Лекарства и БАД ЭббВи
4 558,00 грн
4 504,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активні речовини: лопінавір 100 мг, ритонавір 25 мг. Допоміжні речовини: коповідон К28 – 426.9 мг, сорбітан лаурат – 41.95 мг, кремнію діоксид колоїдний – 6 мг; другий шар: натрію стеарилфумарат – 6.15 мг, кремнію діоксид колоїдний – 4 мг. Склад плівкової оболонки: ;Опадрай® ;II рожевий 85F14399 - 15 мг (полівініловий спирт - 40%, титану діоксид - 24.85%, тальк - 14.8%, макрогол 3350 - 20.2%, барвник заліза оксид червоний). 60 шт. - флакони з поліетилену високої густини (1) - пачки картонні.Опис лікарської формиТаблетки, покриті плівковою оболонкою; блідо-рожевого кольору, овальні, на одній стороні нанесено гравіювання логотипу компанії Ебботт та "AC".Фармакотерапевтична групаКомбінований противірусний препарат, який містить у своєму складі лопінавір та ритонавір. Лопінавір є інгібітором протеази ВІЛ-1 та ВІЛ-2 вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) та забезпечує противірусну активність препарату Калетра® . Інгібування ВІЛ-протеаз перешкоджає синтезу білків вірусу та запобігає розщепленню поліпептиду gag-pol, що призводить до утворення незрілого та нездатного до інфікування вірусу. Ритонавір інгібує опосередкований ізоферментом CYP3A4 метаболізм лопінавіру в печінці, що призводить до підвищення концентрації лопінавіру у плазмі крові. Ритонавір також є інгібітором протеази ВІЛ. Резистентність Виділення резистентних штамів in vitro Штам ВІЛ-1 зі зниженою чутливістю до лопінавіру був виділений in vitro. ВІЛ-1 пасирований ;. На основі генотипного та фенотипного дослідження виділених під час пасажу підтипів вірусу можна припустити, що наявність ритонавіру при даних показниках концентрації не істотно впливає на виділення резистентних до лопінавіру підтипів вірусу. В цілому, вивчення ;in vitro ;характеристик фенотипічної перехресної резистентності між лопінавіром та іншими інгібіторами протеази вказує на те, що зниження чутливості до лопінавіру тісно пов'язане зі зниженням чутливості до ритонавіру та індинавіру, але не пов'язане з зниженням Дослідження резистентності у пацієнтів, які не мали антиретровірусної терапії в анамнезі У ході клінічних досліджень з обмеженою кількістю штамів, що вивчаються, не було відзначено селективної резистентності до лопінавіру у пацієнтів без значної резистентності до інгібіторів протеаз на початковому рівні. Дослідження резистентності у пацієнтів, які пройшли лікування інгібіторами протеаз Виникнення резистентності до лопінавіру у пацієнтів, які пройшли безуспішно основне лікування інгібіторами протеаз, вивчалося в ході тривалих досліджень за участю 19 пацієнтів, які отримували інгібітори протеаз, у двох дослідженнях фази II та одному дослідженні фази III. Пацієнти мали незавершену супресію вірусу або феномен вірусної віддачі, що є результатом реакції у відповідь на препарат Калетра ®;і показав наростаючу резистентність ;in vitro ;між вихідним рівнем і віддачею (визначений як виникнення нових мутацій або дворазова зміна фенотипічної чутливості до лопінавіру). Наростаюча резистентність була властива пацієнтам, що характеризувалися наявністю вихідних штамів, що зазнали кілька мутацій при лікуванні інгібіторами протеаз, при не більше ніж у 40 разів зниженою початковою чутливістю до лопінавіру. Мутації V82A, I54V та M46I виникали найчастіше. Також спостерігалися мутації L33F, I50V та V32I у поєднанні з I47V/A. У 19 штамів відмічено 3-/4-кратне підвищення концентрації 50% інгібування (IC 50 ) порівняно з вихідними штамами (з 6.2 до 43-кратної порівняно з дикими типами вірусу). Існує генотипна кореляція зниження фенотипічної чутливості до лопінавіру у вірусів, виділених після лікування іншими інгібіторами протеаз. ;In vitro ;була оцінена антивірусна активність лопінавіру проти 112 штамів, виділених у пацієнтів, які пройшли безуспішне лікування одним або декількома інгібіторами протеаз. В межах даної групи наступні мутації в протеазі ВІЛ були пов'язані зі зниженням; /T/V, V82A/F/T, I84V та L90M. Медіана ЕC 50 ;лопінавіру проти ізолятів з мутаціями 0-3, 4-5, 6-7 і 8-10 у вищевказаних амінокислотних позиціях становила відповідно 0,8, 2,7 і 13,5, що в 44 рази вище за ЕC 50; диких типів ВІЛ. Усі 16 типів вірусу, у яких відзначено підвищення чутливості в 20 разів, мали мутації в позиціях 10, 54, 63 та 82 та/або 84. Крім того, вони містили медіану 3 мутації в амінокислотних позиціях 20, 24, 46, 53, 7 і 90. Додатково до вищевказаних мутацій, мутації V32I і I47A були відзначені у штамів, що характеризуються рецидивами, зі зниженою чутливістю до лопінавіру у пацієнтів, які пройшли лікування інгібіторами протеаз і отримують лікування препаратом Калетра ® . У пацієнтів, які приймали препарат Калетра ®, були виявлені мутації I47A та L76V у рецидивуючих штамів зі зниженою чутливістю до лопінавіру. Оцінка важливості окремих мутацій або наборів мутацій може бути змінена з отриманням додаткових даних. Рекомендується завжди консультуватися щодо поточної системи оцінки результатів досліджень резистентності. Антивірусна активність лопінавіру у пацієнтів, які безуспішно пройшли лікування інгібіторами протеаз Клінічна значущість зниження чутливості до лопінавіру; in vitro досліджувалась методом оцінки вірусологічної відповіді на лікування препаратом Калетра ® , з урахуванням вихідного вірусного генотипу та фенотипу, у 56 пацієнтів, які не отримали позитивного ефекту від лікування різними інгібіторами протеаз. Значення ЕC 50 ;лопінавіру на підставі 56 вихідних штамів вірусу перевищило значення ЕC 50 ;диких типів ВІЛ у діапазоні від 0.6 до 98-кратного. Після 48 тижнів лікування препаратом Калетра®, ефавірензом та нуклеозидними інгібіторами зворотних транскриптаз рівень у плазмі РНК ВІЛ склав ≤ 400 копій/мл у 93% (25/27), 73% (11/15), та 25% (2/8) пацієнтів з менш ніж 10-кратним , 10-40-кратним та більш ніж 40-кратним зниженням чутливості до лопінавіру, відповідно, у порівнянні з вихідним рівнем. Також вірусологічна відповідь спостерігалася у 91% (21/23), 71% (15/21) та 33% (2/6) пацієнтів з 0-5, 6-7, та 8-10 мутаціями у вищевказаних мутаціях у протеазі ВІЛ, пов'язаної зі зниженням чутливості до лопінавіру; in vitro. Оскільки ці пацієнти раніше не приймали препарат Калетра ®;або ефавіренз, частково ефект може бути приписаний антивірусної активності ефавірензу, особливо для пацієнтів з високорезистентним типом вірусу. У дослідженні не залучалась контрольна група пацієнтів, які не приймали препарат Калетра ® . Перехресна резистентність Ефективність інших інгібіторів протеаз проти штамів, що виробили наростаючу резистентність до лопінавіру після лікування препаратом Калетра ® ; резистентності до лопінавіру протягом трьох досліджень II фази та одного дослідження II фази з вивчення препарату Калетра® ; у пацієнтів, які отримували інгібітори протеаз. Медіана IC 50 ;лопінавіру для зазначених 18 штамів у вихідному стані і при феномен вірусологічної віддачі виявилася вище в діапазоні від 6.9 до 63 разів відповідно, порівняно з дикими типами вірусу. Як правило, штами з вірусологічною віддачею як зберігають (при перехресній резистентності вихідно), так і розвивають істотну резистентність до індинавіру, саквінавіру, атазанавіру. Помірне зниження активності ампренавіру було відмічено при медіані кратності IC 50; від 3.7 до 8 для вихідних та рецидивуючих штамів відповідно. Штами зберегли чутливість до типранавіру з медіаною підвищення IC 50 ;на вихідному рівні та при феномені вірусологічної віддачі з кратністю 1.9 до 1.8 відповідно, порівняно з дикими типами вірусу. Для отримання додаткової інформації щодо типранавіру, включаючи генотипічні показники відповіді при лікуванні резистентної до лопінавіру ВІЛ-1 інфекції, слід звернутися до інструкції щодо застосування типранавіру. Результати клінічних досліджень Діти M98-940 було відкритим дослідженням рідкої лікарської форми препарату Калетра ® у 100 пацієнтів педіатричної популяції, які не приймали антиретровірусних препаратів (44%) і отримували антиретровірусні препарати (56%). Усі пацієнти не отримували ненуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази. Пацієнти були рандомізовані в групи 230 мг лопінавіру/57.5 мг ритонавіру на м 2 ;або 300 мг лопінавіру/75 мг ритонавіру на м 2. Раніше пацієнти, які не отримували лікування, отримували також нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази. Пацієнти, які раніше отримували лікування, отримували невірапін плюс до двох нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази. По кожному пацієнту через 3 тижні лікування було проведено оцінку профілів безпеки, ефективності та фармакокінетики за двома режимами дозування. Далі всі пацієнти продовжували прийом дози 300/75 мг на м 2 . Середній вік пацієнтів становив 5 років (діапазон від 6 місяців до 12 років), 14 пацієнтам було менше 2 років, 6 пацієнтам був один рік або менше. Середнє значення базового рівня кількості CD4 + ;T-клітин становило 838 клітин/мм 3 і середнє значення базового рівня ВІЛ-1 РНК в плазмі становило 4.7 log 10 ; копій/мол. Таблиця Результати у точці Тиждень 48: Дослідження M98-940 ; Не отримували антиретровірусної терапії (N=44) Одержували антиретровірусну терапію (N=56) РНК ВІЛ < 400 копій/мл 84% 75% Середнє значення підвищення порівняно з базовим рівнем значення кількості CD4 + ;T-клітин (клітини/мм 3 ) 404 284 KONCERT/PENTA 18 - це проспективне, багатоцентрове, рандомізоване, відкрите дослідження з оцінки фармакокінетичного профілю, ефективності та безпеки прийому 2 рази на тиждень у порівнянні з 1 разом на тиждень препарату лопінавір/ритонавір 100 мг/25 мг таблетки з підбором дози по вазі, як частина комбінації антиретровірусної терапії (кАРТ) серед дітей, інфікованих ВІЛ, з пригніченим вірусом (n=173). Діти підходили для дослідження, якщо їх вік становив <18 років, маса тіла ≥15 кг, якщо вони отримували з кАРТ, яка включала лопінавір/ритонавір, якщо концентрація РНК ВІЛ-1 становила <50 копій/мл протягом як мінімум 24 тижнів, і якщо вони були здатні ковтати пігулки. У точці тиждень 24, ефективність і безпека прийому 2 рази/сут (n=87) в педіатричної популяції,отримувала таблетки лопінавір/ритонавір 100 мг/25 мг, відповідали спостереженням з ефективності та безпеки у попередніх дослідженнях серед дорослих та дітей із застосуванням препаратів лопінавір/ритонавір 2 рази/добу. Частка пацієнтів, які досягли концентрації РНК ВІЛ-1 < 50 копій/мл у точці 24 тиждень серед пацієнтів педіатричної популяції, які отримують таблетки лопінавір/ритонавір 1 раз на добу (88,2%), була меншою, ніж у пацієнтів, які отримують дозу 2 рази /сут (96.6%, p = 0.040), переважно у зв'язку з нижчим рівнем проходження терапії групи прийому 1 раз/сут. Дані щодо ефективності на користь режиму 2 рази на добу підтримуються відмінностями по фармакокінетичних параметрах, які свідчать про користь режиму 2 рази на добу.відповідали спостереженням щодо ефективності та безпеки у попередніх дослідженнях серед дорослих та дітей із застосуванням препаратів лопінавір/ритонавір 2 рази на добу. Частка пацієнтів, які досягли концентрації РНК ВІЛ-1 < 50 копій/мл у точці 24 тиждень серед пацієнтів педіатричної популяції, які отримують таблетки лопінавір/ритонавір 1 раз на добу (88,2%), була меншою, ніж у пацієнтів, які отримують дозу 2 рази /сут (96.6%, p = 0.040), переважно у зв'язку з нижчим рівнем проходження терапії групи прийому 1 раз/сут. Дані щодо ефективності на користь режиму 2 рази на добу підтримуються відмінностями по фармакокінетичних параметрах, які свідчать про користь режиму 2 рази на добу.відповідали спостереженням щодо ефективності та безпеки у попередніх дослідженнях серед дорослих та дітей із застосуванням препаратів лопінавір/ритонавір 2 рази на добу. Частка пацієнтів, які досягли концентрації РНК ВІЛ-1 < 50 копій/мл у точці 24 тиждень серед пацієнтів педіатричної популяції, які отримують таблетки лопінавір/ритонавір 1 раз на добу (88,2%), була меншою, ніж у пацієнтів, які отримують дозу 2 рази /сут (96.6%, p = 0.040), переважно у зв'язку з нижчим рівнем проходження терапії групи прийому 1 раз/сут. Дані щодо ефективності на користь режиму 2 рази на добу підтримуються відмінностями по фармакокінетичних параметрах, які свідчать про користь режиму 2 рази на добу.50 копій/мл у точці тиждень 24 серед пацієнтів педіатричної популяції, які отримують таблетки лопінавір/ритонавір 1 раз на добу (88,2%), був меншим, ніж у пацієнтів, які отримують дозу 2 рази на добу (96.6%, p = 0.040) , переважно у зв'язку з нижчим рівнем проходження терапії групи прийому 1 раз/сут. Дані щодо ефективності на користь режиму 2 рази на добу підтримуються відмінностями по фармакокінетичних параметрах, які свідчать про користь режиму 2 рази на добу.50 копій/мл у точці тиждень 24 серед пацієнтів педіатричної популяції, які отримують таблетки лопінавір/ритонавір 1 раз на добу (88,2%), був меншим, ніж у пацієнтів, які отримують дозу 2 рази на добу (96.6%, p = 0.040) , переважно у зв'язку з нижчим рівнем проходження терапії групи прийому 1 раз/сут. Дані щодо ефективності на користь режиму 2 рази на добу підтримуються відмінностями по фармакокінетичних параметрах, які свідчать про користь режиму 2 рази на добу.що істотно свідчить на користь режиму 2 рази на добущо істотно свідчить на користь режиму 2 рази на добуФармакокінетикаФармакокінетику лопінавіру в комбінації з ритонавіром вивчали у здорових добровольців та ВІЛ-інфікованих пацієнтів; суттєвих відмінностей між двома групами не виявили. Лопінавір практично повністю метаболізується під дією ізоферментів CYP3A. Ритонавір інгібує метаболізм лопінавіру та викликає збільшення його концентрації у плазмі крові. При застосуванні лопінавіру/ритонавіру в дозі 400/100 мг 2 рази на добу середні C ss лопінавіру в плазмі у ВІЛ-інфікованих пацієнтів у 15-20 разів перевищували такі ритонавіри, а концентрація ритонавіру в плазмі становила менше 7% від концентрації. дозі 600 мг 2 рази на добу. EC 50;лопінавіру in vitro приблизно в 10 разів нижче за такий ритонавір. Таким чином, противірусна активність комбінації лопінавіру та ритонавіру визначається лопінавіром. Всмоктування У фармакокінетичному дослідженні за участю ВІЛ-позитивних пацієнтів (n=19), при прийомі 400/100 мг лопінавіру/ритонавіру 2 рази/сут під час їжі протягом 3 тижнів, середня C max ;склала 9.8±3.7 мкг/мл і досягалася приблизно через 4 години після прийому препарату. Середня рівноважна концентрація (C ss ) перед ранковою дозою становила 7.1±2.9 мкг/мл та мінімальна концентрація (C min ) у межах інтервалу дозування становила 5.5±2.7 мкг/мл. AUC лопінавіру протягом 12 годин після прийому препарату становила в середньому 92.6±36.7 мкг×год/мл. Абсолютна біодоступність лопінавіру в комбінації з ритонавіром в організмі людини не була встановлена. Вплив їжі на всмоктування прийому внутрішньо. ;Прийом одноразової дози 400/100 мг препарату Калетра ® ;у лікарській формі таблетки після їди (високої жирності, 872 ккал, 56% жиру) не призводив до істотних змін C max ;і AUC inf ;порівняно з прийомом натще. Тому препарат Калетра у лікарській формі таблетки можна приймати як з їжею, так і без неї. Розподіл У рівноважному стані приблизно 98-99% лопінавіру перебувають у зв'язку з білками плазми. Лопінавір зв'язується з альфа 1 -кислим глікопротеїном (АКГ) і альбуміном, однак, у лопінавіру більш висока спорідненість до АКГ. У рівноважному стані зв'язування лопінавіру з білками плазми залишається постійним при концентраціях, які встановлюються в крові після прийому препарату в дозі 400/100 мг 2 рази на добу та є порівнянним у здорових добровольців та ВІЛ-позитивних хворих. Метаболізм У дослідженнях in vitro показано, що лопінавір переважно піддається окисному метаболізму за участю цитохромної системи Р450 гепатоцитів переважно під впливом ізоферменту CYP3A. Ритонавір – потужний інгібітор ізоферменту CYP3A, який інгібує метаболізм лопінавіру, що забезпечує збільшення концентрації лопінавіру у плазмі крові. Після одноразового прийому 400/100 мг лопінавіру/ритонавіру (з міченим; 14С-лопінавіром), 89% радіоактивності забезпечено вихідним лікарським препаратом. В організмі людини було виявлено принаймні 13 окисних метаболітів лопінавіру. Ритонавір здатний індукувати ізоферменти цитохрому Р450, що призводить до індукції його метаболізму. У ході тривалого застосування концентрації лопіновіру перед прийомом наступної дози знижувалися з часом і стабілізувалося приблизно через 10-16 днів. Виведення Після прийому 400/100 мг; 14 С-лопінавіру/ритонавіру через 8 днів близько 10.4±2.3% та 82.6±2.5% від прийнятої дози; 14 С-лопінавіру виявляється в сечі та калі, відповідно. Причому незмінений лопінавір становить відповідно 2.2% та 19.8%. Після тривалого застосування менше 3% дози лопінавіру екскретується у незміненому вигляді нирками. Кліренс лопінавіру при внутрішньому прийомі становить 5.98±5.75 л/год. Застосування 1 раз на добу Фармакокінетика лопінавіру/ритонавіру при прийомі 1 раз на добу вивчалася у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які раніше не отримували антиретровірусну терапію. Лопінавір/ритонавір 800/200 мг застосовували в комбінації з емтрицитабіном у дозі 200 мг та тенофовіром у дозі 300 мг 1 раз на добу щодня. При тривалому застосуванні 800/200 мг лопінавіру/ритонавіру 1 раз на добу під час їжі протягом 4 тижнів C max ; Середня C ss; перед прийомом ранкової дози становила середньому 3.2±2.1 мкг/мл, а C min ; в межах інтервалу дозування – 1.7±1.6 мкг/мл. AUC лопінавіру при 24-годинному інтервалі прийому становила в середньому 154.1±61.4 мкг×год/мл. Особливі групи пацієнтів Підлога, раса, вік. Фармакокінетика лопінавіру не була вивчена у літніх пацієнтів. Ніяких фармакокінетичних відмінностей, що залежать від статі, у дорослих пацієнтів не спостерігалося. Жодних клінічно значущих фармакокінетичних відмінностей, що залежать від раси не встановлено. Діти. Фармакокінетика лопінавіру/ритонавіру для прийому внутрішньо в дозі 300/75 мг/м 2 ; 2 рази на добу і 230/57.5 мг/м 2 ; 2 рази на добу була вивчена загалом у 53 дітей віком до 12 років. Схема дозування по 230/57.5 мг/м 2 ; 2 рази на добу без невірапіну і 300/75 мг/м 2 ; 2 рази на добу (без невірапіну). Фармакокінетику лопінавіру/ритонавіру при прийомі 1 раз на добу у дітей не вивчали. У рівноважному стані AUC , C max і С min ; рази на добу без невірапіну (n=12), а після застосування препарату в дозі 300/75 мг/м 2 ; 3.6±3.5 мкг/мл відповідно. Схема прийому невірапіну становила 7 мг/кг 2 рази на добу (у пацієнтів від 6 місяців до 8 років) або 4 мг/кг 2 рази на добу (у пацієнтів віком від 8 років). Ниркова недостатність. Фармакокінетика лопінавіру у пацієнтів з нирковою недостатністю не вивчалася. Але через те, що нирковий кліренс лопінавіру незначний, не слід очікувати зменшення загального кліренсу препарату при нирковій недостатності. Печінкова недостатність. Лопінавір метаболізується і виводиться в основному печінкою. Комбіноване дозування лопінавіру/ритонавіру по 400/100 мг 2 рази на добу у пацієнтів, одночасно інфікованих ВІЛ та вірусом гепатиту С, з порушенням функції печінки середнього та легкого ступеня тяжкості призводило до 30% збільшення AUC лопінавіру та 20% збільшення ; у порівнянні з ВІЛ-інфікованими пацієнтами з нормальною функцією печінки. Зв'язування лопінавіру з білками плазми було нижчим за легкого та середнього ступеня печінкової недостатності порівняно з контрольними групами (99.09% порівняно з 99.31% відповідно). Лопінавір/ритонавір не був вивчений у пацієнтів з печінковою недостатністю тяжкого ступеня (див. розділ "Протипоказання"). Вагітність та післяпологовий період Фармакокінетичні дані показують, що спостерігається невелике зменшення AUC і С max ;лопінвіру у вагітних жінок у III триместрі вагітності порівняно з II триместром вагітності. Фармакокінетичні дані, отримані у ВІЛ-1-інфікованих вагітних жінок, які отримують лопінавір/ритонавір таблетки, покриті плівковою оболонкою 400/100 мг 2 рази на добу, представлені в таблиці нижче: Середні (варіаційний коефіцієнт, %) фармакокінетичні параметри лопінавіру у рівноважному стані у ВІЛ-1-інфікованих вагітних жінок Фармакокінетичний параметр II триместр n=17 1 III триместр n=23 Післяпологовий період n=17 2 AUC 0-12 ; (мкг×ч/мл) 68.7 (20.6) 61.3 (22.7) 94.3 (30.3) З max 7.9 (21.1) 7.5 (18.7) 9.8 (24.3) C predose (мкг/мл) 4.7 (25.2) 4.3 (39.0) 6.5 (40.4) C predose ; - Концентрація препарату в крові до прийому чергової дози. 1 - n = 18 для З max . 2 - n = 16 для C predose . Клінічна фармакологіяПротивірусний препарат, активний щодо ВІЛ.Показання до застосуванняЛікування ВІЛ-інфекції у дорослих та дітей віком від 3 років у складі комбінованої терапії.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до лопінавіру, ритонавіру або допоміжних компонентів препарату; тяжка печінкова недостатність; одночасне застосування препаратів, кліренс яких значно залежить від метаболізму за допомогою ізоферменту CYP3A. До таких препаратів відносяться астемізол, блонансерин, терфенадин, мідазолам (при пероральному застосуванні), триазолам, цизаприд, пімозід, салметерол, силденафіл (тільки у разі лікування легеневої гіпертензії, див. "Лікарська взаємодія"), тадалафіл (тільки у разі лікування , див. "Лікова взаємодія"), варденафіл, аванафіл, вориконазол, алкалоїди ріжків (наприклад, ерготамін і дигідроерготамін, ергометрин і метилергометрин), інгібітори ГМГ-КоА редуктази (ловастатин, симвастатзин, , лікуванні шкірних інфекцій), аміодарон, кветіапін; одночасне застосування з препаратами звіробою, боцепревіром, симепревіром; одночасне застосування з кетоконазолом та ітраконазолом у високих дозах (більше 200 мг на добу); одночасне застосування стандартної дози препарату Калетра® з рифампіцином; одночасне застосування препарату Калетра® та типранавіру з низькою дозою ритонавіру (див. розділ "Лікарська взаємодія"); дитячий вік до 3 років (дітям віком від 6 місяців до 3 років призначають препарат у лікарській формі розчин для прийому внутрішньо); застосування препарату Калетра® 1 раз на добу в комбінації з карбамазепіном, фенобарбіталом або фенітоїном; застосування препарату Калетра® 1 раз на добу в комбінації з препаратами ефавіренз, невірапін, ампренавір або нелфінавір; застосування препарату Калетра® 1 раз на добу у дітей та підлітків до 18 років; застосування лопінавіру/ритонавіру 1 раз на добу у вагітних жінок. З обережністю: вірусний гепатит В та С; цироз печінки; печінкова недостатність легкого та середнього ступеня тяжкості; підвищення активності печінкових ферментів; панкреатит; гемофілія А та В; дисліпідемія (гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія); пацієнти похилого віку віком від 65 років; пацієнти з органічними захворюваннями серця, пацієнти з розладами системи серця в анамнезі або пацієнти, які приймають препарати, що подовжують інтервал PR (такі як верапаміл або атазанавір), або препарати, що подовжують інтервал QT (фенірамін, хінідин, еритроміцин, кларитроміцин); одночасне застосування з препаратами для лікування еректильної дисфункції, а саме із силденафілом (див. "Лікарська взаємодія"), тадалафілом; одночасне застосування з фентанілом, розувастатином, бупропіоном, вдихуваними або введеними через ніс глюкокортикоїдами, наприклад, флутиказоном, будесонідом (див. "Лікарська взаємодія"); одночасне застосування з антиаритмічними препаратами, такими як беприділ, лідокаїноми та хінідин; одночасне застосування з дигоксином; одночасне застосування з ламотриджином, вальпроєвою кислотою; одночасне застосування з бедаквіліном; одночасне застосування із тразодоном.Вагітність та лактаціяВагітність Вплив лопінавіру/ритонавіру було оцінено у 3366 жінок під час вагітності. Доступні дані показують, що лопінавір/ритонавір не збільшує ризик загальних серйозних вроджених вад розвитку в порівнянні з початковою частотою виникнення природних вад розвитку. При необхідності лопінавір/ритонавір можна використовувати під час вагітності. Період грудного вигодовування Дослідження на щурах виявили, що лопінавір виділяється з молоком матері. Не відомо, чи виділяється цей лікарський препарат у молоко людини. Жінкам слід припинити грудне вигодовування. Застосування у дітей Протипоказано застосування препарату у дитячому віці до 3 років (дітям віком від 6 місяців до 3 років призначають препарат у лікарській формі розчин для прийому внутрішньо). Застосування препарату Калетра® 1 раз на добу у дітей та підлітків віком до 18 років протипоказано.Побічна діяДорослі Найбільш частими побічними ефектами, пов'язаними із застосуванням лопінавіру/ритонавіру, були діарея, нудота, блювання, гіпертригліцеридемія та гіперхолестеринемія. Діарея, нудота і блювання можуть виникати вже на початку терапії, тоді як гіпертригліцеридемія та гіперхолестеринемія можуть розвинутися пізніше. Помірно виражені та серйозні побічні ефекти наведені нижче із зазначенням частоти: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, але <1/10), нечасто (≥1/1000, але <1/100). З боку імунної системи: часто - реакції гіперчутливості, в т.ч. кропив'янка та ангіоневротичний набряк; нечасто – синдром відновлення імунітету. З боку травної системи: дуже часто - діарея, нудота; часто - блювання, біль у животі (у верхніх та нижніх відділах), гастроентерит, коліт, диспепсія, панкреатит, гастроезофагеальний рефлюкс, геморой, метеоризм, здуття живота, гепатит, гепатомегалія, холангіт, стеатоз печінки; нечасто – запор, стоматит, виразки слизової оболонки порожнини рота, дуоденіт, гастрит, шлунково-кишкова кровотеча (в т.ч. ректальна кровотеча), сухість у роті, виразки шлунка та кишечника, нетримання калу. З боку нервової системи: часто - головний біль, мігрень, безсоння, невропатія; периферична невропатія, запаморочення, тривожність; нечасто – агевзія, судоми, тремор, цереброваскулярні порушення, порушення сну, зниження лібідо. З боку серцево-судинної системи: часто - артеріальна гіпертензія; нечасто – атеросклероз, інфаркт міокарда, AV-блокада, недостатність тристулкового клапана, тромбоз глибоких вен; частота невідома – збільшення інтервалу PR. З боку шкіри та підшкірно-жирової клітковини: часто - висип (в т.ч. макуло-папульозна), дерматит, екзема, себорея, посилене потовиділення в нічний час, свербіж; нечасто – алопеція, капілярит, васкуліт; частота невідома - ліподистрофія та перерозподіл підшкірно-жирової клітковини. З боку опорно-рухового апарату: часто - скелетно-м'язовий біль (в т.ч. артралгія і біль у спині), міалгія, м'язова слабкість, спазми м'язів; нечасто – рабдоміоліз, остеонекроз. Метаболічні порушення та порушення з боку ендокринної системи: часто - гіперхолестеринемія, гіпертригліцеридемія, зниження маси тіла, зниження апетиту, цукровий діабет; нечасто – збільшення маси тіла, лактацидоз, підвищення апетиту, чоловічий гіпогонадизм; частота невідома – інсулінорезистентність. З боку нирок і сечовивідних шляхів: часто - ниркова недостатність; нечасто – гематурія, нефрит. З боку репродуктивної системи: часто - еректильна дисфункція, аменорея, менорагія. З боку системи кровотворення: часто - анемія, лейкопенія, нейтропенія, лімфаденопатія. З боку органів чуття: нечасто - вестибулярне запаморочення, шум у вухах, порушення зору. Інфекції: дуже часто - інфекції верхніх дихальних шляхів; часто - інфекції нижніх дихальних шляхів, інфекції шкіри та підшкірної жирової клітковини, в т.ч. целюліт, фолікуліт, фурункульоз. Загальні реакції: часто - слабкість, астенія. Зміна лабораторних показників: збільшення концентрації глюкози, сечової кислоти, загального холестерину, загального білірубіну, тригліцеридів, підвищення активності АСТ, АЛТ, ГГТ, ліпази, амілази, КФК, зниження концентрації неорганічного фосфору, гемоглобіну, зниження К. Діти Профіль побічних ефектів у дітей віком від 6 місяців до 12 років був подібний до дорослих. Найчастіше спостерігалися висипання, дисгевзія, блювання, діарея. З боку лабораторних показників у дітей зареєстровані наступні зміни: збільшення вмісту загального білірубіну, загального холестерину, підвищення активності амілази, підвищення активності АСТ, АЛТ, нейтропенія, тромбоцитопенія, підвищення або зниження вмісту натрію. При застосуванні лопінавіру/ритонавіру також були зареєстровані окремі випадки гепатиту, токсичного епідермального некролізу, синдрому Стівенса-Джонсона, багатоформної ексудативної еритеми та брадіаритмії. Опис окремих побічних ефектів Синдром Кушинга був відзначений у пацієнтів, які отримують ритонавір і приймають інтраназально або інгаляційно пропіонат флутиказону. Цей ефект потенційно може мати місце і у разі застосування інших кортикостероїдів, що метаболізуються за допомогою цитохрому P450, наприклад будесонідом. Підвищення активності КФК, міалгія, міозит, а також у поодиноких випадках рабдоміоліз були зафіксовані при лікуванні інгібіторами протеаз, особливо у поєднанні з нуклеозидними інгібіторами зворотної транскриптази. У ВІЛ-інфікованих пацієнтів з тяжким імунним дефіцитом під час початку комбінованої антиретровірусної терапії (КАРТ) можуть виникнути безсимптомні або залишкові опортуністичні інфекції. Також повідомлялося про аутоімунні порушення (такі як дифузний токсичний зоб), час початку яких, проте, більш варіабельно - захворювання може початися через тривалий термін після початку лікування. Були відмічені випадки остеонекрозу, особливо у пацієнтів з факторами ризику в анамнезі, прогресуючою ВІЛ-інфекцією або після тривалого застосування антиретровірусної терапії. Частота їх виникнення невідома. Інформацію про перерозподіл підшкірно-жирової клітковини див. у розділі "Особливі вказівки". Метаболічні показники Маса тіла, а також концентрації ліпідів та глюкози в плазмі можуть підвищитися під час антиретровірусної терапії.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди. Таблетки Калетра ® слід проковтувати повністю, не розжовуючи, не розламуючи або подрібнюючи. Дорослі Рекомендована доза препарату Калетра ® ; -по 4 таблетки Калетра ® ; 100/25 мг (400/100 мг) 2 рази на добу незалежно від їди; -по 8 таблеток Калетра ® ; 100/25 мг (400/100 мг) 1 раз на добу незалежно від їди для пацієнтів, у яких виявлено менше 3 мутацій, пов'язаних з розвитком резистентності до лопінавіру. Недостатньо даних для застосування лопінавіру/ритонавіру 1 раз на добу у дорослих пацієнтів з 3 та більше мутаціями, пов'язаними з розвитком резистентності до лопінавіру. Супутня терапія Застосування препарату Калетра у поєднанні з омепразолом і ранітидином не потребує корекції дози. У пацієнтів з підозрюваною зниженою чутливістю до лопінавіру (показаної клінічно або лабораторно), які отримували раніше антиретровірусну терапію, у поєднанні з ефавірензом, невірапіном, ампренавіром або нелфінавіром необхідно збільшити дозу препарату Калетра ® 5/50/50 мг) 2 рази на добу. При одночасному застосуванні з цими препаратами препарат Калетра не слід призначати 1 раз на добу. Діти Застосування препарату Калетра® 1 раз на добу пацієнтам дитячого віку протипоказане. Доза препарату Калетра для дорослих (400/100 мг 2 рази на добу) без одночасного застосування ефавірензу, невірапіну, нелфінавіру або ампренавіру може застосовуватися у дітей з масою тіла ≥35 кг або з площею поверхні тіла (ППТ) ≥1.4 м 2 . Для визначення дози для дітей з масою тіла < 35 кг або з ППТ від 0.6 до 1.4 м 2 рекомендується використовувати наведені нижче таблиці. У дітей з ППТ менше 0.6 м 2 або дітей віком до 3 років рекомендується застосовувати препарат Калетра у вигляді розчину для прийому внутрішньо. Таблиці 1 і 2 містять посібники з дозування препарату Калетра ® 100/25 мг, засновані на ППТ. Таблиця 1. Принципи дозування для дітей, засновані на ППТ, без одночасного застосування ефавірензу, невірапіну, нелфінавіру або ампренавіру ; Площа поверхні тіла* ( м2 ) Рекомендована кількість таблеток 100/25 мг при прийомі 2 рази на добу ≥0.6 до <0.9 2 таб. (200/50 мг) ≥0.9 до <1.4 3 таб. (300/75 мг) ≥ 1.4 4 таб. (400/100 мг) * Площа поверхні тіла (ППТ) може бути розрахована за такою формулою: ППТ (м 2 ) = Квадратний корінь з (зростання в см × маса тіла в кг/3600). Таблиця 2. Принципи дозування для дітей, засновані на ППТ, при одночасному застосуванні препаратів ефавіренз, невірапін, нелфінавір або ампренавір Площа поверхні тіла* ( м2 ) Рекомендована кількість таблеток 100/25 мг при прийомі 2 рази на добу ≥0.6 до 0.8 2 таб. (200/50 мг) ≥0.8 до 1.2 3 таб. (300/75 мг) ≥ 1.2 до 1.7 4 таб. (400/100 мг) ≥ 1.7 5 таб. (500/125 мг) Таблиці 3 і 4 містять посібники з дозування препарату Калетра ® 100/25 мг по масі тіла. Таблиця 3. Принципи дозування для дітей за масою тіла без одночасного застосування препаратів ефавіренз, невірапін, нелфінавір або ампренавір Маса тіла (кг) Кількість таблеток 100/25 мг для прийому 2 рази на добу від 7 до < 15 кг Прийом таблеток не рекомендується. Слід застосовувати розчин для вживання. від 15 до 25 кг 2 > 25 до 30 кг 3 > 35 кг 4 * *Альтернативно, пацієнтам, які можуть проковтнути велику таблетку, можна застосовувати дві таблетки 200/50 мг. Таблиця 4. Принципи дозування для дітей за масою тіла при одночасному застосуванні препаратів ефавіренз, невірапін, нелфінавір або ампренавір ; Маса тіла (кг) Кількість таблеток 100/25 мг для прийому 2 рази на добу від 7 до < 15 кг Прийом таблеток не рекомендується. Слід застосовувати розчин для вживання. від 15 до 20 кг 2 > 20 до 30 кг 3 > 30 до 45 кг 4 * >45 кг 5 *Альтернативно, пацієнтам, які можуть проковтнути велику таблетку, можна застосовувати дві таблетки 200/50 мг. Застосування під час вагітності та у післяпологовому періоді За даними ряду клінічних досліджень не потрібно корекції дози препарату Калетра ® ; під час вагітності та післяпологовий період. Застосування препарату 1 раз на добу протипоказане у вагітних жінок через недостатність фармакокінетичних та клінічних даних.ПередозуванняВ даний час клінічний досвід гострого передозування лопінавіром/ритонавіром у людей обмежений. Спеціального антидоту немає. ;Лікування ;має включати загальну підтримуючу терапію, включаючи контроль основних показників життєдіяльності та спостереження за клінічним статусом пацієнта. При необхідності видаляють неабсорбований лікарський препарат за допомогою промивання шлунка та призначають активоване вугілля. Т.к. лопінавір/ритонавір високою мірою пов'язується з білками плазми крові, то застосування діалізу недоцільно.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПорушення функції печінки Лопінавір/ритонавір переважно метаболізується у печінці. Тому слід дотримуватися особливої обережності при призначенні препарату Калетра® пацієнтам з порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня. Застосування лопінавіру/ритонавіру протипоказане у пацієнтів із тяжким порушенням функції печінки. Фармакокінетичні дані свідчать про те, що у ВІЛ-позитивних хворих з гепатитом С та легким або середнім ступенем тяжкості порушенням функції печінки можливе збільшення концентрації лопінавіру в плазмі крові приблизно на 30%, а також зниження його зв'язування з білками плазми. За наявності у пацієнта гепатиту або С або значного збільшення активності амінотрансфераз перед початком лікування підвищений ризик подальшого їх збільшення. У пацієнтів з вже наявними порушеннями печінки, включаючи хронічні гепатити, спостерігається підвищена частота порушень функції печінки під час комбінованої антиретровірусної терапії. У зв'язку з цим необхідно проводити ретельний моніторинг відповідно до стандартної клінічної практики. У разі погіршення стану пацієнтів терапію лопінавіром/ритонавіром слід відмінити. ВІЛ-інфіковані пацієнти з хронічним гепатитом або С, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію, знаходяться в групі підвищеного ризику розвитку серйозних і потенційно смертельних побічних ефектів. Вони зазвичай спостерігалися у хворих з прогресуючою ВІЛ-інфекцією та супутнім хронічним гепатитом або цирозом печінки, які отримували надмірну лікарську терапію. Причинно-наслідковий зв'язок таких випадків з терапією лопінавіром/ритонавіром не встановлено. Були зареєстровані випадки підвищення активності трансаміназ при одночасному підвищенні або без концентрації білірубіну протягом 7 днів після початку прийому лопінавіру/ритонавіру в поєднанні з іншими противірусними засобами. У деяких випадках порушення функції печінки були серйозними, проте причинно-наслідковий зв'язок таких випадків з терапією лопінавіром/ритонавіром не встановлено. У подібних ситуаціях доцільно частіше контролювати активність АСТ/АЛТ, особливо у перші місяці після призначення лопінавіру/ритонавіру. Порушення функції нирок Оскільки нирковий кліренс лопінавіру та ритонавіру незначний, у пацієнтів з нирковою недостатністю не очікується збільшення їх плазмової концентрації. Т.к. лопінавір і ритонавір активно зв'язуються з білками плазми крові, малоймовірно, що вони значно виводитимуться при гемодіалізі або перитонеальному діалізі. Цукровий діабет/гіперглікемія У постмаркетинговому періоді у ВІЛ-інфікованих хворих, які отримували інгібітори протеаз, були зареєстровані випадки розвитку та декомпенсації цукрового діабету та гіперглікемії. Для лікування цих станів у деяких випадках доводилося призначати інсулін або пероральні гіпоглікемічні препарати або підвищувати їх дози. У деяких випадках розвивався діабетичний кетоацидоз. У деяких хворих гіперглікемія зберігалася після відміни інгібітору протеаз. Повідомлення про ці випадки надходили в добровільному порядку, тому оцінити їх частоту та зв'язок з терапією інгібіторами протеаз не є можливим. При застосуванні лопінавіру/ритонавіру у пацієнтів із цукровим діабетом необхідно моніторувати концентрацію глюкози у крові. Панкреатит У пацієнтів, які отримували лопінавір/ритонавір, включаючи хворих, у яких спостерігалася виражена гіпертригліцеридемія, спостерігали розвиток панкреатиту. Зареєстровані випадки з летальним кінцем. Хоча зв'язок цього побічного ефекту з лопінавіром/ритонавіром не встановлений, значне підвищення концентрації тригліцеридів є фактором ризику розвитку панкреатиту. У пацієнтів з прогресуючою ВІЛ-інфекцією підвищений ризик розвитку гіпертригліцеридемії та панкреатиту, а у хворих з панкреатитом в анамнезі підвищений ризик його рецидиву під час лікування лопінавіром/ритонавіром. Пацієнтів, у яких спостерігаються нудота, блювота, біль у животі або відхилення лабораторних показників (наприклад, підвищені активності ліпази або амілаза), слід обстежити, і у разі підтвердження діагнозу панкреатит, лікування препаратом Калетра® слід припинити. Резистентність/перехресна резистентність При вивченні інгібіторів протеаз спостерігали перехресну резистентність різного ступеня. В даний час вивчається вплив лопінавіру/ритонавіру на ефективність подальшої терапії іншими інгібіторами протеаз. Гемофілія У хворих на гемофілію типу А і В при лікуванні інгібіторами протеаз описані випадки кровотеч, включаючи спонтанне утворення підшкірних гематом та розвиток гемартрозу. Деяким пацієнтам призначали додаткові дози VIII. Більш ніж у половині описаних випадків лікування інгібіторами протеаз вдалося продовжити чи відновити. Причинно-наслідковий зв'язок або механізм розвитку подібних небажаних явищ при лікуванні інгібіторами протеаз не встановлено. Подовження інтервалу PR На тлі прийому лопінавір/ритонавіру у деяких пацієнтів спостерігалося помірне безсимптомне подовження інтервалу PR. При прийомі лопінавіру/ритонавіру рідко повідомлялося про випадки AV-блокади II та III ступеня у хворих з органічним захворюванням серця та існуючими раніше розладами провідної системи серця або у хворих, які приймають препарати, що подовжують інтервал PR (такі як верапаміл або атазанавір). У таких пацієнтів лопінавір/ритонавір слід застосовувати з обережністю. Електрокардіограма Інтервал QTcF (з коригуванням Фрідериція) оцінювали у рандомізованому, плацебо-контрольованому перехресному дослідженні з активним контролем (моксифлоксацин 400 мг 1 раз на добу) за участю 39 здорових дорослих добровольців. Вироблялося 10 вимірів протягом 12 год на 3-й день дослідження. Максимальне стандартне відхилення QTcF порівняно з плацебо склало 3.6 (6.3) мс та 13.1 (15.8) мс для дозувань 400/100 мг 2 рази/добу та 800/200 мг 2 рази/добу лопінавіру/ритонавіру, відповідно. Зміни, що спостерігаються при застосуванні вищезгаданих двох схем дозування, були приблизно в 1.5 і 3 рази вище, ніж спостерігаються при прийомі лопінавіру/ритонавіру в рекомендованих дозах 1 раз на добу або 2 рази на добу в рівноважному стані. Ні в кого з пацієнтів був зареєстровано збільшення інтервалу QTcF >60 мс проти вихідним значенням;інтервал QTcF не перевищував потенційно клінічно значущий поріг 500 мс. У цьому дослідженні на 3-й день у пацієнтів, які приймали лопінавір/ритонавір, було також відзначено збільшення інтервалу PR в середньому. Максимальний інтервал PR становив 286 мс, не спостерігалося розвитку AV-блокади II або III ступеня. Перерозподіл жиру На тлі антиретровірусної терапії спостерігали перерозподіл/накопичення жирової тканини з відкладенням у центральних частинах тіла, в області спини, шиї, появою "горба буйвола", зменшенням жирових відкладень на обличчі та кінцівках, збільшенням молочних залоз та кушінгоїдом. Механізм та віддалені наслідки цих небажаних явищ не відомі. Їх зв'язок з терапією препаратом Калетра не встановлено. Високий ризик розвитку ліподистрофії пов'язаний з індивідуальними особливостями, такими як літній вік, супутня терапія (тривала антиретровірусна терапія та пов'язані з нею метаболічні порушення). Клінічне обстеження має включати оцінку як фізичних ознак перерозподілу жиру, так і лабораторних показників (вимірювання натще ліпідів у сироватці крові та концентрації глюкози в крові). Лікування порушення ліпідного обміну слід проводити відповідно до стандартної клінічної практики. Підвищення концентрації ліпідів Лікування лопінавіром/ритонавіром призводило до збільшення концентрацій загального холестерину та тригліцеридів. Перед початком лікування лопінавіром/ритонавіром та регулярно під час терапії слід контролювати концентрації тригліцеридів та холестерину. За наявності ліпідних порушень показано відповідну терапію. Особливої обережності слід дотримуватись при призначенні лопінавіру/ритонавіру пацієнтам з високими вихідними концентраціями ліпідів у крові та порушеннями обміну ліпідів в анамнезі. Лікування порушень ліпідного обміну слід проводити відповідно до стандартної клінічної практики (див. розділ "Лікарська взаємодія. Інгібітори ГМГ-КоА-редуктази") Синдром відновлення імунітету У хворих, які отримували комбіновану антиретровірусну терапію, зокрема. із застосуванням лопінавіру/ритонавіру, спостерігали розвиток синдрому відновлення імунітету. На фоні відновлення імунної функції на початку комбінованої антиретровірусної терапії можливе загострення безсимптомних або залишкових опортуністичних інфекцій (викликаних такими збудниками, як Mycobacterium avium, цитомегаловірус, Pneumocystis jiroveci (Pneumocystis carinii) або My. На тлі розвитку синдрому відновлення імунітету спостерігався розвиток аутоімунних захворювань, таких як хвороба Грейвса, поліміозит та синдром Гійєна-Барре, проте термін виникнення цих явищ може значно варіювати та становити кілька місяців від початку терапії. Остеонекроз Відомо, що багато факторів відіграють роль в етіології остеонекрозу (прийом кортикостероїдів, зловживання алкоголем, високий ІМТ, виражена імуносупресія та інші). Зокрема, повідомляється про випадки розвитку остеонекрозу у хворих з прогресуючою ВІЛ-інфекцією та/або тривалим застосуванням комбінованої антиретровірусної терапії. Тому таким пацієнтам необхідно рекомендувати звернення до лікаря при появі болю, скутості у суглобах та порушенні рухової функції. Застосування у пацієнтів похилого віку Кількість хворих віком 65 років і старша була недостатньою для оцінки можливих відмінностей їхньої відповіді на лікування лопінавіром/ритонавіром порівняно з такою у пацієнтів молодшого віку. При застосуванні лопінавіру/ритонавіру у літніх пацієнтів слід дотримуватися обережності з огляду на підвищену частоту зниження функції печінки, нирок або серця, супутні захворювання та супутню терапію. Застосування у дітей Безпека та фармакокінетичний профіль лопінавіру/ритонавіру у дітей віком до 6 місяців не встановлені. У ВІЛ-інфікованих дітей віком від 6 місяців до 18 років профіль побічних ефектів у клінічному дослідженні був подібним до дорослих. Застосування лопінавіру/ритонавіру 1 раз на добу у дітей протипоказане. Взаємодія Препарати, одночасне застосування яких з лопінавіром/ритонавіром протипоказано: ;астемізол, блонансерин, терфенадин, мідазолам (для прийому внутрішньо), триазолам, цизаприд, пімозід, салметерол, силденафіл (тільки у разі його застосування для лікування легеневої гіпертензії, взаємодія"), тадалафіл (тільки у разі його застосування для лікування легеневої гіпертензії, див. розділ "Лікарська взаємодія"), варденафіл, аванафіл, вориконазол, алкалоїди ріжків (наприклад, ерготамін і дигідроерготамін, ергометрин і метилергометрин), інгібі редуктази (ловастатин, симвастатин), фосампренавір, алфузозин, фузидова кислота, аміодарон, кветіапін, препарати звіробою, боцепревір, кетоконазол та ітраконазол у високих дозах (більше 200 мг/добу), застосування стандартної дози;з рифампіцином, застосування препарату Калетра® та типранавіру з ритонавіром у низькій дозі, застосування препарату Калетра® 1 раз на добу в комбінації з карбамазепіном, фенобарбіталом або фенітоїном; застосування препарату Калетра® 1 раз на добу в комбінації з препаратами , ампренавір або нелфінавір, симепревір. Препарати, одночасне застосування яких з лопінавіром/ритонавіром не рекомендується: ;одночасне застосування лопінавіру/ритонавіру і флутиказону, а також інших глюкокортикоїдів, які метаболізуються ізоферментом CYP3A4, таких як будесонід, за винятком випадків, коли потенційна користь від такої терапії ефектів, включаючи синдром Кушинга та пригнічення функції кори надниркових залоз. Спільне застосування ривароксабану та препарату Калетра® може збільшити ризик кровотечі. Спільне застосування препарату Калетра® та колхіцину не рекомендується через потенційне збільшення нервово-м'язової токсичності колхіцину (включаючи рабдоміоліз), особливо у хворих з нирковою або печінковою недостатністю. Препарати, при одночасному застосуванні яких з лопінавіром/ритонавіром необхідно дотримуватися обережності: ;верапаміл, атазанавір, фенірамін, хінідин, еритроміцин, кларитроміцин, одночасне застосування з препаратами для лікування еректильної дисфункції, а саме - з силденафілом , бупропіоном, одночасне застосування з антиаритмічними засобами, такими як беприділ, лідокаїн та хінідин, одночасне застосування з дигоксином, ламотриджином, вальпроєвою кислотою, тразодоном. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування необхідно дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та зайнятті іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. При розвитку побічних ефектів, які можуть впливати на зазначені здібності (наприклад, запаморочення), рекомендується утриматися від керування автотранспортом та керування механізмами. Дослідження здатності до керування автотранспортом та управління механізмами не проводилися.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
Склад, форма випуску та упаковкаРозчин - 0.4 мл: Діюча речовина: адалімумаб – 40,0 мг; Допоміжні речовини: маннітол – 16,8 мг, полісорбат80 – 0,4 мг; вода для ін'єкцій qs до 0,4мл. Розчин для підшкірного введення 40 мг/0,4 мл. По 0,4 мл однодозові шприци з безбарвного скла типу I (Євр. Фарм.). По 1 шприцю разом з 1 серветкою, просоченою 70% ізопропіловим спиртом, у блістері з ПВХ/ПЕТГ та паперу/ламінованого паперу. По 1 або 2 блістери разом з інструкцією із застосування в картонній пачці. По 0,4 мл однодозові шприци з безбарвного скла типу I (Євр. Фарм.). Однодозовий шприц вмонтовано в одноразову шприц-ручку. По 1 шприц-ручці в блістері з ПВХ/ПЕТГ та паперу/ламінованого паперу. По 1 блістеру і 2 серветки, просочені 70% ізопропіловим спиртом, разом з інструкцією із застосування в картонній пачці; або по 2 блістери та 2 серветки, просочені 70% ізопропіловим спиртом, разом з інструкцією із застосування в пачці картонної.Опис лікарської формиПрозорий, безбарвний чи жовтуватий розчин.Фармакотерапевтична групаІмунодепресивний засіб.ФармакокінетикаВсмоктування та розподіл Після підшкірного введення одноразової дози 40 мг адалімумабу спостерігалося повільне всмоктування та розподіл з досягненням максимальної концентрації у сироватці крові через приблизно 5 днів після введення. Середня абсолютна біодоступність адалімумабу після підшкірного введення одноразової дози 40 мг, розрахована на підставі трьох досліджень, склала 64%. Після внутрішньовенного введення одноразових доз у діапазоні від 0,25 до 10 мг/кг концентрації були пропорційними дозі. Після введення дози 0,5 мг/кг (~40 мг) кліренс знаходився в межах від 11 до 15 мл/год, обсяг розподілу (Vss) знаходився в межах від 5 до 6 літрів, а середня термінальна фаза напіввиведення становила близько двох тижнів. Концентрація адалімумабу в синовіальній рідині у кількох пацієнтів з ревматоїдним артритом коливалася в межах від 31 до 96% щодо концентрації у сироватці крові. Після підшкірного введення дози 40 мг адалімумабу один раз на два тижні у дорослих пацієнтів з ревматоїдним артритом (РА) середня мінімальна рівноважна концентрація склала близько 5 мкг/мл (без супутнього лікування метотрексатом) і від 8 до 9 мкг/мл (при супутньому ) відповідно. Мінімальний рівноважний рівень адалімумабу збільшувався майже пропорційно дозі після підшкірного введення доз 20, 40 та 80 мг один раз на два тижні та один раз на тиждень. Після підшкірного введення дози 24 мг/м2 (до максимальної дози 40 мг) один раз на два тижні у пацієнтів з ювенільним ідіопатичним артритом (ЮІА) у віці від 4 до 17 років середня мінімальна рівноважна концентрація (значення, виміряні з 20 по 48 тиждень) адалімумаба у сироватці крові склала 5,6±5,6 мкг/мл (102% коефіцієнт варіації) при застосуванні адалімумабу без супутнього лікування метотрексатом та 10,9±5,2 мкг/мл (47,7% коефіцієнт варіації) при супутньому лікуванні метотрексатом. У пацієнтів з ЮІА віком від 2 до 4 років або від 4 років і старшими з масою тіла Після підшкірного введення дози 24 мг/м2 (до максимальної дози 40 мг) один раз на два тижні у пацієнтів з ентезит-асоційованим артритом, віком від 6 до 17 років середня мінімальна рівноважна концентрація (значення, виміряні на 24-му тижні) адалімумабу у сироватці крові склала 8,8±6,6 мкг/мл при застосуванні адалімумабу без супутнього лікування метотрексатом та 11,8±4,3 мкг/мл при супутньому лікуванні метотрексатом. Після підшкірного введення 40 мг адалімумабу один раз на два тижні дорослим пацієнтам з аксіальним спондилоартритом без рентгенологічно підтвердженого анкілозуючого спондиліту середня (±SD) рівноважна концентрація на 68 тижні склала 8,0±4,6 мкг/мл. У дорослих пацієнтів із псоріазом середня мінімальна рівноважна концентрація склала 5 мкг/мл при монотерапії адалімумабом 40 мг один раз на два тижні. Після підшкірного введення 0,8 мг/кг (максимум до 40 мг) адалімумабу один раз на два тижні дітям із хронічним бляшковим псоріазом середня (±SD) рівноважна концентрація склала приблизно 7,4 ± 5,8 мкг/мл (79% CV) . У пацієнтів з гнійним гідраденітом при введенні дози 160 мг препарату Хуміра® на 0-му тижні і потім 80 мг на 2-му тижні було досягнуто мінімальної концентрації адалімумабу у сироватці крові приблизно від 7 до 8 мкг/мл на 2 та 4 тижні. Середня мінімальна рівноважна концентрація з 12 до 36 тижнів склала близько 8-10 мкг/мл при лікуванні адалімумабом 40 мг один раз на тиждень. Вивчення впливу адалімумабу у дітей з гнійним гідраденітом проводилося з використанням методу фармакокінетичного моделювання та моделювання на основі фармакокінетичних досліджень у дітей з іншими захворюваннями, які отримували лікування адалімумабом (хронічний бляшковий псоріаз. ювенільний ідіопатичний артрит). Отримані дані виявилися порівняними серед зазначених груп пацієнтів. Рекомендована доза у дітей із гнійним гідраденітом 40 мг один раз на 2 тижні. Зважаючи на те, що вплив адалімумабу залежить від маси тіла, діти з великою масою тіла та недостатньою відповіддю на терапію адалімумабом можуть отримувати дорослу дозу 40 мг 1 раз на тиждень. У пацієнтів з хворобою Крона, при введенні індукційної дози 80 мг препарату Хуміра на 0 тижні, далі 40 мг препарату Хуміра на 2 тижні, концентрація адалімумабу в сироватці крові становить приблизно 5,5 мкг/мл під час індукційного періоду. При введенні індукційної дози 160 мг препарату Хуміра на 0 тижні і потім 80 мг препарату Хуміра на 2 тижні була досягнута мінімальна концентрація адалімумабу в сироватці крові близько 12 мкг/мл протягом індукційного періоду. Середній мінімальний рівноважний рівень близько 7 мкг/мл спостерігався у пацієнтів із хворобою Крона (БК), які отримували підтримуючу дозу 40 мг препарату Хуміра® один раз на два тижні. У пацієнтів дитячого віку з БК середнього або тяжкого ступеня тяжкості відкрито введена індукційна доза адалімумабу становила 160/80 мг або 80/40 мг на 0 та 2 тижні відповідно залежно від маси тіла ≥40 кг або У пацієнтів, які продовжили свою терапію після рандомізації, на 52 тижні середнє значення (±СО) мінімальної залишкової концентрації адалімумабу склало 9,5±5,6 мкг/мл у групі стандартних доз та 3,5±2,2 мкг/мл у групі низьких доз. Середнє значення мінімальної залишкової концентрації стабільно підтримувалося у пацієнтів, які продовжили лікування адалімумабом один раз на два тижні протягом 52 тижнів. У пацієнтів, яким збільшили кратність прийому дози від одного разу на два тижні до одного разу на тиждень, середня (± стандартне відхилення) концентрація адалімумабу у сироватці крові на 52 тижні склала 15,3±11,4 мкг/мл (40/20 мг). , один раз на тиждень) та 6,7±3,5 мкг/мл (20/10 мг, один раз на тиждень). У пацієнтів з виразковим колітом при застосуванні індукційної дози 160 мг препарату Хуміра® на 0 тижні і потім 80 мг препарату Хуміра® на 2 тижні було досягнуто мінімальної концентрації адалімумабу у сироватці крові близько 12 мкг/мл протягом індукційного періоду. Середнє рівноважне значення мінімальної залишкової концентрації склало близько 8 мкг/мл спостерігалося у пацієнтів з виразковим колітом, які отримували підтримуючу дозу 40 мг препарату Хуміра один раз на два тижні. У дорослих пацієнтів з увеїтом при застосуванні індукційної дози 80 мг адалімумабу на 0 тижні потім по 40 мг адалімумабу 1 раз на 2 тижні, починаючи через 1 тиждень після початку терапії, середня рівноважна концентрація становить приблизно від 8 до 10 мкг/мл. У дітей з увеїтом проводилося популяційне фармакокінетичне моделювання та моделювання на основі фармакокінетичних даних у інших пацієнтів дитячого віку (псоріаз, ювенільний ідіопатичний артрит, хвороба Крона та активний ентезит-асоційований артрит). Дані щодо клінічного застосування індукційної дози у дітей віком до 6 років відсутні. На підставі прогнозованої експозиції адалімумабу при застосуванні без метотрексату, індукційна доза може призвести до збільшення системного впливу. Фармакокінетичні дані, отримані в клінічних дослідженнях та при фармакокінетичному/фармакодинамічному моделюванні дозволяють припустити порівняні результати експозиції адалімумабу та ефективності у пацієнтів, які отримували 80 мг адалімумабу 1 раз на 2 тижні порівняно 40 мг 1 раз на тиждень (включаючи дорослих , виразковим колітом, хворобою Крона або псоріазом, гнійним гідраденітом у дітей та хворобою Крона у дітей з масою тіла ≥ 40 кг). Залежність фармакологічного ефекту від експозиції у дітей На підставі клінічних даних, отриманих у дітей з ЮІА та активним ентезит-асоційованим артритом, залежність фармакологічного ефекту від експозиції встановлювалася між концентрацією в плазмі крові та відповіддю PedACR 50. Ефективна концентрація адалімумабу, яка дає половину максимальної ймовірності відповіді PedACR 5 3 мкг/мл (95% ДІ: 1-6 мкг/мл). Залежність фармакологічного ефекту від експозиції адалімумабу між концентрацією адалімумабу та ефективністю у дітей з важким хронічним бляшковим псоріазом були встановлені для досягнення PASI 75 та PGA (Physician Global Assessment, загальна оцінка лікарем) чиста або майже чиста шкіра. Досягнення показників PASI 75 і PGA чиста або майже чиста шкіра підвищується зі збільшенням концентрації адалімумабу в плазмі крові, ЕС50 для обох показників становить приблизно 4,5 мкг/мл (95% ДІ 0,4-17,6 та 1,9-10,5 відповідно). Виведення У ході популяційного фармакокінетичного аналізу даних, отриманих для більше 1300 пацієнтів з РА, була виявлена тенденція до більш високого кліренсу, що здається, при збільшенні маси тіла. Після врахування вагових відмінностей, стать і вік мали мінімальний ефект на кліренс адалімумабу. Нижчий рівень вільного адалімумабу в сироватці крові (не пов'язаного з антитілами до адалімумабу) відзначався у пацієнтів з антитілами, що виявлялися до адалімумабу. Порушення функції печінки або нирок Дослідження препарату Хуміра у пацієнтів з порушенням функції печінки або нирок не проводилися.ФармакодинамікаМеханізм дії Адалімумаб селективно зв'язується з ПІБ та нейтралізує біологічну функцію ФНП за рахунок блокади взаємодії з поверхневими клітинними р55 та р75 рецепторами до ФНП. Також адалімумаб модулює біологічні реакції у відповідь, які індукуються або регулюються ФНП, включаючи зміни рівнів молекул адгезії, що викликають міграцію лейкоцитів (ELAM-1, VCAM-1 і ICAM-1 при значенні IC50 0,1-0,2 нМ). Фармакодинаміка Після лікування препаратом Хуміра® спостерігалося швидке зниження рівня острофазних показників запалення (С-реактивного білка (СРВ) та швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ)) та рівня цитокінів (ІЛ-6) у сироватці крові порівняно з вихідними значеннями у пацієнтів з ревматоїдним артритом РА). Рівень матриксних металопротеїназ (ММР-1 та ММР-3) у сироватці крові, що викликають ремоделювання тканин, що лежить в основі руйнування хряща, також знизився після введення препарату Хуміра®. У пацієнтів, які отримували лікування препаратом Хуміра, відзначалося, як правило, поліпшення гематологічних ознак хронічного запалення. Також швидке зниження рівня СРВ спостерігалося у пацієнтів з поліартикулярним ювенільним ідіопатичним артритом, хворобою Крона, виразковим колітом та гнійним гідраденітом після лікування препаратом Хуміра®. У пацієнтів із хворобою Крона відзначалося зменшення кількості клітин, що експресують маркери запалення товстої кишки, у тому числі значне зниження експресії ФНП-α. Ендоскопічні дослідження слизової оболонки кишечника показали ознаки загоєння слизової оболонки у пацієнтів, які отримували лікування адалімумабом. Клінічна ефективність та безпека Біль у місці ін'єкції У рандомізованих дослідженнях, проведених у дорослих пацієнтів з ревматоїдним артритом, у яких проводилася порівняльна оцінка болю у місці ін'єкції у групах пацієнтів, які отримували препарат Хуміра® 40 мг/0,8 мл та 40 мг/0,4 мл, спостерігалася статистично значуща відмінність: середнє значення оцінки больових відчуттів за візуальною аналоговою шкалою (від 0 до 10 см) становило 3,7 см порівняно з 1,2 см відповідно (рПоказання до застосуванняДорослі Середньотяжкий та тяжкий активний ревматоїдний артрит (у режимі монотерапії або у комбінації з метотрексатом або іншими базовими протизапальними препаратами). У комбінації з метотрексатом препарат Хуміра® знижує швидкість прогресування пошкодження суглобів (за даними рентгенографічного дослідження) та покращує функціональну активність. Активний анкілозуючий спондиліт. Тяжкий аксіальний спондилоартрит без рентгенологічно підтвердженого анкілозуючого спондиліту, але за наявності об'єктивних ознак запалення за підвищеним рівнем СРВ та/або даними МРТ, за відсутності адекватної відповіді на лікування нестероїдними протизапальними препаратами або їх непереносимості. Активний псоріатичний артрит (у режимі монотерапії або комбінації з метотрексатом або іншими базовими протизапальними препаратами). Хронічний бляшковий псоріаз (середньотяжкого та тяжкого ступеня), псоріаз нігтів, коли показана системна терапія. Активний гнійний гідраденіт (acne inversa) середнього або тяжкого ступеня тяжкості у дорослих пацієнтів за відсутності адекватної відповіді на стандартну системну терапію. Хвороба Крона (середньотяжкого або тяжкого ступеня): при неадекватній відповіді на традиційну терапію, а також непереносимість або протипоказання до традиційної терапії; при неефективності (або зниженні ефективності) або непереносимості інфліксімабу. Виразковий коліт середньотяжкого та тяжкого ступеня при неадекватній відповіді на традиційну терапію, включаючи кортикостероїди та/або 6-меркаптопурин або азатіоприн, а також при непереносимості чи протипоказаннях до традиційної терапії. Неінфекційний увеїт (проміжний, задній та панувеїт) у дорослих при неадекватній відповіді на терапію глюкокортикостероїдами, у ситуаціях, коли необхідне обмеження дози або відміна глюкокортикостероїдів, а також коли терапія глюкокортикостероїдами протипоказана. Хвороба Бехчета (інтестинальна форма) у пацієнтів за відсутності адекватної відповіді стандартну терапію. Діти Ювенільний ідіопатичний артрит у пацієнтів віком від 2 років у режимі монотерапії або у комбінації з метотрексатом. Активний ентезит-асоційований артрит у пацієнтів віком від 6 років та старших за відсутності адекватної відповіді на терапію стандартними препаратами або їх непереносимості. Хронічний бляшковий псоріаз (тяжкого ступеня) у дітей з 4 років при неадекватній відповіді на місцеву терапію або фототерапію, а також у пацієнтів, яким місцева терапія та фототерапія протипоказані. Хвороба Крона (середньотяжкого або тяжкого ступеня) у пацієнтів віком від 6 років і старше при неадекватній відповіді на традиційну терапію (включаючи повне ентеральне харчування та глюкокортикостероїди та/або імуносупресори), а також непереносимість або протипоказання до традиційної терапії. Неінфекційний передній увеїт у дітей віком від 2 років при неадекватній відповіді на стандартну терапію або коли стандартна терапія не підходить таким пацієнтам. Активний гнійний гідраденіт (acne inversa) середнього або тяжкого ступеня тяжкості у дітей віком від 12 років за відсутності адекватної відповіді на стандартну системну терапію.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до адалімумабу або до будь-яких його допоміжних компонентів. Дитячий вік до 18 років (крім пацієнтів від 2 років з ювенильним ідіопатичним артритом, пацієнтів від 6 років з хворобою Крона (середньотяжкого або тяжкого ступеня), пацієнтів від 6 років з активним ентезит-асоційованим артритом, пацієнтів від 4 років з хронічним бляшковим псори пацієнтів від 12 років з активним гнійним гідраденітом, пацієнтів від 2 років з неінфекційним переднім увеїтом). Інфекційні захворювання, зокрема туберкульоз. Спільний прийом з антагоністами ФНП або іншими генно-інженерними біологічними протиревматичними препаратами (наприклад, анакінра та абатацепт). Серцева недостатність середньої тяжкості або тяжкого ступеня (III/IV функціональний клас класифікації NYHA). З обережністю: Рецидивні інфекції в анамнезі. Носіння вірусу гепатиту Ст. Злоякісні новоутворення, зокрема в анамнезі. Серцева недостатність легкого ступеня тяжкості (I/II функціональний клас класифікації NYHA). Демієлінізуючі захворювання нервової системи, у тому числі в анамнезі. Пацієнти віком від 65 років.Вагітність та лактаціяЖінки, здатні до дітонародження Жінкам, здатним до дітонародження, необхідно використовувати адекватні методи контрацепції для запобігання вагітності та продовжувати їх застосування протягом принаймні 5 місяців після останнього введення препарату Хуміра®. Вагітність У дослідженні ембріо- та фетотоксичної дії, проведеному на яванських макаках з використанням адалімумабу у дозах до 100 мг/кг (у 373 рази вище експозиції (AUC) у людини при підшкірному введенні 40 мг), ознак негативного впливу препарату на плід не виявлено. До проспективного когортного дослідження дії адалімумабу під час вагітності було включено 257 жінок з ревматоїдним артритом (РА) або хворобою Крона, які отримували лікування адалімумабом. принаймні протягом першого триместру вагітності, а також 120 жінок з РА або хворобою Крона, які не проходили терапію адалімумабом. Не було виявлено (стандартизоване ставлення шансів 0,84, 95% довірчий інтервал (ДІ) від 0,34 до 2,05) статистично значимих відмінностей у загальній частоті важких вроджених вад розвитку, включених до основного критерію оцінки безпеки, а також за показниками додаткового критерію оцінки безпеки, які включають слабовиражені вроджені вади розвитку, мимовільний аборт, передчасні пологи, низьку масу тіла у новонароджених та тяжкі чи опортуністичні інфекції. Про випадки мертвонародження або злоякісні новоутворення не повідомлялося. Незважаючи на те, що у реєстраційному дослідженні відзначають недоліки методики, включаючи невеликий розмір вибірки та відсутність рандомізації. отримані дані не демонструють підвищений ризик розвитку несприятливих результатів вагітності у жінок з РА або хворобою Крона, які отримували лікування адалімумабом. порівняно з жінками з РА або хворобою Крона, які не отримували лікування адалімумабом. При цьому дані реєстраційного спостереження не вказують на наявність ризику, пов'язаного з прийомом препарату. Адалімумаб є інгібітором ФНП-альфа. Застосування адалімумабу під час вагітності може вплинути на імунну відповідь у новонароджених. Застосовувати адалімумаб під час вагітності слід лише за очевидної потреби. Адалімумаб може проникати через плаценту до сироватки крові новонароджених дітей від жінок, які отримували препарат під час вагітності. Отже, у дітей може бути підвищений ризик розвитку інфекції. Немовлятам, які піддавалися впливу адалімумабу внутрішньоутробно, не рекомендується введення живих вакцин протягом 5 місяців після останньої ін'єкції адалімумабу у матері під час вагітності. Пологи та розродження На сьогоднішній день даних про вплив препарату Хуміра® на пологи та розродження відсутні. Грудне годування Обмежені дані з публікацій вказують на те, що адалімумаб виводиться із грудним молоком у дуже низьких концентраціях: від 0,1 до 1% від відповідного рівня у сироватці крові матері. Імуноглобуліни G, що приймаються перорально, піддаються протеолітичному розщепленню в кишечнику і мають низьку біодоступність; це дозволяє припустити, що системний вплив адалімумабу на новонародженого при грудному вигодовуванні є малоймовірним. Тому користь грудного вигодовування для розвитку та здоров'я дитини слід розглядати з урахуванням клінічної необхідності лікування адалімумабом у матері та ймовірності розвитку побічних ефектів внаслідок впливу адалімумабу на дитину, яка перебуває на грудному вигодовуванні, або через супутнє захворювання матері.Побічна діяНайчастіше повідомлялося про такі небажані реакції, як інфекції (наприклад, назофарингіт, інфекції верхніх дихальних шляхів та синусит), реакції в місці ін'єкції (еритема, свербіж, кровотеча, біль або набряк), головний біль та кістково-м'язові болі. Повідомлялося про серйозні небажані реакції при застосуванні препарату Хуміра®. Такі антагоністи ФНП, як препарат Хуміра, впливають на імунну систему, і їх застосування може вплинути на захист організму від інфекцій та раку. Також при застосуванні препарату Хуміра® повідомлялося про смертельні та загрозливі для життя інфекції (у тому числі сепсис, опортуністичні інфекції та туберкульоз), реактивацію вірусу гепатиту В (ВГВ) та різні злоякісні пухлини (в тому числі лейкемію, лімфому та Т-клітинну). селезінки). Повідомлялося про випадки серйозних гематологічних, неврологічних та аутоімунних реакцій. Вони включають рідкісні випадки панцитопенії, апластичної анемії, центральних і периферичних демієлінізуючих явищ, а також повідомлення про вовчак, вовчаково-подібні захворювання і синдром Стівенса-Джонсона. Перелік небажаних реакцій заснований на даних клінічних досліджень та післяреєстраційного досвіду застосування, зведених за класом систем органів та частоті нижче в Таблиці 1: дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто ( від ≥ 1/1 000 до < 1/100), рідко (від ≥ 1/10 000 до < 1/1 000) невідомо (неможливо оцінити на підставі наявних даних). Інфекції: дуже часто – інфекції дихальних шляхів (включаючи інфекції верхніх та нижніх дихальних шляхів, пневмонію, синусит, фарингіт, назофарингіт та герпес-вірусну пневмонію); часто - генералізовані інфекції (включаючи сепсис, кандидоз і грип), інфекції шлунково-кишкового тракту (включаючи вірусний гастроентерит), інфекції шкіри та м'яких тканин (включаючи паронихій, целюліт, імпетиго, некротизуючий фасціїт та опоясуючий лишай) герпес, оральний герпес та ураження зубів), інфекції статевої сфери (включаючи вульвовагінальну мікотичну інфекцію), інфекції сечовивідного тракту (включаючи пієлонефрит); нечасто – опортуністичні інфекції та туберкульоз (включаючи кокцидіоїдомікоз, гістоплазмоз та комплекс інфекцій, що викликаються Mycobacterium avium), неврологічні інфекції (включаючи вірусний менінгіт), інфекції ока,бактеріальні інфекції; інфекції суглобів. Новоутворення: часто - доброякісні новоутворення, рак шкіри, крім меланоми (включаючи базально-клітинну карциному та лускато-клітинну карциному); нечасто – лімфома, паренхіматозні новоутворення, новоутворення (включаючи рак грудей, новоутворення легені та щитовидної залози), меланома. З боку системи кровотворення: дуже часто – лейкопенія (включаючи нейтропенію та агранулоцитоз), анемія; часто – тромбоцитопенія, лейкоцитоз; нечасто – ідіопатична тромбоцитопенічна пурпура; рідко – панцитопенія. З боку імунної системи: часто – реакції гіперчутливості, сезонна алергія. З боку обміну речовин: дуже часто – підвищення рівня ліпідів; часто – гіпокаліємія, підвищення рівня сечової кислоти, патологічні зміни вмісту натрію, гіпокальціємія, гіперглікемія, гіпофосфатемія, збільшення рівня калію у крові; нечасто – дегідратація. З боку нервової системи: дуже часто – головний біль; часто – парестезії (включаючи гіпестезії), мігрень, невралгія сідничного нерва, зміни настрою (включаючи депресію), дратівливість, безсоння, запаморочення; нечасто – тремор; рідко – розсіяний склероз. З боку органів чуття: часто – кон'юнктивіт, порушення зору; нечасто - блефарит, набряк століття, диплопія, глухота, дзвін у вухах. З боку серцево-судинної системи: часто – артеріальна гіпертензія, припливи, гематоми, тахікардія; нечасто – аритмія, застійна серцева недостатність; рідко – зупинка серця, артеріальна оклюзія, тромбофлебіт, аневризм аорти. З боку дихальної системи: часто – кашель, астма, диспное; нечасто – ХОЗЛ, інтерстиціальні захворювання легень. З боку травної системи: дуже часто – нудота, блювання, біль у животі, підвищення активності печінкових ферментів; часто – диспепсія, гастроезофагеальний рефлюкс, сухість у роті (sicca syndrome), шлунково-кишкові кровотечі; нечасто – панкреатит, дисфагія, набряк особи, холецистит, холестаз, підвищення вмісту білірубіну, печінковий стеатоз. Дерматологічні реакції: дуже часто – висип (в т.ч. ексфоліативний); часто - свербіж, кропив'янка, крововилив (в т.ч. пурпуру), дерматит (в т.ч. екзема), ламкість нігтів, гіпергідроз; нечасто – нічна пітливість, рубці. З боку кістково-м'язової системи: дуже часто – кістково-м'язовий біль; часто – м'язові спазми; нечасто – рабдоміоліз; рідко - системний червоний вовчак. З боку сечовидільної системи: часто – гематурія, ниркова недостатність; нечасто – ніктурія. З боку статевої системи: нечасто – ніктурія, еректильна дисфункція. З боку лабораторних показників: часто – порушення показників згортання крові (включаючи збільшення АЧТВ), позитивні тести на аутоантитіла (включаючи антитіла до подвійної спіралі ДНК), збільшення рівня ЛДГ. Місцеві реакції: дуже часто – реакції у місці ін'єкції (включаючи еритему). Інші: часто – біль у грудній клітці, набряки; нечасто – запалення, погіршення загоєння ран. Побічні ефекти у пацієнтів дитячого віку В цілому, небажані явища у пацієнтів дитячого віку були схожі з явищами, що спостерігалися у дорослих пацієнтів, за частотою та видом. Опис окремих небажаних реакцій Реакції у місці ін'єкції У 12,9% пацієнтів (дорослих та дітей), які отримували лікування препаратом Хуміра®, виникали реакції у місці ін'єкції (еритема та/або свербіж, кровотеча, біль або набряк) порівняно з 7,2% пацієнтів, які отримують плацебо або контрольний препарат . Здебільшого реакції у місці ін'єкції не вимагали відміни лікарського препарату. Інфекції Інфекції, головним чином, включали назофарингіт, інфекції верхніх дихальних шляхів та синусит. Більшість пацієнтів продовжили прийом препарату Хуміра після дозволу інфекції. Частота виникнення серйозних інфекцій була порівнянна у групі лікування препаратом Хуміра® та контрольній групі: 0,04 та 0,03 на 1 пацієнто-рік відповідно, склала 0,04/пацієнто-рік серед пацієнтів, які отримували лікування препаратом Хуміра®, та 0, 03/пацієнто-рік серед пацієнтів, які отримували плацебо та активний препарат контролю. У дорослих і дітей повідомлялося про серйозні інфекції (у тому числі смертельні інфекції, що виникали рідко), що включають повідомлення про туберкульоз (у тому числі міліарний та позалегковий) та інвазивні опортуністичні інфекції (наприклад, дисемінований або позалегковий гістоплазмоз, бластомікозе, кандидозі, аспергільозі та листериозі). У більшості випадків туберкульоз виникав протягом перших восьми місяців від початку терапії, що може вказувати на рецидив латентної хвороби. Злоякісні новоутворення та лімфопроліферативні порушення У ході досліджень препарату Хуміра® у дітей з ювенільним ідіопатичним артритом (поліартикулярним ювенільним ідіопатичним артритом та ентезит-асоційованим артритом), хворобою Крона та псоріазом злоякісних пухлин не спостерігалося. У дослідженнях у дорослих частота всіх злоякісних пухлин, за винятком лімфоми та немеланомного раку шкіри, склала 6,8 (95% ДІ 4,4-10,5) на 1000 пацієнтів. Частота немеланомного раку шкіри склала 8.8 (95% ДІ 6,0-13,0) на 1000 пацієнто-років. Серед даних видів раку шкіри частота репортування плоскоклітинного раку (95% довірчий інтервал) склала 2,7 (1,4-5,4) на 1000 пацієнтів серед пацієнтів. Частота лімфоми склала 0,7 (95% ДІ 0,2-2,7) на 1000 пацієнто-років. У продовжених дослідженнях частота репортування пухлин не збільшувалася: всіх злоякісних пухлин, за винятком лімфоми та немеланомного раку шкіри - 8,5 на 1000 пацієнто-років, немеланомного раку шкіри - 9,6 на 1000 пацієнто-років, лімфоми - 1,3 на 1 пацієнто-років. У ході післяреєстраційного періоду рідко повідомлялися випадки розвитку Т-клітинної лімфоми печінки та селезінки у пацієнтів, які отримували лікування адалімумабом. Аутоантитіла У ході клінічних досліджень у 11,9% пацієнтів з РА, які отримували лікування адалімумабом та у 8,1%, які отримували плацебо та активний препарат контролю, реєструвалася поява аутоантитіл на 24-му тижні терапії. У пацієнтів з ревматоїдним артритом і псоріатичним артритом, рідко спостерігалися клінічні ознаки, що вказували на вперше вовчаково-подібний синдром. Стан пацієнтів покращився після припинення терапії. У жодного з пацієнтів не спостерігався розвиток вовчакового нефриту або симптомів з боку центральної нервової системи. Гепатобіліарні порушення У пацієнтів з різними захворюваннями (РА, псоріатичний артрит, поліартикулярний ювенільний ідіопатичний артрит, ентезит-асоційований артрит, БК, виразковий коліт, БК у дітей, бляшковий псоріаз, гнійний гідраденіт) спостерігалося підвищення рівня АЛТ до 6,1% випадків. За всіма показаннями в клінічних дослідженнях у пацієнтів з підвищеним рівнем АЛТ не спостерігалися симптоми і в більшості випадків підвищення були скороминущими і дозволялися на фоні лікування. Однак у ході післяреєстраційного періоду повідомлялося про випадки печінкової недостатності, а також менш тяжкі порушення печінки, які могли передувати печінковій недостатності, таких як гепатит, у тому числі аутоімунний гепатит, у пацієнтів, які отримували адалімумаб. Супутнє лікування азатіоприном/6-меркаптопурином У ході досліджень у дорослих із хворобою Крона спостерігалася більш висока частота небажаних явищ, зокрема репортування злоякісних пухлин та небажаних явищ, асоційованих із серйозними інфекціями, при застосуванні препарату Хуміра® у комбінації з азатіоприном/6-меркаптопурином порівняно з монотерапією.Взаємодія з лікарськими засобамиБули проведені дослідження препарату Хуміра® у пацієнтів з ревматоїдним артритом, поліартикулярним ювенільним ідіопатичним артритом та псоріатичним артритом, які приймали препарат як монотерапію, так і у поєднанні з метотрексатом. Утворення антитіл було нижчим при одночасному призначенні препарату Хуміра® з метотрексатом у порівнянні з монотерапією. Введення препарату Хуміра без метотрексату призводило до підвищення утворення антитіл, прискорення кліренсу та зниження ефективності адалімумабу. Протипоказано застосовувати препарат Хуміра у комбінації з анакінрою. Протипоказано застосовувати препарат Хуміра у комбінації з абатацептом.Спосіб застосування та дозиПідшкірно. Лікування препаратом Хуміра проводиться під контролем лікаря. Якщо лікар вважає це за можливе, то після відповідного навчання техніці підшкірних ін'єкцій, пацієнти можуть самостійно вводити собі препарат. Препарат Хуміру® вводять підшкірно у ділянку стегна або живота. Розчин слід оглянути перед введенням щодо наявності сторонніх частинок та зміни кольору. Препарат Хуміра не слід змішувати в одному шприці або флаконі з будь-якими іншими лікарськими препаратами. Розчин, що залишився, і використані матеріали слід утилізувати. Якщо чергова ін'єкція препарату Хуміра була випадково пропущена, необхідно провести ін'єкцію відразу, як тільки це буде виявлено. Наступна ін'єкція має бути проведена відповідно до запланованого раніше графіка. Може виникнути потреба у тимчасовому припиненні застосування препарату, наприклад перед хірургічним втручанням або у разі розвитку серйозного інфекційного захворювання. Згідно з наявними даними, відновлення лікування препаратом Хуміра після його відміни протягом 70 днів або більше викликало клінічну відповідь такої ж інтенсивності, як до припинення прийому препарату, з аналогічним профілем безпеки. Дорослі Ревматоїдний артрит (РА), псоріатичний артрит (ПсА) та анкілозуючий спондиліт (АС), важкий аксіальний спондилоартрит без рентгенологічно підтвердженого анкілозуючого спондиліту (аксіал СпА) Рекомендована доза препарату Хуміра® у дорослих з ревматоїдним артритом (РА), псоріатичним артритом (ПсА), анкілозуючим спондилітом (АС) та важким аксіальним спондилоартритом без рентгенологічно підтвердженого анкілозуючого спондиліту (аксиал СпА) становить один раз. При призначенні препарату Хуміра® терапія глюкокортикостероїдами, нестероїдними протизапальними препаратами (в т.ч. саліцилатами), анальгетиками (наркотичними та ненаркотичними), метотрексатом та іншими базовими протиревматичними препаратами може бути продовжена. У деяких пацієнтів з ревматоїдним артритом, які не отримують метотрексат, додатковий ефект може бути досягнутий при збільшенні кратності застосування Хуміру до 40 мг 1 раз на тиждень або 80 мг 1 раз на 2 тижні. За всіма зазначеними вище показаннями, згідно з наявними даними, клінічна відповідь, як правило, досягається протягом 12 тижнів лікування. Слід ретельно переглянути продовження терапії у пацієнта, який не досягає відповіді на лікування протягом даного періоду часу. Хвороба Крона Рекомендований режим дозування препарату Хуміра для дорослих з хворобою Крона - 160 мг на 1 день (застосовується по 4 ін'єкції по 40 мг на день або по 2 ін'єкції по 40 мг на день послідовно протягом 2-х днів), через 2 тижні (на 15 день) – 80 мг, ще через 2 тижні (29 день) починають застосовувати підтримуючу дозу – 40 мг 1 раз на 2 тижні. При призначенні препарату Хуміра® терапія аміносаліцилатами, глюкокортикостероїдами та/або імуномодуляторами (наприклад, 6-меркаптопурин та азатіоприн) може бути продовжена. Пацієнти, які спостерігають зменшення відповіді на лікування препаратом, можуть отримати додатковий ефект від збільшення частоти введення препарату Хуміра до 40 мг 1 раз на тиждень або 80 мг 1 раз на 2 тижні. Деякі пацієнти можуть не відповідати на терапію препаратом Хуміра протягом перших 4-х тижнів, проте лікування слід продовжити, т.к. позитивний ефект можна досягти протягом 12 тижнів. Рішення про припинення терапії може бути прийняте у випадку, якщо пацієнт не отримує ефект від лікування протягом цього періоду. Язвений коліт Початкова (індукційна) доза для дорослих із середньотяжким та тяжким ступенем виразкового коліту становить 160 мг вихідно (доза може бути введена у вигляді чотирьох ін'єкцій на 1 день або у вигляді 2-х ін'єкцій на добу протягом двох днів поспіль) та 80 мг через 2 тижня. Після індукційної дози підтримуюча доза, що рекомендується, становить 40 мг, яка вводиться у вигляді регулярних підшкірних ін'єкцій з інтервалом у 2 тижні. Під час лікування препаратом Хуміра® терапія аміносаліцилатами, глюкокортикостероїдами та/або імуномодуляторами (наприклад, 6-меркаптопурином та азатіоприном) може бути продовжена. На тлі підтримуючого лікування препаратом Хуміра® доза глюкокортикостероїдів може знижуватися аж до повної відміни відповідно до наявних клінічних посібників з лікування виразкового коліту. Пацієнти, у яких спостерігається зменшення відповіді на лікування препаратом, можуть отримати додатковий ефект від збільшення частоти введення препарату Хуміра до 40 мг 1 раз на тиждень або 80 мг 1 раз на 2 тижні. Наявні дані свідчать, що клінічний ефект зазвичай досягається протягом 2-8 тижнів лікування. Лікування препаратом Хуміра слід продовжувати лише у пацієнтів, у яких спостерігається терапевтичний ефект протягом перших 8 тижнів терапії. Хронічний бляшковий псоріаз та псоріаз нігтів Початкова доза для дорослих пацієнтів становить 80 мг. Підтримуюча доза – по 40 мг 1 раз на два тижні, починаючи через тиждень після початкової дози. Слід ретельно переглянути продовження терапії у період понад 16 тижнів у пацієнта, який не досягає відповіді протягом даного періоду часу. Якщо через 16 тижнів терапії у пацієнта не спостерігається адекватна відповідь на терапію, то доза препарату може бути збільшена (40 мг 1 раз на тиждень або 80 мг 1 раз на 2 тижні). Протягом цього періоду слід проводити оцінку користі застосування та ризику небажаних явищ. Якщо адекватна відповідь досягнута при частоті застосування препарату (40 мг) 1 раз на тиждень (або 80 мг 1 раз на 2 тижні), то далі можна повернутися до звичайної підтримуючої дози (40 мг 1 раз на 2 тижні). Активний гнійний гідраденіт (acne inversa) Рекомендований режим дозування для препарату Хуміра® у дорослих пацієнтів з гнійним гідраденітом (ГГ) включає початкову дозу 160 мг на 1 день (можливе введення 4-х ін'єкцій по 40 мг протягом однієї доби або 2-х ін'єкцій по 40 мг на добу протягом 2-х днів поспіль) і потім на 15 день (через 2 тижні) – 80 мг (введення 2-х ін'єкцій по 40 мг протягом однієї доби). Через 2 тижні (29 день) продовжують введення дози 40 мг 1 раз на тиждень або 80 мг 1 раз на 2 тижні (введення 2-х ін'єкцій по 40 мг протягом однієї доби). При необхідності може бути продовжений прийом антибіотиків під час лікування препаратом Хуміра®. Під час лікування препаратом Хуміра® пацієнтам рекомендується щодня промивати місця ураження ГГ місцевим антисептичним засобом. Слід ретельно переглянути продовження терапії у період понад 12 тижнів у пацієнтів, які не досягають покращень протягом даного періоду часу. При необхідності тимчасового припинення лікування прийом препарату Хуміра в дозі 40 мг 1 раз на тиждень може бути відновлений. Слід періодично виконувати оцінку співвідношення користі та ризику продовження тривалого лікування. Увеїт Рекомендований режим дозування для препарату Хуміра® у дорослих пацієнтів з увеїтом включає початкову дозу 80 мг, потім по 40 мг 1 раз на 2 тижні, починаючи через тиждень після застосування початкової дози. Існує обмежений досвід початку терапії препаратом Хуміра у режимі монотерапії. Лікування препаратом Хуміра® може бути розпочато у комбінації з глюкокортикостероїдами та/або іншими небіологічними імуномодулюючими засобами. Доза глюкокортикостероїдів може бути поступово знижена до повної відміни відповідно до усталеної клінічної практики, початок зниження дози глюкокортикостероїдів – через 2 тижні після початку лікування препаратом Хуміра®. Хвороба Бехчету (інтестинальна форма) Початкова доза дорослих становить 160 мг. Далі через 2 тижні слід зменшити дозу до 80 мг. Через 4 тижні після початку терапії слід перейти на підтримуючу терапію 40 мг 1 раз на 2 тижні. Діти Об'єм для ін'єкції вибирається, виходячи з маси тіла пацієнта. Для пацієнтів, яким необхідне введення менше 40 мг, необхідно використовувати препарат Хуміра®, розчин для підшкірного введення, 40 мг/0,8 мл у флаконі. Ювенільний ідіопатичний артрит Застосування препарату Хуміра® у дітей віком до 2 років з ювенільним ідіопатичним артритом не вивчалося. Доза підбирається у залежності від маси тіла пацієнта. Препарат Хуміра при ювенільному ідіопатичному артриті призначають 1 раз на 2 тижні. Клінічна відповідь зазвичай досягається протягом 12 тижнів лікування. Рішення про припинення терапії може бути прийняте у випадку, якщо пацієнт не отримує ефект від лікування протягом цього періоду. Ентезит-асоційований артрит Дози препарату Хуміра для пацієнтів з ентезит-асоційованим артритом, віком від 6 років і старше підбирається залежно від маси тіла пацієнта. Застосування препарату Хуміра® у пацієнтів з ентезит-асоційованим артритом віком до 6 років не вивчалося. Хвороба Крона Доза підбирається у залежності від маси тіла пацієнта. Пацієнти з масою тіла менше 40 кг: 80 мг у перший день (застосовується по дві ін'єкції по 40 мг на день), через 2 тижні (на 15 день) – 40 мг, ще через 2 тижні (29 день) починають застосовувати підтримуючу дозу по Наступною схемою - 20 мг один раз на 2 тижні (середньоважкий і важкий ступінь). Пацієнти з масою тіла 40 кг і більше: 160 мг на перший день (застосовується по чотири ін'єкції по 40 мг на день або дві ін'єкції по 40 мг на день послідовно протягом двох днів). Через 2 тижні (на 15-й день) – 80 мг, ще через 2 тижні (29 день) починають застосовувати підтримуючу дозу за наступною схемою: хвороба Крона важкого ступеня – 40 мг один раз на 2 тижні; хвороба Крона середньотяжкого ступеня – 20 мг один раз на 2 тижні. Пацієнти, у яких спостерігається зменшення відповіді на лікування, можуть отримати додатковий ефект від збільшення дози препарату Хуміра®: пацієнти з масою тіла менше 40 кг: 20 мг 1 раз на тиждень; пацієнти з масою тіла 40 кг та більше: 40 мг 1 раз на тиждень або 80 мг 1 раз на 2 тижні. Клінічна відповідь зазвичай досягається протягом 12 тижнів лікування. Рішення про припинення терапії може бути прийняте у випадку, якщо пацієнт не отримує ефект від лікування протягом цього періоду. Застосування препарату Хуміра® у дітей віком до 6 років із хворобою Крона не вивчалося. Активний гнійний гідраденіт (acne inversa) у дітей віком з 12 років, масою тіла не менше 30 кг. Рекомендована доза становить 80 мг (стартова доза), далі призначається підтримуюча доза - 40 мг 1 раз на 2 тижні, починаючи через тиждень після стартової дози. У разі відсутності адекватної відповіді на терапію при застосуванні підтримуючої дози 40 мг 1 раз на 2 тижні слід розглянути збільшення дози препарату - 40 мг 1 раз на тиждень або 80 мг 1 раз на 2 тижні. При необхідності під час застосування препарату Хуміра може бути продовжена терапія антибіотиками. Під час лікування препаратом Хуміра® рекомендується щоденне застосування зовнішніх антисептичних засобів на ділянках запальних шкірних елементів. Слід ретельно оцінити необхідність продовження лікування препаратом Хуміра® у разі відсутності відповіді на терапію протягом 12 тижнів. У разі переривання терапії препаратом Хуміра® можна відновити лікування за схемою, зазначеною вище. У разі тривалого лікування препаратом Хуміра слід періодично оцінювати користь застосування препарату у відношенні до можливого ризику. Хронічний бляшковий псоріаз Рекомендований режим дозування препарату Хуміра® у дітей віком від 4 до 17 років підбирається залежно від маси тіла пацієнта. Якщо пацієнт не відповідає на терапію протягом 16 тижнів терапії, необхідно ретельно розглянути питання необхідності продовження лікування. При повторній терапії хронічного бляшкового псоріазу у дітей препаратом Хуміра необхідно слідувати такому ж режиму дозування. Немає даних про застосування препарату Хуміра® у дітей віком до 4 років за даним показником. Увеїт Дані про застосування препарату у дітей віком до 2 років з діагнозом увеїт відсутні. Перед початком лікування рекомендується оцінити користь та можливі ризики тривалої терапії. Досвід застосування препарату Хуміра без метотрексату у дітей з увеїтом відсутній. Доза підбирається у залежності від маси тіла пацієнта. Діти з масою тіла Діти з масою тіла ≥ 30 кг: рекомендована доза препарату Хуміра становить 40 мг 1 раз на 2 тижні в комбінації з метотрексатом. Можливе застосування початкової дози 80 мг за 1 тиждень до початку підтримуючої терапії. Інструкцію з підготовки та проведення ін'єкції препарату Хуміра® дивіться в інформаційному листку, вкладеному в картонну пачку. Інструкцію з підготовки та проведення ін'єкції препарату Хуміра® дивіться в інформаційному листку, вкладеному в картонну пачку. Інструкція з підготовки та проведення ін'єкції препарату хуміру в однодозовому шприці Підготовка Ретельно вимийте руки. Дістаньте з упаковки та покладіть на чисту поверхню один шприц із препаратом Хуміра® та одну просочену спиртом серветку. Переконайтеся, що термін зберігання препарату Хуміра®, вказаний на шприці, не минув. Препарат Хуміра® є прозорим безбарвним або жовтуватим розчином. Не використовуйте препарат, якщо рідина каламутна, містить пластівці або частки або змінила колір. Вибір та підготовка місця для ін'єкції Виберіть місце на животі або на передній поверхні стегна. Місця ін'єкцій та сторони слід міняти. Кожне наступне місце введення має відступати від попереднього мінімум на 3 см. Не можна вводити препарат у місце на шкірі, де є болючість, почервоніння, ущільнення або синець. Ці ознаки можуть свідчити про наявність інфекції. Місце ін'єкції необхідно обробити спиртовою серветкою круговими рухами. Введення препарату Хуміра. Не струшуйте шприц. Зніміть ковпачок з голки, не торкаючись голки і уникаючи дотику до інших поверхонь. Однією рукою візьміть у складку оброблену шкіру. В іншу руку візьміть шприц, тримаючи під кутом 45° до поверхні шкіри, градуйованої поверхнею вгору. Одним швидким рухом повністю введіть голку у шкірну складку. Після введення голки відпустіть складку шкіри. Введіть весь розчин протягом 2-5 секунд. Після введення розчину (коли шприц буде порожнім) вийміть голку зі шкіри під тим самим кутом. Злегка притисніть шматочком марлі область ін'єкції протягом 10 секунд, але в жодному разі не тріть поверхню. З місця ін'єкції може виділитись невелика кількість крові. За бажання можна скористатися пластиром. Не використовуйте шприц після ін'єкції повторно. Інструкція з підготовки та проведення ін'єкції препарату хуміра® у шприц-ручці Ретельно вимийте руки. Візьміть із холодильника одну блістерну упаковку, що містить шприц-ручку із препаратом Хуміра®. Не трясіть і не кидайте шприц-ручку. Розташуйте такі предмети на чистій поверхні: одну шприц-ручку із препаратом Хуміра®; одну спиртову серветку. Повірте термін придатності на етикетці шприц-ручки. Не використовуйте препарат із терміном придатності. Тримайте шприц-ручку сірим ковпачком (позначеним символом "1") вгору. Перевірте зовнішній вигляд розчину препарату Хуміра® через вікна з боків шприца-ручки. Якщо він каламутний, який змінив колір або містить грудки або частинки, ви не повинні його використовувати. Не використовуйте препарат, якщо він був заморожений або піддавався впливу прямих сонячних променів. Знімайте сірий та фіолетовий ковпачки лише перед ін'єкцією. Місце ін'єкції Виберіть місце зверху стегна або живота (за винятком області навколо пупка). Кожне наступне місце введення має відступати від попереднього мінімум на 3 см. Не можна вводити препарат у місце на шкірі, де є болючість, почервоніння, ущільнення або синець. Ці ознаки можуть свідчити про наявність інфекції. Підготовка ін'єкції Протріть шкіру спиртовою серветкою (входить у комплект) круговим рухом. Не торкайтеся цього місця знову до того, як зробите ін'єкцію. Зніміть сірий та фіолетовий ковпачки лише безпосередньо перед ін'єкцією. Тримайте сірий корпус шприц-ручки однією рукою. Покладіть руку на середину шприц-ручки таким чином, щоб ні сірий ковпачок (1), ні фіолетовий ковпачок (2) не були накриті. Тримайте шприц-ручку сірим ковпачком (1) вгору. Іншою рукою потягніть сірий ковпачок (1) та зніміть його. Перевірте, щоб маленька сіра кришка голки шприца знялася разом із ковпачком. Декілька маленьких крапель рідини можуть витекти з голки, це нормальне явище. Біла манжета голки тепер відкрита. Не намагайтеся торкнутися голки, вставленої в циліндр. НЕ ЗАКРИВАЙТЕ КОВПАЧОК, тому що ви можете пошкодити голку всередині. Зніміть фіолетовий захисний ковпачок (позначений символом "2"), щоб відкрити доступ до кнопки активації фіолетового кольору. Тепер попередньо наповнений шприц-ручка готовий до використання. Не натискайте на фіолетову кнопку активації, доки не досягнете потрібного положення, оскільки це призведе до вивільнення препарату. НЕ ЗАКРИВАЙТЕ КОВПАЧОК, оскільки це може призвести до вивільнення ліків. Проведення ін'єкції Вільною рукою затисніть достатню область очищеної шкіри на місці для уколу і утримуйте її міцно (див. нижче). Помістіть білий кінець попередньо наповненого шприца-ручки під прямим кутом (90 градусів) на шкіру таким чином, щоб ви могли бачити віконце. Наявність однієї або кількох бульбашок у вікні - норма. Утримуючи циліндр попередньо наповненого шприца-ручки, злегка натисніть місце ін'єкції (утримуючи на місці і не рухаючи). Вказівним або великим пальцем натисніть кнопку фіолетового кольору вгорі, як тільки ви будете готові зробити ін'єкцію. Потім ви почуєте гучне клацання, як тільки голка буде випущена, і відчуєте легкий біль від уколу в міру входження голки. Продовжуйте натискати та утримуйте шприц-ручку з постійним тиском на місці протягом приблизно 10 секунд, щоб забезпечити ін'єкцію повністю. Не виймайте шприц-ручку під час ін'єкції. Ви побачите, як жовтий індикатор рухатиметься у вікні під час ін'єкції. Ін'єкція вважається виконаною коли жовтий індикатор зупиниться. Жовтий індикатор – це частина поршня шприц-ручки. Якщо жовтий індикатор не видно у вікні, поршень не був висунуто достатньо, і ін'єкція не завершена. Обережно вийміть голку зі складки шкіри в такому ж положенні – під прямим кутом (90 градусів). Біла манжета голки опуститься вниз і повністю закриє голку. Не торкайтеся голки. Біла манжета служить для захисту від випадкового дотику до голки. Злегка притисніть шматочком марлі область ін'єкції протягом 10 секунд, але в жодному разі не тріть поверхню. З місця ін'єкції може виділитись невелика кількість крові. За бажання можна скористатися пластиром. Не використовуйте шприц-ручку після ін'єкції повторно.ПередозуванняУ ході клінічних досліджень жодних явищ дозоограничивающей токсичності не спостерігалися. Найвищою оцінюваною дозою була багаторазова внутрішньовенна доза 10 мг/кг, що приблизно в 15 разів перевищує рекомендовану дозу.Запобіжні заходи та особливі вказівкиІнфекції Пацієнти, які приймають антагоністи ПІБ, більш схильні до розвитку серйозних інфекцій. Порушення функції легень може збільшити ризик розвитку інфекцій. У зв'язку з цим, слід ретельно спостерігати пацієнтів щодо появи інфекцій, у тому числі туберкульозу, до початку лікування, під час лікування та після закінчення лікування препаратом Хуміра®. Оскільки повне виведення адалімумабу може тривати до чотирьох місяців, слід продовжити спостереження протягом цього періоду після введення останньої дози препарату. Не слід розпочинати лікування препаратом Хуміра® у пацієнтів з активною інфекцією, у тому числі хронічною або локалізованою, доки вона не буде вилікована. У пацієнтів, які схильні до туберкульозу, і у пацієнтів, які подорожували до районів високого ризику туберкульозу або ендемічного мікозу, наприклад, гістоплазмозу, кокцидіоїдомікозу або бластомікозу, слід оцінити ризик та користь лікування препаратом Хуміра® до початку терапії. Пацієнтів, у яких розвинулася нова інфекція під час лікування препаратом Хуміра®, слід ретельно спостерігати та провести повне діагностичне обстеження. Слід припинити введення препарату Хуміра®, якщо у пацієнта розвинулася нова серйозна інфекція або сепсис, і слід розпочати відповідну протимікробну або протигрибкову терапію доки інфекція не буде пролікована. Лікарі повинні виявляти обережність при розгляді можливості застосування препарату Хуміра® у пацієнтів з рецидивною інфекцією в анамнезі або за наявності станів, що сприяють розвитку інфекцій, у тому числі застосування супутніх імунодепресантів. Серйозні інфекції Повідомлялося про випадки серйозних інфекцій, у тому числі сепсису, спричинених бактеріальною, мікобактеріальною, інвазивною грибковою, паразитарною, вірусною або іншою опортуністичною інфекцією, наприклад, листериозом, легіонельозом та пневмоцистозом у пацієнтів, які отримують препарат Хуміра®. Інші серйозні інфекції, що спостерігалися під час клінічних досліджень, включають пневмонію, пієлонефрит, септичний артрит та септицемію. Повідомлялося про випадки госпіталізації або смертельного наслідку, пов'язані з розвитком інфекцій. Туберкульоз Повідомлялося про випадки туберкульозу, у тому числі реактивацію та новий розвиток туберкульозу, у пацієнтів, які отримували препарат Хуміра®. Повідомлення включали випадки легеневого та позалегеневого тобто. дисемінованого туберкульозу. До початку терапії препаратом Хуміра® слід провести оцінку на наявність активного або неактивного ("латентного") туберкульозу у всіх пацієнтів. Ця оцінка повинна включати докладну медичну оцінку туберкульозу в анамнезі пацієнта або можливого попереднього контакту з людьми з активною формою туберкульозу та попередньою та/або поточною терапією імунодепресантами. Необхідне виконання відповідних скринінгових тестів (а саме туберкулінової шкірної проби та рентгену грудної клітки) у всіх пацієнтів (можливе застосування місцевих рекомендацій). Рекомендується реєстрація процедури проведення та результатів цих тестів в особистій картці пацієнта. Лікарі, які призначають лікування, повинні пам'ятати про ризик помилково-негативних результатів туберкулінової шкірної проби, особливо у пацієнтів з тяжкою формою захворювання або ослабленим імунітетом. Якщо діагностовано активний туберкульоз, то не слід розпочинати терапію препаратом Хуміра®. У всіх описаних вище ситуаціях слід дуже ретельно оцінювати співвідношення користь/ризик терапії. При підозрі на латентний туберкульоз слід проконсультуватися у лікаря, який має великий досвід у лікуванні туберкульозу. При діагностуванні латентного туберкульозу необхідно провести відповідне протитуберкульозне профілактичне лікування до початку застосування препарату Хуміра® та відповідно до місцевих рекомендацій. Також слід провести протитуберкульозне профілактичне лікування до початку застосування препарату Хуміра® у пацієнтів з кількома або значущими факторами ризику розвитку туберкульозу, незважаючи на негативний результат тесту на туберкульоз, а також у пацієнтів з минулим латентним або активним туберкульозом в анамнезі, для яких неможливо підтвердити проведення курс лікування. Незважаючи на профілактичне лікування туберкульозу, спостерігалися випадки реактивації туберкульозу у пацієнтів, які отримували лікування препаратом Хуміра®. У деяких пацієнтів, які успішно пройшли лікування активного туберкульозу, спостерігався повторний розвиток туберкульозу під час лікування препаратом Хуміра®. Пацієнтам повинні бути надані вказівки щодо звернення за медичною допомогою у разі появи ознак/симптомів, що вказують на туберкульозну інфекцію (наприклад, неприскорюваний кашель, виснаження/зниження маси тіла, субфебрильна температура тіла, млявість) під час або після терапії препаратом Хуміра®. Інші опортуністичні інфекції Оппортуністичні інфекції, зокрема інвазивні грибкові інфекції, спостерігалися у пацієнтів, які отримували препарат Хуміра®. Ці інфекції не завжди виявлялися належним чином у пацієнтів, які приймали антагоністи ФНП, що призводило до затримки призначення відповідного лікування, а іноді і до смертельного результату. У пацієнтів з такими ознаками та симптомами, як лихоманка, нездужання, зниження маси тіла, пітливість, кашель, задишка та/або інфільтрати легень, або іншими серйозними системними захворюваннями з супутнім шоком і без нього, слід підозрювати розвиток інвазивної грибкової інфекції та введення препарату Хуміра ® має бути негайно припинено. Діагностику та застосування емпіричної протигрибкової терапії у цих пацієнтів необхідно проводити після консультації з лікарем, який має досвід у лікуванні пацієнтів з інвазивною грибковою інфекцією. Реактивація гепатиту В Реактивація гепатиту В спостерігалася у пацієнтів, які отримували антагоністи ФНП, у тому числі препарат Хуміра®, та були хронічними носіями цього вірусу (тобто позитивний результат на поверхневий антиген). Деякі випадки були зі смертельним наслідком. Перед початком лікування препаратом Хуміра® пацієнтам необхідно виконати тест на інфекцію ВГВ, Пацієнтам з позитивним результатом тесту на інфекцію гепатиту В рекомендується консультація лікаря, який має досвід лікування гепатиту В. Носіїв ВГВ, які потребують лікування препаратом Хуміра®, необхідно ретельно спостерігати за ознаками та симптомами активної інфекції ВГВ протягом усього періоду терапії та протягом декількох місяців після її припинення. Достатніх даних щодо лікування пацієнтів, які є носіями ВГВ із застосуванням противірусної терапії у поєднанні з антагоністами ФНП для профілактики реактивації ВГВ відсутні. При реактивації ВГВ у пацієнтів, застосування препарату Хуміра® слід припинити та розпочати ефективну противірусну терапію з відповідним підтримуючим лікуванням. Неврологічні ускладнення У поодиноких випадках застосування антагоністів ФНП, у тому числі препарату Хуміра®, було пов'язане з новим розвитком або загостренням клінічних симптомів та/або рентгенологічних ознак демієлінізуючого захворювання центральної нервової системи, у тому числі розсіяного склерозу та невриту зорового нерва, а також периферичних демієлінізуючих захворювань. у тому числі синдром Гійєна-Барре. Лікарям, які призначають лікування, слід проявляти обережність при розгляді можливості застосування препарату Хуміра® у пацієнтів з демієлінізуючими порушеннями центральної або периферичної нервової системи, що вже виникли або недавно виникли. У разі розвитку описаних вище явищ слід розглянути можливість відміни препарату Хуміра®. Алергічні реакції У ході клінічних досліджень серйозні алергічні реакції, пов'язані із застосуванням препарату Хуміра, спостерігалися рідко. У ході клінічних досліджень випадки несерйозних алергічних реакцій, пов'язаних із застосуванням препарату Хуміра®, спостерігалися нечасто. Були отримані повідомлення про випадки серйозних алергічних реакцій, у тому числі анафілаксії після введення препарату Хуміра®. У разі виникнення анафілактичної реакції або іншої серйозної алергічної реакції, введення препарату Хуміра® слід негайно припинити та розпочати відповідну терапію. Пригнічення імунітету У ході дослідження у 64 пацієнтів з ревматоїдним артритом, які отримували лікування препаратом Хуміра®, будь-які ознаки придушення гіперчутливості уповільненого типу та рівня імуноглобулінів, або зміни в числі Т-, В-, NK-клітин-ефекторів, моноцитів/макрофагів та нейтрофілів відзначені не були. Злоякісні новоутворення та лімфопроліферативні порушення У ході контрольованої частини клінічних досліджень антагоністів ФГО спостерігалося більше випадків злоякісних пухлин, у тому числі лімфоми, серед пацієнтів, які отримували антагоніст ФГО, порівняно з пацієнтами контрольної групи. Проте вони траплялися рідко. У післяреєстраційний період повідомлялося про випадки лейкемії у пацієнтів, які отримували лікування антагоністом ФHО. Пацієнти з ревматоїдним артритом з тривалим, дуже активним запальним захворюванням, що ускладнює оцінку ризику, схильні до найбільшого основного ризику розвитку лімфоми та лейкемії. Згідно з наявними даними, не можна виключати можливий ризик утворення лімфоми, лейкемії та інших злоякісних пухлин у пацієнтів, які отримують лікування антагоністом ФГО. У післяреєстраційний період повідомлялося про випадки злоякісної пухлини, деяких зі смертельним наслідком, серед дітей, підлітків та молоді (у віці до 22 років), які отримували лікування антагоністами ФГО (початок терапії у віці ≤ 18 років), у тому числі адалімумабом. Приблизно у половині випадків це була лімфома. В інших випадках це були різні злоякісні пухлини і навіть рідкісні злоякісні пухлини, зазвичай пов'язані з придушенням імунітету. Не можна виключати ризик утворення злоякісних пухлин у дітей та підлітків, які отримують лікування антагоністами ФГО. У післяреєстраційний період були відмічені рідкісні випадки Т-клітинної лімфоми печінки та селезінки у пацієнтів, які отримували лікування адалімумабом. Ця рідкісна форма Т-клітинної лімфоми має дуже агресивний перебіг захворювання та, як правило, є смертельною. При застосуванні препарату Хуміра® спостерігалися деякі випадки виникнення такої Т-клітинної лімфоми печінки та селезінки у молодих пацієнтів при супутньому лікуванні азатіоприном або 6-меркаптопурином щодо запального захворювання кишечника. Слід ретельно враховувати потенційний ризик застосування азатіоприну або 6-меркаптопурину у комбінації з препаратом Хуміра®. Не можна виключати ризик розвитку Т-клітинної лімфоми печінки та селезінки у пацієнтів, які отримують лікування препаратом Хуміра®. Дослідження з включенням пацієнтів із злоякісною пухлиною в анамнезі або продовжили лікування препаратом Хуміра® після утворення злоякісної пухлини не проводилися. Таким чином, слід виявляти крайню обережність при призначенні лікування препаратом Хуміра у таких пацієнтів. Усі пацієнти, зокрема, пацієнти з розширеною терапією імунодепресантами в медичному анамнезі або пацієнти з псоріазом з ПУВА-терапією в анамнезі повинні проходити обстеження на наявність немеланомного раку шкіри до початку та під час лікування препаратом Хуміра®. Також повідомлялося про випадки меланоми та карциноми з клітин Меркеля у пацієнтів, які отримували лікування антагоністами ФHО, у тому числі адалімумабом (див. розділ "Побічна дія"). У ході пошукового клінічного дослідження з оцінки застосування іншого антагоніста ФHО, інфліксимабу, у пацієнтів з хронічною обструктивною хворобою легень (ХОЗЛ) середнього або тяжкого ступеня тяжкості повідомлялося більше випадків утворення злоякісних пухлин, в основному в легкому, або в голові та шиї, у пацієнтів, які отримували лікування інфліксімабом у порівнянні з пацієнтами контрольної групи. Усі пацієнти мали анамнез затятого куріння. У зв'язку з цим, слід дотримуватися обережності при застосуванні будь-якого антагоніста ФHО у пацієнтів з ХОЗЛ, а також у пацієнтів з підвищеним ризиком утворення злоякісної пухлини через затяте куріння. Згідно з наявними даними, невідомо, чи лікування адалімумабом впливає на ризик розвитку дисплазії або раку товстої кишки. Всі пацієнти з виразковим колітом, що знаходяться в групі підвищеного ризику розвитку дисплазії або раку товстої кишки (наприклад, пацієнти з тривалим виразковим колітом або первинним склерозуючим холангітом), або з попередньою дисплазією або раком товстої кишки в анамнезі. терапії та протягом усього періоду захворювання. Ця оцінка повинна включати колоноскопію та біопсію відповідно до місцевих рекомендацій. Гематологічні реакції Повідомлялося про поодинокі випадки панцитопенії, у тому числі апластичної анемії, при застосуванні антагоністів ФНП. Повідомлялося про небажані явища з боку системи крові, у тому числі клінічно значущу цитопенію (наприклад, тромбоцитопенію, лейкопенію) при застосуванні препарату Хуміра®. Усім пацієнтам під час лікування препаратом Хуміра® має бути рекомендовано негайне звернення до лікаря, якщо у них спостерігаються такі ознаки та симптоми: постійна лихоманка, синці, кровотеча або блідість. У пацієнтів із підтвердженими значними відхиленнями гематологічних показників від норми слід розглянути можливість припинення терапії препаратом Хуміра®. Вакцинація У ході дослідження у 226 дорослих пацієнтів з ревматоїдним артритом, які отримували лікування адалімумабом або плацебо, спостерігалися аналогічні відповіді антитіл на стандартну 23-валенгну пневмококову вакцину та тривалентну вакцину проти вірусу грипу. Дані щодо вторинної передачі інфекції через живі вакцини у пацієнтів, які отримують препарат Хуміра, відсутні. Пацієнтам дитячого віку рекомендується, якщо це можливо, пройти всі сучасні вакцинації відповідно до дійсних посібників з вакцинації до початку терапії препаратом Хуміра®. Пацієнти, які приймають препарат Хуміра®, можуть пройти супутню вакцинацію, крім живих вакцин. Не рекомендується введення живих вакцин немовлятам, підданим впливу адалімумабу в утробі матері протягом 5 місяців після останньої ін'єкції адалімумабу матері під час вагітності. Хронічна серцева недостатність У ході клінічного дослідження із застосуванням іншого антагоніста ФНП спостерігалося погіршення хронічної серцевої недостатності та підвищений рівень смертності внаслідок хронічної серцевої недостатності. Також повідомлялося про випадки погіршення хронічної серцевої недостатності у пацієнтів, які отримували препарат Хуміра. Слід з обережністю застосовувати препарат Хуміра у пацієнтів з легкою серцевою недостатністю (клас I/II за NYHA). Препарат Хуміра протипоказаний при серцевій недостатності середнього або тяжкого ступеня тяжкості. При розвитку нових або погіршенні симптомів серцевої недостатності лікування пацієнтів препаратом Хуміра® повинно бути припинено. Аутоімунні процеси Лікування препаратом Хуміра може призвести до утворення аутоімунних антитіл. Вплив тривалого лікування препаратом Хуміра на розвиток аутоімунних захворювань невідомий. Якщо у пацієнта спостерігаються симптоми, що вказують на розвиток вовчаковоподібного синдрому, при лікуванні препаратом Хуміра® та позитивному результаті тесту на антитіла до дволанцюгової ДНК, то не слід проводити подальше лікування препаратом Хуміра®. Одночасне застосування біологічних базисних препаратів для лікування ревматоїдного артриту (БПЗП) або антагоністів ФНП У ході клінічних досліджень спостерігалися випадки серйозних інфекцій при одночасному застосуванні анакінри з іншим антагоністом ФНП, етанерцептом, без додаткового клінічного ефекту порівняно з монотерапією етанерцептом. Через характер небажаних явищ, що спостерігалися під час терапії етанерцептом у комбінації з анакінрою, аналогічна токсичність також може спостерігатися при застосуванні анакінри у комбінації з іншим антагоністом ФНП. Таким чином, протипоказане застосування адалімумабу у комбінації з анакінрою. Одночасне введення адалімумабу з іншими біологічними БПЗП (наприклад, анакінрою та абатацептом) або іншими антагоністами ФНП не рекомендується, з урахуванням можливого підвищеного ризику розвитку інфекцій, у тому числі серйозних інфекцій та інших потенційних фармакологічних взаємодій. Хірургічне втручання Досвід безпечного проведення хірургічних процедур у пацієнтів, які отримують лікування Хуміром®, обмежений. При плануванні проведення хірургічної процедури слід враховувати тривалість періоду напіввиведення адалімумабу. Пацієнта, який потребує хірургічного втручання, під час лікування препаратом Хуміра® необхідно ретельно спостерігати на предмет розвитку інфекцій та вживати відповідних заходів. Досвід безпечного застосування препарату Хуміра® у пацієнтів, які проходять артропластику, обмежений. Непрохідність тонкої кишки Відсутність відповіді на лікування хвороби Крона може вказувати на наявність фіксованого фіброзного стенозу, що потребує хірургічного втручання. Наявні дані вказують на те, що застосування препарату Хуміра не погіршує і не викликає стенози. Пацієнти похилого віку Частота серйозних інфекцій серед пацієнтів віком від 65 років, які отримують лікування препаратом Хуміра®, була вищою, ніж у пацієнтів віком до 65 років: 3,6% порівняно з 1,4% відповідно. Деякі з них мали смертельний результат. При лікуванні осіб похилого віку слід приділяти особливу увагу ризику розвитку інфекції. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Препарат Хуміра® може незначно впливати на здатність керувати транспортними засобами та іншими механізмами, оскільки на фоні застосування препарату можуть спостерігатися запаморочення та порушення зору.Умови зберіганняУ холодильнику +2+8 градусівУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
26 662,00 грн
404,00 грн
Склад, форма випуску та упаковкаРозчин - 0,8 мл: Активна речовина: адалімумаб – 40,0 мг; допоміжні речовини: маннітол – 9,6 мг; лимонної кислоти моногідрат – 1,044 мг; натрію цитрат – 0,244 мг; натрію гідрофосфату дигідрат – 1,224 мг; натрію дигідрофосфату дигідрат - 0,688 мг; натрію хлорид – 4,932 мг; полісорбат 80 – 0,8 мг; вода для ін'єкцій – 759,028-759,048 мг; натрію гідроксид для корекції pH – 0,02-0,04 мг. Препарат у однодозовому шприці По 0,8 мл однодозові шприци з безбарвного скла. По 1 шприцю разом з 1 серветкою, просоченою 70% ізопропіловим спиртом, в поліетиленовому папері, що ламінує, в блістері з ПВХ і ламінованого паперу. По 1 або 2 блістери разом з інструкцією із застосування в картонній пачці. Препарат у флаконі По 0,8 мл у флакони з безбарвного скла, закупорені гумовою пробкою та алюмінієвим ковпачком з поліпропіленовою кришкою. Набір однодозового введення містить компоненти, необхідні для однієї підшкірної ін'єкції: один флакон із безбарвного скла, що містить 0,8 мл препарату; один пластиковий шприц із з'єднанням Люера у блістері; одну насадку на флакон у блістері; одну ін'єкційну голку зі з'єднанням Люера, з поліпропіленовим захисним ковпачком та поліпропіленовим захисним чохлом у блістері; дві серветки, просочені 70% ізопропіловим спиртом, в поліетиленовому папері, що ламінує. Один набір разом з інструкцією із застосування в картонній пачці. По дві пачки картонні, кожна містить 1 набір для однодозового введення та інструкцію із застосування, в картонній пачці.Опис лікарської формиОпалесцентний злегка забарвлений розчин.Фармакотерапевтична групаІмунодепресивний засіб.ФармакокінетикаВсмоктування Адалімумаб всмоктується та розподіляється повільно та досягає своєї максимальної сироваткової концентрації приблизно через 5 днів. Абсолютна біодоступність адалімумабу при одноразовому підшкірному введенні 40 мг становить 64%. Розподіл та виведення Об'єм розподілу (Vd) при одноразовому внутрішньовенному введенні становить від 4,7 л до 6,0 л, що вказує на практично однаковий розподіл адалімумабу в крові та позасудинних рідинах. Адалімумаб виводиться повільно, кліренс зазвичай не перевищує 12 мл/год. Період напіввиведення (Т1/2) становить у середньому 2 тижні і варіює від 10 до 20 днів. Сl і Т1/2 суттєво не змінюються при введенні доз 0,25-10 мг/кг, а Т1/2 подібний при внутрішньовенному та підшкірному введенні адалімумабу. Концентрація адалімумабу в синовіальній рідині у пацієнтів з ревматоїдним артритом становить від 31 до 96% від сироваткової. Фармакокінетика адалімумабу у рівноважному стані Рівноважні концентрації адалімумабу при підшкірному введенні в дозі 40 мг один раз на два тижні у хворих на ревматоїдний артрит наприкінці інтервалу дозування становили близько 5 мкг/мл (без одночасного прийому метотрексату (МТХ)) та 8-9 мкг/мл (на фоні одночасного застосування). МТХ). При збільшенні дози адалімумабу в інтервалі 20 мг, 40 мг та 80 мг один раз на два тижні та один раз на тиждень підшкірно відмічено близьке до пропорційного збільшення сироваткових концентрацій адалімумабу наприкінці інтервалу дозування. При тривалому застосуванні (більше 2 років) кліренс адалімумабу не змінювався. При монотерапії адалімумабом у дозі 40 мг один раз на 2 тижні середня рівноважна мінімальна концентрація (Cmin) препарату у пацієнтів із псоріазом склала 5 мкг/мл. Відзначено тенденцію до зростання Cl адалімумабу при збільшенні маси тіла та наявності антитіл до адалімумабу. Для пацієнтів з хворобою Крона, зі стартовою дозою 160 мг адалімумабу на 0-му тижні і з подальшою дозою в 80 мг на 2-му тижні, адалімумаб досягає своєї максимальної сироваткової концентрації (Сmах) (приблизно 12 мкг/мл) на 2-й та 4-му тижні. У пацієнтів із хворобою Крона рівноважна концентрація (приблизно 7 мкг/мл) спостерігається на 24-му та 56-му тижнях підтримуючої терапії із застосуванням 40 мг адалімумабу один раз на 2 тижні. Діти Після введення 24 мг/м2 адалімумабу (максимум до 40 мг) підшкірно один раз на два тижні пацієнтам від 4 років до 17 років з ювенільним ідіопатичним артритом середня рівноважна концентрація адалімумабу (виміряна з 20-го тижня по 48-му) у сироватці крові. 5,6±5,6 мкг/мл (102% коефіцієнт варіації (CV)) при монотерапії та 10,9±5,2 мкг/мл (47,7% CV) з супутньою терапією метотрексатом. Середня рівноважна концентрація адалімумабу у сироватці крові у пацієнтів з масою тіла менше 30 кг, після введення препарату Хуміра® у дозі 20 мг підшкірно один раз на два тижні, становила 6,8 мкг/мл при монотерапії та 10,9 мкг/мл при застосуванні у комбінації з метотрексатом.Середня рівноважна концентрація адалімумабу в сироватці крові у пацієнтів з масою тіла 30 кг і більше після введення препарату Хуміра® у дозі 40 мг підшкірно один раз на два тижні становила 6,6 мкг/мл при монотерапії та 8,1 мкг/мл при застосуванні комбінації із метотрексатом. У пацієнтів віком від 2 років до 4 років або від 4 років і старших з масою тіла менше 15 кг з ювенільним ідіопатичним артритом середня рівноважна концентрація становила 6,0±6,1 мкг/мл (101 % CV) при монотерапії та 7, 9±5,6 мкг/мл (71,2 % CV) при застосуванні у комбінації з метотрексатом.1 мкг/мл (101 % CV) при монотерапії та 7,9 ± 5,6 мкг/мл (71,2 % CV) при застосуванні у комбінації з метотрексатом.1 мкг/мл (101 % CV) при монотерапії та 7,9 ± 5,6 мкг/мл (71,2 % CV) при застосуванні у комбінації з метотрексатом. У пацієнтів дитячого віку з хворобою Крона (середньотяжкого або тяжкого ступеня) після введення стартової дози адалімумабу 160/80 мг на 0-му тижні та з подальшою дозою 80/40 мг на 2-му тижні (залежно від маси тіла) і далі застосуванням підтримуючих доз 40/20 мг або 20/10 мг один раз на 2 тижні (залежно від маси тіла), середня концентрація адалімумабу в сироватці крові (з урахуванням стандартного відхилення) на 4-му тижні застосування становила 15,7±6, 6 мкг/мл (у пацієнтів з масою тіла від 40 кг і більше) та 10,6±6,1 мкг/мл (у пацієнтів з масою тіла менше 40 кг). Літні пацієнти Вік надає мінімальний вплив на Сl адалімумабу. Підлога, раса Відмінностей у показниках фармакокінетики (з поправкою на масу тіла) у пацієнтів різної статі та расової приналежності не виявлено. Печінкова та ниркова недостатність Відомостей про фармакокінетику адалімумабу у хворих з порушенням функції печінки або нирок немає.ФармакодинамікаАдалімумаб є рекомбінантним моноклональним антитілом, пептидна послідовність якого ідентична IgG1 людини. Адалімумаб селективно зв'язується з фактором некрозу пухлини альфа (ФНП-α) та нейтралізує його біологічні функції за рахунок блокади взаємодії з поверхневими клітинними р55 та р75 рецепторами до ФНП-α. ФНП-α - це природний цитокін, який бере участь у регуляції нормального запального процесу та імунної відповіді. Підвищену концентрацію ФНП-α виявляють у синовіальній рідині у пацієнтів з ревматоїдним артритом, ювенільним ідіопатичним артритом, псоріатичним артритом та анкілозуючим спондилітом. ФНП-α відіграє важливу роль у розвитку патологічного запального процесу та руйнування суглобової тканини, характерних для цих захворювань.Підвищені концентрації ФНП-α також виявляються у псоріатичних бляшках. При бляшковому псоріазі лікування адалімумабом може призвести до зменшення товщини бляшок та інфільтрації запальними клітинами. Взаємозв'язок між даним клінічним ефектом адалімумабу та механізмом його дії не встановлений. Також адалімумаб модулює біологічні реакції у відповідь, які посилюються або регулюються ФНП-α, включаючи зміни рівнів молекул адгезії, що викликають міграцію лейкоцитів. Фармакодинаміка У пацієнтів з ревматоїдним артритом адалімумаб викликав швидке зниження концентрації острофазних показників запалення (С-реактивного білка (СРВ) та швидкості осідання еритроцитів) та сироваткової концентрації цитокінів (інтерлейкін-6). Зменшення концентрацій СРВ також спостерігалося у пацієнтів із ювенільним ідіопатичним артритом або хворобою Крона. Крім того, відзначалося зниження сироваткової активності матриксних металопротеїназ (ММП-1 та ММП-3), що викликають ремоделювання тканин, що лежить в основі руйнування хрящової тканини.Показання до застосуванняДорослі Середньотяжкий та тяжкий активний ревматоїдний артрит (у режимі монотерапії або у комбінації з метотрексатом або іншими базовими протизапальними препаратами). Активний псоріатичний артрит (у режимі монотерапії або комбінації з метотрексатом або іншими базовими протизапальними препаратами). Активний анкілозуючий спондиліт. Хвороба Крона (середньотяжкого або тяжкого ступеня): при неадекватній відповіді на традиційну терапію, а також непереносимість або протипоказання до традиційної терапії; при неефективності (або зниженні ефективності) або непереносимості інфліксімабу. Хронічний бляшковий псоріаз (середньотяжкого та тяжкого ступеня), коли показана системна терапія або фототерапія і коли інші варіанти системної терапії не є оптимальними. Діти Ювенільний ідіопатичний артрит у пацієнтів від 4 до 17 років у режимі монотерапії або в комбінації з метотрексатом. Хвороба Крона (середньотяжкого або тяжкого ступеня) у пацієнтів від 6 років і старше при неадекватній відповіді на традиційну терапію, а також непереносимість або протипоказання до традиційної терапії.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до адалімумабу або до будь-яких його допоміжних компонентів. Вагітність. Період грудного вигодовування. Дитячий вік до 18 років, крім пацієнтів від 4 років до 17 років з ювенільним ідіопатичним артритом та пацієнтів від 6 років та старших із хворобою Крона (середньоважкого або тяжкого ступеня). Інфекційні захворювання, зокрема туберкульоз. Спільний прийом з іншими генно-інженерними біологічними протиревматичними препаратами (наприклад, анакінра та абатацепт), у тому числі антагоністами ФНП. З обережністю: Рецидивні інфекції в анамнезі. Носіння вірусу гепатиту Ст. Злоякісні новоутворення, зокрема в анамнезі. Серцева недостатність. Демієлінізуючі захворювання нервової системи, у тому числі в анамнезі. Пацієнти віком від 65 років.Вагітність та лактаціяУ дослідженнях на тваринах у дозах до 100 мг/кг ознак ушкоджуючої дії адалімумабу на плід не виявлено. Однак у доказових контрольованих дослідженнях у вагітних жінок препарат не вивчався, тому адалімумаб протипоказано застосовувати при вагітності. Жінкам репродуктивного віку слід уникати вагітності під час лікування адалімумабом. Відомостей про виведення адалімумабу з грудним молоком або його всмоктування після прийому внутрішньо немає. Багато людських імуноглобулінів проникають у грудне молоко. Враховуючи ризик розвитку серйозних побічних реакцій у новонародженого, годування груддю протипоказане в період лікування адалімумабом протягом п'яти місяців після останньої ін'єкції адалімумабу. Доцільно припинити годування груддю або відмінити препарат, зважаючи на його важливість для матері. Пологи Вплив адалімумабу на родову діяльність та пологи невідомий.Побічна діяДані клінічних досліджень Приблизно у 14% пацієнтів очікується розвитку реакцій у місці введення препарату (одні з найпоширеніших побічних реакцій при введенні адалімумабу у контрольованих клінічних дослідженнях). Побічні реакції можливо причинно-пов'язані із застосуванням препарату, як клінічні, так і лабораторні, наведені нижче із зазначенням частоти (дуже часто >1/10, часто >1/100, але1/1000, але1/10000, але<1/1000) . Включалась найвища частота, що спостерігається серед різних показань. Інфекції: Дуже часто – інфекції дихальних шляхів (включаючи інфекції верхніх та нижніх дихальних шляхів, пневмонію, синусит, фарингіт, назофарингіт та герпес-вірусну пневмонію); Часто - генералізовані інфекції (включаючи сепсис, кандидоз і грип), інфекції ШКТ (включаючи вірусний гастроентерит), інфекції шкіри та м'яких тканин (включаючи паронихій, целюліт, імпетиго, некротизуючий фасціїт та опоясуючий лишай) герпес, оральний герпес та ураження зубів), інфекції статевої сфери (включаючи вульвовагінальну мікотичну інфекцію), інфекції сечовивідного тракту (включаючи пієлонефрит), грибкові інфекції, інфекції суглобів; Нечасто – опортуністичні інфекції та туберкульоз (включаючи кокцидіомікоз, гістоплазмоз та комплекс інфекцій, що викликаються Mycobacterium avium),неврологічні інфекції (включаючи вірусний менінгіт), інфекції ока, бактеріальні інфекції. Новоутворення: Часто - доброякісні новоутворення, рак шкіри, крім меланоми (включаючи базальноклітинну карциному та лускато-клітинну карциному); Нечасто – лімфома, паренхіматозні новоутворення (включаючи рак молочної залози, новоутворення легені та щитовидної залози), меланома. З боку крові та лімфатичної системи: Дуже часто – лейкопенія (включаючи нейтропенію та агранулоцитоз), анемія; Часто – тромбоцитопенія, лейкоцитоз; Нечасто – ідіопатична тромбоцитопенічна пурпура; Рідко – панцитопенія. З боку імунної системи: Часто – реакції гіперчутливості, алергічні реакції (включаючи сезонну алергію). З боку обміну речовин: Дуже часто – підвищення концентрації ліпідів; Часто – гіпокаліємія, підвищення концентрації сечової кислоти, аномальні концентрації натрію, гіпокальціємія, гіперглікемія, гіпофосфатемія, дегідратація. Порушення психіки: Часто – зміни настрою (включаючи депресію), тривожні розлади, безсоння. З боку нервової системи: Дуже часто – головний біль; Часто – парестезії (включаючи гіпестезії), мігрень, невралгія сідничного нерва, вестибулярне запаморочення; Нечасто – тремор, нейропатія; Рідко – розсіяний склероз. З боку органів чуття: Часто – кон'юнктивіт, порушення зору, блефарит, набряк століття; Нечасто – диплопія, глухота, дзвін у вухах. З боку серцево-судинної системи: Часто – підвищення артеріального тиску, припливи, гематоми, тахікардія; Нечасто – аритмія, хронічна серцева недостатність, артеріальна оклюзія, тромбофлебіт, аневризму аорти; Рідко – зупинка серця. З боку системи дихання: Часто – кашель, астма, диспное; Нечасто – хронічна обструктивна хвороба легень, інтерстиціальні захворювання легень, пневмоніт. З боку системи травлення: Дуже часто – нудота, блювання, біль у животі, підвищення активності печінкових ферментів; Часто – диспепсія, гастроезофагеальний рефлюкс, сухість у роті, шлунково-кишкові кровотечі; Нечасто – панкреатит, дисфагія, набряк обличчя, холецистит, холелітіаз, підвищення концентрації білірубіну, печінковий стеатоз. З боку шкіри та підшкірних тканин: Дуже часто – висип (в т.ч. ексфоліативний); Часто - свербіж, кропив'янка, крововилив (в т.ч. пурпуру), дерматит (в т.ч. екзема), ламкість нігтів, гіпергідроз; Нечасто – нічна пітливість, рубці. З боку кістково-м'язової системи: Дуже часто – кістково-м'язовий біль; Часто – м'язові спазми; Нечасто - рабдоміоліз, системний червоний вовчак. З боку сечостатевої системи: Часто – гематурія, ниркова недостатність; Нечасто – ніктурія, еректильна дисфункція. Інші, включаючи реакції на місці введення: Дуже часто - реакції на місці ін'єкції (включаючи еритему); Часто – біль у грудній клітці, набряки, погіршення загоєння ран; Нечасто – запалення. Лабораторні показники: Часто – порушення у системі згортання крові (включаючи збільшення активованого часткового тромбопластинового часу), позитивні тести на аутоантитіла (включаючи антитіла до подвійної спіралі ДНК), збільшення концентрації лактатдегідрогенази. Клінічні випробування при ЮІА В основному, побічні реакції у дітей були однаковими за типом та частотою з тими, які спостерігалися у дорослих. Реакції у місці ін'єкції У базових дослідженнях у 13,6% пацієнтів, яким вводили адалімумаб, розвинулися реакції у місці введення (еритема та/або свербіж, кровотеча, біль, припухлість), у контрольній групі такі реакції розвинулися у 7,6% пацієнтів. Більшість реакцій у місці ін'єкцій оцінювалися як слабкі та не вимагали припинення прийому препарату. Інфекції У контрольованих дослідженнях рівень інфекційних ускладнень становив 1,52 на одного пацієнта на рік при лікуванні адалімумабом та 1,45 на одного пацієнта на рік у контрольній групі пацієнтів (дорослого та дитячого віку). Частота серйозних інфекційних ускладнень становила 0,04 на одного пацієнта на рік при лікуванні адалімумабом та 0,03 на одного пацієнта на рік у контрольній групі пацієнтів. Інфекційні ускладнення були здебільшого представлені інфекціями верхніх дихальних шляхів, бронхітом та інфекціями сечовидільного тракту. Більшість пацієнтів продовжували приймати адалімумаб після вирішення інфекції. У контрольованих відкритих дослідженнях застосування адалімумабу повідомлялося про серйозні інфекції (включаючи рідко виникаючі смертельні інфекції), зокрема про туберкульоз (включаючи міліарний та позалегеневий), легіонельоз та інвазивні опортуністичні інфекції (у тому числі дисемінований гістоплазмоз). Злоякісні новоутворення та лімфопроліферативні розлади У клінічних дослідженнях у 203 пацієнтів з ЮІА не спостерігалося злоякісних новоутворень під час спостереження протягом 605,3 пацієнтів. У клінічних дослідженнях у 192 пацієнтів дитячого віку з хворобою Крона не спостерігалося злоякісних новоутворень під час спостереження протягом 258,9 пацієнтів. Під час контрольованих етапів базових випробувань застосування адалімумабу тривалістю щонайменше 12 тижнів у пацієнтів з РА, ПСА, АС, хворобою Крона, виразковим колітом та псоріазом з активністю від слабкої до сильно вираженої злоякісні новоутворення, за винятком лімфоми та немеланомного раку шкіри. частотою (з достовірністю 95 %) 6,0 (3,7;9,8) на 1000 пацієнто-років серед 4622 пацієнтів, які приймали адалімумаб, порівняно з 5,1 (2,4; 10,7) на 1000 пацієнто- років серед 2828 пацієнтів контрольної групи (середня тривалість лікування становила 5,1 місяців при застосуванні адалімумабу та 4 місяці у контрольній групі пацієнтів). Частота (з достовірністю 95 %) виникнення лімфом у пацієнтів, які застосовували адалімумаб, становила 0,7 (0,2; 3,0) на 1000 пацієнто-років, у той час як у групі контролю частота склала 1,5 (0,4; 5,8). Частота (з достовірністю 95 %) раку шкіри, крім меланоми, становила 9,7 (6,6; 14,3) на 1000 пацієнто-років серед пацієнтів, які приймали адалімумаб, та 5,1 (2,4; 10,7) на 1000 пацієнто-років серед пацієнтів контрольної групи. Із загальної кількості випадків раку шкіри лускато-клітинні карциноми виникали з частотою (з достовірністю 95 %) 2,6 (1,2; 5,5) на 1000 пацієнто-років серед пацієнтів, які приймали препарат адалімумаб, та 0,7 (0, 1;5,2) на 1000 пацієнто-років серед пацієнтів контрольної групи. Частота, що спостерігається, злоякісних новоутворень, за винятком лімфом і немеланомного раку шкіри, становила близько 8,8 на 1000 пацієнто-років у контрольованій частині клінічного випробування і в проведених і завершених відкритих досліджень. Частота раку шкіри (крім меланоми), що спостерігалася, становила близько 10,3 на 1000 пацієнто- років, спостерігається частота лімфоми була близько 1,4 на 1000 пацієнто-років. Середня тривалість цих досліджень становила близько 3,4 років і включала 5727 пацієнтів, які приймали адалімумаб щонайменше 1 рік або у яких розвинулося злоякісне новоутворення протягом 1 року від початку терапії, охоплюючи 24568 пацієнтів. Аутоантитіла На IV етапах дослідження РА проводився аналіз сироватки крові пацієнтів на аутоантитіла. У достовірних контрольованих випробуваннях повідомлялося, що у 11,9% пацієнтів, які приймали препарат адалімумаб, і у 8,1% пацієнтів, які приймали плацебо, та пацієнтів контрольної групи, які мали спочатку негативні титри антинуклеарних антитіл, позитивні титри з'явилися на 24 тижні. . У двох із 3989 пацієнтів, які приймали адалімумаб у дослідженнях РА, ПсА та АС, розвинулися клінічні прояви вовчаково-подібного синдрому. Стан пацієнтів покращився після відміни лікування. У жодного з пацієнтів не розвинувся люпус-нефрит або симптоми ураження центральної нервової системи. Вплив тривалого застосування адалімумабу на розвиток аутоімунних захворювань залишається невивченим. Псоріаз: розвиток чи погіршення Описуються випадки появи псоріазу, включаючи пустульозний псоріаз та долонопідошовний псоріаз, та випадки погіршення існуючого псоріазу при застосуванні всіх блокаторів ФНП, включаючи адалімумаб. Багато з цих пацієнтів приймали імунодепресанти (у тому числі, МТХ, кортикостероїди) як супутнє лікування. Деяким із цих пацієнтів була потрібна госпіталізація. У більшості пацієнтів настало поліпшення стану після відміни блокаторів ФНП. У деяких пацієнтів настав рецидив псоріазу після повторного початку прийому різних блокаторів ФНП. Скасування адалімумабу має здійснюватися у тяжких випадках і тоді, коли немає поліпшення, або є погіршення у відповідь на місцеве лікування. Нижче перераховані побічні реакції, зазначені по системах органів, частота та зв'язок яких із прийомом препарату не доведена. Дані постмаркетингових досліджень Інфекції та інвазії Дивертикуліт. Новоутворення доброякісні, злоякісні та некласифіковані (включаючи кісти та поліпи) Гепатоспленарна Т-клітинна лімфома, лейкемія, карцинома Меркеля (нейроендокринна шкірна карцинома). З боку імунної системи: Анафілаксія, саркоїдоз. З боку нервової системи: Демієлінізуючі захворювання (у тому числі неврит зорового нерва, синдром Гієна-Барре), цереброваскулярні розлади. Серцево-судинна система: Легенева емболія, інфаркт міокарда. З боку системи дихання: Плевральний випіт, легеневий фіброз. Порушення з боку системи травлення: Перфорація кишечника, реактивація вірусу гепатиту В, печінкова недостатність, гепатит. З боку шкіри та підшкірних тканин: Шкірний васкуліт, синдром Стівенса-Джонсона, набряк Квінке (ангіоневротичний набряк), виникнення або погіршення псоріазу (включаючи долонно-підошовний пустулярний псоріаз), мультиформна еритема, алопеція. З боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини: Вовчаковоподібний синдром. Інші, включаючи реакції у місці введення: Підвищення температури тіла.Взаємодія з лікарськими засобамиУ хворих на ревматоїдний артрит, які отримують метотрексат, немає необхідності в корекції дози адалімумабу або метотрексату. Водночас метотрексат при одноразовому та повторному застосуванні знижує кліренс адалімумабу на 29% та 44% відповідно. Взаємодія адалімумабу з іншими препаратами, крім метотрексату, у фармакокінетичних дослідженнях не вивчалася, У клінічних дослідженнях не відзначено ознак взаємодії адалімумабу з іншими базовими засобами (сульфасалазин, гідрохлорохін, лефлюномід і парентеральні препарати золота), глюкокортиками. Комбіноване застосування з азатіоприном/6-меркаптопурином У клінічних дослідженнях за участю дорослих із хворобою Крона, збільшення частоти злоякісних новоутворень та серйозних побічних реакцій, пов'язаних з інфекціями, спостерігалось у групі пацієнтів, у яких застосовувалося комбіноване застосування адалімумабу з азатіоприном/6-меркаптопурином у порівнянні з монотерапією адаліму. Одночасне застосування з генно-інженерними біологічними протиревматичними препаратами, у тому числі антагоністами ФНП Тяжкі інфекції спостерігалися в клінічних дослідженнях при одночасному застосуванні анакінри та іншого антагоніста ФНП, етанерцепту, при цьому не спостерігалося покращення клінічного ефекту порівняно із застосуванням етанерцепту у вигляді монотерапії. Виходячи з природи побічних реакцій, що спостерігаються при одночасному застосуванні етанерцепту та анакінри, можна припустити виникнення аналогічних токсичних ефектів при одночасному застосуванні анакінрів з іншими антагоністами ФНП. Таким чином, одночасне застосування адалімумабу з Анакінр протипоказано. Одночасне застосування адалімумабу з іншими базовими біологічними протиревматичними засобами (наприклад, анакінрою, абатацептом) або іншими антагоністами ФНП пов'язане з підвищеним ризиком виникнення інфекцій та інших побічних реакцій, і тому протипоказане.Спосіб застосування та дозиПідшкірно. Лікування препаратом Хуміра проводиться під контролем лікаря. Якщо лікар вважає це за можливе, то після відповідного навчання техніці підшкірних ін'єкцій, хворі можуть самостійно вводити собі препарат. Препарат Хуміру® вводять підшкірно у ділянку стегна або живота. Розчин слід оглянути перед введенням щодо наявності сторонніх частинок та зміни кольору. Адалімумаб не слід змішувати в одному шприці або флаконі з іншими лікарськими засобами. Розчин, що залишився, і використані матеріали слід утилізувати. Якщо чергова ін'єкція препарату Хуміра була випадково пропущена, необхідно провести ін'єкцію відразу, як тільки це буде виявлено. Наступна ін'єкція має бути проведена відповідно до запланованого раніше графіка. Дорослі Ревматоїдний артрит (РА), псоріатичний артрит (ПсА) та анкілозуючий спондиліт (АС) Рекомендована доза препарату Хуміра у дорослих з ревматоїдним артритом (РА), псоріатичним артритом (ПсА) та анкілозуючим спондилітом (АС) становить 40 мг підшкірно один раз на два тижні. При призначенні препарату Хуміра® терапія глюкокортикостероїдами, нестероїдними протизапальними препаратами (в т.ч. саліцилатами), анальгетиками (наркотичними та ненаркотичними), метотрексатом та іншими базовими протиревматичними препаратами може бути продовжена. У деяких хворих на ревматоїдний артрит, які не отримують метотрексат, може бути досягнутий додатковий ефект при збільшенні кратності застосування препарату Хуміра до 40 мг один раз на тиждень. Хвороба Крона Рекомендований режим дозування препарату Хуміра® для дорослих із хворобою Крона - 160 мг на 1 день (застосовується по чотири ін'єкції по 40 мг на день або по дві ін'єкції по 40 мг на день послідовно протягом двох днів), через 2 тижні (на 15-й день) – 80 мг, ще через 2 тижні (29-й день) починають застосовувати підтримуючу дозу – 40 мг один раз на 2 тижні. При призначенні препарату Хуміра® терапія аміносаліцилатами, глюкокортикостероїдами та/або імуномодуляторами (наприклад: 6-меркаптопурин та азатіоприн) може бути продовжена. Пацієнти, які спостерігають зменшення відповіді на лікування, можуть отримати додатковий ефект від збільшення частоти введення препарату Хуміра до 40 мг 1 раз на тиждень. Деякі пацієнти можуть не відповідати на терапію препаратом Хуміра протягом перших чотирьох тижнів, проте лікування слід продовжити, т.к. позитивний ефект можна досягти протягом 12 тижнів. Рішення про припинення терапії може бути прийняте у випадку, якщо пацієнт не отримує ефект від лікування протягом цього періоду. Хронічний бляшковий псоріаз Початкова доза для дорослих пацієнтів становить 80 мг. Підтримуюча доза - по 40 мг один раз на два тижні, починаючи через тиждень після початкової дози. Діти Ювенільний ідіопатичний артрит Застосування препарату Хуміра® у дітей віком до 2 років з ювенільним ідіопатичним артритом не вивчалося. При ювенільному ідіопатичному артриті у дітей віком від 4 до 12 років препарат Хуміра® призначають у дозі 24 мг/м2 площі поверхні тіла, при цьому максимальна доза становить 40 мг. Препарат вводять підшкірно 1 раз на 2 тижні. Об'єм ін'єкції визначають виходячи із зростання та ваги пацієнта (див. Таблицю 1). Для пацієнтів, яким необхідне введення менше 40 мг препарату, необхідно використовувати препарат Хуміра у флаконі. Зріст Загальна маса тіла (кг) (см) 10 15 20 25 30 35 40 45 50 55 60 65 70 80 0,2 0,3 0,3 0,3 90 0,2 0,3 0,3 0,4 0,4 0,4 100 0,3 0,3 0,3 0,4 0,4 0,4 0,5 0,5 110 0,3 0,3 0,4 0,4 0,4 0,5 0,5 0,5 0,5 0,6 0,6 120 0,3 0,4 0,4 0,4 0,5 0,5 0,5 0,6 0,6 0,6 0,6 0,7 0,7 130 0,4 0,4 0,5 0,5 0,5 0,6 0,6 0,6 0,6 0,7 0,7 0,7 140 0,4 0,4 0,5 0,5 0,6 0,6 0,6 0,7 0,7 0,7 0,7 0,8 * 150 0,5 0,5 0,6 0,6 0,6 0,7 0,7 0,7 0,7 0,8 * 0,8 * 160 0,5 0,5 0,6 0,6 0,7 0,7 0,7 0,8 * 0,8 * 0,8 * 0,8 * 170 0,6 0,6 0,6 0,7 0,7 0,8 * 0,8 * 0,8 * 0,8 * 0,8 * 180 ... 0,6 0,7 0,7 0,8 * 0,8 * 0,8 * 0,8 * 0,8 * 0,8 * * - максимальна доза при одноразовому введенні становить 40 мг (0,8 мл) Дітям від 13 до 17 років призначають по 40 мг раз на 2 тижні незалежно від площі поверхні тіла. Клінічна відповідь зазвичай досягається протягом 12 тижнів лікування. Рішення про припинення терапії може бути прийняте у випадку, якщо пацієнт не отримує ефект від лікування протягом цього періоду. Хвороба Крона Пацієнти з масою тіла менше 40 кг: 80 мг на 1-й день (застосовується по дві ін'єкції по 40 мг на день), через 2 тижні (на 15-й день) - 40 мг, ще через 2 тижні (29-й день ) починають застосовувати підтримуючу дозу за наступною схемою - 20 мг один раз на 2 тижні (середньоважкий і важкий ступінь). Пацієнти з масою тіла 40 кг і більше: 160 мг на 1-й день (застосовується по чотири ін'єкції по 40 мг на день або по дві ін'єкції по 40 мг на день послідовно протягом двох днів), через 2 тижні (на 15-й день) - 80 мг, ще через 2 тижні (29-й день) починають застосовувати підтримуючу дозу за наступною схемою: хвороба Крона важкого ступеня – 40 мг один раз на 2 тижні; хвороба Крона середньотяжкого ступеня – 20 мг один раз на 2 тижні. Пацієнти, у яких спостерігається зменшення відповіді на лікування препаратом, можуть отримати додатковий ефект від збільшення частоти введення препарату Хуміра до 1 разу на тиждень. Клінічна відповідь зазвичай досягається протягом 12 тижнів лікування. Рішення про припинення терапії може бути прийняте у випадку, якщо пацієнт не отримує ефект від лікування протягом цього періоду. Застосування препарату Хуміра® у дітей віком до 6 років із хворобою Крона не вивчалося. Інструкцію з підготовки та проведення ін'єкції препарату Хуміра® дивіться в інформаційному листку, вкладеному в картонну пачку. ІНСТРУКЦІЯ З ПІДГОТОВКИ ТА ПРОВЕДЕННЯ ІН'ЄКЦІЇ ПРЕПАРАТУ ХУМІРУ® В ОДНОДОЗОВОМУ ШПРИЦІ Підготовка Ретельно вимийте руки. Дістаньте з упаковки та покладіть на чисту поверхню один шприц із препаратом Хуміра® та одну просочену спиртом серветку. Переконайтеся, що термін зберігання препарату Хуміра®, вказаний на шприці, не минув. Вибір та підготовка місця для ін'єкції Виберіть місце на животі або на передній поверхні стегна. Місця ін'єкцій та сторони слід міняти. Кожне наступне місце введення має відступати від попереднього мінімум на 3 см. Не можна вводити препарат у місце на шкірі, де є болючість, почервоніння, ущільнення або синець. Ці ознаки можуть свідчити про наявність інфекції. Місце уколу необхідно обробити спиртовою серветкою круговими рухами. Введення препарату Хуміра® Не струшуйте шприц. Зніміть ковпачок з голки, не торкаючись голки і уникаючи дотику до інших поверхонь. Однією рукою візьміть у складку оброблену шкіру. В іншу руку візьміть шприц, тримаючи під кутом 45° до поверхні шкіри, градуйованої поверхнею вгору. Одним швидким рухом повністю введіть голку у шкірну складку. Після введення голки відпустіть складку шкіри. Введіть весь розчин протягом 2-5 секунд. Після введення розчину (коли шприц буде порожнім) вийміть голку зі шкіри під тим самим кутом. Шматком марлі злегка притисніть область ін'єкції протягом 10 секунд, але в жодному разі не тріть поверхню. З місця ін'єкції може виділитись невелика кількість крові. За бажання можна скористатися пластиром. Після ін'єкції шприц не використовувати повторно. ІНСТРУКЦІЯ З ПІДГОТОВКИ ТА ПРОВЕДЕННЯ ІН'ЄКЦІЇ ПРЕПАРАТУ ХУМІРУ® У ФЛАКОНІ Підготовка Переконайтеся, що Ви знаєте скільки (обсяг) препарату потрібно ввести. Ретельно вимийте руки. Візьміть з картонної упаковки одну коробку, що містить один шприц, одну насадку на флакон, один флакон, дві спиртові серветки та одну голку. Якщо в картонній упаковці залишилася ще одна коробка з набором для ін'єкції, негайно приберіть її в холодильник. Перевірте термін придатності препарату, що вказаний на коробці. НЕ ВИКОРИСТОВУЙТЕ набір після закінчення терміну придатності. Покладіть такі предмети на чисту поверхню, на даному етапі НЕ витягуйте їх із індивідуальної упаковки. Один шприц об'ємом 1 мл Одну насадку на флакон Один флакон препарату Хуміра®, розчин для ін'єкцій Дві спиртові серветки Одну голку. Препарат Хуміра® є прозорою, безбарвною рідиною. Не використовуйте препарат, якщо рідина каламутна, містить пластівці або частки або змінила колір. Підготовка дози препарату Хуміра до введення Загальне правило: нічого не викидайте до закінчення ін'єкції препарату. Підготуйте голку, частково знявши з неї упаковку, відкриту з боку, найближчої до жовтого сполучного ковпачка голки. Зніміть упаковку настільки, щоб відкрити жовтий сполучний ковпачок. Тримайте упаковку відкритим кінцем вгору. Зніміть білий пластиковий ковпачок із флакона так, щоб побачити верхню частину пробки флакона. Однією зі спиртових серветок протріть корок флакона. Після цього НЕ торкайтеся пробки флакона. Відкрийте упаковку насадки на флакон, але не витягуйте її з упаковки. Флакон тримайте корком вгору. Не виймаючи насадку на флакон з упаковки, з'єднайте її з пробкою флакона, натискаючи насадкою на пробку, доки вона не встане з клацанням на місце. Коли Ви переконаєтеся, що насадка з'єднана з флаконом, зніміть упаковку. Обережно поставте флакон із насадкою на чисту робочу поверхню. Будьте обережні, флакон не повинен впасти. Не торкайтеся насадки. Підготуйте шприц, частково знявши з нього упаковку, відкриту збоку, найближчу до білого шток-поршня. Зніміть упаковку настільки, щоб відкрити білий шток-поршень, але не витягуйте шприц з упаковки. Тримайте упаковку шприца і ПОВІЛЬНО витягніть білий шток-поршень, щоб обсяг перевищував необхідну дозу на 0,1 мл. (Наприклад, якщо призначена доза становить 0,5 мл, витягніть білий шток-поршень на 0,6 мл). НІКОЄДА не витягуйте поршень далі за положення, що відповідає 0,9 мл, незалежно від призначеної дози. Ви скоректуєте обсяг відповідно до призначеної дози пізніше. НЕ ВИТАГАЙТЕ білий шток-поршень із шприца повністю. ПРИМІТКА: Якщо білий шток-поршень повністю вийнятий із шприца, шприц використовувати не можна. НЕ НАМАГАйтеся вставити білий шток-поршень назад. НЕ ВИКОРИСТОВУЙТЕ білий шток-поршень, щоб вийняти шприц із упаковки. Витягніть шприц із упаковки, при цьому шток-поршень повинен залишитися у встановленому положенні. Ніколи НЕ ПУСКАЙТЕ шприц. Міцно тримайте насадку на флакон. Введіть наконечник шприца в насадку і поверніть однією рукою шприц за годинниковою стрілкою до упору. Не докладайте надмірних зусиль при повороті шприца за годинниковою стрілкою до упору. Тримаючи флакон, натисніть шток-поршень і повністю опустіть його. Цей крок є важливим для отримання правильної дози препарату. Утримуйте білий шток-поршень усередині та переверніть шприц із флаконом. ПОВІЛЬНО потягніть на себе білий шток-поршень до позначки, що на 0,1 мл перевищує необхідну дозу. Це важливо для отримання правильної дози. Ви скоригуєте дозу на етапі 4 (Підготовка дози препарату). Якщо призначена доза становить 0,5 мл, витягніть білий шток-поршень на 0,6 мл. Ви побачите, як рідина із флакона заповнює шприц. Натисніть на білий шток-поршень, щоб повернути рідину у флакон. Знову ПОВІЛЬНО потягніть на себе білий шток-поршень до позначки, що на 0,1 мл перевищує необхідну дозу, це важливо для отримання правильної дози та запобігання утворенню бульбашок повітря та повітряних зазорів. Ви скоригуєте дозу на етапі 4 (Підготовка дози препарату). Якщо Ви бачите, що в шприці залишилися бульбашки повітря або повітряні зазори, Ви можете повторити процедуру до трьох разів. НЕ ТРЯСІТЬ шприц. ПРИМІТКА: Якщо білий шток-поршень повністю вийнятий із шприца, шприц використовувати не можна. НЕ НАМАГАйтеся вставити білий шток-поршень назад. Все ще тримаючи шприц вертикально, від'єднайте від шприца насадку на флакон разом із флаконом, повернувши адаптер флакона іншою рукою. Переконайтеся, що разом із флаконом Ви від'єднали від шприца та насадку. Не торкайтеся кінчика шприца. Якщо поблизу кінчика шприца помітні великі бульбашки повітря або повітряні зазори, ПОВІЛЬНО натисніть на білий шток-поршень доти, доки рідина не почне заповнювати кінчик шприца. НЕ натискайте на білий шток-поршень після досягнення необхідної дози. Наприклад, якщо призначена доза становить 0,5 мл, НЕ натискайте на білий шток-поршень після досягнення позначки 0,5 мл. Переконайтеся, що об'єм рідини, що залишилася в шприці, принаймні не менша за призначену дозу. Якщо обсяг, що залишився, менший за призначену дозу, не використовуйте цей шприц. Вільною рукою візьміть упаковку з голкою таким чином, щоб жовтий сполучний ковпачок був спрямований вниз. Тримаючи шприц спрямованим вгору, введіть кінчик шприца в жовтий сполучний ковпачок голки і поверніть шприц до упору, як показано стрілкою на наведеній нижче зображенні. Тепер голка з'єднана із шприцем. Зніміть упаковку з голки, але НЕ ВИДАЛЮЙТЕ захисний ковпачок голки. Покладіть шприц на чисту робочу поверхню. Негайно переходьте до вибору області для ін'єкції та підготовки дози. Вибір та підготовка галузі для ін'єкції Виберіть область на стегні чи животі. Нове місце ін'єкції має знаходитися на відстані щонайменше 3 см від попереднього місця введення препарату. Не можна вводити препарат у місце на шкірі, де є болючість, почервоніння, ущільнення або синець. Ці ознаки можуть свідчити про наявність інфекції. Для зниження ризику інфікування обробіть область ін'єкції другою спиртовою серветкою. Не торкайтеся області введення препарату до ін'єкції. Підготовка дози Візьміть шприц таким чином, щоб голка була спрямована нагору. Іншою рукою перекиньте рожевий ковпачок голки до шприца. Зніміть захисний ковпачок, потягнувши його іншою рукою. Не торкайтеся голки. НЕ КЛАДІТЬ шприц після того, як зняли з голки ковпачок. НЕ НАМАГАйтеся надягти на голку захисний ковпачок. Тримайте шприц на рівні очей, при цьому голка має бути спрямована вгору. Ви повинні чітко бачити кількість препарату у шприці. Будьте обережні, щоб препарат не потрапив Вам у вічі. Ще раз перевірте, скільки препарату Вам потрібно відміряти. Обережно натисніть на білий шток-поршень таким чином, щоб у шприці залишилася призначена кількість препарату. Надлишок препарату може вийти із голки. НЕ ПРОМОКАЙТЕ голку або шприц. Введення препарату Хуміра® Вільною рукою обережно зберіть складку шкіри обробленої області та міцно тримайте її. Іншою рукою візьміть шприц і тримайте його під кутом 45° до шкіри. Одним швидким, коротким рухом повністю введіть голку у шкіру. Відпустіть шкірну складку. Натисніть на білий шток-поршень, щоб ввести препарат. Введіть усі ліки повністю. Коли шприц виявиться порожнім, видаліть голку зі шкіри. Будьте обережні, витягніть голку під тим самим кутом, під яким її вводили. Акуратно накиньте рожевий ковпачок на голку до клацання. Покладіть шприц із голкою на робочу поверхню. НЕ НАДІЙТЕ знятий захисний ковпачок на голку. Після ін'єкції шприц, флакон, голку, ковпачок голки та насадку на флакон повторно НЕ ВИКОРИСТОВУВАТИ. Шматком марлі натисніть область введення препарату протягом 10 секунд. Можлива невелика кровотеча. НЕ ТРИТЕ місце ін'єкції. Область ін'єкції можна заклеїти пластиром.ПередозуванняМаксимальна доза адалімумабу, що переноситься, у людини не встановлена. Повторне застосування адалімумабу у дозах до 10 мг/кг не супроводжувалося токсичними ефектами, що вимагали зменшення дози. У разі передозування необхідно контролювати побічні реакції та негайно розпочинати адекватне симптоматичне лікування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиІнфекції Застосування адалімумабу не слід починати у пацієнтів з активними інфекційними захворюваннями, що включають хронічні або осередкові інфекції, до усунення інфекції. У пацієнтів, у яких був контакт з туберкульозом, а також пацієнтів, які відвідували місця з високим рівнем захворюваності на туберкульоз або такими ендемічними мікозами, як гістоплазмоз, кокцидіомікоз або бластомікоз, ризик та ефективність лікування адалімумабом повинні оцінюватися до початку терапії (див. Інші оппорту) . Як і у випадку з іншими антагоністами ФНП, пацієнти повинні бути ретельно обстежені на наявність інфекційних захворювань до, під час та після лікування адалімумабом. Пацієнти, у яких розвинулося інфекційне захворювання під час лікування адалімумабом, мають бути виявлені та повністю обстежені. Застосування адалімумабу повинно бути припинене, якщо у пацієнта розвивається серйозне інфекційне ускладнення або сепсис, при цьому відповідна антибактеріальна та протигрибкова терапія повинна проводитися до лікування інфекційного захворювання. З обережністю слід призначати адалімумаб пацієнтам з рецидивуючими інфекціями в анамнезі та за наявності умов, що призводять до інфекційних ускладнень. Туберкульоз Ризик розвитку активного туберкульозу або активації латентного туберкульозу при прийомі всіх блокаторів ФНП, у тому числі адалімумабу. Частота реактивації туберкульозу була особливо вищою при дозах адалімумабу, що перевищували рекомендовані значення. До початку терапії адалімумабом усі пацієнти повинні бути обстежені на предмет як активної, так і неактивної (латентної) туберкульозної інфекції. Ця оцінка повинна включати докладний анамнез захворювання, з урахуванням можливих контактів з хворими на активні форми туберкульозу та попередньої або поточної імуносупресивної терапії, а також необхідні скринінгові обстеження (у тому числі рентгенографія в області грудної клітки, туберкуліновий тест). Лікування прихованої туберкульозної інфекції має бути проведене на початок терапії адалимумабом. Якщо діаметр папули після шкірної туберкулінової проби на приховану туберкульозну інфекцію більше 5 мм, ця проба вважається позитивною, навіть якщо до цього проводилася вакцинація бацилою Calmette-Guerin (BCG або БЦЖ). Можливість наявності невстановленої прихованої (латентної) туберкульозної інфекції повинна братися до уваги особливо у тих пацієнтів, які іммігрували з країни з високою захворюваністю на туберкульоз або подорожували в таку країну, або у тих, хто був у контакті з хворим на активну форму туберкульозу. Якщо діагностовано активний туберкульоз, не можна розпочинати терапію адалімумабом. Якщо діагностовано латентний туберкульоз, слід проводити протитуберкульозну профілактику до початку лікування адалімумабом. Протитуберкульозна терапія до початку лікування адалімумабом також повинна призначатися тим пацієнтам, які схильні до факторів ризику туберкульозу, навіть при негативній туберкуліновій пробі. Рішення про проведення протитуберкульозної терапії у таких пацієнтів має прийматися лише з урахуванням ризику як прихованої туберкульозної інфекції, так і ризику протитуберкульозної терапії. Лікування призначається фтизіатром. Протитуберкульозне лікування пацієнтів з латентною туберкульозною інфекцією знижує ризик реактивації туберкульозу при лікуванні цих пацієнтів адалімумабом. Однак ризик розвитку активного туберкульозу або активації латентного туберкульозу існує навіть у пацієнтів,які пройшли скринінг та/або протитуберкульозну терапію, тому необхідно ретельне спостереження за пацієнтами в процесі терапії з метою своєчасного виявлення симптомів активного туберкульозу, особливо через те, що тести на приховану туберкульозну інфекцію часто бувають помилково негативними. Ризик помилково негативних результатів внутрішньошкірних туберкулінових проб повинен братися до уваги особливо у хворих у тяжкому стані або імунокомпрометованих хворих.Ризик помилково негативних результатів внутрішньошкірних туберкулінових проб повинен братися до уваги особливо у хворих у тяжкому стані або імунокомпрометованих хворих.Ризик помилково негативних результатів внутрішньошкірних туберкулінових проб повинен братися до уваги особливо у хворих у тяжкому стані або імунокомпрометованих хворих. З цією метою рекомендується проводити повторну реакцію Манту через 7-21 день після першої. Пацієнтів слід проінформувати про необхідність звернення до лікаря з появою симптомів (персистирующий кашель, втрата маси тіла, субфебрильна лихоманка), що вказують на розвиток туберкульозної інфекції. Інші опортуністичні інфекції У пацієнтів, які отримували адалімумаб, спостерігалися опортуністичні інфекції, які включали грибкові інфекції. Ці інфекції вимагають своєчасної діагностики та адекватного лікування. Пацієнти, у яких виникає лихоманка, нездужання, втрата маси тіла, рясне потовиділення, кашель, задишка та/або інфільтрати в легенях на рентгенограмі, або інші виражені системні порушення з розвитком шокового стану або без нього, повинні негайно звернутися до лікаря для проведення діагностичних заходів . У пацієнтів, які перебували в зонах, ендемічних за різними мікозами, слід передбачати розвиток грибкових інфекцій. Такі пацієнти перебувають у групі ризику розвитку гістоплазмозу чи іншої грибкової інфекції, і лікарі, отже, повинні проводити емпіричну протигрибкову терапію до визначення патогену (-ів). Аналізи антиген-антитіло на гістоплазмоз можуть бути негативними у деяких пацієнтів з активною інфекцією. По можливості,рішення про призначення емпіричної протигрибкової терапії у таких пацієнтів має прийматися після консультації лікарем з кваліфікацією у діагностиці та лікуванні грибкових інфекцій, при цьому слід брати до уваги як ризик важкої грибкової інфекції, так і ризик протигрибкової терапії. Пацієнтам, у яких розвинулася тяжка грибкова інфекція, рекомендується припинити прийом блокаторів ФНП до моменту лікування інфекції. Реактивація гепатиту В Застосування блокаторів ПІБ пов'язане з реактивацією вірусу гепатиту В (ВГВ) у пацієнтів, які є хронічними носіями цього вірусу. У деяких випадках реактивація ВГВ, що виникає у зв'язку з прийомом блокаторів ФНП, призводила до смерті. Більшість цих випадків виникала у пацієнтів, які приймають інші медикаменти, які пригнічували імунну систему, що також могло зробити свій внесок у реактивацію ВГВ. У пацієнтів із ризиком ВГВ інфекції має проводитися діагностика первинних симптомів ВГВ інфекції до початку терапії блокаторами ФНП. Слід з обережністю призначати блокатори ФНП пацієнтам, які є носіями ВГВ. Ті пацієнти, які є носіями ВГВ та потребують лікування блокаторами ФНП,повинні бути ретельно обстежені для виявлення ознак активної ВГВ інфекції під час терапії та через кілька місяців після закінчення терапії. Відсутні достовірні дані щодо безпеки або ефективності лікування носіїв ВГВ противірусними препаратами спільно з блокаторами ФНП для запобігання реактивації ВГВ. У пацієнтів, у яких розвивається реактивація ВГВ, застосування адалімумабу слід призупинити, і має бути розпочато ефективну противірусну терапію з відповідним підтримуючим лікуванням.і має бути розпочато ефективну противірусну терапію з відповідним підтримуючим лікуванням.і має бути розпочато ефективну противірусну терапію з відповідним підтримуючим лікуванням. Неврологічні ускладнення Застосування антагоністів ФНП, включаючи адалімумаб, пов'язане з рідкісними випадками виникнення або ускладнення клінічних проявів та/або рентгенологічних ознак демієлінізуючих захворювань центральної нервової системи, включаючи розсіяний склероз та периферичні демієлінізуючі захворювання, включаючи синдром Гійєна-Барре. Слід з обережністю призначати адалімумаб пацієнтам з демієлінізуючими захворюваннями центральної та периферичної нервової системи (поточними або в анамнезі). Злоякісні новоутворення Існує більш високий ризик розвитку лімфоми у пацієнтів із ревматоїдним артритом, що характеризується тривалим, тяжким запаленням, що ускладнює оцінку ступеня ризику. Під час тривалих відкритих випробувань адалімумаба середній рівень злоякісних утворень був подібний до того, який очікувався для загальної популяції даного віку, статі та раси. На підставі наявних даних не можна виключити можливий ризик розвитку лімфом або інших злоякісних новоутворень у пацієнтів, які застосовують блокатор ФНП. Повідомлялося про злоякісні новоутворення, частина яких призводить до летального результату у дітей та дорослих, які отримували лікування блокаторами ФНП. Приблизно в половині випадків розвивалися лімфоми, як ходжкінські, так і неходжкінські. В інших випадках були представлені різні злоякісні новоутворення, включаючи рідкісні злоякісні новоутворення, пов'язані з імуносупресією. Злоякісні новоутворення виникали загалом через 30 місяців терапії. Більшість пацієнтів отримували супутнє лікування імунодепресантами. Є рідкісні постмаркетингові повідомлення про гепатоспленарну Т-клітинну лімфому (ГСТКЛ), рідкісну агресивну лімфому, яка виникала у пацієнтів, які отримують адалімумаб, і нерідко призводила до летального результату. Більшість пацієнтів спочатку отримували терапію інфліксімабом, а також супутню терапію запальних захворювань товстого кишечника азатіоприном або 6-меркаптопурином. Причинно-наслідковий зв'язок ГСТКЛ з прийомом адалімумабу не доведено. Не проводилося досліджень, що включають пацієнтів з анамнезом злоякісних новоутворень, або в ході яких лікування адалімумабом тривало у пацієнтів з злоякісним новоутворенням, що розвинулося. Таким чином, слід виявляти додаткову обережність при застосуванні адалімумабу у таких пацієнтів. Усі пацієнти, і особливо пацієнти, які раніше отримували тривалу терапію імунодепресантами або ПУВА-терапію псоріазу, повинні обстежуватися на наявність, не пов'язаного з меланомою, раку шкіри, який розвинувся до або під час лікування адалімумабом. Випадки гострого або хронічного лейкозу описувалися у зв'язку з постмаркетинговим використанням блокаторів ФНП для лікування ревматоїдного артриту та інших показань. У пацієнтів з ревматоїдним артритом вищий ризик розвитку лейкемії (до дворазового), ніж у загальній популяції, навіть за відсутності терапії блокаторами ФНП. Алергія Серйозні алергічні реакції, пов'язані з прийомом адалімумабу, були рідкими під час клінічних випробувань. У постмаркетингових спостереженнях серйозні алергічні реакції, що включають анафілактичний шок, після прийому адалімумабу описувалися дуже рідко. Якщо виникає анафілактична реакція або інші серйозні алергічні реакції, слід негайно припинити застосування адалімумабу та призначити відповідну протиалергічну терапію. Гематологічні ускладнення Були рідкісні повідомлення про розвиток панцитопенії, включаючи апластичну анемію при застосуванні блокаторів ПІБ. Зрідка повідомлялося про побічні реакції з боку системи крові, що включають значну цитопенію (у тому числі тромбоцитопенію, лейкопенію) при лікуванні адалімумабом. Причинний зв'язок цих повідомлень із прийомом адалімумабу залишається незрозумілим. Всім пацієнтам слід рекомендувати негайно звертатися до лікаря, якщо у них розвиваються симптоми, що вказують на порушення системи крові (в т. ч. лихоманка, що персистує, гематоми, кровотеча, блідість) при лікуванні адалімумабом. При підтверджених значних гематологічних порушеннях лікування адалімумабом слід призупинити. Вакцинація Пацієнтам дитячого віку рекомендується по можливості пройти повну вакцинацію відповідно до поточного графіку імунізації до початку терапії адалімумабом. Пацієнти, які приймають адалімумаб, можуть отримувати попутно вакцинацію, за винятком живих вакцин. Хронічна серцева недостатність (ХСП) Не проводилося досліджень застосування адалімумабу у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю (ХСН), проте при проведенні клінічних випробувань іншого антагоніста ПІБ спостерігався більш високий рівень пов'язаних з ХСН небажаних явищ, включаючи розвиток ХСН та прогресування ХСН. Випадки прогресування ХСН також описувалися у пацієнтів, які беруть адалімумаб. Слід з обережністю призначати адалімумаб пацієнтам із серцевою недостатністю та проводити ретельне спостереження таким пацієнтам. Аутоімунні процеси Лікування адалімумаб може призводити до формування аутоімунних антитіл. Вплив тривалого лікування в розвитку аутоімунних захворювань не вивчено. Якщо у пацієнта розвиваються симптоми, що передбачають вовчаковоподібний синдром внаслідок лікування адалімумабом, слід припинити використання препарату. Літні пацієнти Частота виникнення серйозних інфекцій серед пацієнтів старше 65 років, які приймали адалімумаб, була вищою, ніж у пацієнтів молодших 65 років. 10,3% від загальної кількості пацієнтів, які приймали адалімумаб, було старше 65 років і приблизно 2,2% було старше 75 років. Адалімумаб слід призначати з обережністю у пацієнтів похилого віку у зв'язку з високою ймовірністю виникнення інфекційних захворювань. Відмінностей у ефективності цієї групи пацієнтів порівняно з молодшими пацієнтами не виявлено, коригування дози не потрібно. Діти Ефективність та безпека застосування адалімумабу у дітей показана тільки для лікування ідіопатичного ювенільного артриту від 4 років до 17 років та хвороби Крона (середньотяжкого або тяжкого ступеня) у пацієнтів від 6 років та старше.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему
8 296,00 грн
8 222,00 грн
Дозування: 3. 75 мг Фасування: N1 Форма випуску: ліофілізат д/приготування суспензії д/в/м пролонгованої дії Упаковка: амп. Виробник: ЕббВі Завод-производитель: Такеда Фармасьютикал Компани Лтд(Япония) Действующее вещество: Лейпрорелин.
43 070,00 грн
308,00 грн
Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.
30 710,00 грн
30 620,00 грн
Умови зберіганняУ холодильнику +2+8 градусівУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.
19 708,00 грн
19 630,00 грн
Умови зберіганняУ холодильнику +2+8 градусівУмови відпустки з аптекЗа рецептом. . .
Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Активні речовини: парикальцитол – 1 мкг; Допоміжні речовини: етанол - 0.71 мг, бутилгідрокситолуол - 0.008 мг, тригліцериди середньоланцюгові - 70.28 мг, желатин - 52.1 мг, гліцерол - 23.1 мг, титану діоксид - 0.555 мг, чорний чорний Опакод® WB – сліди (етанол, пропіленгліколь, барвник заліза оксид чорний, полівінілацетату фталат, вода, ізопропанол, макрогол 400, амонію гідроксид (28%)). 7/14 шт у блістерах, пачки картонні.Опис лікарської формиКапсули м'які желатинові, овальні, сірого кольору, з надрукованим символом логотипу компанії та "ZA"; вміст капсул - безбарвна або жовта рідина, без видимих частинок.Фармакотерапевтична групаПрепарат, що регулює обмін кальцію та фосфору. Парикальцитол - синтетичний аналог біологічно активного вітаміну D (кальцитріолу), у структурі якого є модифікації бічного ланцюга (D2) та кільця А (19-нор). На відміну від кальцитріолу, парикальцитол селективно активує рецептори вітаміну D у паращитовидних залозах без підвищення активності рецепторів вітаміну D у кишечнику і менш активно впливає на резорбцію кісткової тканини. Парикальцитол також активує кальцій-чутливі рецептори в паращитовидних залозах, внаслідок чого зменшує концентрацію паратиреоїдного гормону (ПТГ) шляхом інгібування паратиреоїдної проліферації та зменшення синтезу та секреції ПТГ. Має мінімальний вплив на концентрацію кальцію та фосфору, може прямо впливати на клітини кісткової тканини,підтримуючи обсяг кісткової тканини та покращуючи мінералізацію кісткової тканини. Корекція патологічного вмісту ПТГ та нормалізація гомеостазу кальцію та фосфору може запобігати та/або лікувати захворювання кісткової тканини, пов'язані з порушенням її метаболізму внаслідок хронічних захворювань нирок. Клінічна ефективність Хронічна хвороба нирок 3 та 4 стадії Первинна кінцева точка ефективності, яка мала на увазі, принаймні, два послідовні зниження концентрації іПТГ ≥30% порівняно з вихідним значенням іПТГ, була досягнута у 91% пацієнтів, які отримували парикальцитол у капсулах, і у 13% пацієнтів у групі плацебо (р менше 0.00 ). Активність кісткової лужної фосфатази в сироватці, як і концентрація остеокальцину в сироватці крові достовірно знижувалися (р менше 0.001) у пацієнтів, які отримували парикальцитол у капсулах, порівняно з пацієнтами у групі плацебо, що пов'язано з корекцією прискореного процесу оновлення кісткової тканини. Погіршення параметрів функції нирок на підставі розрахункової швидкості клубочкової фільтрації (за формулою MDRD) та підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові у пацієнтів, які отримували парикальцитол у капсулах,порівняно з пацієнтами групи плацебо не виявлено. Достовірно більша кількість пацієнтів, які отримували парикальцитол у капсулах, відзначали зменшення вмісту білка в сечі на підставі результатів напівкількісного аналізу, порівняно з пацієнтами у групі плацебо. Хронічна хвороба нирок 5 стадії Первинна кінцева точка ефективності, що мала на увазі, принаймні, два послідовні зниження концентрації іПТГ ≥30% порівняно з вихідним значенням іПТГ, була досягнута у 88% пацієнтів, які отримували парикальцитол у капсулах, і у 13% пацієнтів у групі плацебо (р менше 0.00 ). Застосування у дітей Безпека та ефективність препарату Земплар® (розчин для внутрішньовенного введення) вивчалися у рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні тривалістю 12 тижнів, яке включало 29 дітей віком 5-19 років з термінальною стадією ниркової недостатності, які перебували на гемодіалізі. Шість наймолодших пацієнтів у дослідженні, які отримували препарат Земплар® (розчин для внутрішньовенного введення), були у віці 5-12 років. Початкова доза препарату Земплар® (розчин для внутрішньовенного введення) становила 0.04 мкг/кг 3 рази на тиждень, на підставі вихідної концентрації іПТГ менше 500 пг/мл, або 0.08 мкг/кг 3 рази на тиждень на підставі вихідної концентрації іПТГ ≥500 пг/мл відповідно. Дозу препарату Земплар® (розчин для внутрішньовенного введення) коригували на 0.04 мкг/кг залежно від сироваткової концентрації іПТГ, кальцію та твору Са×Р.67% пацієнтів, які отримували препарат Земплар® (розчин для внутрішньовенного введення), та 14% пацієнтів у групі плацебо завершили дослідження. У 60% пацієнтів у групі, яка отримувала препарат Земплар® (розчин для внутрішньовенного введення), було зареєстровано два послідовні зниження концентрації іПТГ на 30% порівняно з вихідним значенням іПТГ у порівнянні з 21% пацієнтів у групі плацебо. 71% пацієнтів у групі плацебо припинили дослідження внаслідок надмірного підвищення концентрації іПТГ. У жодного з учасників групи, що отримувала препарат Земплар® (розчин для внутрішньовенного введення), або групі плацебо не розвинулася гіперкальціємія. Даних для пацієнтів до 5 років не отримано.отримувала препарат Земплар® (розчин для внутрішньовенного введення), було зареєстровано два послідовні зниження концентрації іПТГ на 30% порівняно з вихідним значенням іПТГ у порівнянні з 21% пацієнтів у групі плацебо. 71% пацієнтів у групі плацебо припинили дослідження внаслідок надмірного підвищення концентрації іПТГ. У жодного з учасників групи, що отримувала препарат Земплар® (розчин для внутрішньовенного введення), або групі плацебо не розвинулася гіперкальціємія. Даних для пацієнтів до 5 років не отримано.отримувала препарат Земплар® (розчин для внутрішньовенного введення), було зареєстровано два послідовні зниження концентрації іПТГ на 30% порівняно з вихідним значенням іПТГ у порівнянні з 21% пацієнтів у групі плацебо. 71% пацієнтів у групі плацебо припинили дослідження внаслідок надмірного підвищення концентрації іПТГ. У жодного з учасників групи, що отримувала препарат Земплар® (розчин для внутрішньовенного введення), або групі плацебо не розвинулася гіперкальціємія. Даних для пацієнтів до 5 років не отримано.отримувала препарат Земплар® (розчин для внутрішньовенного введення), або групі плацебо не розвинулася гіперкальціємія. Даних для пацієнтів до 5 років не отримано.отримувала препарат Земплар® (розчин для внутрішньовенного введення), або групі плацебо не розвинулася гіперкальціємія. Даних для пацієнтів до 5 років не отримано.ФармакокінетикаВсмоктування Парикальцитол добре всмоктується із ШКТ. У здорових добровольців при прийомі парикальцитолу внутрішньо в дозі 0.24 мкг/кг абсолютна біодоступність препарату в середньому становила близько 72%, Cmax у плазмі крові - 0.63 нг/мл (1.512 пкмоль/мл), час досягнення Сmах - 3 , 5.25 нг×ч/мл (12.6 пкмоль×ч/мл). Середня абсолютна біодоступність парикальцитолу у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі та перитонеальному діалізі, становить 79% та 86% відповідно, з верхньою межею 95% довірчого інтервалу, що дорівнює 93% та 112% відповідно. Дослідження впливу їжі на абсорбцію парикальцитолу у здорових добровольців показало, що Сmах та AUC0-∞ не змінюються при застосуванні парикальцитолу з жирною їжею порівняно з його застосуванням натще. Таким чином, препарат Земплар можна застосовувати незалежно від прийому їжі. У здорових добровольців Сmах та AUC0-∞ парикальцитолу пропорційно зростають при застосуванні препарату у дозах від 0.06 мкг/кг до 0.48 мкг/кг. Розподіл Ступінь зв'язування парикальцитолу з білками плазми висока (більше 99%). Відношення концентрації парикальцитолу в клітинах крові до концентрації парикальцитолу в плазмі становило в середньому 0.54 у діапазоні концентрацій від 0.01 до 10 нг/мл (0.024 до 24 пкмоль/мл), що вказує на дуже невеликий рівень зв'язування препарату з клітинами крові. У здорових добровольців після застосування препарату Земплар у дозі 0.24 мкг/кг Vd становив 34 л. Метаболізм Метаболізм вивчався за допомогою радіоактивно-міченого парикальцітолу. Після внутрішнього прийому в дозі 0.48 мкг/кг парикальцитол метаболізується значною мірою. Системна експозиція препарату представлена переважно парикальцитолом. У плазмі визначаються два другорядні метаболіти парикальцитолу. Один з них визначений як 24(R)-гідроксипарикальцитол, тоді як інший не ідентифікований. 24(R)-гідроксипарикальцитол менш активний, ніж парикальцитол щодо пригнічення ПТГ. Низька активність активного метаболіту визначена у доклінічній моделі (на щурах). Дані досліджень in vitro дозволяють припустити, що парикальцитол метаболізується численними печінковими та позапечінковими ізоферментами, включаючи мітохондріальний CYP24, а також CYP3A4 та UGT1A4. Ідентифіковані метаболіти включають продукт 24(R)-гідроксилування,а також продукти 24,26- та 24,28-дигідроксилування та прямий продукт глюкуронування. Виведення Парикальцитол виводиться головним чином за рахунок гепатобіліарної екскреції. У здорових добровольців середній Т1/2 парикальцитолу становить від 5 до 7 годин при застосуванні препарату Земплар у дозі від 0.06 мкг/кг до 0.48 мкг/кг. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Фармакокінетика парикальцитолу не вивчалася у пацієнтів віком 65 років та старших та у пацієнтів віком до 18 років. Фармакокінетика парикальцитолу при одноразовому застосуванні в дозі від 0,06 мкг/кг до 0,48 мкг/кг не залежить від статі. Розподіл парикальцитолу (0.24 мкг/кг) у пацієнтів з легкими та помірно вираженими порушеннями функції печінки (за класифікацією Чайлд-П'ю) був порівнянний із розподілом парикальцитолу у здорових добровольців. Фармакокінетика незв'язаного парикальцітолу була однаковою у пацієнтів з легкими та помірно вираженими порушеннями функції печінки. Корекція дози у пацієнтів з легкими та помірно вираженими порушеннями функції печінки не потрібна. Фармакокінетика парикальцитолу у пацієнтів із тяжким порушенням функції печінки не вивчалась. При багаторазовому застосуванні препарату Земплар® 1 раз на добу у пацієнтів з хронічною хворобою нирок 4 стадії AUC була дещо меншою, ніж після одноразового застосування препарату Земплар®. Середній Vd парикальцитолу у пацієнтів з хронічною хворобою нирок 3 стадії після застосування препарату Земплар у дозі 4 мкг та у пацієнтів з хронічною хворобою нирок 4 стадії після застосування препарату Земплар у дозі 3 мкг становить 44-46 л. Фармакокінетичний профіль при застосуванні парикальцитолу (при застосуванні внутрішньо препарату у формі капсул) у пацієнтів з хронічною хворобою нирок 5 стадії, що перебувають на гемодіалізі або перитонеальному діалізі, можна порівняти з таким у пацієнтів з хронічною хворобою нирок 3 та 4 стадії. Таким чином, спеціальна корекція дози не потрібна.Фармакокінетика парикальцитолу (при застосуванні внутрішньо препарату у формі капсул) була досліджена у пацієнтів із хронічною хворобою нирок 3 та 4 стадії). Після застосування парикальцитолу в дозі 4 мкг (в капсулах) у пацієнтів з хронічною хворобою нирок 3 стадії середній Т1/2 парикальцитолу становив 17 год. Середній Т1/2 парикальцитолу у пацієнтів з хронічною хворобою нирок 4 стадії при застосуванні препарату капсулах) становить 20 год. Ступінь кумуляції парикальцитолу відповідав Т1/2 та кратності застосування препарату Земплар®. Проведення гемодіалізу не впливає на швидкість виведення парикальцітолу.Середній Т1/2 парикальцитолу у пацієнтів з хронічною хворобою нирок 4 стадії при застосуванні препарату у дозі 3 мкг (в капсулах) становить 20 год. Ступінь кумуляції парикальцитолу відповідав Т1/2 та кратності застосування препарату Земплар®. Проведення гемодіалізу не впливає на швидкість виведення парикальцітолу.Середній Т1/2 парикальцитолу у пацієнтів з хронічною хворобою нирок 4 стадії при застосуванні препарату у дозі 3 мкг (в капсулах) становить 20 год. Ступінь кумуляції парикальцитолу відповідав Т1/2 та кратності застосування препарату Земплар®. Проведення гемодіалізу не впливає на швидкість виведення парикальцітолу.Клінічна фармакологіяПрепарат, що регулює обмін кальцію та фосфору.Показання до застосуванняПрофілактика та лікування вторинного гіперпаратиреозу, що розвивається при хронічній хворобі нирок 3 та 4 стадії, а також у пацієнтів із хронічною хворобою нирок 5 стадії, які перебувають на гемодіалізі або перитонеальному діалізі.Протипоказання до застосуваннясимптоми інтоксикації вітаміном D; гіперкальціємія; спільне застосування з фосфатами або похідними вітаміну D; спільне застосування з алюмініймісними препаратами (наприклад, антацидами, фосфат-зв'язуючими препаратами) на постійній основі та магнійвмісними препаратами (наприклад, антацидами); дитячий та підлітковий вік до 18 років (клінічні дослідження не проводилися); підвищена чутливість до будь-якого компонента препарату. З обережністю слід призначати препарат одночасно із серцевими глікозидами, кетоконазолом та іншими потужними інгібіторами CYP3A4.Вагітність та лактаціяНедостатньо даних про застосування парикальцітолу у вагітних жінок. Дані, отримані в дослідженнях, проведених на тваринах, показують, що парикальцитол викликає репродуктивну токсичність і здатний проникати через плацентарний бар'єр. Парикальцитол слід застосовувати при вагітності тільки в тому випадку, якщо ймовірна користь для матері перевершує потенційний ризик для плода. Дані, отримані в дослідженнях, проведених на тваринах, показують, що парикальцитол виділяється з грудним молоком. Відомостей виведення парикальцитола з грудним молоком в жінок немає. При необхідності застосування препарату Земплар грудне вигодовування слід припинити. Можливе продовження грудного вигодовування у разі відміни препарату Земплар®, при цьому необхідно враховувати користь грудного вигодовування для дитини та користь терапії препаратом Земплар® для матері.Побічна діяПобічні реакції, як клінічні, так і лабораторні, зв'язок яких із застосуванням парикальцитолу можна було б охарактеризувати, принаймні як можливу, представлені відповідно до ураження органів і систем органів і частоти розвитку. Побічні реакції наведені нижче із зазначенням частоти: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, але менше 1/10); нечасто (≥1/1000, але не менше 1/100); рідко (≥1/10000, але менше 1/1000); дуже рідко (менше 1/10000, включаючи окремі повідомлення). Пацієнти з хронічною хворобою нирок 3 та 4 стадії При застосуванні препарату Земплар® найчастішою побічною реакцією був висип (у 2% пацієнтів). Безпека парикальцитола була оцінена у трьох 24-тижневих подвійних сліпих, плацебо-контрольованих, багатоцентрових клінічних дослідженнях за участю 220 пацієнтів із хронічною хворобою нирок 3 та 4 стадії. У цих дослідженнях не спостерігалося жодних статистично значущих відмінностей між групою плацебо та групою, яка приймає парикальцитол, у частоті виникнення гіперкальціємії (парикальцитол (2/106; 2%) порівняно з плацебо (0/111; 0%)) або підвищеної концентрації сполук кальцію та фосфору (парикальцитол (13/106; 12%) порівняно з плацебо (7/111; 6%)). Частка пацієнтів, достроково виключених із дослідження через побічні реакції, склала 6% для групи, що отримувала парикальцитол, і 4% - для групи плацебо. Ця відмінність не є статистично значущою. Побічні реакції у пацієнтів з хронічною хворобою нирок 3 та 4 стадії, описані у клінічних дослідженнях З боку імунної системи: нечасто – гіперчутливість. З боку нервової системи: нечасто – запаморочення, дисгевзія. З боку шлунково-кишкового тракту: часто – неприємні відчуття в ділянці живота; нечасто – запор, сухість слизової оболонки рота. З боку шкіри та підшкірних тканин: часто – висип; нечасто - свербіж шкіри, кропив'янка. З боку кістково-м'язової системи: нечасто – м'язові спазми. Лабораторні та інструментальні дані: нечасто – відхилення від норми активності печінкових ферментів. Пацієнти з хронічною хворобою нирок 5 стадії При застосуванні препарату Земплар у клінічних дослідженнях не було відзначено статистично значущих або клінічно суттєвих відмінностей у типах та частоті виникнення побічних реакцій між групою, яка отримувала парикальцитол та групою плацебо. Частка пацієнтів, достроково виключених із дослідження через побічні реакції, склала 7% для групи, що отримувала парикальцитол і 7% для групи плацебо. Побічні реакції у пацієнтів з хронічною хворобою нирок 5 стадії, описані у клінічних дослідженнях З боку шлунково-кишкового тракту: часто – діарея, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, зниження апетиту. З боку обміну речовин: часто – гіперкальціємія, гіпокальціємія. З боку нервової системи: часто – запаморочення. З боку шкіри та підшкірних тканин: часто – акне. З боку статевих органів та молочної залози: часто – болючість молочних залоз. Постмаркетингові дані та дані клінічних досліджень при введенні препарату парентерально Лабораторні та інструментальні дані: нечасто – збільшений час кровотечі, збільшення активності АСТ, відхилення від норми лабораторних досліджень, зниження маси тіла, збільшення концентрації креатиніну у сироватці крові*. З боку серцево-судинної системи: нечасто – зупинка серця, аритмія, тріпотіння передсердь, підвищення/зниження артеріального тиску. З боку системи кровотворення: нечасто – анемія, лейкопенія, лімфаденопатія. З боку обміну речовин: часто – гіперкальціємія, гіперфосфатемія; нечасто – гіперкаліємія, гіпокальціємія, анорексія. З боку нервової системи: часто – головний біль, дисгевзія; нечасто - кома, інсульт, минуще ішемічне порушення мозкового кровообігу, непритомність, міоклонія, гіпестезія, парестезія, запаморочення. З боку психіки: сплутаність свідомості, делірій, деперсоналізація, ажитація, безсоння, підвищена збудливість. З боку органу зору: нечасто – глаукома, кон'юнктивіт. З боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – порушення з боку органу слуху. З боку дихальної системи: нечасто – набряк легенів, астма, задишка, носова кровотеча, кашель. З боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – ректальна кровотеча, коліт, діарея, гастрит, диспепсія, дисфагія, біль у животі, запор, нудота, блювання, сухість слизової оболонки рота, порушення з боку шлунково-кишкового тракту; частота невідома - кровотеча із ШКТ. З боку шкіри та підшкірних тканин: часто – свербіж; нечасто – бульозний дерматит, алопеція, гірсутизм, висип, гіпергідроз. З боку кістково-м'язової системи: нечасто – артралгія, тугорухливість суглобів, біль у спині, м'язові судоми, біль у м'язах. З боку ендокринної системи: часто – гіпопаратиреоз; нечасто – гіперпаратиреоз. З боку статевих органів та молочної залози: нечасто – біль у молочних залозах, еректильна дисфункція. Інфекційні та паразитарні захворювання: нечасто – сепсис, пневмонія, інфекції, фарингіт, вагінальні інфекції, грип. Доброякісні, злоякісні та неуточнені новоутворення (включаючи кісти та поліпи): нечасто – рак молочної залози. З боку імунної системи: нечасто – гіперчутливість; частота невідома - набряк гортані, набряк Квінке, кропив'янка. Інші: нечасто - порушення ходи, набряки, периферичні набряки, біль, біль у місці ін'єкції, лихоманка, біль у ділянці грудної клітки, загострення основного захворювання, слабкість, почуття дискомфорту, почуття спраги. * - Дані побічні реакції спостерігалися у пацієнтів на переддіалізному етапі. Побічні реакції, частота яких невідома, наведені нижче відповідно до ураження органів та систем органів. З боку імунної системи: алергічні реакції, кропив'янка, набряк Квінке та набряк гортані. З боку обміну речовин: гіперкальціємія. Лабораторні та інструментальні дані: збільшення значення Са × Р (збільшення обумовлено підвищенням концентрації Са), збільшення концентрації креатиніну в крові.Взаємодія з лікарськими засобамиВідомо, що кетоконазол є неспецифічним інгібітором кількох ізоферментів цитохрому Р450. Наявні дані, отримані в дослідженнях in vivo та in vitro, дають підстави вважати, що кетоконазол може взаємодіяти з ферментами, які відповідають за метаболізм парикальцитолу та інших аналогів вітаміну D. Слід бути обережним при одночасному призначенні парикальцитолу з кетоконазолом. Вплив багаторазового прийому кетоконазолу при призначенні в дозі 200 мг 2 рази на добу протягом 5 днів на фармакокінетику парикальцитолу (у формі капсул) вивчали у здорових добровольців. Смах парикальцитола практично не змінювалася, але AUC0-∞ при призначенні кетоконазолу збільшувалася приблизно в 2 рази. Середній Т1/2 парикальцітолу при призначенні кетоконазолу становив 17 год порівняно з 9.8 годин при призначенні парикальцітолу без кетоконазолу. Результати цього дослідження показують, що після перорального або внутрішньовенного введення препарату максимальна AUCinf парикальцитола внаслідок лікарської взаємодії з кетоконазолом, ймовірно, збільшується не більше ніж у 2 рази. Спеціальних досліджень лікарської взаємодії не проводилося. Токсичність серцевих глікозидів посилюється при гіперкальціємії (будь-якій етіології), тому слід бути обережним при одночасному застосуванні серцевих глікозидів з парикальцитолом. Не слід застосовувати препарати, що містять фосфор або вітамін D, одночасно з парикальцитолом внаслідок підвищеного ризику розвитку гіперкальціємії та збільшення твору Са×Р. Високі дози кальційвмісних препаратів або тіазидних діуретиків можуть підвищити ризик розвитку гіперкальціємії. Не слід застосовувати магнійсодержащие препарати (наприклад, антациди) одночасно з препаратами вітаміну D, внаслідок ризику гіпермагніємії. Препарати, що містять алюміній (наприклад, антациди, фосфатзв'язуючі препарати) не слід довго застосовувати одночасно з препаратами вітаміну D, внаслідок можливого збільшення концентрації алюмінію в крові та токсичної дії алюмінію на кісткову тканину. Препарати, які погіршують всмоктування з кишечника жиророзчинних вітамінів, такі як колістирамін, можуть порушувати всмоктування препарату Земплар® (у формі капсул).Спосіб застосування та дозиПрепарат призначають внутрішньо, незалежно від їди. Хронічна хвороба нирок 3 та 4 стадії Препарат призначають 1 раз на добу, щодня або 3 рази на тиждень. У разі застосування препарату Земплар 3 рази на тиждень його необхідно приймати не частіше ніж через день. Середні тижневі дози при застосуванні препарату щодня та тричі на тиждень не відрізняються. Незважаючи на те, що клінічний ефект не відрізняється при різних режимах дозування, рекомендується щоденне застосування препарату Земплар®, оскільки він сприяє більшій прихильності пацієнта до лікування та зменшує ризик випадкового порушення режиму дозування. Стартова доза Стартова доза препарату Земплар визначається на підставі вихідної концентрації іПТГ. Початкова концентрація іПТГ Доза при щоденному прийомі Доза прийому 3 рази на тиждень* ≤500 пг/мл (56 пкмоль/л) 1 мкг 2 мкг >500 пг/мл (56 пкмоль/л) 2 мкг 4 мкг * Приймати не частіше, ніж через день Титрування дози Дозу препарату Земплар® слід підбирати індивідуально, залежно від рівня іПТГ у плазмі або сироватці крові, з урахуванням сироваткових концентрацій кальцію та фосфору. Концентрація іПТГ у порівнянні з вихідним рівнем Доза препарату Земплар® ( в капс.) Зміна дози з інтервалом 2-4 тижні При щоденному застосуванні При застосуванні 3 рази на тиждень . Та ж чи збільшилася Збільшити 1 мкг 2 мкг Зменшилася на <30% Зменшилася на ≥30%, але ≤60% Залишити колишній - - Зменшилася на >60% Зменшити 2 1 мкг 2 мкг іПТГ <60 пг/мл (7 пкмоль/л) 1 – приймати не частіше, ніж через день. 2 - якщо пацієнт отримує препарат Земплар у мінімальній дозі щодня або 3 рази на тиждень, і потрібне зниження дози, можливе зменшення частоти прийому Земплар . Необхідно ретельно контролювати сироваткові концентрації кальцію та фосфору у пацієнтів після початку застосування препарату Земплар®, у період титрування дози та при сумісному застосуванні з потужними інгібіторами CYP3А. Якщо при застосуванні препарату Земплар® у пацієнта розвивається гіперкальціємія або стабільне підвищення твору Са Р становить понад 55 мг2/дл2 (4.4 ммоль2/л2), дозу кальційвмісних фосфатзв'язувальних препаратів слід знизити або відмінити препарати. При необхідності можливе зниження дози препарату Земплар або тимчасове його відміна. У разі тимчасової відміни застосування препарату Земплар® відновлювати застосування препарату слід з нижчою дозою, коли сироваткові концентрації кальцію та добуток Са × Р досягнуть цільових значень. Хронічна хвороба нирок 5 стадії Препарат Земплар® призначають 3 рази на тиждень, не частіше ніж через день. Стартова доза Розрахунок стартової дози препарату Земплар® здійснюється за такою формулою: Стартова доза (мкг) = Початкова концентрація іПТГ (пг/мл)/60 або Стартова доза (мкг) = Початкова концентрація іПТГ (пкмоль/л)/7. Титрування дози Подальші дози препарату Земплар® підбирають індивідуально, залежно від вихідної концентрації іПТГ, сироваткових концентрацій кальцію та фосфору. Підбір дози препарату Земплар® здійснюється за такою формулою: Титрувана доза (мкг) = концентрація іПТГ (пг/мл) за даними останнього виміру/60 або Доза, що титрується (мкг) = концентрація іПТГ (пкмоль/л) за даними останнього вимірювання/7. Сироваткові концентрації кальцію та фосфору слід ретельно контролювати після початку лікування, у період титрування дози та при супутньому застосуванні потужних інгібіторів CYP3А. Якщо при застосуванні препарату Земплар® у пацієнта розвивається гіперкальціємія або стабільне підвищення твору Са × Р, дозу фосфатзв'язувальних препаратів, що містять кальцій, слід знизити або відмінити їх. Пацієнтів можна перевести на терапію некальцієвими фосфатзв'язуючими препаратами. Якщо сироваткова концентрація кальцію >11 мг/дл (2.8 ммоль2/л2) або добуток Са Р більше 70 мг2/дл2 (5.6 ммоль2/л2), дозу препарату слід знизити (вона повинна становити на 2-4 мкг менше, ніж розрахована раніше за формулою іПТГ/60 (або іПТГ/7) Якщо потрібна додаткова корекція дози препарату Земплар®, то при необхідності можливе зниження дози препарату Земплар® або тимчасове його відміна аж до нормалізації вищеописаних параметрів. Коли концентрація іПТГ наближається до цільового діапазону (150-300 пг/мл), може виникнути необхідність невеликої індивідуальної корекції дози препарату Земплар для досягнення стабільного рівня ПТГ. У разі, коли контроль рівня ПТГ та концентрації кальцію або фосфору проводиться рідше ніж 1 раз на тиждень, рекомендується використання меншої стартової дози та меншої зміни дози препарату Земплар® при її титруванні. Середня доза препарату Земплар при його застосуванні 3 рази на тиждень на першому тижні лікування в клінічних дослідженнях склала 11.2 мкг. У середньому доза препарату Земплар при його застосуванні в клінічних дослідженнях 3 рази на тиждень склала 6.3 мкг. Максимальна безпечна доза препарату Земплар у клінічних дослідженнях склала 32 мкг. Корекція дози у пацієнтів з легкими та помірно вираженими порушеннями функції печінки не потрібна. Фармакокінетика парикальцитолу у пацієнтів із тяжким порушенням функції печінки не вивчалась. Ефективність та безпека застосування препарату Земплар® (у лікарській формі капсули) у дітей не вивчалась. Не було виявлено відмінностей ефективності або безпеки у пацієнтів віком 65-75 років та у молодших пацієнтів, але більш висока чутливість деяких літніх пацієнтів до препарату не може бути виключена.ПередозуванняСимптоми: передозування препарату Земплар може викликати гіперкальціємію, гіперкальціурію та гіперфосфатемію, а також виражене зниження секреції ПТГ. Споживання великих кількостей кальцію та фосфору одночасно із застосуванням препарату Земплар® може призвести до подібних порушень. Лікування гострого випадкового передозування препарату Земплар вимагає невідкладної допомоги. Якщо факт передозування виявлено через порівняно невеликий час, можна викликати блювання або провести промивання шлунка, що сприятиме запобіганню подальшому всмоктуванню парикальцитолу. Якщо передбачається, що препарат уже пройшов через шлунок, то його якнайшвидшому виведенню з кишечника може сприяти прийом вазелінової олії. Необхідно контролювати сироваткову концентрацію електролітів (особливо кальцію), швидкість виведення кальцію через нирки та оцінити зміни на ЕКГ, які можуть бути пов'язані з гіперкальціємією. Такий моніторинг має дуже важливе значення у пацієнтів, які отримують серцеві глікозиди. Припинення споживання харчових добавок, що містять кальцій,та дотримання дієти з низьким вмістом кальцію також показані при випадковому передозуванні препарату. Т.к. парикальцитол має відносно коротку тривалість фармакологічної дії, виконання подальших дій, як правило, не потрібно. Для лікування тяжкої гіперкальціємії можливе застосування таких препаратів, як солі фосфорних кислот та кортикостероїдів; також можливе проведення форсованого діурезу. Парикальцитол суттєво не виводиться при діалізі.Парикальцитол суттєво не виводиться при діалізі.Парикальцитол суттєво не виводиться при діалізі. Ознаки та симптоми інтоксикації вітаміном D, пов'язані з гіперкальціємією включають: Ранні: слабкість, головний біль, сонливість, нудота, блювання, сухість слизової оболонки рота, запор, біль у м'язах, біль у кістках та металевий присмак у роті. Пізні: анорексія, втрата маси тіла, кон'юнктивіт (кальцинуючий), панкреатит, світлобоязнь, ринорея, свербіж, гіпертермія, зниження статевого потягу, підвищена концентрація азоту сечовини крові, гіперхолестеринемія, підвищена концентрація ACT та АЛТ, ектопічна кальцифікація, підвищення сонливість і рідко – психоз. Були зареєстровані випадки передозування зі смертю.Запобіжні заходи та особливі вказівкиНадмірне пригнічення секреції ПТГ може призвести до підвищення сироваткової концентрації кальцію та зниження обмінних процесів у кістковій тканині. Для досягнення відповідних фізіологічних показників потрібні контроль стану пацієнта та індивідуальний підбір дози препарату Земплар®. Хронічна гіперкальціємія може призвести до генералізованого кальцинозу судин та кальцинозу інших м'яких тканин. У разі розвитку клінічно значущої гіперкальціємії у пацієнта, який приймає парикальцитол спільно з кальцієвмісними фосфатзв'язуючими препаратами, дозу останніх слід знизити або тимчасово припинити застосування цього препарату. Токсичність серцевих глікозидів посилюється при гіперкальціємії. Серцеві глікозиди слід застосовувати з обережністю при сумісному застосуванні з парикальцитолом. Слід виявляти обережність при сумісному застосуванні парикальцитолу з кетоконазолом. Препарат Земплар® (у формі капсул) як допоміжна речовина містить етанол (менше 100 мг на одну капсулу (дозування 1 мкг, 2 мкг і 4 мкг). Етанол може бути потенційно небезпечний для пацієнтів із захворюваннями печінки, алкоголізмом, епілепсією, вагітних жінок та дітей. При початковому підборі дози або будь-якій її зміні слід визначати сироваткові концентрації кальцію, фосфору, сироваткову або плазмову концентрацію іПТГ, принаймні кожні 2 тижні протягом 3 місяців після початку лікування препаратом Земплар або після зміни дози препарату Земплар, потім - кожен місяць протягом 3 місяців, потім – кожні 3 місяці. У пацієнтів на переддіалізному етапі парикальцитол, як і інші активатори рецепторів вітаміну D, може збільшувати концентрацію креатиніну в сироватці крові (і, отже, зменшити розрахункову швидкість клубочкової фільтрації (рСКФ)) без зміни істинної швидкості клубочкової фільтрації (СКФ). Використання у педіатрії Ефективність та безпека препарату Земплар® у дітей не вивчалась. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Даних про вплив препарату на здатність до керування автомобілем та роботи з механізмами немає. Проте, т.к. можливе виникнення таких побічних явищ, як запаморочення, непритомність, рекомендується під час терапії препаратом Земплар® утриматися від керування автомобілем та занять іншими видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему