Адамед Фарма

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. діючі речовини: сульфаметоксазол – 400,0 мг; триметоприм – 80,0 мг; допоміжні речовини: крохмаль картопляний – 177,00 мг, тальк – 15,00 мг, магнію стеарат – 5,00 мг, полівініловий спирт – 3,00 мг. По 20 таблеток у блістер із ПВХ/Al фольги. По 1 блістеру в картонній пачці з інструкцією із застосування. По 14 таблеток у блістер із ПВХ/Al фольги. По 2 блістери в картонній пачці з інструкцією із застосування.Опис лікарської формиПлоскі, круглі таблетки білого з жовтуватим відтінком кольору, з фаскою, гравіюванням «Bs» і ризиком.Фармакотерапевтична групаПротимікробний комбінований засіб.ФармакокінетикаВсмоктування Після перорального прийому сульфаметоксазолу+триметоприму швидко та повністю всмоктуються у верхньому відділі шлунково-кишкового тракту. Через 1-4 години після одноразового прийому 160 мг триметоприму + 800 мг сульфаметоксазолу максимальні концентрації триметоприму в плазмі становлять 1,5-3 мкг/мл, а сульфаметоксазолу – 40 80 мкг/мл. При багаторазовому прийомі з інтервалом 12 годин мінімальні рівноважні концентрації через 2-3 дні стабілізуються в межах 1,3-2,8 мкг/мл для триметоприму та 32-63 мкг/мл для сульфаметоксазолу. Біодоступність Всмоктування сульфаметоксазолу+триметоприму є повним, що відповідає 100% абсолютної біодоступності при пероральному застосуванні обох компонентів. Розподіл Об'єм розподілу триметоприму становить близько 1,6 л/кг, сульфаметоксазолу – близько 0,2 л/кг. Зв'язуюча здатність білків плазми досягає 37% для триметоприму та 62% для сульфаметоксазолу. Триметоприм дещо краще сульфаметоксазолу проникає в незапалену тканину передміхурової залози, насіннєву рідину, секрет піхви, слину, здорову та запалену тканину легень, жовч, у той час як у спинномозкову рідину та водянисту вологу ока обидва компоненти препарату проникають однаково. Великі кількості триметоприму і трохи менші кількості сульфаметоксазолу надходять з кровотоку в інтерстиціальну та інші екстравазальні рідини організму, при цьому концентрації триметоприму і сульфаметоксазолу перевищують мінімальні концентрації для більшості чутливих мікроорганізмів. У людини триметоприм та сульфаметоксазол виявляються у плаценті, крові пуповини, у навколоплідних водах та тканинах плода (печінка, легені), що вказує на проникнення обох речовин через плацентарний бар'єр. Як правило, концентрації триметоприму у плода близькі до таких у матері, а концентрації сульфаметоксазолу у плода нижче, ніж у матері. Обидві речовини виділяються із грудним молоком. Концентрації в грудному молоці близькі (триметоприм) або нижче (сульфаметоксазол) у плазмі матері. Метаболізм Приблизно 30% дози триметоприму піддається метаболізму. Відповідно до результатів дослідження in vitro з печінковими мікросомами людини, не можна виключати роль ізоферментів CYP3A4, CYP1А2 та CYP2C9 в окисному метаболізмі триметоприму. Основними метаболітами триметоприму є 1- і 3-оксиди і 3'- і 4'-гідроксипохідні. Деякі метаболіти мають антимікробну активність. Близько 80% дози сульфаметоксазолу метаболізується у печінці, переважно шляхом N4-ацетилювання (приблизно 40%) та меншою мірою шляхом кон'югації з глюкуроновою кислотою. Сульфаметоксазол піддається окисному метаболізму. Перший ступінь окиснення, що призводить до утворення похідних гідроксиламіну, каталізується ізоферментом CYP2C9. Виведення Періоди напіввиведення двох компонентів дуже близькі один до одного (в середньому, 10 годин для триметоприму та 11 годин для сульфаметоксазолу). Обидві речовини, а також їх метаболіти виводяться майже виключно через нирки, як шляхом клубочкової фільтрації, так і канальцевої секреції, внаслідок чого концентрації обох активних речовин у сечі значно вищі, ніж у крові. Приблизно дві третини дози триметоприму та одна п'ята дози сульфаметоксазолу виводяться нирками у незмінному вигляді. Загальний плазмовий кліренс триметоприму становить 1,9 мл/хв/кг, сульфаметоксазолу – 0,32 мл/хв/кг. Невелика частина активних речовин виводиться кишківником. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Діти Фармакокінетика триметоприму та сульфаметоксазолу залежить від віку (згідно з результатами досліджень у дітей з нормальною функцією нирок). Відзначається зниження швидкості виведення сульфаметоксазолу+триметоприму у дітей до 2-х місяців, проте потім швидкість виведення та загальний кліренс зростають, а період напіввиведення зменшується. Дані зміни фармакокінетики найбільш помітні у новонароджених віком 1,7-24 місяців і зменшуються з віком (якщо порівнювати дітей віком від 1 до 3,6 років, від 7,5 до 10 років та дорослих пацієнтів). Пацієнти похилого віку Зважаючи на важливість ниркового кліренсу при виведенні триметоприму, а також фізіологічне зниження кліренсу креатиніну з віком, очікується зниження ниркового кліренсу та загального кліренсу триметоприму у літніх пацієнтів. Фармакокінетика сульфаметоксазолу менш залежна від віку, тому що нирковий кліренс сульфаметоксазолу становить лише 20% його загального кліренсу. Пацієнти з порушенням функції нирок У пацієнтів з нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 15-30 мл/хв) періоди напіввиведення обох компонентів препарату збільшуються, що потребує корекції дози. Фракційний і безперервний перитонеальний діаліз не істотно впливають на виведення сульфаметоксазолу+триметоприму. Під час гемодіалізу та гемофільтрації концентрація сульфаметоксазолу+триметоприму в плазмі значно знижується. Рекомендується підвищувати дозу сульфаметоксазолу+триметоприму на 50% після кожного сеансу гемодіалізу. Діти з порушенням функції нирок (кліренс креатиніну Пацієнти з порушенням функції печінки У пацієнтів з помірним та тяжким ступенем порушень функції печінки фармакокінетика триметоприму та сульфаметоксазолу значно не відрізняється від такої у здорових добровольців. Пацієнти з муковісцидозом У пацієнтів з муковісцидозом відзначається підвищення ниркового кліренсу триметоприму та метаболічного кліренсу сульфаметоксазолу. В обох компонентів препарату підвищується сумарний плазмовий кліренс та знижується період напіввиведення.ФармакодинамікаКомбінований бактерицидний хіміотерапевтичний засіб Препарат містить дві активні речовини, які мають синергічну дію, блокуючи два ферменти, що каталізують послідовні стадії біосинтезу фолінової кислоти в мікроорганізмах. Завдяки цьому механізму бактерицидна дія in vitro досягається при таких концентраціях, у яких окремі компоненти препарату мають лише бактеріостатичний ефект. Крім цього, препарат часто буває ефективним щодо збудників, стійких до одного з його компонентів. In vitro антибактеріальна дія препарату охоплює широкий спектр грампозитивних та грамнегативних патогенних мікроорганізмів, хоча чутливість може залежати від географічного розташування. Зазвичай чутливі збудники (мінімальна переважна концентрація (МПК)) Коки: Branhamella catarrhalis. Грамотрицательные микроорганизмы: Haemophilus influenzae (β-лактамазообразующие и β лактамазонеобразующие штаммы), Haemophilus parainfluenzae, Е. coli, Citrobacter freundii, другие виды Citrobacter, Klebsiella pneumoniae, Klebsiella oxytoca, другие виды Klebsiella, Enterobacter cloacae, Enterobacter aerogenes, Hafnia alvei, Serratia marcescens , Serratis liquefaciens, інші види Serratia, Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Morganella morganii, Shigella spp., Yersinia enterocolitica, інші види Yersinia, Vibrio cholerae. Різні грамнегативні мікроорганізми: Edwardsiella tarda, Alcaligenes faecalis, Pseudomonas cepacia, Burkholderia (Pseudomonas) pseudomallei. Клінічний досвід показує, що чутливими можуть бути і Brucella, Listeria monocytogenes, Nocardia asteroides, Pneumocystis jirovecii, Cyclospora cayetanensis. Частково чутливі збудники (МПК=80-160 мг/л по сульфаметоксазолу) Коккі: Staphylococcus aureus (метициліночутливі та метициліностійкі штами), Staphylococcus spp. (коагулазонегативні), Streptococcus pneumoniae (пеніциліночутливі та пеніциліностійкі штами). Грамнегативні палички: Haemophilus ducreyi, Providencia rettgeri, інші види Providencia, Salmonella typhi, Salmonella enteritidis, Stenotrophomonas maltophilia (раніше називалася Xanthomonas maltophilia). Різні грамнегативні мікроорганізми: Acinetobacter Iwoffi, Acinetobacter anitratus (головним чином, A. baumanii), Aeromonas hydrophila. Стійкі збудники (МПК >160 мг/л за сульфаметоксазолом) Mycoplasma spp., Mycobacterium tuberculosis, Treponema pallidum. Якщо сульфаметоксазол+триметоприм призначається емпірично, необхідно враховувати місцеві особливості стійкості до препарату потенційних збудників конкретного інфекційного захворювання. При інфекціях, які можуть бути спричинені частково чутливими мікроорганізмами, рекомендується провести пробу на чутливість, щоб унеможливити резистентність збудника. Чутливість до сульфаметоксазолу+триметоприму можна визначити стандартними методами, наприклад, методом дисків або методом розведення, рекомендованим Інститутом клінічних та лабораторних стандартів (ІКЛЗ). ІКЛС рекомендує наступні критерії чутливості:     Метод дисків*, діаметр зони придушення зростання (мм) Метод розведення**, МПК (мкг/мл) триметоприм сульфаметоксазол Enterobacteriасеае Чутливі ≥16 ≤2 ≤38 Частково чутливі 11-15 - - Стійкі ≤10 ≥4 ≥76 Acinetobacter spp. Чутливі ≥16 ≤2 ≤38 Частково чутливі 11-15 - - Стійкі ≤10 ≥4 ≥76 Burkholderia сераcia Чутливі ≥16 ≤2 ≤38 Частково чутливі 11-15 - - Стійкі ≤10 ≥4 ≥76 Stenotrophomonas maltophilia Чутливі ≥16 ≤2 ≤38 Частково чутливі 11-15 - - Стійкі ≤10 ≥4 ≥76 Інші бактерії, крім Enterobacteriасеае *** Чутливі - ≤2 ≤38 Частково чутливі - - - Стійкі - ≥4 ≥76 Staphylococcus spp. Чутливі ≥16 ≤2 ≤38 Частково чутливі 11-15 - - Стійкі ≤10 ≥4 ≥76 Enterococcus spp. Чутливі ≥16 ≤0,5 ≤9,5 Частково чутливі 11-15 1-2 19-38 Стійкі ≤10 ≥4 ≥76 Streptococcus pneumoniae Чутливі ≥19 ≤0,5 ≤9,5 Частково чутливі 16-18 1-2 19-38 Стійкі ≤15 ≥4 ≥76 Haemophilus influenzae & Haemophilus parainfluenzae Чутливі ≥16 ≤0,5 ≤9,5 Частково чутливі 11-15 1-2 19-38 Стійкі ≤10 ≥4 ≥76 Neisseria meningitidis Чутливі ≥30 ≤0,12 ≤2,4 Частково чутливі 26-29 0,25 4,75 Стійкі ≤25 ≥0,5 ≥9,5 * Диск: 1,25 мкг триметоприму та 23,75 мкг сульфаметоксазолу. ** Триметоприм та сульфаметоксазол у співвідношенні 1:19. *** Інші бактерії включають Pseudomonas spp. та інші автотрофи, глюкозонеферментуючі та грамнегативні бактерії, за винятком Pseudomonas aeruginosa, Acinetobacter spp., Burkholderia cepacia та Stenotrophomonas maltophilia.Показання до застосуванняБісептол® слід призначати лише у випадках, коли, на думку лікаря, перевага такої терапії перевищує можливий ризик; необхідно вирішити питання про те, чи не можна обійтися застосуванням одного ефективного антибактеріального засобу, а також враховувати рекомендації офіційних посібників щодо належного застосування антибактеріальних препаратів та локальну поширеність стійкості до антибактеріальних препаратів. Оскільки чутливість бактерій до антибіотиків in vitro змінюється у різних географічних областях та у часі, при виборі препарату слід враховувати місцеві особливості бактеріальної чутливості. Препарат Бісептол® слід застосовувати лише при терапії або профілактиці інфекцій, які достовірно або з високою ймовірністю спричинені чутливими до препарату бактеріями чи іншими мікроорганізмами. У разі відсутності такої інформації належна антибактеріальна терапія має бути емпірично обрана відповідно до епідеміологічної обстановки та місцевих особливостей бактеріальної чутливості. Інфекції дихальних шляхів та ЛОР-органів: загострення хронічного бронхіту, середній отит у дітей. Лікування та профілактика (первинна та вторинна) пневмонії, викликаної Pneumocystis jirovecii, у дорослих та дітей, у тому числі при вираженому імунодефіциті. Інфекції сечостатевого тракту: інфекції сечовивідних шляхів, м'який шанкер. Інфекції шлунково-кишкового тракту: черевний тиф і паратиф, шигельози (викликані чутливими штамами Shigella flexneri та Shigella sonnei, якщо показана антибактеріальна терапія), діарея мандрівників, викликана ентеропатогенними штамами. Інші інфекції: інфекції, спричинені цілим рядом мікроорганізмів (можливе поєднання з іншими антибіотиками), наприклад: бруцельоз, гострий та хронічний остеомієліт, нокардіоз, актиномікоз, токсоплазмоз та південноамериканський бластомікоз.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до котримоксазолу, триметоприму, сульфаметоксазолу або будь-якого іншого компонента препарату; III триместр вагітності, період грудного вигодовування; дитячий вік до 3 років (для цієї лікарської форми); встановлений діагноз ушкодження паренхіми печінки; тяжка ниркова недостатність, за відсутності можливості визначення концентрації препарату в плазмі (не рекомендується застосування при кліренсі креатиніну нижче 15 мл/хв); тяжкі гематологічні захворювання (апластична анемія, В-12-дефіцитна анемія, агранулоцитоз, лейкопенія, мегалобластна анемія, гіпербілірубінемія у дітей, пов'язана з дефіцитом фолієвої кислоти); дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази (ймовірність розвитку гемолізу); одночасний прийом з дофетилідом, паклітакселом та аміодароном; слід уникати одночасного застосування з клозапіном, оскільки відома здатність останнього викликати агранулоцитоз; перитонеальний діаліз. З обережністю Препарат слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з нирковою недостатністю (при кліренсі креатиніну 15-30 мл/хв), з дефіцитом фолієвої кислоти (наприклад, у літньому віці, у осіб з алкогольною залежністю, у пацієнтів, які отримують лікування протисудомними препаратами, у осіб з мальабсорбцією та недостатнім харчуванням), у пацієнтів з обтяженим алергологічним анамнезом, бронхіальною астмою та захворюваннями щитовидної залози, порфірією, у комбінації з препаратами, що метаболізуються переважно ізоферментами CYP2C8 та CYP2C9; одночасне застосування інгібіторів АПФ (ангіотензинперетворюючого ферменту), блокаторів ангіотензинових рецепторів, калійзберігаючих діуретиків та преднізолону.Вагітність та лактаціяВагітність У жінок, які отримують препарат Бісептол на ранніх термінах вагітності, ризик розвитку вроджених аномалій плода не підтвердився. Не можна виключити збільшення ризику спонтанних абортів у 2-3,5 рази у жінок, які отримували тільки триметоприм або триметоприм у комбінації з сульфаметоксазолом протягом першого триместру вагітності, порівняно з жінками, які не отримували антибіотики або антибіотики пеніцилінового ряду. У тварин дуже великі дози триметоприму та сульфаметоксазолу викликали вади розвитку плода, типові для недостатності фолієвої кислоти. Оскільки як триметоприм, так і сульфаметоксазол проникають через плацентарний бар'єр і, таким чином, можуть вплинути на обмін фолієвої кислоти, при вагітності (I II триместр) препарат Бісептол слід призначати тільки в тому випадку, якщо очікувана користь від його застосування перевищує можливий ризик для плоду. Під час терапії препаратом Бісептол® вагітним жінкам, а також жінкам, які планують вагітність, рекомендується призначати по 5 мг фолієвої кислоти на добу. На пізніх термінах вагітності необхідно уникати застосування препарату Бісептол через можливий ризик ядерної жовтяниці у новонароджених. Період грудного вигодовування Як триметоприм, і сульфаметоксазол проникають у грудне молоко. Незважаючи на те, що з грудним молоком до дитини потрапляє мала кількість препарату Бісептол, рекомендується зіставити можливий ризик для немовляти (ядерна жовтяниця, гіперчутливість) з очікуваним терапевтичним ефектом для матері.Побічна діяУ рекомендованих дозах препарат добре переноситься. Найчастішими побічними діями є шкірний висип та шлунково-кишкові розлади. Для опису частоти небажаних реакцій використовується така класифікація: дуже часто (≥10%), часто (≥1% та Частота народження небажаних реакцій Інфекційні та паразитарні захворювання - Нечасто: грибкові інфекції (кандидоз). Порушення з боку крові та лімфатичної системи - Рідко: лейкопенія, гранулоцитопенія, тромбоцитопенія, анемія (мегалобластна, гемолітична/аутоімуна або апластична); Дуже рідко: агранулоцитоз, метгемоглобінемія, панцитопенія. Порушення з боку імунної системи - Дуже рідко: реакції гіперчутливості, алергічні реакції (підвищення температури, ангіоневротичний набряк, анафілактоїдні реакції, сироваткова хвороба). Порушення з боку обміну речовин та харчування - Рідко: гіпоглікемія. Порушення психіки: - Рідко: галюцинації. Порушення з боку нервової системи: - Нечасто: судоми; Рідко: нейропатія (включаючи периферичні неврити та парестезії); Дуже рідко: атаксія, асептичний менінгіт/менінгеальна симптоматика; Частота невідома: церебральний васкуліт. Порушення з боку органу зору: - Дуже рідко: увеїт; Частота невідома: ретинальний васкуліт. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення - Дуже рідко: системне та несистемне запаморочення. Порушення з боку серцево-судинної системи: - Дуже рідко: алергічний міокардит, пурпура, пурпура Шенлейн-Геноха; Частота невідома: васкуліт, некротизуючий васкуліт, гранулематоз з поліангіїтом, вузликовий періартеріїт. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння - Дуже рідко: легеневі інфільтрати; Частота невідома: легеневий васкуліт. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: - Часто: нудота, блювання; Нечасто: діарея, псевдомембранозний ентероколіт; Рідко: стоматит, глосит; Частота невідома: гострий панкреатит. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: - Часто: підвищення активності «печінкових» трансаміназ; Нечасто: гепатит, підвищення концентрації білірубіну; Рідко: холестаз; Дуже рідко: некроз печінки; Частота невідома: синдром «зниклої жовчної протоки». Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин - Часто: висипання, стійка лікарська еритема, ексфоліативний дерматит, макулопапульозний висип, еритема, свербіж, кореподібний висип; Нечасто: кропив'янка; Дуже рідко: фотосенсибілізація, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, лікарський висип з еозинофілією та системними проявами (DRESS синдром). Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини - Дуже рідко: рабдоміоліз; Частота невідома: артралгія, міалгія. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: - Часто: підвищення концентрації азоту в крові, підвищення рівня креатиніну; Нечасто: порушення функції нирок; Рідко: кристалурія; Дуже рідко: інтерстиціальний нефрит, посилення діурезу. Частота невідома: спонтанний аборт. Частота невідома: гіперкаліємія, гіпонатріємія. Загальні розлади та порушення у місці введення - Рідко: венозний біль та флебіт. Опис окремих небажаних явищ Порушення з боку крові найчастіше виражені слабо, протікають безсимптомно та зникають після відміни препарату. Алергічні реакції можуть виникати у пацієнтів із гіперчутливістю до компонентів препарату. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин зазвичай виражені слабо та швидко зникають після відміни препарату. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: легеневі інфільтрати, що виникають при еозинофільному або алергічному альвеоліті, можуть проявлятися такими симптомами як кашель та задишка. Порушення з боку обміну речовин та харчування: застосування великих доз триметоприму для лікування пневмонії, спричиненої Pneumocystis jirovecii, може призвести до прогресуючого, але оборотного підвищення концентрації калію у сироватці крові. Навіть при застосуванні рекомендованих доз триметоприм може сприяти розвитку гіперкаліємії у пацієнтів з порушенням калієвого обміну, нирковою недостатністю або при одночасному прийомі препаратів, що сприяють розвитку гіперкаліємії. У пацієнтів, які не мають діагнозу цукрового діабету та отримують сульфаметоксазол+триметоприм, спостерігалися випадки гіпоглікемії, зазвичай, через кілька днів після початку лікування. Ризик гіпоглікемії вищий у пацієнтів з порушенням функції нирок, захворюваннями печінки, недостатнім харчуванням або одержують великі дози сульфаметоксазолу+триметоприму. Порушення шлунково-кишкового тракту: описані випадки гострого панкреатиту на фоні лікування препаратом Бісептол®. Побічні реакції у ВІЛ-інфікованих пацієнтів У групі ВІЛ-інфікованих пацієнтів небажані явища співставні з такими у загальній популяції пацієнтів, проте деякі небажані явища можуть зустрічатися частіше та відрізнятися за клінічною картиною: Порушення з боку крові та лімфатичної системи: Дуже часто – лейкопенія, гранулоцитопенія, тромбоцитопенія. Порушення з боку обміну речовин та харчування: Нечасто – гіпоглікемія. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: Дуже часто – Анорексія, нудота, блювання, діарея. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: Дуже часто – підвищення «печінкових» трансаміназ. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: Дуже часто - Макулопапульозний висип, свербіж. Загальні розлади та порушення в місці введення: Дуже часто - Підвищення температури тіла (зазвичай у поєднанні з макулопапульозним висипом). Зміни лабораторних показників: Дуже часто – Гіперкаліємія; Нечасто – гіпонатріємія.Взаємодія з лікарськими засобамиФармакокінетична взаємодія Триметоприм є інгібітором транспортера органічних катіонів 2 (ОСТ2), а також слабким інгібітором ізоферменту CYP2C8. Сульфаметоксазол є слабким інгібітором ізоферменту CYP2C9. Системна експозиція препаратів, що транспортуються ОСТ2 (наприклад, дофетилід, амантадин, мемантин та ламівудін), може збільшуватися при сумісному застосуванні сульфаметоксазолу+триметоприму. Не слід одночасно застосовувати сульфаметоксазол+триметоприм та дофетилід. Триметоприм пригнічує ниркову екскрецію дофетиліду, збільшує площу під кривою «концентрація - час» AUC на 103% та максимальну концентрацію на 93% дофетиліду. Збільшення концентрації дофетиліду може викликати серйозні шлуночкові аритмії з подовженням інтервалу QT, включаючи аритмію torsades de pointes. У пацієнтів, які отримують амантадин або мемантин, збільшується ризик розвитку небажаних явищ з боку нервової системи (таких як делірій та міоклонія). Системна експозиція препаратів, що метаболізуються переважно ізоферментом CYP2C8 (наприклад, паклітаксел, аміодарон, дапсон, репаглінід, росиглітазон та піоглітазон), може збільшуватися при сумісному застосуванні сульфаметоксазолу+триметоприму. Паклітаксел і аміодарон мають низький терапевтичний індекс, одночасне їх застосування з сульфаметоксазолом+триметопримом не рекомендується. Дапсон і сульфаметоксазол+триметоприм можуть стати причиною розвитку метгемоглобінемії, оскільки існує потенціал для їхньої фармакокінетичної та фармакодинамічної взаємодії. Пацієнтів, які отримують дапсон і сульфаметоксазол+триметоприм, необхідно ретельно моніторувати щодо розвитку метгемоглобінемії. За необхідності слід призначити альтернативну терапію. Пацієнтів, які отримують репаглінід або піоглітазон, необхідно регулярно моніторувати щодо розвитку гіпоглікемії. Системна експозиція препаратів, що метаболізуються переважно ізоферментом CYP2C9 (наприклад, кумарини (варфарин, аценокумарол), фенітоїн та похідні сульфонілсечовини (глибенкламід, гліклазід та гліпізид)), може збільшуватись при спільному застосуванні сульфаметоксазолу. У пацієнтів, які отримують кумарини, необхідно моніторувати згортання крові. Препарат Бісептол може пригнічувати печінковий метаболізм фенітоїну. Після призначення стандартних доз триметоприму та сульфаметоксазолу спостерігалося збільшення періоду напіввиведення фенітоїну на 39% та зменшення його кліренсу на 27%. Пацієнтів, які отримують фенітоїн, необхідно моніторувати щодо виникнення токсичної дії фенітоїну. Пацієнтів, які отримують похідні сульфонілсечовини (глибенкламід, гліклазид та гліпізид), необхідно моніторувати щодо розвитку гіпоглікемії. Препарат Бісептол здатний знижувати ефективність пероральних контрацептивів. Під час лікування препаратом Бісептол® жінкам рекомендується використовувати додаткові методи контрацепції. Одночасне застосування сульфаметоксазолу+триметоприму та індометацину може спричинити підвищення концентрації сульфаметоксазолу в плазмі крові. Препарат Бісептол може підвищити сироваткові концентрації дигоксину, особливо у літніх пацієнтів, тому необхідний моніторинг концентрацій дигоксину в сироватці. Фармакодинамічна взаємодія та взаємодія з невідомим механізмом Частота розвитку та тяжкість мієлотоксичних та нефротоксичних небажаних явищ може збільшуватися при одночасному застосуванні сульфаметоксазолу+триметоприму та інших препаратів, які мають мієлосупресивну дію або здатні викликати порушення функції нирок (аналоги нуклеозидів, такролімус, азатиоприн). Пацієнтів, які отримують такі препарати одночасно з сульфаметоксазол+триметоприм, слід моніторувати щодо розвитку гематологічної та/або ниркової токсичності. Слід уникати одночасного застосування з клозапіном, оскільки відома здатність останнього викликати агранулоцитоз. У пацієнтів похилого та старечого віку при одночасному застосуванні деяких діуретиків (головним чином тіазидних) спостерігалося збільшення кількості випадків тромбоцитопенії. У пацієнтів, які отримують діуретики, слід регулярно моніторувати рівень тромбоцитів у крові. У пацієнтів, які отримують сульфаметоксазол+триметоприм та циклоспорин після пересадки нирки, може спостерігатись оборотне погіршення функції нирок. Сульфонаміди, у тому числі сульфаметоксазол, можуть конкурувати за зв'язування з білками та нирковий транспорт метотрексату, збільшуючи таким чином концентрації вільного метотрексату та його системний ефект. У пацієнтів, які приймають триметоприм та метотрексат, були описані випадки панцитопенії. Триметоприм має низьку афінність до дегідрофолатредуктази людини, однак може посилити токсичність метотрексату, особливо у присутності таких факторів ризику, як старечий вік, гіпоальбумінемія, порушення функції нирок, пригнічення кісткового мозку, а також у пацієнтів, які отримують високі дози мета. Для профілактики мієлосупресії таким пацієнтам необхідно призначати фолієву кислоту або фолінат кальцію. Можна припускати, що при одночасному призначенні сульфаметоксазол+триметоприм пацієнтам, які отримують піриметамін для профілактики малярії в дозах більше 25 мг на тиждень, у них може розвинутись мегалобластна анемія. Необхідно дотримуватись обережності при одночасному застосуванні сульфаметоксазол+триметоприм та препаратів, що підвищують концентрацію калію в сироватці крові (таких як інгібітори АПФ, блокатори ангіотензинових рецепторів, калійзберігаючі діуретики та преднізолону) за рахунок калійзтримуючої дії. Лабораторні дослідження Сульфаметоксазол+триметоприм і, зокрема, триметоприм, що входить до його складу, можуть вплинути на результати визначення концентрації метотрексату в сироватці, що проводиться методом конкурентного зв'язування з білками із застосуванням бактеріальної дигідрофолатредуктази як ліганду. Однак при визначенні метотрексату радіоімунним методом впливу немає. Триметоприм і сульфаметоксазол можуть також впливати на результати реакції Яффе (визначення креатиніну щодо реакції з пікриновою кислотою в лужному середовищі), при цьому в діапазоні нормальних значень результати завищуються приблизно на 10%. Препарат може знижувати ефективність трициклічних антидепресантів.Спосіб застосування та дозиПрепарат приймають внутрішньо вчасно або після їди з достатньою кількістю рідини. Доза призначається індивідуально. Стандартне дозування Дітям віком від 3 до 5 років: по 2 таблетки (120 мг) 2 рази на добу. Дітям віком від 6 до 12 років: по 4 таблетки (120 мг) або по 1 таблетці (480 мг) 2 рази на добу. При гонореї – 2 г сульфаметоксазолу 2 рази на добу з інтервалом 12 годин. Дорослим та дітям старше 12 років: по 960 мг 2 рази на добу, при тривалій терапії по 480 мг 2 рази на добу. Тривалість курсу лікування становить від 5 до 14 днів. При інфекції сечовивідних шляхів лікарський препарат застосовують, як правило, протягом 1014 днів, при загостренні хронічного бронхіту – протягом 14 днів, при інфікуванні шлунково-кишкового тракту паличками Shigella – протягом 5 днів. При тяжкому перебігу та/або хронічній формі інфекційних захворювань допустиме збільшення разової дози на 30-50%. У разі продовження курсу лікування більше 5 днів та/або збільшення дози необхідно проводити гематологічний контроль; у разі зміни картини крові потрібне призначення фолієвої кислоти по 5-10 мг на добу. Дозування в особливих випадках Пневманія, викликана Pneumocystis jirovecii, у дорослих та дітей Рекомендована доза для осіб з підтвердженою інфекцією становить 90-120 мг триметоприму-сульфаметоксазолу/мг маси тіла/добу у розділених дозах, які застосовують кожні 6 годин протягом 14 днів. Верхню межу дози визначають за даними, вказаними нижче Максимальні дози препарату Бісептол ® залежно від маси тіла пацієнтів з пневманією, спричиненої Pneumocystis jirovecii. Маса тіла 16 кг - Доза 480 мг котримоксазолу кожні 6 годин. Маса тіла 24 кг - Доза 720 мг котримоксазолу кожні 6 годин. Маса тіла 32 кг - Доза 960 мг котримоксазолу кожні 6 годин. Маса тіла 40 кг - Доза 1200 мг котримоксазолу кожні 6 годин. Маса тіла 48 кг - Доза 1440 мг котримоксазолу кожні 6 годин. Маса тіла 64 кг - Доза 1920 мг котримоксазолу кожні 6 годин. Маса тіла 80 кг - Доза 2400 мг котримоксазолу кожні 6 годин. Профілактика пневманії, спричиненої Pneumocystis jirovecii: Дорослі та підлітки (старше 12 років): 960 мг сульфаметоксазолу+триметоприму 1 раз на добу протягом 7 днів. При поганій переносимості препарату можна розглянути зниження добової дози до 480 мг. Діти від 3 до 12 років: 900 мг котримоксазолу/м2 поверхні тіла на добу в 2 рівних розділених дозах кожні 12 годин протягом 3 днів поспіль щотижня. Таблиця 2. Дози препарату Бісептол®, рекомендовані для дітей віком від 3 до 12 років для профілактики пневманії, спричиненої Pneumocvstis jirovecii. Площа поверхні тіла 0,53 м2 – Доза 240 мг сульфаметоксазолу+ триметоприму кожні 12 годин. Площа поверхні тіла 1,06 м2 – Доза 480 мг сульфаметоксазолу+ триметоприму кожні 12 годин. Максимальна добова доза становить 1920 мг сульфаметоксазолу+ триметоприму. М'який шанкер По 960 мг 2 рази на день. Якщо через 7 днів загоєння шкірного елемента немає, можна продовжити терапію ще на 7 днів. Однак слід пам'ятати, що відсутність ефекту може свідчити про резистентність збудника. Гострі неускладнені інфекції сечових шляхів Жінкам із гострими неускладненими інфекціями сечових шляхів рекомендується разовий прийом 1920 мг – 2880 мг. По можливості їх слід приймати ввечері після їжі або перед сном. Нокардіоз Дорослим по 2880 – 3840 мг на добу протягом щонайменше 3 місяців. Дозу слід коригувати залежно від віку, маси тіла хворого, функції нирок та тяжкості захворювання. Іноді лікування продовжують до 18 місяців. Пацієнти з порушенням функції нирок При кліренсі креатиніну >30 мл/хв призначають звичайну дозу, при кліренсі креатиніну 15-30 мл/хв призначають половину звичайної дози, а при кліренсі креатиніну Пацієнти, що знаходяться на діалізі У пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, слід застосовувати звичайну дозу препарату. Після кожного сеансу гемодіалізу пацієнти повинні отримувати додаткову дозу препарату, яка становить половину стандартної дози. Пацієнти похилого та старечого віку При нормальній функції нирок призначають нормальну дозу для дорослих. У разі пропуску дози лікарського препарату Якщо пацієнт забув прийняти чергову дозу препарату, слід прийняти її за першої ж можливості. При цьому інтервал до прийому наступної дози повинен бути більше 4 год. Потім слід повернутися до попереднього режиму дозування. Не слід приймати подвійну дозу.ПередозуванняСимптоми гострого передозування: нудота, блювання, діарея, головний біль, запаморочення, інтелектуальні та зорові розлади, у тяжких випадках – кристалурія, гематурія та анурія. Симптоми хронічного передозування: пригнічення кровотворення (тромбоцитопенія, лейкопенія) та інші патологічні зміни картини крові внаслідок недостатності фолієвої кислоти. Лікування (залежно від симптоматики): заходи щодо запобігання подальшому всмоктуванню препарату, посилення ниркової екскреції шляхом форсованого діурезу (підлуження сечі сприяє виведенню сульфаметоксазолу), гемодіаліз (перитонеальний діаліз неефективний). Необхідно контролювати картину крові та електроліти. При виражених патологічних змінах картини крові чи жовтяниці призначають специфічне лікування. Для усунення дії триметоприму на кровотворення можна призначати фолінат кальцію у дозі 3-6 мг/м протягом 5-7 днів.Запобіжні заходи та особливі вказівкиПрепарат слід призначати лише у випадках, коли користь такої комбінованої терапії перевищує можливий ризик порівняно з іншими антибактеріальними монопрепаратами. Оскільки чутливість бактерій до антибактеріальних препаратів in vitro змінюється у різних географічних областях та у часі, при виборі препарату слід враховувати місцеві дані щодо бактеріальної чутливості. Сульфаметоксазол+триметоприм не рекомендується застосовувати при тонзиліті та фарингіті, які викликані β-гемолітичним стрептококом групи А, через широко поширену резистентність штамів. Описані рідкісні випадки, що становлять загрозу для життя ускладнень, пов'язаних із застосуванням сульфаніламідів, у тому числі некрозу печінки, апластичної анемії, агранулоцитозу, інших порушень з боку крові та реакції підвищеної чутливості з боку дихальної системи (інфільтрати у легенях). Гіперчутливість та алергічні реакції: при першій появі шкірного висипу або будь-якої іншої тяжкої побічної реакції препарат слід відмінити. Пацієнтам зі схильністю до алергічних реакцій та з бронхіальною астмою препарат Бісептол слід призначати з обережністю. Інфільтрати в легенях (на кшталт еозинофільного або алергічного альвеоліту) можуть проявлятися такими симптомами як кашель або задишка. У разі появи або раптового наростання зазначених симптомів необхідно повторно обстежити пацієнта та розглянути питання про припинення лікування препаратом Бісептол®. Порушення з боку нирок: сульфаніламіди, включаючи препарат Бісептол, можуть посилювати діурез, особливо у пацієнтів з набряками, спричиненими серцевою недостатністю. Ретельний контроль функції нирок та концентрації калію в сироватці крові необхідний пацієнтам, які отримують високі дози препарату Бісептол® (у тому числі при терапії пневмоцистної пневмонії, спричиненої Р. jirovecii), а також наступним групам: пацієнтам з порушенням метаболізму калію в анамнезі, які отримують стандартні дози препарату; пацієнтам із нирковою недостатністю; пацієнтам, які отримують препарати, що сприяють розвитку гіперкаліємії. Серйозні небажані реакції: повідомлялося про летальні наслідки, хоча й рідкісні, пов'язані з такими побічними реакціями, як порушення з боку крові, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), лікарський висип з еозинофілією та системними проявами (DRESS синдром та фульмінантний некроз печінки. Необхідно інформувати пацієнтів про ознаки та симптоми реакцій з боку шкіри, а також необхідність ретельного контролю їх розвитку. Найбільший ризик розвитку синдрому Стівенса-Джонсона або токсичного епідермального некролізу відзначається протягом перших тижнів лікування. Необхідно припинити лікування препаратом Бісептол у разі появи ознак або синдрому Стівенса-Джонсона або токсичного епідермального некролізу.Найкращі результати лікування синдрому Стівенса-Джонсона або токсичного епідермального некролізу можуть бути досягнуті у разі їх раннього виявлення та негайної відміни препарату, який міг їх викликати. Якщо під час лікування препаратом Бісептол у пацієнта розвивається синдром Стівенса-Джонсона або токсичний епідермальний некроліз, не слід відновлювати лікування цим препаратом. У пацієнтів зі СНІДом, які отримують лікування сульфаметоксазолом+триметопримом через інфекцію, спричинену Pneumocystis jirovecii, частіше спостерігаються небажані явища, зокрема, висипання, підвищення температури тіла, лейкопенія, підвищення активності амінотрансфераз у плазмі крові, гіперкалієм. Під час прийому сульфаметоксазолу+триметоприму (як і при застосуванні інших антибактеріальних препаратів) може розвиватись псевдомембранозний коліт. У легких випадках псевдомембранозного коліту досить просто припинити прийом препарату. У випадках помірного та тяжкого ступеня необхідно заповнити втрату рідини, електролітів та білка, а також застосовувати антибактеріальні засоби, що впливають на Clostridium difficile (метронідазол або ванкоміцин). Не слід приймати препарати, що гальмують перистальтику, а також інші препарати з протидіарейною дією. Особливі групи пацієнтів: у пацієнтів похилого та старечого віку, а також у пацієнтів із супутніми захворюваннями, наприклад, з порушенням функції нирок та/або печінки, або при одночасному прийомі інших препаратів, існує підвищений ризик розвитку тяжких небажаних реакцій, який у цих випадках пов'язаний з дозою та тривалістю терапії. Найчастішими тяжкими небажаними реакціями у пацієнтів похилого віку є тяжкі реакції з боку шкіри, мієлосупресія, а також тромбоцитопенія з пурпурою або без неї. Одночасне застосування сечогінних препаратів збільшує ризик розвитку пурпури. Тривалість лікування препаратом Бісептол® повинна бути якомога коротшою, особливо у пацієнтів похилого та старечого віку. При порушенні функції нирок дозу слід скоригувати відповідно до вказівок у розділі «Спосіб застосування та дози». Пацієнтів з порушенням функції нирок тяжкого ступеня (кліренс креатиніну 15-30 мл/хв), які отримують сульфаметоксазол+триметоприм, необхідно ретельно спостерігати на предмет розвитку симптомів токсичності (нудота, блювання, гіперкаліємія). Пацієнтам з тяжкими гематологічними захворюваннями препарат Бісептол можна призначати лише у виняткових випадках. У пацієнтів похилого та старечого віку, а також у пацієнтів з наявним дефіцитом фолієвої кислоти або нирковою недостатністю, можуть виникати гематологічні зміни, характерні для дефіциту фолієвої кислоти. Вони зникають після призначення фолієвої кислоти (3-6 мг на добу). Через ризик розвитку гемолізу препарат Бісептол® не слід призначати пацієнтам з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, за винятком випадків наявності абсолютних показань, та застосовувати лише у мінімальних дозах. Як і при призначенні будь-яких сульфаніламідів, необхідно бути обережними у пацієнтів з порфірією або порушенням функції щитовидної залози. Пацієнти, у яких метаболічні процеси характеризуються «повільним ацетилюванням», більш схильні до розвитку ідіосинкразії до сульфаніламідів. Тривала терапія: при тривалому застосуванні препарату Бісептол необхідно регулярно визначати кількість формених елементів крові. При значному зниженні кількості будь-яких клітин крові препарат Бісептол слід відмінити. Пацієнтам, які тривалий час одержують лікування Бісептолом (особливо при нирковій недостатності), необхідно регулярно проводити загальний аналіз сечі та контролювати функцію нирок. Під час лікування потрібно забезпечити достатнє надходження рідини в організм та адекватний діурез для запобігання кристалурії. На фоні лікування препаратом Бісептол® не рекомендується вживати харчові продукти, що містять велику кількість ПАБК – зелені овочі (кольорова капуста, шпинат, бобові), морква, помідори. Слід уникати надмірного сонячного та УФ-опромінення. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Препарат Бісептол®, як правило, не впливає на психофізичні здібності та можливість керування рухомими механізмами, а також транспортним засобом під час руху. Однак при появі таких небажаних симптомів, як головний біль, тремор, нервозність, почуття втоми, слід бути обережним під час керування транспортним засобом і роботи з механізмами.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: дулоксетину гідрохлорид 34,36 мг/68,72 мг (у перерахунку на дулоксетин 30 мг/60 мг); Допоміжні речовини: цукор, що пресується (Compressus MS) – 100,00 мг/200,00 мг, крохмаль кукурудзяний – 14,14 мг/28,28, мг, магнію стеарат – 0,75 мг/1,50 мг; Кишковорозчинна оболонка: метакрилова кислота-етилакриловий кополімер (1:1) дисперсійний (30 %) у перерахунку на суху речовину – 9,0 мг/16,0 мг, триетил цитрат – 1,35 мг/2,40 мг, тальк мікронізований – 2,69 мг/4,80 мг, титану діоксид – 0,39 мг/0,68 мг, симетикон емульсія – qs/qs По 7 таблеток у блістер із комбінованого матеріалу ПА/Ал/ПВХ-алюмінієвої фольги. 1, 2 або 4 блістери разом з інструкцією із застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі покриті плівковою оболонкою таблетки білого або майже білого кольору. На одній стороні таблетки є гравіювання у вигляді вигнутої лінії – для дозування 30 мг та без неї – для дозування 60 мг.Фармакотерапевтична групаАнтидепресант.ФармакокінетикаВсмоктування: Дулоксетин добре всмоктується при пероральному прийомі. Максимальна концентрація (Cmax) у плазмі досягається через 6 годин після прийому. Абсолютна біодоступність дулоксетину при внутрішньому прийомі варіює від 32% до 80% (в середньому 50%). Прийом їжі не впливає на величину максимальної концентрації, але збільшує час її досягнення з 6:00 до 10:00, і це незначно зменшує ступінь всмоктування (приблизно на 11%). Розподіл: дулоксетин добре зв'язується з білками плазми (приблизно на 96%), переважно з альбуміном та альфа1-глікопротеїном. Ступінь зв'язування з білками плазми не залежить від порушень печінки або нирок. Метаболізм: дулоксетин активно метаболізується та його метаболіти виводяться в основному із сечею. Процес метаболізму здійснюється за допомогою окисних ферментів (CYP1A2 та поліморфних CYP2D6) з подальшою кон'югацією. Обидва ізоферменти CYP1A2 та CYP2D6 каталізують утворення двох основних метаболітів: 4-гідроксидулоксетину глюкуронід та 5-гідрокси,6-метоксидулоксетину сульфат. Циркулюючі метаболіти дулоксетину не мають фармакологічної активності. Фармакокінетика дулоксетину у пацієнтів, у яких знижена активність CYP2D6, спеціально не досліджена, але обмежені дані свідчать про те, що рівні дулоксетину в плазмі у цих пацієнтів вищі. Виведення: період напіввиведення дулоксетину становить від 8 до 17 годин (у середньому 12 годин). Після пероральної дози плазмовий кліренс дулоксетину коливається від 33 до 261 л/годину (в середньому 101 л/година). Окремі групи пацієнтів Фармакокінетика дулоксетину демонструє велику варіабельність (зазвичай 50-60%) через стать, вік, статус куріння та статус метаболізму CYP2D6. Стать: Фармакокінетичні відмінності були виявлені між чоловіками та жінками (середній кліренс дулоксетину з плазми нижче у жінок), проте ці відмінності не такі великі, щоб виникла потреба в корекції дози залежно від статі. Вік: Фармакокінетичні відмінності були виявлені між молодими та літніми пацієнтами (≥ 65 років) (AUC-площа під кривою «концентрація-час» вища і тривалість періоду напіввиведення більша на 25% у літніх пацієнтів), однак величина цих відмінностей недостатня для обґрунтування необхідності коригування. дози, залежно від віку пацієнта. Як загальну рекомендацію слід виявляти обережність при лікуванні людей похилого віку. Порушення функції нирок: Пацієнти з тяжким порушенням функції нирок (термінальна стадія ХНН (хронічна ниркова недостатність)), що знаходяться на гемодіалізі, мали вдвічі більші значення Cmax та AUC дулоксетину порівняно зі здоровими суб'єктами. Фармакокінетичні дані про дулоксетин у пацієнтів з легкою або помірною нирковою недостатністю обмежені. У зв'язку з цим слід розглянути доцільність зменшення дози препарату у пацієнтів з клінічно вираженим порушенням функції нирок. Порушення функції печінки: у пацієнтів з ознаками помірного порушення функції печінки (клас B за шкалою Чайлд-П'ю) може спостерігатися уповільнення метаболізму та виведення дулоксетину з організму. Плазмовий кліренс дулоксетину у таких пацієнтів був на 79% нижчий, період напіввиведення був у 2,3 рази довшим, а AUC у 3,7 рази вищий, ніж у здорових людей. Фармакокінетика дулоксетину та його метаболітів не вивчалася у пацієнтів з легкою або тяжкою печінковою недостатністю. Грудне вигодовування: дулоксетин вивчався у 6 жінок у період грудного вигодовування не раніше 12 тижнів після пологів. Дулоксетин виявлявся у грудному молоці, а концентрації у стаціонарному стані у грудному молоці становила близько чверті від концентрації у плазмі. Кількість дулоксетину в грудному молоці становила приблизно 7 мкг/день при дозуванні 40 мг двічі на день. Грудне вигодовування не впливало на фармакокінетику дулоксетину.ФармакодинамікаДулоксетин є антидепресантом, інгібітором зворотного захоплення серотоніну (5 НТ) та норадреналіну (NA). Він слабко інгібує зворотне захоплення дофаміну без суттєвої спорідненості з гістамінергічними, дофамінергічними, холінергічними та адренергічними рецепторами. Механізм дії дулоксетину при лікуванні депресії полягає придушенні зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну, внаслідок чого підвищується серотонінергічна та норадренергічна нейротрансмісія у ЦНС. Дулоксетин має центральний механізм дії придушення больового синдрому, що в першу чергу проявляється підвищенням порога больової чутливості при больовому синдромі нейропатичної етіології. Вважається, що переважна біль дія дулоксетину є результатом потенціювання гальмівних низхідних шляхів болю в центральній нервовій системі.Показання до застосуванняДепресія; генералізоване тривожне розлад; больова форма периферичної діабетичної нейропатії; хронічний больовий синдром скелетно-м'язової системи (у тому числі обумовлений фіброміалгією, хронічний больовий синдром у нижніх відділах спини та при остеоартрозі колінного суглоба).Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до активної речовини або будь-якої з допоміжних речовин; Одночасне застосування з інгібіторами моноаміноксидази (ІМАО); Захворювання печінки, що супроводжуються печінковою недостатністю; Тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну (КК)) Одночасний прийом потужних інгібіторів ізоферменту CYP1A2 (флувоксаміну, ципрофлоксацину, еноксацину); Неконтрольована артеріальна гіпертензія; Некомпенсована закритокутова глаукома; Дефіцит сахарази/ізомальтази, непереносимість фруктози, глюкозогалактозна мальабсорбція; Дитячий вік віком до 18 років. З обережністю: манія та біполярний розлад (у тому числі в анамнезі), судоми (у тому числі в анамнезі), внутрішньоочна гіпертензія або ризик розвитку нападу закритокутової глаукоми, суїцидальні думки та спроби в анамнезі, підвищений ризик гіпонатріємії (літні пацієнти, дегідратація, прийом діуретиків), порушення функції печінки та ниркова недостатність (КК 30-60 мл/хв).Вагітність та лактаціяФертильність У дослідженнях тварин дулоксетин не впливав на фертильність самців, а ефекти у самок виявлялися лише в токсичних для тварин дозах. Вагітність Даних щодо застосування дулоксетину у вагітних жінок немає. Потенційний ризик для людини невідомий. У зв'язку з цим Депратал® слід використовувати під час вагітності тільки в тому випадку, якщо потенційна користь для пацієнта виправдовує ризик для плода. Пацієнтки повинні бути попереджені, що у разі настання вагітності або планування вагітності в період лікування дулоксетином, їм необхідно повідомити про це свого лікаря. Епідеміологічні дані свідчать про те, що використання селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) під час вагітності, особливо на пізніх термінах, може збільшити ризик стійкої легеневої гіпертензії у новонароджених. Незважаючи на те, що відсутність дослідження з вивчення взаємозв'язку стійкої легеневої гіпертензії новонароджених та застосування СІЗЗЗ та норадреналіну, потенційний ризик не можна виключати, враховуючи механізм дії дулоксетину (інгібування зворотного захоплення серотоніну). Як і у разі призначення інших серотонінергічних препаратів, синдром відміни може спостерігатися у новонароджених при застосуванні дулоксетину матір'ю на пізньому терміні вагітності. Симптоми синдрому "скасування", що спостерігаються при застосуванні дулоксетину, можуть включати гіпотонію, тремор, синдром підвищеної нервово-рефлекторної збудливості, труднощі з годуванням, респіраторний дистрес-синдром, судоми. Більшість випадків мали місце або під час пологів або протягом декількох днів після народження. Період грудного вигодовування Дулоксетин проникає у грудне молоко у незначних кількостях (концентрація у плода становить з розрахунку мг/кг маси тіла приблизно 0,14% від концентрації у матері). Тим не менш, оскільки безпека дулоксетину у немовлят невідома, застосування препарату Депратал при грудному вигодовуванні не рекомендується.Побічна діяНайпоширенішими побічними ефектами у пацієнтів, які приймали дулоксетин, були нудота, біль голови, сухість у роті, сонливість і запаморочення. Однак більшість цих поширених побічних ефектів мали легкий і помірний характер, виникали на початку терапії і надалі їхня вираженість зменшувалася, навіть коли терапія була продовжена. Небажані реакції, що спостерігаються в ході клінічних досліджень та повідомляються з досвіду післяреєстраційного застосування, докладно описані нижче. Частота визначається так: дуже часто (≥1/10); часто (від ≥1/100 до Дуже часто Часто Не часто Рідко Дуже рідко Інфекційні та паразитарні захворювання     Ларінгіт     Порушення з боку імунної системи       Анафілактична реакція, гіперчутливість   Порушення з боку ендокринної системи       Гіпотиреоз   Порушення з боку обміну речовин та харчування   Зниження апетиту Гіперглікемія (особливо у пацієнтів із цукровим діабетом) Зневоднення, гіпонатріємія, синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (SIADH) 6   Порушення психіки   Безсоння, ажитація, зниження лібідо, тривога, порушення оргазму, незвичайні сновидіння Суїцидальні думки 5,7 , порушення сну, бруксизм, дозорієнтація, апатія Суїцидальна поведінка 5,7 , манія, галюцинації, агресія та лють 4   Порушення з боку нервової системи Головний біль, сонливість Запаморочення, млявість, тремор, парестезія Міоклонічні судоми, акатизія 7 , нервозність, порушення уваги, дисгевзія, дискінезія, синдром неспокійних ніг, зниження якості сну Серотоніновий синдром 6 , судоми 1 , психомоторне збудження 6 , екстрапірамідальні розлади 6   Порушення з боку органу зору   Нечіткість зору Мідріаз, погіршення зору Глаукома   Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення   Шум у вухах 1 Вертиго (запаморочення), біль у вухах     Порушення з боку серця   Серцебиття Тахікардія, надшлункова аритмія, в основному фібриляція передсердь     Порушення з боку судин   Підвищення артеріального тиску 3 , гіперемія Непритомність 2 , гіпертензія 3,7 , ортостатична гіпотензія 2 , похолодання кінцівок Гіпертонічний криз 3,6   Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння.   Позіхання Почуття стиснення в горлі, носова кровотеча     Порушення з боку шлунково-кишкового тракту Нудота, сухість у роті Запор, діарея, біль у животі, блювання, диспепсія, метеоризм Шлунково-кишкова кровотеча 7 , гастроентерит, відрижка, гастрит, дисфагія Стоматит, запах з рота, кров'яний стілець, мікроскопічний коліт 9   Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин   Підвищене потовиділення, висипання Нічне потовиділення, кропив'янка. Контактний дерматит, холодний піт, алергія на сонці, підвищена схильність до утворення синців Синдром Стівенса-Джонсона 6 , ангіоневротичний набряк 6 Шкірний васкуліт Порушення з боку печінки та жовчно-вивідних шляхів     Гепатит 3 , підвищення рівня печінкових фермантів (АЛТ, АСТ, лужна фосфатаза), гостре ураження печінки Печінкова недостатність 6 , жовтяниця 6   Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини   Скелетно-м'язовий біль, м'язовий спазм М'язова напруга, м'язові судоми Тризм (спазм жувальних м'язів)   Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів   Дизурія (розлад сечовипускання), поллакіурія (почастішання сечовипускання) Затримка сечі, утруднений початок сечовипускання, ніктурія, поліурія, зниження потоку сечі Аномальний запах сечі   Порушення з боку статевих органів та молочної залози   Еректильна дисфнкція, порушення самовиверження, затримка сім'явипорскування Гінекологічні кровотечі, порушення менструального циклу, сексуальна дисфункція, біль у яєчку Симптоми менопаузи, галактора, гіперпролактинемія   Загальні розлади та порушення у місці введення   Падіння, стомлюваність Біль у грудях, аномальні відчуття, відчуття холоду, спрага, озноб, нездужання, відчуття спеки, порушення ходи     Лабораторні та інструментальні дані   Зниження маси тіла Збільшення маси тіла, підвищення концентрації креатинфосфокінази в крові, підвищення концентрації калію в крові Підвищення концентрації холестерину в крові   1 Після припинення лікування повідомлялося про судоми і дзвін у вухах. 2 Ортостатична гіпотензія та непритомність були зареєстровані, особливо на початку лікування. 3 Див. розділ «Запобіжні заходи». 4 Випадки агресії та гніву відзначалися особливо на початку лікування дулоксетином або після припинення лікування. 5 Випадки суїцидальних думок та суїцидальної поведінки були зареєстровані під час терапії дулоксетином або на початку лікування або одразу після припинення лікування. 6 Оцінна частота небажаних реакцій, повідомлення про які були отримані під час постмаркетингового спостереження; дані реакції не спостерігалося під час проведення плацебо-контрольованих клінічних досліджень. 7 Статистично значущих відмінностей від плацебо відсутні. 8 Падіння частіше спостерігалися у пацієнтів похилого віку (≥65 років). 9 Оцінна частота ґрунтується на даних усіх клінічних досліджень. Опис деяких небажаних явищ Припинення прийому дулоксетину (особливо різке) зазвичай призводить до виникнення синдрому відміни. Запаморочення, сенсорні порушення (у тому числі парестезії або відчуття, подібні до ураження електричним струмом, особливо в голові), порушення сну (включаючи безсоння та глибокий сон), втома, сонливість, збудження або тривога, нудота та/або блювання, тремор, головний біль , міалгія, дратівливість, діарея, гіпергідроз і запаморочення є реакціями, що найбільш часто реєструються. Як правило, при прийомі СІОЗС та інгібіторів зворотного захоплення серотоніну/норадреналіну (ІОЗСН) ці явища мають слабкий або помірний ступінь виразності та обмежений характер, однак у деяких пацієнтів ці явища можуть бути більш тяжкими та/або тривалими. Тому коли більше не потрібне лікування дулоксетином, рекомендується поступове зниження дози. При короткочасному прийомі дулоксетину (до 12 тижнів) у пацієнтів з больовою формою периферичної діабетичної нейропатії спостерігалося незначне, але статистично значуще збільшення рівня глюкози в крові натще у пацієнтів на тлі збереження стабільної концентрації глікозильованого гемоглобіну як у приймаючих дулоксетин. При тривалій терапії дулоксетином (до 52 тижнів) відмічено деяке збільшення концентрації глікозильованого гемоглобіну (HbA1c), яке на 0,3% перевищувало збільшення відповідного показника у пацієнтів, які отримували інше лікування. У пацієнтів, які отримували дулоксетин, було також відмічено невелике збільшення рівня глюкози в крові натще та загального холестерину. У контрольній групі пацієнтів лабораторні дослідження виявили невелике зниження цих параметрів. Корельована (щодо частоти серцевих скорочень) величина інтервалу QT у пацієнтів, які отримували дулоксетин, не відрізнялася від цього показника групи плацебо. Клінічно значущих відмінностей між показниками інтервалів QT, PR, QRS або QTcB у групі пацієнтів, які отримували лікування дулоксетином та у групі плацебо, не виявлено.Взаємодія з лікарськими засобамиІнгібітори моноаміноксидази (ІМАО). Через ризик розвитку серотонінового синдрому, дулоксетин не слід застосовувати одночасно з неселективними незворотними ІМАО і протягом як мінімум 14 днів після припинення лікування ІМАО. Грунтуючись на тривалості періоду напіввиведення дулоксетину, повинно пройти не менше 5 днів після припинення прийому дулоксетину до початку прийому ІМАО. Одночасне застосування дулоксетину з селективними ІМАО оборотної дії, такими як моклобемід, також не рекомендується, незважаючи на те, що ризик виникнення серотонінового синдрому нижчий. Антибіотик лінезолід є неселективним ІМАО оборотної дії і не повинен призначатися пацієнтам, які отримують дулоксетин. Інгібітори ізоферменту CYP1A2. У зв'язку з тим, що ізофермент CYP1A2 бере участь у метаболізмі дулоксетину, одночасне застосування дулоксетину з інгібіторами CYP1A2 може призвести до більш високих концентрацій дулоксетину в плазмі. Флувоксамін, що є потужним інгібітором CYP1A2, у дозі 100 мг один раз на день знижував середній плазмовий кліренс дулоксетину приблизно на 77% і збільшував AUC0-t у шість разів. Тому дулоксетин не слід приймати у комбінації з інгібіторами CYP1A2, такими як флувоксамін. Слід виявляти обережність при призначенні дулоксетину з деякими хінолоновими антибіотиками, які також є інгібіторами ізоферменту CYP1A2. При сумісному застосуванні слід використовувати менші дози дулоксетину. Препарати, що метаболізуються ізоферментом CYP1A2. Одночасне застосування дулоксетину (60 мг двічі на день) не мало істотного впливу на фармакокінетику теофіліну, що метаболізується ізоферментом CYP1A2. Дулоксетин навряд чи впливає на метаболізм субстратів ізоферменту CYP1A2. Лікарські препарати, що метаболізуються ізоферментом CYP2D6. Дулоксетин є помірним інгібітором ізоферменту CYP2D6. При прийомі дулоксетину в дозі 60 мг двічі на день разом із одноразовим прийомом дезіпраміну, субстрату ізоферменту CYP2D6, AUC дезіпраміну збільшувалась утричі. Одночасний прийом дулоксетину (40 мг двічі на день) підвищував рівноважну концентрацію толтеродину (2 мг двічі на добу) на 71%, але не впливав на фармакокінетику його активного 5-гідроксиметаболіту. Таким чином, слід виявляти обережність при застосуванні дулоксетину з препаратами, які переважно метаболізуються системою ізоферменту CYP2D6 (рисперидон, трициклічні антидепресанти, такі як нортриптилін, амітриптилін та іміпрамін), особливо якщо вони мають вузький терапевтичний індекс (такі як флекаїнід). Інгібітори ізоферменту CYP2D6. Оскільки ізофермент CYP2D6 бере участь у метаболізмі дулоксетину, одночасне застосування дулоксетину з потенційними інгібіторами ізоферменту CYP2D6 може призвести до підвищення концентрації дулоксетину. Пароксетин (20 мг 1 раз на день) знижував середній кліренс дулоксетину приблизно на 37%. При застосуванні дулоксетину з інгібіраторами ізоферменту CYP2D6 (наприклад, СІОЗС) слід бути обережним. Лікарські препарати, що впливають на центральну нервову систему. Ризик використання дулоксетину в комбінації з іншими активними лікарськими препаратами, що діють на ЦНС, не піддавалися систематичній оцінці. Слід виявляти обережність, коли дулоксетин застосовується в комбінації з іншими лікарськими препаратами або речовинами, що діють на ЦНС, особливо з тими, що мають схожий механізм дії, включаючи алкоголь, та седативними лікарськими засобами (наприклад, бензодіазепіни, опіоїдні анальгетики, антипсихотичні засоби, седативні антигістаміни). Серотоніновий синдром. У поодиноких випадках при сумісному застосуванні СІОЗС, наприклад, пароксетин, флуоксетин, та серотонінергічних препаратів спостерігається серотоніновий синдром. Необхідно бути обережними при застосуванні дулоксетину одночасно з серотонінергічними антидепресантами, такими як СІОЗС, трициклічними антидепресантами (кломіпрамін або амітриптилін), звіробій продірявлений (Hypericum perforatum), ІМАО, такими як моклобефнід, 3, 3, 3, 3, 3, 4, 5, 6, 6, 6 5 Оральні контрацептиви та інші стероїдні препарати. Результати досліджень in vitro у лабораторних умовах показують, що дулоксетин не індукують каталітичну активність ізоферменту CYP3A. Конкретні дослідження взаємодії препаратів за умов in vivo не проводилися. Антикоагулянти та антитромботичні препарати. Слід виявляти обережність при одночасному застосуванні дулоксетин та антикоагулянтів або антитромботичних препаратів через потенційно підвищений ризик кровотечі, пов'язаний з фармакодинамічною взаємодією. Крім того, було відзначено збільшення значень МНО (Міжнародної Нормалізованої Стосунки), коли дулоксетин приймали одночасно з варфарином. Тим не менш, одночасне застосування дулоксетину та варфарину в стабільних умовах у здорових добровольців у рамках клінічного дослідження фармакології не призвело до клінічно значущої зміни показника МНО від вихідного рівня або зміни фармакокінетики R- або S-ізомеру варфарину. Антациди та антагоністи H2-гістамінових рецепторів. Спільне застосування дулоксетину з антацидами, що містять алюміній і магній, або дулоксетину з фамотидином не суттєво впливало на швидкість або ступінь абсорбції дулоксетину при застосуванні дози 40 мг. Індуктори ізоферменту CYP1A2. Популяційний фармакокінетичний аналіз показав, що порівняно з пацієнтами, що не палять, у пацієнтів, що палять, концентрація дулоксетину в плазмі майже на 50% нижче. Препарати високо зв'язуються з білками плазми крові. Дулоксетин значною мірою пов'язується з білками плазми (> 90%). Тому призначення дулоксетину пацієнту, який приймає інший препарат, який високою мірою зв'язується з білками плазми, може призвести до підвищення концентрації вільних фракцій обох препаратів.Спосіб застосування та дозиВсередину. Таблетки проковтують повністю, не розжовуючи. Депресія Початкова та рекомендована підтримуюча доза становить 60 мг один раз на добу незалежно від їди. У клінічних дослідженнях оцінювалася безпека застосування доз від 60 мг один раз на добу до максимальної дози 120 мг на добу. Тим не менш, жодних клінічних підтверджень того, що у пацієнтів, які не відповідають на початкову рекомендовану дозу, відзначалося будь-які поліпшення при збільшенні дози, отримано не було. Відповідь на терапію зазвичай спостерігається через 2-4 тижні після початку лікування. Щоб уникнути рецидиву після досягнення відповіді на антидепресивну терапію, рекомендується продовжувати лікування протягом декількох місяців. У пацієнтів, які позитивно відповідають на терапію дулоксетином, та з повторними епізодами депресії в анамнезі, слід розглянути питання щодо подальшого довгострокового лікування при дозі від 60 до 120 мг/добу. Генералізований тривожний розлад Рекомендована початкова доза у пацієнтів з генералізованим тривожним розладом становить 30 мг на добу незалежно від їди. У разі недостатньої відповіді на лікування дозу можна збільшити до 60 мг, що є звичайною підтримуючою дозою у більшості пацієнтів. У пацієнтів із супутньою депресією рекомендована початкова та підтримуюча доза становить 60 мг на добу (див. також рекомендації щодо дозування вище). При проведенні клінічних досліджень було показано ефективність доз до 120 мг на добу та оцінено безпеку таких дозувань. Тому у пацієнтів із недостатньою відповіддю на дозу 60 мг допускається збільшення дози до 90 мг або 120 мг. Збільшення дози має проводитися на підставі клінічної відповіді та переносимості. Після досягнення відповіді на терапію, що проводиться, рекомендується продовжувати лікування протягом декількох місяців, щоб уникнути рецидиву. Больова форма периферичної діабетичної нейропатії Початкова та рекомендована підтримуюча доза становить 60 мг один раз на день незалежно від їди. У клінічних дослідженнях проводили оцінку безпеки застосування доз від 60 мг один раз на день до максимальної дози 120 мг на добу, що приймаються в рівномірно розділених дозах. Концентрація дулоксетину в плазмі характеризується значною індивідуальною варіабельністю, тому у деяких пацієнтів, які недостатньо реагують на 60 мг/добу, можуть спостерігатися поліпшення при застосуванні більш високої дози. Відповідь на лікування слід оцінювати через 2 місяці. У пацієнтів з недостатньою початковою відповіддю покращення відповіді після закінчення даного періоду малоймовірне. Оцінку терапевтичної відповіді слід проводити регулярно (не рідше ніж один раз на 3 місяці). Хронічний больовий синдром скелетно-м'язової системи (у тому числі обумовлений фіброміалгією, хронічний больовий синдром у нижніх відділах спини та при остеоартрозі колінного суглоба). Початкове лікування: рекомендована доза препарату Депратал становить 60 мг один раз на добу. Терапію можна розпочинати з дози 30 мг протягом одного тижня, щоб дозволити пацієнтам адаптуватися до препарату перед підвищенням дози до 60 мг один раз на добу. Докази того, що більш високі дози надають додаткову перевагу, відсутні навіть у пацієнтів, які не відповідають терапії препаратом у дозі 60 мг. Вищі дози пов'язані з великою частотою виникнення небажаних реакцій. Продовження лікування: ефективність лікування фіброміалгії була продемонстрована в плацебо контрольованих дослідженнях тривалістю до 3-х місяців. Ефективність не була встановлена ​​у більш тривалих дослідженнях, проте рішення про продовження лікування має бути засноване на індивідуальній відповіді пацієнта. Особливі групи пацієнтів Пацієнти похилого віку Літнім пацієнтам для лікування тривожного розладу генералізованого рекомендується початкова доза 30 мг протягом двох тижнів перед початком застосування дулоксетину в цільовій дозі 60 мг. Корекція дози для лікування пацієнтів за іншими показаннями в залежності від віку не потрібна. Слід виявляти обережність при лікуванні людей похилого віку при призначенні дозування 120 мг на добу як для лікування депресії, так і генералізованого тривожного розладу, оскільки дані щодо оцінки прийому препарату у великій дозі обмежені. Пацієнти з порушенням функції печінки Препарат не слід призначати пацієнтам із захворюваннями печінки, оскільки це може призводити до погіршення захворювання печінки. Пацієнти з порушенням функції нирок Корекція дози не потрібна для пацієнтів з легкою або помірною нирковою дисфункцією (кліренс креатиніну від 30 до 80 мл/хв). Застосування препарату Депратал у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну) Діти Дулоксетин не рекомендується призначати дітям та підліткам віком до 18 років, оскільки даних щодо його безпеки та ефективності застосування у цієї вікової групи недостатньо. Скасування терапії Слід уникати різкого припинення прийому препарату. При припиненні лікування дулоксетином дозу слід поступово зменшувати протягом періоду від 1 до 2 тижнів, щоб знизити ризик розвитку синдрому «скасування». Якщо після зменшення дози або після припинення лікування виникають виражені симптоми синдрому відміни, можна розглянути відновлення раніше призначеної дози. Згодом лікар може продовжити поступове зменшення дози, але ще поступово.ПередозуванняВідомо про випадки передозування з одномоментним прийомом внутрішньо дози дулоксетину 5400 мг як одного, так і у поєднанні з іншими лікарськими засобами. Наявні деякі випадки летального результату, насамперед зі змішаними передозуваннями, при цьому доза дулоксетину становила не більше 1000 мг. Ознаки та симптоми передозування (тільки дулоксетин або у поєднанні з іншими лікарськими засобами) включали сонливість, кому, серотоніновий синдром, судоми, блювання та тахікардію. Лікування при передозуванні Специфічний антидот невідомий, проте при виникненні серотонінового синдрому можливе корекційне лікування ципрогептадином та застосування методів нормалізації температури тіла. Слід забезпечити приплив свіжого повітря. Рекомендується проводити моніторинг серцевої діяльності та основних показників життєдіяльності, поряд з проведенням відповідного симптоматичного та підтримуючого лікування. Промивання шлунка може бути показано, якщо воно виконується невдовзі після прийому внутрішньо дулоксетину, або в рамках симптоматичного лікування. З метою обмеження всмоктування може бути застосоване активоване вугілля. Дулоксетин має великий обсяг розподілу, тому форсований діурез, гемоперфузія та обмінна перфузія навряд чи будуть корисними.Запобіжні заходи та особливі вказівкиМаніакальний стан та напади Препарат Депратал слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з маніакальними епізодами або діагнозом біполярного розладу та/або епілептичних нападів в анамнезі. Мідріаз (дилатація зіниці) Реєструвались випадки мідріазу на прийомі дулоксетину. Тому слід бути обережним при призначенні препарату Депратал® пацієнтам з підвищеним внутрішньоочним тиском або особам з ризиком розвитку гострої закритокутової глаукоми. Артеріальний тиск та частота серцевих скорочень У поодиноких випадках прийом дулоксетину був пов'язаний із підвищенням артеріального тиску та клінічно значущою гіпертонією у деяких пацієнтів. Це може бути обумовлено норадренергічною дією дулоксетину. Реєструвались випадки гіпертонічного кризу у зв'язку з прийомом дулоксетину, особливо у пацієнтів із попередньою гіпертонією. Тому у пацієнтів з гіпертонією та/або іншими серцевими захворюваннями рекомендується моніторинг артеріального тиску, особливо протягом першого місяця лікування. Дулоксетин слід приймати з обережністю пацієнтам, у яких спостерігається збільшення частоти серцевих скорочень або підвищення артеріального тиску. Слід також бути обережними, коли дулоксетин приймається з лікарськими засобами, які можуть знижувати його метаболізм. Для пацієнтів,у яких спостерігається постійне підвищення артеріального тиску під час прийому дулоксетину, рекомендують зниження дози або поступове припинення прийому лікарського засобу. Пацієнтам із неконтрольованою гіпертензією не слід приймати дулоксетин. Серотоніновий синдром. Як і у випадку з іншими серотонінергічними агентами, серотоніновий синдром, потенційно небезпечний для життя стан, може виникати при лікуванні дулоксетином, особливо при одночасному застосуванні з іншими серотонінергічними засобами, включаючи СІЗЗС, селективні інгібітори зворотного захоплення норепінефрину (СІЗЗП) та засобами, що порушують метаболізм серотоніну, такі як ІМАО, антипсихотики або інші антагоністи допаміну, які можуть впливати на серотонінергічні нейротрансмітерні системи. Симптоми серотонінового синдрому можуть включати зміни психічного стану (наприклад, збудження, галюцинації, кому), вегетативну нестабільність (наприклад, тахікардію, лабільний кров'яний тиск, гіпертермію), нервово-м'язові аберації (наприклад, гіперрефлексію, неузгодженість) та/або (наприклад, блювання, діарею). Якщо спільна терапія дулоксетином та іншими серотонінергічними засобами, які можуть впливати на серотонінергічні та/або допамінергічні нейротрансмітерні системи, клінічно виправдана, рекомендується ретельне спостереження за пацієнтом, особливо під час початку лікування та збільшення дози. Звіробій (Hypericum perforatum). Побічні реакції можуть бути більш поширені при одночасному застосуванні дулоксетину та рослинних препаратів, що містять звіробій (Hypericum perforatum). Суїцидальна поведінка. Небезпека вчинення суїциду та самоушкоджень існує у всіх пацієнтів з депресією та деякими іншими психічними розладами. Ця небезпека зберігається до того часу, поки пацієнта не відбудеться значна ремісія. Оскільки покращення не може відбутися протягом перших кількох тижнів лікування або більше, слід уважно стежити за пацієнтами, доки не відбудеться значного поліпшення стану. Клінічний досвід показує, що ризик самогубства може збільшитись на ранніх стадіях одужання. Встановлено, що пацієнти, які мають в анамнезі спроби самогубства, або ті, які виявляють значну суїцидальну думку до початку лікування, наражаються на більший ризик суїцидальних думок або суїцидальній поведінці. Пацієнти цієї групи вимагають ретельного спостереження під час лікування. Реєструвались випадки суїцидальних думок та суїцидальної поведінки як під час терапії дулоксетином або на початку лікування, так і після припинення лікування. Аналітичні огляди результатів низки досліджень із застосуванням антидепресантів для лікування психічних розладів вказують на підвищений ризик розвитку суїцидальних думок та/або суїцидальної поведінки у дітей, підлітків та дорослих віком до 25 років порівняно з плацебо. Пацієнти (та їх опікуни) повинні бути попереджені про необхідність контролювати будь-яке клінічне погіршення,суїцидальна поведінка чи думки та незвичайні зміни у поведінці та негайно звернутися за медичною допомогою, якщо з'являться ці симптоми. Підвищений ризик кровотечі. Є повідомлення про аномалії кровотечі, такі як синці, пурпура та шлунково-кишкові кровотечі у СІОЗС та ІОЗСН, включаючи дулоксетин. Обережність рекомендується пацієнтам, які приймають антикоагулянти та/або лікарські засоби, які, як відомо, впливають на функцію тромбоцитів (наприклад, нестероїдні протизапальні препарати або ацетилсаліцилову кислоту) та у пацієнтів зі схильністю до кровотеч в анамнезі. Гіпонатріємія Дуже рідко повідомлялося про випадки гіпонатріємії (у деяких випадках вміст натрію сироватки був нижчий за 110 ммоль/л). Гіпонатріємія може бути спричинена синдромом невідповідної секреції протипухлинного гормону (SIADH). Більшість цих випадків реєструвалося у людей похилого віку, особливо у поєднанні з історією або станом, що спричиняє зміну балансу рідини в організмі. Необхідно виявляти обережність у пацієнтів з підвищеним ризиком гіпонатріємії, таких як літні пацієнти з цирозом печінки або зневоднені пацієнти або пацієнти, які отримують діуретики. Синдром «скасування». Симптоми синдрому «скасування» при припиненні лікування спостерігаються часто, особливо якщо припинення лікування відбувається раптово. У клінічних дослідженнях побічні явища, що спостерігалися при раптовому припиненні лікування, були приблизно у 45% пацієнтів, які отримували Депратал®, і у 23% пацієнтів, які приймали плацебо. Ризик появи симптомів синдрому «скасування», що спостерігаються у СІОЗС та ІОЗСН, може залежати від кількох факторів, включаючи тривалість та величину дози, швидкість зниження дози. Реакції, що найчастіше реєструються, перераховані в розділі «Побічна дія». Як правило, ці симптоми легкі та помірні, однак у деяких пацієнтів вони можуть бути тяжкими. Зазвичай вони виникають протягом перших днів після припинення лікування, але були також дуже рідкісні повідомлення про такі симптоми у пацієнтів, які випадково пропустили дозу. Як правило, ці симптоми проходять самі собою протягом 2 тижнів, хоча у деяких людей вони можуть тривати 2-3 місяці та більше. Тому рекомендується при припиненні лікування дозу дулоксетину поступово знижувати протягом не менше 2 тижнів відповідно до потреб пацієнта. Акатізія / психомоторне занепокоєння Застосування дулоксетину пов'язане з розвитком акатизії, що характеризується суб'єктивно неприємним або тривожним занепокоєнням та необхідністю часто переміщатися, неможливістю сидіти або стояти на місці. Це, швидше за все, відбувається протягом перших кількох тижнів лікування. Для пацієнтів, у яких ці симптоми розвиваються, збільшення дози не рекомендується. Гепатит / Підвищені активності печінкових ферментів У зв'язку з прийомом дулоксетину реєструвалися випадки пошкодження печінки, зокрема підвищення активності ферментів печінки. Більшість цих випадків мало місце у перші місяці лікування, мали минущий характер і зникали мимовільно. Серйозне підвищення активності ферментів печінки (в 10 разів і більше перевищує верхню межу норми), а також ураження печінки холестатичного або змішаного генезу відзначалися рідко, і в ряді випадків були пов'язані з надмірним вживанням алкоголю або з попереднім захворюванням печінки. які вживають алкоголь або приймають інші лікарські засоби, які можуть викликати пошкодження печінки, а також із захворюваннями печінки. Інгібітори моноаміноксидазу (ІМАО) У пацієнтів, які приймають інгібітор зворотного захоплення серотоніну в комбінації з ІМАО, відзначалися випадки серйозних реакцій, іноді з летальним результатом, серед яких зустрічалися гіпертермія, ригідність, міоклонус, периферичні порушення з можливими різкими коливаннями показників життєво важливих функцій та зміни псих з переходом у делірій та кому. Ці реакції також спостерігалися у пацієнтів, яким незадовго до призначення ІМАО було відмінено інгібітор зворотного захоплення серотоніну. У деяких випадках пацієнти мали симптоми, характерні для злоякісного нейролептичного синдрому. Ефекти комбінованого застосування дулоксетину та ІМАО не оцінювалися ні у людей, ні у тварин. Тому, враховуючи той факт, що дулоксетин є інгібітором зворотного захоплення і серотоніну, і норадреналіну,не рекомендується застосовувати дулоксетин у комбінації та ІМАО або протягом щонайменше 14 днів після припинення лікування ІМАО. Грунтуючись на тривалості періоду напіввиведення дулоксетину, слід зробити перерву як мінімум на 5 днів після закінчення прийому дулоксетину перед прийомом ІМАО. Цукор Кишковорозчинні таблетки Депратал містять стислий цукор, включаючи сахарозу. Пацієнти з рідкісними спадковими проблемами непереносимості фруктози, мальабсорбції глюкози, галактози або недостатньої ізомальтазної сукрази не повинні приймати цей препарат. Особливі групи пацієнтів Діти та підлітки віком до 18 років. Депратал® не слід застосовувати при лікуванні дітей та підлітків віком до 18 років. Поведінка, пов'язана з самогубством (спроби самогубства та думки про самогубство), ворожість (переважно агресія, опозиційна поведінка та гнів) частіше спостерігалися у клінічних дослідженнях серед дітей та підлітків, які отримували антидепресанти, порівняно з тими, хто лікувався плацебо. Якщо виходячи з клінічної необхідності приймається рішення про лікування, пацієнт повинен ретельно стежити за появою суїцидальних симптомів. Крім того, відсутні довгострокові дані щодо безпеки дітей та підлітків щодо зростання, дозрівання та розвитку когнітивних та поведінкових особливостей. Пацієнти похилого віку Дані щодо застосування препарату Депратал у дозі 120 мг у літніх пацієнтів з основним депресивним розладом та генералізованим тривожним розладом обмежені. Тому слід виявляти обережність при лікуванні людей похилого віку максимальною дозуванням. Порушення функції печінки чи нирок. У пацієнтів із тяжким порушенням функції нирок (КК Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами На тлі прийому дулоксетину може спостерігатися седація, сонливість та інші побічні ефекти. У зв'язку з цим пацієнтам, які приймають дулоксетин, слід бути обережними при керуванні небезпечними механічними засобами, у тому числі автомобілем.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему.

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему.

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему.

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему.

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: рабепразол натрію – 10 мг; допоміжні речовини: манітол – 20,0 мг; магнію оксид – 31,0 мг; гіпоролоза – 9,8 мг; низькозаміщена гіпоролоза – 1,5 мг; магнію стеарат – 0,8 мг; склад внутрішньої оболонки таблетки: етилцелюлоза – 0,6 мг; магнію оксид – 0,6 мг; Склад кишковорозчинної оболонки таблетки: гіпромелози фталат – 8,8 мг; дибутілсебакат – 0,9 мг; барвник заліза оксид червоний – 0,02 мг; титану діоксид – 0,4 мг; тальк – 0,9 мг. По 7 таблеток поміщають у Al/Al-блістер. По 2 або 4 блістери разом з інструкцією з медичного застосування поміщають у картонну пачку. По 14 таблеток поміщають у Al/Al-блістер. По 1 або 2 блістери разом з інструкцією з медичного застосування поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки, покриті кишковорозчинною оболонкою рожевого кольору. Перегляд: ядро ​​білого кольору.Фармакотерапевтична групаЗасіб, що знижує секрецію залоз шлунка - протонного насоса інгібітор.ФармакокінетикаАбсорбція. Рабепразол швидко абсорбується з кишечника, і його пікові концентрації у плазмі досягаються приблизно через 3,5 години після прийому дози в 20 мг. Зміна пікових концентрацій у плазмі (Сmах) та значень площі під кривою «концентрація-час» (AUC) рабепразолу мають лінійний характер у діапазоні доз від 10 до 40 мг. Абсолютна біодоступність після перорального прийому 20 мг (порівняно з внутрішньовенним введенням) становить близько 52%. Крім того, біодоступність не змінюється при багаторазовому прийомі рабепразолу. У здорових добровольців період напіввиведення із плазми становить близько 1 год (варіюючи від 0,7 до 1,5 год), а сумарний кліренс становить 3,8 мл/хв/кг. У пацієнтів з хронічним ураженням печінки AUC збільшено вдвічі порівняно зі здоровими добровольцями, що свідчить про зниження метаболізму першого проходження,а період напіввиведення із плазми збільшений у 2-3 рази. Ні час прийому препарату протягом доби, ні антациди не впливають на абсорбцію рабепразолу. Прийом препарату з жирною їжею уповільнює абсорбцію рабепразолу на 4 години і більше, проте ні Сmах, ні ступінь абсорбції не змінюються. Розподіл. У людини рівень зв'язування рабепразолу з білками плазми становить близько 97%. Біотрансформація та виведення. У здорових людей Після прийому одноразової пероральної дози 20 мг 14С-міченого рабепразолу натрію незміненого препарату в сечі не було знайдено. Близько 90% рабепразолу виводиться із сечею головним чином у вигляді двох метаболітів: кон'югату меркаптурової кислоти (М5) та карбонової кислоти (Мб), а також у формі двох невідомих метаболітів, виявлених у ході токсикологічного аналізу. Частина прийнятого рабепразолу натрію виводиться з калом. Сумарне виведення становить 99,8%. Ці дані свідчать про невелике виведення метаболітів натрію рабепразолу з жовчю. Основним метаболітом є тіоефір (Ml). Єдиним активним метаболітом є десметил (МОЗ), однак він спостерігався у низькій концентрації лише у одного учасника дослідження після прийому 80 мг рабепразолу. Термінальна стадія ниркової недостатності У пацієнтів із стабільною нирковою недостатністю у термінальній стадії, яким необхідний підтримуючий гемодіаліз (кліренс креатиніну) Хронічний компенсований цироз Пацієнти з хронічним компенсованим цирозом печінки переносять рабепразол натрію в дозі 20 мг на день, хоча AUC подвоєна і Cmax збільшена на 50% порівняно зі здоровими добровольцями відповідної статі. Літні пацієнти. У пацієнтів похилого віку елімінація рабепразолу дещо уповільнена. Після 7 днів прийому рабепразолу по 20 мг на добу у літніх осіб AUC була приблизно вдвічі більша, а Смах підвищена на 60% порівняно з молодими здоровими добровольцями. Однак ознак кумуляції рабепразолу не відзначалося. СYР2С19 поліморфізм У пацієнтів із уповільненим метаболізмом СYР2С19 після 7 днів прийому рабепразолу в дозі 20 мг на добу AUC збільшується у 1,9 раза, а період напіввиведення у 1,6 рази порівняно з тими самими параметрами у «швидких метаболізаторів», тоді як Cmax збільшується на 40%. Порушення функції печінки Після одноразового застосування рабепразолу в дозі 20 мг пацієнтам з легким або середнім ступенем тяжкості печінкової недостатності AUC збільшилося в 2 рази та період напіввиведення збільшився у 2-3 рази, щодо здорових осіб. При прийомі препарату в дозі 20 мг протягом 7 днів AUC збільшилася в 1,5 рази та Cmax лише у 1,2 відносно здорових осіб. Період напіввиведення рабепразолу у пацієнтів з порушенням функції печінки становив 12,3 години щодо здорових осіб 2,1 год.ФармакодинамікаМеханізм дії Рабепразол натрію відноситься до класу антисекреторних речовин, похідних бензімідазолу. Рабепразол натрію пригнічує секрецію шлункового соку шляхом специфічного пригнічення Н+/К+ АТФази на секреторній поверхні парієтальних клітин шлунка. Н+/К+ АТФаза є білковим комплексом, який функціонує як протонна помпа, таким чином, рабепразол натрію є інгібітором протонної помпи в шлунку і блокує фінальну стадію продукції кислоти. Даний ефект є дозозалежним і призводить до придушення як базальної так і секреції кислоти, що стимулюється, незалежно від подразника. Рабепразол натрію не має антихолінергічних властивостей. Антусекреторна дія Після перорального прийому 20 мг рабепразолу антисекреторний ефект натрію розвивається протягом години. Інгібування базальної та стимульованої секреції кислоти через 23 години після прийому першої дози рабепразолу натрію становить 69% та 82% відповідно, і продовжується до 48 годин. Така тривалість фармакодинамічної дії набагато перевищує передбачувану на підставі напіввиведення (приблизно одну годину). Цей ефект можна пояснити тривалим зв'язуванням лікарської речовини з Н+/К+ АТФазою парієтальних клітин шлунка. Величина інгібуючої дії рабепразолу натрію на секрецію кислоти досягає плато після трьох днів прийому натрію рабепразолу. При припиненні прийому секреторна активність відновлюється протягом від 2 до 3 днів. Вплив на рівень гастрину у плазмі У ході клінічних досліджень пацієнти приймали 10 або 20 мг натрію рабепразолу щодня при тривалості лікування до 43 місяців. Рівень гастрину в плазмі був підвищений перші 2-8 тижнів, що відображає інгібуючу дію на секрецію кислоти. Концентрація гастрину поверталася до початкового рівня, зазвичай, протягом 1-2 тижнів після припинення лікування. Вплив на ентерохромафно-подібні клітини При дослідженні зразків біопсії шлунка людини з області антруму та дна шлунка 500 пацієнтів, які отримували рабепразол натрію або препарат порівняння протягом 8 тижнів, стійкі зміни в морфологічній структурі ентерохромафінно-подібних клітин, ступеня виразності гастриту, частоті атрофічного гастриту, кишкової метаплазії. pylori були виявлені. У дослідженні за участю понад 400 пацієнтів, які отримували рабепразол натрію (10 мг/день або 20 мг/день) тривалістю до 1 року, частота гіперплазії була низькою та порівнянною з такою для омепразолу (20 мг/кг). Не було зареєстровано жодного випадку аденоматозних змін або карциноїдних пухлин, що спостерігалися у щурів. Інші ефекти Системні ефекти рабепразолу натрію щодо центральної нервової системи, серцево-судинної або дихальної систем зараз не виявлені. Було показано, що рабепразол натрію при пероральному прийомі в дозі 20 мг протягом 2 тижнів не впливає на функцію щитовидної залози, вуглеводний обмін, рівень паратиреоїдного гормону в крові, а також на рівень кортизолу, естрогенів, тестостерону, пролактину, глюкагону. (ФСГ), лютеїнізуючого гормону (ЛГ), реніну, альдостерону та соматотропного гормону.Показання до застосуванняВиразкова хвороба шлунка у стадії загострення та виразка анастомозу; Виразкова хвороба дванадцятипалої кишки у стадії загострення; Ерозивна та виразкова гастроезофагеальна рефлюксна хвороба або рефлюкс-езофагіт; Підтримуюча терапія гастроезофагеальної рефлюксної хвороби; Неерозивна rастроезофагеальна рефлюксна хвороба; Синдром Золлінгера-Еллісона та інші стани, що характеризуються патологічною гіперсекрецією; У комбінації з відповідною антибактеріальною терапією для ерадикації Helicobacter pylori у пацієнтів із виразковою хворобою.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до рабепразолу, заміщених бензімідазолів або будь-якого з допоміжних компонентів препарату; вагітність; період грудного вигодовування; дитячий вік до 12 років. З обережністю: дитячий вік; тяжка ниркова недостатність.Вагітність та лактаціяДаних щодо безпеки застосування рабепразолу під час вагітності немає. Дослідження репродуктивності на щурах та кроликах не виявили ознак порушення фертильності чи дефектів розвитку плода, зумовлених рабепразолом; однак у щурів у невеликих кількостях препарат проникає крізь плацентарний бар'єр. Рабевіта не слід застосовувати при вагітності за винятком випадків, коли очікуваний позитивний ефект для матері перевершує можливу шкоду для плода. Невідомо, чи виділяється рабепразол із грудним молоком. Відповідні дослідження у жінок, що годують, не проводилися. Разом з тим рабепразол виявлений в молоці щурів, що лакують, і тому Рабевіта не можна призначати жінкам, що годують.Побічна діяВиходячи з досвіду клінічних досліджень, можна дійти невтішного висновку, що Рабевіта зазвичай добре переноситься пацієнтами. Побічні ефекти загалом слабо виражені чи помірні і мають минущий характер. При прийомі препарату Рабевіта в ході клінічних досліджень відзначалися такі побічні дії: головний біль, біль у животі, діарея, метеоризм, запор, сухість у роті, запаморочення, висипання, периферичний набряк. Небажані реакції систематизовані щодо кожної із систем органів з використанням наступної класифікації частоти народження: Дуже часті (≥1/10) Часті (≥1/100, Під час клінічних досліджень та в післяреєстраційному періоді повідомлялося про наступні побічні реакції: Рідкісні (≥1/10000, Порушення з боку імунної системи: рідко – гострі системні алергічні реакції. Порушення з боку крові та лімфатичної системи: рідко – лейкоцитоз, тромбоцитопенія, нейтропенія, лейкопенія. Порушення з боку обміну речовин та харчування: рідко – анорексія, гіпомагніємія; частота невідома – гіпонатріємія, гіпомагнезіємія. Порушення з боку нервової системи: часто головний біль, запаморочення; нечасто – сонливість. Порушення психіки: часто – безсоння; нечасто – нервозність (схвильованість); рідко – депресія; частота невідомо - сплутаність свідомості. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто – біль у животі, діарея, блювання, нудота, метеоризм, запор; нечасто – диспепсія, сухість у роті, відрижка; рідко – гастрит, стоматит, порушення смаку. Порушення з боку зору: рідко – порушення зору. Порушення з боку судин: частота невідома – периферичний набряк. Порушення з боку дихальної системи: часто кашель, фарингіт, риніт; нечасто -бронхіт, синусит. Порушення з боку гепатобіліарної системи: підвищення активності печінкових ферментів, рідко – гепатит, жовтяниця, печінкова енцефалопатія. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – інфекції сечовивідних шляхів, рідко – інтерстиціальний нефрит. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – висип, еритема; свербіж, пітливість, реакції бульозного типу, кропив'янка, дуже рідко - мультифокальна еритема, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона частота невідома - підгострий шкірний системний червоний вовчак. Порушення з боку скелетно-м'язової системи: часто – неспецифічний біль, біль у спині; нечасто – міалгія, судоми м'язів ніг, артралгія переломи кісток тазостегнового суглоба, зап'ястя або хребта. Порушення з боку репродуктивної системи та молочних залоз: дуже рідко – гінекомастія. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – астенія, грипоподібний синдром; нечасто – біль у грудях, озноб, лихоманка. Змін інших лабораторних показників у ході прийому рабепразолу натрію не спостерігалося. За даними посмаркетингових спостережень прийому інгібіторів протонної помпи (ІПП) можливе збільшення ризику виникнення переломів.Взаємодія з лікарськими засобамиСистема цитохрому 450 Рабепразол, як і інші інгібітори протонної помпи (ІПП), метаболізується за участю системи цитохрому Р450 (СYР450) у печінці. У дослідженнях in vitro на мікросомах печінки людини було показано, що рабепразол метаболізується натрію ізоферментами CYP2C19 і СYРЗА4. Дослідження на здорових добровольцях показали, що рабепразол натрію не має фармакокінетичних або клінічно значимих взаємодій з лікарськими речовинами, які метаболізується системою цитохрому Р450 - варфарином, фенітоїном, теофіліном та діазепамом (незалежно від того, метаболізують. Проведено дослідження комбінованої терапії з антибактеріальними препаратами. У цьому чотиристоронньому перехресному дослідженні брали участь 16 здорових добровольців, які отримували 20 мг рабепразолу, 1000 мг амоксициліну, 500 мг кларитроміцину або комбінацію цих трьох препаратів (РАК – рабепразол, амоксицилін, кларитроміцин). Показники AUC та Cmax для кларитроміцину та амоксициліну були схожими при порівнянні комбінованої терапії з монотерапією. Показники AUC і Cmax для рабепразолу збільшилися на 11% і 34% відповідно, а для 14-гідрокси кларитроміцину (активного метаболіту кларитроміцину) AUC і Cmax збільшилися на 42% і 46% відповідно для комбінованої терапії в порівнянні з монотерапією. Дане збільшення показників впливу для рабепразолу та кларитроміцину не було визнано клінічно значущим. Взаємодія внаслідок інгібування секреції шлункового соку Рабепразол натрію здійснює стійке та тривале пригнічення секреції шлункового соку. Таким чином, може бути взаємодія з речовинами, для яких абсорбція залежить від рН. При одночасному прийомі з рабепразолом натрію абсорбція кетоконазолу зменшується на 30% а абсорбція дигоксину збільшується на 22%. Отже, для деяких пацієнтів має проводитися спостереження для вирішення питання про необхідність коригування дози при одночасному прийомі натрію рабепразолу з кетоконазолом, дигоксином або іншими лікарськими препаратами, для яких абсорбція залежить від рН. Атазанавір При одночасному прийомі атазанавіру 300 мг/ритонавіру 100 мг з омепразолом (40 мг 1 раз на день) або з атазанавіру 400 мг з лансопразолом (60 мг 1 раз на день) здоровими добровольцями спостерігалося суттєве зниження впливу атазанавіру. Абсорбція атазанавіру залежить від рН. Хоча одночасний прийом з рабепразолом не вивчався, подібні результати очікуються також інших інгібіторів протонного насоса. Таким чином, не рекомендується одночасний прийом атазанавіру з інгібіторами протонного насоса, включаючи рабепразол. Антацидні засоби У клінічних дослідженнях антацидні речовини застосовувалися разом із рабепразолом натрію. Клінічно значущі взаємодії рабепразолу натрію з гелем гідроксиду алюмінію або гідроксидом магнію не спостерігалися. Приймання їжі У клінічному дослідженні під час прийому рабепразолу натрію з збідненою жирами їжею клінічно значимих взаємодій немає. Прийом рабепразолу натрію одночасно з збагаченою жирами їжею може уповільнити всмоктування рабепразолу до 4 годин і більше, проте Сmах та AUC не змінюються. Циклоспорин Експерименти in vitro з використанням мікросом печінки людини показали, що рабепразол інгібує метаболізм циклоспорину з IC50 62 мкмоль, тобто в концентрації, що в 50 разів перевищує Сmах для здорових добровольців після 20 днів прийому 20 мг рабепразолу. Ступінь інгібування схожа на такий для омепразолу для еквівалентних концентрацій. Метотрексат Згідно з даними повідомлень про небажані явища, даними опублікованих фармакокінетичних досліджень та даними ретроспективного аналізу можна припустити, що одночасний прийом ІПП та метотрексату (насамперед у високих дозах), може призвести до підвищення концентрації метотрексату та/або його метаболіту гідроксиметотрекса. Проте спеціальних досліджень лікарської взаємодії метотрексату з ІПП не проводилося.Спосіб застосування та дозиТаблетки препарату Рабевіта не можна розжовувати або подрібнювати. Таблетки слід ковтати повністю. Встановлено, що час доби, ні прийом їжі не впливають на активність рабепразолу натрію. При виразковій хворобі шлунка у стадії загострення та виразці анастомозу рекомендується приймати внутрішньо по 20 мг один раз на день. Зазвичай лікування наступає після 6 тижнів терапії, проте в деяких випадках тривалість лікування може бути збільшена ще на 6 тижнів. При виразковій хворобі дванадцятипалої кишки на стадії загострення рекомендується приймати внутрішньо по 20 мг один раз на день. Тривалість лікування становить від 2 до 4 тижнів. У разі потреби тривалість лікування може бути збільшена ще на 4 тижні. При лікуванні ерозивної гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ) або рефлюкс езофагіт рекомендується приймати внутрішньо по 20 мг один раз на день. Тривалість лікування становить від 4 до 8 тижнів. У разі потреби тривалість лікування може бути збільшена ще на 8 тижнів. При підтримуючій терапії гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ) рекомендується приймати внутрішньо по 20 мг один раз на день. Тривалість лікування залежить стану пацієнта. При неерозивній гастроезофагеальній рефлюксній хворобі (НЕРБ) без езофагіту рекомендується приймати внутрішньо по 20 мг один раз на день. Якщо після чотирьох тижнів лікування симптоми не зникають, слід здійснити додаткове дослідження пацієнта. Після усунення симптомів для попередження їх подальшого виникнення слід приймати препарат внутрішньо один раз на день на вимогу. Для лікування синдрому Золлінгера-Елісона та інших станів, що характеризуються патологічною гіперсекрецією, дозу підбирають індивідуально. Початкова доза – 60 мг на день, потім дозу підвищують та призначають препарат у дозі до 100 мг на день при одноразовому прийомі або по 60 мг двічі на день. Для деяких пацієнтів дрібне дозування препарату є кращим. Лікування має продовжуватися у міру клінічної необхідності. У деяких хворих із синдромом Золлінгера-Елісона тривалість лікування рабепразолом становила до одного року. Для ерадикації Нelicobacter pylori рекомендується вживати по 20 мг 2 рази на день за певною схемою з відповідною комбінацією антибіотиків. Тривалість лікування становить 7 днів. Пацієнти з нирковою та печінковою недостатністю Корекція дози пацієнтам з нирковою недостатністю не потрібна. У пацієнтів з легким та помірним ступенем печінкової недостатності концентрація рабепразолу в крові зазвичай вища, ніж у здорових пацієнтів. При призначенні препарату Рабевіта пацієнтам з тяжким ступенем печінкової недостатності слід бути обережним. Літні пацієнти Корекція дози не потрібна. Діти Безпека та ефективність рабепразолу натрію 20 мг для короткострокового (до 8 тижнів) лікування ГЕРХ у дітей віком 12 років і більше підтверджена екстраполяцією результатів адекватних та добре контрольованих досліджень, що підкріплюють ефективність рабепразолу натрію для дорослих, та дослідженнями безпеки та фармакокіне. Рекомендована доза для дітей віком від 12 років і більше становить 20 мг 1 раз на день тривалістю до 8 тижнів. Безпека та ефективність рабепразолу натрію для лікування ГЕРХ у дітей віком до 12 років не встановлена. Безпека та ефективність рабепразолу натрію для застосування за іншими показаннями не встановлена ​​для пацієнтів дитячого віку.ПередозуванняСимптоми Дані про навмисне або випадкове передозування мінімальні. Випадків сильного передозування рабепразол не було відзначено. Лікування Специфічний антидот препарату Рабевіта невідомий. Рабепразол добре зв'язується з білками плазми, тому слабко виводиться при діалізі. При передозуванні необхідно проводити симптоматичне та підтримуюче лікування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиВідповідь пацієнта на терапію рабепразолом натрію не виключає наявність злоякісних новоутворень у шлунку. Таблетки препарату Рабевіта не можна розжовувати або подрібнювати. Таблетки слід ковтати повністю. Встановлено, що час доби, ні прийом їжі не впливають на активність рабепразолу натрію. У спеціальному дослідженні у пацієнтів з легкими або помірними порушеннями функції печінки не було виявлено значної відмінності частоти побічних ефектів препарату Рабевіта від такої у підібраних за статтю та віком здорових осіб, але, незважаючи на це, рекомендується бути обережним при першому призначенні препарату Рабевіта пацієнтам з тяжкими. порушення функції печінки. AUC рабепразолу натрію у пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки приблизно вдвічі вище, ніж у здорових пацієнтів. Пацієнтам з порушеннями функції нирок або печінки коригування дози препарату Рабевіта не потрібне. Гіпомагніємія При лікуванні інгібіторами протонної помпи протягом принаймні 3 місяців у поодиноких випадках були відмічені випадки симптоматичної або асимптоматичної гіпомагніємії. Найчастіше ці повідомлення надходили через рік після проведення терапії. Серйозними побічними явищами були тетанія, аритмія та судоми. Більшості пацієнтів потрібно лікування гіпомагніємії, що включає заміщення магнію і відміни терапії інгібіторів протонної помпи. У пацієнтів, які отримуватимуть тривале лікування або приймають інгібітори протонної помпи з препаратами, такими як дигоксин або препаратами, які можуть спричинити гіпомагніємію (наприклад, діуретики), медичні працівники повинні контролювати рівень магнію до початку лікування інгібіторами протонної помпи та в період лікування. Пацієнти не повинні приймати одночасно з препаратом Рабевіта інші засоби, що знижують кислотність, наприклад, блокатори Н2 рецепторів або інгібітори протонного насоса. Переломи За даними спостережних досліджень, можна припустити, що терапія інгібіторами протонної помпи (ІПП) може призвести до зростання ризику пов'язаних з остеопорозом переломів стегна, зап'ястя або хребта. Ризик переломів був збільшений у пацієнтів, які отримували високі дози ІПП тривало (рік та більше). Одночасне застосування рабепразолу з метотрексатом Згідно з літературними даними, одночасний прийом ІПП з метотрексатом (насамперед у високих дозах), може призвести до підвищення концентрації метотрексату та/або його метаболіту гідроксиметотрексату та збільшити період напіввиведення, що може призвести до прояву токсичності метотрексату. При необхідності застосування високих доз метотрексату може бути розглянута можливість тимчасового припинення терапії ІПП. Clostridium difficile Терапія ІПП може призводити до зростання ризику шлунково-кишкових інфекцій, таких як інфекції, спричинені Clostridium difficile. Пацієнтам, які приймають препарат Рабевіта для короткочасного симптоматичного лікування проявів ГЕРХ та НЕРХ (наприклад, печії) без рецепта, слід звернутися до лікаря у таких випадках: застосування засобів для зняття симптомів печії та порушення травлення протягом 4 тижнів та більше; поява нових симптомів або зміна симптомів, що раніше спостерігалися, у пацієнтів віком понад 55 років; випадки ненавмисного зменшення маси тіла, анемії, кровотеч у шлунково-кишковому тракті, дисфагії, болю при ковтанні, постійної блювоти або блювання з кров'ю та вмістом епігастрію, випадки виразки шлунка або операцій на шлунку в анамнезі, жовтяниці тощо. (В т.ч. порушення функції печінки та нирок). Пацієнти, які тривалий час страждають від повторюваних симптомів порушення травлення або печії, повинні регулярно спостерігатися у лікаря. Пацієнти віком понад 55 років, які щодня приймають безрецептурні препарати для зняття симптомів печії та порушення травлення, повинні проінформувати про це свого лікаря. Зниження кислотності шлункового соку при застосуванні рабепразолу викликає збільшення кількості бактерії, присутніх у шлунково-кишковому тракті. Лікування цим препаратом підвищує ризик шлунково-кишкових інфекцій, що викликаються Salmonella, Campylobacter та Clostridium. Пацієнти не повинні приймати одночасно з препаратом Рабевіта інші засоби, що знижують кислотність, наприклад, блокатори Н2-рецепторів або інгібітори протонної помпи. При застосуванні інших препаратів пацієнтам слід проконсультуватися з фармацевтом або лікарем перед початком терапії препаратом Рабевіта, що відпускається без рецепта. Пацієнти повинні повідомити лікаря перед початком застосування препарату Рабевіта без рецепта, якщо їм призначено ендоскопічне дослідження. Слід уникати прийому препарату Рабевіта перед проведенням сечовинного дихального тесту. Пацієнти з тяжкими порушеннями функції печінки повинні звернутися до лікаря перед початком терапії препаратом Рабевіта, що відпускається без рецепта, для короткочасного симптоматичного лікування проявів ГЕРХ та НЕРХ (наприклад, печії). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Виходячи з особливостей фармакодинаміки рабепразолу та його профілю небажаних ефектів, малоймовірно, що Рабевіта впливає на здатність керувати автомобілем і працювати з технікою. Однак у разі появи сонливості слід уникати цих видів діяльності.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: рабепразол натрію – 20 мг; допоміжні речовини: манітол – 40,0 мг; магнію оксид – 62,0 мг; гіпоролоза – 19,5 мг; низькозаміщена гіпоролоза – 3,0 мг; магнію стеарат – 1,5 мг; склад внутрішньої оболонки таблетки: етилцелюлоза – 1,0 мг; магнію оксид – 1,0 мг; Склад кишковорозчинної оболонки таблетки: гіпромелози фталат – 13,6 мг; дибутілсебакат – 1,4 мг; барвник заліза оксид жовтий – 0,1 мг; титану діоксид – 0,7 мг; тальк – 1,3 мг. По 7 таблеток поміщають у Al/Al-блістер. По 2 або 4 блістери разом з інструкцією з медичного застосування поміщають у картонну пачку. По 14 таблеток поміщають у Al/Al-блістер. По 1 або 2 блістери разом з інструкцією з медичного застосування поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки, покриті кишковорозчинною оболонкою жовтого кольору. Перегляд: ядро ​​білого кольору.Фармакотерапевтична групаЗасіб, що знижує секрецію залоз шлунка - протонного насоса інгібітор.ФармакокінетикаАбсорбція. Рабепразол швидко абсорбується з кишечника, і його пікові концентрації у плазмі досягаються приблизно через 3,5 години після прийому дози в 20 мг. Зміна пікових концентрацій у плазмі (Сmах) та значень площі під кривою «концентрація-час» (AUC) рабепразолу мають лінійний характер у діапазоні доз від 10 до 40 мг. Абсолютна біодоступність після перорального прийому 20 мг (порівняно з внутрішньовенним введенням) становить близько 52%. Крім того, біодоступність не змінюється при багаторазовому прийомі рабепразолу. У здорових добровольців період напіввиведення із плазми становить близько 1 год (варіюючи від 0,7 до 1,5 год), а сумарний кліренс становить 3,8 мл/хв/кг. У пацієнтів з хронічним ураженням печінки AUC збільшено вдвічі порівняно зі здоровими добровольцями, що свідчить про зниження метаболізму першого проходження,а період напіввиведення із плазми збільшений у 2-3 рази. Ні час прийому препарату протягом доби, ні антациди не впливають на абсорбцію рабепразолу. Прийом препарату з жирною їжею уповільнює абсорбцію рабепразолу на 4 години і більше, проте ні Сmах, ні ступінь абсорбції не змінюються. Розподіл. У людини рівень зв'язування рабепразолу з білками плазми становить близько 97%. Біотрансформація та виведення. У здорових людей Після прийому одноразової пероральної дози 20 мг 14С-міченого рабепразолу натрію незміненого препарату в сечі не було знайдено. Близько 90% рабепразолу виводиться із сечею головним чином у вигляді двох метаболітів: кон'югату меркаптурової кислоти (М5) та карбонової кислоти (Мб), а також у формі двох невідомих метаболітів, виявлених у ході токсикологічного аналізу. Частина прийнятого рабепразолу натрію виводиться з калом. Сумарне виведення становить 99,8%. Ці дані свідчать про невелике виведення метаболітів натрію рабепразолу з жовчю. Основним метаболітом є тіоефір (Ml). Єдиним активним метаболітом є десметил (МОЗ), однак він спостерігався у низькій концентрації лише у одного учасника дослідження після прийому 80 мг рабепразолу. Термінальна стадія ниркової недостатності У пацієнтів із стабільною нирковою недостатністю у термінальній стадії, яким необхідний підтримуючий гемодіаліз (кліренс креатиніну) Хронічний компенсований цироз Пацієнти з хронічним компенсованим цирозом печінки переносять рабепразол натрію в дозі 20 мг на день, хоча AUC подвоєна і Cmax збільшена на 50% порівняно зі здоровими добровольцями відповідної статі. Літні пацієнти. У пацієнтів похилого віку елімінація рабепразолу дещо уповільнена. Після 7 днів прийому рабепразолу по 20 мг на добу у літніх осіб AUC була приблизно вдвічі більша, а Смах підвищена на 60% порівняно з молодими здоровими добровольцями. Однак ознак кумуляції рабепразолу не відзначалося. СYР2С19 поліморфізм У пацієнтів із уповільненим метаболізмом СYР2С19 після 7 днів прийому рабепразолу в дозі 20 мг на добу AUC збільшується у 1,9 раза, а період напіввиведення у 1,6 рази порівняно з тими самими параметрами у «швидких метаболізаторів», тоді як Cmax збільшується на 40%. Порушення функції печінки Після одноразового застосування рабепразолу в дозі 20 мг пацієнтам з легким або середнім ступенем тяжкості печінкової недостатності AUC збільшилося в 2 рази та період напіввиведення збільшився у 2-3 рази, щодо здорових осіб. При прийомі препарату в дозі 20 мг протягом 7 днів AUC збільшилася в 1,5 рази та Cmax лише у 1,2 відносно здорових осіб. Період напіввиведення рабепразолу у пацієнтів з порушенням функції печінки становив 12,3 години щодо здорових осіб 2,1 год.ФармакодинамікаМеханізм дії Рабепразол натрію відноситься до класу антисекреторних речовин, похідних бензімідазолу. Рабепразол натрію пригнічує секрецію шлункового соку шляхом специфічного пригнічення Н+/К+ АТФази на секреторній поверхні парієтальних клітин шлунка. Н+/К+ АТФаза є білковим комплексом, який функціонує як протонна помпа, таким чином, рабепразол натрію є інгібітором протонної помпи в шлунку і блокує фінальну стадію продукції кислоти. Даний ефект є дозозалежним і призводить до придушення як базальної так і секреції кислоти, що стимулюється, незалежно від подразника. Рабепразол натрію не має антихолінергічних властивостей. Антусекреторна дія Після перорального прийому 20 мг рабепразолу антисекреторний ефект натрію розвивається протягом години. Інгібування базальної та стимульованої секреції кислоти через 23 години після прийому першої дози рабепразолу натрію становить 69% та 82% відповідно, і продовжується до 48 годин. Така тривалість фармакодинамічної дії набагато перевищує передбачувану на підставі напіввиведення (приблизно одну годину). Цей ефект можна пояснити тривалим зв'язуванням лікарської речовини з Н+/К+ АТФазою парієтальних клітин шлунка. Величина інгібуючої дії рабепразолу натрію на секрецію кислоти досягає плато після трьох днів прийому натрію рабепразолу. При припиненні прийому секреторна активність відновлюється протягом від 2 до 3 днів. Вплив на рівень гастрину у плазмі У ході клінічних досліджень пацієнти приймали 10 або 20 мг натрію рабепразолу щодня при тривалості лікування до 43 місяців. Рівень гастрину в плазмі був підвищений перші 2-8 тижнів, що відображає інгібуючу дію на секрецію кислоти. Концентрація гастрину поверталася до початкового рівня, зазвичай, протягом 1-2 тижнів після припинення лікування. Вплив на ентерохромафно-подібні клітини При дослідженні зразків біопсії шлунка людини з області антруму та дна шлунка 500 пацієнтів, які отримували рабепразол натрію або препарат порівняння протягом 8 тижнів, стійкі зміни в морфологічній структурі ентерохромафінно-подібних клітин, ступеня виразності гастриту, частоті атрофічного гастриту, кишкової метаплазії. pylori були виявлені. У дослідженні за участю понад 400 пацієнтів, які отримували рабепразол натрію (10 мг/день або 20 мг/день) тривалістю до 1 року, частота гіперплазії була низькою та порівнянною з такою для омепразолу (20 мг/кг). Не було зареєстровано жодного випадку аденоматозних змін або карциноїдних пухлин, що спостерігалися у щурів. Інші ефекти Системні ефекти рабепразолу натрію щодо центральної нервової системи, серцево-судинної або дихальної систем зараз не виявлені. Було показано, що рабепразол натрію при пероральному прийомі в дозі 20 мг протягом 2 тижнів не впливає на функцію щитовидної залози, вуглеводний обмін, рівень паратиреоїдного гормону в крові, а також на рівень кортизолу, естрогенів, тестостерону, пролактину, глюкагону. (ФСГ), лютеїнізуючого гормону (ЛГ), реніну, альдостерону та соматотропного гормону.Показання до застосуванняВиразкова хвороба шлунка у стадії загострення та виразка анастомозу; Виразкова хвороба дванадцятипалої кишки у стадії загострення; Ерозивна та виразкова гастроезофагеальна рефлюксна хвороба або рефлюкс-езофагіт; Підтримуюча терапія гастроезофагеальної рефлюксної хвороби; Неерозивна rастроезофагеальна рефлюксна хвороба; Синдром Золлінгера-Еллісона та інші стани, що характеризуються патологічною гіперсекрецією; У комбінації з відповідною антибактеріальною терапією для ерадикації Helicobacter pylori у пацієнтів із виразковою хворобою.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до рабепразолу, заміщених бензімідазолів або будь-якого з допоміжних компонентів препарату; вагітність; період грудного вигодовування; дитячий вік до 12 років. З обережністю: дитячий вік; тяжка ниркова недостатність.Вагітність та лактаціяДаних щодо безпеки застосування рабепразолу під час вагітності немає. Дослідження репродуктивності на щурах та кроликах не виявили ознак порушення фертильності чи дефектів розвитку плода, зумовлених рабепразолом; однак у щурів у невеликих кількостях препарат проникає крізь плацентарний бар'єр. Рабевіта не слід застосовувати при вагітності за винятком випадків, коли очікуваний позитивний ефект для матері перевершує можливу шкоду для плода. Невідомо, чи виділяється рабепразол із грудним молоком. Відповідні дослідження у жінок, що годують, не проводилися. Разом з тим рабепразол виявлений в молоці щурів, що лакують, і тому Рабевіта не можна призначати жінкам, що годують.Побічна діяВиходячи з досвіду клінічних досліджень, можна дійти невтішного висновку, що Рабевіта зазвичай добре переноситься пацієнтами. Побічні ефекти загалом слабо виражені чи помірні і мають минущий характер. При прийомі препарату Рабевіта в ході клінічних досліджень відзначалися такі побічні дії: головний біль, біль у животі, діарея, метеоризм, запор, сухість у роті, запаморочення, висипання, периферичний набряк. Небажані реакції систематизовані щодо кожної із систем органів з використанням наступної класифікації частоти народження: Дуже часті (≥1/10) Часті (≥1/100, Під час клінічних досліджень та в післяреєстраційному періоді повідомлялося про наступні побічні реакції: Рідкісні (≥1/10000, Порушення з боку імунної системи: рідко – гострі системні алергічні реакції. Порушення з боку крові та лімфатичної системи: рідко – лейкоцитоз, тромбоцитопенія, нейтропенія, лейкопенія. Порушення з боку обміну речовин та харчування: рідко – анорексія, гіпомагніємія; частота невідома – гіпонатріємія, гіпомагнезіємія. Порушення з боку нервової системи: часто головний біль, запаморочення; нечасто – сонливість. Порушення психіки: часто – безсоння; нечасто – нервозність (схвильованість); рідко – депресія; частота невідомо - сплутаність свідомості. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто – біль у животі, діарея, блювання, нудота, метеоризм, запор; нечасто – диспепсія, сухість у роті, відрижка; рідко – гастрит, стоматит, порушення смаку. Порушення з боку зору: рідко – порушення зору. Порушення з боку судин: частота невідома – периферичний набряк. Порушення з боку дихальної системи: часто кашель, фарингіт, риніт; нечасто -бронхіт, синусит. Порушення з боку гепатобіліарної системи: підвищення активності печінкових ферментів, рідко – гепатит, жовтяниця, печінкова енцефалопатія. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – інфекції сечовивідних шляхів, рідко – інтерстиціальний нефрит. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – висип, еритема; свербіж, пітливість, реакції бульозного типу, кропив'янка, дуже рідко - мультифокальна еритема, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона частота невідома - підгострий шкірний системний червоний вовчак. Порушення з боку скелетно-м'язової системи: часто – неспецифічний біль, біль у спині; нечасто – міалгія, судоми м'язів ніг, артралгія переломи кісток тазостегнового суглоба, зап'ястя або хребта. Порушення з боку репродуктивної системи та молочних залоз: дуже рідко – гінекомастія. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – астенія, грипоподібний синдром; нечасто – біль у грудях, озноб, лихоманка. Змін інших лабораторних показників у ході прийому рабепразолу натрію не спостерігалося. За даними посмаркетингових спостережень прийому інгібіторів протонної помпи (ІПП) можливе збільшення ризику виникнення переломів.Взаємодія з лікарськими засобамиСистема цитохрому 450 Рабепразол, як і інші інгібітори протонної помпи (ІПП), метаболізується за участю системи цитохрому Р450 (СYР450) у печінці. У дослідженнях in vitro на мікросомах печінки людини було показано, що рабепразол метаболізується натрію ізоферментами CYP2C19 і СYРЗА4. Дослідження на здорових добровольцях показали, що рабепразол натрію не має фармакокінетичних або клінічно значимих взаємодій з лікарськими речовинами, які метаболізується системою цитохрому Р450 - варфарином, фенітоїном, теофіліном та діазепамом (незалежно від того, метаболізують. Проведено дослідження комбінованої терапії з антибактеріальними препаратами. У цьому чотиристоронньому перехресному дослідженні брали участь 16 здорових добровольців, які отримували 20 мг рабепразолу, 1000 мг амоксициліну, 500 мг кларитроміцину або комбінацію цих трьох препаратів (РАК – рабепразол, амоксицилін, кларитроміцин). Показники AUC та Cmax для кларитроміцину та амоксициліну були схожими при порівнянні комбінованої терапії з монотерапією. Показники AUC і Cmax для рабепразолу збільшилися на 11% і 34% відповідно, а для 14-гідрокси кларитроміцину (активного метаболіту кларитроміцину) AUC і Cmax збільшилися на 42% і 46% відповідно для комбінованої терапії в порівнянні з монотерапією. Дане збільшення показників впливу для рабепразолу та кларитроміцину не було визнано клінічно значущим. Взаємодія внаслідок інгібування секреції шлункового соку Рабепразол натрію здійснює стійке та тривале пригнічення секреції шлункового соку. Таким чином, може бути взаємодія з речовинами, для яких абсорбція залежить від рН. При одночасному прийомі з рабепразолом натрію абсорбція кетоконазолу зменшується на 30% а абсорбція дигоксину збільшується на 22%. Отже, для деяких пацієнтів має проводитися спостереження для вирішення питання про необхідність коригування дози при одночасному прийомі натрію рабепразолу з кетоконазолом, дигоксином або іншими лікарськими препаратами, для яких абсорбція залежить від рН. Атазанавір При одночасному прийомі атазанавіру 300 мг/ритонавіру 100 мг з омепразолом (40 мг 1 раз на день) або з атазанавіру 400 мг з лансопразолом (60 мг 1 раз на день) здоровими добровольцями спостерігалося суттєве зниження впливу атазанавіру. Абсорбція атазанавіру залежить від рН. Хоча одночасний прийом з рабепразолом не вивчався, подібні результати очікуються також інших інгібіторів протонного насоса. Таким чином, не рекомендується одночасний прийом атазанавіру з інгібіторами протонного насоса, включаючи рабепразол. Антацидні засоби У клінічних дослідженнях антацидні речовини застосовувалися разом із рабепразолом натрію. Клінічно значущі взаємодії рабепразолу натрію з гелем гідроксиду алюмінію або гідроксидом магнію не спостерігалися. Приймання їжі У клінічному дослідженні під час прийому рабепразолу натрію з збідненою жирами їжею клінічно значимих взаємодій немає. Прийом рабепразолу натрію одночасно з збагаченою жирами їжею може уповільнити всмоктування рабепразолу до 4 годин і більше, проте Сmах та AUC не змінюються. Циклоспорин Експерименти in vitro з використанням мікросом печінки людини показали, що рабепразол інгібує метаболізм циклоспорину з IC50 62 мкмоль, тобто в концентрації, що в 50 разів перевищує Сmах для здорових добровольців після 20 днів прийому 20 мг рабепразолу. Ступінь інгібування схожа на такий для омепразолу для еквівалентних концентрацій. Метотрексат Згідно з даними повідомлень про небажані явища, даними опублікованих фармакокінетичних досліджень та даними ретроспективного аналізу можна припустити, що одночасний прийом ІПП та метотрексату (насамперед у високих дозах), може призвести до підвищення концентрації метотрексату та/або його метаболіту гідроксиметотрекса. Проте спеціальних досліджень лікарської взаємодії метотрексату з ІПП не проводилося.Спосіб застосування та дозиТаблетки препарату Рабевіта не можна розжовувати або подрібнювати. Таблетки слід ковтати повністю. Встановлено, що час доби, ні прийом їжі не впливають на активність рабепразолу натрію. При виразковій хворобі шлунка у стадії загострення та виразці анастомозу рекомендується приймати внутрішньо по 20 мг один раз на день. Зазвичай лікування наступає після 6 тижнів терапії, проте в деяких випадках тривалість лікування може бути збільшена ще на 6 тижнів. При виразковій хворобі дванадцятипалої кишки на стадії загострення рекомендується приймати внутрішньо по 20 мг один раз на день. Тривалість лікування становить від 2 до 4 тижнів. У разі потреби тривалість лікування може бути збільшена ще на 4 тижні. При лікуванні ерозивної гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ) або рефлюкс езофагіт рекомендується приймати внутрішньо по 20 мг один раз на день. Тривалість лікування становить від 4 до 8 тижнів. У разі потреби тривалість лікування може бути збільшена ще на 8 тижнів. При підтримуючій терапії гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ) рекомендується приймати внутрішньо по 20 мг один раз на день. Тривалість лікування залежить стану пацієнта. При неерозивній гастроезофагеальній рефлюксній хворобі (НЕРБ) без езофагіту рекомендується приймати внутрішньо по 20 мг один раз на день. Якщо після чотирьох тижнів лікування симптоми не зникають, слід здійснити додаткове дослідження пацієнта. Після усунення симптомів для попередження їх подальшого виникнення слід приймати препарат внутрішньо один раз на день на вимогу. Для лікування синдрому Золлінгера-Елісона та інших станів, що характеризуються патологічною гіперсекрецією, дозу підбирають індивідуально. Початкова доза – 60 мг на день, потім дозу підвищують та призначають препарат у дозі до 100 мг на день при одноразовому прийомі або по 60 мг двічі на день. Для деяких пацієнтів дрібне дозування препарату є кращим. Лікування має продовжуватися у міру клінічної необхідності. У деяких хворих із синдромом Золлінгера-Елісона тривалість лікування рабепразолом становила до одного року. Для ерадикації Нelicobacter pylori рекомендується вживати по 20 мг 2 рази на день за певною схемою з відповідною комбінацією антибіотиків. Тривалість лікування становить 7 днів. Пацієнти з нирковою та печінковою недостатністю Корекція дози пацієнтам з нирковою недостатністю не потрібна. У пацієнтів з легким та помірним ступенем печінкової недостатності концентрація рабепразолу в крові зазвичай вища, ніж у здорових пацієнтів. При призначенні препарату Рабевіта пацієнтам з тяжким ступенем печінкової недостатності слід бути обережним. Літні пацієнти Корекція дози не потрібна. Діти Безпека та ефективність рабепразолу натрію 20 мг для короткострокового (до 8 тижнів) лікування ГЕРХ у дітей віком 12 років і більше підтверджена екстраполяцією результатів адекватних та добре контрольованих досліджень, що підкріплюють ефективність рабепразолу натрію для дорослих, та дослідженнями безпеки та фармакокіне. Рекомендована доза для дітей віком від 12 років і більше становить 20 мг 1 раз на день тривалістю до 8 тижнів. Безпека та ефективність рабепразолу натрію для лікування ГЕРХ у дітей віком до 12 років не встановлена. Безпека та ефективність рабепразолу натрію для застосування за іншими показаннями не встановлена ​​для пацієнтів дитячого віку.ПередозуванняСимптоми Дані про навмисне або випадкове передозування мінімальні. Випадків сильного передозування рабепразол не було відзначено. Лікування Специфічний антидот препарату Рабевіта невідомий. Рабепразол добре зв'язується з білками плазми, тому слабко виводиться при діалізі. При передозуванні необхідно проводити симптоматичне та підтримуюче лікування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиВідповідь пацієнта на терапію рабепразолом натрію не виключає наявність злоякісних новоутворень у шлунку. Таблетки препарату Рабевіта не можна розжовувати або подрібнювати. Таблетки слід ковтати повністю. Встановлено, що час доби, ні прийом їжі не впливають на активність рабепразолу натрію. У спеціальному дослідженні у пацієнтів з легкими або помірними порушеннями функції печінки не було виявлено значної відмінності частоти побічних ефектів препарату Рабевіта від такої у підібраних за статтю та віком здорових осіб, але, незважаючи на це, рекомендується бути обережним при першому призначенні препарату Рабевіта пацієнтам з тяжкими. порушення функції печінки. AUC рабепразолу натрію у пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки приблизно вдвічі вище, ніж у здорових пацієнтів. Пацієнтам з порушеннями функції нирок або печінки коригування дози препарату Рабевіта не потрібне. Гіпомагніємія При лікуванні інгібіторами протонної помпи протягом принаймні 3 місяців у поодиноких випадках були відмічені випадки симптоматичної або асимптоматичної гіпомагніємії. Найчастіше ці повідомлення надходили через рік після проведення терапії. Серйозними побічними явищами були тетанія, аритмія та судоми. Більшості пацієнтів потрібно лікування гіпомагніємії, що включає заміщення магнію і відміни терапії інгібіторів протонної помпи. У пацієнтів, які отримуватимуть тривале лікування або приймають інгібітори протонної помпи з препаратами, такими як дигоксин або препаратами, які можуть спричинити гіпомагніємію (наприклад, діуретики), медичні працівники повинні контролювати рівень магнію до початку лікування інгібіторами протонної помпи та в період лікування. Пацієнти не повинні приймати одночасно з препаратом Рабевіта інші засоби, що знижують кислотність, наприклад, блокатори Н2 рецепторів або інгібітори протонного насоса. Переломи За даними спостережних досліджень, можна припустити, що терапія інгібіторами протонної помпи (ІПП) може призвести до зростання ризику пов'язаних з остеопорозом переломів стегна, зап'ястя або хребта. Ризик переломів був збільшений у пацієнтів, які отримували високі дози ІПП тривало (рік та більше). Одночасне застосування рабепразолу з метотрексатом Згідно з літературними даними, одночасний прийом ІПП з метотрексатом (насамперед у високих дозах), може призвести до підвищення концентрації метотрексату та/або його метаболіту гідроксиметотрексату та збільшити період напіввиведення, що може призвести до прояву токсичності метотрексату. При необхідності застосування високих доз метотрексату може бути розглянута можливість тимчасового припинення терапії ІПП. Clostridium difficile Терапія ІПП може призводити до зростання ризику шлунково-кишкових інфекцій, таких як інфекції, спричинені Clostridium difficile. Пацієнтам, які приймають препарат Рабевіта для короткочасного симптоматичного лікування проявів ГЕРХ та НЕРХ (наприклад, печії) без рецепта, слід звернутися до лікаря у таких випадках: застосування засобів для зняття симптомів печії та порушення травлення протягом 4 тижнів та більше; поява нових симптомів або зміна симптомів, що раніше спостерігалися, у пацієнтів віком понад 55 років; випадки ненавмисного зменшення маси тіла, анемії, кровотеч у шлунково-кишковому тракті, дисфагії, болю при ковтанні, постійної блювоти або блювання з кров'ю та вмістом епігастрію, випадки виразки шлунка або операцій на шлунку в анамнезі, жовтяниці тощо. (В т.ч. порушення функції печінки та нирок). Пацієнти, які тривалий час страждають від повторюваних симптомів порушення травлення або печії, повинні регулярно спостерігатися у лікаря. Пацієнти віком понад 55 років, які щодня приймають безрецептурні препарати для зняття симптомів печії та порушення травлення, повинні проінформувати про це свого лікаря. Зниження кислотності шлункового соку при застосуванні рабепразолу викликає збільшення кількості бактерії, присутніх у шлунково-кишковому тракті. Лікування цим препаратом підвищує ризик шлунково-кишкових інфекцій, що викликаються Salmonella, Campylobacter та Clostridium. Пацієнти не повинні приймати одночасно з препаратом Рабевіта інші засоби, що знижують кислотність, наприклад, блокатори Н2-рецепторів або інгібітори протонної помпи. При застосуванні інших препаратів пацієнтам слід проконсультуватися з фармацевтом або лікарем перед початком терапії препаратом Рабевіта, що відпускається без рецепта. Пацієнти повинні повідомити лікаря перед початком застосування препарату Рабевіта без рецепта, якщо їм призначено ендоскопічне дослідження. Слід уникати прийому препарату Рабевіта перед проведенням сечовинного дихального тесту. Пацієнти з тяжкими порушеннями функції печінки повинні звернутися до лікаря перед початком терапії препаратом Рабевіта, що відпускається без рецепта, для короткочасного симптоматичного лікування проявів ГЕРХ та НЕРХ (наприклад, печії). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Виходячи з особливостей фармакодинаміки рабепразолу та його профілю небажаних ефектів, малоймовірно, що Рабевіта впливає на здатність керувати автомобілем і працювати з технікою. Однак у разі появи сонливості слід уникати цих видів діяльності.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Активна речовина: рабепразол натрію – 20 мг; допоміжні речовини: манітол – 40,0 мг; магнію оксид – 62,0 мг; гіпоролоза – 19,5 мг; низькозаміщена гіпоролоза – 3,0 мг; магнію стеарат – 1,5 мг; склад внутрішньої оболонки таблетки: етилцелюлоза – 1,0 мг; магнію оксид – 1,0 мг; Склад кишковорозчинної оболонки таблетки: гіпромелози фталат – 13,6 мг; дибутілсебакат – 1,4 мг; барвник заліза оксид жовтий – 0,1 мг; титану діоксид – 0,7 мг; тальк – 1,3 мг. По 7 таблеток поміщають у Al/Al-блістер. По 2 або 4 блістери разом з інструкцією з медичного застосування поміщають у картонну пачку. По 14 таблеток поміщають у Al/Al-блістер. По 1 або 2 блістери разом з інструкцією з медичного застосування поміщають у картонну пачку.Опис лікарської формиКруглі двоопуклі таблетки, покриті кишковорозчинною оболонкою жовтого кольору. Перегляд: ядро ​​білого кольору.Фармакотерапевтична групаЗасіб, що знижує секрецію залоз шлунка - протонного насоса інгібітор.ФармакокінетикаАбсорбція. Рабепразол швидко абсорбується з кишечника, і його пікові концентрації у плазмі досягаються приблизно через 3,5 години після прийому дози в 20 мг. Зміна пікових концентрацій у плазмі (Сmах) та значень площі під кривою «концентрація-час» (AUC) рабепразолу мають лінійний характер у діапазоні доз від 10 до 40 мг. Абсолютна біодоступність після перорального прийому 20 мг (порівняно з внутрішньовенним введенням) становить близько 52%. Крім того, біодоступність не змінюється при багаторазовому прийомі рабепразолу. У здорових добровольців період напіввиведення із плазми становить близько 1 год (варіюючи від 0,7 до 1,5 год), а сумарний кліренс становить 3,8 мл/хв/кг. У пацієнтів з хронічним ураженням печінки AUC збільшено вдвічі порівняно зі здоровими добровольцями, що свідчить про зниження метаболізму першого проходження,а період напіввиведення із плазми збільшений у 2-3 рази. Ні час прийому препарату протягом доби, ні антациди не впливають на абсорбцію рабепразолу. Прийом препарату з жирною їжею уповільнює абсорбцію рабепразолу на 4 години і більше, проте ні Сmах, ні ступінь абсорбції не змінюються. Розподіл. У людини рівень зв'язування рабепразолу з білками плазми становить близько 97%. Біотрансформація та виведення. У здорових людей Після прийому одноразової пероральної дози 20 мг 14С-міченого рабепразолу натрію незміненого препарату в сечі не було знайдено. Близько 90% рабепразолу виводиться із сечею головним чином у вигляді двох метаболітів: кон'югату меркаптурової кислоти (М5) та карбонової кислоти (Мб), а також у формі двох невідомих метаболітів, виявлених у ході токсикологічного аналізу. Частина прийнятого рабепразолу натрію виводиться з калом. Сумарне виведення становить 99,8%. Ці дані свідчать про невелике виведення метаболітів натрію рабепразолу з жовчю. Основним метаболітом є тіоефір (Ml). Єдиним активним метаболітом є десметил (МОЗ), однак він спостерігався у низькій концентрації лише у одного учасника дослідження після прийому 80 мг рабепразолу. Термінальна стадія ниркової недостатності У пацієнтів із стабільною нирковою недостатністю у термінальній стадії, яким необхідний підтримуючий гемодіаліз (кліренс креатиніну) Хронічний компенсований цироз Пацієнти з хронічним компенсованим цирозом печінки переносять рабепразол натрію в дозі 20 мг на день, хоча AUC подвоєна і Cmax збільшена на 50% порівняно зі здоровими добровольцями відповідної статі. Літні пацієнти. У пацієнтів похилого віку елімінація рабепразолу дещо уповільнена. Після 7 днів прийому рабепразолу по 20 мг на добу у літніх осіб AUC була приблизно вдвічі більша, а Смах підвищена на 60% порівняно з молодими здоровими добровольцями. Однак ознак кумуляції рабепразолу не відзначалося. СYР2С19 поліморфізм У пацієнтів із уповільненим метаболізмом СYР2С19 після 7 днів прийому рабепразолу в дозі 20 мг на добу AUC збільшується у 1,9 раза, а період напіввиведення у 1,6 рази порівняно з тими самими параметрами у «швидких метаболізаторів», тоді як Cmax збільшується на 40%. Порушення функції печінки Після одноразового застосування рабепразолу в дозі 20 мг пацієнтам з легким або середнім ступенем тяжкості печінкової недостатності AUC збільшилося в 2 рази та період напіввиведення збільшився у 2-3 рази, щодо здорових осіб. При прийомі препарату в дозі 20 мг протягом 7 днів AUC збільшилася в 1,5 рази та Cmax лише у 1,2 відносно здорових осіб. Період напіввиведення рабепразолу у пацієнтів з порушенням функції печінки становив 12,3 години щодо здорових осіб 2,1 год.ФармакодинамікаМеханізм дії Рабепразол натрію відноситься до класу антисекреторних речовин, похідних бензімідазолу. Рабепразол натрію пригнічує секрецію шлункового соку шляхом специфічного пригнічення Н+/К+ АТФази на секреторній поверхні парієтальних клітин шлунка. Н+/К+ АТФаза є білковим комплексом, який функціонує як протонна помпа, таким чином, рабепразол натрію є інгібітором протонної помпи в шлунку і блокує фінальну стадію продукції кислоти. Даний ефект є дозозалежним і призводить до придушення як базальної так і секреції кислоти, що стимулюється, незалежно від подразника. Рабепразол натрію не має антихолінергічних властивостей. Антусекреторна дія Після перорального прийому 20 мг рабепразолу антисекреторний ефект натрію розвивається протягом години. Інгібування базальної та стимульованої секреції кислоти через 23 години після прийому першої дози рабепразолу натрію становить 69% та 82% відповідно, і продовжується до 48 годин. Така тривалість фармакодинамічної дії набагато перевищує передбачувану на підставі напіввиведення (приблизно одну годину). Цей ефект можна пояснити тривалим зв'язуванням лікарської речовини з Н+/К+ АТФазою парієтальних клітин шлунка. Величина інгібуючої дії рабепразолу натрію на секрецію кислоти досягає плато після трьох днів прийому натрію рабепразолу. При припиненні прийому секреторна активність відновлюється протягом від 2 до 3 днів. Вплив на рівень гастрину у плазмі У ході клінічних досліджень пацієнти приймали 10 або 20 мг натрію рабепразолу щодня при тривалості лікування до 43 місяців. Рівень гастрину в плазмі був підвищений перші 2-8 тижнів, що відображає інгібуючу дію на секрецію кислоти. Концентрація гастрину поверталася до початкового рівня, зазвичай, протягом 1-2 тижнів після припинення лікування. Вплив на ентерохромафно-подібні клітини При дослідженні зразків біопсії шлунка людини з області антруму та дна шлунка 500 пацієнтів, які отримували рабепразол натрію або препарат порівняння протягом 8 тижнів, стійкі зміни в морфологічній структурі ентерохромафінно-подібних клітин, ступеня виразності гастриту, частоті атрофічного гастриту, кишкової метаплазії. pylori були виявлені. У дослідженні за участю понад 400 пацієнтів, які отримували рабепразол натрію (10 мг/день або 20 мг/день) тривалістю до 1 року, частота гіперплазії була низькою та порівнянною з такою для омепразолу (20 мг/кг). Не було зареєстровано жодного випадку аденоматозних змін або карциноїдних пухлин, що спостерігалися у щурів. Інші ефекти Системні ефекти рабепразолу натрію щодо центральної нервової системи, серцево-судинної або дихальної систем зараз не виявлені. Було показано, що рабепразол натрію при пероральному прийомі в дозі 20 мг протягом 2 тижнів не впливає на функцію щитовидної залози, вуглеводний обмін, рівень паратиреоїдного гормону в крові, а також на рівень кортизолу, естрогенів, тестостерону, пролактину, глюкагону. (ФСГ), лютеїнізуючого гормону (ЛГ), реніну, альдостерону та соматотропного гормону.Показання до застосуванняВиразкова хвороба шлунка у стадії загострення та виразка анастомозу; Виразкова хвороба дванадцятипалої кишки у стадії загострення; Ерозивна та виразкова гастроезофагеальна рефлюксна хвороба або рефлюкс-езофагіт; Підтримуюча терапія гастроезофагеальної рефлюксної хвороби; Неерозивна rастроезофагеальна рефлюксна хвороба; Синдром Золлінгера-Еллісона та інші стани, що характеризуються патологічною гіперсекрецією; У комбінації з відповідною антибактеріальною терапією для ерадикації Helicobacter pylori у пацієнтів із виразковою хворобою.Протипоказання до застосуванняГіперчутливість до рабепразолу, заміщених бензімідазолів або будь-якого з допоміжних компонентів препарату; вагітність; період грудного вигодовування; дитячий вік до 12 років. З обережністю: дитячий вік; тяжка ниркова недостатність.Вагітність та лактаціяДаних щодо безпеки застосування рабепразолу під час вагітності немає. Дослідження репродуктивності на щурах та кроликах не виявили ознак порушення фертильності чи дефектів розвитку плода, зумовлених рабепразолом; однак у щурів у невеликих кількостях препарат проникає крізь плацентарний бар'єр. Рабевіта не слід застосовувати при вагітності за винятком випадків, коли очікуваний позитивний ефект для матері перевершує можливу шкоду для плода. Невідомо, чи виділяється рабепразол із грудним молоком. Відповідні дослідження у жінок, що годують, не проводилися. Разом з тим рабепразол виявлений в молоці щурів, що лакують, і тому Рабевіта не можна призначати жінкам, що годують.Побічна діяВиходячи з досвіду клінічних досліджень, можна дійти невтішного висновку, що Рабевіта зазвичай добре переноситься пацієнтами. Побічні ефекти загалом слабо виражені чи помірні і мають минущий характер. При прийомі препарату Рабевіта в ході клінічних досліджень відзначалися такі побічні дії: головний біль, біль у животі, діарея, метеоризм, запор, сухість у роті, запаморочення, висипання, периферичний набряк. Небажані реакції систематизовані щодо кожної із систем органів з використанням наступної класифікації частоти народження: Дуже часті (≥1/10) Часті (≥1/100, Під час клінічних досліджень та в післяреєстраційному періоді повідомлялося про наступні побічні реакції: Рідкісні (≥1/10000, Порушення з боку імунної системи: рідко – гострі системні алергічні реакції. Порушення з боку крові та лімфатичної системи: рідко – лейкоцитоз, тромбоцитопенія, нейтропенія, лейкопенія. Порушення з боку обміну речовин та харчування: рідко – анорексія, гіпомагніємія; частота невідома – гіпонатріємія, гіпомагнезіємія. Порушення з боку нервової системи: часто головний біль, запаморочення; нечасто – сонливість. Порушення психіки: часто – безсоння; нечасто – нервозність (схвильованість); рідко – депресія; частота невідомо - сплутаність свідомості. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: часто – біль у животі, діарея, блювання, нудота, метеоризм, запор; нечасто – диспепсія, сухість у роті, відрижка; рідко – гастрит, стоматит, порушення смаку. Порушення з боку зору: рідко – порушення зору. Порушення з боку судин: частота невідома – периферичний набряк. Порушення з боку дихальної системи: часто кашель, фарингіт, риніт; нечасто -бронхіт, синусит. Порушення з боку гепатобіліарної системи: підвищення активності печінкових ферментів, рідко – гепатит, жовтяниця, печінкова енцефалопатія. Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – інфекції сечовивідних шляхів, рідко – інтерстиціальний нефрит. Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – висип, еритема; свербіж, пітливість, реакції бульозного типу, кропив'янка, дуже рідко - мультифокальна еритема, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона частота невідома - підгострий шкірний системний червоний вовчак. Порушення з боку скелетно-м'язової системи: часто – неспецифічний біль, біль у спині; нечасто – міалгія, судоми м'язів ніг, артралгія переломи кісток тазостегнового суглоба, зап'ястя або хребта. Порушення з боку репродуктивної системи та молочних залоз: дуже рідко – гінекомастія. Загальні розлади та порушення у місці введення: часто – астенія, грипоподібний синдром; нечасто – біль у грудях, озноб, лихоманка. Змін інших лабораторних показників у ході прийому рабепразолу натрію не спостерігалося. За даними посмаркетингових спостережень прийому інгібіторів протонної помпи (ІПП) можливе збільшення ризику виникнення переломів.Взаємодія з лікарськими засобамиСистема цитохрому 450 Рабепразол, як і інші інгібітори протонної помпи (ІПП), метаболізується за участю системи цитохрому Р450 (СYР450) у печінці. У дослідженнях in vitro на мікросомах печінки людини було показано, що рабепразол метаболізується натрію ізоферментами CYP2C19 і СYРЗА4. Дослідження на здорових добровольцях показали, що рабепразол натрію не має фармакокінетичних або клінічно значимих взаємодій з лікарськими речовинами, які метаболізується системою цитохрому Р450 - варфарином, фенітоїном, теофіліном та діазепамом (незалежно від того, метаболізують. Проведено дослідження комбінованої терапії з антибактеріальними препаратами. У цьому чотиристоронньому перехресному дослідженні брали участь 16 здорових добровольців, які отримували 20 мг рабепразолу, 1000 мг амоксициліну, 500 мг кларитроміцину або комбінацію цих трьох препаратів (РАК – рабепразол, амоксицилін, кларитроміцин). Показники AUC та Cmax для кларитроміцину та амоксициліну були схожими при порівнянні комбінованої терапії з монотерапією. Показники AUC і Cmax для рабепразолу збільшилися на 11% і 34% відповідно, а для 14-гідрокси кларитроміцину (активного метаболіту кларитроміцину) AUC і Cmax збільшилися на 42% і 46% відповідно для комбінованої терапії в порівнянні з монотерапією. Дане збільшення показників впливу для рабепразолу та кларитроміцину не було визнано клінічно значущим. Взаємодія внаслідок інгібування секреції шлункового соку Рабепразол натрію здійснює стійке та тривале пригнічення секреції шлункового соку. Таким чином, може бути взаємодія з речовинами, для яких абсорбція залежить від рН. При одночасному прийомі з рабепразолом натрію абсорбція кетоконазолу зменшується на 30% а абсорбція дигоксину збільшується на 22%. Отже, для деяких пацієнтів має проводитися спостереження для вирішення питання про необхідність коригування дози при одночасному прийомі натрію рабепразолу з кетоконазолом, дигоксином або іншими лікарськими препаратами, для яких абсорбція залежить від рН. Атазанавір При одночасному прийомі атазанавіру 300 мг/ритонавіру 100 мг з омепразолом (40 мг 1 раз на день) або з атазанавіру 400 мг з лансопразолом (60 мг 1 раз на день) здоровими добровольцями спостерігалося суттєве зниження впливу атазанавіру. Абсорбція атазанавіру залежить від рН. Хоча одночасний прийом з рабепразолом не вивчався, подібні результати очікуються також інших інгібіторів протонного насоса. Таким чином, не рекомендується одночасний прийом атазанавіру з інгібіторами протонного насоса, включаючи рабепразол. Антацидні засоби У клінічних дослідженнях антацидні речовини застосовувалися разом із рабепразолом натрію. Клінічно значущі взаємодії рабепразолу натрію з гелем гідроксиду алюмінію або гідроксидом магнію не спостерігалися. Приймання їжі У клінічному дослідженні під час прийому рабепразолу натрію з збідненою жирами їжею клінічно значимих взаємодій немає. Прийом рабепразолу натрію одночасно з збагаченою жирами їжею може уповільнити всмоктування рабепразолу до 4 годин і більше, проте Сmах та AUC не змінюються. Циклоспорин Експерименти in vitro з використанням мікросом печінки людини показали, що рабепразол інгібує метаболізм циклоспорину з IC50 62 мкмоль, тобто в концентрації, що в 50 разів перевищує Сmах для здорових добровольців після 20 днів прийому 20 мг рабепразолу. Ступінь інгібування схожа на такий для омепразолу для еквівалентних концентрацій. Метотрексат Згідно з даними повідомлень про небажані явища, даними опублікованих фармакокінетичних досліджень та даними ретроспективного аналізу можна припустити, що одночасний прийом ІПП та метотрексату (насамперед у високих дозах), може призвести до підвищення концентрації метотрексату та/або його метаболіту гідроксиметотрекса. Проте спеціальних досліджень лікарської взаємодії метотрексату з ІПП не проводилося.Спосіб застосування та дозиТаблетки препарату Рабевіта не можна розжовувати або подрібнювати. Таблетки слід ковтати повністю. Встановлено, що час доби, ні прийом їжі не впливають на активність рабепразолу натрію. При виразковій хворобі шлунка у стадії загострення та виразці анастомозу рекомендується приймати внутрішньо по 20 мг один раз на день. Зазвичай лікування наступає після 6 тижнів терапії, проте в деяких випадках тривалість лікування може бути збільшена ще на 6 тижнів. При виразковій хворобі дванадцятипалої кишки на стадії загострення рекомендується приймати внутрішньо по 20 мг один раз на день. Тривалість лікування становить від 2 до 4 тижнів. У разі потреби тривалість лікування може бути збільшена ще на 4 тижні. При лікуванні ерозивної гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ) або рефлюкс езофагіт рекомендується приймати внутрішньо по 20 мг один раз на день. Тривалість лікування становить від 4 до 8 тижнів. У разі потреби тривалість лікування може бути збільшена ще на 8 тижнів. При підтримуючій терапії гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ) рекомендується приймати внутрішньо по 20 мг один раз на день. Тривалість лікування залежить стану пацієнта. При неерозивній гастроезофагеальній рефлюксній хворобі (НЕРБ) без езофагіту рекомендується приймати внутрішньо по 20 мг один раз на день. Якщо після чотирьох тижнів лікування симптоми не зникають, слід здійснити додаткове дослідження пацієнта. Після усунення симптомів для попередження їх подальшого виникнення слід приймати препарат внутрішньо один раз на день на вимогу. Для лікування синдрому Золлінгера-Елісона та інших станів, що характеризуються патологічною гіперсекрецією, дозу підбирають індивідуально. Початкова доза – 60 мг на день, потім дозу підвищують та призначають препарат у дозі до 100 мг на день при одноразовому прийомі або по 60 мг двічі на день. Для деяких пацієнтів дрібне дозування препарату є кращим. Лікування має продовжуватися у міру клінічної необхідності. У деяких хворих із синдромом Золлінгера-Елісона тривалість лікування рабепразолом становила до одного року. Для ерадикації Нelicobacter pylori рекомендується вживати по 20 мг 2 рази на день за певною схемою з відповідною комбінацією антибіотиків. Тривалість лікування становить 7 днів. Пацієнти з нирковою та печінковою недостатністю Корекція дози пацієнтам з нирковою недостатністю не потрібна. У пацієнтів з легким та помірним ступенем печінкової недостатності концентрація рабепразолу в крові зазвичай вища, ніж у здорових пацієнтів. При призначенні препарату Рабевіта пацієнтам з тяжким ступенем печінкової недостатності слід бути обережним. Літні пацієнти Корекція дози не потрібна. Діти Безпека та ефективність рабепразолу натрію 20 мг для короткострокового (до 8 тижнів) лікування ГЕРХ у дітей віком 12 років і більше підтверджена екстраполяцією результатів адекватних та добре контрольованих досліджень, що підкріплюють ефективність рабепразолу натрію для дорослих, та дослідженнями безпеки та фармакокіне. Рекомендована доза для дітей віком від 12 років і більше становить 20 мг 1 раз на день тривалістю до 8 тижнів. Безпека та ефективність рабепразолу натрію для лікування ГЕРХ у дітей віком до 12 років не встановлена. Безпека та ефективність рабепразолу натрію для застосування за іншими показаннями не встановлена ​​для пацієнтів дитячого віку.ПередозуванняСимптоми Дані про навмисне або випадкове передозування мінімальні. Випадків сильного передозування рабепразол не було відзначено. Лікування Специфічний антидот препарату Рабевіта невідомий. Рабепразол добре зв'язується з білками плазми, тому слабко виводиться при діалізі. При передозуванні необхідно проводити симптоматичне та підтримуюче лікування.Запобіжні заходи та особливі вказівкиВідповідь пацієнта на терапію рабепразолом натрію не виключає наявність злоякісних новоутворень у шлунку. Таблетки препарату Рабевіта не можна розжовувати або подрібнювати. Таблетки слід ковтати повністю. Встановлено, що час доби, ні прийом їжі не впливають на активність рабепразолу натрію. У спеціальному дослідженні у пацієнтів з легкими або помірними порушеннями функції печінки не було виявлено значної відмінності частоти побічних ефектів препарату Рабевіта від такої у підібраних за статтю та віком здорових осіб, але, незважаючи на це, рекомендується бути обережним при першому призначенні препарату Рабевіта пацієнтам з тяжкими. порушення функції печінки. AUC рабепразолу натрію у пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки приблизно вдвічі вище, ніж у здорових пацієнтів. Пацієнтам з порушеннями функції нирок або печінки коригування дози препарату Рабевіта не потрібне. Гіпомагніємія При лікуванні інгібіторами протонної помпи протягом принаймні 3 місяців у поодиноких випадках були відмічені випадки симптоматичної або асимптоматичної гіпомагніємії. Найчастіше ці повідомлення надходили через рік після проведення терапії. Серйозними побічними явищами були тетанія, аритмія та судоми. Більшості пацієнтів потрібно лікування гіпомагніємії, що включає заміщення магнію і відміни терапії інгібіторів протонної помпи. У пацієнтів, які отримуватимуть тривале лікування або приймають інгібітори протонної помпи з препаратами, такими як дигоксин або препаратами, які можуть спричинити гіпомагніємію (наприклад, діуретики), медичні працівники повинні контролювати рівень магнію до початку лікування інгібіторами протонної помпи та в період лікування. Пацієнти не повинні приймати одночасно з препаратом Рабевіта інші засоби, що знижують кислотність, наприклад, блокатори Н2 рецепторів або інгібітори протонного насоса. Переломи За даними спостережних досліджень, можна припустити, що терапія інгібіторами протонної помпи (ІПП) може призвести до зростання ризику пов'язаних з остеопорозом переломів стегна, зап'ястя або хребта. Ризик переломів був збільшений у пацієнтів, які отримували високі дози ІПП тривало (рік та більше). Одночасне застосування рабепразолу з метотрексатом Згідно з літературними даними, одночасний прийом ІПП з метотрексатом (насамперед у високих дозах), може призвести до підвищення концентрації метотрексату та/або його метаболіту гідроксиметотрексату та збільшити період напіввиведення, що може призвести до прояву токсичності метотрексату. При необхідності застосування високих доз метотрексату може бути розглянута можливість тимчасового припинення терапії ІПП. Clostridium difficile Терапія ІПП може призводити до зростання ризику шлунково-кишкових інфекцій, таких як інфекції, спричинені Clostridium difficile. Пацієнтам, які приймають препарат Рабевіта для короткочасного симптоматичного лікування проявів ГЕРХ та НЕРХ (наприклад, печії) без рецепта, слід звернутися до лікаря у таких випадках: застосування засобів для зняття симптомів печії та порушення травлення протягом 4 тижнів та більше; поява нових симптомів або зміна симптомів, що раніше спостерігалися, у пацієнтів віком понад 55 років; випадки ненавмисного зменшення маси тіла, анемії, кровотеч у шлунково-кишковому тракті, дисфагії, болю при ковтанні, постійної блювоти або блювання з кров'ю та вмістом епігастрію, випадки виразки шлунка або операцій на шлунку в анамнезі, жовтяниці тощо. (В т.ч. порушення функції печінки та нирок). Пацієнти, які тривалий час страждають від повторюваних симптомів порушення травлення або печії, повинні регулярно спостерігатися у лікаря. Пацієнти віком понад 55 років, які щодня приймають безрецептурні препарати для зняття симптомів печії та порушення травлення, повинні проінформувати про це свого лікаря. Зниження кислотності шлункового соку при застосуванні рабепразолу викликає збільшення кількості бактерії, присутніх у шлунково-кишковому тракті. Лікування цим препаратом підвищує ризик шлунково-кишкових інфекцій, що викликаються Salmonella, Campylobacter та Clostridium. Пацієнти не повинні приймати одночасно з препаратом Рабевіта інші засоби, що знижують кислотність, наприклад, блокатори Н2-рецепторів або інгібітори протонної помпи. При застосуванні інших препаратів пацієнтам слід проконсультуватися з фармацевтом або лікарем перед початком терапії препаратом Рабевіта, що відпускається без рецепта. Пацієнти повинні повідомити лікаря перед початком застосування препарату Рабевіта без рецепта, якщо їм призначено ендоскопічне дослідження. Слід уникати прийому препарату Рабевіта перед проведенням сечовинного дихального тесту. Пацієнти з тяжкими порушеннями функції печінки повинні звернутися до лікаря перед початком терапії препаратом Рабевіта, що відпускається без рецепта, для короткочасного симптоматичного лікування проявів ГЕРХ та НЕРХ (наприклад, печії). Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Виходячи з особливостей фармакодинаміки рабепразолу та його профілю небажаних ефектів, малоймовірно, що Рабевіта впливає на здатність керувати автомобілем і працювати з технікою. Однак у разі появи сонливості слід уникати цих видів діяльності.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекБез рецептаВідео на цю тему.

Склад, форма випуску та упаковкаКапсули - 1 капс. Діюча речовина: залеплон – 10,00 мг; Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна – 72,00 мг, лактози моногідрат – 71,01 мг, кремнію діоксид колоїдний – 0,85 мг, натрію лаурилсульфат – 6,80 мг, карбоксиметилкрохмаль натрію – 8,50 мг, магнію мг; Корпус: барвник заліза оксид чорний – 0,0300 %, барвник азорубін – 0,0429 %, барвник заліза оксид червоний – 0,1600 %, діоксид титану – 2,3333 %, желатин – до 100,00 %; Кришечка: барвник індигокармін – 0,0471 %, титану діоксид – 1,0000 %, желатин – до 100,00 %. По 10 капсул у блістер із ПВХ та фольги алюмінієвої. По 1 або 2 блістери разом з інструкцією із застосування в пачку з картону.Опис лікарської формиТверді желатинові капсули №3, корпус рожевого кольору, кришечка блакитного кольору. Вміст капсул – порошок білого або майже білого кольору.Фармакотерапевтична групаСнодійний засіб.ФармакокінетикаВсмоктування При прийомі внутрішньо швидко і майже повністю (~ 71%) всмоктується, досягаючи максимальної концентрації у крові через 1 годину. Внаслідок пресистемного метаболізму абсолютна біодоступність становить приблизно 30%. Розподіл Залеплон є жиророзчинною сполукою. Об'єм розподілу після внутрішньовенного введення становить близько 1,4±0,3 л/кг. Імовірність взаємодії з іншими лікарськими засобами дуже мала, тому що приблизно 60% зв'язується з білками плазми. Метаболізм У первинному метаболізмі бере участь альдегідоксидаза, що призводить до утворення 5-оксозалеплону. Ізофермент CYP3A4 також бере участь у метаболізмі залеплону з утворенням дезетилзалеплону, який у свою чергу за допомогою альдегідоксидази перетворюється на 5-оксо-дезетил-залеплон. Надалі продукти окиснення піддаються кон'югації з глюкуроновою кислотою. Усі метаболіти залеплону позбавлені активності. При добовій дозі до 30 мг кумуляції не спостерігається. Період напіввиведення залеплону ~ 1 год. Плазмова концентрація знаходиться у прямій пропорційній залежності від дози. Виведення Здійснюється у вигляді неактивних метаболітів, головним чином через нирки (71%) та через кишечник (17%). 57% прийнятої дози виявляється у сечі у вигляді 5-оксозалеплону або його метаболітів, 9% дози – у вигляді 5-оксо-дезетилзалеплону або його метаболіту (глюкуроніду), частина дози, що залишилася, – у вигляді менш значущих метаболітів. Серед метаболітів, що виводяться через кишечник, переважає 5-оксозалеплон. Швидко виводиться із організму. Фармакокінетика у спеціальних груп пацієнтів Пацієнти похилого віку Фармакокінетика у осіб похилого віку, включаючи пацієнтів старше 75 років, практично не відрізняється від такої у молодших пацієнтів. Пацієнти з порушенням функції печінки Залеплон метаболізується переважно в печінці та значною мірою піддається пресистемному метаболізму. У пацієнтів з компенсованим та декомпенсованим цирозом печінки кліренс залеплону після прийому внутрішньо був знижений на 70% та 87% відповідно, що призводило до значного підвищення середніх значень Сmax та площі під фармакокінетичною кривою «концентрація-час» (AUC) (до 4 та 7 у пацієнтів із компенсованим та декомпенсованим цирозом печінки відповідно) порівняно зі здоровими добровольцями. У пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості доза залеплону має бути знижена. Препарат не рекомендований пацієнтам із тяжкою печінковою недостатністю. Пацієнти з порушенням функції нирок Фармакокінетика залеплона у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості істотно не відрізняється від такої у здорових, хоча концентрація неактивних метаболітів у них вища. Фармакокінетика залеплону у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю не вивчалась.ФармакодинамікаСнодійний засіб піразоло-піримідинового ряду, за хімічною структурою відрізняється від бензодіазепінів та інших снодійних препаратів. Виборчо зв'язується з бензодіазепіновими рецепторами І типу. Фармакокінетичний профіль залеплону характеризується швидким всмоктуванням та виведенням. У поєднанні з властивими його підтипу характеристиками селективного зв'язування рецепторів, з високою селективністю та низькою афінністю щодо бензодіазепінових рецепторів I типу, ці властивості визначають характеристики залеплону в цілому. Істотно скорочує латентний час засинання, продовжує час сну (у першій половині ночі), не викликає змін співвідношення фаз сну. Дози 10 мг не спричиняють фармакологічної толерантності при 2-4-тижневому прийомі.Показання до застосуванняПрепарат Соната® Адамед показаний для лікування пацієнтів з безсонням, у яких утруднено засипання. Він показаний лише в тих випадках, коли це порушення носить тяжкий характер, призводить до надмірної втоми та спричиняє зниження працездатності.Протипоказання до застосуванняПідвищена чутливість до залеплону або до будь-якого з компонентів препарату; Печінкова недостатність; Тяжка ниркова недостатність; Синдром нічного апное сну; Тяжка дихальна недостатність; Міастенія; Вагітність; Період грудного вигодовування; Дефіцит лактази, непереносимість лактози, глюкозо-галактозна мальабсорбція; Дитячий вік віком до 18 років; Літній вік (для цього дозування). З обережністю: хронічна дихальна недостатність, ниркова недостатність легкого та середнього ступеня тяжкості, печінкова недостатність легкого ступеня тяжкості, алкогольна або лікарська залежність (у тому числі в анамнезі), депресія.Вагітність та лактаціяВагітність Дослідження у тварин не показали тератогенних та ембріотоксичних ефектів, однак наявних даних недостатньо для оцінки безпеки залеплону під час вагітності та грудного вигодовування. Зважаючи на відсутність даних, залеплон протипоказаний під час вагітності. При призначенні препарату жінкам дітородного віку перед початком терапії слід виключити вагітність та підібрати надійний контрацептивний засіб. Лікарю слід в індивідуальному порядку попереджати пацієнток про необхідність негайного звернення до лікаря у разі зачаття або планування вагітності. У разі необхідності застосування високих доз залеплону під час пологів у новонародженого можливий розвиток гіпотермії, м'язової гіпотонії, помірного пригнічення дихання внаслідок фармакологічної дії препарату. У немовлят, народжених від матерів, які постійно приймали бензодіазепіни або бензодіазепіноподібні препарати на пізніх термінах вагітності, може розвиватися фізична залежність, а також ризик розвитку симптомів «скасування» у постнатальному періоді. Період грудного вигодовування Залеплон проникає у грудне молоко, тому протипоказаний до застосування у період грудного вигодовування.Побічна діяНайбільш поширеними небажаними ефектами залеплону є амнезія, парестезія, сонливість та дисменорея. Небажані реакції, представлені нижче, перераховані відповідно до ураження органів і систем органів і частотою народження. Частота народження визначається таким чином: дуже часто (≥ 1/10); часто (від ≥ 1/100 до < 1/10); нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100); рідко (від ≥ 1/10000 до < 1/1000); дуже рідко (< 1/10 000, включаючи окремі випадки); невідомо (неможливо оцінити на підставі наявних даних). У межах кожної групи небажаної реакції представлені порядку зменшення серйозності. Порушення з боку імунної системи: Дуже рідко: Анафілактичні/анафілактоїдні реакції. Порушення з боку обміну речовин та харчування: Нечасто – Зниження апетиту. Порушення психіки: Нечасто - Деперсоналізація, Галюцинації, Депресія, Сплутаність свідомості, Апатія; Невідомо – Сомнамбулізм. Порушення з боку нервової системи: Часто – Амнезія**, Парестезія, Сонливість; Нечасто - Атаксія / порушення координації, Запаморочення, Порушення уваги, Паросмія, Порушення мови (дизартрія, невиразна мова), Гіпестезія. Порушення органу зору: Нечасто - Порушення зору, Диплопія. Порушення з боку органу слуху та лабіринтні порушення: Нечасто – гіперакузія. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: Нечасто – Нудота. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: Невідомо – гепатотоксичність (підвищення активності «печінкових» ферментів). Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин: Нечасто – реакція фотосенсибілізації; Невідомо – Ангіоневротичний набряк. Порушення з боку статевих органів та молочної залози: Часто – Дисменорея. Загальні розлади та порушення у місці введення: Нечасто – Астенія, Недуг, Депресія*, Амнезія**. На фоні лікування бензодіазепінами та бензодіазепіноподібними препаратами може маніфестувати прихована депресія. При застосуванні препарату в терапевтичних дозах, що рекомендуються, може розвиватися антероградна амнезія. Цей ризик підвищується прийому більш високих доз. Амнезія може супроводжуватися неадекватною поведінкою. Психічні та «парадоксальні» реакції На тлі прийому бензодіазепінів або бензодіазепіноподібних препаратів можуть розвиватися реакції типу неусидливості, тривожності, дратівливості, зниженого контролю, агресії, порушень мислення, марення, нападів сильного гніву, нічних кошмарів, деперсоналізації, галюцинацій, психозу, неадек небажані поведінкові реакції. Вони частіше розвиваються у людей похилого віку. Залежність Прийом препарату (навіть у терапевтичних дозах) може призвести до розвитку фізичної залежності: припинення лікування може супроводжуватися синдромом відміни. Може сформуватись психічна залежність. Було описано зловживання бензодіазепінами та бензодіазепіноподібними речовинами.Взаємодія з лікарськими засобамиПрийом разом із алкоголем не рекомендується. Алкоголь посилює седативну дію залеплону, що може впливати на здатність до керування транспортом та роботи з механізмами. Спільне застосування з іншими речовинами, що діють на центральну нервову систему, потребує обережності. Одночасний прийом антипсихотичних (нейролептичних), інших снодійних, анксіолітичних, седативних, антидепресивних, протиепілептичних лікарських препаратів, засобів для загальної анестезії, блокаторів Н1-гістамінових рецепторів, що володіють седативним ефектом, наркотичних аналгетиків підсилює. Спільне застосування седативних лікарських засобів, таких як бензодіазепіни або подібних до них діючих речовин, таких як залеплон, з опіоїдними анальгетиками підвищує ризик седації, пригнічення дихання, коми та смерті через адитивну пригнічуючу дію на ЦНС. Дозування та тривалість спільного застосування повинні бути обмежені. При одночасному застосуванні з наркотичними аналгетиками можлива поява ейфоричного ефекту останніх, що веде до розвитку лікарської залежності. Циметидин, інгібітор ізоферменту CYP3А4 та альдегідоксидази, викликає підвищення концентрації залеплону в плазмі крові на 85 %, що обумовлено його інгібуючою дією як на первинні (альдегідоксидаза), так і на вторинні (ізофермент CYP3A4) фермент. Тому рекомендується бути обережними при одночасному застосуванні циметидину і залеплону. Сильні інгібітори ізоферменту CYP3А4 (кетоконазол, еритроміцин) викликають підвищення концентрації залеплону в плазмі та посилення його седативної дії. Одночасний прийом залеплону з разовою дозою 800 мг еритроміцину, сильного селективного інгібітору CYP3A4, спричиняв збільшення концентрації залеплону в плазмі крові на 34 %. Корекція дози залеплону не потрібна, але пацієнтам необхідно повідомити про можливість посилення седативної дії. Потужні індуктори мікросомальних ферментів печінки (у тому числі рифампіцин, карбамазепін, фенобарбітал) можуть спричинити зниження концентрації залеплону. Спільне застосування залеплону та індукторів ізоферменту СYРЗА4, таких як рифампіцин, карбамазепін та фенобарбітал, може призвести до зниження ефективності залеплону. Залеплон не впливає на фармакодинаміку та фармакокінетику дигоксину та варфарину, речовин з вузьким терапевтичним діапазоном; корекція дози цих препаратів не потрібна через їх низький терапевтичний індекс. Взаємодія ібупрофену із залеплоном не виявлено. Застосування залеплону в разовій дозі 10 мг та венлафаксину (уповільненого вивільнення) у дозі 75 мг та 150 мг на добу, не впливало на згадку (швидке та відстрочене відтворення слів) або психомоторну активність (тест заміни цифрових символів). Крім того, фармакокінетична взаємодія між залеплоном та венлафаксином (уповільненого вивільнення) була відсутня.Спосіб застосування та дозиТривалість лікування має перевищувати 2 тижнів. Приймати внутрішньо безпосередньо перед відходом до сну, через 2 години після їди, або після того, як хворий відчує, що не може заснути. Рекомендована доза для дорослих 10 мг. Максимальна добова доза 10 мг (слід попереджати хворих про неприпустимість прийому повторної дози протягом однієї ночі). Особливі групи пацієнтів Пацієнти з порушенням функції нирок При легкому та середньому ступенів ниркової недостатності корекції дози не потрібно. Дані щодо безпеки препарату у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю відсутні. Діти Дані щодо застосування препарату у дітей віком до 18 років відсутні, тому в цій віковій групі препарат протипоказаний.ПередозуванняВідсутні дані про токсичну концентрацію препарату у людини. Подібно до бензодіазепінів та інших бензодіазепіноподібних препаратів передозування не викликає загрозливих для життя станів, якщо залеплон не приймався у комбінації з іншими засобами, що пригнічують ЦНС, включаючи алкоголь. У разі передозування слід враховувати можливість спільного прийому кількох речовин. Симптоми передозування Симптоми гноблення ЦНС у вигляді гноблення свідомості, що варіює від сонливості до коми. У легких випадках можливі сонливість, сплутаність свідомості, летаргія, у більш тяжких випадках – атаксія, м'язова гіпотонія, зниження артеріального тиску, пригнічення дихання, забарвлення сечі в синьо-зелений колір (ознака розвитку хроматурії), рідше кома, у дуже рідкісних випадках зі смертельним. результатом. Лікування Антагоністом залеплону є флумазеніл, який можна застосовувати як антидот при передозуванні препарату. У першу годину після передозування, у пацієнта свідомості, слід викликати блювоту; пацієнту у несвідомому стані, промивають шлунок, призначають активоване вугілля. Моніторинг серцевої та дихальної діяльності проводять у відділенні інтенсивної терапії.Запобіжні заходи та особливі вказівкиУ пацієнтів, які приймали седативні/снодійні засоби, були описані такі види складної поведінки, як «керування соном» (тобто керування автомобілем при неповному пробудженні після прийому седативних/снодійних засобів, з наступною амнезією). Ці явища можуть розвиватися як в осіб, які приймали седативні/снодійні засоби, так і в осіб, які їх не приймали. Хоча такі види поведінки, як «водіння уві сні», можуть розвиватися при прийомі лише седативних/снодійних засобів у терапевтичних дозах, очевидно, що вживання алкоголю та інших речовин, що пригнічують ЦНС, спільно з седативними/снодійними засобами може сприяти підвищенню ризику розвитку такої поведінки , а також перевищення максимальної рекомендованої добової дози.Через ризик для пацієнта та оточуючих при розвитку епізодів «водіння уві сні» рекомендується припинити прийом залеплону. Після прийому седативних/снодійних засобів у пацієнтів можуть відзначатися й інші види складної поведінки при неповному пробудженні (наприклад, приготування та вживання їжі, здійснення телефонних дзвінків, статевий акт). Як і у разі водіння уві сні, пацієнти зазвичай не пам'ятають про ці події. У пацієнтів, які приймають седативні/снодійні засоби, включаючи залеплон, описані важкі анафілактичні/анафілактоїдні реакції: ангіоневротичний набряк язика, голосових зв'язок або гортані після прийому перших або наступних доз седативних/снодійних засобів, включаючи залеплон. У деяких пацієнтів, які приймають седативні/снодійні засоби, додатково розвивалися задишка, спазм горла або нудота, блювання. Деяким пацієнтам була потрібна невідкладна медична допомога. Якщо ангіоневротичний набряк поширюється на мову, голосові зв'язки або гортань, може розвинутись обструкція дихальних шляхів, що може призвести до смерті. Пацієнтам, у яких розвинувся ангіоневротичний набряк на фоні лікування залеплоном, не слід приймати препарати, що містять цю речовину. Безсоння може бути симптомом фізичного чи психічного захворювання. Якщо після короткострокового лікування залеплоном безсоння зберігається або прогресує, слід провести повторну діагностику для встановлення діагнозу. Залеплон характеризується коротким періодом напіввиведення із плазми крові. Якщо пацієнт прокидається незабаром після опівночі, слід розглянути альтернативні варіанти лікування. Приймати другу дозу протягом однієї ночі заборонено. Спільне застосування залеплону з іншими лікарськими засобами, які мають відомий вплив на ізофермент СYРЗА4, може призвести до змін концентрації залеплону в плазмі. Ризик при сумісному застосуванні з опіоїдними анальгетиками Спільне застосування препарату з опіоїдними аналгетиками може призвести до седації, пригнічення дихання, коми та смерті. Через ці ризики спільне призначення седативних лікарських засобів, таких як бензодіазепіни, або подібних до них діючих речовин, таких як залеплон, з опіоїдними анальгетиками, має бути розглянуте для тих пацієнтів, для яких альтернативні варіанти лікування неможливі. Якщо рішення призначити препарат спільно з опіоїдними аналгетиками прийнято, слід застосовувати найнижчу ефективну дозу, а тривалість лікування має бути якомога коротшою. Пацієнтам слід уважно стежити за ознаками та симптомами пригнічення дихання та седації. У таких ситуаціях настійно рекомендується інформувати пацієнтів та їх опікунів (якщо застосовно), щоб вони були обізнані про ці симптоми. Звикання Прийом бензодіазепінів та бензодіазепіноподібних препаратів короткої дії протягом декількох тижнів може супроводжуватися зниженням снодійного ефекту. Залежність Прийом бензодіазепінів та бензодіазепіноподібних препаратів може призвести до розвитку фізичної та психічної залежності, ймовірність якої підвищується при застосуванні у високих дозах, тривалій терапії, хронічному алкоголізмі та наявності лікарської залежності в анамнезі. При фізичній залежності, що сформувалася, різка відміна препарату призводить до розвитку синдрому «скасування»: головного болю, болю в м'язах, вираженого стану тривоги, підвищеної напруженості і дратівливості, непосидючості, сплутаності свідомості. У тяжких випадках можливі дереалізація, деперсоналізація, гіперакузія, оніміння та поколювання в кінцівках, підвищена реакція на світло, звукові та фізичні подразники, галюцинації та епілептичні напади. При постреєстраційному застосуванні препарату отримано повідомлення про розвиток залежності,пов'язаної із застосуванням залеплону, переважно у комбінації з іншими психотропними речовинами. Безсоння та тривожність на фоні відміни препарату На фоні відміни лікування може розвинутись транзиторний синдром, який характеризується відновленням симптомів, які були показаннями для лікування бензодіазепінами або бензодіазепіноподібними речовинами, більш вираженою мірою. Цей синдром може супроводжуватися іншими реакціями, включаючи зміни настрою, тривожність або порушення сну та непосидючість. Тривалість лікування Тривалість лікування повинна бути якомога коротшою і не повинна перевищувати двох тижнів. Збільшення тривалості лікування можливе лише після повторної клінічної оцінки. На початку лікування доцільно повідомити пацієнта, що тривалість терапії обмежена. Важливо, щоб пацієнт був проінформований про можливість розвитку синдрому "скасування", що може сприяти зменшенню тривожності, якщо такі симптоми з'являться після припинення лікування. Порушення пам'яті та психомоторні порушення Бензодіазепіни та бензодіазепіноподібні речовини можуть викликати антероградну амнезію та психомоторні порушення. Це найчастіше відбувається протягом кількох годин після прийому препарату. Щоб зменшити ризик розвитку таких порушень пацієнтам, не слід виконувати дії, що вимагають психомоторної координації, протягом 4 годин або більше після прийому залеплону. Психічні та «парадоксальні» реакції Відомо, що на тлі прийому бензодіазепінів або бензодіазепіноподібних речовин можуть розвиватися такі реакції, як непосидючість, тривожність, дратівливість, знижений контроль, агресія, порушення мислення, марення, напади сильного гніву, нічні кошмари, деперсоналізація, галюцинація та інші. Вони можуть бути викликані діючою речовиною, спонтанно розвиватися або бути результатом основного психічного або фізичного захворювання. Ці реакції частіше розвиваються в осіб похилого віку. При розвитку слід припинити прийом препарату. Будь-яке нове порушення поведінки потребує ретельної та негайної оцінки. Особливі групи пацієнтів Пацієнти похилого віку Пацієнти похилого віку можуть бути більш чутливими до дії снодійних препаратів, тому їм не рекомендується застосовувати препарат у дозі 10 мг. Зловживання алкоголем чи лікарськими препаратами З особливою обережністю слід призначати бензодіазепіни та бензодіазепіноподібні речовини пацієнтам, які мають в анамнезі алкогольну або лікарську залежність. Пацієнти з порушенням функцій печінки Бензодіазепіни та бензодіазепіноподібні речовини протипоказані пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю, оскільки вони можуть сприяти розвитку енцефалопатії. У пацієнтів з печінковою недостатністю легкого або середнього ступеня тяжкості біодоступність залеплону підвищена через зниження кліренсу. У таких пацієнтів слід проводити корекцію дози. Пацієнти з дихальною недостатністю При призначенні седативних препаратів пацієнтам з хронічною дихальною недостатністю слід дотримуватися обережності. Псигосп Бензодіазепіни та бензодіазепіноподібні препарати не рекомендується застосовувати для початкової терапії психотичних розладів. Депресія Бензодіазепіни та бензодіазепіноподібні препарати не слід застосовувати як монотерапію при депресії або тривожності, пов'язаній з депресією (у таких пацієнтів вони можуть спровокувати суїцидальну поведінку). Крім того, через підвищений ризик передозування у пацієнтів з депресією, лікарські засоби, включаючи залеплон, слід призначати в мінімально необхідних дозах. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами Седативний ефект, амнезія, зниження концентрації уваги та м'язової сили несприятливо впливають на здібності, необхідні для керування автомобілем та виконання інших видів діяльності. Недостатність кількості сну збільшує ймовірність порушення уваги. У період лікування рекомендується дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами та зайнятті видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидких психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему

Склад, форма випуску та упаковкаПігулки - 1 таб. Діюча речовина: фуразідин – 50,00 мг; Допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний – 27,50 мг, сахароза – 13,75 мг, кремнію діоксид колоїдний безводний – 1,25 мг, стеаринова кислота – 7,50 мг. По 30 таблеток у блістер із ПВХ/Ал. Кожен блістер разом із інструкцією із застосування в картонну пачку.Опис лікарської формиКруглі плоскоциліндричні таблетки жовто-жовтогарячого кольору з ризиком на одній стороні та фаскою з двох боків.Фармакотерапевтична групаПротимікробний засіб - нітрофуран.ФармакокінетикаАбсорбція в тонкій кишці шляхом пасивної дифузії. Всмоктування нітрофуранів з дистального сегмента тонкої кишки перевищує всмоктування з проксимального та медіального сегмента у 2 та 4 рази відповідно (слід враховувати при одночасному лікуванні урогенітальних інфекцій та захворювань шлунково-кишкового тракту, у т.ч. з хронічним ентеритом). Погано всмоктується у товстій кишці. Розподіляється рівномірно. У високих концентраціях міститься у лімфі; у жовчі його концентрація у кілька разів вища, ніж у сироватці, у лікворі ₋ у кілька разів нижча, ніж у плазмі; у слині міститься до 30% від його концентрації у плазмі; у крові та тканинах концентрація невелика, що пов'язано з його швидким виведенням, при цьому його концентрація у сечі значно вища, ніж у крові. Максимальна концентрація у плазмі крові зберігається від 3 до 7-8 годин, у сечі виявляється через 3-4 години. Не змінюється рН сечі на відміну нітрофурантоїну. Метаболізується в печінці (менше 10%), при зниженні функції виділення нирок інтенсивність метаболізму зростає. Виводиться нирками шляхом клубочкової фільтрації та канальцевої секреції (85%), частково піддається зворотній реабсорбції у канальцях. При низьких концентраціях у сечі переважає процес фільтрації та секреції, при високих ₋ зменшується секреція та збільшується реабсорбція. Будучи слабкою кислотою не дисоціює, при кислих значеннях рН сечі, піддається інтенсивній реабсорбції, що може посилити системну побічну дію.ФармакодинамікаФуразидин – протимікробний засіб широкого спектру дії, що відноситься до групи нітрофуранів. Резистентність до фуразидину розвивається повільно і досягає високого ступеня. Активний щодо грампозитивних мікроорганізмів: Staphylococcus spp. (Staphylococcus aureus, Staphylococcus saprophyticus, Staphylococcus epidermidis), Streptococcus spp. та грамнегативних мікроорганізмів: Escherichia coli, Salmonella spp., Shigella spp., Klebsiella spp., Enterobacter spp. Стійкі Pseudomonas aeruginosa, Enterococcus spp., Acinetobacter spp., більшість штамів Proteus spp., Serratia spp. Відносно більшості бактерій бактеріостатична концентрація становить від 10 до 20 мкг/мл. Бактерицидна концентрація приблизно вдвічі вища.Під впливом нітрофуранів у мікроорганізмах відбувається придушення активності дихального ланцюга та циклу трикарбонових кислот (циклу Кребса), а також пригнічення інших біохімічних процесів, що призводить до руйнування їхньої оболонки або цитоплазматичної мембрани. Множинний механізм дії пояснює слабку набуту стійкість мікроорганізмів до нітрофурани. Внаслідок дії нітрофуранів мікроорганізми виділяють менше токсинів, у зв'язку з чим покращення загального стану хворого можливе ще до вираженого пригнічення зростання мікроорганізмів.Показання до застосуванняЛікування інфекційно-запальних захворювань, спричинених чутливими до фуразидину мікроорганізмами, сечовивідних шляхів (цистит, уретрит, пієлонефрит), гінекологічні інфекції. Профілактика інфекційних ускладнень при урологічних операціях, цистоскопії, катетеризації.Протипоказання до застосуванняпідвищена чутливість до фуразидину, препаратів групи нітрофурану, інших допоміжних речовин; тяжка хронічна ниркова недостатність (швидкість клубочкової фільтрації менше 30 мл/хв); вагітність; період грудного вигодовування; полінейропатія (включаючи діабетичну); порфірія; дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази; дефіцит сахарази/ізомальтази; непереносимість фруктози, глюкозо-галактозна мальабсорбція; дитячий вік до 18 років (для цієї лікарської форми). Фуразидин не рекомендується призначати при уросепсисі та інфекціях паранхіми нирок. З обережністю порушення функцій нирок легкого та середнього ступеня тяжкості, печінки; анемія; дефіцит вітамінів групи В та фолієвої кислоти; захворюваннях легень (особливо у пацієнтів віком від 65 років); цукровий діабет.Вагітність та лактаціяЗастосування препарату Урофурагін при вагітності та в період грудного вигодовування протипоказане.Побічна діяПорушення з боку крові та лімфатичної системи: Агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична анемія, ціаноз, спричинений метгемоглобінемією. Порушення з боку імунної системи: Свербіж шкіри, папульозні висипання, кропив'янка, анафілаксія, ангіоневротичний набряк, ексфоліативний дерматит, мультиформна еритема. Порушення з боку нервової системи: запаморочення, біль голови, сонливість, периферична нейропатія. Порушення органу зору: порушення зору. Порушення судин: внутрішньочерепна гіпертензія. Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: гостра чи хронічна реакція з боку легень. Гостра реакція з боку легень розвивається швидко, проявляється у вигляді гострої перепочинку, лихоманки, болю в грудях, кашлю з або без мокротиння, еозинофілії (оборотна після відміни препарату). Повідомлялося також про появу шкірного висипу, свербежу, кропив'янки, ангіоневротичного набряку та міалгії. Хронічна реакція з боку легень може виникнути протягом тривалого періоду після припинення лікування та характеризується поступовим наростанням задишки, збільшенням частоти дихання, непостійною лихоманкою, еозинофілією, прогресуючим кашлем та інтерстиціальним пневмонітом та/або легеневим фіброзом. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, зниження апетиту, діарея, панкреатит, запор, біль у животі, запалення слинних залоз. Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: холестатична жовтяниця, гепатит, некроз паренхіми печінки. Порушення з боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: м'язові спазми, біль у м'язах, артралгія. Загальні розлади та порушення у місці введення: частота невідома – лихоманка, слабкість, оборотна алопеція, фарбування сечі у темно-жовтий або коричневий колір.Взаємодія з лікарськими засобамиНе слід застосовувати фуразидин одночасно з ристоміцином, хлорамфеніколом, сульфаніламідами (підвищується ризик пригнічення кровотворення). У період лікування бажано утриматися від вживання етанолу через ризик розвитку дисульфірамоподібних реакцій (прискорене серцебиття, біль у серці, головний біль, нудота, блювання, судоми, зниження артеріального тиску, «припливи» крові, відчуття страху). Не рекомендується одночасно з нітрофуранами застосовувати препарати, здатні підкислити сечу (у тому числі аскорбінову кислоту, кальцію хлорид) через збільшення ризику розвитку системних побічних ефектів. Лікарські засоби, що залужують сечу, збільшують виведення фуразидину. In vitro нітрофурани мають антагонізм з хінолонами (налідіксова кислота, норфлоксацин). Однак клінічна значимість цієї взаємодії in vivo не вивчалася, тому слід уникати одночасного застосування цих лікарських засобів. Пробенецид та сульфінпіразон зменшують виведення фуразидину нирками. Це може призвести до кумуляції фуразидину та підвищення його токсичності. При одночасному застосуванні магній антацидів, що містять, зменшується абсорбція фуразидину. У разі ниркової недостатності не рекомендується використовувати фуразидин у комбінації з аміноглікозидними антибіотиками. Під час прийому похідних нітрофурану відзначалися хибнопозитивні результати визначення рівня глюкози у сечі з використанням реактивів Бенедикта та Фелінга. Результати визначення рівня глюкози в сечі, виконаних ферментативними методами, були правильними. Атропін уповільнює всмоктування похідних нітрофурану, але загальна кількість речовини, що всмоктався, не змінюється. Одночасний прийом вітамінів групи В збільшує всмоктування похідних нітрофурану.Спосіб застосування та дозиВсередину, після їди, запиваючи великою кількістю рідини. Дорослим на лікування застосовують по 100-200 мг 2-3 десь у добу протягом 7-10 днів. При необхідності можна провести повторний курс лікування через 10-15 діб. Максимальна добова доза становить 600 мг. Для профілактики інфекції при урологічних операціях, цистоскопії, катетеризації застосовують одноразово 50 мг за 30 хв до операції чи маніпуляції.ПередозуванняСимптоми: нейротоксичні реакції, поліневрити, порушення функції печінки, гострий токсичний гепатит. Лікування: відміна лікарського препарату, прийом великої кількості рідини, симптоматична терапія, антигістамінні лікарські засоби, вітаміни групи В. Специфічного антидоту немає.Запобіжні заходи та особливі вказівкиДля запобігання розвитку побічних ефектів препарат запивають великою кількістю рідини. Для профілактики розвитку невритів слід призначати вітаміни групи В. У разі розвитку тяжких побічних ефектів рекомендовано зниження дози або припинення прийому препарату. Забарвлює сечу у коричневий колір. При тривалому застосуванні слід контролювати функцію нирок, печінки, функції легень (особливо у пацієнтів віком від 65 років через ризик фіброзу легень), здійснювати моніторинг картини периферичної крові. Результати експериментальних досліджень та клінічних спостережень вказують на негативний ефект нітрофуранів на функцію яєчок, що виражається у зниженні кількості сперми, рухливості сперматозоїдів та патологічних змін у їх будові. При застосуванні протимікробних препаратів, у тому числі фуразидину, як на фоні прийому, так і через 2-3 тижні після припинення лікування, можливий розвиток діареї, викликаної Clostridium difficile (псевдомембранозний коліт). У легких випадках достатньо відміни лікування, у тяжких випадках показано відшкодування втрати рідини, електролітів та білка, застосування антибактеріальних препаратів, ефективних проти Clostridium difficile. Не можна застосовувати лікарські засоби, що гальмують перистальтику кишечника. При розвитку гострої реакції з боку легень прийом препарату припиняють. У пацієнтів із цукровим діабетом підвищений ризик розвитку полінейропатії при одночасному застосуванні з фуразидином. Тривале застосування фуразидину може спричинити розвиток периферичної нейропатії. З появою симптомів нейропатії слід припинити застосування препарату. У пацієнтів із печінковою недостатністю препарат застосовують з обережністю під контролем функції печінки. Пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю препарат протипоказаний. У пацієнтів із нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості препарат застосовують з обережністю під контролем функції нирок. У пацієнтів похилого віку препарат застосовують з обережністю. На фоні застосування фуразидину можуть відзначатися хибнопозитивні результати щодо глюкози сечі при використанні методів, заснованих на відновленні міді. Рекомендується у разі використовувати ферментативні методи. Вплив на здатність до керування автотранспортом та управління механізмами У період лікування слід утриматися від керування транспортними засобами та заняття іншими видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.Умови зберіганняПри кімнатній температуріУмови відпустки з аптекЗа рецептомВідео на цю тему