Плива Хрватска д.о.о.

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему.

Дозировка: 10 мг Фасовка: N30 Форма выпуска: таб. покрытые пленочной оболочкой Упаковка: блистер Производитель: Плива Хрватска д. о.

Дозування: 10 мг Фасовка: N60 Форма выпуска: таб. покрытые пленочной оболочкой Упаковка: блистер Производитель: Плива Хрватска д. о.

Дозування: 10 мг Фасовка: N90 Форма выпуска: таб. покрытые пленочной оболочкой Упаковка: блистер Производитель: Плива Хрватска д. о.

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. чинна речовина пароксетину мезилат 25,83 мг, у перерахунку на пароксетин 20,00 мг; допоміжні речовини: кальцію безводний гідрофосфат 317,75 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію 5,95 мг, магнію стеарат 7,00 мг; плівкова оболонка: лактози моногідрат 3,81 мг, гіпромелоза 2,97 мг, титану діоксид (Е171) 2,60 мг, макрогол 4000 1,06 мг, заліза оксид жовтий (Е172) 0,16 мг, заліза оксид червоний (Е17 0,002 мг. По 10 таблеток у блістер із ПВХ/ПЕ/ПВДХ/ алюмінієвої фольги. По 3 блістери разом з інструкцією із застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиКруглі пігулки, покриті плівковою оболонкою, від жовтого до оранжевого кольору, з гравіюванням "РОТ 20" на одному боці та ризиком на обох сторонах.Фармакотерапевтична групаАнтидепресант.ФармакокінетикаПароксетин добре всмоктується після прийому внутрішньо та піддається метаболізму першого проходження через печінку. Оскільки метаболізм пароксетину включає стадію першого проходження через печінку, його кількість, що визначається в системній циркуляції менше, ніж абсорбується зі шлунково-кишкового тракту. При збільшенні дози пароксетину або при багаторазовому дозуванні, коли зростає навантаження на організм, відбувається часткове поглинання ефекту першого проходження через печінку та зниження плазмового кліренсу пароксетину. В результаті цього можливе підвищення концентрації пароксетину в плазмі та коливання фармакокінетичних параметрів, що може спостерігатися лише у тих. пацієнтів, які при прийомі низьких доз досягають низької концентрації препарату у плазмі. Пароксетин екстенсивно розподіляється у тканинах, і фармакокінетичні розрахунки показують, що лише 1% його присутній у плазмі, причому у терапевтичних концентраціях 95% пов'язано з білками плазми. Рівноважна концентрація досягається до 7-14 днів після початку лікування, і фармакокінетика під час тривалого лікування не змінюється. Клінічні ефекти пароксетину (побічна дія та ефективність) не корелюють з його концентрацією у плазмі. Основні метаболіти пароксетину являють собою полярні та кон'юговані, продукти окислення та метилювання, які швидко виводяться з організму, мають слабку фармакологічну активність і не впливають на його терапевтичну дію. При метаболізмі пароксетину не порушується обумовлене його дією селективне захоплення серотоніну. Виділення незміненого пароксетину з сечею зазвичай становить менше 2% дози, причому метаболіти становлять близько 64% ​​від дози. Кишечник екскретує близько 36% дози, ймовірно з жовчю, а незмінений пароксетин становить менше 1% від дози. Таким чином, пароксетин виводиться переважно як метаболітів. Виведення з організму метаболітів пароксетину є біфазним, спочатку в результаті метаболізму першого проходження через печінку, а потім воно контролюється системною елімінацією. Період напіввиведення зазвичай становить близько 16-24 годин. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках У пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок (КК менше 30 мл/хв) та у пацієнтів з порушеннями функції печінки концентрація пароксетину у плазмі підвищена. У пацієнтів похилого віку при застосуванні пароксетину у дозі 20, 30,40 мг на добу, мінімальна концентрація у плазмі підвищувалася на 70-80%, що слід враховувати при доборі початкової дози.ФармакодинамікаПароксетин є потужним та селективним інгібітором захоплення 5-гідрокситриптаміну (5-НТ, серотоніну) нейронами головного мозку, що визначає його антидепресивну дію та ефективність при лікуванні обсесивно-компульсивного (ОКР) та панічного розладу. Пароксетин має низький афінітет до мускаринових холінергічних рецепторів, має лише слабкі антихолінергічні властивості. Маючи селективну дію, на відміну від трициклічних антидепресантів, пароксетин показав низький афінітет до α-1, α-2, β-адренорецепторів, а також до дофамінових (Д2), 5-HT1-, 5-НТ2-серотонінових та Hi-гістамінових рецепторів . Пароксетин не пригнічує ЦНС, не порушує психомоторні функції і не потенціює пригнічуючу дію на них етанолу. Як і інші селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну, пароксетин спричиняє симптоми надмірної стимуляції 5-НТ-рецепторів при введенні тваринам, які раніше отримували інгібітори моноаміноксидази (МАО) або триптофан. За даними дослідження поведінки та змін ЕЕГ, у пароксетину виявляються слабкі активуючі властивості при застосуванні доз, що перевищують ті, що потрібні для інгібування зворотного захоплення серотоніну. За своєю природою його активуючі властивості не є "амфетаміноподібними". У здорових добровольців він не викликає значної зміни артеріального тиску, частоти серцевих скорочень та ЕКГ. На відміну від антидепресантів, які пригнічують захоплення норадреналіну, пароксетин набагато слабше пригнічує антигіпертензивні ефекти гуанетидину.Показання до застосуванняДепресивний розлад; обсесивно-компульсивний розлад (ДКР); панічне розлад, у тому числі з агорафобією; соціальний тривожний розлад/соціальна фобія; генералізоване тривожне розлад; посттравматичний стресовий розлад.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до пароксетину та інших компонентів препарату; одночасне застосування з необоротними інгібіторами МАО (ІМАО) та протягом 14 днів після їх відміни, оборотними інгібіторами МАО та протягом 24 годин після їх відміни, тіоридазином, пімозидом; вагітність; період грудного вигодовування; дитячий вік до 18 років (ефективність та безпека не встановлена); непереносимість лактози; дефіцит лактази; глюкозо-галактозна мальабсорбція. З обережністю: Печінкова недостатність; ниркова недостатність; закритокутова глаукома; гіперплазія передміхурової залози; манія; патологія серця; епілепсія; при нестабільній епілепсії слід уникати прийому препарату; судомні стани; застосування електроімпульсної терапії; прийом препаратів та наявність захворювань, що підвищують ризик кровотечі; наявність факторів ризику підвищеної кровоточивості; літній вік.Вагітність та лактаціяФертильність. Пароксетин, як і інші селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну. можуть впливати на якість насіннєвої рідини. Цей ефект оборотний після відміни препарату. Вагітність. Не виявлено тератогенної чи виборчої ембріотоксичної активності. При прийомі препарату у першому триместрі вагітності збільшується ризик уроджених аномалій, зокрема серцево-судинної системи. При застосуванні на пізніх термінах вагітності збільшується ризик розвитку легеневої персистуючої гіпертензії новонароджених. Пароксетин протипоказаний до застосування при вагітності та в період грудного вигодовування.Побічна діяЧастота розвитку побічних ефектів класифікована згідно з рекомендаціями Всесвітньої організації охорони здоров'я: дуже часто – не менше 10%; часто – не менше 1%, але менше 10%; нечасто – не менше 0,1%, але менше 1%; рідко – не менше 0,01%, але менше 0,1%; дуже рідко (включаючи поодинокі випадки) – менше 0,01%. З боку крові та лімфатичної системи: нечасто – аномальна кровотеча, переважно, крововилив у шкіру та слизові оболонки (найчастіше синці); дуже рідко-тромбоцитопенія. З боку нервової системи: часто – сонливість, тремор, парестезії, безсоння, запаморочення, ненормальні сновидіння (у тому числі кошмари); нечасто – сплутаність свідомості, галюцинації, екстрапірамідні симптоми; рідко – манії, тривога, деперсоналізація, панічні атаки, синдром неспокійних ніг, судоми, акатизія; дуже рідко – серотоніновий синдром (ажитація, сплутаність свідомості, діафорез, галюцинації, гіперрефлексія, міоклонус, тахікардія, тремор, підвищене потовиділення, озноб); частота невідома - суїцидальні думки, суїцидальна поведінка (під час терапії пароксетином або ранні терміни після припинення лікування). У пацієнтів з руховими порушеннями або які приймають нейролептики – екстрапірамідні розлади з оромандибулярною дистонією. Деякі симптоми (сонливість, безсоння, ажитація, сплутаність свідомості, галюцинації, манії) можуть бути зумовлені основним захворюванням. З боку органу зору: часто – нечіткість зору; нечасто – мідріаз; дуже рідко - закрггвугільна глаукома. З боку органу слуху: частота невідома – шум у вухах. З боку серцево-судинної системи: нечасто – транзиторне підвищення або зниження АТ (зазвичай у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та тривогою), синусова тахікардія, ортостатична гіпотензія; дуже рідко – периферичні набряки. З боку травної системи: дуже часто – нудота, зниження апетиту; часто – сухість у роті, блювання, запор, діарея; рідко – підвищення активності "печінкових" трансаміназ; дуже рідко – шлунково-кишкова кровотеча, гепатит (іноді, з жовтяницею), печінкова недостатність (при розвитку побічних ефектів з боку печінки питання доцільності припинення терапії слід вирішувати у випадках, коли відзначається тривале підвищення показників функціональних проб). З боку сечовивідної системи: рідко – затримка сечовипускання, нетримання сечі. З боку сечостатевої системи: дуже часто – сексуальна дисфункція; рідко – пріапізм. З боку ендокринної системи: рідко – гіпопролактинемія/галакторея та гіпонатріємія (в основному у літніх пацієнтів), яка іноді обумовлена ​​синдромом недостатньої секреції антидіуретичного гормону. З боку опорно-рухового апарату: рідко – артралгія, міалгія. Алергічні реакції: дуже рідко – ангіоневротичний набряк, кропив'янка; рідко - шкірний висип; реакції фоточутливості Інші: дуже часто – астенія, холестеринемія, зниження апетиту, посилення потовиділення, позіхання, збільшення маси тіла; дуже рідко – периферичні набряки. Синдром "скасування" пароксетину; часто - запаморочення, сенсорні порушення, порушення сну, тривога, біль голови; нечасто – ажитація, нудота, тремор, сплутаність свідомості, пітливість, діарея.Взаємодія з лікарськими засобамиЗастосування пароксетину з ІМАО, у тому числі з лінезолідом – антибіотиком, що трансформується у неселективний оборотний ІМАО, протипоказане у зв'язку з високим ризиком розвитку серотонінового синдрому. Необхідний ретельний клінічний контроль стану пацієнтів при одночасному застосуванні пароксетину з серотонінергічними препаратами, у тому числі з L-триптофаном, триптанами, трамадолом, іншими препаратами групи селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІОЗС), літієм та рослинними препаратами, що містять. . може розвинутись серотоніновий синдром. Потрібен контроль стану пацієнта при одночасному застосуванні пароксетину з фентанілом, що застосовується для загального наркозу або для лікування хронічного болю. При одночасному застосуванні пароксетину з пімозидом у низькій дозі (2 мг одноразово) було зареєстровано підвищення концентрації пімозиду, що пояснюється властивістю пароксетину інгібувати ізофермент CYP2D6. Внаслідок вузького терапевтичного індексу пімозиду та його відомої здатності подовжувати інтервал QT, спільне застосування пімозиду та пароксетину протипоказано. Метаболізм та фармакокінетика пароксетину можуть змінюватися під впливом індукції або інгібування мікросомальних ферментів печінки, що беруть участь у його метаболізмі. При застосуванні пароксетину одночасно з інгібіторами ферментів, що беруть участь у метаболізмі лікарських препаратів, слід оцінити доцільність застосування дози пароксетину, що знаходиться у нижній частині діапазону терапевтичних доз. Початкову дозу пароксетину не потрібно коригувати, якщо його застосовують одночасно з препаратом, який є відомим індуктором ферментів, що беруть участь у метаболізмі лікарських препаратів (наприклад, карбамазепін, рифампіцин, фенобарбітал, фенітоїн). Будь-яке подальше коригування дози пароксетину має визначатися його клінічними ефектами (переносимість та ефективність). Одночасне застосування фосампренавіру/ритонавіру з пароксетином призводило до значного зниження концентрації пароксетину в плазмі. Будь-яка подальша корекція дози пароксетину повинна визначатися його клінічними ефектами (переносимість та ефективність). Щоденний прийом пароксетину значно підвищує концентрації в плазмі проциклідину. При виникненні антихолінергічних ефектів дозу проциклідину слід зменшити. Одночасне застосування пароксетину з протисудомними препаратами, у тому числі з карбамазепіном, фенітоїном, вальпроатом натрію, не впливає на їхню фармакокінетику та фармакодинаміку у пацієнтів з епілепсією. Клінічні дослідження показали, що абсорбція та фармакокінетика пароксетину не залежать або практично не залежать (тобто існуюча залежність не потребує зміни дози) від їди, антацидів, дигоксину, пропранололу, алкоголю. Як і інші антидепресанти, включаючи інші препарати групи СІОЗС, пароксетин пригнічує ізофермент CYP2D6, що відноситься до системи цитохрому Р450. Інгібування ізоферменту CYP2D6 може призводити до підвищення концентрацій у плазмі одночасно застосовуваних препаратів, які метаболізуються цим ізоферментом. До таких препаратів відносяться трициклічні антидепресанти (у тому числі амітриптилін, нортриптилін, іміпрамін та дезіпрамін), нейролептики фенотіазинового ряду (у тому числі перфеназин та тіоридазин), рисперидон, атомоксетин, деякі антиаритмічні препарати типу Iс (у тому числі пропафенон) . Одночасне застосування пароксетину з тамоксифеном може призвести до зниження концентрації активного метаболіту тамоксифену ,в плазмі крові" за рахунок пригнічення ізоферменту CYP2D6, і як наслідок, зменшити ефективність тамоксифену. Дослідження взаємодії in vivo при одночасному застосуванні, в умовах рівноважного стану, пароксетину і тер є субстратом ферменту CYP3А4, що показало, що пароксетин не впливає на фармакокінетику терфенадину, небажаних реакцій. Рекомендується бути обережним у пацієнтів, які приймають СІОЗС одночасно з антикоагулянтними препаратами (у тому числі варфарином), лікарськими препаратами, про які відомо, що вони можуть вплинути на функціональний стан тромбоцитів та підвищити ризик розвитку кровотечі (у тому числі з клозапіном), фенотіазинами, трицикліками. антидепресантами, нестероїдними протизапальними препаратами (у тому числі ацетилсаліцилової кислоти, іншими інгібіторами циклооксигенази-2).Спосіб застосування та дозиВнутрішньо, 1 раз на добу, вранці, під час їжі. Таблетку ковтають повністю, запиваючи водою. Доза підбирається індивідуально протягом перших двох-трьох тижнів після початку терапії та згодом за необхідності коригується. Депресивний розлад – 20 мг 1 раз на добу. У разі необхідності дозу поступово збільшують на 10 мг/добу, максимально до 50 мг/добу залежно від реакції пацієнта, максимальна добова доза не повинна перевищувати 50 мг. Через 2 -3 тижні після початку лікування слід оцінити ефективність та необхідність корекції дози пароксетину. Для усунення депресивних синдромів і запобігання рецидивам необхідно дотримуватися адекватної тривалості купуючої та підтримуючої терапії, яка може тривати кілька місяців і більше. При обсесивно-компульсивних розладах початкова терапевтична доза – 20 мг на добу з наступним щотижневим збільшенням на 10 мг. Середня терапевтична доза, що рекомендується, - 40 мг на добу, при необхідності доза може бути збільшена до 60 мг на добу. Тривалість підтримуючої терапії – від 6 місяців і більше. При панічних розладах початкова доза – 10 мг на добу (для зниження можливого ризику загострення панічної симптоматики), з наступним щотижневим збільшенням на 10 мг. Середня терапевтична доза – 40 мг на добу. Максимальна доза – 50 мг на добу. Низька початкова доза рекомендується для мінімізації можливого посилення симптоматики панічного розладу, що може виникати на початку лікування будь-якими антидепресантами. Рекомендується дотримуватися адекватних термінів терапії (від 3 місяців і більше). Соціально-тривожні розлади/соціофобія: початкова доза становить 20 мг на добу; при відсутності ефекту протягом як мінімум двох тижнів можливе збільшення дози максимально до 50 мг на добу. Дозу слід збільшувати на 10 мг з інтервалами не менше тижня відповідно до клінічного ефекту. Тривалість підтримуючої терапії від 3 місяців та більше. Генералізовані тривожні розлади: початкова та рекомендована дози – 20 мг на добу. За відсутності ефекту протягом щонайменше 2 тижнів можливе збільшення дози максимально до 50 мг на добу. Дозу слід збільшувати на 10 мг на добу з інтервалами не менше тижня відповідно до клінічного ефекту. Тривалість підтримуючої терапії від 2 місяців та більше. Посттравматичний стресовий розлад: для більшості пацієнтів початкова та терапевтична дози становлять 20 мг на добу. У деяких випадках рекомендується збільшення дози пароксетину до 50 мг на добу. Дозу слід збільшувати на 10 мг щотижня відповідно до клінічного ефекту. Тривалість під тримає терапії від 3 місяців і більше. При нирковій та/або печінковій недостатності рекомендована доза становить 20 мг на добу. Для пацієнтів похилого віку початкова доза - 10 мг, добова доза не повинна перевищувати 40 мг. Відміна препарату Плізіл. З метою попередження розвитку синдрому "скасування" припинення прийому препарату Плізил проводиться поступово і може бути рекомендована наступна схема відміни: зниження добової дози на 10 мг на тиждень; після досягнення дози 20 мг на добу пацієнти продовжують приймати цю дозу протягом 1 тижня і лише після цього препарат скасовують повністю. Якщо симптоми, відміни розвиваються під час, зниження дози або після відміни препарату, доцільно відновити прийом раніше призначеної дози. Надалі лікар може продовжити зниження дози, але повільніше. Застосування пароксетину в дітей віком протипоказано, т.к. безпека та ефективність пароксетину для даної вікової групи не встановлені.ПередозуванняСимптоми: нудота, блювання, тремор, сухість у роті, мідріаз, нечіткість зору, ністагм, лихоманка, зміни артеріального тиску, головний біль, мимовільні м'язові скорочення, ажитація, тривожність, синусова тахікардія, пітливість, сонливість. У дуже рідкісних випадках при одночасному прийомі з іншими психотропними засобами та/або алкоголем відзначалися зміни на електрокардіограмі, кома, а також смерть. Лікування: промивання шлунка, активоване вугілля. При необхідності – симптоматична терапія. Специфічного антидоту немає.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПід час лікування препаратом Плізил необхідно приділяти особливу увагу пацієнтам, які мають в анамнезі суїцидальну поведінку або суїцидальні думки, пацієнтам віком до 25 років, а також пацієнтам, які мають суїцидальні думки до початку лікування. Пацієнтів та обслуговуючий персонал слід попередити про необхідність стежити за погіршенням їх стану та/або появою суїцидальних думок/суїцидальної поведінки або думок про заподіяння собі шкоди під час всього курсу лікування, особливо на початку лікування та під час зміни дози препарату Плізил (збільшення та зниження) . У разі виникнення цих симптомів необхідно негайно звернутися за медичною допомогою. Необхідно пам'ятати, що такі симптоми як ажитація, акатизія або манія можуть бути пов'язані з основним захворюванням або бути наслідком терапії, що застосовується. Ймовірність виникнення акатизії найвища у перші кілька тижнів лікування. При виникненні симптомів клінічного погіршення (включаючи нові симптоми) та/або суїцидальних думок/поведінки, особливо при раптовій їх появі, наростанні тяжкості проявів, або в тому випадку, якщо вони не були частиною попереднього симптомокомплексу у даного пацієнта, необхідно переглянути режим терапії відміни препарату Плізил. У поодиноких випадках на фоні лікування пароксетином може виникнути серотоніновий синдром або симптоматика, подібна до злоякісного нейролептичного синдрому, особливо якщо пароксетин застосовують одночасно з іншими серотонінергічними препаратами та/або нейролептиками. Ці синдроми представляють потенційну загрозу життю і тому лікування пароксетином необхідно припинити у разі їх виникнення (вони характеризуються такими симптомами: гіпертермія, м'язова ригідність, міоклонус, вегетативні розлади з можливими швидкими змінами показників життєво важливих функцій, зміни психічного статусу, вкрай виражену ажитацію, що прогресує до делірію і коми) і почати підтримуючу симптоматичну терапію.Пароксетин не слід застосовувати одночасно з попередниками серотоніну (як-от L-триптофан, окситриптан) у зв'язку з ризиком розвитку серотонінергічного синдрому. Великий депресивний епізод може бути початковим проявом біполярного розладу. Лікування такого епізоду одним тільки антидепресантом може збільшити ймовірність прискореного розвитку змішаного/маніакального епізоду у пацієнтів, які схильні до ризику виникнення біполярного розладу. Перед початком лікування антидепресантом необхідно провести ретельний скринінг для оцінки ризику виникнення у даного пацієнта біполярного розладу; такий скринінг повинен включати збір детального психіатричного анамнезу, включаючи дані про наявність у сім'ї випадків суїциду, біполярного розладу та депресії. Препарат Плізил слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які мають в анамнезі манію. Лікування препаратом Плізил слід починати обережно, не раніше як через 2 тижні після припинення терапії інгібіторами МАО; дозу препарату Плізил слід підвищувати поступово до досягнення оптимального терапевтичного ефекту. Рекомендується бути обережним при лікуванні препаратом Плізил пацієнтів з порушенням функції нирок і пацієнтів з порушеннями функції печінки. Як і інші антидепресанти, препарат Плізил слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з епілепсією. Частота судомних нападів у пацієнтів, які приймають пароксетин, не перевищує 0,1%. У разі виникнення судомного нападу лікування препаратом Плізил слід припинити. Є обмежений досвід одночасного застосування пароксетину та електросудомної терапії. Препарат Плізил (як інші селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну) може викликати мідріаз. Препарат Плізил необхідно застосовувати з обережністю у пацієнтів із закритокутовою глаукомою. При лікуванні препаратом Плізил гіпонатріємія виникає рідко і переважно у пацієнтів похилого віку і нівелюється після його відміни. Повідомлялося про крововиливи у шкіру та слизові оболонки (включаючи шлунково-кишкові кровотечі) у пацієнтів, які приймають пароксетин, тому препарат Плізил слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які одночасно отримують препарати, що підвищують ризик кровотеч, у пацієнтів із відомою схильністю до кровотеч та у пацієнтів. із захворюваннями, що привертають до кровотеч. При лікуванні пацієнтів із захворюваннями серця слід дотримуватися запобіжних заходів, контролюючи функціональний стан серцево-судинної системи. Як і при відміні багатьох психотропних лікарських препаратів, припинення лікування пароксетином (особливо різке) може викликати такі симптоми, як запаморочення, сенсорні порушення (включаючи парестезію та відчуття розряду електричного струму), порушення сну (включаючи яскраві сни), ажитація або тривога, нудота , головний біль, тремор, сплутаність, свідомість, діарея та пітливість. У більшості пацієнтів ці симптоми є легкими або помірно вираженими і проходять мимовільно. Зазвичай симптоми відміни виникають у перші кілька днів після відміни препарату, однак у поодиноких випадках відмічені після випадкового пропускання однієї дози. Як правило, ці симптоми проходять самостійно протягом двох тижнів, але деякі пацієнти зберігаються до 2-3 міс. и більше.Рекомендується поступово знижувати дозу пароксетину (протягом кількох тижнів або місяців перед його повним скасуванням залежно від стану пацієнта). Виникнення симптомів відміни означає, що препарат Плизил викликає залежність. Виявлено зв'язок переломів кісток з прийомом антидепресантів, включаючи СІЗЗС. Можливість переломів кісток слід враховувати під час застосування препарату Плізил. При лікуванні або профілактиці раку грудей препаратом тамоксифен слід враховувати, що ефективність тамоксифену зменшується при одночасному застосуванні з пароксетином, більшою мірою ризик зростає при одночасному застосуванні протягом тривалого часу. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Терапія препаратом Ппізил не викликає когнітивних порушень та психомоторної загальмованості. Проте, як і при лікуванні будь-якими психотропними препаратами, при застосуванні препарату Плізил пацієнтам слід бути обережними при виконанні дій, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: рисперидон 4000 мг; допоміжні речовини: лактози моногідрат 132,000 мг, целюлоза мікрокристалічна 56,486 мг, крохмаль кукурудзяний 34,486 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію (тип А) 10.000 мг, тальк 1,514 мг, магнію; плівкова оболонка таблетки: опадрай 1131 F58914 білий (гіпромелоза 3,464 мг, лактози моногідрат 2,694 мг, титану діоксид (Е171) 2,501 мг, макрогол-4000 0,961 мг і 000 індигокармін (Е132) 0,015 мг. 10 таблеток поміщають у блістер із IIBX/ПВДХ та фольги алюмінієвої. По 2 або 6 блістерів разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиКруглі, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою зеленого кольору, з ризиком на одному боці.Фармакотерапевтична групаАнтипсихотичне засіб (нейролептик).ФармакокінетикаВсмоктування Рисперидон після перорального прийому повністю абсорбується, досягаючи максимальних концентрацій у плазмі через 1-2 години. Абсолютна біодоступність рисперидону після внутрішнього прийому становить 70%. Відносна біодоступність після внутрішнього прийому рисперидону у формі таблеток становить 94% при порівнянні з рисперидоном у формі розчину. Їжа не впливає на абсорбцію препарату, тому рисперидон можна призначати незалежно від прийому їжі. Рівноважна концентрація рисперидону в організмі у більшості пацієнтів досягається протягом 1 дня. Рівноважна концентрація 9-гідроксирисперидону досягається протягом 4-5 днів. Розподіл Рисперидон швидко розподіляється в організмі. Об'єм розподілу становить 1-2 л/кг. У плазмі рисперидон зв'язується з альбуміном та альфа1-кислим глікопротеїном. Рисперидон на 90% зв'язується білками плазми, 9-гідроксирисперидон – на 77%. Метаболізм та виведення Рисперидон метаболізується ізоферментом GYP 2D6 до 9-гідроксирисперидону, який має аналогічну рисперидону фармакологічну дію. Рисперидон та 9-гідроксирисперидон складають активну антипсихотичну фракцію. Ізофермент CYP2D6 схильний до генетичного поліморфізму. У пацієнтів з інтенсивним метаболізмом за ізоферментом CYP2D6 рисперидон швидко перетворюється на 9 - гідроксирисперидон, тоді як у пацієнтів із слабким метаболізмом ця трансформація відбувається набагато повільніше. Хоча пацієнти з інтенсивним метаболізмом мають нижчу концентрацію рисперидону та більш високу концентрацію 9-гідроксирисперидону, ніж пацієнти зі слабким метаболізмом,сумарна фармакокінетика рисперидону та 9-гідроксирисперидону (активна антипсихотична фракція) після прийому однієї або декількох доз схожа у пацієнтів з інтенсивним та слабким метаболізмом CYP2D6. Іншим шляхом метаболізму рисперидону є N-дезалкілювання. Дослідження in vitro на мікросомах печінки людини показали, що рисперидон у клінічно значущих концентраціях, в цілому, не пригнічує метаболізм лікарських препаратів, що піддаються біотрансформації ізоферментами системи Р450, включаючи CYP 1А2, CYP2A6, CYP 2С8/9/1/ та CYP3A5. Через тиждень після початку застосування препарату 70% дози виводиться нирками. 14% – через кишечник. У сечі рисперидон разом із 9-гидроксирисперидоном становлять 35-45% дози. Решту складають неактивні метаболіти. Після перорального прийому у хворих із психозом рисперидон виводиться з організму з періодом напіввиведення (Т1/2) близько 3 годин. Т1/2 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції становить 24 години. Лінійність Концентрація рисперидону в плазмі прямо пропорційна прийнятій дозі в терапевтичному діапазоні доз. Літні пацієнти та пацієнти з печінковою та нирковою недостатністю Після одноразового прийому рисперидону у пацієнтів похилого віку концентрації активної антипсихотичної фракції в плазмі були в середньому на 43% більше, період напіввиведення тривав на 38% довше, а кліренс зменшувався на 30%. У пацієнтів з нирковою недостатністю спостерігалося підвищення плазмової концентрації та зниження кліренсу активної антипсихотичної фракції в середньому на 60%. У пацієнтів із печінковою недостатністю концентрації рисперидону у плазмі не змінювалися, проте середня концентрація вільної фракції рисперидону збільшувалася на 35%. Діти Фармакокінетика рисперидону, 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції у дітей співставна з такою у дорослих пацієнтів. Вплив раси та куріння Популяційний фармакокінетичний аналіз не виявив очевидного впливу статі, раси чи куріння на фармакокінетику рисперидону та активної фармакокінетичної фракції.ФармакодинамікаРисперидон - це селективний моноамінергічний антагоніст, що має високий афінітет до серотонінергічних 5-HT2 і дофамінергічних D2-рецепторів. Рисперидон зв'язується також з α1-адренергічними рецепторами і, дещо слабше, з H1-гістамінергічними та α2-адренергічними рецепторами. Рисперидон не має тропності до холінергічних рецепторів. Рисперидон зменшує продуктивну симптоматику шизофренії, викликає менше пригнічення моторної активності та меншою мірою індукує каталепсію, ніж класичні нейролептики. Збалансований центральний антагонізм до серотоніну та дофаміну, ймовірно, зменшує схильність до екстрапірамідних побічних дій та розширює терапевтичну дію препарату з охопленням негативних та афективних симптомів шизофренії.Показання до застосуванняЛікування шизофренії у дорослих та дітей віком від 13 років; лікування маніакальних епізодів, пов'язаних з біполярним розладом середнього та тяжкого ступеня у дорослих та дітей віком від 10 років; короткострокове (до 6 тижнів) лікування безперервної агресії у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня, що не піддається нефармакологічним методам корекції, і коли є ризик заподіяння шкоди пацієнтом самому собі чи іншим особам; короткострокове (до 6 тижнів) симптоматичне лікування безперервної агресії у структурі поведінки у дітей від 5 років з розумовою відсталістю, діагностованою відповідно до DSM-IV. при якій через тяжкість агресії або іншої деструктивної поведінки потрібне медикаментозне лікування. Фармакотерапія має бути частиною ширшої програми лікування, у тому числі психологічних та освітніх заходів. Рисперидон повинен призначатися фахівцем у галузі дитячої неврології та дитячої психіатрії або лікарем, добре знайомим із лікуванням розладів поведінки у дітей та підлітків.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до компонентів препарату; непереносимість лактози; дефіцит лактази. синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції; фенілкетонурія; дитячий вік до 13 років при лікуванні шизофренії; маса тіла менше 50 кг при лікуванні безперервної агресії в структурі розладу поведінки; дитячий вік до 10 років при лікуванні маніакальних епізодів, пов'язаних із біполярним розладом. З обережністю: Захворювання серцево-судинної системи (хронічна серцева недостатність, перенесений інфаркт міокарда, порушення провідності серцевого м'яза); зневоднення та гіповолемія; порушення мозкового кровообігу; хвороба Паркінсона; судоми (у тому числі в анамнезі); тяжка ниркова або печінкова недостатність; зловживання лікарськими засобами чи лікарська залежність; стани, що призводять до розвитку тахікардії типу "пірует" (брадикардія, порушення електролітного балансу, супутній прийом лікарських засобів, що подовжують інтервал QT); пухлина мозку, кишкова непрохідність, випадки гострого передозування ліків, синдром Рейє (протиблювотний ефект рисперидону може маскувати симптоми цих станів); фактори ризику розвитку тромбоемболії венозних судин; хвороба дифузних тілець Леві; пацієнти похилого віку із цереброваскулярною деменцією; вагітність.Вагітність та лактаціяВагітність Повноцінних досліджень із застосування рисперидону у вагітних жінок не проводилося. За даними спостережень у постмаркетинговому періоді, при застосуванні рисперидону під час останнього триместру вагітності у новонародженого виникли оборотні екстрапірамідні симптоми, тому новонароджені повинні перебувати під ретельним наглядом. У дослідженнях на тваринах рисперидон не мав тератогенної дії, проте спостерігалися інші види токсичної дії на репродуктивну систему. Потенційний ризик для людей невідомий. Рисперидон можна використовувати під час вагітності, лише якщо очікувана користь застосування препарату для вагітної жінки перевищує потенційний ризик для плода. При необхідності припинення прийому препарату під час вагітності слід скасувати поступово. Грудне годування У дослідженнях у тварин рисперидон та 9-гідроксирисперидон проникали у грудне молоко. Було також продемонстровано, що рисперидон та 9-гідроксирисперидон у невеликих кількостях проникають у грудне молоко у людей. Дані щодо побічних дій у немовлят, які перебувають на грудному вигодовуванні, відсутні. Тому питання про грудне вигодовування має вирішуватися з урахуванням можливого ризику для дитини.Побічна діяНайпоширенішими побічними ефектами (частота виникнення ≥10%) були: паркінсонізм, головний біль та безсоння. Побічні ефекти рисперидону в терапевтичних дозах наведені з розподілом за частотами та системами органів. Частоту побічних ефектів класифікували таким чином: дуже часті (≥1/10 випадків), часті (≥1/100 та У кожній частотній групі побічні дії представлені як зменшення їх важливості. Порушення лабораторних та інструментальних показників: часто – збільшення рівня пролактину1, збільшення маси тіла, нечасто – подовження інтервалу QT на електрокардіограмі, відхилення ЕКГ. збільшення рівня трансаміназ, зменшення кількості лейкоцитів у крові, підвищення температури тіла, збільшення кількості еозинофілів у крові, зменшення рівня гемоглобіну, збільшення рівня креатинфосфокінази, підвищення концентрації холестерину; рідко – зниження температури тіла, підвищення концентрації тригліцеридів. З боку серцево-судинної системи: часто – тахікардія, артеріальна гіпертензія; нечасто – атріовентрикулярна блокада, блокада пучка Гіса, фібриляція передсердь, відчуття серцебиття, порушення провідності серця: рідко – синусова брадикардія, емболія легеневої артерії, тромбоз глибоких вен. Гематологічні порушення та порушення лімфатичної системи: нечасто – анемія, тромбоцитопенія; рідко – гранулоцитопенія, агранулоцитоз. З боку нервової системи: дуже часто – паркінсонізм2, головний біль, сонливість, сдація; часто - акатизія2, запаморочення2, тремор2, дистонія2, дискінезія2; нечасто - відсутність реакції на подразники, втрата свідомості, непритомність, порушення свідомості, інсульт, транзигорна ішемічна атака, дизартрія, порушення уваги, гіперсомнія, постуральне запаморочення, порушення рівноваги, пізня дискінезія, порушення мови, порушення координації, гіпестезія, розлад, розлад смаку, судоми, церебральна ішемія, порушення рухів; рідко – злоякісний нейролептичний синдром, діабетична кома, цереброваскулярні порушення, тремор голови. Офтальмологічні порушення: часто – нечіткий зір, кон'юнктивіт; нечасто - почервоніння очей, порушення зору, виділення з очей, набряк області навколо очей, сухість очей, посилена сльозотеча, світлобоязнь; рідко – зниження гостроти зору, мимовільні обертання очних яблук, глаукома, інтраопераційний синдром в'ялої райдужної оболонки. З боку вуха та лабіринту: нечасто – біль у вусі, шум у вухах. Респіраторні, торакальні порушення та порушення середостіння: часто – задишка, носова кровотеча, кашель, закладеність носа, біль у ділянці гортані та глотки; нечасто – свистяче дихання, аспіраційна пневмонія, застій у легенях, порушення дихання, вологі хрипи, порушення прохідності дихальних шляхів, дисфонія; рідко – синдром апное уві сні, гіпервентиляція. З боку шлунково-кишкового тракту: часто - блювання, діарея, запор, нудота, біль у ділянці живота, диспепсія, сухість у роті. дискомфорт у шлунку, гіперсалівація; нечасто – дисфагія, гастрит, нетримання калу, фекалому. гастроентерит, метеоризм; рідко – непрохідність кишечника, панкреатит, набряк язика, хейліт. З боку нирок та сечовивідних шляхів: часто – енурез; нечасто - затримка сечовиділення, нетримання сечі, поллакіурія. З боку шкіри та підшкірних тканин: часто – висип, еритема; нечасто – ураження шкіри, порушення шкірних покровів, свербіж, акне, вугровий висип, зміна кольору шкіри, алопеція, себорейний дерматит, сухість шкіри, гіперкератоз; рідко – лупа; дуже рідко – набряк Квінке. З боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини: часто – артралгія, біль у спині, біль у кінцівках; нечасто - м'язова слабкість, міалгія, біль у шиї, опухання суглобів, порушення постави, скутість у суглобах, м'язові біль у грудях; рідко – рабдоміоліз. З боку ендокринної системи: рідко – порушення вироблення антидіуретичного гормону. Порушення метаболізму та харчування: часто – підвищення апетиту, зниження апетиту; нечасто – цукровий діабет3, анорексія, полідипсія, гіперглікемія; рідко – гіпоглікемія, водна інтоксикація; дуже рідко – діабетичний кетоацидоз. Інфекції: часто – пневмонія, грип, бронхіт, інфекції верхніх дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів, синусит, інфекції вуха; нечасто – вірусні інфекції, тонзиліт, запалення підшкірної жирової клітковини, середній отит, інфекції очей, локалізовані інфекції, акародерматит, інфекції дихальних шляхів, цистит, оніхомікоз; рідко – хронічний середній отит. Судинні порушення: нечасто – гіпотензія, ортостатична гіпотензія, припливи. Загальні порушення та явища, зумовлені шляхом введення препарату: часто – пірексія, втома, периферичний набряк, генералізований набряк, астенія, біль у ділянці грудної клітки; нечасто – набряк особи, порушення ходи, погане самопочуття, повільність, грипоподібний стан, спрага, дискомфорт у ділянці грудної клітки, озноб; рідко – гіпотермія, синдром "скасування", похолодання кінцівок. З боку імунної системи: нечасто – гіперчутливість; рідко – лікарська гіперчутливість, анафілактична реакція. Гепатобіліарні порушення: рідко – жовтяниця. З боку репродуктивної системи та молочних залоз: нечасто – аменорея, сексуальна дисфункція, еректильна дисфункція, порушення еякуляції, галакторея, гінекомастія, розлад менструального циклу, виділення з піхви; рідко – пріапізм. Вагітність, післяпологовий та неонатальні періоди: рідко – синдром "скасування" у новонароджених. Психічні порушення: дуже часто – безсоння; часто – занепокоєння, збудження, порушення сну, тривога; нечасто – сплутаність свідомості, манії, зниження лібідо, млявість, нервозність; рідко – аноргазмія, сплощення афекту. 1 - гіперпролактинемія в деяких випадках може призводити до гінекомастії, порушень менструального циклу, аменореї та галактореї. 2 - екстрапірамідні розлади можуть виявлятися як: паркінсонізм (гіперсалівація, кістково-м'язова скутість, паркінсонізм, слинотеча, ригідність за типом "зубчастого колеса", брадикінезія, гіпокінезія, маскоподібне обличчя, напруженість м'язів, акінезія, ригід , порушення глабеллярного рефлексу), акатизія (акатизія, неспокій, гіперкінезія та синдром "неспокійних" ніг), тремор, дискінезія (дискінезія, посмикування м'язів, хореоатетоз, атетоз та міоклонус), дистонія. Термін "дистонія" включає дистонію, м'язові спазми, гіпертонію, кривоші, мимовільні м'язові скорочення, м'язову контрактуру, блефароспазм, рухи очного яблука, параліч язика, лицьовий спазм, ларингоспазм, міотонія. опистотонус, орофарингеальний спазм, плеврототонус, спазм язика та тризм. Тремор включає тремор та паркінсонічний тремор спокою. Також слід зазначити, що існує ширший ряд симптомів, які не завжди мають екстрапірамідне походження. 3 - у плацебо-контрольованих дослідженнях цукровий діабет спостерігався у 0,18% пацієнтів, які приймали рисперидон у порівнянні з 0,11% пацієнтів у групі плацебо. Загальна частота виникнення цукрового діабету за результатами всіх клінічних випробувань становила 0,43% усіх пацієнтів, які приймали рисперидон. Клас - ефекти Як і при застосуванні інших антипсихотичних препаратів дуже рідкісні випадки збільшення інтервалу QT відзначалися в постмаркетинговому періоді спостереження. Інші клас-ефекти з боку серцево-судинної системи, що спостерігаються при застосуванні антипсихотичних препаратів, які збільшують зубець QT, включають: шлуночкову аритмію, шлуночкову фібриляцію, шлуночкову тахікардію, раптову смерть, зупинку серця та двонаправлену шлуночкову тахікардію. Венозна тромбоемболія Випадки венозної тромбоемболії, включаючи легеневу емболію та випадки тромбозу глибоких вен, спостерігалися при використанні антипсихотичних препаратів (частота невідома). Підвищення маси тіла У ході плацебо-контрольованих досліджень у пацієнтів з шизофренією підвищення маси тіла не менше 7% через 6-8 тижнів спостерігалося у 18% пацієнтів, які приймають рисперидон, і у 9% пацієнтів, які приймають плацебо. У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з маніакальними епізодами число випадків підвищення маси тіла на 7% і більше після 3-х тижнів лікування було порівняно у групі, яка приймає рисперидон (2,5%) та у групі, що приймає плацебо (2,4 %), а групі активного контролю було трохи більше (3,5%). У дітей із розладами поведінки під час довготривалих клінічних досліджень маса тіла збільшувалася в середньому на 7,3 кг після 12 місяців терапії. Очікуване підвищення маси тіла у дітей 5-12 років із нормальним розвитком становить 3-5 кг на рік, з 12-16 років величина підвищення маси тіла повинна становити 3-5 кг на рік для дівчаток і близько 5 кг на рік для хлопчиків. Додаткова інформація про особливі популяції пацієнтів Побічні дії, які відзначалися з більшою частотою у літніх пацієнтів з деменцією та у дітей, ніж у дорослих пацієнтів, описані нижче. Літні пацієнти з деменцією. Транзиторна ішемічна атака та інсульт спостерігалися в ході клінічних досліджень з частотою 1,4% та 1,5% відповідно у літніх пацієнтів з деменцією. Крім того, наступні побічні дії відзначалися у літніх пацієнтів з деменцією з частотою ≥ 5% і з частотою, що принаймні вдвічі перевищує таку в інших популяціях пацієнтів: інфекції сечовивідних шляхів, периферичний набряк, летаргія та кашель. Діти. Наступні побічні дії відзначалися у дітей (від 5 до 17 років) з частотою ≥ 5% і з частотою, що принаймні вдвічі перевищує таку в інших популяціях пацієнтів у ході клінічних досліджень: сонливість/седація, втома, головний біль, підвищення апетиту, блювання, інфекції верхніх дихальних шляхів, закладеність носа, біль у животі, запаморочення, кашель, пірексія, тремор, діарея, енурез.Взаємодія з лікарськими засобамиВзаємодії, пов'язані з фармакодинамікою препарату Препарати збільшують інтервал QТ. Як і у випадку з іншими антипсихотичними препаратами, слід дотримуватися обережності при спільному призначенні рисперидону з препаратами, що збільшують інтервал QT, наприклад, з антиаритмічними засобами (хінідин, дизопірамід. прокаїнамід. пропафенон, аміодарон, соталол та ін.), трицикл ін), тетрациклічними антидепресантами (мапротилін та ін), деякими антигістамінними препаратами, іншими антипсихотичними засобами, деякими протималярійними препаратами (хінін, мефлохін та ін.), препаратами, що викликають електролітний дисбаланс (гіпокаліємія, гіпомагніємія). брадикардію або інгібуючі печінковий метаболізм рисперидону. Цей перелік не є вичерпним. Препарати центральної дії та алкоголь. Рисперидон слід застосовувати з обережністю у поєднанні з іншими препаратами та речовинами центральної дії, особливо з алкоголем, опіатами, антигістамінними препаратами та бензодіазепінами через підвищений ризик седації. Одночасне застосування психостимуляторів (наприклад, метилфенідату) та рисперидону може призвести до виникнення екстрапірамідних симптомів відразу після переривання лікування психостимуляторами. Леводопа та агоністи дофамінових рецепторів. Рисперидон може знижувати ефективність леводопи та інших агоністів дофамінових рецензорів. Якщо необхідний прийом цієї комбінації, особливо на термінальній стадії хвороби Паркінсона, слід призначати найменшу ефективну дозу кожного з препаратів. Гіпотензивні препарати. При застосуванні рисперидону разом із антигіпертензивними препаратами у постреєстраційному періоді спостерігалась клінічно значуща гіпотензія. Паліперидон. Не рекомендується одночасно застосовувати рисперидон та паліперидон, оскільки паліперидон є активним метаболітом рисперидону. Спільне застосування комбінації рисперидону та паліперидону може призводити до підвищення концентрації активної антипсихотичної фракції. Взаємодії, пов'язані з фармакокінетикою препарату Прийом їжі не впливає на абсорбцію рисперидону. Рисперидон в основному метаболізується ізоферментом CYP2D6 та меншою мірою ізоферментом CYP 3А4. Рисперидон та його активний метаболіт 9-гідроксирисперидон є субстратами Р-глікопротеїну (P-gp). Препарати, що впливають на активність ізоферменту CYP2D6, та препарати, що значно інгібують або індукують активність ізоферменту CYP 3А4 та/або P-gp, можуть впливати на фармакокінетику активної антипсихотичної фракції рисперидону. Потужні інгібітори ізоферменту CYP 2D6. При одночасному застосуванні рисперидону та потужних інгібіторів ізоферменту CYP 2D6 може підвищуватися плазмова концентрація рисперидону та меншою мірою активної антипсихотичної фракції. Вищі дози потужного інгібітору ізоферменту CYP2D6 можуть підвищувати концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону (наприклад, пароксетин, див. нижче). Очікується, що інші інгібітори ізоферменту CYP 2D6, такі як хінідин, можуть впливати на концентрацію рисперидону в плазмі. При ініціації або відміні терапії комбінацією рисперидону та пароксетину, хінідину або іншого потужного інгібітора ізоферменту CYP2D6, особливо у більш високих дозах, слід скоригувати дозу рисперидону. Інгібітори ізоферменту CYP 3А4 та/або P-gp. Спільне застосування рисперидону та потужних інгібіторів ізоферменту CYP 3А4 та/або P-gp може суттєво підвищити концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону у плазмі. При ініціації або відміні терапії комбінацією рисперидону та ітраконазолу або іншого потужного інгібітору ізоферменту CYP 3А4 та/або P-gp слід скоригувати дозу рисперидону. Індуктори ізоферменту СУР ЗА4 та/або P-gp. Спільне застосування рисперидону з потужним індуктором ізоферменту CYP 3А4 та/або P-gp може знизити концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону у плазмі. При ініціації або відміні терапії комбінацією рисперидону та карбамазепіну або іншого потужного індуктора ізоферменту CYP3A4 та/або P-gp слід скоригувати дозу рисперидону. Дія індукторів ізоферменту CYP 3А4 проявляється з часом, тому може знадобитися до 2 тижнів до досягнення максимального ефекту після початку прийому. Відповідно, при відміні індуктора ізоферменту CYP 3А4 може знадобитися до 2 тижнів до зникнення ефекту. Препарати, що міцно зв'язуються з білками плазми. При сумісному застосуванні рисперидону з препаратами, що мають високий зв'язок з білками плазми, не спостерігається клінічно значущого витіснення препарату з білків плазми. При застосуванні супутнього лікування слід звернутися до інструкції щодо застосування відповідного лікарського препарату та при необхідності скоригувати дози препаратів, що приймаються. Діти Дослідження лікарських взаємодій проводились лише у дорослих пацієнтів. Релевантність результатів цих досліджень у дітей невідома. Спільне застосування психостимуляторів (наприклад, метилфенідату) та рисперидону у дітей не змінює фармакокінетичні параметри та ефективність рисперидону. Вплив інших препаратів на фармакокінетику рисперидону Антибактеріальні препарати Еритроміцин, помірний інгібітор ізоферменту CYP 3А4 та P-gp, не впливає на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції. Рифампіцин, потужний індуктор ізоферменту CYP 3А4 та P-gp, спричиняє зниження концентрації активної антипсихотичної фракції в плазмі. Антихолінестеразні препарати Донепезил та галантамін, що є субстратами ізоферментів CYP 2D6 та CYP 3А4, не мають клінічно значущого впливу на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції. Протиепілептичні препарати Карбамазепін, потужний індуктор ізоферменту CYP3A4 та P-gp, знижує концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону у плазмі. Подібні ефекти спостерігалися при застосуванні фенітоїну та фенобарбіталу, які також є індукторами ізоферменту CYP 3А4 та P-gp. Топірамат помірно зменшує біодоступність рисперидону, але не активної антипсихотичної фракції. Ця взаємодія не вважається клінічно значущою. Протигрибкові препарати Ітраконазол, потужний інгібітор ізоферменту CYP 3А4 та P-gp, у дозі 200 мг на добу збільшує концентрацію активної антипсихотичної фракції у плазмі приблизно на 70% при застосуванні рисперидону у дозі від 2 до 8 мг на добу. Кетоконазол, потужний інгібітор ізоферменту CYP 3А4 та P-gp, у дозі 200 мг/добу збільшує концентрацію рисперидону у плазмі та знижує концентрацію 9-гідроксирисперидону у плазмі. Нейролептики Фенотіазини можуть збільшувати концентрацію рисперидону у плазмі, але не активної антипсихотичної фракції. Противірусні препарати Інгібітори протеази: даних офіційних досліджень відсутні. Оскільки ритонавір є потужним інгібітором ізоферменту CYP 3А4 та слабким інгібітором ізоферменту CYP 2D6, ритонавір та інгібітори протеази, посилені ритонавіром. можуть призвести до підвищення концентрації активної антипсихотичної фракції рисперидону. Бета-адреноблокатори Деякі бета-адреноблокатори можуть збільшувати концентрацію рисперидону у плазмі, але не активної антипсихотичної фракції. Блокатори кальцієвих каналів Верапаміл, помірний інгібітор ізоферменту CYP 3А4 та P-gp. збільшує концентрацію рисперидону та активної антипсихотичної фракції у плазмі. Шлунково-кишкові препарати Антагоністи Н2-рецепторів: циметидин і ранітидин, які є слабкими інгібіторами ізоферментів CYP 2D6 і CYP 3А4, збільшують біодоступність рисперидону, але мінімально впливають на концентрацію активної антипсихотичної фракції. Інгібітори зворотного захоплення серотоніну та трициклічні антидепресанти Флуоксетин, потужний інгібітор ізоферменту CYP 2D6, підвищує концентрацію рисперидону в плазмі, але меншою мірою впливає на концентрацію активної антипсихотичної фракції. Пароксетин, потужний інгібітор ізоферменту CYP 2D6, збільшує концентрацію рисперидону в плазмі, але в дозах до 20 мг на добу меншою мірою впливає на концентрацію активної антипсихотичної фракції. Однак більш високі дози пароксетину можуть збільшувати концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону. Трициклічні антидепресанти можуть збільшити концентрацію рисперидону у плазмі, але не впливають на концентрацію активної антипсихотичної фракції. Амітриптилін не впливає на фармакокінетику рисперидону або активної антипсихотичної фракції. Сертралін є слабким інгібітором ізоферменту CYP 2D6, а флувоксамін – слабким інгібітором ізоферменту CYP 3А4. У дозах до 100 мг на добу сертралін та флувоксамін не мають клінічно значущого впливу на концентрацію активної антипсихотичної фракції рисперидону. Однак застосування сертраліну або флувоксаміну в дозах вище 100 мг на добу може призводити до підвищення концентрації активної антипсихотичної фракції рисперидону. Вплив рисперидону на фармакокінетику інших препаратів Протиепілептичні препарати Рисперидон не має клінічно значущої дії на фармакокінетику вальпроєвої кислоти або топірамату. Нейролептики Арипіпразол, субстрат ізоферментів CYP2D6 та CYP 3А4: рисперидон не впливає на фармакокінетику арипіпразолу та його активного метаболіту, дегідроарипіпразолу. Серцеві глікозиди Рисперидон не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику дигоксину. Препарати літію Рисперидон не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику препаратів літію. Одночасне застосування з фуросемідом Див. інформацію про підвищену смертність у літніх пацієнтів з деменцією, які одночасно приймають фуросемід.Спосіб застосування та дозиВсередину. Прийом їжі не впливає на всмоктування препарату. При призначенні дози менше 0,5 мг рекомендується починати терапію з препарату іншого виробника, який забезпечує необхідне менше дозування. Шизофренія Дорослі Риссет може призначатися 1 або 2 рази на добу. Початкова доза – 2 мг на добу. На 2-й день дозу слід збільшити до 4 мг на добу. З цього моменту дозу можна зберегти на колишньому рівні, або індивідуально скоригувати при необхідності. Зазвичай оптимальною дозою є 4-6 мг на добу. У ряді випадків може бути виправдано більш повільне підвищення дози та нижчі початкова та підтримуюча дози. Дози вище 10 мг на добу не показали більш високої ефективності порівняно з меншими дозами та можуть спричинити появу екстрапірамідних симптомів. У зв'язку з тим, що безпека доз вище 16 мг на добу не вивчалася, дози вище за цей рівень застосовувати не рекомендується. Літні пацієнти Рекомендована початкова доза – 0,5 мг 2 рази на добу. Дозування можна індивідуально збільшувати на 0,5 мг двічі на добу до 1-2 мг двічі на добу. Діти віком від 13 років Рекомендована початкова доза 0,5 мг 1 раз на день вранці або ввечері. При необхідності дозування можна збільшити не менше ніж через 24 години на 0,5-1 мг на добу до рекомендованої дози 3 мг на день при хорошій переносимості. Незважаючи на ефективність, продемонстровану при лікуванні шизофренії у підлітків дозами 1-6 мг на добу, не спостерігалося додаткової ефективності при дозах вище 3 мг на добу, а більші дози викликали більше побічних ефектів. Застосування доз вище 6 мг на добу не вивчалось. Пацієнтам, які мали стійку сонливість, рекомендується приймати половину добової дози 2 рази на добу. Маніакальні епізоди, пов'язані з біполярним розладом Дорослі Рекомендована початкова доза препарату – 2 мг на день за один прийом. При необхідності ця доза може бути підвищена не менш як через 24 години на 1 мг на день. Для більшості пацієнтів оптимальною дозою є 1-6 мг на добу. Застосування доз вище 6 мг на добу у пацієнтів із маніакальними епізодами не вивчалось. Як і для будь-якої іншої симптоматичної терапії, доцільність продовження лікування препаратом Риссет® повинна регулярно оцінюватись та підтверджуватись. Літні пацієнти Рекомендована початкова доза – 0,5 мг 2 рази на добу. Дозування можна індивідуально збільшувати на 0,5 мг двічі на добу до 1-2 мг двічі на добу. Необхідно бути обережними у зв'язку з обмеженим досвідом застосування препарату у літніх пацієнтів. Діти віком від 13 років Рекомендована початкова доза 0,5 мг 1 раз на день вранці або ввечері. При необхідності дозування можна збільшити не менше ніж через 24 години на 0,5-1 мг на день до рекомендованої дози 1-2,5 мг на добу при добрій переносимості. Незважаючи на ефективність, продемонстровану при лікуванні маніакальних епізодів, пов'язаних з біполярним розладом у дітей дозами 0,5-6 мг на добу, не спостерігалося додаткової ефективності при дозах вище 2,5 мг на добу, а більші дози викликали більше побічних ефектів. Застосування доз вище 6 мг на добу не вивчалось. Пацієнтам, які мали стійку сонливість, рекомендується приймати половину добової дози 2 рази на добу. Неперервна агресія у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера Рекомендується початкова доза 0,25 мг двічі на день. Дозування за потреби можна індивідуально збільшувати по 0,25 мг 2 рази на добу, не частіше ніж через день. Більшість пацієнтів оптимальною дозою є 0,5 мг 2 десь у день. Однак деяким пацієнтам показано прийом по 1 мг 2 рази на день. Риссет® не повинен застосовуватися більше 6 тижнів у пацієнтів з безперервною агресією, у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера. Під час лікування стан пацієнтів повинен оцінюватися на регулярній основі, так само як і необхідність продовження терапії. Безперервна агресія у структурі розладу поведінки Діти від 5 до 18 років Пацієнти з масою тіла 50 кг та більше: рекомендована початкова доза препарату – 0,5 мг 1 раз на день. При необхідності ця доза може бути підвищена на 0,5 мг на день, не більше, ніж через день. Більшість пацієнтів оптимальною дозою є доза 1 мг на день. Однак для деяких пацієнтів краще прийом по 0,5 мг на день, тоді як деяким потрібне збільшення дози до 1,5 мг на день. Пацієнти з масою тіла менше 50 кг: рекомендована початкова доза препарату – 0,25 мг 1 раз на день. При необхідності ця доза може бути підвищена на 0,25 мг на день, не частіше ніж через день. Більшість пацієнтів оптимальною дозою є доза 0,5 мг на день. Однак для деяких пацієнтів краще прийом 0,25 мг на день, тоді як деяким потрібне збільшення дози до 0,75 мг на день. Як і для будь-якої іншої симптоматичної терапії, доцільність продовження лікування препаратом Риссет® повинна регулярно оцінюватись та підтверджуватись. Застосування у дітей віком до 5 років не рекомендується через відсутність даних. Захворювання печінки та нирок У пацієнтів із захворюваннями нічок знижено здатність виведення активної антипсихотичної фракції порівняно з іншими пацієнтами. У пацієнтів із захворюваннями печінки спостерігається підвищена концентрація вільної фракції рисперидону у плазмі. Початкова та підтримуюча доза відповідно до показань повинна бути зменшена в 2 рази, збільшення дози у пацієнтів із захворюваннями печінки та нирок має проводитися повільніше. Риссет® повинен призначатися обережно у даної категорії пацієнтів. Припинення прийому препарату слід проводити поступово. Гострі симптоми "скасування", включаючи нудоту, блювання, пітливість та безсоння, спостерігалися дуже рідко після різкого припинення прийому високих доз антипсихотичних препаратів. Перехід від терапії іншими антипсихотичними препаратами На початку лікування препаратом Риссет® рекомендується поступово скасовувати попередню терапію, якщо це клінічно виправдано. При цьому, якщо пацієнти переводяться з терапії депо-формами антипсихотичних препаратів, терапію препаратом Риссет® рекомендується розпочинати замість наступної запланованої ін'єкції. Періодично слід оцінювати необхідність продовження терапії протипаркінсонічними препаратами.ПередозуванняСимптоми В цілому, симптоми передозування, що спостерігалися, являли собою вже відомі фармакологічні ефекти рисперидону в посиленій формі: сонливість, седація, тахікардія, артеріальна гіпотензія, екстрапірамідні симптоми. Спостерігалося подовження інтервалу QT та судоми. Двоспрямована шлуночкова тахікардія відзначалася при сумісному прийомі підвищеної дози рисперидону та пароксетину. У разі гострого передозування слід розглянути можливість передозування від прийому декількох препаратів. Лікування Слід домогтися та підтримувати вільну прохідність дихальних шляхів для забезпечення адекватного постачання кисню та вентиляції. Промивання шлунка (після інтубації, якщо хворий непритомний) та прийом активованого вугілля разом із проносним слід проводити лише в тому випадку, якщо препарат був прийнятий не більше однієї години тому. Слід негайно розпочати моніторування ЕКГ виявлення можливих аритмій. Специфічного антидоту немає, має проводитися відповідна симптоматична терапія. Артеріальну гіпотонію та судинний колапс слід усувати внутрішньовенними інфузіями рідини та/або симпатоміметичними препаратами. При розвитку тяжких екстрапірамідних симптомів слід призначити антихолінергічні препарати. Постійне медичне спостереження та моніторування слід продовжувати до зникнення симптомів інтоксикації.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПідвищена смертність у літніх пацієнтів із деменцією У пацієнтів з деменцією при лікуванні атиповими антипсихотичними засобами спостерігається підвищена смертність у порівнянні з плацебо у дослідженнях атипових антипсихотичних засобів, включаючи рисперидон. При застосуванні рисперидону для цієї популяції частота смертельних випадків склала 4,0% для пацієнтів, які приймають рисперидон, порівняно з 3,1% для плацебо. Середній вік померлих пацієнтів становить 86 років (діапазон 67-100 років). Дані, зібрані в результаті двох великих спостережних досліджень, показують, що літні пацієнти з деменцією, які проходять лікування типовими антипсихотичними препаратами, також мають трохи підвищений ризик смерті порівняно з пацієнтами, які не проходять лікування. На даний момент зібрано недостатньо даних для точної оцінки цього ризику. Невідома причина підвищення даного ризику. Також не визначено ступінь, в якому підвищення смертності може бути застосовним до антипсихотичних препаратів, а не до особливостей цієї групи пацієнтів. Спільне застосування з фуросемідом У літніх пацієнтів з деменцією спостерігалася підвищена смертність при одночасному прийомі фуросеміду та рисперидону перорально (7,3%, середній вік 89 років, діапазон 75-97 років) порівняно з групою, яка приймала лише рисперидон (3,1%, середній вік 84 роки). , Діапазон 70-96 років) і групою, яка приймала тільки фуросемід (4,1%, середній вік 80 років, діапазон 67-90 ліг). Підвищення смертності пацієнтів, які приймають рисперидон спільно з фуросемідом, спостерігалося в ході 2-х із 4-х клінічних досліджень. Спільне застосування рисперидону з іншими діуретиками (переважно з тіазидними діуретиками в малих дозах) не супроводжувалося підвищенням смертності. Не встановлено патофізіологічних механізмів, що пояснюють це спостереження. Тим не менш, слід дотримуватися особливої ​​обережності при призначенні препарату в таких випадках. Перед призначенням необхідно ретельно оцінювати співвідношення ризик/користування. Не виявлено збільшення смертності у пацієнтів, які одночасно приймають інші діуретики разом з рисперидоном. Незалежно від лікування, дегідратація є загальним фактором ризику смертності і має ретельно контролюватись у літніх пацієнтів із деменцією. У пацієнтів з деменцією спостерігалося збільшення побічних ефектів з боку цереброваскулярної системи (гострі та минущі порушення мозкового кровообігу), у тому числі смертельні випадки у пацієнтів (середній вік 85 років, діапазон 73-97 років) при застосуванні рисперидону порівняно з плацебо. Кардіоваскулярні ефекти У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з деменцією, які приймають деякі атипові антипсихотичні препарати, спостерігалося підвищення ризику побічних ефектів цереброваскулярних приблизно в 3 рази. Об'єднані дані 6-ти плацебо-контрольованих досліджень, що включали переважно літніх пацієнтів з деменцією (вік понад 65 років) демонструють, що цереброваскулярні побічні ефекти (серйозні та несерйозні) виникали у 3,3% (33/1009) пацієнтів, які приймали рисперидон, та у 1,2% (8/712) пацієнтів, які приймали плацебо. Співвідношення ризиків складало 2,96 (1,34, 7.50) при довірчому інтервалі 95%. Механізм підвищення ризику невідомий. Збільшення ризику не виключається для інших антипсихотичних препаратів, а також для інших популяцій пацієнтів.Рисперидон повинен застосовуватися з обережністю у пацієнтів із факторами ризику виникнення інсульту. Ризик виникнення цереброваскулярних побічних ефектів набагато вищий у пацієнтів із змішаною або судинною деменцією, порівняно з пацієнтами з альцгеймерівською деменцією. Тому пацієнти з деменцією будь-якого типу, крім альцгеймерівської, не повинні приймати рисперидон. Лікарям слід оцінювати співвідношення ризик/корисність застосування рисперидону у літніх пацієнтів з деменцією, зважаючи на провісники ризику інсульту індивідуально у кожного пацієнта. Пацієнти та особи, які доглядають за ними, повинні бути попереджені про те, що необхідно негайно повідомляти про ознаки та симптоми кардіоваскулярних подій, таких як: раптова слабкість або нерухомість/нечутливість в області обличчя, ніг, рук, а також утруднення мови та проблеми із зором . При цьому слід розглядати всі можливі варіанти лікування, включаючи припинення прийому рисперидону. Рисперидон може використовуватися тільки для короткочасного лікування безперервної агресії у пацієнтів з деменцією, зумовленою хворобою Альцгеймера, середнього та тяжкого ступеня, як доповнення до нефармакологічних методів корекції, у разі їх неефективності або обмеженої ефективності, і коли є ризик заподіяння шкоди пацієнтам самому собі чи іншим. особам. Необхідно постійно оцінювати стан пацієнтів та необхідність продовження терапії рисперидоном. Лейкопенія, нейтропенія та агранулоцитоз Пацієнти, які мали в анамнезі клінічно значуще зниження рівня білих клітин крові та лікарсько-індуковану лейкопенію/нейтропенію, повинні бути під наглядом у перші місяці терапії, при появі перших ознак клінічно значущого зниження рівня білих клітин крові необхідно припинити терапію рисперидоном. Ортостатична гіпотензія Рисперидон має альфа-блокуючу активність і тому може викликати у деяких пацієнтів ортостатичну гіпотензію, особливо в період початкового підбору дози. Клінічно значуща гіпотензія спостерігалася у постмаркетинговому періоді при сумісному застосуванні з антигіпертензивними препаратами. Рисперидон необхідно застосовувати з обережністю у пацієнтів з відомими кардіоваскулярними захворюваннями (наприклад, серцева недостатність, інфаркт міокарда, порушення провідності серцевого м'яза, дегідратація, гіповолемія або цереброваскулярне захворювання). Також потрібна відповідна корекція дози. Рекомендується оцінити можливість зниження дози у разі виникнення гіпотензії. Інтраопераційний синдром в'ялої райдужної оболонки Інтраопераційний синдром в'ялої райдужної оболонки спостерігався під час проведення операції з приводу катаракти у пацієнтів, які приймають альфа-1а антагоністи адренергічних рецепторів, включаючи рисперидон (див. розділ "Побічна дія"). Це може збільшити ризик ускладнень під час та після проведення операції. Якщо пацієнт приймає (або приймав раніше) альфа-1а антагоністи адренергічних рецепторів, необхідно повідомити про це хірург перед проведенням операції. Пізня дискінезія та екстрапірамідні розлади Препарати, що мають властивості антагоністів дофамінових рецепторів, можуть викликати пізню дискінезію, яка характеризується ритмічними мимовільними рухами, переважно язика та/або мімічної мускулатури. Виникнення екстрапірамідних симптомів є фактором ризику пізньої дискінезії. При виникненні у пацієнта об'єктивних або суб'єктивних симптомів, що вказують на пізню дискінезію, слід розглянути доцільність відміни всіх антипсихотичних препаратів, включаючи рисперидон. Слід бути обережними при доборі дози для пацієнтів, які отримують одночасно психостимулятори (наприклад, метилфенідат) і рисперидон, оскільки екстрапірамідні симптоми можуть з'явитися відразу після переривання лікування психостимуляторами. Злоякісний нейролептичний синдром (ЗНЗ) Антипсихотичні препарати, включаючи рисперидон, можуть викликати ЗНС, що характеризується гіпертермією, ригідністю м'язів, нестабільністю функції вегетативної нервової системи, пригніченням свідомості, а також підвищенням концентрації креатинфосфокінази в сироватці. У пацієнтів із ЗНС можуть виникати також міоглобінурія (рабдоміоліз) та гостра ниркова недостатність. У разі виникнення у пацієнта об'єктивних або суб'єктивних симптомів ЗНС необхідно негайно відмінити всі антипсихотичні препарати, включаючи рисперидон. Хвороба Паркінсона та деменція з тільцями Леві Призначення антипсихотичних препаратів, включаючи рисперидон, пацієнтам із хворобою Паркінсона або деменцією з тільцями Леві повинно проводитись обережно, т.к. в обох груп пацієнтів підвищений ризик розвитку ЗНС та збільшена чутливість до антипсихотичних препаратів (включаючи притуплення больової чутливості, сплутаність свідомості, постуральну нестабільність із частими падіннями та екстрапірамідні симптоми). При прийомі рисперидону можливе погіршення перебігу хвороби Паркінсону. Гіперглікемія та цукровий діабет При лікуванні рисперидоном спостерігалися гіперглікемія, цукровий діабет та загострення вже наявного цукрового діабету. Ймовірно, що попереднє лікування збільшення маси тіла також є сприятливим для цього фактором. Дуже рідко може спостерігатися кетоацидоз та рідко – діабетична кома. У всіх пацієнтів необхідно проводити клінічний контроль на наявність симптомів гіперглікемії (таких як полідипсія, поліурія, поліфагія та слабкість). У пацієнтів з цукровим діабетом має проводитися регулярне спостереження щодо погіршення контролю рівня глюкози. Збільшення маси тіла Під час лікування рисперидоном спостерігалося значне збільшення маси тіла. Необхідно проводити контроль за масою тіла пацієнтів. Гіперпролактинемія На підставі результатів досліджень на культурах тканин зроблено припущення, що ріст пухлинних клітин грудей може стимулюватися пролактином. Незважаючи на те, що в клінічних та епідеміологічних дослідженнях не виявлено чіткого зв'язку гіперпролактинемії з прийомом антипсихотичних препаратів, слід бути обережним при призначенні рисперидону пацієнтам з обтяженим анамнезом. Рисперидон повинен застосовуватися з обережністю у пацієнтів з існуючою гіперпролактинемією та у пацієнтів з можливими пролактин-залежними пухлинами. Подовження інтервалу QТ Подовження інтервалу QT дуже рідко спостерігалося у постмаркетинговому періоді спостереження. Як і для інших антипсихотичних засобів, слід бути обережним при призначенні рисперидону пацієнтам з відомими кардіоваскулярними захворюваннями, подовженням інтервалу QT у сімейному анамнезі, брадикардією, порушеннями електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпомагніємія), так як це може збільшити ризик аритмогенного ефекту; та при сумісному застосуванні з препаратами, що подовжують інтервал QT. Судоми Рисперидон повинен застосовуватися з обережністю у пацієнтів із судомами в анамнезі або з іншими медичними станами, за яких може знижуватися судомний поріг. Пріапізм Приапізм може виникати при прийомі рисперидону через альфа-адреноблокуючі ефекти. Регулювання температури тіла Антипсихотичним препаратам приписується такий небажаний ефект, як порушення здатності організму регулювати температуру. Необхідно бути обережними при призначенні рисперидону пацієнтам зі станами, які можуть сприяти підвищенню внутрішньої температури тіла, до яких належать: інтенсивне фізичне навантаження, зневоднення організму, вплив високих зовнішніх температур або одночасне використання препаратів з антихолінергічною активністю. Антиеметичний (протиблювотний) ефект Під час проведення доклінічних досліджень рисперидону спостерігався протиблювотний ефект. Цей ефект може маскувати симптоми передозування певних препаратів або проявів кишкової непрохідності, пухлини мозку або синдрому Рейє. Порушення функції печінки та нирок Необхідно бути обережними у пацієнтів з порушенням функції печінки та нирок. У пацієнтів з порушенням функції нирок меншою мірою виводяться активні компоненти антипсихотичних препаратів, а у пацієнтів з порушенням функції печінки збільшується концентрація у плазмі вільної фракції рисперидону. Венозна тромбоемболія При застосуванні антипсихотичних препаратів відмічені випадки венозної тромбоемболії. Оскільки пацієнти, які приймають антипсихотичні препарати, часто мають ризик розвитку венозної тромбоемболії, всі можливі фактори ризику повинні виявлятися до початку і під час лікування рисперидоном, і повинні бути вжиті запобіжні заходи. Діти та підлітки Перед призначенням рисперидону дітям або підліткам з розумовою відсталістю необхідно провести ретельну опінку їх стану щодо наявності фізичних або соціальних причин агресивної поведінки, таких як біль або неадекватні вимоги соціального середовища. Седативний ефект рисперидону повинен ретельно відстежуватися в даній популяції через можливий вплив на здатність до навчання. Зміна часу прийому рисперидону може покращити контроль впливу седації на увагу підлітків та дітей. Застосування рисперидону було пов'язане із середнім збільшенням маси тіла та індексу маси тіла. Зміни зростання під час довгострокових досліджень перебували у межах очікуваних вікових норм. Вплив довготривалого прийому рисперидону на статевий розвиток та зростання повністю не вивчений. У зв'язку з можливим впливом тривалої гіперпролактинемії на ріст та статевий розвиток у дітей та підлітків, повинна проводитися регулярна клінічна оцінка гормонального статусу, у тому числі вимірювання росту, ваги, спостереження за статевим розвитком, менструальним циклом та іншими можливими пролактин-залежними ефектами. Під час лікування рисперидоном повинна проводитись регулярна перевірка наявності екстрапірамідних симптомів та інших розладів руху. Допоміжні речовини Препарат Ріссет таблетки, покриті плівковою оболонкою, містить лактозу. Пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями, пов'язаними з непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа або глюкозо-галактозною мальабсорбцією, не слід призначати препарат Риссет, таблетки, вкриті плівковою оболонкою. Таблетки препарату в дозі 2 мг містять барвник сонячний захід жовтий (Е110), який може спричинити алергічні реакції. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Препарат Риссет® може в невеликій або помірній мірі впливати на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. Пацієнтам слід рекомендувати відмовитися від керування автомобілем та від роботи з механізмами до з'ясування їх індивідуальної чутливості до препарату.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активна речовина: венлафаксину гідрохлорид 42,43 мг або 84,86 мг відповідно, у перерахунку на венлафаксин 37,50 мг або 75,00 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний, барвник заліза оксид жовтий (Е 172), карбоксиметилкрохмаль натрію, тальк, діоксид колоїдний кремнію, магнію стеарат. По 14 таблеток поміщають у блістер із плівки ПВХ та фольги алюмінієвої. По 2 або 4 блістери разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиДовгасті таблетки світло-жовтого або жовтого кольору з ділильною ризиком з обох боків.Фармакотерапевтична групаАнтидепресант.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо венлафаксин добре абсорбується із ШКТ. Після одноразового прийому в дозах 25-150 мг максимальні концентрації (Сmах) у плазмі досягаються протягом приблизно 2,4 год. і становлять 33-172 нг/мл. Після прийому препарату під час їжі час досягнення максимальної концентрації в плазмі збільшується на 20-30 хв, проте величини максимальної концентрації та абсорбції не змінюються. Венлафаксин піддається інтенсивному метаболізму при "першому проходженні" через печінку. Головний метаболіт – О-десметилвенлафаксин (ОДВ). Максимальна концентрація ОДВ у плазмі крові досягається приблизно через 4,3 години після введення і становить 61-325 нг/мл. У діапазоні добових доз 75-450 мг фармакокінетика венлафаксину та ОДВ має лінійний характер. Зв'язування венлафаксину та ОДВ з білками плазми становить відповідно 27% і 30%. При багаторазовому прийомі рівноважні концентрації (Сss) венлафаксину та ОДВ досягаються протягом 3 днів. Період напіввиведення (Т1/2) венлафаксину та ОДВ складають відповідно 5 та 11 год. ОДВ та інші метаболіти, а також незмінений венлафаксин, що виводяться нирками. У хворих з цирозом печінки концентрації у плазмі крові венлафаксину та ОДВ підвищені, а швидкість їх виведення знижена. При помірній та тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну (КК) менше 30 мл/хв) загальний кліренс венлафаксину та ОДВ знижується, а період напіввиведення збільшується. Вік та стать пацієнта не впливають на фармакокінетику препарату.ФармакодинамікаАнтидепресант, що за хімічною структурою не відноситься до жодного відомого класу антидепресантів (трициклічні, тетрациклічні або інші). Є рацематом двох активних енантіомерів. Антидепресивний ефект венлафаксину пов'язаний із здатністю потенціювати передачу нервового імпульсу ЦНС. Венлафаксин та його основний метаболіт О-десметилвенлафаксин (ОДВ) є потужними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну нейронами та слабо пригнічують зворотне захоплення дофаміну. Венлафаксин та ОДВ знижують бета-адренергічну реактивність ЦНС як після одноразового прийому, так і при постійному прийомі. Венлафаксин не має спорідненості до м-холінергічних, Н1-гістамінових та α1-адренергічних рецепторів головного мозку. Чи не пригнічує активність МАО. Препарат не впливає на вивільнення норадреналіну із тканин головного мозку.Показання до застосуванняЛікування депресій різної етіології, включаючи депресію, що супроводжується симптомами тривоги.Протипоказання до застосуванняІндивідуальна непереносимість венлафаксину та інших компонентів препарату; одночасний прийом інгібіторів МАО; вік до 18 років; тяжкі порушення функції нирок (КК менше 10 мл/хв) та/або печінки; вагітність та період лактації. З обережністю: нещодавно перенесений інфаркт міокарда, нестабільна стенокардія, артеріальна гіпертензія, тахікардія, судомний синдром в анамнезі, підвищення внутрішньоочного тиску, закритокутова глаукома, маніакальний стан в анамнезі, гіпонатріємія, гіповолемія, зневоднення. сторони шкіри та слизових оболонок, при вихідно зниженій масі тіла.Вагітність та лактаціяПід час вагітності (зокрема перед пологами) венлафаксин протипоказаний, т.к. безпека його застосування у цей період не визначена. Венлафаксин та метаболіт ОДВ виділяються з грудним молоком. Безпека цих речовин для новонароджених дітей не доведена, тому за необхідності прийому препарату в період лактації слід припинити грудне вигодовування на час лікування.Побічна діяПобічні ефекти класифіковані відповідно до наступної частоти: дуже часто – не менше 10%; часто – не менше 1%, але менше 10%; нечасто – не менше 0,1%, але менше 1%; рідко – не менше 0,01%, але менше 0,1%; дуже рідко – менше 0,01%, включаючи поодинокі випадки. Більшість перелічених нижче побічних ефектів залежить від дози. При тривалому лікуванні їх тяжкість і частота знижується, причому необхідності скасування терапії зазвичай немає. З боку травної системи: часто – зниження апетиту, запор, нудота, блювання, сухість у роті, диспепсія, біль у животі; нечасто - бруксизм, підвищення активності "печінкових" трансаміназ; рідко – гепатит; в окремих випадках – панкреатит. З боку обміну речовин: часто – підвищення рівня холестерину у сироватці крові (особливо після тривалого прийому або прийому препарату у високих дозах), зниження або збільшення маси тіла; нечасто – гіпонатріємія, синдром недостатньої секреції антидіуретичного гормону (АДГ); в окремих випадках – підвищення рівня пролактину плазми крові. З боку серцево-судинної системи: часто – підвищення артеріального тиску, гіперемія шкірних покривів; нечасто – зниження артеріального тиску, постуральна гіпотензія, непритомність, аритмія, тахікардія; дуже рідко – аритмія типу "пірует", подовження інтервалу QT, шлуночкова тахікардія, фібриляція шлуночків. З боку центральної та периферичної нервової системи: часто – запаморочення, астенія, "кошмарні" сновидіння, слабкість, запаморочення, безсоння, сонливість, підвищена нервова збудливість, парестезії, ступор, гіпертонус м'язів, тремор, позіхання, седативний ефект; нечасто - апатія, галюцинації, міоклонус, непритомність; рідко - судоми, атаксія з порушенням рівноваги та координації руху, порушення мови, манія або гіпоманія, серотоніновий синдром, симптоми, що нагадують злоякісний нейролептичний синдром, епілептичні напади; в окремих випадках - марення, екстрапірамідні розлади, у т.ч. дискінезія та дистонія, пізня дискінезія, психомоторне занепокоєння/акатизія. З боку психічного статусу: частота невстановлена ​​– депресія, поява суїцидальних думок та суїцидальна поведінка під час терапії та після відміни препарату. З боку системи кровотворення та лімфатичної системи: нечасто – крововиливи в шкіру (екхімози) та слизові оболонки, тромбоцитопенія, подовження часу кровотечі, геморагічний синдром; в окремих випадках - агранулоцитоз, апластична анемія, нейтропенія та панцитопенія. З боку сечовивідної системи: часто – порушення сечовипускання; нечасто – затримка сечі. З боку статевої системи: часто – зниження лібідо, порушення ерекції та/або еякуляції, аноргазмія у чоловіків, менорагія; нечасто – порушення менструального циклу, аноргазмія у жінок. З боку органів чуття: часто – порушення акомодації, мідріаз, порушення зору, шум або дзвін у золах; нечасто – порушення смакових відчуттів. З боку шкіри та її придатків: часто – підвищена пітливість (в т.ч. нічна); нечасто – алопеція. З боку дихальної системи: нечасто – задишка; в окремих випадках – легенева еозинофілія. З боку ендокринної системи: рідко – галакторея; в окремих випадках – підвищення рівня пролактину. Алергічні реакції: нечасто – шкірний висип (в т.ч. макуло-папульозний), свербіж, фотосенсибілізація, ангіоневротичний набряк, кропив'янка; рідко – мультиформна ексудативна еритема, синдром Стівенса-Джонсона; в окремих випадках – анафілактичні реакції. З боку опорно-рухової системи: часто – артралгія, міалгія; нечасто – спазми м'язів; в окремих випадках – рабдоміоліз. Після різкої відміни венлафаксину або зниження дози можливі підвищена стомлюваність, сонливість, астенія, головний біль, нудота, блювота, анорексія, сухість у роті, запаморочення, діарея, безсоння, незвичайні сновидіння, утруднення засинання, занепокоєння, трево , сплутаність свідомості, дезорієнтація, гіпоманія, тремор, парестезії, підвищена пітливість, тахікардія, судоми, дзвін чи шум у вухах, відмова від їжі. Для попередження розвитку симптомів синдрому "скасування" дуже важливо поступово знижувати дозу препарату, особливо після прийому у високих дозах.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування інгібіторів МАО та венлафаксину протипоказане. Прийом венлафаксину можна починати не раніше ніж через 14 днів після закінчення терапії інгібіторами МАО. Якщо застосовувався оборотний інгібітор МАО (моклобемід), цей інтервал може бути коротшим (24 год). Терапію інгібіторами МАО можна починати не раніше ніж через 7 днів після відміни венлафаксину. При одночасному застосуванні венлафаксину з препаратами літію можливе підвищення рівня літію у крові. При одночасному застосуванні з іміпраміном фармакокінетика венлафаксину та його метаболіту ОДВ не змінюється. Венлафаксин не впливає на метаболізм іміпраміну та його метаболіту 2-гідроксіміпраміну, проте підвищує значення площі під фармакокінетичною кривою та максимальні концентрації в плазмі дезіпраміну (основного метаболіту іміпраміну), а також знижує нирковий кліренс 2-гідроксідезіпраміну. Клінічне значення цього феномену невідоме. При одночасному застосуванні з нейролептиками можлива поява симптомів, що нагадують злоякісний нейролептичний синдром. Венлафаксин на 42% знижує нирковий кліренс галоперидолу, при цьому значення площі під фармакокінетичною кривою та Сmах збільшуються на 70% та 88% відповідно. Можливе посилення ефектів галоперидолу. При одночасному застосуванні з діазепамом фармакокінетика препаратів та їх основних метаболітів суттєво не змінюється. При одночасному застосуванні з клозапіном може спостерігатися підвищення його рівня у плазмі та розвиток побічних ефектів (наприклад, епілептичних нападів). При одночасному застосуванні з рисперидоном, незважаючи на збільшення площі під фармакокінетичною кривою препарату, фармакокінетика суми активних компонентів (рисперидону та його активного метаболіту) суттєво не змінювалася. Одночасний прийом етанолу та венлафаксину не супроводжувався зниженням розумової та рухової активності. Незважаючи на це (як і у разі прийому інших препаратів, що впливають на ЦНС), під час терапії венлафаксином не рекомендується вживання етанолу. Циметидин пригнічує метаболізм венлафаксину при "першому проходженні" через печінку і не впливає на фармакокінетику ОДВ. У більшості пацієнтів очікується лише незначне підвищення загальної фармакологічної активності венлафаксину та ОДВ (більше виражено у літніх пацієнтів та при порушенні функції печінки). У хворих похилого віку та у пацієнтів з порушенням функції печінки одночасне застосування циметидину та венлафаксину повинно проводитись під медичним контролем. Не виявлено клінічно значущої взаємодії венлафаксину з антигіпертензивними (в т.ч. з бета-адреноблокаторами, інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту та діуретиками) та гіпоглікемічними препаратами. Оскільки зв'язування з білками плазми венлафаксину та ОДВ становить відповідно 27% та 30%, не передбачається лікарської взаємодії, зумовленої конкурентним вивільненням інших лікарських препаратів із зв'язків із білками плазми. Метаболізм венлафаксину відбувається за участю системи цитохромів Р450, ізоферментів CYP2D6 та CYP3A4. Прийом препарату з інгібіторами ізоферменту CYP2D6 або хворими з генетично обумовленим зниженням активності ізоферменту CYP2D6 не супроводжувалися значними змінами концентрації активної речовини та метаболіту (венлафаксину та ОДВ), що дозволяє не знижувати дозу антидепресанту. Однак одночасний прийом з інгібіторами ізоферменту CYP3A4 супроводжується збільшенням концентрації венлафаксину у плазмі. Тому слід дотримуватись особливої ​​обережності при призначенні венлафаксину з лікарськими препаратами, які є інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (кетоконазол, еритроміцин) або обох ізоферментів (CYP2D6 та CYP3A4). Венлафаксин є відносно слабким інгібітором ізоферменту CYP2D6 і не пригнічує активність ізоферментів CYP1A2, CYP2C9 та CYP3A4. У дослідженнях in vivo не було виявлено впливу венлафаксину на метаболізм алпразоламу (ізофермент CYP3A4), кофеїну (ізофермент CYP1А2), карбамазепіну (ізофермент CYP3A4) та діазепаму (ізоферменти CYP3A4 та CYP2C19). При одночасному застосуванні з варфарином можливе посилення антикоагулянтного ефекту останнього, при цьому продовжується протромбіновий час, виражений через МНО (міжнародне нормалізоване відношення). При одночасному прийомі з індинавіром спостерігається зменшення значення площі під фармакокінетичною кривою індинавіру на 28% і зниження максимальної концентрації в плазмі на 36%, при цьому фармакокінетичні параметри венлафаксину та ОДВ не змінюються. Клінічне значення цього ефекту невідоме. Венлафаксин може впливати на фармакодинаміку інших препаратів, що діють на рівні серотонінергічної нейротрансмітерної системи, тому слід бути обережним при його одночасному призначенні з триптанами, іншими селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну та препаратами літію.Спосіб застосування та дозиТаблетки Велафакса приймають внутрішньо, під час їди, бажано в один і той же час, не розжовуючи і запиваючи рідиною. Для лікування депресії рекомендована початкова доза Велафаксу – по 37,5 мг 2 рази на добу щодня. Якщо після декількох тижнів лікування не спостерігається значного покращення, дозу можна збільшити до 150 мг на добу – по 75 мг 2 рази на добу. При необхідності застосування препарату у вищій дозі при тяжкому депресивному розладі або інших станах, що потребують стаціонарного лікування, можна одразу призначити по 75 мг 2 рази на добу. Після цього добову дозу можна збільшувати на 75 мг кожні 2-3 дні до досягнення бажаного терапевтичного ефекту. Максимальна добова доза Велафаксу становить 375 мг. Після досягнення необхідного терапевтичного ефекту добова доза може поступово знижуватися до мінімального ефективного рівня. Підтримуюче лікування продовжується протягом 6 місяців і більше. Препарат призначають у мінімальній дозі, що застосовувалася при лікуванні депресивного епізоду. При нирковій недостатності легкого ступеня тяжкості (швидкість клубочкової фільтрації понад 30 мл/хв) не потрібно коригувати режим дозування. При нирковій недостатності середнього ступеня тяжкості (швидкість клубочкової фільтрації 10-30 мл/хв) дозу слід зменшити на 25-50%. У зв'язку з подовженням періоду напіввиведення венлафаксину та його активного метаболіту (ОДВ), таким пацієнтам слід приймати всю дозу 1 раз на добу. При нирковій недостатності тяжкого ступеня (швидкість клубочкової фільтрації менше 10 мл/хв) застосування Велафаксу не рекомендується, оскільки досвід такої терапії обмежений. Пацієнти, що перебувають на гемодіалізі, можуть отримувати 50% звичайної добової дози венлафаксину після завершення гемодіалізу. При легкій печінковій недостатності (протромбіновий час (ПВ) менше 14 с) корекції режиму дозування не потрібно. При помірній печінковій недостатності (ПВ від 14 до 18 с) дозу слід зменшити на 50%. При тяжкій печінковій недостатності застосування Велафаксу не рекомендується, оскільки досвід такої терапії обмежений. Пацієнтам похилого віку корекції дози не потрібні, проте (як і при призначенні інших лікарських препаратів) при лікуванні потрібно бути обережними, наприклад, у зв'язку з можливістю порушення функції нирок. Тому у пацієнтів похилого віку слід застосовувати найменшу ефективну дозу препарату; за необхідності збільшення дози показано ретельне медичне спостереження. Припинення прийому препарату Велафакс: після закінчення лікування дозу рекомендується знижувати поступово. При застосуванні в дозі, що дорівнює або перевищує 75 мг, курсом 7 днів і більше, препарат скасовують протягом мінімум тижня, поступово знижуючи дозу. При застосуванні у високих дозах курсом більше 6 тижнів період, необхідний для припинення прийому препарату, становить мінімум 2 тижні. Поява симптомів рецидиву захворювання в період відміни Велафакса вимагає призначення вихідної дози препарату або більш поступового і тривалого її зниження.ПередозуванняСимптоми (часто виникають при одночасному прийомі етанолу): запаморочення, зниження артеріального тиску, зміни на ЕКГ (подовження інтервалу QT, блокада ніжки пучка Гіса, розширення комплексу QRS), синусова та шлуночкова тахікардія або брадикардія, порушення свідомості (від сонливості до коми) судоми, смерть. Лікування симптоматичне, під безперервним контролем ЕКГ та функцій життєво важливих органів. Не рекомендується викликати блювоту через небезпеку аспірації. Рекомендується забезпечити прохідність дихальних шляхів, адекватні легеневій вентиляції та оксигенації. Гемодіаліз неефективний – венлафаксин та ОДВ не виводяться при діалізі. Специфічні антидоти невідомі.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри депресії зростає ризик суїцидальних думок та суїцидальних спроб. Цей ризик зберігається до стійкої ремісії. Оскільки поліпшення може не наступити протягом перших тижнів лікування або більше, пацієнти повинні перебувати під постійним медичним наглядом протягом усього цього періоду до настання стійкого поліпшення. Ризик суїцидальних спроб найвищий відразу після початку прийому препарату, але також знову підвищується на ранніх стадіях одужання. Венлафаксин не слід застосовувати при лікуванні дітей та підлітків віком до 18 років. У пацієнтів із суїцидальною поведінкою в анамнезі, або схильністю до виникнення суїцидальних думок до початку лікування, а також у дорослих пацієнтів молодого віку, ризик суїцидальних думок чи спроб суїциду є найвищим.У плацебо-контрольованих клінічних випробуваннях антидепресантів у дорослих пацієнтів з психічними розладами показана підвищена ймовірність суїцидальної поведінки (спроба суїциду та суїцидальні думки) у осіб віком до 25 років, які отримують антидепресанти, у тому числі венлафаксин. Пацієнтів та людей, які здійснюють догляд за пацієнтами, слід попередити про необхідність стежити за появою суїцидальних думок та негайно звернутися за медичною допомогою у разі появи відповідних симптомів.слід попередити про необхідність стежити за появою суїцидальних думок та негайно звернутися за медичною допомогою у разі появи відповідних симптомів.слід попередити про необхідність стежити за появою суїцидальних думок та негайно звернутися за медичною допомогою у разі появи відповідних симптомів. Як і при лікуванні іншими антидепресантами, різке припинення терапії венлафаксином – особливо після високих доз препарату – може спричинити симптоми синдрому "скасування", у зв'язку з чим рекомендується перед скасуванням препарату поступово знизити його дозу. Ризик виникнення симптомів синдрому "скасування" залежить від величини дози, тривалості терапії, а також індивідуальної чутливості пацієнта. У пацієнтів з афективними розладами при лікуванні антидепресантами (в т.ч. венлафаксином) можуть виникати гіпоманіакальні або маніакальні стани. Венлафаксин (як інші антидепресанти) слід призначати з обережністю пацієнтам з манією в анамнезі (такі пацієнти потребують медичного спостереження). Як і інші антидепресанти, венлафаксин повинен призначатися обережно пацієнтам з епілептичними нападами в анамнезі. Лікування венлафаксином має бути перервано у разі виникнення епілептичних нападів. Препарат не слід призначати пацієнтам з неконтрольованою епілепсією, а пацієнти з контрольованою епілепсією потребують ретельного спостереження. Застосування венлафаксину може бути пов'язане з розвитком психомоторного занепокоєння, яке клінічно нагадує акатизію і характеризується суб'єктивно неприємним і таким, що завдає страждання занепокоєнням з потребою рухатися, часто в поєднанні з нездатністю сидіти або стояти на місці. Цей стан найчастіше спостерігається протягом перших кількох тижнів лікування. При виникненні таких симптомів підвищення дози може мати несприятливий ефект і слід розглянути питання про доцільність продовження прийому венлафаксину. Пацієнтів слід попередити про необхідність негайно звернутися до лікаря у разі виникнення висипу, кропив'янки або інших алергічних реакцій. У деяких хворих під час прийому венлафаксину відмічено дозозалежне підвищення артеріального тиску, тому рекомендується регулярний контроль артеріального тиску, особливо в період підбору або підвищення дози. На фоні лікування препаратом можливе підвищення частоти серцевих скорочень, особливо під час прийому у високих дозах. Слід бути обережними при застосуванні препарату у пацієнтів зі схильністю до тахікардії. Пацієнтів, особливо літнього віку, слід попередити про можливість виникнення запаморочення та порушення почуття рівноваги (ортостатичної гіпотензії). У пацієнтів, які приймають венлафаксин, рідко спостерігалися зміни параметрів ЕКГ (подовження інтервалу PR, розширення комплексу QRS, подовження інтервалу QT). З обережністю слід призначати венлафаксин пацієнтам, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда та з нестабільною стенокардією, оскільки безпека застосування препарату у цієї категорії хворих не вивчена. Як і інші інгібітори зворотного захоплення серотоніну, венлафаксин може підвищувати ризик крововиливів у шкіру та слизові оболонки. При лікуванні хворих, схильних до таких станів, потрібна обережність. Під час прийому венлафаксину, особливо в умовах дегідратації або зниження об'єму циркулюючої крові (в т.ч. у літніх пацієнтів та хворих, які приймають діуретики), може спостерігатися гіпонатріємія та/або синдром недостатньої секреції антидіуретичного гормону. Під час прийому препарату може спостерігатися мідріаз, у зв'язку з чим рекомендується контроль внутрішньоочного тиску у хворих, схильних до його підвищення або із глаукомою. Не рекомендується поєднувати венлафаксину із засобами, що знижують масу тіла (в т.ч. фентерміном), через відсутність даних про ефективність та безпеку. Проведені досі клінічні дослідження не виявили толерантності до венлафаксину або залежності від нього. Попри це лікар повинен встановити ретельне спостереження за пацієнтами для виявлення ознак зловживання препаратом (як і при лікуванні іншими препаратами, що діють на центральну нервову систему). Особливого контролю потребують хворі, які мають в анамнезі вказівки на лікарську залежність. При застосуванні венлафаксину протягом тривалого періоду потрібен контроль рівня холестерину сироватки крові. З обережністю слід призначати препарат у разі порушення функції печінки або нирок. Іноді може знадобитися зниження дози. З огляду на прийому венлафаксина слід дотримуватися особливої ​​обережність під час проведення електросудомної терапії, т.к. досвіду застосування венлафаксину в цих умовах немає. У період лікування не рекомендується вживання алкоголю. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Венлафаксин практично не впливає на психомоторні та когнітивні функції. Однак, враховуючи можливість появи значних побічних ефектів з боку центральної нервової системи, у період лікування венлафаксином необхідно дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом та зайнятті потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. активна речовина: венлафаксину гідрохлорид 42,43 мг або 84,86 мг відповідно, у перерахунку на венлафаксин 37,50 мг або 75,00 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний, барвник заліза оксид жовтий (Е 172), карбоксиметилкрохмаль натрію, тальк, діоксид колоїдний кремнію, магнію стеарат. По 14 таблеток поміщають у блістер із плівки ПВХ та фольги алюмінієвої. По 2 або 4 блістери разом з інструкцією із застосування поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиКруглі таблетки світло-жовтого або жовтого кольору з ділильною ризиком на одній стороні та гравіюванням "PLIVA" на іншій стороні.Фармакотерапевтична групаАнтидепресант.ФармакокінетикаПісля прийому внутрішньо венлафаксин добре абсорбується із ШКТ. Після одноразового прийому в дозах 25-150 мг максимальні концентрації (Сmах) у плазмі досягаються протягом приблизно 2,4 год. і становлять 33-172 нг/мл. Після прийому препарату під час їжі час досягнення максимальної концентрації в плазмі збільшується на 20-30 хв, проте величини максимальної концентрації та абсорбції не змінюються. Венлафаксин піддається інтенсивному метаболізму при "першому проходженні" через печінку. Головний метаболіт – О-десметилвенлафаксин (ОДВ). Максимальна концентрація ОДВ у плазмі крові досягається приблизно через 4,3 години після введення і становить 61-325 нг/мл. У діапазоні добових доз 75-450 мг фармакокінетика венлафаксину та ОДВ має лінійний характер. Зв'язування венлафаксину та ОДВ з білками плазми становить відповідно 27% і 30%. При багаторазовому прийомі рівноважні концентрації (Сss) венлафаксину та ОДВ досягаються протягом 3 днів. Період напіввиведення (Т1/2) венлафаксину та ОДВ складають відповідно 5 та 11 год. ОДВ та інші метаболіти, а також незмінений венлафаксин, що виводяться нирками. У хворих з цирозом печінки концентрації у плазмі крові венлафаксину та ОДВ підвищені, а швидкість їх виведення знижена. При помірній та тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну (КК) менше 30 мл/хв) загальний кліренс венлафаксину та ОДВ знижується, а період напіввиведення збільшується. Вік та стать пацієнта не впливають на фармакокінетику препарату.ФармакодинамікаАнтидепресант, що за хімічною структурою не відноситься до жодного відомого класу антидепресантів (трициклічні, тетрациклічні або інші). Є рацематом двох активних енантіомерів. Антидепресивний ефект венлафаксину пов'язаний із здатністю потенціювати передачу нервового імпульсу ЦНС. Венлафаксин та його основний метаболіт О-десметилвенлафаксин (ОДВ) є потужними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну нейронами та слабо пригнічують зворотне захоплення дофаміну. Венлафаксин та ОДВ знижують бета-адренергічну реактивність ЦНС як після одноразового прийому, так і при постійному прийомі. Венлафаксин не має спорідненості до м-холінергічних, Н1-гістамінових та α1-адренергічних рецепторів головного мозку. Чи не пригнічує активність МАО. Препарат не впливає на вивільнення норадреналіну із тканин головного мозку.Показання до застосуванняЛікування депресій різної етіології, включаючи депресію, що супроводжується симптомами тривоги.Протипоказання до застосуванняІндивідуальна непереносимість венлафаксину та інших компонентів препарату; одночасний прийом інгібіторів МАО; вік до 18 років; тяжкі порушення функції нирок (КК менше 10 мл/хв) та/або печінки; вагітність та період лактації. З обережністю: нещодавно перенесений інфаркт міокарда, нестабільна стенокардія, артеріальна гіпертензія, тахікардія, судомний синдром в анамнезі, підвищення внутрішньоочного тиску, закритокутова глаукома, маніакальний стан в анамнезі, гіпонатріємія, гіповолемія, зневоднення. сторони шкіри та слизових оболонок, при вихідно зниженій масі тіла.Вагітність та лактаціяПід час вагітності (зокрема перед пологами) венлафаксин протипоказаний, т.к. безпека його застосування у цей період не визначена. Венлафаксин та метаболіт ОДВ виділяються з грудним молоком. Безпека цих речовин для новонароджених дітей не доведена, тому за необхідності прийому препарату в період лактації слід припинити грудне вигодовування на час лікування.Побічна діяПобічні ефекти класифіковані відповідно до наступної частоти: дуже часто – не менше 10%; часто – не менше 1%, але менше 10%; нечасто – не менше 0,1%, але менше 1%; рідко – не менше 0,01%, але менше 0,1%; дуже рідко – менше 0,01%, включаючи поодинокі випадки. Більшість перелічених нижче побічних ефектів залежить від дози. При тривалому лікуванні їх тяжкість і частота знижується, причому необхідності скасування терапії зазвичай немає. З боку травної системи: часто – зниження апетиту, запор, нудота, блювання, сухість у роті, диспепсія, біль у животі; нечасто - бруксизм, підвищення активності "печінкових" трансаміназ; рідко – гепатит; в окремих випадках – панкреатит. З боку обміну речовин: часто – підвищення рівня холестерину у сироватці крові (особливо після тривалого прийому або прийому препарату у високих дозах), зниження або збільшення маси тіла; нечасто – гіпонатріємія, синдром недостатньої секреції антидіуретичного гормону (АДГ); в окремих випадках – підвищення рівня пролактину плазми крові. З боку серцево-судинної системи: часто – підвищення артеріального тиску, гіперемія шкірних покривів; нечасто – зниження артеріального тиску, постуральна гіпотензія, непритомність, аритмія, тахікардія; дуже рідко – аритмія типу "пірует", подовження інтервалу QT, шлуночкова тахікардія, фібриляція шлуночків. З боку центральної та периферичної нервової системи: часто – запаморочення, астенія, "кошмарні" сновидіння, слабкість, запаморочення, безсоння, сонливість, підвищена нервова збудливість, парестезії, ступор, гіпертонус м'язів, тремор, позіхання, седативний ефект; нечасто - апатія, галюцинації, міоклонус, непритомність; рідко - судоми, атаксія з порушенням рівноваги та координації руху, порушення мови, манія або гіпоманія, серотоніновий синдром, симптоми, що нагадують злоякісний нейролептичний синдром, епілептичні напади; в окремих випадках - марення, екстрапірамідні розлади, у т.ч. дискінезія та дистонія, пізня дискінезія, психомоторне занепокоєння/акатизія. З боку психічного статусу: частота невстановлена ​​– депресія, поява суїцидальних думок та суїцидальна поведінка під час терапії та після відміни препарату. З боку системи кровотворення та лімфатичної системи: нечасто – крововиливи в шкіру (екхімози) та слизові оболонки, тромбоцитопенія, подовження часу кровотечі, геморагічний синдром; в окремих випадках - агранулоцитоз, апластична анемія, нейтропенія та панцитопенія. З боку сечовивідної системи: часто – порушення сечовипускання; нечасто – затримка сечі. З боку статевої системи: часто – зниження лібідо, порушення ерекції та/або еякуляції, аноргазмія у чоловіків, менорагія; нечасто – порушення менструального циклу, аноргазмія у жінок. З боку органів чуття: часто – порушення акомодації, мідріаз, порушення зору, шум або дзвін у золах; нечасто – порушення смакових відчуттів. З боку шкіри та її придатків: часто – підвищена пітливість (в т.ч. нічна); нечасто – алопеція. З боку дихальної системи: нечасто – задишка; в окремих випадках – легенева еозинофілія. З боку ендокринної системи: рідко – галакторея; в окремих випадках – підвищення рівня пролактину. Алергічні реакції: нечасто – шкірний висип (в т.ч. макуло-папульозний), свербіж, фотосенсибілізація, ангіоневротичний набряк, кропив'янка; рідко – мультиформна ексудативна еритема, синдром Стівенса-Джонсона; в окремих випадках – анафілактичні реакції. З боку опорно-рухової системи: часто – артралгія, міалгія; нечасто – спазми м'язів; в окремих випадках – рабдоміоліз. Після різкої відміни венлафаксину або зниження дози можливі підвищена стомлюваність, сонливість, астенія, головний біль, нудота, блювота, анорексія, сухість у роті, запаморочення, діарея, безсоння, незвичайні сновидіння, утруднення засинання, занепокоєння, трево , сплутаність свідомості, дезорієнтація, гіпоманія, тремор, парестезії, підвищена пітливість, тахікардія, судоми, дзвін чи шум у вухах, відмова від їжі. Для попередження розвитку симптомів синдрому "скасування" дуже важливо поступово знижувати дозу препарату, особливо після прийому у високих дозах.Взаємодія з лікарськими засобамиОдночасне застосування інгібіторів МАО та венлафаксину протипоказане. Прийом венлафаксину можна починати не раніше ніж через 14 днів після закінчення терапії інгібіторами МАО. Якщо застосовувався оборотний інгібітор МАО (моклобемід), цей інтервал може бути коротшим (24 год). Терапію інгібіторами МАО можна починати не раніше ніж через 7 днів після відміни венлафаксину. При одночасному застосуванні венлафаксину з препаратами літію можливе підвищення рівня літію у крові. При одночасному застосуванні з іміпраміном фармакокінетика венлафаксину та його метаболіту ОДВ не змінюється. Венлафаксин не впливає на метаболізм іміпраміну та його метаболіту 2-гідроксіміпраміну, проте підвищує значення площі під фармакокінетичною кривою та максимальні концентрації в плазмі дезіпраміну (основного метаболіту іміпраміну), а також знижує нирковий кліренс 2-гідроксідезіпраміну. Клінічне значення цього феномену невідоме. При одночасному застосуванні з нейролептиками можлива поява симптомів, що нагадують злоякісний нейролептичний синдром. Венлафаксин на 42% знижує нирковий кліренс галоперидолу, при цьому значення площі під фармакокінетичною кривою та Сmах збільшуються на 70% та 88% відповідно. Можливе посилення ефектів галоперидолу. При одночасному застосуванні з діазепамом фармакокінетика препаратів та їх основних метаболітів суттєво не змінюється. При одночасному застосуванні з клозапіном може спостерігатися підвищення його рівня у плазмі та розвиток побічних ефектів (наприклад, епілептичних нападів). При одночасному застосуванні з рисперидоном, незважаючи на збільшення площі під фармакокінетичною кривою препарату, фармакокінетика суми активних компонентів (рисперидону та його активного метаболіту) суттєво не змінювалася. Одночасний прийом етанолу та венлафаксину не супроводжувався зниженням розумової та рухової активності. Незважаючи на це (як і у разі прийому інших препаратів, що впливають на ЦНС), під час терапії венлафаксином не рекомендується вживання етанолу. Циметидин пригнічує метаболізм венлафаксину при "першому проходженні" через печінку і не впливає на фармакокінетику ОДВ. У більшості пацієнтів очікується лише незначне підвищення загальної фармакологічної активності венлафаксину та ОДВ (більше виражено у літніх пацієнтів та при порушенні функції печінки). У хворих похилого віку та у пацієнтів з порушенням функції печінки одночасне застосування циметидину та венлафаксину повинно проводитись під медичним контролем. Не виявлено клінічно значущої взаємодії венлафаксину з антигіпертензивними (в т.ч. з бета-адреноблокаторами, інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту та діуретиками) та гіпоглікемічними препаратами. Оскільки зв'язування з білками плазми венлафаксину та ОДВ становить відповідно 27% та 30%, не передбачається лікарської взаємодії, зумовленої конкурентним вивільненням інших лікарських препаратів із зв'язків із білками плазми. Метаболізм венлафаксину відбувається за участю системи цитохромів Р450, ізоферментів CYP2D6 та CYP3A4. Прийом препарату з інгібіторами ізоферменту CYP2D6 або хворими з генетично обумовленим зниженням активності ізоферменту CYP2D6 не супроводжувалися значними змінами концентрації активної речовини та метаболіту (венлафаксину та ОДВ), що дозволяє не знижувати дозу антидепресанту. Однак одночасний прийом з інгібіторами ізоферменту CYP3A4 супроводжується збільшенням концентрації венлафаксину у плазмі. Тому слід дотримуватись особливої ​​обережності при призначенні венлафаксину з лікарськими препаратами, які є інгібіторами ізоферменту CYP3A4 (кетоконазол, еритроміцин) або обох ізоферментів (CYP2D6 та CYP3A4). Венлафаксин є відносно слабким інгібітором ізоферменту CYP2D6 і не пригнічує активність ізоферментів CYP1A2, CYP2C9 та CYP3A4. У дослідженнях in vivo не було виявлено впливу венлафаксину на метаболізм алпразоламу (ізофермент CYP3A4), кофеїну (ізофермент CYP1А2), карбамазепіну (ізофермент CYP3A4) та діазепаму (ізоферменти CYP3A4 та CYP2C19). При одночасному застосуванні з варфарином можливе посилення антикоагулянтного ефекту останнього, при цьому продовжується протромбіновий час, виражений через МНО (міжнародне нормалізоване відношення). При одночасному прийомі з індинавіром спостерігається зменшення значення площі під фармакокінетичною кривою індинавіру на 28% і зниження максимальної концентрації в плазмі на 36%, при цьому фармакокінетичні параметри венлафаксину та ОДВ не змінюються. Клінічне значення цього ефекту невідоме. Венлафаксин може впливати на фармакодинаміку інших препаратів, що діють на рівні серотонінергічної нейротрансмітерної системи, тому слід бути обережним при його одночасному призначенні з триптанами, іншими селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну та препаратами літію.Спосіб застосування та дозиТаблетки Велафакса приймають внутрішньо, під час їди, бажано в один і той же час, не розжовуючи і запиваючи рідиною. Для лікування депресії рекомендована початкова доза Велафаксу – по 37,5 мг 2 рази на добу щодня. Якщо після декількох тижнів лікування не спостерігається значного покращення, дозу можна збільшити до 150 мг на добу – по 75 мг 2 рази на добу. При необхідності застосування препарату у вищій дозі при тяжкому депресивному розладі або інших станах, що потребують стаціонарного лікування, можна одразу призначити по 75 мг 2 рази на добу. Після цього добову дозу можна збільшувати на 75 мг кожні 2-3 дні до досягнення бажаного терапевтичного ефекту. Максимальна добова доза Велафаксу становить 375 мг. Після досягнення необхідного терапевтичного ефекту добова доза може поступово знижуватися до мінімального ефективного рівня. Підтримуюче лікування продовжується протягом 6 місяців і більше. Препарат призначають у мінімальній дозі, що застосовувалася при лікуванні депресивного епізоду. При нирковій недостатності легкого ступеня тяжкості (швидкість клубочкової фільтрації понад 30 мл/хв) не потрібно коригувати режим дозування. При нирковій недостатності середнього ступеня тяжкості (швидкість клубочкової фільтрації 10-30 мл/хв) дозу слід зменшити на 25-50%. У зв'язку з подовженням періоду напіввиведення венлафаксину та його активного метаболіту (ОДВ), таким пацієнтам слід приймати всю дозу 1 раз на добу. При нирковій недостатності тяжкого ступеня (швидкість клубочкової фільтрації менше 10 мл/хв) застосування Велафаксу не рекомендується, оскільки досвід такої терапії обмежений. Пацієнти, що перебувають на гемодіалізі, можуть отримувати 50% звичайної добової дози венлафаксину після завершення гемодіалізу. При легкій печінковій недостатності (протромбіновий час (ПВ) менше 14 с) корекції режиму дозування не потрібно. При помірній печінковій недостатності (ПВ від 14 до 18 с) дозу слід зменшити на 50%. При тяжкій печінковій недостатності застосування Велафаксу не рекомендується, оскільки досвід такої терапії обмежений. Пацієнтам похилого віку корекції дози не потрібні, проте (як і при призначенні інших лікарських препаратів) при лікуванні потрібно бути обережними, наприклад, у зв'язку з можливістю порушення функції нирок. Тому у пацієнтів похилого віку слід застосовувати найменшу ефективну дозу препарату; за необхідності збільшення дози показано ретельне медичне спостереження. Припинення прийому препарату Велафакс: після закінчення лікування дозу рекомендується знижувати поступово. При застосуванні в дозі, що дорівнює або перевищує 75 мг, курсом 7 днів і більше, препарат скасовують протягом мінімум тижня, поступово знижуючи дозу. При застосуванні у високих дозах курсом більше 6 тижнів період, необхідний для припинення прийому препарату, становить мінімум 2 тижні. Поява симптомів рецидиву захворювання в період відміни Велафакса вимагає призначення вихідної дози препарату або більш поступового і тривалого її зниження.ПередозуванняСимптоми (часто виникають при одночасному прийомі етанолу): запаморочення, зниження артеріального тиску, зміни на ЕКГ (подовження інтервалу QT, блокада ніжки пучка Гіса, розширення комплексу QRS), синусова та шлуночкова тахікардія або брадикардія, порушення свідомості (від сонливості до коми) судоми, смерть. Лікування симптоматичне, під безперервним контролем ЕКГ та функцій життєво важливих органів. Не рекомендується викликати блювоту через небезпеку аспірації. Рекомендується забезпечити прохідність дихальних шляхів, адекватні легеневій вентиляції та оксигенації. Гемодіаліз неефективний – венлафаксин та ОДВ не виводяться при діалізі. Специфічні антидоти невідомі.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПри депресії зростає ризик суїцидальних думок та суїцидальних спроб. Цей ризик зберігається до стійкої ремісії. Оскільки поліпшення може не наступити протягом перших тижнів лікування або більше, пацієнти повинні перебувати під постійним медичним наглядом протягом усього цього періоду до настання стійкого поліпшення. Ризик суїцидальних спроб найвищий відразу після початку прийому препарату, але також знову підвищується на ранніх стадіях одужання. Венлафаксин не слід застосовувати при лікуванні дітей та підлітків віком до 18 років. У пацієнтів із суїцидальною поведінкою в анамнезі, або схильністю до виникнення суїцидальних думок до початку лікування, а також у дорослих пацієнтів молодого віку, ризик суїцидальних думок чи спроб суїциду є найвищим.У плацебо-контрольованих клінічних випробуваннях антидепресантів у дорослих пацієнтів з психічними розладами показана підвищена ймовірність суїцидальної поведінки (спроба суїциду та суїцидальні думки) у осіб віком до 25 років, які отримують антидепресанти, у тому числі венлафаксин. Пацієнтів та людей, які здійснюють догляд за пацієнтами, слід попередити про необхідність стежити за появою суїцидальних думок та негайно звернутися за медичною допомогою у разі появи відповідних симптомів.слід попередити про необхідність стежити за появою суїцидальних думок та негайно звернутися за медичною допомогою у разі появи відповідних симптомів.слід попередити про необхідність стежити за появою суїцидальних думок та негайно звернутися за медичною допомогою у разі появи відповідних симптомів. Як і при лікуванні іншими антидепресантами, різке припинення терапії венлафаксином – особливо після високих доз препарату – може спричинити симптоми синдрому "скасування", у зв'язку з чим рекомендується перед скасуванням препарату поступово знизити його дозу. Ризик виникнення симптомів синдрому "скасування" залежить від величини дози, тривалості терапії, а також індивідуальної чутливості пацієнта. У пацієнтів з афективними розладами при лікуванні антидепресантами (в т.ч. венлафаксином) можуть виникати гіпоманіакальні або маніакальні стани. Венлафаксин (як інші антидепресанти) слід призначати з обережністю пацієнтам з манією в анамнезі (такі пацієнти потребують медичного спостереження). Як і інші антидепресанти, венлафаксин повинен призначатися обережно пацієнтам з епілептичними нападами в анамнезі. Лікування венлафаксином має бути перервано у разі виникнення епілептичних нападів. Препарат не слід призначати пацієнтам з неконтрольованою епілепсією, а пацієнти з контрольованою епілепсією потребують ретельного спостереження. Застосування венлафаксину може бути пов'язане з розвитком психомоторного занепокоєння, яке клінічно нагадує акатизію і характеризується суб'єктивно неприємним і таким, що завдає страждання занепокоєнням з потребою рухатися, часто в поєднанні з нездатністю сидіти або стояти на місці. Цей стан найчастіше спостерігається протягом перших кількох тижнів лікування. При виникненні таких симптомів підвищення дози може мати несприятливий ефект і слід розглянути питання про доцільність продовження прийому венлафаксину. Пацієнтів слід попередити про необхідність негайно звернутися до лікаря у разі виникнення висипу, кропив'янки або інших алергічних реакцій. У деяких хворих під час прийому венлафаксину відмічено дозозалежне підвищення артеріального тиску, тому рекомендується регулярний контроль артеріального тиску, особливо в період підбору або підвищення дози. На фоні лікування препаратом можливе підвищення частоти серцевих скорочень, особливо під час прийому у високих дозах. Слід бути обережними при застосуванні препарату у пацієнтів зі схильністю до тахікардії. Пацієнтів, особливо літнього віку, слід попередити про можливість виникнення запаморочення та порушення почуття рівноваги (ортостатичної гіпотензії). У пацієнтів, які приймають венлафаксин, рідко спостерігалися зміни параметрів ЕКГ (подовження інтервалу PR, розширення комплексу QRS, подовження інтервалу QT). З обережністю слід призначати венлафаксин пацієнтам, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда та з нестабільною стенокардією, оскільки безпека застосування препарату у цієї категорії хворих не вивчена. Як і інші інгібітори зворотного захоплення серотоніну, венлафаксин може підвищувати ризик крововиливів у шкіру та слизові оболонки. При лікуванні хворих, схильних до таких станів, потрібна обережність. Під час прийому венлафаксину, особливо в умовах дегідратації або зниження об'єму циркулюючої крові (в т.ч. у літніх пацієнтів та хворих, які приймають діуретики), може спостерігатися гіпонатріємія та/або синдром недостатньої секреції антидіуретичного гормону. Під час прийому препарату може спостерігатися мідріаз, у зв'язку з чим рекомендується контроль внутрішньоочного тиску у хворих, схильних до його підвищення або із глаукомою. Не рекомендується поєднувати венлафаксину із засобами, що знижують масу тіла (в т.ч. фентерміном), через відсутність даних про ефективність та безпеку. Проведені досі клінічні дослідження не виявили толерантності до венлафаксину або залежності від нього. Попри це лікар повинен встановити ретельне спостереження за пацієнтами для виявлення ознак зловживання препаратом (як і при лікуванні іншими препаратами, що діють на центральну нервову систему). Особливого контролю потребують хворі, які мають в анамнезі вказівки на лікарську залежність. При застосуванні венлафаксину протягом тривалого періоду потрібен контроль рівня холестерину сироватки крові. З обережністю слід призначати препарат у разі порушення функції печінки або нирок. Іноді може знадобитися зниження дози. З огляду на прийому венлафаксина слід дотримуватися особливої ​​обережність під час проведення електросудомної терапії, т.к. досвіду застосування венлафаксину в цих умовах немає. У період лікування не рекомендується вживання алкоголю. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Венлафаксин практично не впливає на психомоторні та когнітивні функції. Однак, враховуючи можливість появи значних побічних ефектів з боку центральної нервової системи, у період лікування венлафаксином необхідно дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом та зайнятті потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему