Кардиотоники Обновление

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активна речовина: дигоксин – 0,25 мг; допоміжні речовини: крохмаль картопляний – 6,25 мг; сахароза (цукор) – 15 мг; кальцію стеарат – 0,5 мг; декстроза моногідрат – 20 мг; лактоза моногідрат (цукор молочний) – 7,5 мг; тальк – 0,5мг. Пігулки 0,25 мг. По 10, 14 таблеток у контурне осередкове впакування з плівки полівінілхлоридної та фольги алюмінієвої або пакувального паперу. По 3, 5, 10 контурних осередкових упаковок по 10 таблеток або 4 контурні осередкові упаковки по 14 таблеток з інструкцією по застосуванню поміщають у пачку з картону.Опис лікарської формиПігулки білого кольору, плоскоциліндричної форми, з фаскою, з маркуванням "R" на одній стороні або без неї.ФармакокінетикаВсмоктування дигоксину із шлунково-кишкового тракту варіабельно становить 70-80 % дози і залежить від моторики шлунково-кишкового тракту, лікарської форми, супутнього прийому їжі, від взаємодії з іншими лікарськими засобами. Біодоступність 60-80%. При нормальній кислотності шлункового соку руйнується незначна кількість дигоксину, при гіперацидних станах може руйнуватися більша його кількість. Для повної абсорбції потрібна достатня експозиція в кишечнику: при зниженні моторики шлунково-кишкового тракту біодоступність максимальна, посилена перистальтика – мінімальна. Здатність дигоксину накопичуватися в тканинах (кумулювати) пояснює відсутність кореляції на початку лікування між вираженістю фармакодинамічного ефекту та концентрацією його у плазмі крові. Зв'язок із білками плазми становить 25 %.Об'єм розподілу, що здається, - 5 л/кг. Метаболізується у печінці. Виводиться переважно нирками (60-80% у незмінному вигляді), період напіввиведення становить близько 40 годин (визначається функцією нирок). Інтенсивність ниркового виведення визначається величиною гломерулярної фільтрації. При незначній хронічній нирковій недостатності, зниження ниркового виведення дигоксину компенсується за рахунок печінкового метаболізму до неактивних сполук. При печінковій недостатності компенсація відбувається за рахунок посилення ниркового виведення дигоксину.ФармакодинамікаДігоксин – серцевий глікозид. Виявляє позитивну інотропну дію, обумовлену прямою інгібуючою дією натрій-калієвої АТФази мембран кардіоміоцитів, що призводить до збільшення внутрішньоклітинного вмісту іонів натрію і, відповідно, зниження іонів калію. Підвищений вміст іонів натрію викликає активацію натрій-кальцієвого обміну, підвищення вмісту іонів кальцію, внаслідок чого підвищується сила скорочення міокарда. Внаслідок збільшення скоротливості міокарда збільшується ударний об'єм крові. Знижується кінцевий систолічний і кінцевий діастолічний об'єми серця, що поряд з підвищенням тонусу міокарда призводить до скорочення його розмірів і таким чином до зниження потреби міокарда в кисні. Чинить хронотропну дію, зменшує надмірну симпатичну активність шляхом підвищення чутливості кардіопульмональних барорецепторів. Завдяки збільшенню активності блукаючого нерва має антиаритмічну дію, зумовлену зменшенням швидкості проведення імпульсів через атріовентрикулярний вузол та подовженням ефективного рефрактерного періоду. Цей ефект відбувається в результаті опосередкованого на атріовентрикулярний вузол. Негативний дромотропний ефект проявляється у підвищенні рефрактерності атріовентрикулярного вузла, що зумовлює застосування при пароксизмах суправентрикулярних тахікардій та тахіаритмій. При миготливій тахіаритмії сприяє уповільненню частоти шлуночкових скорочень, подовжує діастолу, покращує внутрішньосерцеву та системну гемодинаміку. Позитивний батмотропний ефект проявляється при застосуванні субтоксичних та токсичних доз. Має пряму вазоконстрикторну дію, яка найбільш чітко проявляється за відсутності застійних периферичних набряків. У той же час непрямий вазодилатуючий ефект (у відповідь на підвищення хвилинного об'єму крові та зниження зайвої симпатичної стимуляції судинного тонусу), як правило, переважає пряму вазоконстрикторну дію, внаслідок чого знижується загальний периферичний судинний опір.Показання до застосуванняУ складі комплексної терапії хронічної серцевої недостатності ІІ (за наявності клінічних проявів) та ІІІ-ІV функціонального класу за класифікацією NYHA; тахісистолічна форма мерехтіння та тріпотіння передсердь пароксизмального та хронічного перебігу (особливо у поєднанні з хронічною серцевою недостатністю).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до компонентів препарату, глікозидна інтоксикація, синдром Вольфа-Паркінсона-Уайта, атріовентрикулярна блокада II ступеня, шлуночкова тахікардія та фібриляція шлуночків, повна блокада, що перемежується, дитячий вік до 3-х років; пацієнти з рідкісними спадковими захворюваннями: непереносимість лактози, фруктози, дефіцит лактази, сахарази/ізомальтази або глюкозо-галактозна мальабсорбція. З обережністю: Зіставляючи користь/ризик: атріовентрикулярна блокада I ступеня, синдром слабкості синусового вузла без водія ритму, ймовірність нестабільного проведення по атріовентрикулярному вузлу, вказівки в анамнезі на напади Морганьї-Адамса-Стокса, гіпертрофічний обструктивний субаортальний стеноз, ізольований серцева астма у пацієнтів з мітральним стенозом (при відсутності тахісистолічної форми миготливої ​​аритмії), гострий інфаркт міокарда, нестабільна стенокардія, артеріовенозний шунт, гіпоксія, серцева недостатність з порушенням діастолічної серти, виражена дилатація порожнин серця, «легеневе» серце; водно-електролітні порушення: гіпокаліємія, гіпомагніємія,гіперкальціємія, гіпернатріємія; гіпотиреоз, алкалоз, міокардит, літній вік, ниркова та/або печінкова недостатність, ожиріння.Вагітність та лактаціяПрепарати наперстянки проникають крізь плаценту. Дігоксин із безпеки застосування його при вагітності відноситься до категорії «С». Дослідження у вагітних жінок є недостатніми, призначення препарату можливе лише в тому випадку, коли передбачувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Дігоксин виділяється у грудне молоко. Оскільки немає даних про вплив препарату на немовлят, при необхідності терапії в цей період годування груддю рекомендується припинити.Побічна діяПобічні ефекти, що відзначаються, часто є початковими ознаками передозування. Глікозидна інтоксикація: з боку серцево-судинної системи: пароксизмальна шлуночкова тахікардія, шлуночкова екстрасистолія (бігемія, політопна шлуночкова екстрасистолія), вузлова тахікардія, синусова брадикардія, синоаурикулярна блокада, мерехтіння та тріпотіння передсердь, атріовда на ЕКГ – зниження сегмента ST із заснуванням двофазного зубця Т. З боку травного тракту: анорексія, нудота, блювання, діарея, біль у животі, некроз кишечника. З боку центральної нервової системи: порушення сну, головний біль, запаморочення, неврит, радикуліт, маніакально-депресивний синдром, парестезії та непритомність, дезорієнтація та сплутаність свідомості (переважно у пацієнтів похилого віку з атеросклерозом), однокольорові зорові галюцинації. З боку органів чуття: фарбування видимих ​​предметів у жовто-зелений колір, миготіння «мушок» перед очима, зниження гостроти зору, макро- та мікропсія. Можливі алергічні реакції: шкірний висип, рідко кропив'янка. З боку органів кровотворення та системи гемостазу: тромбоцитопенічна пурпура, носові кровотечі, петехії. Інші: гіпокаліємія, гінекомастія.Взаємодія з лікарськими засобамиПри одночасному застосуванні дигоксину та препаратів, що викликають порушення електролітного балансу, зокрема, гіпокаліємію (мінерало- та глюкокортикостероїди, інсулін, бета-адреноміметики, амфотерицин В, інгібітори карбоангідрази, кортикотропін, діуретичні препарати, фуросемід, індапамід, манітол та похідні тіазиду), натрію фосфат), підвищується ризик виникнення аритмій та розвитку інших токсичних ефектів дигоксину, тому потрібне постійне спостереження за вмістом калію в крові. Гіперкальціємія також може призвести до розвитку токсичних ефектів дигоксину, тому слід уникати внутрішньовенного введення солей кальцію пацієнтам, які приймають дигоксин, а у разі сумісного застосування дозу дигоксину необхідно зменшити. Препарати солей калію не можна застосовувати, якщо під впливом дигоксину з'явилися порушення провідності на ЕКГ, проте солі калію часто призначають разом із серцевими глікозидами для запобігання порушенням ритму серця. Деякі препарати можуть підвищити концентрацію дигоксину в сироватці крові (хінідин, блокатори «повільних» кальцієвих каналів (особливо верапаміл), каптоприл, аміодарон, спіронолактон та тріамтерен) тому при сумісному застосуванні слід зменшувати дозу дигоксину, щоб не виявився токсичний вплив препарату. Аміодарон збільшує концентрацію дигоксину в плазмі до токсичного значення. Взаємодія аміодарону та дигоксину пригнічує активність синусового та атріовентрикулярного вузлів серця та провідність нервового імпульсу по провідній системі серця, тому, призначивши аміодарон, дигоксин скасовують або його дозу зменшують наполовину. Бета-адреноблокатори та верапаміл посилюють вираженість негативного хронотропного ефекту, знижують силу інотропного ефекту. Спіронолактон знижує швидкість виведення дигоксину, тому слід при сумісному застосуванні коригувати дозу препарату; крім того, одночасне застосування спіронолактону може впливати на результати методу визначення концентрації дигоксину, тому потрібна особлива увага при оцінці отриманих результатів. Абсорбція дигоксину в кишечнику може бути знижена під дією тетрацикліну, алюмінієвмісних, магнійсодержащих та інших антацидів. Пектин та інші адсорбенти, колестірамін, колестипол, проносні засоби, неоміцин знижують всмоктування дигоксину і тим самим знижують його лікувальну дію. Знижують біодоступність дигоксину: активоване вугілля, в'яжучі лікарські препарати, каолін, сульфасалазин (зв'язування у просвіті шлунково-кишкового тракту); метоклопрамід, неостигміну метилсульфат (прозерин) (посилення моторики шлунково-кишкового тракту). Збільшують біодоступність дигоксину: антибіотики широкого спектра дії, що пригнічують кишкову мікрофлору (зменшення руйнування у шлунково-кишковому тракті). Еритроміцин покращує всмоктування дигоксину у кишечнику. Індуктори мікросомального окиснення (барбітурати, фенілбутазон, фенітоїн, рифампіцин, протиепілептичні засоби, пероральні контрацептиви) можуть стимулювати метаболізм дигоксину (при їх відміні можлива дигіталісна інтоксикація). Фенілбутазон знижує концентрацію дигоксину у сироватці крові. Препарати Звіробою продірявленого індукують Р-глікопротеїн та цитохром Р450, що зменшує біодоступність, збільшує метаболізм та помітно знижує концентрацію дигоксину в плазмі крові. Одночасне застосування з дигоксином антиаритмічних засобів, солей кальцію, панкуронію броміду, алкалоїдів раувольфії, суксаметонії та симпатоміметиків може спровокувати розвиток порушень серцевого ритму, тому в цих випадках необхідно контролювати серцеву діяльність та ЕКГ пацієнта. Едрофонія хлорид (інгібітор холінестерази) підвищує тонус парасимпатичної нервової системи, тому взаємодія його з дигоксином може спричинити виражену брадикардію. Дигоксин знижує антикоагулянтну дію гепарину, тому дозу останнього слід збільшувати. Індометацин знижує виведення дигоксину, тому зростає небезпека токсичної дії препарату. Хінідин та хінін можуть різко збільшити концентрацію дигоксину. При дослідженні перфузії міокарда препаратами талію дигоксин знижує ступінь накопичення талію в місцях ураження серцевого м'яза та спотворює дані дослідження. Застосування йодовмісних гормонів щитовидної залози посилює обмін речовин, тому дозу дигоксину обов'язково слід збільшувати.Спосіб застосування та дозиВсередину. Як і для всіх серцевих глікозидів, дозу слід підбирати обережно, індивідуально для кожного пацієнта. Якщо пацієнт перед призначенням дигоксину приймав серцеві глікозиди, то дозу препарату необхідно зменшити. Дорослі та діти старше 10 років – доза дигоксину залежить від необхідної швидкості досягнення терапевтичного ефекту: помірно швидка дигіталізація (24-36 год), що застосовується в екстрених випадках: добова доза 0,75-1,25 мг, розділена на 2 прийоми, під контролем ЕКГ перед кожною наступною дозою. Після досягнення насичення переходять на підтримуюче лікування; повільна дигіталізація (5-7 днів): добова доза 0,125-0,5 мг призначається 1 раз на добу протягом 5-7 днів (до досягнення насичення), після чого переходять на підтримуючу терапію; підтримуюча терапія: добова доза встановлюється індивідуально та становить 0,125-0,75 мг (підтримуючу терапію, як правило, проводять тривало). У пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю дигоксин повинен застосовуватись у малих дозах: до 0,25 мг на добу (для пацієнтів з масою тіла понад 85 кг – до 0,375 мг на добу). У пацієнтів похилого віку добова доза дигоксину повинна знижуватися до 0,0625-0,125 мг (1/4-1/2 таблетки). Діти віком від 3 до 10 років: насичувальна доза для дітей становить 0,05-0,08 мг/кг/добу; цю дозу призначають протягом 3-5 днів при помірно швидкій дигіталізації або протягом 6-7 днів при повільній дигіталізації. Підтримуюча доза для дітей становить 0,01-0,025 мг/кг/добу. Пацієнтам з порушенням функції нирок необхідно зменшити дозу дигоксину: при значенні кліренсу креатиніну 50-80 мл/хв. Протягом усього часу лікування дигоксином пацієнт повинен перебувати під наглядом лікаря, щоб уникнути побічних ефектів, що виникають унаслідок передозування. Слід зменшити дозу дигоксину пацієнтам з хронічним легеневим серцем, коронарною недостатністю, порушеннями водно-електролітного балансу, нирковою або печінковою недостатністю. У пацієнтів похилого віку також потрібний обережний підбір дози, особливо за наявності одного або кількох вищеназваних станів. При цьому слід враховувати, що у таких пацієнтів навіть при порушенні функції нирок значення кліренсу креатиніну можуть бути в межах норми, що пов'язано зі зниженням м'язової маси та зменшенням синтезу креатиніну. Оскільки при нирковій недостатності порушуються фармакокінетичні процеси, підбір дози слід проводити під контролем концентрації дигоксину у сироватці крові. Якщо це неможливо, можна скористатися такими рекомендаціями: дозу слід скорочувати приблизно на стільки ж відсотків, наскільки знижений кліренс креатиніну. Якщо кліренс креатиніну не визначався, його можна приблизно розрахувати, виходячи з показника концентрації креатиніну в сироватці крові (ККС), за формулою Кокрофта-Гаулта. Для чоловіків: (140 - вік [у роках]) · вага [в кг] / (72 · ККС [мг/дл]). Для жінок отриманий результат слід помножити на 0,85. При тяжкій нирковій недостатності концентрацію дигоксину в сироватці слід визначати через кожні 2 тижні, принаймні, у початковий період лікування. При ідіопатичному субаортальному стенозі (обструкція вихідного тракту лівого шлуночка асиметрично гіпертрофованою міжшлуночковою перегородкою) призначення дигоксину призводить до наростання виразності обструкції. При вираженому мітральному стенозі та нормо- або брадикардії серцева недостатність розвивається внаслідок зниження діастолічного наповнення лівого шлуночка. Дигоксин, збільшуючи скоротливість міокарда правого шлуночка, спричиняє подальше підвищення тиску в системі легеневої артерії, що може спровокувати набряк легень або посилити лівошлуночкову недостатність. Пацієнтам з мітральним стенозом серцеві глікозиди призначають при приєднанні правошлуночкової недостатності або за наявності миготливої ​​тахіаритмії. У пацієнтів з атріовентрикулярною блокадою ІІ ступеня призначення серцевих глікозидів може її посилити та призвести до розвитку нападу Морганьї-Адамса-Стокса. Призначення серцевих глікозидів при атріовентрикулярній блокаді І ступеня вимагає обережності, регулярного контролю ЕКГ, а в ряді випадків – фармакологічної профілактики засобами, що покращують атріовентрикулярну провідність. Дігоксин при синдромі Вольфа-Паркінсона-Уайта, сповільнюючи атріовентрикулярну провідність, сприяє проведенню імпульсів через додаткові шляхи проведення в обхід атріовентрикулярного вузла і тим самим провокує розвиток пароксизмальної тахікардії. Імовірність виникнення глікозидної інтоксикації зростає при гіпокаліємії, гіпомагніємії, гіперкальціємії, гіпернатріємії, гіпотиреозі, вираженій дилатації порожнин серця, «легеневому» серці, міокардиті та у пацієнтів похилого віку. Як один з методів контролю дигіталізації при призначенні серцевих глікозидів використовують моніторинг їх плазмової концентрації. Алергічні реакції на дигоксин та інші серцеві глікозиди розвиваються рідко. Якщо з'являється гіперчутливість щодо якогось одного серцевого глікозиду, інші представники цієї групи застосовувати можна, оскільки перехресна гіперчутливість до серцевих глікозидів не властива. Пацієнт повинен точно виконувати такі вказівки: застосовувати препарат тільки так, як призначено, не міняти дозу самостійно; щодня застосовувати препарат тільки у призначений час; якщо частота серцевих скорочень нижче 60 уд/хв, необхідно негайно проконсультуватися з лікарем; якщо пропущено прийом чергової дози препарату, її необхідно прийняти за першої можливості, після чого продовжити курс за встановленою схемою. не можна збільшувати чи подвоювати дозу; якщо пацієнт не приймав препарат більш як дві доби, про це необхідно повідомити лікаря; перед припиненням застосування препарату необхідно інформувати про це лікаря; з появою блювоти, нудоти, проносу, прискореного пульсу необхідно негайно звернутися до лікаря; перед хірургічними операціями або надання невідкладної допомоги необхідно попередити лікаря про застосування препарату; без дозволу лікаря небажане застосування інших лікарських засобів. Здатність впливати на швидкість реакцій при керуванні автотранспортом чи роботі з іншими механізмами Досліджень щодо оцінки впливу дигоксину на здатність керувати транспортними засобами та обслуговувати механізми, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, недостатньо, проте слід бути обережним.ПередозуванняСимптоми: зниження апетиту, нудота, блювання, діарея, біль у животі, некроз кишечника; шлуночкова пароксизмальна тахікардія, шлуночкова екстрасистолія (часто політопна або бігемія), вузлова тахікардія, синоаурикулярна блокада, мерехтіння і тріпотіння передсердь, атріовентрикулярна блокада, сонливість, сплутаність свідомості, деліріозний мушок» перед очима, сприйняття предметів у зменшеному чи збільшеному вигляді; неврит, радикуліт, маніакально-депресивний синдром, парестезії. Лікування: відміна дигоксину, прийом активованого вугілля (для зменшення всмоктування), введення антидотів (димеркаптопропансульфонат натрію, едетат натрію (ЕДТА), симптоматична терапія.) Проводити постійне моніторування ЕКГ. У випадках гіпокаліємії застосовуються солі калію: 0,5-1 г калію хлориду розчиняють у воді та приймають кілька разів на день до сумарної дози 3-6 г (40-80 мекв К+) для дорослих за умови адекватної функції нирок. В екстрених випадках показано внутрішньовенне краплинне введення 2% або 4% розчину калію хлориду. Добова доза становить 40-80 мЭкв К+ (розведеного до концентрації 40 мЭкв К+ на 500 мл). Рекомендована швидкість введення не повинна перевищувати 20 мекв/год (під контролем ЕКГ). При гіпомагніємії рекомендується внутрішньовенне введення солей магнію. У випадках шлуночкової тахіаритмії показано повільне внутрішньовенне введення лідокаїну. У пацієнтів з нормальною функцією серця та нирок зазвичай буває ефективно повільне внутрішньовенне введення (протягом 2-4 хв) лідокаїну у початковій дозі 1-2 мг/кг маси тіла, з наступним переходом на краплинне введення зі швидкістю 1-2 мг/хв. У пацієнтів з порушенням функції нирок та серця дозу необхідно відповідним чином зменшити. Для лікування брадіаритмій та атріовентрикулярної блокади показано застосування атропіну. При атріовентрикулярній блокаді II-III ступеня, асистолії та придушенні активності синусового вузла показана установка штучного водія ритму, при цьому не слід призначати лідокаїн та солі калію доти, доки він не буде встановлений. Під час лікування необхідно стежити за вмістом кальцію та фосфору в крові та добовій сечі. Є досвід застосування наступних препаратів з можливим позитивним ефектом: бета-адреноблокаторів, прокаїнаміду, бретилію тозилату та фенітоїну. Кардіоверсія може спровокувати фібриляцію шлуночків.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему