Гипертония Актавис Групп ПТС ехф.

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діюча речовина: лізиноприлу дигідрат 10,89 мг, еквівалентно лізиноприлу безводному 10,0 мг; допоміжні речовини: маннітол 28,0 мг, кальцію гідрофосфат дигідрат 87,43 мг, крохмаль кукурудзяний прежелатинізований 5,7 мг, натрію кроскармеллозу 5,6 мг, магнію стеарат 0,98 мг, пігментна суміш РВ-2184 По 10 або 14 таблеток у блістер із ПВХ/алюмінієвої фольги. По 3 блістери по 10 таблеток або по 2 блістери по 14 таблеток разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку з контролем першого розтину.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки світло-рожевого кольору з ризиком, допускається наявність мармуровості.Фармакотерапевтична групаАПФ інгібітор.ФармакокінетикаАбсорбція Абсорбція лізиноприлу становить у середньому 25-30% при значній міжіндивідуальній варіабельності (6-60%). Їда не впливає на всмоктування лізиноприлу. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі крові (ТСmах) становить приблизно 7 годин. Розподіл У незміненому вигляді потрапляє до системного кровообігу. Лізиноприл не зв'язується з білками плазми (за винятком циркулюючого ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ)). Проникність через гематоенцефалічний та плацентарний бар'єр низька. Метаболізм Лізиноприл не піддається метаболізму. Виведення Лізиноприл виводиться нирками у незміненому вигляді. Фракція, пов'язана з АПФ, виводиться повільно. Кліренс лізиноприлу у здорових добровольців становить приблизно 50 мл/хв. Після багаторазового прийому ефективний період напіввиведення лізиноприлу становить 126 годин. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках Хронічна серцева недостатність (ХСП) У пацієнтів із ХСН абсолютна біодоступність лізиноприлу знижується приблизно на 16%; однак AUC (площа під кривою "концентрація-час") збільшується в середньому на 125% порівняно зі здоровими добровольцями. Порушення функції нирок У пацієнтів з нирковою недостатністю спостерігається підвищена концентрація лізиноприлу в плазмі, відзначається збільшення часу досягнення максимальної концентрації та збільшення періоду напіввиведення. Порушення функції нирок призводить до збільшення AUC та періоду напіввиведення лізиноприлу, але ці зміни стають клінічно значущими лише тоді, коли швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) знижується нижче 30 мл/хв. При легкій та помірній нирковій недостатності (кліренс креатиніну (КК) від 30 до 80 мл/хв) середнє значення AUC збільшується на 13%, у той час як при тяжкій нирковій недостатності (КК від 5 до Порушення функції печінки У пацієнтів з цирозом печінки біодоступність лізиноприлу знижена приблизно на 30%, проте експозиція препарату (AUC) збільшується на 50% порівняно зі здоровими добровольцями через зниження кліренсу. Літній вік У пацієнтів похилого віку (старше 65 років) концентрація лізиноприлу в плазмі крові та AUC у 2 рази вища, ніж у пацієнтів молодого віку.ФармакодинамікаЛізиноприл – інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), зменшує утворення ангіотензину II з ангіотензину I. Зниження вмісту ангіотензину II веде до прямого зменшення виділення альдостерону. Зменшує деградацію брадикініну та збільшує синтез простагландинів. Знижує загальний периферичний судинний опір, артеріальний тиск (АТ), переднавантаження, тиск у легеневих капілярах, викликає збільшення хвилинного об'єму крові та підвищує толерантність міокарда до навантажень у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю. Розширює артерії більшою мірою, ніж вени. При тривалому застосуванні зменшується гіпертрофія міокарда та стінок артерій резистивного типу. Покращує кровопостачання ішемізованого міокарда. Початок антигіпертензивної дії – через 1 годину. Максимальний ефект спостерігається через 6-7 годин та зберігається протягом 24 годин. Тривалість ефекту залежить від величини дози. При артеріальній гіпертензії ефект відзначається у перші дні після початку лікування, стабільна дія розвивається через 1-2 місяці. При різкій відміні лізиноприлу не спостерігається вираженого підвищення артеріального тиску. Крім зниження артеріального тиску, лізиноприл зменшує альбумінурію. У пацієнтів із гіперглікемією сприяє нормалізації функції пошкодженого гломерулярного ендотелію. Лізиноприл не впливає на концентрацію глюкози в крові у пацієнтів із цукровим діабетом і не призводить до почастішання випадків гіпоглікемії.Показання до застосуванняЕсенціальна та реноваскулярна артеріальна гіпертензія (у вигляді монотерапії або у комбінації з іншими гіпотензивними засобами). Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії). Раннє лікування гострого інфаркту міокарда у складі комбінованої терапії (у перші 24 години зі стабільними показниками гемодинаміки для підтримки цих показників та профілактики дисфункції лівого шлуночка та серцевої недостатності). Діабетична нефропатія (зниження альбумінурії у пацієнтів з цукровим діабетом 1 типу з нормальним АТ та у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу з артеріальною гіпертензією).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до лізиноприлу або інших інгібіторів АПФ, а також до інших компонентів препарату. Ангіоневротичний набряк в анамнезі, зокрема на тлі застосування інгібіторів АПФ. Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк. Дитячий вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Вагітність та період грудного вигодовування. Одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла). Одночасне застосування з антагоністами рецепторів ангіотензину II (АРА II) у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Одночасне застосування з інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад, препаратами, що містять сакубітрил), у зв'язку з високим ризиком розвитку ангіоневротичного набряку. З обережністю: артеріальна гіпотензія; двосторонній стеноз ниркових артерій чи стеноз артерії єдиної нирки; реноваскулярна гіпертензія; ниркова недостатність (КК менше 30 мл/хв); стан після трансплантації нирки; первинний гіперальдостеронізм; аортальний чи мітральний стеноз; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; хронічна серцева недостатність; ішемічна хвороба серця чи цереброваскулярні захворювання; системні захворювання сполучної тканини (системний червоний вовчак, склеродермія та ін.); пригнічення кістковомозкового кровотворення, імуносупресивна терапія, одночасне застосування алопуринолу або прокаїнаміду, або комбінація зазначених ускладнюючих факторів (ризик розвитку нейтропенії та агранулоцитозу); цукровий діабет; гіперкаліємія; одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками, препаратами калію, калійвмісними замінниками харчової солі; одночасне застосування з препаратами літію; обтяжений алергологічний анамнез; одночасне проведення десенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих; одночасне проведення процедури аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ-аферезу) з використанням декстран сульфату; гемодіаліз із використанням високопроточних мембран (таких як AN69®); подагра, гіперурикемія; гіпонатріємія (підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії у пацієнтів, які перебувають на безсольовій або малосольовій дієті); стани, що супроводжуються зниженням об'єму циркулюючої крові (у тому числі при терапії діуретиками, дотриманні дієти з обмеженням кухонної солі, діалізі, діареї або блюванні); застосування під час великих хірургічних втручань або проведення загальної анестезії; застосування у пацієнтів негроїдної раси; застосування у пацієнтів похилого віку (старше 65 років).Вагітність та лактаціяВагітність Застосування лізиноприлу під час вагітності у жінок, які планують вагітність, а також у жінок репродуктивного віку, які не застосовують надійні методи контрацепції, протипоказано. При встановленні вагітності прийом препарату слід припинити якомога раніше. Лізиноприл проникає крізь плаценту. Даних про негативні впливи лізиноприлу на плід у разі застосування під час першого триместру вагітності немає. Прийом інгібіторів АПФ у ІІ та ІІІ триместрі вагітності надає несприятливий вплив на плід (можливі виражене зниження артеріального тиску, ниркова недостатність, гіперкаліємія, гіпоплазія кісток черепа, внутрішньоутробна смерть). За новонародженими та грудними дітьми, які зазнали внутрішньоутробного впливу інгібіторів АПФ, рекомендується вести ретельне спостереження для своєчасного виявлення вираженого зниження артеріального тиску, олігурії, гіперкаліємії. Період грудного вигодовування Немає даних про проникнення лізиноприлу у грудне молоко. На період лікування лізиноприлом необхідно припинити грудне вигодовування.Побічна діяЧастота виникнення небажаних реакцій наведена згідно з рекомендаціями Всесвітньої організації охорони здоров'я: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, Порушення з боку крові та лімфатичної системи: рідко – зниження гемоглобіну, гематокриту; дуже рідко – пригнічення функції кісткового мозку, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, лімфаденопатія. Порушення з боку імунної системи: рідко – ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, гортані; дуже рідко – аутоімунні порушення, інтестинальний ангіоневротичний набряк. Порушення з боку ендокринної системи: рідко – синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (SIADH). Порушення з боку обміну речовин та харчування: нечасто – гіперкаліємія; рідко – гіпонатріємія; дуже рідко – гіпоглікемія. Порушення психіки: нечасто – лабільність настрою, порушення сну; частота невідома – депресія, порушення концентрації уваги. Порушення з боку нервової системи: часто – запаморочення, головний біль; нечасто – парестезія; рідко – сплутаність свідомості; частота невідома - непритомність. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. Порушення з боку серця: нечасто – інфаркт міокарда на фоні артеріальної гіпотензії у пацієнтів із факторами ризику, тахікардія, відчуття серцебиття. Порушення з боку судин: часто – ортостатичні ефекти, включаючи ортостатичну гіпотензію; нечасто – порушення мозкового кровообігу на тлі артеріальної гіпотензії у пацієнтів із факторами ризику, синдром Рейно. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто – кашель; нечасто – риніт; дуже рідко – синусит, бронхоспазм, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто – діарея, блювання; нечасто – нудота, біль у животі, диспепсія; рідко – сухість слизової оболонки порожнини рота; дуже рідко – панкреатит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – печінкова недостатність, жовтяниця (гепатоцелюлярна або холестатична), гепатит. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто - свербіж шкіри, шкірний висип; рідко – алопеція, псоріаз; дуже рідко – підвищене потовиділення, пемфігус, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєла), мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, псевдолімфома шкіри. Повідомлялося про симптомокомлекс, який може включати один або кілька симптомів: лихоманка, васкуліт, міалгія, артралгія/артрит, збільшення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), позитивна реакція на антинуклеарні антитіла (АНА), еозинофілія та лейкоцитоз, Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: часто – порушення функції нирок; рідко – уремія, гостра ниркова недостатність; дуже рідко – анурія, олігурія. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: нечасто – імпотенція; рідко – гінекомастія. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – астенія, підвищена стомлюваність. Вплив на результати лабораторних та інструментальних досліджень: нечасто – підвищення концентрації сечовини та креатиніну; рідко – збільшення концентрації ферментів печінки та білірубіну.Взаємодія з лікарськими засобамиПодвійна блокадаренін-ангіотензин-альдостеронова система (РААС) У пацієнтів з атеросклеротичним захворюванням, серцевою недостатністю або цукровим діабетом з ураженням органів-мішеней, одночасна терапія інгібітором АПФ та антагоністами рецепторів ангіотензину II (АРА II) пов'язана з вищою частотою розвитку артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та гіперкаліємії. недостатність) порівняно із застосуванням лише одного препарату, що впливає на РААС. Подвійна блокада (наприклад, при поєднанні інгібітору АПФ з АРА II) повинна бути обмежена окремими випадками з ретельним моніторингом функції нирок, вміст калію та регулярним контролем АТ. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з лікарськими засобами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II (АРА II) протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується в інших пацієнтів. Калійзберігаючі діуретики, препарати калію, замінники харчової солі та інші лікарські препарати, що здатні збільшувати вміст калію в сироватці крові. При одночасному застосуванні лізиноприлу з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, тріамтерен, амілорид, еплеренон), препаратами калію або калійвмісними замінниками харчової кухонної солі та іншими лікарськими препаратами, здатними збільшувати вміст калію в сироватці крові (включаючи антагоністи препарати, що містять ко-тримоксазол [триметоприм + сульфаметоксазол], підвищується ризик розвитку гіперкаліємії (особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок), тому ці комбінації призначають з обережністю, під контролем вмісту калію в плазмі та функції нирок. У літніх пацієнтів і пацієнтів з порушенням функції нирок одночасний прийом інгібіторів АПФ з сульфаметоксазолом/триметопримом супроводжувався тяжкою гіперкаліємією, яка, як вважається, була викликана триметопримом, тому лізиноприл слід застосовувати з обережністю з препаратами, що містять тріметоприм. Інші гіпотензивні лікарські засоби При одночасному застосуванні з вазодилататорами, бета-адреноблокаторами, блокаторами "повільних" кальцієвих каналів, діуретиками та іншими гіпотензивними лікарськими засобами посилюється вираженість антигіпертензивної дії лізиноприлу. Препарати літію При одночасному застосуванні лізиноприлу з препаратами літію виведення літію з організму сповільнюється (ризик посилення кардіотоксичної та нейротоксичної дії літію). Одночасне застосування лізиноприлу із препаратами літію не рекомендується. У разі необхідності застосування цієї комбінації слід регулярно контролювати концентрацію літію у плазмі крові. Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) та високі дози ацетилсаліцилової кислоти (≥3 г/добу) Нестероїдні протизапальні препарати (у тому числі селективні інгібітори ЦОГ-2) та ацетилсаліцилова кислота у дозах понад 3 г/добу, знижують антигіпертензивний ефект лізиноприлу. У деяких пацієнтів з порушеною функцією нирок (наприклад, у літніх пацієнтів або пацієнтів з зневодненням, у тому числі тих, що приймають діуретики), які отримують терапію НПЗП (у тому числі селективними інгібіторами ЦОГ-2), одночасне застосування інгібіторів АПФ або АРА II може спричинити подальше погіршення. функції нирок, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності, та гіперкаліємію. Ці ефекти зазвичай оборотні. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та нестероїдних протизапальних засобів має проводитися з обережністю (особливо у літніх пацієнтів та у пацієнтів з порушеною функцією нирок). Пацієнти повинні мати адекватну кількість рідини. Рекомендується ретельно контролювати функцію нирок як на початку, так і в процесі лікування. Не протипоказано застосування лізиноприлу в комбінації з ацетилсаліциловою кислотою як антиагрегантний засіб. Гіпоглікемічні лікарські засоби Одночасний прийом лізиноприлу та інсуліну, а також пероральних гіпоглікемічних засобів може призводити до розвитку гіпоглікемії. Найбільший ризик розвитку спостерігається протягом перших тижнів сумісного застосування, а також у пацієнтів із порушенням функції нирок. Трициклічні антидепресанти / нейролептики / засоби для загальної анестезії / наркотичні засоби При одночасному застосуванні з трициклічними антидепресантами, нейролептиками, засобами загальної анестезії, барбітуратами, міорелаксантами спостерігається посилення антигіпертензивної дії лізиноприлу. Альфа- та бета-адреноміметики Альфа- та бета-адреноміметики (симпатоміметики), такі як епінефрин (адреналін), ізопротеренол, добутамін, допамін, можуть знижувати антигіпертензивний ефект лізиноприлу. Баклофен Посилює антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. Слід ретельно контролювати артеріальний тиск і, у разі потреби, коригувати дозу антигіпертензивних препаратів. Етанол При одночасному застосуванні етанол посилює антигіпертензивну дію лізиноприлу. Естрогени Естрогени послаблюють антигіпертензивний ефект лізиноприлу через затримку рідини. Алопуринол, прокаїнамід, цитостатики, імунодепресанти, глюкокортикостероїди (при системному застосуванні) Спільне застосування інгібіторів АПФ з алопуринолом, прокаїнамідом, цитостатиками збільшує ризик розвитку нейтропенії/агранулоцитозу. Препарати золота При одночасному застосуванні лізиноприлу та препаратів золота внутрішньовенно (натрію ауротіомалат) описано симптомокомплекс, що включає гіперемію обличчя, нудоту, блювання та зниження артеріального тиску. Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну Спільне застосування лізиноприлу із селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну може призводити до вираженої гіпонатріємії. Інгібітори mTOR (mammalion Target of Rapamycin - мета рапаміцину в клітинах ссавців) (наприклад, темсіролімус, сиролімус, еверолімус) У пацієнтів, які приймають одночасно інгібітори АПФ та інгібітори mTOR (темсіролімус, сиролімус, еверолімус), спостерігалося збільшення частоти розвитку ангіоневротичного набряку. Інгібітори дипептидилпептидази IV типу (ДПП-IV) (гліптини), наприклад, ситагліптин, саксагліптин, віллдагліптин, лінагліптин У пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ та інгібітори дипептидилпептидази IV типу (гліптини), спостерігалося збільшення частоти розвитку ангіоневротичного набряку. Естрамустін Збільшення частоти розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ. Інгібітори нейтральної ендопептидази (НЕП) Повідомлялося про підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та рацекадотрилу (інгібітор енкефалінази). При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять сакубітрил (інгібітор неприлізину), зростає ризик розвитку ангіоневротичного набряку, через що одночасне застосування зазначених препаратів протипоказане. Інгібітори АПФ слід призначати не раніше ніж через 36 годин після відміни препаратів, що містять сакубітрил. Протипоказано призначення препаратів, що містять сакубітрил, пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, а також протягом 36 годин після відміни інгібіторів АПФ. Тканинні активатори плазміногену В обсерваційних дослідженнях виявлено підвищену частоту розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ після застосування алтеплази для тромболітичної терапії ішемічного інсульту. Фармакокінетичні взаємодії Антациди та колестірамін знижують всмоктування лізиноприлу у шлунково-кишковому тракті.Спосіб застосування та дозиВсередину, 1 раз на добу вранці, незалежно від часу їди, переважно в один і той же час. Есенційна гіпертензія Початкова доза лізиноприлу, що рекомендується, для пацієнтів, які не приймають гіпотензивних засобів - 10 мг 1 раз на добу. За відсутності терапевтичного ефекту дозу збільшують кожні 2-3 дні на 5 мг на добу до середньої терапевтичної дози 20-40 мг на добу. Звичайна підтримуюча доза становить 20 мг один раз на добу. Максимальна добова доза лізиноприлу - 40 мг 1 раз на добу (у клінічних дослідженнях максимальна доза лізиноприлу становила 80 мг на добу, проте збільшення дози понад 40 мг на добу, зазвичай, не веде до подальшого зниження АТ). Терапевтичний ефект розвивається через 2-4 тижні від початку лікування, що слід враховувати зі збільшенням дози. При недостатньому терапевтичному ефекті можна комбінувати лізиноприл з іншими гіпотензивними засобами. Якщо пацієнт попередньо отримував лікування діуретиками, то їх прийом повинен бути припинений за 2-3 дні до початку застосування лізиноприлу. Якщо це неможливо, то початкова доза не повинна перевищувати 5 мг на добу. Після прийому першої дози необхідно спостереження лікаря протягом кількох годин, оскільки може виникнути виражене зниження артеріального тиску. Реноваскулярна гіпертензія або інші стани з підвищеною активністю ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) Початкова доза лізиноприлу становить 2,5-5 мг на добу під контролем артеріального тиску, функції нирок, концентрації калію у плазмі. Підтримуючу дозу встановлюють залежно від динаміки АТ. Пацієнт повинен бути під медичним наглядом. Особливі групи пацієнтів Порушення функції нирок Оскільки лізиноприл виводиться нирками, при нирковій недостатності початкова доза визначається залежно від кліренсу креатиніну. При кліренсі креатиніну (КК) 31-80 мл/хв початкова доза лізиноприлу становить 5-10 мг на добу, при КК 10-30 мл/хв - 2,5-5 мг на добу, при КК менше 10 мл/хв у тому числі у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі – 2,5 мг на добу. Підтримуюча доза визначається залежно від артеріального тиску (при регулярному контролі функції нирок, концентрації калію та натрію у крові). Порушення функції печінки Рекомендації щодо режиму дозування у пацієнтів з легкою та помірною печінковою недостатністю не розроблені, тому підбір доз таким пацієнтам слід здійснювати з обережністю, і починати слід з мінімально можливої ​​дози. Пацієнти похилого віку (старше 65 років) У пацієнтів похилого віку препарат слід застосовувати обережно, починаючи з мінімально можливої ​​дози. Хронічна серцева недостатність (ХСП) При ХСН початкова доза лізиноприлу становить 2,5 мг один раз на добу. Перший прийом лізиноприлу необхідно починати під пильним наглядом для того, щоб оцінити вплив препарату на артеріальний тиск. Надалі дозу лізиноприлу слід поступово збільшувати на 2,5 мг з інтервалом у 3-5 днів до 5-10-20 мг на добу. Не рекомендується перевищувати максимальну добову дозу лізиноприлу 20 мг (у клінічних дослідженнях максимальна доза лізиноприлу у пацієнтів із ХСН становила 35 мг 1 раз на добу). По можливості на початок прийому лізиноприлу слід зменшити дозу діуретика. До початку лікування лізиноприлом і далі в ході лікування слід регулярно контролювати АТ, функцію нирок, вміст калію та натрію в сироватці крові, щоб уникнути розвитку артеріальної гіпотензії та пов'язаного з нею порушення функції нирок. Раннє лікування гострого інфаркту міокарда Стартова терапія (перша 3 доби гострого інфаркту) У перші 24 години після гострого інфаркту призначають міокарда 5 мг лізиноприлу одноразово. Через 24 години (1 добу) призначають 5 мг лізиноприлу одноразово, через 48 годин (дві доби) – 10 мг лізиноприлу одноразово. Не можна починати лікування при систолічному артеріальному тиску менше 100 мм рт.ст. Пацієнтам з низьким систолічним АТ ( Підтримуюча терапія Підтримуюча доза лізиноприлу становить 10 мг один раз на добу. Курс лікування – не менше 6 тижнів. Надалі слід оцінити доцільність продовження терапії. Пацієнтам із симптомами серцевої недостатності рекомендується продовжувати прийом лізиноприлу. У разі розвитку артеріальної гіпотензії (систолічний артеріальний тиск Діабетична нефропатія Початкова доза лізиноприлу становить 10 мг на добу, яку при необхідності підвищують до 20 мг на добу до досягнення цільових значень діастолічного артеріального тиску (діастолічний артеріальний тиск нижче 75 мм рт.ст. у положенні "сидячи" у пацієнтів з цукровим діабетом 1 типу і нижче 90 мм рт.ст., у положенні "сидячи" у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу). При порушенні функції нирок (КК менше 80 мл/хв) початкова доза визначається залежно від кліренсу креатиніну (див. вище).ПередозуванняСимптоми Симптоми, пов'язані з передозуванням інгібіторами АПФ, можуть включати артеріальну гіпотензію, циркуляторний колапс, сухість слизової оболонки порожнини рота, сонливість, затримку сечовипускання, запор, порушення водно-електролітного балансу, ниркову недостатність, почастішання дихання. запаморочення, стан тривоги та кашель. Лікування Промивання шлунка, застосування ентеросорбентів (прийом активованого вугілля) та проносних засобів, симптоматична терапія. При розвитку артеріальної гіпотензії слід покласти пацієнта на спину та підняти ноги. Для лікування передозування показано внутрішньовенне введення 0,9% натрію хлориду. Необхідний контроль АТ, показників водно-електролітного балансу. Брадикардія може бути зменшена внутрішньовенним введенням атропіну. У разі розвитку стійкої до лікування брадикардії слід розглянути можливість встановлення електрокардіостимулятора. Лізиноприл може бути видалений із системного кровотоку за допомогою гемодіалізу. Під час діалізу слід уникати застосування високопроточних поліакрилонітрилових мембран (ризик розвитку анафілактоїдних реакцій).Запобіжні заходи та особливі вказівкиАртеріальна гіпотензія Найчастіше виражене зниження артеріального тиску виникає при зниженні об'єму циркулюючої крові (ОЦК), викликаної терапією діуретиками, зменшенням кухонної солі в їжі, діалізом, діареєю або блюванням. У пацієнтів з ХСН та за наявності ниркової недостатності або без неї, можливе виражене зниження артеріального тиску. Під суворим контролем лікаря слід призначати лізиноприл пацієнтам з ішемічною хворобою серця, цереброваскулярною недостатністю, у яких різке зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для прийому наступної дози препарату. При застосуванні лізиноприлу, у деяких пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю, але з нормальним або зниженим артеріальним тиском, може спостерігатися зниження артеріального тиску, що зазвичай не є причиною для припинення лікування. До початку лікування лізиноприлом, по можливості, слід нормалізувати вміст натрію в сироватці крові та/або заповнити об'єм циркулюючої крові, проводити ретельний моніторинг стану пацієнтів, які перебувають у групі підвищеного ризику розвитку симптоматичної гіпотензії на початку лікування та при корекції дози. У разі стенозу ниркових артерій (особливо при двосторонньому стенозі або за наявності стенозу артерії єдиної нирки), а також при недостатності кровообігу внаслідок нестачі іонів натрію та/або рідини застосування лізиноприлу може призвести до порушення функції нирок, гострої ниркової недостатності, яка зазвичай виявляється незворотною навіть після відміни препарату. Гострий інфаркт міокарда Застосування препарату Лізінотон у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда не рекомендується, якщо систолічний артеріальний тиск не перевищує 100 мм рт. ст. Лізиноприл можна застосовувати разом із внутрішньовенним введенням або із застосуванням терапевтичних трансдермальних систем нітрогліцерину. Хірургічні втручання / загальна анестезія Перед хірургічним втручанням (включаючи стоматологічну хірургію) слід інформувати лікаря/анестезіолога про застосування інгібітора АПФ. При великих хірургічних втручаннях, а також при застосуванні інших засобів, що викликають зниження артеріального тиску, лізиноприл, блокуючи утворення ангіотензину II, може викликати виражене непрогнозоване зниження артеріального тиску. У разі розвитку артеріальної гіпотензії слід здійснювати її корекцію збільшенням ОЦК. Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) Повідомлялося про випадки артеріальної гіпотензії, непритомність, інсульт, гіперкаліємію та порушення функцій нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) у сприйнятливих пацієнтів, особливо при одночасному застосуванні кількох лікарських препаратів, що впливають на РААС. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з лікарськими засобами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується в інших пацієнтів. У випадках, коли одночасне призначення двох лікарських засобів, що впливають на РААС, є необхідним, їх застосування має проводитися під контролем лікаря з особливою обережністю та з регулярним контролем функції нирок, показників АТ та вмісту електролітів у плазмі крові. Порушення функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок (КК менше 80 мл/хв) початкова доза лізиноприлу повинна бути змінена відповідно до КК (див. розділ "Спосіб застосування та дози"). Регулярний контроль вмісту калію та концентрації креатиніну в плазмі є обов'язковою тактикою лікування таких пацієнтів. У пацієнтів із ХСН артеріальна гіпотензія може призвести до погіршення функції нирок. У таких пацієнтів відзначалися випадки гострої ниркової недостатності, звичайно оборотної. Гемодіаліз з використанням високопроточних мембран Можливе виникнення анафілактоїдних реакцій при одночасному проведенні гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (в т.ч. AN69®). Необхідно розглянути можливість застосування іншого типу мембрани для діалізу чи іншого антигіпертензивного засобу. Мітральний стеноз / аортальний стеноз / гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Лізиноприл, як і інші інгібітори АПФ, повинен з обережністю застосовуватися у пацієнтів з обструкцією лівого шлуночка, що виносить (аортальний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія), а також у пацієнтів з мітральним стенозом. Анафілактоїдні реакції при проведенні аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ-аферезу) У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, можливий розвиток анафілактоїдних реакцій при проведенні ЛПНЩ-аферезу з використанням декстрану сульфату. Розвиток даних реакцій можна запобігти, якщо тимчасово скасовувати інгібітор АПФ до початку кожної процедури ЛПНГ-аферезу. Анафілактоїдні реакції під час проведення десенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ при проведенні десенсибілізації отрутою гіменоптери (перетинчастокрилих), вкрай рідко можлива поява загрозливого життя анафілактоїдної реакції. Необхідно тимчасово припинити лікування інгібітором АПФ перед початком курсу десенсибілізації. Слід уникати застосування інгібіторів АПФ пацієнтам, які отримують імунотерапію бджолиною отрутою. Реакції гіперчутливості/ангіоневротичний набряк Ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, надгортанника та/або гортані відмічався рідко у пацієнтів, які лікувалися інгібіторами АПФ, включаючи лізиноприл. Ангіоневротичний набряк може виникнути будь-якої миті під час лікування. У таких випадках слід негайно відмінити препарат Лізінотон, призначити відповідне лікування та забезпечити лікування медичним наглядом до повної регресії симптомів. Навіть у випадках набряку язика, що не супроводжується дихальною недостатністю, пацієнтам може знадобитися тривале спостереження, оскільки лікування антигістамінними препаратами та кортикостероїдами може бути недостатньо. Ангіоневротичний набряк, що супроводжується набряком гортані, може призвести до смерті. Набряк мови, голосових складок або гортані може призвести до обструкції дихальних шляхів. З появою таких симптомів потрібна невідкладна терапія: введення епінефрину (0,3-0,5 мл розчину епінефрину (адреналіну) 1:1000 підшкірно, введення глюкокортикостероїдів, антигістамінних препаратів) та/або забезпечення вільної прохідності дихальних шляхів. Пацієнт повинен перебувати під медичним наглядом до повного та стійкого зникнення симптомів. У поодиноких випадках на тлі терапії інгібіторами АПФ розвивається інтестинальний набряк (ангіоневротичний набряк кишечника). При цьому у пацієнтів відзначається біль у животі як ізольований симптом або у поєднанні з нудотою та блюванням, у деяких випадках без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальному рівні С1-естерази. Діагноз встановлюється за допомогою комп'ютерної томографії черевної порожнини, ультразвукового дослідження або хірургічного втручання. Симптоми зникали після припинення інгібіторів АПФ. Можливість розвитку інтестинального набряку необхідно враховувати під час проведення диференціальної діагностики болю у животі у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ. Пацієнти, що мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, не пов'язаний з прийомом інгібіторів АПФ, можуть бути схильними до ризику розвитку ангіоневротичного набряку на тлі терапії інгібіторами АПФ. У пацієнтів негроїдної раси, які приймали інгібітори АПФ, ангіоневротичний набряк спостерігався частіше, ніж у інших рас. Збільшення ризику розвитку ангіоневротичного набряку спостерігалося у пацієнтів, які одночасно приймають інгібітори АПФ та такі лікарські засоби, як інгібітори mTOR (темсиролімус, сиролімус, еверолімус), інгібітори дипептидилпептидази IV типу (ситагліптин, саксагліптин, відаценіда , сакубітрил) та тканинні активатори плазміногену Кашель При застосуванні інгібіторів АПФ відзначали сухий кашель. Кашель сухий, тривалий, який зникає після припинення інгібітором АПФ. При диференціальному діагнозі кашлю треба враховувати і кашель, спричинений інгібітором АПФ. Нейтропенія / агранулоцитоз / тромбоцитопенія / анемія На фоні прийому інгібіторів АПФ можуть виникати нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія та анемія. У пацієнтів з нормальною функцією нирок та за відсутності інших обтяжливих факторів нейтропенія розвивається рідко. Нейтропенія та агранулоцитоз є оборотними та зникають після відміни інгібітору АПФ. Лізиноприл слід застосовувати з особливою обережністю у пацієнтів із системними захворюваннями сполучної тканини, на фоні прийому імунодепресантів, алопуринолу або прокаїнаміду, особливо у пацієнтів з порушеною функцією нирок. У деяких пацієнтів виникали важкі інфекції, а в ряді випадків стійкі до інтенсивної антибіотикотерапії. У разі застосування лізиноприлу у таких пацієнтів рекомендується періодичний контроль вмісту лейкоцитів у крові (аналіз крові з підрахунком лейкоцитарної формули). Пацієнти повинні бути попереджені про необхідність повідомляти лікаря, про будь-які ознаки інфекційних захворювань (наприклад, біль у горлі, гарячка). Етнічні відмінності Слід враховувати, що у пацієнтів негроїдної раси ризик розвитку ангіоневротичного набряку є вищим. Як і інші інгібітори АПФ, лізиноприл менш ефективний щодо зниження артеріального тиску у пацієнтів негроїдної раси. Цей ефект пов'язаний з вираженим переважанням низькоренінового статусу у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією. Цукровий діабет При застосуванні лізиноприлу у пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують пероральні гіпоглікемічні засоби або інсулін, протягом першого місяця лікування необхідно регулярно контролювати концентрацію глюкози в крові. Порушення функції печінки У поодиноких випадках на фоні прийому інгібіторів АПФ спостерігався синдром розвитку холестатичної жовтяниці з переходом у фульмінантний некроз печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому незрозумілий. При появі жовтяниці або значного підвищення активності печінкових ферментів на фоні прийому інгібіторів АПФ слід припинити прийом препарату, пацієнт повинен перебувати під відповідним медичним наглядом. Гіперкаліємія Гіперкаліємія може розвиватися на фоні лікування інгібіторами АПФ, включаючи лізиноприл. Факторами ризику гіперкаліємії є ниркова недостатність, літній вік (старше 65 років), цукровий діабет, деякі супутні стани (дегідратація, зниження ОЦК, гостра серцева недостатність у стадії декомпенсації, метаболічний ацидоз), одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків, таких як сиронолак триамтерен або амілорид), а також препаратів калію, калій, що містять замінників харчової солі та інших лікарських засобів, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі крові (наприклад, гепарину). Застосування харчових добавок/препаратів калію, калійзберігаючих діуретиків, замінників харчових солей, що містять калій, може призвести до значного підвищення вмісту калію в крові, особливо у пацієнтів зі значно зниженою функцією нирок. Гіперкаліємія може призвести до серйозних, іноді фатальних порушень серцевого ритму. При необхідності одночасного застосування лізиноприлу і перерахованих вище калійвмісних або підвищують вміст калію в плазмі крові лікарських засобів слід дотримуватися обережності і регулярно контролювати вміст калію в сироватці крові. Літній вік У пацієнтів похилого віку застосування стандартних доз лізиноприлу призводить до більш високої концентрації лізиноприлу у плазмі. Тому потрібна особлива обережність щодо дози, незважаючи на те, що відмінностей в антигіпертензивній дії лізиноприлу у літніх та молодих пацієнтів не виявлено. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Немає даних про вплив препарату Лізінотон у терапевтичних дозах на здатність до керування транспортними засобами та механізмами, проте необхідно враховувати, що зниження артеріального тиску, що викликається препаратом, може супроводжуватися виникненням запаморочення та сонливості, у зв'язку з чим слід дотримуватися обережності.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діюча речовина: лізиноприлу дигідрат 21,78 мг, еквівалентно лізиноприлу безводному 20,0 мг; допоміжні речовини: манітол 56,0 мг, кальцію гідрофосфат дигідрат 174,26 мг, крохмаль кукурудзяний прежелатинізований 10,6 мг, натрію кроскармелозу 11,2 мг, магнію стеарат 1,96 мг, пігментна суміш РВ-248. По 10 або 14 таблеток у блістер із ПВХ/алюмінієвої фольги. По 3 блістери по 10 таблеток або по 2 блістери по 14 таблеток разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку з контролем першого розтину.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки рожевого кольору з ризиком, допускається наявність мармуровості.Фармакотерапевтична групаАПФ інгібітор.ФармакокінетикаАбсорбція Абсорбція лізиноприлу становить у середньому 25-30% при значній міжіндивідуальній варіабельності (6-60%). Їда не впливає на всмоктування лізиноприлу. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі крові (ТСmах) становить приблизно 7 годин. Розподіл У незміненому вигляді потрапляє до системного кровообігу. Лізиноприл не зв'язується з білками плазми (за винятком циркулюючого ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ)). Проникність через гематоенцефалічний та плацентарний бар'єр низька. Метаболізм Лізиноприл не піддається метаболізму. Виведення Лізиноприл виводиться нирками у незміненому вигляді. Фракція, пов'язана з АПФ, виводиться повільно. Кліренс лізиноприлу у здорових добровольців становить приблизно 50 мл/хв. Після багаторазового прийому ефективний період напіввиведення лізиноприлу становить 126 годин. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках Хронічна серцева недостатність (ХСП) У пацієнтів із ХСН абсолютна біодоступність лізиноприлу знижується приблизно на 16%; однак AUC (площа під кривою "концентрація-час") збільшується в середньому на 125% порівняно зі здоровими добровольцями. Порушення функції нирок У пацієнтів з нирковою недостатністю спостерігається підвищена концентрація лізиноприлу в плазмі, відзначається збільшення часу досягнення максимальної концентрації та збільшення періоду напіввиведення. Порушення функції нирок призводить до збільшення AUC та періоду напіввиведення лізиноприлу, але ці зміни стають клінічно значущими лише тоді, коли швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) знижується нижче 30 мл/хв. При легкій та помірній нирковій недостатності (кліренс креатиніну (КК) від 30 до 80 мл/хв) середнє значення AUC збільшується на 13%, у той час як при тяжкій нирковій недостатності (КК від 5 до Порушення функції печінки У пацієнтів з цирозом печінки біодоступність лізиноприлу знижена приблизно на 30%, проте експозиція препарату (AUC) збільшується на 50% порівняно зі здоровими добровольцями через зниження кліренсу. Літній вік У пацієнтів похилого віку (старше 65 років) концентрація лізиноприлу в плазмі крові та AUC у 2 рази вища, ніж у пацієнтів молодого віку.ФармакодинамікаЛізиноприл – інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), зменшує утворення ангіотензину II з ангіотензину I. Зниження вмісту ангіотензину II веде до прямого зменшення виділення альдостерону. Зменшує деградацію брадикініну та збільшує синтез простагландинів. Знижує загальний периферичний судинний опір, артеріальний тиск (АТ), переднавантаження, тиск у легеневих капілярах, викликає збільшення хвилинного об'єму крові та підвищує толерантність міокарда до навантажень у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю. Розширює артерії більшою мірою, ніж вени. При тривалому застосуванні зменшується гіпертрофія міокарда та стінок артерій резистивного типу. Покращує кровопостачання ішемізованого міокарда. Початок антигіпертензивної дії – через 1 годину. Максимальний ефект спостерігається через 6-7 годин та зберігається протягом 24 годин. Тривалість ефекту залежить від величини дози. При артеріальній гіпертензії ефект відзначається у перші дні після початку лікування, стабільна дія розвивається через 1-2 місяці. При різкій відміні лізиноприлу не спостерігається вираженого підвищення артеріального тиску. Крім зниження артеріального тиску, лізиноприл зменшує альбумінурію. У пацієнтів із гіперглікемією сприяє нормалізації функції пошкодженого гломерулярного ендотелію. Лізиноприл не впливає на концентрацію глюкози в крові у пацієнтів із цукровим діабетом і не призводить до почастішання випадків гіпоглікемії.Показання до застосуванняЕсенціальна та реноваскулярна артеріальна гіпертензія (у вигляді монотерапії або у комбінації з іншими гіпотензивними засобами). Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії). Раннє лікування гострого інфаркту міокарда у складі комбінованої терапії (у перші 24 години зі стабільними показниками гемодинаміки для підтримки цих показників та профілактики дисфункції лівого шлуночка та серцевої недостатності). Діабетична нефропатія (зниження альбумінурії у пацієнтів з цукровим діабетом 1 типу з нормальним АТ та у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу з артеріальною гіпертензією).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до лізиноприлу або інших інгібіторів АПФ, а також до інших компонентів препарату. Ангіоневротичний набряк в анамнезі, зокрема на тлі застосування інгібіторів АПФ. Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк. Дитячий вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені). Вагітність та період грудного вигодовування. Одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла). Одночасне застосування з антагоністами рецепторів ангіотензину II (АРА II) у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Одночасне застосування з інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад, препаратами, що містять сакубітрил), у зв'язку з високим ризиком розвитку ангіоневротичного набряку. З обережністю: артеріальна гіпотензія; двосторонній стеноз ниркових артерій чи стеноз артерії єдиної нирки; реноваскулярна гіпертензія; ниркова недостатність (КК менше 30 мл/хв); стан після трансплантації нирки; первинний гіперальдостеронізм; аортальний чи мітральний стеноз; гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія; хронічна серцева недостатність; ішемічна хвороба серця чи цереброваскулярні захворювання; системні захворювання сполучної тканини (системний червоний вовчак, склеродермія та ін.); пригнічення кістковомозкового кровотворення, імуносупресивна терапія, одночасне застосування алопуринолу або прокаїнаміду, або комбінація зазначених ускладнюючих факторів (ризик розвитку нейтропенії та агранулоцитозу); цукровий діабет; гіперкаліємія; одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками, препаратами калію, калійвмісними замінниками харчової солі; одночасне застосування з препаратами літію; обтяжений алергологічний анамнез; одночасне проведення десенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих; одночасне проведення процедури аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ-аферезу) з використанням декстран сульфату; гемодіаліз із використанням високопроточних мембран (таких як AN69®); подагра, гіперурикемія; гіпонатріємія (підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії у пацієнтів, які перебувають на безсольовій або малосольовій дієті); стани, що супроводжуються зниженням об'єму циркулюючої крові (у тому числі при терапії діуретиками, дотриманні дієти з обмеженням кухонної солі, діалізі, діареї або блюванні); застосування під час великих хірургічних втручань або проведення загальної анестезії; застосування у пацієнтів негроїдної раси; застосування у пацієнтів похилого віку (старше 65 років).Вагітність та лактаціяВагітність Застосування лізиноприлу під час вагітності у жінок, які планують вагітність, а також у жінок репродуктивного віку, які не застосовують надійні методи контрацепції, протипоказано. При встановленні вагітності прийом препарату слід припинити якомога раніше. Лізиноприл проникає крізь плаценту. Даних про негативні впливи лізиноприлу на плід у разі застосування під час першого триместру вагітності немає. Прийом інгібіторів АПФ у ІІ та ІІІ триместрі вагітності надає несприятливий вплив на плід (можливі виражене зниження артеріального тиску, ниркова недостатність, гіперкаліємія, гіпоплазія кісток черепа, внутрішньоутробна смерть). За новонародженими та грудними дітьми, які зазнали внутрішньоутробного впливу інгібіторів АПФ, рекомендується вести ретельне спостереження для своєчасного виявлення вираженого зниження артеріального тиску, олігурії, гіперкаліємії. Період грудного вигодовування Немає даних про проникнення лізиноприлу у грудне молоко. На період лікування лізиноприлом необхідно припинити грудне вигодовування.Побічна діяЧастота виникнення небажаних реакцій наведена згідно з рекомендаціями Всесвітньої організації охорони здоров'я: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, Порушення з боку крові та лімфатичної системи: рідко – зниження гемоглобіну, гематокриту; дуже рідко – пригнічення функції кісткового мозку, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, лімфаденопатія. Порушення з боку імунної системи: рідко – ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, гортані; дуже рідко – аутоімунні порушення, інтестинальний ангіоневротичний набряк. Порушення з боку ендокринної системи: рідко – синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (SIADH). Порушення з боку обміну речовин та харчування: нечасто – гіперкаліємія; рідко – гіпонатріємія; дуже рідко – гіпоглікемія. Порушення психіки: нечасто – лабільність настрою, порушення сну; частота невідома – депресія, порушення концентрації уваги. Порушення з боку нервової системи: часто – запаморочення, головний біль; нечасто – парестезія; рідко – сплутаність свідомості; частота невідома - непритомність. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. Порушення з боку серця: нечасто – інфаркт міокарда на фоні артеріальної гіпотензії у пацієнтів із факторами ризику, тахікардія, відчуття серцебиття. Порушення з боку судин: часто – ортостатичні ефекти, включаючи ортостатичну гіпотензію; нечасто – порушення мозкового кровообігу на тлі артеріальної гіпотензії у пацієнтів із факторами ризику, синдром Рейно. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто – кашель; нечасто – риніт; дуже рідко – синусит, бронхоспазм, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто – діарея, блювання; нечасто – нудота, біль у животі, диспепсія; рідко – сухість слизової оболонки порожнини рота; дуже рідко – панкреатит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко – печінкова недостатність, жовтяниця (гепатоцелюлярна або холестатична), гепатит. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто - свербіж шкіри, шкірний висип; рідко – алопеція, псоріаз; дуже рідко – підвищене потовиділення, пемфігус, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєла), мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, псевдолімфома шкіри. Повідомлялося про симптомокомлекс, який може включати один або кілька симптомів: лихоманка, васкуліт, міалгія, артралгія/артрит, збільшення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), позитивна реакція на антинуклеарні антитіла (АНА), еозинофілія та лейкоцитоз, Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: часто – порушення функції нирок; рідко – уремія, гостра ниркова недостатність; дуже рідко – анурія, олігурія. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: нечасто – імпотенція; рідко – гінекомастія. Загальні розлади та порушення у місці введення: нечасто – астенія, підвищена стомлюваність. Вплив на результати лабораторних та інструментальних досліджень: нечасто – підвищення концентрації сечовини та креатиніну; рідко – збільшення концентрації ферментів печінки та білірубіну.Взаємодія з лікарськими засобамиПодвійна блокадаренін-ангіотензин-альдостеронова система (РААС) У пацієнтів з атеросклеротичним захворюванням, серцевою недостатністю або цукровим діабетом з ураженням органів-мішеней, одночасна терапія інгібітором АПФ та антагоністами рецепторів ангіотензину II (АРА II) пов'язана з вищою частотою розвитку артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та гіперкаліємії. недостатність) порівняно із застосуванням лише одного препарату, що впливає на РААС. Подвійна блокада (наприклад, при поєднанні інгібітору АПФ з АРА II) повинна бути обмежена окремими випадками з ретельним моніторингом функції нирок, вміст калію та регулярним контролем АТ. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з лікарськими засобами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II (АРА II) протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується в інших пацієнтів. Калійзберігаючі діуретики, препарати калію, замінники харчової солі та інші лікарські препарати, що здатні збільшувати вміст калію в сироватці крові. При одночасному застосуванні лізиноприлу з калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, тріамтерен, амілорид, еплеренон), препаратами калію або калійвмісними замінниками харчової кухонної солі та іншими лікарськими препаратами, здатними збільшувати вміст калію в сироватці крові (включаючи антагоністи препарати, що містять ко-тримоксазол [триметоприм + сульфаметоксазол], підвищується ризик розвитку гіперкаліємії (особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок), тому ці комбінації призначають з обережністю, під контролем вмісту калію в плазмі та функції нирок. У літніх пацієнтів і пацієнтів з порушенням функції нирок одночасний прийом інгібіторів АПФ з сульфаметоксазолом/триметопримом супроводжувався тяжкою гіперкаліємією, яка, як вважається, була викликана триметопримом, тому лізиноприл слід застосовувати з обережністю з препаратами, що містять тріметоприм. Інші гіпотензивні лікарські засоби При одночасному застосуванні з вазодилататорами, бета-адреноблокаторами, блокаторами "повільних" кальцієвих каналів, діуретиками та іншими гіпотензивними лікарськими засобами посилюється вираженість антигіпертензивної дії лізиноприлу. Препарати літію При одночасному застосуванні лізиноприлу з препаратами літію виведення літію з організму сповільнюється (ризик посилення кардіотоксичної та нейротоксичної дії літію). Одночасне застосування лізиноприлу із препаратами літію не рекомендується. У разі необхідності застосування цієї комбінації слід регулярно контролювати концентрацію літію у плазмі крові. Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) та високі дози ацетилсаліцилової кислоти (≥3 г/добу) Нестероїдні протизапальні препарати (у тому числі селективні інгібітори ЦОГ-2) та ацетилсаліцилова кислота у дозах понад 3 г/добу, знижують антигіпертензивний ефект лізиноприлу. У деяких пацієнтів з порушеною функцією нирок (наприклад, у літніх пацієнтів або пацієнтів з зневодненням, у тому числі тих, що приймають діуретики), які отримують терапію НПЗП (у тому числі селективними інгібіторами ЦОГ-2), одночасне застосування інгібіторів АПФ або АРА II може спричинити подальше погіршення. функції нирок, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності, та гіперкаліємію. Ці ефекти зазвичай оборотні. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та нестероїдних протизапальних засобів має проводитися з обережністю (особливо у літніх пацієнтів та у пацієнтів з порушеною функцією нирок). Пацієнти повинні мати адекватну кількість рідини. Рекомендується ретельно контролювати функцію нирок як на початку, так і в процесі лікування. Не протипоказано застосування лізиноприлу в комбінації з ацетилсаліциловою кислотою як антиагрегантний засіб. Гіпоглікемічні лікарські засоби Одночасний прийом лізиноприлу та інсуліну, а також пероральних гіпоглікемічних засобів може призводити до розвитку гіпоглікемії. Найбільший ризик розвитку спостерігається протягом перших тижнів сумісного застосування, а також у пацієнтів із порушенням функції нирок. Трициклічні антидепресанти / нейролептики / засоби для загальної анестезії / наркотичні засоби При одночасному застосуванні з трициклічними антидепресантами, нейролептиками, засобами загальної анестезії, барбітуратами, міорелаксантами спостерігається посилення антигіпертензивної дії лізиноприлу. Альфа- та бета-адреноміметики Альфа- та бета-адреноміметики (симпатоміметики), такі як епінефрин (адреналін), ізопротеренол, добутамін, допамін, можуть знижувати антигіпертензивний ефект лізиноприлу. Баклофен Посилює антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. Слід ретельно контролювати артеріальний тиск і, у разі потреби, коригувати дозу антигіпертензивних препаратів. Етанол При одночасному застосуванні етанол посилює антигіпертензивну дію лізиноприлу. Естрогени Естрогени послаблюють антигіпертензивний ефект лізиноприлу через затримку рідини. Алопуринол, прокаїнамід, цитостатики, імунодепресанти, глюкокортикостероїди (при системному застосуванні) Спільне застосування інгібіторів АПФ з алопуринолом, прокаїнамідом, цитостатиками збільшує ризик розвитку нейтропенії/агранулоцитозу. Препарати золота При одночасному застосуванні лізиноприлу та препаратів золота внутрішньовенно (натрію ауротіомалат) описано симптомокомплекс, що включає гіперемію обличчя, нудоту, блювання та зниження артеріального тиску. Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну Спільне застосування лізиноприлу із селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну може призводити до вираженої гіпонатріємії. Інгібітори mTOR (mammalion Target of Rapamycin - мета рапаміцину в клітинах ссавців) (наприклад, темсіролімус, сиролімус, еверолімус) У пацієнтів, які приймають одночасно інгібітори АПФ та інгібітори mTOR (темсіролімус, сиролімус, еверолімус), спостерігалося збільшення частоти розвитку ангіоневротичного набряку. Інгібітори дипептидилпептидази IV типу (ДПП-IV) (гліптини), наприклад, ситагліптин, саксагліптин, віллдагліптин, лінагліптин У пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ та інгібітори дипептидилпептидази IV типу (гліптини), спостерігалося збільшення частоти розвитку ангіоневротичного набряку. Естрамустін Збільшення частоти розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ. Інгібітори нейтральної ендопептидази (НЕП) Повідомлялося про підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та рацекадотрилу (інгібітор енкефалінази). При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з лікарськими препаратами, що містять сакубітрил (інгібітор неприлізину), зростає ризик розвитку ангіоневротичного набряку, через що одночасне застосування зазначених препаратів протипоказане. Інгібітори АПФ слід призначати не раніше ніж через 36 годин після відміни препаратів, що містять сакубітрил. Протипоказано призначення препаратів, що містять сакубітрил, пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, а також протягом 36 годин після відміни інгібіторів АПФ. Тканинні активатори плазміногену В обсерваційних дослідженнях виявлено підвищену частоту розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ після застосування алтеплази для тромболітичної терапії ішемічного інсульту. Фармакокінетичні взаємодії Антациди та колестірамін знижують всмоктування лізиноприлу у шлунково-кишковому тракті.Спосіб застосування та дозиВсередину, 1 раз на добу вранці, незалежно від часу їди, переважно в один і той же час. Есенційна гіпертензія Початкова доза лізиноприлу, що рекомендується, для пацієнтів, які не приймають гіпотензивних засобів - 10 мг 1 раз на добу. За відсутності терапевтичного ефекту дозу збільшують кожні 2-3 дні на 5 мг на добу до середньої терапевтичної дози 20-40 мг на добу. Звичайна підтримуюча доза становить 20 мг один раз на добу. Максимальна добова доза лізиноприлу - 40 мг 1 раз на добу (у клінічних дослідженнях максимальна доза лізиноприлу становила 80 мг на добу, проте збільшення дози понад 40 мг на добу, зазвичай, не веде до подальшого зниження АТ). Терапевтичний ефект розвивається через 2-4 тижні від початку лікування, що слід враховувати зі збільшенням дози. При недостатньому терапевтичному ефекті можна комбінувати лізиноприл з іншими гіпотензивними засобами. Якщо пацієнт попередньо отримував лікування діуретиками, то їх прийом повинен бути припинений за 2-3 дні до початку застосування лізиноприлу. Якщо це неможливо, то початкова доза не повинна перевищувати 5 мг на добу. Після прийому першої дози необхідно спостереження лікаря протягом кількох годин, оскільки може виникнути виражене зниження артеріального тиску. Реноваскулярна гіпертензія або інші стани з підвищеною активністю ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) Початкова доза лізиноприлу становить 2,5-5 мг на добу під контролем артеріального тиску, функції нирок, концентрації калію у плазмі. Підтримуючу дозу встановлюють залежно від динаміки АТ. Пацієнт повинен бути під медичним наглядом. Особливі групи пацієнтів Порушення функції нирок Оскільки лізиноприл виводиться нирками, при нирковій недостатності початкова доза визначається залежно від кліренсу креатиніну. При кліренсі креатиніну (КК) 31-80 мл/хв початкова доза лізиноприлу становить 5-10 мг на добу, при КК 10-30 мл/хв - 2,5-5 мг на добу, при КК менше 10 мл/хв у тому числі у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі – 2,5 мг на добу. Підтримуюча доза визначається залежно від артеріального тиску (при регулярному контролі функції нирок, концентрації калію та натрію у крові). Порушення функції печінки Рекомендації щодо режиму дозування у пацієнтів з легкою та помірною печінковою недостатністю не розроблені, тому підбір доз таким пацієнтам слід здійснювати з обережністю, і починати слід з мінімально можливої ​​дози. Пацієнти похилого віку (старше 65 років) У пацієнтів похилого віку препарат слід застосовувати обережно, починаючи з мінімально можливої ​​дози. Хронічна серцева недостатність (ХСП) При ХСН початкова доза лізиноприлу становить 2,5 мг один раз на добу. Перший прийом лізиноприлу необхідно починати під пильним наглядом для того, щоб оцінити вплив препарату на артеріальний тиск. Надалі дозу лізиноприлу слід поступово збільшувати на 2,5 мг з інтервалом у 3-5 днів до 5-10-20 мг на добу. Не рекомендується перевищувати максимальну добову дозу лізиноприлу 20 мг (у клінічних дослідженнях максимальна доза лізиноприлу у пацієнтів із ХСН становила 35 мг 1 раз на добу). По можливості на початок прийому лізиноприлу слід зменшити дозу діуретика. До початку лікування лізиноприлом і далі в ході лікування слід регулярно контролювати АТ, функцію нирок, вміст калію та натрію в сироватці крові, щоб уникнути розвитку артеріальної гіпотензії та пов'язаного з нею порушення функції нирок. Раннє лікування гострого інфаркту міокарда Стартова терапія (перша 3 доби гострого інфаркту) У перші 24 години після гострого інфаркту призначають міокарда 5 мг лізиноприлу одноразово. Через 24 години (1 добу) призначають 5 мг лізиноприлу одноразово, через 48 годин (дві доби) – 10 мг лізиноприлу одноразово. Не можна починати лікування при систолічному артеріальному тиску менше 100 мм рт.ст. Пацієнтам з низьким систолічним АТ ( Підтримуюча терапія Підтримуюча доза лізиноприлу становить 10 мг один раз на добу. Курс лікування – не менше 6 тижнів. Надалі слід оцінити доцільність продовження терапії. Пацієнтам із симптомами серцевої недостатності рекомендується продовжувати прийом лізиноприлу. У разі розвитку артеріальної гіпотензії (систолічний артеріальний тиск Діабетична нефропатія Початкова доза лізиноприлу становить 10 мг на добу, яку при необхідності підвищують до 20 мг на добу до досягнення цільових значень діастолічного артеріального тиску (діастолічний артеріальний тиск нижче 75 мм рт.ст. у положенні "сидячи" у пацієнтів з цукровим діабетом 1 типу і нижче 90 мм рт.ст., у положенні "сидячи" у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу). При порушенні функції нирок (КК менше 80 мл/хв) початкова доза визначається залежно від кліренсу креатиніну (див. вище).ПередозуванняСимптоми Симптоми, пов'язані з передозуванням інгібіторами АПФ, можуть включати артеріальну гіпотензію, циркуляторний колапс, сухість слизової оболонки порожнини рота, сонливість, затримку сечовипускання, запор, порушення водно-електролітного балансу, ниркову недостатність, почастішання дихання. запаморочення, стан тривоги та кашель. Лікування Промивання шлунка, застосування ентеросорбентів (прийом активованого вугілля) та проносних засобів, симптоматична терапія. При розвитку артеріальної гіпотензії слід покласти пацієнта на спину та підняти ноги. Для лікування передозування показано внутрішньовенне введення 0,9% натрію хлориду. Необхідний контроль АТ, показників водно-електролітного балансу. Брадикардія може бути зменшена внутрішньовенним введенням атропіну. У разі розвитку стійкої до лікування брадикардії слід розглянути можливість встановлення електрокардіостимулятора. Лізиноприл може бути видалений із системного кровотоку за допомогою гемодіалізу. Під час діалізу слід уникати застосування високопроточних поліакрилонітрилових мембран (ризик розвитку анафілактоїдних реакцій).Запобіжні заходи та особливі вказівкиАртеріальна гіпотензія Найчастіше виражене зниження артеріального тиску виникає при зниженні об'єму циркулюючої крові (ОЦК), викликаної терапією діуретиками, зменшенням кухонної солі в їжі, діалізом, діареєю або блюванням. У пацієнтів з ХСН та за наявності ниркової недостатності або без неї, можливе виражене зниження артеріального тиску. Під суворим контролем лікаря слід призначати лізиноприл пацієнтам з ішемічною хворобою серця, цереброваскулярною недостатністю, у яких різке зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для прийому наступної дози препарату. При застосуванні лізиноприлу, у деяких пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю, але з нормальним або зниженим артеріальним тиском, може спостерігатися зниження артеріального тиску, що зазвичай не є причиною для припинення лікування. До початку лікування лізиноприлом, по можливості, слід нормалізувати вміст натрію в сироватці крові та/або заповнити об'єм циркулюючої крові, проводити ретельний моніторинг стану пацієнтів, які перебувають у групі підвищеного ризику розвитку симптоматичної гіпотензії на початку лікування та при корекції дози. У разі стенозу ниркових артерій (особливо при двосторонньому стенозі або за наявності стенозу артерії єдиної нирки), а також при недостатності кровообігу внаслідок нестачі іонів натрію та/або рідини застосування лізиноприлу може призвести до порушення функції нирок, гострої ниркової недостатності, яка зазвичай виявляється незворотною навіть після відміни препарату. Гострий інфаркт міокарда Застосування препарату Лізінотон у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда не рекомендується, якщо систолічний артеріальний тиск не перевищує 100 мм рт. ст. Лізиноприл можна застосовувати разом із внутрішньовенним введенням або із застосуванням терапевтичних трансдермальних систем нітрогліцерину. Хірургічні втручання / загальна анестезія Перед хірургічним втручанням (включаючи стоматологічну хірургію) слід інформувати лікаря/анестезіолога про застосування інгібітора АПФ. При великих хірургічних втручаннях, а також при застосуванні інших засобів, що викликають зниження артеріального тиску, лізиноприл, блокуючи утворення ангіотензину II, може викликати виражене непрогнозоване зниження артеріального тиску. У разі розвитку артеріальної гіпотензії слід здійснювати її корекцію збільшенням ОЦК. Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) Повідомлялося про випадки артеріальної гіпотензії, непритомність, інсульт, гіперкаліємію та порушення функцій нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) у сприйнятливих пацієнтів, особливо при одночасному застосуванні кількох лікарських препаратів, що впливають на РААС. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з лікарськими засобами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м2 площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується в інших пацієнтів. У випадках, коли одночасне призначення двох лікарських засобів, що впливають на РААС, є необхідним, їх застосування має проводитися під контролем лікаря з особливою обережністю та з регулярним контролем функції нирок, показників АТ та вмісту електролітів у плазмі крові. Порушення функції нирок У пацієнтів з порушенням функції нирок (КК менше 80 мл/хв) початкова доза лізиноприлу повинна бути змінена відповідно до КК (див. розділ "Спосіб застосування та дози"). Регулярний контроль вмісту калію та концентрації креатиніну в плазмі є обов'язковою тактикою лікування таких пацієнтів. У пацієнтів із ХСН артеріальна гіпотензія може призвести до погіршення функції нирок. У таких пацієнтів відзначалися випадки гострої ниркової недостатності, звичайно оборотної. Гемодіаліз з використанням високопроточних мембран Можливе виникнення анафілактоїдних реакцій при одночасному проведенні гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (в т.ч. AN69®). Необхідно розглянути можливість застосування іншого типу мембрани для діалізу чи іншого антигіпертензивного засобу. Мітральний стеноз / аортальний стеноз / гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Лізиноприл, як і інші інгібітори АПФ, повинен з обережністю застосовуватися у пацієнтів з обструкцією лівого шлуночка, що виносить (аортальний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія), а також у пацієнтів з мітральним стенозом. Анафілактоїдні реакції при проведенні аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ-аферезу) У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, можливий розвиток анафілактоїдних реакцій при проведенні ЛПНЩ-аферезу з використанням декстрану сульфату. Розвиток даних реакцій можна запобігти, якщо тимчасово скасовувати інгібітор АПФ до початку кожної процедури ЛПНГ-аферезу. Анафілактоїдні реакції під час проведення десенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ при проведенні десенсибілізації отрутою гіменоптери (перетинчастокрилих), вкрай рідко можлива поява загрозливого життя анафілактоїдної реакції. Необхідно тимчасово припинити лікування інгібітором АПФ перед початком курсу десенсибілізації. Слід уникати застосування інгібіторів АПФ пацієнтам, які отримують імунотерапію бджолиною отрутою. Реакції гіперчутливості/ангіоневротичний набряк Ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, надгортанника та/або гортані відмічався рідко у пацієнтів, які лікувалися інгібіторами АПФ, включаючи лізиноприл. Ангіоневротичний набряк може виникнути будь-якої миті під час лікування. У таких випадках слід негайно відмінити препарат Лізінотон, призначити відповідне лікування та забезпечити лікування медичним наглядом до повної регресії симптомів. Навіть у випадках набряку язика, що не супроводжується дихальною недостатністю, пацієнтам може знадобитися тривале спостереження, оскільки лікування антигістамінними препаратами та кортикостероїдами може бути недостатньо. Ангіоневротичний набряк, що супроводжується набряком гортані, може призвести до смерті. Набряк мови, голосових складок або гортані може призвести до обструкції дихальних шляхів. З появою таких симптомів потрібна невідкладна терапія: введення епінефрину (0,3-0,5 мл розчину епінефрину (адреналіну) 1:1000 підшкірно, введення глюкокортикостероїдів, антигістамінних препаратів) та/або забезпечення вільної прохідності дихальних шляхів. Пацієнт повинен перебувати під медичним наглядом до повного та стійкого зникнення симптомів. У поодиноких випадках на тлі терапії інгібіторами АПФ розвивається інтестинальний набряк (ангіоневротичний набряк кишечника). При цьому у пацієнтів відзначається біль у животі як ізольований симптом або у поєднанні з нудотою та блюванням, у деяких випадках без попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та при нормальному рівні С1-естерази. Діагноз встановлюється за допомогою комп'ютерної томографії черевної порожнини, ультразвукового дослідження або хірургічного втручання. Симптоми зникали після припинення інгібіторів АПФ. Можливість розвитку інтестинального набряку необхідно враховувати під час проведення диференціальної діагностики болю у животі у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ. Пацієнти, що мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, не пов'язаний з прийомом інгібіторів АПФ, можуть бути схильними до ризику розвитку ангіоневротичного набряку на тлі терапії інгібіторами АПФ. У пацієнтів негроїдної раси, які приймали інгібітори АПФ, ангіоневротичний набряк спостерігався частіше, ніж у інших рас. Збільшення ризику розвитку ангіоневротичного набряку спостерігалося у пацієнтів, які одночасно приймають інгібітори АПФ та такі лікарські засоби, як інгібітори mTOR (темсиролімус, сиролімус, еверолімус), інгібітори дипептидилпептидази IV типу (ситагліптин, саксагліптин, відаценіда , сакубітрил) та тканинні активатори плазміногену Кашель При застосуванні інгібіторів АПФ відзначали сухий кашель. Кашель сухий, тривалий, який зникає після припинення інгібітором АПФ. При диференціальному діагнозі кашлю треба враховувати і кашель, спричинений інгібітором АПФ. Нейтропенія / агранулоцитоз / тромбоцитопенія / анемія На фоні прийому інгібіторів АПФ можуть виникати нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія та анемія. У пацієнтів з нормальною функцією нирок та за відсутності інших обтяжливих факторів нейтропенія розвивається рідко. Нейтропенія та агранулоцитоз є оборотними та зникають після відміни інгібітору АПФ. Лізиноприл слід застосовувати з особливою обережністю у пацієнтів із системними захворюваннями сполучної тканини, на фоні прийому імунодепресантів, алопуринолу або прокаїнаміду, особливо у пацієнтів з порушеною функцією нирок. У деяких пацієнтів виникали важкі інфекції, а в ряді випадків стійкі до інтенсивної антибіотикотерапії. У разі застосування лізиноприлу у таких пацієнтів рекомендується періодичний контроль вмісту лейкоцитів у крові (аналіз крові з підрахунком лейкоцитарної формули). Пацієнти повинні бути попереджені про необхідність повідомляти лікаря, про будь-які ознаки інфекційних захворювань (наприклад, біль у горлі, гарячка). Етнічні відмінності Слід враховувати, що у пацієнтів негроїдної раси ризик розвитку ангіоневротичного набряку є вищим. Як і інші інгібітори АПФ, лізиноприл менш ефективний щодо зниження артеріального тиску у пацієнтів негроїдної раси. Цей ефект пов'язаний з вираженим переважанням низькоренінового статусу у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією. Цукровий діабет При застосуванні лізиноприлу у пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують пероральні гіпоглікемічні засоби або інсулін, протягом першого місяця лікування необхідно регулярно контролювати концентрацію глюкози в крові. Порушення функції печінки У поодиноких випадках на фоні прийому інгібіторів АПФ спостерігався синдром розвитку холестатичної жовтяниці з переходом у фульмінантний некроз печінки, іноді з летальним кінцем. Механізм розвитку цього синдрому незрозумілий. При появі жовтяниці або значного підвищення активності печінкових ферментів на фоні прийому інгібіторів АПФ слід припинити прийом препарату, пацієнт повинен перебувати під відповідним медичним наглядом. Гіперкаліємія Гіперкаліємія може розвиватися на фоні лікування інгібіторами АПФ, включаючи лізиноприл. Факторами ризику гіперкаліємії є ниркова недостатність, літній вік (старше 65 років), цукровий діабет, деякі супутні стани (дегідратація, зниження ОЦК, гостра серцева недостатність у стадії декомпенсації, метаболічний ацидоз), одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків, таких як сиронолак триамтерен або амілорид), а також препаратів калію, калій, що містять замінників харчової солі та інших лікарських засобів, що сприяють підвищенню вмісту калію в плазмі крові (наприклад, гепарину). Застосування харчових добавок/препаратів калію, калійзберігаючих діуретиків, замінників харчових солей, що містять калій, може призвести до значного підвищення вмісту калію в крові, особливо у пацієнтів зі значно зниженою функцією нирок. Гіперкаліємія може призвести до серйозних, іноді фатальних порушень серцевого ритму. При необхідності одночасного застосування лізиноприлу і перерахованих вище калійвмісних або підвищують вміст калію в плазмі крові лікарських засобів слід дотримуватися обережності і регулярно контролювати вміст калію в сироватці крові. Літній вік У пацієнтів похилого віку застосування стандартних доз лізиноприлу призводить до більш високої концентрації лізиноприлу у плазмі. Тому потрібна особлива обережність щодо дози, незважаючи на те, що відмінностей в антигіпертензивній дії лізиноприлу у літніх та молодих пацієнтів не виявлено. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Немає даних про вплив препарату Лізінотон у терапевтичних дозах на здатність до керування транспортними засобами та механізмами, проте необхідно враховувати, що зниження артеріального тиску, що викликається препаратом, може супроводжуватися виникненням запаморочення та сонливості, у зв'язку з чим слід дотримуватися обережності.Умови відпустки з аптекЗа рецептом

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Склад, форма випуску та упаковка1 таблетка, покрита плівковою оболонкою, містить: Активна речовина: Валсартан 160 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон К29-32, тальк, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний; Плівкова оболонка: Опадрай II 85G32408 жовтий (полівініловий спирт, тальк, титану діоксид, макрогол - 3350, барвник заліза оксид жовтий, барвник заліза оксид червоний, лецитин).Опис лікарської формиОвальні двоопуклі таблетки жовтого кольору, покриті плівковою оболонкою, з ризиком з одного боку, бічними ризиками та маркуванням «V» з іншого боку.ХарактеристикаПігулки, вкриті плівковою оболонкою 160 мг. По 14 таблеток у блістер із ПВХ/ПЕ/ПВДХ/Алюмінієва фольга.  По 4 або 7 блістерів по 14 таблеток разом з інструкцією із застосування в картонну пачку.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо абсорбція – швидка, ступінь всмоктування варіабельна. Середнє значення абсолютної біодоступності – 23%. Фармакокінетична крива валсартану має низхідний мультиекспоненційний характер (t 1/2a<l год і t 1/2b близько 9 год). У діапазоні дози кінетика валсартана має лінійний характер. При повторному застосуванні валсартану змін кінетичних показників не спостерігалося. При дозі 1 раз на день спостерігалася незначна кумуляція валсартану. Концентрація валсартану в плазмі не має відмінностей у чоловіків і жінок. Валсартан добре зв'язується з білками плазми (94-97%), переважно з сироватковими альбумінами. При досягненні рівноважного стану обсяг розподілу – 17 л. Порівняно з печінковим кровотоком (близько 30 л/год), плазмовий кліренс валсартану відбувається відносно повільно (близько 2 л/год). Препарат виводиться з жовчю та нирками, переважно у незміненому вигляді. При нормальному рівні гломерулярної фільтрації (120 мл/хв) нирковий кліренс становить близько 30% загального плазмового кліренсу. Гідроксиметаболіт виявляється в плазмі у низьких концентраціях (менше 10% від площі під кривою «концентрація-час» (AUC) для валсартану). Цей метаболіт фармакологічно неактивний. Після прийому внутрішньо 83% валсартану виводиться через кишечник та 13% через нирки, переважно у незміненому вигляді. При прийомі препарату з їжею AUC валсартану зменшується на 48%, хоча, починаючи приблизно з 8-ї години після прийому препарату, концентрації валсартану в плазмі крові як у разі прийому його натще, так і у разі прийому з їжею однакові. Зменшення AUC не супроводжується клінічно значущим зменшенням терапевтичного ефекту валсартану, тому препарат можна застосовувати незалежно від їди.ФармакодинамікаПериферичний вазодилататор, має гіпотензивну дію. Специфічний блокатор AT1 рецепторів ангіотензину II, що не інгібує ангіотензин-перетворюючий фермент (АПФ); не впливає на вміст загального холестерину, тригліцеридів, глюкози та сечової кислоти в крові. Початок ефекту відзначається через 2 години після прийому внутрішньо, максимум - через 4-6 годин; тривалість дії – більше 24 год. Після регулярного прийому максимальне зниження артеріального тиску (АТ) настає через 2-4 тижні. Відсутній синдром "скасування" при раптовому припиненні прийому.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія. Хронічна серцева недостатність (II-IV функціональний клас за класифікацією NYHA) у складі комплексної терапії (за винятком комбінації валсартан + іАПФ + бета-адреноблокатор). Підвищення виживання пацієнтів з гострим інфарктом міокарда (12 год - 10 днів), ускладненим лівошлуночковою недостатністю та/або систолічною дисфункцією лівого шлуночка, за наявності стабільних показників гемодинамікиПротипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до валсартану або допоміжних речовин препарату; порушення функції печінки, пов'язані з непрохідністю жовчних шляхів (в т.ч. біліарний цироз, холестаз); Виражена ниркова недостатність (кліренс креатиніну (КК) менше 10 мл/хв), у тому числі пацієнти, які перебувають на гемодіалізі; Вагітність та період лактації; Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); Непереносимість лактози, галактоземія або синдром порушеного всмоктування глюкози/галактози; З обережністю: артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія, дієта з обмеженням споживання натрію, гіпонатріємія, двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки, первинний гіперальдостеронізм, аортальний та мітральний стеноз, гіпертрофічна обструктивна. кардіоміопатія; стани, що супроводжуються зниженням об'єму циркулюючої крові (ОЦК) (у тому числі діарея, блювання).Вагітність та лактаціяДаних щодо застосування валсартану при вагітності немає. Ниркова перфузія плода, яка залежить від розвитку ренін-ангіотензинової системи, починає функціонувати у третьому триместрі вагітності. Ризик для плода зростає при прийомі валсартану у другому та третьому триместрах. При встановленні вагітності терапія валсартаном має бути негайно припинено. Немає даних про виділення валсартану у материнське молоко. Тому слід вирішити питання про припинення годування груддю або скасування терапії валсартаном з урахуванням її важливості для матері.Побічна діяЧастота побічних ефектів: дуже часто (>1/10); часто (>1/100, але 1/1000, але 1/10000, але <1/1000) дуже рідко (<1/10000). З боку серцево-судинної системи: часто – ортостатична гіпотензія*; іноді – зниження артеріального тиску, серцева недостатність; рідко – васкуліт; дуже рідко – кровотечі. З боку дихальної системи: іноді – кашель. З боку травної системи: іноді – діарея, абдомінальний біль; дуже рідко – нудота #. З боку центральної нервової системи: часто – постуральне запаморочення*; іноді - непритомність, безсоння, депресія, зниження лібідо; рідко – запаморочення, невралгія; дуже рідко – головний біль. З боку органів слуху та лабіринтового апарату: іноді – вертиго. З боку органів кровотворення: часто – нейтропенія, дуже рідко – тромбоцитопенія. Алергічні реакції: рідко – сироваткова хвороба; підвищена чутливість; дуже рідко - ангіоневротичний набряк**, висипання на шкірі, свербіж. З боку опорно-рухового апарату: іноді – біль у спині, судоми м'язів, артрит, міалгія; дуже рідко – артралгія; З боку сечовивідних шляхів: дуже рідко – порушення функції нирок**##, гостра ниркова недостатність. З боку обміну речовин: іноді – гіперкаліємія Інфекції: часто – вірусні інфекції; іноді – інфекції верхніх дихальних шляхів, фарингіт, синусит, кон'юнктивіт; дуже рідко – риніт, гастроентерит. Інші: іноді – відчуття втоми, астенія, носова кровотеча, набряки. Лабораторні показники: зниження рівня гемоглобіну та гематокриту, гіперкреатинінемія, гіпербілірубінемія, підвищення активності «печінкових» трансаміназ, підвищення концентрації азоту сечовини сироватки крові. * Повідомлялося у період лікування після гострого інфаркту міокарда. # Повідомлялося під час лікування ХСН ** Іноді повідомлялося в період лікування після гострого інфаркту міокарда ## Найчастіше зустрічається в період лікування ХСН (часто: запаморочення, порушення функції нирок, гіпотензія; іноді: головний біль, нудота)Взаємодія з лікарськими засобамиПри лікуванні артеріальної гіпертензії валсартаном не було клінічно значущих взаємодій з іншими препаратами, що одночасно застосовуються (наприклад, циметидин, варфарин, дигоксин, атенолол, амлодипін, глібенкламід, фуросемід, індометацин, гідрохлортіазид). Калійзберігаючі діуретики, препарати калію, солі, що містять калій, препарати, що підвищують рівень калію в плазмі (такі як гепарин) посилюють розвиток гіперкаліємії. Інші гіпотензивні засоби та діуретики посилюють антигіпертензивний ефект. Антигіпертензивний ефект препарату може бути ослаблений при сумісному застосуванні з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), у тому числі селективними інгібіторами циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) та ацетилсаліциловою кислотою більше 3 г/день. При сумісному застосуванні з інгібіторами АПФ повідомлялося про оборотне підвищення концентрації літію в плазмі крові та розвиток токсичних ефектів. Дуже обмежений досвід застосування валсартану та препаратів, що містять літій. У разі застосування препаратів, що містять літій, рекомендується контролювати рівень літію в плазмі.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди, запиваючи достатньою кількістю рідини. Артеріальна гіпертензія Початкова доза препарату Валз становить 80 мг 1 раз на день. Гіпотензивний ефект розвивається у перші 2 тижні терапії. Максимальний ефект досягається після 4 тижнів прийому препарату. У пацієнтів, для яких добова доза 80 мг не дає бажаного терапевтичного ефекту, рекомендується збільшити добову дозу до 160 мг. Додатково може бути призначений інший антигіпертензивний засіб (наприклад, діуретик). Хронічна серцева недостатність (ХСН): початкова доза препарату Валз, що рекомендується, становить 40 мг 2 рази на добу. При недостатньому терапевтичному ефекті потрібне поступове підвищення дози до 80 мг 2 рази на добу та при добрій переносимості – до 160 мг 2 рази на добу. Від моменту початку лікування препаратом Валз до моменту досягнення прийому максимального дозування має бути інтервал не менше двох тижнів. Максимальна добова доза – 320 мг на 2 прийоми. Можливе зниження доз при одночасному прийомі діуретиків. Валз може застосовуватися у поєднанні з іншими лікарськими засобами, призначеними для лікування хронічної серцевої недостатності. Однак прийом препарату Валз у комбінації з інгібітором АПФ + бета-адреноблокатор не рекомендується (див. розділ Особливі вказівки). Після перенесеного інфаркту міокарда: за стабільних показників гемодинаміки лікування можна розпочинати протягом 12 годин після гострого інфаркту міокарда. Початкова доза - 1/2 таблетки 40 мг (20 мг) 2 рази на добу, з подальшим збільшенням дози до 40 мг, 80 мг, 160 мг 2 рази на добу протягом декількох тижнів, до досягнення максимальної добової дози 160 мг 2 рази добу. Досягнення дози 80 мг 2 рази на добу рекомендується до кінця 2 тижня лікування, 160 мг 2 рази на добу - до кінця 3-го місяця терапії. Дозу слід збільшувати, ґрунтуючись на переносимості препарату пацієнтом. У разі симптоматичної артеріальної гіпотензії або порушення функції нирок дозу препарату Валз слід знизити. Порушення функції нирок та печінки У пацієнтів з порушенням функції нирок при КК понад 10 мл/хв корекція дози не потрібна. У пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки без розвитку холестазу максимальна добова доза препарату Валз не повинна перевищувати 80 мг.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження АТ, що може призвести до втрати свідомості та колапсу. Лікування: промивання шлунка, прийом достатньої кількості активованого вугілля, внутрішньовенне введення 0,9% розчину хлориду натрію. Валсартан не виводиться при діалізі через активне зв'язування з білками плазми.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ пацієнтів з вираженим дефіцитом натрію в організмі та/або зниженим ОЦК, наприклад, внаслідок прийому великих доз діуретиків, у поодиноких випадках може на початку терапії валсартаном розвинутись виражена артеріальна гіпотензія. Перед початком терапії препаратом Валз рекомендується відновити вміст електролітів та рідини в організмі, зокрема шляхом зменшення доз діуретиків. Препарат Валз можна застосовувати спільно з іншими препаратами, призначеними для лікування інфаркту міокарда, такими як тромболітики, ацетилсаліцилова кислота, бета-адреноблокатори, статини та діуретики. Спільний прийом інгібіторів АПФ не рекомендується. При реноваскулярній гіпертонії необхідний регулярний контроль вмісту сечовини та креатиніну у крові. При сумісному застосуванні з препаратами, що містять калій, його солі та препаратами, що належать до групи калійзберігаючих діуретиків, проводять регулярний контроль рівня калію в плазмі. У хворих на ХСН, що починають лікування Валзом, може відзначатись деяке зниження артеріального тиску, у зв'язку з чим рекомендується контролювати АТ на початку терапії. Внаслідок інгібування ренін-ангіотензин-альдостеронової системи у деяких пацієнтів можливі зміни функції нирок. У хворих з тяжкою ХСН, у яких функція нирок залежить від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, лікування інгібіторами АПФ та антагоністами ангіотензинових рецепторів може супроводжуватися олігурією та/або наростанням азотемії та (рідко) гострою нирковою недостатністю та/або смерті. Не рекомендується спільне застосування препарату Валз у пацієнтів, які страждають на ХСН, з інгібіторами АПФ та бета-адреноблокаторами через можливе підвищення ризику прояву побічних ефектів. У пацієнтів із двостороннім або одностороннім стенозом ниркових артерій необхідний регулярний контроль вмісту креатиніну та азоту сечовини у сироватці крові.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковка1 таблетка, покрита плівковою оболонкою, містить: Активна речовина: Валсартан 80 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, кроскармелоза натрію, повідон К29-32, тальк, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний; Плівкова оболонка: Опадрай II 85G32408 жовтий (полівініловий спирт, тальк, титану діоксид, макрогол - 3350, барвник заліза оксид жовтий, барвник заліза оксид червоний, лецитин).Опис лікарської формиОвальні двоопуклі таблетки жовтого кольору, покриті плівковою оболонкою, з ризиком з одного боку, бічними ризиками та маркуванням «V» з іншого боку.ХарактеристикаПігулки, вкриті плівковою оболонкою 160 мг. По 14 таблеток у блістер із ПВХ/ПЕ/ПВДХ/Алюмінієва фольга.  По 4 або 7 блістерів по 14 таблеток разом з інструкцією із застосування в картонну пачку.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо абсорбція – швидка, ступінь всмоктування варіабельна. Середнє значення абсолютної біодоступності – 23%. Фармакокінетична крива валсартану має низхідний мультиекспоненційний характер (t 1/2a<l год і t 1/2b близько 9 год). У діапазоні дози кінетика валсартана має лінійний характер. При повторному застосуванні валсартану змін кінетичних показників не спостерігалося. При дозі 1 раз на день спостерігалася незначна кумуляція валсартану. Концентрація валсартану в плазмі не має відмінностей у чоловіків і жінок. Валсартан добре зв'язується з білками плазми (94-97%), переважно з сироватковими альбумінами. При досягненні рівноважного стану обсяг розподілу – 17 л. Порівняно з печінковим кровотоком (близько 30 л/год), плазмовий кліренс валсартану відбувається відносно повільно (близько 2 л/год). Препарат виводиться з жовчю та нирками, переважно у незміненому вигляді. При нормальному рівні гломерулярної фільтрації (120 мл/хв) нирковий кліренс становить близько 30% загального плазмового кліренсу. Гідроксиметаболіт виявляється в плазмі у низьких концентраціях (менше 10% від площі під кривою «концентрація-час» (AUC) для валсартану). Цей метаболіт фармакологічно неактивний. Після прийому внутрішньо 83% валсартану виводиться через кишечник та 13% через нирки, переважно у незміненому вигляді. При прийомі препарату з їжею AUC валсартану зменшується на 48%, хоча, починаючи приблизно з 8-ї години після прийому препарату, концентрації валсартану в плазмі крові як у разі прийому його натще, так і у разі прийому з їжею однакові. Зменшення AUC не супроводжується клінічно значущим зменшенням терапевтичного ефекту валсартану, тому препарат можна застосовувати незалежно від їди.ФармакодинамікаПериферичний вазодилататор, має гіпотензивну дію. Специфічний блокатор AT1 рецепторів ангіотензину II, що не інгібує ангіотензин-перетворюючий фермент (АПФ); не впливає на вміст загального холестерину, тригліцеридів, глюкози та сечової кислоти в крові. Початок ефекту відзначається через 2 години після прийому внутрішньо, максимум - через 4-6 годин; тривалість дії – більше 24 год. Після регулярного прийому максимальне зниження артеріального тиску (АТ) настає через 2-4 тижні. Відсутній синдром "скасування" при раптовому припиненні прийому.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія. Хронічна серцева недостатність (II-IV функціональний клас за класифікацією NYHA) у складі комплексної терапії (за винятком комбінації валсартан + іАПФ + бета-адреноблокатор). Підвищення виживання пацієнтів з гострим інфарктом міокарда (12 год - 10 днів), ускладненим лівошлуночковою недостатністю та/або систолічною дисфункцією лівого шлуночка, за наявності стабільних показників гемодинамікиПротипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до валсартану або допоміжних речовин препарату; порушення функції печінки, пов'язані з непрохідністю жовчних шляхів (в т.ч. біліарний цироз, холестаз); Виражена ниркова недостатність (кліренс креатиніну (КК) менше 10 мл/хв), у тому числі пацієнти, які перебувають на гемодіалізі; Вагітність та період лактації; Вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлені); Непереносимість лактози, галактоземія або синдром порушеного всмоктування глюкози/галактози; З обережністю: артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія, дієта з обмеженням споживання натрію, гіпонатріємія, двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки, первинний гіперальдостеронізм, аортальний та мітральний стеноз, гіпертрофічна обструктивна. кардіоміопатія; стани, що супроводжуються зниженням об'єму циркулюючої крові (ОЦК) (у тому числі діарея, блювання).Вагітність та лактаціяДаних щодо застосування валсартану при вагітності немає. Ниркова перфузія плода, яка залежить від розвитку ренін-ангіотензинової системи, починає функціонувати у третьому триместрі вагітності. Ризик для плода зростає при прийомі валсартану у другому та третьому триместрах. При встановленні вагітності терапія валсартаном має бути негайно припинено. Немає даних про виділення валсартану у материнське молоко. Тому слід вирішити питання про припинення годування груддю або скасування терапії валсартаном з урахуванням її важливості для матері.Побічна діяЧастота побічних ефектів: дуже часто (>1/10); часто (>1/100, але 1/1000, але 1/10000, але <1/1000) дуже рідко (<1/10000). З боку серцево-судинної системи: часто – ортостатична гіпотензія*; іноді – зниження артеріального тиску, серцева недостатність; рідко – васкуліт; дуже рідко – кровотечі. З боку дихальної системи: іноді – кашель. З боку травної системи: іноді – діарея, абдомінальний біль; дуже рідко – нудота #. З боку центральної нервової системи: часто – постуральне запаморочення*; іноді - непритомність, безсоння, депресія, зниження лібідо; рідко – запаморочення, невралгія; дуже рідко – головний біль. З боку органів слуху та лабіринтового апарату: іноді – вертиго. З боку органів кровотворення: часто – нейтропенія, дуже рідко – тромбоцитопенія. Алергічні реакції: рідко – сироваткова хвороба; підвищена чутливість; дуже рідко - ангіоневротичний набряк**, висипання на шкірі, свербіж. З боку опорно-рухового апарату: іноді – біль у спині, судоми м'язів, артрит, міалгія; дуже рідко – артралгія; З боку сечовивідних шляхів: дуже рідко – порушення функції нирок**##, гостра ниркова недостатність. З боку обміну речовин: іноді – гіперкаліємія Інфекції: часто – вірусні інфекції; іноді – інфекції верхніх дихальних шляхів, фарингіт, синусит, кон'юнктивіт; дуже рідко – риніт, гастроентерит. Інші: іноді – відчуття втоми, астенія, носова кровотеча, набряки. Лабораторні показники: зниження рівня гемоглобіну та гематокриту, гіперкреатинінемія, гіпербілірубінемія, підвищення активності «печінкових» трансаміназ, підвищення концентрації азоту сечовини сироватки крові. * Повідомлялося у період лікування після гострого інфаркту міокарда. # Повідомлялося під час лікування ХСН ** Іноді повідомлялося в період лікування після гострого інфаркту міокарда ## Найчастіше зустрічається в період лікування ХСН (часто: запаморочення, порушення функції нирок, гіпотензія; іноді: головний біль, нудота)Взаємодія з лікарськими засобамиПри лікуванні артеріальної гіпертензії валсартаном не було клінічно значущих взаємодій з іншими препаратами, що одночасно застосовуються (наприклад, циметидин, варфарин, дигоксин, атенолол, амлодипін, глібенкламід, фуросемід, індометацин, гідрохлортіазид). Калійзберігаючі діуретики, препарати калію, солі, що містять калій, препарати, що підвищують рівень калію в плазмі (такі як гепарин) посилюють розвиток гіперкаліємії. Інші гіпотензивні засоби та діуретики посилюють антигіпертензивний ефект. Антигіпертензивний ефект препарату може бути ослаблений при сумісному застосуванні з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), у тому числі селективними інгібіторами циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) та ацетилсаліциловою кислотою більше 3 г/день. При сумісному застосуванні з інгібіторами АПФ повідомлялося про оборотне підвищення концентрації літію в плазмі крові та розвиток токсичних ефектів. Дуже обмежений досвід застосування валсартану та препаратів, що містять літій. У разі застосування препаратів, що містять літій, рекомендується контролювати рівень літію в плазмі.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від їди, запиваючи достатньою кількістю рідини. Артеріальна гіпертензія Початкова доза препарату Валз становить 80 мг 1 раз на день. Гіпотензивний ефект розвивається у перші 2 тижні терапії. Максимальний ефект досягається після 4 тижнів прийому препарату. У пацієнтів, для яких добова доза 80 мг не дає бажаного терапевтичного ефекту, рекомендується збільшити добову дозу до 160 мг. Додатково може бути призначений інший антигіпертензивний засіб (наприклад, діуретик). Хронічна серцева недостатність (ХСН): початкова доза препарату Валз, що рекомендується, становить 40 мг 2 рази на добу. При недостатньому терапевтичному ефекті потрібне поступове підвищення дози до 80 мг 2 рази на добу та при добрій переносимості – до 160 мг 2 рази на добу. Від моменту початку лікування препаратом Валз до моменту досягнення прийому максимального дозування має бути інтервал не менше двох тижнів. Максимальна добова доза – 320 мг на 2 прийоми. Можливе зниження доз при одночасному прийомі діуретиків. Валз може застосовуватися у поєднанні з іншими лікарськими засобами, призначеними для лікування хронічної серцевої недостатності. Однак прийом препарату Валз у комбінації з інгібітором АПФ + бета-адреноблокатор не рекомендується (див. розділ Особливі вказівки). Після перенесеного інфаркту міокарда: за стабільних показників гемодинаміки лікування можна розпочинати протягом 12 годин після гострого інфаркту міокарда. Початкова доза - 1/2 таблетки 40 мг (20 мг) 2 рази на добу, з подальшим збільшенням дози до 40 мг, 80 мг, 160 мг 2 рази на добу протягом декількох тижнів, до досягнення максимальної добової дози 160 мг 2 рази добу. Досягнення дози 80 мг 2 рази на добу рекомендується до кінця 2 тижня лікування, 160 мг 2 рази на добу - до кінця 3-го місяця терапії. Дозу слід збільшувати, ґрунтуючись на переносимості препарату пацієнтом. У разі симптоматичної артеріальної гіпотензії або порушення функції нирок дозу препарату Валз слід знизити. Порушення функції нирок та печінки У пацієнтів з порушенням функції нирок при КК понад 10 мл/хв корекція дози не потрібна. У пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції печінки без розвитку холестазу максимальна добова доза препарату Валз не повинна перевищувати 80 мг.ПередозуванняСимптоми: виражене зниження АТ, що може призвести до втрати свідомості та колапсу. Лікування: промивання шлунка, прийом достатньої кількості активованого вугілля, внутрішньовенне введення 0,9% розчину хлориду натрію. Валсартан не виводиться при діалізі через активне зв'язування з білками плазми.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ пацієнтів з вираженим дефіцитом натрію в організмі та/або зниженим ОЦК, наприклад, внаслідок прийому великих доз діуретиків, у поодиноких випадках може на початку терапії валсартаном розвинутись виражена артеріальна гіпотензія. Перед початком терапії препаратом Валз рекомендується відновити вміст електролітів та рідини в організмі, зокрема шляхом зменшення доз діуретиків. Препарат Валз можна застосовувати спільно з іншими препаратами, призначеними для лікування інфаркту міокарда, такими як тромболітики, ацетилсаліцилова кислота, бета-адреноблокатори, статини та діуретики. Спільний прийом інгібіторів АПФ не рекомендується. При реноваскулярній гіпертонії необхідний регулярний контроль вмісту сечовини та креатиніну у крові. При сумісному застосуванні з препаратами, що містять калій, його солі та препаратами, що належать до групи калійзберігаючих діуретиків, проводять регулярний контроль рівня калію в плазмі. У хворих на ХСН, що починають лікування Валзом, може відзначатись деяке зниження артеріального тиску, у зв'язку з чим рекомендується контролювати АТ на початку терапії. Внаслідок інгібування ренін-ангіотензин-альдостеронової системи у деяких пацієнтів можливі зміни функції нирок. У хворих з тяжкою ХСН, у яких функція нирок залежить від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, лікування інгібіторами АПФ та антагоністами ангіотензинових рецепторів може супроводжуватися олігурією та/або наростанням азотемії та (рідко) гострою нирковою недостатністю та/або смерті. Не рекомендується спільне застосування препарату Валз у пацієнтів, які страждають на ХСН, з інгібіторами АПФ та бета-адреноблокаторами через можливе підвищення ризику прояву побічних ефектів. У пацієнтів із двостороннім або одностороннім стенозом ниркових артерій необхідний регулярний контроль вмісту креатиніну та азоту сечовини у сироватці крові.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діючі речовини: амлодипіну безілат – 13,90 мг, у перерахунку на амлодипін основу – 10,00 мг, валсартан – 160,00 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, (тип 101) - 50,50 мг, повідон (К30) - 17,00 мг, кроскармелоза натрію - 17,00 мг, целюлоза мікрокристалічна (тип 102) - 76,8 4, 08 мг, магнію стеарат – 2,04 мг; склад оболонки: Опадрай білий 03В28796 (гіпромелоза – 6,400 мг, титану діоксид (Е171) – 3,200 мг, макрогол 400 – 0,640 мг) – 10,24 мг. По 7 або 14 таблеток у блістер із ПВХ/ПВДХ/Ал. По 4 блістери по 7 таблеток; по 2 або 7 блістерів по 14 таблеток разом з інструкцією із застосування в картонну пачку з контролем першого розтину.Опис лікарської формиОвальні двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, білого кольору з гравіюванням "3" на одній стороні та "LD" на іншій стороні.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний комбінований засіб (БМКК + ангіотензину II рецепторів антагоніст).ФармакокінетикаФармакокінетика комбінованого препарату Амлодипін + валсартан характеризується лінійністю. Амлодипін Всмоктування Після прийому внутрішньо амлодипіну в терапевтичних дозах його максимальна концентрація в плазмі крові (Сmax) досягається через 6-12 годин. Величина абсолютної біодоступності становить у середньому 64-80%. Їда не впливає на біодоступність амлодипіну. Розподіл Об'єм розподілу (Vd) становить приблизно 21 л/кг. У дослідженнях in vitro показано, що у пацієнтів із артеріальною гіпертензією приблизно 97,5% циркулюючого амлодипіну зв'язується з білками плазми. Метаболізм Амлодипін інтенсивно (приблизно 90%) метаболізується у печінці з утворенням активних метаболітів. Виведення Виведення амлодипіну з плазми має двофазний характер з періодом напіввиведення (Т1/2) приблизно від 30 до 50 год. Рівноважна концентрація в плазмі крові досягається після застосування протягом 7-8 днів. 10% незміненого амлодипіну та 60% амлодипіну у вигляді метаболітів виводиться нирками. Валсартан Всмоктування Після прийому внутрішньо валсартану Сmax у плазмі крові досягається протягом 2-4 годин. Середня абсолютна біодоступність - 23%. При прийомі валсартану з їжею відзначається зниження біодоступності (за значенням площі під фармакокінетичною кривою "концентрація-час" (AUC)) на 40% та Сmax у плазмі крові майже на 50%, хоча приблизно через 8 годин після прийому препарату концентрації валсартану у плазмі крові у групі пацієнтів, які приймали його з їжею, та у групі, яка приймала натще, вирівнюються. Зменшення AUC, однак, не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту, тому валсартан можна призначати незалежно від часу їди. Розподіл Vd валсартану у рівноважному стані після внутрішньовенного (в/в) введення становить близько 17 л, що вказує на відсутність екстенсивного розподілу препарату у тканинах. Валсартан значною мірою пов'язується з білками сироватки крові (94-97%), переважно з альбумінами. Метаболізм Валсартан не піддається вираженому метаболізму (близько 20% прийнятої дози визначається як метаболітів). Гідроксильний метаболіт визначається в плазмі у низьких концентраціях (менше ніж 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт є фармакологічно неактивним. Виведення Фармакокінетична крива валсартану має низхідний мультиекспоненційний характер (Т1/2α Амлодипін + Валсартан Після прийому внутрішньо комбінованого препарату Валз Комбі (амлодипін + валсартан) Сmax валсартану та амлодипіну досягаються через 3 та 6-8 год відповідно. Швидкість та ступінь всмоктування препарату еквівалентні біодоступності валсартану та амлодипіну при прийомі кожного з них у вигляді окремих таблеток. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках Дитячий вік Фармакокінетичні особливості застосування комбінованого препарату амлодипін+валсартан у дітей віком до 18 років не встановлені. Пацієнти похилого віку (≥65 років) Час досягнення Сmax амлодипіну у плазмі крові у молодих та літніх пацієнтів однаковий. У пацієнтів похилого віку кліренс амлодипіну незначно знижений, що призводить до збільшення AUC та Т1/2. У пацієнтів похилого віку системний вплив валсартану був дещо більш вираженим, ніж у молодих, проте ці показники не були клінічно значущими. Оскільки переносимість компонентів препарату у літніх і молодших пацієнтів однаково хороша, рекомендується застосовувати звичайні режими дозування. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів із порушенням функції нирок фармакокінетичні параметри амлодипіну суттєво не змінюються. Не було виявлено кореляції між функцією нирок (кліренс креатиніну (КК)) та системною дією валсартану (AUC) у пацієнтів з різним ступенем порушення функції нирок. Не потрібна зміна початкової дози у пацієнтів з початковими та помірними порушеннями функції нирок (КК 30-50 мл/хв). Пацієнти з порушенням функції печінки Пацієнти з порушеннями функції печінки мають знижений кліренс амлодипіну, що призводить до підвищення AUC приблизно на 40-60%. У середньому, у пацієнтів з хронічними захворюваннями печінки легкої (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та середнього ступеня (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) біодоступність (згідно з AUC) валсартану подвоюється порівняно зі здоровими добровольцями (відповідного віку) , статі та маси тіла). Препарат слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із порушеннями функції печінки, обструктивними захворюваннями жовчних шляхів.ФармакодинамікаПрепарат Валз Комбі є комбінацією двох антигіпертензивних компонентів з механізмом контролю артеріального тиску (АТ), що доповнює один одного. Амлодипін, похідне дигідропіридину, відноситься до класу блокаторів "повільних" кальцієвих каналів (БМКК), валсартан - до класу антагоністів рецепторів ангіотензину II (АРА II). Комбінація цих компонентів має взаємно доповнюючу антигіпертензивну дію, що призводить до більш вираженого зниження АТ порівняно з таким при роздільному їх застосуванні. Амлодипін Амлодипін, що входить до складу препарату, інгібує трансмембранне надходження іонів кальцію до кардіоміоцитів та гладком'язових клітин судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну пов'язаний з прямим розслаблюючим ефектом на гладкі м'язи судин, що викликає зменшення загального периферичного судинного опору (ОПСС) та зниження артеріального тиску. Після прийому в терапевтичних дозах у пацієнтів з артеріальною гіпертензією амлодипін викликає розширення судин, що призводить до зниження артеріального тиску (у положенні пацієнта "лежачи" і "стоячи"). Зниження АТ не супроводжується суттєвою зміною частоти серцевих скорочень (ЧСС) та рівня катехоламінів при тривалому застосуванні. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів з нормальною функцією нирок амлодипін у терапевтичних дозах спричинює зменшення опору ниркових судин, підвищення швидкості клубочкової фільтрації (СКФ) та покращення ниркового кровотоку без зміни фільтраційної фракції та ступеня протеїнурії. Зниження АТ під впливом амлодипіну в діапазоні терапевтичних доз не супроводжується негативною інотропною дією навіть при одночасному застосуванні з бета-адреноблокаторами. Амлодипін не змінює функцію синоатріального вузла або атріовентрикулярної провідності. При застосуванні амлодипіну в комбінації з бета-адреноблокаторами у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або стенокардією зниження артеріального тиску не супроводжується небажаними змінами електрокардіограми. Доведено клінічну ефективність амлодипіну у пацієнтів з хронічною стабільною стенокардією, вазоспастичною стенокардією та ангіографічно підтвердженим ураженням коронарних артерій. Валсартан Валсартан є активним і специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину II, призначеним для внутрішнього прийому. Він діє вибірково на рецептори підтипу AT1, які відповідальні за пресорний та низку інших ефектів ангіотензину II. Валсартан не інгібує ангіотензин-перетворюючий фермент (АПФ), також відомий як кініназа II, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і викликає руйнування брадикініну. При застосуванні антагоністів ангіотензину II не відбувається пригнічення АПФ та накопичення брадикініну або субстанції Р, у зв'язку з чим розвиток сухого кашлю малоймовірний. Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що мають важливе значення для регуляції функцій серцево-судинної системи. При лікуванні валсартаном хворих з артеріальною гіпертензією відзначається зниження артеріального тиску, що не супроводжується зміною ЧСС. Антигіпертензивний ефект препарату проявляється протягом 2 годин у більшості пацієнтів після одноразового прийому валсартану. Максимальне зниження артеріального тиску розвивається через 4-6 годин. Ефект препарату зберігається більше 24 годин. При повторному застосуванні максимальне зниження артеріального тиску, незалежно від прийнятої дози, зазвичай досягається в межах 2-4 тижнів і підтримується на досягнутому рівні при тривалій терапії. Різке припинення прийому валсартану не супроводжується синдромом відміни (різким підвищенням артеріального тиску або іншими небажаними клінічними наслідками). Застосування валсартану у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (ХСН) (II-IV класи за класифікацією NYHA) призводить до значного зменшення кількості госпіталізацій щодо ХСН.При прийомі валсартану у пацієнтів з лівошлуночковою недостатністю (стабільний клінічний перебіг) або з порушенням функції ЛШ після перенесеного інфаркту міокарда відзначається зниження серцево-судинної смертності. Амлодипін + Валсартан Комбінація амлодипіну та валсартану адитивно дозозалежно у терапевтичному діапазоні доз знижує АТ. Після прийому однієї дози комбінації амлодипін + валсартан антигіпертензивний ефект зберігається протягом 24 годин. Раптове припинення прийому препарату не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску (відсутня синдром відміни). Терапевтична ефективність не залежить від віку, статі, раси пацієнта та індексу маси тіла. При застосуванні комбінованої терапії амлодипін + валсартан досягається порівняний контроль АТ при меншій ймовірності розвитку периферичних набряків у пацієнтів із раніше досягнутим контролем АТ та вираженими периферичними набряками на фоні терапії амлодипіном.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (для пацієнтів, яким показано комбіновану терапію).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до амлодипіну, інших похідних дигідропіридину, валсартану, а також допоміжних компонентів препарату. Спадковий ангіоневротичний набряк або набряк у пацієнтів на тлі попередньої терапії АРА II. Тяжка (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступінь порушень функції печінки, біліарний цироз, холестаз. Тяжкі порушення функції нирок (СКФ Вагітність, планування вагітності та період грудного вигодовування. Тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний АТ Шоковий стан, зокрема кардіогенний шок. Гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда. Одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м² площі поверхні тіла). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Діти та підлітки до 18 років (безпека застосування не встановлена). З обережністю: Спадковий ангіоневротичний набряк, або ангіоневротичний набряк на фоні терапії АРА II або інгібіторами АПФ в анамнезі (дотримується особливої ​​обережності). Хронічна серцева недостатність неішемічної етіології ІІІ-ІV функціонального класу за класифікацією NYHA. Ішемічна хвороба серця з тяжким обструктивним ураженням коронарних артерій; пацієнти з ХСН II-IV функціонального класу за класифікацією NYHA, функція нирок яких залежить від стану ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Гострий інфаркт міокарда (і протягом 1 місяця після нього); нестабільна стенокардія. Аортальний стеноз, мітральний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія. Артеріальна гіпотензія. Синдром слабкості синусового вузла (виражена тахікардія, брадикардія). Одночасне застосування з інгібіторами або індукторами ізоферменту CYP3A4. Літній вік. Порушення функції нирок з КК менше 10 мл/хв (немає клінічних даних). Двосторонній стеноз ниркових артерій чи стеноз артерії єдиної нирки. Догляд дієти з обмеженням споживання кухонної солі. стани, що супроводжуються зниженням обсягу циркулюючої крові (у тому числі діарея, блювання, лікування великими дозами діуретиків); гіпонатріємія. Печінкова недостатність; порушення функції печінки легкого та помірного ступеня тяжкості (≤9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) небіліарного генезу без явищ холестазу. Одночасне застосування з іншими засобами, що інгібують РААС, такими як інгібітори АПФ або аліскірен.Вагітність та лактаціяВраховуючи механізм дії АРА II, не можна виключити ризик застосування для плода. Відомо, що призначення інгібіторів АПФ, що впливають на РААС, вагітним у II та III триместрах, призводить до пошкодження або загибелі плода, що розвивається. За даними ретроспективного аналізу застосування інгібіторів АПФ під час І триместру вагітності супроводжувалося розвитком патології плода та новонародженого. При ненавмисному прийомі валсартану у вагітних описані випадки розвитку спонтанних абортів, маловоддя та порушення функції нирок у новонароджених. Комбінований препарат Валз Комбі (амлодипін + валсартан), як і будь-який інший препарат, що безпосередньо впливає на РААС, не слід призначати при вагітності і жінкам, які бажають завагітніти. Пацієнтки дітородного віку повинні бути проінформовані про можливий ризик для плода, пов'язаний із застосуванням препаратів, що впливають на РААС. Якщо вагітність виявлена ​​в період лікування комбінованим препаратом амлодипін + валсартан, препарат слід відмінити якнайшвидше. Невідомо, чи проникає валсартан та/або амлодипін у грудне молоко. Оскільки в експериментальних дослідженнях відмічено виділення валсартану з грудним молоком, не рекомендується застосовувати комбінований препарат Валз Комбі під час грудного вигодовування.Побічна діяБезпека застосування комбінації амлодипін + валсартан оцінена більш ніж у 2613 пацієнтів. Небажані побічні реакції представлені за системно-органними класами відповідно до класифікації MedDRA та частоти виникнення: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥1/100 У межах кожної групи, виділеної за частотою народження, побічні реакції розподілені в порядку зменшення їх значущості. Амлодипін + валсартан Інфекційні та паразитарні захворювання: часто – назофарингіт, грип. Порушення з боку імунної системи: рідко – гіперчутливість. Порушення з боку обміну речовин та харчування: часто – гіпокаліємія; нечасто – анорексія, гіперкальціємія, гіперліпідемія, гіперурикемія, гіпонатріємія. Порушення психіки: рідко – тривожність. Порушення з боку нервової системи: часто – головний біль; нечасто – порушення координації, запаморочення, сонливість, постуральне запаморочення, парестезії. Порушення з боку органу зору: нечасто – погіршення зору; рідко – порушення зору. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго; рідко – шум у вухах. Порушення з боку серця: нечасто – тахікардія, відчуття серцебиття; рідко – синкопальний стан. Порушення з боку судин: нечасто – ортостатична гіпотензія; рідко – виражене зниження АТ. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель, біль у глотці та гортані. Порушення з боку травної системи: нечасто – діарея, нудота, біль у животі, запор, сухість слизової оболонки порожнини рота. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – еритема, шкірний висип; рідко - екзантема, гіпергідроз, свербіж шкіри. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – припухлість суглобів, біль у спині, артралгія; рідко – м'язові спазми, відчуття тяжкості у всьому тілі. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: рідко – півлакіурія, поліурія. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: рідко – еректильна дисфункція. Загальні розлади: часто - пастозність, набряк обличчя, астенія, периферичні набряки, підвищена стомлюваність, "припливи" крові до обличчя, астенія, відчуття жару. У порівняльних та плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях частота периферичних набряків була нижчою у пацієнтів, які отримували комбінацію амлодипіну з валсартаном (5,8%), ніж у пацієнтів, які отримували монотерапію амлодипіном (9%). Лабораторні та інструментальні дані: підвищення концентрації азоту сечовини в крові (більше 3,1 ммоль/л) спостерігалося незначно частіше у групах, які отримували амлодипін + валсартан (5,5%) та валсартан у вигляді монотерапії (5,5%), порівняно з групою, яка отримувала плацебо (4,5%). Небажані явища, характерні для кожного з компонентів, можуть мати місце при застосуванні препарату Валз Комбі, навіть якщо вони не спостерігалися у клінічних дослідженнях. Амлодипін Порушення з боку крові та лімфатичної системи: дуже рідко – лейкопенія, тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи: дуже рідко – гіперчутливість. Порушення з боку обміну речовин та харчування: дуже рідко – гіперглікемія. Порушення психіки: нечасто – депресія, безсоння/порушення сну, лабільність настрою; рідко – сплутаність свідомості. Порушення з боку нервової системи: часто - запаморочення, біль голови, сонливість; нечасто – порушення смаку, парестезія, непритомність, тремор, гіпестезії; дуже рідко – м'язовий гіпертонус, периферична нейропатія, нейропатія; Частота невідома – екстрапірамідні симптоми. Порушення органу зору: нечасто - погіршення зору, порушення зору. Порушення з боку серця: часто – відчуття серцебиття; дуже рідко – аритмії (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію, фібриляцію передсердь), інфаркт міокарда. Порушення з боку судин: часто – "припливи" крові до шкіри обличчя; нечасто – виражене зниження АТ; дуже рідко – васкуліт. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – задишка, риніт; дуже рідко – кашель. Порушення з боку травної системи: часто – відчуття дискомфорту у животі, біль у верхній частині живота, нудота; нечасто - зміна випорожнень, діарея, сухість слизової оболонки порожнини рота, диспепсія, блювання; дуже рідко – гастрит, гіперплазія ясен, панкреатит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко - підвищення активності "печінкових" ферментів, включаючи підвищення концентрації білірубіну в сироватці крові (зазвичай пов'язане з холестазом), гепатит, внутрішньопечінковий холестаз, жовтяниця. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто - алопеція, висип, гіпергідроз, пурпура, зміна кольору шкіри, фотосенсибілізація, свербіж шкіри, висипання на шкірі; дуже рідко – ангіоневротичний набряк (набряк Квінке), кропив'янка, багатоформна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона. Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: часто – набряк кісточок; нечасто – артралгія, біль у спині, м'язові спазми, міалгія. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – порушення сечовипускання, ніктурія, поллакіурія. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: нечасто – імпотенція, гінекомастія. Загальні розлади: часто – підвищена стомлюваність, набряки; нечасто – астенія, дискомфорт, нездужання, некардіогенний біль у серці, біль різної локалізації. Лабораторні та інструментальні дані: нечасто – збільшення або зниження маси тіла. Валсартан Нижче наведено НЯ, виявлені у пацієнтів з артеріальною гіпертензією під час клінічних досліджень, а також у клінічній практиці та лабораторних дослідженнях. Для НЯ, виявлених у клінічній практиці та лабораторних дослідженнях, встановити частоту народження неможливо, тому для цих НЯ зазначено: "частота невідома". Порушення з боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – зниження гемоглобіну та гематокриту, нейтропенія, тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи: частота невідома – реакції гіперчутливості, включаючи сироваткову хворобу. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. Порушення з боку судин: частота невідома – васкуліт. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель. Порушення з боку травної системи: нечасто – абдомінальний дискомфорт, біль у верхній частині живота. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції печінки, підвищення активності “печінкових” ферментів, підвищення концентрації білірубіну в плазмі крові. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома – ангіоневротичний набряк, бульозний дерматит, свербіж шкіри, висипання на шкірі. Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: частота невідома – міалгія. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові, порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність. Загальні розлади: нечасто – підвищена стомлюваність, астенія. Лабораторні та інструментальні дані: частота невідома – підвищення вмісту калію у плазмі крові. Якщо будь-які вказані в інструкції побічні ефекти посилюються, або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не зазначені в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиАмлодипін Інші гіпотензивні та антиангінальні препарати Амлодипін може безпечно застосовуватися для лікування артеріальної гіпертензії разом з тіазидними діуретиками, бета-адреноблокаторами або інгібіторами АПФ. У пацієнтів із стабільною стенокардією амлодипін можна застосовувати у поєднанні з іншими антиангінальними засобами, наприклад, з нітратами пролонгованої або короткої дії, бета-адреноблокаторами. Можливе посилення антиангінальної та антигіпертензивної дії БМКК при спільному застосуванні з тіазидними та "петлевими" діуретиками, інгібіторами АПФ, бета-адреноблокаторами та нітратами. Етанол, барбітурати, нейролептики, антидепресанти, наркотичні аналгетики, засоби для загальної анестезії Можливе посилення антигіпертензивної дії похідних дигідропіридину та збільшення ризику ортостатичної гіпотензії. Інші препарати, здатні знижувати артеріальний тиск Очікується, що деякі препарати (наприклад, баклофен і аміфостин), завдяки своїм фармакологічним властивостям, посилюватимуть антигіпертензивну дію амлодипіну. Необхідний контроль АТ та функції нирок, а також корекція дози амлодипіну у разі потреби. Кортикостероїди (мінерало- та глюкокортикостероїди), тетракозактид Зниження антигіпертензивної дії амлодипіну (через затримку рідини та іонів натрію внаслідок дії кортикостероїдів). Препарати кальцію Препарати кальцію можуть зменшити ефект БМКК. Дантролен (при внутрішньовенному введенні) В експериментах на тваринах після введення верапамілу і дантролену (внутрішньовенно) спостерігалися випадки фібриляції шлуночків із летальним результатом та серцево-судинної недостатності, асоційованої з гіперкаліємією. Враховуючи ризик розвитку гіперкаліємії, слід уникати одночасного застосування БМКК (в т.ч. амлодипіну) та дантролену у пацієнтів із злоякісною гіпертермією. Фармакокінетичні взаємодії Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику амлодипіну Інгібітори ізоферменту CYP3A4 При одночасному застосуванні дилтіазему у дозі 180 мг та амлодипіну у дозі 5 мг у літніх пацієнтів (від 69 до 87 років) з артеріальною гіпертензією відзначається підвищення системної експозиції амлодипіну на 57%. Одночасне застосування амлодипіну та еритроміцину у здорових добровольців (від 18 до 43 років) не призводить до значних змін експозиції амлодипіну (збільшення AUC на 22%). Клінічне значення цих ефектів незрозуміло. Ритонавір (потужний інгібітор ізоферменту CYP3A4) збільшує плазмові концентрації БМКК, у тому числі амлодипіну. Не виключено, що потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4 (наприклад, кетоконазол, ітраконазол, ритонавір) можуть більшою мірою збільшувати концентрацію амлодипіну в плазмі, ніж дилтіазем. Слід з обережністю застосовувати амлодипін одночасно з інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (особливо у пацієнтів похилого віку). Кларитроміцин Кларитроміцин є інгібітором ізоферменту CYP3A4. У пацієнтів, які приймають одночасно кларитроміцин та амлодипін, підвищений ризик зниження артеріального тиску. Пацієнтам, які приймають таку комбінацію, рекомендується перебувати під ретельним медичним наглядом. Індуктори ізоферменту CYP3A4 Даних щодо впливу індукторів ізоферменту CYP3A4 на фармакокінетику амлодипіну немає. Слід з обережністю застосовувати амлодипін одночасно з індукторами ізоферменту CYP3A4 (фенобарбітал, фенітоїн, карбамазепін, примідон, рифампіцин, препарати Звіробою продірявленого) ретельно контролювати АТ при їх одночасному застосуванні (можливе ослаблення антигіперу). Грейпфрутовий сік Одночасний одноразовий прийом 240 мл грейпфрутового соку та 10 мг амлодипіну всередину не супроводжується істотною зміною фармакокінетики амлодипіну. Тим не менш, не рекомендується застосовувати грейпфрутовий сік та амлодипін одночасно, оскільки при генетичному поліморфізмі ізоферменту цитохрому Р450 можливе підвищення біодоступності амлодипіну і, внаслідок цього, посилення антигіпертензивної дії. Алюміній- або магній містять антациди При одноразовому сумісному прийомі не мають істотного впливу на фармакокінетику амлодипіну. Сілденафіл Одноразовий прийом 100 мг силденафілу у пацієнтів з есенціальною гіпертензією не впливає на параметри фармакокінетики амлодипіну. Ціметідин Циметидин не впливає на фармакокінетику амлодипіну. Вплив амлодипіну на фармакокінетику інших лікарських засобів Симвастатин Одночасне багаторазове застосування амлодипіну у дозі 10 мг та симвастатину у дозі 80 мг призводить до підвищення експозиції симвастатину на 77%. У разі слід обмежити дозу симвастатину до 20 мг. Аторвастатин Повторне спільне застосування амлодипіну в дозі 10 мг та аторвастатину у дозі 80 мг не супроводжується значними змінами фармакокінетичних показників AUC (збільшення в середньому на 18%) Сmax та ТСmax аторвастатину. Циклоспорин Дослідження одночасного застосування амлодипіну та циклоспорину у здорових добровольців та всіх груп пацієнтів, за винятком пацієнтів після трансплантації нирки, не проводилося. Різні дослідження взаємодії амлодипіну з циклоспорином у пацієнтів після трансплантації нирки показують, що застосування цієї комбінації може не призводити до будь-якого ефекту або підвищувати мінімальну концентрацію циклоспорину різною мірою до 40%. Слід брати до уваги ці дані та контролювати концентрацію циклоспорину у цієї групи пацієнтів при одночасному застосуванні циклоспорину та амлодипіну. Такролімус При одночасному застосуванні з амлодипіном існує ризик збільшення концентрації такролімусу у плазмі. Для того, щоб уникнути токсичності цього препарату при одночасному застосуванні з амлодипіном, слід контролювати концентрацію такролімусу в плазмі та коригувати дозу такролімусу у разі потреби. Інгібітори mTOR (mammalion Target of Rapamycin - мета рапаміцину в клітинах ссавців) Інгібітори mTOR (наприклад, темсіролімус, сиролімус, еверолімус) є субстратами CYP3A4. Оскільки амлодипін є слабким інгібітором CYP3A4, при сумісному застосуванні може збільшуватися експозиція інгібіторів mTOR. Етанол Амлодипін при одноразовому та повторному застосуванні у дозі 10 мг не впливає на фармакокінетику етанолу. Препарати літію При сумісному застосуванні БМКК з препаратами літію (для амлодипіну дані відсутні) можливе посилення прояву їхньої нейротоксичності (нудота, блювання, діарея, атаксія, тремор, шум у вухах). Дігоксин Амлодипін не впливає на концентрацію дигоксину в сироватці крові та його нирковий кліренс у здорових добровольців. У дослідженнях in vitro амлодипін не впливав на зв'язування дигоксину з білками плазми. Варфарін Амлодипін не істотно впливає на дію варфарину (протромбіновий час). У дослідженнях in vitro амлодипін не впливав на зв'язування варфарину з білками плазми. Фенітоїн У дослідженнях in vitro амлодипін не впливав на зв'язування з білками плазми фенітоїну. ІНШІ ВЗАЄМОДІЇ Амлодипін може безпечно застосовуватися одночасно з антибіотиками та гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо. На відміну від інших БМКК, не було виявлено клінічно значущої взаємодії амлодипіну при сумісному застосуванні з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗЗ), у тому числі з індометацином. У дослідженнях in vitro амлодипін не впливав на зв'язування індометацину із білками плазми. Хоча при вивченні амлодипіну негативної інотропної дії зазвичай не спостерігалося, проте деякі БМКК можуть посилювати вираженість негативної інотропної дії антиаритмічних засобів, що викликають подовження інтервалу QT (наприклад, аміодарону та хінідину). Валсартан Встановлено, що при монотерапії валсартаном відсутні клінічно значущі взаємодії з такими лікарськими засобами: циметидином, варфарином, фуросемідом, дигоксином, атенололом, індометацином, гідрохлортіазидом, амлодипіном, глібенкламідом. Подвійна блокада РААС Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, з іншими засобами, що впливають на РААС (такими як інгібітори АПФ та аліскірен), пов'язане з підвищеною частотою розвитку гіпотензії, гіперкаліємії та змін функції нирок порівняно з монотерапією. Рекомендується проводити контроль артеріального тиску, функції нирок та вмісту електролітів у пацієнтів, які приймають валсартан та інші лікарські засоби, що впливають на РААС. Одночасне застосування АРА II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м² площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування АРА II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. У дітей та підлітків артеріальна гіпертензія часто пов'язана з порушенням функції нирок. Рекомендовано обережно застосовувати валсартан одночасно з іншими препаратами, що впливають на РААС, у пацієнтів даної категорії, т.к. це може призвести до збільшення вмісту калію у сироватці крові. Слід проводити регулярний контроль функції нирок та вмісту калію у сироватці крові у пацієнтів цієї групи. Лікарські засоби, які можуть призвести до збільшення вмісту калію у плазмі крові Одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (в т.ч. спіронолактону, еплеренону, тріамтерену, амілориду), препаратів калію калій, що містять замінників харчової солі та інших лікарських препаратів, здатних збільшувати вміст калію в сироватці крові (включаючи гепарин), може призвести до збільшення вмісту кал. крові, та у пацієнтів із серцевою недостатністю до збільшення концентрації креатиніну сироватки крові. Якщо таке комбіноване лікування визнано необхідним, слід бути обережним. Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ) При одночасному застосуванні з НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) та ацетилсаліцилову кислоту у високих дозах (≥3 г на добу), можливе зменшення антигіпертензивної дії валсартану. При застосуванні АРА II одночасно з НПЗЗ можливе погіршення функції нирок та збільшення вмісту калію у плазмі крові. При необхідності одночасного застосування валсартану та нестероїдних протизапальних засобів до початку лікування необхідно провести оцінку функції нирок та корекцію порушень водно-електролітного балансу. Білки-переносники За результатами дослідження in vitro на культурах печінки валсартан є субстратом для білків-переносників ОАТР1В1 та MRP2. Одночасне застосування валсартану з інгібіторами білка-переносника ОАТР1В1 (рифампіцин, циклоспорин) та з інгібітором білка-переносника MRP2 (ритонавір) може збільшити системну експозицію валсартану (Сmax та AUC). Препарати літію При одночасному застосуванні препаратів літію з інгібіторами АПФ та АРА II відзначалося оборотне збільшення вмісту літію у сироватці крові та посилення у зв'язку з цим токсичних проявів, тому рекомендується проводити контроль вмісту літію у сироватці крові. Ризик токсичних проявів, пов'язаних із застосуванням літію, може додатково збільшуватись при одночасному застосуванні з препаратом валсартан та діуретиками.Спосіб застосування та дозиВсередину, запиваючи невеликою кількістю води, 1 раз на добу незалежно від часу їди. Рекомендована добова доза – 1 таблетка, що містить амлодипін + валсартан у дозі 5 мг + 80 мг, 5 мг +160 мг або 10 мг + 160 мг. Починати прийом препарату рекомендовано з дози 5мг + 80мг один раз на добу. Збільшувати дозу можна через 1-2 тижні від початку терапії. Пацієнтам, у яких не вдається досягти адекватного контролю артеріального тиску, добова доза препарату може бути поступово збільшена під наглядом лікаря: рекомендована максимальна добова доза (по амлодипіну) 10 мг + 160 мг; максимальна добова доза препарату: 10 мг + 320 мг (2 таблетки препарату Валз Комбі у дозі 5 мг + 160 мг 1 раз на добу). Для пацієнтів похилого віку (≥65 років) та для пацієнтів з порушеннями функції печінки або захворюваннями печінки без явищ холестазу можливе зменшення початкової дози препарату до найменшої дози амлодипіну, тобто. 1 таблетка, що містить комбінацію амлодипіну + валсартану в дозі 5 мг + 80 мг або 5 мг + 160 мг. Для пацієнтів з порушеннями функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості (КК >30 мл/хв) корекція початкової дози не потрібна.ПередозуванняДані про випадки передозування комбінації амлодипін + валсартан нині відсутні. Симптоми: при передозуванні валсартану очікується розвиток вираженого зниження АТ, що супроводжується запамороченням. Передозування амлодипіну може призвести до надмірної периферичної вазодилатації та можливої ​​рефлекторної тахікардії. Повідомлялося також про виникнення тяжкої та тривалої системної артеріальної гіпотензії аж до розвитку шоку з летальним кінцем. Лікування: симптоматичне, характер якого залежить від часу, що минув з моменту прийому препарату, та від ступеня тяжкості симптомів. Якщо препарат був прийнятий нещодавно, слід спричинити блювання або провести промивання шлунка. Застосування активованого вугілля у здорових добровольців одразу або протягом 2 годин після прийому амлодипіну значно зменшувало його абсорбцію. При вираженому зниженні АТ у разі передозування препарату необхідно вжити активних заходів щодо підтримки діяльності серцево-судинної системи, включаючи регулярний контроль функції серця та дихальної системи, перевести пацієнта у положення "лежачи" з піднятими ногами, варто приділити особливу увагу обсягу сечі, що виділяється. За відсутності протипоказань з метою відновлення судинного тонусу та артеріального тиску можливе застосування (з обережністю) вазоконстриктора. Для усунення дії БМКК можливе внутрішньовенне введення кальцію глюконату. Виведення валсартану та амлодипіну при проведенні гемодіалізу малоймовірне.Запобіжні заходи та особливі вказівкиАортальний стеноз / мітральний стеноз / гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Комбінований препарат амлодипін + валсартан має вазодилатуючу дію, препарат слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з аортальним стенозом, мітральним стенозом або гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією. У пацієнтів з обструкцією тракту, що виносить лівого шлуночка (наприклад, при тяжкому аортальному стенозі) застосування препарату не рекомендується. Амлодипін Серцево-судинні захворювання Ефективність та безпека застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не встановлено. При гострому інфаркті міокарда застосування амлодипіну можливе лише після стабілізації показників гемодинаміки. У поодиноких випадках у пацієнтів з ішемічною хворобою серця (особливо при тяжкому обструктивному ураженні коронарних артерій) відзначалося збільшення частоти, тривалості та/або тяжкості нападів стенокардії після початку застосування БМКК або після збільшення їх дозування. Хоча в цілому БМКК слід обережно застосовувати у пацієнтів з ХСН, амлодипін у коротко- та довгострокових клінічних дослідженнях не збільшував смертність або частоту розвитку серцево-судинних ускладнень у пацієнтів з ХСН. На фоні застосування амлодипіну у пацієнтів з ХСН (III та IV функціонального класу за класифікацією NYHA) неішемічного генезу відзначалося підвищення частоти розвитку набряку легенів, незважаючи на відсутність ознак прогресування серцевої недостатності. Синдром "скасування" Незважаючи на відсутність у БМКК синдрому "скасування", припинення лікування амлодпіном бажано проводити поступово зменшуючи дозу препарату. Амлодипін не запобігає розвитку синдрому "скасування" при різкому припиненні прийому бета-адреноблокаторів. Периферичні набряки Незначно або помірно виражені периферичні набряки були найчастішим небажаним явищем амлодипіну у клінічних дослідженнях. Частота виникнення периферичних набряків зростає зі збільшенням дози (при застосуванні амлодипіну в дозі 2,5 мг, 5 мг та 10 мг на добу набряки виникали відповідно у 1,8%, 3% та 10,8% пацієнтів). Слід ретельно диференціювати периферичні набряки, пов'язані із застосуванням амлодипіну, від симптомів прогресування лівшлуночкової серцевої недостатності. Порушення функції печінки Контрольовані дослідження у пацієнтів із порушенням функції печінки не проводились. У невеликої кількості пацієнтів з легкою та помірною печінковою недостатністю відмічено збільшення Т1/2 амлодипіну. Пацієнти з печінковою недостатністю за необхідності застосування амлодипіну повинні перебувати під наглядом лікаря. У деяких випадках (наприклад, при помірній печінковій недостатності) рекомендується застосування нижчої початкової дози амлодипіну (2,5 мг на добу). Літній вік У пацієнтів похилого віку може збільшуватись Т1/2 та знижуватися кліренс амлодипіну. У клінічних дослідженнях частота небажаних явищ у пацієнтів віком ≥65 років була приблизно на 6% вищою, ніж у молодших пацієнтів. Зміна доз амлодипіну не потрібна, але необхідне ретельніше спостереження за пацієнтами даної категорії. Інше У період терапії амлодипіном необхідно контролювати масу тіла та споживання кухонної солі, показано призначення відповідної дієти. Необхідна підтримка гігієни зубів та спостереження у стоматолога (для запобігання болючості, кровоточивості та гіперплазії ясен). Валсартан Порушення функції нирок Досвід безпечного застосування валсартану у пацієнтів з КК менше 10 мл/хв та у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, відсутні, тому застосовувати валсартан у таких пацієнтів необхідно з обережністю. У пацієнтів з КК понад 10 мл/хв корекція дози не потрібна. Порушення функції печінки У пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого та помірного ступеня без явищ холестазу застосовувати валсартан необхідно з обережністю. Гіперкаліємія При одночасному застосуванні валсартану з біологічно активними добавками, що містять калій, калійзберігаючими діуретиками, калій містять замінниками солі, або з іншими препаратами, які можуть викликати підвищення концентрації калію в крові (наприклад, з гепарином), слід бути обережним і проводити регулярний контроль вмісту калію в крові . Двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки. Застосування валсартану коротким курсом у пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, що розвинулася вдруге внаслідок одностороннього стенозу артерії єдиної нирки, не призводить до будь-якої істотної зміни показників ниркової гемодинаміки, концентрації креатиніну сироватки крові або азоту сечовини крові. Однак, враховуючи, що інші лікарські засоби, що впливають на РААС, можуть викликати підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові у пацієнтів з двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки, як запобіжний засіб рекомендується контроль цих показників. Первинний гіперальдостеронізм Валсартан не є ефективним для лікування артеріальної гіпертензії у пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом, оскільки у даної категорії пацієнтів не відзначається активація РААС. Трансплантація нирки Дані щодо безпеки застосування валсартану у пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, відсутні. Дефіцит в організмі натрію та/або зниження ОЦК У пацієнтів з вираженим дефіцитом ОЦК, наприклад, які отримують високі дози діуретиків, в окремих випадках на початку лікування препаратом може розвиватися артеріальна гіпотензія, що супроводжується клінічними проявами. Перед початком лікування препаратом валсартан слід провести корекцію вмісту в організмі натрію та/або заповнити ОЦК, у тому числі шляхом зменшення дози діуретика. Ангіоневротичний набряк, включаючи набряк Квінке Ангіоневротичний набряк, у тому числі набряк гортані та голосових зв'язок, що призводить до обструкції дихальних шляхів та/або набряк обличчя, губ, глотки та/або набряк язика, зустрічався у пацієнтів, які отримували валсартан, у деяких із цих пацієнтів раніше виникав ангіоневротичний набряк на тлі прийому інших препаратів, зокрема інгібіторів АПФ. Прийом валсартану у разі розвитку ангіоневротичного набряку має бути негайно скасовано, відновлення прийому валсартану заборонено. ХСН/період після перенесеного інфаркту міокарда У пацієнтів з ХСН або після перенесеного інфаркту міокарда, які починають лікування препаратом валсартан, часто відзначається деяке зниження артеріального тиску, у зв'язку з чим рекомендується контроль артеріального тиску на початку терапії. За умови дотримання рекомендацій щодо режиму дозування зазвичай не виникає необхідності відміни валсартану через артеріальну гіпотензію. Оцінка стану пацієнтів із ХСН повинна включати оцінку функції нирок. Внаслідок інгібування системи РААС у деяких пацієнтів можливі порушення ниркової функції. У пацієнтів з ХСН III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA, функція нирок яких залежить від стану РААС, лікування інгібіторами АПФ та АРА II може супроводжуватися олігурією та/або наростанням азотемії та в окремих випадках розвитком гострої ниркової недостатності та/або летальним результатом. Тому у цих категорій пацієнтів перед застосуванням валсартану, а також періодично під час лікування препаратом необхідно проводити оцінку функції нирок. Комбінована терапія при артеріальній гіпертензії При артеріальній гіпертензії валсартан може застосовуватися у монотерапії, а також спільно з іншими гіпотензивними засобами, зокрема з діуретиками. Комбінована терапія в період після перенесеного інфаркту міокарда Можливе застосування валсартану в комбінації з іншими лікарськими препаратами, що застосовуються після перенесеного інфаркту міокарда, а саме тромболітиками, ацетилсаліцилової кислотою як антиагрегантний засіб, бета-адреноблокатори та інгібітори ГМГ-КоА-редуктази. У даній категорії пацієнтів не рекомендується застосовувати препарат валсартан одночасно з інгібіторами АПФ, оскільки комбінована терапія не має переваг перед монотерапією валсартаном або інгібітором АПФ щодо показників загальної смертності з будь-якої причини. Комбінована терапія при ХСН При ХСН валсартан може застосовуватися як у монотерапії, так і одночасно з іншими засобами – діуретиками, серцевими глікозидами, а також інгібіторами АПФ або бета-адреноблокаторами. У цій категорії пацієнтів не рекомендується застосування потрійної комбінованої терапії інгібіторами АПФ, бета-адреноблокатором та валсартаном. Подвійна блокада РААС При лікуванні препаратами, що впливають на РААС, особливо при їх комбінації, у чутливих пацієнтів повідомлялося про виражене зниження АТ, непритомність, інсульт, гіперкаліємію та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Потрібно бути обережними при комбінації АРА II, включаючи валсартан, з іншими препаратами, що блокують РААС, такими як інгібітори АПФ або аліскірен. Одночасне застосування АРА II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м² площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування АРА II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Відсутні дані про вплив препарату Валз Комбі на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. У зв'язку з можливим виникненням запаморочення або підвищеної втоми слід дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом або роботі з механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діючі речовини: амлодипіну безілат – 6,95 мг, у перерахунку на амлодипін основу – 5,00 мг, валсартан – 160,00 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна (тип 101) - 50,50 мг, повідон (К30) - 17,00 мг, кроскармелоза натрію - 17,00 мг, целюлоза мікрокристалічна (тип 102) - 83,79 мг, таль мг, магнію стеарат – 2,04 мг; склад оболонки: Опадрай жовтий 03В220017 (гіпромелоза - 6,400 мг, титану діоксид (Е171) - 2,048 мг, макрогол 400 - 0,640 мг, барвник заліза оксид жовтий (Е172) - 1,152 мг). По 7 або 14 таблеток у блістер із ПВХ/ПВДХ/Ал. По 4 блістери по 7 таблеток; по 2 або 7 блістерів по 14 таблеток разом з інструкцією із застосування в картонну пачку з контролем першого розтину.Опис лікарської формиОвальні двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, жовтого кольору з гравіюванням "2" на одній стороні та "LD" на іншій стороні.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний комбінований засіб (БМКК + ангіотензину II рецепторів антагоніст).ФармакокінетикаФармакокінетика комбінованого препарату Амлодипін + валсартан характеризується лінійністю. Амлодипін Всмоктування Після прийому внутрішньо амлодипіну в терапевтичних дозах його максимальна концентрація в плазмі крові (Сmax) досягається через 6-12 годин. Величина абсолютної біодоступності становить у середньому 64-80%. Їда не впливає на біодоступність амлодипіну. Розподіл Об'єм розподілу (Vd) становить приблизно 21 л/кг. У дослідженнях in vitro показано, що у пацієнтів із артеріальною гіпертензією приблизно 97,5% циркулюючого амлодипіну зв'язується з білками плазми. Метаболізм Амлодипін інтенсивно (приблизно 90%) метаболізується у печінці з утворенням активних метаболітів. Виведення Виведення амлодипіну з плазми має двофазний характер з періодом напіввиведення (Т1/2) приблизно від 30 до 50 год. Рівноважна концентрація в плазмі крові досягається після застосування протягом 7-8 днів. 10% незміненого амлодипіну та 60% амлодипіну у вигляді метаболітів виводиться нирками. Валсартан Всмоктування Після прийому внутрішньо валсартану Сmax у плазмі крові досягається протягом 2-4 годин. Середня абсолютна біодоступність - 23%. При прийомі валсартану з їжею відзначається зниження біодоступності (за значенням площі під фармакокінетичною кривою "концентрація-час" (AUC)) на 40% та Сmax у плазмі крові майже на 50%, хоча приблизно через 8 годин після прийому препарату концентрації валсартану у плазмі крові у групі пацієнтів, які приймали його з їжею, та у групі, яка приймала натще, вирівнюються. Зменшення AUC, однак, не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту, тому валсартан можна призначати незалежно від часу їди. Розподіл Vd валсартану у рівноважному стані після внутрішньовенного (в/в) введення становить близько 17 л, що вказує на відсутність екстенсивного розподілу препарату у тканинах. Валсартан значною мірою пов'язується з білками сироватки крові (94-97%), переважно з альбумінами. Метаболізм Валсартан не піддається вираженому метаболізму (близько 20% прийнятої дози визначається як метаболітів). Гідроксильний метаболіт визначається в плазмі у низьких концентраціях (менше ніж 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт є фармакологічно неактивним. Виведення Фармакокінетична крива валсартану має низхідний мультиекспоненційний характер (Т1/2α Амлодипін + Валсартан Після прийому внутрішньо комбінованого препарату Валз Комбі (амлодипін + валсартан) Сmax валсартану та амлодипіну досягаються через 3 та 6-8 год відповідно. Швидкість та ступінь всмоктування препарату еквівалентні біодоступності валсартану та амлодипіну при прийомі кожного з них у вигляді окремих таблеток. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках Дитячий вік Фармакокінетичні особливості застосування комбінованого препарату амлодипін+валсартан у дітей віком до 18 років не встановлені. Пацієнти похилого віку (≥65 років) Час досягнення Сmax амлодипіну у плазмі крові у молодих та літніх пацієнтів однаковий. У пацієнтів похилого віку кліренс амлодипіну незначно знижений, що призводить до збільшення AUC та Т1/2. У пацієнтів похилого віку системний вплив валсартану був дещо більш вираженим, ніж у молодих, проте ці показники не були клінічно значущими. Оскільки переносимість компонентів препарату у літніх і молодших пацієнтів однаково хороша, рекомендується застосовувати звичайні режими дозування. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів із порушенням функції нирок фармакокінетичні параметри амлодипіну суттєво не змінюються. Не було виявлено кореляції між функцією нирок (кліренс креатиніну (КК)) та системною дією валсартану (AUC) у пацієнтів з різним ступенем порушення функції нирок. Не потрібна зміна початкової дози у пацієнтів з початковими та помірними порушеннями функції нирок (КК 30-50 мл/хв). Пацієнти з порушенням функції печінки Пацієнти з порушеннями функції печінки мають знижений кліренс амлодипіну, що призводить до підвищення AUC приблизно на 40-60%. У середньому, у пацієнтів з хронічними захворюваннями печінки легкої (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та середнього ступеня (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) біодоступність (згідно з AUC) валсартану подвоюється порівняно зі здоровими добровольцями (відповідного віку) , статі та маси тіла). Препарат слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із порушеннями функції печінки, обструктивними захворюваннями жовчних шляхів.ФармакодинамікаПрепарат Валз Комбі є комбінацією двох антигіпертензивних компонентів з механізмом контролю артеріального тиску (АТ), що доповнює один одного. Амлодипін, похідне дигідропіридину, відноситься до класу блокаторів "повільних" кальцієвих каналів (БМКК), валсартан - до класу антагоністів рецепторів ангіотензину II (АРА II). Комбінація цих компонентів має взаємно доповнюючу антигіпертензивну дію, що призводить до більш вираженого зниження АТ порівняно з таким при роздільному їх застосуванні. Амлодипін Амлодипін, що входить до складу препарату, інгібує трансмембранне надходження іонів кальцію до кардіоміоцитів та гладком'язових клітин судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну пов'язаний з прямим розслаблюючим ефектом на гладкі м'язи судин, що викликає зменшення загального периферичного судинного опору (ОПСС) та зниження артеріального тиску. Після прийому в терапевтичних дозах у пацієнтів з артеріальною гіпертензією амлодипін викликає розширення судин, що призводить до зниження артеріального тиску (у положенні пацієнта "лежачи" і "стоячи"). Зниження АТ не супроводжується суттєвою зміною частоти серцевих скорочень (ЧСС) та рівня катехоламінів при тривалому застосуванні. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів з нормальною функцією нирок амлодипін у терапевтичних дозах спричинює зменшення опору ниркових судин, підвищення швидкості клубочкової фільтрації (СКФ) та покращення ниркового кровотоку без зміни фільтраційної фракції та ступеня протеїнурії. Зниження АТ під впливом амлодипіну в діапазоні терапевтичних доз не супроводжується негативною інотропною дією навіть при одночасному застосуванні з бета-адреноблокаторами. Амлодипін не змінює функцію синоатріального вузла або атріовентрикулярної провідності. При застосуванні амлодипіну в комбінації з бета-адреноблокаторами у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або стенокардією зниження артеріального тиску не супроводжується небажаними змінами електрокардіограми. Доведено клінічну ефективність амлодипіну у пацієнтів з хронічною стабільною стенокардією, вазоспастичною стенокардією та ангіографічно підтвердженим ураженням коронарних артерій. Валсартан Валсартан є активним і специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину II, призначеним для внутрішнього прийому. Він діє вибірково на рецептори підтипу AT1, які відповідальні за пресорний та низку інших ефектів ангіотензину II. Валсартан не інгібує ангіотензин-перетворюючий фермент (АПФ), також відомий як кініназа II, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і викликає руйнування брадикініну. При застосуванні антагоністів ангіотензину II не відбувається пригнічення АПФ та накопичення брадикініну або субстанції Р, у зв'язку з чим розвиток сухого кашлю малоймовірний. Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що мають важливе значення для регуляції функцій серцево-судинної системи. При лікуванні валсартаном хворих з артеріальною гіпертензією відзначається зниження артеріального тиску, що не супроводжується зміною ЧСС. Антигіпертензивний ефект препарату проявляється протягом 2 годин у більшості пацієнтів після одноразового прийому валсартану. Максимальне зниження артеріального тиску розвивається через 4-6 годин. Ефект препарату зберігається більше 24 годин. При повторному застосуванні максимальне зниження артеріального тиску, незалежно від прийнятої дози, зазвичай досягається в межах 2-4 тижнів і підтримується на досягнутому рівні при тривалій терапії. Різке припинення прийому валсартану не супроводжується синдромом відміни (різким підвищенням артеріального тиску або іншими небажаними клінічними наслідками). Застосування валсартану у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (ХСН) (II-IV класи за класифікацією NYHA) призводить до значного зменшення кількості госпіталізацій щодо ХСН.При прийомі валсартану у пацієнтів з лівошлуночковою недостатністю (стабільний клінічний перебіг) або з порушенням функції ЛШ після перенесеного інфаркту міокарда відзначається зниження серцево-судинної смертності. Амлодипін + Валсартан Комбінація амлодипіну та валсартану адитивно дозозалежно у терапевтичному діапазоні доз знижує АТ. Після прийому однієї дози комбінації амлодипін + валсартан антигіпертензивний ефект зберігається протягом 24 годин. Раптове припинення прийому препарату не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску (відсутня синдром відміни). Терапевтична ефективність не залежить від віку, статі, раси пацієнта та індексу маси тіла. При застосуванні комбінованої терапії амлодипін + валсартан досягається порівняний контроль АТ при меншій ймовірності розвитку периферичних набряків у пацієнтів із раніше досягнутим контролем АТ та вираженими периферичними набряками на фоні терапії амлодипіном.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (для пацієнтів, яким показано комбіновану терапію).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до амлодипіну, інших похідних дигідропіридину, валсартану, а також допоміжних компонентів препарату. Спадковий ангіоневротичний набряк або набряк у пацієнтів на тлі попередньої терапії АРА II. Тяжка (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступінь порушень функції печінки, біліарний цироз, холестаз. Тяжкі порушення функції нирок (СКФ Вагітність, планування вагітності та період грудного вигодовування. Тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний АТ Шоковий стан, зокрема кардіогенний шок. Гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда. Одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м² площі поверхні тіла). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Діти та підлітки до 18 років (безпека застосування не встановлена). З обережністю: Спадковий ангіоневротичний набряк, або ангіоневротичний набряк на фоні терапії АРА II або інгібіторами АПФ в анамнезі (дотримується особливої ​​обережності). Хронічна серцева недостатність неішемічної етіології ІІІ-ІV функціонального класу за класифікацією NYHA. Ішемічна хвороба серця з тяжким обструктивним ураженням коронарних артерій; пацієнти з ХСН II-IV функціонального класу за класифікацією NYHA, функція нирок яких залежить від стану ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Гострий інфаркт міокарда (і протягом 1 місяця після нього); нестабільна стенокардія. Аортальний стеноз, мітральний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія. Артеріальна гіпотензія. Синдром слабкості синусового вузла (виражена тахікардія, брадикардія). Одночасне застосування з інгібіторами або індукторами ізоферменту CYP3A4. Літній вік. Порушення функції нирок з КК менше 10 мл/хв (немає клінічних даних). Двосторонній стеноз ниркових артерій чи стеноз артерії єдиної нирки. Догляд дієти з обмеженням споживання кухонної солі. стани, що супроводжуються зниженням обсягу циркулюючої крові (у тому числі діарея, блювання, лікування великими дозами діуретиків); гіпонатріємія. Печінкова недостатність; порушення функції печінки легкого та помірного ступеня тяжкості (≤9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) небіліарного генезу без явищ холестазу. Одночасне застосування з іншими засобами, що інгібують РААС, такими як інгібітори АПФ або аліскірен.Вагітність та лактаціяВраховуючи механізм дії АРА II, не можна виключити ризик застосування для плода. Відомо, що призначення інгібіторів АПФ, що впливають на РААС, вагітним у II та III триместрах, призводить до пошкодження або загибелі плода, що розвивається. За даними ретроспективного аналізу застосування інгібіторів АПФ під час І триместру вагітності супроводжувалося розвитком патології плода та новонародженого. При ненавмисному прийомі валсартану у вагітних описані випадки розвитку спонтанних абортів, маловоддя та порушення функції нирок у новонароджених. Комбінований препарат Валз Комбі (амлодипін + валсартан), як і будь-який інший препарат, що безпосередньо впливає на РААС, не слід призначати при вагітності і жінкам, які бажають завагітніти. Пацієнтки дітородного віку повинні бути проінформовані про можливий ризик для плода, пов'язаний із застосуванням препаратів, що впливають на РААС. Якщо вагітність виявлена ​​в період лікування комбінованим препаратом амлодипін + валсартан, препарат слід відмінити якнайшвидше. Невідомо, чи проникає валсартан та/або амлодипін у грудне молоко. Оскільки в експериментальних дослідженнях відмічено виділення валсартану з грудним молоком, не рекомендується застосовувати комбінований препарат Валз Комбі під час грудного вигодовування.Побічна діяБезпека застосування комбінації амлодипін + валсартан оцінена більш ніж у 2613 пацієнтів. Небажані побічні реакції представлені за системно-органними класами відповідно до класифікації MedDRA та частоти виникнення: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥1/100 У межах кожної групи, виділеної за частотою народження, побічні реакції розподілені в порядку зменшення їх значущості. Амлодипін + валсартан Інфекційні та паразитарні захворювання: часто – назофарингіт, грип. Порушення з боку імунної системи: рідко – гіперчутливість. Порушення з боку обміну речовин та харчування: часто – гіпокаліємія; нечасто – анорексія, гіперкальціємія, гіперліпідемія, гіперурикемія, гіпонатріємія. Порушення психіки: рідко – тривожність. Порушення з боку нервової системи: часто – головний біль; нечасто – порушення координації, запаморочення, сонливість, постуральне запаморочення, парестезії. Порушення з боку органу зору: нечасто – погіршення зору; рідко – порушення зору. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго; рідко – шум у вухах. Порушення з боку серця: нечасто – тахікардія, відчуття серцебиття; рідко – синкопальний стан. Порушення з боку судин: нечасто – ортостатична гіпотензія; рідко – виражене зниження АТ. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель, біль у глотці та гортані. Порушення з боку травної системи: нечасто – діарея, нудота, біль у животі, запор, сухість слизової оболонки порожнини рота. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – еритема, шкірний висип; рідко - екзантема, гіпергідроз, свербіж шкіри. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – припухлість суглобів, біль у спині, артралгія; рідко – м'язові спазми, відчуття тяжкості у всьому тілі. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: рідко – півлакіурія, поліурія. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: рідко – еректильна дисфункція. Загальні розлади: часто - пастозність, набряк обличчя, астенія, периферичні набряки, підвищена стомлюваність, "припливи" крові до обличчя, астенія, відчуття жару. У порівняльних та плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях частота периферичних набряків була нижчою у пацієнтів, які отримували комбінацію амлодипіну з валсартаном (5,8%), ніж у пацієнтів, які отримували монотерапію амлодипіном (9%). Лабораторні та інструментальні дані: підвищення концентрації азоту сечовини в крові (більше 3,1 ммоль/л) спостерігалося незначно частіше у групах, які отримували амлодипін + валсартан (5,5%) та валсартан у вигляді монотерапії (5,5%), порівняно з групою, яка отримувала плацебо (4,5%). Небажані явища, характерні для кожного з компонентів, можуть мати місце при застосуванні препарату Валз Комбі, навіть якщо вони не спостерігалися у клінічних дослідженнях. Амлодипін Порушення з боку крові та лімфатичної системи: дуже рідко – лейкопенія, тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи: дуже рідко – гіперчутливість. Порушення з боку обміну речовин та харчування: дуже рідко – гіперглікемія. Порушення психіки: нечасто – депресія, безсоння/порушення сну, лабільність настрою; рідко – сплутаність свідомості. Порушення з боку нервової системи: часто - запаморочення, біль голови, сонливість; нечасто – порушення смаку, парестезія, непритомність, тремор, гіпестезії; дуже рідко – м'язовий гіпертонус, периферична нейропатія, нейропатія; Частота невідома – екстрапірамідні симптоми. Порушення органу зору: нечасто - погіршення зору, порушення зору. Порушення з боку серця: часто – відчуття серцебиття; дуже рідко – аритмії (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію, фібриляцію передсердь), інфаркт міокарда. Порушення з боку судин: часто – "припливи" крові до шкіри обличчя; нечасто – виражене зниження АТ; дуже рідко – васкуліт. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – задишка, риніт; дуже рідко – кашель. Порушення з боку травної системи: часто – відчуття дискомфорту у животі, біль у верхній частині живота, нудота; нечасто - зміна випорожнень, діарея, сухість слизової оболонки порожнини рота, диспепсія, блювання; дуже рідко – гастрит, гіперплазія ясен, панкреатит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко - підвищення активності "печінкових" ферментів, включаючи підвищення концентрації білірубіну в сироватці крові (зазвичай пов'язане з холестазом), гепатит, внутрішньопечінковий холестаз, жовтяниця. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто - алопеція, висип, гіпергідроз, пурпура, зміна кольору шкіри, фотосенсибілізація, свербіж шкіри, висипання на шкірі; дуже рідко – ангіоневротичний набряк (набряк Квінке), кропив'янка, багатоформна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона. Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: часто – набряк кісточок; нечасто – артралгія, біль у спині, м'язові спазми, міалгія. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – порушення сечовипускання, ніктурія, поллакіурія. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: нечасто – імпотенція, гінекомастія. Загальні розлади: часто – підвищена стомлюваність, набряки; нечасто – астенія, дискомфорт, нездужання, некардіогенний біль у серці, біль різної локалізації. Лабораторні та інструментальні дані: нечасто – збільшення або зниження маси тіла. Валсартан Нижче наведено НЯ, виявлені у пацієнтів з артеріальною гіпертензією під час клінічних досліджень, а також у клінічній практиці та лабораторних дослідженнях. Для НЯ, виявлених у клінічній практиці та лабораторних дослідженнях, встановити частоту народження неможливо, тому для цих НЯ зазначено: "частота невідома". Порушення з боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – зниження гемоглобіну та гематокриту, нейтропенія, тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи: частота невідома – реакції гіперчутливості, включаючи сироваткову хворобу. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. Порушення з боку судин: частота невідома – васкуліт. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель. Порушення з боку травної системи: нечасто – абдомінальний дискомфорт, біль у верхній частині живота. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції печінки, підвищення активності “печінкових” ферментів, підвищення концентрації білірубіну в плазмі крові. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома – ангіоневротичний набряк, бульозний дерматит, свербіж шкіри, висипання на шкірі. Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: частота невідома – міалгія. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові, порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність. Загальні розлади: нечасто – підвищена стомлюваність, астенія. Лабораторні та інструментальні дані: частота невідома – підвищення вмісту калію у плазмі крові. Якщо будь-які вказані в інструкції побічні ефекти посилюються, або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не зазначені в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиАмлодипін Інші гіпотензивні та антиангінальні препарати Амлодипін може безпечно застосовуватися для лікування артеріальної гіпертензії разом з тіазидними діуретиками, бета-адреноблокаторами або інгібіторами АПФ. У пацієнтів із стабільною стенокардією амлодипін можна застосовувати у поєднанні з іншими антиангінальними засобами, наприклад, з нітратами пролонгованої або короткої дії, бета-адреноблокаторами. Можливе посилення антиангінальної та антигіпертензивної дії БМКК при спільному застосуванні з тіазидними та "петлевими" діуретиками, інгібіторами АПФ, бета-адреноблокаторами та нітратами. Етанол, барбітурати, нейролептики, антидепресанти, наркотичні аналгетики, засоби для загальної анестезії Можливе посилення антигіпертензивної дії похідних дигідропіридину та збільшення ризику ортостатичної гіпотензії. Інші препарати, здатні знижувати артеріальний тиск Очікується, що деякі препарати (наприклад, баклофен і аміфостин), завдяки своїм фармакологічним властивостям, посилюватимуть антигіпертензивну дію амлодипіну. Необхідний контроль АТ та функції нирок, а також корекція дози амлодипіну у разі потреби. Кортикостероїди (мінерало- та глюкокортикостероїди), тетракозактид Зниження антигіпертензивної дії амлодипіну (через затримку рідини та іонів натрію внаслідок дії кортикостероїдів). Препарати кальцію Препарати кальцію можуть зменшити ефект БМКК. Дантролен (при внутрішньовенному введенні) В експериментах на тваринах після введення верапамілу і дантролену (внутрішньовенно) спостерігалися випадки фібриляції шлуночків із летальним результатом та серцево-судинної недостатності, асоційованої з гіперкаліємією. Враховуючи ризик розвитку гіперкаліємії, слід уникати одночасного застосування БМКК (в т.ч. амлодипіну) та дантролену у пацієнтів із злоякісною гіпертермією. Фармакокінетичні взаємодії Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику амлодипіну Інгібітори ізоферменту CYP3A4 При одночасному застосуванні дилтіазему у дозі 180 мг та амлодипіну у дозі 5 мг у літніх пацієнтів (від 69 до 87 років) з артеріальною гіпертензією відзначається підвищення системної експозиції амлодипіну на 57%. Одночасне застосування амлодипіну та еритроміцину у здорових добровольців (від 18 до 43 років) не призводить до значних змін експозиції амлодипіну (збільшення AUC на 22%). Клінічне значення цих ефектів незрозуміло. Ритонавір (потужний інгібітор ізоферменту CYP3A4) збільшує плазмові концентрації БМКК, у тому числі амлодипіну. Не виключено, що потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4 (наприклад, кетоконазол, ітраконазол, ритонавір) можуть більшою мірою збільшувати концентрацію амлодипіну в плазмі, ніж дилтіазем. Слід з обережністю застосовувати амлодипін одночасно з інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (особливо у пацієнтів похилого віку). Кларитроміцин Кларитроміцин є інгібітором ізоферменту CYP3A4. У пацієнтів, які приймають одночасно кларитроміцин та амлодипін, підвищений ризик зниження артеріального тиску. Пацієнтам, які приймають таку комбінацію, рекомендується перебувати під ретельним медичним наглядом. Індуктори ізоферменту CYP3A4 Даних щодо впливу індукторів ізоферменту CYP3A4 на фармакокінетику амлодипіну немає. Слід з обережністю застосовувати амлодипін одночасно з індукторами ізоферменту CYP3A4 (фенобарбітал, фенітоїн, карбамазепін, примідон, рифампіцин, препарати Звіробою продірявленого) ретельно контролювати АТ при їх одночасному застосуванні (можливе ослаблення антигіперу). Грейпфрутовий сік Одночасний одноразовий прийом 240 мл грейпфрутового соку та 10 мг амлодипіну всередину не супроводжується істотною зміною фармакокінетики амлодипіну. Тим не менш, не рекомендується застосовувати грейпфрутовий сік та амлодипін одночасно, оскільки при генетичному поліморфізмі ізоферменту цитохрому Р450 можливе підвищення біодоступності амлодипіну і, внаслідок цього, посилення антигіпертензивної дії. Алюміній- або магній містять антациди При одноразовому сумісному прийомі не мають істотного впливу на фармакокінетику амлодипіну. Сілденафіл Одноразовий прийом 100 мг силденафілу у пацієнтів з есенціальною гіпертензією не впливає на параметри фармакокінетики амлодипіну. Ціметідин Циметидин не впливає на фармакокінетику амлодипіну. Вплив амлодипіну на фармакокінетику інших лікарських засобів Симвастатин Одночасне багаторазове застосування амлодипіну у дозі 10 мг та симвастатину у дозі 80 мг призводить до підвищення експозиції симвастатину на 77%. У разі слід обмежити дозу симвастатину до 20 мг. Аторвастатин Повторне спільне застосування амлодипіну в дозі 10 мг та аторвастатину у дозі 80 мг не супроводжується значними змінами фармакокінетичних показників AUC (збільшення в середньому на 18%) Сmax та ТСmax аторвастатину. Циклоспорин Дослідження одночасного застосування амлодипіну та циклоспорину у здорових добровольців та всіх груп пацієнтів, за винятком пацієнтів після трансплантації нирки, не проводилося. Різні дослідження взаємодії амлодипіну з циклоспорином у пацієнтів після трансплантації нирки показують, що застосування цієї комбінації може не призводити до будь-якого ефекту або підвищувати мінімальну концентрацію циклоспорину різною мірою до 40%. Слід брати до уваги ці дані та контролювати концентрацію циклоспорину у цієї групи пацієнтів при одночасному застосуванні циклоспорину та амлодипіну. Такролімус При одночасному застосуванні з амлодипіном існує ризик збільшення концентрації такролімусу у плазмі. Для того, щоб уникнути токсичності цього препарату при одночасному застосуванні з амлодипіном, слід контролювати концентрацію такролімусу в плазмі та коригувати дозу такролімусу у разі потреби. Інгібітори mTOR (mammalion Target of Rapamycin - мета рапаміцину в клітинах ссавців) Інгібітори mTOR (наприклад, темсіролімус, сиролімус, еверолімус) є субстратами CYP3A4. Оскільки амлодипін є слабким інгібітором CYP3A4, при сумісному застосуванні може збільшуватися експозиція інгібіторів mTOR. Етанол Амлодипін при одноразовому та повторному застосуванні у дозі 10 мг не впливає на фармакокінетику етанолу. Препарати літію При сумісному застосуванні БМКК з препаратами літію (для амлодипіну дані відсутні) можливе посилення прояву їхньої нейротоксичності (нудота, блювання, діарея, атаксія, тремор, шум у вухах). Дігоксин Амлодипін не впливає на концентрацію дигоксину в сироватці крові та його нирковий кліренс у здорових добровольців. У дослідженнях in vitro амлодипін не впливав на зв'язування дигоксину з білками плазми. Варфарін Амлодипін не істотно впливає на дію варфарину (протромбіновий час). У дослідженнях in vitro амлодипін не впливав на зв'язування варфарину з білками плазми. Фенітоїн У дослідженнях in vitro амлодипін не впливав на зв'язування з білками плазми фенітоїну. ІНШІ ВЗАЄМОДІЇ Амлодипін може безпечно застосовуватися одночасно з антибіотиками та гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо. На відміну від інших БМКК, не було виявлено клінічно значущої взаємодії амлодипіну при сумісному застосуванні з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗЗ), у тому числі з індометацином. У дослідженнях in vitro амлодипін не впливав на зв'язування індометацину із білками плазми. Хоча при вивченні амлодипіну негативної інотропної дії зазвичай не спостерігалося, проте деякі БМКК можуть посилювати вираженість негативної інотропної дії антиаритмічних засобів, що викликають подовження інтервалу QT (наприклад, аміодарону та хінідину). Валсартан Встановлено, що при монотерапії валсартаном відсутні клінічно значущі взаємодії з такими лікарськими засобами: циметидином, варфарином, фуросемідом, дигоксином, атенололом, індометацином, гідрохлортіазидом, амлодипіном, глібенкламідом. Подвійна блокада РААС Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, з іншими засобами, що впливають на РААС (такими як інгібітори АПФ та аліскірен), пов'язане з підвищеною частотою розвитку гіпотензії, гіперкаліємії та змін функції нирок порівняно з монотерапією. Рекомендується проводити контроль артеріального тиску, функції нирок та вмісту електролітів у пацієнтів, які приймають валсартан та інші лікарські засоби, що впливають на РААС. Одночасне застосування АРА II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м² площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування АРА II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. У дітей та підлітків артеріальна гіпертензія часто пов'язана з порушенням функції нирок. Рекомендовано обережно застосовувати валсартан одночасно з іншими препаратами, що впливають на РААС, у пацієнтів даної категорії, т.к. це може призвести до збільшення вмісту калію у сироватці крові. Слід проводити регулярний контроль функції нирок та вмісту калію у сироватці крові у пацієнтів цієї групи. Лікарські засоби, які можуть призвести до збільшення вмісту калію у плазмі крові Одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (в т.ч. спіронолактону, еплеренону, тріамтерену, амілориду), препаратів калію калій, що містять замінників харчової солі та інших лікарських препаратів, здатних збільшувати вміст калію в сироватці крові (включаючи гепарин), може призвести до збільшення вмісту кал. крові, та у пацієнтів із серцевою недостатністю до збільшення концентрації креатиніну сироватки крові. Якщо таке комбіноване лікування визнано необхідним, слід бути обережним. Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ) При одночасному застосуванні з НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) та ацетилсаліцилову кислоту у високих дозах (≥3 г на добу), можливе зменшення антигіпертензивної дії валсартану. При застосуванні АРА II одночасно з НПЗЗ можливе погіршення функції нирок та збільшення вмісту калію у плазмі крові. При необхідності одночасного застосування валсартану та нестероїдних протизапальних засобів до початку лікування необхідно провести оцінку функції нирок та корекцію порушень водно-електролітного балансу. Білки-переносники За результатами дослідження in vitro на культурах печінки валсартан є субстратом для білків-переносників ОАТР1В1 та MRP2. Одночасне застосування валсартану з інгібіторами білка-переносника ОАТР1В1 (рифампіцин, циклоспорин) та з інгібітором білка-переносника MRP2 (ритонавір) може збільшити системну експозицію валсартану (Сmax та AUC). Препарати літію При одночасному застосуванні препаратів літію з інгібіторами АПФ та АРА II відзначалося оборотне збільшення вмісту літію у сироватці крові та посилення у зв'язку з цим токсичних проявів, тому рекомендується проводити контроль вмісту літію у сироватці крові. Ризик токсичних проявів, пов'язаних із застосуванням літію, може додатково збільшуватись при одночасному застосуванні з препаратом валсартан та діуретиками.Спосіб застосування та дозиВсередину, запиваючи невеликою кількістю води, 1 раз на добу незалежно від часу їди. Рекомендована добова доза – 1 таблетка, що містить амлодипін + валсартан у дозі 5 мг + 80 мг, 5 мг +160 мг або 10 мг + 160 мг. Починати прийом препарату рекомендовано з дози 5мг + 80мг один раз на добу. Збільшувати дозу можна через 1-2 тижні від початку терапії. Пацієнтам, у яких не вдається досягти адекватного контролю артеріального тиску, добова доза препарату може бути поступово збільшена під наглядом лікаря: рекомендована максимальна добова доза (по амлодипіну) 10 мг + 160 мг; максимальна добова доза препарату: 10 мг + 320 мг (2 таблетки препарату Валз Комбі у дозі 5 мг + 160 мг 1 раз на добу). Для пацієнтів похилого віку (≥65 років) та для пацієнтів з порушеннями функції печінки або захворюваннями печінки без явищ холестазу можливе зменшення початкової дози препарату до найменшої дози амлодипіну, тобто. 1 таблетка, що містить комбінацію амлодипіну + валсартану в дозі 5 мг + 80 мг або 5 мг + 160 мг. Для пацієнтів з порушеннями функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості (КК >30 мл/хв) корекція початкової дози не потрібна.ПередозуванняДані про випадки передозування комбінації амлодипін + валсартан нині відсутні. Симптоми: при передозуванні валсартану очікується розвиток вираженого зниження АТ, що супроводжується запамороченням. Передозування амлодипіну може призвести до надмірної периферичної вазодилатації та можливої ​​рефлекторної тахікардії. Повідомлялося також про виникнення тяжкої та тривалої системної артеріальної гіпотензії аж до розвитку шоку з летальним кінцем. Лікування: симптоматичне, характер якого залежить від часу, що минув з моменту прийому препарату, та від ступеня тяжкості симптомів. Якщо препарат був прийнятий нещодавно, слід спричинити блювання або провести промивання шлунка. Застосування активованого вугілля у здорових добровольців одразу або протягом 2 годин після прийому амлодипіну значно зменшувало його абсорбцію. При вираженому зниженні АТ у разі передозування препарату необхідно вжити активних заходів щодо підтримки діяльності серцево-судинної системи, включаючи регулярний контроль функції серця та дихальної системи, перевести пацієнта у положення "лежачи" з піднятими ногами, варто приділити особливу увагу обсягу сечі, що виділяється. За відсутності протипоказань з метою відновлення судинного тонусу та артеріального тиску можливе застосування (з обережністю) вазоконстриктора. Для усунення дії БМКК можливе внутрішньовенне введення кальцію глюконату. Виведення валсартану та амлодипіну при проведенні гемодіалізу малоймовірне.Запобіжні заходи та особливі вказівкиАортальний стеноз / мітральний стеноз / гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Комбінований препарат амлодипін + валсартан має вазодилатуючу дію, препарат слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з аортальним стенозом, мітральним стенозом або гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією. У пацієнтів з обструкцією тракту, що виносить лівого шлуночка (наприклад, при тяжкому аортальному стенозі) застосування препарату не рекомендується. Амлодипін Серцево-судинні захворювання Ефективність та безпека застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не встановлено. При гострому інфаркті міокарда застосування амлодипіну можливе лише після стабілізації показників гемодинаміки. У поодиноких випадках у пацієнтів з ішемічною хворобою серця (особливо при тяжкому обструктивному ураженні коронарних артерій) відзначалося збільшення частоти, тривалості та/або тяжкості нападів стенокардії після початку застосування БМКК або після збільшення їх дозування. Хоча в цілому БМКК слід обережно застосовувати у пацієнтів з ХСН, амлодипін у коротко- та довгострокових клінічних дослідженнях не збільшував смертність або частоту розвитку серцево-судинних ускладнень у пацієнтів з ХСН. На фоні застосування амлодипіну у пацієнтів з ХСН (III та IV функціонального класу за класифікацією NYHA) неішемічного генезу відзначалося підвищення частоти розвитку набряку легенів, незважаючи на відсутність ознак прогресування серцевої недостатності. Синдром "скасування" Незважаючи на відсутність у БМКК синдрому "скасування", припинення лікування амлодпіном бажано проводити поступово зменшуючи дозу препарату. Амлодипін не запобігає розвитку синдрому "скасування" при різкому припиненні прийому бета-адреноблокаторів. Периферичні набряки Незначно або помірно виражені периферичні набряки були найчастішим небажаним явищем амлодипіну у клінічних дослідженнях. Частота виникнення периферичних набряків зростає зі збільшенням дози (при застосуванні амлодипіну в дозі 2,5 мг, 5 мг та 10 мг на добу набряки виникали відповідно у 1,8%, 3% та 10,8% пацієнтів). Слід ретельно диференціювати периферичні набряки, пов'язані із застосуванням амлодипіну, від симптомів прогресування лівшлуночкової серцевої недостатності. Порушення функції печінки Контрольовані дослідження у пацієнтів із порушенням функції печінки не проводились. У невеликої кількості пацієнтів з легкою та помірною печінковою недостатністю відмічено збільшення Т1/2 амлодипіну. Пацієнти з печінковою недостатністю за необхідності застосування амлодипіну повинні перебувати під наглядом лікаря. У деяких випадках (наприклад, при помірній печінковій недостатності) рекомендується застосування нижчої початкової дози амлодипіну (2,5 мг на добу). Літній вік У пацієнтів похилого віку може збільшуватись Т1/2 та знижуватися кліренс амлодипіну. У клінічних дослідженнях частота небажаних явищ у пацієнтів віком ≥65 років була приблизно на 6% вищою, ніж у молодших пацієнтів. Зміна доз амлодипіну не потрібна, але необхідне ретельніше спостереження за пацієнтами даної категорії. Інше У період терапії амлодипіном необхідно контролювати масу тіла та споживання кухонної солі, показано призначення відповідної дієти. Необхідна підтримка гігієни зубів та спостереження у стоматолога (для запобігання болючості, кровоточивості та гіперплазії ясен). Валсартан Порушення функції нирок Досвід безпечного застосування валсартану у пацієнтів з КК менше 10 мл/хв та у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, відсутні, тому застосовувати валсартан у таких пацієнтів необхідно з обережністю. У пацієнтів з КК понад 10 мл/хв корекція дози не потрібна. Порушення функції печінки У пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого та помірного ступеня без явищ холестазу застосовувати валсартан необхідно з обережністю. Гіперкаліємія При одночасному застосуванні валсартану з біологічно активними добавками, що містять калій, калійзберігаючими діуретиками, калій містять замінниками солі, або з іншими препаратами, які можуть викликати підвищення концентрації калію в крові (наприклад, з гепарином), слід бути обережним і проводити регулярний контроль вмісту калію в крові . Двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки. Застосування валсартану коротким курсом у пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, що розвинулася вдруге внаслідок одностороннього стенозу артерії єдиної нирки, не призводить до будь-якої істотної зміни показників ниркової гемодинаміки, концентрації креатиніну сироватки крові або азоту сечовини крові. Однак, враховуючи, що інші лікарські засоби, що впливають на РААС, можуть викликати підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові у пацієнтів з двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки, як запобіжний засіб рекомендується контроль цих показників. Первинний гіперальдостеронізм Валсартан не є ефективним для лікування артеріальної гіпертензії у пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом, оскільки у даної категорії пацієнтів не відзначається активація РААС. Трансплантація нирки Дані щодо безпеки застосування валсартану у пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, відсутні. Дефіцит в організмі натрію та/або зниження ОЦК У пацієнтів з вираженим дефіцитом ОЦК, наприклад, які отримують високі дози діуретиків, в окремих випадках на початку лікування препаратом може розвиватися артеріальна гіпотензія, що супроводжується клінічними проявами. Перед початком лікування препаратом валсартан слід провести корекцію вмісту в організмі натрію та/або заповнити ОЦК, у тому числі шляхом зменшення дози діуретика. Ангіоневротичний набряк, включаючи набряк Квінке Ангіоневротичний набряк, у тому числі набряк гортані та голосових зв'язок, що призводить до обструкції дихальних шляхів та/або набряк обличчя, губ, глотки та/або набряк язика, зустрічався у пацієнтів, які отримували валсартан, у деяких із цих пацієнтів раніше виникав ангіоневротичний набряк на тлі прийому інших препаратів, зокрема інгібіторів АПФ. Прийом валсартану у разі розвитку ангіоневротичного набряку має бути негайно скасовано, відновлення прийому валсартану заборонено. ХСН/період після перенесеного інфаркту міокарда У пацієнтів з ХСН або після перенесеного інфаркту міокарда, які починають лікування препаратом валсартан, часто відзначається деяке зниження артеріального тиску, у зв'язку з чим рекомендується контроль артеріального тиску на початку терапії. За умови дотримання рекомендацій щодо режиму дозування зазвичай не виникає необхідності відміни валсартану через артеріальну гіпотензію. Оцінка стану пацієнтів із ХСН повинна включати оцінку функції нирок. Внаслідок інгібування системи РААС у деяких пацієнтів можливі порушення ниркової функції. У пацієнтів з ХСН III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA, функція нирок яких залежить від стану РААС, лікування інгібіторами АПФ та АРА II може супроводжуватися олігурією та/або наростанням азотемії та в окремих випадках розвитком гострої ниркової недостатності та/або летальним результатом. Тому у цих категорій пацієнтів перед застосуванням валсартану, а також періодично під час лікування препаратом необхідно проводити оцінку функції нирок. Комбінована терапія при артеріальній гіпертензії При артеріальній гіпертензії валсартан може застосовуватися у монотерапії, а також спільно з іншими гіпотензивними засобами, зокрема з діуретиками. Комбінована терапія в період після перенесеного інфаркту міокарда Можливе застосування валсартану в комбінації з іншими лікарськими препаратами, що застосовуються після перенесеного інфаркту міокарда, а саме тромболітиками, ацетилсаліцилової кислотою як антиагрегантний засіб, бета-адреноблокатори та інгібітори ГМГ-КоА-редуктази. У даній категорії пацієнтів не рекомендується застосовувати препарат валсартан одночасно з інгібіторами АПФ, оскільки комбінована терапія не має переваг перед монотерапією валсартаном або інгібітором АПФ щодо показників загальної смертності з будь-якої причини. Комбінована терапія при ХСН При ХСН валсартан може застосовуватися як у монотерапії, так і одночасно з іншими засобами – діуретиками, серцевими глікозидами, а також інгібіторами АПФ або бета-адреноблокаторами. У цій категорії пацієнтів не рекомендується застосування потрійної комбінованої терапії інгібіторами АПФ, бета-адреноблокатором та валсартаном. Подвійна блокада РААС При лікуванні препаратами, що впливають на РААС, особливо при їх комбінації, у чутливих пацієнтів повідомлялося про виражене зниження АТ, непритомність, інсульт, гіперкаліємію та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Потрібно бути обережними при комбінації АРА II, включаючи валсартан, з іншими препаратами, що блокують РААС, такими як інгібітори АПФ або аліскірен. Одночасне застосування АРА II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м² площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування АРА II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Відсутні дані про вплив препарату Валз Комбі на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. У зв'язку з можливим виникненням запаморочення або підвищеної втоми слід дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом або роботі з механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діючі речовини: амлодипіну безілат – 6,95 мг, у перерахунку на амлодипін основу – 5,00 мг, валсартан – 80,00 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна (тип 101) - 25,25 мг, повідон (К30) - 8,50 мг, кроскармелоза натрію - 8,50 мг, целюлоза мікрокристалічна (тип 102) - 38,42 мг, тальк мг, магнію стеарат – 1,02 мг; склад оболонки: Опадрай жовтий 03В220017 (гіпромелоза - 3,200 мг, титану діоксид (Е171) - 1,024 мг, макрогол 400 - 0,320 мг, барвник заліза оксид жовтий (Е172) - 0,571 мг). По 7 або 14 таблеток у блістер із ПВХ/ПВДХ/Ал. По 4 блістери по 7 таблеток; по 2 або 7 блістерів по 14 таблеток разом з інструкцією із застосування в картонну пачку з контролем першого розтину.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, жовтого кольору з гравіюванням "I" на одній стороні та "LD" на іншій стороні.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний комбінований засіб (БМКК + ангіотензину II рецепторів антагоніст).ФармакокінетикаФармакокінетика комбінованого препарату Амлодипін + валсартан характеризується лінійністю. Амлодипін Всмоктування Після прийому внутрішньо амлодипіну в терапевтичних дозах його максимальна концентрація в плазмі крові (Сmax) досягається через 6-12 годин. Величина абсолютної біодоступності становить у середньому 64-80%. Їда не впливає на біодоступність амлодипіну. Розподіл Об'єм розподілу (Vd) становить приблизно 21 л/кг. У дослідженнях in vitro показано, що у пацієнтів із артеріальною гіпертензією приблизно 97,5% циркулюючого амлодипіну зв'язується з білками плазми. Метаболізм Амлодипін інтенсивно (приблизно 90%) метаболізується у печінці з утворенням активних метаболітів. Виведення Виведення амлодипіну з плазми має двофазний характер з періодом напіввиведення (Т1/2) приблизно від 30 до 50 год. Рівноважна концентрація в плазмі крові досягається після застосування протягом 7-8 днів. 10% незміненого амлодипіну та 60% амлодипіну у вигляді метаболітів виводиться нирками. Валсартан Всмоктування Після прийому внутрішньо валсартану Сmax у плазмі крові досягається протягом 2-4 годин. Середня абсолютна біодоступність - 23%. При прийомі валсартану з їжею відзначається зниження біодоступності (за значенням площі під фармакокінетичною кривою "концентрація-час" (AUC)) на 40% та Сmax у плазмі крові майже на 50%, хоча приблизно через 8 годин після прийому препарату концентрації валсартану у плазмі крові у групі пацієнтів, які приймали його з їжею, та у групі, яка приймала натще, вирівнюються. Зменшення AUC, однак, не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту, тому валсартан можна призначати незалежно від часу їди. Розподіл Vd валсартану у рівноважному стані після внутрішньовенного (в/в) введення становить близько 17 л, що вказує на відсутність екстенсивного розподілу препарату у тканинах. Валсартан значною мірою пов'язується з білками сироватки крові (94-97%), переважно з альбумінами. Метаболізм Валсартан не піддається вираженому метаболізму (близько 20% прийнятої дози визначається як метаболітів). Гідроксильний метаболіт визначається в плазмі у низьких концентраціях (менше ніж 10% від AUC валсартану). Цей метаболіт є фармакологічно неактивним. Виведення Фармакокінетична крива валсартану має низхідний мультиекспоненційний характер (Т1/2α Амлодипін + Валсартан Після прийому внутрішньо комбінованого препарату Валз Комбі (амлодипін + валсартан) Сmax валсартану та амлодипіну досягаються через 3 та 6-8 год відповідно. Швидкість та ступінь всмоктування препарату еквівалентні біодоступності валсартану та амлодипіну при прийомі кожного з них у вигляді окремих таблеток. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках Дитячий вік Фармакокінетичні особливості застосування комбінованого препарату амлодипін+валсартан у дітей віком до 18 років не встановлені. Пацієнти похилого віку (≥65 років) Час досягнення Сmax амлодипіну у плазмі крові у молодих та літніх пацієнтів однаковий. У пацієнтів похилого віку кліренс амлодипіну незначно знижений, що призводить до збільшення AUC та Т1/2. У пацієнтів похилого віку системний вплив валсартану був дещо більш вираженим, ніж у молодих, проте ці показники не були клінічно значущими. Оскільки переносимість компонентів препарату у літніх і молодших пацієнтів однаково хороша, рекомендується застосовувати звичайні режими дозування. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів із порушенням функції нирок фармакокінетичні параметри амлодипіну суттєво не змінюються. Не було виявлено кореляції між функцією нирок (кліренс креатиніну (КК)) та системною дією валсартану (AUC) у пацієнтів з різним ступенем порушення функції нирок. Не потрібна зміна початкової дози у пацієнтів з початковими та помірними порушеннями функції нирок (КК 30-50 мл/хв). Пацієнти з порушенням функції печінки Пацієнти з порушеннями функції печінки мають знижений кліренс амлодипіну, що призводить до підвищення AUC приблизно на 40-60%. У середньому, у пацієнтів з хронічними захворюваннями печінки легкої (5-6 балів за шкалою Чайлд-П'ю) та середнього ступеня (7-9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) біодоступність (згідно з AUC) валсартану подвоюється порівняно зі здоровими добровольцями (відповідного віку) , статі та маси тіла). Препарат слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із порушеннями функції печінки, обструктивними захворюваннями жовчних шляхів.ФармакодинамікаПрепарат Валз Комбі є комбінацією двох антигіпертензивних компонентів з механізмом контролю артеріального тиску (АТ), що доповнює один одного. Амлодипін, похідне дигідропіридину, відноситься до класу блокаторів "повільних" кальцієвих каналів (БМКК), валсартан - до класу антагоністів рецепторів ангіотензину II (АРА II). Комбінація цих компонентів має взаємно доповнюючу антигіпертензивну дію, що призводить до більш вираженого зниження АТ порівняно з таким при роздільному їх застосуванні. Амлодипін Амлодипін, що входить до складу препарату, інгібує трансмембранне надходження іонів кальцію до кардіоміоцитів та гладком'язових клітин судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну пов'язаний з прямим розслаблюючим ефектом на гладкі м'язи судин, що викликає зменшення загального периферичного судинного опору (ОПСС) та зниження артеріального тиску. Після прийому в терапевтичних дозах у пацієнтів з артеріальною гіпертензією амлодипін викликає розширення судин, що призводить до зниження артеріального тиску (у положенні пацієнта "лежачи" і "стоячи"). Зниження АТ не супроводжується суттєвою зміною частоти серцевих скорочень (ЧСС) та рівня катехоламінів при тривалому застосуванні. При артеріальній гіпертензії у пацієнтів з нормальною функцією нирок амлодипін у терапевтичних дозах спричинює зменшення опору ниркових судин, підвищення швидкості клубочкової фільтрації (СКФ) та покращення ниркового кровотоку без зміни фільтраційної фракції та ступеня протеїнурії. Зниження АТ під впливом амлодипіну в діапазоні терапевтичних доз не супроводжується негативною інотропною дією навіть при одночасному застосуванні з бета-адреноблокаторами. Амлодипін не змінює функцію синоатріального вузла або атріовентрикулярної провідності. При застосуванні амлодипіну в комбінації з бета-адреноблокаторами у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або стенокардією зниження артеріального тиску не супроводжується небажаними змінами електрокардіограми. Доведено клінічну ефективність амлодипіну у пацієнтів з хронічною стабільною стенокардією, вазоспастичною стенокардією та ангіографічно підтвердженим ураженням коронарних артерій. Валсартан Валсартан є активним і специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину II, призначеним для внутрішнього прийому. Він діє вибірково на рецептори підтипу AT1, які відповідальні за пресорний та низку інших ефектів ангіотензину II. Валсартан не інгібує ангіотензин-перетворюючий фермент (АПФ), також відомий як кініназа II, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і викликає руйнування брадикініну. При застосуванні антагоністів ангіотензину II не відбувається пригнічення АПФ та накопичення брадикініну або субстанції Р, у зв'язку з чим розвиток сухого кашлю малоймовірний. Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що мають важливе значення для регуляції функцій серцево-судинної системи. При лікуванні валсартаном хворих з артеріальною гіпертензією відзначається зниження артеріального тиску, що не супроводжується зміною ЧСС. Антигіпертензивний ефект препарату проявляється протягом 2 годин у більшості пацієнтів після одноразового прийому валсартану. Максимальне зниження артеріального тиску розвивається через 4-6 годин. Ефект препарату зберігається більше 24 годин. При повторному застосуванні максимальне зниження артеріального тиску, незалежно від прийнятої дози, зазвичай досягається в межах 2-4 тижнів і підтримується на досягнутому рівні при тривалій терапії. Різке припинення прийому валсартану не супроводжується синдромом відміни (різким підвищенням артеріального тиску або іншими небажаними клінічними наслідками). Застосування валсартану у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (ХСН) (II-IV класи за класифікацією NYHA) призводить до значного зменшення кількості госпіталізацій щодо ХСН.При прийомі валсартану у пацієнтів з лівошлуночковою недостатністю (стабільний клінічний перебіг) або з порушенням функції ЛШ після перенесеного інфаркту міокарда відзначається зниження серцево-судинної смертності. Амлодипін + Валсартан Комбінація амлодипіну та валсартану адитивно дозозалежно у терапевтичному діапазоні доз знижує АТ. Після прийому однієї дози комбінації амлодипін + валсартан антигіпертензивний ефект зберігається протягом 24 годин. Раптове припинення прийому препарату не супроводжується різким підвищенням артеріального тиску (відсутня синдром відміни). Терапевтична ефективність не залежить від віку, статі, раси пацієнта та індексу маси тіла. При застосуванні комбінованої терапії амлодипін + валсартан досягається порівняний контроль АТ при меншій ймовірності розвитку периферичних набряків у пацієнтів із раніше досягнутим контролем АТ та вираженими периферичними набряками на фоні терапії амлодипіном.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (для пацієнтів, яким показано комбіновану терапію).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до амлодипіну, інших похідних дигідропіридину, валсартану, а також допоміжних компонентів препарату. Спадковий ангіоневротичний набряк або набряк у пацієнтів на тлі попередньої терапії АРА II. Тяжка (більше 9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) ступінь порушень функції печінки, біліарний цироз, холестаз. Тяжкі порушення функції нирок (СКФ Вагітність, планування вагітності та період грудного вигодовування. Тяжка артеріальна гіпотензія (систолічний АТ Шоковий стан, зокрема кардіогенний шок. Гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда. Одночасне застосування з аліскіреном та препаратами, що містять аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом та/або помірними або тяжкими порушеннями функції нирок (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м² площі поверхні тіла). Одночасне застосування з інгібіторами АПФ у пацієнтів з діабетичною нефропатією. Діти та підлітки до 18 років (безпека застосування не встановлена). З обережністю: Спадковий ангіоневротичний набряк, або ангіоневротичний набряк на фоні терапії АРА II або інгібіторами АПФ в анамнезі (дотримується особливої ​​обережності). Хронічна серцева недостатність неішемічної етіології ІІІ-ІV функціонального класу за класифікацією NYHA. Ішемічна хвороба серця з тяжким обструктивним ураженням коронарних артерій; пацієнти з ХСН II-IV функціонального класу за класифікацією NYHA, функція нирок яких залежить від стану ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Гострий інфаркт міокарда (і протягом 1 місяця після нього); нестабільна стенокардія. Аортальний стеноз, мітральний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія. Артеріальна гіпотензія. Синдром слабкості синусового вузла (виражена тахікардія, брадикардія). Одночасне застосування з інгібіторами або індукторами ізоферменту CYP3A4. Літній вік. Порушення функції нирок з КК менше 10 мл/хв (немає клінічних даних). Двосторонній стеноз ниркових артерій чи стеноз артерії єдиної нирки. Догляд дієти з обмеженням споживання кухонної солі. стани, що супроводжуються зниженням обсягу циркулюючої крові (у тому числі діарея, блювання, лікування великими дозами діуретиків); гіпонатріємія. Печінкова недостатність; порушення функції печінки легкого та помірного ступеня тяжкості (≤9 балів за шкалою Чайлд-П'ю) небіліарного генезу без явищ холестазу. Одночасне застосування з іншими засобами, що інгібують РААС, такими як інгібітори АПФ або аліскірен.Вагітність та лактаціяВраховуючи механізм дії АРА II, не можна виключити ризик застосування для плода. Відомо, що призначення інгібіторів АПФ, що впливають на РААС, вагітним у II та III триместрах, призводить до пошкодження або загибелі плода, що розвивається. За даними ретроспективного аналізу застосування інгібіторів АПФ під час І триместру вагітності супроводжувалося розвитком патології плода та новонародженого. При ненавмисному прийомі валсартану у вагітних описані випадки розвитку спонтанних абортів, маловоддя та порушення функції нирок у новонароджених. Комбінований препарат Валз Комбі (амлодипін + валсартан), як і будь-який інший препарат, що безпосередньо впливає на РААС, не слід призначати при вагітності і жінкам, які бажають завагітніти. Пацієнтки дітородного віку повинні бути проінформовані про можливий ризик для плода, пов'язаний із застосуванням препаратів, що впливають на РААС. Якщо вагітність виявлена ​​в період лікування комбінованим препаратом амлодипін + валсартан, препарат слід відмінити якнайшвидше. Невідомо, чи проникає валсартан та/або амлодипін у грудне молоко. Оскільки в експериментальних дослідженнях відмічено виділення валсартану з грудним молоком, не рекомендується застосовувати комбінований препарат Валз Комбі під час грудного вигодовування.Побічна діяБезпека застосування комбінації амлодипін + валсартан оцінена більш ніж у 2613 пацієнтів. Небажані побічні реакції представлені за системно-органними класами відповідно до класифікації MedDRA та частоти виникнення: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥1/100 У межах кожної групи, виділеної за частотою народження, побічні реакції розподілені в порядку зменшення їх значущості. Амлодипін + валсартан Інфекційні та паразитарні захворювання: часто – назофарингіт, грип. Порушення з боку імунної системи: рідко – гіперчутливість. Порушення з боку обміну речовин та харчування: часто – гіпокаліємія; нечасто – анорексія, гіперкальціємія, гіперліпідемія, гіперурикемія, гіпонатріємія. Порушення психіки: рідко – тривожність. Порушення з боку нервової системи: часто – головний біль; нечасто – порушення координації, запаморочення, сонливість, постуральне запаморочення, парестезії. Порушення з боку органу зору: нечасто – погіршення зору; рідко – порушення зору. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго; рідко – шум у вухах. Порушення з боку серця: нечасто – тахікардія, відчуття серцебиття; рідко – синкопальний стан. Порушення з боку судин: нечасто – ортостатична гіпотензія; рідко – виражене зниження АТ. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель, біль у глотці та гортані. Порушення з боку травної системи: нечасто – діарея, нудота, біль у животі, запор, сухість слизової оболонки порожнини рота. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – еритема, шкірний висип; рідко - екзантема, гіпергідроз, свербіж шкіри. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: нечасто – припухлість суглобів, біль у спині, артралгія; рідко – м'язові спазми, відчуття тяжкості у всьому тілі. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: рідко – півлакіурія, поліурія. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: рідко – еректильна дисфункція. Загальні розлади: часто - пастозність, набряк обличчя, астенія, периферичні набряки, підвищена стомлюваність, "припливи" крові до обличчя, астенія, відчуття жару. У порівняльних та плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях частота периферичних набряків була нижчою у пацієнтів, які отримували комбінацію амлодипіну з валсартаном (5,8%), ніж у пацієнтів, які отримували монотерапію амлодипіном (9%). Лабораторні та інструментальні дані: підвищення концентрації азоту сечовини в крові (більше 3,1 ммоль/л) спостерігалося незначно частіше у групах, які отримували амлодипін + валсартан (5,5%) та валсартан у вигляді монотерапії (5,5%), порівняно з групою, яка отримувала плацебо (4,5%). Небажані явища, характерні для кожного з компонентів, можуть мати місце при застосуванні препарату Валз Комбі, навіть якщо вони не спостерігалися у клінічних дослідженнях. Амлодипін Порушення з боку крові та лімфатичної системи: дуже рідко – лейкопенія, тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи: дуже рідко – гіперчутливість. Порушення з боку обміну речовин та харчування: дуже рідко – гіперглікемія. Порушення психіки: нечасто – депресія, безсоння/порушення сну, лабільність настрою; рідко – сплутаність свідомості. Порушення з боку нервової системи: часто - запаморочення, біль голови, сонливість; нечасто – порушення смаку, парестезія, непритомність, тремор, гіпестезії; дуже рідко – м'язовий гіпертонус, периферична нейропатія, нейропатія; Частота невідома – екстрапірамідні симптоми. Порушення органу зору: нечасто - погіршення зору, порушення зору. Порушення з боку серця: часто – відчуття серцебиття; дуже рідко – аритмії (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію, фібриляцію передсердь), інфаркт міокарда. Порушення з боку судин: часто – "припливи" крові до шкіри обличчя; нечасто – виражене зниження АТ; дуже рідко – васкуліт. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – задишка, риніт; дуже рідко – кашель. Порушення з боку травної системи: часто – відчуття дискомфорту у животі, біль у верхній частині живота, нудота; нечасто - зміна випорожнень, діарея, сухість слизової оболонки порожнини рота, диспепсія, блювання; дуже рідко – гастрит, гіперплазія ясен, панкреатит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: дуже рідко - підвищення активності "печінкових" ферментів, включаючи підвищення концентрації білірубіну в сироватці крові (зазвичай пов'язане з холестазом), гепатит, внутрішньопечінковий холестаз, жовтяниця. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто - алопеція, висип, гіпергідроз, пурпура, зміна кольору шкіри, фотосенсибілізація, свербіж шкіри, висипання на шкірі; дуже рідко – ангіоневротичний набряк (набряк Квінке), кропив'янка, багатоформна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона. Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: часто – набряк кісточок; нечасто – артралгія, біль у спині, м'язові спазми, міалгія. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – порушення сечовипускання, ніктурія, поллакіурія. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: нечасто – імпотенція, гінекомастія. Загальні розлади: часто – підвищена стомлюваність, набряки; нечасто – астенія, дискомфорт, нездужання, некардіогенний біль у серці, біль різної локалізації. Лабораторні та інструментальні дані: нечасто – збільшення або зниження маси тіла. Валсартан Нижче наведено НЯ, виявлені у пацієнтів з артеріальною гіпертензією під час клінічних досліджень, а також у клінічній практиці та лабораторних дослідженнях. Для НЯ, виявлених у клінічній практиці та лабораторних дослідженнях, встановити частоту народження неможливо, тому для цих НЯ зазначено: "частота невідома". Порушення з боку крові та лімфатичної системи: частота невідома – зниження гемоглобіну та гематокриту, нейтропенія, тромбоцитопенія. Порушення з боку імунної системи: частота невідома – реакції гіперчутливості, включаючи сироваткову хворобу. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: нечасто – вертиго. Порушення з боку судин: частота невідома – васкуліт. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – кашель. Порушення з боку травної системи: нечасто – абдомінальний дискомфорт, біль у верхній частині живота. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: частота невідома – порушення функції печінки, підвищення активності “печінкових” ферментів, підвищення концентрації білірубіну в плазмі крові. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: частота невідома – ангіоневротичний набряк, бульозний дерматит, свербіж шкіри, висипання на шкірі. Порушення з боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: частота невідома – міалгія. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – підвищення концентрації креатиніну у сироватці крові, порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність. Загальні розлади: нечасто – підвищена стомлюваність, астенія. Лабораторні та інструментальні дані: частота невідома – підвищення вмісту калію у плазмі крові. Якщо будь-які вказані в інструкції побічні ефекти посилюються, або Ви помітили будь-які інші побічні ефекти, не зазначені в інструкції, повідомте про це лікаря.Взаємодія з лікарськими засобамиАмлодипін Інші гіпотензивні та антиангінальні препарати Амлодипін може безпечно застосовуватися для лікування артеріальної гіпертензії разом з тіазидними діуретиками, бета-адреноблокаторами або інгібіторами АПФ. У пацієнтів із стабільною стенокардією амлодипін можна застосовувати у поєднанні з іншими антиангінальними засобами, наприклад, з нітратами пролонгованої або короткої дії, бета-адреноблокаторами. Можливе посилення антиангінальної та антигіпертензивної дії БМКК при спільному застосуванні з тіазидними та "петлевими" діуретиками, інгібіторами АПФ, бета-адреноблокаторами та нітратами. Етанол, барбітурати, нейролептики, антидепресанти, наркотичні аналгетики, засоби для загальної анестезії Можливе посилення антигіпертензивної дії похідних дигідропіридину та збільшення ризику ортостатичної гіпотензії. Інші препарати, здатні знижувати артеріальний тиск Очікується, що деякі препарати (наприклад, баклофен і аміфостин), завдяки своїм фармакологічним властивостям, посилюватимуть антигіпертензивну дію амлодипіну. Необхідний контроль АТ та функції нирок, а також корекція дози амлодипіну у разі потреби. Кортикостероїди (мінерало- та глюкокортикостероїди), тетракозактид Зниження антигіпертензивної дії амлодипіну (через затримку рідини та іонів натрію внаслідок дії кортикостероїдів). Препарати кальцію Препарати кальцію можуть зменшити ефект БМКК. Дантролен (при внутрішньовенному введенні) В експериментах на тваринах після введення верапамілу і дантролену (внутрішньовенно) спостерігалися випадки фібриляції шлуночків із летальним результатом та серцево-судинної недостатності, асоційованої з гіперкаліємією. Враховуючи ризик розвитку гіперкаліємії, слід уникати одночасного застосування БМКК (в т.ч. амлодипіну) та дантролену у пацієнтів із злоякісною гіпертермією. Фармакокінетичні взаємодії Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику амлодипіну Інгібітори ізоферменту CYP3A4 При одночасному застосуванні дилтіазему у дозі 180 мг та амлодипіну у дозі 5 мг у літніх пацієнтів (від 69 до 87 років) з артеріальною гіпертензією відзначається підвищення системної експозиції амлодипіну на 57%. Одночасне застосування амлодипіну та еритроміцину у здорових добровольців (від 18 до 43 років) не призводить до значних змін експозиції амлодипіну (збільшення AUC на 22%). Клінічне значення цих ефектів незрозуміло. Ритонавір (потужний інгібітор ізоферменту CYP3A4) збільшує плазмові концентрації БМКК, у тому числі амлодипіну. Не виключено, що потужні інгібітори ізоферменту CYP3A4 (наприклад, кетоконазол, ітраконазол, ритонавір) можуть більшою мірою збільшувати концентрацію амлодипіну в плазмі, ніж дилтіазем. Слід з обережністю застосовувати амлодипін одночасно з інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (особливо у пацієнтів похилого віку). Кларитроміцин Кларитроміцин є інгібітором ізоферменту CYP3A4. У пацієнтів, які приймають одночасно кларитроміцин та амлодипін, підвищений ризик зниження артеріального тиску. Пацієнтам, які приймають таку комбінацію, рекомендується перебувати під ретельним медичним наглядом. Індуктори ізоферменту CYP3A4 Даних щодо впливу індукторів ізоферменту CYP3A4 на фармакокінетику амлодипіну немає. Слід з обережністю застосовувати амлодипін одночасно з індукторами ізоферменту CYP3A4 (фенобарбітал, фенітоїн, карбамазепін, примідон, рифампіцин, препарати Звіробою продірявленого) ретельно контролювати АТ при їх одночасному застосуванні (можливе ослаблення антигіперу). Грейпфрутовий сік Одночасний одноразовий прийом 240 мл грейпфрутового соку та 10 мг амлодипіну всередину не супроводжується істотною зміною фармакокінетики амлодипіну. Тим не менш, не рекомендується застосовувати грейпфрутовий сік та амлодипін одночасно, оскільки при генетичному поліморфізмі ізоферменту цитохрому Р450 можливе підвищення біодоступності амлодипіну і, внаслідок цього, посилення антигіпертензивної дії. Алюміній- або магній містять антациди При одноразовому сумісному прийомі не мають істотного впливу на фармакокінетику амлодипіну. Сілденафіл Одноразовий прийом 100 мг силденафілу у пацієнтів з есенціальною гіпертензією не впливає на параметри фармакокінетики амлодипіну. Ціметідин Циметидин не впливає на фармакокінетику амлодипіну. Вплив амлодипіну на фармакокінетику інших лікарських засобів Симвастатин Одночасне багаторазове застосування амлодипіну у дозі 10 мг та симвастатину у дозі 80 мг призводить до підвищення експозиції симвастатину на 77%. У разі слід обмежити дозу симвастатину до 20 мг. Аторвастатин Повторне спільне застосування амлодипіну в дозі 10 мг та аторвастатину у дозі 80 мг не супроводжується значними змінами фармакокінетичних показників AUC (збільшення в середньому на 18%) Сmax та ТСmax аторвастатину. Циклоспорин Дослідження одночасного застосування амлодипіну та циклоспорину у здорових добровольців та всіх груп пацієнтів, за винятком пацієнтів після трансплантації нирки, не проводилося. Різні дослідження взаємодії амлодипіну з циклоспорином у пацієнтів після трансплантації нирки показують, що застосування цієї комбінації може не призводити до будь-якого ефекту або підвищувати мінімальну концентрацію циклоспорину різною мірою до 40%. Слід брати до уваги ці дані та контролювати концентрацію циклоспорину у цієї групи пацієнтів при одночасному застосуванні циклоспорину та амлодипіну. Такролімус При одночасному застосуванні з амлодипіном існує ризик збільшення концентрації такролімусу у плазмі. Для того, щоб уникнути токсичності цього препарату при одночасному застосуванні з амлодипіном, слід контролювати концентрацію такролімусу в плазмі та коригувати дозу такролімусу у разі потреби. Інгібітори mTOR (mammalion Target of Rapamycin - мета рапаміцину в клітинах ссавців) Інгібітори mTOR (наприклад, темсіролімус, сиролімус, еверолімус) є субстратами CYP3A4. Оскільки амлодипін є слабким інгібітором CYP3A4, при сумісному застосуванні може збільшуватися експозиція інгібіторів mTOR. Етанол Амлодипін при одноразовому та повторному застосуванні у дозі 10 мг не впливає на фармакокінетику етанолу. Препарати літію При сумісному застосуванні БМКК з препаратами літію (для амлодипіну дані відсутні) можливе посилення прояву їхньої нейротоксичності (нудота, блювання, діарея, атаксія, тремор, шум у вухах). Дігоксин Амлодипін не впливає на концентрацію дигоксину в сироватці крові та його нирковий кліренс у здорових добровольців. У дослідженнях in vitro амлодипін не впливав на зв'язування дигоксину з білками плазми. Варфарін Амлодипін не істотно впливає на дію варфарину (протромбіновий час). У дослідженнях in vitro амлодипін не впливав на зв'язування варфарину з білками плазми. Фенітоїн У дослідженнях in vitro амлодипін не впливав на зв'язування з білками плазми фенітоїну. ІНШІ ВЗАЄМОДІЇ Амлодипін може безпечно застосовуватися одночасно з антибіотиками та гіпоглікемічними засобами для прийому внутрішньо. На відміну від інших БМКК, не було виявлено клінічно значущої взаємодії амлодипіну при сумісному застосуванні з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗЗ), у тому числі з індометацином. У дослідженнях in vitro амлодипін не впливав на зв'язування індометацину із білками плазми. Хоча при вивченні амлодипіну негативної інотропної дії зазвичай не спостерігалося, проте деякі БМКК можуть посилювати вираженість негативної інотропної дії антиаритмічних засобів, що викликають подовження інтервалу QT (наприклад, аміодарону та хінідину). Валсартан Встановлено, що при монотерапії валсартаном відсутні клінічно значущі взаємодії з такими лікарськими засобами: циметидином, варфарином, фуросемідом, дигоксином, атенололом, індометацином, гідрохлортіазидом, амлодипіном, глібенкламідом. Подвійна блокада РААС Одночасне застосування АРА II, включаючи валсартан, з іншими засобами, що впливають на РААС (такими як інгібітори АПФ та аліскірен), пов'язане з підвищеною частотою розвитку гіпотензії, гіперкаліємії та змін функції нирок порівняно з монотерапією. Рекомендується проводити контроль артеріального тиску, функції нирок та вмісту електролітів у пацієнтів, які приймають валсартан та інші лікарські засоби, що впливають на РААС. Одночасне застосування АРА II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м² площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування АРА II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. У дітей та підлітків артеріальна гіпертензія часто пов'язана з порушенням функції нирок. Рекомендовано обережно застосовувати валсартан одночасно з іншими препаратами, що впливають на РААС, у пацієнтів даної категорії, т.к. це може призвести до збільшення вмісту калію у сироватці крові. Слід проводити регулярний контроль функції нирок та вмісту калію у сироватці крові у пацієнтів цієї групи. Лікарські засоби, які можуть призвести до збільшення вмісту калію у плазмі крові Одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (в т.ч. спіронолактону, еплеренону, тріамтерену, амілориду), препаратів калію калій, що містять замінників харчової солі та інших лікарських препаратів, здатних збільшувати вміст калію в сироватці крові (включаючи гепарин), може призвести до збільшення вмісту кал. крові, та у пацієнтів із серцевою недостатністю до збільшення концентрації креатиніну сироватки крові. Якщо таке комбіноване лікування визнано необхідним, слід бути обережним. Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ) При одночасному застосуванні з НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) та ацетилсаліцилову кислоту у високих дозах (≥3 г на добу), можливе зменшення антигіпертензивної дії валсартану. При застосуванні АРА II одночасно з НПЗЗ можливе погіршення функції нирок та збільшення вмісту калію у плазмі крові. При необхідності одночасного застосування валсартану та нестероїдних протизапальних засобів до початку лікування необхідно провести оцінку функції нирок та корекцію порушень водно-електролітного балансу. Білки-переносники За результатами дослідження in vitro на культурах печінки валсартан є субстратом для білків-переносників ОАТР1В1 та MRP2. Одночасне застосування валсартану з інгібіторами білка-переносника ОАТР1В1 (рифампіцин, циклоспорин) та з інгібітором білка-переносника MRP2 (ритонавір) може збільшити системну експозицію валсартану (Сmax та AUC). Препарати літію При одночасному застосуванні препаратів літію з інгібіторами АПФ та АРА II відзначалося оборотне збільшення вмісту літію у сироватці крові та посилення у зв'язку з цим токсичних проявів, тому рекомендується проводити контроль вмісту літію у сироватці крові. Ризик токсичних проявів, пов'язаних із застосуванням літію, може додатково збільшуватись при одночасному застосуванні з препаратом валсартан та діуретиками.Спосіб застосування та дозиВсередину, запиваючи невеликою кількістю води, 1 раз на добу незалежно від часу їди. Рекомендована добова доза – 1 таблетка, що містить амлодипін + валсартан у дозі 5 мг + 80 мг, 5 мг +160 мг або 10 мг + 160 мг. Починати прийом препарату рекомендовано з дози 5мг + 80мг один раз на добу. Збільшувати дозу можна через 1-2 тижні від початку терапії. Пацієнтам, у яких не вдається досягти адекватного контролю артеріального тиску, добова доза препарату може бути поступово збільшена під наглядом лікаря: рекомендована максимальна добова доза (по амлодипіну) 10 мг + 160 мг; максимальна добова доза препарату: 10 мг + 320 мг (2 таблетки препарату Валз Комбі у дозі 5 мг + 160 мг 1 раз на добу). Для пацієнтів похилого віку (≥65 років) та для пацієнтів з порушеннями функції печінки або захворюваннями печінки без явищ холестазу можливе зменшення початкової дози препарату до найменшої дози амлодипіну, тобто. 1 таблетка, що містить комбінацію амлодипіну + валсартану в дозі 5 мг + 80 мг або 5 мг + 160 мг. Для пацієнтів з порушеннями функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості (КК >30 мл/хв) корекція початкової дози не потрібна.ПередозуванняДані про випадки передозування комбінації амлодипін + валсартан нині відсутні. Симптоми: при передозуванні валсартану очікується розвиток вираженого зниження АТ, що супроводжується запамороченням. Передозування амлодипіну може призвести до надмірної периферичної вазодилатації та можливої ​​рефлекторної тахікардії. Повідомлялося також про виникнення тяжкої та тривалої системної артеріальної гіпотензії аж до розвитку шоку з летальним кінцем. Лікування: симптоматичне, характер якого залежить від часу, що минув з моменту прийому препарату, та від ступеня тяжкості симптомів. Якщо препарат був прийнятий нещодавно, слід спричинити блювання або провести промивання шлунка. Застосування активованого вугілля у здорових добровольців одразу або протягом 2 годин після прийому амлодипіну значно зменшувало його абсорбцію. При вираженому зниженні АТ у разі передозування препарату необхідно вжити активних заходів щодо підтримки діяльності серцево-судинної системи, включаючи регулярний контроль функції серця та дихальної системи, перевести пацієнта у положення "лежачи" з піднятими ногами, варто приділити особливу увагу обсягу сечі, що виділяється. За відсутності протипоказань з метою відновлення судинного тонусу та артеріального тиску можливе застосування (з обережністю) вазоконстриктора. Для усунення дії БМКК можливе внутрішньовенне введення кальцію глюконату. Виведення валсартану та амлодипіну при проведенні гемодіалізу малоймовірне.Запобіжні заходи та особливі вказівкиАортальний стеноз / мітральний стеноз / гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія Комбінований препарат амлодипін + валсартан має вазодилатуючу дію, препарат слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з аортальним стенозом, мітральним стенозом або гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією. У пацієнтів з обструкцією тракту, що виносить лівого шлуночка (наприклад, при тяжкому аортальному стенозі) застосування препарату не рекомендується. Амлодипін Серцево-судинні захворювання Ефективність та безпека застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не встановлено. При гострому інфаркті міокарда застосування амлодипіну можливе лише після стабілізації показників гемодинаміки. У поодиноких випадках у пацієнтів з ішемічною хворобою серця (особливо при тяжкому обструктивному ураженні коронарних артерій) відзначалося збільшення частоти, тривалості та/або тяжкості нападів стенокардії після початку застосування БМКК або після збільшення їх дозування. Хоча в цілому БМКК слід обережно застосовувати у пацієнтів з ХСН, амлодипін у коротко- та довгострокових клінічних дослідженнях не збільшував смертність або частоту розвитку серцево-судинних ускладнень у пацієнтів з ХСН. На фоні застосування амлодипіну у пацієнтів з ХСН (III та IV функціонального класу за класифікацією NYHA) неішемічного генезу відзначалося підвищення частоти розвитку набряку легенів, незважаючи на відсутність ознак прогресування серцевої недостатності. Синдром "скасування" Незважаючи на відсутність у БМКК синдрому "скасування", припинення лікування амлодпіном бажано проводити поступово зменшуючи дозу препарату. Амлодипін не запобігає розвитку синдрому "скасування" при різкому припиненні прийому бета-адреноблокаторів. Периферичні набряки Незначно або помірно виражені периферичні набряки були найчастішим небажаним явищем амлодипіну у клінічних дослідженнях. Частота виникнення периферичних набряків зростає зі збільшенням дози (при застосуванні амлодипіну в дозі 2,5 мг, 5 мг та 10 мг на добу набряки виникали відповідно у 1,8%, 3% та 10,8% пацієнтів). Слід ретельно диференціювати периферичні набряки, пов'язані із застосуванням амлодипіну, від симптомів прогресування лівшлуночкової серцевої недостатності. Порушення функції печінки Контрольовані дослідження у пацієнтів із порушенням функції печінки не проводились. У невеликої кількості пацієнтів з легкою та помірною печінковою недостатністю відмічено збільшення Т1/2 амлодипіну. Пацієнти з печінковою недостатністю за необхідності застосування амлодипіну повинні перебувати під наглядом лікаря. У деяких випадках (наприклад, при помірній печінковій недостатності) рекомендується застосування нижчої початкової дози амлодипіну (2,5 мг на добу). Літній вік У пацієнтів похилого віку може збільшуватись Т1/2 та знижуватися кліренс амлодипіну. У клінічних дослідженнях частота небажаних явищ у пацієнтів віком ≥65 років була приблизно на 6% вищою, ніж у молодших пацієнтів. Зміна доз амлодипіну не потрібна, але необхідне ретельніше спостереження за пацієнтами даної категорії. Інше У період терапії амлодипіном необхідно контролювати масу тіла та споживання кухонної солі, показано призначення відповідної дієти. Необхідна підтримка гігієни зубів та спостереження у стоматолога (для запобігання болючості, кровоточивості та гіперплазії ясен). Валсартан Порушення функції нирок Досвід безпечного застосування валсартану у пацієнтів з КК менше 10 мл/хв та у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, відсутні, тому застосовувати валсартан у таких пацієнтів необхідно з обережністю. У пацієнтів з КК понад 10 мл/хв корекція дози не потрібна. Порушення функції печінки У пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого та помірного ступеня без явищ холестазу застосовувати валсартан необхідно з обережністю. Гіперкаліємія При одночасному застосуванні валсартану з біологічно активними добавками, що містять калій, калійзберігаючими діуретиками, калій містять замінниками солі, або з іншими препаратами, які можуть викликати підвищення концентрації калію в крові (наприклад, з гепарином), слід бути обережним і проводити регулярний контроль вмісту калію в крові . Двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки. Застосування валсартану коротким курсом у пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, що розвинулася вдруге внаслідок одностороннього стенозу артерії єдиної нирки, не призводить до будь-якої істотної зміни показників ниркової гемодинаміки, концентрації креатиніну сироватки крові або азоту сечовини крові. Однак, враховуючи, що інші лікарські засоби, що впливають на РААС, можуть викликати підвищення концентрації сечовини та креатиніну у сироватці крові у пацієнтів з двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки, як запобіжний засіб рекомендується контроль цих показників. Первинний гіперальдостеронізм Валсартан не є ефективним для лікування артеріальної гіпертензії у пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом, оскільки у даної категорії пацієнтів не відзначається активація РААС. Трансплантація нирки Дані щодо безпеки застосування валсартану у пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, відсутні. Дефіцит в організмі натрію та/або зниження ОЦК У пацієнтів з вираженим дефіцитом ОЦК, наприклад, які отримують високі дози діуретиків, в окремих випадках на початку лікування препаратом може розвиватися артеріальна гіпотензія, що супроводжується клінічними проявами. Перед початком лікування препаратом валсартан слід провести корекцію вмісту в організмі натрію та/або заповнити ОЦК, у тому числі шляхом зменшення дози діуретика. Ангіоневротичний набряк, включаючи набряк Квінке Ангіоневротичний набряк, у тому числі набряк гортані та голосових зв'язок, що призводить до обструкції дихальних шляхів та/або набряк обличчя, губ, глотки та/або набряк язика, зустрічався у пацієнтів, які отримували валсартан, у деяких із цих пацієнтів раніше виникав ангіоневротичний набряк на тлі прийому інших препаратів, зокрема інгібіторів АПФ. Прийом валсартану у разі розвитку ангіоневротичного набряку має бути негайно скасовано, відновлення прийому валсартану заборонено. ХСН/період після перенесеного інфаркту міокарда У пацієнтів з ХСН або після перенесеного інфаркту міокарда, які починають лікування препаратом валсартан, часто відзначається деяке зниження артеріального тиску, у зв'язку з чим рекомендується контроль артеріального тиску на початку терапії. За умови дотримання рекомендацій щодо режиму дозування зазвичай не виникає необхідності відміни валсартану через артеріальну гіпотензію. Оцінка стану пацієнтів із ХСН повинна включати оцінку функції нирок. Внаслідок інгібування системи РААС у деяких пацієнтів можливі порушення ниркової функції. У пацієнтів з ХСН III-IV функціонального класу за класифікацією NYHA, функція нирок яких залежить від стану РААС, лікування інгібіторами АПФ та АРА II може супроводжуватися олігурією та/або наростанням азотемії та в окремих випадках розвитком гострої ниркової недостатності та/або летальним результатом. Тому у цих категорій пацієнтів перед застосуванням валсартану, а також періодично під час лікування препаратом необхідно проводити оцінку функції нирок. Комбінована терапія при артеріальній гіпертензії При артеріальній гіпертензії валсартан може застосовуватися у монотерапії, а також спільно з іншими гіпотензивними засобами, зокрема з діуретиками. Комбінована терапія в період після перенесеного інфаркту міокарда Можливе застосування валсартану в комбінації з іншими лікарськими препаратами, що застосовуються після перенесеного інфаркту міокарда, а саме тромболітиками, ацетилсаліцилової кислотою як антиагрегантний засіб, бета-адреноблокатори та інгібітори ГМГ-КоА-редуктази. У даній категорії пацієнтів не рекомендується застосовувати препарат валсартан одночасно з інгібіторами АПФ, оскільки комбінована терапія не має переваг перед монотерапією валсартаном або інгібітором АПФ щодо показників загальної смертності з будь-якої причини. Комбінована терапія при ХСН При ХСН валсартан може застосовуватися як у монотерапії, так і одночасно з іншими засобами – діуретиками, серцевими глікозидами, а також інгібіторами АПФ або бета-адреноблокаторами. У цій категорії пацієнтів не рекомендується застосування потрійної комбінованої терапії інгібіторами АПФ, бета-адреноблокатором та валсартаном. Подвійна блокада РААС При лікуванні препаратами, що впливають на РААС, особливо при їх комбінації, у чутливих пацієнтів повідомлялося про виражене зниження АТ, непритомність, інсульт, гіперкаліємію та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Потрібно бути обережними при комбінації АРА II, включаючи валсартан, з іншими препаратами, що блокують РААС, такими як інгібітори АПФ або аліскірен. Одночасне застосування АРА II з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане у пацієнтів з цукровим діабетом та/або з помірною або тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ менше 60 мл/хв/1,73 м² площі поверхні тіла) та не рекомендується у інших пацієнтів. Одночасне застосування АРА II з інгібіторами АПФ протипоказане у пацієнтів з діабетичною нефропатією та не рекомендується у інших пацієнтів. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Відсутні дані про вплив препарату Валз Комбі на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. У зв'язку з можливим виникненням запаморочення або підвищеної втоми слід дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом або роботі з механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. речовини, що діють: валсартан 80,00 мг, гідрохлортіазид 12,50 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна pH 102 - 36,00 мг, лактози моногідрат - 29,72 мг, кроскармелоза натрію - 10,80 мг, повідон К29/32 - 7,20 мг, тальк - 1,80 мг, магнію ,26 мг, кремнію діоксид колоїдний – 0,72 мг; оболонка плівкова: Опадрай II 85G34642 Рожевий 7,20 мг (полівініловий спирт – 3,17 мг, тальк – 1,44 мг, титану діоксид – 1,39 мг, макрогол 3350 – 0,89 мг, лецитин – 0,25 мг, барвник заліза оксид червоний – 0,03 мг, барвник заліза оксид жовтий – 0,03 мг, барвник заліза оксид чорний – 0,0006 мг). По 1, 2, 4 блістери або стрипи по 7 таблеток; по 1, 2, 3, 10 блістерів або стрипів по 10 таблеток; по 4 або 7 блістерів або стрипів по 14 таблеток разом з інструкцією із застосування в картонній пачці з контролем першого розтину.Опис лікарської формиОвальні двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою рожевого кольору, з маркуванням "V" з одного боку та "Н" з іншого боку.Фармакотерапевтична групаГіпотензивний комбінований засіб (блокатор рецепторів ангіотензину II + діуретик)ФармакокінетикаВалсартан Після прийому внутрішньо абсорбція – швидка, ступінь всмоктування варіабельна. Біодоступність – 23%. Час досягнення максимальної концентрації (ТСmах) - 2 год. При прийомі з їжею площа під кривою "концентрація-час" (AUC) зменшується на 48%, що не супроводжується клінічно значущим зменшенням терапевтичного ефекту. Зв'язок із білками плазми крові – 94-97%. При досягненні рівноважного стану обсяг розподілу – 17 л. Препарат метаболізується ферментною системою CYP2C9. Період напіввиведення (Т1/2) -9 год. Виводиться через кишечник – 70%, нирками – 30%, переважно у незміненому вигляді. Гідрохлоротіазид Після внутрішнього прийому гідрохлортіазид швидко всмоктується. Біодоступність становить 60-80%. ТСmах -2-5 год. Зв'язок з білками плазми крові 60-80%. Проникає через гематоплацентарний бар'єр та у грудне молоко. T1/2 – 6-15 год. Не метаболізується печінкою. Виводиться нирками: більше 95% дози у незміненому вигляді та близько 4% – у вигляді гідролізату – 2-аміно-4-хлоро-m-бензенедисульфонаміду. Валсартан/гідрохлортіазид При сумісному застосуванні з валсартаном системна біодоступність гідрохлортіазиду зменшується приблизно на 30%, сам гідрохлортіазид не істотно впливає на кінетику валсартану. Зазначена взаємодія не впливає на ефективність комбінованого застосування.ФармакодинамікаКомбінований препарат, що має гіпотензивну дію, що складається з блокатора рецепторів ангіотензину II та тіазидного діуретика. Валсартан - периферичний вазодилататор, має гіпотензивну та діуретичну дію. Специфічний блокатор рецепторів AT1 ангіотензину II не інгібує АПФ; не впливає на вміст загального холестерину, тригліцеридів, глюкози та сечової кислоти, не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що мають значення для регуляції функцій серцево-судинної системи. Відзначається зниження артеріального тиску (АТ), що не супроводжується зміною частоти пульсу. Гідрохлортіазид – тіазидний діуретик середньої сили. Знижує реабсорбцію іонів натрію на рівні кортикального сегмента петлі Генле, не впливаючи на її ділянку, що проходить у мозковому шарі нирки, що визначає слабкіший діуретичний ефект порівняно з фуросемідом. Блокує карбоангідразу в проксимальному відділі звивистих канальців, посилює виведення нирками іонів калію (у дистальних канальцях іони натрію обмінюється на іони калію), гідрокарбонатів та фосфатів. Практично не впливає на кислотно-основний стан (іони натрію виводяться або разом з іонами хлору або гідрокарбонатом, тому при алкалозі посилюється виведення гідрокарбонату, при ацидозі - іонів хлору). Підвищує виведення магнію; затримує в організмі іони кальцію та урати. Діуретичний ефект розвивається через 1-2 год, досягає максимуму через 4 год, триває 10-12 год.Дія знижується при зменшенні швидкості клубочкової фільтрації та припиняється за її величиною менше 30 мл/хв. Знижує артеріальний тиск (АТ) за рахунок зменшення об'єму циркулюючої крові (ОЦК), зміни реактивності судинної стінки, зниження пресорного впливу ендогенних катехоламінів (адреналіну та норадреналіну) та посилення депресорного впливу на ганглії. Максимальний гіпотензивний ефект спостерігається у перші 2-4 тижні лікування.Показання до застосуванняАртеріальна гіпертензія (пацієнтам, яким показано комбіновану терапію).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до активних компонентів або допоміжних речовин препарату; порушення функції печінки, пов'язані з непрохідністю жовчних шляхів (в т.ч. біліарний цироз, холестаз); Анурія; Хронічна ниркова недостатність (кліренс креатиніну (КК) менше 30 мл/хв.), у т.ч. пацієнти, які перебувають на гемодіалізі; Гіпонатріємія, гіпокаліємія, гіперкальціємія, гіперурикемія з клінічними проявами, рефрактерність до адекватної терапії; Системний червоний вовчак (ВКВ); Вік до 18 років (безпека та ефективність не встановлені); Вагітність, період лактації. З обережністю: стеноз ниркової артерії (односторонній або двосторонній), трансплантація нирки (немає даних щодо безпеки при застосуванні валсартану у пацієнтів, які недавно перенесли трансплантацію нирки); стани, що супроводжуються зниженням ОЦК (в т.ч. діарея, блювання); одночасний прийом із препаратами солей калію, калійзберігаючими діуретиками, а також з лікарськими засобами, які можуть спричинити підвищення концентрації калію в крові (наприклад, гепарином); при одночасному прийомі з тіазидними діуретиками; зі слабкими або помірно вираженими порушеннями функції печінки за відсутності явищ холестазу.Побічна діяЗапаморочення, відчуття втоми, діарея, біль у животі, нудота, кашель, риніт, фарингіт, вірусні інфекції, зниження показника гематокриту, гіперкаліємія, гіперкреатинінемія, артралгія, біль у грудях, алергічні реакції, ангіоневротичний набряк, свербіж, шкіра висипання, порушення функції нирок. Потенційно можливі: валсартан – набряки, безсоння, астенія, зниження лібідо (менше 1%); гідрохлортіазид – розлад водно-електролітного балансу; часто: кропив'янка, зниження апетиту, нудота, блювання, ортостатична гіпотензія, зниження потенції; рідко: фотосенсибілізація, запор або діарея, неприємні відчуття в животі, внутрішньопечінковий холестаз, жовтяниця, аритмії, біль голови, депресія, парестезії, порушення зору, тромбоцитопенія, іноді з пурпурою; дуже рідко: некротизуючий васкуліт, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), шкірні реакції, що нагадують ВКВ, загострення шкірних проявів ВКВ, панкреатит, лейкопенія, агранулоцитоз, пригнічення кісткового мозку, гемолітична анемія, пневмоніт,Взаємодія з лікарськими засобамиМожливе посилення антигіпертензивного ефекту при сумісному застосуванні з іншими антигіпертензивними засобами (такими як вазодилататори, бета-адреноблокатори та ін.). Посилює нейротоксичність саліцилатів, побічні ефекти серцевих глікозидів, кардіотоксичну та нейротоксичну дію препаратів літію, ефективність курареподібних міорелаксантів. Знижує виведення хінідину, послаблює дію гіпоглікемічних засобів для прийому внутрішньо, норепінефрину, епінефрину та протиподагричних засобів. Збільшує частоту алергічних реакцій до алопуринолу; зменшує виведення нирками цитотоксичних засобів (циклофосфамід, метотрексат) та призводить до посилення їх мієлосупресивної дії. Лікарські засоби, що інтенсивно зв'язуються з білками крові (непрямі антикоагулянти, клофібрат, нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП)), посилюють діуретичний ефект. Гіпотензивний ефект посилюють барбітурати, фенотіазини, трициклічні антидепресанти, етанол. При одночасному прийомі метилдопи можливий розвиток гемолізу; Колестирамін зменшує абсорбцію. Ризик розвитку гіпокаліємії підвищується при одночасному призначенні салуретиків, кортикостероїдів, адренокортикотропного гормону (АКТГ), амфотерицину В, карбеноксолону, пеніциліну G та похідних саліцилової кислоти. Підвищення біодоступності тіазидного діуретика спостерігається при одночасному призначенні холіноблокаторів (наприклад, атропіну, біперидену), що, мабуть, пов'язане зі зниженням рухової активності шлунково-кишкового тракту та уповільненням спорожнення шлунка. При сумісному застосуванні тіазидних діуретиків із вітаміном D або солями кальцію можливе підвищення концентрації кальцію у сироватці крові. Одночасне призначення циклоспорину може призвести до підвищення концентрації сечової кислоти в крові, що підвищує ризик розвитку гіперурикемії і може спровокувати напад подагри.Спосіб застосування та дозиВсередину, незалежно від часу їди, запиваючи достатньою кількістю рідини. Наведені нижче дози препарату Валз Н вказані у співвідношенні валсартан/гідрохлортіазид. Рекомендована доза – по 1 таблетці Валз Н один раз на добу дозуванням 80/12,5 мг. У пацієнтів, для яких добова доза 80/12,5 мг не дає бажаного ефекту, рекомендується збільшити добову дозу Валз Н до 160/12,5 мг для тих пацієнтів, яким показано подальше зниження АТ добова доза препарату Валз Н становить 160/25 мг відповідно. Хворим із порушенням функції нирок, коли КК становить понад 30 мл/хв., а також у хворих зі слабко або помірно вираженими порушеннями функції печінки за відсутності явищ холестазу не потрібне коригування дози препарату Валз Н.ПередозуванняСимптоми: зниження артеріального тиску, що може призвести до втрати свідомості та колапсу. Лікування: промивання шлунка, прийом достатньої кількості активованого вугілля, внутрішньовенно 0.9% розчин натрію хлориду. Валсартан не виводиться при діалізі через активне зв'язування з білками плазми. Гемодіаліз ефективний щодо гідрохлортіазиду.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему