Гюртле) карциномою щитовидної залози, рефрактерною до радіоактивного йоду; у комбінації з еверолімусом для терапії пацієнтів з поширеною нирковоклітинною карциномою, після одного попереднього курсу таргетної терапії інгібіторами рецепторів фактора зростання ендотелію судин.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до діючої речовини або до інших компонентів препарату. Вагітність та період грудного вигодовування. Дитячий вік до 18 років (дані щодо ефективності та безпеки для цієї категорії пацієнтів відсутні). Хронічні захворювання нирок у термінальній стадії (дані щодо ефективності та безпеки для даної категорії пацієнтів відсутні). З обережністю Пацієнти з гіпертензією. Пацієнти з тяжким ступенем печінкової недостатності. Пацієнти з тяжким ступенем ниркової недостатності. Пацієнти з артеріальною тромбоемболією в анамнезі за попередні 6 місяців. Перенесені хірургічні операції чи променева терапія. Пацієнти старші 75 років. Пацієнти з вродженим синдромом подовженого інтервалу QT, застійною серцевою недостатністю або брадіаритмією, а також пацієнти, які одночасно одержують лікарські препарати, що подовжують інтервал QT (необхідний моніторинг електрокардіографічних показників).Вагітність та лактаціяІнформація, наведена нижче, стосується застосування ленватинібу. При застосуванні в комбінації з еверолімусом прочитайте також діючу інструкцію з медичного застосування еверолімусу. Жінки дітородного віку Жінкам дітородного віку слід оберігатися від настання вагітності, використовуючи ефективні методи контрацепції під час застосування ленватинібу та протягом щонайменше одного місяця після завершення лікування. На даний момент невідомо, чи ленватиніб знижує ефективність гормональної контрацепції, тому рекомендується додатково використовувати бар'єрні методи контрацепції. Вагітність Інформація щодо застосування ленватинібу у вагітних жінок не доступна. При введенні щурам та кроликам ленватиніб мав ембріотоксичний та тератогенний ефект. Ленватиніб не слід застосовувати під час вагітності. Період грудного вигодовування Невідомо, чи виділяється ленватиніб із грудним молоком людини. Ленватиніб та його метаболіти екскретуються з грудним молоком щурів. Через потенційні несприятливі ефекти для немовляти, грудне вигодовування слід припинити під час прийому матір'ю ленватинібу. Фертильність Вплив ленватинібу на фертильність людини не вивчений. Ведення препарату щурам, собакам і мавпам супроводжувалося токсичним впливом на яєчка та яєчники.Побічна діяУ клінічних дослідженнях у пацієнтів з диференційованим раком щитовидної залози, рефрактерним до радіоактивного йоду, та нирково-клітинною карциномою було виявлено схожі небажані реакції. Найчастіші небажані реакції у пацієнтів з нирково-клітинною карциномою (≥ 30% випадків) включали діарею (80,6%), стомлюваність (59,7%), зниження апетиту (53,2%), блювання (48,4) %), нудоту (45,2%), артеріальну гіпертензію (40,3%), гіпертригліцеридемію (40,3%), кашель (37,1%), стоматит (35,5%), периферичний набряк (33,9%) %), зниження маси тіла (33,9%), диспное (30,6%), та гіперхолестеринемію (35,3%). Артеріальна гіпертензія здебільшого розвивалася на початку лікування ленватинібом. Найбільш важливими серйозними небажаними реакціями були порушення функції нирок та ниркова недостатність (11,3%), серцева недостатність (1,6%), внутрішньомозкова кровотеча (1,6%) та інфаркт міокарда (1,6%). Серед 458 пацієнтів з диференційованим раком щитовидної залози, рефрактерним до радіоактивного йоду, небажані явища призводили до зниження дози ленватинібу у 65,1% випадків та до повної відміни препарату – у 21,0% випадків. Найбільш частими небажаними реакціями, які були причиною зниження дози препарату (більш ніж у 5% пацієнтів), були артеріальна гіпертензія, протеїнурія, діарея, стомлюваність, синдром долонно-підошовної еритродизестезії, зменшення маси тіла, зниження апетиту та нудота. Найчастіші небажані реакції, що призводили до відміни препарату, включали протеїнурію, астенію, артеріальну гіпертензію, тромбоемболію легеневої артерії інсульт та діарею. Серед 62 пацієнтів, які отримали ленватиніб 18 мг у комбінації з еверолімусом 5 мг, небажані явища призводили до зниження доз препаратів у 67,7% випадків та до повного їх скасування – у 29,0% випадків (у 18 пацієнтів). Найчастішими небажаними реакціями, які були причиною зниження доз ленватинібу та еверолімусу (більш ніж у 5% пацієнтів), були діарея (21,0%), тромбоцитопенія (6,5%) та блювання (6,5%). У таблиці 2 наведені побічні реакції, виявлені у пацієнтів з диференційованим раком щитовидної залози, рефрактерним до радіоактивного йоду, та нирково-клітинною карциномою під час клінічних досліджень. Частота виникнення визначалася як: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 < 1/10) та нечасто (≥ 1/1000 < 1/100). У межах кожної категорії частоти небажані реакції представлені порядку зниження ступеня тяжкості. Таблиця 2. Побічні реакції, виявлені під час клінічних досліджень Клас систем та органів (відповідно до класифікації MedDRA*) Дуже часто Часто Не часто Інфекційні та паразитарні захворювання Інфекція сечовивідних шляхів Перінеальний абсцес Порушення з боку крові та лімфатичної системи Тромбоцитопенія (включаючи зниження кількості тромбоцитів у крові) Лімфопенія (включаючи зниження кількості лімфоцитів у крові) Інфаркт селезінки Порушення з боку ендокринної системи Гіпотиреоз Підвищення рівня ТТГ у крові Порушення з боку обміну речовин та харчування Гіпокальціємія Гіперкалесіємія (включаючи підвищення рівня холестерину в крові) Гіпокаліємія Зниження апетиту Зниження маси тіла Зневоднення Гіпомагніємія (включаючи зниження рівня магнію в крові) Порушення психіки Безсоння Порушення з боку нервової системи Запаморочення Головний біль Дисгевзія Гостре порушення мозкового кровообігу Синдром оборотної задньої енцефалопатії Монопарез Минуще порушення мозкового кровообігу Порушення з боку серця Інфаркт міокарда (включаючи гострий інфаркт міокарда) Серцева недостатність Подовження інтервалу QT Зниження фракції викиду Порушення з боку судин Кровотеча (включаючи носову кровотечу, кровохаркання, гематурію, синець, гематохезію, кровоточивість ясен, петехії, легеневу кровотечу, ректальну кровотечу, присутність крові в сечі, гематому, вагінальна кровотеча, кон'юнктивальна кровотеча, кровотеча, кровотеча, кровотеча, , підвищення схильності до утворення синців, кровотеча після проведення медичних маніпуляцій, пурпура, шкірний крововилив, розрив аневризми, артеріальна кровотеча, очна крововилив, шлункова кровотеча, гастродуоденальна кровотеча, шлунково-кишкова кровотеча, кровотеча, з нігтьового ложа, плевральна кровотеча, постменопаузальна кровотеча, геморагічний проктит, гематому нирки,кровотеча з селезінки, крововиливу біля основи нігтів, субарахноїдальний крововилив, кровотеча з трахеї, кровотеча з тканин пухлини) † Тромбоемболія легеневої артерії+ Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Дисфонія Тромбоемболія легеневої артерії† Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Діарея Біль у животі (включаючи дискомфорт у черевній порожнині, біль у нижньому відділі живота, біль у верхньому відділі живота, болючість живота при пальпації, дискомфорт в епігастральній ділянці) Блювота нудота , запалення слизових оболонок) Біль у порожнині рота (включаючи глосодинію, біль у орофарингеальній ділянці) Запор Диспепсія Сухість слизової оболонки порожнини рота Фістула прямої кишки Метеоризм Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів Підвищення активності аспартатамінотрансферази Гіпоальбумінемія Підвищення активності аланінам інотрансферази Підвищення активності лужної фосфатази Порушення функції печінки Підвищення активності гамма-глутамілтрансферази Підвищення концентрації білірубіну в крові Пошкодження клітин печінки/гепатит (включаючи лікарсько-індуковане ураження печінки, стеатоз печінки, холестатичне ураження печінки) Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин Синдром долонно-підошовної еритродизестезії Долонева еритема Висип Алопеція Гіперкератоз Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Біль у спині Артралгія Міалгія Біль у кінцівках Кістково-м'язовий біль Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів Протеїнурія Епізоди ниркової недостатності (включаючи гостру преренальну недостатність, гостру ниркову недостатність, некроз ниркових канальців)+ Порушення функції нирок Підвищення концентрації креатиніну в крові Підвищення концентрації сечовини у крові Загальні розлади та порушення у місці введення Втома Астенія Периферичний набряк Почуття дискомфорту * MedDRA (Medical Dictionary for Regulatory Activities) – медичний словник для нормативно-правової діяльності. † - включаючи випадки з летальним кінцем. Опис окремих небажаних реакцій Артеріальна гіпертензія Під час основного клінічного дослідження у пацієнтів з диференційованим раком щитовидної залози артеріальна гіпертензія (включаючи гіпертонічний криз, підвищення діастолічного артеріального тиску та підвищення артеріального тиску) була зареєстрована у 72,8% пацієнтів, які отримували ленватиніб, та у 16,0% пацієнтів із групи плацебо . Медіана тривалість часу до виникнення артеріальної гіпертензії у пацієнтів із групи ленватинібу становила 16 днів. Артеріальна гіпертензія 3-го і більш високих ступенів тяжкості (включаючи один клінічний випадок 4-го ступеня тяжкості) мала місце у 44,4% пацієнтів, які отримували ленватиніб, та у 3,8% пацієнтів, які отримували плацебо. У більшості випадків мало місце зменшення або зникнення небажаного явища після тимчасового припинення лікування ленватинібом (13,0% пацієнтів) або зниження дози препарату (13,4% пацієнтів). У 1,1% пацієнтів артеріальна гіпертензія була причиною повного скасування ленватинібу. У ході клінічного дослідження у пацієнтів з нирково-клітинною карциномою артеріальна гіпертензія (включаючи гіпертонічний криз, підвищення діастолічного артеріального тиску та підвищення артеріального тиску) була зареєстрована у 41,9% пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом (включаючи 12,9% випадків 3 -й та 4-го ступеня тяжкості), у 48,1% пацієнтів з групи монотерапії ленватинібом (включаючи 17,3% випадків 3-го та 4-го ступеня тяжкості) та у 10,0% пацієнтів з групи монотерапії еверолімусом (включаючи 2,0% випадків 3-го та 4-го ступеня тяжкості). Медіана тривалості часу до виникнення артеріальної гіпертензії будь-якої або вище 3-го ступеня тяжкості у пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом, становила 4,9 і 6,9 тижнів відповідно. Випадків артеріальної гіпертензії 4-го та 5-го ступенів тяжкості, викликаної терапією, або яка була причиною повного скасування терапії, не зареєстровано. Протеїнурія Під час основного клінічного дослідження у пацієнтів з диференційованим раком щитовидної залози протеїнурія була зареєстрована у 33,7% пацієнтів, які отримували ленватиніб, та у 3,1% пацієнтів із групи плацебо. Медіана тривалість часу до виникнення протеїнурії становила 6,7 тижнів. Протеїнурія 3-го ступеня тяжкості мала місце у 10,7% пацієнтів, які отримували ленватиніб, і в жодного з пацієнтів, які отримували плацебо. У більшості випадків мало місце зменшення виразності або зникнення небажаного явища після тимчасового зупинення лікування ленватинібом (16,9% пацієнтів) або зниження дози препарату (10,7% пацієнтів). Протеїнурія була причиною повного скасування ленватинібу у 0,8% пацієнтів. У ході клінічного дослідження у пацієнтів з нирково-клітинною карциномою протеїнурія була зареєстрована у 30,6% пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом (включаючи 8,1% випадків 3-го ступеня тяжкості та вище), у 30,8% пацієнтів з групи монотерапії ленватинібом (включаючи 19,2% випадків 3-го ступеня тяжкості та вище) та у 14,0% пацієнтів із групи монотерапії еверолімусом (включаючи 2,0% випадків 3-го ступеня тяжкості та вище). Медіана тривалості часу до виникнення протеїнурії будь-якої або вище 3-го ступеня тяжкості у пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом, становила 6,1 і 20,1 тижнів відповідно. Випадків протеїнурії 4-го та 5-го ступенів тяжкості, викликаної терапією, не зареєстровано. Протеїнурія була причиною повного скасування терапії у 4,8% пацієнтів. Гепатотоксична дія Під час основного клінічного дослідження у пацієнтів з диференційованим раком щитовидної залози найчастіші небажані реакції з боку печінки включали гіпоальбумінемію (9,6% пацієнтів із групи ленватинібу та 1,5% пацієнтів із групи плацебо), підвищення активності ферментів печінки – аланінам та нотрансферази ( 7,7% пацієнтів із групи ленватинібу та 0% пацієнтів із групи плацебо) та аспартатамінотрансферази (6,9% пацієнтів із групи ленватинібу та 1,5% пацієнтів із групи плацебо), а також підвищення концентрації білірубіну в крові (1,9% пацієнтів із групи ленватинібу та 0% пацієнтів із групи плацебо). Медіана тривалість часу до виникнення порушень з боку печінки у пацієнтів із групи ленватинібу становила 12,1 дня. Небажані явища з боку печінки 3-го та більш високих ступенів тяжкості (включаючи один випадок печінкової недостатності 5-го ступеня тяжкості) мала місце у 5,4% пацієнтів, які отримували ленватиніб, та у 0,8% пацієнтів, які отримували плацебо. Небажані явища з боку печінки призводили до тимчасового припинення лікування у 4,6% пацієнтів, до зниження дози ленватинібу – у 2,7% пацієнтів та до повної відміни препарату – у 0,4% пацієнтів. У ході клінічного дослідження у пацієнтів з нирково-клітинною карциномою, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом, найчастіші небажані реакції з боку печінки включали підвищення активності ферментів печінки (аланінамінотрансферази - у 9,7% випадків, аспартатамінотрансферази - у 4,8%. фосфатази – у 4,8% випадків та білірубіну – у 3,2% випадків). Медіана тривалості часу до виникнення порушень з боку печінки будь-якої або вище 3-го ступеня тяжкості у пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом, становила 6,7 та 14,2 тижнів відповідно. Випадки порушень з боку печінки 3-го ступеня тяжкості зареєстровані у 32% пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом. Випадків 4-го та 5-го ступенів тяжкості, викликаних терапією, не зареєстровано. Порушення з боку печінки були причиною переривання або зниження дози препаратів у 1,6% та 1,6% випадків, відповідно, а також призводили до повного скасування терапії у 3,2% пацієнтів. Серед 1114 пацієнтів, які отримували ленватиніб, було виявлено 3 (0,3%) випадки печінкової недостатності з летальним кінцем. Один із них мав місце у пацієнта з відсутністю метастазів у печінці. У одного пацієнта без метастазів у печінці також було діагностовано гострий гепатит. Кровотечі У ході клінічного дослідження у пацієнтів з диференційованим раком щитовидної залози кровотечі було зареєстровано у 34,9% пацієнтів, які отримували ленватиніб, та у 18,3% пацієнтів із групи плацебо. Види кровотеч, частота яких у групі ленватинібу була на ≥0,75% вище, ніж у групі плацебо, включали: носову кровотечу (11,9%), гематурію (6,5%), синець (4,6%), кровотечу з ясен (2,3%), гематохезію (2,3%), кровотеча із прямої кишки (1,5%), гематому (1,1%), гемороїдальна кровотеча (1,1%), кровотеча із гортані (1 ,1%), петехію (1,1%) та крововилив у пухлину головного мозку (0,8%). При корекції з урахуванням у 4 рази більшої тривалості експозиції ленватинібу порівняно з плацебо, наступні реакції відбувалися рідше у групі ленватинібу, ніж у групі плацебо: кровохаркання (0,05 епізодів / пацієнто-років у групі ленватинібу проти 0,21 епізодів / пацієнто-років у групі плацебо) та легеневе кровотеча (0,02 епізодів / у групі ленватинібу проти 0,09 епізодів / пацієнто-років у групі плацебо). Медіана тривалості часу до першого епізоду кровотечі у пацієнтів із групи ленватинібу становила 10,1 тижня. При порівнянні групи ленватинібу та групи плацебо не було виявлено відмінностей щодо частоти виникнення серйозних небажаних явищ (3,4% та 3,8%), небажаних явищ, що зажадали дострокового припинення лікування (1,1% та 1,5%), а також небажаних явищ, що призвели до призупинення прийому ленватинібу (3,4% та 3,8%) або до зниження його дози (0,4% та 0%). У ході клінічного дослідження у пацієнтів з нирково-клітинною карциномою кровотечі були зареєстровані у 38,7% пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом (включаючи 8,1% випадків 3-го ступеня тяжкості та вище). Реакції, що виникали з частотою понад 2,0%, включали носову кровотечу (22,6%), гематурію (4,8%), гематому (3,2%) та шлункову кровотечу (3,2%). Медіана тривалості часу до першого епізоду кровотечі будь-якої або вище 3-го ступеня тяжкості у пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом, становила 10,2 і 7,6 тижнів відповідно. Частота виникнення серйозних кровотеч (внутрішньомозковий крововилив, шлункова кровотеча та гемартроз) склала 4,8%. Скасування терапії через кровотечі зареєстровано у 3,2% пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом. Серед 1114 пацієнтів, які отримували ленватиніб, було виявлено 3 (0,3%) пацієнтів з кровотечами 4-го ступеня тяжкості та 5 (0,4%) пацієнтів з кровотечами 5-го ступеня тяжкості, включаючи артеріальну кровотечу, геморагічний інсульт, крововилив у пухлина головного мозку, кровохаркання та кровотеча з тканин пухлини. У дослідженні у пацієнтів з нирково-клітинною карциномою, був зареєстрований один випадок летального результату через внутрішньомозковий крововилив у групі пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом і один випадок летального результату через внутрішньочерепний крововилив у групі пацієнтів, які отримували ленватиніб у моно. Гіпокальціємія У ході клінічного дослідження у пацієнтів з диференційованим раком щитовидної залози гіпокальціємія була зареєстрована у 12,6% пацієнтів, які отримували ленватиніб, та у жодного з пацієнтів, які отримували плацебо. Медіана тривалості часу до першого виявлення гіпокальціємії у пацієнтів із групи ленватинібу становила 11,1 тижня. Гіпокальціємія 3-го та 4-го ступеня тяжкості мала місце у 5,0% пацієнтів, які отримували ленватиніб, та жодного з пацієнтів, які отримували плацебо. У більшості випадків гіпокальціємія усувалася в результаті підтримуючого лікування, не призводячи до необхідності припинення лікування або зниження дози ленватинібу (що мало місце у 1,5% і у 1,1% пацієнтів, відповідно). У одного пацієнта з гіпокальціємією 4-го ступеня тяжкості прийом ленватинібу було скасовано. У ході клінічного дослідження у пацієнтів з нирково-клітинною карциномою гіпокальціємія була зареєстрована у 8,1% пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом (включаючи 3,2% випадків 3-го ступеня тяжкості та вище), у 5,8% пацієнтів, отримували ленватиніб у монотерапії (жодного випадку 3-го ступеня тяжкості та вище) та у 4,0% пацієнтів, які отримували еверолімус у монотерапії (жодного випадку 3-го ступеня тяжкості та вище). Медіана тривалості часу до першого виявлення гіпокальціємії будь-якої або вище 3-го ступеня тяжкості у пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом, становила 28,3 і 45,9 тижнів відповідно. Зареєстровано один випадок гіпокальціємії 4-го ступеня тяжкості, спричиненої терапією. Гіпокальціємія не призводила до припинення лікування, зниження дози препаратів або їх скасування. Підвищення рівня ТТГ у крові У ході клінічного дослідження у пацієнтів з нирково-клітинною карциномою гіпотиреоз був зареєстрований у 24% пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом, у 37% пацієнтів, які отримували ленватиніб у монотерапії та у 2% пацієнтів, які отримували еверолімус у монотерапії. Всі випадки гіпотиреозу були 1-го або 2-го ступеня тяжкості. Більше того, 75% пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом, не отримували екзогенної замісної терапії і серед них 71% мали нормальний рівень ТТГ на етапі включення до дослідження. У пацієнтів із нормальним рівнем ТТГ у 63% випадків спостерігалося його підвищення у пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом, проти жодного випадку у групі монотерапії еверолімусом. Особливі групи пацієнтів Вплив віку Клінічні дані щодо застосування у дітей зараз недоступні. Даних щодо застосування у пацієнтів старше 75 років з нирково-клітинною карциномою недостатньо. Однак пацієнти старше 75 років з диференційованим раком щитовидної залози мали більш високу ймовірність розвитку артеріальної гіпертензії 3-го або 4-го ступеня тяжкості, протеїнурії, зниження апетиту та дегідратації. У пацієнтів старше 65 років з нирково-клітинною карциномою відмінностей у частоті виникнення небажаних реакцій 3-го та 4-го ступеня не спостерігалося. Вплив статі У пацієнтів жіночої статі з диференційованим раком щитовидної залози спостерігалося підвищення частоти виникнення артеріальної гіпертензії (включаючи випадки 3-го та 4-го ступеня тяжкості), протеїнурії та синдрому долонно-підошовної еритродизестезії, а у пацієнтів чоловічої статі також випадків гастроінтестинальної перфорації та утворення фістул. У пацієнтів з нирково-клітинною карциномою відмінностей у частоті виникнення небажаних реакцій 3-го та 4-го ступеня залежно від статі не спостерігалося. Вплив расової приналежності Даних щодо застосування у пацієнтів азіатської раси з нирково-клітинною карциномою недостатньо. Однак у порівнянні з пацієнтами європеоїдної раси, пацієнти азіатського походження з диференційованим раком щитовидної залози мали більш високу частоту виникнення периферичних набряків, артеріальної гіпертензії, стомлюваності, синдрому долонно-підошовної еритродизестезії, протеїнурії, тромбог. Пацієнти з наявністю артеріальної гіпертензії в анамнезі У пацієнтів з диференційованим раком щитовидної залози з наявністю артеріальної гіпертензії на етапі включення в дослідження була виявлена ​​більш висока частота епізодів артеріальної гіпертензії 3-го або 4-го ступеня тяжкості, протеїнурії, діареї та дегідратації, а також мала місце тенденція до більш серйозної течії , артеріальної гіпотензії, тромбоемболії легеневої артерії, злоякісного плеврального випоту, фібриляції передсердь та симптомів з боку шлунково-кишкового тракту (болів у животі, діареї та блювання). У пацієнтів з нирково-клітинною карциномою з наявністю артеріальної гіпертензії на етапі включення в дослідження було виявлено більш високу частоту епізодів дегідратації, стомлюваності та артеріальної гіпертензії 3-го або 4-го ступеня тяжкості. Пацієнти з наявністю діабету в анамнезі У пацієнтів з нирково-клітинною карциномою з наявністю діабету на етапі включення в дослідження було виявлено більш високу частоту артеріальної гіпертензії, гіпертригліцеридемії та гостру ниркову недостатність 3-го або 4-го ступеня тяжкості. Пацієнти з порушенням функції печінки Даних щодо застосування у пацієнтів з нирково-клітинною карциномою з порушенням функції печінки на етапі включення до дослідження недостатньо. Однак пацієнти з диференційованим раком щитовидної залози з порушенням функції печінки мали вищу частоту артеріальної гіпертензії та синдрому долонно-підошовної еритродизестезії, а також вищу частоту артеріальної гіпертензії та астенії, стомлюваності та гіпокальціємії 3-го або 4-го ступеня. з нормальною функцією печінки. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з диференційованим раком щитовидної залози з порушенням функції нирок на етапі включення в дослідження, частіше виявлялися такі небажані явища 3-го або 4-го ступеня тяжкості, як артеріальна гіпертензія, протеїнурія, стомлюваність, стоматит, периферичні набряки, тромбоцит інтервалу QT, гіпотиреоз, гіпонатріємія, підвищення рівня ТТГ та пневмонія у порівнянні з пацієнтами без порушення функції нирок. Крім того, у цих пацієнтів найчастіше зустрічалися небажані явища з боку нирок, а також відзначалася тенденція до підвищення частоти порушень печінки. У пацієнтів з нирково-клітинною карциномою з порушенням функції нирок на етапі включення до дослідження, частіше спостерігалася стомлюваність 3-го ступеня тяжкості. Пацієнти з масою тіла менше 60 кг Даних щодо застосування у пацієнтів з масою тіла менше 60 кг із нирково-клітинною карциномою недостатньо. Однак, пацієнти з диференційованим раком щитовидної залози зі зниженою масою тіла (менше 60 кг), мали вищу частоту виникнення синдрому долонно-підошовної еритродизестезії, протеїнурії 3-го або 4-го ступеня тяжкості, гіпокальціємії та гіпонатріємії, а також ймовірності зниження апетиту 3-го чи 4-го ступеня тяжкості. Повідомлення про небажані реакції Вкрай важливо повідомляти про небажані реакції, що виникли під час післяреєстраційного застосування лікарського препарату. Це дозволить контролювати співвідношення користі та ризику при його застосуванні. Прохання медичним працівникам повідомляти про виникнення будь-яких небажаних реакцій на адресу, зазначену в даній інструкції.Взаємодія з лікарськими засобамиІнформація, наведена нижче, стосується застосування ленватинібу. При застосуванні в комбінації з еверолімусом прочитайте також діючу інструкцію з медичного застосування еверолімусу. Вплив інших лікарських засобів на ленватиніб Інші хіміотерапевтичні препарати Одночасне застосування ленватинібу, карбоплатину та паклітакселу не супроводжувалося значними змінами фармакокінетики якогось із трьох препаратів. Вплив ленватинібу на інші лікарські препарати Немає даних, що дозволяють виключити ризик індукції ленвітинібом ізоферменту CYP3A4 або Р-глікопротеїну у шлунково-кишковому тракті. Це потенційно може призводити до зниження експозиції субстратів ізоферменту CYP3A4 або Р-глікопротеїну при пероральному прийомі, що необхідно враховувати при сумісному застосуванні цих препаратів, підтримуюча ефективність якого дуже важлива. Субстрати ізоферменту CYP3A4 з відомим вузьким терапевтичним індексом (наприклад, астемізол, терфенадин, цизаприд, пімозід, хінідин, беприділ або алкалоїди ріжків (ерготамін, дигідроерготамін)) повинні застосовуватися з обережністю у пацієнтів, які приймають. Пероральна контрацепція На даний момент невідомо, чи ленватиніб знижує ефективність гормональної контрацепції, тому жінкам, які приймають пероральну гормональну контрацепцію, рекомендується додатково використовувати бар'єрні методи контрацепції.Спосіб застосування та дозиВсередину, один раз на добу приблизно в один і той же час, незалежно від їди. Капсулу слід ковтати повністю, запиваючи водою. Також капсулу можна розчинити у воді чи яблучному соку. Для цього на невелику склянку наливають приблизно одну столову ложку води або яблучного соку і поміщають туди капсули, не відкриваючи і не ламаючи їх. Залишають капсули рідини приблизно на 10 хвилин, потім перемішують протягом приблизно 3 хвилин і випивають рідину. Після цього додають у склянку приблизно той самий обсяг рідини, обполіскують нею склянку і випивають вміст. При застосуванні ленватинібу в комбінації з еверолімусом їх приймають одночасно. Прочитайте інструкцію з медичного застосування еверолімусу (розділ "Спосіб застосування та дози"). Лікування препаратом Ленвіма® повинно проводитись під контролем лікаря з досвідом проведення протипухлинної терапії. Рекомендована добова доза препарату Ленвіма® для лікування пацієнтів з карциномою щитовидної залози становить 24 мг (дві капсули 10 мг і одна капсула 4 мг) один раз на добу. Добову дозу можна переглянути залежно від проявів токсичності препарату. У разі пропуску чергової дози препарату більш ніж на 12 годин, ця доза повинна бути пропущена. Наступна доза препарату повинна бути прийнята у звичайний час. Рекомендована добова доза препарату Ленвіма для терапії пацієнтів з нирковоклітинною карциномою становить 18 мг (одна капсула 10 мг і дві капсули 4 мг) один раз на добу в комбінації з 5 мг еверолімусу один раз на добу. Добову дозу можна переглянути залежно від проявів токсичності препарату. Добова доза еверолімусу повинна коригуватися відповідно до чинної інструкції з медичного застосування еверолімусу. У разі пропуску чергової дози препарату більш ніж на 12 годин, ця доза повинна бути пропущена. Наступна доза препарату повинна бути прийнята у звичайний час. Лікування препаратом має продовжуватись поки присутня клінічна користь або до прояву неприйнятної токсичності. Корекція дози Для усунення деяких небажаних реакцій може знадобитися тимчасове припинення лікування, корекція дози препарату або його повне відміна. Легкі або помірно тяжкі небажані реакції (1-го або 2-го ступеня тяжкості) здебільшого не вимагають переривання лікування, за винятком тих випадків, коли вони погано переносяться пацієнтами, незважаючи на проведення оптимально обраного лікування. При тяжких (3-му ступені тяжкості) або погано переносимих пацієнтом небажаних реакціях, необхідно призупинити лікування препаратом Ленвіма до зникнення або зменшення виразності небажаної реакції, після чого може бути відновлено прийом препарату в зменшеній дозі (пропоновані інструкції з корекції дози наведені в Таблиці 1 ). При небажаних реакціях, що загрожують життю (4-го ступеня тяжкості), необхідно припинити лікування препаратом Ленвіма®. Виняток становлять результати лабораторних досліджень, які можуть розцінюватися як такі, що не загрожують життю, тактика при яких може включати ті ж заходи, що і при важких реакціях (3-го ступеня тяжкості). При встановленні ступеня тяжкості небажаної реакції слід керуватися актуальною версією Загальних термінологічних критеріїв для небажаних явищ Національного інституту раку (NCI). Оптимально обране лікування нудоти, блювання та діареї має бути розпочато до припинення лікування або зниження дози препарату Ленвіма®. Токсичні прояви з боку шлунково-кишкового тракту повинні зазнавати активного лікування, що дозволяє зменшити ризик порушення функції нирок або розвитку ниркової недостатності. Таблиця 1. Рекомендації щодо корекції дози препарату Рівень дози Добова доза для лікування пацієнтів з карциномою щитовидної залози. Добова доза для терапії пацієнтів з нирково-клітинною карциномою Рекомендована добова доза 24 мг (дві капсули 10 мг та одна капсула 4 мг) 18 мг (одна капсула 10 мг та дві капсули 4 мг) Перше зниження дози 20 мг (дві капсули 10 мг) 14 мг (одна капсула 10 мг та одна капсула 4 мг) Друге зниження дози 14 мг (одна капсула 10 мг та одна капсула 4 мг) 10 мг (одна капсула 10 мг) Третє зниження дози 10 мг (одна капсула 10 мг) 8 мг (дві капсули 4 мг) а: Подальше зниження дози препарату має проводитися в індивідуальному порядку, у зв'язку з обмеженим обсягом даних про застосування препарату у дозах, нижчих за 10 мг. b: Зниження дози має відбуватися послідовно на основі попереднього рівня дози (18, 14, або 10 мг/добу). с: Дані щодо застосування препарату в дозах нижче 8 мг обмежені. Застосування в окремих груп пацієнтів Пацієнти старше 75 років, представники азіатської раси, пацієнти з супутніми захворюваннями (такими як артеріальна гіпертензія, порушення функції печінки або нирок) або з масою тіла менше 60 кг можуть мати знижену переносимість ленватинібу. Всі пацієнти, крім тих, хто має печінкову або ниркову недостатність тяжкого ступеня (див. нижче), повинні починати лікування з рекомендованої дози 24 мг (для терапії пацієнтів з карциномою щитовидної залози) або 18 мг ленватинібу з 5 мг еверолімусу (для терапії пацієнтів з нирково-клітинною). карциномою) один раз на добу, після чого доза може бути скоригована залежно від індивідуальної переносимості препарату. Пацієнти з артеріальною гіпертензією Достатній контроль над артеріальним тиском (АТ) має бути досягнутий до початку лікування ленватинібом. Під час лікування слід проводити регулярний моніторинг показників артеріального тиску. Пацієнти з печінковою недостатністю У пацієнтів з легким (клас А за шкалою Чайлд-Пью) або помірним (клас В за шкалою Чайлд-Пью) ступенем печінкової недостатності корекція дози препарату за станом функції печінки не потрібна. У пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю (клас С за шкалою Чайлд-П'ю) рекомендована доза ленватинібу становить 14 мг (для терапії пацієнтів з карциномою щитовидної залози) або 14 мг ленватинібу з 5 мг еверолімусу (для терапії пацієнтів з нирково-клітинною на добу. Може бути потрібна додаткова корекція дози препарату залежно від індивідуальної переносимості. Пацієнти з нирковою недостатністю У пацієнтів з легким або помірним ступенем ниркової недостатності корекція дози за станом функції нирок не потрібна. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю рекомендована доза ленватинібу становить 14 мг (для терапії пацієнтів з карциномою щитовидної залози) або 14 мг ленватинібу з 5 мг еверолімусу (для терапії пацієнтів з нирково-клітинною карциномою) один раз на добу. Може бути потрібна додаткова корекція дози препарату залежно від індивідуальної переносимості. Ленватиніб не досліджувався у пацієнтів з хронічними захворюваннями нирок у термінальній стадії, у зв'язку з чим застосування препарату у даної категорії пацієнтів не рекомендується. Застосування препарату у осіб похилого віку Корекція дози препарату за віком не потрібна. Дані щодо застосування у пацієнтів віком від 75 років обмежені. Застосування у дітей Застосування ленватинібу протипоказане у дітей віком до 2 років у зв'язку з наявністю загрози для зростання та розвитку внутрішніх органів. Безпека та ефективність ленватинібу у дітей віком від 2 до 18 років не встановлені. Відповідні дані відсутні. Расова приналежність Корекція дози препарату в залежності від расової приналежності пацієнта не потрібна. Дані щодо застосування у пацієнтів з расовою приналежністю, відмінною від європеоїдної та азіатської, обмежені.ПередозуванняМаксимальні дози ленватинібу, вивчені клінічно, становили 32 мг та 40 мг на добу. Також під час клінічних досліджень спостерігалися випадки помилкового прийому в разових дозах від 40 мг до 48 мг. Ці випадки супроводжувалися виникненням таких небажаних реакцій, як артеріальна гіпертензія, нудота, діарея, втома, стоматит, протеїнурію, головний біль та загострення синдрому долонно-підошовної еритродизестезії. Також повідомлялося про випадки передозування ленватинібом, включаючи його одноразове застосування у дозах від 6 до 10 разів, що перевищують рекомендовані добові дози. Ці випадки супроводжувалися виникненням небажаних реакцій, що узгоджуються з вивченим профілем безпеки ленватинібу (наприклад, виникнення ниркової або серцевої недостатності), або протікали за відсутності повідомлень про небажані реакції. Лікування Специфічний антидот при передозуванні ленватинібом відсутній. У разі підозрюваного передозування необхідно припинити прийом препарату та, при необхідності, розпочати відповідну підтримуючу терапію.Запобіжні заходи та особливі вказівкиІнформація, наведена нижче, стосується застосування ленватинібу. При застосуванні в комбінації з еверолімусом прочитайте також діючу інструкцію з медичного застосування еверолімусу. Артеріальна гіпертензія У пацієнтів, які отримували ленватиніб, реєструвалася артеріальна гіпертензія, яка, як правило, розвивалася на ранніх етапах лікування. Достатній контроль показників артеріального тиску має бути досягнутий на початок лікування ленватинибом. Пацієнти зі схильністю до артеріальної гіпертензії повинні приймати стабільну дозу антигіпертензивної терапії протягом щонайменше 1 тижня до початку терапії ленватинібом. Раннє виявлення та ефективне лікування артеріальної гіпертензії має велике значення для мінімізації необхідності тимчасового припинення лікування ленватинібом або зниження дози препарату. Прийом антигіпертензивних препаратів має бути розпочато відразу після підтвердження підвищення артеріального тиску. Обстеження для виявлення артеріальної гіпертензії має проводитись через один тиждень після початку прийому ленватинібу, протягом перших двох місяців лікування – кожні 2 тижні, потім – щомісяця. Вибір антигіпертензивної терапії має бути індивідуалізований з урахуванням стану пацієнта та відповідати стандартній медичній практиці. Для пацієнтів, які мають нормальний АТ, до початку лікування, у разі підвищення АТ, слід розпочати антигіпертензивну монотерапію препаратом одного з класів антигіпертензивних препаратів. Для пацієнтів, які приймають антигіпертензивні препарати до початку лікування ленватинібом, може знадобитися збільшення дози антигіпертензивного препарату, або додавання препарату з іншого класу. Для пацієнтів з артеріальною гіпертензією та протеїнурією, переважним є лікування інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту або антагоністами рецепторів ангіотензину-II. При необхідності при лікуванні гіпертензії можуть бути використані рекомендації, представлені в Таблиці 3. Таблиця 3. Рекомендації щодо лікування артеріальної гіпертензії Рівень артеріального тиску Рекомендовані заходи Систолічний АТ від 140 до 160 мм рт. ст. або діастолічний АТ від 90 до 100 мм рт. ст. Продовжувати прийом ленватинібу та призначити антигіпертензивну терапію, якщо пацієнт її не отримує. АБО Продовжувати прийом ленватинібу і підвищити дозу антигіпертензивного препарату, що застосовується, або призначити додаткове лікування для нормалізації АТ. Систолічний артеріальний тиск більше 160 мм рт. ст. або діастолічний АТ понад 100 мм рт. ст., незважаючи на проведення оптимально обраної антигіпертензивної терапії 1. Зупинити прийом ленватинібу. 2. При зниженні АД систоли до 150 мм рт. ст. та діастолічного АТ – до 95 мм рт. ст. та при отриманні стабільної дози антигіпертензивного препарату протягом не менше 48 годин, може бути відновлено прийом ленватинібу у зменшеній дозі Погрозливі для життя ускладнення (злоякісна гіпертензія, неврологічні розлади або гіпертонічний криз) Пацієнт потребує невідкладної медичної допомоги. Припинити прийом ленватинібу, розпочати відповідне лікування. * АТ - артеріальний тиск. Жінки дітородного віку Жінкам дітородного віку слід оберігатися від настання вагітності, використовуючи високоефективні методи контрацепції під час застосування ленватинібу та протягом щонайменше одного місяця після завершення лікування. На даний момент невідомо, чи ленватиніб підвищує ризик розвитку тромбоемболії в комбінації з пероральною контрацепцією. Протеїнурія У пацієнтів, які отримували ленватиніб, реєструвалася протеїнурія, яка, як правило, розвивалася на ранніх етапах лікування. У пацієнтів, які отримують ленватиніб, слід проводити регулярне дослідження сечі на наявність білка. При виявленні в сечі значних кількостей білка експрес-методом (≥ 2+) може знадобитися припинення лікування ленватинібом, корекція його дози або повне відміна препарату. При виникненні нефротичного синдрому лікування ленватинібом необхідно відмінити. Порушення функції нирок або ниркова недостатність У пацієнтів, які отримували ленватиніб, реєструвалося порушення функції нирок, зокрема випадки ниркової недостатності. Основним ідентифікованим фактором ризику порушення функції нирок була дегідратація та/або гіповолемія внаслідок токсичної дії на шлунково-кишковий тракт. Токсичні прояви з боку шлунково-кишкового тракту повинні зазнавати активного лікування, що дозволяє зменшити ризик порушення функції нирок або розвитку ниркової недостатності. Може знадобитися тимчасове припинення лікування ленватинібом, корекція дози препарату або його повне відміна. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю потрібна корекція початкової дози ленватинібу. Серцева недостатність У пацієнтів, які отримували ленватиніб, реєструвалася серцева недостатність (з частотою менше ніж 1%), а також зниження фракції викиду лівого шлуночка. Пацієнти повинні проходити обстеження для виявлення симптомів та клінічних ознак декомпенсації функції серця, наявність яких може вимагати тимчасового припинення лікування, корекції дози препарату або його повної відміни. Синдром оборотної задньої енцефалопатії / Синдром оборотної задньої лейкоенцефалопатії У пацієнтів, які отримували ленватиніб, діагностували синдром оборотної задньої енцефалопатії. Даний синдром є неврологічним захворюванням, клінічна картина якого може включати головний біль, судоми, летаргію, сплутаність свідомості, розлад розумових здібностей, блідість, порушення зору та інші неврологічні симптоми. Може мати місце артеріальна гіпертензія від помірного до тяжкого ступеня. Для підтвердження діагнозу потрібне проведення магнітно-резонансної томографії. Повинні бути вжиті відповідні заходи для контролю за показниками артеріального тиску. У пацієнтів з симптомами та клінічними ознаками синдрому оборотної задньої енцефалопатії може знадобитися тимчасове припинення лікування ленватинібом, корекція дози препарату або його повне відміна. Гепатотоксична дія Найчастіші небажані реакції, пов'язані з гепатотоксичною дією препарату, включали підвищення активності аланінамінотрансферази, аспартатамінотрансферази та концентрації білірубіну в крові. У пацієнтів, які отримували ленватиніб, діагностували печінкову недостатність та гострий гепатит. У більшості випадків печінкова недостатність розвивалася у пацієнтів з прогресуючим метастатичним ураженням печінки. Дослідження показників функції печінки має проводитися до початку прийому ленватинібу, протягом перших двох місяців лікування – кожні 2 тижні, потім – щомісяця протягом усього періоду лікування. У разі ознак гепатотоксичної дії може знадобитися тимчасове припинення лікування ленватинібом, корекція дози препарату або його повна відміна. У пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю потрібна корекція початкової дози ленватинібу. Кровотечі У пацієнтів, які отримували ленватиніб, реєструвалися серйозні випадки кровотечі. Найчастіше реєстрованим небажаним явищем кровотечі була носова кровотеча середнього ступеня тяжкості. Проте при терапії ленватинібом були зареєстровані серйозні кровотечі, пов'язані з пухлиною, у тому числі зі смертельним результатом. Через потенційний ризик серйозної кровотечі, пов'язаний із зменшенням або некрозом пухлини на фоні терапії ленватинібом, слід враховувати ступінь інвазії пухлини, інфільтрацію великих кровоносних судин (наприклад, сонної артерії). У разі виникнення кровотечі може знадобитися тимчасове припинення лікування ленватинібом, корекція дози препарату або його повне відміна. Тромбоемболії артерій У пацієнтів, які отримували ленватиніб, діагностували захворювання групи тромбоемболій артерій (ТЕА), у тому числі цереброваскулярні розлади, транзиторну ішемічну атаку та інфаркт міокарда. Ленватиніб не досліджувався у пацієнтів з ТЕА, які були перенесені протягом попередніх 6 місяців, і тому його слід використовувати з обережністю у таких пацієнтів. Рішення про початок лікування має бути засноване на оцінці користь-ризик для конкретного пацієнта. У разі виникнення артеріальної тромбоемболії, терапію ленватинібом слід відмінити. Гастроінтестинальна перфорація та утворення фістул У пацієнтів, які отримували ленватиніб, реєструвалися випадки гастроінтестинальної перфорації або утворення фістул. У більшості випадків вони мали місце у пацієнтів з наявністю факторів ризику, до яких належали перенесені хірургічні операції або променева терапія. Може знадобитися тимчасове припинення лікування ленватинібом, корекція дози препарату або його повне скасування. Подовження інтервал QТ Подовження інтервалу QT/QTc у пацієнтів, які отримували ленватиніб, зустрічалося частіше, ніж у пацієнтів, які отримували плацебо. Моніторинг електрокардіографічних показників повинен проводитися у пацієнтів із вродженим синдромом подовженого інтервалу QT, застійною серцевою недостатністю або брадіаритмією, а також у пацієнтів, які отримують лікарські препарати з відомою здатністю подовжувати інтервал QT (включаючи антиаритмічні препарати класів Іа та ІІІ). Порушення балансу електролітів, такі як гіпокаліємія, гіпокальціємія та гіпомагніємія збільшують ризик подовження інтервалу QT, тому слід здійснювати контроль та корекцію балансу електролітів у всіх пацієнтів до початку лікування. У процесі лікування слід проводити періодичний моніторинг ЕКГ та електролітів (магнію, калію та кальцію). Порушення придушення рівня ТТГ у крові / Дисфункція щитовидної залози У пацієнтів, які отримували ленватиніб, були зареєстровані випадки гіпотиреозу. Моніторинг функції щитовидної залози слід проводити до початку, а також у процесі лікування ленватинібом. Лікування гіпотиреозу слід проводити відповідно до прийнятих стандартів лікування до досягнення еутиреоїдного стану. Ленватиніб порушує екзогенну супресію ТТГ. Слід проводити регулярний моніторинг рівня ТТГ і коригувати дозу гормонів щитовидної залози, що приймається, до досягнення прийнятного рівня ТТГ з урахуванням терапевтичної мішені конкретного пацієнта. Особливі групи пацієнтів Даних щодо застосування ленватинібу у пацієнтів з расовою приналежністю, відмінною від європеоїдної та азіатської, а також у віці старше 75 років, недостатньо. Лікування ленватинібом у таких пацієнтів слід проводити з обережністю, зважаючи на знижену переносимість ленватинібу пацієнтами азіатської раси та літніми пацієнтами. Немає даних про застосування ленватинібу відразу після терапії сорафенібом або іншими протипухлинними препаратами, тому можливий ризик розвитку доданої токсичності, якщо не дотримано адекватного періоду вимивання між курсами лікування. Мінімальний період вимивання у клінічних дослідженнях становив 4 тижні. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Інформація, наведена нижче, стосується застосування ленватинібу. При застосуванні в комбінації з еверолімусом прочитайте також діючу інструкцію з медичного застосування еверолімусу. Ленватиніб незначно впливає на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами через небажані ефекти, такі як стомлюваність і запаморочення. Пацієнти, у яких мають місце це симптоми, повинні бути обережними при керуванні автотранспортом і роботі з рухомими механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Активна речовина: ленватиніб мезилат – 4.9 мг, що відповідає вмісту ленватинібу – 4 мг; допоміжні речовини: кальцію карбонат, манітол, целюлоза мікрокристалічна, гіпролоза, гіпролоза низькозаміщена, тальк; оболонка з гіпромелози (гіпромелоза, титану діоксид, барвник заліза оксид жовтий (E172), барвник заліза оксид червоний (E172)); чорнило (шелак, барвник заліза оксид чорний (E172), калію гідроксид, пропіленгліколь). 10 шт. - блістери (3) - пачки картонні.Опис лікарської формиКапсули розміром №4, з кришечкою та корпусом червоно-оранжевого кольору, з нанесеним чорним чорнилом знаком "Є" на кришечці та "LENV 4 mg" на корпусі; вміст капсул – гранули білого або майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаЛенватиніб є мультикіназним інгібітором, який показав антиангіогенну активність in vitro та in vivo, а також пряме гальмування росту пухлини у моделях in vitro. Механізм дії Ленватиніб є інгібітором рецепторів тирозинкіназ, що вибірково пригнічує кіназну активність рецепторів фактора росту ендотелію судин (VEGF) - VEGFR1 (FLT1), VEGFR2 (KDR) та VEGFR3 (FLT4). Також ленватиніб має інгібуючу дію на інші рецептори тирозинкіназ, задіяні в проангіогенних та онкогенних механізмах, включаючи рецептори фактора росту фібробластів (FGFR1, 2, 3 та 4), альфа-рецептор тромбоцитарного фактора росту (PDGFRα). Підвищена антиангіогенна та протипухлинна активність спостерігалася при вивченні комбінації ленватинібу з еверолімусом у доклінічних моделях. Взаємозв'язок появи артеріальної гіпертензії на фоні лікування ленватинібом з особливостями його механізму дії окремо не вивчався, але, ймовірно, розвиток гіпертензії пов'язаний з інгібуванням рецептора фактора росту ендотелію судин (VEGFR) другого типу, VEGFR2. Аналогічно, не вивчався взаємозв'язок особливостей механізму дії ленватинібу з розвитком протеїнурії, імовірно, її виникнення обумовлено інгібуванням рецепторів VEGFR1 і VEGFR2 у підоцитах ниркового клубочка. Механізм дії ленватинібу на гіпотиреоз не з'ясований. Клінічна ефективність Ефективність препарату Ленвіма® при лікуванні диференційованого раку щитовидної залози, рефрактерного до радіоактивного йоду була підтверджена в ході багатоцентрового рандомізованого, подвійного сліпого, плацебо-контрольованого клінічного дослідження за участю 392 пацієнтів, в якому кінцеві точки оцінки. також загальна частота відповіді на лікування та загальне виживання. Ефективність препарату Ленвіма® при застосуванні в монотерапії або в комбінації з еверолімусом для лікування неоперабельної прогресуючої або метастатичної нирково-клітинної карциноми, була підтверджена в ході багатоцентрового, рандомізованого, відкритого клінічного дослідження за участю 153 пацієнтів, в якому кінцеві точки оцінки. (ВБП), а також загальне виживання та частота об'єктивної відповіді на лікування за оцінкою дослідника, у групі, що застосовує комбінацію ленватинібу з еверолімусом проти груп монотерапії ленватинібом та монотерапії еверолімусом. Подовження інтервалу QT Дослідження впливу ленватинібу на інтервал QT у здорових добровольців показало, що прийом ленватинібу в одноразових дозах 32 мг не збільшує тривалість інтервалу QT/QTc, проте випадки подовження інтервалу QT/QTc частіше зустрічалися в групі ленватинібу порівняно з групою плаце ( дію" та "Особливі вказівки").ФармакокінетикаФармакокінетичні параметри ленватинібу вивчалися у здорових дорослих добровольців, дорослих пацієнтів з порушенням функції печінки та нирок, а також дорослих пацієнтів із солідними пухлинами. Всмоктування Ленватиніб швидко всмоктується після перорального прийому: максимальна концентрація (Сmax) у плазмі досягається приблизно через 1-4 години після прийому. Прийом їжі не впливає на рівень всмоктування, але уповільнює швидкість цього процесу. При прийомі препарату з їжею здоровими добровольцями досягнення Cmax препарату в плазмі сповільнювалося на 2 год. Абсолютна біодоступність ленватинібу в організмі людини не визначена, проте дані дослідження балансу мас дозволяють припустити, що вона становить близько 85%. Ленватиніб показав хорошу біодоступність при пероральному прийомі собак (70.4%) і мавп (78.4%). Розподіл В умовах in vitro ленватиніб продемонстрував високий ступінь зв'язування з білками плазми людини, яка варіювалася від 98 до 99%. Препарат зв'язувався переважно з альбуміном і незначною мірою – з альфа-1-кислим глікопротеїном та гамма-глобуліном. Співвідношення концентрації ленватинібу in vitro у цільній крові та у плазмі варіювалося від 0.589 до 0.608 (0.1-10 мкг/мл мезилату). Ленватиніб є субстратом P-глікопротеїну та білка резистентності раку молочної залози (BCRP) і не є субстратом білків-переносників органічних аніонів та катіонів (OAT1, OAT3, OATP1B1, OATP1B3, OCT1, OCT2) та білка-перенос. Медіана здається обсягу розподілу (Vd/F) першої дози у пацієнтів варіювала від 50.5 л до 92 л і в цілому була пропорційна дозі, в групах від 3.2 до 32 мг. Аналогічно, медіана здається обсягу розподілу в стаціонарному стані (Vd/Fss), загалом, була пропорційна дозі і була в межах від 43.2 л до 121 л. Метаболізм У дослідженнях in vitro було показано, що ізофермент CYP3A4 є переважаючою (>80%) ізоформою цитохрому Р450, що бере участь у метаболізмі ленватинібу. Однак в експериментах in vivo показано, що вклад шляхів метаболізму, відмінних від Р450-опосередкованого, є значущим. Відповідно, in vivo індуктори та інгібітори ізоферменту CYP3A4 мали мінімальний вплив на експозицію ленватинібу (див. розділ "Лікарська взаємодія"). У мікросомах клітин печінки людини була виявлена ​​деметильована форма ленватинібу (М2), яка є основним метаболітом препарату. Метаболіти М2 і М3 (виявлені в калових масах людини) утворюються з М2 і ленватинібу відповідно за участю альдегідоксидази. За даними радіохроматографічного дослідження зразків плазми крові, зібраних за період до 24 годин після прийому ленватинібу, незмінений ленватиніб генерував 97% радіоактивності, тоді як метаболіт М2 – лише 2.5%. Аналіз AUC(0-inf) показав, що радіоактивність ленватинібу становила 60% та 64% від загальної радіоактивності плазми та цільної крові відповідно. Дослідження балансу маси та екскреції ленватинібу показали, що препарат піддається активному метаболізму в організмі людини. Основні ідентифіковані шляхи метаболізму препарату у людини включають: окиснення, опосередковане альдегідоксидазою; деметилювання за участю ізоферменту CYP3A4, кон'югацію з глутатіоном при елімінації O-арилової (хлорбензилової) групи та комбінації цих механізмів з подальшою біотрансформацією, в числі яких глюкуронізація, гідроліз глутатіонової групи, руйнування цистеїнового шту подальшою димеризацією. Ідентифікація перерахованих метаболічних механізмів за умов in vivo узгоджується з результатами досліджень in vitro з використанням біоматеріалів, отриманих у людини. Дослідження білків-переносників in vitro. Для наступних транспортних білків клінічно значуще інгібування було виключено на основі закінчення збору даних при концентрації напівмаксимального інгібування IC50 >50×Cmax незв'язаних. Ленватиніб показав мінімальну або відсутню інгібуючу активність по відношенню до Р-глікопротеїн-опосередкованого та BCRP-опосередкованого переносу. Аналогічно, індукції експресії Р-глікопротеїну та мРНК не спостерігалося. Ленватиніб показав мінімальний або відсутній інгібуючий ефект на OATP1B3. Ленватиніб не пригнічує активність альдегідоксидази в цитозолях печінки людини. Виведення Після досягнення Cmax концентрація ленватинібу в плазмі знижується біекспоненційно. T1/2 ленватинібу у фазі елімінації становить приблизно 28 год. Після введення 6 пацієнтам із солідними пухлинами радіоактивно-міченого ленватинібу, приблизно 2/3 від введеної дози виводилося через кишечник та 1/4 – через нирки. Переважним метаболітом в екскретах був метаболіт М3 (близько 17% дози), за яким слідували метаболіти M2' (близько 11% дози) та М2 (близько 4.4% дози). Лінійність/нелінійність Пропорційність показників системної експозиції дозі препарату та накопичення препарату в організмі: у пацієнтів із солідними пухлинами, які отримували одноразові та багаторазові дози ленватинібу 1 раз на добу, показники системної експозиції препарату (Cmax та AUC) зростали прямо пропорційно до підвищення його дози від 3 1 до 3 . раз/сут. У рівноважному стані ленватиніб продемонстрував мінімальну здатність накопичувати в організмі. На тлі введення препарату у вказаному діапазоні доз медіана індексу накопичення (Rac) варіювала від 0.96 (20 мг) до 1.54 (6.4 мг). Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів Пацієнти із печінковою недостатністю. Фармакокінетика ленватинібу вивчалася у 6 пацієнтів з легким та середнім ступенем тяжкості печінкової недостатністю (клас А та В за шкалою Чайлд-П'ю відповідно), які отримували препарат в одноразових дозах по 10 мг. У 6 пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю (клас С за шкалою Чайлд-П'ю) препарат застосовувався у дозі 5 мг. Контрольна група включала 8 здорових добровольців зі подібними демографічними показниками, які отримували ленватиніб у дозі 10 мг. Медіана Т1/2 препарату мала порівняні значення у пацієнтів з легким, помірним та тяжким ступенем печінкової недостатності, варіюючись від 26 до 31 год, і була аналогічною у здорових добровольців. Частина дози ленватинібу, виведеної нирками, була низька у всіх когортах пацієнтів (менше 2.16%). Рівень експозиції ленватинібу, який оцінювався при використанні скоригованих за дозою показників AUC0-t та AUC0-inf у пацієнтів з легким, середнім та тяжким ступенем печінкової недостатності становив приблизно 65%, 122% та 273% (відповідно) від рівня системної експозиції препарату у пацієнта з нормальною функцією печінки. При використанні аналогічних величин AUC0-t та AUC0-inf було показано, що у пацієнтів з легким, середнім та тяжким ступенем печінкової недостатності рівень системної експозиції ленватинібу становив приблизно 119%, 107% та 180% (відповідно) від рівня системної експозиції препарату у пацієнтів. з нормальною функцією печінки. Невідомо, чи існує зміна у зв'язуванні з білками плазми у пацієнтів з печінковою недостатністю (див. розділ "Режим дозування", що містить рекомендації щодо дозування препарату для пацієнтів з печінковою недостатністю). Пацієнти з нирковою недостатністю. Фармакокінетика ленватинібу вивчалася у 6 пацієнтів з легким, середнім та тяжким ступенем ниркової недостатності, які отримували препарат в одноразових дозах по 24 мг. Група порівняння включала 8 здорових добровольців зі схожими демографічними показниками. Дослідження ленватинібу у пацієнтів із хронічними захворюваннями нирок у термінальній стадії не проводились. Рівень експозиції ленватинібу, який оцінювався за показником AUC0-inf, у пацієнтів з легким, середнім та тяжким ступенем ниркової недостатності становив 101%, 90% та 122% (відповідно) від такого у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Невідомо, чи існує зміна у зв'язуванні з білками плазми у пацієнтів з нирковою недостатністю (див. розділ "Режим дозування", що містить рекомендації щодо дозування препарату для пацієнтів з нирковою недостатністю). Вплив віку, статі, маси тіла та расової приналежності. Результати популяційного фармакокінетичного аналізу показали, що у пацієнтів, які отримували ленватиніб у дозах до 24 мг 1 раз на добу, вік, стать, маса тіла та расова приналежність не впливають на кліренс препарату (див. розділ "Режим дозування"). Діти. Дослідження ленватинібу в дітей віком не проводились.Клінічна фармакологіяПротипухлинний препарат. Інгібітор протеїнтірозінкінази.Показання до застосуванняДля терапії пацієнтів з прогресуючою місцево-поширеною або метастатичною диференційованою (папілярною, фолікулярною, клітин Гюртле) карциномою щитовидної залози, рефрактерною до радіоактивного йоду; у комбінації з еверолімусом для терапії пацієнтів з поширеною нирково-клітинною карциномою після одного попереднього курсу таргетної терапії інгібіторами рецепторів фактора зростання ендотелію судин.Протипоказання до застосуваннявагітність; період грудного вигодовування; вік до 18 років (дані щодо ефективності та безпеки для цієї категорії пацієнтів відсутні); хронічні захворювання нирок у термінальній стадії (дані щодо ефективності та безпеки для даної категорії пацієнтів відсутні); підвищена чутливість до діючої речовини або до інших компонентів препарату. З обережністю слід призначати препарат пацієнтам з артеріальною гіпертензією, печінковою недостатністю, нирковою недостатністю, після перенесених хірургічних операцій або променевої терапії, пацієнтам старше 75 років, пацієнтам з вродженим синдромом подовженого інтервалу QT, застійною серцевою недостатністю або брадіаритмією, а також пацієнтам препарати, що подовжують інтервал QT (необхідний моніторинг показників ЕКГ).Вагітність та лактаціяІнформація, наведена нижче, стосується застосування ленватинібу. При застосуванні у комбінації з еверолімусом, необхідно прочитати також діючу інструкцію з медичного застосування еверолімусу. Жінки дітородного віку Жінкам дітородного віку слід оберігатися від настання вагітності, використовуючи ефективні методи контрацепції під час застосування ленватинібу та протягом щонайменше 1 місяця після завершення лікування. На даний момент невідомо, чи ленватиніб знижує ефективність гормональної контрацепції, тому рекомендується додатково використовувати бар'єрні методи контрацепції. Вагітність Інформація щодо застосування ленватинібу у вагітних жінок недоступна. При введенні щурам та кроликам ленватиніб мав ембріотоксичний та тератогенний ефект. Ленватиніб не слід застосовувати під час вагітності. Період грудного вигодовування Невідомо, чи виділяється ленватиніб із грудним молоком у жінок. Ленватиніб та його метаболіти екскретуються з грудним молоком щурів. Через потенційні несприятливі ефекти для немовляти грудне вигодовування слід припинити під час прийому матір'ю ленватинібу. Фертильність Вплив ленватинібу на фертильність людини не вивчений. Введення препарату щурам, собакам і мавпам супроводжувалося токсичним впливом на яєчка та яєчники. Застосування ленватинібу протипоказане у дітей віком до 2 років у зв'язку з наявністю загрози для зростання та розвитку внутрішніх органів. Безпека та ефективність ленватинібу у дітей віком від 2 до 18 років не встановлені. Відповідні дані відсутні.Побічна діяУ клінічних дослідженнях у пацієнтів з диференційованим раком щитовидної залози, рефрактерним до радіоактивного йоду, та нирково-клітинною карциномою було виявлено схожі небажані реакції. Найчастіші небажані реакції у пацієнтів з нирково-клітинною карциномою (≥30% випадків) включали діарею (80.6%), стомлюваність (59.7%), зниження апетиту (53.2%), блювання (48.4%), нудоту (45.2%), артеріальну гіпертензію (40.3%), гіпертригліцеридемію (40.3%), кашель (37.1%), стоматит (35.5%), периферичний набряк (33.9%), зниження маси тіла (33.9%), диспное (30.6%) та гіперхолестерінемію (35.5%) ). Артеріальна гіпертензія здебільшого розвивалася на початку лікування ленватинібом. Найбільш важливими серйозними небажаними реакціями були порушення функції нирок та ниркова недостатність (11.3%), серцева недостатність (1.6%), внутрішньомозкова кровотеча (1.6%) та інфаркт міокарда (1.6%). Серед 458 пацієнтів з диференційованим раком щитовидної залози, рефрактерним до радіоактивного йоду, небажані явища призводили до зниження дози ленватинібу у 65.1% випадків та до повної відміни препарату – у 21% випадків. Найбільш частими небажаними реакціями, які були причиною зниження дози препарату (більш ніж у 5% пацієнтів), були артеріальна гіпертензія, протеїнурія, діарея, стомлюваність, синдром долонно-підошовної еритродизестезії, зменшення маси тіла, зниження апетиту та нудота. Найчастіші небажані реакції, що призводили до відміни препарату, включали протеїнурію, астенію, артеріальну гіпертензію, тромбоемболію легеневої артерії, інсульт та діарею. Серед 62 пацієнтів, які отримали ленватиніб 18 мг у комбінації з еверолімусом 5 мг, небажані явища призводили до зниження доз препаратів у 67.7% випадків та до повного їх відміни – у 29% випадків (у 18 пацієнтів). Найчастішими небажаними реакціями, які були причиною зниження доз ленватинібу та еверолімусу (більш ніж у 5% пацієнтів), були діарея (21%), тромбоцитопенія (6.5%) та блювання (6.5%). У таблиці 2 наведені побічні реакції, виявлені у пацієнтів з диференційованим раком щитовидної залози, рефрактерним до радіоактивного йоду, та нирково-клітинною карциномою під час клінічних досліджень. Частота виникнення визначалася як дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 менше 1/10) і нечасто (≥1/1000 менше 1/100). У межах кожної категорії частоти небажані реакції представлені порядку зниження ступеня тяжкості. Таблиця 2. Побічні реакції, виявлені під час клінічних досліджень Клас систем та органів (відповідно до класифікації MedDRA*) Дуже часто Часто Не часто Інфекційні та паразитарні захворювання Інфекція сечовивідних шляхів Перінеальний абсцес З боку крові та лімфатичної системи Тромбоцитопенія (включаючи зниження кількості тромбоцитів у крові) Лімфопенія (включаючи зниження кількості лімфоцитів у крові) Інфаркт селезінки З боку ендокринної системи Гіпотиреоз Підвищення рівня ТТГ у крові З боку обміну речовин та харчування Гіпокальціємія Гіперкалесіємія (включаючи підвищення рівня холестерину в крові) Гіпокаліємія Зниження апетиту Зниження маси тіла Зневоднення Гіпомагніємія (включаючи зниження рівня магнію в крові) Порушення психіки Безсоння З боку нервової системи Запаморочення Головний біль Дисгевзія Гостре порушення мозкового кровообігу Синдром оборотної задньої енцефалопатії Монопарез Минуще порушення мозкового кровообігу З боку серця Інфаркт міокарда (включаючи гострий інфаркт міокарда) Серцева недостатність Подовження інтервалу QT Зниження фракції викиду З боку судин Кровотеча (включаючи носову кровотечу, кровохаркання, гематурію, синець, гематохезію, кровоточивість ясен, петехії, легеневу кровотечу, ректальну кровотечу, присутність крові в сечі, гематому, вагінальна кровотеча, кон'юнктивальна кровотеча, кровотеча, кровотеча, кровотеча, , підвищення схильності до утворення синців, кровотеча після проведення медичних маніпуляцій, пурпура, шкірний крововилив, розрив аневризми, артеріальна кровотеча, очна крововилив, шлункова кровотеча, гастродуоденальна кровотеча, шлунково-кишкова кровотеча, кровотеча, з нігтьового ложа, плевральна кровотеча, постменопаузальна кровотеча, геморагічний проктит, гематому нирки,кровотеча із селезінки, крововиливу біля основи нігтів, субарахноїдальний крововилив, кровотеча з трахеї, кровотеча з тканин пухлини)† Артеріальна гіпертензія (включаючи гіпертонічний криз, підвищення діастолічного кров'яного тиску та підвищення кров'яного тиску) Артеріальна гіпотензія Тромбоемболія легеневої артерії † З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Дисфонія Тромбоемболія легеневої артерії † З боку шлунково-кишкового тракту Діарея Біль у животі (включаючи дискомфорт у черевній порожнині , біль у нижньому відділі живота, біль у верхньому відділі живота, болючість живота при пальпації, дискомфорт в епігастральній ділянці) Блювота нудота , запалення слизових оболонок) Біль у порожнині рота (включаючи глосодинію, біль у орофарингеальній ділянці) Запор Диспепсія Сухість слизової оболонки порожнини рота Фістула прямої кишки Метеоризм З боку печінки та жовчовивідних шляхів Підвищення активності АСТ Гіпоальбумінемія Підвищення активності АЛТ Підвищення активності лужної фосфатази Порушення функції печінки Підвищення активності гамма-глутамілтрансферази Підвищення концентрації білірубіну в крові Пошкодження клітин печінки/гепатит (включаючи лікарсько індуковане ураження печінки, стеатоз печінки, холестатичне ураження печінки) З боку шкіри та підшкірних тканин Синдром долонно-підошовної еритродизестезії Долонева еритема Висип Алопеція Гіперкератоз З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини Біль у спині Артралгія Міалгія Біль у кінцівках Кістково-м'язовий біль З боку нирок та сечовивідних шляхів Протеїнурія Епізоди ниркової недостатності (включаючи гостру преренальну недостатність, гостру ниркову недостатність, некроз ниркових канальців) Порушення функції нирок Підвищення концентрації креатиніну в крові Підвищення концентрації сечовини в крові Загальні розлади та порушення у місці введення Втома Астенія Периферичний набряк Почуття дискомфорту * MedDRA (Medical Dictionary for Regulatory Activities) - медичний словник для нормативно-правової діяльності. † включаючи випадки з летальним кінцем. Опис окремих небажаних реакцій (див. також розділ "Особливі вказівки") Артеріальна гіпертензія Під час основного клінічного дослідження у пацієнтів з диференційованим раком щитовидної залози артеріальна гіпертензія (включаючи гіпертонічний криз, підвищення діастолічного АТ та підвищення АТ) була зареєстрована у 72.8% пацієнтів, які отримували ленватиніб, та у 16% пацієнтів із групи плацебо. Медіана тривалість часу до виникнення артеріальної гіпертензії у пацієнтів із групи ленватинібу становила 16 днів. Артеріальна гіпертензія 3-го і більше високих ступенів тяжкості (включаючи 1 клінічний випадок 4-го ступеня тяжкості) мала місце у 44.4% пацієнтів, які отримували ленватиніб, та у 3.8% пацієнтів, які отримували плацебо. У більшості випадків мало місце зменшення або зникнення небажаного явища після тимчасового припинення лікування ленватинібом (13% пацієнтів) або зниження дози препарату (13.4% пацієнтів). У 1.1% пацієнтів артеріальна гіпертензія була причиною повного скасування ленватинібу. У ході клінічного дослідження у пацієнтів з нирково-клітинною карциномою артеріальна гіпертензія (включаючи гіпертонічний криз, підвищення діастолічного АТ та підвищення АТ) була зареєстрована у 41.9% пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом (включаючи 12.9% випадків 3-й та 4-й ступеня тяжкості), у 48.1% пацієнтів з групи монотерапії ленватинібом (включаючи 17.3% випадків 3-го та 4-го ступеня тяжкості) та у 10% пацієнтів з групи монотерапії еверолімусом (включаючи 2% випадків 3-го та 4-го ступеня тяжкості) ). Медіана тривалості часу до виникнення артеріальної гіпертензії будь-якої або вище 3-го ступеня тяжкості у пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом, становила 4.9 та 6.9 тижнів відповідно. Випадків артеріальної гіпертензії 4-го та 5-го ступенів тяжкості, викликаної терапією,або причиною повної скасування терапії, не зареєстровано. Протеїнурія Під час основного клінічного дослідження у пацієнтів з диференційованим раком щитовидної залози протеїнурія була зареєстрована у 33.7% пацієнтів, які отримували ленватиніб, та у 3.1% пацієнтів із групи плацебо. Медіана тривалість часу до виникнення протеїнурії становила 6.7 тижнів. Протеїнурія 3-го ступеня тяжкості мала місце у 10.7% пацієнтів, які отримували ленватиніб, і в жодного з пацієнтів, які отримували плацебо. У більшості випадків мало місце зменшення виразності або зникнення небажаного явища після тимчасового зупинення лікування ленватинібом (16.9% пацієнтів) або зниження дози препарату (10.7% пацієнтів). Протеїнурія була причиною повного скасування ленватинібу у 0.8% пацієнтів. У ході клінічного дослідження у пацієнтів з нирково-клітинною карциномою протеїнурія була зареєстрована у 30.6% пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом (включаючи 8.1% випадків 3-го ступеня тяжкості та вище), у 30.8% пацієнтів із групи монотерапії ленватиніом. % випадків 3-го ступеня тяжкості та вище) та у 14% пацієнтів із групи монотерапії еверолімусом (включаючи 2% випадків 3-го ступеня тяжкості та вище). Медіана тривалості часу до виникнення протеїнурії будь-якої або вище 3-го ступеня тяжкості у пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом, становила 6.1 і 20.1 тижнів відповідно. Випадків протеїнурії 4-го та 5-го ступенів тяжкості, викликаної терапією, не зареєстровано. Протеїнурія була причиною повного скасування терапії у 4.8% пацієнтів. Гепатотоксична дія У ході основного клінічного дослідження у пацієнтів з диференційованим раком щитовидної залози найбільш часті небажані реакції з боку печінки включали гіпоальбумінемію (9.6% пацієнтів із групи ленватинібу та 1.5% пацієнтів із групи плацебо), підвищення активності ферментів печінки – АЛТ (7.7% пацієнтів з групи печінки). та 0% пацієнтів із групи плацебо) та АСТ (6.9% пацієнтів із групи ленватинібу та 1.5% пацієнтів із групи плацебо), а також підвищення концентрації білірубіну в крові (1.9% пацієнтів із групи ленватинібу та 0% пацієнтів із групи плацебо). Медіана тривалість часу до виникнення порушень з боку печінки у пацієнтів із групи ленватинібу становила 12.1 дня.Небажані явища з боку печінки 3-го та більш високих ступенів тяжкості (включаючи один випадок печінкової недостатності 5-го ступеня тяжкості) мала місце у 5.4% пацієнтів, які отримували ленватиніб, та у 0.8% пацієнтів, які отримували плацебо. Небажані явища з боку печінки призводили до тимчасового припинення лікування у 4.6% пацієнтів, до зниження дози ленватинібу – у 2.7% пацієнтів та до повної відміни препарату – у 0.4% пацієнтів. У ході клінічного дослідження у пацієнтів з нирково-клітинною карциномою, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом, найчастіші небажані реакції з боку печінки включали підвищення активності ферментів печінки (АЛТ – у 9.7% випадків, АСТ – у 4.8% випадків, лужної фосфатази – у . % випадків та білірубіну – у 3.2% випадків). Медіана тривалості часу до виникнення порушень з боку печінки будь-якої або вище 3-го ступеня тяжкості у пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом, становила 6.7 та 14.2 тижнів відповідно. Випадки порушень з боку печінки 3-го ступеня тяжкості зареєстровані у 3.2% пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом. Випадків 4-го та 5-го ступенів тяжкості, викликаних терапією, не зареєстровано.Порушення з боку печінки були причиною переривання або зниження дози препаратів у 1.6% та 1.6% випадків, відповідно, а також призводили до повного скасування терапії у 3.2% пацієнтів. Серед 1114 пацієнтів, які отримували ленватиніб, було виявлено 3 (0.3%) випадки печінкової недостатності з летальним кінцем. Один із них мав місце у пацієнта з відсутністю метастазів у печінці. У одного пацієнта без метастазів у печінці також було діагностовано гострий гепатит. Кровотечі У ході клінічного дослідження у пацієнтів з диференційованим раком щитовидної залози кровотечі було зареєстровано у 34.9% пацієнтів, які отримували ленватиніб, та у 18.3% пацієнтів із групи плацебо. Види кровотеч, частота яких у групі ленватинібу була на ≥0.75% вище, ніж у групі плацебо, включали: носову кровотечу (11.9%), гематурію (6.5%), синець (4.6%), кровотечу з ясен (2.3%), гематохезію (2.3%), кровотеча з прямої кишки (1.5%), гематому (1.1%), гемороїдальна кровотеча (1.1%), кровотеча з гортані (1.1%), петехії (1.1%) та крововилив у пухлину головного мозку (0.8%) . При корекції з урахуванням у 4 рази більшої тривалості експозиції ленватинібу порівняно з плацебо, наступні реакції відбувалися рідше у групі ленватинібу, ніж у групі плацебо: кровохаркання (0.05 епізодів/пацієнто-років у групі ленватинібу проти 0.21 епізодів/пацієнто-років у групі плацебо) та легенева кровотеча (0.02 епізодів/у групі ленватинібу проти 0.09 епізодів/пацієнто-років у групі плацебо). Медіана тривалості часу до першого епізоду кровотечі у пацієнтів із групи ленватинібу становила 10.1 тижня. При порівнянні групи ленватинібу і групи плацебо не було виявлено відмінностей за частотою виникнення серйозних небажаних явищ (3.4% і 3.8%), небажаних явищ, що зажадали дострокового припинення лікування (1.1% і 1.5%), а також небажаних явищ (3.4% та 3.8%) або до зниження його дози (0.4% та 0%). У ході клінічного дослідження у пацієнтів з нирково-клітинною карциномою кровотечі були зареєстровані у 38.7% пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом (включаючи 8.1% випадків 3-го ступеня тяжкості та вище). Реакції, що виникали з частотою понад 2%, включали носову кровотечу (22.6%), гематурію (4.8%), гематому (3.2%) та шлункову кровотечу (3.2%). Медіана тривалості часу до першого епізоду кровотечі будь-якої або вище 3-го ступеня тяжкості у пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом, становила 10.2 і 7.6 тижнів відповідно. Частота виникнення серйозних кровотеч (внутрішньомозковий крововилив, шлункова кровотеча та гемартроз) склала 4.8%. Відміна терапії через кровотечі зареєстрована у 3.2% пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом. Серед 1114 пацієнтів, які отримували ленватиніб, було виявлено 3 (0.3%) пацієнтів з кровотечами 4-го ступеня тяжкості та 5 (0.4%) пацієнтів з кровотечами 5-го ступеня тяжкості, включаючи артеріальну кровотечу, геморагічний інсульт, крововилив в пухлину. кровохаркання та кровотеча з тканин пухлини. У дослідженні у пацієнтів з нирково-клітинною карциномою, був зареєстрований 1 випадок летального результату через внутрішньомозковий крововилив у групі пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом і 1 випадок летального результату через внутрішньочерепний крововилив у групі пацієнтів, які отримували ленватиніб. Гіпокальціємія У ході клінічного дослідження у пацієнтів з диференційованим раком щитовидної залози гіпокальціємія була зареєстрована у 12.6% пацієнтів, які отримували ленватиніб, та у жодного з пацієнтів, які отримували плацебо. Медіана тривалості часу до першого виявлення гіпокальціємії у пацієнтів із групи ленватинібу становила 11.1 тижня. Гіпокальціємія 3-го та 4-го ступеня тяжкості мала місце у 5% пацієнтів, які отримували ленватиніб, та жодного з пацієнтів, які отримували плацебо. У більшості випадків гіпокальціємія усувалася в результаті підтримуючого лікування, не призводячи до необхідності припинення лікування або зниження дози ленватинібу (що мало місце у 1.5% і у 1.1% пацієнтів відповідно). У 1 пацієнта з гіпокальціємією 4-го ступеня тяжкості прийом ленватинібу було скасовано. У ході клінічного дослідження у пацієнтів з нирково-клітинною карциномою гіпокальціємія була зареєстрована у 8.1% пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом (включаючи 3.2% випадків 3-го ступеня тяжкості та вище), у 5.8% пацієнтів, які отримували ленватиніб у монотерапії одного випадку 3-го ступеня тяжкості та вище), і у 4% пацієнтів, які отримували еверолімус у монотерапії (жодного випадку 3-го ступеня тяжкості та вище). Медіана тривалості часу до першого виявлення гіпокальціємії будь-якої або вище 3-го ступеня тяжкості у пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом, становила 28.3 і 45.9 тижнів відповідно. Зареєстровано 1 випадок гіпокальціємії 4-го ступеня тяжкості, спричиненої терапією. Гіпокальціємія не призводила до припинення лікування, зниження дози препаратів або їх скасування. Підвищення рівня ТТГ у крові У ході клінічного дослідження у пацієнтів з нирково-клітинною карциномою гіпотиреоз був зареєстрований у 24% пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом, у 37% пацієнтів, які отримували ленватиніб у монотерапії, та у 2% пацієнтів, які отримували еверолімус у монотерапії. Всі випадки гіпотиреозу були 1-го або 2-го ступеня тяжкості. Більше того, 75% пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом, не отримували екзогенної замісної терапії і серед них 71% мали нормальний рівень ТТГ на етапі включення до дослідження. У пацієнтів із нормальним рівнем ТТГ у 63% випадків спостерігалося його підвищення у пацієнтів, які отримували ленватиніб у комбінації з еверолімусом, проти жодного випадку у групі монотерапії еверолімусом. Особливі групи пацієнтів Вплив віку Клінічні дані щодо застосування у дітей зараз недоступні. Даних щодо застосування у пацієнтів старше 75 років з нирково-клітинною карциномою недостатньо. Однак, пацієнти старше 75 років з диференційованим раком щитовидної залози мали більш високу ймовірність розвитку артеріальної гіпертензії 3-го або 4-го ступеня тяжкості, протеїнурії, зниження апетиту та дегідратації. У пацієнтів старше 65 років з нирково-клітинною карциномою відмінностей у частоті виникнення небажаних реакцій 3-го та 4-го ступеня не спостерігалося. Вплив статі У пацієнтів жіночої статі з диференційованим раком щитовидної залози спостерігалося підвищення частоти виникнення артеріальної гіпертензії (включаючи випадки 3-го та 4-го ступеня тяжкості), протеїнурії та синдрому долонно-підошовної еритродизестезії, а у пацієнтів чоловічої статі також випадків гастроінтестинальної перфорації та утворення фістул. У пацієнтів з нирково-клітинною карциномою відмінностей у частоті виникнення небажаних реакцій 3-го та 4-го ступеня залежно від статі не спостерігалося. Вплив расової приналежності Даних щодо застосування у пацієнтів азіатської раси з нирково-клітинною карциномою недостатньо. Однак у порівнянні з пацієнтами європеоїдної раси, пацієнти азіатського походження з диференційованим раком щитовидної залози мали більш високу частоту виникнення периферичних набряків, артеріальної гіпертензії, стомлюваності, синдрому долонно-підошовної еритродизестезії, протеїнурії, тромбо. Пацієнти з наявністю артеріальної гіпертензії в анамнезі У пацієнтів з диференційованим раком щитовидної залози з наявністю артеріальної гіпертензії на етапі включення в дослідження була виявлена ​​більш висока частота епізодів артеріальної гіпертензії 3-го або 4-го ступеня тяжкості, протеїнурії, діареї та дегідратації, а також мала місце тенденція до більш серйозної течії , артеріальної гіпотензії, тромбоемболії легеневої артерії, злоякісного плеврального випоту, фібриляції передсердь та симптомів з боку шлунково-кишкового тракту (болів у животі, діареї та блювання). У пацієнтів з нирково-клітинною карциномою з наявністю артеріальної гіпертензії на етапі включення в дослідження було виявлено більш високу частоту епізодів дегідратації, стомлюваності та артеріальної гіпертензії 3-го або 4-го ступеня тяжкості. Пацієнти з наявністю діабету в анамнезі У пацієнтів з нирково-клітинною карциномою з наявністю діабету на етапі включення в дослідження було виявлено більш високу частоту артеріальної гіпертензії, гіпертригліцеридемії та гостру ниркову недостатність 3-го або 4-го ступеня тяжкості. Пацієнти з порушенням функції печінки Даних щодо застосування у пацієнтів з нирково-клітинною карциномою з порушенням функції печінки на етапі включення до дослідження недостатньо. Однак пацієнти з диференційованим раком щитовидної залози з порушенням функції печінки мали вищу частоту артеріальної гіпертензії та синдрому долонно-підошовної еритродизестезії, а також вищу частоту артеріальної гіпертензії та астенії, стомлюваності та гіпокальціємії 3-го або 4-го ступеня. з нормальною функцією печінки. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з диференційованим раком щитовидної залози з порушенням функції нирок на етапі включення в дослідження, частіше виявлялися такі небажані явища 3-го або 4-го ступеня тяжкості, як артеріальна гіпертензія, протеїнурія, стомлюваність, стоматит, периферичні набряки, тромбоцит інтервалу QT, гіпотиреоз, гіпонатріємія, підвищення рівня ТТГ та пневмонія у порівнянні з пацієнтами без порушення функції нирок. Крім того, у цих пацієнтів найчастіше зустрічалися небажані явища з боку нирок, а також відзначалася тенденція до підвищення частоти порушень печінки. У пацієнтів з нирково-клітинною карциномою з порушенням функції нирок на етапі включення до дослідження, частіше спостерігалася стомлюваність 3-го ступеня тяжкості. Пацієнти з масою тіла менше 60 кг Даних щодо застосування у пацієнтів з масою тіла менше 60 кг із нирково-клітинною карциномою недостатньо. Однак, пацієнти з диференційованим раком щитовидної залози зі зниженою масою тіла (менше 60 кг), мали вищу частоту виникнення синдрому долонно-підошовної еритродизестезії, протеїнурії 3-го або 4-го ступеня тяжкості, гіпокальціємії та гіпонатріємії, а також ймовірності зниження апетиту 3-го чи 4-го ступеня тяжкості. Повідомлення про небажані реакції Вкрай важливо повідомляти про небажані реакції, що виникли під час післяреєстраційного застосування лікарського препарату. Це дозволить контролювати співвідношення користі та ризику при його застосуванні. Прохання медичним працівникам повідомляти про виникнення будь-яких небажаних реакцій на адресу, зазначену в даній інструкції.Взаємодія з лікарськими засобамиІнформація, наведена нижче, стосується застосування ленватинібу. При застосуванні в комбінації з еверолімусом необхідно прочитати також діючу інструкцію з медичного застосування еверолімусу. Вплив інших лікарських засобів на ленватиніб Інші хіміотерапевтичні препарати Одночасне застосування ленватинібу, карбоплатину та паклітакселу не супроводжувалося значними змінами фармакокінетики якогось із трьох препаратів. Вплив ленватинібу на інші лікарські препарати Немає даних, що дозволяють виключити ризик індукції ленвітинібом ізоферменту CYP3A4 або P-глікопротеїну у ШКТ. Це потенційно може призводити до зниження експозиції субстратів ізоферменту CYP3A4 або P-глікопротеїну при пероральному прийомі, що необхідно враховувати при сумісному застосуванні даних препаратів, підтримуюча ефективність якого дуже важлива. Субстрати ізоферменту CYP3A4 з відомим вузьким терапевтичним індексом (наприклад, астемізол, терфенадин, цизаприд, пімозід, хінідин, беприділ або алкалоїди ріжків (ерготамін, дигідроерготамін)) повинні застосовуватися з обережністю у пацієнтів, які приймають. Пероральна контрацепція На даний момент невідомо, чи ленватиніб знижує ефективність гормональної контрацепції, тому жінкам, які приймають пероральну гормональну контрацепцію, рекомендується додатково використовувати бар'єрні методи контрацепції.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо, 1 раз на добу, приблизно в один і той же час, незалежно від їди. Капсулу слід ковтати повністю, запиваючи водою. Також капсулу можна розчинити у воді чи яблучному соку. Для цього на невелику склянку наливають приблизно 1 столову ложку води або яблучного соку і поміщають туди капсули, не відкриваючи і не ламаючи їх. Залишають капсули рідини приблизно на 10 хв, потім перемішують протягом приблизно 3 хв і випивають рідину. Після цього додають у склянку приблизно той самий обсяг рідини, обполіскують нею склянку і випивають вміст. При застосуванні ленватинібу в комбінації з еверолімусом їх приймають одночасно. Необхідно прочитати діючу інструкцію з медичного застосування еверолімусу. Лікування препаратом Ленвіма® повинно проводитись під контролем лікаря з досвідом проведення протипухлинної терапії. Рекомендована добова доза препарату Ленвіма® для терапії пацієнтів з карциномою щитовидної залози становить 24 мг (2 капс. 10 мг та 1 капс. 4 мг) 1 раз на добу. Добову дозу можна переглянути залежно від проявів токсичності препарату (див. підрозділ "Корекція дози"). У разі пропуску чергової дози препарату більш ніж на 12 годин ця доза має бути пропущена. Наступна доза препарату повинна бути прийнята у звичайний час. Рекомендована добова доза препарату Ленвіма для терапії пацієнтів з нирково-клітинною карциномою становить 18 мг (1 капс. 10 мг і 2 капс. 4 мг) 1 раз на добу в комбінації з 5 мг еверолімусу 1 раз на добу. Добову дозу можна переглянути залежно від проявів токсичності препарату (див. підрозділ "Корекція дози"). Добова доза еверолімусу повинна коригуватися відповідно до чинної інструкції з медичного застосування еверолімусу. У разі пропуску чергової дози препарату більш ніж на 12 годин ця доза має бути пропущена. Наступна доза препарату повинна бути прийнята у звичайний час. Лікування препаратом має продовжуватись поки присутня клінічна користь або до прояву неприйнятної токсичності. Корекція дози Для усунення деяких небажаних реакцій може знадобитися тимчасове припинення лікування, корекція дози препарату або його повне скасування (див. розділ "Особливі вказівки"). Легкі або помірно тяжкі небажані реакції (1-го або 2-го ступеня тяжкості) в більшості випадків не вимагають переривання лікування, за винятком тих випадків, коли вони погано переносяться пацієнтами, незважаючи на проведення оптимально вибраного лікування. При тяжких (3-му ступені тяжкості) або погано переносимих пацієнтом небажаних реакціях, необхідно призупинити лікування препаратом Ленвіма до зникнення або зменшення виразності небажаної реакції, після чого може бути відновлено прийом препарату в зменшеній дозі (пропоновані інструкції з корекції дози наведені в Таблиці 1 ). При небажаних реакціях, що загрожують життю (4-го ступеня тяжкості), необхідно припинити лікування препаратом Ленвіма®. Виняток становлять результати лабораторних досліджень, які можуть розцінюватися як такі, що не загрожують життю, тактика при яких може включати ті ж заходи, що і при важких реакціях (3-го ступеня тяжкості). При встановленні ступеня тяжкості небажаної реакції слід керуватися актуальною версією Загальних термінологічних критеріїв для небажаних явищ Національного інституту раку (NCI). Оптимально обране лікування нудоти, блювання та діареї має бути розпочато до припинення лікування або зниження дози препарату Ленвіма®. Токсичні прояви з боку шлунково-кишкового тракту повинні піддаватися активному лікуванню, що дозволяє зменшити ризик порушення функції нирок або розвитку ниркової недостатності (див. розділ "Особливі вказівки"). Таблиця 1. Рекомендації щодо корекції дози препарату Рівень дози Добова доза для лікування пацієнтів з карциномою щитовидної залози. Добова доза для лікування пацієнтів з нирково-клітинною карциномою b, c Рекомендована добова доза 24 мг (2 капс. 10 мг та 1 капс. 4 мг) 18 мг (1 капс. 10 мг та 2 капс. 4 мг) Перше зниження дози 20 мг (2 капс. 10 мг) 14 мг (1 капс. 10 мг та 1 капс. 4 мг) Друге зниження дози 14 мг (1 капс. 10 мг та 1 капс. 4 мг) 10 мг (1 капс. 10 мг) Третє зниження дози 10 мг a (1 капс. 10 мг) 8 мг (1 капс. 4 мг) ПередозуванняМаксимальні дози ленватинібу, вивчені клінічно, становили 32 мг та 40 мг на добу. Також під час клінічних досліджень спостерігалися випадки помилкового прийому в разових дозах від 40 мг до 48 мг. Ці випадки супроводжувалися виникненням таких небажаних реакцій, як артеріальна гіпертензія, нудота, діарея, втома, стоматит, протеїнурія, головний біль та загострення синдрому долонно-підошовної еритродизестезії. Також повідомлялося про випадки передозування ленватинібом, включаючи його одноразове застосування у дозах від 6 до 10 разів, що перевищують рекомендовані добові дози. Ці випадки супроводжувалися виникненням небажаних реакцій, що узгоджуються з вивченим профілем безпеки ленватинібу (наприклад, виникнення ниркової або серцевої недостатності), або протікали за відсутності повідомлень про небажані реакції. Лікування Специфічний антидот при передозуванні ленватинібом відсутній. У разі підозрюваного передозування необхідно припинити прийом препарату та, при необхідності, розпочати відповідну підтримуючу терапію.Запобіжні заходи та особливі вказівкиІнформація, наведена нижче, стосується застосування ленватинібу. При застосуванні в комбінації з еверолімусом необхідно прочитати також діючу інструкцію з медичного застосування еверолімусу. Артеріальна гіпертензія У пацієнтів, які отримували ленватиніб, реєструвалася артеріальна гіпертензія, яка, як правило, розвивалася на ранніх етапах лікування. Достатній контроль артеріального тиску має бути досягнутий до початку лікування ленватинібом. Пацієнти зі схильністю до артеріальної гіпертензії повинні приймати стабільну дозу антигіпертензивної терапії протягом щонайменше 1 тижня до початку терапії ленватинібом. Раннє виявлення та ефективне лікування артеріальної гіпертензії має велике значення для мінімізації необхідності тимчасового припинення лікування ленватинібом або зниження дози препарату. Прийом антигіпертензивних препаратів має бути розпочато відразу після підтвердження підвищення артеріального тиску. Обстеження для виявлення артеріальної гіпертензії має проводитись через 1 тиждень після початку прийому ленватинібу, протягом перших 2 місяців лікування – кожні 2 тижні,потім – щомісяця. Вибір антигіпертензивної терапії має бути індивідуалізований з урахуванням стану пацієнта та відповідати стандартній медичній практиці. Для пацієнтів, які мають нормальний АТ, до початку лікування, у разі підвищення АТ, слід розпочати антигіпертензивну монотерапію препаратом одного з класів антигіпертензивних препаратів. Для пацієнтів, які приймають антигіпертензивні препарати до початку лікування ленватинібом, може знадобитися збільшення дози антигіпертензивного препарату, або додавання препарату з іншого класу. Для пацієнтів з артеріальною гіпертензією та протеїнурією переважним є лікування інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину II. При необхідності при лікуванні гіпертензії можуть бути використані рекомендації, представлені в Таблиці 3.Вибір антигіпертензивної терапії має бути індивідуалізований з урахуванням стану пацієнта та відповідати стандартній медичній практиці. Для пацієнтів, які мають нормальний АТ, до початку лікування, у разі підвищення АТ, слід розпочати антигіпертензивну монотерапію препаратом одного з класів антигіпертензивних препаратів. Для пацієнтів, які приймають антигіпертензивні препарати до початку лікування ленватинібом, може знадобитися збільшення дози антигіпертензивного препарату, або додавання препарату з іншого класу. Для пацієнтів з артеріальною гіпертензією та протеїнурією переважним є лікування інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину II. При необхідності при лікуванні гіпертензії можуть бути використані рекомендації, представлені в Таблиці 3.Вибір антигіпертензивної терапії має бути індивідуалізований з урахуванням стану пацієнта та відповідати стандартній медичній практиці. Для пацієнтів, які мають нормальний АТ, до початку лікування, у разі підвищення АТ, слід розпочати антигіпертензивну монотерапію препаратом одного з класів антигіпертензивних препаратів. Для пацієнтів, які приймають антигіпертензивні препарати до початку лікування ленватинібом, може знадобитися збільшення дози антигіпертензивного препарату, або додавання препарату з іншого класу. Для пацієнтів з артеріальною гіпертензією та протеїнурією переважним є лікування інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину II. При необхідності при лікуванні гіпертензії можуть бути використані рекомендації, представлені в Таблиці 3. Таблиця 3. Рекомендації щодо лікування артеріальної гіпертензії Рівень АТ* Рекомендовані заходи Систолічний артеріальний тиск від 140 до 160 мм рт. ст. або діастолічний АТ від 90 до 100 мм рт. ст. Продовжувати прийом ленватинібу та призначити антигіпертензивну терапію, якщо пацієнт її не отримує. АБО Продовжувати прийом ленватинібу і підвищити дозу антигіпертензивного препарату, що застосовується, або призначити додаткове лікування для нормалізації АТ. Систолічний артеріальний тиск більше 160 мм рт. ст. або діастолічний АТ понад 100 мм рт. ст., незважаючи на проведення оптимально обраної антигіпертензивної терапії 1. Зупинити прийом ленватинібу. 2. При зниженні АД систоли до 150 мм рт. ст. та діастолічного АТ – до 95 мм рт. ст. і при отриманні стабільної дози антигіпертензивного препарату протягом не менше 48 годин може бути відновлено прийом ленватинібу в зменшеній дозі (див. розділ "Режим дозування") Погрозливі для життя ускладнення (злоякісна гіпертензія, неврологічні розлади або гіпертонічний криз) Пацієнт потребує невідкладної медичної допомоги. Припинити прийом ленватинібу, розпочати відповідне лікування. * АТ - артеріальний тиск Жінки дітородного віку Жінкам дітородного віку слід оберігатися від настання вагітності, використовуючи високоефективні методи контрацепції під час застосування ленватинібу та протягом щонайменше 1 місяця після завершення лікування. Невідомо, чи ленватиніб підвищує ризик розвитку тромбоемболії в комбінації з пероральною контрацепцією. Протеїнурія У пацієнтів, які отримували ленватиніб, реєструвалася протеїнурія, яка, як правило, розвивалася на ранніх етапах лікування. У пацієнтів, які отримують ленватиніб, слід проводити регулярне дослідження сечі на наявність білка. При виявленні в сечі значних кількостей білка експрес-методом (≥2+) може знадобитися припинення лікування ленватинібом, корекція його дози або повне скасування препарату (див. розділ "Режим дозування"). Порушення функції нирок або ниркова недостатність У пацієнтів, які отримували ленватиніб, реєструвалося порушення функції нирок, зокрема. випадки ниркової недостатності (див. розділ "Побічна дія"). Основним ідентифікованим фактором ризику порушення функції нирок була дегідратація та/або гіповолемія внаслідок токсичної дії на ШКТ. Токсичні прояви з боку шлунково-кишкового тракту повинні піддаватися активному лікуванню, що дозволяє зменшити ризик порушення функції нирок або розвитку ниркової недостатності. Може знадобитися тимчасове припинення лікування ленватинібом, корекція дози препарату або його повне скасування (див. розділ "Режим дозування"). У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю потрібна корекція початкової дози ленватинібу (див. розділ "Режим дозування"). Серцева недостатність У пацієнтів, які отримували ленватиніб, реєструвалася серцева недостатність (з частотою менше ніж 1%), а також зниження фракції викиду лівого шлуночка. Пацієнти повинні проходити обстеження для виявлення симптомів та клінічних ознак декомпенсації функції серця, наявність яких може вимагати тимчасового припинення лікування, корекції дози препарату або його повної відміни (див. розділ "Режим дозування"). Синдром оборотної задньої енцефалопатії/Синдром оборотної задньої лейкоенцефалопатії У пацієнтів, які отримували ленватиніб, діагностували синдром оборотної задньої енцефалопатії (із частотою менше 1%). Даний синдром є неврологічним захворюванням, клінічна картина якого може включати головний біль, судоми, летаргію, сплутаність свідомості, розлад розумових здібностей, блідість, порушення зору та інші неврологічні симптоми. Може мати місце артеріальна гіпертензія від помірного до тяжкого ступеня. Для підтвердження діагнозу потрібне проведення магнітно-резонансної томографії. Потрібно вжити відповідних заходів для контролю показників АТ (див. підрозділ "Артеріальна гіпертензія"). У пацієнтів з симптомами та клінічними ознаками синдрому оборотної задньої енцефалопатії може знадобитися тимчасове припинення лікування ленватинібом, корекція дози препарату або його повне скасування (див. розділ "Режим дозування"). Гепатотоксична дія Найчастіші небажані реакції, пов'язані з гепатотоксичною дією препарату, включали підвищення активності АЛТ, АСТ та концентрації білірубіну в крові. У пацієнтів, які отримували ленватиніб, діагностували печінкову недостатність та гострий гепатит (із частотою менше 1%). У більшості випадків печінкова недостатність розвивалася у пацієнтів з прогресуючим метастатичним ураженням печінки. Дослідження показників функції печінки має проводитися до початку прийому ленватинібу, протягом перших 2 місяців лікування – кожні 2 тижні, потім щомісячно протягом усього періоду лікування. У разі виникнення ознак гепатотоксичної дії може знадобитися тимчасове припинення лікування ленватинібом, корекція дози препарату або його повне скасування (див. розділ "Режим дозування"). Кровотечі У пацієнтів, які отримували ленватиніб, реєструвалися випадки кровотечі. Найчастіше реєстрованим небажаним явищем кровотечі була носова кровотеча середнього ступеня тяжкості. Тим не менш, при терапії ленватинібом були зареєстровані серйозні кровотечі, пов'язані з пухлиною, в т.ч. зі смертельним наслідком. Через потенційний ризик серйозної кровотечі, пов'язаний із зменшенням або некрозом пухлини на фоні терапії ленватинібом, слід враховувати ступінь інвазії пухлини, інфільтрацію великих кровоносних судин (наприклад, сонної артерії). У разі виникнення кровотечі може знадобитися тимчасове припинення лікування ленватинібом, корекція дози препарату або його повне скасування (див. розділ "Режим дозування"). Тромбоемболії артерій У пацієнтів, які отримували ленватиніб, діагностували захворювання групи тромбоемболій артерій (ТЕА), в т.ч. цереброваскулярні розлади, транзиторну ішемічну атаку та інфаркт міокарда. Ленватиніб не досліджувався у пацієнтів з ТЕА, які були перенесені протягом попередніх 6 місяців, і тому його слід використовувати з обережністю у таких пацієнтів. Рішення про початок лікування має бути засноване на оцінці користь-ризик для конкретного пацієнта. У разі виникнення артеріальної тромбоемболії, терапію ленватинібом слід відмінити. Гастроінтестинальна перфорація та утворення фістул У пацієнтів, які отримували ленватиніб, реєструвалися випадки гастроінтестинальної перфорації або утворення фістул. У більшості випадків вони мали місце у пацієнтів з наявністю факторів ризику, до яких належали перенесені хірургічні операції або променева терапія. Може знадобитися тимчасове припинення лікування ленватинібом, корекція дози препарату або його повне скасування (див. розділ "Режим дозування"). Подовження інтервалу QT Подовження інтервалу QT/QTc у пацієнтів, які отримували ленватиніб, зустрічалося частіше, ніж у пацієнтів, які отримували плацебо. Моніторинг електрокардіографічних показників повинен проводитися у пацієнтів із вродженим синдромом подовженого інтервалу QT, застійною серцевою недостатністю або брадіаритмією, а також у пацієнтів, які отримують лікарські препарати з відомою здатністю подовжувати інтервал QT (включаючи антиаритмічні препарати класів ІА та ІІІ). Порушення балансу електролітів, такі як гіпокаліємія, гіпокальціємія та гіпомагніємія збільшують ризик подовження інтервалу QT, тому слід здійснювати контроль та корекцію балансу електролітів у всіх пацієнтів до початку лікування. У процесі лікування слід проводити періодичний моніторинг ЕКГ та електролітів (магнію, калію та кальцію). Порушення придушення рівня ТТГ у крові/Дисфункція щитовидної залози У пацієнтів, які отримували ленватиніб, було зареєстровано випадки гіпотиреозу. Моніторинг функції щитовидної залози слід проводити до початку, а також у процесі лікування ленватинібом. Лікування гіпотиреозу слід проводити відповідно до прийнятих стандартів лікування до досягнення еутиреоїдного стану. Ленватиніб порушує екзогенну супресію ТТГ. Слід проводити регулярний моніторинг рівня ТТГ і коригувати дозу гормонів щитовидної залози, що приймається, до досягнення прийнятного рівня ТТГ з урахуванням терапевтичної мішені конкретного пацієнта. Особливі групи пацієнтів Даних щодо застосування ленватинібу у пацієнтів з расовою приналежністю, відмінною від європеоїдної та азіатської, а також у віці старше 75 років, недостатньо. Лікування ленватинібом у таких пацієнтів слід проводити з обережністю, зважаючи на знижену переносимість ленватинібу пацієнтами азіатської раси та літніми пацієнтами. Немає даних про застосування ленватинібу відразу після терапії сорафенібом або іншими протипухлинними препаратами, тому можливий ризик розвитку доданої токсичності, якщо не дотримано адекватного періоду вимивання між курсами лікування. Мінімальний період вимивання у клінічних дослідженнях становив 4 тижні. Вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами Інформація, наведена нижче, стосується застосування ленватинібу. При застосуванні в комбінації з еверолімусом необхідно прочитати також діючу інструкцію з медичного застосування еверолімусу. Ленватиніб незначно впливає на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами через небажані ефекти, такі як стомлюваність і запаморочення. Пацієнти, у яких мають місце це симптоми, повинні бути обережними при керуванні автотранспортом і роботі з рухомими механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему